УДК 327. 39 (8)

Ковальова О. І.,

к. політ. н., с. н. с. відділу

трансатлантичних досліджень

ІСЕМВ НАН України

НАСЛІДКИ СВІТОВОЇ КРИЗИ 2008 – 2009 РР.

ДЛЯ КРАЇН ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

Стаття присвячена аналізу політичних, економічних і

соціальних наслідків світової фінансово-економічної

кризи 2008 – 2009 рр. для країн Латинської Америки і

Карибського басейну, та антикризової політики їхніх

урядів.

Ключові слова: антикризові заходи, ВВП, Латинська

Америка і Карибський басейн, світова фінансово-

економічна криза, соціальна політика.

Ковалёва А. И. Последствия мирового кризиса 2009 – 2008

гг. для стран Латинской Америки

Статья посвящена анализу политических, экономических и

социальных последствий мирового финансово-

экономического кризиса 2008 – 2009 гг. для стран

Латинской Америки и Карибского бассейна, и

антикризисной политики их правительств.

Ключевые слова: антикризисные меры, ВВП, Латинская

Америка и Карибский бассейн, мировой финансово-

экономический кризис, социальная политика.

Kovalyova A. The Global Recession 2008 – 2009

consequences for Latin America

The article deals with analysis of political,

economical and social consequences of Global recession

of 2008 – 2009 for Latin American and Caribbean

countries and their government’s policy responses.

Key words: GDP, global recession, Latin America and the

Caribbean, policy responses, social policy.

Наприкінці минулого десятиліття економіка США

зазнала кризи, яка виявилась найглибшою з часів Великої

депресії, що виразилось у значному падінні економіки на

тлі збільшення зовнішньої заборгованості й поставило

глобальне лідерство наддержави під загрозу.

Для країн Латинської Америки і Карибського басейну

(ЛАКБ) економічний спад, спричинений світовою

фінансово-економічною кризою, який почався в останні

місяці 2008 р. і став найбільш відчутним у 2009 р.,

виявився менш руйнівним і менш тривалим, ніж

передбачалось. Деякі аналітики, в тому числі, колишній

бразильський міністр Ж. Серра, пояснюють це тим, що

фінансовий крах економік світового «центру» поширився

на них не своїми первинними причинами, але наслідками

[1].

Країни регіону розвинули інтенсивну діяльність з

обміну позиціями і прогнозами щодо впливу кризи, було

проведено щонайменше два десятки зустрічей на вищому

рівні. Було досягнуто консенсусу з загальних питань –

зокрема, щодо необхідності реформування міжнародної

фінансової архітектури та нормативної бази для ринків

капіталу, і також щодо зміцнення зв'язків між різними

рівнями інтеграції. Проте в більшості випадків не

відбулось перетворення цих дискурсів на конкретні дії,

що не дозволило досягнути бажаного ефекту. На практиці

ті заходи, які вживались урядами різних держав,

продемонстрували існування серйозних перешкод для

координації ними політики та прийняття єдиного плану

дій, що було пов’язано, зокрема, з відсутністю спільної

стратегічної перспективи. Крім того уряди ключових

держав регіону, зокрема, Бразилії, були переконані, що

їхні економіки «захищені» та криза не матиме на них

значного впливу. Згадане переконання спиралось на

результати попереднього циклу зростання та на

сприятливі передумови, які до того часу склались в усіх

країнах регіону для зростання економіки, збільшення

торгівлі, відносного зменшення бідності, збільшення

золотовалютних резервів тощо. Така помилкова позиція

урядів призвела до втрати ще на початковому етапі

можливості належним чином оцінити масштаби кризи,

підготуватись до неї та використати досвід країн, які

вона вже охопила. Тому, коли згодом наслідки рецесії

почали відчуватись у країнах регіону, урядами

здебільшого були здійснені лише кроки, спрямовані на

підтримання соціальної стабільності: з запобігання

різкому зростанню безробіття та зі стримування

інфляції.

