Наукове повідомлення Роберт Бернс

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет

імені В. Г. Короленка

Кафедра зарубіжної літератури

Утвердження віри у щасливе майбутнє

у ліриці Роберта Бернса

Наукове повідомлення

студентки ІІ курсу

факультету філології

та журналістики

групи Ін – 28

Кваші Наталії

Володимирівни

Науковий керівник

Тарасова Н. І.

Полтава

2010

PAGE \* MERGEFORMAT 2

Зміст

Вступ………………………………………………………………………С. 3

Розділ І. Роберт Бернс – приклад великого народного поета..………С. 6

Розділ ІІ. Життєстверджувальний характер лірики

шотландського письменника………………………………….С. 11

ІІ. 1. Любов до рідної землі……………………………………… С. 14

ІІ. 2. Боротьба за справедливість і віра у світле майбутнє……. С. 17

Розділ ІІІ. Народність творчості Роберта Бернса…………………….. С. 23

Висновки…………………………………………………………………. С. 27

Список використаної літератури………………………………………. С. 30


Вступ

Актуальність нашого повідомлення зумовлена тим, що у різні роки

творчість Роберта Бернса привертала увагу багатьох учених, зокрема М.

Борисова [2], А. Єлістратової [7, 8], Р. Райт – Ковальової [14] та інших.

Звідси маємо яскраво виражені підстави для дослідження даної теми:

вивчення лірики Роберта Бернса у школі;

потребою розробки оновлених підходів до аналізу лірики письменника;

поліпшення системи уявлень про етапи творчого шляху поета.

Роберт Бернс, творчість якого ми розглядаємо у даному науковому

повідомленні, був і назавжди залишиться одним із найулюбленіших

письменників не лише шотландської, а й світової літератури. Судячи з

розповідей та єдиного портрета, що зберігся до нашого часу, це був

вродливий, високий, трохи згорблений чоловік з тонко окресленим обличчям

і темними очима. Вільям Стенлі писав, що Роберт Бернс був «людиною

найвищої обдарованості, невичерпних знань і при цьому мав найдобріше

серце і найгостріший розум у світі»[3; с. 11]. Найвизначніші люди Единбурга

називали його «самородком», «поетом з талантом від Бога»... І не

безпідставно...

Народився Роберт у шотландському селі Аллоуей 25 січня 1759 року.

Син бідного селянина, він все життя боровся зі злиднями, навіть уже будучи

прославленим і визнаним поетом своєї країни, мусив прийняти принизливу

посаду акцизного чиновника і, замість того, щоб творити чудеса поезії, до

чого він мав покликання і до чого прагнув усією душею, повинен був

сваритися із контрабандистами та винокурами, розраховувати митні податки

на сало і обміряти пивні бочки. У такій праці по – дурному витрачався

великий талант письменника. Позбавлений життєвого практицизму, вічно

потребуючи матеріальної допомоги, Бернс щедро роздавав гроші, як тільки

вони у нього з’являлися. З першого свого гонорару він виділив значну суму

для побудови пам’ятника Фегюсону. Потім придбав гармату і пслав її у


Францію, щоб надихнути повсталий народ. Гармату, звичайно, затримали у

Дуврі, і влада почала з підозрою дивитися на молодого поета.

31 червня 1786 року виходить перша збірка поезії Роберта Бернса,

названа «Кілмарнокський томик». А майже через рік, 21 квітня 1787 року у

найкращій друкарні Единбурга був виданий двотомник віршів великого

шотландського поета. На обидва видання виник ажіотажний попит.

Помер Р. Бернс молодим, у 37 років від тяжкої хвороби. Ховали його,

як героя: були присутні близько 12 тисяч осіб, оркестр. Але Джин була

відсутня: в лікарні вона чекала на народження п’ятої дитини.

До кінця життя Роберт збирав і надсилав до редакції «Музичного

музею» народні пісні та балади, серії книг шотландського фольклору,

причому не беручи за це грошей. Власне, поет був цілком відданий

батьківщині.

Метою наукового повідомлення є дослідження творчості Роберта

Бернса, зокрема мотиву віри у щасливе майбутнє у його ліричних творах.

Об’єкт дослідження – поезія Роберта Бернса, що носить

життєстверджувальний характер.

Предмет дослідження – індивідуальна творча манера письменника, що

яскраво виявилася у його поезіях, що проголошують віру у щасливе

майбутнє Шотландії та світу взагалі.

Мета дослідження – репрезентувати Роберта Бернса як непересічну

письменницьку особистість, дослідити його індивідуальну манеру творчості.

Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:

розглянути загальну специфіку творчості Роберта Бернса, дослідити

його як визначного поета свого часу;

розкрити загальні мотиви лірики письменника, зокрема оптимізм його

віршів як характерну рису художньої спадщини;

показати народність творчості Роберта Бернса;

підтвердити значимість життєвого та творчого шляху письменника для

Шотландії та усієї світової спільноти.


Наукова новизна. На основі досліджених джерел було систематизовано

та узагальнено матеріали, що розкривають нашу тему. Тим самим цінність

даної роботи полягає у її конкретності та чіткості викладу відомостей про

творчість Роберта Бернса.

Практичне значення наукового повідомлення у тому, що даними

матеріалами можуть користуватися учителі для розробки уроків з вивчення

творчості Бернса та студенти при підготовці до семінарських занять, заліків,

для роботи на спецкурсах.

Структура наукового повідомлення. Робота складається зі вступу,

трьох розділів, висновку та списку використаної літератури, що включає в

себе 20 позицій. Повний обсяг роботи –30 сторінок.


Розділ І. Роберт Бернс – приклад великого народного поета

Особливе місце в англійській літературі ХVIII століття займає

творчість чудового шотландського письменника Роберта Бернса (1759 –

1796).

