5 4.12. - geovisnsnu.files.wordpress.comпро Марс чи про Юпітер?...

Рекомендовано до друку вченою радою Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

(протокол № 5 від 24.12.2015 р.)

Редакційна рада «Наукового вісника Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки» Коцан І. Я., доктор біологічних наук, професор (головний редактор). Цьось А. В., доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор. Гаврилюк С. В., доктор історичних наук, професор (заступник головного редактора). Бояр А. О., доктор економічних наук, професор. Карлін М. І., доктор економічних наук, професор. Мельник В. М., доктор технічних наук, професор. Мірченко М. В., доктор філологічних наук, професор. Свідзинський А. В., доктор фізико-математичних наук, професор. Смолюк І. О., доктор педагогічних наук, професор.

Редакційна колегія Коцан Наталія Несторівна – доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри країнознавства і міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (головний редактор). Зузук Федір Васильович – доктор геологічних наук, професор кафедри географії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (заступник головного редактора). Бейдик Олександр Олексійович – доктор географічних наук, професор кафедри країнознавства та туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка, сумісник кафедри туризму та готельного господарства Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Заставецька Ольга Володимирівна – доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри географії України і туризму Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Джаман Василь Олексійович – доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри географії України та регіоналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Дністрянський Мирослав Степанович – доктор географічних наук, професор кафедри географії України Львівського національного університету імені Івана Франка, сумісник кафедри країнознавства і міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Ільїн Леонід Володимирович – доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри туризму та готельного господарства Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Барський Юрій Миколайович – доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економічної та соціальної географії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Карлін Микола Іванович – доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри менеджменту, податкової та бюджетної політики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Ковальчук Іван Платонович – доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри геодезії та картографії Національного університету біоресурсів і природокористування України, м. Київ. Любіцева Ольга Олександрівна – доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри країнознавства та туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Мезенцев Костянтин Володимирович – доктор географічних наук, професор кафедри економічної та соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Мельник Володимир Миколайович – доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри геодезії, землевпорядкування та кадастру Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Мольчак Ярослав Олександрович – доктор географічних наук, професор, академік УЕАН, завідувач кафедри охорони праці і безпеки життєдіяльності Луцького національного технічного університету. Олійник Ярослав Богданович – доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук, академік Академії наук вищої освіти України, завідувач кафедри економічної та соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Павліха Наталія Володимирівна – доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Позняк Степан Павлович – доктор географічних наук, професор, академік Академії вищої школи України, завідувач кафедри ґрунтознавства і географії ґрунтів Львівського національного університету імені Івана Франка. Руденко Валерій Петрович – доктор географічних наук, професор, декан географічного факультету, завідувач кафедри економічної географії та екологічного менеджменту Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Фесюк Василь Олександрович – доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри фізичної географії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Шаблій Олег Іванович – доктор географічних наук, професор, академік Академії вищої школи України, завідувач кафедри економічної і соціальної географії Львівського національного університету імені Івана Франка. Шищенко Петро Григорович – доктор географічних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук, професор кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, президент Українського географічного товариства. Андрейчук Вʼячеслав – доктор габілітований (геолого-мінералогічні науки), професор Сілезького університету в Катовіце (Республіка Польща). Красовський Костянтин Костянтинович – доктор географічних наук, професор кафедри соціально-економічної географії і туризму, перший проректор Брестського державного університету імені О. С. Пушкіна (Республіка Білорусь). Рикала Анджей – доктор габілітований (географія), професор, директор Інституту соціально-економічної географії й організації простору Лодзького університету (Республіка Польща). Сурд Василь – доктор габілітований (географія), професор, директор Центру з вивчення поселень та урбаністики Клужського університету імені Бабеша-Бойяі (Республіка Румунія). Хоінські Адам – доктор габілітований (географія), професор, директор Інституту фізичної географії і формування природного середовища Познанського університету імені Адама Міцкевича (Республіка Польща). Хохмут Зденко – доктор габілітований (фізична географія та геоекологія), професор кафедри географії Кощицького університету імені Йозефа Шафарика (Словацька Республіка). Патійчук Віктор Олексійович – кандидат географічних наук, доцент кафедри країнознавства і міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (відповідальний секретар).

Рецензенти Гукалова І. В., доктор географічних наук, провідний науковий співробітник (Інститут географії НАН України). Гладкий О.В., доктор географічних наук, професор (Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Сухий П. О., доктор географічних наук, професор (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича).

Журнал є науковим фаховим виданням України, у якому можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора чи кандидата наук з географії (див. додаток № 8 до наказу Міністерства освіти і науки України від 21.12.2015 р. № 1328).

Редактор і коректор: Г. О. Дробот. Технічний редактор: Л. І. Лавренчук, І. В. Захарчук. Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 19777-9577 ПР від 15.03.2013 р. Наклад 100 пр. Зам. 2948. Адреса редакції: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки. Тел. (0332)72-83-87. Ел. адреса: [email protected]. Засновник і видавець – Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки (43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13). Обсяг 21,2 обл. вид. арк., 21,39 ум.-друк. арк. Свідоцтво Держ. комітету телебачення та радіомовлення України ДК № 4513 від 28.03.2013 р. Виготовлювач – Вежа-Друк (м. Луцьк, вул. Винниченка, 14, тел. (0332) 29-90-65). Свідоцтво Держ. комітету телебачення та радіомовлення України ДК № 4607 від 30.08.2013 р.

© Гончарова В. О. (обкладинка), 2015 © Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, 2015

Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Журнал заснований у вересні 1996 року

Періодичність 24 рази на рік

№ 14 (315) Серія: Географічні науки 2015

З М І С Т

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА, ФІЗИЧНА І КОНСТРУКТИВНА ГЕОГРАФІЯ

Фесюк Василь, Барський Юрій Особливості підготовки бакалаврів та магістрів спеціальності «Географія» в Україні й Польщі ...................................................................................................................................... 2

Малярчук Раїса Основні термінологічні характеристики сфери послуг .......................................................... 8

Павловська Тетяна, Рудик Олександр, Воробей Анастасія Територіальна диференціація показників ефективності природно-заповідної мережі Волинської області ................................................................................................................. 11

Вакулік Софія, Жданюк Богдан Картографічне визначення морфометричних та гідрологічних характеристик басейну річки Серна ............................................................................................................................. 17

Кононюк Володимир, Фесюк Василь Визначення морфометричних параметрів Повчанської височини засобами ГІС .............. 23

РОЗДІЛ ІІ. РЕКРЕАЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ І ГЕОГРАФІЯ ТУРИЗМУ

Бейдик Олександр, Ільїна Ольга, Сігеда Маргарита Застосування психолого-педагогічних технологій під час вивчення рекреаційно-туристичних ресурсів Запорізької області ............................................................................ 30

Патійчук Віктор Специфіка класифікації релігійно-паломницьких турів ....................................................... 36

Безсмертнюк Тарас, Мельнійчук Михайло Пам’ятки природи як складова частина природно-антропогенних рекреаційно-туристських ресурсів Північно-Західного регіону України ........................................................................... 49

Руднєва Марина Виноградарство, виноробство та винний туризм в Індії....................................................... 52

Шульгач Андрій, Мельнійчук Михайло, Шульгач Сергій Просторово-функціональна диференціація перспективного Національного природного парку «Лісова пісня» .............................................................................................................. 60

Мазурець Роман Чинники функціонування й розвитку туризму в сучасних умовах ...................................... 65

Копачинська Галина, Путила Вікторія Історичні та політико-правові особливості розвитку туризму у Швеції ................................ 69 До ювілею Коцан Наталії Несторівни.......................................................................................... 74

Наші автори ............................................................................................................................................. 76

2

РОЗДІЛ І Загальна, фізична і конструктивна

географія

УДК 911.9:574.2 Василь Фесюк,

1 Юрій Барський

Особливості підготовки бакалаврів та магістрів спеціальності «Географія» в Україні й Польщі

Проаналізовано текст Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти», причини та наслідки змін у переліку спеціальностей, паспорт спеціальності «Науки про Землю». Вивчено науково-методичні й дидактичні особливості навчальних планів підготовки бакалаврів спеціальності «Фізична географія» та магістрів спеціальності «Географія» спеціалізації «Природоохоронна діяльність» і «Функціонування та оцінка природного середовища» Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки й Інституту географії та регіональної економіки Ягеллонського університету (Республіка Польща). Установлено риси подібності й відмінності в програмах підготовки фахівців у сфері географічних знань. Оцінено можливості, проблеми та перспективи запровадження подвійного диплома.

Ключові слова: галузь знань, спеціальність, за якою здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, бакалавр, магістр, навчальний план, кредит ЕСТS.

Постановка наукової проблеми та її значення. Згідно з Постановою КМУ «Про затвердження

переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» від 29 квітня 2015 р. № 266, у переліку спеціальностей відсутня спеціальність «Географія», а з’являється спеціальність «Науки про землю». При чому саме спеціальність, не напрям, не галузь знань. Постанова розшифровує зміст спеціальності таким чином: спеціальність, що передбачає вивчення складу й будови Землі включно з гідросферою та атмосферою, у тому числі геологія, геофізика, мінералогія, геохімія, вулканологія, сейсмологія, геоморфологія, фізична географія й інші науки про Землю, метеорологія та інші атмосферні науки (включаючи кліматичні дослідження), гідрологія, океанологія, палеоекологія. Тобто, по суті, відбулось укрупнення спеціальностей, географія об’єдналась із геологією як спеціальністю, за якою здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Чому так сталося? Думок та пояснень існує багато. Наведемо думку відомого й авторитетного львівського географа Володимира Грицевича, адміністратора фейсбук-групи «Геопросторова організація суспільства» [1]: «Теперішні реформатори освіти взяли за основу побудови нового переліку спеціальностей так звані „міжнародні стандарти ЮНЕСКО“». Із приводу цих «стандартів» варто знати кілька правдивих речей. По-перше, розроблені стандарти мають чисто рекомендаційний характер і спрямовані (за задумом авторів) на вдосконалення статистичного обліку освітньої діяльності, вони нікого не зобов’язують ні до яких організаційних висновків. На жаль, в Україні один із варіантів стандартів використано саме для недвозначних оргвисновків, які полягали в надто «крутій» і непідготовленій зміні переліку спеціальностей. По-друге, у 2011 р. розроблено документ про перегляд класифікації освіти, у якому в розділі «Соціальні та біхевіористичні науки» передбачена «географія (за винятком фізичної географії)». Те саме містилося в міжнародному стандарті МСКО-2011. Однак із незрозумілих причин через два роки в міжнародному стандарті МСКО-2013 географія випала зовсім і з’явилося малозрозуміле, неозначене та невдале словосполучення «Науки про Землю».

© Фесюк В., Барський Ю., 2015

РОЗДІЛ І. Загальна, фізична і конструктивна гографія. 14 (315), 2015

3

Невдалість цього словосполучення випливає з того, що окремі науки зникли або не потрапили в розряд «Наук про Землю» довільно й безсистемно. Наприклад, про що науки: біологія, архітектура, історія – це про Марс чи про Юпітер? Зрозуміло, що це теж науки про Землю, однак вони сюди чомусь не включені. По-третє, чи був сенс поспішати з упровадженням МСКО-2013, якщо ЮНЕСКО періодично переглядає й модифікує свої документи? А якщо через рік-два з’явиться нове МСКО?».

Мета й завдання статті. Які ж позитивні та негативні моменти таких змін? І що чекає географічну науку та практику завтра у зв’язку з такими подіями? Відповідь на ці питання – це, власне, і є мета статті. Основне завдання дослідження – аналіз науково-методичних і дидактичних особливостей навчальних планів підготовки бакалаврів спеціальності «Фізична географія» та магістрів спеціальності «Географія» спеціалізації «Природоохоронна діяльність» і «Функціонування й оцінка природного середовища» Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки й Інституту географії та регіональної економіки Ягеллонського університету (Республіка Польща), а також установлення рис подібності й відмінності між ними, оцінка можливостей, проблем та перспектив запровадження подвійного диплома.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Основним позитивним моментом МОН України називає уніфікацію структури наук у нас і на Заході, що, звісно, є позитивним у контексті євроінтеграції України. Але давайте детальніше проаналізуємо ситуацію з класифікацією спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти в європейських державах. Візьмемо для прикладу Польщу. Причин звернути увагу саме на нашого західного сусіда щонайменше дві: по-перше, Польща є успішною європейською державою, яка дуже багато отримала від свого членства в ЄС, особливо в галузі вищої освіти (наприклад, міжнародні фонди фінансують польські університети за програмами MOST і ERASMUS); по-друге, рано чи пізно в нашій державі та університеті постане питання про подвійний диплом, а це за спеціальністю «Науки про землю» легше організувати, ніж, наприклад, за спеціальністю «Економіка» або «Право».

Яка ж ситуація в Польщі зі спеціальністю «Науки про землю»? Виявляється, що в Польщі цієї спеціальності немає. У цій країні є спеціальність «Географія». Так, наприклад, у Ягеллонському університеті (м. Краків) Іnstytut Geografii i Gospodarki Przestrzennej Uniwersytetu Jagiellońskiego здійснюється підготовка магістрів за такими спеціалізаціями [3, 4], як hydrologia, meteorologia i klimatologia (HMK); funkcjonowanie i kształtowanie środowiska przyrodniczego (FIKŚP); geografia społeczno-ekonomiczna (GSE); gospodarka przestrzenna i rozwój regionalny (GPiRR); turystyka (T); Systemy Informacji Geograficznej (GIS), а бакалаврів – за спеціальностями: geografia fizyczna (GF); geografia społeczno-ekonomiczna (GSE); gospodarka przestrzenna i rozwój regionalny (GPiRR); turystyka (T). Візьмемо для прикладу навчальний план бакалавра (табл. 1–3). У Польщі всі дисципліни навчального плану поділяються на kursy obligatoryjne, obowiązkowe dla wszystkich studentów; kursy obligatoryjne, obowiązkowe na poszczególnych specjalnościach; kursy do wyboru. Тобто немає поділу, як у нас, у навчальному плані на цикл навчальних дисциплін гуманітарної й соціально-економічної підготовки; цикл навчальних дисциплін фундаментальної природничо-наукової підготовки; цикл навчальних дисциплін професійної та практичної підготовки.

Таблиця 1 Навчальний план І року підготовки бакалавра спеціальності

«Фізична географія» в Інституті географії та регіональної економіки Ягеллонського

університету (Республіка Польща)*


4

Закінчення таблиці 1

*Складено за: [3].

Отже, тут радше можна проводити порівняння й зіставлення з тим станом речей, який існує на сьогодні, ніж із тим, який буде в разі виконання вищезгаданої Постанови КМУ. У цьому контексті дуже цікаве порівняння навчальних планів спеціальності «Фізична географія» Ягеллонського й нашого університетів.

Перше, що помітно при порівнянні навчальних планів, – те, що бакалавра в Польщі готують протягом трьох років.

Друге стосується дисциплін: із-поміж них таких, як «Історія України», «Українська мова (Польська мова)», «Філософія», «Історія культури», «БЖД», «Фізика», «Хімія», «Вища математика», «Інформатика», «Психологія», «Політологія», «Основи права», «Творчий феномен Лесі Українки», немає зовсім. Зі всіх дисциплін, що вивчаються в бакалавраті в польських університетах, умовно не профільними є лишень «Statystyka» (4 кредити), «Podstawy ekonomii» (2 кредити), «Ochrona własności intelektualnej» (1 кредит), «Socjologia» (2 кредити), «Англійська мова» (4 кредити лише на 2 курсі). У результаті, у нашому навчальному плані на ці дисципліни припадає 53 кредити ECTS, а в польському – 13 кредитів.

Таблиця 2 Навчальний план ІІ року підготовки бакалавра спеціальності

«Фізична географія» в Інституті географії та регіональної економіки Ягеллонського університету

(Республіка Польща)*


5


*Складено за: [3]. Третє – те, що спеціальні дисципліни в навчальних планах перекликаються, хоча кількість кредитів

на них суттєво відрізняється. Так, наприклад, у нас на дисципліну «ГІС» припадає 4 кредити, у Ягеллонському університеті – 10 і є ще одна споріднена дисципліна «Graficzna prezentacja danych geograficznych» (2 кредити); на «ФГМіО» й «Регіональну, економічну і соціальну географію світу» у нас припадає по 11 кредитів (разом – 22), а там є лише «Geografia regionalna świata» (8 кредитів); «Методи географічних досліджень» – 4 кредити, а в Польщі є два предмети – «Terenowe metody badań przyrodniczych» і «Terenowe metody badań społeczno-ekonomicznych, Metody badania rzeźby, Metody badania gleb, Metody opracowań hydrologicznych, Metody pomiarów i opracowań w meteorologii i klimatologii» – по три (усього 18 кредитів).

Четверте – те, що в польському навчальному плані набагато більше практики, особливо польової. Вони дуже різноманітні та на них виділяється набагато більше кредитів і годин, ніж у нас.

Таблиця 3 Навчальний план ІІІ року підготовки бакалавра спеціальності

«Фізична географія» в Інституті географії та регіональної економіки Ягеллонського університету (Республіка Польща)*

*Складено за: [3].


6

П’ята особливість полягає в тому, що в польському навчальному плані набагато більше

дисциплін вільного вибору студентів – 50 кредитів, а в нас – менше 49 кредитів, але з них 16 – дисципліни вибору ВНЗ («Психологія», «Політологія», «Право» тощо). У Польщі всі дисципліни

вільного вибору – фахові. Отже, навчальний план бакалаврату Ягелонського університету більш практичний, простіший у

розумінні та користуванні, передбачає більшу свободу вибору для студента під час навчання. Що стосується магістратури, то нами теж проведено аналогічне дослідження навчальних планів

(таб. 4–5). Із тих спеціальностей і спеціалізацій, що наявні в СНУ імені Лесі Українки та в Іnstytut Geografii i Gospodarki Przestrzennej Uniwersytetu Jagiellońskiego, ми зупинилися на таких, як

«Природоохоронна дільність»; «Funkcjonowanie i kształtowanie środowiska przyrodniczego». Таблиця 4

Навчальний план І року підготовки магістра спеціалізації «Funkcjonowanie i kształtowanie środowiska przyrodniczego» в Інституті географії та регіональної економіки Ягеллонського університету (Республіка Польща)*

*Складено за: [4]. При зіставленні навчальних планів бачимо, що в Ягеллонському університеті навчання магістра

триває два роки (120 кредитів), у нас – 1,5 (90 кредитів). Друге – те, що небагато предметів є аналогічними: «Metodologia nauk geograficznych»

(3 кредити) і «Методологія та організація наукових досліджень» (6 кредитів). Третє – те, що в польському навчальному плані практично відсутні нефахові дисципліни.

Виняток складає лише філософія (3 кредити, тільки лекції). У нас – «Цивільний захист та охорона праці в галузі» (3 кредити), «Основи наукових комунікацій» (3 кредити). А згідно з новими вимогами до навчальних планів – це «Інтелектуальна власність», «Наукова комунікація іноземною мовою», «Сучасні інформаційні технології в професійній діяльності» (усього 10 кредитів). У Польщі всі ці дисципліни вивчають у бакалавраті.


7

Четверте – те, що в навчальному плані польського університету традиційно більше дисциплін

практичних, прикладних, менше – загальних, теоретичних, наприклад: «Zasoby, użytkowanie i ochrona

gleb», «Ewolucja rzeźby Polski», «Podstawy bonitacji i waloryzacji gleb», «Gospodarka wodna i ochrona

zasobów wodnych», «Współczesne problemy badań środowiska», «Oceny oddziaływania na środowisko». У нас

– навпаки: глибокі та змістовні теоретичні дисципліни переважають над прикладними: «Екологічна

стандартизація й сертифікація», «Концепції сучасного природокористування», «Географічні аспекти

глобальних проблем людства». П’яте – те, що в польському навчальному плані набагато більше дисциплін вільного вибору

студентів (36 кредитів), а в нас – менше (25 кредитів). Очевидно, що в навчальних планах при

формуванні дисциплін вільного вибору студента застосовано різні підходи: у нас це блок дисциплін,

який, по суті, є «альтернативною спеціалізацією», а в польському навчальному плані – це окремі

дисципліни, які будь-який студент може просто обрати з відповідного переліку. Таблиця 5

Навчальний план ІІ року підготовки магістра спеціалізації «Funkcjonowanie i kształtowanie środowiska przyrodniczego» в Інституті географії та регіональної економіки Ягеллонського університету (Республіка Польща)*

*Складено за: [4]. Шосте – те, що в навчальному плані Ягеллонського університету закладено аудиторну роботу над

дипломною роботою. Так, зокрема, її виконання заплановано на таких дисциплінах, як «Seminarium

magisterskie» («Zajęcia o charakterze seminaryjnym których celem jest podnoszenie kwalifikacji służących

samodzielnemu opracowywaniu wybranego problemu badawczego na poziomie właściwym studiom

magisterskim»), «Pracownia magisterska» («Realizacja drugiej części pracy dyplomowej pod bezpośrednim i

pośrednim nadzorem opiekuna tej pracy: wykonanie zaplanowanych badań, opracowanie wyników i

zredagowanie pracy dyplomowej»). На них припадає 10 і 20 кредитів відповідно. Причому робота над

магістерською триває не лише в останньому семестрі останнього року навчання, а протягом двох років. Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, підсумовуючи, потрібно відзначити, що

навчальний план магістра Ягеллонського університету, порівняно з навчальним планом СНУ імені Лесі

Українки, передбачає більшу свободу студента у виборі дисциплін. Але водночас це й жорсткіші вимоги

до магістерської роботи, більший контроль за ходом її виконанням, а також набагато менша

відповідність предметів нашому плану (якщо порівнювати з планами бакалаврату). Загальний висновок:

із врахуванням усіх переваг, недоліків і проблем можна в найближчій перспективі стверджувати про

можливість уніфікації навчальних планів для отримання подвійного диплома на бакалавраті. Відмінності

тут не є такими, які не можна усунути. Що стосується освітньо-кваліфікаційного рівня магістра, то перш


8

ніж говорити про подвійні дипломи, потрібно уніфікувати хоча б освітні назви й зміст освітніх програм

українських і польських університетів.

Джерела та література

1. Володимир Грицевич. Географія стала жертвою застарілої класифікації наук [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ostrovok.lg.ua/statti/kultura/geografiya-stala-zhertvoyu-zastariloyi-klasifikaciyi-nauk-volodimir-gricevich

2. Кафедра фізичної географії СНУ ім. Лесі Українки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eenu.edu.ua/uk/chairs/fizichnoyi-geografiyi

3. Geografia. Studia licencjackie (I stopnia). Zasady i program studiów. Katalog kursów [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.geo.uj.edu.pl 4. Geografia. Studia magisterskie (II stopnia). Zasady i program studiów. Katalog kursów [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.geo.uj.edu.pl

Фесюк Василий, Барский Юрий. Особенности подготовки бакалавров и магистров специальности

«География» в Украине и Польше. Проанализированы текст Постановления Кабинета Министров Украины

«Об утверждении перечня отраслей знаний и специальностей, по которым осуществляется подготовка

соискателей высшего образования», причины и последствия изменений в перечне специальностей, паспорт

специальности «Науки о Земле». Изучены научно-методические и дидактические особенности учебных планов

подготовки бакалавров специальности «Физическая география» и магистров специальности «География» специализации «Природоохранная деятельность» и «Функционирование и оценка природной среды»

Восточноевропейского национального университета имени Леси Украинки и Института географии и

региональной экономики Ягеллонского университета (Республика Польша). Установлены черты сходства и

различия в программах подготовки специалистов в сфере географических знаний. Оценены возможности,

проблемы и перспективы внедрения двойного диплома. Ключевые слова: отрасль знаний, специальность, по которой осуществляется подготовка соискателей

высшего образования, бакалавр, магистр, учебный план, кредит ЕСТ. Fesyuk Vasil, Barskyi Yuriy. Features of Preparation of Bachelors and Masters of «Geography» in

Ukraine and Poland. Content of Cabinet Ministers of Ukraine CMU decree «About approval of the list of disciplines and specialties, which trains candidates of higher education», the causes and consequences of changes in the list of specialties, passport of the specialty «Earth Sciences» are analyzed. Methodological and didactic features of the curriculum for bachelors preparation of the Specialty «Physical Geography» and masters of the Specialty «Geography» with specialization «Environmental Activities» and «functioning and assessment of the environment» of Eastern National University named after Lesya Ukrainian and Institute of Geography and Regional Economics of Jagiellonian University (Poland) are studied. Similarities and differences in the programs of specialists training in the field of geographical knowledge are analyzed. Opportunities, problems and prospects of dual diploma introducing are reviewed.

Key words: branch of knowledge, specialty, on which candidates of higher education are prepared, bachelor, master, curriculum, ECTS credit.

Стаття надійшла до редколегії 22.12.2015 р.

УДК 911.3. Раїса Малярчук

1 Основні термінологічні характеристики сфери послуг

У статті розглянуто термінологічні характеристики сфери послуг та на основі цього матеріалу сформовано

визначення послуги, сфери послуг. Аналізуючи різні твердження, наведено найбільш розповсюджені трактування

послуги як економічної категорії, виду діяльності, сфери та як грошового потоку. Ключові слова: послуга, сфера послуг, сучасні гіпермаркети великих міст.

© Малярчук Р., 2015

http://www.ostrovok.lg.ua/statti/kultura/geografiya%20%20%20%20-stala-zhertvoyu-zastariloyi-klasifikaciyi-nauk-volodimir-gricevich

http://www.ostrovok.lg.ua/statti/kultura/geografiya%20%20%20%20-stala-zhertvoyu-zastariloyi-klasifikaciyi-nauk-volodimir-gricevich

http://eenu.edu.ua/uk/chairs/fizichnoyi-geografiyi

http://www.geo.uj.edu.pl/

http://www.geo.uj.edu.pl/


9

Постановка наукової проблеми та її значення. На сьогодні у світі й в Україні простежено збільшення зайнятості в сервісному секторі, зростає технічна оснащеність праці, упроваджуються нові технології обслуговування. Роль послуг як одного з найважливіших секторів економіки є особливо

актуальною. Це повʼязано з ускладненням виробництва, насиченням ринку товарами як повсякденного,

так і індивідуального попиту, зі швидким зростанням науково-технічного прогресу, який приводить до змін умов і способу життя суспільства. Усе це неможливе без існування інформаційних, фінансових,

транспортних, страхових та інших видів послуг. Також послуги – невід’ємний складник торгівлі това-рами [1]. Потрібно зазначити, що активна робота вітчизняної економічної науки над проблематикою сфери послуг на початку 80-х років змінилася зі зниженням уваги до неї в 90-х роках. Сучасний розвиток

економіки характеризується тенденцією феноменального розширення сфери послуг. Практика

функціонування соціально-економічних моделей господарювання в розвинутих країнах засвідчила, що

сфера послуг виявилася надзвичайно важливою і з погляду формування освітнього, культурного рівнів трудового потенціалу, і стосовно задоволення потреб членів суспільства, і щодо впливу на виробничу

сферу в плані підвищення рівня задоволення суспільних потреб. Водночас радикальні перетворення в

економіці України загострили проблему недооцінювання важливої ролі сфери послуг, що зумовлює необхідність визначення економічної сутності послуги в сучасних умовах господарювання [2].

Аналіз досліджень цієї проблеми. У науковій літературі теоретико-методологічні основи

дослідження сфери послуг в економіці закладені в працях таких відомих класиків-економістів, як

Ф. Бастіа, А. Сміт, Ж-Б. Сей, К. Маркс, А. Маршалл та ін. Зростаюча роль ринку послуг у світовій економіці характеризує підвищений інтерес науковців до теоретичних і практичних аспектів щодо

економічної сутності сфери послуг. Серед українських та закордонних учених досить вичерпно

розкривають проведення наукових досліджень із цього питання такі, як В. Євсєєв, І. Калачова, А. Кочерга, Е. Решетникова, М. Россинський, А. Сидорова, Л. Співак, В. Стаханов, Л. Ткаченко,

Л. Хмелевська й ін. Зважаючи на незначну кількість наукових досліджень, можна стверджувати, що

теоретичні питання за цією проблемою розроблені недостатньо, перебувають на етапі постановки та потребують подальшого дослідження. Мета статті – розглянути поняттєво-термінологічну характе-ристику сфери послуг.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Послуги як

вид економічної діяльності існують давно. Цим поняттям охоплено сотні видів діяльності, результат яких може бути визначений як послуга, і серед науковців немає єдиної думки з приводу змістових меж як

поняття «послуга», так і чіткого переліку видів діяльності, які входять до її сфери як найважливішого

сектору розвитку суспільства. Дати визначення послуги (а тим більше обґрунтувати її зміст і специфіку дослідження в межах

різних наук) – досить нелегке завдання. Жваві дискусії щодо обґрунтування змістових меж поняття

«послуги» почались у 1960–1970-х рр., коли внесок сервісного сектору у ВВП розвинених країн став приблизно таким, як і внесок промислового й аграрного секторів, разом узятих. Проте невизначеності

залишаються. Тим більше, що окремі види послуг пересікаються між собою. Наприклад, рекреаційне

обслуговування одночасно охоплює і відпочинок, і медичне обслуговування, і харчування, і побутове

обслуговування, транспорт та звʼязок, культурне й спортивне обслуговування [8]. Сучасні гіпермаркети великих міст – це одночасно магазини, кінотеатри, більярдні, боулінг-клуби, льодові арени, аквапарки та ін. Тому йдеться вже не про окремий вид обслуговування чи послугу, а про міжгалузевий комплекс

послуг, які надаються в певному місці в певний час. Однак і самі акценти в тлумаченні послуг різні. По-перше, послугами іноді називають діяльність, яка

не створює самостійного продукту, матеріального обʼєкта або матеріальних цінностей. Але це

визначення не буде правильним у тому випадку, якщо послуга полягає, наприклад, у пошитті одягу або

виготовленні взуття з матеріалів, наданих замовником (тому що в цьому випадку створюється новий матеріальний продукт). По-друге, послуга визначається як корисна дія, справи, вчинки або ж дії взагалі [7]. Очевидно, що це визначення занадто загальне й широке. Із суспільно-географічного погляду завжди

повинно бути присутнім уточнення. По-третє, за визначенням Р. Малері, «послуги – це нематеріальні активи, що виробляються з метою збуту» [3]. За ним, нематеріальні активи (або невідчутні цінності) – це

цінності, що не є фізичними, речовими обʼєктами. Проте вони мають вартісну, грошову оцінку. По-четверте, послуга – це процес, низка дій. Ці дії можуть бути інструментом для виробництва цінності, вони можуть створити цінність, але самі по собі не є самостійною цінністю. Якщо якісь дії корисні лише


10

для того, хто їх виконує, то навряд чи вони можуть уважатися послугою. По-п’яте, на думку

К. Гренрооса, послуга – це процес, що включає серію (або декілька) невідчутних дій, які, за потреби, відбуваються при взаємодії між покупцями й обслуговуючим персоналом, фізичними ресурсами,

системами підприємства – постачальника послуг [8]. Цей процес спрямовано на розвʼязання проблем

покупців послуг. Це визначення достатньо точно описує послугу, проте деякі послуги (косметичні, перукарські тощо) можуть бути дуже відчутними. На відміну від речового продукту праці, послуга не

може бути накопичена, а процеси її виробництва й споживання найчастіше збігаються в часі. Проте

наслідки вжитку послуги можуть мати матеріальний і довготривалий характер. Ф. Котлер пропонує таке визначення: «Послуга – будь-який захід або вигода, яку одна сторона може запропонувати іншій і яка в

основному невідчутна і не призводить до заволодіння чим-небудь» [5]. Поняття «послуга» дуже близьке до терміна «обслуговування». Економічні словники трактують

послуги як «види діяльності, робіт, у процесі виконання яких не створюється новий матеріально-речовинний продукт, але змінюється якість уже наявного, створеного продукту. Це блага, що надаються

не у вигляді речей, а у формі діяльності» [4]. Отже, під послугами прийнято розуміти різні види діяльності людей, які не приводять до створення

матеріальних благ і належать до невиробничої сфери [6]. При цьому до невиробничої сфери відносять дві

групи галузей, що виробляють послуги: галузі, послуги яких задовольняють загальні (колективні)

потреби суспільства (управління, наука, кредитування й страхування тощо), і галузі, послуги яких

задовольняють соціальні потреби населення (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, освіта, охорона здоров’я, культура тощо). Із позицій якості життя населення важливо

також, що послуга – це діяльність, спрямована на задоволення повсякденних життєво важливих потреб

населення, забезпечення нормальної життєдіяльності й поліпшення якості життя людей. Сфера послуг являє собою сукупність галузей, підгалузей і видів діяльності, функціональне призначення яких у системі

суспільного виробництва виражається у виробництві та реалізації послуг і духовних благ для населення [6]. Фактично це – об’єднання організацій, установ, підприємств, котрі задовольняють потреби населення в процесі надання конкретних видів послуг. Сфера послуг є глибоко інтегрованою в суспільне

виробництво, бере участь у загальній системі економічних відносин та постійно розширює свою

присутність у суспільному житті. Її роль проявляється в тому, що вона: – виступає важливим сектором національного й світового господарства; – відіграє величезну роль у розвитку людського капіталу; – сприяє збільшенню вільного часу; – здійснює все більший вплив на функціонування та розвиток матеріального виробництва; – створює можливості для більш повного задоволення й розвитку потреб людей і суспільства; – виступає найважливішим елементом формування сучасної якості життя населення; – забезпечує сучасну якість економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності

країни [2]. При цьому смислове навантаження ключових понять, які описують цю сферу, варіює відповідно до

підходів, завдань, які ставить собі дослідник, вивчаючи той чи інший аспект дійсності. Але оскільки

будь-яка термінологічна система ґрунтується на певному задумі, так званому інтелектуальному проекті, то акценти в змісті не лише можливі, але й об’єктивні. Найбільш ґрунтовною ознакою послуги є те, що її

виробництво й споживання відбуваються одночасно та в певному місці. Отже, якість надання послуг,

якість середовища, де це відбувається, – ключові фактори організації сфери послуг загалом. Географії сфери послуг потрібно звернути увагу на цю важливу тезу.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Теоретичне обґрунтування сфери послуг

набирає сьогодні все більшої вагомості з розвитком економічних зв’язків, які супроводжуються

охопленням усіх сфер господарської діяльності ринковими відносинами. Отже, за результатами дослідження на теоретичному рівні проведено аналіз економічної сутності сфери послуг у сучасних

умовах господарювання з різних поглядів – як економічної категорії, як виду діяльності, як грошового

потоку.

