«Я – світло для світу; хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме світло життя».(Ісус Христос, Іоанна 8:12)

тло для світу; хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме світло життя».(Ісус Христос, Іоанна 8:12)

№ 5№ 5ЧервеньЧервень

20102010

Переважна більшість людей чомусь традиційно вважають себе цілком самодостатніми і порядними коли можуть за-явити: «Я не вкрав, не вбив, нікому нічого поганого не вчинив». Це може бути й так, та не слід забувати, що подібне поверхове поняття про ці та інші заповіді Божі було також і за часів Христа у фарисеїв. Якось до Ісуса підійшов один із них, молодий, багатий і за-питав: «Учителю, що доброго зробити щоб бути в Царстві Бо-жому?». Ісус указав на заповіді. Хизуючись своєю порядністю він відповів: «О, це я ще змал-ку виконую. Чого мені ще не достає?» (Матв. 19:16-22). Ця історія закінчилася тим, що на практиці все виглядало по-іншому, і молодий чоловік з су-мом відійшов від Ісуса.

Звичайно в одному номері газети розглянути глибинне значення усіх заповідей не-можливо, тому ми сьогодні детальніше зупинимось тільки на одній, яка проголошує: «Не кради».

Зміст заповіді очевидний: це заборона злодійства, тоб-то будь-якого роду зазіхання на чужу власність. Бог очікує, щоб ми поважали права інших на недоторканність їхнього особистого майна. Ця заповідь затверджує право власності людини. Але якщо ми розгля-немо восьму заповідь у світлі Біблійного вчення, то побачи-

НЕ КРАДИ

мо, скільки її порушень не вра-ховано ніякою статистикою.

Хіба це не крадіжка коли продавець щосили хвалить яку-небудь річ із метою швид-ше від неї позбутися й одержати гроші, але при цьому замовчує про наявність дефектів на своєму товарі? Адже тим са-мим він змушує недосвідчено-го покупця придбати неякіс-ну річ!

Існує й інша крайність. Вам доводилося бачити людину,

Продовження на стр. 2.

Тема номера НЕ КРАДИ

ПРИЗРАЧНЫЕ ПРИОБРЕТЕНИЯ

3 стр.— — —

НАШЕ СТАВЛЕННЯ ДО ВЛАСНОГО ТА

ЧУЖОГО4 стр.

— — —ХТО ГЕРОЙ,

А ХТО БОЯГУЗ?5 стр.

— — —НЕ УКРАДИ У СЕБЯ

ЖИЗНЬ6 стр.

— — —ВОР ИЛИ ГРЕХ

САТАНЫ7 стр.

— — —УКРАДЕНИЙ ЧАС

8 стр.

СВІТЛО твого ЖиттяСВІТЛО твого Життя2

надзвичайно досвідчену в «ді-ловій спритності»? Такий може домовитися про покупку по-трібної речі, і для того, щоб значно зменшити запитувану вартість, вдається до ретель-ного вишукування недоліків. Соломон писав про таких: «Не-добре! Пусте! Каже той хто купує, а як відійде – хвалить-ся». (Приповісті 20:14). Така людина засуджується Богом, тому що порушує заповідь, яка говорить: «Не будете красти, і не будете неправдиво запере-чувати…» (Левіт 19:11).

Чи всі роботодавці можуть сказати, що вони чесно став-ляться до тих, хто працює на них? Чи виставляють вони по-мірні вимоги своїм працівни-кам? Чи призначають їм від-повідну оплату за зроблену роботу?

А працівники, чи завжди чесні зі своїми роботодавцями? Наскільки сумлінно вони ви-конують доручену їм справу? Чи не обкрадають вони своїх хазяїв, розгульно витрачаючи робочий час, або погано вико-нуючи обов'язки, за які вони одержують платню?

Хіба ви не переконалися в тому, що мобільні телефони, якщо не контролювати ситуа-цію, є потенційним засобом щоб украсти ваш час. Дуже

зручний сучасний засіб зв’язку, таким чином, може легко вико-нувати й іншу функцію – роз-повсюджувати плітки. І завжди у такому випадку, кража часу є подвійною: у того, хто пере-дає, і в того, хто слухає.

Чи чесні ми в сплаті подат-ків? Адже ті, хто недоплачу-ють податки, насправді кра-дуть у тих співгромадян, що платять належне. Злодії ро-блять тягар податків для інших ще більш важким.

Ви не вважаєте, що непо-мірна загруженість діловими справами, не сприяє добробу-ту вашої родини? Згодом, ваші зусилля обернуться проти вас, адже ви обділили ваших дітей увагою! А це, аж ніяк не ви-правдана жертва.

Якщо ви здійснили по-дружню зраду – ви вкрали у своєї дружини (або, навпаки, у свого чоловіка) довір’я. А разом з тим, украли родинне тепло сімейних відносин. За-мість нього з’являється обман, який змушує носити маску, грати певну роль актора, удава-ти з себе образ який насправді вам не властивий. І як би хто не старався, подібну фальш від дітей не сховаєш. Дитячий «індикатор» дуже чутливий у подібних випадках. У майбут-ньому вони все розставлять на свої місця, і дадуть вам зрозу-

міти, що своєю легковажною хтивістю ви вкрали і їхнє ди-тяче щастя. Хіба вартує поді-бна поведінка такої незмірно великої жертви? Чи не настав час докласти зусиль щоб вер-нути ту любов у якій ви щиро присягалися?

Якщо ми не вміємо трима-ти язика за зубами – так само крадемо довір’я. У зв’язку з цим згадується вірш Ольги Ви-соцької «Кража доверия»:

Тайну открыл ты другу, то, чем душа согрета.

Он же в часы досуга выдал твои секреты.

Тут не корысть, не зло-ба, просто поболтать охота!

