Національна академія мистецтв України

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

Чуйко Тетяна Павлівна

УДК 7.01:7.071 [75.04, 769.2](477) «19»

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОБРАЗУ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

У ЖИВОПИСУ ТА ГРАФІЦІ ХХ СТОЛІТТЯ:

КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ АСПЕКТ

26.00.01 — теорія та історія культури

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Київ — 2016

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті проблем сучасного мистецтва Національної

академії мистецтв України.

Науковий керівник

кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник

ЮР Марина Володимирівна,

Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України,

старший науковий співробітник відділу методології художньої критики

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор

ЛАГУТЕНКО Ольга Андріївна,

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури,

професор кафедри теорії та історії мистецтв

кандидат мистецтвознавства

ОСАДЧА Олена Анатоліївна,

Київський державний інститут декоративно-прикладного

мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука,

декан факультету декоративно-прикладного мистецтва,

доцент кафедри монументального декоративного мистецтва

Захист відбудеться 1 листопада 2016 року о 14:30 на засіданні спеціалізо-

ваної вченої ради К 26.460.01 в Інституті проблем сучасного мистецтва НАМ

України за адресою: 01133, м. Київ, вулиця Євгена Коновальця, 18-Д, конфе-

ренц-зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем сучас-

ного мистецтва НАМ України за адресою: 01133, м. Київ, вулиця Євгена Коно-

вальця, 18-Д.

Автореферат розісланий 30 вересня 2016 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І. Б. Савчук

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Шевченкіана як феномен українського мистецтва

та культури еволюціонувала у різних видах образотворчого, театрального, кіно-

і музичного мистецтва. Постать Т. Шевченка на тлі історико-культурних про-

цесів середини ХІХ — початку ХХІ ст. мала неоднозначну оцінку. Для широ-

ких мас народу він був «батьком нації», для офіційної влади — «сільським пое-

том», революціонером-демократом, поборником за долю народу. Цей соціо-

культурний контекст відбивався на художній інтерпретації постаті Т. Шевченка

у мистецтві, відповідав часу та запитам суспільства. За 170 років було створено

величезний масив творів, в яких образ Т. Шевченка був канонізований, сакралі-

зований, міфологізований, опоетизований і т. ін. у портретах і тематичних кар-

тинах, в яких поставали сцени з його життя чи творчості.

До образу Т. Шевченка зверталися відомі художники — М. Мурашко,

І. Крамськой, І. Рєпін, Ф. Красицький, Ф. Кричевський, І. Їжакевич, Г. Меліхов,

В. Касіян, М. Стороженко, Ф. Гуменюк та багато інших, а також ті, у чиїй

творчості шевченківська тема не була провідною. Становленню шевченкіани

сприяли художні виставки, що влаштовували на честь митця, публікація

альбомів, каталогів, організація різних культурних заходів, на яких завжди був

портрет Т. Шевченка.

Упродовж ХХ ст. змінювалася художня парадигма мистецтва, зумовлена

історичними подіями в Україні, що приводило до зміни засобів виразності

у розкритті Шевченкового образу, який був одним із головних націотворчих

чинників у культуротворчому процесі держави, її ідентифікації.

Вивчення образотворчої шевченкіани розпочалося лише наприкінці

ХХ ст., відтак інтерпретація образу Т. Шевченка у станковому живопису та гра-

фіці, плакаті, книжковій ілюстрації, екслібрисі, поштовій листівці розглядалася

мистецтвознавцями спорадично. У зв’язку з цим не зроблено систематизацію

цих творів, не встановлено їх жанрову специфіку, типологію, не здійснено ху-

дожньо-стилістичний аналіз щодо змін у творенні образу, а відтак не вста-

новлено їх культуротворчий аспект, не обґрунтовано роль художніх виставок

у розвитку образотворчої шевченкіани, не дано оцінку цьому явищу як куль-

турному феномену. Все це визначає актуальність дослідження, зокрема

у контексті підвищеного інтересу до особистості Т. Шевченка, його творчості

в Україні та світі.

Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертацію

виконано відповідно до тематичного плану фундаментальних наукових дослід-

жень ІПСМ НАМ України, зокрема — «Художня культура у контексті сучасно-

го мистецтвознавства» (реєстр. № 0115U006908 від 1.01.2016).

Мета дослідження: виявлення особливостей інтерпретації образу Тараса

Шевченка у живопису та графіці ХХ ст. у контексті соціокультурних та худож-

ніх процесів.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

2

– систематизувати твори митців, що формують уявлення про творення

образу Т. Шевченка в живопису та графіці ХХ ст.; охарактеризувати еволюцію

образу митця;

– визначити жанрову специфіку шевченкіани у живопису та графіці,

типологію та полісемантику образу Т. Шевченка як репрезентанту художніх по-

шуків митців;

– проаналізувати інваріантність іконографії, стилістику і художнє нова-

торство в інтерпретації образу Т. Шевченка у жанрах портрету та тематичної

картини у періоди — 1900–1920-і, 1930–1980-і, 1991–2000 рр.; визначити зміни

у «канонізації» та «деканонізації» образу відповідно до соціокультурної ситу-

ації;

– обґрунтувати вплив ювілейних художніх виставок із вшанування

пам’яті Т. Шевченка на активізацію образотворчої шевченкіани;

– визначити культуротворчий аспект художньої інтерпретації Шевченко-

вого образу у творах митців;

– охарактеризувати роль сучасної шевченкіани у конструюванні модерної

рецепції постаті митця;

– визначити тенденції творення мистецького образу Т. Шевченка у світо-

вому контексті.

Об’єктом дослідження є образотворча шевченкіана.

Предметом дослідження є інтерпретація образу Т. Шевченка у творчості

українських живописців і графіків ХХ ст., його видозміни у культуротворчому

аспекті.

Методи дослідження грунтуються на поєднанні історико-культурного,

порівняльного, формально-типологічного, художньо-стилістичного, семантич-

ного, іконографічного, мистецтвознавчого аналізу, що дозволило найповніше

розкрити коло проблем, пов’язаних із предметом дослідження. Комплексне

дослідження творів живопису та графіки на шевченківську тему, літературних

джерел, автобіографічних статей та інтерв’ю художників, що обумовлило за-

стосування біографічного методу вивчення їх творчості у контексті означеної

теми дисертації, уможливило виявлення історичних, соціокультурних, худож-

ніх і культуротворчих аспектів інтерпретації образу Т. Шевченка.

Джерельну базу дослідження складають твори живопису та графіки

на шевченківську тематику, що експонувалися на ювілейних та концептуальних

виставках, присвячених Т. Шевченку, персональних виставках художників,

входять до колекцій музеїв і приватних збірок, а також — каталоги і буклети

виставок, альбоми, наукові та науково-популярні видання, публікації, в яких

висвітлено шевченкіану у живопису та графіці. Для аналізу використовувалися

твори з фондів Національного музею Тараса Шевченка, а також ті, що

експонувалися у його виставкових залах, живописна та графічна шевченкіана

Шевченківського національного заповідника, НХМУ та ін.

