1

22.05.20

31 група

Біологія (консультація)

Зворотній зв'язок: (tmysyshyn@gmail.com)

Тема: Будова і життєдіяльність тварин

ОПРАЦЮЙТЕ МАТЕРІАЛ

ЦАРСТВО ТВАРИНИ

Зоологія – наука про тваринний світ, вивчає будову, поведінку, розмноження, розвиток

тварин, їхнє походження й еволюцію, значення в природі й житті людини.

Тварини – царство гетеротрофних еукаріот. Тварини на Землі представлені величезною

розмаїтістю форм, відрізняються від інших організмів рядом характерних особливостей

організації:

• За типом харчування всі тварини - гетеротрофи (голозойне або паразитичне

харчування);

• клітини тварин позбавлені целюлозних стінок, є центріоли, основний

запасний вуглевод - глікоген;

• рухливість, забезпечувана цитоплазматичними органоїдами (в одноклітинних

- війки, жгутики);

• розвиток опорно-рухових систем (у багатоклітинних);

• наявність цитоскелета (в одноклітинних) і кістяка - зовнішнього або

внутрішнього - у багатоклітинних;

• реакція на зовнішні впливи у тварин реалізується у формі руху, у більшості

багатоклітинних за допомогою розвиненої нервової системи (м'язові й нервові клітини

мають збудливість);

• тварині властиві складні поведінкові реакції, відсутні в рослин (обумовлені

розвиненою нервовою системою);

• слабка здатність, до регенерації (на відміну від рослин);

• характерний обмежений дифузійний ріст (всією поверхнею);

• життєві цикли не так складні, як у рослин (гаплоїдна стадія представлена

гаметами, характерна гаметна редукція);

• поширення тварин у всіх середовищах перебування;

2

• властиві горизонтальні або вертикальні міграції.

Перелічимо основні риси подібності й відмінності між рослинами й тваринами.

Ознаки Рослини Тварини

Спосіб харчування Автотрофне (фототрофне) Гетеротрофне

Обмін речовин Іде за рахунок розщеплення

органічних речовин, що

утворюються в процесі

фотосинтезу, з неорганічних

Іде за рахунок розщеплення

органічних речовин, отриманих з

їжею

Целюлозна

клітинна стінка

Є Відсутня

Здатність до росту Протягом всього життя У більшості – тільки в молодому

віці

Здатність до

пересування

Не переміщаються, крім

джгутикових організмів. Є

тропізми, таксиси

Активне пересування

Активність у

пошуках їжі

Неактивні Активні

Роль у ланцюзі

харчування

Продуценти Консументи

Вища нервова

діяльність

Відсутня Є (крім нижчих)

Цикл розвитку Зигота → зародок → проросток

→ молода рослина → квітуча

рослина → плодоносна рослина

→ старіюча рослина → відмерла

рослина

Зигота → зародок → дитинча

(личинка) → молода тварина →

доросла тваринна → статевозріла

активна тваринна → старіюча

тваринна → померла тварина

Системи органів Вегетативні:

коренева, пагін

Соматичні:

опорно-рухова, кровоносна,

дихальна, травна, видільна,

покривна, ендокринна, нервова й

органів почуттів

3

Репродуктивні:

квітка, насіння, плід

Репродуктивні:

статева

Тканини Твірна, покривна, провідна,

механічна, основна

Епітеліальна, м'язова, сполучна,

нервова

Подібність між рослинами й тваринами:

• спільність походження одноклітинних форм;

• обмін речовин й енергії (харчування, дихання, виділення);

• клітинна будова;

• ріст і способи розмноження;

• кодування, передача й реалізація спадкової інформації;

• подразливість.

Таким чином, подібність між рослинами й тваринами доводить споріднення і єдність

походження, а розходження - дивергентний шлях розвитку органічного світу.

Класифікація тварин

Зоологія умовно ділиться на два розділи: зоологію безхребетних і зоологію хребетних

тварин. Термін «безхребетні» уведений Ж.-Б. Ламарком і поєднує всіх тварин, за

винятком типу хордових.

4

ПІДЦАРСТВО ОДНОКЛІТИННІ (НАЙПРОСТІШІ)

До одноклітинних відносяться тварини, тіло яких складається з однієї клітини, яка за

своїми функціями є самостійним організмом.

Загальне число видів найпростіших перевищує 30 тис. Форма тіла різноманітна, постійна

(джгутикові, інфузорії) або мінлива (амеби). Відносна сталість форми тіла в найпростіших

обумовлене наявністю багатошарової зовнішньої оболонки, до складу якої входять

фібрили. Розміри цих організмів коливаються від 2—4 мкм до 1,5 мм (інфузорії),

Органелами руху є псевдоніжки, джгутики або війки.

Дихають найпростіші всією поверхнею тіла. Харчування авто-трофное або гетеротрофне.

Основні компоненти тіла найпростіших: цитоплазма і ядро. У цитоплазмі перебувають

органоіди, властиві всім клітинам: мітохондрії, рибосоми, ендоплазматична сітка, апарат

Гольджі й спеціальні органоїди: травні й скорочувальні вакуолі, опорні волоконця й ін.

У найпростіших є одне або кілька ядер, однакових або різних за формою й функціями.

Основна форма поділу ядра найпростіших — мітоз. Поряд з безстатевим розмноженням

шляхом поділу спостерігається статевий процес, що полягає або в утворенні зиготи з

наступним безстатевим розмноженням шляхом мітозу, або у формі обміну генетичним

матеріалом при контакті двох особин.

Амеба звичайна :

1 — псевдоні жка;

2 — ядро;

5

3 — цитоплазма;

4 — фагоцитоз і утворення травної вакуолі ;

5 — скоротлива вакуол я ;

6 — зовнішня мембрана

Евглена зелена:

1 — жгутик;

2 — ковтки;

3 — вічко;

4 — хлоропласт;

5 — ядро з ядерцем

Інфузорія- туфелька:

1 — клітинний рот;

2 — порошиця;

3 — війка;

4 — мале ядро;

5 — велике ядро;

6 — цитоплазма;

7 — травна вакуоля;

8 — скоротлива вакуоля

Важлива біологічна особливість найпростіших — здатність переносити несприятливі

умови у вигляді цист. Середовище перебування найпростіших надзвичайно різноманітні

(вільний спосіб життя, живуть у морі й прісних водах, у вологому ґрунті). Широке

поширення одержав паразитизм. Багато видів паразитичних найпростіших викликають

важкі форми захворювання людини, домашніх і промислових тварин, а також рослин.

Відомі хижі найпростіші, нападаючі на представників інших видів.

Класифікація

До підцарства Одноклітинних відносять наступні типи.

Тип саркожгутиконосці включає

клас саркодовые (корененіжки) — типовий представник амеба звичайна,

клас джгутикові — евглена зелена.

6

Тип інфузорії — типовий представник інфузорія-туфелька.

Рух амеби відбувається за допомогою ложноножек. Живлення й виділення - за допомогою

фагоцитозу й пиноцитозу.

У клітинах джгутикових є джгутики. Евглена зелена сполучає гетеротрофне живлення з

автотрофним (шляхом фотосинтезу).

Для інфузорій характерна наявність війок, постійна форма тіла, більше двох ядер, ротовий

отвір і порошиця, травна й скорочувальна вакуолі, безстатеве й статеве (кон’югація)

розмноження.

Колоніальною формою одноклітинних є вольвокс.

Морські організми

Форамініфери — є мешканцями морів. Тіло форамініфери міститься в захисній черепашці,

зазвичай вапняній. Через устячко й численні пори, якими пронизані стінки черепашки,

висовуються псевдоніжки. Переплітаючись між собою, вони утворюють ловильну сітку

для здобування дрібних організмів, які є їжею форамініфер.

З черепашок форамініфер сформувалися вапняки, крейда та інші осадкові породи, які

використовуються в будівництві, сільському господарстві. Викопні форамініфери мають

велике значення при пошуках нафти та інших корисних копалин.

Радіолярії – амебоподібні найпростіші , які утворюють складні мінеральні скелети ,

звичайно з центральною капсулою, що ділить клітину на внутрішню і зовнішню частини

( ендоплазма і ектоплазма ). Вони живуть у океанській воді як частина планктону , і

завдяки швидкій еволюційній видозміні є важливим хронологічним фактором при

вивченні скам'янілостей . Радіолярії відомі починаючи з Кембрійського періоду . Скелети

їх утворюють глибоководний радіолярієвий мул , радіолярит .

Радіолярії мають багато голко-подібних псевдоподій , аксоподій, які використовуються

для живлення. Вони також мають колючі відростки, які допомагають при

плаванні. Ядра і більшість органел знаходяться в ендоплазмі, тоді як ектоплазма

наповнена вакуолями і крапельками ліпідів , утримуючи радіолярій на плаву. Часто вони

живуть у симбіозі з водоростями

Значення одноклітинних.

1. входять до ланцюгів живлення;

2. є складовою частиною бентосу і планктону;

3. є поживою для інших, особливо водних тварин;

4. є індикаторами визначення санітарного стану водойм;

5. форамініфери відіграють роль в утворенні відкладів крейди та вапняку;

7

6. форамініфери разом із молюсками, чиї рештки добре збереглися у геологічному

літописі, мають значення “керівних копалин” для визначення геологічного віку порід;

7. радіолярії протягом сотень мільйонів років беруть участь в утворенні осадових порід, з

них утворилися опали, яшма…;

8. найпростіші грунту разом з іншими організмами беруть участь у процесах

ґрунтоутворення;

9. інфузорії-ентодініоморфи у шлунку жуйних копитних слугують джерелом поживних

речовин;

10. паразитичні (дизентерійна амеба, трипаносома, лейшманії, лямблії, малярійний

плазмодій…) спричиняють хвороби, і цим завдають шкоди людині та іншим тваринам.

Хвороби викликані паразитичними найпростішими:

Дизентерійна амеба – дизентерія

Трипаносома – сонна хвороба

Лейшманії – лейшманіоз

Лямблії – лямбліоз

Малярійний плазмодій – малярія

Підцарство Багатоклітинні

Багатоклітинні характеризуються тілом з безлічі клітин, диференційованих за формою й

функціями. Характерна особливість — складний індивідуальний цикл розвитку, у процесі

якого із заплідненої яйцеклітини (при партеногенезі — з незапліднений ний) утворюється

дорослий організм. Серед сучасних багатоклітинних виділяють дві великі групи:

променисті , або двошарові, і двосторонньосиметричні, або тришарові. Окремо стоять

найбільш примітивні багатоклітинні — пластинчасті й губки.