Он тебя предал, чтобы по-развлекать кого-то.

Он дорогую тайну отдал в чужие руки,

Отдал её случайно, от пустоты, от скуки.

Вот где нужна бы стража, крепкий замок на двери!

Самая злая кража – кража доверья!

Звичайно, це далеко не по-вний перелік, адже якщо ви курите цигарки, навіть поки ще мінімально, то за рік укра-ли від сім’ї, від дітей – 300 кг апельсинів або бананів, або таку ж кількість олії, або 100 кг масла… Ще гіршою може виглядати картина з тими, хто полюбляє алкогольні напої. Не кажучи вже про те, скільки зго-дом треба буде додати до цього коштів на аптеку. А хіба чим-небудь можна підрахувати моральні збитки?

На жаль немало людей котрі не зауважують, що насправді змінюючи Божі постанови фак-тично крадуть Божий автори-тет. На свій розсуд змінюють святковий день поклоніння, не-хтуючи при цьому четвертою заповіддю, яка конкретно вка-зує на сьомий день тижня. Це час, який Господь спеціально призначив для Свого спілку-вання з нами. Напевно було би вкрай нечемним по відношен-ню до Бога сказати: „Господи, я виберу для Тебе інший час”. Як бачимо час також можна вкрасти. Але щоб у Бога? Це вже занадто...

Отож, якщо вам наступного разу захочеться доводити свою «порядність», не забувайте, що оцінку цьому мають давати не лише ваші знайомі, а головне, Той, хто Божим перстом напи-сав заповідь «Не кради».

Іван Черничко.

полюблкажучидом трекоштів небудь мораль

На жне заувзмінюютично ктет. Насвятковхтуючизаповіддзує на счас, якипризначвання звкрай нню до Бя виберЯк бачвкрастивже зан

Отожразу зах«порядноцінку лише ваТой, хтосав запо

Початок на стр. 1.

День за днем – как пылинки кружение,

Тебе кажется: жить бы да жить,

Но имеет свое завершениеДаже самая долгая жизнь!

Тебе и мне есть время отведенное

И отсчитаны дни и года,Не растрать – они

подаренные,Сохранив – сбережешь

навсегда!Наталия Шандали.

День за днем – как пылинкикружение

Не растратьНе растрать

– Чи можемо ми самі себе обкрадати.

– Нет. Сам у себя нет. Но если есть такая возможность где-то, то он украдет. Такие мы уже, наверное, родились.

– А у Бога?– Вообще-то красть – это

грех. Но украсть у Бога? Это как? Вы-то сами поняли свой вопрос? Я думаю, что нет. Вы же сами прекрасно знаете, что это невозможно.

– А яка крадіжка є найбільш ганебною, т. е. омерзительной?

– Для меня таковой является кража у близкого человека. Или если дети воруют у родителей.

Нина.

– Чи може людина дещо вкрасти у Бога?

– Ні.– А в себе?– Ну, себе може обмежити.– Яка крадіжка є найбільш

мерзенною?– Крадіжка в дітей.

Василь.

СВІТЛО твого ЖиттяСВІТЛО твого Життя 3

«Не убивай», «не прелюбодей-ствуй», «не кради», «не лжесви-детельствуй», «не желай чужо-го» – эти принципы построения человеческих взаимоотношений обычно всем известны. Прак-тически любая религия мира старается научить этому своих последователей. Но, в то же вре-мя, ни одна из религий не возь-мет на себя ответственность за-явить во всеуслышание, что мир избавился от пороков, которые оговорены в упомянутых запо-ведях. И вопрос здесь вовсе не в том, что, например, заповедь «не кради» плохо и непонятно напи-сана. Ответ, видимо, кроется в нашем внутреннем содержании: «Лукаво сердце человеческое более всего и крайне испорчено; кто узнает его?» (Иер. 17:9).

Попробуйте в Интернете лю-бой поисковой системе лишь ука-зать заглавные слова провокаци-онного вопроса: «Как украсть…» – как тут же, в мгновение време-ни, компьютер предоставит вам не менее трех миллионов вари-антов реализовать этот грех в самых различных сферах нашей повседневной жизни. Но оза-дачьте ваш компьютерный мозг противоположной задачей – и вы с удивлением отметите, что вариантов на тему «Не укради» – будет в сотни раз меньше. К большому сожалению ныне жи-вущего современного поколения людей – это реальное отобра-жение состояния морали, нрав-ственности и Богобоязненности.

Если продолжить рассужде-ние о той же самой заповеди «Не кради» – то можно с увереннос-тью сказать, что люди самоволь-но сузили ее смысл до банально-го: «не взять» что-либо у соседа или сослуживца. В крайнем слу-чае, и за такой формальный под-ход можно порадоваться.

Но тех же представителей рода человеческого вряд ли что-то удержит от кражи, если речь пойдет о материальных ценнос-тях всеобщего достояния. Ведь, например, инвентарь в парке,

«Не убивай», «не прелюбодей-й

ПРИЗРАЧНЫЕ ПРИОБРЕТЕНИЯПРИЗРАЧНЫЕ ПРИОБРЕТЕНИЯоборудование общественно-го транспорта или множество «добра» на рабочем месте – ка-жутся ничейными или никому ненужными. Просто взять их себе на память никто не посчитает зазорным. Такими безобидными кажутся и кражи в супермарке-те, потому что владельцы их, как правило, люди богатые, а потому у них не убудет добра от подо-бной шалости. Можно красть н е з а м е т н о электро энер-гию или газ у го сударства , по тому что последнее и так недостой но оце-нивает наши труды. Можно не замечать ошибки в финансовых документах в свою пользу, успо-каиваясь тем, что никто ведь не побуждал их совершать. Можно даже незаметно начать обкрадывать Бога, справедливо нарекая на умножение прося-щих милостыню на углах наших улиц…

Продолжать перечислять подобные кражи, которые ник-то, в принципе-то, и кражами не хочет назвать – можно долго. Более того, если совесть чело-века не напоминает ему, что его действия преступны перед Богом и людьми, то и грешни-ком он себя ощущать, тоже не станет. Таким образом, начинает возникать порочный круг – успо-коение человека и череда новых краж, именуемых не иначе, как грех.