Наукова новизна полягає в комплексній характеристиці художньої ін-

терпретації образу Т. Шевченка, втіленого засобами живопису та графіки, для

цього:

3

– систематизовано твори живопису та графіки, що формують уявлення

про творення образу Т. Шевченка з середини ХІХ до початку ХХІ ст.; охаракте-

ризовано еволюцію образу митця;

– визначено жанрову специфіку творів живопису та графіки на шевчен-

ківську тему — це портрет і тематична картина, в яких митці втілили розмаїті

за художньою інтерпретацією образи Т. Шевченка; визначено їх типологію —

на основі потртету-типу митці створювали парадний, камерний, ліричний,

алегоричнй потртети, а також нові — портрет-символ, портрет-оповідь, порт-

рет-ретроспективу, в яких виявлялася полісемантика образу Т. Шевченка як ре-

презентанту художніх пошуків митців;

– проаналізовано інваріантність іконографії, стилістику та художнє нова-

торство в інтерпретації образу Т. Шевченка у такі періоди — 1900–1920-і,

1930–1980-і, 1991–2000 рр.; визначено, що у кожному із періодів існували іс-

торико-культурні умови для «канонізації» або «деканонізації» образу Т. Шев-

ченка; встановлено, що «канонізований» Шевченків образ більш поширений

у перевиданнях його поетичних творів чи на офіційних заходах, натомість віль-

на інтерпретація уможливлювала втілення розмаїтих творчих інтенцій

художників і нівелювання стереотипів у зображенні постаті митця;

– аргументувано, що проведення різних культурних заходів щодо вшану-

вання пам’яті Т. Шевченка, зокрема художніх виставок, привело до активізації

розвитку образотворчої шевченкіани, зокрема у живопису та графіці, що під-

тверджують різноманітні видання цих років;

– доведено, що новації у художній інтерпретації Шевченкового образу

у творах митців визначають його культуротворчий аспект;

– обґрунтовано роль сучасної образотворчої шевченкіани у конструюван-

ні модерної рецепції постаті митця, зокрема як провідника нації;

– зазначено, що набули подальшого розвитку тенденції творення мистець-

кого образу Т. Шевченка у світовому контексті; вказано, що Шевченків образ

завдяки ідейній та художній ємності знайшов багаторазове втілення у творчості

сучасних митців України та закордоном, внаслідок чого він став своєрідним

культурно-символічним кодом у світовому контексті;

– впроваджено у науковий обіг нові і маловідомі твори на шевченківьську

тему кінця ХІХ — початку ХХІ ст., виконані засобами живопису та графіки.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційно-

го дослідження становлять важливий теоретичний матеріал для практичного

використання у подальшому досліджені образотворчої шевченкіани в Україні

та світі. Основні висновки та теоретичні положення дисертації можуть стати

теоретичною та фактографічною базою для створення відповідних розділів

у наукових і навчально-методичних виданнях з історії українського мистецтва

та культури ХХ ст., шевченкознавства, при підготовці навчальних посібників,

словників, довідникових видань, організації тематичних виставок.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації опри-

люднені у формі доповідей на 8 наукових конференціях: Всеукраїнській щоріч-

ній науковій конференції «Тарас Шевченко і світ» (Київ, 2013); Міжнародному

4

науковому семінарі «Український Санкт-Петербург» (Київ — Санкт-Петербург,

2013); Міжнародній конференції в ІМФЕ імені М. Т. Рильського НАН України

(Київ, 2013); науково-практичній конференції в Яготинському історичному

музеї (Яготин, 2014); Всеукраїнській науковій конференції «Шевченко в націо-

нальній пам’яті» (Черкаси — Умань, 2014); Всеукраїнській науково-практичній

конференції «Київ і кияни у соціокультурному просторі ХІХ–ХХІ століть: шев-

ченкознавчий дискурс» (Київ, 2014); LХХ Науковій конференції професорсько-

викладацького складу, аспірантів, студентів та співробітників відокремлених

структурних підрозділів Національного транспортного університету (Київ,

2014); науково-практичній конференції «Постать Тараса Шевченка: соціокуль-

турний та українознавчий контексти» Науково-дослідного інституту україно-

знавства, Київського університету імені Бориса Грінченка, Інституту післядип-

ломної педагогічної освіти (Київ, 2015).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 8 публікаціях,

з них 6 (1 стаття в іноземному виданні: Білорусь) — у фахових наукових ви-

даннях, затверджених МОН України зі спеціальності «мистецтвознавство»);

2 — у матеріалах наукових збірників.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Пра-

ця складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку

використаних джерел, додатку. Загальний обсяг дисертації становить 275 стор.,

із них 201 стор. — основного тексту. Список використаних джерел містить 249

позицій (із них 12 — іноземні). Подано список скорочень. Вміщено додатки —

ілюстрації на 53 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено хроно-

логічні межі та методологічні засади дослідження, сформульовано мету і зав-

дання, визначено об’єкт, предмет, наукову новизну та практичне значення одер-

жаних результатів дослідження.

У першому розділі «Стан наукової розробки теми та огляд літерату-

ри», що складається з трьох підрозділів, з’ясовано ступінь вивчення проблеми,

висвітлено еволюцію образотворчої шевченкіани, її жанрову специфіку та типо-

логію.

У підрозділі 1.1. «Історіографія та джерела дослідження» розглянуто

літературні джерела кінця ХІХ — початку ХХ ст., в яких містяться дані щодо

еволюції та розвитку образотворчої шевченкіани, зокрема інтерпретації образу

Т. Шевченка у живопису та графіці. У статті А. Бабича «Загадочный портрет

Шевченка» («Киевская старина», 1887) вперше відмічено створений художни-

ком образ Т. Шевченка. У подальшому розвиток цього напряму шевченкіани

був пов’язаний із проведенням виставок, присвячених вшануванню дат народ-

ження чи смерті митця, за якими друкували каталоги. 1911 року в Імпера-

торській академії мистецтв організували першу ретроспективну виставку до 50-

річчя від дня народження Т. Шевченка, на якій експонувалися його портрети,

5

виконані художниками за фотографіями, автопортретами чи вже створеними

картинами відомих митців. Ці роботи свідчать про доробок митців кінця

ХІХ ст., які інтерпретували образ Т. Шевченка у жанрі портрету, дотримуючись

його фізіогномічних рис. Репродукції портретів використовували для оформ-

лення Шевченкових поетичних збірок чи перевидань «Кобзаря».

Ювілейні виставки періодично відбувалися у Києві, Харкові, Львові,

Одесі тощо, в опублікованих каталогах виділялися розділи тематичних

експозицій, серед яких і присвячений образу Т. Шевченка у творчості худож-

ників. Перший побіжний аналіз таких творів здійснено в огляді Всеукраїнської

художньої виставки 1928 р., хоч до цього часу вже було створено чисельну

кількість прижиттєвих, посмертних потретів, а також виконаних за фотогра-

фіями останніх років життя й автопортретами. До 125-ї річниці з дня народ-

ження митця видано альбом «Т. Шевченко: 1814–1939. Автолітографії худож-

ників м. Харкова» та Всеросійською академією мистецтв — альбом творів

Г. Архієреєва, В. Морозова, Н. Куликова, Б. Кожина, О. Алексєєва, В. Петрова,

М. Таранова, В. Свєшнікова, І. Архангельської, А. Пустозерова, що ілюструють

життя Т. Шевченка. Масштабністю заходів відзначалося вшанування 100-річчя

від дня смерті та 150-річчя від дня народження Т. Шевченка, зокрема ювілейні

художні виставки відбулися в усіх містах України, на них демонстрували

розмаїту за образним діапазоном шевченкіану художники різних галузей мис-

тецтва. Опубліковано каталоги й альбоми шевченкіани у живопису та графіці

(«Безсмертна творчість Кобзаря: Альбом ліногравюр київських художників»,

«Подвиг Шевченківського життя: Альбом естампів київських художників»

та ін.), а також каталоги персональних виставок художників М. Божія, В. Касі-

яна, В. Куткіна, Б. Гінзбурга та ін., що містили твори, присвячені Т. Шевченку,

його творчості та життєвому шляху.

