Магістр – «Політологія» 8.030401 «Політологія»

Підготовка магістрів «Політології» спрямована на забезпечення фундаментальної теоретичної, практичної та наукової підготовки висококваліфікованих кадрів для виконання професійних завдань науково-дослідницького та інноваційного характеру в галузі політології, здатності до самостійної науково-педагогічної діяльності в умовах вищих навчальних закладів різного рівня акредитації.

Практична підготовка магістра здійснюється як у процесі засвоєння нормативних та спеціальних курсів, так в ході асистентської практики, під час якої студенти магістратури виконують у повному обсязі професійні обов’язки асистента випускаючої кафедри, готуються до викладання суспільно-політичних дисциплін у вищих навчальних закладах, продовжують формувати навички із навчальної, методичної та виховної роботи з суспільно-політичних дисциплін у вищому навчальному закладі, розвивають методичну майстерність, мовлення, комунікабельність. Поглиблення знань студентів з науково-дослідницької роботи, розширення наукових навичок у цій сфері є метою науково-дослідницької практики, під час якої продовжується формування основних елементів дослідницької стратегії: теорія, метод, емпірично орієнтовані дослідження, поглиблюється розуміння “дослідницького циклу”. Завершується підготовка магістрів захистом магістерської роботи та присвоєнням кваліфікації «Магістр політології».

В результаті виконання магістерської програми магістр має набути таких компетенцій:

Знання теорії у галузі політичних, гуманітарних та соціально-економічних дисциплін; досягнень класичної і новітньої суспільної думки, суспільних відносин внутрішньої і зовнішньої політики; категорійного і понятійного апарату сучасної політичної теорії і практики; основних закономірностей і тенденції розвитку політичного життя українського суспільства та суспільств зарубіжних країн; історії вітчизняної політичної думки, впливу традицій і національного менталітету на розвиток сучасних політичних процесів в Україні та світі; принципів і особливостей організації політичної і державної влади в Україні та в зарубіжних країнах; системи місцевого і регіонального самоврядування, системи інститутів державної влади в Україні і країнах світу; сутності і специфіки різних форм державного правління і форм державного устрою; методології та методики досліджень політичної системи суспільства; методики політичного прогнозування механізмів прийняття рішень у сфері політичного управління; раціональних способів підвищення професійної компетентності.

Вміння професійно оцінювати конкретну політичну ситуацію, здійснювати політологічний аналіз, узагальнювати суспільно-політичну інформацію для різних державних і неурядових установ, політичних інститутів, партій, суспільно-політичних і громадських рухів тощо; творчо осмислювати і застосовувати історичний досвід політичної практики у сфері внутрішньої та зовнішньополітичної діяльності Української держави та її

1

інституцій; здобувати і об'єктивно аналізувати політичну інформацію та якісно обробляти її за допомогою інформаційних технологій; систематизувати і аналізувати необхідну, в тому числі і оперативну, соціально-політичну інформацію, яка надходить з різних джерел про специфіку і характер основних політичних, соціально-економічних і культурних явищ в Україні; володіти навичками теоретичного аналізу й узагальнення соціально-політичної інформації взагалі та у сфері політики зокрема; володіти навичками прогнозування конфліктних та кризових ситуацій в політичному житті, розробки практичних рекомендацій щодо їх усунення; надавати органам влади, суспільно-політичним організаціям, місцевим та регіональним органам самоврядування теоретичну і методичну допомогу щодо вивчення й аналізу суспільного життя і його впливу на політичні процеси в державі; проводити аналіз і давати оцінку прийнятим рішенням, постановам на замовлення органів законодавчої та виконавчої влади, партійних і громадських організацій, їх лідерів; об'єктивно і критично оцінювати життєво важливу політичну інформацію, брати участь в політичних дискусіях, передвиборних кампаніях, соціологічних опитуваннях; володіти сучасною методикою викладання соціально-політичних дисциплін, кваліфіковано проводити педагогічну та виховну роботу в навчальних закладах різних рівнів акредитації; підвищувати професійний рівень і кваліфікацію, формувати стійкий інтерес до професійної діяльності і науки.

Підготовка магістра є базою для продовження навчання в аспірантурі та підготовки професорсько-викладацького резерву для педагогічних вищих навчальних закладів різного рівня акредитації.

Підготовка магістрів «Політології» здійснюється на кафедрі політології та державного управління.

Виконання магістерських програм забезпечують шість професорів (доктор педагогічних наук та доктори політичних наук), три доценти.

2

Перелік навчальних дисциплін для підготовки фахівця ОКР Магістр

8.030401 «Політологія»

№ п/п

Назва дисципліни К-сть годин

К-сть кредитів

1. Педагогіка і психологія вищої школи 108 3 2. Методика викладання суспільно-

політичних дисциплін у вищій школі 108 3

3. Основи організації наукових досліджень

108 3

4. Методологічні аспекти перехідних суспільств

108 3

5. Теоретичні та прикладні аспекти глобалізації

81 2,5

6. Цивільна оборона 54 1,5 7. Українська та російська політична

думка (ІІ пол. XIX – поч. ХХ ст.) 81 2

8. Інтелектуальна власність 36 1 9. Вища освіта і Болонський процес 36 1 10. Особливості трансформаційних

процесів у політичних системах Південно-Східної Європи

108 3

11. Політична участь: проблеми теорії та практики

81 3

12. Технології виборчого процесу 81 2,5

3

Програми навчальних дисциплін для підготовки фахівця ОКР «Магістр»

8.030401 «Політологія»

“МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН У ВИЩІЙ ШКОЛІ”

108 год. (3 кредити) Мета викладання дисципліни: підготовка студентів до викладання

суспільно-політичних дисциплін у вищих навчальних закладах, формування у студентів знань, вмінь і навичок із навчальної роботи з суспільно-політичних дисциплін у вищому навчальному закладі, розвиток їх методичної майстерності, мовлення, комунікабельності.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент має набути таких компетенцій: знати особливості постнекласичної освіти, навчальні плани, навчальні програми у вищій школі, інноваційні технології, методики, прийоми, які б забезпечили креативний розвиток студентів в начальному процесі, технології модульного навчання, основні форми контролю знань та вмінь студентів, методику організації самостійної роботи, науково-дослідної роботи студентів із суспільно-політичних дисциплін. На основі отриманих теоретичних знань студенти повинні вміти: складати схему міжпредметних зв’язків для формування у студентів понять із суспільно-політичних дисциплін; складати опорно-логічну схему формування у студентів понять із суспільно-політичних дисциплін; розробляти модель засвоєння бази знань навчальної теми; розробляти навчальну програму суспільно-політичної дисципліни; готувати та проводити різні види лекційних, семінарських та практичних занять; організовувати самостійну та науково-дослідну роботу студентів; здійснювати різні види рецензування; аналізувати навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни.

Вивчення навчальної дисципліни здійснюється за двома змістовими модулями:

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ СУСПІЛЬНО-

ПОЛІТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН НЕ.1.1. Демократичний ідеал освіти і завдання методики суспільно-політичних дисциплін Особливості підготовки викладачів вищих навчальних закладів ХХІ ст. Сутність традиційних та інноваційних принципів навчання. Формування суспільно-політичної культури особистості студента. Наукові засади методики викладання суспільно-політичних дисциплін. Класифікація методик викладання СПД та цілі викладання СПД. Нормативне забезпечення викладання суспільно-політичних дисциплін. Предмет та місце методики викладання суспільно-політичних дисциплін у системі педагогічних та суспільно-політичних наук. Функції, форми і засоби вивчення суспільно-політичних дисциплін. НЕ.1.2. Філософські засади методики викладання суспільно-політичних

4

дисциплін Зв’язок філософії та методики викладання: філософія як методологічна основа методики; роль та місце філософських методів пізнання при дослідження суспільно-політичних процесів. Принципи викладання суспільно-політичних дисциплін у ВНЗ. Ідея та принципи посткласичної освіти: традиційні типи освіти та їх криза; особливості посткласичної освіти. Синергетичні стратегії в освіті: принципи синергетики; основні напрямки запровадження синергетики в освіту. Синергетичні принципи проектування педагогічного процесу як системи. НЕ.1.3 Дидактичні основи методики викладання суспільно-політичних дисциплін у вищій школі Основні категорії, закони та закономірності навчання у ВНЗ. Принципи дидактики у вищій школі. Державні документи змісту освіти: навчальний план, навчальна програма, навчальний підручник. Презентація та аналіз ІНДЗ НЕ.1.4. Моделювання рівнів засвоєння бази знань навчальної дисципліни Визначення змісту навчання, мети навчання, знань та умінь студентів визначеної дисципліни. Основні елементи моделі засвоєння бази знань навчальної теми. Послідовність дій для створення моделі засвоєння бази знань теми. Призначення моделі засвоєння знань. Методичні рекомендації щодо використання моделі засвоєння бази знань в процесі навчання.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ІЗ

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН У ВИЩІЙ ШКОЛІ НЕ.2.1. Методика проведення лекцій із суспільно-політичних дисциплін у ВНЗ Організаційні заходи активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів. Лекція – основна форма навчання у ВНЗ. Лекція: поняття, види, динаміка. Методичні рекомендації щодо проведення міні-лекції. Зведений виклад. Шляхи удосконалення лекцій. НЕ.2.2. Методика проведення практично-семінарських занять із суспільно-політичних дисциплін у ВНЗ Загальні уявлення про семінарські та практичні заняття. Організація і методика проведення семінарів. Організація роботи малих груп. Дискусія. Мозкова атака. Аналіз конкретних ситуацій. Метод випадків. Метаплан. Презентації. Інсценізації. Дидактичні ігри. Підготовка викладача до семінару. Форми роботи кафедр з методики проведення семінарів. НЕ.2.3. Методика організації та проведення контролю та обліку знань, умінь, навичок студентів у вищих закладах освіти Поняття, функції та принципи контролю у ВНЗ. Види контролю ВНЗ. Методи і форми контролю у ВНЗ. Дидактичні тести та їх види. Методика розробки тестів та проведення тестування. Критерії і норми оцінки знань студентів. НЕ.2.4 Методика рецензування у вищих навчальних закладах Рецензії у ВНЗ та їх види. Вимоги до оцінки тексту лекції. Методика рецензування лекції. Методика рецензування семінарських та практичних

5

занять. Етика рецензента. Аналіз ІНДЗ. НЕ.2.5. Організація самостійної роботи студентів по засвоєнню суспільно-політичних дисциплін Самоосвіта в системі безперервної освіти. Завдання самостійної роботи студентів. Організація самостійної роботи. Методичне забезпечення самостійної роботи студентів. Особливості самостійної роботи студентів з різних суспільно-політичних дисциплін. Індивідуальні графіки навчання. НЕ.2.6. Методика використання сучасних інформаційних технологій та технічних засобів навчання при вивченні суспільно-політичних дисциплін Значення та використання сучасних інформаційних технологій у викладанні суспільно-політичних дисциплін. Методика використання аудіо-візуальних засобів навчання. Системний підхід до ТЗН та їх використання на лекціях, семінарах, при самостійній підготовці студентів. Засоби статичного зображення та їх використання. Використання кіно і телебачення при вивченні суспільно-політичних дисциплін. Презентація розробленої лекції із використанням ІТ та ТЗН. НЕ.2.7. Методика організації та проведення науково-дослідної роботи студентів із суспільно-політичних дисциплін Види науково-дослідної роботи студентів та її значення. Участь викладачів у науково-дослідній роботі студентів. Методика формування у студентів навиків володіння науковими методами дослідження. Участь студентів у науково-практичних і теоретичних конференціях.