Хотелось бы остановиться лишь на одной из разновиднос-тей нарушения заповеди, при-сущих современному обществу. А именно – взаимоотношения работодателя и работника. Чаще всего, причиной недовольства служащих и работников является преступная недобросовестность их работодателей в денежных расчетах. Библия изобилует

множеством предупреждений, заповедей и примеров относи-тельно упорядочивания выплат наемному работнику. Удивляет своей простотой и прямолиней-ностью высказывания по этому поводу Моисея, предводителя евреев и раба Божьего: «Не оби-

жай ближ-него твоего и не грабитель-ствуй. Пла-та наемнику не должна оставаться у тебя до утра» (Лев .19:13); «Не обижай н а е м н и к а , бедного и ни-щего, из бра-тьев твоих

или из пришельцев твоих… чтоб он не возопил на тебя к Господу, и не было на тебе гре-ха» (Втор.24:14-15).

Казалось бы, обещанная ра-ботодателем зарплата, пока на-ходится в его руках – это все еще его деньги. Как пожелает ими распорядиться, так и будет справедливо. Однако, Бог усмо-трел что распоряжение чужой зарплатой – прямое нарушение заповеди «Не кради». А выгода от таких «приобретений» очень призрачна и недолговечна. Мож-но успеть, что-то приобрести на украденные, по сути, деньги. Можно их, как кажется, удачно куда-то инвестировать и считать это выгодой. Или построить дом и уехать в заморский отдых. Кто-то даже, для успокоения совес-ти, подаст из таких средств на нужды церкви или просящему нищему. Но все равно, непра-ведное происхождение таких приобретений не принесет в итоге ожидаемой радости и удовлетворения. Пусть нико-му не покажутся данные слова пустыми и голословными. Так утверждает Библия: «Куропат-ка садится на яйца, которых не несла; таков приобретающий богатство неправдою: он оста-вит его на половине дней своих,

и глупцом останется при конце своем» (Иер.17:11).

Надолго ли обеспечит себя такой человек благами и спо-койствием? Но Бог говорит, что человек, укравший однажды и нажившийся на удержанной плате наемника, заложил бом-бу замедленного действия всем своим потомкам: «Горе тому, кто жаждет неправедных приобретений для дома своего, чтобы устроить гнездо свое на высоте и тем обезопасить себя от руки несчастья! Бес-славие измыслил ты для твоего дома…» (Аввак. 2:9-12).

Безусловно, рано или поздно, такой человек почувствует на себе справедливый взгляд все-видящего и всезнающего Бога. И когда приходит соответствен-ное воздаяние от Бога в виде на-казания, согрешивший поневоле начнет искать причины своего бедственного положения и пути его исправления. И здесь часто начинает происходить цепоч-ка самых разных и неверных представлений о своих неуда-чах, бедствиях, болезнях и тому подобных испытаниях, свалив-шихся на голову такого человека. Люди начинают винить в своих проблемах окружающих: род-ственников, соседей, сослужив-цев, тайных недоброжелателей. Считают свои беды следствием чьих-то наговоров, порч и зави-сти.

И соответственно начинают с ними бороться. Приглашают га-дателей и ворожей. Обращаются за советами к провидцам и горо-скопам. Несправедливо обвиня-ют самых близких им людей. За-тевают ссоры, распри и сведения счетов. Тогда как истинная при-чина всех бед остается сокрытой за течением времени и собствен-ной слепотой призрачной неви-новности.

Не крадите. И тогда ва-шим потомкам не придется распутывать непростой клу-бок жизненных неурядиц и не-взгод.

В. Перец

– Де найбільш відчутною є заповідь «Не кради»?

– Скоріше за все, що в економіці і політиці.

– Чи може людина обікрасти Бога?

– Думаю, що не може.– А сама себе?– Сама себе може. Якщо

неправильно спланує своє життя.

Тетяна Василівна.

– Чи може людина обікрасти сама себе?

– Ну, я так не думаю, тому що все що належить людині, це все її.

– А Бога може обікрасти?– Залежить від того, що

вкрасти?– Яка крадіжка є найбільш

ганебною?– Це коли діти крадуть у сво-

їх батьків.

Все, чим ми користуємось, є не нашим, а Божим. Завдяки Своїй милості Господь виявляє любов до нас, грішних людей. І ця любов стирає границі між твоїм і моїм. Любов з’єднує людей, а злоба, егоїзм навпа-ки – роз’єднує. Егоїзм спону-кує людину забирати чуже і не віддавати свого. А любов спонукує берегти чуже, а своє віддавати чужим.

Найпершу крадіжку, що ста-лася на нашій землі, здійснив диявол, коли вкрав (підірвав) довір’я у Єви до Свого Творця. Він так заінтригував її, що вона поступилася своїми принципа-ми і згрішила перед Богом. На-слідком цього сталося те, що людство почало нехтувати Бо-жими постановами, ціллю яких було застерегти від аморальних вчинків. Божий Закон, в якому є заповідь «Не кради» (Вихід 20розділ), стоїть на сторожі як мого власного майна, так і мого ближнього. Але оскільки, не зважаючи на заповідь, кра-діжки здійснювались, за ста-розавітних часів Бог дав і до-даткові закони відносно повер-нення вкраденого: «Якщо хтось вкраде вола чи вівцю, і заколе, або продасть, то п’ять волів за-платить за вола, і чотири вівці за вівцю» (Вихід 22:1).

