МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЗАБІЯКА ІРИНА ВІКТОРІВНА

УДК 82.091:821.162.3+821.161.2 “19”

МОДУСИ РЕЦЕПЦІЇ ЧЕСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО АВАНГАРДУ В

УКРАЇНІ

10.01.05 – порівняльне літературознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2012

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії літератури, компаративістики і

літературної творчості Інституту філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Астаф’єв Олександр Григорович,

Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри теорії літератури,

компаративістики і літературної творчості

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Заярна Ірина Сергіївна,

Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри історії російської літератури

кандидат філологічних наук, доцент

Циховська Елліна Дмитрівна,

Інститут міжнародних відносин Національного

авіаційного університету,

доцент кафедри журналістики

Захист відбудеться «24» травня 2012 р. о 14.00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття

наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, бульвар

Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені

М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса

Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий «____» квітня 2012 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради к.філол.н., доц. Наумовська О.В.

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Чеська література 1920–1930-х років є своєрідним феноменом європейської

культури. Інтенсивний розвиток різних напрямів і форм мистецтва, їх пов’язаність зі

світовими тенденціями, різноманіття та висока художня якість сприяли тому, що за

короткий проміжок часу чеська культура не лише відкрила себе світові, а й створила

неперевершені художні взірці, які вплинули на мистецтво всього ХХ століття.

Особливо яскраве явище цього періоду – літературний авангард, який кардинально

змінив підхід до творчості і її сприймання, дав поштовх для нових шукань і

експериментів. Чеський авангард репрезентують такі визначні письменники, як

Вітезслав Незвал, Ярослав Сайферт, Константин Бібл, Їржі Волькер, Франтишек

Галас, Вілем Завада, Владислав Ванчура, а також теоретики, критики, діячі інших

видів мистецтв.

Наукове осмислення специфіки чеського авангарду почалося вже у часи його

появи. Творчість авангардних митців вивчали такі літературознавці, як

Я. Мукаржовський, Ф. К. Шальда, Б. Вацлавек, В. Черний, а також – Ф. Солдан,

Ф. Водічка, З. Пешат, К. Хватик, Ш. Влашин, А. Єлінек, М. Благинка. Сьогодні цій

проблемі приділяють увагу М. Григар, Л. Биджовська, В. Броучкова, В. Папоушек,

Й. Войводик.

Одночасно з розвитком авангарду Чехії започатковано його рецепцію в

літературах інших країн. В українській культурі уявлення про специфіку чеської

авангардної літератури почало складатися вже із середини 1920-х років. Публікації

програмних статей та перекладених творів К. Тайге, Ї. Волькера, В. Незвала

формували думку українського читача про це явище. Пізніше, у 1930–1980-х роках,

рецепція чеського авангарду мала певні особливості, пов’язані із суспільно-

політичними чинниками, зокрема пануванням думки про «буржуазний» характер

авангардного мистецтва. Незважаючи на це, чеську літературу початку ХХ століття

досліджували такі українські вчені, як Г. Вервес, В. Житник, Г. Кочур, М. Рябчук,

Д. Чижевський. Прикметно, що до чеської літератури звертаються й сучасні

науковці (А. Біла, Н. Брилинська). Це свідчить про потребу подальшого вивчення

особливостей цього явища, зокрема й у його взаєминах із літературою українською.

Актуальність дослідження полягає у необхідності визначити модуси (форми)

й етапи рецепції чеського авангарду в українській літературі та науці, встановити

загальні закономірності його сприймання іншими культурами, а також сформувати

засади типологічного вивчення авангарду у слов’янських літературах.

Нові підходи і методи дослідження чеського авангарду спонукають по-новому

поглянути на розвиток цього явища, особливо на ті його етапи, які спричинили

низку змін, відчутних у культурі до сьогодні. Здійснені авангардистами відкриття у

2

художній мові, виражальних засобах, способах образотворення, тематичній

площині, жанровій системі, міжмистецьких взаємодіях інтегровані і в мистецтво

ХХІ століття. Тому аналіз цих відкриттів розкриває загальні тенденції й

закономірності розвитку мистецтва, особливо коли такі дослідження здійснюються

на матеріалі кількох літератур. Вивчення рецепції чеського авангарду в Україні, а

також типології чеського й українського авангарду сприяє побудові загальної теорії

авангарду, його особливостей, а також теорії взаємодії і специфіки літератур світу.

Звʼязок роботи з науковими планами, темами. Дисертацію виконано в межах

комплексної теми Інституту філології Київського національного університету імені

Тараса Шевченка № ДР 11 БФ 044-01 «Мови та літератури народів світу: взаємодія

та самобутність» (науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Г. Семенюк) на кафедрі теорії літератури, компаративістики і літературної

творчості.

Мета роботи – розкрити особливості сприйняття чеського літературного

авангарду в Україні, а також показати типологічні подібності й особливості чеського

й українського авангарду.

Відповідно до такої мети у роботі поставлено ряд завдань:

– визначити зміст і обсяг поняття «авангард», окреслити його ознаки як

художнього напряму;

– схарактеризувати течії чеського літературного авангарду (пролетарська

література, поетизм, сюрреалізм);

– розкрити етапи й особливості рецепції чеського авангарду в українській

критиці 1920–1930-х років;

– проаналізувати під компаративним кутом зору переклади чеських

авангардних поетів українською мовою, визначити рівні перекладності таких

творів;

– означити типологічні подібності та розбіжності у розвитку чеського й

українського авангарду у маніфестографії та художній творчості;

– показати роль чеського авангарду у розвиту літературознавчої думки ХХ

століття.

Об’єкт дослідження – твори поетів чеського авангарду – Ї. Волькера,

В. Незвала, Я. Сайферта, К. Бібла – та їх переклади українською мовою, а також

тексти українських авторів – М. Семенка, О. Влизька, Б.-І. Антонича, В. Поліщука,

критичні статті про чеський авангард та окремих його представників.

Предмет дослідження – модуси рецепції чеського авангарду в Україні на

різних рівнях (переклади, критичні відгуки, наукові концепції).

Теоретико-методологічна основа дослідження. У роботі застосовано

структуралістський та культурологічний методи, що дають змогу вивчити тексти у

3

їх специфіці та взаємодії з іншими творами, хоча першорядну вагу має

компаративний метод, зокрема вчення про рецепцію та її форми Д. Дюришина, а

також концепції типологічного вивчення літератур Г. Вервеса, С. Вольмана,

Г. Гачева, Л. Грицик, А. Діми, Е. Касперського, Д. Наливайка, І. Неупокоєвої. Для

аналізу перекладу як форми рецепції застосовано положення таких науковців, як

В. Беньямін, М. Гарбовський, Г. Гачечиладзе, Ю. Гольцекер, Л. Коломієць,

В. Коптілов, М. Рильський, М. Стріха, П. Топер та ін. Типологічні зіставлення

чеського й українського авангарду здійснені із застосуванням постколоніального,

імагологічного, тематологічного підходів. У міру необхідності використано

концепції С. Андрусів, В. Будного, О. Гнатюк, Г. Дизеринка, М. Моклиці,

В. Моренця, Я. Мукаржовського, Д. Наливайка, Е. М. Томпсон, В. Топорова.