Основна література до курсу 1. Андрущенко В., Олексенко В. Високі педагогічні технології // Вища освіта

України. – 2008. – № 2. – С. 70-76. 2. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для

студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с. 3. Голубенко О., Морозова Т. Результати навчання як об’єкт стандартизації

// Вища освіта України. – 2008. – № 1. – С. 24-30. 4. Лутай Владлен. Про філософсько-синергетичну парадигму українського

“руху на випередження” // Вища освіта України. – 2005. – №. 1. – С. 45-53.

5. Мороз І.В. Педагогічні умови запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу. – К.: "Освіта України", 2005. – 256 с.

6. Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навчальний посібник / За ред. Академіка АПН України О.Г.Мороза. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2001. – 337 с.

7. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи: Монографія / За ред. І.А. Зязюна. – К.: ВІПОЛ, 2000. – 636 с.

8. Нетрадиционные методы преподавания социологии: Учебно-метод. пособие для преподавателей социолог, дисциплин /ред. И.Д. Ковалева. — Харьков: РОМІ, 1997. — 243 с.

9. Освітні технології: навчально-методичний посібник / За ред. О.М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 256 с.

6

10. Педагогічні технології в неперервній професійній освіті: Монографія /за ред. С.О. Сисоєвої. – К.: ВІПОЛ, 2001. – 502 с.

11. Перспективні освітні технології: навчально-методичний посібник / за ред. Г.С. Сазоненко. – К.: Гопак, 2000. – 560 с.

7

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 108 год. (3 кредити)

Мета викладання дисципліни: сформувати в студентів уявлення про основні підходи та організацію політологічних досліджень.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні набути таких компетенцій: знати основні тенденції та особливості сучасного розвитку науки в Україні; стан, напрямки та перспективи наукових досліджень в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича; основи наукознавства, методології та методик наукових досліджень; інформаційне забезпечення наукових досліджень; організацію та дослідну стадії наукового пошуку; основні види наукових праць, їх структуру та правила оформлення; впровадження результатів наукових досліджень; підготовку та процедуру захисту кваліфікаційної роботи, вміти обирати напрямок і тему наукового дослідження; методи і методики, методичні прийоми і процедури наукового дослідження; працювати з фактографічними та документальними джерелами інформації; систематизувати, аналізувати та узагальнювати інформаційного матеріалу; готувати та оформляти наукове повідомлення, наукову доповідь, наукову статтю, кваліфікаційну наукову працю; готувати та захищати кваліфікаційну роботи

Вивчення навчальної дисципліни здійснюється за двома змістовими модулями:

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1 ОСНОВИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В УКРАЇНІ

НЕ 1. Основні тенденції та особливості сучасного розвитку науки в Україні. Система наукових досліджень Місце наукових досліджень у системі підготовки фахівців для роботи у сфері міжнародних відносин. Система підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні. Види і форми науково-дослідної роботи студентів та аспірантів, науково-педагогічних працівників. Планування, облік і контроль науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах. Предмет, цілі та основні завдання навчальної дисципліни. “Основи організації наукових досліджень”. Місце навчальної дисципліни в освітньо-професійній програмі підготовки магістрів спеціальності “Політологія”. Трансформація системи наукових досліджень в Україні у 90-х роках ХХ століття. Державна політика в галузі розвитку гуманітарних наук. Академічний та вузівський сектори розвитку науки, тенденції їх взаємодії. Еволюція фінансування наукових досліджень. Участь вітчизняної науки в міжнародних науково-технічних і гуманітарних програмах та проектах. Наука як чинник економічного,

8

суспільно-політичного і духовного прогресу України, утвердження її міжнародного авторитету. НЕ 2. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича як науково-дослідний центр. Сучасний стан, напрямки та перспективи науково-дослідної роботи на кафедрі політології та державного управління Сучасний науковий потенціал університету. Науково-дослідні підрозділи, їх зв’язок з вітчизняними та зарубіжними науковими центрами. Система підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів в університеті. Основні напрямки досліджень у галузі гуманітарних наук. Розвиток наукових зв’язків з академічними інститутами. Наукові видання у сфері гуманітарних наук. Матеріально-технічна база наукових досліджень. Кадровий потенціал. Наукові школи. Історія та сучасний стан науково-дослідної роботи в Інституті міжнародних відносин. Науковий потенціал. Наукові школи. Основні напрямки наукових досліджень. Зв’язок науково-дослідної роботи з навчальним процесом. Матеріально-технічна база та можливості інформаційного забезпечення наукової роботи. Наукова бібліотека. Лабораторія інформаційно-обчислювальної техніки. Наукові видання. Функціонування магістратури, аспірантури та докторантури, інституту здобувачів. Спеціалізовані вчені ради по захисту дисертацій. Участь студентів у науково-дослідній роботі кафедр. Наукові студентські об’єднання. НЕ 3. Основи наукознавства Поняття, зміст і функції науки: визначення науки; зміст науки – теорія та суспільна роль; функції науки – пізнавальна, культурно-виховна, практично-діюча. Предмет науки. Наука як засіб передбачення. Наукознавство та його розвиток: поняття теорії, еволюція науки, революції у науці; історія, соціологія, економіка науки; наука і політика, наука і право; мова науки. Структура та класифікація науки: наукові закони та закономірності; етапи науки: описовий, логіко-аналітичний; факти, категорії, принципи; основні галузі науки. Організація науки і підготовка наукових кадрів: наукові установи та організації; наукові кадри; вчені ступені та їх здобуття; аспірантура, докторантура. НЕ 4. Методологія та методика наукових досліджень Об’єкти наукового дослідження (прості, складні) та їх класифікація (за наявністю і відсутністю ознак, за видозміною ознак). Загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, абстрагування, конкретизація, системний аналіз) та емпіричні (формалізація, гіпотетичний, аксіоматичний)методи дослідження. Методичні прийоми (спостереження, експеримент). Аксіоматизація знань та причинні зв’язки у методології наукових досліджень: аксіоми та теореми; змістова та формалізована аксіоматика; інтерпретація; несуперечність; повнота та незалежність аксіом; причина та наслідок; метод подібності; метод розрізнення; метод супутніх змін; метод залишків. Визначення, опис, характеристика, відмінність, пояснення, порівняння. Гіпотези у методології наукових досліджень. Стадії

9

процесу розвитку гіпотез: вивчення об’єкта дослідження, формулювання гіпотез, доведення гіпотез, результати доведення гіпотез. Докази у наукових дослідженнях. Способи встановлення істини: безпосередній і опосередкований. Елементи доказу: теза, аргумент, форма (демонстрація). Види доказу: прямий і непрямий. Паралогізми, софізми, парадокси. Процес наукових досліджень та його характеристики. Стадії наукових досліджень: організаційна, дослідна, узагальнення, апробація і реалізація результатів дослідження. Методичні прийоми та процедури наукових досліджень: органолептичні (інвентаризація, контрольні заміри, вибіркові спостереження, суцільні спостереження, експертизи), розрахунково-аналітичні, документалістика (інформаційне моделювання, дослідження документів, нормативно-правове регулювання, аналітичне та синтетичне документування). Процедури: організаційні, моделюючі, нормативно-правові, розрахункові, обчислювальні, логічні, порівняльно-зіставлювальні. Методика дослідження, її зміст. НЕ 5. Інформаційне забезпечення наукових досліджень Класифікація інформаційного забезпечення: інформація, повідомлення, носій інформації; види професійної інформаційної комунікації; законодавче, нормативно-довідкове, договірне, організаційно-управлінське, фактографічне забезпечення. Робота з фактографічними джерелами інформації. Документальні джерела інформації та їх використання у наукових дослідженнях. Бібліографічні джерела інформації. Автоматизовані системи пошуку та обробки наукової інформації. НЕ 6. Організаційна та дослідна стадії наукового пошуку Вибір та обґрунтування теми наукового дослідження. Складання розгорнутого плану (плану-проспекту) наукової роботи. Складання плану роботи над підготовки кваліфікаційної роботи (магістерської випускної роботи, дисертації). Складання бібліографії проблеми. Опрацювання літературних джерел. Методика роботи з документальними джерелами. Використання INTERNET та інших інформаційних баз даних і інформаційних каналів. Систематизація, аналіз та узагальнення інформаційного матеріалу.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2 СТРУКТУРА ТА ОФОРМЛЕННЯ МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ

НЕ 7. Основні види наукових праць Наукова стаття: її види, типова структура. Наукове повідомлення, методика підготовки. Тези наукової доповіді, виступу, повідомлення. Рецензія як вид систематизації результатів наукового дослідження. Наукова (науково-популярна) брошура. Розділ колективної наукової праці: методичні вимоги підготовки. Монографічна наукова праця: різновиди структурної побудови та типові методичні вимоги до написання. Кваліфікаційна наукова робота (магістерська випускна робота, дисертація): особливості структури та методики викладу результатів дослідження. Автореферат дисертації: типові вимоги до змісту, структури та оформлення. НЕ 8. Структура та оформлення наукових праць

10

Вступна частина наукової праці. Типові вимоги до структури та оформлення вступу до кваліфікаційної наукової роботи. Основна частина кваліфікаційної наукової роботи. Типові вимоги до структури та оформлення основної частини кваліфікаційної наукової роботи. Заключна частина кваліфікаційної наукової роботи. Типові вимоги до структури та оформлення заключної частини кваліфікаційної наукової роботи. Додатки до наукової праці: різновиди, типові вимоги до оформлення. Бібліографічні посилання: різновиди оформлення, правила бібліографічного опису літератури та документальних джерел. Список використаної літератури та джерел у кваліфікаційних наукових працях: типова структура, порядок оформлення бібліографічного опису. НЕ 9. Впровадження результатів наукових досліджень та їх ефективність Впровадження результатів закінчених наукових досліджень. Види ефективності результатів наукових досліджень: економічна, соціально-економічна, політична, престиж вітчизняної науки. Критерії ефективності результатів наукових досліджень: економічні, новизни, публікаційні, цитованості. Розрахунок економічної ефективності наукових досліджень. НЕ 10. Підготовка до захисту та захист кваліфікаційної наукової роботи Підготовка повідомлення про основні результати наукового дослідження. Рецензенти (офіційні опоненти) кваліфікаційної роботи: типова структура рецензії (відгуку). Зовнішня рецензія (відгук провідної наукової організації: типова структура. Участь у науковій дискусії при захисті кваліфікаційної роботи. Заключне слово автора кваліфікаційної наукової роботи при захисті дисертації. Підготовка документів про результати захисту дисертації для надсилання до Вищої атестаційної комісії України. Основна література до навчальної дисципліни

1. Гондюл В.П. Методологія та організація наукових досліджень: Матеріали до навчальної дисципліни: електронний варіант. – К.: ІМВ, 2002.

2. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. – К.: Знання – Прес, 2002. – 295 с.

3. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень: Підручник. – К.: Вища шк., 1997. – 271 с.

4. Лудченко А.А., Лудченко Я.А., Примак Т.А. Основы научных исследований: Учеб. пособие/ Под ред. А.А. Лудченко. – К.: О-во «Знання», КОО, 2000. – 114 с.

5. Рузавин Г.И. Методология научного познания. Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 1999. – 317 с.

«МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕХІДНИХ СУСПІЛЬСТВ»

108 год. (3 кредити) Мета викладання дисципліни: формування у студентів

методологічних і теоретичних знань про перехідні суспільства та їх роль у сучасному світі; методологічних підходів до проблем становлення і розвитку демократії в постсоціалістичних країнах; актуального практичного матеріалу, пов’язаного з аналізом сучасної демократії, тенденцій в її розвитку, а також перспектив демократизації в незалежній Україні.

11

У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні набути таких компетенцій: знати теоретико-методологічні основи дослідження демократизації країн; правове регулювання форм та принципів демократизації; основні параметри демократизації перехідних суспільств; методологічні аспекти демократизації і консолідованої демократії; основні ознаки змін у перехідних суспільствах; класифікаційні моделі перехідних суспільств; становлення та розвиток трансформаційних моделей перехідних суспільств постсоціалістичних країн; особливості формування демократичної політичної системи в Україні в перехідний період; формування методології дослідження перехідних суспільств; використання категоріального апарату методологічних аспектів перехідних суспільств; вміти визначати методологічні аспекти теорій політичної трансформації при аналізі постсоціалістичних суспільств; визначати особливості інституційної трансформації перехідних суспільств; фактори можливого відступу демократизації і переходу до авторитаризму; джерела та фактори успішного розвитку перехідних суспільств і консолідації демократії.

Вивчення навчальної дисципліни здійснюється за двома змістовими модулями:

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1 ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ КРАЇН

СВІТУ В УМОВАХ „ТРЕТЬОЇ ХВИЛІ” ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ НЕ 1.1. Теоретико-методологічні основи дослідження трансформації перехідних суспільств Розгляд особливостей режимних змін у контексті загальних теоретико-методологічних проблем розвитку, еволюції і процедур демократії. Категорія демократизація в системі інструментарію сучасної політичної науки. Політичні зміни в теоріях демократії і демократизації. Теорії демократизації та проблеми їх адаптації до аналізу постсоціалістичних суспільств. Формування предметного поля дослідження політичної трансформації у 90-х рр. XX. ст. Класифікація моделей політичної транс-формації. Формування та розвиток методологічних підходів до дослідження політичної трансформації перехідних суспільств в американській політичній науці. Формування та розвиток теорії політичної трансформації в європейській політології. Формування та розвиток теорії політичної трансформації в Україні. НЕ 1.2. Демократія і „хвилі демократизації” Етапи становлення, розвиток практик та теорій демократії. Сучасні концепції демократії. Демократія як „поліархія” (Р.Даль). Делегуюча демократія (Дж.Сарторі). Мінімалістське розуміння демократії (електоральна демократія) Л.Даймонд про псевдодемократії. Корпоративна демократія. Консолідована демократія. Демократія як визначеність процедур і невизначеність результатів. Тенденції нормативного і розширеного розуміння демократії. Соціально-економічні аспекти демократії. Поняття і практика демократизації. Проблема, переходу до демократії. „Хвилі демократизації” в світі (за

12

С.Хантінгтоном). Особливості „третьої демократичної хвилі”. Три шляхи демократизації (трансформація, перегрупування, заміна). Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

ПОРІВНЯЛЬНА ТРАНЗИТОЛОГІЯ: ПРОБЛЕМНА ОБЛАСТЬ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ

НЕ 2.1. Основні поняття в теорії переходів: трансформація-модернізація-вестернізація Демократичний транзит як перехід від авторитарного до демократичного режиму. Політична транзитологія: від опису до теорії. Поняття модерну і постмодерну. Етапи становлення субдисципліни, основні напрями, школи та представники. Контекстуальний (Р.Арон, Р.Даль, С.Ліпсет, Ж.Блондель та ін.), і інституціональний (С.Хантінгтон, Д.Марч, Д.Скокпол та ін.) підходи. „Новий інституціоналізм” (Р.Патнем, Д.Норт) про механізми демократичних змін. Концепції політичної модернізації. У.Ростоу про п’ять основних стадій розвитку цивілізації і про умови переходу. Аналіз розпаду демократії і становлення авторитарних режимів. Аналіз ерозії і розпаду авторитарних (недемократичних) режимів. (С.Харінгтон, Х.Лінц). Пшеворський А. про співвідношення „лібералізації” і „демократизації”. Аналіз різних типів (різновидів) демократизації (демократичних транзитів). Аналіз вихідних умов, процесів і кінцевих результатів демократичних транзитів. НЕ 2.2. Зовнішні (міжнародні) та внутрішні фактори демократичних транзитів та їх співвідношення. Варіанти зовнішнього (міжнародного) впливу на процеси демократизації (тиск, переконання, стимулювання). Міжнародні фактори (державні, міждержавні, недержавні), які сприяють і гальмують демократичні транзити. „Міжнародний фактор” у концепціях З.Бжезінського, Л.Уайтхеда, В.Банса, А.Пшеворського, Ф.Шміттера та ін. Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів „третьої хвилі” (економічна неефективність авторитаризму й економічний крах комунізму; націоналізм дезінтеграційно-сепаратиські тенденції; проростки громадянської культури тощо) Проблема умов і передумов демократизації і демократії. Соціальна база демократії. Економічний розвиток. Національна інтеграція й ідентичність. Культурно-ціннісні умови демократії. НЕ 2.3. Процедурні фактори в демократичних транзитах Дилема агента і структури в сучасній політичній науці. Ключові політичні актори (еліта і маса) і моделі демократичних транзитів. Вибір політичних тактик і стратегій (силові та компромісні) і їх вплив на хід демократичного транзиту. Моделі переходів до демократизації через: (1) революцію; (2) тиск; (3) реформу; (4) пакт. Загальне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів. Фактори ерозії авторитарного режиму. Роль військових. Розкол всередині правлячої еліти на реформаторів і консерваторів. Фази лібералізації та

13

демократизації. Роль опозиції і масової політичної мобілізації. Особливості центристського реформізму. Роль і функції пакту між реформаторами і консерваторами. Різновиди пактів. Створення та інституціалізація демократичних інститутів. Роль перших установчих виборів. Вибори розчарувань та їх наслідки. Взаємозв’язок основних проблем інституційного дизайну: плюси та мінуси. Президентська, парламентська та змішана моделі нових демократій. Вплив вибору мажори-тар-ної системи та системи пропорційного представництва. Класифікація партійних систем і їх динаміка. Проблеми послідовності загальнонаціональних та регіональних виборів. Становлення громадянського суспільства. Основні елементи структури громадянського суспільства: інститут персоніфікованих відносин власності, незалежні 3МІ і комунікації, система громадянських об’єднань.

Основна література до навчальної дисципліни 1. Бурдяк В. Теоретичні та методологічні аспекти політологічних досліджень.

Навчальний посібник. У двох частинах. – Чернівці: Рута, 2006-2007. 2. Даль Р. Введение в теорию демократии. – М., 1991. 3. Даймонд Л. Прошла ли «третья волна» демократизации // Полис. – 1999. –№ 1. 4. Даль Р. Полиархия, плюрализм и пространство // Вопросы философии. –1994. – № 3. 5. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах. Сравнительное исследование. –

М., 1997. 6. Мухаев Р.Т. Теория политики. Учебник. – М.: Юнити-Дана, 2005. 7. Сморгунов Л.В. Сравнительная политология: Теория и методология измерения

демократии. – СПб., 1999. 8. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века / Пер. с англ. – М.:

РОССПЭН, 2003.

„ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМАХ ПІВДЕНО – СХІДНОЇ ЄВРОПИ”

108 год. (3 кредити)

Мета навчальної дисципліни: формування у студентів системи логічно завершених базових знань про процеси демократичного транзиту, адекватних умінь та навичок для визначення практичних особливостей та характеристик процесів переходу.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент має набути таких компетенцій: знати основні принципи дослідження політичних трансформацій чітко оперувати й володіти її основними поняттями теорії політичних трансформацій, поняття та параметри політичної трансформації та транзиту, базові теорії дослідження процесів демократичної трансформації; вміти користуватися категоріальним апаратом теорії політичних трансформацій. Вміти визначити передумови демократичного транзиту його етапи та результати, визначити причинно-наслідкові зв’язки між ними. На базі теоретичних знань мають оволодіти навичками прикладного політичного аналізу реальних процесів демократичного переходу в окремих країнах.

