МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИДержавний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТімені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

ПРЕДСТАВНИЦТВО ФОНДУ КОНРАДА АДЕНАУЕРА В УКРАЇНІ

РекомендованоМіністерством освіти і науки України

УДК 330.342.146ББК 65.013

С 69Колектив авторів

О. О. Бєляєв (кер. авт. кол.), Є. Б. Ніколаєв (наук. ред.),А. В. Келічавий, В. І. Кириленко, О. М. Комяков,А. В. Кудінова, М. М. Руженський, В. І. Сацик

РецензентиО. В. Длугопольський, д.е.н., доц.

(Тернопільський національний економічний університет)О. М. Мельник, д.е.н., проф.

(ДВНЗ «Київський національний економічний університетім. Вадима Гетьмана»)

В. Л. Осецький, д.е.н., проф.(Київський національний університет ім. Тараса Шевченка)

Видання здійснене за підтримки ПредставництваФонду Конрада Аденауера в Україні

Редакційна колегія факультету економіки та управлінняГолова редакційної колегії — О. В. Востряков, доцент, к.е.н.Відп. секретар редакційної колегії — Н. М. Євдокимова, доцент, к.е.н.Члени редакційної колегії — В. І. Кириленко, професор, д.е.н., В. В. Лаврененко, до-

цент, к.е.н., О. М. Мельник, професор, д.е.н., Т. Є. Пєнкіна, доцент, к.т.н., Є. В. Прохо-рова, доцент, к.е.н., В. М. Фещенко, професор, д.е.н., С. М. Чистов, доцент, к.е.н.

Гриф надано Міністерством освіти і науки УкраїниЛист № 1/11-12846 від 12.08.2014

Соціальна економіка : навч. посіб. / [О. О. Бєляєв (кер. авт.кол.), Є. Б. Ніколаєв (наук. ред.), А. В. Келічавий та ін.]. — К. :КНЕУ, 2014. — 481, [7] с.

ISBN 978–966–483–918–8У навчальному посібнику досліджуються сутність і форми прояву соціальної

економіки, демонструється об’єктивна необхідність соціалізації економіки та їїсоціально-економічного потенціалу, розкриваються основні риси і моделі. Ви-світлюються міжнародний досвід розвитку соціально орієнтованої економічноїсистеми, розвиток соціального і людського капіталу, нерівність і соціальне роз-шарування, сучасні інструменти соціальної політики. Увагу приділено таким но-вим для навчальної літератури питанням, як суперечності процесу соціалізаціїекономіки та розвиток благодійної діяльності в Україні.

Посібник буде корисним студентам, аспірантам, викладачам економічнихдисциплін, усім, хто прагне опанувати сучасні тенденції у царині поліпшеннядобробуту людини і суспільства.

УДК 330.342.146ББК 65.013

Розповсюджувати та тиражуватибез офіційного дозволу КНЕУ забороняється

© О. О. Бєляєв, Є. Б. Ніколаєв,А. В. Келічавий та ін., 2014

ISBN 978–966–483–918–8 © КНЕУ, 2014

С 69

3

Çì³ñò

Передмова (Бєляєв О. О., Ніколаєв Є. Б.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Тема 1. Соціалізація економіки як визначальна тенденція су-часного суспільного розвитку (Кириленко В. І.) . . . . . . . . . . . . . . . . . 7

1.1. Об’єктивні передумови соціалізації економіки . . . . . . . . . . . . . 81.2. Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку . . . . . . . . 261.3. Соціальні виклики розвитку людства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 381.4. Моделі соціалізації економіки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 481.5. Соціальна ринкова економіка як модель порядку . . . . . . . . . . 53Резюме. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56

Тема 2. Засади концепції соціальної економіки (Бєляєв О. О.,Ніколаєв Є. Б.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59

2.1. Предмет соціальної економіки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 602.2. Модель соціальної ринкової економіки . . . . . . . . . . . . . . . . . . 642.3. Соціальна проблематика в теорії економічного добробуту . . . 752.4. Роль громадянського суспільства у розбудові правової дер-

жави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .892.5. Благодійна діяльність та її розвиток в Україні . . . . . . . . . . . . . 972.6. Соціальний та людський капітал як умови людського роз-

витку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1012.7. Основні критерії та показники соціалізації економіки . . . . . . 110Резюме. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 123

Тема 3. Економічні аспекти соціальної стратифікації суспіль-ства (Комяков О. М., Сацик В. І.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 129

3.1. Соціальна структура суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1303.2. Теорії соціальної стратифікації як пояснення природи со-

ціально-економічної нерівності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1443.3. Економічні чинники майнового розшарування населення . . . 1513.4. Показники нерівномірності розподілу доходів населення . . . 1553.5. Бідність, її критерії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1583.6. Середній клас та умови його формування . . . . . . . . . . . . . . . 1693.7. Елітні верстви населення: критерії незалежності та дво-

значність суспільної ролі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 176Резюме. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 182

Тема 4. Соціально-трудові відносини в сучасній економіці(Бєляєв О. О., Руженський М. М.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 187

4.1. Сутність соціально-трудових відносин. . . . . . . . . . . . . . . . . . 188

4

4.2. Економічні й соціальні аспекти зайнятості та безробіття. . . . 2014.3. Соціальне партнерство як шлях до гармонізації трудових

відносин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2224.4. Соціальна відповідальність підприємництва . . . . . . . . . . . . . 2324.5. Соціалізація відносин власності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2364.6. Сучасні трансформації соціально-трудової сфери . . . . . . . . . 245Резюме. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 250

Тема 5. Соціальна політика (Сацик В. І.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2585.1. Сутність, завдання та принципи соціальної політики . . . . . . 2585.2. Моделі соціальної політики держав . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2745.3. Соціальні стандарти та гарантії: зміст та оцінка загального

стану в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2815.4. Державний соціальний захист населення та його інстру-

менти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 302Резюме. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 310

Тема 6. Соціальна сфера та її функціонування (Кудінова А. В.). . . . 3186.1. Соціальна сфера, її склад і соціально-економічна роль . . . . . 3206.2. Освітній сектор соціальної сфери країни . . . . . . . . . . . . . . . . 3356.3. Система охорони здоров’я як базова соціальна сфера

країни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3516.4. Інші галузі соціальної сфери. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3596.5. Політика розвитку соціальної сфери . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 364Резюме. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 379

Тема 7. Соціальна безпека (Ніколаєв Є. Б.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3847.1. Сутність і методика оцінки рівня економічної безпеки

держави. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3857.2. Концептуальні засади соціальної безпеки . . . . . . . . . . . . . . . 3947.3. Модель «людська безпека». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4087.4. Дискусії з напрямів подальшого гарантування безпеки

людської спільноти. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 420Резюме. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 427

Тема 8. Суперечності соціалізації економічного життя (Келіча-вий А. В.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 431

8.1. Світова фінансово-економічна криза 2007—2009 рр. та їїперспективні наслідки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 432

8.2. Основні прояви десоціалізації економіки . . . . . . . . . . . . . . . . 4458.3. Шляхи трансформації сучасної соціально-економічної сис-

теми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 461Резюме. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 465

Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 469

258

Òåìà 5

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА

5.1. Сутність, завдання та принципи соціальної політики5.2. Моделі соціальної політики держав5.3. Соціальні стандарти та гарантії: зміст та оцінка за-гального стану в Україні5.4. Державний соціальний захист населення та його інст-рументи

Вивчивши матеріал цієї теми, ви знатимете:

— сутність, завдання, принципи та структурні елементисоціальної політики;— зміст та особливості функціонування національних мо-делей соціальної політики;— тлумачення соціальних стандартів та гарантій і викону-ваних ними функцій;— трактування державного соціального захисту населенняв системі соціальної політики держави;— закономірності і проблеми трансформації сучасної соці-альної політики в Україні,

а також умітимете:— швидко й ефективно знаходити інформацію, необхіднудля поглибленого розуміння й наукового дослідження клю-чових проблем соціальної політики;— аналізувати сучасний стан і тенденції розвитку сучаснихмоделей соціальної політики;— виокремлювати ключові тренди соціалізації економіч-ного розвитку України, а також критично оцінювати зру-шення у системі соціальної політики Української держави.

5.1. Сутність, завданнята принципи соціальної політики

За нинішніх умов глобалізації пріоритети розвитку людини тазабезпечення високої якості життя населення є визначальнимичинниками загальнолюдського прогресу. Жодній державі світу

259

ще не вдавалося досягнути вагомих показників рівня та якостіжиття без радикального підвищення життєвих стандартів й ефек-тивних інвестицій у людський та соціальний капітал. Усебічнийрозвиток людського фактора виробництва та розбудова ефектив-ної системи соціальних взаємозв’язків стають ключовою переду-мовою формування стратегічних переваг країн у сучасному гло-бальному конкурентному середовищі. З огляду на це вагомогозначення для високопродуктивного відтворення інтелектуальної,креативної функції людини, соціалізації економічного життя за-галом набуває соціальна політика держави як один із найважли-віших напрямів державного регулювання економіки.

Загальновідомо, що своїм корінням державна соціальна політикасягає давніх часів. Так, ще з часів Київської Русі за ініціативи князяВолодимира широко практикувалася громадська опіка над літнімижінками, вдовами, прочанками, старцями тощо. Було започаткованопрактику сплати десятини від доходів купців та ремісників на утри-мання монастирів, церков, богаділень, лікарень і будинків для подо-рожніх, шкіл та училищ. Справжнім «золотим віком» у розбудовідержавної соціальної політики можна вважати XIX ст.

Так, у Німеччині з ініціативи німецького канцлера О. фон Біс-марка ще у 1883 році було введено у практику державну допомо-гу сім’ям робітників, неспроможних забезпечувати себе на достат-ньому рівні засобами існування. Подібна практика отрималасвоє подальше поширення, зокрема була трансформована у такінормативно-законодавчі акти, які були запроваджені німецькимурядом: закон про страхування у зв’язку з хворобою робітників,зайнятих промисловою працею, (1884 р.) — за цим документомпередбачалося здійснювати так звані соціальні внески як праців-никами (2/3 від їх загального фонду), так і роботодавцями (1/3)до відповідного фонду соціального страхування, виплати з якогоздійснювалися в міру настання страхових випадків; закон прострахування від нещасних випадків на виробництві (1885 р.) заналогічним принципом дії; закон про інвалідність і страхуванняу зв’язку зі старістю (1891 р.), за яким передбачалось акумулю-вання грошових внесків працівниками і роботодавцями в однако-вих частинах, із додатковим наданням державних субсидій. Піз-ніше, у 1927 р. в Німеччині була запроваджена цілісна системаобов’язкового страхування від безробіття.

Велика депресія 1930-х років, яка мала значний негативнийвплив по всьому світу, засвідчила великою мірою недосконалістьчинних на той час соціальних програм, які недостатньо врахову-

260

вали захист працездатного населення від безробіття. З огляду наце до кінця 1930-х рр. у західноєвропейських країнах, США (Актпро соціальний захист від 1935 р.), Новій Зеландії (1938 р.), Ве-ликій Британії (1942 р.) стали інтенсивно запроваджуватися різ-номанітні соціальні програми зі страхування безробіття, які ісклали основу сучасного національного законодавства у сферідержавної соціальної політики в багатьох державах світу.

З позицій сучасної економічної науки забезпечення суспільногодобробуту досягається завдяки соціалізації економічної системи су-спільства, що виявляється в соціальній переорієнтації суспільноговиробництва, гуманізації праці і життя людей, пом’якшенні соціа-льної диференціації й зростанні значення соціальної сфери, в ціломув поліпшенні добробуту населення, його рівня та якості життя. Уцьому зв’язку виокремлюють відповідні соціальні функції економіч-ної системи суспільства (згідно із поглядами Г. Мюрдаля) (рис. 5.1).Тож як незаперечна аксіома приймається положення, що головнимсуб’єктом, каркасом економічної системи усього суспільства є лю-дина. І саме тому економісти часто цю наукову категорію вживаютьу поєднанні з прикметником «соціальний», тобто апелюють до со-ціально-економічної системи.

Загальноприйнятого трактування категорії соціальної політи-ки у сучасній науковій і дидактичній літературі не існує. У різнихкраїнах це поняття визначають по-різному, хоча значна частинатаких трактувань є досить схожими між собою. Однак, можнастверджувати, що традиційно соціальну політику пов’язують іззаходами уряду, інших організацій, які спрямовані на підвищеннядобробуту і задоволення потреб соціально незахищених верствнаселення. Також часто аргументується, що необхідність соціа-льної політики в суспільстві зумовлюється існуванням економіч-ної та соціальної нерівності між людьми.

У сучасній соціально-економічній науці є чимало підходів дотлумачення соціальної політики, про що свідчить множинність їїтрактувань у вітчизняній і зарубіжній літературі (табл. 5.1).

Отже, єдиного і загальноприйнятого підходу до трактуванняпоняття соціальної політики не існує. Водночас можна стверджу-вати, що в сучасному розумінні соціальна політика — це не сті-льки система дій і заходів, скільки система взаємозв’язків і взає-модій у сфері соціально-економічних відносин, які складаютьсяміж різними суб’єктами (індивіди, соціальні групи населення,підприємства, державні інституції) з приводу підтримання та по-ліпшення добробуту людей, їхнього соціального статусу у суспі-льстві, забезпечення соціального захисту тощо.

261

Забезпечення членам суспі-льства високого прожитко-вого мінімуму й надання ма-теріальної допомоги тим, ко-му вона справді необхідна

Створення умов громадя-нам для заробітку грошейбудь-яким законним спосо-бом з метою забезпеченняповноцінного життя

Забезпечення сприятливихумов праці для найманихпрацівників, захист їх віднегативних проявів ринко-вої економіки

Створення умов для задо-волення громадянами своїхпотреб у здобутті якісноїосвіти, отриманні медичноїдопомоги тощо

Захист цивільних та політич-них прав і свобод, що відпо-відають принципам правової,соціальної держави

Захист від політичного пе-реслідування й адміністра-тивного тиску

Забезпечення належного ду-ховного життя, захист відідеологічного тиску

Створення сприятливого со-ціально-психологічного клі-мату, захист від психологіч-ного тиску

Рис. 5.1. Соціальні функції економічної системи суспільства

Таблиця 5.1ІСНУЮЧІ ТРАКТУВАННЯ НАУКОВОЇ КАТЕГОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Автор, джерело Визначення

Бабкин Н. Основысоциальной работы

Соціальна політика держави — це певна орієнтаціята система заходів для оптимізації соціального розвит-ку суспільства, відносин між соціальними та іншимигрупами, створення тих чи інших умов для задоволен-ня життєвих потреб їх представників

Баркер Р. Словарьсоциальной работы

Соціальна політика — це дії та принципи діяльностісуспільства, що формують спосіб, за допомогою якоговоно здійснює втручання і регулює відносини між ін-дивідами, групами, общинами, соціальними устано-вами. Ці принципи і дії пов’язані зі звичаями і ціннос-тями суспільства й значною мірою визначають розпо-діл ресурсів і рівень добробуту людей

262

Закінчення табл. 5.1

Автор, джерело Визначення

Горлач М. Політо-логія: наука прополітику

Соціальна політика — це система програм, служб і за-ходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей. Со-ціальна політика охоплює всі сфери життєдіяльності лю-дей — виробничу, соціальну, політичну, духовну тарегулює відносини між суспільством, колективом, гро-мадою, особою в кожній із цих сфер і зонах їх взаємодії

Комяков О. Соціа-льна політика

Соціальна політика — це, по-перше, форма політикияк певне взаємовідношення соціальних груп (класів).По-друге, це — діяльність держави щодо створення ірегулювання соціально-економічних умов життя сус-пільства з метою підвищення добробуту його членів,мінімізації негативних явищ функціонування ринко-вих процесів, забезпечення соціальної справедливості

Капіцин В. Соціаль-на політика та пра-во: сутність і взає-мозалежності

Соціальна політика — це спрямовуючий вплив дер-жави, що ґрунтується на системі правил (норм), нор-мативних структур, що приймають рішення й органі-зують діяльність, яка сприяє залученню до політичнихпроцесів різноманітних суб’єктів. Мета такого впливу— сприяти формуванню спільних інтересів широкихверств населення й консолідувати тим самим суспіль-ство, домагаючись підтримки ним діяльності держави

Маджоне Дж. Со-ціальна політика тауправління: ідеї,інтереси й інсти-тути

Соціальна політика — це рівновага, яка досягаєтьсяна кожний даний момент у ході боротьби груп інтере-сів, що суперничають

Нельсон Б. Дж. Со-ціальна політика тауправління: загаль-ні проблеми

Соціальна політика є сумою дій органів управління,які діють безпосередньо або через своїх агентів, котрівпливають на життя громадян

Сергієнко О. Соці-альна політика всучасному світі тав Україні

Соціальна політика — це діяльність державних і ци-вільних інститутів, суспільних груп і окремих осіб(суб’єктів соціальної політики), спрямована на реалі-зацію природних прав людини, що забезпечують їїжиттєдіяльність і розвиток як соціальної істоти за не-від’ємного дотримання її цивільних прав і свобод

Скуратівський В.Соціальна політика

Соціальна політика держави — це певна орієнтаціята система заходів для оптимізації соціального розвит-ку суспільства, відносин між соціальними та іншимигрупами, створення тих чи інших умов для задоволен-ня життєвих потреб їх представників

Складено за результатами огляду літературних джерел.

