1

МІЖРЕГІОНАЛЬНА

АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

À. Ñ. Ìàöêî

̲ÆÍÀÐÎÄÍÅ ÏÐÀÂÎ

Навчальний посібник

2-ге видання, стереотипне

Київ 2003

2

ББК 67.5я73М36

Мацко А. С.М36 Міжнародне право: Навч. посіб. — 2-ге вид., стереотип. —

К.: МАУП, 2003. — 216 с.: іл. — Бібліогр.: с. 207–211.

ISBN 966-608-328-0У пропонованому посібнику висвітлюються поняття, принципи і функції

міжнародного права з огляду на особливості цієї галузі права і з урахуваннямосновних напрямків зовнішньої політики України.

Для студентів юридичних спеціальностей, викладачів і всіх, хто цікавить-ся міжнародним правом.

ББК 67.5я73

© А. С. Мацко, 2002© А. С. Мацко, 2003, стереотип.© Міжрегіональна Академія

управління персоналом (МАУП), 2003ISBN 966-608-328-0

Рецензенти: О. Ф. Висоцький, д-р юрид. наук, проф.Л. Д. Тимченко, д-р юрид. наук, проф.

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академіїуправління персоналом (протокол № 6 від 30.09.02)

3

Â Ñ Ò Ó Ï

Зміни, що відбулися у світі, зокрема після завершення “холодноївійни”, яка була фактором протистояння між державами, започатку-вали нові підходи до врегулювання відносин у світі. Своєю чергою,нові підходи до розвитку спілкування і співробітництва між народа-ми зумовили підвищення ролі міжнародного права та застосуванняйого норм у внутрішньому правопорядку кожної країни. Важливимиаргументами стали більша відкритість і налагодження зв’язків міжкраїнами. Для України цей етап характеризувався активною діяль-ністю держави на міжнародній арені — станом на 1 грудня 2000 р.вона уклала дипломатичні відносини із 166 країнами, має 80 пред-ставництв за кордоном і зобов’язання за більш як 2000 міжнароднихугод для реалізації у внутрішньому правопорядку. Ці зміни й зумо-вили нагальність впровадження нового підходу до вивчення міжна-родного права в закладах освіти України.

За часів існування СРСР вважалося, що вивчати міжнародне пра-во необхідно лише тим, хто працював у системі дипломатичних абоконсульських установ.

На сучасному етапі в період кардинальних політичних і економіч-них зрушень в українському суспільстві та історичних змін у системіміжнародних відносин розкрилися нові можливості галузі міжнарод-ного права в урегулюванні не лише міждержавних, а й внутрішньо-державних відносин, які випливають з міжнародних, зокрема зобо-в’язання кожної країни дотримуватися прав людини. Захист правлюдини здійснюють такі європейські структури, як Європейськийсуд з прав людини, Європейський комітет із запобігання тортурам,де вже відбуваються слухання про відповідальність уряду України завзяті зобов’язання.

Міжнародні організації приділяють значну увагу подальшомувдосконаленню міжнародного права. У 1989 р. Генеральна Асамб-лея Організації Об’єднаних Націй (ООН) ухвалила спеціальну резо-

4

люцію, в якій проголосила 90-ті роки ХХ ст. “Десятиріччям міжна-родного права”. На сучасному етапі діє розгорнута програма забез-печення прав людини.

З огляду на викладене можна стверджувати, що вивчення дисцип-ліни “Міжнародне право” сприяє поглибленню знань і розширеннюсвітогляду кожної освіченої людини. Галузь міжнародного права єособливою системою принципів і норм, які регулюють відносиниміж суб’єктами міжнародного права. Нині, коли юридичні й фізичніособи різних країн можуть вільно спілкуватися, відносини між дер-жавами набувають іншого змісту, що свідчить про значення міжна-родного права як однієї з найактуальніших галузей юриспруденції.

Такий підхід до дисципліни потребує глибшого опанування й во-лодіння інструментарієм міжнародно-правового регулювання відно-син між державами, регламентації діяльності міжнародних структур,захисту порушених прав тощо.

Україна, яка є членом ООН, Ради Європи та інших впливовихміжнародних організацій, у своїй практиці дотримується принципусумлінного виконання всіх своїх міжнародних зобов’язань і вважаєналежним чином ратифіковані міжнародні договори частиною внут-рішнього права, що закріплено у ст. 9 Конституції України. Нормиміжнародного права у практичній діяльності використовують юрис-ти, посадові особи, державні діячі, а також громадські організації,окремі громадяни в разі оскарження порушених прав і свобод люди-ни в міжнародному суді відповідно до ст. 55 Конституції України.

Міжнародне право як навчальна юридична дисципліна виріз-няється специфічною термінологічною мовою, динамічністю змін управовідносинах та іншими положеннями. З огляду на це викладе-ний матеріал пропонується як експериментальний, який певноюмірою може істотно доповнити, оновити наявний фактичний мате-ріал міжнародного права.

Пропонований посібник стимулює також самостійне вивченнякурсу міжнародного права.

У посібнику подано матеріал з основних понять міжнародногоправа і його галузей, зі структури і напрямків діяльності міжнарод-них організацій; словник юридичних термінів і юридичні терміниукраїнською і латинською мовами, які використовує міжнароднеправо, витяг з Конституції України й основні законодавчі акти, щостосуються міжнародно-правових відносин.

5

Під час підготовки навчального посібника було використано на-укові розробки відомих вітчизняних юристів-міжнародників В. Бут-кевича, М. Буроменського, В. Василенка, О. Висоцького, С. Голова-того, В. Денисова, А. Дмитрієва, С. Ісаковича, В. Євінтова,В. Муравйова, К. Сандровського, Л. Тимченка, а також юристів Ро-сійської Федерації — М. Богуславського, Г. Ігнатенка, Ю. Колосова,І. Лукашука та ін.

Автор висловлює подяку за рецензії, а також за консультативну іпрактичну допомогу у підготовці посібника провідним співробітни-кам відділу міжнародного права та порівняльного правознавстваІнституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної ака-демії наук України, практичним працівникам Міністерства закор-донних справ і Міністерства юстиції України, Національного цент-рального бюро Інтерполу в Україні, Української правничої фундаціїта Асоціації міжнародного права України.

Автор з вдячністю сприйме пропозиції щодо поліпшення викла-деного у посібнику матеріалу і конструктивну критику.

6

Î Ñ Í Î Â Í ² Ï Î Í ß Ò Ò ßÌ ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ï Ð À  À

Ï Î Í ß Ò Ò ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ï Ð À  À² Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î - Ï Ð À Â Î Â È Õ Â ² Ä Í Î Ñ È Í .Ä Æ Å Ð Å Ë À , Ï Ð È Í Ö È Ï È ² Í Î Ð Ì ÈÌ ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ï Ð À  À

Міжнародне право — особлива правова система, що складаєтьсяз принципів і норм, які регулюють відносини між державами таіншими суб’єктами міжнародного права. Такі принципи і нормистворюються за допомогою узгодження позицій учасників цихвідносин і забезпечуються у разі необхідності індивідуальним або ко-лективним примусом.

Функції міжнародного права

Функція Зміст функції

Координуюча Держави встановлюють загальноприйнятні стандартиповедінки у різних сферах відносин за допомогоюнорм міжнародного права

Регулююча Прийняття державами твердо встановлених правил,без яких неможливі їх спільне існування і спілкування

Забезпечувальна Норми міжнародного права спонукають державидотримуватися певних правил поведінки

Охоронна Існування механізмів захисту прав та інтересівсуб’єктів міжнародного права

7

Ï Î Í ß Ò Ò ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î - Ï Ð À Â Î Â È Õ Â ² Ä Í Î Ñ È Í

Об’єкт міжнародного права — міжнародні відносини, що регулю-ються принципами і нормами міжнародного права, тобто право-відносини суб’єктів міжнародного права, які можуть складатися упроцесі реалізації ними своїх прав і обов’язків.

Предмет міжнародного права — матеріальні й нематеріальні бла-га, дії або утримання від дій, які не належать виключно до внутріш-ньої компетенції держави, щодо яких суб’єкти міжнародного праваможуть вступати у правовідносини.

Міжнародно-правові відносини

Визначення

Сукупністьекономічних,політичних,ідеологічних,правових, дипло-матичних, вій-ськових та іншихзв’язків міждержавами,основнимисоціальними, еко-номічними і гро-мадськимирухами, які діютьна міжнароднійарені, тобто міжнародами в ши-рокомурозумінні цього

Завдання

• Забезпечення миру• Зміцнення співробіт-ництва держав• Розширенняміжнародних відносин• Підвищення ролінауково-технічногопрогресу• Посилення інтерна-ціоналізації господар-ського життя• Підвищення роліміжнароднихорганізацій• Розв’язання якіснонових міжнароднихпроблем, що виникають• Запобігання ядернійвійні

Класифікація

• Міждержавнівідносиниурядовогохарактеру• Міждержавнівідносини неуря-дового характеру• Внутрішньо-державнівідносини, щоналежать досфериміжнародно-правовогорегулювання

8

Джерела міжнародного права

Основні Допоміжні

Загальні принципи права

Державна правовапрактика застосуванняміжнародного права

Внутрішньодержавнізакони і рішеннянаціональних судів

Доктрини спеціалістіву галузі міжнародного

Акти міжнароднихорганізацій

Рішення міжнароднихсудових і арбітражних

органів

Міжнародно-правовийзвичай

Правило, що склалосяв результаті тривалоїміжнародної практикиі за яким суб’єктиміжнародного прававизнають юридично-обов’язковий характер,тобто сприймають йогояк правову норму

Міжнародний договір

Угода між суб’єктамиміжнародного права,що створює для нихвзаємні права й обов’язки

9

Ï Ð È Í Ö È Ï È Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ï Ð À Â À

22 жовтня 1970 р. на ХХV ювілейній сесії Генеральної АсамблеїООН в урочистій обстановці було прийнято Декларацію про прин-ципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співро-бітництва між державами відповідно до Статуту ООН.

