2

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ .............................................................................................................. 4

ABSTRACT ........................................................................................................... 5

ВСТУП .................................................................................................................. 6

1 ВПЛИВ НАФТОГАЗОВОЇ ГАЛУЗІ НА ДОВКІЛЛЯ ..................................... 8

1.1 Актуальність, проблеми та законодавча база нафтогазової промисловості

............................................................................................................................. 13

1.2 Вплив викидів автозаправних станцій на довкілля .................................... 19

1.3 Вплив викидів автозаправних станцій на здоров‘я людини, тваринний і

рослинний світ .................................................................................................... 20

1.4 Методики визначення концентрації забруднювальних речовин у

нафтогазовій галузі ............................................................................................ 23

2 СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ТА КОНТРОЛЮ

ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ............................................................................. 32

2.1 Поняття екологічного моніторингу ............................................................. 32

2.2 Система екологічного контролю ................................................................. 35

2.3 Контролюючі органи в галузі екології ........................................................ 37

3 КОМПЛЕКСНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ ТА КОНТРОЛЬ

НАФТОГАЗОВИХ ПІДПРИЄМСТВ, НА ПРИКЛАДІ АВТОЗАПРАВНИХ

СТАНЦІЙ ........................................................................................................... 39

3.1 Вимоги до автозаправок ............................................................................... 39

3.2 Моніторинг викидів забруднювальних речовин від роботи АЗС .............. 39

3.3 Нормування та контроль вмісту шкідливих речовин у повітрі ................. 41

3.4 Види постів спостережень ........................................................................... 46

3.5 Моніторинг АЗС міста Вінниці ................................................................... 48

3.6 Рекомендації щодо охорони атмосферного повітря від викидів

нафтогазових підприємств ................................................................................. 54

3

4 РОЗРОБКА ІНФОРМАЦІЙНИХ МОДЕЛЕЙ КОМПЛЕКСНОГО

МОНІТОРИНГУ ТА КОНТРОЛЮ НАФТОГАЗОВИХ ПІДПРИЄМСТВ НА

ПРИКЛАДІ АВТОЗАПРАВНИХ СТАНЦІЙ .................................................... 62

4.1 Розробка моделі для отримання дозволу на викиди забруднюючих

речовин в атмосферне повітря ........................................................................... 62

4.2 Розробка моделі для отримання дозволу на скиди забруднюючих речовин

............................................................................................................................. 64

4.3 Розробка моделі для отримання дозволу на розміщення відходів ............ 65

5 РОЗРАХУНОК ОБСЯГІВ ВИКИДІВ І СКИДІВ НАФТОГАЗОВИХ

ПІДПРИЄМСТВ ТА ЇХ ОПОДАТКУВАННЯ ................................................. 70

5.1 Екологічний податок за скиди забруднюючих речовин у водні об‘єкти . 70

5.2 Екологічний податок за розміщення відходів підприємств нафтогазової

промисловості..................................................................................................... 71

5.3 Екологічний податок за викиди забруднюючих речовин в атмосферне

повітря................................................................................................................. 72

5.4 Рекомендації для нафтогазових підприємств щодо зменшення

економічних збитків від забруднюючих речовин, та зменшення їх кількості 77

ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 80

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ .................................................................................... 82

Додаток А. Технічне завдання ........................................................................... 85

ДОДАТОК Б. Викиди АЗС «Shell» ................................................................... 87

ДОДАТОК В. Ставки податку .......................................................................... 89

ДОДАТОК Г. Декларація про утворення відходів .......................................... 91

4

РЕФЕРАТ

Магістерська кваліфікаційна робота: 92 стор., 24 рис., 11 табл.,

40 джерел.

Нафтогазова галузь являє собою важливу складову частину паливно-

енергетичного комплексу України, яка разом з іншими галузями забезпечує

пошук, розвідку та розробку родовищ нафти і газу, транспортування,

переробку, зберігання і реалізацію нафти.. Нафтогазова галузь забезпечує

енергетичну незалежність держави, тому її стану і розвитку приділяється

значна увага.

Забруднення атмосфери шкідливими речовинами, що утворюються при

застосуванні нафтопродуктів, зокрема автомобільних бензинів, має значний

вплив. В останні роки переглядаються та жорсткішають стандарти, що

обмежують викиди до атмосфери шкідливих сполук під час експлуатації

транспортних засобів та регламентують показники якості моторних палив.

Проблема забезпечення транспорту екологічно чистим паливом визнана,

зокрема в США та країнах ЄС, проблемою національної безпеки, яка вимагає

запровадження невідкладних надзвичайних заходів. Посилення екологічних

вимог до транспортних засобів та моторних палив необхідно й в Україні.

Тому нагальною проблемою сучасності є розробка та освоєння новітніх

технологій виробництва автомобільних бензинів, які б відповідали самим

жорстким екологічним вимогам.

Важливим правовим засобом забезпечення раціонального

природокористування є екологічний контроль. Екологічний моніторинг

виступає самостійною функцією управління, яка позбавлена контрольного

«забарвлення», державно-владного примусу. Екологічний моніторинг та

контроль дають змогу регулювати викиди нафтопродуктів, на усіх рівнях.

Метою роботи є підвищення ефективності проведення комплексного

екологічного моніторингу та контролю підприємств нафтогазової

промисловості.

Об’єктом дослідження є процес екологічного моніторингу та

контролю нафтогазових підприємств.

Галузь застосування – охорона навколишнього природного

середовища України, охорона атмосферного повітря, водного та ґрунтового

середовища.

ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ, ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ,

НАФТОГАЗОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ, НАФТОПРОДУКТИ, ЕКОЛОГІЧНА

БЕЗПЕКА, АВТОЗАПРАВНА СТАНЦІЯ, БЕНЗИН, АТМОСФЕРНЕ

ПОВІТРЯ.

5

ABSTRACT

Master's qualification work: 92 p., 24 fig., 11 tab., 40 sources.

Oil and gas industry is an important part of the fuel and energy complex of

Ukraine which, together with other sectors provides prospecting, exploration and

development of oil and gas, transportation, processing, storage and sale of oil

industry . Oil provides energy independence of the state, because of its condition

and development received considerable attention.

Air pollution by harmful substances formed during the application of

petroleum products, including gasoline, has a significant impact. In recent years

zhorstkishayut and revised standards that limit emissions of harmful compounds

into the atmosphere during vehicle operation parameters and regulate the quality of

motor fuels. The problem of transport environmentally friendly fuel is recognized,

particularly in the US and EU, national security issue that requires urgent

implementation of emergency measures. Increased environmental requirements for

vehicles and motor fuel must in Ukraine. Therefore, the urgent issue of our time is

development and development of new technologies for the production of

automotive gasolines that meet the most stringent environmental requirements.

Purpose of work - is ensure environmental management is environmental

control. Environmental monitoring is an independent control function, which is

devoid of control "color", state-compulsion. Environmental monitoring and control

make it possible to regulate the emissions of petroleum products at all levels.

Object of study – the implement a comprehensive environmental

monitoring and control the oil and gas industry, scientific substantiation of the

environmental impacts of oil products for soil, water and air.

Areas of Application – Environmental control and Environmental

monitoring. Areas of Application – Environmental Protection of Ukraine,

protection of air, water and soil protection.

ENVIRONMENTAL MONITORING, OIL AND GAS, PETROLEUM

ENVIRONMENTAL SAFETY, PETROL STATION, GASOLINE, AIR.

6

ВСТУП

Актуальність. Продукти нафтопереробки широкого використовуються

у всіх галузях промисловості, сільськогосподарському виробництві,

транспорті, у побуті. Значна частина продукції використовується для

виробництва електроенергії, у хімічній промисловості.

Нафтогазова галузь є важливою складовою частиною паливно-

енергетичного комплексу України. Разом з іншими галузями нафтогазова

галузь забезпечує пошук, розвідку та розробку родовищ нафти і газу,

транспортування, переробку, зберігання і реалізацію нафти, газу, продуктів їх

переробки. Значну роль та увагу приділяють значенню нафтогазової галузі,

адже вона забезпечує енергетичну незалежність держави.

Нафтопродукти є токсичними речовинами третього класу небезпеки.

Потрапивши в грунт, вони утворюють плівку, яка погіршує

повітроводообмін. У результаті гинуть всі рослини і мікроорганізми.

Процес розкладання нафтопродуктів протікає вкрай повільно. За три-

чотири роки відбувається окислення деяких компонентів. Утворюються

пірени, які через 25-30 років перетворюються на самі токсичні речовини

першого класу небезпеки – бенз(а)пірени. Слід враховувати, що у складі

нафтопродуктів присутні такі небезпечні речовини, як бензол, стирол,

толуол, ксилол та ін.

Стрімке зростання автотранспортних засобів призводить до збільшення

кількості автозаправних станцій (АЗС). Кожна АЗС є джерелом викиду

забруднюючих речовин. Основними забруднюючими речовинами в процесі

експлуатації АЗС при використанні бензину, дизельного палива та

скрапленого вуглеводневого газу є: бензин, вуглеводні насичені, пропан,

бутан, етан, метан. Безпосередньо джерелами викиду забруднюючих речовин

на АЗС під час виконання технологічних операцій є: дихальний клапан

резервуару з пальним (організоване джерело), забруднююча речовина

утворюється під час заправки резервуару з бензовозу, а також при зберіганні

в резервуарах: гирло бензобаку (неорганізоване джерело), забруднююча

речовина утворюється під час заправки баків автомобільних транспортних

засобів. АЗС являються стаціонарними джерелами забруднення

атмосферного повітря - за рахунок випарування бензину й дизельного палива

з резервуарів для їх зберігання. Вміст цих речовин у атмосферному повітрі

міста не контролюється на постах спостереження.

Метою роботи є підвищення ефективності проведення комплексного

екологічного моніторингу та контролю підприємств нафтогазової

промисловості.

Задачі дослідження. Для досягнення поставленої мети були

сформульовані наступні задачі:

1. Визначити вплив нафтогазової галузі на довкілля. Дослідити вплив

автозаправних станцій на стан атмосферного повітря, водне середовище та

7

стан ґрунтів. Проаналізувати методики визначення концентрації

забруднювальних речовин у нафтогазовій галузі.

2. Дослідити існуючу систему екологічного моніторингу та контролю в

Україні

3. Розробити інформаційні моделі для комплексного екологічного

моніторингу та контролю підприємств нафтогазової галузі.

4. Провести комплексний екологічний моніторинг та контроль

підприємств нафтогазової галузі, на прикладі АЗС м. Вінниця.

Об’єктом дослідження є процес екологічного моніторингу та

контролю нафтогазових підприємств.

Предметом дослідження є інформаційні моделі комплексного

моніторингу та контролю нафтогазових підприємств.

Методи дослідження. Використано методи: комплексний та системний

науково-обгрунтований аналіз, метод формалізації, метод теорії UML –

моделей.

Наукова новизна магістерської кваліфікаційної роботи полягає в тому,

що розроблено нові інформаційні моделі проведення комплексного

екологічного контролю нафтогазових підприємств, що дозволить підвищити

ефективність проведення моніторингу, за рахунок формалізації процесу

перевірки.

Практичне значення. Результати проведених досліджень доцільно

використати в практиці екологічного моніторингу і контролю нафтогазових

підприємств. Розроблені інформаційні модулі екологічного моніторингу та

контролю автозаправних станцій є корисними для мережі усіх

автозаправних станцій та природоохоронних організацій. Здійснений

моніторинг нафтогазових підприємств, розроблені моделі, які дають змогу

підвищити ефективність контролю скидів, викидів та відходів на цих

підприємствах.

Результати можуть бути впроваджені у навчальний процес на кафедрі

КЕЕМІГ.

Апробації та публікації.

1. Виступ на XLIV науково-технічній конференції професорсько-

викладацького складу, співробітників та студентів університету за участю

працівників науково-дослідних організацій та інженерно-технічних

працівників підприємств м. Вінниці та області.

2. За темою роботи опубліковано тезу у збірнику матеріалів

Всеукраїнської науково-практичної on-line конференції аспірантів, молодих

учених та студентів.

3. Публікація у збірнику матеріалів V Всеукраїнського з‘їзду екологів з

міжнародною участю.

4. Участь та перемога у ІІ Міжнародному конкурсі найкращих робіт з

комп‘ютерного моніторингу стану довкілля України серед учнів та студентів.

8

1 ВПЛИВ НАФТОГАЗОВОЇ ГАЛУЗІ НА ДОВКІЛЛЯ

Нафта – корисна копалина, основа світового паливно-енергетичного

комплексу, ефективне та зручне для використання паливо. Продукти

нафтопереробки широкого використовуються у всіх галузях промисловості,

сільськогосподарському виробництві, на транспорті, у побуті. Значна частина

продукції використовується для виробництва електроенергії, у хімічній

промисловості.

Нафтогазова галузь являє собою важливу складову частину паливно-

енергетичного комплексу України, яка разом з іншими галузями забезпечує

пошук, розвідку та розробку родовищ нафти і газу, транспортування,

переробку, зберігання і реалізацію нафти, газу, продуктів їх переробки.

Нафтогазова галузь забезпечує енергетичну незалежність держави, тому її

стану і розвитку приділяється значна увага [1].

Нафтогазова промисловість України має багатовікову історію: перші

історичні дані про видобуток нафти на території західної України з'явилися

ще у XIV столітті. У 20-тих роках XIX століття розпочався промисловий

видобуток нафти в районі м. Борислав на Прикарпатті. На той час це був

найбільший нафтовидобувний регіон у Європі. Вже на початку XX століття

обсяг видобутку в цьому регіоні досяг 2 млн. тонн на рік.

Саме з території України були здійснені перші у світі міждержавні

поставки природного газу: у 1945 році розпочато поставки з Дашавського та

Опарського газових родовищ до Польщі. У середині XX століття природний

газ українського походження транспортувався до Росії, Білорусі, Литви,

Латвії, Польщі, Чехословаччини та Австрії.

У післявоєнний період нафтова і газова промисловість України

інтенсивно розвивались внаслідок відкриття значних запасів вуглеводнів в

регіоні Дніпровсько-Донецької западини, на Прикарпатті та в

Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області. У 1972 році було

досягнуто максимального обсягу видобутку нафти та газоконденсату – 14,4

млн. тонн; а у 1975 році – найбільшого рівня видобутку газу – 68,7 млрд.м3.

Нафтогазоносні площі зосереджені головним чином в Карпатському,

Подільському, Степовому регіонах. У загальній структурі видобутку нафти

значна її кількість (80-85%) приходиться на Подільський та Степовий

регіони. Тут проводяться геологічні дослідження, відкриваються нові

родовища нафти, що створює позитивні можливості для збільшення обсягів її

видобутку [2-3].

Для збільшення розвитку економіки України щорічно необхідно

використовувати 23 млн. тон нафти. Видобуток нафти складає 4 млн. тон,

тобто 17,5 % від потреби, незважаючи на відкриття нових нафтових родовищ.

Існує тенденція до зменшення обсягів видобутку нафти, починаючи з 1990 р.

В цих умовах, а також при наявності нестабільності імпортного надходження

нафти в Україні щорічно відчувається дефіцит продуктів переробки нафти –

9

бензину, дизельного палива, мазуту тощо. До основних причин такого стану

можна віднести:

недостатній обсяг видобутку нафти з вітчизняних нафтових

родовищ, що не забезпечує потреби та створює необхідність

транспортування сировини з інших країн;

неекономне використання нафтопродуктів підприємствами

різних галузей економіки, що перевищує їх питомі витрати на одиницю

продукції в 1,5-2 рази порівняно з іншими промислово розвинутими

країнами;

відсутність коштів для своєчасного ремонту та відновлення

основних засобів транспортування та переробки нафти;

нерентабельна робота українських нафтопереробних

підприємств, де глибина переробки нафти становить близько 50% замість 80-

90%. Потреби України в нафті покриваються за рахунок імпорту, головним

чином із Росії. Останнім часом розглядається поряд з іншими проектами,

можливість транспортування нафти з Близького Сходу.

В Україні знаходиться 6 нафтопереробних і 3 газопереробних заводи,

129 товарних парків місткістю понад 250 тис. тонн, 339 нафтобаз, на яких

розташовано понад 11000 резервуарів загальною ємністю понад 5,2 млн тонн,

загальна довжина продуктів нафтогазопроводів понад 35200 нкм [2].

Газотранспортна система складається з таких об'єктів: 37,6 тис. км

газопроводів різного призначення, 73 компресорних станцій, 1607

газорозподільних станцій, 13 підземних сховищ газу загальною місткістю

понад 32,0 млрд м3. Лінійна частина продуктів нафтогазопроводів мають

термін експлуатації понад 30-45 років [4].

Специфіка територіального розміщення підприємств нафтогазового

комплексу безумовно впливає на екологічний стан окремих областей

України. Актуальним воно є для районів нафтогазовидобутку та

нафтогазопереробки, де особливо висока концентрація об'єктів видобутку,

переробки, зберігання та транспортування вуглеводневої сировини. Існуючі

галузеві технологічні процеси характеризуються високою ймовірністю

виникнення аварійних ситуацій. У технологічних процесах кожного з цих

підприємств утворюються різноманітні за своїм хімічних складом відходи.

Майже всі виробничі об'єкти нафтогазової промисловості у відповідних

умовах забруднюють всі компоненти природного середовища

різноманітними шкідливими речовинами. Тому нафтогазові підприємства за

рівнем шкідливої дії на природне середовище вважаються об'єктами

підвищеного екологічного ризику [3].

При розробці нафтогазових родовищ густонаселені райони області

зазнають значного техногенного впливу, і всі компоненти довкілля

потерпають від його шкідливої дії. Частина нафтових і газових родовищ

області розташована в межах заплав та перших надзаплавних терас річок,

знаходиться близько державних гідрологічних заказників або займає їх землі.

За таких умов навіть незначні техногенні потоки від родовищ можуть суттєво

10

вплинути на природні екосистеми. Особливу можуть викликати викиди

рідких вуглеводнів, що спричиняють забруднення існуючих біоценозів.

Аварійні розливи при видобутку газоподібних та рідких горючих копалин

призводить як до їх виведення з сільськогосподарського обігу, так і сприяє

забрудненню токсичними речовинами інших компонентів навколишнього

середовища. За останні десятиріччя в Україні було зафіксовано велика

кількість аварійних викидів нафти, газу та води при бурінні, більше половини

з них відбулося на території Дніпровсько-Донецької нафтогазоносної

провінції. У результаті аварій відбувалось забруднення земель, поверхневих

та підземних вод [1].

Несприятливий антропогенний тиск на здоров‘я населення виявляється

в основному в наслідок накопичення шкідливих забруднюючих речовин у

ґрунтах, рослинах і харчових ланцюгах за тривалий період, що впливає на

імунологічну та генетичну системи людини. Аналогічну дію спричиняє

забруднення поверхневих і підземних вод та вживання питної води, що не

відповідає гігієнічним вимогам.

Нафтогазова галузь – це багатопрофільний механізм зі складними

взаємозв‘язками конструктивно-технологічних факторів і компонентів

навколишнього середовища. Небезпечний вплив на довкілля виявляється на

всіх стадіях освоєння нафтогазових родовищ: буріння свердловин,

налагодження та експлуатація родовищ, ліквідація свердловин і обладнання

по закінченні експлуатації родовищ. На всіх цих стадіях відбувається вплив

на надра, ґрунтово-рослинний покрив, атмосферне повітря, поверхневі та

підземні води. У багатьох випадках виникає зміна ландшафтів і екосистем,

спостерігається негативна дія на тварин та, нарешті, на здоров'я людини.

Характер та інтенсивність впливу нафтогазової галузі на всі компоненти

довкілля залежать від багатьох факторів і визначаються кількістю та

токсичністю забруднюючих речовин, які надходять у природне середовище

[2].

Під час видобування нафти та газу основним джерелом забруднення

навколишнього середовища, і головним чином водного середовища, є високо

мінералізовані стічні води нафтогазопромислів, які включають пластові води,

що витягаються на поверхню з нафтою, а також промислові стоки з території

технологічних установок [3]. Пластові води складають до 80 – 95 % від

загального об‘єму стічних вод. За хімічним складом пластові води – це

високо мінералізовані розсоли з великим вмістом хлоридних солей,

карбонатів, лужних металів і бікарбонатів лугів та лужноземельних металів.

Стічні містять нафту у вигляді плівки, гази (сірководень, вуглекислий

газ), окис заліза, СПАР, а також механічні домішки – частки піску і глини та

інше.

Встановлено, що нафта та нафтопродукти [4-7], навіть у малих

кількостях, шкідливі для гідробіонтів, зокрема для зоопланктонних

організмів. При концентрації нафти 15 мл/л веслоногі рачки гинуть вздовж

однієї – двох діб, а за концентрації 2 мл/л – вздовж двох – трьох діб.

11

Що стосується водоростей, то різні види планктонних і

бентопланктонних водоростей (в основному діатомових) є чутливими до

нафтового забруднення в широкому діапазоні концентрацій: клітини гинуть

за вмістом нафти від 1,0 до 104 мл/л. Гас і мазут пригнічують розмноження

водоростей у концентраціях від 0,01 до 10,0 мл/л [10]. На дрібні джгутикові

водорості пригнічувану дію чинить концентрація солярового масла, мазуту і

нафти 0,1 мл/л.

Нафта і нафтопродукти чинять токсичну дію також на риб.

Відзначається різна видова чутливість риб до нафти, відсутність їх зникання

до нафтової отрути; ранні стадії риб є високочутливими до нафтопродуктів

[11]. Дослідження, проведені на деяких видах риб (камбала-калкан, морський

карась, зеленушка), показують високу чутливість риб до нафтового

забруднення на різних стадіях онтогенезу, яка може становити 5-10 мол/л,

наприклад, для ікри камбали, що розвивається. У той же час

спостереженнями встановлено, що дорослі риби тривалий час залишалися

життєздатними у високих концентраціях нафти. Крім прямої токсичної дії на

риб, нафтопродукти знищують у водних об'єктах нерестовища і нагульні

угіддя, перешкоджають природній аерації і порушують процеси

самоочищення водного середовища.

Здатність нафтопродуктів до розтікання, прилипання, плівкоутворення

на границях середовищ створює бар'єри для життєво важливих газів і рідин,

які важко перебороти. Плівка нафти заважає віддачі кисню, продукують

водорості до атмосфери. Мули, просочені нафтопродуктами, служать

вторинним джерелом забруднення водойм.