Наукова новизна дослідження. Уперше системно досліджено модуси рецепції

чеського літературного авангарду в українській літературі та науці, зокрема

сформульовано визначення поняття «авангард», його специфіку на рівні окремих

течій і письменників; оглянуто критичну рецепцію творчості чеських авангардистів

у пресі початку ХХ століття; виявлено та систематизовано переклади чеської

авангардної поезії українською мовою в ХХ столітті (зокрема творів Ї. Волькера,

В. Незвала, Я. Сайферта, К. Бібла); з компаративного погляду досліджено питання

перекладності цієї поезії та низку інших перекладознавчих питань; проаналізовано

маніфести чеських та українських авангардистів; окреслено типологічні сходження

у розвитку чеської та української поезії; визначено вплив чеського авангарду на

розвиток наукових ідей представників Празького лінгвістичного гуртка

(Я. Мукаржовського, Р. Якобсона, Д. Чижевського).

Теоретичне значення роботи. У дисертації розглянуто дискусійні питання

маркування авангарду як художнього явища, його течій та національної специфіки.

Розкрито особливості різних форм рецепції чеського літературного авангарду в

Україні: перекладів, критичних статей, наукового осмислення, а також типологічні

подібності й особливості чеського та українського авангарду.

Практичне значення дисертації. У роботі уточнено важливі літературознавчі

терміни, залучено новий науковий матеріал. Результати дослідження можуть бути

використані під час викладання нормативних курсів із порівняльного

літературознавства, теорії літератури, історії української та чеської літератур, а

також для проведення спецкурсів та спецсемінарів, написання підручників і

посібників для вищих навчальних закладів і шкіл. Окремі положення дисертації

було використано в укладанні Програми та методичних рекомендацій для магістрів

спеціальності «літературна творчість» з курсу «Літературна компаративістика:

теоретико-методологічні засади» (упорядники д.філол.н., проф. Грицик Л.В., асп.

Забіяка І.В.). Полемічні положення та висновки дисертації можуть стати предметом

подальших наукових дискусій.

4

Апробація результатів дослідження здійснена під час участі у 13 наукових

конференціях: Міжнародна наукова конференція «Мовно-культурна комунікація в

сучасному соціумі» (Київ, 2008), 12-ий Філологічний семінар «Літературна критика

і критерії художності» (Київ, 2008), ІХ Міжнародні славістичні читання, присвячені

пам’яті академіка Л. А. Булаховського (Київ, 2009), Всеукраїнська наукова

конференція за участю молодих учених «Етнічні мовно-культурні моделі світу в

контексті українського перекладознавства: до 90-річчя Миколи Лукаша» (Київ,

2009), Всеукраїнська наукова конференція за участю молодих учених «Етнічні

виміри універсуму: мова, література, культура» (Київ, 2010), Міжнародна наукова

конференція «V Оломоуцький симпозіум україністів. Сучасна україністика:

проблеми мови, літератури та культури» (Оломоуц, 2010), Х Міжнародні

славістичні читання, присвячені пам’яті академіка Л. А. Булаховського (Київ, 2010),

Міжнародна наукова конференція «Думка й слово: традиції О. Потебні й сучасна

філологічна наука (до 175-річчя О. Потебні)» (Київ, 2010), Міжнародна наукова

конференція «Імагологічна проблематика польської, білоруської, російської та

української літератур і європейський контекст» (Луцьк, 2011), ХІ Міжнародні

славістичні читання, присвячені пам’яті академіка Л. А. Булаховського (Київ, 2011),

ХІ Міжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, 2011), Міжнародний

семінар молодих славістів «Актуальні явища в сучасних слов’янських мовах і

літературах» (Оломоуц, 2011), Scandal in Culture. Taboo – Trend – Transgression

(Вроцлав, 2011).

Публікації. Матеріали і результати дослідження викладено у 14 статтях, 11 із

яких опубліковано у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,

висновків, списку літератури та додатків. Повний обсяг роботи – 225 сторінок, із

них 175 сторінок основного тексту, 21 сторінка додатків. Список використаних

джерел – 336 позицій, 29 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі оглянуто праці про чеський авангард та його рецепцію в Україні,

сформульовано основні проблеми, визначено актуальність і новизну дослідження,

предмет, об’єкт та методи роботи, її мету і завдання, теоретичне та практичне

значення, представлено структуру та етапи апробації дисертації.

Перший розділ роботи «Авангард: поняття, історія, художня своєрідність»

присвячено аналізу загальних питань теорії авангарду, історії та художньої

специфіки чеського літературного авангарду, а також його критичної рецепції в

українській періодиці 1920–1930-х років.

5

У підрозділі 1.1. «Авангард як художнє явище у чеській та українській

культурах» розглянуто низку теоретичних проблем щодо визначення авангарду як

художнього явища: проблема відмінностей між авангардом і модернізмом;

хронологічні межі авангарду; зміст і обсяг поняття «авангард» та різнобій у

вживанні цього терміна; виокремлення течій літературного авангарду. Проблему

розмежування модернізму і авангарду по-різному розв’язують науковці різних

країн. У чеській традиції ці явища визначені як цілком відмінні за рядом ознак, в

українській – деякі науковці вважають авангард окремим художнім явищем

(Д. Затонський, М. Моклиця, А. Біла), а дехто називає його крайнім виявом

модернізму (Д. Наливайко, Р. Мовчан). Оскільки в основі модернізму і авангарду

лежать різні світоглядні уявлення, то можна говорити про різні художні системи,

мистецькі напрями. Авангард виникає пізніше, ніж модернізм, період його

активного розвитку – 1920–1930-і роки, наступні художні форми, що мають із

авангардом як подібні, так і відмінні риси, доречно називати неоавангардом.

Із двох термінів, що вживаються на позначення одного явища, – «авангард» і

«авангардизм», у роботі використано перший. Це пов’язано як із деклараціями

митців, творчість яких розглядається, так і з світовою традицією вживання терміна.

У роботі на основі концепцій Д. Наливайка та Ю. Коваліва щодо розмежування

термінів «напрям»/«стиль»/ «течія» визначено авангард як мистецький напрям, що

характеризується низкою унікальних особливостей і має свої специфічні течії.

Таким чином, авангард – це художній напрям у мистецтві та літературі першої

третини ХХ ст., який вирізняють світоглядне прагнення радикальних змін та

оновлень; пошук оригінальних художніх засобів, незвичайне використання мовних

та поетичних технік; розроблення нових тем і сюжетів; експерименти в поетиці

тексту.

У різних літературах розвиток авангарду мав свою специфіку. Загальними

однак є деякі передумови, зокрема зміни у політичному (руйнування традиційних

європейських монархій та імперій, перехід до нових форм управління),

філософському (ідеї К. Маркса, Ф. Ніцше та З. Фройда), загальнокультурному житті

Європи. Однак у кожній країні формувалися власні авангардні течії та їх комбінації.

Особливо перспективним видається вивчення авангарду тих країн, де він розвивався

під впливом як загальноєвропейських тенденцій, так і власних літературних

традицій. Такими є авангардні літератури Чехії та України. Внаслідок взаємодії

особливих суспільно-політичних (здобуття незалежності, геополітична

переорієнтація) та культурно-мистецьких чинників у цих країнах сформувалися

власні національні варіанти авангарду.