Система основних принципів міжнародного права

Принцип подання допомоги ООН у діях, які вона здійснює

Принцип cпівробітництва держав

Принцип територіальної цілісності держав

Принцип незастосування сили і загрози силою

Принцип мирного вирішення міжнародних спорів

Принцип самовизначення народів і націй

Принцип непорушності кордонів

Принцип суверенної рівності держав

Принцип загальної поваги прав і основних свобод людини

Принцип невтручання у внутрішні справи держав

Принцип екологічної безпеки

Повага державного суверенітету

Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань

10

Держава можез власної волістворювати і зміню-вати не лише нормивнутрішньодержавногоправа, а й норми“зовнішньодержавного”(міжнародного) права

(Г. Гегель)

Міжнародне правоюридично є правомлише тоді, коли воно єправом державним

(А. Цорн)

Міжнародне правоі внутрішньодержавнеправо є окремимиправопорядками,самостійнимигалузями права,що впливаютьна створення окремогоправопорядку

(Г. Трипель,Д. Анцелотті)

Концепції співвідношення міжнародного праваі внутрішньодержавного права

Моністичні концепції

Дуалістичнаконцепція

Виходячи з “чистоїтеорії права”співвідношенняміжнародногоправопорядкуі національнихправопорядків“нагадує співвідно-шення національногоправопорядкуі внутрішніх нормкорпорації”

(Г. Кельзен)

Концепція приматуміжнародного права

Концепція приматувнутрішньодержавного

права

Співвідношення міжнародного публічного праваі міжнародного приватного права

Ознака

Внутрішньодержавнерегулювання

Подолання колізій

Фізичні та юридичні особи

Міжнародні приватні (гро-мадянські, сімейні, трудові,цивільні та інші) відносини

Цивільно-правова

Міжнародне публічнеправо

Міжнародне приватнеправо

Сфера дії

Спосіб регулювання

Суб’єкти

Об’єктирегулювання

Відповідальність

Глобальна на загально-світовому рівні

Волевиявлення суб’єктів

Держави, нації і народи,які борються за своїправа; державоподібніутворення; міжнародніміжурядові організації

Міждержавні відносини

Міжнародно-правова

11

Í Î Ð Ì È Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ï Ð À Â À ² ¯ Õ Ê Ë À Ñ È Ô ² Ê À Ö ² ß

Норма міжнародного права — правило поведінки, яке створюєть-ся державами та іншими суб’єктами міжнародного права узгоджен-ням своїх позицій і визнається ними як юридично обов’язкове.

За сферою дії (колом учасників)

Норми міжнародного права

За юридичною силою (способомправового регулювання)

За обсягом і змістом приписів

За способом створенняі формою існування

За функціями в системі

Універсальні

Партикулярні (локальніабо регіональні)

Диспозитивні

Імперативні

Загальні

Спеціальні

Звичаєві

Договірні

Норми рішеньміжнародних

Матеріальні

Процесуальні

12

Ñ Ó Á ’ ª Ê Ò È Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ï Ð À Â À .² Í Ñ Ò È Ò Ó Ò È Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î - Ï Ð À Â Î Â Î Ã ÎÂ È Ç Í À Í Í ß ² Ï Ð À Â Î Í À Ñ Ò Ó Ï Í È Ö Ò Â Î Ä Å Ð Æ À Â

Суб’єкти міжнародного права — учасники міжнародних відносин,врегульованих нормами міжнародного права, які є незалежними іздатні самостійно здійснювати обов’язки, визначені цими нормами.

Â È Ç Í À Í Í ß Â Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À  ²

Міжнародно-правове визнання — визнання відповідно до міжна-родного права існуючими державами нових держав або урядів чиінших органів з метою встановлення з ними офіційних або нео-фіційних, повних або неповних, постійних або тимчасових відносин.

Суб’єкти міжнародного права

Учасники окремихвидів міжнародно-правових відносин(за згодою держав)

Уряд у вигнанні

Повстала сторона

Воююча сторона

Основні(первинні)

Держави

Нації і народи, якіреалізують правона самовизна-чення (борютьсяза незалежність)

Похідні(вторинні)

Міжнародніміжурядові ор-

ганізації

Державоподібніутворення

(вільні міста,Ватикан тощо)

13

Визнання в міжнародному праві

Теорії

визнання

Види

визнання

Способи

визнання

Форми

визнання

Конститутивна теорія, згідно з якою вирішального значення набуваєакт, тобто якщо є акт визнання — є і повний суб’єкт міжнародного

Декларативна теорія, згідно з якою міжнародне визнання нестворює нового суб’єкта міжнародного права, держава стаєсуб’єктом міжнародного права внаслідок свого існування,

наявність акта визнання не впливає на її міжнародну

Дискримінаційна теорія, згідно з якою відбувається разовевизнання за офіційного невизнання держави, що можливо у разінеобхідності укласти контракт з економічних, спортивних або

Визнання держави

Визнання уряду

Визнання воюючої або повсталої сторони

Визнання організацій або рухів опору

Визнання народів, які реалізують право на самовизначення,або національно-визвольних рухів

Укладення міжнародного договору

Встановлення консульських відносин тощо

Встановлення дипломатичних відносин

Надсилання дипломатичної ноти

Визнання де-юре (de jure) — повне й остаточне визнання.З державами і урядами встановлюються дипломатичні,

консульські, торгово-економічні та інші офіційні відносини, тобтонаявний комплекс юридичних наслідків

Визнання де-факто (de facto) — сторони встановлюютьконсульські відносини і розвивають торгово-економічне

співробітництво.Ця форма є перехідною до визнання de jure і може бути

Визнання в режимі ad hoc можливе при разових відносинах заофіційного невизнання. Разові визнання з конкретного питаннясупроводжуються заявою тієї чи іншої сторони, що ці відносини

з новою державою не означають її визнання

Способи

визнання

14

Ï Ð À Â Î Í À Ñ Ò Ó Ï Í È Ö Ò Â Î Ä Å Ð Æ À Â

Правонаступництво — перехід прав і обов’язків від одногосуб’єкта до іншого у зв’язку з набуттям правоздатності та дієздат-ності. У міжнародному праві правонаступництво — заміна однієїдержави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносинивідповідної території і у здійсненні прав та обов’язків, що існувалидо цього часу.

Підстави виникнення правонаступництва: об’єднання держав,поділ держав, відокремлення від держави частини території, пере-дання частини території однієї держави іншій, утворення нової неза-лежної держави.

Види правонаступництва

За суб’єктами

• нової незалежної держави• держави, утвореноїв результаті об’єднання

• держави, утвореноїв результаті поділу держави

• частини території, переданоїоднією державою іншій

• частини території,відокремленої від держави

За об’єктами

• державної території• населення держави• кордонів держави• міжнародних договорівта інших нормативних актів

• державної власності• державних боргів• державних архівів• членства в міжнароднихорганізаціях і органах

За строком дії

• постійне• тимчасове

За обсягом прав і обов’язків

• у повному обсязі• часткове

За способом входження в правонаступництво

• за повідомленнями про правонаступництво• за умовою ратифікації, прийняття абозатвердження

• насильне (у результаті революції або національно-визвольної боротьби)

15

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î - Ï Ð À Â Î Â À Â ² Ä Ï Î Â ² Ä À Ë Ü Í ² Ñ Ò Ü

Ï Î Í ß Ò Ò ß Â ² Ä Ï Î Â ² Ä À Ë Ü Í Î Ñ Ò ²Ó Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Міжнародно-правова відповідальність — юридичний обов’язоксуб’єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, завданоїіншому суб’єкту міжнародного права в результаті вчиненого право-порушення, або юридичні наслідки, що настають для суб’єктаміжнародного права в результаті порушення ним міжнародно-пра-вового зобов’язання.

У міжнародному праві виокремлюють два види відповідаль-ності — нематеріальну (ще називають політичною, моральною, мо-рально-політичною) і матеріальну.

Форма відповідальності — конкретний спосіб застосування додержави-порушника несприятливих для неї наслідків за невиконанняміжнародного зобов’язання.