Вироблення єдиної позиції також ускладнили

конфлікти між державами регіону, які виникли або

загострились у період, що передував кризі. В цьому

контексті слід відзначити два випадки розриву

політичних і економічних відносин між Венесуелою і

Колумбією; конфлікт між Колумбією та Еквадором після

бомбової атаки колумбійської армії табору повстанської

організації «Революційні збройні сили Колумбії» (FARC),

розташованого на еквадорській території; загострення

відносин між Перу та Болівією через соціально-політичну

кризу на перуанській території Амазонії; проблеми,

пов'язані з делімітацією морського кордону між Перу та

Чилі; тривалу суперечку між урядами Аргентини та

Уругваю через будівництво двох целюлозних заводів;

територіальні морські диспути між Суринамом та Гайаною

тощо.

Те, що латиноамериканські економіки не настільки

постраждали внаслідок кризи, як передбачалось,

зумовлювалось, зокрема, наступною причиною. Для них

період між 2003 р. і першою половиною 2008 р. був

найкращим економічним періодом за останні півстоліття.

Темпи зростання економіки в середньому по регіону

наблизились до 5%, ціна на основні експортні товари

(сою у випадку Бразилії, Аргентини та Уругваю, мідь –

Чилі і Перу, нафту – Венесуели та Еквадору) сягнула

рекордної величини, що покращило умови торговельного

обміну більш ніж на 100%. То було вперше з повоєнних

десятиліть, коли країни Латинської Америки опинились у

кращих умовах, ніж великі розвинуті країни. Зростання

економіки дозволило частково знизити негативний вплив

світової кризи за допомогою накопичених активів. До

того ж банківська система працювала без ускладнень і не

відбулось краху ані інших фінансових інститутів, ані

ринку нерухомості – попри логіку скорочення транзакцій.

Безумовно, країни ЛАКБ зазнали значних збитків

внаслідок зменшення іноземного кредитування і також

через ускладнення забезпечення фінансування виробничих

проектів – однак ця ситуація була далекою від тієї, що

склалась у мексиканській або в чилійській економіці в

1980-і рр.

Після банкрутства Lehman Brothers, яке ознаменувало

початок краху світових фінансових ринків, збільшився

вплив кризи на фінансові ринки країн ЛАКБ. В останні

чотири місяці 2008 р., надходження портфельних

інвестицій до регіону уповільнилось, а потому почало

зменшуватись. Крім того, фондові ринки впали і

національні валюти різко знецінились, що частково стало

результатом попередньої спекулятивної позиції урядів

регіону, заснованої на очікуванні визначення вартості

валют. Крім того, зріс обсяг зовнішнього боргу –

передусім, підприємств, але також держав.

Однак основними «каналами», якими криза передалась

до країн ЛАКБ, були не фінансові, а торговельні: вона

стала результатом скорочення попиту в розвинутих

країнах, а також різкого зниження цін на сировинні

товари. Тобто, для ЛАКБ це була в більшому ступені

торговельна, ніж фінансова криза. Падіння обсягів

торгівлі у 2009 р. в цілому для регіону склало 13%, при

цьому обсяг експорту країн ЛАКБ зменшився на 11%, а

обсяг імпорту на 14% [2]. Воно було суттєвим у тому, що

стосувалось вартості експорту, але більш помірними за

обсягом, що визначалось тим, що зниження цін на

сировину мало відносно більший вплив на регіон. Темпи

відновлення вартості експорту Латинської Америки в

другому триместрі перевищували загальносвітові, але це

було повністю пов'язано з відновленням цін на сировину,

в той час як його обсяги залишилися незмінними [3, с.

52-53].

Рецесія на ринках розвинутих країн та суттєве

уповільнення зростання в країнах на шляху розвитку

призвели до зменшення попиту на експортні товари

регіону. Скорочення експорту промислових товарів у

більшому ступені вплинуло на зростання найбільш

«відкритих» економік ЛАКБ, які мають більший обсяг

торгівлі з розвинутими країнами – передусім, на ті з

них, які експортують здебільшого промислові товари,

оскільки для них було важче знайти альтернативні ринки

для своєї продукції. З іншого боку, негативний вплив на

темпи зростання в деяких країнах регіону частково мало

зниження попиту на послуги, передусім, у сфері туризму.