У період Нового Завіту Хрис-тос розширив наше розуміння Закону Божого, коли неодно-разово звертався до цієї теми. Читаючи історію про митаря, ми бачимо чоловіка, який ви-користовуючи своє службове становище також обманював людей. Але після того, як він поспілкувався з Ісусом, ви-гукнув: «Господи! половину маєтку мого я віддам бідним, і коли кого чим скривдив, віддам вчетверо!».

Заповідь «не вкради» має ши роке розуміння. Деякі гово-рять, що гріх украсти в люди-ни, а в колективі чи на заводі не гріх. Це видумка людей, щоб заглушити свою совість. Гос-подь не розмежував цю запо-відь і не сказав,що десь можна вкрасти, а десь ні.

СВІТЛО твого життяСВІТЛО твого життя4

Все чим ми користуємось

ÍÀØÅ ÑÒÀÂËÅÍÍß ÍÀØÅ ÑÒÀÂËÅÍÍß ÄÎ ÂËÀÑÍÎÃÎ ÒÀ ×ÓÆÎÃÎÄÎ ÂËÀÑÍÎÃÎ ÒÀ ×ÓÆÎÃÎ

Ти зрадив...Ти зрадив

Моя знайома, розказала мені одну історію. На полі посіяли велику плантацію кукурудзи. Я, говорить вона, дуже любила їсти варену кукурудзу. І одного дня, взяла мішок, сіла на вело-сипед і поїхала в поле. Об’їхала раз плантацію, не було нікого, потім другий раз, нікого. Зліз-ла з велосипеда, взяла мішок, подивилась вліво, вправо, і тут як блискавка пронизала мене думка, подивись угору. Мені так страшно і соромно стало, що я сіла на велосипед і поспі-хом поїхала з поля.

Одного разу, коли я був проїздом у м. Коломиї, Івано-Франківської області, помітив що на дверях кімнати знахі-док було написано – «що впа-ло не пропало». Виявляється, що ті, які знаходили загублені речі, приносили їх сюди і по-вертали власникам. Вони не привласнювали собі, і цим да-рували людям радість. Значить і в наш час є люди чесні, які розуміють, що крадіжка, або привласнення чужого, це гріх.

Ще одна думка стосовно Бога. Можливо ми по незна-нню щось крадемо у Бога. Чи може так бути? Звичайно! Слово Боже відкриває, що за певних обставин Господь роз-цінює нас як тих що обкрада-ють Бога як матеріально, так і в часі. Відносно фінансів Господь говорить: «Хіба ж Бога обма-нюють? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: «Чим ми Тебе обманули?» – «Десятиною та приносами!» – каже Господь, і пояснює, що це насправді і є крадіжкою. (Малахії 3).

Можливо у декого вини-кає питання: А навіщо це Богу потрібно? Хіба Бог потребує грошей? Хіба не все належить Йому? Відповідь: Дійсно, Бог в грошах не має потреби: «Моє срібло й Моє золото, говорить Господь Саваот» (Огія 2:8). Про-сячи повертати Йому десяту частину від будь-якого доходу, Бог переслідував три мети:

1. Люди повинні усвідом-лювати, що вони є всього лише управителями чужої

власності і що справжнім гос-подарем усього, чим вони воло-діють, та дарувателем усіх благ є Господь.

2. Виховати у людини довір’я до Господа: «Прине-сіть же ви всю десятину до дому скарбниці, (до Господньо-го дому, храму, молитовного дому, тобто, там де проводять-ся богослужіння), і хоча в цьо-му випробуйте Мене, говорить Господь Саваот: чи не відкрию Я для вас небесних отворів і не виллю вам благословення аж надмір?» (Малахії 3).

3. Десятина призначаєть-ся для поширення проповіді Євангелія (1Коринтян 9:13-14).

Таким чином, Господь хоче щоб наші з Ним відно-сини були засновані на вза-ємному довір’ї. Насправді, від цього великою мірою залежить і довір’я в сім’ї – між чоловіком і жінкою. Якщо ми чесні перед Господом, то, зрозуміла річ, про подружню зраду і мови немає.

Який висновок ми можемо зробити із всього? Заповідь не кради – це повеління Бога – Творця неба і землі. Тому буде-мо чесні перед Ним і своєю со-вістю. Ніколи не привласнюймо те, що є не нашим!

Спасюк М. І.

Живи ты радостно и честно,Желая людям всем любви,И Бог откроет пред тобоюПросторы Неба и Земли!

Вселенная бескрайня и богата,Ты только сердце ей открой,И будешь счастлив ты вовеки,Как никогда никто другой!

Посвящается Петру Михайлови-чу Филипу в день 70-летнего юби-лея 14.05.2010 г.

Друзья.

СВІТЛО твого життяСВІТЛО твого життя 5

Денис поправив на спині рюк-зак і озирнувся: ніде на дорозі не було видно його однокласників, навіть його друг Діма, який живе з ним на одній вулиці, десь зчез, не почекавши його після уроків. «І де вони всі подівалися», – не міг ніяк збагнути він.

Раптом хлопчик почув знайо-мий голос і, повернувши в неве-личку вуличку, справді побачив своїх однокласників, що жваво щось обговорювали. Підійшов-ши ближче, він зміг почути, як Коля задьористо звертався до ін-ших хлопців:

Ну, хто герой? Хто першим полізе на грушу?

А, помітивши, що Денис йде до них, він, різко обірвавши свою розмову, звернувся прямо до ньо-го:

– О, може ти полізеш?– Куди, – не зрозумів Денис.– На грушу! – вигукнув

Коля.– Яку грушу? – ніяк не міг

зрозуміти хлопчик.– На цю грушу! – нервово ви-

гукнув Коля, вказуючи на дере-во, що росло за огорожею, біля якої вони стояли.