263

Водночас за результатами аналізу нинішніх дефініцій можнавиокремити два цілісні підходи до її трактування — «широкий» і«вузький». Згідно із широким соціальна політика держави базу-ється на гуманістичних засадах суспільного розвитку і націленана створення умов для всебічного розвитку особистості, що від-повідає потребам суспільства у високоосвічених, здорових такультурних громадянах. У такому широкому трактуванні соціа-льна політика держави являє собою систему заходів, спрямова-них на здійснення соціальних програм, підтримання доходів гро-мадян, належного рівня та якості життя населення, забезпеченнязайнятості, підтримку сфер соціальної політики, запобігання со-ціальним конфліктам.

У свою чергу соціальна політика згідно із вузьким підходомобмежується переважно сферою соціального захисту і передба-чає підтримку необхідного життєвого рівня громадян, особливосоціально незахищених верств населення. Реалізується така по-літика у формі розробки та реалізації цільових державних чинедержавних програм соціального захисту населення, індивідів,які неспроможні в силу об’єктивних чинників підтримувати наналежному рівні свій добробут або повноцінно брати участь усоціальному житті (діти-сироти, інваліди, люди похилого вікутощо).

Сутність соціальної політики дістає своє відображення у від-повідних пріоритетах і цілях. До ключових пріоритетів держави усфері соціальної політики відносять таке:

— підвищення рівня та якості життя населення, формування«середнього класу», подолання бідності, ліквідація соціальноїнерівності, різкого розшарування населення;

— захист прав працівників, формування високопродуктивноготрудового потенціалу, підвищення ціни робочої сили, забезпе-чення зайнятості;

— соціальний захист, адресне піклування про людину, поши-рення соціального забезпечення населення;

— зміцнення генофонду народу, його фізичного та моральногоздоров’я й інтелектуального потенціалу, забезпечення розвиткулюдського капіталу;

— створення громадянського суспільства, формування теоре-тичних і практичних основ (моделі) соціальної держави, ідеологі-зація цього процесу;

— пріоритет загальнолюдських цінностей і механізму їх упро-вадження, відродження соціальної інфраструктури, вдосконален-

264

ня системи освіти, науки, охорони здоров’я, житлових умов, за-безпечення продовольчої безпеки1.

Базуючись на вказаних пріоритетах, розробляються відповід-ні структура, цілі та завдання соціальної політики держави.Розглянемо докладніше сучасні підходи до тлумачення структу-ри соціальної політики. Так, російський економіст В. Колков наоснові порівняння діяльності сучасних держав у соціальній сфе-рі стверджує, що структурними елементами соціальної політикиє соціальне забезпечення, соціальна допомога, соціальний за-хист2.

На думку В. Капіцина, соціальна політика охоплює такісфери:

— охорона здоров’я та обов’язкове медичне страхування;— підтримка сім’ ї, дитинства, материнства і батьківства;— житлова політика, комунальне, побутове обслуговування

населення;— підтримка літніх інвалідів;— соціальне обслуговування населення;— охорона довкілля;— загальнодержавне та місцеве (муніципальне) облаштування

мігрантів, особливо біженців і вимушених переселенців3.Український дослідник В. Загорський пропонує власне бачен-

ня структури соціальної політики, докладніше виокремлюючи їївиди. До структури соціальної політики держави вчений включаєтакі елементи:

— політика розподілу і перерозподілу суспільного продукту,яка охоплює політику формування доходів населення, політикустимулювання найманої праці, політику оподаткування дохо-дів і майна населення, політику прямого і непрямого оподат-кування доходів, політику оподаткування нерухомості, полі-тику індексації доходів населення, політику надання пільг(компенсацій та привілеїв), політику обмеження «тіньових» до-ходів;

— державна політика зайнятості та охорони праці, що вклю-чає політику регулювання ринку праці й забезпечення ефективноїзайнятості населення, політику організації та нормування праці,політику організації безпечних умов праці, політику страхування

1 Амоша О., Новікова О. Проблеми та шляхи забезпечення соціальної орієнтації еко-номіки України // Журнал європейської економіки. — 2005. — Том 4. — № 2. —С. 179—180.

2 Колков В. В. Социальная безопасность / В. В. Колков. — М. : Наука, 1998. — Ч. 1.— С. 27.

3 Капицын В. М. Социальная политика и право: сущность и взаимозависимости /

В. М. Капицын // Российский журнал социальной работы. — 1998. — № 8. — С. 49.

265

праці (в разі безробіття, хвороби або каліцтва), політику забезпе-чення справедливого вирішення виробничих колективних споріві трудових конфліктів;

— державна політика у соціальній сфері, підвидами якої єдержавна політика у сфері освіти і науки, державна політика усфері охорони здоров’я, житлова політика держави, державна по-літика у сфері культури та мистецтва, державна політика у сферіфізичної культури та спорту;

— демографічна політика держави, що охоплює політику сти-мулювання репродуктивного зростання населення, політику дер-жавної допомоги сім’ ї, геронтологічну політику та міграційнуполітику;

— державна політика у сфері соціального захисту населення,складовими якої є політика пенсійного забезпечення держави,державна політика у сфері обов’язкового соціального страхуван-ня та політика державної соціальної допомоги;

— соціоекологічна політика держави, яка спрямована настворення здорових, сприятливих умов для праці, життя та від-починку;

— політика гармонізації соціально-економічних інтересів, якавключає молодіжну, тендерну, сімейну та політику у сфері захис-ту прав споживачів1.

Інший, більш цілісний підхід до структурування соціальноїполітики розроблено українським дослідником А. Гриненком2.Основні структурні елементи соціальної політики за цим під-ходом включають, крім суб’єктів та об’єктів, також принци-пи, інститути й механізми здійснення соціальної політики(рис. 5.2).

Аргументується, що держава та її органи в сучасному цивілі-зованому соціумі є хоч і центральним, але не єдиним суб’єктомсоціальної політики. Її (держави) роль значною мірою підкріплю-ється соціальними функціями безлічі інститутів громадянськогосуспільства, яким держава делегує широкий спектр повноважень.При цьому держава як суспільний інститут несе відповідальністьза соціальну стабільність у суспільстві, підтримання достойногорівня доходів.

1 Загорський В. С. Концептуальні засади державної соціальної політики / В. С. Загор-

ський, Г. С. Лопушняк // Ефективність державного управління: зб. наук. пр. — Вип. 21.— Львів : ЛРІДУ НАДУ. — С. 15—16.

2.Гриненко А. М. Соціальна політика: навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисциплі-

ни. — К.: КНЕУ, 2003. — С. 32.

266

Суб’єкти

Державніоргани

Об’єднанняроботодавців

Об’єднанняпрацівників

Підприємства Громадськіорганізації Особистість

— соціальна солідарність усіх верств населення;— індивідуальна відповідальність за свійматеріальний стан (самозахист населення),справедливість;— соціальне партнерство;— право на працю й гідну винагороду за неї;— доступність освіти, охорони здоров’я, медичнихпослуг;— матеріальне забезпечення у похилому віці;— доступність пристойних умов проживання;— свобода вибору професії, місця проживання;— право на професійні об’єднання

Соціальнаполітикадержави

Інститутиі механізми

Об’єктиПринципи

— працездатне населення; непрацездатненаселення (інваліди, люди похилого віку);— соціально вразливі верстви населення (сім’ їз низькими доходами, інваліди, молодь, людипохилого віку та ін.)

Обов’язкове соціальнестрахування:а) пенсійне;б) медичне;в) тимчасової втратипрацездатності,народженнята поховання;г) на випадокбезробіття;ґ) від нещасноговипадку на виробництвіта професійногозахворювання

Добровільне соціальнестрахування:а) пенсійне;б) медичне;в) з безробіття;г) життя і здоров’я;ґ) майна

Державна соціальнадопомога:грошові виплатидопомогита компенсаціївразливим верствамнаселення

Державні соціальнігарантії:— безоплатноїмедичної допомоги;— безплатної освіти;— доступного житла;— доступних культур-них і оздоровчих зак-ладів

Послуги громадськихорганізацій:— спілки споживачів;— спілки інвалідів;— спілки чорно-бильців;— спілки благодійнихорганізацій

Рис. 5.2. Елементи соціальної політики держави

26

6

267

У цілому можна зробити висновок, що сучасна соціальна по-літика полісуб’єктна: не лише держава є суб’єктом соціальноїполітики, а окрім неї, існує низка недержавних суб’єктів, які вдемократичному суспільстві виконують спільні функції. Загалом,ключовими суб’єктами соціальної політики є такі.

По-перше, це — суспільство в особі кожного з його індивідів(громадян), які є основними реципієнтами соціальних послуг ізаходів, що пропонуються державою, а також являють собоюджерела формування відповідних фінансових ресурсів держави,які спрямовуються на соціальні цілі.

По-друге, держава як цілісний інститут, який визначає соціа-льну політику, позаяк наділений для цього відповідною політич-ною та економічною владою, повноваженнями встановлювати«правила гри» у сфері регулювання доходів і витрат бюджету,правом визначати пріоритетні сфери фінансування тих чи іншихсоціальних програм, проектів тощо.

По-третє, організації приватного сектора економіки (бізнес-спільнота), які забезпечують створення робочих місць, здійс-нюють виплату заробітної плати, фінансують соціальні програ-ми за рахунок сплати належних податків, зборів, платежів.

По-четверте, суспільні організації та об’єднання, наприклад,професійні спілки, добровільні асоціації чи об’єднання громадян,інші некомерційні організації, які виступають як недержавні учас-ники системи соціальної підтримки у розв’язанні важливих со-ціальних проблем.

Відносно цілей і пріоритетів соціальної політики держави, тодостатньо системно до їхнього формулювання підходить автор-ський колектив вітчизняних учених з Київського національногоекономічного університету імені Вадима Гетьмана. Зокрема,пропонується розглядати своєрідні «універсальні цінності» соці-альної політики, які випливають з реалій соціально-економічногосьогодення нашої держави і за своєю природою є багатовимірни-ми індикаторами соціально-економічного стану країни (втілені уцілях соціальної політики) (рис. 5.3).

У частині визначення цілей соціальної політики часто-густопрактикується підхід, згідно із яким виокремлюються її «страте-гічний» і «поточний» виміри. До цілей стратегічного характерусоціальної політики належать:

— наповнення реформ соціальним змістом;— розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, форму-

вання громадянського суспільства;

268

— активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механіз-му взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

— забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зрос-тання добробуту громадян;

— створення кожній людині можливостей реалізувати її здіб-ності, одержувати дохід відповідно до результатів праці, компе-тентності, таланту;

— стимулювання мотивації до трудової та підприємницькоїдіяльності, становлення середнього класу;

— забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуаціїна ринку праці;

— гармонізація відносин між різними соціальними групами,формування почуття соціальної солідарності;

— формування ефективної системи соціального захисту насе-лення;

— реформування пенсійної системи;— розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для

виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;— зміцнення сім’ ї, підвищення її ролі в суспільстві.У свою чергу, цілі поточного характеру складають:— погашення заборгованості із заробітної плати й соціальних

виплат;— забезпечення прожиткового мінімуму;— боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;— захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індек-

сації доходів;— обмеження безробіття та стимулювання зайнятості насе-

лення;— створення екологічно та соціально безпечних умов життя;— запобігання соціальній деградації тощо1.Даний підхід до формулювання цілей соціальної політики дер-

жави виділяється своєю комплексністю, оскільки охоплює різніелементи економіки і соціальної сфери держави, поєднує коротко-строкові та довгострокові пріоритети соціально-економічної роз-будови країни, тим самим пропонує певне узагальнене бачення ці-льової функції соціальної політики. Більше того, вважається, щонеобхідною умовою розв’язання проблем соціального захисту україні є послідовне здійснення стратегії економічного зростання тареалізація ефективної державної соціальної політики.

1 Стойка А. Критерії формування та реалізації соціальної політики: теоретичний ас-пект // Держава та регіони. Сер. Державне управління. — 2010. — № 3. — С. 229.

269

Цілі та пріоритетисоціальної політики

держави

Поліпшенняматеріальногостановища

й умов життягромадян

Поліпшеннясоціальної

інфраструктури

Забезпеченнязайнятості насе-

лення, підвищенняякості і конкурен-тоспроможностіробочої сили

Нормалізація іполіпшення

демографічноїситуації, зниження

смертностінаселення,

особливо дитячоїта громадян

працездатного віку

Гарантіїконституційнихправ громадян уцарині праці,соціального

захисту, охорониздоров’я, культури

забезпеченняжитломПереорієнтація

соціальної політикина сім’ю, забез-печення прав і

соціальних гаран-тій, що надаютьсясім’ ї, жінкам,дітям і молоді

Рис. 5.3. Цілі та пріоритети соціальної політики держави

В академічних колах існує загальноприйнята думка, що дер-жавна соціальна політика — це суспільний феномен, який поєд-нує цілу низку різноманітних складових, об’єднаних між собоюспільною метою, яка передбачає забезпечення добробуту люди-ни, підвищення рівня та якості життя. До атрибутів державноїсоціальної політики фахівці відносять такі (фактично компонен-ти, які дають змогу чітко визначити, що є державною соціальноюполітикою):

1) державна соціальна політика повинна бути зафіксована вписьмовій формі;

2) державна соціальна політика має бути ратифікована однієюзі структур влади — законодавчою, виконавчою, судовою;

270

3) державна соціальна політика повинна керувати процесомприйняття рішень і водночас бути результатом процесу; враху-вання цих положень виключає норми, угоди та іншу політику де-факто;

4) державна соціальна політика — це те, що уряд справді ви-конує, а не має намір чи тільки планує виконувати;

5) державна соціальна політика може бути позитивною (діїуряду щодо розв’язання певної проблеми) або негативною (урядможе прийняти рішення не вживати заходів щодо розв’язанняпроблем);

6) не всяка державна соціальна політика може втілюватися вжиття органами державного управління і державними службов-цями — до виконання урядових програм і надання соціальнихпослуг населенню дедалі частіше, за ініціативи і сприяння дер-жавних органів влади різного рівня залучають недержавні органі-зації та індивідів;

7) державна політика на відміну від політики недержавних ор-ганізацій ґрунтується на монополії держави на законний примусчи навіть насильство; уряд має право ув’язнювати порушниківзакону, а недержавні організації такого права не мають1.

При реалізації механізмів соціальної політики слід дотриму-ватися цілої низки відповідних принципів, таких як соціальноїсправедливості (соціальної ефективності, соціальної безпеки),соціальних компенсацій, соціальних гарантій і соціального парт-нерства (рис. 5.4). Передусім виділяється інтегральний прин-цип соціальної справедливості, ефективності й безпеки, коженкомпонент якого рівнозначний за своєю цінністю. Його зміст —у забезпеченні кожного члена суспільства гідним рівнем життя,наданні можливостей для розвитку інтелектуальних і фізичнихздібностей без ризику стати безробітним або працюючим жеб-раком.

