d:e?c>hkdhi ag:f?ggbo>:lg: j1d4uth.gov.ua/library_science/publishing/kaleidoskop_2017.pdf ·...

Інформаційно-бібліографічні матеріали

Київ 2016

КАЛЕЙДОСКОПЗНАМЕННИХ ДАТ НА 2017 РІК

Міністерство культури УкраїниДержавна бібліотека України для юнацтва

ББК 63.3(0)я2К-17

Автори-укладачі: В. Вовк, Ю. Круть, С. НастенкоРедактори: В. Кучерява, Н. Лінкевич, С. ЧачкоВідповідальний за випуск Г. Саприкін

©Автори-укладачі: Ю. Круть, С. Настенко, В. Вовк, 2016©Державна бібліотека України для юнацтва, 2016

Видання інформує про ювілеї видатних діячів України та світу, що будуть відзначатися протягом 2017 р. Окрім переліку важливих дат та ювілеїв відомих людей, у ньому містяться короткі біографічні та бібліографічні довідки про письменників, науковців, громадських діячів.

Видання, позначені «*», зберігаються у фондах Державної бібліотеки України для юнацтва. Консультації щодо укладання «Калейдоскопу» надала старший науковий співробітник Національного музею літератури України О. Круківська.

Інформаційно-бібліографічні матеріали будуть корисні працівникам бібліотек, навчальних закладів, інформаційних установ та широкому загалу читачів.

Калейдоскоп знаменних дат на 2017 рік : інформ.-бібліогр. матеріали / [авт.-уклад. : В. Вовк, Ю. Круть, С. Настенко ; ред. : В. Кучерява, Н. Лінкевич, С. Чачко ] ; Держ. б-ка України для юнацтва. – К. : [б.в.], 2016. – 87 с.

ООН оголосило:

▪ 2011–2020 рр. – Десятиріччям дій із забезпечення безпеки  дорожнього руху;

▪ 2011–2020 рр. – Десятиріччям біорізноманітності;▪ 2013–2022 рр. – Міжнародним десятиріччям зближення 

культур;▪ 2014–2023 рр. – Десятиріччям стійкої енергетики для всіх;▪ 2017 рр. – Міжнародним роком розвитку туризму.

ЄС оголосив:

▪ м. Ессен (Німеччина) – «зеленою» столицею Європи;▪ мм. Пафос (Кіпр) і Орхус (Данія) – культурними столицями 

Європи;▪ м. Варна (Болгарія) – молодіжною столицею Європи.

ЮНЕСКО оголосило,

▪ що статус «Всесвітня столиця книги – 2017» отримало місто Конакрі (Республіка Гвінея);

Президент України оголосив:

▪ 2017 р. –  Роком Української революції 1917–1921 років.▪ 2017 р. – Роком Японії в Україні.У жовтні 2017 р. в м. Києві 

на державному рівні буде проведено урочистий захід з нагоди 500-річчя Реформації;

▪ 2017 – 2018 навчальний рік  –  Роком української мови у Німеччині та німецької мови в Україні.

Калейдоскоп знаменних дат на 2017 рік

4

▪ 120 років від дня народження Василя Івановича Касіяна  (1896-1976), українського графіка

▪ 60 років від дня народження Василя Дмитровича Кожелянка (1957–2008), українського письменника

▪ 105 років від дня народження Василя Йосиповича Хоменка (1912–1984), українського графіка

▪ 140 років від дня народження Степана Євгеновича Шухевича (1877–1945), українського політичного та військового діяча, письменника

▪ 125 років від дня народження Джона Рональда Руела Толкієна (1892–1973), англійського письменника

▪ 180 років від дня народження Павла Гнатовича Житецького (1837–1911), українського філолога, педагога, громадського діяча

▪ 85 років від дня народження Умберто Еко (1932–2016), італій-ського письменника, літературного критика

▪ 180 років від дня народження Стефана Васильовича Кульженка (1837–1906), українського друкаря і видавця-просвітителя

Січень1

4

5

▪ 145 років від дня народження Олександра Миколайовича Скрябіна (1872–1915), російського композитора

▪ 605 років від дня народження Жанни д’Арк (1412–1431)

6


5

7

8

10

12

▪ 50 років від дня народження Олексія Сергійовича Нікітіна (1967), українського письменника

▪ 105 років від дня народження Аркадія Дмитровича Філіпенка (1912–1983), українського композитора

▪ 420 років від дня народження Петра Могили (1597–1647), українського політичного, церковного і освітнього діяча, митрополита Київського і Галицького

▪ 110 років від дня народження Сергія Павловича Корольова (1907–1966), вченого, конструктора ракетно-космічних систем

▪ 185 років від дня народження Єлизавети Іванівни Милорадович (у дівоцтві: Скоропадської) (1832–1890), української громадської діячки і меценатки

▪ 105 років від дня народження Стефанії Василівни Кульчицької (1912–1989), української майстрині декоративної вишивки

▪ 190 років від дня народження Миколи Миколайовича Бекетова (1827–1911), російського й українського фізикохіміка

13

14

▪ 80 років від дня народження Євгена Пилиповича Гуцала (1937–1995), українського письменника


6

15

17

19

22

23

▪ 395 років від дня народження Жана Батиста Мольєра (1622–1673), французького драматурга, актора, театрального діяча

▪ 75 років від дня народження Мухаммеда Алі (справжнє ім’я Кассій Марселло Клей) (1942–2016), американського боксера, чемпіона світу

▪ 110 років від дня народження Григорія Трохимовича Китастого (1907–1984), українського композитора, диригента, бандуриста

▪ 170 років від дня народження Миколи Єгоровича Жуковського (1847–1921), російського вченого і конструктора

▪ 105 років від дня народження Ярослава Семеновича Стецька (1912–1986), громадсько-політичного діяча, першого заступника голови ОУН(б)

▪ День Соборності України▪ 110 років від дня народження Миколи Андрійовича Лівицького 

(1907–1989), українського громадсько-політичного діяча, Президента УНР в екзилі (1967–1989)

▪ 185 років від дня народження Едуарда Мане (1832–1883),  французького живописця

▪ 135 років від дня народження Івана Івановича Огієнка (Митрополит Іларіон) (1882–1972), українського церковного і культурного діяча


7

24

25

▪ 285 років від дня народження П’єра Бомарше (1732–1799), французького драматурга

▪ 135 років від дня народження Вірджінії Вулф (1882–1941), англійської письменниці

▪ 185 років від дня народження Івана Івановича Шишкіна (1832–1898), російського художника-пейзажиста

27

▪ Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту▪ 175 років від дня народження Архипа Івановича Куїнджі  

(1842 [за іншою версією –1841] –1910), відомого художника ▪ 185 років від дня народження Льюїса Керрола (Чарльза Лутвіджа 

Доджсона) (1832–1898), англійського письменника

30

31

▪ 135 років від дня народження Франкліна Делано Рузвельта (1882–1945), 32-го президента США (1933–1945)

▪ 145 років від дня народження Гліба Євгенійовича Котельникова (1872–1944), російського винахідника авіаційного ранцевого парашута

▪ 220 років від дня народження Франца Петера Шуберта (1797–1828), австрійського композитора

29

▪ День пам’яті героїв Крут


8

Творець країни фентезіДо 125-річчя від дня народження Дж. Р. Р. Толкієна

Джон Рональд Руел Толкієн (англ. John Ronald Reuel Tolkien), видатний англійський письменник, філолог-медієвіст, класик світової літератури ХХ ст., всесвітню славу якому приніс роман «Володар перстенів».

Джона Толкієна (Толкіна) вважають основоположником фентезі. Він створив свій власний світ з фантастичними 

персонажами та змусив багатьох людей повірити в його існування. Цей світ має багато спільного з реальним життям у проявах добра, зла, любові, дружби, вірності, відповідальності за долю слабших істот, якими є люди порівняно з космічними або потойбічними, чарівними силами.

3 січня 1892 р. в місті Блумфонтейн (англ. Bloemfontein), у далекій Південній Африці (нині – ПАР), народився Джон Рональд Руел Толкієн. Мало сказати, що його книги – «Хоббіт», «Володар перстенів» та інші – всесвітньо відомі. Вони вплинули на все людство. Він збудував мрію і світ для мільйонів! Це людина фантазії, яку читають 120 мовами світу!

А чи знаєте ви, що…?═ Толкієн – прізвище саксонське і походить від німецького 

«tollkühn», значення слова «безрозсудний смільчак».═ Книги Толкієна видані різними мовами у десятках країн світу, 

а загальний тираж казки «Володар перстенів»  сягає восьмизначної цифри і займає п’яте місце у рейтингу книг, які читають найбільше.

Читання Толкієна – це спосіб поглянути іншими очима на оточуючий світ, побачити в ньому забуту красу, потаємну святість, глибинну

шляхетність і відділити справжнє від підробленого.М. Каменкович, В. Каррік


9

═ У різних куточках світу створено безліч гуртків «толкіністів», які не лише вивчають творчість Толкієна, а й самовіддано грають у героїв його книг.

═ В останні роки він працював над «Сільмарілліоном» – історією Середземелля з давніх часів, але закінчити її не встиг. Книга була під-готовлена до друку йлго сином Крістофером і побачила світ у 1977 р.

═ На вірші Джона Толкієна композитором Дональдом Сваном був створений нотний цикл «Біжить дорога...».

═ На честь Джона Рональда Руела Толкієна (власне, його іменем) була названа низка об’єктів довкілля Землі та космосу, сорт орхідей.

═ Доля книжки про Більбо («Гобіт, або Туди й назад») була вирішена десятилітнім сином власника видавництва, якому рукопис дуже сподобався. Тож у вересні 1937 р. книга вийшла друком, а її успіх приголомшив як автора, так і видавця.

═  Режисер Пітер Джексон зняв кінотрилогію «Володар перстенів», а композитор Говард Шор написав однойменну симфонію для оркестру, хору й соліста. До речі, деякі пісні в ній виконуються мовами ельфів, гномів та орків, а тексти цих пісень належать Джону Толкієну.

═ Помер Джон Рональд Руел Толкієн 2 вересня 1973 р. від наслідків кровоточивої виразки шлунка.

*Толкиен Дж. Р. Р. Властелин колец  :  трилогия  /  Дж.  Р.  Р.  Толкиен  ; пер. с англ. А. В. Немировой. – Харьков :  Фолио, 2002.

Кн. 1 : Хранители кольца. – 479 с.Кн. 2 : Две твердыни. –  366 с.Кн. 3 : Возвращение короля. – 429 с.

*Толкиен Дж. Р. Р. Сильмариллион / Дж. Р. Р. Толкиен ; пер. с англ. – Харьков : Фолио, 2004. – 430 с.

*Толкиен Дж. Р. Р. Хоббит, или Туда и обратно : избр. произ-ведения / Дж. Р. Р. Толкиен ; пер. с англ. : Д. Афиногенов [и др.]. – М. : Эксмо ; СПб. : Terra Fantastica, 2003. – 608 с. – (Шедевры фантастики).


10

*Толкиен Дж. Р. Р. Хранители : повесть / Дж. Толкиен ; пер. с англ. – М. : Эксмо-Прес ; Яуза, 2000. – 544 с.

*Толкиен Дж. Р. Р. Полная история Средиземья : сборник /  Дж. Р. Р. Толкиен ; пер. с англ. – М. : АСТ, 2003. – 1408 с.

*Толкиен Дж. Р. Р. Приключения Тома Бомбадила и другие истории : сборник / Дж. Р. Р. Толкиен ; пер. с англ. – СПб : Азбука, 2000. – 416 с.

*Толкиен Дж. Р. Р. Сочинения : в 3 т. / Джон Рональд Руэл Толкиен. – М. : ТЕРРА-Книжный клуб, 2003. – (Большая книга при-ключений и научной фантастики).

Т. 1 : Хоббит, или Туда и обратно : повесть-сказка / пер.  Н. Рахманиновой ; Властелин колец: Братство кольца : пролог,  кн. 1 / пер. : Н. Григорьева, В. Грушецкий. – 512 с.

Т. 2 : Властелин колец: Братство кольца : кн. 2 ; Две  крепости : кн. 3, 4 / пер. : Н. Григорьева, В. Грушецкий. – 528 с.

Т. 3 : Властелин колец: Возвращение короля : кн. 5, 6, прило-жения / пер. : Н. Григорьева, В. Грушецкий. – 432 с.

*Толкієн Дж. Р. Р. Володар перстенів. Ч. 1 : Братство перстеня. Перша частина трилогії / Дж. Р. Р. Толкієн ; пер. з англ. К. Оніщук ; пер. вірш. та літ. ред. Н. Федорак. – Львів : Астролябія, 2013. – 704 с.

*Толкієн Дж. Р. Р. Легенда про Сігурда і Гудрун / Дж. Толкієн ; за ред. К. Толкієна ; пер. : О. О. Лір, К. Оніщук. – Львів : Астролябія, 2010. – 496 с.

****«Властелин колец» Толкиена Джона Рональда Руэла // 

Книги, которые должен знать современный человек / авт.-сост.  Е. Е. Трибис. – М. : РИПОЛ КЛАССИК, 2003. – С. 324–325.

*Тихоненко С. О. «Творцы, творящие пустяки…»: к понима-нию особенностей художественного мира и авторской эстетической концепции сказки Джона Рональда Руэла Толкиена «Лист и дерево» / С. О. Тихоненко // Всесвіт. літ. та культура. – 2014. – № 1. – С. 30–34.


11

*Толкиен Джон Рональд Руэл // Кто есть кто в мире / гл. ред. Г. П. Шалаева. – М. : Слово ; ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004. –  С. 1419–1420.

*Толкієн (Толкін) Джон Рональд Руел // Зарубіжні пись-менники : енциклопед. довід. У 2 т. Т. 2. Л–Я / за ред. : Н. Михальської,  Б. Щавурського. – Тернопіль : Навч. кн.–Богдан, 2006. – С. 614–617.


12

Лютий

▪ 160 років від дня народження Володимира Михайловича  Бехтерєва (1857–1927), російського невропатолога, психіатра і психолога

▪ 175 років від дня народження Володимира Донатовича  Орловського (1842–1914), українського живописця-пейзажиста

▪ 120 років від дня народження Євгена Филимоновича Маланюка (1897–1968), українського поета

▪ 135 років від дня народження Джеймса Джойса (1882–1941), ірландського письменника

▪ 205 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812–1848), українського письменника

▪ 90 років від дня народження Володимира Петровича Куца (1927–1975), українського легкоатлета, чемпіона Олімпійських ігор

▪ 205 років від дня народження Чарлза Діккенса (1812–1870), англійського письменника

▪ 110 років від дня народження Василя Миколайовича Ремесла (1907–1983), українського селекціонера

▪ 170 років від дня народження Томаса Едісона (1847–1931), американського винахідника в галузі електротехніки

1

2

7

10

11


13

▪ 110 років від дня народження Віктора Маркіяновича Савіна (1907–1971), українського живописця

▪ 115 років від дня народження Марії Іванівни Литвиненко-Вольгемут (1892–1966), української оперної співачки

▪ День святого Валентина▪ 95 років від дня народження Миколи Олександровича Рибалки 

(1922–1995), українського поета

▪ 105 років від дня народження Андре Нортон (1912–2005), американської письменниці-фантаста

▪ 140 років від дня народження Всеволода Андрійовича Чаговця (1877–1950), українського театрознавця, драматурга

▪ 150 років від дня народження Петра Петровича Шмідта (1867–1906), лейтенанта Чорноморського флоту, одного з керівників Севастопольського повстання 1905 р.