І тут нарешті Денис момен-тально все зрозумів. Колька по-стійно організовував одноклас-ників на щось недобре, він був на рік старший від них, тому його всі боялися і слухались. А цього разу він вирішив обтрусити гру-шу діда Миколи.

– Ну що? – Колька перервав роздуми Дениса різким запи-танням. – Не бійся, дід поїхав у місто продавати молоко, автобус приходить о четвертій годині, в нас є ще дві години в запасі, а нам вистачить і десяти хвилин. Ну, давай!!!

Колька, прищурившись, хи-тро дивився на Дениса, всі хлоп-ці завмерли а очікуванні – йому було кинуто виклик. Серце Де-ниса голосно забилося, а думки хаотично змінювали одна одну. Він не міг собі уявити, як залізе в чужий садок і буде красти гру-ші, ніколи в житті він не робив нічого подібного. Але якщо він цього не зробить, то Колька і усі хлопці підіймуть його на сміх. Одна хвилина здавалася вічніс-тю. І раптом Денис, не очікувано навіть для себе, зірвався з місця і побіг геть.

Боягуз, боягуз, – почув він зневажливе Колькине навздогін.

Боягуз, боягуз, – відхватили інші хлопці.

ÕÒÎ ÃÅÐÎÉ ..?ÕÒÎ ÃÅÐÎÉ ..?Але Денис біг щосили не

обертаючись. Його ніхто не на-здоганяв, хлопці залишалися біля садка, але Денис не зупи-нявся, аж поки не опинився вдо-ма. І лише там, кинувши в куток рюкзак і розкидавши по кімнаті кросівки, він ліг в ліжко і на-крився з головою. Денис не міг зрозуміти, чому він так посту-пив, чому втікав. «Боягуз, боя-гуз», – все ще дзвеніло в його ву-хах. Деякий час полежавши так, Денис заспокоївся, і щоб мама нічого не запідозрила і не почала розпитувати, він пішов на кухню обідати.

«Добре, що мама чимось за-клопотана і не помітила, що зі мною щось не те,» – думав він, перебираючи виделкою макаро-ни, що стояли перед ним. Йому зовсім не хотілося їсти. Так і не поклавши нічого в рот, Денис по-вернувся у свою кімнату. Йому хотілося хоч якось відволікти-ся від неприємних спогадів про сьогоднішню пригоду, тому він дістав свої зошити і підручники, щоб виконати домашнє завдан-ня. Відкрита книга лежала перед ним, Денис уже вкотре перечи-тував один і той самий абзац, але ніяк не міг зрозуміти, про що там сказано, мимовільно він виводив закарлючки в зошиті. «Боягуз! Боягуз!», – настирливо бриніло в його вухах.

«А зрештою, – подумав він, – навіщо робити уроки, коли я завтра в школу все одно не піду. Як я зможу знову зустрітися з ними?». І Денис уявив, як він за-йде в клас, а хлопці, показуючи на нього пальцями, знову будуть кричати: «Боягуз! Боягуз!», а ді-вчата почнуть сміятися.

І ще багато неприємних сцен довго крутилися в голові хлоп-чика, від чого він почувався все більше і більше нещасним.

Раптом двері в кімнату відчи-нилися. Від різкого скрипу, який порушив тишу в кімнаті, Денис аж здригнувся.

О, ти працюєш над уроками, – весело і бадьоро сказав тато.

Побачивши тата, Денис, сам не розуміючи чому, почав пла-кати.

Ну що сталося, синку, – тато ніжно пригорнув сина і погладив по голові.

Тату, я боягуз! – крізь сльози ледве вимовив хлопчик.

Я так не думаю. Заспокойся і розкажи, що сталося.

Лагідний і впевнений голос тата заспокійливо подіяв на Де-ниса, і він, витерши сльози, де-тально описав пригоду, що ста-лася з ним по дорозі зі школи.

Денису було важко розповіда-ти, але він надіявся, що тато, як завжди, чимось зможе його вті-шити. Проте коли, закінчивши розповідь, він подивився татові в очі, то несподівано побачив задо-волену посмішку.

– А тепер послухай, синку, я розкажу тобі, хто справжній ге-рой, а хто боягуз, – голос тата звучав навіть якось особливо під-несено і урочисто. – Боягуз той, хто не насмілився протистояти злу, хто, злякавшись сильнішо-го, погодився поступити погано, незважаючи на докори сумління. А той, хто не пішов на поводу в більшості, хто знайшов у собі сили, щоб не зробити поганого, той герой. І в цій ситуації ти вчи-нив як справжній герой.

– Але ж я втікав, тату, – тихо відповів Денис.

– Правильно, синку, якнай-далі втікай від зла, від поганих компаній, – тато говорив впевне-но і переконливо, і в його словах не можна було сумніватися.

Нарешті Денис зміг поглянути на цю історію з іншого боку. Він вже не почував себе пригнічено. Все навколо стало зовсім іншим. Денис швидко зробив уроки і, підстрибуючи, побіг вечеряти, бо тільки тепер відчув, як сильно він зголоднів.

І все одно Денису якось було боязко знову зустрітися з одно-класниками. Тому він зайшов у клас, вже перед самим дзвони-ком. І, о чудо, ніхто не став з ньо-го сміятися, хлопці поводилися так, ніби вчора нічого не стало-

ся, і Колька перший подав йому руку, вітаючись. І так пройшов весь день, ніхто і словом не об-мовився про вчорашню пригоду. І тільки коли його друг Діма по дорозі додому розповів йому, що сталося вчора після того, як Де-нис втік, він зміг зрозуміти все до кінця.