Падіння цін на сировину після зниження темпів

зростання світової економіки призвело до погіршення

умов обміну в усьому регіоні, хоча і з певними

відмінностями у випадку різних країн. До початку кризи

з середини 2007 р. до середини 2008 р. темпи зростання

цін на сировину (передусім, на нафту, деякі метали –

такі як мідь, та деякі продукти, такі як соєві боби,

кукурудза і пшениця) постійно збільшувались. В період з

червня до серпня 2008 р. ціни на більшість експортних

товарів регіону сягнули максимального значення. З того

часу відбулось їхнє різке зниження. До кінця листопада

2008 р. ціни на нафту сягнули рівня кінця 2004 р.,

водночас ціни на метали – рівня кінця 2005 р. Ціни на

продукти харчування, які до того зростали меншими

темпами, також знизились, досягши у листопаді 2008 р.

рівня середини 2007 р. [4, c. 10]. Для регіону в цілому

умови торгівлі, які покращились на 0,8% у 2008 р., у

2009 р. погіршились на 7,8%. Для Чилі і Перу –

експортерів металів – умови торгівлі погіршились майже

на 8% у 2008 р. та на 30% у 2009 р. У випадку країн-

експортерів паливних ресурсів умови торгівлі

покращились на 13% у 2008 р., а після того погіршились

майже на 20 % у 2009 р. Щодо країн МЕРКОСУР, де значну

частину загального експорту складають харчові продукти,

зростання в 2008 р. практично повністю компенсувалось

зниженням у 2009 р. У Мексиці після незначного

поліпшення у 2008 р. умови торгівлі погіршились більш

ніж на 2% у 2009 р. Натомість у країнах Центральної

Америки і Карибського басейну, які є, здебільшого,

імпортерами сировини, падіння цін на нафту, метали і

зерно полегшило і частково компенсувало наслідки спаду

світової економіки і зменшення надходження грошових

переказів [4, c. 11].

Іншим важливим джерелом прибутку для країн ЛАКБ є

грошові перекази мігрантів, вони сприяють поліпшенню

добробуту сімей з низьким рівнем прибутків. У випадку

деяких країн грошові перекази від працюючих за кордоном

складають до 40% ВВП. Скорочення робочих місць в

розвинутих країнах мало негативний вплив на обсяг

грошових переказів, який почав зменшуватись з середини

2008 р. Це зменшення було відносно помірними в

останньому кварталі 2008 р. і в першому кварталі

2009 р. (5,2% і 6,7% відповідно), але воно значно

прискорилось у другому кварталі 2009 р., сягнувши 15,8%

[3, c. 51].

В результаті впливу всіх згаданих чинників ВВП

країн ЛАКБ у 2009 р. знизився на 1,9%, а ВВП на душу

населення на 3%. Це зниження регіонального ВВП було

найбільшим після 1983 р., коли він знизився на 2,5% –

що у цінах 2000 р. дорівнює 3,4%. [5, c. 20]

Серед держав ЛАКБ внаслідок світової кризи

найбільше постраждали Мексика та Куба. Для Мексики

стала визначальною щільна економічна пов’язаність зі

США та Канадою через участь у Північноамериканській

зоні вільної торгівлі (НАФТА), до якої спрямовано майже

90% мексиканського експорту, обсяг якого, відповідно,

зазнав значного скорочення. З цієї причини, а також

через внутрішню «Війну з наркотиками» – яка, по суті,

переросла у громадянську війну, Мексика зазнала

найбільшого падіння ВВП в регіоні – понад 6 %. Куба, в

свою чергу, зазнала впливу двох руйнівних ураганів ,

які призвели до найгіршої кризи за останні два

десятиліття, до чого додалось скорочення виробництва

цукру і значне зменшення туристичних потоків. Крім

цього суттєво знизилась ціна на боксити – її основний

експортний мінерал – сягнувши чверті від найбільшої

ціни на сировину, досягнуту за останні роки.

Натомість у більш сприятливій ситуації опинились

Перу, Чилі та Бразилія, хоча окремі аспекти частково

нейтралізували переваги їхнього становища.

Перу зазнала найменшої девальвації своєї валюти:

навіть у перші місяці кризи, коли бразильський реал і

мексиканський песо впали у ціні, перуанський соль

залишився «прив’язаним» до американського долара.

