18 серпня 2016 року №33 (19215)

vechirniykiev.com.ua

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

Шлях до пересадки серцяАнтидепресивний шолом, пересадка обличчя, вакцина від алкоголізму… Світова медицина вражає неймовірними досягненнями. А українська? До найважливіших здобутків за добу Незалежності цілком справедливо можна зарахувати операції з пересадки серця.

110 років із киянами і для киян • Передплатний індекс «ВК»: 37607

Перший Президент України Леонід КРАВЧУК:

Стор. 4–5

«Повелителька» молекул«У суспільстві склався стереотип, що наука – це лише сиві професори в окулярах, і аж ніяк не молодь. Ці уявлення потрібно змінювати. Адже молодість і завзяття для науки не менш потрібні, аніж досвід і традиції», – говорить старший науковий співробітник Інституту ви-соких технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ольга Броварець. Вона – наймолодший в Україні доктор фізико-математичних наук.

Стор. 18–19 Стор. 18–19

Прапор пошили із жіночих Прапор пошили із жіночих шарфів, а тризуб зробили шарфів, а тризуб зробили

з піджаказ піджака

Фото Григорія КУБЛАНОВА

Стор. 9

Стор. 6

«Ми не маємо права у всьому звинувачувати чинну владу. У тому, що так сталося, винні всі…»

кур’єр «ВК»2 Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

ТРАНСПОРТ

Перший у Києві комфортний трамвай четвертого покоління польської компанії Pesa вийшов цього тижня на третій швидкіс-ний маршрут.

Мені пощастило стати одним з перших пасажирів цього поль-ського дива трамвайної техніки, яким я їхав на роботу від станції «Сім’ї Сосніних» до «Політехніч-ного інституту». Вагон зачарував ще зовні: яскраво-блакитний з різнобарвною «вишиванкою» на кабіні, він тихо підійшов до платформи й відчинив двері, назвавши зупинку.

Салон – комфортний і просто-рий, зі спеціальним місцем для «паркування» інвалідного візка, на якому можна заїхати сюди завдяки

висувній платформі. Передбачені кнопки для подання сигналу водію в разі, якщо людині з обмеженими

фізичними можливостями необ-хідно вийти. Є також пасок без-пеки, котрий фіксує візок. «Усе

дуже зручно, – перехопивши мій погляд, сказала жінка середніх літ. – От тільки в самому місті мало обладнаних для пересування таких людей зупинок. У мене мама хвора, тож я не можу перевозити її на візочку трамваєм, доводиться брати таксі…»

Ще трохи про комфорт. У са-лоні працює кондиціонер, можна під’єднатися до Wi-Fi та підза-рядити телефон. Є відеокамери…

Водій Володимир Жук люб’язно показав екран, куди виводиться зо-браження з різних відсіків салону. «Побільше б нам таких містких трамваїв, у яких одночасно можна перевозити до 200 пасажирів…» – зауважив він.

Микола ПАЦЕРА

Міський тихохід «Made in Poland»

Фото Григор

ія КУБ

ЛАН

ОВА

За Кубок Незалежності змагатимуться у вишиванках 24 серпня, у День Незалежнос-ті України, у Києві відбудеться традиційний «Забіг у вишиван-ках». Захід буде благодійним – зібрані кошти підуть на заку-півлю легкоатлетичних наборів для учнів п’яти київських шкіл. Забіг стартує з Русанівської набережної о 9.00.

Боротися за Кубок Неза-лежності у вишиванках змо-жуть як дорослі, так і діти. Усі охочі матимуть нагоду зробити свій внесок у добродійність і випробувати сили на різних дистанціях: діти віком до 10 років бігтимуть 100 метрів, до 15 років – 500 метрів, а дорослі змагатимуться в забігу на 500 метрів, 5 і 10 кіломе-трів.

Усі учасники отримають стартовий пакет з рюкзаком, футболкою-вишиванкою, номером із чипом для фіксації часу, а також пам’ятну медаль. Переможці – призові кубки та грошові винагороди. На гостей чекають призи від спонсорів.

АНОНС

ФОТОФАКТ

Державна виконавча служ-ба України заарештувала рахунки 104-х підприємств теплоенергетичного комплек-су, серед яких і ПАТ «Київ-енерго». Підстава: штрафи за вже сплачені борги минулих років, котрі виникли вна-слідок затримки державних субвенцій.

Зі столичних енергетиків було примусово стягнуто 51 мільйон гривень. Відтак вони змушені призупини-ти реалізацію програми зі встановлення лічильників тепла, яка передбачала, що до початку опалювального сезону всі будинки будуть оснащені такими приладами. Окрім того, змушені про-водити аварійні роботи в ре-жимі надзвичайних ситуацій. Компанія стверджує, що не може закуповувати облад-нання та проводити проект-ні й монтажні роботи. Тож вкотре звернулась до най-вищих органів законодавчої і виконавчої влади країни з проханням негайно виріши-ти цю ситуацію і не допус-тити зростання соціального напруження та колапсу ЖКГ.

Міський голова Віталій Кличко вважає, що необхід-но розблокувати рахунки підприємств теплокому н-енерго. Інакше опалюваль-ний сезон може бути взагалі зірвано. Він нагадав, що неодноразово звертався до центральної влади з прохан-ням розблокувати рахунки підприємств теплокому н-енерго по всій країні. Мер просить з’ясувати, чому за-тримано державні субвенції теплокомуненерго, які б дали змогу підприємствам сплатити штрафи за вже сплачені борги.

Опалювальний сезон у столиці – під загрозою

Невідомі «художники» зірвали запланований на 18 серпня вихід на лінію після ремонту столичного фунікулера.

«16 серпня о першій годині 30 хвилин наші камери спостереження зафіксували, як двоє молодиків пе-релізли через паркан біля верхньої станції й понівечили відремонто-ваний вагон, – розповіла «Вечірці» начальник служби маркетингу та

зв’язків із громадськістю КП «Ки-ївпастранс» Ганна Бондар. – Вони розмалювали фарбою з балончиків задню стінку правого вагона та вхідні двері. Зловмисників роз-шукує поліція. А наші працівники заново перефарбовують вагон. На це піде кілька днів. Проте ми зро-бимо все можливе, щоб фунікулер запрацював до Дня Незалежності».

Микола ПОЛТАВЧЕНКО

КОМЕНТАР ДЛЯ «ВК»

Володимир БОГАТИРЬОВ, директор трамвайного депо імені Шевченка:

- Трамвай привезли з Польщі на спеціалізовану ви-ставку ще взимку. А коли фірма Pesa виграла тендер на закупівлю 10 трамваїв, розпочали його випро-бування разом з фахівцями з Дніпропетровського національного університету залізничного транспор-

ту. Протягом місяця перевірили на різних режимах усі системи: гальмів-ну, протипожежну, оповіщення тощо. Для цього навіть навантажували в салон понад 15 тонн піску та проїжджали вночі всім маршрутом, аби переконатися, що все працює чітко. Тільки тоді трамвай отримав сертифікат і був допущений до перевезення пасажирів. Водіїв готували одразу кілька, адже планується, що такі самі машини ще надійдуть з Польщі. Їх навчали та стажували польські фахівці.

Учасники проекту «Агенти змін» пропонують до 2017 року запро-вадити на центральних станціях метрополітену «Майдан Неза-лежності» та «Хрещатик» нову навігацію.

Як розповів «Вечірці» заснов-ник проекту «Агенти змін», ди-зайнер Ігор Скляревський, усе почалося з того, що в лютому 2015-го до них звернулися пред-ставники метрополітену з про-ханням оновити дизайн та напов-нення інформаційних стендів у залах станцій.

«Ми багато разів спостерігали за пасажирами і зрозуміли, що потрібно кардинально змінити систему навігації, – зазначив Ігор Скляревський. – Наша ко-манда розробила дороговкази й лайтбокси з планом маршрутів та алфавітним покажчиком станцій метро українською й англійською мовами. На дороговказах можна побачити, скільки часу витратить людина, щоб доїхати від однієї станції до іншої, а самі вони бу-дуть пронумеровані. На окремому стенді наведено графік руху по-тягів у вечірній час, щоб пасажир

зміг спланувати свій маршрут. Також розмістимо мапу прилеглих до підземки кварталів».

Ще одна «революційна» для Києва ідея – зробити на стіні на-впроти платформи вертикальний покажчик з переліком станцій замість горизонтального. Це дасть змогу розташувати значно більше таких покажчиків уздовж платфор-ми, та й люди зможуть прочитати перелік з будь-якого місця.

До речі, проект упроваджують за допомогою системи краудфан-динг, за якою фінансувати його зможуть усі охочі.

ЕНЕРГЕТИКА

У метро планують нову навігацію для пасажирів

Вандали понівечили фунікулер

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215) 3

ВІЗИТІВКА

Ми терпимо державні дачі. Чому? Леонід ФРОСЕВИЧ

Під час горбачовської перебудови, а також на зорі нашої Неза-лежності було модно боротися із різними номенклатурними при-вілеями. Люди ганьбили чиновників, які «пакувалися»… автомобі-лями, квартирами, дефіцитними товарами із спецрозподільників. Особливо «дубасили» в пресі за державні дачі, за те що цупили ресурси й зводили цим коштом заміські приватні хороми.

Бачте, стільки літ минуло, а казенні дачі усе ще «прописані» в чиновницьких циркулярах. Ми «перетягнули» усі ці хатинки в новітню добу, поселили тут тих, хто керував, командував, правив… А також тих, хто і нині при булаві. Бо вони – най… най… Найзаслу-женіші? Найбагатші? Найспритніші?

Отже чверть віку з державними маєтками. Багато таких бу-динків уже стали майже приватними – їхні мешканці на підставі інвестиційних угод (аж до 2050 року) збудували на цих ділянках нові палаццо, або ж кардинально змінили вигляд старих «квадра-тів». Спробуй показати таким хитрооким на двері! Суди стіною стануть – не виселиш! Ось звідки пішла корупція в Україні. Хіба забулося, як у 1997 році урядові чиновники Павла Лазаренка при-дбали у швейцарської фірми «GHP Corporation» для Пущі Водиці шість збірних дачних будинків за завищеними цінами на суму 1 мільйон 416 тисяч доларів?

Яких тільки трансформацій не зазнавала спецнерухомість! Ось, приміром, держдача №17, що в Пущі. Колись тут мешкали Володи-мир Щербицький, глава уряду УРСР Олександр Ляшко. Протягом кількох місяців тут проживав Ленід Кучма. А потім на 17-й поселився американець українського походження, бізнесмен Богдан Мисько. Він переобладнав дачу, ви-конавши коштовний ремонт. Однак невдовзі терміново змушений був залишити осо-бняк. Це було в 1998 році. А господарювати у цьому маєтку став… мільйонер Ігор Бакай, тодішній глава компанії «Нафтогаз України».

Отож є пропозиція: а давайте спробуємо зняти зі спини народу цей тягар – державні дачі. Можна прийняти урядову постанову або ж ухвалити відповідний закон. Хоч мені можуть сказати: так зване панство оплачує проживання у цих хоромах. Але ж усе одно це – пільгові тарифи! Для них – копійки.

Зрештою, ми говоримо про глибинне – про справедливість. І рудименти «совдепії». Можна було б ці дачі передати в оренду Ге-роям України, які прославилися в боях з російськими окупантами, повним кавалерам бойових орденів. А чому б не провести широке опитування, хто вартий проживати в Кончі-Заспі та Пущі-Водиці? Нам не потрібна чергова «оптимізація» утримання номенклатур-них об’єктів, а – кардинальні зміни, тобто усіх – з пляжу!

Ми забуваємо, що є чудові приклади ставлення деяких відо-мих українців до дармового. Скажімо, перший міністр оборони України Костянтин Морозов у 1991 році відмовився поселитися в окремому будинку колишнього командувача округом у Пущі-Во-диці. Він наказав розмістити тут сім’ї двох офіцерів. А наступного року генерал Морозов категорично відкинув пропозицію «осісти» в Кончі-Заспі. Якийсь особливий цей Костянтин Петрович, кажуть про нього колеги. В обідню пору помічник приносив йому до мі-ністерського кабінету бутерброд і клав на стіл чек за цей продукт. Чи багато сьогодні таких морозових? Десь читав, що у 2011 році Арсеній Яценюк відмовився від дачі в Кончі-Заспі.

До речі, один із наступників Морозова на цьому посту зайняв все ж міністерський дачний будинок у Пущі-Водиці. По статусу.

колонка авторська

Є перше «золото» для України!

До Дня Незалежності мешканці Русанівки отримають від міста чудовий подарунок – чотири світломузичні фонтани на водному каналі.

Нині вечорами набережна Русанівки виграє весел-ковим різнобарв’ям водограїв під мелодії «Скрябіна», «Океану Ельзи» та гімну столиці «Як тебе не любити, Києве мій». На черзі – нові світломузичні фонтани, які планують відкрити до Дня Незалежності.

Не забули й про благоустрій прилеглої території: замінили освітлення, опорядили газони, поставили лавочки, вибрукували доріжки. А наступного року тут облаштують ще чотири водограї. Про це «Вечірці» розповіла директор КП «Київводфонд» Світлана Козловська.

– У розробці цих фонтанів використано німецькі двигуни, – похвалився технічними характеристиками генеральний директор ТОВ «Енергоінвест» Сергій Фещук. – Один водограй за годину підіймає догори 260 кубометрів води (тобто 5 залізничних цистерн!). Центральний струмінь сягає 37 метрів заввишки, 16 менших бічних – восьмиметрові. Фонтани оснащені індивідуальним світлодіодним підсвічуванням на 16 мільйонів кольорів.

Вартість цих чотирьох світломузичних водограїв становить 5 мільйонів гривень, кошти виділив міський

бюджет. А мелодії для них мають дібрати місцеві мешканці, доповнив розповідь депутат Київради (Русанівський округ) Олесь Маляревич. Свої про-позиції вони висловлюють через Фейсбук. Перевагу віддають класиці, світовим інструментальним хітам та лаунджу, з яких і буде сформований «репертуар» нових фонтанів.

Микола МИХАЙЛІВ

Русанівка здивує новими фонтанами

ОЛІМПІАДА

Нарешті українські вболівальники дочекалися нового олімпійського чемпіона. Учора вночі на найвищу сходинку п’єдесталу пошани під-нявся гімнаст Олег Верняєв.

Киянин здобув медаль за ви-ступ на своїх коронних паралель-них брусах. У вправах на цьому снаряді спортсмен набрав 16,041 очок і став недосяжним для кон-курентів – американця Данелла Лейва та росіянина Давида Бє-лявського.

Нагадаємо, Олег Верняєв та-кож приніс у скарбничку збірної України «срібло» в багатоборстві.

Утім, приємні емоції від по-завчорашнього змагального дня на цьому не закінчуються. Ми також маємо «бронзу» в секторі для стрибків у висоту. Чемпіон світу-2013 Богдан Бондаренко став третім, показавши результат 2 м 33 см. Основна боротьба за «золото» відбувалась на висоті 2 м 38 см. У першій і другій спробах

українець планку збив, тоді як канадець Дерек Друен подолав її одразу ж. Бондаренко переніс ви-соту на 2 м 40 см, на яку мав лише одну спробу. Однак із нею він не впорався й залишився з «бронзою».

Отже, команда України підня-лася на 33-е місце в медальному заліку Олімпіади-2016 у Ріо-де-Жанейро. Тепер в активі наших спортсменів сім медалей: одне «золото», чотири «срібла» та дві «бронзи».