Доповнюють даний перелік принципи соціальних компенса-цій (необхідність здійснення державою відповідних соціальнихвідшкодувань на користь незахищених верств населення, непра-цездатних осіб, людей похилого віку та ін.), соціальних гарантій(у широкому сенсі — гарантування державою сприятливих умов іможливостей для забезпечення власного добробуту) і соціально-го партнерства (партнерська взаємодія державної влади, праців-ників і роботодавців).

1 Головатий М. Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінолог.-понятійн.

слов. / М. Ф. Головатий, М. Б. Панасюк. — К.: МАУП, 2005. — С. 386.

271

Соціальної ефективності Соціальної безпеки

Соціальної справедливості

Принципи соціальної політики

Соціальних компенсацій Соціальних гарантій

Соціального партнерства

Рис. 5.4. Принципи соціальної політики1

В умовах формування ринкових відносин особливо актуаль-ними стають такі принципи соціальної політики держави:

— перший принцип — держава створює умови, за яких коженпрацездатний громадянин самозабезпечується за солідарної під-тримки суспільства;

— другий принцип — держава і суспільство допомагаютьхворим і непрацездатним на рівні, що відповідає економічнимздобуткам та досягненням країни;

— третій принцип — провідним напрямом соціальної підтрим-ки і захисту населення має бути соціальне страхування;

— четвертий принцип — державні структури мають спрямо-вувати свої зусилля на подолання безробіття;

— п’ятий принцип — держава повинна створювати можливос-ті для залучення громадян до участі в суспільному житті, зокре-ма, у створенні різних рухів, у формуванні страхових фондів, узапочаткуванні діяльності кредитних спілок тощо2.

Часто в академічних та урядових колах можна спостерігатидостатньо вузьке розуміння сутності соціальної політики держа-ви, за якого вона зводиться до системи соціального забезпеченнячи допомоги у тих чи інших формах. Як наслідок, маємо недостат-ньо адекватне розуміння пріоритетів, цілей і завдань державноїсоціальної політики. На деякі з цих аспектів у форматі так званих

1 Бражко О. В. Формування соціальної політики в системі державного регулюваннязайнятості населення / О. В. Бражко // Держава та регіони. Серія: Державне управління.— 2009. — № 4. — С. 151.

2 Ягодка А. Г. Соціальна інфраструктура і політика: навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2000.— С. 21—24.

272

міфів соціальної політики, зокрема на прикладі України, звертаєувагу вітчизняний дослідник А. Колот у своїй праці «Соціальнаполітика в умовах глобалізації та лібералізації економічних від-носин: здобутки, втрати, тенденції» (2008 р.) (табл. 5.2).

Отже, соціальна політика держави є ключовим інститутом, по-кликаним забезпечувати розширене відтворення людського капі-талу і сприяти нарощенню життєвих стандартів. Загальну дефіні-цію та сутнісні характеристики даної категорії, так само як її ціліта пріоритети у сучасній науково-дидактичній літературі визнача-ють по-різному, залежно від особливостей соціально-економічногосередовища чи рівня розвитку економіки країн. Водночас існує за-гальноприйняте погодження, що соціальна політика — це суспіль-ний феномен, який поєднує цілу низку різноманітних складових,об’єднаних спільною метою, яка передбачає забезпечення добро-буту людини, підвищення рівня та якості життя.

Таблиця 5.2МІФИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ1

Міфи Спростування

Міф 1. Природа со-ціальної політикипов’язана передусіміз тим, що суспільст-во складається з еко-номічно сильних іекономічно слабкихіндивідів (домогос-подарств), а інсти-тутом, який має під-тримувати слабких,створювати умовидля реалізації прин-ципу соціальної спра-ведливості, якраз і єсоціальна політика

Таке трактування природи соціальної політики єзвуженим, неповним і таким, що шкодить практич-ній реалізації соціальної політики. Врешті-решт, цепризводить до ототожнення соціальної політики ізсоціальним захистом або соціальним забезпеченням.Насправді соціальна політика стосується всього со-ціуму. На полі соціальної політики перебувають іекономічно сильні, і економічно слабкі.Сучасна соціальна політика — це продукт розвиткулюдської цивілізації, це інститут, що створює перед-умови для того, щоб кожен індивід вирішував наявнісоціальні проблеми не самотужки, а за допомогоюпотенціалу держави, підприємницьких структур, ін-ших суб’єктів громадянського суспільства.Варто наголосити й на такому незаперечному факті:соціальна політика у нинішньому її розумінні — це нетільки і не стільки соціальний захист, соціальне забез-печення, скільки закладання підвалин соціального ви-міру, соціального розвитку. Головне, на що суспільствомає чекати від реалізації соціальної політики, — це до-сягнення соціальних стандартів людського розвиткучерез розвиток освіти, охорони здоров’я, культури,інших складових соціально-трудової сфери

1 Колот А. Соціальна політика в умовах глобалізації та лібералізації економічних

відносин: здобутки, втрати, тенденції // Демографія та соціальна економіка. — 2008. —№ 1(9). — C. 39—40.

273

Закінчення табл. 5.2

Міфи Спростування

Міф 2. Умови гло-балізації знижуютьроль держави у ви-робленні та здійс-ненні соціальної по-літики, яка має пе-рейти у відання ін-ших інститутів гро-мадянського суспі-льства

Частиною цього міфу є твердження, що в провіднихкраїнах світу знижується роль держави в реалізаціїсоціальної політики, згортається діапазон «соціалі-зації» та домінують суто «захисні» важелі соціальноїполітики. Насправді реальністю для більшості країнЗаходу є масштабність, розширення і ускладненняфункцій держави в соціально-трудовій сфері, щовідбувається під впливом процесів глобалізації, а незниження ролі національної держави саме в цій сфе-рі. Великим перебільшенням є твердження про крахмоделей соціальної держави під тиском глобалізаціїта інших викликів сьогодення. Не мають практично-го підтвердження ідеї «дешевої», «малої» держави,мінімального її втручання у соціально-економічнебуття

Міф 3. Державнийбюджет України єнадмірно соціальним

По-перше, український бюджет у найближчій перс-пективі не буде соціальним, оскільки його фінансо-ві можливості такі, що внеможливлюють гіднерозв’язання наявних соціальних проблем та власне«соціалізацію» економічних відносин на рівні єв-ропейських вимог. По-друге, маємо виходити з тогозасновку, що будь-який бюджет за своєю суттю,призначенням має бути якщо не цілком, то здебі-льшого соціальним, оскільки такою є його природа.Суспільство, його суб’ єкти свідомо відраховуютьчастку своїх зароблених доходів для усуспільнено-го, централізованого розв’язання нагальних соціа-льних проблем через інститут місцевих і державно-го бюджетів

Міф 4. Соціальна по-літика є і має бутипохідною від еконо-мічної політики

Необхідно наполегливо переконувати тих, хто пре-тендує на роль еліти, що соціальна політика — цене допомога слабким, зубожілим, малозабезпече-ним, а це інститут, що має інші цілі та інше похо-дження, про що вже йшлося. Украй потрібно бодайзародити усвідомлення, що соціальна сфера —це не суцільні витрати, а інститут, що формує пе-редумови стабільності, стійкості та потенційногоекономічного зростання. Конче треба закласти но-ву парадигму формування планів, національнихпрограм економічного розвитку. Параметри остан-ніх мають задаватися соціальними стандартами,соціальними пріоритетами, соціальними парамет-рами

274

5.2. Моделі соціальної політики держав

Соціальна політика посідає чільне місце в цілісній системіфункцій і завдань, виконуваних державою, незалежно від рівня їїекономічного розвитку чи особливостей геополітичного розмі-щення. Безумовним фактом є те, що нині соціальну політику роз-робляють і реалізують як найбідніші країни світу, так і найзамож-ніші. Водночас теперішній рівень соціальних стандартів чисоціального забезпечення у них може суттєво відрізнятися як зогляду відмінних умов економічного відтворення, так і з позиційефективності функціонування соціальної сфери, зокрема середкраїн, які подібні між собою за досягнутим рівнем соціально-економічного добробуту. У цьому зв’язку особливо важливим євивчення особливостей державного соціального устрою в різнихкраїнах, регіонах, які складають національні моделі соціальноїполітики, задля аналізу нинішніх здобутків їх на даний момент іпошуку шляхів їх удосконалення у перспективі.

Загалом, під поняттям «модель соціальної політики держави»розуміємо певний постійний набір стійких характеристик, яківсеохоплююче визначають та описують функціонування еконо-міки країни, зокрема соціальної сфери, у напрямі забезпеченнядобробуту людей та їхнього соціального захисту. Найвідомішікласифікації соціальної політики, або своєрідні прототипи націо-нальних моделей соціальної політики держав, систематизованівідомими вченими так:

— маргінальна (США), інституціонально-дистрибутивна(Швеція) та проміжна моделі соціальної політики (Німеччина,Велика Британія) — Р. Тітмус;

— залишкова, інституціональна та соціалістична моделі соціа-льної політики (дана градація походить від класифікації Р. Тітму-са і була запропонована Р. Мішрою);

— ліберальна (США, Велика Британія, Нова Зеландія, Ірлан-дія, Канада, Австралія), соціал-демократична (Швеція, Данія,Фінляндія, Норвегія) та корпоративістська (Німеччина, Австрія,Франція, Італія, Нідерланди, Іспанія) — Г. Еспінг-Андерсен;

— скандинавська, залишкова, корпоративістська, рудиментар-на (дана градація походить від класифікації Г. Еспінг-Андерсена ібула запропонована У. Лоренцом);

— корпоративна, резидуальна, рудиментарна та опікунська(згідно з класифікацією М. Кшеужопольського);

275

— антиколективістська, вимушено соціалістична, фабіанськийсоціалізм, марксистська — В. Джордж та Р. Вілдінг;

— антиколективістська, моделі неосоціалістичного колективіз-му загального добробуту, фабіанського соціалізму та політичноїекономії «загального добробуту» — Ф. Вільямс.

Російський вчений Ю. Тімофєєв на основі аналізу соціально-економічних умов розвитку, застосовуваних методів та інструмен-тів соціальної політики, способів фінансування соціальних прог-рам запропонував виокремлювати такі основні види і типи моде-лей соціальної політики:

— ліберальні моделі з інституціональним типом соціальноїполітики (європейська; англосаксонська; східно-азійська);

— ліберальні моделі з програмним типом соціальної політики(європейська);

— егалітарні моделі зі структурним типом соціальної політики(скандинавська, радянська).

Інституціональний тип соціальної політики означає, що дер-жава стає останнім інститутом здійснення соціальної підтримкиособам, які її потребують. У рамках програмного типу державабере на себе зобов’язання за допомогою соціальних програм за-безпечити відповідний мінімальний стандарт добробуту як не-від’ємне право кожного громадянина. Структурний тип передба-чає, що держава бере на себе повну відповідальність за добробут,зіставляючи надання соціальних послуг з індивідуальними по-требами людей (табл. 5.3).

Таблиця 5.3ОСНОВНІ МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ1

Моделі Концепція(доктрина)

Спосіб фінансування соціальнихпрограм; основні методи

Ліберальні

Англосаксонська (США,Канада, Велика Британія,Ірландія, Австралія, НоваЗеландія)

Неолібералізм Незначні програми соціаль-ної допомоги

Європейська (Німеччина,Франція, Австрія, Нідер-ланди, Бельгія, Швейца-рія)

Ордолібералізм

Високорозвинена системадержавного та приватного со-ціального страхування, прог-рами професійної підготовки

1 Тимофеев Ю. В. Модели и тенденции развития государственной социальной поли-

тики в России / Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата эко-номических наук: Волгоград, 2011. — С. 18.

276

Закінчення табл. 5.3

Моделі Концепція(доктрина)

Спосіб фінансування соціальнихпрограм; основні методи

Східно-азійська (Японія,Південна Корея, Гонконг,Сінгапур)

Патерналізм

Значна соціальна роль кор-порацій; високорозвинені сис-теми приватного страхування(медичного і пенсійного)

Егалітарні

Скандинавська (Фінлян-дія, Швеція, Норвегія,Данія)

Егалітаризм*

Масштабне фінансування прог-рам професійної перепідготов-ки і розвинута система соціа-льного страхування

Радянська (СРСР) Егалітаризм Масштабні всезагальні дер-жавні соціальні програми

Особливо популярною серед фахівців у сфері соціальної політикиє запропонована данським соціологом Г. Еспінг-Андерсеном класи-фікація національних моделей соціальної політики, яка досить зба-лансовано репрезентує їхні ціннісні засади та враховує історико-культурні чинники суспільного розвитку. Дослідник на основі ви-вчення соціальної політики різних країн запропонував виокремлюва-ти три її основні моделі: ліберальну (або «Англосаксонський режимдобробуту»), соціал-демократичну («Нордичний режим добробуту»)та корпоративістську («Континентально-європейський режим добро-буту»)1. Кожна модель базується на своїх певних засадничих прин-ципах (наприклад, соціальній справедливості, рівності, прагматизмітощо) і є відносно усталеною за своїми структурними елементами.

Так, в основу ліберальної моделі соціальної політики, якапрактикується у таких країнах, як США, Велика Британія, НоваЗеландія, Ірландія, Канада, Австралія, покладено принцип інди-відуалізму, що передбачає передусім особисту відповідальністькожного члена суспільства за свій добробут, рівень і якість жит-тя. Відповідно роль держави у такій системі суспільного устроюв частині виконання соціальних функцій мінімізується, а часто-густо перерозподіляється на користь різноманітних недержавнихорганізацій—учасників суспільного сектора економіки (соціаль-но-страхові фонди й асоціації, волонтерські організації, благо-

* Егалітаризм (від фр. égalité — рівність) — концепція, що пропонує створення сус-пільства рівних можливостей стосовно управління та доступності матеріальних благусім його членам. Протилежність елітаризму.

1 Esping-Andersen G. Three Worlds of Welfare Capitalism. — Princeton: PrincetonUniversity Press, 1998. — P. 32.

277

дійницькі структури, міжнародні соціальні інституції тощо). Ос-новним джерелом фінансування соціальних видатків у цій моделіє приватні заощадження (індивідуальні та корпоративні).

Функціонально держава закріплює за собою обов’язок збере-ження лише мінімальних доходів громадян і є особливо відпові-дальною за благополуччя найменш знедолених верств населення.Водночас діяльність державних інститутів влади сприяє створен-ню та активній розбудові різних форм недержавного соціальногострахування й соціальної підтримки. Загальні обсяги державнихсоціальних видатків по відношенню до ВВП країни за Англосак-сонського режиму добробуту у міжнародному порівнянні зазви-чай є невисокими, доступ населення до них також жорстко рег-ламентований і контрольований.

У скандинавських країнах із соціал-демократичною моделлюсоціальної політики (Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція) держа-ва виконує значні патерналістські функції загального піклуванняпро громадян, для чого активно перерозподіляє національний до-хід і соціальні трансферти за посередництва державного бюдже-ту, системи прогресивного оподаткування доходів домогоспо-дарств і корпорацій, державних соціально-страхових фондів.

Політичними цілями держави у соціальній сфері за Нордично-го режиму добробуту є гарантування високого рівня життєвихстандартів кожному члену суспільства, досягнення соціальноїсправедливості, подолання соціальної нерівності, що виникає підчас розподілу економічних ресурсів. При цьому ключову роль упідтриманні даної моделі відіграють профспілкові, громадські таінші некомерційні організації (третій сектор). Відносні обсягидержавних соціальних видатків за цієї моделі є високими, рівеньяких підтримується завдяки ефективній організації суспільноговиробництва за активної участі у ньому держави.

Основними рисами корпоративістської моделі соціальної полі-тики, яка поширена у таких країнах, як Австрія, Франція, Німеч-чина, Італія, Нідерланди, Іспанія, є обов’язкове соціальне страху-вання за солідарної участі у ньому найманих працівників,корпорацій і держави. Функції загального соціального управлінняпри цьому надано неприбутковим, формально незалежним струк-турам (наприклад, асоціаціям роботодавців, профспілкам). Серед-ній відносний рівень загальних державних соціальних видатків українах, які представляють Континентально-європейський режимдобробуту, є помірним. Європейські континентальні держави ви-трачають більше коштів для забезпечення соціального добробутусвоїх громадян, ніж інші держави високорозвиненого світу, хоч іпоступаються при цьому країнам скандинавського регіону.

