НЕМИРІВСЬКИЙ БУДИНОК ДИТЯЧОЇ ТА ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ  

НАУКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТАНА ТЕМУ:

«ПОДІЛЬСЬКІ ОБРЯДОВІ ХЛІБИ»

Робота гуртківця т/о «Умілі руки»

Чернецької Ганни Керівник:

Куліковська І. М.

ВІЗЬМУ Я В РУКИ ХЛІБ ДУХМЯНИЙ,ВІН НЕЗВИЧАЙНИЙ, ВІН СВЯТИЙ,

ВВІБРАВ І ПІСНЮ, Й ПРАЦЮ В СЕБЕ,ЦЕЙ ХЛІБ РУМ’ЯНИЙ НА СТОЛІ.

ЙОМУ ДО НІГ ВКЛОНИТИСЬ ТРЕБА,ВІН – СКАРБ НАЙБІЛЬШИЙ НА ЗЕМЛІ.

Хліб-сіль на рушникові або розкішний коровай — своєрідний символ України, її гостинності і щедрості. Це не лише продукт харчування, а й культова річ, предмет обожнювання. Його цілують, ним присягають, скріплюють договір, з ним пов'язують добробут і навіть саме життя. Унікальні обрядові хліби, короваї, калачі є найважливі шими символами традиційних українських свят. Завдяки їм кожне давнє народне свято має свій незабутній колорит і смак. По сьогоднішній день в українських селах до кожного свята печуться свої обрядові калачі, короваї, пироги або коржі, якими хлібороби пригощаються самі, частують гостей і домашню живність, вшановують предків, землю, сонце, Бога і християнських святих.

Коли я подумки повертаюся в дитинство, то найперше пригадую хліб, який бабуся випікала в печі. То було справжнє таїнство - біла магія тіста, чорна магія печі і бабуся в ситцевій хусточці, наче свята з ікони. Коли вона складала на столі рум'яні ні буханці, то здавалося, що хата ставала вищою, а світ — кращим. І мені, малій, видавалося, що весь двір пропах хлібним духом. Пройшло вже стільки літ, а я не можу забути ні запах, ні смак того селянського хліба, і можу впевнено сказати, що ніякі вишукані страви ніколи його не замінять. Приїдаються всілякі ласощі, а хліб — ніколи. Хліб можна їсти без нічого і насититися, але без нього не смачна ніяка їжа.

З давніх-давен хліб — один із найважливіших атрибутів української обрядовості. З часом його утилітарна функція відійшла на другий план, а пріоритетною стала знакова, символічна. І хоч ми не завжди можемо пояснити ту символіку, але важко уявити весілля без короваю та «шишок», Великдень — без пасок і бабок, Маковія — без коржів з маком, а свято Андрія — без калити. Звісно, у містах все це призабулося, але (слава Богу!) є ще села, які, наче джерельця, поять нашу культуру, нашу духовність. Однак всі ці скарби потрібно зафіксувати, аби вони не зникли безслідно, аби не обірвалася нитка родоводу. І зробити це слід сьогодні, бо завтра буде пізно.

НАРОДЖЕННЯ ХЛІБА Чи задумувалися ви, намащуючи маслом кусень хліба, над тим, який хліб вживала на сніданок княгиня Ольга? Чи був хліб на столі у царя Соломона, і якщо так, то який? А й справді, яка історія нашого хліба?В історії розвитку людства можна вгледіти певні етапи: виникнення перших знарядь праці, народження системи числення, орнаментів і малюнків, поява писемності і, без сумніву, - народження хліба.Історія хліба – велична, довга і цікава. Це – одночасно і історія людської цивілізації. В усіх кінцях світу вчені-археологи знаходять стародавні поселення. А в них – зерно. В Середній Азії, Ірані, в Північній Африці – пшениці. В країнах Сходу – рис. У Південній Америці – кукуркдзу. Майже сім тисяч років тому поселення хліборобів виникли на берегах Дніпра, Південного Бугу, Дністра. Одне з них археологи виявили під час розкопок у селі Трипілля поблизу Києва. Під шаром грунту тут знайшли мотику з рогу оленя, камінне деко, на якому пекли перший хліб: круглі, наче сонце, паляниці.Римляни до сотого року нашої ери поширили навички хлібопечення по всій Європі. Гинули цивілізації, падали імперії, а хліб залишався – вічний, потрібний, незамінний.У наш час, як і раніше, хліб виготовляють з борошна пшениці,жита, вівса, ячменю, проса, кукурудзи та рису, пшеничне борошно додають до інших видів борошна. Сучасний хліб, як правило, є дріжджовим. Але печуть і хлібні паляниці, предками яких є давній, не заквашений хліб. Їх випікають з різних крупів. Це – мексиканська тортилья, індійська чапаті, китайська poa ping, шотландський вівсяний корж та ефіопська інжера. Кожна країна світу має свою історію хліба і свої традиціїйні рецепти. Сьогодні хлібні злаки не вирощують лише в Антарктиді.