Забруднення нафтою призводить до значних змін фізико-хімічних

властивостей ґрунту. Так порушення слабких ґрунтових структур і

диспергування ґрунтових часток супроводжуються зниженням

водопроникності ґрунтів. За рахунок забруднення нафтою в ґрунтах різко

зростає відношення між вуглецем і азотом, зменшується вміст рухомих форм

фосфору та калію, внаслідок чого погіршується водний, повітряний та

поживний режими, порушується кореневе живлення рослин, гальмується їх

ріст і увібравшись в глибину, сильно змінює підземні води та ґрунти, в

результаті чого родючий шар землі не поновлюється впродовж тривалого

часу, тому що з нього витискується кисень, необхідний для життєдіяльності

рослин і мікроорганізмів. Ґрунти взагалі самовідновлюються дуже повільно

шляхом біологічного розкладання нафти та нафтопродуктів.

Найбільш вагомою причиною небезпечного забруднення компонентів

довкілля є прориви внутрішньо промислових і магістральних нафто- і

газопроводів, у результаті чого нафти та інші токсичні речовини

розливаються на поверхні землі, попадають у глибокі горизонти і підземні

води та змиваються у поверхневі водні об'єкти, спричиняючи велику шкоду

навколишньому середовищу.

Наведені данні про потенційну небезпеку забруднення компонентів

довкілля відходами нафтогазовидобувних та переробних комплексів

вказують на значну шкоду. Що зазнають водні наземні екосистеми територій,

12

прилеглих до нафтогазових промислів. Екологічне забруднення в рамках

поняття, яке визначено ЮНЕСКО [13], включає не тільки пряме забруднення

довкілля, але й посереднє порушення екологічної цілісності природного

середовища, що призводить до негативного наслідку, котрий швидко або

повільно проявляється, як відносно людини, так і по відношенню до різних

популяцій флори та фауни.

Необхідним заходом, спрямованим на те, щоб запобігти та своєчасно

відвернути небезпечний вплив забруднень відходами нафтогазової галузі на

довкілля, є проведення моніторингу компонентів оточуючого середовища.

Згідно з положенням про державну систему моніторингу довкілля

приорітетами функціонування системи є захист життєво важливих

екологічних інтересів людини і суспільства, збереження природних

екосистем, відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і

запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям. Система моніторингу

спрямована на підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан

довкілля, підвищення оперативності та якості інформаційного

обслуговування користувачів на всіх рівнях та підвищення якості

обґрунтування природоохоронних заходів і ефективності їх здійснення.

Моніторингу підлягають як джерела забруднення навколишнього

середовища, також компоненти довкілля, які потерпають від їх техногенного

тиску. Це стосується і таких джерел забруднення, якими є відходи

нафтогазовидобувних та переробних підприємств, котрі небезпечно

впливають на оточуюче середовище [12].

Найбільші нафтогазові компанії України:

1) «Укрнафта» заснована у1994 році. Найбільша нафтовидобувна

компанія України, видобуває понад 86% нафти, 28% газового конденсату та

16% газу від загального видобутку вуглеводнів в Україні. Розробляє

родовища вуглеводнів на території двох нафтогазоносних регіонів України,

що охоплюють Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку, Сумську,

Чернігівську, Полтавську та Харківську області, 2 571 нафтових та газових

свердловин, 563 АЗС у 26 регіонах України.

2) «WOG» – друга найбільша нафтогазова компанія в Україні,

заснована у 2000 році. WOG належить паливно-промисловій групі

«Континіум».

3) Компанія «Газтек» – приватне акціонерне товариство створене в

2005 році і здійснює керівництво газопостачальними підприємствами

України. ПАТ «Газтек» належить пакети акцій:

ПАТ «Львівгаз»

ПАТ «Миколаїв»

ПАТ «Івано-Франківськгаз»

ПАТ «Севастопольгаз»

ПАТ «Дніпропетровськгаз»

ПАТ «Запоріжгаз»

ПАТ «Луганськгаз»

13

ПАТ «Вінницягаз»

ПАТ «Чернівцігаз»

ПАТ «Волиньгаз»

ПАТ «Житомиргаз»

ПАТ «Тисменицягаз»

ПАТ «Сумигаз»

ПАТ «Кримгаз»

ПАТ «Хмельницькгаз»

4) Концерн «Галнафтогаз» – українська компанія, власник однієї з

найбільших мереж АЗС в Україні, у власності якої мережа автозаправних

комплексів «ОККО». Станом на липень 2015 року мережа «ОККО»

налічувала 391 АЗК та входила до п'ятірки найбільших мереж АЗС України

(решта це WOG, Shell, Lukoil, АЗС ФПГ Приват та TNK-BP). Компанія

заснована у 2001 році і за понад десятиліття роботи стала одним з яскравих

представників українського великого бізнесу та одним з основних гравців на

ринку роздрібної реалізації нафтопродуктів.

5) «ТНК-BP Коммерс» – автозаправними комплексами ТНК в

Україні управляє ТОВ «СХІД». У 2004 році в Києві були побудовані перші

шість власних АЗК під брендом ТНК. Вони стали флагманами проекту по

впровадженню сучасних стандартів комплексної роздрібної пропозиції на

українському ринку. Компанія в числі перших в Україні перейшла від

концепції «автозаправна станція» до типового проекту «автозаправний

комплекс». Сьогодні ТОВ «СХІД» володіє і управляє 141 АЗК, які

розташовані в більшості регіонах України: Волинська, Донецька,

Дніпропетровська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська,

Львівська, Луганська, Миколаївська, Полтавська, Харківська, Херсонська

області та місто Київ [6, 9].

1.1 Актуальність, проблеми та законодавча база нафтогазової

промисловості

Закон України Про нафту і газ від 12.07.2001 № 2665-III визначає:

основні правові, економічні та організаційні засади діяльності

нафтогазової галузі України;

регулює відносини, пов'язані з особливостями користування

нафтогазоносними надрами, видобутком, транспортуванням, зберіганням та

використанням нафти, газу та продуктів їх переробки;

захищає права усіх суб'єктів відносин, що виникають у зв'язку з

геологічним вивченням нафтогазоносності надр, розробкою родовищ нафти і

газу, переробкою;

нафти і газу, зберіганням, транспортуванням та реалізацією

нафти, газу та продуктів їх переробки, споживачів нафти і газу та працівників

галузі.

14

Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у

нафтогазовій галузі та здійснює законодавче регулювання відносин у ній.

Кабінет Міністрів України та інші уповноважені на це органи

виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом, реалізують

державну політику в нафтогазовій галузі та здійснюють управління нею.

Право власності на природні ресурси нафти і газу, які знаходяться в

межах території України, її територіальних вод та виключної (морської)

економічної зони, належить Українському народу.

Нафта і газ, видобуті користувачем нафтогазоносних надр і повернуті в

надра для зберігання, технологічних цілей або запобігання їх знищенню,

належать користувачу нафтогазоносними надрами, якщо інше не

передбачено цим Законом або угодою про умови користування

нафтогазоносними надрами [1].

Рідке паливо одержують, головним чином, у результаті переробки

нафти. Бензин являє собою суміш легких ароматичних, нафтенових і пара-

фінових вуглеводнів.

З комплексу глобальних проблем сучасності найпріоритетнішою є

екологічна. Найбільша увага приділяється проблемі забруднення атмосфери

шкідливими речовинами, що утворюються при застосуванні нафтопродуктів,

зокрема автомобільних бензинів. В останні роки переглядаються та

жорсткішають стандарти, що обмежують викиди до атмосфери шкідливих

сполук під час експлуатації транспортних засобів та регламентують

показники якості моторних палив. Проблема забезпечення транспорту еко-

логічно чистим паливом визнана, зокрема в США та країнах ЄС, проблемою

національної безпеки, яка вимагає запровадження невідкладних

надзвичайних заходів. Посилення екологічних вимог до транспортних засобів

та моторних палив необхідно й в Україні. Тому нагальною проблемою

сучасності є розробка та освоєння новітніх технологій виробництва авто-

мобільних бензинів, які б відповідали самим жорстким екологічним вимогам.

Експериментальні дослідження виконували на лабораторній установці

проточного типу зі стаціонарним шаром каталізатору, що містить метал VIII

групи Періодичної системи Д. І. Менделєєва.

Вихідний продукт подається у реактор помпою-дозатором через

систему голчастих вентилів та крапельницю, а водень через систему

голчастих вентилів з водневого балону. Реакційна суміш з реактора

надходить в конденсатор-холодильник, де охолоджується до температури

довкілля. Потім вона подається у сепаратор, де відокремлюються газоподібні

продукти від гідрогенізату. З сепаратору відбирається рідкий продукт, а газ

надходить в уловлювач, де здійснюється додаткове відокремлювання рідких

легких вуглеводнів від газу.

Тиск водню на установці контролюється манометром, а температура в

реакторі – термопарою з виносом показників на записуючий потенціометр,

який розміщений на щиті. Для підтримки необхідного температурного

режиму в реакторі по корпусу зроблено електричний нагрів. Аналіз вихідної

15

сировини та продуктів гідрування виконувався за допомогою газового

хроматографа з полум'яно-іонізаційним детектором.

Запропоновано процес вироблення екологічно чистого бензину за

методом каталітичного гідрування фракцій 90ºС або (62-120)º С, отриманих з

бензину реформінгу, з метою зниження кількості відповідно бензолу або

толуолу. Далі запропоновано їх компаундування з залишком реформату та

оксигенатними добавками для підвищення октанового числа вихідного

бензину. Вибір для гідрування тієї чи іншої з вищезазначених фракцій

пояснюється вмістом ароматичних вуглеводнів (бензолу та толуолу) в

бензинах реформінгу різних нафтопереробних заводів [5].

Нафта утворюється із залишків рослинних і тваринних мікроорганізмів

на дні давніх морів і являє собою маслянисту рідину жовтого чи темно-

коричневого, а іноді і чорного кольору, у залежності від її складу.

Продуктами переробки нафти є високоефективні палива, мастильні і

спеціальні олії, бітуми, парафін, сажа й ін. З продуктів нафтопереробки

виробляють пластмаси, синтетичні волокна, каучук, барвники, миючі засоби,

отруйні хімікати.

Нафта – це суміш великого числа вуглеводнів різної молекулярної маси

і хімічної побудови з домішкою сірчистих, азотних і смолистих речовин. У

ній міститься вуглецю 82,8 – 87,2%, водню 11,7 – 14,1%, сірки 0,3 – 3,1% і

більше, кисню 0,3 – 2,1%, азоту 0,1 – 1,1%, а також у дуже малих кількостях є

ванадій, нікель, залізо, хром, германій та ін. В'язкість нафти досягає 80 – 100

мм2/с, а щільність 0,73 – 0,95 г/см

3. Нафта майже не містить золи; теплота її

загорання близько 10 000 ккал/кг, чи 41 900 кДж/кг.

Нафта як паливо безпосередньо майже не використовується, а

переробляється в товарні нафтопродукти. Перед переробкою нафту

направляють у газовідокремлювачі і виділяють попутний нафтовий газ, а

потім очищують від інших домішок: відокремлюють розчинені гази, воду,

мінеральні солі, а також механічні домішки – пісок і глину.

Нафта класифікується за наступними ознаками:

1. За складом сірки:

– клас 1 – малосірчиста (сірки не більше 0,5%);

– клас 2 – сірчиста (сірки 0,5-2,0%);

– клас 3 – високосірчиста (сірки більше 2,0%).

2. За родовищем (морська, материкова).

3. Залежно від потенційного сумарного складу палива:

– тип Ті – вихід паливних фракцій не менше 45%;

– тип Т2 – вихід паливних фракцій 30 – 44,9%;

– тип Т3 – вихід паливних фракцій менше 30%.

4. Залежно від потенційного сумарного складу масел:

– група М) – вихід масляних дистилятів з нафти не менше 25%;

– група М2 – вихід масляних дистилятів з нафти 15 – 25%;

– група М3 – вихід масляних дистилятів з нафти менше 15%.

5. Залежно від якості масел:

– підгрупа Иі – індекс в'язкості більше 85;

16

– підгрупа И2 – індекс в'язкості 40 – 85.

6. Залежно від складу парафіну і можливості отримувати паливо для

реактивних двигунів, дизельних палив і дистилятних базових масел:

– вид П1 – склад парафіну не більше 1,5%;

– вид П2 – склад парафіну 1,51 – 6,0%;

– вид П3 – склад парафіну більше 6,0%.

Основними способами одержання нафтопродуктів є пряма перегонка і

крекінг. У процесі прямої перегонки нафта розділяється на окремі легкі

фракції в залежності від температури кипіння і конденсації. Різні вуглеводні

конденсуються при різних температурах: соляровий дистилят – приблизно

при 350-300°С, газойлевий – при 300-250 °С, лігроїн – при 250-200°С, бензин

– нижче 200°С. Сконденсовані фракції (дистиляти) охолоджуються в

теплообмінниках і водяних холодильниках та перетворюються в рідину.

Для перегонки мазуту (80% маси) його піддають повторному

нагріванню в вакуумі до 350°С і переводять у пароподібний стан [6].

З продуктів перегонки одержують різноманітні мінеральні олії.

Залишок перегонки – гудрон, що представляє собою малорухому масу, ви-

користовують для виробництва покрівельних та ізоляційних матеріалів і в

будівництві доріг.

Відносно невисокий відсоток виходу світлих нафтопродуктів, особливо

бензину, при прямій перегонці нафти обумовив необхідність застосування

крекінг-процесу, заснованого на розщепленні довгих молекул важких

вуглеводнів на більш короткі молекули, які можуть кипіти при низькій

температурі. Розрізняють термічний (високотемпературний) і каталітичний

крекінг. При термічному крекінгу (температура його 450 – 550°С і тиск 3–6

МПа) переробляють гас, соляровий дистилят, мазути і гудрон. Однак бензини

термічного крекінгу, що представляють собою суміш вуглеводнів, фізично і

хімічно недостатньо стійкі, тому використовуються як компоненти

автомобільних бензинів. Для одержання бензинів більш високої якості

застосовують каталітичний крекінг, при якому бензин виробляється в

присутності каталізатора – речовини, що прискорює і поліпшує процеси

розщеплення важких вуглеводнів.

Температура каталітичного крекінгу 450 –500°С, тиск 0,2 – 0,3 МПа. Як

каталізатори застосовуються синтетичні алюмосилікати і деякі глини.

Різновидом каталітичного крекінгу є риформінг, призначений для одержання

ароматичних вуглеводнів, що є основою високоякісних бензинів. При

каталітичному крекінгу як вихідну сировину використовують гасові і

солярові фракції прямої перегонки і дистиляти нафтопродуктів вторинного

походження [2-4].

Нафтове паливо за призначенням підрозділяється на дві основні групи:

моторне, або світле, що застосовується для спалювання в двигунах, і

котельно-пічне (котельне, газотурбінне і побутове), яке використовується для

топок парових котлів, промислових і побутових пічних установок.

17

Моторне паливо, залежно від виду двигуна, у свою чергу поділяється

на карбюраторне і дизельне, що використовується в двигунах внутрішнього

згорання, і паливо для повітряно-реактивних двигунів та ін.

Бензин є одним з основних видів карбюраторного палива. Він являє

собою суміш легких ароматичних, нафтенових і парафінових вуглеводнів. До

складу бензину входять вуглець (85%) і водень (близько 15%), а також

кисень, азот та сірка. Бензин – безбарвна чи трохи жовтувата рідина з

характерним запахом, щільністю 0,7 – 0,8 г/см3. Температура його спалаху

нижче – 40°С, застигання – нижче – 60°С. Бензин застосовується також як

розчинник жирів, смол і інших матеріалів. Основну частину бензину одержу-

ють прямою перегонкою і каталітичним крекінгом. Властивості

автомобільних бензинів характеризуються теплотою згорання, детонаційною

стійкістю, фракційним складом, хімічною стабільністю, вмістом сірки й

інших шкідливих домішок.

Здатність палива протистояти детонаційному згоранню називається

детонаційною стійкістю і характеризується октановим числом. Чим вище

октанове число, тим більше може бути стиснута в циліндрі пальна суміш.

Як еталонне паливо прийнята суміш двох вуглеводнів: ізооктану, що

володіє високими антидетонаційними властивостями, і нормального

гептану,що легко детонує.

Октановим числом називається умовна одиниця, чисельно рівна

відсотку (за об‘ємом) озооктану в суміші, що складається з ізооктану і но-

рмального гептану та рівноцінна за своїми антидетонаційними

властивостями даному паливу.

Октанове число ізооктану приймається за 100, а нормального гептану

за нуль. Так, якщо бензин детонує при роботі суміші, яка складається із 80%

ізооктану і 20% нормального гептану, то октанове число такого бензину

дорівнює 80 [5].

Пальне для авіаційних двигунів, що експлуатуються в різних режимах:

звичайному (крейсерському) і форсованому (режимі злету літака), повинно

зберігати свою стійкість як на бідних, так і на багатих сумішах. Детонаційна

стійкість авіаційного бензину при роботі на бідній суміші оцінюється октано-

вим числом, а при роботі на багатій суміші – сортністю.

Сортністю бензину називається число, що показує, яку потужність

може розвивати двигун на випробному паливі в порівнянні з ізооктаном,

сортність якого прийнята за 100. Наприклад, Б-95/130, Б-100/130.

Фракційний склад є важливим показником якості бензину та його

випаровуваності, тобто здатності переходити з рідкого в газоподібний стан.

Від випаровуваності палива залежать утворення пальної суміші, тривалість

прогріву і легкість пуску двигуна.

Промисловістю випускаються сезонні (літні і зимові) автомобільні

бензини. Для бензину зимового виду температура википання 10% палива має

бути не більше 55°С, а літнього виду – не більше 70°С.

Хімічна стабільність характеризується стійкістю бензину до

окислювання, смоло- і нагароутворення та інших хімічних змін у двигуні,

18

залежить від фракційного складу і вмісту смол та смоло-утворюючих

речовин.

Вміст смол установлюється спеціальними стандартами і для різних

марок бензину не повинен перевищувати 7 – 15 мг/100 мл.

Хімічна стабільність виражається тривалістю індукційного періоду –

часу штучного окислювання бензину в спеціальній лабораторній установці і

визначається в атмосфері чистого кисню при тиску 0,7 МПа і температурі

100°С.

Для підвищення хімічної стійкості в паливо додають антиокислювачі

(деревносмольний, детонафтал й ін.), що підвищують індукційний період

окислювання бензину.

Наявність сірки викликає корозію робочих органів двигуна і знижує

детонаційну стійкість палива, сприяє утворенню смоли. Чим менший вміст

сірки в бензині, тим вища його якість. Наявність сірки визначають

випробуванням бензину на корозію відполірованої пластинки з чистої міді. У

залежності від марки бензину вміст сірки не повинен бути більше 0,10 –

0,15%.

Рідке паливо одержують, головним чином, у результаті переробки

нафти – єдиного рідкого пального, яке одержують з копалин. Нафта – це

суміш великого числа вуглеводнів різної молекулярної маси і хімічної

побудови з домішкою сірчистих, азотних і смолистих речовин. Нафта як

паливо безпосередньо майже не використовується, а переробляється в

товарні нафтопродукти [3].

Нафта класифікується за складом сірки, за родовищем, залежно від

потенційного сумарного складу палива, залежно від потенційного сумарного

складу масел, залежно від якості масел і в залежності від складу парафіну і

можливості отримувати паливо для реактивних двигунів, дизельних палив і

дистилятних базових масел.

Основними способами одержання нафтопродуктів є пряма перегонка і

крекінг. У процесі прямої перегонки нафта розділяється на окремі легкі

фракції в залежності від температури кипіння і конденсації.

Відносно невисокий відсоток виходу світлих нафтопродуктів, особливо

бензину, при прямій перегонці нафти обумовив необхідність застосування

крекінг-процесу, заснованого на розщепленні довгих молекул важких

вуглеводнів на більш короткі молекули, які можуть кипіти при низькій

температурі. Розрізняють термічний (високотемпературний) і каталітичний

крекінг.

Нафтове паливо за призначенням підрозділяється на дві основні групи:

моторне, або світле, що застосовується для спалювання в двигунах, і

котельно-пічне (котельне, газотурбінне і побутове), яке використовується для

топок парових котлів, промислових і побутових пічних установок. Моторне

паливо, залежно від виду двигуна, у свою чергу поділяється на карбюраторне

і дизельне, що використовується в двигунах внутрішнього згорання, і паливо

для повітряно-реактивних двигунів та ін. [4-5].

19

1.2 Вплив викидів автозаправних станцій на довкілля

Стрімке зростання автотранспортних засобів призводить до збільшення

кількості автозаправних станцій (АЗС). Існуюча мережа АЗС в Україні

складає більше 6000 станцій. Кожна АЗС є джерелом викиду забруднюючих

речовин. Постійно зростаюча кількість АЗС, а також об‘єми реалізованого

пального передбачають необхідність детального підходу до визначення

обсягів і номенклатури викидів шкідливих речовин під час роботи АЗС,

впливу функціонування АЗС на довкілля та навколишнє середовище.

Ефективно оцінити екологічний стан АЗС можливо тільки за умови

об‘єктивного контролю інструментальними засобами, а саме

газоаналізаторами, газоаналітичними системами.

Робота АЗС призводить до систематичного, постійного техногенного

навантаження на довкілля. Згідно існуючих розрахункових методик

визначаються валові викиди забруднюючих речовин з АЗС під час

проведення технологічних операцій на АЗС. Розрахункові методики дають

інтегрально характеристику загальної маси викиду за певний інтервал часу: с,

год, рік, а визначення безпосередньої концентрації забруднюючої речовини в

різних точках території АЗС; санітарно-захисній зоні, сельбищ ній території

повинно проводитись з використанням інструментально-лабораторними

методами [6-7].

Забруднення довкілля АЗС відбувається за рахунок потрапляння в

атмосферне повітря випаровувань палива. Викиди випарів палива

відбуваються: під час заправки ємкостей АЗС від цистерни заправників,

зберігання палива в ємкостях, під час безпосередньої заправки автомобілів.

Основними забруднюючими речовинами в процесі експлуатації АЗС

при використанні бензину, дизельного палива та скрапленого вуглеводневого

газу є: бензин, вуглеводні насичені, пропан, бутан, етан, метан.