Для променистих характерні кілька площин симетрії й радіальне розташування органів

навколо головної осі тіла. У тілі променистих існує одна головна вісь симетрії, навколо

якої в радіальному порядку розташовуються органи тварин. Від числа повторюваних

органів залежить порядок симетрії. Через тіло променистої тварини можна провести

кілька площин симетрії (2, 4,6, 8). У процесі онтогенезу в них утворяться лише два чітко

виражених шари клітин: ектодерма й ентодерма, тоді як третій зародковий листок

перебуває в зародковому стані й представлений желеподібною речовиною - мезоглеєю. До

променистих відноситься тип кишковопорожнинні.

Двосторонньосиметричні володіють однією площиною симетрії, з обох сторін якої

розташовуються різні органи. Крім ектодерми й ентодерми в цих тварин завжди є третій

зародковий листок (мезодерма), за рахунок якого розвивається значна частина внутрішніх

органів.

ТИП ГУБКИ

Відомо близько 5000 видів губок, в Україні – 30 видів. Тип поділяють на 3 класи:

вапнякові губки, скляні губки та звичайні губки. Більшість їх живе на дні морів, але

8

існують і прісноводні. Найпоширенішою прісноводною є бодяга. Вона зустрічається в

наших річках, озерах, заплавах…

За будовою тіла губки – примітивні тварини, тому що тканини і органи у них не виражені.

Тіло діаметром від кількох мм до 2м глечикоподібної, кулястої або циліндричної форми.

Складаються з ектодерми, ентодерми і мезоглеї. Все тіло пронизане великою кількістю

тонких канальців. Місцями ці канальчики розширяються, утворюючи просторі камери.

Внутрішня поверхня вислана шаром клітин, що мають довгі рухливі джгутики. Рух цих

джгутиків викликає рух води. Вода входить у найдрібніші отвори – пори, якими

пронизане тіло всієї губки, а виходить вода через більші отвори – устя. Вода приносить

кисень та поживний матеріал – бактерії та дрібні залишки, що утворюються при

розпаданні мертвих тіл тварин. Джгутикові клітини губок захоплюють харчові частинки і

переварюють їх всередині своєї цитоплазми. Тобто, ніякої травної порожнини у них

немає.

Між зовнішнім шаром клітин і клітинами, які вистилають канали і камери всередині тіла,

знаходиться проміжний желеподібний прошарок. В ньому розсіяні окремі клітини, які

виділяють тверді скелетні частинки у вигляді дрібних кремнієвих голочок, склеєних між

собою в пучки. Такі пучки перехрещуються між собою і утворюють міцну сітку – скелет,

який дозволяє губкам зберігати певну форму тіла. Крім того, ці голочки слугують

надійним захистом від поїдання. І, звичайно, неприємний запах робить їх неїстівними.

Розмножуються бодяги так: на початку літа у желеподібному шарі утворюються яйця і

після запліднення там же і розвиваються в маленьких багатоклітинних личинок. Зовнішні

клітини цих личинок мають джгутики, за допомогою яких вони на протязі кількох годин

плавають. Вільно плаваючі личинки – амфібластула, паренхімула. Потім личинка

прикріплюється нерухомо до якогось підводного предмету і перетворюється в молоду

губку, при цьому джгутикові клітини з поверхні входять всередину

тіла і утворюють вистилаючи поверхню камер.

Крім розмноження яйцями і бруньками бодяга може

розмножуватися ще й так: на осінь у нижній частині тіла в

желеподібному шарі утворюються маленькі шароподібні брунечки

розміром 0,5 мм, що вкриті міцною оболонкою. З наступанням

холоду стара колонія губки гине, а молоді брунечки можуть

перенести мороз. Весною із оболонки виповзає вміст, що

складається з групи з’єднаних між собою клітин, з яких

утворюється нова губка.

Таким чином, губки мають статеве розмноження і дві форми

безстатевого: шляхом бічного брунькування, з якого розростається великий колоніальний

організм і утворення маленьких внутрішніх брунечок, що здатні пережити несприятливі

умови.

Значення:

- бодягу висушують і використовують у медичних цілях;

- раніше натирали шкіру для приливу крові;

- у природі фільтратори та індикатори забрудненості водойм.

ТИП КИШКОВОПОРОЖНИННІ

9

Включає нижчих багатоклітинних тварин (більше 9 тис. видів). Кишковопорожнинні

ведуть водний спосіб життя (у морях). Серед них є вільноплаваючі й прикріплені до дна

форми.

Тіло циліндричної форми (у гідри) або сплощено в напрямку головної осі (медузи).

Ротовий отвір, оточений щупальцями, веде в сліпо замкнуту травну порожнину.

Неперетравлені залишки їжі віддаляються через ротовий отвір. Поряд з порожнинним

зберігається внутрішньоклітинне перетравлення харчових часток ентодермою

(фагоцитарні клітини).

Прісноводний поліп — гідра:

а — поздовжній розріз; б — поперечний розріз;

1 — ротовий отвір; 2 — кишкова порожнина; 3 — ектодерма; 4 — ентодерма; 5 —

мезоглея; 6 — горбок зі сперматозоїдами; 7 — горбок з яйцеклітиною; 8 — жалка клітина;

9 — нервова клітина; 10 — «брунька»; 11 — щупальце; 12 — підошва

Стінка тіла утворена двома шарами клітин: ектодермою, що виконує покривну й рухову

функції, і ентодермою, клітини якої постачені джгутиками й виконують травну функцію.

Ектодерма й ентодерма розділені безструктурною мезоглеєю.

Характерна риса кишковопорожнинних - наявність жалких клітин в ектодермі.

У кишковопорожнинних уперше з'являється дифузійна нервова система, що складається з

розкиданих нервових клітин, з'єднаних відростками й утворюючох нервову сітку.

Подих здійснюється всією поверхнею тіла.

Розмноження статеве й безстатеве. Гамети виводяться у воду, запліднення зовнішнє.

Роздільностатеві, зустрічаються й гермафродити. Живуть у вигляді окремих особин або

утворять колонії.

Тип кишковопорожнинних включає класи:

Гідроїдні – гідра ,

Сцифоїдні – медузи,

Коралові поліпи.

10

Відомі нам гарні корали — це кістяк коралових поліпів. Поліпи — схожі на гідру істоти,

які будують для себе вапняний кістяк. У деяких цей кістяк містить у собі з'єднання заліза,

які забарблюють його в гарний червоний колір. Коралові поліпи живуть у морі.

Значення кишковопорожнинних

Утворення кораловими поліпоми рифів

Корали очищують воду

Попередження шторму – «вухо медузи»

Біологічне значення кишковопорожнинних велике також у зв'язку з їхнім місцем у

ланцюгах живлення.

Кишковопорожнинні є також об'єктами промислу. Засолених медуз використовують як

їжу. їхній промисел має місцеве значення, в основному в Японії та Китаї.

Чорний та червоний корали використовуються в ювелірній промисловості.

Коралові вапняки — прекрасний будівельний матеріал. Окрім того, з них отримують

вапно.

Деякі гідроїдні поліпи добувають з метою отримання біологічно активних речовин для

медицини.

ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВИ

Плоскі черви зустрічаються майже у всіх середовищах життя: морських і прісних водах,

вологому ґрунті, багато хто перейшли до паразитичного способу життя. До типу Плоскі

черви належить близько 25 тис. видів тварин. Частина з них — вільні хижаки, які

мешкають у морях та прісних водоймах, інші — паразити хребетних тварин і людини, що

спричинюють різні захворювання. Розміри тіла червів сягають від кількох часток

міліметра до 10 метрів. За своєю організацією вони стоять вище кишковопорожнинних,

мають третій зародковий листок - мезодерму і її похідні - м'язову систему, паренхіму.

М’язи дозволяють активно пересуватися в пошуках їжі. Тіло в плоских червів

двобічносиметричне, тобто розрізняють праві й ліві, черевну й спинну сторони. Завдяки

черевній стороні тіло має можливість перемішатися по твердій поверхні.

Поява мезодерми й двобічної симетрії визначило можливість виходу багатоклітинних

тварин на сушу.

Плоский черв на поперечному зрізі:

1 — статеві клітини; 2 — ентодерма; 3 — ектодерма; 4 — поздовжні й косі м'язи; 5 —

кільцеві м'язи; 6 — паренхіма; 7 — поздовжні нервові стовбури; 8 — статевий отвір; 9 —

видільна пора; 10 — протонефридій; 11 — порожнина кишки

11

Для плоских червів характерний шкірно-м’язовий мішок. Усередині нього - пухка

тканина паренхіма, що заповнює простір між внутрішніми органами. Паренхіма виконує

опорну роль і служить місцем відкладення резервних речовин, зокрема глікогену.

На головному кінці тіла концентруються нервові клітини й органи почуттів, що поліпшує

орієнтацію в просторі. Нервова система плоских червів представлена нервовими вузлами

в головній частині й відходять від них двома нервовими стовбурами, є органи зору,

відсутні в паразитичних видів, а також органи хімічного почуття.

Кишечник складається з передньої кишки (глотки) і середньої кишки, що закінчується

сліпо.

У плоских червів уперше з'явилися органи виділення — протонефридії, що регулюють

осмотичний тиск, виводячи з тіла надлишок води й розчинних продуктів обміну.

Протонефридії - клітини грушоподібної форми, із зірчастими відростками, розкидані в

паренхімі.

Статева система плоских червів улаштована дуже складно, включає статеві залози, і

статеві протоки. За рідкісним винятком, всі плоскі черви - гермафродити. Характерний

складний цикл розвитку (у сисунів і стьожкових).

Тип Плоскі черви включає три основних класи:

війчасті (молочна планария) – вільноживучі хижаки,

сисуни (печінковий сисун),

стьожкові черви (бичачий ціп'як).

Печінковий сисун живе в жовчних протоках печінки й жовчному міхурі. Життєвий цикл

зв'язаний зі зміною хазяїв, остаточний хазяїн — травоїдні ссавці, проміжний — молюск

(ставковик).