Лідерство утримує збірна США, котра у своєму активі має вже 84 медалі – по 28 золотих, срібних і бронзових нагород. На другому місці – Велика Британія (50 медалей, з них 19 золотих), а на третьому – Китай (51 медаль, з них 17 золотих).

Загалом нагороди Олімпіа-ди-2016 здобули спортсмени 73 країн!

Інф. «ВК»

ДОСЛІВНО

Юрій ШЕВЧУК, мовознавець, професор, викладач Колумбійського університету: – За часів Незалежної України змінилося ставлення до української мови. Приїжджаючи в Україну, я по-мічаю деякі речі, яких раніше не було. Як показник життєвості кожної мови – її престиж і модність… Нині є цілий прошарок української молоді, яка вважає, що можна бути українцем, громадянином

Всесвіту, космополітом і це – модно. Інша річ, що такий спосіб само-реалізації мав би підтримуватись нашим телебаченням і всіма ЗМІ. Мене дуже непокоїть надзвичайно смертельна і токсична політика змішування української й російської мови, що не зустрічає відпору ні з боку українського середовища,ні навіть письменників і людей культури. Я спостерігаю, як молодь говорить українською, але не плекає в собі культуру мови, запозичуючи сленг з російської. Київ визначає і завжди буде визначати мовну ситуацію в країні. В цьому сенсі я дивлюсь на столицю з вірою і оптимізмом.

ОПИТУВАННЯ «ВК»

Петро ПАНТЕЛЕЄВ, заступник голови КМДА: – Якщо вести мову про Київ у контек-сті житлово-комунального сектора, яким я опікуюсь, то найбільшим зрушенням для міста є зміна ідеології

в бік енергозбереження. За ці два роки, що супрово-джуються революційними законодавчими змінами, Києву вдалося зробити реальні кроки на шляху до економії ресурсів. Я кажу, насамперед, про програму встановлення лічильників у житлових будинках. Ще якихось два роки тому більшість мешканців столич-них багатоповерхівок не знали, скільки тепла спожи-ває їхній будинок і як вони можуть вплинути на цей процес. Сьогодні столиця лідирує за рівнем оснащен-ня приладами обліку. Цього року ми зробимо все, аби успішно завершити цю програму, що дає київським родинам змогу заощаджувати на «комуналці» в се-редньому 20-30 відсотків, а головне – чесно сплачу-вати за реально спожиті послуги. Ми започаткували програму термомодернізації шкіл і дитячих садків, яка допоможе економити майже половину коштів та енергії для опалення приміщень. Уже не кажу про те, що комфорт і безпека цих закла-дів підвищиться в рази. А головне – діти більше не

навчатимуться в напівобігрітих класах, із протягами та поганою вентиляцією. Уперше Київ отримав унікальну програму співфінан-сування робіт у житлових будинках, яку ми нази-ваємо «70 на 30 відсотків». Люди самі визначають необхідні їм роботи з енергозбереження та збирають на їх виконання лише 30 відсотків вартості. А решту 70 – оплачує міський бюджет. Я вірю, що такі темпи збережуться і вже за кілька років Київ стане найбільш енергоефективним містом України.

Іван ДРАЧ, політик, письменник, драматург: – Раніше Київ був іншим. На зорі Незалежності в нашому місті не було таких сучасних назв, як, наприклад, Майдан Незалежності чи вулиця

Небесної Сотні. На превеликий жаль, нині столична картина потьмарена війною на сході України. Хочеть-ся вірити, що Київ знову стане одним із найпрекрас-ніших і найзеленіших міст Європи. Я сподіваюся, що з допомогою світової спільноти українська держава підведеться на ноги. А з Незалежною Україною роз-квітне й наш Київ.

Що суттєво змінилося в Києві за 25 років Незалежності?

Давайте спробуємо зняти зі спини

народу цей тягар – державні дачі.

історія сучасності4 Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

30 РОКІВ… З ПІСТОЛЕТОМ

– Леоніде Макаровичу, за-гальновідомо, що незалежність далася без жодного пострілу. Навіщо ж ви тоді зберігали у шухляді пістолет?

– Коли змінюється суспільна система, коли відбуваються вели-чезні перетворення, що вплива-ють на долю цілої низки держав і континентів, то вони вимірюються інтересами не лише національни-ми. Я відчував, як протиборчі сили нарощувалися з кожним днем. Одні виступали за незалежність, другі – проти. Над нами, як кор-шун, «сиділа» Москва. І, ясна річ, у тій ситуації треба було готуватися до різних дій і впливів. Я тоді був надзвичайно обережним і думав про власну безпеку. До речі, ходжу з пістолетом років із тридцять. Звісно, я не військовий, щоб бути майстром ратної справи. Проте на полюванні в ціль влучаю.

– Чому під час путчу-91 ви зайняли позицію очікування?

– Я не очікував. Річ у тому, що на той час народні депутати пере-бували у літній відпустці. Потрібен був час, щоб їх зібрати. Ми спо-чатку планували провести поза-чергову сесію 23 серпня, а потім перенесли на день пізніше. Треба ж було розіслати телеграми всім депутатам Верховної Ради УРСР. Мобільних телефонів на той час не було. Тому звинувачувати мене в «очікуванні» можуть лише ті люди, які не бажають докопатися до істини.

– А коли вперше дізналися про державний переворот?

– 19 серпня 1991 року. Вранці того дня я ще спав. Приблизно о шостій годині через спецзв’язок пролунав дзвінок. Мені зателе-фонував перший секретар ЦК Компартії України Станіслав Гу-ренко: «Леоніде Макаровичу, ще спиш? А чи знаєш, що у Москві вже інша влада? Створено Дер-жавний комітет з надзвичайних ситуацій на чолі з Янаєвим…». Я поцікавився: «А як же Горбачов?». Гуренко відповів, що Михайла Сергійовича усунули від влади. Також я дізнався, що з Москви до Києва прибув генерал армії Валентин Варенников.

«ДЕРЖАВОЮ ВЖЕ НІХТО НЕ КЕРУВАВ»

– В інтерв’ю «Вечірці» ака-демік Ігор Юхновський сказав, що ви всіляко ухилялися від підготовки документації щодо проведення надзвичайної сесії 24 серпня 1991 року?

– Говорити про моє небажання мо-жуть лише ті, хто цьо-го не знає. Наскільки я пам’ятаю, участь у цьому процесі брав не Юхнов-ський. Автором Акту про-голошення Незалежності був Левко Лук’яненко. Над цим документом також працювали інші народні депутати, які вносили свої зміни та корективи.

– Про заборону Компар-тії теж говорили?

– І це питання у нас підні-малося. Але в іншому ракурсі. Розмови про заборону КПУ велися активно значно пізніше. Першим кроком стало рішення про припинення діяльності Компартії на території України. Це сталося після того, як В’ячеслав Чорновіл

надав документальні докази про причетність українських комуніс-тів до путчистів.

– Коли готували Акт прого-лошення незалежності, ви вже знали, що його ухвалять?

– Сподівався. Про це свідчи-ли мої попередні розмови з ке-рівниками депутатських груп. Я розумів, що це питання буде винесено на сесію Верховної Ради УРСР. Але, відверто кажучи, не очікував, що за таке рішення про-голосують аж 346 депутатів. Це було великим випробуванням для всіх нас. Адже на той момент ситуація була дуже напруженою. Як події розвиватимуться далі, ще ніхто не знав.

– А хіба ж ви з Єльциним не спілкувалися?

– Борис Миколайович зате-лефонував мені в день путчу – 19 серпня. Він попросив: «Леонид Макарович, прошу вас – позвоните Горбачеву. Меня с ним телефонисты не соединяют. Сейчас он на-ходится на вашей террито-рии – в Крыму». Я відразу зателефонував до крим-ської резиденції «Зоря». На тому кінці дроту по-чувся голос телефоніст-ки: «Михаил Сергеевич не может подойти к телефону. Он плохо себя чувствует». Я зрозумів, що його позбавили теле-фонного зв’язку. Крім Єльцина , мені телефонува-ли і з Верховної Ради

СРСР, і КДБ СРСР. Усіх цікавило: чи буде Укра-

їна підтримувати путч? Моя відповідь була стандартною: «Треба запросити Горбачова на засідання Верховної Ради СРСР і разом вирішувати, що далі робити».

– Чому путч провалився? – Радянською державою уже

ніхто не керував. А Горбачов лише робив вигляд, що є пре-зидентом СРСР. Він говорив своє, а люди робили своє.

Єльцин зайняв дуже принципову позицію. Щодо путчистів, то вони діяли нерішуче. Коли по телеба-ченню виступав голова Державного комітету з надзвичайного стану Янаєв, у нього трусилися руки. Мені телефонували різні люди й

казали: ну що це, мовляв, за пут-чисти, які ні до чого не придатні…

– У день проголошення не-залежності ви вірили, що у нас наступить нове, щасливе життя?

– Ну хіба ж я прийшов із вулиці? На той час у мене за спиною був великий життєвий досвід. Працю-вав і другим секретарем ЦК КПУ, і членом Політбюро ЦК КПУ. Мав постійний зв’язок із Москвою. І добре розумів, що ситуація в країні доволі складна…

ЧОРНОМОРЦІ НАМ НЕ ПРИСЯГАЛИ

– Після проголошення не-залежності всі військові фор-мування, котрі перебували на території України, були пере-підпорядковані Верховній Раді. Чому ж тоді Чорноморський флот не належав нашій державі?

– На той час він був оперативно-стратегічним об’єднанням ВМФ СРСР. Тому ми не могли його від-разу перепідпорядкувати. У серпні 1992-го підписали міждержавну угоду про принципи формування ВМФ РФ і ВМС України на базі Чор-номорського флоту СРСР. Пізніше ухвалили рішення про роздільне базування наших кораблів.

– Чи не тому в 2014 році Росія так легко відібрала Крим?

– На мій погляд, ми втратили півострів через те, що не зуміли на-дати йому широкі права: економіч-ні, соціальні й культурні. Кримчани були змушені самостійно шукати шляхи виходу зі складної ситуації. Водночас ця територія завжди була проросійською. Незважаючи на проголошення нашої незалежності, чорноморці не складали присягу на вірність народу України.

– А що ж вам заважало при-йняти флот до складу Міністер-ства оборони України?

– Звичайно, ми могли б ухвали-ти таке рішення. Та чи ж вдалося б його виконати? Уявіть собі таку ситуацію: представники україн-ської влади звертаються до коман-дування ЧФ, а чорноморці кивають на Росію. Що далі? У Києва не було відповідних повноважень для цьо-го. На той час флот навпрямки підпорядковувався Москві. Дер-жавне управління на півострові було недосконалим.

– Навіщо надали півострову широку автономію? Чи не ліпше було б обмежитися утворенням Кримської області?

– А що від цього змінилося б? Замість кримського парламен-ту була б ще одна обласна рада. Звісно, я не можу стверджувати, що ми все робили правильно. Проте є загальновідомий факт: незважаючи на доволі напружену ситуацію, ми не допустили між-державного конфлікту. Робили все можливе, щоб Крим залишився українським. Для цього ухвалили Конституцію Автономної Респу-бліки, а Севастополь отримав окремий статус.

Перший Президент України Леонід КРАВЧУК:

«Ми не маємо права у всьому звинувачувати чинну владу. У тому, що так сталося, винні всі…»

за-сть лу. и у

ьна ли-ва-ав і ься ни-или ем. сть, ор-ч, у ися був мав жу ть. ти те

ви я? що ре-бен по-за-тім еба сім СР. час ене е тіися

ися

нці о о

– Сподівався. Прли мої попередні ррівниками депутатЯ розумів, що це пвинесено на сесію ВеУРСР. Але, відвертоочікував, що за таке рголосують аж 346 дбуло великим випрдля всіх нас. Адже наситуація була дуже нЯк події розвиватище ніхто не знав.

– А хіба ж ви з Єспілкувалися?

– Борис Миколлефонував мені– 19 серпня. Ві«Леонид Макарвас – позвонитМеня с ним телесоединяют. Сеходится на вашрии – в Крымузателефонувської резидеНа тому кінчувся голоки: «Михане можетелефонсебя чзрозумпозбафонноКріммені тли і з Ве

СРСР, і КДцікавило: ч

їна підтримуватвідповідь була с«Треба запроситна засідання ВерСРСР і разом вирдалі робити».

– Чому путч п– Радянськоюд

ніхто не керувавлише робив виглзидентом СРСР.своє, а люди р

До цієї відомої постаті ставлення й досі неоднозначне. Одні доріка-ють комуністичним минулим і невизначеністю під час путчу, другі – тисячовідсотковою інфляцією у перші роки незалежності. Дехто згадує філософський вислів: «Маємо те, що маємо». Більшість звертає увагу на майстерність проходження «між крапельками». Але безперечно одне: першого Президента, як і перше кохання, не забувають…

Фото Григорія КУБЛАНОВА

Фото Павла

ПАЩ

ЕНКА

Фото Павла

ПАЩ

ЕНКА

5Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

опитування «ВК»

Олена, мистецтвознавець:

–Змінилося саме життя. Люди стали свідомою, патріотичною нацією. Розви-ваються укра-

їнська культура, кіно, література, театр (особливо альтернатив-ний). Молодь активно цікавиться українською мовою, історією, фольклором. Майдан сколихнув народ, відтак зросла кількість творчих осередків, українських п’єс, вистав, фестивалів.

Ірина Михайлівна, пенсіонерка:

– Значний плюс те, що немає Комуніс-тичної партії. Але погано, що перефарбовані комуністи по-

сіли майже всі посади у владі та стали олігархами.

Поліна, 18 років, студентка НТУУ «КПІ»:

– Я ще стільки не прожила, але можу сказати про останні кілька років. У Києві стало набагато

чистіше, з’явилися нові парки, квітники. Більшість людей з повагою ставляться до природи, міського середовища. З’явилися велосипедні доріжки, і я без-межно цьому тішуся.

Владислав, програміст: – Життя стало більш упо-рядкованим, а його рівень значно зріс. Ми цього просто не помічаємо,

але так воно і є. З негативного – звісно, війна на сході. Але вона, на мою думку, не пов’язана з незалежністю країни.

Олексій, тимчасово не працює:

– Люди змі-нилися: стали менш залежни-ми від влади, чиновників. З’явилося більше єдності,

співчуття. І Майдан став яскра-вим прикладом, коли люди, геть незнайомі, виявляли людяність та підтримували одне одного.

Володимир, громадський діяч:

– Найбільш знаковими для України були Помаранчева Революція та Революція Гідності. Настав

час змінити формати зовнішньої й внутрішньої політики нашої держави. Але, на жаль, надії та сподівання тих, хто віддав своє життя за волю й незалежність України, поки що не справди-лися. Сьогодні нашому уряду, політикам і чиновникам є над чим поміркувати, щоб дати гідне життя громадянам України.

Ілля, школяр – Найбільше досягнення України – це Майдан.

Ольга, керівник проекту в аграрній галузі:

– Протягом останніх кількох років в Україні сформувалося громадянське суспільство.

Люди впевненіше почуваються громадянами, народом, неза-лежним від влади.

Опитування провела

Наталя ПЛОХОТНЮК,

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

– Чому після проголошення незалежності ми переживаємо суспільно-політичні потрясіння?