У підрозділі 1.2. «Література у динаміці: течії чеського авангарду»

проаналізовано специфіку виникнення та розвитку авангардної літератури Чехії.

Хронологічними межами чеського авангарду можна вважати 1920–1938 роки:

6

1920-го року було утворене мистецьке угруповання «Девʼєтсил», творчий осередок і

спільна платформа більшості авангардних митців Чехії; 1938 року В. Незвал

розпустив Сюрреалістичне угруповання Чехословаччини, що завершило період

організованого розвитку авангарду: надалі кожен із митців ішов власним шляхом.

За цей період чеський авангард пройшов кілька етапів розвитку, що виявилося у

послідовній зміні провідних течій: пролетарська література (приблизно 1920–1924);

поетизм (приблизно 1923 – кінець 1920-х); сюрреалізм (приблизно 1934–1938).

Першим етапом в історії авангарду в Чехії стала пролетарська література.

В українському, а раніше радянському, літературознавстві цю течію найчастіше

розглядають як попередницю соціалістичного реалізму. Нові підходи до такої

літератури втілено в працях сучасних дослідників Т. Гундорової («Соцреалізм: між

модерном і авангардом»), Р. Мовчан («Модернізм в українській прозі 1920-х років:

генезис, поетика, стратегії»), В. Хархун («Соцреалістичний канон в українській

літературі: генеза, розвиток, модифікації»). Згідно з ними, а також із концепціями

чеських учених, пролетарська література мала низку ознак, за якими її можна

вважати початковим етапом авангардної літератури. Зокрема прагнення змін,

запровадження нової тематики (насамперед робітничої, а також міської) і поетики

творів (специфічні художні засоби, розмивання жанрової визначеності,

композиційні зміщення) дають підстави говорити про пролетарську літературу не в

контексті соцреалізму, а в зв’язку із авангардними експериментами. На основі

аналізу текстів чеських та українських авторів можна визначити пролетарську

літературу як авангардну літературну течію, яку характеризують прагнення

опоетизувати робітниче життя за допомогою нових художніх засобів і прийомів,

у нових жанрах та стилях. Представниками такої літератури в Україні можна

вважати А. Головка, І. Сенченка, В. Сосюру, В. Поліщука, М. Йогансена, П. Тичину,

Миколу Хвильового, зокрема їх ранню творчість першої половини 1920-х років.

У Чехії найхарактернішим представником пролетарської літератури прийнято

вважати Ї. Волькера (збірки «Гість у дім» і «Тяжка година»), а також ранніх

Я. Сайферта («Місто в сльозах», «Тільки любов»), К. Бібла («Дорога до людей»),

сюди ж зараховують і пізню творчість Й. Гори, Й. Горжейшиго, С.-К. Нойманна.

Поступово у межах «Девʼєтсилу» формується власне чеська авангардна течія –

поетизм. Засновниками поетизму є теоретик мистецтва К. Тайге та поет В. Незвал.

Крім того, поетистами були Я. Сайферт, К. Бібл, В. Ванчура, ранні В. Завада та

Ф. Галас, а також чимало інших митців – письменників, художників, драматургів і

театральних діячів. Поетизм був не лише літературною течією, він прагнув бути

«мистецтвом жити» (К. Тайге). Виник поетизм як результат взаємодії власне

чеських мистецьких традицій (творчість К. Г. Махи, Я. Врхліцького, символістів,

цивілістів) та світових, насамперед російських (футуризм, конструктивізм,

пролетарська література) та французьких (кубізм, дадаїзм, конструктивізм).

7

Поетисти мали унікальну здатність синтезувати положення кардинально різних

мистецьких угруповань, що можна вважати однією із їхніх визначальних рис. Крім

того, поетизм, особливо на початку його розвитку, вирізняють позитивне ставлення

до світу, оптимізм, нехарактерні загалом для авангардного мистецтва. Ця

авангардна течія мала виняткове значення для розвитку всієї чеської літератури,

що виявилося насамперед у готовності митців до нових форм, експериментів із

мовою, ритмом, побудовою вірша, до синтезування мистецтв, запозичення і

створення виражальних засобів (принципи монтажу, контрасту, своєрідної

метафорики, асоціативності письма), а також у запровадженні нової тематики в

поезії (тема міста, екзотики, еротики, підсвідомого, спогадів, політематичність).

Поетизм мав два етапи розвитку – ранній і пізній. Вершиною раннього поетизму є

збірки В. Незвала «Пантоміма» (1924) та Я. Сайферта «На хвилях ТСФ» (1925) як

спроба створення цілісного мистецького тексту, до якого входять не лише

різноманітні за темою і формою поезії, а й живописні, фотографічні зображення,

музичні композиції, цитати, графічне оформлення матеріалу. Другий етап поетизму

відомий насамперед великими ліро-епічними творами В. Незвала «Акробат» (1927)

та «Едісон» (1928) і К. Бібла «Новий Ікар» (1929). Ці авангардні поеми продовжили

традицію Г. Аполлінера і його «Зони». Поетистичну прозу найкраще представляє

В. Ванчура («Поле для оранки і для війни», «Примхливе літо»).

Наступним етапом розвитку чеського авангарду став сюрреалізм. Його

елементи знаходимо вже в поетистичних творах, але з початку 1930-х років

посилюються особисті контакти із французькими сюрреалістами (А. Бретоном,

П. Елюаром) і відповідні тенденції у творчості чеських митців, а у 1934–1938 роках

офіційно існувало Сюрреалістичне угруповання Чехословаччини. Його лідером і

найхарактернішим представником був В. Незвал, який найбільше сприяв

поширенню ідей сюрреалізму в Чехії. Важливими ознаками чеського сюрреалізму є

його пов’язаність із комуністичним рухом, орієнтація на творчість не лише

французьких, а й радянських митців, а також збереження асоціативності та

грайливості поетизму. Значно поширився сюрреалізм у чеському живописі

(Ї. Штирський, Тоен, К. Тайге). У літературі захоплення сюрреалізмом помітне у

поетичних збірках В. Незвала «Жінка у множині» (1936), «Прага з пальцями дощу»

(1936), «Абсолютний могильник» (1937), а також у його прозовій книзі «Ланцюг

щастя» (1936), подорожніх нотатках «Невидима Москва» (1935), «Вулиця Жи-ле-

Нер» (1936), «Празький пішохід» (1938). Після розпаду угруповання окремі

сюрреалісти продовжували його традиції, що вплинуло на розвиток чеської

літератури у воєнний та повоєнний періоди.

Підрозділ 1.3. «Рецепція чеського авангарду в українській пресі 1920–1930-х

років» збудовано на матеріалі періодичних та книжкових видань того часу. Перші

публікації з’явилися 1925 року у львівському журналі «Культура». Важливо, що ці

8

розвідки – перекладні, українські критики ще не сформували власного бачення

чеського літературного процесу. Цікавою є, наприклад, перекладена стаття Й. Гори

«Сьогодні чеської літератури» (1927, «Молодняк»). Однак поступово зʼявляються і

власне українські матеріали, автори яких – переважно ті, хто побував у Чехії

(А. Павлюк, В. Поліщук), цікавився її літературним життям, перекладав поезію.

