Безпековий огляд ЦДАКР № 22 (85)

1 грудня2017

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, заступник директора ЦДАКРСамусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017

3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Основні виклики та ризики для України у другій половині листопада 2017 року

Вооружённые силы Армении и Азербайджана, а также проблемы их перевооружения. Часть 1

Нерозв’язані вузли вітчизняного Міноборони

Почему вассал врага – враг: Лукашенко перешел красную линию в отношениях с Киевом

Повернути вчорашніх воїнів до соціуму

НАТО не має реальних можливостей для стримання російського наступу у Європі

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017

4

Фахівці Центру досліджень ар-мії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпе-ки і оборони другої половини лис-топада 2017 року.

Головні ризики воєнного характеру

В другій половині листопада ситу-ація в зоні російсько-українського конфлікту характеризувалась різким загостренням, що було зумовлено збільшенням кількості обстрілів про-тивником позицій українських військ та активізацією його ДРГ на окремих ділянках фронту. Про загострення обстановки в зоні АТО зазначив та-кож і заступник голови СММ ОБСЄ в Україні А.Хуг: «В останні тижні і без того намітилося постійне зростання кількості порушень режиму припи-нення вогню». При цьому він висло-вив припущення, що ескалація кон-флікту буде наростати.

Результатом вищезазначеного загострення обстановки стали втрати серед особового складу українських підрозділів.

Активність противника в зазна-чений період можна пояснити та-кими чинниками:• ротація, яка відбулася в його ла-

вах, в результаті чого він почав частіше використовувати вели-кокаліберне озброєння, зокрема 120-мм міномети;

• зміна погодних умов (передову засипало снігом), яка дозволяє використовувати противнику не тільки складки місцевості, а й сніг, а також легше переміщува-ти ОВТ та особовий склад.Також в ЦДАКР не виключають,

що така активізація противника в зоні російсько-українського кон-флікту була зумовлена необхідніс-тю окупантів відволікти увагу від розвитку внутрішньої ситуації на ТОТ, зокрема, в т.зв. «ЛНР». Адже,

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики для України у другій половині листопада 2017 року

Активізація противника в зоні російсько-українського конфлікту

була зумовлена необхідністю окупантів відволікти увагу від роз-витку внутрішньої ситуації на ТОТ

5

саме в цей період в Луганську роз-горілась «внутріполітична бороть-ба» між ватажком т.зв. «ЛНР» І.Плотницьким та керівником «МВС «ЛНР» І.Корнетом, яка в результаті призвела до втечі першого до Мо-скви, його заочної відставки і за-твердження виконуючим обов’язки «глави республіки» «міністра» «МДБ «ЛНР» Л.Пасічника.

На думку ЦДАКР, «переворот» в т.зв. «ЛНР» найімовірніше є на-слідком подальшого загострення протистояння та з’ясування відно-син на території ОРДЛО між ГРУ ГШ МО РФ (контролюють І.Плот-ницького) та ФСБ РФ (мають вплив на Л.Пасічника і І.Корнета). Таку думку також розділяють і в україн-ському МЗС. Зокрема, коментуючи події в Луганську, МЗС України П.Клімкін заявив, що поточні події там – це не тільки «розбори» між місцевими підконтрольними Крем-лю бойовиками, але і конфлікт між спецслужбами держави-агресора.

На те, що до подій в Луганську причетні не хто інші, як російські спецслужби, досить чітко вказують і слова російського політолога С.Маркова, який обурився триваю-чою «політичною кризою» в т.зв. «ЛНР». «Але всі питають, а куди дивилися куратори? Чому ставили Плотницького? Адже, всі говори-ли, що це проблемна кандидату-ра…Так чи інакше, «ЛНР» чекає переформатування. Хотілося б, щоб колишні помилки не були по-

вторені. Куратори повинні припи-нити грати в незалежність «ЛНР» і більш прямо управляти ситуацією. Треба припинити цей криміналь-ний бардак. Донбас має бути не по-сміховиськом для України, як в ці дні, а заздрістю...», - зазначив один з рупорів Кремля. Ці слова є не лише черговим свідченням того, хто несе повну відповідальність за ситуацію на ТОТ України, але й ще одним доказом для майбутнього судового процесу в Гаазі.

З огляду на розвиток подій в т.зв. «ЛДНР», вищезазначене проти-стояння між бойовиками та між їх кураторами лише набиратиме обертів. Тому в ЦДАКР вважають, що за будь-якого вирішення Крем-лем даного протистояння – об’єднання квазідержавних утво-рень під керівництвом єдиного силового центру в Москві чи ситу-ативного збереження статус-кво у вигляді двох окремих «республік» – Києву слід бути готовим до ескала-ції на лінії зіткнення як інструмен-ту відволікання уваги від внутрішніх «розборок» між т.зв. «ЛДНР» (зокрема, під приводом виявлення «українського сліду» у вказаних інцидентах).

Слід також зазначити, що від’їзд І.Плотницького до Москви ще не ставить крапку в його політичній кар’єрі в т.зв. «ЛНР». Для Москви він важливий у якості гаранту ви-конання й існування Мінських до-мовленостей. Тож не виключено,

6

що після отриманих у Москві ін-струкцій та гарантій він повернеть-ся в Луганськ, де у нового в.о. «гла-ви республіки» Л.Пасічника до нього не має особливих претензій.

Поряд із загостренням військо-вої обстановки на Донбасі, в зазна-чений період Москва вже тради-ційно застосовувала свій «миротворчий» важіль гібридної агресії проти України. Зокрема, до неприйнятних раніше заяв щодо розміщення миротворців лише вздовж лінії розмежування і лише для охорони місії ОБСЄ, Москва цього разу додала ще одну вимогу. В Кремлі хочуть, щоб проект (ро-сійський) резолюції ООН щодо ми-ротворчої місії на сході України узгоджувався з його маріонетками на Донбасі. При цьому з даного пи-тання з сепаратистами необхідно буде провести прямі переговори.

Ще одною ідеєю Кремля є ство-рення на Донбасі нового кордону з Україною. Про це, коментуючи розмову спецпредставника США по Україні К.Волкера з помічни-ком президента РФ В.Сурковим в Белграді, заявив представник України в тристоронній контак-тній групі в Мінську Л.Кучма. «Те що пропонує Росія на лінії зі-ткнення - це зробити новий кор-дон з Україною. Зробити щось на зразок Придністров’я. Але це буде значно гірше, ніж Придністров’я. У Придністров’я немає кордону з Росією, а тут - 420 кілометрів кор-

дону, який ми не контролюємо взагалі», – зазначив він.

Зазначена вище діяльність РФ на сході України свідчить про те, що Кремль не припиняє пошуку шляхів для офіційного оформлен-ня суб’єктності т.зв. «ЛДНР». І нав’язування Україні свого варіан-ту резолюції ООН щодо миротвор-чої місії на Донбасі є на сьогодні для нього одним з найкращих та-ких шляхів. З іншого боку, заявля-ючи про необхідність узгоджувати дану місію зі своїми маріонетками на Донбасі, Кремль вкотре намага-ється показати, що він їх не контр-олює і не несе жодної відповідаль-ності за ту ситуацію, яка на сьогодні склалась на Сході України.

Що ж стосується власне мирот-ворчої місії ООН, то в ЦДАКР вва-жають, що «оновлені» пропозиції Кремля, які є прямо протилежни-ми українським національним ін-тересам і не можуть бути прийняті українською стороною – це ще одне свідчення того, що переговори по миротворчій місії зайшли в глухий кут, вихід з якого в найближчій перспективі є малоймовірним. В той же час найбільш ймовірним є продовження поперемінного чи паралельного використання Крем-лем «військового» і «миротворчо-го» важелів тиску на Київ.

В контексті розмов про пер-спективи розміщення на Донбасі миротворчої місії ООН слід також згадати й про нещодавній інцидент

Кремль не припиняє пошуку шляхів для офіційного оформлення суб’єктності т.зв. «ЛДНР»

7

зі співробітником СММ ОБСЄ, який відбувся при передачі пред-ставниками НЗФ тіл загиблих українських військових. Завдяки викладеному в мережі Інтернет ві-део, стало відомо про панібратські стосунки окремих представників СММ з бойовиками т.зв. «ЛНР». Зокрема, під час процедури переда-чі тіл українських військових жур-наліст німецького видання Bild Джуліан Репке звернув увагу на те, що російськомовний представник СММ ОБСЄ віддавав військове ві-тання командиру, а також тиснув руку і обіймав бойовиків НЗФ т.зв. «ЛНР».

В ОБСЄ з даного приводу зая-вили, що це був «мимовільний жест, властивий багатьом людям, які раніше служили в збройних си-лах, і він ні в якому разі не свідчить про схвалення або навіть прихиль-ність до будь-якої позиції або точ-ки зору». І при цьому наголосили, що «даний жест не повинен відво-лікати увагу від тієї важливої робо-ти, яку виконують спостерігач і його колеги».

Однак така відповідь ОБСЄ ви-глядає скоріше як намагання зро-бити хорошу міну за поганої гри. Така поведінка представника СММ ОБСЄ є недопустимою і суттєво підриває авторитет організації.

З іншого боку даний інцидент, яскраво відображає те, якими бу-дуть відносин представників ми-ротворчого контингенту ООН з

НЗФ на Донбасі, у разі, якщо буде прийнятий російський варіант ре-золюції ООН щодо миротворців на сході України. Іншими словами, за-значений інцидент з представни-ком СММ ОБСЄ повинен стати черговим вагомим аргументом України проти «миротворчої про-позиції» Кремля. Таку думку під-тверджують й слова представника України в гуманітарній підгрупі ТКГ І.Геращенко: «Українська сто-рона неодноразово звертала увагу на склад місії, наполягаючи на зменшенні там росіян. І ми твердо стоятимемо на позиції, що росіян взагалі не може бути в миротвор-чій місії ООН».

Виклики для України на міжнародній арені

Протягом останнього часу по-частішали випадки використання Росією території Білорусі для про-вокацій проти України. Останній приклад – затримання білоруським КДБ українського журналіста Ро-мана Шаройко.

Так, 20 листопада в КДБ Білору-сі повідомили, що український журналіст Павло Шаройко затри-маний за звинуваченням у шпигун-стві і нібито зізнався, що є співро-бітником ГУР МО України. Паралельно КДБ Білорусі оголосив персоною нон-ґрата радника по-сольства України в Білорусі І.Скворцова, заявивши, що він теж є співробітником ГУР МО України,

8

який працював під дипломатич-ним прикриттям.

Про те, що за затриманням сто-їть не хто інший, як російські спец-служби, говорить і досвід подібних провокацій проти українських гро-мадян, і характер самої акції, яка проводилась проти українського журналіста. Для її реалізації спочат-ку використали штатного корес-пондента корпункту в Білорусі ро-сійської телекомпанії НТВ, який повинен був передати матеріали, в яких йшлося про нібито згоду біло-руської влади на використання те-риторії Білорусі і білоруської армії для ведення війни на стороні Росії проти України. Російські спецслуж-би сподівалися, що українська сто-рона, отримавши такий матеріал, негайно відреагує і тим самим сут-тєво погіршить й без того непрості україно-білоруські відносини.

Дана провокація дуже нагадує затримання російським ФСБ укра-їнських «диверсантів» в Криму, українського журналіста Р.Сущен-ко, викрадення українських при-кордонників, а також інших грома-дян України як на території РФ, так і окупованих нею регіонів України, що в свою чергу, дає підстави кон-статувати, що у всіх них один за-мовник і виконавець і що на сьо-годні для російської ФСБ територія Білорусі є такою ж «домашньою», як і Росії.

Провокація російських спец-служб з використанням білорусь-

кого КДБ стала черговим свідчен-ням того, що багато важливих для Білорусі внутріполітичних та зо-внішньополітичних рішень, осо-бливо, що стосується України, при-ймаються в Москві, і що через повну залежність ключових секто-рів білоруської економіки від Росії та контроль Кремля над силовими органами країни, Мінськ нічого не може з цим зробити.

Більш того, для Кремля біло-руський напрям є одним з найпер-спективніших в контексті його гі-бридної агресії у регіоні проти нашої держави, оскільки з міні-мальним використанням ресурсів дозволяє не допустити будь-яке зближення між Білоруссю і Украї-ною, відірвати О.Лукашенка від ре-шти цивілізованого світу та макси-мально прив’язати його до Москви.

Про те, що Білорусь повністю знаходиться в орбіті Росії чітко за-свідчили також і останні зовніш-ньополітичні маневри Мінська. Зо-крема, О.Лукашенко, для якого фінансова допомога від ЄС була б сьогодні дуже доречною, чомусь проігнорував цьогорічний саміт Східного партнерства. І це при тому, що попередні чотири саміти пройшли без його участі. Пояснив поведінку свого боса глава біло-руського МЗС, який був відрядже-ний на саміт замість нього. При цьому В.Макей досить чітко роз-ставив акценти в питанні зовніш-ньополітичних пріоритетів його

9

країни. «…Ми не прагнемо «бігти стрімголов» в Європейський союз. Ми сьогодні є членами Євразій-ського економічного союзу, вважа-ємо, що нам потрібно розвивати цей Євразійський економічний союз. Ми вже сьогодні відчуваємо віддачу від нашої участі, сподіває-мося, що ця тенденція збережеть-ся», - сказав головний білоруський дипломат. Про те, наскільки вели-кою є віддача від участі Білорусі, як й інших членів цього створеного виключено в інтересах Росії об’єднання, ще можна подискуту-вати, однак слова головного біло-руського дипломата є досить пока-зовими в визначенні того, завдяки кому досі на плаву знаходиться стагнуюча білоруська економіка і функціонує режим О.Лукашенка.

Ще одним свідченням несамо-стійності зовнішньої політики Мінська є його позиція щодо укра-їно-російського конфлікту. Біло-русь продовжує намагатись позиці-онувати себе, як нейтральна і зацікавлена у вирішенні україно-російського конфлікту сторона, од-нак на практиці її «миротворчі» ініціативи дивним чином збігають-ся з кремлівськими, чим виклика-ють в Києва лише обурення і сар-казм. На приклад, на спільній прес-конференції в Москві з міні-стром закордонних справ Росії С.Лавровим В.Макей заявив, що Білорусь зацікавлена, щоб на сході України якомога швидше встано-

вився «мир, і стабільність, і спокій» і що для цього вона готова взяти участь в миротворчому континген-ті на Донбасі. Однак, з огляду на те, що Білорусь є членом Союзної з РФ держави та її головним союзником в ОДКБ, білоруські миротворці бу-дуть мало чим відрізнятись від сво-їх російських колег, яких Кремль так намагається нав’язати сьогодні Україні.

В той же час, що цікаво, заявля-ючи про свої миротворчі ініціати-ви, Білорусь одночасно виступає проти оновленої резолюції ООН по ситуації з правами людини в оку-пованому Криму. Коментуючи та-кий крок Мінська, перший заступ-ник голови ВР України І.Геращенко зазначила таке: «...Нейтральні краї-ни бодай утрималися, Білорусі зно-ву не вистачило «нейтральності» для інакшої від РФ позиції».