Яйце печінкового починає розвиватися, потрапивши у воду, де з нього виходить личинка,

вкрита війками. Личинка вживляється в малого ставковика, де перетворюється в наступну

личинкову стадію. Потім паразит залишає тіло молюска, активно пересувається у воді,

прикріплюється до стінок рослин і перетворюється в цисту. Проковтнута твариною циста

проникає з кишечнику в печінку, де досягає статевозрілості. Паразитичний спосіб життя

супроводжується виробленням пристосувань: розвиток присосок, шипів, гачків, щільних

оболонок, більша плідність. Відбувається морфологічна дегенерація: редукція органів

почуттів, зору, спрощення нервової системи.

Бичачий ціп'як має голівку, шийку й сплющене тіло зі члеників, які відділяються в міру

росту. У кожному членику - свій статевий апарат. Остаточний хазяїн паразита - людин,

проміжний - велика рогата худоба.

Розвиток бичачого ціп'яка. За добу черв відокремлює 5—7 члеників, у яких перебуває до 2

млн яєць. Яйце попадає з фекаліями людини в ґрунт, потім разом із травою — у травний

тракт великої рогатої худоби, у кишечнику з яйця виходить личинка, озброєна гострими

гаками, що пробуравлює стінку кишечнику й з током крові проникає в м'язи. У м'язах

личинка росте й перетворюється у фіну - пухирець із укрученою усередину голівкою й

шийкою. В організм людини фіна попадає з погано провареним м'ясом, де й

перетворюється в статевозрілу форму.

Велика шкода, що її завдають широко розповсюджені паразитичні черви, зумовила появу

спеціальної науки — гельмінтології. Для боротьби з паразитичними червами розроблені

12

спеціальні санітарні заходи. До них належать: очищення води, ветеринарно-санітарний

контроль за м'ясом, прибирання населених пунктів. Позитивний ефект дають

систематичні медичні огляди населення, що дозволяють виявити осіб, заражених

гельмінтами, для їхнього лікування.

Стьожак широкий — це паразит людини, який живе в тонких кишках. Ланцюжки з 3—4

тисяч члеників можуть досягати довжини понад 9 метрів. За голівкою й тонкою шийкою

розташовані членики, ширина яких більша, аніж довжина. Середину й задню частину

ланцюжка займають зрілі членики. Яйця у великій кількості потрапляють в отвір кишки й

виводяться з випорожненнями.

Розвиток широкого стьожака відбувається за участю двох проміжних хазяїв, роль яких

виконують веслоногі рачки (циклопи й діаптомуси) та різні види риб. Споживання

свіжопросоленої ікри, недостатньо провареної, просмаженої або в'яленої риби призводить

до зараження широким стьожаком.

Стьожак широко розповсюджений у Європі та Азії, а зараз і в Північній Америці. Частіше

він зустрічається там, де населення харчується прісноводною рибою.

Аби не заразитися широким стьожаком, слід добре проварювати або просмажувати рибу.

Ехінокок. Статевозріла форма ехінокока складається всього з 3—4 члеників і сягає

довжини 5 мм, проте фіни черв'яка утворюють пухир, що досягає розмірів яблука, а іноді

дитячої голови. Сам ціп'як живе в тонкій кишці собаки, лисиці та вовка, а стадію фіни

проходить у різних органах (особливо в печінці та легенях) великої рогатої худоби, овець,

свиней, рідше коней, кроликів, а також і людини. У худоби зараження відбувається при

поїданні разом з травою яєць ехінокока, що потрапили на траву з екскрементами собак.

Людина заражається при необережному поводженні із собаками. Яйця ехінокока такі малі

(35 мкм завдовжки), що легко можуть потрапити в рот, якщо не мити руки перед їжею

після того, як ви погладили зараженого собаку. Те саме може трапитися, якщо дозволити

собаці лизати собі руки або обличчя. Тим часом собаки заражаються фінами ехінокока,

поїдаючи нутрощі зараженої рогатої худоби та свиней.

З яєць ехінокока, що потрапили в кишечник, розвиваються шести-крюкові зародки. Вони

проникають через стінки кишечника, розповсюджуються з кров'ю по організму й осідають

у різних органах, наприклад у легенях. Розвиток зародків ехінокока відбувається дуже

повільно. Через місяць після зараження пухирець фіни досягає 1 мм в діаметрі й лише

через 5 місяців — 1 см в поперечнику. Фіна розвивається, росте роками й формує на своїй

внутрішній стінці дочірні пухирці з численними голівками.

Шкідливий вплив ехінокока залежить у кожному окремому випадку цілком від його

величини та місцезнаходження. Ехінококи невеликих розмірів хворі іноді навіть не

помічають і, як правило, виявляють лише випадково. Тим часом великі ехінококи не

тільки руйнують орган, в якому поселилися, але й механічно подразнюють сусідні

частини організму, натискаючи на нерви, кровоносні судини. Видалити ехінокок можна

тільки оперативним шляхом.

Симптоми зараження приблизно однакові для всіх кишкових стьожкових червів.

Насамперед до них належать різні порушення травлення. При тривалому перебуванні

паразита в кишечнику поступово настає загальна слабкість, втома та недокрів'я.

ТИП КРУГЛІ, АБО ПЕРВИННОПОРОЖНИННІ, ЧЕРВИ

Центральна група цього типу — клас круглі черви, включає близько 500 тис. видів.

Представники ведуть як вільний, так і паразитичний спосіб життя. Круглі черви заселяють

моря, прісноводні водойми, ґрунт, паразитують на рослинах, тварин, людині.

13

Тіло круглих червів не сегментовано, зовні покрито оболонкою — кутикулою, що

виконує захисну функцію. М'язи складаються з одного шару м'язових клітин, які

розташовуються чотирма окремими тяжами, що тягнуться уздовж усього тіла.

Розкрита самка аскариди — поздовжній розріз:

1 — рот з губами; 2 — навкологлоткове нервове кільце; 3 — стравохід; 4 — кишечник; 5

— анус; 6 — яєчник; 7 — шкірно-м’язовий мішок

Самка аскариди — поперечний зріз:

1 — кутикула; 2 — гіподерма; 3 — два видільних канали; 4 — поздовжні м'язи; 5 —

черевний нервовий стовбур; 6 — первинна порожнина тіла; 7 — порожнина кишечнику; 8

— яєчник; 9 — матка з яйцями; 10 — кишечник; 11 — спинний нервовий стовбур

Найважливіша особливість круглих червів — наявність первинної порожнини тіла , що

утворилася шляхом розпаду паренхіми — простір між стінкою тіла й стінками внутрішніх

органів, заповнена рідиною. Первинна порожнина тіла виконує опорноу, транспортноу,

захисну функції.

Нервова система складається з навкологлоткового кільця й нервових стовбурів: спинного,

черевного, бічних. Органи чуттів розвинені дуже слабко.

Травна система представлена передньою, середньою й задньою кишкою, що закінчується

анальним отвором. Ротовий відділ забезпечений ріжучими пластинками, гаками,

стилетами. Переварювання їжі може відбуватися в зовнішньому середовищі й кишечнику

черва.

Видільна система представлена видозміненими протонефридіями.

Кровоносна й дихальна системи відсутні.

14

Круглі черви роздільностатеві, рідко гермафродити.

Різноманітність круглих червів

Найбільш відомими представниками паразитичних круглих червів людини є аскарида

людська, гострик дитяча, волосоголовець, трихіни, а рослин - картопляна, бурякова,

сунична, пшенична, цибульна нематоди.

Аскарида паразитує в кишечнику людини. Запліднене яйце починає розвиватися в матці

хробака. Потрапляючи з фекаліями в середовище, яйця розвиваються, і утворюється

личинка. Із забрудненою водою, овочами, фруктами яйця потрапляють у кишечник

людини, де з них виходять личинки, що проникають в стінки кишечнику, а далі у кров.

Течія крові переносить їх у легені. У легенях личинки пробуравлюють стінки капілярів й

альвеол, проникаючи в просвіт альвеол. Далі вони проходять у бронхи, трахею, ротову

порожнину й удруге заковтуються. У кишечнику утвориться доросла аскарида. Аскариди

отруюють організм токсичними продуктами обміну, а також впливають механічно.

Гострики . Збудник ентеробіозу — гострик — дрібна нематода білого кольору. Довжина

самця 2—Змм, самки — 9—12 мм. Хвостовий кінець самця спірально загнутий убік

черевної поверхні, а в самки шпичакувато загострений (тому гельмінт і отримав назву

«гострик»). Яйця гостриків довгасті, трохи асиметричні, їх можна виявити в шкірних

складках навколо анального отвору.

Статевозрілі гострики паразитують у нижніх відділах тонкої та верхніх відділах товстої

кишки. Самки, наповнені яйцями, кількість яких сягає від 5000 до 15000 штук,

неспроможні утримуватися на слизовій оболонці кишок, спускаються до прямої кишки й

виповзають з анального отвору для відкладання яєць. Після цього самка гине, тривалість її

життя не перевищує одного місяця. Проникаючи в червоподібний відросток, гострики

можуть стати причиною апендициту.

Під час сну людина, заражена гостриками, забруднює свої руки, нігті, білизну. Яйця

гостриків потрапляють із ліжка та рук майже на всі предмети та харчові продукти.

Рукостискання — це теж спосіб передачі яєць гостриків.

При захворюванні ентеробіозом розвиваються такі хвороби: страх, мігреневі болі,

свербіння в анусі. Гострики виділяють сильні токсини, які впливають на нервову систему,

спричинюють роздратування, депресію.

Значення нематод у природі

Величезне число видів нематод мешкають на дні водойм і беруть участь у переробці

органічних залишків, тобто представляють важливий комплекс сапрофагів в морських і

прісноводних біоценозах. Грунтові нематоди відіграють істотну роль у грунтоутворенні.

Серед вільноживучих нематод є види, що харчуються бактеріальної флорою, грибами.

Широкий трофічний спектр нематод свідчить про істотне значення їх як консументів і

редуцентів в біоценозах. Нематоди - паразити рослин і тварин у природних ценозах

представляють могутній фактор регуляції чисельності вражених ними видів і фактор

природного відбору в природі.

ТИП КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ

До складу типу входять класи багатощетинкові черви (піскожил, нереїс), малощетинкові

черви (дощовий хробак) і п'явки. Багатощетинкові - морські тварини, малощетинкові і

п'явки - мешканці прісноводних водойм, ґрунтів.