16

Види і форми міжнародно-правової відповідальності

Політична

Сатисфакція — офіційневибачення, вираженняспівчуття, запевненняпостраждалої сторонив неприпустимості повторенняправопорушення, покараннявинних тощо.Санкції — індивідуальні абоколективні правомірніпримусові заходи, щовживаються до суб’єкта-правопорушника з метоюприпинення неправомірноїповедінки або покарання затаку поведінку.Репресалії — правомірніпримусові дії держави з метоювідновити свої права, порушенііншою державою:заморожування або арештгрошей банківських авуарів;затримання або арештриболовецьких суден тощо.Реторсії — правомірніпримусові дії державиу відповідь на недружній актдержави з метою відновитипринципи взаємностіу відносинах між сторонами

Матеріальна

Репарація — відшкодуванняпостраждалій від агресіїдержаві матеріальної шкодигрошима, натурою (товарами)або послугами.Реституція — поверненняâ натурі майна, неправомірновилученого і вивезеноговоюючою стороною з територіїпротивника.Субституція — різновидреституції, якою передбаченоповернення майна аналогічногороду і приблизно рівного тому,що було неправомірновилучено і вивезено воюючоюстороною з територіїпротивника, тобто замінанеправомірно знищеного абопошкодженого майна, будівель,творів мистецтва тощоподібними і рівноціннимипредметами

17

Ñ Ó Á ’ ª Ê Ò È , ß Ê ² Í Å Ñ Ó Ò Ü Â ² Ä Ï Î Â ² Ä À Ë Ü Í ² Ñ Ò ÜÓ Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Міжнародні злочини, за які несуть відповідальність індивіди:• злочини проти миру (планування, підготовка, розв’язуванняі ведення агресивної війни);

• воєнні злочини (порушення законів і звичаїв війни);• злочини проти людства (вбивства, катування та інші дії, засто-совані до цивільного населення);

• геноцид;• апартеїд та ін.

Суб’єкти відповідальності в міжнародному праві

Міжнародна відповідальність фізичних осіб, які маютьофіційний державний статус

Характер міжнародно-правової відповідальності

Держави

• безпосередньовинні

• співучасники• пособники

Міжурядовіорганізації

Спеціальнісуб’єкти

міжнародногоправа

Фізичні особи,які маютьофіційнийдержавнийстатус

у міжнародних у національних у міжнародномуарбітражі

репресивний репараційний превентивний

18

Ï ² Ä Ñ Ò À Â È Â È Í È Ê Í Å Í Í ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î - Ï Ð À  Π Π¯Â ² Ä Ï Î Â ² Ä À Ë Ü Í Î Ñ Ò ² Â Ñ Ó × À Ñ Í Î Ì Ó

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Підстава міжнародно-правової відповідальності держави — пору-шення державою міжнародного зобов’язання, тобто скоєння неюміжнародного правопорушення. Щоб встановити факт міжнародно-го правопорушення, необхідно переконатися, що відбулася дія абобездіяльність посадових осіб або органів держави, яку за чинниминормами міжнародного права можна поставити за провину державі,і що саме така поведінка призвела до порушення міжнародного зо-бов’язання цією державою.

Джерела юридичних підстав міжнародно-правової відповідаль-ності держав — будь-які міжнародно-правові акти, приписи якихфіксують юридично обов’язкові для держав правила поведінки.

Джерела юридичних підстав міжнародно-правовоївідповідальності держав

Односторонній міжнародно-правовий акт, який адресовано іншимдержавам і положення якого встановлюють юридично обов’язковіправила поведінки для держави, що видала цей акт

Міжнародний договір

Міжнародний звичай

Рішення міжнародних судів і міжнародних (міжурядових)організацій, які мають обов’язкову чинність

19

Í À Ñ Å Ë Å Í Í ß Â Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Під населенням у міжнародному праві найчастіше розуміють су-купність індивідів, які проживають у певний час на території кон-кретної держави і перебувають під її юрисдикцією.

Ñ Ê Ë À Ä Í À Ñ Å Ë Å Í Í ß Ä Å Ð Æ À Â È

Населення держави

Громадянидержави

Апатриди(особи без

громадянства)

Біпатриди(особи зподвійним

Іноземці

Способи утворення населення

За народженням відповіднодо принципів “права крові”

(національний принцип) і “правагрунту” (територіальний

У результаті натуралізації(за клопотанням індивідау разі взяття шлюбуабо усиновлення)

20

Ã Ð Î Ì À Ä ß Í Ñ Ò Â Î Â Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À  ²

Способи набуття громадянства

змішаний принцип

“право крові”

“право грунту”

прийняття у громадянство

у результаті взяття шлюбу

через усиновлення

автоматична натуралізаціянеповнолітніх дітей у разінатуралізації їхніх батьків

Групове надання громадянства у спрощеному порядку або наданняу спрощеному порядку громадянства переселенцям, що передбаченоспеціальними законами, які видають для виконання міжнародного

договору

Надання громадянства з ініціативи компетентних властей державиза особливі заслуги перед державою

Оптація в разі територіальних змін і врегулювання подвійногогромадянства

Реінтеграція або поновлення у громадянстві

Трансферт — перехід населення певної території з одногогромадянства в інше у зв’язку з переданням території,на якій проживало населення, однією державою іншій

За народженням

У результаті натуралізації

21

Ñ Ï Å Ö ² À Ë Ü Í ² Ê À Ò Å Ã Î Ð ² ¯ Í À Ñ Å Ë Å Í Í ßÓ Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Особи, яким надається право притулку, — це особи, яким конк-ретна держава надає можливість сховатися від переслідувань з по-літичних мотивів, яких вони зазнавали у країні свого громадянстваабо постійного місця проживання, а також обов’язок цієї державиперед міжнародним співтовариством не видавати цих осіб державі, вякій вони зазнали переслідування.

Біженці — це іноземці або особи без громадянства, які внаслідокобгрунтованих побоювань стати жертвами переслідувань за ознака-ми раси, національності, ставлення до релігії, громадянства, належ-ності до певної соціальної групи, політичних переконань змушені за-лишити територію держави, громадянами якої вони є, або територіюсвого постійного проживання і не можуть або не бажають користу-ватися захистом цієї держави через зазначені побоювання, і щодояких прийнято рішення про надання їм статусу біженців.

Переміщені особи — це люди, примусово вивезені під час Другоїсвітової війни фашистською Німеччиною та її союзниками з окупо-ваних ними територій для використання на різних роботах.

Вимушені переселенці — це особи, які змушені залишити певнийконфліктний район — місце проживання через насильство або побо-ювання переслідувань за ознаками національності, мови, політичнихпереконань, віросповідання у зв’язку з воєнними кампаніями, масо-вими порушеннями громадського порядку та іншими порушеннямиправ людини і поселитися в іншому регіоні цієї самої держави.

22

Ò Å Ð È Ò Î Ð ² ß Â Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Територія в доктрині й практиці міжнародного права — це різніпростори земної кулі, що включають її сухопутну і водну поверхні,надра, повітряний простір, а також космічний простір і небесні тіла.

Поділ територій у міжнародному праві за правовим режимом:• територія під юрисдикцією держави;• територія з міжнародно-правовим регулюванням;• територія зі змішаним режимом регулювання;• територія, що перебуває під юрисдикцією міжнародного мор-ського права (Конвенція ООН про морське право 1982 р.);

• території зі спеціальним режимом користування;• міжнародні морські протоки;• міжнародні ріки;• міжнародні канали.Державна територія — це частина поверхні Землі, що правомірно

належить певній державі, у межах якої вона здійснює своє територі-альне верховенство.

Повітряна територія над сухопутноюі водною поверхнею включнодо космічного простору(висота 110–115 км); кожна держававикористовує цю територію на висоті20–25 км для польотів авіації

Сухопутна територія, що належитьдержаві, її надра до ядра земної кулі(на сучасному етапі людивикористовують углиб 7–10 км суші)

ядро Землі

0

Позначка, від якої вгору відлічуютьповітряний простір, углиб — надра Землі

23

Територія, що перебуває під суверенітетом держави

Острови

Анклави

Квазідержавнатериторія: повіт-ряні й морські

судна увідкритому морі іповітряному

просторі, простірнад ними,підводні

трубопроводи, ка-белі, надводні спо-

руди увідкритому морі(над шельфом),

Надра державноїтериторії, поверх-ня дна і надра

континентальногошельфу

Морські води,у тому числіводи держав-архіпелагів

Води портів

Води заток,“історичних

заток”

Води рік, озер,каналів та інших

водойм,внутрішні моря

Арктичні секториокремих держав

Внутрішні води

Сухопутнатериторія

Повітрянийпростір

Водна територія

Материк Повітрянийпростір заввишки

100–110 км,розташованийнад сухопутною

і водноюповерхнею

Територіальнеморе

24

Влада певної держави є вищою щодо всіх фізичних і юридичнихосіб, які перебувають на її території

На території держави виключається діяльність публічної владибудь-якої іншої держави

Вища влада держави здійснюється системою державних органіву законодавчій, виконавчій, адміністративній і судовій сферах

Юрисдикція держави, тобто права судових і адміністративнихорганів з розгляду і вирішення всіх справ на цій територіївідповідно до компетенції цих органів

У межах своєї території держава може застосовувати до своїхгромадян, іноземців та осіб без громадянства засоби владногопримусу, що відповідають закону, якщо інше не передбаченеміжнародним договором