278

За даної моделі соціальної політики державні зусилля спрямо-вуються як на належне й достатнє фінансування соціальних видат-ків, так і на створення відповідних можливостей для своїх грома-дян для їхньої економічної самореалізації. Це відповідає як су-часним ліберальним цінностям західного світу, так і глибокимсоціальним традиціям, які сягають своїм корінням періоду соціа-льного розквіту за часів О. Бісмарка.

Рівень і динаміка державних соціальних видатків (на соціаль-ний захист) у % до ВВП для груп країн, які складають вищеза-значені моделі соціальної політики, у порівнянні з середніми по-казниками по країнах ОЕСР наведено на рис. 5.5. Із наведенихданих випливає, що середній рівень соціальних видатків длякраїн—представників Нордичного режиму добробуту у 2009 р.складав 28,3 % (середній показник для 34-х країн ОЕСР —22,5 %). У складі досліджуваної групи країн за весь час, що ана-лізується, незмінним лідером за рівнем державних соціальнихвидатків є Швеція (29,6 % до ВВП станом на 2009 р.). Найвищийрівень соціальних видатків у цій державі спостерігався впродовж1990-х років і досягав пікового показника в окремі роки (зокремау 1993 р.), що перевищував 35 % ВВП.

Такий безпрецедентно високий рівень державних соціальнихтрансфертів був зумовлений як сприятливим макроекономічнимсередовищем у країні, так і стабільним трендом економічногозростання, які в своєму поєднанні дозволили забезпечувати щед-ре фінансування соціальної сфери. Проте, починаючи з 1994 ро-ку, спостерігається хвилеподібний спад соціального фінансуван-ня у скандинавських країнах, який був зумовлений скороченнямділової активності суб’єктів господарювання в країні, зменшен-ням темпів економічного зростання, необхідністю стабілізаціїдержавних фінансів та іншими чинниками.

Середній рівень соціальних видатків для країн—представниківКонтинентально-європейського режиму добробуту у 2009 р. ста-новив 27,3 % до ВВП. У складі досліджуваної групи країн за весьперіод, що аналізується, лідером з 1990-х рр. за рівнем соціальнихвитрат є Франція (30,7 % до ВВП станом на 2009 р.), за якою ідутьНімеччина та Австрія (27—29 %). Найвищий рівень соціальнихвидатків у цих країнах спостерігався з 1993 р., хоча в Іспанії та Ні-дерландах у даний період спостерігалися низхідні тенденції у ційсфері. У цілому рівень фінансування видатків держави на соціаль-ний захист за континентальної моделі соціальної політики ниніпрактично зрівнявся із показниками для скандинавських країн, щосвідчить про певну синхронізацію цих моделей.

279

ПриміткаДержавні соціальні видатки включають такі категоріївитрат:1) грошові пенсійні виплати;2) фінансова підтримка населення працездатного віку;3) фінансування національної системи охорони здо-ров’я;4) фінансування інших соціальних послуг населенню

Рис. 5.5. Державні соціальні видатки у країнах із різними моделями соціальної політики, 1980—2009 рр.

Складено автором за даними OECD Social Expenditure Database (SOCX) (www.oecd.org/els/social/expenditure).

27

9

280

Найменший рівень державних видатків на соціальний захистнаселення спостерігається у країнах, які складають «Англосак-сонський режим добробуту» — 20,9 % до ВВП у 2009 р. У довго-строковому періоді спостерігається висхідна тенденція щодо їх-ньої динаміки з відносно стійким трендом. Нині з-поміж країн—представників даної моделі найбільше витрачають на соціальнийзахист по відношенню до ВВП Велика Британія (24,3 %). У ціло-му англосаксонські держави витрачають відносно менше коштівдля забезпечення соціального захисту своїх громадян, ніж іншікраїни-лідери, однак мають доволі розвинуті інститути соціаль-ного захисту громадян. Фактично підтверджується думка бага-тьох економістів, що за даної моделі соціальної політики держав-ні зусилля спрямовуються радше не на щедре фінансуваннясоціальної сфери, а на створення можливостей для економічноїсамореалізації кожного індивіда, що відповідає сучасним лібера-льним цінностям західної цивілізації. З іншого боку, в умовах су-часної глобальної фінансово-економічної кризи практично в усіхвисокорозвинутих країнах світу спостерігається підвищення рів-ня державного фінансування соціальних видатків, спричиненезростанням безробіття у результаті скорочення сукупної діловоїактивності.

Серед країн ЄС на сьогодні найменш розвинуті системи соціа-льної політики мають місце у середземноморських державах —Греції, Іспанії, Португалії та Італії. Інколи деякі економісти-дослідники називають дану модель південноєвропейською з огля-ду на такі обставини:

— низький ступінь участі держави у реалізації соціальної по-літики;

— слабкість державних інституцій;— виродження (або зменшення) соціальних програм гаранту-

вання доходів (оскільки одні соціальні групи отримують високівиплати, а інші — низькі або не отримують їх узагалі);

— прийняття часткового універсалізму в галузі охорони здо-ров’я;

— утримання так званого клієнтизму й добре розвинутих пат-ронатних систем у селективному розподілі грошових виплат (на-приклад, соціальних допомог неповноправним);

— значний вплив церкви;— ідеологічна поляризація суспільства1.

1 Шевчук А. П. Формування моделей соціальної політики як складова державного

управління в соціально-економічній сфері // Університетські наукові записки. — 2006.— № 2 (18). — С. 314.

281

У цьому контексті оригінальний погляд демонструє західнийвчений П. Елкок, на думку якого культурні традиції країни ви-значають як політичний контекст і порядок ухвалення політич-них рішень, так і пріоритети в реалізації соціальних програм абовідмову від певних напрямів соціальної політики. Науковець прицьому апелює до культурного фактора як визначального чинниканаціональної моделі соціальної політики. Окремі зарубіжні до-слідники (Г. Голденберг, Р. Гудзон, Е. Вільямс, В. Епштейн,Б. Дікон) у своїх працях доводять, що сучасні глобалізаційніпроцеси спричиняють конвергенцію усіх моделей соціальної по-літики держав у бік неоліберального підходу, результатом чи на-слідком чого стає мінімізація державних витрат на соціальнусферу, диверсифікація механізмів надання соціальних послуг, де-далі більше поширення та збільшення ваги приватного сектора якключового суб’єкта соціальної політики.

Водночас цій групі вчених опонують інші дослідники, зокремаП. Спікер, С. Вікурс, Μ. Піжл, Μ. Карі та ін., які доводять, що вмоделях соціальної політики продовжують превалювати саме на-ціональні традиції соціального забезпечення та захисту, посила-ючись при цьому на чинник глобалізації як не на якийсь новийфактор соціально-економічного розвитку, а як одвічний чинник,який завжди діяв іще задовго до становлення капіталізму (Д. Ро-зенберг). У цілому нині в академічних колах тривають перманент-ні дискусії щодо актуальності самого розмежування тих чи іншихмоделей соціальної політики, викликані сучасними змінами гло-бального масштабу в соціально-економічному просторі, синхро-нізацією національних економічних систем, посиленням їхньоївзаємозалежності за умов глобалізації.

5.3. Соціальні стандарти та гарантії: зміст та оцінка загального стану в Україні

Розбудова ефективної моделі соціальної політики держави єневід’ємною передумовою досягнення високих соціальних стан-дартів у будь-якій країні, забезпечення належного рівня добробу-ту її населення та сталості суспільно-економічного життя. З огля-ду на це соціальні стандарти й гарантії є базовими економічнимита політико-правовими інститутами держави, які покликані за-

282

безпечувати якісне економічне зростання країн, соціалізацію їх-нього розвитку загалом. Особливо значущої ваги пріоритети тазавдання підвищення соціальних стандартів і забезпечення соціа-льних гарантій набувають в Україні як передумови формуваннявисоких життєвих стандартів у нашій державі.

Загалом, у сучасній спеціалізованій науково-дидактичній лі-тературі склалися два різні підходи до розуміння сутності соці-альних стандартів — інституціональний (правовий) та економіч-ний. Інституціональний підхід регламентує інституціональнізасади формування та юридичного забезпечення соціальнихправ людини і бере свій початок із прийняття європейськимидержавами так званої Європейської соціальної хартії (Турін,Італія, 18 жовтня 1961 року)1. Держави—підписанти цієї Хартіїофіційно підтвердили свої зобов’язання поважати основні соці-альні принципи, такі як право на працю, професійну підготов-ку, справедливі умови праці, свободу професійних об’єднань,укладення колективного договору, право працівників на інфор-мацію, участь в управлінні підприємством; права дітей та підліт-ків, працюючих жінок, матері та сім’ ї, інвалідів і осіб похилоговіку, а також права на захист працівників-мігрантів і їхніх сі-мей, право на безоплатну медичну допомогу та соціальне забез-печення2.

Як відомо, у 1996 р. відбулося підписання Переглянутої Євро-пейської соціальної хартії, яка уніфікувала юридичні норми в га-лузі захисту соціальних та економічних прав людини з урахуван-ням новітніх досягнень у міжнародному та національномусоціально-трудовому праві3. Доцільно зазначити, що Європейсь-ка соціальна хартія (переглянута) була ратифікована й Україною(14 вересня 2006 р.) та набула чинності з 1 лютого 2007 р. Тимсамим Українська держава підтвердила свій європейський шляхсоціально-економічних трансформацій і взяла на себе міжнароднізобов’язання сприяти реалізації прав і свобод громадян у всіхсферах життя.

Водночас залишилися непідписаними (нератифікованими)українським парламентом низка принципово важливих для фор-

1 Європейська соціальна хартія: Рада Європи; Хартія, Міжнародний документ від18.10.1961 № ETS N35 (Сайт Верховної ради України — http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=994_300)

2 Черленяк І. І. Про методику дослідження ідентифікації європейських соціальнихстандартів. Стратегічні пріоритети, № 4 (9), 2008 р. — С. 126.

3 Європейська соціальна хартія (Переглянута) (ETS № 163): Рада Європи; Хартія,Міжнародний документ вiд 03.05.1996 № ETS № 163. (Сайт Верховної ради України —http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_062)

283

мування європейських соціальних стандартів в Україні статейХартії (табл. 5.4). Зокрема: п. 1 статті 4 «Право на справедливувинагороду», статті 12 «Право на соціальне забезпечення»,13 — «Право на соціальну та медичну допомогу» і 19 — «Правотрудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу» уповному обсязі, пункт 3 статті 31 «Право на житло». Очевидно,така позиція української влади не може не насторожувати, особ-ливо у світлі чинного гарантування Конституцією таких прав.

Актуальною також залишається необхідність підписання і ра-тифікації нашою державою Додаткового протоколу до Європей-ської соціальної хартії (від 9 листопада 1995 року), який передба-чає систему колективного оскарження. Згідно із положеннямиДодаткового протоколу, в країні запроваджується інститут колек-тивних скарг задля кращого задоволення соціальних прав, під-вищення життєвого рівня та соціального добробуту свого насе-лення. Це означає, що за умови прийняття цього документаміжнародні організації роботодавців і профспілок, інші міжнарод-ні неурядові організації, представницькі національні організаціїроботодавців і профспілок отримають право подавати до РадиЄвропи скарги відносно незадовільного застосування в Україніположень Соціальної хартії.

Таблиця 5.4СТАТТІ І ПУНКТИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ХАРТІЇ

(ПЕРЕГЛЯНУТОЇ), ЯКІ НЕ РАТИФІКОВАНІ ВРУ1

Статті і пунктиЄвропейської соціальноїхартії (переглянутої)

Зобов’язання України

Стаття 4 «Право насправедливу винагоро-ду», пункт 1

Визнати право працівників на таку винагороду,яка забезпечує їм і їхнім сім’ям достатній життє-вий рівень

Стаття 12 «Право насоціальне забезпечен-ня», всі пункти

1. Започаткувати систему соціального забезпе-чення або підтримувати її функціонування.2. Підтримувати систему соціального забезпечен-ня на задовільному рівні, принаймні на такому,який дорівнює рівню, необхідному для ратифіка-ції Європейського кодексу соціального забезпе-чення.3. Докладати зусиль для поступового піднесеннясистеми соціального забезпечення на більш висо-кий рівень.

1 Закон України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії» (переглянутої)

від 14.09.2006 № 137-V. Сайт ВРУ — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/137-16

284

Продовження табл. 5.4

Статті і пунктиЄвропейської соціальноїхартії (переглянутої)

Зобов’язання України

4. Вживати заходів шляхом укладання відповід-них двосторонніх і багатосторонніх угод або вінший спосіб і відповідно до умов, виначених утаких угодах, для забезпечення:

a) рівності між їхніми власними громадянами тагромадянами інших Сторін у тому, що стосуєтьсяправ на соціальне забезпечення, включаючи збе-реження пільг, які надаються законодавством просоціальне забезпечення, незалежно від пересуван-ня захищених осіб територіями держав Сторін;б) надання, збереження та поновлення прав на со-ціальне забезпечення такими засобами, як сумар-ний залік періодів страхування або роботи, що бу-ли здійснені за законодавством кожної зі Сторін

Стаття 13 «Право насоціальну та медичнудопомогу», всі пункти

1. Забезпечити, щоб будь-якій малозабезпеченійособі, яка неспроможна отримати достатніх кош-тів своїми власними зусиллями або з інших дже-рел, зокрема за рахунок допомоги із соціальногозабезпечення, надавалася належна допомога, а вразі захворювання забезпечувався догляд, якоговимагає стан її здоров’я.2. Забезпечити, щоб політичні або соціальні праваосіб, які отримують таку допомогу, на цій підста-ві не обмежувалися.3. Передбачити, що кожна людина може отриму-вати у відповідних державних або приватнихслужбах такі поради та персональну допомогу, якіможуть бути необхідними для запобігання виник-ненню особистого чи сімейного нужденного ста-новища, для його подолання чи полегшення.4. Застосовувати положення пунктів 1, 2 і 3 цієїстатті на засадах рівності між своїми громадяна-ми та громадянами інших Сторін, які на законнихпідставах перебувають на території їхніх держав,відповідно до своїх зобов’язань за Європейськоюконвенцією про соціальну та медичну допомогу,яка була підписана у Парижі 11 грудня 1953 року

Стаття 19 «Право тру-дящих-мігрантів і чле-нів їхніх сімей на за-хист і допомогу», всіпункти

1. Підтримувати або забезпечувати функціону-вання відповідних і безкоштовних служб, які на-давали б таким працівникам допомогу, зокрема водержанні точної інформації, а також вживати вмежах національних законів і правил усіх відпо-відних заходів для запобігання дезінформації що-до еміграції та імміграції.

285

Продовження табл. 5.4

Статті і пунктиЄвропейської соціальноїхартії (переглянутої)

Зобов’язання України

2. Вживати в межах своєї юрисдикції відповіднихзаходів для сприяння від’ їзду, переїзду та прийо-му таких працівників і членів їхніх сімей, а такожзабезпечувати в межах своєї юрисдикції під часїхнього переїзду відповідні санітарні та медичніпослуги і належні гігієнічні умови.3. Сприяти в разі необхідності співробітництвуміж державними і приватними соціальними служ-бами у країнах еміграції та імміграції.4. Забезпечувати таким працівникам, коли вониперебувають на території їхніх держав на законнихпідставах, якщо такі питання регулюються закона-ми або правилами чи підлягають контролю з бокуадміністративних властей, режим не менш сприят-ливий, ніж режим, який надається їхнім власнимгромадянам у тому, що стосується таких питань:

a) винагорода та інші умови прийняття на робо-ту і праці;б) членство у профспілках і користування піль-гами колективних договорів;в) житло.