15

Тіло кільчастих червів поділяється на голову, тулуб й анальну лопать. Тіло

розчленоване на повторювані сегменти, причому зовнішня сегментація збігається з

розташуванням поперечних перегородок усередині тіла. Параподії, вузли нервової

системи, органи виділення, у деяких випадках статеві залози, іноді вирости кишечнику

повторюються в кожному сегменті. Така будова більш характерна для багатощетинкових.

Тіло кільчастих червів покрите оболонкою — кутикулою, що виділяється епітелієм. Під

нею перебувають м'язи, що складаються із двох шарів: кільцевого й поздовжнього. У

більшості багатощетинкових — з боків сегмента є органи руху — параподії — примітивні

кінцівки.

Будова нервової системи кільчастих червів складніша, ніж у круглих. Навколо глотки

розташоване нервове кільце, що складається з надглоткового й підглоткового вузлів. На

черевній стороні перебувають два нервових стовбури, що мають у кожному сегменті

стовщення - нервові вузли, з'єднані перемичками. На голові кільчастих червів розміщені

органи чуттів, добре розвинені очі. Є органи нюху, хімічного чуття, рівноваги. Для

багатьох багатощетинкових червів характерні органи світіння.

Характерна риса кільчастих червів — наявність вторинної порожнини тіла, стінки її

вистелені особливими епітелієм, що відокремлює порожнинну рідину від навколишніх

тканин й органів. Рідина, що наповнює порожнина, перебуває в постійному русі,

здійснюючи перенос живильних речовин, кисню, диоксиду вуглецю, виділень залоз

внутрішньої секреції. Порожнинна рідина служить гідравлічним «кістяком».

У порожнину тіла надходять продукти обміну

речовин і полові клітини.

Дощовий черв’як:

а — поздовжній розріз: 1 — рот; 2 — глотка; 3

— стравохід; 4 — воло ; 5 — шлунок; 6 — анус;

7 — «серця»; 8 — спинна кровоносна судина; 9

— черевна кровоносна судина; 10 — кишечник;

11 — поздовжні м'язи; 12 — членики тіла; 13 —

навкологлоткове нервове кільце; 14 — черевний

нервовий ланцюжок; 15 — насінні пухирці; 16

— сім’яприймачі; 17 — кільцеві м'язи;

б — поперечний розріз: 1 — кутикула; 2 —

епидерміс (шкіра); 3 — кільцеві м'язи; 4 —

поздовжні м'язи; 5 — епітелій, що вистилає; 6 -

вторинна порожнина тіла; 7 - порожнина

кишечнику; 8 - епітелій, що покриває кишечник; 9 - стінка кишечнику; 10 - спинна

кровоносна судина; 11 - черевна кровоносна судина; 12 - черевний нервовий ланцюжок;

13 - видільна трубочка (метанефридій); 14 - щетинки

Уперше в еволюції в кільчастих червів з'являється кровоносна система, замкнута,

складається із черевної й спинної судин, що з'єднуються між собою. Кров рухається по

судинах завдяки ритмічним скороченням спинного й передніх кільцевих судин. По

черевній судині кров рухається попереду назад, а по спинній - у зворотному напрямку.

Кров червона, по складу подібна із кров'ю хребетних, або має зелений колір залежно від

типу дихальних пігментів.

Дихання здійснюється всією поверхнею тіла. У деяких видів з'явилися зябра.

16

Травна система представлена глоткою, стравоходом, волом, м'язовим шлунком,

середньою й задньою кишкою, що закінчується анальним отвором.

Видільна система представлена метанефридіями, що починаються в порожнині тіла

лійкою, від якої йде протока.

Серед кільчастих червів є роздільностатеві й гермафродити. Так, дощові черви

гермафродити, але запліднення в них перехресне.

У більшості малощетинкових червів добре розвинена здатність до регенерації.

Значення кільчастих червів

Значення кільчастих червів у природі. Багато із бага-тощетинкових червів служать

основною їжею риб, у зв'язку з чим велике значення мають у кругообігу речовин у

природі. Наприклад, один з видів кільчастих червів — нереїда, що живе в Азовському

морі, являється основним кормом промислових риб. Вона була акліматизована в

Каспійському морі, тут інтенсивно розмножувалась і тепер є важливою складовою

частиною в живленні осетрових риб. Багатощетинковий черв'як, якого туземці Полінезії

назвали «палоло», використовується ними в їжу.

Дощові черви живляться рослинними рештками, що знаходяться в ґрунті, який

пропускають через кишки, залишаючи на поверхні купки екскрементів, до складу яких

входить ґрунт. Цим вони сприяють перемішуванню і розпушуванню ґрунту, а також

збагаченню його на органічні речовини, поліпшенню водного і газового балансу ґрунту.

Ще Ч. Дарвін відмічав корисний вплив кільчастих червів на родючість ґрунту.

Деякі п’явки завдають великої шкоди рибам, птахам і ссавцям. Медична п’явка

використовується для лікування багатьох захворювань та як об’єкт лабораторних

експериментів.

ТИП МОЛЮСКИ

Молюски, або м'якотілі , — водні , рідше наземні тварини. Тіло їх не сегментоване,

складається з голови, тулуби й ноги.

Органом руху служить нога - мускулистий виріст черевної стінки тіла. Основа тулуба в

молюсків оточено великою шкірною складкою - мантією. Між мантією й тілом - мантійна

порожнина , у якій лежать зябра, деякі органи чуттів і відкривається отвір задньої кишки,

протоки нирок і статевих залоз.

На спинній стороні розташована виділювана мантією захисна раковина - цільна, рідше

двостулкова або складається з декількох пластинок . Зовнішній шар раковини утворений

органічною рогоподібною речовиною, внутрішній - найтоншими пластинками вапняку .

17

Внутрішня будова молюска:

а — Ставковик великий :

1 - рот; 2 - язик із зубчиками ; 3 - глотка; 4 - стравохід; 5 — шлунок; 6 — петлеподібна

кишка; 7 — анус ; 8 — легеня ; 9 — передсердя; 10 — шлуночок ; 11 — серце; 12 —

щупальце; 13 — нога; 14 — печінка ; 15 — артеріальна кров; 16 — венозна кров; 17 —

аорта; 18 — око

б – Беззубка :

1 — рот; 2 — стравохід; 3 — шлунок; 4 — середня кишка; 5 — пряма кишка; 6 —

анальний отвір; 7 — печінка ; 8 — протоки печінки; 9 — ротові лопаті; 10 —

навколосердечна сумка; 11 — шлуночок серця; 12 — передсердя; 13 — передня аорта; 14

— задня аорта; 15 — нирка ; 16 — статева залоза; 17 — зябра ; 18 — нога; 19 - передній

м’яз-замикач; 20 - задній м’яз-замикач; 21 - клоака; 22 - мантійна складка; 23 - ввідний

сифон; 24 - вивідний сифон

Нервова система складається з навкологлоткового кільця й відходять від його двох пар

нервових вузлів, з'єднаних один з одним. Молюски мають органи хімічного чуття й

рівноваги. У багатьох представників типу є очі .

Органи дихання представлені зябрами, у наземних представників і форм, що вдруге

перейшли до водного способу життя, - легенями.

Молюски зберегли залишки вторинної порожнини тіла у вигляді порожнини

навколосердечної сумки й порожнини , що оточує статеві залози. Для кровоносної

системи характерне серце, що складається з шлуночка й одного або двох передсердь, вона

не замкнута, і частину свого шляху кров проходить по порожнинах між внутрішніми

органами.

Травна система складається з передньої, середньої й задньої кишки. У глотці звичайно є

орган для здрібнювання їжі — тертка з роговими зубчиками . У середню кишку

відкриваються протоки травної залози - печінки.

18

Органи виділення представлені нирками .

Молюски - роздільностатеві тварини, у гермафродитних форм запліднення перехресне .

Основні класи типу молюсків — черевоногі (ставковик ), двостулкові (беззубка),

головоногі (спрут, восьминіг, каракатиця) .

Характерна риса черевоногих — асиметричність будови : нога, що має підошву, за

допомогою скорочень м’язів якої тварина повзе по поверхні й спірально закручена

раковина.

Двостулкові мають двобічносиметричне тіло, покрите раковиною із двох стулок,

з'єднаних еластичною зв'язкою й замикальними м'язами.

Головоногі мають ряд унікальних особливостей: велику активність, спосіб і швидкість

руху, надзвичайно розвинену нервову систему, зачатки «інтелекту», набір засобів захисту

та нападу. До головоногих молюсків належать: восьминоги, кальмари, каракатиці.

Черепашка в головоногих молюсків сильно зредукована й міститься під шкірою на

спинному боці тіла.

Нога перетворилася на два органи — щупальця або руки, (їх буває 8, 10) та лійку, що

поєднує мантійну порожнину із зовнішнім середовищем. На голові великі очі, що мають

складну будову. Дихають за допомогою зябер (одна або дві пари, розташовані в мантійній

порожнині). Центральна нервова система має вигляд головного мозку зі складною

будовою, що оточений хрящовою черепною капсулою. Кровоносна система майже

замкнута, наявні додаткові зяброві серця, які посилюють рух крові. Головоногі молюски

роздільностатеві, розвиток у них прямий.

Значення молюсків

Черевоногі служать проміжними хазяїнами багатьох плоских паразитичних червів —

трематод.

Чимало молюсків поїдає риба, та й інші тварини також не проти поласувати молюсками.

Наземних черевоногих поїдають дрозди та деякі інші птахи, серед ссавців — їжаки й

кроти, а також рептилії. Нерідко на черевоногих нападають хижі жуки. Порожні

черепашки наземних молюсків мухи й оси використовують для відкладання яєць.

Губки, моховатки, морські жолуді, гідроїдні поліпи та інші тварини часто використовують

черепашки морських черевоногих як субстрат, на який осідають їхні личинки

Двостулкових молюсків здобувають не тільки заради м'яса. їхні че репашки

використовують як сировину для виробів з перламутру (перлівниці, прісноводні та

морські перлові скойки), а також добувають заради перлів.

Серед двостулкових є чимало видів, які завдають шкоди господарській діяльності людини.

