МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Ю.В. КОСЕНКО

ОСНОВИ ТЕОРІЇ МОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Навчальний посібник

3

СумиСумський державний університет

2011

4

УДК 81’42 (075.8) ББК 81.001.1 К 71

Рецензенти:

С.О. Швачко - д.філол. н., професор, зав. кафедритеорії та практики перекладу Сумського державногоуніверситету;Ю.А. Зацний - д.філол.н., професор, зав. кафедритеорії та практики перекладу з англійської мовиЗапорізького національного університету;Е.Г. Мандич - к.філол.н., доцент, зав. кафедриіноземних мов Інституту філології Сумськогодержавного педагогічного університетуім. А.С. Макаренка

Рекомендовано до друку вченою радоюСумського державного університету

як навчальний посібник (протокол № від січня 2011р.)

Косенко Ю.В.К 71 Основи теорії мовної комунікації: навч. посіб.

/ Ю.В. Косенко. – Суми: Сумський державний університет, 2011. – 187 с.

У навчальному посібнику розглядаються особливостімовленнєвої діяльності у плані співвідношеннязакономірностей спілкування і структури мовленнєвогоакту, з'ясовуються статус і типологія вияву форм таучасників мовленнєвого спілкування, простежуєтьсякорелятивність мовленнєвої діяльності з іншимирізновидами діяльності людини, визначається специфікаспіввідношення мовленнєвої діяльності і мислення.Аргументовано прокоментовано інвентар функцій мови,

5

виявлено особливості системного характеру мови як засобузбереження та передачі інформації, з'ясовано статустеорії мовленнєвої діяльності як науки. Наведено списоклітератури до кожної із розглянутих тем.

Адресована студентам-філологам (бакалаврам,спеціалістам, магістрам) усіх форм навчання, слухачамприскореної очно-заочної форми навчання, учителям-словесникам.

УДК 81’42 (075.8)ББК 81.001.1

© Косенко Ю.В.,2011

© Сумськийдержавний

університет,2011

6

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………. 8ТЕМА 1. КОМУНІКАЦІЯ…………………………… 111. Спілкування та діяльність……………………………

11

2. Стилі спілкування……………………………………. 123. Чим відрізняється спілкування від комунікації…….

16

4. Ознаки спілкування………………………………….. 185. Типові визначення комунікації……………………...

19

6. Наукові підходи, яківикористовуються до “основ теоріїкомунікації”…………………………………...

25

Список основної літератури…..……………………….

28

Запитання до теми 1……………..…………………….. 28

ТЕМА 2. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРОМОВЛЕННЯ ТА МИСЛЕННЯ…………………... 29

1. З історії вивчення мовленнєвої діяльності………….

29

1.1. Витоки теорії мовленнєвоїдіяльності. Античні й середньовічніпідходи до мовленнєвої діяльності

29

1.2. ХІХ століття у вивченнімовленнєвоїдіяльності…………………………………………….

30

7

1.3. ХХ століття у вивченнімовленнєвоїдіяльності……………………………………………..

31

2. Мовлення: поняття, терміни…………………………

32

2.1. Мова та мовлення: спільне йвідмінне…………

33

2.2. Науки, що вивчаютьмовлення……………….

34

3. Види мовлення як діяльності. Мислення і мовлення

35

3.1. Види мовлення………………………………... 353.2. Мислення імовлення…………………………....

37

4. Різновиди мовлення за формою вираження думки...

38

4.1. Внутрішнємовлення………………………….....

38

4.2. Зовнішнє мовлення………………………..……. 39Список основної літератури…………………..………..

41

Запитання до теми 2……………………………..……... 42

ТЕМА 3. КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОЦЕС……...…. 431. Комунікативний процес: природа,структура,аспекти………………………………………………..

43

2. Етапи в розвитку комунікації ...……...……………...

45

8

3. Монологічна (одновекторна) тадіалогічна (багатовекторна) формамовлення………...………..

47

4. Види комунікації……...……………………………... 495. Типи, моделі, функції комунікації……………..…...

51

Список основної літератури……..…………………….

53

Список додаткової літератури…..……………………..

53

Запитання до теми 3………….……………………….... 55

ТЕМА 4. ПРОБЛЕМИ КОНФЛІКТІВ УСПІЛКУВАННІ ЛЮДЕЙ……..……….…………….. 541. Поняття конфліктів, їхособливості…..…………….

59

2. Конфліктна ситуація, складові таетапи розвитку....

61

3. Основні типи конфліктів….……………….………....

63

4. Способи вирішення конфліктів..…………………….

67

5. Конфлікти під час спілкування здітьми………...….

69

Список основної літератури……..……………………..

80

Запитання до теми 4………………….……………….... 81

ТЕМА 5. МОВЛЕННЄВЕ 82

9

СПІЛКУВАННЯ….........1. Форми, у яких здійснюєтьсямовленнєвеспілкування…………………………………………...

82

2. Моделі породження мовлення…………………..…..

85

Список основної літератури………………….………...

99

Запитання до теми 5………………………..…………... 100

ТЕМА 6. МЕТАКОМУНІКАЦІЯ…..…………...…... 1011. Сучасні напрями аналізу метакомунікації………….

101

2. Фатична метакомунікація……………..………….....

108

2.1. Фази метакомунікативного акту………………..

112

2.2. Статус метакомунікативних одиниць……….....

114

2.3. Метакомунікативні одиниці якносії контекстуалізуючої, соціально-дейктичної та інтерсуб’єктноїінформації………………………….

116

Список основної літератури…………………………… 120Запитання до теми 6……………………………………. 124

ТЕМА 7. ЕТИКЕТ……………………………………... 1261. Історія виникнення й розвитку етикету……………..

127

10

2. Мовленнєвий етикет…………………………………. 1343. Епістолярний етикет…………………………………. 1424. Службовий етикет…………………………………… 1444.1. Одяг і зовнішнійвигляд………………………...

146

4.2. Підготовка доспілкування……………………...

151

4.3. Прийом підлеглих…………………………….… 1534.4. Бесіда з відвідувачами….………………...….….

156

Список основної літератури…………………………....

160

Запитання до теми 7……………………………………. 160

ТЕМА 8(1). ДИСКУРС…………………………….…. 1611. Дискурс як форма мовленнєвої взаємодії…………..

161

2. Діалогічний дискурс………………..………………...

168

Список основної літератури……………..……………..

174

Запитання до теми 8(1)………………..……………….. 178

ТЕМА 8(2). КОМП’ЮТЕРНИЙ ДИСКУРС……….. 1801. Лексико-стилістичні особливостікомп'ютерногодискурсу………………………………………………

181

1.1. Комп'ютерний дискурс яксоціальна підсистема

181

11

мови...........................................................1.2. Аналіз розвитку українськогокомп'ютерного жаргону як новоїсубкультури....................................

191

2. Місце комп'ютерного дискурсу в комунікативному середовищі……………………...……….……………

193

2.1. Загальні характеристикикомп'ютерного спілкування……..……………………………………

193

2.2. Графічні засоби передачі емоційпід час комп'ютерногоспілкування……….………………...

196

2.3. Лінгвістичні характеристикикомп'ютерного дискурсу…..……………..…………………………....

199

Список основної літератури ………………………….

205

Запитання до теми 8(2)………………………………… 206

ТЕМА 9. СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИДІАЛОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ДИСКУРСІ……. 207

1. Соціальні чинники як показникимовленнєвої поведінкикомунікантів………………….…………..

207

2. Гендерний аспект діалогічного дискурсу…………..

212

12

Список основної літератури…………………………....

214

Запитання до теми 9 ………………………………….... 215

ТЕМА 10. НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ КОМУНІКАЦІЇ………………………….………….

216

1. Фонація……………………………………………….. 2192. Кінесика……………………………………………… 2242.1. Жести у системі невербальнихзасобівкомунікації....................................................................

226

2.2. Види жестів……………………………………….... 2272.2.1. Ритмічні жести………………………………….... 2272.2.2. Емоційні жести…………………………………... 2292.2.3. Жести-знаки…………………………………….... 2302.2.4. Вказівні жести……………………………………. 2302.2.5. Образотворчі жести……………………………....

231

2.2.6. Жести-символи…………………………………... 2322.3. Роль жестів у виникненні звуковоїмови………….

233

3. Інші невербальні засоби комунікації………………..

234

3.1. Мова прапорів…………………………………….... 2363.2. Мова свисту……………………………………….... 2373.3. Мова музичних інструментів……………………...

239

13

3.4. Мова вигуків……………………………………….. 241Список основної літератури……..……………………..

244

Запитання до теми 10…………………………...……… 244

ДОДАТОК А…………………………………..……….. 246

ДОДАТОК В………………………………...…………. 254

14

ВСТУП

Зв’язуючим процесом обміну інформацієює комунікація. Перша потреба в комунікаціїна рівні організації пов’язана з наданнямнеобхідної інформації з відповідногопитання, щоб дозволяти кожному виконуватисвою роботу ефективно і сприяти досягненнюмети організації.

Неможливо переоцінити важливістькомунікації в діяльності організації.Більшість із того, що роблять керівники,аби полегшити організацію досягнення їїцілей, вимагає ефективного обмінуінформацією. Якщо люди не зможутьобмінюватись інформацією, то зрозуміло, щовони і не зможуть працювати разом,формувати цілі й досягати їх. Комунікації— це складний процес, що складається ізвзаємозалежних кроків. Кожен із цих кроківдуже потрібний і важливий для того, щобзробити наші думки зрозумілими іншійособі. Кожен крок — це пункт, в якому,якщо ми будемо недбалими і не будемодумати про те, що робимо, — зміст можебути загублений.

Мова – найсуттєвіша і визначальначастина людської особистості, чинник її

15

поведінки, мислення, усвідомлення рівнябуттєвості у світі та виокремлення у світіцивілізованих народів. Саме мова постаєвирішальним та основним чинникомідентифікації себе до їй подібних. Мова засвоєю сутністю це об'єднана духовнаенергія народу, вона є відбиттям духулюдського і засобом для творчогоперетворення матеріального світу у світдуховний (за В.фон Гумбольдтом).

Сам визначуваний інвентар функцій мови(від трьох основних – інформаційна,комунікативна, мисленнєва – і до цілоїгами, в якій знову ж таки чіткоокреслюються ядерні та напівпериферійні,пор.: поряд з названими додаютьсяестетична, репрезентативна, виховна,координаційна тощо) не дозволяє говоритипро мову як про щось супровідне в життєвійенергії народу, оскільки її значущістьпостає вершинною в естафеті духовноїспадщини, об'єднанні людей у культурномута цивілізаційному плані, індивід живе умові і реалізує себе через мову. Все цеуможливлює діаметрально два підходи доз'ясування значущості мови у суспільномуперебігові та житті окремого її носія.Прихильники першого підходу зводятьрольову функцію мови лише до засобу

16

спілкування, наголошуючи при цьому на їїстатусі як найважливішого засобуспілкування. Тому в цьому разі моварозглядається у протиставленні чи узіставленні з іншими засобами спілкування,здебільшого несловесного типу.Послідовники другого погляду на значеннямови у розвитку людського суспільства,самої цивілізації наголошують на тому, щомова завжди втілює у собі своєрідністьнароду (за В.фон Гумбольдтом). Останнійпогляд дозволяє кваліфікувати значущістьмови у житті людської спільноти як одногоз найвизначніших компонентів нації,поступу її духу, витворювача енергетики іможливостей потенційних / реальнихсамореалізації та самоідентифікаціїіндивіда через мову і загалом народу якнації через мову.

Мова у своєму загальному виявістатично, відносно стабільна, довговічна,довготривала, належить суспільству,охоплює і “включає у свій діапазон” досвіднації, відображає її картину світу, самамова у своїй цілісності може бутиокреслена як національно-коґнітивнийпростір, в якому виявляється дух народу,його багатство. Мова у своїх виявах незалежить від конкретних обставин, а

17

мовлення конкретне, активне, динамічне, євиявом творчої ініціативності індивіда(пор. твердження про ідіостиль того чиіншого письменника). На мовлення суттєвовпливає кортеж спілкування, ті обставини,в яких реалізує себе адресат й адресант.Мовлення має свої основні варіантифіксації – усно-звуковий або писемний, укожному разі суттєву роль відіграє часйого реалізації, просторові компоненти,актуалізація певних величин. Усе це робитьмовлення індивідуальним, ситуативномотивованим тощо. Навчальний посібник“Основи теорії мовної комунікації”покликаний дати відповідь на ряд питань,пов'язаних з умовами формування мовлення,співвідношенням у ньому спонтанного інеспонтанного, колективного йіндивідуального, закономірностей виявуіндивіда через мову й у мові, значущостітенденцій омовлення у сучасномумакросвіті. У цьому навчальному посібникуможна знайти відповіді на багатоактуалізованих питань, мотивованихспецифікою людського мовлення, значущістюйого у становленні людини як особистості.

18

ТЕМА 1. КОМУНІКАЦІЯ

1. СПІЛКУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ

Уся система ставлення людини до іншихлюдей реалізується у спілкуванні. Поняття"спілкування" є одним із центральних усистемі психологічного знання. Соціальнафункція спілкування полягає в тому, щовоно є засобом передання суспільногодосвіду. Його специфіка визначається тим,що в процесі спілкування суб'єктивний світоднієї людини розкривається для іншої,відбувається взаємний обмін діяльністю,інтересами, почуттями та ін. У спілкуваннілюдина формується і самовизначається,виявляючи свої індивідуальні особливості.Результат спілкування – налагодженняпевних стосунків з іншими людьми. Завдякиспілкуванню здійснюється інтеграція людей,виробляються норми поведінки, взаємодії.Зв'язок людей у процесі спілкування єумовою існування групи як цілісноїсистеми. Спілкування координує спільні діїлюдей і задовольняє потребу впсихологічному контакті. Потреба успілкуванні є однією з первинних потребдитини. Вона розвивається від простих форм

19

(потреба в емоційному контакті) до більшскладних (співробітництво, інтимно-особисте спілкування). У процесііндивідуального розвитку змінюються мотивиспілкування. М.І. Лісіна окреслила такістадії розвитку потреби дитини успілкуванні: потреба в увазі тадоброзичливості дорослого (перше півріччяжиття), у співробітництві (раннійдошкільний вік), у зацікавленостідорослого потребами дитини (молодший тасередній дошкільний вік), увзаєморозумінні та співпереживанні(старший дошкільний вік). Основні мотиви успілкуванні дітей дошкільного віку –пізнавальні, ділові та особистісні.

Спілкування тісно пов'язане здіяльністю. Будь-яка форма спілкування єформою спільної діяльності, люди завждиспілкуються в процесі певної діяльності.Поєднання діяльності однієї людини здіяльністю інших людей утворює спільнудіяльність. У спільній діяльностіформуються не тільки суб'єкт-об'єктні(людина – предмет діяльності), а йсуб'єкт-суб'єктні відносини (людина –людина). Сутність спілкування полягає увзаємодії суб'єктів діяльності.

20

Спілкування може розглядатися яксторона, умова діяльності або як окремийвид діяльності. Але зв'язок спілкування йдіяльності полягає саме в тому, що завдякиспілкуванню діяльність організується.Розбудова плану спільної діяльностівимагає від кожної людини розуміння метидіяльності, засобів реалізації, розподілуфункцій для її досягнення. Специфікаспілкування в процесі діяльності полягає устворенні можливості організації такоординації діяльності її окремихучасників. У спілкуванні відбуваєтьсязбагачення діяльності, розвиваються йутворюються нові зв'язки та стосунки міжлюдьми.

2. СТИЛІ СПІЛКУВАННЯ

Стилі спілкування – характерні способивстановлення і розвитку контактів.Найвиразнішими серед них є: демократичний,авторитарний і суперечливий.

Демократичний стиль будується намовних і немовних засобах, які викликаютьу співрозмовника позитивне ставлення дозмісту повідомлення. Він ґрунтується нагуманному ставленні до людини,супроводжується високою оцінкою партнера,

21

орієнтацією на його сильні сторони. Цескладна тактика спілкування, яка не завждидає позитивний ефект. Це, швидше за все,мистецтво переходу від ділового додуховного рівня спілкування. Дляоволодіння цим мистецтвом потрібне нетільки виховання, а й психологічнадопомога (тренінги спілкування).

Авторитарному стилеві, поширеному внедемократичному суспільстві, притаманневибіркове і здебільшого негативнеставлення до партнера, людини взагалі. Вінбудується на усереднюванні їїіндивідуально-психологічних особливостей,урахуванні вразливих місць, застосуваннізасобів, що нав'язують певний погляд.Власне, це спілкування за зразком суб'єкт– об'єктних стосунків, коли партнерарозглядають лише як засіб досягненнявласної мети.

Суперечливий стиль – нестійка тактикаспілкування, яка припускає елементи різнихстилів. Це залежить не стільки від мети ізмісту спілкування, скільки від станусуб'єкта.

Дослідження свідчать, що демократичнийстиль спілкування є сприятливим і вофіційному, і в неофіційному спілкуванні.Проте він потребує більших зусиль від

22

суб'єктів спілкування, особливо у системістосунків “керівник – підлеглий”.

Взаємодіючи, люди використовуютьрізноманітні способи впливу на партнерів.Найпоширенішими з них є: зараження,навіювання, переконання, наслідування.

Зараження – передача суб'єктом свогоемоційного стану партнерам. Це давніймеханізм взаємодії людей, який виявляєсебе під час ритуалів, танців членівпервісної общини, релігійного екстазу,паніки тощо.

Навіювання характеризується вибірковимвпливом, бо спрямоване на конкретну особуі розраховане на некритичне прийняття неюінформації.

Переконання – вплив партнера черезспеціальний добір фактів, доказів,аргументів. Воно пов'язане з подоланнямпізнавальних бар'єрів, викликанихпопереднім досвідом суб'єкта. Людина неприйматиме цих аргументів, якщо вонисуперечать її знанням, уявленням тощо.Результатом переконання є довіра доінформації, розуміння її обґрунтованості.

Наслідування – повторення людиноюзразків поведінки, що їх демонструєоточення. Найяскравіше це виявляється удитячому віці. Прикладом наслідування

23

дорослих може бути дотримання ними моди –форми рольової поведінки у вигляді певнихакцентів у мовленні, одязі, поставі,міміці, жестах.

Спілкуючись, кожен будує образпартнера, послуговуючись такими засобами,як ідентифікація і рефлексія.

Ідентифікація (з лат. – ототожнення) –уподібнення себе іншому, спроба поставитисебе на його місце, проникнути у системуйого смислів. Цей засіб виникає в процесінеусвідомлюваного наслідування дитиноюдорослої людини, проте надалі він набуваєформи особливої внутрішньої дії.Ідентифікація тісно пов'язана з емпатією –здібністю перейматися емоційними станамиіншої людини через співпереживання.

Рефлексія (від лат. – відображення) упроцесах спілкування – спосіб однієїлюдини зрозуміти іншу з погляду уявленьпро себе. Причому цей процес має зворотнийвплив: що глибше вона розбирається вінших, то повніше й об'єктивніше оцінюєсебе. Ця залежність посилюється за умовиспільної діяльності. Коли ж людималознайомі, образ часто будується напідставі зовнішніх, малоінформативнихознак.

24

Важливим елементом людського співжиттяі взаємин є психологічні контакти іспілкування. Потреба в контакті зподібними до себе існує й у тваринномусвіті, однак спілкування – величезний дар,набуток суспільного буття людини. Завдякиспілкуванню людина пізнає світ, власнудуховність, підтримує психологічнийзв'язок з іншими людьми через засобимасової комунікації й безпосередністосунки, без чого важко зберегтиемоційний життєвий статус.

Спілкування – багатоплановий процесустановлення й розвитку контактів міжлюдьми, який передбачає обмін інформацією,певну тактику і стратегію взаємодії,сприймання і розуміння суб'єктамиспілкування один одного.

Спілкування історично склалося впроцесі спільної діяльності людей,спочатку воно відігравало допоміжну роль:організовувало і супроводжувало певні дії.З ускладненням діяльності воно набуваєвідносної самостійності, починаєвиконувати специфічну функцію передачінаступним поколінням форм культури ісуспільного досвіду.

В онтогенезі спілкування такожпоступово стає особливою діяльністю.

25

Задовольняючи потребу в спілкуванні,дитина оволодіває мовленням, освоюєсоціальні норми, культуру, в цілому будуєобраз світу і свого особистого “Я”.

Метою спілкування є задоволення людьмисвоїх потреб, зокрема соціальних ідуховних. Основними мотивами спілкування єпотреби у пізнанні і самопізнанні, вдуховному і емоційному контакті, убезпеці, у психологічному захисті, увизнанні, у престижі тощо.

У процесі спілкування відбуваєтьсяперехід від одного рівня життя до іншого.Спілкуючись, людина виявляє себе індивідомі реалізує свої прагнення бутиособистістю, громадянином професіоналом.

Спілкування властиве всім видамлюдської діяльності, але в деякихпрофесіях воно з категорії, що супроводжуєдіяльність, переходить у категоріюпрофесійного. Прикладом може бутипедагогічна діяльність, в якій спілкуванняє інструментом впливу на особистість.

Експерименти з позбавленням людиниможливості спілкуватися, випадки виживаннядітей, що виростали серед тварин,переконливо свідчать про те, що спілкування– необхідна умова повноцінного психічногорозвитку індивіда, нормального життя.

26

3. ЧИМ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ СПІЛКУВАННЯ ВІДКОМУНІКАЦІЇ

Комунікація від природи єконститувальним фактором суспільногорозвитку. Немає спілкування – немаєспільноти. Якщо ми, фантазуючи,припустимо, що суспільство, яке нерозвивається, може бути без науки, освіти,то без спілкування, без передачіінформації суспільство існувати не можевзагалі.

На ранніх етапах суспільного розвиткукомунікація має виключно операціональнийрефлекторно-поведінковий характер ізалежить від вітальних, тобтожиттєвозабезпечувальних потреб людей. Людиоб’єднувалися в колективи, групи з метоюотримання їжі, будівництва житла тощо. Уцій ситуації комунікація була знаряддямоб’єднання у групи.

З суспільним розвитком і перетвореннямкомунікації у систему усвідомлених,цілеспрямованих дій, скерованих на процессвідомого встановлення й підтриманняконтактів між членами суспільства,спілкування могло набувати характерутворчого процесу, коли реакція комуніката

27

прогнозувалася мовцем, думка"створювалася", "пророблялася" у своїйуяві і була ніби витвором мовця.

Що загального між записом у щоденнику,переглядом телепередачі, бесідою здрузями, розмовою по телефону і вивченнямменю? Усе це – форми комунікації.Підраховано, що люди витрачають накомунікацію більше часу, ніж на будь-якуіншу діяльність. Проте більшість людейнасилу зможе визначити, що таке“комунікація” та чим вона відрізняєтьсявід “спілкування”.

Комунікація – технічний процес обмінуінформацією між двома і більше індивідами(або групами). Коли ми говоримо прокомунікацію, нас перш за все цікавить те,як інформація передається. Поняттякомунікація може вживатись у значенні:

соціальна комунікація, спілкуванняміж людьми та іншими соціальнимисуб’єктами;

зв'язок за допомогою технічнихзасобів;

певна система, за допомогою якоїзабезпечується сполучення між віддаленимиоб'єктами, наприклад: підземнікомунікації, транспортні комунікації,каналізаційні комунікації тощо.

28

Спілкування – соціально –психологічний процес взаємодії двох ібільше людей з приводу повідомленого. Людина відміну від телефонного апарата, непросто передають інформацію. Вони їїформують, уточнюють, розвивають,спотворюють, переживають і реагують наповідомлене.

Слово комунікація прийшло до нас черезанглійську мову (communication) відлатинського communicatio – єдність,передача, з’єднання, повідомлення,пов’язаного з дієсловом (лат.) communico –роблю спільним, повідомляю, з’єдную,похідним від (лат.) communis – спільний.Російськими відповідно общий, общество,общаться, общение, приобщить. Як бачимо,ідея єдності, об’єднання, зв’язку зіспільнотою є визначальною для поняттякомунікації, але є певна обмеженість словаспілкування щодо функціонування його унауковій і виробничій сферах. Наше словомає переважно нетермінологічний характервживання, що зумовлено експансивнимвторгненням кальки інтернаціональногослова communication через англійську таінші романо-германські мови у нашу науку йпрактику, оскільки питання вивченняпроцесів спілкування (комунікації) у

29

західній науці було порушено набагатораніше, ніж в українській чи російській.Уже на початку ХХ століття “бурхливийрозвиток преси, що досягла масовихтиражів, а також документального йхудожнього кінематографа, активневпровадження радіо в побут привернули доних увагу, породили переконання, що цімас-медіа мають неабияку владу надмасовими аудиторіями, впливають насуспільну думку, змінюють ставлення таповедінку, нав’язують політичніорієнтації” [Зернецька, 1999]. Усе цепевною мірою привело до тлумачення калькианглійського слова комунікація як терміназ багатозначною структурою і обмеженоговживання рідного слова спілкування напозначення, зокрема, процесів масовоїкомунікації.

4. ОЗНАКИ СПІЛКУВАННЯ

Спілкування, якщо воно відбувається,передбачає такі ознаки:1) комунікаторів – тих, між кимвідбувається спілкування, зокремакомуніканта – того, хто ініціює процесспілкування, є його адресантом, і

30

комуніката – того, на кого спрямованеспілкування і хто є його адресатом;2) духовно-інтелектуальну єдність тих, хтоспілкується, – спільну свідомість, спільнукультуру;3) спільну форму духовного буття – мову;4) при потребі загальнозрозумілі знаковісистеми, що замінюють мову в певнихситуаціях, – письмо, іноземні мови та іншізнакові системи;5) при потребі створені спільнотою засобиспілкування – книги, періодичні виданнятощо;6) соціально-психологічну здатність доспілкування – здатність говорити,висловлювати думки, почуття згідно звиконуваною соціальною функцією йсоціальними приписами та здатністьслухати, сприймати й розуміти висловленезалежно від соціальної функціїслухача/читача, а також соціальних вимог.

Основними результатами успішногоспілкування завжди є взаємопорозуміння йзгода: згода слухача з мовцем, згодачинити, як того вимагає співрозмовник іситуація. Процес спілкування може бутиускладнений суперечками, непорозумінням,але спілкування завжди має завершуватисяповною згодою. Згода на 30% означає те, що

31

спілкування, на жаль, теж відбулося лишена 30%. Тому важливими під час спілкуванняє вміння й методи переконанняспіврозмовника, аби забезпечити повнузгоду й уникнути конфліктності укомунікативній ситуації. Основний конфліктпід час спілкування – це конфлікт міжспіврозмовниками за відсутності згоди черезнепорозуміння. Комунікація завжди єтривалим процесом, що перебуває на стадіїпошуку порозуміння й згоди. Комунікація –це не результат, це процес пошукурезультату.

5. ТИПОВІ ВИЗНАЧЕННЯКОМУНІКАЦІЇ

Нині в науці існує сотня визначенькомунікації. Ще в 70-х роках ХХ ст.F. Dance у статті про поняття комунікаціїзафіксував 95 дефініцій і згрупував їх у15 категорій [Dance F., 1970]. Польськадослідниця H. Walińska de Hackbeil у 1975році у своїй докторській дисертації“Поняття комунікація в американській теоріїмасової комунікації” [Walińska de HackbeilH., 1975] зафіксувала понад 200 дефініцій,що знайшла в американській літературі, івиділила в них 18 семантичних

32

(значеннєвих) категорій. Польськийкомуніколог T. Goban-Klas у своємупідручнику “Засоби масової комунікації імасова комунікація” наводить сім типовихвизначень комунікації [Goban-Klas T.,1999: 42-43]: комунікація як трансмісія(трансляція, передача) інформації, ідей,емоцій, умінь; комунікація як розумінняінших, коли ми й самі прагнемо, щоб насзрозуміли (комунікація як порозуміння);комунікація як вплив за допомогою знаків ісимволів на людей; комунікація якоб’єднання (творення спільноти) задопомогою мови чи знаків; комунікація яквзаємодія за допомогою символів;комунікація як обмін значеннями міжлюдьми, які мають спільне в сприйманні,прагненнях і позиціях; комунікація якскладник суспільного процесу, який виражаєгрупові норми, здійснює громадськийконтроль, розподіляє ролі, досягаєкоординації зусиль тощо.

У науковій літературі існує численнагрупа тлумачень терміна “комунікація”.Пор.: “комунікація – механізм, задопомогою якого забезпечуються існуваннята розвиток людських стосунків, якийохоплює всі розумові символи, засоби їхпередачі у просторі та збереження у часі

33

(Ч. Кулі), комунікація – у широкому сенсі– соціальне поєднання індивідів задопомогою мови та знаків, установленнязагальнозначущих наборів правил для різноїцілеспрямованої діяльності (К. Черрі),комунікація – це акт відправленняінформації від мозку однієї людини домозку іншої людини (П. Сміт, К. Беррі,А. Пулфорд), комунікація – специфічнийобмін інформацією, процес передачіемоційного та інтелектуального змісту(А.Б. Звєгінцев, А.П. Панфілов)” [цит. заОсновы теории коммуникации, 2003: 11].

Уважно аналізуючи ці визначення,доходиш висновку, що це не є дефініції,які суперечать одна одній, вони лишедоповнюють одна одну; кожне з визначеньохоплює певний бік явища, даючи більшглибоке осягнення комунікації. Як зауважуєукраїнський дослідник комунікаціїГ.Г. Почепцов, не варто перейматися тим,що існує сотня дефініцій [Почепцов Г.Г.,1999: 18]. Навіть той факт, що підкомунікацією здавна розуміють ще й засобитранспорту, фізичного зв’язку (пошта,телефон, віз, коні, човен, потяг, річка,канал, море, каналізація тощо), зовсім неозначає, що фізичні й знакові комунікації– абсолютно різні терміни. Ідея зв’язку в

34

спілкуванні є домінуючою, і це далопідстави так широко вживати термінкомунікація – на позначення засобів зв’язкувзагалі. Цікавий випадок трапився у 1935році з американським критиком і філософомК. Бурке, який написав книжку під назвою“Treatise on Communication”. Видавецьзмусив автора змінити назву, оскількипобоювався, що читачі сприймуть це якрозвідку про пошту чи телефон. А була токнига про порозуміння між людьми [Goban-Klas T., 1999: 41].

Чи не визначення американськогоученого Кулія, зроблене ним у 1909 році укнизі “Social Organization”, вплинуло нарозуміння комунікації як засобу зв’язку?Під комунікацією ми розуміємо такиймеханізм, завдяки якому людські стосункиможуть існувати й розвиватися, тобто будь-які символи розуму, разом із засобамипередачі їх у просторі й часі. Охоплює цеймеханізм вираз обличчя, позу іжестикуляцію, тон голосу, слова, письмо,друк, залізничні колії, телеграф, телефончи щось ще, що може покоряти простір і час[Goban-Klas T., 1999: 45].

Як підсумок, можемо зазначити, щоявище не залежить від дефініції, воноіснує саме по собі. “Ми можемо продовжити

35

список цих визначень, але чітко маємоусвідомити, що визначення самі по собімають тільки те значення, що вонивідповідають тій чи іншій моделікомунікації, що її хоче захищати, вивчати,впроваджувати дослідник” [Почепцов Г.Г.,1999: 19].

Власне, кожне визначення (чи кожнадефініція) є концептуальною теоретичноюмоделлю явища, що вивчається. До речі, налекціях з багатьох дисциплін ви можетепочути кілька різних визначень того чиіншого явища. Не поспішайте обурюватися.Лектор запропонує вам розглянути явище, щовивчається, під кутом зору своєїдисципліни, наприклад, під кутом зорупсихології, соціології тощо. Кожна окремадисципліна так чи інакше актуалізує певнийбік явища, що вивчається, і через призмуокремої дисципліни буде дана дефініція.Треба вміти лише стикувати різнівизначення, вміти об’єднувати різнінаукові погляди на одне й те саме явище.Загрозливим у теоретичних, модельнихпобудовах є звуження терміна, зведення вабсолют одного якогось певного боку явищаі нехтування іншими його складниками.

Ми з вами, як дослідники, подамо, такби мовити, свою модель комунікації,

36

виразимо концептуально своє уявлення проспілкування. При цьому скористаємося вжеіснуючими, наведеними вище визначеннями йоб’єднаємо їх в одне ціле. Це вигідноробити через те, що кожне з цих визначеньвідображає комунікацію в окремому ракурсі,а у сукупності вони відтворюють більш-меншцілісне явище комунікації у сучасномусуспільстві.

Комунікація (спілкування, рос. общение,англ. communication) – це зумовленийситуацією й соціально-психологічнимиособливостями комунікаторів процесвстановлення і підтримання контактів міжчленами певної соціальної групи чисуспільства в цілому на основі духовного,професійного або іншого єднання учасниківкомунікації, який відбувається у виглядівзаємопов’язаних інтелектуально-мисленнєвих та емоційно-вольових актів,опосередкованих мовою й дискретних у часій просторі, – тобто у вигляді актівмовлення, актів паралінгвістичногохарактеру й психофізіологічного впливу,актів сприймання та розуміння і т.ін., щопов’язані з процесами збору фактів, їхзберігання, аналізу, переробки,оформлення, висловлення та при потребіпоширення, сприймання і розуміння,

37

відбуваються з використанням або без ньогорізних знакових систем, зображень, звуків(письмо, жести, міміка та ін.), засобівкомунікації (газети, журнали,аудіовізуальні програми й т. ін.), засобівзв’язку (телефон, телеграф, транспорттощо) і результатом яких є конкретнаінтелектуально-мисленнєва й емоційно-вольова поведінка співрозмовника,конкретні результати його діяльності,прийняті ним рішення, що задовольняютьчленів певної соціальної групи абосуспільства в цілому.

Основним у цьому визначенні є розуміннякомунікації як процесу, що виконуєоб’єднувальну функцію і не є тотожниммовленню. Це і буде темою нашої наступноїлекції.

Комунікація може бути усною, письмовоюабо друкованою. Якщо усна комунікація даєможливість швидкого реагування обох сторінта передає всі нюанси особистогоспілкування, то письмова та друкованаздебільшого обслуговують публічну,організаційну та масову комунікацію.Особливу роль у цьому відіграють сучаснікомунікаційні системи, такі, як Інтернет,де, сказати б, “електронна” комунікаціядосягла майже необмежених можливостей.

38

Значну роль відіграє поділ комунікаціїна вербальну та невербальну. Вербальна –це звичайне використання нами рідної чиіноземної мови. До невербальної належатьміміка, жести, пози, одяг, зачіска,інтонація та тембр голосу тощо.

Засновники теорії комунікації, якправило, дотримуються слушної думки провідповідність комунікації тим завданням,що їх ставить перед собою суспільство.Так, коли суспільство кількіснозбільшилося настільки, що діяльностірізних розповідачів та глашатаїв стало вженедостатньо для його обслуговування, колигосподарство ускладнилося і господар ужене міг тримати в пам'яті всі подробиціекономічного життя, коли виникла потреба вдокументуванні різних законів та вимогверховної влади, тоді людство перейшло відвикористання тільки усного мовлення такожі до писемної мови. Не слід забувати, щоусна комунікація є обмеженою в часі тапросторі: люди не можуть передавати щось умайбутнє чи розмовляти із людиною, котраперебуває десь в іншому місці чи в іншійкраїні. Ось чому виникла писемність (тобтописьмова форма комунікації), що не знаєтаких обмежень. Винахід книгодрукування –це, між іншим, також відповідь на тодішні

39

суспільні проблеми в галузі комунікацій.Із поширенням протестантизму в ЗахіднійЄвропі виникла потреба виготовлення сотеньі тисяч ідентичних і без помилокпримірників Біблії. Процес механічногодрукування книжок не тільки успішновирішив це конкретне завдання, а зробив ізначно більше – створив належні засоби длясправді масової комунікації: газети,книжки, журнали. Телевізійний етап додавсвоє: телебачення, Інтернет, факсимільнийзв'язок тощо.

Засоби комунікації радикальноперетворюють середовище, в якому живе таспілкується сучасна людина. Всеохоплюючамережа спілкування створює глобальнуєдність людей, ліквідує простір та час узвичному розумінні, через що світсприймається як одне ціле. Відбуваєтьсятак звана глобалізація мас: міжнаціональніпромислові та банківські корпорації,розвиток міжнародної торгівлі, рухкапіталу й робочої сили “уніфікують” життята споживання. Нові засоби зв'язку(Інтернет) не тільки забезпечуютьспілкування людей у будь-якихнайвіддаленіших і важкодоступних місцяхнашої планети, але й сягають навіть укосмос, торкаються особистого життя

40

кожного з нас. Нав'язувані телебаченням таілюстрованими журналами зразки поведінки,зовнішності, “престижного” способу життязнеособлюють людей, позбавляють їхіндивідуальності.

Такі тенденції розвитку сучаснихмасових комунікацій стали причиноюнебувалого зростання їхнього політичноговпливу на суспільство, на формуваннясуспільної думки. Виявляється, що нині вженедостатньо керувати поведінкою людей, щобспрямувати події в потрібному напрямку. Надумку теоретиків комунікацій, необхіднокерувати першопричинами поведінки, тобтотим, що люди думають та відчувають,формувати громадську думку та потрібнімасові настрої. Теорія комунікацій даєрекомендації, що необхідно зробити, абипросунути індивідуума зі стадії формуваннялатентного (неявного) ставлення доактивного стану. Відтак особливого значеннянабуває знання основ теорії комунікації.

6. НАУКОВІ ПІДХОДИ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯДО “ОСНОВ ТЕОРІЇ МОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ”

Український теоретик і практиккомунікацій Г.Г. Почепцов [Почепцов Г.Г.,

41

1999] радить використовувати такі науковіпідходи до цього об'єкта:

1. Традиційний підхід, що користуєтьсяпоняттями:

- герменевтики – науки, яка вивчаєпринципи розуміння тексту, способи йогоправильної інтерпретації;

- гомілетики – науки, що поєднуєтеологію і комунікацію, тобто всі питаннярелігійної комунікації;

- риторики – мистецтва правильногомовлення, науки про те, як впливати налюдей своїм мовленням;

- філософії та логіки – наук, якітільки й дали змогу створити моделіреального спілкування людей;

- теорії аргументації – науки, що є,власне, відгалуженням логіки і вчить, яктреба переконувати людей, шукатинезаперечної аргументації для доказувласної думки або для спростування думкиспівбесідника.

2. Загальнотеоретичний підхід, щобазується:

- на теорії комунікації – науці протеоретичні концепції стосовно загальнихпитань людського спілкування;

42

- теорії масової комунікації – науціпро особливості спілкування з масовоюаудиторією;

- семіотиці – науці про знаковийаспект комунікації, яка розглядає знак яквільне поєднання значення (змісту) іформи;

- теорії міжнародних комунікацій –науці, що розглядає такі різновидидіяльності, як урядові переговори,переклад як засіб міжнародногоспілкування, менеджмент конфліктнихміжнародних ситуацій.

3. Прикладний підхід, що виходить:- з психоаналізу – науки, яка

розглядає комунікативні процеси як такі,що дають можливість зазирнути впідсвідоме, у ту частину нашої психіки,яку звичайно закрито для іншихіндивідуальною цензурою;

- ділової комунікації – науки, якавивчає найраціональніші способирозв'язання ділових проблем;

- теорії перформансу – науки, якавивчає особливості поведінки індивідуумачи групи в присутності іншого індивідуумачи групи;

- теорії інформації – суто прикладноїматематичної науки;

43

- теорії комунікативних обмінів –науки про стратегію і тактику людськоїповедінки під час обміну інформацією. Так,сильний не дає інформації слабшому,оскільки не розглядає його як вартогоуваги співрозмовника (ділового партнера).Під час обміну інформацією сильний весьчас вимагає зворотного зв'язку, оскількивін не впевнений, чи розуміє його партнер;слабкий навпаки – легко віддає своюінформацію, сподіваючись отримати відсильного хоча б мінімум корисної для себеінформації.

4. Філологічний підхід звикористанням:

- лінгвістики – науки про мову, якапояснює мовні форми, за допомогою якихсаме й відбувається комунікація;

- семантики – науки, що вивчаєзначення мовних одиниць, бо безформалізації семантики неможливе будь-якекомп'ютерне моделювання людського мисленнята спілкування. На ній базуютьсякомп'ютерна лінгвістика, когнітивналінгвістика, штучний інтелект;

- соціолінгвістики – науки, якадосліджує зв'язок соціальних і мовнихструктур;

44

- психолінгвістики – науки проеквіваленти мовних процесів у психіці;

- паралінгвістики – науки про процеси,які супроводжують мовну комунікацію, тобтопро невербальні комунікації.

5. Психологічний і соціологічнийпідхід, що використовує:

- психологію – науку про поведінкуокремого індивідуума, групи людей абонароду в цілому згідно з менталітетом;

- соціологію – науку, що вивчаєвідносини соціальних структур.

СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. Зернецька О.В. Глобальний розвиток

систем масової комунікації іміжнародні відносини. – К.: Освіта,1999. – 351 с. 

2. Основы теории коммуникации: учебник /под ред. проф. М.А. Василика. – М.:Гардарики, 2003. – 615 с.

3. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. –К.: Видавничий центр “Київськийуніверситет”, 1999. – 308 c.

4. Dance F. The Concept ofCommunication // Journal ofCommunication. – 1970. – № 20. – P.201-210.

45

5. Goban-Klas T. Media i komunikowaniemasove. Teorie i analizy prasy, radia,telewizji i Internetu. – Warszawa,Kraków: Wydawnictwo naukowe PWN, 1999.– 336 s.

6. Walińska de Hackbeil H. Pojęcie“komunikacja” w amerykańskiej teoriikomunikacji społecznej: автореф. докт.дис… – Uniwersytet Wrocławski, 1975. –36 с.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 11. Які стилі спілкування ви знаєте?2. Назвіть способи впливу на партнерів.3. Що ви розумієте під комунікацією та

спілкуванням? Чим вони відрізняються?4. Які ознаки передбачає спілкування?5. Що є основними результатами успішного

спілкування?6. Чим може бути ускладнений процес

спілкування?7. Які види комунікації ви знаєте?8. Які наукові підходи використовуються

до “основ теорії комунікації”?

46

ТЕМА 2. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО МОВЛЕННЯ ТАМИСЛЕННЯ

1. З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ МОВЛЕННЄВОЇДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Витоки теорії мовленнєвоїдіяльності. Античні й середньовічніпідходи до мовленнєвої діяльності

Аристотель (384-322 рр. до н.е.) усвоїй “Риториці” встановив три основніелементи спілкування: мовець, слухач і самемовлення. Детально розглядаються в“Риториці” засоби організації мовлення(тропи). Діонісій Галікарнаський (І ст. дон.е.) звернув увагу на естетичні якостітекстів, що забезпечують їх дієвість.

У трактаті індійського теоретикаграматики Бхартріахарі (V-VI ст. н.е.)“Вак'япадія” розвивається думка “Рігведи”про три “приховані” кроки Мовлення івисувається ідея про три стадії розвиткуСлова до його реалізації: “провідницьку” –часову, “проміжну” (що відбувається усвідомості і не сприймається іншими) і“виставлену” – яка артикулюється іграматикалізується.

47

Християнські філософи і теологираннього Середньовіччя залишили цікавіроздуми із загальних проблем мовленнєвоїдіяльності та мови. Блаженний АвгустинАврелій (354 – 430 рр.) звернув увагу назнакову природу мови, визначив асиметрію планузмісту і плану вираження, вказуючи начленованість плану вираження,неспіввідносну з членованістю планузмісту. Немесій Ефеський (V-VIст.),співвідносячи мову з творчою діяльністю,вказав на те, що мовлення є виразникомрозумових рухів. Виникають також уявлення провнутрішнє мовлення; Іоан Дамаскін (близько675-до 735 рр.) писав: “Внутрішнє слово єрух душі, що відбувається при повномурозумі – без всякого зовнішньоговираження. Звідси ми часто й мовчки ведемосамі з собою бесіду, а також розмовляємоуві сні”.

До XVII ст. європейська філософія іфілософська думка вже підходили до ідеї просинтез і про творення текстів.

1.2. ХІХ століття у вивченнімовленнєвої діяльності

Вільгельм фон Гумбольдт (німецькийвчений – 1767-1835 рр.) підкреслювавдіяльнісний, а не предметний аспект мови, атакож її творчу природу, що пояснювало

48

мінливість мови. “Мова, – вважавГумбольдт, – це світ, що лежить між світомзовнішніх явищ і внутрішнім світомлюдини”. Вчений розумів, що “мовавідрізняється від окремих актівмовленнєвої діяльності”, в її основілежить “мовна здатність”, особливо, колице стосується оволодіння мовою дитиною.Ідея розгортання мовленнєвої здатностіпояснює і можливості двомовності, іможливості удосконалення мовної системи усвідомості її носія. Для Гумбольдта булодуже важливим вирішення питання проіндивідуальне й соціальне в мовленнєвійдіяльності, бо він вважав, що “мовленнєвадіяльність навіть у найпростіших своїхвиявах є поєднання індивідуальногосприйняття із загальною природою людини”.Для теорії мовленнєвої діяльності важливимє також розуміння Гумбольдтом знакової івідображувальної природи мови.

Олександр Опанасович Потебня (1835-1891 рр.) неодноразово відзначав образнийхарактер змісту слова і вважав, що слово єзасобом розвитку думки й зміни образу в поняття.Найбільш змістовним є вчення О.О. Потебніпро внутрішню форму слова, яка репрезентує“центр образу”.

49

Можна згадати також і ГейманнаШтейнталя (1823-1899 рр.) і його книгу“Граматика, логіка і психологія” (1857), уякій автор намагався розмежувати логіку іграматику.

1.3. ХХ століття у вивченнімовленнєвої діяльності

Проблеми психічної, як і соціальної,природи мови хвилювали і вчених, якихприйнято вважати основоположникамисучасного мовознавства. Ян Ігнаци Нецислав(Іван Олександрович) Бодуен де Куртене(1845-1929 рр.) підкреслював психічність ісоціальність людського мовлення, співвідносячиці риси з індивідуальним і соціальним умові.

Фердинанд де Соссюр (1857-1913 рр.)відзначав індивідуальний і соціальнийаспекти мовленнєвої діяльності, вказував,що в кожний конкретний момент мовленнєвадіяльність є одночасно і сьогодення, і продуктминулого. Соссюр вважав, що мова служитьдля реалізації функціонування здатності домовленнєвої діяльності, яка існує укожного мовця. Мовознавець намагавсяз'ясувати психологічні механізми мовленнєвоїдіяльності. Разом з тим він характеризуємову як думку, що організована у матерію,яка звучить.

50

Певний внесок зробив і психолог ЖанПіаже (1896-1980 рр.), який багатозаймався проблематикою мовлення дитини, атакож становленням і розвитком інтелекту.

Важливе місце у створенні передумовдля становлення сучасної психолінгвістикимає наукова творчість Льва СеменовичаВиготського (1896-1934 рр.) – ("Мышление иречь"). Учений, зокрема, зазначав, щосмисловий бік мовлення формується у мовцявід змісту до вираження, а сприймаєтьсяслухачем – від вираження до змісту.

2. МОВЛЕННЯ: ПОНЯТТЯ, ТЕРМІНИ

Як правило, найприроднішими операціями,в яких відбувається спілкування, є мовніоперації, або мовлення. Спілкування імовлення ототожнювати не можна. Мовлення –це форма спілкування, до того ж – не єдина.Скажімо, такі психофізіологічні формивпливу на співбесідника, як навіювання,поведінкові акти (певне демонструваннятіла, використання жестів), які можутьсупроводжуватися й не супроводжуватисямовленнєвими актами, теж є формамикомунікації й спрямовані на залученняучасника комунікації до свого гурту,колективу, до виконання ним певних фізичних

51

або інтелектуальних дій, необхідних тому,хто ініціює комунікацію, або виражаєінтереси тих, хто зацікавлений у ційкомунікації, тобто у підпорядкуванні особисвоїй спільноті. До речі, не у всіхкомунікативних ситуаціях слово є дієвим,іноді погляд більше важить, ніж слово, ітреба вміти добре орієнтуватися в ситуаціїй обирати оптимальну форму спілкування.

Слово мовлення має три різних значення:1) мовлення як діяльність, мовлення якпроцес; 2) мовлення як продукт мовленнєвоїдіяльності; 3) мовлення як ораторськийжанр.

Мовлення в першому, процесуальному,значенні має синоніми: мовленнєвадіяльність, мовленнєвий акт. Мовлення – цеспілкування, контакт між людьми, обміндумками і почуттями, інформацією.Спілкування здійснюється не тільки черезмовлення, але й за допомогою немовнихзнаків, які вивчає семіотика (міміка,жести, дотик). Мовлення ж – вербальнеспілкування за допомогою мовних знаковиходиниць: слів, синтаксичних конструкцій,тексту, інтонацій, часто за підтримкиневербальних засобів. У межах такоготерміна “мовлення” досліджуються:а) фізіологічні основи мовлення,

52

мовленнєвої діяльності; б) механізмимовлення за його видами: механізм говоріння(усне мовлення), механізм аудіювання(сприйняття і розуміння усного мовлення) іт.д.; в) кодові переходи; г) взаємозв'язокмислення й мовлення; ґ) реалізація функціймови в мовленні; д) взаємодія мов умовленнєвій діяльності білінгва; е) процесоволодіння мовленням у дитини і надалі;є) формування “мовного чуття” (інтуїції) нарізних вікових етапах тощо.

Друге значення терміна “мовлення” –“мовлення як результат” – має синонім“текст”, який може бути не тількиписьмовим, а й усним. У теорії мовленнятекст визначається як мовна тканина твору– результат творчого процесу, йогопородження. Приклади використання терміна“мовлення” у такому значенні: мовленнядіалектне, ритмічне мовлення, мовленнянаукове, пряме й непряме мовлення та ін.

У межах цього значення досліджуються:а) структура тексту, його компоненти,зв'язки; б) стилі мовлення; в) мовленнєвіжанри; г) використання мовних засобів(лексичних, граматичних) у тексті; ґ)використання стилістичних фігур, тропів,фразеології і т.п.; д) мовна норма та їїпорушення (помилки) тощо; е) засоби усної

53

виразності тексту; є) засобидовготривалого зберігання записів усного йписьмового мовлення та ін.

Третє значення терміна “мовлення” –“мовлення як ораторський жанр” чи якмонолог у художньому творі (інформаційне,полемічне, патетичне тощо мовлення).

2.1. Мова та мовлення: спільне йвідмінне. У мовленні реалізуються всібагатства мови, всі її виражальніможливості. Водночас мова збагачуєтьсячерез мовлення. Наведемо приклади:

1. Мова – знакова система; знаки – цеслова, звуки, морфеми, словосполучення,фразеологічні одиниці тощо. Під системоюрозуміються рівні мови, її внутрішнізв'язки, взаємодії, правила мови,парадигми, моделі. Мовлення – це самеспілкування, вираження думки, цевербальне, мовне спілкування,самовираження.

2. Мова – потенційна система знаків.Мовлення – це дія та її продукт, цедіяльність людей, воно завжди мотивоване –викликане обставинами, ситуацією, завжди маєпевну мету.

3. Мова консервативна, стабільна (якправило). Мовлення припускає винятки, самеу мовленні (узусі) з'являються нові слова.

54

4. Мова підкоряється нормі (закону),яка формується спеціалістами-мовознавцямиі зберігається у вигляді словників.Мовлення також, в ідеалі, підкоряєтьсянормі літературної мови, однак порушеннянорми є, оскільки мовлення на відміну відмови – індивідуальне.

5. Мова стабілізує, об'єднуєнародність, націю, державу. Мовлення,будучи реалізацією мови, також об'єднує,але водночас породжує жаргони, арго,професіоналізми, зберігає діалектні таіндивідуальні особливості людей. Мовлення– індивідуальне, ситуативне.

6. Мова має рівневу структуру(фонетичний, лексичний, морфемний,морфологічний, синтаксичний та ін. рівні),а також певну кількість звуків, морфем,відмінків тощо. Мовлення ж – лінійне, вонорозгортається у часі і просторі. Кількістьречень і текстів може бути необмежена. Зфілософського погляду, мова – це категоріясутності і загального, мовлення – виконуєроль явища й окремого.

7. Мовлення завжди можна оцінити(правдиве, лицемірне, художнє тощо), мову– ні.

2.2. Науки, що вивчають мовлення

55

Двадцяте століття високо піднялорівень вивчення феномену “мовлення” в йогорізнопланових аспектах. Наприклад:мовознавство – В. фон Гумбольдт,Ф.І. Буслаєв, Ф. де Соссюр, О.О. Потебня,Л.В. Щерба; логіка, поетика, теоріясловесності, теорія сценічного мовлення,риторика. У ХХ ст. виникли нові науки,напрямки: психолінгвістика,соціолінгвістика, теорія комунікації,дослідження мовлення дитини й ширше –мовленнєвого розвитку, теорія білінгвізму,лінгвістика тексту тощо. Нового імпульсурозвитку набули такі галузі лінгвістики,як функціональна стилістика, виникликомунікативний і функціональний підходи уграматиці, з'явилися дослідженнярозмовного мовлення, статистика мови ймовлення, семіотика, комп'ютерні мови.Широкий розмах одержала культура мовлення.Відроджується герменевтика – наука протлумачення давніх текстів. Психологієюмовлення, зокрема, займалися: О.О. Потебня(“Мысль и язык”), Л.С. Виготський (аспектимовлення) – “Мышление и речь”, Н.І. Жинкін(становлення мовлення дитини і т.п.) –“Механизмы речи”, О.Р. Лурія “Язык исознание” тощо. У психолінгвістиці відомітакі імена: Дж. Міллер, Н. Хомський,

56

Ян Пруха, Р.М. Фрумкіна, А.Є. Супрун,О.О. Леонтьєв та ін.

Соціолінгвістика досліджує широке колопитань, пов'язаних з функціями мови.

Теорія комунікації тіснопереплітається з психолінгвістикою.Семіотика вивчає спільне у будові іфункціонуванні різних знакових систем, щозберігають і передають інформацію. Їїдосліджували: Ч.С. Пірс, Ф. де Соссюр,Дж.Локк, В.фон Гумбольдт та ін.

3. ВИДИ МОВЛЕННЯ ЯК ДІЯЛЬНОСТІ.МИСЛЕННЯ І МОВЛЕННЯ

3.1. Види мовленняТермін “мовлення” означає і процес

мовлення, і результат мовленнєвоїдіяльності, текст – усний, письмовий абонавіть мисленнєвий. Мовлення поділяєтьсяна зовнішнє і внутрішнє.

Внутрішнє мовлення має чотири види: 1)говоріння; 2) аудіювання (ці два видиналежать до усного мовлення); 3) письмо;4) читання (письмове мовлення).

Мовлення розмежовується також застилями.

Усне мовлення. Таке мовлення виниклоприродним шляхом на початку людського

57

розуму. Очевидно, що звукове мовленнястало переважати у спілкуванні людей узв'язку з його перевагами як універсальнийзасіб контактів на невеликій відстані.Усне мовлення має два напрямки:1) відправлення мовленнєвого сигналу тайого приймання; 2) говоріння й аудіювання.Говоріння – це озвучення думки, кодовийперехід з мисленнєвого коду (з кодувнутрішнього мовлення) на звуковий код, накод акустичний (фонетичний). Для вільногоусного мовлення необхідні гнучкістьмеханізмів вимови, безпомилкова їхкоординація, моментальний вибір слів,вільне володіння синтаксичнимимеханізмами. Аудіювання – це кодовийперехід з акустичного коду на кодвнутрішнього мовлення (на код думання –мисленнєвий код). Перевага усного мовленняв тому, що воно може поєднуватися з такзваними невербальними засобами спілкування(жести, міміка, інтонація тощо). Такожтаке мовлення швидко відбувається, єможливість швидких реакцій, зворотногозв'язку. Недоліками можна назвати різніперешкоди між співрозмовниками, а такожмоментальність перебігу спілкування.