▪ День Героїв Небесної Сотні▪ 185 років від дня народження Федора Артемійовича Терещенка 

(1832–1894), підприємця, мецената

▪ Міжнародний день рідної мови▪ 90 років від дня народження Юбера де Живанші (1927), 

французького модельєра

13

14

17

20

21


14

▪ 65 років від дня народження Олега Івановича Жупанського (1952), українського поета, перекладача, видавця

▪ 160 років від дня народження Генріха Герца (1857–1894), німецького фізика

▪ 285 років від дня народження Джорджа Вашингтона (1732–1799), американського державного діяча, першого президента США (1789–1797)

▪ 85 років від дня народження Мішеля Леграна (1932),  францу-зького композитора, співака

▪ 100 років від дня народження Тетяни Нилівни Яблонської (1917–2005), української художниці

▪ 130 років від дня народження Леся Курбаса (1887–1937), українського режисера, актора, засновника театру «Березіль»

▪ 175 років від дня народження Карла Фрідріха Майя (1842–1912), німецького письменника

▪ 215 років від дня народження Віктора Гюго (1802–1885), французького письменника

▪ 85 років від дня народження Елізабет Тейлор (1932–2011), американської актриси

▪ 130 років від дня народження Петра Миколайовича Нестерова (1887–1914), російського військового льотчика, першого виконавця «петлі Нестерова»

▪ 210 років від дня народження Генрі Лонгфелло (1807–1882), американського поета

22

24

25

26

27


15

▪ 140 років від дня народження Сергія Едуардовича Борткевича (1877–1952), українського композитора, піаніста

▪ 225 років від дня народження Джоаккіно Россіні (1792–1868), італійського композитора

28

29

Людина, що ростила хлібДо 110-річчя від дня народження селекціонера

В. М. Ремесла

Кожне зерня лице його береже в своїй пам’яті,Кожен колос по імені, наче батька, зове.

Б. Олійник

Ці слова присвячені відомому не тільки на Україні, а й далеко за її межами, селекціонерові, двічі Герою Соціалістичної Праці, академіку Академії наук СРСР та Всесоюзної академії сільськогосподар-ських наук ім. В. І. Леніна (ВАСГНІЛ), лауреатові Ленінської та Державної премій,  професору, доктору сільськогосподарських наук Василю Миколайовичу Ремеслу.

У 70–80-ті рр. минулого століття, у часи розквіту його таланту, у Радянському Союзі важко було знайти людину, яка б не знала 


16

Василя Миколайовича в обличчя, адже плакати з його портретом були майже в усіх хлібних магазинах країни. Виведені ним сорти озимої пшениці Миронівська-808, Миронівська ювілейна, Іллічівка та інші висівались на територіях радянських республік, та забезпечували високу врожайність.

Василь Миколайович Ремесло народився 10 лютого 1907 р. в селі Теплово Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині  с. Теплівка Пирятинського району Полтавської області). На його долю випало чимало випробувань: революції, війни, голодомори, репресії тощо. Але від діда-прадіда навчився Василь шанувати хліборобську працю. З раннього дитинства запам’ятав він кремезну постать діда Калістрата у білих штанях, з полотняною торбиною сівача, коли його руки розкидали по ниві пшеничне зерно. Після отримання початкової освіти в семирічній трудовій школі він вступив до Лубенської сільсько-господарської профшколи і як найкращий учень, після її закінчення, був направлений на навчання до Маслівського інституту селекції та насінництва ім. К. Тімірязєва – у «Маслівську академію», як його тоді називали. Це був унікальний навчальний заклад. Він відіграв виняткову роль у житті В. Ремесла, надавши йому найкращу на той час освіту за фахом.

Після закінчення Маслівського інституту (1928 р.) його спря-мовують до Укррадгоспоб’єднання (м. Харків), пізніше – у радгосп «Відродження» Мелітопольського округу Запорізької області, а у лютому 1929 р. – до Кременчуцького окружного союзу насіннєвої кооперації.

Уникаючи тих катастрофічних подій, що спіткали його  Батьківщину в драматичні 30-ті роки, коли на селі відбувалася суцільна колективізація, Василь Миколайович був змушений у  1930 р. виїхати з України. Наступні понад десять років життя В. Ремесла тісно пов’язані з Росією. У цей час він мав змогу зустрічатися з кори-феями сільськогосподарської науки – М. Вавиловим, В. Шехурдіним,  А. Сапєгіним, В. Юр’євим та іншими, які великою мірою вплинули на формування молодого вченого. Спочатку він поїхав до міста Дербент і влаштувався науковим співробітником на Дагестанській дослідно-селекційній станції ім. Ахундова, пізніше (1931–1933 рр.) – до Москви, де займався впровадженням у виробництво нових культур. На початку 1933 р. Ремесла спрямовують до Ново-Уренської селекційної станції, 


17

яка підпорядковувалася Всесоюзній державній сортовипробувальній мережі Всесоюзного інституту рослинництва (директором якого на той час був М. Вавилов). Працюючи тут на посаді завідувача сортодільниці Всесоюзного інститут рослинництва й одночасно, за сумісництвом, – науковим співробітником із селекції кормової моркви, Василь Миколайович зарекомендував себе як висококваліфікований науковий працівник, який володіє новітніми досягненнями в галузі сільськогосподарських наук. Самостійну селекційну роботу вченому пощастило продовжити на посаді заступника директора Північно-Донецької держселекстанції, куди його перевели восени 1938 р. Із початком війни В. Ремесла, як умілого організатора та вольового керівника, призначають директором Північно-Донецької станції. У березні 1942 р. його призивають до лав Червоної армії, але після демобілізації він повертається на попереднє місце роботи.

Проте давнє бажання поїхати у рідні місця, в Україну, при-водить його у березні 1948 р. до Миронівської селекційно-дослідної станції ім. Старченка, яка була однією з перших селекційних установ в Україні й вирізнялася високою результативністю на всіх напрямах своєї наукової роботи. Саме тут, ще до його приїзду, був виведений знаменитий сорт озимої пшениці «Українка», визнаний світовим стандартом якості хліба. Починаючи працювати на Миронівській станції, Василь Миколайович поставив перед собою завдання надзвичайної складності – створити сорт який перевершить «Українку». Вчений активно долучається до селекційної роботи. Виконуючи завдання, що стояли перед станцією, він починає займатися селекцією ярої та озимої пшениці. Селекційну роботу В. Ремесло вів по-новаторському, творчо. Він часто повторював, що успіхи в селекції, насінництві, агротехніці та інших галузях сільськогосподарської науки залежать не тільки від новизни й оригінальності методів, а й від кропіткої щоденної праці. Уранці, вдень і ввечері Василя Миколайовича можна було бачити в полі. Ніщо не залишалося поза увагою вченого,  не вивчалося за всіма показниками. За своє довге життя В. Ремесло вивів близько сорока сортів різних зернових культур, але всесвітню славу йому принесла Миронівська-808. Праці цього видатного вченого про створення високоінтенсивних сортів озимої пшениці, розроблення теоретичних основ і методів ведення селекційного процесу належать до надбань світової селекційної науки.


18

Пізніше, коли Василь Миколайович став директором створеного під його керівництвом на базі Миронівської станції Миронівського науково-дослідного інституту селекції та насінництва пшениці –  визнаного центру вітчизняної та світової науки із селекції пшениці, в його кабінеті на стіні висіла карта вирощування миронівських сортів озимої пшениці. На ній було чітко видно, як від Миронівки відходять безліч променів в усі сторони світу – на північ, південь, захід і схід. Минає час, змінюються економічні й соціальні умови життя, клімат, а виведений академіком В. Ремеслом майже півстоліття тому сорт озимої пшениці Миронівська-808 знову повертається на ниви України. У народі Василя Ремесла називали «хлібодар», тож давайте пам’ятати людей, які вирощували хліб. І не тільки для свого покоління, а й для нащадків.

Вергунов В. Сівач [Електронний ресурс] / Віктор Вергунов, Оксана Черниш. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://gazeta.dt.ua/society/sivach.html. – Загол. з екрану. – Мова : укр. –  Перевірено : 22.07.2016.

Єдиний легальний мільйонер в СРСР був українцем [Електронний ресурс] = Український селекціонер, що закріпив за Україною статус «житниці Європи». Василь Ремесло // 24 канал. – Електронні відеодані (1 файл : 2:13 хв). – [Київ, Телеканал новин «24»], 14.09.2015. – Режим доступу : http://24tv.ua/yediniy_legalniy_milyoner_v_srsr_buv_ukrayintsem_n611636. – Назва з екрану. –  Мова : укр. – Перевірено : 11.10.2016.

Животков Л. О. Ремесло Василь Миколайович (1907–1983) : [біогр. довідка] / Л. О. Животков // Вчені генетики, селекціонери та рослинники. – К. : Аграрна наука, 2003. – С. 202–205. – (Українські вчені – аграрії ХХ століття ; кн. 7).


19

Черниш О. О. Академік В. М. Ремесло – дати і факти /  О. О. Черниш // Історія освіти, науки і техніки в Україні : матеріали ІІ конф. молодих вчених та спеціалістів (м. Київ, 27–28 трав. 2004  р.).  – К., 2004. – С. 211–213.

*Черныш О. А. Академик В. Н. Ремесло – ученый и орга-низатор сельскохозяйственной науки (1907–1983) : (к 100-летию Мироновского института пшеницы им. В. Н. Ремесло) / О. А. Черныш,  В. А. Вергунов. – К., 2011. – 286 с. – (Аграрная наука Украины в лицах, документах, библиографии ; кн. 48).


20

Березень

▪ 125 років від дня народження Рюноске Акутагава (1892–1927), японського письменника

▪ 190 років від дня народження Леоніда Івановича Глібова (1827–1893), українського байкаря, поета

▪ 80 років від дня народження Валентини Володимирівни  Терешкової (1937), першої в світі жінки-космонавта

▪ 90 років від дня народження Габрієля Гарсія Маркеса (1927–2014), колумбійського письменника-прозаїка

▪ 75 років від дня народження Джона Уінслоу Ірвінга (1942), американського письменника та сценариста

▪ 135 років від дня народження Архипа Юхимовича Тесленка (1882–1911), українського письменника

▪ Всесвітній день письменника▪ 155 років від дня народження Олексія Миколайовича Бекетова 

(1862–1941), українського архітектора▪ 170 років від дня народження Александера Грема Белла 

(1847–1922), американського вченого, винахідника телефону▪ 170 років від дня народження Володимира Миколайовича 

Ніколаєва (1847–1911), головного архітектора Києва (1875–1898)

1

5

6

2

3


21

▪ Міжнародний день прав жінок і миру

▪ 155 років від дня народження Миколи Корниловича Пимоненка (1862–1912), українського художника-реаліста

▪ 230 років від дня народження Устима Якимовича Кармалюка (1787–1835), українського народного героя, керівника боротьби селян Поділля проти кріпацтва в першій половині ХІХ ст.

▪ 120 років від дня народження Василя Івановича Атаманюка (1897–1940), українського письменника, політичного діяча

▪ 145 років від дня народження Олекси Харлампійовича  Новаківського (1872–1935), українського живописця

▪ 230 років від дня народження Георга Сімона Ома (1787–1854), німецького фізика

▪ 135 років від дня народження Христини Олексіївни Алчевської (1882–1931), українського педагога

▪ 170 років від дня народження Федора (Хведора) Кіндратовича Вовка (1847–1918), українського етнографа, фольклориста

8

9

10

14

16

17


22

▪ 65 років від дня народження Юрія Павловича Винничука (1952), українського журналіста, письменника

▪ Міжнародний день щастя

▪ Міжнародний день расової дискримінації▪ Всесвітній день поезії▪ 90 років від дня заснування «Літературної газети» (1927) (нині 

«Літературна Україна»)

▪ Всесвітній день водних ресурсів▪ 70 років від дня народження Джеймса Паттерсона (1947), 

американського письменника у жанрі трилер▪ 175 років від дня народження Миколи Віталійовича Лисенка 

(1842–1912), українського композитора

▪ Всесвітній день боротьби із захворюванням на туберкульоз

▪ Міжнародний день театру

▪ 425 років від дня народження Яна Амоса Коменського (1592–1670), чеського педагога

18

20

21

21

24

27

28


23

▪ 285 років від дня народження Йозефа Гайдна (1732–1809), австрійського композитора

31

Творець київського неоренесансуДо 170-річчя від дня народження В. М. Ніколаєва

Будівничі київського середмістя на межі ХІХ–ХХ ст. мали вельми обмежені технічні, технологічні та фінансові можливості. Серед них можна виділити Володимира Ніколаєва, якого називають творцем київського неоренесансу.

Володимир Миколайович  Ніколаєв народився 3 березня 1847  р. у Царському Селі. Художню освіту 

здобув у Петербурзькій Академії мистецтв, яку закінчив в 1871 р. Декілька місяців молодий архітектор працював у Петербурзі. Але в травні наступного року він отримав цікаву пропозицію: його запро-сили до Києва очолити будівництво великого пивоварного заводу на вулиці Костянтинівській. 25-річний архітектор успішно виконав завдання і до Петербурга вже не повернувся. У 1873 р. Володимира Миколайовича призначають архітектором міста Києва, ще через два роки – епархіальним та лаврським. З 1892 р. він – академік архітектури, активно займається державною та громадською діяльністю. Відтак аж до смерті працював для слави Києва.

Упродовж майже 40-річної будівничої діяльності Ніколаєв звів таку кількість споруд, що неможливо у короткій розповіді перелічити все зроблене ним. За його проектами збудовано 27 оригінальних будівель, 18 церков, які стали невід’ємною частиною історії, культури 


24

і просто зовнішнього вигляду Києва. «Якщо зібрати його будинки, то виявиться, що він побудував ціле місто», – так казали про архітектора його сучасники.

Однією з перших будівель, споруджених Ніколаєвим у Києві, був будинок на розі Фундуклеївської та Пушкінської вулиць (1875  р.). Князь Оболенський орендував його для театру-цирку «Альказар». Пізніше тут же архітектор звів мурований будинок для Театру Бергоньє. Там виступали трупи Михайла Старицького, Миколи Соловцова, італійські оперні трупи, працювали «Молодий театр» і «Березіль» Леся Курбаса (нині це Театр російської драми ім. Лесі Українки). Володимир Ніколаєв також керував спорудженням Оперного театру, брав участь у будівництві Політехнічного інституту і Національного художнього музею.

Одним із найвідоміших громадських будинків Володимира  Ніколаєва вважається Купецьке зібрання із найкращою у Києві кон-цертною залою (нині – Філармонія). Наприкінці ХІХ ст. Володимир Ніколаєв звів коштом цукровара (так називали кияни виробників цукру) Лева Бродського купецьку синагогу на вулиці Малій Васильківській (нині Шота Руставелі) – поруч із щойно збудованою синагогою його брата Лазаря Бродського.

Володимир Ніколаєв має безпосередній стосунок до відродження Успенського та Софіївського соборів. А загалом, храми, збудовані Ніколаєвим, вважаються найбільш цінною частиною його спадку. Щоправда, через цілеспрямоване руйнування культових споруд за радянських часів з 18 київських церков, збудованих Володимиром Ніколаєвим, не збереглося й половини. Та вціліли, зокрема, Трапезна церква Києво-Печерської лаври, Вознесінська церква на Байковому кладовищі, а також комплекс Покровського жіночого монастиря. Також, він довів до завершення будівництво Володимирського собору, яке десять років перед тим було зупинено через появу глибоких тріщин у стінах, арках і перекриттях.

Власний будинок він спорудив на самому початку Шовковичної вулиці на Липках. Поруч він збудував у стилі «неогрек» одно-поверховий особняк цукровара Маркуса Зайцева. Навпроти нього зодчий звів і розкішно оздобив двоповерховий особняк цукровара Мойсея Гальперіна, у формах венеційського палаццо доби високого Відродження (сьогодні у ньому розміщуються комітети Верховної 


25

Ради). А поряд із ним – двоповерховий особняк філософа Євгена Трубецького. Згодом цей будинок був надбудований, і нині тут теж розміщуються комітети Верховної Ради.

У 1878 р. Володимир Ніколаєв збудував навпроти університету двоповерховий особняк у стилі «неогрек», який невдовзі придбав Федір Терещенко (нині тут Музей російського мистецтва). Так само у стилі «неогрек» архітектор звів на Десятинній двоповерховий особняк цукровара Василя Симиренка; у 1941 р. тут розміщувалася Спілка українських письменників на чолі з Оленою Телігою, а нині  – по-сольство Великої Британії.

У 1898 р. садибу, на початку вулиці Банкової, придбану цукроваром з Подолу Сімхою Ліберманом, Володимир Ніколаєв перебудував з одноповерхового особняка на двоповерховий палац у стилі неоренесанс. Нині палац займає Спілка письменників України.

На розі Шовковичної та нинішньої вулиці Пилипа Орлика Володимир Ніколаєв звів один із найбагатших у Києві особняків – двоповерховий «Шоколадний будинок» мільйонера, лісопромисловця та яхтсмена Семена Могильовцева. Ззовні він примітний символами бога Меркурія, левовими головами та гірляндами квітів, неначе ви-литими із шоколаду, а всередині – фресками, вітражами, великими дзеркалами, ліпниною на стелях і стінах, модерними світильниками, мармуровими сходами з кованим огородженням.

Але зодчий працював не тільки на користь місцевих багатіїв. За його проектами зводилися школи, училища, лікарні, притулки для бідних (всього 7), 5 готелів, кілька заводів і складів, пекарні, склепи, поліцейська дільниця, пожежна частина і пристань на Дніпрі. 

У 1900–1902 рр. він створив на Дегтярівській вулиці найбільший у Києві філантропічний комплекс – богодільню для старих та дитячий притулок, засновані за заповітом доброчинця Михайла Дегтярьова (нині тут військова частина). А колишній будинок Назарія Сухоти на Контрактовій площі реконструював у будівлю Третьої гімназії. Архітектор збудував у Києві шість лікарень, зокрема Єврейську лікарню на Лук’янівці (нині – Київська обласна лікарня), Лікарню для чорноробів (теж коштом купця Михайла Дегтярьова; нині – «Охматдит» та Олександрівську земську лікарню (за радянської влади – Жовтнева).

Володимир Ніколаєв займався і власним бізнесом. У 1875 р. він заснував у селі Нові Петрівці, на північ від Києва, власну фабрику, 


26

яка виробляла із теракоти елементи зовнішнього оздоблення будинків (вази, статуї, орнаментовані плити тощо).

Творчу і ділову активність Ніколаєва доповнювала його гро-мадська діяльність: упродовж трьох десятиліть кияни обирали його гласним (депутатом) Міської думи, він також був членом Міської управи, очолював архітектурний відділ Технічного товариства.

У вересні 1895 р. Володимир Ніколаєв став співзасновником Київського літературно-артистичного товариства. Воно містилось у будинку на початку вулиці Рогнідинської, так само збудованому Володимиром Ніколаєвим. Навколо товариства гуртувалися кращі представники ліберальної інтелігенції й видатні діячі української культури. У 1901 р. архітектор став співзасновником і першим ди-ректором Київського художнього училища. Академік Ніколаєв також написав підручник із будівельного законодавства та низку статей із теорії архітектури та проблем реставрації будинків.

Володимир Ніколаєв помер 24 листопада 1911 р. у Києві і був похований на цвинтарі на Аскольдовій могилі. На жаль, після знищення кладовища, його надгробок було втрачено. За радянської влади були також знесені Михайлівська і Введенська церкви, на місці храму Олександра Невського встановлений пам’ятник генералові Ватутіну, а на місці Благовіщенської церкви споруджений житловий будинок. Будинок Кредитного товариства був зруйнований під час підриву Хрещатика у вересні 1941 р. Комуністи позбавили бань Миколаївський собор Покровського монастиря, розібрали на цеглу перший ярус дзвіниці Свято-Троїцького монастиря, перетворили Купецьку синагогу на кінотеатр «Кінопанорама» (згодом – «Комунар»), а Купецьке зібрання – на будинок агітації та пропаганди. У «шоколадному будинку» в різний час розміщувалися НКВД, Всесоюзне товариство міжнародних культурних зв’язків і Палац одруження.

Попри руйнування і втрати, чимало будинків архітектора збереглось, а Миколаївський собор, Михайлівська і Введенська церкви нещодавно були відновлені. Не знищені будинки Володимира Ніколаєва стали елементами київського світу і водночас – своєрідними пам’ятними знаками на честь будівничого.


27

*Бондаренко Р. Ніколаєв Володимир Миколайович / Р.  Бондаренко // Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України : біогр. довід. В 2 ч. / Ін-т іст. України. – К., 2005. –  Ч. 2. – С. 94–96.

Виноградова М. Головні та міські архітектори Києва. 1799–1999  / М. Виноградова, М. Кальницький, Д. Малаков. – К. :  Головкиївархітектура, 1999. – 36 с.

*Гирич І. Київ: люди і будинки / Ігор Гирич. – К. : Либідь, 2015. – 432 с.

*Ерофалов-Пилипчак Б. Владимир Николаевич Николаев: целый город / Б. Ерофалов-Пилипчак // Архитектура имперского Киева  / Б. Ерофалов-Пилипчак. – К. : А.С.С. НДІТІАМ, 2000. – С. 101–115.

*Кальницький М. Архітектор Ніколаєв та його будівлі /  М. Кальницький // Нариси з історії Києва : навч. посіб. / М. Кальницький, Д. Малаков, О. Юркова ; за ред. : Т. М. Кіщук, С. В. Кульчицького. – К.  : Генеза, 2002. – С. 188–190.

*Кудрявцев Л. Творець київського неоренесансу: архітектор Володимир Ніколаєв / Л. Кудрявцев // Молодь України. – 2006. – 23–29 листоп. – С. 14.

*Кудрявцев Л. О. Поміняв Неву на Дніпро / Л. О. Кудрявцев  // Двадцять архітекторів, які будували Київ / Л. О. Кудрявцев. – К. : ДрУк, 2003. – С. 45–49.

Малаков Д. В. Прибуткові будинки Києва / Д. В. Малаков ; наук. ред. М. А. Кадомська. – К. : Кий, 2009. – С. 41, 43, 48, 55, 73, 96, 99, 217, 361, 383.


28

Мокроусова О. Г. Академік Володимир Ніколаєв та київські архі-тектурні конкурси / О. Г. Мокроусова // Праці Центру пам’яткознавства  : зб. наук. пр. – 2012. – Вип. 22. – С. 107–135.

*Мунін Г. Б. Ніколаєв Володимир Миколайович / Г. Б. Мунін // Видатні росіяни в історії України (Выдающиеся россияне в истории Украины) / Г. Б. Мунін, Є. М. Луняк ; пер. с укр. на рус. Є. М. Луняк.  – К.  : Кондор, 2012. – С. 168–172.

*Сокирко О. Г. Володимир Ніколаєв / О. Г. Сокирко // Видатні постаті в історії України IX–XIX ст.: Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети : довід. вид. / В. І. Гусєв [та ін.]. – К.  : Вища шк., 2002. – С. 338–340.

Тимофієнко В. Ніколаєв Володимир Миколайович /  В. Тимофієнко // Зодчі України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. : біогр. довід. / В. Тимофієнко. – К. : НДІТІАМ, 1999. – С. 278–282.


29

Квітень

▪ Міжнародний день птахів▪ День сміху▪ 180 років від дня народження Василя Васильовича Тарновського 

(1837–1899), українського громадського і культурного діяча, мецената

▪ 110 років від дня народження Дмитра Данилишина (1907–1932), визначного діяча української військової організації (УВО) та ОУН

▪ День створення НАТО (1949)85 років від дня народження Андрія Арсенійовича Тарковського 

(1932–1986), російського кінорежисера▪ 110 років від дня народження Іллі Ілліча Сухішвілі (1907–1985), 

грузинського балетмейстера

▪ 205 років від дня народження Олександра Івановича Герцена (1812–1870), російського письменника

▪ Всесвітній день здоров’я

▪ 135 років від дня народження Дмитра Івановича Дорошенка (1882–1951), українського історика, громадського і державного діяча

1

2

4

6

7

8


30

▪ 80 років від дня народження Белли Ахатівни Ахмадуліної (1937–2010), російської поетеси

▪ 80 років від дня народження Миколи Андрійовича Касьяна (1937–2009), українського лікаря, родоначальника мануальної терапії в Україні

▪ 110 років від дня народження Степана Харитоновича Дуки (1907–1960), українського вченого в галузі селекції і генетики  плодових та ягідних рослин

▪ Всесвітній день авіації і космонавтики

▪ 130 років від дня народження Івана Петровича Кавалерідзе (1887–1978), українського скульптора, кінорежисера

▪ Всеукраїнський день довкілля▪ 565 років від дня народження Леонарда да Вінчі (1452–1519), 

видатного італійського художника

▪ День пам’яток історії та культури▪ 80 років від дня народження Володимира Григоровича  

Рутківського (1937), українського письменника▪ 120 років від дня народження Мар’яна Михайловича  

Крушельницького (1897–1963), українського актора і режисера▪ 135 років від дня народження В’ячеслава Казимировича 

Липинського (1882–1931), українського політичного діяча, історика

10

12

13

15

18


31

▪ Міжнародний день Землі▪ 80 років від дня народження Джека Ніколсона (1937),  

американського кіноактора, режисера▪ 310 років від дня народження Генрі Філдінга (1707–1754), 

англійського письменника

▪ Всесвітній день книги і авторського права

▪ 150 років від дня народження Олександра Михайловича Колесси (1867–1945), українського літературознавця, фольклориста і поета

▪ 110 років від дня народження Миколи Петровича Трублаїні (1907–1941), українського письменника

▪ День Чорнобильської трагедії (31-ші роковини)

▪ 85 років від дня народження Василя Андрійовича Шевчука (1932–1999), українського письменника

22

23

24

25

26

30


32

Невтомний будівничий української справи на Галичині

До 150-річчя від дня народження О. М. Колесси

Олександр Колесса – помітна постать в українській літературі та громадсько-політичному житті. Талано-витий мовознавець і літературознавець, поет, ініціатор багатьох суспільно-громадських починань в Україні і за її межами, педагог, професор Львівського, а згодом Карлового університету у Празі, перший ректор Українського 

Вільного Університету (УВУ), член численних наукових, вітчизняних та зарубіжних культурологічних і громадсько-політичних товариств, дипломат і депутат австрійського парламенту – таким був життєвий шлях цієї людини.

Олександр Колесса народився 24 квітня 1867 р. в с. Ходо-вичі Львівської області в родині священика. Після закінчення у  1888 р. Стрийської гімназії, став студентом Львівського універси-тету, де вивчав україністичні та славістичні дисципліни і класичну філологію у відомих учених О. Огоновського, А. Каліни, Р. Пілята, Л. Цвіклінського та ін.

До мовознавчих досліджень у Галичині він активно прилучився наприкінці ХІХ ст. У серпні 1895 р. став доцентом, а впродовж 1898–1918 рр. був професором Львівського університету, викладав українську мову й літературу на кафедрі, вакантній після смерті 1894  р. О. Огоновського.

У 1898–1899 рр. О. Колесса здійснив наукову подорож Закар-паттям, де збирав матеріали до історії української мови і літератури в Ужгородській єпископській бібліотеці та в бібліотеках василіанських монастирів. 1899 р. він вивчав рукописні пам’ятки ХІ–ХІV ст. у Києві, Вільно, Москві та Петербурзі.


33

У 1902 р. Міністерство освіти Австро-Угорщини затвердило О. Колессу членом Центральної комісії у Відні як консерватора українських архівалій північно-східної Галичини. Виконуючи ці обов’язки, учений відвідав ряд василіанських бібліотек та архівів, де виявив багато цінних пам’яток, зокрема Лаврівські пергамінові листки та Городські пергамінові листки ХІІ–ХІІІ ст., які пізніше  ґрунтовно досліджував. Надруковані вони були в «Літературно-науковому  віснику» та «Записках Наукового товариства ім. Т. Шевченка». Серед наукових мовознавчих праць ученого – «Лаврівські пергамінові листки з ХІІ–ХІІІ вв.», «Південно-волинське городище і городські рукописні пам’ятники ХІІ–ХVІ вв.», «Ужгородській «Полуставъ» у пергаміновій рукописі ХІV в.», «Городське євангеліє ХІІ–ХІІІ в.», «Рукописні й палеотитні книги південного Підкарпаття», «Погляд на історію української мови» тощо.

У 1907–1918 рр. Олександр Колесса був послом (депутатом) до австрійського парламенту, де боронив українські права в справах шкільництва. Боровся за відкриття українського університету в Львові. Він став одним із засновників і заступників голови Загальноукраїнської культурної ради – осередку духовного життя українства у Відні.

Після утворення в 1918 р. Чехословаччини сотні студентів з Галичини, Закарпатської України та інших куточків починають на-вчатися в Карловім університеті (одному з найстаріших європейських університетів), утворивши через рік у Празі Українську академічну громаду, яку деякий час очолював О. Колесса. Восени 1921 р. у при-міщенні цього закладу розпочалися заняття для слухачів першого вищого навчального закладу і другої наукової установи української еміграції міжвоєнного періоду – Українського вільного університету (УВУ), ректором якого став Олександр Колесса. 

Завдяки підтримці академічного сенату Карлового університету Український вільний університет розгорнув плідну культурно-освітню й наукову діяльність, проіснував у Празі до травня 1945 р. та відіграв виняткову роль у розвитку української культури, науки й суспільної думки, підготувавши плеяду відомих учених і справжніх патріотів України. Водночас чимало професорів УВУ, зокрема С. Дністрянський, Д. Дорошенко, І. Панькевич, О. Бургардт, Я. Рудницький, а між них і Олександр Колесса, у міжвоєнні роки викладали в Карловім університеті.


34

У мовознавстві – представник школи Ф. Міклошіча; дослідник староукраїнських текстів, зокрема городиської групи рукописів і «Житія Сави Освященного», останнє з важливими узагальненнями про особливості староукраїнських текстів. Загальну концепцію історії української мови О. Колесса виклав у праці «Погляд на іс-торію української мови» (1924). Як історик літератури досліджував українсько-польські літературні взаємини – «Українські народні пісні в поезіях В. Залєського» (1892), «Шевченко і Міцкевич» (1894).  Написав численні статті про творчість Ю. Федьковича, М. Шашкевича, І. Франка та ін. Загальні проблеми українського літературознавства аналізуються в «Погляді на сучасний стан історичних розслідів української літератури» (1901).

«Щира любов і прихильність до України не раз збуджували в душі Колесси натхнення і він виливав свої думки в поезіях… Починаючи з 1887 р., він друкував поезії в галицьких виданнях, переважно в «Зорі». Його поезії перейняти патріотизмом і спочуттям до обездоленої України і її люду…» – так про науковця-поета написав О. Коваленко, під редакцією якого вийшла у світ поетична антологія «Українська Муза. Од початку до наших днів».

Перші поезії «В світ за очі» (про трудову еміграцію галицького селянства) та «При Кам’яному затоні» (про визвольні змагання 1648-1654 рр. під проводом Б. Хмельницького) привернули увагу читачів та критиків. У доробку талановитого поета, зокрема, є поезія «Шалійте, шалійте скажені кати» (1889), музику до якої написав А. Вахнянин. Пісня стала маршовою для широких кіл української громадськості.

Колесса О. Ґенеза української новітної повісти: інавгураційний виклад ректора / проф. др. Олександр Колесса. – Прага : Держ. друк. у Празі, 1927. – 26 с.

Колесса О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від X до XX в.: промова, виголошена на святочній інавгурації  Українського Вільного Університету в Празі дня 23 жовтня 1921 р. / проф. др. Олександер Колесса. – Прага : Держ. друк. в Празі, 1924. – 16 с.


35

Колесса О. Погляд на історію української мови: інаугураційний виклад, виголошений в Українському Вільному Університеті в Празі дня 23 жовтня 1921 р. / проф. др. Олександер Колесса. – Прага : [б.в.], 1924. – 41 с.

Колесса О. При камяному затоні : істор. картина з року 1648-го  / Олександер Колесса. – Львів : З друк. т-ва ім. Шевченка, 1891. – 18 с.

Колесса О. Ужгородський «Полуставъ» в пергаменовій рукописі 14 в. / Олександер Колесса. – Хуст : [б.в.], 1937. – 59 с.

Колесса О. Шалійте, шалійте, скажені кати / О. Колесса  // Пісні і романси українських поетів / упоряд., вступ. ст. і прим.  Г. Нудьги.  – К.  : Рад. письменник, 1941. – С. 221–222.

* * *Зленко Г. Загублена поема Олександра Колесси / Григорій 

Зленко // Київ. старовина. – 1995. – № 6. – С. 72.

Моторний В. Олександр Колесса й українсько-чеські взаємини міжвоєнного двадцятиліття / Володимир Моторний // Проблеми слов’янознавства. – 2002. – Вип. 52. – С. 110–117.


36

Травень

▪ Всесвітній день захисту преси

▪ 95 років від дня народження Анатолія Андрійовича Дімарова (1922–2014), українського письменника, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка

▪ 110 років від дня народження Ірини Вільде(справжнє ім’я    –Дарина Дмитрівна Макогон) (1907–1982), української письменниці

▪ День пам’яті і примирення

▪ День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

▪ 85 років від дня народження Валентино (справжнє ім’я –  Валентино Гаравані) (1932), італійського дизайнера

▪ 80 років від дня народження Роджера Джозефа Желязни (1937–1995), американського письменника-фантаста

▪ День Матері

3

5

8

9

11

13

14


37

▪ Міжнародний день родини▪ 160 років від дня народження Андрія Яковича Чайковського 

(1857–1935), українського письменника

▪ 200 років від дня народження Миколи Івановича Костомарова (1817–1885), українського письменника, історика

▪ Міжнародний день музеїв▪ 105 років від дня народження Вадима Миколайовича Собка 

(1912–1981), українського письменника▪ 145 років від дня народження Бертрана Рассела (1872–1970), 

англійського філософа

▪ 50 років від дня народження Джоді Лінн Піколт (1967),  американської письменниці

▪ День Європи

▪ 110 років від дня народження Лоуренса Олів’є (1907–1989), англійського актора і режисера

15

16

18

19

20

22

▪ 75 років від дня народження Валерія Миколайовича Брумеля (1942–2003), радянського легкоатлета, рекордсмена світу зі стрибків у висоту


38

▪ 310 років від дня народження Карла Ліннея (1707–1778), шведського природознавця, ботаніка, лікаря

▪ День слов’янської писемності і культури▪ 105 років від дня народження Михайла Опанасовича Стельмаха 

(1912–1983), українського письменника▪ 135 років від дня народження Кирила Григоровича Стеценка 

(1882–1922), українського композитора, хорового диригента

▪ 140 років від дня народження Айседори (Ісідори) Дункан (1877–1927), американської танцівниці

▪ 140 років від дня народження Максиміліана Олександровича Волошина (1877–1932), українського та російського поета і художника

▪ 100 років від дня народження Джона Фіцджеральда Кеннеді (1917–1963), 35-го президента Сполучених Штатів Америки (1961–1963)

▪ Всесвітній день без тютюну▪ 125 років від дня народження Костянтина Георгійовича  

Паустовського (1892–1968), російського прозаїка▪ 155 років від дня народження Михайла Васильовича Нестерова 

(1862–1942), російського живописця

23

23

27

28

29

31


39

Перший професійний історик УкраїниДо 200-річчя від дня народження М. І. Костомарова

Серед  видатних  вчених, пись менників, громадських діячів,  загалом рушіїв українського відродження та національної історичної науки XIX  ст. особливе місце належить Миколі Івановичу Костомарову.

Народився він 16 травня 1817  р. в селі Юрасівка Острозького повіту Воронезької губернії. Був сином 

російського поміщика-дворянина і кріпачки-українки, на якій батько одружився вже після народження дитини. Закінчивши Воронезьку гімназію, навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Під впливом українських фольклорних збірників за-хопився вивченням народної поезії та пісень.

Захистив магістерську дисертацію, присвячену історії України, працював учителем гімназій у Рівному, у Києві викладав історію в Університеті Святого Володимира.

Разом з кількома однодумцями створив таємне Кирило- Мефодієвське братство, яке гуртувалося навколо ідеї створення конфедерації слов’янських народів. Брав участь у складанні його програмних документів: «Книги буття українського народу», статуту, відозв, зокрема «До братів-українців», та інших. У 1847 р. Костомарова разом з іншими учасниками братства заарештували. Близько року він провів у Петропавловській фортеці, після чого був засланий у Саратов із забороною викладати і публікувати свої праці.

По смерті Миколи І Костомаров повернувся із заслання, став професором Петербурзького університету. У квітні 1864 р. здобув ступінь доктора російської історії в Університеті Святого Володи-мира. У 1874 р. обраний членом-кореспондентом Петербурзької  Академії наук. Друкувався в петербурзьких виданнях. Брав  участь у створенні першого українського журналу «Основа».


40

Останні роки життя присвятив науковій роботі. «Правдива любов історика до своєї вітчизни може виявлятися тільки в суворій повазі до правди», – писав Костомаров. В історичних розвідках, Костомаров вирізняв риси національного характеру українців і росіян, обґрунто-вував ідею самостійної української нації, особливостей історичного процесу в Україні, які полягали у самобутності вільнолюбного духу українського народу, його мови, культури і психології. «Полудневу Русь» історик бачив у майбутньому як «окрему державну цілісність» на засадах народності та ідеї рівності всіх людей, національного порозуміння, досягнутого на ґрунті науки і християнської освіти.

Крім історичних праць, йому належать художні віршовані та прозові твори. Він увійшов в історію української літератури як письменник-романтик. Його праці загалом складають 21 том.

7 квітня 1885 р. Микола Іванович Костомаров помер у Петербурзі у своїй квартирі, що довгий час була інтелектуальним центром для багатьох передових діячів культури, науки і мистецтв. В опублікованих некрологах відзначалося, що пішов з життя талановитий історик. І це цілком зрозуміло: твори Костомарова ще до того отримали визнання не тільки в Росії, але й за кордоном. Окремі його твори, перекладені на німецьку та шведську мови, видані в Лейпцигу і Стокгольмі.

*Костомаров М. Дві руські народності / М. Костомаров ; [за заг. ред. Л. Івшиної ; упоряд. : І. Сюндюков, М. Томак, Н. Тисячна]. –  К. : Укр. прес-група, 2012. – 71 с. : фото. – (Бібліотека газети «День». Україна Incognita. «Бронебійна публіцистика»).

Костомаров М. І. Історичні постаті / М. І. Костомаров ; пер. з рос. І. С. Голуб. – Дніпропетровськ : Січ, 2008. – 735 с.

Костомаров Н. И. Автобиография: к 190-летию со дня рождения  / Н. И. Костомаров. – К. : Стилос, 2007. – 352 с.

Костомаров Н. И. Куликовская битва / Н. И. Костомаров ; [ подгот. А. А. Олейников]. – К. : Радуга, 2005. – 48 с. – (Уроки истории).


41

Костомаров Н. И. Мазепинцы / Н. И. Костомаров. – К. : Киевская Русь, 2011. – 90 с. – (История Украины в исторических исследованиях, документах и воспоминаниях современников).

Костомаров Н. И. Малороссийский гетман Зиновий-Богдан Хмельницкий и его преемники : [сб. очерков] / Н. И. Костомаров ; [сост. А. А. Олейников]. – К. : Русское слово, 2011. – 204 с. : ил.

Костомаров Н. И. Преемники Богдана Хмельницкого /  Н. И. Костомаров ; [подгот. А. А. Олейников]. – К. : Радуга, 2006. – 72  с. – (Уроки истории).

* * *Домонтович В. Аліна й Костомаров : повість / В. Домонтович ; 

упоряд. Інни Нагорної. – Рівне : Лапсюк В. А., 2013. – 165 с. : фотогр.  – (Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному ; чис. 22).

Коляда І. «Усе, що було драматичним у нашій історії, розказано ним з безпосередньою майстерністю оповідача»: Микола Костомаров  : біогр. нарис (до 125 річчя з дня смерті) / І. Коляда, М. Главацький // Історія в шк. – 2010. – № 3. – С. 1–8.

Куліш П. Спогади про Миколу Івановича Костомарова /  П. Куліш  // Українські письменники у спогадах сучасників / [упоряд., передм. та прим. І. Лисенка]. – Ніжин, 2013. – Т. 2. – С. 12–21.

Луняк Є. З плеяди творців націй: Мішле, Костомаров,  Грушевський. Видатні історики в романтичних життєписах / Євген Луняк ; Ніжин. держ. ун-т ім. М. Гоголя. – Ніжин, 2010. – 168 с.

Лупейко В. Ю. Карбівничий нашого минулого (Микола Костомаров) / В. Ю. Лупейко // Витязі української духовності : навч. посіб. для студентів ВНЗ / В. Ю. Лупейко. – К. : Вид-во ім. О. Теліги, 2009. – С. 43–55.


42

*Пінчук Ю. А. Історичні студії Миколи Костомарова як фактор формування самоусвідомлення української нації / Ю. А. Пінчук. – К.  : Ін-т історії України, 2009. – 306 с.

*Смолій В. А. Микола Костомаров: віхи життя і творчості : енциклопед. довід. / В. А. Смолій, Ю. А. Пінчук, О. В. Ясь. – К. : Вища шк., 2005. – 543с

*Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини  // Укр. іст. журн. – 2013. – № 6. – С. 186–193.

Янкевич В. Ф. Життя та діяльність великого вченого і  громадсько-політичного діяча, професора, почесного члена Київського університету Св. Володимира М. І. Костомарова : короткий нарис  / В. Ф. Янкевич ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. : [б.в.], 2004. – 26 с.


43

Червень

▪ Міжнародний день захисту дітей▪ Всесвітній день батьків▪ 80 років від дня народження Колін Маккалоу (1937–2015), 

австралійської письменниці

▪ 210 років від дня народження Івана Максимовича Сошенка (1807–1876), українського живописця

▪ Всесвітній день навколишнього середовища

▪ 170 років від дня народження Олександра Григоровича Барвінського (1847–1926), українського педагога, історика

▪ 150 років від дня народження Костянтина Дмитровича  Бальмонта (1867–1942), російського поета

▪ 135 років від дня народження Ігора Федоровича Стравінського (1882–1971), російського композитора

1

2

5

8

15

17


44

▪ 125 років від дня народження Юрія Олексійовича Меженка (1892–1969), українського книгознавця, бібліографа

▪ Міжнародний день скейтбордингу▪ 120 років від дня народження Юрія Васильовича Кондратюка 

(1897–1942), українського інженера-винахідника, одного з засновників ракетної техніки

▪ День Скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні▪ 135 років від дня народження Миколи Григоровича Холодного 

(1882–1953), українського біолога

▪ День молоді▪ 165 років від дня народження Антоніо Гауді-і-Корнет (1852–1926), 

іспанського скульптора

▪ Міжнародний день боротьби проти зловживання наркотиками та їх незаконного розповсюдження

▪ День Конституції України▪ 305 років від дня народження Жан Жака Руссо (1712–1778), 

французького філософа▪ 440 років від дня народження Пітера Пауля Рубенса (1577–1640), 

фламандського живописця

18

21

22

25

26

28


45

▪ 110 років від дня народження Романа Осиповича Шухевича (1907–1950), українського політичного і військового діяча.

30

Піонер космонавтикиДо 120-річчя від дня народження Ю. В. Кондратюка

Юрій Кондратюк – піонер космо-навтики та ракетобудування, учений, без розробок якого американці навряд чи полетіли б на Місяць, на честь якого названі кратер та мала планета. І разом із тим він чи не єдиний науковець, який увійшов у світову історію під чужим іменем.

Справжнє ім’я Юрія Кондратюка – Олександр Шаргей. Із ним він прожив 24 роки. Олександр Шаргей народився в Полтаві 21 червня 1897 р. Його мати, Людмила Львівна Шліппенбах, походила з дворянського роду, її предки були шведами, котрі після Полтавської битви залишилися в Російській імперії. Батько, Гнат Шаргей, –  вічний студент. Починав учитися у Києві, потім подався до Німеччини, звідти – у Санкт-Петербург.

Дамоклів меч над майбутнім всесвітньо відомим генієм навис ще коли він був в утробі матері. Вона, коли була вагітною, взяла участь 1897 р. в демонстрації протесту, приводом для якої послужило  самоспалення народоволки Марії Вєтрової в Петропавлівській фортеці. За це Людмила Львівна потрапила до в’язниці. Щоправда, жінку швидко звільнили, дізнавшись про вагітність, але розум її затьмарився на все життя. Сина вона народжувала вже душевнохворою. Гнат не був поруч із дружиною, він поїхав до Санкт-Петербурга: вже вкотре 


46

гризти граніт науки. Там швидко знайшов собі іншу жінку – Олександру Кареєву – і почав жити з нею в цивільному шлюбі. Маленького Сашу виховували бабуся з названим дідусем. Матір же потрапила до будинку душевнохворих, згодом, коли майбутньому науковцю було 12 років, померла. Того ж року пішов із життя і батько. Дід із бабою віддали Олександра вчитися до Полтавської чоловічої гімназії.

Гімназистом він дуже любив фізику і математику, захоплюва-вся астрономією. Залишилися і сімейні легенди про те, як з’явився в Олександра Шаргея інтерес до космосу. Його дід згодом згадував, що в глибокому дитинстві мама розповідала Саші багато казок про зірки і планети. У гімназії Олександр Шаргей прочитав книгу німецького письменника Келлермана «Тунель» про намагання інженера  побудувати тунель до центру Землі. Юнак вирішив зробити розрахунки, чи можливе таке будівництво, і дійшов висновку, що з урахуванням рівня розвитку техніки того часу – ні. Тоді гімназист замислився: якщо неможливо дістатися до центру Землі, то, може, реально відірватися від Землі? Свої роздуми Шаргей написав на 104 аркушах звичайного гімназійного зошита, у якому почав робити розрахунки можливості космічного польоту. Згодом цю теорію він розвинув, і 1929 р. вийшла книга тільки вже не Шаргея, а Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів». Трасу равлика, або Кондратюка, – шлях польоту на Місяць, описану у книзі, згодом використали американці.

Після закінчення гімназії зі срібною медаллю Олександр Шаргей став студентом Петроградського політехнічного інституту, де вчився лише 40 днів. У жовтні його призвали до армії і направили у школу прапорщиків при Петроградському юнкерському училищі. Закінчивши цей заклад, молодий офіцер царської армії отримав призначення на Закавказький фронт, поїхав туди через Полтаву. Свої зошити з розрахунками залишив у мачухи, Олени Петрівни. Прослужив він недовго: у березні 1918 р. військово-революційний комітет Кавказької армії видав постанову про демобілізацію. Олександр хотів поїхати до Києва. Але потрапив у Добровольчу армію генерала Корнілова, і лише в травні 1918 р. йому пощастило з неї втекти до Полтави.

Коли приїхав у рідне місто, уже не було бабусі (вона померла), а дідусь переїхав у село. Тоді, зрозумівши, що в Полтаві на нього вже ніхто не чекає, Олександр поїхав до міста Сміла на Черкащині, де став робітником націоналізованої олійниці.


47

Шаргей розумів, що нова влада може його заарештувати будь-якої миті як неблагонадійного: мати – дворянка, сам – прапорщик царської армії, ще й воював у Корнілова, нехай і не зі своєї волі, а з примусу. Тоді за порятунок пасинка взялася мачуха. Саме цього року помер від туберкульозу Георгій (Юрій) Васильович Кондратюк, родом із Луцька, який був родичем знайомого її приятельки. Вона просить у подруги, щоб та дістала їй метрику небіжчика, і вмовляє Олександра забути своє справжнє неблагонадійне ім’я і стати Юрієм Кондратюком 1890  р. народження, хлопцем, за котрим не тягнувся шлейф «важкого» минулого. Зрештою, Олександр погоджується на авантюру.

Він працював у тих місцях, де не потрібно було пред’являти документи. Тривалий час учений жив у Західному Сибіру, де пра-цював над проектуванням і будівництвом елеваторів (зерносховищ). Він побудував 1930 р. найбільший у світі елеватор, який вміщував понад 10 тис. тонн зерна. За величезні розміри сам автор назвав його «мастодонтом», порівнюючи з доісторичною твариною. Щоправда, за своє творіння був заарештований разом зі своїм керівником, районним інженером Петром Горчаковим.

На чоловіків написали донос і звинуватили в шкідництві, бо вони створили елеватор за принципом зрубу – без металу та цвяхів. У доносі йшлося про те, що це зроблено, аби будівля якомога швидше розвалилася і було загублено багато зерна. Насправді ж цей «мастодонт» прослужив людям дуже довго, він вистояв перед землетрусом та кригою. І лише в другій половині 1980-х р. був знищений через пожежу. Юрія Кондратюка і Петра Горчакова засудили до 3 років в’язниці, які замінили засланням. Але ж далі нікуди було засилати, і так – Сибір. Тому Юрій Кондратюк відбував заслання в конструкторському бюро при ОДПУ (об’єднане державне політичне управління, яке згодом увійшло в НКВС).

У бюро Кондратюк почув про всесоюзний конкурс на кращий проект найпотужнішої вітроелектростанції, і вони вдвох із Горчаковим узялися за розробку проекту, який згодом отримав назву «Кримська вітроелектростанція» і був визнаний кращим у СРСР. За це вченим дозволили, хоча вони ще не були офіційно звільнені, поїхати спо-чатку до Харкова, а потім до Москви, щоб продовжити роботу над проектом. Під час одного із приїздів до Москви Кондратюк зустрівся 


48

з С. П. Корольовим і одержав від нього запрошення на роботу, проте відповів відмовою. Робота над військовими проектами передбачала суворий контроль з боку «органів», і Юрій Васильович побоювався, що ретельна перевірка його біографії могла розкрити факт підробки документів і білогвардійське минуле...

У 1937 р. на горі Ай-Петрі в Криму за підготовленим Кондратюком і Горчаковим робочим кресленням почалося будівництво фундаменту станції. Проте після трагічної загибелі Серго Орджонікідзе, керівника проекту, вже 1938-го вирішили припинити проектування і будівництво могутніх вітроелектростанцій. У зв’язку з цим наступні роки Кондратюку довелося займатися проектуванням малих вітрових електростанцій у проектно-експериментальній конторі вітроелектростанцій. 

21 червня 1941 р. Ю. В. Кондратюку виповнилося 44 роки, а вже через декілька днів він пішов добровольцем на фронт. Був за-рахований рядовим телефоністом до роти зв’язку 2-го стрілецького полку 21-ї Московської дивізії народного ополчення Київського району 33-ї Армії Резервного фронту. Згодом став командиром відділення, а потім і помічником командира взводу зв’язку. 23 лютого 1942 р. Юрій Васильович Кондратюк загинув у бою на околицях села Кривцово Болховського району Орловської області...

Даценко А. В. Юрій Васильович Кондратюк. 1987–1942 /  А. В. Даценко, В. Й. Прищепа, [пер. з рос. Н. К. Кочерга] ; відп. ред. В. О. Онищенко. – Полтава : ПолтНТУ, 2012. – 172 с.

*Жолдак Б. Богдан Жолдак про Карпа Соленика, Йосипа Тимченка, Івана Піддубного, Юрія Кондратюка, Миколу Лукаша /  Б. Жолдак. – К. : Грані-Т, 2009. – 128 с. – (Життя видатних дітей).

*Классова О. Людина незвідки / О. Классова // Шк. б-ка. – 2007.  – № 5. – С. 15–18.

*Мікульонок І. О. Півжиття під чужим іменем / І. О. Міку-льонок // Країна знань. – 2012. – № 3. – С. 21–25.


49

Онищенко В. О. Піонер теоретичної космонавтики Юрій Кондратюк: Per Aspera ad Astra / В. О. Онищенко, В. І. Русін,  В. А. Смирнов . – Полтава : Полтава, 2007. – 120 с.

*Сорока М. Юрій Кондратюк: хто він? (до 115-річчя від дня народження теоретика космонавтики) / М. Сорока // Дивосвіт. – 2012.  – № 2. – С. 4–9.

Юрий Кондратюк (А. Шаргей): воспоминания современников / сост. : А. В. Даценко, Н. К. Кочерга, И. П. Кныш. – Полтава : ПолтНТУ, 2007. – 71 с.

Юрій Кондратюк (О. Шаргей): у спогадах сучасників  / уклад.  : А. В. Даценко, І. П. Книш, Н. К. Кочерга. – Полтава :  Пол-тНТУ, 2011. – 134 с.


50

Липень

▪ Всесвітній день архітектури

▪ 95 років від дня народження П’єра Кардена (1922), французь-кого модельєра

▪ 140 років від дня народження Германа Гессе (1877–1962), німецького письменника

▪ 120 років від дня народження Андрія Андрійовича Верменича (1897–1979), українського актора

▪ 210 років від дня народження Джузеппе Гарібальді (1807–1882), народного героя Італії, революціонера

▪ 130 років від дня народження Марка Захаровича Шагала (1887–1985), білоруського і французького художника

▪ 190 років від дня народження Григорія Івановича Гавриленка (1927–1984), українського художника

▪ День родини▪ 110 років від дня народження Олега Олександровича Ольжича 

(Кандиби) 1907–1944), українського поета

1

2

4

6

7

8


51

▪ 70 років від дня народження Андрія Всеволодовича Дмитрука (1947), українського письменника-фантаста

▪ 115 років від дня народження Сергія Яковича Лемешева (1902–1977), російського оперного співака

▪ 70 років від дня народження В’ячеслава Степановича  Брюховецького (1947), українського літературознавця

▪ 80 років від дня народження Ади Михайлівни Роговцевої (1937), української актриси

▪ 110 років від дня народження Олени Іванівни Теліги (1907–1942), української поетеси

▪ 195 років від дня народження Грегора Менделя (1822–1884), засновника сучасної генетики

▪ День Хрещення України-Русі

▪ 50 років від дня народження Дмитра та Віталія Капранових (1967), українських письменників, видавців

▪ 215 від дня народження Олександра Дюма (батько) (1802–1870), французького письменника

10

14

16

21

22

28

24


52

▪ 200 років від дня народження Івана Костянтиновича  Айвазовського (1817–1900), українського і російського художника

29

Співець моряДо 200-річчя від дня народження художника-мариніста

І.К. Айвазовського

Хто хоч раз опинився на березі моря, вже ніколи не забуде цей непо-вторний краєвид, шепіт хвиль, його подих та назавжди збереже ці спогади. Море зачаровує своєю неповторністю. Воно ніколи не буває одноманітним, нецікавим. Таємниче, мінливе, неосяж-не  – воно хвилює душу, не залишаючи людину байдужою. Одного дня воно 

тихе і спокійне, начебто велике дзеркало, холодне й прозоре. Со-нячні промінчики пронизують солону воду, сягають дна, лагідно торкаються золотавого піску та яскравих мушель, гладеньких камінців 

Хвилі бавляться та б’ються – Наче неслухи-хлоп’ята.

І стрибають і сміються,Вітер їм лоскоче п’яти.Вгору, вниз і знову вгору

Підганяє дужий вітер.Розгойдав він ціле мореЯк же хвилям не радіти?

Л. Колос


53

і зеленуватих водоростей, ловлять маленьких спритних рибок, які зграйками весело бавляться біля берега. Наступного дня все раптом змінюється. Налетить поривчастий вітер і гнатиме хвилі до берега. Вода стане каламутно-зеленою, іноді темно-синьою, іноді навіть чорною. Недаремно говорять: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». А побачити ці хвилюючи моменти моря, зображені на полотні, та відчути його подих наяву – враження, яке залишиться з вами на все життя.

Багато хто з художників звертався та й сьогодні звертається у своїй творчості до зображення моря. Але неперевершеним мариністом залишається Іван Костянтинович Айвазовський. Його по праву на-зивають співцем моря.

17 липня 1817 р. у місті Феодосії у бідній вірменській сім’ї народився син Ованес Айвазян (Іван Айвазовський). Будиночок Айвазовських стояв на околиці міста, на узвишші. З тераси, оповитої виноградною лозою, відкривалася широка панорама на плавну дугу феодосійської затоки та північнокримські степи з древніми курганами.

Хлопчик жадібно схоплював і утримував у пам’яті різноманітні враження. Від природи музично обдарований, він виконував на скрипці народні наспіви. Деякі з них Айвазовський згодом показав композитору Глінці, який використав їх у своїх творах, наприклад, в опері «Руслан і Людмила».

Але більш за все підлітка вабило малювання. Інших можливостей не було, і він малював вугіллям на білих стінах кримських будиночків цілі сцени. Хлопчик вчився спочатку в сімферопольській гімназії, а потім, у 1833 р., поступив в Петербурзьку академію мистецтв у пейзажний клас професора М. Воробйова – автора перших вітчизняних морських пейзажів і баталій. Учився Айвазовський легко, охоче і захоплено. Його майстерність удосконалювалася надзвичайно швидко.

У 1835 р. за етюд «Повітря над морем» Айвазовському було присуджено срібну медаль. А в 1837 р. на академічній виставці він показав шість картин, що одержали високу оцінку громадськості й Ради Академії мистецтв, та був нагороджений золотою медаллю першого ступеня за чудові успіхи в живопису морських видів. Ця медаль дала йому право подорожі в чужі краї для удосконалення. Щоправда, через молодість Івана спершу на два роки відіслали в Крим для самостійних робіт.


54

За кордон Айвазовський поїхав у 1840 р. вже сформованим майстром-мариністом. Особливу увагу він приділяє Італії – Венеція, Рим, Болонья, Сорренто, Амальфі, Неаполь. У Римі він написав картини «Штиль на морі», «Буря», «Морський берег», які принесли йому визнання. Його слава прокотилася всією Європою.

У 1844 р. Айвазовський повернувся в Росію. За видатні успіхи в живопису військово-морське відомство надало звання художника Головного морського штабу з правом носіння адміралтейського мундира.

У 1848 р. Айвазовський повертається в Феодосію – назавжди, незважаючи на успіх, визнання і прагнення імператорської родини зробити його придворним живописцем. У рідній Феодосії на березі моря художник будує будинок і велику художню майстерню. Феодосію художник залишав нечасто й неохоче. Здебільшого його від’їзди були пов’язані з улаштуванням численних виставок.

Айвазовському довелося покинути Феодосію в 1854 р., під час Кримської війни. Проте, евакуювавши дружину і трьох доньок до Харкова, він їде до Севастополя. Героїчній обороні цього міста присвячені картини «Взяття Севастополя» (1855), «Облога Севастополя» (1859).

У творчості художника можна зустріти полотна найрізно-манітнішої тематики. Чимало робіт він присвятив Україні, красі її природи, своєрідності побуту («Обоз чумаків», «Український пейзаж з чумаками при луні», «Млин на березі моря», «Під час жнив в Україні», «Весілля в Україні»). У цієї прихильності до України зіграла свою роль близькість Айвазовського до Гоголя, Шевченка.

Свої твори, що вражали і вражають життєвістю і природністю, художник малював не з натури, а в майстерні. Айвазовський говорив, що рухи живих стихій невловимі для пензля, писати блискавку, порив вітру, сплеск хвилі – немислимо з натури, художник повинен запам’ятовувати їх. Полотна «Вечір в Криму. Ялта» (1848), «Дев’ятий вал» (1850), «Спокійне море» (1863), «Райдуга» (1873), «Чорне море» (1881) та багато інших вражають своєю масштабністю та неповторністю. Коли стоїш перед такими полотнами, з’являється відчуття, що хвиля, зображена художником, миттєво накриє тебе, або ласкавий промінець сонця пробіжить по твоєму обличчю.

У 1898 р. Айвазовський написав марину «Серед хвиль»  – вершину його творчості. Помер він 2 травня 1900 р.  і був похований у Феодосії.


55

Феодосія багато чим зобов’язана Айвазовському. Міський концертний зал, археологічний музей, порт і навіть залізниця – у всіх цих проектах художник брав найактивнішу участь. Завдяки його зусиллям у Феодосії було відкрито художню школу. А найбільшим подарунком майстра рідному місту стала Феодосійська картинна галерея, що носить тепер його ім’я.

За своє життя Айвазовський створив майже шість тисяч картин. Художник ще створював графічні малюнки, акварелі, сепії.

Своєю найкращою картиною майстер вважав ту, що стоїть на мольберті в майстерні, щойно розпочату...

*Айвазовский. Живопись / авт.-состав. Ш. Г. Хачатрян. – М. : Сов. художник, 1989. – 160 с.

*Айвазовский Иван : альбом / авт. текста Галина Чурак ; ред.  Н. А. Борисовская. – М. : Белый город, 2000. – 63 с.

*Айвазовский Иван Константинович (1817–1900) // Шк. б-ка. – 2008. – № 10. – С. 13–15.

*Айвазовський Іван / [упоряд. Ю. Вакуленко]. – К. : Київ. нац. музей рос. мистецтва, [2013]. – 19 c.

Великие художники [альбом живописи]. В 30 т. Т. 2.  Айвазовский  :  / [авт. текста М. Гордеева]. – К. : Комсомольская правда–Украина, 2010. – 48 с. – (Великие художники).

*Григорович Н. Певец моря / Н. Григорович // С веком наравне  : в 3 т. / сост. Л. А. Вагнер. – 2-е изд. – М. : Молодая гвардия, 1989. –  Т. 1 : Рассказы о картинах. – С. 79–86.

*Долгополов И. Иван Айвазовский / И. Долгополов // Мастера и шедевры : в 3 т. / И. Долгополов. – М. : Изобраз. искусство, 1987. –  Т. 2. – С. 209–231.


56

Серпень

▪ 260 років від дня народження Володимира Лукича Борови-ковського (1757–1825), українського художника-портретиста

▪ 80 років від дня народження Юрія Михайловича Хорунжого (1937–2007), українського письменника

▪ 90 років від дня народження Данієля Кіза (1927–2014),  американського письменника

▪ Міжнародний день молоді

▪ 150 років від дня народження Джона Ґолсуорсі (1867–1933), англійського письменника, лауреата Нобелівської премії

▪ 230 років від дня народження Олександра Олександровича Аляб’єва (1787–1851), російського композитора

▪ 75 років від дня народження Мусліма Магометовича Магомаєва (1942–2008), азербайджанського співакаа

4

5

9

12

14

15

17


57

▪ 130 років від дня народження Ганни Амвросіївни  Крушельницької (1887–1965), української оперної співачки

▪ 155 років від дня народження Клода Дебюссі (1862–1918), французького композитора, піаніста

▪ День Державного Прапора України

▪ День незалежності України▪ 70 років від дня народження Пауло Коельйо (1947),  

бразильського письменника

▪ 115 років від дня народження Юрія Івановича Яновського (1902–1954), українського письменника

▪ 95 років від дня народження Павла Прокоповича Глазового (1922–2004), українського поета-гумориста

18

22

23

24

27

30


58

Представник реалістичного мистецтва вікторіанської епохи

До 150-річчя від дня народження Д. Ґолсуорсі

Джон Ґолсуорсі – англійський прозаїк, драматург, поет, есеїст, публіцист. Автор знаменитої епопеї «Сага про Форсайтів», письменник, який відкрив вади пізньовікторіанського суспільства, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури.

Народився 14 серпня 1867 р. в містечку Кумі, графство Суррей, у  

заможній буржуазній сім’ї. Джон Ґолсуорсі був єдиним сином багатого юриста, директора лондонської компанії, і Бланш (Бартл) Ґолсуорсі. Батьки любили сина і не шкодували грошей на його освіту. Початковим місцем навчання Джона була привілейована школа Харроу, пізніше  – Оксфордський університет. У 1890 р. він став адвокатом, але так і не зайнявся юридичною практикою, вважаючи за краще жити для свого задоволення – багато читати і подорожувати.

У 28 років під впливом Ади Ґолсуорсі, дружини його двою-рідного брата Артура, з якою у Ґолсуорсі почався роман, він вирішує стати письменником, і вже у 1897 р., під псевдонімом Джон Сінджон, випускає свою першу книгу – збірку оповідань «Чотири вітри» («From the Four Winds»). Перший роман письменника «Джослин» («Jocelyn») з’явився роком пізніше, другий – «Вілла Рубейн» («Villa Rubein») – у 1900 р., а наступна збірка оповідань, опублікована ще через рік, вже містить згадку про сім’ю Форсайтів, яку йому належало увічнити пізніше, у наступних книгах.

Після смерті батька (1904), Джон Ґолсуорсі став матеріально незалежним. Ада переїхала до нього, а коли через рік закінчився її шлюборозлучний процес з першим чоловіком, молоді люди одружилися. Можливість жити разом, не ховаючись, після дев’яти років громадського 


59

осуду, різких нападок з боку рідних і друзів, надихнула Ґолсуорсі на роман «Власник» («The Man of Property»), який був завершений в 1906  р. і в якому описаний невдалий шлюб. Цей роман приніс Ґолсуорсі репутацію серйозного письменника, став найвідомішим з його творів. За словами Дадлі Баркера, Ґолсуорсі стверджував, що «на цих сторінках він висік велику буржуазію». «Власник» був першим томом трилогії «Сага про Форсайтів» («The Forsyte Saga»). До Форсайтів Голсуорсі не повертався аж до кінця першої світової війни, проте, за цей час написав романи «Садиба» («The Country House», 1907) – про дрібне дворянство, «Братство» («The Fraternity», 1909) – про інтелігенцію, і «Патрицій» («The Patrician», 1911) – про аристократію.

Після постановки першої п’єси Ґолсуорсі «Срібна  скринька» («The Silver Box», 1906) письменник отримав визнання як  драматург. Найбільш вдалими п’єсами, написаними Ґолсуорсі до першої світової війни, крім «Срібної шкатулки», були «Боротьба» («Strife», 1909) і «Справедливість» («Justice», 1910). Всі три п’єси реалістичні і викривають соціальні зловживання. Остання ж («Справедливість») засуджує практику одиночного ув’язнення, у зв’язку з чим Уїнстон Черчілль заявив, що ця п’єса справила серйозний вплив на його програму тюремної реформи.

У 1917 р. Ґолсуорсі відмовився від лицарського звання, вва-жаючи, що письменники і реформатори приймати титули не повинні. На початку наступного року письменник випустив збірку новел «П’ять історій» («Five Tales»). В одній з новел – «Останнє літо Форсайта» («The Indian Summer of a Forsyte») – Ґолсуорсі знову повертається до сім’ї Форсайтов. «У петлі» («In Chancery»), другий том «Саги про Форсайтів», з’явився в 1920 р., а «Здається внайми» («To Let»), остання частина трилогії, – в 1921 р. Однотомник «Саги про Форсайтів», що вийшов в 1922 р., мав колосальний успіх, завдяки якому Ґолсуорсі став провідною фігурою в англо-американській літературі.

Другу трилогію про Форсайтів «Сучасна комедія» («A Modern Comedy»), письменник закінчив у 1928 р. «Сучасна комедія» була видана у одному томі – посмертно. Остання трилогія письменника, присвячена родині Чаруелл, була випущена в 1933 р. дружиною письменника під заголовком «Кінець розділу» («End of the Chapter»).

Як критик і публіцист, Ґолсуорсі виступав поборником миру між народами і вважав літературу та мистецтво найважливішими 


60

засобами зближення людей. Письменник у статтях утверджує  нестаріюче значення мистецтва, пронизаного гуманістичною ідеєю та відданістю правді життя.

Неухильно дотримуючись правил писати щоранку, Джон Ґол-суорсі залишив творчий доробок, до якого входять 20 романів, 27 п’єс, 3 збірки віршів, 173 новели, 5 збірників есе, щонайменше 700 листів і безліч нарисів і заміток різного змісту.

Уривок одного із останніх виступів Ґолсуорсі, звернений до юного покоління його країни, може сприйматися як духовний заповіт: «Ґрунтовне знання літератури рідною мовою складає найприємнішу і найкориснішу частину освіти. Не тому, що наша література пере-вершує інші літератури, а тому, що під час читання рідною мовою розум та уява працюють вільніше... той, хто розмовляє рідною мовою так, що вона звучить музикально, добре пише і знає створені нею шедеври, – той є освіченою людиною».

У 1929 р. Джон Ґолсуорсі був нагороджений британським  орденом «За заслуги», а в 1932 р. йому було присуджено Нобелівську премію з літератури «за високе мистецтво оповідання, вершиною якого є «Сага про Форсайтів». «Автор простежив історію свого часу протягом трьох поколінь, – сказав представник Шведської академії Андерс Естерлінг,  –  і те, що письменник з таким успіхом опанував надзвичайно складним як за обсягом, так і за глибиною матеріал, – робить йому честь. «Сага про Форсайтів» – помітне явище в англійській літературі».

Джон Ґолсуорсі займався не тільки літературною, але і  громадською діяльністю. Витрачав майже половину своїх доходів на доброчинність і активно виступав за соціальні реформи, агітував за перегляд законів про цензуру, розлучення, мінімальну зарплату, жіноче виборче право. Навіть, смертельно хворий, письменник роз-порядився Нобелівську премію передати ПЕН-клубу – міжнародній письменницькій організації, яку він заснував у 1921 р.

31 січня 1933 р., менше ніж через два місяці після вручення Нобелівської премії, Джон Ґолсуорсі помер у Хампстеді (Лондон).  За заповітом його тіло було кремовано, а прах розвіяний з літака.

За життя Джон Ґолсуорсі удостоєний вчених стуненівТрініті-коледжу, Дублінського університету, Кембриджського, Оксфордського та Прінстонського університетів, університетів Манчестера і Шеффілда.


61

Голсуорси Д. Братство : роман / Д. Голсуорси. – М. : АСТ, Астрель, ВКТ, 2012. – 352 с. – (Зарубежная классика).

Голсуорси Д. Конец главы : роман / Д. Голсуорси ; пер.  В. Станевич. – М. : Азбука, 2014. – 864 с.

Голсуорси Д. Остров фарисеев : роман / Д. Голсуорси. – М. : Эксмо, 2007. – 608 с. – (Зарубежная классика).

*Голсуорси Д. Сага о Форсайтах : роман / Д. Голсуорси. – К. : Етнос, 2005. – 968 с.

Голсуорси Д. Современная комедия : трилогия / Д. Голсуорси.  – М. : АСТ, Астрель, Харвест, 2011. – 832 с. – (Зарубежная классика).

*Голсуорси Д. Темный цветок ; Патриций : романы /  Д. Голсуорси.  – К. : Томирис, 1994. – 457 с.

*Голсуорси Д. Темный цветок ; Сильнее смерти : романы /  Д. Голсуорси. – К. : Полиграфкнига, 1993. – 456 с.

Голсуорси Д. Цвет яблони : рассказы / Д. Голсуорси. – СПб. : Азбука-классик, 2011. – 320 с.

Ґолсуорсі Д. Сага про Форсайтів : трилогія : у 2 кн. /  Д. Ґолсуорсі ; пер. з англ. А. Терех. – Харків : Фоліо, 2006. – (Бібліотека світової літератури).

Кн. 1. – 335 с.Кн. 2. – 608 с.

* * **Васильева Е. К. Джон Голсуорси // 100 знаменитых  

писателей  / Е. К. Васильева ; Ю. С. Пернатьев. – Харьков : Фолио, 2003. –  С. 128–131.


62

*Голсуорси Джон  // Кто есть кто в мире  / гл. ред.  Г. П. Шалаева. – М. : Филолог. об-во «Слово» : ОЛМА-ПРЕСС  Образование, 2004. – С. 368–369.

*Голсуорси Джон // Биографический энциклопедический словарь : справ. изд. / гл. ред. А. П. Горкин ; сост. Н. М. Ланда. –  М. : БРЭ, 2000. – С. 175.

*Дюпре К. Джон Голсуорси / К. Дюпре ; пер. с англ.  Л. В. Маланчук. – М. : Радуга, 1986. – 312 с.

*Дубашинский И. А. «Сага о Форсайтах» Джона Голсуорси /  И. А. Дубашинский. – М. : Высш. шк., 1979. – 111 с.

*Тугушева М. П. Джон Голсуорси: жизнь и творчество /  М. П. Тугушева. – М. : Наука, 1973. – 175 с.


63

Вересень

▪ День знань▪ 70 років від дня народження Миколи Петровича Мозгового 

(1947–2010), українського композитора, естрадного співака

▪ Міжнародний день писемності

▪ День українського кіно

▪ 155 років від дня народження О. Генрі (Вільяма Сідні Портера) (1862–1910), американського письменника

▪ 115 років від дня народження Миколи Ільїна Камова (1902–1973), російського авіаконструктора

▪ 140 років від дня народження Олени Львівни Кульчицької (1877–1967), українського живописця, графіка

1

8

9

11

14

15

▪ 160 років від дня народження Костянтина Едуардовича Ціолковського (1857–1935), російського вченого

17


64

▪ Міжнародний день миру▪ 70 років від дня народження Стівена Кінга (1947), американ-

ського письменника

▪ 145 років від дня народження Соломії Амвросіївни  Крушельницької (1872–1952), української співачки

▪ 50 років від дня народження Олега Євгеновича Авраменка (1967), українського письменника-фантаста

▪ 85 років від дня народження Анатолія Борисовича Солов’яненка (1932–1999), українського співака

▪ 120 років від дня народження Вільяма Фолкнера (1897–1962), американського письменника

▪ 470 років від дня народження Мігеля де Сервантеса (1547–1616), іспанського новеліста, драматурга, поета

▪ Всеукраїнський день бібліотек

21

23

25

29

30

▪ 185 років від дня народження Сергія Петровича Боткіна (1832–1889), російського лікаря-терапевта


65

Король жахівДо 70-річчя від дня народження С. Кінга

На мою думку, Кінг – один з найбільш недооцінених романістів нашого часу.

Мордекай Річлер

У світі величезна кількість талано-витих і шанованих письменників, але не кожному з них вдалося стати легендою за життя. Один із таких письменників  – Стівен Кінг. Книги Стівена Кінга – це коктейль жанрів, незвичайна фантазія. Фільми, зняті за його розповідями, змушують плакати, сміятися, тремтіти від жаху і співпереживати головним героям.

Король жахів з’явився на світ 21 вересня 1947 р. Він народився в сім’ї Дональда Кінга і Неллі Рут Пілсберрі, і це можна назвати дивом, тому що подружжя було переконане в тому, що Рут не може мати дітей. Стосунки пари не складалися, і друга дитина не сприяла зміцненню союзу (перший хлопчик – Девід Кінг – був усиновлений  в 1945 р.).

Біографія Стівена Кінга має сумні сторони. Коли йому було всього два роки, батько вийшов з дому за сигаретами і не повернувся. Рут ростила двох синів одна. Але вона не впала в паніку і відчай, не втратила оптимізму і з ентузіазмом хапалася то за одну, то за іншу роботу. По суті, вона була яскравою представницею фемінізму, але такою її зробило важке життя і необхідність розраховувати лише на саму себе. Численні родичі, дізнавшись про неприємності Рут, всіляко прагнули надати їй підтримку, зокрема фінансову. Цим обумовлені постійні переїзди Стівена з одного міста в інше. Мати з синами гостювала у батьків Дональда, у сестер Рут...