Найбільшою і найповнішою за представленими фактичними даними і глибиною

аналізу є стаття А. Павлюка «Нова чеська поезія» (1927, «ВАПЛІТЕ»). Серед

авторів, яким приділяли найбільше уваги українські критики, особливо вирізняється

Ї. Волькер. Його творчості присвячені розвідки Білокриницького, М. Фуртак-

Деркач, на ній акцентують також А. Павлюк, В. Поліщук. Такий інтерес до

творчості Ї. Волькера зберігся і у пізніші часи – досі він є найбільш дослідженим в

Україні чеським автором 1920-1930-х років. Аналіз авангардних текстів найчастіше

ґрунтується на змістових особливостях, іноді на художній мові. Проблемі

віршування чеських авангардистів присвячено підрозділ книги В. Поліщука «Пульс

епохи. Літературні назадники чи конструктивний динамізм» (1927). Окрім

критичних статей, друкували також перекладені маніфести самих чеських

авангардних митців (Ї. Волькера, К. Тайге), що свідчить про увагу до першоджерел.

Наявні матеріали вказають на те, що етапи й основні постаті чеського авангарду,

найхарактерніші його риси були представлені українському читачеві 1920–1930-х

років значною мірою.

У другому розділі «Переклад у міжкультурному діалозі» порушено низку

проблем, повʼязаних із такою формою рецепції, як переклад. У підрозділі 2.1.

«Українські переклади творів чеських авангардистів: компаративний аспект»

сформульовано проблеми, які можуть бути розвʼязані на матеріалі перекладів із

чеської мови на українську: 1. Принципи відбору тексту для перекладу та чинники,

що на нього впливають. 2. Специфіка перекладу зі споріднених (словʼянських) мов.

3. Перекладність та її рівні. 4. Множинність перекладів як ознака літпроцесу.

Для характеристики авангардних поетичних текстів запропоновано поняття

перекладності, тобто «здатності тексту однієї мови бути адекватно сформульованим

засобами іншої мови» (Ю. Ковалів). Проблему перекладності розглядали такі

дослідники, як В. Беньямін, Ю. Ковалів, А. Попович та ін. Доцільно говорити про

рівні перекладності – від високого до низького. Для авангардних поетичних текстів

характерний низький рівень перекладності, це означає, що їх важко відтворити

іншою мовою, зберігаючи формозмістову єдність. Проблемі перекладу зі

споріднених мов присвячені роботи М. Рильського, В. Рагойші, Ю. Гольцекер.

Основна перевага такого перекладу – застосування «лексичного перенесення»

(В. Рагойша) і адекватне відтворення оригіналу. Основна небезпека – міжмовна

омонімія. Проблему відбору тексту для перекладу розглянуто у звʼязку зі

специфікою тлумачення авангарду в радянський період. Так, найбільш

9

перекладеним є пролетарський поет Ї. Волькер, натомість експериментальні твори

Я. Сайферта і В. Незвала досі не перекладені. Із цим тісно повʼязане також явище

множинності, тобто паралельного існування кількох варіантів перекладу. Деякі

тексти Ї. Волькера були перекладені неодноразово (Balada o očích topičových,

перекладачі А. Павлюк; Є. Нарубіна та Г. Коновалов; М. Лукаш), що дозволяє

простежити зміну перекладацьких підходів до тексту і його адекватної адаптації.

В історії відтворення чеських авангардистів українською мовою виділено три

«хвилі»: 1) 1920-і – початок 1930-х років (перекладачі А. Павлюк, В. Поліщук,

Мирослав Ірчан, С. Масляк); 2) 1960-і роки (Г. Кочур, М. Лукаш, М. Бажан,

П. Тичина, Є. Дроб’язко, А. Малишко, М. Рильський та ін.); 3) 1980-90-і роки

(Р. Лубківський, П. Марусик, Л. Череватенко, Д. Павличко, В. Житник та ін.).

Важливо, що ці періоди збігаються в часі із частковим послабленням або повним

занепадом соцреалістичного канону творчості. Найбільше перекладів зроблено із

творів Ї. Волькера (окреме видання 1986 року). Найважливішою колективною

працею є видання «Чеська поезія. Антологія» за редакцією М. Рильського та

Г. Кочура (1964). Перекладачі та упорядники намагалися щонайповніше

презентувати творчість чеських авторів у її стильовому різноманітті.

Підрозділ 2.2. «Україномовна рецепція творчості Їржі Волькера» розкриває

компаративні проблеми перекладності, множинності перекладів поезій із двох книг

Ї. Волькера. Збірку «Гість у дім» представляють вірші «Речі» (переклад Г. Кочура)

та «Поете, одійди» (переклади М. Лукаша та Л. Череватенка). Перший – зразок

тексту із високим рівнем перекладності, що уможливлює майже повне його

відтворенння іншими мовами. Другий виявляє перекладацькі підходи (наприклад,

звернення до принципу фонетичної подібності слів у М. Лукаша), що відрізняються

за відповідністю оригіналові. Цій проблемі приділено увагу і при розборі перекладів

поезії «Тяжка година» із другої збірки Ї. Волькера. Порівняльний аналіз здійснено

на матеріалі двох перекладів – українською (перекладач В. Струтинський) і

російською (перекладач М. Свєтлов) мовами, які виявляють значення кожного

окремого перекладацького методу для адекватного представлення особливостей

оригіналу. Друга збірка Ї. Волькера містить більш ускладнені за поетикою і

тематикою тексти: поезія «Тяжка година» відтворює складний образний світ, тому

рівень її перекладності значно нижчий, ніж у попередніх творів. Своєрідність поезії

Ї. Волькера виявилася також у новому потрактуванні жанрів, зокрема жанру балади.

На прикладі трьох варіантів перекладу «Балади про кочегарові очі» простежено

розвиток і вдосконалення перекладацьких можливостей у часі, а також зміну

підходів до перекладання. У перекладі А. Павлюка (1927) переважає діалектна мова,

вживаються рідкісні слова, що значно ускладнює його сприймання. Другий варіант

перекладу належить двом авторам – Є. Нарубіній та Г. Коновалову (1959). Переклад

позначений неуважним ставленням до специфіки авторських художніх засобів

10

(протиставлень, паралелізмів) і тяжінням до «радянізації» деяких реалій (вживання

словесних кліше «рідна земля», «проміння щастя», яких немає в оригіналі).

Останній за часом – переклад М. Лукаша (1964) – є водночас найбільш майстерним.

У ньому вдало дібрано лексичні і художні еквіваленти, які зберігають особливості

оригіналу, перекодовуючи їх українською мовою.

На матеріалі перекладів Г. Кочура із чеської у підрозділі 2.3. «Вітезслав Незвал

та Ярослав Сайферт у перекладах Григорія Кочура» розглянуто насамперед

проблему відбору тексту для перекладу і проблему перекладності авангардних

текстів. Г. Кочур для перекладу часто обирає тексти, які сполучають оригінальну

поетичну манеру авторів із робітничою або революційною тематикою. У цьому

виявляється специфіка відбору текстів, спричинена реаліями радянської доби.

Прикладами такої стратегії слугують переклади поезій В. Незвала «Товаришу будь-

хто мені знайомий ти» і Я. Сайферта «Вірш найпокірніший». Вірш В. Незвала має

класичну форму сонета, однак його тема сучасна – єдність робітників, краса їхньої

праці. У поезії вжито цілу низку термінів (rotačka, soukoli, kardan, rovnoběžky), а

також відсутні розділові знаки, що свідчить про її експериментальний характер.