Письмове мовлення. Цей вид має багатокодів: ідеографічне письмо, ієрогліфічне,

58

фонемне письмо. Письмове мовлення має дванапрямки: 1) письмо як письмове вираженнядумки; 2) читання. Письмо – це процес,дія, перекодування змісту думки з кодумислення на графічний, літерний код.Проміжною ланкою перекодування служитьфонема. Письмо – це: а) підготовка,формування висловлювання на внутрішньомурівні; б) кодові переходи; в) техніказапису – накреслення потрібних графічнихзнаків за правилами та орфографічниминормами. Переваги письма такі: мовленняпідготовлене, унормоване, відредаговане(як правило).

Інший вид письмового мовлення – цечитання (вголос і про себе). Процесчитання – це знову ж таки кодовий перехідз графічного коду (надрукованого чинаписаного тексту) на акустичний ізазвичай одночасно – на код мислення.Процес читання відбувається таким чином:1) сприймаються графічні знаки (технікачитання); 2) здійснюються кодові переходи;3) усвідомлюється прочитане через кодмислення, через знаки-еталони, щозберігаються у пам'яті.

3.2. Мислення і мовленняДуже часто говорять, що мовлення і

мислення – два боки одного явища. Однак це

59

не зовсім так, оскільки з трьох відомихвидів мислення – конкретно-діяльного,образного, логічного – тільки останнійдійсно функціонує на мовному матеріалі.Інше різночитання у проблемі мислення імовлення – що з чим співвідносити? Щоявляє собою логічне мислення? Цей процеспізнавальної діяльності індивіда має двавиди: 1) теоретичне мислення; 2) емпіричнемислення.

Внутрішнє мовлення в широкомурозумінні – це розуміння зв'язків і навітьєдність мислення і мовлення. Однак існуютьвідмінності: 1) на рівні функцій: мовлення(зовнішнє) служить спілкуванню; думка(мислення) цієї функції не виконує(забезпечує інколи таємницю); 2) мовленняможе бути зафіксоване в кодах –графічному, акустичному; думка фіксуєтьсятільки у внутрішньому коді особистості; 3)мовлення – довільне, думка може бути інедовільною. Думка формулюється у мовленні(зовнішньому), і не тільки формулюється, ай формується в мовленні (внутрішньому), умовних знакових системах. Теоріямовленнєвої діяльності досліджує мислення,що виявляється в аналізі аспектів,спрямованих на оперування значеннями,

60

смислом, мисленнєвими кодами та кодовимипереходами.

Варто зазначити, що коли слова та їхсполучення не наповнюються у свідомостімовця чи слухача реальним змістом, цепризводить до відриву мовлення від мислення(чи мислення від мовлення), до неточностей.Порівнюючи мислення і мовлення, як правило,визнають, що думка ширша від мовлення. Однаку певних випадках мовлення є ширшим задумку: воно – варіативне: одну й ту самудумку можна виразити в багатьох мовленнєвихваріантах.

4. РІЗНОВИДИ МОВЛЕННЯ ЗА ФОРМОЮ ВИРАЖЕННЯДУМКИ

4.1. Внутрішнє мовленняМовлення є не тільки способом вираження

думки, але й способом її формування. Спосібформування й формулювання думки задопомогою мови у кожної людини в процесіспілкування індивідуальний. Однак усііндивідуальності знаходяться в межах трьохспособів, якими користується людина,говорячи: а) собі чи іншому, якщо іншому,то: б) присутньому в цей момент чив) відсутньому. Відповідно виділяємо йформи мовлення: внутрішнє, зовнішнє, усна й

61

письмова форми якого реалізуються всерединімовленнєвої діяльності.

Внутрішнє мовлення характеризуєтьсятим, що процес оформлення думкивідбувається без її вираження – усного чиписьмового. Специфіка використанняіндивідуального коду у цій формі мовленнявизначається початковим комунікативнимнаміром суб'єкта мовленнєвої діяльностіспілкуватися з самим собою.

Уміння орієнтуватися у ситуаціїспілкування – це вміння усвідомлювати:1) загальний комунікативний намір (мотив)спілкування; 2) завдання мовлення (метумовлення); 3) особливості адресата(характеристика людини, до якоїзвертаються); 4) предмет мовлення (про щозбираюся говорити чи писати); 5) загальнийзадум, основна думка (що хочу говорити чиписати). Основною особливістю внутрішньогомовлення є його предикативність. Іншаособливість такого мовлення – це здатністьдо згортання, граматична аморфність[Л.С. Виготський, 1999].

Внутрішнє мовлення є такожситуативним, тобто завжди пов'язане зпевною ситуацією, умовами, які йоговикликають. Цим і пояснюються йогофрагментарність, стислість. Поряд зі

62

словами у внутрішньому мовленні можутьбути використані образи і схеми, тобтопредмет мовлення може бути не названий, аподаний як образ (образ-схема). Задумвисловлювання двочленний: вказівка напредмет висловлювання і на те нове, що процей предмет треба сказати(предикативність: тема і рема).

4.2. Зовнішнє мовленняРозгорнуте зовнішнє мовлення існує у

двох формах: усній та письмовій. У своючергу, усне мовлення може бути діалогічнимі монологічним.

Усне мовлення. Якщо мовленняпризначене іншій людині, яку бачимо ічуємо, то використовується усна форма.Справжнє усне мовлення створюється під часговоріння і є, як правило, імпровізацією,що створюється в процесі комунікації. Томуосновною його ознакою є непідготовленість.Можна виділити загальні особливості усноїформи літературної мови: 1) основнимвиразником усного мовлення є інтонація;2) тенденція до розчленуваннявисловлювання (вставні слова і т.п.);3) повтор прийменника, що стоїть післяозначуваного слова (“Подружився зтоваришем з хорошим”); 4) недослівнийхарактер відтворення прямої мови.

63

Важливою ознакою, що впливає на появурізновидів усного мовлення, – є характеркомунікації: офіційна / неофіційна.Офіційна комунікація може бутиособистісною і публічною. Неофіційна –тільки особистісною. Публічна комунікаціяподіляється на два підвиди: масова (радіо,телебачення тощо) і колективна (лекція,доповідь і т.п.).

Письмове мовлення. Письмове мовлення –це мовлення без безпосередньогоспіврозмовника, його мотивація і задумповністю визначаються тим, хто пише. Він іконтролює мовлення на письмі. Всяінформація, що висловлюється у письмовомумовленні, повинна спиратися тільки надосить повне використання розгорнутихграматичних засобів мови, оскільки вономайже не має ніяких позамовних додатковихзасобів вираження.

Саме тому письмове мовлення охоплюєкілька рівнів: пошук окремих звуків, їхпротиставлення, кодування окремих звуків улітери і т.п.; підбір слів; свідоміоперації синтаксичного рівня, вибірструктури висловлювання. Основною ознакоютакого мовлення є підготовленість, якапов'язана тісно з композицією тексту. Всіслова і речення тексту повинні бути

64

співвіднесені з дійсністю, що виражаєтьсяу письмовому мовленні за допомогоюкатегорії предикативності. Крім того, всіслова тексту повинні співвідноситися зпоняттями, що пов'язано з референцією.Оформлення предикативності та референціїпов'язане з актуальним членуваннямречення, з виділенням у ньому теми і ремиу спілкуванні.

На цьому закінчується оглядова лекціяз питань мови та мовлення й перейтинаступного разу до природи й структурикомунікативного процесу.

СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических

терминов. – М., 1966. – 606 c.2. Ахутина Т.В. Порождение речи.

Нейролингвистический анализсинтаксиса. – ЛКИ., 2008. – 224 с.

3. Выготский Л.С. Мышление и речь:собрание починений. – 5-е изд., испр.— Издательство "Лабиринт", М., 1999. —352 с.

4. Жинкин Н.И. Речь как проводникинформации. – М., 1982. – 250 с.

5. Казарцева О.М. Культура речевогообщения. – М. : Флинта, 2001. – 496 с.

6. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики.– М., 1997. – 287 с.

65

7. Леонтьев А.А. Язык, речь, речеваядеятельность. – М., 1969. – 214 с.

8. Лингвистический энциклопедическийсловарь: Языкознание / под ред.В. Н. Ярцевой. – М.: Советскаяэнциклопедия, 1990. – 685 с.

9. Львов М.Р. Основы теории речи. – М.,2000. – 218 с.

10. Основы теории речевой деятельности /отв. ред. А. А. Леонтьев. – Mосква:Изд-во “Наука”, 1974. – 274 с.

11. Соколов А.Н. Внутренняя речь имышление. – М., 2007. – 256 с.

12. Сорокин В.Н. Теория речеобразования. –М., 1985. – 312 с.

13. Супрун А.Е. Лекции по теории речевой деятельности. – Минск, 1996. – 144 с.

14. Язык-система. Язык-текст. Язык-способность. – М., 1990. – 288 с.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 21. Історичні засади у розвитку

мовленнєвої діяльності.2. Сучасні підходи до вивчення

мовленнєвої діяльності.3. Що таке мовлення та що у межах цього

терміна досліджується?

66

4. Як мова збагачується через мовлення?5. Які науки вивчають мовлення?6. Які напрямки має усне мовлення?

Переваги та недоліки усного мовлення.7. Які напрямки має письмове мовлення?8. Які існують види мислення?9. Які існують відмінності між мисленням

та мовленням? Що ширше думка чимовлення?

10. Які форми мовлення ви знаєте?11. Що таке уміння орієнтуватися в

ситуації спілкування?12. В яких формах існує зовнішнє мовлення?13. Як ви розумієте письмове та усне

мовлення?

67

ТЕМА 3. КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОЦЕС

1. КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОЦЕС: ПРИРОДА,СТРУКТУРА, АСПЕКТИ

Комунікативний процес є основоюспілкування, організація якого залежитьвід розуміння системи й структури процесу,а також природи комунікативного акту.

Комунікація є важливим чинникоміснування суспільства. Суспільства безспілкування немає. Воно є тим процесом,який і забезпечує утворення суспільства(общение – общество; communication –community; спілкування – спільнота). Миживемо у світі комунікації, пишеГ.Г. Почепцов [Почепцов, 1999: 7], 70%свого часу людина витрачає на спілкування.Без ефективної комунікації зупинилося ббагато виробничих процесів. Тому питанняорганізації процесу спілкування(комунікативного процесу) є важливим длятворення суспільства. Але правильнаорганізація будь-якого процесу неможливабез з’ясування його природи, побудовимоделі процесу, що пов’язано з вивченнямструктури, факторів, які впливають на цейпроцес, системи актів, що становлять йогооснову.

68

У попередніх темах ми розглянуликомунікацію та дали визначення цього явища.Власне, ці визначення вже відбиваютьприроду комунікації та є його словесноютеоретичною моделлю. Схематично і внайпростішому вигляді цю модель можназобразити так (рис. 1):

Рисунок 1Адресант (1) ініціює процес

встановлення або підтримання контакту задресатом (2). Цей процес зумовленоситуацією й соціально-психологічнимиособливостями комунікаторів (а), а такождуховним і професійним єднанням учасниківкомунікації (б).

Більш ускладнена схематична моделькомунікації буде такою:

69

Рисунок 2На рис. 2 відтворена комунікація як

широкий спектр стосунків міжкомунікаторами (1-2, 2-1, 1-3, 3-4, 4-3 іт. д.); показана необмежена кількістькомунікаторів тощо.

Розглядаючи комунікацію як явище, миможемо виділити такі складники комунікації:суб’єкт комунікації, предмет комунікації,комунікативні засоби, комунікативний процестощо. Комунікація є явищем системним,структурним, соціальним, історичним,психологічним й т.ін. Нас у цій лекціїмають цікавити виключно взаємодія міжсуб’єктом і предметом комунікації, їїхарактер, структура, спрямованість тощо.Так, предметом цієї взаємодії (предметомкомунікації) є комунікат. Комунікативнимизасобами можуть бути знакові системи,засоби комунікації тощо. Комунікативний же

70

процес є, власне, суттю спілкування; унашому визначенні це безпосередньо процесвстановлення й підтримання контактів. Алепогляди на природу й структурукомунікативного процесу (комунікативноївзаємодії) у науці різні. Ці поглядипоказані на моделях комунікації, які намдоведеться розглянути, щоб з’ясуватиприроду комунікативного процесу.

Досліджуючи природу комунікативногопроцесу, його можна характеризувати вкількох аспектах: (1) з погляду походженняй формування (історичний аспект); (2) зпогляду форми процесу спілкування(типологічний аспект); (3) з поглядукількості учасників та специфікиорганізації комунікативного процесу(видовий аспект); (4) з погляду сутнісного(онтологічний аспект); (5) з поглядухарактеристики учасників комунікативногопроцесу (рольовий аспект); (6) з поглядуефективності й дієвості процесу(функціональний аспект); (7) з поглядусамобутності й оригінальності організаціїпроцесу (стильовий аспект); (8) з поглядуформи процесу (формальний аспект); (9) зпогляду якості процесу (квалілогічнийаспект); (10) з погляду використаннязасобів (інструментальний аспект); (11) з

71

погляду духовного забезпечення процесу(культурологічний аспект); (12) з поглядуінформаційного забезпечення(інформаціологічний аспект); (13) з поглядускладників процесу (системний аспект);(14) з погляду зв’язків між складникамипроцесу (структурний аспект); (15) зпогляду організації процесу (технологічнийаспект); (16) з погляду характеру мовноїорганізації процесу спілкування(мовленнєвий аспект).

2. ЕТАПИ В РОЗВИТКУ КОМУНІКАЦІЇ

Дж. Гербнер, а за ним Г.Г. Почепцов[Почепцов Г.Г., 1999: 21] називають триголовні етапи у розвитку комунікації:доіндустріальний, друкований,телевізійний.

Доіндустріальний етап комунікаціїхарактеризується такою організацією процесуспілкування, який може бути виражений уформулі: спілкування “обличчям до обличчя”.Такий процес спілкування був властивий усійспільноті і мав вигляд переважноміжособистісної, інтерперсональноїкомунікації, що відбувалася у формі діалогуабо монологу.

72

Друкований етап пов’язується з першоюіндустріальною революцією, з виникненняммасового спілкування, що зробило життяплюралістичним.

Телевізійний етап з’явився завдякидругій індустріальній революції, колимоделі поведінки отримувалися до того, яклюди навчилися читати.

На наше переконання, зміну етапіврозвитку комунікації слід вбачати нестільки в індустріальних революціях,скільки у психологічній перебудовікомунікаторів, поштовхом до чого, якправило, були різного роду революції тасуспільні зміни.

Зміна й виникнення різних видівкомунікації є внутрішньою потребою людиний суспільства в цілому. Ця потреба,безперечно, формується під впливомзовнішніх факторів суспільного розвитку.

Першим зовнішнім фактором, який змінивхарактер спілкування, було виникненняписьма. Дописемне, або усне, спілкуваннябуло єдино можливим видом комунікації наранніх етапах розвитку людства. Надописемному етапі переважаламіжособистісна й групова комунікація.Комунікативний процес мав характербезпосереднього діалогічного

73

міжособистісного спілкування абоспілкування з малою групою чи груповогоспілкування. Писемний етап комунікаціїускладнив комунікативний процес, зробивйого опосередкованим, дискретним упросторі й часі, стимулював виникненнятакого виду спілкування, як публічне; утой самий час закладалися основи масовоїкомунікації, яка на друкарському етапінабула розвитку.

Аудіовізуальний етап комунікаціїпосилив процеси масового комунікування. Зпереходом на етап електронно-медійниймасова комунікація зазнала процесуглобалізації, що стає причиною виникненнявіртуальної комунікації такогоспілкування, коли процеси передачі йотримання інформації переплітаються в часій просторі, а адресант у той самий часвиконує роль адресата.

3. МОНОЛОГІЧНА (ОДНОВЕКТОРНА) ТАДІАЛОГІЧНА (БАГАТОВЕКТОРНА) ФОРМА МОВЛЕННЯ

Структура, характер, системакомунікативного процесу так чи інакшевідтворюються на основі форми участікомуніканта у процесі спілкування та формивзаємодії з предметом спілкування. Форми

74

комунікативного процесу відрізняютьсянасамперед одно- чи багатовекторністюпроцесу спілкування і здатністюперерозподіляти роль комуніканта усередовищі комунікаторів.

Необхідно виділяти одновекторнукомунікацію. Вона має переважно побутовийсугестивний (лат. suggestio, від suggeroнавчаю, навіюю) характер, хоча цілкомприродно використовується і в професійній,виробничій, науковій сферах, а також маєпостійні ролі адресанта та адресата імонологічну форму мовлення.

Адресант Адресат

Рисунок 3 – Монологічна форма мовлення(одновекторна комунікація)

Багатовекторна комунікація. Вонахарактеризується постійною зміною роліадресанта і адресата та має діалогічнуформу мовлення.

Адресант Адресат

75

Рисунок 4 – Діалогічна форма мовлення(багатовекторна комунікація)

Одновекторна чи багатовекторнакомунікація має ще й інші назви – монологута діалогу. Монолог є одновекторним типомспілкування, що не вимагає комунікативноїреакції комуніката. Як форма мовленнямонолог являє собою найбільш розлоге йлогічно організоване повідомлення під часспілкування. У лінгвістичній науцівиділяють монолог внутрішній, агітаційний(сугестивний), драматичний, ліричний,розповідний.

З погляду комунікації монолог єцікавим з тієї причини, що у ньому, як умовній формі, криється одновекторнеспілкування, яке характеризуєтьсяприродною спрямованістю процесукомунікації від адресанта до адресата.Найчастіше такого типу спілкуваннядотримуються в ЗМК, коли комунікація являєсобою процес спілкування з масою абопублікою, хоч і на персональному рівніподібна односпрямованість процесу цілкомможлива. Недоліком монологічногоспілкування є те, що результативністьпроцесу комунікації безпосередньо небереться до уваги і стає незрозумілим,

76

успішно чи неуспішно завершилосяспілкування. Реакція комуніката при цьомуможе відстежуватися спеціальнимисоціологічними службами; результати такогообстеження можуть свідчити про успіх чинеуспіх процесу комунікації.

Ще один багатовекторний типкомунікативного процесу – це діалог, що єрозмовою між двома або кількома особами.Особливістю діалогічного спілкування єзміна ролей адресанта й адресата.Ініціатива у спілкуванні переходить відодного до іншого. Адресант стає адресатом інавпаки. Завдяки новітнім технологіям цябагатовекторність робить масове спілкуваннябагатогранним і повноцінним, оскількистворюються умови для ефективного обмінуінформаційними продуктами, більш повнореалізуються інтереси маси, задовольняютьсяіндивідуальні потреби, своєчасноуточнюються позиції її представників.

4. ВИДИ КОМУНІКАЦІЇ

На основі типів комунікації та іншиххарактеристик комунікативного процесувиділяють різні види комунікації. Так,Г.Г. Почепцов пропонує розрізнятикомунікацію за кількістю співрозмовників:

77

внутрішня комунікація (розмова з самимсобою), міжособистісна (розмова між двомалюдьми), комунікація в малих групах (3-5осіб), публічна (20-30 і більше осіб),організаційна (100 і більше) та масова(1000 і більше) [Почепцов Г. Г., 1999: 8-9] (див. табл. 1).

Кілька зауважень до видів комунікаціїзгідно з табл. 1.

Групова комунікація являє собоюсистему найчастіше міжособистіснихнерегульованих зовнішніми факторамистосунків, завдяки чому кожен адресантможе бути в ролі адресата. Такакомунікація може відбуватися у різнихгрупах – малих, великих, дуже великих, якіназиваються публікою, або масою.

Таблиця 1 Одновекторнакомунікація

Багатовекторнакомунікація

комунікація зсобою

міжособистісна(інтерперсонал

ьна)комунікація

груповакомунікація(у малихгрупах)

комунікація згрупою

(у великихгрупах)

78

міжгруповакомунікація

зпублікою

з масою публічна

масова

ринково-медійна

комунікація

віртуальнакомунікація

Монологічнаформа Діалогічна форма

Публікою називається така група осіб,які об’єднані лише духовно, алерозпорошені та фізично відокремлені [TardeG., 1975: 43]. Публіка, на думку Tarde, єпродуктом поширення періодичної преси, щооб’єднала різних людей як споживачівінформації духовно.

Масою називається суспільнагетерогенна (неоднорідна) група людей, щоє анонімними, фізично розпорошеними йвідокремленими, не організованими доспівпраці [Blumer H., 1939: 185].

Ринково-медійна комунікація єрезультатом розвитку комунікації з масоюлюдей на засадах економічних, коли масарозглядається як група індивідуальнихспоживачів інформаційної продукції [Goban-Klass T., 1999: 214]. При цьомуоднобічними є суспільні зв’язки з джерелом

79

комунікації, не на належному рівніусвідомлюється ринкова маса людей якпотенційно можлива духовно-суспільнаєдність.

Віртуальна комунікація виникає у лонімасової комунікації в результаті процесуглобалізації масової комунікації,виникнення мультимедійних систем, що ведедо зміни самої природи комунікативногопроцесу, багатовекторність якого настількистає складною, що комунікатор одночасноотримує роль і адресанта, і адресата. Цяодночасність є продуктом віртуального(можливого) перебування в одному й тому жчасі й просторі багатьох комунікаторівзавдяки технічній можливості фізичнооб’єднуватися в глобальні інформаційнінадсистеми.

5. ТИПИ КОМУНІКАЦІЇ

Природа комунікативного процесуцікавить багатьох учених. Наявністьблизько 200 визначень цього явища, про щоми говорили на минулих лекціях, є яскравимсвідченням того інтересу.

Якщо на найпростішому рівні уявлятикомунікацію як систему з трьох елементів,так, як уявляли її здавна: мовець-твір-

80

співрозмовник, то можна виділити кількаспособів репрезентації структуриспілкування. Оскільки структурні зв’язки усистемі комунікації можуть виконувати рольактів, процесів, дій, операцій, то мовайде, власне, про способи репрезентаціїкомунікативного процесу.

На думку McQuail [McQuail, 1994],можна виділити чотири типи комунікації,які, по суті, репрезентують аспектикомунікативного процесу, частково йогофази: моделі трансмісії, моделі ритуалу,моделі привернення уваги і моделірецепції. Для прикладу розглянемо кількамоделей явища комунікації, що допоможе намзбагнути природу спілкування (цит. за[Почепцов Г. Г., 1999: 10-17; Goban-Klas,1999: 52-79]).

Загальна модель комунікації яктрансмісії. Ця модель виражає одновекторнусуть комунікативного процесу:

ВІДПРАВНИК ОДЕРЖУВАЧ

Рисунок 5 – Комунікативний процесрозглядається як процес передачі

інформації

81

Модель контактування, або модельЯкобсона. Включає шість важливих чинниківспілкування:

Адресант

КонтекстПовідомлення АдресатКонтакт

КодРисунок 6 – Основні компоненти акту

комунікації

В ідеальній комунікативній ситуації напроцес спілкування впливають усі шістьчинників. Насправді ж може бутиактуалізація одного або кількох із них,але без втрати чинності інших. Через цеРоман Якобсон [Якобсон Р., 1975] виділяєшість функцій комунікації: експресивну(емотивну) (вираження свого “я”, ставленнямовця до того, про що він говорить),апелятивну (конативну) (вплив наадресата), комунікативну (референтну,денотативну) (виділення об’єкта мовлення),поетичну (виділення форми повідомлення),металінгвістичну (перевірка чикористуються вони одним і тим самимкодом), фатичну (підтримання контакту,коли важлива не тема розмови, а те, щобконтакт не перервався).

82

Згідно з нашою моделлю комунікації таїї визначенням фатична функція є суттєвоюдля процесу спілкування, оскільки вона єскладником контактної функції взагалі. Яквидно з моделі Якобсона, контакт є єдиноюпроцесуальною характеристикою спілкування,тому можна стверджувати, що комунікативнийпроцес є, по суті, актом контактування,через який реалізується “я” комуніканта,виділяється об’єкт розмови, здійснюєтьсявплив на адресата, актуалізується формаповідомлення, свідомо добирається кожнеслово, спеціально підтримується контактпри його згасанні.

Духовна, суспільно-культурназабезпеченість процесу спілкування є чи невизначальним фактором, що зумовлюєкомунікативний процес. Ця зумовленістьвідбита, наприклад, на моделі Рілеїв,моделі Шрамма, ритуальній моделі, моделіТудора, моделі Молеса. Очевидним є тойфакт, що комунікативний процес може бутиефективним і дієвим лише за умови духовноїй культурної єдності співрозмовників. Алеіснує й неефективне спілкування, яке маєконфлікт. Це і буде нашою наступною темою.

СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

83

1. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. –К.: Видавничий центр “Київськийуніверситет”, 1999. – 308 с.

2. Dance F. The Concept ofCommunication // Journal ofCommunication. – 1970. – № 20. –P. 201-210.

СПИСОК ДОДАТКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. Бондаренко А. Д. Современная

технология: теория и практика. – Киев;Донецк: Вища шк., 1985. – 171 с.

2. Гуманітарні технології: конспектлекцій / за ред. В. В. Різуна. – К.:Видавничий дім “КМ Academia”, 1994. –60 с.

3. Зернецька О. В. Глобальний розвитоксистем масової комунікації іміжнародні відносини. – К.: Освіта,1999. – 351 с.

4. Каширин В. П. Философские вопросытехнологи. – Томск: Изд-во Том. ун-та,1988. – 286 с.

5. Масова комунікація: підручник / А.З.Москаленко, Л.В. Губерський,В.Ф. Іванов, В.А. Вергун. – К.:Либідь, 1997. – 216 с.

6. Основи масово-інформаційноїдіяльності: підручник /

84

А.З. Москаленко, Л.В. Губерський,В.Ф. Іванов. – К: Київ. ун-т ім.Тараса Шевченка, 1999. – 634 с.

7. Різун В. В. Інформаційні мережі взасобах масової інформації. КаналИНФО-ТАСС / В.В. Різун,О.К. Мелещенко. – К: Київ. ун-т ім.Тараса Шевченка, 1992. – 96 с.

8. Різун В. В. Основи комп’ютерногонабору і коректури: підручник. – К.:Либідь, 1993. – 172 с.

9. Свириденко С. С. Современныеинформационные технологи. – М.: Радиои связь, 1989. – 300 с.

10. Смирнов С. В. Становление основобщественного производства(Материально-технический аспектпроблемы). – К.: Наук. думка, 1983. –260 с.

11. Якобсон Р. Лингвистика и поэтика //Структурализм: “за” и “против”:сборник статей. – М.: Прогресс, 1975.– С. 193-230.

12. Blumer H. The Mass, the Public andPublic Opinion. – New York: Barnes andNoble, 1966. – 79 p.

13. Goban-Klas T. Media i komunikowaniemasove. Teorie i analizy prasy, radia,telewizji i Internetu. – Warszawa-

85

Krakow: Wydawnictwo naukowe PWN, 1999.– 336 s.

14. McQuail D. Mass Communication Theory.An Introduction. – London: Sage, 1994.– 621 p.

15. Tarde G. L’Opinion et la foule. –Paris, 1901. – 213 p.

16. Walińska de Hackbeil H. Pojęcie“komunikacja” w amerykańskiej teoriikomunikacji społecznej: Автореф. докт.дис… – Uniwersytet Wrocławski, 1975. –36 p.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 31. Як схематично (у найпростішому та

більш ускладненому вигляді) зображенамодель комунікації?

2. Які складники комунікаціївиокремлюються?

3. В яких аспектах можна характеризуватиприроду комунікативного процесу?

4. Які етапи в розвитку комунікації визнаєте?

5. Як розподіляється комунікативнийпроцес за формою?

6. Що таке монолог та діалог?7. Які види комунікації розрізняють?

86

8. Які існують типи (моделі) комунікації,які репрезентують аспектикомунікативного процесу?

9. Назвіть 6 основних компонентів актукомунікації. Яку функцію кожен із нихвиконує?

87

ТЕМА 4. ПРОБЛЕМИ КОНФЛІКТІВ У СПІЛКУВАННІЛЮДЕЙ

Аналіз ефективності й дієвостікомунікативного процесу здійснюється уфункціональному аспекті. Функціякомуніканта – це завжди встановлення йпідтримання контакту з комунікатом. Заформою ця функція може мати виглядпохідних функцій впливу на комуніката,переконання, трансмісії, передачі,об’єднання, демонстрації й підтриманняуваги тощо. Про це свідчить й аналізрозглянутих вище моделей. Встановитиконтакт зі співрозмовником означаєзабезпечити реакцію згоди співрозмовникана встановлення такого контакту.Забезпечення такої реакції з бокуадресанта означає – не більше не менше –використання ним певної системикомунікативних технік, методів, способів,певної інформації, вираження почуттів,емоцій, нарешті, певної організаціїкомунікативного процесу. Отже, дієвістькомунікативного процесу визначаєтьсянаявністю згоди між співрозмовниками.

Згода між співрозмовниками можевиникати в результаті повного або

88

часткового порозуміння. Ступенемпорозуміння визначається ефективністькомунікативного процесу.

Неефективним є той процес комунікації,який має конфлікт [детально див.Різун В.В., 1995, 47-48; Черненко О.В.,2007]. Конфлікт між адресантом і адресатомсвідчить про незавершеністькомунікативного процесу, про йогонецілісність. При цьому знищенняпротистояння здійснюється не засобамипримусу й сили, а перемогою однієї точкизору над іншою. Конфлікт – це протистоянняміж індивідами або ідентичними групамиіндивідів на основі незадоволеннязагальнолюдських потреб (конфлікт потреб),інтересів (конфлікт інтересів).Розв’язання конфлікту вимагає аналізу йвирішення проблеми через структурні змінита новації в організаціях, установах,закладах, колективах тощо. Так, суперечка,"конфлікт інтересів існує тоді, коливчинки однієї людини, яка намагаєтьсязбільшити свою власну вигоду і користь,перешкоджають, затримують, заважають,причиняють зло чи якось по-іншому роблятьменш ефективними вчинки іншої людини, якатакож намагається звести до максимуму

89

власну вигоду і користь" [Johnson, 1987:269].

Аналіз конфлікту під час йогорозв’язання є технологічним процесом укомунікативній сфері. Цей процесздійснюється імпліцитно (приховано)відносно реципієнта як однієї зконфліктуючих сторін.

Ознакою конфлікту є різні дефініціїситуації в учасників конфлікту івідповідно різні інтелектуальні фрейми(рамка, система елементів, установоктощо). Під дефініцією ситуації необхіднорозуміти опис ситуації конфлікту однією зконфліктуючих сторін. Інтелектуальніфрейми лежать в основі психофізіологічногомеханізму дефініції ситуації й охоплюютьпоняттєві підсистеми свідомості, емоційні,вольові тощо стани, що забезпечуютьвідповідну дефініцію ситуації.Інтелектуальні фрейми виконуютьнадзвичайно важливу функцію під чассприймання й розуміння висловлювань: вониє фільтром, призмою, через якупересівається інформація, що сприймається.Власне від фреймів залежить розуміннявисловлювання. У термінах гуманітарнихнаук фрейми функціонально можна називатиідеєю твору.

90

Розв’язання конфлікту, що збігається зпроцесом впливу на адресата, полягає впошукові й використанні спільної дляконфліктуючих сторін дефініції ситуаціїчерез пошук спільного, кооперуючогофрейма. Цей фрейм базується на спільнихдля конфліктуючих сторін засадах – навідображенні загальнолюдських потреб,цінностей, моральних засад.

На думку В. Бернштейна, "існують різніформи мовлення, які характеризують різніфази вирішення проблем. Різні формиміжлюдських відносин опосередковуютьсярізними формами (чи кодами) мовлення,оскільки відносини й коди віддзеркалюютьфрейми суб’єктів" [De Reuck, 1990: 194].В. Бернштейн проводить відмінність міжвузьким, обмеженим, масовим і ретельноопрацьованим варіантом мовлення (кодами),що виникає із різноманітних обмежень, якінакладаються на граматично-лексичні виборимовців їхнім соціальним і контекстуальнимсередовищем.

З погляду теорії комунікації мова йдепро звичайне, масове, непрофесіональне йопрацьоване, професіональне мовлення. Прицьому необхідно враховувати, що якконсенсус, так і розбрат має тенденцію дозберігання при вживанні обмежених, вузьких

91

мовних форм; встановлення новихпартнерських відносин вимагає ретельногоопрацювання мовного коду для аналізу йвстановлення нових соціальних відносин.Так, для підтримання сварки абозадоволення, захоплення чимось достатньоговорити про речі, які викликають цюситуацію чи ці почуття. Коли ж потрібносварку змінити на дружні стосунки,необхідно вийти на інший рівень понять імови, більш досконалий, загальний,оскільки в термінах вселюдської філософіїй загальнолюдського світобачення ворогуючісторони знаходять спільність іпорозуміння.

Конфліктні процеси мало хто схвалює,але майже всі в них беруть участь. Якщо вконкурентних процесах суперники простонамагаються випередити один одного, бутикращим, то при конфлікті робляться спробинав'язати противнику свою волю, змінитийого поведінку або навіть взагалі усунутийого. У зв'язку з цим під конфліктомрозуміють спробу досягнення винагородишляхом підкорення, нав'язування своєїволі, видалення або навіть знищенняпротивника, що прагне досягнути тієї жвинагороди. Окремі вбивства або цілабитва, загрози, звернення до закону для

92

впливу на противника, створення коаліційдля об'єднання зусиль в боротьбі – цеусього лише деякі вияви соціальнихконфліктів.

У багатьох випадках крайніх виявівсоціальних конфліктів їх результатом стаєповне знищення противника (наприклад, Римзнищив Карфаген або американськіпереселенці практично перебили деякіплемена північноамериканських індіанців,що ворогують з ними). У конфліктах із меншнасильною формою основна мета ворогуючихсторін полягає у відстороненні противниківвід ефективної конкуренції шляхомобмеження їх ресурсів, свободи маневру, взниженні їх статусу або престижу.Наприклад, конфлікт керівника звиконавцями у разі перемоги останніх можепризвести до пониження керівника напосаді, обмеження його прав щодопідлеглих, падіння престижу і, нарешті, дойого виходу з колективу.

1. ПОНЯТТЯ КОНФЛІКТІВ, ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

Конфлікти між індивідами частіше завсе ґрунтуються на емоціях і особистійнеприязні, у той час як міжгруповийконфлікт зазвичай має безликий характер,

93

хоча можливі й спалахи особистоїнеприязні.

Конфліктний процес, що виник, важкозупинити. Це пояснюється тим, що конфліктмає кумулятивну природу, тобто кожнаагресивна дія призводить до дії увідповідь (або відплати), причому більшсильному, ніж первинне.

Конфлікт загострюється і охоплює всебільше людей. Проста образа може, зрештою,спричинити вияв жорстокості щодо своїхпротивників. Жорстокість у соціальномуконфлікті іноді помилково приписуєтьсясадизму і природним задаткам людей, однакчастіше за все її здійснюють звичайнілюди, що потрапили в екстраординарніситуації. Конфліктні процеси можутьзмусити людей грати ролі, в яких вониповинні бути жорстокими. Так, солдати (якправило, звичайні молоді люди) натериторії противника не щадять мирненаселення, або у ході міжнаціональноїворожнечі звичайні мирні жителі можутьздійснювати надто жорстокі вчинки.

Труднощі, що виникають при гасінні йлокалізації конфліктів, вимагаютьретельного аналізу всього конфлікту,встановлення його можливих причин інаслідків.

94

Неминучість виникнення суперечностей євиявом закону єдності та боротьбипротилежностей, одного з класичних законіврозвитку. За цим законом будь-яке явище чиситуація розглядається як єдністьпротилежних сторін, що взаємовиключаютьодна одну, долають опір свого антипода,проте водночас не можуть існувати окремо,обопільно взаємозумовлюються (одна існуєлише тому, що наявна друга).

Єдність протилежностей завжди умовна,а їх боротьба абсолютна.

У конфліктах беруть участь як окреміособи, так і групи людей. Учасниківконфлікту називають опонентами,суперниками тощо.

Конфлікт – це ситуація, набіробставин, за яких виникає: 1) зіткнення протилежних сторін, сил чипоглядів; 2) або має місце відсутність згоди міждвома чи більше суб'єктами; 3) або спостерігається внутрішнійдискомфорт однієї особи.

У конфліктній ситуації кожназацікавлена сторона прагне відстоювати тадосягати реалізації власних мети, цілей,думок, завдань, точки зору, при цьому вонанаводить аргументи на свою користь,

95

перешкоджає опоненту чинити так само,використовує всі прийнятні у данійситуації заходи та форми впливу інамагається подолати опір іншої сторони.

Донедавна домінуючою вважалася точказору, згідно з якою конфлікти ворганізації – річ небажана (доктрина школиВебера), їх необхідно уникати, а якщо вонивсе ж таки з'являються, то гасити наранній стадії, не даючи змоги розвиватися.Конфлікти асоціюються з усілякиминегараздами, суперечками, ворожістю,боротьбою і не мають позитивних ознак.

Однак сучасна школа менеджменту дійшлависновку, що конфлікт попри негативні рисивідіграє і позитивну роль – сприяє руховіорганізації вперед і визначає фактори, щозаважають цьому процесові. Термін"конфлікт" можна визначити як джерелотворчої енергії, якою слід управляти,тобто спрямовувати її у бажане русло.

2. КОНФЛІКТНА СИТУАЦІЯ, СКЛАДОВІ ТА ЕТАПИРОЗВИТКУ

Першоджерелом конфлікту або умовоюйого виникнення вважається конфліктнаситуація – тобто ситуація, у якій одна зіскладових змінює свої кількісні чи якісні

96

значення, що призводить до загостреннястосунків між конфліктуючими сторонами.Тут набирає чинності ще один із основнихзаконів філософії – закон переходукількісних змін у якісні. Конфлікт невиявляється доти, поки існуюча ситуаціяабо влаштовує всі задіяні чи зацікавленісторони, або ж ці сторони ще не в змозівплинути на розвиток ситуації, неволодіють достатнім потенціалом (тобтоконфлікт прихований).

Конфліктна ситуація, що вимагаєвирішення, передбачає існування кількохобов'язкових елементів:

• учасників конфлікту (дві або більшесторін, що мають несхожі чи прямопротилежні цілі);

• об'єкт конфлікту (конкретне явище,причина, стан справ, навколо якогорозгортається суперечка);

• рушійну силу – інцидент (фактзіткнення протилежних сил).

Об'єкт конфлікту та його учасники усвоїй сукупності утворюють предмет

97

конфлікту, тобто вони розглядаються якнеобхідні обов'язкові умови виникненняконфліктної ситуації. Інцидент призводитьдо початку конфлікту, відіграє ролькаталізатора. Конфліктна ситуаціявизначається об'єктивними обставинами, аінцидент виникає випадково, коли створенінеобхідні передумови.

Типову схему конфлікту можнаузагальнити так. Усі конфліктні ситуаціїрозподіляються за ознакою результатів:

а) функціональні – такі, що сприяютьефективній діяльності організацій, єпозитивними за змістом, містятьраціональне зерно та мають еволюційнуспрямованість;

б) дисфункціональні – паралізуютьнормальне функціонування організацій,обмежують перспективи розвитку, несприяють максимально ефективномувикористанню власних і залучених ресурсів.

3. ОСНОВНІ ТИПИ КОНФЛІКТІВ

Існує чотири основних типи конфліктуза змістом:

1) внутрішньоособовий (конфліктвимог). Його виявом є суперечність чи

98

протилежність вимог, що ставляться доодного й того ж виконавця різнимифункціональними керівниками, яким вінодночасно підпорядковується. Причинитакого конфлікту – недоліки у: системіделегування повноважень, організаційнійструктурі, структурі апарату управління,несхожість стилів керівництва, конфліктінтересів (ситуація, за якої працівник маєприватний чи особистий інтерес, достатнійдля впливу, або цей інтерес чинить впливна об'єктивне виконання працівником своїхслужбових обов'язків).

Типовим прикладом внутрішньоособовогоконфлікту може бути також ситуація, коливиробничі чи професійні вимоги незбігаються з потребами чи цінностямивиконавця. Більшість людей, що працюють напосадах, які не передбачають творчості,ініціативи та самостійного прийняттярішень, і виконують при цьому монотонну,рутинну та нецікаву роботу, прагнули бзвільнитися з такої посади. Більшість зних ненавидить справу, якою їм доводитьсязайматися за необхідності. Проте замістьпошуку цікавої роботи, що припала б їм додуші, вони потрапляють у пастку на всежиття. При цьому вони не можуть залишитицю посаду і знайти більш цікаву та

99

змістовну роботу, оскільки тимчасововтратять джерело фінансових виплат (увигляді заробітної плати). Дуже рідкозустрінеш людину, яка дійсно займаєтьсяулюбленою справою, але цих небагатьохмайже завжди супроводжує успіх. Судітьсамі – типовий конфлікт, вічна тема –дехто досягає світового визнання, а удекого життя складається з нескінченноїчерги дрібних невдач чи розчарувань.

2) міжособовий. Виникає при будь-якомурозподілі: повноважень, ресурсів, робіт,обов'язків, завдань, активів, пільг,винагород; а також через несхожістьхарактерів, знань, запитів, кваліфікації,можливостей, кругозору, кола інтересів,ставлення до праці та психологічноїсумісності людей, що працюють разом.

3) між особою та групою. Причини –дисбаланс, що існує між нормами груповоїповедінки та індивідуальними діями,поглядами чи звичками окремої особи;невиконання або перевиконання обов'язків,недотримання неписаного внутрішньогорозпорядку, що має силу закону у даномуколективі, етики взаємин тощо.

4) міжгруповий. Організаціїскладаються з безлічі формальних інеформальних груп, які просто не в змозі

100

мирно співіснувати, оскільки всерединібудь-якої групи постійно відбуваєтьсядинамічний розвиток, змінюються цілі,завдання, що поступово входять у суперечкиз аналогічними показниками інших груп.

Основними причинами конфліктувважаються:

• розподіл ресурсів (вони завждиобмежені, а претендують на їх використаннякілька сторін):

• різниця у цілях (спеціалізація,конкретизація та поділ на підрозділипередбачає їх різну стратегічнуспрямованість);

• взаємозалежність у досягненнірезультату (вимагає співробітництва, хоча,реалізовуючи власні завдання, люди інколинехтують іншими);

• різниця в уяві та цінностях(відсутність об'єктивної оцінки ситуації);

• незадовільні комунікації(відсутність повної та достовірноїінформації);

• різниця у досвіді та манеріповедінки;

• різка зміна подій чи умов. Розглянемо докладніше кожну з причин

конфлікту.

101

Розподіл ресурсів. Будь-яка загальнавласність, в нашому випадку – спільніорганізаційні ресурси (сировина,матеріали, обладнання, виробничіпотужності, енергія, інформація, людськіта фінансові ресурси), підсвідомо викликаєбажання в осіб, що наділені певнимиповноваженнями, розподілити її так, щобякнайліпше виконати завдання власногопідрозділу.

Різниця у цілях. Кожна організація, якправило, складається з кількохнапівнезалежних структурних підрозділів.Цілі цих підрозділів, хоча і зорієнтованіна досягнення загальної мети, але все жтаки суттєво відрізняються за змістом.

Взаємозалежність у досягненнірезультату. У випадках, коли вимагаєтьсякоординація, узгодженість і взаємодіябагатьох ланок, важко визначитипершочерговість завдань, виділити середних головні, визначальні, сприяти суміжнимланкам у реалізації їх цілей.

Різниця в уяві та цінностях. Фазаоцінки ситуації найбільш уразлива длянеправильних суджень (внаслідок існуваннякомунікаційних бар'єрів, особливовибіркового сприйняття, розглядаються лише

102

ті варіанти, що влаштовують членів даноїгрупи).

Незадовільні комунікації.Інформаційний вакуум, брак чи нестачаактуальної інформації, нездатність чинебажання керівництва передати достовірнуінформацію викликає у працівників відчуттяроздратування, є приводом до появинеобґрунтованих пліток, заснованих насумнівних джерелах, невиправданих підозрахі побоюваннях.

Різниця у досвіді та манері поведінки.Наведемо уявний приклад: в одній бригаді,пліч-о-пліч працюють досвідчений майстер іпочатківець. Перед ними поставленоаналогічне завдання. При цьому новачокдокладає надмірних зусиль, обирає далеконе ідеальний шлях до виконання, але звеликими труднощами справляється зроботою. І тут з подивом помічає, щомайстер, який начебто й не поспішав,закінчив свою роботу втричі швидше.

Різка зміна подій чи умов. Ця ситуаціявимагає неабиякого хисту, інтуїції таперспективного мислення. Змінапріоритетів, несподівані обставинипороджують сум'яття та хаос. Швидкопроаналізувати ситуацію і визначити сили,що її формують, – це завдання під силу

103

вирішити далеко не кожному. Хибні судженнята неправильно вибраний тип поведінки натакому етапі нерідко є темою для дискусії,отже, джерелом конфлікту.

Існуючі способи управлінняконфліктними ситуаціями розподіляються надві категорії: структурні та міжособові.До арсеналу структурних методів належать:

• роз'яснення вимог до змісту роботи(делегування окремим особам чи структурнимпідрозділам чітко окреслених повноваженьдля виконання покладених функцій іознайомлення з відповідальністю за їхвиконання, оперативне доведення максимумунаявної корисної інформації з цьогопитання);

• принцип використання ієрархії(звернення до керівника) при вирішенніконфліктних ситуацій. Ієрархія визначаєпорядок взаємодії та підпорядкованість,регулює інформаційні потоки і вказує нате, яка особа відповідальна за ухваленняконкретного управлінського рішення;

• підпорядкування цілей підрозділівзагальноорганізаційним цілям. Загальнамета організації, якій підпорядковуєтьсярешта цілей підрозділів, змушує всі ланки,формальні та неформальні групи і окремихосіб сприяти її досягненню;

104

• вплив на поведінку через системувинагород.

4. СПОСОБИ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТІВ

Міжособові способи вирішенняконфліктів зводяться до п'яти варіантівтипу поведінки, що їх має обрати конкретналюдина при появі перших симптомівконфліктної ситуації – загострення досіприхованих суперечностей чи втручанністоронніх сил, які зміщують акценти урозстановці сил (графік 1). Це зокрема:

1) ухилення – мається на увазі, щолюдина (група людей, підприємство,складова соціуму), передбачаючи напередзагострення ситуації, прагне уникати дій,які провокують інцидент. Така рольпасивного спостерігача притаманна особам,які не зацікавлені у змінах, прагнутьуникнути загострення суперечностей;

2) згладжування – тип поведінки, якиймає багато спільного з попереднім. Прицьому не помічаються ознаки майбутньогоконфлікту, йде активна профілактика йоговияву, ліквідовуються чи завуальовуютьсясуперечності сторін;

3) примус – контроль над ситуацією ірегулювання її розвитку. При небажаномунапрямі розвитку конфлікту особа, яка

105

наділена владою і повноваженнями,втручається і силовими методами впливає наситуацію, спрямовує конфлікт у бажанерусло;

4) компроміс – тимчасове чи нейтральневирішення проблеми, що умовно задовольняєвсі сторони, які беруть участь уконфлікті. Суперники (опоненти) йдуть навзаємні поступки, частково приймають точкузору іншої сторони або ж відкладаютьвирішення питання на майбутнє, залишаючийого відкритим;

5) вирішення конфлікту – найбільшбажаний і радикальний шлях розвиткуситуації. Сторони детально ознайомлюютьсяз аргументацією як "за", так і "проти",йдуть на взаємні поступки, вузлові питаннявирішують колективним ухваленням рішень.

Таблиця 1 – Методика вирішенняконфлікту шляхом розв'язання проблеми

Послідовність дій1 Визначте проблему в категоріях цілей,

а не рішень (тобто встановіть причинупроблеми, а не зосереджуйтеся наборотьбі з її наслідками).

2 Після з'ясування суті проблемирозгляньте варіанти її вирішення, які

106

б влаштовували певною мірою всізацікавлені сторони.

3 Сконцентруйте увагу на проблемі, а нена власних якостях опонента.

4 Створіть атмосферу довіри, поліпшившиінформаційний обмін і взаємний вплив.

5 Під час спілкування прагніть досягтирезультату, при цьому не здавайтевласних позицій, але й ураховуйтеконструктивні зауваження іншоїсторони.

Anthony de Reuck виділяє три фазирозв’язання конфлікту. Перша фаза –комунікація відбувається міжконфліктуючими сторонами. Використовуєтьсявузький код. Друга фаза – аналітична, колипсихоаналітик переводить комунікацію уретельно опрацьовані коди, формуєкооперуючий фрейм. Третя фаза –комунікація відбувається міжконфліктуючими сторонами, але вже в межаходнієї дефініції ситуації.

Вихід із конфлікту під час спілкуванняє необхідним комунікативним ефектом, щозабезпечує основну функцію комунікації –встановлення й підтримання контакту міжкомунікаторами.

107

5. КОНФЛІКТИ ПІД ЧАС СПІЛКУВАННЯ З ДІТЬМИ

У сімейному вихованні дитини, впостійних контактах із нею батькамнеобхідно прагнути до виникнення між нимипочуття довіри, до безболісного подоланнярізних непорозумінь, до педагогічноїдоцільності у створенні умов виховання.

Ефективним засобом усуненнясуперечності між станом залежності іпочуттям провини є гра. Вона формуєрозуміння спільності деяких проблем дітейі дорослих, а розв'язання їх у грідопомагає дітям краще засвоювати соціальнінорми і ролі, які відповідають їхній статій соціальному статусу. Гра для дитинидошкільного віку є провідним і найбільшприродним видом діяльності, важливоюумовою повноцінного розумового,морального, естетичного, фізичногорозвитку, її соціалізації у суспільстві.Дитячі ігри взагалі – це єдина природнапраця дитини, до якої вона береться безпримусу і зовнішнього впливу. Водночасвони є чудовим засобом прищепленняпрактично всіх якостей характеру, які мицінуємо у людей, але які часто намагаємосяприщеплювати вербальними, тобто

108

словесними, методами або простимпривчанням, навчанням чи вправлянням.

Граючись, дитина вчиться жити. Під часгри вона досить легко опановує, розумієсуть і запам'ятовує її основні правила. Уподальшому такі навички їй знадобляться,зокрема, під час навчання у школі. Більшетого, під час гри залежно від її ходудитина мусить оцінювати ситуацію ісамостійно ухвалювати рішення; пізнаєпотребу співробітництва, привчаєтьсяповажати права іншого учасника гри,навчається стримувати себе і своїнегативні емоції; натомість вироблятидоброзичливість і щирість. Жодна іншадіяльність не здатна дитині дошкільноговіку дати стільки позитивних емоцій, якітак потрібні їй для здорового психічного іфізичного розвитку. Не меншу користьприносять ігри і в старшому віці, але заумови поглиблення їх соціального змісту.

Мала дитина, як було помічено щеК.Д. Ушинським, "...безперервно потребуєдіяльності і стомлюється не від неї, а відїї одноманітності..." Навіть поєднаннярізних видів діяльності не викликає різкоїзміни динамічних стереотипів, не порушуєдуховної рівноваги дитини, а стаєпослідовним фрагментом її життя, який

109

розгортається безпосередньо. Головне – недопускати (особливо у віці до 3 років)різкого, швидкого переходу з одного видудіяльності на інший, який не має зпопереднім ніякого логічного зв'язку, тимбільше, якщо він мало відомий або зовсім невідомий дитині. Це викликає протест,небажання, навіть хворобливий страх передтим новим, що пропонують. Ось чому дітиболісно реагують на те, що їх відволікаютьвід іграшки або гри, яка їх цілковитозахоплює.

Безапеляційно втручаючись у світдитячої гри, дорослі травмують, руйнуютьсвіт фантазій, травмують психіку дитини,деформують її уяву або, зрештою, даютьхибні зразки поводження з почуттями іншихта ставлення до продуктів їхньої праці.Тому так важливо бути тактовними з дітьми,зайнятими іграми та іграшками. Непоспішайте їх зупиняти, навіть якщо у вас єсвої плани, – навпаки, знайдіть часпоцікавитися, якою грою захоплена вашадитина і в чому її зміст; ненав`язливоприєднайтеся – підіграйте, і ви відчуєтеособливу вдячність дитини, їїзацікавленість вами. Завдяки ігровійситуації ви зможете навчити дитину чогосьпізнавального та корисного. Як засвідчують

110

спостереження, дошкільники дуже люблятьгратися в такі ігри, як "Дочки – матері","Дім", "У гостях" та інші. Їх сюжети батькизавжди можуть спрямувати на засвоєнняпевних правил співжиття у сім`ї, виконанняобов`язків і дотримання етики поведінки тавзаємин.

Керуючись народною мудрістю про те, що"дітей легше виховувати, аніжперевиховувати" та "розпочинати виховуватипотрібно тоді, коли дитятко ще поперекліжка лежить", потрібно завжди опікуватисятим, що, як і з ким робить ваша дитина. Ащоб спрямовувати її на позитивні думки йгарні вчинки, доцільно велику увагуприділяти іграм морального змісту: вониможуть бути як рухливими, скажімо, вдень,так і досить спокійними – перед сном.

Позитивний виховний ефект мають такіігри, як "Чарівне слово" (коли кожнепрохання і дію необхідно супроводжуватиналежним добором і вживанням ввічливих,приємних слів); "Магазин однієї покупки"(коли дитина уявно потрапляє у ситуаціювибору, за якої з великої пропозиціїрізних можливих бажань має право обратитільки одне. До речі, подібну ситуацію "умагазині" можна використовувати для того,щоб діти орієнтувалися в можливостях

111

сімейного бюджету, у корисності чи зайвиніокремих речей; вчилися робити усвідомленийвибір, за який їм самим доведетьсявідповідати в разі невдачі); "Добре –погано" (коли в ігровій ситуації дитинірозкривається сутність доброго тапоганого, і в неї формується системауявлень про причинно-наслідкові зв`язкирізних дій, вчинків і поведінки загалом)тощо. Подібні ігри завжди сприятимутьформуванню уявлень дитини про ввічливість,про першочерговість бажань та потреб, проможливості їх задоволення і розвиватимутьта збагачуватимуть її мову, навіть якщо вий не будете чітко означувати перед собоюподібну мету виховання.

Не менш важливою для дитини будь-якоговіку є можливість побути наодинці зі своїмидумками. Адже численні життєві враженняпотребують усвідомлення і закріплення. Томуне тривожте дитину нетерміновим до неїзвертанням – краще поспостерігайте за нею,за виразом її обличчя, поглядом, рухами.Спробуйте вгадати її настрій, зрозумітийого причину, відзначити про себе,наскільки адекватно до ситуації вонавиявляє емоції. Такі спостереженнядозволять батькам глибше і краще зрозумітисвою дитину, налагодити з нею довірливі

112

стосунки, а за потреби навчати їїадекватного вияву емоцій.

Дитина, яка в ранньому віціпотребувала насамперед суто фізичногоконтакту, у міру дорослішання шукає вжезовсім інші форми уваги до себе з бокудорослих: вона прагне співчуття, усмішки,спілкування. У дошкільному віці, якправило, намагається першою заговорити,задає численні запитання, які змістом добезкінечності йдуть від одного "Чому?" доіншого "Чому?". Щодо різних батьківськихреакцій вона починає усвідомлювати, щоінші люди мають думки й уподобання, яківідрізняються від її суджень, мають своїнаміри, які також не завжди збігаються зїї власними. Це розуміння надзвичайноважливо підтримувати у дитині й тоді, коливона дорослішає, що дозволить пом`якшитидитячий егоїзм, зняти можливе напруженнявзаємовідносин.

Проте не варто чекати швидкихрезультатів – обопільне розуміння, якележить в основі партнерства між батьками йдітьми, не завжди складається легко,просто і швидко. Йому дуже шкодитьморалізування, менторський тон. Тожпотрібне терпіння та розуміння того, щовоно досягається значно складніше, коли не

113

приділяти цьому належної уваги або колипраця і домашні клопоти вкрай обмежуютьспілкування з дітьми. За тими хатнімиклопотами можна втратити і дитину. То жсаме її особистість має бути на першомумісці. З роками такі доброзичливість іувага дитини будуть повернуті до вас.

Узагалі спілкування можна вважатиуніверсальним методом виховання. Завдякийому людина утверджується в житті, впливаєна когось і сама перебуває під впливомінших, отримує інформацію про змістдовкілля і захищає себе.

