3–4 класи 1. В. Хімія. Назви більшості наук мають дослівні переклади: „біологія” – наука про життя;

„географія” – землеопис; „фізика” – природа; „ астрономія” – закони про зорі тощо. А от слово „хімія” точного перекладу не має. Однак існує десяток версій походження назви цієї науки. За однією з таких версій слово „хімія” походить від древньоєгипетського слова „хемі” (chemi), що у перекладі означає „чорний”. Чорний колір пов’язували з землею, з дуже родючим ґрунтом у долині Нілу, який має яскравий чорний колір (чорнозем). Давньогрецький філософ Плутарх (приблизно 45–127 рр. н. е.) в одній зі своїх праць називав людей, які населяли „чорну землю” у долині Нілу, „хемами”.

До речі, слово „Хемі” (саме з великої літери) з арабської мови – назва країни Єгипет, тому вчені вважають, що давньоєгипетська версія походження слова „хімія” є найбільш вірогідною.

2. Г. „Пробували на зуб”, бо золото – м’який метал. Чисте золото – м’який і пластичний метал, його легко пошкодити нігтем і

подряпати об будь-яку поверхню. У східних казках торговці та крамарі, щоб перевірити, чи справді монети виготовлені лише з золота, „пробували їх на зуб”. Якщо монета дійсно виготовлена з чистого золота, на ній залишалася ум’ятина від зубів, якщо ж золото з домішками інших металів – ум’ятини не було. З часом золоті монети замінили на срібні чи мідні. Сьогодні монети виготовляють із різноманітних сплавів – дуже міцних і пластичних. Найпоширеніші з них – сплави алюмінію та міді (див. статтю в журналі „Колосок” № 5/2009 „Символ успіху і щастя”).

3. Б. Залізо. Перше залізо, відоме людині, мало космічне походження і входило до складу

уламків метеоритів, що падали на Землю. У деяких древніх мовах залізо називали „небесним каменем”. Коштувало таке залізо приблизно у десять разів дорожче, ніж золото. В гробниці давньоєгипетського фараона Тутанхамона знайдено багато золотих, срібних, бронзових виробів і лише декілька залізних. Звичайно, метеоритних уламків на Землі не вистачало для потреб людства, тому люди прагнули навчитися видобувати залізо з його природних сполук – залізних руд (детальніше див. статтю в журналі „Колосок” № 4/2009 „Метали, відомі здавна”).

4. В. Ні, адже шоколад не містить усіх лікувальних речовин. У різних мовах слово шоколад звучить майже однаково: у німецькій – Schokolade, в

іспанській – chocolate, а у ацтеків – chocolatl, що в перекладі означає „напій із насіння какао”. Шоколад – це кондитерський виріб, отриманий шляхом переробки какао-бобів із цукром, ваніллю та іншими прянощами. Для приготування шоколаду какао-боби подрібнюють у порошок, змішують із цукром та іншими компонентами і нагрівають. При цьому утворюється густа напіврідка маса, яку пресують і відливають у плитки шоколаду.

Вилікувати усі перераховані хвороби (головний біль, ангіну, холеру, скарлатину, малярію, бронхіт і апендицит) за допомогою цього солодкого продукту неможливо, адже шоколад не містить багатьох речовин. Наприклад, антибіотиків, необхідних для лікування ангіни і бронхіту, алкалоїду – хініну, що входить до складу кори хінного дерева, потрібного для лікування малярії тощо.

5. В. Розповсюджували приємний запах. Давні люди культивували косметику і засоби гігієни. Уже на ранніх етапах

розвитку цивілізації у Давньому Єгипті, Римі, Китаї та Індії знали і застосовували різноманітні парфумерні вироби. Слово „парфумерія” походить від французького слова „парфюм”, що означає приємний запах, духи. До складу листя м’яти входить ментол, що

належить до класу речовин, які забезпечують стійкий аромат багатьох квітів і хвойних дерев. Цей клас речовин називають терпенами, а їхні похідні – терпеноїдами. Крім того, ментол має антисептичні властивості і знищуює бактерії. Саме тому він входить до складу зубних паст, м’ятних льодяників та лікарських препаратів, які використовують для лікування захворювань ротової порожнини, горла, шлунка і кишечнику. Ще вчені Стародавнього Світу та Середньовіччя (Гіппократ, Авіценна, Парацельс та інші) цінували властивості м’яти і лікували нею головний біль, шлункові захворювання, хвороби шкіри, горла, носа і рота. Сьогодні м’ятну олію широко застосовують у косметичних і парфумерних виробах, а також у кондитерській промисловості та фармакології.