У батька письменника не було власної землі, він орендував її у

поміщика. Ще зовсім маленьким Роберт повинен був допомагати татові. Така

школа життя поступово шліфувала особистість майбутнього письменника.

Із дитинства Роберта хвилювала народна пісня. Шотландські балади

пробуджували його уяву. Здорове реалістичне чуття поета відкидало містику

та забобони, що містилися в багатьох старовинних легендах. Роберт вбирав у

себе все живе та здорове, істинно народне за своїм походженням. Йому

подобалися пісні, які зображувала почуття та переживання таких самих

простих людей, як і він [10; c. 17].

Навчався Бернс уривками, читав те, що потрапляло під руку. Зрідка у

години дозвілля та й під час роботи народжувалися співочі строфи, в яких

поет втілював ті почуття, що його хвилювали.

Доля Роберта відобразила водночас велич та безсилля віку

Просвітництва: молодий землероб відразу ж, у першій збірці віршів заявив

про себе як про поета величезного таланту, але його вважали недостатньо

освіченим для того, щоб займати скромну чиновницьку посаду.

Бернс справедливо вважав принизливою для себе позицію слізливого

прохача, що оббиває пороги високопосадових осіб. Він пишався свою

приналежністю до свободолюбивого та трудолюбивого народу: «Яким би я

не був бідним, у мене залишається моя незалежна власність – мій плуг».

Для Бернса, сина свого століття, читання стало життєвою необхідністю.

В одному зі своїх останніх віршів Роберт проголошує основну просвітницьку

ідею:

Да здравствует право читать,

Да здравствует право писать.

Правдивой страницы


Лишь тот и боится,

Кто вынужден правду скрывать.

(Пер. С. Маршак)[1; c. 56]

Поет шукав правду у всьому: у сфері почуттів та світі соціальних

відносин. Прагнення правди було для нього моральною опорою у боротьбі з

несправедливістю та злом. Бернс – борець: «Мені здається, що, якби я міг, то

висушив би сльози на очах у всіх людей на землі». І хоча слава відкрила

перед поетом двері палаців, він не соромився своєї бідності, але і не

виставляв її на показ.

Його іронія та самоіронія сильніші, ніж життя та смерть. Дотепність

Бернса,його англійсько – шотландський гумор стали всесвітнім досягненням.

Там, де інші впадають у відчай, поет іронізує та сміється. Йому допомагає у

всьому невичерпний темперамент.

Сперва мужской был создан пол.

Потом, окончив школу,

творец вселенной перешел

к прекраснейшему полу.


Музою Бернса була проста сільська дівчина. Проста та пристрасна. На

кожний заклик поета вона відповідає: «Ти свисни – тебе не примушу я

чекати…»[1; c. 45].

Бернс – проста людина, що пише про простих людей. Але хто не

вважає себе простим, той ніколи не буде великим.

Бернса часто возвеличують як романтичного письменника – у

звичайному та літературному значенні цього слова. Але світорозуміння поета

спиралося на практичний розум селян, серед яких він виріс. З романтизмом,

по суті, він не мав нічого спільного. Навпаки, його творчість знаменувала

останній розквіт шотландської поезії рідною мовою – поезії ліричної, земної,

сатиричної, часом пустотливої [16; c. 9].


Роберт Бернс прийшов у шотландську літературу наприкінці ХVIII

століття, коли в ній боролися дві традиції: наслідування англійських зразків

та прагнення зберегти національні традиції, народну мову. Країна, що ще у

ХV столітті давала прекрасні твори духовної та світської поезії, у 1707 році

остаточно втратила свою незалежність, свій парламент, навіть свою

літературну мову. Офіційною мовою стала англійська, і у народу, що досі

говорив шотландською, залишилися лише старі пісні, легенди та казки, які

передавалися з вуст у вуста. Шотландія славилася своїми ученими та

філософами, однак для більшості з них рідна мова була чужою. Нею

говорили лише «прості люди» [7; c. 29].

Історія літератури знає мало імен, оточених такою любов'ю і пошаною

співвітчизників, як ім’я великого шотландського поета Роберта Бернса.

«Жоден поет, - твердить англійська літературна енциклопедія, - не здобував

такої раптової і всенародної популярності, як Бернс у Шотландії». Слава

прийшла до нього незабаром після виходу у світ його першої книжки із

скромною назвою «Вірші Роберта Бернса, здебільшого на шотландському

діалекті», в якій оспівувалося життя шотландського фермера – хлібороба,

краса рідної природи, героїчне минуле Шотландії, дотепно висміювалося

лицемірство і пиха багатіїв, церковників, вельмож і возвеличувався простий

бідняк трудівник. Як виявилося, таким бідним трудівником був і сам автор

книжки. Поява на арені великої літератури простого фермера здавалася

чудом у ті часи, коли освіта і дозвілля були привілеєм «кращих» класів

суспільства. Ще більше здивування викликав у літературних колах викликав

у літературних колах шотландської столиці непоступливий демократизм

молодого поета. З нечуваною гордістю у передмові до другого видання своєї

збірки він попереджав меценатів столиці: «З цими словами до вас звертається

не письменник – холоп з продажною душею, сподіваючись і далі користатися

вашою прихильністю: я вмію ходити за плугом – і не залежу ні від кого»[19;

c. 155].


В англійській літературі і до Бернса були письменники, що виходили з

нижчих верств суспільства. Але саме Бернс перший твердо і ясно заявив, що

він гордий своїм низьким походженням, що він «по плоті і духу син і брат

свого безталанного народу» і тільки йому віддає свій поетичний талант.

Слава його скоро вийшла далеко за межі рідного краю. Гете відізвався

про нього як про «одного з найбільших поетичних геніїв, висунутих ХVIII

століттям». Шевченко назвав його «поетом народним та великим»[17; c. 9].