Водночас країна спромоглась зберегти свої виробничі

потужності і підтримувати надходження іноземних

інвестицій. Але в цей же період перуанський уряд

зіткнувся з політичною кризою, що призвело до втрати

суспільної підтримки тогочасним перуанським президентом

А. Гарсією. Серйозні інциденти з індіанською громадою в

перуанській Амазонії, ескалація напруження на півдні з

прихильниками лідера націоналістичної опозиції О. Умали

і відновлення діяльності терористичного угруповання

«Сендеро Луміносо», наразі пов’язаної з нелегальною

торгівлею наркотиками, створили перешкоди для того,

щоби країна могла скористатись з цієї сприятливої

економічної ситуації.

У випадку Чилі зменшенню негативних наслідків кризи

посприяло те, що державі вдалось накопичити кошти у

обсязі приблизно 21 млрд. дол. за період зростання цін

на мідь, що надало можливість віднайти ресурси для

здійснення активної антикризової політики. Тогочасна

президент М. Бачелет під час кризи покращила свій

суспільний рейтинг завдяки тому, що спромоглась

впоратись з негативним впливом міжнародної кризи,

реалізуючи програму розвитку інфраструктури та надаючи

субсидії малозабезпеченим верствам населення, що

закріпило за її урядом статус соціально орієнтованого.

Крім того, покращити ситуацію в Чилі допомогло

зростання світових цін на мідь до 2,50 дол. за фунт –

хоча ця ціна і не була найвищою з будь-коли досягнутих,

вона зробила видобуток рентабельним. Попри це значною

проблемою чилійської економіки стало зростання рівня

безробіття, що в середньому по країні перевищило 10%.

[1]

У свою чергу, на розвиток Бразилії значно вплинула

девальвація реала, який втратив понад 40% своєї

вартості за останній квартал 2008 р. Однак країна

спромоглась нейтралізувати наслідки скорочення

промислового виробництва та надходження інвестицій

шляхом концентрації торгівлі на великому внутрішньому

ринку і також завдяки тому, що обсяг її експорту не

зазнав значного скорочення. Кредити, видані

Національним банком з економічного і соціального

розвитку (BNDES), допомогли захистити дрібних

виробників. Все це на тлі активної міжнародної політики

уряду Л. да Сілви дозволило Бразилії побороти наслідки

глобальної рецесії.

Вплив світової фінансової кризи на решту країн ЛАКБ

був посереднім – більшим чи меншим у випадку конкретних

аспектів. Серед таких країн Аргентина, яка зазвичай в

більшому ступені, ніж решта країн регіону, потерпає від

економічних криз. Уряд К. Фернандес зіткнувся з

відтоком капіталу на суму понад 20 млрд. дол. на рік, і

водночас з серйозними труднощами в отриманні

міжнародної фінансової допомоги [1]. Натомість

політика, спрямована на запобігання неконтрольованому

зростанню безробіття та на підтримання виробництва

виявилась успішною. Основні складнощі мали місце у

сільському господарстві, що було пов’язано з сильною

посухою а також з проблемами рентабельності молочного і

м’ясного скотарства, що є головною темою у політичному

протистоянні між урядом та сільгоспвиробниками.

У Південній Америці в цілому зниження сукупного

регіонального ВВП склало 0,2%, що було пов’язано зі

зниженням ВВП Бразилії, Чилі, Парагваю та Венесуели.

Цей субрегіон постраждав від зменшення експорту і

суттєвого зниження внутрішнього попиту – як

інвестиційного, так і споживчого. Найбільшим вплив

світової кризи на економіки регіону був у четвертому

кварталі 2008 р. і першому кварталі 2009 р., що

відобразилось у різкому падінні промислового

виробництва та зменшенні торговельного обороту. До

цього на початку року додався негативний вплив посухи

на сільське господарство Аргентини, Бразилії, Парагваю

та Уругваю.

В Центральній Америці та Карибському басейні в той

же період було зареєстровано зростання економіки до

0,8% в одних країнах, сукупний ВВП яких складає 70%

сукупного ВВП субрегіону (на Кубі, Гаїті, Гватемала,

Панама і Домініканська Республіка) та значне падіння в

інших (Коста-Ріка, Сальвадор, Гондурас і Нікарагуа) [5,

c. 20 – 21].