Джерела та література 1. Алексеев А. И. География сферы обслуживания: основные понятия и методы / А. И. Алексеев,

С. А. Ковалев, А. А. Ткаченко. – Тверь : Твер. гос. ун-т, 1991. – 117 с. 2. Бурленко Т. Д. Сфера услуг / Т. Д. Бурленко. – М. : КНОРУС, 2007. – 416 с.


11

3. Ворачек Х. О состоянии «теории маркетинга услуг» / Х. О. Ворачек // Проблемы теории и практики

управления. – 2002. – № 1. – С. 34–38. 4. Котлер Ф. Маркетинг, менеджмент : анализ, планирование, внедрение, контроль / Ф. Котлер ; пер. с англ. –

[9-е изд.]. – СПб : Питер, 1999. – 887 с. 5. Моргулець О. Б. Менеджмент у сфері послуг : навч. посіб. – К. : Центр учб. л-ри, 2012. – 384 с. 6. Новаторов Е. В. Особенности стратегии сбыта и дистрибьюции услуг / Е. В. Новаторов // Маркетинг в

России и зарубежом. – 2004. – № 4. – С. 50–59. 7. Приходько В. Послуга як правова категорія договору розшуку / В. Приходько // Підприємництво,

господарство і право. – 2006. – № 5. – С. 79–82. 8. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії : підруч. для студ. географ. спец. вищ. навч. закл. / О. Г. Топчієв.

– Одеса : Астропринт, 2009. – 544 с. 9. Gronroos C. Service management and marketing / C. Gronroos. – West Sussex, 2000. – 67 р.

Малярчук Раиса. Основные терминологические характеристики сферы услуг. В статье рассмотрены

терминологические характеристики сферы услуг и на основе данного материала сформулировано определение

услуги, сферы услуг. Анализируя различные утверждения, приведены наиболее распространенные определения услуги как экономической категории, вида деятельности, сферы и как денежного потока.

Ключевые слова: услуга, сфера услуг, современные гипермаркеты крупных городов. Malyarchuk Raisa. Main Terminological Characteristics of Sphere of Services. The article deals with

terminological characteristics of sphere of services. On the basis of the studied material definition of service and sphere of service was proposed. Analyzing the various assertions the most widespread definitions of services as an economic category, as an activity, as sphere and cash flow were proposed.

Key words: service, sphere of service, modern hypermarkets in large cities.


УДК 911 : [502.171(477.82-751.3) : 528.9] Тетяна Павловська,1 Олександр Рудик, Анастасія Воробей

Територіальна диференціація показників ефективності природно-заповідної

мережі Волинської області Для оцінки геопросторових особливостей ефективності мережі природно-заповідного фонду (ПЗФ)

Волинської області проаналізовано кількість та площу природно-заповідних територій (ПЗТ), щільність ПЗТ,

коефіцієнти заповідності території, розчленованості (інсуляризованості) ПЗФ у розрізі адміністративних

одиниць, річкових басейнів, ландшафтних районів. Аналізовані показники картографічно відображено із

застосуванням ГІС-технологій, що розширює можливості подальшого використання результатів цього

дослідження у виконанні наукових і прикладних завдань. Ключові слова: природно-заповідні території, природно-заповідний фонд, коефіцієнт заповідності,

коефіцієнт інсуляризованості, щільність об’єктів ПЗФ.

Постановка наукової проблеми та її значення. Волинська область – територія з неповторними поліськими й лісостеповими ландшафтами, які, на жаль, зазнають впливу антропогенної діяльності. Щоб

контролювати стан змінюваних біогеоценозів, потрібне збереження еталонів – систем, які близькі до

природного стану. Тому основний напрям у збереженні ландшафтно-біологічного різноманіття Волині – формування науково обґрунтованої мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Для цього

потрібен своєчасний аналіз ефективності функціонування вже наявної природоохоронної мережі й

пошук науково обґрунтованих рішень для її оптимізації.

© Павловська Т., Рудик О., Воробей А., 2015


12

Аналіз досліджень цієї проблеми. Питання формування та розвитку мережі природоохоронних

територій, різні аспекти їх використання у своїх працях висвітлювали О. М. Адаменко, А. Ю. Александрова, Ю. М. Андрейчук, Т. Л. Андрієнко, О. Ф. Балацький, В. А. Барановський,

В. О. Боков, В. П. Брусак, О. В. Василюк, М. А. Голубець, В. В. Горлачук, Г. В. Гребенник,

М. Д. Гродзинський, А. М. Драпалюк, Б. С. Жданюк, Є. І. Іваненко, І. Б. Іваненко, Є. А. Іванов, Д. П. Іванюк, Т. М. Іванюк, О. В. Кавченко, Г. М. Каркуцієв, І. П. Ковальчук, Л. М. Кудляк,

О. М. Маринич, Я. І. Мовчан, Н. В. Овсяннікова, С. М. Остапчук, Г. В. Парчук, В. М. Пащенко,

П. Г. Плюта, С. Ю. Попович, Б. Г. Проць, О. І. Прядко, А. В. Січко, К. М. Ситник, Е. Станчук, С. М. Стойко, О. Г. Топчієв, В. Я. Шевчук, Ю. Р. Шеляг-Сосонко, П. Г. Шищенко, П. Л. Царик,

А. Ю. Якимчук, Т. С. Ямелинець [1−5; 7−14; 16−20; 22−25]. Огляд історії досліджень природно-заповідного фонду Волинської області детально відображено в працях [11; 12; 15; 17−19].

Мета й завдання статті. Мета роботи − виявити геопросторову диференціацію показників ефективності природно-заповідної мережі Волині.

Завдання дослідження: 1) опрацювати літературні й інтернет-джерела з питань заповідної справи; 2) вивчити фізико-географічні умови краю як природний базис створення ПЗФ; 3) проаналізувати сучасну структуру ПЗФ області; 4) визначити та схарактеризувати показники якості ПЗФ (кількість і площу ПЗТ, щільність ПЗТ,

коефіцієнт заповідності території, коефіцієнт розчленованості (інсуляризованості) ПЗФ області в розрізі адміністративних районів, річкових басейнів та ландшафтних районів.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Природне

середовище Волинської області – об’єктивна умова формування природно-заповідної мережі краю. Достатнє зволоження зумовило густу річкову мережу й високу заболоченість, а в поєднанні з

карстоутворенням – і велику озерність краю. Саме мальовничість та унікальність озерно-лісових,

заплавних і болотних комплексів – природна умова для розвитку природно-заповідної мережі Волинської області. Інтерес для заповідання становлять і геоморфологічні утворення, пов’язані з

діяльністю вітру й талих вод у післяльодовиковий час. На території області поширено лісову, лучну,

болотну, прибережну й водну рослинність. Зважаючи на кількісний і якісний склад флори, найбільш

цікавою для заповідання є лісова й болотна рослинність. Сьогодні в області потребують заповідання рідкісні та зникаючі види флори й фауни (усього 115 видів [6]), які занесені до Червоної книги, Бернської

конвенції, Європейського червоного списку. Станом на 01.01.2015 р. в області нараховується 362 території та обʼєкти ПЗФ місцевого значення

загальною площею 106,8 тис. га і 26 територій та обʼєктів загальнодержавного значення на площі

132,5 тис. га. До природно-заповідних об’єктів загальнодержавного значення належать один природний

заповідник, три національні природні парки, 15 заказників, три пам’ятки природи, один ботанічний сад, три парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. До природно-заповідних об’єктів місцевого значення

належать 206 заказників сумарною площею 91177,35 га; 121 пам’ятка природи на площі 457,80 га; вісім

парків-пам’яток садово-паркового мистецтва (площа – 79,13 га); 27 заповідних урочищ (загальна площа – 15084,62 га) [6] (рис. 1).

Найбільшими ПЗТ області є Черемський природний заповідник (площа – 2975,70 га) та три

національні природні парки – Шацький, Прип’ять-Стохід, Цуманська пуща (сумарна площа – 121767,84 га [6]. На території області відсутні такі категорії об’єктів ПЗФ України, як біосферний заповідник, регіональний ландшафтний парк, дендрологічний парк, зоологічний парк. Для більш

детального аналізу ПЗФ області ми дослідили його показники в розрізі адміністративних районів,

річкових басейнів (Західного Бугу, Прип’яті, Вижівки, Турії, Стоходу, Стиру), природних

(ландшафтних) районів, виділених на території області К. І. Геренчуком (Верхньоприп’ятський, Шацький, Любомль-Ковельський, Маневицький, Турійський, Цуманський, Колківський, Луцький,

Іваничівський, Горохівський [21]). Найбільша кількість ПЗТ серед адміністративних районів – у

Маневицькому (55) та Ківерцівському (53), серед річкових басейнів – у басейні р. Стир (132), серед ландшафтних районів – у Цуманському (67) й Турійському (60). Найменша кількість ПЗТ серед

адміністративних районів – в Іваничівському (3), серед річкових басейнів – у басейні р. Вижівка (16),

серед ландшафтних районів – в Іваничівському (3) та Горохівському (6). Найвищий коефіцієнт заповідності серед адміністративних районів (рис. 2) – у Шацькому (66,6 %), Любешівському (27,7 %)


13

Рис. 1. Структура природно-заповідного фонду Волинської області станом на 01.01.2015 р.

і Ківерцівському (31,7 %), серед річкових басейнів – у басейні р. Західний Буг (17,8 %), серед ландшафтних районів – у Шацькому (70 %). Найменший коефіцієнт заповідності серед адміністративних районів – у Рожищенському (0,8 %), серед річкових басейнів – у басейнах річок Вижівка (3,87 %) й Стохід (4,66 %), серед ландшафтних районів – у Колківському (1,9 %) та Іваничівському (2,1 %). Показник щільності ПЗТ найвищий у Камінь-Каширському, Маневицькому й Ківерцівському адміністративних районах (2,41−3,75 од./100 км2), серед річкових басейнів – у басейні р. Турія (2,55 од./100 км2), серед ландшафтних районів (рис. № 3) – у Маневицькому (2,6 од./100 км2) та Цуманському (3,6 од./100 км2). Найменший показник щільності ПЗТ серед адміністративних районів – у Горохівському, Іваничівському й Рожищенському районах (0,0−1,20 од./100 км2), серед річкових басейнів – у басейнах річок Вижівка, Стохід та Прип’ять (1,20−2,10 од./100 км2), серед ландшафтних районів – у Колківському, Горохівському й Іваничівському (0,40−0,90 од./100 км2). З усіх адміністративних районів найвищі показники інсуляризованості (0,34–0,39) характерні для Камінь-Каширського, Любомльського, Старовижівського та Горохівського районів; найнижчі показники (0,0– 0,22) − для Любешівського, Ратнівського й Шацького районів. З усіх річкових басейнів найвищі показники інсуляризованості (0,39 і 0,354) характерні, відповідно, для басейнів річок Вижівка й Турія (рис. 4); найнижчі (0,258–0,263) − для басейнів річок Західний Буг та Прип’ять. Серед ландшафтних районів найвище значення коефіцієнта інсуляризованості простежено в Любомльсько-Ковельському природному районі (0,392), а найменше − у Горохівському (0,25) й Луцькому (0,199). Зауважимо, що чим вище значення коефіцієнта інсуляризованості, тим вагомішу роль в екологічній мережі відіграють дрібні ділянки з незначною екологічною стабільністю, а отже, і незначна роль у збереженні генофонду та покращанні природокористування регіону [13]. Так, із-поміж адміністративних районів найкращі аналізовані показники якості ПЗФ мають Шацький, Маневицький, Ківерцівський, Любешівський і Камінь-Каширський райони, оскільки на їхній території зосереджено найбільше малозмінених водно-болотних, лісових масивів та озер, а найгірші − Іваничівський і Горохівський райони, які характеризуються найбільшим ступенем антропогенного перетворення ландшафтів. Серед річкових басейнів найкращі показники ПЗФ властиві для водозборів річок Західний Буг, Прип’ять та Стир, найгірші – найменший за площею серед аналізованих басейнів водозбір р. Вижівка. Щодо ландшафтних районів, то за аналізованими показниками лідирує Цуманський, а аутсайдерами є Колківський, Іваничівський і Горохівський природні райони.

На вказані вище ареали з найгіршими показниками якості ПЗФ пропонуємо звертати особливу увагу при централізованому плануванні нових (чи розширенні площі наявних) природно-заповідних територій


14

із метою збереження ландшафтного різноманіття Волині. Інформація про просторове поширення ПЗТ області й показники ефективності природно-заповідної мережі може бути корисною під час розбудови регіональної екомережі, розробки туристичних маршрутів та організації екскурсійної діяльності на теренах краю.

Рис. 2. Коефіцієнт заповідності Волинської області в

розрізі адміністративних районів

Рис. 3. Щільність природно-заповідних територій

Волинської області в розрізі природних районів*

№ з/п

Назва природного

району № з/п

Назва

природного

району 1 Верхньоприп’ятський 6 Цуманський 2 Шацький 7 Колківський 3 Любомльсько-Ковельський 8 Луцький 4 Маневицький 9 Іваничівський 5 Турійський 10 Горохівський

*Примітка. Номери та межі районів указано відповідно до

джерела [21].

Рис. 4. Коефіцієнт інсуляризованості Волинської

області в розрізі річкових басейнів


15

Висновки та перспективи подальших досліджень. У цілому Волинська область

характеризується високими показниками ефективності природоохоронної мережі, про що свідчать такі факти: значна кількість об’єктів і територій ПЗФ (388), що дає змогу області утримуватися на 8-й сходинці серед усіх областей України за цим показником; збільшення кількості ПЗТ за останні

15 років із 368 до 388 об’єктів; зростання коефіцієнта заповідності за останні 15 років (сьогодні він становить 11,7 % (5-та сходинка в рейтингу серед областей України) і є близьким до науково

обґрунтованої норми (15 %); на Волині розміщено сім категорій об’єктів ПЗФ, що оцінюється як

достатня кількість. Отже, у досліджуваному регіоні природно-заповідна мережа сформована й значною мірою охоплює найцінніші території та окремі ділянки в плані їх збереження в природному

стані. Проте здійснений геопросторовий аналіз ПЗФ Волинської області засвідчив територіальні

відмінності в розподілі показників його якості.

Джерела та література 1. Брусак В. П. Географічні дослідження природно-заповідних територій: методологія і структура /

В. П. Брусак // Вісник Львівського ун-ту. – Серія географічна. 2006. – Вип. 33. – С. 31−42. 2. Виявлення територій, придатних для оголошення об’єктами природно-заповідного фонду / Олексій

Василюк, Анастасія Драпалюк, Григорій Парчук, Дарія Ширяєва ; за заг. ред. Олени Кравченко – Львів : [б. в.], 2015. − 80 с.

3. Горлачук В. В. Методологічні засади обґрунтування грошової оцінки земель природно-заповідного фонду /

В. В. Горлачук, А. В. Січко // Наукові праці. Екологія. − 2012. − Т. 206. – Вип. 194. − С. 36−43. 4. Гребенник Г. В. Організація використання рекреаційного потенціалу землекористування територій

природно-заповідного фонду : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.06 / Гребенник Ганна Василівна ;

Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. − К., 2015. − 20 с. 5. Гродзинський Д. М. Проблеми збереження та відновлення біорізноманіття в Україні / Д. М. Гродзинський,

Ю. Р. Шеляг-Сосонко [та ін.] – К. : Академперіодика, 2001. – 104 с. 6. Екологічний паспорт Волинської області за 2005–2015 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.menr.gov.ua/index.php/protection/protection1/volynska 7. Експрес-оцінка стану територій природно-заповідного фонду України та визначення пріоритетів щодо

управління ними / Б. Г. Проць, І. Б. Іваненко, Т. С. Ямелинець, Е. Станчу – Львів : Гриф Фонд, 2010. – 92 с. 8. Іваненко Є. І. Аналіз розміщення природно-заповідного фонду України: підхід, стан, проблеми /

Є. І. Іваненко // Український географічний журнал. – 2013. – № 3. – С. 64−69. 9. Іванов Є. А. Методика визначення рівномірності розподілу територій та об’єктів природно-заповідного

фонду регіону (на прикладі Львівської області) / Є. А. Іванов, І. П. Ковальчук // Науковий вісник

Волинського державного університету імені Лесі Українки. – Вип.11. – Ч. 2., 2007. – С. 274–279. 10. Іванюк, Т. М. Заповідні території як основа розвитку туристично-рекреаційної індустрії регіону /

Т. М. Іванюк, Д. П. Іванюк // Вісник ЖНАЕУ. – 2011. – Т. 1., № 1. – С. 478–482. 11. Ковальчук І. П. Природно-заповідна мережа Волинської області: параметри сучасного стану, показники

динаміки, картографічні моделі / І. П. Ковальчук, В. О. Фесюк, Т. С. Павловська, О. В. Рудик // Часопис

картографії : зб. наук. пр. – К. : КНУ ім. Тараса Шевченка, 2013. – Вип. 8. – С. 64–78. 12. Ковальчук І. П. Природно-заповідний фонд басейну річки Стохід: сучасний стан, його картографічна

модель, шляхи оптимізації функціонування / І. П. Ковальчук, Т. С. Павловська, Д. В. Савчук // Часопис

картографії : зб. наук. пр. – К. : КНУ ім. Тараса Шевченка, 2011. – Вип. 3. – С. 82−91. 13. Ковальчук І. П. Природно-заповідний фонд території Мізоцького кряжу: сучасний стан, його картографічна

модель, шляхи оптимізації функціонування / І. П. Ковальчук, Ю. М. Андрейчук, Б. С. Жданюк // Природа

Західного Полісся та прилеглих територій. − Р. ІІІ : Екологія. − № 9. – 2012. − С. 374−382. 14. Конякін С. Оцінка репрезентативності природно-заповідних територій як основи функціонування

регіональної екомереж Черкащини / С. Конякін // Науковий вісник Чернівецького університету. − 2013. −

№ 614−615. − С. 58−65. 15. Мельнійчук М. М. Природно-заповідний фонд у структурі рекреаційного природокористування Волинської

області / М. М. Мельнійчук, Т. П. Безсмертнюк // Наукові записки Сумського державного педагогічного

університету імені А. С. Макаренка. Географічні науки. – Вип. 6 − С. 57−65. 16. Овсяннікова Н. В. Удосконалення організаційно-економічного механізму використання рекреаційних

ресурсів об’єктів природно-заповідного фонду : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.06 /

Н. В. Овсяннікова ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. − К., 2009. − 22 с. 17. Павловська Т. С. Актуальні питання досліджень сучасного стану природно-заповідної мережі басейну

р. Вижівка (Правобережжя Прип’яті) / Т. С. Павловська, І. П. Ковальчук, Л. Л. Василюк // Наукові записки


16

Тернопільського національного педагогічного університету. – Серія : Географія. – Тернопіль : СМП

«Тайп» – № 2. (Вип. 35). – 2013. – С. 228−233. 18. Павловська Т. С. Болотні екосистеми у структурі природно-заповідної мережі Волинської області /

Т. С. Павловська, О. В. Рудик, І. П. Ковальчук // Фізична географія та геоморфологія. – 2015. – Вип. 3 (79). – С. 67−77.

19. Павловська Т. С. Сучасний стан природно-заповідної мережі басейну р. Турія / Т. С. Павловська,

І. П. Ковальчук, Л. Т. Чижевська // Фізична географія та геоморфологія. – К. : ВГЛ «Обрій», 2013. – Вип. 1

(69). – С. 44–53. 20. Пилипенко Г. П. Оцінка природно-заповідного фонду території Задністров’я для обґрунтування

регіональної екологічної мережі / Г. П. Пилипенко, С. П. Тодорова // Геополитика и экогеодинамика

регионов. – Сімферополь, 2014. – № 2 (10). – С. 714 – 718. 21. Природа Волинської області / за ред. К. І. Геренчука – Львів : Вища шк. Вид-во при Львівському ун-ті,

1975. – 147 с. 22. Социально-экологическая значимость природно-заповедных территорий Украины / Т. Л. Андриенко,

П. Г. Плюта, Е. И. Прядко, и др. ; отв. ред. К. М. Сытник – Киев : Наук. думка, 1991. – 160 с. 23. Царик П. Л. Регіональна екологічна мережа: географічні аспекти формування і розвитку (на матеріалах

Тернопільської області) : автореф. дис. ... канд. геогр. наук : 11.00.11 / П. Л. Царик ; Чернів. нац. ун-т ім.

Ю. Федьковича. − Чернівці, 2005. − 20 c. 24. Шеляг-Сосонко Ю. Р. Науковий та методичний контекст концепції стратегії розвитку природно-заповідної

справи / Ю. Р. Шеляг-Сосонко, С. Ю. Попович // Заповідна справа в Україні. – 2002. – Вип. 1. – С. 1−14. 25. Якимчук А. Ю. Економічне стимулювання розвитку природно-заповідного фонду у контексті екологічної

конституції Землі / А. Ю. Якимчук // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України.

– 2006. − № 16.8. – С.172−182. Павловская Татьяна, Рудик Александр, Воробей Анастасия. Территориальная дифференциация

показателей эффективности природно-заповедной сети Волынской области. В статье освещаются результаты исследований геопространственных особенностей качества сети природоохранных территорий

Волынской области. Исследование функциональных свойств природно-заповедного фонда и оценивание

уровня совершенства его функционирования необходимы для определения приоритетных направлений

развития заповедного дела в регионе. Для оценки эффективности природно-заповедной сети Волынской

области нами проанализированы количество и площадь природно-заповедных территорий, плотность

природно-заповедных территорий, коэффициент заповедности территории, коэффициент расчлененности

(инсуляризации) природно-заповедного фонда в разрезе административных единиц (16 административных

районов), речных бассейнов (Западного Буга, Припяти, Выжевки, Турии, Стохода, Стыря), природных

(ландшафтных) районов, выделенных на территории области К. И. Геренчуком (Верхнеприпятского, Шацкого, Любомльсько-Ковельского, Маневицкого, Турийского, Цуманского, Колкивского, Луцкого, Иванычивского,

Гороховского). Анализируемые показатели картографически отображены с применением ГИС-технологий,

которые расширяют возможности дальнейшего использования результатов данного исследования в решении

научных и прикладных задач. Ключевые слова: природно-заповедные территории, природно-заповедный фонд, коэффициент

заповедности, коэффициент инсуляризации, плотность объектов ПЗФ. Pavlovs’ka Tatiana, Rudyk Oleksandr, Vorobey Anastasiya. Territorial Differentiation of Natural

Reserve’s Efficiency Indicators in Volyn Region. The article highlights the results of geospatial peculiarities’

research in terms of conservation area quality in Volyn region. The research of natural reserves’ functional properties

and the high level of excellence evaluation of its functioning are necessary for determination the priority trend in the development of protected areas in the region. To assess the nature reserve effectiveness of Volyn region the following issues are analyzed: the number and area of protected areas, the density of protected areas, the conservation area rate, the rate of compartmentalization (insularization) of nature reserve fund in terms of administrative units (16 administrative regions), catchment area (Bug River, Pripyat, Vyzhivka, Turiya, Stokhid, Styr), natural (landscape) areas which are allocated to the region by K. I. Herenchuk (Verhnopryp'yatsk, Shatsk, Kovel, Lyuboml, Manevychi, Turiysk, Tsuman, Kolki, Lutsk, Ivanychi, Gorokhiv). Analyzed indicators are cartographically reflected with the application of GIS technology that enhances the further use of the results of this study in solving scientific and applied problems.

Key words: natural protected areas, nature reserve fund, conservation area rate, the rate of insularization, density of protected areas.



17

УДК 504.453:556.53.02(282.247.31) Софія Вакулік,1 Богдан Жданюк

Картографічне визначення морфометричних та гідрологічних характеристик

басейну річки Серна Проведено комплексне визначення морфометричних та гідрологічних параметрів річки Серна та її басейну за

допомогою картографічного методу дослідження, із використанням сучасних засобів просторового аналізу даних. Узагальнено результати аналізу стану басейну річки Серна. Визначено основні морфометричні й гідрологічні характеристики річкового басейну, а саме: довжина, коефіцієнт звивистості річки, площа басейну та його довжина, середня ширина басейну, похил річки й басейну, лісистість. Побудовано низку картосхем, що відображають гідрологічні та морфометричні параметри річково-басейнової системи Серна. Запропонований комплекс оптимізаційних і природоохоронних заходів у басейні річки Серна з метою відновлення екологічної рівноваги.

Ключові слова: гідрологічний стан, річково-басейнова система, картографічні дослідження, морфометричні показники.

Постановка наукової проблеми та її значення. Із кожним десятиліттям господарська діяльність

людини урізноманітнюється за видами й збільшується за інтенсивністю впливу на ландшафти та їхні компоненти. Тому достовірне володіння інформацією про параметри навколишнього середовища, зокрема за басейновими системами, є важливим й актуальним. Це – одне з основних завдань моніторингу водного середовища. Аналіз головних морфометричних та гідрологічних показників у межах басейну р. Серна дасть можливість оцінити їх вплив на ландшафти і їхні показники водності.

Мета та основні завдання дослідження. Достовірна інформація про морфометричні параметри, гідрологічні й гідравлічні характеристики водного потоку є базовою для реконструкції та проектування гідротехнічних споруд, оцінки сучасного екологічного стану річково-басейнових систем. Тому аналіз сучасного екологічного стан басейну річки Серна й визначення основних морфометричних та гідрологічних характеристик водозбору є актуальним завданням.

Об’єкт дослідження – басейн річки Серна. Аналіз досліджень цієї проблеми. Дослідженнями малих річок в Україні займалися такі вчені, як

О. Ободовський, Є. Цайтц, І. Шуляренко, В. Вишневський, В. Гребінь, І. Ковальчук, Л. Курганевич, О. Ліхо, А. Михнович, М. Паламарчук, В. Перехрест та ін., зокрема, на Волині – П. Штойко, Н. Баб’як, Я. Мольчак, В. Нікітюк, С. Панькевич, В. Фесюк, В. Яцик й ін.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослідження. Інтерес до Волинської області не є випадковим, оскільки в цьому регіоні достатньо інтенсивно відбуваються два процеси. З одного боку, під дією природних чинників простежуємо постійне переформовування річкових структур, з іншого – територія Волині піддалася достатньо інтенсивній господарській діяльності, оскільки на багатьох річках регіону функціонують гідротехнічні споруди. Тому питання дослідження стану басейнів малих річок Волині дуже актуальне. Малі річки найбільш вразливі до антропогенних впливів і найчастіше є шляхом розповсюдження забруднень та їх акумуляції. Зміна екологічного стану малих річок впливає на виконання покладених на них екологічних, економічних і соціальних функцій, а також функціонування великих річок, притоками яких вони є. Усе це обумовлює велику їх вразливість при інтенсивному природокористуванні в межах водозборів.

Для гідрологічних досліджень нами використано такі методи, як картографічний, статистичний, камеральний. Найважливішими морфометричними показниками річки є [1] її довжина, Lр, км; падіння, ∆H, м; середній похил, і, м/км; коефіцієнт звивистості, Кзв; площа річкового басейну, F, км2; густота річкової мережі, D, км/км2; коефіцієнт асиметрії, Ка; середня ширина водозбору, Всер, км; коефіцієнт витягнутості водозбору, δ.

1. Загальну довжину річки Lр визначено за формулою [3]: Lр = l , (1)

де l = l1 + l2 + …+ ln, , l1 , l2, ln – окремі вимірювання між засічками. 2. Формула для обчислення похилу річки і має вигляд [3]:

i = ΔH / Lр , (2) де, ΔH – різниця висотних відміток на початку (витік) та в кінці (гирло) річки (м); Lр – довжина

річки (км).

© Вакулік С., Жданюк Б., 2015


18

3. Важлива гідрографічна характеристика річки – ступінь звивистості русла, який визначаємо за коефіцієнтом звивистості [5]:

Кзв = Lр / L' , (3) де Lр – загальна довжина річки; L' − довжина відрізка, що з’єднує по прямій лінії витік і гирло річки.

Із формули випливає, що Кзв − величина безрозмірна й не може бути меншою ніж 1. Чим більше значення коефіцієнта Кзв, тим більше звивиста річка.

4. Площу території визначаємо за формулою [3]: F = П/Н*а , (4)

де F – вимірювана площа, П – кількість повних квадратів палетки в межах вимірюваного контура, Н – кількість неповних квадратів, а – ціна поділки палетки (площа квадрата в масштабі карти).

5. Густота річкової мережі визначає умови стікання атмосферних опадів, живлення ґрунтовими водами та являє собою довжину річкової мережі, на 1 км2 площі басейну, характеризується коефіцієнтом густоти (км/км2), який визначаємо за формулою [4]:

D= , (5) де Lр – загальна довжина річки (км); F – площа водозбору (км2). 6. Коефіцієнтт асиметрії басейну Ка характеризує нерівномірність розподілу площ правобержної й

лівобережної частин річкового басейну відносно головної річки та обчислюється за формулою [1]:

Ка = , (6) де Fл, Fпр – площі лівобережної й правобережної частин; F – площа водозбору річки. 7. Середня ширина басейну Bсер визначається за формулою [5]:

Bсер = F / L′, (7) де F – площа водозбору (км2); L′ − довжина відрізка, що з’єднує по прямій лінії витік і гирло річки. 8. Коефіцієнт витягнутості водозбору характеризується відношенням довжини водотоку до

середньої ширини водозбору й визначається за формулою [4]: δ = / F, (8)

де Lр – загальна довжина річки (км); F – площа водозбору (км2). Коефіцієнт форми водозбору − величина зворотна до коефіцієнта витягнутості [5]:

δ′ = F / . (9) Річка Серна належить до басейну річки Стир і є її лівою притокою першого порядку. Бере початок

біля с. Юнівка, що на захід від смт Торчин. Витік річки розміщений на водорозділі рік Турії та Стоходу Волинської височини на висоті 288,2 м. Упадає в Стир на північний захід від смт Рокині (рис. 1). Басейн річки розміщений у межах лісостепової зони, переважно в межах Сокальсько-Торчинської височини, північно-східна частина басейну належить до Турійської денудаційної височини [7].

Довжиною річки називається відстань від витоку до гирла, що вимірюється по лінії найбільших глибин, або за лінією, яка проходить по середині річки − на рівній відстані між двома берегами. Довжина річки Серна дорівнює:

Lр = 6,4 + 3,9 + 2,5 + 3,2 + 8,5 + 1,4 + 1,6 + 10,3 = 37,8 км. Поздовжній профіль та похил річки тісно пов’язані між собою. Поздовжній профіль являє собою

графічну побудову, яка дає змогу простежити, як змінюються висотні позначки точок річки на довжині річки від витоку до гирла (рис. 2). Падіння й похил річки Серна, відповідно, становлять [2]:

ΔH = 288,2 – 173,5 = 114,7 м, і = 114,7 / 37,8 = 3,03 м/км.

Коефіцієнт звивистості річки дорівнює: Кзв = 37,8 / 22,1 = 1,71.

Площа водозбору р. Серна (рис. 3), площа правого й лівого берегів, відповідно, становлять:

F = (79 + ) * 1 = 79 + 26,5 = 105,5 км2,

Fпр = (27 + ) * 1 = 27 + 23 = 50 км2, Fлів = 105,5 – 50 = 55,5 км2.

Густота річкової мережі р. Серна дорівнює [8]:


19

D = = 0,36 км/км2. Коефіцієнтт асиметрії басейну Ка дорівнює:

Ка = = = 0,1. Середня ширина басейну Bсер становить:

Всер = 105,5 / 22,1 = 4,8 км. Коефіцієнт витягнутості й коефіцієнт форми водозбору р. Серна, відповідно, дорівнюють:

δ = 37,82 / 105,5 = 1428,84 / 105,5 = 13,5, δ′= 105,5 / 37,82 = 105,5 / 1428,84 = 0,07.

Визначені картографічним методом морфометричні та гідрологічні показники занесено в табл. 1. Таблиця 1

Гідрографічна мережа басейну річки Серна*

№ з/п Найменування характеристик р. Серна 1 Гирло р. Стир 2 Права чи ліва притока Ліва 3 Витік с. Юнівка 4 Довжина, км 37,8 5 Відмітка: витоку, м абс.