У психології процес спілкуванняділиться на три основних види:

- соціально-орієнтоване (спрямоване насуспільну думку, на те "що прийнято і неприйнято; що скажуть інші);

- предметно-орієнтоване (на світречей, який оточує нас);

- особистісно-орієнтоване (наконкретних людей).

Кожний із цих видів передбачаєпізнання людиною, зокрема дитиною,довкілля, самої себе та свого місця усоціумі. Всі вони представлені у сімейномуспілкуванні, і не може навіть стоятипитання про те, яке з них важливіше длястановлення дитини як особистості.

114

Пріоритети визначаються конкретнимиобставинами, віком дитини, її потребамивчасного розвитку та індивідуальнимиособливостями. Спілкування можевідбуватися як з ініціативи батьків, так із ініціативи дітей. Однак довірливеспілкування не може бути нав'язливим, вономає виникнути з природного бажання іншоїсторони.

Процес контактування проходить усвоєму розвитку певні етапи (стадії).Затримка того чи іншого або спроба якийсьіз них пропустити, "перескочити" можутьзруйнувати взаємодію.

Отже, успіх процесу взаємодії значноюмірою залежить від послідовності йогорозвитку та здійснення переходу на іншустадію тільки за наявності певних ознакконтакту. Такими умовними етапами(стадіями) контактної взаємодії можнавважати:

- виникнення бажання;- пошук спільних інтересів;- реалізацію способів індивідуального

впливу і взаємної адаптації черезпогоджену взаємодію.

Забезпечувати спілкування також можнана різних рівнях:

- вербальному (словесному);

115

- безслівному;- підсвідомому.Останній чинник зумовлює особливий

вплив не тільки того, про що говорять, а йяк говорять. Отож найголовнішою умовоюконтакту між людьми, й особливо міжбатьками та дітьми, є щирість і чесність,до яких діти особливо чутливі. Найбільшпоширені засоби – голос (його тембр ісила), погляд, лексика, інтонаціямовлення.

Вельми важливим моментом під часспілкування є, напевне, взаємний емоційнийконтакт, сповнений вражень і задоволення.Як свідчить практика, батьківське виховання– це, перш за все, кропітка і тяжка уповному розумінні слова робота зналагодження міцного і постійногопсихологічного контакту з дитиною. Основоютакого невимушеного контакту завжди постаєщира зацікавленість батьків усіма справамидитини, вміння будувати діалог, якийґрунтується на принципах партнерства,рівноправ'я, взаємоповаги, визнання,розуміння та знання своєї дитини батьками.Дорослим важливо пам'ятати що діалог неможна перетворювати у монолог, тобто щобзамість партнерського спілкування незосереджуватися тільки на собі чи тільки на

116

дитині. У таких випадках контакт будевтрачений.

З огляду на це надзвичайно важливо,щоб у процесі реалізації взаємин "Я – ТИ"акцент ставився не на "Я" чи на "ТИ", а наїх зв'язок, який об'єднує два різнихособистісних світи. Вияв цього "Я – ТИ"можливий за умови довіри вихованця довихователя (дитини до батьків), щоґрунтується на механізмі емпатії. Отже,момент єднання – обов'язковий фактордосягнення виховних цілей. Усе це слушно йактуально і для сім'ї та сімейноговиховання дітей, яким необхідно почуватисяне тільки улюбленцями своїх рідних, а йпотрібними їм, навчитися здатностірозуміти інших і бути готовими завждиприйти їм на допомогу, в тому числі ідобрим словом.

До компонентів (складових) спілкуванняміж батьками і дітьми насампередвідносять:

- зворотний зв'язок;- взаємна повага;- уважне слухання;- активне слухання;- відвертість;- розуміння;- обов'язки;

117

- різноманітність;- запобігання припущенню;- виразність.Спілкування з дітьми дошкільного віку

доцільно базувати на цих компонентах.Важливим фактором взаємин батьків і

дітей є високий рівень їх взаєморозуміння,для встановлення якого необхідна здатністьрозуміти одне одного, вміння бачити зазовнішньою стороною поведінки її істинність– мотиви дій, висловлювань, емоційнихреакцій.

Особливості стосунків батьків і дітей,пов'язані з рівнем їх взаєморозуміння,формують і специфічний стиль спілкуванняміж ними. Деякі батьки будують стосунки здітьми на довірі й повазі. Інші вважають,що необов'язково переконувати дітей управомірності своїх вимог. У першомувипадку формується дружній стильспілкування, який ґрунтується на проханні,пораді, доброму гуморі, підбадьорюванні,тобто такий, який сприяє формуванню в дітейпочуття власної гідності, розвиваємаксимальну самостійність ідоброзичливість; у другому – складаєтьсянаказовий (командний) стиль спілкування,який проявляється в безапеляційному тоні,вимогах безумовної слухняності, в надмірній

118

різкості, залякуванні тощо. Він формуєскритність, безініціативність,озлобленість, жорстокість, низький рівеньлюдської самоцінності, звичку до сліпоїпідкори.

Кожний із цих способів спілкуваннявпливає на емоційний стан дітей. Якщодоброзичливість і делікатність міжбатьками й дітьми створюють хорошийнастрій, приплив енергії, то команднийстиль викликає образи, роздратування,зниження загального життєвого тонусу,пригнічений настрій. Від стилю спілкуваннязалежать і виховні можливості сім'ї.Позитивні емоційні контакти батьків іздітьми полегшують виховний вплив на них,негативні – ускладнюють. А загаломспілкування між батьками й дітьмиздебільшого має педагогічні засади іґрунтується на духовному контакті. Бездушевної спорідненості, як правило,виховання не буває. В основі духовногоконтакту лежить спільність прагнень:батьки (як і діти) хочуть, щоб їх любили.

Важливим моментом у налагодженнісімейних стосунків є розуміння дорослимитого, що права та обов'язки дітей ібатьків у сім'ї взаємно доповнюють однеодного, але не збігаються. Ось чому мати з

119

батьком мають обережно й тактовнозастосовувати свій авторитет, поступовопереходячи від прямого впливу на дитину доформування в неї з її дорослішанням дедалібільшої незалежності й самостійності.

Співвідношення обопільних інтересів іправ слід розглядати як величину, щозмінюється залежно від рівня розвиткудитини, а також від обраної дорослимиформи або норми взаємин, до якої дітиповинні пристосуватися. На жаль, щодняспілкуючись із дитиною, батьки не завждивчасно помічають ознаки її дорослішання,те, що вона розумнішає і змінюєтьсявнутрішньо. Нерідко вони продовжуютьдотримуватися тих форм і методіввиховання, які вже не відповідають ані їїрозвиткові, ані її вікові. Звідсинепорозуміння і конфлікти. Донайпоширеніших помилок батьків можна такожвіднести штучне звуження етапних завданьвиховання дитини, недооцінку дитячоїдіяльності, недостатнє розуміння батькамиролі свого авторитету й особистогоприкладу, небажання підвищувати рівеньсвоєї педагогічної культури, постійноаналізувати власну виховну діяльність,робити вчасні висновки.

120

Засвоєні в дитинстві норми співжиттястановлять підґрунтя особистої поведінкилюдини та її стосунків з іншими. Отже,первинна соціалізація, яка відбувається вродинному колі, полишає слід на все життя.Якщо ж діти не отримують правильнихорієнтирів, не привчаються турбуватися проінших, зокрема про своїх батьків, які далиїм життя, виростили і виховали, тодівиникає ще одна педагогічна проблема сім'ї– байдужість і навіть неприязнь дітей досвоїх батьків.

Перешкодою на шляху батьківськихпомилок можуть бути постійний аналізвиховних ситуацій та врахування їх досвідув подальшому, критичне ставлення доособистої виховної діяльності,розв'язування педагогічних задач. Виховніелементи й аспекти різнобічної людськоїдіяльності та її результатів можнарегулювати і спрямовувати. Прикладом можебути певна виховна ситуація, яка виникає всім'ї. Така обставина завжди передбачаєоб'єкт і предмет виховання. Основоювиховної ситуації є педагогічна дія (абодії), яка визначається виховними цілями імотивами. Їм відповідає суть педагогічнихрішень і способи їх досягнення.Педагогічні дії передбачають виховну

121

інформацію. Якщо педагогічну діювиконують, скажімо, батьки, то на неїреагують діти. Але у сімейному вихованні,як правило, батьки творять дітей, а дітитворять батьків. Тому, впливаючи на дітей,батьки теж змінюються. Типові способитакого реагування "батьки – вихователідітей" подані нижче у схемі.

Зауважимо, що на поведінку дітей тарівень їхнього морального вихованнядозволяє оптимально впливати рівеньінформованості батьків про дітей, їхніхдрузів, про їхні справи, інтереси, смаки,настрої тощо. Тим часом спостереженнядоводять, що високий рівень інформованостіне виключає байдужості або негативноїспрямованості у стосунках. Це підводить додумки, що бажання знати про дитинуякнайбільше повинне мати коректні форми, адитина як повноцінна і самоціннаособистість має бути захищеною від грубоговтручання в її внутрішній світ.

Діти, до речі, також краще сприймаютьвиховний вплив батьків, коли вониінформовані про їхні настрої, вподобання,особистісні особливості тощо.

Реагування дитини на слова, діїдорослих може бути різним: як вираженимзовні, так і внутрішнім. У чому ж сутність

122

внутрішнього реагування? Розглянемо йоговаріанти в названому порядку на рівнівизначення самих понять. Знаючи ірозуміючи їх сутність, до них неважкодібрати конкретні приклади із життя.

Конструктивне реагування передбачаєорганічне сприйняття певної виховноїінформації, вимог тощо до відома тавключення її в зміст своїх переконань істосунків.

Реконструктивне – таке реагуваннядитини, коли їй доводиться змінювати своїпереконання, зміст своєї діяльності.

Конформістське – це пасивне сприйманняна рівні запам'ятовування без змін вособистій позиції.

Індиферентне – відсутність реакціїдитини на рівні як запам'ятовування, так ізнання.

Конфліктне – несприймання виховноїінформації як такої, що суперечить позиціїособистості.

Заради справедливості варто зазначити,що подібні внутрішні реагуваннявідбуваються і в окремих дорослих.

Коригування реакцій можливе на основізворотної інформації і дієвості, про якумова йшла вище і як це показано в схемі.Але виховний процес у типовій ситуації

123

набуває ефективності тільки за умовислушних виховних дій.

Вибору ефективних форм виховних дійсприяє аналіз виховних ситуацій, завдякиякому батьки можуть навчитися визначатиумови, причини виховного явища, методивиховного впливу та давати їм педагогічнуоцінку. Цей механізм забезпечує формуванняпедагогічного мислення, тобто вміннясамостійно аналізувати педагогічні явища,розкладати їх на елементи – умови,причини, наслідки тощо.

Підготовка батьків до проведеннясамоаналізу, навчання їх самоаналізуохоплює три взаємопов'язаних етапи:спонукання до самоаналізу,опосередкованого аналізу табезпосереднього розвитку самоаналізу.

1-й етап – спонукання до самоаналізу –насамперед передбачає виникнення в ньомупотреби, знань технології педагогічногоаналізу, умовного створення програмиспостережень та аналізу виховної ситуації;

2-й етап – опосередкованого аналізу,як правило, передбачає отриманняінформації батьками від інших людей,можливо, педагогів, про їхню виховнудіяльність; інформацію про виховнудіяльність інших батьків (можливо, кращий

124

досвід сімейного виховання); спостереженняй аналіз чужого досвіду; рольову гру(можна подумки);

3-й етап – безпосередній самоаналізмістить порівняння з еталоном, виявленнясуттєвих відмінностей та встановленняпричин такої невідповідності; оформлення вдумці покращеного варіанта діяльності.

У своїй сукупності та за умовидотримання названої етапності – це шлях доздійснення самоаналізу, конче потрібногобатькам у щоденній виховній діяльності.

Щодня перед батьками виникають такожпедагогічні задачі, які передбачають нетільки аналіз умов та причин виховногоявища, а й обґрунтування свого рішення,самостійної відповіді на певні запитання.Розв‘язання педагогічних задач, як правило,спонукає батьків до підвищення рівняпедагогічних знань, до творчогозастосування класичного або іншого кращогодосвіду, творчого користування методамисімейного впливу.

Таким чином, забезпечення партнерськихвзаємин батьків і дітей та педагогічноїдоцільності умов сімейного вихованнядитини ґрунтується на усвідомленні ірозумінні батьками потреб її вчасногорозвитку та задоволенні цих потреб,

125

адекватній оцінці себе як вихователів, напостійній роботі над собою, тобтосамовдосконаленні, на доброзичливомуспілкуванні та співпраці членів сім`ї.

СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. Веренко І.С. Конфліктологія / за ред.

І.С. Веренко. – М.: Концерн Swiss,1990. – 376 с.

2. Золотнякова А.С. Проблемы психологииобщения. – Ростов-на-Дону: Изд-воРост.ун-та, 1976. – 78 с.

3. Ковалев А.Г. Коллектив и социально-психологические проблемы руководства.– М., 1996. – 144 с.

4. Ковалев А.Г. Курс лекций по социальнойпсихологии. – М., 1994. – С. 153-154.

5. Різун В. В. Моделювання і технологіяредакторських систем / Інститутсистемних досліджень освіти; Інститутжурналістики Київського університету.– К., 1995. – 200 с.

6. Черненко О.В. Лінгвокогнітивні тапрагматичні особливості дискурсивноговтілення завершальної фази конфліктноївзаємодії (на матеріалі англомовноїпрози ХХ століття): дис. … канд.филол. наук: 10.02.04. – Киев, 1987. –229 с.

126

7. David W. Johnson, Frank P. Johnson.Joining Together. Group Theory andGroup Skills. – New Jersey, 1987. –651 p.

8. De Reuck, Anthony. A Theory ofConflict Resolution by Problem-solving// Conflict: Readings in Managementand Resolution edited by John Burtonand Frank Dukes. – N. Y., 1990. – P.183-197.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 41. Що розуміють під конфліктом?2. Як визначають “конфліктну ситуацію”?3. Які обов'язкові елементи передбачає

конфліктна ситуація?4. Як усі конфліктні ситуації

розподіляються за ознакою результатів?5. Які існують основні типи конфлікту за

змістом?6. Що вважається основними причинами

конфлікту? 7. У чому полягає розвиток конфліктної

ситуації?8. Які варіанти вирішення конфлікту

існують?9. У чому полягає методика вирішення

конфлікту?

127

ТЕМА 5. МОВЛЕННЄВЕ СПІЛКУВАННЯ

1. ФОРМИ, У ЯКИХ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ МОВЛЕННЄВЕСПІЛКУВАННЯ

Спілкування – взаємодія двох абобільше суб'єктів, що полягає в обміні міжними повідомленнями, що мають предметний іемоційний аспекти. Спілкування ґрунтуєтьсяна реалізації особливої потреби в контактіз іншими суб'єктами (афіліація), прозадоволення якої свідчить виникнення"радості спілкування". Зазвичай містить усобі чотири складові: предметнеповідомлення (про що мова йде),саморозкриття (Я-повідомлення), ставленнядо слухача (мотив розповіді), заклик (щотреба зробити).

Мова – історично сформована формаспілкування людей за допомогою язиковихконструкцій, створюваних на основі певнихправил. Правила язикового конструюваннямають етноспецифічні особливості, яківиражаються у системі фонетичних,лексичних, граматичних і стилістичнихзасобів і правил спілкування даною мовою.

Фонематичний слух (греч. phoneoma –голос, звук, мова) – форма слуху, що являє

128

собою здатність людини до розпізнаваннямовних звуків, представлених фонемамиданої мови. Формування фонематичного слухувідбувається в дітей при сприйнятті усногомовлення навколишніх і одночасно привласному проказуванні слів відповідно досприйманих зразків, за допомогою якихвиділяються й узагальнюютьсядиференціальні ознаки фонем.

Нормальне використання мови людиною –це передусім уміння говорити і писати,тобто створювати, породжувати нові тексти.

Мовленнєве спілкування може бути уснимабо письмовим, активним (експресивним) абопасивним (імпресивним).

Усне мовлення – мова, вимовна задопомогою голосу й сприймана на слух.

За допомогою усного мовленняспілкування і обмін думками відбуваєтьсябезпосередньо. В усному мовленнівживається побутова й діалектна лексика,слова розмовно-просторічного характеру,своєрідні фразеологізми.

Синтаксична будова усної мовихарактеризується тим, що в ній здебільшоговживаються прості речення, часто –неповні. У складних реченнях переважаєсурядність. Зв’язок речень переважнобезсполучниковий. Рідко вживаються

129

дієприкметникові й дієприслівниковізвороти. Речення усної мови часто невкладаються в звичайні синтаксичні рамки.

За характером спілкування уснемовлення – діалогічне, має ряд лексичнихособливостей.

В усному мовленні широковикористовуються додаткові засобивисловлення: інтонація, жести, що надаютьвідтінку переконливості та емоційності.

Звичайна сфера застосування усногомовлення – бесіда, розмова.

Усні виступи, доповіді, звіти, лекціїявляють собою проміжну форму між усною іписемною формами літературної мови. Цескладніший вид усного мовлення порівняно зрозмовним, бо тут все-таки обмеженішевикористовуються допоміжні засоби (жести,інтонація)

Усне мовлення кожної людини свідчитьпро рівень її освіченості, культури.Відомий український педагогВ. Сухомлинський писав, що “мовна культура– це живодавній корінь культури розумової,високої, справжньої інтелектуальності. Щобправильно розмовляти й писати, требапрагнути до удосконалення своїх знань,набутих раніше, треба любити українськумову й свою справу”.

130

Письмова мова грунтується на візуальносприйманій стійкій фіксації язиковихконструкцій, насамперед у виглядіписьмового тексту. За рахунок їївиявляється можливим передаватиповідомлення зі значним тимчасовимвідстроченням.

Експресивна мова (лат. expressіo –вираження) – форма мови, процес породженнямовного висловлення, представленого вусній або письмовій формі. Початком цьогопроцесу є формування загального задуму,потім будується внутрішня мова, щоперекладається потім у власне зовнішнюмову. Експресивна мова будується на основіактивного словника, що являє собою якийсьлексичний масив, за допомогою якого людинабудує свої висловлення і який за обсягомменше, ніж пасивний словник, що є основоюімпресивної мови.

Імпресивна мова (від іmpressіo –враження) – форма мови, що являє собоюрозуміння усної або письмової мови.Грунтується на використанні пасивногословника, що являє собою лексичний масив,елементи якого більш-менш точнорозуміються людиною, яка їх сприймає. Заобсягом вона більша, ніж активний словник.

131

Читання – специфічна форма язиковогоспілкування людей за допомогою друкованихабо рукописних текстів, одна з основнихформ опосередкованої комунікації. Читання– не однобічний вплив добутків на читача,що виражається в пасивному сприйнятті,засвоєнні змісту тексту, а активнавзаємодія між комунікаторами (творцямитексту) і реципієнтами (читачами). У ходічитання відбувається процес"співтворчості" автора й читача. Читанняістотно відрізняється від інших видівкомунікації. Це зв'язано зі специфікоютексту як знакової системи, елементи якоїіснують у нерухомій просторовій формі, щопередбачає їх подальше зорове сприйняття,і з можливістю фіксування, зберігання,тиражування інформації в такому вигляді,при якому процеси споживання не збігаютьсяза часом з їхнім виробництвом, а можутьтривати протягом століть. Ця особливістьперетворює читання у досить раціональнийспосіб передачі й засвоєння знань іцінностей, вироблених людством.

2. МОДЕЛІ ПОРОДЖЕННЯ МОВЛЕННЯ

Продукування, або породження мовлення(ПМ), – один із двох найголовніших

132

процесів мовної діяльності (разом зісприйняттям та розуміння мови), що полягаєв плануванні та реалізації мови в звукахабо графічних знаках.

У лінгвістичній літературі поряд зтерміном “породження мовлення” вживаютьтермін “вербалізація”. У контекстах, дейдеться про втілення мислення в мовнійформі, їх можна використовувати яксинонімічні.

ПМ безпосередньо пов'язане змисленням, мовою та розумінням. Прозв’язок ПМ і мислення В.Ф. Гумбольдтписав: “Мова, відповідно до безмежнихможливостей її вживання, які ніколи неможна точно виміряти, вимагає відповіднихцим можливостям елементів, і потреба цяінтенсивно й екстенсивно зростає у мірупідвищення ступеня, на який вона сходить,бо на найвищому ступені вона сама стаєчинником порождуючої ідеї та втіленнямрозвитку думки. Весь розвиток людськоїмови, незважаючи на численні перешкоди,йде до цієї кінцевої мети. Тому воназавжди прагне знайти такі мовні елементи,які забезпечили б оптимальне вираженнярозумових форм”. Крім того, ми аналізуємоприроду за лініями, прокладеними для наснашими рідними мовами. Ці "лінії" і

133

виявляються при ПМ. Втім ПМ не обмежуєтьсяпростим використанням структур мови, аспирається на породження якісно нового,хоча у процесах мовлення ми часто простоповторюємо те, що почули чи сказали ранішев аналогічних умовах, проте це непоширюється абсолютно на все, що микажемо. Поза сумнівом, у міжособистомуспілкуванні ми часто вживаємо форми слів,яких ніколи не чули, творимо нові слова,не передбачені ніякими словниками,поєднуємо слова хоч і за певними законамиїх поєднання, але часто дуже несподіванимспособом.

ПМ характеризується зворотним зв'язкомз розумінням мовлення. Головна мета ПМ –пояснити щось адресату, і для цьоговикористовуються мовні засоби. Тільки якщомовець адаптує свою мову з тим, що адресатдумає в даний момент, спілкування можнавважати таким, що відбулося. Звідси й те,як вибираються семантичний, синтаксичний,лексичний матеріал і навіть спосібартикуляції в мовленні. Ця адаптація іоцінюється як логічність,самосуперечливість мови.

Зазвичай виділяються дві стадії ПМ, щопроходять паралельно: планування(впорядкування концептуального змісту) і

134

власне генерація тексту (трансформаціясемантичної або прагматичної репрезентаціїв природно-мовну). ПМ є рекурсивним, тобтоскладається з циклів, що містять такіпідзавдання, як додавання, видалення іпереупорядковування. Розпочинаючигенерування мови, зазвичай мають тількисмутну ідею. Тільки після цього виникаєпроблема "вибору" слова. Інодітематизується саме утруднення у вираженнівідчуттів; у деяких стилях нарочитанеохайність виразу подається як ознакаглибини, а в інших (напр., у Флобера) – яквирішення складного інтелектуальногозавдання, в якому непомітно присутнійадресат. Найзвичайніший же випадок –поповнювальне ПМ, коли час артикулюванняпочаткових частин використовується дляобробки подальшої інформації, яка потім івпроваджується у вислів. Є безліч стилівредагування по-різному доречних у різнихриторичних ситуаціях: за одних умов мищось недоговорюємо, а в інших – додаємовід себе. При такій "конденсації" іускладненні тексту ПМ також проходитьдекілька стадій. Чинники, що перешкоджаютьповному втіленню авторського задуму, необмежуються дефіцитом часу, сили йпам'яті: повний контроль автора над ПМ

135

неможливий у принципі. Тому зазвичайосновні зусилля автори зосереджують напоточному фокусуванні уваги.

Виділяються два типи актів ПМ: головні(вираз фактичної сторони) і допоміжні(функція яких – передбачити реакціїадресата). Оскільки адресант у ході ПМможе оцінювати реакцію слухача, плануваннямови і реалізація плану проходять майжепаралельно. Людина не завжди знаєзаздалегідь, що скаже далі: одна фраза чиодне слово безпосередньо змушує сказатиінше і т.д. При цьому допустимо йвикористання заготівок – фраз або окремихсловосполучень, навіть стратегійномінації, що дозволяють уникнутинеоднозначної реакції в рамках епізодумовлення. Планування може торкатисямовлення, що вже пройшло процедуруморфемної організації (про що свідчитьневдале вимовлення скоромовок).Спонтанність усної мови залишає слідипродукування, от чому так важко сприйматитранскрипцію непідготовленої мови. Провідмінності між підготовленим,"запланованим" продукуванням мови інепідготовленим: одні й ті ж самі елементимови можуть одночасно виконувати декількапунктів плану, на декількох комунікативних

136

рівнях. Загальний задум мови такожкоректується у ході ПМ. При реалізаціїплану змінюються й ресурси автора,пов'язані з темою, обсягом мови,характеристиками потенційних і реальнихадресатів, метою, стилем подачі, часом,наявним у його розпорядженні. Оскільки ПМкерується наявною культурою, виділяютьрізні семіотичні стилі ПМ з різнимистратегіями, що їх реалізовують. Залежновід вибору комунікативної стратегії одна іта ж інформація подається по-різному врізних обставинах. У ході ПМ вирішують, щохочуть сказати або написати і як це податинайефективніше, відмовившись, денеобхідно, від надмірностей, щобінтегрувати інформацію, яка найбільшоюмірою стосується справи, в зв'язне ціле. Урізних людей свої улюблені схеми викладу.Впорядкованість інформації в нашій пам'ятіі при нашій подачі в тексті можерадикально розрізнятися.

Інтенціональність відіграє ключовуроль в теорії ПМ, хоч і є слабкою ланкою вмоделюванні ПМ. В основі вислову лежитьплан адресанта досягти деяких цілейдоступними засобами (мовними чи іншими).Зокрема, компонування тексту полягає вмобілізації засобів, що впливають на план;

137

у когнітивістиці трактування стадійпородження, перетворенні ідеї,продукуванні й редагуванні тексту. Автормає комунікативні наміри: передати певніподії, описати певний стан речей,аргументувати свою позицію і т.п.,розраховуючи на певну реакцію з бокуадресата. Мовець може бути просто"озвучувачем", може лише компонувати іструктурувати елементи вислову, а можебути й справжнім автором мови, тимцентром, з яким співвідносяться слова. Усеце входить у формат ПМ.

До модулів ПМ належать генератори іартикулятори повідомлення. У роботімодулів немає ніякого внутрішньогоповідомлення. Але є ще "наглядацький"компонент, що виявляє недоречний іпомилковий матеріал, що бере участь ванафоричних процесах, тощо. Лінеаризаціямови (встановлення того, що і колисказати) не тільки грунтується наутриманні повідомлення, але й залежить відкультурної традиції ("природнапослідовність" викладу змінюється відкультури до культури і пов'язана зізнанням комунікантів у суспільстві) і відвимог до складних інформаційних структур,що ставляться обробкою створюваного тексту

138

(мовець повинен стежити за тим, щоговорить і що йому ще треба сказати). Зекспериментів отримані певні принципилінеаризації: нові одиниці за необхідностівводяться на основі вже встановленогозв'язку з останньою згаданою одиницею; чимпізніше щось згадане, тим краще цепам'ятають; навантаження на пам'ятьповинне бути мінімальним.

ПМ, особливо тексту, підпорядковуютьсяне тільки семантичним, морфологічним іграматичним законам, але й правиламвикладу. Схеми викладу подій досить різні.Текст розвивається відповідно до очікуваньпро зв'язок подій. Те, що в очікуваннях непередбачено, у кращому разі сприймаєтьсяяк коментар.

Різні моделі породження мовленняпропонувалися представниками різних наук –лінгвістами, психолінгвістами таспеціалістами зі штучного інтелекту.

Перші моделі ПМ, розробленівітчизняними вченими, з’явилися наприкінці60-х років 20-го ст. Дослідники цьогоперіоду розробили спочатку психологічні тапсихолінгвістичні моделі, а вже в 70-хроках з’явилися лінгвістичні, передумовамияких були дослідження закордонних учених.Однак, усі вітчизняні моделі так чи інакше

139

спиралися на ідеї Л.С. Виготського, тобтовсі так чи інакше використовували поняттявнутрішньої мови. Взагалі шлях до словазображували як шлях від внутрішньої дозовнішньої мови через декілька фаз.

Найбільш видатні вчені, що займалисядослідженням моделей породження мовлення,- це А.Р. Лурія, Н.І. Жинкін,А.Н. Леонтьєв, Л.С. Виготський, Т. Рябова,І.А. Зимня, Е.С. Кубрякова, А.Е. Кібик,Б. Норман, С.Д. Канцельстон,Г.В. Кольшанський, М. Бергельсон.

У наукових дослідженнях створенозначну кількість моделей ПМ. Їх можнарозглядати через призму того, як саме уних наведений породжувальний процес і якійстратифікації він підлягає у певніймоделі. Виокремлюють такі основні типимоделей породження мовлення:

- рівневі;- стохастичні;- циклічні;- інтегративна;- трансформаційна;- модель безпосередніх складових.Рівневі моделі. Серед них моделі

Б. Нормана, Л. Виготського, О. Леонтьєвата Т. Рябової, Т. Ахутіної (Рябової),О. Лурії, С. Кацнельсона. Отримали назву

140

рівневих, оскільки їх автори, досліджуючипроцеси вербалізації, “утілеснення” думкив мові, орієнтувалися на поняття рівнівмовної системи.

Модель Б. Нормана. У цій моделіпослідовність процесу ПМ співвіднесена ізсистемою рівнів мови.

На денотативному (предметному) рівні вправій півкулі головного мозку формуєтьсяцілісне уявлення щодо явища, про яке хочерозповісти мовець: починається створеннясуб’єктивного смислу висловлювання. Увнутрішньому мовленні виформовуєтьсядесигнат, тобто означуване, змістовий бікмовного знака, і з'являється“протопредикат” з аргументами, у яких щене уточнено рольову структуру. Цей“протопредикат” задає сценарій, у межахякого “розігрується дія” майбутньоговисловлювання. Пізніше, на вербально-синтагматичному рівні, відбуваєтьсялінеаризація (лінійне розгортання)понятійно-рольової структури (перетворенняїї на завершений синтагматичний ланцюжок).На цій сходинці вводяться три підрівні –синтаксичний, лексико-морфологічний іфонетичний (графічний), кожен із якиххарактеризується своїм набором структур,одиниць і співвідношень між ними, а також

141

механізмом перетворення цих структур наструктури наступних підрівнів.

Однак процес мислення, зокрема процесПМ, характеризується й особливостями, якіне залежать від рівневої організації мови.Водночас незаперечним залишаєтьсяположення, згідно з яким специфікасистемно-структурної будови мови більшоючи меншою мірою впливає на процесипородження і сприйняття мовлення.

У цих моделях людська думкатлумачиться як автономна, така, щоперебуває у свідомості людини сама пособі. У деяких із них уже простежуєтьсязародження циклічного бачення ПМ, хочазагальна рівнева природа ще зберігається.

Стохастичні моделі припускають, щоадресант використовує при породженні мовивиключно ймовірнісні характеристики мовнихелементів: сам факт та ймовірність появичергового елемента зумовлені попереднімиелементами. Проте експерименти доводять,що вибір граматичної форми набагато меншезалежить від впливу контексту, ніж відвибору окремого слова.

Виникає проблема – чи можна взагалізастосовувати стохастичні моделі домоделювання саме граматичної структури.Обмежимося лише одним аргументом з цього

142

приводу, що належить Дж. Міллеру. “Длятого, щоб дитина навчалася всім правилампослідовності, побудованій за принципом“зліва направо”, які необхідні длятворення абсолютно прийнятних речень здвадцяти слів чи менше, він повиненвислухати приблизно 1030 речень. Щобоцінити по гідності, наскільки ця умовабезглузда, пригадаємо той факт, що всторіччі тільки 3,15 x 10 9 секунд”.

Циклічні моделі. Помітною рисою всіхмоделей цього типу є орієнтація не нарівні мови та притаманні їм одиниці, а нацикли процесу розгортання думки,реалізації програм мовлення, задіянняпринципу поєднання рівнів, коли ланцюжокодного рівня стає компонентом іншого. Доциклічних моделей відносять модельI. Зимньої та модель М. Бергельсона іЛ. Юбрика.

Модель I. Зимньої (психологічна).Основними “циклами” ПМ є спонукальний,формувальний і реалізуючий. На кожному зних наявні свої “блоки” операцій. Так, умежах спонукального циклу є блок, щооб’єднує комунікативний намір мовця, задуммовлення і його мотив; у межахформувального циклу є блок, що об'єднуєпросторово-понятійну схему майбутнього

143

висловлювання зі схемою часовогорозгортання висловлювання на смислотвірнійфазі з блоком словесно-граматичногоструктурування на фазі формувальній та ін.У межах реалізуючого циклу важливу рольвідіграють закони сполучуваності елементівмовного коду з урахуванням їх специфіки накожному рівні (фонологічному,морфологічному, лексико-семантичному ісинтаксичному).

У цій моделі передбачені процесипаралельного, а не послідовного характеру,контроль мовця за всіма процесами на всіхетапах.

Модель М. Бергельсона і А. Кібрика.Вона доповнена даними спостережень наддевіаціями мовлення Ф. Бацевича. У ціймоделі виділяються домовленнєві етапи зпритаманними їм специфічними когнітивнимипроцесами: членування початкового задуму,категоризація, пропозиціювання, побудоваповерхневої структури повідомлення.

1.Членування початкового задуму. Нацьому етапі діяльність мислення полягає втому, що мовець оперує специфічними данимисвого попереднього досвіду – енграмами(“слідами”, “записами”), передусім образа-ми речей і предметів, людей та інших живихістот, уявленнями тощо. Це прототиповий

144

рівень пам'яті, у межах якого виявляютьсяузагальнені результати досвіду носіїв мови– уявлення про предмети, ознаки, знаннясценаріїв тощо. Ще О. Потебня писав, що“на дословесному етапі мови могли бутиоб'єднані відомі низки вражень..., але самзміст цих вражень не був розкладений,розчленований. Крім того, існувала маса непов'язаних, але об'єднаних у такі низкивражень”.

У мозку людини є декілька систем:нейрофізіологічна як складна мережа енграмдвох різних типів (предметно-образних імовних), а також системи їх співвідношенняі поєднання. Для реалізації мовленнянеобхідне поєднання елементів невербальноїі вербальної пам'яті, взаємне їхперекодування. Це перекодування пов'язанез роботою різних півкуль мозку та їхнімоб'єднанням в єдину функціональну системузв'язків. Правій півкулі властиве цілісней одномоментне сприйняття світу; лівій –здатність до послідовного, ступеневогопізнання, аналізу, членування. Енграми якоперативні одиниці свідомості й мислення,народжені в правій півкулі, пов'язуються зїхніми мовними корелятами в лівій. Зв'язокпівкуль – це перехід від цілісногосприйняття ситуації до її членування, від

145

фрейму – до його складових. Лінгвістичноце можна уявити як трансформаціюбагатовимірних структур багатозначногоконтексту в лінійно організовані.

2. Категоризація. Виділення аспектів(складових) у межах початкового задуму неє тією ланкою вербалізації, з якоїпочинається власне ословлення абопородження поверхневої структури. Ценеможливо через абстрактність цихаспектів. Обов'язковим є процескатегоризації, або їхнього віднесення допевного узагальненого типу ситуації (уширокому сенсі слова). Цей процес єнаближенням виділених абстрактних аспектівдо достатньо стандартизованих (узуальних)лексичних і граматичних структур, які є вкожній ідіоетнічній мові. В. Чейф пов'язуєці процедури з підведенням аспектів абопід категорії подій, ситуацій, абопредметів, уявлень про них, М. Бергельсоні А. Кібрик – з уявленням про деякуузагальнену ситуацію. При цьому даніафазії свідчать про специфікукатегоризації подій (типу Пес гавкав) івідношень (типу Сократ – людина) (О.Лурія). У концепції авторів моделі “Смисл– Текст” цей етап (модуль) вербалізаціївідповідає “семантичному представленню”.

146

3. Пропозиціювання. Цей етап отримавтаку назву з огляду на те, що йогорезультати – пропозиції – є основоюсемантичного представлення будь-якогоповідомлення. У процесах вербалізаціїважливе значення для мовця маєусвідомлення ієрархії та структури ролей,які виконуватимуть учасники комунікації. 3лінгвістичної точки зору – це вибірконкретної “протосхеми” майбутньоговисловлювання як чогось цілого, формуванняйого “матриці”.

У межах цього етапу значно чіткіше“вимальовуються” типи співвідношень ісинтаксичні ролі знайденого позначення абопозначення; внутрішнє слово сприймаєтьсяабо як функція, що вимагає свогоаргументу, або як аргумент, який повиненвідповідати “своїй” функції. Відбуваєтьсясемантичне узгодження одного з іншим,розподіл позначень за синтаксичнимипозиціями тощо. Цей етап вважаютьглибинно-синтаксичним, оскільки на ньомувідбувається взаємне, значно глибше, ніжна попередніх етапах, узгодженнякогнітивного і лінгвального, вибірлексико-синтаксичних засобів, якінайповніше відповідають початковомузадуму.

147

4. Побудова поверхневої структуриповідомлення. У сучасних концепціяхмовленнєвої діяльності лексикон мовцяпостає як організована єдність слів, щовідіграє істотну роль у процесах породженняі сприйняття мовлення, у взаємозв'язкахконцептуальних і мовних структур. Лексикон– це не “склад” одиниць, організований дляпошуку і знаходження потрібної одиниці, адіюча система, в які кожна одиниця“записана” разом із інструкцією для їївикористання з даними про її оперативніможливості, причому за всіма можливиминапрямами її вживання – прагматичним,власне формальним, семантичним. 3когнітивних позицій структура лексиконумовця постає як сукупність різноманітнихвзаємозв'язків, найпоширенішими з яких єпропозитивні, що виявляються як стійківалентні моделі, закріплені в пам'ятіносіїв мови у вигляді глибинних предикацій.Будь-яке порушення таких зв'язків стаєпричиною мовленнєвих девіацій.

Отже, циклічні моделі ПМ порівняно зрівневими – гнучкіші, здатні пояснитимеханізми виникнення мовних помилок успілкуванні, “вписавши” їх у коломисленнєво-мовленнєвих процесіввербалізації. Однак із 61-го року ці

148

моделі стали доповнюватись і уточнюватисьмоделями інтегративними.

Інтегративна модель породженнямовлення. ЇЇ авторами є американські,німецькі та російські лінгвісти,психолінгвісти і теоретики мовленнєвоїдіяльності, зокрема Н. Хомський, Е. Ланг,Дж. Соммерс, О. Кубрякова та інші. Згідно знею процес вербалізації здійснюється непоетапно, а з порушеннями порядку стадій урізних типах мовлення; про фази чи етапипородження мовлення можна говорити лишеумовно, маючи на увазі можливість їхпаралельної реалізації. Ще Н. Хомськийзауважував, що було б нелогічно вважати,ніби спочатку мовець добирає синтаксичнуструктуру речення, а згодом наповнює їїлексикою. Насправді ж мовлення планується іреалізується не послідовно, речення зареченням, а іншим чином. Процеси породженнямовлення залежать від багатьох чинників,серед яких найважливішими є мовна здатністьлюдини, її інтелект, оперативне мислення,база знань, що міститься в лексиконі, атакож психіка, емоції, почуття мовця тощо.

Модель безпосередніх складових (БС) єнайсильнішою моделлю породження мови. Їїосновна ідея полягає в застосуванні правилдеривації, наприклад: “замість Х

149

підставити У”. Так, породження речення:“Талановитий художник малює цікавукартину” буде здійснюватися за правиламимоделі НС у такому порядку: пропозиціягрупа підмета + група присудка; групапідмета з означенням + означуване слово дотого часу, поки ми дійдемо до кінцевого(“термінального”) ланцюжка слів. У моделіНС породження йде в двох напрямках: зарахунок послідовної появи компонентів і зарахунок їх так званого “розширення”. Те,що першим кроком породження має бутивиділення групи підмета, тобто поєднання“талановитий художник”, визначається нашимзнанням структури речення в цілому і ніякне виводиться стохастичним шляхом.Найбільш відома модель породження мови наоснові граматики БС належить Ч. Осгуду.Осгуд розглядає процес породження мовитак: стохастичні закономірності, на йогодумку, діють на кожному з послідовнихрівнів деривації, причому вибір одиниць на“вищих” рівнях частково зумовлює вибіродиниць на подальших рівнях деривації. Нацю модель спирався у своїх експериментахН. Джонсон, що дослідив імовірністьпомилок при запам'ятовуванні речень зрізними синтаксичними структурами;виявилося, що така імовірність різко

150

підвищується на межі сегментів, щовиділяються в ході аналізу за НС (типугрупи підмета); усередині ж такихсегментів імовірність помилки зменшуєтьсяза звичайних закономірностей такогопроцесу. Пізніше Джонсон поставив щедекілька дуже вдалих експериментів напідтвердження моделі Осгуда.

Незважаючи на успішні експериментиДжонсона та інших лінгвістів, що спиралисяна граматику БС, вона виявиласямалопридатною для моделювання деяких типівречень і поступилася місцемтрансформаційній моделі породженнямовлення. Головна ідея цієї моделі полягаєв тому, що для отримання деяких типівречень необхідно здійснити певну операціюнад деревом БС у цілому або над йоготермінальним ланцюжком. Наприклад,“породивши” наведене вище речення“Талановитий художник малює цікавукартину” за правилами БС, ми можемо згідноз трансформаційною граматикою, здійснюючиоперації над термінальним ланцюжкомпородження, отримати з даного активного,стверджувального, розповідного реченняйого пасивний, заперечний, питальнийваріанти в різних поєднаннях. Інакшекажучи, передбачається, що породжує

151

пропозицію типу чи “Чи не малюється цікавакартина талановитим художником?”, миспочатку будуємо наведене вище початковеречення, а потім перетворюємо його в трьох“вимірах”. Дж. Міллер зі своїми учнями іпослідовниками здійснив цілий рядекспериментів, спрямованих на доведеннязастосовності трансформаційної теорії впсихолінгвістичному моделюванні.Результатом цих експериментів булаконстатація того, що операції з активнимистверджувальними реченнями завждивимагають менше додаткового часу, ніжоперації, що не містять таких речень. Це,по суті, і є те, про що стверджуєтрансформаційна теорія: пасивні, заперечніі пасивно-заперечні речення мають такі жсамі синтаксичні правила, що й активністверджувальні, плюс одне – два, щоускладнюють їх і вимагають більше часу дляпородження.

Серед недоліків трансформаційноїмоделі можна виділити такі, як, наприклад,незалучення чинника мотивації тапредметно-логічного змісту висловлювання,принципова необов'язковість психологічногопородження лінгвістично однаковихвисловлювань однаковим способом ізалежність цього способу від характеру

152

експериментальної ситуації і т.д. Ці таінші недоліки трансформаційної моделівикликали реакцію подвійного характеру.По-перше, було проведено низкуекспериментальних досліджень, які в тій чиіншій формі прагнули спростувати даніміллерівських та аналогічних їмекспериментів. По-друге, усередині самоготабору прихильників трансформаційноїмоделі з'явилися роботи, що відходять відтрадиційної інтерпретації цієї моделі.Певні роботи першого типу (Мартін іРобертc, Танненбаум, Івенс і Вільямc,Лущихіна і ін.) привели до висновку, щоМіллер має рацію лише частково: хочаускладнення речення і збільшення часу,необхідного для здійснення операції надцим реченням, взаємозв‘язані, але ніякихпереконливих даних з цього приводуотримати неможливо. Ті експерименти,автори яких доводили придатністьтрансформаційної теорії дляпсихолінгвістичного моделювання, приуважному вивченні виявляються не зовсімкоректними; більш чіткі експерименти непідтверджують модель ґрунтовним чином ізазвичай дозволяють лише протиставити одинодному ядерні й неядерні речення. Є іроботи, результати яких ставлять під

153

сумнів взагалі адекватністьтрансформаційної моделі. Серед робітдругого типу виділяється дослідження Д.Слобіна. Він був вимушений припустити, щолюди, які беруть участь в експерименті,по-різному оперують з реченнями залежновід того, чи є ці речення “зворотними”(автомобіль наздоганяє потяг, але потягтеж може наздоганяти автомобіль) або“незворотними” (людина їсть диню; диня неможе їсти людину). Це означає, що впородженні речення є якийсь“дограматичний” етап, на якому той, хтоговорить (або сприймає мову), орієнтуєтьсяна загальний зміст речення, ніби висловлюєдумку про характер зображуваної ситуації,що важливо для подальших операції зреченням. Врешті-решт, така ідеярівнозначна ідеї внутрішньогопрограмування мовного вислову всуб'єктивному коді. Допущення подібноїланки в породженні мови дозволяє найкращимчином інтерпретувати деякі отримані ранішеекспериментальні факти. Так, можнаприпустити, що саме ланка програмування єпсихофізіологічним субстратом феноменуактуального розчленовування висловлювання.Трансформаційна модель хоч і дуже зручнадля моделювання мови (і трансформаційний

154

принцип, без сумніву, в якійсь формідійсно використовується в породженні), алевона не є єдино можливою та допустимою, анайімовірніше входить в загальну схемупородження мови на правах факультативноїланки.

СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. Кубрякова Е.С. Человеческий

фактор в языке: Язык и порождение речи/ Е.С. Кубрякова, А.М. Шахнарович,Л.В. Сахарный / АН СССР. Ин-тязыкознания; отв. ред. Е.С. Кубрякова.– М.: Наука, 1991. – 239 с.

2. Бацевич Ф. С. Основикомунікативної лінгвістики. – К.:Академія, 2004. – 342с.

3. Ахутина Т.В. Порождение речи.Нейролингвистический анализсинтаксиса. – М., 1989. – 192 с.

4. Красиков Ю.В. Алгоритмыпорождения речи. – Орджоникидзе: Изд-во "ИР", 1990. – 240 с.

5. Лингвистическийэнциклопедический словар / под ред.В.Н. Ярцевой. – М.: Большая Российскаяэнциклопедия, 2002. – 709 с.

155

6. Выготский Л. С. Мышление иречь // Л.С. Выготский. Собраниесочинений. Т.2 – М., 1982. – 351 с.

7. http://auditorium.ru/books/2056/r1.pdf

8. http://infolex.ru/Cs12.html9. http://www.best-translation.ru/

yazik/176.html

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 51. Охарактеризуйте форми, у яких

здійснюється мовленнєве спілкування.2. Обґрунтуйте назви моделей породження

мовлення.

156

ТЕМА 6. МЕТАКОМУНІКАЦІЯ

1. СУЧАСНІ НАПРЯМИ АНАЛІЗУМЕТАКОМУНІКАЦІЇ

Термін “метакомунікація” був введенийу філологічний науковий ужиток у середині60-х років ХХ ст. П. Вацлавіком, якийрозглядає метакомунікацію як комунікаціюпро комунікацію, розуміючи під цимотримання інформації, але не назмістовному рівні, а на рівні формування“особистого сприйняття співрозмовника”,тобто на рівні, на якому комунікантиінформують один одного про своє ставлення[Watzlawick, с. 40, 63, 83].

На часі існують різні тлумаченнякомпонента “meta”: “meta – prefix used interms for constructs or investigations ona higher plan or of a higher order ofabstraction” (префікс, який вживається утермінах для позначення явищ абодосліджень вищого плану або порядкуабстракції) [OCDL, с. 304]. В іншихджерелах “мета” визначається як “prefixtechnical beyond the ordinary or usual”(префікс, який трапляється у технічнихтермінах для позначення явищ, що виходять

157

за межі ординарного або звичайного) [LDCE,с. 896]. “Мета” – префікс, який означає“змінений у позиції”, “понад”, “вище”,“який перевершує” [Watzlawick, с. 286]. Засловами автора, він належить до галузізнань про сферу знань або до сферидослідження, наприклад, метаматематика,метакомунікація. Усі наведені дефініціїсвідчать про те, що даний префікспритаманний складним явищам, які виходятьза межі звичайного.

У лексикографічних виданнях(“Лінгвістичний енциклопедичний словник”,“Сучасна лінгвістика”, “Філософськийенциклопедичний словник”, “Психологічнийсловник” та ін.) відсутнє тлумаченнятерміна “метакомунікація”. Зазначенийметазнак являє собою маловивчену сферунаукових досліджень. В електроннихсловниках (http://slovari.yandex.ru/)наводяться однакові визначенняметакомунікації як “зв’язків, які існуютьміж партнерами з комунікації, крім змістукомунікативного процесу”.

Термін “метакомунікація” був уведенийв науку американськими дослідникамиДж. Рушом та Г. Бейтсоном [Ruesch J.,Bateson G., 1951], які займалисядослідженням особливостей комунікації при

158

захворюванні шизофренією та дійшливисновку, що у тих, хто страждає відданого захворювання, відсутня здатність дорозрізнення логічних типів, тобто у них неформуються метакомунікативні навички. Здругої половини 50-х років XX ст.Г. Бейтсон зосереджує зусилля на вивченніявища метакомунікації, даючи йомунесподіване для того часу трактування.Предметом спеціальних досліджень стаєметакомунікація у тварин, зокремакомунікативні аспекти ігрової поведінки.Дослідження шизофренії та ігрових формконфлікту у тварин привели Г. Бейтсона довисновків про статус метафори вкомунікації. У кінці 60-х років XX ст.учений робить спробу синтезуватирезультати своїх досліджень. Підсумкомцього синтезу стала найважливіша йогопраця “Steps to an Ecology of Mind”(“Східці до екології розуму”), яка міститьнариси з проблем епістемології, теоріїсистем, екології та ін. Г. Бейтсон описуєміждисциплінарний характер своїх ідей: “нетільки у звичному та простому сенсі обмінуінформацією за межами дисципліни, але й уфіксуванні зразків, які є загальними длябагатьох дисциплін” [Bateson G., с. 1].

159

Незважаючи на те що термін“метакомунікація” був уведений більшепіввіку тому, за цей час з’явилося лишедекілька праць, які аналізують це явище.Так, метакомунікація досліджується: 1) яккомунікація про комунікацію, як авторськийкоментар до особистого тексту [Вежбицка];2) як інформація про спосіб викладенняінформації у тексті, як ключ до йогодекодування [Шрейдер, с. 5]; 3) як засібгіперсинтаксичного членування та когезіїтексту [Матулевич, с. 80]; 4) як спосібвираження думок, форма викладення, якставлення співрозмовника до вибраногомовленнєвого оформлення [Девкин, с. 42];5) як зворотний зв’язок стосовно того, щоадресат отримав повідомлення та зрозумівйого правильно [Goffman, с. 38]; 6) якмовленнєва дія самоконтролю, або операціязмістовного контролю та корекціяособистого висловлення, яка пов’язана звирішенням завдань породження мовлення,виправлення помилок та неточностей приспілкуванні у міру розвитку дії [Пименов,с. 10, 18]; 7) як комунікація, щосупроводжує змістовну комунікацію тапризначена регулювати мовленнєвеспілкування засобами самої мови [Почепцов,с. 52; Чхетиани, с. 6]. Більш близьким нам

160

є останній підхід до розумінняметакомунікації, оскільки, на наш погляд,метакомунікативні одиниці мови так чиінакше здійснюють реальне, активнерегулювання процесу спілкування.Мовленнєвий контакт ми визначаємо якфізичний канал та психологічний зв’язокміж комунікантами.

П. Вацлавік, Дж. Бівін та Д. Джексонуперше перенесли термін “метакомунікація”із сфери психотерапії у сферуміжособистісного спілкування. П. Вацлавікта його співавтори визначаютьметакомунікацію як комунікацію прокомунікацію між двома мовцями або групоюмовців і називають її відносним аспектомінтеракції: метакомунікація – “це те, як ябачу себе, те, як я бачу тебе, та те, як,на мою думку, ти бачиш мене” (“this is howI see myself, this is how I see you, thisis how I see you seeing me…” [Watzlawick,с. 53]. У результаті П. Вацлавік та йогоколеги дійшли висновку, що метакомунікаціяє універсальною категорією, властивоюбудь-якому виду спілкування.

Ф. Шульц фон Тун вважає, щометакомунікація – це інтерпретація того,як ми спілкуємось один із одним та яксприймається наше повідомлення, а також

161

сортування сигналів, які отримуємо, танаша реакція на них [Schulz von Thun].

Щоб донести до читача значенняметакомунікації, С. Таббс та С. Мосснаводять таку ситуацію, типову длясімейних стосунків: “Якщо ми говоримоматері: “Скажи йому, щоб він займавсясвоєю справою!” та вона відповідає: “Меніб хотілось, щоб ти перестав сваритися. Тиробиш це все частіше і частіше, мені це неподобається”. Ми бачимо, що мативідповідає не на зміст зауваження, а нате, як це зауваження було зроблено.Змістом її комунікації є сама комунікація”[Tubbs, с. 117]. Інакше кажучи, матиздійснює метакомунікацію. Іншимиприкладами метакомунікації, які наводятьсятими самими дослідниками, є висловленнятипу “I thought you had excellent examples”, “You couldhave brought out your central idea more explicitly” таін. (там само).

Дж. де Віто визначає метакомунікаціюяк комунікацію, яка спрямована на іншівиди комунікації (“communication thatrefers to other communications”), яккомунікацію про вербальне та невербальнеспілкування [Vito, с. 136]. Так, де Вітонаводить ситуацію, в якій під час розмовиз молодим чоловіком дівчина скаржиться на

162

те, що він її неуважно слухає, тому що недивиться на неї [там само].

Розглядаючи термін “метакомунікація” зточки зору лінгвістичної природи даноготерміна, А. Вежбицька розуміє його як“авторський коментар до тексту” [Вежбицка,с. 402-421]. Г.Г. Почепцов, виходячи зположень психолінгвістики тапрагмалінгвістики, називає метакомунікаціюкомунікацією, яка супроводжує комунікацію,метою якої є регулювання мовленнєвогоспілкування засобами мови [Почепцов,с. 52]. Цю думку поділяють К. Діандіа таЛ. Бакстер, які дійшли висновку, щометакомунікація найчастіше здійснюється зметою налагодження стосунків [Dindia].В.В. Стрибіжев вважає, що мовленнєві клішереалізують “реальне, активне регулюванняпроцесу спілкування шляхом встановлення,підтримання або розмикання мовленнєвогоконтакту” [Стрибижев, с. 46]. Він доходитьвисновку, що поняття метакомунікаціїприпускає, що головною функцією такихрегулятивних висловлень єметакомунікативна функція.

На думку Р. Якобсона,метакомунікативна функція полягає увстановленні, підтриманні або перериваннікомунікації, перевірці каналу зв’язку

163

(“Алло, ви мене слухаєте?”), привертанніуваги партнера зі спілкування, а такожпрагненні впевнитися у тому, що він уважнослухає. Ця спрямованість на контакт, або утермінах Б. Маліновського фатична функція,здійснюється за допомогою обмінуритуальними формулами або навіть цілимидіалогами, загальна мета яких –підтримання комунікації [Якобсон, с. 198;Malinowski, с. 298]. Метакомунікативнафункція – це функція мовлення, яказабезпечує соціально прийнятне, ситуативнодетерміноване, ефективне спілкування щодореалізації комунікативних намірів мовця, атакож психологічно комфортний перебігкомунікативного акту на всіх його етапах.Метою фатичної комунікації є підтриманняконтакту, у той час як метакомунікаціяспрямована на регулювання ходукомунікативного процесу.

Найчастіше метакомунікаціяаналізується на матеріалі міжособистіснихстосунків. М. Патч доходить висновку, щометакомунікація між друзями менш напруженана відміну від метакомунікації міжнезнайомими або малознайомими людьми[Patch, с. 44]. Вивчаючи метакомунікацію,вчені аналізують імпліцитні та експліцитніпрояви даного явища, намагаються

164

встановити наявність зв’язку міжзалученням до метакомунікації та почуттямзадоволення від стосунків. М. Перлмуттервважає, що метакомунікація супроводжуєпередачу всіх повідомлень та частовідбувається на неусвідомленому рівні.“Навмисна” метакомунікація, на їх думку,має місце, коли комуніканти свідомоговорять про реляційний контекст своїхповідомлень [Permutter, с. 19].

Л. Бакстер та С. Булліс стверджують,що половина “переломних моментів” урозвитку романтичних стосунків необходиться без здійснення експліцитноїметакомунікації між партнерами. Цідослідники висловлюють ще одну важливуідею: ні згода між партнерами, ніекспліцитна метакомунікація не маютьніякого зв’язку з почуттям задоволення відвзаємостосунків [Baxter]. Протилежноїточки зору дотримується Т. Манн.Досліджуючи зв’язок між метакомунікацієюта почуттям задоволення від романтичнихстосунків, дослідник доходить висновку, щоцей зв’язок є прямим та позитивним: чимчастіше здійснюється метакомунікація, тимміцніші взаємостосунки. Метакомунікація,на думку вченого, може бути ключем досаморозкриття та відвертості, до

165

поліпшення взаємостосунків. Крім того,дослідник фіксує залежністьметакомунікації від тривалості стосунківта віку: з плином часу в молодих парспостерігається менший ступінь залученнядо метакомунікації [Mann, с. 47].