У вересні 2008 р. значна економічна нестабільність

і труднощі в отриманні фінансування призвели до

скорочення урядами регіону загального обсягу витрат.

Мало місце значне зменшення рівня споживання в

населення, чому також сприяли нестабільність на ринку

праці й зростання безробіття. Впродовж 2009 р. в цілому

по регіону рівень зайнятості впав на 0,5% у порівнянні

з 2008 р. Рівень безробіття в містах збільшився з 7,3%

до 8,2%, що дорівнює майже 2 млн. осіб. Ця ситуація

була характерною для усіх країн регіону, за винятком

Уругваю [5, c. 22-23]. Рівень неофіційної зайнятості в

регіоні сягнув близько 52%. Збільшення неофіційної

зайнятості призвело до збільшення частки працівників

бідних та дуже бідних – тобто таких, хто не заробляє

достатньо для поліпшення умов життя своїх родин. Крім

того в 2009 р. у багатьох країнах регіону (за винятком

Бразилії та Уругваю) був введений скорочений робочий

день. Проте, незважаючи на зазначене зростання

безробіття, рівень зайнятості у регіоні в цілому також

зріс на 1,3% – в основному за рахунок зростання

самозайнятості (при цьому офіційна зайнятість зросла

лише на 0,4%). За даними Економічної комісії ООН для

Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК)

кількість осіб, що жили у крайньому зубожінні, яка

впродовж 2002 – 2007 р. зменшилась від 19,4% до 12,6%,

у 2008 р. збільшилась до 13% [5, c. 47]. Однак у

багатьох країнах регіону уповільнення темпів зростання

заробітної плати було меншим, ніж зростання інфляції,

тому заробітна плата зросла у реальному вираженні, в

результаті в середньому по регіону країни показали

збільшення реальної середньої заробітної плати на 1,9%

[5, c. 23].

* * *

Країни ЛАКБ вживали різних заходів у боротьбі з

фінансовою кризою. Серед країн, які приділили особливу

увагу антикризовим заходам, можна вирізнити Бразилію,

яка вжила низку заходів на загальну суму приблизно

91 млрд. дол. (зокрема, уряд прийняв програму, яка

передбачала інвестиції у розмірі понад 45 млрд. дол.

для підтримання споживання; крім того, федеральні

державні підприємства спрямували близько 18 млрд. дол.

на інвестиції), та Чилі з пакетом стимулювання

економіки більш ніж на 4 млрд. дол., що еквівалентно

2,8% ВВП країни.

У Бразилії уряд Л. да Сілви проводив антикризову

податкову, кредитну і грошову політику. У деяких

секторах економіки податкова політика передбачала

зниження податків на промислові товари. Кредитна

політика здійснювалась, в першу чергу, банками та

державними фінансовими установами, які покривали брак

приватних кредитів у різних секторах економіки, в тому

числі, у громадському будівництві та в автомобільній

промисловості. Мало місце скорочення обов'язкових

банківських резервів, зменшення річної базової

процентної ставки і збільшення пропозиції кредитів

державними банками. Ці заходи були спрямовані на

пом'якшення негативних наслідків кризи для інвестування

та споживання шляхом встановлення нижчих процентних

ставок і збільшення доступності кредитів. Нарешті,

грошова політика призвела до значного зниження базової

процентної ставки в економіці, що отримало відображення

як у номінальній, так і в реальній ставці [6, c. 182].

Серед інших антикризових заходів – зниження відсотка

податків на продукцію виробництва, зокрема, на основні

побутові прилади; також тимчасово звільнили від

податків будівельні матеріали тощо. Щодо соціальних

заходів, варто відзначити політику громадського

будівництва, представлену програмою «Мій будинок Моє

життя», а також розширення фінансування програми

«Родинні статки» та збільшення мінімальної заробітної

плати. [6, c. 186].

В Аргентині в грудні 2008 р. уряд К. Фернандес

оголосив прийняття антикризового пакету на суму майже

3,8 млрд. дол.; тоді ж була представлена програма

громадських робіт на суму близько 32 млрд. дол., з них

лише 7 млрд. дол. не були покриті за рахунок бюджету.