гирла, м абс. 288,2 173,5

6 Падіння, м 114,7 7 Нахил, м/км 3,03 8 Коефіцієнт звивистості 1,71 9 Площа водозбору, км2 105,5 10 Площа правого берега, км2 50 11 Площа лівого берега, км2 55,5 12 Густота річкової мережі, км/км2 0,36 13 Коефіцієнт асиметрії 0,1 14 Середня ширина басейну, км 4,8 15 Коефіцієнт витягнутості річки 13,5 16 Коефіцієнт форми водозбору 0,07 17 Кількість приток, шт. 8

*Складено за: [6]. Запропонований нами комплекс оптимізаційних заходів у басейні річки Серна з метою відновлення

екологічної рівноваги передбачає: 1) збільшити площі лісів і штучних захисних лісонасаджень; 2) упровадити фітомеліоративні заходи, насамперед у верхів’ях річок, у водоохоронних зонах та на

еродованих ділянках водозбору; 3) створити природно-заповідні території в межах меліорованої верхньої й середньої течії річкової

долини Серни; 4) здійснювати переробку відходів на сміттєзвалищах; 5) удосконалити гідротехнічні споруди й мостові переходи; 6) здійснювати постійний моніторинг за екологічним станом басейну річки Серна; 7) провести благоустрій прибережних захисних смуг; 8) удосконалювати наявні очисні системи стічних вод на функціонуючих підприємствах. Висновки та перспективи подальших досліджень. Річки Волинської області течуть паралельно

одна одній, мають чітко виражений меридіональний напрям, послідовно впадають у р. Прип’ять. Проведені дослідження дають підставу стверджувати, що визначені за допомогою картографічних досліджень морфометричні й гідрологічні показники басейну річки Серна уможливлять прогноз подальшого розвитку цієї річково-басейнової системи. Результати досліджень можуть бути корисні під час розробки заходів із поліпшення екологічного й гідрологічного стану басейну р. Серна та подібних рік регіону.


20

Рис. 1. Картосхема басейну річки Серна (побудовано авторами на основі [6])


21

Рис. 2. Поздовжній профіль річки Серна

(побудовано авторами на основі [6])


22

Рис. 3. Графік наростання площі водозбору р. Серна

(побудовано авторами на основі [6])


23

Джерела та література 1. Берлянт А. М. Картоведение / А. М. Берлянт [и др.] – М. : Аспект Пресс, 2003. – 477 с. 2. Біоекологічна характеристика річки Серна / В. В. Нікітюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.sworld.com.ua/index.php/ru/biology-411/microbiology-and-hydrobiology-411/11478-411-0510. 3. Клименко В. Г. Загальна гідрологія : навч. посіб. для студ. / В. Г. Клименко. – Х. : ХНУ, 2008. – 144 с. 4. Кочуров Б. И. Геоэкология: экодиагностика и эколого-хозяйственный баланс территории / Б. И. Кочуров. –

М. : Ин-т географии РАН, 1999. – 86 с. 5. Мольчак Я. О. Луцьк: сучасний екологічний стан та проблеми / Я. О. Мольчак, В. О. Фесюк, О. Ф. Картава.

– Луцьк : РВВ ЛДТУ, 2003. – 488 с. 6. Паспорт річки Серна. – Луцьк : Волинське обласне управління водних ресурсів, 1994. – 105 с. 7. Федерація риболовного спорту Волинської області [Електронний ресурс]. – 2014. − Режим доступу :

http://rybalka.lutsk.ua/richky-volynskoji-oblasti/richka-sarna. 8. Яцик А. В. Малі річки України / А. В. Яцик, Л. В. Бишовець, Є. О. Богатов. – К. : Урожай, 1991. – 296 с. Вакулик София, Жданюк Богдан. Картографическое определение морфометрических и гидроло-

гических характеристик бассейна реки Серна. Проведено комплексное определение морфометрических и гидрологических параметров реки Серна и ее бассейна с помощью картографического метода исследования, с

использованием современных средств пространственного анализа данных. Обобщены результаты анализа

состояния бассейна реки Серна. Определены основные морфометрические и гидрологические характеристики

речного бассейна, а именно: длина, коэффициент извилистости реки, площадь бассейна и его длина, средняя

ширина бассейна, уклон реки и бассейна, лесистость. Построен ряд картосхем, отражающих гидрологические и

морфометрические параметры речного бассейновой системы Серна. Предложенный комплекс

оптимизационных и природоохранных мероприятий в бассейне реки Серна с целью восстановления

экологического равновесия. Ключевые слова: гидрологическое состояние, речного бассейновая система, картографические

исследования, морфометрические показатели. Vakulik Sofia, Zhdanyuk Bogdan. Cartographical Definition of Morphometric and Hydrological

Characteristics of the River Basin of Serna. A comprehensive definition of morphometric and hydrological parameters of Serna river and its basin, using cartographic method of research, using modern tools of spatial analysis is made. The results of the analysis of the river basin Serna condition are generalized. The main morphometric and hydrological characteristics of the river basin, namely length, tortuosity coefficient river basin area and its length, the average width of the basin slope and river basin, forest cover are analyzed. Number of cardscheme reflecting hydrological and morphometric parameters of river-basin system of Serna are designed. The complex optimization and environmental management in the basin of Serna in the aim of ecological balance restore are proposed.

Key words: hydrological condition, river-basin system, cartographical research, morphometric parameters.


УДК 528.921

Володимир Кононюк,1

Василь Фесюк

Визначення морфометричних параметрів Повчанської височини засобами ГІС Проаналізовано можливості моделювання морфометричних параметрів Повчанської височини (Рівненська

область) за допомогою геоінформаційних технологій. Охарактеризовано методичні підходи, використані для

створення цифрових моделей унікальних регіонів. Визначено основні етапи створення електронних карт та

розкрито підходи до представлення даних засобами векторних і растрових моделей. Проаналізовано основні

проблеми, які можуть виникати під час побудови коректної цифрової моделі рельєфу та подання способів їх

розвʼязання. За допомогою аналізу картографічних, літературних і фондових матеріалів оцінено передумови виникнення, характеру поширення, густоту й стан форм лінійної ерозії досліджуваної території. Вивчено

© Кононюк В., Фесюк В., 2015

http://www.sworld.com.ua/index.php/ru/biology-411/microbiology-and-hydrobiology-411/11478-411-0510

http://rybalka.lutsk.ua/richky-volynskoji-oblasti/richka-sarna


24

вертикальне та горизонтальне розчленування рельєфу й створені на основі отриманої інформації цифрові

моделі параметрів рельєфу території. Проаналізовано причини розвитку сучасних екзогенних процесів

Повчанської височини. Ключові слова: моделювання, модель, розчленування, морфометричні характеристики, геоінформаційні

технології.

Постановка наукової проблеми та її значення. Повчанська височина, яка лежить на

південному заході Рівненської області, у межах Демидівського, Млинівського та Дубнівського

районів, є найвищою частиною Волинської височини. Її максимальна висота – 361 м (г. Хохлиця). На території Повчанської височини поширені несприятливі екзогенні геоморфологічні процеси

(лінійна й площинна ерозія) і створювані ними форми рельєфу. Ці процеси завдають значної шкоди

сільському, лісовому й водному господарству, дорогам і поселенням. Тому їх вивчення за допомогою геоінформаційних технологій є актуальним завданням. Дослідження характеристики

щільності розчленування рельєфу (вертикальне й горизонтальне) буде одним з основних напрямів

роботи, оскільки саме ці морфометричні показники визначальні для розвитку ерозійних процесів. Сьогодні відбувається досить інтенсивна комп’ютеризація всіх галузей науки та техніки, що

виводять геоморфологічні й конструктивно-географічні дослідження на якісно новий рівень.

Проблема дослідження геоморфологічних процесів і створених ними форм рельєфу залишається

досить актуальною винятково для територій давнього господарського освоєння. Оскільки визначальну роль серед екзогенних геоморфологічних процесів на освоєних височинних територіях

відіграють процеси ерозії, то при комплексних еколого-геоморфологічних та геоекологічних

дослідженнях таких регіонів основну увагу потрібно приділяти вивченню морфологічних і морфометричних характеристик рельєфу. Отже, існує потреба проведення геоекологічного аналізу й картографічного моделювання (створення картографічних моделей морфометричних і

морфологічних характеристик земної поверхні) Повчанської височини. Створені цифрові моделі сприятимуть здійсненню комплексної геоекологічну оцінки стану природно-господарських систем;

установленню причин та закономірностей поширення й розвитку ерозійних процесів, пропонуванню оптимізаційних моделей розвитку природокористування; установленню стадії розвитку ерозійного

рельєфу та його віку. Аналіз досліджень цієї проблеми. Аналіз та систематизація наукових праць, що стосуються

проблем моделювання геоморфологічних і ландшафтних процесів та їхніх параметрів (В. С. Тикунов [5], Ю. М. Карпець [4], І. Д. Гофштейна [2], І. Г. Черваневого [7], Н. Л. Беручишвілі [1], Б. С. Жданюк [3] й ін.), свідчать, що височину в екологічному та геоморфологічному аспектах вивчено недостатньо.

Тому доцільне проведення подальших досліджень із застосуванням сучасних методів і методик, які

сприятимуть розвʼязанню еколого-геоморфологічних та конструктивно-географічних проблем на

регіональному рівні. Мета дослідження – побудова цифрових моделей рельєфу Повчанської височини та

дослідження за їх допомогою характеристики щільності розчленування рельєфу. Для цього потрібно

виконати такі наукові завдання: схарактеризувати методологічні підходи, які потрібні для створення цифрових моделей місцевості; дослідити морфометричні параметри Повчанської височини; на основі

отриманої інформації про рельєф території побудувати цифрові моделі; проаналізувати отримані

результати та за їх допомогою визначити вплив морфометричних параметрів на природу й господарство регіону.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. У

центральній частині Повчанської височини лежить місцевість високих горбисто-балково-яружних

денудаційно-ерозійних височин, що складена четвертинними та неогеновими відкладами. Тут простежено значний вплив тектоніки, про що свідчать асиметричні долини рік і балок, виходи

крейди в урочищах нижніх частин схилів, значна крутість (до 10–20º) поверхонь геокомплексів,

палеозойських відкладів під алювій заплави р. Ікви [3]. Побудова цифрових, тривимірних моделей рельєфу (ЦМР) на сьогодні – перспективний напрям застосування ГІС у сучасних географічних

дослідженнях. У процесі побудови коректної цифрової моделі рельєфу можуть виникати різні проблеми, пов’язані з достовірністю даних, чіткістю картографічних матеріалів, а також спричинені як природними, так і антропогенними факторами. Оскільки досліджувана територія переважно

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%B1%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%B1%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D0%B8%D1%81%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0


25

горбиста, із крутими схилами та добре розвиненою ярково-балковою мережею, то подекуди

неможливо коректно нанести ізолінії й інші елементи на карту [3; 6]. При побудові цифрових моделей рельєфу ми користувалися програмним забезпеченням ArcGIS

9.3.1 і SAS.Planet. Загалом, такі морфометричні показники рельєфу, як горизонтальне та вертикальне

розчленування, можна розраховувати по-різному. У нашому випадку використовували так званий метод рівновеликих квадратів, що визначається за допомогою операції CreateFishnet, яка входить до

набору інструментів Data Management Tools [3; 5; 6]. Повчанська височина – горбиста височина, приурочена до межиріччя Стиру та Ікви й

характеризується середньою висотою 280 м. За показником абсолютних висот територія

Повчанського горбогір’я – одна з найбільш припіднятих ділянок Рівненської області. У відсотковому

відношенні на території височини переважають висоти 240–260 м (31,2 %) і 220–240 м (24,9 %)

(табл. 1). Висоти понад 300 м зосереджені в центральній частині височини (рис. 1). Загалом, рельєф Повчаньскої височини є горбистим, зі значним горизонтальним та

вертикальним розчленуванням. Гідрографічна мережа території представлена річками Стир, Іква,

Пляшівка і їхніми притоками. Характерна особливість – наявність широко розгалуженої штучної гідрографічної мережі, що виконує меліоративні функції. Найвищі відмітки абсолютних висот

зосереджено в центральній частині горбогір’я, приурочені до сіл Повча, Будераж, Гнатівка та Буди.

Розчленування рельєфу характеризується, насамперед, такими показниками, як горизонтальне й вертикальне розчленування, тому зупинимося детальніше на останньому.

Таблиця 1 Розподіл значень абсолютної висоти на території Повчанської височини

Інтервали абсолютних висот, м % площі 200–220 0,5 220–240 24,9 240–260 31,2

260–280 8,1

280–300 18,5 300–320 10,5 320–340 4,3 340–360 1,9

Вертикальне розчленування рельєфу (глибина розчленування рельєфу) – відношення різниці

найвищої та найнижчої абсолютних висот до облікової площі (у нашому випадку – 1 км2) виражається в м/км2 [1].

Вертикальне розчленування (глибина розчленування) (Δh): Δh = hmax −hmin /Sобл , (1)

де hmax – найвища абсолютна висота, hmin – найнижча абсолютна висота; Sобл – облікова площа

(зазвичай 1 км2). Оскільки показник вертикального розчленування залежить від крутизни схилів, то очевидно, що

місця максимальних його значень збігатимуться з максимальними значеннями показника крутизни.

При зіставленні картосхем чітко прослідковуємо цю залежність. Максимальні значення

вертикального розчленування рельєфу на території Повчанської височини сягають 105–125 м/км2 (рис. 2). Переважаючими значеннями є 25–45 м/км2, 45–65 м/км2. Щодо просторового розміщення максимальні значення показника вертикального розчленування рельєфу зосереджено в центральній

частині височини, що обумовлено наявністю основних річок території. Горизонтальне розчленування рельєфу (інтенсивність розчленування) характеризує ступінь

розвитку та щільність розміщення негативних (тальвеги, яри, балки, улоговини, западини) та

позитивних (горбів, пасм) ерозійних форм рельєфу на досліджувані території [1; 2; 3]. Горизонтальне розчленування (густота розчленування) обчислюють як відношення довжини

тальвегів L до досліджуваної площі Р:

https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=3&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwi1rbXo4MXNAhWFDpoKHS5KBQkQFggrMAI&url=http%3A%2F%2Fnews.lib.ncsu.edu%2Fgis%2F2009%2F08%2F15%2Farcgis-9-3-1-software-download%2F&usg=AFQjCNHY8TWsItLM5s2liC30VhBD9KuTWg&bvm=bv.125596728,d.bGg

https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=3&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwi1rbXo4MXNAhWFDpoKHS5KBQkQFggrMAI&url=http%3A%2F%2Fnews.lib.ncsu.edu%2Fgis%2F2009%2F08%2F15%2Farcgis-9-3-1-software-download%2F&usg=AFQjCNHY8TWsItLM5s2liC30VhBD9KuTWg&bvm=bv.125596728,d.bGg


26

K=L/P. (2) Показник горизонтального розчленування розподілений на території горбогір’я досить

нерівномірно. Середні значення для території Повчанської височини становлять 3,37 км/км2 (рис. 3). Максимальні досягають позначки 6 км/км2 і приурочені до околиць сіл Клин, Гнатівка, Буди. Для

решти території фонові значення коливаються в межах 2–4 км/км2. Потрібно відзначити території, для яких характерні мінімальні значення показника розчленування рельєфу (0–0,75 км/км2): північно-західні околиці с. Княгинин, північно-східні околиці с. Аршичин, М’ятин, східні райони

Тараконова, південно-східні райони с. Підлужжя. Процеси лінійної й площинної ерозії завдають значної шкоди народному господарству регіону, а

саме: виводять із землекористування цінні землі та погіршують їхню родючість і фізико-хімічні

властивості, активізують процеси замулення й евтрофікації гідромережі. Тому визначення

розчленування рельєфу має важливе теоретичне та практичне значення в пошуках шляхів розв’язання екологічних проблем регіону й поліпшення геоекологічної ситуації загалом.

Рис. 1. Цифрова модель рельєфу Повчанської височини


27

Рис. 2. Розподіл показника вертикального розчленування рельєфу Повчанської височини

Загалом, рельєф Повчаньскої височини горбистий, зі значним горизонтальним та вертикальним

розчленуванням. Гідрографічну мережу території представлено річками Стир, Іква, Пляшівка і їхніми притоками. Характерна особливість – наявність широко розгалуженої штучної гідрографічної

мережі, що виконує меліоративні функції. Найвищі відмітки абсолютних висот зосереджено в

центральній частині горбогір’я, приурочені й до сіл Повча, Будераж, Гнатівка та Буди. Серед

особливостей Повчанської височини – велика густота вертикального й горизонтального

розчленувань, розповсюдження прямолінійних, із крутими, різкими вигинами ерозійних форм, а

також горбистий, дрібносопковий характер поверхні. Унаслідок проведених досліджень побудовано

цифрові моделі рельєфу Повчанської височини, які дали змогу наочно представити й пояснити

особливості будови та виявити закономірності поширення й розвитку екзогенних геоморфологічних

процесів височинних територій.


28

Рис. 3. Горизонтальне розчленування рельєфу Повчанської височини

Висновки та перспективи подальших досліджень. У процесі побудови коректної цифрової

моделі рельєфу можуть виникати різноманітні проблеми, пов’язані з достовірністю даних, чіткістю

картографічних матеріалів, а також спричинені як природними, так і антропогенними факторами.

Оскільки досліджувана територія переважно горбиста, із крутими схилами та добре розвиненою

ярково-балковою мережею, то подекуди неможливо коректно нанести на карту ізолінії й інші елементи. Під час побудови цифрових моделей рельєфу ми користувалися програмним

забезпеченням ArcGIS 9.3.1 і SAS.Planet. Загалом, такі морфометричні показники рельєфу, як

горизонтальне та вертикальне розчленування, можна розраховувати по-різному. У нашому випадку використовували так званий метод рівновеликих квадратів, що визначається за допомогою операції

Create Fishnet, яка входить до набору інструментів Data Management Tools. Створені геоінформаційні

моделі відображають сучасний геоморфологічний стан досліджуваної території та можуть слугувати

інформаційною картографічною базою для подальших екологічних і конструктивно-географічних досліджень регіону. Побудовані цифрові моделі рельєфу Повчанського горбогір’я дадуть змогу

якнайкраще зрозуміти причини активного розвитку сучасних екзогенних процесів на його території.

Джерела та література 1. Беручишвили Н. Л. Четыре измерения ландшафта / Н. Л. Беручишвили. – М. : Мысль, 1986. – 183 с. 2. Гофштейн И. Д. Неотектоника западной Волыно-Подолии/ И. Д. Гофштейн. – Киев : Наук. думка,

1979. – 156 с.


29

3. Жданюк Б. С. Побудова цифрових моделей рельєфу та визначення інших морфометричних параметрів

Мізоцького кряжу засобами ГІС / Б. С. Жданюк // Часопис картографії. – 2012. – Вип. 5. – С. 88–97. 4. Карпець Ю. М. Структурно-генетичні особливості Повчанського ландшафту / Ю. М. Карпець //

Фізична географія та геоморфологія. – К. : ВГЛ «Обрії», 2008. – Вип. 54. – С. 142–153. 5. Тикунов В. С. Географические информационные системы: сущность, структура, перспективы /

В. С. Тикунов // Итоги науки и техники. – Серия «Картография». – М., 1991. – Т. 14. – С. 6–79. 6. Хромых В. В. Цифровые модели рельефа : учеб. пособие / В. В. Хромых, О. В. Хромых – Томск :

Изд-во «ТМЛ-Пресс», 2007. – 178 с. 7. Черванев И. Г. Концепция и аспекты экологической геоморфологии / И. Г. Черванев // Новые методы в

геоморфологии для решения геоэкологических задач. – Л. : Изд-во РГО, 1991. – С. 48–50. 8. Zeiler M. Моделирование нашего мира. Пособие ESRI по проектированию баз геоданных : пер. с англ.

M. Zeiler. – Киев : ЗАО ЕСОММ Со, 2004. – 254 с.


30

РОЗДІЛ ІІ

Рекреаційна географія і географія

туризму

УДК 911.3: 37:93

Олександр Бейдик,1

Ольга Ільїна,

Маргарита Сігеда

Застосування психолого-педагогічних технологій під час вивчення

рекреаційно-туристичних ресурсів Запорізької області

Запропоновано низку адаптованих до рекреаційно-туристських ресурсів Запорізької області та міста Мелітополя таблиць Шульте й обґрунтовано можливості їх застосування в географічних дисциплінах. Технологія використання таблиць Шульте може бути використана як у класичних географічних (економічна й соціальна географія, фізична географія материків та океанів, краєзнавство, географія світового господарства), так і історичних (історія України, всесвітня історія) навчальних дисциплінах. Наведено аналіз сильних і слабких сторін адаптації таблиць Шульте до навчального процесу.

Ключові слова: рекреаційно-туристичні ресурси, Запорізька область, таблиці Шульте, навчальні дисципліни.

Постановка наукової проблеми та її значення. Підготовка фахівців для гуманітарних і точних наук потребує докорінної зміни стратегії й тактики навчання у вищому навчальному закладі. Наразі активні методи навчання (проведення тестування, ділових ігор, тренінгів, застосування опорних сигналів) ще недостатньо впроваджуються в навчальний процес. Більш широке застосування активних освітніх технологій повинно активізувати й забезпечити креативним наповненням аудиторне та позааудиторне навчання [4–5].

Аналіз досліджень цієї проблеми. Навчально-пізнавальну діяльність та методи активного навчання розглянуто в працях [4–5]. Застосування активних методів навчання під час вивчення рекреаційно-туристичних навчальних дисциплін у праці [1], використання таблиць Шульте в процесі вивчення рекреаційно-туристичного потенціалу країн і регіонів у роботах [2–3]. Однак потребують вивчення можливості застосування педагогічних технологій під час вивчення рекреаційно-туристичних ресурсів окремих регіонів.

Мета дослідження – схарактеризувати найголовніші рекреаційно-туристичні ресурси Запорізької області та висвітлити можливості застосування таблиць Шульте (як одного з видів психолого-педагогічних технологій) для їх вивчення. Завдання статті – запропонувати адаптовані до рекреаційно-туристичних ресурсів таблиці Шульте; з’ясувати сильні й слабкі аспекти їх адаптації до навчального процесу.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. З’ясовано можливості застосування таблиць Шульте як одного з видів психолого-педагогічних технологій під час вивчення географічних, історичних та інших дисциплін, запропоновано низку «ресурсно-рекреаційних опорних сигналів» (останні об’єднують архітектурно-історичну, природну, біосоціальну складові частини). Таблиці Шульте застосовують для дослідження й розвитку психічного темпу сприйняття, зокрема швидкості зорових орієнтовно-пошукових рухів (що є основою швидкочитання). Це дає змогу

© Бейдик О., Ільїна О., Сігеда М., 2015

РОЗДІЛ ІІ. Рекреаційна географія і географія туризму. 14 (315), 2015

31

розширити поле зору (широке поле зору скорочує час пошуку інформативних фрагментів текстів). Указувати цифри-об’єкти потрібно в зростаючому порядку (від 1 до 25).

Застосування таблиць Шульте як одного з видів активних методів навчання в процесі викладання має свої переваги та недоліки. Аналіз досвіду застосування цієї технології в навчальному процесі дає підставу викласти їх у такому вигляді (табл. 1).

Таблиця 1

Переваги та недоліки застосування таблиць Шульте в навчальному процесі

Перевага Недолік

1 2

● чинник обʼєктивного сприйняття природних, суспільно-політичних, економічних явищ і процесів; ● чинник усунення «білих плям» в історії суспільства, повернення забутих імен; ●інноваційність залучення таблиць Шульте до географічної й туристсько-рекреаційної проблематики; ● чинник ефективного використання комп’ютерних технологій для пошуку та виявлення фактажу й інформаційно-ілюстративного матеріалу; ● можливість використання таблиць для обстеження осіб широкого вікового діапазону, оцінки ефективності роботи, психічної стійкості індивіда, визначення стійкості уваги та динаміки працездатності; ● чинник концентрації, розвитку уваги й мислення, тренування поля зору («бокового» зору) та підвищення швидкості реакції на зовнішні стимули; ● чинник розвитку швидкості зорових орієнтовно-пошукових рухів, простих сенсомоторних реакцій і периферійного зору, визначення стійкості уваги й динаміки працездатності; ● дослідження рухливості основних нервових процесів (збудження та гальмування), характеристики працездатності нервових клітин кори головного мозку (працездатність залежить від сили збудливого й гальмівного процесів); ● вибудувані ілюстративні та асоціативні ряди виступають стимулом активного засвоєння матеріалу, формування його емоційного сприйняття; ● розмаїття первинного матеріалу, який виступає потенціалом і резервом для подальшого комбінування; ● самостійний пошук та вибір студентом (навчальний процес у ВНЗ туристсько-рекреаційної спеціалізації) ресурсно-рекреаційних сюжетів; ● використання власних світлин, реалізація індивідуального бачення топ-25-ки об’єктів (експонатів), їх комбінування й концентрований виклад; ● можливість комбінування, ротації складників таблиці; ● використання таблиць Шульте як важеля формування регіонального та національного ресурсно-рекреаційного іміджу;

● асиметрія сюжетів (переважання архітектурно-історичних (у т. ч. сакральних) об’єктів над природними); ● складність регіональної ідентифікації природних об’єктів, їх схожість; ● спрощеність та прямолінійність реалізації технології; ● невисока якість сюжетів та складність їх ідентифікації при тиражуванні (перенесенні на паперові носії, у публікації); ● підвищені вимоги до технології друку та якості паперових носіїв; ● труднощі відбору й генералізації (узагальнення) первинного матеріалу; ● складність вибору об’єктів, що репрезентують область, регіон, підкреслюють його індивідуальність; ● брак придатних для використання в таблиці об’єктів туристського призначення в низці регіонів; ● недостатня обізнаність географів щодо таблиць Шульте та практична відсутність «географічного» досвіду їх застосування; ● підвищені вимоги до інструктажу й IQ учасників тренінгу; ● підвищені вимоги та складність залучення природних об’єктів до таблиці (подібність і схожість багатьох природних об’єктів різних територій); ● обмеженість можливостей реалізації тренінгу в чорно-білому варіанті; ● відсутність світлин низки об’єктів, брак їх представлення в Інтернеті; ● невисока якість уміщених в Інтернеті зображень та їх поверховий опис; ● територіальна диспропорція об’єктів, значна кількість яких припадає на великі міста й культурні центри.


32


1 2 ● чинник формування індивідуального світогляду; ● стимул сприймати об’єкти на власні очі (польові експедиційні дослідження); ● перспективи використання туристсько-рекреаційного наповнення таблиць Шульте (технології, принципу, підходу) у навчанні, на туристських порталах, під час тестування й т. ін.; ● чинник самостійного пізнання нових територій та об’єктів, розвитку креативного мислення, пізнання культурних надбань різних народів; ● чинник пошуку балансу й пропорцій між об’єктами природного та «синтетичного» середовищ, розвитку індивідуальних дизайнерських і художніх здібностей; ● розвиток та реалізація творчих здібностей.

Аналіз значної кількості рекреаційно-туристських об’єктів регіону дав можливість виокремити основні з них, які відповідають критеріям гетерогенності (різнорідності), значущості, контрастності (рис. 1).

Рис. 1. Рекреаційно-туристські ресурси Запорізької області в таблиці Шульте


33

Пояснення до рис. 1

1. «700-літній Запорізький дуб» – памʼятка первісних дубових пралісів Подніпров’я, XV ст., острів

Хортиця (м. Запоріжжя).

2. Герб міста Запоріжжя (затверджений у 2003 р.).

3. Великий Луг – національний природний парк, площа – 16 тис. га.

4. Могила «Солоха» – одна з найбагатших скіфських царських могил IV cт. до н. е., відкрита й

досліджена М. І. Веселовським (с. Велика Знамʼянка, Камʼянсько-Дніпровський р-н).

5. Запорізький краєзнавчий музей (1921 р., м. Запоріжжя) – розміщений у будівлі колишньої

земської управи (1916, арх. Я. К. Делант).

6. Залізничний вокзал «Запоріжжя-1» – головна вантажно-пасажирська залізнична станція

м. Запоріжжя; будівля вокзалу – «сталінське бароко» (1954 р., арх. – В. Ф. Скаржинський).

7. Василь Степанович Петров (1922 р., с. Дмитрівка, Запорізька обл. – 2003 р., м. Київ) – генерал-

полковник, двічі Герой Радянського Союзу, кандидат воєнних наук.

8. Фрагмент картосхеми Запорізької області.

9. Приазовський національний природний парк (2010 р., Бердянський, Мелітопольський,

Приазовський, Якимівський райони, м. Бердянськ, м. Мелітополь) площею 78,1 тис. га.

10. Національний історико-археологічний заповідник «Кам’яна Могила» (смт Мирне,

Мелітопольський р-н; площа – 15 га) – унікальна пам’ятка стародавньої історії, культури, природи

(14 млн років тому).

11. Нестор Іванович Махно (1888 р., м. Гуляйполе, Запорізька обл. – 1934, м. Париж) – політичний

та військовий діяч, командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського

повстанського руху 1918–1921 рр., відомий анархіст і тактик ведення партизанської війни.

12. «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1891 р.) – картина Іллі Рєпіна; сюжетом

став відомий лист запорожців турецькому султанові, написаний у 1676 р. як відповідь запорозьких

козаків на вимогу турецького султана Мехмеда IV.

13. Євгенія Максимівна Руднєва (1920 р., м. Бердянськ, Запорізька обл.– 1944, м. Керч) –

радянська льотчиця, Герой Радянського Союзу (1944 р.); у роки німецько-радянської війни – штурман

46-го гвардійського нічного бомбардувального авіаційного полку.

14. Дмитро Іванович Донцов (1883 р., м. Мелітополь, Запорізька обл. – 1973 р., м. Монреаль) –

український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, головний ідеолог українського

інтегрального націоналізму.

16. Олександр (Вільгельм-Олександр) Васильович Вінтер (1878 р., посад Старосельці,

Гродненська губернія, Россія – 1958 р., м. Москва) – учений у галузі енергетики, академік АН СРСР,

головний інженер, начальник Дніпробуду.

17. Національний заповідник «Хортиця» (1965 р.) – до складу входять острів Хортиця, прилеглі

острови та скелі: Байда, Дубовий, Ростьобин, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочище Вирва; площа –

2 тис. га.

18. Кінний театр «Запорозькі козаки» (1993 р.) – частина історико-культурного заповідника

«Острів Хортиця» (м. Запоріжжя).

19. Володимир (Вальдемар, Маркус-Вольф) Ааронович Хавкін (1860 р., Бердянськ, Запорізька

обл. – 1930 р., Лозанна, Швейцарія) – бактеріолог, імунолог та епідеміолог; створив перші вакцини проти

чуми й холери; навчався в чоловічій гімназії м. Бердянська.

20. Пам’ятник «Тарас Бульба» (2009 р.) – гранітна скульптура, установлена до 175-річчя з того

моменту, як Миколою Гоголем був прославлений літературний персонаж Тарас Бульба, острів Хортиця

(м. Запоріжжя).

21. Історико-архітектурний заповідник «Садипа Попова» (1993 р.) – історико-архітектурний

музей-заповідник (м. Василівка).

22. Пам’ятник писанці (2007 р.) – півтораметрова скульптура, виконана в граніті у вигляді

пасхального яйця (острів Хортиця, м. Запоріжжя).

23. Поліна Денисівна Осипенко (1907 р., с. Осипенко, Бердянський р-н, Запорізька обл. – 1939 р.,

с. Високе, Рибновський р-н, Рязанська обл.) – радянська льотчиця, одна з перших жінок, удостоєна

звання Героя Радянського Союзу (1938 р.); 24–25 вересня 1938 р. на літаку АНТ-37 «Родіна» зробила

https://uk.wikipedia.org/wiki/1922

https://uk.wikipedia.org/wiki/2003

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BB-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BB-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B9_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%A1%D0%BE%D1%8E%D0%B7%D1%83

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D1%82_%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA


34

безпосадковий переліт Москва – Далекий Схід (Кербі, район Комсомольска-на-Амурі) протяжністю

6450 км (під час перельоту встановлено жіночий світовий авіаційний рекорд дальності польоту).

24. Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (1931 р.) – провідний виробник

металопродукції в Україні (м. Запоріжжя).

25. Микола Антонович Доллежаль (1899 р., с. Омельник, Оріхівський р-н, Запорізька обл. –

2000 р., м. Москва) – радянський учений-енергетик, конструктор ядерних реакторів, професор; академік

АН СРСР (1962 р.; член-кореспондент 1953 р.); двічі Герой Соціалістичної Праці (1949 р., 1984 р.);

лауреат трьох Сталінських (1949 р., 1952 р., 1953 р.), Ленінської (1957 р.) і двох Державних премій СРСР

(1970 р., 1976 р.).

Варто зупинитися й на позиціонуванні одного з історичних та туристських центрів області –

м. Мелітополя. Нижче запропоновано низку сюжетів, які відзеркалюють ресурсно-рекреаційний

потенціал м. Мелітополя (рис. 2).

Рис. 2. Рекреаційно-туристські ресурси м. Мелітополя в таблиці Шульте

Пояснення до рис. 2

1. Національний історико-археологічний заповідник «Кам’яна Могила» (смт Мирне,

Мелітопольський р-н; площа – 15 га); унікальна пам’ятка стародавньої історії, культури, природи;

залишок сарматського ярусу третинної епохи (14 млн років тому).

25


35

2. Відділ міжнародного Санкт-Петербурзького комерційного банку (1895 р.) – будинок

належав караїму, торговцю мануфактурою, купцю Минашу (м. Мелітополь).

3. Заповідник «Цілющі джерела» (с. Терпіння, Мелітопольський р-н) – озеро, куди стікають

підземні води, що природно очищуються за допомогою фільтрації через кілька шарів вапна; води

збагачені елементами срібла.

4. Парк «Еліта» (площа – 5 га) – пам’ятка садово-паркового мистецтва, де представлено деревно-

чагарникові породи (дуб, акація, верба, сосна, ясен, софора).

5. Дмитро Іванович Донцов (1883 р., м. Мелітополь, Запорізька обл. – 1973, м. Монреаль) –

український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч.

6. Собор святого Олександра Невського (1884 р.) – головний храм м. Мелітополя (колишня

вірмено-григоріанська церква), один із двох кафедральних соборів Запорізької та Мелітопольської

єпархії Української православної церкви.

7. Памʼятник Володимиру Семеновичу Висоцькому (2000 р.) – авт. Костянтин Чеканев

(м. Мелітополь).