Безпосередньо джерелами викиду забруднюючих речовин на АЗС під час

виконання технологічних операцій є: дихальний клапан резервуару з пальним

(організоване джерело), забруднююча речовина утворюється під час заправки

резервуару з бензовозу, а також при зберіганні в резервуарах: гирло

бензобаку (неорганізоване джерело), забруднююча речовина утворюється під

час заправки баків автомобільних транспортних засобів.

На процес випаровування нафтопродуктів з резервуарів в статистичних

умовах впливають різні фактори: температура навколишнього середовища,

тиск і об‘єм газового простору, площа контакту нафтопродукту з газовим

простором, атмосферний тиск [4].

Загалом втрати нафтопродуктів у вигляді випаровування з резервуарів

виникають у результаті «малих» та «великих» дихань.

Втрати за «малих дихань» спричиняються температурними

коливаннями навколишнього середовища. Під час підвищення температури

повітря у денний час поверхні резервуарів нагріваються, тиск та температура

парогазової суміші наростає, внаслідок цього випаровування нафтопродуктів,

особливо легких фракцій, збільшується. Збільшення тиску в парогазовому

20

просторі призводить до спрацювання дихального клапану встановленому в

резервуарі і виходу пароповітряної суміші до навколишнього середовища.

При цьому важливе значення має ступінь заповнення резервуару

нафтопродукту і пов‘язаний з нею об‘єм газового простору.

«Великі дихання» виникають під час витиснення пароповітряної суміші

до навколишнього середовища у процесі заповнення нафтопродуктом

резервуара. При цьому об‘єм газового простору зменшується, спрацьовує

дихальний клапан. Об‘єм «великого дихання» приблизно відповідає кількості

нафтопродукту, що потрапив до резервуара. Втрати у разі «великих дихань»

зростають під час збільшення кількості циклів «приймання – відвантаження»

резервуарів і залежать від кліматичної зони [3,8].

З кожним роком по мірі збільшення транспортного парку зростає й

потреба у паливі. У зв‘язку з цим кожного року збільшується й кількість

автозаправних станцій, які згідно з Постановою Кабінету Міністрів України

№142 від 14.02.2001 року занесені до переліку видів діяльності та об'єктів,

що становлять підвищену екологічну небезпеку.

Сіть автозаправних станцій робить свій внесок у формування міського

фонового забруднення, у збільшення вмісту домішок на значній відстані від

джерел забруднення й до глобальних змін у складі атмосфери, що може

привести до багатьох небажаних наслідків, в тому числі до зміни клімату.

АЗС являються стаціонарними джерелами забруднення атмосферного

повітря - за рахунок випарування бензину й дизельного палива з резервуарів

для їх зберігання. Вміст цих речовин у атмосферному повітрі міста не

контролюється на постах спостереження. Але існує розвинена сіть станцій,

до яких кожного року приєднуються нові.

Хоча розвинена сіть станцій, які розташовуються по головним

магістралям міста на незначних відстанях одна від іншої дозволяє зменшити

викиди шкідливих речовин у атмосферне повітря від пересувних джерел –

автотранспорту: автомобілі не відхиляються від свого маршруту, тобто не

спалюють додаткової кількості палива на проїзд до автозаправної станції, але

АЗС все ж таки притягають до себе транспорт, який для заправки повинен

заглушити мотор (часто проводяться гальмування автомобілів й викидається

найбільша кількість домішок). Тобто автозаправні станції – це й ще джерела

викиду вибухових газів – газів, вміст яких у атмосферному повітрі міста

контролюють й відома їх фонова концентрація [2,5].

1.3 Вплив викидів автозаправних станцій на здоров’я людини,

тваринний і рослинний світ

Усі викиди від АЗС (пари бензину та дизельного палива, вибухові гази)

– токсичні речовини, які часто спричиняють незворотну шкоду організму, що

призводить до функціональних порушень, деформацій та летального кінця.

Вони можуть викликати гострі та хронічні отруєння.

21

Гостре отруєння виявляється внаслідок відносно сильного, але

одноразового впливу отруючого агенту на організм. Гостре отруєння

протікає бурхливо, швидко закінчується або видужанням, або смертю.

Хронічне отруєння виникає у результаті тривалого проникнення у

організм невеликої кількості отрути.

Зараз спостерігається звикання (адаптація) населення до ряду

забруднюючих речовин. При звиканні до токсикантів підвищується опірність

організму і до інших чинників, що мають зовсім іншу фізичну природу. Це

виявляється в розвитку у частини населення стану неспецифічно підвищеної

опірності організму (СНПО), а саме підвищеної сприятливості до додаткових

навантажень, більш швидкої нормалізації порушень, що розвилися. Стан

неспецифічно підвищеної опірності часто супроводжується зривом адаптації

й організм людини стає дуже дошкульним до впливу токсикантів, що

викликає різні захворювання людини [3].

Токсиканти впливають на усі головні системи організму:

Кровотворну та імунну системи (оксиди вуглецю, свинець);

Центральну нервову систему (ЦНС) й нейроендокринну систему

(бензин й гас, оксиди азоту, оксид вуглецю(ІІ), свинець);

Опорно-руховий апарат та систему виділення (оксид вуглецю(ІІ),

бензин й гас);

Серцево-судинну та дихальну системи (бензин й гас, оксиди азоту,

вуглецю, діоксид сірки, свинець);

Шлунково-кишковий тракт (бензин й гас, оксиди азоту, оксид

вуглецю(ІІ), діоксид сірки, свинець).

Загальні симптоми у разі отруєння цими речовинами – це головний біль,

запаморочення, порушення координації руху, нудота.

Підвищення в атмосферному повітрі концентрацій токсикантів впливає

і на рослинний світ. Забруднення атмосферного повітря приводить до

зменшення фотосинтезу рослин, що приводить до порушення екологічної

рівноваги в природі. Шкідливий вплив токсикантів (діоксид сірки, оксид

азоту) на рослинність виявляється в зниженні врожайності ряду

сільськогосподарських культур, передчасному листопаді, утраті

плодоносіння у дерев [4,7].

Дія розглянутих токсикантів вивчена лише на піддослідних тваринах й

виявляється тими самими симптомами та захворюваннями, що й у людини.

Основним джерелом потрапляння нафтопродуктів в землю є викиди

автотранспорту, вуглеводні, потрапляють у грунт з талим снігом і дощовими

стоками, витоку на об'єктах їх зберігання та переробки, несанкціоновані

звалища будівельного і побутового сміття, протоки при заправці

автотранспорту паливом та ін.

Якщо потрапляють на поверхню нафтопродукти фільтруються

вертикально через товщу ґрунтів зони аерації і досягають рівня ґрунтових

вод, де відбувається їх накопичення і розтікання по водоносному горизонту.

22

Також забруднення ґрунтів і підземних вод на територіях АЗС може

бути обумовлено витоками нафтопродуктів.

Причинами витоків можуть бути різні дефекти і розгерметизація

резервуарів, аварійні протоки, втрати при наповненні і спорожненні

резервуарів та інших ємностей, несправності технологічного обладнання.

Основна особливість витоків полягає в тому, що вони носять

нерівномірний по площі і в часі характер. Наприклад, витоку зі швидкістю

дві краплі за 1 секунду призводять до втрати 130 л/міс нафтопродуктів.

Витоку у вигляді крапель, які переходять у тонкий струмінь, досягають 200

л /міс, а витікання у вигляді струменя товщиною 2,5 мм призводить до втрат

до 2,5 м3 /місяць [5].

Інша важлива особливість витоків на об'єктах

нафтопродуктозабезпечення полягає в тому, що вони відбуваються (або

можуть відбуватися) протягом усього терміну функціонування цих об'єктів.

Тому, незважаючи на обмеженість у часі кожного окремого витоку,

внаслідок поперемінного виникнення витоків відбуватиметься постійне

забруднення території об‘єкта протягом всього терміну його експлуатації.

На сучасних АЗС, що мають герметичне обладнання, ймовірність

підземних витоків палива мінімізована, проте кількість проток у

паливороздавальних колонках та на майданчику зливу палива залишається

високим (до 100 г на 1 т бензину і 50 г на 1 т дизпалива). Від проток, руху

автотранспорту і атмосферних випадінь фіксується високе забруднення

поверхневого стоку.

Вплив забрудненого поверхневого стоку на ґрунтове середовище

особливо інтенсивно, якщо відсутня зливова каналізація та очистка стоку. В

даний час не всі АЗС мають закриті системи водовідведення та очисні

споруди. Але навіть у тих випадках, коли такі системи є, з не замощених

поверхонь, газонів і через тріщини в покриттях, частина забрудненого стоку

потрапить в ґрунти (від 10 до 30% обсягу).

Нафтопродукти є токсичними речовинами третього класу небезпеки.

Потрапивши в грунт, вони утворюють плівку, яка погіршує повітро-

водообмін. У результаті гинуть всі рослини і мікроорганізми.

Процес розкладання нафтопродуктів протікає вкрай повільно. За три-

чотири роки відбувається окислення деяких компонентів. Утворюються

пірени, які через 25-30 років перетворюються на самі токсичні речовини

першого класу небезпеки – бенз(а)пірени [3].

Досліджень станом грунтів в районі АЗС недостатньо. Це частково

пояснюється тим, що забруднення грунтів нафтопродуктами в нашій країні

не нормується. Тому, з точки зору комплексного впливу на грунтову середу і

біосферу такі дослідження необхідні. Слід враховувати, що у складі

нафтопродуктів присутні такі небезпечні речовини, як бензол, стирол,

толуол, ксилол та ін. За результатами досліджень можлива розробка

інженерних методів рекультивації та реабілітації нафто забруднених ґрунтів.

Якщо вважати найважливішим показником забруднення рівень

рухливості хімічних елементів у ґрунті, то під стійкістю до забруднення слід

23

розуміти здатність ґрунтів переводити забруднення речовини в міцно

фіксуючий стан. Стійкість ґрунтів до забруднення переважно обумовлена

такими властивостями, як ємність катіонного обміну, рН, вміст гумусу.

Очевидно, що і заходи з рекультивації забруднених земель повинні

ґрунтуватися на збільшення поглинальної здатності ґрунтів та оптимізації

ґрунтової кислотності [4,7].

1.4 Методики визначення концентрації забруднювальних речовин

у нафтогазовій галузі

Метод фотоколориметрії – метод визначення ступеня поглинання

світла досліджуваним розчином або гідросумішшю, інтенсивності його

забарвлення. Використовується для вивчення гірські породи, вугілля,

властивостей нафти, при аналізі вод (метод А.С. Колбановської).

Наприклад, колориметричні властивості нафти залежать від вмісту

асфальтено-смолистих речовин. Разом із змінами вмісту останніх в нафті

змінюється її в'язкість, густина і інші властивості. Тому за зміною

колориметричних властивостей нафти можна міркувати і про зміну інших її

параметрів.

Методика фотоколометричного визначення парів вуглеводнів, які є

найпоширенішими забруднювальними речовинами у нафтогазовій галузі,

призначена для визначення парів бензину, гасу та уайт-спіриту в відведених

газах аерозольного виробництва в інтервалі концентрацій від 30 до 750 мг/м3.

Принцип методу візуально-колориметричний, заснований на окисленні

вуглеводнів (гасу, бензину, уайт-спіриту) біхроматом кальцію в

концентрованій сірчаній кислоті з утворенням продуктів окислення від

світло-жовтого до темно-коричневого кольору. Інші органічні речовини

заважають визначенню.

Відносне значення сумарної похибки результатів аналізу 15%.

Час проведення визначення 60 хв. з урахуванням часу відбору проби

газу.

Реактиви та апаратура:

1. Вуглеводні – бензин, гас, уайт-спірит – використовувані на

виробництві.

2. Калій двуххромовокислий, чда, ГОСТ 4220-75.

3. Кислота сірчана, пл. 1,84, хч, ГОСТ 4204-77.

4. Розчин, що поглинає (окислювальна суміш) – 0,2% розчин

біхромату калію в сірчаній кислоті.

5. Вихідний стандартний розчин. У мірну колбу ємністю 50 мл

вносять 30 мл окисної суміші і зважують, додають близько 0,5 мл уайт-

спіриту, гасу або бензину і знову зважують. Нагрівають розчин протягом 30

хв. на киплячій водяній бані. Об'єм розчину в колбі доводять до мітки

окисної сумішшю, добре перемішують і обчислюють вміст вуглеводню в 1

мл розчину.

24

6. Робочий стандартний розчин, містить 1000 мкг вуглеводню в

1мл, отримують з вихідного розчину шляхом розбавлення його окисненої

сумішші.

7. Аспіратор, ГОСТ 10238-74, модель 822.

8. Пробірки (150-15мл), ГОСТ 10515-75.

9. Піпетки, ГОСТ 20292-74, ємністю 1,5 і 10 мл з ціною поділки

0,01; 0,05 і 0,1 мл відповідно.

10. Циліндр мірний, ГОСТ 1770-74, ємністю 100 мл.

11. Колби мірні, ГОСТ 1770-74, ємністю 50 мл.

12. Баня водяна, ТУ 64-1-2850-76.

13. Ваги аналітичні типу ВЛА-200.

14. Секундомір, ГОСТ 5072-79.

Для побудови стандартної шкали готують розчини стандартів з

реактивів в кількостях, зазначених у табл. 1.1.

Таблиця 1.1 – Шкала стандартів

Реактив Номер стандарту

0 1 2 3 4 5 6 7 8

Рабочий

стандартний

розчин

вуглеводню, мл

0 0,1 0,2 0,5 0,7 1,0 1,5 2,0 2,5

Окислювальна

суміш, мл 3 2,9 2,8 2,5 2,3 2,0 1,5 1,0 0,5

Вміст вуглеводню,

мкг 0 100 200 500 700 1000 1500 2000

2500

Пробірки занурюють на 30 хвилин в киплячу водяну баню. Після

охолодження використовують отримані розчини в якості стандартної шкали.

Розчини стійкі протягом 20 діб.

Через два послідовно з'єднаних поглинальних прилади, що містять по 3

мл поглинального розчину, пропускають аналізований газ зі швидкістю

0,2 л/хв протягом 20 хв.

З кожного поглинача окремо в сухі пробірки з притертою пробкою

переносять 2,5 мл проби, обсяг доводять до 3 мл розчином, що поглинає і

занурюють на 30 хвилин в киплячу водяну баню. При охолодженні

порівнюють забарвлення проб з відповідними розчинами стандартної шкали.

На рисунку 1.1 зображений загальний вигляд фотоколориметра КФК-3. В

таблиці 1.2 наведені технічні характеристики фотоколориметра КФК-3.

25

Рисунок 1.1 – Загальний вигляд фотоколориметра КФК-3

Таблиця 1.2 – Технічні характеристики фотоколориметра КФК-3:

Спектральний діапазон роботи 315 – 900

Спектральний інтервал виділяється

монохроматором фотометра, нм ≤ 7

Коефіцієнта пропускання t 0-100

Оптична щільність D 0-3

Основна абсолютна похибка

вимірювання t ≤ 0,5

Основна абсолютна похибка

установки довжини хвилі, нм ≤ 3

Індикація результатів вимірювання

і робочої довжини хвилі цифрова

Живлення – від мережі змінного

струму напругою (220 ± 22) з частотою (50 ± 1) Гц

Габаритні розміри приладу ≤ 500х360х165

Маса, кг 15

Спектрофотометр – прилади, для контролю кольору. Головні завдання

спектрофотометра – розрахунок колірних координат і побудова спектральної

кривої вимірюваного об'єкта [3].

Більшість моделей спектрофотометрів для поліграфічних потреб мають

можливість одержувати координати кольору в міжнародних системах XYZ,

CIELab, CIE LCH.

26

Відмінність спектрофотометричних вимірів від вимірів людським оком

полягає в тому, що покази приладу залежать від завдання певних розмірів,

наприклад джерела світла, кута спостереження, і не залежать від

індивідуальних характеристик людського ока. Поліграфічний ринок, який

бурхливо розвивається, торкається різних областей виробництва, при цьому

видрукуваний матеріал може перебувати не тільки в закритих приміщеннях,

але, наприклад, під відкритим небом як рекламні плакати, або в метро, де на

зорове сприйняття впливає освітлення. Зміну сприйняття кольору в людини

залежно від освітлення прийнято називати метамеризмом. Для імітації

різного освітлення спектрофотометри використовують стандартизовані

джерела випромінювання D50, D65, A, B, C і т.д., що мають певні

спектральні характеристики. На рисунку 1.2 зображений загальний вигляд

спектрофотометра DR-2010. В таблиці 1.3 наведені технічні характеристики

спектрофотометра DR-2010.

Рисунок 1.2 – Загальний вигляд спектрофотометра DR-2010

27

Таблиця 1.3 Технічні характеристики спектрофотометра DR-2010

Оптичний діапазон 400 - 880 нм

Ширина спектральної лінії 4 нм

Точність поліхроматора ± 1 нм

Розширення поліхроматора 1 нм

Вибір довжини хвилі Автоматичний, залежить від

використовуваного методу

Оптична система для багатоканальної спектроскопії

Калібрування поліхроматора за допомогою монохроматичного джерела

Фотометричний діапазон -2 ... +2 А

Фотометрична похибка ± 0.005 A від 0.0 до 0.5 A; ± 1% від 0.5 до

2.0 Abs

Інтервал калібрування 1 рік

Режими виміру Пропускання, поглинання, концентрація

Живлення Батарея, акумулятор, мережа, змінний

струм

Інтерфейс Графічний сенсорний дисплей

роздільною здатністю 320 x 240 з

підсвічуванням

Пам'ять 1000 записів (дата, час, результат, зразок,

користувач), 50 користувальницьких

калібрувань

Годинник і календар присутні

Умови експлуатації 0 .. 40 ° C; 90% відн. вологості

Умови зберігання -10 .. +60 ° C; 85% відн. вологості

Розмір 32 x 18 x 19 см

Вага 2,2 кг

Методика газохроматографічного визначення концентрації таких

вуглеводнів, як бензину і етилацетату в промислових викидах призначена для

визначення концентрації і бензину і етилацетату в промислових викидах

виробництв гумової промисловості, а також інших виробництв, що

застосовують ці продукти. Діапазон вимірювання концентрації бензину

становить 50-30000 мг/м3, етилацетату – 5-15 000 мг/м

3.

Для визначення концентрації бензину і етилацетату використовується

газохроматографічний метод, заснований на детектуванні компонентів

полум'яно-іонізаційним детектором. Проба газу, який визначають вводиться

без попереднього концентрування. На рисунку 1.3 зображена принципова

схема газового хроматографа [6].

28

Рисунок 1.3 – Принципова схема газового хроматографа

1 – джерело газ-носія;

2 – вентиль тонкого регулювання швидкості потоку газу-носія;

3 – прилад для введення проби;

4 – хроматографічна колонка;

5 – детектор;

6 – термостат;

7 – колонки і термостат детектора;

8 – вимірювач швидкості потоку газ-носія.

При визначенні бензину результати вимірювання завищують

аліфатичні вуглеводні Сг – Cg (граничні і ненасичені).

Реактиви і матеріали, які використовують для вимірювання:

газовий хроматограф ЛХМ-8 МД або будь-який інший з полум'яно-

іонізаційним детектором (поріг чутливості по пропану 2,5×10-8

мг/с);

колонки хроматографічні з нержавіючої сталі (робоча і порівняльна),

діаметр 3 мм, довжина 1 м;

секундомір, ГОСТ 5072-79Е;

аспіратор будь-якої моделі;

газова піпетка, ємністю 0,5-1 л;

шприци медичні ємністю 1; 5; 10 мл, МРТУ 64-1-378-68;

мікрошприц МШ-10, ТУ 2.833.106;

ваги лабораторні, ГОСТ 24 104-80Е;

визначник маси, ГОСТ 7328-82Е;

29

лінійка вимірювальна металева ГОСТ 427-75;

лупа вимірювальна, ціна поділки 0,1 мм, ГОСТ 8309-75;

скляна ємність10 або 20 л;

чашка виварювальна порцелянова № 6, ємністю 250 мл, ГОСТ 9177-74;

насос водоструминний вакуумний, ГОСТ 10 696-75 або аналогічний;

набір сит «Фізпрібор»;

пісочна лазня;

муфельна піч, ТУ 79 РСФСР 337-72;

водень електролітичний (тиск 1,2-1,5 мгс /см);

Хроматограф – прилад вимірювальної техніки, призначений для

вимірювання компонентного складу газу. На рисунках 1.4 – 1.7 зображений

загальний вигляд газового хроматографа та окремих його частин. Принцип

дії ґрунтується на різній сорбції складових частин яким-небудь адсорбентом.

Зазвичай хроматографи ділять на дві великі групи – газові та рідинні, за

типом використовуваного елюенту. У газових хроматографах елюентом

(газом-носієм) виступає газ (як правило, інертний, в основному

використовуються водень, гелій, азот і аргон), в рідинної хроматографії

носієм є рідина (як правило, органічні розчинники, вода і водні розчини

використовуються в особливих видах хроматографії, наприклад, в гель-

фільтруючої) [5].

Рисунок 1.4 – Спеціальний пакет для зберігання суміші

30

Рисунок 1.5 – Загальний вигляд хроматографа

31

Рисунок 1.6 – Мікрошприц

Рисунок 1.7 - Інжектор

32

2 СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ТА КОНТРОЛЮ

ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

2.1 Поняття екологічного моніторингу

Екологічний моніторинг – це науково-інформаційна система контролю

за станом навколишнього середовища, до якої належить спостереження,

збирання і обробка інформації, оцінка і прогнозування стану навколишнього

середовища. Моніторинг виявляє критичні та екстремальні ситуації, фактори

антропогенного впливу, оцінює і прогнозує стан об‘єктів спостереження [8].

Завдання і функції моніторингу:

– виявлення взаємозв‘язку джерел забруднення природного середовища

з об‗єктами, на які вони впливають;

– виявлення каналів поширення забруднювальних речовин у

природному середовищі;

– вибір індикаторів для оптимальної оцінки стану навколишнього

середовища.

За напрямками і об‘єктами спостереження моніторинг поділяється на:

– сферний (об‘єктний) моніторинг – спостереження окремих об‘єктів

природи (атмосфери, біосфери, екосистем, географічних природних

комплексів та ін.).

