newsletter 01 08-2016(53-14) (1)

Безпековий огляд ЦДАКР № 14 (53)

1 серпня 2016

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 серпня 2016

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКРСамусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)


3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Основні виклики та ризики для України у другій половині липня 2016 року – аналіз ЦДАКР

Информационные провокации и дезинформация России с участием негосударственных структур или СМИ

Министр пропаганды Дмитрий Киселёв. «Путинский Геббельс» как воплощение трагедии российской журналистики

Российские планы военной операции

НАТО не готовий говорити про членство України у блоці

Україна здатна отримати переваги в разі власної активності

Має місце чітке засудження з боку НАТО дестабілізуючих дій і політики Росії

Стримування передбачає запобігання новому конфлікту, а не провокування його

Варшавський саміт затвердив нашу довгострокову стратегію

Варшавський саміт НАТО. Єдність Заходу — найбільша поразка Росії?


4

Як відзначають фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роз-зброєння, останні дні липня ц.р. ха-рактеризуються посиленням напру-ження між Росією та Україною на тлі несприятливої для Києва міжна-родної обстановки. Як очікується, напруження у першій половині серпня може посилюватися, а кіль-кість та жорсткість бойових зі-ткнень збільшуватися. В ЦДАКР пе-реконані, що ризики інтенсивної війни для України зростатимуть протягом усього серпня.

Збереження протистояння між Заходом та Росією, а також підго-товка країнами НАТО оборони за лінією своїх кордонів, без урахуван-ня адекватної допомоги Україні, трансформується у досить небез-печний виклик українській держав-ності.

Рівень виклику Україні підси-лився низкою негативних подій, се-ред яких центральне місце посідає

спроба державного перевороту вніч на 16 липня у Туреччині та взаємні розчарування партнерів по НАТО. Турецьке питання суттєво послаби-ло НАТО, оскільки створило ефект власної внутрішньої проблеми, що здатна за певних умов трансформу-ватися у кризу. Ще одна резонансна подія відбулася в останні дні липня в США: кандидат в президенти від Республіканської партії Дональд Трамп заявив, що в разі перемоги він розгляне визнання Криму росій-ським, а також пообіцяв подумати про скасування антиросійських санкцій. Таким чином, на початок серпня довкола російсько-україн-ської війни утворився негативний для України контекст на міжнарод-ній арені. Німецький Der Spiegel на-віть вказав (29 липня), що «флірт» Ердогана з Путіним «змушує НАТО нервувати», що свідчить про спри-ятливі умови для подальшого на-ступу Кремля в усіх площинах.

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики для Україниу другій половині липня 2016 року – аналіз ЦДАКР

В ЦДАКР переконані, що ризики інтенсивної війни для України зрос-

татимуть протягом усього серпня

5

Водночас важливим чинником прогнозування майбутнього зали-шатиметься той факт, що захоплен-ня територій України не є ціллю для Кремля: як проведення атак у черв-ні-липні, так і бойові дії у майбут-ньому спрямовані на примушення української влади на проведення виборів у окупованих східних регіо-нах та формування там проросій-ського анклаву. Для Кремля більш вагомою метою залишається відмо-ва української влади від глибокої ін-теграції у євроатлантичний простір та повернення у фарватер своєї по-літики. Задля цього Кремль активно застосовує механізми розколу вла-ди і суспільства, а використання во-єнного важеля залишається одним з багатьох методів, при цьому, не основним. Отже, нівелювання ді-яльності російських агентурних ме-реж та проросійськи налаштованих українців залишається одним з най-вагоміших аспектів протистояння зовнішній агресії.

Головні ризики військового характеру

Слід констатувати, що Росія по-вністю підготувала проведення на-ступальних операцій проти Украї-ни, включаючи використання для нанесення ударів території Криму, Придністров’я та Білорусі. Війни високої інтенсивності та відповідно наступальних операцій може не від-бутися, проте, ризики у серпні сут-тєво зросли. Хоча слід додати, що

найбільш переконливим аргумен-том для російського Генштабу є без-перечна готовність сил оборони України до відбиття агресії.

У цьому контексті варто згадати думку прокурора АТО Костянтина Кулика, який у останні дні липня висловив переконання щодо готов-ності Росії окупувати інші регіони України, зокрема, Суми та Чернігів. За його спостереженнями, саме тому останніми тижнями спостері-гається значна активізація ворога у Бєлгороді, що розташований на-впроти цих регіонів. Як вважає К.Кулик, наступний логічний крок – це ймовірний заклик про допомогу з боку російськомовного населення України, яке знову будуть нібито «розпинати», «вбивати» і т.д. «Спец-службі Росії не так складно видати свою диверсійну групу за націона-лістів і влаштувати таку постанов-ку. Вони ж це вже неодноразово ро-били. За останні тижні Росія перемістила свої військові ресурси з Ростова-на-Дону під Бєлгород, по-близу Сум, Чернігова... Вони вже го-тові, просто чекають призову за-йти», - висловився Кулик. Крім того, під кінець липня українська воєнна розвідка повідомила, що проросій-ські збройні підрозділи розпочали концентрацію сил у трьох регіонах (околиці Донецька, Новоайдара і Слов’янська), можливо, з метою підготовки нового наступу.

Тим часом поступове зростання кількості обстрілів та покращення

Росія повністю підготувала прове-дення наступальних операцій проти

України, включаючи використання для нанесення ударів території

Криму, Придністров’я та Білорусі

6

їх прицільності з боку проросій-ських сил призвело до охоплення локальними боями усієї лінії фрон-ту в Донецькій області та збільшен-ня небезпечних ділянок у Луган-ській області.

До цього варто додати, що ситу-ація в зоні бойових дій на сході України загострилася в тому числі через нові поставки озброєнь з РФ. Серед іншого, 29 липня посол США в Україні Джеффері Пайетт зазна-чив, що Росія не дотримується Мін-ських угод, а загострення ситуації в Донбасі пов’язане із поставками но-вого російського озброєння на оку-повані території. «Україна виконала переважну більшість своїх зобов’язань. Україна прийняла за-кон про амністію, закон про спеці-альний статус. Конституційні зміни схвалені в першому читанні. У той же час, Росія не виконала свої зобов’язання», - зазначив дипломат. Варто звернути увагу на контекст заяв посла США – він опосередко-вано свідчить про триваючу напо-легливу роботу Кремля щодо тиску на українську владу.

Досить показово, що саме на-прикінці липня активізувався ще один фронт – кіберпростір. За кі-бернетичними атаками на Україну стоять спецслужби Російської Феде-рації та пов’язані із ними міжнарод-ні хакерські угруповання. Про це за-явив керівник Служби з питань інформаційної безпеки Апарату Ради національної безпеки і оборо-

ни України Валентин Петров. Фактично на всіх ділянках

Кремль активізував системну під-ривну роботу, що вимагає додатко-вих зусиль української влади у сфері організації оборони та більшого, ніж раніше, залучення громадян-ського суспільства.

Виклики для України на міжнародній арені

Президентські вибори у США, події у Туреччині, британський Brexit, хвиля терористичних актів у Німеччині і Франції – відсутність стабільності протягом тривалого часу на міжнародній арені – ство-рюють чималі виклики нового фор-мату. Вони актуальні для багатьох країн, але для України, яка знахо-диться у стані війни, ризики є най-більшими. Українське питання для багатьох європейських лідерів пере-стало бути першочерговим, особли-во на тлі негативних наслідків мі-грації, зростання терористичної небезпеки та проблем всередині НАТО і ЄС. Крім того, Путін по-стійно експлуатує тему повернення до співробітництва, що не можуть не експлуатувати його прихильни-ки (агенти впливу) у Європі.

Водночас, важливою для Украї-ни стала заява посла Туреччини в Україні Йонета Джана Тезеля (29 липня), що анексія Криму ніколи не буде визнана його країною. Він під-креслив, що Туреччина зацікавлена у сильній, незалежній, реформова-

Фактично на всіх ділянках Кремль активізував системну підривну

роботу, що вимагає додаткових зусиль української влади у сфері

організації оборони та більшого, ніж раніше, залучення громадян-

ського суспільства

7

ній, демократичній Україні, інтегро-ваній з Європою.

Виклики в інформаційно-психологічній площині

27 липня завершилася масштаб-на спецоперація проти України, спланована російськими спецслуж-бами та реалізована через Україн-ську православну церкву Москов-ського патріархату. Молитовна хода стала відпрацюванням масованих антиукраїнських заходів, спрямова-них на зниження рівня патріотизму, розкол суспільства та збільшення недовіри до влади. Хоча захід екс-перти вже назвали релігійно-гі-бридною війною та «м’якою демон-страцією сили», в цілому реагування української влади виявилося досить вдалим. Найбільш важливим еле-ментом стримування російських сил в Україні слід вважати потужну позицію громадянського суспіль-ства – у деяких містах Ходу не пус-тили на центральні вулиці. Разом з тим, фахівці відзначають як нега-тивну тенденцію активізацію елек-торату Опозиційного блоку (джере-ла називають депутата від Опозиційного блоку Вадима Но-винського головним спонсором за-ходу).

29 липня стало відомо, що у червні в Ялті окупованого Криму викладачі Дніпропетровського на-ціонального університету, Запорізь-кого державного медичного універ-ситету, Запорізького національного

університету і Національного педа-гогічного університету ім. М.П. Драгоманова брали участь у Х Між-народній науково-практичній кон-ференції «Російська мова в полі-культурному світі» (разом з експертами з РФ, Білорусі, Казах-стану, Словаччини, Сербії, Йорда-нії, Греції, США, Китаю). Негатив-ний аспект полягає у тому, що даний захід має офіційний статус із пу-блічною частиною. Саме його про-ведення є операцію інформаційно-психологічного впливу Росії на оточуючий світ, і участь у ньому українців можна порівняти хіба що із поставками РФ продукції вій-ськового призначення. В ЦДАКР переконані, що подібні випадки ма-ють вивчати та переконливо проти-діяти їм співробітники СБУ – зокре-ма, шляхом проведення профілактичної роботи.

Відбуваються схожі сплановані акції за участі країн Європи. Так, 29 липня, в окуповану Російською Фе-дерацією Автономну Республіку Крим прибули 11 французьких де-путатів на чолі з депутатом нацзбо-рів Тьєрі Маріані. Постійна делега-ція України в ПАРЄ зробила з цього приводу офіційну заяву та вказала на нездатність ПАРЄ реагувати на порушення міжнародного права її делегатами, що підриває довіру до Асамблеї. Однак в цілому такий вчинок французів спричинив нега-тивний резонанс, який дає змогу ка-зати казати про певні успіхи Мо-

Молитовна хода стала відпрацюван-ням масованих антиукраїнських

заходів, спрямованих на зниження рівня патріотизму, розкол суспіль-

ства та збільшення недовіри до влади

8

скви в інформаційній війні.27 липня з’явилися дані росій-

ського «Левада-Центру», згідно з якими процент схвалення дій росій-ського президента Володимира Пу-тіна становить 82% населення. При цьому 17% не підтримують Путіна, ще 1% - не знайшовся з відповіддю. Скоріш за все «Левада-Центр» сут-тєво перебільшує, однак власне си-туація переконливо свідчить про впевнені маніпуляції громадською думкою в Росії – через утворений тотальний контроль за усіма сфера-ми життя громадян.

Виклики у площині економікиСБУ зупинила діяльність 243 ро-

сійських компаній, які співпрацю-ють із невизнаними донбаськими республіками й не потрапили під дію санкцій, введених Україною. Ро-сійські підприємства не зможуть купувати й продавати товари та по-слуги, брати в оренду майно та мати свої представництва. Це безумовна перемога спецслужби, однак відбу-лася вона із великим запізненням, що свідчить про повільну імплемен-тацію ключових рішень.

Також важливим стає поступове позбавлення залежності від росій-ських енергоносіїв. Зокрема, 29 лип-ня «Укртрансгаз» поінформував про значне нарощення імпорту газу з Єв-ропи: труба з Польщі завантажена на 98%, із Словаччини – на 74%.

Тим часом Державна прикор-донна служба України днями пові-

домила про присутність у виключ-ній економічній зоні України у Чорному морі російських бурових платформ. Як вказав Defence Express (28 липня), об’єкти було викрито під час одного з патрульних польо-тів підрозділу, що базується в Одесі. На думку прикордонників, актив-ність росіян може свідчити про не-легальний видобуток природного газу без дозволу української влади.

Основні виклики всередині держави

На Донбасі ситуація залишаєть-ся вкрай напруженою. Підтримува-ні Кремлем бойовики та російські окупаційні війська обстрілюють по-зиції Української Армії із важкої ар-тилерії, використовують бронетех-ніку й танки. Важкі втрати в ЗСУ за умов стриманої відповіді роблять результати війни низької інтенсив-ності не на користь України. Тільки за офіційними повідомленнями, із початку липня загинуло близько 30 військовослужбовців, понад 130 – поранено. Зростають втрати й серед місцевих жителів. Експерти вже на-звали небезпідставним поперед-ження секретаря РНБО Олександра Турчинова про можливість введен-ня військового стану в регіоні у разі посилення протистояння на Донба-сі. За таких важких умов фактичної війни модернізація армії мала б пришвидшитися, зокрема, із ураху-ванням закупівель у іноземних кра-їн важких озброєнь.

За таких важких умов фактичної війни модернізація армії мала б

пришвидшитися, зокрема, із ураху-ванням закупівель у іноземних країн

важких озброєнь

9

Важливою подією у підготовці оборони стало підписання прези-дентом П.Порошенком Закону про Сили спеціальних операцій ЗСУ (26

липня). Глава держави назвав цей закон «вимогою часу, для того щоб захист України був набагато більш ефективним».


10

Які результати Варшавського саміту НАТО для України?

Якщо говорити за формою і змістом прийнятих рішень, то Вар-шавський саміт НАТО був безпре-цедентним і з точки зору взаємин між НАТО і Україною, і з точки зору стратегічних рішень, які НАТО при-йняв на цьому саміті. Якщо охарак-теризувати коротко рішення саміту НАТО в Варшаві і як він може від-битися на інтересах українців, мені здається, що ми можемо застосува-ти два терміни. Перше – це надія, друге – це розчарування.

Якщо говорити про надію, яку надав саміт у Варшаві, то він ухвалив безпрецедентні рішення щодо Украї-ни. Ми знову вдячні НАТО за прояв

солідарності з Україною в нашій бо-ротьбі проти російського агресора. Ми вдячні, за той комплексний па-кет допомоги, який був затвердже-ний НАТО, безпрецедентний за сво-їм обсягом. Правда, певна частина положень цього комплексного паке-ту повторює ті рішення, які раніше вже приймалися НАТО стосовно України. Цей саміт був унікальним також за рівнем, форматом та напо-вненням зустрічей Президента Укра-їни. І рівень Комісії Україна-НАТО, і формат саміту 5+1 - все це, звичайно, прояви уваги НАТО до України. І все це позитивно.

Стосовно розчарування. Ми не почули слів, які були зафіксовані в заключній декларації Бухарест-

НАТО не готовий говорити про членство України у блоці

У дзеркалі експертноі

думки

Ми знову вдячні НАТО за прояв солі-дарності з Україною в нашій бороть-

бі проти російського агресора

Борис Тарасюк,народний депутат України,

міністр закордонних справ України (1998-2000, 2005-2007)

11

ського саміту НАТО, де прямо, ци-тую, говорилося про те, що «Укра-їна і Грузія стануть членами НАТО». Нічого подібного ми не почули в Варшаві. Хоча, опосеред-ковано на саміті було зроблено по-силання на рішення декількох по-передніх самітів, в тому числі і Бухареста. З чого можна опосеред-ковано зробити висновок, що НАТО підтримує, точніше, дотри-мується тих рішень які були схва-лені, в тому числі і в Бухаресті щодо України. Жодного слова від-носно ПДЧ ми також не почули. Це питання, так би мовити, які можна визначити меседжами. Та-кого меседжа ми не почули в Вар-шаві. В той же час, я хочу нагадати, що вже в 2006-у році ми вели пере-говори з керівництвом НАТО від-носно запрошення України до ПДЧ. Виступ Януковича 14-го ве-ресня 2006-го року, фактично, зруйнував ці плани і досягнення.