8. Мелітопольський краєзнавчий музей (1921 р.) – будівля (1913 р.) – особняк купця Чернікова,

у 1920 р. – штаб генерала Врангеля (м. Мелітополь); зберігається унікальна колекція скіфського золота

(IV ст. до н. е.) з Мелітопольського кургану (1954 р.).

9. Чоловічий монастир преподобного Сави Освяченого (2005 р.) при храмі Усікновення глави

Іоанна Хрестителя (м. Мелітополь).

10. Прибутковий будинок купця І. Адіровіча ХХ ст. (м. Мелітополь).

11. Товариство взаємного кредиту (1875 р.); із 1935 р. – Палац піонерів, пізніше – Палац

творчості дітей та юнацтва (м. Мелітополь).

12. Міський парк культури та відпочинку ім. Горького (1926 р.) – найбільший міський парк

м. Мелітополя (площа – 7 га).

13. Прибутковий будинок купця Густава Шаца – XX ст., модерн (м. Мелітополь).

14. Кам’яні баби (IX–XIII ст.) – пам’ятки сакрального мистецтва половців-кипчаків або куманів

(смт Мирне, Мелітопольський р-н).

15. Пам’ятник Богдану Хмельницькому (1954 р.) – установлено до 300-річчя Переяславскої ради;

авт. Шарафутдинов Л. (м. Мелітополь).

16. Світлана Опанасівна Свєтлична (1940 р., Ленінакан, Вірменська РСР, СРСР) – російська

актриса театру та кіно, заслужена артистка РРФСР (1974 р.); проживала в м. Мелітополі.

17. Пам’ятник Івану Володимировичу Мічурину (1949 р.); авт. Соболь Н.

18. Андрій Васильович Корвацький (1843 р., м. Херсон, Херсонська обл. – 1907 р.,

м. Мелітополь) – земський лікар, садівник і краєзнавець.

19. Андрій Дмитрієвич Штевньов (1899 р., м. Мелітополь – 1944 р., с. Лисянка, Черкаська обл.) –

радянський воєначальник, генерал-лейтенант танкових війск (1942 р.).

20. Балка Курушана (площа 3,5 га) – пам’ятка природи; охороняється близько 100 видів рослин

(с. Орлово, Мелітопольський р-н).

21. Парк «Залізничників» (1983 р., м. Мелітополь.)

22. «Дуб черешчатий» – 500-річний дуб, ботанічна пам’ятка (висота – 40 метрів, ширина – біля

стовбура – 6 метрів, коріння розрослося на 100 м) (м. Мелітополь).

23. Микола Семенович Малюга (1918 р., м. Мелітополь – 1945 р., м. Вроцлав, Польща) – старший

лейтенант, учасник ІІ Світової війни, Герой Радянського Союзу (1945 р.).

24. Пам’ятник Остапу Бендеру (2011 р.); авт. А. Демченко (м. Мелітополь).

25. Герб м. Мелітополя (2003 р.).

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, на прикладі Запорізької області та міста

Мелітополя розроблено й запропоновано адаптовані до географічних та історичних дисциплін таблиці

Шульте, які виступають «опорними сигналами» ресурсно-рекреаційного регіонального поля України.

Застосування активних методів навчання, у т. ч. адаптованих до географічних й історичних дисциплін

таблиць Шульте, сприяє концентрації, тренуванню уваги та мислення (індивіда й групи) і виступає

чинником обʼєктивного сприйняття природних, суспільно-політичних, економічних явищ та процесів.

Технологія використання таблиць Шульте може бути застосована як щодо класичних географічних


36

(економічна й соціальна географія, фізична географія материків та океанів, краєзнавство, етногеографія,

географія світового господарства), так і історичних (історія України, всесвітня історія) дисциплін.


1. Бейдик О. О. Застосування активних методів при викладанні рекреаційно-туристичних дисциплін у вищих

навчальних закладах / О. О. Бейдик // Туристично-краєзнавчі дослідження : зб. наук. ст. – К. : Ін-т туризму

ФПУ, 2007. – Вип. 7. – С. 214–227.

2. Бейдик О. О. Застосування таблиць Шульте під час вивчення ресурсно-рекреаційного потенціалу Індії /

О. О. Бейдик, О. В. Ільїна, Т. В. Грешнякова // Природа Західного Полісся та прилеглих територій : зб.

наук. пр. – 2013. – № 10. – С. 50–55.

3. Бейдик О. О. Застосування таблиць Шульте при вивченні рекреаційно-географічних дисциплін /

О. О. Бейдик, Ю. В. Тертична // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. – Серія 4 : Географія і

сучасність. – 2011. – Вип. 14 (26). – С. 91–97.

4. Бондарчук Л. І. Методи активного навчання в курсі «Основи педагогічної майстерності» / Л. І. Бондарчук,

Е. І. Федорчук // Вища і середня педагогічна освіта. – 1993. – № 16. – С 51–56.

5. Володько В. М. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність як один з методів розвитку творчих

здібностей студентів / В. М. Володько, Т. В. Іванова // Вища і середня педагогічна освіта. – 1993. – № 16. –

С. 62.

Бейдык Александр, Ильина Ольга, Сигеда Маргарита. Использование психолого-педагогических

технологий при изучении рекреационно-туристических ресурсов Запорожской области. Предложен ряд

адаптированных к рекреационно-туристическим ресурсам Запорожской области и города Мелитополя таблиц

Шультэ и обоснованы возможности их применения в географических дисциплинах. Технология использования

таблиц Шультэ может быть применена как в классических географических (экономическая и социальная география,

физическая география материков и океанов, краеведение, география мирового хозяйства), так и исторических

(история Украины, Всемирная история) учебных дисциплинах. Предложен анализ сильных и слабых сторон

адаптации таблиц Шультэ к учебному процессу.

Ключевые слова: рекреационно-туристические ресурсы, Запорожская область, таблици Шультэ, учебные

дисциплины.

Beidyk Oleksandr, Ilyina Olga, Siheda Margarita. The use of Psychological and Pedagogical Techniques in

the Study of Recreational and Tourism Resources of Zaporizhia Region. A number of Schulte tables, adapted to

recreational and tourism resources of Zaporіzhia region and Melitopol, are offered since there is a reasonable possibility of

their usage in geographic disciplines. The technology of application of Schulte tables can be used in classical geographic

(economic and social geography, physical geography of continents and oceans, local history, geography of world economy)

as well as historic (history of Ukraine, world history) subjects. The analysis of the strengths and weaknesses of the Schulte

tables’ adaptation to the learning process are represented above.

Key words: recreational and tourism resources, Zaporizhia region, charts Schulte, educational disciplines.

Стаття надійшла до редколегії

22.12.2015 р.

УДК 911.3: 903.7:316.23: 303.1:338.48

Віктор Патійчук1

Специфіка класифікації релігійно-паломницьких турів

Узагальнено суть понять «релігійно-паломницький туризм»і «паломництво» й визначено співвідношення між

цими науковими категоріями. Розглянуто методичні особливості проведення класифікації релігійно-паломницьких

турів та вказано на специфіку таксономії основних видів і форм релігійного паломництва. Розкрито основні функції

релігійно-паломницького туризму. Проаналізовано різноманітні наукові підходи до класифікації релігійно-

паломницьких турів. Запропоновано авторську схему й принципи класифікації релігійного паломництва.

© Патійчук В., 2015


37

Ключові слова: релігійно-паломницький туризм, паломник, класифікація, функції паломництва, релігійно-

паломницький тур.

Постановка наукової проблеми та її значення. Одним із найбільш популярних і перспективних

напрямів сучасного культурного туризму є релігійний, що має глибокі історичні корені. Першими

релігійними туристами були середньовічні паломники, які подорожували задля духовного збагачення та

забезпечення своїх культових потреб. Згодом до них приєдналися й інші категорії мандрівників, котрі

переслідували цілі ознайомлення з культурою й традиціями віри інших територій. Проте були й такі, які

відправлялись у релігійні подорожі, щоб гарно провести час, приємно поспілкуватися та дізнатися багато

нового про минуле й сучасне чужих народів. У деяких релігіях, наприклад в ісламі, духовні подорожі до

головних святинь – міст Мекки та Медини – є обов’язковими.

На сучасному етапі релігійно-паломницькі подорожі відіграють важливу роль у системі

міжнародного й внутрішнього туризму. За оцінками фахівців, сьогодні оглядати релігійні пам’ятки

щорічно відправляються понад 350–400 млн осіб у всьому світі [28]. Зараз релігійний туризм як

соціально-культурне явище приваблює людей не тільки з релігійних причин, але й для вивчення

особливостей життя й побуту інших народів, а також налагодження культурного діалогу з іноземцями.

Нині все більш популярними стають подорожі на Святу Землю, Грецію, Росію, Францію, Італію та інші

країни, які є релігійно-паломницькими центрами світового значення, що потребує наукової уваги й

застосування певних наукових підходів до класифікації самих релігійно-паломницьких турів, що й

зумовило потребу написання цієї наукової статті.

Аналіз досліджень із цієї проблеми. На сучасному етапі розвитку туризмології питаннями

дослідження проблематики паломницького туризму займаються різні науковці, як зарубіжні, так і

українські. У розгляді релігійно-паломницького туризму помітну роль відіграють праці таких учених, як

А. Бабкін [2], А. Алятіна [1], А. Кокотюха, А. Макаров, В. Сенін, Г. Симочко, О. Зеленова [7], К. Мазін

[12], І. Круглова [10], М. Малерб, Н. Лівінська, Н. Шутенко, Є. Печериця та Є. Шарафанова [27],

О. Бейдик, Н. Кочеляева [9], О. Браславська, О. Воронцова, О. Любіцева [11], О. Мілашовська,

П. Пучков, О. Недавня, T. Прокопенко [27], О. Чміль, П. Ричков, П. Яроцький, Р. Шевченко, В. Гаворескі,

А. Джаковскі, А. Яцковскі, В. Сенін, Т. Тодер, Т. Мосолкіна, Т. Христов [32], Т. Чикурова [34],

В. Якунін [34] й ін. Зокрема, у працях українських науковців переважно здійснено класифікацію

рекреаційно-туристичних ресурсів та вивчено роль культурно-сакральних паломницьких ресурсів як

чинника в розвитку туризму (О. Бейдик, І. Винниченко, О. Жаровська [5], І. Козьменко, І. Лошенюк,

О. Любіцева [10], Ю. Кадацька [8], І. Мініч, В. Мусієнко, Т. Ореховська, О. Чміль, В. Чміль, І. Школа та

ін.), а також особливості розвитку паломництва на локальному й регіональному рівнях (Л. Атаман –

дослідження сакральних об’єктів Вінницької області; С. Сонько, О. Голубкіна – вплив хасидського

паломницького туризму на розвиток регіону на прикладі Уманщини Черкаської обл.; А. Кузишин –

геопросторові особливості видового складу релігійного туризму в Тернопільській області;

В. Шинкарець [31] – особливості розвитку релігійного туризму як одного з напрямів рекреації Івано-

Франківської області; Т. Божук, Л. Медвідь – специфіка розвитку релігійного туризму в Закарпатській

області; Н. Свиридова, Ю. Скорченко – розгляд перспективи розвитку паломницького туризму на

Донбасі та Луганщині; С. Дутчак, М. Дутчак – сегментація туризму на специфічні види в Чернівецькій

області тощо). Тобто паломницький туризм вивчають науковці різних галузей знань: географи,

економісти, історики, філософи, правники й навіть психологи та педагоги (вплив паломництва на

формування свідомості та виховання молоді тощо). Чільне місце в оцінці впливу паломництва на

відродження духовності серед населення України посідають праці богословів та церковників. Окрім того,

опубліковано окремі навчальні посібники, які розкривають зміст і структуру паломницького туризму

(наприклад, А. Алєксандрової, А. Бабкіної, Ю. Кадацької, О. Любіцевої та С. Романчик, А. Самойленко,

З. Сапєлкіної, Т. Христова й ін.).

Питання класифікації релігійно-паломницьких турів часто прямо або в опосередкованій формі

піднімали такі українські науковці, як З. Сапєлкіна [29], В. Шикеринець М. Дудчак, С. Дудчак, І. Беліков,

В. Гаворецький, М. Біржаков, Т. Божук, В. Кифʼяк, Н. Паньків, В. Величко, М. Рутинський, Н. Антонюк,

В. Цибух, М. Ганич, В. Худо, А. Кузишин, І. Мініч, І. Козьменко, І. Школа, І. Лошенюк, Т. Орєховська,

М. Кляп, А. Удовенко, Ю. Зеленюк, А. Яцковський та ін. Наприклад, існують наукові намагання

систематизації основних різновидів релігійно-паломницького туризму за багатьма авторами, що знайшло


38

відображення в наукових працях Т. Божук [3]. Цікаві з наукових позицій напрацювання в галузі

релігійного туризму Л. Атаман, В. Шикеринець та І. Костащук й ін., які досліджують функціонування

релігійно-паломницьких центрів в Україні. Над з’ясуванням нових тенденцій релігійного туризму

працюють О. Красільнікова, С. Сонько, О. Голубкіна, А. Кокотюха, В. Разумний і А. Дудченко. Такі

дослідники, як О. Бейдик, С. Дудчак, В. Шикеренець, А. Янковський, О. Любіцева, Ю. Зеленюк,

З. Сапєлкіната, розглядають суть поняття «релігійно-паломницький туризм» із наукової позиції розвитку

туристичного бізнесу, проте останній має низку важливих відмінностей, не лише теоретичних, а й чисто

практичних, від туристичної індустрії, що потрібно враховувати, здійснюючи класифікацію релігійно-

паломницьких турів. Проте цілісної наукової картини щодо класифікації релігійно-паломницьких турів з

урахуванням їхньої функціональної спрямованості поки що не існує. Немає також чіткої наукової й

методичної картини щодо виокремлення основних типів паломницького туризму, їхніх головних видів і

конкретності в застосуванні класифікаційних критеріїв не простежено, що вимагає врахування

комплексного методологічного бачення щодо виділення основних класифікаційних таксонів з

урахуванням просторового підходу та територіального вираження основних форм релігійно-

паломницького туризму.

Мета статті – проаналізувати основні методичні підходи до класифікації релігійно-паломницького

туризму в контексті розвитку сучасних просторових культурно-соціальних процесів. Головні завдання

статті – дослідження специфіки класифікації основних форм і видів релігійно-паломницького туризму в

географічній науці.

Виклад основного матеріалу та обґрунтування отриманих результатів дослідження. Основа для

паломництва – духовне начало (орієнтири) людини, духовний досвід, молитовно-культова практика,

навички перебування в паломницьких поїздках, потреба духовного спілкування й наставляння,

отримання духовних порад і моральної підтримки, бажання збагатити свій духовний кругозір та

досвід [24].

Серед вагомих чинників методології класифікації релігійно-паломницьких турів – наукові підходи,

які дослідних застосовує в аналізі тих чи інших соціально-просторових явищ, уключаючи таке масове

явище в туризмі, як паломництво. Останнє має давні історичні корені, свою внутрішню еволюцію та

споріднені зв’язки не лише з релігією й культурою, а й економікою та зовнішніми зв’язками деяких

держав, наприклад Ізраїлю, Греції, Італії, Саудівської Аравії, Іраку, Ірану, Індії, Тибету й інших країн і

регіонів світу. Паломництво активізувалося в останні десятиріччя та притаманне й для населення нашої

країни, яке вийшло з-під атеїстичної ідеології комунізму. Оскільки релігійно-паломницький тур

звершується в просторі й часі, забезпечуючи переміщення паломників у конкретних територіальних

просторах, як внутрідержавних, так і міжнародних, із використанням різноманітних транспортних

засобів та потребує часових і матеріальних затрат на реалізацію паломництва із забезпеченням

відповідних функцій та виконанням певної мети, то основні методологічні підходи теж мусять

відповідати цільовим вихідним науковим установкам – застосовуються просторовий, функціональний,

генетичний, історичний, типологічний і системний підходи в класифікації релігійно-паломницьких турів.

Найважливіші компоненти релігійного туризму – туризм екскурсійної спрямованості й чисто

паломницького типу. У першому випадку туристів цікавлять здебільшого екскурсії з відвідуванням

монастирів, храмів, музеїв і виставок. Причому такі туристи можуть і не бути прихильниками тієї чи

іншої релігії, об’єкти якої вони відвідують, та можуть бути взагалі людьми нерелігійними, оскільки в

питаннях віросповідання населення може розподілятися за різними ступенями віри та ставлення до

релігії: релігійні фанати; глибоко віруючі; віруючі; співчуваючі; невіруючі; атеїсти [24]. Тому для

класифікації релігійно-паломницьких турів потрібно спершу розглянути основні функції релігійно-

паломницького туризму.

На думку Є. Печериці та Є. Шарафанової, основними функціями паломництва є духовно-

просвітницька (знайомство з географією й історією відвідуваного місця, особливостями проведення

богослужінь. Деякі монастирі практикують проведення духовних вистав для паломників та екскурсантів,

організовують недільні школи, клуби за інтересами тощо); загальноосвітні (монастирі й храми були та є

не лише духовними, а й культурними та історичними центрами. У деяких із них розміщені музеї,

експозиції яких знайомлять з образотворчими й архітектурними формами, життям і побутом ченців та

мирян у різні історичні епохи. Також при монастирях і храмах можуть діяти навчальні заклади, такі як

духовні училища, семінарії, академії тощо); місіонерська (поїздки по святих місцях сприяють


39

поширенню та поглибленню своєї віри, пошуку сенсу життя тощо); благодійницька (на території деяких

монастирів розміщені богодільні, притулки для дітей-сиріт, притулки для дітей із неблагополучних або

асоціальних сімей, благодійні медичні центри, тому організовуються паломницькі поїздки для надання

будь-якої допомоги, яку потребує монастир або храм) [26].

Окрім указаних, до функцій релігійно-паломницького туризму, на нашу думку, потрібно віднести

ще навчально-виховну (під час релігійних подорожей віруючі навчаються догматів своєї віри, правил

поведінки в храмах, монастирях, вивчають молитви та церковний спів, учаться правильно читати

молитви й виконувати необхідні релігійні обряди та ритуали, а також освоюють ази християнської

моралі); психолого-комунікаційну (під час паломницьких подорожей відбувається процес пошуку друзів-

однодумців, налагоджується спілкування вірян між собою, а також із монахами й священиками);

оздоровчо-реабілітаційна (будь-яка паломницька подорож може супроводжуватися релігійною

молитовною практикою з метою зцілення душі та тіла, а також звершенням релігійних таїнств й обрядів

для спасіння та оздоровлення людей, уключаючи релігійні відправи й участь у церковних таїнствах,

наприклад причасті, маслосвятті (соборованні, конфірмації тощо), які сприяють душевному заспокоєнню

та виліковуванню від важких недругів, уключаючи обряди вигнання злих духів, купання у святих

джерелах тощо); інформаційно-пізнавальну (часто в релігійно-паломницькі тури мандрують із метою

ознайомлення з новими територіями та їхньою історико-культурною й етнорелігійною практикою,

заради поповнення своїх знань про інші нації та народи, а також для розширення свого кругозору) тощо.

Згідно з історико-генетичним підходом, різновидом релігійно-паломницького туризму виступають

також подорожі до різних релігійних місць духовної практики: Тибету, Непалу, Лаосу, В’єтнаму, Індії,

Китаю та Японії інших країн, де функціонують філософські центри, у яких практикуються психологічні

вправи, котрі спрямовані на вдосконалення душі та внутрішнє зосередження людини, а також цілий набір

фізичних і духовних дій, які спрямовані на покращення керування власним тілом через психологію

сприйняття навколишньої дійсності тощо [9]. Забезпечення релігійно-паломницьких турів – це ціла

система складних культурно-релігійних та фінансово-економічних, а інколи й соціально-правових і

юридичних послуг, що вимагає стикування у своїй діяльності не лише туристичних фірм, готельно-

ресторанних закладів та паломницьких бюро різних форм власності, державних і фінансових інституцій,

але й транспортних підрозділів, візових центрів та релігійних установ тощо. Причому не лише в межах

однієї країни, а й поза нею. Тому організацією й проведенням релігійно-паломницьких турів повинні

займатися спеціально навчені фахівці, які зможуть правильно та якісно обслуговувати паломників і

релігійних туристів в усіх напрямах забезпечення культурно-духовних потреб таких рекреантів [25].

Оскільки релігійний туризм – це самостійний вид туризму, то в нього, як і в інших його видів, є свої

різновиди: паломницький та релігійний туризм екскурсійної спрямованості [14]. Паломницький туризм

як особливий вид існує й розвивається в наш час інтенсивно та з великим успіхом. Тому розгляд такого

питання надзвичайно актуальний.

На думку фахівців, згідно з типологічним підходом, релігійний туризм відповідно до його основних

функцій має дві форми – паломницьку (подорожі до релігійних центрів і священних місць) та

місіонерську (мандрівки з ціллю пропаганди релігійного вчення) [29]. За твердженням соціологів, у

релігійно-паломницькому туризмі традиційно виділяють два великі напрями – релігійний, котрий

пов’язаний з участю в подіях релігійного життя, що здійснюється за допомогою екскурсій, та

паломницький, який має на увазі мандрівку з метою відвідання священних місць і різноманітних

святинь [10]. У науковій літературі здебільшого туризм із релігійними цілями поділяють на власне

паломництво й релігійний туризм (М. Дутчак, С. Дутчак, В. Гаворецький, М. Біржаков, Т. Божук,

Н. Паньків, М. Рутинський, А. Яцковський). Інші науковці (Н. Антонюк, В. Цибух, М. Ганич, В. Худо) –

на паломництво, екскурсійний туризм релігійної тематики та науковий туризм із релігієзнавчими цілями.

А. Кузишин, Т. Христов – на паломництво й релігійно-екскурсійний туризм. Існує науковий погляд щодо

поділу релігійного туризму на паломництво, наукові поїздки та пізнавальні подорожі (І. Мініч,

І. Козьменко, І. Школа, І. Лошенюк, Р. Кравчук і Т. Орєховська).

Ми дотримуємося наукової позиції, що релігійно-паломницький туризм потрібно поділяти на власне

паломництво (духовні подорожі для глибоко віруючих та віруючих людей), а також культурно-релігійні

поїздки з різноманітною функціональною спрямованістю (для категорії людей співчуваючих і

невіруючих, які ще не окріпли у вірі та шукають духовний сенс релігії, або цікавляться філософією,


40

історією, архітектурою, мистецтвом й іншими здобутками людства та вивчають культурно-духовну

спадщину різних територій і країн світу.

На думку науковців, ураховуючи основні цілі та інтереси самих релігійних туристів, можна

виокремити кілька типів паломницьких поїздок – власне паломництво, яке супроводжується

обов’язковим відвідуванням й участю вірян у богослужіннях (літургіях, молебнях, читаннях акафістів

тощо), відвідуванням та поклонінням чудотворним іконам, святим мощам, ознайомленнях з історією й

традиціями монастирів, храмів, інших сакральних об’єктів; паломництво зі значною часткою релігійного

туризму, якому притаманні вказані ознаки, проте домінуючою є культурна програма туру з

відвідуванням інших видатних місць (не завжди пов’язаних із релігійною сферою – музеїв, виставок,

експозицій, інших видатних історико-культурних об’єктів); поїздки з переважанням культурно-

релігійного туризму, хоча й паломницький складник може мати супутній характер (основними

завданнями таких турів є пізнавальна мета), вони супроводжуються вивченням іконопису, сакральної

інфраструктури, відвідуванням храмів із метою вивчення церковного піснеспіву, ознайомленням із

традиціями проведення богослужінь тощо [30].

Отже, паломницький тур – це релігійно зумовлена подорож, а культурно-релігійний тур переслідує,

передусім, пізнавальні цілі. Для першого характерна реальна участь паломника в релігійному житті

храму чи монастиря, можливість відвідування богослужіння, учинення молитовного циклу церковних

служб тощо. Такі паломницькі подорожі можуть бути приурочені до визначних релігійних свят,

різноманітних церковних подій тощо [26]. Релігійний туризм екскурсійно-пізнавального напряму

передбачає відвідання різноманітних релігійних центрів, де туристи можуть побачити релігійні об’єкти

(музеї, діючі священні пам’ятки), помолитися, відвідати богослужіння, узяти участь у хресній ході,

приуроченій до важливої церковної події, чи інших релігійних заходах [6]. Із цим видом релігійно-

паломницького туризму також тісно пов’язаний науковий туризм релігійного напряму. Науковці

відвідують центри різних релігій, країни, держави й регіони світу з багатим релігійним минулим і

традиціями. Завдяки цьому збільшується географія релігійно-паломницьких поїздок. Увагу вчених

привертають різноманітні священні предмети, рукописи, манускрипти, давні книги, архітектури

сучасних і минулих релігій та ін.

Найчастіше в науковій літературі виділяють кілька видів паломництва, що класифікуються за

різними ознаками: 1) основною метою (покаяння й зцілення; допомога близьким; посилення віри;

культурно-пізнавальними цілями тощо); 2) за кількістю учасників – індивідуальні, сімейні та групові

паломництва; 3) за тривалістю – короткотривалі, середньострокові, довготривалі; 4) за сезонністю –

протягом року або в певні релігійні свята й періоди (наприклад пости); 5) за основними об’єктами

відвідування (культові споруди, чудотворні ікони, мощі святих, чудотворні джерела тощо); 6) за

розміщенням об’єктів паломництва (внутрідержавні та закордонні); 7) за ознакою обов’язковості –

добровільні й обов’язкові (в ісламі паломництво – хадж до Мекки) та ін.

Російський науковець А. Бабкін поділяє релігійний туризм на такі різновиди, як релігійний туризм

екскурсійно-пізнавального напряму й паломницький. На його думку, паломницький туризм – це поїздки

представників різних релігій із паломницькою метою. Він зауважує, що потрібно виділяти такі різновиди

паломництва [2]:

1) залежно від тривалості – короткострокове (у минулому паломництвом уважали подорож більше

ніж на 10 діб) і довгострокове;

2) залежно від сезону – паломництва, які присвячені важливим релігійним святам (період Великого

посту, Пасха, місяць Рамадан, Різдво, Водохреще тощо), а також цілорічні паломництва;

3) залежно від кількості учасників і сімейних стосунків – індивідуальні, групові й сімейні;

4) залежно від місцезнаходження об’єктів паломництва – внутрішні (усередині країни) та закордонні

паломницькі тури;

5) залежно від об’єктів відвідування – відвідування конфесіональних культових місць (храмів,

церков і монастирів) та природних культових місць (джерела, озера, гаї, печери, гори);

6) за ознакою обов’язковості – обов’язкові (кожен мусульманин повинен хоча б раз у житті

здійснити паломництво до святих місць) й добровільні.

О. Любіцева поділяє релігійно-паломницький туризм на [11]:

1) індивідуальний, груповий та сімейний, ураховуючи кількість учасників подорожі й сімейний стан

людей;


41

2) одноденний, короткостроковий (2–3 доби), тривалий (до 15 діб) і довготривалий (понад 15 діб),

звертаючи увагу на тривалість подорожі.

На думку фахівців, існують різні варіанти паломницьких поїздок. Найбільшим попитом

користуються одно- й дводенні автобусні тури тривалістю від восьми до 36 год [28]. Такі програми

недорогі та дають можливість відвідати кілька сакральних об’єктів, що розміщені недалеко один від

одного, узяти участь у богослужінні, а також оглянути визначні пам’ятки за досить короткий час.

Багатоденні тури відрізняються від звичайних туристських поїздок тим, що однією з головних їхніх

специфічних характеристик є участь туристів у богослужінні. Причому поряд з участю в загальних

святкових службах спеціально для групи може бути замовлений молебень у тому чи іншому святому

місці.

Ю. Кадацька виокремлює такі різновиди релігійного туризму [34]:

1) паломницький туризм – це сукупність мандрівок представників різних конфесій із

паломницькими цілями;

2) релігійний туризм екскурсійно-пізнавальної спрямованості – відвідання різних об’єктів, які

стосуються історії релігії;

3) сакральний туризм – людина під час відвідування певних місць створює, відновлює або

підкреслює зв’язок з уявним потойбічним;

4) езотеричний туризм ставить мету розширити регілійне світосприйняття через філософський

пошук у процесі мандрівки.

Вітчизняний науковець З. Сапєлкіна зазначає, що в релігійному туризмі можна виокремити,

наприклад, за суб’єктом туристичної діяльності власне релігійний туризм і паломництво [29]. Вона

вважає, що вагомий чинник класифікації релігійного туризму – самі релігійно-паломницькі центри.

Тобто за об’єктом туристичної діяльності можна виділити паломництво до культових споруд (монастирі,

храми), до святих місць (гір, джерел, каменів, дерев, де було видно лик Божої Матері чи когось зі святих),

і до об’єктів священної історії (місць народження Спасителя, Матері Божої, розп’яття Іісуса Христа та

інших місць, які нагадують основні події Священного Письма). У питаннях класифікації паломницьких

центрів щодо обслуговування туристів, на нашу думку, потрібно виділяти культові (релігійно-обрядові) й

культурно-сакральні центри [32]. Культовий центр – це місце, де відбуваються релігійні відправи та інші

культові заходи, що збирають велику кількість паломників (центри концентрації релігійних святинь:

храми, монастирі, чудотворні ікони, мощі святих угодників, видатні проповідники й духовні вчителі).

Культурно-сакральний центр, окрім об’єкта культу, уключає релігійні освітні заклади, адміністративні

релігійні установи, видавничі центри духовної літератури та виробництва церковної утварі тощо [24].

Релігійний туризм екскурсійно-пізнавальної спрямованості орієнтується переважно на відвідання

релігійних центрів, у яких туристи зможуть відвідати відомі сакральні об’єкти, культові споруди,

релігійні пам’ятники, музеї, виставки. Вони можуть брати участь у хресних ходах та інших видовищних

заходах на релігійну тематику. Цей вид туризму тісно взаємозв’язаний із науковим туризмом релігійної

спрямованості, коли зацікавлені науковці й пересічні туристи відвідують духовно-просвітницькі центри

відомих релігій, країни й регіони з багатими релігійними традиціями, сакрально-мистецькою спадщиною

та церковно-культовим мистецтвом (церковний піснеспів і музика; релігійні манускрипти й рукописи;

різні культові предмети; сакральна архітектура та скульптура, живопис й інші твори культурно-

релігійного значення).

Т. Божук називає 12 критеріїв функціонування релігійного туризму: наявність і тривалість вільного

часу, рівень духовного розвитку, фінансові можливості, напрям (спрямованість) туристичних потоків,

стан здоров’я, часові характеристики, територіальне охоплення, ступінь організованості, форма участі

(кількість учасників), демографічний і соціальний склад учасників подорожі, засіб пересування, тип

маршруту [3].

Щодо загальної класифікації релігійно-паломницьких турів, то тут можна застосовувати

різноманітні критерії й підходи для виокремлення таксономічних класифікаційних одиниць [18].

Уважаємо, що найтиповішими ознаками класифікації релігійно-паломницьких турів на основі

просторового підходу є мета релігійно-паломницького туру, його основні функції та призначення,

мотиваційні цілі та завдання, які переслідують паломники, їхні кількісні (чисельність і масовість) та

якісні (вікові й статеві особливості, соціальний, освітній, фаховий статус сімейний стан, расові, етнічні,

конфесійні ознаки тощо) характеристики, тривалість паломницького туру, показниками рухливості


42

паломників у ході його проведення, спосіб використання транспортних засобів та організації самих

паломницьких турів, територіальні ознаки й геопросторові відмінності тощо (табл. 1).

За конфесійними ознаками релігійно-паломницькі тури поділяють на християнські – православні,

католицькі, коптські, протестантські та ін.; мусульманські – шиїтські, сунітські й ін.; буддистські

(ламаїстські та ін.); індуїстські; іудейські, синтоїстські, язичницькі тощо.