Юрисдикція держави поширюється на осіб, споруди ітранспортні засоби, що перебувають за межамитериторіального моря, тобто за її територією, а також на

Ніхто не має права насильно позбавити державу території, щоїй належить, і відповідно природних ресурсів, а також змінитидержавні кордони

Державна територія, зокрема земля і державні надра, не можутьбути використані іншими державами, їх юридичними або фізич-ними особами у промислових цілях без згоди територіальногосуверена

Територіальне верховенство держави

25

Території із змішаним режимом регулювання

Район відкритого моря,де прибережні держави маютьправо здійснювати контрольз метою запобіганняпорушенням митних,фіскальних (податкових),імміграційних і санітарнихправил у межах своїх терито-ріальних вод

Свобода проходження суденчерез протоки і канали, які з’єд-нують відкриті моря, передба-чає, що прибережні держави заміжнародними договорами на-ділені певними правами. Спе-ціальний режим встановленодля Чорноморських, Балтій-ських проток, Магеллановоїпротоки, Суецького,Панамського каналів

Прилегла зонаВиключнаекономічна

зона

Континентальнийшельф

Міжнародніпротоки іканали

Не входять до складу державних територійі не перебувають під суверенітетом держави.Кожна прибережна держава має суверенніправа на розвідку і розробку природнихресурсів прилеглих до неї континентальногошельфу й виключної економічної зони,а також на охорону природного середовищацих районів. Інші держави набувають такихправ з дозволу прибережної держави

26

Ì Î Ð Ñ Ü Ê ² Ê Î Ð Ä Î Í È ² Ç Î Í È

Морські кордони і зони визначені відповідно до Конвенції ООНз морського права 1982 р.

12 Sm

24 Sm

200 Sm

Кордон підводного краю материка

Зовнішній кордон територіальних вод

Зовнішнійкордонекологічноїзони

200 SmКонтинентальний шельф(може досягати 350 Sm)

Внутрішньодержавна позначка відліку (точканайбільшого відпливу) морських кордонів і зон

0Суша

Відстань, Sm

Примітка: 1 Sm (морська миля) дорівнює 1852 метри.

27

Види прилеглих зон

МитнаФіскальна

(податкова)Санітарна

Зонакримінальноїі цивільноїюрисдикції

Зонабезпеки

Зонанейтралітету

ЕміграційнаФортифі-каційна

Зонаморськогоконтролю

Зонаконсервації

Прилегла зона — район відкритого моря, який прилягає до зов-нішнього кордону територіальних вод і встановлюється для здій-снення контролю прибережної держави з метою запобігання пору-шенням відповідних правил у межах її території або територіальногоморя.

Міжнародні території — це території, які не перебувають під суве-ренітетом будь-якої держави, є спільним надбанням усього людства.

28

Ï Ð À Â Î Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ä Î Ã Î Â Î Ð ² Â

Право міжнародних договорів — це сукупність юридичних норм,які визначають зміст, структуру, підстави набуття чинності дого-ворів і діяльність суб’єктів щодо порядку укладення, форм виконан-ня і розірвання міжнародних договорів.

Генеральний принцип права міжнародних договорів — Pactasund servanda (з лат. — договори повинні виконуватися)

Міжнародні території

Відкрите море

Конвенція про відкрите море1958 р.

Повітряний простір надвідкритим морем

Чиказька конвенція про міжна-родну цивільну авіацію 1944 р.

Міжнародні протоки і канали

Конвенція про режимчорноморських проток 1958 р.Договір між Чилі іАргентиною щодоМагелланової протоки 1941 р.Конвенція щодо забезпеченнявільного плавання Суецькимканалом 1888 р.

Міжнародні ріки

Конвенція про режим судно-плавства на Дунаї 1948 року та

Багатонаціональні ріки

Угода між Аргентиноюі Уругваєм щодо вод рікиУругвай 1946 р.Угода між ОАР і Суданомпро використання вод ріки Ніл1956 р.

Морське дно за межамиконтинентального шельфу

Конвенція ООН з морськогоправа 1982 р.Конвенція про режимчорноморських проток 1936 р.(Монтре конвенція)

Антарктика

Договір про Антарктику

Космічній простір (включаючиМісяць та інші небесні тіла)

Договір про принципидіяльності держав здослідження і використаннякосмічного простору,включаючи Місяць та інші

29

Політичні

Союзний договір — угода (або кілька угод), відповідно до якоїдержави, що її уклали, зобов’язуються діяти спільно з метоюохорони певних інтересів

Договір про нейтралітет між державами, який зобов’язує їхне брати участі у будь-яких воєнних діях і не перетворюватипевні території на військові бази

Мирний договір, відповідно до якого держави юридично припи-няють стан війни і встановлюють політичні та інші відносини

Договір про взаємну допомогу — різновид союзного договору,відповідно до якого його учасники зобов’язані подавати однеодному взаємну допомогу

Договір про ненапад, відповідно до якого сторони зобов’язуютьсяутримуватися від нападу одна на одну поодинці і спільноз іншими державами

Торговельний договір у галузі транспорту

Угода про поставку товаруі товарооборот

у сфері зв’язку

Угода про поданнятехнічної допомоги інауково-технічне

у галузі сільського господарства

Угода про міжнароднірозрахунки

у сфері наукового

з правових питань

у сфері охорони навколишньогосередовища

у сфері культури

Економічні

Угода з митних питань

Спеціальні угоди

з військових питань та ін.

Ê Ë À Ñ È Ô ² Ê À Ö ² ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ä Î Ã Î Â Î Ð ² Â

30

Промульгація(опублікування)

договору

Реєстраціядоговору в ООН Передача грамот

депозитарію

Обмінратифікаційнимиграмотами та їхдепонування

Заява застережень Ратифікаціядоговору

Призначенняуповноважених дляведення переговорів

Поданняі перевірка

Узгодженнятексту договору

Обговоренняі ухвалення

проекту договору

Автентифікація,парафуваннядоговору

Підписаннядоговору

Î Ñ Í Î Â Í ² Ñ Ò À Ä ² ¯ Ó Ê Ë À Ä Å Í Í ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã ÎÄ Î Ã Î Â Î Ð Ó

31

Назва

Преамбула

Основна частина

Заключна частина

Застереження,зроблені

Підписиуповноважених

Додатки

Розділи

Глави

Статті

Параграфи

Пункти

Частини

• Протоколи• Описи• Технічні умови• Стандарти• Тарифи• Карти та ін.

Ñ Ò Ð Ó Ê Ò Ó Ð À Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ä Î Ã Î Â Î Ð Ó

ДоговірПротоколПактХартіяАкт

Декларація

ТрактатКонвенціяСтатутУгода

ПрограмаОбмін нотами

32

Ä È Ï Ë Î Ì À Ò È × Í Å ² Ê Î Í Ñ Ó Ë Ü Ñ Ü Ê Å Ï Ð À Â Î

Дипломатичне право — це норми міжнародного права, які регла-ментують порядок дипломатичних зносин між державами та іншимисуб’єктами міжнародного права.

Консульське право — це сукупність національних і міжнароднихправових норм, що регулюють діяльність консулів і порядок кон-сульських зносин.

Дипломатичне і консульське право — одні з найстаріших галузейміжнародного права.

Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин — державні органи,за допомогою яких здійснюються зв’язки певної держави з іншимидержавами і міжнародними організаціями і які постійно перебу-вають на території цієї держави.

Закордонні органи зовнішніх зносин — державні органи, за допо-могою яких здійснюються зв’язки з іншими державами і міжнарод-ними організаціями і які розміщені на території іноземної держави.

Закордонні органи зовнішніх зносин

Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин

Органи, що представляютьдержаву з усіх питань —парламент, глава держави,уряд, голова уряду,відомство іноземних справ

Органи, що представляютьдержаву лише в одній галузізовнішніх зв’язків(міністерство зовнішньоїторгівлі, інші міністерстваі відомства)

Постійні

• Дипломатичні представ-ництва (посольства і місії)• Консульськіпредставництва• Постійні представництвадержав при міжнароднихорганізаціях

Тимчасові

Спеціальні місії, що направ-ляються до інших держав дляучасті в церемоніальнихзаходах, ведення переговорівтощо.Делегації, що направляютьсядля участі в міжнародних