5. Забезпечувати таким працівникам, коли вониперебувають на території їхніх держав на закон-них підставах, режим не менш сприятливий, ніжрежим, який надається їхнім власним громадянаму тому, що стосується податків, зборів чи внесків,які пов’язані з роботою і стягуються щодо пра-цюючих осіб.6. Сприяти у міру можливості об’єднанню сім’ їіноземного працівника, який має дозвіл перебува-ти на відповідній території.7. Забезпечувати таким працівникам, коли вониперебувають на території їхніх держав на закон-них підставах, режим не менш сприятливий, ніжрежим, який надається їхнім власним громадянаму тому, що стосується судочинства з питань, зга-даних у цій статті.8. Забезпечити, щоб такі працівники, коли вонимешкають на території їхніх держав на законнихпідставах, не висилалися, якщо вони не загрожу-ють національній безпеці або не загрожують дер-жавним інтересам чи суспільній моралі.9. Дозволяти переказувати в обсягах, передба-чених законом, такі частини доходів і заоща-джень трудящих-мігрантів, які вони можуть за-бажати.

286

Закінчення табл. 5.4

Статті і пунктиЄвропейської соціальноїхартії (переглянутої)

Зобов’язання України

10. Поширити захист і допомогу, передбачені у ційстатті, на мігрантів, які займаються самостійноюпідприємницькою діяльністю, у такому обсязі, вякому зазначені положення можуть застосовуватися.11. Сприяти викладанню національної мови прий-маючої держави або, якщо їх кілька, однієї з цихмов трудящим-мігрантам і членам їхніх сімей.12. Сприяти у міру можливості викладанню рід-ної мови трудящих-мігрантів їхнім дітям

Стаття 31 «Право нажитло», пункт 3

Встановлення на житло цін, доступних для мало-забезпечених осіб

Законодавчий фундамент формування соціальних стандартів вУкраїні складають ключові правові документи у цій сфері, такіяк: Закон України «Про основи національної безпеки України»;Закон України «Про державні соціальні стандарти та державнісоціальні гарантії»; Закон України «Про прожитковий мінімум»;постанова Кабінету міністрів України від 14 квітня 2000 р. № 656«Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів не-продовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальнихі демографічних груп населення» та ін.

Чинним законодавством України пропонується таке визна-чення державних соціальних стандартів:

— Державні соціальні стандарти — встановлені законами,іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і норма-тиви або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основнихдержавних соціальних гарантій.

— Соціальні норми і нормативи — показники необхідногоспоживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і по-слуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комуналь-ними, соціально-культурними послугами.

— Державні соціальні гарантії — встановлені законами міні-мальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного за-безпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціаль-них виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя, не нижчий відпрожиткового мінімуму.

— Прожитковий мінімум — вартісна величина достатньогодля забезпечення нормального функціонування організму люди-

287

ни, збереження її здоров’я, набору продуктів харчування, а такожмінімального набору непродовольчих товарів і мінімального на-бору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних ікультурних потреб особистості.

Законодавством України також декларується, що основні дер-жавні соціальні гарантії встановлюються законами з метою за-безпечення конституційного права громадян на достатній життє-вий рівень. До числа основних державних соціальних гарантійвключаються:

— мінімальний розмір заробітної плати;— мінімальний розмір пенсії за віком;— неоподатковуваний мінімум доходів громадян;— розміри державної соціальної допомоги та інших соціаль-

них виплат;— інші державні соціальні гарантії: законами України з метою

надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окре-мим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо:

— рівня життя населення, що постраждало внаслідок аваріїна Чорнобильській АЕС;— стипендій учням професійно-технічних та студентамвищих державних навчальних закладів;— індексації доходів населення з метою підтримання до-статнього життєвого рівня громадян і купівельної спромо-жності їх грошових доходів в умовах зростання цін;— надання гарантованих обсягів соціально-культурного,житлово-комунального, транспортного, побутового обслу-говування та обслуговування у сфері освіти, охорони здо-ров’я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадсько-го харчування;— забезпечення пільгових умов задоволення потреб у то-варах та послугах окремим категоріям громадян, які потре-бують соціальної підтримки.

Вартісна величина основних державних соціальних стандартів ігарантій в Україні станом на 2011—2013 рр. наведена у табл. 5.5.

Наведені показники основних соціальних гарантій в Українізасвідчують співвідношення мінімальної заробітної плати і про-житкового мінімуму на рівні 1,0. Це означає, що навіть попри аб-солютне зростання показників номінальної і реальної заробітноїплати, її мінімальної величини та прожиткового мінімуму їхспіввідношення абсолютно далеке від передових соціальних стан-дартів у цій сфері, адже у високорозвинутих країнах світу, дляприкладу, де практикується мінімальна заробітна плата, її віднос-на величина становить не менше 2—2,5 прожиткових мінімуму.

288

Таблиця 5.5ОСНОВНІ ДЕРЖАВНІ СОЦІАЛЬНІ СТАНДАРТИ

ТА ГАРАНТІЇ В УКРАЇНІ 1

2013 рікПоказники 2011 рік

(з грудня)2012 рік

(з грудня)з січня з грудня

Прожитковий мінімум (ПМ), грн

В розрахунку на місяць наодну особу 953 1095 1108 1176

для дітей віком до 6 років 870 961 972 1032

для дітей віком від 6 до 18років 1042 1197 1210 1286

для працездатних осіб 1004 1134 1147 1218

для осіб, які втратили пра-цездатність 800 884 894 949

Основні державні соціальні гарантії, грн

Мінімальна заробітна плата(у % до ПМ для працездат-них осіб)

1004(100)

1134(100)

1147(100)

1218(100)

Мінімальна пенсійна виплата(у % до ПМ для осіб, яківтратили працездатність)

800(100)

884(100)

894(100)

949(100)

Виплати, які здійснюються відповідно до Закону України «Про зага-льнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безро-біття»

Мінімальна допомога з без-робіття:— застрахованим особам, уяких розмір виплат залежитьвід страхового стажу(у % до ПМ для працездат-них осіб)

762

(75,9)

872

(76,9)

882

(76,9)

×

— особам, виплати якимпризначаються без урахуван-ня страхового стажу(у % до ПМ для працездат-них осіб)

544

(54,2)

544

(48,0)

544

(47,4)×

1 Міністерство соціальної політики України. Соцстандарти 2013: Розміри основних

державних соціальних стандартів та гарантій — Режим доступу: http://www.mlsp.gov.ua/

289

Чинні нормативні положення України щодо встановленняпрожиткового мінімуму передбачають затвердження наборівпродуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для ос-новних соціальних і демографічних груп населення. Водночасварто зауважити, що згідно з офіційною методикою у нашій дер-жаві встановлені вкрай недостатні норми споживання окремихтоварів і послуг. Так, наприклад, споживання однією дитиною 6-18-річного віку круп в асортименті обмежується 15,3 кг на рік;жінка працездатного віку має користуватися єдиним пальто про-тягом 8 років, однією сукнею чи халатом упродовж 5 років.Встановлено необґрунтовані (тривалі) терміни використання тихчи інших предметів гардеробу: термін служби одного чоловічогокостюма — 5 років, брюк — 3—4 роки, джемпера, светра —3 роки, краватки, плавок — 10 років, зимового взуття — 5 роківтощо. По групі товарів культурно-побутового і господарськогопризначення: строк служби одного чайника — 8 років, електро-праски — 9 років, настільної лампи — 25 років, меблів — від15 до 25 років тощо.

Зрозуміло, що за такого формального підходу до встанов-лення соціальних стандартів в Україні рівень та якість життянаселення й надалі залишатимуться на низькому рівні, а дер-жавна соціальна політика — швидше декларативним інститу-том, аніж ефективним інструментом поліпшення суспільногодобробуту. З огляду на це цілком актуальною і назрілою є необ-хідність суттєвого вдосконалення методології розрахунку про-житкового мінімуму в Україні з метою його наближення до ці-лісного соціального стандарту, який відображав би реальнусоціально-економічну дійсність. Потребує радикальної модерні-зації в цілому офіційне тлумачення українським законодавствомкатегорії соціальних стандартів, адже, як наголошують автори-тетні фахівці у цій сфері, «жодне з цих визначень (які характе-ризують соціальні стандарти. — Авт.) не відповідає сутностізазначених понять, а також одному з основних принципів фор-мування державних соціальних стандартів і нормативів — за-безпеченню визначених Конституцією України соціальних праві державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівнядля кожного1.

1 Баранова Н. П., Новікова Т. В. Соціальні стандарти та гарантії в системі соціальної

політики України / Центр перспективних соціальних досліджень — Режим доступу достатті: http://cpsr.org.ua/?pr=9&id=415

290

Дослідники у зв’язку з цим звертаються до етимології поняття«стандарт», наголошуючи на тому, що останнє означає свого ро-ду планку у задоволенні наших потреб, яку держава не повиннаопускати; будь-яку норму, що вироблена суспільством з метоювпорядкування життєдіяльності людини; цільовий орієнтир, надосягнення якого спрямована соціальна політика. Тобто соціаль-ні стандарти апріорі мають прирівнюватися до певної еталонноїмоделі високої якості життя населення, а не до мінімальних нормжиттєзабезпечення людини, які часто межують із малозабезпече-ністю чи бідністю і радше можуть бути класифіковані як соціа-льний мінімум, абсолютно віддалений від істинних соціальнихстандартів.

З огляду на це в сучасній науково-дидактичній літературіпоширений альтернативний підхід до трактування соціальнихстандартів — економічний, який пов’язує їх із загальними жит-тєвими стандартами населення, його економічними можливос-тями на цьому шляху, і за посередництвом широкої низки інди-каторів соціально-економічного розвитку дозволяє оцінитирівень та якість життя в країні. Загальна логіка даного підходубазується на системних засадах і передбачає, що економічна сис-тема перебуває у постійному русі, динаміці (так званий стан«Perpetuum mobile»), кожна фаза чи ланка якого відповідальназа забезпечення суспільного добробуту і нарощення життєвихстандартів (рис. 5.6).

Необхідно усвідомлювати, що соціальні стандарти згідно зекономічним підходом у зазначеному контексті не можуть бутивідображені якимось одним показником (наприклад, ВВП на ду-шу населення). Для цього необхідна цілісна система індикаторів,адже поліпшення життєвих стандартів супроводжується підви-щенням не лише ВВП, а й таких показників людського розвитку,як продуктивність праці, рівень освіченості, очікувана тривалістьжиття тощо. Інші взаємозв’язки між зростанням ВВП та зміноюпараметрів людського розвитку було виявлено у дослідженніамериканського вченого В. Істерлі «Життя протягом зростання»(1999 р.). Він виявив, що із 81 індикатора людського розвитку,які аналізувалися, менше десятої частини поліпшується внаслідокекономічного зростання. Така сама їх частка погіршується, а до-сить багато індикаторів не демонструє якогось значного взаємо-зв’язку із динамікою ВВП на душу населення1. Ці результати на-

1 Easterly William. Life during Growth // Journal of Economic Growth. — 1999. — №. 4(3). — Pp. 239—79.

291

справді вказують на багатовимірність категорії соціальних стан-дартів.

Нові мотивиі стимули

Інновації

Бажаннянарощуватижиттєві

стандарти

Досконалішітехніка ітехнології

Нові ті кращіпродукти

виробництва

Дедалі вищіжиттєві

стандарти

Більшеспоживання благ

Нові і кращіробочі місця

Більше часуна дозвілля

Заснування новихі відмираннястарих фірм

«Perpetuum mobile»економічної системисуспільства (механізмзабезпечення суспіль-ного добробуту)*

Рис. 5.6. Логіка економічного підходудо трактування соціальних стандартів1

Альтернативний підхід до трактування соціальних стандартівтакож розроблений у рамках Програми розвитку ООН. Дана ме-тодика передбачає розрахунок комплексного Індексу людськогорозвитку (ІЛР) на основі трьох компонентних індексів: ВНД надушу населення (оцінка гідного рівня життя), освіченості (інтег-ральна оцінка середньої та очікуваної тривалості навчання), очі-куваної тривалості життя при народженні (оцінка довголіття іздоров’я). Для обчислення зведеного індексу алгоритм оціню-вання передбачає розрахунок простої середньої арифметичноївеличини компонентних індексів. З 2010 р. експерти ООН додат-ково розраховують оновлений варіант ІЛР з урахуванням чинни-ка нерівності у розподілі доходів в країні, або так званий Індекслюдського розвитку, скоригований на нерівність. Розглянемо док-

1 Douglas McTaggart, Christopher Findlay, Michael Parkin. Economics. 5th edition:

Pearson Education Australia, 2007. — P. 729.

292

ладніше позиції України за рівнем і динамікою соціальних стан-дартів згідно з економічним підходом.

Новітньому етапу соціально-економічних змін в Україніпісля зламу тенденції кризового розвитку суспільного вироб-ництва 1990-х рр. до останнього часу була притаманна значнапозитивна динаміка, про що свідчить приріст, починаючиз 2001 р., реального ВВП, промислового виробництва, грошо-вих доходів населення і заробітної плати, зайнятості тощо(табл. 5.6).

За кількісними параметрами соціально-економічного розвит-ку Україна швидкими темпами протягом 2001—2008 рр. Від-новлювала власний економічний потенціал, залучаючи у йоговідтворення як внутрішні, так і зовнішні інвестиції, кредитніресурси, відбудовуючи громіздкий промисловий сектор еконо-міки, орієнтований переважно на зовнішні ринки. ЗростанняВВП в Україні відбувалося шляхом нарощення обсягів вироб-ництва у традиційних галузях економіки. У той час, як чинникиекономічного зростання, що спиралися переважно на мобіліза-цію ресурсів, нагромаджених за тривалий період спаду в еко-номіці у минулому, нині практично вичерпані, належних струк-турних змін економічної системи, які стимулювали б інвести-ційно-інноваційне відтворення нових ресурсів, поки що не від-бувається.

Саме тому українська економіка вкрай негативно відреагува-ла на глобальну фінансово-економічну кризу, коли ВВП країнилише за один 2009 рік скоротився майже на 15 % — безпреце-дентно високий показник з 1990-х рр. Спад промислового ви-робництва у цей період виявився ще більшим і оцінюється Дер-жавною службою статистики України на рівні 21,9 % порівняно ізпопереднім роком. Безумовно, у результаті низхідних економіч-них тенденцій у національній економіці зменшилися і соціаль-ні стандарти, що також помітно, виходячи з динаміки таких мак-роекономічних індикаторів, як реальний наявний дохід насе-лення (спад у 2009 р. сягнув 8,5 %), реальна заробітна плата(спад на рівні 3 % у 2008 р.) з одночасним збільшенням офіцій-ного показника безробіття населення, рівень якого зріс до 8,8 %у 2009 р. І хоча сучасна динаміка вищезазначених показниківпоступово відновлюється, однак радикальних зрушень у ційсфері наразі не відбувається. Про це яскраво свідчить той факт,що соціальні стандарти української економіки залишаються навкрай низькому рівні.

293

Таблиця 5.6ОСНОВНІ ІНДИКАТОРИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ, 2001—2012 рр.

Показники

200

1 р.

200

2 р.

200

3 р.

200

4 р.

200

5 р.

200

6 р.

200

7 р.

200

8 р.

200

9 р.

201

0 р.

201

1 р.

201

2 р.

Реальний ВВП,відсотків до минулого року 109,2 105,2 109,6 112,1 102,7 107,3 107,9 102,1 84,9 104,1 105,2 100,2

Індекс промислової продукції,відсотків до минулого року 114,2 107,0 115,8 112,5 103,1 106,2 110,2 96,9 78,1 111,2 107,6 98,2

Індекс споживчих цін,грудень до грудня попередньогороку у відсотках

106,1 99,4 108,2 112,3 110,3 111,6 116,6 122,3 112,3 109,1 104,6 99,8

Реальний наявний дохід насе-лення,відсотків до минулого року

125,9 118,0 109,1 119,6 123,9 111,8 114,8 109,6 91,5 116,2 106,1 110,3

Темп зростання реальної за-робітної плати,грудень до грудня попередньогороку у відсотках

120,4 115,6 113,8 120,8 131,5 111,7 110,3 97,0 99,1 110,2 108,7 114,4

Рівень безробіття (за методо-логією МОП),у середньому за період у відсот-ках до кількості економічно ак-тивного населення(у віці 15—70 років у % до еко-номічно активного населеннявідповідної вікової групи)

— — — 8,6 7,2 6,8 6,4 6,4 8,8 8,1 7,9 7,5

«–» — дані відсутні.Складено автором за даними Державної служби статистики України.