Таблиця 1

Класифікація релігійно-паломницьких турів

Основна ознака Класифікаційний вид туру

1 2

За конфесіями Християнські: православні, католицькі, коптські, протестантські

та ін.; мусульманські: шиїтські, сунітські та ін; буддистські

(ламаїстські та ін.); індуїстські; іудейські, синтоїстські, язичницькі

тощо

За ступенем віри (рівнем

духовного розвитку)

Для релігійних фанатів; глибоко віруючих; віруючих;

співчуваючих; невіруючих; атеїстів тощо

За метою призначення Просвітницькі; виховні; повчальні; благодійницькі; меценатські;

спокути за гріхи; із метою оздоровлення й зцілення тощо

За головним мотивом

паломництва

Відвідування святинь: храмів, монастирів, мощей святих

угодників, чудотворних ікон; могил видатних церковних діячів),

цілющих джерел; місць життя й діяльності релігійних

подвижників; участь у богослужіннях; участь у звершеннях

таїнств (хрещення, сповідь, причастя, вінчання, маслосвяття

тощо); участь у релігійних обрядах і церемоніях (хресні ходи,

зібрання, публічні проповіді тощо); вивчення релігійної

спадщини; дослідження сакральної архітектури, скульптури,

живопису, церковно-ювелірної справи тощо

За основними функціями

(спеціалізацією турів)

Освітні; навчальні; культові; психологічні; оздоровчі;

реабілітаційні; пізнавальні тощо

За об’єктами відвідування

(основними ресурсами

паломництва)

Поїздки до церков, монастирів, чудотворних ікон, мощей святих

угодників; поїздки до відомих релігійних діячів та місць їхньої

діяльності; поїздки до релігійних навчальних закладів; до

природних релігійних об’єктів (цілющих джерел, печер, дерев та

ін.) тощо

За характером використання

релігійних ресурсів

Паломницькі; культурно-пізнавальні; загальноознайомчі тощо

За геопросторовою

(географічною) ознакою

Національні (українські): місцеві; внутрірайонні, регіональні

(загальнодержавні); зовнішні (іноземні) – європейські, азіатські,

африканські, північно- та південноамериканські, австралійські,

океанійські тощо

За масштабами Локальні, регіональні та світові (міжнародні)

За рівнем територіальної

організації

До релігійно-паломницьких пунктів – тури мікрорівня (локальні);

до релігійно-паломницьких центрів – тури мезорівня (регіональні;

внутрідержавні); до світових релігійно-паломницьких центрів –

тури макрорівня (макрорегіональні, світові)

За формою конфігурації

маршруту

Лінійні; радіальні; кільцеві; комбіновані

За способом організації Професійно організовані (планові); самодіяльні: неорганізовані;

стихійні; аматорські тощо

За тривалістю Тимчасові: короткотривалі (одноденні, 2–3-денні); середньої

тривалості; затяжні; постійні, для певних категорій вірян,

(наприклад дервішів в ісламі)

За кількістю учасників Індивідуальні; групові


43


1 2

За віковою ознакою Для дітей; молоді; дорослих; сімейного типу; змішані

За соціальними ознаками Для багатих (бізнес-обслуговування); середнього достатку;

малозабезпечених (економ-класу)

За фаховою орієнтацією Для ченців та священнослужителів; мирян (науковців, учнів,

студентів, ін. категорій); змішані тощо

За правовим статусом

Ті, які не потребують юридичного підтвердження (переважно

внутрідержавні, без оформлення відповідних документів, окрім

фінансових); ті, що потребують юридичного підтвердження й

оформлення відповідних документів або віз (здебільшого

міжнародні)

За способом використання

транспортних засобів

Пішохідні; гужові (жива сила в якості тяглової); автомобільні

(індивідуальні); автобусні; авіаційні (рейсові й чартерні);

залізничні, теплохідні (морські, річкові, круїзні) тощо

За ступенем рухливості Динамічні; гнучко-динамічні; відносно статичні (стаціонарні)

За сезонністю Цілорічні; сезонні: літні, зимові, осінні; весняні тощо

За ступенем обов’язковості Необов’язкові та обов’язкові (хадж – в ісламі до Мекки; омивання

у водах Гангу в індуїзмі тощо)

За наявними обмеженнями Без обмежень та з наявністю обмежень (аватон – заборона в’їзду

жінок на Св. Гору Афон; з обмеженістю доступу для іновірців та

жінок до окремих святинь в ісламі тощо

За ступенем регламентації Регламентовані (приурочені до релігійних свят, постів, подій

тощо з наявністю регламенту на відвідування святинь у різні

періоди року, наприклад у Великий піст та під час богослужінь, у

деяких випадках не допускаються іновірці під час богослужіння);

нерегламентовані

За функціональною спрямованістю виділяють освітні, навчальні, культові, психологічні, оздоровчо-

реабілітаційні, пізнавальні та інші паломницькі тури. За головним мотивом паломництва відвідування

святинь: храмів, монастирів, мощей святих угодників, чудотворних ікон; могил видатних церковних

діячів), цілющих джерел; місць життя й діяльності релігійних подвижників; участь у богослужіннях;

участь у звершеннях таїнств (хрещення, сповідь, причастя, вінчання, маслосвяття тощо); участь у

релігійних обрядах і церемоніях (хресні ходи, зібрання, публічні проповіді тощо); вивчення релігійної

спадщини; дослідження сакральної архітектури, скульптури, живопису, церковно-ювелірної справи

тощо.

За способом організації релігійно-паломницькі тури доцільно поділяти на професійно організовані

(планові); самодіяльні: неорганізовані; стихійні; аматорські тощо. За об’єктами відвідування (основними

ресурсами паломництва) – це поїздки до церков, монастирів, чудотворних ікон, мощей святих угодників;

поїздки до відомих релігійних діячів і місць їхньої діяльності; поїздки до релігійних навчальних закладів;

до природних релігійних об’єктів (цілющих джерел, печер, дерев та ін.) тощо. За ступенем регламентації

доцільно виділяти регламентовані паломницькі тури (або планові) – ті, які були раніше сплановані, і

програмні, а також самодіяльні, що виникають спонтанно, за власним бажанням паломників, та

організовуються стихійно, без чіткої програми пересування, як кажуть, із волі Божої. Окрім того,

регламентовані релігійні тури забезпечуються комплексом необхідних послуг згідно з попередньо

придбаною путівкою на певний термін. Індивідуальні – передбачають самостійну подорож паломника, не

пов’язану з будь-якими взаємними обов’язками з туристично-паломницькими закладами. Під останніми

розуміємо подорож не лише однієї особи, а й цілої сім’ї. За кількістю учасників розрізняють

індивідуальні та групові релігійно-паломницькі тури (приурочені до релігійних свят, постів, подій тощо з

наявністю регламенту на відвідування святинь у різні періоди року, наприклад у Великий піст, і під час

богослужінь, у деяких випадках іновірці не допускаються до богослужіння) та нерегламентовані.


44

За ознакою рухливості туристично-паломницькі подорожі бувають динамічними, із відвідуванням

багатьох релігійних об’єктів за період одного паломництва; гнучко-динамічними, із відвідуванням

багатьох сакральних центрів за порівняно короткий час і подоланням значних відстаней; відносно

статичними або стаціонарними (перебування в одному-двох релігійних об’єктах за період одного й того

самого паломництва). Це досить умовний поділ, оскільки релігійний туризм, по-перше, обов’язково

пов’язаний із переміщенням із місця проживання в місце паломництва, а по-друге, віряни-паломники

часто звершують свої мандри в пішому порядку. Що ж стосується стаціонарного паломництва, то

потрібно зауважити, що така релігійна подорож здійснюється заради тривалого перебування в певному

релігійному центрі, який приваблює конкретного паломника. Динамічне паломництво передбачає

постійне переміщення, зміну місця перебування вірян. Багато видів паломництва мають сезонний

характер унаслідок як природних, так і соціально-економічних та календарно-релігійних подій, які

приурочені до великих релігійних свят, постів, подій у релігійному житті краю тощо.

Окрім того, наявні сезонні знижки на авіаційний і морський транспорт, які запроваджуються в не

курортний період, із пізньої осені до ранньої весни, а також у періоди певних релігійних подій [17].

Наприклад, вартість на авіаційні білети на літаки в Ізраїль зменшується майже наполовину в період із

10 вересня по 20 жовтня, оскільки тоді відбувається масове паломництво хасидів до Умані на традиційні

єврейські святкування Нового року й інших хасидських обрядодійств [21]. У Греції масове паломництво

на Святу Гору Афон припадає також на осінні місяці (приблизно з першої половини вересня по другу

половину листопада), коли спадає спека та ще сприятливі погодні умови для мореплавства [16]. Уряд цієї

країни намагається максимально активізувати діяльність релігійно-паломницьких підрозділів саме в цей

час, коли закінчується пляжно-рекреаційний сезон, адже дохід від паломницького туризму в Греції

досить суттєвий [23]. Сезонність паломництва також пов’язана з періодом релігійних постів. Наприклад,

у мусульман хадж до Мекки прийнято звершувати в період Рамадану. Є також традиція в християн не

подорожувати в першу та останню неділю Великого посту, які є досить суворими з погляду духовних

звершень і передбачають необхідність дотримання обмежень у спілкуванні та їжі тощо. Проте наявні й

протилежні думки щодо доцільності проведення Страсного тижня й Пасхи на Святій Землі та участі в

церемонії сходження Благодатного Вогню на Гробі Господньому у Велику суботу. Багато паломницьких

турів приурочено до тих чи інших релігійних і храмових (монастирських) свят та подій. Наприклад,

святкування днів пам’яті преподобних отців Сергія Радонежського, Серафима Саровського, Іова й

Амфілохія Почаєвських, Преподобних Антонія та Феодосія й інших чудотворців Києво-Печерських та

інших святих, ювілеїв релігійних подій, днів святкування відомих чудотворних ікон Божої Матері й т. ін.

Залежно від особливостей організації поїздок релігійний туризм поділяють на організований та

неорганізований. При неорганізованому релігійному туризмі люди не користуються послугами

туристичних фірм, вони самі сплановують свою мандрівку. Такі поїздки мають свої переваги, тому що

туристи можуть змінити свій маршрут у будь-який час через певні зовнішні чи внутрішні фактори. Під

час огранізованих поїздок людина наперед знає свій маршрут, оплату та не може суттєво впливати на

зміни під час самої подорожі. За способом використання транспортних засобів релігійно-паломницькі

тури поділяють на пішохідні, гужові (жива сила в якості тяглової), автомобільні (індивідуальні),

автобусні, авіаційні (рейсові й чартерні), залізничні, теплохідні (морські, річкові, круїзні) тощо.

За характером використовуваних транспортних послуг релігійно-паломницький туризм поділяють

на піший, гужовий, автомобільний (індивідуальний), автобусний, авіаційний (рейсовий або чартерний),

залізничний, теплохідний (морський, річковий, озерний). У періоди сезонного (календарно-обрядового)

масового паломництва, що приурочені до великих релігійних свят або подій, туристичні компанії

бронюють роботу чартерних авіаційних рейсів, наприклад «Музінідіс Тревел» у Греції.

Залежно від кількості учасників мандрівки виділяють такі релігійно-паломницькі тури, як

індивідуальні (від однієї до пʼяти осіб) та групові (від шести осіб і більше) [11]. Деякі туристичні агенства

вважають, що релігійну подорож можна вважати груповою, коли їде дві або більше людини [7].

Індивідульні тури часто практикуються при власне паломницьких подорожах у конкретний релігійно-

паломницький центр, наприклад відомий монастир, де вона може в спокійній ситуації помолитися,

поспілкуватися з духовником тощо. Якщо врахувати тривалість релігійної подорожі, то поїздки можна

класифікувати на одноденні (тривають лише кілька днів) та багатоденні. Одноденні мандрівки теж

поділяються на нетривалі подорожі (менше 3 год), середньотривалі (4–11 год), добові (не більше 24 год)

або мандрівки з ночівлею [30]. Бувають ще середньострокові (3–14 діб), довгострокові – більше двох


45

тижнів і затяжні (понад місяць) релігійно-паломницькі тури. Проте наявні й більш тривалі духовні

мандри, наприклад тоді, коли паломник залишається в монастирі на послух терміном від кількох місяців

– до року.

Також можна поділити релігійно-паломницьких туристів залежно від віку: діти – до 14 років, які

зазвичай мандрують із батьками, молодь – 15–24 роки, паломники середнього (до 60 років) та похилого

(понад 60 років) віку [11]. За фаховою орієнтацією паломників можна згрупувати на ченців і

священнослужителів та мирян (науковці, учні, студенти й ін. категорії).

Залежно від територіально-державних особливостей релігійний туризм класифікують на внутрішній

(громадяни відвідують вітчизняні релігійні центри та священні місця), в’їзний (іноземці відвідують чужу

країну) і виїзний (громадяни з релігійними цілями до іншої держави). Внутрішній та виїзний туризм

прийнято вважати національним, а в’їзний і виїзний – міжнародним релігійним туризмом [11]. Згідно із

дослідженням міжнародної туристичної академії, закордонні фахівці виділяють у складі релігійного

туризму такі види: 1) подорожі в релігійні дестинації; 2) поїздки на релігійні події та зібрання;

3) подорожі з місіонерськими й / чи гуманітарними цілями; 4) поїздки релігійних однодумців [4].

За правовим статусом доцільно виділяти внутрідержавні й міжнародні релігійно-паломницькі тури,

які потребують додаткових не лише фінансово-економічних затрат, але й низки двохсторонніх і

багатосторонніх договорів, спеціальних дозволів на відвідування релігійних об’єктів, відкриття віз для

паломників та гарантування їм безпеки під час перебування на іноземній території. Наявні візові

обмеження щодо відвідування релігійних святинь на території Європи й інших регіонів світу. Наприклад,

деякі країни ЄС та інших регіонів світу, як-от Саудівська Аравія, надають обмежену кількість віз.

Військово-політичні кризи в Північній Африці, Сирії, напружена політична ситуація на Кавказі, у

країнах Колишньої Югославії та інших територіях стримують, або й зовсім обмежують розвиток

релігійно-паломницького туризму. Насамперед не через соціально-економічне становище цих територій,

а з безпекових питань. Особливо небезпечними в сучасних умовах суспільно-політичного розвитку є

тури на святу Гору Синай, Святу Землю, до святинь Сирії й Близького та Середнього Сходу в цілому,

уключаючи мусульманські святині в Іраку, де зараз тривають або часто відбуваються військові дії й у

цілому напружена військово-політична ситуація. Не оминуло це лихо й нашу державу, адже на її Сході

відбувається війна та обмежено доступ до деяких релігійних святинь у Луганській і Донецькій областях,

а також наявні складнощі з відвідуванням релігійних святинь в Автономній Республіці Крим, яку

окупувала Російська Федерація.

За геопросторовою ознакою релігійно-паломницький туризм розподіляють на локальний,

регіональний і світовий (міжнародний). Локальному релігійно-паломницькому туризму зазвичай

притаманні одноденні подорожі з відвідуванням сакрально-географічних пунктів та центрів місцевого

або національного значення, регіональному – короткотривалі й середньотривалі подорожі до релігійно-

паломницьких центрів мезорівня, а міжнародному – тривалі та довготривалі подорожі до світових

релігійно-паломницьких центрів макрорівня. За формою конфігурації релігійно-паломницьких

маршрутів виділяють лінійні (подорож здійснюється за лінійною схемою з початкової точки в кінцеву),

радіальні (відбуваються радіальні виїзди з однієї точки дислокації паломників з обов’язковим

поверненням до неї), кільцеві (маршрут подорожі відбувається у вигляді кілець, інколи із поверненням у

ту точку, із якої розпочинався паломницький рух), комбіновані (із поєднанням попередніх варіантів) [3].

За оцінками фахівців, найбільш популярними паломницькими регіонами у світі є:

– православні країни Східної та Південної Європи (Росія, Україна, Молдова, Румунія, Болгарія,

Греція, Сербія);

– зарубіжна Європа з домінуючим католицизмом і протестантизмом (уключаючи його численні

течії);

– Північна Америка з домінуючим становищем протестантизму;

– Латинська Америка з переважанням католицького християнства й традиційними народними

віруваннями корінного населення;

– Північна Африка з переважанням ісламу;

– Східна та частково Західна Африка з переважанням ісламу й наявністю центрів християнства та

традиційних народних вірувань;

– Західна Азія з домінуванням ісламу й ареалами християнства та іудаїзму;

– Південна Азія з поширенням індуїзму, буддизму, сикхізму, джайнізму, а також ісламу;


46

– Південно-Східна Азія з переважанням буддизму, ісламу та ареалами індуїзму;

– Східна Азія з пануванням буддизму, конфуціанства й синтоїзму;

– Середня Азія (Тибет), де домінують іслам і ламаїзм, релігія бон;

– Центральна Азія з переважанням буддизму й окремими анклавами ісламу [29]. Як свідчить

наукова практика, регіональний поділ відображає географію основних паломницьких потоків.

Кожен паломницький регіон відомий, насамперед, своїми центрами паломництва. Серед найбільш

відомих світових паломницьких центрів є міста Єрусалим, Віфлеєм, Барі, Рим, Москва, Лурд, Ченстохов,

Лхаса, Мекка, Медина, р. Йордан та Ганг, Свята Гора Афон тощо. Вони приваблюють міжнародні потоки

віруючих і нерідко поєднують релігійну спеціалізацію з функціями адміністративного, промислового,

культурного й туристичного центрів. Крім того, у цих регіонах існують об’єкти релігійного поклоніння

національного та місцевого значення. Святі місця світового й релігійного значення є чинником

формування міжнародних паломницьких потоків, а святині локального та місцевого значення створюють

переважно внутрішні паломницькі потоки [25]. Зараз у європейському паломницькому середовищі

проявляється підвищений інтерес до сакральних об’єктів Азії – Індії, Китаю, Японії країн Індокитаю.

Також європейські й американські науковці відвідують країни, де присутні залишки зниклих релігій:

Італію, Грецію, Месопотамію, Єгипет та країни Латинської Америки [5]. Що ж стосується України, то

такими потенційними релігійними центрами є Київ, Почаїв, Святогорськ, Чернігів, Корець, Володимир-

Волинський, Зимне, Кременець, Чоповичі, Мгар, Чигирин, Глинська Пустинь, Золотоноша, Лядово, Бар,

Браїлов, Зарваниця, Манявський скит, Грушево, Мукачево, Одеса, Банчени, Путивль, Глухів, Конотоп,

Харків, Сімферополь, Бахчисарай, Інкерман й ін. [15]. Наша держава має сакральні християнські святині

не лише регіонального, але й світового значення, що є чинником формування іноземних паломницьких

потоків в Україну переважно з Росії, Білорусі, Республік Балтії, Молдови, Грузії, Румунії, Болгарії та

Польщі. Серед зарубіжних переважають паломницькі тури в Росію (Сергіїв Посад, Москву, Дівеєво,

Печори Псковські, Новгород, Санкт-Петербург, Соловецькі острови, Валаам тощо). Традиційним

центром тяжіння для християн України є Свята Земля, що утворює постійний споживчий паломницький

ринок зі значними потенційними можливостями. Отже, у сакральному просторі християнського світу

Україна є перехрестям паломницьких шляхів, що потрібно використати для розвитку релігійного

туризму та формування власного туристично-паломницького ринку. За оцінками фахівців, 4 млн осіб

щороку відвідують Мекку (Саудівська Аравія), 4,5 млн – Лурд (Франція), 2,5 млн – Єрусалим (Ізраїль).

На думку експертів, у нашу країну, яка володіє великою кількістю унікальних сакральних пам’яток,

святих і чудодійних місць, щороку подорожують від 50 до 100 тис. паломників [5]. Причому частка

іноземних туристів становить менше половини, більшість із них не мають туристичних віз та

туристичного супроводу. Отже, згідно з офіційними даними, основними регіонами зарубіжного

паломництва для українських релігійних туристів є Росія, Білорусь, Молдова, Греція, Італія, Польща,

Туреччина, Єгипет, країни Балтії [29].

Паломницький (релігійний) туризм є складовою частиною сучасної індустрії туризму. Нині

паломники користуються послугами туристичної індустрії, створюються спеціальні туристичні фірми,

що організовують такі тури. Собори, мечеті, культові музеї й духовні центри – це туристичні об’єкти,

які мають значну популярність. Перспективи та актуальність релігійно-паломницького туризму

зростатимуть для України, адже вона має для цього значний потенціал унаслідок свого історико-

культурного розвитку й сакрально-мистецької спадщини, а також зручного географічного поло-

ження [13]. Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, релігійний туризм потрібно поділяти на

паломництво й релігійний туризм. Основними формами релігійно-паломницького туризму є паломницький туризм і релігійний туризм екскурсійно-пізнавального напряму. Релігійно-паломницький туризм має свою специфіку не лише в організаційних формах, але й видовому складі та функціональній спрямованості паломництва, а також у системі організації й проведення самих турів. Щодо загальної класифікації релігійно-паломницьких турів, то тут можна застосовувати різноманітні критерії та підходи для виділення таксономічних класифікаційних одиниць. Найтиповішими класифікаційними ознаками на основі комплексного функціонально-просторового підходу є виокремлення релігійно-паломницьких турів за метою, основними функціями призначення й головним мотивом паломництва; основними цілями та завданнями, які переслідують паломники; за різними ступенями віри й ставлення до релігії самих паломників, їхніми кількісно-якісними характеристиками; тривалістю паломницького туру;


47

показниками рухливості паломників у ході проведення туру; особливостями застосування транспортних засобів; за способом організації паломницького туру; за територіальними ознаками та просторовими відмінностями тощо.

За роки незалежності в Україні значно збільшилася кількість релігійних туристів, котрі здійснюють паломництво до святинь нашої держави, а також тих, які прямують за кордон із релігійно-пізнавальною метою, що потребує постійного наукового моніторингу та теоретичного осмислення основних властивостей релігійно-паломницького туризму й розв’язання практичних завдань щодо організації та проведення релігійно-паломницьких турів усіх класифікаційних видів і форм.

Література та джерела 1. Алятина А. Г. Особенности религиозного туризма / А. Г. Алятина // Интеллект. Инновации. Инвестиции. –

№ 5. – 2012. – С. 62–65. 2. Бабкин А. В. Специальные виды туризма / А. В. Бабкин. – Ростов н / Д. : Фенікс, 2008. – 252 с. 3. Божук Т. Релігійний туризм : термінологічний словник-довідник / Т. Божук. – Львів : Укр. Бестселер, 2010.

– 152 с. 4. Бондаренко Д. В. Аспекты правового регулирования паломничества и религиозного туризма на

современном этапе / Д. В. Бондаренко [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://naukaru.ru/ journal/article/view/12525.

5. Жаровська О. Паломницькі святині / О. Жаровська. – Львів : Свічадо, 2011. – 224 с. 6. Житенёв С. Ю. Религиозное паломничество в христианстве, буддизме и мусульманстве: социокультурные,

коммуникационные и цивилизационные аспекты / С. Ю. Житенёв. – М. : Индрик, 2012. – 217 c. 7. Зеленова Е. В. Модель организации православного паломничества / Е. В. Зеленова // Туризм: право и

экономика. – № 1. – 2013. – С. 7–10. 8. Кадацька Ю. А. Релігійний туризм в Україні / Ю. А. Кадацька [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://tourism-book.com/books/book-29/. 9. Кочеляева Н. А. Паломничество как социокультурный феномен / Н. А. Кочеляева // Культурология в

социальном измерении : сб. науч. ст. по итогам Всерос. науч.-практ. конф. (г. Кемерово, 16–17 февраля 2007 г.). – Кемерово : КИЦ, 2008. – С. 105.

10. Круглова И. В. Религиозный туризм или паломничество? / И. В. Круглова // Научный вестник МГИИТ. – № 4. – 2012. – С. 7–9.

11. Любіцева О. О. Паломництво та релігійний туризм / О. О. Любіцева, С. П. Романчук. – К. : Альтерпрес, 2011. – 416 с.

12. Мазин К. А. Паломничество и туризм: сравнение сквозь призму тысячелетий / К. А. Мазин // Современные проблемы сервиса и туризма. – № 4. – 2009. – С. 8–24.

13. Патийчук В. А. Приграничное положение территории как фактор активизации развития международного паломнического туризма (на примере Волынской области) / В. А. Патийчук // Приграничные регионы: проблемное поле географических исследований : материалы междунар. науч. конф. (Брест, 23–24 октября 2014 г.). – Брест : БГУ им. А. С. Пушкина, 2014. – С. 95–103.

14. Патийчук В. А. Современные проблемы развития паломнического туризма в Украине / В. А. Патийчук // Туризм и общественная география: вчера, сегодня, завтра : материалы междунар. науч.-практ. конф. (г. Гжель, Р. Ф., 15 ноября 2014 г.). – Гжель : ГГХПИ, 2014. – С. 75–87.

15. Патійчук В. О. Волинська область як потенційний регіон релігійно-паломницького туризму / В. О. Патійчук, Ю. С. Ломізова // Індустрія гостинності у країнах Європи : матеріали IV міжнар. наук.-практ. конф. 29–31 берез. 2012 р. – Сімферополь : Кримський ін-т бізнесу, 2012. – С. 88–92.

16. Патійчук В. О. Греція як світовий центр релігійного туризму / В. О. Патійчук, О. В. Швець // Актуальні проблеми країнознавчої науки : матеріали ІІІ міжнар. наук.-практ. Інтернет-конференції (м. Луцьк, 15–16 груд. 2015 р.) / за ред. В. Й. Лажніка. – Луцьк : Вежа-Друк, 2015. – С. 172–177.

17. Патійчук В. О. Ізраїль як світовий релігійно-паломницький центр / В. О. Патійчук, А. В. Адожина // Розвиток науки у XXI столітті (м. Харків, 13 черв. 2015 р.) : матеріали III Міжнар. заочної наук.-практ. конф. – Ч. 2. – Х. : Знання, 2015. – С. 61–65.

18. Патійчук В. О. Класифікація біженців у контексті сучасних міжнародних проблем / В. О. Патійчук // Історико-політичні проблеми сучасного світу : зб. наук. ст. – Чернівці : Чернівец. нац. ун-т, 2013. – Т. 25–26. – С. 213–218.

19. Патійчук В. О. Місто Луцьк як потенційний міжнародний релігійно-паломницький центр / В. О. Патійчук, А. Ю. Сергійчук // Актуальні проблеми міжнародних відносин та туристичного бізнесу : матеріали VІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. м. Харків, 17 квіт. 2015 р. – Х : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2015. – С. 173–176.

20. Патійчук В. О. Основні проблеми розвитку паломницького туризму в Україні / В. О. Патійчук, А. Ю. Сергійчук // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Туризм і гостинність в

http://naukaru.ru/


48

Україні: стан, проблеми, тенденції, перспективи розвитку», м. Черкаси, 16–17 жовт. 2014 р. 2014 р. – Черкаси : Вид. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького. – 2014. – С. 25–33.

21. Патійчук В. О. Особливості сучасного розвитку християнського паломницького туризму в Ізраїлі / В. О. Патійчук, А. В. Адожина // Актуальні проблеми країнознавчої науки : матеріали І Міжнар. наук.-практ. Інтернет-конф. (м. Луцьк, 9−10 жовт. 2014 р.) / за ред. В. Й. Лажніка. – Луцьк : Вежа-Друк, 2014. – С. 20–25.

22. Патійчук В. О. Сучасні етнорелігійні конфлікти та, їх класифікація / В. О. Патійчук // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Міжнародні відносини. – 2001. – № 1. – С. 153–157.

23. Патійчук В. О. Сучасні риси розвитку релігійно-паломницького туризму в Греції / В. О. Патійчук // Актуальні проблеми країнознавчої науки : матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. Інтернет-конф. (м. Луцьк, 14−15 трав. 2015 р.) / за ред. В. Й. Лажніка. – Луцьк : Вежа-Друк, 2015. – С. 151–156.

24. Патійчук В. О. Територіально-релігійна система як основна форма існування релігій у просторі й часі / В. О. Патійчук // Україна та глобальні процеси; географічний вимір ; зб. наук. пр. : в 3-х т. – Київ ; Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – Т. 1. – С. 143–145.

25. Патійчук В. О. Україна в системі міжнародного релігійно-паломницького туризму / В. О. Патійчук // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. − 2002. − № 1. − С. 223−227.

26. Печерица Е. В. Паломнический туризм: сущностные аспекты / Е. В. Печерица, Е. Е. Шарафанова // Современные проблемы науки и образования [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.science–education.ru/ru/article/view?id=16486.

27. Прокопенко Т. Экономико-географический и исторический аспекты развития религиозного туризма / Т. Прокопенко [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.lib.ua–ru.net/cont/30171.html.

28. Релігійний туризм стає популярнішим у світі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.religion.in.ua/news/foreign_news/11415-religijnij.

29. Сапєлкіна З. П. Релігія і культура. Релігійний туризм : навч. посіб. / З. П. Сапєлкіна. – К. : Вид-во Акад. праці і соц. відносин Федер. проф. спілок України, 2012. – 220 с.

30. Силантьева М. В. Духовный смысл православного паломничества в эпоху глобализации / М. В. Силантьева // Паломничество и религиозный туризм: многообразие интерпретаций : сб. науч. ст. – Владимир : ВлГУ, 2012. – С. 150–173.

31. Шикеринець В. В. Розвиток релігійного туризму на Прикарпатті [Електронний ресурс] / В. В. Шикеринець // Карпатський край : наук. студії з історії, культури, туризму / Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника. – Івано-Франківськ, 2013. – № 1. – С. 138–143.

32. Христов Т. Т. Религиозный туризм : учеб. пособие / Т. Т. Христов. – 4-е изд., испр. – М. : Академия, 2008. – 288 с.

33. Чикурова Т. Ю. Паломничество как тенденция развития внутреннего туризма / Т. Ю. Чикурова [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://elibrary.ru/item.asp?id-13019688.

34. Якунин В. Н. Развитие религиозного туризма как составляющей части историко-культурного наследия на современном этапе / В. Н. Якунин [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://edu.tltsu.ru/sites/sites_con-tent/site1238/html/media90388/61Yakunin.

Патийчук Виктор. Специфика классификации религиозно-паломнических туров. Обобщается суть понятий «религиозно-паломнический туризм» и «паломничество» и определяется соотношение между этими научными категориями. Рассмотрены методические особенности проведения классификации религиозно-паломнических туров и указана специфика таксономии основных видов и форм религиозного паломничества. Раскрыты основные функции религиозно-паломнического туризма. Проанализированы различные научные подходы к классификации религиозно-паломнических туров. Предложены авторская схема и принципы классификации религиозного паломничества.

Ключевые слова: религиозно-паломнический туризм, паломник, классификация, функции паломничества, религиозно-паломнический тур.

Patiychuk Victor. The Specificity of Classification of Religious Pilgrimage Tours. The essence of the concepts of «religious and pilgrimage tourism» and «pilgrimage» is overviewed and the relationship between these research categories is defined. There are methodical features of classification of religious pilgrimage tours in the article and the specificity of taxonomy of main types and forms of religious pilgrimage is given. The basic functions of religious and pilgrimage tourism are revealed. The variety of scientific approaches to classification of religious pilgrimage tours is analyzed. The author offered his own scheme and principles of religious pilgrimage classification.

Key words: religious and pilgrimage tourism, pilgrim, classification, functions of pilgrimage, religious pilgrimage tour.


http://www.religion.in.ua/news/foreign_news/11415-religijnij

http://edu.tltsu.ru/sites/sites_con-tent/site1238/html/media90388/61Yakunin

http://edu.tltsu.ru/sites/sites_con-tent/site1238/html/media90388/61Yakunin


49

УДК 911:502.5(477.52/.82)

Тарас Безсмертнюк,1

Михайло Мельнійчук

Пам’ятки природи як складова частина природно-антропогенних рекреаційно-туристських ресурсів Північно-Західного регіону України

Досліджено пам’ятки природи Північно-Західного регіону України як вагомі складники природно-антропогенних та рекреаційно-туристських ресурсів регіону. Проаналізовано розподіл пам’яток природи досліджуваної території за основними їх видами: комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні, геологічні тощо. Виявлено територіальні відмінності в розподілі пам’яток природи місцевого й загальнодержавного значення Північно-Західного регіону України. Виділено п’ять груп районів за рівнем забезпеченості пам’ятками природи. Окреслено перспективи туристсько-рекреаційного використання пам’яток природи досліджуваної території в розвитку пізнавального, зеленого та екологічного напрямів розвитку туризму.

Ключові слова: пам’ятка природи, природно-антропогенні рекреаційно-туристські ресурси, рекреація, пізнавальна рекреація, Північно-Західний регіон України.

Постановка наукової проблеми та її значення. Північно-Західний регіон України, уключаючи територію Волинської й Рівненської областей, володіє багатим природно-ресурсним потенціалом, що разом з яскравими регіональними особливостями створюють усі передумови для розвитку вітчизняного та міжнародного туризму. Водночас посиленої уваги потребують такі питання, як комплексні дослідження рекреаційно-туристських ресурсів (РТР) регіону, у тому числі природно-антропогенних, їх оцінка й засади раціонального використання. Водночас для розвитку туризму та рекреації в регіоні важливе місце належить територіальній системі пам’яток природи.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Теоретичні аспекти ресурсно-рекреаційної проблематики обґрунтовано в працях вітчизняних і зарубіжних учених О. О. Бейдика, М. П. Крачила, О. О. Любіцевої,

В. І. Мацоли, М. С. Мироненка, В. С. Преображенського, В. П. Руденка, І. Т. Твердохлєбова [1; 67] та інших. Питання залучення природоохоронних територій і об’єктів у сферу рекреації та туризму знаходимо в розвідках таких науковців, як О. О. Бейдик, В. І. Гетьман, О. Ю. Дмитрук, С. В. Дмитрук,

О. В. Міщенко, Я. Б. Олійник, В. М. Петлін, В. В. Худоба, Л. П. Царик, П. Л. Царик [13; 11]. Мета й завдання статті. Мета роботи – аналіз наявних у регіоні пам’яток природи як складової

частини природно-антропогенних рекреаційно-туристських ресурсів досліджуваної території. Для досягнення цілей мети поставлено такі завдання:

визначити рекреаційне значення категорії природно-заповідного фонду пам’ятка природи;

дослідити пам’ятки природи регіону як складник природно-антропогенних РТР, виявити особливості їх розподілу по території Північно-Західного регіону;

окреслити перспективи туристсько-рекреаційного використання пам’яток природи регіону. Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Туристсько-

рекреаційний потенціал Північно-Західного регіону України демонструє широкий діапазон можливостей для організації різних видів рекреаційної діяльності. Як зазначає О. О. Бейдик, природно-антропогенні

рекреаційно-туристичні ресурси це геосистеми, до складу яких входять як природні, так і антропогенні об’єкти, що використовуються в туристсько-рекреаційному господарстві. До складу природно-антропогенних РТР входять національні природні парки, біосферні та природні заповідники, заказники, пам’ятки природи, регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, ботанічні сади, лісо-, гідро-, зоологічні, дендро-, лукопарки, печерні міста. Методика дослідження природно-антропогенних рекреаційно-туристських ресурсів полягає в застосуванні низки програм для обробки відповідної статистичної інформації щодо забезпеченості одиниць адміністративно-територіального поділу України об’єктами природно-заповідного фонду [1].