Письменницький дар проявився у сім років. У цьому віці від-булася проба пера. У 1959 р. діяльні брати Кінги вирішили видавати власну газету. Вона носила нехитру назву – «Листок Дейва» – і успішно поширювалася серед родичів, знайомих і сусідів. 


66

Постійні переїзди негативно відбилися на здоров’ї хлопчика, він переніс гострий фарингіт і кір. Відволіктися від болю допомогло захоплення письменництвом, яке згодом перетворилося у справу всього життя. Перший серйозний твір автора був опублікований в 1965  р. Оповідання носило цікаву назву – «Я був підлітком, що грабував могили». Через рік після цього американський письменник закінчив школу і вступив до університету.

У 1966 р. був написаний перший роман – «Довгий шлях», але від видавця Кінг отримав відмову. Юнак погано сприймав критику і болісно поставився до того, що книга не справила належного вра-ження. Проте праці автора таки були представлені широкій публіці. У 1979  р. «Довгий шлях» побачив світ, але опублікований був під псевдонімом – Річард Бахман.

Не так багато письменників можуть похвалитися такою праце-здатністю, як у Кінга. Натхнення ніколи не покидає цього автора, підтвердженням тому служить величезна кількість книг, які рік за роком пише Стівен. Бібліографія його налічує понад 50 романів, а також безліч оповідань і повістей. Окремо стоять два твори автора: «Втеча з Шоушенка» і «Зелена миля». Обидва твори екранізовано й вони зайняли лідируючі позиції за версією IMDb (найбільша у світі база даних про кінематограф).

Письменникові пощастило: він має велику і міцну сім’ю. Свою дружину – Табіту Спрюс – він зустрів ще в університеті. Через рік після знайомства вони одружилися, і союз виявився незламним. Дружина подарувала Стівену трьох дітей і стала головним критиком.

Є одна цікава історія про те, як майстер пера викинув роман «Керрі» у відро для сміття, вирішивши, що твір не вдався. Табіта врятувала рукопис, прочитала і сказала Кінгу, що він повинен дописати роман. На щастя, він прислухався до мудрої поради. Коли чоловік і жінка були на межі бідності і краху, не бачили ніякої перспективи в найближчому майбутньому, продзвенів телефонний дзвінок, який раз і назавжди змінив їхнє життя: роман узяли до публікації.  Книга зробила його знаменитим, це був початок великого шляху короля жахів.

З під його пера вийшло багато інших романів: «Жереб», «Сяйво», «Протистояння», «Мертва зона», «Та, що запалює поглядом», «Цвинтар домашніх тварин», «Воно», «Мизери», «Томмінокери», «Темна поло-


67

винка», «Потрібні речі», «Долорес Клейборн», « Безсоння», «Маренова роза», «Безнадія», «Мішок з кістками», «Серця в Атлантиді», «Ловець снів», «Мобільник».

Безліч чудових фільмів знято за творами цього письменника. «Кошмари і фантазії Стівена Кінга» – це короткометражний кіносеріал, який включає дев’ять історій в першому сезоні. Його сюжети взяті з трьох збірок Кінга: «Все гранично», «Нічна зміна», «Нічні кошмари і фантастичні видіння». Динамічний розвиток подій і непередбачений фінал викликали зацікавленість вдячної публіки. Але думки про історії неоднозначні, глядачі стверджують, що в деяких місцях творцям фільму вдалося передати льодову атмосферу жаху і страху, а деякі грішать недоробками.

Окрім трилерів, наукової фантастики та фентезі, Кінг пише також історичні фантастичні романи. «11/22/63» – один з його нових романів, у якому йдеться про подорож в минуле з метою вбивства Лі Гарві Освальда (вбивці Джона Ф. Кеннеді), отримав премію американської газети Los Angeles Times, а також увійшов до десятки найкращих книг року за версією New York Times.

Найкращі твори Стівена Кінга настільки глибоко увійшли в нашу культуру, що цей роман, либонь, чекає така ж доля.

*Кинг С. Безнадега : [роман] / С. Кинг. – М. : АСТ, 2005. – 381 с.

*Кинг С. Буря столетия : [роман] / С. Кинг. – М. : АСТ, 2002.  – 317 с.

*Кинг С. Зеленая миля : [роман] / С. Кинг. – М. : АСТ, 2003. – 412 с.

*Кинг С. Кристина : [роман] / С. Кинг. – М. : АСТ, 2000. – 512 с.

*Кинг С. Куджо : роман ; Цикл оборотня : повесть / С. Кинг. –  М. : АСТ, 1999. – 400 с.


68

*Кинг С. Оно : роман : в 2 т. / С. Кинг. – М. : АСТ, 2000.Т. 1. – 416 с.Т. 2. – 512 с.

*Кінг С. Доктор Сон : роман / С. Кінг. – Харків : Кн. клуб «Клуб сімейн. дозвілля», 2014. – 640 с.

*Кінг С. Країна розваг : роман / С. Кінг. – Харків : Кн. клуб «Клуб сімейн. дозвілля», 2014. – 320 с.

*Кінг С. 11/22/63 : роман / С. Кінг ; [пер. з англ. та комент.  О. Красюка]. – 2-е вид., стер. – Харків : Кн. клуб «Клуб сімейн. до-звілля», 2013. – 896 с.

*Кінг С. Сяйво : роман / С. Кінг ; [пер. з англ. та комент.  О. Красюка]. – Харків : Кн. клуб «Клуб сімейн. дозвілля», 2014. – 640 с.

* * *Бриних М. Непрочитаний і незбагненний Стівен Кінг /  

М. Бриних // Всесвіт. – 2001. – № 7–8. – С. 135–140.

Дереш Л. Про Миколу Гоголя, Марка Твена, Ніколу Теслу, Альберта Ейнштейна, Стівена Кінга / Л. Дереш. – К. : Грані-Т, 2007.  – 71 c. – (Життя видатних дітей).

*Кинг Стивен / Кто есть кто в мире / гл. ред. Г. П. Шалаева. –  М. : Слово : ОЛМА-Пресс, 2004. – С. 676–678.

*Назарець В. Кінг Стівен / В. Назарець // Зарубіжні письменники  : енциклопед. довід. у 2 т. / за ред. : Н. Михальської, Б. Щавурського.  – Тернопіль : Богдан, 2005. – Т. 1 : А–К. – С. 746–747.


69

Жовтень

▪ Міжнародний день музики▪ 90 років від дня народження Олега Миколайовича Єфремова 

(1927–2000), російського актора та режисера▪ 120 років від дня народження Валер’яна Львовича Поліщука 

(1897–1937), українського поета

▪ 120 років від дня народження Луї Арагона (1897–1982),  французького поета та письменника

▪ 80 років від дня народження Жаклін Джил Колінз, відома як Джекі Колінз (1937–2015), британської письменниці

▪ 130 років від дня народження Ле Корбюзьє (Шарля-Едуарда Жаннере-Грі) (1887–1965), французького архітектора швейцарського походження

▪ 75 років від дня народження Володимира Олександровича Яворівського (1942), українського письменника, політика

▪ 345 років від дня народження Пилипа Орлика (1672–1742), державного діяча та гетьмана України

1

3

4

6

11


70

▪ День Українського козацтва▪ День захисника України

▪ 120 років від дня народження Ільї Ільфа (Файнзільберга) (1897–1937), російського письменника

14

15

▪ 135 років від дня народження Імре Кальмана (1882–1953), угорського композитора

▪ 175 років від дня народження Василя Васильовича Верещагіна (1842–1904), російського художника

▪ 130 років від дня народження Нікколо Паганіні (1782–1840), італійського скрипаля

▪ 120 років від дня народження Юхима Максимовича  Даниленка (1897–1957), українського архітектора і художника-реставратора

▪ 135 років від дня народження Михайла Львовича Бойчука (1882–1937), українського живописця

24

26

27

29

30


71

Безсмертний скрипаль Н. ПаганініДо 235-річчя від дня народження

Про життя і творчість Ніколо Паганіні (1782–1840) написано багато наукових праць і популярних біографій, він став героєм романів, поем, опер, його образ зберегли спогади очевидців і десятки легенд. Коли він з’являвся на сцені, кістлявий, зігнутий, натхнений, з виснаженим обличчям, з вогненним блиском в очах, коли слухачі бачили його величезні руки, що рухались зі 

швидкістю блискавки по інструменту, який немов зависав у повітрі, – в усьому його вигляді було щось диявольське.

Надприродною здавалася гра Паганіні, його небачене мистецтво змушувати співати скрипку звуками, узятими із самої природи. У його музиці то чувся спів птахів, то десь грала сопілка, то мчав бурхливий потік у подвійних нотах, пригнічуючи собою оркестр… Йому при-писували зв’язок із невідомими силами, володіння якимсь таємним, чудовим «секретом». Стверджували, що цей великий віртуоз ніколи не тренується. Газети повідомляли, що мистецтвом грати на одній струні Паганіні зобов’язаний тривалому тюремному ув’язненню, до якого ніби він був засуджений за вбивство коханої. У в’язниці, стверджували репортери, на його скрипці порвали три струни, і він був змушений задовольнятися однією.

Але скрипаль нікого не вбивав. Він не знав ніяких заклинань. Його «секрет» полягав у могутній силі величезного дарування і у виснажливій, напруженій праці, якою був насичений кожний день його суворого дитинства і нелегкої юності. Жадібний батько рано зрозумів, що талант хлопчика може стати джерелом великих прибутків. Нікколо був хворобливою дитиною, але батько цього не розумів і заставляв його грати на скрипці. І все-таки він не зненавидів цю гру та інструмент. Хоча система навчання була жахливою, геній 


72

Паганіні подолав її. Напружена праця підірвала здоров’я, але не вбила пристрасної любові до музики: «Я був у захваті від інструменту та займався безперервно».

Першим наставником маленького Нікколо був Коста – кращий скрипаль Генуї. Проте вже за кілька років Паганіні відчув себе готовим до самостійного шляху. Скрипка, яка в попередників тільки співала, у його руках стала вмістилищем нечуваних звукових багатств. Його техніка приголомшувала слухачів.

Віртуоз-виконавець і композитор, Паганіні вважав за краще грати власні твори. Тільки його композиції відкривали простір для застосування властивих йому ж прийомів. Його чудові етюди справили незабутнє враження на Ліста і Шумана, що переклали їх для рояля. Вплив творчості маестро на інших музикантів був величезний. По-чувши його гру, Ліст поставив за мету свого життя досягти такої ж технічної гри на фортепіано.

Наклеп і слава йшли слідом за Паганіні. Зал віденського театру, де він концертував у 1828 р., був переповнений, незважаючи на дорожнечу квитків. Шалений успіх чекав на великого скрипаля в Парижі і Лондоні, у Празі і Варшаві.

Паганіні підняв скрипкове мистецтво на нову, небачену до того часу висоту. Він став першим, хто давав концерти без нот, виконував будь-яку програму напам’ять.

Його вважають засновником європейської школи скрипкової майстерності. Але композитор і виконавець не обмежувався тільки скрипкою. Музикант блискуче володів альтом, був одним з кращих гітаристів усіх часів.

У його творчій спадщині, окрім п’яти скрипкових концертів і величезної кількості каприсів, сонат та інших п’єс для скрипки, помітне місце посідають твори для гітари, всілякі камерні ансамблі – тріо і квартети різних складів, а також романси. Спадщина італійського генія і сьогодні захоплює своє глибиною, витонченістю та геніальністю.


73

Величко О. Б. Ніколо Паганіні – віртуоз-новатор доби романтизму  / О. Б. Величко // Наук. зап. Терноп. нац. пед. ун-ту  ім. В. Гнатюка. – 2011. – № 1. – С. 39–43. – (Мистецтвознавство).

*Григорьев В. Ю. Никколо Паганини. Жизнь и творчество /  В. Ю. Григорьев. – М. : Музыка, 1987. – 144 с.

Дурунда А. І. Замах на Паганіні : нариси / А. І. Дурунда. – Ужгород : Два Кольори, 2002. – 240 с.

*Никколо Паганини (1782–1840) // Библиотека. – 2007. –  № 8. – С. 51

Петрова Л. Загадковість скрипаля Н. Паганіні / Л. Петрова,  Т. Фролова // Позаклас. час. – 2011. – № 5. – С. 92–93.

Рогозинський В. Кохання маестро Паганіні : роман-соната / Віктор Рогозинський. – Київ : Антросвіт, 2006. – 151 с.

*Рогозинський В. Філософія скрипки: сторінки життя  італійського скрипаля та композитора Ніколо Паганіні / В. Рогозин-ський // Зарубіж. літ в шк. України. – 2005. – № 1. – С. 59–66 ; № 3. –  С. 67–72 ; № 11. – С. 69–72 ; № 12 – С. 49–51.

*Тибальди-Кьеза М. Паганини / М. Тибальди-Кьеза ; пер. с итал. И. Константиновой. – М. : Молодая гвардия, 1981. – 302 с. – (ЖЗЛ  ; вып. 8).

Фрейлик А. Был ли сговор с Дьяволом? / А. Фрейлик // Ист. журн. – 2007. – № 10. – С. 70–91.


74

Листопад

▪ 115 років від дня народження Сергія Олексійовича Лебедєва (1902–1974), українського вченого в галузі обчислювальної техніки

▪ 150 років від дня народження Марії Склодовської-Кюрі (1867–1934), французького фізика та хіміка

▪ 160 років від дня народження Дмитра Івановича Багалія (1857–1932), українського історика, громадського діяча

▪ Всеукраїнський день працівників культури та майстрів  народного мистецтва

▪ 145 років від дня народження Богдана Сильвестровича Лепкого (1872–1941), українського поета, прозаїка

▪ 535 років від дня народження Мартіна Лютера (1482–1546), німецького католицького священика, реформатора церкви

▪ 55 років від дня народження Ірен Віталіївни Роздобудько (1962), української письменниці

▪ 65 років від дня народження Леся Подерв’янського  (Олександр Сергійович Подерв’янський) (1952), українського художника, драматурга-сатирика

1

7

9

10

3


75

▪ 95 років від дня народження Курта Воннегута (1922–2007), американського письменника

▪ 105 років від дня народження Андрія Самойловича Малишка (1912–1970), українського поета

▪ 140 років від дня народження Дмитра Володимировича  Антоновича (1877–1945), українського історика, громадсько-по-літичного діяча

▪ Міжнародний день толерантності

▪ День студента в Україні

▪ 55 років від дня народження Євгена Володимировича  Пашковського (1962), українського письменника

▪ 75 років від дня народження Кевіна Кляйна (1942), американ-ського дизайнера-модельєра

▪ 100 років від дня народження Індіри Ганді (1917–1984), прем’єр-міністра Індії

▪ 300 років від дня народження Григорія Осиповича Кониського (1717–1795), українського просвітника, філософа, письменника

11

14

16

17

19

20


76

▪ 350 років від дня народження Джонатана Свіфта (1667–1745), англійського письменника

▪ День пам’яті жертв Голодоморів▪ 130 років від дня народження Миколи Івановича Вавилова 

(1887–1943), російського ботаніка, генетика▪ 455 років від дня народження Лопе де Вега (1562–1635),  

іспанського драматурга

30

25

Толерантність – здатність і прагнення до діалогу

До Міжнародного дня толерантності

Любов виникає з любові: коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

Г. Сковорода

Ці слова найбільш влучно відображають актуальну проблему сьогодення – проблему взаєморозуміння.