29

3

294

Фактично Україні за рівнем середньодушових доходів з-поміжпостсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи від-водиться місце регіонального аутсайдера. Про це свідчить показ-ник ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спромож-ності валют), величина якого була станом на 2012 р. ли-ше 7 295,142 міжнародних доларів, тоді як у Канаді —42 316,511 дол., Франції — 35 295,371 дол., Німеччині —38 665,921 дол., США — 51 703,949 дол., Польщі — 20 561,971 дол.,Росії — 17 518,018 дол. (табл. 5.7). Більше того, нашу державу зарівнем ВВП на одну особу уже давно випереджають деякі країни,що розвиваються, такі як Ботсвана (15 705,753 дол.), Габон(18 051,495 дол.) та багато інших.

Таблиця 5.7ПОКАЗНИКИ ВВП НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІТА ВИСОКОРОЗВИНУТИХ ДЕРЖАВАХ СВІТУ, 2012 р.

Показники ВВП на душу населення за ПКС

Країни Абсолютне значення,дол. США

Відносне значення, од.(Україна = 1)

Канада 42 316 5,80

Франція 35 295 4,84

Німеччина 38 665 5,30

Італія 29 811 4,09

Японія 35 855 4,91

Велика Британія 36 569 5,01

США 51 703 7,09

Польща 20 561 2,82

Чехія 27 000 3,70

Словаччина 24 142 3,31

Росія 17 518 2,40

Ботсвана 15 705 2,15

Габон 18 051 2,47

Україна 7295 1,00

Побудовано автором за статистичними даними електронної Бази даних Світовихекономічних оглядів МВФ (World Economic Outlook Database — http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2013/02/weodata/index.aspx).

295

Зазначимо також, що за цим показником Україна вже катаст-рофічно відстає від країн — ключових інноваторів, у яких ВВПна душу населення у 3—6 разів перевищує показник в Україні.Зрозуміло, що в цих державах зовсім інші стандарти життя таможливості для соціально-економічного розвитку. Більше того,аналізуючи довгострокову динаміку ВВП у національній еконо-міці, слід підкреслити, що як загальний його обсяг, так і питомайого величина у розрахунку на душу населення поки що не досяг-ли докризового рівня 1990 р. Очевидно, вкрай низькі доходи на-селення в Україні порівняно з високорозвинутими та країнами ізсереднім рівнем доходів негативно впливають й на інші компо-ненти людського розвитку, зокрема показники здоров’я нації табідності населення.

Динаміка економічного відтворення в Україні засвідчує, щовпродовж 2000—2008 рр. відбувся злам ключових негативнихтенденцій у формуванні доходів українського населення: стабі-льними темпами зростала заробітна плата, збільшувалася її част-ка у сукупних доходах населення, підвищувалася значущість пен-сійних виплат у бюджетах пенсіонерів тощо. Проте загальнийрівень доходів у країні і по нинішній час залишається низькимнавіть за стандартами країн з перехідною економікою. Крім того,середні показники приховують дедалі більший розрив у доходахнаселення, коли відносно невелика його група отримує переваж-ну більшість доходів.

Традиційно основним джерелом грошових доходів українцівзалишається заробітна плата. Її частка у загальних доходах збі-льшилася від 34,1 % в 1999 р. до 50,9 % у 2012 р. (табл. 5.8). Ве-ликою мірою таке нарощення відбулося завдяки зменшенню част-ки доходів, отримуваних домогосподарствами від підсобногогосподарства та від самозаготівель. Сам факт нарощення і обся-гів, і частки заробітної плати індукує про розширення економіч-них можливостей індивідів і домогосподарств у міру зростанняекономічного потенціалу вітчизняної економіки.

Однак з іншого боку, покладання виключно на заробітнуплату як основне джерело доходів є економічно загрозливою си-туацією, позаяк в громадян обмежуються способи задоволеннясвоїх економічних потреб, дестимулюється їхня підприємницькаактивність. Адже загальновідомо, що у високорозвинутих демок-ратичних спільнотах велику частку доходів громадян займаютьдоходи саме від підприємницької діяльності, які й забезпечуютьфундамент індивідуального добробуту та зрештою визначаютьвисокий рівень соціальних стандартів.

296

Таблиця 5.8

СТРУКТУРА СУКУПНИХ РЕСУРСІВ ДОМОГОСПОДАРСТВ

2011 2012

У тому числі в У тому числі вУсі домо-господар-

ства міськихпоселеннях

сільськіймісцевості

Усі до-могоспо-дарства міських

поселенняхсільськіймісцевості

Усього сукупних ресурсів (грн на місяць) 3841,72 3984,17 3522,09 4134,23 4272,02 3823,32

У тому числі (у %):Грошові доходи 89,9 92,7 82,7 91,6 94,1 85,5з них:— оплата праці 49,3 55,4 34,0 50,9 56,4 37,4— доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості 4,6 5,0 3,9 4,1 4,6 3,1— доходи від продажу сільськогосподарської продукції 3,2 0,4 10,1 2,9 0,4 8,9— пенсії, стипендії, допомоги та субсидії, надані готівкою 25,5 24,6 27,5 27,1 26,3 29,1— грошова допомога від родичів, інших осіб та іншігрошові доходи 7,3 7,3 7,2 6,6 6,4 7,0

Вартість спожитої продукції, отриманої з особистого під-собного господарства та від самозаготівель 4,5 1,5 12,2 3,6 1,3 9,6

Пільги та субсидії безготівкові на оплату житлово-комунальних послуг, електроенергії та палива 0,6 0,6 0,5 0,5 0,6 0,4

Пільги безготівкові на оплату товарів і послуг з охорониздоров’я, туристичних послуг, путівок на бази відпочин-ку тощо, на оплату послуг транспорту, зв’язку

0,5 0,6 0,2 0,5 0,5 0,3

Інші надходження 4,5 4,6 4,4 3,8 3,5 4,2

Джерело: Державна служба статистики України.

29

6

297

Помітним також є той факт, що стабільно високою і з тенден-цією до зростання в Україні є частка доходів, отримуваних у ви-гляді пенсій, стипендій, соціальних допомог (у готівковій формі)— її рівень постійно зростав від 16,2 % у 1999 р. до 27,1 % у2012 р. Звичайно, з першого погляду це свідчить нібито про сис-темне піклування держави про своїх громадян, що трансформу-ється у відповідні соціальні трансферти. Однак, з прагматичнихпозицій, нарощення соціальних фондів держави та їх перерозпо-діл на ті чи інші соціальні програми значною мірою свідчить прозростання бідних і соціально незахищених верств населення. На-справді має місце ситуація, коли деклароване багатьма українсь-кими політиками поліпшення в соціально-економічній сфері не-адекватно відображається на зростанні доходів населення,присутні ознаки глобальних диспропорцій у (пере)розподілі на-ціонального доходу країни.

У контексті соціальної політики Української держави великуувагу необхідно приділяти індикаторам бідності населення, якіпрямим чином вказують на ефективність національної моделі со-ціальної політики. Так, якщо за критерій бідності населення братичастку витрат на харчування в структурі загальних споживчих ви-датків, то загальна ситуація з бідністю в Україні має вигляд вкрайпесимістичний. Загальновідомо, що критичним індикатором част-ки таких видатків на продукти харчування у міжнародній практицівважається показник у 60 %. Наведені нижче дані щодо структурисукупних витрат українських домогосподарств указують на те, щочастка таких витрат в Україні в 2010 р. становила 51,6 % (за стат-тею «продукти харчування та безалкогольні напої»), тобто показ-ник, який дуже близький до «критичного» (табл. 5.9).

Найвагомішою статтею сукупних витрат українських домогос-подарств залишаються витрати на харчування — їх частка ниніблизько 50 %. Для порівняння, за даними американського Бюростатистики праці і Державної служби статистики України, витра-ти на харчування (включаючи поза межами власних домівок) уЯпонії в 2010 р. складали в середньому близько 22 % сімейногобюджету, Великій Британії — 20 %, Канаді і США — близько15 % (рис. 5.7)1. Отже, структура видатків українських домогос-подарств є глибоко деформованою (зокрема й за іншими соціаль-но важливими статтями), що вказує на низький рівень соціальнихстандартів у країні в цілому.

1 U.S. Bureau of Labor Statistics, Current Spending Topics: How do U.S. expenditurescompare with those of other countries? — Режим доступу: http://www.bls.gov/opub/focus/volume2_number16/cex_2_16.htm

298

СТРУКТУРА СУКУПНИХ

Показники 1999 2000 2001 2002 2003 2004

Сукупні витрати в серед-ньому за місяць у розра-хунку на одне домогос-подарство, грн

426,5 541,3 607,0 658,3 736,8 903,5

Структура сукупнихвитрат домогосподарств відсотків

Споживчі сукупні вит-рати 96,6 93,3 93,7 92,8 93,3 92,6

продукти харчуваннята безалкогольні напої 65,2 64,9 62,6 59,1 58,6 57,5

алкогольні напої, тю-тюнові вироби 2,9 3,0 2,8 2,6 2,8 2,8

непродовольчі товарита послуги 28,5 25,4 28,3 31,1 31,9 32,3

в тому числі

одяг і взуття … … … 5,4 5,3 5,7

житло, вода, елект-роенергія, газ та іншівиди палива

… … … 10,5 10,4 9,7

предмети домашньо-го вжитку, побутоватехніка та поточнеутримання житла

… … … 1,7 2,0 2,3

охорона здоров’я … … … 3,0 2,8 2,8

транспорт … … … 3,0 3,3 3,0

зв’язок … … … 1,3 1,5 1,8

відпочинок і культура … … … 1,9 2,3 2,4

освіта … … … 1,2 1,1 1,3

ресторани та готелі … … … 1,1 1,4 1,6

різні товари і послуги … … … 2,0 1,8 1,7

Неспоживчі сукупні вит-рати 3,4 6,7 6,3 7,2 6,7 7,4

Довідково: оплата жит-ла, комунальних продук-тів і послуг

8,6 6,9 9,0 9,2 8,7 7,7

Джерело: Державна служба статистики України.

299

Таблиця 5.9ВИТРАТ ДОМОГОСПОДАРСТВ

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013

1229,4 1442,8 1722,0 2590,4 2754,1 3072,73456,01

3591,76 3814,0

91,1 90,5 90,0 86,2 87,8 90,0 90,2 90,9 90,3

56,6 53,2 51,4 48,9 50,0 51,6 51,3 50,2 50,1

2,9 2,6 2,6 2,2 3,2 3,3 3,4 3,5 3,5

31,6 34,7 36,0 35,1 34,6 35,1 35,5 37,2 36,7

5,7 5,8 5,9 5,9 5,6 6,1 5,8 6,1 6,0

8,5 9,6 10,9 9,1 9,4 9,3 9,6 9,9 9,5

2,6 2,8 2,9 2,8 2,3 2,4 2,2 2,3 2,3

2,5 2,5 2,5 2,7 3,1 3,1 3,1 3,4 3,4

3,0 3,7 3,4 4,0 3,8 3,7 4,0 4,3 4,3

2,1 2,6 2,6 2,3 2,5 2,7 2,6 2,8 2,8

2,6 2,4 2,4 2,5 1,8 1,8 2,0 2,0 2,1

1,1 1,4 1,3 1,3 1,3 1,3 1,3 1,3 1,2

1,7 2,2 2,3 2,4 2,5 2,4 2,5 2,5 2,5

1,8 1,7 1,8 2,1 2,3 2,3 2,4 2,6 2,6

8,9 9,5 10,0 13,8 12,2 10,0 9,8 9,1 9,7

6,4 7,1 8,5 6,6 7,7 7,6 8,0 8,3 8,0

300

60

50

40

30

20

10

0США Канада Велика

БританіяЯпонія Україна

Продукти харчуванняЖитлоТранспорт

Охорона життяОдяг і взуття

Рис. 5.7. Структура сукупних витрат у різних країнах,2010 р. (% від сукупних витрат домогосподарств)

Складено автором за даними Бюро статистики праці США і Державної служби ста-тистики України.

У своїх дослідженнях директор Інституту демографії та соціа-льних досліджень НАНУ Е. Лібанова доводить, що поширеннябідності, низький рівень життя в Україні в цілому створюють не-переборні перешкоди для впровадження повномасштабної систе-ми соціального страхування, а отже, і для належного соціальногозахисту населення. Нині будь-яке серйозне захворювання, сти-хійне лихо і значне пошкодження будинку або квартири, автомо-більна аварія тощо практично неминуче прирікають усю родинуна зубожіння. Система соціального захисту, що діє в країні, орієн-тована переважно на уразливі верстви населення, а їх підтримкареалізується у формі соціальної допомоги. Водночас поширенняна справді широкі верстви населення добровільного страхування

301

обумовило б багаторазове зниження ризику бідності у разі на-стання страхової події, а отже, зменшило б і необхідність надан-ня соціальної допомоги за рахунок бюджету1. Зрозуміло, що данапроблема має розв’язуватися на системному рівні, а державнасоціальна політика має орієнтуватися на формування економічносамодостатньої особистості, індивіда, спроможного задовольнятипотреби свої та своєї родини, а у результаті зростатиме добробутусієї країни.

Здійснена на основі показників соціальних стандартів діагнос-тика сучасної української моделі соціальної політики дозволяєстверджувати, що, з одного боку, пришвидшена динаміка макро-економічних показників суспільного розвитку в Україні, яка спо-стерігалась упродовж 2000-х років, великою мірою не виявляєсуттєвих соціальних трансформацій у вітчизняній економіці. Наце вказують такі ознаки: відсутність вагомих якісних і структур-них зрушень у національній економіці; недосконале інституціо-нальне середовище в країні; істотне недофінансування соціальноїсфери; відносно низькі індикатори міжнародних рейтингівУкраїни тощо. Визначальною причиною всього цього необхідновважати неадекватне державне управління трансформаційнимипроцесами, невміння, а часто і небажання з боку владних струк-тур радикально перебудовувати усю систему соціально-еконо-мічних відносин в країні, спрямувати її у русло соціалізації від-повідно до сучасних загальносвітових трендів.

Недостатня обґрунтованість і непослідовність кроків у про-цесі ринкової трансформації економіки України, відсутність чіт-кого бачення декларованої Конституцією України національноїмоделі соціально орієнтованої економіки зумовили значні соці-альні диспропорції та деформації в українському суспільстві.Через внутрішню недосконалість і незбалансованість націона-льної моделі соціальної політики перебіг соціальних процесів унашій державі набув малокерованого і значною мірою спорадич-ного характеру. Результатом економічних перетворень став ве-ликою мірою лише демонтаж механізмів державного патерналіз-му і підтримки соціального балансу, звичних соціальних благта ліквідація системи соціальних гарантій, що склались у минуліроки, без відповідної побудови нової відповідно до західно-європейських стандартів системи соціального захисту населен-ня. В умовах нових глобальних викликів, зумовлених зокрема

1 Лібанова Е. М. Соціальні проблеми і соціальні важелі конкурентоспроможності

української економіки // Демографія та соціальна економіка. — 2008. — № 2. — С. 14.

302

впливом сучасної загальносвітової фінансово-економічної кри-зи, посилюється соціальна напруженість у суспільстві, особливосеред економічно активного населення. У цьому зв’язку особ-ливої гостроти набуває необхідність формування цілісної, скоор-динованої та ефективної системи соціального захисту українсь-ких громадян, яка сприяла б розв’язанню назрілих соціальнихпроблем у країні, стимулювала б розширене відтворення націона-льного людського ресурсу загалом.

5.4. Державний соціальний захист населеннята його інструменти

Ключове місце в системі соціальної політики держави нале-жить державному соціальному захисту населення як не-від’ємному елементу і визначальному напряму соціалізації еко-номічного розвитку країни в цілому. Витоки сучасних системсоціального захисту, в розумінні взаємозахисту і взаємодопомогилюдей у складних життєвих ситуаціях, сягають давніх часів. Щекілька століть тому з цією метою створювалися цехові каси, якіоб’єднували ремісників та купців і забезпечували формуваннясвоєрідного грошового фонду взаємодопомоги, кошти якогоспрямовувалися на ті чи інші соціальні цілі (утримання родин за-гиблих чи осіб, які зазнали каліцтва; у випадку хвороби тощо). Зістановленням класу найманих працівників останні консолідуваливласні кошти у спеціальні каси взаємного страхування. Промис-лова революція та викликана нею індустріалізація суспільноговиробництва зумовили становлення цілісних систем соціальногострахування за участі держави і працедавців та оформлення від-повідних відносин у вигляді національного соціально-трудовогозаконодавства.