Слід зазначити, що за таку де-монстрацію лояльності, Москва винагородила Мінськ зниженням ціни на газ, яке буде застосоване вже з наступного року і економіч-ний ефект від якого, за оцінками білоруського міністерства енерге-тики, становитиме 700 млн. дол. США.

З огляду на вищезазначене, в ЦДАКР вважають, що Україна має остаточно позбутись ілюзій сто-совно «незалежності» Білорусі, особливо, що стосується її позиції щодо нашої країни та будувати свої відносини з нею виходячи з того,

Білорусь продовжує намагатись позиціонувати себе, як нейтральна і

зацікавлена у вирішенні україно-ро-сійського конфлікту сторона, однак

на практиці її «миротворчі» ініціа-тиви дивним чином збігаються з

кремлівськими, чим викликають в Києва лише обурення і сарказм

Україна має остаточно позбутись ілюзій стосовно «незалежності»

Білорусі

10

що вона в першу чергу, є союзни-ком агресора. Більш того, з огляду на нещодавні провокації проти українських громадян, Україна по-винна перейти до більш жорсткої політики стосовно Білорусі на всіх напрямках – безпековому, еконо-мічному, інформаційному, дипло-матичному. Зокрема, українська сторона повинна запропонувати ЄС, США, Канаді та іншим захід-ним партнерам пакет санкцій про-ти Білорусі, який зможе примусити Мінськ розірвати кайдани васаль-ної залежності від Кремля.

Поряд з загостренням відносин з Білоруссю, стабільно напруже-ною в зазначений період залиша-лась ситуація й на «угорському фронті». Офіційний Будапешт про-довжує як мантру повторювати те, що український закон про освіту суворо порушує права угорської нацменшини в Україні і що доки він не буде скасований, Угорщина не підтримуватиме євроатлантичні прагнення нашої держави. «Ми не можемо цього зробити і підтрима-ти євроатлантичні зусилля, адже Київ знехтував правами нацмен-шин і грубо порушив угоду про асоціацію між ЄС і Україною…», - вкотре продемонстрував непосту-пливість Угорщини в даному пи-танні МЗС країни П.Сіярто. І якщо до подібних заяв за останній час вже якось вдалось звикнути, то його слова про те, що Угорщина «не принесе в жертву закарпатських

угорців на вівтар світової політи-ки», від яких сильно заносить ко-муністичною пропагандою часів холодної війни, викликають певне здивування.

Поряд з цим слід відмітити, що в позиції угорської сторони в «мов-ному протистоянні» відбулась пев-на зміна: після понад двохмісячно-го мовчання, про український Закон «Про освіту» заговорив осо-бисто прем’єр-міністр Угорщини В.Орбан. В своїх останніх заявах він зазначив, що проблемою є не тільки освітній закон, але й те, що українсько-угорські відносини пе-реживають комплексну, глибоку кризу, яку закон про освіту лише оголив.

На думку ЦДАКР, причинами, через які В.Орбан очолив антиу-країнську кампанію Угорщини, мо-жуть бути такі: непоступливість української сторони і активне від-стоювання нею своєї позиції, зо-крема й на європейській арені; майбутні парламентські вибори в країні, з наближенням яких, тема захисту закордонних угорців стає одним з основних наративів про-владної партії в контактах зі своїми виборцями.

На думку ЦДАКР, продовження нагнітання угорською стороною ситуації навколо закону про освіту та підключення до даного процесу прем’єр-міністра В.Орбана, не по-винно жодним чином вплинути на позицію України. Українська сто-

11

рона має й надалі слідувати зайня-тому курсу, при цьому всіляко де-монструвати намагання знайти точки дотику з угорською сторо-ною, показуючи таким чином го-товність до відкритого діалогу з нею – аж до оприлюднення висно-вків Венеціанської комісії. Після чого – діяти з врахуванням її реко-мендацій, якщо вони не становлять суттєвих протиріч національним інтересам України.

Певним напруженням в другій половині листопада характеризу-вались й українсько-польські від-носини. Причиною цьому стало за-провадження польською стороною т.зв. «чорного списку Ващиков-ського» – переліку осіб, яким забо-ронено в’їжджати до Польщі. Пер-шою «жертвою» цього списку став секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників АТО, пам’яті учасників жертв війни та політичних репре-сій С.Шеремета, який слідував у польський Ланьцут разом із деле-гацією товариства «Надсяння» для вшанування загиблих українських воїнів УНР. 18 листопада на міжна-родному пункті пропуску «Шегині» польські прикордонники не дозво-лили йому перетнути українсько-польський кордон і повідомили про заборону в’їзду на рік у Поль-щу і зону Шенгену.

Згодом посол України в Польщі А.Дещиця повідомив, що Польща все ж таки перегляне список укра-

їнців, яким заборонено в’їзд до країни. За його словами, там зали-шаться тільки ті, хто дійсно стано-вить загрозу для національної без-пеки Польщі. Така позиція польської сторони говорить про те, що на відміну від Угорщини, вона, в цілому, готова до діалогу з Украї-ною та вирішення проблемних пи-тань міждержавних відносини у двосторонньому форматі без пере-несення його на міжнародну арену.

В той же час подібні «чорні спис-ки», а також наявність інших го-стрих кутів в українсько-польських відносинах, які останнім часом не є рідкістю, вимагає постійної готов-ності української дипломатії та ви-щого державного керівництва Укра-їни до надання адекватної оцінки таким подіям та своєчасного реагу-вання на них.

Дедалі більше занепокоєння ви-кликають й настрої, які сьогодні відмічаються в Раді Європи і на-самперед серед його керівництва, якому не дає спокою відсутність в організації російської делегації. Зо-крема, Генеральний секретар Ради Європи Т.Ягланд вважає, що ПАРЄ має замислитися над виконанням вимог РФ, щоб остання не вийшла зі складу РЄ. При цьому все більше підтверджень набуває інформація, що він здійснює візити у європей-ські столиці, де особисто відстоює вищезазначену позицію. І як мож-на побачити з реакції окремих чле-нів РЄ, зусилля генсека не є марни-

Подібні «чорні списки», а також наявність інших гострих кутів в

українсько-польських відносинах, які останнім часом не є рідкістю, вимагає постійної готовності

української дипломатії та вищого державного керівництва України до

надання адекватної оцінки таким подіям та своєчасного реагування

на них

12

ми. Так, в офіційній відповіді МЗС ФРН на запит Deutsche Welle про позицію Берліна стосовно нещо-давніх заяв Т.Ягланда про роль Ро-сії у РЄ сказано, що уряд Німеччи-ни «підтримує генерального секретаря Ради Європи Турбйорна Ягланда у його зусиллях з пошуку рішення для майбутніх викликів». Іншими словами, уряд Німеччини підтримує зусилля генерального секретаря РЄ у питанні участі Росії в ПАРЄ.

Таким чином є очевидним, що Росія пробує через своїх лобістів в Європі і шляхом відвертого шанта-жу (заяви про те, що рішення щодо внеску РФ у бюджет Ради Європи на 2018 рік залежатиме від того, чи братиме російська делегація по-вноцінну участь у роботі ПАРЄ, а також, що в РФ не визнають нового Європейського комісара з прав лю-дини, який буде обраний в січні, якщо Росія не матиме права голо-су) намагається відновити своє право голосу в ПАРЄ - тобто скасу-вати санкції, накладені на неї після незаконної анексії Криму та поси-лені після окупації Донбасу. Ситуа-цію, що на сьогодні склалась в РЄ досить чітко охарактеризував по-стійний представник України в РЄ Д.Кулеба: «Зараз фундаментальне питання - встоїть Рада Європи чи підпорядкує себе інтересам Росій-ської Федерації?».

На думку ЦДАКР, небезпечність ситуації навколо РЄ полягає в тому,

що для Росії «підпорядкування» собі даної організації є легшим за-вданням, аніж домогтись зняття санкцій ЄС чи США. У разі досяг-нення нею успіху в цьому питанні, це може створити небезпечний прецедент на майбутнє: стати від-правною точкою і серозним під-ґрунтям для старту процесу посту-пового зняття санкцій з агресора іншими організаціями чи країна-ми. З іншого боку – це був би сер-йозний удар не тільки по РЄ, але й по системі західних цінностей зага-лом. Тому, ЦДАКР вкотре наголо-шує, що для України ПАРЄ на сьо-годні є одним з найважливіших майданчиків для відстоювання на-ціональних інтересів, успіхи на якому багато в чому впливатимуть на долю української держави та її суб’єктність на міжнародній арені. В свою чергу, РЄ повинна чітко ви-значитись, що для неї важливіше: фінансове благополуччя і номі-нальна присутність в Росії, для якої права людини – пусте слово, чи її ідеологічна основа – демократія і цінності, які є основою всього ци-вілізованого світу.

Певним напруженням характе-ризувались відносини України в зазначений період й з іншим євро-пейським інститутом – ЄС. Свід-ченням цьому стали результати не-щодавнього саміту Східного партнерства. Незважаючи на те, що сам саміт був для України черговою робочою зустріччю: ні проваль-

13

ною, ні проривною, він став досить показовим в питанні сучасного ставлення ЄС до реформ в Україні, зокрема, його розчарування їх хо-дом та результатами.

Слід зазначити, що протягом останніх днів з боку Європейської комісії лунала досить жорстка кри-тика України, яка супроводжува-лась попередженням про те, що че-рез невиконання необхідних вимог, у тому числі в сфері протидії ко-рупції, Україна майже напевно втратить 600 млн. євро макрофі-нансової допомоги. При чому клю-човою проблемою, через яку були заблоковані гроші в ЄК, називалась відсутність в української влади ба-жання налагодити перевірку елек-тронних декларацій.

З огляду на це, цілком логічним є відображення настроїв ЄС до ходу українських реформ в підсум-ковій декларації саміту Східного партнерства, в якій, зокрема, йдеться про те, що ЄС надаватиме фінансову підтримку східним парт-нерам лише за умови здійснення ними конкретних реформ і що під-хід ЄС «більше за більше» і надалі працюватиме на користь тих парт-нерів, які найбільше впроваджу-ють реформи.

З огляду на такий поворот у від-носинах Україна-ЄС, є очевидним, що тепер в ЄС більше не збирають-ся вірити проханням Києва типу «зранку гроші – вдень стільці» і су-проводжуючим їх численним обі-

цянкам побороти корупцію та по-стійним поясненням відсутності результатів реформ в країні росій-ською агресією і важким тягарем спадщини попереднього злочинно-го режиму. На думку ЦДАКР збіль-шення долі прагматизму в підході ЄС до України є досить серйозним «дзвінком» для української влади. І справа тут не стільки в фінансовій допомозі, яку так потребує еконо-міка воюючої країни, скільки у рів-ні довіри країн Заходу до України як до надійного і відповідального партнера. І чим більшим буде цей рівень довіри, тим більшою буде підтримка України з боку європей-ських та євроатлантичних струк-тур і тим більше буде шансів на пе-ремогу і збереження української державності у боротьбі з росій-ською військовою агресією. Про те, що буде у разі, якщо Україна позбу-деться такої підтримки лишній раз говорити не доводиться.

Основні виклики всередині держави

Про те, що незадоволення ЄС ходом реформ в Україні, зокрема тими, що стосуються боротьби з корупцією, не є безпідставним, під-тверджує й ситуація, що на сьогод-ні склалась навколо антикорупцій-них органів України.

Таких органів на сьогодні в Укра-їні функціонує достатньо: Націо-нальне агентство з питань запобі-гання корупції (НАЗК),

Збільшення долі прагматизму в підході ЄС до України є досить сер-йозним «дзвінком» для української

влади. І справа тут не стільки в фінансовій допомозі, яку так потре-бує економіка воюючої країни, скіль-

ки у рівні довіри країн Заходу до України як до надійного і відпові-

дального партнера

14

Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП) і Національ-ним антикорупційним бюро (НАБУ). Однак замість того, щоб похвалитись успіхами їх діяльності, протягом останнього часу Україна (і не лише) змушена спостерігати за їх відкритим протистоянням, яке ді-йшло до того, що в нього змушений був втрутитись власне президент.

«Від усіх правоохоронних орга-нів вимагаю злагодженої команд-ної роботи. Здорова конкуренція вітається, бо вона всюди є двигу-ном прогресу, але дріб’язкові відо-мчі чвари та з’ясовування стосун-ків через ЗМІ вважаю абсолютно неприйнятними. І буду до них вкрай нетерпимим», - прокоменту-вав П.Порошенко ситуацію навко-ло антикорупційних установ.

Незважаючи на пояснення юристів та особисто Ю.Луценка, що основною перешкодою для нор-мальної роботи антикорупційних органів є недосконалість україн-ського законодавства, однак з боку це виглядає виключно як непослі-довність держави у реалізації анти-корупційних реформ. Відтак, дер-жавній владі і особисто президенту України необхідно не лише на сло-вах, але й на ділі докласти макси-мум зусиль для того, щоб те, що сьогодні відбувається між антико-

рупційними органами в перспекти-ві характеризувалось дійсно як здорова конкуренція, а не проти-стояння «павуків в банці». Держава повинна бути максимально заці-кавлена в посиленні антикорупцій-них органів та їх ефективні й робо-ті, оскільки від цього сьогодні багато в чому залежить позитивне сприйняття реформ українським пост-революційним суспільством та загальне сприйняття держави в цивілізованому світі. В противно-му випадку їхній провал, разом із провалом судово-правової рефор-ми, матимуть вкрай негативні на-слідки як в середині держави, так і на міжнародній арені. Адже, окрім демонстрації безсилля держави пе-ред корупцією, це створить спри-ятливі умови для активізації попу-лістів та антиукраїнських сил, спрямованих на розхитування вну-трішньої ситуації в країні. Також це поставить Україну, зокрема, вище державне керівництво у не-зручне положення перед західними партнерами, для яких проведення реформ, зокрема, що стосується боротьби з корупцією (що проде-монстрував власне саміт Східного партнерства, є одним з визначаль-них аспектів підтримання нор-мального діалогу з нашою держа-вою).

Основною перешкодою для нормаль-ної роботи антикорупційних органів

є недосконалість українського законодавства, однак з боку це

виглядає виключно як непослідов-ність держави у реалізації антико-

рупційних реформ

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017

15

Глава вітчизняного оборонного відомства поінформував іноземних стратегічних радників високого рів-ня про плани незабаром створити у відомстві підрозділ на чолі з керів-ником, який опікуватиметься діяль-ністю щодо проведення реформу-вання оборонного відомства. «Нам потрібно якнайдієвіше використо-вувати допомогу наших закордон-них партнерів та Альянсу. Тож ми врахуємо досвід, який є у вас і нада-мо свої пропозиції Альянсу для по-дальших рекомендацій щодо ре-формування українського війська. Ми маємо чітко усвідомити та ви-значитися з метою і ціллю, яку ар-мію ми маємо побудувати і якою вона буде в найближчому майбут-

ньому. Ви нам активно в цьому до-помагаєте. Ми спільно працюємо над цим», — з такою промовою мі-ністр оборони України Степан Пол-торак виступив у понеділок.