Вірш Я. Сайферта описує революційні почуття автора, витворює своєрідний

мікросвіт, де поєднано опозиції верху/низу, початку/кінця,

ідеального/матеріального. Добір таких своєрідних поезій свідчить про бажання і

вміння Г. Кочура представляти читачам найцікавіші зразки чужомовної поезії

навіть за несприятливих для цього суспільно-політичних умов. Натомість переклад

поезії В. Незвала «Плащ» демонструє талант Г. Кочура до роботи з текстами із

низьким рівнем перекладності. Цей вірш входить до збірки «Скляний плащ» (1932)

– перехідного етапу творчості чеського поета, періоду між поетизмом і

сюрреалізмом. «Плащ» написано вільним віршем, без розділових знаків і поділу на

речення. З окремих спогадів автор витворює картину свого дитинства, певний

ностальгійний настрій, атмосферу пригадування минулого. Поезія багатозначна за

формою і темою, а тому її важко відтворити іншою мовою. У цьому разі помітно

кілька перекладацьких неточностей – не вдалося досягти еквілінеарності та

еквіметричності, деякі стилістично марковані слова (dostat, perka, narůžovělá)

замінено більш нейтральними українськими відповідниками. Тому враження,

створене поезією, дещо змінюється, хоч основні формозмістові особливості вірша у

перекладі збережені.

У підрозділі 2.4. «Авангардні поеми: художня специфіка й адаптація до

українського читача» приділено увагу текстам із найнижчим рівнем перекладності.

Авангардні поеми широко представлені у другому етапі поетизму, зокрема у

творчості В. Незвала («Акробат», «Едісон») та К. Бібла («Новий Ікар»). Ці поеми

написані під впливом «Зони» Аполлінера і мають із нею низку спільних рис:

політематичність, асоціативність, автобіографічність, заглибленість у спогади і

11

водночас спроектованість на сучасність, експерименти у віршуванні та візуальному

оформленні поезії. Всі ці ознаки, а також значний обсяг оригінальних творів

ускладнюють роботу перекладачів. Поеми існують лише в одному варіанті

перекладу. Твір К. Бібла перекладений неповністю. Аналіз перекладів поем

В. Незвала (перекладач Є. Дробʼязко) та К. Бібла (перекладач П. Марусик) свідчить

про фактичну неможливість повного відтворення і змістових, і виражальних

особливостей цих творів. Так, для В. Незвала характерними є низки метафор і

асоціацій, передаючи які, перекладач мусить зберігати або значення, або форму.

Алюзії та посилання на тогочасні реалії властиві К. Біблові, їх правильне і зрозуміле

читачеві відтворення не завжди можливі у перекладі. Відповідно обидва перекладачі

вдаються до текстових змін, із якими пов’язані й зміни у змісті творів, іноді його

спрощення. Такий підхід закладений уже у самих текстах, у їхній побудові, в

авторських стилях, а тому є неминучим.

Загалом кількість українських перекладів чеської авангардної поезії невелика.

Деякі тексти (насамперед робітничої тематики) перекладені кілька разів, натомість

зовсім не представлені українською визначні поетистичні і сюрреалістичні твори.

Висока якість перекладів забезпечена можливістю лексичного перенесення, однак

низький рівень перекладності авангардних творів (насамперед поем) призводить

інколи до неадекватного відтворення оригіналу.

Третій розділ «Типологія чеського й українського авангарду» представляє

аналіз текстів різних категорій із метою виявити типологічні сходження й

розбіжності у них. Так, у підрозділі 3.1. «Маніфести авангардистів: декларація та

самоідентифікація» на матеріалі маніфестів та програмних статей К. Тайге,

В. Незвала, Ї. Волькера, М. Семенка, В. Поліщука та Б.-І. Антонича запропоновано

класифікацію таких текстів і визначено їхні типологічні ознаки. Проаналізовані

тексти належать до різних періодів і течій розвитку авангарду, а тому можна

говорити про достатнє опрацювання матеріалу і обґрунтованість визначення таких

різновидів авангардних маніфестів: 1. Маніфести, що мали переважно теоретичне

значення. 2. Маніфести, які відобразилися у творчому доробку авторів. 3. Творчі

маніфести, які написані за декларованими у них принципами. Перший різновид

представляють насамперед роботи К. Тайге, В. Поліщука та деякі М. Семенка. Саме

К. Тайге та М. Семенко були своєрідними організаторами авангардних рухів у своїх

країнах, їхні праці виявляють найхарактерніші ознаки цих рухів, зокрема і часткову

невідповідність теорії і практики авангарду. Однак вони сприяли появі певних

авангардних міфів, рефлексії та саморефлексії поетів. Основна теза, спільна для

обох авторів, – це потреба нового мистецтва: для К. Тайге ним мав бути поетизм, а

для М. Семенка – футуризм у його різновидах. Крім того, К. Тайге був

прихильником конструктивізму і впровадження його в чеську архітектуру, в Україні

цією течією захоплювався В. Поліщук. Але більшість декларованих гасел

12

залишилися творчо не зреалізованими. Натомість маніфести Ї. Волькера,

Б.-І. Антонича та деякі праці М. Семенка відображають не лише прагнення і

теоретичні міркування про мистецтво і його завдання, а й були практично втілені у

поезії цих авторів. І хоча Ї. Волькер та Б.-І. Антонич мали кардинально різні погляди

на творчість, спільним для них є те, що свої ідеї вони однаковою мірою реалізували

як у програмних, так і в художніх текстах. Ї. Волькер розглядає мистецтво як

частину матеріального світу, джерело і рушій побудови нового суспільства, пов’язує

мистецтво з ідеологією та політикою. Б.-І. Антонич має ідеалістичний погляд на

поезію, вважає, що вона створює окрему дійсність і має служити лише суто

естетичним ідеалам. Найповніше втілено мистецькі погляди в маніфестах третього

різновиду – тих, які й самі написані за декларованими в них принципами. Таким є

твір В. Незвала «Папуга на мотоциклі», що відображає ідеї поетизму щодо

необхідності реформувати мистецтво і творити на основі вільних асоціацій та гри

уяви. Саме так і написаний маніфест, який вирізняється метафоричністю мови, грою

із формою та графічним оформленням тексту.

Підрозділ 3.2. «Типологічні сходження у поезії чеських та українських

авангардистів» містить аналіз спільних і відмінних рис у творчості поетів. У роботі

приділено увагу авангардній тематиці (світ речей, екзотика, велике місто,

революція і суспільні зміни, поет і мистецтво). Звʼязок із матеріальним, спроби

опредметнити внутрішній світ простежено на прикладі поезій Ї. Волькера «Поштова

скринька» та «Речі» та М. Семенка «Річ». Для чеського поета характерна

пов’язаність із зовнішнім, матеріальним світом, а також прагнення опоетизувати

буденні речі. Натомість М. Семенко вдається до образів речей для створення

контрасту між людським світом і іншим, до якого власне належать ці речі і сам поет.

Так він намагається передати власну відірваність, підкреслити своє особливе,

окремішнє становище.