Цікавими є твердження вчених прозв’язок метакомунікації та гендеру.Р. Бернетт висловлює думку про те, щожінки міркують про комунікацію частіше,ніж чоловіки, і в бесідах про романтичністосунки почувають себе комфортніше[Burnett, с. 89]. Базуючись настатистичних даних, Л. Ацителліпідтверджує думку про те, що жінкипроводять більше часу за розмовами продосвід спілкування з протилежною статтю,ніж чоловіки [Acitelli, с. 104].

При аналізі метакомунікації уконтексті інтимних стосунків Х. Ньюманстверджує, що вона є повідомленням, якесвідчить про те, з яким наміром людинавідправляє інформацію та як, на йогодумку, на цю інформацію повиненвідреагувати її співрозмовник. Крім того,на думку дослідника, метакомунікаціядозволяє мовцю характеризувати своїстосунки з партнером з комунікації. Прицьому інтерпретація метакомунікації

166

адресантом та адресатом може не збігатися[Newman, с. 124-125].

Дослідження метакомунікації просімейні стосунки свідчать, що по-різномувикористовуються типи непрямої мови.Існують розбіжності між використаннямметакомунікації батьками та матерями. Урезультаті вони доходять висновку, щонепряма мова частіше використовуєтьсяматерями, ніж їх чоловіками або дітьми[Ely, с. 125].

Таким чином, при вивченніметакомунікації аналізуються такі фактори,як ступінь знайомства партнерів зіспілкування, тип спілкування, тривалістьвзаємостосунків, вік, гендер. Слідпідкреслити наявність розбіжностей тасуперечностей висновків у працях різнихучених. Цей факт пояснюється тим, що внауковому осмисленні та аналізіметакомунікації вітчизняними і зарубіжнимидослідниками залишається низка лакун дляподальшого дослідження.

Усі вищезгадані визначенняметакомунікації, незважаючи нагетерогенність тлумачень даного терміна,мають загальну рису – акцентуютьпозитивний вплив метакомунікації навзаєморозуміння учасників спілкування.

167

Функціональне призначення метакомунікаціїпростежується насамперед у відновленні абопрофілактичному підтриманні згоди міжпартнерами з комунікації. Ідентичнуфункцію має інше мовленнєве явище –фатика. Фатичне спілкування не маєкомпонента змістовної комунікації та єметакомунікативною інтеракцією [Чхетиани1987, с. 14].

2. ФАТИЧНА МЕТАКОМУНІКАЦІЯ

Термін “фатична комунікація” бувуведений у науковий вжиток англійськиметнологом Б.К. Малиновським у 1923 році,який при вивченні мовленнєвої поведінкипредставників одного з маленезійськихплемен звернув увагу на те, що мовчаннясприймається як знак ворожнечі, щомовлення незалежно від його тематичногозмісту та спрямованості знімає неприємнунапругу, яка виникає між людьми. Післяпривітання йде потік мовлення, безглуздихвисловлень, перелік нічим не пов’язанихподій, коментарі очевидного [Malinowski,1953, с. 297-332]. Б. Малиновськийдоходить висновку, що комунікативні актитакого роду (phatic communion) відіграютьнайважливішу роль у соціумі, сприяючи

168

встановленню психологічного контакту міжчленами одного суспільства [там само,с. 315].

Фатична функція є однією зфундаментальних функцій мови, оскількисаме в ній виявляється її основнепризначення – бути засобом спілкування,залучати до приємної ввічливої мовленнєвоївзаємодії, створювати дружні зв’язки, прицьому не маючи на меті передачу думок,ідей, інформативних повідомлень[Malinowski, 1972, с. 151-152]. Ученийпропонував розглядати одиниці фатичноїкомунікації як неінформативніповідомлення, якими співрозмовникиобмінюються з метою підтримання контакту –з поваги, із ввічливості, для того, щобперервати мовчання, тобтометакомунікативні одиниці – це засоби, якіпризначені обслуговувати процес веденнярозмови [там само].

Фатика у більшості праць описується як“звичайна дружня розмова” [Joos],“світська розмова” (small talk) [Ball],“розмови ні про що” [Leech]. Фатичнікомунікативні акти, на думку П. Браун таС. Левінсона, являють собою особливустратегію мовленнєвої ввічливості,оскільки у процесі ведення розмови “на

169

загальну тему” демонструється інтерес доособи партнера зі спілкування,підкреслюється спільність інтересівадресата та адресанта і, як наслідок,мінімізується втрата, зазнана особоюспіврозмовника [Brown P., Levinson S.,с. 154].

Фатична метакомунікація розуміється яквступ у розмову, яка має на меті сам фактспілкування. Це не інформативнеспілкування, тобто не таке, що має на метіповідомити щось життєво важливе [Винокур].У фатичній ситуації співрозмовники не“напружують” мисленнєві процеси, як приінформативному спілкуванні, а лишеобмінюються словесними “погладжуваннями”[Берн, с. 27]. У фатичній ситуаціїпревалює індексальна інформація, акогнітивна (фактуальна) інформація служитьлише для того, щоб зробити мовленнєвувзаємодію ситуативно осмисленою[Азнабаева, с. 88]. Таке тлумаченнявіддзеркалює нормовану, етикетну поведінкуучасників комунікативного акту.

Подібність функціонального призначенняметакомунікативних та фатичних явищ мовипризводить до термінологічної плутанини:терміни “фатична комунікація” та“метакомунікація” часом ототожнюються та

170

можуть замінювати один одного. Разом ізцим у ланцюжку лінгвістичних дослідженьвідзначається, що “згода”, якавстановлюється в інтеракції шляхомфатичних та метакомунікативних одиниць,має неоднаковий характер. У роботах,присвячених проблемі метакомунікації,розрізняють два види “згоди” – міжпартнерами зі спілкування (Übereinstimmungin der Sache) та згоду стосовно процесукомунікації (Übereinstimmung in bezug aufKommunikation) [Meyer-Hermann, с. 85].Міжособистісна згода означає встановленнята профілактичну підтримку атмосферипсихологічної близькості протягом усьогопроцесу комунікативної взаємодії. Згодастосовно процесу комунікації полягає уприйнятті обома учасниками інтеракціїфізичних, цільових, статусно-рольовихпараметрів акту комунікативної взаємодії.Фатика спрямована на досягненняміжособистісної згоди, метакомунікація –на встановлення “згоди” стосовно процесукомунікації. Позитивний ефект фатичноїметакомунікації має місце, якщоміжособистісні стосунки учасниківспілкування у процесі інтеракції булипсихологічно комфортні. Про позитивнийефект метакомунікації можна говорити у

171

разі, якщо мовленнєвий акт пройшовуспішно, тобто був розпочатий, продовженийта припинений ініціатором спілкування приусвідомленні тим, хто слухає, якиймовленнєвий акт був здійснений.

Спілкування за допомогою мовипередбачає не тільки спрямованістьмовлення (від адресанта на адресата), алей відповідну спрямовану уважність наобличчі, яке є адресатом мовлення, довисловлень мовця. Включення абопереключення уваги на мовлення потребуєпевних зусиль з боку адресата та відомоїзатрати часу на це. Раптове, приневключеній увазі адресата мовлення можебути не сприйняте адресатом взагалі абосприйняте неповністю. З метою запобігтиподібним втратам при спілкуванні адресантиреалізують у своїй мовленнєвій діяльностіфатичну метакомунікативну функцію мови[Почепцов, с. 52]. Дослідження даноїфункції полягає у вивченні того, якимимовними засобами, спираючись на які мовні“віхи” або сигнали, партнери зіспілкування досягають розуміння тавзаєморозуміння, керують діями одинодного, уникаючи комунікативних невдач,передбачаючи та запобігаючи їм [Чхетиани,с. 100].

172

Отже, залишаємо за метакомунікативноюфункцією особливий статус функціїмовлення, яка забезпечує соціальноприйнятну, ситуативно детерміновану,ефективну та психологічно комфортнийперебіг комунікативного акту на всіх йогоетапах, тобто на всіх етапах фатичноїметакомунікації.

Терміном “метакомунікація”позначається план забезпеченняефективності актів мовленнєвогоспілкування в аспекті комунікативноїконтактності учасників інтеракції,протиставлений плану передачі та прийманняактуальної інформації (повідомлення) –комунікації. Одиницями метакомунікації притакому тлумаченні терміна визнаютьсявисловлення, які спрямовані на організаціюта підтримку перебігу мовленнєвоївзаємодії [Гурочкина; Почепцов; Чхетиани].Метакомунікація у такому розумінніреалізує фатичну функцію мови укласифікації мовленнєвих функційР. Якобсона, що дозволяє дослідникамзастосовувати відносно неї термін “фатичнаметакомунікація” [Почепцов; Чхетиани],хоча основною функцією мови єкомунікативна функція, на базі якоївиникають інші функції мови.

173

Метакомунікативна функція у нашомурозумінні – це та функція мовлення, яказабезпечує соціально прийнятне, ситуативнодетерміноване, ефективне спілкуваннястосовно реалізації комунікативних намірівмовця, а також психологічно комфортнийперебіг комунікативного акту на всіх йогоетапах. Ситуативна детермінованістьпов’язана з тим, що залежно від характеруекстралінгвальної дійсності комунікантамдоводиться здійснювати постійний відбіроптимальних метакомунікативних одиниць дляреалізації своїх комунікативних намірів.Від оптимальності подібних висловлень, атакож від того, наскільки слухач схильнийдо сприйняття повідомлення мовця, залежитьуспіх мовленнєвого спілкування для йогоініціатора.

2.1. Фази метакомунікативного актуПрагматичний підхід у дослідженні

функціонування мови дає можливістьрозглядати будь-який тип спілкування не якщось застигле, нерухоме, а як процес, якийхарактеризується особливостямипроходження, способом розвитку тавнутрішньою організацією. Регулюванняпроцесу мовленнєвої комунікації засобамимовлення передбачає наявність трьох фазспілкування: 1) встановлення мовленнєвого

174

контакту; 2) підтримання мовленнєвогоконтакту; 3) розмикання мовленнєвогоконтакту [Почепцов, с. 53]. На цих фазахмовленнєвого спілкування функціонуютьрізні метакомунікативні одиниці, семантикаяких свідчить про ту чи іншу фазу.

Якщо співвіднести етапи механізмупородження мовлення зі структурноюорганізацією фаз спілкування в актікомунікації, то орієнтація на контакт задресатом простежується вже на ранньомумотиваційно-спонукальному, а потім і нареалізуючому етапах спілкування [Леонтьев,с. 133], що експліцитно виражається вметакомунікативних висловленнях, якіорганізують мовленнєве спілкування на всіхтрьох фазах. Відповідно до фаз спілкуваннявиокремлюються метакомунікативні одиницівстановлення, підтримання та розмиканнямовленнєвого контакту. При цьому кожна зфаз характеризується притаманним їйнабором метакомунікативних завдань, яківирішуються у ході ведення розмови.

Відсутність однієї з фаз спілкуванняможе призвести до прагматичнонеповноцінного повідомлення як в аспектіприйняття (можлива часткова або повнавтрата адресатом змісту повідомлення), такі в соціальному аспекті, тобто може

175

свідчити про деяке напруження увзаємостосунках комунікантів, наприклад:

A slightly drunk beauty named Sophie appearsbehind Eve.

Sophie: Hi, there, Eve, who’s the hunk?Eve hates Sophie.Eve: Get lost, Sophie.Sophie pushes her way right up to Adam (B. Kelly, H.

Wilson. Blast from the Past,http://sfy.ru/sfy.html?script=blast_from_the_past).

У даному випадку мовленнєвий контактміж Ів та Софі не має фази підтримання.Фаза ініціації контакту несподіванозавершується реплікою розмиканнямовленнєвого контакту у зв’язку з тим, щокомуніканти не люблять один одного. Їхособистісні взаємостосунки, які є частиноюекстралінгвістичної ситуації, недозволяють розвиватися вербальнійкомунікації партнерів.

Однак існують випадки, коли фазамовленнєвого контакту відсутня, тому щочерез спільність пресупозицій, фоновихзнань про екстралінгвістичну ситуаціюучасникам спілкування немає необхідностіініціювати, підтримувати або розмикатимовленнєвий контакт. Дуже часто у такихвипадках випадає фаза розмикання

176

мовленнєвого контакту, особливо цестосується випадків, коли контакт міжкомунікантами переривається тимчасово:

Sykes (continuing): It’s all right, George. It’s cool.Just wait here, all right? I’ll be back in a coupla minutes.

Jetson: Thank you.He climbs out and Sykes drives down to the beach…

toward a cluster of vehicles: a Sheriff’s black-and-white, acoroner’s wagon, and Fedorchuk’s unmarked sedan(R. O’Bannon. Alien Nation,http://sfy.ru/sfy.html?script=alien_nation)

або:Hammond: Sorry we didn’t do better. Jack, I feel like

I let you down.Cates: Now, you didn’t let me down. It was a long

shot all the way. We gave ‘em a good run at it.Hammond: Yeah, but we didn’t get ‘em.They get in and drive off (R. Spottiswoode,

W. Hill, L. Gross, E. De Souza Steven. 48 Hours,http://sfy.ru/sfy.html?script=48_hours).

У даній розмові відсутня фазарозмикання мовленнєвого контакту, якамогла б мати місце, з тієї причини, щомовленнєвий контакт між комунікантамиперервався до відвідування ними ресторану,де вони вели розмову на іншу тему.Тимчасова перерва у спілкуванні та змінатеми свідчать про зміну діалогу. Томуможна стверджувати, що фаза розмикання

177

мовленнєвого контакту є факультативною,особливо у випадку недовготривалогорозставання. Відсутність фазиконтакторозмикання може призвести допорушення “комунікативної правильності –відповідності правилам ведення бесіди”[Почепцов Г.Г. (мл.), с. 4], нормсоціального спілкування (French leave).Попрощатися – означає отримати можливістьдля встановлення нових контактів післязакінчення терміну розлуки.

2.2. Статус метакомунікативних одиницьМетакомунікативні одиниці услід за

Г.Г. Почепцовим, Т.Д. Чхетіані,Т.П. Третьяковою та ін. трактуються якстереотипізовані мовленнєві одиниці, якіпризначені для встановлення, підтриманнята припинення комунікативної взаємодії.Відповідно до зазначених фаз спілкування(фаза встановлення мовленнєвого контакту,фаза підтримування мовленнєвого контактута фаза розмикання мовленнєвого контакту)метакомунікативні одиниці поділяються натри групи: контактовстановлювальні,контактопідтримувальні таконтакторозмикальні [Гурочкина; Почепцов;Чхетиани та ін.]. Кожна з перелічених групхарактеризується специфічним набором

178

мовленнєвих засобів, які вирішують певнізавдання, притаманні кожному етапу.

Метакомунікативні одиниці поданітакими елементами мовленнєвої системи: 1)формулами мовленнєвого етикету –стереотипами та 2) вільними (“pre-closingstatements” [Schegloff E., Sacks H.,с. 289-327]) висловленнями.

Мовленнєвий етикет розуміється усучасному мовознавстві як функціонально-семантична мікросистема мовленнєвиходиниць, які утворюють лексико-семантичнеполе етикетності і прив’язані до шаблоннихситуацій, соціально-заданих танаціонально-специфічних, що регулюютьправила мовленнєвої поведінки відноснотональності спілкування [Гольдин;Формановская та ін.].

Ядро лексико-семантичного поляетикетності в англійській мові складаютьформули мовленнєвого етикету, ритуальнімовленнєві стереотипи, які традиційнообслуговують комунікативні процесивстановлення позитивних взаємовідносин міжкомунікантами. До периферії поляетикетності належать рекурентні,стаціонарні речення та вільні висловлення,які семантизують ознаки етикетності.

179

Формули мовленнєвого етикету – цестійкі стандартизовані мовленнєві одиниці,штампи комунікативної свідомості. Вонипродукуються у готовому вигляді тасприймаються як єдине, нероздільне ціле.Такі їх властивості, як статичність,константність та продукування у фіксованійформі є ознаками, які зближують їх зфразеологічним корпусом мови. Однак цівідтворені одиниці не є фразеологічнимиєдностями, або “еквівалентами слів”, бо навідміну від фразеологічних одиниць вонискладені з частин, які семантично чітковиділяються. Хоча вони використовуються якцілі, готові одиниці, значення кожногокомпонента явно усвідомлюється тим, хтоговорить. Висока частотність тастереотипність використання значноїчастини метакомунікативних одиниць мовидають підставу лінгвістам описувати їх якінформативно послаблені, десемантизовані(які не мають денотативного та понятійногозначень), конвенціональні засоби мови[Почепцов, с. 52, Чхетиани, с. 12].

2.3. Метакомунікативні одиниці якносії контекстуалізуючої, соціально-дейктичної та інтерсуб’єктної інформації

У сучасному мовознавстві у рамкахантропоцентричного, когнітивного підходів

180

широкого розмаху набули дослідженнядискурсивної взаємодії людей, у процесіякої комуніканти обробляють інформацію зрізних лінгвальних та екстралінгвальнихджерел. За змістом розрізняють тематичну,контекстуалізуючу та соціально-дейктичнуінформацію. Тематична інформаціяпритаманна будь-якому зв’язномумовленнєвому твору. Тема інтеракціївиникає у вигляді макропропозиції абомакроструктури. Тематична інформаціяреалізується в окремих висловленнях, їїрозгортання підпорядковується за принципомлінійності мовлення. Характерноюособливістю тематичної інформації є їїглобальна, ієрархічна (вертикальна)організація [Brown G., Yule G.; Dijk vanT.A.].

Метакомунікативні одиниці не є носіямитематичної інформації. Однак вони здатнівизначати або змінювати тему діалогічногодискурсу, змушуючи партнера зі спілкуваннявідходити від прийнятої ним програми,регулювати його з урахуванням інтересівспіврозмовника.

Контекстуалізуюча інформація відкриваєінтеракцію, передує введенню теми.Важливість цього виду інформаціїобумовлюється принципом лінійності

181

мовлення: у акті комунікативної взаємодіїє початок, продовження та кінець.Інформація, яка розміщена на початкукомунікації, визначає її тематичну,інтенціональну спрямованість на предметнусферу, задає рамки її можливоїінтерпретації, дає їй обґрунтування.Інформація, яка передує подальшимвисловленням, стає мовленнєвим контекстом,впливає на обробку мовленнєвих повідомленьадресатом. Початок комунікації вводить насу деякий можливий світ та пов’язаний з нимзагальний фонд знань, вірувань тасоціокультурних конвенцій. Увіднаінформація цього виду активізує настанови,очікування адресата. Отримавши цюсубкодову інформацію, адресат можеоперувати вивідною інформацією, розумітиімпліцитні сенси [Лузина].

Стильові, діалектичні, інтонаційніособливості метакомунікативних одиниць,які використовуються ініціаторомспілкування на початку дискурсу, даютьадресату необхідний мінімум відомостей пронаціонально-культурні, статусно-рольові,гендерні та індивідуальні особливостіпартнера з комунікації, задаютьтональність спілкування, визначають коломожливих тем інтеракції. Відповідно

182

контактовстановлювальні метакомунікативніодиниці, роль яких, як правило, виконуютьодиниці мовленнєвого етикету, є носіямиконтекстуалізуючої інформації.

Окремим видом дискурсивної інформаціївважають соціально-дейктичну інформацію[Макаров]. Соціальний дейксис стосуєтьсятих аспектів висловлень, яківіддзеркалюють, встановлюють абообумовлюють реальності соціальноїситуації, мовленнєвого акту. Соціальнийдейксис вказує на ставлення адресанта доадресата та до референта, на ступіньсоціальної дистанції між учасникамиспілкування. Відносна соціально-дейктичнаінформація дає уявлення про соціальнудистанцію за чотирма напрямами: дореферента, адресата, слухачів абоприсутніх, а також до ситуації взагалі;абсолютна соціально-дейктична інформаціяпов’язана з символами соціальних ролейкомунікантів, які мають у рамкахконкретного інституту особливий статус тапозиційні повноваження [Лузина; Brown G.,Yule G.; Levinson].

Вибір метакомунікативних одиниць упроцесі інтеракції значною міроюобумовлюється співвіднесенням соціальнихстатусів партнерів зі спілкування.

183

Метакомунікативні одиниці є носіямисоціально-дейктичної інформації. На часівизнається недоцільним обмежуватиінформацію тільки тією її частиною, якависловлюється адресантом навмисно. Багатодослідників пропонують розрізняти“комунікативний матеріал”, або те, щоповідомляється навмисно відповідно доінтенції автора, та “інформативнийматеріал”, або те, що може бути сприйнятонезалежно від того, чи хотів цьогоадресант [Schiffrin, с. 392]. Таким чином,розрізняють інформацію, яка повідомляєтьсянавмисно, та інформацію, якаповідомляється ненавмисно.

Перший тип інформації вводиться укомунікативний процес адресантом, якийвідбирає потрібні сенси, додає їммовленнєвої форми та повідомляє їхвідповідно до своїх інтенцій. Інформаціядругого типу утворюється адресатом упроцесі сприйняття мовленнєвих творів, єрезультатом його інференції та зводитьсядо мимовільного породження сенсів тим, хтоговорить, та їх інтерпретація реципієнтом.Адресат / реципієнт може вивести сенси,які відрізняються від задуманихадресантом. Повнота та достовірністьданого типу інформації обумовлені

184

сприйнятливістю, вибірковістю та здібністюреципієнта до інтерпретації. Отриманняненавмисної інформації припускаєситуативну залежність мовлення, щовиражається у привабленні широкогосоціокультурного контексту та фоновихзнань, конвенційних за своєю природою[Goffman; Schiffrin].

Інформація, яка передаєтьсяметакомунікативними одиницями, має, якправило, навмисний характер. За ступенемексплікації виокремлюється експліцитна,буквальна інформація, яка має мовленнєвевираження, з одного боку, та імпліцитна,підтекстова інформація, виведена з тихсамих мовленнєвих одиниць, з іншого боку.Експліцитна та імпліцитна інформація єнавмисною. Основне завдання адресата – їїадекватна інтерпретація [Лузина; Макаров;Brown G., Yule G.].

Інформація, яка міститься уметакомунікативних одиницях, може мати якімпліцитний, так і експліцитний характер,оскільки, з одного боку, пропозиційнийсенс метакомунікативних висловлень меншважливий, ніж комунікативна соціально-об’єднувальна інтенція суб’єкта, якийвикористовує їх. Розпізнати інтенцію

185

можливо лише спираючись на певніекспліцитні показники.

Найважливішим видом інформації єінтерсуб’єктна інформація, якапов’язується з уявленнями комунікантів проконтекстуальні умови актуалізаціївисловлень у дискурсі. Інтерсуб’єктнаінформація, як інформація, що дана уконтексті та когнітивно освоєнакомунікантами, формує прагматичнийуніверсум дискурсу, необхідний для успіхукомунікації. Когнітивно ця інформаціяпередує висловленням, а їїінтерсуб’єктність базується напрагматичних пресупозиціях, пов’язаних зіспільними знаннями. Для індивідів, яківступають у спілкування з різнимизнаннями, метою, емоціями, наявністьінтерсуб’єктної інформації, спільних знаньобов’язкова для того, щоб спілкування маломісце взагалі [Dijk van T.A., с. 196].

Метакомунікативні одиниці значноюмірою віддзеркалюють уявлення комунікантівпро доречність висловлень у даномуконтексті, здатні демонструвати наявністьспільного досвіду, тому можуть бутивіднесені до носіїв інтерсуб’єктноїінформації.

186

Природу стратегій метакомунікативниходиниць спостерігаємо у комунікативнійкатегорії ввічливості, що і буде нашоюнаступною темою.

СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. Азнабаева Л.А. Коммуникативно-

прагматические функции фатическихвысказываний // Филол. науки. – 1992.– № 5-6. – С. 88-95.

2. Берн Э. Игры, в которые играют люди.Психология человеческой судьбы. – Л.:Лениздат, 1992. – 400 с.

3. Вежбицка А. Метатекст в тексте //Новое в зарубежной лингвистике. – М.:Прогресс, 1978. – Вып. 8. – С. 402-421.

4. Винокур Т.Г. Информативная ифатическая речь как обнаружение разныхкоммуникативных намерений говорящего ислушающего // Русский язык и егофункционирование: Коммуникативно-прагматический аспект. – М.: Наука,1993. – С. 6-29.

5. Гольдин В.Е. Этикет и речь. – Саратов:Изд-во Саратовск. гос. ун-та, 1978. –112 с.

6. Гурочкина А.Г. Фатическая коммуникация// Текст как объект изучения и

187

обучения: межвуз. сб. науч. тр. –Псков, 1999. – С. 83-90.

7. Девкин В.Д. Типологияметакоммуникативных высказыванийразговорной речи // Коммуникативныеединицы языка: тез. докл. Всесоюз.науч. конф. – Моск. гос. пед. ин-тиностр. яз. им. М.Тореза, 12-13 дек.1984 г. – М., 1984. – С. 42-45.

8. Леонтьев А.А. Психолингвистическиеединицы и порождение речевоговысказывания. – М.: Наука, 1969. –307 с.

9. Лузина Л.Г. Виды информации в дискурсе// Дискурс, речь, речеваядеятельность: функциональные иструктурные аспекты: сб. обзоров / РАНИНИОН. – М., 2000. – С. 137-152.

10. Макаров М.Л. Интерпретативный анализдискурса в малой группе. – Тверь: ТГУ,1998. – 199 с.

11. Матулевич Т.Г. Метатекстовыепредложения и их функции в англо-саксонских проповедях // Семантическиеаспекты языка. – Л., 1981. – С. 77-83.

12. Пименов А.В. Управление собственнымречевым действием в диалоге (наматериале французской разговорной

188

речи): автореф. дис. … канд. филол.наук: 10.02.04. – М., 1971. – 22 с.

13. Почепцов Г.Г. Фатическаяметакоммуникация // Семантика ипрагматика синтаксических единиц:сб. ст. – Калинин: КГУ, 1981. – С. 52-59.

14. Почепцов Г.Г. (мл.) Язык икоммуникация: некоторые понятия //Текст как психолингвистическаяреальность. – М., 1982. – С. 3-7.

15. Стрибижев В.В. Речевые клише всовременном английском языке:метакоммуникативная функция: дис. …канд. филол. наук: 10.02.04; Защищена23.04.2005. – Тула, 2005. – 190 с.:ил.: – Библиогр.: С. 159-175.

16. Формановская Н.И. Функциональные икатегориальные сущности устойчивыхформул общения: автореф. дис. …доктора филол. наук: 10.02.01. – М.,1979. – 37 с.

17. Чхетиани Т.Д. Лингвистические аспектыфатической метакоммуникации: дис. …канд. филол. наук: 10.02.04; Защищена26.06.1987. – Киев, 1987. – 203 с.:ил.: – Библиогр.: С. 173-203.

18. Чхетиани Т.Д. Контактоподдерживающаяфункция метакоммуникативных

189

вопросов // Высказывание и дискурс впрагмалингвистическом аспекте. – Киев,1989. – С. 100-103.

19. Шрейдер Ю.А. Информация иметаинформация // Науч.-техн. инф.(ВИНИТИ). – 1974. – № 4. – С. 3-10.

20. Якобсон Р. Лингвистика и поэтика //Структурализм: “за” и “против”:сборник статей. – М.: Прогресс, 1975.– С. 193-230.

21. Acitelli L. Gender Differences inRelationship Awareness and MaritalSatisfaction among Young MarriedCouples // Personality and SocialPsychology Bulletin. – 1992. –Vol. 18. – P. 102-110.

22. Ball W.J. Conversational English. –London, 1953. – 57 p.

23. Bateson G. Steps to an Ecology ofMind. – New York: Ballantine, 1972. –521 p.

24. Baxter L. Turning Points in DevelopingRomantic Relationships // HumanCommunication Research. – 1986. –Vol. 12. – P. 469-493.

25. Brown P., Levinson S. Politeness: SomeUniversals in Language Usage. –Cambridge: Cambridge University Press,1994. – 345 p.

190

26. Brown G., Yule G. Discourse Analysis.– Cambridge: Cambridge UniversityPress, 1996. – 288 p.

27. Burnett R. Reflections in PersonalRelationships. – London: Methuen,1987. – P. 74-93.

28. Dijk van T.A. Studies in thePragmatics of Discourse. – The Hague:Mouton de Gruyter, 1982. – 331 p.

29. Dindia K. Strategies for Maintainingand Repairing MaritalRelationships // Journal of Social andPersonal Relationships / K.Dindia,L.Baxter (eds), 1987. – 198 p.

30. Ely R. Family Talk about Talk: MothersLead the Way // DiscourseProcesses / R. Ely, J. Gleason,B. Narasimhan, A. McCabe, 1995. –211 p.

31. Goffman E. Interaction Ritual: Essayson Face-to-face Behaviour. –L.: Penguin, 1972. – 270 p.

32. Joos M. The Five Clocks //International Journal of AmericanLinguistics. – Part. 5, Vol. 28, N. 2,1962. – P. 133-149.

33. Leech G.N. Principles of Pragmatics. –London, New York: Longman, 1983. –250 p.

191

34. Levinson S. Pragmatics. – Cambridge:Cambridge University Press, 1983. –420 p.

35. Longman Dictionary of ContemporaryEnglish (LDCE). – Harlow and London:Longman, 2000. – 1668 p.

36. Malinowski B. The Problem of Meaningin Primitive Language // C.K. Ogden,J.A. Richards. The Meaning of Meaning:9th ed. – New York, London, 1953. –P. 296-336.

37. Malinowski B. Phatic communion //Communication in face-to-faceinteraction. – Harmondsworth, 1972. –P. 146-152.

38. Mann T.M. Relationship betweenMetacommunication among RomanticPartners and their Level ofRelationship Satisfactio // Journal ofUndergraduate Research. – 2003. –V. I. – P. 43-51.

39. Meyer-Hermann R. Metakommunikation(Kleines Lexikon derLinguistik) // Linguistik undDidaktic, 1976. – H. 25. – S. 83-86.

40. Newman H. Interpretation andExplanation: Influences onCommunicative Exchanges withinIntimate Relationships //

192

Communication Quarterly, 1981. –273 p.

41. Oxford Concise Dictionary ofLinguistics (OCDL). – Oxford:Matthews, 1997. – 784 p.

42. Patch M. The Effect of AsymmetricalUse of Metacommunicative Behavior onJudgments of Power // Journal ofSocial Psychology. – 1995. – Vol. 21.– P. 34-52.

43. Permutter M. Intimacy, IntentionalMetacommunication and Second OrderChange // American Journal of FamilyTherapy, 1980. – P. 15-27.

44. Ruesch J., Bateson G. Communication,the Social Matrix of Psychiatry. – NewYork: Norton, 1951. – 314 p.

45. Schegloff E., Sacks H. Opening upClosings // Semiotica. – Amsterdametc. – 1973. – Vol. 8, N 4. – Р. 289-327.

46. Schiffrin D. Approaches to Discourse.– Oxford: Cambridge, MA, 1994. –232 p.

47. Schulz von Thun, F. Metacommunication.– [Cited 1998, 29 January]. Availablefrom: <http://www.linus-geisler.de/dp/dp06_speech.html#dp06c

193

48. Tubbs S.L. Interpersonal Communication/ S.L. Tubbs, S. Moss. – 2nd edition,1981. – 299 p.

49. Watzlawick P. Pragmatics of HumanCommunication / P. Watzlawick,J. Beavin, D.D. Jackson. – New York:W.W. Norton, 1967. – 382 p.

50. De Vito J. The InterpersonalCommunication Book. – 9th ed. – NewYork: Addison Wesley Longman, Inc.,2001. – 456 p.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 61. Ким і коли був уведений у філологічний

науковий ужиток термін“метакомунікація”?

2. Як трактується термін“метакомунікація” у сучаснійлінгвістиці?

3. У чому полягає метакомунікативнафункція?

4. Що є метою фатичної комунікації?5. Ким і коли був уведений у науковий

вжиток термін “фатична комунікація”?6. Які фази спілкування передбачає

регулювання процесу мовленнєвоїкомунікації засобами мовлення?

194

7. Які метакомунікативні одиницівиокремлюються відповідно до фазспілкування? Наведіть приклади.

8. Як трактуються метакомунікативніодиниці та на які групи вониподіляються?

9. Якими елементами мовленнєвої системипредставлені метакомунікативніодиниці?

10. Яку інформацію несутьметакомунікативні одиниці?

195

ТЕМА 7. ЕТИКЕТ

“Ніщо не обходиться нам так дешево іне цінується так дорого, як ввічливість”.

Сервантес

За багатовікову історію розвиткулюдської культури виробився ряд правилповедінки, що звичайно називають правиламигарного тону, або правилами етикету.

Саме слово "етикет" – французькогопоходження. Воно означає "ярлик","етикетка", "церемоніал" (звід правил, щорегулюють поводження). До нього відносятьправила чемності та ввічливості, прийнятіу суспільстві.

Етикет – це зведення норм і правилповедінки, прийнятих у відповіднійспільності людей. У кожному суспільствісклалися свої правила поведінки.Наприклад, у селі прийнято привітатися зтим, з ким зустрівся, у тому числі і знезнайомою людиною, в місті ж вітаютьсятільки зі знайомими. Є й інші відмінностів міському і сільському етикеті. Такожрозрізняють військовий етикет(регламентуючий спілкування між воїнами);дипломатичний етикет (протокол); службовий

196

етикет (правила ділового спілкування);сімейний етикет (взаємини членів родини).

Етикет – найважливіша частиназовнішньої культури поводження людини, щооформляє у систематизованому виглядісформовані у суспільстві правила поважногоі чемного поводження. Містять форми вітаньі звертань (див. додаток А), представленняі знайомства, поводження в гостях ібудинку, у громадських місцях і на службі.Містить правила делікатного і тактовногообходження з навколишніми, манеритриматися, одягатися, говорити і т.д.Спочатку етикет розглядався як звід правилповодження й обходження, прийнятих упридворних колах. На часі тлумачаться якприйняті у суспільстві культурні нормиспілкування і поводження службовців дляполегшення людського спілкування, роблячийого комфортним і приємним.

Незважаючи на те що норми етикетупов'язані з істотним  обмеженням егоїзмуокремого індивіда, більшістю вони сприймаються як належне. У цьому такожпроявляється своєрідність етикету,здатного впливати на свідомість людей, наїхні моральні орієнтири.

Найважливішою соціальною функцієюетикету є попередження конфліктних

197

ситуацій у міжособистісному спілкуванні.Тут етикет  здатний зняти психологічнунапруженість. У конфліктних  ситуаціях(сімейні, міжособистісні конфлікти) нормиетикету виконують функцію “синтона”(“психологічного згладжування”).Тактовність, як знак поваги доконфліктуючої  сторони, створює умови дляцивілізованого вирішення  конфлікту.

Норми етикету допомагають людям знайтизагальну мову, гідно  поводитися вскладних ситуаціях. Відмова відвикористання етикету погіршує відносиниміж людьми, веде до людських драм.

1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ ЕТИКЕТУ

Етикет – явище історичне. Правилаповедінки людей змінювалися зі змінамиумов життя речовини, конкретногосоціального середовища. Етикет виник уперіод зародження абсолютних монархій.Дотримуватися певних правил поведінки,церемоніалу було необхідно для звеличенняцарствених персон: імператорів, королів,царів, князів, принців, герцогів і т.п.для закріплення ієрархії всередині самогокласового суспільства. Від знання етикету,виконання його правил часто залежала не

198

тільки кар'єра, але й життя людини. Такбуло в Давньому Єгипті, Китаї, Римі,Золотій Орді. Порушення етикету призводилодо ворожнечі між племенами, народами інавіть до воєн.

Слово "етикет" дуже подібне до слова"етикетка". Що між ними спільного?Вважається, що слово "етикет" французькогопоходження і має два значення: "ярлик"("етикетка") і "церемоніал". Хоча,насправді, і до французів це слово прийшлоз голландської мови, де воно спочаткуозначало кілочок, до якого прив'язувалипапірець з назвою товару, а пізніше –папірець з написом-етикеткою, яку ми ісьогодні бачимо щодня на всіх товарах. Наоснові значення "напис" розвинулося більшвузьке значення – "церемоніал", тобтоправила поведінки. Їх багато, і у різнихнародів вони неоднакові. Слово "етикет"прижилось у багатьох мовах. Але вукраїнській мові є свої слова-синоніми доцього слова, а саме: ґречність, чемність,норми поведінки. Перші згадки проґречність сягають тисячолітніх глибинлюдської історії. У літературних текстахстародавнього Шумеру (сучасна територіяІраку та Ірану) було викладено першіморальні принципи, які, на думку шумерів,

199

були надані людям богами. У правилахповедінки різних народів відображаютьсярізні умови їхнього життя. Ось деякіприклади. З часів стародавнього Риму донас прийшов звичай гостинності. Устародавньому Єгипті для міжнароднихпереговорів уперше почали призначатиспеціальних людей – послів, а саміпереговори проводилися в урочистійобстановці. До речі, в Єгипті впершез'явився звичай замикати двері на ключ.Але тільки з того боку, де був замок. УСтародавній Греції посли носили при собіспеціальні жезли Гермеса, до того ж їмвручали інструкції з поведінки, що малиназву "дипломах". В античній Греціїнавчилися відмикати замки, а ключі тодібули більше метра довжиною, і носили їхчерез плече. І здаля було видно, що йделюдина, яка нікому не довіряє. У цій жекраїні біднякові жити за рахунок багатіяне вважалося ганебним. Бідняк був убагатія на побігеньках, розважав його, аза це багатій давав йому харчі. Грецькоюмовою слово "дармоїд" звучало так:"парасит", а згодом воно перетворилося у"паразит". Жителі скандинавських країнпершими ввели до правил ґречної поведінкизвичай надавати почесні місця жінкам і

200

найбільш шанованим гостям. У стародавньомускандинавському епосі "Едда" детальнорозповідається про поведінку за обіднімстолом, а правила проголошення тостів уцього народу були розроблені до дрібниць.За порушення етикету призначалися штрафи.Перший посібник з ґречності було створено1204 року іспанцем Педро Альфонсо іназивався він "Дисципліна клерикаліс". Уньому викладалися правила поведінки застолом, прийому гостей, проведення бесіди.

В Україні перші писемні правилаповедінки було викладено у "Поученняхдітям..." великим київським княземВолодимиром Мономахом. Він писав: "У домісвоїм не лінуйтеся, а за всім дивіться… Ніпиттю, ні їді не потурайте, ні спанню… Лжібережіться… А куди підете і де станете,напоїте, нагодуйте, краще стороннього; аще більше вшануйте гостя, звідки він довас прийде. Недужого одвідайте, за мрецемідіте, тому що всі ми смертні єсмо. Ічоловіка не миніть, не привітавши, добреслово йому подайте". У Росії у ХVІІстолітті з'явилася книжка "Юності чеснезеркало...", у якій подавалися настановимолоді про поведінку в гостях, на службі,за столом. У ХIV-XVII століттях при дворахєвропейських правителів було запроваджено

201

посади церемоніймейстерів, які мали знативсі правила придворного етикету – відзачісок до застібок на взутті та прийомугостей.

Пам'ятаємо вислів: "розводитикитайські церемонії"? Таких церемоній устародавньому Китаї було близько 30 тисяч.Зазвичай, їх роками вивчали тільки заможнілюди, бо бідняки не могли гаяти час на їхзасвоєння та дотримування. Так, колись призустрічі китайці тиснули руки самі собі. Ау більшості країн прийнято тиснути рукиодин одному. У південних країнах, де рукиу людей вологі від поту, такі жестинепопулярні. Натомість в африканськихнародів при зустрічах прийнято даруватиодин одному гарбуза. Калмики, вітаючись уколишні часи, від щирого серця терлисяносами. Лапландці, виявляючи повагу ташанобливість, крутили язиками на всі боки.Японців з дитинства привчають посміхатися,щоб нікому не псувати настрою своїм"кислим виглядом". Тому на обличчі японцязавжди посмішка, і коли він пригнічений, іколи йому соромно чи боляче. Сьогодні вбагатьох народів витягувати рештки їжі іззубів при людях вважається непристойним.Але в Німеччині, де часто-густо можнапобачити таку картину: ошатно одягнені

202

люди після їжі "приводять у порядок" своїзуби за допомогою зубочистки, і ніхто їхза це не засуджує. Або американці, якіполюбляють сидіти, поклавши ноги на стіл.І це нікого не дивує, бо так допускаєтьсяза їхніми правилами поведінки. Або ось якінедоречності спостерігалися колись ународів Кавказу. Одна і та ж людина моглаз радістю приймати гостей у себе вдома, апотім пограбувати їх у дорозі.

Велике значення в правилах ґречностінадається словам. Придворний етикет мовибув колись дуже вигадливим. Ось такийкумедний приклад. Наприкінці ХІХ століттяв Англії директором Королівськогополітехнічного інституту був Джон Пеппер.Одного разу до інституту приїхала королеваВікторія. Учений вирішив продемонструватиїй дослід, але при цьому боявся порушитипридворний мовний етикет. Тому, пояснюючидослід, сказав: "А зараз кисень та воденьбудуть мати честь з'єднатися перед лицемВашої Величності".

Етикет завжди виконував і виконуєпевні функції. Наприклад, розділення зачинами, станами, знатністю роду, званнями,майновим положенням. Особливо строгодотримувалися і дотримуються правил

203

етикету в країнах Дальнього і БлижньогоСходу.

У Росії на початку XVIII ст. ставпосилено упроваджуватися західний етикет.На російський ґрунт переносилися одяг,манера і зовнішні форми поведінки. Задотриманням цих правил боярами ідворянським станом (особливо у столичнихмістах) постійно і настирливо, деколижорстоко, стежив сам цар Петро І. За їхпорушення суворо карали. Надалі, в часицарювання Єлизавети і Катерини II,відбиралися ті правила етикету, яківідповідали вимогам і особливостямнаціональної культури Росії. Росія якєвразійська країна багато в чомупоєднувала протилежності Європи і Азії. Ацих протилежностей було багато не тільки вXVIII ст., але їх багато і сьогодні. Р.Кіплінг говорив, що Захід є Захід, Схід єСхід, і не зустрітися їм ніколи. Так, вЄвропі траурний колір – чорний, а в Китаї– білий. Навіть у межах Російської імперіїправила поведінки різних народів значновідрізнялися.

Зазвичай, суспільний прогрес сприяввзаємопроникненню правил поведінки,збагаченню культур. Мир ставав тіснішим.Процес взаємного збагачення правилами

204

поведінки дозволив виробитивзаємоприйнятний, визначений у головнихрисах етикет, закріплюваний у звичаях ітрадиціях.

Англію і Францію називають, якправило, "класичними країнами етикету".Однак батьківщиною етикету назвати їх ніякне можна. Брутальність удач, неуцтво,поклоніння грубій силі і т.п. у XVсторіччі присутні в обох країнах. ПроНімеччину й інші країни тодішньої Європиможна взагалі не говорити, одна лишеІталія того часу є винятком.Облагороджування вдач італійськогосуспільства, яке починається вже в XІстолітті. Людина переходила від феодальнихудач до духу нового часу, і цей перехідпочався в Італії раніше, ніж в іншихкраїнах. Якщо порівнювати Італію XVстоліття з іншими народами Європи, товідразу ж упадає в око більш високийступінь освіченості, багатства, здатностіприкрашати своє життя. А в цей самий часАнглія, закінчивши одну війну, втягуєтьсяв іншу, залишаючись до середини XVІстоліття країною варварів. У Німеччинілютувала жорстока і непримиренна війнаГуситів, дворянство неосвічене, пануєкулачне право, вирішення усіх суперечок

205

силою. Франція була поневолена іспустошена англійцями, французи невизнавали ніяких заслуг, крім військових,вони не тільки не поважали науки, аленавіть гребували ними і вважали усіхвчених найнікчемнішими з людей.

Коротше кажучи, у той час як вся іншаЄвропа потопала у міжусобицях, афеодальні порядки трималися ще в повнійсилі, Італія була країною нової культури.Ця країна і заслуговує по справедливостібути названою батьківщиною етикету.

Етикет (від французького "etiquette")– це слово, що означає манеру поведінки,тобто правила чемності, ввічливості татолерантності, що прийняті у суспільстві.Ці норми моральності сформувалися протягомтривалого часу становлення взаємин міжлюдьми. На цих нормах поведінки базуютьсяполітичні, економічні, культурнівідносини, бо існування без дотриманняпевних правил неможливе.

Сучасний етикет успадкував усі звичаїі досвід усіх народів світу з давніх часівдо сьогодення. Культурна поведінка у своїйоснові є всезагальною і дотримуватись їїповинні не окремі особи, а все суспільствозагалом. У кожній країні народ вноситьсвої виправлення і доповнення в етикет, що

206

зумовлено соціальним, політичним,суспільним життям та специфікоюісторичного розвитку країни, походженням,традиціями та звичаями народу.

Норми етикету є "неписаними", тобтомають характер певної своєрідної угоди міжлюдьми щодо дотримання певних стандартівповедінки. Кожна культурна людина повинна нетільки знати і дотримуватися основних норметикету, але й розуміти необхідність існуваннявизначених правил і взаємин між людьми. Манерилюдини є індикатором багатствавнутрішнього світу людини, вонивідображають моральний та інтелектуальнийрозвиток.

Норми і правила поведінки, що їхсповідує національна спільнота, –відтворюють рівень і стан її зрілості,досконалості, цивілізованості,самодостатності. Бо взаємини між людьмивіддзеркалюють саму сутність народноїпсихіки, народного характеру. Українствоіз споконвіку притаманними йому рисами –доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом,етичною культурою – виробило розвинутусистему мовленнєвого етикету – умовнихстереотипів спілкування, в підґрунті яких– прагнення до порозуміння, злагоди,ґречності. Загальноукраїнські правила і

207

норми мовленнєвого етикету поширені навсіх теренах, де проживають українці. Алепоряд із ними – не замінюючи, а швидшедоповнюючи їх – вживаються і дещо відміннізасоби поштивого спілкування, щогрунтується на місцевих традиціях,звичаях, обрядах і віруваннях.

У родині дитину змалечку навчають бутичемною, дотримуватися неписаних, алеобов’язкових у взаєминах із людьми різноговіку і стану правил етикету. Старшепокоління  прищеплює малечі рисиповедінки, що забезпечують не лише їїкомфортне співіснування в близькомусередовищі, а й дають змогу засвоїтивластиві йому ціннісні орієнтації,національно зумовлені уявлення йпереконання. Ці норми і правила, поєднанііз загальноукраїнськими, формують мовнийтип  особистості.

У сучасному світі культурна поведінкамає дуже велике значення: вона допомагаєвстановлювати контакти між людьми,спілкуватися та створювати стійківзаємини.

2. МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ

208

Як відомо, суспільство виробляє певністандартизовані норми соціальної поведінки(у тому числі й мовленнєвої), яківизначаються уявленнями про шаблониповедінки у конкретній ситуації. Щобфункціонувати як єдине ціле, як складнасоціальна система, суспільство маєвстановити такі рамки поведінки індивідів,у яких ця поведінка стає одноманітною,стабільною, такою, що повторюється. Саметакими рамками і є етикет – система правилзовнішньої культури людини, її поведінки,пристойності, гарного тону тощо. Усуспільстві він функціонує у двох основнихформах поведінки: мовленнєвої інемовленнєвої. Як правило, ці формиповедінки тісно між собою пов'язані івзаємозалежні.

Якщо етикет як установлений усуспільстві набір правил регулює нашузовнішню поведінку відповідно досоціальних вимог, то мовленнєвий етикетможна визначити як правила, що регулюютьнашу мовленнєву поведінку.

Під мовленнєвим етикетом розуміютьмікросистему національно специфічнихстійких формул спілкування, прийнятих іприписаних суспільством для встановленняконтакту співбесідників, підтримання

209

спілкування у певній тональності. Такістійкі формули спілкування, або стереотиписпілкування, є типовими, повторюванимиконструкціями, що вживаються увисокочастотних побутових ситуаціях. Тобтонабір типізованих частотних ситуаційпризводить до появи набору мовленнєвихзасобів, що обслуговують такі ситуації.Ступінь стандартизації одиниці перебуває упрямій залежності від частотності їївживання.

Для реалізації формул мовленнєвогоетикету потрібні певні “координати”.Мовленнєва ситуація відбувається забезпосередньої участі мовця – “я” іадресата-співрозмовника – “ти” (чиспіврозмовників, їх може бути кілька:етикетна ситуація завжди діалогічна, бопередбачає спілкування, навіть якщо їїучасники (мовці) розділені часом чипростором). Дія здебільшого відбувається"тут" і "тепер" (якщо йдеться про уснеспілкування).

Систему мовленнєвого етикету націїскладає сукупність усіх можливих етикетнихформул. Структуру ж його визначають такіосновні елементи комунікативних ситуацій:звертання, привітання, прощання,вибачення, подяка, побажання, прохання,

210

знайомство, поздоровлення, запрошення,пропозиція, порада, згода, відмова,співчуття, комплімент, присяга, похвалатощо. З-поміж них вирізняються ті, щовживаються при з'ясуванні контакту міжмовцями – формули звертань і вітань; припідтриманні контакту – формули вибачення,прохання, подяки та ін.; при припиненніконтакту – формули прощання, побажання.

З точки зору національної специфікимовленнєвого етикету варто сказати, щоструктура його склалася у кожної нації наїї власній народній основі під впливомрізного роду психологічних, соціально-політичних, культурологічних факторів.

Вважається, що мовленнєвий етикет єоднією з важливих характеристик поведінкилюдини. Бо без знання прийнятих усуспільстві форм етикету, без вербальнихформ вираження ввічливих стосунків міжлюдьми індивід не може ефективно, зкористю для себе і оточуючих здійснюватипроцес спілкування. Стельмахович  М. Г. зцього приводу зауважує: "Не требазабувати, що будь-який, навіть найменшийвідступ від мовленнєвого етикету псуєнастрій, вносить непорозуміння в людськістосунки, а інколи навіть калічить душу і

211

ранить серце людини" [Стельмахович М. Г.,1981].

Мовленнєвий етикет як соціально-лінгвістичне явище детермінований зфункціонального боку, тобто в основі йоговиділення лежать спеціалізовані функції.Формановська Н. І. налічує їх близькошести.

Перша з них контактна (фатична)функція – встановлення, збереження чизакріплення, підтримуваних зв'язків істосунків, індивідуальних чи соціально-масових. Поняття "контактна функція"однаково стосується всіх тематичних груподиниць мовленнєвого етикету, бо навітьпрощаючись, ми встановлюємо можливістьподальшого контакту.

Функція ввічливості (конотативна) –пов'язана з проявами ввічливого поводженнячленів колективу один з одним.

Регулювальна функція (регулятивна) –теж стосується усіх проявів мовленнєвогоетикету, бо вибір певної форми привстановленні контакту регулює характерстосунків адресата і адресанта.

Функція впливу (імперативна,волюнтативна) – передбачає реакціюспівбесідника – вербальну, жестову,діяльнісну.

212

Функція звертальна (апелятивна) –тісно пов'язана з імперативною, бопривернути увагу, означає здійснити впливна співбесідника.

Емоційно-експресивна (емотивна)функція – є факультативною функцією,оскільки вона властива не усім одиницяммовленнєвого етикету.

Усі функції мовленнєвого етикетуіснують на основі комунікативної функціїмови.

Існування названих функцій доводить,що мовленнєвий етикет не є якимосьвипадковим чи несуттєвим явищем, анавпаки, являє собою своєрідний механізм,лише за допомогою якого може відбуватисяефективна комунікація.

Взагалі ж за походженням одиницімовленнєвого етикету деякою міроюнаближаються до умовних сигналів. Аленабагато більше у них властивостей, щохарактеризують їх як одиниці мови. Вони недовільні, бо з'явилися не у результатіштучної домовленості, а виникли ірозвивалися (і розвиваються) природно іпоступово на базі існуючої мови яквторинні утворення.

Мовленнєвий етикет соціальний за своєюприродою, бо виявляє соціально-рольову

213

сторону спілкування. Тобто на вибір тієїчи іншої одиниці мовленнєвого етикетувпливає соціальна роль індивіда –нормативно схвалений суспільством спосібповедінки, який очікується від кожного,хто займає дану соціальну позицію.

При зміні рольової структури ситуаціїспілкування індивід переключається з однихстереотипів поведінки на інші,послуговується різними стилями мови,різними одиницями мовленнєвого етикету іт. д. Тобто соціальні ролі мовноїособистості є ключовими в розуміннісутності мовленнєвого етикету.

Мовленнєвий етикет досліджуєтьсярізними лінгвістичними дисциплінами. Нанього звертають свою увагу культура мови(перша за все з погляду нормативності –ненормативності використовуваних одиницьщодо норм літературної мови), стилістика,соціолінгвістика. Дослідження явищмовленнєвого етикету здійснюється у двохосновних аспектах: соціолінгвістичному істилістичному.

Соціолінгвістика цікавиться соціальноюстороною мовленнєвого етикету. Задопомогою мовленнєвого етикетувідбувається соціальний вплив комунікантіводин на одного, що характерно для

214

спілкування взагалі, а в мовленнєвомуетикеті виявляється особливо яскраво.Соціальна диференціація носіїв мови, їхпостійний соціальний статус і зміннісоціальні ролі диктують добір одиниць і,як наслідок, закріпленість за групаминосіїв стилістично маркованих формул тощо.

З точки зору ж стилістики мовленнєвийетикет – явище надстильове, не прикріпленедо жодного стилю. Можна говорити лише пробільшу чи меншу міру його вияву в тому чиіншому стилі. Наприклад, найтиповішоюформою вияву мовленнєвого етикету є уснеконтактне спонтанне діалогічне мовлення, іці ознаки наближають мовленнєвий етикет дорозмовного мовлення. Але мовленнєвийетикет не належить до розмовного мовлення,а тим більше до розмовного стилю (хочанайбільш повно мовленнєвий етикетвиражається саме в усному розмовномумовленні).

Чи знайома вам ситуація, колизустрічаємо гарних молодих людей,милуємося ними до того моменту, поки вонине почнуть говорити? Таку ситуацію можна,на жаль, спостерігати щодня як угромадському транспорті, так і на вулицітощо. Це трапляється тому, що молоді людине вміють чи не бажають гарно

215

спілкуватися. Тому слушним є короткафраза: "заговори, щоб я тебе побачив".

Автор "Маленького принца", відомийфранцузький письменник і льотчик та йпросто вихована та інтелігентна людинаАнтуан де Сент-Екзюпері, слушно помітив,що найбільша розкіш – це розкіш людськогоспілкування.

Від уміння спілкуватися залежить дужебагато в нашому житті. Спілкування ємістком до придбання справжніх друзів,отримання бажаного, роботи, кар'єри,досягнення мети. Зрештою від умінняспілкуватися залежить те, чи будеш тивзагалі цікавим для людей, а отже, чизможеш ти завоювати їх повагу таавторитет. Тому слушно зазначають, щоспілкування – це ціле мистецтво.

Спілкування починається зі звертання(див. додаток). Дуже неприємно, колинезнайома людина звертається до нас на"ти". Це не тільки свідчить про їїневихованість, а й викликає в нас самихвідразу зневагу до цієї людини, небажанняз нею спілкуватися.

На "ти" звертаються, як правило, одиндо одного родичі, друзі, колеги, приятелі,діти. Перш ніж перейти у спілкуванні на"ти", слід поцікавитися, що це за людина і

216

чи цей "місток" буде на вашу користь.Пропозиція перейти на "ти" повиннавиходити від більш літньої, поважноїлюдини чи особи, що займає вище службовестановище. Молодші можуть попроситизвертатися до них на "ти", хоча саміпродовжують звертатися на "ви". Жінкамдозволено відмовитися від переходу на "ти"з чоловіком без будь-якого поясненняпричин.