Мистецтвознавчий аналіз чисельного фактичного матеріалу образотвор-

чої шевченкіани у 1960–1970-х, зокрема інтерпретації образу Т. Шевченка

у живопису та графіці, здійснювався спорадично, зокрема у статтях А. В’юника

«Кобзар на екслібрисі», Н. Присталенко «Шлях до “Кобзаря”» та ін., виданнях

«Шевченко в образотворчому мистецтві», О. Овдієнка «Мистецтво оформлення

“Кобзаря”», більш системно у двотомному «Шевченківському словнику».

У 1980-х різні аспекти теми піднімають В. Рубан у монографії «Український

портретний живопис другої половини ХІХ — початку ХХ століття», у статтях:

О. Сидор — «Сторінки львівської Шевченкіани», М. Забочень — «Перші листі-

вки шевченкіани». Огляди шевченківських виставок та рецензії на них В. Мар-

тиненко, І. Панич, Р. Звиняцьківського, В. Глинчака, В. Онищенка, Н. Приста-

ленко, А. В’юника та ін. давали уявлення про стан шевченкіани, визначали тен-

денції її розвитку в образотворчому мистецтві.

За часів незалежності України спостерігається підвищений інтерес до по-

статі Т. Шевченка, інтерпретації його образу у мистецтві, в результаті чого з’я-

вилися мистецтвознавчі праці, предметом дослідження яких була шевченкіана

у живопису, станковій чи книжковій графіці, плакаті, поштовій листівці, екслі-

брисі. Серед авторів наукових розвідок і праць з цієї теми варто відмітити

6

В. Яцюка, М. Голомшу, П. Нестеренка, М. Семенюка, Я. Гояна, О. Лагутенко,

О. Федорука, В. Онищенка та ін. Важливим внеском у дослідження теми стали

статті П. Ротача у двотомній «Полтавській шевченкіані» (2005, 2009), також

Д. Нікітіна, Г. Скляренко, М. Юр, Р. Яціва, Д. Степовика, О. Осадчої, О. Яре-

менко та ін. авторів у шеститомній «Шевченківській енциклопедії» (2012–

2015), які ґрунтовно висвітлили творчість художників різних часів у образо-

творчій шевченкіані.

У підрозділі 1.2. «Еволюція образу Тараса Шевченка у живопису та

графіці» досліджено живописні й графічні твори, в яких уперше втілено образ

Т. Шевченка (прижиттєві), а також його інтерпретації (по смерті).

Образ молодого Т. Шевченка залишили у шаржованих замальовках його

друзі з часів навчання в Академії мистецтв В. Штернберг, П. Петровський,

О. Козлов, М. Лавров, художник К. Брюллов, письменник В. Жуковський.

Портретні риси митця увиразнювали у рисунках Г. Псьол, М. Башилов,

Я. де Бальмен, О. Чернишов, М. Микешин, К. Шрейнцер, П. Соколов, Л. Жем-

чужников, у гравюрі — Ф. Брокгауз, Г. Гогенфельден, І. Гудовський, А. Муль-

єрон. Останне зображення Т. Шевченка виконали по його смерті у труні 10–

12 березня 1861 р. В. Верещагін, П. Ейснер, В. Рєзанов.

Художня інтерпретація образу Т. Шевченка наприкінці 1860-х — у 1880-х

здебільшого здійсювалася у жанрі портрету (репрезентативному та камерному).

У живопису його образ втілили Г. Маляр, І. Крамськой, І. Рєпін, Ю. Пігуляк,

Ф. Красицький та ін., у графіці — М. Мурашко, Ян Вілімек, В. Тімм, П. Борель

та ін. Для дотримання фізіономічних рис, передачі особливостей характеру

та внутрішнього світу митця вони зверталися до його авто- (1840–1861) та фо-

топортретів (1859–1861). Портрети, написані І. Крамським та І. Рєпіним, стали

«канонічними» у мистецтві, а у створених образах яскраво виражено не лише

індивідуальність Т. Шевченка, а його значимість в українській культурі як «ду-

ховного провідника», «батька нації». До цих типів образу, що стали своєрідним

культурно-символічним кодом української нації, зверталися художники впро-

довж ХХ ст. і звертаються нині. Прагнучи якомога ширше репрезентувати його

художній і літературний талант, К. Трутовський, М. Микешин створили збір-

ний образ Кобзаря, що поєднував особистість Шевченка зі співцем народних

дум. Згодом К. Трутовський створив серію рисунків, що ілюстрували сцени з

дитинства, юності, навчання, перебування в Україні, заслання Т. Шевченка, за-

початкувавши жанр сюжетно-тематичної картини у шевченкіані, що безпосере-

дньо або опосередковано торкалася його біографічних сторінок. Першу спробу

релігійної канонізації образу Т. Шевченка здійснено Г. Честахівським в іконі

«Св. Тарасій та Михаїл Малеін» (1867).

У підрозділі 1.3. «Жанрова специфіка та типологія шевченкіани» зазна-

чено, що майже за 170 років створено велику кількість живописних та графіч-

них творів шевченкіани, виконаних у різних техніках, стилістиці, жанрах. За-

значено, що особливості Шевченкової натури митці відображували у жанрах

портрету та сюжетно-тематичної картини. У них поставав збірний образ поета,

це портрет-тип, що творився на основі відомих авто- і фотопортретів, а також

7

уявлень митців, які надавали портретованій особі визначальних рис епохи

та культури. Наприкінці ХІХ ст. сформувалися два «канонічні» типи його об-

разу у портреті: перший, де митець у кожусі й шапці, виконаний І. Крамським

1871 р. за фотографією Г. Деньєра 1859 р., другий — це так званий «рєпінсь-

кий», створений 1888 р. І. Рєпіним за фотографією М. (І.) Досса 1860 р., де ми-

тець у темному костюмі. Портрети написано у реалістичній манері, під впливом

передвижництва. Найбільш поширеними типами були репрезентативний («па-

радний») і камерний портрети, меншою мірою — ліричний, алегоричний, зрід-

ка — шарж. В усталені типи художники часто привносили нові засоби ви-

разності для розкриття психологізму образу. Таким чином з’явилися нові

за змістом і композиційним рішенням портрет-символ, портрет-оповідь, порт-

рет-ретроспектива. У них нівелювалися межі жанру, що уможливлювало зо-

браження образу митця на тлі пейзажу, жанрових сцен, зокрема за мотивами

його поезій, чи семантичному полі, що об’єднувало слова чи фрази з його

віршів, атрибути літературної чи мистецької приналежності тощо. У цьому на-

прямі відомі роботи О. Богомазова, М. Бойчука, І. Бурячка, М. Жука, О. Нова-

ківського, О. Кульчицької, О. Куриласа, В. Касіяна ті ін. На основі експеримен-

тів у художній інтерпретації образу Т. Шевченка та історичних змін у ХХ —

на початку ХХІ ст. відбувалася його деканонізація, що зумовило створення «не-

типового», «неканонічного» образу, що був втіленням нової рецепції митця

у контексті гострих проблем суспільства.

Сторінки з біографії Т. Шевченка відображено у сюжетно-тематичній

картині. Верифікація і візуалізація знакових подій з його життя спонукала

художників до вивчення документів, літературних джерел та епістолярію,

що уможливлювало створення глибокого за змістом образу, в якому поєдну-

валися важливі для митця смисли і топоси — рідна земля, українська культура,

народні думи, звичаї тощо. Ці аксеологічні константи його буття проявилися

у картинах К. Трутовського «Кобзар над Дніпром», К. Трохименка «Т. Г. Шев-

ченко на Чернечій горі», вони стали актуальними у творчості сучасних митців,

зокрема В. Чауса «Люди і долі», І. Фізера «Думи мої, думи мої…». Введення

образу Т. Шевченка в ілюстрації його поетичних творів («Мені тринадцятий

минало…», «Заповіт», «О думи мої! О слава злая!» та ін.) також пов’язано

з жанром сюжетно-тематичної картини. У цьому контексті явні перегуки біо-

графії митця з його літературними творами. Творчі інтенції митців у творенні

образу Т. Шевченка вирізнялися ідейним, композиційним і художньо-стилі-

стичним рішенням.

У другому розділі «Особливості інтерпретації образу Тараса Шевчен-

ка у 1900–2000 рр.», що складається з трьох підрозділів, охарактеризовано ін-

варіантіність іконографії Т. Шевченка у художніх інтеціях митців у періоди

1900–1920-і, 1930–1980-і, 1991–2000-му, позначених політичними та соціокуль-

турними трансформаціями, а відтак — змінами у художній парадигмі мистецтва.

У підрозділі 2.1. «Особливості інтерпретації образу Т. Шевченка в 1900–

1920-і рр.: від передвижництва до пошуків модерністів» зазначено, що

творення образу художниками відбувалося у двох напрямах: перший

8

обумовлював дотримання «канонічних» типів і реалістичної манери виконання,

другий надавав простір для новаторських експериментів, проваджуваних

художниками — представниками українського модернізму й аванграрду.

Перші десятиліття ХХ ст., позначені випробуваннями у побудові україн-

ської державності на тлі війн і революцій, поставили проблему «героя» часу,

який визначав нові смисли існування людини у геополітичному світі. У цьому

контексті образ Т. Шевченка відповідав певним запитам суспільства, зокрема

проблемам національної ідентичності, формуванню самосвідомості, мен-

талітету українського народу, розвитку його культури. Враховуючи історико-

культурні зміни, художники у творенні образу Т. Шевченка пропонували мо-

дель сильної духом творчої особистості, провідника національної ідеї. Цей ас-

пект обумовив інтерпретацію образу митця у творах І. Труша, О. Саєнка, О. Но-

ваківського, М. Бойчука, О. Богомазова, Ф. Кричевського, О. Куриласа та ін.,

які прагнули підкреслити історичне й культурне значення портретованої

особистості.

Інші художники, наслідуючи творчі принципи передвижників, зокрема

І. Рєпіна та І. Крамського, створювали ліричні за емоційною тональністю порт-

рети Т. Шевченка. С. Васильківський та Г. Світлицький зобразили його постать

на тлі пейзажу, Г. Цисс — в інтер’єрі кімнати. Вияв індивідуальності поета

через характерний погляд, поставу, жест демонстрували роботи В. Розвадов-

ського, Я. Пстрака, Ю. Панькевича, І. Бурячка. В іронічно-сатиричній формі

втілено образ Т. Шевченка В. Різниченком, О. Сорохтеєм, М. Бутовичем, І. Па-

далкою та ін., які бачили його учасником сучасних для них подій. Низку

тогочасних суспільних проблем через залучення образу митця піднімав

А. Петрицький у сатиричних графічних композиціях.

У цей час з’являються перші шевченківські плакати, в яких втілено образ

Т. Шевченка на основі «канонізованих» типів, обіграних у власній манері або

авторської інтерптерації. Прикладом цього є плакат О. Маренкова «Орися ж ти,

моя ниво…» (1921), де явне метафоричне трактування постаті поета як «сіяча».

Поява шевченківських листівок із потретами митця на початку ХХ ст. сприяла

популяризації його непересічної особистості. Авторами портретів були В. Ка-

дулін, В. Корнієнко, А. Манастирський, Я. Пстрак, І. Шульга та ін.

У підрозділі 2.2. «Історико-культурні умови художньої інтерпретації об-

разу Т. Шевченка у 1930–1980-і рр.: на противагах соцреалізму і

нонконформізму» розглянуто зміни у трактуванні образу Т. Шевченка,

зумовлені історичною та соціокультурною ситуацією, як наслідок — змінами

художньої парадигми. У 1930-х ідеологічно підпорядоване мистецтво,

розвивалося у руслі соцреалізму, відтак шевченківська тема інтерпретувалася в

дусі встановленого канону, але все ж таки художники не відмовлялися від

експерименту в інтерпретації образу Т. Шевченка. Відзначення 125-ліття від

дня його народження відбулося з масштабними ювілейними виставками.

Представлені на них сюжетно-тематичні композиції живописців І. Їжакевича,

Д. Крайнєва, Ф. Кумпана, О. Турбіна, М. Козика, М. Гельмана, І. Шульги,

К. Трохименка, М. Глущенка, графіків А. Гороховцева, П. Борисенка,

9

Б. Бланка, М. Штаєрмана, О. Сахновської та ін. репрезентували сторінки з біог-

рафії Т. Шевченка, в яких його образ вирізнявся розмаїтою художньою інтерп-

ретацією та емоційною тональністю. Портрети митця, створені Ф. Красицьким,

Ф. Кричевським, І. Северином, М. Жуком, Г. Кушніренком, В. Касіяном,

В. Савіним, Г. Пустовійтом та ін., відповідали «канонічним» типам, але виріз-

нялися власною творчою манерою трактування. 1935 року еволюціонувала екс-

лібрисна шевченкіана — зі знаків В. Цілосані.

У 1940-х відбувся спад творчої активності художників поза межами зада-

них соцреалізмом ідеологічних параметрів. Це позначилося й на інтерпретації

образу Т. Шевченка. Канонізований образ «батька Тараса» не набув поширен-

ня, художники здебільшого наслідували «рєпінський» тип, або фотопортрети

митця, виконані М. (І.) Доссом, І. Гудовським, О. Шпаковським. Нівелюючи па-

тетику парадного портрету, вони фокусувалися на індивідуалізмі. Ця ідея спри-

яла розкриттю різних психологічних станів поета: гнів у плакатах В. Касіяна,

створених під час Другої світової війни; віра у перемогу у плакаті М. Дерегуса;

внутрішня напруга у творах О. Довгаля, Д. Шавикіна, І. Плещинського; задум-

ливість, прозорливість, щирість, глибинна мудрість у портретах повоєнного ча-

су авторства А. Середи, У. Джапарідзе, В. Мироненка, С. Добровольського

та ін.; у тематичних композиціях Г. Меліхова, І. Рєзніка, Ю. Балановського,

П. Сулименка. Їх об’єднує бажання донести до глядача власне розуміння гли-

бокої духовності митця, славнозвісного наскрізного Шевченкового антропо-

центризму. Це притаманне й ілюстраціям до його поезій, в які художники

включали й образ Т. Шевченка. У 1940-х вийшла друком низка листівок із його

портретом, створених як в Україні, так і за її межами. Тут проявили себе

М. Приданцев, О. Савченко-Більський, Б. Боженський та ін.

У 1950-х художники творили в складних умовах, період сталінізму змі-

нювався хрущовською відлигою. У мистецтві це позначилося на поступовій

втраті монополії соцреалізму з його орієнтацією на академічну школу, і появі

митців, які у творчій реалізації орієнтувалися на більш радикальні зміни у сти-

лістиці й індивідуальній манері. Це вплинуло на інтерпретацію образу

Т. Шевченка, який, відповідно до культурної політики держави Рад, мав нести

соціальне навантаження й уособлювати борця-революціонера, захисника робіт-

ників і селян тощо. Цей ідеологічний аспект прочитується у полотнах

Л. Ходченка, П. Кодьєва, графічних композиціях В. Слищенка. Художники,

орієнтовані на творчий підхід у трактуванні образу митця, акцентували увагу на

його українській ментальності, світогляді та світовідчутті, наслідуючи принци-

пи романтизму. Ліричність і сентиментальність Т. Шевченка передали

О. Кравченко, В. Касіян, П. Чичиканов, Н. Волкова, Г. Мегмедов, М. Дерегус,

внутрішній порив — І. Їжакевич, І. Хотінок, С. Бондар, М. Божій, М. Хмелько,

К. Трохименко, творчий пошук — Л. Коштелянчук, В. Югай та ін.

У 1960-х на тлі боротьби за дотримання догм соцреалізму відбувалося

піднесення духу національного опору, що призвело до появи у мистецтві

«фольклорного» чи «етнографічного» спрямування, інспірованого українською

народною культурою. Його активно розвивали художники-шестидесятники

10

(нонконформісти) на тлі ідейного супротиву тоталітаризму й ідеологічному

тиску. Ці тенденції притаманні й образотворчій шевченкіані, позначеній спро-

бами національного й духовного оновлення, обережними формальними пошу-

ками й експериментами, наголошенням на драматизмі як емоційно прева-

люючому началі в інтерпретації образу Т. Шевченка, який поставав як борець

за долю народу, народний поет, просвітитель. Творчі інтенції А. Лимарєва,

А. Горської, А. Каца, Б. Гінзбурга, В. Новиковського, Г. Томенка, Ф. Глущука

та ін. демонстрували нову рецепцію постаті Т. Шевченка, його ролі у протидії

політичній системі. У графічних серіях «Гнівний Тарас» та «Дума» А. Горська

експресивно, лаконічними засобами втілила образ митця, виявляючи його

бунтарський дух не через фізіономічні риси, а через емоції. Саме такі живі

емоції можна спостерігати у його портретах авторства А. Каца, В. Касіяна,

В. Куткіна, В. Селезньова, В. Пузиркова, В. Чебаніка, Г. Вербицького, Д. Киян-

ченка, П. Чичиканова та ін. Такими ж рисами позначені і сюжетно-тематичні

композиції, в яких відображено сторінки Шевченкової біографії. Художники

наділяли митця тими рисами, що відповідали духу часу, світосприйняттю

і прагненню українців. В образі поборника української держави, культури, мови

постав митець у ескізі вітража-триптиха «Т. Шевченко. Мати» (1964), що був

спільним проектом А. Горської, О. Заливахи, Л. Семикіної, Г. Севрук. Цікавими

художніми рішеннями позначена шевченкіана у плакаті О. Ворони, Т. Лящука,

Н. Божко, Н. Клейн і С. Кириченка та ін. До створення образу поета зверталися

народні майстри К. Білокур («В сім’ї вольній, новій…», 1950-і), М. Примаченко

(«Маленький Шевченко біля маминої могили», 1964), Л. Миронова та

Л. Яворський у «Портреті Т. Г. Шевченка» (1960-і).

У 1970–1980-х на тлі згасання соцреалізму й переосмислення національ-

ної спадщини художники репрезентували широкий спектр своїх творчих інтен-

цій у шевченкіані. Стереотипне сприйняття Т. Шевченка як народного чи селян-

ського поета, інкорпороване радянською ідеологією, мало місце у творчості

багатьох живописців і графіків (Г. Терпиловського, К. Трохименка, М. Попова

та ін.). Натомість інші виявляли свою нонконформістську позицію, прагнучи за-

вдяки новому художньому мисленню та мові вибудувати нові ціннісні орієнтації

у моделюванні та рецепції образу Т. Шевченка на тлі його драматичної долі,

літературного наративу й української культури. Вони вдавалися до стилізації,

узагальнення «канонічних» типів його зображення, що прослідковується у гра-

фіці М. Андрійчука, А. Крвавича, В. Перевальського, М. Компанця, О. Данчен-

ка, живопису Л. Медвідя, І. Рєзника, Г. Смольського, Д. Довбошинського,

Р. Багаутдінова та ін. Їх твори репрезентують образ Т. Шевченка, наповнений

різними смислами, В. Кушнір і В. Забашта уособлювали його як «Апостола

правди», Д. Стецько трактував у контексті позачасся, І. Марчук — через транс-

цендентальність буття, М. Стороженко — через ірреальність присутності,

О. Заливаха — через духовне піднесення.

У підрозділі 2.3. «Інваріантність іконографії Т. Шевченка в живопису

та графіці 1991–2000 рр.» показано, що зі змінами історико-культурної

ситуації, а саме — набуттям незалежності України, відбулися зміни у художній

11

інтерпретації та репрезентації образу Т. Шевченка як культурного коду україн-

ської нації. Його постать має визначальне значення для самоідентифікації

та самовизначеності українців, відтак він виступає як провідник ідей свободи

й незалежності. Цей аксіологічний контекст позначився на інваріантності об-

разу митця, котрий уособлювався як національний пророк, геній, апостол прав-

ди, духовний провідник, культурний діяч світового значення тощо. Ці конст-

рукти виявляли нові якості особистості, через те художники творили збірний

образ, в якому поєднали індивідуальне, національне й загальнолюдське. Ху-

дожнім тлом у цих творах часто ставали знаки і символи народного мистецтва

(твори В. Цимбала, М. Кристопчука), українські краєвиди (В. Полтавця, В. Ло-

пати, Я. Омеляна, О. Шупляка), стан яких був суголосним внутрішньому стану

поета. Ця тенденція позначилася на створенні серії живописних та графічних

портретів В. Віхтинським, В. Забаштою, М. Грималюком, М. Селезінкою,

М. Стратілатом. У цих роботах образ мав як реалістичне, так і символічно-але-

горичне трактування. Останнє проявлялося й у представленні Т. Шевченка

в образі святого, месії чи архангела-захисника, це роботи І. Гавришкевича

«Тарасова молитва», М. Стратілата «Святий Тарасій», В. Франчука «Спас».

Переплетення індивідуальних рис з характерними рисами літературного героя

вирізняють збірний образ Т. Шевченка, введений в ілюстрації творів за моти-

вами його поезій. У його інтерпретації художники часто апелювали до різних

стилів та технік, синтез яких розширював часо-просторові межі зображеної

сцени. Це демонструє, зокрема, створений М. Стороженком на синтезі сти-

лістики бароко, маньєризму, іконопису, прийомів народного і сучасного мис-

тецтва цикл живописних композицій, виконаних за мотивами поезій «Кобзаря»,

доповнених авторськими mini-есеями. У цей час розроблено й низку плакатів,

в яких здебільшого репродукували фотопортрети чи автопортрети Т. Шевченка,

або його портрети, виконані відомими живописцями чи графіками. Розмаїта

іконографія Т. Шевченка, створена за півтора столітя, є феноменом українського

мистецтва та культури.