Тобто, якщо говорити про пер-спективу і про загальну атмосферу взаємин між Україною і НАТО, ми не просуваємося вперед, ми, фак-тично, відкотилися назад. В чому справа? Справа в тому, що з почат-ком російської агресієї проти Укра-їни, НАТО, фактично, перебувало майже два роки в стані паралічу і не мало адекватної відповіді на агресивні дії Росії. Практично, Вар-шавський саміт поклав край цьому паралічу і, очевидно, НАТО вже,

нарешті, починає вживати заходів, які можуть бути адекватною відпо-віддю Росії. Протягом двох років після початку агресії Росії ми таких кроків не бачили. І це, звичайно, не може не розчаровувати. Звичайно, загальні заклики до солідарності з Україною, заклики до Росії припи-нити агресію проти України, до ви-конання норм міжнародного пра-ва, нам допомагають, але не дуже. Особливо, в зоні, де йде війна, де йде збройне зіткнення між Украї-ною і Росією.

На саміті ми не почули нічого, що стосується поставок сучасних озброєнь Україні. І це не може не розчаровувати. За цим прогляда-ються, звичайно, принципові рі-шення в Вашингтоні, адміністрація якого дотримується лінії – жодних поставок озброєнь Україні на фоні рішень американського конгресу надати озброєння Україні.

Якщо підсумувати сказане, то я дозволю собі сказати, що сьогодні НАТО не готовий дати відповідь на запитання про членство України. Але позитивом є те, що НАТО на-дав можливість Україні продемон-струвати свою готовність рефор-мувати економіку, сектор безпеки і оборони. В цьому я вбачаю пози-тив. Бо майбутні взаємини Украї-ни-НАТО будуть залежати від того, чи здатна буде Україна здійснити глибокі реформи, в тому числі, в секторі безпеки і оборони.

Якщо говорити про перспективу і про загальну атмосферу взаємин

між Україною і НАТО, ми не просуває-мося вперед, ми, фактично, відко-

тилися назад


12

Я хотів би трохи контроверсій-но подивитися на рішення саміту НАТО у Варшаві. В нашому інфор-маційному просторі зараз йде жва-ве обговорення результатів саміту. Звичайно, мова йде про комплек-сний пакет допомоги, збільшення кількості спільних заходів, здій-снення дорадчої допомоги тощо. Звичайно, це важливо, це принци-пово. Це сигнали, які спрямовані на те, щоб Україна, по-перше, про-довжила реформування свого сек-тору оборони і безпеки. По-друге, щоб розпочалась практична реалі-зація стратегічного оборонного бюлетеня, набуття необхідних опе-ративних бойових спроможностей і таке інше.

Але, я хотів би обговорити рі-шення саміту, які стосувалися саме країн Альянсу. Саме того аспекту, який означає посилення політики стримування Росії та зміцнення ко-лективної безпеки. Чому це важли-во? На мій погляд, Україна знахо-диться зараз на передовому рубежі стримування Росії. І тому, наша держава може претендувати на отримання переваг, додаткової під-тримки, якщо буде про-активною. Про-активною, з точки зору, участі в заходах НАТО, повного викорис-тання свого потенціалу, пропону-вання своїх можливостей, досвіду тощо.

Про що конкретно йде мова? Насамперед, я маю на увазі рішен-

Україна здатна отримати переваги в разі власної активності

Ігор Кабаненко,президент компанії UARPA,

заступник міністра оборони України (2014), перший заступник начальника Генштабу ЗСУ (2012-2013)

13

ня, які стосуються посилення полі-тики стримування, посилення схід-ного флангу НАТО, створення відповідних колективних спромож-ностей, використання різноманіт-них інструментів для того, щоб збільшити ці спроможності саме в контексті колективної безпеки. Зо-крема, це стосується спроможнос-тей у морській зоні. Румунія запро-понувала перед самітом у Варшаві створення спільного військово-морського угруповання країн НАТО у Чорному морі, яке могло б бути стримуючим фактором нарощуван-ня Росією бойових спроможностей в цьому регіоні. На жаль, ми знаємо, що це рішення не було прийнято. Натомість було визначено, що ця пропозиція буде додатково вивча-тися, буде більше активності у вій-ськово-морських навчаннях. Украї-на може брати участь у розвитку цього напрямку.

Те ж саме стосується розвитку спроможностей повітряних сил НАТО. Польща буде брати участь в цих заходах і, відповідно, Україна може, знову ж таки, бути більш про-активною, пропонувати свої можливості. На жаль вони обмеже-ні, але вони є, і вони можуть стати в нагоді Альянсу.

Позитивним прикладом про-активної позиції України може бути досвід реалізації ініціативи зміц-нення довіри і безпеки у військово-морській галузі в Чорноморському регіоні. Хотів би нагадати, що саме

Україна запропонувала цю ініціати-ву, в подальшому її підхопила Ту-реччина і проект було реалізовано у форматі БЛЕКСІФОР. Знову ж таки, в документах БЛЕКСІФОР були ви-значені базові принципи функціо-нування цієї ініціативи, які було за-пропоновані саме Україною. Діяльність БЛЕКСІФОР була досить успішною, аж поки Росія не окупу-вала Крим. Цей приклад демон-струє, що ми можемо бути в аван-гарді просування таких проектів, де задовольняються і наші інтереси, і інтереси партнерів.

Інші ініціативи саміту стосу-ються, наприклад, напрямку щодо збільшення спроможності ранньо-го попередження. Серед цих ініціа-тив, до речі, є й навчання, в яких Україна брала участь у 2005-2008 рр. Посилення спроможностей у сфері раннього попередження до-зволить більш активно, більш ре-зультативно реагувати на зміни об-становки, використовувати можливості спільної системи ран-нього попередження для виявлен-ня змін в ситуації. Цей формат може бути корисний для обох сто-рін.

Інше питання саміту – прове-дення спільних навчань за сценарі-ями колективної оборони. На мій погляд, тут є широке поле для учас-ті України і використання нашого досвіду, і обміну цим досвідом з на-шими колегами по НАТО. Також, на мій погляд, цей формат потре-

Позитивним прикладом про-активної позиції України може бути досвід реалізації ініціативи зміцнен-ня довіри і безпеки у військово-мор-

ській галузі в Чорноморському регіоні

14

бує проактивності, оскільки, у нас насправді накопичений значний досвід взаємосумісності в рамках цих навчань, взаємосумісності в рамках концепції оперативних спроможностей і інших програм, які вже існували до цього часу. Але наш досвід потребує імплементації на практиці, в практичних діях і саме в контексті рішень прийнятих на саміті.

Цікавими для України також можуть бути рішення щодо адапта-ції інфраструктури, делегування нових повноважень від воєнно-по-літичних структур військовим структурам — від Північноатлан-тичної Ради до Верховного коман-дування об’єднаних збройних сил НАТО. Ми можемо почати пара-лельні зміни, змінювати нашу сис-тему управління у синхронному ре-жимі.

Інший аспект, на якому я хотів би наголосити, це питання пов’язані з обміном досвідом. Зно-ву ж таки, нам доцільно створити поле взаємосумісності в єдиному розумінні того, що відбувається, в тому, що називається гібридна ві-йна, або збройна боротьба нового покоління. На жаль, на мій погляд, тут існують деякі розбіжності з точку зору термінології, з точки зору пріоритетів і вибору ефектив-них механізмів. Між тим, це дуже важлива галузь для того, щоб зосе-редити зусилля на важливих на-прямах, максимально використо-

вувати існуючий потенціал. Поки що ми, на жаль, ще не повністю ви-користали всі можливості, які ми маємо, зокрема, у галузі державно-го-приватного партнерства як в Україні, так і з точки зору викорис-тання цих можливостей на двосто-ронньому та багатосторонньому рівні. Ряд заходів відбувається, але знову ж таки, хочу відмітити, що ми тут маємо більше можливостей, ніж ми використали. У тому числі, це стосується різних рівнів - стра-тегічного, оперативного, тактично-го рівня.

Ми розуміємо, що ця війна реа-лізується не лише класичними засо-бами збройної боротьби. Співвідно-шення військових та невійськових заходів в цій війні — 1 до 4. Мова йде, в тому числі, про інформаційну боротьбу, про кібер-безпеку. Це поле, яке, на мій погляд, буде, вихо-дячи з аналізу індикаторів, буде ак-тивно нарощуватись, так само, як і військово-морська галузь. Тобто, в цих галузях Україні та НАТО слід працювати дуже плідно і більш сис-темно, спираючись на державно-приватне партнерство.

І ще один аспект — це стратегіч-ні комунікації. В цьому питанні, на мій погляд, також існує проблема термінології, єдиного розуміння, чіткого визначення самого поняття стратегічних комунікацій. Хтось вважає, що це контрпропаганда, але, на мій погляд, це зовсім інше, це абсолютно різні речі. Знову ж

Цікавими для України також мо-жуть бути рішення щодо адаптації інфраструктури, делегування нових повноважень від воєнно-політичних

структур військовим структу-рам — від Північноатлантичної

Ради до Верховного командування об’єднаних збройних сил НАТО

15

таки, конкретні, практичні, реальні спільні проекти між державними органами і громадянським суспіль-ством допоможе нам вистояти в цих непростих умовах, розвивати-

ся, і звичайно, побудувати те сус-пільство, яке ми прагнемо мати, спираючись на цінності лібераль-но-демократично-ринкової еконо-міки.


16

Передусім пропоную уважніше подивитися на рішення, які були прийняті у Варшаві. Вони викладе-ні в 3-х основних документах:1. Комюніке Варшавського саміту.2. Варшавська декларація з

трансатлантичної безпеки.3. Спільна декларація президента

Європейської Ради, президента Європейської Комісії та Гене-рального секретаря НАТО.Найважливіші висновки з цих

документів:1. Основне завдання НАТО зали-

шається незмінним — гаранту-вання того, що Альянс залишається безпрецедентною спільнотою свободи, миру, без-пеки і спільних цінностей.

2. Всі три основні завдання НАТО, як зазначено в Стратегічному Задумі від 2010 р. — колективна оборона, кризове управління і безпека на основі співробітни-цтва, — також залишаються не-змінними.

3. У той же час, глобальні і регіо-нальні безпекові тенденції, а та-кож безпекове середовище за-знають швидких змін, що вимагає адекватної відповіді з боку НАТО. Як наслідок, НАТО реагує шляхом зміцнення колек-тивної оборони, розширення можливостей, підвищення стій-кості, продовження інституцій-ної адаптації та зміцнення співп-раці з партнерами.

Має місце чітке засудження з боку НАТО дестабілізуючих дій і політики Росії

Йонас Дaнiляускас, уповноважений міністр Посольства

Литовської Республіки в Україні

17

4. Основними загрозами та викли-ками, які сьогодні стоять перед НАТО є такі: тероризм, дії і по-літика Росії, кібер-загрози, а та-кож гібридні війни.

5. Комюніке саміту чітко визначає тероризм як безпосередню і пря-му загрозу. Найбільш пряма від-повідь НАТО на це - всі союзни-ки НАТО роблять свій внесок в Глобальну коаліцію для протидії ІДІЛ. Крім того, НАТО надає розвідувальну і логістичну під-тримку операції ЄС «Софія» в Середземному морі.

6. Наступною найсерйознішою за-грозою, хоча з точки зору політ-коректності, термін «загроза» в даному випадку не використову-ється в документах НАТО - є дії і політика Росії. У варшавських документах Росії приділяється значна увага. Її дестабілізуючі дії і політика включають: анексію Криму, силове порушення суве-ренних кордонів, дестабілізація Східної України, великомасш-табні навчання, провокаційні військові дії поблизу кордонів НАТО, безвідповідальна та агре-сивна ядерна риторика, пору-шення повітряного простору НАТО, військове втручання і підтримка режиму Асада в Сирії.

7. Відповідь НАТО на це: підви-щення своїх можливостей щодо стримування і оборони, що включає в себе ряд важливих компонентів: збільшення витрат

на оборону; передова присут-ність на території східноєвро-пейських членів НАТО; призу-пинення будь-якого практичного співробітництва з Росією. До-звольте мені дещо зупинитися на кожному з них.

8. Що стосується витрат на оборо-ну: ще в 2014 році на саміті в Уельсі було прийнято рішення про збільшення військових бю-джетів країн-членів НАТО – т.з. Зобов’язання Інвестувати в Обо-рону. Щоб бути більш точним, було вирішено повернути в про-тилежний бік тенденцію щодо скорочення оборонних бюдже-тів. З того часу був зроблений значний прогрес: витрати на оборону союзників по НАТО в 2016 році збільшилися – вперше з 2009 року. Якщо озирнутися назад на 2010 рік, то тільки у 8 союзників відмічалось збіль-шення їх оборонних бюджетів, в той час як колективні витрати на оборону впали на – 5,48%; Сьо-годні, в 2016 році, ми маємо нову ситуацію: оборонні бюджети зростають у 22 союзників, а ко-лективні витрати збільшилися на 2,65%. І хоча, навіть сьогодні, тільки 5 з них відповідають принципу НАТО щодо 2%, пози-тивна тенденція є очевидною і якщо нинішня тенденція збере-жеться, таких союзників протя-гом декількох років стане біль-ше.

Основними загрозами та виклика-ми, які сьогодні стоять перед НАТО

є такі: тероризм, дії і політика Росії, кібер-загрози, а також гібрид-

ні війни

18

9. Що стосується передової присут-ності: в 2014 році агресивні дії Ро-сії і війна проти України збільши-ли відчуття вразливості у східних членів Альянсу. Була явна необ-хідність зробити 2 речі одночас-но: по-перше, заспокоїти це від-чуття вразливості якимись запевненнями; по-друге, послати чіткий сигнал Росії, на випадок, якщо у неї виникне бажання ви-пробувати солідарність НАТО. Як результат, в Уельсі та після нього, був затверджений План готовності до дій, посилені Сили реагування НАТО, створені 8 ба-гатонаціональних Центрів ко-мандування і управління НАТО, представлена більш амбітна про-грама навчань НАТО. У Варшаві в даних питаннях з’явилися до-даткові рішення, зокрема, щодо посилення передової присутнос-ті в країнах Балтії і Польщі – роз-міщення 4 батальйонні тактичні групи. Крім того, аналогічні захо-ди були прийняті стосовно Чор-номорських членів НАТО.

10. Що стосується призупинення будь-якого практичного співро-бітництва з Росією: канали зв’язку з Росією залишаються відкритими, в першу чергу для того, щоб чинити тиск на Росію з тим, щоб змінити її агресивну політику, особливо - в Україні; в той же час - ні «бізнесу як зазви-чай» в питанні практичного співробітництва.

11. Що стосується зміцнення співп-раці з партнерами, то важливо відзначити кілька важливих тен-денцій, які відображені в вар-шавських документах: по-перше, збільшилася співпраця з Фін-ляндією і Швецією; по-друге, зміцнюється співпраця та допо-мога Україні та Грузії; по-третє, розширилась співпраця між НАТО і ЄС.

12. В Варшаві було вирішено, що НАТО і ЄС в терміновому по-рядку повинні спільно вирішити ряд питань: забезпечити здат-ність протистояти гібридним за-грозам; розширити і адаптувати оперативне співробітництво, в тому числі на морі, а також з пи-тань міграції; розширити коор-динацію в питаннях кібер-безпе-ки і оборони.

13. Останніми 2 питаннями, про які слід зазначити, є кібер-захист і гібридна війна. Новим і дуже важливим рішенням прийнятим у Варшаві є визнання кібер-про-стору областю, в якій НАТО по-винна себе захищати. Іншими словами, кібер-атака вважається законною підставою для засто-сування Статті 5.