Мистецтво спілкування полягає також іу загальній інтелігентності, освіченості,а звідси – виборі та підтриманні темирозмови та правильного тону бесіди. Неслід кричати, тріскотіти, зловживатиувагою іншої чемної людини. А інколи щебільшим мистецтвом, ніж мистецтвоспілкування, є мистецтво у слушний моментпомовчати.

Коли ви розмовляєте з ким-небудь утоваристві, важливо зосередитися на темірозмови, взяти в ній участь, підтримати їїі внести в неї якийсь цікавий момент, щобви як співрозмовник запам'яталися іншим.Це буде свого роду "зеленим світлом" дляподальшого підтримання стосунків із цимилюдьми. Розмова повинна бутиненав'язливою, невимушеною. Розповідаючиякісь жарти чи історії, подумайте, чи не

217

скривдять вони когось з вашихспіврозмовників прямим чи непрямим чином.

Негарним тоном вважається невідповідати на запитання, поставлені Вам.Це допускається лише в тому випадку, колипитання, на вашу думку, було некоректнимчи недоречним. У такому разі слід залишитийого без уваги і постаратися перевестирозмову в інше русло.

Коли у розмові висловлюються різніточки зору чи погляди, слід дослухати івзяти участь в розмові, коли ви твердознаєте, про що говорите. Відстоювати своюточку зору, не будучи повністю впевненим управильності думки, - це немудро.

У спілкуванні не слід допускатисуперечок, у яких вже, як правило, ніхтоне перемагає і які відбуваються простозаради суперечки. У цьому разіспіврозмовники вже зовсім не чують і нехочуть чути одне одного, дозволяють собірізкі висловлювання, виявляють зневагу, щоє недопустимим для вихованих людей.

Не слід бути у розмові нав'язливим, адотримуватися принципу почерговостівисловлювання. Не слід перебиватиспіврозмовника, а почекайте, коли вінзакінчить думку і ви зможете донести донього свою точку зору.

218

Якщо ви погано почули звертання досебе, то слід перепитати, а не старатисявідповісти будь-що. Бо це може бутирозцінено, як ваша неуважність або йзневага до іншого. Намагайтесявисловлюватися повними фразами, а неуривками з одного чи кількох короткихслів.

Якщо в процесі розмови до васприєднується ще хтось, то слід йомукоротко пояснити, про що саме йшла мова.Якщо це його зовсім не стосується, томожна сказати, що тема була приватна,сімейна тощо. Але чемна людина, яка бажаєприєднатися до розмови, насампередпереконається, чи доречним буде її участьу цій розмові.

Здавна в основі спілкуванняукраїнського народу лежать такізагальнолюдські морально-етичні цінності,як доброзичливість, любов, лагідність,привітність, шаноба, ґречність. Власнецими чеснотами здавна славився українськийнарод. Це відмічали завжди мандрівники ті,що подорожують, офіційні особи, які бувалив наших краях.

Саме український мовленнєвий етикетпрезентує повний спектр ввічливості таґречності у спілкуванні: це слова

219

привітання, прощання, звертання, подяки,прохання, відмови, поздоровлення,вибачення, побажання, запрошення, похвалитощо. Саме ввічливість вважається основоюспілкування. І не дивними є походженняцього слова, його первісне значення.Ввічливий – це той, хто дивиться саме увічі. А ментальність українського народу єсаме вираженням його етикетних знаків –миролюбності, відсутності ворожості,агресивності. Адже очі – це дзеркало душі.Тому, спілкуючись, співбесідники дивлятьсяу вічі один одному. Відвертають очі лишеті, хто говорять неправду або стараютьсящось приховати чи нечесні люди. З часомприкметник "увічливий" переосмислився інабув переносного значення: "той, хтодотримується правил пристойності, виявляєуважність, люб'язність". Вищим проявомввічливості є ґречність і чемність.Ґречний – "шанобливо ввічливий уповодженні з людьми". Цей прикметникуживається в українській мові з XVII ст.,він, можливо, запозичений з польської.

Письмова чи усна форма мовленнянакладає певні обмеження на використаннямовленнєвого етикету. Наприклад,епістолярний жанр (як представник

220

письмового мовлення) розробив специфічнідля письма одиниці.

3. ЕПІСТОЛЯРНИЙ ЕТИКЕТ

З появою Інтернету написання поштовихлистів відійшло на другий план. Аджеоперативна передача інформації є значнозручнішою, а інколи просто життєвоюнеобхідністю. Проте не слід забувати, щонаписаний власноруч лист – це свого родуопис особи, її почерк, її характер,відображення її життєвого стилю іуподобань. За змістом листи бувають:ділові, дружні, любовні, листи-відповіді,листи-вітання, листи-співчуття... Стиль таформа написання кожного листа мусять бутиввічливі, засвідчувати нашу особистукультуру і пошану до адресата. Коли мипишемо листи рукою, то слід братиакуратний чистий папір, це може бутиспеціальний поштовий папір. Навіть якщо цеаркуш із зошита, він повинен бути акуратновирізаним і рівненьким. Угорі справа слідписати дату написання листа. Далі йдезвертання до адресата і власне змістсамого листа. Писати необхідно згідно зправописом, чітко і грамотно, нечіткий чинеграмотний лист свідчить про неуцтво

221

особи, що його пише. Лист є відображеннямінтелекту тієї чи іншої людини. Починаючилиста, слід відступити 2-3 см від дати,залишаючи зліва абзац. У звертаннізасвідчується ставлення до людини –повага, любов, службова залежність чиофіційність. Прикладами початку листаможуть бути такі: Високоповажний панеКонсул! Вельмишановний пане Професоре!Високопреподобний Отче Докторе! ШановнаРедакціє! Дорогий друже Андрію! Мої дорогібатьки! Рідненька матусю! Моя любасестричко! Мій незабутній друже!

Після цього слід торкнутися причини,що спонукала до написання листа. Якщо целист-відповідь, то обов'язково слідподякувати за листа, а лише після цьогодавати відповідь. Треба пам'ятати, що влистах необхідно писати з великої літеривсі особові й присвійні займенники, щостосуються особи адресата, отже, слова Ти,Ви, Тебе, Тобі, Вам, Вас, Твій, Ваш, зВами тощо, а також іменники, що є назваминайближчої родини адресата: "Ваша Мама","Як здоров'я Твоєї Дружини?"... Якщо визатрималися з відповіддю, то слідобов'язково вибачитися, можливо, пояснившипричину затримки, та лише після цьогоприступити до основного змісту листа.

222

Якщо це лист до добре знайомих,товаришів, то найперше запитуємо просправи адресата, цікавимося йогоздоров'ям, здоров'ям найближчих, йогопрацею й успіхами, а тоді вже повідомляємоі про себе з належною скромністю, але незабуваючи обов'язково підкреслити також ісвої заслуги та здобутки. Слід подуматитакож, що саме було б цікаво і потрібнознати адресатові з того, що ви можетерозповісти.

Лист – це відображення ставлення до людини,тому листи до старших – батьків, учителів,наставників повинні бути проникнутіглибокою повагою, любов'ю та вдячністю. Ужодному разі не можна тут допускатифамільярності. Адже слово має надзвичайнусилу.

Ділові листи – це листи, щонадсилаються переважно у якісь установи,організації, представництва, органиуправління тощо. Вони повинні бутиконкретні, лаконічні, максимально чітковисловлювати суть справи і причинунаписання (клопотання, запит тощо).

Що стосується листів до коханих, тотут є великий простір для найкращих слів,фантазій, мрій та побажань. Від однієїфрази у такому листі може залежати все

223

життя. Ці листи є виявом дуже особистихпочуттів, тому слід пам'ятати про те, щовони повинні потрапити саме в ті руки, вякі ви їх надсилаєте.

Гарно написаний лист є виявомзагального рівня освіченості та культуриособи, яка його написала. Відповіді налисти слід давати відразу ж або максимум утермін до двох тижнів.

4. СЛУЖБОВИЙ ЕТИКЕТ

Поняття службового (ділового) етикетуохоплює норми і звичаї, що регулютькультуру поведінки людини у суспільстві.

Службовий (діловий) етикет – цесукупність правил, пов'язаних з уміннямтримати себе у суспільстві, зовнішньоюохайністю, правильністю побудови бесіди іведення листування, письменністю і ясністювикладу своїх думок, культурою поведінкиза столом і в інших ситуаціях ділового ісвітського спілкування.

Етичний сенс етикету виявляється, першза все, в тому, що за його допомогою миодержуємо, можливість висловити пошану долюдини.

„Зміст етикету” – визнання значущостілюдини або вияв пошани до неї, виражений у

224

формі ввічливості, чемності" [Стошкус А.].Залежно від призначення, соціальноїналежності його носіїв етикет можевизначатися як придворний, дипломатичний,військовий, діловий і т.п.

Загальна тенденція, що характеризуєсучасний етикет, – його демократизація,позбавлення від зайвої ускладненості іхимерності, прагнення до природності йрозумності. Ця тенденція, проте, невідміняє всієї суворості й обов'язковостізастосування етикету, наприклад, у такійсфері, як міжнародне спілкування, девідступ від загальноприйнятих норм можезавдати збитку і країні, і їїпредставникам.

Що стосується ділового (службового)етикету, то він ґрунтується на тих самихетичних нормах, що і світський.Білоруський дослідник І. Браїм,відзначаючи взаємозв'язок ділового ісвітського етикетів, виділяє такі загальнідля них етичні норми: - ввічливість, яка євираженням поважного ставлення до людини.Проявляти ввічливість – означає, бажатидобра людині. Суть ввічливості –доброзичливість; коректність або уміннятримати себе завжди в рамках пристойності,навіть в конфліктній ситуації. Тактовність

225

– відчуття міри, перевищивши яке, можнаобразити людину або не дати їй "зберегтиособистість" в скрутній ситуації; –скромність – стриманість в оцінці своїхчеснот, знань і положення у суспільстві;благородність – здатність скоюватибезкорисливі вчинки, не допускатиприниження ради матеріальної або іншоївигоди. Точність – відповідність словасправі, пунктуальність і відповідальністьпри виконанні взятих зобов'язань вділовому і світському спілкуванні [БраїмІ.Н.].

У міжнародній сфері діловий етикет уцілому додержується норм і традицій,найбільш повно виражених у дипломатичномупротоколі та етикеті. Під дипломатичнимпротоколом розуміється сукупністьзагальноприйнятих норм, правил і традицій,дотримуваних офіційними особами вміжнародному спілкуванні. При цьомудипломатичний етикет як важлива частинапротоколу регламентує правила поведінкиофіційних осіб під час різних заходів, щопередбачають переговори, зустрічіделегацій, візити, бесіди, взаємніуявлення, прийоми і т. ін.

Сучасний етикет успадковує звичаїпрактично всіх народів від сивої старовини

226

до наших днів. В основі своїй ці правилаповедінки є загальними, оскільки вонидотримуються представниками не тількиякогось даного суспільства, але йпредставниками різних соціально-політичнихсистем, існуючих у сучасному світі.

Дипломатичний протокол і діловийетикет мають наднаціональний характер і узв'язку з цим отримали значне поширення усфері міжнародного ділового спілкування.

Основні принципи протоколувідповідають етичним нормам ділового ісвітського спілкування і містять:

1) взаємну ввічливість; 2) такт; 3) невимушеність (природність,

розкутість, але не фамільярність);4) розумність (раціональність); 5) обов'язковість.

227

4.1. Одяг і зовнішній виглядОдяг для чоловіків. Ніхто не буде

заперечувати, що стиль одягу чоловікавпливає на його успіх у ділових колах, аправильно вибраний костюм сприяє створеннюйого іміджу. Розвиток ділового стилю вчоловічому одязі подібний, швидше за все,до спокійної річки, ніж до бурхливогопотоку. Ділові кола не надто страждаютьвід випадкових впливів, і тому костюмбізнесмена досить консервативний. Чоловікповинен бути:

- солідним і впевненим у собі;- діловим і привабливим;- порядним, що викликає довіру;- не без претензії на вишуканість і

елегантність.Мистецтво поєднання елементів костюма,

як відзначав визнаний спеціаліст уділовому одязі Дж.Т. Моллой, завждиповинне враховувати колір, лінію, фактуруі стиль. Невдале комбінування кольору можезробити зовнішність людини невиразною(світло-сірий костюм, блакитна сорочка,світло-блакитна краватка) чи зухвалокрикливою (жовтогаряча краватка змалюнком, зелена сорочка).

Це не стільки загальний силует одягу,скільки загальний напрям ліній на піджаку,

228

сорочці, краватці. На костюмі це абовертикальні смуги, або клітинка.Рекомендуються краватки без малюнка, забстрактним малюнком або з чітконапрямленими смугами – горизонтальними,вертикальними, діагональними.Різноманітний напрямок ліній може мати імалюнок сорочки.

Основні рекомендації: лінії елементіводягу не повинні різко перетинатися одна зодною, але й не повинні зливатися. –Стиль. Перше, що потрібно тут урахувати,—це відповідність стилів різних елементіводягу. Дуже дисгармонійний вигляд,наприклад, буде мати консервативний костюму сполученні зі спортивною сорочкою вклітинку. Також безглуздим буде поєднаннякостюма з широкими лацканами і вузькоїкраватки.

Єдності стилю легше всього домогтися,вибираючи однотонні елементи гардеробу.Багато чоловіків вважають, що такікомбінації нудні й непривабливі. Це нетак. Якщо чоловік одягнутий, наприклад, утемно-синій костюм, білу сорочку і темно-червону краватку, то у нього гарний смак.Тому одноколірний костюм повинен бутиосновним елементом одягу діловогочоловіка. Такий костюм добре поєднується з

229

однотонною гамою і малюнками іншихелементів одягу, що полегшує вибірправильної комбінації: костюм – сорочка –краватка. Костюм може бути темно-синім,сірим, коричневим.

З однотонним костюмом поєднуєтьсябудь-який малюнок сорочки. Якщо ж сюдидодати і однотонну краватку, тоді будемомати прекрасне тріо: однотонність –малюнок – однотонність. Слід пам'ятати, щоніколи не поєднуються однакові малюнки, їхзавжди треба розділяти однотоннимелементом. Наприклад, мають чудовий виглядоднотонний сірий костюм, світла сорочка зтемно-червоними смугами, однотонна сіракраватка, яка повторює колір костюма. Унаведених прикладах краватка повністюповторює колір одного з елементів, апоєднання костюма і сорочки доситьпривабливе. В інших випадках, якщокомбінація костюма і сорочки бліда, то їїможна підсилити контрастною краваткою.

Наприклад, сірий костюм, блакитнасорочка і темно-червона краватка.

Отже, для однотонного костюма ми маємотри основні варіанти:

- однотонна сорочка – однотоннакраватка;

230

- сорочка з малюнком – однотоннакраватка;

- однотонна сорочка – краватка змалюнком.

З костюмом у смужку не слід одягатисорочку в клітинку, тому що клітинкидисонують зі смугами костюма і непоєднуються з його діловим серйознимстилем. Тут більш доречна однотоннаблакитна чи біла сорочка, а смуги накостюмі і поєднання їх кольору із сорочкоюосвіжають загальний вигляд.

Смугастий костюм і смугаста сорочка –також грайлива комбінація, якщо смугиодного з її елементів не надто строкаті іне виділяються. Важче знайти правильнепоєднання у випадку, коли і костюм, ісорочка, і краватка мають малюнок. “Непрацює”, наприклад, варіант з яскравовираженими смугами на костюмі і такими жяскравими діагональними смугами накраватці. Виграшним таке поєднання буде,коли окремі смуги менш виражені. Досмугастого костюма з однотонною сорочкоюбільше пасують краватки в горошок, зромбиками, трикутниками тощо.

Для костюма в клітинку сорочка повиннабути тільки однотонною, краватка – безчіткої напрямленості малюнка або

231

одноколірною. Наприклад, синій костюмтьмяних кольорів освіжить яскраво-блакитнасорочка, особливо якщо вона буде в тон доклітинок костюма. Гарного ефекту можнадосягти світло-сірою чи блакитноюкраваткою.

Цікаво, що поєднання коричневих ісиніх кольорів надає зовнішньому виглядуавторитетності й солідності. Можливийтакий варіант: коричневий чи синій костюму клітинку, блакитна сорочка і краватка забстрактним малюнком синіх і коричневихтонів.

Для костюма бурих чи золотистихкольорів у поєднанні з нейтральною білоюсорочкою підійде краватка, що підкреслюєбуру чи золотисту складові костюма.

У ділових ситуаціях не слід надаватиперевагу одягу яскравих кольорів, оскількитакий костюм привертає до себе увагу івимагає особливо вибагливого смаку іпевного досвіду.

Від поєднання сорочки з краваткоюзмінюється загальний вигляд будь-якогокостюма. У літньому варіанті найкращесвітлий костюм-трійка, світла однотоннасорочка, темна краватка. Ефект –незвичайна свіжість зовнішнього вигляду впоєднанні з діловитістю. Непоганий і

232

спортивний варіант: такий самий костюм безжилетки і яскрава краватка-метелик.

Краватка – це головний показник смакуі статусу чоловіка, тому при її виборінеобхідно:

- покладатися тільки на себе; - довжина краватки повинна бути

такою, щоб у зав'язаному вигляді вонадосягала до пряжки пояса;

- ширина краватки повинна відповідатиширині лацканів піджака;

- кращий матеріал: шовк, шерсть ібавовна;

- дуже гарний вигляд має синтетичнатканина “під шовк” чи її суміш із шовком.

Гладенький шовк трохи блищить, аплетений не має блиску. Шовкові краваткипасують до різних тканин і підходять дорізних ситуацій. Шерстяна в'язана краваткабільше підходить до спортивного одягу.Краватка із шерстяної тканини – до теплоїспортивної куртки. Краватка з тонкоїшерсті, хоч і схожа на шовкову, але навідміну від неї не блищить, що надає меншманірного вигляду. Краватки з бавовняноїтканини повинні бути легкими і закольором, і за вагою, їх носять влітку.Краватки з льону також гарні, але вони

233

швидко втрачають вигляд; віскозні – швидковтрачають форму і мають жалюгідний вигляд.

Одяг для жінок. Дехто неправильновважає, що жінці, щоб досягти службовогоуспіху, потрібно наслідувати в одязічоловіків. Звичайно, нічого поганогонемає, коли жінка одягнена у брючнийкостюм із синтетики. Але дослідженняпоказують, що такий костюм не сприятимеділовому успіху. Інша справа – гарнийкостюм зі спідницею (з натуральнихтканин). Він підкреслює авторитет жінки іїї високий життєвий рівень.

Спідниця повинна бути темного кольоруна щільному поясі, краще із шерсті.

Для ділової жінки менш придатна сукня,але якщо вона її одягає, то кращимкольором сукні вважається темно-синій,коричневий, сірий, світло-сірий. Меншепідходять зелений, яскраво-жовтий, ніжно-голубий, світло-рожевий. Названі кольоривизначені для однотонної тканини безмалюнка, якій і надається перевага.

Деякі гадають, що одяг створює жінку.Звичайно, це не зовсім так. І чоловіку, іжінці для ділового успіху необхідні такожрозум, освіта, честолюбство, стимули.

У жіночому одязі більше, ніж учоловічому, відображаються її

234

індивідуальний стиль і особистий характер.У відомій казці “Попелюшка” успіх мала несукня, а дівчина у сукні. І яку б сукню неодягла А. Кареніна у Л. Толстого, буловидно жінку, а не сукню. Хоча буває і так,що на окремій людині одяг видно, а самоїлюдини – немає.

Зачіска, макіяж, біжутерія повиннігармонійно доповнювати діловий костюм.Зачіска має бути строгою, але разом з тимелегантною. Прикрас повинно бути якомогаменше, але у той самий час не можна відних відмовлятися зовсім. Носити кращедорогі прикраси. Косметика повинна бутипомітною із близької відстані. Парфумислід використовувати у такій кількості,щоб їх запах лише трохи відчувався. Ізвичайно, це мають бути дорогі парфумивідомих фірм.

Розвиток конкурентних відносин посилюєзначущість соціального управління, а отже,і відповідних ділових стосунків. Вони всечастіше стають вирішальними факторами, щовизначають успіх або, навпаки, невдачу удіяльності не тільки окремої людини, ачасто-густо й самих підприємців і фірм.

4.2. Підготовка до спілкуванняПеред початком розмови потрібно чітко

сформулювати для себе, чого необхідно

235

досягти в результаті зустрічі. Щоб бесідабула продуктивною із самого початку,треба:

- установити контакт зіспіврозмовником;

- створити сприятливу атмосферу длябесіди;

- привернути увагу партнера;- викликати інтерес до бесіди;- “перехопити” ініціативу, якщо це

необхідно.Існують такі способи початку розмови,

що закривають шлях до успіху чи сильноутруднюють його досягнення. Варто уникатиїх, щоб ваша розмова була результативною:

- вияв ознак непевності у собі й унеобхідності зустрічі;

- вияв неповаги на початку зустрічі,навіть у м'якій формі;

- порушення оборонної позиціїспіврозмовника першими ж запитаннями.

Нерідко стиль ведення розмови впливаєна її результати, і навіть при позитивнійнастроєності партнерів на спілкування,щирому бажанні досягти домовленості їхнябесіда не розвивається, більш того, їхнізусилля виправити положення лишепогіршуюють його.

236

Найважливішою причиною цього часто єрозходження стилів ведення розмови впартнерів.

Стиль ведення розмови – комплекснепоняття, що мвстить, з одного бокукомпоненти мови, що здаються“елементарними”, “технічними”, такі, як:висота тону, тембр; голосність;тривалість, частота пауз; швидкість;наявність і характер жестів; інтонація;повторення і т.д.

Однак ці характеристики аж ніяк неелементарні і дуже важко піддаються зміні,тому що вони реалізуються в мові, восновному автоматично, часто несвідомо.Крім того, їх значення і враження, що вонисправляють на партнера, дуже неоднозначні.

Проблема успішної взаємодії людейпосилюється ще і наявністю більш складнихі глибинних складових стилю веденнярозмови, таких, як: схильністьвисловлюватися чи прямо натякати;розпитувати чи надавати іншим ініціативу внаданні інформації про себе; комфортнийрівень формальності – простоти; припустиміжарти; ставлення до обміну скаргами.

4.3. Прийом підлеглихУспішне управління нерозривно

пов'язане з ефективною комунікацією. Якщо

237

ви не умієте витягти максимум можливого зіспілкування з людьми, то вам не вдасться ізмусити їх викладатися на роботі в повнусилу.

На перший погляд усе дуже навітьпросто – потрібно пояснити людині, що самеви від неї хочете, додати кілька слівпохвали, чи, якщо потрібно, навпаки – алеякби усе було так просто! Недостатньовідповідальне ставлення до тих формкомунікації, з якими має справу керівник,– усної, письмової, невербальної, можесерйозно ускладнити його роботу.

У прямому контакті і безпосереднійрозмові найбільше значення мають усна іневербальна комунікації.

Розмова чи передача повідомлень потелефону є найпоширенішими формамикомунікацій; їх відрізняють безпосереднійконтакт і велика розмаїтість способівспілкування, що дозволяє без зусильпоєднати ділову (формальну) і особисту(неформальну) частини будь-якогоповідомлення.

Ефективність усної комунікаціїзалежить від ряду факторів, до якихвходять, зокрема: підбір слів, стильспілкування, “сигнали підтримки”.

238

Вступаючи в контакт із підлеглими,необхідно стежити за своєю мовою, тому щовід того, як говорить керівник, залежитьте, наскільки точно його будуть розумітипідлеглі. Правильний і літературний стильмови викликає повагу і привертає увагу дотого, що він говорить.

Часто ми не звертаємо уваги на те, якми говоримо. На питання, пов'язані звибором стилю мови, певною мірою дастьвідповідь вивчення стилю розмови.Дослідження в цій галузі показали, щоіснує три основних стилі ведення розмови.

Перший стиль – людина може розмовляти,як “батько” з “дитиною”. Другий стиль –“дитина” звертається до “батька” запідтримкою. Як правило, це не означає, щолюдина говорить по-дитячому, алевідносини, що пов'язують його з тим, прощо і кому він говорить, нагадуютьвідносини “батька” і “дитини”. І, нарешті,третій стиль – стиль “дорослого”, коли вінговорить, не показуючи свого ставлення дотого, що він говорить, і очікує відспіврозмовника емоційно нейтральноївідповіді.

Ці три стилі ведення розмови умовноможна позначити трьома колами, щоперетинаються. Протягом декількох хвилин

239

та сама людина може використовувати успілкуванні всі три стилі. Якщоспіврозмовник відчуває стиль і відповідаєвідповідно до нього, така комунікаціяназивається рівнобіжною. Рівнобіжневикористання стилів дозволяє домогтисянайбільшої ефективності під час бесіди імобілізувати сили підлеглих.

Люди не тільки слухають, що їмговорять, але й уважно стежать за жестами,якими супроводжується мова. Зазвичайбагато про що розповість вираз обличчя,але положення нашого тіла усе-такиважливіше.

Перелічимо основні жести, що видаютьнастрій співрозмовника:

Знаки схвалення дій партнера:- оживлений, зацікавлений погляд,

розкутість пози (партнер ніби подаєтьсяназустріч співрозмовнику, розстібаючипіджак, ледве нахиливши голову);

- розкриті і повернуті у бікспіврозмовника долоні рук. Мимовільні ледьпомітні кивки головою, легкий дотик доруки чи плеча партнера, що супроводжуєсхвальну репліку;

- теплий поважний тон мови.Оцінювальні жести і пози:

240

- замислений (міркування) виразобличчя, що супроводжується характернимположенням долоні у щоки (свідчить про те,що співрозмовника щось зацікавило,залишається з'ясувати, що ж спонукало йогозосередитися на якійсь проблемі);

- партнер свідомо відводить очі відспіврозмовника. Це жест досади чиневдоволення. Партнер боїться бутивикритим у своїх сумнівах.

При спілкуванні з підлеглими відіграєзначну роль ще один немаловажний аспект –це виникнення чи наявність конфліктноїситуації. У цьому випадку, щоб умітиулагодити конфлікт, безболісно дляпідприємства і його колективу, необхіднознати природу конфлікту і вміти неюуправляти.

Сучасна точка зору полягає в тому, щонавіть в організаціях із ефективнимуправлінням деякі конфлікти не тількиможливі, але й бажані. Як правило,конфлікт не завжди має позитивнийхарактер. У деяких випадках він можезаважати задоволенню потреб і досягненнюцілей організації. Наприклад, людина, щона засіданні сперечається тільки тому, щоне сперечатися не може, ймовірно знизитьступінь задоволення потреби в

241

приналежності і повазі і, можливо,зменшить здатність групи ухвалюватиефективні рішення. Члени групи можутьприйняти його точку зору тільки для того,щоб уникнути конфлікту і всіх пов'язаних зним неприємностей, навіть не будучивпевненими, що вчиняють правильно. Але вбагатьох випадках конфлікт допомагаєвиявити розмаїтість точок зору, подаєдодаткову інформацію, допомагає виявитибільшу кількість альтернатив чи проблем іт.д. Це робить процес ухвалення рішеньгрупою більш ефективним, а також дає людямможливість висловити свої думки і тимсамим задовольнити особисті потреби вповазі та владі. Це також може привести добільш ефективного виконання планів,стратегій і проектів, оскільки обговореннярізних точок зору на них відбувається доїхнього фактичного виконання.

Таким чином, конфлікт може бутифункціональним і вести до підвищенняефективності організації. Він може бутидисфункціональним і приводить до зниженняособистої задоволеності, груповогоспівробітництва й ефективностіорганізації. Роль конфлікту, в основному,залежить від того, наскільки ефективно нимуправляють. Щоб управляти конфліктом,

242

необхідно знати причини його виникнення,тип, можливі наслідки для того, щобвибрати найбільш ефективний метод йоговирішення.

4.4. Бесіда з відвідувачамиУсім без винятку підприємцям

доводиться вступати в контакт з партнерамиз бізнесу – постачальниками сировини чиготових виробів, а також зі споживачами.Від того, наскільки добре вміє підприємецьорганізувати і вести переговори, залежатьуспіх його справи, його репутація.Мистецтва ведення переговорів спеціальнонавчаються в усьому світі.

Правильно підготовлена до переговорівлюдина зможе домогтися своєї мети, нескривдивши при цьому партнера і залишившипро себе приємне враження. Підготовка допереговорів містить два основних напрямкироботи: вирішення організаційних питань іпророблення основного процесу переговорів.

Гарна підготовка до переговорівприпускає попередній розгляд максимальноможливої кількості варіантів вирішення.Важливим елементом підготовки до основногопроцесу переговорів є організація діловогоприйому. Діловий прийом проводиться наранній стадії партнерства з іншою фірмою

243

після встановлення з нею контактів, щовиявляють взаємну зацікавленість.

Готуючись до зустрічі з партнером,необхідно намітити свою тактичну лінію.Для цього корисно засвоїти тактичніприйоми, які можна застосувати у ходіпереговорів, домагаючись своєї мети.

Прийом “відходу”, чи “відхилення відборотьби”, – застосовується, колипорушуються питання, не бажані дляобговорення, щоб не давати партнеру точнуінформацію, однозначну відповідь.Прийомполягає в тому, що партнера просятьвідкласти розгляд того чи іншого питання,перенести його на інше засідання і т.п.При цьому прохання супроводжуєтьсяпереконливими аргументами.

Близькі за змістом до “відходу” іншітактичні прийоми – “затягування”,“вичікування”, “салямі” (за принципомнарізування ковбаси тонкими шматочками).Ці прийоми використовують, коли хочутьзатягти процес переговорів, щоб прояснитиситуацію, одержати більше інформації відпартнера і т.п.

“Пакетування” – до обговоренняпропонується не одне питання, а декілька.При цьому зважуються задачі двоякого роду(привабливі та непривабливі пропозиції чи

244

пропонується пакет поступок). “Завищеннявимоги” – він полягає в тому, щоб внестидо складу обговорюваних проблем пункти,щоб потім можна безболісно зняти, зробившивигляд, що це є поступкою, і зажадатинатомість аналогічних кроків із бокупартнера.

“Розміщення помилкових акцентіввласної позиції” – він полягає в тому, щобпродемонструвати партнеру надзвичайнузацікавленість у вирішенні якогосьпитання, що насправді є другорядним. Інодіце робиться для того, щоб, знявши цепитання з порядку денного, одержатинеобхідні рішення з іншого, більшважливого питання.

“Висування вимог в останню хвилину” –наприкінці переговорів, коли залишаєтьсятільки підписати контракт, один ізпартнерів висуває нові вимоги. Якщо іншасторона дуже зацікавлена в контракті, вонаприйме ці вимоги.

Усім діловим людям необхідно опануватитехніку живого контакту. Мова повинна бутикрасивою і правильною, потрібно намагатисяякнайменше використовувати слів“паразитів” – це розсіює увагу івідволікає від теми розмови.

245

Сучасний етикет сприяєвзаєморозумінню людей у процесідипломатичного й ділового спілкування,забезпечує його доцільність іпрактичність. Також він є гарантієюпрояву взаємоповаги суб'єктів спілкування,служить формуванню позитивного іміджуділових партнерів і є у цьому розумінні,крім усього іншого, "прибутковою справою".В етикеті високо цінуються вмінняуправляти своїми емоціями, приховуватидурний настрій (в основі девіз – "вчитисяопановувати себе”).

Таким чином, сучасний етикетрегламентує поводження людей у побуті, наслужбі, у громадських місцях і на вулиці,у гостях і на різного роду офіційнихзаходах – прийомах, церемоніях,переговорах. Етикет – дуже велика йважлива частина загальнолюдської культури,моралі, виробленої протягом багатьохстоліть життя всіма народами відповідно доїх розуміння про добро, справедливість,людяність – у сфері моральної культури йпро красу, порядок, благоустрій, побутовудоцільність – у сфері культуриматеріальної.

Інтелігентність не тільки в знаннях,але й у здатності до розуміння інших

246

людей. Вона проявляється в тисячідрібниць: в умінні шанобливо сперечатися,поводитися скромно за столом, в уміннінепомітно допомогти іншому, берегтиприроду, не смітити навколо себе – несмітити недокурками або лайкою, дурнимиідеями.Інтелігентність – це терпиместавлення до миру й до людей.

Стосовно ділового спілкування основнийетичний принцип можна сформулювати такимчином: у діловому спілкуванні приухваленні рішення про те, які цінностіслід вважати кращим в даній ситуації,чинити так, щоб максима твоєї волі буласумісна з етичними цінностями іншихсторін, що беруть участь у спілкуванні, ідопускала координацію інтересів усіхсторін.

Таким чином, в основі етики діловогоспілкування повинна бути координація, а поможливості і гармонізація інтересів.Природно, якщо воно здійснюється етичнимизасобами і в ім'я морально виправданихцілей. Тому ділове спілкування повиннепостійно перевірятися етичною рефлексією,реабілітуючи мотиви вступу до нього. Прицьому зробити етично правильний вибір іухвалити індивідуальне рішення – частосправа зовсім не проста. Ринкові відносини

247

надають свободу вибору, але разом із тимзбільшують кількість варіантів рішення,породжують комплекс моральних дилем, щочекають ділових людей на кожному кроці впроцесі їх діяльності і спілкування.

Норми моральності, що склалися, єрезультатом тривалого за часом процесустановлення взаємин між людьми. Бездотримання цих норм неможливі політичні,економічні, культурні відносини, бо неможна існувати, не поважаючи одного, ненакладаючи на себе певних обмежень.

Правила етикету вироблені сторіччями іспрямовані, зокрема, на запобіганняконфліктам і поліпшення відносин міжлюдьми. Треба вміти не заважати одинодному. Виховувати у собі потрібно нестільки манери, скільки те, що виражаєтьсяв манерах, дбайливе ставлення до миру, досуспільства, до природи, до свогоминулого. Ділова людина, що діє заправилами етикету, справляє якнайкращевраження на оточуючих, не докладаючи доцього додаткових зусиль і зберігаючи прицьому власну чемність.

СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. Браим М.Н. Етика делового общения. –

Минск: Жизнь, 1996. – 305 с.

248

2. Стельмахович М.Г. Мовний етикет //Культура слова. – К.: Наук. думка,1981. – вип. 20. – С. 7-12.

3. Стошкус А. Етикет в розвитииобщества // Этическая мысль. – М., 1988.– С. 240-257.

4. Формановская Н.И. Речевой этикет икультура общения. – М.: Высшая школа,1989. – 159 с.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 71. Що таке етикет?2. Що є найважливішою соціальною функцією

етикету?3. Розкажіть про походження слова

“етикет” та про історичні правилаповедінки різних народів.

4. Ким, коли і який перший посібник ізґречності у світі було створено?

5. У яких формах поведінки функціонуєетикет у суспільстві?

6. Що розуміють під мовленнєвим етикетом?7. Що потрібно для реалізації формул

мовленнєвого етикету?8. Які спеціалізовані функції лежать в

основі мовленнєвого етикету?9. Якими лінгвістичними дисциплінами

досліджується мовленнєвий етикет?10. У яких основних аспектах здійснюється

дослідження явищ мовленнєвого етикету?

249

11. Які за змістом бувають листи?12. У чому полягає епістолярний етикет?13. Що входить до поняття службового

(ділового) етикету?14. Що розуміють під дипломатичним

протоколом?

250

ТЕМА 8 (1). ДИСКУРС

Одним із центральних понять теоріїмовної комунікації є дискурс, що являєсобою складне та багатогранне явище, якедосліджується з позицій різних напрямівлінгвістики: прагмалінгвістики,соціолінгвістики, психолінгвістики,когнітивної лінгвістики, етнолінгвістики,лінгвістики тексту і т.п. із залученнямпсихології, соціології, філософії та іншихнаук.

1. ДИСКУРС ЯК ФОРМА МОВЛЕННЄВОЇВЗАЄМОДІЇ

Поняття “дискурс” було вперше введенеосновоположником трансформаційного тадистрибутивного аналізу Зеллігом Харрісому 1952 році як надфразова одиниця вконтексті інших одиниць та пов’язаної зними ситуації [Harris Z.S., с. 1-2].Лінгвісти фокусують увагу на проблемахдискурсивної активності, мовленнєвих дійносіїв мови. При цьому цікаво, що увага додискурсу як мовленнєвої діяльності татексту як його результату, “інформаційногосліду” [Сусов И.П., с. 9-14] не

251

обмежилася, власне, лінгвістикою. До цихпитань звернулися психологи, філософи,соціологи. Нарешті, становленнякогнітивної лінгвістики стало закономірнимрезультатом синтезу яквнутрішньолінгвістичних, так іміждисциплінарних тенденцій у вивченніфункціонування мовлення.

Популярність поняття “дискурс” уланцюжку дисциплін, суміжних із теорієюмовної комунікації, привела до того, щозміст, вкладений у це поняття, не завждита не в усьому тотожний. На сьогоднішнійдень через свою складність табагатоплановість, чіткого тазагальновизнаного трактування дискурсу, щоохоплює всі випадки його вживання, неіснує. Різні тлумачення цього термінауспішно задовольняють понятійні потреби,привносячи дещо нове у традиційне уявленняпро мовлення, текст, діалог, стиль тамову. Причину відсутності чіткості утлумаченні дискурсу можна розгледіти, першза все, у широті охоплення цим поняттямявищ, а також у тому, що кожна наукавиділяє як ядро терміна ту його характернурису, яка становить найбільший інтерес дляданої галузі наукового знання. Більшетого, навіть у рамках однієї парадигми

252

знання нове поняття постійно знаходитьдодаткові характеристики, уточнюється,отримує різноманітні інтерпретації.

Дискурс створюють особистості. Вониберуть на себе ті чи інші комунікативніролі, обмінюються мовленнєвими ходами івідповідно комунікативними ролями. Якзазначає І.С. Сусов, мовленнєві акти,мовленнєві кроки та мовленнєві ходи є нетільки компонентами дискурсу, а йсвідомими та цілеспрямованими актамипевної особистості [Сусов И.П., с. 10].

Поняття дискурсу тісно пов’язане зпоняттям сучасної лінгвістики тексту.Поняття дискурсу як прагматизованої формитексту бере свій початок у концепціїЕ. Бенвеніста, який розмежував планоповідання (recit) та план дискурсу(discours) – мовлення. Під дискурсомЕ. Бенвеніст розуміє будь-яке висловлення,яке зумовлює наявність комунікантів:адресанта, адресата, а також наміриадресата певним чином впливати на свогоспіврозмовника [Бенвенист Э., с. 276-279].

У сучасній лінгвістиці це поняттятрактується неоднозначно. Існуючі підходидо вивчення дискурсу можна звести дотаких: дискурс визначають через текст аботекст – через дискурс [Звегинцев В.А.;

253

Зильберт Б.А.; Ишмуратов А.Т.; Кох В.А.;Красных В.В.; Шинкарук В.Д.; Hodge R.,Kress G.], розуміють як когнітивнийпроцес, що регулює мовленнєву поведінкуіндивідів [Кубрякова Е.С.], якпослідовність взаємопов’язаних висловлень,об’єднаних спільністю цільового завдання[Мороховский А.Н.], як одиницю вищого, ніжречення, рівня [Палек Б.], якритуалізовані бесіду та мислення [HatinB., Mason I.], як форму мовленнєвогоспілкування, яка передбачає взаємозв’язокміж мовцем та слухачем, як міжособистіснудіяльність [Brünner G., Graefen G.; LeechG., Short M.], як складну комунікативнуподію [Арутюнова Н.Д.; ван Дейк Т.А.], яксоціолінгвістичну структуру, якастворюється адресантом і адресатом уконкретних комунікативних, соціальних тапрагматичних ситуаціях [Почепцов Г.Г.], якінтегральний феномен, як мисленнєво-комунікативну діяльність, що є сукупністюпроцесу та результату, характеризуєтьсяконтинуальністю та діалогічністю і міститьекстралінгвальний і суто лінгвальнийаспекти; в останньому, крім тексту,виділяють пресупозицію й контекст(прагматичний, соціальний, когнітивний)[Л.Р.Безугла, Є.В.Бондаренко, П.М.Донець,

254

А.П.Мартинюк та ін., с. 28; Шевченко И.С.,Морозова Е.И., с. 37].

Аналізуючи велику кількістьбагатопланових підходів до встановленнясуті дискурсу як лінгвістичного феномена,М.Л. Макаров виокремлює три системикоординат, для кожної з яких притаманнеспецифічне розуміння дискурсу: формальну,функціональну та ситуативну [Макаров М.Л.,с. 85-88].

Формально орієнтована лінгвістикавизначає дискурс як сукупність утвореньвище рівня речення або словосполучення(“language above the sentence or above theclause”) [Schiffrin D., с. 23].В.О. Звєгінцев суттєво доповнює данетлумачення та розуміє дискурс якелементарну одиницю тексту, тобто складнеціле або змістовну єдність, що виділяєтьсяна рівні мови і, як правило, реалізуєтьсяу вигляді речень, пов’язаних між собоюсмисловими відношеннями [Звегинцев В.А.,с. 170]. При цьому зв’язністьрозглядається як одна з найважливішихдискурсивних ознак [Макаров М.Л., с. 86].

Функціональне тлумачення дискурсу як“усякого вживання мови” [Макаров М.Л.,с. 86] передбачає аналіз функцій дискурсушляхом вивчення функцій мови у широкому

255

соціокультурному контексті. У руслі даногонапряму виокремлюється два підходи:етичний та емічний. У першому випадкуаналіз полягає в апріорному (тобтододискурсивному) виділенні функцій мови тазіставленні мовленнєвих функцій з формамидискурсу (висловлень та їх компонентів)[Якобсон Р.]. У другому випадкувиокремлюються різні форми дискурсу зподальшим дослідженням їх функціональногонавантаження [Карасик В.И.; Макаров М.Л.;Schiffrin D.].

Ситуативна інтерпретація дискурсуполягає в урахуванні соціально,психологічно та культурно значущих умов таобставин спілкування. По суті, данийпідхід є компромісним, що примирюєформальний та функціональний підходи.Визначення дискурсу як цілісної сукупностіфункціонально організованих,контекстуалізованих одиниць вживання мовипередбачає наявність системивзаємопов’язаних мовленнєвих одиниць(основне положення функціональногопідходу), які перебувають уфункціональному відношенні та функціонуютьу певному контексті.

У ситуативній системі координатвиокремлюються два типи досліджень,

256

присвячених дискурсу: когнітивно-дискурсивні та комунікативно-дискурсивні.Підстава для їх виокремлення – існуваннядвох загальнотеоретичних підходів допроблем інформації та комунікації. Різницяцих підходів базується на різномурозумінні співвідношення інформації такомунікації у комунікативному процесі.Перший із згаданих підходів головну роль вдіаді “інформація – комунікація” відводитьінформації, оскільки саме вона репрезентуєоб’єктивну реальність, дозволяючиіндивідам когнітивно випробовувати,освоювати дійсність та реорганізовуватинакопичений досвід. Комунікація при цьому,посідаючи субординативне положеннястосовно інформації, розглядається якзасіб доступу індивідів до інформації, якпростий обмінний процес між переробникамиінформації.

У рамках другого – комунікативно-дискурсивного підходу – комунікаціявизначається як “конститутивний факторповедінки та діяльності людей” [МакаровМ.Л., с. 27]. Комунікація при цьомурозглядається не як механічний процесобміну повідомленнями, а як простір, вякому існує, структурується та передаєтьсядосвід. Інформація у рамках даного підходу

257

розуміється як продукт комунікації, якийвіддзеркалює її організацію [МакаровМ.Л.].

У рамках лінгвістичного дослідженнянайпростіший шлях вирішити термінологічнупроблему дискурсу – зіставити змістсуміжних понять, виявивши на основіпорівняння специфічні риси явища, щовивчається. Зміст поняття “дискурс” можнавизначити більш повно, зіставляючи його зпоняттям “текст” та “мовлення”.

Однією з характерних рис тексту є те,що його інтерпретація здійснюється черезречення. Наявність змістовної надбудови,спроможної з’єднати окремі речення в єдинеціле, приводить до утворення зв’язноготексту або дискурсу. Смисловаінтерпретація зв’язності дискурсу даєможливість виявити схеми розгортаннядискурсу. Підтвердження цьому знаходимо уБ.А. Зільберта, який стверджує, що текст –одиниця мовлення, явище системикомунікації, тобто явище соціально-мовленнєвого рівня. Фактично текстототожнюється з дискурсом і розглядаєтьсяяк комунікативна одиниця, де мовніелементи і структура використовуються дляреалізації певних комунікативних цілей,

258

завдань та настанов [Зильберт Б.А.,с. 12].

В.В. Красних  робить спробу поглянутина дискурс в аспекті когнітивних структур,які покладені в основу мовної компетенції.На противагу В.О. Звєгінцеву в йогорозумінні текст є елементарною (базовою,мінімальною та основною) одиницею дискурсу– явищем не тільки лінгвістичним, а йекстралінгвістичним [Красных В.В., с. 53].Текст є продуктом як мовлення, так імислення, продуктом, який упершез’являється в момент породження йогоавтором і може переживати подальшіпородження при сприйнятті йогореципієнтом. На формування концепту текстувпливають два фактори: ситуація таіндивідуальний мовний простір автора.

Про мотивованість дискурсу говоритьВ. Кох, на думку якого, дискурс – це будь-який текст (або частина тексту), в якому єознаки одного й того ж конкретного мотиву[Кох В.А., с. 163].

О.Т. Ішмуратов  ототожнює дискурс ізпевним видом тексту. Так, дискурс – цетекст, який містить міркування, тобтотекст, в якому фіксується певний хіддумки, а комунікативний дискурс – це

259

текст, що містить взаємозалежні судженнядеяких суб’єктів [Ишмуратов А.Т., с. 171].

Текст-дискурс ураховує комунікативнуспрямованість, мовленнєву ситуацію,авторизацію з боку мовця, різноманітніпрагматичні параметри мовлення,взаємозв’язок загального і конкретного,нового й невідомого, об’єктивного ісуб’єктивного тощо. Текстовоюкомунікативною одиницею є дискурсивневисловлення, сегментована комунікативнареалізація простого чи складного речення,кореферентного з відповідним граматичнимреченням [Шинкарук В.Д., с. 57].

Зернецький П.В. визначає дискурс якцентральну інтегративну одиницюмовленнєвої діяльності, що впрагмалінгвістичному плані передбачаєвивчення особливостей взаємодії мовноготипу особистості, комунікативних ролейучасників комунікативного акту, а такожприйомів, стратегій і тактик укомунікативних ситуаціях різного типу[Зернецкий П.В., с. 75-81].

Дискурс трактується як складнекомунікативне явище, що містить соціальнийконтекст, інформацію про учасниківкомунікації, знання процесу продукування йсприйняття текстів. Дискурс, за Т.А.ван

260

Дейком, – це складна комунікативна подія,“суттєва складова соціокультурноївзаємодії, характерні риси якої –інтереси, цілі та стилі” [ван Дейк Т.А.,с. 53].

Н.Д. Арутюнова визначає дискурс якзв’язний текст у сукупності зекстралінгвістичними – соціокультурними,прагматичними, психологічними та іншимифакторами; текст, взятий в аспекті подій;мовлення, що розглядається якцілеспрямоване соціальне явище, дія, яккомпонент, що бере участь у взаємодіїлюдей та механізмів їхньої свідомості(когнітивних процесах) [Арутюнова Н.Д.,с. 136-137].

Термін “дискурс” має широкийкваліфікативний потенціал. До провіднихкритеріїв виділення типів дискурсуІ.С. Шевченко та О.І. Морозова відносятьті, що пов’язані з категоріями дискурсу(адресатністю, ситуативністю,інформативністю, інтенціональністю, йогостратегіями й тактиками, когезією,когерентністю, інтертекстуальністю таширше – інтердискурсивністю), які можутьбути розрізнені у термінах семіотичноїмоделі – формальних, функціональних,змістовних критеріїв [Л.Р. Безугла,

261

Є.В. Бондаренко, П.М. Донець,А.П. Мартинюк та ін., с. 235]. Дослідникивідзначають, що “застосування формальногой змістовного критеріїв у функціонально-стильовому аспекті має результатомвиділення різних за жанром типів дискурсу– художнього, публіцистичного, офіційного,неофіційного та інших” [Л.Р. Безугла,Є.В. Бондаренко, П.М. Донець,А.П. Мартинюк та ін., с. 236].

2. ДІАЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС

Згідно з визначенням, запропонованимР. Комарем, художній дискурс – це “мовавсієї художньої літератури, яка в процесімовленнєвої реалізації постає у виглядітекстів художніх творів” [КомарР., с. 253]. Компонентами художньогодискурсу є конкретні висловленнядіалогічної чи монологічної форми знаявними в них численними кореляціямиісторичного, соціального, психологічного,культурологічного змісту, які у структурітексту реалізують часовий аспектінтеракції між партнерами відповідно дотипу дискурсу, а також простір, в якомувін відбувається, значення, які він

262

експлікує, використовує, репродукує абоперетворює [Комар Р., с. 252].

Слід зазначити, що на відміну відреального діалогу художній діалог маєпевні особливості, а саме:характеризується визначеною протяжністю,яка є факультативною для реальногодіалогу; є продуманим автором заздалегідьна відміну від реального діалогу, який маєспонтанний характер; художньому діалогувластива функція розвитку дії у творі, якане є обов’язковою для реального діалогу;крім того, художній діалог підпорядкованийправилам часу, ритму, темпу, в яких існуєвесь художній текст [Будагов Р.А.,с. 212].

Науковці звертають увагу на той факт,що в художньому діалозі співіснують дварівні комунікації – внутрішній,горизонтальний (комунікація персонаж 1 –персонаж 2, яка будується за законамихудожнього тексту) та зовнішній, абовертикальний (комунікація автор –читач / глядач, що залежить від багатьохкомпонентів сприйняття, серед якихнайважливішими є соціокультурний, етичнийта психологічний) [Безуглая Л.Р., с. 4;Шевченко И.С., с. 29].

263

Діалогічна мова, діалогічні комплекси,подані у творах художньої літератури[Безуглая Л.Р., с. 6; Шевченко И.С.,с. 31], являють собою адекватні зразкиусної комунікації, усної розмовної мови тає релевантним джерелом прагмалінгвістичнихдосліджень.

Діалог є домінуючим типомкомунікативної діяльності співрозмовників.Саме в діалозі, як зазначає О.В. Падучева[Падучева Е.В., с. 305], найбільш помітновиявляється мовлення як дія, як знаряддякомунікації. Не всяка комунікація єзавершальною. На її основі може будуватисянова комунікація, яка активно спираєтьсяна попереднє висловлення. Мовленнєвівисловлення в діалозі мають еліптичнийхарактер, характеризуються емоційноекспресивним контактом мовців, причомукомуніканти впливають один на одного нетільки вербальними засобами, але йневербальними: мімікою та жестами.

Основними компонентами діалогу єнаявність адресанта і адресата та їхкомунікативних інтенцій, певногоконтексту, топіка (тематичного суб’єкта,що являє собою предмет думки мовця[Ємельянова О.В., с. 34]), спільного

264

досвіду та індивідуального когнітивногопростору.

Специфіка діалогу полягає в тому, щокожен зі співрозмовників має своюстратегію мовленнєвої поведінки. Привизначенні робочого поняття мовленнєвоїстратегії ми базуємося на тлумаченняхстратегій як властивостей когнітивнихпланів, які являють собою загальнуорганізацію певної послідовності дій імістять мету або цілі взаємодії [ван ДейкТ.А., с. 272], як ефективних шляхівдосягнення комунікативних цілей [ПочепцовГ.Г., с. 56], а також на розуміннімовленнєвих стратегій як вираженнісистемності у використанні мови [TannenD., с. 15].

Однією з основних умов діалогу єпостійна зміна ролей мовця і слухача.Неписаним правилом ведення бесіди є те, щолише одна людина говорить у визначениймомент часу [Sacks H.]. У будь-якомудіалозі діє певний механізм, згідно з якиммовець може вибирати свого послідовника,тобто вибір наступного мовця єпрерогативою мовця. Г. Сакс виділяє різнісистеми переходу мовленнєвого ходу згідноз організацією зміни мовця, відзначаючите, що в окремих системах (дебати та

265

юридичні позови) існує високий відсотокпередбачуваності зміни мовця [Sacks H.,Schegloff E.A., Jefferson G.]. Різнісистеми переходу мовленнєвого ходупродукують мовленнєві ходи з різноюструктурою.

Репліки в діалогічному дискурсіхарактеризуються формальноюспіввіднесеністю. Кожна наступна репліказа своєю синтаксичною формою нібивписується в попередню, що забезпечує їїадекватне розуміння. Взаємодія реплік можебути обумовлена змістом предмета мовлення,пресупозиційно-інференційними зв’язкамиабо емоційною реакцією комунікантів. Усірепліки адресанта / адресата складаютьйого мовленнєву партію. Визначимо, у чомуполягає ця особливість. Відміннимиознаками діалогу є:

а) наявність безпосередньогоміжособистісного спілкування, щонайменшеміж одним мовцем та одним адресатом,зорієнтованого на вирішення конкретнихпрактичних завдань;

б) наявність спільного дляспіврозмовників каналу зв’язку, володінняспільним кодом, що передбачає не лишезнання граматики та лексики даної мови,

266

але й правил вербально-символічноїповедінки;

в) специфічна взаємодія мовця таслухача в мовленнєвій ситуації, щообумовлює реплікований характерспілкування з поперемінною адресацієюмовлення;

г) спрямованість комунікантіводночасно на сприйняття та породженнямовлення;

ґ) орієнтація висловлень партнерів зкомунікації на попередні, передбачувані,подальші зустрічі [Комина Н.А., с. 105-106].

Структуру дискурсу розглядаємо якієрархію одиниць різних рівнів.Мінімальною структурно-функціональноюодиницею дискурсу є мовленнєвий акт, якийуслід за Дж. Юлем розуміємо як дію-висловлення [Yule G., с. 47], абомовленнєвий крок, під яким, як правило,розуміють вербальну або невербальну діюодного з комунікантів, елемент, що сприяєрозвитку інтеракції [Coulthard M.].

Один або декілька мовленнєвих кроківконституюють репліку – відрізок мовлення,який належить мовцю до зміни йогокомунікативної ролі. Більшість дослідниківза мінімальну одиницю спілкування визнають

267

двобічну одиницю обміну – інтерактивнийблок, або просту інтеракцію [Сусов И.П.,с. 7], корелятом якої є діалогічна єдністьтипу “питання-відповідь” та ін. [МакаровМ.Л.]. Під діалогічною єдністю розуміютьелементарні двокрокові обміни та складнібагатокрокові обміни, які можутьскладатися із трьох та більше реплік(стимул – реакція – підтвердження іт. ін.) [Заикин Г.С.]. Інтерактивні блокизабезпечують досягнення поставленої метипри спілкуванні. Інтерактивні блокиутворюють трансакцію, яка відповідаєпоняттю мікродіалог як тематичний абозмістовний, позначений певними структурно-семантичними та комунікативно-функціональними якостями [Зернецкий П.В.].Найбільшою одиницею дискурсу вважаємомовленнєву подію (speech event) [ван ДейкТ.А.], яка визначається як закінчене мовнеспілкування, макродіалог або мікротекст,розмова, складна ситуація.

Одним із невід’ємних компонентівструктури дискурсу є комунікативнийконтекст. Дійсно, будь-який дискурсконтекстуальний, тобто відбувається упевних умовах, які впливають на характерйого проходження. Аналіз дискурсу увідриві від контексту буде неповним, адже

268

лінгвістика, яка вириває текст із реальноїситуації спілкування, не може адекватноаналізувати його зміст, оскільки сам сенсформується у процесі взаємодії знаньадресата, інформації, яку він здобуває зконтексту та лінгвістичного значеннятексту як такого [Макаров М.Л., с. 22].

Розгляд поняття комунікативногоконтексту для нас є вельми валідним узв’язку із ступенем впливу його факторівна вибір мовленнєвих засобів, якіконституюють реплікові кроки учасниківдискурсу. Комунікативний контекст –частина комунікативної ситуації, їїкомпоненти, які мають неопосередкованезначення для породження та інтерпретаціївисловлення [ван Дейк Т.А.; Макаров М.Л.та ін.] і який детермінується соціальнимичинниками: влада, статус, вік та статькомунікантів. Залежно від соціально-прагматичного набору комунікативногоконтексту різним бувають комунікативнаситуація та відповідний йому дискурс.