У свою чергу, він поділяється на моніторинги: атмосферного повітря,

гідросфери, ґрунтовий, біологічний, сейсмічний, іоносферний, Сонця,

гравіметричний, магнітометричний, ландшафтний та багато інших. Усі ці

види поділяються ще на окремі підвиди моніторингу згідно з деталізацією

досліджень:

– господарський (галузевий, відомчий) моніторинг – спостереження

впливу в галузях господарства і міжгалузевих комплексах, інших сферах

господарської діяльності людини, окремих підприємствах.

Окремо виділяють базовий, або фоновий моніторинг – це

спостереження за «дикою», «еталонною» природою, тобто природними

об‘єктами, не зміненими або слабо зміненими впливом людської діяльності.

Хоча таких природних комплексів на Землі практично не залишилось, все ж

таки вибирають території, віддаленні від зон основного господарського

освоєння, біосферні заповідники та ін. Такі своєрідні еталони необхідні для

того, щоб можна було порівняти стан трансформованих природних

комплексів з нібито первинним станом середовища і з‘ясувати увесь рівень,

глибину цих перетворень. Фоновий моніторинг передбачає систематичні

стаціонарні заміри, які виконуються за єдиною програмою, стану атмосфери,

ґрунту, природних вод і особливостей земної поверхні [9].

Біологічний моніторинг – орієнтується на реєстрацію чисельності,

структури популяцій, характер розмноження та міграцій тварин і рослин.

33

Біологічний моніторинг поділяється на зоологічний, ботанічний і

антропогенний (медико-біологічний).

Геологічний моніторинг – досліджує стан літосфери, підземних вод,

кріогенних зон, глибинних (до 15 км) шарів геологічної будови Землі.

Гідрометеорологічний і геофізичний моніторинг – розглядає загальну

циркуляцію і стан атмосфери, електромагнітних полів, іонізаційного

випромінювання, озонового шару, гідрологічних процесів у світовому океані

та інші подібні питання глобальних процесів на Земної кулі.

За масштабами територій спостерігання виділяють:

– глобальний моніторинг – охоплює станції спостереження

планетарного масштабу. Сам термін «моніторинг» уперше з‘явився в

рекомендаціях комісії СКОПЕ (Науковий комітет з проблем навколишнього

середовища) при ЮНЕСКО у 1971 році, а у 1972 р. були сформульовані

перші пропозиції щодо створення Глобальної системи моніторингу

навколишнього середовища (Стокгольмська конференція ООН з

навколишнього середовища).

Глобальний моніторинг представлений постійними і тимчасовими

(спеціальні науково-дослідні експедиції) станціями (частково автоматично

чинними) у космічному просторі, океані, на суші (у тому числі в біосферних

заповідниках), Антарктиді і Арктиці, зондуванням атмосфери

(метеорологічні зонди і ракети) та ін. Значна частина станцій належить, або

діє під егідою ООН, використовуються також засоби спостереження, що є

власністю багатьох високорозвинених країн світу, передовсім США, Європи

та ін. Колишній Радянський Союз також мав велику кількість станцій у

світовому океані, на спеціальних науково-дослідних суднах та ін. Частково

інформацію для глобального моніторингу дають системи спостереження

окремих країн світу;

– імпактний (регіональний і локальний) моніторинг – екологічний

контроль на території окремих країн, їх регіонів, міст, окремих природних і

господарських об‗єктів.

Глобальний та імпактний моніторинг відрізняються площею

спостереження, відстанню між пунктами взяття (добору) проб, частотою

(години, місяці, роки) спостережень, кількістю компонентів спостереження,

точністю і оперативністю подання інформації [10].

Універсальним підходом до визначення структури системи

моніторингу антропогенних змін навколишнього природного середовища є її

розподіл на основні блоки (етапи): «Спостереження», «Оцінювання та аналіз

фактичного стану», «Прогноз стану», «Оцінка прогнозованого стану» та

«Підтримка прийняття управлінських рішень» (рис. 2.1). Загалом, до блоку

«Оцінювання і аналіз» ще часто відносять обробку даних спостережень, а до

блоку «Прогнозування» – процес моделювання стану довкілля.

Блоки «Спостереження», «Оцінювання та аналіз фактичного стану» і

«Прогноз стану» тісно пов‘язані між собою, оскільки прогноз стану

навколишнього середовища можливий лише за наявності достатньої

інформації про його фактичний стан (прямий зв‘язок). Побудова прогнозу, з

34

одного боку, має враховувати дані спостережень та закономірності зміни

стану природного середовища, а з іншого боку – спрямованість прогнозу в

значній мірі повинна визначати структуру і склад мережі спостереження

(зворотний зв‘язок).

прямий зв‘язок зворотний зв‘язок

Рисунок 2.1 – Схема блоків системи моніторингу довкілля

Дані, які характеризують стан навколишнього природного середовища,

отримані в результаті спостережень чи прогнозу, повинні оцінюватись в

залежності від того, в якій галузі людської діяльності вони використовуються

(за допомогою спеціально вибраних чи розроблених критеріїв). Така оцінка

повинна забезпечувати, з одного боку, визначення збитків від впливу

відповідної діяльності, а з другого – давати змогу оптимізувати людську

діяльність з урахуванням існуючих екологічних резервів. При таких оцінках

обов‘язковим є визначення допустимих навантажень на навколишнє

природне середовище з урахуванням інтегральних характеристик і

показників. Безпосереднє визначення таких показників становить певний

етап оцінки стану навколишнього природного середовища, оскільки в

результаті таких вимірювань можна по суті одразу ж відповісти на питання

про його стан [11-12].

Оцінка

фактичного стану

Управління

якістю

довкілля

Прогноз

стану довкілля

Спостереження

Оцінювання та

аналіз прогнозо-

ваного стану

Під

три

мка

при

йн

ятт

я

уп

рав

лін

ськи

х р

ішен

ь

35

2.2 Система екологічного контролю

Екологічний контроль є важливим правовим засобом забезпечення

раціонального природокористування і охорони довкілля. Окремі аспекти

контрольної функції проявляються при здійсненні інших напрямів

державного управління, наприклад екологічної експертизи, ліцензування,

нормування тощо, однак в цих випадках вони здійснюються лише побіжно. В

окремих поресурсових кодексах є розділи, що регулюють контроль в галузі

використання і охорони відповідних об'єктів, включені статті про моніторинг

(глава 5 Водного кодексу України), що є не обґрунтовано. Моніторинг

виступає самостійною функцією управління, яка позбавлена контрольного

«забарвлення», державно-владного примусу [11].

Об‘єктами екологічного контролю є: стан довкілля і його компонентів,

виконання заходів щодо охорони довкілля з боку природокористувачів,

забезпечення заходів екологічної безпеки, дотримання екологічного

законодавства, екологічних норм, правил і нормативів.

В залежності від системи органів, які здійснюють екологічний

контроль, можна розрізняти такі його види: державний, виробничий,

відомчий, самоврядний, громадський.

Державний екологічний контроль здійснюють спеціально

уповноважені державні органи; він має надвідомчі функції; покликаний

контролювати діяльність суб‘єктів всіх форм господарювання; допускає

можливість застосування до порушників заходів державного примусу.

Основні функції державного екологічного контролю покладені на Державну

екологічну інспекцію, що діє в складі Мінприроди (положення про неї

затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 р. в

редакції постанови від 16.06.2004 р.) та інші спеціальні підрозділи

Мінприроди України: Державну екологічну інспекцію Азовського моря

(Положення затверджене наказом Мінприроди від 06.12.2006 р.), Державну

Азово-Чорноморська екологічну інспекцію (Положення затверджене наказом

Мінприроди від 06.12.2006 р.), Державну екологічну інспекцію з охорони

довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря (Положення затверджене

наказом Мінприроди від 06.12.2006 р.) [7].

Під час здійснення процесу екологічного контролю Держекоінспекція

наділена комплексом повноважень, закріплених в п. 5 Положення, зокрема

вона має право: обстежувати в установленому порядку підприємства,

установи і організації, з метою перевірки додержання ними вимог

законодавства про охорону навколишнього природного середовища,

раціональне використання природних ресурсів, екологічну та в межах своєї

компетенції радіаційну безпеку, обмежувати чи тимчасово припиняти в

установленому порядку діяльність підприємств, установ і організацій та

експлуатацію об‘єктів і подавати Мінприроди пропозиції щодо припинення

діяльності цих підприємств, установ і організацій у разі порушення вимог

законодавства про охорону навколишнього природного середовища,

екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеки; перевіряти

36

документи па право спеціального використання природних ресурсів, крім

лісових (ліцензії, дозволи тощо); складати акти перевірки і протоколи про

адміністративні правопорушення та розглядати справи про адміністративні

правопорушення у межах повноважень, визначених законом; давати

обов'язкові до виконання приписи з питань, що належать до її повноважень

та інші. Методами екологічного контролю Держекоінснекції є перевірки,

спостереження; видача чи анулювання дозволів, дача обов'язкових вказівок;

накладення заборон і обмежень; притягнення до юридичної відповідальності.

Одним з методів і важливих механізмів впливу на суб'єктів, які

порушують екологічні вимоги, є можливість закриття, зупинення чи

припинення роботи відповідних підприємств. Детальніше про підстави

такого впливу йдеться у постанові Верховної Ради України від 29.10.1992 р.

«Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи

припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об‘єктів у разі

порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного

середовища» [11].

Відомчий контроль реалізується у рамках відповідних міністерств і

комітетів, які здійснюють управління окремими природними об‘єктами і

поширюється на підпорядкованих їм суб‘єктів. Так, функції контролю за

дотриманням екологічних вимог при видобуванні корисних копалин,

будівництві підземних споруд здійснюють органи Державного комітету з

промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду.

Виробничий контроль має на меті перевірку дотримання екологічних

вимог на конкретному підприємстві. Для цього в межах підприємства

створюються спеціальні підрозділи (природоохоронні відділи, лабораторії),

які здійснюють постійне спостереження за впливом підприємства на

довкілля.

Суб‘єктами самоврядного контролю виступають органи місцевого

самоврядування. Він передбачений Земельним кодексом України лише щодо

земельних ресурсів (ст. 189).

Громадський екологічний контроль, як передбачено в ст. 36 Закону

України «Про охорону навколишнього природного середовища»,

здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього

природного середовища, статус яких визначений Положенням про

громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженим наказом

Мінекоресурсів України 27.02.2002 р.

Громадські інспектори призначаються Головними державними

інспекторами. Громадські інспектори наділені рядом повноважень, які дають

можливість їм проводити нагляд за дотриманням природоохоронних вимог

господарюючими суб‘єктами та певною мірою контролювати ефективність

роботи державних екологічних інспекторів. Зокрема, вони мають право:

спільно з працівиками органів Мінприроди брати участь у проведенні

перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями всіх форм

власності та громадянами вимог природоохоронного законодавства, норм

екологічної безпеки та використання природних ресурсів; за направленням

37

органу Мінприроди, який призначив громадського інспектора, проводити

рейди та перевірки і складати акти перевірок; складати протоколи про

адміністративні правопорушення і подавати їх відповідному органу

Мінприроди для притягнення винних до відповідальності; перевіряти

документи на право використання об‘єктів тваринного світу, зупиняти

транспортні засоби та проводити огляд речей, транспортних засобів, знарядь

полювання і рибальства, добутої продукції та інших предметів та ряд інших.

У літературі виділяють форми попереджувального і поточного

державного екологічного контролю. Завданням попереджувального

контролю є недопущення господарської, управлінської га іншої діяльності,

яка в майбутньому може спричинити шкідливий вплив на природу.

Здійснюється такий контроль на стадіях планування чи проектування такої

діяльності, реалізації проекту, вводу об‘єкта в експлуатацію. Поточний

державний екологічний контроль здійснюється на стадії експлуатації

підприємств чи інших екологічно значимих об‘єктів, у процесі

природокористування [9].

Особливим різновидом екологічного контролю виступає екологічний

аудит, тобто документально оформлений системний незалежний процес

оцінювання об‘єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об‘єктивне

оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів

діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним

середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про

охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям

екологічного аудиту (ст. 1 Закону України «Про екологічний аудит»).

Щоправда в Законі України «Про охорону навколишнього природного

середовища» він включений складовою частиною економічного механізму

охорони довкілля. Разом з тим приналежність його до екологічного контролю

визначається його завданнями, які законодавчо закріплені ст. 8 Закону «Про

екологічний аудит», а саме забезпечення додержання законодавства про

охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та

іншої діяльності [11].

2.3 Контролюючі органи в галузі екології

Завдання місцевих органів влади та їх системної складової – місцевого

екологічного управління – найближче стосуються природи, населення. Ці

органи влади є ніби прямими «посередниками» між природою і суспільством,

задовольняючи екологічні потреби людини; є первинним механізмом

ефективного й швидкого зворотного зв'язку з природою; і в цьому полягає чи

не основна їхня функціональна особливість.

Через місцеві органи влади найбільш предметно реалізується принцип

гармонійного збалансованого розвитку – «думати глобально, діяти

локально», а через систему місцевого екологічного управління здійснюється

політика охорони середовища, підтримки екологічного балансу,

етноландшафтної рівноваги. На місцевому рівні найповніше стикаються

38

духовні й екологічні інтереси населення, культурні й екологічні традиції. Ось

чому місцевим органам влади як управлінському механізму взаємодії

суспільства і природи надасться великого значення.

До контролюючих органів в галузі екології відносяться:

Екологічна інспекція;

Санітарно-епідеміологічна служба.

Для контролю забруднення біосфери використовуються такі

нормативи:

1) Водних ресурсів: ГДК (гранично допустима концентрація)

рибогосподарські та господарсько-питні (ОБРВ (орієнтовно-безпечний рівень

впливу) речовини) інколи комунально-побутові; ГДС (гранично допустимі

скиди) для стоків підприємств та ТПВ (тимчасово погоджений викид);

2) Атмосферне повітря: ГДК середньодобове та максимально-

разове; для підприємств ГДВ (граничнодопустимий викид) та ТПВ

(тимчасово-погоджений викид);

3) Забруднення ґрунтів: моніторинг ґрунтів здійснюється спільно з

моніторингом сміттєзвалищ. Для речовин, які показують якість ґрунтів є

ГДК.

Для підприємств, які формують певні обсяги відходів надаються

дозволи на утворення відходів, в яких чітко прописується яку кількість

відходів і якого класу небезпеки може утворювати підприємство та зазначено

шляхи їх утилізації чи зберігання;

4) В сфері надрокористування: підприємство, яке здійснює

видобування, повинно отримати дозвіл на користування надрами, юридично

оформити земельну ділянку, зроблений гірничий відвід. При заборі вод з

артезіанської свердловини додатково потрібен дозвіл на спеціальне

водокористування [12].

39

3 КОМПЛЕКСНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ ТА

КОНТРОЛЬ НАФТОГАЗОВИХ ПІДПРИЄМСТВ, НА ПРИКЛАДІ

АВТОЗАПРАВНИХ СТАНЦІЙ

3.1 Вимоги до автозаправок

1. Кожна стаціонарна АЗС повинна мати робочу документацію –

Робочий проект, який подавався на державну екологічну експертизу і має

відбуватися згідно договору з цим підприємством. Скид неочищених стоків з

вмістом нафтопродуктів у водойми та на рельєф заборонено.

2. Стан експлуатації очисних споруд зливових стоків повинен

відповідати вимогам Водного Кодексу і не менш як 2 рази на рік (весною та

восени) проводити огляд діючого устаткування каналізаційної мережі та

необхідний ремонт. Всі зміни фіксувати в паспорті, а також в

експлуатаційному журналі.

3. Наявність дозволу на викид та дотримання його умов (дихальні

клапани). Згідно пункту 12.3 «Правил технічної експлуатації стаціонарних та

пересувних автозаправних станцій», введених в дію 27.03.1986 року на

території АЗС необхідно періодично перевіряти загазованість повітря.

Наявність шкідливих речовин у повітрі робочої зони не повинна

перевищувати гранично допустимих концентрацій.

4. Наявність паспортів на ємності з відміткою про термін придатності

до експлуатації. Обстеження та дефектоскопію резервуарів виконують

спеціалізовані організації.

5. Наявність сертифікатів якості палива [20].

3.2 Моніторинг викидів забруднювальних речовин від роботи АЗС

При оцінці шкідливої дії АЗС на навколишнє середовище не можна

забувати і про викиди від автотранспортних засобів, які заїжджають та

обслуговуються на автозаправних станціях. Основна причина забруднення

повітря полягає в неповному і нерівномірному згоранні палива. У

відпрацьованих газах двигуна внутрішнього згорання міститься 170

шкідливих компонентів. До складу цих викидів входять оксид вуглецю,

вуглеводні, оксиди азоту, сірки, тверді частки, при перемінних режимах

роботи, запусках, зупинках автотранспорт викидає сажу, смоли, бенз(а)пірен,

продукти неповного згорання палива, а також важкі метали (особливо

свинець), які утворюються під час витирання гальмових колодок та

зношуванні автопокришок [9,18].

Картерні гази - це суміш частини відпрацьованих газів, які проникають

через нещільності поршневих кілець в картер двигуна, з парами моторного

мастила. Паливні випаровування надходять в навколишнє середовище через

систему живлення двигуна: стиків, шлангів і т. д. Розподіл головних

40

компонентів викидів у карбюраторного двигуна наступне: відпрацьовані гази

мають 95% СО, 55% і 98%, картерні гази по – 5%, 2%, а паливні

випаровування – до 40 %.

Усі ці викиди - токсичні речовини, які часто спричиняють незворотну

шкоду організму, що призводить до функціональних порушень, деформацій

та летальногокінця. Вони можуть викликати гострі та хронічні отруєння.

Кількісний та якісний склад вихлопних газів двигуна залежить від

низки чинників: типу двигуна, особливостей конструкції, його технічного

стану, потужності, режиму роботи, якості застосованого пального.

Викиди відпрацьованих газів автомобілів регулюються двома

вітчизняними стандартам:

1. ДСТУ 4276-04 «Норми і методи вимірювань димності у

відпрацьованих газах автомобілів з дизелями або газодизелями».

2. ДСТУ 4277-04 «Норми і методи вимірювання вмісту оксиду вуглецю

та вуглеводнів у відпрацьованих газах автомобілів, що працюють на бензині

або газовому паливі».

В Україні контролюють автомобілістів, щоб викиди не перевищували

норми. Моніторинг і контроль викидів проводять національне агентство з

екологічних інвестицій та державна екологічна інспекція. Необхідно

виявляти автомобілі, викиди яких не відповідають нормі. Контролюють це

питання представники екологічної інспекції та ДАІ [10].

В «найавтомобільнішій» державі світу – Сполучених Штатах повітря

на вулицях мегаполісів чистіше, ніж, наприклад, у Києві. Адже там від 1974

року працює закон, який забороняє свинцеві добавки до бензину.

Значення окремих складових до загальної емісії забруднення залежить

від технічних параметрів обладнання, його стану, кваліфікації та дисципліни

персоналу. Орієнтовні значення окремих джерел у загальній емісії

забруднення представлено у вигляді кругової діаграми на рисунку 3.1.

Рисунок 3.1 – Діаграма загальної емісії забруднення

41

3.3 Нормування та контроль вмісту шкідливих речовин у повітрі

Контроль проби повітря виконується в зоні дихання людини з

урахуванням місць утворення шкідливих речовин і шляхів, якими вони

потрапляють в робочу зону. Кількість проб та метод контролю визначається

санітарними нормами та органами санітарного нагляду.

У приміщеннях, де присутні речовини 1-го класу небезпеки та де може

бути аварійний викид, повинен запроваджуватись безперервний контроль.

Для інших випадків – періодичний.

Методи контролю вмісту хімічних речовин в повітрі поділяються на

три групи:

1. Індикаторні методи хімічного аналізу з використанням

газоаналізаторів У Г-1, УГ-2, ГХ-4 та подібних до них аналізаторів, що

працюють на принципі кольорової реакції між індикаторним порошком і

досліджуваним газом або парою, які прокачуються разом з повітрям через

індикаторну трубку, заповнену реагентом. За інтенсивністю зміни кольору

або за об'ємом прореагованого порошку визначають концентрацію

досліджуваної речовини. Для аналізів деяких речовин застосовують папір,

змочений реагентом, що змінює свій колір під дією хімічної реакції.

Більшість цих методів є експресними і не потребують дорогих приладів та

обладнання і спеціальних знань. Цим визначається їх поширення в практиці.

Недоліки методів – низька точність визначення (похибка ±10%), але цього

буває досить, щоб орієнтуватись у небезпеці загазованості повітря.

2. Санітарно-хімічні методи – колориметричний, фото

колориметричний, хроматографічний, нефелометричний та ін.

3. Здебільшого вони є лабораторними, потребують спеціальних

знань і підготовки, коштовні. Їх перевага – точність визначення концентрації

вимірюваної речовини.

4. Безперервно-автоматичні методи – автоматично контролюють і

сигналізують про наявність в повітрі відповідних концентрацій шкідливої

речовини. Для цього призначені газоаналізатори і газосигналізатори. Вони

працюють на принципі зміни електричних властивостей речовини

(електричного опору, електропровідності, електричної ємності) при хімічній

реакції або при розчиненні в ній шкідливої речовини, яка контролюється. За

зміною електричних властивостей встановлюються значення концентрації

шкідливої речовини. До цієї групи належать прилади: ФЛ-5501

(універсальний газоаналізатор), ПГФ-1 (для визначення СО), КУ-1,3 (для

визначення пари бензину), ФК-560 (для визначення сірчаного водню), ФК-

450,4502 (оксиди азоту), ГПК-1 (сірчаний газ) та ін.

Взагалі існує дуже багато різних методик визначення шкідливих

речовин в повітряному середовищі (більше 200) і класифікувати їх важко, бо

вони можуть одночасно відповідати різним вимогам класифікації.

42

Застосовуються і непрямі методи визначення деяких речовин, наприклад, за

вмістом кисню в середовищі, що досліджується, та інші [16,21].

Пил – основний шкідливий фактор на багатьох промислових

підприємствах, обумовлений недосконалістю технологічних процесів.