– Колька сказав нам усім, що після уроків ми підемо, як він виразився «трясти грушу». Тебе не покликав, бо, напевно, боявся, що ти почнеш усіх відмовляти.

А коли побачив, що ти підхо-диш, то вирішив, щоб ти нікому не розповів, «взяти тебе на понт». Ну а коли ти втік, то ми всі разом полізли через огорожу. Колька сказав, що кожному буде стільки груш, скільки він нарве, але по дві груші потрібно було віддати йому «за ідею», як він виразився. І тільки опинившись в садку, ми зрозуміли, що хоч і дід Микола поїхав в місто, але його пес ли-шився вдома, – Діма любив кож-ну історію «приправити» трохи гумором. – І всім нам дісталися не груші, а хороший наганяй від того бульдога, а Кольці найбіль-ше, «за ідею» – йому пес подер штани.

А потім Діма повернувся до Дениса і трохи стишеним голо-сом додав:

– Вибач, що я вчора не під-тримав тебе, а залишився на боці хлопців. Ти не боягуз, і це зрозу-міли всі.

Діма подав руку, і Денис на знак прощення міцно потиснув її. Несучи за спинами свої рюк-заки, два друга не поспішаючи йшли додому, безсумнівно, що вчорашня пригода для них обох послужила хорошим уроком.

СВІТЛО твого ЖиттяСВІТЛО твого Життя6

Всем нам приходится делать выбор. Мы выбираем друзей, выбираем одежду, учебное за-ведение и знаем, как непросто сделать правильный выбор.

Есть старая история о про-фессоре, который проводил научные исследования в сель-ской местности. Однажды он пришел на берег широкой, бур-ной реки и попросил крестья-нина, жившего поблизости, пе-реправить его на другой берег. Крестьянин согласился, лодка отчалила.

«Ты когда-нибудь изучал географию?» – спросил про-фессор крестьянина. «Нет, не изучал», – скромно ответил тот. «А ты знаешь что-нибудь о биологии?» – продолжал спра-шивать профессор. «Нет, не знаю», – буркнул крестьянин. «Но я предполагаю, что ты зна-ешь хоть немного о физике и о

Всем нам приходится делать б М б й

НЕ УКРАДИ У СЕБЯ ЖИЗНЬНЕ УКРАДИ У СЕБЯ ЖИЗНЬзаконе всемирного тяготения», – осведомился профессор. «Нет, не знаю», – ответил он. «Жаль, – воскликнул профессор. – В таком случае половина твоей жизни уже потеряна».

В этот момент лодка наткну-лась на камень и опрокинулась. Оба оказались в воде. Теперь наступила очередь крестья-нина спросить: «Профессор, вы умеете плавать?» «Нет, не умею. Помогите!» – закричал испуганный профессор. «В таком случае вся ваша жизнь потеряна», – крикнул в ответ крестьянин, умеющий плавать. Все усилия спасти профессора оказались тщетными.

На первом месте должно быть главное. В этой истории есть определенный смысл: вы можете потерять свою жизнь, если на первое место не поста-вите главное. Когда речь идет

о жизни, тогда не все равно, что мы знаем, умеем или во что ве-рим, и что считаем наиважней-шим в своей жизни.

Каковы желания вашей жиз-ни? К чему вы стремитесь? За что вы боретесь, для чего труди-тесь? Какова ваша Цель? Только

лишь дожить до смерти? Туда можно попасть без особых уси-лий. Поэтому нужно помнить, что есть вечные, непрехоящие ценности. Делая поспешный выбор превратных ценностей жизни, мы можем потерять свою жизнь.

Ворожі відносини між чоловіком та жінкою сповіль-нюють виробництво ключового для загоєння ран білка в крові. Таке припущення висловили дослідники з уні-верситету Огайо. У свій експеримент психіатри запро-сили 42 подружні пари у віці від 22 до 77 років. Цим людям були штучно нанесені рани на руках вакуумним насосом.Потім ці рани були перевірені двічі: коли чоловіки

співіснували мирно, і коли вони сварилися. Виявилося, що швидкість загоєння у вороже настроєного подруж-жя становить тільки 60% від норми.Учені говорять, що стрес сповільнює на ушкодженій

ділянці виробництво протизапальних цитокінів – моле-кул білка, що виробляються білими клітинами крові, які відіграють ключову роль на ранніх стадіях загоєння.

Источник: Кореспондент.net

НА ЛЮДЯХ , ЩО СВАРЯТЬСЯ , НА ЛЮДЯХ , ЩО СВАРЯТЬСЯ , ГОЇТЬСЯ ПОВІЛЬНІШЕГОЇТЬСЯ ПОВІЛЬНІШЕ

Стакан посолнечногомасла довести до кипения в глу-бокой посуде добавить туда 100 гр пчелинного воска и расплавить 2 куринных желтка сваренных вкрутую кидать маленькими кусочками перемешать до однород-ности и остудить осадок перегоревший останется на дне вершками смазывать

ЗАЖИВЛЯЮЩАЯ МАЗЬЗАЖИВЛЯЮЩАЯ МАЗЬ

СВІТЛО твого ЖиттяСВІТЛО твого Життя 7

Нисколько не защищая пад-шего ангела, хочу спросить: есть ли наша часть вины за наши же грехи? Вероятно, есть и немалая. Доказатель-ством этому служит душевная боль и беспокойство. После некоторых колебаний мы, ко-нечно же, согласимся, мол, да и мы немного виновны. Но всё равно фраза "бес попутал" – останется ключевой в на-шем оправдании. Мы всё рав-но найдём те обстоятельства, которые сделали неизбежным наш "поступок" или, по край-ней мере, были непреодолимым соблазном.