З одного боку, захисники вій-ськових кажуть, що ця заява виму-шена та спрямована налагодити ще більшу інтеграцію західних радни-ків у вітчизняне оборонне рефор-мування. В тому числі, з чітко ви-значеною відповідальною особою Міноборони, яка братиме на себе «перетравлення» усіх рекомендацій та зведення їх воєдино. З другого, заява більш ніж гнучка та заплута-на. Вона начебто свідчить про мак-симальну готовність військового відомства поглинати усі західні

Нерозв’язані вузли вітчизняного Міноборони

У дзеркалі експертноі

думки

Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

16

пропозиції. Однак фраза «ми маємо чітко усвідомити та визначитися з метою та ціллю» — після «успішно-го року реформ», досить схвальних (якщо не сказати, хвалебних) про-мов державних, зокрема й експерт-них інституцій, — м’яко кажучи, здивувала. Або міністр обмовився за Фройдом, або вирішив визнати, що з оборонним реформуванням не усе добре, або щось третє.

Нагадаємо, в МОУ існує Депар-тамент воєнної політики, стратегіч-ного планування та міжнародного співробітництва, є ухвалений у червні 2016 року Стратегічний обо-ронний бюлетень (СОБ) із перелі-ком завдань із Матрицею досягнен-ня стратегічних цілей (створено за безпосередньої участі радників). Контроль за виконанням Указу про введення в дію СОБ покладено на секретаря Ради національної безпе-ки й оборони України. До цього ціл-ком слушно можна додати, що згід-но з означеною Матрицею досягнення стратегічних цілей аж до кінця 2018 року (тобто, фактично до початку президентської виборчої кампанії!) в Україні можуть бути військові (а не цивільні політики) міністр оборони, його заступники, держсекретар відомства та керівни-ки структурних підрозділів апарату Міноборони. А постать самого міні-стра Полторака влаштовує дуже ба-гатьох, навіть за умов натягнутих відносин із начальником Генераль-ного штабу. Отже, в Україні є майже

усі умови для проведення оборонно-го реформування.

Однак, незважаючи на те що СОБ визнає дефініцію «оборонне реформування» як «докорінні пе-ретворення складових сил оборо-ни, спрямовані на забезпечення їх готовності до відбиття збройної агресії проти України та набуття необхідних спроможностей відпо-відно до принципів і стандартів, прийнятих у державах-членах НАТО і ЄС», ми досі маємо чимало нерозв’язаних вузлів. До того ж значна кількість глухих кутів пов’язана зовсім не з дефіцитом ре-сурсів чи нерозумінням радниками суто української ситуації. Можна взяти лише кілька ознак, щоб до-вести: ера паліативів в Україні три-ває. Принаймні в сфері будівництва оборони.

Наприклад, роздута чисельність ЗСУ з некомплектом низки бригад створила прецедент, коли на утри-мання армії йде понад 80%. Цікаво, що з одного боку, мало місце «пере-кидання збройних» коштів на все те саме утримання ЗСУ, а наприкінці поточного року з’явилися очіку-вання на фінансові ресурси, які мо-жуть виявитися не витраченими на раніше заплановані цілі в межах державного оборонного замовлен-ня (ДОЗ). Переозброєння має місце лише на тактичному рівні — фак-тично можна казати про наявність лише двох потужних проектів (ра-кетних). Та й то, у війська надходять

17

одиниці замість сотень зразків но-вого озброєння. Очевидні речі ке-рівники не встигають коригувати. Наприклад, відомо про катастро-фічну ситуацію з тренажерними комплексами в Повітряних силах ЗСУ, але включити їх у закупівлю виявляється занадто складно. Або інше рішення — виділення військо-вому відомству 1,4 млрд грн на створення боєприпасного вироб-ництва відбувається, незважаючи на те що за підготовку виробництв відповідає Мінекономрозвитку. Військові планують із завданням впоратися, але визнають, що це — на тлі певного ігнорування наявно-го потенціалу інших підприємств.

Щойно було подолано ступор у проекті забезпечення ЗСУ засоба-ми зв’язку, як фактично з’явився новий — у сфері інформатизації та забезпечення військ сучасними АСУ. Неготовність держави ство-рити дієву систему для втілення нових технологій і розвитку під-приємств ОПК обумовлює ситуа-цію, коли майже не існує дослідно-конструкторських робіт (ДКР) на перспективу (загалом можна кон-статувати, що Міноборони фак-тично відмовилося від фінансуван-ня ДКР). А потенціал самих підприємств, які готові вкладати в нові розробки та розширення ви-робництв, зводиться нанівець існу-ючою політикою військового ві-домства до ціноутворення. Навіть після прийняття урядом рішення

забезпечити можливість розвитку оборонних підприємств країни (і державних, і приватних) шляхом включення прибутку 5% на заку-плені іноземні комплектуючі та 30% на проведення робіт міністром Полтораком було підписано «Ме-тодичні рекомендації», які знизили ці норми до відповідно 1% та 20%. Але, якщо підрахувати реальний шлях від авансування робіт у меж-ах ДОЗ до остаточних розрахунків, підприємства виявляються нездат-ними до такої співпраці — собі на збиток. З’явилися приклади відмо-ви від виробництв (зокрема, в зга-даній сфері виробництва АСУ для Повітряних сил ЗСУ), а деякі під-приємства просто виносять вироб-ництва в іноземні країни — в Лит-ву, Судан, навіть ПАР. Державні тягнуть собі лямку на мінімумі, за-бувши про ініціативи. Це в той час, коли наукова й технологічна база, за визначенням фахівців, дає мож-ливість започатковувати серйозні проекти, такі як створення націо-нального ЗРК середньої дальності або ударного безпілотного авіацій-ного комплексу.

Дуже неприваблива ситуація й у сфері парламентського та демокра-тичного цивільного контролю над сектором безпеки й оборони. Парла-ментський комітет намагається йти шляхом обмеженого втручання  — коли з’являється «конфлікт інтере-сів», для переважної більшості не-державних інституцій життя

18

силових структур унаслідок грифу таємності залишається в темряві.

Навіть закони, які могли б допо-могти армії, перебувають у стані довготривалого розгляду. Класич-ний приклад — проект Закону про створення та виробництво озбро-єння, військової і спеціальної техні-ки. Цього тижня відбувається чер-гова узгоджувальна нарада на засіданні в першого віце-прем’єр-міністра Степана Кубіва — через те, що в уряді не спромоглися включи-ти низку зауважень та пропозицій.

До речі, усе згадане — лише вер-хівка айсберга. Хоча, попри усі на-явні перепони, національне військо все ж таки розвивається. Як ка-жуть, не завдяки, а всупереч. І, зда-ється, у сфері оборонної реформи усе всіх (окрім хіба що тих, хто без-посередньо на війні) влаштовує.+

Тож після співставлення планів та реалій кожен сам може зробити висновок щодо справжніх причин чергового реверансу військового міністра. Тим паче що створювати нові підрозділи не вперше.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017

19

«Европеизация» Лукашенко ста-ла возможной благодаря Киеву, который системно и последователь-но терпел весь этот фарс...

Задержанием в Минске украин-ского журналиста Павла Шаройко режим Лукашенко перешел крас-ную линию. По крайней мере, на те-кущем историческом этапе отно-шений между Киевом и Минском для украинской стороны этот акт должен выглядеть как точка не-возврата. И вот почему.

... Уже чуть ли не с десяток лет вокруг фигуры Лукашенко лепятся легенды о его умении угождать «и вашим, и нашим», отстаивая интересы страны. Одной из целей придворных белорусских мифот-

ворцев было и есть формирование имиджа несменяемого белорусско-го лидера как самостоятельного по-литика - иными словами, маски-ровки его полной вассальной зависимости от режима Кремля. А в последние несколько лет просле-живается и новое течение в мифо-логизации Лукашенко - мол, его ре-жим в глазах мирового демократического сообщества мо-жет иметь и более-менее приличный вид, пусть пока не европейский, од-нако с положительными космети-ческими сдвигами в «правильном» направлении. С тихими намеками, что в Минске верят и в «жизнь без Путина» или «жизнь после Пути-на»...

Почему вассал врага – враг: Лукашенко перешел красную линию в отношениях с Киевом

Владимир Копчак, заместитель директора

Центра исследований армии, конверсии и разоружения

«Европеизация» Лукашенко стала возможной благодаря Киеву,

который системно и последователь-но терпел весь этот фарс...

20

Следует признать, что на евро-пейском фронте Минску удалось достичь определенных успехов, и не только имиджевых. Министр иностранных дел Владимир Макей стал «рукопожатным» в Европе. Среди прочего, с Минска сняты санкции ЕС по таким вопросам как (!) либерализм во внутренней по-литике и права человека. Из по-следнего: неприкрытое удоволь-ствие по этому поводу недавно высказывал министр иностранных дел ФРГ Зигмар Габриель, лично посещая Минск и встречаясь с Лу-кашенко. Последнего впервые за много лет, наконец, пригласили в Брюссель на саммит Восточного партнерства ЕС (24 ноября). Парал-лельно глава внешнеполитического ведомства Беларуси В.Макей оправдывался перед Кремлем - «ни-каких угроз наше сближение с ЕС России не несет»...

Казалось бы, за соседей можно лишь порадоваться. Если бы не одно «но». Все эти санкционные победы Минска были получены, в том числе, благодаря спекуляциям на международных «торгах» вокруг вопроса российской агрессии про-тив Украины. До последнего време-ни Минск разыгрывал неубедительный, однако весьма эффективный театр, демонстрируя, с одной стороны, приверженность «союзническим» геополитическим обязательствам перед Москвой, с другой, по Украине - подчеркну-

тую, опять же «союзническую» ней-тральность, заинтересованность в торговле и готовность стать мирот-ворческим мостиком для урегули-рования противостояния на Дон-бассе. В позиции же относительно Крыма - идя жестко в кремлевском фарватере с порой кощунственными сигналами в сторону Киева на разных уровнях - «отнестись к этому с пониманием». Итак, ситуа-тивная европеизация Лукашенко стала возможной не в последнюю очередь благодаря Киеву, который системно и последовательно терпел весь этот фарс.

Фарс, который с задержанием Шаройко в Минске достиг гротескных форм, окончательно за-фиксировав знак равенства между Беларусью и путинским режимом.

Надеяться на то, что Кремль бу-дет долго терпеть проевропейские или проукраинские колебания Лу-кашенко, было верхом наивности. Минску системно посылались недвусмысленные сигналы из Москвы, из которых только за по-следний период этого года можно выделить следующее:• Навязывание Генштабу воору-

женных сил Беларуси в легенде совместных учений «Запад-2017» сепаратистского квазигосудар-ственного образования и терри-тории Беларуси - «Вейшнория», с которым шло главное противо-стояние союзного государства Минска и Москвы; ряд других

Надеяться на то, что Кремль бу-дет долго терпеть проевропейские или проукраинские колебания Лука-

шенко, было верхом наивности

21

откровенных провокаций и де-монстраций превосходства во время учений - от неприбытия (впервые за всю историю уче-ний) в Беларусь министра обо-роны Шойгу до системной отра-ботки системы управления и оперативного подчинения ВС Беларуси с исключением из управленческого звена «ставки Лукашенко».

• Организация на улицам Минска дерзкого ночного автопробега пропутинского движения НОД ( «Национально-освободительное движение»), на плакатах которо-го Беларусь была присоединена к России, а фотографии Путина выступили залогом неприкосно-венности - никакой реакции со стороны белорусских силовиков или правоохранителей не прои-зошло (даже несмотря на сигна-лы со стороны возмущенных местных граждан, - «не было ко-манды сверху»). Все это, напом-ним, в Беларуси - попробуйте в Минске ночью что-то прокри-чать в нетрезвом состоянии, или несанкционированно проехать-ся по столице с «Погоней»...

• Дерзкое похищение российски-ми спецслужбами в Гомеле укра-инского гражданина Павла Гри-ба и вывоз его на территорию России с дикими обвинениями в терроризме (здесь показательно дистанцирование Минска с из-девательскими комментариями

со стороны белорусского МИДа в ответ на запросы Киева).И вот мы имеем арест журна-

листа Шаройко по обвинению в шпионаже – стандартную процеду-ру российского ФСБ, проведенную руками местного КГБ. Обнародова-ние информации о задержании (специальный брифинг КГБ) про-исходит в унисон с предложением МИД Беларуси разместить на Дон-бассе белорусских миротворцев. В условиях кардинального расхожде-ния позиций по миротворческой миссии – украинский/западной и Кремля (в частности, отсутствия договоренностей по линии перего-ворщиков Волкер - Сурков) такая эскапада Минска выглядит верхом цинизма. Именно так к ней, как и к другим «конструктивным» инициа-тивам северного соседа, должен относиться сегодня Киев.

При желании Кремль мог бы значительно легче «сломать» режим в Минске в его ориентации на Ев-ропу. К примеру, очередное введе-ние молочного эмбарго в отноше-нии Беларуси на несколько месяцев может стать непоправимым ударом для белорусских колхозов, ориентированных исключительно на российский рынок. Белорусы хо-рошо помнят, как во время послед-него такого эмбарго новости о про-блемах колхозов напоминали сводки с фронта. Однако в таком случае Лукашенко выглядел бы жертвой в глазах Запада, что Мо-

22

скве не нужно. Здесь Кремлю важ-но замазать режим Лукашенко окончательно - тирания, задержа-ния журналистов, полностью про-кремлевская позиция по Украине, окончательно испорченные отно-шения с последней.

От адекватных белорусских экспертов, которые каким-то чудом сохранились в этом заповеднике ма-разма, неоднократно приходилось слышать что-то вроде: «Лукашенко все понимает, он всем этим раздра-жен (особенно в отношении ситуа-ции с Грибом), его подставляют, это просто коллапс системы силового блока». Подобное, вероятно, прозву-чит и о ситуации с Шаройко. Однако, что это меняет для Украины? Какая для нас разница - все это санкциони-ровано Лукашенко, сделано руками российского ФСБ самостоятельно или руками своего филиала в бело-русском КГБ, неподконтрольного многолетнему местному правителю?

Следовательно, нынешний ре-жим в Минске наработал на нуле-вую терпимость со стороны Киева, которая должна предусматривать жесткую политику в отношении Бе-ларуси во всех направлениях - сфе-ре безопасности, экономической, информационной, дипломатичес-кой с поднятием вопроса о комп-лексе санкций, аналогичных ис-пользованному против России как страны агрессора.

Лукашенко, безусловно, чув-ствует давление Кремля. Насколь-

ко он этим раздражен и готов ли предпринять что-либо для его ней-трализации, - Киев на самом деле это должно волновать постольку-поскольку. Как промежуточный итог мы имеем отказ Лукашенко принять участие в саммите Вос-точного партнерства 24 ноября в Брюсселе. Частичное изолирова-ние Беларуси накануне саммита за-фиксировано.

В Минске когда-нибудь поймут, что в вассальной зависимости от Кремля нельзя быть беременным наполовину. Украинцы смогли из-бавиться от собственного руково-дителя, который думал, что так бывает. Он сейчас живет на Рублев-ке, его презирает семья, презирает бывшая Родина, презирают крем-левские кураторы, которые просто «по понятиям» вынуждены терпеть его физически. Его презирает весь мир. Так зачем мы должны беспо-коиться о судьбе правителя, который имеет все шансы стать аналогом?

