Даний творчий доробок був опублікований у

журналі “Позакласний час” №9/10, 2004 рік, та

нагороджений заохочувальною премією

Кам’янець-Подільського навчально виховного комплексуз центром реабілітації слабкозорих дітей

Матеріали, рекомендовані для проведення виховних заходів з

національно-патріотичного виховання.

Матеріали зібрані та розроблені Кутішевською Л.В.

2006 - 2007 н.р.

Шматочок святого хлібаЧерез роки в пам’яті моїй зберігся

маленький епізод мого дитинства. Мені було років десять. Того літа все було, як завжди, свої канікули я проводила в одному з віддалених сіл на Поділлі в селі Вівсяники на Деражнянщині.

Граючись із однолітками, смакували свіжий хліб, жартували, сміялись. Щасливе дитинство…

Біля нас зупинилася сусідка моєї бабусі Ярина. Вона нахилилась, підняла з землі шмат очок хліба, який ми випадково впустили на землю, поцілувала його, промовляючи:» Хліб святий, ним не можна кидатися», і з’їла його.

Тоді, в дитинстві, на мене це не справило ніякого враження. Але залишилося в моїй пам’яті. Пізніше із розповідей бабусі я вперше почула про голодомор. І лише з роками зрозуміла чому Ярина з’їла той шматочок хліба. Бабуся розповіла також, що в 1933 році вона врятувала всю Яринину родину від голодної смерті, будучи при цьому дружиною репресованого із чотирма дітьми на руках.

Рік 2006.

Верховна Рада Україниприйняла закон “ Про визнання голодомору 1932 – 1933 р. р.

геноцидом проти українського народу .”

ГОЛОД

Не сьогодні це сказано:час народжуватися і час помирати,час руйнувати і час будувати,час розкидати каміння і час збирати каміння,час мовчати і час говорити.Час - говорити!

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках; пам’яті тисяч українських сіл і хуторів, які щезли з лику землі після найбільшої з трагедій ХХ століття

Згадай усе ти, щоб воздатьБлизьким і дальнім людомором.… Хоч радість легше пам’ятать,Та треба пам’ятати й горе.

За нормальних умов історичного розвитку, коли народ не піддається ніяким національним утискам, його психіка врівноважена, дії спокійні, впевнені, національна гордість проявляється як щось природне для всієї нації. На жаль, історичне минуле нашого народу свідчить про протилежне. Обробіток власної землі, вирощування власного хліба, розведення власної худоби, було завжди важливим для українців. І тому початок колективізації та перехід на колгоспну систему землеволодіння, став для українського села важким та переломним моментом. Намагання влади нічим не затьмарити «успіхи соціалістичного будівництва», наклали табу на цю тему.

Про це не тільки не дозволялось відкрито говорити, але й згадувати в газетах та інших офіційних документах. Створена владою ідеологічна догма набагато пережила своїх творців. Всупереч усім історичним фактам радянські історики обходили проблему голоду, спростовуючи «фальсифікаторські вправи» зарубіжних істориків, публіцистів.

Смертоносна коса дзенькала об поріг майже кожної селянської хати. В інформації за квітень1933 року говориться про те, що багато людей харчується лушпайками, половою, різним падлом, що уже виявлені пухлі, є випадки смерті. В багатьох опухли ноги, набрякло обличчя, в дітей роздулися животи, повсихали ручки, ніжки ставали тонкі, як патички. Вимирали сім’ї та цілі родини. Смерть ковтала усіх, а особливо маленьких дітей. Почали поширюватися розмови про людоїдство.

Нічні перешіптування батьків передавалися дітям. Їм не дозволяли виходити на вулиці, постійно слідкували за ними. Та, не дивлячись на усі перестороги, впильнувати дітей було важко – вони безслідно зникали. Їх, довірливих, дорослі заманювали, а потім убивали. Також зафіксовані випадки, коли людожерами ставали самі батьки.

Влітку, і так важке становище селян, ще погіршилось. Саме в цей період на полях з’являються селяни, яким нічим було годувати дітей. Вони ножицями зрізали колоски на тих полях, де ще рік тому були повноправними власниками, господарями. Незабаром це явище набуло масового характеру. За вказівкою центрів на посівах з’являються вежі, з яких сторожі, ніби прикордонники, вдень і вночі пильнували за хлібними ланами. А 7 серпня Сталін власноруч написав закон «Про охорону соціалістичної власності», який в народі назвали законом про п’ять колосків.

Цей закон передбачав за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності розстріл або позбавлення волі строком на 10 років. Незважаючи на небачену жорстокість забезпечити хлібозаготівлі в 1932 році не вдалося. На 1 листопада було заготовлено лише 195 млн. пудів.

У деяких районах місцеве керівництво дозволяло колгоспам залишити зерно для сівби та в страховий фонд. Такі колгоспи за наказом Кагановича було занесено на «ЧОРНІ ДОШКИ», потрапити до цих списків для колгоспу означало підписати собі смертний вирок. Над агрономами таких колгоспів Сталін наказав чинити розправу: засуджувати до розстрілу, або в табір на 10 років.

Іще на могилах земля не осіла, Ще воронів чорних батьки пам’ятають. Ще мати живе посивіла, аж біла, Ще душі полеглих відплати жадають. Ще наше минуле нелегко минає… Іще поіменно не названо вбивців.

Лише у січні 1990 року ЦК Компартії України прийняв постанову «Про голод 1932-1933 років на Україні та публікацію пов’язаних з ним архівних матеріалів».

Незважаючи на небачену жорстокість, з якою радянська влада намагалася підкорити та зламати український народ, він вистояв, переніс, вижив.

Пам’ятаймо, що зимою 1932-1933 років в Україні помирало 17 чоловік за хвилину, тобто 25 тисяч щодня.

Голодуючі діти в одному з населених пунктів Полтавщини. Репродукція з фотодокумента РДАКФД, оп. 3, п. 265, спр. 14.Од. зберігання 5117

Голодуючі діти на вулицях Харкова в пошуках їжі Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської Дієцезії) Фото зробив інж. А. Вінербергер Фотодокументи надані проф. Василем Марочком (Інститут історії України НАН України)Од. зберігання 5122

Голодуючий хлопчик в одному з населених пунктів Полтавщини.

Репродукція з фотодокумента РДАКФД, оп. 3, п. 265, спр. 85.

Од. зберігання 5116

Жертви голоду. Харків, 1933 р. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської Дієцезії)

Фото зробив інж. А. Вінербергер Фотодокументи надані проф. Василем Марочком

(Інститут історії України НАН України). Од. зберігання 5123

Смерть від голоду на вулицях Харкова, 1933 р. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира

(Архів Віденської Дієцезії) Фото зробив інж. А. Вінербергер

Фотодокументи надані проф. Василем Марочком (Інститут історії України НАН України)

Од. зберігання 5124

Жертва голодомору. Харків, 1933 р. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира

(Архів Віденської Дієцезії) . Фото зробив інж. А. Вінербергер Фотодокументи надані проф. Василем Марочком

(Інститут історії України НАН України). Од. зберігання 5127

Посилання

1. Центральний державний архів громадських об"єднань України. Путівник.-К., 2001. 2. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів.-К., 1990.

3. Третя конференція Комуністичної партії (більшовиків) України. 6-9 липня 1932 р. Стенографічний звіт.- Харків, 1932. ХІІ з'зд Комуністичної партії (більшовиків) України. 12-23 січня 1934 р. Стенографічний звіт.- Харків, 1934. Резолюції ХІІ з'зду КП(б)У. 18-23 січня 1934 р.- Харків, 1934.

4. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'здів, конференцій і пленумів ЦК. Т. 1.1918-1941.- К., 1976,- с. 767, 774.

5. Центральний державний архів громадських об"єднань України (ЦДАГО), ф. 1, оп. 1, спр. 377, 378, 382, 383.

6. Комуніст. 1932, 14 жовтня.

7. ЦДАГО, ф. 1, оп. 1, спр. 2012, арк. 36.