Так, корабельний черв'як проробляє довгі ходи в дереві, через що виходять із ладу портові

споруди, днища кораблів. Молюск дрейсена прикріпляється до різних гідротехнічних

споруд (водозабірних труб, захисних ґрат), що ускладнює рух води й вимагає постійного

чищення від обростань.

М'ясо цих тварин не тільки смачне й легко засвоюється, воно дуже калорійне й містить

вітаміни А, В, С, D , а також такі рідкісні у повсякденній їжі людини мікроелементи, як

йод, залізо, цинк, мідь.

19

М'ясо й черепашки молюсків використовують для виготовлення добрив та кормового

борошна, яке додають в їжу свійської птиці.

Охорона молюсків

Близько 20 видів молюсків занесено до Червоної книги України. Серед них Ставковик

булавоподібний , Ставковик потовщений , Трохулюс більца , Трохулюс опушений ,

Турикаспія лінкра , Хондрина вівсяна , Хондруля більца , Устриця їстівна та інші.

ТИП ЧЛЕНИСТОНОГІ

Включає більше 1,5 млн видів. Завдяки ряду великих ароморфозів представники типу

заселили воду, ґрунт, повітряне середовище.

Тіло членистоногих сегментоване. Сегменти різних ділянок тіла неоднакові по будові.

Групи подібних сегментів виділяються у відділи: голова, груди, черевце. Ceгменти тіла

можуть зливатися один з одним. Зовні вони покриті хітиновою оболонкою, що утворить

зовнішній кістяк.

• Кінцівки членисті, рухливо з'єднуються з тулубом суглобами. Кінцівки

виконують різні функції: захоплення й подрібнювання їжі, руху, подиху.

• М’язова система представлена окремими пучками поперечно-смугастих

м'язів.

• Травна система складається з передньої, середньої й задньої кишки. Є травні

залози (печінка у рака).

• Кровоносна система незамкнута, серце розташовується на спинному боці тіла.

• Органи подиху - зябра, легені або трахеї.

• Нервова система складається з головного мозку й черевного нервового

ланцюжка.

• Видільна система представлена видозміненими метанефридіями або

мальпігієвими судинами.

• Членистоногі роздільностатеві й розмножуються тільки статевим шляхом.

Виникнення типу членистоногих обумовлено розвитком ряду ароморфозів зовнішнього

кістяка, поперечно-смугастих м’язів, складних кінцівок, серця, нервових елементів.

Тип членистоногі включає три класи

Ракоподібні

Павукоподібні

Комахи

КЛАС РАКОПОДІБНІ. Представники: річкові раки, омари, лангусти, краби, креветки й

інші види - мешканці морів, озер, рік. Розміри тіла від 1-2 мм до 3 м.

Тіло ракоподібних покрите хітиновим панциром і складається з голови, грудей і черевця;

часто спостерігається злиття голови й груди (головогруди).

Кінцівки голови представлені п'ятьма парами головних придатків. Перша й друга пари

кінцівок виконують дотикальну функцію, третя пара - верхні щелепи, четверта й п'ята

пара - нижні щелепи.

20

Число грудних кінцівок варіює. У річкового раку перші три пари грудних кінцівок

перетворені в ногощелепи. Основна функція – в утриманні їжі й переміщенні її до рота.

Друга й третя пари грудних кінцівок несуть зябра, а їхній рух викликає тік води через

зяброву порожнину. П'ята – восьма пари кінцівок – ходильніноги.

Черевні ноги в рака є копуляційним апаратом.

Розкрита самка річкового рака:

1 – короткі вусики; 2 – довгі вусики; 3 – око;

4 – шлунок; 5 – травна залоза; 6 – артерії;

7 – яєчник; 8 – серце; 9 – черевний нервовий ланцюжок; 10 –

задня кишка; 11 – зябра

• Нервова система складається з парного надглоткового ганглія (головного

мозку), подглоткового ганглія й черевного нервового ланцюжка. Органи чуттів - вусики -

органи нюху, дотику й хімічного почуття. Орган зору – фасеткові очі. Є орган рівноваги.

• Дихання здійснюється за допомогою зябер.

• Кровоносна система незамкнута, складається із серця й мережі судин. Серце

розміщене на спинному боці тіла й має кілька отворів із клапанами.

• Травна система добре розвинена. Їжа потрапляє в рот, потім у стравохід і

шлунок, що складається із двох відділів. У першому їжа переробляється механічно, а

другий працює як цідильний апарат, що пропускає тільки добре оброблену їжу. Великі

частки їжі проходять прямо в задню кишку, минаючи середню. Більша частина

перетравленої їжі зі шлунка попадає в кишечник. Значну роль у перетравлення відіграє

травна залоза, що сполучає функції печінки й підшлункової залози.

• Органи виділення представлені видозміненими метанефридіями. У річкового рака вони

розташовані в головній частині тіла й відкриваються в основи антен.

Майже всі ракоподібні роздільностатеві. У річкового раку розвиток прямий, у деяких

інших видів - з метаморфозом. Серед ракоподібних широко розповсюджений паразитизм.

Різноманітність ракоподібних та їх значення

21

Нижчі раки (дафнія, циклоп) живуть у відкритих водоймах. Розміри їхнього тіла

сягають від кількох міліметрів до одного-двох сантиметрів. Більшість із них входять до

складу планктону й бентосу. Серед них є рослиноїдні, хижаки й паразити.

Дафнії здатні ширяти в товщі води й здійснювати різкі стрибки, звідси й їхня друга назва

– водяні блохи. Тіло цих рачків міститься в двостулковій черепашці, з якої стирчать

голова та гілчасті вусики. У тілі дафній накопичуються крапельки жиру, які видно крізь

прозорі покриви. Живляться дафнії, відфільтровуючи з води різні водорості,

найпростіших та бактерії. Так, одна дафнія магна за добу здатна з'їсти близько 40

мільйонів одноклітинних організмів.

Циклопи отримали свою назву на честь міфічного одноокого велетня. На лобі цього

ракоподібного розташоване одне око. їхні рухи дуже схожі на «фігури» вищого пілотажу.

Циклопи – хижаки. Вони нападають на коловерток, інших рачків та своїх побратимів.

Циклопи неотруйні, але бувають заражені паразитами людини.

Ракоподібні мають господарське значення, служать їжею рибам, об'єктом промислу

людини.Ряд ракоподібних веде паразитичний спосіб життя. Наприклад, коропова воша –

шкірний паразит коропоподібних риб. Чимало зяброногих раків, наприклад щитень, при

масовому розвитку завдають неабиякої шкоди молодій рибі, яку вирощують у ставкових

господарствах. Деякі види циклопів є проміжними хазяїнами стьожкових червів

(наприклад, стьожака широкого).

До промислових видів належать різні види крабів, омарів, лангустів, креветок. Омари

мають добре розвинені клешні, за допомогою яких вони розчавлюють черепашки

молюсків. Лангусти клешень не мають. У Чорному морі та річках Гірського Криму

мешкають рідкісні види крабів, що потребують охорони. Шість із них занесено до

Червоної книги України.

КЛАС ПАВУКОПОДІБНІ включає три ряди: павуки, кліщі та скорпіони. Представники:

скорпіони, сінокосці, паук-хрестовик, тарантули, кліщі й ін. Павукоподібні живуть на

суші.

Це хижаки, що харчуються комахами, дрібними ящірками, пташенятами, є паразитичні

форми (кліщі), рослиноїдні.

Тіло павукоподібних складається з головогрудей й черевця. Для захоплення їжі служить

перша пара кінцівок, що закінчуються клішнем, гачком або стилетом. Друга пара кінцівок

може перетворюватися в ходильні ноґи або потужні клешні (скорпіони). У багатьох

павуків поблизу загостренного кінця нігтиків відкривається протока отрутної залози.

Отрута, що впорскує в жертву, паралізує її.

Внутрішня будова павука:

1 – прості очі (дві пари); 2 – отрутна залоза; 3 – протока отрутної залози в

22

нігтику верхньої щелепи (хеліцери); 4 – ротовий отвір;

5 – шлунок; 6 – серце; 7 – легеневий мішок; 8 – статева залоза;

9 – павутинні бородавки; 10 – трахеї; 11 – павутинна залоза із протокою; 12 –

відростки смоктального шлунка; 13 – печінка;

14 – клоака; 15 – отвір статевої залози; 16 – передній відділ нервової системи

вузлового типу; 17 – хеліцери;

18 – анус; 19 – мальпігієві судини

Кінцівки членисті, кінцевий членик служить для дотику, хеморецепції, захоплення їжі.

Черевні кінцівки відсутні, перетворилися в ряд органів - павутинні бородавки, статеві

придатки, легені.

Похідні шкірного епітелію - різні залози: отрутні, павутинні, пахучі.

• Нервова система представлена надглотковим вузлом (головний мозок).

Кількість черевних нервових вузлів залежить від розчленованості тіла. У павукоподібних -

декілька пар простих очей, добре розвинені органи дотику. Є органи хімічного почуття,

вологості повітря.

• Травна система диференційована. Павукоподібні харчуються тільки

розрідженою їжею. За допомогою кінцівок павук розминає здобич і впорскує в неї

травний сік. Здобич надходить у глотку, що всмоктує рідку їжу, далі в кишечник. Є травні

залози - слинні й печінка. Павукоподібні здатні поглинати велику кількість їжі й довго

голодувати.

• Основні органи виділення - мальпігієві судини, що впадають у задню кишку.

• Органи дихання представлені легенями або трахеями.

• У павукоподібних є пульсуюча спинна судина - серце із клапанами. Від серця

відходять судини, кровоносна система незамкнута. Кров безбарвна. У кліщів кровоносна

система найменш розвинена. Ступінь розвитку кровоносної системи залежить від будови

легенів або трахей і від розмірів тварини.

Павукоподібні - роздільностатеві тварини. У зв'язку з виходом на сушу зовнішнє

запліднення змінюється зовнішньо-внутрішнім. Розмноження інтенсивне, деякі самки

кліщів відкладають до 30 тис. яєць.

Для павуків характерний розвиток павутинних залоз. Павутина використається для

побудови гнізд, захисту, спарювання, побудови яйцевих коконів, розселення.

Роль павукоподібних у природі та житті людини.

Нині відомо приблизно 30 тис. видів павуків (в Україні - понад 1 тис.). Їх можна знайти на

рослинах, у ґрунті, на будівлях тощо. Лише один вид - сріблянка - мешкає у прісних

водоймах. З павутини під водою він будує гніздо у вигляді дзвона, заповнене повітрям.