14. Що стосується гібридної ві-йни: в той час як основна від-повідальність за реагування на гібридні загрози або напад ле-жить на нації, на яку він здій-снюється, НАТО готова нада-ти допомогу в протистоянні

Канали зв’язку з Росією залишають-ся відкритими, в першу чергу для

того, щоб чинити тиск на Росію з тим, щоб змінити її агресивну

політику, особливо - в Україні; в той же час - ні «бізнесу як зазвичай» в

питанні практичного співробітни-цтва

19

гібридній війні, а Північноат-лантична рада може прийняти рішення на застосування Статті 5.

Підводячи підсумки, основними рішеннями Саміту

стали:1. Рішення про створення посиле-

ної передової присутності в кра-їнах Балтії і Польщі.

2. Кібер-простір віднині вважаєть-

ся галуззю, в якій НАТО пови-нна себе захищати.

3. Спільне запевнення НАТО і ЄС про розширення співробітни-цтва і спільну роботу.

4. Має місце чітке засудження з боку НАТО дестабілізуючих дій і політики Росії.

5. Має місце чітка політична і прак-тична підтримка України, в тому числі прийняття Комплексного пакету допомоги.


20

Я поділюся деякими думками щодо більш широкого безпекового середовища, і того, як НАТО шля-хом стримування і перенесення стабільності намагається проти-стояти сучасним загрозам.

Стратегічна мета для Альянсу залишається незмінною: єдина, вільна і мирна Європа.

У міру того як змінюється світ і розвиваються загрози, наші краї-ни знаходяться в більшій безпеці коли ми є разом. Члени НАТО — це більше ніж просто військові со-юзники і Стаття 5. Ми об’єднані навколо нашої незмінної відданос-ті загальним цінностям — демо-кратії, плюралізму і інклюзивним суспільствам, посиленим нашим

багатим розмаїттям зв’язків і пе-реконань.

Російська окупація Криму в 2014 році, і подальша агресія в До-нецьку і Луганську, вперше почи-наючи з розпаду Радянського Сою-зу, змінили стратегічне безпекове середовище Європи.

Як сказав президент Обама у своїй прес-конференції у Варшаві: «Це поворотний момент для Альянсу». Якщо ця фраза здається знайомою, то ви можете згадати, що коли президент Обама вступив на посаду 7 років тому, адміністра-ція США заявляла про поворот в бік Азії. На даний час зосереджен-ня основної уваги на подіях в Євро-пі є очевидним. Він продовжив: «За

Стратегічна мета для Альянсу залишається незмінною: єдина,

вільна і мирна Європа

Стримування передбачає запобігання новому конфлікту, а не провокування його

Джордж Кент, заступник глави дипломатичної місії Посольства США в Україні

21

майже 70 років існування НАТО, ми напевно ще ніколи не стикалися одночасно з такою кількістю ви-кликів - безпековими, гуманітар-ними, політичними».

Таким чином, ми не просто го-воримо про явну загрозу з боку більш агресивної Росії. Нове безпе-кове середовище – це не просто по-вернення до протистояння Схід-Захід часів холодної війни 20-го століття, в перші роки існування НАТО.

Існує також зростаюча загроза з боку транснаціональних терорис-тичних організацій, що базуються в Північній Африці і на Близькому Сході, а також дестабілізуючої сили масової міграції. Ми вже бачили протягом минулого року, що теро-ристичні групи, в тому числі ІДІЛ, мають можливість наносити удар в серце Європи, в той час, як їх зони небезпеки на Близькому Сході при-зводять до безпрецедентних хвиль нелегальної міграції. Кібер-атаки в рівній мірі загрожують інфра-структурі союзників та України.

Недавній Саміт у Варшаві зосе-редився на адаптації до нових реа-лій. Союзники по НАТО реагува-тимуть за двома основними напрямами: стримування і перене-сення стабільності за межі кордо-нів НАТО.

Що стосується стримування – то воно передбачає запобігання но-вому конфлікту, а не провокування його.

Основу «нового безпекового се-редовища» в 2016 році і забезпе-чення готовності НАТО відобра-жають дії Росії в Україні та побоювання, що Росія може повто-рити подібні дії на території країн НАТО. План НАТО щодо Готов-ності до Дій включає в себе потро-єння чисельності Сил реагування НАТО з Передовими Силами висо-кої готовності бригадного рівня в основі і здатністю до їх перекидан-ня в район застосування протягом декількох днів.

У Варшаві, союзники домовилися посилити свою військову присут-ність протягом усього східного флан-гу Альянсу, який межує з Росією.

На північному сході, в районі Балтійського моря, в рамках поси-леної передової присутності, ми домовилися розмістити на рота-ційній основі чотири батальйони в Естонії, Литві, Латвії та Польщі. Всі чотири союзники вже давно ви-словлювали бажання щодо розмі-щення цих підрозділів для захисту їх територій, проте інші члени Альянсу не бачили в цьому необ-хідності. Однак загрози змінились, і як наслідок – наша відповідь на них.

На південному сході, в регіоні Чорного моря, НАТО також домо-вилась про створення нової багато-національної бригади, яка, як ми сподіваємося, набуде оперативної готовності протягом найближчих років.

Союзники по НАТО реагуватимуть за двома основними напрямами:

стримування і перенесення стабіль-ності за межі кордонів НАТО

У Варшаві, союзники домовилися посилити свою військову присут-

ність протягом усього східного флангу Альянсу, який межує з Росією

22

І нарешті, НАТО домовилась про створення Сил Швидкого ре-агування НАТО чисельністю 13 тис. чол., які будуть дислоковані в Іспанії, проте здатні протягом де-кількох днів бути розгорнутими на східному фланзі Європи для стримування наступу Росії. Це не просто посилення стримування НАТО, а збільшення його швид-кості.

Що стосується перенесення ста-більності за межі кордонів НАТО, то це також було ще одною важли-вою темою саміту. У той час як по-дії в Україні є основною рушійною силою для НАТО, на саміті також розглядались загрози з боку Пів-нічної Африки, Близького Сходу та Афганістану.

Україна повинна стати ключо-вим партнером в цих зусиллях. Де-мократична, стабільна Україна, яка успішно реалізує економічні і полі-тичні реформи, і впевнена в своїй територіальній цілісності та суве-ренітеті, є ключовим елементом єв-роатлантичної безпеки.

І, як підкреслив президент Оба-ма: «Наш альянс, як представник глобальної безпеки, повинен роби-ти більше, особливо на південному фланзі Європи. НАТО повинна ак-тивізувати свою відданість кампа-нії зі знищення ІДІЛ і більше допо-магати ЄС в питанні присікання діяльності кримінальних мереж, що експлуатують зневірених мі-грантів, які перетинають Серед-земне і Егейське моря».

Демократична, стабільна Україна, яка успішно реалізує економічні і політичні реформи, і впевнена в

своїй територіальній цілісності та суверенітеті, є ключовим елемен-

том євроатлантичної безпеки


23

НАТО повинен продовжувати адаптуватися — і Варшава стала фундаментальною в питанні адаптації і змін.

Саміт в Уельсі у вересні 2014 року був негайною реакцією НАТО на ці нові безпекові ви-клики. Після Уельсу, ми розпоча-ли найбільше зміцнення нашої колективної оборони. Кілька конкретних прикладів:• Ми втричі збільшили розмір

Сил реагування НАТО до 40 тис. чол., з Передовими Силами в основі, здатними до перекидан-ня в район застосування протя-гом декількох днів.

• Ми створили вісім нових штабів для полегшення підготовки і по-

силення наших сил на східному фланзі Альянсу.

• Ми посилили оборону Туреччи-ни – союзника, який найбільше постраждав від заворушень на півдні, літаками АВАКС і обо-ронними ракетними системами.

• Ми прискорили процес при-йняття рішень, а також розроби-ли стратегії для протидії гібрид-ним загрозам і складним проблемам, які надходять з пів-дня.

• Також, ми домовились підвищи-ти нашу здатність щодо обміну розвідувальною інформацією і можливість діяти відповідно до цієї інформації. Найближчим часом ми створимо в НАТО нове

Варшавський саміт затвердив нашу довгострокову стратегію

Герлінда Нігус,керівник секції зв’язків Відділу громадської дипломатії,

Штаб-квартира НАТО (Брюссель)

Одним із ключових викликів цього процесу були вічні пошуки золотої

середини між розвитком промисловості та екологією

24

розвідувальне управління. Ми будемо більш ефективно коор-динувати збір розвідувальних даних, з метою підвищення ефективності та ситуаційної обізнаності.Варшавський саміт затвердив

нашу довгострокову стратегію, за-сновану на усвідомленні того, що ці проблеми будуть з нами протягом тривалого часу.

Протягом багатьох наступних років, напрям діяльності НАТО бу-дуть визначати дві головні теми варшавського саміту:• посилення нашої колективної

оборони і стримування; • перенесення стабільності за

межі наших кордонів.Обидва напрями є довгостроко-

вою політикою, яка вимагає впев-неності та наполегливості в її реа-лізації.

Дозвольте мені коротко поін-формувати вас щодо кожного з них:

Для того, щоб захистити наші нації шляхом зміцнення колектив-ної оборони і стримування, ми до-мовилися про посилену передову присутність.

Це означає розгортання НАТО на ротаційній основі у вигляді ви-сокобоєготовного багатонаціо-нального батальйону в кожній з найбільш незахищених країн на північному сході, а саме: Естонії, Латвії, Литві та Польщі - і посилен-ня присутності на південному схо-

ді. Це означає, що напад на одного з членів Альянсу буде відбиватись силами усіх союзників. Союзники зобов’язалися підвищувати свою стійкість, покращувати готовність суспільства, а також демонструва-ти те, що ми маємо можливість протидіяти новим викликам, в тому числі і гібридній війні.

Кібер-безпека. Ми визнали кі-бер-простір новим оперативним середовищем, на додаток до землі, повітря і моря. Союзники також зобов’язались зміцнювати власні можливості щодо кібер-захисту, а також ділитися додатковою інфор-мацією та передовим досвідом.

Відносини з Росією. У Варшаві вони були на порядку денному. Ми провадимо з Росією політику за двома напрямами: захист і діалог. НАТО не прагне до конфронтації. Все, що ми робимо носить оборон-ний і пропорційний характер і від-повідає нашим міжнародним зобов’язанням.• У довгостроковій перспективі,

ми продовжуватимемо прагнути до конструктивних відносин, якщо Росія припинить свою агресію проти України і почне ді-яти відповідно до міжнародного права.

• У короткостроковій перспективі діалог необхідний для управлін-ня непростими відносинами, відновлення передбачуваності, прозорості та заходів щодо зни-ження ризику. Ми хочемо переко-

Для того, щоб захистити наші нації шляхом зміцнення колективної

оборони і стримування, ми домови-лися про посилену передову присут-

ність

Ми провадимо з Росією політику за двома напрямами: захист і діалог

25

натися, що непорозуміння чи інцидент не вийде з-під контролю.Для перенесення стабільності

за межі наших кордонів — на схід і на південь Ми будемо активізувати підтримку наших партнерів-сусі-дів. Якщо наші партнери є більш стабільними — ми знаходимось в більшій безпеці. Це означає більше роботи з тим, щоб допомогти на-шим партнерам забезпечити свою власну безпеку, підвищити стій-кість до зовнішнього тиску, а також боротьби з тероризмом.

Усі 28 членів НАТО роблять свій внесок в очолювану США Глобаль-ну коаліцію з протидії ІДІЛ. На вар-шавському саміті ми вирішили, що літаки АВАКС НАТО будуть нада-вати пряму підтримку цій коаліції.

Ми також домовилися посили-ти нашу поточну підготовку та по-тенціал програм для іракських вій-ськовослужбовців в Іраку. Ми будемо продовжувати нарощувати нашу співпрацю з Йорданією і го-товність, у разі потреби, допомага-ти Лівії. І ми будемо підтримувати наше довгострокове зобов’язання навчати, консультувати і допомага-ти афганським силам безпеки.

Крім того, НАТО буде надавати більш активну підтримку Грузії, продовжувати надавати допомогу Республіці Молдова та посилювати підтримку України.

Що стосується України, то глави держав і урядів Комісії НАТО —Україна прийняли для неї комплек-

сний пакет допомоги. Це суттєвий пакет з підтримки України в її зу-силлях щодо реформування держа-ви. Для того, щоб ваша країна стала більш стійкою і здатною краще за-безпечувати свою власну безпеку.

Ми також будемо поглиблювати нашу взаємодію з партнерами в Чорному і Балтійського морях, а також на Західних Балканах. Ми також будемо підтримувати нашу важливу операцію в Косово.

Перенесення стабільності тор-кається питань, які, в певній мірі, збігаються: боротьба з тероризмом і безпорядками, нарощування по-тенціалу, робота з партнерами, ви-рішення мігрантської кризи, а та-кож морська безпека.

Безпека і стабільність буде по-силена за рахунок розширення співпраці між НАТО і Європей-ським Союзом. Пройде деякий час поки ми усвідомимо всі наслідки рішення Сполученого Королівства вийти з ЄС, але ми знаємо одне: Ве-ликобританія залишається вірним союзником НАТО, а співпраця між НАТО і ЄС стає ще важливішою.

Таким чином, ми переводимо наше співробітництво на новий рі-вень. НАТО і ЄС сприятимуть під-вищенню готовності суспільства, підвищенню потенціалу з кібер-безпеки і вирішенню більш широ-ких питань морської безпеки в центральній частині Середземного моря — побудованої на співпраці НАТО з ЄС для перекривання кана-

26

лів міжнародної контрабанди людь-ми в Егейському морі. Цілі включа-ють в себе боротьбу з незаконним міграційним рухом і тероризмом, відстоювання свободи судноплав-ства, а також сприяння створенню регіонального потенціалу.

Сучасні виклики вимагають су-часного Альянсу. І вони вимагають потрібних ресурсів.

Варшавський саміт переглянув і знову підтвердив погоджені на са-міті в Уельсі зобов’язання щодо ви-трат на оборону.

2015 рік став першим роком, коли було відмічене невелике збіль-шення витрат на оборону. Оцінки 2016 року показують подальше збільшення на 3% в усіх європей-ських союзників і Канаді. Це озна-чає додаткові 8 млрд. доларів США на оборону.

Нам ще належить пройти до-вгий шлях. Нам необхідно зберіга-ти взятий темп. Але переломний момент ми вже пройшли.

Наша 67-річна історія навчила нас розвиватись відповідно до

розвитку викликів. Але деякі речі не змінилися - і вони не повинні мінятись. Йдеться про наш не-розривний зв’язок між Європою і Північною Америкою, нашу від-даність захисту одне одного від нападу — відповідно до Статті 5 нашого договору — і відданість нашим основоположним ціннос-тям: демократії, свободі особис-тості, правам людини і верховен-ству закону. Це стійкі цінності НАТО, які роблять нас єдиними і сильними.

І ми впевнено стоїмо на позиції політичної і практичної підтримки України.

Ми знову підкреслили, що «не-залежна, суверенна і стабільна Україна, віддана демократії та вер-ховенству закону, є ключем до єв-роатлантичної безпеки».

Ми єдині в нашій підтримці су-веренітету України, територіальної цілісності і її невід’ємного права влаштовувати своє власне майбут-нє і вільний від зовнішнього впли-ву курс зовнішньої політики.


27

Велика геополітикаІз сукупності причин Європа

інакше дивиться на події над Дні-пром, ніж громадяни України. Пев-ною мірою право на існування має твердження, що європейські полі-тичні еліти не розуміють Сходу (європейського Сходу тощо) та його менталітету. І саме звідси бе-руться фундаментальні помилки в перцепції Російської Федерації та її дій на міжнародній арені. Також слід пам’ятати, що російська ін-формаційна та психологічна війни ведуться на Заході в інший спосіб, ніж на пострадянському просторі.