Пам’ятками природи оголошено окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, пізнавальне й культурне значення, із метою їх збереження в природному стані. На території пам’яток природи заборонено будь-яку діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни їх первісного стану [10]. Пам’ятки природи є природоохоронними, культурно-освітніми установами загальнодержавного чи місцевого значення, поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. У межах пам’яток природи рекреаційна діяльність може реалізовуватися за умови забезпечення охорони та збереження їх

© Безсмертнюк Т., Мельнійчук М., 2015


50

природного різноманіття відповідно до охоронних зобов’язань власників або користувачів земельних ділянок, водних й інших природних об’єктів, оголошених пам’ятками природи. Об’єкти цієї категорії природно-заповідного фонду включаються для відвідування при обов’язковому благоустрої прилеглої території – оглядові майданчики, під’їзні шляхи та пішохідні підходи [2; 9]. З огляду на вищевикладене, можемо констатувати, що пам’ятки природи мають пізнавальне рекреаційне значення.

Таблиця 1 Розподіл пам’яток природи Північно-Західного регіону України за типами*

Тип пам’ятки природи Волинська область Рівненська область Усього

кількість площа, га Кількість площа, га Кількість площа, га

Комплексні 1 30,00 14 205,5 15 235,5

Ботанічні 97 295,91 35 464,02 132 759,93

Зоологічні 7 45,00 1 13 8 58

Гідрологічні 18 206,54 15 129,3 33 335,84

Геологічні - - 2 2,8 2 2,8

Усього 123 585,41 67 814,62 190 1400,03 *Примітка. Сформовано та розраховано на основі [45].

На території Північно-Західного регіону станом на 01.01.2014 р. нараховувалося 190 пам’яток

природи загальною площею 1400,03 га. Їх розподіл за типами представлено в табл. 1. Як видно з наведених даних, найбільшою кількістю зі значною перевагою представлено ботанічні (132) пам’ятки природи, тоді як найменш поширеними в межах регіону є геологічні (2) пам’ятки природи.

Аналіз забезпеченості пам’ятками природи районів досліджуваного регіону має деякі особливості: зокрема, найбільша кількість пам’яток природи розміщена на території Ківерцівського (23) та Любомльського (15) районів Волинської області. В одному районі регіону пам’ятки природи відсутні – Іваничівському Волинської області. У чотирьох районах регіону кількість пам’яток природи є

найменшою по одній (у Демидівському, Корецькому, Костопільському Рівненської області та Турійському – Волинської) (табл. 2).

Таблиця 2 Кількісна оцінка забезпеченості районів Північно-Західного регіону України пам’ятками природи*

Волинська область Рівненська область

район усього

із них загально-

державного значення

райони усього

із них загально-

державного значення

Володимир-Волинський

5 - Березнівський 12 -

Горохівський 3 - Володимирецький 2 -

Іваничівський - - Гощанський 8 -

Камінь-Каширський 10 1 Демидівський 1 -

Ківерцівський 23 1 Дубенський 2 1

Ковельський 11 - Дубровицький 6 1

Локачинський 7 - Зарічненський 2 -

Луцький 7 - Здолбунівський 6 -

Любешівський 6 - Корецький 1 -

Любомльський 15 - Костопільський 1 -

Маневицький 13 - Млинівський 2 1

Ратнівський 5 1 Острозький 3 2

Рожищенський 5 - Радивилівський 6 -

Старовижівський 8 - Рівненський 5 -

Турійський 1 - Рокитнівський 3 2

Шацький 4 - Сарненський 7 1 *За даними Державного управління екології та природних ресурсів у Волинській області та Департаменту

екології та природних ресурсів Рівненської облдержадміністрації.


51

Із метою узагальнення та оцінки просторового розміщення нами проведено групування районів Північно-Західного регіону за рівнем забезпеченості пам’ятками природи й виділено пʼять груп районів. До першої належить район, у якому пам’ятки природи відсутні (Іваничівський); до другої – райони, загальна кількість пам’яток природи у яких незначна (до 10 включно), усі – місцевого значення. Це Володимир-Волинський, Горохівський, Локачинський, Луцький, Любешівський, Рожищенський, Старовижівський, Турійський, Шацький, Володимирецький, Гощанський, Демидівський, Зарічненський, Здолбунівський, Корецький, Костопільський, Радивилівський, Рівненський райони. До третьої групи належать райони із середньою кількістю пам’яток природи (від 11 до 20), усі – місцевого значення. Це – Ковельський, Любомльський, Маневицький, Березнівський райони. До четвертої групи входять райони з незначною кількістю пам’яток природи, серед яких 1–2 – загальнодержавного значення. Це – Камінь-Каширський, Ратнівський, Дубенський, Дубровицький, Млинівський, Острозький, Рокитнівський, Сарненський райони. До п’ятої групи належить район із високою кількістю пам’яток природи (понад 20), серед яких одна – загальнодержавного значення (Ківерцівський).

Прикладом унікальності й рекреаційної цінності розміщених у межах регіону пам’яток природи може служити гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення «Оконські джерела», що в південній частині села Оконськ Маневицького району Волинської області. Майже в центрі озерця Окнище – два потужні джерела карстових вод. Вода виходить з-під землі зі значним тиском, утворюючи на поверхні озера два куполоподібні фонтани, із яких постійно витікають грудочки крейди. На півночі Рівненської області на території ботанічної пам’ятки природи «Юзефінська дача» в Рокитнівському районі збережено дуб-патріарх – Юзефінський (дуб князя Ігоря) – найстаріший в Україні, вік якого перевищує 1350 років. Цей дуб занесено до Книги рекордів України, він зайняв друге місце у Всеукраїнському конкурсі найстаріших дерев України.

Згідно із Законом України «Про Загальнодержавну програму розвитку заповідної справи на період до 2020 року» [8] із метою сприяння розвитку рекреаційної й оздоровчої діяльності в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду передбачено оптимізацію їх рекреаційного використання. Саме пам’ятки природи найчастіше є атракціями, які зможуть приваблювати свідомих екотуристів на терени природоохоронних територій. При цьому найбільш перспективним напрямом є використання пам’яток природи регіону в пізнавальному, зеленому, екологічному туризмі. Пам’ятки природи можна вважати осередками для розвитку пізнавальної рекреації. Проте значна їх кількість перебуває в незадовільному стані й потребує облаштування для туристичних відвідувань, проведення робіт із благоустрою.

Пам’ятки природи регіону в майбутньому можна безпосередньо пристосовувати для розвитку комерційного екотуризму. Пам’ятки природи, що виступають місцем зосередження унікальних, у т. ч. ендемічних, реліктових представників флори й фауни, атрактивних ландшафтів, можуть у перспективі виконувати важливу рекреаційну роль.

Перспективним напрямом ефективного рекреаційного використання пам’яток природи регіону вважаємо їх залучення до складу вже відомих і нових туристських маршрутів та еколого-освітніх стежин, які виступають основними засобами виконання рекреаційної діяльності в межах природоохоронних територій. Важливим кроком для розвитку рекреаційної привабливості пам’яток природи регіону є проведення на їх основі екскурсій, організація тематичних екомаршрутів, екоосвітніх заходів. Також пам’ятки природи можна використовувати як об’єкти показу на маршрутах екскурсійних програм туристичних фірм.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, можна стверджувати, що на території Північно-Західного регіону розміщено значну кількість пам’яток природи, які виступають складовою частиною природно-антропогенних рекреаційно-туристських ресурсів. Наявні в регіоні пам’ятки природи за функціональними особливостями володіють значно меншим рекреаційним потенціалом, порівняно з національними природними, регіональними ландшафтними парками та парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва, однак можуть виступати як самостійними, так і додатковими атрактивними туристськими об’єктами. Природно-антропогенні рекреаційно-туристські ресурси регіону потребують подальшого вивчення й конструктивно-географічних досліджень із метою їх раціонального використання, адже розвиток туризму та рекреації в межах природоохоронних територій має високе соціально-економічне значення.


1. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія,

районування / О. О. Бейдик. – К. : Вид. центр КНУ ім. Т. Г. Шевченка, 2001. – 395 с.


52

2. Гетьман В. І. Екотуризм на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду / В. І. Гетьман // Екотуризм і сталий розвиток у Карпатах : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Рахів, 10–12 жовт. 2007 р.) / ред.

кол. : Гамор Ф. Д. (відп. ред.) та ін. – Рахів, 2007. – С. 5463. 3. Дмитрук О. Ю. Екотуризм : навч. посіб. / О. Ю. Дмитрук, С. В., Дмитрук. – К. : Альтерпрес, 2009. – 358 с. 4. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Рівненській області у 2013 році [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.ecorivne.gov.ua/tmp/dopovid_2013.pdf 5. Екологічний паспорт Волинської області за даними на 2013 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.menr.gov.ua/protection/protection1/volynska 6. Любіцева О. О. Туристичні ресурси України : навч. посіб. / О. О. Любіцева, Є. В. Панкова, В. І. Стафійчук.

– К. : Альтерпрес, 2007. – 369 с. 7. Мацола В. І. Рекреаційно-туристичний комплекс України / В. І. Мацола. – Львів : Ін-т регіональних

дослідж. НАН України, 1997. – 259 с. 8. Про Загальнодержавну програму розвитку заповідної справи на період до 2020 року : Закон України

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.wildnet.ru/images/stories/bibl//Prog_PZF_v15.doc 9. Про затвердження Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-

заповідного фонду України : Наказ, Положення [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0679-09

10. Про природно-заповідний фонд України: за станом на 09.05.2015 / Верховна Рада України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2456-12

11. Царик Л. П. Природозаповідання і рекреація / Л. П. Царик // Наукові записки ТДПУ. – Серія : Географія.

Тернопіль : Вид. від. ТДПУ, 2001. № 2. С. 103108. Безсмертнюк Тарас, Мельнийчук Михаил. Памятники природы как составляющая естественно-

антропогенных рекреационно-туристских ресурсов Северо-Западного региона Украины. Исследованы памятники природы Северо-Западного региона Украины как весомые составляющие природно-антропогенных и рекреационно-туристских ресурсов региона. Проанализировано распределение памятников природы исследуемой территории по основным их видам: комплексные, ботанические, зоологические, гидрологические, геологические и др. Выявлены территориальные различия в распределении памятников природы местного и общегосударственного значений Северо-Западного региона Украины. Выделено пять групп районов по уровню обеспеченности памятниками природы. Определены перспективы туристско-рекреационного использования памятников природы исследуемой территории в развитии познавательного, зеленого и экологического направлений развития туризма.

Ключевые слова: памятник природы, природно-антропогенные рекреационно-туристские ресурсы, рекреация, познавательная рекреация, Северо-Западный регион Украины.

Bezsmertnyuk Taras, Melniychuk Michael. Natural Monuments as Part of Natural and Man-Made

Recreational and Tourist Resources of the North-Western Ukraine. Natural monuments of Northwest region of Ukraine as important components of natural and anthropogenic and recreational and tourist resources of the region are analyzed. The distribution of natural sites of the studied area by main type: integrated, botanical, zoological, hydrological, geological and so on is studied. Regional differences in the distribution of natural monuments of local and national importance of the North-Western region of Ukraine are discovered. Areas of five groups in terms of availability of natural monuments are analyzed. Prospects of tourism and recreational use of natural sites in the studied area for cognitive, green and ecological tourism development are investigated.

Key words: natural monument, natural and man-made recreational and tourist resources, recreation, cognitive recreation, the North-West region of Ukraine.


24.12.2015 р.

УДК 911.3.

Марина Руднєва1

Виноградарство, виноробство та винний туризм в Індії

Досліджено особливості розвитку виноградарства та виноробства в Індії. Окреслено географічну структуру та

виявлено специфіку регіонів і субрегіонів країни у функціонуванні виноградарства та виноробства. Проаналізовано

© Руднєва М., 2015

http://www.menr.gov.ua/protection/protection1/volynska

http://www.wildnet.ru/images/stories/bibl/Prog_PZF_v15.doc

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0679-09


53

динаміку виробництва винограду й виноробної продукції, порівняно з іншими галузями АПК країни. Розкрито

основні закономірності та відмінності в територіальному розвитку виноробної галузі Індії. Розглянуто перспективи

розвитку винного туризму в країні. Виділено основні проблеми та вивчено перспективи винного туризму

досліджуваного регіону.

Ключові слова: виноградарство, виноробство, винний туризм, Індія, виноробні регіони.

Постановка наукової проблеми та її значення. У сучасному глобалізованому світі європейські

стандарти та цінності дедалі інтенсивніше поширюються в країнах, що розвиваються. Ми можемо

спостерігати ці процеси на прикладі Індії, а саме в галузях виноградарства та виноробства. В останні

десятиріччя, після приєднання країни до Міжнародної організації виноградарства й вина –

OIV (International Organization of Vine and Wine) та бурхливого розвитку міжнародного туризму, дедалі

більшої популярності набуває вирощування винограду, виробництва вина, інтенсифікується експорт

індійської продукції виноробства та імпорт аналогічної продукції європейських держав.

До сьогодні дослідження цього питання залишаються не систематичними й мають переважно

оглядовий чи рекламний характер. Більшість науковців розглядають окремі економічні, маркетингові,

сільськогосподарські аспекти індійського виноробства. Більшість публікацій належать індійським

ученим і сомельє: Р. Прабуддха, С. Човдхурі та Р. Саманту.

Мета статті – висвітлення сучасного стану індійського виноградарства та виноробства, а також

винного туризму. Для її досягнення поставлено такі завдання: розглянути історію виноградарства та

виноробства Індії; виявити стимуляційні та стримувальні умови та фактори розвитку галузі;

проаналізувати сучасний стан вирощування винограду, виробництва вина, експорту й імпорту

виноробної продукції; виявити сучасну територіальну структуру галузі та розглянути провідні

підприємства; розкрити проблеми й перспективи сучасного індійського виноробства.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Питаннями розвитку винного туризму займається багато

науковців, наприклад таких, як С. Іванов, Д. Басюк, К. Бадещенкова, В. Матвєєв, Т. Божук, В. Прокопчук,

О. Стельмах, О. Агеєнко, К. Коваленко, О. Михайлюк, О. Петрусенко та ін., які досліджують

різноманітні аспекти розвитку винного туризму в Україні й за її межами. Наявні наукові публікації

Д. Баглей, О. Мотузенко, В. Патійчук та інших учених, які стосуються розвитку винного туризму у

Франції, Італії та Іспанії й інших країнах Європи, проте ґрунтовних праць щодо розвитку винного

туризму в Індії практично не існує, що й зумовило вибір тематики цієї наукової статті.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження.

Виноградарство та виноробство в Індії – відносно новий напрям як у виробництві, так і в культурі

споживання напоїв. Згадки про вино на території сучасної Індії можна датувати третім тисячоліттям до н. е.,

тобто приблизним часом появи епосу «Махабхарата». Термін «вино» вживається тут всього двічі [5]. У

«Бхагавадгіті» (частина шостої книги «Махабхарати», дата написання варіюється від ІІІ тис. до н. е. до І–

ІІ ст. н. е.) вино згадується тричі, у негативному контексті, як погана звичка, що суперечить принципам

Вед [3]. У «Рамаяні» (IV ст. до н. е. – ІІ. н. е.) слово «вино» трапляється вже вісім разів (на 24 000 віршів) [6].

Для порівняння: у Біблії власне слово «вино» згадується 204 рази та ще 237 разів – інші слова, що

пов’язані з вирощуванням винограду, виробництвом і вживанням вина (виноградник, винороб,

виноградна лоза, виночерпій та ін.) [2].

Порівнюючи з європейськими й близькосхідними цивілізаційними осередками, зокрема Давньою

Грецією та Римом, де виноробство й споживання вина було невід’ємною частиною повсякденного життя,

можна констатувати, що для Індії ця культура не є традиційною. Значного поширення виноградарство

набуває в період імперії Великих моголів (XIV–XVI ст.), проте кінцевим продуктом найчастіше виступав

саме виноград, а не напої з нього [11].

У середині ХІХ ст. уряд Британської Індії став приділяти чималу увагу розвитку виноградарства та

виноробства. На відміну від інших колоніальних імперій, зокрема Франції, Німеччини, Іспанії чи

Португалії, Великобританія не мала територій, придатних для вирощування винограду в промислових

масштабах ні в метрополії, ні в більшості колоніальних володінь. Природні умови Індії, незважаючи на

значну територію країни, не можна назвати оптимальними в жодному зі штатів. Проте перспективними

визнано Південь і Захід країни. У цих районах закладено перші виноградники.

На сьогодні основні масиви з вирощування технічних сортів винограду в Північній півкулі

зосереджено між 30–50° північної широти. Індія займає територію на північ від екватора й простягнулася

від 6°44´ пн. ш. до 35°30´ пн. ш. Тобто Північ країни лежить у класичних «винних широтах» Північної


54

півкулі. Проте саме тут гірські хребти Гімалаїв обумовлюють значні висоти та низькі температури.

Придатними для виноградарства можна вважати передгір’я Гімалаїв, зокрема на території штату Джамму

й Кашмір. Традиційно зони промислового вирощування винограду обмежені нижніми межами

середньодобових температур: +15 °С – у період цвітіння (початок червня), +20 ° С – у період росту ягід

(червень–липень), +14 °С – для дозрівання врожаю (серпень–вересень). Необхідна умова для

сприятливого вегетаційного періоду – тривалість до 180 безморозних днів [7]. Уся рівнинна територія

країни – безморозна зона. Середньодобові температури січня становлять від +15°С на півночі до +27 °С

на півдні, червня – відповідно, +28–30 °С [1]. Простежено суттєве перевищення температурних норм.

Така сама ситуація типова й для країн Південної Америки, що не заважає успішному розвитку

виноградарства та виноробства (рис. 1). Суми активних температур за вегетаційний період для дуже

ранніх сортів повинні становити 2100–2300°С, ранніх – 2400–2500° С, середніх – 2600–2800°С і пізніх –

2900–3300°С [7]. Уся територія Індії розміщена в межах ізотерми 8000 °С [1].

Рис. 1. Агрокліматичні умови Індії

Виноград уважається засухостійкою рослиною. Для вирощування столового винограду та технічних

сортів достатньої якості потрібна річна кількість опадів 300–600 мм. Оптимальний коефіцієнт

зволоження для промислового виноградарства 0,55–1,0 [7]. Саме коефіцієнт зволоження 1,0 – типовий

майже для всієї території країни [1]. Проте для Індії цей кліматичний показник не є вагомим. У країні

виражений жаркий і вологий мусонний сезон (травень-жовтень), коли випадає до 80 % річної норми

опадів. Із березня ж по травень наступає дуже жаркий і посушливий сезон. Такі диспропорції в розподілі

вологи майже унеможливлюють виноградарство без застосування комплексу зрошувально-

осушувальних заходів. На деяких виноградниках у сухий сезон проводять до 30–50 поливів. У період

мусонів відводять воду через мережу спеціальних канав та накривають виноградні кущі. Столовий

виноград вирощують по всій території країни, проте технічні сорти – лише в деяких районах, переважно

на висотах 200–800 м.

Саме на території Індії можливе отримання врожаю винограду від двох до пʼяти разів на рік і

рекордна врожайність – до 850 ц/га [11]. У середньому у світі такі сорти, як Каберне, мають середню

врожайність 90–100 ц/га, Рислінг і Шардоне – 100–120 ц/га. Місцеві вірменські сорти винограду можуть

давати максимальну врожайність – 140 ц/га, тобто майже в шість разів менше, ніж індійські врожаї.

Звичайно, така продуктивність і фактично безперервний вегетаційний період скорочують життя

винограднику до 10–15 років. Європейські виноградники, для порівняння, у середньому живуть 50–

80 років. Оскільки для плодоношення обов’язково потрібен період спокою, індійські виноградарі

винайшли спосіб «примусового спокою». У кінці вересня – на початку жовтня на кущах обривають усе

листя й прикопують лозу. У кінці листопада лозу відкопують та обрізають [9]. Найстрашніший шкідник

виноградників усього світу – філоксера – на сьогодні в Індії не зафіксований. Проте саме вона знищила


55

більшість виноградних насаджень, закладених британцями в 1890 р. Унаслідок спеки й високої вологості

наявна низка інших захворювань, зокрема грибкових. Антракноз найчастіше вражає кущі в червні–липні

та жовтні–листопаді, мілдью та оідіум – із червня по вересень. Для боротьби з цими хворобами,

виноградники часто обприскують, особливо в період дощів.

Небезпечними шкідниками для винограду є хрущі, виноградний тріпе, павутинний кліщ і

виноградна цикада. Для боротьби з ними використовують переважно натуральні засоби на основі

червоного перцю чилі [11].

Індійські сорти винограду, завезені з інших країн, – це переважно безкісточковий сорт Томсон зі

США. Спеціально виведених місцевих сортів дуже мало, що негативно відображається на якості врожаю.

Серед великого різноманіття столових сортів, винних і винно-столових лише декілька мають промислове

й комерційне значення. Серед них – Анабе-Шахі (93 % площі), Бангалуру Блу, вищезгаданий Томпсон

безкісточковий, Гулабі, Перлет [9; 11]. Усі сорти уражаються грибковими хворобами, погано

транспортуються та зберігаються. Вноситься велика кількість мінеральних добрив. Органічних – до

40 т/га, мінеральних – 1–1,5 т/га [10]. Технічні сорти займають дуже незначні площі. Передусім, це

пов’язано з відсутністю традиції споживання спиртних напоїв, зокрема вина. Також тривалий час у

більшості штатів Індії існувала повна заборона на продаж алкогольних напоїв. У 1947 р., зі здобуттям

незалежності, в Індії прийнято нову Конституцію. Згідно з її 47 статтею, повністю заборонено

споживання будь-якого алкоголю в країні. Більшість правих лідерів руху за незалежність, у тому числі й

Махатма Ганді, зовсім не вживали спиртного. Це рішення підтримало багато релігійних течій. Станом на

2015 р. алкоголь повністю заборонено лише в штатах Гуджарат і Біхар, на Сході країни (рис. 2).

Рис. 2. Території Індії, де офіційно заборонено продаж алкоголю

Ще однією складністю є відсутність правил поєднання індійської кухні з винами. Зокрема, немає послідовності подачі страв, велика кількість спецій та ін. Найчастіше з індійськими стравами подають дуже солодкі вина. Проте європейські експерти й сомельє провели низку експериментів і вважають цілком підходящим сортом вина для поєднання з прянощами та спеціями – австрійський «Грюнер Вельтлинер», французький «Віоньє», а також деякі австралійські сорти [11]. Найбільш поєднувані з карі – італійський сорт «Барбера» й французький та новозеландський Піно Нуар. До пряних м’ясних страв, що поширені на півночі, у мусульманській Індії, найкраще підходять австралійські «Каберне» та «Шираз» [4, 63].

У зв’язку з викладеним розвиток виноробства відбувався дуже повільно. Крім того, необхідність довгострокових інвестицій також стримувала розвиток галузі. На сьогодні більшість винограду спрямовано на переробку на ізюм і консерви.

Виноробство Індії – це насамперед приватний сектор, невеликі сімейні підприємства. Проте експерти вважають, що потенціал росту дуже великий, що привертає увагу інвесторів і зарубіжних компаній. Індійський ринок вина є малоспоживчим і розповсюджується переважно місцевими компаніями. Індійський споживач також «складний», оскільки наявні вікові (до 25 років) та релігійні обмеження на продаж і вживання алкоголю. Низький середній дохід та відсутність історичних традицій споживання напою істотно обмежують ріст ринку. Утім, ураховуючи, що населення Індії – 1,252 млрд


56

осіб, то навіть невеликий відсоток людей, котрі прагнуть зближення із західними традиціями й можуть собі це дозволити, – у середньому становить 24 млн.

Середнє споживання вина в країні за рік – 3 л на людину Аналогічний показник для Франції – 7,6 л [8]. Площа виноградників у країні – понад 12 тис. га. Валовий збір винограду – 2370 тис. ц. Щороку кількість урожаю стабільно зростає як у натуральних, так і в грошових показниках (рис. 3). Значний спад виробництва винограду у 2010 пояснюється несприятливими погодними умовами (дуже затяжний мусон) та зниженням цін на продукцію.

Рис. 3. Динаміка виробництва продукції виноградарства в 1991–2013 рр. у грошових показниках

Якщо порівнювати вирощування винограду з іншими фруктами, зокрема результати реалізації

врожаю в грошових показниках, то виноградарство демонструє стабільне зростання тренду, за винятком

уже згаданого спаду у 2010 р. (рис. 4).

Рис. 4. Динаміка виробництва винограду та інших фруктів, 1991–2013 рр. у грошових показниках


57

Виробництво інших фруктів, окрім кокосів, також має позитивну динаміку в країні. Як уже

зазначалося, індійський виноград, на відміну, наприклад, від бананів чи ананасів, майже не

транспортабельний на великі відстані. Тому про вихід продукції виноградарства на міжнародні

ринки говорити не доводиться. Технічні сорти переробляються на місцях, переважно в штаті

Махараштра [12].

Експорт виноробної продукції також демонструє загальну тенденцію до зростання, як у

натуральних, так і в грошових показниках (рис. 5). Хоча ці дані залишаються досить нестабільними,

що пов’язано передусім з кон’юнктурою світового винного ринку, складнощами з сертифікацією

якості та низкою інших причин, імпорт вина зростає більш стрімко, особливо в грошових показниках

(рис. 6). Це, насамперед, зумовлено зростанням споживання як серед місцевого населення, так і

серед туристів. На сьогодні в країні немає законодавчих актів, що регулюють виноробство. Проте

при Міністерстві харчової промисловості, сформовано «Індійську раду обробки винограду» (IGPB).

Основні цілі ради – підвищення якості продукції, контроль виробництва та маркетингової політики.

Рис. 5. Динаміка експорту виноробної продукції Індії в 1988–2014 рр. у натуральних та грошових

показниках

Відповідно до природних особливостей територій можна виокремити дві зони виноградарства –

Північну й Південну. Перша охоплює штати Пенджаб, Делі, Хар’яна, частково – штати Уттар-

Прадеш, Хімчал-Прадеш, Раджастан, Джамму й Кашмір і є зоною виноградарства, що розвивається.

Клімат – від субтропічного до помірного. Опадів випадає 400–600 мм на рік (липень–жовтень).

Виноградна лоза перебуває в природному спокої з грудня по лютий. Збір урожаю – у червні. Друга –

основна промислова зона виноградарства. Охоплює штати Андхра-Прадеш, Карнатака, Тамилнад і

Махараштра (рис. 7). Вегетативний період – цілий рік. Збір урожаю – із лютого по квітень. Тут

зосереджено понад 80 % виноградників Індії. Для цієї зони характерні тропічний клімат, суха й

жарка погода – 300–500 мм опадів на рік (у липні–вересні).


58

Рис. 6. Динаміка імпорту виноробної продукції у 1988–2014 рр. у натуральних і грошових показниках

У штаті Махараштра (Південна зона) сконцентровано близько 76 % усіх виноградників. Проте лише

5,2 % вирощеного винограду переробляється на вино. Утім, це втричі перевищує середньоіндійський

показник – 1,2 % [11]. Виходячи з природних особливостей території й технологічних відмінностей, на

території сучасної Індії можна виокремити чотири субрегіони: Нашик, Пуна, Санглі та Бараматі. Нашик

– найбільший в Індії район вирощування винограду із центрами у власне Нашику, Ніпаді, Діндорі й

Пімпалгаоні. Індійська рада переробки винограду розміщена в Пуні. Основні центри цього субрегіону –

Роті, Аклуйі та Солапур. Найпопулярніші сорти винограду – Каберне Совіньйон, Шенон Блан, Совіньйон

Блан та Шираз. Проте на вибір сорту часто впливають субрегіональні особливості. Наприклад, Шираз і

Каберне Совіньйон, уважаються найкращими сортами для виноробства в Пуні й Нашику. Загалом у

Махараштрі нараховується 69 виноробних підприємств. Найбільші та найпопулярніші з них – «Шандон

Індія», «Виноробня Плато Декан», «Винне подвір’я Фрателлі», «Чотири Сезони», «Девять Схилів»,

«Равеліо», «Ренесанс», «Сула», «Йорк», «Вальконне» та «Зампа». На сьогодні в країні сформувалася

трійка лідерів виноробства: «Шато Індаж» (Chateau Indage); Виноробня «Гровер» (Grover Vineyards); і

«Сула» (Sula Vineyards).

«Шато Індаж» уважається першим виноробним господарством, яке почало виробляти якісні вина. У

1980 рр. Французький дім шампанських вин Piper-Heidsieck провів технічну експертизу, підбір ділянок

для виноградників, сортів винограду й виноробних технологій. На той час випускалися лише два види

ігристих вин «Omar Khayyam» («Омар Хайям») і «Marquise de Pompadour» («Маркіза де Помпадур»). На

сьогодні, випускається ще кілька ігристих вин (купаж «Каберне Совіньйон» із місцевими сортами) та два

– із білих тихі.

На сьогодні 40 % продукції Шато Індаж експортується. Господарство має власного дистриб’ютора у

Великобританії, придбало кілька виноробних господарств в Австралії. Частиною ж акцій самого Шато

Індаж володіє відомий французький Дім шампанських вин «Вдова Кліко» («Veuve Clicquot»).

Виноробне підприємство «Грувер» – спільне індійсько-франзуцське підприємство. Засновники –

місцевий підприємець Канвал Говер (Kanwal Gover) та французький винороб Джордж Вессел (George

Vasselle). Також до створення «Бангалорського Бордо» долучився відомий критик і сомельє Мішель

Роллан. На сьогодні тут виробляють вина французького стилю, переважно червоні, використовуючи

французькі сорти винограду [9].


59

Рис. 7. Територіальна структура виноградарства та виноробства Індії

«Сула» (Sula Vineyards) – лідер індійського виноробства. «Сула» – це не просто виноробня в

тосканському стилі неподалік від Мумбаї. Власник підприємства й координатор масштабного проекту –

Раджив Самант (Rajeev Samant) – планує закладення нових виноградників, розширення виробництва та

розвиток винного туризму. Виноробня «Сула» пропонує не лише екскурсії, а й дегустації в першому в

Індії дегустаційному залі [10]. Крім вина виноградного, в Індії виробляють так звані «винні напої». У

штаті Хімчал-Прадеш відомий міцний напій «Ангурі» – дистилят збриженого сусла з низькоякісного

столового винограду. Популярними є винні напої «Дракшасава», «Асава» та «Аріста» – суміш вин

низької якості зі спеціями й трав’яними екстрактами. Також для створення алкогольних напоїв

використовують тропічні фрукти, зокрема манго.

Проблемами виноградарства займається низка науково-дослідних центрів, зокрема такі, як

Індійський науково-дослідний інститут садівництва (м. Бенгалуру, штат Карнатака); Індійський науково-

дослідний інститут сільського господарства (м. Нью-Делі); Харьянський сільськогосподарський

університет (м. Хісар, штат Харьяна); Пенджабський сільськогосподарський університет (м. Лудхіана,

штат Пенджаб); Тамілнадський сільськогосподарський університет (місто Коямпуттур, штат Тамилнад);

Асоціація розвитку наук Махараштри (м. Пуна, штат Махараштра). Основні напрями дослідження цих

установ – покращення сортів винограду та їх росту, якості продукції, боротьба з хворобами й

шкідниками [9; 11]. У галузі виноробства та етнології дослідження проводить Центральний науково-

дослідний інститут харчових технологій (м. Майсур, штат Карнатака).

Отже, очевидно, що територіально більшість наукових і дослідних установ збігаються з центрами

Південної зони виноградарства. У подальшому це може стати фундаментом формування виноробного

кластера південної Індії.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Виноградарство, виноробство та винний

туризм – відносно нові, проте перспективні галузі діяльності для Індії. Незважаючи на низку

стримувальних факторів, зокрема агрокліматичних і соціально-культурних, виноробство та експорт

продукції виноробства щорічно зростають. Індійський уряд докладає істотних зусиль для покращення

якості місцевих напоїв, підтримки відомих брендів і появи нових підприємств. Крім того, індійський

ринок дуже перспективний для реалізації аналогічної продукції європейських країн, у тому числі й

України. У сучасній, тим більше не англомовній літературі, це питання, особливо його географічні

аспекти, залишається майже не розкритим та потребує подальшого вивчення.


60


1. Агроклиматическая карта мира масштаба 1: 100 000 000 [Электронный ресурс] // Портал Академік. – Режим

доступа : http://geography_atlas . academic. ru/ 1360/Агроклиматическая_карта_ мира.

2. Біблія – Львів : Укр. біблійне т-во, 2009. – 1152 с.

3. Бхактиведанта С. Бхагават-Гита как она есть / Свами Бхактиведанта. – М. : Бхактиведанта Бук Траст, 2012.

– 976 с.

4. Кларк О. Винный атлас / О. Кларк. – М. : Изд-во BBPG, 2005. – 336 с.

5. Махабхарата. Поэтическое переложение Л. Северцева. – М. : Междунар. центр Рерихов, 2000. – 336 с.

6. Махариши В. Рамаяна. Балаканда. Айодхьяканда / Валмики Махариши. – М. : Ладомир, 2006. – 896 с.

7. Энциклопедия виноградарства : [в 3-х т.] / под. ред. А. И. Тимуш. – Кишинев : Гл. ред. Молд. сов.

энциклопедии, 1986. – Т. 2 : Карантин – Пыльник. – 504 с.

8. FAOSTAT [On-line database]. – Mode of access : http://faostat.fao.org/

9. Prabuddha R. Popularizing Grape Cultivation and Wine. Production in India – Challenges and Opportunities

[Elektronik resourse] / R. Prabuddha, S. Chowdhury // International Journal of Social Sciences. – 2015. – Mode of

access : http://www.indianjournals.com/ijor.aspx?target=ijor:ijsw&volume=4&issue=1&article=002.

10. Sula Vineyards official website [Elektronik resourse] – Mode of access : http://sulawines.com/Home/.

11. The wine society of India – discover the world of wine [Elektronik resourse]. – 2014. – Mode of access :

http://wsi.indiatimes.com/The-Wine-Diaries/Magandeep-Singh/The-Sommelier/articleshow/4493237.cms.