Одним из показательных резуль-татов многолетнего пребывания ре-жима Лукашенко в фарватере Крем-ля стало появление дискуссий в белорусском обществе на предмет «если Россия начнет оккупацию Бе-ларуси - стоит ли в принципе вое-вать за Лукашенко?» Не за Родину, а именно за Лукашенко ...

А здесь оказывается, что и Ро-берта Мугабе можно сместить «мгновенно»...

Лукашенко, безусловно, чувствует давление Кремля. Насколько он

этим раздражен и готов ли пред-принять что-либо для его нейтра-лизации, – Киев на самом деле это должно волновать постольку-по-

скольку

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017

23

Спілка Ветеранів АТО Солом’янського р-ну Києва об’єднує приблизно 250 учасників бойових дій на Донбасі. Всього ж у нашому районі проживає майже дві тисячі учасників АТО. У багатьох хлопців розвалені сім’ї, проблеми з «оковитою», посттравматичний синдром. Є такі, що в магазин ви-йти не можуть… Більшість тих, хто реально воював – це потенційні смертники. Ми на межі. Саме таку категорію ветеранів АТО потрібно витягувати, займатися ними, ви-трачати на це державні кошти.

Завдання нашої спілки – повер-нути вчорашніх воїнів до соціуму, допомогти їм отримати гідну робо-ту, підтримати їхні сім’ї в скрутний

час. Наша щоденна робота здебіль-шого не потрапляє до об’єктивів ЗМІ. Наприклад, нещодавно я за-ймався влаштуванням дитини свого побратима до садочку. У хлопчика страшний для широкого загалу діа-гноз – латентний туберкульоз. Бать-ки намагалися влаштувати дитину у два садочки, але отримали відмову. Хоча такий вид туберкульозу не ста-новить небезпеку для інших дітей. І я ходив вирішувати питання до го-лови району та місцевих депутатів як голова спілки ветеранів. Днями товариш мені дзвонить і говорить, що ситуація вирішилась. І таких проблем, про які не напишеш у Фей-сбуці і широкому загалу не розка-жеш, виникає чимало.

Повернути вчорашніх воїнів до соціуму

Ігор Скопненко, голова Спілки ветеранів АТО Солом’янського району м. Київ

У багатьох хлопців розвалені сім’ї, проблеми з «оковитою», посттрав-

матичний синдром. Є такі, що в магазин вийти не можуть… Біль-

шість тих, хто реально воював – це потенційні смертники. Ми на межі. Саме таку категорію ветеранів АТО

потрібно витягувати, займатися ними, витрачати на це державні

кошти

24

Громадські організації у вете-ранському середовищі – це тил для вчорашніх бійців, які самотужки не можуть вирішити проблеми, які па-дають їм на голову після повернен-ня до мирного життя. Ось інший приклад. Більше року тому до нас звернулись побратими з 128 брига-ди. Хлопець із Святошинському ра-йону, сидів з дівчиною в кафе. Зале-тіли молодики, відбувся конфлікт і йому проломили голову. Ми ним опікувались – пластину вставили. Знайшли адвоката, допомогли при судовому розгляді. Хотіли цю спра-ву зам’яти, але ми не дали. Напад-ників було восьмеро, а засудили трьох. Потерпілого та його родину влаштували не всі вироки, і вони подали апеляцію. Ми продовжуємо їх підтримувати, ходимо на суди та тримаємо руку на пульсі.

В таких справах допомагає дові-ра людей. Вони безпосередньо до мене звертаються. Є такі питання, які я можу сам вирішити. В інших випадках співпрацюю з соціальни-ми службами, звертаюсь до війсь-ккоматів – з ними наша спілка має непогані стосунки.

Про перепони «інституалізації» спілок ветеранів АТО

Ми два роки були без приміщен-ня. Постійно чули відмовки та обі-цянки. Щоб працювати, проводити зібрання та надавати консультації, доводилось весь час у когось проси-ти прихисток: у військкомату, у

РДА, ще десь. І от лише нещодавно Київрада проголосувала за виділен-ня приміщення. Дякую за це депу-татам району. Це велика допомога, тому що звичайну оренду в Києві ми б не потягнули: у нас мінімаль-ний бюджет. А тепер, згідно законо-давства, оренда для нас, як для ГО, обійдеться в 1 гривню.

Приміщення Спілки має бути своєрідним «хабом», в якому наші хлопці зможуть відпочити, посиді-ти за комп’ютером, пограти в на-стільний теніс або просто дивитись телевізор, привести свою дитину, а може запросити побратима. Важ-ливо створити справжній «соціаль-ний бліндаж», щоб кожен відчував себе в ньому захищеним.

Для членства у нашій спілці є єдиний маркер – це статус УБД і до-відка про безпосередню участь в АТО. Мені байдуже в якій із сило-вих структур пройшов бойовий шлях той, хто звертається до нас – ЗСУ, Нацгвардії, МВС чи доброба-тах. До речі, у добровольців немає ветеранських організацій. Вони приходять до нас. Спершу є певна недовіра, але всі бар’єри швидко руйнуються. Не дарма девіз нашої Спілки – «Хто за Україну – я всіх люблю».

Між ветеранськими організація-ми нині велика конкуренція, вилива-ється чимало бруду. В цих конфлік-тах превалює комерційна складова, відбуваються якісь договорняки, спроби завуалювати власні приватні

У добровольців немає ветеранських організацій. Вони приходять до нас.

Спершу є певна недовіра, але всі бар’єри швидко руйнуються

25

інтереси ветеранським рухом. Я вже не кажу про спроби втягнути ветера-нів у велику політику.

Негативно впливає на ситуацію і фактор особистих амбіцій керів-ництва певних ветеранських орга-нізацій. Я вважаю, що якщо ти лі-дер, і можеш чи хочеш стати політиком - мусиш вийти з органі-зації, яку очолюєш. Ніхто не має права у власних інтересах втягува-ти ветеранську організацію на по-літичну сцену. Ми повинні працю-вати в правовому полі, правила гри для всіх повинні бути однакові.

Ветеранські організації не зна-ходять порозуміння між собою тому що процесом об’єднання ке-рують політики і гроші. Вітчизня-ний політикум боїться, що ветеран-ський рух консолідується, тому й намагається маніпулювати ним, роз’єднувати ветеранів. Тільки в одному Києві близько 80 організа-цій ветеранів АТО. Кожен осередок веде свій напрямок і ніхто не хоче об’єднуватись.

Моя позиція полягає в тому, що держава повинна фінансово під-тримувати ветеранські організації через механізм грантів, які виділя-тимуться на конкурсній основі. Це стимулюватиме до укрупнення нині розрізнених організацій вете-ранів АТО. Слабші осередки шука-тимуть співпраці з сильнішими. Не держава навколо нас повинна об’єднуватись, а ми самі повинні об’єднатись.

По-перше, нам не вистачає Мі-ністерства ветеранів. Доводиться чути, що це лише створить додатко-ву бюрократію. Але в кожній країні, де люди добре живуть, там є бюро-кратія.

Ми воювали за державу Україну і повинні довіряти її чиновникам. Звісно, є проблема підозрілого ставлення до ветеранського серед-овища в органах влади. Минулого року наша спілка направила лист Реві, міністру соцполітики, в якому ми вказали, що соціальні служби не виконують свої обов’язки. Після цього до нас з’явився інтерес з боку СБУ – казали мені, що я голова те-рористичної організації! Пожаліли-ся – значить терористи. Та попри такі випадки ветерани АТО пови-нні не розхитувати державу, а, на-впаки, її підтримувати. Навіть якщо у владних кабінетах досі залиша-ються окремі покидьки – ними рано чи пізно займуться відповідні орга-ни. Очищення влади триватиме не рік і не два.

Ветеранські організації і система цивільної оборони

Зараз у Києві створюється муні-ципальна варта, до якої набирають людей, яким там не місце. Там є люди, які навіть в АТО не були, а прикрива-ються атошною організацією. У нас є поліція, СБУ, для чого ще муніци-пальна варта? Я проти цього. Ми підтримуємо пропозицію задіяти ве-теранів АТО для створення при вій-

Нам не вистачає Міністерства ветеранів

26

ськоматах підрозділів тероборони. Це ті люди, які можуть навіть отри-мувати якісь гроші, але вони повинні по першій тривозі отримувати пові-стку. Вони мають швидко розгорта-тись у бойовий підрозділ, це майбут-ні керівники підрозділів. У мирний час проводяться і контролюються на-вчання в школах, здійснюється під-тримка поліції в районі. До підрозді-лів тероборони можуть вступити не тільки ветерани АТО, але й молодь, студенти, ті, хто ще не служив, або відслужив, але не воював. Треба лиш прийняти присягу на вірність народу України. Вони можуть порядок під-тримувати з поліцією, а в буремний час отримати зброю. Однак влада бо-лісно сприймає перспективу міліта-ризації ветеранських об’єднань. Пев-но, боїться, що ветеранам видадуть зброю і вона повернеться проти них. Це є показником банальної недовіри до громадського суспільства, в тому числі до ветеранських організацій.

Насправді ветеранські організа-ції не можуть бути провідниками

мілітаризації суспільства у сенсі за-лучення ветеранів до створення озброєних формувань. Навпаки, вони повинні стояти на початку до-роги до миру і спокою в державі. І якщо їх залучити до створення те-роборони, вони не лише будуть за-йматись гідною справою та вико-ристовувати власний унікальний досвід, але і будуть готові в будь-який момент знову стати на захист держави. До речі, на останньому зі-бранні спілки ми проголосували за те, щоб хлопці не ходили у військо-вій формі. Якщо ти хочеш носити камуфляж – іди служити в АТО. Хлопці поставились з розумінням і підтримали таку позицію.

Я в 2014-му пішов доброволь-цем захищати державу не за клап-тик землі, пільги чи грошову ком-пенсацію. На жаль різним державним органам потрібно часто нагадувати, що вони так само пови-нні дбати про державу і людей, які відстоювали її суверенітет зі збро-єю в руках.

Ветеранські організації не можуть бути провідниками мілітаризації

суспільства у сенсі залучення ветеранів до створення озброєних формувань. Навпаки, вони повинні

стояти на початку дороги до миру і спокою в державі

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017

27

Останнім часом спостерігаємо очевидну активізацію дискусії на-вколо такого безумовно важливого для нас усіх питання, як перспекти-ва членства України в НАТО. Саме навколо цього тривають останнім часом дискусії, а вітчизняні та іно-земні експерти намагаються про-гнозувати варіанти подальшого розвитку відносин нашої країни з Альянсом. Про це також свідчить і активізація євроатлантичних структур в Україні.

Лише протягом останнього тижня у жовтні в Києві пройшли одразу три остатньо авторитетних і потужних заходи з цієї проблема-тики за участі провідних україн-ських і західних політиків, дипло-

матів, військових, представників громадянського суспільства, екс-пертного середовища тощо: Міжна-родна конференція «Київські Тран-сатлантичні діалоги», Круглий стіл «Американсько-російські відноси-ни та їх вплив на Україну» та прес- конференція з актуальних питань зовнішньої політики України та по-літики безпеки, з провідною темою «Стан співробітництва України та НАТО в умовах нових викликів».

Учасники зазначених заходів ак-тивно дискутували питання щодо того, як Україні надалі слід рухати-ся до НАТО та як розбудовувати її відносини з Альянсом останнім ча-сом. Фонд Бумбураса і Німецький Фонд Маршалла (США), організа-

НАТО не має реальних можливостей для стримання російського наступу у Європі

Володимир Заблоцький, Defense Express

28

тори першої Міжнародної конфе-ренції «Київські Трансатлантичні діалоги», першого офіційного захо-ду, присвяченого інтеграції України в НАТО, взагалі мали на меті запо-чаткувати нову традицію комуніка-ції і створити для цього відповід-ний майданчик.

Зрозуміло, про перспективу єв-роінтеграції України учасники пер-шої конференції говорили на умо-вах «Chatham House rules». Тобто, відвертий обмін поглядами, з одно-го боку, не передбачав подробиць щодо того, хто з політиків або екс-пертів що саме стверджував. Проте, інші заходи в цьому плані були більш відкритими для ЗМІ.

Агресія Російської Федерації проти України, окупація Криму і Донбасу, постійний військовий, по-літичний, економічний та інформа-ційний тиск з боку Москви надали ідеї вступу до НАТО нового звучан-ня і об’єктивно зумовлюють необ-хідність пошуку більш ефективних гарантій незалежності, сувереніте-ту, безпеки і територіальної ціліс-ності України.

З огляду на це, варто розглядати передусім тенденції відносин Украї-на-НАТО як такі, а вже потім зважа-ти на позиції окремих експертів щодо цього. Тим більше, що вони висловлювали свої з цього питання не лише на «Київських трансатлан-тичних діалогах». Отже, що саме спонукало останнім часом таку ак-тивну риторику навколо питання

відносин Україна-НАТО, які висно-вки мають зробити для себе наша держава і громадянське суспільство і як насправді виглядають наразі від-носини України з Альянсом?

Зазначимо, що Міністр закор-донних справ України Павло Клім-кін назвав НАТО унікальною структурою, заснованою на зрозу-мілих цінностях і довірі, А Украї-ну  – щонайменше політично части-ною східного фангу НАТО, що захищає вільний світ. Міністр ви-словив сподівання на вступ до НАТО в перспективі. Для цього вона до 2020 р має досягти певних цілей для уніфікації з НАТО і транс-формуватися з пострадянської кра-їни в сучасну європейську.

Питання щодо можливого при-єднання України до Північноатлан-тичного Альянсу виникло ще 20 ро-ків тому, хоча з різних причин вірогідність цього досі залишалася невисокою. І тут не можна не пого-дитися з думкою Григорія Перепе-лиці, директора Інституту зовніш-ньополітичних досліджень, що Україна за часів незалежності сама діяла непослідовно і втратила шанс на ПДЧ саме через свою непослі-довну, в залежності від внутріш-ньополітичної ситуації всередині країни, суперечливу поведінку. Водночас, і з боку НАТО далеко не усе було зроблено, принаймні, по-слідовно. Це визнали і деякі західні експерти, що виступали на остан-ніх київських форумах.

Павло Клімкін назвав НАТО унікальною структурою, заснова-

ною на зрозумілих цінностях і довірі, А Україну - щонайменше

політично частиною східного фангу НАТО, що захищає вільний

Україна за часів незалежності сама діяла непослідовно і втратила шанс

на ПДЧ саме через свою непослідовну, в залежності від

внутрішньополітичної ситуації всередині країни, суперечливу

поведінку

29

На думку експерта, певним чи-ном остання дискусія навколо від-носин Україна-НАТО є прямим на-слідком реальної стурбованості і початку розуміння його керівни-цтвом тієї обставини, що Росія ро-бить насправді – вона готується во-ювати і не хоче жодних переговорів. Особливо очевидним це стало піс-ля цьогорічних масштабних росій-сько-білоруських навчань «За-пад-2017», що пройшли залученням стратегічних формувань, бомбар-дувальної авіації, бронетехніки, по-вітряно-десантних військ та ВМФ ЗС РФ.