На тлі глобальних суспільно-економічних проблем зменшується воля найсильніших гравців до при-

йняття якого-небудь політичного ризику чи, тим більше, рішучих дій. Цю ситуацію використовують російські лобісти, ідеологи та екс-перти з питань інформаційної по-літики. Через економічні проблеми та залежність від політичних рей-тингів для багатьох еліт в Європі Росія є в першу чергу торгівельним партнером, а повернення до фор-мули business as usual розглядаєть-ся як найкращий вихід. В свою чер-гу інтенсифікація контактів з Україною має, з їхньої точки зору, дві перешкоди: додаткові витрати для власного бюджету (програми допомоги, дотації тощо) та потен-ційне гальмо для торгівельної співпраці з Росією.

Варшавський саміт НАТО. Єдність Заходу — найбільша поразка Росії?

Адам Лелонек, Центр досліджень Польща-Україна,

Фонд ім. Казімєжа Пулаского, Варшава, Польща

Російська інформаційна та психоло-гічна війни ведуться на Заході в

інший спосіб, ніж на пострадянсько-му просторі

28

… Якщо взяти до уваги всі стар-тові передумови, то результати са-міту у Варшаві виглядають більш ніж непогано.

Європа не є і ніколи не була най-сильнішим компонентом Альянсу. Головним гравцем та спонсором за-вжди були США. Більше того, скла-дається враження, що для ключо-вих держав в Європі цей стан дуже зручний – наприклад, не потрібно було жорстко дотримуватися бю-джетної дисципліни (тобто витра-чати не менше 2% свого ВВП на обо-ронні цілі). Разом із головним стрижнем НАТО, яким є тріумвірат США-Канада-Великобританія, функціонує також франко-німець-кий дует зі своїми специфічними устремліннями. Париж історично цікавився в першу чергу середзем-номорським басейном та Африкою, а Берлін, окрім економічних інтере-сів на території всього ЄС, завжди був особливо активним у Централь-но-Східній Європі та на Сході. Про-те Німеччина традиційно зосеред-жувалась на економічних питаннях та розбудові soft power і не була осо-бливо активною в посиленні мілі-тарного компоненту.

Роками завдяки німецькій домі-нації в рамках ЄС та багаторічній стабільності на Старому континен-ті, ключову активність Вашингтон здійснював у Тихоокеанському ре-гіоні та регіоні Південно-Східної Азії. Проте, російська агресія в Україні примусила США перео-

смислити свої пріоритети шляхом чергової активізації в Європі. Мож-на ризикнути твердженням, що за-вдяки рішучій реакції Вашингтону та Оттави, Альянс почав відповіда-ти на агресивну політику Кремля значно швидше, ніж Євросоюз.

Європа після саміту у ВаршавіЗ практичної точки зору після

саміту у Варшаві не можна говори-ти про новий розклад сил в Європі. Однак не можна й не оцінити на-лежним чином політичної ваги прийнятих постанов, підписаних договорів та офіційних декларацій. Альянс прийняв низку рішень в мі-літарному, кібербезпековому та на-віть енергетичному компоненті, що демонструє поступову еволюцію НАТО як організації на тлі сучас-них викликів. І, попри шквал кри-тики та тверджень про скорий крах Альянсу, саміт довів, що ор-ганізація вміє чітко визначати пріоритети та завдання. І як не па-радоксально – вплив на ці процеси мала політика РФ.

Офіційно було визнано росій-ські дії як «агресивні», а головним джерелом регіональної нестабіль-ності названо кремлівські устрем-ління до «досягнення політичних цілей шляхом погроз та застосу-ванням сили». Більше того, під-креслено, що це є «фундаменталь-ним викликом для НАТО», який «порушив євроатлантичну безпе-ку» і загрожує вільній та мирній

Якщо взяти до уваги всі стартові передумови, то результати саміту

у Варшаві виглядають більш ніж непогано

29

Європі. Російську політику було визнано як «зону небезпеки та не-стабільності вздовж периферії НАТО». Російську загрозу постав-лено в один ряд з викликами на Близькому Сході та Північній Аф-риці, тероризмом та міграційною кризою чи діяльністю ІДІЛ. Окрім політики РФ в Україні як дестабілі-зуючу діяльність Москви визнано масштабні військові навчання, вій-ськові провокації поблизу кордонів НАТО (в регіоні Балтійського, Чор-ного та Середземного морів), без-відповідальну та агресивну ядерну політику, порушення повітряного простору держав Альянсу, а також інші військові концепції Кремля.

Такі результати саміту – це де-монстрація єдності Заходу щодо неоімперської політики Путіна. Варто відзначити активізацію Бер-ліна в рамках Альянсу – міністр оборони Німеччини Уршула фон Лейен прямим текстом заявила, що з Росією потрібно розмовляти, але із позиції сили. Також, попри те, що питання членства України в НАТО поки що не стоїть, рішуче підкрес-лено, що рішення щодо цього буде приймати Київ та 28 членів Альян-су, і ніхто не має права впливати на це рішення.

Водночас з’являється низка критичних оцінок, особливо з українського боку, щодо готовності НАТО продовжити діалог з Мо-сквою. Важко собі уявити, що мо-гло бути по-іншому. Перекриття

каналів спілкування не призвело б до конструктиву, тим більше, якщо згадаємо глобальні виклики, при вирішенні яких Захід змушений співпрацювати з Кремлем (іслам-ський тероризм, проліферація зброї масового ураження, ІДІЛ, енергобезпека). Разом з тим, необ-хідно навести влучні слова колиш-нього голови Ради нацбезпеки Польщі Станіслава Козєя під час NATO Ballistic Missile Defence Conference 2016: «російська док-трина ядерної деескалації, яка по-лягає у допуску використання атомних боєголовок у випадку не-вдалого для Росії перебігу збройно-го конфлікту, є найбільшою загро-зою для Північноатлантичного альянсу. Це може реально зменши-ти для Кремля кошти на розгортан-ня бойових дій». На цей виклик За-хід наразі не знайшов рецепту, хоча зусилля щодо його опрацювання інтенсифіковано.

Також необхідно навести слова Глена Ховарда, президента Jameston Foundation, який наголошує на ще одній великій проблемі Альянсу: «Росія має 25 тис. солдатів, які у будь-який момент можуть бути пе-рекинуті куди завгодно вздовж кордону, в тому числі, до Прибал-тійських країн. Запроектовані сили швидкого реагування НАТО мають нараховувати 5 тис., але їхній ко-мандир не матиме права видати на-каз про атаку». Розміщення баталь-йонів у Польщі, Литві, Латвії та

Результати саміту – це демонстрація єдності Заходу щодо

неоімперської політики Путіна

30

Естонії кардинально не змінює пропорцій сил в регіоні, оскільки не це було їхньою метою. Це важ-ливе стратегічне рішення, однак воно носить політично-іміджевий характер. Водночас, це не кінець активності Альянсу в регіоні.

Український контекстЗ точки зору Києва можна вио-

кремити низку більш ніж позитив-них рішень НАТО у Варшаві: • Росію названо спільним викли-

ком для євроатлантичної спіль-ноти;

• Продовжено тиск та санкції щодо Росії (тобто, по суті, полі-тично підтримано Україну);

• Підтверджено участь РФ в кон-флікті на Донбасі, а також закли-кано її призупинити політичну, мілітарну та фінансову підтрим-ку т.зв. міліції народних респу-блік та цілеспрямовану дестабі-лізацію східних областей України;

• Відправлено чіткий сигнал про те, що немає жодних шансів на визнання анексії Криму, а також закликано Москву її анулювання та жорстко розкритиковано по-літику Кремля на окупованому півострові;

• Росію визнано винною у запіз-ненні імплементації мінських домовленостей;

• Підтверджено визнання україн-ських устремлінь щодо курсу на Захід та практичне і якісне поси-

лення співробітництва (Україна декларувала продовження ре-форми Збройних Сил з метою досягнення до 2020 року суміс-ності ЗСУ з військами НАТО. Також буде збільшена кількість радників НАТО в Києві, включ-но із спецкоординатором;

• Підписано Comprehensive Assistance Package (CAP), тобто практичну та матеріальну під-тримку в 40 сферах (в т.ч. обо-ронні можливості, оборонний сектор), створено 8 нових фондів, які мають фінансувати реалізацію різних тактичних та стратегічних завдань.Плюс всі подробиці САР не є

відкритими. Це низка дво- та бага-тосторонніх договорів, які підписа-но між Україною та країнами-чле-нами Альянсу. Без сумніву, є в них місце для спільної протидії гібрид-ним загрозам. Також можна при-пускати, що вони стосуються спів-робітництва в сферах розвідки, розмінування та нейтралізації імп-ровізованих вибухових пристроїв, розвитку сил спеціальних операцій чи модернізації техніки.

Також слід відзначити підпи-сання польсько-українського по-розуміння щодо співпраці Зброй-них Сил обох держав. Подробиці документу є таємними. Ймовірно, йдеться в ньому про модернізацію українського танку Т-72 до стан-дарту РТ-91, закупівлю техніки для спостереження в темноті, безпілот-

З точки зору Києва можна виокре-мити низку більш ніж позитивних

рішень НАТО у Варшаві

31

ників, систем спостереження і, можливо, модернізації вертольотів Мі-2 та співпраці спецпідрозділів.

ПідсумкиМайбутнє України залежить від

сили Заходу, але також сили Росії. Вирішальні політичні дії довкола Києва стануть можливими тоді, коли одна зі сторін явно послаб-шає. Саміт показав, що попри пев-не запізнення, Альянс адаптується до сучасних викликів, в тому числі, до агресивних дій Кремля, зокрема, в сфері інформаційної війни та кі-бербезпеки. Можна зауважити, що НАТО перестало виключно захи-щатися.

Політичний експерт Вадим Ка-расьов заявив, що у Варшаві не було прориву щодо України, а Київ може очікувати на зближення з Альянсом тоді, коли Росію буде ви-знано ворогом Заходу. Останній сценарій, через низку причин, є не-реальним, а конвенціональний конфлікт НАТО з Росією є не лише нереальним, але й потенційно дуже шкідливим власне для України.

Звичайно, Київ має право очі-кувати від НАТО рішучих дій, але також в Альянсі вже роками чека-ють на українську трансформа-

цію – як політичну, так і еконо-мічну. Повільні темпи реформ, фінансові проблеми та інші ви-клики – саме це, здається, є клю-човими перепонами, через які Пе-тро Порошенко не піднімає теми членства в Альянсі. Про бойові дії на Донбасі та мілітаризацію Криму годі й згадувати... Інтенси-фікація співробітництва на даний момент є найефективнішим мето-дом досягнення на довшу пер-спективу членства в НАТО. Це складний процес, що розрахова-ний на роки, і на цьому етапі все залежить від Києва. Декларації про перспективу членства нічого наразі не поміняють. Більше того, реальні дії показують, що обидві сторони є в цьому зацікавлені, але на це потрібен час. Також ло-гічно не додавати таким кроком приводу та аргументів для росій-ської пропаганди.

Москві не вдалося розбити єд-ність Заходу, а її пропаганда зазна-ла фіаско. НАТО як інституція від-крив новий розділ в стосунках з РФ – це ще не нова «холодна війна», однак чіткий політичний та мілі-тарний сигнал Володимир Путін отримав. Захід показав, що є межі, які перейти Кремлю не дозволять…

НАТО перестало виключно захищатися

Київ має право очікувати від НАТО рішучих дій, але також в Альянсі

вже роками чекають на українську трансформацію - як політичну, так

і економічну

Декларації про перспективу член-ства нічого наразі не поміняють

Москві не вдалося розбити єдність Заходу, а її пропаганда зазнала

фіаско


32

Проведение информационных провокаций и запуск неправдивой информации всегда составляли ве-сомую часть деятельности советских спецслужб. Как и во времена холод-ной войны СССР, так и в период раз-вития агрессии современной России (2003–2016 гг.) информационные ло-вушки чаще всего формировались в рамках информационно-психологи-ческой стратегии воздействия, где провокациям и дезинформации от-водится первичная роль.

Довольно примечательно, что как во всех видах информацион-ной войны, информационные про-вокации и запуск неправдивой ин-формации направлены на три вида аудитории: украинскую, россий-

скую и западную. При этом крайне важно не упускать из виду, что го-товящийся спецслужбами или от-ветственными специалистами ин-формационного фронта контент для разных аудиторий существен-но разнится и имеет свои исключи-тельные характеристики.

Надо отметить, что с началом военной агрессии уровень этого вида информационно-психологи-ческих операций не только вырос до невиданных масштабов, но и приобрел изощренные, адаптиро-ванные к технологическому веку, черты. На это не раз указывали специалисты и журналисты.

В основе готовящихся спецопе-раций с применением дезинформа-

Аналітичні розробки

Информационные провокации и дезин-формация России с участием негосудар-ственных структур или СМИ

Валентин Бадрак,директор Центра исследований армии, конверсии и разоружения

Во всех видах информационной войны, информационные провокации

и запуск неправдивой информации направлены на три вида аудитории:

украинскую, российскую и западную

33

ции или подготовленных инфор-мационных провокаций всегда находится страх той или иной ау-дитории, с которой профессио-нально работают воины информа-ционного фронта. Например, «классикой жанра» подрывной ра-боты в Европе специалисты уже назвали жесткую инсценировку актов насилия в немецком Кёльне, якобы совершенных мигрантами в новогоднюю ночь 2016 года. Время и контент были выбраны идеально («Массовое изнасилование жен-щин в Кёльне. Полиция сообщает о 80 пострадавших», - вот один из со-тен похожих заголовков информа-ционных сообщений о событии)…

Превосходная эксплуатация на-бирающей обороты европейской проблемы была реализована таким образом, чтобы жители остро по-чувствовали, что отныне даже в крупные праздники в больших го-родах они должны опасаться эле-ментарного расслабления и отды-ха. Даже полиция не поможет! По мнению советника министра ин-формационной политики Дмитрия Золотухина, российские спецслуж-бы провели успешную новогоднюю спецоперацию в городах Европы, создав основания для глубокого и продолжительного кризиса. Есте-ственно, российские СМИ расти-ражировали событие, выстроив в качестве информационной при-правы десятки душещипательных историй.

Несколько по-иному была орга-низована работа с украинской ау-диторией. Российское информаци-онное сопровождение событий украинской Революции достоин-ства, а потом и так называемой «Русской весны» — интервенции в Украину — стало настоящим шо-ком для преимущественно паци-фистски настроенных украинцев. Уровень лжи, агрессии и ненави-сти, лившихся из российских СМИ как из рога изобилия, даже заста-вил многих украинских публичных лиц обратиться к россиянам.

И естественно, об этом виде во-йны во весь голос трубили специа-листы. «С самого начала россий-ско-украинская война характеризовалась тотальной де-зинформацией со стороны страны-агрессора. «Классик дезинформа-ции Геббельс говорил: чем ужаснее ложь, тем больше шанс, что в нее поверят. С помощью технологий создается иная информационная реальность. Ведь люди, которые смотрят только российские кана-лы, живут в этой реальности...

Все это накладывается на из-вестную психологическую техно-логию — спираль замалчивания. Когда люди получают односторон-нее освещение событий и вдруг на-чинают сомневаться (думать: так не может быть, война — это плохо), но имея тотальное окружение, ко-торое мыслит теми же категория-ми, они не находят в себе достаточ-

Когда люди получают односторон-нее освещение событий и вдруг

начинают сомневаться (думать: так не может быть, война — это

плохо), но имея тотальное окруже-ние, которое мыслит теми же

категориями, они не находят в себе достаточно мужества и силы

каким-то образом противостоять этому

34

но мужества и силы каким-то образом противостоять этому. Это касается не только русских, но и значительной части крымчан. Это накладывается на целый ряд ми-фов, которые продуцируются рос-сийскими медиа. Например, пом-ните толпу беженцев якобы на украинской восточной границе? Этот сюжет снимался в ярмароч-ные выходные дни, когда украинцы едут в Польшу, а поляки — посеща-ют Украину. Эта оценка ситуации, кстати, прозвучала из уст председа-теля комитета «Равенство возмож-ностей» Александра Чекмышева.