6. Б. Збільшити вміст глини. Перші графітові олівці з’явились у XVII столітті в Англії, в Кемберленді. Там

вівчарі знайшли в землі темну масу, якою вони мітили овець, це був графіт. Перший документ, в якому згадується дерев’яний олівець, датований 1683 роком. У Німеччині виробництво графітових олівців почалося в Нюрнберзі 1761 року. Німці змішували графіт із сіркою та клеєм. Сучасний олівець винайшов у 1794 році талановитий французький учений Жан Конте. Він розробив рецептуру змішування графіту з глиною та водою, налагодив виробництво високоякісних стрижнів для олівців. Обробляючи суміш при високій температурі, вдалося досягти високої міцності графітових стрижнів. Однак важливішим було те, що зміни у пропорції компонентів суміші давали змогу виготовляти стрижні різної твердості. Це і стало основою сучасної класифікації олівців за твердістю: що більше глини, то твердіший олівець, що більше графіту, то олівець м’якіший.

7. Б. Срібло. Срібло відоме людству з найдавніших часів. У свій час срібло, так само, як і золото,

часто траплялось у вигляді самородків – його не доводилося виплавляти з руд. Тому цей метал займає чільну позицію в культурних традиціях народів світу. В Ассирії та Вавилоні срібло вважалося священним металом і було символом Місяця. У Середні віки срібло і його сполуки були дуже популярними серед алхіміків. Із середини XIII століття цей метал вважався традиційним матеріалом для виготовлення посуду. Крім того, срібло і до сьогодні використовується для карбування монет. У фольклорі срібло – це метал, якому притаманні магічні якості, що надають йому надприродних властивостей: срібні кулі здатні вражати вампірів, домовиків, перевертнів, велетнів, магів, чарівників, відьом і духів. Срібло захищає також від чарів, вроків, поганого впливу і нечисті. Здавна цей метал використовували для амулетів, які повинні були захищати людей, оселю і будинки. Інки вважали що срібло – не просто метал, пов’язували його з відблиском місячного світла, називали сльозами Місяця. Алхіміки називали срібло Місяцем або Діаною, за іменем римської богині (див. статтю в журналі „Колосок” № 4/2009 „Метали, відомі здавна”).

8. Г. Асфальтом. Острів Тринідад знаходиться в Атлантичному океані, поблизу північно-західних

берегів Південної Америки і є основною частиною держави Тринідад і Тобаго. На південному заході острова знаходиться унікальне озеро Піч-Лейк. Понад 60 метрів у глибину воно заповнене не водою, а асфальтом. Тут під дією тектонічних факторів нафтоносні шари з’єднуються через кілька підземних розломів із жерлом давнього вулкану, а їхній „вміст” під дією температури і тиску перетворюється на першокласний асфальт. Це – найбільше у світі родовище природного асфальту.

Цей природний феномен загальною площею 36,4 гектарів, що дає змогу у природному середовищі спостерігати за формуванням і розробленням асфальту, приваблює тисячі туристів. Асфальт (від гр. άσφαλτος – гірська смола) – природний мінерал на основі нафти у суміші з мінеральними матеріалами (піском, вапном, щебенем чи гравієм). Зазвичай, такий асфальт має чорний або темно-коричневий колір, дуже

в’язкий. Застосовують його для впорядкування покриття на автомобільних дорогах, як покрівельний, гідро- та електроізоляційний матеріал, для приготування замазок, клеїв, лаків тощо. Асфальт, який добувають із озера Піч-Лейк, використовують для будівництва найкращих доріг планети. Ним вимощена алея Пелл-Мел, що веде до Букінгемського палацу в Лондоні.

9. Д. Криптон. Це питання – логічна задача (головоломка), а в будь-якій головоломці необхідно

знайти певну закономірність розташування будь-чого. У цьому випадку – розташування слів за кількістю букв: азот – 4 букви; аргон – 5 букв; ксенон – 6 букв. Отже, не вистачає слова з семи букв. Із п’яти запропонованих відповідей підходить криптон.

10. Д. 1, 2, 3 і 4. Свічка – предмет для освітлення, найчастіше циліндричної форми, з твердого

горючого матеріалу, всередині якого знаходиться ґніт. Перші в історії свічки – це чаші, наповнені жиром, із ґнотом чи щіточкою. Воскові свічки з’явилися в Середньовіччі. Довгий час вони були дуже дорогими. В якості горючого матеріалу використовували сало, стеарин, чисту стеаринову кислоту, віск, парафін, спермацет, гліцерин. Ґніт свічки виготовляли з бавовняної тканини, просоченої розчинами калійної селітри (іноді натрієвої), хлористого амонію чи борної кислоти. Сьогодні найчастіше свічки виготовляють із парафіну з різними додатками, у моді прозорі гліцеринові свічки (у суміші з желатином і таніном), яким за допомогою різноманітних барвників можна надати будь-якого забарвлення. Гліцеринову свічку доповнюють різноманітними композиціями з кольорового парафіну, що надає їй надзвичайної декоративності.