ЛЕГЕНДИ ПРО ХЛІБВідома легенда про Сварога, який спік першу хлібину - запашну й золоту, як Сонце - і виніс її людям, і дав кожному по скибці, і вкусили люди теє диво, і силу відчули в собі неймовірну, і збагнули, що приніс Гость-Сварог їм велике щастя, і міць, і здоров'я, і довголіття.Дорожили хлібом і в часи Київської Русі. Коли ще в Галичі жив король Данило, він мав такого майстра, що робив йому гроші. Той майстер у золоті купався, але волі не мав. Король Данило сам відкривав ту касу, де працював той майстер, замикав його і випускав власноручно, коли треба було майстрові кудись вийти. І так розжився майстер, що не розумів, як так голодним бути. Та й одного разу каже королеві:— Золото — цар.А Данило поправляє його:— Ні, чоловіче, хліб — усьому голова.— Ні, золото і срібло.Данило нічого не сказав. Але другого дня зранку привів майстра, замкнув його; а тут вістові прилітають — ворог іде. Данило зібрав дружину, вирушають у похід. Поїхав, а про майстра забув, що замкнений. Минуло кілька місяців. Данило з військом повертається додому, чекає від майстра-золотаря дарунка за перемогу, а того нема. І тут згадав. Зіскакує з коня, біжить до каси, відмикає, а на купі золота лише кістяк з майстра, а на стіні золотом написано: «Срібло, злото — то болото, а хліб — цар».

ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ,

ПОВ’ЯЗАНІ З ВИРОЩУВАННЯМ

ХЛІБА.

Хліб — святиня, його народження також обставлено багатьма ритуалами і повір'ями. Священною є і праця хлібороба. Турбуватись про врожай селяни не перестають ні влітку, ні зимою. Різдвяні магічні дії і загадування, новорічні посівання мають безпосереднє відношення до забезпечення врожаю хліба на наступний рік. Проте, з особливою святістю обставлялися перші виїзди в поле, перша сівба, відвідування сходів, зажинки, обжинки. Обрядові дії, що відбуваються в полі, тісно пов'язані з культом предків, первісною магією, анімістичними віруваннями.В період між сівбою та збором урожаю селяни щонайменше тричі відвідували хлібне поле, виконуючи обрядові дії та влаштовуючи трапези.Весною на Юрія (Георгія) 06.05 (23.04. за ст. стилем) в поле на жита виходили всією громадою, відправляли там спільні молитви за врожай, а також примічали висоту та густоту сходів. Дуже відповідальним у землеробів є період цвітіння хлібів. Він випадає на Зелені свята, які включають в себе Русалчин Великдень Перший день жнив селяни називають зажинками. За чай зажинають після Купала за кілька днів до Петра. На зажинки виходять в поле на світанку. «Зажинки — це головне свято родини, в якому сторонні участі беруть». Свято на честь закінчення жнив називають обжинками. Селяни намагаються влаштувати обжинки якомога пишніше, вірять, що від цього залежить майбутній урожай.З останніх зжатих колосків зв'язують обжинковий сніп або роблять обжинкову квітку. На Святий вечір останнього снопа (обжинкову квітку) вносять до хати і ставлять на лаві на покуті, там де садять найпочесніших гостей. Ниву ніколи не зжинають повністю. Останню жменю збіжжя слід залишити в полі незжатою — Іллі на бороду. Подекуди обжинки заміняли дуже близьким по суті святом урожаю.