У третьому розділі «Культуротворчий аспект мистецької розробки

шевченкового образу: перепрочитання традиції та пошуки нових смислів»,

що складається з чотирьох підрозділів, досліджено вплив ювілейних художніх

виставок на активізацію образотворчої шевченкіани, культуротворчий аспект

художньої інтерпретації образу Т. Шевченка, роль шевченкіани у конструюванні

модерної рецепції митця, а також творення новітнього образу митця у загаль-

ноєвропейському і світовому контексті.

У підрозділі 3.1. «Ювілейні художні виставки із вшанування пам’яті

Т. Шевченка — актуалізація образотворчої шевченкіани» доведено, що органі-

зація і проведення ювілейних виставок сприяла фокусуванню митців на шев-

ченківській темі. Особливо це проявилося у відзначення 125-, 150- і 175-річчя

від дня народження митця, 50- і 100-річчя від дня його смерті. Вказано,

що виставки відбулися у містах України та закордоном, в них узяли участь

тисячі митців різних галузей мистецтва. Образ Т. Шевченка поставав у творах

відповідно до тих тенденцій шевченкіани, що відповідали часу; водночас були

12

й ті, що рухалися шляхом експерименту. «Канонізація» образу відбувалася

у контексті борця за долю народу, національного пророка, апостола правди. На-

томість творчий підхід до теми уможливлював відображеня інших сторін бага-

тогранної особистості Т. Шевченка — духовного провідника, наставника, мис-

лителя та ін. Через те у творенні образу художники зосереджували увагу

на драматизмі як емоційно превалюючому началі або сентиментальності, лірич-

ності, глибинних смислах буття. Широкий діапазон емоційних станів Т. Шев-

ченка втілено у портретах Л. Коштелянчуком, О. Бєловим, М. Бєльським,

Г. Васецьким та ін., а також у тематичних композиціях — М. Дерегусом,

Г. Мегмедовим, Г. Неледвою, В. Пузирковим та ін. У них яскраво проявилися

знання творчої спадщини митця, що сприяло відображенню художньої правди в

його образах.

У підрозділі 3.2. «Творчі інтенції художників у формуванні художнього

образу Т. Шевченка: культуротворчий аспект» показано, що відповідно до со-

ціокультурної ситуації різних років образ Т. Шевченка став ціннісно-значимим

ідеалом української культури. Його інтерпретація у творах живопису та графіки

здійснювалася у нерозривній єдності традицій і новацій, що виявляли культу-

ротворчий потенціал митців у шевченкіані. Культуротворча діяльність спрямо-

вана на породження цінностей та їх нормативних варіацій через опредметнення

і розпредметнення. Екстраполюючи цей прийом на інтерпретацію образу

Т. Шевченка, можна сказати, що художники у першому варіанті створювали

модель, що відповідала часові й соціальним запитам, у другому — на основі

вже існуючої моделі робили власні варіації. У обох випадках можна констату-

вати культуротворчу діяльність художника, лише в першому це буде — абсо-

лютна новизна, у другому вона буде проявлятися у певних змінах в іконографії

образу, колориті, емоційній тональності, художній виразності, змісті, семантиці

простору тощо.

Культуротворчий аспект в інтерпретації образу Т. Шевченка здебільшого

проявлявся при застосуванні різних стилів, технік, жанрів, композиційних при-

йомів, що формувало нову рецепцію портретованої особистості. У цьому

контексті постали нові типи образу: зображення митця на колажному тлі з

візуалізованих фрагментів історичних чи сучасних подій, завдяки чому

відбувалася його «соціалізація» у часо-просторовому континуумі України, або

за її межами; створення збірного образу — як морального ідеалу нації, або як

автора й водночас героя власних літературних творів тощо; втілення образу

митця у руслі нових естетичних засад у мистецтві модернізму і постмодернізму

— цитуванням методів імпресіонізму, сюрреалізму, оп-арту, неоавангардизму

та ін.; інтерпретація образу у контексті гострих проблем суспільства.

Показовими у цьому є твори О. Куриласа, О. Новаківського, Я. Пстрака,

В. Різниченка, Ф. Кричевського, М. Жука, О. Кравченка, М. Дерегуса, М. Божія,

А. Горської та ін. Створені образи були своєрідною рефлексією митців на

«злобу дня», що виявляло їх культуротворчий аспект.

У підрозділі 3.3. «Вплив сучасної шевченкіани на конструювання модерної

рецепції постаті митця» аргументовано, що нові вектори моделювання образу

13

Т. Шевченка наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. сформували новий фокус

його суспільної рецепції. Зазначено, що художники різних творчих спрямувань

і світоглядних позицій проходили процес інтеріоризації Шевченкової філософії,

антропоцентризму, аксіологічних ідей творчості задля творення образу митця,

що став культурно-символічним кодом української нації. Осмислення творчо-

сті та життєвого подвигу Т. Шевченка у ХХ ст. вплинуло на ідеалізацію його

образу у мистецтві, в якому ідеальне поступилося місцем героїчному. На

початку ХХІ ст. його образ стає певним індикатором національних проблем, що

позначилося на опозиції «канонізація»-«деканонізація». Одні художники дотри-

мувались «канонічного» типу та реалістичної манери трактування, інші моде-

лювали новий тип образу, що розширював рецепцію визначної в національній

культурі постаті, апелюючи до нових та експериментальних засобів: кадру-

вання, колажності, синтезу прийомів і технік, смислової інверсії — уособ-лення

Т. Шевченка в образі рок-музиканта, футболіста, Будди, українського «Че

Гевари», учасника Революції Гідності і т. ін. У цій «деканонізації» проявилися

іронія, сарказм, кітч, перформативність. Через варіативність образу художники

прагнули артикулювати й осмислити підґрунтя низки больових точок сучасного

суспільства. Переосмислюючи постать Т. Шевченка у нових реаліях, вони

вводили його образ у контекст понад часових і поза просторових координат

вічності, наголошуючи на нескінченності закладених у його поезії смислів, що

їх — нові й нові — судилося відкривати кожному поколінню як культурний код

до важливих сенсів буття. Модерну рецепцію митця представили М. Прокопе-

нко, В. Слєпченко, О. Шупляк, О. Миловзоров, В. Забашта та ін. Новаторсь-

кими у цьому плані були графічні серії А. Єрмоленка «НеоКобзар»,

Д. Кришовського «Тарас-Адідас», проект П. Бевзи та М. Журавля «Ми просто

йшли», що пропонували мультикультурний дискурс.

У підрозділі 3.4. «Мистецький образ Т. Шевченка у світовому контек-

сті» показано, що шевченкіана як складова світового культурного поля роз-

вивалася не лише завдяки творчості митців України, а й українців діаспори

(зокрема Канади), митців Казахстану, Росії, Італії, Канади, Латвії, Грузії, Ні-

меччини. Художники Казахстану зверталися до біографічних сторінок Т. Шев-

ченка періоду заслання, у цьому контексті зображували образ митця, який був

першим автором пейзажів і сцен із життя мешканців цього краю. Це демон-

струють роботи В. Антощенка-Оленєва, А. Ісмаілова, А. Кастєєва, С. Кукурузи,

А. Мотузки, І. Остренка. Шевченкіана художників Росії представлена як вихід-

цями з України, це В. Братанюк, так і росіянами, найбільше з яких втілювали

образ Т. Шевченка в екслібрисі: З. Гаркус, В. Єгоров, Ю. Киняйкін, В. Кеменов,

Р. Копилов, Е. Кузнецова, В. Мар’їн, А. Чернов та ін. Оригінальністю інтерпре-

тацій образу Т. Шевченка вирізняється графіка у жанрі карикатури, виконана

українцями діаспори, зокрема, Е. Козаком. Митці різних зарубіжних країн вті-

лювали Шевченків образ відповідно до власних уявлень про поета та місцевих

художніх традицій. Художники вдавалися до монументалізації образу, на-

повнюючи його потужним життєдайним духом, або втілювали в образі мудреця

чи образу-мислеформи (Л. Мусмечі, В. Курилик).