Природний пил знаходиться в повітрі в звичайних умовах мешкання людини

в межах концентрацій 0,1-0,2 мг/м3, в промислових центрах, де діють великі

підприємства, він не буває нижче 0,5 мг/м3, а на робочих місцях запиленість

повітря іноді сягає 100 мг/м3. Значення ГДК для нейтрального пилу, що не

має отруйних властивостей, дорівнює 10 мг/м3.

Основні фізико-хімічні властивості пилу: хімічний склад, дисперсність

(ступінь подрібнення), будова частинок, розчинність, щільність, питома

поверхня, нижня та верхня концентраційна границя вибуховості суміші пилу

з повітрям, електричні властивості та ін. Знання усіх цих показників дає

можливість оцінити ступінь небезпеки та шкідливості пилу, його пожежо- та

вибухонебезпечність.

Промисловий пил може бути класифікований за різними ознаками.

За походженням – органічний (рослинний, тваринний, штучний пил) і

неорганічний (мінеральний, металевий пил) та змішаний (присутність часток

органічного та неорганічного походження);

За способом утворення – дезінтеграційний (подрібнення, різання,

шліфування і т. п.), димовий (сажа та частки речовини, що горить) та

конденсаційний (конденсація в повітрі пари розплавлених металів);

За токсичною дією на організм людини – нейтральний (нетоксичний

для людини пил) та токсичний (отруюючий організм людини).

Дисперсний склад характеризує пилові частки за розміром і значною

мірою обумовлює властивості пилу. Для організму людини найбільш

небезпечний пил, що складається з часток розміром до 0,015 мкм, тому що

погано затримується слизовими оболонками верхніх дихальних шляхів і

потрапляє далеко в легеневу тканину. Також має значення форма частинок

пилу. Частинки зазубреної колючої форми небезпечніші за сферичні, бо

подразнюють шкіру, легеневі тканини та слизові оболонки, даючи змогу

просмоктуватися в організм інфекційним мікроорганізмам, що

супроводжують пил або знаходяться у повітрі. Це призводить до атрофічних,

гіпертрофічних, гнійних, виразкових та інших змін слизових оболонок,

бронхів, легень, шкіри; веде до катару верхніх дихальних шляхів,

виразковому захворюванню носової перетинки, бронхіту, пневмонії,

кон'юнктивіту, дерматиту та інших захворювань. Довготривале вдихання

пилу, що потрапляє в легені, викликає пневмоконіоз. Найбільш небезпечна

його форма – силікоз – розвивається при систематичному вдиханні пилу, що

містить вільний діоксид кремнію SіO2. Борошняний, зерновий пил та деякі

інші можуть спричинити хронічний бронхіт [22].

Деякі види пилу (свинцевий, миш'яковий, марганцевий і т.п.)

обумовлюють отруєння і ведуть до функціональних змін ряду органів і

систем. Отрути, що надходять до організму через дихальні шляхи,

43

створюють підвищену небезпеку, тому що безпосередньо потрапляють у

кров.

Побічна дія пилу на людину полягає в тому, що при підвищеній

запиленості повітря змінюється спектр інтенсивності сонячної радіації

(поглинання та розсіювання ультрафіолетового випромінювання),

знижується освітленість.

Пилові частки здатні сприймати електричний заряд безпосередньо із

газового середовища (пряма адсорбція іонів із повітря), так і в результаті

тертя частинок пилу між собою або безпосереднього контакту з якою-небудь

зарядженою поверхнею. Встановлено, що із загальної кількості пилових

частинок, які заносяться з повітрям в дихальні шляхи, затримуються

слизовими оболонками переважно заряджені частки.

Задимленість повітря робочої зони несе особливу загрозу здоров'ю

людини за рахунок того, що в легені потрапляють, окрім димового пилу, ще

й токсичні гази СО та СO2, про небезпеку яких зазначалося вище.

Небезпека пилу може бути для людини дуже великою, якщо пил

містить радіоактивне забруднення, яке можна встановити тільки

вимірюванням спеціальними приладами. Запиленість повітря шкідлива також

для обладнання, яке швидко спрацьовується і виходить із ладу [10].

При проектуванні виробничих будівель, технологічних процесів,

устаткування необхідно ставити вимоги до санітарного обмеження вмісту

шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони регламентується

значенням гранично допустимих концентрацій (ГДК), мг/м3 [30].

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої

зони – це концентрації, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі

протягом 8 годин чи іншої тривалості, але не більше 41 години на тиждень,

протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювань або

відхилень у стані здоров‘я, які виявляються сучасними методами досліджень,

у процесі роботи чи у віддалений термін життя нинішнього і наступного

поколінь. За ступенем дії на організм шкідливі речовини відповідно до

ГОСТу 12.1.007-88 поділяються на 4 класи небезпеки:

І клас – надзвичайно небезпечні;

П клас – високонебезпечні;

III клас – помірно небезпечні;

IV клас – малонебезпечні.

ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони є обов'язковими

санітарними нормативами для використання при проектуванні технологічних

процесів і вентиляції. ГДК установлюються на підставі даних медико-

біологічних досліджень, що проводяться на тваринах. Для низьколетких, але

активно проникаючих крізь шкіру шкідливих речовин мають

встановлюватися тести експозиції.

На період, що передує проектуванню виробництва, мають тимчасово

визначатися орієнтовні безпечні рівні впливу – ОБРВ. Вони мають

переглядатися через 2 роки після їх затвердження чи замінятися

44

ГДК з урахуванням накопичених даних про співвідношення здоров'я

працівників з умовами праці.

ГДК шкідливих речовин, що найчастіше трапляються в технологічних

процесах, подані в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 Граничнодопустимі концентрації (ГДК) шкідливих

речовин у повітрі робочої зони

№

п/п

Найменування речовини Значення ГДК,

мг/м3

Клас

небезпеки

1 Азоту оксиди 5 III

2 Акриловий ефір етиленгліколю 0,5 П

3 Алюміній і його сплави 2 III

4 Аміак 20 IV

5 Амонію хлорид 10 III

6 Ацетон 200 IV

7 Бензин 100 IV

8 Бензол 15 ІІ

9 Вінілацетат 10 III

10 Водень хлорид 5 II

11 Вольфрам 6 IV

12 Гексан 300 IV

13 Дихлоретан 10 II

14 Зола пальних сланців 4 III

15 Йод 1 II

16 Капрон 5 ІІІ

17 Карбамід (сечовина) 10 ІІІ

18 Кислота азотна 2 III

19 Кислота ацетилсаліцилова 0,5 II

20 Кислота борна 10 ІІІ

21 Кислота сірчана 1 II

22 Кислота оцтова 5 III

23 Ксилол 50 ІІІ

24 Олії нафтові мінеральні 5 ІІІ

25 Миш'як 0,04 II

26 Нафта 10 III

27 Озон 0,1 І

28 Поліетилен 10 IV

29 Пропілен 100 IV

30

Пил зі вмістом двоокису кремнію

понад 70% 1 III

45

Відомі засоби санітарно-хімічного аналізу повітря можна розділити на

три основні групи: лабораторні, експресні й автоматичні (останні

забезпечують постійний контроль повітря виробничих приміщень). При

розробці всіх типів засобів застосовують різні аналітичні методи: хімічні,

фізичні, фізико-хімічні й біохімічні.

Аналітичні і лабораторні методи контролю шкідливих речовин

включають відбір проб із подальшою доставкою й проведення їх аналізу у

лабораторних умовах, що, буває, не дає змоги вчасно вжити дієвих заходів

для забезпечення нормальних умов праці.

Лабораторні методи аналізу не завжди є досить оперативними, але вони

забезпечують високу точність визначення наявних у повітрі хімічних

речовин. До лабораторних належать фотохімічні, люмінесцентні,

електрохімічні, хроматографічні, спектрофотометричні, полярографічні й

інші методи.

Експресні методи визначення концентрацій у повітрі виробничих

приміщень є простими та оперативними, крім того, не потребують джерел

електричної і теплової енергії. Найчастіше в практиці експресного аналізу

застосовується індикаційний метод, що передбачає вимірювання

концентрації шкідливих речовин індикаторними трубками. В основі

індикаційного методу аналізу повітряного середовища лежать колометричні

реакції, що відбуваються на твердих носіях (папірцях, крейдах, порошках),

просочених індикаторними реактивами.

Експресні методи також полягають у застосуванні спеціальних

приладів-газоаналізаторів різних конструкцій. Наприклад, газоаналізатор

типу УГ-2 – універсальний переносний прилад, призначений для експресного

кількісного визначення різних шкідливих речовин (аміаку, ацетилену,

ацетону, бензину, бензолу, оксидів азоту й вуглецю, сірководню, вуглеводнів

нафти, хлору та ін.) у повітрі виробничих приміщень [23].

Для експресного аналізу органічних і неорганічних речовин у різних

галузях промисловості успішно застосовуються індикаторні трубки, що

випускаються іноземними фірмами – «Drager» (Німеччина), «Kitagawa»

(Японія), «Хігітест» (Болгарія).

В умовах сучасних виробництв різних галузей промисловості

лабораторні методи і прилади з індикаторними трубками не завжди

забезпечують ефективний контроль стану повітряного середовища, оскільки

небезпечні концентрації газів і парів у повітрі робочої зони можуть

створюватися за короткий час і процес виникнення небезпечної ситуації

носить випадковий характер. Тому автоматичний контроль загазованості

повітря за допомогою автоматичних газоаналізаторів стає необхідним

елементом контролю й управління технологічним процесом.

Автоматичні газоаналізатори забезпечують: швидкість вимірювання і

реєстрації концентрації шкідливої речовини в повітрі; звукову й світлову

сигналізацію про перевищення санітарних норм вмісту шкідливих речовин у

повітрі на місці вимірювання або у диспетчерських пунктах із включенням у

необхідних випадках вентиляції; економію витрат робочого часу при

46

контролі стану повітряного середовища; можливість їх улаштування у

важкодоступних і небезпечних місцях, а також у пересувних лабораторіях.

Промислові автоматичні газоаналізатори залежно від принципу дії

(методу аналізу) підрозділяють на механічні, звукові, теплові, магнітні,

електрохімічні, іонізаційні, оптичні, оптико-акустичні та ін.

Для встановлення концентрації сірководню, аміаку, фосгену

застосовують фотоколометричні автоматичні газоаналізатори «Сирена» у

вибухозахисному виконанні. Широко використовуються електрохімічні

автоматичні газоаналізатори типу «Атмосфера», «Мигдаль», «Палладій-М»,

призначені для визначення оксиду вуглецю, діоксиду сірки, сірководню,

озону, синильної кислоти у великому діапазоні вимірювань.

За кордоном провідні приладобудівні фірми (в основному Японії і

Німеччини) розробляють і випускають автоматичні газоаналізатори,

сигналізатори й системи газового аналізу різних типів для контролю вмісту

хімічних речовин у повітрі [19].

Для оцінки запиленості повітряного середовища визначають масову

концентрацію пилу (мг/м3) прямим (гравіметричним) методом, а також його

дисперсний склад, кількість порошин в одиниці об'єму повітря та їх форму

рахунковим методом за допомогою мікроскопа.

Для встановлення вмісту пилу в повітрі часто використовують непрямі

методи, що ґрунтуються на закономірності зміни фізичних властивостей

запиленого повітря залежно від концентрації пилу – зміни значень

поглинання світлових, теплових та іонізуючих випромінювань тощо.

Найчастіше в цьому випадку застосовують радіоізотопні й оптичні методи.

Наприклад, для експресного визначення масової концентрації пилу

призначені: фотопиломіри Ф-1, Ф-2; вимірник концентрації пилу ІКП-ЗД в

іскробезпечному виконанні; радіоізотопні пиломіри ПРИЗ-2, ІЗВ-3, ПСАР

тощо.

3.4 Види постів спостережень

Діюча в Україні мережа спостережень за забрудненням атмосферного

повітря охоплює пости ручного відбору проб повітря й автоматизовані

системи спостережень та контролю оточуючого середовища (АСКОС). Пости

спостережень за забрудненнями можуть бути стаціонарними, маршрутними

та пересувними (підфакельними). З постів ручного відбору проби для аналізу

передають в хімічні лабораторії [14].

Стаціонарні АСКОС обладнані пристроями для безперервного

відбирання та аналізування проб повітря в заданому режимі й передавання

інформації каналами зв‘язку в центр управління.

Стаціонарний пост спостереження призначений для регулярного

відбору проб повітря з метою подальшого лабораторного аналізу,

безперервного реєстрування вмісту забруднювальних речовин

автоматичними газоаналізаторами. Мережа стаціонарних постів обладнана

приміщеннями типу «ПОСТ» – утепленими дюралевими павільйонами, в

47

яких встановлені комплекти приладів та обладнання для відбору проб

повітря і вимірювання метеорологічних параметрів: температури, вологості,

швидкості та напрямку вітру. Діючі типи павільйонів «ПОСТ-1», «ПОСТ-2»,

«ПОСТ-2а» відрізняються продуктивністю та ступенем автоматизації.

Найпоширені-шими є лабораторії типу «Пост-2».

Лабораторію комплектну типу «ПОСТ-2» використовують для

стаціонарних спостережень за рівнем забруднення атмосферного повітря, а

також для з‘ясування метеорологічних характеристик. Вона забезпечує

автоматичне вимірювання та фіксування на діаграмній стрічці концентрацій

оксиду вуглецю і діоксиду сірки; автоматичний відбір 33 проб повітря для

визначення 5 газоподібних домішок, сажі та пилу; ручний відбір 5 проб

повітря на вміст газоподібних домішок, сажі і пилу; автоматичне

вимірювання і реєстрацію напрямку та швидкості вітру, температури

(–50…+50°С), вологості атмосферного повітря (0…100 %); контроль за

температурою, вологістю і тиском атмосферного повітря за допомогою

переносних приладів [17].

Комплект її технічних засобів містить:

металевий каркас (павільйон) із зовнішніми та внутрішніми

допоміжними пристроями;

прилади автоматичного контролю концентрацій

забруднювальних речовин: газоаналізатори типу ГМК-3 (для визначення

оксиду вуглецю) і типу ГКП-1 (для діоксиду сірки);

групу приладів для автоматичного та ручного від-бору проб

повітря на вміст газоподібних домішок, сажі та пилу: електроаспіратори типу

ЕА-1, ЕА-2, ЕА-2С і автоматичний повітровідбирач «Компонент»;

групу приладів для автоматичного і ручного контролю

метеопараметрів: анеморумбограф типу М63МР, датчики температури і

вологості.

Лабораторію «ПОСТ-2» обслуговує оператор, який реєструє значення

температури, вологості, тиску. Вона може працювати в безперервному

режимі або з перервами при півгодинному обслуговуванні оператором 2…4

рази на добу, одночасно контролюючи вміст у повітрі 2 забруднювальних

речовин. За одне обслуговування забез-печується одночасний відбір 38 проб

(за автоматичного відбору – 33, ручного – 5 проб). «ПОСТ-2» контролює 7

метеопараметрів (4 – при автоматичному вимірюван-ні з реєстрацією, 3 – при

візуальному). Продуктивність лабораторії за чотириразового обслуговування

протягом доби становить 50 тис. проб/год., середній термін служби – 10 років

[25].

Серед стаціонарних постів виокремлюють опорні стаціонарні пости,

призначені для виявлення довготривалих змін вмісту основних або

найпоширеніших забруднювальних речовин, та неопорні стаціонарні пости,

призначені для спостережень за спеціальними, характерними для

контрольованої місцевості, шкідли-вими речовинами.

48

Стаціонарні пости спостережень можуть встановлюватись в житловій,

промисловій, змішаній зонах та біля автомагістралей.

Маршрутний пост спостереження призначений для регулярного

відбору проб повітря у фіксованих точках місцевості за допомогою

спеціально обладнаної автолабораторії. Маршрут щомісячно змінюється з

таким розрахунком, щоб відбір проб повітря у кожному пункті проводився в

різний час доби. Наприклад, протя-гом першого місяця машина об‘їжджає

пости в порядку зростання номерів, другого – в порядку їх спадання,

третього – з середини маршруту до кінця і з початку до середини.

Розміщення маршрутних постів повинно бути таким, щоб виявляти

максимальні концентрації забруднювальних речовин, які формуються

джерелом викиду. Визначаючи місця відбору проб, приймають до уваги

висоту джерела викиду (Н) і максимально можливу зону забруднення ним

атмосферного повітря (R), яка дорівнює 20 Н. Складають схему, центром якої

є джерело викиду, навколо якого будують кола з радіуса-ми 0,5R; 1R; 1,5R. У

точках перетину кіл з проведеними з центра лініями, що позначають сторони

світу, відбирають проби повітря [14].

Підфакельний (пересувний) пост спостереження використовується для

відбору проб під димовим факелом з метою виявлення зони його впливу.

Ці місця обирають з урахуванням закономірностей поширення

забруднювальних речовин в атмосфері. Проби відбирають за переважним

напрямком вітру на відстанях: 0,2; 0,5; 1; 2; 3; 4; 5; 6; 8; 10; 15; 20 км від

джерела забруднення. Допоміжні точки встановлюють у зоні формування

максимальної концентрації, на межі санітарної захисної зони (СЗЗ), на

відстані СЗЗ + 200 м. На кожному колі з обох сторін від вісі факелу на

відстані 1/25 R встановлюють ще по два пости. У зоні максимального

забруднення відбирають не менше 60 проб повітря, а в інших зонах – до 25

на висоті 1,5 м від поверхні землі протягом 20…30 хв. не менше як у трьох

точках одночасно [26].

3.5 Моніторинг АЗС міста Вінниці

Вся мережа автозаправних станцій України включає 1625 АЗС. З них

Вінницька область – 47 АЗС; Волинська область – 47 АЗС; Дніпропетровська

область – 209 АЗС; Донецька область – 23 АЗС; Житомирська область – 66

АЗС; Закарпатська область – 60 АЗС; Запорізька область – 129 АЗС; Івано-

Франківська область – 35 АЗС; Київська область – 61 АЗС; Кіровоградська

область – 50 АЗС; Луганська область – 17 АЗС; Львівська область – 110 АЗС;

Миколаївська область – 43 АЗС; Одеська область – 71 АЗС; Полтавська

область – 67 АЗС; Рівненська область – 70 АЗС; Сумська область – 62 АЗС;

Тернопільська область – 40 АЗС; Харківська область – 75 АЗС; Херсонська

область – 63 АЗС; Хмельницька область – 63 АЗС; Черкаська область – 69

АЗС; Чернігівська область – 51 АЗС; Чернівецька область – 54 АЗС; (рис.

3.2).

49

Рисунок 3.2 – Мережа АЗС України

Заправки WOG розташовані в 24 областях України, а також у Києві та

Автономні республіці Крим. Заснована мережа у 2000 року. Управління

мережею автозаправних комплексів WOG здійснює «Континент Нафто

Трейд». Крім того, це друга найбільша мережа АЗС в Україні та нараховує,

станом на 2015 рік, 491 АЗС. Компанія постачає дизельне паливо під

брендом Mustang, яке відповідає стандартам ДСТУ 4840:2007 «Паливо

дизельне підвищеної якості» та EN 590:2004, екологічному ЄВРО 5. Це

паливо походить із нафтопереробних заводів Румунії, Греції, Литви, Польщі

та Білорусі. Продукти, що реалізуються на АЗК WOG:

газ пропан-бутан;

А-76 (безбрендова);

А-80 (безбрендова);

А-92 (безбрендова);

А-95 (безбрендова);

92 MUSTANG;

95 MUSTANG;

100 MUSTANG;

ДП Mustang F;

ДП Mustang E.

На території міста Вінниці, знаходиться 5 автозаправних станцій WOG.

За адресою: вул. Лебединського, 15а; вул. Лебединського, 4а; вул. Київська,

76; вул. Келецька, 47 а; вул. Василя Порика, 28 (рис. 3.3).

50

Рисунок 3.3 – Мережа АЗС WOG у м. Вінниці

ОККО – мережа автозаправних комплексів в Україні, заснована 1999

року. Власником мережі є ПАТ «Концерн Галнафтогаз». Це третя по

величині мережа АЗC в Україні, що, станом на липень 2015 року, налічувала

391 АЗC.

АЗК «ОККО» в Чопі увійшов до Книги рекордів України, як найбільша

АЗС України за територією та за кількістю сервісів.

2009 року АЗК «ОККО» в Інкермані (АР Крим) став найбільшим за

площею в Україні (3,3 га). Розмір зумовлений тим, що на комплексі, окрім

паливно-роздавальних колонок, функціонують модуль зрідженого газу та

пункт заправки стисненим газом.

З 2012 ріку мережа АЗК під брендом «ОККО» розширилася до більш

як 360 об‘єктів. Компанія зміцнила свої позиції у східних та південних

регіонах України. Розпочалося масштабне оновлення дизайну автозаправних

комплексів. На АЗК «ОККО» у Києві встановлено перший в Україні пристрій

для підзарядки електромобілів [16].

За 2013 рік мережа АЗК «ОККО» наростила кількість брендових АЗК

більш як на 10%, а свою ринкову частку – до понад 15%. У планах компанії –

до кінця 2016 року збільшити свою ринкову частку ще на 1-2 відсотки, а

кількість заправок у мережі довести до 550 об‘єктів.

У місті Вінниця знаходиться 3 автозаправні станції ОККО. За адресою:

вул. 600-річчя, 5; вул. Привокзальна, 17; вул. 30-ти річчя Перемоги (рис.3.4).

51

Рисунок 3.4 – Мережа АЗС ОККО у м. Вінниці

«Shell» – мережа автозаправних станцій нідерландської компанії

«Шелл», що функціонують в різних країнах світу, включно з Україною.

Заснована у 1992 року ( в Україні).

Управління мережею автозаправних комплексів Shell на території

України здійснює «Альянс Холдинг», якою володіють на 49% російське

підприємство Альянс та на 51% британсько-голландське Shell.

Станом на 2011 рік, мережа налічувала 174 АЗСта входила в п'ятірку

найбільших мереж України.

Нідерландська Shell International Petroleum Company Ltd. та російська

ВАТ Група «Альянс» вперше оголосили про намір створити в Україні

спільне підприємство, яке управлятиме мережею з більше як 150 АЗС у

березні 2007 року, а у травні 2007 року було повідомлено про офіційне

створення «Альянс Холдингу», що оперуватиме АЗК під брендом Shell в

Україні. Частка Shell у новостворюваному СП «Альянс Холдинг» склала

51%, а частка «Групи Альянс» - 49%.