ОБРЯДОВІ ХЛІБИ ДО РОДИННИХ

СВЯТ

Не обходиться без хліба чи калачів на Поділлі і жодне родинне свято — з хлібом зустрічають появу немовляти, з хлібом виряджали дитя до школи, з хлібом йдуть на хрестини, з хлібом йшли свататись, повернувши хліб, розривали шлюбну угоду, хлібом благословляють на подружнє життя юнака і дівчину, з хлібом входять у нову хату, з хлібом проводжають і в останню дорогу. Коли дитину відлучають від груді, в руки дають окраєць хліба, щоб на свій хліб переходила. Хліб той повинен бути замішаний на воді із джерела, що має вихід, щоб дитина в люди вийшла.Крім звичайного хліба, під час проведення родинних свят широко використовується спеціальна обрядова випічка — калачі, коржі, пироги, короваї.

Калачі на Поділлі є традиційним атрибутом хрестин, калачем і хрестинною квіткою тут обдаровують всіх гостей. У різних регіонах Поділля хрестинні калачі відрізняються між собою за розмірами і оздобленням. Хліб відіграє важливу роль у весільних обрядах. Вважають, що серед інших слов'янських обрядових дійств українське весілля посідає перше місце за повнотою застосування ритуального хліба, починаючи від моменту сватання, коли представники двох родів обмінюються хлібинами на знак згоди, й закінчуючи коморою із розкладеними по кутах хлібами, де на житніх снопах проводять першу ніч молодята.Коровай дійшов до нас ще з трипільських часів – 5000-3000 років до народження Христа – і, до речі, не змінив назви. Сьогодні люди вже не дуже дотримуються всіх старовинних обов’язкових ритуалів і, напевно, більшість не вірить у магічність весільного хліба, але коровай прикрашає майже всі весільні урочистості і справді затримує на собі увагу присутніх, ніби таки має чудодійну могутню силу.

ОБРЯДОВІ ХЛІБИ ДО

КАЛЕНДАРНИХ СВЯТ.

Найбільшу кількість обрядових хлібів випікають до свят. Калиндарними прийнято називати свята, які щорічно повторюються приблизно в один і той же час (Новий рік, Великдень, Купала, Трійця…).Для святкування Святвечора та Різдва випікали багато різновидів хліба, який мав різні назви (корун, крачун, крайчун, керечун, книш, калач, струцля і просто хліб) Так уже заведено, що кожній зміні сонячного календаря відповідає якесь велике свято, яке відзначалось досить широко і пишно. Щоб зрозуміти молодече тисячолітнє святоАндрія-Калети, яке відбувалося у ніч з 12 на 13 грудня . “Калетою” зветься великий корж із білого тіста, що символізує новонароджене Сонце. Протягом віків сформувався стрункий весняний обряд - закликання весни піснями, хороводами, іграми.Випікається весняне печиво у вигляді пташок- «жайворонків», голубків, які роздавали дітям... Обрядову здобу, яку випікають до великодніх свят, називають «бабками», «бабами» або «пасками».

МУЗЕЇ ХЛІБАНайбільш відомі музеї Хліба є у Києві та Львові. Музейні експозиції дають широку інформацію про історію хліборобської культури слов'ян, розповідають про значення хліба в житті людини, показують процес випікання різних сортів хліба. Музеї хліба стали джерелом руху молоді за бережливість, центром виховання доброти, працелюбства, шани до людей праці і щорічно поповнюється новими експонатами та новими розділами.

Радо відмітити, що на початку XXI століття в подільських селах ще збереглося чи мало народних традицій, в тому числі і пов'язаних з хлібом та хліборобством. Але не дивлячись на те що багато об рядових хлібів і пов'язаних з ними обрядів вдалося зафіксувати лише в поодиноких випадках, немає підстав сумніватися, що вони колись дійсно побутували. Наше життя неодмінно стало б яскравішим, якби до кожного свята на столі замість звичайного хліба чи булочки з'являлася символічна випічка. Реально повернути забуті обрядові хліби, калачі, короваї в кожну родину на сьогоднішній день. Наші національні свята, звичаї, обрядові страви, напівфабрикати, сувеніри, символи і можуть досить легко конкурувати з іноземними не лише на теренах України, а навіть і за її межами, особливо серед численної української діаспори.

Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм.

Хай в світі буде більше в нас братів,

Хай в кожній хаті будуть короваї,

Щоб люд ніколи хліба не просив!