Важливим для авангарду був потяг до екзотики, екзотичних образів далеких

країн і незнаних явищ. Образ моря із поезій «З корабля, який привозить чай та каву»

К. Бібла та «Вітрило» В. Поліщука засвідчує мотивацію і способи реалізації цього

наміру. У чеського автора море постає, завдяки низці елементів тексту – образів

дороги, міста Янува, Мойсея, як казковий шлях до невідомих і прекрасних країн.

В українського поета образ моря моделюють його атрибути: вітрила (корабля), риби,

хвилі, прибій, вода. Настрій поезії – занепокоєний і перейнятий страхом. Так один

образ слугує реалізації різних авторський емоцій.

По-різному відтворюють авангардні поети й іншу важливу реалію – сучасне

місто. Для В. Незвала у сюрреалістичній збірці «Прага з пальцями дощу» цей образ

постає у розвитку, сприйняття столиці залежить від того, як автор поступово

знаходить себе у місті, стає його частиною, а далі і співцем. Динаміка образу дає

змогу знайти у збірці як критичні поезії про місто («Празький пішохід»), так і

13

величальні, захопливі («Прага з пальцями дощу»). У збірках «Книга Лева» і

«Ротації» Б.-І. Антонич міста не приймає категорично. Воно постає то суворим і

неприступним, то сповненим безглуздих і порожніх веселощів. Збірка має низку

сюрреалістичних рис, але, на відміну від поезій В. Незвала, зображає місто не через

елементи із позитивною конотацією, а деталями, повними неприйняття і

відчуження.

Негативні емоції втілено й у поезіях Я. Сайферта («Пісня про Москву»,

«Москва») і М. Семенка («Москва»). Обидва поети відвідали Москву, їхні поезії

написані під безпосереднім враженням від поїздок. Головна емоція цих текстів –

розчарування. Для Я. Сайферта радянська столиця постає голодною, бідною й

агресивною (zkrvavená zed’ Kremlu ještě dnes cení zuby). Для М. Семенка – холодною

і темною («воріт напівтемнить прірва // будинків вечірні межі // морок рве»). Таке

враження контрастувало із образом Москви, створюваним пропагандою і

підтримуваним штучно. Тому можемо говорити про особливий спосіб зображення

міста, а саме про розвінчання ілюзії, про спробу висловити власні почуття

розчарування від її руйнування.

Важливе місце в поезії авангардистів посідає тема митця і його ролі в

суспільстві. Оскільки більшість авангардистів підтримували комуністичний рух,

вони очікували створення нового суспільства. Частиною змін мала стати і зміна ролі

поета. Потребу перетворень визнавали всі авангардні митці, це навіть було

визначальною рисою їхніх текстів. Однак напрям таких змін був різним. Зокрема,

для Ї. Волькера поет був частиною робітничого класу, служив провідником до

кращого життя, а поступово його функції повинні були поширитися на всіх людей –

усі мали стати в майбутньому митцями. Таку позицію автора наведено, наприклад, у

вірші «Поете, одійди!». Натомість в українського футуриста О. Влизька образ поета

більш войовничий і дієвий. На думку автора, митець має активно боротися за нове

суспільство, протиставляючи себе ворогам і прагнучи прищепити власні ідеї

якомога більшій кількості читачів (вірш «Поетові»). Таким чином, поети

створювали певні автообрази: робітника або борця, залежно від власних переконань

і цілей у мистецтві.

Тематичне розмаїття авангардної поезії переконує, що кожен її національний

варіант мав свої специфічні риси і способи втілення навіть спільних проблем і

авторських емоційних переживань.

У підрозділі 3.3. «Авангард у науці: вплив поетизму на розвиток чеського та

українського літературознавства» розглянуто проблему взаємодії художньої

творчості та науки. Зокрема, йдеться про розвиток поглядів на мистецтво чеських

поетистів у наукових концепціях представників Празького лінгвістичного гуртка:

Я. Мукаржовського, Р. Якобсона та українського дослідника Д. Чижевського. 1920–

1930-і роки стали особливо цікавими завдяки плідній взаємодії митців і науковців.

14

У програмних статтях і маніфестах чеські поетисти висловили низку поглядів на

мистецтво, проблеми його форм і виражальних засобів, згодом обґрунтованих у

роботах празьких структуралістів. Йдеться насамперед про такі міркування:

1. Протиставлення форми і змісту як бінарної опозиції, завжди притаманної

художньому твору. 2. Увага до словесного, мовного оформлення думки як

формального елементу тексту. 3. Проблема естетичного/неестетичного, критеріїв

естетичного. 4. Заперечення традиції і прагнення змін як рушійна сила розвитку

мистецтва.

Ці проблеми були розглянуті в низці праць Я. Мукаржовського («Мова

літературна і мова поетична», «Естетична норма», «Естетична функція, норма і

цінність як соціальні факти», «Основні принципи авангарду», «Семантичний розбір

поетичного твору. «Абсолютний могильник» В. Незвала») та Р. Якобсона

(«Лінгвістика і поетика», «Футуризм», «Що таке поезія?»). У цих роботах науковці

не тільки використовують авангардні тексти як матеріал для теоретичних

узагальнень, а й поглиблюють ідеї авангардистів, підтверджують їх іншими

літературними текстами. Зокрема, саме структуралісти продовжували традицію

російського формалізму з його увагою насамперед до формальних і стильових

елементів тексту як таких, що визначають його належність до красного письменства.

Одним із головних елементів для них була мова, зокрема мова поетична, її

відмінності від загальнолітературної норми. Важливо, що саме поетична мова, на

думку Я. Мукаржовського, за допомогою порушення усталених норм уможливлює

розвиток мови взагалі, створює нові форми і конструкції. Питання мови тісно

пов’язане у працях структуралістів із питанням естетичного та його меж. Від

поетистів науковці запозичили думку про те, що ці межі – досить непевні,

невизначені: усе, що існує в житті, може стати елементом мистецтва. Основним

критерієм постає естетична функція, що здатна естетизувати будь-який предмет.

Крім того, із питанням мови та її оновлення пов’язані загальні принципи розвитку

мистецтва, найголовніший із яких – заперечення попередньої традиції, подолання

канону, вихід за його межі. У праці «Естетична функція, норма і цінність як

соціальні факти» Я. Мукаржовський розвиває цю думку, вперше запропоновану

авангардистами як художній принцип їх творчості.

Зазначені положення празьких структуралістів вплинули й на розвиток теорій

Д. Чижевського, який певний час також був близьким до ПЛГ. Його погляди на

літературу і літературний процес, викладені насамперед у передмові до «Історії

української літератури», а також у низці статей, мають багато спільного із

поглядами структуралістів, на що вказує і сам Д. Чижевський. Він акцентує на

необхідності аналізу саме формальних елементів творів, досі не досліджуваних.

Найголовнішим із таких формальних питань є питання мови художнього твору, яка

слугує засобом оформлення змісту. Друга важлива проблема – періодизація

15

літератури. В її основу вчений поклав принцип закономірної зміни літературних

стилів. Кожен із них виникає як опозиція до попереднього, що створює

хвилеподібний рух стилів мистецьких творів. Цей принцип заперечення, який

призводить до виникнення нового, важливий і для авангардистів, і для

структуралістів. Одним із критеріїв стилю є його ставлення до естетичного –

наскільки жорсткий стиль до ознак, за якими явище зараховується/не зараховується

до мистецьких. На думку Д. Чижевського, авангардисти (зокрема футуристи)

залучають до естетичного широке коло фактів, що споріднює їх із такими стилями,

як романтизм і бароко.