– На зорі незалежності вірили в те, що збудуємо нове життя, але без ліквідації Союзу. Скажімо, у тексті Біловезької угоди, яку було підписано в грудні 1991 року гла-вами трьох держав (України, Росії та Білорусії), йшлося про створення Співдружності Незалежних Держав. Окрему угоду було укладено щодо єдиного контролю над наявною в державах ядерною зброєю. Не вар-то забувати, що ми 70 років жили у складі СРСР. Ностальгія за Союзом відчувається і досі. Багато хто ще так вважає: мовляв, якби зберегли Радянський Союз, то нам було б краще. Ще одна проблема в тому, що за роки незалежності у країні відбулося багато карколомних змін. З кожним новим президен-том змінювалася структура влади, вносилися зміни до Конституції та починалися чергові політичні ігрища. А рівень життя народу продовжував погіршуватися. За-втрашній день – невідомий. Все це призвело до нових суспільно-політичних загострень. З іншого боку, ми не маємо права у всьому звинувачувати чинну владу. У тому, що так сталося, винні всі…

«ДО «КРАВЧУЧКИ» СТАВЛЮСЯ СПОКІЙНО»

– Що можете сказати про наше майбутнє? Воно буде світлим?

– Якби це залежало від України, то я міг би відповісти. Наша по-дальша доля залежить від Росії, Євросоюзу і США. За них я ду-мати не можу. У цьому питанні філософствувати не варто. Знаю лише одне: наша держава не готова самостійно розв’язати проблеми, пов’язані із загостренням відносин з Росією та війною на сході. По-перше, немає таких можливостей, щоб протистояти Росії. Наші сили – не рівні. По-друге, ми не бачимо активності з боку Європи та США. Така пасивність суперечить Бу-дапештському меморандуму про наші гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї – міжнародної угоди, укладеної у грудні 1994 року зі США, Росією та Великобританією. Саме ці держави виступили гарантом суверенітету України. На жаль, вони цього не дотримуються. То як я можу про-гнозувати?

– Якби знову запропонували стати Президентом України, погодилися б?

– Зараз? Ні. Я вже не в тій фор-мі, щоб повноцінно виконувати обов’язки голови держави.

– А чому б вам не взяти при-клад з американського мільяр-

дера Трампа? Йому вже за сім-десят, а він у президенти йде…

– Я старший за Трампа на 12 років. Мені вже пішов 83-й. Вва-жаю, що кандидат у президенти повинен мати глибокі знання і фізичну силу. Не можна правите-ля водити під руки по лікарнях. Згадую Брежнєва і Черненка, яких постійно супроводжували карети швидкої. Ну яке ж це «керуван-ня» державою? Я не сприймаю «управління заради управління».

– Як відомо, ви увійшли до історії ще з однієї причини. Можете поділитися вражен-нями про візок, названий на вашу честь?

– Народна мудрість говорить: хоч горщиком мене називайте, але в піч не встромляйте. Якщо якась річ сприяє суспільному розвитку, то не треба боятися її алегоричної назви. До «кравчучки» ставлюся спокійно. Її, до речі, винайшли ще за 100 років до Кравчука. Згадайте про колісні валізи для перевезення вантажу на залізничних вокзалах та в аеропортах. Пізніше їх почали використовувати масово. Тому я з повагою ставлюся до цього. Зверніть увагу: хто ходив із «крав-чучкою», став заможнішим, а хто носився з прапором – жебраком.

– Чим ви сьогодні живете? На що витрачаєте свій час?

– Режим у мене доволі про-стий. О сьомій ранку – підйом.

Спускаюся на перший поверх. Прогулююся зі своїми четвероно-гими друзями: вівчаркою Жаком і дворняжкою Мартою, яку підібрав на вулиці. Вони живуть дружньо. Інколи Марта ставить Жака на місце, бо вона старша.

– Полюванням теж захоплю-єтеся?

– Для мене це – не захоплення, а відпочинок, зустрічі на природі. На полюванні можу забути про все, крім звірини. У мене, до речі, є своя філософія. Оленів не чіпаю. Як правило, стріляю в диких кабанів, але не у свиноматок, бо вони все стадо ведуть. Свиноматка завжди йде першою. Щороку вона при-водить вісім-десять кабанчиків. Тому досвідчені мисливці її не чіпають.

– Зі звіром на полюванні «спілкуватися» простіше, ніж із політичними опонентами?

– Якби з політичними опонен-тами можна було спілкуватися зі зброєю, то всі питання вирішу-валися б дуже швидко. Я загалом прихильник мирного вирішення конфліктів. Зброя для опонента – слово. На жаль, мою думку по-діляють не всі.

– Політикою часто цікави-теся?

– Ось даю вам інтерв’ю – це також політика (сміється). Не-щодавно повернувся з міжна-родної конференції, присвяченої 25-літтю Біловезької угоди, що проходила у Варшаві. А незабаром поїду на міжнародну конференцію до США…

– Скільки у вас онуків і прав-нуків?

– Правнучка одна. Оленкою звати. Їй 11 років. Онуків – двоє: 27-річна Марійка і 34-річний Ан-дрій. Наприкінці липня він повер-нувся з Донеччини, де проходив військову службу: рік і чотири мі-сяці був на передовій у зоні АТО. Діти і внуки живуть у Києві. Влітку вони часто до мене навідуються у Кончу-Заспу. Нещодавно, на-приклад, ми збиралися на день народження мого сина, якому ви-повнилося 56 років…

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ

Що, на вашу думку, змінилося в Україні за 25 років Незалежності?

� Першою країною Європи, котра визнала Україну як незалежну, самостійну державу та вирішила налагодити з нею дипломатичні відносини, була Республіка Польща. Про це повідомив спеціаль-ний посланник польського уряду в Києві Єжи Козакевич 2 грудня 1991 року. Першою країною Заходу, яка визнала незалежність України, стала Канада. Прем’єр-міністр Канади Браян Малруні дотримав свого слова, сказаного за кілька місяців до здобуття Україною незалежності, що Країна Кленового Листа не буде серед останніх, котрі визнають Україну як суверенну державу. � Протокол про налагодження дипломатичних відносин та обмін диппредставництвами на рівні посольств уперше Україна підписа-ла з Литвою. Це зробили у Вільнюсі перший заступник міністра закордонних справ України Микола Макаревич і глава зовнішньо-політичного відомства Литви Альгірдас Саударгас. � Першим посольством в Україні стало Посольство Угорської Республіки. � Перший президент, який привітав Леоніда Кравчука з обранням його Президентом України, був Борис Єльцин. Першим з-поміж західних політиків Леоніда Кравчука привітав Президент США Джордж Буш.

цікаві факти

Про них мріяв ще Микола Амосов, вважаючи такі операції вершиною хірургічної майстер-ності. Те, що не встиг Амосов, реалізував його учень – Борис Тодуров, здійснивши 2001 року першу в Україні трансплантацію серця. 2006-го він виконав другу таку операцію. А загалом у нашій країні було зроблено шість пересадок серця, чотири з них – Борисом Михайловичем. Напередодні Дня Незалежності «Вечірка» поспілкувалася з Борисом Тодуровим.

– Харків’янин Едуард Соко-лов живе з донорським серцем уже 13 років, Сергій Мацен-ко – понад 10 років. За цей час лікар і пацієнти стали майже родичами, – каже Борис Ми-хайлович. – Чинне українське законодавство не дозволяє пере-саджувати органи донорів. Тому намагаємося довести, що його необхідно змінити. На жаль, усі починання в медицині від-буваються не завдяки чиїсь під-тримці, а всупереч обставинам, бажанню оточуючих.

З першою операцією (пере-садкою серця. – Авт.) стався прикрий випадок. В Інститу-ті хірургії та трансплантоло-гії імені Шалімова, де я тоді працював, пацієнт потребував трансплантації серця, а в Ін-ституті нейрохірургії з’явився донор, і його родичі погодилися на процедуру. Я вийшов уночі з контейнером, де під льодом лежало серце, однак, не доче-кавшись автомобіля, який мав мене забрати, почав ловити таксі. Діставшись нарешті до Інституту трансплантології, ви-явив зачинену операційну та не підготовленого до операції хво-рого. Завідувачка операційного

відділення закрила клініку й відпустила додому операційних сестер, знаючи, що я везу серце. А серце поза організмом живе лише три години. Тож двері в операційну довелося вибивати. Причиною всьому були профе-сійні ревнощі – не всім подоба-лося те, що ми робимо. Наступ-ного дня на мене посипалися докори: мовляв, хто дозволив операцію? Після цього в мене були проблеми, мені періодично забороняли оперувати. Років з

три-чотири зі мною боролися, потім звикли. Але та операція була успішною. Пацієнт прожив 14 днів. На жаль, він помер, але від печінкової недостатності, з боку серця проблем не було до останньої хвилини життя. Ця операція стала точкою відліку у проведенні трансплантацій серця. Через кілька місяців ми зробили другу таку операцію, потім ще одну, відкривши таким чином шлях до трансплантації серця в Україні.

– Щорічно в Інституті серця виконують п’ять тисяч опера-цій. Що характерне для вашого медичного закладу?

– У нас лікують тяжкі вади серця, але ми робимо не тільки те, що інші не роблять. Прагнемо виконувати стандартні операції із заміни клапана, коронарного шунтування з гарними результа-тами. У всіх рівень летальності – три відсотки, у нас – два. Й ось це вже ексклюзивно. Хірурги сьогодні борються за десяті або соті частки, як спортсмени на стометрівці. Цьогоріч фахів-цям інституту вдалося знизи-ти летальність операцій ще на пів-відсотка, при цьому десь на 15-20 відсотків збільшилася кількість операцій порівняно з минулим роком.

Світлана КОВАЛЬОВА

погляд6 Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Армія. Нові старі традиції Вадим ПЕТРАСЮК

На літній терасі кафе двоє пили пиво за столиком.

– А де Льоха служить? – спитав один. – Здається, у 72-й бригаді, – відповів

другий. – Хіба?! У 72-й же Стас? – Тоді Льоха у 79-й. Я ці бригади

плутаю: обидві на сімку починаються. – А я так само плутаю 93-ю й 92-у

бригади. Здається, Гнапко був у 93-й. Чи, може, у 92-й?

– А мені здається, що Гнапко взагалі у 24-й. До речі, можемо спитати: він по-завчора дзвонив – казав, що приїде…

Отакий діалог я почув від двох молодиків. І подумав: ну зовсім не так, як у часи, коли я та мої одно-літки служили в радянській армії. Тоді нумерацією військових частин особливо не бавилися. По-перше, це було предметом військової таємниці з відповідними наслідками за її розголо-шення. По-друге, нумерація однаково нікому ні про що не сказала б. Тож ми казали простіше: «служить на Кавказі», чи «у прикордонниках», чи «танкістом десь у Забайкаллі», «у морфлоті» тощо. Тепер – нові реалії нової армії. І номер військової частини є радше предметом гордості, ніж таємниці.

Але ці мої думки перервав по-дальший розвиток подій у літньому кафе. Прийшов працівник, який приніс із сараю дрова для мангала. Зсипав і повернувся до сараю, звідки невдовзі стало чути характерні звуки пляшок, що розбиваються.

– Антоне, пригальмуй – лиши трохи пацанам на голови. Сьогодні ж День десантника! – сміючись, вигукнув до працівника один з хлопців, які щойно розмовляли про «хто у якій бригаді».

– Та якого там десантника, сьогодні ж Ілля! – почулось із сараю.

– А Ілля – це тобі не День десантника? – Справді, вони ж на одне число

припадають, – показався у дверях працівник Антон. – То що, сьогодні купаємось у фонтані?

– О, нарешті второпав. Ми ж тобі про це й кажемо! Лиши трохи пляшок – об голови розбити. За традицією «десанту-ри», – розсміялися двоє.

– Та це ж пляшки від шампансько-го. Нема такої голови, яка міцніша за шампанське. Навіть у десантника. Утім, можете спробувати – я вам принесу по пляшці.

Усі троє заходилися зі сміху. Невдовзі хлопці допили своє пиво

й попрощалися, домовившись о сьомій вечора бути біля фонтана у блакитних беретах, як заведено. Я лишився на те-расі допивати свою каву. Завів розмову з Антоном і дізнався, що пляшки з-під пива працівники кафе здають поштуч-но, тоді як винні й горілчані пляшки заготівельники приймають на вагу як склобій. Тож Антон б’є їх перед тим, як спакувати, аби зменшити об’єм.

Прийшов ще один відвідувач. Антон також з ним привітався:

– Не забудь, що сьогодні День де-сантника, – сказав він.

– Точно, сьогодні ж Ілля, – зрадів гість. – То, як завжди, о сьомій біля фонтана?

– Еге ж! – відповів Антон. – Приходь. Можна навіть у мотоциклетному шоло-мі. Бо тут одні чудії зібралися шампан-ське об голови бити.

– Серйозно?! Це хто такий розум-ний?

– Та приходь, кажу.

кава з бульбашками

до теми У 2003 році в столиці був заснований Центр дитячої кардіології та кардіохірургії. Він створює і впроваджує нові методики лікування сер-цево-судинних захворювань у новонароджених та дітей раннього віку, а за кількістю проведених складних опе-рацій посідає перше місце в Європі. Зокрема лікарі цент-ру винайшли й застосували методику, суть якої полягає у використанні пуповинної, а не донорської крові під час кардіохірургічної операції. У 2013 році на базі поло-гового відділення № 7 м. Ки-єва було відкрито перший у місті перинатальний центр ІІІ рівня. Він спеціалізується на прийомі вагітних з пробле-мами невиношування, а та-кож породіль з передчасни-ми пологами. Адже щороку в столиці народжується понад 1500 недоношених немовлят, в тому числі – з критично низькою вагою тіла.

Незалежна Україна: ключові моменти

Шлях до пересадки серцяАнтидепресивний шолом, пересадка обличчя, вакцина від алкоголізму… Світова медицина вражає неймовірними досягненнями. А українська? До найважливіших здобутків за добу Незалежності цілком справедливо можна зарахувати операції з пересадки серця.

2013 рік. Розроблено технологію виготовлення окулярів для лікування косоокості дітей. Вона базується на використанні спеціальної мікро-призми, яка кріпиться між склом звичайних окулярів та платівкою, що приварюється до оправи. За її допомогою зображення зміщується і таким чином наводиться різкість. Розробка не має аналогів у світі, оскільки подібна амери-канська швидко стирається, а наша – тривалого використання. Допомагає виправити зір дитини при далекозорості, короткозорості, астигматизмі та замінює складну хірургічну операцію на очах. Більш як у 80 відсотках майже повністю виліко-вує ці вади зору. Розроблено спільно з Центром мікрохірургії ока.

1996 рік. Розроблено нові зварювальні елек-троди з низьким вмістом марганцю. Елек-троди, які використовувалися досі, містили велику кількість марганцю, що є шкідливим канцерогеном і призводить до професійних захворювань електрозварників, зокрема, го-стрих марганцевих отруєнь та марганцевого паркінсонізму. Фахівці спільно з Інститутом електрозварювання імені Є.О. Патона роз-

робили електроди, в яких замість марганцю застосовуються нетоксичні речовини, що не викликають жодних побічних ефектів. Нині тривають дослідження щодо низького вмісту в електродах шестивалентного хрому, який також є визнаним канцерогеном і призводить до захворювань. Результати дуже обнадійливі.

Підготував Микола ПАЦЕРА

Інститут проблем реєстрації інформації НАН України

Інститут медицини праці

Фото Павла ПАЩЕНКА

7Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

з архіву «Вечірки»

1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум. У ньому взяли участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. Того ж дня Президентом України всенародно (61,6%) обрали Леоніда Кравчука.