Необхідною складовою діалогічногодискурсу є комунікативний контакт, безякого спілкування, яке розуміється якпродуктивна комунікативна взаємодія міжмовленнєвими особами, було б неможливим.Дослідники відзначають, що від того, як

269

вирішуються завдання встановлення,підтримання та розмикання комунікативногоконтакту, залежить успіх конкретного актуспілкування [Войскунский А.Е.;Почепцов Г.Г.; Сорокин Ю.А., Тарасов Е.Ф.,Шахнарович А.М.; та ін.]. З формальноїточки зору комунікативний контактрозглядається як сукупність елементівінтеракції, які сприяють організаціїкомунікативного зв’язку між тими, хтоспілкується. При цьому до сферикомунікативного контакту залучаютьсяпотенційні учасники інтеракції, загальнийкод та канал комунікації між ними[Почепцов Г.Г.]. Друге, ширше трактуваннякомунікативного контакту подане у працях,які розвивають когнітивний погляд накомунікативний контакт, який трактуєтьсяяк мисленнєва готовність суб’єктіввступити в інтеракцію [Goffman E.].

Виокремлюються такі різновидикомунікативного контакту за характеромзв’язку між комунікантами: а) акустичнийзв’язок – фізичний контакт; б)психологічний зв’язок – контакт уваги,контакт розуміння, емоційний контакт та в)соціальний зв’язок – соціальний етикетнийконтакт.

270

Регуляція фізичного контакту полягає узабезпеченні безперервної подачі тасприйняття сигналів адресатом.Встановлення та підтримання фізичногоконтакту припускає вибір просодичнихпараметрів повідомлення (гучність,чіткість і т.ін), які найповнішезадовольняють потреби партнера зкомунікації.

Регуляція контакту уваги полягає вутримуванні уваги адресата до мовця доостанніх хвилин спілкування, щоб запобігтикомунікативним невдачам. Найважливішоюумовою реалізації діалогу є атрактаціяуваги співрозмовника. Регуляція контактурозуміння передбачає апелювання доспільних ідей, думок партнерів зіспілкування.

Виходячи з функціональноїпризначеності дискурсу, макросистемумовленнєвої взаємодії у цілому можнаподати у вигляді єдності систем дискурсута метадискурсу, який складається, у своючергу, з фатичної та інших підсистем, щовіддзеркалюють код, регістр спілкування,етикетність мови. Фатичнийметакомунікативний дискурс супроводжуєзмістовно-фактуальний дискурс різних типівта являє собою підсистему, яка складається

271

з мікросистем – дискурсивних подій, щовідповідають різним стадіям дискурсу:встановленню, підтриманню та розмиканнюмовленнєвого контакту.

СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. Арутюнова Н.Д. Дискурс // ЛЭС. – М.,

1990. – С. 136-137.2. Безуглая Л.Р. К вопросу об

исследовательском корпусе впрагмалингвистике // Вісник Харків.нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. – 2004. –№ 635. – С. 3-7.

3. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Пер.с фр. – М.: Прогресс, 1974. – 447 с.

4. Будагов Р.А. Писатели о языке и языкписателей. – М.: Изд-во Москов. гос.ун-та, 1984. – 280 с.

5. Ван Дейк Т.А. Язык. Познание.Коммуникация: пер. с англ. – М.:Прогресс, 1989. – 312 с. – Библиогр.:С. 302-305.

6. Войскунский А.Е. Коммуникативныйконтакт и средства егоустановления // Оптимизация речевоговоздействия: сб. науч. ст. – М.:Наука, 1990. – С. 128-152.

7. Дискурс як когнітивно-комунікативнийфеномен: (монографія) / Л.Р. Безугла,

272

Є.В. Бондаренко, П.М. Донець,А.П. Мартинюк та ін. / за заг. ред.І.С. Шевченко. – Харків: Константа,2005. – 356 с.: ил., табл. –Библиогр.: С. 319-356.

8. Ємельянова О.В. Мовленнєве вираженнястатусу адресата в англомовномухудожньому дискурсі закоханих: дис. …канд. філол. наук: 10.02.04; захищена7.06.2006. – Суми, 2006. – 221 с.: іл.– Бібліогр.: С. 189-218.

9. Заикин Г.С. Семантика и прагматикадиалогического единства “общий вопрос– ответ” в современном английскомязыке: автореф. дис. … канд. филол.наук: 10.02.04 / Киев. гос. пед. ин-тиностр. языков. – К., 1988. – 18 с.

10. Звегинцев В.А. Предложение и егоотношение к языку и речи. – М.: Изд-воМоск. гос. ун-та, 1976. – 307 с.

11. Зернецкий П.В. Динамические аспектысемантики и прагматикидискурса // Личностные аспектыязыкового общения. – Калинин: Изд-воКалинин. ун-та, 1989. – С. 75-81.

12. Зернецкий П.В. Единицы речевойдеятельности в диалогическомдискурсе // Языковое общение: Единицы

273

и регулятивы. – Калинин: КГУ, 1997. –С. 89-95.

13. Зильберт Б.А. Социопсихологическоеисследование текстов радио,телевидения, газеты / под ред.В.Г. Костомарова. – Саратов: Изд-воСаратов. ун-та, 1986. – 211 с.

14. Ишмуратов А.Т. Логико-когнитивныйанализ онтологиидискурса // Раціональність тасеміотика дискурсу. – К.: Науковадумка, 1994. – С. 171-182.

15. Карасик В.И. Язык социального статуса.– М.: ИТДГК “Гнозис”, 2002. – 333 с.

16. Комар Р. Авторська ремарка як засібпсихологізації зображення в художньомудискурсі // Дискурс іноземномовноїкомунікації (колективна монографія). –Львів: Вид-во Львівськ. нац. ун-ту ім.І. Франка, 2001. – С. 252-261.

17. Комина Н.А. Прагматическая структурасложной реплики // Прагматика исемантика синтаксических единиц. –Калинин: Изд-во Калин. гос. ун-та,1984. – С. 103-110.

18. Кох В.А. Предварительный набросокдискурсивного анализа семантическоготипа // Новое в зарубежной

274

лингвистике. – М.: Прогресс, 1978. –Вып. 8. – С. 149-172.

19. Красных В.В. От концепта к тексту иобратно (к вопросу о психолингвистикетекста) // Вестник Московского ун-та.– Сер. 9. Филология. – 1998. – № 1. –С. 53-70.

20. Кубрякова Е.С., Александрова О.В. Видыпространства идискурса // Категоризация мира:пространство и время: материалы науч.конф. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997.– С. 15-26.

21. Макаров М.Л. Основы теории дискурса. –М.: ИТДГК “Гнозис”, 2003. – 280 с.

22. Мороховский А.Н. К проблеме текста иего категориальных признаков // Тексти его категориальные признаки. – К.:Киев. гос. пед. ин-т, 1989. – С. 3-7.

23. Падучева Е.В. Прагматические аспектысвязности диалога // Изв. АН СССР.Сер. лит. и яз. – 1982. – Т. 41, № 4.– С. 305-313.

24. Палек Б. Кросс-референция: к вопросу огиперсинтаксисе // Новое в зарубежнойлингвистике. – М.: Прогресс, 1978. –Вып. 18. – С. 243-258.

25. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. –К.: Спілка рекламістів України,

275

Українська асоціація паблік рилейшнз,1996. – 175 с.

26. Сусов И.П. Коммуникативно-прагматическая лингвистика и еёединицы // Прагматика и семантикасинтаксических единиц. – Калинин: КГУ,1984. – С. 3-12.

27. Сусов И.П. Лингвистика между двумяберегами // Языковое общение: Единицыи регулятивы. – Калинин: КГУ, 1987. –С. 9-14.

28. Сорокин Ю.А. Теоретические иприкладные проблемы речевого общения /Ю.А. Сорокин, Е.Ф. Тарасов,А.М. Шахнарович. – М.: Наука, 1979. –327 с.

29. Шинкарук В.Д. Дискурсивнівисловлювання в сучасній українськіймові // Мовознавство. – 1996. – № 6. –С. 56-61.

30. Шевченко И.С. Дискурс какмыслекоммуникативное образование /И.С. Шевченко, Е.И. Морозова // ВісникХарків. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна.– 2003. – № 586. – С. 33-37.

31. Шевченко И.С. Историческая динамикапрагматики предложения: английскоговопросительного предложения 16-20 вв.– Харьков: Константа, 1998. – 167 с.

276

32. Якобсон Р. Речевая коммуникация: Языкв отношении к другим системамкоммуникации // Избранные работы. –М.: Прогресс, 1985. – С. 306-318.

33. Brünner G., Graefen G. Zur Konzeptionder Funktionalen Pragmatik // Texteund Diskurse. Methoden und ForschungsErgebnisse der Funktionalen Pragmatik.– Opladen: Westdeutscher Verlag, 1994.– 439 p.

34. Coulthard M. An Introduction toDiscourse Analysis. – New York:Longman, 1992. – 212 p.

35. Goffman E. Interaction Ritual: Essayson Face-to-face Behaviour. –L.: Penguin, 1972. – 270 p.

36. Harris Z.S. Discourse Analysis //Language. – 1952. – Vol. 28. – P. 1-30; 474-494.

37. Hatin B., Mason I. Discourse and theTranslator. – London, New York:Longman, 1990. – 258 p.

38. Hodge R., Kress G. Social Semiotics. –Cambridge: Cambridge University Press,1988. – 258 p.

39. Leech G., Short M. Style in Function:A Linguistic Approach to EnglishFictional Prose. – London: Longman,1981. – 402 p.

277

40. Sacks H. On the Analyzability ofStories by Children // Directions inSociolinguistics. – New York: Holt,Rinehart and Winston. – 1972. –P. 329-345.

41. Sacks H., Schegloff E.A., Jefferson G.A Simplest Systematics for theOrganization of Turn-Taking inConversation // Language, 1974. –Vol. 50, N. 4. – P. 696-735.

42. Schiffrin D. Approaches to Discourse.– Oxford: Cambridge, MA, 1994. –232 p.

43. Tannen D. You just don’t understand:Women and Men in Conversation. – N.Y.:Ballantine Books, 1990. – 330 p.

44. Yule G. Pragmatics. – Oxford, NewYork: Oxford University Press, 1996. –138 p.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 8(1)1. До яких існуючих підходів можнА звести

вивчення дискурсу?2. Які три системи координат виокремлює

М.Л. Макаров?3. Як розуміють дискурс у сучасній

лінгвістиці?4. Які типи дискурсу за жанром можна

виділити?

278

5. Як ви розумієте художній дискурс?6. Що є основними компонентами діалогу?7. Що є відмінними ознаками діалогу?8. Що є мінімальною структурно-

функціональною одиницею дискурсу?9. Що розуміють під діалогічною єдністю?10. Що є найбільшою одиницею дискурсу?11. Чому комунікативний контекст є одним з

невід’ємних компонентів структуридискурсу?

12. Без чого спілкування було бнеможливим?

13. Які різновиди комунікативного контактувиокремлюються?

279

ТЕМА 8(2). КОМП’ЮТЕРНИЙ ДИСКУРС

У сучасному суспільстві, дерозширюються міжнародні контакти на різнихрівнях і в різних галузях економіки,зростає роль використання комп'ютерів іглобальної системи Інтернет. Комп'ютернийдискурс виник одночасно з появоюелектронно-обчислювальних машин у США 1946року. Із розвитком обчислювальної технікив Україні також почала складатисяспецифічна мова, якою спілкувалисякомп'ютерники-професіонали. Поширенняперсональних комп'ютерів і створенняІнтернету залучило до цієї сфери широківерстви населення, які сприйняли ізбагатили комп'ютерну лексику. Порівняномолодий вік спеціалістів, які зайняті уцій сфері професійної діяльності, а такожпопулярність комп'ютерів у молодіжномусередовищі, схильному до вживанняжаргонних висловів, визначають моду на нихсеред користувачів.

Розвиток мови відбувається за певнимизакономірностями, дія яких проявляєтьсянайяскравіше на зламі епох, у періоди воєнта революцій. Основну роль при цьомувідіграє молоде покоління як найбільш

280

гнучкий шар населення, охочий до всьогонового, з одного боку, і охопленийодвічним прагненням до соціальноговиокремлення – з іншого. У наш час стрімкісоціальні процеси неодмінно призводять довідчутних змін у стилістиці усного іписемного мовлення, і тому вивченнянеформального мовлення заслуговує наособливу увагу.

1. ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІКОМП'ЮТЕРНОГО ДИСКУРСУ

1.1. Комп'ютерний дискурс як соціальнапідсистема мови

Розглядаючи мовні й стилістичні функціїпрофесіоналізмів, жаргонізмів таарготизмів, О.Д. Пономарів [Пономарів, с.96] відносить їх до соціальної підсистемимови, яка характеризується обмеженістюфункціонування лексики. А саме, авторзазначає, що словниковий склад сучасноїукраїнської мови має загальнонародний фонд,яким однаково користуються всі носіїнезалежно від місця мешкання, фаху, способужиття, суспільного становища, освітнього

281

рівня, віку й статі. До цього фондуналежать слова, відомі всім, хто володієлітературною мовою, у лексиконіпредставників кожної групи населення єспецифічна лексика, властива тільки їм,тобто мовлення окремих професійних ісоціальних груп населення має специфічніриси в доборі й використанні слів.

При цьому обсяг лексикону певноїсоціальної або професійної групивизначається ступенем відособлення її відрешти носіїв мови. На лексичні особливостімовлення впливає рід занять людини, колоїї інтересів, середовище, з якого вонавийшла чи до якого належить; навіть те, зким і де відбувається розмова.

Лексика обмеженого функціонуваннятрадиційно поділяється на професіоналізми,жаргонізми й арготизми.

Професіоналізми (лат. professio"заняття, фах") – це слова тасловосполучення, властиві мовленню певноїпрофесійної групи людей. За межами даногопрофесійного середовища ці слова не завждизрозумілі або не становлять інтересу.

Лексика різних професійних групхарактеризується низкою специфічних рис.До професіоналізмів належать:

282

назви знарядь виробництва та їхніхтипів і частин (пень/пеньок; дюрик; слоник;тачка/комп/компутер; камінь; мозок; проц;клава/клавка/клавір/кібарда; залізо; сідюк);

назви трудових процесів(закачати/стягнути,законектитись/залогінитись, відстрілюватитрабли);

різних гатунків або типів сировини чипродукту (шароварне/фріварне забезпечення;Вінда/Юнікс);

спеціальні професійні вислови(інсталяція системи, дефрагментація диска) тощо.

З-поміж професіоналізмів можнавиділити такі види:

науково-технічні (магнітна пам'ять,модульний принцип, ІВМ, RAM, інтерфейс, оверлей,стандартне програмне забезпечення, волоконно-оптичний кабель, автоклавіша);

професійно-виробничі (обновити,(пере)завантажити; зовнішній пристрій; буфернийпул; бекфайл);

просторічно-жаргонні(кракозябли/крякозяблики – неправильновідображені шрифти кирилиці, аутглюк –програма Outlook Express, фотопоп AdobePhotoshop, пожмакер Page Maker, Король ДровCorel Draw).

283

Значна частина професіоналізмів –неофіційні розмовні замінники термінів(баг, глюк). Професіоналізми не становлятьчіткої системи, тоді як терміни єсистематизованими (кодифікованими) назвамипонять. Професіоналізми виникають у тихгалузях, де заскладна, або навпаки – незовсім сформована термінологія, там, деособливої термінології не може бути(зведена системна панель; автоматичнийпослідовно керований калькулятор; IMAP(Internet Message Access Protocol) –протокол доступу до повідомлень вInternet).

Здебільшого професіоналізмами є словазагальнонародної мови, вжиті успецифічному значенні у мовленнікомп'ютерників:

- аборт – аварійне завершенняпрограми;

- висіти [зависнути] – бездіяльний станпрограми або комп'ютера в результаті збоюу виконанні програмного коду;

- вікно – прямокутна частина екранадисплея, що використовується длявідображення стану активної програми;

- вірус – деструктивна програма, щопроникає у систему без відома користувача(через Інтернет або дискети);

284

- дерево – структура розташуваннядиректорій на сервері;

- камінь – процесор (виготовлений накремнієвій – кам'яній – основі);

- кишеня – кеш-буфер (cash buffer); азер – лазерний принтер;

- мило – електронна пошта, e-mail;- стерти – знищити (файл, програму);- кілограм/кілометр – 1 кілобайт

інформації (1024 байти);- метр – 1 мегабайт (1024 кілобайти);- гектар – 1 гігабайт (1024 мегабайти)(Загадка: що більше за об'ємом:

кілограм, метр чи гектар? Коментар:користувач-початківець думає, що вкілобайті – 1000 байт, а користувач зістажем – що в кілометрі – 1024 метри).

Професіоналізми творяться такожусіченням основ:

копм – комп'ютер; кібер – кібернетик; інет– Інтернет; прога – програма; проц – процесор;

скороченням слів та словосполучень: біоробот – біологічний робот; лазер –

лазерний принтер; ICQ (I seek you – я шукаю тебе)– система швидкого обміну повідомленнямичерез Інтернет; сисадмін – системнийадміністратор.

285

Професіоналізми деталізують мовнийсловник, розширюють його там, де є на цепотреба.

Найчастіше професіоналізмизастосовуються в усному неофіційномумовленні людей даної професії. Тут вонивиконують важливу номінативно-комунікативну функцію, бо точно називаютькожну деталь виробу чи ланкутехнологічного процесу і в такий спосібсприяють кращому взаєморозумінню. Уписемній формі професіоналізми вживаютьсяу виданнях, призначених для фахівців,наприклад, у буклетах, інструкціях,порадах.

Жаргонізми. На відміну від експресивнонейтральних професіоналізмів у розмовномумовленні будь-якого професійногосередовища завжди є певна кількістьемоційно забарвлених слів: материнка(материнська плата), тачка (комп'ютер),висіти (не працювати), оверлок (розгінпроцесора на частотах, що перевищують йоготехнічні характеристики, заявленівиробником), глюк (збій або помилка). Цепрофесійні жаргонізми – емоційнозабарвлені слова, які становлятьспеціалізацію носіїв мови. Професійніжаргонізми мають експресивно нейтральні

286

відповідники в загальнонародній мові. Вониналежать до лексики обмеженогофункціонування, для якої характернезабарвлення нелітературності. Охоплюютьневелике коло понять і предметів. Уширшому значенні жаргон уживається вмовознавчій літературі для називання непрофесійного, а соціального відгалуженнявід загальнонародної мови.

Жаргон (франц. jargon, первісно –пташина мова, цвірінькання, незрозуміламова) – один із різновидів соціальнихдіалектів, що відрізняється відзагальновживаної мови використаннямспецифічної експресивно забарвленоїлексики, синонімічної до слів загальноговжитку, фразеології, іноді й особливостямивимови. У широкому розумінні жаргономчасом називають мову неосвічених верствсуспільства, зокрема спотворену міжмовноюінтерференцією. Як відгалуження відзагальновживаної лексики жаргони не маютьвласної фонетичної та граматичної систем.

Найбільше жаргонізмів – це словазагальнонародної мови, вжиті успецифічному значенні:

- гребти гвинтом – про інтенсивну/довгуроботу жорсткого диска, що не даєочевидних результатів;

287

- вбити – знищити (файл);- кольоровi дрова, король дров – програма

Corel Draw;- круте залізо – найсучасніше комп'ютерне

обладнання;- лопухи – великі навушники; - мама, мамка – материнська плата;- нафарширований ("повний фарш") –

комп'ютер з найсучаснішою апаратноюсистемою та програмним забезпеченням;

- пень – процесор типу Pentium.Крім того, це деформовані

загальновживані слова:- видима карта – відеокарта;- кабло кабель (з'єднання);- компутер, компухтер – комп'ютер; - файло – файл;запозичення:- баг (bug) – помилка в програмному

коді; - софт (soft ware) – програмне

забезпечення;- утиліта (utility) – допоміжна

програма;- юзер/усер (user) – користувач;калькування: - еразити (erase)– знищити (файл);- контроль-брик (Ctrl-Break) – тимчасове

переривання виконання програми;

288

- кришити (crash) – несанкціонованоотримати доступ;

- мессага (message) – повідомлення;- юзати (use) – використовувати.Таким чином, специфічна лексика

жаргону загалом ґрунтується назагальнонародній мові і відрізняється віднеї експресивною метафоризацієюзагальновживаних слів (огризок – комп'ютерфірми Макінтош; назва походить відлоготипу у формі надкушеного яблука;презерватив – антивірусна програма;жорнувати – про інтенсивну роботу жорсткогодиска), усіченням чи спотворенням слів(соляра – операційна система Solaris;сервак – сервер), своєрідним словотворенням(висюк – збій у виконанні програмного коду).

Психологічною основою виникненняжаргону у певних групах носіїв мови є їхбажання бути дотепними, прагнення вразитиспіврозмовників свіжістю та яскравістювисловлювання, виявити зневагу абобайдужість до предмета висловлювання,уникнути звичних, затертих слів і виразів.

Багато жаргонізмів і професіоналізмівмає інтержаргонний характер. Інтержаргон –це один із соціальних варіантів мови, якийоб'єднує в собі частину слів кожногожаргону. Ці лексеми вживаються в різних

289

жаргонах і є зрозумілі їх носіям.Проникаючи в розмовну мову, деякі словажаргонного вжитку з часом стають набуткомекспресивного словника загальнонародноїлітературної мови як засобу типізації, щозумовлюється взаємодією двох тенденцій уфункціонуванні мови – нейтральності йекспресивності, стилістичного варіюванняназв того самого поняття. Наприклад,глючити у комп'ютерному жаргоні маєзначення працювати з помилками; у ширшомувжитку – виходити з ладу, втомлюватися.

Специфічною рисою жаргону є йоговідкритий характер. На відміну від ньогоарго (франц. argot – жаргон, первісно –жебрацтво) – умовна говірка певноїсоціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справицієї групи. В основі арго зазвичай лежатьзагальнонародна мова та її граматичнасистема, проте воно істотно вирізняєтьсясловниковим складом. Якщо жаргон –суспільна забава, мовна гра,підпорядкована бажанню посилити експресію,то арго є засобом спілкуванняантисоціальних елементів, що хочутьприховати свої наміри від решти членівсуспільства. Це своєрідний мовний код.

290

В українській мові здавна відомі аргосліпих кобзарів і лірників – так званалебійська або шлепецька (сліпецька) мова,а також кушнірів, кожухарів, шаповалів,рашевців (бродячих торгівців) тощо.Сьогодні ж кожен користувач комп'ютерногосередовиша так чи інакше зустрічається зособливою субкультурою так званих хакерів,у якій є свої міфи, свої герої, злодії і,звісно, своя особлива мова. Вартонагадати, що поширений в Інтернеті файл"Jargon File" зіграв вирішальну роль упоширенні мови хакерів і їх культури.Особливий вокабуляр хакерів об'єднує їх,допомагає ідентифікувати становище втоваристві їх окремих представників,обмінюватися інформацією і розпізнаватичужинців.

Для мови хакерів характерна великарозмаїтість відтінків, що відбиваютьпсихологію людей, які нею користуються.Характерною рисою хакерів є гра слів. Їхніінновації або лінгвістичні знахідкивідбивають незвичні сполучення слів абостилів і використовуються не тільки дляпорозуміння обмеженого кола осіб, але йсхоже для власного задоволення.

Деякі механізми походження лексикихакерів відмінні від етимології

291

стандартної лексики. Для мови хакерівхарактерне створення своїх структурнихутворень, як-от: контамінованих елементів,дериватів із незвичними суфіксами,скороченнями, редуплікативних, римованихта інших нестандартних елементів.

Джерелом виникнення стилістичнознижених слів, які є вторинними одиницяминомінації, є здебільшого та сама лексикалітературного стандарту, використання якоїв переносних, знижених значенняххарактеризують нестандартну лексику вцілому. Похідні нелітературні слова, якправило, утворюються за моделямилітературного стандарту. Тобто ухакерському арго найуживаніші взагальнонародній мові слова мають своїспецифічні відповідники. Серед них єнезначна частина утворень від іншомовнихкоренів. Решта ж слів є утвореннями зпрозорою чи не зовсім ясною внутрішньоюформою і своєрідною будовою, невідомими взагальнонародній мові або деформованимишляхом заміни звуків, додавання, усіченнячи перестановки складів тощо словамизагальнонародної мови. Словозміна іутворення префіксованих форм відбуваютьсяза законами загальнонародної мови.

292

Хакери користуються для спілкуваннятак званими жаргонними термінами,характерними ознаками яких є особливостідефініції; так, кожен жаргонний термінпотребує відносного тлумачення, а несинонімічного визначення, характерного дляжаргонізмів. Наприклад, іменник дедлок(Deadlock) означає ситуацію, коли два абобільше процесів або користувачів не можутьпродовжувати роботу, гру і т.п., тому щокожен чекає дій від іншого.

Існує декілька стандартних засобівутворення жаргонних конструкцій,характерних для мови хакерів. Сюди входитьподвоєння дієслова, коли після завершеноїфрази йде незалежна конструкція, щоскладається з двох однакових дієслів, якізвучать як вигук, але не завжди мають знакоклику. Дуже часто ці конструкціїскладаються з англійськихзвуконаслідувальних дієслів, наприклад:"Bang, bang" або "Quack, quack". У деякихподібних конструкціях дієслова набуваютьдодаткових або абсолютно нових значень,ніяк не пов'язаних з основним значеннямдієслова.

Таким чином, мова хакерів – це свогороду професійний жаргон, де словниковийзапас постійно поповнюється й

293

удосконалюється і де норми термінологічнозамкнутої лексичної системи сполучаються зпрофесійною нормою жаргону. Співіснуванняцих двох професійних норм призвело доутворення професійної форми повсякденногоневимушеного спілкування, де має місцелітературно-професійне мовлення, побутово-професійне і фамільярно-професійне абожаргон.

Згідно з висновком В. Єлістратова арго"відбиває не тільки застиглу, завершенукультуру, але й культуру в її динамічномурозвитку. Арго – це мова людей, щоперебувають в процесі творення культури...арго – це чернетка майбутньої культури". Узв'язку з цим автор сподівається, що наукапро арго – аргологія – "посяде гідне місцев науці про людську мову і людськукультуру".

Узагальнюючи вищеподане, можна зробититакі висновки:

- арго – це особлива лексично-семантично-словотвірна система;

- арго використовують з метоюідентифікації групової належностіспівбесідника та конспірації мовлення;

- арготизми мають особливе емоційно-експресивне забарвлення.

294

Розглядаючи сленг, В. Єлістратоватлумачить його так: 1) те ж, що й жаргон(у сучасній літературі переважно стосовноангломовних країн); 2) сукупністьжаргонізмів, що відбивають грубувато-фамільярне, іноді гумористичне ставленнядо предмета мовлення. Використовуєтьсяпереважно в умовах невимушеногоспілкування. Сленг складається із слів іфразеологізмів, які виникли і початкововикористовуються в окремих соціальнихгрупах, і відбиває ціннісну орієнтацію цихгруп.

Термін "сленг" з'явився у вітчизнянійлексикології відносно недавно. Поява цьогослова була пов'язана з вивченнямангломовних культур. Спочатку сленгомназивалася винятково іншомовна реалія, аленадалі сферу вживання цього слова булорозширено.

У процесі вивчення живої розмовноїмови стало зрозуміло, що поняття "жаргону"та "арго" історично вказують наобмеженість групи їхніх носіїв, а також навузькість семантичного поля лексичниходиниць. У той самий час стало очевиднимвідмінне від норми мовне середовище усногоспілкування, що об'єднує велику кількість

295

людей. Саме це поняття одержалонайменування сленг.

Таким чином, під сленгом розуміютьрізновид розмовного мовлення, щооцінюється суспільством як підкресленонеофіційне ("побутове", "фамільярне"). Прицьому сленгу властиво запозичати одиниціарго та жаргонів, метафоричнопереосмислюючи і розширюючи їхні значення.Маються на увазі різновиди мовлення зіштучно завищеною експресією, мовною грою,модною неологією. Наприклад, якщо мовець,розповідаючи про реальних табірнихохоронців, називає їх вертухаями, вінкористується жаргоном. Якщо ж він,розповідаючи про вахтера в гуртожитку,іменує його вертухаєм, перед нами сленг.

Останнім часом термін "сленг" вживаютьактивніше, ніж "жаргон". Таке явище можнапояснити впливом двох факторів:

- сьогодні англійська мова у світіпочинає домінувати, тому вживаютьанглійський відповідник;

- інколи мовці вживають слово "жаргон"на позначення згрубілої, невитонченоїмови, тому на позначення соціальноговаріанта мови вживають термін "сленг".

296

1.2. Аналіз розвитку українськогокомп'ютерного жаргону як нової субкультури

Із розвитком обчислювальної техніки вУкраїні почала складатися специфічна мова,якою спілкувалися комп'ютерники-професіонали. Поширення персональнихкомп'ютерів і створення Інтернету залучилодо цієї сфери широкі шари населення, якісприйняли і збагатили комп'ютерну жаргоннулексику. Порівняно молодий вікспеціалістів, які зайняті у цій сферіпрофесійної діяльності, а такожпопулярність комп'ютерів у молодіжномусередовищі, схильному до вживанняжаргонних і висловів сленгу, визначаютьмоду на комп'ютерний жаргон середкористувачів.

У молодіжному комп'ютерному жаргонібагато запозичень з англійської мови,здебільшого транслітерованих (баг – bug,тобто жук – слово, що побутує з середини50х рр. 20 ст., коли релейний комп'ютервийшов з ладу через таргана; зухель – Zyxel,назва модема, яка читається за українськоюорфографією), а часто перероблених абонавмисно покручених (аутглюк – Outlook,фотопоп – Photoshop, пожмакер – Page Maker).Панування англіцизмів зумовлене: по-перше,пануванням в усьому світі англомовної

297

термінології, котра пов'язана іздомінуванням на світовому ринкуамериканських фірм, які виготовляютькомп'ютери та програмне забезпечення доних; по-друге, модою на англійську мову вмолодіжному середовищі та у суспільствізагалом, що призводить до засміченняукраїнської мови англійським словами (пор.імпічмент, маркетинг, менеджмент іт.д.); по-третє, досить високим рівнемосвіти людей, які зайняті у цій сферідіяльності.

В основному комп'ютерний жаргонпослуговується окремими словами йвиразами, вживаними у середовищікористувачів та спеціалістів-комп'ютерників, тобто вдається довикористання жаргонної лексики. Однією ізпричин виникнення такої "мови" вважаєтьсяїї виключна місткість, коли трьома-чотирмаспецифічними словами можна передатичималий абзац літературно опрацьованоготехнічного тексту. Врешті-решткомп'ютерний жаргон виражає навіть певніемоції, які у сухій та лаконічній реальнійМережі відтворити майже неможливо.

Якби створити словник комп'ютерника,то, звичайно ж, значної частини слів, яківін вживає, у нині існуючих словниках

298

української мови ми б не відшукали. Звідсиробимо висновок про те, комп'ютерниквикористовує багато таких засобів мовноїекспресії, які раніше зовсім не булиузвичаєними.

Процес набуття нової лексики, більшачастина якої – перероблені на місцевуманеру англійські слова, породило спочаткужаргонізми, а потім і терміни новоїсубкультури. І зрозумілі більшості такіслова, як "юзер", "вінди", "геймер",користуються більшою популярністю, ніжїхні літературні еквіваленти "користувач","операційна система Windows" чи просто"гравець".

Крім того, світ прикладних програмзагалом і комп'ютерних ігор дозволив собі"погратися" не лише зі сприйняттям світу,а й з такою святинею, як слово.Комп'ютерні ігри спричинили до появи новихдіалектів, суміші англо-місцевого жаргонуіз специфічними назвами віртуальних світіві ще багато з чим. Причому пересічному"думеру" чи "квакеру" важко буде зрозуміти"едвенчера", якщо вони заговорять на"своїх" мовах (думер – гравець у гру-бойовик Doom – смерть; відповідно квакер –гравець у її більш сучасний варіант Quake –

299

землетрус, едвенчер – гравець в Adventure –пригоди).

Як бачимо, комп'ютерний жаргон – цевіртуозна гра для людей, яким тісно вмежах нормованої літературної мови. Протеяк би не прагнули носії жаргону досамобутньої яскравості мовлення тавідмінності його від нормалізованоїукраїнської мови, у їхньому мовленні будепереважати "проукраїнська граматичнатенденція", адже базовим матеріаломмовлення є все-таки українська мова, будь-які нововведення відбуваються всерединісистеми мови і будуються за законамиукраїнської мови.

2. МІСЦЕ КОМП'ЮТЕРНОГО ДИСКУРСУ ВКОМУНІКАТИВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2.1. Загальні характеристикикомп'ютерного спілкування

Мова як засіб спілкування має яскравовиражений соціальний характер, десуспільні функції активно впливають на їїструктуру і багато в чому визначають їїрозвиток. У цьому плані комунікативнийстатус і сутність мови комп'ютерниківвикликають теоретичний і практичнийінтерес.

300

Щоб розглянути комп'ютерну комунікаціюз погляду лінгвістики, необхідновстановити місце комп'ютерного дискурсу вкомунікативному середовищі, виявитипровідні ознаки комп'ютерної комунікації,головні типи комп'ютерного спілкування.

Ми виходимо з того, що дискурсрозглядається як культурно-поведінковаодиниця мовленнєвої діяльності. А самеД. Кристал [Crystal D., с.106] визначаєйого як сукупність речень, що складаютьрозпізнавану мовленнєву подію. Упредметно-лінгвістичному плані піддискурсом він розуміє будь-який логічнозв'язний відрізок мовлення (переважноусного), що за розмірами перевищує однеречення.

Категорія спілкування перебуває вцентрі уваги гуманітарних наук. При цьомуспілкування прийнято розглядати яквзаємодію, змістом якої є взаємне пізнанняй обмін інформацією за допомогоюрізноманітних засобів комунікації з метоювстановлення стосунків, сприятливих дляпроцесу спільної діяльності. У цьомувипадку ми говоримо про комп'ютернеспілкування. Комп'ютерна комунікаціявідкриває новий вимір у людськомуспілкуванні, даючи можливість зберігати і

301

швидко передавати великі обсягиінформації, використовувати аудіо- івідеоканали спілкування, а такожспілкуватися в режимі on-line, тобто вбезпосередньому лінійному контакті зреспондентом. Комп'ютерне спілкуванняпередбачає поряд із безпосередньоюкомунікацію у віртуальному середовищі, і вцьому полягає його найважливіша відміннариса.

Таким чином, комп'ютерним дискурсом мивважаємо спілкування користувачів чиспеціалістів-комп'ютерників безпосередньочи в комп'ютерних мережах. При цьомукомп'ютерне спілкування може бути якіндивідуально-орієнтованим (листуваннязасобами електронної пошти), так істатусно-орієнтованим (спілкування врізноманітних конференціях). Комп'ютернийдискурс має багато точок дотику з масовоюкомунікацією, але не збігається з неюповністю, оскільки комп'ютерна комунікаціяна відміну від масово-інформаційної євзаємно спрямованою, і багато текстівмають персональний характер.

Комп'ютерна комунікація багатогранна.Вона має характеристики, властиві й іншимвидам комунікації. Так, у праці

302

О.Н. Галічкіної [Галичкина] наводятьсятакі ознаки:

- з погляду масштабності – комп'ютернеспілкування має в собі риси масової(спілкування з усім світом),міжособистісної (спілкування міжкористувачем і комп'ютером) і груповоїкомунікації;

- з погляду на часовий чинник –тривалість комунікативного процесу –комп'ютерне спілкування може бути якстислим (одержання електронної пошти), такі тривалим у часі (участь у конференціях);

- за формою комп'ютерна комунікаціяподіляється на усну (безпосереднєспілкування чи за наявності голосовогомодема) і письмову (текстова і графічна,тобто передача малюнків, схем і т.д., алене букв – див. пункт 2.3).

Відповідно до каналу передачі ісприйняття інформації комп'ютернакомунікація ділиться на актуальну(спілкування з реальними людьми) івіртуальну (спілкування з уявнимиспіврозмовниками).

Під час аналізу ситуації й учасниківкомп'ютерного спілкування можна виявитискладну комбінацію дискурсів: передачаособистих повідомлень від одного

303

користувача іншому електронною поштою(побутове спілкування), офіційний обмін ізапит інформації з електронної пошти(діловий дискурс), обговорення науковихпитань у групах новин і конференціях(науковий дискурс), обговорення питаньвикладання й освіти в конференціях(педагогічний дискурс), реклама, щоз'являється на електронних дошкахоголошень (рекламний дискурс), обговоренняполітичних питань (політичний дискурс).

При цьому специфічний етикеткомп'ютерного спілкування частоформулюється у вигляді правил, знання якихдопомагає уникнути багатьох неприємностейпід час спілкування в інтернетномусередовищі, наприклад: вимога невідхилятися від теми; використаннясмайликів для пом'якшення категоричностітверджень; форматні обмеження, пов'язані здовжиною листа; певні заборони на деяківиди листів (chain-letters); створеннялистів неприємного змісту, що одержали вкомп'ютерному спілкуванні назву "флейм"(англ. flame – "спалах"); вимогу пройтипопередню підготовку перед участю вкомп'ютерних конференціях.

304

2.2.Графічні засоби передачі емоційпід час комп'ютерного спілкування

Нездатність письмової мови передативесь спектр емоцій дуже впливає наформування комп'ютерного сленгу; звідсийого неемоційність. Цей пробіл, однак,досить успішно заповнюють так званіemoticons, чи смайлики – явище, що незустрічається більше ніде, крімкомп'ютерного середовища. Середукраїнських користувачів поширене трохиіронічне ставлення до подібних видіввираження емоцій, тому найчастіше вонивдаються до підкреслено експресивнихзасобів, таких, як використанняперекручених чи продубльованих значків.Наприклад, :)))))))) означає вищий ступіньрадості, у свою чергу, :///використовується для позначення глибокоїпригніченості. Надзвичайно широкоговживання набуло використання множиннихрозділових знаків, зокрема, питального тазнака оклику, і якщо в звичайномулистуванні це здається неорганічним і дещогрубим, то в електронному спілкуваннітакий спосіб вираження емоцій є цілкомприйнятним.

Первинні смайлики:

305

:-) основна усмішка, -використовується для вираження сарказмуабо оцінки жартівливого твердження;

;-) усмішка з підморгуванням; заграєі/або саркастична посмішка, швидше означає"Не бийте мене за те, що я тільки щосказав";

:-( сумна посмішка. Вам не сподобалосяостаннє твердження або ви засмучені будь-чим;

:-I незалежна посмішка – краще, ніжсумна, але не така гарна, як щасливапосмішка;

:-> погрозлива, різка, єхидна посмішка– гірша, ніж:-);

>:-> по-справжньому грізний коментар;>;-> грізна фізіономія, що підморгує.Вторинні смайлики::-[ вампір;:-E вампір із зубом, що стирчить;:-F вампір із зубом, що стирчить, і

одним зламаним;:-7 огидне/перекручене твердження;:-* з'їв щось кисле;:-@ кричить;:-# у наручниках;:-& зав'язаний язик;:-Q курить;:-? курить люльку;

306

:-P вколоти язик;:-S неузгоджене твердження;:-D голосно сміятися;:-X запечатані губи;:-C зовсім погано...;:-/ скептично;:-o Ах-ох!;:-9 облизуватися;:-0 не кричіть! (Мовчання в години

сну) Також "оратор";:-' спльовувати;:-1 нормально;:-! нормально;:-$ рот закритий на замок;:-% банкір;:-q намагатися доторкнутися до носа

язиком;:-a те саме з іншого боку;:-e розчарований;:-t відрізаний;:-i напівпосмішка;:-] дурень;:-[ дурень, що не посміхається;:-} потріскані губи, або борода;:-{ індиферентна посмішка з вусами;:-j ліва посмішка;:-d ліва посмішка, що піддражнює

читача;:-k бийте мене;

307

:-\ нерішуче;:-| ?;:-< цілком безрадісний;:-x губи запечатані (не можу

говорити);:-c погано;:-v голова, що говорить;:-b ??? язик.Зі зміненим носом::*) п'яний;:^) ніс зламаний;:v) ніс зламаний в іншому напрямку;:<) ніс зсунувся з обличчя;:=) два носи;:o) клоун;:u) кумедний ніс (лівий);:n) кумедний ніс (правий).Зі зміненими очима:% %-) уставившись в екран 15 годин

підряд;8-) надягти темні окуляри;B-) надягти рогові окуляри;O-) мeгaтoннa, циклoп або у підвoдній

мacці;.-) одноокий;,-) підморгує одноокий;g-) пeнcнe.Зі зміненими кількома cимвoлaми:|-I спить;

308

|^o хропе;|-O позіхає;:,( бeз нoca, a кpичить;% %-6 мoзок вмep (?);8-| нeвідоміcть.2.3. Лінгвістичні характеристики

комп'ютерного дискурсуПроаналізуємо найбільш рельєфні

відмінні ознаки комп'ютерного дискурсу.Комп'ютерний дискурс, являючи собою

багатожанровий функціональний різновидмонологічного і діалогічного мовлення,характеризується цілим рядом специфічнихкомунікативних засобів. Своєрідністьмовного спілкування учасників комп'ютерноїкомунікації полягає не тільки увикористанні професіоналізмів, але й укомбінації лексичних одиниць, що належатьдо різних стилів і регістрів, утворенихвідповідно до прагматичних настанов іцілей спілкування.

Для лексичного оформлення текстівкомп'ютерного дискурсу характернанасамперед насиченість мовлення термінамивсіх типів. Виокремлюється три групивикористання комп'ютерної термінології:

1) специфічні комп'ютерні терміни,вживані тільки людьми, пов'язаними зкомп'ютерами (server, modem, біт, байт);

309

2) слова, запозичені комп'ютерноютермінологією з інших галузей, що набулиіншого значення в комп'ютерному дискурсі(domain – у математиці – область або інтервал, уфізиці – домен, у комп'ютерному дискурсі – цезаключна частина Інтернетної адреси);

3) загальнолітературні слова, що укомп'ютерному спілкуванні набулитермінологічного значення (flame – полум'я,яскраве світло, пристрасть, у комп'ютерномудискурсі – "суперечка, що поступово переходить ізпредмета дискусії на особистості").

Серед термінів, що вживаються вкомп'ютерному дискурсі, широкопредставлені такі абревіатури: PC –personal computer; IRC (Internet RelayChat) – спілкування в реальному часі; WAN(Wide Area Network) – будь-яка мережа, щоохоплює більш ніж один будинок; WWW(World Wide Web) – всесвітнє інформаційнесередовище тощо.

Найчастіше скорочуються назви установ,організацій, країн і т.д. Відмінна рисаабревіації в комп'ютерних текстах – цескорочення не тільки термінів, але й частовживаних у розмовному мовленнісловосполучень і цілих речень. Наприклад:AAMOF = As A Matter Of Fact; GON = God Only Knows;

310

TTYL = Talk To You Later; TYVM = Thank You Very Much;IMHO = In My Humble Opinion та ін.

Оскільки учасники комп'ютерногоспілкування – це часто люди, знайомі зматематикою, вони переносять вживанняформул і різноманітних символів укомп'ютерний дискурс, що дозволяє йогомаксимально стиснути. Наприклад: PMJI= Pardon My Jumping In, PGY = PostGraduate Year, PGY-1, PGY-2 тощо. Оскількиспілкування в комп'ютерній мережівідбувається переважно в писемній формі,поряд із звичайними використовуються інезвичайні форми посилення експресивності.Наприклад: U замість you (у прикладах BSU= Be Seeing You, SU = Seeing You); 2замість too, to; B замість be; 4 замістьfor; 2B замість to be; B4 замість before.

Лімітивність – це соціальна функція,зміст якої – обмежити коло учасниківспілкування. Абревіатури в комп'ютернихтекстах можна назвати "кодовими", тому щовони відомі тільки учасникам спілкування вкомп'ютерному середовищі і длянедосвідченого перетворюються в таємнумову.

Комп'ютерний дискурс характеризуєтьсярозмаїтістю тем, змішанням слів, щоналежать до різних лексичних шарів,

311

сполученням наукових термінів і розмовнихслів, піднесеної та грубої лексики, що,безсумнівно, надає специфіки комп'ютернійкомунікації.

Залежно від теми комп'ютернихконференцій у комп'ютерному дискурсізустрічається різноманітна термінологія –наукова, філософська, політична, медична йін. Наприклад: радіохвилі, електрон,білкові молекули, біополе, дерматома,точки акупунктури, фотон, сенсорика,relativism, orthogonal, kingdom of god,ontogenesis, neutrino, opposition і ін.

Комп'ютерне спілкуванняхарактеризується рядом ознак на рівнілексики: 1) активне вторгнення(інкрустація) англійських термінів,виразів у латинському написанні (Привіт All!;Пришли мені file, plz); 2) використаннятранслітерації і транскрипції для передачіанглійських слів (мануал – від англ. manual, спам– від англ. spam; гейт – від англ. gate, сабж – subj;3) використання словотворчих і семантичнихкальок (залізо – hardware); 4) обіграванняанглійських слів (найчастіше з метоюстворення гумористичного ефекту (бебеска –BBS – Bulletin Board System/ Система ЕлектроннихДощок Оголошень; яга – EGA – Enchanced GraphicsAdapter); 5) інвенція – вигадування слів,

312

виникнення слів на чужому ґрунті (зафіксити– від англ. to fix; юзати – від англ. to use).

Привертають до себе увагу гібридніутворення на морфологічному рівні, коликорінь слова подається в англійськомунаписанні, а закінчення українське,наприклад: прикрутити dimm'и, subj'и; dialup'а,html'ки, аналог getweb'а, посилати MIME'ом,e-mail'ом, getweb'ом, заповнювати refid'ами, MID'амий ін. Таке змішання англійської таукраїнської графіки в рамках одноготексту, сполучення, здавалося б,непоєднуваних елементів надає іронічноглузливого тону аналізованимповідомленням, часто властивогомолодіжному середовищу.

Лексика, що складає комп'ютернийжаргон, нами умовно поділена на такітематичні групи: 1) назви деталей іскладових частин комп'ютерів (батон –кнопка мишки, клавіша; гріб – корпускомп'ютера); 2) назви програмнихпродуктів, (у тому числі ігор), окремихпрограм, команд і файлів (дося – дисковаопераційна система DOS; презерватив –антивірусна програма Aidstest); 3) назвиоперацій і окремих дій, пов'язаних ізкомп'ютером (виснути, здохнути (прокомп'ютер) – відмовитися реагувати на

313

будь-які зовнішні впливи; взяти акорд –перезавантажити комп'ютер за допомогоютрьох клавіш); 4) повідомлення системикористувачу (гамовер – game over –закінчення гри); 5) назви фірм –виробників устаткування і програм(Сантехніка – устаткування від SunMicrosystems Computer Corporation; Дрібнийм'якуш – компанія MicroSoft); 6) позначеннялюдей, що працюють із комп'ютером:професіонали-програмісти (безсистемник –системний програміст, програмер –комп'ютерник, що вміє створювати своїпрограми) і користувачі (юзер –користувач-початківець, що має модем,ламер – агресивний або абсолютнонекомпетентний користувач); 7)неспеціальні поняття, пов'язані з оціннимзмістом (битий, кривий, гнилий – що непрацює).

Український комп'ютерний жаргон,похідний від комп'ютерних термінів іжаргонних слів англійської мови,характеризується великою розмаїтістю форм,розвиненими синонімічними і словотворчимирядами, незрівнянно більш високимемоційно-експресивним забарвленням, ніжанглійський. При цьому основна маса слівмістить жартівливо-іронічну, негативну

314

оцінку. В англійському комп'ютерномужаргоні переважає метафоричний іметонімічний перенос, не пов'язаний, якправило, із словотворчими діями, а самавиразність слів значно нижча. Багатожаргонних виразів не виходять за рамкилітературної норми (Trojan horse / "Троянскийкінь" – приховані команди, введені у вжеіснуючу програму, яка до певного моментупрацює нормально). В українськихжаргонізмах важливу роль відіграютьзвукові асоціації (клавіатура – клава, мило– e-mail та ін.). У появі таких слівнаявний елемент гри, такий привабливий длямолоді. Вони обіграють звучання слова,вишукуючи найбільш виразний, жартівливо-іронічний варіант.

Специфічну характеристику українськогокомп'ютерного дискурсу складає вживанняжаргонних слів, у тому числі йкомп'ютерного жаргону. Звертають на себеувагу такі характеристики комп'ютерногодискурсу, як велика кількість запозичень віншомовній формі з використанням латинськоїграфіки (e-mail, password, MS-DOS), запозиченьіз використанням кирилічної графіки (хост –від англ. host; регістрити – від англ. toregister), запозичень жаргонного типу (згідно зрулезом – від англ. rules; мессага – від

315

англ. message), а також гібридних слів,коли до іншомовної основи в латинськійграфіці через апостроф додається українськевідмінкове закінчення (html'ки; e-mail'ом; у pwl'іта ін.).

Порівняльний аналіз графікикомп'ютерного дискурсу в інтернет-конференціях дозволив встановити, що вкомп'ютерному спілкуванні поряд ізтрадиційними графічними засобами виробилисяі специфічні: багатократне повтореннязнаків оклику і питання; багатократнедублювання тієї самої букви; використаннясмайликів; виділення великими буквами цілихречень; зірочки, що заміняють брутальнеслово. Ці явища відбивають, по-перше,підвищену емоційність та експресивністькомп'ютерного спілкування, і, по-друге,дотримання певного етикету спілкування(внутрішня і зовнішня цензура).

Незважаючи на деякі відмінності, уцілому інвентарі використовуванихграфічних засобів і їхні функціїзбігаються в англійському, російському таукраїнському комп'ютерних дискурсах, щодозволяє вважати ці засоби властивими самекомп'ютерному спілкуванню.

Вивчення комп'ютерного дискурсу тількипочинається. Його перспективи вбачаються в

316

освітленні специфіки інших жанрів даноготипу спілкування, у вивченні експансіїдвох найважливіших типів дискурсу –масово-інформаційного і повсякденного – увсі інші сфери спілкування, у встановленніекспресивних характеристик комп'ютерногодискурсу, що випливають із йоговіртуальності і використаннямультимедійних засобів, в освітленніміжкультурних особливостей використанняанглійської мови як засобу міжнародногоспілкування у віртуальному просторі.

Розвиток мови – об'єктивний процес, уякому основну роль відіграє молодепокоління як найбільш гнучкий шарнаселення. Найяскравіше це явищепроявляється на зламі епох, у періоди воєнта революцій, а також стрімких соціальнихпроцесів. При цьому основним джереломпоповнення словникового запасу мови єнеформальне мовлення. Спираючись на цютезу, можна зробити такі висновки:

1) процес аналізу неформальногомовлення взагалі і мови комп'ютерниківзокрема ускладнюється різноманітністю йнеоднозначністю термінології(професіоналізми, арго, жаргон, сленг,соціолект);

317

2) специфіка комп'ютерного дискурсуполягає у вибірковому комбінуванні ознак,характерних для інших видів і формспілкування;

3) для комп'ютерного дискурсухарактерні домінування англомовнихлексичних основ (варваризми та семантичнікальки) і тенденція до уніфікації норм іправил комунікації;

4) незважаючи на таку специфіку,комп'ютерний жаргон у своємуфункціонуванні й особливо словотворіпідкоряється законам української мови.Зокрема, найпоширенішими способамисловотворення у комп'ютерній лексиці єафіксальний, безафіксний, а також лексико-семантичний. При цьому лексико-семантичнийможе поєднуватися з іншими відомимиспособами;

5) для комп'ютерної лексики характернезастосування мовної гри та засобів мовноїекспресії. Основна тенденція у формуваннікомп'ютерного дискурсу – максимальнескорочення способів передачі інформації.

СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:1. Crystal D. A Dictionary of Linguistics

and Phonetics. 3rd ed. Oxford:Blackwell Publishers, 1992. – P. 106.

318

2. Галичкина Е.Н. Специфика компьютерногодискурса на английском и русскомязыках (на материале жанракомпьютерных конференций): автореф.дис. ... канд. филол. наук. Волгоград,2001. – 19 с.

3. Елистратов В. Арго и культура //Елистратов В. Словарь московскогоарго: материалы 1984-1990гг. – М.,1994. – С. 592.

4. Пономарів О.Д. Стилістика сучасноїукраїнської мови. – Тернопіль:Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.96-102.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 8(2):1. Коли виник комп’ютерний дискурс?2. Що ви розумієте під

професіоналізмами?3. Якою низкою специфічних рис

характеризується лексика різних професійних груп?

4. Які види можна виділити серед професіоналізмів?

5. Що складає значна частина професіоналізмів?

6. На чому ґрунтується специфічналексика жаргону та чим відрізняєтьсявід неї?

7. Що таке інтержаргон, арго?

319

8. Що є характерною рисою хакерів?9. Що розуміють під сленгом?10. Чим зумовлене панування

запозичень з англійської мови укомп’ютерному жаргоні?

11. Що є причиною виникненнякомп’ютерного жаргону?

12. Що розуміють під комп'ютернимдискурсом?

13. Яку складну комбінацію дискурсівможна виявити під час аналізу ситуаціїй учасників комп'ютерного спілкування?

14. У чому полягає специфічнийетикет комп'ютерного спілкування?

15. Якими графічними засобамипередаються емоції під часкомп’ютерного спілкування?

16. Що характерно для лексичногооформлення текстів комп'ютерногодискурсу?

17. Яка різноманітна термінологіязустрічається у комп'ютерномудискурсі?

18. Якими ознаками на рівні лексикихарактеризується комп'ютернеспілкування?

19. На які тематичні групи умовноподілена лексика, що складаєкомп'ютерний жаргон?

320

ТЕМА 9. СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИДІАЛОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ДИСКУРСІ

Дискурс неможливо розглядати окремовід його творця: не можна пізнати саму пособі мову, не виходячи за її межі, незвернувшись до її творця, носія,користувача – до людини, конкретноїмовленнєвої особи. Поняття “дискурс” та“особа” в дослідницькій діяльностілінгвіста поглиблюють, розвивають,доповнюють один одного додатковим змістом.Аналіз дискурсу охоплює аналіз мовленнєвоїособи тому, що особистісна своєрідністьпритаманна кожному висловленню.

Соціолінгві́стика – соціальналінгвістика – наукова дисципліна, щорозвивається на перетині мовознавства,соціології, соціальної психології таетнології. Вивчає комплекс питань,пов'язаних із суспільною природою мови, їїгромадськими функціями, механізмом впливусоціальних чинників на мову та роллю, якувідіграє мова в житті суспільства.Найважливішими проблемами, якимизаймається соціолінгвістика, є соціальнадиференціація мови, мова і нація, мовнаситуація, взаємодія мови й культури,двомовність і багатомовність тощо.

321

1. СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ЯК ПОКАЗНИКИМОВЛЕННЄВОЇ ПОВЕДІНКИ КОМУНІКАНТІВ

Поняття “культура” охоплює ідеали,моральні норми, традиції, звичаї і т. ін.Їх сукупність складає те, що традиційноназивають соціальними нормами поведінки,дотримання яких є неодмінною умовоюіснування суспільства як інтегрованогоцілого. Соціальний аспект культури того чиіншого етносу реалізується у мові.Характерною рисою соціолінгвістичнихкатегорій є те, що вони мають якмовленнєві, так і соціальні ознаки, тобтона різних рівнях мовленнєві фактирозглядаються у соціальному контексті, асоціальні факти аналізуються з урахуваннямїх співвіднесеності з мовленнєвимиявищами.