Нагадаємо, що зазначені на-вчання проводилися навмисно з порушенням заздалегідь оголоше-ного порядку денного і окрім Біло-русі фактично охоплювали вели-чезний простір території від Баренцева до Чорного морів. Кремль відверто демонстрував За-ходу свою військову силу і відпра-цьовував на навчаннях не міфічну боротьбу з терористами примарної Вейшнорії (це був лише епізод на-вчань), а наступальні дії проти схід-ного флангу НАТО.

На думку експерта, російські війська фактично відпрацьовували на навчаннях прорив ешелонованої оборони, нанесення ракетних уда-рів по стратегічних об’єктах у гли-бині оборони, широке використан-ня систем РЕБ, висадку морських десантів тощо. При цьому вони ви-користовували досвід бойових дій в

Сирії і в Україні, нові тактичні про-йоми тощо.

А ось Ігор Кабаненко, в минуло-му заступник міністра оборони України з питань євроінтеграції, відзначив, що росіяни під час ви-садки морського десанту на одному з полігонім Балтійського флоту де-монстрували новітні програмні розробки стосовно надання вогне-вої підтримки в режимі повного ра-діомовчання, створювали в аквато-рії Балтики зони, закриті для доступу, блокуючи їх засобами ура-ження, демонстрували дію нових РЛС, багатошарової системи ППО-ПРО тощо.

А наявність в акваторії Балтій-ського моря двох нещодавно пере-дислокованих з Чорного моря кор-ветів типу «Буян-М», озброєних ракетами «Калібр-НК», поряд з ін-шими носіями ракетної зброї, де-монструвала можливість нанесен-ня ударів по будь-яких цілях на усій території Старого континенту. Більш того, відпрацьовувалися вже не поодинокі акції, а цілі операції РЕБ, що надає військам у випадку війни якісно нові бойові можливос-ті і переваги.

Безумовно, Альянс не міг не ре-агувати на такий виклик, тим біль-ше, що він майже водночас прово-див свої навчання («Дракон») і за підсумками аналізу дій обох сторін виявилося, що НАТО поки що не має реальних можливостей для стримання можливого російського

Є прямим наслідком реальної стур-бованості і початку розуміння його

керівництвом тієї обставини, що Росія робить насправді – вона готу-

ється воювати і не хоче жодних переговорів

Кремль відверто демонстрував Заходу свою військову силу і відпра-

цьовував на навчаннях не міфічну боротьбу з терористами примар-

ної Вейшнорії (це був лише епізод навчань), а наступальні дії проти

східного флангу НАТО

Демонстрували новітні програмні розробки стосовно надання вогневої

підтримки в режимі повного радіомовчання, створювали в

акваторії Балтики зони, закриті для доступу

Демонструвала можливість нане-сення ударів по будь-яких цілях на

усій території Старого континен-ту

НАТО поки що не має реальних можливостей для стримання мож-

ливого російського наступу у Європі. Особливо це стосується країн

Балтії і Польщі, які можуть бути швидко захоплені агресором навіть

без використання ядерної зброї

30

наступу у Європі. Особливо це сто-сується країн Балтії і Польщі, які можуть бути швидко захоплені агресором навіть без використання ядерної зброї. Це вони були фак-тичними об’єктами блокади і обме-ження доступу, які відпрацьовував Кремль на своїх навчаннях «За-пад-2017».

На жаль, на відміну від військо-вих, у політиків Альянсу поки від-сутнє усвідомлення, що Росія не за-цікавлена в поверненні статус-кво. Відтак, доктрини стримування ро-сійського реваншизму також не-має. Більш того, за великим рахун-ком, здається, керівництво НАТО все ще орієнтується на замирення агресора і намагається змусити Ро-сію до повернення до попереднього стану речей. Попри усі гучні заяви на підтримку України. Але ж Росії потрібне не це, вона прагне знищи-ти Захід і підкорити його своїй волі. І робить це цілеспрямовано, сис-темно в дуже зухвалий спосіб, ак-тивно застосовуючи тактику «гі-бридної війни».

Щоправда, з іншого боку, на парламентській асамблеї НАТО, що пройшла в Бухаресті 9 жовтня п.р., було прийнято Резолюцію щодо стабільності і безпеки в Чорномор-ському регіоні з урахуванням по-правки української делегації про продовження стратегічного обго-ворення з Україною і Грузією пи-тань чорноморської безпеки. Так, учасники ПА багато говорили про

необхідність посилення спромож-ностей НАТО в Чорноморському регіоні.

Адже внаслідок анексії Криму Росія створила на півострові по-вноцінне військове угруповання з можливістю блокади і обмеження доступу до будь-якого регіону Чор-ного моря, передусім, узбережжя Румунії, Болгарії, Туреччини, Грузії і України на кшталт того, що росій-ська сторона наприкінці вересня демонструвала на Балтиці під час навчань «Запад 2017».

Таким чином, вважає Григорій Перепелиця, Росія фактично витіс-нила Альянс і майже повністю до-мінує в Чорному морі. Більш того, вона отримала можливість проекції сили на Близькому Сході – у Сирії. І буде великою помилкою вважати, що на цьому Кремль здатний зупи-нитися сам. Ні, на жаль, агресор буде діяти, аж доки його не зупи-нять. Тому НАТО змушений реагу-вати на загрозу вже на південному фланзі.

Важливо, що в останній резолю-ції НАТО вперше загрози в інформа-ційному просторі з боку РФ стоять поряд із загрозами з боку ІД. І мабуть вперше держави НАТО визнали пу-блічно, що цілеспрямована кампанія Кремля з дезінформації та підриву стабільності спрямована на посла-блення та дестабілізацію НАТО і його інтеграційних процесів.

З огляду на це, активно загово-рили про необхідність використан-

Поки відсутнє усвідомлення, що Росія не зацікавлена в поверненні

статус-кво. Відтак, доктрини стримування російського реваншиз-

му також немає

Таким чином, вважає Григорій Пере-пелиця, Росія фактично витіснила

Альянс і майже повністю домінує в Чорному морі. Більш того, вона

отримала можливість проекції сили на Близькому Сході – у Сирії

31

ня досвіду України в протидії ін-формаційній війні Росії, яка розповсюджує у світі фейки, ціле-спрямовану дезінформацію та від-верту брехню в намаганнях нав’язати світу власну трактовку подій і паралельну реальність. Тоб-то, йдеться про захист західних цін-ностей, яки опинилися під загро-зою. Для цього передбачили навіть відповідне фінансування, втім, його масштаби не можна навіть порів-нювати з витратами Кремля на ін-формаційну війну і пропаганду.

Відносини України з НАТО до останнього часу зводилися до необ-хідності реформування оборонної сфери, запровадження стандартів НАТО тощо. Йшлося про співро-бітництво України з НАТО, навіть поглиблене, але, на жаль, не про ін-теграцію. Більш того, Брюссель всі-ляко ухиляється від прикметної дискусії щодо перспектив приєд-нання нашої країни до Альянсу, що російська пропаганда активно ви-користовує у власних цілях з метою дискредитації НАТО, як потенцій-ного безпекового гаранта для Укра-їни.

Водночас Кремль та його п’ята колона всередині українського сус-пільства активно нав’язують нам ідею повернення до позаблокового статусу, тобто, відверто штовхають нас у минуле. Між тим, саме завдя-ки позаблоковому статусу ми опи-нилися там, де сьогодні знаходимо-ся, це коштувало Україні життя

тисяч громадян, втрати 4% терито-рії та 20% промислового потенціа-лу.

Дивним чином, під час дискусій на «Київських трансатлантичних діалогах» представники Альянсу чергового разу радили Україні не поспішати і не створювати завище-них очікувань щодо перспектив членства в НАТО і зосередитися на більш реальних цілях. Особливо активним в цьому плані виявився колишній посол США в Україні Сті-вен Пайфер, директор Інститтуту Брукінгса з питань контролю над озброєнням та нерозповсюджен-ням зброї масового знищення.

Парадоксально, але, виявляєть-ся, ані Україна не готова до вступу до НАТО, ані сам Альянс не гото-вий наразі прийняти Україну (через агресію РФ, що триває). У НАТО радять зосередитися на виконанні Україною вимог організації. ЗСУ поки що впровадили лише до 150 з більш як 1200 стандартів НАТО, отже про готовність інтегруватися говорити поки завчасно. В той же час, відповідно до статуту Альянсу, його членом не може стати країна, яка воює або на території якої йде військовий конфлікт. Таке собі за-мкнене Кремлем коло.

Відмінний приклад неефектив-ності і невідповідності міжнарод-них безпекових структур сучасним умовам і новим загрозам. Адже, якщо виходити з формальної точки зору, яку містер Пайфер активно

Всіляко ухиляється від прикметної дискусії щодо перспектив приєднан-

ня нашої країни до Альянсу

Не поспішати і не створювати завищених очікувань щодо перспек-

тив членства в НАТО

Відповідно до статуту Альянсу, його членом не може стати країна,

яка воює або на території якої йде військовий конфлікт

32

озвучував на кількох останніх київ-ських форумах, дорога до НАТО для України закрита? І поки трива-тиме війна на Донбасі, а Крим зали-шатиметься анексованим, виходу немає і Україні нічого «не сві-тить?»… А чи не цього домагався своєю гібридною агресією Путін?

Не дає чіткої відповіді щодо єв-роатлантичної перспективи України навіть Генеральний секретар НАТО Йєнс Столтенберг, який назвав її близьким партнером. Він також стверджує, що увага Альянсу зосе-реджена на реформах, і особливо на модернізації українських збройних сил, інститутів оборони та безпеки. Про політичну доцільність, як це було у випадку з країнами Східної Європи та Балтії, як бачимо, поки не йдеться! Можливо до 2020 року, коли Парламентську Асамблею НАТО заплановано вперше провес-ти в Києві, в Альянсі зможуть визна-читися остаточно з євроатлантич-ними перспективами України?

9 липня 2017 року виповнилося 20 років підписання Хартії про осо-бливе партнерство між Україною та НАТО. Весь цей час, сподіваючись на перспективу приєднання до за-гальноєвропейської системи колек-тивної безпеки, Україна працює над своїм «домашнім завданням», адже йдеться про створення нових під-ходів до забезпечення національної безпеки.

І сьогодні співробітництво між Києвом та Альянсом проходить ви-

пробування в умовах агресії Росії. За умов, що склалися, взаємодія на-шої держави з НАТО підпорядкову-ється насамперед потребам макси-мального зміцнення обороноздатності Української дер-жави та реформування ЗС України.

На думку Володимира Горбулі-на, та обставина, що Україна опи-нилася в епіцентрі російсько-аме-риканського протистояння, поряд з певними ризиками і загрозами на-ціональним інтересам дає можли-вість використати нові шанси на долучення до світових процесів на нових засадах (в т.ч. числі щодо по-тенційного вступу до НАТО).

Безумовно, НАТО активно до-помагає Україні і це має велике зна-чення. Проте, наш статус партнера, на жаль, і не передбачає нічого більшого. Тому українська дипло-матія має активніше працювати в напрямку здобуття Україною ПДЧ, поряд з виконанням «домашнього завдання» у сфері реформування ЗСУ та переходу на стандарти НАТО.

Інша річ, що все це можна було робити активніше, а щось зробити вже потім. Так, дійсно, можна. Як це робили наприклад, Польща, Руму-нія, Угорщина або країни Балтії. Усі вони з політичних міркувать спо-чатку були прийняті до Альянсу, а вже потім довгий час відпрацьову-вали сумісність своїх збройних сил та переходили на стандарти НАТО. То що ж заважає сьогодні, відсут-

9 липня 2017 року виповнилося 20 років підписання Хартії про особли-

ве партнерство між Україною та НАТО

Дає можливість використати нові шанси на долучення до світових процесів на нових засадах (в т.ч.

числі щодо потенційного вступу до НАТО)

33

ність політичної волі зі побоюван-ня реакції Москви?

29 грудня 2014 р. Президент України Петро Порошенко підпи-сав Закон, який скасовує позабло-ковий статус України і проголошує намір інтегруватися до євроатлан-тичних безпекових структур, за умови ухвали рішення про подання заявки на вступ до НАТО на всеу-країнському референдумі. Заява Президента про готовність прове-дення референдуму хоча і виклика-ла активні дискусії в суспільстві та експертному середовищі, загалом була сприйнята позитивно.

А 6 липня 2017 р Президент України підписав закон, «Про вне-сення змін до деяких законів Украї-ни щодо зовнішньополітичного курсу України», який визначає вступ до НАТО пріоритетом Украї-ни. Вносяться зміни до Законів України «Про основи національної безпеки України» та «Про засади внутрішньої і зовнішньої політи-ки» у частині євроатлантичної інте-грації.

Важливо, що одним із пріорите-тів національних інтересів України документом визначено інтеграцію у євроатлантичний безпековий про-стір з метою набуття членства в НАТО.

Незважаючи на високу, за дани-ми соціальних опитувань, підтрим-ку і розуміння сьогодні більшістю громадян важливості питання щодо необхідності приєднання

України до НАТО, це може носити тимчасовий характер, адже в умо-вах війни настрої громадян можуть коливатися в той або інший бік, в т.ч. внаслідок дій противника і його агентури всередині країни.

До того ж, на жаль, всередині країни досі відсутня системна ко-мунікація з цього питання, держава і громадянське суспільство мають активізувати спільні зусилля з по-ширення інформованості громадян щодо НАТО. Адже саме Альянс на-разі надає найбільшу допомогу Україні.

На думку експертів, держава має посилити контроль за українським інформаційним простором, в яко-му останнім часом активізувалися антиукраїнські і антинатовські сили. Адже через агентуру Кремля всередині України активно просу-ваються і нав’язуються нам чужі погляди та цінності. Більш того, з огляду на особливу небезпеку для України у військовий час, має бути передбачена відповідальність за розповсюдження ворожої, заздале-гідь брехливої інформації, а також дезінформації, направлених проти державних інтересів і обороноздат-ності України.

А Віталій Бала, директор Агент-ства моделювання ситуацій, вва-жає, що сприйняття більшістю гро-мадян НАТО лише в якості військової структури є обмеженим і має бути суттєво поширене. Адже функції Альянсу є набагато шир-

З політичних міркувать спочатку були прийняті до Альянсу, а вже

потім довгий час відпрацьовували сумісність своїх збройних сил та переходили на стандарти НАТО

Одним із пріоритетів національних інтересів України документом

визначено інтеграцію у євроатлантичний безпековий

простір з метою набуття членства в НАТО

Держава має посилити контроль за українським інформаційним просто-

ром, в якому останнім часом активізувалися антиукраїнські і

антинатовські сили

Адже функції Альянсу є набагато ширшими і вони важливі для України

34

шими і вони важливі для України. Поєднання успішної просвітниць-кої кампанії і реальних змін всере-дині країни гарантуватимуть не просто позитивний результат ре-ферендуму, про який говорив Пре-зидент, а й дозволить зміцнити по-зиції України на міжнародній арені.