С душевной болью надо что-то делать. И проблема не в том, чтобы у нас появилось желание навести порядок с моральными приоритетами. Нет. Человек так устроен, что должен оправдать-ся. Если он этого не сделает, то неминуемо сойдёт с ума! Про-блема в том, какой из путей решения этой проблемы мы выберем.

У оправдания, как видит-ся, есть два пути. Первый: самооправдание. Надо успо-коить себя, найдя какие либо объяснения своему поступку. Второй: раскаяние. Тут чело-век признаёт себя грешником, т.е. полностью виновным. Ка-кой способ мы выбираем чаще? Если в первом случае человек оправдывая себя, демонстри-рует свой авторитет, власть устанавливать моральные стан-дарты и как следствие гордость, то во втором, признавая себя виноватым, человек соглашает-ся с моральными стандартами, существующими независимо от его желания. Тогда мы демон-стрируем кротость и имеем воз-можность быть оправданными Богом.

Признание себя грешником непопулярно. В этом мире это признак слабости. Напротив, самооправдание – становится частью т.н. "аутотренинга" по позитивному настрою, дости-жению благополучия и карьер-ному росту. "Я счастлив" – ког-да на душе тяжело. "Я принял единственно верное решение" – когда приходится "пересту-пать" через людей. Подобные

Нисколько не защищая пад-

ВОР ИЛИ ГРЕХ ВОР ИЛИ ГРЕХ САТАНЫСАТАНЫ

Его ругают и клеймят, как могут. Именно его считают виновным во всех наших бедах. И именно он ответственен за все наши неудачи. Во всяком случае,

так принято считать.

"формулы душевного равнове-сия" – самообман, призванный успокоить душу, которая пока ещё слышит голос Святого Духа.

В качестве примера пого-ворим о грехе… воровства. А это грех? Да. Сам Бог про-возгласил и эту заповедь в числе десяти. Но это просто не может касаться нас. Мы интеллигентные люди. Воры где-то далеко на "зоне". Но вор, который сидит в тюрьме признаёт, что он вор. Это, что-то вроде вызова обществу. Куда опаснее этот грех по другую сторону колючей проволоки – на "свободе". Именно на свобо-де люди не ассоциируют себя с ним. На самом деле этот грех к нам гораздо ближе, чем мы думаем.

Воровство, это когда кто-либо берёт что-то чужое, не принадлежащее ему. Приня-то считать, что красть можно только у другого человека. Но человек умудряется воро-вать у самого себя и даже у Бога. Люди забыли, что всё на этой земле, в том числе и мы, принадлежит Господу. Он же не требует всего, но лишь определённую часть, чтобы напомнить нам о спаситель-ной "зависимости" человека от Бога. Но человек готов прино-сить свои жертвы Богу толь-ко в минуты крайней нужды. Когда же наступает затишье, достаток – он расслабляется и начинает оправдываться: "Я тя-жело работал", "Я имею далеко идущие планы", "Я успешен и независим". Порой в своей гор-дости мы заходим так далеко, что забываем о том, Кто на-стоящий Владелец всего что имеем. Ведь нам на короткое время дали в управление все эти средства. Желание чув-ствовать независимость от Бога и его заповедей – признак гор-дости и главный грех Сатаны.

Но воруют у Бога не только деньги. У Бога крадут людей! И сегодня этот грех особенно процветает. Как это делают? Любые действия, которые отвращают человека от Бога – это воровство. Христос об этом говорил: «А кто соблаз-

нит одного из малых сих, веру-ющих в Меня,

тому лучше было бы, если бы повесили ему жерновный камень на шею и бросили его в море». (Марка 9:42).

Надо хорошо подумать, не на опасном ли я пути? Что я слу-шаю, на что смотрю…, во что верю? Насколько моя вера со-гласуется с моими действия-ми? Не получится ли так, что мое поведение даст повод мо-ему окружению думать, что вера это не настолько серьез-но, что-то вроде хобби или просто дань сложившейся традиции. В таком случае – это воровство! Мои действия

соблазнили кого-то, отверну-ли от Господа!

Но ничто недолжно разде-лять меня с моим Господом. С живым Господом. С тем Который говорит ко мне. Который отве-чает на мои молитвы. Который открывается мне в Своём Слове – Библии.

Возможно сегодня настало то время, когда пришла пора встрепенуться от спячки. Сбро сить оковы убаюкивающего обмана. И как можно скорее по-кинуть страну иллюзий и мни-мого покоя, хозяин которой вор от начала – Сатана и Диавол.

Дмитрий Долгожительdolgozitel.blogspot.com

– На які сфери життя розповсю-джується заповідь «Не кради»?

– Я думаю, на всі.– А чи можуть люди самі

себе обкрадати?– Цікаве питання. Думаю,

що можуть.– Чи буває так, що людина

може щось украсти в Бога?– Ні. Хіба що сама в себе.– Як Ви вважаєте, яка кра-

діжка є найбільш ганебною?– Будь-яка, матеріальна чи

духовна – всяка.Альона.

– Як далеко розповсюджу-ється заповідь «Не кради»?

– Усюди. І дома, і на роботі, тобто, у всіх сферах життя.

– Може людина обікрасти сама себе?

– Може, звичайно.– Яка крадіжка, на ваш по-

гляд є огидною?– Думаю, що будь-яку кра-

діжку не можна виправдовува-ти.

Микола.

Засновник і видавець –Черничко І. П.

АДРЕСА РЕДАКЦІЇм. Ужгород,

вул. Гагаріна, 36моб. тел. 095-195-4191

e-mail chernip@i.ua

Редакційна колегія:Іван Черничко, Олександр Жупан,Агнеса Черничко, Юлія Сокирко

Кореспонденти:Діана Гамор, Петро Шандалі

Реєстраційне свідоцтвоЗТ № 507/99Р від 21. 12. 2009 р.