Не дивлячись на так звану Унію 1707 року, шотландці пам’ятали свою

колишню незалежність і, як роз’ятрену рану, переживали наслідки кривавого

розгрому повстання 1745 – 1746 років і жорстоких катальних мір, що

знищили попередні бунтівні клани, а разом з ними і багато старовинних

звичаїв. Патріотичний дух приниженої національної гідності надихає поезію

Бернса, а в рідному пісенному фольклорі, котрим з дитинства пройнялась

його уява, він знаходив невичерпне джерело поетичних образів,тем та

мотивів. Часто Бернс створював вірші на старі народні мотиви; неодноразово

його власні твори клалися на музику або пристосовувалися до старовинного

наспіву, таким чином стаючи народними піснями.

Жваво та безпосередньо виражаючи думки та почуття селян,

ремісників, всього народу Шотландії, Бернс забезпечив таким чином

визнання своєї першої книжки, бо поет не просто ішов поряд зі своїми

читачами, а вів їх уперед.

Зараз немає жодного будинку, де не було б портрета Роберта Бернса

або де б не стояла на книжковій полиці книга з його віршами. Він –

національний герой своєї країни.

Про те, як росла слава Бернса, говорять три тисячі книг на всіх мовах

світу, зібраних про нього в бібліотеці Глазго.

Поетові поставили величезну кількість пам’ятників – від простого

мармурового бюста у ніші дамфрізького будинку до складних та вигадливих

башт з барельєфами, грецьких портиків та статуй зачесаних красенів орачів із


незмінною мишкою біля ніг, маргариткою під лемешем плуга і музою в

класичному запиналі[20; c. 44].

Пам'ять народу зберігає поета по – своєму. Бернса всі згадують по –

різному. Є численні клуби, що носять його ім'я, котрі збираються у

меморіальні дати, коли члени клубу їдять хаґґіс, п’ють ель і співають про

«дружбу до самого дна».

Існує журнал «Хроніка Бернса», що видається Асоціацією цих клубів,

де поряд із цікавими статтями та дослідженнями друкуються реклами, на

яких Бернс розмовляє із джентльменом у фраці та циліндрі про позитивні

якості віски. Таким чином люди використовують популярність великого

барда, яка не згасла і до нашого часу.

Отже, він навчив своїх співвітчизників писати про реальне, земне,

людське життя не з боку, не з точки зору спостерігача, а з точки зору

учасника цього життя, її господаря, її творця.

Щорічно, 25 січня, вся Шотландія, а разом з нею і половина світу

відзначають день народження великого поета. У 2009 виповнилося 250 років

шотландському барду, а його і досі не забувають. І можна сподіватися, що

його голос ніколи не змовкне у наших серцях.


Розділ ІІ. Життєстверджувальний характер лірики шотландського

письменника

Бернса часто зіставляють з іншим визначним поетом Уодсвортом, що

так само любив рідну природу і нерідко обдумував свої поеми під час

одиноких прогулянок у полі. Але як би повівся Уодсворт, коли б на

прогулянці зустрівся з якою – небудь нещасною людиною? Він би просто не

помітив і обминув її, заглиблений у свої думки. Щодо Бернса,тоблишив би

свої поетичні мрії і негайно надав би їй необхідну допомогу[13; c. 55].

Не можна не погодитися з цією характеристикою Бернса. Активний,

палкий гуманізм – ось найпомітніша риса його поезії. Доброзичливість його

не має меж – вона поширюється на звірів та рослин, на вивернуту з нори під

час оранки мишу, на підстреленого зайця, на підрізану плугом польову

квітку.

О, скромный, маленький цветок,

Твой час последний недалек.

Сметет твой тонкий стебелек

Мой тяжкий плуг.

Перепахать я должен в строк

Зеленый луг.

Не жаворонок полевой –

Сосед, земляк, приятель твой –

Пригнет твой стебель над травой,

Готовясь в путь

И первой утренней росой

Обрызгав грудь.


Ніхто до Бернса не оспівував простих людей – трудівників з такою

любов’ю , з таким запалом і талантом. Цей активний гуманізм споріднює

великого шотландця з Шевченком і Горьким. І не випадково саме Бернс


одним із перших звернув співчутливий погляд на людей з «дна» і з такою

силою оспівав їх у своїх «Веселих жебраках», що ця поема стала визнаною

пам’яткою світової літератури.

Когда бесцветна и мертва

Летит последняя листва.

Опалена зимой,

И новорожденный мороз

Кусает тех, кто гол и бос,

И гонит их домой, -

В такие дни толпа бродяг

Перед зарей вечерней

Отдаст лохмотья за очаг

В какой – нибудь таверне.

За кружками

С подружками

Они пред очагом

Горланят,

Барабанят.

И все дрожит кругом.

(Пер. С. Маршак) [1; c. 26]

Глибоко народна за своїм походженням і змістом поезія Бернса різко

виділялася «мужицьким» оптимізмом на тлі присмеркової, меланхолійної

поезії тих часів. В образі безсмертного Джона Ячменя він славить невгасиму

життєлюбність свого народу, в дзвінких, блискучих, дотепних віршах оспівує

життя простих людей, любов і дружбу, ніжність і мужність, злагоду і мир,

безпощадно висміюючи дурість та пиху багатіїв та вельмож.

Недаром был покойный Джон


При жизни молодец, -

Отвагу подымает он

Со дна людских сердец.

Он гонит вон из головы

Докучный рой забот.

За кружкой сердце у вдовы

От радости поет…

Так пусть же до конца времен

Не высыхает дно

В боченке, где клокочет Джон

Ячменное Зерно![1; c. 25]

Навіть його «веселі жебраки» не збираються капітулювати перед

життям. Одноногий солдат, пригадуючи минулі подвиги, виявляє готовність,

якщо виникне війна, знову вирушити на ворога. А відчайдушно веселий гімн

«торбам і лахам» наприкінці поеми вже звучить викликом всьому існуючому

ладові.