Отработка «вброса» различных фейков и провокационных идей происходила задолго до начала ок-купации Россией украинских тер-риторий. Типовым примером мо-жет служить нашумевшая статья близкого к Кремлю политтехнолога Игоря Джадана «Механический апельсин». В статье с целью запуги-вания населения Украины и дис-кредитации украинской армии был нарисован почти фантастический сценарий захвата Украины. Сама статья являлась тщательно сплани-рованной информационно-психо-логической операцией, а реализо-вана она была еще в 2008 году.

В ходе развернутой Россией во-йны в 2014 году чрезвычайно ак-тивно использовалась дезинфор-мация, которая внедрялась через СМИ, преимущественно государ-ственные. Как считает заместитель

главного редактора StopFake.org В.С. Романюк, во время активных мероприятий в рамках российской оккупации Крыма и войны на Дон-бассе информационные манипуля-ции и фейки стали важной частью стратегии, которая внедрялась Рос-сией с целью реализации военных и дипломатических действий. Сами специалисты StopFake.org собрали около 1000 российских пропаган-дистских изданий и материалов только за 2014 – 2015 годы. По мне-нию Романюка, можно говорить даже о типологии дезинформаций. А именно, он называет крайне не-безопасным многократное повторе-ние в различных вариациях следую-щих провокационных стереотипов: «Украина не состоялась как госу-дарство», «Незаконный захват вла-сти в Украине», «Украина – фашист-ская держава», «Россия не оккупант, а защищает «своих»».

Исследователь приводит и мно-гочисленные случаи информаци-онных провокаций, проведенных через российские СМИ с целью подрыва доверия к армии и показа ее непрофессиональных действий. Показательный пример: 4 августа 2014 года российские СМИ сооб-щила, что украинские солдаты и пограничники, которые переме-стились на территорию РФ после боев около Краснопартизановки на Луганщине, якобы бросили ору-жие, дезертировали из украинской армии и попросили убежища в РФ.

35

Подобных сообщений, представ-ленных в «Известиях», «Россий-ской газете» или Lifenews, замести-тель главного редактора StopFake.org называет десятки. Ссылаясь на исследование Финского института международных отношений в 2016 году («Туман вранья. Российская стратегия лжи и конфликт в Украи-не»), специалист в области ин-формбезопасности отметил, что Совбез РФ даже инициировал про-ведение исследования с целью предупреждения появления «ро-мантического революционного стереотипа» и не допустить управ-ляемой толпы в РФ.

Это само по себе отражает уро-вень подходов Кремля к отработке задач на информационном фронте. Заместитель главного редактора StopFake.org далее делает в своей статье вывод, что российская про-паганда не просто «искажает со-держание, искусственно формируя определенные мифы и представле-ния, но и совершает ценностную и этическую инверсию».

Ярким примером откровенной лжи, используемой для одурмани-вания российского общества, явля-ется показ в один день российски-ми телеканалами «Россия 1» и НТВ сюжетов, в которых один и тот же человек был представлен сторон-ником «Правого сектора» и России. Любопытно, что героем обоих «сенсационных» сюжетов стал гражданин ФРГ российского про-

исхождения Андрей Петков. Канал НТВ выпустил историю, в которой житель Германии Петков привез в Украину 500 000 евро для поддерж-ки «Правого сектора». «Я привез с Майдана деньги, 500 тыс. евро. Я заказал 50 комплектов обмундиро-вания», – говорит господин Петков журналистам НТВ.

В то же время, телеканал «Рос-сия 1» показал Петкова уже совсем с другой стороны. Ни о немецком происхождении, ни о поддержке «Правого сектора», ни о пожертво-вании в 500 000 евро вообще не упоминалось. В сюжете «Россия 1» Петков уже выступает против украинской власти и у него на кро-вати завязана георгиевская лента. На «России 1» заявили, что «7 апре-ля Андрей как всегда пришел на центральную площадь открыто за-явить о том, что недоволен дей-ствиями новой власти». Более того, в кадре «России 1» у постели Пет-кова связана георгиевская лента.

Использование подобных прие-мов может говорить о том, что в России уже сформирован массо-вый потребитель, уровень критич-ности которого является низким для реального осмысления проис-ходящего. К тому же за время прав-ления Путина в России сформиро-вано поколение журналистов, которые не отличают информации от пропаганды и готовы сознатель-но создавать подобные откровенно лживые сюжеты в пользу обслужи-

Российская пропаганда не просто «искажает содержание, искус-

ственно формируя определенные мифы и представления, но и совер-

шает ценностную и этическую инверсию»

В России уже сформирован массовый потребитель, уровень

критичности которого является низким для реального осмысления

происходящего

36

вания господствующей в РФ идео-логии. Наиболее же удивительным фейком, довольно успешно вне-дренным в сознание среднестати-стического россиянина, стала идея, что «войну в Украине проводит США и НАТО».

Детальный анализ информаци-онного воздействия России позво-ляет говорить об использовании различных методик. Скажем, в це-лую индустрию превратилось ис-пользование подставных сюжетов и фотографий, взятых из освещения совершенно иных событий. Наибо-лее запомнились специалистам сле-дующие случаи. Фотография якобы горящего под украинскими бомба-ми Славянска (фото из Квебека 2013 года, где произошла авария желез-нодорожного поезда с горючим). Фото девочки, раненой боевиками в Сирии за несколько лет до россий-ско-украинской войны, в россий-ских СМИ выдавалась за жертву об-стрела Донецкого аэропорта. Не менее часто в российских сюжетах использовались подставные свиде-тели – для создания событий, кото-рых не было. Как, скажем, в сюжете о мальчике и его матери, которую якобы привязали к танку и волокли по площади в Славянске. Или ис-пользование монтажей – как в сю-жете о победе на президентских вы-борах лидера «Правого сектора» Дмитрия Яроша.

Надо сказать, что марта 2014 года дезинформация российских

СМИ стала постоянным сопрово-ждением событий войны. Любая, даже самая абсурдная информация с пафосом «разгонялась» по россий-ским каналам. Широкий резонанс вызвал сюжет, где под слова: «Толь-ко за последние две недели границу (с Россией) перешло более 140 ты-сяч человек. И среди них не только жители юго-восточных районов Украины, но также центральных и западных», — была смонтирована картинка украинско-польской гра-ницы на пропускном пункте «Ше-гыни». Любопытно, что спустя не-которое время именно это видео удалили, заменив другим видеоря-дом с тем же текстовым оформлени-ем. Это свидетельствует о неком внутреннем соревновании среди российских каналов – в рачитель-ном выполнении заказов Кремля или спецслужб. Подобные сюжеты транслировал не только «Первый канал», но и «Россия 24», который решил исследовать ситуацию еще и с морской границей. Сюжет Анны Сорокиной можно считать мастер-классом того, как сделать новость, даже если новости еще нет: «В адми-нистрациях поселков, близких к порту (порт Кавказ на косе Чушка в Керченском проливе, Краснодар-ский край, Россия — Авт.), есть не-гласный список адресов местных жителей, которые могут принять беженцев и предоставить им жи-лье. Причем этот список начали со-ставлять предварительно, даже не-

37

смотря на то, что беженцев из Украины или Крыма здесь еще не встречали».

Минобороны Украины то и дело приходилось опровергать лживые российские сюжеты относительно ситуации в Крыму в ходе оккупа-ции полуострова. Например, лжи-вой оказалась информация о том, что фрегат ВМС Украины «Гетьман Сагайдачний» якобы поднял рос-сийский триколор, а также то, что украинские военные оставляют свои части и массово выходят из рядов Вооруженных сил Украины. К сожалению, такие новости расхо-дятся и по более-менее беспри-страстным российским СМИ. Так, например, новость об освобожде-нии крымских военнослужащих со ссылкой на «РИА Новости» рас-пространили «Дождь» и Lenta.ru.

Такое засилье дезинформации подтолкнуло украинских журнали-стов и АйТи-шников создавать сайты, которые мониторят фейко-вые новости и анализируют их. Наиболее известный из них — упо-минаемый выше портал StopFake.org. Среди показательных материа-лов — исследование постановки (!) вооруженного конфликта в Сим-ферополе для российского ТВ. Факты распространения неправды в российском телеэфире собраны и систематизированы.

В связи с разгулом дезинформа-ции на российских общенацио-нальных каналах руководители

украинских медиагрупп даже обра-щались с открытым письмом к ру-ководителям российских СМИ. Как сообщает «Телекритика», к объективности Константина Эрнста («Первый канал»), Олега Добродеева (ВДТРК) и Владимира Кулистикова (НТВ) призывали Анна Безлюдная (InterMediaGroup), Владимир Боро-дянский (StarLightMedia), Федор Огарков («Медиа Группа Украина»), Александр Ткаченко («1+1 медиа»). Кстати, и украинские каналы, осо-бенно «Интер» и «Украина», не раз призывали прекратить разжигать конфликты и нагнетать ситуацию. Эти каналы нередко использовались для подыгрывания вражеской дер-жаве. Например, «Интер» с помпой работал на рекламе Крестного хода 2016 года – антиукраинского собы-тия, разработанного российскими спецслужбами.

На фейки и провокации не раз реагировала и Служба безопасности Украины. Например, 4 августа 2014 г. СБУ попросила Интернет-ассоциа-ции Украины заблокировать сайты, которые распространяют информа-цию, которая «пропагандирует войну, национальную вражду, изменение путем насилия конститу-ционного строя или территориаль-ной целостности Украины». В соот-ветствующем письме упоминались не менее два десятка порталов с украинской пропиской. Департа-мент контрразведывательной за-щиты интересов государства в сфе-

«Интер» с помпой работал на рекламе Крестного хода 2016 года – антиукраинского события, разрабо-танного российскими спецслужбами

38

ре информационной безопасности просил запретить сайты, зареги-стрированные как в Украине, так и за рубежом.

Еще одним аспектом провока-ционной деятельности является распространение слухов. Напри-мер, очень эффективно действова-ли слухи о плохом обмундирова-нии украинских военных и нехватке провианта у подразделе-ний ВСУ. Специалисты также от-мечают, что паническими слухами вносится и региональный раскол. Волна протестов против мобилиза-ции прокатилась в западной Укра-ине. Наибольший размах она имела на Закарпатье, где снова активизи-ровалась давняя агентура ФСБ. Так, слухи о массовом призыве и отправке сразу на войну серьезно взбудоражили регион. Специали-сты в области деятельности спец-служб настаивают, что «бабский бунт» на Закарпатье был специаль-но устроен представителями рос-сийской агентуры. Определенным подтверждением этому может быть сюжет в новостях Russia today (кстати, в тот момент в Закарпатье поймали журналисту данного ка-нала).

С начала войны против Украи-ны российское агентство ИТАР-ТАСС превратилось в штаб инфор-мационных провокаций. Так, к примеру, сообщение ИТАР-ТАСС от 27 сентября 2014 года можно считать типичным. В частности, по

данным ИТАР-ТАСС, «в крупней-ших городах юго-востока ... жители Харькова, Днепропетровска, Одес-сы, Запорожья, Херсона и Никола-ева вышли на центральные улицы и площади своих городов с требо-ванием к официальному Киеву прекратить поддерживать войну против населения Донецкой и Лу-ганской областей. По данным орга-низаторов акций, выразить свой протест против политики украин-ских властей вышли более 5000 че-ловек», – отмечало издание. Стоит ли говорить, что подобные сообще-ния становились трубным зовом для других СМИ, в том числе, не-государственных.

В ответ украинские СМИ могли уже только развенчивать создан-ный миф: «Российское агентство сообщило о массовых митингах и «маршах мира» против боевых дей-ствий на Донбассе, которых в дей-ствительности не было». Что озна-чает, направлять сообщение собственно украинской аудитории, а не воздействовать на россий-скую – читатели сообщений обыч-но не читают опровержений. Мо-сква же направляла послания как российской, так и украинской ау-диториям. Дезинформация, созда-ваемая российскими спецслужба-ми или контролируемыми ими структурами, в равной степени мо-жет быть направлена на внутрен-него пользователя, то есть, непо-средственно на население РФ.

Подобные сообщения становились трубным зовом для других СМИ, в

том числе, негосударственных

39

О том, что Россия объявила Украине информационно-психоло-гическую войну, не раз напомина-ли эксперты. Можно вспомнить одно из таких напоминаний. Ди-ректор Института внешней поли-тики Дипломатической академии Григорий Перепелица в эфире 5 ка-нала отметил, что «мы видим на российском телевидении откро-венную риторику войны. Фактиче-ски это развязанная информаци-онная война. Конечная цель этой психологической войны — сфор-мировать абсолютное отрицатель-ное отношение и российского, и украинского обществ к европей-скому курсу». К этому можно доба-вить, что РФ крайне активно стала действовать в оккупированных ре-гионах. Так, депутат Краматорско-го горсовета Л. П. Кислицына от-мечала в июне 2016 года, что в Донецке, параллельно с запретами на украинские СМИ и символику, наращивалась пропаганда. «За два года там запустились 5 (!) местных каналов».

Следует отметить, что после введения санкций Россия заметно активизировала деятельность на Западе. Это вынудило целый ряд государств, особенно бывшего со-циалистического лагеря, организо-вывать систему противодействия российским атакам. Иногда даже, провокации оказывали эффектив-ное психологическое воздействие. В связи с чем есть смысл вспом-

нить, как в ноябре 2013 года Служ-ба спецрасследований Литвы нача-ла проводить расследование в связи с публикацией агентством BNS сообщения о том, что Россия в ближайшее время может начать распространять дезинформацию о президенте Литвы Дале Грибау-скайте, а также организовать ин-формационные атаки.

Стиль и риторика России пре-восходно видна в российско-ту-рецком конфликте после уничто-жения турецкими силами ПВО российского боевого самолета. Как только президент Турции Реджеп Тайип Эрдоган в письме к Путину выразил сожаление по поводу сби-того самолета (чему, разумеется, предшествовала продолжительная дипломатическая работа), россий-ские СМИ по команде распростра-нили искаженную информацию о том, что турецкий президент яко-бы извинился перед президентом РФ за сбитый Турцией российский самолет. Несмотря на опроверже-ние информации пресс-секретарем Эрдогана Ибрагимом Калыном, информация результативно дошла до российского потребителя.

С развитием противостояния России и Запада на фоне россий-ской войны против Украины значи-тельную роль стало играть противо-действие российским провокациям и дезинформации на горизонталь-ном уровне. Подключение волонте-ров и стихийно возникающих про-

40

фессиональных объединений стало давать все больше результатов. Так, журналисты популярного фран-цузского телеканала Canal+ разо-блачили сюжет российского пропа-гандиста Дмитрия Киселева, демонстрировавшийся в эфире «России 24». Программа «Вести не-дели» Киселева была посвящена французским евроскептикам, ко-торые протестуют «против засилья мигрантов». При этом закадровый текст был наложен на видеоряд, за-печатлевший протесты французов против нового трудового законода-тельства, не имеющего никакого отношения к евроскептикам, сооб-щает RFI. Кроме кадров акций про-теста сюжет проиллюстрирован комментариями французов, начи-ная с демонстрантов и заканчивая бывшим госсекретарем Брюно Ле Мэром. Закадровый перевод заглу-шает голоса комментаторов и сде-лан некорректно. Журналисты нашли героев программы Киселе-ва, показав им российский ролик. Все они заявили, что российское телевидение грубо исказило ска-занное ими, зачастую заменив смысл слов на противоположный.