Художні процеси, характерні для авангарду різних країн, мають багато

спільного, насамперед у типологічних сходженнях, притаманних маніфестам,

творам і науковій рецепції цих явищ. Крім того, вони мають і своєрідні, унікальні

риси, які витворюють національні версії авангарду.

У висновках підсумовано результати дослідження. Вивчення модусів рецепції

чеського авангарду в Україні та спроба типологічного зіставлення авангардної

літератури двох країн дають підстави для таких узагальнень:

1. Авангард – це своєрідний художній напрям, що має низку визначальних

ознак: особливий світогляд, в основі якого — прагнення постійних змін і розвитку;

характерна поетика, якій властиві пошуки в галузях жанрів і форм, тенденція до

руйнування канонів і прагнення синтезу; нові тематика і проблематика, спричинені

позалітературними явищами; експерименти із художніми засобами, винайдення

авторських способів вираження думок і почуттів.

2. Чеський авангард репрезентує один із найцікавіших етапів розвитку цієї

літератури. До авангардних зараховуємо такі течії: пролетарську літературу,

поетизм, сюрреалізм, – які послідовно змінювали одна одну. Пролетарська

література (насамперед творчість Ї. Волькера) виявляє такі авангардні риси, як

пошуки новизни в тематиці (робітнича тема, тема міста) та формальних елементах

творів, експерименти в художніх засобах (власна метафорика, паралелізми, графічне

оформлення текстів). Поетизм – своєрідна авангардна течія Чехії, що виникла як

синтез різноманітних світових (пролетарська література, футуризм, конструктивізм,

кубізм, дадаїзм) і національних тенденцій. Представниками поетизму в літературі

були В. Незвал, Я. Сайферт, К. Бібл, В. Ванчура, що утворили нову генерацію в

чеському мистецтві. Сюрреалізм продовжив і розвинув ідеї поетизму

(асоціативність, гра, формальні експерименти у поезії) та французького сюрреалізму

А. Бретона (увага до підсвідомого, сну, спогадів із дитинства).

3. Українська критика досить активно представляла читачам події чеського

літературного життя, зокрема і розвиток авангарду. У 1920–1930-х роках у

періодичних виданнях Львова та Радянської України з’явилася низка статей,

16

присвячених творчості насамперед Ї. Волькера, а також В. Незвала, Я. Сайферта,

Й. Гори та інших. Поширені як перекладні, так і оригінальні матеріали, найбільш

значною за обсягом і критичними узагальненнями є стаття А. Павлюка, яка вийшла

1927 року у журналі «ВАПЛІТЕ». У критичних працях того часу проаналізовані як

тематичні і проблемні аспекти творчості, так і її формальні складники (верлібр у

чеській поезії досліджував В. Поліщук).

4. Авангардні тексти позначені низьким рівнем перекладності, особливо це

характерне для великих за обсягом текстів (авангардних поем), а також

експериментальної поезії. Незважаючи на це, частина чеської авангардної поезії

перекладена українською. В історії такого перекладу можна визначити три етапи

(1920-і – початок 1930-х; 1960-і роки; 1980-90-і роки). Найповніше перекладений

Ї. Волькер. Це пов’язано із несприйняттям авангарду в радянський період і акцентом

насамперед на пролетарській поезії. Особливістю рецепції цієї літератури є також

множинність перекладів – наявність кількох варіантів перекладів одного твору

(зокрема це характерне для перекладів із Ї. Волькера та В. Незвала). Спорідненість

чеської та української мов полегшила завдання перекладачів і сприяла створенню

якісних і адекватних перекладів.

5. Творчість авангардних митців Чехії та України має низку типологічних

подібностей, а також виявляє національну специфіку. У маніфестах авангардисти

прагнули задекларувати власні позиції щодо художньої практики, але викладені у

них положення різною мірою реалізовані у творчості. Це дає підстави вирізнити три

типи маніфестів (суто теоретичні, реалізовані і маніфести, написані за

декларованими у них принципами). У власне творчій практиці на тематичному рівні

також простежуються як спільні (відкриття нових тем і нові підходи до розкриття

старих), так і своєрідні національні елементи (специфіка реалізації подібних тем

різними авторами).

6. Чеський поетизм став передумовою розвиту теоретичних положень

представників Празького лінгвістичного гуртка Я. Мукаржовського, Р. Якобсона,

Д. Чижевського, зокрема у питаннях співвідношення змісту і форми, художньої

мови, меж естетичного, новаторства/традиції у творчості.

Рецепція чеського авангарду збагатила українську літературу і науку про неї,

спонукала до розвитку власних тенденцій і концепцій.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Забіяка І. В. Вітезслав Незвал в інтерпретації Григорія Кочура: проблема

розуміння та адекватності / Ірина Забіяка // Літературознавчі студії. – Вип. 23.

Ч. 1. – К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. – С. 159-163.

17

2. Забіяка І. В. Авангардисти: своєрідне тлумачення проблеми художності /

Ірина Забіяка // Філологічні семінари. – Вип. 12. Літературна критика і

критерії художності. – К. : Логос, 2009. – С. 170-173.

3. Забіяка І. В. Поетичний сюрреалізм 1930-х років: чеський та український

варіант / Ірина Забіяка // Компаративні дослідження словʼянських мов і

літератур : Памʼяті академіка Леоніда Булаховського : Зб. наук. пр. – Вип. 10.

– К. : ВПЦ «Київський університет», 2009. – С. 292-296.

4. Забіяка І. В. Ї. Волькер «Балада про кочегарові очі»: три варіанти перекладу /

Ірина Забіяка // Літературознавчі студії. – Вип. 26. – К. : Видавничий дім

Дмитра Бураго, 2010. – С. 195-200.

5. Забіяка І. В. Форми та засоби творення авангардного міфу в українській та

чеській літературах / Ірина Забіяка // Літературознавчі студії. – Вип. 29. – К. :

Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. – С. 147-153.

6. Забіяка І. В. Маніфести авангардистів: декларація та самоідентифікація / Ірина

Забіяка // Компаративні дослідження словʼянських мов і літератур : Памʼяті

академіка Леоніда Булаховського : Зб. наук. пр. – Вип. 12. – К. : ВПЦ

«Київський університет», 2010. – С. 239-246.

7. Забіяка І. В. Поетизм як феномен чеського літературного авангарду 1920-х

років / Ірина Забіяка // Слово і час. – 2011. – № 2. – С.74-80.

8. Забіяка І. В. Традиційні образи та їх трансформація у поемі К. Бібла «Новий

Ікар» / Ірина Забіяка // Літературознавчі студії. – Вип. 31. – К. : Видавничий

дім Дмитра Бураго, 2011. – С.125-130.

9. Забіяка І. В. Авангардний поет: автообраз (на матеріалі поезії Ї. Волькера та

О. Влизька) / Ірина Забіяка // Компаративні дослідження словʼянських мов і

літератур : Памʼяті академіка Леоніда Булаховського: Зб. наук. пр. – Вип. 15. –

К. : ВПЦ «Київський університет», 2011. – С. 365-368.