Пусть башка моя седа, амуниция худа

И постелью служит мне бурьян, -

Выпью кружку и другую, поцелую дорогую

И пойду на всех чертей под барабан![1; c. 74]

Звісно, Бернс не був революціонером у теперішньому нашому

розумінні. Але бунтарські мотиви, що чуються у його поезії, перекидають від

нього місток до революційних чартистських поетів ХІХ століття, які високо

цінували його як свого попередника та вчителя.

Особливо тісно пов’язує Бернса з нашими днями його палка ненависть

до війни. Сучасні шотландські прихильники миру користуються і нині

поезією Бернса у своїй благородній боротьбі [10; c. 52].


Як бачимо, шотландський бард ще довго закликатиме людей до

боротьби за справедливість та краще майбутнє.

ІІ. 1. Любов до рідної землі

Мабуть немає на світі поета, якого б так знали і так оспівували –

протягом двох століть! – у його рідній країні…Його слова стали прислів’ями,

приказками, пісні перейшли у народ.

Роберт Бернс любив свій народ, свою країну так само, як потім

впродовж багатьох років і до нашого часу у Шотландії любили його.

«…Вам потрібно менше користуватися провінційним діалектом.

Навіщо, вживаючи його, обмежувати кількість ваших шанувальників тільки

тими, хто розуміє шотландську, невже Ви не можете включити сюди всіх

людей з вишуканим смаком, котрі розмовляють англійською? На мою думку,

Вам слід подумки накреслити план більш масштабного твору, ніж ті, за

роботу над якими Ви бралися до цього часу. Я хочу сказати, що Вам потрібно

обдумати якусь гідну тему, не втілюючи її у життя, перш ніж ви не вивчите

англійських поетів і не набудете більш глибоких знань з історії. Грецькі та

римські оповідання Ви зможете прочитати у будь – якому переказі, і невдовзі

матимете змогу познайомитися з найблискучішими фактами, які глибоко

вразять Вашу поетичну душу. Також Ви обов’язково повинні дослідити

язичницьку міфологію, на яку постійно посилаються всі поети і яка сама по

собі багата на чарівні вигадки…» - так зазначає дослідниця Єлістратова,

цитуючи відомого критика доктора Мура [6; c. 76]. Але ніякі слова не могли

примусити великого барда забути про свій рідний край:

В горах мое сердце… Доныне я там.

По следу оленя лечу по скалам.

Гоню я оленя, пугаю козу.

В горах мое сердце, а сам я внизу.

Прощай, моя родина! Север, прощай, -


Отечество славы и доблести край.

По белому снегу судьбою гоним,

Навеки останусь я сыном твоим. (Пер. С. Маршак)[1; c. 34]

Джерело мистецького натхнення поет знаходив у героїчному минулому

своєї Батьківщини – нині підкореної, приниженої, скривдженої.

Когда-то Стюарты владели этим троном,

И вся Шотландия жила по их законам.

Теперь без кровли дом, где прежде был престол… [1; c. 58]

Ці слова написав на склі Роберт Бернс, відвідавши Стирлінг – древню

резиденцію шотландських королів.

Поет помічав невідворотні зміни, що поступово охоплювали його

країну. Він намагався хоч якось пригальмувати цей процес, але, що може

зробити одна – єдина людина проти сили могутньої держави. Крім того,

шотландський народ давно залишив спроби щось зміни на краще у своєму

житті, проявляти національну самобутність було нікому [2; c. 13]. Крик душі

Роберта Бернса бачимо у вірші «Шотландська слава»:

Навек простись, Шотландский край,

С твоею древней славой.

Названье самое прощай

Отчизны величавой!

Где Твид несется в океан

И Сарк в песках струится, -

Теперь владенья англичан,

Провинции граница. (Пер. С Маршак)[1; c. 63]

Бернс з ненавистю говорить про зрадників свого народу:

Века сломить нас не могли,

Но продал нас изменник

Противникам родной земли

За горсть презренных денег.


Мы сталь английскую не раз

В сраженьях притупили,

Но золотом английским нас

На торжище купили. (Пер. С. Маршак)[1; c. 64]

Шотландський патріотизм — це для Бернса одночасно й палке почуття,

й свідоме переконання, що впливає на всю його систему оцінок. Коли 5

листопада 1788 року (роковини Славної революції 1688 року) поет прослухав

у церкві урочисту проповідь, зневага та презирство, з якими поставився до

Стюартів улесливий до правлячої династії проповідник, глибоко обурила

шотландця. Цього ж вечора Бернс пише листа до редактора «Единбурзьких

вечірніх курантів»: «І наостанок скажу, сер: нехай кожен, хто здатен пролити

сльози над безліччю лих, що чекають на людство, зглянеться над династією,

не менш славною, ніж всі інші династії Європи, що пережила нещастя,

незнані досі в історії. І нехай кожен британець, а особливо кожен

шотландець, котрий коли – небудь шанобливо дивився на неміч старого

батька, опустить завісу над фатальними помилками кролів своїх предків»[8;

c. 23]. Без письменницьких евфемізмів цю думку найкраще висловити,

скориставшись формулою президента Теодора Рузвельта: «Стюарт,

звичайно, сучий син, але це наш, шотландський сучий син!» Напад раптової

та палкої любові бунтаря Бернса до королівського дому Стюартів був

викликаний виключно зневагою англійців до останніх.

На думку С. Довгопала, поезії, що їх написав Бернс у період перед

подорожжю шотландською Верховиною (Highlands) 1786 року, були такою

собі «мрією про Шотландію». Проте реальність знищила бернсову мрію.

Після унії 1707 року його країна вже не знала, хто ж вона є насправді —

Шотландія чи Північна Британія? «Сама сутність бернсового самопочуття як

поета була поставлена під сумнів, його впевненість у собі виявилась

надламаною, й Шотландія, що намагалася стати Англією, була цьому виною.