Например, женщина, якобы по-терявшая работу из-за того, что на ее место взяли троих мигрантов, заявила, что просто ушла на пен-сию и ни о каких мигрантах в ее комментарии речи не было. Девуш-ка, слова которой российские про-пагандисты истолковали как при-

зыв закрыть границы и не пускать в страну мигрантов, по ее словам, говорила прямо противоположное. Она назвала перевод ложным и оскорбительным. Брюно Ле Мэр, который, согласно «переводу» рос-сийского телевидения призвал Францию к тесному сотрудниче-ству с Россией, заявил француз-ским журналистам, что его «ответ» в сюжете представляет нарезку различных фраз, смысл которых очень сильно искажен.

Подобные случаи, которых в эфире уже сотни, стимулирует спе-циалистов считать, что современ-ная пропаганда России опасней, чем во времена Холодной войны (об этом, в частности, написала Washington Post). Немецкое изда-ние Die Welt сообщало, что Герма-ния усилит борьбу с российской пропагандой. Сама Россия призна-ла свою пропаганду наиболее дей-ственной в Чехии, Австрии и Вен-грии, о чем ранее писало немецкое издание Frankfurter Allgemeine Zeitung со ссылкой на данные за-падных спецслужб. В рейтинге британцы, эстонцы и датчане ока-зались наименее восприимчивыми к российской дезинформации.

Украинские эксперты говорят о внедрении российскими пропаган-дистами и информационными про-вокаторами ряда опасных идеоло-гических клише-фейков, которые применяются в зависимости от возникающих обстоятельств и це-

Современная пропаганда России опасней, чем во времена Холодной

войны

Сама Россия признала свою пропа-ганду наиболее действенной в

Чехии, Австрии и Венгрии

Британцы, эстонцы и датчане оказались наименее

восприимчивыми к российской дезин-формации

41

левых аудиторий, на которые они направлены. По мнению руководи-теля Центра исследования России и экс-министра иностранных дел Украины Владимира Огрызко, речь идет о следующих посылках:• российское национальное мень-

шинство подвергается гонениям и преследованиям - как в Украи-не, так и в западных странах;

• Запад считает Россию врагом и стремится ограничить ее влия-ние на международной арене;

• США и другие западные страны были организаторами цветных революций в нескольких постсо-ветских странах, они имели ан-тироссийскую направленность;

• Россия как «великая держава» имеет «право» на свою сферу влияния. Такой «объективной»

сферой влияния для России вы-ступает постсоветское про-странство;

• Россия является оплотом борь-бы с современным фашизмом. Все, что маркируется как антисо-ветское и антироссийское, есть фашизм;

• западный индивидуализм явля-ется губительным. Коллектив-ная форма общественного со-знания соответствует традиционным представлениям россиян;

• русская православная вера явля-ется единственно правильной. Мораль на Западе находится в стадии упадка. Европа становит-ся «Гейропой»;

• «русский мир» – это альтернати-ва «Гейропы».


42

За несколько лет, прожитых в обстановке непрекращающейся российской агрессии – в том числе и информационной – для боль-шинства украинцев имя Дмитрия Киселёва стало синонимом крем-лёвской пропаганды в целом.

Постепенно личность этого преданного слуги хозяина Кремля растворилась в потоках генерируе-мого им медиашума, придав ему поистине мифологический, инфер-нальный облик. Для подавляющего большинства украинских граж-дан – а также многих россиян, не утративших окончательно чувство реальности – Киселёв стал вопло-щением запредельно наглой, пере-ходящей границы абсурда лживо-

сти и конструирования чудовищного параллельного мира, в котором вынуждена существо-вать огромная часть российского общества.

За годы работы на пропаган-дистском фронте Киселёв сумел прыгнуть куда выше простого ма-нипулирования и подтасовки фак-тов, – он создал некую новую ре-альность, оголтелой фальшивости которой позавидовали бы многие проповедники-проходимцы иных религиозных сект. Однако кто же стоит за демонической фигурой бе-шеного пса российского агитпро-па – убеждённый фанатик и безу-мец или же талантливый актёр, очередное воплощение всепрони-

Министр пропаганды Дмитрий Киселёв. «Путинский Геббельс» как воплощение трагедии российской журналистики

Дмитрий Козлов, руководитель Лаборатории анализа личности ЦИАКР

Киселёв стал воплощением запред-ельно наглой, переходящей границы абсурда лживости и конструирова-

ния чудовищного параллельного мира, в котором вынуждена суще-

ствовать огромная часть российско-го общества

Кто же стоит за демонической фигурой бешеного пса российского

агитпропа – убеждённый фанатик и безумец или же талантливый

актёр, очередное воплощение все-проникающей театральщины и

«общества спектакля», составляю-щих суть путинского режима?

43

кающей театральщины и «обще-ства спектакля», составляющих суть путинского режима?

Дмитрий Киселёв родился в Москве в 1954 году. Родители буду-щего титана пропаганды были му-зыкантами, и Дмитрий поначалу также увлёкся музыкой, окончив музыкальную школу по классу классической гитары. Однако в дальнейшем в профессиональных устремлениях Киселёва ярко и вы-ражено проявились особенности его личности – непостоянство, от-сутствие чётких убеждений и принципов, приспособленчество, причудливо сочетающиеся с несо-мненным артистическим и журна-листским дарованием. Поступив в медицинское училище, Дмитрий Константинович затем резко сме-нил профессиональный вектор и в 1978 году окончил отделение скан-динавской мифологии филологи-ческого факультета Ленинградско-го государственного университета имени Жданова. После этого нача-лось долгое восхождение Киселёва на олимп советских и постсовет-ских СМИ.

С пропагандой будущий магистр этой науки столкнулся практически с первого трудового дня. Первым рабочим местом Дмитрия стало Го-стелерадио СССР. Киселёв работал в Центральном радиовещании на зарубежные страны, в норвежской и польской редакциях. С началом Перестройки Дмитрий Константи-

нович, уловив наметившиеся тен-денции и понимая мощь и перспек-тивы телевидения в новых условиях, переходит на Центральное телеви-дение СССР, став корреспондентом программы «Время». В те годы бу-дущий проповедник «духовных скреп», проклинающий гомосексуа-листов и погрязший в аморально-сти Запад, подолгу работал в скан-динавских странах, слыл либералом и придерживался откровенно про-западных взглядов. В конце 1989-го Киселёв стал ведущим Телевизион-ной службы новостей, однако уже в январе 1991-го был уволен за под-держку своей коллеги Татьяны Мит-ковой, отказавшейся озвучить в эфире официальную правитель-ственную трактовку событий в Вильнюсе. На первый взгляд, жест, достойный кого-нибудь из совре-менных российских оппозиционе-ров и кричаще несовместимый с биографией нынешнего цепного пса режима. Однако в действительно-сти демарш Киселёва вовсе не гово-рит о наличии у него твёрдых демо-кратических (и каких-либо ещё) взглядов и вполне укладывается в тотальное приспособленчество, определяющее весь жизненный путь Дмитрия Константиновича. В медиасреде перестроечного СССР либеральные взгляды были стой-ким модным трендом, а каких-либо репрессий со стороны доживающе-го последние дни, агонизирующего режима уже можно было не опа-

44

саться. В этом контексте деклара-тивные жесты Киселёва следует воспринимать как расчётливые шаги на пути к успеху – единствен-ной реальной ценности и «духов-ной скрепе», когда-либо интересо-вавшей нынешнего гендиректора «России сегодня».

Вскоре Советский Союз стал историей, и перед телевидением в России на короткий отрезок време-ни открылись невиданные прежде горизонты. Новые программы и передачи росли на руинах совет-ского телевидения стремительно, как грибы после дождя. Киселёв, всегда умевший держать нос по ве-тру, с 1991-го года трудился веду-щим ночного выпуска новостей на ОРТ. Однако параллельно, с 1996-го, будущий адепт «русского мира» вёл на том же канале программу «Окно в Европу». Этот проект был создан и щедро финансировался Еврокомиссией, выделявшей гран-ты на пропаганду европейских цен-ностей в РФ. Отбор на роль автора и ведущего был строгим, однако Киселёву с его выдающимися «про-бивными» способностями удалось обойти всех конкурентов. В даль-нейшем европейские чиновники, мониторившие качество материала передачи, высоко отзывались о Ки-селёве, называя его «железным пропагандистом» и отдавая долж-ное убедительности и проникно-венности, с которой Дмитрий Ки-селёв убеждал сограждан в

преимуществах европейской циви-лизационной модели и воспевал уровень развития здравоохране-ния, промышленности, науки и культуры в ЕС, которого сможет достичь и Россия, если двинется европейским путём…

Когда программа «Окно в Евро-пу» прекратила своё существова-ние, карьера Киселёва продолжила идти по восходящей – после смер-ти Владислава Листьева он стал ве-дущим телепрограммы «Час Пик», где проработал до сентября 1996-го. К этому этапу жизненного пути будущего «российского Геббельса» относится его формулировка цен-ностей и задач журналистики, а также предостережение от наруше-ний её основополагающих правил и принципов:

«Задача ведущего, на мой взгляд, это показ верных пропорций мира. Скорее, сама публика, которая смо-трит на экран, должна понять кто перед ней – журналист или агита-тор? Мы всё-таки говорим о про-фессиональной журналистике. Если говорить о том, что «пипл ха-вает», то он будет «хавать» посто-янно, снижая уровень до ещё по-шлее, ещё гаже. Любой эпатаж, любое снижение планки, правил «пипл» будет «хавать». В один пре-красный момент мы обнаружим себя в грязи купающимися, как свиньи, и будет такое общество, которое будет «хавать» друг друга вместе с грязью, и вот там мы себя

45

найдём, а вот ниже уже опуститься будет нельзя».

Продолжая менять престижные и высокооплачиваемые должности на различных российских телека-налах, Киселёв в начале 2000-х «до-брался» до Украины. С 2000-го по 2003-й Дмитрий Константинович был ведущим актуального интер-вью «Подробно с Дмитрием Кисе-лёвым» и главным редактором службы информации телекомпа-нии ICTV.

Его тогдашние коллеги вспоми-нают, как на «летучках» Дмитрий рассуждал о ценностях украинской нации, с упоением слушал песни Тараса Чубая и восхищался архи-тектурой старинного Львова.

«Он говорил, что украинцам нужно создавать те ценности, ко-торые ведут страну в разряд разви-тых европейских стран. Он же не говорил мне, в том числе на «летуч-ке», что мы должны создавать цен-ности «русского мира» или такие, которые должны нас соединить вновь с Россией, – вспоминал поз-же руководитель департамента спецпроектов ICTV, а в те годы вы-пускающий редактор новостей Александр Семирядченко. – Он был европейски ориентирован-ным, потому что для него Европа была во всех смыслах ближе, удоб-нее, понятнее». По словам генди-ректора Александра Богуцкого, Киселёв говорил своим сотрудни-кам: «Мы уже в Европе. Начните

Европу с себя. Живите так, словно вы уже в европейском сообще-стве».

Действительно, многие люди, знакомые с Киселёвым, определяли его как классического гедониста – ценителя всего качественного, ро-скошного и комфортного, превыше всего ставящего изысканные удо-вольствия и страстно влюблённого во всё в широком смысле «евро-пейское». И дальнейший жизнен-ный и «творческий» путь Киселёва парадоксальным образом отнюдь не опровергает его прежние при-страстия.

Именно в годы работы на ICTV Киселёв впервые продемонстриро-вал способность угождать и при-спосабливаться ради получения материальных дивидендов. Следуя в фарватере политики руководства телеканала (ICTV принадлежит зятю Леонида Кучмы Виктору Пин-чуку), Киселёв развернул масштаб-ную пропагандистскую кампанию в поддержку провластного канди-дата на президентских выборах Виктора Януковича. Конечно, до экстатического безумия нынешних эфиров «России сегодня» было ещё далеко, однако уже тогда Дмитрий Константинович начал нащупы-вать будущие опоры в своих «укра-инских сюжетах» – русофобия про-западных сил, национализм, фашизм, угроза НАТО… Конечно же, искренности во всём этом было так же мало, как и в давнем «бунте»

Многие люди, знакомые с Киселёвым, определяли его как

классического гедониста – цените-ля всего качественного, роскошного

и комфортного, превыше всего ставящего изысканные удоволь-

ствия и страстно влюблённого во всё в широком смысле «европей-

ское».

46

на ТСН – вероятно, Киселёв про-сто почувствовал шанс стать, нако-нец, по-настоящему влиятельной медийной фигурой, и в других об-стоятельствах с тем же успехом ве-щал бы о европейских ценностях и евроатлантическом векторе, при-чём так же пламенно, как и в годы работы в передаче «Окно в Евро-пу». Однако судьба распорядилась иначе, и на этот раз Киселёв «по-ставил не на ту лошадь».

После победы Оранжевой рево-люции Дмитрий Константинович лишился работы на ICTV и вернул-ся в Россию, где как раз формиро-валась совершенно новая медийная среда. Безошибочно угадав тенден-ции в информационной сфере, пе-рерождавшейся из полноценных СМИ в пропагандистский аппарат, Киселёв на этот раз не ошибся в выборе и начал стремительное вос-хождение к вершинам агитпропа.

С 2003 по 2006 год Дмитрий Ки-селёв – ведущий ежедневной ин-формационно-аналитической про-граммы «Вести +» телекомпании «Россия», ведущий актуального интервью «Подробно с Дмитрием Киселёвым».

В 2006 – 2012 годах – ведущий общественно-политического ток-шоу «Национальный интерес».

С июля 2008 года Киселёв явля-ется заместителем генерального директора холдинга ВГТРК. В мар-те 2012 заменил Сергея Кургиняна в программе «Исторический про-

цесс», также вёл авторскую про-грамму «Авторитет». С 9 сентября 2012 года – ведущий программы «Вести недели». С 19 сентября по 28 ноября 2015 года был ведущим ин-теллектуальной игры «Знание – сила».

9 декабря 2013 года было объяв-лено, что на базе РИА Новости бу-дет создана новая структура – «Международное информационное агентство «Россия сегодня». Её ге-неральным директором был назна-чен Дмитрий Киселёв.

Дальнейшая деятельность Кисе-лёва в детальном представлении не нуждается. По сути, возвышение Дмитрия Константиновича стало результатом идеологической поли-тики Путина после второго прише-ствия в Кремль в 2012-м – монтажа нового оправдания своего затянув-шегося правления, замешанного на противоречивом калейдоскопе консервативных ценностей и алар-мизме из-за вездесущих происков агрессивного Запада и козней вну-тренних врагов-либералов. Поис-тине инфернальное величие Кисе-лёва заключается в переосмыслении канонов пропаганды и превраще-нии её в настоящее шоу. Вместо унылого, закостенелого и вызыва-ющего зевоту даже у своих творцов агитпропа «а ля поздний СССР» Киселёв создал зрелище, сочетаю-щее энергетику и эмоциональность полоумных сектантских пасторов и безумие передач о паранормаль-

Поистине инфернальное величие Киселёва заключается в

переосмыслении канонов пропаганды и превращении её в

настоящее шоу

47

ных явлениях. Вопиющий абсурд доводов Киселёва, вызывающих го-мерический хохот у любого мысля-щего человека, приходится по душе огромным массам находящихся в бесконечном трансе телезрителей из рядов «путинского электората», не привыкших получать информа-цию из интернета с его априори ме-нее «ударным» воздействием на восприятие. При этом типичный потребитель информационного силоса, продуцируемого Киселё-вым, конечно же, бессилен разгля-деть ту призрачную тень иронии, которая пронизывает его бредовые прокламации о сожжении сердец гомосексуалистов, заговорах соз-давшего Майдан ЦРУ и прочую околесицу. Ведь ожидать от челове-ка, живущего в стильном и совре-менном скандинавском доме, пре-восходно разбирающегося во французских и итальянских винах, владеющего несколькими языками и привыкшего проводить отпуск значительно западнее российских границ, даже намёка на веру в соб-ственные слова крайне наивно.