33

Основні функції дипломатичного представництва

Інформаційна

Розвиток дружніхвідносин міждержавою

перебування ідержавою, якупредставляєдипломатичнепредставництво

Консульська

Представництвосвоєї державив державі

перебування

Захист інтересівсвоєї державиі громадян своєїдержави в державі

перебування

Веденняпереговорів

з урядом державиперебування

Структура дипломатичного

Голова дипломатичного представництва

Персонал дипломатичного

Дипломатичний

Адміністративно-технічний

Обслуговуючий

34

Класи і ранги дипломатичних

Класи голів дипломатичних

Дипломатичні ранги

Посол, акредитований при главах держав

Посланник, акредитований при главах держав

Повірений у справах, акредитований приміністрах закордонних справ

Другий секретар

Секретар

Аташе

Перший секретар

Радник

35

Класи і ранги дипломатів в Україні

Надзвичайний і повноважнийпосол

Надзвичайний і повноважнийпосланник 1-го класу

Надзвичайний і повноважнийпосланник 2-го класу

Радник 1-го класу

Радник 2-го класу

Перший секретар 1-го класу

Перший секретар 2-го класу

Другий секретар 1-го класу

Другий секретар 2-го класу

Третій секретар

Аташе

36

Дипломатичні привілеї та імунітети

Об’єкти привілеївта імунітетів

Привілеї та імуні-тети дипломатич-

них

Привілеї та імуні-тети дипломатіві членів їх сімей

Дипломатичніпредставництва,у тому числі

представництвапри міжнароднихорганізаціях

Недоторканністьприміщень

Недоторканністьособи

Дипломати ічлени їх сімей

Фіскальнийімунітет

Недоторканністьжитла

Імунітет від при-мусових дій щодомайна і засобівпересування

Повний імунітетвід кримінальноїюрисдикціїдержави

перебування

Недоторканністькореспонденції,архівів, засобів

зв’язку

Повний імунітетвід цивільної таадміністративноїюрисдикції щодо

службовоїдіяльності

Право на безпе-решкодні зносиниіз своїм центром

та іншимипредставництвами

держави

Митні привілеїМитні привілеї

Протокольні при-вілеї, зокремаправо користу-вання державним

прапором

Вільнепересування

територією іншоїдержави

Фіскальний(податковий)імунітет

37

Ê Î Í Ñ Ó Ë Ü Ñ Ü Ê Å Ï Ð Å Ä Ñ Ò À Â Í È Ö Ò Â Î

Видача паспортів і проїзних документів громадянам своєїдержави, а також віз, свідоцтв та інших необхідних документівдля поїздки до держави, яку представляє консульськепредставництво, громадянам держави перебування і іноземцям,легалізація документів

Захист інтересів своєї держави в державі перебування

Захист інтересів юридичних і фізичних осіб держави,яку представляє консул, у державі перебування, зокремапредставництво інтересів своїх громадян у суді у справахпро спадщину і в разі смерті, а також охорона інтересівнеповнолітніх і недієздатних осіб своєї держави в державіперебування, виконання доручень судових органів тощо

Сприяння розвитку торгівлі, економічних, наукових,культурних зв’язків між своєю державою та державою

Інформування своєї держави про політичну, економічну,культурну, правову і наукову сфери життя держави перебування

Виконання прав нагляду та інспекції щодо літаків і суденпрапора своєї держави, подання їм у разі потреби допомогиі сприяння

Види консульських

Консульське агентство

Віце-консульство

Консульство

Генеральне консульство

Функції консульства

Консульські ранги

Консульський агент

Віце-консул

Консул

Генеральний консул

38

Торговельні представництва за кордоном

Торговельне представництво — представницький орган державиза кордоном, який здійснює її функції у сфері зовнішньоїторгівлі.Торговельні представництва як органи зовнішніх зносин булистворені колишнім Радянським Союзом для здійснення

Торговельне представництво — це частина дипломатичногопредставництва в окремій державі, здійснює свою діяльністьпід загальним керівництвом посла (посланника) і підзвітнеміністерству зовнішньої торгівлі.Торговельне представництво очолює торговельний представник,якого призначає уряд

Вивчення загальних економічних умов і торговельноїкон’юнктури у країні перебування

Ведення операцій із зовнішньої торгівлі для організацій,які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті

Видання дозволів на здійснення торговельних операційустановам, які беруть участь у зовнішньоторговельному

Регулювання і контроль діяльності організацій, які мають дозвілна самостійний вихід на зовнішній ринок

Видача дозволів на ввезення товарів, свідоцтв про проходженнятоварів, дозволів на транзит товарів через Україну

Контроль у країні перебування за виконанням законівпро зовнішню торгівлю організаціями, які беруть участьу зовнішньоторговельному обороті

Функції торговельних представництв України за

39

Докорінна зміна державного устрою в державі, що акредитуваладипломатичного представника

Оголошення державою перебування дипломатичногопредставника persona non grata (небажаною особою)

Розірвання дипломатичних відносин або виникнення стану війниміж державою, що акредитує дипломатичного представника,і державою його перебування

Відкликання дипломатичного представника державою, що йогоакредитує

Припинення існування як суб’єкта міжнародного права держави,яка акредитувала представника, або держави перебування

Випадки закінчення місії дипломатичного представника

40

Ï Ð À Â Î Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Î Ð Ã À Í ² Ç À Ö ² É

Право міжнародних організацій — це сукупність норм, які регу-люють створення, структуру, функціонування та повноваженняміждержавних структур, що є міжнародними організаціями. Це одназ галузей міжнародного права.

Ознаки міжнародної організації

Членство трьох і більше держав

Наявність установчої міжнародної угоди

Постійні органи і штаб-квартира

Принцип поваги суверенітету держав —членів організації

Невтручання у внутрішні справидержав — членів організації

Встановлення порядку прийняття рішеньі набуття ними юридичної сили

41

Міжнародна міжурядова організація — постійне об’єднання дер-жав, створене на основі міжнародної угоди (статуту або іншого уста-новчого документа) з метою вирішення міжнародних проблем і роз-витку всебічної співпраці, має постійні органи і діє в інтересахдержав-членів за дотримання принципу поваги їх суверенітету.

Ê Ë À Ñ È Ô ² Ê À Ö ² ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ì ² Æ Ó Ð ß Ä Î Â È ÕÎ Ð Ã À Í ² Ç À Ö ² É

Міжнародні міжурядові організації

За предметом діяльності

За колом учасників

За порядком прийомунових членів

За метою і принципами

За кількістючленів

політичні

економічні

кредитно-фінансові

з питань торгівлі

охорони здоров’я

культури та ін.

відкриті

закриті

такі, що новихчленівприймаютьвідповіднодо статуту

всесвітні

групові

універсальні

регіональні

із загальною компетенцією

із спеціальною

42

Ñ È Ñ Ò Å Ì À Î Ð Ã À Í ² Ç À Ö ² ¯ Î Á ’ ª Ä Í À Í È Õ Í À Ö ² É

ООН

ГенеральнаАсамблея

Рада Безпеки

Орган із спостереженняза виконанням умовперемир’я в ПалестиніГрупа військовихспостерігачів ООНв Індії і ПакистаніЗбройні сили ООНз підтримання мируна КіпріНадзвичайні збройнісили ООНВійськово-штабнийкомітетКомісія з роззброєнняКомітет експертівКомітет з прийманнянових членів та ін.

Рада з опіки (з 1999 р.припинила своє існування)

Міжнароднийсуд

Секретаріат

Економічнаі Соціальна рада

Регіональні комісіїФункціональнікомісіїСесійні, постійні

Близькосхідне агентство ООНдля допомоги палестинським біженцямі організації робітКонференція ООН з торгівлі й розвиткуДитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ)Управління Верховного Комісара ООНу справах біженцівОб’єднана світова продовольча програма(ООН/ФАО)Навчальний і науково-дослідний інститутООН (ЮНІТАР)Програма розвитку ООН (ПРООН)Організація Об’єднаних Наційз промислового розвитку (ЮНІДО)Програма ООН з навколишньогосередовища (ЮНЕП)Університет ООН (ЮНЮ)Всесвітня продовольча рада та ін.

43

Принципи ООН

Принцип одностайності великих держав

Відмова у міжнародних відносинах від загрози силоюабо її використання проти інших держав

Мирне вирішення міжнародних спорів

Невтручання у внутрішні справи інших держав і непорушністькордонів

Співробітництво держав

Рівноправність і самовизначення народів

Суверенна рівність держав

Добросовісне виконання зобов’язань

Повага до основних прав і свобод людини

Подання допомоги ООН в усіх її діях, які вона виконуєвідповідно до Статуту ООН

Забезпечення того, щоб держави, які не є членами ООН, діяливідповідно до принципів ООН, оскільки це необхідно дляпідтримання міжнародного миру і безпеки

Принцип роззброєння

Мирне співіснування і територіальна цілісність держав

44

Сесії Генеральної Асамблеї ООН

Чергові

Скликаються щороку, відкриваються, як правило, третьоговівторка вересня і тривають зазвичай до середини грудня

Спеціальні

Скликаються Генеральним секретарем ООН з будь-якого питанняна вимогу Ради Безпеки, більшості членів ООН або одного з членівООН, якщо таку вимогу підтримали більшість членів ООН

Надзвичайні спеціальні (з 1950 р.)