Бернс і Шотландія ніби придивлялись одне до одного, шукаючи справжнього

та достовірного. Бернс був справжнім поетом потенціально справжньої нації.


Але він бачив, що потенціал цей зраджено, й саме це найбільше вплинуло на

його талант… Подорож шотландською Верховиною почалася як

тріумфальний марш, а закінчилась відступом. Омріяне так і залишилось

можливим — не більше»[5; 23].

Прощайте, вершины под кровлей снегов,

Прощайте, долины и скаты лугов,

Прощайте, поникшие в бездну леса,

Прощайте, потоков лесных голоса. (Пер. С. Маршак)[1; c. 90]

Сльози навертаються на очі, коли читаєш рядки, сповнені такого розпачу.

Але Роберт Бернс ніколи не здавався. Його пристрасне шотландське серце не

могло усвідомити світ, у якому немає справедливості. Отже, тому жоден

вірш барда не має песимістичного характеру, всі вони переповнені

упевненістю, що настануть щасливі безхмарні дні.

ІІ. 2. Боротьба за справедливість і віра у світле майбутнє

Бернс рано осмислив у своїх віршах та поемах зіткнення особистості й

народу з суспільним злом, хоча, звісно, протиставлення інтимної та

соціальної лірики в Бернса цілковито умовне. Вже рання лірика — це вірші

про права молоді на щастя, про її зіткнення з деспотизмом релігії та сім'ї [5;

c. 20]. Любов у Бернса завжди є силою, що допомагає людині відстояти

кохану людину, захистити її і себе від підступних ворогів. Поет нерідко

особисто стикався зі святенництвом церковників. Він відкидає і висміює його

у «Вітанні своєї позашлюбної доньки» (1785).

Дитя моих счастливых дней,

Подобье матери своей,

Ты с каждым часом мне милей,

Любви награда,

Хоть ты, по мненью всех церквей, -

Исчадье ада.


Пускай открыто и тайком

Меня зовут еретиком,

Пусть ходят обо мне кругом

Дурные слухи, -

Должны от скуки языком

Молоть старухи. (Пер. С. Маршак)[1; c. 105]

У віршах Бернса часто відкидалося релігійне розуміння суті людського

буття. У «Похоронній пісні» він сперечається з апологією смерті як

«найкращого друга бідноти» на дорозі до «загробної благодаті». Ця ж тема, у

блискучому поєднанні сатири й гумору, розкрита у вірші «Смерть і доктор

Харнбук», у якому пародіюється як її поетизація, так і користолюбство

лікарів, які наживаються на смерті [10; c. 123]. Надзвичайний реалістичний

портрет розпусника в «Молитві святоші Вілі» та «Епітафії» йому ж, де

реальний факт став приводом для хоробрих викриттів святенницької

доктрини кальвінізму.

Святого Вилли жалкий прах

Покоится в могиле.

Но дух его не в небесах.

Пошел налево Вилли.

Постойте! Мы его нашли

Между землей и адом.

Его лицо черней земли.

Нок то идет с ним рядом?

А, понимаю, - это черт

С девятихвостой плеткой.

Не согласитесь ли, милорд,

На розговор короткий? (Пер. С. Маршак)[1; c. 127]


Бернс був не атеїстом, але його деїзм був схожим з атеїстичним

відкиданням ролі Бога в житті людини та природи. Не в Богові, у природі, у

житті, у боротьбі з прикрощами ставали мужніми і Бернс і його герої —

прості люди. Не небесні сили, а особиста гідність, любов, допомога друзів

підтримали їх. Ці звичайні люди завжди з оптимізмом дивилися у невідоме

майбуття.

Настанет день и час пробьет,

Когда уму и чести

На всей земле придет черед

Стоять на первом месте.

При всем при том,


Могу вам предсказать я,

Что будет день,

Когда кругом

Все люди станут братья! (Пер. С. Маршак)[1; c. 22]

Велику роль у творчості Бернса відігравала любов до людей праці.

Його ідеал людини виникав в осмисленні народної історії і багатовікового

досвіду трудових низів, їх теперішнього становища. Любов поета належить

чесним і добрим трудівникам, борцям за правду та людяність. Разом з цим,

він відкидає поширені в шотландському народі консервативно-

націоналістичні ілюзії. Це відбилося в поетичній оцінці доль та особистостей

шотландських королів, від Марії Стюарт до принца – претендента. Рух

вперед і тільки вперед стверджував він як закон буття [8; c. 106].

Але найяскравіше віра у краще майбутнє виражена у баладі «Джон –

Ячмінь». Все в природі починається з маленького зернятка, саме з нього

проростає нове життя. Три короля захотіли згубити Джона – Ячменя:

Трех королей разгневал он,

И было рещено,


Что навсегда погибнет Джон

Ячменное Зерно. (Пер. С. Маршак)[1; c. 41]

Здавалося б, що там він пропаде, не вибереться ніколи з – під землі. Та

достатньо було теплого дощику і весняного сонечка, щоб він проріс,

заколосився усім на диво.

Все так же буен и упрям,

С пригорка в летний зной

Грозит он копьями врагам,

Качая головой.

А коли дозрів Ячмінь, чого тільки не робили з ним:

Его свалил горбатый нож

Одним ударом с ног,

И, как бродягу на правеж,

Ведут его на ток.

Дубасить Джона принялись

Злодеи поутру.

Потом, подбрасывая ввысь,

Кружили на ветру.

Он был в колодец погружен,

На сумрачное дно.

Но и воде не тонет Джон

Ячменное Зерно! (Пер. С. Маршак)[1; c. 41]

Думалось, що нічого вже не залишилося від бідолашного Джона-

Ячменя. А маленьке зернятко, пройшовши довгий нелегкий шлях,

переродилося на прекрасний напій, що проганяє журбу і відроджує радість:

Бушует кровь его в котле,

Под обручем бурлит,

Вскипает в кружках на столе


И души веселит.