И в этом нет ничего удивитель-ного. Молодость Киселёва и ключе-вые этапы формирования его лич-ности пришлись на позднюю брежневскую эпоху – время повсе-местной утраты веры в коммуни-стическую идеологию и формиро-вания уродливой и извращённой советской версии консюмеризма, которая по-прежнему продолжает

процветать и калечить историче-ское развитие большинства пост-советских государств. Способность притворяться, менять бесконечные маски, постепенно растворяя свою личность в бесконечной лжи, стала ключевой для тех, кто пытался быть успешным в эпоху позднего Застоя. Носители этих антиценно-стей фактически и определяют се-годня повестку дня в РФ, составляя подавляющее большинство пред-ставителей её элиты. В подобной среде подлинный успех и матери-альное благополучие невозможны без отказа от идеалов и принципов. Воплощением подобных взглядов является и сам российский лидер. Но именно в лице Киселёва наибо-лее ярко проявилось созданное Владимиром Путиным общество тотального представления, теа-тральной постановки, давно зат-мившей и подменившей собой ре-альность.

В своё время Владислав Ли-стьев, Анна Политковская, Артём Боровик и многие другие стали жертвами политики, отказавшись изменить самим себе. Очевидно, что Дмитрий Киселев сделал иной выбор и предпочёл жизнь в богат-стве и славе. Изменив принципам журналистики, когда-то столь бле-стяще озвученным им самим, он научился приспосабливаться и по-лучать от этого баснословные ди-виденды. И сегодня в этом, вне вся-кого сомнения, одарённом

Ведь ожидать от человека, живу-щего в стильном и современном

скандинавском доме, превосходно разбирающегося во французских и

итальянских винах, владеющего несколькими языками и привыкшего

проводить отпуск значительно западнее российских границ, даже

намёка на веру в собственные слова крайне наивно

Именно в лице Киселёва наиболее ярко проявилось созданное Владими-ром Путиным общество тотально-

го представления, театральной постановки, давно затмившей и подменившей собой реальность

48

медийщике, изрыгающем потоки невероятной ахинеи ради матери-альной выгоды, наиболее ярко про-является трагедия всей российской журналистики.

В заключение стоит привести новые «принципы», озвученные Киселёвым уже в роли главного придворного пропагандиста: «Во-прос в том, как позиционировать себя государственному информа-ционному агентству... Часто под лозунгом объективности мы иска-жаем картинку и смотрим на свою страну как на чужую. Мне кажется, этот период дистиллированной, отстранённой журналистики за-кончен. Я сам исповедовал эти принципы, вы можете легко найти в интернете мои высказывания. Но я прошёл определённую внутрен-нюю эволюцию, которую можно было бы передать словами англий-ской пословицы о том, что у чело-века, который в юности не был бунтарем, нет сердца. А человек, который не стал консерватором,

когда стал более зрелым, – у него нет ума. Я считаю, что нет ни одно-го издания в мире, которое объек-тивно. CNN объективно? Нет. Би-би-си объективно? Нет. Объективность – это миф, который нам предлагают и навязывают. Представьте себе, молодой человек кладёт руку на плечо девушке, в лучшем случае, и говорит: «Ты зна-ешь, я давно хотел сказать тебе, что я отношусь к тебе объективно». Это то, что она ждёт? Ну, наверное, нет».

Но, пожалуй, истинно пророче-скими для его собственной жизни и карьеры, и судьбы российской медиасферы в целом, были другие слова Дмитрия Киселёва, произне-сённые гораздо раньше: «В один прекрасный момент мы обнару-жим себя в грязи купающимися, как свиньи, и будет такое обще-ство, которое будет «хавать» друг друга вместе с грязью, и вот там мы себя найдем, а вот ниже уже опу-ститься будет нельзя».

«В один прекрасный момент мы обнаружим себя в грязи купающими-

ся, как свиньи, и будет такое обще-ство, которое будет «хавать» друг

друга вместе с грязью, и вот там мы себя найдем, а вот ниже уже

опуститься будет нельзя»


49

Российская газета «Ведомости» в номере от 15 июля 2016 г. опубли-ковала статью директора Центра анализа стратегий и технологий (АСТ) Руслана Пухова «Наша кар-та Африки» [1]. В ней идёт речь о том, каковы реальные цели рос-сийского военного планирования. Мы считаем необходимым полно-стью привести её содержание (с нашими комментариями по ходу текста, выделенными полужир-ным шрифтом), а затем высказать предположение о причинах подоб-ной публикации.

Статья начинается с историче-ской цитаты. В 1980-е годы XIX века, когда европейские державы охватила лихорадка колониальных

захватов, один из гостей герман-ского канцлера Бисмарка обратил внимание, что у того в кабинете от-сутствует карта Африки. Бисмарк подвел гостя к карте Европы. «Вот здесь Франция, – показал Бис-марк, – вот здесь Россия, а между ними мы. Вот моя карта Африки!».

Спустя 130 лет афоризм «желез-ного канцлера», наглядно продемон-стрировавшего этим необходимость приоритета фундаментальных основ политики в области национальной безопасности перед преходящими и второстепенными интересами, вспо-минается в связи с отношениями между Россией и НАТО.

В самом деле, в то время как за-падные страны – члены НАТО ве-

Российские планы военной операции

Юрий Бараш, член Экспертного Совета ЦИАКР

50

дут активную кампанию по предот-вращению «русского вторжения» в Прибалтику, приняв решения о на-чале развертывания многонацио-нальной группировки войск в трех прибалтийских республиках и в Польше, Москва сохраняет удиви-тельную пассивность в этом регио-не. За последние четыре года в Ка-лининградской области и в приграничных с Прибалтикой рос-сийских регионах не принималось никаких значимых мер по усиле-нию группировки Вооруженных сил России.

А зачем усиливать группировку, если она и так достаточно сильна? Далее будет показано, что г-н Пу-хов серьёзно преуменьшает её со-став и боевые возможности.

В период военного реформиро-вания 2009–2010 гг. российские силы в Калининградской области были кардинально сокращены и «разгружены» от тяжелой техники (путем вывоза последней) и с тех пор, по сути, остаются на том же невысоком уровне. Достаточно сказать, что в Калининградской об-ласти остался лишь один танковый батальон (в составе 79-й отдельной мотострелковой бригады).

Действительно, в 79-й отдель-ной мотострелковой бригаде есть танковый батальон. Но г-ну Пухо-ву должно быть известно, что во-йна ведётся не одними танками. В составе 11-го армейского корпуса (о нём Пухов говорит дальше),

кроме упомянутых им 79-й брига-ды (Гусев), 7-го отдельного мото-стрелкового полка (Калининград) и 152-я ракетной бригады (Черня-ховск) есть ещё 336-я бригада мор-ской пехоты (Балтийск), 244-я ар-тиллерийская бригада и 22-й зенитно-ракетный полк (Кали-нинград). Всего в 11-ом армейском корпусе, кроме 41 танка, есть 448 боевых бронированных машин (ББМ, то есть боевых машин пехо-ты и бронетранспортёров), 174 ар-тиллерийские системы (АС, то есть самоходных гаубиц и пушек, ми-номётов и реактивных систем зал-пового огня), 12 пусковых устано-вок тактического ракетного комплекса (ПУ ТРК) «Точка-У», 88 противотанковых систем (ПТС, то есть пушек и управляемых ракет-ных комплексов ПТРК) и 94 зенит-ные системы (ЗС, то есть зенитных самоходных установок ЗСУ и зе-нитно-ракетных комплексов ЗРК) [2, 3].

Достаточно солидно, не нахо-дите? Но этого мало. Г-н Пухов не упомянул 6-ю общевойсковую ар-мию (штаб в Санкт-Петербурге), которая дислоцируется рядом с Эстонией и Латвией. А она имеет 2 отдельные мотострелковые брига-ды (138-ю в п. Каменка Ленинград-ской обл. и 25-ю в п. Струги Крас-ные Псковской обл.), 9-ю артиллерийскую бригаду и 26-ю ракетную бригаду (Луга), 5-ю зе-нитно-ракетную бригаду (Ломо-

А зачем усиливать группировку, если она и так достаточно сильна?

Далее будет показано, что г-н Пухов серьёзно преуменьшает её

состав и боевые возможности

51

носов), 95-ю бригаду управления, 132-ю бригаду связи, 51-ю бригаду МТО, 30-й инженерно-сапёрный полк, полк РХБЗ и другие части. Всего в 6-й армии 82 танка, 340 ББМ, 170 АС, 12 ПУ нового ОТРК «Искандер-М», 126 ПТС и 120 ЗС [2, 4].

К этой группировке логично добавить 76-ю десантно-штурмо-вую дивизию ВДД (Псков), кото-рая тоже дислоцируется в данном регионе. Она имеет 10 танков, 332 ББМ, 78 АС, 33 ПТС, 60 ЗС [5].

А если сложить вооружение 11-го корпуса, 6-й армии и 76-й де-сантно-штурмовой дивизии, то получится 133 танка, 1120 ББМ, 422 АС, 24 ПУ ТРК и ОТРК, 249 ПТС и 274 ЗС [2, 3, 4, 5].

Этого вполне достаточно для оккупации Литвы, Латвии и Эсто-нии, учитывая то, что ВС этих стран вообще не имеют танков, боевых самолётов, ЗРК и боевых кораблей. В сумме у них есть 3 лёг-кие пехотные бригады, имеющие всего 276 БТР и 344 АС (110 букси-руемых гаубиц и 234 120-мм мино-мёта). В качестве противотанко-вых и зенитных систем там используется небольшое количе-ство лёгких переносных ПТРК и ПЗРК [2].

Но надо учитывать, что ВС Рос-сии могут сосредоточить против стран Прибалтики и другие (до-полнительные) силы. Учитывая высокую (воздушную) мобиль-

ность российских соединений ВДВ, логично предположить, что против Прибалтики могут быть использованы ещё, как минимум, 2 дивизии ВДВ (98-я и 106-я воз-душно-десантные из Иванова и Тулы), а также 31-я десантно-штурмовая бригада (Ульяновск). А это ещё 10 танков, 834 ББМ, 162 АС, 44 ПТС и 145 ЗС [5].

И, наконец (как пишет далее г-н Пухов), в Подмосковье нахо-дится 1-я гвардейская танковая армия, которая тоже может быть задействована в Прибалтике. Она имеет две дивизии: 4-я танковая (Наро-Фоминск) и 2-я мотострел-ковая (Калининец), а также пять отдельных бригад: 6-я танковая (Мулино), 27-я мотострелковая (Мосрентген), 96-я разведыва-тельная (Нижний Новгород), 112-я ракетная (Шуя) и 60-я управле-ния (п. Баковка). А это ещё 446 танков, 525 ББМ, 264 АС, 12 ПУ ОТРК «Искандер-М», 36 ПТС и 111 ЗС [2, 4]. Причём, в 2017 г пла-нируется ещё развернуть в 1-й ар-мии 144-ю мотострелковую диви-зию (Ельня) и ряд армейских частей, а также дополнить 2-ю мо-тострелковую и 4-ю танковую ди-визии до 6-полкового штата. В ре-зультате число танков в 1-й армии вырастет до 930 ед.; также значи-тельно увеличится количество других вооружений. Не удиви-тельно, что страны Прибалтики, Польша и руководство НАТО сей-

52

час испытывают серьёзные опасе-ния за свою безопасность (особен-но, когда вспоминают недавний захват Россией Крыма). А разме-щение в Литве, Латвии, Эстонии и Польше 4-х батальонных боевых групп западных стран НАТО на фоне приведенных выше данных о российских войсках в этом регио-не и вблизи него имеет сугубо сим-волическое значение.

Хотя в конце 2015 г. для улучше-ния управления калининградской группировкой было создано управ-ление 11-го армейского корпуса, пока что это не привело ни к каким значимым изменениям боевого со-става, за исключением возвраще-ния 7-го отдельного мотострелко-вого полка в статус бригады (второй в области и весьма слабого состава).

Это ПОКА не привело к значи-мым изменениям боевого состава, но что будет через год-другой? А создание управления 11-го армей-ского корпуса как раз говорит о многом…

Еще более показательно, что в войска в Калининградской, Псков-ской и Ленинградской областях практически не поступает новой современной боевой техники, в том числе авиационной, – и это на фоне достаточно активного пере-вооружения в других регионах Рос-сии. Авиационная группировка в Калининградской области пред-ставлена всего несколькими ис-

правными немодернизированны-ми Су-27 и Су-24М.

Отнюдь не несколькими – здесь г-н Пухов неправ. Штурмовая эскадрилья (Черняховск) и 72-я авиабаза морской авиации (Чка-ловск) имеют 16 бомбардировщи-ков Су-24М и разведчиков Су-24МР, 9 истребителей Су-27 и Су-27П, 13 модернизированных многоцелевых истребителей Су-27СМ3, 13 учебно-боевых самолё-тов (5 Су-27УБП и Су-27УБ, а так-же 8 новых Су-30М2), 12 ударных вертолётов Ми-24 и 8 транспорт-ных Ми-8. Всего это 46 боевых са-молётов и 20 вертолётов (здесь ещё не учтены противолодочные самолёты Бе-12, 14 противоло-дочных вертолётов Ка-27 и 5 транспортных самолётов Ан-26 и Ан-140) [2, 3].

Кроме того, в случае необходи-мости на российские авиабазы в Калининградской области и вбли-зи стран Прибалтики могут быть быстро переброшены авиаполки новых российских боевых самолё-тов из других регионов. Например, 47-й полк из Воронежа (24 бомбар-дировщика Су-34) и 14-й полк из Халино Курской обл. (24 истреби-теля МиГ-29СМТ) 105-й авиадиви-зии 6-й армии ВКС, а также само-лёты из Ростовской обл. – 559-й полк из Морозовска (36 Су-34) и 31-й полк из Миллерово (20 истре-бителей Су-30СМ) 1-й авиадиви-зии 4-й армии ВКС и др. [2, 6]

Это ПОКА не привело к значимым изменениям боевого состава, но

что будет через год-другой? А создание управления 11-го армей-

ского корпуса как раз говорит о многом…

53

Некое светлое пятно представ-ляют только создание в Острове в Псковской области новой бригады армейской авиации да постановка на боевое дежурство в Калинин-граде полка новой зенитной ракет-ной системы С-400 (в порядке пла-новой замены старых С-200).

Страны Прибалтики недаром опасаются 15-й бригады армей-ской авиации (Остров). Она уже имеет 60-64 вертолёта, в т.ч. 30 но-вых ударных (12 Ми-28Н, 6 Ми-35М и 12 Ка-52), 10 ударных Ми-24, 16 транспортных Ми-8МТ/МТВ-2 и 4-8 тяжёлых транспорт-ных Ми-26 [6].

А 44-я дивизия ПВО (Кали-нинград) включает не только 183-й зенитный ракетный полк (Гвар-дейск, 16 ПУ ЗРС С-400 и 9 ПУ ЗРС С-300ПС), но и 1545-й зенит-ный ракетный полк (Знаменск, 54 ПУ и ПЗУ ЗРС С-300В). О послед-нем полке г-н Пухов даже не упо-мянул [3].

Не появилось пока в Калинин-граде на постоянной основе и столь популярных в народе ракетных комплексов «Искандер-М». Более того, дислоцированная здесь 152-я ракетная бригада, похоже, вскоре останется последней в Вооружен-ных силах России, сохранившей старые ракетные комплексы «Точка-У».

Таким образом, Москва, по сути, демонстративно игнорирует всю натовскую истерию вокруг

Прибалтики, давая понять, что она не намерена угрожать прибалтий-ским и скандинавским странам и Польше и не ищет здесь конфлик-та.