На думку директора Офісу зв’язку НАТО в Україні А.Вінніко-ва, за останні два-три роки країна впровадила більше реформ, ніж за весь період незалежності, навіть з урахуванням триваючої війни на сході. Втім, вважає Вінніков, ще ба-гато чого має бути зроблене в на-прямку реформування, особливо, що стосується безпеки та оборони.

Що стосується президентської ідеї з референдумом, її, на думку експертів, можна розглядати в якості частини тонкої політико-ди-пломатичної гри керівництва дер-жави, спрямованої на посилення позиції України на міжнародній арені та розширення можливостей маневру і поля можливих компро-місів у міжнародних переговорах з нагальних на сьогодні безпекових питань.

Зокрема, враховуючи відомі об-меження щодо членства в Альянсі, ідея референдуму може бути одним з важливих елементів у загальній підготовчій кампанії з отримання Україною ПДЧ, з відповідним член-ством країни в НАТО у більш від-даленій перспективі, коли змінить-ся міжнародна обстановка, а

політична кон’юнктура буде для нас більш сприятливою. Якщо це так, такий розвиток подій щодо українських євроатлантичних праг-нень можна лише привітати.

Кілька слів щодо невійськової співпраці між Україною та НАТО. Тут більшість експертів вважають найбільш актуальними питання ін-формаційної безпеки, кібер-безпе-ки, науки і новітніх (критичних) технологій, енергетичної безпеки і стратегічні комунікації. Існує жит-тєво важлива необхідність долу-чення України до роботи центрів передового досвіду НАТО з енерге-тичної безпеки, стратегічних кому-нікацій і кібербезпеки тощо.

За словами А. Віннікова, голови Представництва НАТО в Україні, пакет невійськової допомоги Альянсу Україні містить 40 напря-мів та заходів, зокрема у галузі без-пеки та оборони. При цьому союз-ники мають намір запровадити низку нових напрямків, в т.ч. пе-редбачається створити платформу для більш активного обміну досві-дом про методи ведення гібридної війни. І тут вже сама Україна має, чому навчити західних союзників. Можна буде говорити про актуаль-ні спільні дослідження, обмін до-свідом тощо.

Отже, наразі відносини з НАТО відіграють важливу роль у забезпе-ченні обороноздатності України і подальший рух в напрямку повної взаємосумісності з Альянсом ви-

35

глядає безальтернативним. Проте, метою залишається все ж таки членство в НАТО, як гарантія на-шої безпеки перед загрозою з боку РФ, яку експерти дуже влучно на-звали постійним фактором. І вона існуватиме доти, доки існуватиме сама Росія. На жаль, це історичний досвід, яким не можна нехтувати.

Остання резолюція ПА НАТО в Бухаресті дає підстави сподіватися на продовження Альянсом послі-довної підтримки України в її євро-

атлантичних прагненнях на майбут-нє. До речі, саме в Бухаресті на саміті НАТО 9 років тому було прийнято резолюцію щодо обов’язкового у майбутньому членства Грузії і Украї-ни в НАТО. Залишається сподівати-ся, що у відносинах Україна – НАТО буде більше визначеності щодо пер-спектив щонайменше надання нам ПДЧ вже в найближчій перспективі. Відповідно, це вимагатиме активіза-ції зусиль української дипломатії в цьому напрямку.

Україна – НАТО буде більше визначеності щодо перспектив

щонайменше надання нам ПДЧ вже в найближчій перспективі

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017

36

Это конфликт - на линии разло-ма цивилизаций, между двумя го-сударствами двух наций, исповеду-ющих две религии. Предыстория конфликта началась ещё в начале прошлого века, и в нём было про-лито много крови. Этот конфликт неразрешим военным путём, так как силы сторон равны, и неразре-шим мирным путём, поскольку на одной чаше весов право народа на самоопределение, а на другой – международное право, запрещаю-щее менять границы стран воен-ным путём. Этот конфликт раздувается изнутри и снаружи (в немалой степени – поставками во-оружений). И он не закончен, а конца ему не видно….

Вооружённый конфликт между Нагорным Карабахом и Арменией с одной стороны и Азербайджаном с другой считается «заморожен-ным» с окончанием Карабахской войны. Она велась с 1991 до 1994 года и закончилась перемирием и фактическим поражением Азер-байджана (он потерял 11722 кв. км, или 13,4% своей территории, в т.ч. 92,5% бывшей Нагорно-Карабах-ской автономной области, провоз-гласившей себя независимой ре-спубликой). Потери армянских сил по официальным данным состави-ли 4592 чел., ВС Азербайджана – 11557 чел., общие потери военных и гражданских лиц с обеих сторон оценивались примерно в 30 тыс.

Аналітичні розробки

Вооружённые силы Армении и Азербайджана, а также проблемы их перевооружения. Часть 1

Юрий Бараш, член Экспертного Совета ЦИАКР

Этот конфликт раздувается изну-три и снаружи (в немалой степени –

поставками вооружений). И он не закончен, а конца ему не видно

37

чел., при этом обе стороны серьёз-но нарушали Женевские конвен-ции. С тех пор на линии прекраще-ния огня периодически возникали вооружённые столкновения (самое серьёзное произошло в апреле 2016 г). Причины конфликта сохрани-лись, и переговоры о мирном его разрешении успеха не имели. Поэ-тому Азербайджан намерен вер-нуть свои территории военным пу-тём, а непризнанная Нагорно-Карабахская республика и Армения – защитить их. Для это-го обе стороны активно закупают вооружение, готовят войска и укрепляют свои позиции. В связи с этим представляют интерес орга-низация и вооружение армянских сил (ВС Армении и Нагорного Ка-рабаха) и ВС Азербайджана, а так-же проблемы их перевооружения.

АРМЕНИЯ имеет население до 3 млн. чел. и территорию 29743 кв. км. Она не имеет выхода к морю и граничит с Азербайджаном и не-признанной Нагорно-Карабахской республикой (НКР) на востоке, с Нахичеванской автономной респу-бликой (АР) Азербайджана и Ира-ном на юге, с Турцией на западе и с Грузией на севере. Азербайджан и Турция ведут блокаду Армении и НКР. Армения не граничит с Росси-ей и поставки от неё идут через Иран. Армения контролирует часть территории Азербайджана (анклавы Кярки, Бархударлы, Со-фулу, Верхняя Аскипара), Азер-

байджан контролирует часть тер-ритории Армении (эксклав Арцыашен). 98% населения стра-ны – армяне, 95% исповедует хри-стианство.

ВВП Армении (в млрд. долл.) в 2013 г составлял 10,4, в 2014 г – 11,1, в 2015 г – 10,5 и 2016 г – 10,8. В те же годы военный бюджет (в млн. долл.) составил 458, 470, 416, в 428, а его доля от ВВП 4,4%, 4,2%, 4% и 4% [1]. Проект военного бюджета на 2018 г предусматривает уже 512 млн. долл.

Предыстория вооружённых сил (ВС) Армении. На момент распада СССР на территории Армении дис-лоцировались 7-я гвардейская об-щевойсковая армия Закавказского военного округа (15-я мотострел-ковая дивизия (МСД) в Кировака-не, 127-я МСД в Ленинакане, 164-я МСД в Ереване, 7-й и 9-й укре-прайоны, 176-я ракетная и 59-я зе-нитно-ракетная бригады, 217-й ар-тиллерийский, 943-й реактивный, 292-й вертолётный полки и др. ча-сти), 96-я зенитно-ракетная брига-да 19-й отдельной армии ПВО, от-дельный механизированный полк гражданской обороны в Ереване, Мегринский, Ленинаканский, Ар-ташатский и Октемберянский по-граничные отряды погранвойск Закавказского пограничного окру-га КГБ СССР, части внутренних во-йск МВД СССР (мотострелковый полк оперативного назначения и отдельный моторизованный спе-

38

циальный батальон милиции в Ереване, а также батальон охраны Армянской АЭС) [2].

История ВС современной Арме-нии официально начинается 28 ян-варя 1992 г, когда было образовано министерство обороны (МО). Но их развитие началось раньше и его можно разделить на 3 этапа.

Первым этапом считают период с февраля 1988 г по март 1992 г, ког-да в условиях активизации кара-бахского движения и крайнего обострения армяно-азербайджан-ских отношений стало необходи-мым обеспечение безопасности на-селения Армении и Нагорного Карабаха.

Декларация о независимости 1990 г открыла правовые перспекти-вы в вопросе создания националь-ных ВС. В сентябре был сформиро-ван Ереванский особый полк, а в Арарате, Горисе, Варденисе, Иджева-не, Мегри было образовано 5 рот.

В 1991 г решением правитель-ства Армении был создан Госкоми-тет по обороне при совете мини-стров. Похожая структура уже действовала в Нагорном Карабахе, и это позволяло координировать действия по обороне Армении и Нагорного Карабаха. 5 декабря 1991 г, первым министром оборо-ны был назначен В. Саргсян, пред-седатель парламентской комиссии по обороне.

28 января 1992 г было учрежде-но МО Армении. В подчинение ему

были переданы патрульно-посто-вой полк милиции МВД, оператив-ный полк особого назначения, полк гражданской обороны и республи-канский военный комиссариат. За-тем был основан центральный ап-парат МО: Генштаб, управления и ряд отделов. В мае 1992 г МО нача-ло первый призыв на воинскую службу. В 1992 г Армения стала участником Организации договора о коллективной безопасности (ОДКБ) и Договора об обычных вооружённых силах в Европе (ДО-ВСЕ).

Из всех государств Закавказья при разделе вооружения и военно-го имущества Армения оказалась в самом невыгодном положении, так как на её территории находилось наименьшее количество войск За-кавказского военного округа. В 1992 г Армении были переданы во-оружения и военное имущество двух из трёх дивизий (15-й и 164-й) 7-й общевойсковой армии бывше-го СССР, а также около 500 вагонов боеприпасов. При этом раздел в Армении вооружения и военного имущества бывшего Закавказского военного округа прошёл наиболее цивилизованно.

В Карабахе армянскими воору-жёнными формированиями в 1992 г была захвачена часть вооружений отходившего под контроль Азер-байджана 366-го мотострелкового полка 23-й мотострелковой диви-зии.

39

Второй этап относится к перио-ду с июня 1992 г по май 1994 г, ког-да Армения и Нагорный Карабах, находясь в необъявленной, но фак-тической войне с Азербайджаном, одновременно взялись за построе-ние ВС.

С 1991 по 1994 гг. части и под-разделения, вошедшие в состав ВС Армении, принимали активное участие в боевых действиях против ВС Азербайджана на территории Нагорного Карабаха в составе ар-мии самообороны Нагорного Ка-рабаха

Третий этап начался в июне 1994 г. Это был этап военного стро-ительства, развития и повышения боеспособности войск [2].

Основной задачей ВС Армении является оборона её территории, вызванная продолжающейся на-пряженностью в отношениях с со-седним Азербайджаном из-за На-горного Карабаха. Армения завершила Стратегический обо-ронный обзор в мае 2011 г. Соглас-ное ему, воинский призыв (на 2 года) продолжается, но растёт и число профессиональных офице-ров. Военная доктрина по-прежнему сильно зависит от рос-сийского военного мышления, но развертывания миротворческих контингентов за рубежом, в том числе в Афганистане, Косово и Ли-ване, позволили армянскому воен-ному персоналу учиться у зарубеж-ных коллег. Страна готовит свой

миротворческий контингент в со-ставе бригады, действующей в со-ответствии со стандартами НАТО, чтобы Армения могла разверты-вать самостоятельный батальон, совместимый с контингентами стран НАТО. Ереван и НАТО так-же ведут переговоры по реформе военного образования Армении; университет национальной оборо-ны открылся в январе 2016 г. Арме-ния активно участвует в Индиви-дуальном плане действий партнерства с НАТО. Армения так-же является членом ОДКБ и со-трудничество с Россией продолжа-ются по широкому кругу вопросов. В 1997 г был заключён договор с РФ о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи (в т.ч. военной). В ноябре 2016 г Москва одобрила концепцию объединённой группи-ровки войск. В мирное время ею будет командовать Генштаб Арме-нии и вооружение будет, в основ-ном, российское. А в июле 2015 г был получен кредит из Москвы на 200 млн. долл. для закупки в 2015-2017 годы современного россий-ского вооружения (ещё один кре-дит на 100 млн. долл. будет выдан в 2017 г). В сентябре 2016 г Армения получили из России ОТРК «Искандер-Э» с дальностью пуска 300 км. В июне 2016 г был ратифи-цирован договор о создании со-вместной с Россией системы ПВО, а в июле 2017 г – договор о созда-нии объединённой группировки

40

войск из армянского 4-го АК и 102-й российской военной базы. [1].

Пограничные войска Армении охраняют границу с Грузией и Азербайджаном, а границу с Ира-ном и Турцией – российские вой-ска.

Военная доктрина Армении была утверждена в декабре 2007 г. В ней утверждается, что она нацеле-на на защиту фундаментальных ценностей Армении, националь-ной безопасности, обеспечение во-енной безопасности посредством расширения возможностей систе-мы обороны Армении, укрепление мира и стабильности в регионе. В доктрине также говорится, что Ар-мения является гарантом безопас-ности народа Нагорного Карабаха и избранного им пути развития, а в части внешних угроз в доктрине отмечается создание, упрочение и расширение союзов, направленных против Армении, в частности, стратегического союза Турции и Азербайджана, и шаги этого союза по блокаде Армении рассматрива-ются как применение силы [2].

ВС Армении включают 44,8 тыс. чел. (предел по ДОВСЕ 60 тыс. чел.). В них входят сухопутные войска (СВ, 41,85 тыс. чел., в т.ч. 18,95 тыс. призывников), ВВС (1,1 тыс. чел.) и войска ПВО (1,85 тыс. чел.). Воени-зированные силы включают 4,3 тыс. чел., а резерв – 210 тыс. чел [1, 2].

СВ имеют следующие рода во-йск: мотострелковые, танковые, ра-

кетные войска и артиллерия, воз-душно-десантные, инженерные, связи и др.

СВ включают 5 «армейских кор-пусов» (АК) в т.ч.: • 1-й АК (штаб в Горис): 2-я мото-

стрелковая бригада (Горис, ча-стично в Караханбейли на кон-тролируемой территории Азербайджана), 522-й (Сисиан) и 539-й (Агарак) мотострелко-вые полки, 3 б-на (танковый, разведывательный и МТО);

• 2-й АК (штаб в Карчахпюр): 555-й мотострелковый полк, 2 б-на (танковый и разведывательный), артиллерийский д-н;

• 3-й АК (штаб в Ванадзор): 3-й (Ванадзор), 246-й (Иджеван), 543-й (Ноямберян), 549-й (Чам-барак) мотострелковые полки, 4 б-на (танковый, разведыватель-ный и связи, МТО), 2 д-на (ар-тиллерийский и реактивный);

• 4-й АК (штаб в Ехегнадзор): 527-й мотострелковый полк, б-н свя-зи и самоходный артиллерий-ский д-н;

• 5-й АК (штаб в Нубарашен): 4-й (Ереван) и 545-й (Нубарашен) мотострелковые полки и 9-й укрепрайон.Кроме того, в СВ входит 6 бригад

(535-я учебная, 23-я спецназа, ра-кетная, артиллерийская, зенитно-ракетная, радиотехническая) и 7 полков (мотострелковый, самоход-ный артиллерийский, противотан-ковый, 531-й зенитно-ракетный,

41

связи, инженерно-сапёрный, МТО), а также 7-й укрепрайон (Гюмри). В Нагорном Карабахе и прилегающих азербайджанских районах, находя-щихся под армянским контролем, стоят подразделения 2-й мотострел-ковой бригады, 83-я мотострелко-вая бригада (Дашкесан) и 538-й мо-тострелковый полк (Агдабан) [3].