Недаром был покойный Джон

При жизни молодец, -

Отвагу подымает он

Со дна людских сердец. (Пер. С. Маршак)[1; c. 42]

Як Джон – Ячмінь, відроджується і народ, проростає знову й знову,

всупереч всім випробуванням, що випадають на його долю. За допомогою

алегоричного образу ячмінного зерна, який є символом вічного життя,

Роберт Бернс висловлює віру в невичерпні сили народу, в його світле

майбутнє, бо він, як і Джон – Ячмінь, - богатир із благородною кров’ю.

Балада «Джон – Ячмінь» - полум’яний патріотичний гімн, який

увіковічнює рідний поетові народ у легендарному шотландському

фольклорному образі [11; c. 15].

Виступи проти застарілих церковних догм, проти продажних

чиновників, що заробляють гроші на горі людей, критика байдужих та

несвідомих громадян Шотландії – все це є боротьбою Роберта Бернса проти

сухості сердець та несправедливості у світі. Він бачить, що всі його зусилля

майже завжди залишаються марними, але поет ніколи не втрачає віри у

краще. Ця тема іде червоною ниткою через усі твори Бернса [12; c. 14].

Я так же весел, как монах

В наследственном чертоге,

Хоть и становится судьба

Мне поперек дороги.

На завтра хлеба не дает

Мне злая эта скряга.

Но нынче есть чего поесть, -

И то уж это благо![1; c. 59]

Отже, не дивлячись на те, що Роберт Бернс ніколи не користувався

особливою популярністю серед вищих кіл влади (це було зумовлено його


демократичними поглядами), він ніколи не здавався, не опускав рук, не

відмовлявся від свого прагнення зробити народ вільним і захистити від гніту.


Розділ ІІІ. Народність творчості Роберта Бернса

Поезiя Роберта Бернса зачаровує читача простотою й витонченiстю.

Надзвичайно велика популярнiсть творiв Бернса на Батькiвщинi була

зумовлена єднiстю творчостi поета з народнопiсенними традицiями

Шотландiї.

Пiснi предкiв спiвали майбутньому поетовi, коли вiн був ще в колисцi.

Хлопчиком вiн рiс серед них, вiдчуваючи високу досконалiсть

народнопiсенних образiв. Саме в народнiй творчостi вiн знайшов ту живу

основу, спираючись на яку мiг iти далi.

Роберт Бернс став визначним поетом, його пiснi вiдразу знаходили

слухачiв серед народу, якi всiєю душею сприймали його поезiю. Цi пiснi

звучали йому назустрiч iз вуст женцiв, в'язальниць снопiв, пастухiв [14; c.

40].

Сам письменник, вступаючи у літературу, усвідомлював себе як

народного поета. Незнайомий з тим, що необхідно кожному, хто бажає стати

письменником згідно з правилами, він оспівує почуття, які спостерігав у собі

та людях, простих селянах, що його оточували впродовж усього життя, і крім

того, народною, близькою для ним мовою. Здавалося б, що, якби Бернс

народився не в селянській родині, а у сім’ї аристократів, то він би не став

тим, ким був для своєї країни.

Народнiсть поезiї Бернса справдi має глибокi коренi. Так, в основу

вiрша "Джон Ячмiнь" покладено народне вiрування про духiв, що живуть у

хлiбних зернах. Духи залишають зерна пiд час молотьби, зимують у засiках, а

весною повертаються в поле, щоб удихнути життя в зерно, що проростає.

Поет переосмислює це вiрування, створює пiсню про невмирущiсть духу

народа-хлiбороба.

Вiршi поета про кохання сповненi грайливої лiричностi й нiжностi.

Простi й звичайнi почуття закоханих передаються через образи

народнопiсенної поетики, їх поет проголошує найбiльшою життєвою

цiннiстю.


Любовь, как роза, роза красная,

Цветет в моем саду.

Любовь моя – как песенка,

С которой в путь иду.

Сильнее красоты твоей

Моя любовь одна.

Она с тобой, пока моря

Не высохнут до дна. (Пер. С. Маршак)[1; c. 69]

Навiть твори соцiально-полiтичного характеру у Роберта Бернса позначенi

надзвичайною легкiстю, дотепнiстю й витонченiстю. Така художня манера

робила їх надзвичайно популярними. Такою є пiсня "Чесна бiднiсть".

Недаремно в ХIХ столiттi її називали "англiйською Марсельєзою".

Кто честной бедности своей

Стыдится и все прочее,

Тот самый жалкий из людей,

Трусливый раб и прочее.



Пускай бедны мы с вами,

Богатство –

Штамп на золотом,

А золотой –

Мы сами! (Пер. С. Маршак) [1; c. 22]

Бернс рано почав замислюватися про причини суспільної не-

рівноправності. Спочатку у своїх віршах він був ладен покласти провину за

всі незгоди бідняків та свої власні на сили світобудови — «небесні та

диявольські». Але в пору зрілості він дійшов висновку, що не фатум, а

реальні закони й порядки суспільства визначають участь людей. У 1785 році


була написана кантата «Веселі злидні». Її персонажі — бродяги: каліка-

солдат, бідна жінка, мандрівні актори й ремісники. У кожного в минулому

горе, випробування, конфлікти із законом, а сьогодні — гоніння, злидні. Але

вони залишилися людьми. Жадоба до життя, можливість веселитися,

дружити й кохати, гостре глузливе мовлення, відважність і стійкість — ось як

змалював поет у динамічному груповому портреті обездолених земляків, що

є близькими за колоритом до застольних сцен у художників фламандської

школи[15; c. 40].