12. UN Commodity Trade Statistics Database (UN Comtrade) [Elektronik resourse]. – Mode of access :

http://www.comtrade.un.org.United Nations Commodity Trade Statistics/Database.

Руднева Марина. Виноградарство, виноделие и винный туризм в Индии. Исследованы особенности

развития виноградарства и виноделия Индии. Определена географическая структура и выявлена специфика

регионов и субрегионов страны в функционировании виноградарства и виноделия. Проанализирована динамика

производства винограда и винодельческой продукции по сравнению с другими отраслями АПК страны. Раскрыты

основные закономерности и отличия в территориальном развитии винодельческой отрасли Индии. Рассмотрены

перспективы развития винного туризма в стране. Выделены основные проблемы и изучены перспективы винного

туризма исследуемого региона.

Ключевые слова: виноградарство, виноделие, винный туризм, Индия, винодельческий регион.

Rudneva Marina. Viticulture, Winemaking and Wine Tourism in India. The features of viticulture and

winemaking of India are studied. Geographical structure and the specific regions and sub-regions of the country in the

functioning of viticulture and winemaking are analyzed. The dynamics of production of grapes and wine production in

comparison with other sectors of AIC of country are investigated. The basic patterns and differences in the territorial

development of the wine industry in India are studied. The prospects of development of wine tourism in the country are

analyzed. The main problems and prospects of wine tourism of studied region are investiged.

Key words: viticulture, winemaking, wine tourism, India, wine regions.


25.12.2015 р.

УДК 911.3:502.4 (477.82)

Андрій Шульгач,1

Михайло Мельнійчук,

Сергій Шульгач

Просторово-функціональна диференціація перспективного Національного

природного парку «Лісова пісня»

Просторово-функціональну диференціацію геосистеми перспективного національного природного парку

«Лісова пісня» здійснено на основі ландшафтно-екологічного аналізу та оцінки її гуманістичного ресурсного

потенціалу. Визначено розміри, положення, межі й завдання зон регульованої та стаціонарної рекреації, заповідної й

© Шульгач А., Мельнійчук М., Шульгач С., 2015


61

господарської зон. Визначено гранично допустиму рекреаційну місткість зони регульованої рекреації ПНПП

«Лісова пісня», перспективи розвитку зон і збереження природної й гуманістичної спадщини.

Ключові слова: заповідна зона, ландшафт, урочище, перспективний національний природний парк, зона

регульованої рекреації, господарська зона.

Постановка наукової проблеми та її значення. Посилення антропогенного впливу загрожує

ландшафтам національної природної й культурної спадщини середнього межиріччя Турії та Стоходу

Поворського ландшафтного району Волинського Полісся. Відсутність системного моніторингу,

невідповідність статусів відомих природоохоронних об’єктів лише загострюють актуальність

проблеми охорони цінної геосистеми. Її розвʼязання можливе за допомогою організації тут

Національного природного парку (НПП) «Лісова пісня». Диференційований режим НПП, що

забезпечує єдність природоохоронної, рекреаційної й господарської функцій, дасть змогу

реалізувати високий сукупний потенціал окремих елементів досліджуваної геосистеми. Такий режим

передбачає виділення функціональних зон у процесі просторово-функціональної диференціації

перспективного НПП.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Питаннями функціонування природних заповідних

територій займається багато науковців як в Україні, так і за її межами. На особливу увагу

заслуговують наукові дослідження щодо розвитку заповідних територій у нашій державі й

віднесення до категорії заповідного статусу нових територіальних одиниць, наприклад у Поліському

регіоні країни. Серед науковців, які займаються цими питаннями, потрібно вказати на праці

О. Cелєзньової, Ж. Бучко, В. Гетьман, П. Плюти, Е. Прядко, Г. Каркуцієва, В. Моцоли, О. Дмитрук,

В. Брусак, С. Дутчак й інших дослідників. Що ж стосується Волинських заповідних територій, то

багато праць висвітлюють питання заповідних озерних комплексів (Я. Мольчак, Л. Ільїн та ін.),

збереження лісового фонду Волинської області (О. Міщенко, С. Бондарчук, В. Волянський, В. Голян,

Л. Черчик й ін.), проте чіткої картини щодо доречності функціонування нових заповідних територій

у науковому плані поки що не сформовано, що зумовило потребу написання цієї наукової статті.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження.

Просторово-функціональна диференціація геосистеми, що розглядається як перспективний

Національний природний парк (ПНПП) «Лісова пісня» здійснено з урахуванням природних

особливостей ландшафтів і господарського використання земель. Виокремлення чотирьох

функціональних зон проводили на основі ландшафтно-екологічного аналізу та визначення

гуманістичного ресурсного потенціалу території. Особливу увагу приділено ролі природних і

природно-антропогенних комплексів у збереженні ландшафтного та біологічного різноманіття,

історико-культурної й природної спадщини, стійкості екосистем до рекреаційного навантаження.

Ландшафтна карта стала основою просторово-функціональної диференціації. Виділені на ній 102

індивідуальні контури урочищ 27 видів [7] є найдрібнішою оперативною територіальною одиницею

у функціональному зонуванні, оскільки об’єктивно відбивають ландшафтне біорізноманіття.

Ураховано також лісовпорядні виділи, їх созологічну, бонітетну цінність.

Заповідна зона ПНПП «Лісова пісня», призначена для охорони та відновлення найбільш цінних

природних комплексів із режимом, властивим для природних заповідників [8], виділялася першою.

На цій стадії застосовано такі науково-методичні підходи: флористичний, фітоценотичний,

картоаналітичний, ландшафтний, землевпорядкувальний. У процесі ландшафтно-екологічного

аналізу оцінювали різноманіття ландшафтів ПНПП, їх розміщення й поділ на типові, рідкісні та

унікальні, наслідки антропогенної трансформації для виділення найзбереженіших ділянок і їх

ранжування в созологічному плані. У ПНПП «Лісова пісня» типовими є ландшафти водно-

льодовикових вододільних рівнин, підстелених крейдовими відкладами. Ландшафти терасованих і

заплавних рівнин на алювіальних відкладах та ландшафти водно-льодовикових рівнин на моренних

відкладах із близьким заляганням крейди достатньо поширені, а рідкісні – ландшафти еолових горбів

і дюн. У межах ПНПП кожен із виділених індивідуальних ландшафтних контурів, окрім спільних

рис для свого виду урочищ, має лише йому притаманні особливості. Тому під час функціонального

зонування враховували флористичні, лісогосподарські, геолого-геоморфологічні та інші особливості

цих контурів, їх созологічну цінність. Остання визначає заповідну зону, що створюється з метою


62

довгострокового зберігання екосистем у режимі якнайменшого втручання в природні процеси. До

заповідної зони ПНПП «Лісова пісня» увійшли Рамсарські водно-болотні угіддя, репрезентативні

типові, рідкісні й унікальні ландшафтні комплекси, локалітети раритетних видів рослин та екотопи

рідкісних тварин, відомі об’єкти ПЗФ. Серед них – ландшафтний заказник державного значення

«Нечимне»; ландшафтні заказники місцевого значення «Прирічний», «Скулинський», «Стохід»;

ботанічний заказник «Лісова дача»; гідрологічний заказник «Соминський»; ботанічні пам’ятки

природи – «Волога судіброва», «Соснина-1» та «Соснова дача». Їх загальна площа – 2516,6 га, або

8,9 % території ПНПП. Крім них, до заповідної зони віднесено пристигаючі й стиглі природні лісові

насадження, які за ценотичною структурою відповідають корінним типам лісу, ділянки з оселищами

раритетної флори та фауни, «зеленокнижними» асоціаціями. Для цілісності контуру зони до неї

включено ділянки середньовікових насаджень природного походження й найбільш цінні з погляду

біорізноманіття ділянки – урочища Заволоки та Казенний ліс; еолові комплекси із сосняками

лишайниковими й ксерофітно-злаковими; квадрати 138, 139 Поворського лісництва; озеро Мале з

прилеглими заплавними луками; водно-болотні угіддя та вільшаники біля озера Сліпе 1-ше й ін.

Загальна площа пропонованих до особливої охорони ділянок – 3978 га, а разом з уже відомими

об’єктами ПЗФ – 6494,6 га, що становитиме 22,95 % від загальної площі ПНПП «Лісова пісня».

Основні масиви заповідної зони ПНПП розміщені біля західної та східної його меж. Таке зовнішнє

(периметральне) розміщення й кластерна структура заповідної зони характерні й для Шацького

національного природного парку, заповідна зона якого займає 18,5 % території [5, 238].

У виділеній зоні регульованої рекреації чимало ландшафтів, чиї природні та антропогенні

властивості здатні збуджувати пізнавальний чи науковий інтерес, володіють естетичною,

меморіальною, етноісторичною цінністю, тобто мають значний гуманістичний ресурсний потенціал.

У розміщенні складників гуманістичного ресурсного потенціалу ПНПП «Лісова пісня» історико-

культурний каркас формують меморіальні елементи, пов’язані з перебуванням Лесі Українки

(урочище Нечимне, с. Скулин, Музей «Лісової пісні»), архітектурні пам’ятки (Дмитріївська церква в

с. Гішин – найстаріша пам’ятка дерев’яної архітектури Волині, храмові споруди ХІХ cт. у селах

Кричевичі, Черемошне, Скулин), белігеративні й сакральні елементи (у т. ч. монумент борцям за

волю України під Скулином, де в 1942 р. формувалися перші на Волині сотні УПА; залишки

фортифікаційних укріплень часів Першої світової війни на Стоході; братська могила воїнів-

визволителів Ковеля 1944 р.). У цій зоні створюють екологічні стежки, маршрути пізнавального

туризму та постійних екскурсій. Зона регульованої рекреації має запобігати негативному впливу

природних чи антропогенних факторів на екосистеми заповідної зони. До зони регульованої

рекреації ПНПП зараховано середньовікові, пристигаючі ліси, які за складом відповідають або

близькі до корінних типів лісу, а також естетично, пізнавально й науково цінні чи рекреаційно

привабливі ділянки лісових культур. У цю зону також увійшли три декоративні галявини та п’ять

созологічно цінних ділянок із ландшафтним різноманіттям, легкодоступних для рекреантів.

Найбільша ширина зони пропонується в південній і центрально-західній частині ПНПП, де є чимало

об’єктів, цікавих із погляду туризму та еколого-просвітницької діяльності. Зокрема, це заказник

«Нечимне», частину якого площею дев’ять га потрібно вилучити із заповідної зони для проведення

робіт з відновлення озера Нечимного [3, 57], організації екологічних стежок, літературно-мистецьких

свят, умов для обслуговування екскурсантів, котрі відвідуватимуть Меморіальний музей «Лісової

пісні».

Осередками формування зони стануть і лісові рекреаційні майданчики та пункти, естетично

привабливі узбережжя й акваторії озер, соснові ліси на грядоподібних підвищеннях біля сіл Заячівка,

Скулин, Черемошне. На карті функціонального зонування ПНПП «Лісова пісня» зона регульованої

рекреації має вигляд смуги шириною від 1до 4 км, що розділяє заповідну та господарську зони

(рис. 1). Ця буферна зона уможливлює певну рекреаційну діяльність і виконує функцію ізоляції

заповідного ядра. Загальна площа зони – 10 879 га, або 38,4 % території ПНПП.

Цього цілком достатньо для виконання її функцій навіть при зростанні потоку відвідувачів

майбутнього парку. У зоні регульованої рекреації ПНПП «Лісова пісня» переважають нестійкі

світлохвойні соснові) та малостійкі (мішані дубово-соснові) ліси, де показники гранично

допустимого рекреаційного навантаження становлять, відповідно, 3 і 4 люд./га, біля озер та боліт у

дрібнолистяних лісах і лісолуках показник зростає до 6–8 люд./га.


63

Рис. 1. Зонування території перспективного Національного природного парку «Лісова пісня»

Ураховуючи площі цих ділянок, гранично допустима рекреаційна місткість зони регульованої

рекреації ПНПП «Лісова пісня» становить 51 830 осіб, що в кілька разів більше її сучасного відвідування в будь-який період року. Нині рекреація тут має обмежений, переважно утилітарний характер. Зона стаціонарної рекреації межує із зонами регульованої рекреації та господарською. У її межах розміщене або запроектоване розміщення об’єктів рекреаційної інфраструктури. Нині площа зони стаціонарної рекреації є найменшою – 24,2 га, або 0,01 % площі ПНПП. Її елементами є агросадиби в селах Скулин і Черемошне, база відпочинку «Володар» в урочищі Забілля, куточок рибалки на березі озера Межиліського. Можливості для розширення цієї зони (до 6,45 % ПНПП) пов’язані з рекреаційними ресурсами озер Кричевицького й Поворського, розвитком сільського туризму, цілющими властивостями соснових лісів, спортивною риболовлею.

Господарська зона створюється для забезпечення господарських потреб НПП у будівництві та ремонті рекреаційних споруд, невиснажливого традиційного лісо- й сільськогосподарського природокористування [4, 56]. Ця зона оточує зони стаціонарної та регульованої рекреації, а її розміри можуть зменшуватися на користь цих зон. До господарської зони в межах ПНПП віднесено ділянки з порівняно невисокою созологічною оцінкою (зруби, молодняки, насадження переважно невідповідні корінному типу лісу). У цю зону увійшли сільськогосподарські угіддя, ділянки населених пунктів (села Черемошне та Скулин), частина лісів, відповідно до ст. 21 Закону про ПЗФ [8]. Господарська зона займе 9123,6 га, або 32,2 % території ПНПП (у т. ч. сільськогосподарські угіддя – 14 %). Із розвитком природоохоронної й рекреаційної діяльності, скороченням мілітарного впливу, сільсько- та водногосподарської діяльності вона зменшуватиметься, насамперед, за рахунок полігону «Поворськ» і меліорованих земель Кричевицької осушувальної системи, де нині використовується лише 75 % площ. Тенденція скорочення площ господарської зони й збільшення заповідної зумовлюється завданнями оптимізації ландшафтів, збереження біорізноманіття, які покладені на НПП. Серед ділянок господарської зони різко переважають ті, що використовуються в лісовому господарстві (65 %), шо полегшує подальший розвиток зони регульованої рекреації й заповідної зони. Оскільки територія ПНПП «Лісова пісня» розміщена в екологічно стабільному регіоні зі слабо- та середньопорушеними природними територіями з рівнинно-лісовими й частково водно-болотними ландшафтами з низьким рівнем розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктур і природно-техногенної небезпеки, то, згідно із Законом України «Про Генеральну схему планування території України», розмір заповідної зони може перевищувати третину від усієї площі НПП [4]. Функціональне зонування ПНПП «Лісова пісня»


64

потрібно віднести до поліцентричного типу, де заповідна зона складається з розрізнених ділянок, оточених зонами регульованої рекреації. У перспективі вимальовуються два суцільні масиви заповідної зони – західний (його основа – заказники «Скулинський», «Прирічний») і східний (основа – заказник «Стохід»). У подальшому доцільне їх сполучення через центрально-північну частину ПНПП, де вододіл Турії й Стоходу невиразний, з озерами, болотами, каналами, добрими можливостями для міграцій тварин і рослин.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Важливий крок проектування НПП, необхідний для організації наукової, еколого-освітньої, культурно-виховної, рекреаційної діяльності, збалансованого природокористування, – це функціональне зонування. Функціонально-просторова диференціація ПНПП «Лісова пісня» здійснена на основі поєднання загальних положень і вимог до зонування зі специфікою та тривалістю рекреаційного використання, особливостями гуманістичного ресурсного потенціалу, природоохоронною значущістю об’єктів природи, їх репрезентативністю. Функціональне зонування ПНПП «Лісова пісня» враховує контури індивідуальних урочищ ландшафтної карти, належить до поліцентричного типу й визначає такий розподіл функціональних зон: заповідна зона – 22,95 % площі; зона регульованої рекреації – 38,4 %, зона стаціонарної рекреації – 6,45 %, господарська зона – 32,2 %.


1. Брусак В. П. Географічні дослідження природно-заповідних територій: методологія і структура / В. П. Брусак // Вісник Львівського університету. – Серія географічна. – 2006. – Вип. 33. – С. 31–42.

2. Дутчак С. О. Ландшафт як основа досліджень придатності та збереження території для розвитку туризму та рекреації / С. Дутчак // Природа Західного Полісся та прилеглих територій : тези наук.-практ. конф. 22–24 верес. 2005 р. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005. – С. 188–193.

3. Мельнійчук М. М. Моніторинг ландшафтно-лімнологічних систем заказника «Нечимне» / М. М. Мельнійчук, С. М. Шульгач, А. С. Шульгач // Науковий вісник ВДУ імені Лесі Українки. – 2006. – № 2 – С. 48–57.

4. Методичні рекомендації щодо складу та змісту Проекту організації території національного природного парку, охорони відтворення та раціонального використання його природних комплексів та обʼєктів / під. ред. О. М. Cелєзньова. – К. : ДП «Центр екологічного моніторингу України» ; КНУ ім. Тараса Шевченка, 2005 – 88 с.

5. Озеро Світязь: сучасний природно-господарський стан та проблеми / С. П. Бондарчук, В. О. Волянський, В. А. Голян [та ін.] ; за ред. Я. О. Мольчака. – Луцьк : РРВ ЛДТУ, 2008. – 336 с.

6. Репшанс Э. А. Определение состояния и экологической емкости рекреационных лесов / Э. Репшанс, Е. Палишкис. – Каунас : ЛитНИИЛХ,1981. – С. 148.

7. Шульгач А. С. Ландшафтне різноманіття перспектимвного національного природного парку «Лісова пісня» / А. С. Шульгач // Фізична географія та геоморфологія. – 2015. – Вип. 4 (80), ч. І. – С. 71–76.

8. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2456-12

Шульгач Андрей, Мельнийчук Михаил, Шульгач Сергей. Пространственно-функциональная дифференциация перспективного Национального природного парка «Лесная песня». Пространственно-функциональная дифференциация геосистемы перспективного Национального природного парка «Лесная песня» осуществляется на основе ландшафтно-экологического анализа и оценки ее гуманистического ресурсого потенциала. Определены размеры, положение, границы и задания зон регулируемой и стационарной рекреации, заповедной и хозяйственной зон. Определены допустимая рекреационная емкость зоны регулируемой рекреации ПНПП «Лесная песня», перспективы развития зон и охраны природного и гуманистического наследия.

Ключевые слова: заповедная зона, ландшафт, урочище, перспективный национальный природный парк, зона регулируемой рекреации, хозяйственная зона.

Shulhach Andrij, Melniychuk Michael, Shulhach Sergij. Spatial-functional Differentiation of Perspective

«Lisova pisnia» National Park. Spatial-functional differentiation of perspective «Lisova pisnia» National Park geosystem is based on the landscape-environmental analysis and on the estimation of humanistic and resource potential of the geosystem. Size, location, boundaries and tasks of regulated and statical recreation zones, reserve and economical zones were defined. A permissible recreational capacity of the «Lisova pisnia» National Park regulated recreation zone, development prospects of the zones and natural and humanistic heritage conservation was identified.

Key words: reserve zone, the landscape, the tract, perspective National Park, regulated recreation zone, economical zone.



65

УДК 911.3:33 8.48

Роман Мазурець1

Чинники функціонування й розвитку туризму в сучасних умовах

Досліджено основні чинники функціонування й розвитку туризму. Визначено туристичні ресурси як основний складник розвитку туристичної сфери та наведено головні підходи до їх класифікації. Виокремлено дві великі групи чинників розвитку туризму – природні та антропогенні. До природних туристичних ресурсів віднесено природні й природно-антропогенні геосистеми, природні об’єкти, явища та процеси, які слугують або можуть слугувати для організації відпочинку, туризму, лікування й оздоровлення людей. До антропогенних туристичних ресурсів уключено пам’ятки культури (історії, архітектури, археології, мистецтва, місця, пов’язані з життям і діяльністю видатних людей тощо), різні подієві ресурси (фестивалі, концерти тощо), функціонування музеїв і культурно-розважальних закладів.

Ключові слова: туризм, туристична галузь, туристичні ресурси.

Постановка наукової проблеми та її значення. Природні та економічні умови територій, наявність

різноманітних ресурсів, визначають їхню господарську спеціалізацію, структуру й інтенсивність розвитку різних галузей господарства. Кожна така галузь може інтенсивно розвиватися лише за умови високої ефективності її функціонування, яка досягається, у тому числі, і визначенням випливу різних чинників на її розвиток. Тому сучасні реалії ставлять перед науковцями завдання ґрунтовного дослідження цих процесів, що повинно починатися з визначення таких чинників. Туризм – найдинамічніша галузь економіки. Він є одним з основних джерел залучення іноземної валюти, стимулює розвиток інших галузей економіки, сприяє захисту довкілля та історико-культурної спадщини країн. Тому вивчення чинників функціонування цієї галузі дасть змогу ефективніше розвивати туристичну сферу і, як наслідок, може сприяти зростанню економіки окремих країн у цілому.

Аналіз досліджень цієї проблеми. У працях українських науковців туризм як вид економічної діяльності досліджено досить ґрунтовно, але вивчення умов його функціонування потребує подальших комплексних досліджень. Українські вчені приділяли обмаль уваги у своїх наукових публікаціях чинникам функціонування туризму саме прикордонних територій. У працях переважно розглянуто рекреаційні або туристичні ресурси як основний чинник розвитку туризму. Цю проблематику розкривають наукові публікації О. О. Бейдика [1], М. Гудими [2], О. О. Любіцевої [3; 4], В. І. Новикової [7], Н. В. Фоменко [10]. Комплексно туризм досліджено в працях М. П. Мальської [5], П. О. Масляка [6], П. Г. Шищенка [12] та ін.

Мета статті – виокремити основні чинники функціонування туризму. Для досягнення поставленої мети потрібно виконати низку завдань: проаналізувати рекреаційні ресурси як основний чинник функціонування й розвитку туризму; схарактеризувати вплив природних, соціально-демографічних і соціально-економічних чинників на функціонування туристичної галузі.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Оскільки українські науковці визначають рекреаційні або туристські (туристичні) ресурси основним чинником функціонування й розвитку туризму, першочергово потрібно здійснити їх аналіз. У суспільній географії загальноприйняте таке визначення цього поняття: рекреаційно-туристичні ресурси − це компонент географічного довкілля, об’єкти антропогенної діяльності, які, завдяки таким властивостям, як унікальність, історична або художня цінність, оригінальність, естетична привабливість і лікувально-оздоровлююча значущість, можуть бути застосовані для організації різноманітних видів рекреаційних занять [5, 33]. Саме кількісні характеристики, специфічні особливості, якість та територіальне розміщення рекреаційних ресурсів визначають способи й форми їх використання в туристичній сфері.

Водночас такі фахівці в галузі рекреаційної географії й туризмології, як В. Бабарицька, О. Любіцева, П. Шищенко, переконані, що «перехід від етапу ресурсно детермінованого у формуванні ТРС (територіально-рекреаційних систем) до етапу цільового, орієнтованого на створення попиту на туристсько-рекреаційні послуги, коли створення ТРС визначається ефективністю їх функціонування на основі мінімізації витрат (за рахунок низької вартості землі, гнучкої податкової та туристичної політики, політики у валютно-фінансовій сфері тощо), потребує переорієнтації методичного апарату географії туризму й відповідного переосмислення реалій і світового досвіду…», що на сучасному етапі розвитку географія туризму повинна спиратися на чинні економічні закони та ринкові механізми у формуванні

© Мазурець Р., 2015


66

ТРС. Провідною парадигмою стає економічна ефективність функціонування ТРС, яка визначається попитом-пропозицією, або ціною туристичного продукту. На ціну впливає багато чинників: рівень життя населення, засоби отримання прибутку, структура витрат, структура населення (від статево-вікової до соціальної), інфраструктурне забезпечення території з відповідними цінами на основні та додаткові послуги в туризмі й багато інших. Отже, методичний апарат географії туризму, насамперед, повинен бути переорієнтований на оцінку території для ефективного розвитку туризму та забезпечення його суспільної функції [12, 344].

Туристична галузь різних країн розвивається на основі як наявних ресурсів, які вже використовуються безпосередньо в туристичній діяльності, так і тих, котрі можуть бути використані за впливу специфічних умов і можливостей розвитку господарства тієї чи іншої території, які є одночасно ресурсом розвитку туризму на цій території й чинником територіальної організації туристичної діяльності. Це створює певну специфіку туристичних ресурсів, а їх різноманітність і різнорідність – необхідність та особливості їх класифікації.

О. Любіцева, наприклад, пропонує такі основні підходи до класифікації туристичних ресурсів: 1) сутнісний (за предметною сутністю ресурсу); 2) діяльнісний (за характером використання в туризмі); 3) атрактивний (за мірою та формою залучення до туристичної діяльності); 4) ціннісний, оснований на унікальності ресурсу; 5) функціональний, оснований на неповторності туристичних умов і ресурсів у поєднанні з комплексністю їх використання; 6) еколого-економічний (за споживчою вартістю ресурсу) [3, 251].

Застосовуючи ці підходи, можна по-різному класифікувати туристичні ресурси. Так, із погляду предметної сутності вони поділяються на природно-рекреаційні, культурно-історичні й інфраструктурні. Діяльнісний підхід дає змогу класифікувати ресурси за соціально-економічною сутністю, вартісними й трудовими ознаками, де складовими частинами будуть:

а) туристичні блага, наявність яких об’єктивна й практично не залежить від людської діяльності. Це природно-рекреаційний потенціал території, представлений сприятливим для відпочинку в будь-яку пору року кліматом, мальовничими краєвидами, іншими природно-географічними умовами;

б) туристичні ресурси, що включають об’єкти, створені людською працею (пам’ятки історії, культури, архітектури, музеї тощо), та об’єкти, до яких докладається людська праця з метою підтримки їхніх атрактивних якостей (пляжі, національні парки тощо); в) туристична інфраструктура, представлена підприємствами розміщення, харчування, транспорту, екскурсійного обслуговування [4, 33].

На комплексне визначення туристичних ресурсів можна натрапити в працях О. Бейдика. Автор поєднує рекреаційні й туристичні ресурси в єдину групу, котру називає «рекреаційно-туристськими ресурсами». На його думку, «рекреаційно-туристські ресурси – об’єкти та явища природного, природно-антропогенного, соціального походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їх спеціалізацію та економічну ефективність; сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та за сучасної і перспективної структури рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостей використовуються для прямого й опосередкованого споживання, надання рекреаційно-туристських і курортно-лікувальних послуг. У структурі рекреаційних ресурсів виділяють дві основні складові: природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності). Характеристика рекреаційних ресурсів включає дані про якість природних умов, площу (або об’єм), на які ці якості поширюються, тривалість періоду, протягом якого певні якості проявляють свою дію» [1, 42].

В. Новикова у своїх дослідженнях використовує напрацювання О. Любіцевої й О. Бейдика, застосовуючи їхні схеми класифікації туристичних ресурсів, та обґрунтовує власний підхід до класифікації туристично-рекреаційних ресурсів. Вона вважає, що туристичним ресурсам притаманна певна специфіка, яка залежать не стільки від їх походження, скільки від особливих властивостей, і виокремлює такі групи:

1) рекреаційні об’єкти − територіально визначені (точкові або площинні) матеріальні утворення, споглядання або споживання яких спроможне задовольнити рекреаційні потреби рекреантів;

2) рекреаційні властивості простору − такі властивості природного або штучного простору, споживання яких рекреантами приводить до рекреаційного ефекту;

3) явища та процеси рекреаційної дії − нематеріальні динамічні утворення, споглядання яких рекреантами приводить до задоволення їхніх рекреаційних потреб;


67

4) рекреаційні заклади − підприємства прямої рекреаційної дії, відвідування яких рекреантами приводить до рекреаційного ефекту;

5) рекреаційні заходи − сплановані рекреантами дії, беручи участь у яких, рекреанти отримують рекреаційний ефект [7, 133–134].

Досить цікава думка Л. Черчик, яка, досліджуючи маркетинг рекреаційних територій як інструмент становлення, розвитку та регулювання ринку рекреаційних ресурсів, дійшла абсолютно обґрунтованого висновку про те, що «у межах регіону… відбувається становлення ринку рекреаційних ресурсів як середовища, у якому формуються і реалізуються економічно-правові відносини між продавцями (власниками) й покупцями (користувачами) рекреаційних ресурсів щодо їхнього розподілу, використання або передачі прав володіння, розпорядження, користування (залучення в господарський обіг) для забезпечення рекреаційних потреб людей, встановлення ціни, отримання доходу від експлуатації (привласнення результатів використання рекреаційних ресурсів) та реалізації прав власності», наголошуючи при цьому, що «становлення та розвиток ринку рекреаційних ресурсів повинне здійснюватися з урахуванням екологічних і соціальних пріоритетів» [11].

Н. Фоменко додатково виокремлює соціально-економічні рекреаційні ресурси, уключаючи до їх складу «матеріально-технічну базу рекреаційних об’єктів, частину матеріального виробництва, яка безпосередньо забезпечує потреби рекреації, використовувані рекреацією об’єкти інфраструктури, а також трудові ресурси, зайняті в рекреаційному господарстві» [10]. На нашу думку, такий підхід є досить дискусійним, оскільки спричинює невиправдане збільшення груп туристичних ресурсів, адже матеріально-технічна база, інфраструктура забезпечення й кадровий потенціал – це чинники, які дають змогу забезпечити перебування туристів на певній території комфортним і привабливим, але аж ніяк не ресурси, які є основним стимулом відвідувань ними тих чи інших місць. Тому, проаналізувавши різні підходи до класифікації туристичних ресурсів, у нашому дослідженні ми виокремлюємо великі групи рекреаційно-туристичних ресурсів: природні (природно-рекреаційні) та антропогенні (культурно-історичні), окремо розглядаючи соціально-економічні чинники функціонування й розвитку туризму.

До природно-рекреаційних ресурсів відносимо природні та природно-антропогенні геосистеми, природні об’єкти, явища й процеси, які служать або можуть служити для організації відпочинку, туризму, лікування та оздоровлення людей. До складу цієї групи ресурсів входять геологічні та орографічні ресурси, водні, мінеральні води та лікувальні грязі (бальнеологічні), флористичні (зокрема лісові), фауністичні ресурси. Не менш важливою складовою частиною є лікувально-оздоровчі й пізнавальні властивості природно-заповідних територій різного виду (національні парки, заказники, парки садово-паркового мистецтва тощо).

Культурно-історичні рекреаційно-туристичні ресурси − це пам’ятки культури (історії, архітектури, археології, мистецтва, місця, пов’язані з життям і діяльністю видатних людей, тощо). Наявності рекреаційно-туристичних ресурсів у межах конкретної країни самих по собі не достатньо для утворення й розвитку туристичної галузі економіки, у тому числі й складної та цілісної туристичної системи, яка б характеризувалася стійкими зв’язками, оскільки кожна така система зароджується й функціонує під впливом різноманітних природних та антропогенних факторів.

Отже, фактори розміщення продуктивних сил і формування складних господарських систем, у тому числі й у туристичній сфері, їх територіальна організація (на думку М. Пістуна) – це «сукупність територіальних нерівноцінних умов і ресурсів…, що визначають оптимальну (раціональну з точки зору певних критеріїв і поставленої мети) локацію об’єкта» [8, 88]. Їх учений поділяє на природно-географічні та суспільно-географічні. Такий підхід, на нашу думку, є обґрунтованим і може використовуватись у характеристиці туристичних ресурсів та чинників формування й розвитку туристичної галузі загалом.

Тому до першої групи відносимо природні, у тому числі екологічні, тобто «тіла й сили природи, які істотні для життєдіяльності людини, але безпосередньо не використовуються в суспільному виробництві» [9, 216], а до другої, поділяючи думку П. Масляка, – соціально-демографічні й економічні [6, 74]. Науковець уважає, що до суспільно-географічних факторів розвитку туристичної сфери належать також культурно-історичні, при цьому він до них уключає наявність, кількісні та якісні характеристики культурно-історичних пам’яток на конкретній території. Проте, на наше переконання, пам’ятки історії, мистецтва, архітектури та сферу культури загалом правомірніше відносити до ресурсів організації туристичної діяльності. Маємо на увазі, що вся сукупність ресурсів і факторів, які потрібні для забезпечення ефективного розвитку туризму, може бути систематизована таким чином:

1) природні − кількісні запаси та якісний склад природних ресурсів, умови їх експлуатації. Основними серед них можуть бути рельєф, геологія території, котра визначає рівень її сейсмічності,


68

клімат, внутрішні води, рослинний і тваринний світ, ґрунтовий покрив тощо. Потреба створення достатніх комфортних умов для задоволення туристичних потреб населення вимагає також урахування інтенсивності протікання природних й антропогенних процесів, які відбуваються на тій чи іншій території. Адже на розвиток туристичної сфери можуть суттєво впливати частота стихійних явищ, рівень забрудненості промисловими відходами, поширення небезпечних хвороб, стан забезпеченості питною водою й т. ін. Як зауважують деякі дослідники, «комплексний характер рекреаційної діяльності і велике різноманіття її зв’язків з природними умовами зумовлює доцільність розглядати в якості природних рекреаційних ресурсів лише територіальні співвідношення природних компонентів. При вивченні природних геосистем з метою їх рекреаційного використання серед них виділяють тільки ті, які мають сприятливі для рекреації властивості. Це і є природні рекреаційні умови» [2, 264]. Ми вважаємо правомірним такий підхід, адже те, що для однієї країни є лише фактором успішної організації туристичної діяльності, для іншого – необхідний ресурс, який безпосередньо впливає на спеціалізацію туристичної діяльності;

2) соціально-демографічні − уключають забезпеченість виробництва туристичних послуг трудовими ресурсами, а також стан й особливості використання соціальної інфраструктури. У розвитку туризму на конкретній території досить важливий вплив соціальних умов. Він може визначатися співвідношенням між класами у сфері їхньої матеріальної забезпеченості, між часткою економічно активного населення та кількістю безробітних. Суттєве значення мають також урбанізація, рівень злочинності, релігійний склад населення, його освіченість, стан захворюваності на небезпечні хвороби тощо;

3) соціально-економічні, що об’єднують економіко-географічне положення, обсяг інвестицій, наявність та особливості функціонування туристичної (виробничої) інфраструктури, зв’язки між різними галузями господарства, транспорт і стан розвитку сфери зв’язку, інвестиційну привабливість країни, розвиток та впроваджуваність інноваційних технологій.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Сучасні науковці виділяють туристичні ресурси як один з основних чинників функціонування й розвитку туристичної галузі, що засвідчує потребу їх глибокої систематизації, яка може бути здійснена в подальших дослідженнях. Отже, основними чинниками функціонування й розвитку туристичної сфери країни є природні, соціально-демографічні та соціально-економічні, а також наявність і ступінь освоєності різних туристичних ресурсів.