11. В. У тюльпані. Ви ніколи не пробували складати казки? Уявіть себе казкарем і спробуйте знайти

для Дюймовочки зручнішу квітку, ніж тюльпан. Навіть зі складеними пелюстками тюльпан має незначний простір усередині (якраз достатній для крихітної дівчинки), велика маточка у квітці і справді нагадує мініатюрний стільчик, тичинки, щоправда, кольоровим пилком можуть забруднити одяг (і не лише казковому ельфу). Мені цікаво, у яких іще квітках Ганс Христиан Андерсен хотів оселити Дюймовочку. А вам?

12. Б. Щури. Щури – кмітливі та милі тваринки, які звикли жити серед людей. Дехто навіть

утримує їх удома як домашніх улюбленців. Учені часто використовують цих тварин для наукових досліджень. Саме їм ми завдячуємо своїм здоров’ям, адже на щурах тестують усі лікарські препарати до того, як ними почнуть лікувати людей.

У невеликому індійському містечку Дешнок збудований храм щурів Шрі Карні Мата. Така шана гризунам пов’язана з місцевою легендою. У давнину дівчина на ім’я Карні Мата, яка була втіленням богині Дурги, рятуючи якусь дитину від бога смерті Ями, тимчасово переселила її душу в тіло щурика. Співчутлива дівчина вчиняла так багато разів. З часом стало тяжко відрізняти „справжніх” тварин від тварин з „дитячими душами”. Тому місцеві жителі з любов’ю ставляться до всіх щуриків. Для них збудували світлий храм, їх підгодовують. Тварини у храмі захищені і ситі.

У деяких містах є скульптури щуриків. У Стокгольмі, приміром, невеличкий (у натуральну величину) пацючок сидить на тротуарі, наче хоче перейти дорогу.

Щоправда, не завжди і не всюди ці кмітливі тварини є дружніми. Щури, які завжди супроводжували життя людини, знищували і продовжують знищувати величезну кількість продовольства, призначеного для людей та для свійських тварин, пошкоджують прокладені комунікації, переносять тяжкі захворювання. Саме тому люди завжди мріяли

про „казкову дудочку” – засіб, котрий допоміг би людині захистити своє майно і здоров’я від щурів.

13. В. Гадюка. Шкіра плазунів не виконує функції дихання, як у земноводних, тому верхні шари

епідермісу у них покриті роговими лусками, які перешкоджають випаровуванню води та проникненню мікроорганізмів під шкіру. Але роговий „одяг” гадюки і інших змій не розтягується, тому, коли тварина збільшується у розмірах, їй доводиться міняти шкіру. Зміна рогового покриву відбувається шляхом повного або часткового линяння, яке у багатьох видів відбувається кілька разів на рік.

Гадюки линяють через кілька днів або навіть годин після народження. Ця перша відповідальна подія трапляється поблизу кубла. Після цього молоді гадюки розповзаються.

Линька у підростаючої молоді відбувається один-два рази на місяць. Із наближенням линьки, приблизно за тиждень, покриви тіла плазуна бліднуть, очі мутніють, адже вони також вкриті роговою лускою. Здорові та сильні тварини линяють швидко, за 1,5–2 години, ослаблені чи хворі – упродовж двох тижнів. Під час линьки змії заповзають у свої схованки, не харчуються і мало рухаються. Дорослі тварини також линяють кілька разів на рік.

14. А. Смоква або фіга. Саме фігове дерево або смоква в Біблії згадується першим. У біблійних оповідях

воно часто фігурує поруч із виноградом – ці рослини належали до таких, що забезпечували добробут народу. Ми не знаємо всіх рослин, які росли у райському саду, не знаємо, з якого дерева плід був забороненим, але там точно росла смоква – її листя стало першим „одягом” Адама та Єви.

15. Г. Ремез. Ремез – близький родич відомої всім великої синиці, проте дещо менший від неї.

Цей птах поширений по всій території України, крім Карпат та Кримського півострова. Найчастіше ремез оселяється вздовж порослих вербами та тополями берегів річок чи озер, рідше – в очеретяних заростях на болотах, ставках чи водосховищах. Побачити ремеза можна лише зрідка, зате часто можна почути його голос високого тону – „тсii”.

Ремези – перелітні птахи, хоча в теплі зими незначна їх кількість залишається зимувати. Ці пернаті прилітають до нас на початку квітня, а через тиждень-два приступають до будівництва гнізд. Пара птахів будує гніздо не менше двох тижнів.

Серед наших птахів ремез – знаний майстер оригінальних гнізд. Оселю, що здалека нагадує рукавичку, ці пташки звивають із рослинних волокон та пуху верби, тополі, осики, рогозу або очерету.

Через потаємний спосіб життя та складність вивчення гніздового періоду ремез є одним із найменш вивчених птахів України. Ми не знаємо достоменно, де саме в Середземномор’ї зимують ці птахи, нам не відомий склад їхнього раціону в гніздовий та інші періоди, не вивчені й причини коливання чисельності популяції птаха, його реакції на різні чинники людської діяльності поблизу гніздових територій. Саме для того, щоб привернути увагу до цього цікавого і маловивченого птаха, 2009 рік оголошений роком ремеза.