Тут сразу возникают сомнения в отсутствии намерений угрожать и скандинавским странам. А как же содержание в ОСК «Север» (Северный флот) в 10 км от нор-вежской границы 200-й отдель-ной мотострелковой бригады (Печенга)? А как же переформи-рование в конце 2014 г 61-го пол-ка морской пехоты (Спутник) в бригаду с увеличением состава? А как же развёртывание в январе 2015 г в 40 км от финской грани-цы 80-й отдельной арктической мотострелковой бригады (Ала-куртти)? А как же развёртывание ещё одной такой бригады восточ-нее в 2016 г?[7]

Где же находится нынешняя российская «карта Африки»? В то время как западные СМИ и анали-тики терзаются судьбой «Сувал-кинского коридора» в Литве, Рос-сия в последние полтора года последовательно монтирует вну-шительную военную группировку на всей протяженности границы с Украиной.

Насчёт терзаний западных СМИ и аналитиков судьбой «Су-валкинского коридора» можно заметить, что они совсем не на-прасны. Около 100 км отделяют союзницу России Беларусь от Ка-

54

лининградской области. Если российские войска нанесут тан-ковый удар от Гродно по террито-рии Литвы на северо-запад, они легко займут «Сувалкинский ко-ридор» и обеспечат сообщение России по суше с Калининград-ской областью, но главное – отре-жут Литву от Польши, а страны Прибалтики от других стран НАТО.

На севере этой границы в 2015 г воссоздана 1-я гвардейская танко-вая армия, в состав которой поми-мо «элитных» подмосковных 2-й гвардейской Таманской мотострел-ковой и 4-й гвардейской Кантеми-ровской танковой дивизий вклю-чена также 6-я танковая бригада в Нижнем Новгороде, а самое глав-ное – новая 144-я мотострелковая дивизия, формирование которой начато в 2016 г. в районе Смоленска и Ельни.

Южнее – из Нижнего Новгоро-да в Воронеж было передвинуто управление создаваемой практиче-ски заново 20-й общевойсковой ар-мии. Ее ядром теперь становится возрождаемая (после расформиро-вания в 2009 г.) 10-я гвардейская танковая дивизия со штабом в Бо-гучаре. Весь регион Курской, Бел-городской и Воронежской областей активно насыщается войсками, включая переброску сюда двух мо-тострелковых бригад, а в дальней-шем, видимо, здесь возможно фор-мирование еще одной дивизии.

Никакой информации о фор-мировании здесь «ещё одной ди-визии» нет. Формулировка Пухо-ва «видимо, здесь возможно» имеет двойную степень неопреде-лённости и указывает на то, что он лишь предполагает это (при-чём, не имея никаких оснований).

Наконец, в Ростовской области, с 1989 г. практически лишенной об-щевойсковых частей, начато созда-ние 150-й мотострелковой дивизии в Новочеркасске. Распространяют-ся сведения о возможности созда-ния здесь еще одной армии в под-чинении Южного военного округа с соответствующим дальнейшим наращиванием ее состава.

Никаких официальных сведе-ний о возможности создания здесь еще одной армии в подчине-нии Южного военного округа нет. Распространяются они только в обсуждаемой здесь статье г-на Пухова. А развёртываемая 150-я мотострелковая дивизия войдёт в состав 49-й общевойсковой ар-мии этого округа [8].

Смысл всех этих мероприятий очевиден – на границе с Украиной (где еще три года назад вовсе не было войск) российской стороной создаются три серьезные группи-ровки, способные в случае необхо-димости на севере нанести стреми-тельный удар в направлении Киева (до которого от российской грани-цы через Чернигов 270 км), а юж-нее – создать две мощные «клеш-

Если российские войска нанесут танковый удар от Гродно по терри-

тории Литвы на северо-запад, они легко займут «Сувалкинский кори-

дор» и обеспечат сообщение России по суше с Калининградской облас-

тью, но главное – отрежут Литву от Польши, а страны Прибалтики

от других стран НАТО

55

ни» для охвата и стратегического окружения основной группировки украинской армии на Левобережье Украины, и без того скованной на линии фронта с самопровозгла-шенными республиками в Донбас-се.

Как это понимать? Г-н Пухов открыто выдаёт планы россий-ского Генштаба по захвату Киева и окружения основной группи-ровки украинской армии на Лево-бережье Украины? Налицо изме-на Родине!

У Украины попросту отсутству-ют (и в обозримом будущем не мо-гут быть созданы в силу ресурсных ограничений) военные силы, спо-собные парировать удар этих груп-пировок и в целом противостоять возможной крупномасштабной «глубокой» операции российской стороны.

А вот здесь г-н Пухов преумень-шает военные силы Украины и воз-можности их наращивания в буду-щем. Но мы о них промолчим, и военных тайн выдавать не будем.

И это при том, что у России име-ются еще значительные резервы в Южном военном округе (в виде двух армий – 49-й и 58-й) и в Цен-тральном и Восточном военном округах (в которых, по имеющимся данным, планируется сформиро-вать еще три дивизии). Активно идет и перевооружение ВВС, ПВО и армейской авиации в регионах «южнее Москвы».

По российским официальным данным, в Центральном военном округе начато формирование все-го одной дивизии (15-я танковая дивизия в Чебаркуле). Данных о формировании новых дивизий в Восточном военном округе про-сто нет. А 201-я российская воен-ная база (Душанбе) вообще пере-ходит с дивизионного штата на бригадный [9].

Таким образом, нынешнее рос-сийское военное планирование и строительство идет в своей маги-стральной линии совершенно без всякой связи с «угрозой со стороны НАТО» или «угрозой для НАТО» и в основном подчинено главному и фундаментальному сегодня для Москвы вопросу в области безо-пасности – украинскому. Утратив с 2014 г. практически все значимые рычаги влияния на Украину, кроме силовых, российское руководство вынуждено сделать ставку именно на них. Создание мощной группи-ровки на украинском направлении позволит Кремлю расширить спектр силовых возможностей реа-гирования на украинскую ситуа-цию.

Гитлер говорил проще, но чест-нее: «Русский вопрос будет решён наступлением!»

В этих условиях отношения Рос-сии и НАТО окончательно превра-щаются в театр абсурда и «диалог глухих», обе стороны как бы едут по параллельным рельсам. С одной

А вот здесь г-н Пухов преуменьша-ет военные силы Украины и воз-

можности их наращивания в буду-щем. Но мы о них промолчим, и

военных тайн выдавать не будем

Гитлер говорил проще, но честнее: «Русский вопрос будет решён насту-

плением!»

56

стороны, Москва в принципе не воспринимает формальные озабо-ченности НАТО, полагая полной нелепостью сам вопрос о возмож-ном русском вторжении в Прибал-тику (не говоря уже о Польше или Швеции), при полном отсутствии у России и мотивов, и сил в регионе для таких действий. С другой сто-роны, очевидно, что усиление на-товских войск в Прибалтике пре-следует не столько «оборонительные» цели, сколько имеет задачу оказать давление на Россию в том числе и в украинском вопросе, но при этом НАТО уси-ленно делает вид, что речь идет только о Балтийском регионе.

Парадокс усиливается тем, что, с точки зрения Москвы, она сейчас действует как раз в русле идеала российской внешней политики с ее идеей фикс о разграничении сфер влияния – по сути, признавая При-балтику сферой влияния Запада, Кремль продолжает отстаивать «свою» сферу влияния на Украине и прочем постсоветском простран-стве. Запад, активно отрицая эти притязания российской стороны, пока что не способен (в силу ком-плекса причин) создать такой во-енный нажим, который мог бы от-влечь российские ресурсы от Украины.

Можно сделать вывод, что до настоящего времени российское руководство проводит достаточно рациональную и разумную поли-

тику в области распределения обо-ронных ресурсов, концентрируясь на своей «карте Африки» и не до-пуская втягивания в непосред-ственное военное соперничество с Западом.

Вывод г-на Пухова о том, что российское руководство прово-дит достаточно рациональную и разумную политику в области распределения оборонных ресур-сов, концентрируясь на своей «карте Африки» и не допуская втягивания в непосредственное военное соперничество с Западом весьма натянут. Что тогда ВС Рос-сии делают в Сирии, расходуя значительные ресурсы и отвлекая их от «карты Африки» в лице Украины?

Россия все равно будет при ны-нешнем соотношении сил заведо-мо проигравшей в любой гонке конвенциональных вооружений с США и НАТО. Видимо, четкое по-нимание этого в Кремле есть.

То, что Россия будет проиграв-шей в гонке вооружений с США и НАТО глубоко верно. Но, увы, четкого понимания этого в Крем-ле нет. И г-н Пухов, употребив здесь слово «видимо», сам это по-дозревает.

Уклонение от такой гонки воо-ружений и сдержанность по отно-шению к натовской эскалации (в том числе в виде развертываний НАТО у российских границ) и под-держание пусть и формального, но

57

хоть какого-то диалога с Западом в военной сфере (для чего и необхо-дим в нынешней ситуации Совет Россия – НАТО, несмотря на отте-нок сюрреалистичности его суще-ствования) позволят не только сэ-кономить российские ресурсы и уменьшить хотя бы какую-то часть западной озабоченности, но и в бо-лее отдаленной перспективе могут создать предпосылки для гипоте-тической «большой сделки» между Россией и Западом по урегулирова-нию широкого круга вопросов вза-имной безопасности [1].

Итак, какие можно сделать вы-воды, проанализировав статью г-на Пухова?1. Что группировки ВС России,

расположенные около Литвы, Латвии и Эстонии в Калинин-градской, Ленинградской и Псковской обл. в реальности гораздо сильнее, чем это пыта-ется доказать г-н Пухов, и что существуют возможности бы-строго их усиления соединени-ями ВДВ и 1-й гв. танковой ар-мии Западного военного округа, а также частями боевой авиации, оснащёнными совре-менными самолётами.

2. Что из двух разворачиваемых армий СВ России, нацеленных на Украину (1-я гв. танковая и 20-я гв. общевойсковая), по-следняя в реальности будут слабее на одну дивизию, чем пытается доказать г-н Пухов, а

ещё одну армию он просто вы-думал, как и две создаваемые дивизии в Восточном военном округе, якобы предназначен-ные для усиления 1-й и 20-й ар-мий. Нельзя даже представить себе,

чтобы директор Центра АСТ, вхо-жий в Национальный центр обо-роны РФ, не знал реального со-стояния группировок ВС России. Отсюда возникает вопрос – зачем он, рискуя своей репутацией се-рьёзного эксперта и руководите-ля аналитического центра, занял-ся такими подтасовками фактов, выдумками и даже откровенным враньём? Ради чего?

Ясно, ради чего – «Родина» ве-лела! Можно достаточно уверен-но утверждать, что г-н Пухов как директор «независимого» Центра АСТ озвучил те предложения от Кремля в НАТО, которые были продиктованы ему Кремлём, и ко-торые по вполне понятным при-чинам не могли быть сделаны российским руководством и даже просто официальными лицами. А г-н Пухов может себе позволить запускать такие пробные шары – он частное лицо, «независимый аналитик», это его личное мне-ние, а в России свобода слова и печати. Суть этих предложений в том, что Россия не будет вторгать-ся войсками в страны Прибалти-ки, и у неё даже нет в этом регионе необходимых этой цели группи-

58

ровок войск (хотя, в реальности они есть, и могут быть быстро усилены). Зато такие российские группировки разворачиваются у границы с Украиной, и они имеют самые серьёзные намерения – взятие Киева и окружение всех украинских войск на Левобере-жье (хотя на самом деле, эти груп-пировки недостаточно сильны для данной цели, как и их воз-можное усиление). Кремль откры-тым текстом предлагает НАТО разделить сферы влияния – вам Прибалтика (тем более что её страны уже в НАТО), нам – Укра-ина (которая не является членом НАТО, морочит вам голову, бес-конечно тянет с вас деньги и кото-рая вам вообще не нужна).

А Украине Кремль открыто угрожает – не войдёте в нашу сфе-ру влияния добровольно, зата-щим туда силой! Вот такая непри-крытая, наглая и циничная политика шантажа. Очень уж эта «большая сделка», напоминает пакт Молотова-Риббентропа, по которому Гитлер и Сталин в 1939 г разделили Польшу, Румынию и Прибалтику. Помните, к чему это привело? Правильно, ко Второй Мировой войне. Только сейчас не 1939 год.

Итак, мы выяснили, кто заказ-чик статьи г-на Пухова. А кто же организатор этой публикации? Ответить здесь, на первый взгляд, несложно.

Газета «Ведомости» в том же номере перепечатала из запад-ной прессы статью американ-ского военного эксперта, науч-ного сотрудника Института Кеннана и аналитика Центра во-енно-морского анализа (Ва-шингтон) Майкла Кофмана «Ложные реальные угрозы» [10] о суете на Западе вокруг темы сдерживания России в Прибал-тике. Ряд положений этой ста-тьи полностью совпадает с аргу-ментами, выдвинутыми в своей статье г-ном Пуховым. В газете эти две статьи стоят рядом, и не-сложно догадаться, что редак-ция, опубликовав статью г-на Пухова, решила для весомости подкрепить её статьёй г-на Коф-мана – известного западного аналитика.

Кому же принадлежит газета «Ведомости», и чьи интересы она выражает?

До 2015 г газета выпускалась российским издательским домом Samona Independent Media со-вместно с английской Financial Times и американской The Wall Street Journal (News Corporation, контролируемой медиа-магнатом Рупертом Мёрдоком). Каждой компании принадлежало по 33% акций. Осенью 2014 г. в России был принят закон, по которому иностранцы не могут владеть бо-лее 20% российских медиа. В ноя-бре 2015 г владельцы газеты зая-

59

вили о продаже всех своих акций российскому медиа-менеджеру Демьяну Кудрявцеву. Откуда у него такие средства? Можно пред-положить, что в реальности газе-та «Ведомости» сейчас контроли-руется людьми из окружения президента России. Вместе с тем, редакция газеты, видимо, не утра-тила связи с бывшими западными владельцами. Не исключено, что последние связаны с теми деловы-ми кругами Запада, которые склон-ны договориться с Кремлём о раз-деле сфер влияния в Евразии (за счёт интересов Украины). И вот, г-н Кофман специально для газеты «Ведомости» пишет статью (мы не нашли, что она была опубликована на Западе). И г-н Пухов для газеты «Ведомости» пишет статью с похо-жими идеями. И эти две статьи пе-чатаются в одном номере газеты «Ведомости», рядышком. И так всё складывается! Разумеется, это всё мои предположения – можете на-зывать их даже фантазиями. Но я имею полное право их высказать (как и г-да Пухов с Кофманом). У нас в стране тоже свобода слова и печати.

ЛИТЕРАТУРА1. Пухов Р. Наша карта Афри-

ки // http://www.vedomosti.ru/

opinion/articles/2016/07/15/649326-nasha-karta-afriki

2. The Military Balance 2016 // IISS. – 2016

3. Балтийский флот РФ // http://www.milkavkaz.net/2015/12/baltijskij-flot.html

4. Западный военный округ ЗВО // http://www.milkavkaz.net/2015/12/zapadnyj-voennyj-okrug.html

5. Воздушно-десантные вой-ска ВДВ РФ // http://www.milkavkaz.net/2015/12/vozdushno-desantnye-vojska.html

6. Возд у шно-ко смиче ские силы ВКС РФ // http://www.milkavkaz.net/2015/12/vozdushno-kosmicheskie-sily.html

7. Северный флот РФ ОСК «Север» // http://www.milkavkaz.net/2015/12/severnyj-flot.html

8. Южный военный округ ЮВО // http://www.milkavkaz.net/2015/12/yuzhnyj-voennyj-okrug.html

9. Центральный военный округ ЦВО // http://www.milkavkaz.net/2015/12/centralnyj-voennyj-okrug.html

10. Кофман М. Ложные реаль-ные угрозы // http://www.vedomosti.r u / o p i n i o n /articles/2016/07/15/649325-lozhnie-realnie-ugrozi

newsletter 01 08-2016(53-14) (1)

News & Politics