Скликаються протягом 24 годин з моменту отриманняГенеральним секретарем ООН вимоги про скликання такої сесії,що надійшла від будь-яких семи членів Ради Безпеки, більшостічленів ООН або одного з членів ООН, якщо цю вимогупідтримали більшість членів ООН, у таких випадках:• якщо існує загроза миру;• якщо сталося порушення миру

Членство в ООН

Рекомендації Ради Безпеки з питань приймання нових членів ООНабо виключення з Організації приймаються на основі принципуодностайності великих держав (тобто потрібно не менш як 9 голосівчленів Ради, включаючи голоси членів Ради Безпеки, що співпадають)

Членами Організаціїможуть бути всімиролюбні держави,які беруть на себезобов’язання, що міс-тяться у СтатутіООН, і які, затлумаченнямОрганізації, можутьі бажаютьці зобов’язання

Прийняттяу члениОрганізаціїухвалюєтьсяпостановоюГенеральноїАсамблеїза рекомендацієюРади Безпеки

Член Організації, якийсистематично порушуєпринципи СтатутуООН, може бутивиключенийз Організації або можебути припиненездійснення його праві привілеїв рішеннямГенеральної Асамблеїза рекомендацією

45

Генеральна Асамблея ООН

Генеральний комітет (голова,21 заступник голови Асамблеї,голови семи головних

Комітет з перевіркиповноважень

Перший комітет (полі-тичні питання,питання безпеки,включаючи

Спеціальний політичнийкомітет

Другий комітет(економічні і фінансовіпитання)

Третій комітет(соціальні,гуманітарні питанняі питання культури)

Четвертий комітет(питання деколонізаціїі несамовряднихтериторій)

П’ятий комітет(адміністративніі бюджетні питання)

Шостий комітет(правові питання)

Головні комітети Допоміжні органиПроцедурні органи

Комісії Комітети

з адміністративнихі бюджетних

з внесків

з конференцій

з операцій підтри-мання мирута безпеки

з деколонізації

проти апартеїду

з атомної енергії

з використаннякосмічногопростору

з мирноговикористання днаморів і океанів

ревізійна

з міжнародногоправа

із спостеріганнязапідтриманням

з прав людини

з праваміжнародноїторгівлі

із роззброєння

46

Ã Î Ë Î Ñ Ó Â À Í Í ß Â Ã Å Í Å Ð À Ë Ü Í ² É À Ñ À Ì Á Ë Å ¯ Î Î Í

Генеральна Асамблея складається з усіх членів ООН.Кожний член ООН має на Генеральній Асамблеї лише один го-

лос, хоча делегація держави — члена ООН може включати щонай-більше 5 делегатів і 5 заступників, необхідну кількість радників і екс-пертів.

Рішення Генеральної Асамблеї з найважливіших питань ухва-люється більшістю у дві третини голосів присутніх і тих держав —членів ООН, що беруть участь у голосуванні (підтримання міжна-родного миру і безпеки, вибори непостійних членів Ради Безпеки ічленів Економічної та Соціальної ради відповідно до ст. 18 СтатутуООН, прийняття нових держав до ООН і виключення з неї, призна-чення Генерального секретаря ООН, бюджетні й деякі інші питання).

Рішення Генеральної Асамблеї з інших питань, особливо проце-дурних, ухвалюються простою більшістю голосів присутніх і тихдержав — членів ООН, що беруть участь у голосуванні.

Для ухвалення рішення на Генеральній Асамблеї необхідна при-сутність щонайменше половини всіх членів ООН.

Функції Секретаріату ООН• забезпечення обслуговування органів системи ООН;• виконання напрацьованих органами системи ООН програм;• інформування і консультування Генерального секретаря ООНз різних питань, якими займається ООН;

• переклад, друкування, поширення доповідей, резолюцій таінших документів Генеральної Асамблеї ООН, її комітетів іорганів;

• усний переклад виступів на засіданнях;• складання, друкування і розсилання звітів про засідання сесій;• зберігання документів в архівах, надсилання всіх документівГенеральної Асамблеї державам — членам ООН;

• реєстрація і вивчення міжнародних договорів, які укладаютьдержави — члени ООН;

• керівництво операціями з підтримання миру;• організація міжнародних конференцій з проблем всесвітньогозначення;

• складання оглядів світових економічних тенденцій і проблем;• підготовка і здійснення досліджень з питань прав людини, роз-зброєння, розвитку тощо.

47

Ã Å Í Å Ð À Ë Ü Í È É Ñ Å Ê Ð Å Ò À Ð Î Î Í

Генеральними секретарями у різні роки були:1945–1953 рр. — Трюгве Хальвдан Лі (Норвегія);1953–1961 рр. — Даг Хаммаршельд (Швеція);1961–1971 рр. — У Тан (Бірма, нині М’янма);1972–1981 рр. — Курт Вальдхайм (Австрія);1982–1991 рр. — Хав’єр Перес де Куельяр (Перу);1992–1996 рр. — Бутрос Бутрос Галі (Єгипет);з січня 1997 р. — Кофі Атта Аннан (Гана).

Секретаріат ООН(понад 50 тис. працівників)

Відділення ООН у Женеві

Секретаріатирегіональних

Департаменти

Адміністрація технічноїдопомоги

Генеральний секретар

Адміністративнийі технічний персонал

Секретаріат Генеральногосекретаря

Спеціалізоване бюро

адміністраціяі управління

економічнийі соціальний

з правових питань

з політичних питаньі справ Ради Безпеки

з інформації

відділи служб

48

Функції Генерального секретаря ООН

Політичні

політичні або конфіденційні дії для запобігання ескалаціїміжнародних спорів, конфліктів і кризових ситуацій

повсякденні консультації з лідерами суверенних державта іншими урядовими особами

поїздки в різні країни світу з метою поліпшенняміжнародної обстановки

доведення до відома членів Ради Безпеки будь-якихспірних питань, пов’язаних із загрозою міжнародномумиру і безпеці

Аміністративно-виконавчі

загальні директивні вказівки департаментам, управліннямта іншим організаційним підрозділам Секретаріату ООН

координація діяльності системи ООН

призначення персоналу Секретаріату ООН і управлінняцим персоналом

участь у засіданнях Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки,ЕКОСОР, а також виконання інших функцій, покладенихна нього цими органами

підготовка щорічної доповіді, в якій оцінюється роботаОрганізації за минулий період і висловлюютьсяміркування щодо пріоритетів її майбутньої діяльності, атакож додаткових доповідей, яких від нього можутьвимагати держави — члени ООН

участь у роботі міжнародних конференцій,які створюються під егідою ООН

49

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È É Ñ Ó Ä

Один з п’яти основних органів ООН. Міжнародний суд — судо-вий орган ООН, що діє на основі спеціального статуту, який є не-віддільною частиною Статуту ООН, а також власного регламенту.

Суд складається з колегії незалежних суддів, яких обирають неза-лежно від їх громадянства з кола осіб, які відповідають вимогам, щовисуваються в їхніх країнах для призначення на найвищі судові поса-ди, або є юристами з визнаним авторитетом у галузі міжнародногоправа.

До складу суду входять 15 суддів, які обираються ГенеральноюАсамблеєю і Радою Безпеки на 9 років. Міжнародний суд обирає го-лову, віце-голову і секретаря на 3 роки. У складі Міжнародного судуне може бути двох громадян однієї держави.

Ê Î Ì Ï Å Ò Å Í Ö ² ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ñ Ó Ä Ó

Розглядає і вирішує спори між державами — учасниками СтатутуМіжнародного суду і спори інших держав, які не є учасниками Ста-туту, на умовах, визначених Радою Безпеки щодо кожного окремоговипадку.

Дає консультативні висновки з правових питань. Безпосередньозапитувати консультативні висновки Міжнародного суду може Ге-неральна Асамблея ООН і Рада Безпеки. Інші органи ООН, міжна-родні організації й органи запитують консультативні висновкиз дозволу Генеральної Асамблеї.

Міжнародний суд у своїй діяльності застосовує:• міжнародні конвенції загальні і спеціальні, що встановлюютьправила, визнані супротивними державами;

• міжнародні звичаї як доказ загальної практики, визнаної якправова норма;

• загальні принципи права, визнані цивілізованими народами;• судові рішення і доктрини найкваліфікованіших спеціалістів зпублічного права різних націй як допоміжний засіб для визна-чення правових норм.

Суд може вирішувати спори виходячи із засад справедливості,якщо з цим погодяться сторони.

(із Статуту Міжнародного суду)

50

Класифікація спеціалізованих установ ООН

економічногохарактеру

соціальногохарактеру

культурно-гуманітарногохарактеру

МОПМіжнародна

організація праці

ЮНЕСКООрганізація Об’єднанихНацій з питань освіти,науки і культури

ВООЗВсесвітня

організація охорони

ВОІВВсесвітня організація

інтелектуальної власності

МВФМіжнародний валютний фонд

ВМОВсесвітня метеорологічна

організація

ВБВсесвітній банк

МСЕМіжнародний союзелектрозв’язку

ФАОПродовольча і сільсько-господарська організація

Об’єднаних Націй

МФСРМіжнародний фонд сільсько-господарського розвитку

ІКАОМіжнародна організація

цивільної авіації

ВТОВсесвітня торгова організація

ЮНІДООрганізація Об’єднаних Наційз промислового розвитку

МАГАТЕМіжнародне агентство

з атомної енергії

ІМОМіжнародна морська

організація

ВПСВсесвітній поштовий союз

51

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ)Заснована 7 квітня 1948 р.