14

ВИСНОВКИ

1. Аналіз літературних джерел засвідчив, що проблема розвитку шевчен-

кіани в українському образотворчому мистецтві не була предметом окремого

дослідження, а присвячені цій темі окремі праці відносяться до кінця ХХ ст.

У нечисельних каталогах ювілейних художніх виставок, присвячених вшану-

ванню дат народження та смерті Т. Шевченка, представлено широкий діапазон

творчих робіт із шевченкіани у різних видах мистецтва. Встановлено, що

за більш ніж 170 років було створено велику кількість творів, що дають уяв-

лення про інтерпретацію образу Т. Шевченка в живопису та графіці ХХ ст.

2. На основі аналізу живописних і графічних творів шевченкіани, в яких

зображено образ Т. Шевченка, визначено жанрову специфіку — це портрет

і сюжетно-тематична картина, а також типологію портретів — найбільш по-

ширеним був парадний портрет, в якому художники дотримувались реалі-

стичного трактування образу, зверталися й до камерного, ліричного, алегорич-

ного, новими були портрет-тип (збірний образ), портрет-символ, портрет-опо-

відь, портрет-ретроспектива, в яких виявлялася полісемантика образу Т. Шев-

ченка як репрезентанта художніх пошуків митців.

3. Охарактеризовано доробок митців, у живописних і графічних творах

яких виявлено інваріантність іконографії та художнє новаторство в інтерпре-

тації образу Т. Шевченка у жанрах портрету та тематичної картини; визначено,

що відповідно до соціокультурної ситуації образ Т. Шевченка набував певної

«канонізації». Першими у цьому контексті були парадні портрети Т. Шевченка

виконані в реалістичному стилі І. Крамським та І. Рєпіним за фотопортретами

відповідно Г. Даньєра та М. (І.) Досса. На них орієнтувалися художники впро-

довж ХХ ст., але привносили елементи авторської інтерпретації. Натомість

новаторський підхід в інтерпретації образу Т. Шевченка демонстрували митці

різних течій і напрямів модернізму, авангарду, нонконформізму, постмодерніз-

му, застосовували різні прийоми та засоби задля розкриття його багатогранної

особистості.

4. Доведено, що організація та проведення ювілейних художніх виставок

із вшанування пам’яті Т. Шевченка в містах України позитивно вплинула на ак-

тивізацію образотворчої шевченкіани, що демонструють чисельні портрети

та тематичні композиції, в яких розкрито особливості життєвого подвигу мит-

ця, його внутрішній світ. Масштабними були ці події на відзначення 125-, 150-,

175-річчя від дня народження та 50-, 100-річчя від дня смерті Т. Шевченка,

в яких брали участь тисячі художників різних видів мистецтва.

5. Аргументовано, що художники, які привносили нові смисли, прийоми

моделювання в інтерпретацію образу Т. Шевченка, сприяли формуванню нових

типів його зображень, контекстом яких було тло історико-культурних процесів

в Україні, у руслі нових естетичних засад модернізму, у збірному образі,

що поєднував риси автора і героя літературного твору, у образі, що виходив

за межі усталеного типу, піднімаючи гострі проблеми сучасності. У цих типах

15

образів наявний культуротворчий аспект, тому ці твори шевченкіани віді-

гравали важливу роль у конструюванні модерної рецепції митця.

6. Охарактеризовано тенденції творення мистецького образу Т. Шевченка

у світовому контексті. Зазначено, що художники України, української діаспори

та представники інших народів уособлювали Т. Шевченка як символ прагнення

до волі загальнолюдського масштабу, проте спостерігаються й глибокі осмис-

лення значення його особистості в контексті історії як окремого народу, так

і світу.

7. Введено в науковий обіг твори образотворчої шевченкіани, в яких вті-

лено образ Т. Шевченка засобами живопису та графіки.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Чуйко Т. Шевченкіана Василя Касіяна 1940-х рр. [Текст] / Тетяна Чуйко

// Питанні мастацтвазнаўства, этналогіі і фалькларыстыкі / Центр даследавання

ў беларускай культуры, мовы і літаратуры НАН Беларусі. — Мн : Права і эка-

номіка, 2015. — С. 80–84.

2. Чуйко Т. Художньо-стильові особливості образу Тараса Шевченка

у творах митців повоєнного часу [Текст] / Тетяна Чуйко // Художня культура.

Актуальні проблеми : наук. вісник / ІПСМ НАМ України. — К. : Фенікс,

2014. — Вип. 10. — С. 79–88.

3. Чуйко Т. Еволюція шевченкіани на ниві українського образотворчого

мистецтва [Текст] / Тетяна Чуйко // МІСТ : мистецтво, історія, сучасність, тео-

рія : зб. наук. праць / ІПСМ НАМ України. — К. : Фенікс, 2014. — Вип. 10. —

С. 234–246.

4. Чуйко Т. Особливості інтерпретації образу Тараса Шевченка в живо-

пису та графіці 1900–1930-х рр. [Текст] / Тетяна Чуйко // Українське мистецтво-

знавство : матеріали, дослідження, рецензії : зб. наук. праць / Ін-т мистецтво-

знав., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН Украъни. — К.,

2014. — Вип. 14. — С. 117–122.

5. Чуйко Т. Інтерпретація образу Тараса Шевченка у творах українських

митців останньої третини ХХ століття [Текст] / Тетяна Чуйко // Мистецтвознав-

ство України : зб. наук. праць / ІПСМ НАМ України. — К. : Фенікс, 2014. —

Вип. 14. — С. 79–88.

6. Чуйко Т. Малярські композиції Миколи Стороженка за мотивами творів

Тараса Шевченка [Текст] / Тетяна Чуйко // Актуальні проблеми мистецької

практики і мистецтвознавчої науки : Мистецькі обрії ’2009 : альманах / ІПСМ

АМУ. — К. : ІПСМ АМУ; КЖД «Софія», 2009. — Вип. 2 (11). — С. 154–159.

7. Чуйко Т. До проблеми інтерпретації образу Тараса Шевченка у мистец-

твознавстві ХХ ст. (на прикладі живопису і графіки) [Текст] / Т. Чуйко // Шев-

ченкознавчі студії. — К., 2014. — Вип. 17. — С. 387–392.

8. Чуйко Т. Особливості інтерпретації образу Тараса Шевченка в живо-

пису й графіці 40-х років ХХ століття [Текст] / Т. Чуйко // Шевченкознавчі сту-

дії. — К., 2014. — Вип. 18. — С. 487–494.

16

АНОТАЦІЯ

Чуйко Т. П. Інтерпретація образу Тараса Шевченка у живопису

та графіці ХХ століття: культуротворчий аспект. — На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

за спеціальністю 26.00.01 — теорія та історія культури. — Інститут проблем

сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. Київ, 2016.