А напередодні референдуму та президентських виборів «Вечірній Київ» (15.11.1991) опублікував дружні шаржі Вадима Фабрицького на претендентів на президентське крісло.

Володимир Гриньов, заступник голови

Верховної Ради України

Леонід Кравчук, голова Верховної Ради

України

Левко Лук’яненко, голова Республіканської

партії України

Леопольд Табурянський, голова Народної партії України

В’ячеслав Чорновіл, співголова радикальної фракції

«Незалежність» у Верховній Раді України

Олександр Ткаченко, перший заступник голови

Ради Міністрів

Ігор Юхновський, голова Народної ради

у Верховній Раді України

Де скупитися? 20-21 серпня за сприяння Київської міської та районних держадміністрацій у столиці відбудуться тради-ційні сільськогосподарські ярмарки. З метою якнайповнішого задоволення потреб киян у сільськогосподарській продукції та виробах з неї в суботу, 20 серпня, торгуватимуть у таких місцях: • Голосіївський район – вул. Паньківська, вул. Голосіївська, 4-10; • Дарницький район – вул. Ревуцького; • Дніпровський район – вул. А. Малишка, 9-15; • Оболонський район – вул. Йорданська, 1-9; • Печерський район – вул. Німанська, 3-7; • Подільський район – просп. Степана Бандери (біля Куренівського парку); • Солом’янський район – вул. Героїв Севастополя, 42 (у межах вулиць М. Донця й Академіка Стражеска). У неділю, 21 серпня, у Голосіївському районі ярмаркуватимуть на вул. Маршала Конєва (у межах вул. Ака-деміка Вільямса та Ломоносова); у Печерському – на вул. І. Кудрі (у межах вул. П. Лумумби та Чигоріна).

опитування «ВК»

Ганна СТАРОСТЕНКО, заступник голови КМДА:

– За ці 25 років Київ став справжнім європейським містом – демократичним, високоосвіченим, відкритим для світу та інновацій. Саме зі столиці в нашій країні починаються всі зміни: революції, реформи, сучасні технології, нові традиції. Водночас більш свідомими й активними стали самі кияни. Вони допомагають один одному та місту, влаштовують благодійні заходи,

демонструють активну громадянську позицію та готовність спільно пра-цювати задля розвитку свого рідного міста й держави.

Михайло НАКОНЕЧНИЙ,в.о. генерального директора КО «Київзеленбуд»:

– Сьогодні статус скверу надано 120 земельним ділян-кам, які ще 5 років тому були незаконними будівельни-ми майданчиками, сміттєзвалищами чи автостоянками. За всіма сучасними правилами, з дитячими майдан-чиками, work-out та зручними лавами, облаштовано 31 новий сквер. За роки Незалежності оновлено 127 парків і скверів, де створено 150 дитячих майданчиків і 30 work-out.

Віктор БРАГІНСЬКИЙ, начальник КП «Київський метрополітен»:

– Найвагомішою зміною в столичному метро можна вважати відкриття за цей період 21-ї станції. Що ж до останніх років, то це, безперечно, модернізація 50 від-сотків парку вагонів на червоній лінії. Також важливим є перехід на прозору електронну систему закупівель, яка значно заощаджує кошти підприємства. А ще – впровадження нових послуг, приміром оплати проїзду банківськими картками.

Сергій МАЙЗЕЛЬ, директор Департаменту транспортної інфраструкту-ри КП «Київпастранс», депутат Київради:

– 2014 року я очолив КП «Київпастранс», яке конче потребувало реформ. За півтора року підприємство не лише вийшло з кризової ситуації, а й почало поступо-во підійматись на новий рівень розвитку. За резуль-татами 2015-го вперше за п’ятнадцять років показало фінансово-операційний прибуток. Сьогодні маю на меті реалізувати у столиці рекомен-

дації Світового банку щодо впровадження нової транспортної політики, де чітко визначено пріоритети на дорозі: пішохід, велосипедист, гро-мадський транспорт, приватний автомобіль. Наше завдання – зробити Київ зручним і комфортним для мешканців та гостей міста. І ми його виконуємо.

Що суттєво змінилося в Києві за 255 років Незалежності?

ярмарки

культурна хроніка

МИСТЕЦЬКА МОЗАЇКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ В Центральному будинку худож-ника до 28 серпня триває щорічна виставка, присвячена 25-й річниці Незалежності України. Її влашту-вала Національна спілка худож-ників України. Цей масштабний проект – наочне втілення творчих здобутків сучасних художників з усіх областей країни.

– Роботи на виставку надіслали понад тисячу художників. Голо-суванням комісія, що складалася з академіків та знаних майстрів, відібрала третину, – розповів ор-ганізатор виставки Ігор Волощук. – Сподіваємось, мистецький захід подарує позитивні враження кия-нам та гостям столиці. До цьогоріч-ної експозиції увійшло понад 400 творів живопису, графіки, скуль-птури та декоративно-ужиткового мистецтва. Жанрове і стилістичне розмаїття дає змогу глядачу склас-ти уяву про характерні творчі риси як окремих мистецьких осеред-ків, так і кожного автора. Серед учасників є і заслужені майстри, і студенти. Ювілейна виставка не претендує на епатажність чи емоційну вибуховість – вона є констатацією творчої практики

наших співвітчизників, які своїми роботами створюють загальну мистецьку палітру країни.

МАСШТАБНУ «ФОТОСУШКУ» ВЛАШТУЮТЬ НА ХРЕЩАТИКУ 24 серпня з 10.00 до 20.00 на Хрещатику 19-а (навпроти виходу зі станції метро) відбудеться «фотосушка» – грандіозна ви-ставка світлин під відкритим небом. Участь у ній можуть взяти всі бажаючі: від професійних фотографів до новачків і любите-лів. Тема – люди, події, пейзаж, архітектура, жанрова та вулична фотографія нашої країни.

Принцип простий – на натяг-нутих звичайних мотузках всі охочі за допомогою прищіпок розвішують свої фотографії. На зворотному боці автор може на-писати свої побажання, контакти або будь-який текст. Приймаються віддруковані світлини до формату А4 (297х210 мм), не більше п`яти робіт від одного автора. Протягом заходу фотографи мають змогу поспілкуватися, обмінятися пла-нами, отримати корисні поради від професіоналів. За підсумками

«фотосушки» експертна комісія відбере три найкращі роботи, які ввійдуть до підсумкової експози-ції всеукраїнського фотоконкурсу «Моя улюблена фотографія-2016».

ЛЮБОВ ДО КРАЇНИ ВИСЛОВИЛИ У ТВОРАХ До 25-річчя Незалежності віт-чизняні письменники підготува-ли подарунок – книжку «Я like Україну!».

До збірки увійшли твори 25-ти добре знайомих читачам авторів – Андрія Куркова, Юрка Винничука, Андрія Кокотюхи, Ірен Роздобудько, Сашка Лірни-ка, Любка Дереша, Володимира Лиса, Лариси Денисенко, Анато-лія Дністрового та інших. Двоє з авторів – Артем Чех та Геннадій Молчанов – довели свою любов до України зі зброєю в руках в око-пах російсько-української війни. Письменник Андрій Миронюк, позивний «Сет», героїчно загинув, захищаючи Донецький аеропорт у січні 2015 року. Презентація книги за участю авторів відбудеться 22 липня о 18.30 у книгарні «Є» на вулиці Лисенка, 3.

Підготувала Марія КАТАЄВА

фотооб’єктив: усе починається в Києві8

В 2001 році провели масштабну реконструкцію Майдану Незалежності – на ньому встановили, зокрема, Монумент Незалежності, відкрили підземний ТЦ «Глобус», а великий фонтан, так звану «Рулетку», демонтували

В 1990-х роках було віМихайлівський Златовмонастир, куди на почаЕрмітажу повернули унXII століття

Гривню ввели в грошовий обіг 2 вересня 1996-го. Цьогоріч їй виповнюється 20 років

У 2014 році, незважаючи на зовнішню агресію з боку Російської Федерації, Україна провела військовий парад на Майдані Незалежності

17Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Фото Павла ПАЩЕНКА , Бориса КОРПУСЕНКА

та Олексія ІВАНОВА

За роки Незалежності в Києві збудували та відкрили 21 станцію метрополітену, найновіші з них – «Іподром» та «Теремки»

У 2014 році, після перемоги Революції Гідності, було підписано Угоду про асоціацію між Європейським Союзом і нашою країною

дновлено ерхий атку 2000-х з нікальні фрески

У 2013 році, після силового розгону Євромайдану, свідомі українці взяли участь у Революції Гідності, з якої розпочалася нова сторінка нашої історії

У 2011 році в столиці завершили реконструкцію найголовнішого спортивного об'єкта міста – НСК «Олімпійський», та збудували Дарницький автомобільно-залізничний міст через Дніпро

9Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Фото автора

постаті

народжені незалежними

штрихи до портрета

Ольга Броварець закінчила з відзнакою фізичний факультет Київ-ського національного університету. Отримавши рекомендацію до аспірантури, вступила одночасно на очну форму навчання в Інститут високих технологій КНУ та на заочну – в Інститут молекулярної біо-логії і генетики НАН України (ІМБіГ). Вже на другому році навчання достроково захистила кандидатську дисертацію. Працювала в ІМБіГ. Захистила докторську дисертацію наприкінці 2015-го. Разом з науковим керівником Дмитром Говоруном стала лауреатом між-народної премії Scopus Awards Ukraine 2016 у номінації «Найкра-щий колектив учених, який досяг значних наукових результатів без західних колаборацій». Нещодавно отримала премію Київського міського голови за особливі досягнення молоді у розбудові столиці України в номінації «Наукові досягнення».

Марина МАРЧЕНКО

Про долі 147 українських учених – репресованих, маловідомих і незаслужено забутих – розпо-відає виставка в Музеї книги та друкарства України.

Так склалося, що ми більше знаємо видатних вітчизняних науковців, які працювали в гума-нітарній сфері. А от про здобутки українських технарів, відомих у світі, широкий загал знає мало. Тож виставка «Трагічні скрижалі української науки» в Музеї книги і друкарства, присвячена 25-річчю Незалежності України, викликає неабияку цікавість.

В її експозиції розміщені портрети, стислі біографії, по-відомлення про внесок у світову науку й культуру 147 українських учених, котрі постраждали від ро-сійсько-комуністичних репресій, були розстріляні або загинули в таборах чи на засланні, а також тих науковців українського по-ходження, котрі працювали в інших країнах, а на батьківщині були майже не відомі.

«Нам намагалися нав’язати амнезію пам’яті, – згадуючи

слова Євгена Сверстюка, каже Василь Шендеровський – про-фесор, доктор фізико-мате-матичних наук, співробітник Інституту фізики НАН України, автор трьох книг «Нехай не гасне світ науки», за матеріалами яких підготовлена виставкова експо-зиція. – Більшовицька система робила все, аби знищити цілу плеяду українських учених. Один з них – киянин, ґрунтознавець, який зробив епохальне відкриття хемосинтезу. Його архів, усупе-реч бажанню родини, вивезли до Москви».

Український науковець, який теж постраждав від правлячого режиму і якого 1963 року на засі-данні ЦК КПУ звільнили з посади ректора Львівського університету, геолог-мінералог Євген Лаза-ренко написав: «Коли росіянин любить свою землю, свою мову, свою культуру, свій народ, він зветься патріотом. Коли ж укра-їнець любить свою землю, знає свою мову, культуру, історію, його звуть націоналістом, та ще й буржуазним».

Переглядаючи виставкові ма-теріали, усвідомлюєш, як мало

ми знаємо про відомих на весь світ українських учених. Ми ди-вимося телевізор, користуємося комп’ютерною технікою, роби-мо рентгенівські знімки, навіть гадки не маючи, що все це стало можливим завдяки розуму й та-ланту вітчизняних винахідників.

«У серпні 1928 року під Ташкентом український учений Борис Грабовський першим по-казав систему електронного телебачення. Цим епохаль-ним відкриттям зараз користу-ється весь світ», – розповідає Василь Шендеровський.

На думку науковця, чимало українських учених заслуговують на те, щоб уже сьогодні стати частиною шкільної навчаль-ної програми. І першим згадує ім’я Івана Пулюя – винахідника Х-променів, які нині широко використовуються в медицині, називаючись рентгенівськими.

Ім’я ще одного фізика-оптика Олександра Смакули теж має посісти гідне місце в навчальних посібниках. Адже 1935 року він

зробив виняткове відкриття – просвітлення оптики, без якого не можна виготовити оптичний прилад. Цим вагомим здобут-ком до сьогодні користується все людство як на Землі, так і в космосі. І навіть літаки-неви-димки «Стелс» літають завдяки українцю Олександру Смакулі.

«Список уні-кальних україн-ських учених вели-чезний. Виставка демонструє тільки третину видатних імен. Це Іван Гор-бачевський, котрий був першим міні-

стром охорони здоров’я у світі; Любомир Романків – провідний науковець компанії IBM, співавтор процесів створення жорстких дис-ків і персональних комп’ютерів; Борис Раєвський, який першим у Європі заснував Інститут біофізи-ки й почав досліджувати вплив Х-променів на живу клітину, а також багато-багато інших цікавих постатей», – підсумовує Василь Шендеровський. Він і далі зби-рає матеріали про непересічних українців та прагне відновлення радіопередачі про них, яка колись існувала на Українському радіо.

Навіть «Стелси» літають завдяки українцю

«Повелителька»молекулРозробка київських вчених відкриває нові перспективи у створенні новітніх антиракових препаратів

– Пані Олю, яку саме наукову стежину ви торуєте?

– Тема моєї кандидатської стала логічним продовженням магістер-ської дисертації, а докторська – кандидатської, – розповідає Ольга Броварець. – З самого початку мій науковий керівник поставив переді мною дуже амбітну і, здавалося б, нездійсненну мету – створити структурну теорію спонтанного точкового мутагенезу, вивчаю-

чи фізичні властивості простих модельних систем, а саме – пар основ ДНК. Іншими словами – збагнути фізичні засади, які ви-значають фантастично високу, але кінцеву (10-9–10-11) точність передачі генетичної інформації під час реплікації (подвоєння) її носія – ДНК.

– Поясніть у загальних рисах, що це таке, де можна застосо-вувати?

– Експериментальний мутаге-нез, процес виникнення спадко-вих змін – мутацій під впливом штучних мутагенних факторів. Нам вдалося створити внутрішньо несуперечливу та логічно замкну-ту теорію спонтанного точкового мутагенезу. І дійшли парадоксаль-ного, на перший погляд, висновку, що кінцева точність редуплікації ДНК еволюційно запрограмована в електронній будові її основ. Це означає, що, штучно змінюючи їхню структуру, можна управляти нестабільністю геному, притлумлю-ючи її або ж навпаки – провокуючи. Наша наукова знахідка дозволяє не лише краще зрозуміти фізико-хімічні процеси, а й відкриває нові перспективи для її практичного втілення. Зокрема у нанопристроях для збереження та опрацювання інформації, які використовують ДНК як активний елемент. Також у фармації для створення новітніх антиракових препаратів із низьким рівнем токсичності, які провокують у геномі ракової клітини летальний мутагенез і як наслідок – її загибель.

– І все це буде застосовано на практиці?