Адреса друкарні:вул. Свободи, 5с. Рясне-Руська,

Яворівський район,Львівська область

297-47-46Тираж 30 000

• каждую неделю новые новости • каждую неделю актуальная статья • каждую неделю аналитикаwww.zadumaisa.comwww.zadumaisa.com

Гиперактивность детей связали с воздействием пестицидов

Ученые из США и Канады обнаружили связь между упо-треблением загрязненных пестицидами продуктов и раз-витием гиперактивности у детей, сообщает MSNBC. Отчет об исследовании международной группы специалистов под руководством Марис Бушар (Maryse F. Bouchard) из Монреальского университета (University of Montreal) опу-бликован в журнале Pediatrics. В ходе научной работы исследователи измерили уровень содержания продук-тов метаболизма фосфорорганических пестицидов, в образцах мочи 1139 детей в возрасте 8-15 лет. Синдром дефицита внимания и гиперактивности (англ. attention defi cit hyperactivity disorder, ADHD) был диагностирован у

119 участников исследования. По результатам исследо-вания было установлено, что десятикратное увеличение содержания в моче метаболитов пестицидов в полтора раза повышало риск развития ADHD у детей. При этом риск развития синдрома был почти вдвое выше у тех де-тей, в моче которых наблюдалась повышенная концентра-ция наиболее часто встречающегося продукта распада фосфорорганических соединений (диметилтиофосфа-та). Исследователи отметили, что основным источником пестицидов являются овощи и фрукты. В частности, по данным Национальной академии наук США на 2008 год, фосфорорганический пестицид карбофос был обнаружен в 28 процентах образцов черники, 25 процентах образцов клубники и 19 процентах образцов сельдерея.

СВІТЛО твого життяСВІТЛО твого життя8

Ваші побажання, пропозиції, пошуки та ідеї за телефоном: Ваші побажання, пропозиції, пошуки та ідеї за телефоном: (0312) 45-30-70(0312) 45-30-70

Пишіть на адресу: 88000 м. Ужгород, вул. Джамбула, 23Пишіть на адресу: 88000 м. Ужгород, вул. Джамбула, 23

Життя – це не що інше, як час, який відведений нам на цій землі.

Проте у часу є межі, і дуже важливо, щоб ми усвідомлювали свою відповідальність за нього. Близько двох тисяч років тому апостол Павло сказав: «установ-лено людям один раз умерти, а по-тім суд». (Євр. 9:27). Отже Біблія нагадує що прийдеться дати звіт перед Богом за прожите життя, і звичайно ж, за час.

Нам усім випадає на долю підійти до неминучого кінця. Нікому ще не вдавалося зміни-ти цей закон. Фактично Біблія навіть говорить нам про те, скільки часу відведено нам, і це у кращому випадку: «Дні літ наших – у них сімдесят літ, а при силах – вісімдесят літ».

Цікаво відзначити, що, хоча цей термін був визначений три з половиною тисячоліття тóму, по-ложення не змінилося і понині. На сьогодні середня тривалість жит-тя людини коливається в межах від сімдесяти до сімдесяти п'яти років, а в Україні ще менше.

Вражені цим фактом, ми починаємо усвідомлювати, на-

Життя – це не що інше, як скільки важливо найкращим чином використовувати той обмежений час, який маємо у своєму розпорядженні. Дарем-но витрачати час – значить украсти його в себе, або в ін-ших людей. Ніхто на це не має морального права. Кожна мить життя справді безцінна. Якщо час прогаяний, то це назавжди.

Можливо, ви вважаєте, що у вас в запасі сила-силенна часу, щоб здійснити все задумане. Тоді зважте на статистику, яка свідчить, що більшість людей витрачає 70 відсотків кожного прожитого року на нетрудову діяльність? І це правда.

Візьмемо, наприклад, людину, що працює сорок чотири години на тиждень. Більшість працюю-чих має двотижневу оплачувану відпустку плюс 50 вихідних по 2 дні, що разом складає 116 днів. За-лишається тільки 249 днів. Тепер відніміть національні свята, про-пуски через хвороби, відпустки за свій рахунок і в результаті ви отримаєте лише 235 днів. Одна лише ця цифра переконує, що на трудову діяльність припадає лише 36 відсотків. Однак, давай-

те подивимося як щодо цих 235 днів, що залишилися? Чи про-дуктивні вони? Як правило, ні. Якщо у вас є година перерви на обід, це дорівнює 235 неробочим годинам на рік. Якщо ви спите вісім годин на добу, додайте ще 2920 годин на рік.

Отже, загалом більшість з нас витрачає щороку біля 30 відсотків усього часу на щось продуктивне і біля 70 відсотків – на нетрудову діяльність.

З цим фактом важко миритися, проте всім нам необхідно щось зробити, щоб виправити подібну ситуацію. Першим велінням Бога людині було обробляти землю. Вам мало що вдасться зробити в цьому плані, якщо сім з кожних десяти годин вашого життя ви-трачаються на непродуктивну діяльність.

Подібне становище переко-нує, що світові потрібно біль-ше людей, котрі усвідомлюють цінність часу. Апостол Павло писав до Солунян: «Бо коли ми були у вас, то заповідали вам: коли хто не хоче працювати, хай не їсть». (2 Фес. 3:10).

Люди, що плідно викорис-товують час свого життя, здат-ні досягти дивовижної мети. Уміння управляти своїм часом є настільки очевидним шляхом до успіху, що здається досить дивним, коли більшість людей не використовує його сповна.

Отже, ми закликаємо вас до мудрого використання часу!

Якщо ви хочете навчитися управляти часом і не дозволя-ти йому просочуватися крізь пальці, тоді починайте прямо від сьогоднішнього дня!