Дихає цей павук атмосферним повітрям, яке з поверхні води збирає щетинками свого

черевця.

У природі павуки регулюють чисельність видів комах – шкідників рослин або

кровосисних видів (ґедзів, комарів тощо).

23

Отрута деяких видів павуків становить загрозу здоров’ю і навіть життю людини та

свійських тварин. Дуже небезпечні укуси павуків-птахоїдів і південно-американського

павука мастофори.

Серед представників фауни України найнебезпечніші для людини - тарантул і каракурт.

Тарантул поширений на півдні У країни і може проникати на територію лісової зони, а

каракурт - у Криму та степовій зоні. Через деякий час після укусу каракурта виникає

сильний біль в усьому тілі. Отрута діє на нервову систему, спричиняючи збудження, яке

потім змінюється запамороченням і нерухомістю.

З отрути павуків виготовляють різноманітні ліки, зокрема снодійні та заспокійливі. Для

цього деякі види, наприклад павуків-птахоїдів, розводять штучно.

Серед павукоподібних є паразити, зокрема коростяний свербун, іксодовий (собачий) кліщ,

залозниця вугрова. Шкоди завдає і коморний кліщ.

КЛАС КОМАХИ. Найрізноманітніший, численний клас членистоногих, що нараховує

більше 750 тис. видів. Комахи пристосувалися до всіх умов життя.

Внутрішня будова комахи:

1 – складне око; 2 – прості вічка; 3 – мозок; 4 – слинна залоза;

5 – передня кишка; 6 – яєчник; 7 – серце; 8 – задня кишка;

9 – анальний отвір; 10 – антени; 11 – верхня губа; 12 – верхня щелепа;

13, 14 – перші й друга нижні щелепи; 15 – підглотковий нервовий вузол;

16 - черевний нервовий ланцюжок; 17-21 - частини ноги: 17 - тазик;

18 - вертлуг; 19 - стегно; 20 - гомілка; 21 - лапка; 22 - середня кишка;

23 - мальпігієві судини; 24 – сім’яприймач; 25 - вивідний канал яєчника

Тіло комах складається із трьох відділів: голови, грудей і черевця. У головній частині

знаходяться ротовий апарат, органи чуттів - зору, нюху, дотику. На грудях, що

складаються із трьох сегментів, розташовані три пари кінцівок. У черевці зосереджені

середня й задня кишка, жирове тіло, видільна система, статеві органи, дихальний апарат.

Одна з характерних рис комах – наявність літального апарата. Крила - складки стінки

тіла, пронизані жилками, усередині проходять трахеї й нерви. При зміні способу життя,

наприклад при переході до паразитизму (воші, блохи) або зміні екологічної ніші,

спостерігається редукція крил. Крім функції польоту крила виконують захисну функцію,

наприклад, у жуків передні крила видозмінені в надкрила. У деяких форм комах (мухи)

розвивається одна передня пара крил, задня ж дзижчальця.

24

Кінцівки комах складаються не більш ніж з п'яти члеників. Вони пристосовані для

ходіння, хапання, стрибання, плавання, розмноження й т.д. Найбільш древні функції

кінцівок - ходіння й біг, інші пов'язані з ідіоадаптаціями.

М'язова система представлена окремими пучками поперечно-смугастих волокон.

Тіло й кінцівки мають хітинізований покрив – кутикулу (зовнішній кістяк). Кутикула

багатьох комах пронизана великою кількістю волосків, що виконують функцію дотику.

Забарвлення комах дуже різноманітні. Воно може бути маскувальним або

попереджуючим. На поверхню тіла комахи відкриваються протоки багатьох залоз. Пахучі

виділення допомагають особинам одного виду знаходити один одного або відлякувати

ворогів.

• Нервова система складається з головного мозку й черевного нервового

ланцюжка. Головний мозок комах має складну будову й складається з переднього,

середнього й заднього відділів. Передній відділ пов'язаний з розвитком зорового апарата,

у його склад входять «грибоподібні тіла», одна з функцій яких - формування умовних

рефлексів. Найбільшого розвитку вони досягають у суспільних комах. Нервові вузли як

черевця, так і грудей можуть зливатися. У комах спостерігаються складні форми

поведінки. Бджоли, терміти, мурахи можуть передавати отриману інформацію за

допомогою танців, рухів. Оси й бджоли після першого вильоту запам'ятовують місце

гнізда й найближчі орієнтири. У суспільних комах у гнізді існує поділ праці.

• Органи чуттів комах надзвичайно різноманітні й сприяють найтоншим

пристосуванням до різноманітних умов середовища. Комахи розрізняють кольори, форму

предмета. Колірний зір у комах відрізняється від колірної гами, яку сприймає людина.

Так, бджоли й мурахи сприймають ультрафіолетові промені, більшість комах погано

розрізняють червоний колір. Комахи краще бачать предмети, що рухаються, ніж нерухомі.

У комах є рецептори, що реагують на зміну температури, слух, органи нюху й смаку.

• Органи дихання представлені трахеями, що починаються дихальцями, через

які повітря надходить у трахеї, по їхніх розгалуженнях - в окремі клітини. Отвори

дихалець розташовані на бічних поверхнях грудей і черевця. Вентиляції трахей сприяє

скорочення черевця.

• Кровоносна система незамкнута, спрощена внаслідок розвитку трахейної

системи, кров майже не приймає участі в обміні газів, а виконує транспортну функцію й

розносить гормони й живильні речовини до тканин тіла. Серце являє собою спинну

судину, що скорочується і складається з декількох камер, розділених клапанами, які

пропускають кров лише в одному напрямку.

• Різноманіття в будові ротового апарата: гризучий, колючий (двокрилі),

ссисний (лускокрилі), колючо-сисний (клопи), лижучий (мухи), гризучо-сисний (бджоли,

джмелі). З передньою кишкою зв'язані слинні залози. Їхній секрет змочує й частково

розчиняє тверду їжу. У бджіл секрет слинних залоз при змішуванні з нектаром

перетворюється в мед. У гусениць слинні залози перетворилися в прядильні, які виділяють

тонку нитку - шовковинку. Робочі бджоли секретом глоткових залоз вигодовують

личинки майбутньої бджолиної матки.

• Травна система має складну будову. З ротової порожнини їжа попадає в

м’язисту глотку, що у багатьох комах здатна засмоктувати їжу. Глотка веде в стравохід,

що може сильно розширюватися й утворювати воло (робітники бджоли). За волом

звичайно йде м’язовий жувальний шлунок. З передньої кишки їжа потрапляє в середню

кишку, де відбуваються перетравлення й усмоктування, і далі в задню кишку, що

закінчується анальним отвором. У задній кишці всмоктується надлишок води.

25

• Видільна система представлена тонкими трубчастими сліпими виростами

кишечнику – мальпігієвими судинами.

• Статева система представлена парними статевими залозами – сім’яниками і

яєчниками, від яких відходять сім'япроводи і яйцепроводи, що впадають відповідно в

сім’явипорскувальний канал і піхва, що відкриваються статевими отворами. Комахи -

роздільностатеві тварини. Розмноження - статеве, запліднення - внутрішнє. Розвиток

комах відбуваєтеся неповним і повним перетворенням.

Розвиток комах з неповним перетворенням. Самки відкладають яйця, з яких виходять

молоді особини, зовні й по способі життя мало відрізняються від дорослих особин –

імаго (характерно для тарганів, прочан, клопів, прямокрилих (сарана, коники,

капустянки)), рівнокрилих (попелиця, мідяниця): яйце → молода особина → імаго.

Розвиток комах з повним перетворенням. Самки відкладають яйця, з яких виходять

личинки, зовні й по способу життя не схожі на дорослих особин – імаго (характерно для

жуків (твердокрилих), метеликів (лускокрилих), перепончатокрилих (мурахи, оси, джмелі,

бджоли), двокрилих (мухи, комарі, ґедзі)). Для того щоб личинка перетворилася в імаго,

повинен відбутися метаморфоз – складна анатомо-морфологічна перебудова, що

супроводжується утворенням лялечки: яйце → личинка → лялечка → імаго.

Розвиток з перетворенням дає можливість комахою зберегтися при несприятливих умовах

життя, а личинки комах з повним перетворенням не конкурують із дорослими особинами.

Роль комах

Роль комах дуже велика в ґрунтоутворенні, запиленні квіткових рослин. Людина

використає в господарстві бджіл, тутового шовкопряда, лакових червців, що виділяють

речовини, що володіють винятковими ізоляційними властивостями, а також фарбу -

кармін.

Шкода, яку приносять комахи культурним рослинам, дуже велика. Комахи об'їдають

листи, багато хто пристосувалися до життя в деревині, лубі, плодах, горіхах, жолудях,

голівках конюшини, соломинках злаків, стеблах трав'яних рослин. Серед найбільш

злісних шкідників є білан капустяний, колорадський жук, яблунева плодожерка,

травневий жук (хрущ).

Значна кількість хижих жуків використовується людиною для боротьби зі шкідливими

комахами. Сонечка винищують попелиць, а великі зелені жуки - красотіли – гусінь.

Комарі – переносники багатьох хвороб, малярійні комарі розповсюджують малярію,

інші – різні види лихоманки.

Хатня муха, зелені, сині, сірі мухи поширюють збудників дизентерії, черевного тифу,

туберкульозу, поліомієліту, яйця гостриків, аскарид та інших паразитичних червів. Ґедзі і

мухи жигалки завдають шкоди людині та свійським тваринам своїми укусами і здатні

переносити збудників таких небезпечних хвороб як сибірська виразка та туляремія.

Личинки оводів розвиваються під шкірою, в носоглотці або кишечнику свійських тварин,

чим завдають великої шкоди

Метелики, жуки мають естетичне значення.

У природі:

Жуки необхідні компоненти природних угрупувань. Так, жуки, що живляться рештками

рослин і тварин, відіграють важливу роль у природі як санітари та ґрунтоутворювачі.

Різноманітні жуки – гнойовики та їхні личинки живляться послідом тварин, а грабарики

– їхніми трупами.