16. Б. Змія. Асклепій – античний грецький бог медицини і лікування, за деякими легендами –

син Аполлона. Від народження він був смертним, але за високе лікарське мистецтво отримав у винагороду… безсмертя. Асклепія зображали з палицею, обвитою зміями. Легенда розповідає, що одного разу, мандруючи, він із переляку забив змію, яка обвила

його посох. Раптом з’явилася інша змія, несучи в роті травичку, якою воскресила вбиту. Асклепій знайшов цю траву і почав нею воскрешати мертвих. Із того часу жезл, обвитий змією або зміями, є символом медицини.

У шлюбі з Епіоною у нього народилося три сини: Телесфор („корисний”), Подалірій, Махаон і дочки, яких поважали як богинь, Гігієя („здоров’я”), Панацея або Панакея („цілителька” чи „зцілююча”) та Іасо („лікування”), а також Аглея, Акесо та Медитрина. Подалірій та Махаон брали участь у поході на Трою і навіть сиділи в троянському коні. Карл Ліней назвав на честь Подалірія одного з метеликів-вітрильників, сучасна назва якого Iphiclides podalirius (Linnaeus, 1758), інший метелик-вітрильник – Papilio machaon (Linnaeus, 1758) – отримав назву на честь Махаона.

17. Г. Гідра звичайна. Зберіть поблизу озера або спокійної річки водяні рослини та помістіть їх у

акваріум, і невдовзі у воді ви побачите гідр. У стоячій воді тіло гідр та їхні щупальці видовжуються, тому їх можна розгледіти без мікроскопа. У гідри прозоре трубкоподібне тіло, зверху довкола ротового отвору є 5–12 щупалець. Нижнім закритим боком – підошвою – гідра кріпиться до водяних рослин. Р. Трамбле (1710–1784), досліджуючи гідр, виявив їхню надзвичайну здатність до регенерації. Регенерація – це відновлення організмом утрачених частин. Розрізаючи гідру на частини, вдається збільшити кількість особин, тобто спровокувати штучне розмноження. Навіть із 1/200 частинки тіла гідри утворюється новий організм! За аналогією до міфічної лірнейської гідри, яка щоразу відновлювала голову після того, як її відрубували, прісноводна тварина гідра й отримала свою назву.

18. В. Росичка проміжна. В Україні розповсюджені три види росичок. Росичка круглолиста трапляється

досить часто, а росички англійська і проміжна занесені до Червоної книги України. На їхніх листках є залози, котрі виділяють липку блискучу рідину, від якої листок здається вкритим росою (звідси і назва рослини). Сівши на листочок напитися „роси”, комаха, відразу прилипає. У такий спосіб росичка ловить, убиває і споживає дрібних комах. Так і хочеться разом з Д. Н. Кайгородовим (знавцем та популяризатором природи) застерегти маленьку комашню: „Гей, братику-комарику, пам’ятай: на листок росички не сідай…”.

Чому комахоїдні рослини задовольняють свої потреби у поживних речовинах таким хижацьким способом? Фотосинтезували б собі спокійно на сонечку… Виявляється, для здійснення фотосинтезу їм нічого не бракує – і води є доволі, і вуглекислого газу вистачає. Але, виявляється, рослинам для утворення власних білків необхідні солі Нітрогену, яких обмаль у ґрунті, на якому ростуть комахоїдні рослини. Напевно, не лише солі Нітрогену отримують рослини-хижаки, поїдаючи комах, бо пухирник при підживленні нітратами все одно не цвіте, а розцвітає лише тоді, коли у воді з’являється улюблений корм – рачки.

19. Г. Нюх, як у собаки. Вислів „нюх, як у собаки” є правильним і у біологічному розумінні. Спробуємо

уточнити, що таке нюх. Усе, що має запах, містить леткі сполуки, які, випаровуючись, змішуються з повітрям. Молекули таких сполук потрапляють у нюховий апарат, який у вищих тварин знаходиться у верхній частині носового ходу. Там молекули потрапляють на закінчення нервових клітин і викликають відчуття, яке фіксує спеціальний відділ головного мозку. Нюховий рецептор є першим серед рецепторів живих організмів, тобто нюх – найдавніше відчуття. У більшості тварин нюх тонший, ніж у людини: собака відчуває запах пахучої речовини у 100, а іноді й у 1 000 000 разів меншої концентрації, ніж людина. І нюхова ділянка мозку собаки розвинута значно краще.

Американські дослідники дійшли висновку, що гострий нюх собак дає їм можливість із високою ймовірністю визначати людей, хворих на рак легенів і молочної залози на ранніх стадіях розвитку цих захворювань. Нюхові рецептори чотириногих друзів людини дають їм змогу визначати за запахом специфічні виділення клітин злоякісних пухлин. Організатори дослідження вважають, що визначення речовини, на запах якої реагують собаки, може відкрити шлях до створення нового покоління електронних пристроїв для більш ефективної діагностики ракових захворювань.