– Звичайно. Щоправда, прак-тична реалізація цих проектів потребує значних коштів, яких українська академічна наука, на жаль, не має. Тому розраховуємо на міжнародний грант.

Михайло КАМІНСЬКИЙ

«У суспільстві склався стереотип, що наука – це лише сиві професо-ри в окулярах, і аж ніяк не молодь. Ці уявлення потрібно змінювати. Адже молодість і завзяття для науки не менш потрібні, аніж досвід і традиції», – говорить старший науковий співробітник Інституту ви-соких технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ольга Броварець. Вона – наймолодший в Україні доктор фізико-математичних наук.

Киянин, ґрунтознавець, зробив епохальне від-криття хемосинтезу.

Його архів вивезли до Москви.Ф

ото Григор

ія КУБ

ЛАН

ОВА

пряма

Дмитро ГОВОРУН, член-кореспондент НАН України, доктор біологічних наук, професор: – Ольга Броварець як науковець і моя молода колега – саме той щасливий випадок, про який кажуть, що в успіху є два крила: одне – бездоганна професійна підготовка, а друге – феноменальна працездатність… Є в її характері ще багато інших чеснот, необхід-них науковцю. Таких, як Оля Броварець, нині мало. І річ навіть не в тому, що вона – доктор наук. Важливо, що вона рухає світову науку. Якщо вже її запрошують рецензентом знані міжнародні наукові видання, то це – показник. А легенда про те, що в Україні немає нормальної освіти, – стереотип, який треба руйнувати.

мова

як це було18 Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ

Ще задовго до того, як над Київ-радою вперше підняли майбут-ній державний прапор, у нашій столиці сталася не менш важлива подія: у ніч на 1 травня 1966 року над корпусом Київського інституту народного господарства вперше замайоріло синьо-жовте полот-нище з тризубом. Кілька місяців по тому органи КДБ затримали учасників цієї акції – студента Георгія Москаленка та електро-зварника Віктора Куксу. Обох патріотів «нагородили» примусо-вими роботами у суворих таборах далекої Мордовії.

«НАША БАТЬКІВЩИНА – НЕ РАДЯНСЬКА»

Віктору Івановичу Куксі сьо-годні – 76. Виріс він на Богуслав-щині. З дитинства знав гімн «Ще не вмерла України...». У тих краях ще пам’ятали події в лісовому масиві Холодний Яр: там діяли повстанські загони, які з 1918 по 1922 рік боролися за Холодноярську Республіку. Також місцеві жителі знали про діяльність похідних груп Української повстанської армії.

– Ми будили Україну від ком-партійного сну. Вона була заля-каною, затурканою, забитою ко-муністичними ідеями, – ділиться спогадами Віктор Іванович. – Я і мій товариш Георгій Москаленко вважали, що наша батьківщина – не радянська, а Українська Народна Республіка. Ось тому й вирішили вивісити прапор УНР над будівлею Київського інституту народного господарства (нині – Національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. – Ред.).

Свою акцію молоді люди при-урочили до відомого більшовиць-кого свята – Міжнародного дня солідарності трудящих. Кукса тоді працював електрозварни-ком, а Москаленко навчався в цьому ж інституті. Разом про-живали в одному гуртожитку. Обидва добре знали, що перед традиційною демонстрацією колони з усіх навколишніх маси-вів вишиковувалися біля заводу «Більшовик», майже навпроти цього інституту.

Отож, синьо-жовтий прапор могли б побачити чимало людей. Проте відразу виникла проблема: де ж придбати необхідне полотно?

– На той час жовту тканину в нас ніде не продавали. Вважалося, що такий колір – «буржуазно-націо-налістичний», – продовжує Віктор Кукса. – Ми пройшлися магазина-ми. Купили два жіночі шарфи – з оранжевим і синім відтінками. А чорний тризуб «народився» з під-кладки піджака. Прапор пошили вночі. На ньому Москаленко вивів напис: «Ще не вмерла Україна, ще

її не вбито». Робили все це у гурто-житку, на околиці Києва. Потім о другій годині ночі сіли в останній трамвай, що йшов до Центрального залізничного вокзалу. Дісталися до інституту – на його даху висіло здоровенне червоне полотнище, яке в народі називали «прапором Кагановича»…

«Озброївшись» кухонним но-жем, Кукса запхав синьо-жовтого прапора за пазуху і поліз по по-жежній драбині на дах. Тим часом його товариш чатував унизу – в разі небезпеки Георгій мав подати умовний сигнал за допомогою самопалу, наповненого сірниками. Обох смільчаків ніхто не помі-тив. Адже Віктор доволі швидко дістався цілі, зрізав червоне по-лотнище, а замість нього повісив синьо-жовтий прапор.

НОВІ «МОЛОДОГВАРДІЙЦІ» – Коли ліз по пожежній драбині,

то почувався доволі впевнено, – зізнається Віктор Іванович. – А далі рухатися стало складніше, оскільки дах був оббитий бляхою. Довелося чіплятися пальцями за бляху й обережно просуватися до самої вершини. Якраз тоді повіяв свіжий вітерець. Шлях до черво-ного полотнища на даху освітлю-вався з боку Брест-Литовського

проспекту. А ось назад я повз у повній пітьмі. Навіть не знав, що робити. Боявся зірватися вниз. Подумки попрощався з життям. У ту мить мені здавалося, що на землю живим не повернуся. На щастя, намацав ногами драбину – і зітхнув із полегшенням. Коли опустився додолу, ми з Георгієм вийшли на дорогу й помилувалися

нашим прапором, який майорів над містом. А вже потім попря-мували до гуртожитку.

Вранці першого травня Георгій і Віктор знову прийшли на місце «злочину», щоб подивитися на свою роботу. Проте на верхівці інститутського даху вже маяв чер-воний прапор. Хлопці відразу здо-гадалися, що для них це так просто не мине, а тому сфотографувалися на пам’ять у Пушкінському парку.

А тим часом компартійне ке-рівництво розцінило цей акт як такий, що «підриває радянську владу». За вказівкою «згори», КДБ УРСР розпочав розслідування, під час якого назбирали матеріалів аж на три томи. Органи запідозрили, що до цього причетний хтось зі студентів інституту. Почалися ма-сові допити й перевірки почерків.

Незабаром під прицілом «ком-петентних органів» опинилися двоє молодих людей: Москаленко і Кукса. У гуртожитку добре знали, що вони захоплювалися ідеями української незалежності, слухали «Свободу» та Бі-Бі-Сі. Незабаром до

їхньої кімнати підселили непри-ємного типа, який часто здіймав антирадянські розмови. Георгій і Віктор відразу зрозуміли, що це за птах: затівати такі бесіди міг лише провокатор. Особливо потішало,

коли шпиг, заводячи «потрібну» тему, обривав її на півслові, тим самим провокуючи хлопців до висловлення думок.

Очевидно, слідство сподіва-лося простежити зв’язки «прапо-роносців» з іншими учасниками національно-визвольного руху. Проте всі ці «штучки» виявилися марними…

Через деякий час Куксу і Моска-ленка викликали до військкомату і запропонували друкованими лі-терами заповнити анкету (нібито для поїздки за кордон). Таким чином КДБ встановив, хто саме є автором напису на синьо-жовтому полотнищі. Наприкінці лютого 1967 року обох сміливців затри-

мали. Після арешту слідство ніяк не могло повірити в те, що діями «прапороносців» ніхто не керував. На кожному допиті запитували: «Хто вас напоумив?». Відповідь була одна і та сама: «Молодо-гвардійці».

ЗА МИНУЛИМ НЕ ШКОДУЮТЬ – На той час навіть працівники

держбезпеки серйозно вірили у те, що Радянський Союз – цар-ство пролетаріату, – каже Віктор Кукса. – До мене навіть у камеру приходив один генерал і диву-вався: як це робітник може бути «буржуазним націоналістом»? Я йому відповідав щиро: мовляв, мої ж батьки і діди – очевидці проголошення УНР, Голодомору та бандерівського руху.

У травні 1967 року на закритому засіданні Київського обласного суду Віктора Куксу й Георгія Мос-каленка звинуватили у проведенні антирадянської агітації та неза-конному носінні зброї (ножа і са-

мопала). Згідно з вироком, Кукса отримав два роки позбавлення волі, Москаленко – три. Обох відправили до табору суворого режиму № 11, розташованого у мордовському селищі Явас.

На політичній зоні було чимало однодумців: Іван Гель, Богдан Го-ринь, Мустафа Джемілєв та інші. Політичних в’язнів не зламали суворі умови табору, де приму-шували працювати шість днів на тиждень, а на добове харчування однієї людини виділяли аж… 44 копійки. За перевиконання плану – додатково кілька ложок каші з цукром і шматочком маргарину.

– Окрім власовців і бандерівців, там перебували люди мистецтва, поети, вчителі. Я жодного разу не чув, щоб хтось лаявся, – зауважує Віктор Іванович. – Загалом на зоні налічувалося близько півтисячі представників інтелігенції. Тож і ніяких конфліктів там не виникало. Хоча ми і погано харчувалися, але були окрилені надіями на краще життя…

Після повернення на волю Віктор влаштувався машиністом екскаватора, а Георгій – слюса-рем-сантехніком. На початку 90-х вони брали активну участь у рухові за незалежність. Згідно з постановою Пленуму Верховного суду (від 20 травня 1994 року), з Кукси й Москаленка зняли су-димість лише за «антирадянську агітацію», але залишили чинною кримінальну статтю за носіння «зброї» – кухонного ножа та самопала.

– Щоб засудити нас, вистачило одного прокурора. А реабілітацією займалися аж 40 суддів із двох палат Верховного суду – кримі-нальної та військової», – гірко усміхається Кукса.

Повністю виправдати колишніх політв’язнів вдалося лише після створення громадської організації «За реабілітацію «першотравневої двійки». У серпні 2006-го обох на-городили орденом «За мужність» І ступеня (згідно з президентським указом Віктора Ющенка). Нині

Прапор пошили із жіночих шарфів, а тризуб зробили з піджака

Півстоліття тому двоє сміливців вивісили над Києвом синьо-жовте полотнище і були засуджені як злочинці. До одного із них – Віктора Кукси – завітала «Вечірка»

За вказівкою «згори», КДБ УРСР розпочав розслідування, під час якого назбирали ма-

теріалів аж на три томи. Органи запідозри-ли, що до цього причетний хтось зі студен-

тів інституту. Почалися масові допити й перевірки почерків.

Фото Григорія КУБЛАНОВА

Віктор Кукса народився 13 лютого 1940 року в селі Саварка Богус-лавського р-ну Київської області. З родини учасників національно-ви-звольної боротьби часів УНР. Після закінчення середньої школи поїхав до Києва на будівництво. Мешкав у робітничому гуртожитку. У 1958 – 61 роках служив в армії. Після завершення строкової служби повер-нувся до столиці України.

Георгій Москаленко народився 24 липня 1938 року в Одесі у сім’ї портового робітника й кухарки. У 1944 році, намагаючись уникнути обстрілу, разом із батьками пере-брався до села Якимів Яр (Ширяєвського району), де отримав початкову освіту. З 1955 року працював слюса-рем-сантехніком на будівництві у Києві. Після служби в армії закінчив вечірню школу і вступив на вечірнє відді-лення Київського інституту народного господарства.

Невіддільним атрибутом будь-якої країни є державний прапор. Національним символом непо-дільної, унітарної, суверенної України визнано синьо-жовте полотнище. Однак наш прапор не завжди мав такий вигляд. Його еволюція відображає багатовіко-ві процеси розвитку України як держави, а українців – як нації, що відбулася.

� У добу Київської Русі прапо-ри були здебільшого червоного кольору – найзручнішого для передавання сигналів під час боїв. На цих стягах трикутно-клинової форми зображалися князівські знаки. Інформації про них мало, проте достеменно відомо, що князь Володимир Великий мав власний герб – золотий тризуб на синьому фоні. Чи міг він обу-мовити концепцію майбутнього національного прапора? На це питання намагалися знайти від-повідь безліч істориків. Можливо, саме так і було, адже поєднання синього та жовтого кольорів в історії України зустрічається до-сить часто.

� Відомо, що в ХІІІ столітті зо-лотий лев на синьому тлі при-красив герб сина Данила Галиць-кого Лева (на його честь названо Львів). Потім синьо-жовті кольо-ри промайнули в Грюнвальдській битві 1410 року, де поруч з ли-товцями та смоленцями у складі польської армії билися галичани. А вже в XV-XVI століттях їх по-чали використовувати в гербах українських міст, насамперед тих, що одержали Магдебурзьке право.

� У козацьку добу прапори мали прямокутну або так звану скоше-ну форму. Традиційними моти-вами на козацьких знаменах були золоті чи жовті герби, небесні світила, зброя, постаті святих тощо на блакитному полотнищі. На чільному боці полкових і со-тенних корогв містилася націо-нальна емблема із зображенням козака в золотому чи жовтому щитовому полі на блакитному тлі, а на звороті – полкова чи сотенна емблема відповідного кольору з певним зображенням.

� У березні 1848-го в Австрійській імперії спалахнула революція – «Весна народів». Ці події стали поштовхом для українського національно-визвольного руху. У квітні того самого року в місті Львів створили Головну Руську Раду, яка відновила використан-ня герба Руського королівства (Галицько-Волинської держави) ХІІІ-XIV століть із зображенням золотого лева на синьому фоні. Національними прапорами вва-жалися синьо-жовті та жовто-сині біколори (обидва варіанти).

� Протягом 1918-1920 років в Українській Народній Республіці національний прапор перевер-нули двічі. Спочатку це зробив Михайло Грушевський – голова Центральної Ради та перший Президент України. Як історик він уважно вивчив матеріали стосовно прапорів, які існували

на території України, і дійшов висновку, що в традиціях на-ших предків стяг повинен бути з блакитним фоном та золотим малюнком на ньому. Саме та-ким, до речі, був перший варіант державного прапора, запропо-нований Грушевським: блакитне полотнище з жовто-золотими зірками на ньому. Кількість зірок мала відповідати кількості укра-їнських земель, що об’єдналися в одну державу. Чому згодом Грушевський відмовився від своєї ідеї, не зрозуміло. Але коли мова зайшла про біколор, він наполіг на тому, щоб жовтий колір, від-повідно до канонів геральдики, розміщувався зверху.

� За гетьмана Скоропадського український прапор мав блакитну смугу вгорі, а жовту – внизу. На-віщо він перемістив кольори, не відомо. Однією з версій є те, що Скоропадський був членом ма-сонської ложі «Молода Україна», а, згідно із символікою «вільних каменярів», над світом панує знак води.

� У радянській Україні синьо-жовті кольори прапора були замінені

на яскраво-червоний. Більшос-ті українців це не подобалося, адже, крім заборони національ-ної символіки, репресій з боку центральної кремлівської влади зазнавало все українське.

� Після довготривалого перебу-вання в підпіллі 14 березня 1990 року український прапор зама-йорів у містечку Стрий (одним з організаторів акції був В’ячеслав Чорновіл), а за дев’ять днів – над будівлею Тернопільської міської ради, потім – у Львові, Івано-Франківську та Житомирі. У липні 1990-го наш легендарний стяг підняли над приміщенням Київради.

� 23 серпня 1991 року група на-родних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради. Саме з нагоди цієї події Леонід Кучма підписав Указ Президента України №987 від 23 серпня 2004 року «Про День Державного Пра-пора України». Наразі цей прапор як реліквію урочисто зберігають під склом у музеї ВРУ.