26

Значні групи комах (лускокрилі, двокрилі, перетинчастокрилі) з'являються у процесі

спільної еволюції з квітковими рослинами як запилювачі. Оскільки більшість видів

сучасних покритонасінних є ентомофільними, зрозуміло, що комахи відіграють

виняткову роль у відтворенні рослин.

Рослиноїдні комахи за сумарною біомасою в багато разів перевищують усіх інших тварин,

що живляться рослинами, тому поїдають основну частину рослинного приросту.

Хижі та паразитичні комахи є природними регуляторами чисельності тварин, за рахунок

яких вони живляться. У свою чергу комахи є основою живлення багатьох хребетних

тварин.

Тип хордові

Тип включає близько 40 тис. видів, що живуть у морях, на суші, у повітрі, і 3 підтипи:

Покривники, Бесчерепні (Головохордові) і Черепні (Хребетні).

Порівняльна характеристика безхребетних і хребетних тварин

Безхребетні Ланцетники Хребетні

Скелет

Зовнішній Внутрішній (хорда) Внутрішній: хорда, кістковий

або хрящовий

Нервова система

Вузлового типу, нервові

стовбури

Спинний мозок у вигляді

трубки

Спинний мозок у вигляді

трубки, головний мозок - з 5

відділів

Органи дихання: місце розташування

Груди, черевце Голова (глотка) Голова, груди

Органи дихання: форми

Поверхня тіла, дихальні

трубки, трахеї, зябра,

легені

Зябра Вирости кишечнику:

плавальний міхур, легені,

зябра, шкіра

Будова й положення серця

Одно- або

багатокамерне, на

спинному боці тіла

Немає Дво-, три-, чотирикамерне, на

черевній стороні тіла

Кровоносна система

Незамкнута (за винятком

кільчастих червів)

Замкнута Замкнута

Розташування органів чуття

27

Різні частини тіла Різні частини тіла Голова

Органи захоплення їжі

Кінцівки Ні, харчується пасивно Щелепи, кінцівки

Представники типу хордових характеризуються наступними основними ознаками:

• Мають внутрішній осьовий скелет - хорду: у безчерепних вона зберігається

все життя, у хребетних - заміщається хрящовим або кістковим хребтом.

• Центральна нервова система має вигляд трубки, розташованої на спинній

стороні тіла над хордою. Порожнина нервової трубки - невроцель. У більшості хордових

передній відділ нервової трубки розростається й утворює головний мозок (невроцель -

шлуночки головного мозку).

• Травна трубка розташована під хордою. У передньому її відділі - зяброві

щілини, що з’єднуються із зовнішнім середовищем і зберігаються або все життя

(безчерепні, із хребетних - круглороті, риби), або тільки в ембріональному періоді

розвитку (амфібії, наземні хребетні).

• Серце розташоване на черевній стороні тіла й направляє кров до головного

кінця тіла.

• Зовнішні покриви мають двошарову будова й складаються з епідермісу та

сполучнотканинної дерми.

• Хордові мають двобічну симетрію тіла, вторинну порожнину тіла (целом),

метамерну (сегментарну) будова багатьох органів.

Класифікація Хордових

1. Тип Хордові

(a) Підтип Головохордові, або цефалохордові

1. Безчерепні (ланцетники)

(b) Підтип Покривники, або тунікати, або урохордові.

1. -Асцидії

2. -Піросоми

3. -Сальпи

4. -Бочонкові

5. -Апендикулярії

(c) Підтип Хребетні

1. -Круглороті, або мішкозяброві (міноги та міксини)

Надклас Риби

2. – Плакодерми (вимерли)

28

3. – Хрящові риби (акули та скати)

4. – Акантоди (вимерли)

5. – Костисті риби

6. -Земноводні, або амфібії (жаби, ропухи, тритони)

7. -Плазуни, або рептилії (крокодили, черепахи, ящірки та змії)

8. -Птахи

9. -Ссавці, або тварини

ПІДТИП БЕЗЧЕРЕПНІ

КЛАС ЛАНЦЕТНИКИ

Нечисленна група примітивних хордових тварин, у яких протягом життя зберігаються всі

ознаки типу (відомо близько 20 видів ланцетників). Живуть винятково в морях, ведуть

донний спосіб життя (у піску). Класичний представник – ланцетник.

Це невелика напівпрозора тварина довжиною 5 – 8 см, тіло його має торпедовидну

форму, розвинений хвостовий плавець (у вигляді ланцета) і парні черевні складки

(метаплевральні складки). Ротовий отвір оточений численними щупальцями. Шкіра

представлена одношаровим епідермісом. М’язова система чітко сегментована (м'язові

сегменти називаються міомерами).

• Внутрішній осьовий скелет представлений хордою, покритою щільною

сполучнотканинною оболонкою.

• За способом харчування ланцетник - фільтратор. Травна система слабко

диференційована. Глотка пронизана зябровими щілинами, що відкриваються в

навколозяброву порожнину. На дні глотки лежить залозисте утворення, що виділяє слиз.

Здобич поступає з течією води, харчові частки прилипають до слизу й за допомогою війок

миготливого епітелію, що вистилає глотку, направляються в кишечник. Кишкова трубка

утворює сліпе випинання - печінковий виріст (подібний до печінки хребетних).

Поздовжній розріз ланцетника:

• 1 – хвостовий плавець; 2 – спинний плавецю, 3 – хвіст; 4 – хорда. 5 –

нервова трубка; 6 – вічка Гессе; 7 – передротовий отвір, оточений щупальцями; 8 –

зяброві щілини; 9 – метаплевральна складка; 10 – печінковий виріст кишки, 11 –

кишка; 12 – статеві залози; 13 – навколозяброва порожнина; 14 – анальний отвір.

• Кровоносна система замкнута, розвинене одне коло кровообігу, серця немає.

Рух крові підтримується пульсуючою черевною аортою.

29

• Видільна система представлена численними парними нефридіями -

трубочками, що розташовуються посегментно. Видільні отвори відкриваються в

навколозяброву порожнину.

• Дихання здійснюється за допомогою зябер.

• Ланцетники – роздільностатеві тварини, їхні статеві залози не мають

власних вивідних проток. Запліднення й розвиток личинки (з метаморфозом)

відбуваються у воді.

• Над хордою уздовж усього тіла тягнеться нервова трубка. Центральна

нервова система утворена трубкою з невроцелем усередині. Від нервової трубки відходять

периферичні нерви. Органи чуття розвинені слабко, є світлосприймаючі пігментні плями,

дотикальна клітина й нюхова ямка.

Ланцетник – популярний об'єкт досліджень зоологів, що пояснюється особливостями

його будови. Усі основні ознаки типу Хордові зберігаються в нього впродовж усього

життя. Вивчення будови ланцетника важливе для розуміння принципів організації

хордових, походження та формування хребетних тварин у ході еволюції. Учені вважають,

що особливості будови предків хребетних були дуже схожі на особливості будови у

ланцетника.

ХРЕБЕТНІ ТВАРИНИ. ПІДТИП ХРЕБЕТНІ, АБО ЧЕРЕПНІ. НАДКЛАС РИБИ.

КЛАС ХРЯЩОВІ РИБИ

Риби - водні хребетні тварини, широко розповсюджені в морських і прісних водах.

До хрящових риб відносяться такі ряди: акули, скати і химери, що нараховують близько

600 видів, розповсюджені в морях й океанах тропічних широт.

Розміри тіла становлять від 20 см до 15-20 м. Форма тіла веретеновидна, обтічна в плавців

(акул) або сплющена в спинно-черевному напрямку в донних форм (скатів).

Тіло підрозділяється на 3 відділи: голова, тулуб і хвіст. На голові містяться очі (без повік)

і ніздрі. За очами розташовуються пари брязкалець і звичайно 5 пар зябрових щілин (іноді

7). Зябрових кришок немає.

• Шкіра покрита плакоїдною лускою (похідна шкіри), утвореною дентином, і

покритою зовні емаллю. На потужних щелепах розташовуються в кілька рядів, зуби

(видозмінені плакоїдні луски). У міру зношування стерті зуби заміщаються.

• Скелет повністю хрящовий. Хорда зберігається усередині хребетного стовпа.

• Органами руху є парні й непарні плавці. До перших відносяться грудні й

черевні плавці. Непарними плавцями є спинний, анальний і хвостовий. У скатів і химер

хвостовий плавець тонкий.

• Серце двокамерне, одне коло кровообігу.

• Травна система складно диференційована, у кишечнику розвинений

спіральний клапан. Пряма кишка впадає в клоаку. Немає плавального міхура, чому акули

й повинні перебувати в постійному русі.

30

• Дихальна система представлена зябрами. Через відсутність зябрових

кришок дихання напірного типу. Тому акули пливуть, відкривши рот: вода мимовільно

надходить у глотку й обмиває зябра.

• Видільна система представлена тулубовими нирками.

• Роздільностатеві. Запліднення внутрішнє. Яйцеклітини містять багато жовтка,

деякі акули живородні. При цьому в самок розвивається орган, аналогічний плаценті

ссавців.

• Головний мозок складається з п'яти відділів, добре розвинені мозочок і

нюхові частки переднього мозку. Зір слабкий.

Середовище існування, спосіб життя Процеси життєдіяльності,

розмноження

Роль у

природі й житті

людини

Ряд

Акули(близько250 видів)Торпедоподібна

форма тіла, гострий ніс, сильний

загострений хвостовий плавець

Хижаки (їжа – планктон,

дрібні рачки і рибки).

Мають великий рот,

усередині якого розміщені

декілька рядів гострих,

могутніх, кинджало -

подібних зубів –

видозмінених лусок. На

голові очі йніздрі. За

головою зяброві щілини.

Під час руху вода

потрапляє в рот і обмиває

зябра – так здійснюється

дихання. Більшість акул

ніколи не зупиняється:

можуть загинути від

задухи. Запліднення

внутрішнє. У більшості –

яйцеживородіння, навіть

живородіння. Самка метає

акулят завдовжки 15 – 50

см, які одразу можуть

полювати на дрібних

морських тварин

Об'єкти

промислу: шкіра,

печінка, м'ясо,

жир. Ланка в

ланцюгах

живлення

морських

екосистем.

Близько50 видів

небезпечні для

людини

Ряд Скати

(близько 350 видів) Придонні, тому тіло

сплющене у спинно-черевному

напрямку, ромбо- або дископодібне.

Плаваютьз допомогою грудних плавців,

хвіст без плавця, схожий на батіг.