Заєць досить часто присутній в обрядових та весільних піснях, у дитячому фольклорі. У казкових сюжетах він переважно уособлює боягузтво. Напевно, звідси й наші помилкові уявлення про боязку вдачу зайця. Насправді вираз „боязкий, як заєць” – несправедливий. Потрапивши у халепу, зайчик відчайдушно захищається. Він має міцні кігтисті лапи, які, в першу чергу, використовує за прямим призначенням – для втечі, але при потребі вухань може впасти на спину і відчайдушно відбиватися кінцівками. Відомі випадки, коли заєць, атакований хижим птахом, виходив переможцем, натомість птах гинув від ран. А з якою несамовитою хоробрістю зайчихи захищають зайченят! Любителі заячого м’ясця не дарма остерігаються їхніх кігтів.

Вислів „незграбний, як ведмідь” теж можна розкритикувати. Ведмідь бігає зі швидкістю 50 кілометрів за годину. Ану, спритники, позмагайтеся! А зловити кігтем рибку в річці? Слабо?

Фраза „розумний, як змія” також необ’єктивна, хоч і дуже-дуже давня. Змія – одна з небагатьох тварин, яких людина часто використовує як символ, при чому у протилежному символічному значенні. Змія (змій) – багатозначний і універсальний символ. Із Біблії нам закарбувався образ Змія-спокусника – одвічного зла. Інші історичні літературні джерела представляють нам змію як символ мудрості, терпимості та розуму. На Сході змія символізує жіночу красу, таємничі сили. Символом вічності вважається змій, скручений кільцями. Змія є офіційним символом медицини.

Але у природі змії є звичайнісінькими тваринами, які не вирізняються з-поміж хребетних тварин високим ступенем розвитку нервової системи. А розуму, як такого, вони взагалі не мають. Їх також не можна звинувачувати у злостивості, адже нападають змії лише тоді, коли голодні або захищаються. Людина ж убиває їх іноді просто заради розваги. А от красою змії і справді наділені – блискучі покриви, різноманітні візерунки на шкірі. Саме за красиву шкіру змії часто розплачуються життям.

Вислів „у кішки дев’ять життів” виник, очевидно, через спритність кота, який завжди приземляється на лапи, прагне „видряпатися” з будь-якої складної ситуації. Цінуйте своє життя і життя нашого домашнього улюбленця.

20. А. 1, 3. (часник, цибуля). Цибулевий рід прославився ще за часів Стародавнього світу. Згадки про цибулю є в

давніх шумерських клинописних текстах, у давньоєгипетських ієрогліфічних папірусах та на сторінках давньоєврейської Біблії. Особливої пошани цибуля й часник удостоїлися у єгиптян, які вважали їх божественними рослинами. Хлібороби приносили їх у жертву для задобрювання богів Ра, Осіріса, Гора, клали в гробниці фараонів для споживання у потойбічному світі. Також їх вживали в їжу будівельники пірамід для запобігання захворюванням. Тому не помилимося, якщо скажемо, що цибуля та часник долучилися до створення цих чудес світу.

Із творів „батька” ботаніки Теофраста відомо, що цибулю й часник споживали з різними стравами. В одному рецепті, наведеному цим ученим, цибулю пропонувалося порізати, а потім розтирати і розминати до стану пінистого, ароматного пюре, яким і приправлялася різноманітна їжа. Знаний давньогрецький лікар Гіппократ використовував цибулю й часник для лікування, рекомендуючи вживати їх у їжу за певними правилами.

21. B. Місяць.

16 липня 1969 року космічний корабель „Apollo-11” з Нілом Армстронгом, Едвіном Олдріном та Майклом Коллінзом на борту стартував із космодрому на мисі Канаверал. Старт, політ до Місяця та політ місячною орбітою пройшли успішно. Коли „Орел” ішов на посадку, зйомку його поступального руху фіксувала кольорова телекамера, закріплена у кабіні злітного ступеня на кронштейні над правим ілюмінатором. Завдяки цьому земляни могли спостерігати за процесом посадки. Які підсумки першої місячної прогулянки? У загальнолюдському плані результати були неперевершеними – люди вперше висадилися на Місяць, ходили його поверхнею, вели спостереження та досліди, збирали колекцію зразків ґрунту. Загалом, могли існувати, ба навіть успішно працювати. І, що найголовніше, повернулися живими на Землю. Для людства це завжди було принципово важливим.

Місячний модуль на поверхні Місяця

Місячний модуль „Орел” на орбіті

22. А. Віз.