Усі наявні, станом на 2007 рік, АЗК «Альянс» в Україні було

модернізовано та представлено під брендом Shell.

На території Вінниці, знаходиться автозаправка Shell по вулиці

Пирогова, 172 (рисунок 3.5).

52

Рисунок 3.5 – АЗС Shell у м. Вінниці

Мережа АЗС Приват – назва, якою журналісти називають мережу АЗК,

які об‘єднує те що вони всі контролюються дніпропетровською ФПГ

«Приват». В мережу АЗС Приват входять автозаправки, що оперують на

території України під брендами Авіас, Авіас плюс, УкрНафта, Укртатнафта,

ANP, Мавекс, Мавекс плюс, Sentosa Oil, ЮКОН, ЮКОН сервіс, GLORIUS,

Балу, Rubix, ЗНП, Інтерфорвард, Львів Петрол, КНПС, Альфанафтопродукт,

Чернівцінафтопродукт [13,17].

На території міста Вінниці знаходиться три заправки Мережі АЗС

Приват. За адресою: вул. Київська, 3а (ANP); вул. Привокзальная, 3а

(УКРНАФТА); вул. Хмельницьке шосе, 82а (ANP) (рисунок 4.6).

Рисунок 3.6 - Мережа АЗС «Укранафта»

53

Lukoil» – мережа автозаправних комплексів в Україні. Заснована 1999

року. Управління мережею автозаправних комплексів Lukoil здійснює

«Лукойл Україна», якою володіють російське підприємство Lukoil. У липні

2014 року Lukoil заявили про так званий "продаж" своїх АЗК в Україні

австрійській компаінї AMIC Energy, але пізніше журналісти з'ясували що

AMIC Energy – це Shell компанія Lukoil створена для ускладнення пошуку

кінцевих власників активів Lukoil в Україні.

Станом на 2012 рік, мережа налічувала 281 АЗС та входить в п'ятірку

найбільших мереж України.

На території міста Вінниці знаходиться 1 автозаправна станція AMIC

Energy. За адресою: вул. Київська, 180 (рисунок 4.7).

Рисунок 3.7 – Автозаправна станція AMIC Energy

Загалом на території міста Вінниці знаходяться автозаправні станції:

WOG, ОККО, SHELL, Мережа АЗС Приват, АМІК (рис. 3.8). Автозаправні

станції мають власні лабораторні, де проводять власні дослідження. Зокрема,

лабораторія WOG проводить дослідження за наступними параметрами:

густина, механічні домішки та вода, вміст води в зовнішньому пальному,

зовнішній вигляд, індекс випаровуваності, випробування на мідній

пластинці, концентрація фактичних смол, температура спалаху в закритому

тиглі, температура помутніння (для арктичного дизельного пального),

гранична температура фільтрування, тиск насичених парів, наявність

кисневмісних сполук (масова частка кисню), фракційний склад. В лабораторії

є такі унікальні прилади як: елементарний аналізатор Multi EA 5000 для

визначення мікросірки арбітражним методом виміру, УІТ-85 і УІТ-65 для

визначення октанового числа, ІДТ-90 для визначення цитанового числа,

двоколонкові хроматографи для визначення сполук ароматичних

вуглеводнів, бензолу, а також кисню і кисневмісних сполук.

54

Рисунок 3.8 – АЗС міста Вінниці

3.6 Рекомендації щодо охорони атмосферного повітря від викидів

нафтогазових підприємств

Узагальнюючи результати досліджень взаємодії АЗС з навколишнім

середовищем, можна запропонувати виконання таких заходів, спрямованих

на підвищення загального рівня екологічної безпеки та економічної

ефективності АЗС:

1. Посилити вимоги до систем уловлювання випарів нафтопродуктів на

АЗС у напрямку запровадження систем уловлювання легких фракцій.

Запровадити додаткові методи/етапи очищення стічних вод АЗС.

Забезпечити виконання додаткових вимог екологічної безпеки,

відповідно до додатка 7.2 ДБН 360-92.

2. Запровадити обов'язкову систему моніторингу в межах впливу АЗС:

забезпечити поточне вимірювання рівня забруднення

атмосферного повітря бензином за допомогою сучасних інструментів

(наприклад, акустооптичних датчиків);

55

періодично проводити визначення рівня забруднення ґрунтів

нафтопродуктами;

періодично контролювати стан підземних вод, розміщених у зоні

впливу АЗС;

контролювати вміст забруднюючих речовин у стічних водах

перед їх відведенням у міську каналізаційну систему.

3. Забезпечити виконання плану обов‘язкової періодичної діагностики

обладнання АЗС.

4. Запровадити на міському рівні систему сертифікації АЗС «ЕкоАЗС»

для стимулювання діяльності даних підприємств з охорони навколишнього

середовища.

5. Запровадити систему екологічного менеджменту. Проводити

періодичні внутрішні аудити для оцінювання якості екологічного менедж-

менту.

Для підвищення рівня екологічної безпеки АЗС рекомендовано

сформувати спеціальну програму моніторингу; посилити вимоги до очисних

та ресурсозберігаючих систем; вдосконалити нормативне забезпечення;

проводити сертифікацію АЗС на основі їх екологічності.

При виборі території для будівництва нових, а також розвитку існуючих

населених пунктів необхідно здійснювати оцінку якості повітряного

середовища з метою запобігання можливому несприятливому впливу

атмосферного забруднення на здоров'я населення, умови його

проживання та відпочинку, стан навколишнього середовища.

Оцінка якості атмосферного повітря здійснюється на підставі

аналізу інформації, одержаної шляхом інструментальних замірів вмісту

шкідливих домішок на стаціонарних, маршрутних, підфакельних постах

спостереження відповідно до вимог «Руководства по контролю за

загрязнением атмосферы» і прогнозних розрахунків очікуваного рівня вмісту

шкідливих речовин, що виконані згідно з діючими нормативно-

методичними документами [11].

Вимоги до заходів по охороні атмосферного повітря населених

пунктів регламентуються Законом України «Про охорону атмосферного

повітря» ( 2707-12 ), «Санитарными правилами по охране атмосферного

воздуха населенных мест», санітарною класифікацією підприємств,

виробництв та інших об‘єктів.

Заходи по охороні атмосферного повітря повинні забезпечувати

дотримання ГДК (або ОБРВ) забруднюючих речовин у повітрі сельбищних

територій і 0,8 ГДК у місцях масового відпочинку населення з

урахуванням комбінованої дії речовин або продуктів їх трансформації в

атмосфері відповідно до переліку ГДК, затвердженого у встановленому

порядку.

Забороняються викиди в атмосферу шкідливих речовин, на які не

встановлені гігієнічні нормативи (ГДК або ОБРВ).

56

Забороняється розташовувати нові, реконструювати існуючі об'єкти,

що є джерелами забруднення атмосфери, на територіях з рівнем

забруднення, який перевищує гігієнічні нормативи.

Реконструкція, розширення і технічне переобладнання діючих

об'єктів дозволяється на таких територіях тільки за умови зменшення

на них викидів в атмосферу до рівня гранично допустимих викидів (ГДВ) з

урахуванням перспективи розвитку, а також при наявності можливості

організації достатніх санітарно-захисних зон.

Промислові підприємства, а також об'єкти з технологічними

процесами, які супроводжуються викидами шкідливих речовин в атмосферу,

повинні мати санітарно-захисні зони [19].

В якості природоохоронного заходу пропонується сорбційно-термічний

спосіб поглинання парів нафтопродуктів на АЗС.

Боротьба з втратами нафтопродуктів – один із важливих шляхів

економічних паливно-енергетичних ресурсів, що відіграють важливу роль у

розвитку економіки. Суттєве джерело економіки нафтових ресурсів – це

запобігання їх втратам при видобуванні, переробленні, транспортуванні та

зберіганні. Сьогодні 40 % нафти виливаються у море під час аварій танкерів,

27% – при перекачуванні по нафтопродуктопроводам, 16% складають втрати

при зберіганні. Значною частиною цих втрат є втрати від випаровування при

проведенні різних технологічних операцій, зокрема, зберігання та

транспортування. За різними оцінками щорічно у атмосферу планети

викидається 50-90 млн. тонн вуглеводнів. Значна частина цих викидів

відбувається на підприємствах нафтопереробної з нафтогазовидобувної

промисловості. Питомі втрати вуглеводнів від випаровування на

нафтопереробних заводах (НПЗ) різних країн світу складають 1,1-1,5 кг на 1

т продукту [2]. Світові статистичні дані свідчать про те, що загальні втрати

нафти та нафтопродукті від випаровування коливаються у межах 0,5-1,7% від

загального об'єму переробленої сировини, в України 3-7%. Якщо у

середньому прийняти величину втрат на рівну 5%, то при переробленні 19,4

млн. т нафти на рік (дані 2002 р.) збиток складе 970 тис. тон [3]. Таким

чином, у процесах зберігання, транспортування та розподілу втрачається з

частина видобутої власної нафти. Прогнозується, що за рахунок

енергозбереження буде задовольнятися дві третини приросту світових потреб

в енергії. Енергоощадність відповідно до тлумачення ДСТУ 2420

"Енергоощадність. Терміни та визначення" – це як раціональне

використання, так економія паливно-енергетичних ресурсів [1]. Тому

вирішення проблеми запобігання втратам нафтопродуктів дозволить

частково вирішити проблеми підвищення ефективності з раціонального

використання вуглеводневих палив, збереження якості вихідних продуктів

перероблення нафти, забезпечення надійної, довговічної та безвідмовної

роботи техніки, зниження ступеня техногенного навантаження на довкілля

антропологічною діяльністю під час проведення технологічних операцій

використання палива та мастильних матеріалів у техніці [1]. Втрати

нафтопродуктів, що мають місце при їх транспортуванні, зберіганні,

57

прийманні та видаванні умовно можна поділити на експлуатаційні, аварійні

та природні [4, 5].

Експлуатаційні втрати нафтопродуктів пов'язані з їх витіканнями,

проливом, неповним зливом, змішанням, підтіканням, переповненням і

порушенням герметичності ємностей. Вони відбуваються через

незадовільний технічний стан ємностей для зберігання, засобів

транспортування, обладнання складів та нафтобаз, трубопроводів, засобів

перекачування та заправлення. Аварійні втрати мають місце у наслідок

пошкодження резервуарів, трубопроводів та обладнання.

До природних втрат відносять втрати, які наслідком фізико-хімічних

властивостей нафтопродуктів, дії метеорологічних факторів та

недосконалості сучасного обладнання щодо запобігання втратам

нафтопродуктів при виконанні з ними технологічних операцій. Збитки, що

завдають природні втрати, характеризуються не тільки зменшенням паливно-

енергетичних ресурсів, але і негативними екологічними наслідками, які є

результатом забруднення навколишнього середовища нафтопродуктами.

Тому боротьба із втратами нафтопродуктів дає не тільки економічний ефект,

але і життєво важлива для забезпечення охорони навколишнього середовища.

Одним із основних джерел природних втрат нафтопродуктів є їх втрати

від випаровування при великих та малих «диханнях» резервуарів [1, 2, 4].

Втрати вуглеводнів при великих «диханнях» викликані стисканням

пароповітряної суміші у газовому просторі (ГП) резервуара рідким

нафтопродуктом, що надходить у нього, підвищенням тиску у резервуарі та

витисканням ППС у атмосферу. Втрати від великих «дихань» визначаються

такими факторами: обсягом, температурою і газонасиченістю

нафтопродукту, що закачується в резервуар, концентрацію пари

нафтопродукту у ППС, тиском у ГП.

Середньорічні втрати від великих "дихань" складають близько 0,14 %

від обсягу нафтопродукту, що зберігаються [6]. За розрахунками питомі

середньорічні втрати, наприклад бензину, складають приблизно 0,5 кг на 1 м3

пароповітряної суміші (ППС).

Інший вид втрат нафтопродуктів від випаровування – це втрати від

малих «дихань», які мають місце у наслідок добових змін температури у ГП

резервуарів під дією сонячної радіації та коливань атмосферного тиску. За

розрахунками у весняно-літній період із резервуара типу РВС 5000 у

атмосферу викидається 100-150 кг бензину на добу, що практично дорівнює

втратам від великих «дихань»[2]. Це легко пояснити, бо втрати від великих

«дихань» хоч і великі, але відбуваються відносно рідко, в той час як втрати

від «малих» дихань спостерігаються кожну добу.

Втрати нафти та нафтопродуктів відбуваються також під час

наповнення автомобільних та залізничних цистерн на естакадах та під час

заправлення автомобілів на автозаправних станціях (АЗС). Питомі втрати

нафтопродуктів під час наповнення залізничних цистерн у декілька раз

перевищують втрати із резервуарів. За розрахунковими даними [7]

автозаправні станції Росії викидають у атмосферу протягом року більше ніж

58

140000 т пари вуглеводнів, автозаправні станції Німеччини – 145000 т, Англії

– 120000 т. На цей час для зменшення втрат нафтопродуктів від

випаровування використовують різні методи та пристрої. Практична

реалізація организаційно-технічних рішень щодо зменшення втрат

нафтопродуктів від випаровування представлена на рис. 1. У кожної з

поданих технологій є свої переваги. Загальним недоліком є те, що вони не

можуть гарантовано забезпечити ліквідування втрат нафтопродуктів від

випаровування. Порівняльна ефективність (%) зниження викидів пари

вуглеводнів деяких систем подана у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 – Порівняльна ефективність зниження парів викидів

Плаваючі покрівлі (ПП) та понтони 70-95%

Газопорівняльні системи 60-90%

Сорбційні системи 90-96%

Компресійні системи до 98%

На частку резервуарних парків припадає приблизно 70% усіх втрат на

НПЗ. Зменшення об'єму викидів пари нафтопродуктів в атмосферу може бути

досягнуто різними шляхами: покращанням герметизації ємностей,

зниженням абсолютних значень температури газового простору і

нафтопродуктів, що зберігаються (теплоізоляція, пофарбування,

термостатування, водяне зрошення), зменшенням об'єму газового простору у

резервуарах (понтони та плаваючі покрівлі), уловлюванням пари вуглеводнів,

що утворюються у резервуарах (газоуловлюючі системи). На сьогоднішній

день найбільше розповсюдження отримали плаваючі покрівлі та понтони, але

існує значна кількість резервуарів, єдиним засобом запобігання втратам від

випаровування яких є "дихальний клапан". Існує багато недоліків у системах

запобігання втратам нафтопродуктів від випаровування: використання

плаваючих покрівель та понтонів пов'язано з рядом конструктивних і

технологічних проблем, які ускладнюють їх використання: втрати від

змочених стінок резервуарів, забруднення нафтопродуктів домішками із

атмосфери, підвищена пожежо- та вибухонебезпечність, потоплення та

заклинювання через нерівномірності навантаження від атмосферних осадів,

перекосу напрямлених труб, утворення відкладень на стінках резервуарів.

Адсорбційні та абсорбційні системи уловлювання легких фракцій не дістали

поширення на практиці через значні додаткові втрати на регенерацію

відповідно до адсорбенту та абсорбенту, а також на автоматизацію процесу

рекуперації. Конденсаційні системи на основі охолодження пароповітряної

суміші нафтопродуктів не дозволяють досягти високого ступеня

уловлювання вуглеводнів і дуже дорого коштують. Використання

компресорних систем доцільно при великих витратах паро-повітряної суміші,

а ежекторні системи прості та надійні, але мають низький ККД. Тому можна

59

зробити висновок про необхідність удосконалення існуючих методів

запобігання втратам нафтопродуктів [5].

Одним із найбільш перспективних методів зменшення втрат палив від

випаровування вважаються системи уловлювання легких фракцій (УЛФ).

Системою УЛФ називають сукупність технологічного обладнання, що

забезпечує відбір легких фракцій нафти та нафтопродуктів у паро-повітряній

суміші, що витискається з резервуара під час його "дихань".

Для видалення пари нафтопродуктів із пароповітряною сумішю, що

витискається із резервуарів, існує сорбційний метод УЛФ з використанням як

адсорбенту пористих матеріалів. Адсорбент має гідрофобні властивості, і

тому молекули органічних речовин міцно затримуються на ньому під дією

вандерваальсових сил. Для адсорбера характерні простота, надійність та

безпечність роботи. Але лише сорбційні системи УЛФ не завжди

забезпечують необхідне скорочення викидів вуглеводнів, тому вони

потребують сполучення декількох способів УЛФ. Одним із таких сполучень є

сорбційно- термодинамічна технологія УЛФ.

Розроблена система являє собою установку, що встановлюються між

резервуаром і його дихальним клапаном. У корпусі установки розміщений

контейнер із сорбентом, навколо якого розміщені термоелектричні батарею

(елементи Пельтьє). Така конструкція запобігає попаданню у газовий простір

резервуарною ємності вологи та пилу разом із атмосферним повітрям під час

зливання нафтопродукту, малих та великих "дихань" ємності. Призначення

термоелектричних батарей полягає у забезпеченні умов для створення

необхідного температурного режиму процесів десорбцію та конденсацію.

Застосування саме ТЕБ у конструкцію установки є унікальним та

універсальним способом забезпечення її усіх експлуатаційних параметрів.

Установка змонтована у металевому корпусі, що має канали для

опускання і піднімання ППС.

Принцип роботи установки такий: при збільшенні тиску у резервуарі

спрацьовує "дихальний клапан", термоелектричний модуль вмикається у

режим охолодження контейнера із сорбентом. ППС із резервуару надходить

через канали у корпусі установки, частково конденсуючись на поверхні

металу, до контейнера із сорбентом. За рахунок різниці температури між

сорбентом і ППС відбуваються конденсація пари палива. У контейнері із

сорбентом відбуваються процес адсорбцію палива із ППС на поверхні

сорбенту і далі збіднена повітряна суміш надходить до "дихального клапану"

і витискається у атмосферу. Після того як тиск у резервуарі вирівняється і

"дихальний клапан" закриється, автоматично спрацьовує вимкнення

термоелектричного модуля. При надходженні атмосферного повітря у ГП

резервуара робота клапанного модуля здійснюється таким чином, що

відкривання "дихального" клапана призводить до вмикання

термоелектричних батарей у режим нагрівання. Таким чином забезпечуються

температурний режим десорбцію за рахунок нагрівання стінок контейнера із

сорбентом та продування сорбенту нагрітим атмосферним повітрям.

Термоелектричний модуль забезпечує створення температури всередині

60

установки і відповідно сорбенту при нагріванні від 60 до 80°С, а у режимі

охолодження до – 70°С. За рахунок нагрівання сорбенту і продування його

повітрям відбувається його часткова регенерація [3].

Одночасно відбувався підбір марок сорбентів, що найбільш ефективні

для виконання поставленого завдання. На рисунку 3.9 зображено до яких

наслідків може призвести випаровування нафтопродуктів на нафтобазах та

автозаправних станціях.

Рисунок 3.9 – Наслідки від випаровування нафтопродуктів

Установки з уловлювання легких фракцій вуглеводнів при зберіганні

нафтопродуктів на основі низькотемпературних машин в даний час

«Стірлінг-технології » не мають аналогів у світі, призначені для 100%

уловлювання легких фракцій вуглеводнів (ЛФВ) при зберіганні нафти і

нафтопродуктів на нафтобазах і автозаправних станціях (АЗС). В основу

установок покладена технологія охолодження ЛФВ з використанням

низькотемпературних холодильних машин Стірлінга. Установки мають

високу економічну та екологічну ефективність, термін окупності складає

менше 2 років [3,6].

Переваги використання даних установок:

100% зниження технологічних втрат нафтопродуктів від

випаровування при їх транспортуванні і зберіганні;

значне скорочення викидів шкідливих речовин в навколишнє

середовище;

підтримання високої якості світлих нафтопродуктів (бензину, гасу,

дизельного палива тощо.) При їх тривалому зберіганні та ін.

Області застосування установок з уловлювання ЛФВ на основі

низькотемпературних машин Стірлінга:

автозаправні станції;

танкери, ж / д цистерни;

портові термінали;

61

товарні нафтобази;

сховища нафтопродуктів. Схема установки з уловлювання легких

фракцій вуглеводнів наведена на рисунку 3.10.

Рисунок 3.10 – Схема установки уловлювання легких фракцій

62

4 РОЗРОБКА ІНФОРМАЦІЙНИХ МОДЕЛЕЙ КОМПЛЕКСНОГО

МОНІТОРИНГУ ТА КОНТРОЛЮ НАФТОГАЗОВИХ ПІДПРИЄМСТВ,

НА ПРИКЛАДІ АВТОЗАПРАВНИХ СТАНЦІЙ

4.1 Розробка моделі для отримання дозволу на викиди

забруднюючих речовин в атмосферне повітря

Дозвіл видається на термін не менш як п‘ять років. Платність видачі

документа дозвільного характеру: безоплатно. Строк, протягом якого

видається документ дозвільного характеру становить 10 робочих днів

Найменування органу, що погоджує документи дозвільного характеру:

Установа державної санітарно-епідеміологічної служби. Загальний вигляд

моделі для отримання дозволу на викиди:

Qв– Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

Zi – Звіт з інвентаризації, копія публікації в ЗМІ;

OZ – Обґрунтування розмірів санітарно-захисної зони (оцінка витрат

пов‘язаних з реалізацією заходів щодо їх створення);

Rpz – Розробка плану заходів;

Oav – Оцінка та аналіз витрат;

Pg – Повідомлення громадськості: держадміністрації, щодо обговорення

видачі дозволу, інформація про отримання дозволу, для ознайомлення

громадськості;

Ps – Погодження санітарно-епідеміологічної служби, щодо видачі

дозволу;

Dov – Документи, у яких обґрунтовуються обсяги з.р.;

Ovv – Оцінка впливів викидів на межі санітарно-захисної зони.

Vв – Встановлення нормативів ГДВ;

Vpr – Встановлення найбільш поширених і забруднюючих речовин;

Oп – Охорони атмосферного повітря;

Zгдв – Запобігання перевищенню встановлених нормативів ГДВ;

Kгдв – Здійснення контролю за дотриманням норм ГДВ з.р.

Розроблено, UML-модель отримання дозволу на викиди забруднюючих

речовин, яка зображена на рисунку 4.1.

63

Рисунок 4.1 – UML-модель отримання дозволу на викиди

Згідно зі ст. 33 Закону № 2707-ХІІ особи, винні у викидах

забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально

уповноважених на те органів виконавчої влади, відповідно до зазначеного

Закону несуть відповідальність згідно з законодавством, а саме: ст. 78

Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що викиди

забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально

уповноважених на те державних органів або недотримання вимог,

передбачених наданим дозволом, інші порушення порядку здійснення

викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря або перевищення

граничних нормативів утворення забруднюючих речовин під час експлуатації

технологічного устаткування, споруд i об‘єктів тягнуть за собою накладення

штрафу на посадових осіб від п‘яти до восьми неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян [13].

64

Крім того, ст. 34 Закону № 2707-ХІІ передбачено відшкодування

шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного

повітря.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного

повітря» викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря

стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу. и

Відповідальність за порушення та сума штрафу на рисунку 3.2.

Рисунок 4.2 – Відповідальність у разі не дотримання умов дозволу на

розміщення відходів

4.2 Розробка моделі для отримання дозволу на скиди

забруднюючих речовин

Дозвіл на спеціальне водокористування видається на термін до 3 років

– у разі скидання водокористувачем забруднюючих речовин у водні об'єкти

в обсягах, що перевищують граничнодопустимі, які встановлюються

територіальними органами Мінприроди; від 3 до 25 років – в усіх інших

випадках. Платність видачі документа дозвільного характеру: безоплатно.

Загальний вигляд моделі для отримання дозволу на скиди:

Qс– Дозвіл на скиди забруднюючих речовин;

Oпв – Обґрунтування потреб у воді;

K – Клопотання (для не с/г підприємств, для с/г підприємств);

ГДС – Проект гранично допустимих скидів (ГДС);

S – Дозвіл по проведенню робіт по проектуванню, бурінню, ремонту

експлуатаційних свердловин на воду.

Недотримання умов дозволу або порушення правил спеціального

водокористування тягне наслідки, передбачені у ст. 55 Водного Кодексу.

65

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну,

адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з

законодавством України.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення

водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил

природи чи воєнних дій.

Без відсутності дозволу на спеціальне водокористування підприємство

несе відповідальність (рис. 4.3).

Рисунок 4.3 – Відповідальність у разі не дотримання умов дозволу на

спеціальне водокористування

Розроблено, UML-модель отримання дозволу на скиди забруднюючих

речовин, яка зображена на рисунку 4.4.

Рисунок 4.4 – UML-модель отримання дозволу на спеціальне

водокористування

4.3 Розробка моделі для отримання дозволу на розміщення відходів

Платність (безоплатність) видачі дозволу на розміщення відходів та

ліміту на утворення та розміщення відходів: безоплатно.

Строк, протягом якого видається дозвіл на розміщення відходів та ліміт

на утворення та розміщення відходів протягом 10 робочих днів. Строк дії

дозволу на розміщення відходів та ліміту на утворення та розміщення

відходів (необмеженість строку дії) 3 роки. Загальний вигляд моделі для

отримання дозволу на розміщення відходів:

66

Qвід– Дозвіл на розміщення відходів;

Pl – Проект ліміту на утворення та розміщення відходів;

D` – Довідки про нормативно допустимі обсяги утворення відходів, про

питомі показники утворення відходів, про токсичні відходи;

Oav – Оцінка та аналіз витрат;

Vе – Висновки санітарно-епідеміологічної експертизи;

D – Декларація.

Підприємства для яких показник ПЗУВ (показник загального утворення

відходів) менший 1000 умовних одиниць звільняється від отримання дозволу

та ліміту на утворення та розміщення відходів. Однак підприємство

зобов`язане щорічно подавати декларацію про відходи. Вирахувати ПЗУВ за

допомогою он-лайн калькулятора ПЗУВ.

Декларація про утворення відходів подається щороку через дозвільні

центри, центри надання адміністративних послуг. Реєстрація декларацій про

відходи здійснюється на безоплатній основі. Декларації про відходи

передаються до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних,

Київської та Севастопольської міських держадміністрацій [13].

Особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть

дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність

за: порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело

або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища,

прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини та

економічних збитків; самовільне розміщення чи видалення відходів;

порушення порядку ввезення в Україну, вивезення і транзиту через її

територію відходів як вторинної сировини; невиконання розпоряджень і

приписів органів, що здійснюють державний контроль та нагляд за

операціями поводження з відходами та за місцями їх видалення;

приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної

інформації за запитами посадових осіб і громадян та їх об'єднань стосовно

безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх

аварійні скиди та відповідні наслідки; приховування перевищення

встановлених лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів;

змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує

відповідна технологія, без спеціального дозволу уповноваженого органу.

Підприємства, установи, організації та громадяни України, а також

іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані

відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства

про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну,

адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з

законодавством України.

У разі викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без

дозволу, настає адміністративна відповідальність, яка тягне за собою

67

накладення штрафу на посадових осіб від п‘яти до восьми

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [14-15].

Особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть

дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення та сума штрафу на рисунку 4.5.

Рисунок 4.5 - Відповідальність у разі не дотримання умов дозволу на

розміщення відходів

Розроблено, UML-модель отримання дозволу на скиди розміщення

відходів, яка зображена на рисунку 4.6.

Рисунок 4.6 – UML-модель отримання дозволу на розміщення відходів

При проведенні перевірок екологічні інспектори вимагають наявності:

68

наявність дозволів та лімітів на утворення і розміщення відходів;

наявність форм державної статистичної звітності № 1-небезпечні відходи

«Звіт про утворення. оброблення та утилізацію небезпечних відходів І-ІІІ

класів небезпеки»;

наявність реєстрових карт об'єктів утворення та об'єктів

оброблення і утилізації відходів;

наявність паспортів місць видалення відходів;

перевіряється стан тимчасового зберігання відходів на території

підприємства. ї відповідність класу небезпеки відходів (згідно ДсанПіН

2.2.7.029-99);

наявність журналів первинного обліку води ПОД 11 (журнал

обліку водоспоживання (водовідведення) водовимірювальними приладами та

обладнанням), ПОД 12 (журнал обліку водоспоживання (водовідведення)

побічними методами), ПОД 13 (Журнал якості стічних вод, що скидаються);

наявність самостійних водозаборів поверхневих вод;

наявність матеріалів розрахунку збору за скид забруднюючих

речовин у водні об'єкти, плати за спеціальне водокористування;

наявність дозволу на викиди забруднюючих речовин в

атмосферне повітря стаціонарними джерелами та дотримання його умов;

наявність державної статистичної звітності за формою № 2-ТП

(повітря);

перевіряється стан додержання Правил технічної експлуатації установок

очистки газу (технічний стан ГОУ, ведення необхідної документації,

контроль ефективності установок тощо);

стан ведення первинної облікової документації у галузі охорони

атмосферного повітря;

стан ведення нового будівництва чи реконструкції діючих

об'єктів і наявності при цьому: матеріалів «Оцінки впливів на навколишнє

середовище» по проектно-кошторисній документації на будівництво нових,

розширення, реконструкцію чи технічне переозброєння діючих підприємств;

висновку державної екологічної експертизи для об'єктів, що становлять

підвищену екологічну небезпеку та дотримання його умов; акта прийняття в

експлуатацію;

наявність рішення місцевого органу виконавчої влади на

знесення та пересадку дерев, чагарників, газонів, квітників тощо;

наявність ордера на знесення зелених насаджень [12].

Крім дозволу, водокористувачам встановлюється ліміт використання

води.

Ліміт використання – це гранична кількість води, на

використання якої з водного об'єкта водокористувачу видається

дозвіл за встановленим порядком. Ліміт затверджується на річний обсяг

використання води на виробничі та інші потреби здійснюють до 10 січня.

У разі зміни ліміту на використання води протягом року водокористувач

69

зобов'язаний у десятиденний термін з дня його затвердження повідомити

про ці зміни відповідну державну податкову інспекцію.

70

5 РОЗРАХУНОК ОБСЯГІВ ВИКИДІВ І СКИДІВ

НАФТОГАЗОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЇХ ОПОДАТКУВАННЯ

Вихідні дані для розрахунку обсягів викидів і скидів нафтогазових

підприємств наведено у Додатку Б.

5.1 Екологічний податок за скиди забруднюючих речовин у водні

об’єкти

У результаті діяльності нафтогазових підприємств здійснюються скиди

у водні об‘єкти. Нафтогазові підприємства є платниками екологічного

податку, тому своєчасно мають його сплачувати.

Суми податку, який справляється за скиди забруднюючих речовин у

водні об'єкти (Пс), обчислюються платниками самостійно щокварталу

виходячи з фактичних обсягів скидів, ставок податку та коригуючих

коефіцієнтів за формулою 5.1:

Пс = ∑ (Млі х Нпі х Кос), (5.1)

де i = 1,

Млi – обсяг скиду i-тої забруднюючої речовини в тоннах (т);

Нпi – ставки податку в поточному році за тонну i-того виду

забруднюючої речовини у гривнях з копійками;

Кос – коефіцієнт, що дорівнює 1,5 і застосовується у разі скидання

забруднюючих речовин у ставки і озера (в іншому випадку коефіцієнт

дорівнює 1) [38]. У таблиці 5.1. та таблиці 5.2 наведений перелік

забруднюючих речовин, їх фактичні та затверджені концентрації, а також

скиди та ставки податку забруднюючих речовин.

Таблиця 5.1 – Забруднюючі речовини та їх концентрації

Назва

забруднюючої

речовини

Фактичні

концентрації, мг/л

Затверджені

концентрації, мг/л

Завислі речовини 18,8 19,7

Сульфат-іони 46,36 52,18

Хлориди 49,63 56,72

Азот амонійний 0,86 1,44

Нітрит-іон 0,09 0,17

Нітрат-іон 4,23 5,84

Фосфат-іон 0,57 0,74

Нафтопродукти 0,01 0,001

БСК5 5,98 7,34

71

Таблиця 5.2 – Перевищення норм, скиди забруднюючих речовин

Назва

забруднюючої

речовини

Перевищення

норм

Скиди, т/рік

Ставки податку,

грн/тону

Завислі речовини - 1,92935 29,27

Сульфат-іони - 5,11034 29,27

Хлориди - 5,55498 29,27

Азот амонійний - 0,14103 1020,6

Нітрит-іон - 0,01665 1020,6

Нітрат-іон - 0,57195 87,81

Фосфат-іон - 0,07247 815,72

Нафтопродукти - 0,0001 6003,94

БСК5 - 0,71886 408,5

Пс=(1,92935×29,27×1)+(5,11034×29,27×1)+(5,55498×29,27×1)+

(0,14103×1020,6×1)+(0,01665×1020,6×1)+(0,57195×87,81×1)+(0,07247×815,72

×1) + (0,0001×6003,94×1)+( 0,71886×408,5×1)= 932,90431грн.

Відповідно, сума податку становить 932,9 грн.

5.2 Екологічний податок за розміщення відходів підприємств

нафтогазової промисловості

Нафтогазові підприємства мають певну кількість відходів, за

розміщення відходів необхідно сплачувати екологічний податок. Нафтогазові

підприємства є платниками екологічного податку, тому своєчасно

здійснюють плату.

Суми податку, який справляється за розміщення відходів (Прв),

обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних

обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів за

формулою 5.2:

Прв = ∑ (Нпі х Млі х Кт х Ко), (5.2)

де і = 1,

Нпi – ставки податку в поточному році за тонну i-того виду відходів у

гривнях з копійками;

Млi – обсяг відходів i-того виду в тоннах (т);

Кт – коригуючий коефіцієнт, який враховує розташування місця

розміщення відходів і який наведено у пункті 246.5 статті 246 Кодексу;

Ко – коригуючий коефіцієнт, що дорівнює 3 і застосовується у разі

розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення

72

забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів [38]. Види відходів

наведено у таблиці 5.3.

Таблиця 5.3 – Види відходів

Найменування відходу Допустимий

обсяг утворення

відходу, тонн/рік

Обсяг

накопичення

Ставка

податку

Лампи люмінесцентні

відпрацьовані

60 шт. 40 шт. 8,81

Масла та мастила моторні,

трансмісійні інші зіпсовані

або відпрацьовані

0.65 0,43 822,52

Батареї свинцеві зіпсовані

або відпрацьовані

9,19 6,13 29,96

Шлам масло-,

водовідокремлювачів

1,39 0,93 7,52

7,52=896,732 грн.

Отже, сума податку за розміщення відходів становить 896 грн.

5.3 Екологічний податок за викиди забруднюючих речовин в

атмосферне повітря

Розмір платежів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин

стаціонарними джерелами забруднення визначаються за формулою 5.3:

(5.3)

де Ні — базовий норматив плати за викиди в атмосферу 1 тони і-тої

забруднюючої речовини, грн/т;

Mі - маса річного викиду і-тої забруднюючої речовини, т.

За податковими зобов'язаннями з екологічного податку, що виникли: з

1 січня 2014 року ставки податку становлять 100 відсотків від ставок,

передбачених статтями 243, 244 цього Кодексу.

Суми податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря

забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (Пвс),

обчислюються платниками податку самостійно щокварталу виходячи з

фактичних обсягів викидів, ставок податку наведених відповідно до статті

243 пунктів 243.1- 243.5 [32].

(Стаття 249 пункт 3 Податкового кодексу України (із змінами,

внесеними згідно із Законом № 2856-VI ( 2856-17 ) від 23.12.2010 )

Суми податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря

забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення (Пвп),

73

обчислюються податковими агентами самостійно щокварталу виходячи з

кількості фактично реалізованого палива та ставок податку наведених

відповідно до статті 244.

(Стаття 249 пункт 4 Податкового кодексу України (із змінами,

внесеними згідно із Законом № 2856-VI (2856-17 ) від 23.12.2010 )

Платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240

цього Кодексу, та податкові агенти складають податкові декларації за

формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового

кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім

календарним днем податкового (звітного) кварталу, до державної податкової

служби і а сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за

останнім днем граничного строку подання податкової декларації [33].

(Стаття 250 пункт 2 Податкового кодексу України (із змінами,

внесеними згідно із Законом № 2856-VI (2856-17 ) від 23.12.2010 )

Платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240

Податкового кодексу, та податкові агенти перераховують суми податку, що

справляється за викиди, скиди забруднюючих речовин та розміщення

відходів, одним платіжним дорученням на рахунки, відкриті в

територіальних органах Державного казначейства, які здійснюють розподіл

цих коштів у співвідношенні, визначеному законом.

(Стаття 250 пункт 5 Податкового кодексу України (із змінами,

внесеними згідно із Законом № 2856-VI (2856-17 ) від 23.12.2010).

Суми податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря

забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (Пвс),

обчислюються платниками податку самостійно щокварталу виходячи з

фактичних обсягів викидів, ставок податку за формулою 5.4:

Пвс = ∑ (Мі х Нпі), (5.4)

де і = 1,

Мi – фактичний обсяг викиду i-тої забруднюючої речовини в тоннах (т);

Нпi – ставки податку в поточному році за тонну i-тої забруднюючої

речовини у гривнях з копійками. Дані для розрахунку суми податку для

підприємства наведено у таблиці 5.4.

На автозаправній станції мають місце викиди парів нафтопродуктів при

зливі нафтопродуктів із автоцистерн, при зберіганні в резервуарах за рахунок

випаровування і при заправці автотранспорту.

В результаті здійснення цих технологічних операцій в атмосферне

повітря надходять такі забруднюючі речовини: бензин, вуглеводні насичені.

Злив нафтопродуктів із автоцистерн проводиться періодично. Злив

однієї цистерни триває 15-30 хв.

Нафтопродукти зберігаються чотирьох підземних резервуарах, об'ємом

по 25 м кожен. Усі резервуари обладнані дихальними клапанами.

Відпуск палива здійснюється за допомогою паливо роздавальної

колонки, яка обладнана вісьмома заправними пристроями (пістолетами).

74

Джерелами викидів забруднюючих речовин в атмосферу являються

дихальні клапани резервуарів (організовані джерела) та заправні пристрої

колонок (неорганізовані джерела) [5].

Таблиця 5.4 – Характеристика викидів забруднюючих речовин від

основних виробництв Виробни

цтво

Продукція, що

випускається

Х-ка сировини,

матеріалу

Викиди з.р. Питом

ий

викид

на

одиниц

ю

продук

ції

Ім‘я Оди

ниц

я

вимі

ру

К-

сть

Ім‘я Од

ин

иц

я

ви

мір

у

К-

сть

ко

д

Ім‘я Од

ин

иц

я

ви

мір

у

Фак

т.

вик

ид

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Заправка

автотран

спорту

Бензин т/

рік

505 Бензин т/

рік

505 27

04

Бензи

н

т/

рік

0,60

1

0,0012

ДП 195 ДП 195 27

54

ДП 0,00

46

0,00002

4

Розрахунок викидів парів нафтопродуктів при зливі із автоцистерн

здійснюється за формулою 5.5.

(5.5)

– об‘єм нафтопродуктів, що зливається із автоцистерн в резервуари

на протязі року;

– тиск насичених парів нафтопродуктів при температурі 38ºС;

– молекулярна маса парів рідини, визначається в залежності від

температури початку кипіння рідини;

– поправочні коефіцієнти, які залежать від тиску насичених

парів і температури газового простору відповідно в холодний і теплий

періоди року;

Розрахунок викидів парів нафтопродуктів при зливі з автоцистерн

наведено в Додатку Б.

№1 Пвип= 0,2485×280×609×66× (0,217+0,342) ×10-9

№2 Пвип= 0,2485×246,6×609×66× (0,217+0,342) ×10-9

№3 Пвип= 0,2485×164,4×609×66× (0,217+0,342) ×10-9

№4 Пвип= 0,2485×230,8×609×66× (0,217+0,342) ×10-9

75

Визначення обсягів викидів парів нафтопродуктів від резервуарів при

зберіганні визначається за формулою 5.6.

(5.6)

– об‘єм нафтопродуктів, що зберігається в резервуарі на протязі

року;

– тиск насичених парів нафтопродуктів при температурі 38ºС;

– молекулярна маса парів рідини, визначається в залежності від

температури початку кипіння рідини;

– поправочні коефіцієнти, які залежать від тиску насичених

парів і температури газового простору відповідно в холодний і теплий

періоди року;

K6 – поправочний коефіцієнт, який залежить від тиску насичених парів

і оборотності резервуарів;

K7 – поправочний коефіцієнт, який характеризує технічну оснащеність

і режим експлуатації;

n – коефіцієнт ефективності газоочисного обладнання, долі одиниці.

Для того, щоб розрахувати еквівалентну температуру початку кипіння,

необхідно використати формулу 5.7.

(5.7)

Для бензину: температура початку кипіння рідини tп.к=35ºС;

температура кінця кипіння рідини tк.к=195ºС.

Для дизпалива: температура початку кипіння рідини tп.к=200ºС;

температура кінця кипіння рідини tк.к=360ºС.

Отже, для бензину tекв=53,2ºС. Для дизпалива tекв=218,2ºС.

Для розрахунку температури газового простору і коефіцієнту К5х за

холодних місяців, необхідно використати формулу 5.7.

76

Для бензину: середня температура атмосферного повітря tax = -1.06ºС;

температура нафтопродукту tрx = +1.5ºС; К1х=1,62; К2х=0,19; К3х=0,74;

Для дизпалива: середня температура атмосферного повітря tax = -1.06ºС;

температура нафтопродукту tрx = +1.66ºС; К1х=1,62; К2х=0,19; К3х=0,74;

Для бензину К5х=0,217; для дизпалива К5х=0,045.

Для розрахунку температури газового простору і коефіцієнту К5т за

теплих місяців, необхідно використати формулу 6.8.

Для бензину: середня температура атмосферного повітря taт = 14,4ºС;

температура нафтопродукту tрт = 13ºС; К1т=6,1; К2т=0,17; К3т=0,36; К4т=1;

Для дизпалива: середня температура атмосферного повітря taт = 14,4ºС;

температура нафтопродукту tрт = 13ºС; К1т=6,1; К2т=0,17; К3т=0,36; К4т=1;

Для бензину К5т=0,348; для дизпалива К5т=0,121.

Розрахунок викидів забруднюючих речовин, що потрапляють в

атмосферне повітря під час роботи паливо-роздавальної колонки при

відпуску нафтопродуктів споживачам, проводиться згідно за формулою 5.8.

(5.8)

Q – продуктивність заправної колонки, м3/год;

k – коефіцієнт, що залежить від концентрації парів палива; для бензину

k=0,000058;

q – густина пального, кг/м3 (для бензину q=730 кг/м

3);

М – річна маса палива, т/рік.

Визначення обсягів викидів парів нафтопродуктів (т/ рік) проводиться

згідно Постанови КМ УРСР №40 від 26.03.86 р. «Норми природного убутку

нафтопродуктів при прийомі, зберіганні, відпуску і транспортуванні» і

77

визначається як суму викидів в осінньо-зимовий і весняно-літній період в

цілому по АЗС. Результати розрахунків викидів приведені в таблиці 5.5.

Таблиця 5.5 – Розрахунок викидів парів нафтопродуктів від резервуарів

АЗС (т/ рік).

Розрахунок викидів Значення по джерелах

1 2 3 4

Вантажообіг, т/рік 205 180 120 195 Норматив викиду нафтопродуктів в осінньо-зимовий період, кг /т

0,48 0,48 0,48 0,12

Норматив викиду нафтопродуктів в весняно - літній період, кг /т

0,56 0,56 0,56 0,12

Викид парів нафтопродуктів в осінь-зимовий період, кг

98,4 86,4 ι 57,6 23,4

Викид парів нафтопродуктів в весняно-літній період, кг

114,8 100,8 67,2 23,4

Річний викид, т/рік від резервуарів 0,213 0,187 0,125 0,047 1

Річна маса пального, яке відпускається становить 205 т/рік.

Бензин: Мсек= 2,7×0,000058×730×103/3600=0,032 г/с;

Мріч=102,5×0,000058=0,006 т/рік.

Вуглеводні насичені: Мсек= 2,7×0,000036×845×103/3600=0,023 г/с;

Мріч=97,2×0,000036=0,035 т/рік.