У дисертації розглянуто особливості інтерпретації образу Т. Шевченка

у живопису та графіці ХХ ст. Визначено, що найбільш поширеним жанром

у цій образотворчій шевченкіані був портрет та сюжетно-тематична картина,

присвячена біографії та творчості Т. Шевченка. Зазначено, що у творенні його

образу художники дотримувалися фізіономічних рис, а написані портрети

І. Крамським та І. Рєпіним стали «канонічними». Водночас вільна інтерпретація

образу митця уможливила застосування різних прийомів і засобів, що по-ново-

му репрезентували його багатогранну особистість. Аргументовано, що еволю-

ція образотворчої шевченкіани пов’язана з проведенням художніх виставок

до ювілейних дат народження і смерті Т. Шевченка. Ці твори вперше комп-

лексно досліджено у контексті видової і жанрової специфіки, художньої сти-

лістики та інваріантності іконографії образу, у культуротворчому аспекті.

Ключові слова: образотворча шевченкіана, образ Т. Шевченка, інтерпрета-

ція, живопис, графіка, культуротворчість.

АННОТАЦИЯ

Чуйко Т. П. Интерпретация образа Тараса Шевченко в живописи

и графике ХХ века: культуротворческий аспект. — На правах рукописи.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата искусствоведения

по специальности 26.00.01 — теория и история культуры. — Институт проблем

современного искусства Национальной академии искусств Украины. Киев,

2016.

В диссертации рассмотрены особенности интерпретации образа Т. Шев-

ченко в живописи и графике ХХ в. Определено, что наиболее распростра-

нённым жанром в изобразительной шевченкиане был портрет и сюжетно-тема-

тическая картина, посвященная биографии и творчеству Т. Шевченко. Отме-

чено, что создание образа художниками происходило в двух направлениях —

первый обусловливал соблюдение двух «канонических» типов и реалисти-

ческой манеры исполнения в портрете, второй предоставлял пространство для

новаторских экспериментов, проводимых художниками украинского модер-

низма, аванграрда, нонконформизма, постмодернизма как в портрете, так и сю-

жетно-тематической картине. Появление «канонических» типов и их стили-

стика предопределена принципами реалистической живописи художников-пе-

редвижников И. Крамского и И. Репина, которые придерживаясь физиогноми-

ческих черт Т. Шевченко и, опираясь на фотопортреты Г. Деньера и М. Досса,

написали два его портрета. К ним обрщаються художники и сегодня. Свободная

17

интерпретация образа способствовала разнообразным приёмам его моделирова-

ния, благодаря которым выявлялись черты многогранной личности Т. Шевчен-

ко. Таким образом создавались новационные за художественой интерпретацией

изображения, новая художественная форма которых определяла уровень куль-

туротворчества.

Прижизненные изображения Т. Шевченко оставили его однокурсники

В. Штернберг, П. Петровский, М. Лавров, а художник К. Брюллов, писатель

В. Жуковский — в жанре шаржа. Рисовали портрет художника Г. Псёл, М. Ба-

шилов, Я. де Бальмен, Л. Жемчужников. После смерти его образ воплощали

в живописи Г. Маляр, Ю. Пигуляк, Ф. Красицкий и др., в графике — Н. Му-

рашко, Ян Вилимек, П. Борель и др., опираясь на фото Т. Шевченко 1859–

1861 гг. или его автопортреты. Оригинальностью и новизной художественной

трактовки отличались образы художника в произведениях М. Фрадкина, А. Са-

енко, А. Новакивского, М. Бойчука, А. Богомазова, М. Жука, Л. Пастернака

и др. Они стремились подчеркнуть историческое и культурное значение поэта

через призму авторского субъективизма, художественного видения и новых

творческих направлений. В иронически-сатирической форме воплощен образ

Т. Шевченко художниками В. Резниченко, А. Сорохтеем, М. Бутовичем и др.

Эволюция изобразительной шевченкианы связана с проведением юбилей-

ных художественных выставок, посвященных датам рождения и смерти

Т. Шевченко. Это до 50- и 100-летия со дня смерти, 125-, 150-, 175-летия со дня

рождения художника, которые прошли в городах Украины. В них приняли

участие тысячи художников из разных отраслей искусства, демонстрируя

произведения, в которых воплощен образ Т. Шевченко как в жанре портрета,

так и тематической картине. Это работы, выполенные в станковой живописи

и графике, плакате, книжной иллюстрации, экслибрисе, почтовой открытке.

Итогом выставок стало издание каталогов, альбомов, журналы печатали обзоры

и рецензии на них. Отмечено, что юбилейные выставки стимулировали твор-

ческие поиски художников в шевченкиане.

Аргументировано, что шевченковская тема объединила художников

разных школ и направлений, а созданные ими образы Т. Шевченко показывали

возможности инваринантности интерпретаций. Через авторский субъективизм

они воплощали образы, в которых превалировал символизм, этнографизм, исто-

ризм, литературный нарратив и т. д. Показательны в этом плане работы О. Са-

енко, В. Касияна, А. Горской, О. Заливахи, Н. Стороженко, Ф. Гуменюка,

А. Крвавича и др. Образ, в котором сочетались важные для Т. Шевченко

смыслы и топосы, — родная земля, украинская культура, народные думы,

обычаи и т. д. — демонстрируют картины К. Трутовского «Кобзарь над

Днепром», К. Трохименко «Т. Г. Шевченко на Чернечей горе», они стали акту-

альными в творчестве и современных художников. Это повлиявло и на совре-

менную рецепцию личности и образа Т. Шевченко. Комплексное исследование

особенностей интерпретации образа Т. Шевченко в живописи и графике ХХ в.

В контексте истории украинской культуры и меняющейся в связи социокуль-

турной ситуацией художественной парадигмы, подводит к выводам, что худож-

18

ники представили личность Т. Шевченко во всей её многогранности, наци-

ональном и общемировом значении.

Ключевые слова: изобразительная шевченкиана, образ Т. Шевченко, ин-

терпретация, живопись, графика, культуротворчество.

SUMMARY

Chuyko T. P. The interpretation of Taras Shevchenko’s Image in Paintings

and Drawings of the 20th

century: the Culture Aspect. — All rights of the manu-

script reserved.

Thesis for obtaining a scientific degree of candidate in Fine Arts Sciences

(IE PhD) for the specialty 26.00.01 — Theory and History of Culture. — Modern Art

Research Institute, National Academy of Arts of Ukraine. Kyiv, 2016.

The dissertation analyzed the peculiarities interpretation of T. Shevchenko’s

image in oil paintings and drawings of the 20th

century. It was determined that the

most popular genre in paintings, which were dedicated to Shevchenko, were a portrait

and a petit genre dedicated to the T. Shevchenko’s biography and his works. It was

noted that the artists adhered to physiognomic features of the artist in created his

portrait, making two main “canonical” (iconic) types of I. Kramskoy and I. Repin.

Free interpretation of image has allowed various modeling techniques, helped

to show features of Shevchenko’s multi-faceted personality. It is proved that the evo-

lution of art works, which were dedicated to Shevchenko associated with holding art

exhibitions to the anniversary dates of T. Shevchenko’s birth and death. These works

were first comprehensively explored in the context of types and genres specialty artistic style and iconography invariance of the image, as well as in the way of the

culture creation.

Keywords: art works, which were dedicated to Taras Shevchenko, Taras Shev-

chenko’s image, interpretation, oil paintings, drawings, culture creation.