По другим, возможно более ранним данным [1] СВ тоже имеют 5 АК:• 1-й АК: 2 мотострелковых полка,

3 б-на (танковый, разведыва-тельный и МТО);

• 2-й АК: 3 полка (2 мотострелко-вых и лёгкий пехотный), 2 б-на (танковый и разведывательный), артиллерийский д-н;

• 3-й АК: 5 полков (4 мотострелко-вых и лёгкий пехотный), 4 б-на (танковый, разведывательный, связи, МТО), 2 д-на (артилле-рийский и реактивный);

• 4-й АК: 4 мотострелковых полка, б-н связи и самоход. артилле-рийский д-н;

• 5-й АК: мотострелковый полк и 2 укрепрайона.Кроме того, в СВ входит 5 бри-

гад (учебная мотострелковая, спец-наза, реактивная, артиллерийская, зенитно-ракетная) и 7 полков (про-тивотанковый артиллерийский, 2 зенитно-ракетных, 2 радиотехни-ческих, инженерно-сапёрный).

Анализ организации СВ пока-зывает наличие 5 армейских корпу-сов (всего 2 мотострелковые брига-

ды и 12 полков или 13 мотострелковых полков, а также 3 танковых и 3 разведывательных б-на, 2 артиллерийских, самоход-ный артиллерийский и реактив-ный д-ны, 2 укрепрайона), артил-лерийской и зенитной ракетной бригад, противотанкового и 1-2 зе-нитно-ракетных полков и др.

Армянские «корпуса» фактиче-ски представляют собой облегчён-ные и приспособленные к конкрет-ным регионам и местности дивизии (самый сильный АК – 3-й включает 5 полков, 4 б-на и 2 д-на). Кроме об-легчённых мотострелковых полков (которые оснащены минимальным количеством ББМ, миномётов, ПТРК и ПЗРК), в «корпусе» могут быть отд. б-ны (танковый, разве-дывательный, связи и МТО), д-н гаубиц Д-30 или СГ 2С1. Зато эти «корпуса» располагают сильными укреплениями и хорошо приспосо-блены для обороны, а личный со-став отлично подготовлен и имеет высокий моральный дух. Также «корпуса» могут быть усилены д-нами отд. бригад (артиллерий-ской, реактивной, зенитно-ракет-ной) и полков (противотанкового и зенитно-ракетного). Организация СВ адекватна поставленной задаче – защитить территорию Армении и НКР, а также захваченные «зоны безопасности» от войск Азербайд-жана и соответствуют относитель-но небольшим экономическим воз-можностям Армении.

42

ВВС и войска ПВО Армении включают три авиабазы («Эребу-ни», «Гюмри», «Арзни»), авиаотряд (учебная эскадрилья), два отд. б-на аэродромно-технического обслу-живания, авиационно-ремонтное предприятие, 96-ю зенитно-ракет-ную бригаду, два зенитно-ракет-ных полка, отд. радиотехническую бригаду [1, 3].

ВВС имеют 2 используемые ави-абазы:• 121-я авиабаза (Ереван, аэро-

дром Эребуни, ВПП 2,75 км): 13 Су-25, 2 Су-25УБК, 4 L-39 (1 МиГ-25ПД на хранении).

• 15-я авиабаза (Гюмри, аэродром Ширак, ВПП 3,25 км): 2 Ил-76, 7 Ми-24П, 2 Ми-24К, 2 Ми-24Р, 10 Ми-8МТ, 2 Ми-9. Войска ПВО. Три д-на ЗРС

С-300ПТ расположены вокруг Ере-вана, они обеспечивают защиту столицы и всей центральной части Армении. Один д-н ЗРС С-300ПС находится в районе Гориса, другой недалеко от Сисиана. Под их защи-той оказывается вся южная часть Армении, а также значительная часть Нагорного Карабаха. Такое расположение мобильных д-нов позволяет в случае возобновления боевых действий оперативно до-ставить их в Карабах и полностью обеспечить его ПВО. Также нали-чие на российской базе в Гюмри 2-х д-нов ЗРК (С-300В4 и «Бук-М1-2») позволяет прикрыть от ударов цен-тральный командный пункт ПВО

Армении, тоже находящийся в Гюмри [4].

Анализ организации ВВС и во-йск ПВО показывает наличие всего двух боевых эскадрилий (штурмо-виков Су-25 и ударных вертолётов Ми-24). Истребители отсутствуют, ВВС не сбалансированы и доволь-но малы, а ПВО Армении и НКР обеспечивается, в основном, зе-нитно-ракетной бригадой и двумя полками (5-6 д-нов ЗРС С-300ПТ/ПС, 5-8 – ЗРК С-125 «Печора-2М2», 1-2 – С-75, 3-5 – «Круг», 1? – «Бук-М2»). Силы ПВО частично компенсируют слабость ВВС.

НКР имеет население 151 тыс. чел. и территорию 11500 кв. км. Она занимает территорию Нагор-но-Карабахской автономной обла-сти и Шаумяновского района Азер-байджана, не имеет выхода к морю и граничит с Арменией на западе, с Азербайджаном на севере и восто-ке и с Ираном на юге. Подавляющее большинство населения – армяне, исповедующие христианство.

ВС (армия обороны) Нагорного Карабаха. Согласно военной док-трине Карабаха, Армения является гарантом безопасности народа На-горного Карабаха.

ВС насчитывают до 20 тыс. чел. (20-22% контрактники) и 20-30 тыс. чел. находится в резерве. В со-став ВС входят мотострелковые полки, танковые б-ны, артиллерий-ские и зенитные д-ны, б-н разведки и отряд спецназа, подразделения

43

тыла, ремонтные и учебные цен-тры. Основные части – отд. полки (районы обороны) и отд. б-ны. Предположительно ВС НКР имеют 7-8 мотострелковых полков, арт-полк, зенитно-ракетный полк и др. формирования.

ВС Карабаха создавалась с нача-лом Карабахской войны, и перво-начально состояли из отрядов са-мообороны ополченцев (карабахских и азербайджанских армян, а также добровольцев из Армении). При этом использова-лось вооружение, оставшееся от советских войск и трофейное азер-байджанское; часть поступила из Армении (как и обеспечение). По-ражения Азербайджану, в основ-ном, были нанесены ополченцами, хотя регулярные войска Армении тоже участвовали.

Сейчас в ВС служат все мужчи-ны Карабаха (срочную – 2 года), а более половины ВС – жители Ар-мении, хотя последнее официально опровергается. ВС Карабаха тесно связаны с ВС Армении, которые помогают ей вооружением и обе-спечением, а офицеры из Армении готовят личный состав. Система ПВО Карабаха входит в систему ПВО Армении. Уровень подготов-ки ВС Карабаха (которая ведётся по советским уставам) и их мо-ральный дух очень высоки. Воен-нослужащие материально мотиви-рованы (солдат-контрактник получал 300 долл. в месяц, лейте-

нант – св. 500, полковник – 800). Создан ряд укрепрайонов и глубо-ко эшелонированная система обо-роны (горная местность для этого благоприятствует). По некоторым данным основного вооружения в ВС Карабаха не меньше, чем в ВС Армении, а по ряду систем – даже больше [3].

Российские войска в Армении представлены 102-й военной ба-зой, в/ч 04436 (до 5 тыс. чел., Ере-ван и Гюмри), в которую входит:• Отд. мотострелковая бригада (3

тыс. чел.), включает 9 б-нов (3 мотострелковых, танковый, раз-ведывательный, инженерно-са-перный, управления, ремонтно-восстановительный, МО), 4 (3?) артиллерийских д-на (2 (1?) гау-бичных самоходных, реактив-ный, противотанковый), зенит-ный ракетно-артиллерийский д-н, 6 рот (снайперов, БПЛА, РХБЗ, РЭБ, комендантская, ме-дицинская), батарею управления и разведки начальника артилле-рии), 4 взвода (управления и ра-диолокационной разведки на-чальника ПВО, управления начальника разведки, инструк-торов, тренажеров), полигон, ор-кестр. В бригаде 40 Т-72Б, 1 Т-72БК, 120 БМП-2, 15 МТ-ЛБ, 36 БТР-70/80, 4 БРДМ-2, 24 ми-номёта «Сани» (?), 18 (12?) СГ «Гвоздика», 18 СП «Гиацинт-С» (?), 18 (12?) РСЗО «Град», 6 пу-шек «Рапира», 12 СПТРК «Кон-

44

курс», 6 БМ ЗРК «Стрела-10», 2 ЗСУ-23-4 «Шилка», 6 ЗУ-23.

• 988-й ЗРп, в/ч 81594 (Гюмри) включает 2 зенитно-ракетных д-на: д-н C-300В4 состоит из КП 9С457М, РЛС 9С15М2, РЛС 9С19М2 и 2-х зенитно-ракетных батарей по 1 многоканальной станция наведения ракет 9С32М, 2 ПУ 9А82М, 1 ПЗУ 9А84М, 4 ПУ 9А83М и 2 ПЗУ 9А85М; д-н 9K37M1-2 «Бук-М1-2» включает КП 9С470M1-2, СОЦ 9С18M1 «Купол-М1», взвод связи и 3 зе-нитно-ракетные батареи с 2 СОУ 9А310M1 и 1 ПЗУ 9А39М1 в каж-дой, а также подразделений ТОО.

• 3624-я авиабаза, в/ч 63530 (ВКС, Ереван, авиабаза «Эребуни»): 2 эскадрильи: 14 истребителей (10 МиГ-29, 2 МиГ-29А/С, 2 МиГ-29УБ) и 11 вертолётов (4 Ми-24П, 5 Ми-8, 1 Ми-8МТПР-1, 1 Ми-8МСВ).

• Реактивная артиллерийская ба-тарея РСЗО 9К58 «Смерч» (439-й РеАбр): 2 БМ 9А52 (9А52-2) и 1 ТЗМ 9Т234 (9Т234-2).

• Ракетная батарея ОТРК 9К720 «Искандер-М» (1-й РБр, в/ч 31853, возможно они выдаются за ОТРК проданные РФ Арме-нии): 2 СПУ 9П78-1 и 2 ТЗМ 9Т250.

• Разведывательная рота управле-ния (из 10-й и 22-й Обр СпН).

• Два военных госпиталя (Ереван и Гюмри) [5].

Вооружение ВС Армении и На-горного Карабаха. На момент рас-пада СССР советские войска на территории Армении (7-я армия) имели 258 танков (в т.ч. 246 Т-72), 641 БМП и БТР, 357 орудий, мино-мётов и РСЗО, 55 боевых и 37 транспортных вертолётов.

От войск Закавказского военно-го округа Армении достались 154-167 (по другим данным 180) танков, 379-442 ББМ (БМП и БТР), 257-259 ед. артиллерии калибром св. 100 мм (орудий, минометов и РСЗО), 13 ударных вертолётов Ми-24 и другая военная техника [2].

Затем в 1993-96 гг. Армения по-лучила от России 8 ПУ ОТРК 9К72 и 32 ОТР Р-17 к ним, 84 танка Т-72, 50 БМП-2 и до 478,5 тыс. 30-мм снарядов для них, 36 122-мм гаубиц Д-30, 18 152-мм пушек-гаубиц Д-20, 18 152-мм гаубиц Д-1 и более 489 тыс. снарядов, 18 122-мм РСЗО БМ-21 «Град», 26 минометов, 4 са-моходные ПУ ПТРК и 945 ПТУР разных типов, 20 30-мм автомати-ческих станковых гранатометов АГС-17, 306 пулеметов, 7910 авто-матов, 1847 пистолетов и более 227 млн. патронов к стрелковому ору-жию, 345,8 тыс. ручных гранат, 27 ПУ ЗРК «Круг» и 349 ЗУР к ним, 40 ЗУР к ЗРК «Оса», 40 ПЗРК «Игла» и 200 ЗУР к ним.

Вооружение ВС Армении и Нагорного Карабаха (см. табл. 1-4) представлено устаревшими советскими образцами ВВТ (ча-

45

стично модернизированными), в малой степени – относительно со-временными российскими, и в незначительной степени – китай-скими, словацкими, украинскими и др. [1, 3]

В соответствии с ДОВСЕ для Армении и Азербайджана установ-лены следующие пределы количе-ства вооружений для каждой стра-ны: 220 танков, 220 БМП и БТР, 285 артиллерийских систем калибра

Таблица 1. Вооружение СВ Армении

Таблица 2. Вооружение ВВС, войск ПВО, погранвойск и ВВ МВД

Класс ВВТ Количество и тип ВВТТанки 146: 8 Т-54/55, 137 Т-72, 1 Т-90СБМП 194: 159 БМП-1, 5 БМП-2, 10 БМД-1, 8 БМП-1К, 12 БРМ-1КБТР 233: 6 БТР-152, 19 БТР-60, 54 БТР-70, 114 БТР-80, 40 МТ-ЛББРДМ 120 БРДМ-2Самоходные гаубицы 38: 10 2С1 Гвоздика, 28 2С3 АкацияГаубицы и пушки 147: 85 Д-30, 26 2А36, 2 Д-1, 34 Д-20ПУ РСЗО 69: 47 БМ-21 Град, 6 ТОС-1А Солнцепёк, 4 WM-80, 6 AR1A, 6

БМ-30 СмерчМиномёты 81: 19 ПМ-38, 62 М-43 (+ 200 82-мм)ПУ ТРК и ОТРК 14-16: 4 9К79-1 Точка-У, 8 9К72 Эльбрус и 2-4 9К720 Искандер-ЭПТ пушки 71: 35 Д-44, 36 МТ-12 Рапира ПТРК 108-119: 9-20 Малютка, 12 Фагот, 10 Конкурс, 50 Корнет, 27

Штурм-СРЛС артиллерии 6 СНАР-10БЛА 15+: Базе, Х-55, 15 Крунк 25-1/2, Азнив, ПУ ЗРК 84-87: 30 Стрела-1, 48 Стрела-10, 6-9 Оса-АКМ, ПЗРК 290: 200 Стрела-2, 90 9К38 ИглаЗУ и ЗСУ 48+: ЗУ-23 и 48 ЗСУ-23-4 ШилкаСистемы РЭБ и РЭП Ампроп, Манушак, Инфауна, Р-325У, Р-330Б