Програма включала, зокрема: збільшення

неоподатковуваних мінімумів і податків на прибуток та

скасування шкали скорочення відрахувань; скорочення на

5 пунктів податків на експорт пшениці і кукурудзи (і

похідних) та скасування оподаткування молочної

продукції, фруктів і овочів; збільшення субсидіювання

фермерів; створення універсальної допомоги для немовлят

і дітей та запровадження компенсацій за репродуктивною

програмою; створення іпотечних кредитних ліній за

пільговими ставками тощо [7, c. 53]. Крім того, урядом

було виділено 1 млрд. дол. на субсидіювання придбання

нових автомобілів аргентинського виробництва.

Колумбійський уряд А. Урібе, хоча і не прийняв

антикризової політики як такої, вжив низку антикризових

заходів – в тому числі, у 2009 р. інвестував у

громадські роботи 10 млрд. дол.; водночас Центральний

банк країни знизив відсоткову ставку на 400 пунктів з

грудня 2008 р. В Перу пакет стимулюючих заходів уряду

А. Гарсії склав 2,5 млрд. дол.: ця сума була

розподілена на роботи в сфері інфраструктури,

підтримання секторів суспільства, найбільш постраждалих

від кризи та на соціальний захист. У Мексиці в жовтні

2008 р. на реалізацію програми зі стимулювання

зростання економіки та створення робочих місць урядом

було виділено майже 7 млрд. дол., що еквівалентно 0,7%

ВВП країни; крім того, у січні 2009 р. були заморожені

на рік ціни на пальне [8].

Міжнародні фінансові установи активно підтримали

антикризову політику в ЛАКБ: передусім, Світовий банк,

Міжамериканський банк розвитку, Андійська корпорація з

підтримання розвитку і Центральний банк з економічної

інтеграції. У березні 2009 р. МВФ впровадив дуже

важливі нововведення превентивного характеру в своїй

стратегії фінансування – зокрема, створення гнучкої

кредитної лінії, чим скористались Колумбія та Мексика.

Федеральна резервна система США також створила кредитні

лінії для центральних банків Бразилії та Мексики, а

Китай створив аналогічні кредитні лінії для Аргентини

[3].

Все це зумовило характер рецесії в регіоні за типом

"V": тобто різке падіння економіки – і потому настільки

ж швидке її відновлення. Загальна ситуація в регіоні

почала змінюватись з другого і в деяких випадках з

третього кварталу 2009 р. Почалось відновлення

економічної активності, що було зумовлене втіленням

урядами програм зі стимулювання виробництва, зниженням

процентних ставок, збільшенням реальної заробітної

плати у більшості країн регіону через помітне зменшення

інфляції та поступову нормалізацію роботи фінансового

сектору. Відбулось відновлення виробничої діяльності

(спрямованої як на внутрішній попит, так і на

зовнішній, хоча й у незначному обсязі), будівництва,

торгівлі (що супроводжувалась поліпшенням індексів

споживчої довіри), а також почалось збільшення обсягів

експорту. Однак у більшості країн покращення, яке

спостерігалось у другій половині 2009 р., виявилось

недостатнім, щоби компенсувати негативні результати

першого півріччя.

У першій половині 2010 р. зберігалась тенденція

другої половини 2009 р. щодо відновлення економіки

завдяки валовому нагромадженню основного капіталу,

зростанню приватного споживання та експорту товарів і

послуг. До кінця року ВВП на душу населення в ЛАКБ

виріс на 4,8%, водночас частка зайнятості зросла на

0,6%. У свою чергу, рівень безробіття в містах знизився

з 8,1 до 7,3%. Проте спостерігалось зростання темпів

інфляції в усіх країнах регіону – в середньому на 2,8%

вище , ніж у 2009 р. В той же період рівень бідності в

регіоні склав 31,4%, у тому числі 12,3% осіб жили за

умов крайнього зубожіння (тобто, 70 з 177 млн. бідних).

Впродовж 2010 р. продовжувалось зменшення кількості

бідних: на 1,6% порівняно з 2009 р., в той же час

кількість зубожілих зменшилась на 0,8% [9, с. 16].