Велика Ведмедиця – це приполярне сузір’я, яке завжди спостерігається над

горизонтом у наших широтах. Але найвище це сузір’я перебуває весняними та літніми ночами, тоді воно найпомітніше. Навколо нього розташовані сузір’я Волопаса, Гончих Псів, Малого Лева, Рисі та Малої Ведмедиці. В ясну та безмісячну ніч у сузір’ї Великої

Едвін Олдрін на Місяці

Ведмедиці неозброєним оком можна розгледіти 125 зірок, та лише 20 із них яскравіші за четверту зоряну величину.

Частину сузір’я Великої Ведмедиці ви добре знаєте – це сім яскравих зірок, які нагадують ківш. В Україні його прийнято називати Великим Ковшем або Великим Возом, у Китаї, Японії та Кореї – Північним Ковшем, племенам Північної Америки це сузір’я нагадує скунса, а народи Північної Азії називали його Семибраттям. Однак треба мати дуже розвинену уяву, щоб побачити у цій фігурі величезну ведмедицю, як зображають це сузір’я у старовинних зоряних атласах та на картах сузір’їв. Передостання зоря у хвості Великої Ведмедиці називається Міцар, поряд помітна бліда зоря Алькор. Назви цим зорям дали араби, позначають вони відповідно „коня” і „вершника”. За цими зорями араби перевіряли гостроту зору: той, хто міг розгледіти Алькор, мав нормальний зір. Нам лише здається, що Алькор знаходиться поблизу Міцара. У просторі він розташований у 17 000 разів далі від Міцара, ніж Земля від Сонця. Проте відстань від Алькора до Міцара у 16 разів менша за відстань від Сонця до найближчої до нього зорі α Центавра. Виходячи з цього, деякі астрономи вважають Міцар і Алькор однією фізичною подвійною зорею.

23. В. Всесвіт. У давнину люди вважали, що Сонце, Місяць, зорі та планети – це лише маленькі

тіла, які обертаються навколо Землі. Вони уявляли Всесвіт таким, яким хотіли його бачити: у центрі розташована величезна плоска нерухома Земля, а над нею простягається купол неба, всипаний тисячами маленьких вогників. Уперше ази істинного вчення про Всесвіт з’явились у Давній Греції. Більшість грецьких астрономів, як і раніше, вважали, що Земля нерухома і знаходиться у центрі Всесвіту. Однак відомий учений Піфагор уже в VI столітті до н. е. припустив, що Земля має форму кулі. Аристарх, який жив у III столітті до н. е., вважав, що Земля обертається навколо своєї осі, обертаючись при цьому навколо нерухомого Сонця. Сто років потому інший давньогрецький астроном Птоломей написав книгу під назвою „Альмагест”. Повертаючись до помилкового твердження, начебто у центрі Всесвіту знаходиться Земля, він намагався зобразити орбіту Сонця і шляхи інших планет, які нібито безперервно рухаються навколо Землі. Створена ним карта Всесвіту використовувалася в європейській науці протягом багатьох століть. Лише в 1543 році Коперник знову висунув ідею, яка полягала в тому, що центром Всесвіту є Сонце. Із винайденням телескопа розвиток астрономії різко прискорився. Поступово людство дізнавалося все більше і більше про Всесвіт, і склалося сучасне уявлення про нього.

Всесвіт – це найбільший об’єкт, який може спостерігати і вивчати людина. Потужні астрофізичні прилади дозволяють оглядати космос у радіусі приблизно 1022 кілометрів. Учені припускають, що радіус Всесвіту у 10 разів більший. За деякими гіпотезами наш Всесвіт – це лише частина величезної множини інших Всесвітів, сукупність яких називається Мультивсесвітом (Метавсесвітом).

24. А. Полярна. Сузір’я Мала Ведмедиця є приполярним сузір’ям, яке завжди помітне над

горизонтом у наших широтах. Воно майже повністю оточене сузір’ям Дракона, на півночі від нього знаходиться сузір’я Жирафа.

В ясну і безмісячну ніч неозброєним оком у цьому сузір’ї можна розгледіти 20 зірок, але загалом це – слабкі зорі. Лише одна з них – Полярна – зоря другої зоряної величини. Найяскравіші зорі утворюють фігуру, подібну до Великої Ведмедиці, однак менших розмірів і перевернуту. Тому сузір’я й отримало назву – Мала Ведмедиця.

Остання зоря у хвості Малої Ведмедиці і є Полярна. У наш час це найближча до Північного полюсу світу зоря, тому неозброєним оком неможливо помітити її добового обертання. Складається враження, що Полярна зоря – „нерухома” й не бере участі у видимому добовому обертанні небесної сфери, а всі інші зорі обертаються навколо неї. Північний полюс світу наближається до Полярної зорі та буде найближчим до неї у 2100 році. Після цього він почне віддалятися від неї, і Полярна зоря почергово поступиться місцем іншим зорям. Приблизно у 4000 році Полярною зорею буде γ Цефея, в 10 000 році – зоря Денеб (α Лебедя), у 14 000 році – зоря Вега (α Ліри) і т. д. Лише через 25 800 років після 2100 року Північний полюс світу знову наблизиться до Полярної зорі, і вона знову по праву буде називатися Полярною. Древні греки називали Полярну зорю Кіносурою (годувальницею Зевса). Дві найяскравіші зорі на дні ковша Малої Ведмедиці через видиму їх близькість до Полярної зорі називають „вартовими” полюсу. Внаслідок видимого обертання небесної сфери вони начек вартові ходять навколо Полярної зорі, за що й отримали таку назву.