Класс ВВТ Количество и тип ВВТВВС и войска ПВО Штурмовики 15: 13 Су-25, 2 Су-25УБКТранспортные 3: 2 Ил-76, 1 А319CJУчебные 14: 4 L-39 Альбатрос, 10 Як-52Ударные вертолёты 11: 7 Ми-24П, 2 Ми-24К, 2 Ми-24РТранспортные 12: 10 Ми-8МТ, 2 Ми-9Лёгкие вертолёты 7 Ми-2

В соответствии с ДОВСЕ для Арме-нии и Азербайджана установлены

следующие пределы количества вооружений для каждой страны:

220 танков, 220 БМП и БТР, 285 артиллерийских систем калибра

более 100 мм, 100 боевых самоле-тов, 50 ударных вертолетов

46

Д-ны ЗРК (ПУ) 15 (119): 5 (20) С-125 Печора-2М2, 1 (6?) С-75, 3 (27?) Круг, 3 (36) С-300ПТ, 2 (24) С-300ПС, 1 (6?) Бук-М2

РЛС ПВО П-12 Енисей, П-15 Тропа, П-18, П-19, Гамма-Д, Противник-ГЕВВ МВД (4 б-на)БМП 55: 44 БМП-1, 5 БМД-1, 1 БМП-1К, 5 БРМ-1КБТР 24 БТР-60, БТР-70 и БТР-152Погранвойска БМП 46: 35 БМП-1, 5 БМД-1, 3 БРМ-1КБТР 23: 5 БТР-60, 18 БТР-70

Таблица 3. Вооружение ВС Нагорного Карабаха

Таблица 4. Стрелковое оружие ВС Армении и Нагорного Карабаха

Класс ВВТ Количество и тип ВВТСВТанки 174: 34 Т-55, 140 Т-72БМП 238: 80 БМП-1, 153 БМП-2, 5 БРМ-1КБТР 9 БТР-70Самоходные гаубицы 24: 12 2С1 Гвоздика, 12 2С3 АкацияГаубицы и пушки 216: 100 Д-30, 50 2А36, 16 Д-1, 50 Д-20ПУ РСЗО 24 БМ-21 Град ПТРК 12: 6 9П148 Конкурс и 6 9П149 Штурм-СБЛА Крунк 25-1/2ЗРК 6+: Стрела-10, 6 9К33 Оса-АКМ, ЗУ и ЗСУ 6+: ЗУ-23 и 6 ЗСУ-23-4 ШилкаВВС и войска ПВОШтурмовики 2 Су-25Ударные вертолёты 3 Ми-24Транспортные 5 Ми-8Д-ны ЗРК (ПУ) 7 (48): 3 (12) С-125 Печора, 1 (6?) С-75, 2 (18?) Круг, 1 (12)

С-300ПТ

Класс оружия Тип оружияПистолеты ПМ, ПЯ, К-2, ASP-45 Пистолеты-пулемёты ПП-2000, Armenian UZIАвтоматы АК-47, АКМ, АКМС, АК-74, АК-74М, АКС-74У, АК-

105, АС «Вал», HK G36, HK416, AS-300, K-3, VAHAN

Снайперские винтовки ВСС, СВД, СВ-98, Truvelo CMS, Accuracy International AWM, PGM Mini-Hecate .338, Barrett M82, Застава М93, ASS-300, ASR-300, K-11, K-15

47

более 100 мм, 100 боевых самоле-тов, 50 ударных вертолетов.

Но точных данных о том, на-сколько вооружения этих стран укладываются в квоты, нет. Офи-циальные данные о поставках от поставщиков и импортеров проти-воречат друг другу. Особенно сложна оценка военной мощи Ар-мении. Помимо того, что она скры-вает свои закупки, в Карабахе дей-ствуют ВС Нагорного Карабаха и ВС Армении, и подсчитать их воо-ружения очень сложно. Для Арме-нии Нагорный Карабах – это зона, где она может прятать вооружения, которые не хочет декларировать. К тому же, большая часть ВВТ стоит на хранении, но при этом она нахо-дится в районе боевых действий. В любой момент призывники могут привести эту технику в боевое со-стояние. Такое ВВТ формально не стоит на вооружении – оно закон-сервировано, но за его состоянием постоянно следят с тем, чтобы было можно быстро ввести в строй. В результате оценки количества вооружений разными источника-ми отличаются порой в разы. На-пример, по разным данным ВС Ар-мении имеют 100-166 танков, 140-636 ББМ, 150-240 артсистем, а ВС Карабаха – 170-370 танков, 270-

320 ББМ, 290-320 артсистем [6]. В сумме это составляет 270-536 тан-ков, 410-956 ББМ, 440-560 артси-стем.

Вооружения ВС Армении и Ка-рабаха целесообразно рассматри-вать совместно, поскольку в реаль-ности их принадлежность трудно определить, по номенклатуре они одинаковы, а применяться будут, скорее всего, совместно.

ВВТ СВТанковые парки имеют 87%

устаревших советских танков Т-72 (277 ед.). Для их модернизации из РФ поступили прицелы, двигатели и др. Также есть 42 старых Т-55 и 1 Т-90С (последний выигран на тан-ковом биатлоне). Гористая мест-ность ТВД не благоприятствует массовому применению танков, поэтому они используются в СВ Армении и Карабаха, в основном в обороне, рассредоточено, как под-вижные огневые точки, для кото-рых подготовлены укрепленные позиции.

В парках ББМ учтены БМП-1, БРМ-1К, БТР-152/60/70, которые чис-лится не только в СВ, но и в ВВ МВД и погранвойсках, т.к. в случае войны они будут переданы в состав СВ.

БМП включают 318 старых со-ветских БМП-1, 158 устаревших

Пулемёты ПК, ПКМ, ДШК, НСВ «Утёс», КПВКарабин КС-23Автоматические гранатомёты АГС-17, АГС-30Противотанковые гранатомёты РПГ-7, РПГ-18, РПГ-26, СПГ-9Огнемёты РПО «Шмель»

В парках артиллерии основу состав-ляют буксируемые орудия и РСЗО,

самоходных гаубиц относительно немного. При упоре армянских сил

на оборону артиллерия играет главную роль

48

БМП-2 и 20 БМД-1, а также 34 ста-рых БМП-1К и БРМ-1К (подвиж-ные КП).

БТР включают 6 старых совет-ских БТР-152, 48 БТР-60 и 81 БТР-70, 114 устаревших БТР-80 и 40 МТ-ЛБ.

В парках артиллерии основу со-ставляют буксируемые орудия и РСЗО, самоходных гаубиц относи-тельно немного. При упоре армян-ских сил на оборону артиллерия играет главную роль.

Самоходные гаубицы включают 22 122-мм устаревшие советские 2С1 «Гвоздика» и 40 152-мм 2С3 «Акация», буксируемые орудия – 185 122-мм устаревших советских гаубиц Д-30, 84 152-мм Д-20, 18 старых 152-мм Д-1 и 76 152-мм пу-шек 2А36.

РСЗО включают 71 122-мм со-ветскую БМ-21 «Град», 6 220-мм ТОС-1А «Солнцепёк» и 16 дально-бойных систем большой мощности (6 советских 300-мм БМ-30 «Смерч» (70-90 км), а также китайские: 4 273-мм WM-80 (80 км) и 6 AR1A (130 км)). РСЗО большой мощно-сти закуплены, чтобы удерживать Азербайджан от применения РСЗО «Смерч», Т-122/300, Т-300 и Lynx, а также, чтобы бороться с этими си-стемами.

ТРК и ОТРК включают 4 ПУ со-ветских ТРК 9К79-1 «Точка-У» (120 км), 8 ПУ устаревших ОТРК 9К72 «Эльбрус» и 2-4 ПУ новейших рос-сийских ОТРК 9К720 «Искандер-Э».

Дальность стрельбы комплексов стратегического сдерживания «Эльбрус» и «Искандер-Э» – до 300 км, что позволяет из Карабаха об-стреливать Баку. Впрочем, по неко-торым данным, указанные ОТРК «Искандер-Э» – это российские «Искандер-М» со 102-й военной базы.

Противотанковые средства включают советские пушки (35 старых 85-мм полевых Д-44 и 36 устаревших 100-мм противотанко-вых МТ-12), а также ПТРК (9-20 старых «Малютка», 12 устаревших «Фагот», 16 «Конкурс», 33 «Штурм-С», 50 новых «Корнет». Противотанковые средства нужда-ются в усилении.

Зенитные средства представле-ны устаревшими советскими ЗРК (30 «Стрела-1», 48 «Стрела-10», 12-15 «Оса-АКМ»), ПЗРК (200 «Стре-ла-2» и 90 «Игла»), артустановками (ЗУ-23 и 54 ЗСУ-23-4 «Шилка»). Зе-нитные средства нуждаются в уси-лении.

РЛС артиллерии включают 6 со-ветских СНАР-10, БЛА – 15+ ар-мянских Крунк 25-1/2 и др., систе-мы РЭБ и РЭП – армянскими «Ампроп» и «Манушак», советски-ми «Инфауна», Р-325У, Р-330Б [1, 3].

ВВТ ВВС включают 17 совет-ских штурмовиков (15 Су-25, 2 Су-25УБК), 3 транспортных (2 Ил-76, 1 А319CJ) и 14 учебных самолётов (4 L-39 Альбатрос, 10 Як-52), 14 удар-ных (10 Ми-24П, 2 Ми-24К, 2 Ми-

49

24Р), 17 транспортных (15 Ми-8МТ, 2 Ми-9) и 7 лёгких вертолётов Ми-2 [1, 3].

ВВТ войск ПВО включают 5 д-нов (20 ПУ) советских ЗРК С-125 «Печора-2М2» (модернизирова-ны), 1 д-н (6 ПУ?) ЗРК С-75 (ста-рые), 3 д-на (27 ПУ?) ЗРК «Круг» (старые), 3 д-на (36 ПУ) ЗРС С-300ПТ, 2 д-на (24 ПУ) ЗРС С-300ПС, а также 1 д-н (6 ПУ) со-временных ЗРК «Бук-М2». РЛС об-наружения включают старые со-ветские П-12 «Енисей» и П-15 «Тропа», современные «Гамма-Д» и «Противник-ГЕ». В Карабахе были замечены 3 д-на (12 ПУ) ЗРК С-125 «Печора», 1 д-н (6 ПУ?) ЗРК С-75, 2 д-на (18 ПУ?) ЗРК «Круг» и 1 (12) ЗРС С-300ПТ, но возможно, что это ЗРК войск ПВО Армении [1, 3].

ОПК Армении. В 90-х годах в Армении, с целью обеспечения ВС боеприпасами к стрелковому ору-жию и ряду артиллерийских си-стем, были созданы соответствую-щие предприятия; также налажено производство переносных мино-метов и боеприпасов к ним. Одно-временно, на предприятиях ОПК Армении были разработаны новые образцы стрелкового оружия под патроны 5,45 и 7,62 мм, а также ручных противотанковых гранато-метов.

В 2011 г был налажен выпуск тактического БпАК «Крунк». Се-рийно производится легкая 12-за-рядная ПУ N-2 для реактивных

гранат ОГ-7 с осколочной БЧ (от РПГ-7), и реактивные гранаты ТБ-1 с термобарическими БЧ, предна-значенные для поражения на даль-ности до 1,3 км огневых точек, лег-кобронированной и автомобильной техники, уничтожения живой силы.

На выставке ОПК Армении в 2010 г были показаны снайперские вин-товки К-11М, пулемёт на основе ПК, штурмовая винтовка К-3 (на основе Ак-74 по схеме буллпап), авиацион-ная НУР С-24А, оптические системы (от прицелов, до систем автоматиче-ской артиллерийской корректировки и модернизированного оптико-теле-визионного визора для ЗРК “Оса”). Широко были представлены сред-ства скрытой, защищённой от помех связи. Также в Армении выпускают-ся бронированные джипы “Айк”, соз-данные на основе БРДМ.

Предприятия ОПК Армении способны также производить ре-монт и модернизацию тяжелого во-оружения, в том числе, бронетан-ковой техники, вооружения ПВО, стрелкового оружия и др. [2]

Но выпуск вооружения соб-ственного производства был очень мал и не удовлетворял потребно-стей ВС Армении (и НКР), которые полностью зависели от зарубеж-ных поставок. Поэтому с 2002 г было закуплено за рубежом опре-дёлённое количество ВВТ, по боль-шей части, бывшее в употреблении (см. табл. 5) [7]

50

Всего с 2002 г Армения потрати-ла на закупку и модернизацию воо-ружения до 0,57 млрд. долл. Основ-ным поставщиком ВВТ была Россия. Также ВВТ поставляли Китай, Сло-вакия, Беларусь, Украина, Греция, Сербия, Босния, Черногория.

Анализ состояния вооружения ВС Армении показывает, что оно, почти всё, бывшее советское и в общей массе устарело, а возможно-сти перевооружения очень ограни-чены. Экономический потенциал, ВВП и военные расходы страны не-велики, ОПК не производит основ-ное вооружение, а возможности за-купок за рубежом незначительны.

Поэтому Армения импортирует лишь самое приоритетное ВВТ: ТОС-1А «Солнцепёк», ракетные средства сдерживания (ОТРК «Искандер-Э», РСЗО «Смерч», WM-80 и AR1A), а также средства ПВО (ЗРК «Печора-2М», С-300ПС, «Игла-С»), причём в минимальных количествах. Основной поставщик – Россия, которая, как союзник по ОДКБ, продаёт ВВТ по льготным ценам и предоставляет кредиты. Иногда старое вооружение даже поставляется бесплатно. Также были небольшие поставки из Сло-вакии, Китая, Украины, Беларуси и других стран.

Таблица 5Поставщик Вооружение (годы поставки)Беларусь 10 122-мм гаубиц Д-30 (2007) Босния 200 82-мм миномётов (2010) Греция 20 ПТРК Milan (2013)Китай 6 300-мм РСЗО AR1A (2011)Россия 35 танков Т-72 (2013), 1 Т-90С (2016), 50 БМП-2 (ремонт, 2013), 110 БТР-80

(2013), БА «Тигр» (2010, 2016), 6 300-мм РСЗО БМ-30 «Смерч» (2016), 6 – ТОС-1А «Солнцепёк» (2016), 50 ПТРК «Корнет» (200 ПТУР, 2013), 2 Ил-76М (2004), 3 ударных вертолёта Ми-24 (1 Ми-24П, 2002, 2011), 7 многоцелевых вертолёта Ми-8 (2 Ми-9, 5 Ми-8МТ, 2004), 8 ПУ ЗРК С-125 «Печора-2М» (модернизация, 2015), 4 ПУ ЗРС С-300ПС (2010), ПЗРК «Игла-С» (2016).

Сербия 100 АГС-17 (2007)Словакия 10 штурмовиков Су-25К (1 Су-25УБК, 20 Х-25МЛ, 15 Х-29, 2004)Украина 6 учебных L-39С (2004, 2010, 2011), Черногория 16 122-мм гаубиц Д-30 (2010)

Анализ состояния вооружения ВС Армении показывает, что оно,

почти всё, бывшее советское и в общей массе устарело, а возмож-

ности перевооружения очень ограничены