Перелік забруднюючих речовин від викидів нафтогазових підприємств

та ставки податку наведений в таблиці 5.6.

Таблиця 5.7 – Перелік забруднюючих речовин та ставки податку

Назва забруднюючої

речовини

Обсяг викиду, т/рік Ставка податку, т/рік

Вуглеводні насичені 0,006 87,81

Бензин 0,035 74,05

Пвс = (0,006×87,81) + (0,035×74,05) = 7,79 грн.

5.4 Рекомендації для нафтогазових підприємств щодо зменшення

економічних збитків від забруднюючих речовин, та зменшення їх

кількості

У разі недотримання умов дозволу або порушення правил

спеціального водокористування, у разі порушення законодавства про

охорону атмосферного повітря чи порушення умов дозволу на викиди,

підприємства нафтогазової промисловості будуть притягнуті до

відповідальності, яка передбачена Водним Кодексу України, Законом

78

України про охорону атмосферного повітря та Законом України про охорону

навколишнього природного середовища.

Зокрема, у ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього

природного середовища» визначені наступні види правопорушень: допущен-

ня наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих

речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні,

використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин,

мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів. Крім

того, невиконання спеціальних правил поводження з відходами може

привести до порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє

природне середовище або порушення норм екологічної безпеки [32].

Більш повний перелік правопорушень закріплений у Законі України

від 5 березня 1998 року «Про відходи». Він передбачає 16 видів

правопорушень. Зазначений перелік не є вичерпним. Законами може бути

встановлена відповідальність і за інші правопорушення законодавства про

відходи.

Найпоширенішими правопорушеннями в даній галузі є: порушення

встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може

призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого

або опосередкованого шкідливого впливу на здоров‘я людини і економічних

збитків; самовільне розміщення чи видалення відходів; приховування

перевищення встановлених лімітів на обсяги утворення та розміщення

відходів; невиконання вимог поводження з відходами, що призвело до

негативних екологічних, санітарно- епідемічних наслідків або завдало

матеріальної чи моральної шкоди; порушення вимог безпечного перевезення

небезпечних відходів.

Відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони

атмосферного повітря несуть особи винні у:

порушенні прав громадян на безпечне для життя і здоров'я

навколишнє природне середовище.

перевищенні нормативів допустимих викидів забруднюючих

речовин стаціонарних джерел в атмосферне повітря та нормативів гранично

допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел.

перевищенні нормативів вмісту забруднюючих речовин у

відпрацьованих газах пересувних джерел.

викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без

дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади

відповідно до закону.

перевищенні обсягів викидів забруднюючих речовин,

встановлених у дозволах на викиди забруднюючих речовин в атмосферне

повітря.

недотриманні вимог, передбачених дозволом на викиди

забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

79

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну,

адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з

законодавством України.

Якщо, нафтогазові підприємства будуть дотримуватись умов дозволу

на викиди, скиди та відходи, будуть вчасно сплачувати екологічний податок,

відповідно економічні збитки будуть набагато меншими, що в свою чергу

призведе до зменшення і кількості викидів. Адже, чим більший викид тим

вища плата за забруднення [33].

80

ВИСНОВКИ

У дані магістерській кваліфікаційній роботі проаналізовано вплив

нафтогазової галузі на стан довкілля. Висвітлено актуальні проблеми,

законодавчу базу нафтогазової промисловості. Наведено методики за якими

здійснюється вимірювання концентрації бензину. Охарактеризовано

найбільші нафтогазові підприємства України, зокрема, і міста Вінниці.

Проаналізовано систему екологічного моніторингу та контролю

підприємств нафтогазової промисловості в Україні. Розглянуто основні

поняття екологічного моніторингу та екологічного контролю.

Здійснено моніторинг нафтогазових підприємств, на прикладі АЗС

міста Вінниці. Проаналізовано всі автозаправні станції, які знаходяться на

території міста Вінниці. Автозаправні станції: WOG, ОККО, Shell, Lukoil

(AMIC Energy) та мережа АЗС Приват.

Проведено моніторинг викидів забруднюючих речовин від роботи

автозаправних станцій. Розроблені рекомендації щодо охорони атмосферного

повітря у населених пунктах.

Здійснено екологічний контроль мережі автозаправних станцій на

території міста Вінниці. Показано вимоги до АЗС, здійснено контроль вмісту

в повітрі шкідливих газів та пари. Проведено нормування вмісту та контролю

шкідливих речовин у повітрі. Охарактеризовано види постів спостереження.

Розроблені рекомендації щодо підвищення загального рівня екологічної

безпеки та охорони навколишнього природного середовища. В якості

природоохоронного заходу запропоновано сорбційно-термічний спосіб

поглинання парів нафтопродуктів на автозаправних станцій. Запропоновано

встановити установки легких фракцій вуглеводнів при зберіганні

нафтопродуктів на основі низькотемпературних машин. В даний час

«Стірлінг-технології» не мають аналогів у світі, призначені для 100%

уловлювання легких фракцій вуглеводнів при зберіганні нафти і

нафтопродуктів на нафтобазах і автозаправних станціях. Термін окупності

даної установки становить два роки.

Розроблено інформаційні моделі для нафтогазових підприємств, на

прикладі автозаправних станцій. Створено інформаційні моделі для

отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря,

для отримання дозволу на скиди забруднюючих речовин у водні об‘єкти та

модель на розміщення відходів. Створено UML-моделі для нафтогазових

підприємств. Визначено відповідальність у разі недотримання умов дозволу.

Відповідно до Закону України «Про охорону атмосферного повітря», Закону

«Про охорону навколишнього природного середовища».

Пораховано економічні збитки від забруднення довкілля

нафтогазовими підприємствами. Екологічний податок за скиди

забруднювальних речовин, за викиди в атмосферне повітря та за розміщення

відходів. Розроблено рекомендації для нафтогазових підприємств щодо

81

зменшення економічних збитків від забруднюючих речовин, та зменшення їх

кількості. Розрахунки здійснено відповідно до Податкового кодексу України,

розділ VIII Екологічний податок. Здійснено розрахунок парів нафтопродуктів

при зливі з автоцистерн. Визначено обсяги викидів парів нафтопродуктів від

резервуарів при зберіганні. Розраховано викиди забруднюючих речовин, що

потрапляють в атмосферне повітря під час роботи паливо-роздавальної

колонки при відпуску нафтопродуктів споживачем.

82

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Колодій В.В. Нафтогаз України / В.В. Колодій // Нафтогаз:

підручник – Київ, 2004. – 390 с.

2. Закон України від 12.07 2001 № 26653 – III «Про нафту і газ»

3. Бойченко С.В. Раціональне використання вуглеводневих палив /

С.В. Бойченко// Монографія. К.: НАУ, 2001. – 216 с.

4. Коршак А.А. Современные средства сокращения потерь бензинов

от испарения / А.А Коршак // Уфа: ООО «ДизайнПолиграфСервис», 2001. –

144 с.

5. Миронов О.Г., Ланская Л.А. Выживаемость некоторых морских

планктонних и бентопланктонных водорослей в морской воде, загрязненной

нефтепродуктами / О.Г. Миронов, Л.А. Ланская // Ботанический журнал. –

1998. – № 6. – С.18 – 21.

6. Абузова Ф.Ф. Борьба с потерями нефти и нефтепродуктов при их

транспортировке и хранении / Ф.Ф. Абузова / М.: Гостоптехиздат, 1996. –

522 с.

7. Транспорт и хранение нефтепродуктов // Научно-технический

информационный сборник. - М., 1997. – №1.

8. Лозанський В. Р. Екологічне управління в розвинутих країнах

світу в порівнянні з Україною / В.Р. Лозановський // Екологічне управління:

підручник – Х., 2000. – 47 с.

9. Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии /

Ю.С. Шемшученко — К.: Наукова думка, 1998. –133 с.

10. Галушкіна Т.П. Економіка природокористування: навч. Посібник

/ Т.П. Галушкіна. – Х: Бурун Книга, 2009. – Книга. – 480 с.

11. Мазур И.И. Экология строительства объектов нефтяной и газовой

промышленности / И.И. Мазур. – М.: Недра, 1991. – 279 с.

12. Ілляшенко С.М. Економічна безпека підприємства /

С.М. Ілляшенко // Економіка підприємства : підручник / за заг. ред. д.е.н.,

проф. Л. Г. Мельника. – Суми : Університетська книга, 2012. – 803-818 с.

13. Коренюк П.І. Менеджмент навколишнього природного

середовища /П.І. Коренюк. – Дніпропетровськ: Національна гірнича академія

України, 2001. – 222 с.

14. A Study on the EconomicValuation of EnvironmentalExternalities

from LandfillDisposal and Incineration ofWaste.Final Appendix Report, European

Commission, DG Environment, 2000. – 169 с.

15. Мельник Л. Г. Екологічна економіка / Л.Г. Мельник – Суми:

«Університетська книга», 2006. – 368 с.

16. Шевчук В. Я. та ін. Екологічне управління. / Підручник для

студентів екологічних спеціальностей ВНЗ. – Київ «Либідь», 2004.

17. Запольський А.К. Водопостачання, водовідведення та якість

води./ А.К. Запальський – К.: Вища школа, 2005. – 671 с.

83

18. Хільчевскький В.К. Водопостачання і водовідведення:

гідроекологічні аспекти. / В.К. Хілічевський // – К.: ВПЦ "Київський

університет", 1999. – 319 с.

19. Кесельман Г.С., Махмудбеков Э.А. Защита окружающей среды

пр и добыче, транспорте и хранении нефти и газа / Г.С. Кесельман, Э.А.

Махмудбеков – М.: Недра, 1991. – 256 с.

20. Минигазимов Н.С. Научно-методические основы воздействия

нефтяной промышленности на окружающую среду / Н.С. Минигазимов //

Экологическая экспертиза. Обзорная информация. – М., 2002. – Вып. № 3. –

С. 82-91.

21. Галушкіна Т.П. Економіка природокористування: навч. Посібник

/ Т.П. Галушкіна. – Х: Бурун Книга, 2009. – Книга. – 480 с.

22. Пахомова А.Д. Экологический менеджмент / Пахомова А.Д.

Эндерс А., Рихтер Б.А.; К. – СПб.: Питер, 2003. – 544 с.

23. Про затвердження Положення про державну систему

моніторингу України: постанова кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р.

№ 391.

24. Стадницький Ю.І. Класифікація інструментів регіональної

політики Ю.І. Стадницький // Регіональна політика і механізми її реалізації. –

К.: Наук. думка, 2003. – 426–434 с.

25. Борейко В.І. Економіка довкілля та природокористування /

В.І. Борейко//: Навч. посібник. – Рівне: НУВГП, 2011. – 255 с.

26. Дорогунцов С.І. Оптимізація природокористування

навколишнього середовища. / С. І. Дорогунцов – Т. 1. – К.: Кондор, 2004. –

291 с.

27. Генсірук С. А. Регіональне природокористування /

С. А. Генсірук: Навчальний посібник. – Львів: Світ, 1992.– 336 с.

28. Павлов В.І. Економіка природокористування / В. І. Павлов:

Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення. – Рівне:

НУВГП, 2008. – 136 с.

29. T. Schoen, Alia P. Schoen, Liangbing Hu, Han Sun Kim, Sarah C.

Heilshorn, Yi Cui. High Speed Water Sterilization Using One-Dimensional

Nanostructures // Nano Letters. Publication Date (Web): August 20, 2010. DOI:

10.1021/nl101944e.

30. Закон України про охорону атмосферного повітря

31. Водний кодекс України

32. Голиченков А.К. Экологический контроль: теория, практика

правового регулирования / Голиченков А.К. – М., 1992. – 125с.

33. Офіційний вісник України. – 2002. – № 12. – 136 с.

34. Крассов О.И. Экологическое право /Крассов О.И.//: Учебник. –

М., 2003. – 256 с.

35. Гетьман А.П. Процесуальные нормы в экологическом

праве./Гетьман А.П. – Х., 1994. – 188 с.

36. ГОСТ 12.1.005-88. ССБТ. Общие санитарно-гигиенические

требования к воздуху рабочей зоны.

84

37. Офіційний сайт Державної екологічної інспекції у Вінницькій

області. Режим доступу: http://www.vindei.gov.ua/do-vidoma/dostup-do-

publichnoyi-informatsiyi/.

38. Податковий кодекс України : від 02.12.2010 р. № 2755-IV //

Відомості Верховної Ради України. – 2011. – №13–14, № 15–16, № 17. –

246 с.

39. Офіційний сайт міністерства екології та природних ресурсів

України. Режим доступу: http://www.menr.gov.ua/

40. Логоша В.Г. / Ящолт А.Р. (2014) Розробка комплексної

екологічної програми для екологічного контролю підприємства In: Тези

Всеукраїнської науково-практичної on-line конференції аспірантів, молодих

учених та студентів, присвяченої Дню науки Т.1 ЖДТУ, 97-98 с.

85

Додаток А. Технічне завдання

Міністерство освіти і науки України

Вінницький національний технічний університет

Інститут екологічної безпеки та моніторингу довкілля

Затверджую

Завідувач кафедри ЕЕБ,

к. т. н., доцент

____________________ В. А. Іщенко (підпис) ―___‖ _____________ 2015 року

ТЕХНІЧНЕ ЗАВДАННЯ

на магістерську кваліфікаційну роботу

КОМПЛЕКСНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ ТА МОНІТОРИНГ

НАФТОГАЗОВИХ ПІДПРИЄМСТВ 08-48.МКР.002.01.000 ТЗ

спеціальність 8.04010601 ―Екологія та охорона навколишнього середовища‖

Вінниця 2015

Керівник магістерської кваліфікаційної

роботи : к.т.н., доцент

________________А. Р. Ящолт (підпис)

― ___‖ ______________ 2015 р.

Виконавець: студент гр. ЕКО-14м

________________В. Г. Логоша (підпис)

― ___‖ ______________ 2015 р.

86

1. Підстава для проведення робіт

Підставою для виконання роботи є наказ № __ по ВНТУ від ―__‖________

2015 р., та індивідуальне завдання на МКР, затверджене протоколом № __

засідання кафедри ЕЕБ від ― ‖ __ ________ 2015 р.

2. Мета роботи

Метою даної роботи є підвищення ефективності проведення комплексного

моніторингу та контролю підприємств нафтогазової промисловості.

3. Методи дослідження

Використано методи: комплексний та системний науково-обгрунтований

аналіз, метод формалізації, метод теорії UML – моделей.

4. Вихідні дані для проведення робіт 1. Закон України про нафту і газ;

2. Розділ VIII Податкового Кодексу України;

3. Викиди АЗС «Shell» за адресою вул. Келецька, 52 а, м. Вінниця;

5. Етапи роботи і терміни їх виконання

№ з/п

Найменування етапів МКР Термін

виконання

1. Розробка технічного завдання

2. Літературний пошук і аналіз впливу нафтогазової галузі на довкілля міста Вінниця

3. Аналіз існуючої системи екологічного моніторингу та контролю в Україні

4. Розробка інформаційних моделей комплексного моніторингу та контролю нафтогазових підприємств

5. Комплексний моніторинг нафтогазових підприємств, на прикладі АЗС міста Вінниці

6. Здійснення екологічного контролю мережі АЗС

7. Підготовка висновків, додатків і переліку літератури.

6. Призначення і галузь використання

Розробка може бути використана для комплексного екологічного

моніторингу та контролю нафтогазових підприємств.

7. Умови експлуатації

Комплексний екологічний моніторинг та контроль призначений для

нафтогазових підприємств.

8. Технічні характеристики

Установки УЛФ «Стірлінг-технології»

Ефективність зниження парів викидів 90-96%

Коефіцієнт корисної дії (ККД) 20-40%

9. Вимоги до розробленої документації

Пояснювальна записка та графічна частина

10. Порядок приймання роботи

Публічний захист роботи «____» ________ 2015 р.

Початок розробки «____» _________ 2015 р.

Граничні терміни виконання МКР «____» _____ 2015 р.

Розробив студент групи ЕКО-14м __________________ В.Г.Логоша

(підпис)

87

ДОДАТОК Б. Викиди АЗС «Shell»

Таблиця Б.1 – Викиди АЗС «Shell» за адресою вул. Келецька,

52 а, місто Вінниця № Найменування

показників

Значення по джерелах

1 Номер джерела

викиду

1 2 3 4

2 Найменування

нафтопродуктів

Бензин

А-95

Бензин

А-92

Бензин

А-80

дизпаливо

3 Об‘єм

нафтопродуктів,

м3/рік V

p

280,8 246,6 164,4 230,8

4 Молекулярна маса

парів, г/моль, Мn

66 66 66 159

5 Температура початку і

кінця кипіння рідини,

tn.к./ tк.к.

35/195 35/195 35/195 200/360

6 Еквівалентна

температура початку

кипіння, tекв,

53,2 53,2 53,2 218,2

7 Тиск насичених парів,

Ps(38), гПа

609 609 609 0,497

8 Середнє арифметичне

значення температури

атмосферного повітря

за шість найбільш

холодних місяців, ºС,

tax

-1,06 -1,06 -1,06 -1,06

9 Середнє арифметичне

значення температури

атмосферного повітря

за шість найбільш

теплих місяців, ºС, taт

+14,4 +14,4 +14,4 +14,4

10 Середнє арифметичне

значення температура

нафтопродуктів в

резервуарах за шість

найбільш холодних

місяців, ºС, tрx

-2,3 -2,2 -3,3 -2,2

11 Середнє арифметичне

значення температура

нафтопродуктів в

резервуарах за шість

найбільш теплих

місяців, ºС, tрт

+16,8 +16,8 +16,7 +17,3

88

Продовження таблиці Б.1

12 Значення коефіцієнту,

К1x/K1т

1,62/6,1 1,62/6,1 1,62/6,1 1,62/6,1

13 Значення коефіцієнту,

К2x/K2т

0,19/0,17 0,19/0,17 0,19/0,17 0,19/0,17

14 Значення коефіцієнту,

К3x/K3т

0,74/0,36 0,74/0,36 0,74/0,36 0,74/0,36

15 Температура газового

простору за шість

найбільш холодних

місяців

-1,06 -1,06 -1,06 -1,06

16 Температура газового

простору за шість

найбільш теплих

місяців

+14,4 +14,4 +14,4 +14,4

17 Об‘єм резервуарів, м3 25 25 25 25

18 Значення коефіцієнту,

K5Х

0,217 0,217 0,217 0,217

19 Значення коефіцієнту,

K5Т

0,342 0,342 0,342 0,342

20 Коефіцієнт

оборотності

резервуарів

12,8 11,2 13,16 10,4

21 Кількість викидів від

резервуарів за

рахунок

випаровування, г/с

0,00044 0,0004 0,00025 0,00000000022

22 Час, протягом якого

зливають все паливо,

год

16 14 10 13

23 Річний викид

нафтопродуктів, т/рік

0,00003 0,00002 0,000009 0,00000000000

1

24 Кількість викидів від

резервуарів за

рахунок

випаровування, кг/год

№1 Пвип 0,0016

№2 Пвип 0,0014

№3 Пвип 0,0009

№4 Пвип 0,0000000008

89

ДОДАТОК В. Ставки податку

Таблиця В.1 – Ставки податку за викиди в атмосферне повітря

окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення

Назва забруднюючої речовини Ставка податку, гривень за 1 тонну

Азоту оксид 1553,79

Аміак 291,41

Ангідрид сірчистий 1553,79

Ацетон 582,83

Бенз(о)пірен 1977992,51

Бутилацетат 349,96

Ванадію п'ятиокис 5828,32

Водень хлористий 58,54

Вуглецю окис 58,54

Вуглеводні 87,81

Газоподібні фтористі сполуки 3846,95

Тверді речовини 58,54

Кадмію сполуки 12298,01

Марганець та його сполуки 12298,01

Нікель та його сполуки 62658,23

Озон 1553,79

Ртуть та її сполуки 65863,81

Свинець та його сполуки 65863,81

Сірководень 4993,53

Сірковуглець 3245,03

Спирт н-бутиловий 1553,79

Стирол 11346,13

Фенол 7052,52

Формальдегід 3846,95

Хром та його сполуки 41713,2

90

Таблиця В. 2 – Ставки податку за скиди окремих забруднюючих

речовин у водні об‘єкти

Найменування забруднюючої

речовини

Ставка податку, гривень за 1

тонну

Азот амонійний 1020,6

Органічні речовини (за

показниками біохімічного

споживання кисню (БСК 5)

408,5

Завислі речовини 29,27

Нафтопродукти 6003,94

Нітрати 87,81

Нітрити 5012,61

Сульфати 29,27

Фосфати 815,72

Хлориди 29,27

91

ДОДАТОК Г. Декларація про утворення відходів

Додаток 3 до Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів

на утворення та розміщення відходів

Д Е К Л А Р А Ц І Я

про утворення відходів у 20___ році

Назва суб'єкта господарювання ___________________________

Юридична адреса _______________________________________

Прізвище, ім'я та по батькові і

місце проживання фізичної

особи - підприємця _____________________________________

Поштова адреса ________________________________________

Код згідно з КОАТУУ ___________________________________

Код згідно з ЄДРПОУ ___________________________________

№

з

/

п

Най

мену

ванн

я

відхо

дів

та

код

згідн

о з

ДК

005-

96

Клас

небез

пеки

Накоп

ичено

стано

м на 1

січня

20___

р.

Обсяг

утворе

ння

відході

в у

поточн

ому

році,

тонн

Обсяг

утворе

ння

відході

в у

наступ

ному

році,

тонн

Показник

загального

утворення

відходів,

розрахований

відповідно до

постанови КМУ

від 31 серпня

1998р. N 1360

"Про

затвердження

Порядку ведення

реєстру

об'єктів

утворення,

оброблення та

утилізації

відходів"

Передача

відходів

іншому

власнику

(назва

власника,ко

д згідно з

ЄДРПОУ)

Поточн

ий рік

Наступ

ний рік

* *

* – Показник загального утворення відходів (ПЗУВ) = 5000 х м1 + 500 х

м2 + 50 х м3 + 1 х м4

92

– м1, м2, м3, м4 - умовні одиниці, значення яких дорівнюють кількості

утворених відходів за класами небезпеки (1, 2, 3, 4 класи відповідно).

Керівник _____________________

(підпис) __________________________________

(прізвище, ім'я та по батькові)