Місцезнаходження — Женева (Швейцарія)Керівний орган — Всесвітня асамблея охорони здоров’я,

де представлені всі держави — члени ВООЗ; скликається щороку

Американська регіональна організація(Вашингтон, США)

Африканська регіональна організація(Браззавіль, Республіка Конго)

Європейська регіональна організація(Копенгаген, Данія)

Західнотихоокеанська регіональнаорганізація (Маніла, Філіппіни)

Регіональна організація Південно-Східної Азії (Делі, Індія)

Східносередземноморська регіональнаорганізація (Александрія, Єгипет)

Виконавча рада —виконавчий органАсамблеї у складі

32 членів

Секретаріат (директоригенеральний таадміністративний

і технічний персонал)

Заступникгенеральногодиректора

Відділепідеміо-логічнихдосліджень

Відділборотьбиз малярією

Відділ нав-колишньоїгігієни

Відділохорониздоров’я

Відділуправлінняі кадрів

Відділз епідемій

Відділ фар-макологіїі токсикології

Статистичнийвідділ усферіохорони

Відділпрофілактикиздоров’я

Відділ біо-медичнихнаук

Відділкоорди- Відділ

підготовкикадрів

Відділпідготовкикадрів

Заступникгенеральногодиректора

Заступникгенеральногодиректора

Заступникгенеральногодиректора

Заступникгенеральногодиректора

Фінансовийі бюджет-ний відділ

52

Міжнародна організація праці (МОП)Заснована в 1919 р.

Місцезнаходження — Женева (Швейцарія)З 1946 р. спеціалізована установа ООН

14 представників відпрофспілок

трудящих держав-

14 представниківвід підприємцівдержав-членів

Адміністративна радаскладається з 56 членів, які обираютьсяМіжнародною конференцією праці

строком на 3 роки

28 представниківурядів держав-

членів

Міжнародне бюро праці —постійний секретаріат МОП

Генеральний директор МОП

Комісії

Комітети

Міжнародна конференція праці —законодавчий орган МОП,що скликається щороку

53

Міжнародна організація цивільної авіації(ІКАО)

Заснована у 1944 р.Діє з 1947 р.

Місцезнаходження — Монреаль (Канада)

Секретаріат

Адміністративнийі технічнийперсонал

Генеральнийсекретар ІКАО

Аеронавігаційнакомісія

Авіатранспортнийкомітет

Фінансовийкомітет

Юридичнийкомітет

Асамблея —вищий орган,що складається

з представників усіхдержав — членів ІКАО;

збирається на сесію один разна три роки

Рада — постійний виконавчий орган, що складається зпредставників 33 держав-членів, які обираються Асамблеєю ІКАО

таємним голосуванням. До керівництва Асамблеєю повиннівходити представники держав, які відіграють провідну роль

в авіації, а також має забезпечуватися представництво основнихрегіонів світу. Рада обирає президента Ради, формує секретаріат

і координує роботу постійних комісій і комітетів

54

Комісії Генеральноїконференції

• з програми 1 (з освіти)• з програми 2(з природничих наук)• з програми 3(із соціальних наук)• з програми 4 (з куль-тури і комунікацій)• з програми 5(із загальних питань)адміністративна

КомітетиГенеральноїконференції

• юридичний• з кандидатур• з перевіркиповноважень• з конвенційі рекомендацій• з міжнароднихнеурядовихорганізацій

Тимчасові органиВиконавчої ради

Постійні органиВиконавчої ради

• комісія з програм• комісія із зовнішніхзв’язків• комісія задміністративнихпитань• регіональна комісія

Консультативнікомітети

• з охорони пам’ятокдавнини• зі шкільнихпрограм• з вивчення культур

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, наукиі культури (ЮНЕСКО)Заснована в 1946 р.

Місцезнаходження — Париж (Франція)

Генеральна конференція —вищий керівний орган,

збирається один раз на два

Виконавча рада —вищий керівнийорган між сесіями

Генеральноїконференції.

Збирається двічі нарік

Бюро

• загальні• регіональні

Департаменти

• освіти• природничих наук• соціальних наук і культури• документації і засобівінформації

Секретаріат Гене-ральної Конференції

(генеральнийдиректор і штатміжнароднихслужбовців)

55

Конференція —входять усі

держави — члениВОІВ

Генеральна асамблея,входять лише члениПаризького абоБернського союзів

Відділ авторськихправ

Комітет з коорди-нації; складається

з 47 членів,які призначаються

на 2 роки

Всесвітня організація інтелектуальної власності(ВОІВ)

Міжнародна конвенція про створення ВОІВпідписана в 1967 р., набрала чинності в 1970 р.;

спеціалізована установа ООН з 1974 р.Місцезнаходження — Женева (Швейцарія)

Керівні органи ВОІВ

Міжнародне бюро —адміністративнийорган ВОІВ,що складаєтьсяз Генеральногодиректора ВОІВ

та адміністративногой технічногоперсоналу

Відділ промисловоївласності

56

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ)Засноване в 1957 р.

Місцезнаходження — Відень (Австрія)

Генеральна конференціяскладається з представників держав — членів

МАГАТЕ; збирається на сесію щороку

Рада управляючих —здійснює оперативне керівництво МАГАТЕ,включає 35 членів, з них 22 обираються,

а 13 призначаються Генеральною конференцією

Секретаріату складі генерального директора, якийпризначається Радою управляючих і

затверджується Генеральною конференцією, іперсоналу секретаріату з понад 600

співробітниками категорії спеціалістів і понад 700

Науково-консультативний комітет

Комісії

Комітети

57

Організація африканської єдності (ОАЄ)Створена в 1963 р.

Місцезнаходження — Аддис-Абеба.До складу входять усі держави Африканського

континенту, крім ЮАР

Комісія зпосередництва,примиренняй арбітражу

Рада старійшинОАЄ

Комітет допомогинаціонально-

визвольним рухам(Комітет

визволення)

Спеціалізовані комісії

• з економічнихі соціальнихпитань;

• з питань освітиі культури;

• африканськихюристів;

• з питань охорониздоров’я, санітарії,харчування;

• з питань оборони;• з питань науки,техніки ідосліджень;

Бюроафриканськоїгрупи ООН

Бюро у справахбіженців

Бюро з науки,техніки

і досліджень

Бюрогрунтознавства

Ветеринарне бюро Бюро публікацій

Асамблея главдержав і урядів,збираєтьсящороку

Рада міністрівОАЕ —

виконавчийорган.

Скликається двічі

Секретаріат

Генеральний секретар

Виконавчийсекретаріат ОАЄ при

58

Консультативнийкомітет оборони

Міжамериканська економічнаі соціальна рада

Генеральний секретаріат — адміністративний орган ОАД,до складу якого входять генеральний секретарі адміністративно-технічний персонал

Постійна рада ОАД

Міжамериканський юридичний комітет

Міжамериканська комісія з мирного вирішення спорів

Спеціалізовані інститути та установи ОАД

Міжамериканський інститут географії та історії

Міжамериканський інститут з проблем індійців

Міжамериканський інститут дитини

Міжамериканський інститут сільськогосподарських

Панамериканська організація охорони здоров’я та ін.

Міжамериканська рада з освіти, науки і культури

Міжамериканська комісія з прав людини

Міжамериканський суд з прав людини

Консультативнанарада міністрівзакордонних справ

Організація американських держав (ОАД)Створена в 1948 р.,

до її складу входять усі держави Американського континенту.З 1971 р. статус спостерігача отримали Бельгія, Канада, Гайана,Ізраїль, Іспанія, Італія, Франція, Нідерланди, ФРН, Японія.

Місцезнаходження — Вашингтон (США)

Генеральна асамблеяПредставлені всі держави — члени ОАД.

Сесії скликаються один раз на рік

59

Ліга арабських держав (ЛАД)Створена в 1945 р.

Місцезнаходження — Каїр

Постійна військова комісія

АлжирБахрейнДжибутіЄгипетЙорданіяІракЄменКувейтЛіванЛівіяМавританія

Країни — члени ЛАД

МароккоОб’єднані Арабські ЕміратиКатарОманОрганізація визволення ПалестиниСаудівська АравіяСіріяСомаліСуданТуніс

Арабський фонд допомоги африканським країнам.Арабський фонд визволення окупованих територій.Спеціалізовані установи з нафти, фінансів, космосу та ін.

Економічна рада — вищий орган ЛАД, що складаєтьсяз представників держав-членів, скликається на сесії двічі на рік

Рада взаємної оборони

Конференція глав держав і урядів (з 1964 р.)

Постійні спеціалізовані комітети:• політичний;• з питань фінансів;• транспорту;• нафти;• у справах біженців;• з бойкоту Ізраїлю;• з питань культури;• з економічних і соціальних питань

Генеральний секретаріат, до складу якого входятьгенеральний секретар і адміністративно-технічний персонал

60

Ï Ð À Â Î Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î ¯ Á Å Ç Ï Å Ê È

Право міжнародної безпеки — це галузь міжнародного права, якавивчає відносини, що забезпечують виконання основних принципівзбереження миру та безпеки, захисту людства й ефективне функціо-нування наявних механізмів підтримання миру і безпеки.

Ï Î Í ß Ò Ò ß Ï Ð À Â À Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î ¯ Á Å Ç Ï Å Ê È

Право міжнародної безпеки — це сукупність правових та іншихзасобів, які відповідають основним принципам міжнародного праваі спрямовані на забезпечення миру й використання державами ко-лективних заходів проти актів агресії і ситуацій, що загрожуютьмиру й безпеці народів.