У поетичний світ Бернса одночасно з ліричним «я» увійшли життя й

долі його сучасників: родичів, друзів, сусідів, тих, кого раптово зустрів, він

запам'ятовував надовго. Він не байдужий до людей. Одних він кохає,

дружить з ними, інших — ненавидить; багатьох називає на ім'я, і цими

іменами постають життя і особистості, а читач надовго запам'ятовує їх.

Такими є користолюбна Мегі з млину, наполегливий і чарівний залицяльник

Фіндлей, гордівлива Тіббі, веселий Віллі-гультяй, друг поета Джон

Андерсон. А серед них сам Бернс — веселий і сміливий, ніжний і палкий в

коханні, вірний у дружбі. Він поділяє з читачем щасливі й важкі хвилини[19;

c. 21].

Англійська реакція особливо ненавиділа його викривальні сатири та

епіграми. Багато з них були спрямовані проти війни. «Війни — чумні

епідемії, в яких винна не природа, а люди». Він прямо казав, що війни

потрібні монархам, парламентаріям, торгашам: війну благословляє церква; її

чекають, а з нею і нові чини, генерали. Їх прибутки й слава оплачені ціною

тисяч людських життів («Подяка за національну перемогу»). Тільки війна за

свободу народу є виправданою.

Політичні сатири й епіграми Бернса звичайно мали точну адресу й

стверджували принципи плебейсько-демократичної державності й моралі.

Одна з найголовніших мішеней викриття у Бернса — дворянсько-буржуазна

парламентська система в англо – шотландському варіанті.


В інтенсивному становленні соціального досвіду Бернса та його

революційно-плебейського світогляду розкривалися все нові можливості й

грані. Новаторський напрямок свого часу — сентименталізм — Бернс піддав

критичній оцінці, відкинув у ньому те, що він назвав «манірством»

(сльозливу чуйність, пасивність, релігійні ілюзії авторів і героїв). У

передромантизмі він не сприйняв поетизацію відчаю та жаху перед життям.

Центральна тема передромантиків — всесилля диявола, зла у світі — виріше-

на Бернсом без містики, в матеріалістичному плані, включає політичну

оцінку реальних сил епохи. Гострий здоровий глузд, солоний народний

гумор поета руйнували передромантичну поетизацію зустрічей з «нечистою

силою». Гарна пародія на предромантичні «дияволіади» — комічна поема

Бернса «Том О'Шентер»[16; c. 8].

Отже, любов до рiдної землi була тiєю життєдайною силою, яка

постiйно надихала поета. Краса його творiв — у природному й щирому

ставленнi до того темного народного життя, що було предметом натхнення

поета i джерелом великих його страждань. У цьому, мабуть, і полягає секрет

такої любові та поваги народу до великого шотландського барда [20; c. 13].


Висновки

Підбиваючи підсумок після всього вищесказаного, можна зазначити,

що Роберт Бернс – один із тих письменників, ім'я яких навічно зостанеться в

історії зарубіжної літератури. Не дивлячись на те, що шотландський бард

прожив лише 38 років, він залишив нетліючий слід в англійській поезії.

Вплив Роберта Бернса на англійську літературу у період романтизму

такий великий, що навіть не піддається точному визначенню. Його поезія, в

якій трудовий народ заговорив уголос, виражаючи простою, живою і

природною мовою свої справжні думки та почуття, підготувала ґрунт для

розвитку революційного романтизму. Цьому сприяв і демократизм Бернса,

його гордість народним минулим, світла віра у народне світле майбуття,

пристрасний пафос звільнення людської особистості, що пронизує і яскраво

освітлює всю творчість поета.

Досліджуючи одну із його основних тем, вдалося зрозуміти, що віра у

щасливе майбутнє була присутня фактично у кожному його вірші, не

дивлячись на те, що до якої тематичної групи творів належить та чи інша

поезія. Якщо це вірш, присвячений коханню, на шляху якого є безліч

перешкод, Бернс запевнить читача у тому, що всі негаразди будуть подолані і

закохані врешті – решт будуть разом. Або вірш про злиденних бідняків: у

них немає ніякого матеріального багатства, але душі яких сповнені доброти,

гідності та безмежного оптимізму. Хоч сьогодні і темна днина, вони

впевнені, що завтра настане новий радісний день.

Бернс у всьому шукав справедливість. Не звертаючи увагу на реалії

суспільства, у якому він жив, поет не втрачав віру у те, що рано чи пізно

настануть часи, коли люди матимуть рівні права. Його погляди не втрачають

актуальність і наш час, коли світ прагне створити демократія, але ніяк не

може втілити це прагнення в життя.

Велика французька революція лише сильніше розпалила у Бернсові

впевненість у тому, що людство має шанс на щасливе життя. Він так і

говорить у своєму вірші «Дерево свободи»:


Но верю я: настанет день, -

И он не за горами, -

Когда листвы волшебной сень

Раскинется над нами.

Забудут рабство и нужду

Народы и края, брат.

И будут люди жить в ладу,

Как дружная семья, брат! (Пер. С. Маршак) [1; c. 4]

Бернса неможна назвати революціонером у теперішньому значенні

цього слова, але він боровся за поліпшення умов селянського життя по –

своєму. Поет у своїх творах піддавав критиці духовенство, чиновництво, що

знущалося із простого народу, таким чином накликаючи біду на себе, але

разом із тим показуючи простим шотландцям, що можна вголос виражати

свої думки. Сам Бернс ніколи б не зміг щось змінити і, розуміючи це,

намагався згуртувати людей своїми віршами.

Творчість Роберта Бернса була дійсно народною: він писав

шотландським діалектом, а не офіційною англійською мовою,

використовував народні пісні, теми і мотиви, даруючи їм друге життя.

Бернс ніколи не намагався піднятися над тими людьми, серед яких

виріс, що і забезпечило йому невмирущу простих людей.

Як життєдайне начало творчість Бернса і в сучасну літературу

Великобританії. За словами Єлістратової, Б. Шоу назвав шотландського

барда одним із своїх найулюбленіших поетів, що органічно доповнює образ

великого насмішника і великого гуманіста, якого критики часто називають

холодним, сухим та «антипоетичним» [8; c. 151].