Толерантність – це повага,  сприйняття та розуміння різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Передусім, толерантність означає добро-зичливе та терпиме ставлення до чогось. Основою толерантності є відкритість 


77

думки та спілкування, особиста свобода та цінування прав людини. Толерантність – це активна позиція людини, але не пасивно-терпиме ставлення до навколишніх подій. Толерантна людина не повинна бути терпима до всього, наприклад, до порушення прав людини або маніпуляцій та спекуляцій. Те, що порушує загальнолюдську мораль, не повинно сприйматись толерантно.

Толерантність передбачає нормальні цивілізовані стосунки між людьми, усвідомлення того, що світ і соціальне середовище багатовимірні, а, отже, і погляди на цей світ різні, вони не можуть і не повинні зводитися до одноманітності або бути на чиюсь користь.

Поняття толерантності у різних мовах відрізняється змістовими відтінками, що зумовлено культурними та ментальними особливостями. Наприклад, у французькій мові, цей термін означає повагу до свободи іншого, у китайській – уміння дозволяти, проявляти великодушність, в арабській бути толерантним – означає бути терпимим. Аналізуючи культурну спадщину нашого народу, що ґрунтується на «філософії серця», можна з переконанням засвідчити, що толерантність у сприйнятті українця співвідноситься з поняттям поваги й любові.

Старше покоління та й люди середнього віку добре пам’ятають, що, ще років 15–20 тому ніде не чутно було слова «толерантність», його тоді майже не вживали. Хоча це слово досить старе і означало колись – «терпіння». 

Сьогодні все інакше, – це слово постійно на слуху, на вустах. Толерантність є нормою сучасного цивілізованого світу.

У 1995 р. на двадцять восьмій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО її учасники проголосили 16 листопада Міжнародним Днем толерантності і прийняли «Декларацію принципів толерантності». Відтоді щорічно в країнах-членах цієї організації відзначається дуже незвичайне, але дуже важливе для людства свято.

Міжнародний день толерантності набуває особливого значення у третьому тисячолітті. Події, що відбуваються у світі останнім часом, вимагають мобілізації зусиль для боротьби проти тероризму,  расизму, масової дискримінації, ксенофобії та пов’язаної з ними нетерпимості.

Сьогодні толерантність – яскравий показник ступеню демо-кратичності кожної держави й одна з умов її розвитку. Політична толерантність є основою для плідних міжнародних відносин.


78

В Україні, як багатоетнічній державі з розмаїттям культур і релігій, терпимість до сприйняття іншого, часом несхожого, є головним фактором внутрішньої стабільності і мирного розвитку.

Для того, щоб досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти, «побутові війни», кожному доцільно сформувати у собі толерантність як рису характеру. Для цього необхідно бути готовим до того, що всі люди різні – не кращі й гірші, а просто різні; навчитися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається; цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими; зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.

Декларація принципів толерантності: схвалена Генеральною Конференцією ЮНЕСКО на 28 сесії в Парижі 16 листопада 1995 року. – Б. м. : [б.в.], 1995. – 14 с.

Довідник з міжнародно-правових актів щодо засад демократії і прав людини / М-во оборони України ; Міжнар. т-во прав людини  ; за ред. О. Г. Проценка. – К., 2001. – 345 с.

Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / Спілка адвокатів України ; Рада Європи ; Міжнар. центр з юрид. захисту прав людини  ; уклад. і наук. ред. О. Л. Жуковська. – К. : Віпол, 2004. – 960 с.

Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини : монографія / М. Антонович. – К. : КМ Academia, 2000. – 262 с.

Бібліотека – територія толерантності : метод.-бібліогр. поради  / Харків. ОЮБ ; уклад. І. Бондар. – Харків, 2007. – 11 с.


79

*Виховуємо людину і громадянина : навч.-метод. посіб. /  упоряд. : С. Буров, О. Войтенко, І. Костюк. – Дрогобич : Відродження, 2006. – 127 с.

*Войтенко О. Я, ти, він, вона… : посіб. для вчителів / О. Войтенко, Ю. Комаров, І. Костюк. – Дрогобич : Відродження, 2009. – 120 с.

Грива О. Толерантність як цінність освіти й виховання в християнській та мусульманській традиціях / О. Грива // Вища освіта України. – 2007. – № 1. – С. 112–116.

*Гюлен Ф. Діалог і толерантність / М. Фетхуллах Гюлен ; пер. :  О. М. Зубань, В. М. Підвойний. – К. : Вид-во Жупанського, 2012. – 376 с.

Десятов Д. Виховання толерантності на уроках історії /  Д. Десятов // Іст. в шк. України. – 2006. – № 10. – С. 27–31.

*Ефективні інституційні відповіді для подолання нетолерантності та екстремізму в Чорноморському регіоні: Румунія – Республіка Молдова – Україна: порівняльний аналіз / наук. ред. укр. версії  В. Сірко. – К. : К. І. С., 2009. – 148 с.

*Злочини на ґрунті ненависті в Україні. Серпень 2013 – грудень 2014 / упоряд. В. М. Бацунов ; ГО «Харківська правозахисна група». – Харків : Права людини, 2014. – 500 с.

Корженко К. Що таке толерантність? / Катерина Корженко // Педагогіка толерантності. – 2006. – № 2–3. – С. 6.

*Косів М. В. Мова – це засіб спілкування й порозуміння між людьми, а не предмет розбрату й розколу країни / М. В. Косів ; ред. І. Школик. – К. : Просвіта, 2008. – 45 с.

Крейн І. Концепція толерантності як універсальної категорії еволюції розуму: метапідхід / І. Крейн // Вісн. нац. Акад. пед. наук України. – 2006. – № 11. – С. 22–42.


80

Міжнародний День толерантності в Україні: 16 листопада проголошено ЮНЕСКО Міжнародним Днем толерантності // Педагогіка толерантності. – 2006. – № 1. – С. 16–25.

Нечерда В. Від культури війни – до культури миру / В. Нечерда  // Наук. світ. – 2007. – № 1. – С. 15–16.

*Плющ Л. Людоненависництво (до джерел) / Л. Плющ. –  Чернівці  : Букрек, 2007. – 144 с.

*Рекомендації Європейських інституцій щодо боротьби з дискримінацією в Україні / Укр. Гельсінська спілка з прав людини.  – Харків : Права людини, 2008. – 324 с.

Ястребова Г. Європейське бачення викладання історії для формування критичного мислення і толерантності / Г. Ястребова,  Л. Ляшенко // Рідна шк. – 2006. – № 2. – С. 24–26.


81

Грудень

▪ Всесвітній день боротьби зі СНІДом▪ 225 років від дня народження Миколи Івановича Лобачевського 

(1792–1856), російського математика, творця неевклідової геометрії

▪ Міжнародний день боротьби за скасування рабства

▪ Міжнародний день інвалідів▪ 120 років від дня народження Андрія Васильовича Головка 

(1897–1972), українського письменника▪ 295 років від дня народження Григорія Савича Сковороди 

(1722–1794), українського філософа, поета

▪ День Збройних Сил України

▪ 110 років від дня народження Антона Федоровича Хижняка (1907–1993), українського письменника

▪ 475 років від дня народження Марії Стюарт (1542–1587), королеви Шотландії

▪ 140 років від дня народження Миколи Дмитровича Леонтовича (1877–1921), українського композитора, диригента

1

2

3

6

8

13


82

▪ 185 років від дня народження Александра Гюстава Ейфеля (1832–1923), французького інженера-будівельника, архітектора, будівника Ейфелевої вежі

▪ 70 років від дня народження Стівена Спілберга (1947), амери-канського кінорежисера і продюсера

▪ 125 років від дня народження Миколи Гуровича Куліша (1892–1937), українського письменника

▪ 100 років від дня народження Генріха Теодора Белля (1917–1985), німецького письменника

▪ 80 років від дня народження В’ячеслава Максимовича Чорновола (1937–1999), українського політика

15

18

21

24

▪ 220 років від дня народження Крістіана Йоганна Генріха Гейне (1797–1856), німецького поета


83

Геній інженерної думкиДо 185-річчя від дня народження А. Г. Ейфеля

Александр Гюстав Ейфель – французький інженер, спеціаліст з проектування сталевих конструкцій.

Витворами його таланту за-хоплюються не лише парижани й гості столиці Франції (вежа-перлина навпроти Йенського мосту), а й угорці (вокзал у Пешті), португальці (віадук Марія-Пія), американці (несучі конструкції статуї 

Свободи в Нью-Йорку), панамці (машини і шлюзи Панамського каналу). Знаменитий колорист Робер Делоне присвятив його шедевру серію своїх робіт «Ейфелева вежа».

Ейфель народився 15 грудня 1832 р. у французькому місті Діжон. Вже з дитинства він відрізнявся жагою до знань. У той час освічені люди повинні були бути розвинені всебічно.

Незважаючи на погану поведінку, Гюстав закінчив школу з відзнакою. Після її закінчення він складає іспити в Центральну школу цивільних інженерів на спеціальність «хімія».

Перше місце роботи Ейфеля було пов’язано із залізницею. Однак його не приваблювала ця робота, і в 1864 р., відмовившись від чергового підвищення, він започатковує власну справу.

Першим інженерним успіхом Ейфеля була розробка залізнич-ного моста в Португалії, який у результаті простояв цілих 114 років до реконструкції. Другим – Гараб, найвищий міст у Франції. Його висота становила 122 метра, при більш ніж півкілометровій довжині. Третім – славетний міст через Бордо.

Ейфель працював над металевим каркасом для знаменитої статуї Свободи – символу США. Обертовий купол обсерваторії в місті Ніцца важив близько 100 тон, але, завдяки конструкції Ейфеля, він приводився в рух зусиллями всього лише однієї людини.


84

Втім, головною справою життя Гюстава стала залізна вежа в центрі Парижа.

1889 р. був для французів круглою датою – виповнювалося 100 років з моменту Великої французької революції. З цього приводу влада вирішила влаштувати конкурс серед архітекторів та інженерів. Переможець отримав би грант, що дозволив йому втілити свою ідею в життя. Цим переможцем і стала компанія Ейфеля.

Грант, виданий урядом, не покривав усіх витрат компанії. Тому Ейфель вирішив укласти договір з урядом. Він готовий був сплатити 3/4 вартості будівництва, правда, за однієї умови – усі доходи з від-відувачів за перші 20 років будуть йти в його кишеню, після чого він передасть володіння вежею владі Парижа. Таке рішення влаштувало обидві сторони. І все ж, початок будівництва Ейфелевої вежі в Парижі був зустрінутий із неприхованим негативом.

31 березня 1889 р. відбулося урочисте відкриття Ейфелевої вежі. Це була революційна споруда, яку відразу ж преса сприйняла в «багнети». Вона не була схожою на всі попередні будови того часу. Вежа Ейфеля, на відміну від масивних споруд минулого, радше на-гадувала скелет. Це був привід звинуватити архітектора у відсутності будь-якого смаку.

Тим не менше, успіх до вежі прийшов практично миттєво. Вона стала залучати безліч туристів, та й самі парижани з радістю відвідували цю незвичайну споруду. Усі прагнули побачити Париж з майже 300-метрової висоти.

За ті 20 років, що вежа знаходилася у власності Ейфеля, він заробив величезні статки. У XX ст. Ейфелева вежа стала символом Парижа і одним із найпопулярніших місць в Європі.

Вежу також стали використовувати для практичних цілей.  З 1910 р. і до наших днів вона забезпечує службу міжнародного часу. З 1918 р. з неї ведуться радіопередачі, а після облаштування антени телевізійного центру вежа досягла 320 метрів у висоту.

У 1900–1902 рр. за проектом Гюстава Ейфеля збудовано маяк на острові Джарилгач у Херсонській області. Ажурний металевий каркас маяка та його оснастка були виконані у Парижі.


85

*Винниченко Т. Гюстав Эйфель: флаг на башне / Татьяна Винниченко // Личности. – 2016. – № 3. – С. 102–119.

*Ейфелева вежа // Чудеса світу : енциклопедія : для дітей серед. шк. віку / упоряд. С. В. Каплун. – Сімферополь : Таврида, 2012. –  С. 234–238. – (Дитяча енциклопедія).

*Ейфелева вежа // Юний технік України. – 2010. – № 6. – С. 5.

*Ейфель Александр Густав // Вони змінили світ / уклад.  І. Ю. Левашова. – Донецьк : Глорія Трейд, 2011. – С. 476–477.

Рог Е. Люди-бренды : Макдональд, Фаберже, Шанель, Хилтон и другие... / Елена Рог. – М. : Олимп : Астрель, 2010. – 317 с.

*Эйфель Александр Гюстав (1832–1923) // Кто есть кто в мире  / глав. ред. Г. П. Шалаева. – М. : Слово : ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004. – С. 1630–1923.


86

Зміст

СіченьТворець країни фентезіДо 125-річчя від дня народження Джона Роналда Роуела Толкієна (В. Вовк)                                8

ЛютийЛюдина, що ростила хлібДо 110-річчя від дня народження селекціонера В. М. Ремесла (С. Настенко)                                                                                         15

БерезеньТворець київського неоренесансуДо 170-річчя від дня народження Володимира Миколайовича Ніколаєва (В. Вовк)                       23

КвітеньНевтомний будівничий української справи на ГаличиніДо 150-річчя від дня народження Олександра Михайловича Колесси (О. Круківська)               32

ТравеньПерший професійний історик УкраїниДо 200-річчя від дня народження Миколи Івановича Костомарова (Ю. Круть)                                      39

ЧервеньПіонер космонавтики До 120-річчя від дня народження Юрія Васильовича Кондратюка (Ю. Круть)                                      45

ЛипеньСпівець моря До 200-річчя від дня народження художника-мариніста Івана Айвазовського (Ю. Круть)                                               52


87

СерпеньПредставник реалістичного мистецтва вікторіанської епохи До 150-річчя від дня народження Джона Ґолсуорсі (В. Вовк)                                                        58

ВересеньКороль жахів До 70-річчя від дня народження Стівена Кінга (С. Настенко)                                                                 65

ЖовтеньБезсмертний скрипаль Ніколо ПаганініДо 235-річчя від дня народження (Ю. Круть)                          71

ЛистопадТолерантність – здатність і прагнення до діалогуДо Міжнародного дня толерантності (В. Вовк)                       76

ГруденьГеній інженерної думкиДо 185-річчя від дня народження Александра Гюстава Ейфеля (Ю. Круть)                                                         83

Калейдоскоп знаменних датна 2017 рік

Підписано до друку 04.11.2016. Зам. № 239  87 стор. Тираж 60 пр.Державна бібліотека України для юнацтва

Просп. Перемоги, 60, м. Київ, 03057http://www.4uth.gov.ua

Дизайн і верстка М. БолесевичОбкладинка О. Островий

Укладачі:Валентина Іванівна ВовкЮлія Вікторівна Круть,

Світлана Миколаївна Настенко,

Виробничо-практичне видання

Інформаційно-бібліографічні матеріали

d:e?c>hkdhi ag:f?ggbo>:lg: j1d4uth.gov.ua/library_science/publishing/kaleidoskop_2017.pdf ·...

Documents