� Офіційно синьо-жовтий стяг за-твердили державним символом України 28 січня 1992 року.

19Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

обидва «прапороносці» – на пенсії, яка складає близько двох тисяч гривень.

Як не дивно, Пенсійний фонд відмовив Москаленку у збільшен-ні виплати як жертві репресій. Куксі поталанило більше: йому додали аж… двісті гривень. Проте за минулим «прапороносці» не шкодують.

«Якби я повернувся у ті часи, то знову вчинив би так само», – підсумував Віктор Іванович. А на прощання запросив кореспонден-

тів «Вечірки» відвідати його пасіку (на дачі під Києвом) і скуштувати смачного меду. З акації…

P.S. Наша розмова з Віктором Куксою завершилася біля тієї са-мої будівлі, над якою півстоліття тому він вивісив синьо-жовтий стяг. На згадку про цю зустріч сивочолий герой отримав від «Вечірки» незвичайний подару-нок — прапор з тим же написом: «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито»…

з досьє «Вечірки»

Віктор Кукса показує, де він прилаштував прапор 50 років тому на будівлі інституту

Документ з архіву КДБ

Фото Григорія КУБЛАНОВА

Укрінформ

культура 20 Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

ТЕАТР: сучасність і майбутнє

КІНО: мода на національний продукт

цифри

� За даними Головного управ-ління статистики в Києві, 2015 року в столиці налічувалося 23 театри, які за рік відвідали 1 мільйон 324 тисячі осіб. � Торік професійні театри міс-та (національні, міські, районні, театри-студії тощо) показали глядачам 87 прем’єрних вистав.

Незалежна Україна: ключові моменти

традиції СТОЛИЧНИЙ ОРІЄНТИР 1992 року в столиці заснували «Київську пектораль» – головну премію в галузі театрального мистецтва, що є найдавнішою на пострадян-ських теренах. Щорічно з 1993-го до Міжнародного дня театру в місті відзначають найкращі вистави та найвизначніших театральних діячів. Серед лауреатів «Київської пекторалі» – актори Богдан Ступка, Віталій Лінецький, Анатолій Хостікоєв, Богдан Бенюк, Олексій Вертинський, Ада Роговцева, Наталія Сумська, Римма Зюбіна, Ірма Вітовська, режисери Юрій Одинокий, Віталій Малахов, Олексій Лісовець, Дмитро Богомазов, Станіслав Мойсеєв та Едуард Митницький.

очікування

АКТОРИ НА ПОДОЛІ ГРАТИМУТЬ НА ЧУДОВІЙ СЦЕНІ

Нове приміщення Театру на Подолі обіцяють відкрити вже у найближчому театральному сезоні. На закінчення будівництва, розпочатого 23 роки тому, 150 мільйонів гривень виділив вітчизняний меценат. Коштів виста-чить на завершення будівельних і личкувальних робіт, внутрішнє оздо-блення приміщень. За попередньою інформацією, у театрі буде зала на 240 місць, сцена, що обертається, сучасне освітлювальне та звукове обладнання.

Сьогодні відбува-ється процес друго-го народження або відродження україн-ського кіно, і чимало доводиться робити з нуля чи початкового рівня. Незважаючи на те, що упродовж 25

років наші фільми мали певні успіхи, про системний розвиток галузі можна казати лише за останні роки. Найголовнішою про-блемою, наслідки якої ми досі не подола-ли, є розрив поколінь у кінематографі. Було втрачено наступність поколінь, переда-вання досвіду володіння ремеслом. Тому

багатьом довелося самотужки, навпомацки опановувати професію. Звідси виникають хвороби зростання, відсутність можливості комунікації з власним глядачем. Люди, які знімали кіно в 1990-х і «нульових» роках, показували його вузькому колу глядачів у межах однієї тусовки, абсолютно не уявля-ли собі потенційного глядача українського кіно. Одержавши серйозні фінансові вли-вання, режисери почали знімати виключно арт-хаусні фільми, які дуже часто незрозу-мілі пересічному глядачеві. Експеримен-тальне високомистецьке кіно необхідне й важливе насамперед для іміджу держави, проте саме глядацьке кіно є основою для решти кіноформ у розвиненій індустрії.

Для розвитку вітчизняного кінематографа потрібно завершити реформування цієї галу-зі, зробити рішучий крок і поховати руди-менти радянських традицій. Серед основних питань – скасування державного замовлення та переходу права власності на майнові ав-торські права на фільм до держави, розвиток кінотеатральної мережі, захист авторського права, зокрема й у мережі Інтернет, створен-ня системи субсидій для кіновиробників, які приходять знімати в Україну, реформування системи державних кіностудій, підтримка не лише виробництва кінострічок, а й їх про-моції на власному ринку, створення системи міжнародних кінозаходів як у країні, так і за її межами, які б просували національне кіно.

успіхи

ХТО ПРИВІЗ «ЗОЛОТІ ГІЛКИ» ТА СРІБНОГО ВЕДМЕДЯ

Утім, навіть поодинокі фільми, створені в період Незалежності України, не залишалися поза увагою міжнародних кінофестивалів.

Розпочати варто з картини Юрія Іллєнка «Лебедине озеро. Зона», знятої за сценарієм Параджанова. 1990-го на Каннському кінофести-валі вона здобула приз Міжнародної федерації кінопреси (FIPRESCI) та стала своєрідною анти-тоталітарною кіноемблемою.

2003 року в основному конкурсі Берлінале анімація Степана Коваля «Йшов трамвай №9». виборола «Срібного ведмедя». У десятихвилин-ному пластиліновому мультфільмі, використавши образ переповненого трамвая, режисер яскраво зобразив будні людського життя.

2005-го молодий український режисер Ігор Стрембіцький одержав «Золоту пальмову гілку» кінофестивалю в Каннах за короткометражну стрічку «Подорожні». А 2011-го його успіх по-вторила Марина Врода, здобувши цю престижну нагороду за короткометражку «Крос».

Неабиякий резонанс викликав дебютний повнометражний фільм Мирослава Слабо-шпицького «Плем’я». У ньому йдеться про непросте життя підлітків у спеціалізованому інтернаті для глухих. 2014 року ця картина взяла участь у конкурсній програмі «Тиждень критики» Каннського кінофестивалю й зібрала одразу три відзнаки — приз фонду Ган, приз Відкриття та Гран-прі. Стрічку було презентовано на більш ніж 100 кінофестивалях світу, де здо-була понад 40 нагород, і сьогодні вважається найтитулованішим українським фільмом. Наразі Мирослав Слабошпицький знімає другу повно-метражну картину «Люксембург», присвячену життю людей у Чорнобильській зоні.

Кадр з фільму «Гніздо горлиці»

Як будь-який живий процес, українське театральне життя різноманітне й неод-нозначне. Серед принципових явищ я б виділила, передусім, появу нового теа-трального покоління. Завдяки молодим проєвропейськи орієнтованим митцям з’являються важливі соціальні театральні проекти, документальний театр, на сцену повертається сучасна драматургія, і наша, і західна, а разом з нею – гострі, полемічні теми та контроверсійні герої. Ще п’ять років тому не уявлялось: п’єса, дія якої відбува-ється в Чорнобильській зоні, стане хітом. А нині вистава Павла Ар’є «На початку і наприкінці часів» з успіхом іде в шести

театрах України. Не уявлялось, що на сцені з’явиться ветеран УПА та розпочне дискусію з бійцем Червоної армії. Аж ось режисер Стас Жирков вигадав проект на два міста Київ – Івано-Франківськ «Слава героям» за п’єсою того ж Павла Ар’є.

Щодалі більше розвивається незалеж-ний театральний сектор. Саме він створює конкуренцію для мережі державних театрів, які з різних причин більш помірковані у своїй репертуарній політиці. Скажімо, нині у Львові готується надзвичайно цікавий неза-лежний проект «Осінь на Плутоні» – Сашко Брама вирішив зробити лялькову виставу на підставі історій геріатричного пансіонату.

Але такі режисери, як Дмитро Богомазов та Андрій Білоус (Київ), Ростислав Держипіль-ський (Івано-Франківськ), Андрій Бакіров (Чернігів), Олександр Ковшун (Харків), Во-лодимир Петрів (Рівне), доводять: державні театри ще остаточно не перетворилися на «торговельно-розважальні центри». Бенте-жить одне: через чверть століття незалеж-ності ми лише говоримо про зміну механіз-мів розподілу бюджетних коштів, про умови для меценатської діяльності тощо. Театр розвивається значно швидше, ніж відбува-ються реформи в країні. Якщо ці процеси не синхронізувати, багато перспективних ініціатив просто загинуть.

Ірина ЧУЖИНОВА, театрознавець:

«З’явилося нове театральне покоління»

Пилип Іллєнко, голова Держагентства України з питань кіно:

«Багатьом довелося навпомацки опановувати професію»

Ада Роговцева неодноразово

отримувала «Київську

пектораль»

рекорд

ЗА РІК – 26 НОВИХ СТРІЧОК За підрахунками видання про кінематограф Cut Insight, цього року в кінотеатральний прокат вийдуть 26 українських фільмів. Така кількість наших прем’єр є рекордною за роки Незалежності. За інформацією ресурсу, торік на широкі екрани було випущено 24 вітчизняні стрічки, 2014-го – 16, а 2013-го – 12.

Із січня до червня вже відбулися прем’єри 14 українських кіно-картин, серед них – «Російський дятел», який здобув Гран-прі фестивалю «Санденс» як найкращий закордонний докумен-тальний фільм, документалки «Бранці» Володимира Тихого та «Українські шерифи» Романа Бондарчука, комедії «Політ золотої мушки» Івана Кравчишина та #SELFIEPARTY Любомира Левицького, драма «Каптум» Анатолія Матешка, збірки коротко-метражок тощо. А з вересня до грудня в кінотеатрах покажуть ще 12 стрічок, зокрема «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка з Риммою

Зюбіною, визнане найкращим фільмом національної конкурс-ної програми на Одеському міжнародному кінофестивалі, «Моя бабуся – Фані Каплан» Олени Дем’яненко, екранізацію роману Андрія Кокотюхи «Червоний» режисера Зази Буадзе, картину про боксерів «Правило бою» Олексія Шапарева з Євгеном Гали-чем, Олексієм Горбуновим і Станіславом Бокланом у головних ролях. Дітей порадують довгоочікуваним пригодницьким фентезі «Сторожева застава» та повнометражною анімацією «Микита Кожум’яка».

Сторінку підготувала Марія КАТАЄВА

21спортВечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Незалежна Україна: ключові моменти

Блискуча вісімка Майже в усіх популярних видах спорту нашим співвітчизникам вдавалося завоювати перемогу або медаль. «ВК» розповідає про відомих українців, чиї імена – в літописі спортивної слави

Оксана БАЮЛ

На зимових Олімпійських іграх у Нор-вегії 1994 року фігуристка Оксана Баюл стала першою олімпійською чемпіонкою незалежної України. Від 16-річної спортс-менки ніхто не очікував «золота», але «Білого лебедя» у її виконанні експерти назвуть одним із найприголомшливіших номерів за всю історію фігурного катання.

Організатори Олімпіади передбачали, що переможе американка, тому Гімн Укра-їни шукали близько години, а український прапор підняли догори дриґом. Тоді ця маленька дівчинка, яка після більш ніж годинної затримки церемонії нагоро-дження витирала сльози на найвищій сходинці п’єдесталу пошани, напевно, не усвідомлювала, скільки вона зробила для своєї країни. Того вечора сотні мільйонів людей у всьому світі вперше відкрили для себе Україну, яка, дебютувавши на Олім-пійських іграх, одразу виборола «золото».

Лілія ПОДКОПАЄВА Ця тендітна 17-річна дівчина

1996 року на Олімпійських іграх в Атланті, вигравши абсолютну першість зі спортивної гімнас-тики, змусила стоячи аплоду-вати Президента Сполучених Штатів Білла Клінтона, а також

45 тисяч глядачів у залі «Джорджія Доум». Після та-кого успіху Лілія зуміла додати до своїх досяг-нень на цій Олімпіаді

«золото» у вільних вправах і «срі-бло» за

вправи на колоді. А її корон-не подвійне сальто вперед з поворотом на 180 градусів до-тепер не може по-вторити ніхто із гімнасток.

Сергій БУБКА Сергій Бубка став людиною-легендою ще за часів СРСР. Він

першим у світі 1985 року подолав, стрибнувши з жердиною, планку на висоті 6 метрів. Із його 35-ти світових рекордів значна частина поставлена вже під прапором незалежної України.

1992 року Бубка побив світовий рекорд зі стрибків із жердиною просто неба. На чемпіонаті світу з легкої атлетики в Токіо він стрибнув на 6 м 13 см. 31 липня 1994 року в Сестрієре (Італія) укра-їнський спортсмен уперше в історії подолав висоту 6 м 14 см. Цей світовий рекорд, поставлений на відкритому стадіоні, ще не побив жоден атлет. До речі, тоді за свій фантастичний рекорд Бубка отримав у подарунок черво-ний автомобіль «Феррарі» вартістю 120 тисяч доларів.

Після завершення спор-тивної кар’єри Сергій Бубка активно опікується олімпій-ським рухом, нині він очолює Національний олімпійський комітет України.

Руслан ПОНОМАРЬОВ 2002 року Руслан Пономарьов

став першим в історії незалеж-ної України чемпіоном світу з шахів. Його ім’я у спортивних колах згадують разом зі словом «наймолодший». У 14-річно-му віці він став наймолодшим гросмейстером, а через чотири роки здобув світову шахову ко-рону. І знов-таки новий чемпі-он був наймолодшим із-поміж найсильніших шахістів світу. До речі, у Всесвітній шаховій олімпіаді 2004-го українська команда, капітаном якої був Пономарьов, виборола світову першість, перервавши «чорно-білу» гегемонію Росії.

Яна КЛОЧКОВА

Чотири рази на честь Яни Клочкової виконували український гімн на Олімпійських іграх, п’ять разів піднімали синьо-жовтий прапор. Її прозвали «Золотою рибкою». І справді, більше за Яну олімпійського зо-лота Україні досі ніхто не приніс. Вона стала зіркою Олімпіади-2000 у Сіднеї, здобувши одразу дві золоті медалі за перемогу в комплексному плаванні на 400 та 800 метрів. А ще на її рахунку перемоги на чемпіонатах і кубках світу, європейській першості, а також світові, континентальні та національні рекорди.

ЛЛііліія ППООДДККООППААЄЄВВАА Лілія ПОДКОПАЄВА Ця тендітна 17-річнаа

1996 року на Олімпійсььв Атланті, вигравши аапершість зі спортивноотики, змусила стоячиивати Президента СпШтатів Білла Клінтонн

45 тисяч гллзалі «ДжжДоум».кого уссзуміллдо сввненнОО

««

ввколоді. А їїне подвійннвперед з ппна 180 граатепер не вторитиигімнастоо

Віталій і Володимир КЛИЧКИ Брати Клички заявили про себе у сфері профе-

сійного боксу 1996-го, і відтоді рік за роком учили світ вимовляти їхні імена та розрізняти обличчя.

2004 року Віталій Кличко став чемпіоном світу за версією WBC – однієї з найбільших і найпре-стижніших міжнародних організацій професійного боксу. Для цього боксеру довелося здолати Коррі Сандерса, який роком раніше переміг Володи-мира. «Помста» за брата вийшла ефектною: дво-бій завершився технічним нокаутом Сандерса у восьмому раунді.

Їх вважають своїми не тільки в Україні, а й у Німеччині та взагалі в Європі. Їх поважають і побоюються спортсмени в Америці й на інших континентах. 2 липня 2011 року Віталію та Володи-миру вдалося здійснити, здавалося, фантастичну мрію – зібрати всі найпрестижніші чемпіонські пояси в надважкій вазі в одній родині.

Андрій ШЕВЧЕНКО

Починаючи з кінця 1990-х кожен європеєць, який на-віть не знається на географії чи історії, почувши «Украї-на», одразу згадує прізвище Шевченка. Володар «Золотого м’яча», переможець Ліги чем-піонів, Суперкубка УЄФА, багато-разовий чемпіон і володар Кубків України, Італії, Англії, найкращий бомбардир української національної першості, чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006 року, лідер збірної України на Євро-2012 – це аж ніяк не весь перелік досягнень нинішнього головного тренера збірної команди України з футболу.

Своїм талантом і працею Андрій Шев-ченко поліпшив імідж українського фут-болу та України загалом. Він став при-кладом, кумиром для сотень тисяч дітей, які прагнули бути схожими на нього.

НКО НКО

х

м-ато-убків ащий альної піонату ї України весь перелікного тренера тболу. дрій Шев-кого фут-тав при-яч дітей, нього.

асорті22 Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215 )

афіша: що, де, коли

КЛАСИКА ЗВУЧАТИМЕ НА КІНОСТУДІЇ

18 серпня о 19.00 на Кіностудії імені Олександра Довженка в сезоні літніх му-зичних концертів гратиме Національний ансамбль солістів «Київська камерата». Художній керівник і голов ний диригент — народний артист України, лауреат Наці-ональної премії України імені Т.Шевченка Валерій Матюхін.

БЕЗМЕЖНІСТЬ ЖИВОПИСУ

Галерея сучасного мистецтва «Трип-тих АРТ» (вул. Десятинна,13) презентує персональну виставку живопису Олега Колбанова «Земля. Небо. Червона хвіртка». Відмінність між реальним та абстрак-тним у мистецтві – це лише різний спо-сіб сприйняття. Саме в цьому на власні очі пересвідчаться відвідувачі виставки.

ЖІНОЧІ ОБРАЗИ ТЕТЯНИ ЧЕРЕВАНЬ

18 серпня в Gallery KZ ART ROOM (вул. Гончара, 22) відкриється виставка «Про-яви» художниці Тетяни Черевань. Її робо-там притаманна імпровізація, яку можна порівняти з танцем, де форми, світло, текстура цілком підкоряються гармо-нічному відчуттю лінії. Постмодернові ритми природно вплетені в простір арт-нуво та конструктивно-мінімалістичної естетики 1960-х років.

КОНТРАБАНДНИЙ КВАРТИРНИК

19 серпня о 20.00 у приміщенні «БарменДиктат» (вул. Хрещатик, 44) відбудеться концерт «Контрабандний квартирник Віри Полозкової». Віра По-лозкова – феномен нового покоління. Вона змусила молодь, що застрягла в блогах і соціальних мережах, полю-бити поезію, читати й писати вірші, обмінюватися «одиницями змісту», за-римованими в яскравих образах. Саме Полозкова звела поезію в тренд, стала флагманом нової літературної хвилі – інтернет-поетів.

ФЕСТИВАЛЬ ДЛЯ УСІЄЇ РОДИНИ

20 серпня на ВДНГ відбудеться великий родинний фестиваль Ditland Fest. На від-відувачів чекає більше 100 безкоштовних занять і майстер-класів, безкоштовні уроки з різних напрямків діяльності; школа шахів і футболу; квести для дітей і всієї родини; весела шоу-програма, призи і подарки; аніматори, розваги та ігри на свіжому повітрі.

«ТАРТАК» ЗІГРАЄ СОЛЬНИК У КИЄВІ 21 серпня о 21:00 у столичному Docker

pub відбудеться сольний виступ відомого українського рок-гурту «Тартак». Музи-канти родом з Луцька, однак є частими гостями на концертах і фестивалях у Ки-єві. Колектив заснований 1996 року. Саме тоді новостворений проект узяв участь у відбірному турі фестивалю «Червона рута», на якому незабаром упевнено переміг. Відтоді «Тартак» входить до топ-гуртів української музичної сце-ни, а його незмінним лідером є Сашко Положинський. За 20 років творчої ді-яльності хлопці випустили 8 альбомів, зняли понад 40 кліпів і записали більш ніж сотню пісень.

ФІНАЛ «ХІТ-КОНВЕЄРА» Чудовий подарунок до Дня Незалежнос-

ті влаштує телеканал «М2» на Співочому полі. 21 серпня о 19.00 там розпочнеться гала-концерт і фінал конкурсу україно-мовної пісні «Хіт-конвеєр». 13 фіналістів візь муть участь у концерті на великій сцені та позмагаються за головний приз — зйомки професійного відеокліпу та його розкручування на телебаченні.

ПРИСВЯТА ФРЕДЕРІКУ ШОПЕНУ 23 серпня о 19.00 у Національній

філармонії України Київський камер-ний оркестр виконає «Променад-кон-церт». У програмі прозвучать твори А.Вівальді, Й.Гайдна, Ф.Шуберта, Е.Гріга, П.Чайковського та Н.Скалкотаса.

МУЗИЧНИЙ КОКТЕЙЛЬ В «АРСЕНАЛІ»

23 серпня на столицю чекає унікальна подія – на відкритті нового музичного проекту Arsenal Open-Air на території Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал» відбудеться перший в Україні концерт видатного британського гурту The Herbaliser. Легендарні представники культового лейблу Ninja Tune висту-плять своїм повним джазовим складом і виконають улюблені треки, сповнені енергетики, помірної непередбачуваності, першокласного перформансу.

Усі добре знають, що олімпій-ські боги покарали Прометея за ви-крадення вогню. Але чи багатьом відомо, що підґрунтям конфлікту між небожителями та простими смертними була… кухня? Ватри горіли в людських оселях задовго до Прометея. Господині варили борщ, смажили печеню, носили на вівтар жертовні кусні най-ліпшого м’яса. Але раптом наш міфологічний герой вирішив, що боги стали дуже зажерливими, і запропонував постачати священ-ним ресторанам лише кістки й тельбухи. У Зевса та його колег, певна річ, хутко урвався терпець – і вогонь у людства конфіскували. Але впертий Прометей поцупив його в богів, винісши жаринку, сховану в очеретині. Покарання було жорстоким – довічне триман-ня в ланцюгах у горах Кавказу. На щастя, історія мала голлівудський фінал – Геракл звільнив Прометея. Гадаю, цю радісну подію приятелі відзначили, як і належить, щедрим банкетом. Звісно, лилося добре грузинське вино, шкварчали на мангалі шашлики. А до шашликів чудово пасує славетна припра-ва – аджика, пекуча, мов вогонь Прометея.

Приготуємо її. Основа – гіркий червоний перець (латиноамери-канці з гумором рекомендують

таке тестування якості: якщо крап-ля соку зі стручка пропалює дірку в дерев’яному столі, то це саме те, що треба!). У всіх перчин (0,5 кг) видаляємо зелені хвостики. Насіння залишаємо! Очищуємо 300 г зубків часнику. Промиваємо і просушуємо свіже листя кропу, пе-трушки, базиліку (бажано з фіоле-товим листям), коріандру. Кожного виду зелені беремо приблизно по 50-70 г. Усі компоненти пропуска-ємо кілька разів крізь м’ясорубку, додавши 2-3 столові ложки солі. Залишаємо приправу на 3-4 дні в керамічній або емальованій по-судині під нещільно закритою кришкою. За цей час відбудеться ферментація та випарується зай-ва волога. Розкладаємо аджику в скляні баночки (найзручніше в так звані «майонезні»). Закриваємо поліетиленовими кришками. Не стерилізуємо! Ставимо в холо-дильник. Щоб не переплутати з іншими приправами, підписуємо маркером: «Аджика «Вогонь Про-метея».

Фото Оле

га СМАЛЯ

Ведучий рубрики

Олег СМАЛЬ

49

Рецепт Прометея Рецепт Прометея

СВЯТО ДЛЯ ВІЛЬНИХ І НЕЗАЛЕЖНИХ ЛЮДЕЙ

20–28 серпня на Поштовій площі всі охочі співатимуть, танцюватимуть, змагатимуться в конкурсах, робитимуть власноруч подарунки, опановуватимуть секрети гончарства й традицій-ного візерунка вишиванки, спробують розпис на кераміці, пізнають таємниці приготування най-смачніших національних страв. Майстер-класи, ярмарки, концерти, дискотеки, вікторини – ці святкові дні стануть і веселими, і пізнавальними, бо кожен знайде, як розважитися та чим поласувати.

* * *23 серпня біля будівлі ЦВК влаштують тан-

цювальний флешмоб, під час якого учасники сформують Герб України. А о 16.00 «Шоколадний будиночок» запрошує всіх на виставку петриків-ського розпису (буде розписано військові атрибути).

* * *З нагоди 25-річчя Незалежності України 24 серпня

в Києві відбудеться свято для вільних і незалежних людей – Independence Fest. Для поціновувачів українського музичного мейн-стриму запланована насичена програма у форматі lounge-disco за участю «Один в каное», Vivienne Mort, Gapochka, Zapaska, Dj Mary Jane. Для затятих читачів сучасної укра-їнської літератури організують виступи відомих літераторів, а також вистави від театрів «Аkterstvo» та «Connect». Для цінителів хенд-мейду діятиме ярмарок унікальних виробів ручної роботи «Алея майстрів», різноманітні майстер-класи, а для вільних і незалежних гурманів – оригінальний фуд-корт від учасників шоу «Майстер Шеф».

* * *Президент Петро Порошенко підписав Указ «Про

проведення параду військ з нагоди 25-ї річниці Незалежності України». Військовий парад відбу-деться 24 серпня в Києві на Хрещатику та майдані Незалежності.

* * *24 серпня в Маріїнському парку протягом дня

на відкритому майданчику «Мушлі» виступатимуть народні колективи, а також триватимуть майстер-класи з малювання та ліплення з глини.

із сатиричної скриніЄвген ДУДАР

лини.

(Пам’ятка для склеротиків)

Зустріч кожного Нового року залежить від того, як ти зустрів минулий. Позаминулий. Позапозаминулий. І найпозаминуліший. І скільки років ти взагалі зустрів.

Якщо ти зустрічаєш сімнадцятий, поруч із тобою сидить квіточка або пуп’янок. І ти маєш надію, що у твоїх обіймах той пуп’янок розквітне. Це один настрій.

Якщо ж ти зустрічаєш сімдесятий? А поруч із тобою сидить засохлий будяк? І ти боїшся навіть підсунутися до нього. Не лише тому, що коле він. А й тому, що в тебе в попереку коле. Це настрій зовсім інший...

І, звісно, «винен Президент...» «Винна не-залежність...» «Винні демократи...» «Руховцы...» «Бандеровцы...»

І, звісно, «не до Нового року зараз...» І, звісно, «нема чому радіти, і нема чого чекати...» Свята істина. Коли людині немає чого чекати, вона

ніби й не живе. Ось на сьомому році радянської влади жив! І було

«чого чекати». Прийдуть. Скажуть: «Контра падла!..» І було «чого радіти» — шльопнуть. Ще й заспівають: «Весь мир насилья мы разрушим...»

1929 рік. Також жив. І також було «чого чекати». Прийдуть. «Розкуркулять». І було «чого радіти». Під пісеньку «Мы железным конем...» повезуть. На Со-ловки...

1933 рік. Ще жив. І було «чого чекати». Прийдуть, винесуть, покладуть на підводу. І було «чого радіти» — ще живого викинуть поміж мертвих. А радіо заспіває: «Легко на сердце от песни веселой...»

1937 рік. Ніби жив. І було «чого чекати». При-йдуть. Назвуть «врагом народа». І було «чого радіти». Шльопнуть. І радіо заспіває: «Я другой страны такой не знаю, где так вольно дышит человек...»

1941 рік. Вижив. І було «чого чекати». Прийде корич-нева чума. Скаже: «Большевістскій подсобнік». І було «чого радіти» — почеплять на смереку. І, як справжні гуманісти, заспівають: «О танен баум, о танен баум...»

1944 рік. Дожив. І було «чого чекати». Прийдуть «визволителі». Червоні. І було «чого радіти». Про-цідять: «Фашистский пособник»... Шльопнуть. І заспівають: «Прицелом точным врага в упор...»

1946 рік. Ледве клигав. Але було «чого чекати». Прийдуть, витягнуть хворого з ліжка. Скажуть: «Саботажник». Та й було «чого радіти». Повезуть. На «білі ведмеді». З піснею: «Родина, милая родина...»

1947 рік. Хотів вижити. А було «чого чекати». Упіймають з трьома колосками. І було «чого раді-ти». Всучать десять років. А радіо горлатиме: «Утро красит нежным светом стены древнего Кремля...»

1953 рік. Помер «батько Сталін». Думав – заживе. Та було «чого чекати». Постукають. Скажуть: «На тебе стукнули. Коли всі плакали, ти сміявся». І було «чого радіти». Сплетуть «лапті». І радіо співатиме: «О Сталине мудром, родном и любимом прекрасную песню слагает народ...»

1963 рік. Ожив. Та ще було «чого чекати». Ви-кличуть. Запитають: «Свободу» ночами слухаєш?!» Було й «чому радіти» — позбавлять свободи... І вже сам заспіваєш: «Прощай, девчонка, пройдут дожди, чувак вернется, ты только жди...»

1973 рік. Аби жити, треба пити. Але було «чого чекати». Прийдуть, потрусять, знайдуть те, чим гнав, і те, що вигнав. Та й уже було «чому радіти»: за десять літрів — п’ять років. А радіо тішилося: «Эх, по рюмочке, еще по рюмочке за наше счастье, за страну...»

1983 рік. «Хочешь жить — умей вертеться». Вер-тівся. Та було «чого чекати». Наскочать. Обшукають. Знайдуть сяке-таке барахло. Ліквідують. Та й було «чого радіти». «Спекулятивный элемент» ізолюють «от общества»... А «общество» співатиме: «Над страной весенний ветер веет...»

І лише в 1991 році заплакав. Гіркими сльозами. Бо не чекав, що розвалиться таке «дорогое отечество». Що ті «бандеровцы», «руховцы», «демократи» «создадут свою независимую Украину». А його позбавлять щастя кожного року «чогось чекати» й «чомусь радіти»...

Київ, 1998 р.

Нема чого чекати

23Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Скла

ла

Окс

ан

а Б

АР

КІН

А

вікторина «Вечірки»

виставки

20 серпня о 18.00 у Театрі юного глядача покажуть криміна-лістичну комедію на три дії «Вовки та…». Сила грошей була рушійною в усі часи. Заради них люди йдуть на будь-які вчин-ки. Гроші дають владу, силу, упевненість у собі. Але ця гонитва за здобиччю перетворює людину на тварину, і тоді вже у світі homo sapiens діють звірині закони. У цьому шаленому житті є вовки, а є вівці. Та, як відомо, Фортуна не відзначається постійністю, і якщо сьогодні тобі пощастило стати вовком, то завтра ти легко можеш перетворитися на вівцю.

24 серпня о 19.30 у кінотеатрі «Мультиплекс» можна буде по-бачити «Лебедине озеро» – найвідоміший балет Метью Борна, котрий цілком змінив уявлення про класичний танець.