Життя спростувало стереотип, що поетична чарівність поезій Роберта

Бернса доступна тільки шотландцям. Яскрава національна самобутність не

завадила не тільки його міжнародній славі, а, навпаки, сприяла їй. За межами

Англії Бернса цінували Гете, Гейне, Беранже. І не дивно, бо твори


шотландського барда підіймали питання, що стосувалися всього людства, а

не лише його рідної країни, тому вони не залишили байдужими таких

відомих літераторів.

На батьківщині Роберта Бернса, у Шотландії, майже в кожній оселі

можна знайти томик віршів Роберта Бернса та його портрет, розміщений на

найпочеснішому місці. Кожен шотландець з охотою, любов’ю й піднесенням

прочитає вам напам’ять безліч рядків з поезій Роберта Бернса. Поет надійно

увійшов у життя простих людей своєї батьківщини. Численні прислів’я

містять слова з його віршів, його пісні повернулись у народ.

Творчість Роберта Бернса анітрохи не застаріла й для нас, людей іншої

країни, іншої епохи. Роберт Бернс близький і зрозумілий нам своїм глибоким

патріотизмом і життєствердним гуманізмом, своїм пафосом і щирою вірою в

невичерпні сили народу. Багатогранність лірики Бернса привертала й при-

вертає увагу перекладачів у всі часи. У кожному перекладі його творів

віддзеркалюється як своєрідність автора, так і індивідуальність перекладача.

В Україні найпопулярнішими є переклади Лукаша, а росіяни шанують

роботи Маршака. Часто Роберта Бернса порівнюють із Тарасом Шевченком.

І дійсно, творчість шотландського барда є близькою по духу українцям.

Залишається сподіватися, що інтерес до творчості Бернса не зникне як і в

нашій країні, так і у всьому світі.


Список використаної літератури

1. Бернс Р. Собрание поэтических сочинений / Р. Бернс: [ пер. з англ. С.

Маршак ]. – М.: Рипол – Классик, 1999, – 209 с.

2. Борисов М. Детство поэзии: К 225 – летию со дня рождения Р. Бернса /

М. Борисов // Семья и школа. – 1985. – № 1. – С. 52.

3. Валюх З.О. Бернс Р. «Джон – Ячмінне Зерно» / З. О. Валюх // Всесвітня

література в середній навчальних закладах України. – 1996. – № 8. – С.

11 – 13.

4. Винтерлих Дж. Приключения знаменитых книг / Дж. Винтерлих. – М.,

1985. – С. 11 – 13.

5. Довгопал С. Вивчаємо баладу (Роберт Бернс «Джон – Ячмінь», 7 клас) /

С. Довгопал // Зарубіжна література. – 2004. – № 43. – С. 22 – 23.

6. Дишлюк Ю. Душа закохана в природу. Вивчення вірша Бернса «Моє

серце в верховині…» 5 клас / Ю. Дишлюк // Всесвітня література та

культура в навчальних закладах України. – 2002. – №5. – С. 18 – 21.

7. Елистратова А. А. Бернс / А. А. Елистратова // История всемирной

литературы в 9 – ти томах. – М., 1988. – Т. 5. – С. 76 – 79.

8. Елистратова А. А. Роберт Бернс: Критико – биографический очерк / А.

А. Елистратова. – М., 1957, – 159 с.

9. Колесникова Б. И. Роберт Бернс. Очерк жизни и творчества / Б. И.

Колесникова. – М., 1967, – 178 с.

10.Макарова Е. О сатире в творчестве Бернса / Е. О. Макарова // Вопросы

литературы. – 1959. – №2. – С. 111 – 130.

11. Новікова М. Вино зелено: Роберт Бернс українською / М. Новікова //

Зарубіжна література. – 2004. – №43. – С. 16 – 18.

12. Новікова М. Міфосвіт Бернса: шляхта та шлюб / М. Новікова //

Зарубіжна література. – 2004. – №43. – С. 12 – 15.

13. Новікова М. Урок двох майстрів / М. Новікова // Урок української. –

2001. – №7. – С. 20 – 25.


14. Райт – Ковалёва Р. Я. Роберт Бернс / Р. Я. Райт – Ковалева. – М., 1965,

– 200 с.

15. Римарук І. Маленьке віконце, велика душа й королівська пенсія: (Про

шотландського поета Роберта Бернса) / І. Римарук // Наука і

суспільство. – 1984. – №1. – С. 40 – 41.

16. Півнюк Н. О. Поетичний маніфест знедолених. Матеріали до уроку –

бесіди за поезією «Чесна бідність» Роберта Бернса / Н. О. Півнюк //

Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999. –

№2. – С. 7 – 8.

17. Півнюк Н. О. Роберт Бернс (1759 – 1796) / Н. О. Півнюк // Всесвітня

література в середніх навчальних закладах. – 1999. – №2. – С. 8 – 10.

18. Скрипник Т. М. «Хай бідні ми…»: Урок – порівняння з вивчення поезії

Роберта Бернса. 7 клас / Скрипник Т. М. // Зарубіжна література у

навчальних закладах. – 1997. – №1. – С. 19 – 21.

19. Тарасова Н. І. «Моє серце в верховині…»: Природа у ліриці Роберта

Бернса. 7 клас / Н. І. Тарасова // Всесвітня літ. та культура в навчальних

закладах України. – 2001. – №3. – С. 11 – 13.

20. Шалупенко Т. И. «Награды, лесть… не заменяют ум и честь»: Урок

развития речи на тему «венок Роберту Бернсу» / Т. И. Шалупенко //

Русская словесность в школах Украины. – 2002. – №4. – С. 42 – 45.

Наукове повідомлення Роберт Бернс

Documents