14

Вивчення курсу здійснюється за двома змістовними модулями: ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОЦЕСІВ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

НЕ 1.1. Поняття та параметри політичної трансформації та транзиту Причини переходу. Відправний і завершальний пункти. Процес трансформації і його проміжні етапи. Способи переходу. Зовнішній контекст. НЕ 1.2. Рані теорії політичного транзиту Теорія модернізації. Теорія політичної культури (Г. Алмонд, С. Верба, Дж. Коулмен). Динамічна модель Д. Ростоу. НЕ 1.3. Сучасні теорії демократизації Структурна теорія демократизації. Структурно-функціонального пояснення процесів трансформації. Процесуальні теорії перехідних процесів. Теорії переходу під впливом зовнішнього фактора. Хвильова теорія С. Хантінгтона

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

ПРИКЛАДНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТА ПРАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСІВ ДЕМОКРАТИЧНОГО ПЕРЕХОДУ

НЕ 2.1. Передумови демократичних трансформацій Дестабілізація авторитаризму та початок переходу до демократії. Виснаження ресурсів життєздатності «ancient regime» і режимні дисфункції. Втрата легітимності. Розходження в стартових умовах переходу. НЕ 2.2. Етапи та стадії переходу до демократії З. Бжезинський про етапи переходу до демократії. Стадії процесу демократичного переходу за К. Менгесом. Циклічна класифікація демократичних перетворень В. Шейніса. НЕ 2.3. Лібералізація, демократизація та конструювання демократичних інститутів Проблеми лібералізації. Демократизація й дилема стабільності. Демократизація й економічні реформи. Демократизація й тип режиму. Типи політичного режиму. Консолідація демократії. Стратегія реформ і проблема їх вибору. НЕ 2.4. Різновиди політичних трансформацій та їх стратегії Нав’язані переходи та їх види. Пактовий перехід як різновид елітарної трансформації. Реформістські й революційні переходи. НЕ 2.5. Зовнішній фактор у демократичних трансформаціях Ненасильницькі форми зовнішнього впливу на трансформаційні процеси. Різновиди примусового втручання в процеси демократизації. Зовнішня підтримка становлення й консолідації демократичних інститутів. НЕ 2.6. Консолідація демократичних інститутів Умови демократичної консолідації. Проблема рекрутування нових демократичних лідерів. Проблема очищення поставторитарного режиму. Проблеми «переходу лояльності». НЕ 2.7. Результати демократичних трансформацій

15

Мінімалістська, або неконсолідована демократія. Змішаний режим, як можливий результат транзиту. Розпад демократичного режиму й повернення до авторитаризму. Проблема редемократизації.

Основна література до курсу:

1. Авторитаризм и демократия в "Третьем Мире". Под ред. Мирского Г.И. – М., 1991. – 302 с.

2. Грачев М.Н., Мадатов А.С. Демократия: методология исследования, анализ перспектив: Монография. – М.: Изд-во «АЛКИГАММА», 2004. – 128 с.

3. Даль Р. Демократия и ее критики. – М., 2003. – 576 с. 4. Мадатов А.С. Демократия: сущность и методологические проблемы исследования.

– М., 2000. – 430 с. 5. Мельвиль А.Ю. Демократические транзиты (теоретико-методологические и

прикладные аспекты). – М., 1999. – 106 с. 6. Хрусталев М.А. Теория политики и политический анализ. – М., 1991. – 204 с. 7. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века. – М., 2003. – 334 с. 8. Dahl R.A. Transitions to democracy. – New Haven, 1990. – 259 p. 9. Menges C.C. Transitions from Communism in Russia and Eastern Europe. – Lanham,

N.Y., L., 1994. – 223 p.

«ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ» 81 год. 2, 25 кредиту

Мета викладання дисципліни. Сформувати в студентів розуміння всієї складності, суперечливості й величезної значимості глобалізації для всіх і кожного з нас, уміння використовувати теоретичні знання з геополітики при аналізі конкретних ситуацій у системі міжнародно-політичних відносин.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні набути таких компетенцій: знати особливості змісту категорії “глобалізація”, сучасні напрямки глобалізаційних досліджень, основні наукові й практичні проблеми глобалізації та розвитку сучасного світового політичного процесу, вміти розпізнавати й критично аналізувати глобалізацій ні процеси, використовувати закономірності геополітичного аналізу й геополітичні та глобалізаційні моделі для розгляду політичної ситуації у світі й регіоні.

Вивчення навчальної дисципліни здійснюється за двома змістовими модулями:

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

НЕ 1.1. Основні концепції глобалізації Поняття “глобалізація” та “глобалістика”. Основні концептуальні підходи до глобалізації. Історичні форми політичної глобалізації. Глобалізація й модернізація як соціологічні парадигми. Головні парадигми глобалізації: (а) глобальне-локальне й „глоколізм”, (б) культурна гібридизація, (в) проблема національних держав, (г) примордіальність як соціальне явище, (д) громадянське суспільство, (е) нові типи раціоналізації. Типи глобалізаційних теорій. (а) глобалізація як лінійний процес модернізації, (б) „світ-системна”

16

модель І.Уоллерстайна, (в) модель „світової культури” (М.Арчер, М.Феверстоун, Р.Робертсон), (г) теорія глобального співтовариства (Е.Гідденс), (д) модель глобальної системи, (е) теорія „суспільств, заснованих на знанні” (Н.Стер). НЕ 1.2. Теоретико-методологічні засади глобалізації Типи глобалізаційних теорій: глобалізація як лінійний процес модернізації; „світ-системна" модель І.Уоллерстайна; модель „світової культури” (М.Арчер, М.Феверстоун, Р.Робертсон); теорія глобального співтовариства (Е.Гідденс); модель глобальної системи; теорія „суспільств, заснованих на знанні” (Н.Стер). Дискусії про глобалізацію: аргументи гіперглобалістів; аргументи скептиків; аргументи трансформістів. Загальна концепція глобалізації. НЕ 1.3. Теорія американізації Глобалізація, „макдональдизація” й американізація. Модель „макдональдизації” Дж. Ріцера. Джерела метасоціологічної теорії „макдональдизації”. „Ідельний тип” (М. Вебер), „Раціоналізація” й „дегуманізація” (К. Маннгейм). П'ять основних принципів „макдональдизації”. Застосовність теорії Дж. Ріцера у вітчизняних умовах.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2 ФОРМИ ПРОЯВУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

НЕ 2.1. Американізація праці Модель нових форм праці. Максимальна передбачуваність результату. Працівник як робот. Ірраціональність робочого процесу й дегуманізація працівника. НЕ 2.2. Нові форми споживання XXІ століття як століття споживання. Постмодерністський вимір консумеризму і його американські варіанти (ресторани швидкого обслуговування, кредитні картки, торгові центри, ТВ-магазини „на дивані”, торгові каталоги, казино). Концепція Бодріяра „споживчого екстазу” й „екстазу-системи”. Карнавалізація суспільства й концепція задоволення. НЕ 2.3. Перспективи сучасного туризму Туризм як індикатор радикальних культурних змін. „Варіативний контроль”, або культурна модель сучасного туризму: (а) повна передбачуваність варіацій, (б) висока ефективність варіацій, (в) повний прорахунок варіацій, (г) контрольованість варіацій. „Синдром Кодака”(Н.Покровський) – фотографія як новий засіб володіння віртуальністю. Дисней-ленд і парки розваг як модель структури сучасного споживання. Туризм у контексті симулякрів й „гіпер-реальності”. НЕ 2.4. Американізація сучасної освіти Університетська освіта в американізованому суспільстві. Нові тенденції в побудові моделі сучасної освіти: (а) „необов’язковий” статус університету в житті сучасного студента, (б) сімпліфікація споживання знання, (в) концепція „корисного знання” (знання для чого?), (г) комерціалізація державних і

17

приватних університетів, (е) якість освіти як „смачна їжа” (Ріцер). Нові тенденції у формуванні кампусів. Дистанційна освіта й віртуалізація академічних студентських груп. Не 2.5. Глобалізаційні сценарії для України Глобалізаційна матриця для сучасного українського суспільства. Входження у світове співтовариство: ціна й ефективність. Пост-радянський простір як дослідницьке поле для пост-модерністської моделі. Наслідки американізації України: реальні й заплановані. Традиційні цінності в ретроспективі й перспективі. Соціальні зміни в традиційних суспільствах: неминучість без фаталізму. Культурні втрати, консерватизм, культурний оптимізм під збільшувальним склом соціологічного аналізу. Основна література до навчальної дисципліни

1. Василенко И.А. Политическая глобалистика. – М.: Логос, 2000. 2. Глобальне трансформации. Политика, экономика и культура / Д. Хелд, Д.

Гольдблатт, Э. Макгрю, Дж. Перратон /. – М., 2004. 3. Дергачев В.А. Геополитика. – К., 2000. 4. Дікон Б., Халс М., Стабс П. Глобальна соціальна політика. – К.: Основи, 1999. 5. За пределами роста / Х.Д. Медоуз и др. – М., 1994. 6. Кочетов Э.Г. Глобалистика. Теория, методология, практика. – М., НОРМА-

ИНФРА-М, 2002. 7. Панарин А.С. Глобальное политическое прогнозирование. – М.: Алгоритм, 2000. 8. Панарин А.С. Искушение глобализмом. – М., 2000. 9. Практика глобализации: игры и правила новой эпохи. – М.: ИНФРА-М, 2000. 10. Удовик С. Глобализация: семиотические подходы. – М., 2002.

«ПОЛІТИЧНА УЧАСТЬ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ»

81 год. (3 кредити) Мета викладання дисципліни: формування у студентів цілісного

уявлення про політичну участь та її роль в аналізі політичного процесу У результаті вивчення навчальної студенти повинні набути

таких компетенцій: знати методологічні основи дослідження політичної участі; правове регулювання форми та принципів участі громадян України у президентських виборах; основні параметри протестної моделі політичної участі; зміст поняття дискурсивної моделі політичної участі; основні ознаки діалогової форми політичної участі, класифікаційні моделі політичної участі; особливості формування та еволюцію електоральної моделі політичної участі громадян України в парламентських та президентських електоральних циклах; функції протестної моделі політичної участі у політичному процесі; роль комунікативної стратегії влади у формуванні дискурсивної моделі політичної участі; стратегії використання діалогових форм політичної участі; вміти визначати адаптивні межі теорій політичної участі до аналізу постсоціалістичних суспільств; визначати інституційні мобілізаційні фактори електоральної участі громадян України у парламентських виборах; визначати джерела формування протесаної моделі політичної участі громадян України; здійснювати аналіз еволюції дискурсивної моделі політичної участі громадян

18

України; визначати тенденції розвитку діалогової форми політичної участі в Україні.

Вивчення навчальної дисципліни здійснюється за двома змістовими модулями:

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1 ТЕОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ УЧАСТІ ТА ЇЇ ЕЛЕКТОРАЛЬНА

МОДЕЛЬ НЕ 1.1. Теоретико-методологічні основи дослідження політичної участі Категорія політична участь в системі інструментарію сучасної політичної науки. Політична участь в теоріях демократії та демократизації. Теорії електоральної участі та проблеми їх адаптації до аналізу постсоціалістичних суспільств. Формування предметного поля дослідження політичної участі у 50-х роках ХХ. ст. Роль біхевіоральної методології у формуванні концепцій політичної участі. Класифікаційні моделі політичної участі. Протестна політична участь: зміст поняття та основні інтерпретації. Формування та розвиток теорії політичної участі в американській науковій політологічній традиції. Формування та розвиток теорії політичної участі в європейській науковій політологічній традиції. Формування та розвиток теорії політичної участі в українській науковій політологічній традиції. Формування та розвиток теорії політичної участі в пострадянській науковій політологічній традиції. НЕ 1.2. Електоральна модель політичної участі Правове регулювання форми та принципів участі громадян України у парламентських виборах. Передвиборчі програми як чинник формування електорального вибору громадян України у парламентських виборах. Еволюція змісту та характеру політичної участі громадян України у парламентських виборах. Геоструктура електорального вибору громадян України у парламентських виборах. Інституційні мобілізаційні фактори електоральної участі громадян України у парламентських виборах.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2 ПРОТЕСТНА ТА ДИСКУРСИВНА МОДЕЛІ ПОЛІТИЧНОЇ

УЧАСТІ НЕ 2.1. Протестна модель політичної участі Основні параметри протестної моделі політичної участі громадян України. Роль опозиції у формуванні протесаної моделі політичної участі. Довіра до інститутів політичної системи як чинник формування протесаної моделі політичної участі. Легітимація влади в системі чинників формування протесаної моделі політичної участі. НЕ 2.2. Дискурсивна модель політичної участі Поняття дискурсивної моделі політичної участі. Принципи формування дискурсивної моделі політичної участі. Особливості використання дискурсивної моделі політичної участі громадянами України. Поняття комунікативної стратегії влади. Роль комунікативної стратегії влади у формуванні дискурсивної моделі політичної участі. Основні моделі комунікативних стратегій влади в Україні. Президентські ініціативи у

19

трансформації дискурсивної моделі політичної участі. Політичні партії України як ініціатори інтенсифікації політичного дискурсу. Мотивація використання дискурсивної моделі політичної участі. НЕ 2.3. Діалогова форма політичної участі Основні ознаки діалогової форми політичної участі. Стратегії використання діалогових форм політичної участі. Мотивація використання діалогових форм політичної участі. Джерела розвитку діалогової форми політичної участі в Україні. Тенденції розвитку діалогової форми політичної участі в Україні. Результати розвитку діалогової форми політичної участі в Україні. Основна література до навчальної дисципліни

1. Бортніков В. Держава та громадянське суспільство у контексті суспільної взаємодії // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Зб. наук. статей. – Чернівці: Рута, 2007. – Т.15-16. – С. 75–79.

2. Верба С. Представницька демократія і демократичні громадяни: філософське та емпіричне розуміння // Демократія: Антологія / Упоряд. О.Проценко. – К.: Смолоскип, 2005. – С. 943–984.

3. Воронов І.О. Демократичний транзит: людський вимір. – К.: Генеза, 2006. – 328 с. 4. Воронов І.О. Демократичний транзит: політико-владні трансформації. – К.: Генеза,

2006. – 232 с. 5. Воронов І.О. Людина і політика. У пошуках гуманістичної альтернативи. – К.:

Генеза, 2004. – 320 с. 6. Гончаров Д.В. Теория политического участия. – М.: Юрист, 1997. – 206 с. 7. Ротар Н.Ю. Політична участь громадянкраїни у системних трансформаціях

перехідного періоду. – Чернівці: Рута, 2007. – 472 с.

„УКРАЇНСЬКА ТА РОСІЙСЬКА ПОЛІТИЧНА ДУМКА (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ –ПОЧАТОК ХХ СТ.”

81 год. (2,25 кред.) Мета викладання дисципліни: полягає у формуванні у студентів-

магістрантів сучасних наукових підходів та вмінь здійснення аналізу теоретичної спадщини провідних мислителів України та Росії в ХІХ – на початку ХХ ст.

У результаті вивчення курсу с студент має набути таких компетенцій: знати вплив теоретичних доробок видатних українських та російських мислителів в ХІХ – на початку ХХ ст. на становлення, розвиток та функціонування політичної системи суспільства; засвоїти основні риси та специфіку російської та української політичної думки в ХІХ – на початку ХХ ст., особливості ліберального, народницького, соціалістичного та консервативного ідейних напрямків і їхній вплив на формування національної ідеї; навчитись здійснювати порівняльний аналіз становлення ідеології слов’янської взаємності в українській та російській політичній думці; користуватися різноманітними джерелами, які можуть допомогти створити узагальнюючі характеристики української та російської політичної думки; практично здійснювати літературний та текстуальний аналіз.

Вивчення курсу здійснюється за двома змістовними модулями: ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

20

ЕВОЛЮЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА РОСІЙСЬКІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ (ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ –

ПОЧАТОК ХХ СТ.) НЕ 1.1. Вступ. Завдання та мета спецкурсу. Мета і завдання спецкурсу, його зв’язок з іншими навчальними дисциплінами та науково-дослідницькою роботою на кафедрі політології і соціології. Вимоги до роботи студентів-магістрантів. Джерела і рекомендована література до спецкурсу. НЕ 1.2. Історичний контекст розвитку української та російської політичної думки ХІХ – початку ХХ ст. Значення обраного історичного періоду для формування російської та української суспільно-політичної думки, їх взаємозв’язок, спільні та особливі риси. Визначні мислителі України та Росії цього періоду. Ідеологічна та науково-методологічна складові становлення політичної думки, їх місце в загальноєвропейських та світових науково-пізнавальних процесах сучасності. Основні тематичні проблеми, що розглядатимуться: національна ідея в українській та російській політичній думці та формування української та російської національної ідентичності, ідеологія слов’янолюбства та панславізму, їх національні варіанти та історичний розвиток, формування ліберальної школи суспільно-політичної думки, народництво та соціалістичні доктрини, їх розробка та поширення в Україні та Росії. Регіональні особливості розвитку української національної ідеології. Співвідношення теоретичних концепцій, політичних програм і доктрин з теоретичними розробками провідних мислителів цього періоду. НЕ 1.3. Розвиток політичної думки Росії та України (початок – 60-ті роки ХІХ ст.) Історичні особливості формування політичної думки в Росії та на українських землях. Масонські організації, їх вплив на початковий етап формування визвольного руху. Декабристські організації в Росії. Українська специфіка російського декабризму. Ліберальні та соціалістичні вчення, їх поширення в Україні та Росії. Початки українського національного відродження. Особливості ідейного розвитку західно та східноукраїнських земель. Творчість М. Костомарова, його політичні ідеали та їх трансформація. Реформи 1860- рр.: загальноросійське та українське бачення перетворень. НЕ 1.4. Основні тенденції розвитку української політичної думки в другій половині ХІХ ст. Громадівський та гуртковий етапи формування політичних програм і концепцій Узагальнююча характеристика попередніх етапів розвитку української та російської суспільно-політичної думки. Спадщина масонських лож, декабристських організацій, проблеми їх наукової інтерпретації в радянській та сучасній науковій літературі. Діяльність Кирило-Мефодіївського Товариства та її теоретичне значення. Громади в Україні, їх діяльність та суспільно-політичні ідеали. Значення теоретичної спадщини М. Драгоманова, В. Антоновича. Проблема оцінки їх ідейного доробку в національній та зарубіжній історіографії. Особливості еволюції української політичної ідеології в Західній та Східній Україні. Народовці та

21

москвофіли: ідейні аспекти суспільно-політичного життя в Галичині та на Буковині. Теоретичні підсумки розвитку української та російської суспільно-політичної думки в ХІХ столітті.

НЕ 1.5. Слов’янська ідея та її місце в історії української та російської політичної думки ХІХ – початку ХХ століття Ідеали слов’янської взаємності та процеси національного відродження слов’янських народів. Ідейні витоки слов’янської ідеї та її політична індоктринізація. Протагоністи слов’янської ідеї в Україні та Росії. Творчість російських слов’янофілів 1840 – 1860-х рр. Українське слов’янолюбство: його програма та ідеологеми. Дискусії щодо слов’янської політичної програми з російськими слов’янофілами. Зародження доктрини панславізму, її провідні представники. Творчість Данилевського. Зовнішня та внутрішня політика Російської імперії і доктрина панславізму. Слов’янські з’їзди, участь в них українських та російських представників.Ідея слов’янської взаємності в творах провідних українських та російських мислителів другої половини ХІХ ст. Національне визволення слов’янських народів на Балканах і криза панславістської ідеології. Зародження неославізму, його прихильники і критики в Росії та Україні. Слов’янська ідея та формування національної ідентичності в Росії та Україні. Місце Слов’янської ідеї в історії української та російської політичної думки.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2 ЛІБЕРАЛЬНА, СОЦІАЛІСТИЧНА ТА НАЦІОНАЛЬНО-

ДЕМОКРАТИЧНА ДУМКА В УКРАЇНСЬКІЙ ТА РОСІЙСЬКІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ (ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ

СТ.) НЕ 2.1. Михайло Драгоманов в українській та російській суспільно-політичній думці Життя та творчість М. Драгоманова. Основні етапи його становлення як громадського діяча та політичного теоретика. Дитинство та юність. Формування світоглядних засад. Наукова та громадська діяльність в період праці в Київському університеті. Женевський період діяльності Драгоманова. Видання “Громади” та “Вольного Слова”. Діяльність вченого в Болгарії. Науково-методологічні та ідейні позиції Драгоманова: проблема їх змісту та еволюції. Громадіський ідеал та його інтерпретація Драгомановим. Політична програма для України та українського руху. Росія та її майбутнє в програмних творах Драгоманова. Концепція федералізму. Підсумки творчості мислителя, його вплив на українську та російську суспільно-політичну думку. Наукове вивчення спадщини Драгоманова та дискусії навколо його творчості.

НЕ 2.2. Російське народництво та соціалістичні доктрини в Росії та Україні у другій половині ХІХ ст. Початки соціалістичної думки в Росії та Україні. Значення творчості О. Герцена та його товаришів. Російська політична еміграція, опозиційні гуртки та революційне підпілля як фактор формування ліберальної та соціалістичної політичної думки в Росії. Політичні емігранти з України, їх ідейний та національний вибір. Російське народництво, його провідні теоретики та ідеологи. Політичні концепції П. Лаврова і П. Ткачова. Російський анархізм. Творчість М. Бакуніна та П. Кропоткіна. Етика російської революції. Г. Нечаєв, його опоненти та спадкоємці. Революційний тероризм, ідейні принципи “Народної Волі”. Ліберальне народництво, неонародництво і революційний соціалізм. Український фактор теоретичного

22

розвитку російських соціалістичних доктрин другої половини ХІХ ст. Поява російської соціал-демократії: радянські міфи та сучасні наукові оцінки.

НЕ 2.3. Російська політична думка: випробування революцією та реакцією

Політична система Російської імперії в кризову епоху. Влада і суспільство. Дилема: реформи чи революція, відповіді влади та опозиції. Російська інтелігенція, її соціальний статус та духовні пошуки. Еволюція російського лібералізму, його провідні теоретики. Політичні організації лібералів. Революція 1905 року та програми провідних російських політичних партій. Соціалістичне крило російського визвольного руху, його організаційна будова та ідейні орієнтири. Немарксистські концепції соціалізму та їх носії в Росії: есери, меншовики, енеси і т.д. Національне питання в російський політичній думці початку ХХ століття. Російський націоналізм та шовінізм. Ідейна природа та соціальні основи чорносотенства. Імперська ідеологія та її криза. Безальтернативність революцій 1917 р. як проблема політичної теорії.

НЕ 2.4. Слов’янська ідея в російській та українській політичній думці ХІХ ст.

Політичні проекти масонів та декабристських організацій та ідея Слов’янського Союзу. Проекти Кирило-Мефодіївського Товариства, місце в них слов’янської ідеї. Зародження російського слов’янофільства, його провідні представники. Соціальна, політична та зовнішньополітична програма російського слов’янофільства. Еволюція слов’янської ідеї в другій половині ХІХ сторіччя. Визвольна боротьба народів Балкан та реакція на неї українського та російського суспільств. Народження російського панславізму, його ідеологи та їх програмні цілі; Позиція самодержавства щодо слов’янофільства та панславізму. Слов’янська ідея в інтерпретації провідних українських мислителів: В. Антоновича, М. Драгоманова, І. Франка. Українські політичні партії та ідеали слов’янської солідарності наприкінці ХІХ ст. Значення слов’янської ідеї в становленні російської та української національної ідеї.

Література 1. Исаев И.А., Золотухина Н.М. История политических и правовых учений

России ХІ – ХХ вв. – М., 1995. 2. Оболенский О.В. Драма российской политической истории: система против

личности. – М., 1994. 3. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ

– ХХ ст. – К., 2000. 4. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців. 1848 – 1918. – в

двох частинах. – Л., 1926 – 1927. 5. Радько П.Г. Національні традиції державотворення в українській

історіографії та політичній літературі ХІХ – ХХ століть: концепції, ідеї, реалії. – К., 1999.

6. Скакун О.Ф. Прогресивна політико-правова думка на Україні (ХІ ст. – 1917). – К., 1990.

7. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ – ХХ ст.: соціально-політичний портрет. – К, 1993.

8. Єкельчик С. Пробудження нації: до концепції історії українського національного руху другої половини ХІХ ст. – Мельбурн, 1994.

9. Круглашов А.М. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. – Чернівці, 2000.

10. Кармазіна М.С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 1998.

23

„ТЕХНОЛОГІЇ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ” 81 год., 2,25 кред.

Мета викладання дисципліни: ознайомлення магістрантів-політологів з принципами формування технологій виборчого процесу в Україні, з дією вже апробованих виборчих технологій.

У результаті вивчення курсу с студент має набути таких компетенцій: знати структуру виборчих технологій, технологій виборчого процесу, технологій виборчої кампанії; особливості технологій виборчого процесу, шляхи їх формування; межі впливу технологій виборчого процесу та технологій виборчої кампанії. Засвоїти методи формування стратегії та тактики виборчої кампанії; специфіку застосування технологій виборчого процесу та технологій виборчої кампанії. Вміти складати електоральний паспорт виборчого округу; писати аналітичні записки з основних питань виборчого процесу; формувати структуру виборчого штабу, підбирати працівників у штаб; визначати стратегію виборчої кампанії та пропонувати тактику її реалізації.

Вивчення курсу здійснюється за двома змістовними модулями: ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ НЕ 1.1. Вступ Структура виборчих технологій (технології виборчого процесу, технології виборчої кампанії, внутрішні організаційні технології, зовнішні організаційні технології, політико-психологічні технології). Функції виборчих технологій Огляд джерельної бази. НЕ 1.2. Виборче законодавство в України Специфіка виборів в Україні. Поняття пропорційної, мажоритарної та змішаної виборчих систем. Конституція України про вибори Президента, вибори до Верховної Ради, референдум. Специфіка змін до виборчого законодавства. Законодавче регулювання виборів до місцевих органів самоврядування в Україні. НЕ 1.3. Типи масових кампаній в Україні Типологія політичних кампаній. Спільне і відмінне в основних типах політичних кампаній. Принципи побудови кампаній. Особливості планування політичних кампаній. НЕ 1.4. Стратегія виборчої кампанії Підходи до формування стратегії (наївний, соціально-економічний, модель ідеального кандидата, проблемна модель, диференційований підхід, комплексний підхід, рекламний підхід, модель домінуючого стереотипу). Основа стратегії виборчої кампанії при багатоваріантних виборах. Ядро позитивного образу кандидата. Розширення електоральної бази позитивного образу. НЕ 1.5. Тактика виборчої кампанії Тактичний малюнок кампанії (напрямки кампанії, пріоритетність напрямків, основні заходи кампанії, етапи кампанії). Принцип тотальності у виборчій кампанії. Агітаційно-рекламний напрямок виборчої кампанії. Організаційно-

24

масовий напрямок виборчої кампанії. Інформаційно-аналітичний напрямок виборчої кампанії. Зв’язки з зовнішніми організаціями. Юридичне та технічне забезпечення виборчої кампанії. Фінансове забезпечення виборчої кампанії. НЕ 1.6. Особливості вітчизняних виборчих кампаній Діючі особи виборчої кампанії. Роль кандидата у кампанії. Ресурси вітчизняних виборчих кампаній. Роль команди кандидата. Значення роботи добровольців у виборчій кампанії. НЕ 1.7. Вітчизняний кандидат Роль кандидата у виборчій кампанії. Психологічні якості кандидатів на виборні посади в сучасній Україні. Особливості "номенклатурної" психології та необхідність їх врахування при оцінці кандидатів – вихідців із номенклатури. Дія етнопсихологічного фактору на особистість кандидата.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2 ПРОЕКТУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ВИБОРЧОЮ КАМПАНІЄЮ

НЕ 2.1. Штаб виборчої кампанії Структура штабу. Модифікація структури штабу. Проблеми стійкості штабу. НЕ 2.2. Проектування виборчої кампанії Проектна документація. Розробка стратегії. Розробка тактики. План-графік виборчої кампанії. Проект рекламної кампанії. Уточнення та корегування проекту виборчої кампанії. Спецпроекти виборчої кампанії. НЕ 2.3. Психотехнології і НЛП Психологічні особливості політичних технологій. Типи психологічних впливів на електоральну поведінку. Місце нейролігвістичного програмування (НЛП) серед технологій впливу на психіку виборців. НЛП-технологій в політичній рекламі. НЕ 2.4. Активізація явки виборців на дільниці Завдання і специфіка міні-кампанії активізації. Основні елементи плану активізації явки пріоритетних груп виборців на виборчі дільниці. Визначення пріоритетних груп виборців. Головні заходи у день виборів. НЕ 2.5. Перспективи виборчих технологій в Україні Інноваційні виборчі технології. Централізація в побудові виборчої кампанії загальнонаціонального рівня ν надання ініціативи регіональним виборчим штабам. Маніпуляція ν переконання. НЕ 2.6. Методика використання ЗМІ у виборчій кампанії Робота із ЗМІ як складовий елемент виборчої кампанії. Складання списку засобів масової інформації, незалежних журналістів. Функції прес-секретаря виборчого штабу. Правила роботи прес-секретаря з журналістами. Методи відбору впливових мас-медіа. Особливості спілкування прес-секретаря з працівниками ЗМІ. Підготовка повідомлень для преси. НЕ 2.7. Паралельні кампанії Призначення паралельних кампаній. Проблеми паралельних кампаній і підходи до їх вирішення. Стратегічна і тактична зшивка кампаній різного рівня. Підготовка паралельних кампаній.

Основна література до навчальної дисципліни

25

1. Бойко О. Анатомія політичного маніпулювання: Навчальний посібник. – Ніжин: ДС „Міланік“, 2007. – 223 с.

2. Буркут І., Гуйтор М. Свобода вибору чи маніпуляції політтехнологів // Буковинський журнал. – 2003, N 3-4. – С.74-96.

3. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. – М.: Алгоритм, 2000. – 480 с. 4. Королько В.Г. Основы паблик рилейшнз. – М.: Рефл.-бук, К.: Ваклер. – 2000. 5. Кочубей Л.О. Виборчі технології: Навчальний посібник. – К.: Укр. центр політ.

менедж., 2008. – 332 с. 6. Кочубей Л.О. Виборчі технології: політологічний аналіз (на прикладі виборів до

парламенту сучасної України): Монографія. – К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка“, 2006. – 280 с.

7. Кралюк П.М. Розвиток політичної іміджелогії в Україні (1990–2002) // Структура и содержание связей с общественностью в современном мире. Вып. 3. Социальные науки. – Луганск: Знание, 2002. – С.64–79.

8. Лисовский С.Ф., Евстафьев В.А. Избирательные технологии: история, теория, практика. – М.: РАУ Университет, 2000. – 318 с.

9. Малкин Е., Сучков Е. Основы избирательных технологій. 2-е изд. – М.: Русская панорама, 2000. – 384 с.

10. Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, политические технологии: Учебник для студентов вузов. – М.: Аспект Пресе, 2000. – 559 с.

26

«ПЕДАГОГІКА ТА ПСИХОЛОГІЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ»

108 год. (3 кредити)

Навчальна дисципліна „Педагогіка та психологія вищої школи” є нормативною у підготовці фахівців усіх напрямів ОКР «Магістр».

Мета дисципліни - формування у студентів психолого-педагогічних знань і вмінь необхідних як для професійної викладацької діяльності у ВНЗ, так і для підвищення загальної компетентності в міжособистісних відносинах, на їх розвиток, саморозвиток, самореалізацію та особистісне зростання.

Компетенції, яких має набути студент у процесі вивчення дисципліни.

Знання - соціально-історичної характеристики сучасної системи вищої освіти в Україні, методів визначення рівня підготовки випускників ВНЗ, методів вхідного контролю знань і умінь, методів оцінки індивідуальних особливостей студентів (психологічних, психофізіологічних, соматичних та інших), методів визначення рівня професійної підготовки викладача, методів навчання і виховання, підготовки і перепідготовки викладача; психологічних закономірностей і умов ефективності організації процесу навчання і виховання у вищій школі; соціально-психологічних закономірностей формування студентського і викладацького колективів, основних психологічних аспектів педагогічного спілкування; механізмів переходу від кінцевих цілей освіти до проміжних, що досягаються за допомогою конкретних (предметів) дисциплін і окремих видів навчальної діяльності.

Уміння - враховувати вікові психічні і психофізіологічні особливості студентів при організації навчально-виховного процесу ВНЗ; давати диференційно-психологічні характеристики студентів, які необхідно враховувати в процесі навчання і виховання.

27

Структура навчальної дисципліни Модуль «Педагогіка вищої школи»

Змістовий модуль 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

НЕ 1.1.Педагогіка вищої школи як наука Предмет педагогіки вищої школи. Основні категорії педагогіки вищої школи. Місце педагогіки вищої школи в системі педагогічних наук. Зв'язок педагогіки вищої школи з іншими науками. Основи наукового педагогічного дослідження. Методологія і принципи організації наукового дослідження. Логіка педагогічного дослідження. Методи наукового педагогічного дослідження. НЕ 1.2. Система вищої освіти в Україні Структура вищої освіти в Україні. Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти. Документи про вищу освіту. Рівні акредитації та типи вищих навчальних закладів. Принципи побудови системи вищої освіти в Україні. Перспективи розвитку вищої освіти України в рамках Болонського процесу. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти. Кредитно-модульна система організації навчального процесу у вищих навчальних закладах України. Управління вищою освітою в Україні.

Змістовий модуль 2

ПЕДАГОГІЧНИЙ ПРОЦЕС У ВИЩІЙ ШКОЛІ НЕ 2.1.Теоретичні основи процесу навчання у вищій школі Сутність і структура процесу навчання у вищій школі. Основні ланки процесу навчання та їх характеристика. Функції навчання. Дидактика як галузь педагогіки вищої школи. Закономірності дидактики вищої школи. Характеристика принципів дидактики вищої школи. Структура діяльності суб’єктів навчального процесу. НЕ 2.2. 3міст освіти у вищій школі та способи його реалізації Зміст освіти у вищій школі. Поняття про зміст освіти у вищій школі. Характеристика навчальних планів, програм і підручників для вищої школи. Н.Е. 2.3. Методи та засоби навчання у вищій школі. Особливості використання загальних методів навчання у вищій школі. Характеристика методів навчання за Ю.К. Бабанським . Засоби навчання у вищій школі. Сутність і зміст інтерактивних методів у сучасній вищій школі. НЕ 2.4. Форми організації навчання у вищій школі Характеристика основних форм організації навчання у вищій школі. Лекції, їх види, методика підготовки і проведення. Семінарські заняття, їх види, методика підготовки і проведення. Лабораторні та практичні заняття, методика їх підготовки і проведення. Факультативи, спецкурси та спецсемінари, методика їх підготовки і проведення. Організація

28

самостійної роботи студентів. Навчальна і виробнича практика у професійній підготовці фахівців.

НЕ 2.5. Сучасні технології навчання у вищій школі Поняття про педагогічні технології. Проблемне навчання у вищій школі. Використання ділових та рольових ігор у навчальному процесі ВНЗ. Кредитно-модульна (рейтингова) система навчання у вищій школі. Інформаційні технології навчання у ВНЗ. НЕ 2.6. Контроль і оцінювання знань, умінь та навичок студентів Функції контролю знань, умінь і навичок студентів. Вимоги до організації контролю. Види контролю. Міжсесійний контроль. Підсумковий контроль. Методи контролю. Усний контроль. Письмовий контроль. Тестовий контроль. Програмований контроль. Практична перевірка. Методи самоконтролю і самооцінки. Форми контролю знань, умінь і навичок студентів. Індивідуальна перевірка успішності студентів. Фронтальна перевірка. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів. Об'єкти оцінювання. Критерії і норми оцінювання успішності студентів. Рейтингова система оцінювання знань. НЕ 2.7. Виховна робота зі студентською молоддю Суть процесу виховання у ВНЗ. Поняття процесу виховання. Основні завдання виховання студентської молоді. Етапи процесу виховання. Закономірності і принципи виховання студентів. Основні напрями змісту виховання студентської молоді. Моральне виховання студентів. Правове виховання студентів. Екологічне виховання студентів. Естетичне виховання студентів. Фізичне виховання студентів. Шляхи реалізації змісту виховання студентів. Форми виховної роботи у ВНЗ. Методика виховної роботи куратора в академічній групі.

Змістовий модуль 3 НЕ 3.1. Управління навчально-виховним процесом вищого навчального закладу Вищий навчальний заклад. Структура вищого навчального закладу та планування його діяльності. Управління навчально-виховним процесом у ВНЗ. Органи громадського самоврядування у вищих навчальних закладах. Студентське самоврядування у ВНЗ

Модуль «Психологія вищої школи»

Змістовий модуль 1 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПСИХОЛОГІЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ

ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТУДЕНТСЬКОГО ВІКУ НЕ 1.1. Психологія вищої школи як наука: предмет, завдання та методи психологічних досліджень.

29

Виникнення психології вищої школи як нової галузі психологічних знань. Предмет, основні категорії та завдання психології вищої школи. Зв'язок психологи вищої школи з іншими галузями психологічних знань. Принципи, класифікація методів, та методик психологічного дослідження.

Н.Е. 1.2. Загальна психологічна характеристика студентського віку та

студентської групи. Психологічна характеристика студентського віку як періоду пізньої юності або ранньої дорослості. Суперечливості та кризи студентського віку. Типологічні особливості сучасних студентів. Вищий навчальний заклад - один із провідних факторів соціалізації особистості студента як

фахівця (адаптація, індивідуалізація, інтеграція).

Змістовий модуль 2 ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ ТА УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНО-

ПРОФЕСІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ СТУДЕНТІВ НЕ 2.1. Становлення особистості студента як майбутнього фахівця з вищою освітою у навчально-професійній діяльності. Навчально-професійна діяльність як провідна, її ознаки. Професіоналізація особистості студента як новоутворення віку: а) професіоналізація пізнавальної сфери; б)формування мотиваційно-професійної спрямованості особистості; в) розвиток «Я-концепції» як показника професійного зростання; г) формування професійних здібностей. Фахова компетентність як показник психологічної готовності студента до професійної діяльності. Роль самовиховання в професійному зростанні студента. НЕ 2.2. Психологічний аналіз учіння студентів. Студент як суб'єкт власної навчально-професійної діяльності. Роль мотивації в навчально-професійній діяльності. Організація самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів та розвиток їх творчого потенціалу як майбутніх фахівців. Психологічні передумови і показники успішності студентів у навчально-професійній діяльності, причини неуспішності і шляхи їх усунення. НЕ 2.3. Психологія виховання особистості студента як фахівця з вищою освітою.. Сучасні вимоги до особистості фахівця з вищою освітою та мета, зміст, завдання виховання студентів. Психологічні механізми формування якостей особистості та аналіз відповідних функцій виховання. Основні напрями реалізації виховних функцій у вищому навчальному закладі та їх характеристика. НЕ 2.4. Психологічний аналіз функцій управління навчально-виховним процесом у вищій школі. Освіта як система, характерні для неї особливості. Необхідність і об'єктивні можливості управління системою освіти. Психологічний аналіз функцій педагогічного управління.

30

Змістовий модуль 3 ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ

ВИКЛАДАЧА ВНЗ

НЕ 3.1. Психологічна характеристика науково-педагогічної діяльності та особистості викладача вищої школи. Психологічний аналіз видів науково-педагогічної діяльності викладачів ВНЗ. Психолого-педагогічна структура діяльності викладача. НЕ 3.2. Психологія педагогічної комунікативної взаємодії викладача зі студентами. Психологічна характеристика педагогічної взаємодії. Педагогічне спілкування як форма контактної взаємодії. Труднощі та бар'єри в професійно-педагогічному спілкуванні викладачів і студентів. Діалогічне спілкування, його психологічна характеристика. НЕ 3.3. Психологічний аналіз протиріч і конфліктів у педагогічній взаємодії, шляхи їх запобігання та вирішення. Протиріччя і конфлікти в педагогічній взаємодії та засоби їх регулювання. Психологічні передумови запобігання та шляхи вирішення педагогічного конфлікту.

Література 1. Алексюк А.М.Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К.:

Либідь, 1998. – 558 с. 2. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. - К.: Центр. Навчальної

літератури, 2003. – 316 с. 3. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навч. посіб. за

модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 396 с.

4. Гончаренко С.У. Педагогічні дослідження: Методологічні поради молодим науковцям. – Київ – Вінниця: ДОВ „Вінниця”, 2008. – 278 с.

5. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 486 с.

6. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи К.: 2000, – 313с. 7. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник /За ред. З.Н.Курлянд. – К.:

Знання, 2005. – 399 с. 8. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования М.: 2005.

392 с. 9. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник. – К., 2007. –

427 с.

31

Практична підготовка Практична підготовка включає проходження студентами

асистентської та науково-дослідницької практик.

Асистентська практика є завершальним етапом формування викладача вищої школи та дає оцінку готовності магістрантів до виконання функціональних обов’язків викладача ВНЗ різних рівнів акредитації.

Асистентська практика магістрантів передбачає їх підготовку до викладання суспільно-політичних дисциплін у вищих навчальних закладах, формування у студентів навичок із навчальної, методичної та виховної роботи з суспільно-політичних дисциплін у вищому навчальному закладі, розвиток їх методичної майстерності, мовлення, комунікабельності.

Практика має комплексний характер і передбачає забезпечення фахової діяльності за такими напрямами роботи:

1) навчальний – підготовка магістранта до забезпечення викладання суспільно-політичних дисциплін;

2) методичний підготовка магістранта до методичної роботи по забезпеченню викладання суспільно-політичних дисциплін у навчальних закладах;

3) організаційно-виховний – підготовка магістранта до організації виховної роботи в академічній групі (на посаді куратора академічної групи);

4) організаційно-дослідний – підготовка магістранта до роботи по організації науково-дослідної роботи студентів зі суспільно-політичних дисциплін.

Завдання практики:

ознайомлення зі статусом асистента кафедри: основними правами та обов'язками; практичне оволодіння методами (традиційними/нетрадиційними) і формами організації та засобами викладання суспільно-політичних дисциплін у навчальних закладах ІV рівня акредитації; набуття практичного досвіду викладання суспільно-політичних дисциплін; ознайомлення із системами навчальної, методичної, наукової та виховної роботи у ВНЗ.

- виконання магістрантом функцій: • викладача фахових дисциплін спеціальності; • куратора студентської групи.

За своєю організацією асистентська практика поділяється на три етапи, які становлять три змістових модуля:

1) ознайомчо-настановчий; 2) основний (виробничий):

3) підсумковий.

32

Ознайомчо-настановчий етап охоплює перший тиждень і складається з

таких елементів: - виробнича нарада – допуск студентів до асистентської практики; - знайомство й установлення контакту з членами кафедри, студентами

прикріпленої групи; - складання й затвердження індивідуального плану навчально-

методичної, науково-дослідницької та виховної роботи магістранта-практиканта;

- опрацювання кафедральної документації; - відвідування засідань кафедри, методологічного і методичного

семінарів, спостереження за ходом обговорення наукових проблем; - складання індивідуального графіка роботи, де відображено загальну

кількість пробних і залікових занять, спостережень навчальних занять викладачів та визначено види позааудиторної діяльності.

Основний (виробничий) етап передбачає:

- самостійну розробку планів та відповідного методичного забезпечення лекційних і семінарських занять з їх подальшим аналізом та самоаналізом;

- підготовку і проведення виховних заходів у студентській аудиторії; - проведення консультацій, відвідування та аналіз пробних занять і

виховних заходів студентів у закріплених за магістрантами базовими курсами та групами;

- керівництво науковою роботою студентів молодших курсів, аналіз курсової роботи студентів 3-4 курсів;

- ведення звітної документації (щоденник практики, розгорнуті плани-конспекти лекційних та семінарських занять, виховних заходів в академгрупі, аналіз і самоаналіз занять виховних заходів).

Підсумковий етап включає: - оформлення щоденника асистентської практики; - підготовку звіту про виконання індивідуального плану роботи

магістранта-практиканта; - прилюдний звіт про виконану за час асистентської практики роботу

на засіданні кафедри, методичній конференції.

Змістове та організаційне наповнення педагогічної практики магістрантів:

Модуль 1.

Ознайомлення зі змістом діяльності базового об’єкта практики та організаційна підготовка проходження практики

Ознайомлення зі статусом асистента кафедри: основними правами та обов'язками

33

Проведення інструктажу з правил поведінки і техніки безпеки на об’єкті практики Знайомство із розкладом навчальних занять та складання плану проходження асистентської практики Відвідування факультетів ЧНУ (чи інших ВНЗ) для ознайомлення з профільним складом студентів Вивчення типових та авторських навчальних програмам із суспільно-політичних дисциплін та програм спецкурсів навчального закладу Знайомство з планом роботи навчально-методичної комісії кафедри Ознайомлення з роботою методичної ради та методичного кабінету факультету історії, політології та міжнародних відносин та ін. (чи інших ВНЗ) Знайомство із роботою куратора студентської академічної групи

Модуль 2 Робота на базових об’єктах практики

Відвідування занять із суспільно-політичних дисциплін, які проводять професори та доценти кафедри та написання їх аналіз Підготовка та проведення лекційних занять із суспільно-політичних дисциплін Підготовка та проведення семінарських, практичних занять суспільно-політичних дисциплін Знайомство з методичними розробками, рекомендаціями, напрацьованими та опублікованими в навчальному закладі, де проводиться практика Аналіз планів виховної роботи навчальних закладів, де проводиться практика Участь у підготовці та проведенні виховних заходів (індивідуальних, групових, масових) Відвідування консультацій та знайомство із організацією самостійної навчальної та наукової роботи студентів

Підсумковий модуль-контроль

Оформлення звітної документації асистентської практики Захист результатів практики

По закінченні практики студент повинен вміти: • готувати і самостійно проводити лекційні, семінарські та практичні

заняття з "Політології", "Соціології" та інших навчальних дисциплін; • визначати провідну ідею та проблематику навчальних дисциплін; • формулювати мету та завдання занять, визначати найоптимальнішу форму

їх проведення для досягнення поставленої мети; • творчо добирати навчальний фактичний матеріал до заняття; • застосовувати найефективніші методи та методичні прийоми в організації

та управлінні навчально-пізнавальною діяльністю студентів; • прагнути до максимального використання інтерактивних методів

навчання;

34

• використовувати технічні засоби та комп’ютерні учбові технології під час навчального процесу;

• готувати тексти лекцій та розгорнуті конспекти семінарських і практичних занять;

• оволодіти методикою контролю та оцінювання знань студентів за модульно-рейтинговою системою оцінки знань;

• оволодіти основами методики організації самостійної роботи студентів та системою її контролю;

• працювати із навчальною документацією вищого навчального закладу; • оволодіти методикою рецензування відвіданих занять; • засвоїти основні елементи методики роботи кураторів; • здійснювати виховну роботу за фахом.

Науково-дослідницька практика готує студентів до самостійного здійснення науково-дослідницької роботи у сфері політичної науки.

Мета практики формування у студентів навичок із пошуку наукової інформації, її аналізу та аналітичного опрацювання, розвиток дослідницької майстерності, практичних навичок застосування основних методологічних прийомів та методів в процесі підготовки наукового дослідження з політичних наук.

Завдання практики: - ознайомлення зі статусом науковця у вищому навчальному закладі; - практичне оволодіння прийомами, методами та формами організації

науково-дослідницької роботи у вищих навчальних закладах України; - набуття практичного досвіду проведення науково-дослідницької

роботи з політичних наук та презентації її результатів; - ознайомлення з системами ведення наукового пошуку, формулювання

гіпотез, аналізу та підготовки результатів наукового дослідження у сфері політичних наук викладачами вищих навчальних закладів.

Під час практики магістр повинен навчитися:

- визначати коло джерел, необхідних для здійснення ефективного дослідження визначеної наукової проблеми зі сфери політичної науки;

- визначати основні ідеї сукупності джерел та здійснювати їх критичний аналіз;

- формулювати мету та завдання наукового дослідження в сфері політичних наук та визначати адекватні методологічні підходи та методи, що забезпечать досягнення поставленої мети;

- застосовувати найефективніші моделі організації власної науково-дослідницької роботи;

- прагнути до максимального використання сучасних методів наукового пошуку;

- готувати різні форми результатів наукових досліджень – тези, наукову статтю, аналітичний звіт, реферативний огляд тощо;

35

- оволодіти прийомами оцінки практичного значення наукових результатів;

- визначати наукову новизну; - оволодіти методикою рецензування наукових досліджень.

За своєю організацією асистентська практика поділяється на три

етапи, які становлять три змістових модуля: 1) ознайомчо-настановчий; 2) основний (виробничий):

3) підсумковий. 1. Ознайомчо-настановчий: – підготовка та проведення наради-семінару, під час якого

відбувається ознайомлення з метою, завданнями і програмою науково-дослідницької практики, з вимогами до студентів-практикантів, керівниками бази практики.

2. Основний етап: - виконання всіх видів робіт за програмою науково-дослідницької

практики. 3. Підсумковий етап: - оформлення звітної документації; - подання студентами документації на кафедру для перевірки

керівником практики; - звіт та захист науково-дослідницької практики на засіданні кафедри.

Змістове та організаційне наповнення асистентської

практики магістрантів:

Модуль 1. Ознайомлення зі змістом науково-дослідницької роботи та організаційна підготовка проходження практики

Ознайомлення з принципами добору джерел, необхідних для здійснення ефективного дослідження в сфері політичної науки; Розробка індивідуальної моделі організації власної науково-дослідницької роботи; Актуалізація знань про різні форми результатів наукових досліджень – тези, наукову статтю, аналітичний звіт, реферативний огляд тощо; Оволодіння методикою рецензування наукових досліджень. Опрацювання основних методологічних підходів політологічного дослідження.

Модуль 2. Робота на базовому об’єкті практики

Здійснення комплексного аналізу періодичних видань з політичних наук за наступними напрямками: - історія політичної науки;

36

- теорія і методологія політичної науки; політичні інститути; - внутрішньополітичні процеси; електоральні процеси; - міжнародні політичні процеси. Визначення змісту наукових дискусій на сторінках періодичного видання Дослідження розвитку поглядів конкретного науковця з тієї чи іншої проблеми Здійснення предметного аналізу кандидатських та докторських дисертацій, захищених з політичних наук з 1996 р. до сьогодні в Україні: - характеристика кола наукових проблем, типових для кожного

досліджуваного періоду, - визначення регіональної структури дослідницького інтересу науковців, - аналіз 5 авторефератів кандидатських дисертацій з однієї проблеми

(визначити їх змістовні переваги та недоліки, порівняти характер наукової новизни та практичного значення результатів дослідження).

Підготовка наукової статті, проблемно пов’язаної з темою магістерського дослідження. Підбір та реферативне опрацювання наукової літератури (монографій та наукових статей) до одного з навчальних курсів, які викладаються для студентів спеціальності „політологія” (за останні три роки). Розробка пакету документів для організації та проведення наукової .конференції „Розвиток політичної науки в Україні: проблеми, завдання, перспективи”. Участь в організації та проведенні наукової конференції „Розвиток політичної науки в Україні: проблеми, завдання, перспективи”.

Підсумковий модуль-контроль Оформлення звітної документації науково-дослідницької практики. Захист результатів практики.

По закінченні практики студент повинен вміти: - визначати коло джерел, необхідних для здійснення ефективного

дослідження визначеної наукової проблеми зі сфери політичної науки; - визначати основні ідеї сукупності джерел та здійснювати їх критичний

аналіз; - формулювати мету та завдання наукового дослідження в сфері

політичних наук та визначати адекватні методологічні підходи та методи, що забезпечать досягнення поставленої мети;

- застосовувати найефективніші моделі організації власної науково-дослідницької роботи;

- прагнути до максимального використання сучасних методів наукового пошуку;

- готувати різні форми результатів наукових досліджень – тези, наукову статтю, аналітичний звіт, реферативний огляд тощо;

- оволодіти прийомами оцінки практичного значення наукових результатів;

- визначати наукову новизну; - оволодіти методикою рецензування наукових досліджень.

37