25. Д. Терези. Терези – зодіакальне сузір’я. Воно знаходиться у найвищій точці над горизонтом,

найкраще за ним спостерігати вночі у червні та липні. Найближчими його сусідами є сузір’я Змієносця, Скорпіона, Вовка, Діви та Змії. В ясну та безмісячну ніч у сузір’ї Терезів неозброєним оком можна побачити приблизно 50 зірок, проте лише шість із них яскравіші за четверту зоряну величину. Чотири найяскравіші зорі утворюють ромбоїд – характерну геометричну фігуру цього сузір’я. Не треба особливо напружувати уяву, щоб побачити у цій фігурі коромисло і чаші терезів. На зоряних картах це зодіакальне сузір’я зображувалось у вигляді старовинних аптекарських терезів.

Терези належать до сузір’їв, відомих людству з сивої давнини. Як же потрапив цей вимірювальний прилад на небо? Понад 2 000 років тому точка осіннього рівнодення знаходилася в сузір’ї Терезів. Рухаючись екліптикою, Сонце перебувало у цій точці 23 вересня. Ймовірно, рівність дня та ночі ще у глибоку давнину стала причиною такої назви цієї ділянки неба. Так серед зодіакальних сузір’їв з’явилося сузір’я Терезів. Воно пов’язане із землеробством давніх єгиптян. Після жнив і молотьби, перед тим, як пшеницю засипали на зберігання в комори, урожай зважували. Очевидно, це відбувалось у той час, коли Сонце знаходилось у сузір’ї Терезів. Таким чином, воно нагадувало про роботу, пов’язану зі зважуванням збіжжя.

Давньогрецька міфологія пов’язує сузір’я Терезів із терезами богині

справедливості, доньки Зевса і Феміди – Діке. Вона обходила Землю зі своїми терезами. Щоб бути неупередженою, очі зав’язувала пов’язкою. Діке розповідала своєму батьку Зевсу про несправедливих суддів і людей, а він їх жорстоко карав за те, що вони не дотримувались установлених ним законів. Богиня була ворогом будь-якого обману чи брехні, натомість вона захищала правду та чесність. На терезах матері Феміди вона якнайточніше зважувала як шляхетні, так неправедні вчинки людей, щоб вони отримали від Зевса заслужене покарання, щоб усюди в світі панувала справедливість. Зевс залишив терези своєї доньки Діке на небі, як нагадування людям про те, що вони повинні суворо дотримуватися законів та керуватися справедливістю у власних вчинках.

26. А. Марс.

Із Марсом пов’язано багато загадок, і одна з них – у цій цитаті з роману Джонатана

Свіфта про пригоди Гуллівера: „…Окрім того, вони відкрили дві маленькі зорі або два супутники, які обертаються навколо Марса. Ближчий із них віддалений від центра цієї планети на відстань, рівну трьом її діаметрам. Інший знаходиться від неї на відстані п’яти таких же діаметрів.” За півтори сотні років до відкриття супутників Марса англійський письменник не тільки передбачив їх існування, але й доволі точно вказав відстань від Марса до обох його супутників і характер їх обертання. Вони доступні для спостережень лише за допомогою великих телескопів, яких ще не було в XVII і XVIII століттях. Тому здається дивовижним і те, що на початку XVII століття Йоган Кеплер висловив припущення, що у планети Марс є два супутники, приблизно за 270 років до їхнього справжнього відкриття!

27. А. Венерою. Венера – найпомітніша і найяскравіша мешканка земного неба після Сонця і

Місяця. Іноді її можна спостерігати неозброєним оком навіть у денний час. Венера, ймовірно, є першою планетою („блукаючою зорею”), котру люди відкрили ще у найдавніші часи. Своїм яскравим блиском вона привертала погляди людей зранку, перед сходом Сонця, як Зоряниця, а ввечері, після заходу Сонця, як Вечірниця (вечірня зоря). Видимий блиск надає Венері деякої таємничої краси та чарівності, тому вона й отримала це ім’я. Венера – так древні римляни називали грецьку богиню краси та кохання

Афродіту. Оскільки Венера обертається між Землею і Сонцем, вона, подібно до Меркурія і Місяця, змінює свій вигляд від тонкого серпика до повного диска. Люди з дуже хорошим зором можуть розрізняти фази Венери навіть неозброєним оком, і їх чудово видно навіть у найслабші телескопи. Тому не доводиться дивуватися, що в жовтні 1610 року їх спостерігав Галілей. Однак він і не сумнівався, що виявить їх, оскільки наявність фаз у будь-якої внутрішньої планети однозначно випливає з теорії Коперника.