Цілком вільного, невимушеного,абсолютно природного спілкування не існуєвзагалі. Комунікант зазвичай ураховуєсоціальні чинники, що характеризуютьучасників взаємодії, та адаптує своївисловлення до умов певної ситуації, вякій здійснюється спілкування. Соціальнівідносини, які пов’язують комунікантів, єсубстратним рівнем, який вміщує в

322

імпліцитній формі психологічні, соціально-психологічні та соціальні параметривзаємодіючих комунікантів. Соціальнівідносини так чи інакше виражаються умовленні партнерів зі спілкування,створюючи “соціальний мовленнєвий портретмовця”, позначений у лінгвістиці терміном“мовленнєва поведінка”. Під мовленнєвоюповедінкою розуміють мовленнєві вчинкиіндивідів, які віддзеркалюють специфікумовленнєвого існування мовного колективу уданому суспільному устрої. Соціальніпараметри комунікантів можутьвіддзеркалюватися у мовленнєвій поведінціінтенціонально (коли адресант свідомоорієнтує свою вербальну поведінку на певніетичні обмеження, обумовлені соціальнимстатусом адресата) або неінтенціонально(коли у мовленні “модулюються” соціальнийстатус, соціальна роль, мала соціальнагрупа, локальна належність та ін.).

Уявлення про типове виконання тієї чиіншої стандартної ролі у санкціонованійсоціальній мовленнєвій ситуаціїоб’єднуються у стереотипи, що становлятьневід’ємну частину рольової поведінки.Феномен стереотипу вперше згадується упраці У. Ліппмана як культурнодетерміновані й певним чином упорядковані

323

“картинки” світу у свідомості людини, які,з одного боку, заощаджують зусилля під чассприйняття складної інформації, а з іншого– фіксують і зберігають наявні цінності,сприяючи, тим самим, збереженню високоїсамооцінки людини. У соціолінгвістицістереотип розуміється як процес, результатспілкування та конструювання поведінкизгідно з певними семіотичними моделями,реалізація яких відбувається насоціальному, соціально-психологічному тамовному рівнях.

Стереотипи завжди національні, а якщоі трапляються аналоги в інших культурах,то це квазістереотипи, тому що вонирозрізняються нюансами та деталями, якімають принципове значення. Культурологічнесередовище певного етносу містить у собіряд елементів стереотипного характеру,які, як правило, не можуть бути адаптованіта інтерпретовані представниками іншоїкультури. Такі елементи називаютьлакунами. Із сукупності лакун складаєтьсянаціональний стереотип – уявлення про те,як повинні поводити себе представникипевної етнокультурної спільности.

Стереотипи формуються на основідосвіду, частого повторення рольовихознак, які характеризують поведінку,

324

манеру говорити, рухатися, одягатися.Стереотипи можуть реалізовуватися в“народній мові”, під якою розумієтьсярізниця між тим, як люди використовуютьмову та що вони думають про своюмовленнєву поведінку. Стереотипи являютьсобою наслідок прагнення людейупорядкувати, систематизувати навколишнійсвіт, який являє собою нескінченнерізномаїття неповторних індивідуальностей.Стереотипи багато у чому збіднюютьспецифіку, особливості окремих осіб. Якпише Д. Таннен, “генералізації, схоплюючизагальне, нехтують індивідуальним” [TannenD.].

З позицій лінгвістики стереотип – цетаке явище мови та мовлення, такийстабілізувальний фактор, який дозволяє, зодного боку, зберігати та трансформуватидеякі домінантні складові даної культури,а з іншого – проявити себе серед “своїх”,розпізнати свого. Лінгвістичні стереотипи– це такі прояви мовленнєвої поведінки, напідставі яких особа може бути віднесена дотого чи іншого суспільства.

Найтиповіша форма рольової взаємодіїлюдей – пари соціальних ролей.Співвіднесення ролей у таких парах маєвертикальний та горизонтальний вимір.

325

Вертикальний вимір відносин міжкомунікантами віддзеркалюється у значеннікоефіцієнта Р – “влада”. Вертикальностосунки між учасниками інтеракції можутьбути подані такими варіантами: 1) Р > 1 –роль одного учасника комунікації більшзначуща, ніж роль його партнера; 2) Р = 1– рівність соціальних ролей членів групиабо учасників ситуації. Такий соціальнийпараметр, як “влада”, часто впливає нетільки на тривалість реплік, а й на те,хто пропонує зміну теми розмови діалогу.Якщо статус мовця “закодований” йогомовною поведінкою, то зміна мовленнєвогоходу та довжина реплік регулюються такимпараметром, як соціальна роль. Крім своєїзвичної статусної ролі (колеги, товариша,доньки, батька і т. ін.), кожен комунікантвиконує й певну ситуативну роль, яказумовлюється як зміною статусної роліспіврозмовника, так і певнимикомунікативно-психологічними установками(мовець переконує, погоджується / непогоджується продовжувати мовленнєвийконтакт). Щодо ситуативної ролі, то воназмінюється при симетричних та асиметричнихвідносинах спілкування.

Параметр “влада” трактується у працяхбільшості дослідників як сукупність

326

абсолютних та відносних характеристик, якіобумовлюють залежність одного зкомунікантів від його партнера зіспілкування. П. Браун та С. Левінсон[Brown P., Levinson S.] виокремлюють двазагальних джерела влади, кожне з яких можезабезпечуватися як нормами даногосуспільства, так і їх нехтуванням. Першеджерело влади визначається як“матеріальний контроль” – контрольрозподілу матеріальних благ тазастосування фізичної сили. Друге джереловлади виокремлюється як “метафізичнийконтроль” – контроль дій оточуючих, непідкріплений матеріально абоінституціонально.

Горизонтальний вимір соціальногоконтексту, який має симетричний характер,віддзеркалюється у значенні параметра“дистанція” (D). Соціальна дистанціявизначається як відношення інтимності, заяким для мовця всі партнери зі спілкуванняподіляються на два класи – “свої” та“чужі”. Безліч потенційних партнерів зознакою “свій” для мовця обмежена;кількість партнерів з ознакою “чужий”потенційно нескінченна. Соціальнадистанція може характеризуватися як“близька” або “далека” залежно від ступеня

327

інтимності стосунків між мовцем таслухачем. Існує “середня” дистанція, якапритаманна інтеракції індивідів, знайомиходин з одним, але не близьких друзів.Мовленнєва поведінка людини приспілкуванні з членами її групивідрізняється від її ж мовленнєвоїповедінки поза цією групою.

Соціальний статус, соціальні ролі,малу соціальну групу комунікантів можнавіднести до “внутрішніх” параметрівкомунікативного акту, які впливають навибір та використання мовленнєвих засобів.У комунікативному акті суттєву рольвідіграє не тільки соціальна відмінністьміж мовцями, але й умови реалізаціїмовленнєвих кодів. До таких умов, крімсуто “зовнішніх” (наприклад, параметриприміщення, в якому реалізуєтьсякомунікативний контакт), слід віднестихарактер мовленнєвих повідомлень та їхфункцію.

2. ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ ДІАЛОГІЧНОГОДИСКУРСУ

У середині 60-х років ХХ ст. лінгвістипочинають цікавитися різницею мовленнєвоїповедінки чоловіків та жінок. Сучасні

328

науковці розглядають гендер як системнухарактеристику соціального порядку, якапостійно відтворюється як у структурахсвідомості, так і у структурахміжсуб’єктної взаємодії. Згідно з точкоюзору О.Л. Бессонової гендер є мисленнєвимконструктом або моделлю, що введено длябільш адекватного та коректного описупроблем статі й розмежування йогобіологічних та соціокультурних функцій[Бессонова О.Л.]. Услід за А.П. Мартинюкгендерну ідентичність розуміємо яксоціокультурну категорію, комплекссоціальних, психологічних, емоційних таінших аспектів чоловічих і жіночихсоціальних ролей, що стереотипнонав’язуються йому / їй лінгвокультурнимсоціумом за допомогою мови як основногоканалу одержання соціокультурноїінформації [Мартинюк А.П.]. У гендернихдослідженнях чітко виокремлюються триосновні напрями: соціальна природачоловічої та жіночої мов; особливостічоловічої та жіночої мовленнєвоїповедінки; когнітивний аспект гендернихособливостей.

Вияв специфічних особливостейчоловічого та жіночого мовленняперешкоджається тим, що між “чоловічим” та

329

“жіночим” мовленням немає непрохідних меж.Особливості, які відзначаються рядомавторів, є, швидше за все, тенденціямивикористання. Так, Дж. Херцлер[Herzler J.O.] зазначає: контакти міжстатями настільки постійні та інтенсивні,що значні мовленнєві розбіжності не можутьдовго утримуватися. Л.П. Крисін [КрысинЛ.П.] підкреслює, що “...як показуютьдослідження розбіжностей “чоловічого” та“жіночого” мовлення у конкретнихмовленнєвих суспільствах, ці розбіжностіторкаються достатньо периферійних ділянокмови та ледь можуть створювати труднощіпри комунікації”. Явища, які висуваютьсяяк особливості “чоловічого” або “жіночого”мовлення, є наслідком психічного складу,характеру професії, соціальної ролідосліджуваних.

Д. Таннен [Tannen D.] стверджує, що їїаналіз дає усі підстави думати, що чоловікта жінка користуються різними стилями: “Myanalysis emphasized that the husband andwife … had different but equally validstyles. …Recognizing gender differencesfrees individuals from the burden ofindividual pathology”. Приклади, наведеніавтором, дають підставу стверджувати, що успілкуванні представників різних статей

330

комунікативні розбіжності мають місцечастіше за все через неправильнуінтерпретацію іллокутивної метивисловлення, що приводить доперлокутивного ефекту, який відрізняєтьсявід прогнозуючого: “The woman must realizethat when he answers “yes” or “no” he isnot making a non-negotiable demand”.

Р. Лакофф [Lakoff R.] відмічає, щогендерні особливості мови виявляються удвох іпостасях: те, як говорятьпредставники обох статей, та те, щоговорять про них. Певні лексеми, стверджуєавтор, можуть бути використані тількивідносно жінок або тільки відносночоловіків. Неадекватне їх використанняпризводить до створення адитивних сенсіввисловлення – підкреслення маскулінногопочатку у жінок або фемінінного початку учоловіків.

О.А. Земська, М.В. Китайгородська таН.Н. Розанова [Земская Е.А.,Китайгородская М.В., Розанова Н.Н.],досліджуючи мовленнєві факти, дійшливисновку, що особливостей у коді (наборіодиниць) між чоловіками та жінками немає.Особливості торкаються вживання мови,мовленнєвої поведінки мовців, стратегійведення розмови. Автори, однак,

331

неодноразово підкреслюють, що придослідженні гендерних питань потрібенретельний комплексний аналіз яклінгвістичних, так і екстралінгвістичнихфактів стосовно індивідуально-психологічних особливостей досліджуваних.Наприклад, розглянемо розмиканнямовленнєвого контакту: чоловіки можутьпрощатися один із одним за руку, але нерекомендується подавати руки старшому,якщо він сам не подав руку першим. Доречі, звичай вітатися і прощатися за рукуприйшов до нас із прадавніх часів. Тоділюди простягували один одному відкритідолоні, щоб пересвідчитися, що в їх рукахнемає каміння або ножа. Дієслівні вирази aslight (deep) bow, raising of a hat, tapping on a shoulder,to kiss smb’s hand (fingertips) та ін. відрізняютьгендерну ознаку чоловіків і спосібпрощання. При прощанні чоловіки можутьдопомогати жінкам одягнути пальто.

СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. Бессонова О.Л. Оцінний тезаурус

англійської мови: когнітивний ігендерний аспекти: Дис. ... докторафілол. наук: 10.02.04. – Донецьк,2002. – 463 с.

332

2. Земская Е.А. Особенности мужской иженской речи / Е.А. Земская,М.В. Китайгородская, Н.Н. Розанова //Русский язык в его функционировании:Коммуникативно-прагматический аспект.– М.: Наука, 1993. – С. 90-136.

3. Крысин Л.П. Проблема социальной ифункциональной дифференциации языка всовременной лингвистике // Современныйрусский язык: Социальная ифункциональная дифференциация / Рос.Академия наук. Ин-т русского языка им.В.В. Виноградова. – М.: Языкиславянской культуры, 2003. – С. 11-33.

4. Мартинюк А.П. Конструювання гендеру вангломовному дискурсі. – Харків:Константа, 2004. – 292 с.

5. Brown P., Levinson S. Politeness: SomeUniversals in Language Usage. –Cambridge: Cambridge University Press,1994. – 345 p.

6. Herzler J.O. A Sociology of Language.– New York: Random House, 1965. –559 p.

7. Lakoff R. The Logic of Politeness, or,Minding Your P’s and Q’s // Papersfrom the Ninth Regional Meeting og theChicago Linguistics Society. –Chicago, 1973. – P. 292-305.

333

8. Tannen D. You just don’t understand:Women and Men in Conversation. – N.Y.:Ballantine Books, 1990. – 330 p.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 91. Що таке соціолінгвістика та що вона

вивчає?2. Якими соціальними чинниками

детермінується комунікативна ситуація?3. Що охоплює поняття “культура”?4. Що розуміють під мовленнєвою

поведінкою?5. Хто вперше згадує феномен стереотипу

та що під ним розуміють?6. Який вигляд має найтиповіша форма

рольової взаємодії людей?7. Як трактується параметр “влада”?8. Які два загальних джерела влади

виокремлюють?9. Що розуміють під гендером? Коли було

введено це поняття?

334

ТЕМА 10. НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ КОМУНІКАЦІЇ

Процес вербальної комунікаціївідбувається завжди у деякій конкретнійситуації, що містить множину факторів, якімають значення для змісту самоїкомунікації. Так, будь-який діалог,наприклад, завжди “прив'язаний” доконкретних осіб з особливостями їхньогоголосу, міміки, до контексту – темирозмови і т.д. Усі ці умови перетворюютьзагальну схему комунікації в мовленнєвийакт за участю власних мовних факторів,наприклад, речення з його структурою увзаємодії з усіма такими побічнимифакторами, як психічний стан мовця, йогоманера жестикуляції, присутність сторонніхосіб (що може бути причиною вживання“натяків” і т.д.). Як бачимо, людськемовлення супроводжують невербальні(несловесні) системи знаків. Саменевербальні знаки зумовлюють найбільшоюмірою відмінність між усним і писемниммовленням. Якщо в писемному мовленні єлише один канал інформації (текст), тоусне мовлення має два канали інформації:текст (висловлювані слова) та інтонація,міміка, жести тощо. Другий канал є

335

надзвичайно вагомим при спілкуванні. Отже,вивчення процесів вербальної передачіінформації завжди повинне спиратися як намовні, так і на немовні фактори.

Усвідомлення необхідності використанняу тій чи іншій формі у сферілінгвістичного дослідження факторів, якібезпосередньо супроводжують мовлення, усучасному мовознавстві було чітко вираженоу “Тезисах Празького товариства”, у якихконцепція функціонального підходу до мовиприродно вимагала розширення поняття“засоби мовленнєвого спілкування”. Узв'язку з цим у вищеназваних тезахзвертається увага на те, що “слідсистематично вивчати жести, якісупроводжують і доповнюють усні проявимовця за його безпосереднього спілкуваннязі слухачем, жести, які мають значення дляпроблеми лінгвістичних регіональнихсоюзів”.

У живе мовне спілкування вплетеномножину обставин, які супроводжують якціле висловлювання, так і його фрагменти,причому всі немовні фактори відіграютьдопоміжну роль у спілкуванні, мова ж –головну: для неї завжди відкритаможливість використовувати для спілкуваннялише власні мовні засоби. У даному випадку

336

не розглядаються два явища, що можутьсвідчити про дещо іншу роль немовнихфакторів: 1) мова глухонімих, десукупність жестів і символів можетрактуватися і як первинна (власне мовна),і як вторинна система (код-замінник); 2)мова жестів у деяких народів, яка, проте,не може розглядатися як символічна системавторинного походження, що існує на базіприродної мови. Незважаючи на перехіднийхарактер зовнішніх обставин, існують деякістереотипи ситуацій, які супроводжують тойчи інший конкретний зміст актукомунікації.

Про важливість невербальних засобівкомунікації свідчать численні приклади.Розповідають, що колись Ф. Достоєвськийвиголосив чудову промову про О. Пушкіна.Пізніше цю промову було опубліковано.Прочитавши її, ті, хто слухавДостоєвського, з подивом зауважували, щоце зовсім інша промова. Однак це була та жпромова, промова великого майстра слова,але в надрукованому вигляді вона булапозбавлена значної частки своєї силивпливу.

Дехто вважає, що несловесний канал даєслухачеві інформації більше, ніжсловесний. На доказ цього наводиться

337

зауваження Р.М. дю Гара про своїх героївіз його твору "Сім'я Тібо": "Слова булидля них порожнім звуком. Проте погляди,усмішки, тембр голосу, найнезначніші рухивели між собою безугавну розмову".

Невербальні засоби комунікації вивчаєпаралінгвістика. Це досить нова мовознавчадисципліна, що займається вивченнямфакторів, які супроводжують мовнеспілкування та які беруть участь упередачі інформації. Паралінгвістикарозвинулась у 50-ті роки ХХ століття. Насьогодні назва “паралінгвістика” міцноутвердилася у мовознавстві для позначеннягалузі науки, яка займається загаломсферою несловесної комунікації.

Коло питань, які обговорюються у межахпаралінгвістики, охоплюють всі видикінесики (від жестів до пантоміми), всівиди фонації (від мовлення до вокальногомистецтва) і всі види спілкування заучастю так званого ситуативного тексту.

Як вважають деякі лінгвісти,паралінгвістика як наука про мову неспівіснує із соціолінгвістикою,етнолінгвістикою і т.д. (як порівняносамостійними розділами мовознавства), а є,швидше за все, частиною інтралінгвістики,оскільки вивчення функціонування мови

338

містить у собі вивчення зв'язківвнутрішніх засобів мови з факторами, щосупроводжують мовне спілкування і берутьучасть у передачі інформації.

Власне, лінгвістика не може обійтисябез пояснення тієї чи іншої структуривисловлювання у випадках, коли цяструктура зумовлена участю яких-небудьпаралінгвістичних засобів, і оскількипаралінгвістика є чисто функціональноючастиною комунікації, то, природно, вона іповинна входити у загальну сферуінтралінгвістики.

Таким чином, відбувається зіткненнядвох систем: первинної – мовної івторинної – паралінгвістичної якфункціонально мовної. У зв'язку з цимзавданням паралінгвістики є “вивченняможливого згортання структуривисловлювання в умовах реальногоспілкування й аналіз немовних елементів,які є опорою для експліцитного розгортанняконкретного висловлювання при сприйняттіповідомлення”.

До інших невербальних засобахкомунікації відносять фонацію, кінесику таінші невербальні засоби комунікації.

1. ФОНАЦІЯ

339

На часі увага лінгвістів зосереджена,головним чином, на вивченніпаралінгвістичних засобів біологічногопоходження, але функціональновикористовуваних у комунікації.

До паралінгвістичних явищ, або допаралінгвізмів, як правило, відносятьвластивості звукової фонації, а такожміміку, жести й інші виразні рухи, щосупроводжують мовне висловлення і несутьдодаткову до його змісту інформацію.Зупинимося насамперед на явищі цього виду,що позначається терміном широкого змісту –“фонація”.

Своєрідність артикуляції людиниполягає в тому, що, крім утворення одиницькомунікації за допомогою органів мовленняі насамперед голосу, у самому актікомунікації втілюються всі характеристики,властиві мовцю, що виявляються, крімжестів і міміки, насамперед голосовимиякостями людини.

Артикуляція в широкому розумінні єніби синтезом фонаційних моментів упроцесі комунікації, і завданнялінгвістичного аналізу полягає не лише втому, щоб досліджувати самі мовні форми,але й встановити суттєві ознаки власної

340

мовної артикуляції і відрізнити їх відознак, властивих фонації.

Фонація як явище в цілому фізичнепов'язана з усіма властивостями голосовогоапарата людини, виявляє тому ті ознаки, щовластиві насамперед мовцю як фізичномуіндивіду.

Загальні фонаційні ознаки, такі, яксила голосу, тембр, обертони, дикція іт.д., за своєю природою пов'язані зфізіологічними особливостями суб'єкта ізалежні від його психічного стану, завждисупроводжують мовну артикуляцію і єзовнішнім показником фізичного станусуб'єкта.

Фізичні дані голосу, безумовно, несутьу собі інформацію, що є для того, хтосприймає, основою різноманітних умовиводівіз залученням власного досвіду і знань проті або інші властивості суб'єкта. Оскількиця інформація не пряма, а явно непряма, товона не завжди навіть можерозшифровуватися однозначно через нестрого визначений обсяг ознак.

Відомо, що сила голосу характеризуємовлення людини, оскільки вона завждивиявляється або може виявитися в мовнійкомунікації, але особливо показова силаголосу у співі, коли в чистому вигляді

341

проявляються властивості голосовогоапарата людини.

Тембр голосу часто називають“забарвленням звуку”, “колоритом” абопросто “кольором голосу”. За тембром милегко розрізняємо голоси знайомих. За“кольором” голосу вокальні педагогивизначають тип голосу співака (баритон,бас, тенор і т.д.).

Із загальнофонаційних ознак мовлення,частина з яких не стосується мови якзасобу артикуляції, тобто виробництвасловесних комунікаційних одиниць,необхідно виділити ще одну сферу, а самеінтонацію, що лежить на стику двох функціймови.

Одна з цих функцій є чисто граматичноювластивістю, що входить у систему засобівмови й утворює компонент структури фрази(поряд із граматичними категоріями типупорядку слів). Це явище досліджувалосялінгвістами з боку фонетичних іграматичних особливостей.

Інтонація у фоні логічного наголосу(тут можна розглядати логічний наголос якособливий інтонаційний засіб виділеннячлена речення) використовується врізноманітних мовах по-різному залежно від

342

типу мови (аналітичний або синтетичнийлад, розвинута відмінкова система і т.д.).

Особливим видом фонації, щосупроводжує мовне висловлювання, єхарактеристика суб'єкта не з погляду йогофізичних даних, а з погляду несуб'єктнихобставин, що супроводжують мовневисловлювання.

Інтонація є найбільш складним явищемсеред фонаційних особливостей мови,пов'язаних із мовленням і мовцем.

Мартін виділив чотири нових аспектививчення інтонації: 1) акцентний;2) інтонаційний; 3) експресивний(контрольований) і 4) афективний(неконтрольований).

Відповідно до сучасного тлумаченняпроблеми емоційної інформації в мовібагато спеціалістів, що вивчаютьінтонацію, виділяють в інтонації емоційнуфункцію, називаючи її найчастішеекспресивною з деталізацією.

Цілком очевидно, що вся ділянкаекспресивної інтонації функціонально невходить у внутрішню структуру мови, а єнадбудовною і не включається у власнелінгвістичну проблематику.

Безумовно, що ці особливостінелінгвістичної функції інтонації, що

343

мають своїм джерелом психіку людини,можуть бути зафіксовані об'єктивно завизначеними параметрами і схарактеризованіяк визначені стимули для одержаннянемовної інформації про суб'єкта, щоговорить.

Леон експериментально встановив такіакустичні параметри інтонації длявираження емоцій (гнів, смуток).Наприклад, для смутку: 1) вузькиймелодичний інтервал; 2) рівний мелодичнийконтур; 3) повільний темп; 4) слабкаінтенсивність. Відповідно для гніву,наприклад, четвертим параметром будевелика інтенсивність і т.д.

Інтонація подібних емоцій як вираженнянемовної інформації, на відміну від іншихфонаційних даних, є більш вузькою сфероюзвукової мови, і фахівці з інтонаціївідстоюють тому право займатися функцієюінтонації в цьому плані.

Напевне, функціональний підхід довсієї області фонації повинен бутиспрямований на чітке відмежовування такожі у сфері інтонації чисто лінгвістичнихособливостей як структурних рис мови відусіх видів нелінгвістичної інтонації якпросодичних ознак, що стосуються немовної

344

інформації, що нашаровуються наартикуляцію мови.

Емоційні чинники, що не стосуютьсябезпосередньо внутрішнього змісту фрази,але використовувані при висловлюванні, єпоказниками контексту комунікації, протевиходять за межі не тільки мовних засобів,але навіть паралінгвістичних, – це такічинники, як переконаність, грубість,задушевність, презирство, гнів, радість іт.д. Вони не є складовими частинамисловесного висловлення, якщо не входять якелемент змісту в структуру.

Подібна фонація належить до власнечистих екстралінгвістичних чинників, тобточинників, на основі яких слухач можеробити висновки про настрій і стан мовця.Але фонація не є за своєю функцієюкомпенсувальним засобом для оформленняфрази, тому дані фонаційні засоби можутьрозглядатися або як маргінальний випадок упаралінгвістиці, що виходить за межівисловлювання, але що перебуває в межахсамої мови, або як немовний інепаралінгвістичний засіб.

Слід сказати, що ці характеристикикомунікації надзвичайно поширені йфактично завжди наявні навіть у

345

нейтральній функції (на основі опозиції вкожному висловлюванні).

Таким чином, при дослідженнівластивостей мовної фонації ми насампередвиявляємо можливість розгляду проблеми вчотирьох аспектах.

Перший аспект є чисто мовним, тому щовін пов'язаний із вивченням артикуляціїмовних одиниць і стосується томукомпетенції власне лінгвістики.

Другий аспект також безпосередньопов'язаний із вивченням артикульованоїмови, але не окремих звуків, як таких, асупрасегментних відрізків, до якихнасамперед належать інтонація і фразовийнаголос як елементи мовного виявленняструктури висловлювання. Цей аспектрозглядається, як і перший, у сфері власнелінгвістики.

Третій аспект не пов'язанийбезпосередньо з вивченням артикуляції івиявленням структурних елементіввисловлювання, а досліджує артикуляцію якдеяку просодичну ознаку, що виявляєзагальні умови комунікації (виявленнятаких ознак конкретного процесукомунікації, як впевненість або сумнів,грубість або делікатність мовця і т.д.). Укожному мовному колективі створюється

346

певний стереотип цих просодичних ознаккомунікації, що входить у поняттякомунікації як деяка підсистема нарівні зпідсистемою жестів, міміки, але з функцієюнеструктурного оформлення висловлювання, апередачі деякого фонаційного стереотипунадфразового характеру. Цей третій аспектможе розглядатися тому як маргінальнийвипадок паралінгвістичного використанняфонаційних можливостей людини.

І, нарешті, четвертий аспект –дослідження мовної фонації як чистопсихофізичного явища, пов'язаного вжебезпосередньо з особливостями голосу,тобто явища, що не стосується мовноїартикуляції й виявляє лише психофізичнийстан мовця (роздратування, знервованість іт.д.).

Проте явища, що розкриваютьпсихофізичний стан людини, як і деякіжести і міміка, не входять у підсистемумовної комунікації і можуть відбуватисянавіть без участі мови, несупроводжуватися мовними актами, отже,вони функціонально незалежні від мови,тому і не розглядаються як засобипаралінгвістики.

2. КІНЕСИКА

347

Для позначення особливої дисципліни,яка вивчає семіотику рухів тіла,найчастіше вживається термін “кінесика”.

Початок науковому вивченню кінесики,по суті, був покладений Ч. Дарвіном, якийфундаментально дослідив питання зв'язкуміж походженням мови та розвитком жестів іміміки. Уже в ХХ столітті було багатопраць, присвячених вивченню невербальноїкомунікації.

Паралінгвістична кінесика можерозглядатися як деяка частина вербальноїкомунікації, властивій лише людині, і вонаповинна бути виділена як особлива частина“кінесичної” поведінки людини.

Можна припускати, що постійнийсупровід звуку різноманітними жестами бувспоконвічним і завжди залишається длялюдини невід'ємною частиною комунікації.Різноманітними можуть бути протягомісторії розвитку мови тільки їхнєспіввідношення і взаємодія. Якщо дляпочаткового стану антропоїдів кінематичнамова могла являти собою дійсно деякузнакову систему спілкування, то утвореннямови замінило собою стару систему,витіснивши першу як систему спілкування.

348

Те ж саме порівняння сучасної мовноїсистеми людини з різноманітними видамибіологічного спілкування всіх істот, крімлюдини, може мати сенс тільки як віддаленааналогія. У зв'язку з утворенням звуковоїмови як єдиної системи спілкування людинивсі інші види спілкування відмерли яксамостійна система і перетворилися удодаток до тотальної системи вербальноїмови.

Багато дослідників указували на те, щолюдина як біологічний вид зберігає в собіознаки тваринного характеру й у системізасобів комунікації (тактильна, візуальна,навіть хімічна системи), але всі ці форми,по-перше, існують у людини одночасно зізвуковою мовою, а по-друге, ніколи його незаміняють. Крім того, жестова система,наприклад, людини, не мають іконічногохарактеру, – вона абстрактна йуніверсальна на противагу дії сигналізаціїу тварини, визначальної чисто конкретноїповедінки особи.

Не можна не погодитися з тим, щонемовні комунікативні системи людини єпідпорядкованими, вторинними системами,але, незважаючи на найрізноманітніше їхнєпоходження, вони за своєю функцією лише єдодатком до мови, використовуються мовою і

349

декодуються за допомогою мови. Цяобставина дає підставу не вважатизазначені системи самостійними, бачити вних структурно організовану систему, а недопоміжні засоби, використовувані звуковоюмовою. У цьому значенні всіпаралінгвістичні засоби можуть бутиоб'єднані тільки за своєю функцією, тобтоза функцією участі у формуванні інформаціїмовного висловлювання, а не за своїмматеріальним статусом. Ті самі матеріальніформи “немовної поведінки” (nonverbalbehavior) людини, з одного боку, повиннірозглядатися паралінгвістикою, а з іншого– будь-якою іншою галуззю науки(наприклад, генетикою і т.д.). З цьогопогляду, наприклад, вивчення жестів можнапроводити в аспектах: біологічному,культурно-історичному, етнографічному іпаралінгвістичному.

Більш детальний опис видів рухів тіламожна дати в зв'язку з тією або іншоюпоставленою метою. Для лінгвіста важливо,проте, у всіх цих випадках проводити чіткумежу між паралінгвістичною і біологічноюфункціями цих засобів.

2.1. Жести у системі невербальнихзасобів комунікації

350

Поряд із широким ситуаційнимпаралінгвістичним контекстом уснеспілкування широко використовує типізованіфізичні прояви мовця, спрямованими наорієнтацію слухача однозначно сприймативисловлювання. До цих засобів належатьнасамперед жести і міміка. До жестівналежать різноманітні рухи тіла, тобтокінесика, а до міміки – вираз обличчямовця.

Слово “жест” запозичено з французькоїмови, а у французькій мові це словоуспадковано з латинської мови: gestusозначає “постава, поза, рух тіла”.

Значення окремого жесту коливаєтьсявід цілого повідомлення до позначенняокремого звуку. Мова жестів засвідчена ународів первісної та розвинутої культури,в умовах багатомовності (в індіанцівПівнічної Америки), природної німоти (моважестів глухонімих) та штучної (мова жестівцистерціанців, жінок у деяких місцяхКавказу). Жестами американські індіанцімогли переказувати повідомлення на доситьзначні відстані в межах видимості, але замежами чутності. В їхній кінетичній мовіобразних та вказівних знаків були такожумовні знаки, за допомогою яких можна булопередавати власні імена та назви.

351

Антропологи виявили, що людське тіломоже набувати до тисячі найрізноманітнішихстійких поз, значна частина яких має чітковиражене комунікативне призначення. Міміката жести підсилюють інформацію, а інодістворюють певний підтекст, навітьантонімічно переосмислюють сказані слова,таким чином ілюструючи відому сентенцію,що мова дана для того, щоб приховуватисвої думки. Не слід випускати з уваги йте, що у спонтанному мовленні, коли важкопідшукати потрібне слово, його заміняютьжестом. Якщо, наприклад, запитати, що такекручені сходи або брижі, будь-яка людина,навіть дуже обдарована в мовному плані,мимовільно починає рукою зображати спіральабо кистю руки в горизонтальному положенніпохитувати пальцями.

Мовознавці зрозуміли важливість мімікиі жестів у спілкуванні, особливо якщоврахувати, що вони мають і національнуспецифіку; це засвідчується створеннямостаннім часом словників жестів і міміки.

2.2. Види жестівЗа своєю роллю в комунікації

виділяються дві групи жестів: жестизнакові (що мають як план вираження, так іплан змісту) і жести незнакові. Розглянемо

352

спочатку використання у мові жестівнезнакових – ритмічних і емоційних.

2.2.1. Ритмічні жести Підкреслення ритмічного малюнка

висловлювання – найважливіше амплуа жестув розмовній мові. У лінгвістичнійлітературі справедливо відзначаласяподібність ролі жесту з роллю інтонації ворганізації висловлювання. Точніше кажучи,жест частково дублює інтонацію, робить їїнаочною в буквальному значенні слова –виділяє певні мовні синтагми, зазначаєїхні межі, вказує на прискорення абоуповільнення темпу мовлення, підкреслюєлогічний наголос (центр інтенсивності).Усупереч заданій інтонації людина вприродній ситуації жестикулювати не може:і кинесика жесту, і кинесика нашоїартикуляційної бази підпорядковуються вмомент мовлення єдиному моторному центрумозку, єдиному імпульсу. Оскільки у мовцявідбувається співкоординація тонкихартикуляторних рухів, необхідних длявироблення звуків мовлення, і динамічнихрухів, виконуваних руками, то це створюєритмічну єдність усіх засобів комунікації.

Ритм висловлювання в розмовномумовленні – рівномірне чергуванняприскорення й уповільнення – створюється і

353

підкреслюється повторенням однотипноїінтонеми і – одночасно – повторенням тогосамого жесту в одних випадках іпереключенням на новий тип інтонеми івідповідно новий тип жесту – в інших. Усеце і створює картину рухливої гриприскорень і уповільнень, напружень іослаблень у розмовному мовленні. Ритможестпідкреслює також комунікативно-значущечленування мовлення.

Монотонність ритму прекрасно передаєодноманітне погойдування головою абоскандоване погойдування ребром долоні.Певні інтонаційно-синтаксичні структуриприродніше провадяться і легшесприймаються за участю в акті мовленняжесту. Такою є конструкція перелічення.Сама структура фрази при переліченні –повторення однорідних в інтонаційномувідношенні відрізків – викликає потребупідтримати динамічну структуру фразидинамікою жесту. При переліченні нібивключається наш внутрішній метроном – імовець виявляє хід цього своговнутрішнього часу жестом.

Ритможест – це сигнал, додатковийсуперсегментний засіб для організаціївисловлювання. Характерно, що за ним нелише не закріплений якийсь певний зміст,

354

але немає, як правило, і фіксованогомалюнка жесту. Ідеальний випадокритможесту – скандування долонею руки(ребром її), але цю саму функцію можевиконувати й інший жест, наприклад, рухруки, стиснутої в кулак, або що описує уповітрі пальцем півколо, або що-небудьтретє, четверте... Суттєве тут одне – самаритмізація руху, подвоєння, потроєння іт.д. того самого руху в заданому темпі.Ритм може відбивати і рука, що набулаположення для виконання якогось жесту-знаку; при цьому в одному жестісполучається дві функції.

2.2.2. Емоційні жести Жести подібні до інтонації й щодо

передачі емоційних відтінків мови. І тутвони виконують роль дублерів відповіднихінтонаційних конструкцій: неможливопередати той або інший емоційний стантільки жестом (тільки мімікою – можна),але у по'єднанні з мовним текстом – хоча бтільки з вигуком – такий жест посилюєзадану інтонацією експресивність.

У жесті емоція одержує “матеріальнуточку опори”. Жести підкреслюютьздивування, прикрість, захоплення,радість, висловлюючи ставлення мовця дозмісту повідомлення. Емоційний жест

355

“читається” відповідно до міміки особи йінтонації мовлення.

Емоційні жести є дуже індивідуальними,користування ними багато в чому залежитьвід навичок і темпераменту мовця. Повні,енергійні жести свідчать про афектованістьлюдини і зазвичай не рекомендованіетикетом.

Можна перелічити декілька найбільшусталених жестів, що названі й у мовнихфразеологізмах. Наприклад: “сплеснутируками” (радість, захоплення); “розвестируками” (досада, здивування); “похитатиголовою” (несхвалення); “схопитися заголову” (розпач); “відмахнутися (рукою)”(незгода); “бити себе в груди” (каятися;невдоволення собою). У ролі емоційногопідсилювача особливо поширений короткийнапружений рух головою. Жест, щосимволізує для всіх носіїв мови певнугрупу почуттів, спроможний передати великуабо меншу напруженість емоцій, які мовецьвкладає у висловлювання.

Деякі жести емоційного плану стаютьзнаками. Так, рух відмахування рукою можебути самостійною реплікою в діалозі. Уцьому випадку в одному жесті сполучаютьсядва різних плани – інформаційний іемоційний.

356

2.2.3. Жести-знаки Серед жестів, які безпосередньо

пов'язані із передачею інформації й якімають план змісту, виділяються жестивказівні, образотворчі (іконографічні) ісимволічні (наприклад, див. мал.).

2.2.4. Вказівні жести Функція вказівних жестів полягає в

тому, щоб виділити якусь частину просторунавколо мовця. Зазначити можна простопоглядом, кивком голови, але вказівкарукою буває найбільш точною і конкретною,і тому зазвичай у багатьох ситуаціяхперевага надається їй.

В основі вказівного жесту лежить рухруки, що визначає потрібний напрямок щодоякоїсь нерухомої осі. При скороченій форміжесту активну роль можуть відіграватифаланги пальців щодо нерухомої кисті; прибільш повній формі – кисть щодопередпліччя і, нарешті, вся рука щодотулуба. Етикет забороняє “показуватипальцем” (вказівним), особливо на людину.Але вказівка на малий предмет, наприклад,на слово в рядку, за допомогою вказівногопальця не є відступом від “правил доброготону”.

Мова жестів Північної Америки йАвстралії: 1-сонце, 2-блокгауз, 3-4-дощ,

357

5-обмін, 6-7-дружба, 8-продаж, 9-дим, 10-дерево, 11-кажи правду, 12-13-намет, 14-гроші, 15-ведмідь, 16-верхи, 17-заперечення, 18-кінь, 19-судина, питво,20-антилопа.

Вказівні жести в мовленнісупроводжуються зазвичай вказівнимизайменниками: Ми туди (жест) ідемо?; На цеот (жест) подивися//; Вона вже доросламені досюди (жест)//; Тобі який клей?Такий (жест) хочеш? Вказівний жест цілкомрозуміється лише в мовному контексті.Деякі вказівки взагалі можна зрозумітилише в зв'язку з певною системою уявлень,із “картиною світу”, відбитою в мові.Наприклад, якщо людина вказує на груди –зліва, де серце, говорячи: “У нього отут(жест) нічого немає”, – це рівнозначновиразу “у нього немає серця” (упереносному значенні). Аналогічною євказівка на голову, якщо хочуть сказати,що людина не занадто розумна.

У випадках, коли скористатися словомне можна з тих або інших ситуаційнихпричин, вказівка на предмет може міститинатяк на цілу ситуацію. Вказівка нагодинник (або місце на руці, де носятьгодинник), як правило, означає нагадуванняпро якийсь домовлений термін.

358

2.2.5. Образотворчі жести В образотворчого жесту завжди є

реальний прототип, особливості якогонамагається передати той, хто жестикулює.Самі можливості зображення різних об'єктіврізноманітні. Це пов'язано насамперед ізтим, чи є об'єктом зображення сама людина(його зовнішні дані, пози, дії, а такожміміка) або щось поза людиною (розмір іформа різноманітних предметів, їхній рухабо положення в просторі). Імітаціяповедінки людини – це найменш умовна сфераневербальної комунікації, проте зазвичай“зображення” відрізняється від точногокопіювання, що потрібно, наприклад, уситуації навчання. При зображенні частовибирається найбільш виразний елемент дії,що робиться представником усієї дії.Наприклад, у друкування на машинці входитьціла серія дій, але зображується, якправило, лише вистукування пальцями.Характерним є й експресивне посилення взображенні.

За умовами вжитку образотворчі жестичасто перебувають у додатковому розподіліз вказівними. За наявності предмета, проякий іде мова, на нього можна вказати. Зайого відсутності часто виникає потребаописати його. Зокрема, використовуючи

359

образотворчий жест. І той, і інший жестможе бути в тексті сполучений іззайменником. Різниця між показати ізобразити, тобто між вказівкою на предметі зображенням його властивостей, лежить усамій основі протиставлень цих жестів.Проте за допомогою вказівки у визначеномумовному контексті в повідомлення можнавключити і дані про ознаку предмета, утому числі непросторову, тоді якзображенню піддаються лише зовнішніконкретні ознаки.

2.2.6. Жести-символи За особливостями своєї знакової будови

образотворчі жести протиставлені жестам-символам – третьому типу жестів. Навідміну від образотворчого жесту, що несев собі конкретне повідомлення проконкретні зовнішні ознаки предметів, жест-символ зазвичай має абстрактний зміст. Вінлише традиційно приписується певному жестуі тому розуміється в межах одногоколективу (у загальному випадку – унаціональних межах). Добре ілюструєрізницю між образотворчим і символічнимжестами різниця між піктографічним таідеографічним письмом: жест образотворчий– піктограма, жест символічний-ієрогліф.

360

Серед умовних жестів-символів назвемонасамперед жести вітань при зустрічі іпрощанні.

Деякі жести-символи не допускаються довжитку етикетом і тому зазвичайсупроводжують промову грубувату,просторічну. Але водночас вони яскравоекспресивні і широковідомі всім мовцям.Це, наприклад, клацання пальцями по горлу– “випити вина”; постукати по чолу ічомусь твердому – “тупість”; покрутитипальцем біля скроні – “розумованеповноцінність” і т.п.

2.3. Роль жестів у виникненні звуковоїмови

Як показує розгляд гіпотез походженнялюдської мови, всі філософи тапредставники різних наук підкреслювалиособливу роль у становленні людськоїсвідомості і звукової мови “кінесичноїмови” – мови жестів і пантоміми. Про цесвідчать, зокрема, спостереження надспілкуванням племен.

Мова жестів спостерігається у багатьохплемен. У австралійського племені арандавідомо близько 450 різноманітних жестів,які не лише вказують на конкретніпредмети, але й позначають загальніпоняття. Мова жестів у аранда, як і в

361

інших племен, доповнює звукову ізастосовується в особливих випадках.

Про роль жестів у виникненні людськоїмови писали дослідники, що притримувалисярізних теорій походження звукової мови.Так, В. Вундт (1832-1920), прихильниквигукової теорії, вважав, що спочаткуіснували дві мови – мова жестів (рухи рукі обличчя) та мова звуків (рухи язика ігуб). За допомогою звуків виражалипочуття, за допомогою жестів – уявленняпро предмети. Рукою та мімікою виражалидозвіл і заборону, наказ і прохання,загрозу та радість.

Жестикуляція – явище історичне тасоціальне. Деякі риси жестикуляції іміміки людини нагадують рухи тварин, прощо ще писав Ч. Дарвін, зокрема у праці“Вираження емоцій у людини і тварин”(1872). Поступово примовленнєважестикуляція починає відігравати різнуроль у різних народів.

У ході еволюції людини звукова мовавсе більше і більше вдосконалюється, амова жестів починає відігравати все більшдопоміжну роль. Жести є менш зручними, ніжзвук: їх не видно вночі, ними не можнакористуватися, коли руки зайняті роботою.Звукові сигнали могли удосконалюватися як

362

за рахунок диференціації звуку, так і зарахунок складення звукових сигналів.

Ще більше на виникнення звукової мовивплинула пантоміма. Стародавні драматичнівидовища відображали ті моменти реальноїситуації, які сприймалися з більшимемоційним хвилювання, відображаючирадість, відчай, жах і т.п. Г. В. Плехановзазначав, що танці та пісні відображалиполювання, відтворювали сцени битви.Мистецтво було вплетено у виробництво,було його безпосереднім образом.

З часом ігрові ситуації сталипротиставлятися реальним, із синкретичногодраматичного дійства виділяються танці,пісні та мова. “Звуковий супровід” (пісніта вигуки) був частиною зображеної події;у результаті скорочення пантоміми звукистають символами і всієї ситуації, і їїокремих елементів. Мислення та свідомістьуже виражається словами-реченнями, азгодом і лексико-граматичними значеннямислова.

3. ІНШІ НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ КОМУНІКАЦІЇ

Існують і принципово інші засобиперевтілення мови, коли остання копіюєтьсябільш-менш точно, стаючи в результаті

363

вираженою не в послідовності фонем, а впослідовності інших елементів – оптичнихабо звукових. За першим прикладом немаєнеобхідності ходити далеко. У даний моментперед вами письмовий текст, що є не щоінше, як найточніше зображення мови. Саметому той засіб письма, яким микористуємося, і називається фонетичним. Уньому кожному елементарному звуку мови(фонемі) відповідає один-єдиний графічнийелемент – буква, або графема.

Найбільш послідовними в цьому планібули античні греки.

У своєму розвитку фонетичне письмо –як найадекватніше зображення живої мови –пройшло довгий шлях. Спочатку людинамагалися зобразити свої думки, малюючипослідовну низку малюнків, кожний з якихвідповідав певному предмету або явищузовнішнього світу. Це так званепіктографічне письмо, зразки якоготрапляються і сьогодні у народів, що немають власної писемності. Малюнки-піктограми поступово спрощувалися,стилізувалися і перетворювалися, такимчином, в умовні знаки, кожний із якихпозначав окреме слово. У найбільш повномувигляді таке словесне, або ідеографічне,письмо зберігається вже майже 4000 років у

364

китайській культурі. Повний словниккитайської мови містить близько 50 000ієрогліфів, причому малюнковий характердеяких із них помітний ще й сьогодні. Невсі слова вдасться зобразити за допомогоюодного-єдиного значка. Тому, наприклад,поняття “співати” позначаєтьсястилізованими малюнками рота і птиці,поняття “слухати” – зображенням вуха,зверненого до відкритих дверей, поняття“сварка” – фігурками двох жінок. Цілкомочевидно, що знаки ідеографічного письма –ідеограми, ієрогліфи – не можуть служитидля графічного зображення звуків мови. Цестає зрозумілим при порівнянні цифр, що є,по суті, ідеограмами, і словесногопозначення чисел. Наприклад, цифра 7позначає поняття “сім”, але нічого неговорить про звучання слів “сім” “seven”,“sieben”.

Всяке письмо, і фонетичне зокрема, єзручним сурогатом мови в тих випадках,коли є необхідність надовго зафіксувати,ніби “законсервувати” сказане. Великітвори літератури і видатні здобутки наукине могли б зберегтися для сучасників інащадків, якби вони не були переведені уформу рукописного або друкарського тексту.Фігурально висловлюючись, писемність

365

спроможна передавати мовні повідомлення,долаючи найскладнішу перепону – перепонучасу.

3.1. Мова прапорівПоки не були винайдені ці технічні

засоби зв'язку, людина успішнокористувалася і більш простими засобамитрансляції повідомлень на відстані. Деякі зних збереглися і досі. Візьмемо хоча бсигналізацію прапорцевим семафором, що досівикористовується у флоті. Тут кожнеположення рук сигнальника відповідає однійбукві або, якщо дивитися глибше, – однійфонемі мови. Таким чином, можна транслюватимовне висловлювання за допомогоюелементарних візуальних сигналів. Переднами повний аналог фонетичного письма.

Проте за швидкістю передачі текступрапорцевий семафор дуже сильнопоступається можливостям живої мови. Цимзасобом неможливо передавати більш ніж 60-70 знаків за одну хвилину. А це приблизнов 25 разів повільніше, ніж швидкістьобміну повідомленнями за мовногоспілкування співрозмовників.

Ця обставина недвозначно відбилася напрактиці використання ще одного засобуоптичної сигналізації на відстані. Крімпрапорцевого семафора, в усіх флотах світу

366

використовується так званий прапорцевийкод. Існує і міжнародний код цього типу, вякому, крім декількох прапорів зособливими спеціальними значеннями, є 26“літерних” прапорів. Кожній літерілатинського алфавіту відповідає прапорпевної форми і малюнка. Таким чином, можнаскласти комбінацію прапорів, що відповідаєбудь-якому найскладнішому висловлюванню.Проте цей засіб є дуже малоефективним,тому що він не забезпечує необхідноїшвидкості передачі і дешифруванняповідомлень. Тому у більшості випадківвикористовуються одно-, дво- ітрипрапорцеві сигнали, у яких кожнийпрапор або їх комбінація відповідаютьцілій фразі.

Для шифрування і розшифровуваннявикористовуються спеціальні кодові книги.Наприклад, сполучення літерних прапорів Nі C позначає: “У мене складнощі, і япотребую негайної допомоги”; сполучення P,C і I розшифровується так: “Ви зіткнетесяз великими труднощами при проході в районімису такого” (для передачі географічнихназв існують особливі кодові комбінації).

3.2. Мова свистуІндіанці мазатеко імітують тональний і

ритмічний малюнки своєї звичайної мови за

367

допомогою свистів чотирьох різнихтональностей.

Деякі труднощі, природно, виникають утих випадках, коли декілька слів звичайноїрозмовної мови мають однакову кількістьскладів і подібний тональний малюнок.Такими, зокрема, є власні імена,запозичені індіанцями від іспанців(наприклад, Модесто, Густаво, Рікардо іт.п.). Тут правильне розуміння свистовоговисловлювання багато у чому залежить відтого безпосереднього контексту, у якомуведеться розмова.

Ця мова на відміну від звичайної мовидостатньо ефективна лише в такихконтекстах, суть яких цілком очевидна дляобох співрозмовників, і де загальнікультурні навички і традиції народузначною мірою визначають зміствисловлювань. Тому і сфера застосуваннясвистової мови, як правило, обмежуєтьсяпорівняно небагатьма, достатньоспецифічними ситуаціями.

Насамперед використання мови свисту єв мексиканських індіанців привілеємчоловіків. Жінки хоча прекрасно розуміютьїї (і навіть нерідко відповідають словамина свистову фразу), самі ніколи непересвистуються з іншими жителями селища.

368

Чоловіки користуються свистовою мовою абодля передачі повідомлень на великувідстань, коли звичайна мова не може бутипочута, або ж при сторонньому, якщо той незнає мови свистів і не повинен зрозуміти,про що говорять господарі. Хлопчики, щопочинають свистіти раніше, ніж навчатьсяговорити, можуть пересвистуватися один ізодним при гостях, зайнятих своїмирозмовами. При цьому дитячий свистовийдіалог не порушує бесіди дорослих.

Якщо ми покинемо Мексику іперенесемося на 8 тис. км до сходу, тоопинимося на острові Ля Гомера. Люди, щонаселяють цей невеличкий острівецьКанарского архіпелагу, також користуютьсясвистовою мовою “сільбо”, що за своїмхарактером принципово відрізняється відмови свистів у мексиканських індіанців.Щоб зрозуміти сутність цієї різниці,необхідно пригадати, що людське вуховідрізняє один від одного значущі звукимови, або фонеми, орієнтуючись наспектральний склад декількох резонанснихчастот (формант), характер яких унікальнийдля кожної фонеми.

Для надійного розпізнавання голоснихдля слухового аналізатора, очевидно,бажана інформація про частоти трьох перших

369

(найбільш низькочастотних) формант, але вдеяких випадках розпізнавання може йти іза двома формантами. Що ж стосується мовисвисту “сільбо”, то тут кожний стильзвичайної розмовної мови кодуєтьсясвистом, що відповідає за частотою єдиній,першій форманті тієї голосної, щоміститься в цьому складі. Зрозуміло,надійність розпізнавання при цьому сильнознижується. Але від цього засобукомунікації і не потрібно занадто багато.У результаті такий засіб кодування мовивиявляється цілком порівнюваним із тим, щовиробили індіанці.

3.3. Мова музичних інструментівПринципи перекодування мовних

висловлювань у звуки іншої природи можутьбути, як виявилося, ще простішими.

У негрів банту з трибиоломбо, щоживуть у Центральної Африці, існуєсвоєрідна гра. Гостя, що приїхав здалеку іне знайомий зі звичаями оломбо, запрошуютьу велику хатину або на галявину і просятьйого надійно заховати який-небудь предмету будь-яке, ним самим обране місце. Прицьому присутніми є декілька членівплемені, один із яких тримає в рукахнезвичну двострунну гітару.

370

Потім усі присутні розсідаються посвоїх місцях, а хтось із них запрошує щеодного чоловіка, що до цього не бравучасті у грі. Він, природно, не знає, щосаме сховав гість і де захована ця річ,але повинен проте розшукати її. У своїхпошуках ця людина орієнтується винятковона звуки, що один із учасників гри творитьзі своєї двострунної гітари.

Музикант використовує не всіможливості свого інструмента –доторкаючись лише до однієї струни гітари,він відтворює тільки дві контрастні ноти,які складуються в короткі музичні фрази. Іпротягом двох-трьох хвилин запрошена зіншого кінця села людина без усяких зусильзнаходить захований предмет.

Принцип перекодування мови в звук,відтворений гітарною струною, виявляєтьсятим самим, що й у свистовій мові мазатеко,з тією лише різницею, що в оломбо для цієїмети використовуються не чотири тони, аусього лише два. Ці прості музичні фразиперекладаються на мову оломбо в такийспосіб: “Йди назад”; “Це (шукана річ)залишилася за тобою”; “Не зроби помилки!”і т.д.

У народів оломбо, топоке, келе, комо,мба й інших, що населяють ліси Конго,

371

основним засобом передачі повідомлень навідстань служать різноманітні гонги. Такийгонг має дуже мало спільного з барабаном.На відміну від барабана, що дає звукиоднакової висоти, гонг улаштований такимчином, що з нього можна легко отриматизвуки двох або більше тонів.

Які ж повідомлення можуть передаватисяза допомогою гонга, і чи є межа їхнійрозмаїтості й складності? У колекціївисловлювань мовою гонга налічуєтьсяблизько 170 фраз. Усі ці висловлюванняможна поділити на шість основних тем:назви предметів і тварин; сповіщення проважливі події в житті села (скликання натанці, на спортивні змагання, повідомленняпро народження дитини – зокрема, пронародження двійні, про одруження, смерть,загрозу епідемії і т.д.); спеціальнісигнали, що потребують уваги й пильності;назви сіл; імена людей; менш важливісигнали, приурочені до таких ситуацій, якскликання людей у село при загрозі сильноїзливи.

Чудова властивість мови гонга саме утому і полягає, що трансляція слова вньому практично завжди замінюєтьсятрансляцією цілої фрази. Використаннятаких стійких зворотів мови дозволяє мові

372

гонга вирішити дуже важливе завдання, щовиникає завжди, коли необхідно передатидеяке важливе повідомлення на великувідстань. Щоб необхідна інформація десь незагубилася (за рахунок втрат, неминучих убудь-якому каналі зв'язку), повідомленняповинно мати певну частку надлишковості. Урозмовній мові ця надлишковістьзабезпечується тим, що слова, як правило,відрізняються один від одного не за одним,а за декількома звуками. Декількомалітерами різняться вони й у рукописномуабо друкарському тексті.

У мові гонга використовуються й іншізасоби підвищення надлишковості тексту і,отже, надійності їхнього дешифрування.Найбільш звичайний шлях для цього –подвоєння назв за рахунок використаннярізних синонімів того самого поняття.Наприклад, звістка “новини” передається вкеле двома словами: “мболи санго”, щоозначає попросту “новини, новини”. У мовігонга народу оломбо слово “олія”транслюється так: “соко майна” (“пальмоваолія, пальмова олія”). Щоб повідомитислово “риба”, сигнальник вистукує підрядназви двох різних видів риб.

Подібно до писемності, яка в історіїмови виявляється більш консервативною, ніж

373

розмовна мова, мови гонга можуть зберігатиу собі висловлювання, що зникнули зповсякденного лексикону племені. Цяобставина важлива тим, що через своюбезсумнівну старожитність і дуже жорсткутрадиційність мова гонга може дати присвоєму ретельному вивченні багато чого длярозуміння історичних шляхів розвитку іперетворення розмовної мови африканськихнародів, що не мають писемності.

Схожі музичні і сигнальні інструментиіснують також у багатьох інших районахземної кулі. Етнографи знаходять їх ужителів багатьох архіпелагів Океанії(Фіджі, Нові Гебриди, Соломонові острови,острови Кука), на Новій Гвінеї, в Ассамі,в індіанців Еквадору і Перу. Мабуть, такіж гонги існували й в ацтеків Мексики.Подібно до африканських гонгів ціінструменти можуть використовуватися і длятанців, і з метою сигналізації.