Від канонічного «Лебединого озера» в постановці Борна залишилися тільки імена деяких персонажів і музика Чайков-ського. Трагічна історія нещасного Принца, затюканого влад-ною матір’ю, та Лебедя, який виявився єдиною рідною душею, але піддав Принца складному випробуванню – чудова, сумна прит ча про самотність і про те, що проти зграї йти неможливо й небезпечно будь-кому: чи то птаху, чи то звичайній людині, чи то особі королівської крові. Водночас це «Лебедине озеро» – дуже весела вистава з елементами пародії, сповнена англій-ського гумору.

театри

Просимо надсилати світлини в електронному форматі на адресу редак-ції: vk1906@ukr.net. У листі обов’язково повідомте (для редакції, в газеті не публікується) номер свого телефону.

Фото Наталії ДІДИК

Кр

осв

ор

д «

Ве

чір

ки

»

По горизонталі: 6. Україна – вільна… 7. Державний діяч. 9. Частина світильника. 10. Рельєфний малюнок, для відтворення в друкові. 11. Професія. 13. Вид печатки. 15. Український письменник «За-хар Беркут». 16. Велосипед з двома сідлами. 17. Законодавчий орган держави. 19. Захищає інтереси держави та її громадян у іншій державі. 20. Найвищий ступінь піднесення. 22. Офіційна емблема держави. 23. Невеликий літературний чи мистецький твір. 25. Вода (лат.). 26. Високий чагарник з білими квітками. 27. Реєструє факти шлюбу, народження. 28. Основна думка. 29. Обрання депутатів. 31. Богородиця. 33. Молодий українець. 38. Прикраса: щит з гербом над парадним входом в будинок (іст.). 41. Межа, що розділяє території держав. 43. Основний склад працівників установи. 44. Більярдний кий. 46. Нація. 47. Ділянка суходолу, оточена з усіх боків водою. 48. Північна полярна область Земної кулі. 49. Чорна тополя.

По вертикалі: 1. Офіційна емблема держави – символ її суверенітету. 2. Пересувний цирк. 3. Богиня перемоги на полі бою. 4. Держава як поручитель. 5. Літературна гра – написання віршів-експромтів. 7. Визначні діячі однієї епохи. 8. Дерево, символ Києва. 10. Правило, догмат. 11. Низька чаша (іст.). 12. Божий дім. 14. Бог–покровитель родини (міф.). 17. Референдум. 18. Пристрій для телевізійних передач. 19. Рада кардиналів. 21. Мир, гармонія. 22. Тонка прозора тканина. 24. Сукупність вчинків. 30. Техніка розпису тканини. 32. Оповідний твір. 34. Правда. 35. Земний рай. 36. Стиль музики. 37. Богиня миру (міф.). 39. Релігійний принцип – ненасильство (буд.). 40. Твір – найвище до-сягнення мистецтва. 41. Охороняє і супроводить транспорт (військ.). 42. Бурхливі оплески. 45. Східнослов’янські племена (IV – VI ст.).

1 2 3 4 5

6 7 8 9

10 11 12 13 14

15 16

17 18

19 20 21

22 23 24

25 26

27 28

29 30 31 32

33 34 35 36 37

38 39 40 41 42

43 44 45 46

47 48 49

фотоконкурс «Вечірки»

«Ми – маленькі українці й україночки»Даринка Дідик – середня донечка в сім’ї. Як розповідає її мама Наталя, вона чесна, принципова й, попри юний вік, завжди домагається правди. Навіть щойно народившись, донечка гордо глянула навкруги, ніби хотіла сказати: «А ось і я, зустрічайте…». У дитячому садочку виховательки називали Даринку «Подаруночком», адже жвава й весела дівчинка поліпшувала настрій, створювала атмосферу свята в будь-якій ситуації. Ці риси стають їй у пригоді й у «дорослому» житті – цієї осені вона піде вже в другий клас. У вільний від уроків час Даринка полюбляє танцювати, співати, вбиратись у гарний одяг, з-поміж якого на першому місці – українська вишиванка та віночок.

Незалежність України

1. Яка установа нині міститься в будівлі, де колись засідала Укра-їнська Центральна Рада? а) Музей Української революції 1917–1921 років б) Верховна Рада України в) Міський Будинок учителя 2. Яку посаду обіймав у 1917–1918 роках Михайло Грушев-ський? а) Президент Української Народ-ної Республіки б) Голова Української Центральної Ради в) Гетьман Української Держави 3. У якому з міст України най-довше розміщувались керівні установи Української Народної Республіки? а) Київ б) Вінниця в) Кам’янець-Подільський 4. Хто став першим президентом Української академії наук? а) Михайло Грушевський б) Володимир Вернадський в) Євген Патон 5. Столицею якої держави став Київ 1934 року? а) УНР б) УСРР в) УРСР 6. Біля якого будинку вперше в новітній історії Києва офіційно підняли національний прапор України?

а) Верховна Рада України б) «Український дім» в) Київська міська рада 7. Скільки учасників усеукраїн-ського референдуму 1 грудня 1991 року підтвердили Акт про-голошення незалежності України? а) 50,32% б) 70,32% в) 90,32% 8. Яка з цих країн визнала неза-лежну Україну раніше? а) Росія б) Канада в) США 9. Чий портрет містився на най-більшій за номіналом грошовій купюрі одразу після впроваджен-ня гривні в Україні 1996 року? а) Тараса Шевченка б) Лесі Українки в) Григорія Сковороди 10. На яких Олімпійських іграх спортсмени незалежної України вибороли найбільше золотих медалей? а) XXVI літні Олімпійські ігри (1996, Атланта, США) б) XXVIII літні Олімпійські ігри (2004, Афіни, Греція) в) ХXIX літні Олімпійські ігри (2008, Пекін, Китай)

Підготував

Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ

Таємниці доісторичних морських глибин

У клубі палеонтології Paleomax відкрилася виставка «Океан до нашої ери». Захоплива екскурсія та рідкіс-ні зразки найдавніших експонатів перенесуть відвідувачів у добу до-історичного океану з гігантськими морськими рептиліями, акулами, панцирними рибами, молюсками й іншими мешканцями прадавніх морських глибин.

Реклама

На деяких фасадах столичних споруд збереглися декоративні оздоби, що мають певне симво-лічне значення. Нині вже мало хто володіє «абеткою» старовинних символів, тож буває, що поді-бним елементам приписується не властиве їм трактування. У них вбачають релігійні емблеми, знаки масонів чи інших адептів «таємного знання».

Проте найчастіше ці зображення піддаються адекватному прочитан-ню, і завдяки цьому ми отримуємо важливу підказку щодо призабутої первинної функції того чи іншого будинку.

Серед найпоширеніших сим-волів можна пригадати античний знак «кадуцей» (кадукей). Цим словом латинського походження називають жезл Гермеса (Мерку-рія) – у давньогрецькій міфології бога торгівлі. На ньому дві змії оповили центральний стрижень із крилами. Як відомо, змії вважа-ються втіленням мудрості, а їхнє симетричне розташування озна-чає справедливість і рівновагу. З урахуванням усього цього кадуцей став традиційною емблемою чесної комерції. Його досі можна поба-чити на старих спорудах банків і торговельних навчальних закладів, на колишніх оселях купців.

На стіні будинку, що зберігся на вулиці Прорізній, 6–8, кадуцей отримав доволі своєрідне доповне-ння. Колись ця стіна була фасадом, що виходив на Музичний прову-лок. Назва провулку зустрічається нині лише на старих планах: він зник унаслідок руйнувань під час нацистської окупації. Вцілілий

будинок використовується нині як аудиторія для глядачів. Але 1909 року його було споруджено на замовлення київської філії Петер-бурзького столичного ломбарду, яка потребувала власного офісу в центрі міста. Архітектор Василь Осьмак розробив для будівлі гарне опорядження у стилі модерн, яке включало і рельєфну емблему за-кладу – комбінацію жезла Меркурія з корабельним якорем.

До чого ж тут морський знак?

Річ у тім, що якір визнано сим-волом надії та порятунку. Отже, значення емблеми на стіні київ-ської будівлі легко можна пояс-нити таким чином: людина, яка потрапила у скрутне становище, отримує надію на порятунок за-вдяки допомозі комерційного за-

кладу – ломбарду. Треба лише пам’ятати, що йдеться про

часи, коли ломбарди отримували від по-зичальників нижчі відсотки за рік, ніж тепер стягують за місяць... Іншою популярною

емблемою було зобра-ження світоча – факела.

Неважко здогадатися, що його використовували як символ

просвітництва. Тому знак факе-ла прикрашає історичні будівлі навчальних чи виховних закла-дів (на вулиці Клінічній зберігся, приміром, будинок колишнього сирітського притулку, позначений саме у такий спосіб).

Доволі поширено символіку на основі зірок із різною кількіс-тю променів. За радянських часів на багатьох київських фасадах чи шпилях з’являлися п’ятикутні зірки. Зазвичай їх тлумачили саме як символ революційних ідей, що означав єдність трудящих на п’яти континентах. Але така зірка (ві-дома в геометрії як пентаграма) зустрічалася й у стародавніх орна-ментних композиціях, далеких від більшовицької тематики.

Аналогічно, за стандартним міркуванням, шестикінечну зірку вважають єврейським символом. Наявність її на фа-саді будівлі майже автоматично сприймається як позначення синагоги чи іншого юдейського закладу. Проте й у даному ви-падку це зовсім необов’язково. Ось, наприклад, старовинний корпус на вулиці Рейтарській, 22, понад сто років тому ефек-тно оформлений архітектором Йосипом Зекцером за мотивами італійської готики. Серед його ліпних оздоб можна розгледіти шестикутні зірки.

Проте гарний історичний бу-динок був споруджений не для синагоги, а для міського Това-риства швидкої медичної до-помоги. Коштом цього благо-дійного об’єднання кияни могли у необхідних випадках отримати негайну та безкоштовну поміч лікарів. Виявляється, що зірка з шістьма променями, так звана зірка життя, була міжнародною

емблемою служби швидкої допо-моги. Власне, ця традиція збере-глася у різних країнах і донині, тільки замість зірки часто ви-користовують зображення шес-тикінечної сніжинки.

Іноді певним зображенням на будівлях столиці приписують і несподівані значення таємничих символів. Так, на Вознесенсько-му узвозі, 18, неподалік від Мис-тецької академії, стоїть доволі ординарний п’ятиповерховий будинок. Але якщо придивитися до його фасаду, то між четвертим та п’ятим поверхами побачимо зірку, що має аж дев’ять кінців.

У переліках езотеричної симво-ліки подібному знаку присвоєно відповідне магічне значення. Коли у 1992 році в Україні було видано указ про повернення віруючим сакральних будівель, київські при-хильники однієї з екзотичних релігій порушили перед місцевою владою питання щодо споруди на Вознесенському узвозі. Мовляв, дев’ятикінечна зірка є одним із символів шанованої ними релігії, а будівлю, очевидно, зводили їхні одновірці.

Проте перевірка правдивості цих наполегливих претензій по-казала зовсім інше. Виявилося, що до 1917 року будинок нале-жав православному священику, настоятелю Києво-Подільської Воскресенської церкви протоієрею Димитрію Дмитрієву. Звичайно ж, панотець не став би свідомо зображати на фасаді знак чужої віри. Та мало того: за часів отця Димитрія будинок був триповер-ховим, а два верхні поверхи із загадковою зіркою надбудовано лише у 1951 році!

Звідки ж узявся отой дивний знак? Дуже просто. Замовником житлової надбудови був один із цегельних заводів. Будівельників, очевидно, попросили викласти на фасаді декоративну прикрасу – таке собі сонечко, а кількість променів визначилася співвідношенням геометричних розмірів цеглини та всієї оздоби.

Отже, уважно роздивляючись київські будівлі, можна відкрити для себе чимало таємниць про їхню минувшину. Але не варто шукати містичного сенсу там, де його ніколи не було…

прогулянки містом24 Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

В. о. головного редактораМаксим Філіппов

Керівник творчої групи Леонід Фросевич

Заступник головного редактора Віталій Курінний

Секретаріат Володимир Савруцький, Олександр Баркін

Фоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1,

вул. Володимирська, 51-бТелефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93

E-mail: vk1906@ukr.netСвідоцтво:

КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51б Тел.: 234-21-84, 234-27-39

Факс: 235-61-48 Е-mail: v.pushina@gmail.com

Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34

Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

Замовлення: 49253 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також

ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції.

При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Що хвилює» публікуються на правах реклами.

Рукописи не рецензуються. Передплатний індекс: 37607

Онлайн-передплата на сайті ДП «Преса»

засновник: Київська

міська рада

facebook.com/vechirkanova

Де знаходиться Де знаходиться дім із кадуцеєм?дім із кадуцеєм?Незвичні символи на столичних будівлях

Київські легенди Михайла Кальницького

Продовження. Початок у номері за 11 серпня.

Окрасою Києва є оперний театр, представлений в експо-зиції афішами та програмками. На його сцені не довелося ви-ступати Сержу Лифарю, який цього так бажав. А ось Михай-ло Булгаков аж 41 раз слухав тут оперу «Фауст»! Михайло Грушевський полюбляв оперу «Черевички» Чайковського і мріяв, щоб у цьому театрі були поставлені твори українського класика Миколи Лисенка.

Без сумніву, всіх зачаровува-ли київські пагорби та храми.

– Милувався ними Олександр Пушкін, його враження переда-ють зокрема такі рядки: «Наш Киев дряхлый, златоглавый, сей пращур русских городов, сроднит ли с буйною Варшавой святыню всех своих гробов?», – цитує директор музею Пушкі-на Наталя Тішаєва. – До речі, Олександр Сергійович цікавився історією України, у його бібліо-теці були книжки на цю тему, а також видання Кониського.

Парк Володимирська гірка, закладений 1830-го, завжди був улюбленим місцем відпо-чинку киян. 1853 року тут ще й встановили пам’ятник Святому Володимиру, який було видно звідусіль. За спогадами Михай-ла Булгакова, біля пам’ятника свого часу була дивовижна па-норама «Голгофа». На це роман-тичне місце приводили своїх коханих…

Неподалік – Софійський со-бор, де у церковному хорі співав Серж Лифар, який мав ще й не-поганий голос. А Грушевський згадував, як йому перехопило подих від старовинних фресок у напівтемряві. А на Софійській площі у 1917–1918 роках від-бувалися найсерйозніші для України події. Зокрема, 19 бе-резня 1917 року на маніфестації українці присягали Шевченкові. Грушевський писав, що на ву-лиці вийшло майже все місто, а попереду гарцював на коні Микола Садовський. З імпрові-зованої трибуни він тоді сказав: «Славному місту Києву, одвічній столиці Української Землі, її великому серцю, що разом з на-родом боліло його горем і раділо його радістю.., – мій привіт!».

ВІД РЕДАКЦІЇ. У наступному номері ми розповімо про те, що нині в місті спільного для Пушкіна і Булгакова.

Виявляється, що зірка з шістьма променями, так звана зірка життя, була міжнародною емблемою

служби швидкої допомоги

Символ на колишньому ломбарді біля Прорізної

Шестикутні зірки на фасаді колишньої лікарні швидкої допомоги на Рейтарській

Декоративна зірка з дев’ятьма кінцями на Вознесенському узвозі

Фото автора

Фото автора

радимо побачити

Про витівки Булгакова та Лифаря і бублики від Кониського