28. А. Мала Ведмедиця і Південний Хрест. На пам’ять про велику значимість астрономічних знань для мореплавства у

Португалії 1990 року випущена монета в 100 ескудо, присвячена астронавігації. Це дійсно унікальна монета. На її лицевому боці зображена Мала Ведмедиця, Полярна зоря якої завжди вказує на північ і не дозволяє заблукати. На звороті дуже реалістично зображене сузір’я Південного Хреста, і спосіб визначення напрямку на південь. У південній півкулі Землі найкраще зорієнтуватися саме так. Таким чином, два боки цієї монети ніби відображають дві півкулі неба – Північну та Південну. Так змістовно і лаконічно показано значення зірок для подорожей.

Сузір’я Південного Хреста цікаве з багатьох причин. Головна – це спосіб знайти

напрямок на південь. Довга перекладина хреста вказує на Південний полюс світу. Крім того, сузір’я знаходиться на Молочному Шляху посеред розсипу інших зірок і виглядає неймовірно гарно. Цікаво, що в Європі його неможливо побачити ні за яких умов! Скоріш за все через цю обставину Південний Хрест став предметом гордості мешканців південних країн. Деякі країни навіть помістили його на свій герб, зображення Південного Хреста можна побачити на багатьох монетах найрізноманітніших країн.

29. А. Зоряне небо. Манливий і загадковий вигляд зоряного неба викликав захоплення Миколи

Коперника. А стародавній філософ Сенека сказав: якби зорі було видно лише в одному місці Землі, до нього нескінченними потоками прямували б люди. Насправді зорі можуть бачити всі жителі нашої планети, але вигляд зоряного неба залежить від того, де ми знаходимося: в Україні, Астрахані чи Сінгапурі. Замість Великої Ведмедиці на небі Австралії буде сяяти Південний Хрест, молодий місяць буде висіти ріжками догори, грудень, січень, лютий вважаються там літніми місяцями, червень, липень, серпень – зимовими. Та й зоряне небо обертається в Австралії в протилежний бік…

Чому ж зоряне небо наче обертається і саме Полярна зоря нерухома? Виявляється, причина цього ілюзорного руху зірок полягає в обертанні Землі. Подібно до того, як людині, яка кружляє, здається, ніби вся кімната кружляє навколо неї, так і ми, перебуваючи на Землі, яка обертається, бачимо, ніби рухаються зорі. Наша Земля має вісь обертання – уявну лінію, навколо якої і обертається. Вісь обертання Землі перетинає земну поверхню у двох точках – це Південний і Північний географічні полюси. Якщо напрямок земної осі продовжити, то вона вкаже на Полярну зорю. Ось чому Полярна зоря здається нерухомою, а небесна сфера наче обертається навколо уявної осі. Нам здається, що зоряне небо обертається зі сходу на захід. Пам’ятаймо, що це – видимий рух. Він є відображенням істинного руху – обертання Землі навколо своєї осі. Видимий рух Сонця – це теж відображення обертання Землі. На Землі відбувається зміна дня і ночі. Ці явища

пояснюються обертанням Землі. Оскільки Земля обертається навколо своєї осі з заходу на схід, нам здається, що небо обертається зі сходу на захід, і це пояснює схід і захід небесних світил та зміну їхнього розташування на небі упродовж ночі.

30. Б. 3, 4, 5, 7. Вивчення зоряного неба у Південній півкулі, недоступного для спостережень у

Європі, почалося значно пізніше, ніж у Північній. У 1603 році німецький астроном Йоганн Байєр опублікував зоряний атлас, в якому до стародавніх сузір’їв додав ще 11 нових (Павич, Тукан, Журавель, Фенікс, Летюча Риба, Південна Гідра, Золота Риба, Хамелеон, Райський Птах, Південний Трикутник та Індіанець). Назви цих сузір’їв не пов’язані з міфологією (за виключенням Фенікса). Більшість із них отримали імена реальних і фантастичних тварин та птахів, які є відображенням часу великих географічних відкриттів, коли європейським народам стали відомі незнайомі до того часу острови та країни з екзотичною природою, зазвичай прикрашені фантазією мандрівників. У 1752 році французький астроном Нікола Луї Лакайль, відомий дослідник південного зоряного неба, розмежував і дав назви 14 сузір’ям (Скульптор, Піч, Годинник, Сітка, Різець, Живописець, Жертовник, Компас, Насос, Октант, Циркуль, Телескоп, Мікроскоп і Столова Гора). Як бачимо, у назвах сузір’їв південної частини зоряного неба увічнено багато приладів та інструментів.