У цілому важливість державного соціального захисту у сучас-ній ринковій економіці зумовлюється низкою таких чинників:по-перше, специфікою організації сучасного суспільного вироб-ництва, коли головне місце у ньому належить найманій праці, автрата найманим працівником його працездатності загрожує йо-му втратою належного рівня добробуту чи відповідного соціаль-ного статусу; по-друге, обмеженими можливостями індивіда чидомогосподарства власними зусиллями чи за посередництвом су-

303

спільних доброчинних організацій компенсувати повною міроюсоціальні ризики; по-третє, неспроможністю багатьох осіб забез-печити для себе приватне соціальне страхування через обмеже-ність власних доходів або відсутність необхідних і в достатньомуобсязі грошових заощаджень. З огляду на це, державний соціаль-ний захист є ключовим інститутом соціальної політики держави,покликаним забезпечувати гідний рівень і якість життя соціальнонезахищених верств населення.

Сам термін «соціальний захист» набув свого поширення ізприйняттям у 1935 р. у США однойменного Закону про соціаль-ний захист («Social Security Act»). З огляду на багатозначністьперекладу англійського терміна «security», що означає «безпека,охорона, захист, забезпечення, гарантування», в науково-дидак-тичній літературі зустрічаємо багато відповідних синонімічнихдо соціального захисту категорій (соціальна безпека, соціальнезабезпечення, соціальне гарантування тощо), а також множин-ність їхнього трактування. Наведемо лише деякі з них:

— соціальний захист — діяльність держави, спрямована на за-безпечення процесу формування і розвитку повноцінної особис-тості, виявлення і нейтралізацію негативних факторів, які впли-вають на особистість, створення умов для самовизначення йутвердження в житті1;

— соціальний захист населення — це система управління со-ціальними ризиками з метою компенсації шкоди, зниження абозапобігання її впливу на процес розширеного відтворення насе-лення; як соціально-економічна категорія соціальний захист яв-ляє собою відносини з перерозподілу національного доходу з ме-тою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя длякожної людини в умовах дії соціальних ризиків2;

— соціальний захист населення — програми, встановлені за-коном, які забезпечують страхування людей від переривання абовтрати можливості заробітку, а також орієнтовані на компенса-цію деяких специфічних витрат, пов’язаних із шлюбом, наро-дженням або смертю, підтримкою дітей у родинах3.

1 Мачульская Е. Е. Право социального обеспечения: учеб. пособ. для вузов. —

2-е изд., перераб. и доп. — М.: Книжный мир, 1999. — С. 4.2 Антропов В. В. Экономические модели социальной защиты населения в государст-

вах ЕС / Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора экономическихнаук. — М.: Московский государственный технический университет им. Н. Э. Баумана,2007. — С. 11.

3 USA Social Security Administration. Social Security Programs Throughout the World:Europe, 2012 — Retrieved from: http://www.ssa.gov/policy/docs/progdesc/ssptw/index.html

304

У різних країнах світу впродовж тривалого часу розвивалисярізноманітні практики та моделі соціального захисту населенняз відповідними для них цілями й пріоритетами, а також меха-нізмами та інструментами реалізації, в основу яких головнимчином покладено принцип страхування різного роду життєвихризиків (хоча не обмежуються виключно цим). Так, визначаль-ними елементами німецької системи соціального захисту єпенсійне, медичне і страхування від безробіття. В 1995 р. до цієїсистеми було долучено четвертий елемент — страхуванняна випадок необхідності звільнення з причини хвороби чи ста-рості. Відповідні соціальні відрахування є обов’язковими іфінансуються за рахунок страхових внесків працівників підпри-ємств, індивідів і зі спеціалізованих державних фондів. Важ-ливою особливістю системи медичного страхування є те, щострахові поліси є сімейними, тобто ними можуть скористатисяу разі необхідності непрацюючі члени родини застрахованоїособи.

До характерних рис американської системи соціального захис-ту можна віднести відсутність її уніфікованої в загальнонаціо-нальному масштабі структури; адресність програм соціальної до-помоги, що передбачає попередню оцінку соціального станугромадян; розвинутість мережі добровільного медичного страху-вання та приватних закладів із надання платних медичних по-слуг; значну роль благодійних організацій щодо надання соціа-льних послуг населенню; поширеність корпоративних програмсоціального захисту працівників.

На відміну від американської основним принципом шведськоїсистеми соціального захисту є її універсальність, тобто охоплен-ня всіх прошарків населення. Незалежно від рівня індивідуально-го добробуту чи соціального статусу громадяни Швеції берутьсолідарну участь у соціальному фінансуванні, здійснюючи відпо-відні до своїх доходів внески до соціальних фондів. Ключовоюфункцією держави є ефективний перерозподіл коштів від забез-печених на користь соціально незахищених верств населення.Звісно, така модель соціального захисту асоціюється зі значнимподатковим навантаженням на бізнес, яке, однак, трансформу-ється у високий ступінь соціальної захищеності громадян, мінімі-зацію показників соціально-економічної нерівності та бідності вкраїні.

Міжнародний досвід свідчить, що на сьогодні найбільш по-ширеними є три види стратегій соціального захисту загальнона-

305

ціонального рівня, покликані зменшувати загальний рівень абопротидіяти негативним наслідкам соціальних ризиків1:

— превентивні стратегії — розробляються й імплементу-ються національними урядами для зменшення загального рівнясоціальних ризиків у країні за допомогою такої організації суспі-льно-економічного життя, яка приводить до зменшення ймовір-ності настання таких ризиків; реалізується через удосконаленнязагальної системи управління соціально-економічними процеса-ми в країні (політика макроекономічної стабілізації, ефективнаполітика зайнятості населення, розбудова ефективної правоохо-ронної системи тощо), унаслідок чого зовнішнє для кожного ін-дивіда середовище стає менш наповненим ризиками;

— стратегії пом’якшення — покликані зменшувати, пом’як-шувати потенційний негативний вплив соціальних ризиків черезмеханізми їх диверсифікації та страхування; у першому випадку(диверсифікації) за мету ставиться зменшення впливу негативно-го чинника на людей за рахунок розширення і розподілу їхніх до-ходів чи соціально-економічних ресурсів у такий спосіб, що в ра-зі втрати одного з них (наприклад, заробітної плати черезотримання виробничої травми) його негативна дія елімінуєтьсяшляхом заміни даного джерела чи ресурсу на альтернативний(наприклад, особисті заощадження); у другому випадку (страху-вання) передбачається формування певного страхового грошово-го фонду на загальнодержавному рівні чи рівні локальних/ре-гіональних спільнот, кошти з якого виділяються учаснику цьоготовариства в разі настання страхового випадку (з причини хвороби,у зв’язку із втратою роботи, по досягненню пенсійного віку тощо);

— додаткові (покриваючі) стратегії — передбачають наданнятих чи інших соціальних послуг або прямої фінансової допомогиіндивіду (родині) у тому разі, якщо наявні соціальні ризики непокриваються інструментами попередніх двох стратегій.

Отже, сучасна стратегія і тактика соціального захисту насе-лення передбачає застосування широкого спектра інструментів яку формі страхування різноманітних соціальних ризиків, так і че-рез надання прямої соціальної допомоги (у вигляді грошових ви-плат або відповідних соціальних послуг). У цілому як доповнен-ня до стратегій у сучасній міжнародній практиці виділяється9 категорій допомоги людям, спрямованої на забезпечення їхньо-го соціального захисту (рис. 5.8).

1 Крис Де Неуборг. Понятия и вопросы в социальной защите и социальной политике.

— Режим доступа: http://www.adbi.org/files/module3_social_protection_social_policy_ru.pdf

306

ІНСТРУМЕНТИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

медична допомога

допомога в разі хвороби

допомога з безробіття

допомога зі старості

допомога на дітей

допомога у зв’язку з виробничою травмою

допомога з вагітності та у зв’язку з пологами

допомога з інвалідності

допомога у зв’язку із втратою годувальника

Рис. 5.8. Інструменти соціального захисту населення

Залежно від цілей та пріоритетів соціальної політики країн,особливостей організації їхніх національних моделей соціальногоустрою загалом розбудовуються специфічні системи адміністру-вання грошових виплат, які відносять до категорій соціальногозахисту. За цією ознакою виокремлюють такі основні підходи донадання соціальної допомоги:

— надання соціальної допомоги, яка залежить від зайнятості(employment-related system), — традиційно представлене загаль-нодержавною системою соціального страхування (пенсійне, ме-дичне страхування, на випадок безробіття та інші його види, якізалежать від стажу працівника); такі програми фінансуються пов-ністю або значною мірою за рахунок внесків (зазвичай вираже-них у відсотках до доходів), які здійснюються роботодавцями,працівниками і в більшості випадків є обов’язковими для них;нині така допомога поширена у більшості країн світу;

307

— надання соціальної допомоги, що забезпечує універсальнийдоступ до соціального захисту (universal system) — передбачаєнадання соціальної допомоги певного фіксованого рівня усім ін-дивідам незалежно від величини отримуваних ними доходів, ста-тусу зайнятості тощо (пенсії зі старості для осіб старше певноговіку; пенсії для працівників з обмеженими можливостями, вдів,сиріт; сімейні допомоги); соціальні виплати зазвичай фінан-суються із загальних доходів держави, а джерелами фінансуванняє податок на прибуток підприємств, внески працівників і робото-давців; поширене у таких країнах, як Аргентина, Ісландія, Ірлан-дія, Нідерланди, Норвегія, Швеція та ін.;

— надання соціальної допомоги на основі перевірки плато-спроможності (means-tested system) — встановлює право людейна отримання соціальної допомоги за умови відповідності їхньо-го рівня доходів чи наявних ресурсів (платоспроможності) зага-льноприйнятим соціальним стандартам; до такої допомоги нале-жать різного роду соціальні пенсії, які зазвичай фінансуються іззагальних доходів бюджету країни; на сьогодні практикується убагатьох країнах світу.

Державна політика у сфері соціального захисту та соціальногозабезпечення в незалежній Україні сягає 1991 р. і за своїм станов-ленням може бути поділена на такі етапи1:

Перший етап (1991—1996 рр.). До прийняття КонституціїУкраїни 1996 року регулювання державної соціальної політикимало фрагментарний характер і було спрямоване на задоволеннясоціальних потреб доволі обмеженого кола осіб. Для цього етапунасамперед характерний наголос на розв’язанні проблем соціаль-ної політики, успадкованих з радянських часів (соціальний за-хист ветеранів війни, громадян, постраждалих унаслідок Чорно-бильської катастрофи, репресованих громадян та ін.).

Другий етап (1996—2000 рр.). З прийняттям 28 червня 1996 рокуКонституції України, яка визначила Україну як соціальну державу,фактично розпочався процес становлення національної системи со-ціального захисту та соціального забезпечення. Цей етап відзначив-ся прийняттям актів, які застосовували різні концепції та підходидля визначення найбільш актуальних питань державної політики усфері соціального захисту та соціального забезпечення.

Третій етап (2000—2003 рр.). На даному етапі фактично булосформовано основний масив нормативно-правових актів, які ви-

1 Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні. Реальний стан

та перспективи реформування. — К.: Центр громадської експертизи, 2009. — С. 22—23.

308

значили загальне спрямування нинішньої системи соціальногозахисту та соціального забезпечення. Точкою відліку у цьомупроцесі стало прийняття Закону України «Про державні соціальністандарти та державні соціальні гарантії». Основні зусилля натретьому етапі були спрямовані на визначення питань державноїполітики щодо найбільш соціально вразливих груп населення.

Четвертий етап (2003 рік — до сьогодні). На цьому етапіспостерігається системна діяльність у сфері наближення законо-давства України до європейських соціальних стандартів. Основ-ним моментом у цій діяльності стало прийняття Закону України«Про соціальні послуги», який відобразив тенденцію переорієн-тації державної політики у сфері соціального захисту та соціаль-ного забезпечення з призначення пільг та здійснення соціальнихвиплат на організацію надання соціальних послуг.

Ключовим елементом сучасної системи соціального захисту вУкраїні, покликаним забезпечувати конституційне право грома-дян на соціальний захист1, є загальнообов’язкове державне соціа-льне страхування як «система прав, обов’язків і гарантій, яка пе-редбачає надання соціального захисту, що включає матеріальнезабезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тим-часової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття знезалежних від них обставин, а також у старості та в інших випад-ках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, щоформуються за рахунок сплати страхових внесків власником абоуповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетнихта інших джерел, передбачених законом»2. Види загально-обов’язкового державного соціального страхування згідно з по-ложеннями «Основ законодавства України про загальнообов’яз-кове державне соціальне страхування» наведені на рис. 5.9.

Систему загальнообов’язкового державного соціального стра-хування в Україні доповнюють також такі основні форми (ін-струменти) соціального захисту, передбачені чинним законодав-ством:

— пільги (часткове чи повне звільнення від плати за різнома-нітні послуги і товари, а також можливість придбання певних то-варів за зниженими цінами);

1 За статтею 46 Конституції України право на соціальний захист включає право назабезпечення громадян у разі цілковитої, часткової або тимчасової втрати працездатнос-ті, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості тав інших випадках, передбачених законом.

2 Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне стра-хування / Верховна Рада України; Закон від 14.01.1998 № 16/98-ВР. — Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/16/98-%D0%B2%D1%80

309

— соціальні та компенсаційні виплати (різноманітні форми ма-теріальної та соціальної допомоги, надбавок, доплат і компенсаційсоціального призначення, що виплачуються у грошовій формі);

— соціальні послуги (спрямовані на відновлення або підтри-мання нормальної життєдіяльності найбільш соціально вразливихкатегорій населення або осіб, що піддаються різноманітним соці-альним ризикам або зазнали певних труднощів з вини держави).

Пенсійнестрахування

Інші видистрахування,передбачені

законами України

У зв’язку з тим-часовою втратоюпрацездатності тавитратами, зумов-леними похо-

ваннями

Страхуванняна випадокбезробіття

Медичнестрахування

Від нещасноговипадку навиробництвіта профзахво-

рювання

Загальнообов’язковедержавне соціальне

страхування

Рис. 5.9. Види загальнообов’язкового державногосоціального страхування в Україні

Доцільно зауважити, що знаковим для України в контекстімодернізації національної моделі соціального захисту населення

310

стало прийняття у 2003 р. Закону «Про соціальні послуги», якийнабув чинності 1 січня 2004 року1. Фактично із введенням дано-го закону було започатковано переорієнтацію пострадянськоїпрактики непрозорих пільг і не завжди ефективних соціальнихвиплат на розбудову європейської моделі соціального захисту тасоціального забезпечення, центральне місце в якій відводитьсясоціальним послугам. Законодавець дає таке визначення «соціаль-них послуг» (ст. 1 закону): це — комплекс правових, економічних,психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших за-ходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, якіперебувають у складних життєвих обставинах та потребуютьсторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їхжиттєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повно-цінного життя. Із введенням у дію закону також з’явилися широкіможливості залучати до надання соціальних послуг недержавніорганізації та установи, а також волонтерські організації. Перед-бачено, що надання соціальних послуг здійснюють соціальніпрацівники та інші фізичні особи, які мають відповідну освіту ісхильні за особистими якостями до надання соціальних послуг.

Отже, соціальний захист населення є ключовим елементом соці-альної політики держави, її незамінним атрибутом. Її сучаснийдиверсифікований інструментарій покликаний компенсувати недо-ліки організації економічного життя людей незалежно від типу еко-номічної системи чи цілей її функціонування. Ефективність цієїсистеми безпосередньо визначає рівень соціалізації виробництва,забезпечення рівня та якості життя населення.