Живляться переважно

придонними молюсками.

Лише найбільший скат –

манта – полюбляє плавати

в товщі води і живиться

планктоном. Ротовий і

зяброві отвори розмішені з

черевної сторони. У

тропічних морях живуть

електричні скати, в яких

розвинені електричні

Ланка в

ланцюгах

живлення

морських

екосистем.

Об'єкт

промислу.

31

органи – видозмінена

м'язова тканина. Вони

дають розряди напругою

до200 В. Силою струму

скат убиває здобич (риб і

безхребетних) і може

оглушити людину, яка його

торкнулася. Запліднення

внутрішнє.

КЛАС КІСТКОВІ РИБИ

Переважна більшість риб відноситься до класу кісткових риб (близько 20 тис. видів), що

мають кістковий або кістково-хрящовий скелет. Клас включає 4 підкласи: хряще-кісткові

(осетрові), променепері (оселедці, лососі, коропи, вугрі, щуки, окуні, камбали й ін.),

дводишні (протоптерус), кистепері (латимерія).

Кісткові риби поширені в різних водоймах, що визначає різноманіття їхніх видів. Форма

тіла кісткових риб різноманітна: куляста (кузовки), стрічкоподібна (вугор), сплощена

(камбала), стріловидна (щука), але частіше - обтічна торпедовидна (тунець, скумбрія).

Будова кісткової риби:

1 – зябра; 2 – передні кардинальні вени; 3 – кюверова протока; 4 – задня кардинальна вена; 5 – спинна аорта; 6 – тулубова нирка; 7 – плавальний міхур; 8 – сечовий міхур; 9 – сечовий отвір; 10 – статевий отвір; 11 – анус; 12 – яєчник; 13 – селезінка; 14 – кишка; 15

32

– шлунок; 16 - пілоричні вирости шлунка; 17 - печінка; 18 - жовчний міхур; 19 - венозний синус; 20 - серце; 21 - цибулина аорти; 22 - черевна аорта

• Зовнішня будова така ж, як й у хрящових риб: три відділи тіла й основні групи парних і непарних плавців. Рухаються риби завдяки рухам хвостового плавця. Парні кінцівки (грудні й черевні плавці) виконують функції рулей глибини.

• Зовнішні покриви риб утворені багатошаровим плоским епітелієм і сполучнотканинною дермою. В епітелії - численні залози, що утворюють слиз (зменшення тертя при плаванні). Шкіра покрита кістковими лусками із гладким або зазубреним краєм. У деяких риб (наприклад, у панцирних щук, осетрів) луски покриті особливою речовиною. Іноді луски взагалі немає (наприклад, у дійсних сомів).

• Скелет у більшій або меншій мірі костеніє, складається із хребта, мозкового черепа, вісцерального скелета й кінцівок (парних плавців й їхніх поясів). У хрящових (осетрових) зберігається хорда, оточена сполучнотканинною оболонкою із зачатками хребетних дуг. Череп складний, складається з мозкового й вісцерального відділів (кожний включає велику кількість кісток). Є зяброві кришки. Зуби можуть розташовуватися на щелепних костях, сошниках і піднебінних кістках. У коропових риб (карась, сазан, лящ й ін.) додатково є глоткові зуби. Кістки поясів кінцівок не пов'язані з осьовим кістяком.

• Системи внутрішніх органів розвинені подібно тим, які характерні для хрящових риб.

• Дихання здійснюється через зябра, нагнітального типу, що пов'язане з наявністю рухливих зябрових кришок. У деяких риб є додаткові органи дихання - легеневі вирости (у дводишних).

• Кровоносна система складається із двокамерного серця (1 передсердя й 1 шлуночок), черевної аорти, зябрових артерій, зябрової капілярної мережі.

• Травна система диференційована на відділи. Майже у всіх груп риб є плавальний міхур (особливий гідростатичний орган) - похідне травної трубки.

• Анатомічні відмінності кісткових риб від хрящових стосуються будови органів видільної й статевої систем. Вони зв'язані один з одним.

• Органами виділення служать нирки. У більшості риб кінцевий продукт білкового обміну - аміак.

• Розмноження - статевим шляхом. Роздільностатеві. Запліднення зовнішнє (під час нересту) або внутрішнє. У випадку внутрішнього запліднення самці мають копуляційний орган. З яйця виходить молода тварина (мальок), забезпечена залишками жовткового мішка. Риби характеризуються великою плідністю.

• Центральна нервова система включає головний (5 відділів) і спинний мозок.

• Органи чуттів (зір, нюх, смак, слух, рівновага) дозволяють орієнтуватися в просторі. Для риб характерні органи бічної лінії (групи чутливих клітин уздовж тіла, що сприймають коливання води, швидкість і напрямок плинів й ін.).

Поява в еволюції риб зв'язано з наступними ароморфозами:

• заміна хорди хрящовим, потім кістковим хребтом;

• утворення черепа, що захищає мозок;

• поява щелеп;

• виникнення парних кінцівок - плавців;

• розвиток мозку;

• утворення органів подиху - зябер;

33

• диференціація травної залози на підшлункову й печінка;

• утворення первинних нирок.

Основні ряди костистих риб

Осетрові.

До ряду Осетрові належать білуга, осетер, севрюга, стерлядь та інші давні костисті риби. Як і в хрящових риб, у них є рило, рот у вигляді поперечної щілини на черевному боці тіла, горизонтальні парні плавники, хвіст зі збільшеною верхньою та меншою нижньою лопатями. Основою осьового скелета є хрящ. Череп зовні вкритий плоскими кістками, а на тулубі й хвості розташовані п'ять рядів кісткових ромбічних пластинок. Живуть тільки в Північній півкулі, належать до прохідних та озерно-річкових риб. Живляться донними безхребетними та рибою. Це цінні промислові риби, які дають високоякісне м'ясо й чорну ікру.

Оселедцеві.

До ряду Оселедцеві входять морські зграєві планктоноїдні риби. Більшість із них мешкає поблизу берегів. Вони відкладають велику кількість липкої

Ікри на ґрунт або водорості. Ряд багатий промисловими рибами: атлантичний, тихоокеанічний оселедець, балтійська (салака), сардини, анчоуси.

Ряд Лососеподібні представлений прохідними й прісноводними рибами, які відкладають ікру на дні прісних водойм Північної півкулі. Характерною зовнішньою ознакою будови лососеподібних є наявність жирового плавника (без кісткових променів). Вони відкладають невелику кількість крупних червоних ікринок. Лососеподібні – цінні промислові риби (кета, горбуша, кумжа, сьомга, форель, голець, ряпушка), які дають високоякісне м'ясо та кав'яр.

Коропоподібні.

Ряд Коропоподібні об'єднує прісноводних риб, в яких немає щелепних зубів. їжа подрібнюється глотковими зубами. До них належать промислові риби – плітка, лящ, лин, сазан, в'язь та інші. У ставкових господарствах розводять коропа (домашня форма сазана), сріблястого карася, линів, білого та пістрявого товстолобиків, білого амура тощо.

Дводишні.

Ряд Дводишні належить до найдавніших риб, які пристосувалися до життя в умовах водойм, що пересихають (Африка, Австралія та Південна Америка). Окрім зябер, вони дихають одним або двома легенями – порожнистими виростами черевної стінки стравоходу. Повітря до легенів надходить через наскрізні ніздрі. Намічається утворення другого передсердя та легеневого кола кровообігу. Представники цього ряду – австралійський рогозуб, американський лусковик.

Кистепері.

Ряд Кистепері також є давньою і майже повністю вимерлою групою. Розквіту кистепері досягли в девоні й карбоні. Сьогодні відомий тільки один вид – латимерія, що мешкає в глибинах Індійського океану. Довжина риби сягає 1,5м. Парні плавники цієї риби мають своєрідну будову. Біля їхньої основи розташована широка м'ясиста лопать, усередині якої міститься скелет плавника, що нагадує скелет кінцівки наземних хребетних. Кистепері є тією гілкою риб, від якої походять земноводні.

Роль риб

Риби відіграють важливу роль у господарській діяльності людини. Мільйони людей зайняті ловом, розведенням та обробкою риби, будівництвом суден і виготовленням риболовецького спорядження. У деяких країнах населення харчується головним чином рибою, а його добробут залежить переважно від величини улову.

34

Окрім продуктів харчування, риба слугує сировиною для отримання ліків (риб'ячий жир) корму для худоби та птахів (кормове борошно), добрива для полів (туки), технічного жиру, клею, шкіри та інших продуктів, які використовують у харчовій та легкій промисловості.

Людина не тільки ловить рибу, але й вирощує її. Існує ціла галузь – рибництво.

Найбільші успіхи в розведенні прісноводних риб досягнуті в ставкових господарствах, які мають багатовікову історію розвитку. їхньою характерною особливістю є повний контроль з боку людини за технологічним ланцюжком вирощування риби від личинки до товарної продукції.

Залежно від призначення виокремлюють нагульні, вирощувальні, зимувальні та деякі інші типи штучних ставків. Нерестові ставки призначені для нересту риби. Вони невеликі за розмірами, добре прогріваються, їхнє ложе вкрите м'якою луговою рослинністю. З нерестових ставків личинку, що підросла й зміцніла, пересаджують у великі й глибші вирощувальні ставки, де до осені підростають цьоголітки. На зиму цьоголітків переводять у глибокі проточні невеликі зимувальні ставки. Навесні наступного року однолітків із зимувальних ставків розміщують у нагульних, в яких вони підростають до товарної маси.

Основними об'єктами рибництва є короп, білий і пістрявий товстолобики, білий амур, щука, карась.

Охорона риб

Рідкісні й зникаючі види риб занесені в Червону книгу. Саред них представники лососеподібних та осетрових, які є цінними промисловими видами.

Включення виду до Червоної книги України означає сувору заборону на його добування. Проте тільки цим заходом урятувати від повного зникнення багато видів риб навряд чи вдасться. Зберегти якийсь певний вид або його популяцію неможливо без охорони всієї екосистеми в цілому. Тому одним із перших та найважливіших заходів порятунку «червонокнижних» видів є збереження унікальних водних екосистем шляхом створення заповідників, заказників та національних парків.

35

ПИТАННЯ ДО КОНТРОЛЮ:

36

ПИТАННЯ ДО КОНТРОЛЮ: