ЦИТРИНА 14

З нами лютий буде не лютим!

1

3-4 стр

5-6 стр

7-8 стр

9-10 стр

11-12 стр

13-14 стр

15-18 стр

19-20 стр

21-22 стр

23-24 стр

25-26 стр

27-28 стр

29-32 стр

33-36 стр

37-38 стр

Афіша

Вуличний фешн

Книга на місяць

МУЗАproduction

КіноПогляд

МузON

Арт

Львівські посиденьки

НовиниLemberg

Файна забава

Мандри

Довколо Світу

Трохи історії

Аналізуй!

Самоосвіта

Читай у номері:

Як закохатись без пам`яті?

Україа представляє!

«Чай для двох» від Сари Вон

Кожна країна своє кіно хвалить?

«СубКультура»

Як «ЦИТРИНА» на шведінг ходила

Любов один раз на рік

Пакуй валізи

Дивись Англію

Чи Росія завжди такою була?

Жахи на вулицях Львова

Не обмежуй мої думки!

2

39-40 стр

41-42 стр

43-44 стр

45-48 стр

49-50 стр

51-54 стр

55-58 стр

59-60 стр

61-62 стр

63-64 стр

65-66 стр

67-68 стр

69-70 стр

Спорт

Кулінарні формули

СтопКадр

Свіже м’яско

Старе-нове

Експеримент

Help

Захоплюйся

Корисні поради

ЛайфХак

Задротоманія

Загугли

Twi_питання

Доганялки на колесах

Діджеїнг як основа сучасної музики

Старий плівковий друг

Стипендія проти життя: хто кого?

Квадратні метри на вагу золота

Мистецтво вулиці

В пошуках натхнення

Даруй любов

Злі пташенята захоплюють світ

Час для селфі

«Я Вам пишу...»

АФIШАaf

ishal

viv.

net

3

16лютого

20лютого

18лютого

Перегляд фільму Мандрівний замок

Хаула16 лютого, 19:00, Перша

Львівська Медіатека (вул. Му-лярська, 2а)

Кіноклуб «SILENTIUM»: пере-гляд мультфільму «Мандрівний замок Хаула» + лекція наступно-го дня.Мандрівний замок Хаула — по-внометражний анімаційний фільм, створений режисером Міязакі Хаяо та студією Ghibli у

2004 році. Сценарій написаний за мотивами казкової повісті англійської письменниці Діани Вінн Джонс.Один з найуспішніших японсь-ких фільмів, Мандрівний замок Хаула був номінований на 78-му премію «Оскар» як «Найкращий анімаційний фільм», однак по-ступився мультфільму «Уоллес і Громміт: прокляття кролика-перевертня». Світова прем’єра фільму відбулася 5 вересня 2004 на Венеційському кінофестивалі.

Жіночі обличчя українського модерну18 лютого, 20:00, Fredra.61 (вул.

Олександра Фредра, 6)Ми не претендуємо на мистецт-вознавчий рівень, але будемо раді будь-якому критичному вкладу, що сприятиме розвитку цікавої дискусії. Запрошуємо!Цикл зустрічей «<5» буде привя-

чений дослідженню вкладу жінок у мистецтво - світове, українське, сучасне, традиційне: різне. На першій зустрічі говоритимемо про і дивитимимося на твори мисткинь першої половини ХХ ст.: Ганни Собачко-Шостак, Соні Делоне, Олександри Екстер, Ніни Генке-Меллер, Жозефіни Діндо, Оксани Павленко та інших.

Прем’єра вистави «Небезпечна гра»

20 лютого, 18:00, театр для дітей та юнацтва (вул. Гнатюка, 11)

«Небезпечна гра» - це іронічна комедія про двох дам, які вирішили кардинально змінити своє життя.Тривалість: 1 год. 30 хв.

Клод втікає з будинку для престарілих, а Марго – зі свят-кування 18-річя своєї доньки. Втікаючи від власних проблем, вони стають на шлях небезпечної гри, яка може привести як до драматичного, так і до комічного фіналу.Режисер-постановник – Любов Мовчан.

АФIША АФIША

4

27лютого

25лютого

28лютого

Проект Jazz Kolo з програмою Afro Cuba

25 лютого, 19:00, Львівська об-ласна філармонія (вул. Чайковсь-

кого, 7)Вартість: 50-150 грн

Afro Cuba Kolo – це музика, де є багато сонця, вітру та кохання.

Це сильні, здорові емоції, передані мовою музики. Чудові музиканти в експресивній манері передадуть атмосферу афро-кубинської музи-ки. У програму увійшли джазові стандарти і авторські композиції Іллі Єресько та Ігоря Закуса. Це сучасна імпровізаційна музика, що увібрала в себе різні стилі, на-прямки та тенденції джазу.

EPOLETS у Львові

28 лютого, 19:00, Хмільний дім Роберта Домса (вул. Клепарівська, 18)

Вартість: 50 - 70 грн

Наприкінці минулого року гурт випустив свій другий альбом під на-звою DOGMA, що потрапив у топи більшості українських музичних ресурсів. У новій платівці Epolets заглиблюються у нові для них на-прямки, проте зберігають свою фірмову мелодійність. Альбом є дво-мовним і поєднує пісні українською та англійською мовами.Менш ніж за три роки існування EPOLETS встигли підкорити три десятки фестивалей, серед яких наймасштабніші українські фестивалі фестивалі (“Stare Misto”, “The Best City”, “Файне Місто”, “Jazz Koktebel”) та кілька міжнародних.

Прозоров. Акустич-ний вечір у Львові

27 лютого, 19:00, театр імені Лесі Українки (вул. Городоцька, 36)

Вартість: 60 - 100 грн.

Легенда української альтерна-тиви Василь Прозоров, вокаліст ню-метал, маткор гурту ТОЛ, повертається на сцену. Музикант влаштовує акустичний вечір з презентацією авторської про-грами «Дім»: нова творчість та кращі пісні ТОЛ та ПНД.

ВУЛИЧНИЙ ФЕШН

5

Юлі

я Дрі

бко

ВУЛИЧНИЙ ФЕШН

6

Діана М

онте

Як закохатись без пам`яті?Бо

гдан

а Л

яскі

вськ

а

7

До дня святого Валентина пропо-ную огляд книги відомої ірландської письменниці Сесилії Ахерн «Як за-кохатись без пам`яті». Авторка бестселлерів, на книги якої вже зня-то два фільми, не перестає дивувати своїх читачів новими дивовижними історіями. Одна з останніх книг, про яку йти-меться мова далі, не стала винятком. На тебе чекають дивовижні витівки долі, що зіштовхують двох людей. Хто ж з них допомагає іншому, ще варто з`ясувати...Сесилія Ахерн починає свою книгу зі слів про те, що блискавка два рази не влучає у те саме дерево, хоча є випадки, коли все ж влучає. Як зму-сити людину повірити у те, що вар-то жити, і переконати, що життя є хорошою річчю. Дівчинка, про яку книга, два рази зіштовхується з ви-падками самогубства незнайомих їй людей. Після першої невдалої спро-би відвернути його, вона обіцяє собі, що хлопець, якого вона помітила на мості при спробі самогубства, не ста-не наступною жертвою долі. У кни-гах письменниці завжди присутні певні містичні речі, доленосні ви-падки.

КНИГА НА МІСЯЦЬ

8

Маючи повний хаос у власно-му житті , вона ще й береть-ся за життя бідолахи. І рятую-чи його життя, рятує себе від хвороби «невміння закоху-ватись» й закохується у свого підопічного. Хоч після розлучен-ня з чоловіком, головна героїня нарешті знайшла своє омріяне кохання, вона не може зізнатися хлопцю у тому, що одним із пунктів повернення любові до життя є його колишня дівчина.Сюжет - кохання, важкі рішення у житті, проблема стосунків батьків та дітей, вміння або ж невміння насолоджуватись сьогоднішнім днем. Що ми робили б, якби у нас не було завтрашнього дня? На-певно, прожили б його так, як ніколи до того, але варто прожи-вати так кожен день.Сесилія Ахерн не лише розповідає нам чудову історію, але й вчить нас жити повним життям і цінувати дрібниці, що навіть після повного падіння та темряви, може знову з`явитися сонце. Ми ніколи не знаємо, в який саме момент воно може за-сяяти в житті...

Юля Д рі бко

9

Про що писатиПро що складати сюжетиКому малювати портретиКому віддавати себе

Собі говорити - не часМовчати про насЗакрившися в шафіІ кричати, кричати…

До болі стискаючи те,Що не говорить як тиНе сміється як тиНе дивиться на мене як ти

І вкладаючи на ніч волокнаСвої на одіялоЧекати до рання тебеА потім кричати як мало…

Як мало усього життяЯк мало повітря на двохЩо не дочекавшись поки я проснусьТи врешті пішов

Юля Д рі бко

МУЗАproduction

10

Україна представляє!

11

Діа

на М

онте «Толока»

Фільм–притча, фільм–драма, фільм–нагадування від режисера Михайла Іллєнка, знятий за мо-тивами творів Тараса Шевченка. Після перегляду оновленого тізеру до фільму залишається присмак чогось нового. В основу сюжету ліг шевченковий вірш про те, як в Катерину закохалися троє козаків. Вона пообіцяла, що піде за того, хто визволить її брата з турецько-го полону. Намагаючись зробити неможливе, двоє загинули. Третій козак врятував брата Катерини. Але той виявився її коханим. Об-ман розкрився і Катерина попла-тилася життям. Вона знала, чим це їй загрожує, але пожертвува-ла своїм життям задля спасіння коханого. Цим твором Тарас Шевченко повертає нас до часів, що вимагали жертвувати усім найціннішим. Тоді кожен крок,

кожен вчинок або рішення мог-ли коштувати життя. Кінострічка знімається за формулою: ми, для нас, про себе. Сьогодні фільм «Толока» відзнято на 45%. Через відсутність фінансування довело-ся зробити зупинку більш, ніж на рік. До річниці Шевченка Верхов-на Рада України своєю постановою підтримала виробництво фільму, але яким був затверджений бюд-жет фільму «Толока» зразка 2012 року, таким він і залишається сьогодні. Потім розпочалася АТО і з нами більше немає ак-тора Віталія Лінецького. Як би це не було складно, вимушені перезнімати фільм спочатку – з іншим актором. Тому гроші потрібні вже зараз. Не змушую вносити кошти,але якщо сильно захочеться,то фільм можна про-фондувати на Спільнокошті. А прем’єру планують у березні.

КІНОПОГЛЯД

12

«Незламна»«Якщо ти не придумаєш за що жити, то тебе вб’ють!»«Це історія про те, як вона втрачала тих, кого кохала, як зустрічала нову любов та якою дорогою ціною їй це обходило-ся. Ось що для мене головне, а війна, постріли - це все тло» - каже Сергій Мо-крицький, режисер фільму.Впевнена, що на цю кінострічку ходити-муть як по свячену воду,адже «Незлам-на» дуже близька Україні, що зараз бо-реться за своє життя і за її цінність. Як би не було дивно, проте це українсько-російський історико-драматичний бой-овик про українську жінку-снайпера. В основу стрічки лягла реальна історія легендарної Людмили Павліченко. Про-сто зі студентської лави Київського університету Шевченка дівчина виру-шила на фронт і стала живою легендою. Пізніше вона відвідала США, де познай-омилася з першою леді Елеонорою Руз-вельт, а в Конгресі Павліченко виголоси-ла полум’яну промову, за 2 місяці після якої було відкрито Другий фронт.До речі, творці спецефектів для «Незламної» - українська компанія POSTMODERN - знову бореться з та-ким серйозним суперником, як творці спецефектів для серіалу «Гра престолів», за престижну нагороду VES Awards за кращі візуальні ефекти. Чекай у квітні.

Богд

ана

Ляс

ківс

ька «Чай для двох» від Сари Вон

13

Для усіх любителів джазу! Про-поную зазирнути у минуле століття та насолодитися «Чаєм для двох». Йтиметься про американську джа-зову співачку Сару Вон.Сара Вон або ж Sassy - одна з найбільших джазових вокалісток XX-го століття, поряд з Біллі Холідей і Еллою Фіцджеральд.Зірка Вон зійшла в 1942 році. Про-тягом наступних трьох років вона працювала в бігбендах, потім при-ступила до сольної кар’єри. Акомпа-нували їй, як правило, три піаніста. Починаючи з 1950-х, поряд з кла-сичним джазовим репертуаром за-писувала популярні шлягери, які випускалися окремими синглами і принесли їй широке визнання за межами світу джазу. У 1980-і роки Вон навіть заперечувала, коли її на-зивали джазовою співачкою. Вона вважала, що її діапазон ширше. Померла зірка в 66 років від раку легенів.З роками голос Вон ставав глибше, а виконавський стиль ускладнював-ся, балансуючи на межі вишуканості та манірності. Свій унікальний го-

лос вона вважала своєрідним му-зичним інструментом - слова вико-нуваних пісень та їх значення грали для неї підлеглу роль. Вокальні ек-зерсиси Вон часто будувалися на швидкому, але плавному ковзанні між октавами. Співала у стилях джаз, бібол, кул джаз.Однією з відомих пісень Сари є пісня «Чай для двох». Радіо «Сво-бода» минулого року зробило вечір пам’яті Сари Вон, так як тоді виконавиці могло виповнитися 90.Коли Сарі Вон було 18 років, вона була дуже сором’язлива, вона ви-грала перше місце на аматорському конкурсі молодих талантів в театрі «Аполло», отримала десять доларів, а потім майже рік чекала, коли їй, за умовою конкурсу, подзвонять і запропонують вийти на сцену. За умовами конкурсу вона мала пра-во на цілий тиждень концертів. Пройшло досить не мало часу і все ж вона здобула свій успіх. Для неї завжди голос залишався головним інструментом, а слова відходили на задній план. Коли співає душа, то усе і так стає ясно.

музON

14

Воло

дими

р А

нтон

овКожна країна своє кіно хвалить?

15

Кожна жаба своє болото хвалить. Так прийнято казати тоді, коли людина висловлює неаргументоване захоплен-ня, говорячи про щось «своє, рідне». Останнім часом українці почали прояв-ляти більший, ніж раніше, інтерес до су-часних українських кінострічок. Чому? Бо наше кіно - це те саме «своє, рідне». Чи тому, що воно справді стало якісним?Про це та загалом про стан українського кінематографу розповіла мистецтвоз-навець Катерина Сліпченко на лекції «Нове українське кіно. Крига скресла?». Цей захід, що відбувся третього люто-го у книгарні «Є», дозволив усім охочим почути багато нетривіальних думок від досвідченого кінокритика про наше су-часне кіно і перспективи його розвитку. З самого початку пані Катерина визнає, що про українську кіноіндустрію від перших

років незалежності до 2013 року (з по-одинокими винятками) «говорили, як про мерця: або добре, або нічого». Тобто люди ставились з поблажливістю до продукції наших режисерів. Мовляв, ну що від їхніх стрічок можна вимагати, це ж не голлівуд, а лише українське кіно. Проте, за слова-ми кінокритика, вже у 2014 наші режисе-ри здивували усіх «трьома феноменами». Декілька надзвичайно успішних фільмів, що з’явились на світ минулого року Кате-рина Сліпченко назває не інакше як «до-кументальним, фестивальним та глядаць-ким феноменом». Лекторка наголошує, що до таких стрічок вже не можна ста-витись лише з поблажливістю, вони є взірцями дійсно якісного кіно і з легкістю конкурують з кращими фільмами світу на міжнародних фестивалях. Далі пані Катерина пропонує детальніше

АРТ

16

розглянути декілька українських фільмів, що приємно здивували глядачів минулого року. Перед тим, як перейти безпосередньо до аналізу стрічок, вона говорить про те, що саме стало причиною довгоочікуваного прогресу . Чому саме 2014 судилося стати тим роком, коли українське кіно голосно заявило про себе на міжнародній арені? Мистецтвознавець говорить, що, очевид-но, Революція гідності відіграла свою роль, адже «документальний феномен» ство-рений саме на базі революційних подій. Проте, «Майдан, більшою мірою, став причиною того, що в українського глядача з’явився інтерес до українського кіно», а от те, що в 2014 році з’явились власне якісні фільми – це результат поступового роз-витку нашого кінематографу та кращого, ніж раніше, фінансування. Потім Катерина Сліпченко все ж пере-ходить до аналізу кращих минулорічних картин і розпочинає вона з «документаль-ного феномену» - фільму Сергія Лозниці «Майдан». Попри шалений успіх за кор-доном, в Україні його піддали критиці. На думку пані Катерини, справа в тому, що Лозниця, як справжній документаліст, знімав фільм відсторонено. А от нашому глядачеві, якому, безперечно, болить за Україну, за її загиблих захисників хочеться більше співчуття до наших героїв, більше

співпереживання. В той час режисер виступає, в першу чергу, документалістом, а вже потім громадянином. Одразу пані Катерина додає, що такий підхід до ство-рення фільму не означає, що Сергій Лоз-ниця не переймається ситуацією в Україні і не є активним учасником культурного життя нашої держави. Сліпченко радить переглянути картину через декілька років, коли біль від втрат вщухне, адже ця робо-та українського фільммейкера таки варта нашої з вами уваги, бо це розповідь про те, як «з однієї події народжується нація». А от продукція, створена об’єднанням Babylon’13, на думку кінокритика, пре-красний приклад документального кіно, яке чудово сприймається українським суспільством і зараз, адже талановиті ре-жисери з перших секунд дають зрозуміти глядачеві на чийому вони боці. Від цього об’єктивність їхніх стрічок не зменшується.Згодом мова заходить про «фестивальний феномен», так пані Катерина охрестила фільм «Плем’я» Мирослава Слабошпиць-кого. Історія про життя в інтернаті для глу-хих завоювала три нагороди на Каннсько-му фестивалі і перемогла ще на десятках інших кінофестивалів. Сліпченко гово-рить про цю стрічку із неприхованим за-хопленням: «це фільм, що немає жодного проколу». Вона вважає, що «Плем’я» - це

Воло

дими

р А

нтон

овКожна країна своє кіно хвалить?

17

повернення до першоджерел: «повернення до німого кіно, але на новому рівні». У фільмі не промовлено ні слова, немає субтитрів, але є емоції. Проте цей ризикований, та, ніде правди діти, успішний експеримент Мирослава Сла-бошпицького не став найкра-щим українським фільмом на думку оскарівського комітету. Кінокритик вважає, що саме через неординарність карти-ни, через те, що «суспільство, можливо, ще не готово» до такої стрічки оскарівський комітет обрав інший фільм. І цим іншим фільмом став «Поводир» Олеся Саніна – «глядацький феномен». Пані Катерина закликає не порівнювати «Поводир» та «Плем’я». Вона переконана, що це зовсім різні фільми, кожен з них геніальний, але

по-своєму. Санін розповів історію про кобзарів, яка надзвичайно сподобалась українському глядачеві. У соціальних мережах люди за-лишають безліч позитивних відгуків і слів подяки за такий чудовий фільм. Попри те, що прем’єра відбулась 12 листо-пада, фільм досі у прокаті, а бажаючих подивитись його не меншає. Катерина Сліпченко з посмішкою говорить про те, що не може пригадати тако-го великого ажіотажу навко-ло якоїсь іншої української кінострічки. Але з сумом вона згадує те, що фільм так і не покрив своїх видатків і, на-певно, не покриє, а все це тому, що український гля-дач невідповідально ста-виться до чужої роботи. Він не завжди готовий платити за кіно, а воліє подивитись

АРТ

18

стрічку в інтернеті безкоштов-но. «Вистачає на пиво, але не вистачає на фільм,- говорить пані Катерина, і трохи помовчав-ши, додає: українського кіно не буде, доки не буде українського глядача».На цій сумній ноті завершується основна частина лекції, проте слухачі одразу починають за-давати різні запитання: який напрямок пріоритетний для нашої кіноіндустрії, чому фільм «Левіафан» Звягінцева не буде показаний в українських кінотеатрах, тощо? Катерина Сліпченко вичерпно відповідає на всі запитання, говорить про те, що кінематограф повинен розви-ватися у всіх напрямках і вкотре наголошує на тому, що українці вміють знімати якісне кіно.А мене весь час турбує одне запи-тання: що ж робити з нашим гля-

дачем, як дати зрозуміти, що його вклад у кіноіндустрію насправді є дуже важливим для розвитку останньої. Я задаю ці запитання пані Катерині і вона дає цілком очікувану відповідь: «треба става-ти цивілізованішими». Вона го-ворить, що глядач має зрозуміти: у європейських країнах, до числа яких ми прагнемо себе вписати, люди навчились цінувати чужу роботу і готові платити за неї. Відповідь справді проста і ви-черпна.Ми самі повинні відповідально поставитись до вітчизняної кіноіндустрії і допомогти їй роз-виватися. Тим паче, що після лекції Катерини Сліпченко жод-них сумнівів бути не може у тому, що українське кіно треба любити не лише тому, що воно «своє, рідне», але і тому, що останнім часом воно стає якісним.

19

Юлі

я Дрі

бко «СубКультура»

20

ЛЬВІВСЬКІ ПОСИДЕНЬКИ

Де, як не у Львові, можна відвідати альтернативні заклади, арт-кафе чи культурний простір, де можна не тільки голосно і харизматично балакати з това-ришами, а й погоцати під хорошу музику. Одним із таких закладів є «Субкультура». Ба навіть більше - в місті це чи не єдиний заклад такого роду.Часто-густо такі собі альтернативні ка-фешки псуються. Чи то хандра на них якась наступає, чи то попсовість охопляє, хтозна. Одне знаю напевне - допоки «Суб-культура» не зпопсилася. А отже, йдучи туди на черговий концерт чи на гальбу пива, ви не зустрінете там:1. ТП2. зануд3. ботанів4. латентних виродківІ це ще не весь перелік. Ви не зустрінете людей, які не вписуються в рамки такого поняття, як «альтернатива». Наголошую – поки що. Отож, поки що там виступають чудові гурти. Це і Rockoko, STINX, СТОЯК, Rude Riot, Sasha Boole (який, до речі, висту-патиме скоро) і це ще не весь перелік музичних колективів. З цього невели-кого списку музик можна зрозуміти, що в «Субкультурі» нудно не буває. По-правді кажучи, там справжній двіж. Ноги

сіпаються, руки самі по собі підіймаються вверх і ти вже не годен мовчати, бо хо-четься співати. А ще ти ніколи не зали-шишся там сам. Нові цікаві знайомства гарантовано. Звісно, п’яних пик тобі не уникнути, особливо після 12-ї. Але, зрештою, чи не справедлива ціна за такий вельми цікавий і екстраординарний відпочинок в стінах «Субкультури»? Думаю таких «не-минай-корчми» багато всюди. Уник-нути зустрічі з ним не вдасться лише хіба в церкві і то не факт. Що ж найбільш крутого є в Субкультурі – це простота. Андеграунд, який не да-вить, не змушує і попри те не мовчить. Це простір, де ти абсолютно комфортно по-чуватимешся, як би ти не прийшов вдяг-нений і з ким, як би ти себе там не пово-див – ти залишишся тим, ким є. Правду кажуть, геніальність в простоті. Звісно, до геніальности цьому шинку, як воз-ом до Києва. Але чи все зводиться до тієї тусклої геніальности?До того ж після концерту ти запросто можеш потеревенити із музикантами, випити з ними чогось і просто обжитися талановитими друзями.Загалом, якщо ти ще не був у «Субкультурі», то не бачив ти альтерна-тивного міста. Тож, мерщій на пиво! І за-пасайся гарним настроєм…

21

Наст

я Ста

росік

Як «ЦИТРИНА» на шведінг ходила

Цієї зими відбувся черговий шведінг! «LvivSwedingDays» - конкурс на кра-щий кінорімейк. Якщо хочеш дізнатися більше, читай далі!Спочатку введемо тебе у курс справи: шведінг - термін, винайдений французь-ким режисером Мішелем Гондрі у фільмі «Перемотка» (Be Kind Rewind); якщо ж загалом - конкурс коротких кінорімейків. Все, що потрібно для шведінгу - люби-тельська відеокамера (або фотоапарат з можливістю запису відео) і твоя фантазія.Команда «ЦИТРИНА» вирішила перевірити не тільки свої сили, а ще й організацію та непідкупність у проведенні конкурсу! Отож, 30 січня, зареєстровані на участь команди отримали додаткові завдання (обов’язкове використання у відео трилітрової банки, та фраза «Обе-режно, двері не зачиняються!»), сплати-ли організаційний внесок у розмірі 50 гривень (з команди) і рушили на зйомки! Термін на виконання – 2 дні, максималь-на тривалість ролику – 5 хвилин, тому ко-жен намагався виконати не тільки якісно, а ще й швидко! 1 лютого о 12 годині вже завершив-ся прийом робіт на електронну по-шту організатора – Галини Гаврилів. А вже о 17:00 у Першій Львівській Медіатеці відбувся показ рімейків та

розділення призових місць між ко-мандами. Суддями конкурсу були Чад Зоратлі (співорганізатор Wiz-Art) і Олек-сандр Фразе-Фразенко (оператор, режи-сер). Оцінювались, як робота акторів, операторів, режисерів, монтажерів, так і доречність вибраних фрагментів фільму і музичний супровід. Та тут-таки було одне «але» - конкурс був на краще лю-бительське відео, а при оцінюванні судді підняли планку, до якої любитель (лю-дина, котра не має професійного спряму-вання стосовно напрямку режисури, мон-тажу і т.і.) аж ніяк не дотягнувся би. І чи то недолік організації, чи то судді час від часу забували, якого формату відео вони оцінюють. Ще один нюанс щодо правил зйомки, які були прописані і мали б до-тримуватись учасниками: порушення були присутні майже у кожному відео і судді жодного разу не звернули на це уваги. Постає питання – навіщо правила, котрі можна безкарно порушувати?Усього зареєструвалось 7 команд, але на показ не з’явились тернопільські «Ка-рамболики». Але організатори швид-ко вирішили це питання і з’єднались з учасниками через мережу «Skyрe», щоби запобігти розмовам про «вигада-них героїв». Стосовно цієї команди ви-никло одразу декілька запитань: перше – чому конкурс львівський, а Тернопіль

22

НОВИНИ LEMBERG

бере участь?; друге – чи можна було у рімейку використовувати нецензурну лексику? Це, певно, залишиться загад-кою, адже сторінка LvivSwedingDays у соціальній мережі «ВКонтакті» не надає інформації стосовно цих питань.Підсумки суддівських оцінок вигля-дали так: перше місце (і визнання за підрахунками глядацьких симпатій) – команда «Look Up» із рімейком на фільм «Люди в чорному», друге місце – команда «Christopher Team» з ро-ботою по фільму «Термінатор 2», а

третє місце отримала тернопільська команда «Карамболики» зі своїм «Кримінальним чтивом».Отож, проаналізувавши декілька аспектів проведення «LvivSwedingDays», можемо сміливо сказати, що: не зважаючи на певні недоліки, «ЦИТРИНА» рекомендує тобі брати участь у подібних кон-курсах, перш за все для того, щоб перевірити рамки власних можливо-стей, адже не кожен прийме виклик: «Зняти рімейк на фільм за 40 годин!».

Любов один раз на рікО

лена

Умр

ихіна

23

На початку дев’ятнадцятого століття і до сьогодні 14 лютого – це не просто дата у календарі для люблячих людей, а привід ще раз нагадати про свої почуття. День Святого Валентина люди масово відзначають в Україні, даруючи «валентинки», квіти, робля-чи романтичні вечори та сюрпризи коханим.Зазначимо, що був такий єпископ Ва-лентин, який жив у італійському місті Терні і був покровителем всіх закоха-них. Священнослужитель робив добрі справи: таємно вінчав людей, дарував квіти і навіть писав листи жінкам не від свого імені, щоб вони пробачали своїм чоловікам.Проте з часом все стало відомо. «Купідона» взяли під варту, за нака-зом імператора Клавдія, який незаба-ром підписав наказ про страту Вален-тина. Навіть останні дні цієї людини овіяні романтизмом. В єпископа Ва-лентина закохалася дочка тюремни-ка, яку він вилікував від сліпоти. Як священнослужитель, що дав обітницю безшлюбності, він не міг відповісти

на почуття дівчини, але в ніч перед стратою надіслав їй прощальну запи-ску у формі серця. Саме з цієї першої любовної листівки, мабуть, все і поча-лося.Валентинів день в різних країнах світу сприймається і святкується по-різному. В Англії, наприклад, існувало повір’я, за яким перший чоловік, яко-го зустріне дівчина 14 лютого, пови-нен стати її Валентином, а вона його Валентиною, хоче того сама дівчина чи ні. Проте дівчата знайшли вихід із ситуації - цього дня вони гуляли із зав’язаними очима. В Італії цей день називають «солодкий», тому що всі-всі-всі друзі і знайомі дарують один одному шоколад. Поляки відвідують Познань. Там, за повір’ям, лежать мощі святого Валентина, а над пре-столом висить чудодійна ікона. Люди вірять, що проща до неї допомагає в

ФАЙНА ЗАБАВА

24

їх любовних справах. В Німеччині Вален-тина вважать покровителем психічно хво-рих. Тож у цей день німці прикрашають лікарні червоними стрічками, а в капли-цях проводять спеціальні Богослужіння.В Україні ж 14 лютого проводитимуться різні акції, такі, як підпалення одного ве-ликого серця зі свічок у місті Рівне, фото-виставка «Об’єднуємо серця» від студентів КНУ, а у Львові буде їздити, прикрашений кульками трамвай закоханих, у якому гра-тиме романтична музика і офіціанти бу-дуть ходити з цукерками і шампанським.Будь-яке свято - це завжди незвичайно, мило, цікаво та весело, а особливо, якщо це день всіх закоханих. Непоганий привід заявити про свої почуття або гарно виба-читися перед людиною, за допомогою по-дарунку і декількох теплих слів.Прикро те, що цей день святкується тільки один раз на рік; день, коли чоловіки дару-ють своїм жінкам квіти, ведуть до кав’ярні

або у кіно. Таке враження складається, що вони це вимушені робити. Навіть, якщо не хочуть. (Але обов’язково у цей день!) Кому це треба? Мабуть, продавцям листівок або квітів…Любов – почуття, яке не варто демонстру-вати тільки раз на рік, на публіку; його тре-ба підтримувати щоденно, щохвилинно. Свято для закоханих має бути кожен день, якщо люди дійсно кохають один одного, вони бережуть хвилини, секунди разом.Люди поділяються на два типи: яким подобається це свято і яким - ні. Неважко здогадатися, хто з них без пари. Навіщо своїми почуттями дражнити людей, які і без цього у цей день відчувають себе са-мотньо?Проведіть цей день з користю, насолод-жуйтеся один одним і скажіть про свої відчуття зараз, не чекайте 14 лютого і тоді кожен день буде свято.

Пакуй валізиМ

аріч

ка К

равч

енко

25

Часто, збираючись у подорож, ми відкладаємо збір речей на останній момент. Адже, здавало-ся, що може бути простішим, ніж зібратися в дорогу. Проте після тривалих «танців» довколо валізи починаєш розуміти, що для всіх улюблених речей доведеться бра-ти декілька валіз або орендува-ти окремий літак, що насправді не дуже зручно. Раджу перед поїздкою скласти список речей. Бажано написати його заздалегідь, тоді зможете його доповнювати, якщо спочатку щось забудете за-писати. Після того, як всі речі бу-дуть складені, не викидайте свої записи. Вони знадобляться, коли ви будете збирати валізу у зворот-ну дорогу, аби не залишити нічого важливого і не шкодувати після.Отже, перш за все, покладіть до-кументи. Паспорт, водійське посвідчення(якщо таке є), стра-ховку та квитки. Краще за все, придбайте собі якусь папку, щоб всі документи знаходились в одно-му місці і їх завжди можна швидко дістати, в разі необхідності.Обов’язково покладіть до валізи аптечку. Звичайно ж, ніхто не збирається хворіти на відпочинку, але трапитися може всяке. На-

приклад, раптом заболить живіт від якоїсь місцевої їжі, або під час довгої прогулянки містом на нозі утворюється мозоль, або хто-небудь випадково поріже па-лець. Краще убезпечити себе і своїх близьких, взявши з собою необхідний запас ліків. Не за-будьте про бинти, вату і пластирі, а також покладіть з собою активо-ване вугілля, льодяники від болю у горлі, жарознижуюче і знеболю-юче, дезінфікуючі (наприклад, пе-рекис водню і зеленку). Інші ліки підбирайте особисто для кожного члена подорожі.Наступним обов’язковим пунктом у вашому списку будуть пред-мети особистої гігієни. Не беріть великі упаковки, вони ба-гато важать і можуть протекти. Не забудьте покласти зубні щітки, па-сту, мило, дезодорант, невеликий рушник, яким можна користува-тися в дорозі, декілька пачок воло-гих і сухих серветок. Пам’ятайте, якщо щось з цього закінчиться, ви завжди можете купите це на місці.У сучасному світі важко уявити себе без благ цивілізації. Навіть у дорозі ми користуємося теле-фонами, інтернетом, електронни-ми книгами. Головне, не забути взяти з собою в поїздку зарядні

МАНДРИ

26

пристрої до всіх цих гаджетів. Заздалегідь перевірте баланс на телефоні і проконсультуйтеся у свого оператора з приводу роумінгу. Ну і, звичай-но ж, яка подорож без фотоапарату? Очистіть карту пам’яті і зарядіть фотоапарат, а краще візьміть з со-бою додаткові акумулятори, аби потім не було при-кро.А тепер про найголовніше – одяг. Вибрати мінімум одягу, взяти з собою в поїздку найнеобхідніші на-ряди, при цьому не покласти у валізу нічого зайво-го – найскладніше, мабуть, для всіх туристів. Часто ми беремо з собою в поїздку такий одяг, який під час відпустки жодного разу і не одягаємо. Зазделегіть поцікавтесь про місцеву погоду і вже від цього відштовхуйтесь. Беріть речі, які добре поєднуються між собою: кілька футболок до одних штанів і шортів (спідниці). Один головний убір, одну пару взуття, куртку, кофту, якщо цього вимагає погода. Віддавайте перевагу зручному одягу. Високі підбори, вечірні вбрання та коштовності теж кладіть по мінімуму.Дрібниці - це те, без чого, в принципі, можна обійтися, але з цими речами відчуватимете себе на-багато комфортніше. Наприклад, засіб від комарів і мошок, манікюрний набір, піжама або те, в чому ви звикли спати вдома. Також не буде зайвою паро-солька, цікава книга, блокнот з ручкою, годинник та паперові карти, адже не завжди є можливість скори-статись мобільними додатками.Найголовніше, залиште трохи місця для сувенірів, адже завжди хочеться привезти якість пам’ятні речі з собою. Дійте за планом і тоді ви все встигнете і нічого не прогавите. Вдалої подорожі і приємних спогадів!

27

Дивись АнгліюБо

гдан

а Л

яскі

вськ

а ДОВКОЛО СВІТУ«Золотий вік. Єлизавета»

З величезним успіхом екранізувався кілька років тому фільм про одну з наймогутніших жінок історії люд-ства. Фільм є актуальним і надалі буде таким, через те, що події є справжніми, їх буде цікаво перегля-нути не лише для відпочинку, а й для загального розвитку.«Мене називають Королева цноти. Не вінчана. Нікому не повинуюсь. Бездітна. Та я мати свого Народу. Боже, дай мені сили нести цей тя-гар свободи. Я ваша Королева. Я -це я.» Неймовірна цитати, якою закінчується фільм, екранізований 2007 року. Режисером фільму є Шакхер Купер.1585 год. Англія розколота на дві ча-

стини. Більшість населення країни бажають бачити на троні католич-ку Марію Стюарт, а менша частина населення (проте більш впливова дворян-протестантів) підтримують правительку Єлизавету. І в цей не-простий для країни час до її берегів направляє армаду своїх кораблів один з наймогутніших монархів Європи - іспанський король Філіп. Фільм отримав 7 номінацій на Оскар, а головні ролі виконали такі актори, як Кейт Бланшетт, Клайв Оуен і Джеффрі Раш.Звісно, екранізація не є достовірною згідно з подіями, проте яскраво передає дух минулих століть Англії.Розчарував образ Марії Стюарт. Якщо заглибитися в більш до-

28

ДОВКОЛО СВІТУкладну біографію Марії Стюарт та історію 15-16 століття, то можу ска-зати, що ці дві жінки протилежності один одного. Марія більш жіночна, нею керувала любов і тому державні справи відходили на другий план. Що стосується Єлизавети, то тут все навпаки - для неї державні спра-ви займали 1 місце, тому вона була дійсно гарною королевою. Але от тільки Єлизавета здійснила дурість на рахунок Марії, не треба було стратити монарха, оскільки це при-звело до певних наслідків. Тим більше Марія, якщо хотіла б зайня-ти місце Єлизавети, то це було б не так складно. В Англії багато хто був за Стюарт, адже вона повноправна претендентка на престол. Також, в

основному, віросповідання в Англії було католицьке, а вона була като-личкою, напротивагу Єлизаветі. Ще один плюс Марії. Тоді було легко зібрати мітинги і домогтися свого. Висновок: Марія не збиралася пре-тендувати на престол, свідчать про це «листи Марії до Єлизавети».Тим, кому цікаве життя Марії Стю-арт, рекомендую прочитати про її страту (багато цікавого і шо-куючого). Також можете знайти статті про її життя англійською мовою з Британського архіву (для тих, хто розуміє мову і цікавиться поглибленої історією).І все ж для усіх, хто просто бажає на дві години поринути у Золоте століття - приємного перегляду.

Чи Росія завжди такою була?Ва

лент

ина

Рущ

ак

29

Росія все зводить до од-ного завдання — утри-мання України в межах свого впливу. Для цього порушуються кілька про-блем: тиск у духовній сфері, інформаційно-к у л ь т у р н и ц ь к и й , економічний та політичний тиск. Росія вважає, що ніколи Україна не мала окремої держави - завжди була ча-стиною значно більшого і величнішого цілого: Русі, Російської імперії, СРСР. Помітні намагання «вєлікой дєржави» створити на міжнародній арені негатив-не враження про Україну. Проте з кінця XIX століття російська концепція за-хиталася. Українські історики цьому поспри-яли. Грушевський зазна-чав, що рівень українського самоусвідомлення сягнув такої висоти, що українство активно включилося до політичної боротьби.Аналізуючи праці більшості

російських дослідників, бачимо, що саме росіяни створили Київську Русь, а після монгольської нава-ли перекочували на північ, де, врешті-решт, створи-ли ще величнішу Російську імперію. На жаль, багато людей не хочуть самотужки вивчати історію та погоджу-ються з цими «науковцями». Також ці русофіли дотриму-ються думки, що «розколь-ники й сепаратисти з чис-ла інтелігенції — сполячені росіяни на чолі з Шевченком і Грушевським — видумали штучний етнос «українців», котрий зазіхає на початки російської історії». Лише при радянській владі українцям офіційно дозволили вва-жати Київську Русь своєю історією, проте і тут були об-меження - історією спільною з росіянами. Як бачимо, російський люд дуже просто рівняє між собою поняття «Русь», «росіяни», «Росія». Дуже багато чого у цій історії не збігається. Варто було

ІСТОРИЧНИЙ МОМЕНТ

30

б за такі історичні абсурди та неточності карати. Інформаційна війна – найжорстокіший спосіб промивання мізків. Російська та радянська пропаганда стверджу-вали, що поширення російської влади в Україні полегшувало ста-новище українського народу. Ми ж з вами знаємо, що насправді ситуація була завжди протилеж-ною.Український шлях до незалежності настільки незвич-ний, що йому немає аналогів у світовій історії. Саме через це дуже різні оцінки отримує українська державність. І те, що вона нелогічна, випадкова, за неї не пролито крові. Тільки наш на-род знає скільки насправді крові та поту пролито на шляху до сво-боди від російського ярма. Підсумовуючи хочу сказати, що багатовікові україно-російські стосунки складалися з тривало-го російського тиску на Україну. Відокремлення земель того часу з-під керування Києва супровод-жувалося походами дружин і по-громом міста. Згодом російські князі всіма способами намагали-

ся перебрати на себе владну роль на Русі, спираючись на силу. Проте військової сили забракло, а інших важелів впливу у них не було. Потім був подарунок долі для Московщини - визвольна війна українського народу під про-водом Богдана Хмельницького. За результатами цієї війни, Мо-сква взяла курс на ліквідацію української державності. Цей процес остаточно завершився руйнуванням Січі у 1775 році. По-над 140 років Україна перебувала у становищі звичайної провінції. Цілі покоління українців зро-стали безпам’ятними: без своїх традицій, історії, мови, культури.Сучасна російська влада — гідний продовжувач багатовікової традиції вирішувати «українську проблему». Починаючи з другого дня після проголо-шення Україною державної незалежності 24 серпня 1991 р. у Москві почали роздаватися за-яви про неприйняття їм цього факту.Щодо теперішньої ситуації в Україні, то і тут Росія не

31

Чи Росія завжди такою була?Ва

лент

ина

Рущ

ак

заспокоюється. Бажання Путіна отри-мати землю та сфери впливу межує з божевіллям. Про протиправність мо-сковського керівництва і не варто гово-рити, адже вони завжди діяли не за за-коном, а за власними забаганками.Варто завжди пам’ятати, що краще до-брий ворог, ніж поганий друг, але, на жаль, українці вміють віддано дружити, а от відрізняти добро від зла категорич-но не хочуть. Чи не хотіли? Адже зараз настав час, коли треба сказати: «Геть з нашої хати!»Також варто задуматися над тим, чому «гості» володарюють, а «господар» мов-чить. Так, «гості» не праві та поводять себе аморально на наших территоріях,

але, можливо, такого б не було, якби «го-сподар» добре порався у своїй «хаті». Якби українці ніколи не терпіли, якби не нарікали, то Росія навіть не бачи-ла б можливості загарбати наш край. Найменші слабинки ніколи на користь не підуть. Потрібно завжди бути сильни-ми та впевненими, адже в інакшому ви-падку ти автоматично програєш. Отже, настав час замислитися щодо минувшої та подальшої долі рідної землі. Робіть висновки, але на цьому не зупи-няйтеся. Закарбуйте в голові, що «сміливі завжди мають щастя». Українці, не по-ступайтеся, відстоюйте, відвойовуйте своє!

32

ІСТОРИЧНИЙ МОМЕНТ

Юлі

я Дрі

бко Жахи на вулицях Львова

33

Вбивства, замінування, обстріли у Львові: дивний збіг обставин чи хтось за цим стоїть?Вже втретє за цей місяць чую якісь нетипові кримінальні випадки у Львові. То замінована будівля, то обстріяли маршрутку, то знайшли голову людини, згвалтували і вбили жінку в кіоску і наостанок чоловік вбив свого знайомого, спустив по сходах і залишив труп в під’їзді, де всигло натекти аж цілу калюжу крові. Питань багато, а відповідей ніхто да-вати не хоче. ЗамінуванняПро замінування будівель хто тільки не чув. Певно кожен львів’янин хоча б раз за цей рік потрапляв у такі ситуації, коли евакуйовували людей чи просто не можна було зайти в те чи інше місце, бо було заміновано. Так чи інакше вибухів не лунало. Хоч катастрофи як такої не стало-ся, але шкоди такі випадки наробили. При-пустимо замінували вокзал, відповідно по-тяги не прямували за графіком, а отже, і пасажири не потрапляли в заплановане місце вчасно. Відтак втрачалися сотні ти-сяч гривень як Укрзалізниці, так і їхніх клієнтів. Заміновували і Львівську ОДА, готелі, ресторани та навіть цілу вулицю.Так, 6 грудня повідомили про замінування 3 військові частини Нацгвардії. 10 грудня

попередили про замінування Львівську ОДА. 25 грудня замінували автобус. Того ж числа на залізничному вокзалі знайш-ли вибухівку. Якщо перераховувати кож-ну таку ситуацію, то ледь не щодень повідомляють про такі інциденти, або знаходять у смітниках бомбу. Наступний випадок теж можна віднести до категорії «замінування», хоч порівняно він зовсім абсурдний.Вже близько двох тижнів в ЛНУ ім.Івана Франка без студентського квитка охоронці не пропускають. Кажуть, що це «розпо-рядження з верху». Так, по-секрету, один охоронець поділився своїми здогадками:

АНАЛIЗУЙ!

34

«Ну, ви бачите, що у Львові твориться. Постійно щось заміновують. Певно боять-ся, аби університет не вздійнявся в небо». Трохи абсурдно виходить, бо, згодіться, якщо вже захочуть взівати, то обов’язково це зроблять, будуть провіряти студентсь-кий чи ні.Хто попереджає про замінування, кому це потрібно? Для чого провіряють студентські квитки? Чому не пропускають туристів до спадщини ЮНЕСКО – університету ім. Івана Франка? Питання залишаються відкритими. Вбивство перше: відрубали голову28 листопада цього року – все тільки почи-

налось. Львовом котилися жахливі чутки про знайдену голову в пакеті. В це повірити було нереально. Здавалося, ми ж живемо в цивілізованому суспільстві. Але ні. Може, це мені, як жінці це вдається сприймати так імпульсивно, але, думаю, що кожно-го така новина шокувала. На закинутому стадіоні, десь біля спорткомплексу Медик, собака знайшов людську голову. Ну, це ж не скотина якась, це не голова півня чи риби, це людини!Поки ідентифікувати особу не вдалося, зате журналісти вже порахували скільки прийдеться сидіти злочинцю у в’язниці. Про такий нелюдський випадок писали майже у всіх виданнях, а про те, що було далі – ані пари з вус. Вбивцю не знайшли. Обстріл: стріляли у маршрутку19 грудня львівські видання почали інформувати про черговий кримінальний інцидент у Львові. Близько 8-ї години вечора на вулиці Джорджа Вашингто-на невідомий декілька раз вистрелив у 47 маршрутку. Стріляв із травматичної зброї. На щастя, ніхто не постраждав, бо в автобусі сиділо всього 10 пасажирів. Чес-но кажучи, щось трохи дивно. Насправді, коли хочуть когось вбити чи навіть зроби-ти теракт, то стріляють з іншої зброї і не в транспорт, де знаходиться мала кількість людей. З цього можна зробити висновок, що нас хтось намагається налякати. Але

35

Юлі

я Дрі

бко Жахи на вулицях Львова АНАЛIЗУЙ!

для чого і хто?Вбивство друге: згвалтува-ли і вбили кіоскеркуНа днях, 25 грудня, всі з острахом говорили про чер-гове вбивство, при чому дуже жахливе. Жінку, яка працювала в кіоску біля палацу Потоцьких, згвал-тували і вбили. Спочат-ку правоохоронці не мог-ли навіть визначити вік жінки, не кажучи про ідентифікацію особи.Ще що цікаво, то те, що такі продавці цілодобових кіосків зовсім незахищені. Якщо магазин або супермаркет має охо-рону, то продавці в тих маленьких будках повинні захищати себе самі. Кого звинува-чувати – власників кіосків , владу, як завж-ди, чи самих працівників?Знову ж таки, вбивці не знайдено. Хто відповідатиме за це – невідомо. І як те-пер працювати продавцям кіоску, якщо їх нема кому захистити?Вбивство третє: зробив «краватку»Почула ще одну дивну історію, яка навіть у голову не вкладається. Мужчина вбив якогось чоловіка, спустив його по схо-дах, при цьому залишаючи калюжі крові в під’їзді. Вбивця проживає на вулиці

Кульпарківська. Але це ще порівняно ніщо. Хлопці розказували про якусь кра-ватку. Ніби то таким чином вбили того чоловіка. Виявляється, що такий спосіб вбивства називається краватка. Це коли розрізають шию трохи нижче кадика і ви-тягують язик. Особисто я такого ніколи не чула, тим паче Львову таке не властиво. У нас ж не Донбас!У новинах поки ані чичирк. Мабуть, історію не виносили на загал.

Якщо поцікавитись іншими випадками, то мінімум як трійко таких ситуацій за останній місяць можна знайти. Такий на-плив резонансних випадків у Львові тро-

36

АНАЛIЗУЙ!

хи дивує. Так, і раніше були замінування, вбивства, обстріли, але ж не в такій кількості.Дехто припускає, що весь донбась-кий криміналітет приїхав до Львова і намагається встановлювати свої порядки і лякати нас. В таке припущення можна повірити. Адже починаючи з середини літа до Львова приїхало більше 7 тисяч біженців і переселенців із Сходу. Оскільки існує таке твердження (можливо і стереотипне), що рівень злочинності на Сході набагато вищий і зазвичай вбивства жорстокіші, то не можна виключати той факт, що все це через східняків. Але ж доказів того нема,

тому звинувачень бути ніяких не може. Та й нині війна в країні, повний безпоря-док – чого можна очікувати? І живемо ми у Львові, в місті, на яке притендували що поляки, що москалі. Не виключенням є і припущення про те, що нас намагаються зжити з культурної столиці України. Як би там не було, винних можна шукати довго і звинувачувати кожного. Але наш обов’язок в наступному – захищати місто, бути ініціативнішими стосовно допомоги іншим, робити висновки з таких ситуацій, принаймні не наражатися на небезпеку і думати позитивніше.

Вале

нтин

а Ру

щак

Не обмежуй мої думки!

37

САМООСВІТА

Усі чують про свободу слова, але мало хто наважується вголос казати про це. Чому так? Чи потрібна народу цензура?Конституція України(ст. 34) стверджує: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовува-ти і поширювати інформацію усно, пись-мово або в інший спосіб і на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмеже-не законом в інтересах національної без-пеки, територіальної цілісності або гро-мадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авто-ритету і неупередженості правосуддя».Свобода слова - одна з важливих грома-дянських свобод - право людини вільно висловлювати свої думки. Багато хто об-урений тими фактами, що державні діячі втручаються в роботу ЗМІ. Це є пору-шенням демократичних процедур, вия-вом авторитарної політики. Державна цензура загрожує суспільству інформаційною ізоляцією і політичними маніпуляціями. А уряд, в свою чергу, повинен пам’ятати, що запровадження цензури сприяє поширенню недовіри з боку народу і суспільної деградацією загалом. Мас-медіа не можуть використовувати засоби примуси, а, отже, потрібно діяти іншими методами – переконливістю, аргументованістю – щоб привер-

38

САМООСВІТАнути людей на свою сторону.ЗМІ – «четверта влада»(поряд із законодавчою, виконавчою та судовою), яка має розуміти, що є відповідальною за ви-ховання громадянської культури в державі. ЗМІ володіють потужними можливостями впливу на свідомість і поведінку людей. «Влада діє за допомогою авторитету сили, а ЗМІ – силою авторитету.»Впроваджуючи цензуру, держава, перш за все, б’є по руках журналістів і всіх тих, хто інформую громадськість. По-друге, затуляє вуха і роти усім іншим людям.В газетах, журналах, на блакитному екрані і, здебільшого, в Інтернеті, останнім часом, занадто багато вульгарщини і бруду. Напевно, більш за все позбутися цього хотіли б бать-ки, щоб відгородити своїх дітей від згубного впливу, але не всі ЗМІ розвовсюджують непристойне, а решта повинна бути на совісті людей, які це допускають до загалу. І те, як з ними боротися вже зовсім інше питання.Якщо з’явиться думка щодо впровадження часткової цен-зури, то треба розуміти, що згодом буде «повна» цензура, після чого очікуйте тотального контролю над усіма сферами життя. Адже люди звикли отримувати все більше й більше, і вони не зупиняються на досягнутому.Треба розуміти, що громадська думка не може бути єдиною, є окремі спільноти, які мають свої власні погляди. Тоді ви-никають непорозуміння на основі узгодження поглядів. Один психолог сказав: «В нас виникає суперечка через те, що ми по-різному дивимось на одні й ті самі речі». У кожної людини є право на висловлення своєї думки, а це означає, що ніхто не має права її засуджувати. Не потрібно влаштову-вати бурхливі демагогії і кровопроливчі дебати на цю тему. Найкраща позиція – вислухати, зробити для себе висновки і за бажанням поділитися своїми ідеями з цього приводу. Завжди залишийтеся людиною й поважайте думки інших.

Доганялки на колесахБо

гдан

а Л

яскі

вськ

а

39

Досить популярний нині спорт при-йшов до нас з технічним прогресом. Звісно ж ми можемо відносити його до типу перегонів на колісницях у давньому Римі, проте саме такий вид спорту, який ми бачимо зараз, при-йшов до нас не так вже й давно.Перші перегони були проведені 1841; від Парижа до Руана в 1894. 18 травня 1895 відбулася перша автомобільна гонка в Італії. Дистанція була прокла-дена від Турина до Асті і назад. Було всього п’ять учасників і тільки троє з них фінішували.Приблизно в ті ж роки подібного роду змагання пройшли в Німеччині, Сполучених Штатах Америки і у Великобританії.В останньому випадку змагання пройшло фактично випадково. У 1896 році було нарешті скасовано «Закон про червоний прапор» (він був при-йнятий у 1865 році, згідно з ним ви-магалося, щоб в кожному автомобілі сиділо два водії, автомобіль не міг рухатися швидше 4 миль на годину, і перед автомобілем обов’язково по-винен була стояти людина з черво-ним прапорцем). З приводу настільки

радісної події і був проведений спон-танний автопробіг з Лондона в Брай-тон. Проте без будь-яких призів або переможців.Автоперегони, з’явившись ще в XIX столітті, спочатку були всього лише екзотичною розвагою. Але з розвит-ком техніки автогонки здобувають все більший інтерес в учасників зма-гань (багатих ентузіастів — любителів нових технологій), глядачів та організаторів змагань. Таким чином, вже з самого початку XX століття ав-тогонки завойовують своє місце у світі.Найпопулярнішими автоперего-нами з кільцевих автоперегонів на автомобілях з відкритими коле-сами нині є чемпіонат світу «Фор-мула 1», який відбувається під егідою Міжнародної Автомобільної Федерації (FIA). Учасники перегонів використовують «Боліди», машини, які можуть розвивати швидкість до 360 км на годину.Участь у таких перегонах є досить не-безпечною, але прибутковою. Перші десять переможців отримують грошо-ву винагороду у сумі 1 000 000 $.Перемагає найспритніший!

40

СПОРТ

КУЛІНАРНІ ФОРМУЛИВа

лент

ина

Рущ

ак

41

шинка - 200 гр.пекінська капуста - 0,5 шт.

домашні сухарики за смакомболгарський перець - 1 шт.

майонез для заправкисіль і мелений перець за смаком

Шинку, перець і капусту поріжте солом-кою. Додайте сухарики і заправте салат майонезом. Посоліть і поперчіть.

картопляне пюре - 200 г.яйце - 1 шт.

майонез - 2 ст. ложкизелень - 1 пучок

сир твердий - 100 гр.хліб - 4 шматочки

Змішати пюре з яйцем та майонезом і по-ловиною порізаної зелені. Намазати суміш на шматки хліба. Посипати тертим сиром і другою половиною зелені. Поставити в розігріту духовку на 10 хв.

КУЛІНАРНІ ФОРМУЛИ

42

яблука - 600 гр.яблучний сік - 150 мл + 4 ст. ложки

желатин - 20 гр.цукор - 150 г,вода - 100 мл.

лимонний сік - 1/2 ч. ложкисода - 1/4 ч. ложки

ванілін - на кінчику ножа

Яблука очистіть, дрібно поріжте. Додайте 4 ст. ложки яблучного соку, тушкуйте під кришкою, охолодіть. Желатин замочіть в 150 мл яблучного соку. Зваріть сироп з цукру, ваніліну, води (10 хви-лин на слабкому вогні), остудіть. Введіть в желатин цукровий сироп, охолодіть, але не дайте йому за-гуснути. Остиглі яблука збийте блендером. У чашу для збивання влийте теплий сироп, почніть збива-ти і тонкою цівкою введіть желатин, не припиня-ючи збивати (хвилин 5-7). Додайте лимонний сік і продовжуйте збивати (ще 2-3 хвилини). Додайте соду і продовжуйте збивати. Яблучне пюре збийте і по ложечці введіть в желатинову суміш, збийте до м’якого. Яблучне суфле розлийте по формах і по-ставте в холодильник на 2-3 години. Готове яблуч-не суфле полийте малиновим соусом або варенням.

гранат - 3 шт.мед - 2 ст. ложки

дрібка солі, кмин за смаком

Гранат помити, розрізати на кілька ча-стин та витягнути зернята. Вичавити сік з гранатових зернят за допомогою сокови-тискача чи блендера. Додати мед, сіль та перемішати. Розлити в склянки та посипа-ти зверху кмином.

стопКАДР

43

Ірин

а Яс

інськ

а

стопКАДР

44

Соф

ія Л

епех

Діджеїнг як основа сучасної музики

45

Олександр Штанопруд у свої 23 роки вірить, що постійна праця над собою є єдиним ключем до успіху! Лише оригінальність є показником справжнього професіоналізму.

-Розкажіть, будь ласка, про свої молоді роки. Що саме дало поштов стати діджеєм?-Все почалося з 2007 року, коли я по-трапив в школу діджеїнгу в своєму місті, в одному з найактуальніших на той час нічних клубів країни. Саме звідси і почалася моя кар’єра, спочатку, як діджея, вже потім, як професійного саунд продюсера (термін “музикант” я не вживаю).

-А чому термін “музикант” ви не вживаєте? З чим це пов’язано?-Щодо терміну “музикант”, я себе не позиціоную як такого, тому що я не володію жодним музичним інструментом, а лише працюю в цифровому форматі з різними електронним девайсами (midi кон-троллери, драм машини, тощо).

-Яке ставлення ваших батьків до вашої професії? Вони не пере-шкоджали вашому кар’єрному ро-сту?-Насправді, поки я навчався в школі ставлення було досить ло-яльне, вже, коли я став студентом і

46

СВІЖЕ М’ЯСКО

перебрався до Львова, акценти по-чали розтавлятися по-новому: на-вчання, навчання і вже потім хобі. З часом батьки звикли до того, що музику я не полишу і це єдине, що допомагає мені виражати себе і свої емоції.

-Скажіть, будь ласка, що вас надихає на таку нелегку творчість?-В основному це пов’язано з тими чи іншими внутрішніми пережи-ваннями, все залежить від того, що я відчуваю. Оскільки я працюю в мелодійному жанрі, то без емоцій тут бути не може. Надихають бага-то речей, часто це може бути пев-ний життєвий досвід або натхнення

від чогось почутого чи побаченого. Я звик відволікатися, відвідуючи різні цікаві концерти чи затишні тематичні виставки.

-Ви родом зі Львова? Чому вирішили переїхати в Польщу?-Ні, я родом з містечка в Черкаській області, що має назву Сміла. Мої батьки свого часу переїхали туди з Росії. Львів я обрав для навчання, бо там затишно і атмосфера досить бадьора. Першим враженням було, що Львів дійсно має «європейський присмак» і це мені найбільше запам’яталось в той час. Вже після навчання я вирішив, що пора щось змінити, оскільки в своїй музичній

Соф

ія Л

епех

Діджеїнг як основа сучасної музики

47

кар’єрі я тісно працюю саме з європейським споживачем, і тому я не зволікав з рішенням. До того ж в Польщі я хотів от-римати вищу освіту, відчути досвід європейського підходу і рівня викладу матеріалу. Вже зараз я можу впевнено сказати, що це було правильне рішення.

-Як ви отримали музичні кон-такти з Європою?-З самого початку кар’єри я рівнявся на європейських артистів. Це не було якесь агресивне захоплення кимось, але конструктивний аналіз клубного ринку, його трендів, мейнстрім руху і тд. Від по-чатку існування мого першого проекту Mode B, в якому також брав участь один із моїх давніх приятелів, вже тоді ми досить непогано зарекомендували себе серед європейського слу-хача. Саме якісно новим про-дуктом, якого, на жаль, тоді в Західній Європі було не досить багато. Не буду приховувати, але перший мій виступ у Львові

48

СВІЖЕ М’ЯСКОбув суто завдяки успіхам поперед-нього проекту. Тому в принципі європейський вибір нашого дуету зміг себе повністю виправдати з часом.

-Яка відмінність між європейськими і українськими підходами до діджеїнгу? Що потрібно для роз-витку його в Україні?-Не буду говорити з точки зору саме діджеїнгу, адже треба пам’ятати, що велику роль грає “self production”, без якого є мала вірогідність чо-гось досягнути в наш час. Беручи глобальну проблему української клубної сцени, то це музичне вихо-вання публіки. Люди швидко зви-кають до того, чим їх “годують”, починаючи від телебачення, радіо тощо. Людина, яка слухає Пота-па, навряд чи відрізнить House від Trance, а її музичний досвід буде залежити від чартів на M1. Таке ви-ховання і не дає змоги відкривати нові горизонти в музиці. В Європі з цим простіше, тут і справді існує клубна культура, яка насаджува-лась десятиліттями починаючи від хаус ритмів 80-их і закінчуючи сьогоднішнім ambient, electronica, nu disco, melodic і тд. Не впевне-

ний, що колись це буде і у нас.

-На якому рівні ви оцінюєте клубну культуру України та діджеїнг?-Моя суб’єктивна думка, що ми є на досить низькому рівні, навіть порівнюючи з рівнем Польщі, Угор-щини і найближчих країн-сусідів. Напевно, головними чинниками є бідність і музична неосвідченність великого прошарку населення України.

-Що ви порадите майбутнім діджеям? Звідки вони повинні чер-пати творчий досвід?-Я можу порадити спочатку поду-мати двічі, для чого ви цим хоче-те займатися, що ви можете дати ринку і чи готові віддати цій справі усього себе. Маючи на увазі час, фінанси, сили і емоції. Якщо так - тоді раджу бути оригінальним і намагатися завжди розвиватися в своїй справі, лише це є показником справжнього професіоналізму.

-Ваші побажання читачам...-Лише хочу побажати всім миру, щоб нарешті закінчилась війна та всі зітхнули з полегшенням.

Оле

на У

мрих

інаСтарий плівковий друг

49

Чим довше зберігається вино, тим воно дорожче і смачніше. Як не дивно, так відбувається і з фотоапаратами. З кожним роком з’являється все більше і більше різних об’єктивів, можливостей, моделей фотоапаратів, але багато людей все ж таки відають перевагу саме плівці.Чому? Економія? Ні. Тим більше цей про-цес завжди був складний: купити плівку, заправити її правильно(!), зробити правильні налаштування, не засвітити і в кінці роздрукувати картки, які до остан-нього моменту залишаються загадкою. Зараз ще й дефіцит на плівкові фотоапа-рати, їх вже не виробляють, раритет.Секрет дуже простий. Справа не у техніці, вигляді та не у принципах, а саме у тому, що фотографія, яка знята на плівку, залишається живою. Як не сфотографуй. Навіть, якщо є нечіткості, засвіти або пил, вони все рівно більше цінуються через те, що зняті на плівку.Раніше, коли фотографія була не так

розвинена, нею могли займатися да-леко не всі, не так, як зараз. По-перше, це було дороге задоволення. По-друге, у фотографів було дуже багато рамок: тільки 24 або 36 кадрів, кожен мав мак-симально відрізнятися, відразу поди-витися на кадр не можна було, отже на-лаштування мали бути ідеальними, щоб день не минув дарма. Тому фотографів дуже цінували, а вони, у свою чергу, пере-давали знання дітям, які вже не можуть знімати на цифру. Не тому, що не вихо-дить, а тому, що пам’ять...Звісно, цифрова фотографія розвивається все більше і більше, але у фотографуванні на плівку, як робили наші батьки-діди-прадіди, є своя романтика, бо це дуже приємне і хвилююче очікування. Плівка ще добра тим, що вона навчає людей зберігати спогади у альбомах, а не у комп’ютерах та постійно носити із собою. І що, що нас оточують все модерніші і новіші машини, має ж хоч щось залиши-тися для душі?

50

СТАРЕ-НОВЕ

Світл

ана

Куро

пійСтипендія проти життя: хто кого?

51

Наприкінці січня у Міністерстві освіти України заявили, що з наступного на-вчального року стипендії виплачуватимуть лише для бідних студентів. Яким чином відбуватиметься поділ на «бідних та бага-

тих» достеменно невідомо. Чи виправдає себе таке нововведення – невідомо, адже прожити приблизно на 750 гривень в місяць практично нереально. Яким має бути бюджет студента, аби він міг не лише виживати, а й відпочивати та повноцінно харчуватися, дослідив на собі студент Рівненщини Денис Бутило. Майбутній економіст навчається у одному з київських

вишів й «експеримент на виживання» вирішив поставити на собі.Економія заради виживання«Коли я починав свій експеримент, то про стипендіальну реформу ще не чув. Дослідження вирішив повторити, коли

прочитав статтю одного журналіста про те, як він жив місяць на мінімальну зарплату – 1218 гривень. Ще – власні мотиви, не-зважаючи на те, що я третій рік навчаюсь на економічному факультеті, економити та оптимізовувати свій місячний бюджет я так і не навчився», - розповідає Денис. Стипендія юнака – близько 800 гривень.

52

ЕКСПЕРИМЕНТВраховуючи місячну оплату за гуртожиток та наявність деяких харчів «на руках» Де-ниса лишалось 600 гривень на місяць. «З цікавості й бажання економити я посадив себе на «грошовудієту», - посміхаючись пригадує юнак. В середньому бюджет Дени-са на день становив 20 гривень й більшість погодиться, що для столиці – це занадто мізерна сума.«Інвестуємо в майбутнє»Саме таким гаслом ознаменував парубок свої витрати, адже розповів, що перший тиждень купував майже все те, що буде їсти протягом місячного експерименту, сподіваючись на помітну економію зго-дом. «Звісно, в основному, це були крупи та овочі. Окрім того, поки ще були гроші попо-внив Інтернет та рахунок мобільного. Зага-лом витратив понад 120 гривень й переля-кався, що до кінця місяця так не виживу», - ділиться спогадами Денис. Серед плюсів студентської економії – прогулянки пішки до вузу, відкидання шкідливих звичок (як-от вживання чіпсів, сухариків, напоїв типу кока-коли), економія продуктів (розділення чайного пакетику навпіл), а також – нові на-вики у куховарстві та зміна графіку.Допомога споживачуОпісля того як чутки про експеримент по-чали ширитись університетом Дениса «за-сипали» повідомленнями й пропозиціями, а також жартами у соцмережах. «Звісно,

Світл

ана

Куро

пійСтипендія проти життя: хто кого?

53

перспектива їсти на вечерю не рис з вареними яйцями, а щось смачніше, була дуже привабли-вою, але відступати від правил я не хотів», - впевнено констатував студент. Друзі та знайомі Дениса також всіляко намагались допо-могти герою експерименту еко-номити. Хтось пригощав парбука фруктами, хтось запрошував до кафе або годував просто на парах.Екватор, спокуси та зрив«На початку експерименту мені здавалось, що він не принесе осо-бливих незручностей, якщо не піддаватись на спокуси і купувати лише те, чого справді потребуєш, а не йти на пово-ду у своїх бажань. Але що робити, коли ці самі спокуси повсюду?», - розповідає Де-нис. Майже 10 днів хлопець ходив пішки, а коли довелось їхати на метро, то з вели-чезною силою волі оминав Макдональдс, заклади швидкого харчування та навіть кіоски з шаурмою. «Все ж одного вечора я вирішив відпочити й прийняв запрошення на гру у боулінг. Для мене ж ця поїздка ви-

далась ще однією битвою з самим собою, але я все ж відвідав той злощасний Мак-дональдс», - пригадує Денис. «У думках я виправдовував себе тим, що це додасть реалізму моєму експерименту, адже всі ми маємо схильність іноді зриватись і робити необдумані витрати. Скажу чесно, таким смачним фаст фуд не був ніколи. На дода-чу до своєї порції я ще й трохи пооб’їдав своїх друзів».Залишитись живим«На останніх 12 днів у мене лишалось

54

ЕКСПЕРИМЕНТ

111 гривень. Це були найдовші дні. До того ж, вони стали ще і уособленням неекономічності і нерозсудливості у вчинках», - посміхаючись стверджує юнак. Останні гроші Денис витратив на сидр в барі, а ще три дні експерименту їв лише картоплю. «Вечеря останнього дня складалась у мене лише з приємних думок про ті страви і «вкусняшки», які я буду їсти лише через кілька годин. Влас-не закінчення свого досліду я зустрів у цілодобовому АТБ, купуючи собі те чого

хотілось найбільше - колу, чіпси, шоко-лад та мандарини», - підсумовує пару-бок. «З початкової суми в 600 гривень у мене залишилось лише 86 копійок, а та-кож майже повна пачка ячневої крупи, третина пачки рису і півбанки томатної пасти». «Які висновки я можу зробити для себе по закінченню експерименту? Перш за все те, що яким би нереаль-ним не видавалось прожити місяць на стипендію, але це цілком посильна спра-ва. До того ж, бюджет може зменшува-тись не так стрімко, якщо перед тим, як робити якусь покупку, ми кілька разів подумаємо над тим, чи вона нам точно потрібна. По-друге, витративши на їжу трохи більше половини мого бюджету, я не схуднув ні на кілограм», - запевняє студент-експериментатор. «Мій раціон не складався лише з круп та яєць, а включав і м’ясо, і овочі, і фрукти. Тим,

хто бажає оптимізувати свій бюджет, рад-жу вести облік власних витрат. Програм для цього є вдосталь».Головне, на думку Дениса, вміти контро-лювати себе і чітко вірити у кінцеву мету, а також вчитись отримувати користь для себе з будь-якої ситуації. Про підробіток після такого економного життя юнак поки що не думає, каже, що навчання не дозволяє, та все ж у столиці свої витрати планує зменшити.

Юлі

я Дрі

бко

Квадратні метри на вагу золота

55

З літа минулого року ціни на оренду квартир зросли вдвічі. Виною всьому був нестабільний курс валюти, високий попит на квартири, че-рез величезний наплив біженців на Заході, і, звісно ж, Львів з кож-ним роком стає все більшим туристичним центром. Так, сьогодні знайти квартиру за 2,5 тис практично не-можливо. Це мала б бути комуналка або ж однокімнатна квартира без меблів. Згодіться, в такій квартирі жити важко. Початок осені - ціни починають давити

гаманецьТетяна вирішила приїхати на роботу у Львів із Трускавця. І розповідає свою історію, як вона шукала собі по-мешкання. «Влітку я почала шукати собі житло, аби одразу після закінчення університету

піти на роботу. Плану-вала спокійно жити в місті і не шукати при-тулку деінде у друзів. Так, на початку літа однокімнатна квартира коштувала в районі 2-х тис. Але однокімнатна квартира мене не влаш-товувала, бо хотіла жити з подругою. Ми шукали двокімнатну. Двокімнатна коштува-ла від 3 тисяч і вище. Гаманець воно трохи піджимало, але, зреш-тою, у нас вибору не було. Як і будь-яка лю-дина, яка шукатиме в такій ситуації якогось виходу, я вирішила трохи почекати з орен-дою. Дотягнули до того часу, коли мінімально однокімнатна кварти-ра коштувала 3 тис. От, що називається «жлоб-ство».Початок зими – по-

чаток животінняНагадаю, що на почат-ку зими долар кошту-вав близько 15 грн. Гліб

56

HELPСварог, сам приїхав з Києва до Львова на навчання, взагалі шо-кований ситуацією з орендою квартир. Каже, що коли сюди їхав, уявлення не мав, як йому пощастило. Справа в тому, що Гліб ще літом разом із своєю дівчиною почали орендувати квартиру прямо в центрі за 3,5 тис. Щоправда, то був цілий по-верх, а точніше три кімнати, дві ванни, кухня, два балкони і ще інші додаткові приміщення. Загалом квартира була чудо-вою. Були певні нюанси, але за таку ціну іншого сподіватись не можна було. З часом хло-пець зрозумів, що жити на цій квартирі він не хоче, бо простору було забагато, хотілося затишку. На початку зими вирішив орен-дувати іншу квартиру. Вияви-лось, що це не так просто. Шукав квартиру більше місяця. Знай-шов, але ще дорожчу – 3800 грн. за однокімнатну, в центрі. По-годьтеся, що це дорогувато.Середина зими – апогей

«золотавості»Ніна, студентка ЛНУ ім.І.Франка, одна із тих, хто потрапив під хвилю швидкого озолочення

львівських квартир. На почат-ку зими, дівчина вже знала, що треба шукати інше житло, аніж то, де вона живе. Так пройшов майже місяць, а квартир не було. Точніше вони були, але їхня ціна була захмарною. Від 3 тис і вище. Дозволити собі таке дівчина не могла, бо ще навчала-ся в університеті. Зрозуміла, що найкращий вихід з тієї ситуації – знімати квартиру з кимось. Далі виникли ще більші проблеми. До того часу, поки Ніна знайш-ла квартиру і собі співмешканку, оплату за квартиру брали в до-ларах. Найгірше в тому було те, що долар на чорному ринку ся-гав майже 20 грн. І його ціна коливалася з кожним днем все більше. Виходить, якщо опла-чувати за квартиру валютою, то більша ймовірність того, що ти втратиш, бо ж долар не падає, а тільки росте.Так, квартира, на якій жила Ніна коштувала 3600, але тоді, коли вона вже звідти з’їжджала, влас-ник поставив ціну до 300$, а це, якщо рахувати, що долар кошту-вав 20 грн, - 6 тис грн. Безумов-но, квартира в центрі, але це не

Юлі

я Дрі

бко

Квадратні метри на вагу золота

57

робить її «золотою».Зрозуміло звідки така ціна і чому саме так, але це не пояснює того, що власник почав ставити ціну у валюті, що робить тебе залежним від курсу валюти. Так ти до кінця не зможеш собі прорахувати скільки коштуватиме твоя квартира цього місяця, а отже, не зможеш в будь-якому разі відмовитися від оплати, якщо вона перевищуватиме твої фінансові можливості.Виходить що, ті, хто підписував контракт на довгий термін, почи-наючи від початку осені, як то ка-

Квадратні метри на вагу золота

58

HELP

жуть, в ажурі, решті ж доводиться шукати прихистку у гуртожитках, в друзів, в родичі, але тільки не в себе на квартирі. Замкнене коло.Як уникнути такої валютної каба-ли? А ніяк! Позитивний з того вис-новок лише один – відбувається якийсь процес руху валюти, який зараз нас не тішить, але є до-сить втішні прогнози – обіцяють все стабілізувати. А поки нам залишається «бродячити» деінде, себто жити вчотирьох, або напро-шуватись до друзів. Колись же має валюта стабілізуватися...

Інна

Зозу

ляМистецтво вулиці

59

60

ЗАХОПЛЮЙСЯ

Є таке хобі - стріт-арт. Це чарівна гра з містом і з нами, його жителями. Це ми-стецтво роботи з простором, коли худож-ник вписує свої роботи в декорації міста. Це бажання змінити навколишній світ, зробити його іншим - сумним, веселим, прекрасним, смішним, але не байдужим!Якими б не були роботи вуличного арту, це завжди - сенс, загадка, шифр. Творець вуличного арту завжди запрошує нас з тобою думати, бачити і брати участь: «що я сказав? навіщо? про що? »,« поди-вися на це! ти теж це бачиш? »,« як я це зробив, ти здогадався? ».Стріт-арт - це відносно нове мистецт-во, яке отримало розвиток на вулицях міста. Сучасний стріт-арт - це графіті, трафаретне графіті, стікер-арт, посте-ри, відео проекції, флешмоби та вуличні інсталяції.Мистецтво стріт-арту зародилося у Філадельфії, коли в середині 1960-х років на будівлях з’явилися хитромудрі напи-си, згодом названі «тегами»(мітками). Теги швидко дісталися до Нью-Йорка, а в кінці 1960-х років поширилися всюди. Їх можна було побачити навіть на стінах вагонів метро. У кожному районі місцеві художники - «райтери» - наносили свій

псевдонім і номер вулиці на стіни. Це були своєрідні інформаційні таблички, що повідомляли про те, що тут проживає той чи інший райтер.В Україні найбільших розмахів у цій сфері мистецтва набирає тема патріотизму. Все частіше на вули-цях містах можна зустріти графіті національної тематики чи трафарети з іронічним висміюванням політики. До речі, авторів славнозвісного малюнку «Янукович і червона цятка» позбавили волі до 2 років. Що ж, сподіватимемося, що в Україні зміниться ставлення до цьо-го виду прояву демократії, і хлопці таки отримають волю.Варто підкреслити нерозривний зв’язок соціальної сутності стріт-арту з худож-ньою цінністю. Багато робіт вуличних художників задумані як альтернати-ва комерційній прикрасі міст, тоб-то зовнішній рекламі. Багато в чому сьогодні стріт-арт популярний не тільки на вулицях, але і в художніх галереях. Тож не варто сприймати це як прояв вандалізму, адже стріт-арт – це чудо-ва можливість для молодих креативних художників і митців продемонструвати свою творчість найбільшій аудиторії – цілому місту.

Мар

ічка

Кра

вчен

коВ пошуках натхнення

61

Кожному, хто хоч раз виконував якесь творче завдання, знайома ситуація, коли робота зупинилася, натхнен-ня пропало, ідей немає, а навколо все відволікає і не дає зібратися з думка-ми. У англійців для цього є спеціальний термін - creative block. Звичайно, у ви-падку з ідеями все не так страшно, як з грошима та їжею, проте, сценарій схо-жий.Страх заважає нам знайти кращий варіант. Для початку варто заспокоїтися і перестати панікувати. Я віддаю пе-ревагу невеликій медитації. Просто спостерігаю за своїм диханням, за своїм тілом, за світлом і звуком навколо. Цим можна займатися в будь-якому місці. Це допомагає усвідомити, що все в по-рядку, що даний момент прекрасний і у мене немає причин боятися майбут-нього. Якщо медитація вам не дуже допомагає, раджу виконати одне або декілька пунктів з нижченаведених дій.Перегляньте список ідей. Веди список ідей, перевіряй його декілька разів на місяць. Звичайно, якщо зовсім вичерпа-лися ідеї, то цей список буде порожній. Але найчастіше у нас буває так: коли мені здається, що я вичерпав усі свої ідеї, я дивлюся в цей список і знаходжу якусь хорошу задумку.

Шукайте. Перегляньте різноманітні статті/блоги/сайти в пошуках натхнен-ня. Наприклад, сайт Pinterest або ж будь-який ресурс, де люди займаються чимось цікавим. Подивіться надихаючі фільми/картинки, почитайте книги і найголовніше – не здавайтеся! Шу-кайте і ви обов’язково знайдете те, що може стати поштовхом для створення власних ідей.Запитайте у людей. Якщо ви, на-приклад, пишете, то запитайте своїх читачів, що їх турбує, які їхні проблеми, які у них є питання. У цьому вам допо-можуть соціальні мережі. Чужі пробле-ми можуть дати вам ідею для публікації, адже можливо ви можете придумати для них рішення, яке підійде і іншим людям. Спостерігайте. Коли у мене немає натхнення, я дивлюся на інших людей, на те, що їх турбує, які вони рішення для себе обирають. Це часто відбувається під час бесіди. Якщо вам це не допомагає, спробуйте прогулятися містом. Зауваж-те скільки прекрасного довкола. Шу-кайте натхнення в речах, які на перший погляд буденні і прості.Подивіться всередину себе. Коли у мене зникає натхнення, я спокійно сідаю, звертаю свій погляд всереди-ну і намагаюся знайти в собі щось,

62

КОРИСНІ ПОРАДИчого не помічала раніше чи на що не звертала ува-ги протягом якогось три-валого проміжку часу. Я розмірковую про те, чого я навчилася, про те, чим я займалася, про практику і вчинки, які принесли мені користь. На мою думку, це найбільш корисний прийом з усіх перерахованих вище, адже часто буває, що відповідь на питання: «Куди зникає нат-хнення?» була всередині нас довгий час, але ми про-сто її не помічали.

Мар

ічка

Кра

вчен

коДаруй любов

63

Напередодні свята всіх закоханих більшість ламає голову питан-ням «Що ж подарувати коханій людині?» Дуже часто ця дилема приводить нас у глухий кут. Проте не потрібно засмучуватися, адже ми поспішаємо вам на допомогу і з радістю представляємо «топ подарунків до дня закоханих від Цитрини». Ми зробили підбірку недорогих і оригінальних подарунків на День святого Валентина.10) Сходіти на тематичні вечірки, які влаштовуються в клубах (за-кладах) вашого міста на честь 14 лютого. 9) Замовте горнятко або футболку зі своїм зображенням і фотографією своєї «половинки» зі всілякими візуальними компаніями та підписами - від банальних сердечок до малюнків і образів. Можна зробити спільний подарунок один одному - дві чашки(парні) і дві футболки назавжди залишаться в якості пода-рунка у кожного з пари. 8) Подарувати своїй «половинці» абонемент (на місяць, на два, на півроку чи на рік) у фітнес-клуб, тренажерний зал, салон краси або ж на якісь ігри(баскетбол, футбол).7) Подаруйте збірку книг улюбленого автора вашої коханої люди-ни. Або альбом улюбленої музикальної групи. 6) Флакон парфумів - універсальний подарунок, який може підійти на будь-яке свято. Але на день святого Валентина, ви можете домо-витися зі своєю другою половиною заздалегідь і подарувати один одному парний аромат або аромат-унісекс. Таким чином, навіть за-пах буде нагадувати всім оточуючим про те, що ви пара. 5) Якщо ви та ваша половинка любите екстрим, подаруйте стрибок з парашутом. Гадаємо, це запам’ятається на довго і буде видовищ-но. 4) Хто сказав, що подарунок обовязково має бути матеріальним чи коштувати великих грошей? Як відомо, найцінніше і найприємніше – увага і турбота. Купіть багато – багато повітряних кульок, про-

64

ЛАЙФХАК

гуляйтеся містом і просто проведіть цей день разом. 3) Можна відправитися зі своєю «половинкою» на останній сеанс в кінотеатр (як правило, до Дня Свя-того Валентина на широкий екран виходять романтичні стрічки, присвячені цьому святу), коли в залі можете опинитися тільки ви вдвох. Як вариант, влаштуйте у себе вдома перегляд улюбленого романтичного фільму, який вже давно хотіли пере-глянути удвох (або просто гарне кіно, яке не бачили вже давно).2) Парна прикраса - символічний подарунок, який завжди буде на-гадувати про те, що ви одне ціле. Найпоширеніші парні прикраси - ка-блучки, кулони, підвіски, ланцюж-ки. Їх можна придбати в будь-якому магазині з біжутерією. 1) Романтична вечеря - прекрасна альтернатива реальному подарунку. Накрийте красиво стіл, приготуй-те його улюблені страви, запаліть свічки, включіть розслаблюючу му-зику, і романтичний вечір вам забез-печений.

Богд

ана

Ляс

ківс

ька

Злі пташенята захоплюють світ

65

Angry birds або ж «злі птахи» - гра, яку знають навіть малюки. Прямо кажучи, вона прогреміла на увесь світ і стала но-вою улюбленою забавкою не лише для ігроманів, а для кожного, хто хоч іноді любить побавитись у ігри.Нині «Злі Птахи» стали справжнім брен-дом. Почали робити не лише ігри для персональних комп’ютерів, а іграшки, одяг та іншу продукцію. З’явилося безліч інтернет-магазинів одягу з зображенням літаючих злюк. Більше того, так почали вдягатися і відомі люди. Минулого року в Україні з’явилась їжа та напої з пташе-нятама на обгортках. А напої під брен-дом Angry Birds, що почали продава-тись у Фінляндії, здобули навіть більшу популярність, аніж бренд Coca-Cola. Angry Birds — відеогра-головоломка, розроблена фінською компанією Rovio Mobile, в якій гравець з допомогою рогат-ки повинен стріляти птахами по свинях, розставлених на різних конструкціях. З моменту першого релізу для Apple iOS, 10 грудня 2009 року в App Store, було придбано більше 12 мільйонів копій гри. Сьогодні ж є версії гри для інших плат-форм: Windows Phone, Microsoft Windows, Mac OS X, Symbian^і, Android, Maemo 5, MeeGo Harmattan, Bada, WebOS. З 11 травня 2011 року додали версію по-

значену, як для браузера Google Chrome, але яка працює і в інших сучасних бра-узерах. На цей момент гру скачали більше 800 мільйонів разів, що робить її найчастіше скачуваним додатком для мобільних платформ, таких як App Store від Apple.У цій грі головне завдання - знищи-ти всіх свиней на ігровому полі. Коли гравець проходить цей епізод, йому відкриваються наступні рівні та нові пта-хи.Гра постійно поповнюється новими епізодами. 21 жовтня 2010 вийшла Angry Birds Halloween (потім її перейменували в Angry Birds Seasons), присвячена свя-там. 17 березня 2011 вийшла Angry Birds Rio, яку можна придбати за 0,99 долара в App Store, і за 5 доларів для ПК. 14 люто-го гра з’явилася в найбільшій соціальній мережі світу — Facebook. 22 березня 2012 з’явилася четверта головна гра для багатьох пристроїв. У грі починають з’являтися герої з фільмів - так стала по-пулярною Angry Birds Star Wars.Самі засновники гри навіть не очікували такого успіху, адже вважали, що розро-бляють звичайну стандартну розважаль-ну гру, але «Злі Пташенята» охопили півсвіту. Захоплюй світ і ти разом з пташ-ками!

Злі пташенята захоплюють світ

66

ЗАДРОТОМАНІЯ

Богд

ана

Ляс

ківс

ька Час для селфі

67

68

ЗАГУГЛИ

Ми уже звикли до щоденного огляду селфі та до спостереження за життям друзів та знаменитих поста-тей із фотографій у соціальному до-датку Instagram. Ми демонструємо своє власне життя через знимки, ніби створюючи фільм власних подій.Молодь, напевно, уже і не може уяви-ти свого життя без цього додатку.Ця соціальна фото-забавка стала неймовірно успішною. До грудня 2010 року в Instagram був один мільйон зареєстрованих користувачів. Роз-робники додатку оголосили про 100 мільйонів завантажених фотографій в липні 2012 року, а в серпні це число досягло 150 000 000. За таке просу-вання Instagram отримав численні на-городи: у 2011 році зайняв друге місце в номінації «Найкращий мобільний додаток» у конкурсі TechCrunch Crunchies; у травні 2011 року журнал Fast Company поставив генерально-го директора Кевіна Сістрома на 66-е місце в списку «100 найкреативніших людей у бізнесі»; у червні 2011 року журнал Inc включив співзасновників Сістрома і Крігера в список «30 тих, кому немає 30»; у вересні 2011 року Instagram виграв у номінації «Най-кращий місцевий додаток» у конкурсі

SF тижні Web Awards; у 2011 році Си-стром і Крігер з’явилися на обкладинці вересневого випуску журналу 7x7; у грудні 2011 року компанія Apple ви-брала Instagram «додатком року для iPhone».Instagram — безкоштовний дода-ток, тому кожен, хто має відповідну техніку, може завантажити його та обмінюватися фотографіями, по-ширювати їх. Більше того, у додатку пристуні філтри, які можна застосо-вувати до світлин. Цей додаток є од-ним із найпопулярніших сервісів у мистецтві айфонографії. Instagram робить світлини в квадратній формі, як камери Kodak Instamatic і Polaroid. Більшість же мобільних фоторедакторів використовує співвідношення сторін 3:2.Додаток сумісний зі специфікацією IPhone, IPad і IPod на IOS 4,0 і вище. Також підходитьтелефонам на Android 2,2 і вище, з підтримкою OpenGL ES 2. Для девайсів, на яких встановлена Windows Phone 8 (8.1), теж підійде. Поширюється Instagram через App Store, Google Play, Windows Marketplace відповідно.Отже, завантажуйте і загиблюйтеся у фотосвіт. Там є, на що подивитися!

Мар

ічка

Кра

вчен

ко«Я Вам пишу...»

69

Сучасні технології спілкування стира-ють відстані між людь-ми. Мобільні телефони, електронна пошта, skype, соціальні мережі - до всіх цих засобів зв’язку ми звик-ли настільки, що вже не уявляємо собі життя без них. Але ж ці блага цивілізації з’явилися порівняно нещо-давно і треба визнати, що у часи суцільної електроніки віртуальні переписки мають велику перевагу - миттєвість, що не просто дозволяє скоро-тити відстань, але і забезпечує спілкування в реальному часі. Ось саме ця миттєвість електронного листуван-ня фактично і витіснила з людського спілкування один з найдавніших видів обміну думками - листування за до-помогою паперових листів. Але існують люди, які дово-дять, що листування звичай-ними листами жило, живе і буде жити. Якщо ви досі вагаєтеся, чи приєднатися до цих людей, от вам декілька причин, які мають остаточно переконати. Однією з найвагоміших при-чин є почерк. У паперовому

листі присутній рукописний текст. І це не просто якість закарлючки, за допомо-гою яких пишеться лист. Це відображення неповторної індивідуальності автора. По-черк - наша візитна картка. Не дарма за почерком мож-на ідентифікувати людину. У почерку відображається характер людини в цілому і її настрій в момент написан-ня конкретного листа, пев-них рядків, слів. У почерку передається «жива» енергія. Щоб в цьому впевнитися просто проведіть малень-кий експеримент і попроси-ти друга написати щось на папері і теж саме скинути смскою. Коли ви подиви-теся на друковані літери на екрані і на рукописні літери на аркуші паперу, відчуєте велику різницю. Електрон-ний лист - неживий саме че-рез відсутність почерку, тоді як рукописний лист завдяки почерку оживає. Також не менш важливою частинкою листа є емоції. Паперові листи, як прави-ло, сповнені емоціями, вони пишуться для того, щоб поділитися переживання-ми, роздумами, сумнівами,

тоді як електронні пишуть-ся, переважно лише, щоб передати інформацію. Це підтверджується в усьому: будова фраз, вживання слів, стиль написання. Електронні листи своєї миттєвістю збили переписку до повсякденних розмов: «Як справи?-Добре!» Складнопідрядні речення перетворюються на стійкі фрази, слівця, абревіатури, кальки з іноземних мов. Деякі ситуації рятують смай-лики, але це слабка заміна справжньої емоції. Навіть сам спосіб створення листів електронних і рукописних налаштовує по-різному. Сідаєш за комп’ютер (непри-томну машину) і рухаєшся автоматично, все робиш по-кроково: логін, пароль - за-йшов на сторінку, натиснув «написати повідомлення» - вискочила форма для за-повнення і почав набира-ти текст. І текст за інерцією виходить інформативний, швидкий, як звіт або вечірні новини. (Це, звісно, неве-личке перебільшення, але не без частки правди). І зовсім інший настрій, коли береш ручку, сідаєш за стіл і застигаєш над чистим ар-

70

TWI_ПИТАННЯкушем паперу. Вся атмос-фера розташовує до чогось потаємного, можливо, навіть творчого. Тут, над аркушем паперу з ручкою в руках, починається справжнє ми-стецтво написання листів, а мистецтво - це, насамперед, емоції. Треба все гарно про-думати і оформити, адже в тебе не буде отієї можливості миттєво надіслати дру-гий лист-виправлення, а поділитися емоціями, подіями дуже хочеться. Саме тому до написання па-перових листів підходять більш відповідально, що є ще однією перевагою. Відстань і віддаленість спілкування у часі грає з автором і змушує викла-дати свої думки грамотно, зважено і точно. Треба за-думуватися над кожною фразою, щоб правильно ви-класти свої думки і щоб у співрозмовника не виника-ло двозначності розуміння написаного. Безперечно рукописні листи можна порівняти з моно-логом, у той час електрон-не спілкування все ж таки постає у вигляді діалогу. Листи трохи схожі на що-

денники – вимагають од-кровення і викладу думок, що спрямовані більше на самого автора, ніж на от-римувача. У паперових ли-стах хочеться поділитися всім тим, що тебе хвилює, викликає сумнів і саме у ли-стах хочеться розповісти ба-гато зі свого життя і якомога повніше розкрити всі думки, а в відповіді хочеться «почу-ти» подібне одкровення. Ще одним з плюсів рукопис-них листів є аналіз. Саме паперові листи наштовхують на аналізування. Змушують озирнутися назад, замисли-тися над своїми вчинками і зробити певні висновки. Це дуже корисно, адже так автор може позбутися отих дур-них, часом не важливих ду-мок, що подекуди заважають жити і змушують сумувати. Рукописні листи привчають не просто «базікати», а по-справжньому спілкуватися. Від цього листи виходять більш осмисленими, глибо-кими. До наступних причин (пере-ваг) паперових листів мож-на віднести очікування. Так- так, саме очікування. Як би це не здавалося див-

ним.Ніхто не може описати ті почуття, які виникають під час очікування. Завжди дуже цікаво, що там буде у відповіді. Що сталося у співрозмовника, яка по-года за вікном в тому місті і т.д. А ту радість і щастя, яка виникає, коли ти вже тримаєш цю заповітну звісточку в руках взагалі не можливо описати, варто лише відчути це одного разу і безперечно захочеться ще і ще. І, наостанок, пам’ять. Рукописні листи стають ча-стиною нашої пам’яті і на-ших спогадів. Їх можна зберігати і перечитувати в будь-яку хвилинку. Адже вони «живі», наповнені емоціями, змістовні, глибокі, відображають значущі моменти мину-лого, написані дорогими нам людьми. Рукописні ли-сти, як фотографії - несуть відбиток часу, місця, обста-вин і почуттів. Вони, мов фрагменти минулого, адже виходить так, що паперові листи ніби надіслані з мину-лого у майбутнє.

Над журналом працювали:Головний редактор: Рущак Валентина

Літературний редактор: Савченко Жанна

Журналісти: Юлія Дрібко, Валентина Рущак, Марічка Кравчен-ко, Інна Зозуля, Олена Умрихіна, Діана Монте, Володимир Антонов, Софія Лепех, Настя Старосік, Богдана Лясківська, Світлана Куропій

Фотографи: Оля Йоффе, Олена Умрихіна, Ірина Ямінська, M&M Photography, Діана Монте, Юлія Дрібко, Сергій Шкварников

Адреса: м.Львів e-mail: cytryna_ua@ukr.net ; cytryna.ua@gmail.comPhone: +380631669635issuu.com/cytryna_ua

instagram.com/cytryna.uatwitter.com/cytryna_ua

facebook.com/cutryna.uaask.fm/Cytryna_uavk.com/cytryna_ua

Відповідальність за достовірність фактів несуть автори.