Резюме

Одним із найактуальніших у сучасній соціально-економічнійнауці завдань є пошук та обґрунтування шляхів і методів органі-зації ефективної економічної системи суспільства, здатної гене-рувати високі соціальні стандарти, підтримувати свою стійкість ізабезпечувати розширене суспільне відтворення у довгостроковійперспективі. Соціалізація економічної системи суспільства пере-дусім виявляється в соціальній переорієнтації суспільного вироб-

1 Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 року, № 966-IV. — Режимдоступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/966-15

311

ництва, гуманізації праці і життя людей, пом’якшенні соціальноїдиференціації і зростанні значення соціальної сфери, в цілому вполіпшенні добробуту населення, його рівня і якості життя. Томуцілком виправдано соціалізована економічна система являє со-бою найвищий рівень свого розвитку, позаяк найповніше орієн-тована на людську особистість.

Невід’ємною органічною складовою такої системи суспільно-економічного устрою є соціальна політика держави, покликана за-безпечувати добробут та всебічний розвиток суспільства, соціаль-ну підтримку і захист найбільш вразливих верств населення. Томувивчення сутності, цілей і завдань, структури соціальної політики,типологізації її національних моделей, підходів до аналізу рівня ідинаміки соціальних стандартів у країні, а також поширених про-гресивних практик соціального захисту населення тощо є важли-вим етапом освоєння студентами курсу соціальної економіки.

Опанування даної теми дозволить студентам використати на-буті знання у їхній подальшій навчальній і науковій роботі, зок-рема під час підготовки семінарських занять, рефератів, курсовихробіт, проведення різного роду досліджень. Засвоєння наведеногоматеріалу сприятиме формуванню у студентів ефективних нави-ків і вмінь об’єктивно та системно оцінювати основні соціально-економічні процеси у державі, аналізувати конкурентні перевагиі недоліки сучасних національних моделей соціальної політики,ключові тенденції та структурні зрушення у міжнародному таглобальному соціальному просторі загалом.

Терміни та поняття

Соціальна політика — це діяльність державних і цивільних інститу-тів, суспільних груп і окремих осіб (суб’єктів соціальної політики),спрямована на реалізацію природних прав людини, що забезпечують їїжиттєдіяльність і розвиток як соціальної істоти за невід’ємного дотри-мання її цивільних прав і свобод.

Модель соціальної політики держави — певний постійний набірстійких характеристик, які всеохоплююче визначають та описують функ-ціонування економіки країни, зокрема соціальної сфери, у напрямі за-безпечення добробуту людей і їхнього соціального захисту.

Державні соціальні стандарти — встановлені законами, іншиминормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комп-

312

лекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальнихгарантій.

Соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживанняпродуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпеченняосвітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурнимипослугами.

Державні соціальні гарантії — встановлені законами мінімальнірозміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соці-альної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленізаконами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечуютьрівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забез-печення нормального функціонування організму людини, збереженняїї здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набо-ру непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхід-них для задоволення основних соціальних і культурних потреб особис-тості.

Соціальний захист — діяльність держави, спрямована на забезпе-чення процесу формування і розвитку повноцінної особистості, вияв-лення і нейтралізацію негативних чинників, які впливають на особис-тість, створення умов для самовизначення й утвердження в житті.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування — системаправ, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту,що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної,часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в іншихвипадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що фор-муються за рахунок сплати страхових внесків власником або уповно-важеним ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших дже-рел, передбачених законом.

Соціальні послуги — комплекс правових, економічних, психологіч-них, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованихна окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складнихжиттєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, з метою по-ліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації таповернення до повноцінного життя.

Питання для перевірки знань?1. У чому суть соціальної політики та чим зумовлена множин-

ність підходів до її трактування у сучасній науковій літературі?2. Які ключові завдання соціальної політики з позицій її основ-

них суб’єктів?

313

3. Сформулюйте цілі та пріоритети соціальної політики дер-жави в частині її стратегічних та оперативних вимірів.

4. Виходячи з яких принципів формується та реалізується со-ціальна політика держави?

5. Поясність сутність і необхідність розмежування національ-них моделей соціальної політики.

6. Дайте характеристику ліберальної, соціал-демократичної такорпоративістської моделей соціальної політики. Вкажіть основ-ні відмінні ознаки між ними.

7. Суть соціальних стандартів і соціальних гарантій.8. З якою метою в багатьох сучасних країнах встановлюються

показники прожиткового мінімуму?9. Якими нормативно-правовими актами встановлюються со-

ціальні стандарти та соціальні гарантії в Україні?10. Якою мірою відповідає сучасній світовій практиці нині

чинна методика встановлення прожиткового мінімуму в Україні?11. Як ви оцінюєте нинішній рівень соціальних стандартів в

Україні порівняно з іншими країнами світу?12. Зміст та основні завдання державного соціального захисту

населення.13. Дайте характеристику основним методам та інструментам

державного соціального захисту населення в Україні.14. Чим відрізняється соціальний захист населення від соціаль-

ної політики в цілому?15. Дайте характеристику основним стратегіям соціального за-

хисту населення.

Завдання для індивідуальної роботи

1. Дослідіть успішний світовий досвід розробки та реалізаціїдержавної соціальної політики. Результати дослідження оформітьу вигляді наукового звіту.

2. Проаналізуйте, які ключові тренди соціалізації економічно-го розвитку характерні для сучасної економіки України. Якимчином можливе їх коригування відповідно до загальноцивіліза-ційних тенденцій суспільно-економічного поступу? Запропонуй-те власні шляхи нарощення соціальних стандартів в Україні.

3. Спираючись на показники основних соціальних стандартіву країні, таких як ВВП на душу населення, темпи приросту ВВП,рівень безробіття, скласти порівняльну аналітичну таблицю із

314

відповідними даними за різні періоди (1980—1990 рр., 1991—2000 рр., 2001—2012 рр.), які б характеризували рівень і дина-міку соціально-економічного добробуту по групах країн, щоскладають «Англосаксонський режим добробуту», «Континен-тально-Європейський режим добробуту» і «Нордичний режимдобробуту» (згідно із Еспінг-Андерсеном). За результатами про-веденого аналізу сформулюйте висновки щодо загальних тен-денцій зміни соціальних стандартів у досліджуваних країнах удовгостроковому періоді. Для пошуку необхідних статистичнихданих необхідно використати дані Міжнародного валютногофонду (база даних Світових економічних оглядів / WorldEconomic Outlook Databases).

4. Змоделюйте на основі оцінки сучасного стану і тенденційрозвитку контури національної моделі соціальної політикиУкраїни. Які шляхи реформування сучасної української соціаль-ної політики ви вбачаєте як потенційно ефективні?

5. На основі огляду сучасної вітчизняної та іноземної науковоїлітератури підготуйте індивідуальне дослідження щодо сучасно-го стану, характеристики та особливостей реалізації соціальноїполітики у високорозвинутих країнах світу та країнах, що розви-ваються.

Література

1. Європейська соціальна хартія (Переглянута) (ETS № 163): РадаЄвропи; Хартія, Міжнародний документ вiд 03.05.1996 № ETS № 163(Сайт Верховної ради України — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_062).

2. Європейська соціальна хартія: Рада Європи; Хартія, Міжнарод-ний документ від 18.10.1961 № ETS № 35 (Сайт Верховної ради України— http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=994_300).

3. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державнісоціальні гарантії» // Відомості Верховної Ради України. — 2000. —№ 48. — С. 409.

4. Закон України «Про прожитковий мінімум» // Відомості Верхов-ної Ради України. — 1999. — № 38. — С. 348.

5. Закон України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії(переглянутої) від 14.09.2006 № 137-V Сайт ВРУ — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/137-16.

315

6. Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 року,№ 966-IV. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/966-15

7. Основи законодавства України про загальнообов’язкове держав-не соціальне страхування / Верховна Рада України; Закон від 14.01.1998№ 16/98-ВР. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/16/98-%D0%B2%D1%80

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2000 р.№ 656 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів не-продовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і де-мографічних груп населення». — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=656-2000-%EF&p=1268131345902313

9. Амоша О., Новікова О. Проблеми та шляхи забезпечення соціа-льної орієнтації економіки України // Журнал європейської економіки.— 2005. — Т. 4. — № 2. — С. 173—184.

10. Антропов В. В. Экономические модели социальной защиты на-селения в государствах ЕС / Автореферат диссертации на соисканиеученой степени доктора экономических наук. — М.: Московский госу-дарственный технический университет им. Н. Э. Баумана, 2007. — 48 с.

11. Бабкин Н. Основы социальной работы: учеб. для вузов /Н. И. Бабкин [и др.]. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 368 с.

12. Баранова Н. П., Новікова Т. В. Соціальні стандарти та гарантії всистемі соціальної політики України / Центр перспективних соціальнихдосліджень. — Режим доступу до статті: http://cpsr.org.ua/?pr=9&id=415

13. Баркер Р. Словарь социальной работы: пер. с англ. / Р. Баркер.— М. : Наука, 1994. — 275 с.

14. Бражко О. В. Формування соціальної політики в системі держав-ного регулювання зайнятості населення / О. В. Бражко // Держава та ре-гіони. Серія: Державне управління. — 2009. — № 4. — С. 144—152.

15. Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпеченняза ринкової економіки / М. Ганслі Теренс. — К.: Основи, 1996. — 238 с.

16. Горлач М. Політологія : наука про політику: [підручник длястуд. вищ. навч. закл.] / М. І. Горлач, В. Г. Кремень. — К. : Центр на-вчальної літератури, 2009. — 840 с.

17. Гриненко А. М. Соціальна політика: навч.-метод. посіб. для са-мост. вивч. дисципліни. — К.: КНЕУ, 2003. — 309 с.

18. Доклад о развитии человека 2010. Реальное богатство народов:пути к развитию человека / Пер. с англ.; ПРООН. — М.: Весь Мир,2010. — 244 с.

19. Загорський В. С. Концептуальні засади державної соціальної по-літики / В. С. Загорський, Г. С. Лопушняк // Ефективність державногоуправління: зб. наук. пр. — Вип. 21. — Львів : ЛРІДУ НАДУ. —С. 13—20.

20. Капицын В. М. Социальная политика и право: сущность и взаи-мозависимости / В. М. Капицын // Российский журнал социальной ра-боты. — 1998. — № 8. — С. 18—25.

21. Колков В. В. Социальная безопасность / В. В. Колков. — М. :Наука, 1998. — Ч. 1. — 127 с.

316

22. Колот А. Соціальна політика в умовах глобалізації та лібералі-зації економічних відносин: здобутки, втрати, тенденції // Демографіята соціальна економіка. — 2008. — № 1(9). — C. 23—41.

23. Лібанова Е. М. Соціальні проблеми і соціальні важелі конкурен-тоспроможності української економіки // Демографія та соціальна еко-номіка. — 2008. — № 2. — С. 5—19.

24. Лоренц У. Социальная работа в изменяющейся Европе. — К.:Ассоциация психиатров Украины, 1997. — С. 31—37.

25. Маджоне Дж. Социальная политика и управление: идеи, инте-ресы и институты // Политическая наука. Новые направления / Дж. Ма-джоне. — М. : Наука, 2003. — 625 с.

26. Мачульская Е. Е. Право социального обеспечения: учеб. пособ.для вузов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Книжный мир, 1999.

27. Нельсон Б. Дж. Социальная политика и управление: общие проб-лемы / Б. Дж. Нельсон // Политическая наука. Новые направления. —М.: 1999. — С. 528—531.

28. Сергієнко О. Соціальна політика в сучасному світі та в Україні /О. Сергієнко // Україна: аспекти праці. — 2002. — № 1. — С. 31—37.

29. Система соціального захисту та соціального забезпечення вУкраїні. Реальний стан та перспективи реформування. — К.: Центргромадської експертизи, 2009. — 104 с.

30. Скуратівський В. Соціальна політика /В. Скуратівський, О. Па-лій, Е. Лібанова. — К. : УАДУ, 1997. — 362 с.

31. Словник іншомовних слів / [укл.: С. М. Морозов, Л. М. Шкара-пута]. — К.: Наук. думка, 2000. — С. 451.

32. Соціальна економіка: навч. посіб. / Кол. авт. О. О. Бєляєв,М. І. Диба, В. І. Кириленко та ін. — К.: КНЕУ, 2005.

33. Стойка А. Критерії формування та реалізації соціальної політи-ки: теоретичний аспект // Держава та регіони. Сер. Державне управлін-ня. — 2010. — № 3. — С. 227—233.

34. Тимофеев Ю. В. Модели и тенденции развития государственнойсоциальной политики в России / Автореферат диссертации на соиска-ние ученой степени кандидата экономических наук: Волгоград, 2011.

35. Холостова Е. Социальная политика / Е. И. Холостова. — М.:ИНФРА-М, 2001. — 204 с.

36. Черленяк І. І. Про методику дослідження ідентифікації європей-ських соціальних стандартів. Стратегічні пріоритети. — 2008. —№ 4 (9). — С. 121—128.

37. Чук А. В. Соціальна політика та пенсійне забезпечення в еконо-мічній структурі суспільства України // Стратегія економічного розвит-ку України. — 2002. — № 1. — С. 90—99.

38. Шевчук А. П. Формування моделей соціальної політики як скла-дова державного управління в соціально-економічній сфері // Універси-тетські наукові записки. — 2006. — № 2 (18). — С. 310—317.

39. Ягодка А. Г. Соціальна інфраструктура і політика: навч. посіб. —К.: КНЕУ, 2000. — 212 с.

317

40. Alcock P. The Comparative Context // International Social Policy:Welfare Regimes in the Developed World / Ed. by Aicock P., Graig G.-Hampshire; New York: Palgrave, 2001. — P. 16.

41. Deacon B. Socially responsible globalization: The challenge forsocial security. Paper of the Year 2000 International Research Conference onSocial Security. — Helsinki, 2000. — P. 7.

42. Douglas McTaggart, Christopher Findlay, Michael Parkin.Economics. 5th edition: Pearson Education Australia, 2007.

43. Easterly William. Life during Growth // Journal of EconomicGrowth. — 1999. — № 4 (3). — Pp. 239-79.

44. Epstein W. M. American policy-making welfare as ritual. — Lanham,Boulder, New York and Oxford: Rowman and Littlefield Publishers, 2002.— P. 2.

45. Esping-Andersen G. Three Worlds of Welfare Capitalism. —Princeton: Princeton University Press, 1998.

46. George V., Wilding P. Ideology and Social Welfare.-London:Routlege, 1985. — 172 p.

47. Goldberg G. S. Diminishing Welfare: Convergence toward a LiberalModel? // Diminishing Welfare: A Cross-National Study of Social Provision/ Ed. by Goldenberg G., Rosenthal M. — Westport; Connecticut; London:Auburn House, 2002. — P. 342-343.

48. Hudson R., Williams A. M. Re-Shaping Europe: The challenge of newdivisions with homogenized political-economical space // Rethinking Europeanwelfare: transformation of Europe and social policy / Ed. by Fink J., Lewis G.,Clarke J. — London, Thousand Oaks and California: Sage, 2001. — P. 42.

49. Ksiezopolski M. Modele polityki spolecznej. — Warszawa, 2001.50. Mishra R. Society and Social Policy / 2d ed. — London: MacMillian,

1981. — P. 101—134.51. Rosenberg J. The Follies of Globalization Theory.- London and New

York: Verso, 2000. — 205 p.52. Spicker P. Introduction to Social Policy: On-line textbook, 2001. —

http://www2.rgu.ac.uk/publicpolicy/introduction/policy.htm.53. Titmus R. M. Social Policy: An Introduction. — London: Allen &

Unwin, 1974. — 218 p.54. U.S. Bureau of Labor Statistics, Current Spending Topics: How do

U.S. expenditures compare with those of other countries? — Режим досту-пу: http://www.bls.gov/opub/focus/volume2_number16/cex_2_16.htm.

55. USA Social Security Administration. Social Security ProgramsThroughout the World: Europe, 2012 — Retrieved from: http://www.ssa.gov/policy/docs/progdesc/ssptw/index.html

56. Weekers S., Pijl M. Home Care and Care Allowance in the EuropeanUnion. — Netherlands: NIZW, 1998. — 288 p; Kari M. Meeting with EUsocial policy: The experience of a new Member State. — Antwerpen-Apeldoorn: Maklu, 1998. — 272 p.

57. Willams F. Social Policy: A Critical Introduction.- Cambridge: PolityPress, 1989. — P. 21.