10. Забіяка І. В. Москва у поезії чеських та українських авангардистів: специфіка

творення гетерообразу / Ірина Забіяка // Волинь філологічна: Текст і контекст.

– Вип. 11. Імагологічна проблематика польської, білоруської, російської та

української літератур і європейський контекст. – Луцьк : Волинський

національний університет імені Лесі Українки, 2011. – С. 102-109.

11. Забіяка І. В. Море як екзотичний образ (на матеріалі поезії авангардистів) /

Ірина Забіяка // Актуальні проблеми словʼянської філології. Серія :

Лінгвістика і літературознавство : міжвуз. зб. наук. ст. – Вип. ХХІV. – Ч. 4. –

Бердянськ : БДПУ, 2011. – С. 203-207.

Додаткові публікації

1. Забіяка І. В.Чеський літературний авангард в Україні: до постановки

проблеми / Ірина Забіяка // Současná ukrajinistika. Problémy jazyka, literatury

a kultury. – Olomouc: Univerzita Palackého v Olomouci, 2010. – S. 227-231.

18

2. Забіяка І. В. Образ жінки у ранній ліриці Михайля Семенка: проблема

двоїстості / Ірина Забіяка // Aktuální jevy v současných slovanských jazycích a

literaturách. – Olomouc-Rivne, 2011. – S. 125-127.

3. Забіяка І. В. Порівняння як шлях до теорії / Ірина Забіяка // Теорія

літератури: концепції, інтерпретації : наук зб. / редкол. Л.Грицик (голова)

та ін. – К. : Логос, 2012. – С. 88-92.

АНОТАЦІЯ

Забіяка І. В. Модуси рецепції чеського літературного авангарду в Україні.

– Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі

спеціальності 10.01.05 – порівняльне літературознавство. – Київський національний

університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2012.

Дисертацію присвячено розгляду різних модусів рецепції чеського

літературного авангарду в Україні, а також питанням типології чеського й

українського авангарду. На матеріалі творчості Ї. Волькера,

В. Незвала, Я. Сайферта, К. Бібла простежено різні форми сприймання і адаптації:

критичну рецепцію, переклади, наукове осмислення. Порушено також низку

загальнотеоретичних питань – визначення авангарду як художнього явища,

виокремлення його течій, перекладності авангардної поезії, взаємозв’язку мистецтва

і науки про нього, типології авангардних текстів і їх специфіки.

Ключові слова: авангард, рецепція, модуси рецепції, типологія, переклад,

чеська поезія, адаптація, типологічні сходження, національна специфіка.

АННОТАЦИЯ

Забияка И. В. Модусы рецепции чешского литературного авангарда в

Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по

специальности 10.01.05 – сравнительное литературоведение. – Киевский

национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2012.

Диссертация посвящена рассмотрению различных модусов рецепции чешского

литературного авангарда в Украине, а также вопросам типологии чешского и

украинского авангарда. На материале творчества И. Волькера, В. Незвала,

Я. Сайферта, К. Библа рассмотрены различные формы восприятия и адаптации:

критическая рецепция, переводы, научное осмысление. Поднят также ряд

общетеоретических вопросов – определения авангарда как художественного

явления, а также отдельных его течений, переводимости авангардной поэзии,

взаимосвязи искусства и науки о нем, типологии авангардных текстов и их

специфики.

19

Ключевые слова: авангард, рецепция, модусы рецепции, типология, перевод,

чешская поэзия, адаптация, типологические схождения, национальная специфика.

SUMMARY

Zabiiaka I. V. Reception Modes of the Czech Literary Avant-garde in Ukraine. –

Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philology by speciality 10.01.05 – comparative

literature. – Taras Shevchenko National University of Kyiv. – Kyiv, 2012.

The aim of the dissertation is to study the different forms and ways of the reception

of the Czech avant-garde literature in Ukraine and also to show some aspects of avant-

garde typology.

The first chapter is dedicated to the problems of the theory and history of the avant-

garde. The definition of the avant-garde is proposed: avant-garde is the style in the art and

literature of the first third of the XX century, which is marked with the desire of the radical

changes and updates; the searching of the impressive artistic means, unusual using of the

language and poetical technique; elaboration of the new themes and plotes; experiments in

the text poetics. The changes in philosophical, political and art life at the beginning of the

XX century had lead to the forming of Czech avant-garde. It had three periods –

proletarian literature (1920-1924); poetism (1923-late 1920th); surrealism (1934-1938).

The proletarian literature is considered to be avant-garde, because of its new themes (the

life of the city workers) and new forms, experimental and unusual (metaphor, analogy,

comparison). The most popular Czech proletarian writer is J. Wolker. Poetism is an unique

Czech art style, which has several main features. First of them is the ability to synthesize

different, even opposite, tendencies in the avant-garde art. Poetism had the national base

and also included the features of some other avant-garde styles (cubism, dadaism,

constructivism). Poetism is also marked with the positive attitude to the world and grate

influence on the development of Czech art in the XX century. The main representatives of

the literary poetism are K. Teige, V. Nezval, J. Seifert, K. Biebl, V. Vanchura. Czech

surrealism was born like the continuance of the poetism, it also was an attempt to

synthesize French and Russian influences. Its main representative is V. Nezval.

The main forms of the reception of the Czech avant-garde in Ukraine are critical

reception, translations and development of the literary criticism. The critical reception in

the 1920-1930th was quiet strong, there were lots of articles, which analyzed the avant-

garde life in Czech Republic. The biggest and the most detailed article was the one by

A. Pavluk New Czech Poetry, published in 1927. The translations from the Czech avant-

garde poetry had three periods: 1920-1930th

, 1960th and 1980-1990

th. The most important

works here are – the book of J. Wolker’s poetry (1986), the antology Czech Poetry (1964)

and the translations of the avant-garde big poems – Edison by V. Nezval (translated in

1964) and New Icarus by K. Biebl (translated in 1999). All the avant-garde texts,

especially big poems, had the low level of translatability, so they can be hardly translated

20

to the other languages. The other problems of translation, which are solved in this work,

are the problem of selection of the translated texts, the problem of the co-existence of

several versions of translation and the problem of translation from the related languages.

The typology of Czech and Ukrainian avant-garde literatures can be seen on the

examples of their manifests – they can be classified into three groups: manifests, which

had no common with the reality; manifests, which were realized into the poetry; manifests,

which are the art object by themselves. The typology can also be seen on the examples of

the common themes, which were worked by avant-garde poets: simple everyday life,

exotics, city, revolution, new art.

Czech avant-garde literature had its influence on the development of the Prague

Linguistic Circle. Their ideas about the differentiation of the form and the sense in the art,

about the language of art, about the aesthetic borders and the main tendencies in the art

development became the basis for the formation of the ideas of the Prague structuralism.

They had influenced the ideas of J. Mukarzhovsky, R. Jakobson and Ukrainian scientist

D. Chyzhevsky.

The meaning of the avant-garde literature is grate. This dissertation tries to determine

its role and to form the general view on it.

Key words: avant-garde, reception, reception modes, typology, translation, Czech

poetry, adaptation, typological analogy, national specific.