Джерела та література 1. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України. Методологія та методика аналізу, термінологія,

районування : монографія / О. О. Бейдик. − К. : ВПЦ «Київський університет», 2001. − 395 с. 2. Гудима М. Рекреаційні ресурси як складова частина природно-рекреаційного потенціалу України /

М. Гудима // Україна та глобальні проблеми: географічний вимір : зб. наук. пр. : в 3-х т. – Київ ; Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – Т. 1. – С. 264–267.

3. Любіцева О. О. До питання класифікації туристичних ресурсів / О. О. Любіцева // Наук. вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Географічні науки. − 2003. − № 8. − С. 250–255.

4. Любіцева О. О. Туристичні ресурси України : навч. посіб. / О. О. Любіцева, Є. В. Панкова, В. І. Стафійчук. − К. : Альтрпрес, 2007. − 369 с. : ілюстр., картосхеми.

5. Мальська М. Туристичний бізнес: теорія і практика : навч. посіб. для студ. ВНЗ / М. Мальська, В. Худо. − К. : Центр учб. л-ри, 2007. − 424 с.

6. Масляк П. О. Рекреаційна географія : навч. посіб. / П. О. Масляк. − К. : Знання, 2008. − 343 с. 7. Новикова В. І. Рекреаційні ресурси: місце в рекреаційній споживчій діяльності, класифікація, проблеми

паспортизації та реєстрації / В. І. Новикова // Туристично-краєзнавчі дослідження : зб. наук. ст. − Вип. 7. − К. : Ін-т туризму ФПУ, 2007. − С. 130–136.

8. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії : навч. посіб. для студ. геогр. ф-тів ун-тів / М. Д. Пістун. − К. : Вища шк., 1996. − 231 с.

9. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії : навч. посіб. / О. Г. Топчієв. – Одеса : Астропринт, 2001. – 560 с. 10. Фоменко Н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія : навч. посіб. для студ. ВНЗ / Н. В. Фоменко. − К. :

Центр навч. л-ри, 2007. − 312 с. 11. Черчик Л. М. Маркетинг рекреаційних територій як інструмент становлення, розвитку та регулювання

ринку рекреаційних ресурсів / Л. М. Черчик // Актуальні проблеми економіки. − 2006. − № 1. − С. 95–103. 12. Шищенко П. Теоретичні підвалини географії туризму / П. Шищенко, О. Любіцева, В. Бабарицька // Україна

та глобальні процеси: географічний вимір : зб. наук. пр. : в 3-х т. – Київ ; Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. − Т. 1. − С. 342–346.


69

Мазурец Роман. Факторы функционирования и развития туризма в современных условиях. Исследованы основные факторы функционирования и развития туризма. Определены туристические ресурсы как основной фактор развития туристической сферы и приведены основные подходы к их классификации. Выделены две большие группы факторов развития туризма: природные и антропогенные. К природным туристическим ресурсам отнесены природные и природно-антропогенные геосистемы, природные объекты, явления и процессы, которые служат или могут служить для организации отдыха, туризма, лечения и оздоровления людей. К антропогенным туристическим ресурсам включены памятники культуры (истории, архитектуры, археологии, искусства, места, связанные с жизнью и деятельностью выдающихся людей, и т. д.), различные событийные ресурсы (фестивали, концерты и т. д.), функционирование музеев и культурно-развлекательных заведений.

Ключевые слова: туризм, туристическая отрасль, туристические ресурсы. Mazurets Roman. Factors of Tourism Functioning and Development in Contemporary Conditions. The basic

factors of tourism functioning and development are studied. Tourist resources as the main factor of tourism development and the main approaches to its classification are analyzed. Two major factors of tourism development: natural and anthropogenic are revealed. Natural and natural-anthropogenic geosystems, natural objects, phenomena and processes that serve or can serve for recreation, tourism, treatment and rehabilitation of people are considered to be natural tourism resources. Monuments of culture (history, architecture, archeology, art, places associated with the life and work of famous people, etc.), resources of various events (festivals, concerts, etc.), operation of museums and cultural entertainment are considered to be anthropogenic tourism resources.

Key words: tourism, tourist industry, travel resources.


УДК: 911.3

Галина Копачинська,1

Вікторія Путила

Історичні та політико-правові особливості розвитку туризму у Швеції

Проаналізовано історичні передумови розвитку туризму у Швеції. Розглянуто історію розвитку туризму у Швеції з урахуванням історичних змін у розвитку світового туризму та основних політичних, економічних і культурних процесів у самій країні. Виокремлено основні періоди становлення та розвитку туризму у Швеції з 1945 р. і досліджено їхні характерні риси. Проаналізовано особливості державної політики у сфері туризму, виокремлено проблеми розвитку туризму в країні.

Ключові слова: туризм, види туризму, туристична галузь, Швеція, державна політика, туристична організація.

Постановка наукової проблеми та її значення. Туризм – одна з найперспективніших і

найприбутковіших галузей світового господарства. Незважаючи на те, що індустрія туризму сформувалася відносно недавно, сам туризм має давню й багату історію, оскільки люди подорожували завжди: із метою торговельних і завойовницьких мандрівок, пошуків нового місця проживання, оздоровлення, місій задля поширення релігійних учень, екскурсій у незвідані краї, виїздів за місто [4].

Швеція сьогодні – досить популярний осередок туризму, що займає друге місце за основними показниками серед країн Північної Європи після Великої Британії. Так, згідно зі статистикою Всесвітньої туристичної організації, у 2014 р. її відвідали 10,5 млн осіб, а доходи від туризму становили 12, 2 млрд дол. США [10]. Однак, як і для будь-якого іншого явища чи процесу, неможливо об’єктивно оцінити сучасний стан розвитку туризму у Швеції та зробити глибокий аналіз його проблем і перспектив без знання історії його розвитку. З огляду на це дослідження історичних та політико-правових передумов зародження й розвитку туризму в країні є актуальним.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Дослідженням історії розвитку світового туризму займається велика кількість вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема І. Афанасьєв, С. Макаренко, М. Мальська, А. Саак, Л. Устименко та ін. Проте історичні особливості розвитку туризму у Швеції сьогодні перебувають у центрі уваги лише закордонних науковців, серед яких потрібно виділити М. Боліна, Д. Брандта, Й. Ельбі, Н. Кватінгус й ін. У сучасних вітчизняних наукових працях цю проблематику висвітлено в незначному обсязі робіт, що й зумовило вибір теми дослідження.

© Копачинська Г., Путила В., 2015


70

Мета статті – проаналізувати історичні особливості розвитку туризму у Швеції. Поставлено такі

завдання: 1) дослідити історію розвитку туризму у Швеції, ураховуючи історичні зміни в розвитку світового

туризму й особливості основних політичних, економічних та культурних процесів у самій країні;

2) виокремити історичні періоди становлення й розвитку туризму у Швеції з 1945 р. та

проаналізувати їхні характерні риси;

3) проаналізувати політико-правові передумови розвитку туризму у Швеції й державну політику у

сфері туризму на різних історичних етапах.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Швеція

славиться давньою та багатою історією. Розвиток туризму в країні тісно пов’язаний зі світовими

процесами й змінами в цій галузі. Водночас він має деякі особливості та самобутні риси. Зважаючи на це,

можна виокремити такі періоди розвитку туризму у Швеції:

1) із XVII ст. до 1914 р. – період зародження туризму в країні;

2) із 1914 р. до 1945 р. – період формування туристичної галузі;

3) із 1945 р. до наших днів – період становлення туристичної індустрії [4].

Особливість останнього періоду (1945–1973 рр.) – становлення законодавства у сфері туризму, а

також розвиток основних інститутів і державної політики в ній (1973 – поч. ХХІ ст.).

До початку ХVІІ ст. у Швеції подорожі здійснювало здебільшого місцеве населення (поїздки

всередині країни та за кордон). Перші задокументовані свідчення про іноземні мандрівки на просторах

Швеції збереглися з мідного рудника Фалунь у провінції Даларна, де описано свідчення іноземців про

відвідини пам’яток країни. Зокрема, у 1615 р. мідний рудник відвідав німецький турист, у 1634 р. –

французький дипломат і в 1706 р. – англійський лікар та мінералог. Книги відвідувачів збереглися з

1760 р.р., відколи на території шахти стали працювали постійні гіди. Першу туристичну брошуру задля

залучення туристів у перший у Швеції спа-центр видано у 1682 р. під назвою «Les divertissements de

Medevij». Це була серія листів, які у вигляді рекламних пропозицій відправляли в замки й заможні

маєтки [8].

Розвиток мануфактурного виробництва та промислові перевороти у XVIII–XIX ст. змінили

економічне життя Швеції, спричинивши збільшення вільного часу працівників, а у зв’язку з

революційними змінами в транспортній сфері (винайдення парового двигуна й пароплава) туристичні

послуги стали набагато доступнішими для населення: подорожувати стало набагато зручніше, люди

швидше діставалися пункту призначення, а їх перебування в дорозі ставало комфортнішим і потребувало

менше зусиль. Розпочалося також будівництво розкішних готелів, відкривалися спеціалізовані

підприємства з надання туристичних послуг. У 1841 р. сталася визначна подія в історії розвитку туризму:

Томас Кук здійснив першу організовану туристичну подорож, після чого з’явилося саме поняття

«туризм». Крім того, саме із середини XIX ст. туризм у Швеції став організованим явищем, набув

комерційної спрямованості та отримав державне регулювання [1; 5].

У 50-ті рр. XIX ст. у Швеції відбулося зародження державної політики у сфері туризму. Науковці

називають часовий відрізок із 1850 р. до 1930 р. періодом префордизму, що характеризувався непрямим

державним утручанням і спрямованістю дій органів влади на розбудову інфраструктури й прийняття

нормативних актів для пасажирських і вантажних перевезень (табл. 1).

Із 80-х рр. у країні відбулося розширення спектра цілей подорожей і заснування перших

туристичних організацій. Гори стали реальною туристичною принадою для Європи в другій половині

ХІХ ст., а перші альпійські асоціації були прототипом наших сучасних туристичних організацій. У

1885 р. в Упсалі групою студентів геології засновано першу альпіністську асоціацію у Швеції –

Шведську туристичну асоціацію (ШТА), мета якої – організація діяльності на свіжому повітрі, розвиток

туризму в країні й відкритість та доступність Швеції для іноземних туристів. Асоціація із самого початку

зорієнтувала свою діяльність на шведському гірському світі й уже в 1887 р. окреслено перші гірські

туристичні маршрути, а через два роки розпочато реалізацію амбітних планів із Кунгследен між Абіску

й Квіккйокком – пішої туристичної гірської стежки на заході Швеції довжиною близько 450 км. Згодом

збудовано перший гірський котедж (1888 р.) на стежці між Квіккйокком і Сулітельмою, а через декілька

років – і розвинену мережу гірських споруд уздовж трас, які охоплюють велику частину гірського

ланцюга [8; 9]. Хоча на етапі створення асоціації її члени складалися переважно з натуралістів і геологів,

однак організація масштабно розгортала роботу також у місцях культурної спадщини, адже засновник –


71

голова Ханс Хільдебранд – у той час був генеральним директором Центральної ради національних

старожитностей. Протягом XIX ст. організація була переважно для вищих класів, але вона швидко

розвивалася, розширювалала своє соціальне коло й здійснювала популярну освітню місію [9]. Серед

інших створених організацій цього періоду також варто виділити Шведську асоціацію з туризму і

подорожей (1902 р.), що була синдикатом для великих туристичних корпорацій, таких як державні

залізниці, основні паромні компанії, а згодом і Скандинавські авіалінії [6].

Таблиця 1

Наслідки економічної політики Швеції у 1850–1973 рр. та сьогодення для розвитку туризму*

Період Характерні риси розвитку

виробництва

Ознаки споживання Регулювання

економіки туризму у економіці у туризмі економіки туризму

Пр

ефо

рд

изм

(1

85

0–1

930

рр.)

невеликі

компанії;

виробництво

на основі ре-

месла;

експорт

сировини

курорти;

СПА;

гори;

невеликі

компанії

низький попит;

класове

споживання;

низькі державні

витрати;

низькі приватні

витрати спожи-

вачів на товари

вищі класи

на курортах;

другорядні

будинки для

буржуазії

міжнародна

система вільної

торгівлі;

невтручання в

економіку;

нерегульований

ринок праці

Обмежене

втручання,

оскільки

туризм

незначний

Фо

рд

изм

(1

93

0–1

973

рр.)

масовий

ринок;

централізовані

торгові угоди;

великі фірми;

національно

орієнтований

ринок

літні села,

кемпінги;

самообслуго-

вування

масовий попит;

стандартизовані

товари;

державне

споживання;

вищий рівень

соціального

забезпечення;

товари,

орієнтовані на

споживача

масовий туризм;

нові класи

на ринку;

самообслуговування;

соціальний туризм

регульована

міжнародна

торгівля;

активніша

участь держави

в економіці

закони про

відпустку;

туризм стає

частиною

регіональної

політики;

нові

державні

органи

По

стф

ор

ди

зм (

19

73 р

. –

сьо

год

енн

я)

нішеві ринки;

гнучке

виробництво;

дрібносерійне

виробництво;

аутсорсинг

деякі великі

компанії;

міжнародний

капітал;

нішеві

товари

декоммодація;

зменшення й

урізноманітнення

державних

витрат

помітне споживання;

високі технології;

досвід типового

продукту

нові глобальні

інститути;

режим вільної

торгівлі;

дерегулювання;

політика

неолібералізму

дерегуляція

транспорту;

ринкове, а

не державне

регулювання

*Складено за [6].

Наступний період розвитку туризму у Швеції, що тривав із 1914 р. до 1945 р., започаткував

формування туристичної галузі в країні. Перша та Друга світові війни дещо пригальмували розвиток туризму, унаслідок чого значно скоротилися виїзні подорожі в інші держави Європи, однак сама Швеція, завдяки своїй виваженій політиці нейтралітету, не брала в них безпосередню участь, а на її території не розгорталися театри воєнних дій. Тому, незважаючи на загальну негативну картину тогочасної Європи, у Швеції спостерігалися зародки масового туризму, чому активно сприяла ШТА, серед членів якої протягом 1930-х років виникло бажання подорожувати комфортно не лише в гірській частині Швеції. ШТА придумала назву «Vandrarhem», або «хостел», для нової форми розміщення, схожої до місць


72

розміщення в гірському туризмі й затишного власного будинку. Асоціація відкрила свій перший хостел у травні 1933 р. в Гранні. Через два роки по Швеції їх уже було 187. При цьому будували різні види хостелів, що зробило їх максимально доступними для гостей, адже ті могли обирати, де спати: у хліві, у шкільних залах, середньовічних будинках чи замках [8; 9].

Також у міжвоєнний період у Швеції відбулося становлення державної політики у сфері туризму (розпочався період фордизму, що тривав до 1973 р.). Зі зростанням добробуту й турботи про добробут робочої сили держава розпочала масштабні дії у сфері політики активного відпочинку. Шведська політика в галузі туризму була інтегрована з політикою соціального забезпечення, у результаті чого влада активно залучала громадськість і сформувала нову туристичну систему. Прагнучи продовжити стан благополуччя у сфері туризму, парламент здійснював декоммодифікацію набору послуг і зручностей за допомогою державного бюджету. Цей термін, уведений Полані, означає те, що «виникає, коли послуга виконує роль права й коли людина може підтримувати своє існування без залежності від ринку». Отже, Швеція утвердила своє перше законодавство, що стосувалося загальних відпусток, і з 1938 р. всім працюючим гарантовано надавалися два тижні відпочинку [6]. Третій період у розвитку туризму у Швеції розпочався після закінчення Другої світової війни та триває до сьогодні, ознаменував становлення туристичної індустрії у країні. Він характеризувався динамічним розвитком масового туризму, що перетворився з предмета розкоші на потребу більшої частини населення Швеції. До основних передумов розвитку туризму на ньому можна віднести зростання доходів населення, скорочення робочого часу, розбудову інфраструктури, урбанізацію. У країні створювалися туристичні фірми, готелі, підприємства для атракціонів і розваг [1].

Саме на цей період припадають найбільш активні дії шведської влади за період фордизму. Так, держава стала брати участь у розвитку туризму через Шведську асоціацію з туризму і подорожей, здійснюючи її пряме фінансування, а не направляючи кошти через компанію державної залізниці. У 1960 рр. створено нові урядові установи: Державний план і Управління з охорони навколишнього середовища, які отримували адміністративні гранти та фінансову підтримку щодо роботи з обʼєктами, які мають важливе значення для туризму й відпочинку. Щодо особливостей розвитку самої галузі туризму, то з 1960-х рр. у Швеції стали популярними чартерні подорожі. Виїзний туризм створив зростаючий дефіцит у платіжному балансі й цей дефіциту тривав із 1961 р. до 2009 р. [6]. Загалом, після Другої світової війни відбувся прорив для розвитку туризму як однієї з основних галузей господарства Швеції, активізувалась участь державного сектору та збільшилася роль туризму в суспільстві і його значення в економіці.

У 1976 р. у Швеції сформовано Туристичну раду Швеції (ТАШ), яка була підконтрольна державі, муніципалітетам й окружним радам [8]. Замість того, щоб створювати нове міністерство й призначати міністра туризму, ТАШ залучила працівників Шведської асоціації з туризму та подорожей. Крім того, якраз у ці роки парламент прийняв положення, згідно з яким кожному громадянину надано можливість отримати набір розслаблюючих вправ і послуг, особливо це стосувалося молодих сімей, пенсіонерів й інвалідів. Загалом із 70-х рр. у Швеції розпочалося врегулювання співвідношення між державним і приватним секторами, однак економічна політика призвела до глибокої економічної кризи, унаслідок чого відбулася зміна фокусу для державного сектору – від надання соціального забезпечення до конкуренції. Постфордизм характеризувався стимулюванням розвитку безпечних комерційних підприємств у сфері туризму, замість споживчого туризму як частини соціальної політики туризму, змістився в бік ринкових рішень за допомогою послідовної дерегуляції [6]. Розвиток же самого туризму у Швеції характеризувався розквітом конвеєрного, виїзного туризму в інші країни та регіони світу й розширенням правової бази у цій сфері. Так, важливі рішення про розвиток туризму в міжнародному співтоваристві в країні прийнято в Гельсинських угодах, підписаних 01 серпня 1975 р. У 1985 р. на 6-й сесії Генеральної Асамблеї ВТО прийнято «Хартію Туризму» й «Кодекс туриста» [4].

Виїзний туризм у цей час поєднується з подорожами та активним відпочинком й участю в різних спортивних заходах (плавання, запливи на байдарках і каное, рибальство, альпінізм, лижні тури тощо). Із початку 80-х рр. у Швеції швидко розвивається діловий туризм. Майже третину іноземних туристів складали жителі інших країн Скандинавії [5]. Визначною подією кінця ХХ ст. стало набуття чинності в 1995 р. Шeнгeнcької угoди, до якої приєдналася й Швеція в 1996 р., що значно спростило подорожі між країнами Європи. Зараз у державі відбувається трансформація конвеєрного туризму в диференційований. Водночас країна відчуває гостру конкуренцію в багатьох видах туризму, а особливо гірськолижному та культурно-пізнавальному, унаслідок нарощення туристичного потенціалу інших Скандинавських держав, утримання лідируючих позицій провідних туристичних країн континенту (Франції, Італії), а


73

також виникнення в Європі нових туристичних центрів після розпаду соціалістичного табору й СРСР, (Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії) [3]. У 2010 р. прийнято Нову стратегію для шведського туризму, яка була тісно пов’язана з новою політикою туризму ЄС, згідно з якою конкурентоспроможність визнано основним способом досягнення подальшого розширення у сфері туризму, а сам туризм уважається найбільш перспективним засобом для боротьби з безробіттям [6].

Висновки й перспективи подальших досліджень. Проведене дослідження історії розвитку

туризму у Швеції засвідчує наявність помітних особливостей та характерних рис туризму залежно від

різних історичних етапів, а також деяких відмінностей у розвитку туризму в країні, порівняно з

формуванням і становленням світового туризму. Історичні його зміни у Швеції пройшли у три основних

періоди. Найважливіші події в цій галузі припали саме на ХХ ст., коли у Швеції розпочалося зародження

державної політики у сфері туризму, що пройшла три періоди розвитку – префордизм, фордизм і

постфордизм. Перспективи подальших досліджень пов’язані з докладнішим аналізом впливу історичних

передумов і чинників на сучасний стан, основні тенденції, проблеми та перспективи розвитку туризму у

Швеції.


1. Афанасьєв І. Ю Історія туризму : навч. посіб. / І. Ю. Афанасьєв, Л. М. Устименко –– К. : Альтерпрес, 2005.

– 320 с.

2. Дорошко М. С. Країнознавство : навч. посіб. / М. С. Дорошко, Р. А. Кривонос, В. П. Крижанівський. – К. :

[б. в.], 2009. – 352 с.

3. Макаренко С. Н. История туризма / С. Н. Макаренко, А. Э. Саак. – Таганрог : Из-во ТРТУ, 2003. – 94 с.

4. Мальська М. П. Міжнародний туризм і сфера послуг : підручник / М. П. Мальська, Н. В. Антонюк,

Н. М. Ганич ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – К. : Знання, 2008. – 661 с.

5. Школа І. М. Менеджмент туристичної індустрії : навч. посіб. / за ред. проф. І. М. Школи. – Чернівці : ЧТЕІ

КНТЕУ, 2003. – 662 с.

6. Bohlin Magnus. The Development of Swedish Tourism Public Policy 1930-2010 / M. Bohlin, D. Brandt, J. Elbe //

Scandinavian Journal of Public Administration. – 2010. – № 18 (1). – P. 19–39.

7. History of Sweden. [Electronic resource]. – Мode of access : https : //sweden.se/society/history-of-sweden/

8. Nanna Cuattingguis. Cultural Tourism in Sweden [Electronic resource]. – Мode of access : http :

//www.icomos.org/publications/93sy_tou5.pdf

9. Svenska Turistföreningen [Electronic resource]. – Мode of access : https : //www.swedishtouristassociation.com/

about-stf/the-history-of-stf/

10. UNWTO Tourism Highlights 2016 [Electronic resource]. – Мode of access : http : //www.e-unwto.org/doi/pdf/

10.18111/9789284418145

Копачинская Галина, Путыла Виктория. Исторические и политико-правовые особенности развития

туризма в Швеции. Проанализированы исторические и политико-правовые предпосылки развития туризма в

Швеции. Рассматривается история развития туризма в Швеции с учетом исторических изменений в развитии

мирового туризма и основных политических, экономических и культурных процессов в самой стране. Выделены

исторические этапы и подэтапы в становлении и развитии туризма в Швеции с 1945 г., исследованы их характерные

черты. Проанализированы особенности государственной политики в сфере туризма, выделены основные периоды ее

развития во взаимосвязи с историческими этапами развития самого туризма в стране.

Ключевые слова: туризм, история, исторические этапы, политико-правовые особенности, Швеция,

государственная политика, туристическая организация.

Kopachinska Galina, Putyla Victoria. Historical, Political and Legal Pre-conditions of Tourism Development in

Sweden. The historical, political and legal conditions for tourism development in Sweden were analyzed. The history of

tourism of Sweden considering historical changes in the development of world tourism and major political, economic and

cultural processes in the country was researched. The historical stages and sub-stages in the formation and development of

tourism in Sweden from 1945 were determined and their characteristics were studied. The features of tourism public policies

were analyzed, the main periods of its development in conjunction with the historical stages of development of tourism in the

country were highlighted.

Key words: tourism, kinds of tourism, tourism industry, Sweden, tourism public policy, tourism organization.


25.12.2015 р.


74

До ювілею

Коцан Наталії Несторівни

У житті, як на широкій ниві, трапляються різні ситуації та

люди. Одні проходять осторонь нашої уваги, хоча й вони з нами

спілкувалися, були пов’язані певними виробничими та іншими

обставинами – їх із часом уже й не згадати... Інші залишають у

нашому житті помітний слід – не через їхню особливу значимість,

достатки, таланти та ще якісь надзвичайні заслуги або якості, а

через те, що в будь-якій життєвій ситуації вони залишаються

надійними друзями, справжніми колегами, щирими в спілкуванні,

чуйними до тих, хто тебе оточує, та завжди готові до

самопожертви заради справедливості. Вони ніколи не зраджують

своїй совісті, віддані власним гуманним життєвим кредо й

благородні душевним устремлінням. Такою ми знаємо Коцан

Наталію Несторівну, яка в ці чудові весняні дні відзначає свій

скромний ювілей – 50 років від дня народження.

Наша колега, доктор географічних наук, професор, завідувач

кафедри країнознавства і міжнародних відносин, голова

редакційної колегії Наукового вісника (Cерія «Географічні

науки») Східноєвропейського національного університету імені

Лесі Українки – Наталія Несторівна – народилася 06 квітня 1965 р. в місті Луцьку в сім’ї

талановитих науковців – Нестора Володимировича та Ольги Григорівни Бурчаків. Її батьки все

свідоме трудове життя віддали на створення позитивного іміджу спершу Луцького педінституту,

згодом – Волинського, а нині – Східноєвропейського національного університету, де сьогодні й

працює Коцан Н. Н.

Наталя Несторівна у 1982 р. закінчила із золотою медаллю Луцьку середню школу № 1, після

чого вступила на перший курс природничо-географічного факультету Луцького державного

педагогічного інституту імені Лесі Українки, який успішно закінчила у 1987 р., отримавши диплом із

відзнакою за спеціальністю «Географія і Біологія». Із 1987 р. по 1990 р. працювала вчителем

географії та біології середньої школи с. Липини Луцького району Волинської області. Із 1990 р. –

асистент кафедри економічної і соціальної географії Луцького державного педінституту імені Лесі

Українки, з 1991 р. – аспірант Волинського державного університету імені Лесі Українки. Наталія

Несторівна ще зі студентських років успішно займалася науковою роботою – вивчала особливості

територіальної організації міжгалузевих комплексів, досліджувала територіальні відмінності в

розвитку галузей промисловості. У 1994 р. вона захистила кандидатську дисертацію на тему

«Територіальна організація лісопромислового комплексу Волинської області» у спеціалізованій

вченій раді при географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса

Шевченка й одержала науковий ступінь кандидата географічних наук із спеціальності 11.00.02 –

«економічна та соціальна географія».

Із 1994 р. Н. Н. Коцан працювала на посаді старшого викладача кафедри економічної та

соціальної географії Волинського державного університету імені Лесі Українки, а згодом – доцентом

кафедри міжнародних економічних відносин. Із 2003 р. по 2006 р. – перебувала на навчанні в

докторантурі ВДУ імені Лесі Українки, достроково захистивши докторську дисертацію на тему

«Територіальна організація митної діяльності України» у Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка та отримала науковий ступінь доктора географічних наук із спеціальності

11.00.02 – «економічна та соціальна географія». Із 2006 р. працювала професором кафедри

міжнародних економічних відносин, а з 2007 р. по сьогодні – професором, завідувачем кафедри

країнознавства і міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі

Українки.

Наталію Несторівну люблять студенти та аспіранти й поважають колеги за її прогресивні думки,

демократичне та толерантне ставлення до всіх, а також інноваційні форми навчання й викладання

навчальних курсів. Вона невтомно працює над створенням нових спеціалізацій кафедри, викладає


75

навчальні дисципліни «Світова економіка», «Транскордонне співробітництво», «Територіальна

організація митної діяльності України», «Актуальні проблеми країнознавчих досліджень», «Основи

маркетингу в міжнародному туризмі» та ін. Н. Н. Коцан часто була учасником оргкомітетів

міжнародних науково-практичних конференцій, є членом редакційних колегій вітчизняних і

зарубіжних видань. Також вона входить до складу спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій

Д 35.051.08 у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Наталія Коцан активно займається науковою роботою. Вона автор понад 200 наукових

публікацій на різну актуальну тематику, монографій, посібників, словників, навчальних підручників

та інших науково-методичних праць. Під її керівництвом захищено низку кандидатських дисертацій.

До кола наукових інтересів Наталії Несторівни належать територіально-просторові процеси в митній

діяльності України та зарубіжних країн, питання облаштування й функціонування кордонів митного,

прикордонного співробітництва та транскордонного співробітництва України, а також географії

туризму. Вона створила при кафедрі країнознавства й міжнародних відносин потужну наукову

школу, яка активно досліджує актуальні процеси, важливі для входження України в європейський і

світовий господарський простір. Численні вихованці наукової школи плідно працюють в Україні й за

кордоном у різних галузях, у тому числі освіти та науки.

Професор Н. Н. Коцан – знаний фахівець не лише серед представників географічної спільноти, а

й серед фахівців-міжнародників, працівників Міністерства закордонних справ України, Посольств і

Консульств України за кордоном, а також фахівців-практиків Державної митної служби України.

Вона неодноразово брала участь у роботі акредитаційних експертиз у вищих навчальних закладах

Запоріжжя, Львова, Рівного. Активно займається підтримкою громадських інституцій, є

організатором неформальних наукових й освітніх об’єднань. Зокрема, Н. Н. Коцан – голова

координаційної ради Інституту Польщі, створеного при кафедрі країнознавства і міжнародних

відносин факультету міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені

Лесі Українки.

За свою багаторічну педагогічну працю та вагомий внесок у розвиток науки та освіти України

професора Коцан Наталію Несторівну нагороджено нагрудним знаком МОН України «За наукові та

освітні досягнення», удостоєно звання «Відмінник освіти України», нагороджено медаллю «Петро

Могила» за видатні заслуги в науці й педагогічній діяльності, Золотим нагрудним знаком

Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки та іншими нагородами й

грамотами.

Коцан Наталія Несторівна – шанована в колективі університету людина, яка вирізняється

високою моральністю, порядністю, є безсумнівним авторитетом для студентів, молодих науковців і

колег.

Щиро вітаємо нашу ювілярку й бажаємо їй здійснення нових творчих задумів, невичерпної

наснаги, особистого щастя й міцного здоров’я, шани та поваги в родинному колі й серед друзів і

колег, а ще – довгих років життя.

Колектив редколегії Наукового вісника «Географічні науки»

та члени кафедри країнознавства і міжнародних відносин

Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

76

Наші автори Барський Юрій Миколайович – доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри

економічної та соціальної географії Східноєвропейського національного університету імені Лесі

Українки. Безсмертнюк Тарас Петрович – аспірант Східноєвропейського національного університету імені

Лесі Українки. Бейдик Олександр Олексійович – доктор географічних наук, професор кафедри країнознавства і

туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вакулик Софія Василівна – студентка хімічного факультету Східноєвропейського національного

університету імені Лесі Українки. Воробей Анастасія Василівна – учениця гімназії № 14 імені Василя Сухомлинського Луцької

міської ради Волинської області. Жданюк Богдан Степанович – кандидат географічних наук, старший викладач

кафедри екології та охорони навколишнього середовища Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Ільїна Ольга Вікторівна – кандидат географічних наук, доцент кафедри туризму та готельного

господарства Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Кононюк Володимир Павлович – аспірант Східноєвропейського національного університету імені

Лесі Українки. Копачинська Галина Василівна – кандидат географічних наук, в. о. доцента кафедри

країнознавства і міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Мазурець Роман Русланович – кандидат географічних наук, доцент кафедри туристичного та

готельного бізнесу Національного університету харчових технологій. Малярчук Раїса Миколаївна – аспірант Інституту географії НАН України. Мельнійчук Михайло Михайлович – кандидат географічних наук, доцент кафедри фізичної

географії, декан географічного факультету Східноєвропейського національного університету

імені Лесі Українки. Павловська Тетяна Сергіївна – кандидат географічних наук, доцент кафедри фізичної географії

Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Путила Вікторія Олегівна – студентка факультету міжнародних відносин Східноєвропейського

національного університету імені Лесі Українки. Патійчук Віктор Олексійович – кандидат географічних наук, доцент кафедри країнознавства і

міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Рудик Олександр Володимирович – старший викладач кафедри геодезії, землевпорядкування і

кадастру Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Руднєва Марина Григорівна – кандидат географічних наук, доцент кафедри туристичного та

готельного бізнесу Національного університету харчових технологій. Сігеда Маргарита Леонідівна – студентка географічного факультету Київського національного

університету імені Тараса Шевченка. Фесюк Василь Олександрович – доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри фізичної

географії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Шульгач Андрій Сергійович – аспірант Східноєвропейського національного університету імені

Лесі Українки. Шульгач Сергій Микитович – учитель географії загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 10

м. Ковеля.

5 4.12. - geovisnsnu.files.wordpress.comпро Марс чи про Юпітер?...

Documents