Про успішність антикризової соціальної політики в

регіоні свідчить те, що загальна політична ситуація в

більшості його країн не змінилась і правлячим партіям

вдалось зберегти і навіть збільшити суспільну

підтримку. Хоча численні аналітики передбачали, що

наслідком кризи для ЛАКБ може стати «правий поворот»:

що в найближчі роки більш «помірковані» «ліві» уряди

будуть усунуті від влади, зокрема, в Уругваї,

Аргентині, Бразилії та Чилі, однак така зміна сталась

лише в останній країні. Також зберегли свої позиції

«ліві» уряди у Венесуелі, Болівії, Еквадорі, Нікарагуа

та на Кубі. Крім того під час та після кризи «ліві»

прийшли до влади в Ель-Сальвадорі, Уругваї та Коста-

Ріці.

1. Maira L. ¿Cómo afectará la crisis la integración

regional? [Електронний ресурс] // Luis Maira / Nueva

Sociedad. – № 224. – noviembre-diciembre de 2009. –

Режим доступу:

http://www.nuso.org/upload/articulos/3657_1.pdf

2. Panorama de la inserción internacional de América

Latina y el Caribe 2008-2009 [Електронний ресурс] //

Naciones Unidas, CEPAL. – agosto de 2009. – 112 p. –

Режим доступу:

http :// www . eclac . org / publicaciones / xml /6/36906/ PANORAMA

_ DE _ LA _ INSERCION _ INTERNACIONAL _2008_2009_ vf . pdf

3. Ocampo J. A. La crisis económica global: impactos e

implicaciones para América Latina [Електронний

ресурс] // José Antonio Ocampo / Nueva Sociedad. – №

224. – noviembre-diciembre de 2009. – pp. 48–66 – Режим

доступу:

http :// www . nuso . org / upload / articulos /3652_1. pdf

4. La actual crisis financiera internacional y sus

efectos en América Latina y el Caribe [Електронний

ресурс] // Naciones Unidas, CEPAL. – 2009. – 19 p. –

Режим доступу:

http://www.eclac.org/publicaciones/xml/0/35390/2009-25-

Thecurrentinternationalfinancialcrisis_espanol-web.pdf

5. Estudio economico de America Latina y el Caribe

2009-2010 [Електронний ресурс] // Naciones Unidas,

CEPAL. – 2010. – 344 р. – Режим доступу:

http://www.eclac.org/cgi-bin/getProd.asp?xml=/publicaci

ones/xml/3/40253/P40253.xml&xsl=/de/tpl/p9f.xsl&base=/

tpl-i/top-bottom.xslt

6. Silva Moreira T. B., Ribeiro Soares F. A. Brasil:

Crisis financiera internacional y políticas

anticíclicas [Електронний ресурс] // Tito Belchior

Silva Moreira, Fernando Antônio Ribeiro Soares /

Revista CEPAL – № 106. – abril de 2012. – p. 181–194. –

Режим доступу:

http://www.eclac.org/cgi-bin/getProd.asp?xml=/revista/n

oticias/articuloCEPAL/9/46229/P46229.xml&xsl=/revista/

tpl/p39f.xsl&base=/revista/tpl/top-bottom.xsl

7.Wierzba G., Mareso P. América Latina: Expansión,

crisis y después. Un estudio de caso sobre la política

contracíclica en Argentina [Електронний ресурс] //

Guillermo Wierzba y Pablo Mareso / CEFID-AR. Documento

de Trabajo. – Nº 34. – Diciembre de 2010. – 94 p. –

Режим доступу:

http://www.cefid-ar.org.ar/documentos/DTN34.pdf

8. Tirado P., Flores C. Medidas anticrisis favorecen un

rápido repunte de las economías en América Latina //

Pablo Tirado, Constanza Flores / Economía y Negocios

Online. – 18 de mayo. – 2009. – Режим доступу:

http://www.economiaynegocios.cl/noticias/noticias.asp?

id=63246#

9. Panorama social de América Latina, 2011 [Електронний

ресурс]// Naciones Unidas, CEPAL. – 2012. – 252 p. –

Режим доступу:

http://www.eclac.cl/publicaciones/xml/1/45171/PSE2011-

Panorama-Social-de-America-Latina.pdf