3.4. Мова вигуківПерекодування розмовної мови в

послідовності звуків різного тону можебути досягнуто не лише за допомогою свистуабо музичних інструментів. Виявляється,існує набагато простіший засіб. Мова йдепро так звану “мову вигуків”, дужепоширену в уже згадуваних племен банту. Ця

374

мова, по суті, не відрізняється принципововід мови гонга. Послідовність звуків двохрізних тонів передається в “мові вигуків”просто двома різними складами, які людинавідтворює за допомогою вокальних засобів,використовуваних нею у звичайній розмовніймові. Основою для передачі повідомлень тутслугують ті самі звороти і висловлювання,з яких побудована мова гонга.

Склади низької тональності передаютьсявигукуванням складів “ке” і “ле”,високотональні склади – звукосполученнями“ки” і “чи”. За рахунок невеличкихрозходжень у звучанні складів “ке” і “ле”,з одного боку, а також “ки” і “чи” – зіншого – змінюється і ритмічна структурафрази, що викрикується. Так, двависловлювання з однаковою тональноюструктурою (“ботандалококо”-“каное” і“толаконделоко”-“ми будемо процвітати”)передаються різними сполученнями складів,що викрикуються: “кекекелекеке” і“келекелекеке”.

Отже, невербальні засоби комунікації –невід'ємна частина нашого життя. Чи можемоми, наприклад, розмовляти, нежестикулюючи? Напевне, ні. Спілкуваннястане ускладненим, адже міміка, інтонаціята жестикуляція посилюють, доповнюють

375

смисл мовлення та дають додатковуінформацію. Ще дві тисячі років томуЦицерон учив ораторів: “Усі рухи душіповинні супроводжуватися жестами, здатнимипояснити справи душі і думки: жести кистіруки, пальців, усієї руки, простягнутоївперед, ноги, що вдаряє об землю, особливоміміка очей; жести подібні до мови тіла,яку розуміють навіть дикарі та варвари”.

Невербальна комунікація є культурно-історичним і психологічним феноменомвнутрішньоособистісної природи, тіснопов'язаним із розвитком і становленнямособистості, її психічним станом івластивостями. Вона служить засобомоб'єктивізації, одним зі шляхів пізнаннялюдини.

Сучасні люди, вступаючи у взаємодію зіншими, спираються багато у чому наневербальні засоби комунікації. Наприклад,коли одна людина дає своє судження проістинність висловлювання іншої, основнимдля неї буде саме невербальна поведінкаостанньої. Чи люди, які вперше зустрілися,завжди звертають увагу насамперед назовнішність, манери, інтонацію тажестикуляцію один одного; іноді більшоюмірою, ніж на те, що обговорюється. Удеяких випадках можна навіть казати про

376

вербальний компонент невербальногоспілкування. Так, іноді людина навмисноповідомляє іншій деяку вербальнуінформацію з метою побачити їїбезпосередню реакцію.

Сучасна лінгвістична наука не визнаєавтономії невербальних засобівкомунікації, називаючи їхпаралінгвістикою. У той самий часлінгвісти визнають пріоритет невербальнихзасобів комунікації у становленні людинимовної, зазначаючи, що в культурно-історичному розвитку під натискомдосконаліших засобів вербальногоспілкування вони втратили свою першість іперетворилися у додаток до мовлення.Жестова мова знаків розвивається івдосконалюється всередині суспільства,переважна більшість членів якого володієнайефективнішим засобом пізнання світу такомунікації, яким є наша звукова мова. Іхоча жестова мова відіграє надзвичайновелику роль у людському спілкуванні, немаєжодних сумнівів у тому, що без впливу вжеіснуючої високорозвиненої культури і тіснопов'язаної з нею звукової мови жестовамова знаків не змогла б стати тим, чимвона є сьогодні.

377

Отже, система невербальних засобівкомунікації є найпростішою інайекономічнішою системою, що усуває зайвіформальні засоби та дозволяє досягтиоднозначності комунікації за умовузагальненого та полісемантичногохарактеру власне мовних засобів.

СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. Аленикова С. Язык жестов // Наука и

жизнь. – 1985. – № 7. – С. 143-147.2. Андрианов М.С. Анализ процессов

невербальной коммуникации какпаралингвистики // Психологическийжурнал. – 1995. – Т. 16. - № 5. –С. 115-121.

3. Білецький А. О. Про мову імовознавство: навч. посібник длястудентів філол. спец. вищ. навч.закладів. – К.: АртЕк, 1997. – 224 с.

4. Большая Советская Энциклопедия. – Т.20. – Москва, ОГИЗ РСФСР, 1932.

5. Кодухов В. И. Введение в языкознание:учеб. для студентов пед. ин-тов поспец. № 2101 ”Рус. яз. и лит.”. – 2-еизд., перераб. и доп. – М.:Просвещение, 1987. – 288 с.

6. Колшанский Г. В. Паралингвистика. –М.: Наука, 1974. – 81с.

378

7. Кочерган М.П. Загальне мовознавство:підручник для студентів філологічнихспеціальностей вищих закладів освіти.– К.: Видавничий центр “Академія”,1999. – 288 с.

8. Панов Е. Н. Знаки, символы, языки. –М.: Знание, 1980. – 191 с.

9. Земская Е. А. Русская разговорная речь/ отв. ред. Е. А. Земская. – М.:Наука, 1973. – 305 с.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 101. Яка наука вивчає НЗК?2. Що входить до фонаційних НЗК?3. Назвіть 4 аспекти вивчення інтонації

(за Мартіном).4. Які акустичні параметри інтонації для

вираження емоцій (гніву, смутку) встановив Леон?

5. Що таке кінесика? Що входить до її складу?

6. В яких аспектах можна проводити вивчення жестів?

7. Що таке жест?8. Які види жестів існують?9. Де використовується мова прапорів?

379

ДОДАТОК А(обов‘язковий)

ОСОБЛИВОСТІ ЕТИЧНОГО ЗВЕРТАННЯ

Мовленнєвий етикет – це набір абоспектр фраз, якими ми послуговуємося ущоденних ситуаціях: знайомства, звертання,вітання, прощання, подяки, співчуття,відмови, компліменту тощо. Діловий стильреалізується також в усній формі у діловихнарадах, публічних виступах, телефоннихрозмовах. На зборах, нараді, засіданнікафедри показником культури діловогомовлення є правильне називання головуючимпрізвищ тих, хто виступає.

Слово надається професору (-ові), (інженеру),(депутату).... А далі? Потрібна формадавального відмінка.

Називнийвідмінок

Давальний відмінок   чол. р. жін. р.1. Шевченко Шевченку, –ові Шевченко2. Сірик Сірику, –ові Сірик3. Миколаєць Миколайцю, –еві Миколаєць4. Лесів Лесеву Лесів5. Чернега Чернезі Чернезі

380

6. Яворський Яворському Яворській7. Ковалишин Ковалишину Ковалишиній8. Павець Павцю, –еві Павцю9. Швець Швецю, –еві Швець

Якщо виникає побоювання, чи правильноутворена форма давального відмінка, томожна використати інший варіант цьогоречення:

- зараз виступає професор Салій (називнийвідмінок);

- за ним виступатиме декан Ковалів(називний відмінок);

- готується до виступу інженер Сірик(називний відмінок).

При використанні фрази:- Підготуватися...(кому?) знову виникає

потреба у давальному відмінку.Усякі ділові контакти починаються

знайомством, яке здійснюється черезпосередника або безпосередньо. Прийнятовважати, що знайомство через посередникамає більш офіційний характер і зобов‘язуєнових знайомих вітатися один із одним,навіть якщо вони не будуть підтримуватизнайомства. Той, хто знайомить двох людейміж собою, повинен не лише назвати їхімена, по батькові й прізвища, а й посаду,звання та інші необхідні в цій ситуації

381

дані. Після знайомства розмову розпочинаєстарший за віком чи за посадою.

Фрази, якими користується посередник:– Я хочу познайомити вас з ...– Дозвольте познайомити вас з ...– Дозвольте відрекомендувати вам ...Без посередника:– Я хотів би з вами познайомитися.– Мені хотілося б з вами познайомитися.– Дозвольте з вами познайомитися.– Дозвольте відрекомендуватися.– Дуже приємно. Я радий з вами

познайомитися.– Дуже радий, що знайомство нарешті

відбулося.Вітання: - Добрий ранок. Доброго ранку.- Добрий день. Доброго дня.- Добрий вечір. Доброго вечора.- Добридень. Привіт.- Доброго здоров‘я. Моє шанування.- Радий вас бачити. Як справи? Здоров’я?- Дякую. Добре. Прекрасно.Прощання і побажання:- До побачення. Бувайте здорові.- На все добре. Добраніч. До завтра.- До швидкої зустрічі. Прощавайте.- Ідіть здорові. Щасливої дороги. Хай

щастить.

382

- В добру годину. З Богом.Виходячи ненадовго:- Я не прощаюсь. Ми ще побачимось.- До вечора. До зустрічі.Прохання – подяка:- Прошу вас ... Будьте люб’язні ... Будь ласка ...- Дозвольте ... Мені хотілося би попросити

Вас ...- Чи можу я попрохати Вас ...- Вам не важко буде ... Чи не могли б Ви ...- Добре, що ми про все домовилися.- Дякую за цінні поради, за нову інформацію.- Дякую, що вислухали мене.- Дякую, що знайшли час зустрітися зі мною.Категоричне прохання:- Я попросив би вас ...- Прошу. Будьте ласкаві.- Цілком можливо. Спробуємо.Прохання-відмова:Відмова потребує значно складнішої

формули:– На жаль, не можу ...– Мені дуже шкода, але ...– Шкодую, що не зміг ...– З задоволенням би, але ...– Охоче, але ...– Мені незручно відмовляти, але ...– Я радий би дозволити, але ...При цьому можна дати пораду:

383

– Дозвольте порадити Вам ...– Дозвольте дати Вам пораду ...– Я порадив би Вам ...– Чи можу я дати Вам пораду ...– Може, Вам слід було б ...Якщо не почули сказаного:– Пробачте, що Ви сказали?– Прошу!– Пробачте, я не почув Ваших останніх слів.Формули пробачення:- Пробачте! Вибачте! Даруйте!- Прости мені. Друже! Я хочу попросити у вас

пробачення.Формула: Я вибачаюсь! – помилкова.Подяка:– Прийміть мою щиру вдячність ...– Дозвольте висловити Вам подяку ...– Дуже вдячний за Вашу турботу ...– Щиро вдячний і зворушений Вашою увагою .. – Це дуже люб’язно з Вашого боку. Спасибі ...– Не знаю, як Вам і подякувати ...– Спасибі, Ви дуже люб’язні ...– Дякую. Ви так багато зробили для мене!– Спасибі. Я Вам так зобов‘язаний!– Як же мені віддячити за Вашу допомогу?

Спасибі Вам велике.Співчуття:– Прийміть моє найщиріше співчуття:– Дозвольте висловити Вам ...

384

– Прошу прийняти мої найщиріші ...– Я хотів би висловити Вам ...– Я розумію Ваше горе.– Я сумую разом з Вами.– Дякую за співчуття!Комплімент:– З тобою так цікаво розмовляти!– Ти сьогодні так чудово виступив!– Приємно бачити, як Ви посвіжішали,

відпочили ...– Дякую за комплімент. Це Вам тільки так

здається.– Спасибі, Ви явно перебільшуєте!– Я радий це чути.– Мені приємно почути це від вас.– Те саме можу сказати про Вас.Телефонна розмоваЦе один із видів усного мовлення.

Службова телефонна розмова складається зтаких компонентів:

1) момент встановлення зв’язку;2) виклад справи;3) заключні слова, знак, що розмову

закінчено.1. Початкові фрази у службовій розмові

повинні вказувати не лише на те, щозв’язок між сторонами встановлений: Алло – Яслухаю! Вас слухають, але й визначити цісторони. Службова особа, знявши трубку,

385

називає прізвище або місце роботи:Кафедра. Бухгалтерія. Секретаріат. Той,хто починає розмову, називає своєпрізвище, ім’я по батькові, а такожустанову чи особу. Від чийого імені вінговорить. У відповідь теж називають себе йустанову або себе й свою посаду. При цьомусторони вітаються.

Якщо ініціатор розмови не впевнений управильності набраного номера, вінпослуговується формулою: Пробачте, цесекретар ректора? Пробачте, це СвітланаОлексіївна? Якщо ви помилились номером,припиніть розмову словами: Пробачте, цепомилка. До речі, якщо до вас подзвонилипомилково, не треба сердитись і ображатилюдину на другому кінці міста чи країни.

Якщо хочуть розмовляти не з тим, хтовзяв трубку, кажуть:

– Добрий день. Чи можу я попросити дотелефона Миколу Петровича?

На це відповідають:– Добрий день! Одну хвилину, я зараз передаю

трубку.Або:– Прошу зачекати.Або:– На жаль, Микола Петрович вийшов, буде о

третій. Чи можу я йому щось переказати?

386

Або:– Є його колега (заступник). Будете

розмовляти?Ось фрази на ознаку особливої

ввічливості:– Чи можна попросити...– Чи не можна покликати...– Ви можете покликати...– Чи не важко попросити...В офіційному звертанні по телефону

неприпустиме: "Мені Петренка" безпривітання, "будь ласка" чи "прошу", безпосади або імені по батькові.

Існує й ряд ввічливих форм відмови:– Вам не складно буде зателефонувати ще

раз?– На жаль, його немає, ви не змогли б

зателефонувати через годину?2. Для викладу справи слід добирати

короткі фрази, які легше сприймаються наслух. Крім того, слід пам’ятати, що довгітелефонні розмови формують у людей мовнунечіткість, неділовитість фрази.

Розмова по телефону не повиннаперетворюватись у монолог: викладаючибагатоаспектне питання, слід передаватиінформацію частинами, щоб міг включитисяспіврозмовник.

387

3. Ініціатива закінчення розмовиналежить, звичайно, тому, хтопотелефонував, але якщо співрозмовникзначно старший за віком або службовимстановищем, слід дати можливість закінчитирозмову йому. Розмову закінчує старший,але при всій віковій чи службовій відстаніміж співрозмовниками вони однаково повиннівживати обов’язкові формули ввічливості:Добрий день! Прошу! Будь ласка! Будьте люб’язні!Пробачте за турботу! Дякую за увагу! До побачення!

Бувають випадки, коли з якихось причинзв’язок під час розмови переривається.Існує правило, за яким і при розмові послужбовому телефону й по домашньому зновунабирає ініціатор розмови.

ПРИМІТКА 1. Поздоровити по телефону зісвятом чи сімейною подією можна лишеблизьких друзів і знайомих. Людей, з якимиви підтримуєте офіційні стосунки.Поздоровляти слід особисто.

Висловлювати співчуття по телефонунеприпустимо, лише особисто або листом.

Просити про послугу по телефону можналише людину, близьку вам або рівну вам засвоїм службовим становищем.

Подякувати за послугу по телефонуможна. Але при нагоді подяку вартоповторити в особистій розмові.

388

ПРИМІТКА 2. При розмові двох уприсутності третього не говорити: "вінказав", "вона ось чула" тощо. Цю третю людинуслід певним чином називати.

Потрібно узгоджувати підмет ізприсудком: ви прийшла? ви подзвонив? ви ранкомїла? ви принесли заяву? і таке інше.

При розмові не повчайте, не нарікайтена свої неприємності, хворобу, родичів.

Починайте фразами:– Як усі ви добре знаєте ...– Я, мабуть, не скажу вам нічого нового ...

389

ДОДАТОК В (ОБОВ’ЯЗКОВИЙ)КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

АДРЕСАНТ – один із комунікантів; той,хто породжує висловлення, тобто мовець абоавтор тексту. У дискурсі відбуваєтьсярозщеплення адресанта на реальнуособистість того, хто породжуєповідомлення; функцію адресанта (автора)як відображення в тексті його світогляду,оцінок, позицій і сприйняття такої функціїреальним адресатом.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 14.

АДРЕСАТ – один із комунікантів, наякого спрямована й розрахована мовленнєвадія того, хто породжує висловлення, тобтоспіврозмовник або читач, реципієнтповідомлення. Залежно від способуадресованості реальний адресант може бутиконкретним, груповим або масовим за умовиадресованості будь-кому.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 15-16.

БАГАТСТВО МОВЛЕННЯ – одна з якостеймовлення, ознака високої мовноїкомпетенції людини. Багатство мовлення

390

полягає у використанні великої кількостімовних одиниць (слів, словосполучень,речень), різних за смислом і будовою,відсутності невиправданих повторень слів,однотипних синтаксичних конструкцій.Багатство мовлення пов’язане іззмістовністю, послідовністю, точністю,виразністю, доречністю, правильністюінформації (усної чи писемної), якіформуються на основі літературної мови якакумулятора людських знань.

Словник-довідник української лінгводидактики:навчальний посібник / кол. авторів за ред.М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С. 20.

ВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ – цілеспрямованалінгвопсихоментальна діяльність адресантай адресата у процесі інформаційного обмінута впливу на співрозмовника за допомогоюзнаків природної мови. Інформаційнийобмін передбачає передачу різних змістів:денотативного, конототивного,прагматичного, естетичного і т. ін. - іспонукає до певної «відповідної» дії.Вплив адресата має на меті коригуванняйого актуальної поведінки, зміну структурі сценаріїв свідомості, психологічнихстанів, оцінок тощо.

391

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 58.

ВИРАЗНІСТЬ МОВЛЕННЯ – комунікативнаякість писемного чи усного мовлення.Полягає в доборі мовленнєвих одиниць(слів, речень), що найточніше,оригінально, переконливо передають думкувисловлювання, привертають увагу читачівабо слухачів, впливають на їхні емоції тапочуття. В основі В. м. лежать деяканезвичність, новизна, своєрідність.

Словник-довідник української лінгводидактики:навчальний посібник / кол. авторів за ред.М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С. 28.

ВНУТРІШНЄ МОВЛЕННЯ (ЕНДОФАЗІЯ) –механізм розумової діяльності людини;беззвучне мовлення, основними функціямиякого є опрацювання й усвідомленняінформації, планування програмимайбутнього мовленнєвого висловлювання.

Выготский Л.С. Мышление и речь // Собр. соч. –М., 1982.; Лурия А.Р. Язык и сознание / под ред.Е.Д. Хомской. – Ростов-н/Д., 1998.; Синиця І.О.Психологія усного мовлення учнів 4-8 класів. – К..1974.

ВНУТРІШНІЙ ЛЕКСИКОН – вербалізованачастина етносвідомості чи свідомості носіямови, організований упорядкований фонд

392

номінативних одиниць і знань, які вонипозначають.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 68.

ВОЛОДІННЯ МОВОЮ – вміння виражатизаданий зміст різними способами;розрізняти зовнішньо схожі, але різні зазначенням висловлювання і знаходитиспільне значення у зовнішньо різнихвисловлюваннях; відрізняти правильні мовніструктури від неправильних; вибрати з усіхможливих мовних засобів такий, якийнайбільшою мірою відповідає соціальним,територіальним та іншим особливостямситуації спілкування і з найбільшоюповнотою виражає особистісніхарактеристики її учасників.

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000. – С. 14.

ГІПЕРТЕКСТ – 1) особливий методпобудови інформаційних систем, щозабезпечує прямий доступ до інформації напідставі логічного зв’язку між її блоками;2) система представлення текстової тамультимедійної інформації у вигляді мережіпов’язаних між собою текстових й іншихфайлів, яка застосовує нелінійний,

393

асоціативно-фрагментарний і мережнийпринципи репрезентації інформації; 3)особливий універсальний інтерфейс, щохарактеризується високим ступенемінтерактивності.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 86.

ГРАМАТИЧНІ НОРМИ – поділяються наморфологічні (правильне вживання морфем) ісинтаксичні (усталені зразки побудовисловосполучень, речень).

Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: навч.посібник. – К.: Літера, 2000. – С. 6.

ДИСКУРС – сукупність взаємопов’язанихвисловлювань (текстів), що реалізуються впевних соціально-культурних, часових іпросторових умовах з урахуваннямдіяльності учасників комунікації (адресатай адресанта); процес вербального йневербального спілкування. Мінімальноюодиницею Д. є мовленнєвий акт.

Зеленько А.С. Українська енциклопедія юногофілолога (мовознавця). – Луганськ, 2000. Штерн І.Б.Енциклопедичний словник для фахівців зтеоретичних гуманітарних дисциплін тагуманітарної інформатики. – К., 1998. ЄрмоленкоС.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова.

394

Короткий тлумачний словник лінгвістичнихтермінів. – К., 2001.

ДИСКУСІЯ – усна (або писемна) формаорганізації мовлення, у процесі якоїрозглядаються протилежні точки зору;комунікативна взаємодія групи учнів, щоорганізовується для обміну думками,обговорення спірного питання.

Форми навчання в школі: кн. для вчителя /Ю.І. Мальований, В.Є. Римаренко, Л.П. Вороніна таін.; за ред Ю. Мальованого. – К, 1992. Словник-довідник з української лінгводидактики: навчальнийпосібник / кол.авторів за ред. М.І. Пентилюк. – К.:Ленвіт, 2003.

ДИСПУТ – форма організації попередньопідготовленого публічного обговоренняскладного суперечливого питання (пропереглянутий кінофільм, виставу тощо), уході якої наявні різні (іноді протилежні)погляди. Диспутом називають форму навчання(урок), що будується на основі заздалегідьпідготовленої дискусії й передбачаєобговорення складного питання. Метадиспуту – надати можливість колективнопройти шляхом пошуку істини.

Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К.., 1989.Форми навчання в школі: кн. для вчителя / за ред.Ю.І. Мальованого. – К., 1992.

395

ДІАЛОГ – форма мовлення; ситуаційнозумовлене спілкування двох або кількохосіб, комунікативні ролі яких інверсуються(мовець стає адресантом, а адресатперетворюється на мовця, адресатом якого єперший мовець), за умови визнанняучасниками спілкування спільної мети йнапрямку комунікації.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 128.

ДІЄВІСТЬ МОВИ – комунікативна якістьтакої мови, що спонукає адресата до зміниповедінки — зовнішньої (вчинків, дій) чивнутрішньої (думок, поглядів, настроїв).

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000. – С. 17.

ДОРЕЧНІСТЬ МОВИ – комунікативна якістьмови; добір, організація мовних засобів,що роблять мову відповідною меті, умовам,ситуації спілкування. Розрізняютьдоречність стильову, контекстуальну,ситуативну, особистісно-психологічну.

ДОРЕЧНІСТЬ МОВЛЕННЯ – неодмінна ознакастилістично досконалого, довершеного,бездоганного за своїм змістом і структуроюмовлення, яка найбільше відповідає тій

396

конкретній ситуації, за якої і задля якоїреалізується мовлення.

Дудик П.С. Стилістика української мови:навчальний посібник. – К.: Вид. центр „Академія”,2005. – С. 355.

ДОСТАТНІСТЬ МОВИ – комунікативнаякість мови, яка виражає поняття кількостімовної інформації і відповідає вимогампевного функціонального стилю літературноїмови, логічній завершеності думки.

Дудик П.С. Стилістика української мови:навчальний посібник. – К.: Вид. центр „Академія”,2005. – С. 355.

ДОСТУПНІСТЬ МОВИ – комунікативнаякість мови; здатність даної форми мовибути зрозумілою комунікантам, полегшуватисприйняття вираженої інформації;відповідність повідомлення комунікативнійсприйнятливості.

Дудик П.С. Стилістика української мови:навчальний посібник. – К.: Вид. центр „Академія”,2005. – С. 355.

ДОЦІЛЬНІСТЬ МОВИ – комплекскомунікативних якостей, який виникає упроцесі спілкування. Доцільністьзумовлюється мовною свідомістю,функціональними стилями, соціальнимиролями, ситуацією спілкування,

397

різноманітністю комунікативних завдань таумов.

Дудик П.С. Стилістика української мови:навчальний посібник. – К.: Вид. центр „Академія”,2005. – С. 355.

ЕКСПРЕСИВНІСТЬ – ознака інтенсифікаціїзначення слів за шкалою зменшення чизбільшення денотативних і конототивнихознак, зокрема логічного змісту, оцінок йемотивності. Експресивність переважнопов’язується з різними видами оцінок йемоціями суб’єкта мовлення й є засобомувиразнення тексту. Експресивність уцьому значенні вважається ширшою заемоційність за рахунок експресивізаціїлогічних компонентів.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 140.

ЕМОЦІЙНІСТЬ МОВИ – комунікативнаякість мови, що виражає індивідуальний ладпочуттів, переживань, настроїв,суб'єктивне ставлення особистості довисловлюваного, уникання експресивногодисонансу.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 143.

398

ЕСТЕТИЧНІСТЬ МОВИ – комунікативнаякість мови; оптимальний відбір йорганізація відповідно до комунікативнихумов і завдань самого змісту, оптимальнемовне оформлення змісту, гармонія тацілісність тексту, якісність йогозовнішнього оформлення у писемній формі івиконання в усній.

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000. – С. 11.

ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМУНІКАЦІЇ –комунікативний параметр, що визначаєдосягнення комунікативного співробітництва(кооперації) між адресантом й адресатом іспрямований на такий спосіб організаціїконцептуальної структури тексту, якийсприяє розумінню тексту з мінімальнимизусиллями для читача.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 152.

ЗМІСТОВНІСТЬ МОВИ – комунікативнаякість мови, що визначається інформаційнимнаповненням висловлюваного, відповідністюйого темі повідомлення.

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000. – С. 24.

399

ЗМІСТОВНІСТЬ МОВЛЕННЯ – глибокеосмислення теми й головної думкивисловлювання, докладне ознайомлення знаявною інформацією цієї теми; різнобічнета повне розкриття теми, уникненнязайвого.

Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: навч.посібник. – К.: Літера, 2000. – С. 12.

ЗМІСТОВНО-КОНЦЕПТУАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ –різновид текстової інформації, якапороджується й інтерпретується шляхомскладної синтетичної конденсації йкогнітивної переробки змісту на підставіавторського задуму чи інтерпретаційногофільтра читача. З. і. повідомляє проіндивідуально-авторське осмисленнявідношень змістовно-фактуальноїінформації, розуміння зв’язків причини йнаслідку представлених у тексті подій,усвідомлення їх значущості в житті людиний народу. З. і. є глобальною, перерваною,експліцитно-імпліцинтою, адже вонапоширена в цілому тексті пунктирно ірепрезентована піковими моментамивербалізації.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 167.

400

ЗМІСТОВНО-ПІДТЕКСТОВА ІНФОРМАЦІЯ –різновид текстової інформації, якаґрунтується на вербальній організаціїтексту й формується шляхом її змістовноїмодифікації без збільшення знаковогообсягу.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 167.

ЗМІСТОВНО-ФАКТУАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ –різновид текстової інформації, яка єповідомленням про факти, події, процеси,явища у текстовому, змодельованомуавторською свідомістю світі. Оптимізуєінформаційний баланс тексту й читача,оскільки вона легше сприймається, непотребує залучення допоміжної інформації,ґрунтується на досвідних знанняхадресантів, їхньому розумінні явищдійсності.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 167.

ІДІОЛЕКТ (від гр. іdios — свій,своєрідний, особливий і (діалект),індивідуальний стиль) – сукупністьформальних і стилістичних особливостей,характерних для мови окремої людини.Властиві кожному мовцеві манера

401

висловлюватися, спілкуватись у різнихситуаціях, своєрідний словник.

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000. – С. 24.

ІНТЕНСИВНІСТЬ МОВЛЕННЯ (від лат.іntensіо – напруження, посилення) – силавимови звуків, слів, мовних тактів, щозалежить від амплітуди коливань голосовихзв'язок і пов'язана з особливостямимовного дихання.

Краткий психологический словарь / Сост.Л.А. Карпенко; под общ. ред. А.В. Петровского. – М.:Политиздат, 1985. – С. 121.

ІНТЕРАКТИВНІСТЬ – текстово-дискурсивнакатегорія, представлена суб’єктно-об’єктно-суб’єктною взаємодією адресанта йадресата на підставі знакового континуумутексту, інтенцій, стратегій, тактиккомунікації та програми адресованостіповідомлення тексту.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 185.

КОМУНІКАНТ – особистість, яка здійснюєкомунікативний акт передчаі інформації абосприймає й інтерпретує її.

402

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 232.

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ – здатністьмобілізувати різноманітні знання мови(мовну компетенцію), паравербальнихзасобів, ситуації, правилі нормспілкування у відповідних контекстах чиситуаціях. Комунікативна компетенціяпередбачає володіння не лише знаннями, а йуміннями й навичками побудови інтенційно-стратегічної програми комунікації,дотримання її і контролю за нею у процесіспілкування; орієнтації на співрозмовника,передбачення його реакції; вибору мовних іпаравербальних засобів комунікації іїхнього декодування; подоланнякомунікативних перешкод, усуненнякомунікативних шумів, виходу ізкомунікативного цейтноту тощо. К. к.складається з мовленнєвої компетенції(уміння застосовувати знання мови напрактиці, користуватися мовнимиодиницями), мовної компетенції (знанняодиниць мови та правил їх поєднання),предметної компетенції (уміння на основіактивного володіння загальною лексикоювідтворювати в свідомості картину світу),прагматичної компетенції (здатність до

403

здійснення мовленнєвої діяльності,зумовленої комунікативною метою, до виборунеобхідних форм, типів мовлення,урахування функціонально-стильовихрізновидів мовлення).

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –С. 69.; Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 233.

КОМУНІКАТИВНА ПОВЕДІНКА – сукупністьправил і традицій вербального іневербального спілкування, що склалися втому або іншому соціумі і реалізуються упроцесі комунікації.

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –С. 70.

КОМУНІКАТИВНИЙ НАМІР (ІНТЕНЦІЯ) –конкретно визначена мета висловлюваннямовця, що є регулятором мовленнєвоїповедінки партнерів. На визначеннякомунікативних намірів впливаютьмотивація, потреба, умови ситуації та ін.

Словник-довідник української злінгводидактики: навчальний посібник / кол.

404

авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –С. 72.

КОМУНІКАТИВНІ ЯКОСТІ МОВИ – реальнівластивості, характеристики її змістовогонаповнення і формального вираження, щоскладаються на основі певних типіввідношень (“мова — мовлення”, “мова —мислення”, “мовлення — дійсність”, “мова —людина (адресат)”, “мова — умовиспілкування” та ін.). Розрізняють такікомунікативні якості мови: правильність,точність, логічність, чистота, образніст,виразність та ін.

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000.

КОМУНІКАЦІЯ (від лат. соmmипісо —спілкуюсь з кимось) – спілкування,передача інформації, думок, почуттів,волевиявлень людини. Розрізняютьміжособистісну, масову комунікацію – затипом відносин між учасниками; мовленнєва(письмова й усна) – за засобом; в)паралінгвістична (жести, міміка); г)речово-знакова (продукти виробництва,образотоворчого мистецтва та ін.).

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000.

405

КОНТАКТНЕ (ОСОБИСТІСНЕ) СПІЛКУВАННЯ –це таке спілкування, у процесі якого влюдини, яка вступає в контакт,проявляється доброта як якість їїособистості. Основна мета особистісногоспілкування – забезпечення існування іпредставлення його внутрішнього світу, атим самим і особистості. В умовахконтактного спілкування виробляютьсяспецифічні межі не лише зовнішньоїповедінки, а й „дозволеного” та„очікуваного” в цій групі розкриттявнутрішнього світу особистості на межі їїсуверенності.

Загальна психологія: навч. посібник /О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук та ін. –К.: „А.П.Н.”, 2002. – С. 399.

КОНТЕКСТ – сукупність умоввисловлювання. Контекст може бути явним(експліцитним) – вербальним іневербальним, таким, що підлягаєспостереженню, прихованим (імпліцитним),таким, що не підлягає безпосередньомуспостереженню. У процесі навчання мовинеобхідно враховувати обидва видиконтексту: аналізувати мовні одиниці увзаємозв’язку та взаємозумовленості, зурахуванням ситуації спілкування, розумітиприхований зміст висловлювання.

406

Українська мова. Короткий тлумачний словниклінгвістичних термінів / за ред. С.Я. Єрмоленко. – К.:Либідь, 2001. – С. 224.; Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –С. 73.

КРЕАТИВНІСТЬ – 1) мовна здатністьлюдини породжувати і розуміти безкінечнукількість висловлень з огляду на кінцевечисло мовних засобів; 2) принцип залученнянової інформації, отримання нових знань істворення нових позначень цих знань.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 269.

КУЛЬТУРА – це сукупність матеріальнихі духовних цінностей, створених усімавидами перетворюючої діяльності людини ісуспільства.

Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: навчальний посібник. –4–те видання, доповнене. – К., 2003.

КУЛЬТУРА МОВИ – наука, шо вивчаєфункціонування мови з суспільстві зпогляду її нормативності й передбачаєправила користування літературною мовою:правила вимови, наголошення,слововживання, формотворення, побудовисловосполучень і речень К. м. сприяєреальному втіленню в мовній практиці норм

407

літературної мови, проведеннюцілеспрямованої мовної політики. К. м.вивчає якості мовлення, забезпечуєрозвиток комунікативних умінь і навичокучнів, засвоєння таких якостей мовлення,як точність, логічність, чистота,виразність, образність та ін.

Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. –К.: Вежа, 1994.

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ – дотриманнялітературних норм вимови, наголошення,слововживання, побудови словосполучень,речень, текстів; нормативність усної йписемної мови, шо виражається в їїправильності, точності, ясності, чистоті,логічності, доречності, виразності, атакож у різноманітності граматичнихконструкцій, багатстві словника,дотриманні в писемному мовленніорфографічних і пунктуаційних норм.

Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. - К.,1994.

ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНІ НОРМИ – нормивживання слів і фразеологізмів увластивому їм значенні і нормисполучуваності слів і фразеологізмів зіншими словами в реченні.

408

Словник – довідник з культури українськоїмови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська,З. Терлак. – К.: Знання, 2004. – С. 11.

ЛЕКСИЧНІ НОРМИ – узагальнене вживаннясловесних одиниць у відповідному значенні.

Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О.Г.Українська мова. Короткий тлумачний словниклінгвістичних термінів / за ред.. С. Я. Єрмоленко. –К.: Либідь, 2001. – С. 107.

ЛІТЕРАТУРНА МОВА – 1. Наддіалектна,унормована, відшліфована формазагальнонародної мови, якахарактеризується поліфункціональністю,стилістичною диференціацією і тенденцієюдо регламентації. Літературна моваобслуговує основні сфери діяльності,культурні потреби народу. 2. Ценайдосконаліша форма загальнонародноїмови, яка відзначається високим ступенемнормативності і має розгалужену системуфункціональних стилів.

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: навчальна книга – Богдан,2000. – С. 34.

МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ – різновидкомунікації, протиставлений монокультурнійкомунікації, який характеризуєтьсяналежністю співрозмовників до різнихкультур.

409

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля. –К., 2006. – С. 348.

МІЖМОВНА ПОЛІСЕМІЯ – багатозначність,наявність кількох значень у мовнійодиниці, характерне кільком мовам.

Літературознавчий словник-довідник /Р.П. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ „Академія”,1997. – С. 560. (Nota bene)

МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ –характерне для первинних груп, в яких усічлени підтримують між собою безпосередніконтакти і спілкуються один із одним.

Загальна психологія: підручник для студентіввищих навч. закладів / С.Д. Максименко, В.О. Зайчукта ін.; за заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум,2000. – С. 144.

МОВА – 1. Система знаків іззакодованими у ній результатами пізнаннялюдиною дійсності (система правил),система специфічних національнихособливостей, характеристик. 2. Складнесуспільне явище, в якому розрізняють такіознаки: а) найважливіший засіб людськогоспілкування та об’єднання людей успільноту; б) засіб самоідентифікації йвираження ментальності нації; в) засібформування й розвитку думки, здійсненняпізнавальної діяльності.

410

Короткий тлумачний словник лінгвістичнихтермінів / за ред. С.Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001;Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. –Тернопіль: навчальна книга – Богдан, 2000. – С. 37.

МОВЛЕННЄВА КОМПЕТЕНЦІЯ – складовакомунікативної компетенції; діяльністьлюдини, спрямована на розуміння абостворення тексту (усного чи писемного), щоздійснюється в процесі мовленнєвоїдіяльності.

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –С. 83.

МОВЛЕННЄВА СИТУАЦІЯ – сукупністьпозалінгвістичних чинників, що зумовлюєпотребу у висловлюванні. М.с. можестворюватися штучно на уроці з метоюрозвитку комунікативних умінь і навичок.

М. с. забезпечує мотивацію навчанняукраїнської мови, стимулює мовленнєвуактивність учнів.

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –С. 83.

МОВЛЕННЄВИЙ ВПЛИВ – мовленнєва діяадресанта. Керована цільовою установкоюмовного спілкування. Спрямована на зміну

411

поведінки, психологічних станів,свідомості адресата, оцінки ним певногоявища і т. ін.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 355.

МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ – мікросистеманаціонально-специфічних стереотипнихстійких формул спілкування, прийнятихсуспільством для встановлення контактуспіврозмовників, дотримання або жприпинення спілкування.

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –С. 84.

МОВЛЕННЄВИЙ ЖАНР – одиниця мовлення яксистемно організованої репрезентації мови,дискурсивний інваріант, зразок ідеальноїприроди, що характеризується певнимтематичним змістом, композиційноюструктурою, відбором фонетичних, лексико-фразеологічних, граматичних, стилістичнихзасобів й інтенційно-прагматичнимиособливостями.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 356.

412

МОВЛЕННЄВІ ПОМИЛКИ – ненавмиснівідхилення мовлення від норм мовноїсистеми й узусу сфери спілкування,стилістичних норм, не викликані зміненимистанами свідомості, патологією.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 359.

МОВЛЕННЄВІ УМІННЯ – уміння аналізуватитексти-взірці різних типів і стилівмовлення, визначати функції мовних одиницьу тексті, створювати власні висловлюваннявідповідно до мовленнєвої ситуації.

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –С. 85.

МОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ – мовне спілкування вконкретних ситуаціях, у яких реалізуєтьсянеобмежена можливість створення новихзмістів, нових текстів із обмеженоїкількості одиниць мовної структури.

Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О.Г.Українська мова. Короткий тлумачний словниклінгвістичних термінів / за ред.. С. Я. Єрмоленко. –К.: Либідь, 2001. – 224 с.

МОВНИЙ ЕТИКЕТ – національно-специфічніправила мовної поведінки, що реалізуються

413

у прийнятих суспільством ситуаціях"ввічливого" контакту із співбесідником.

Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. –К., 1994.

МОВНА ОСОБИСТІСТЬ – це такий носіймови, який добре володіє системоюлінгвістичних знань (знає поняття івідповідні правила), репродукує мовленнєвудіяльність, має навички активної роботи зісловом, дбає про мову і сприяє їїрозвитку. Мовна особистість – мовець, якийзабезпечує розширення функцій мови,творення україномовного середовища в усіхсферах суспільного життя, виявляє природнебажання повернутися у повсякденномуспілкуванні до рідної мови, до відродженнякультури, традицій народу, до виробленнязразків висококультурного інтелектуальногоспілкування літературною мовою.

Караулов Ю.Н. Русский язык и языковаяличность. –М., 1987. Єрмоленко С., Мацько Л.Навчально-виховна концепція вивчення української(державної) мови // Дивослово. – 1994. - №7.Методика навчання рідної мови в середніхнавчальних закладах / за ред. М.І. Пентилюк. – К.,2000. Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторівза ред. М.І. Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2003.

414

МОВНА САМОСВІДОМІСТЬ – усвідомленнялюдиною самої себе як мовної особистості,своєї мовної діяльності в соціумі.

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. –Тернопіль: навчальна книга-Богдан, 2000.

МОВНА СТІЙКІСТЬ – таке суспільно-політичне явище, в основі якогоперебувають національні традиції;національна свідомість та солідарність;національна культура, духовна іматеріальна; національний мир іспівробітництво з іншими народами, щоживуть на території відповідного народу.

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів.-Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2000.

МОВНЕ ЧУТТЯ – мовний смак, щозабезпечує ефективну комунікативнудіяльність мовця, знання ним норм сучасноїлітературної мови в їх зіставленні зістильовими нормами, в зіставленні зісторично мінливими літературними нормами.М. ч. ґрунтується на знанні словниканаціональної мови, володіння граматичнимизаконами.

Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О.Г.Українська мова. Короткий тлумачний словниклінгвістичних термінів / за ред.. С. Я. Єрмоленко. –К.: Либідь, 2001. – 224 с.

415

МОНОЛОГ – розгорнуте висловлюванняоднієї особи, звернене до однієї людиниабо певного колективу одночасно дляповідомлення інформації, впливу абоспонукання до дії.

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики. Навчальний посібник / Кол.авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –С.88.

МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ – норми словозмінисамостійних частин мови (іменників,прикметників, числівників, займенників,дієслів).

Словник – довідник з культури українськоїмови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська,З.Терлак. – К.: Знання, 2004. – С. 11.

НЕВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ –цілеспрямований процес інформаційногообміну, знаковими системами якого можутьбути біологічно доцільні поведінковісигнали тварин, спрямовані на суміснуадаптацію до навколишнього середовища,парамови жестів і міміки, математична йкомп’ютерна символіка, мистецтво, гра,телепатичний зв’язок і т. ін.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 412.

416

НЕВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ – обмінінформацією за допомогою несловеснихзасобів.

Словник-довідник української лінгводидактики:навчальний посібник / кол. авторів за ред.М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С. 93.

НОРМАТИВНА МОВА – сукупність мовнихзасобів, що відповідають системі мови йсприймаються її носіями як зразоксуспільного спілкування у певний періодрозвитку суспільства. Нормативна мова –головна категорія культури мов, а такожважливе поняття загальної теорії мови.

Українська мова. Енциклопедія. – К.:Видавництво „Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана”, 2004. – С. 240.

ОБРАЗНІСТЬ МОВИ – комунікативна якістьмови, орієнтована на виникнення додатковихасоціативних зв'язків, тобто вживання сліві словосполучень у їх незвичному оточенні,зокрема, їх переосмислення у тропах.

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –С. 94.

ОПОСЕРЕДКОВАНЕ СПІЛКУВАННЯ – цекомунікація, в яку включена проміжна ланка– третя особа, технічний засіб абоматеріальна річ. Опосередкування може бути

417

репрезентоване телефоном як засобомзв’язку, написаним текстом (листом),адресованим іншій людині або посередником.

Загальна психологія: підручник для студентіввищих навч. закладів / С.Д. Максименко, В.О. Зайчукта ін.; за заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум,2000. – С. 145.

ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО (від лат. оratorз оrо — говорю) – майстерність виголошенняусного слова, що ґрунтується на засвоєнніосновних положень риторики, а такожособистих якостях мовця. Див. жанриораторського мистецтва.

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000. – С. 45.

ОРФОГРАФІЧНІ НОРМИ – це системазагальноприйнятих правил написання слів іїх значущих частин, правил написання слівокремо, разом чи через дефіс, правилуживання великої літери.

Словник – довідник з культури українськоїмови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська,З. Терлак. – К.: Знання, 2004. – С. 11.

ОРФОЕПІЧНІ МОВНІ НОРМИ – усталеніспособи, зразки, вимови окремого звука,найрізноманітніших поєднань звуків, якіхарактеризуються, пояснюються у формімовноорфоепічних правил.

418

Дудик П.С. Стилістика української мови:навчальний посібник. – К.: Вид. центр „Академія”,2005. – С. 361.

ОФІЦІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ - (лат.officialis – урядовий, службовий), в якомукожний учасник намагається відповідатисвоїй соціальній ролі, підтримуватистриманий тон, дотримуватися всіхформальностей.

Десяева Н.Л., Лебедева Т.А., Ассуирова Л.В.Культура речи педагога: учеб. пособие для студ.высш. пед. учеб. Заведений / Н.Л. Десяева,Т.А. Лебедева, Л.В. Ассуирова. – М.: Издат. центр«Академия», 2003. – С. 10.

ПАРАВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ КОМУНІКАЦІЇ –супровідні для вербального мовленнязнакові засоби, що відіграють значну рольу процесі спілкування, зокрема реалізуютьпротишумову програму мовлення, доповнюютьй уточнюють його, надають емотивності йекспресивності і т. ін.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 441.

ПАУЗА – (лат. pausa, від гр. pauses –припинення, зупинка в мовленні) – короткаперерва в мовленні, у звучанні музичноготвору; один із елементів інтонації, щобере участь у звуковій організації речення

419

та його частин (членуванні, виділеннівідокремлених членів тощо). Пауза можебути синтаксична. Попереджувальна,розділова.

Короткий тлумачний словник українськоїмови / уклад. Д.Г. Гринчишин. Л.Я. Гумецька, В.Л.Карпова та ін. – К.: Рад. школа, 1978. – С. 181;Українська мова. Короткий тлумачний словниклінгвістичних термінів / за ред. С.Я. Єрмоленко. – К.:Либідь, 2001. – С. 122.

ПЛЕОНАЗМ (від гр. рlеоnаsmos —надмірність, перебільшення) –1) багатослів’я, зворот, який містить усобі зайві слова з однаковими чи близькимизначеннями; 2) стилістична фігура, якабудується як нагромадження синонімічнихвисловів, утворених з близькозначних слів.

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000. – С. 49.

ПОСЛІДОВНІСТЬ МОВЛЕННЯ – логічність талаконічність думки.

Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: навч.посібник. – К.: Літера, 2000. – С. 12.

ПРАВИЛЬНІСТЬ МОВЛЕННЯ – повнавідповідність мовлення нормам літературноїмови, одна з основ мовленнєвої культури.

420

Дудик П.С. Стилістика української мови:навчальний посібник. – К.: Вид. центр „Академія”,2005.

ПРОФЕСІЙНЕ ЧИТАННЯ – звернення дотекстів, що містять фахову інформацію.

Десяева Н.Л., Лебедева Т.А., Ассуирова Л.В.Культура речи педагога: учеб. пособие для студ.высш. пед. учеб. Заведений / Н.Л. Десяева,Т.А. Лебедева, Л.В. Ассуирова. – М.: Издат. центр«Академия», 2003. – С. 22.

ПУНКТУАЦІЙНІ НОРМИ – це системазагальноприйнятих правил уживаннярозділових знаків.

Словник – довідник з культури українськоїмови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська,З. Терлак. – К.: Знання, 2004. – С. 11.

ПУРИЗМ (від лат. purus — чистий) –надмірне прагнення до очищеннялітературної мови від іншомовнихзапозичень, неологізмів, а також намаганнявберегти літературну мову від проникненнялексичних чи граматичних елементів, якістоять за межами норми (розмовних,просторічних, діалектних та ін.).Позитивною рисою пуризму є піклування просамобутній розвиток національноїлітературної мови і літератури, зверненнядо багатств рідної мови, використання їїлексичних і словникових надбань.

421

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000. – С. 54.

РЕЦЕПЦІЯ – (лат. receptio - прийняття)– сприймання мовцем (читачем, слухачем)інформації, зумовлене його попереднімдосвідом та мовною компетенцією.

Українська мова. Короткий тлумачний словниклінгвістичних термінів / за ред. С.Я. Єрмоленко. – К.:Либідь, 2001. – С. 147

РЕЦИПІЄНТ – (від лат. recepiens -той, що отримує, приймає) – той, хтосприймає мовну інформацію.

Українська мова. Короткий тлумачний словниклінгвістичних термінів / за ред. С.Я. Єрмоленко. – К.:Либідь, 2001. – С. 147.

РИТОРИКА (гр. rhеtогіке — ораторськемистецтво) – філологічна дисципліна, щовивчає способи побудови художньо виразноїмови; наука красномовства, ораторськемистецтво. Її місце на стику цілого рядудисциплін — філософії, логіки, психології,лінгвістики, етики, сценічноїмайстерності, літературознавства. Риторикаінтегрує в собі змістові компоненти цихнаук.

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –

422

С. 111; Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000. – С. 56.

РИТОРИЧНЕ ЗАПИТАННЯ – стилістичнафігура виразності й емоційності мови, якау формі запитання передає ствердження чизаперечення.

Українська мова. Короткий тлумачний словниклінгвістичних термінів / за ред. С.Я.Єрмоленко. – К.:Либідь, 2001. – С. 148.

РИТОРИЧНЕ ЗВЕРТАННЯ – стилістичнафігура, що будується як висловлювання,адресована до неживого предмета,абстрактного поняття, відсутньої особитощо.

Українська мова. Короткий тлумачний словниклінгвістичних термінів / за ред. С.Я. Єрмоленко. – К.:Либідь, 2001. – С. 148.

СИНТАКСИЧНІ НОРМИ – норми побудовисинтаксичних конструкцій – словосполученьі речень.

Словник – довідник з культури української мови/ Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська,З. Терлак. – К.: Знання, 2004. – С. 11.

СЛОВЕСНИЙ НАГОЛОС – виділення одногоскладу слова за допомогою артикуляційнихзасобів, властивих даній мові, - м’язовоїнапруженості мовного апарата, збільшеннясили видиху, зростання тривалості.

423

Основною функцією словесного наголосу єфонетичне об'єднання звуків у слово.Наголос виконує також диференціювальнуфункцію: розмежовує як суто лексичнезначення графемно тотожних слів (обід — обід,плакати — плакати), так і граматичнезначення графемно тотожних слів (пера-пера,води-водії, насипати - насипати).

Словник української мови. В 11 т. – Т. IX. – К.,1978. Державні стандарти базової і повноїсередньої школи // Освіта України. – 2003. - № 1-2. –14 січня. Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторівза ред. М.І. Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2003.

СПІЛКУВАННЯ (КОМУНІКАЦІЯ) – своєріднаформа зв’язку людей у процесі їхньоїпізнавально-трудової діяльності, обмінінформацією, що здійснюється за допомогоюрізних засобів, насамперед мови, а такождорожніх знаків, світлових, колірних,звукових сигналів, предметів-символівтощо. Засоби передачі інформації, тобтозасоби спілкування поділяються навербальні (словесні) та невербальні(несловесні). Невербальні засобиспілкування – це жести, міміка, рухи,погляд, поза, а також різні несловеснісимволи й знаки.

424

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2003. –С. 119.

СПОСОБИ СПІЛКУВАННЯ – засобирегулювання інтерактивності в комунікації.Виділяють десять способів спілкування:домінантний, що виражає прагнення знизитистатус обличчя співрозмовника;драматичний, що характеризуєтьсяперебільшеною емоційністю мовлення;дискусійний, який передає прагнення довестиякусь тезу, положення; заспокійливий,спрямований на зниження тривожностіспілкування; вражаючий, що має на метівразити, здивувати, шокуватиспіврозмовника; точний, якийхарактеризується точністю, недвозначністювисловлень; уважний, що виражаєзацікавленість, увагу до партнера; дружній– як заохочення до подальшого спілкування;відкритий – як щире вираження власноїдумки, почуттів; натхненний, що передбачаєчасте використання жестикуляції, мімікитощо.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 574.

425

СПРИЙНЯТТЯ МОВЛЕННЯ – психічний процесупізнання інформації, що передається,звірення її з наявними у свідомостізнаками, подальша обробка й розуміння.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика:термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля –К., 2006. – С. 574.

СТИЛІСТИЧНІ НОРМИ – норми вживання втому чи іншому функціональному стилівластивих йому мовних засобів.

Словник – довідник з культури українськоїмови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська,З. Терлак. – К.: Знання, 2004. – С. 11.

СТИСЛІСТЬ МОВИ – комунікативна якістьмови; прагнення виразити максимальну заобсягом інформацію мінімальною кількістюусіх мовних засобів.

Словник – довідник з культури українськоїмови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська,З. Терлак. – К.: Знання, 2004. – С. 11.

СУРЖИК – мовний покруч, мішанина двохмов. Суржик виник в українській мові урезультаті тривалої русифікації, частоговживання русизмів. Інколи неможливовизначити, якою мовою (українською чиросійською) послуговується людина.

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –

426

С. 120.; Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000. – С. 67.

ТЕКСТ (від лат. tekstum— тканина,зв'язок, побудова) – повідомлення, якескладається з кількох (чи багатьох) реченьі має певну змістову і структурнузавершеність.

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –С. 123.; Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000. – С. 68.

ТОЧНІСТЬ МОВИ – комунікативна якістьмови; адекватність слова і позначуваногоним предмета, адекватність змісту мови івиражених у ній понять.

Сагач Г. Ділова риторика: мистецтвориторичної комунікації. – К., 2003.

ТОЧНІСТЬ МОВЛЕННЯ – знання йвикористання у мовленні точних слів,словосполучень, зафіксованих у спеціальнихдовідниках. Треба прагнути виражати думкуадекватно предмету, що є важливоюпередумовою якісного, ефективногомовлення, дієвої комунікації. Негативневраження може викликати та ділова людина,яка байдужа до точного вживання термінів,

427

багатозначних слів, паронімів. Це інодіпризводить до зниження їїінтелектуального, професійного авторитету,професійних втрат на вході-виходіінформації.

Сагач Г. Ділова риторика: мистецтвориторичної комунікації. – К., 2003.

ФАТИЧНЕ СПІЛКУВАННЯ – спілкування, упроцесі якого співбесідники встановлюють(тобто привертають увагу до себе як доучасника спілкування), підтримують абопереривають контакт. Серед засобівфатичного спілкування, яківикористовуються педагогами,використовуються такі, як будь ласка, дякую,спасибі.

Десяева Н.Л., Лебедева Т.А., Ассуирова Л.В.Культура речи педагога: учеб. пособие для студ.высш. пед. учеб. Заведений / Н.Л. Десяева,Т.А. Лебедева, Л.В. Ассуирова. – М.: Издат. центр«Академия», 2003. – 192 с.

ФОРМИ МОВЛЕННЯ – усне і писемнемовлення, що співвідноситься між собою.Для форм мовлення характерні такі ознаки:змістовність, ясність, точність, логічнапослідовність, переконливість,правильність і т. ін., у той самий часвони мають свої особливості. Усне мовленняпервинне за своїм походженням, а писемне –

428

вторинне, усне мовлення відтворюється задопомогою звукової сторони мови, а писемнеза допомогою графічних знаків тощо.

Мельничайко В.Я. Творчі роботи на урокахукраїнської мови. – К., 1984.; Синиця І.О. Психологіяусного мовлення учнів 4-8 класів. – К., 1974.;Методика навчання рідної мови в середніхнавчальних закладах / за ред. М.І. Пентилюк. – К.,2000.

ФОНЕТИЧНІ НОРМИ – це норми вимовиголосних і приголосних звуків, а такожнорм наголошування слів.

Словник – довідник з культури українськоїмови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська,З. Терлак. – К.: Знання, 2004. – С. 11.

ЦІЛІСНІСТЬ (ЦІЛІСТЬ) ТЕКСТУ – цефункціонально-комунікативнаспіввіднесеність тексту з певним(конкретним) об’єктом. Цілісним не можнавважати висловлювання, позбавленетематичної цілісності.

Педагогическое речеведение. Словарь-справочник / под ред. Т.А. Ладыженской иА.К. Михальской. – М., 1988.; Словник-довідник зукраїнської лінгводидактики: навчальний посібник /кол. авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003.– С. 131.

ЧИСТОТА МОВИ – комунікативна якістьмови, пов’язана з правильною літературно-

429

нормативною вимовою, з відсутністюпозалітературних елементів: діалектизмів,вульгаризмів, плеоназмів, штампів,канцеляризмів, слів-паразитів, такихмовно-виражальних засобів, щозаперечуються нормами моралі.

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000. – С. 74.

ЧИСТОТА МОВЛЕННЯ – суворе наслідуваннямовним і мовленнєвим нормам.

Струганець Л.В. Культура мови. Словниктермінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2000. – С. 74.

ШВИДКІСТЬ МОВЛЕННЯ – властивістьмовлення, що полягає у кількостівиголошених мовних елементів за одиницючасу.

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –С. 133.

ЯКОСТІ МОВЛЕННЯ – це його реальнізмістові та формальні властивості, як-от:правильність, чистота, точність,виразність, багатство, логічність,доречність.

Словник-довідник з українськоїлінгводидактики: навчальний посібник / кол.

430

авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. –С. 133.

431