Міжнародно-правові засоби забезпечення міжнародної безпеки

Мирні засоби вирішення спорівКолективна безпека (загальна і регіональна)РоззброєнняЗаходи, спрямовані на послаблення міжнародного напруженняі припинення гонки озброєньЗаходи із запобігання ядерній війніНеприєднання і нейтралітетЗаходи з метою припинення актів агресії, самооборонаДія міжнародних організаційНейтралізація і демілітаризація окремих територій, ліквідаціяіноземних військових базСтворення зон миру в різних районах земної куліЗаходи із зміцнення довіри між державами та ін.

61

Види системи колективної безпеки

універсальна регіональна

Положення Статуту ООН, на яких базуєтьсяуніверсальна система колективної безпеки

• заходи мирного вирішення спорів (гл. VІ);• спільні дії превентивного і примусового характеру в разі актуагресії (гл. VІІ);

• заходи, спрямовані проти загрози силою або застосування силиу відносинах між державами (п. 4 ст. 2);

• заходи із роззброєння (ст. 11, 26, 47);• заходи з використання регіональних організацій безпеки (гл. X);• заходи із забезпечення безпеки в перехідний період (гл. VIII);• тимчасові заходи із припинення порушень миру (ст. 40);• примусові заходи безпеки без використання збройних сил (ст.

41);

Ñ È Ñ Ò Å Ì À Ê Î Ë Å Ê Ò È Â Í Î ¯ Á Å Ç Ï Å Ê È

Система колективної безпеки — співробітництво держав світуабо певного регіону з підтримання міжнародного миру і безпеки длязапобігання актам агресії.

62

Види міжнародно-правових способів мирного вирішенняміжнародних спорів

Вирішення спорів іншими способами

Переговори — встановлення контакту й обмін думкамиміж державами — учасниками спору для досягненнядомовленості з різних питань

Добрі послуги — сукупність дій держав або міжнароднихорганізацій, які не беруть участі в певному спорі, знадання матеріальних можливостей для встановленняконтакту і ведення переговорів між супротивнимидержавами з метою створення сприятливих умов для

Посередництво — сприяння держав і міжнароднихорганізацій, які не беруть участі у спорі, але якихдержави — учасниці спору запросили взяти участьу переговорах з метою мирного врегулювання розбіжностей

Міжнародна слідча процедура (обстеження) —розслідування міжнародним органом конкретнихобставин і фактів, якщо міжнародні спори не зачіпають нічесті, ні істотних інтересів сторін

Міжнародна погоджувальна процедура — розгляд споріву створюваних сторонами на паритетних засадах органахз метою з’ясування фактичних обставин і розробкипроекту конкретних рекомендацій сторонам

Міжнародна арбітражна процедура — добровільна згодасупротивних сторін передати свій спір на розгляд третьоїсторони (третейський розгляд), рішення якоїє обов’язковим для супротивних сторін

Судова процедура — схожий з арбітражною процедуроюрозгляд спорів. Відмінність полягає у порядку створенняміжнародного суду. Рішення міжнародного судує остаточним і юридично обов’язковим для сторін у спорі

Вирішення спорів у міжнародних організаціях

63

Безпосередні дипломатичні переговори — переговори, в яких берутьучасть лише зацікавлені держави (супротивні сторони), що вирішуютьпитання про процедуру, метод і зміст вирішення спірної проблеми.Більшість держав світу дотримуються принципу першочерговостібезпосередніх дипломатичних переговорів як найефективнішогоспособу вирішення міжнародних конфліктів

Переговори глав держав і урядів

Переговори міністрів закордонних справ

Переговори дипломатичних представників

Переговори спеціальних місій і уповноважених

Інші переговори без попередніх ультимативних умов,примусу, диктату і погроз

64

Міжнародно-правові засоби забезпечення миру і запобігання війні

Регіональна

Конвенція про заборону розробки, виробництва, нагромадженняі використання хімічної зброї і про її знищення 1993 р.

Позитивний

Універсальна

Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів і в надрахядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1971 р.

Гаазькі конвенції про закони і звичаї війни 1899 і 1907 р.

Московський договір про заборону випробувань ядерної зброїв атмосфері, космічному просторі і під водою 1963 р.

Договір про принципи діяльності держав з дослідження івикористання атмосфери, космічного простору, включаючи Місяцьта інші небесні тіла 1967 р.

Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Америці 1967 р.(відомий як Договір Тлателолка)

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р.

Конвенція про заборону розробки, виробництва і нагромадженнязапасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їхзнищення 1972 р.

Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншоговорожого використання засобів впливу на природне середовище

Конвенція про заборону хімічної зброї 1990 р.

Договір про без’ядерну зону в південній частині Тихого океану1985 р. (відомий як Договір Раротонга)

Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах

Міжнародно-правові акти, прийняті для забезпечення миру і запобігання

ПостійнийТрадиційний

ТимчасовийДоговірний

НейтралітетРоззброєнняСистемаколективної безпеки

65

Î Î Í ² Ñ Ï Ð È ß Í Í ß Ì È Ð Í Î Ì Ó Â È Ð ² Ø Å Í Í Þ Ñ Ï Î Ð ² Â

Миротворчість — дії, спрямовані на те, щоб схилити сторони, щоворогують, сісти за стіл переговорів і досягти згоди за допомогоюмирних засобів, передбачених у гл. VI Статуту ООН (зупинитиконфлікт і забезпечити збереження миру).

Операції з підтримання миру — присутність ООН у районі міжна-родного конфлікту з метою реалізації або контролю за перебігом ре-алізації домовленостей про обмеження конфлікту і його припинення,а також забезпечення доставки гуманітарної допомоги мирному на-селенню, що постраждало від конфлікту. Це може бути розгортаннямісій з військового, поліцейського або цивільного персоналу ООН.

Постконфліктне миробудівництво — дії з виявлення й усуненняпричин конфлікту, підтримання структур, схильних сприяти зміц-ненню миру (запобігання рецидиву такого конфлікту), подання пев-ної допомоги, що сприяє запобіганню проявам конфлікту.

Контроль за проведенням виборів — дії, спрямовані на те, щобвизначити, чи був процес підготовки і проведення виборів “вільнимі справедливим на кожному етапі”.

Заходи із зміцнення довіриВстановлення фактів,пов’язаних зі спором

Запобігання спорамза допомогою міжнародних

організаційДемілітаризація та ін.

Превентивна дипломатія

Це дії, спрямовані на запобігання спорам між сторонами,недопущення переростання їх у конфлікти і обмеженнямасштабів конфліктів (урегулювання спору до спалаху

66

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È É Ò Ð Å Ò Å É Ñ Ü Ê È É Ð Î Ç Ã Ë ß Ä ( À Ð Á ² Ò Ð À Æ )

Міжнародний третейський розгляд або арбітраж — це спосіб мир-ного вирішення спорів на основі добровільної згоди супротивнихдержав на розгляд спору третьою стороною, рішення якої є обов’яз-ковим для зацікавлених сторін (на відміну від рішень слідчих і погод-жувальних комісій) (гл. 1–3 Конвенції 1907 р. про мирне вирішенняміжнародних спорів).

Ізольований арбітраж — спосіб мирного вирішення спору, що за-стосовується з огляду на особливу угоду супротивних держав для ви-рішення конкретного спору.

Інституційний (обов’язковий) арбітраж — спосіб вирішенняспору, що передбачає наявність між державами особливої угоди,згідно з якою вони зобов’язуються передавати спори, які можуть ви-никнути між ними, на вирішення третій, незацікавленій стороні.

Постійний арбітраж — спосіб мирного вирішення спору упостійній палаті третейського суду — міжнародному постійному ар-бітражному органі, створеному в 1900 р. у Гаазі на основі Гаазькоїконвенції 1899 р. про мирне вирішення міжнародних спорів і Гаазь-кої конвенції 1907 р. про мирне вирішення міжнародних зіткнень(ст. 41–51).

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Å Å Ê Î Ë Î Ã ² × Í Å Ï Ð À Â Î

Міжнародне екологічне право — галузь міжнародного права,що складається з норм та інститутів, які регулюють відносини міжсуб’єктами міжнародного права у сфері їх відносин з навколишнімприродним середовищем щодо запобігання й усунення різних видівшкоди з різних джерел, що завдається національним системам

Види міжнародного третейськогорозгляду (арбітражу)

ізольований інституційний постійний

67

навколишнього середовища окремих держав і системам навколиш-нього середовища за межами дії юрисдикції держав.

Об’єкти міжнародного екологічного права — міждержавні й іншіміжнародні відносини, пов’язані з природокористуванням, охоро-ною навколишнього середовища, збереженням унікальних творіньприроди, штучним відтворенням сприятливого стану природногосередовища, захистом від несприятливого впливу стихії та іншим,тобто увесь комплекс відносин у сфері взаємодії міжнародної спіль-ноти з навколишнім природним середовищем.

Основні об’єкти навколишнього середовища, що потребують

Суша Надра Світовий Небесні тіла

Атмосфернеповітря

Навколоземнийкосмічний

Флора і фаунаЗемлі

Основні джерела забруднення

Промисловіхімічні

Випробування ядерноїзброї, діяльність

атомних електростанцій

Нафтаі газ

Промислові підприємства(металургійні та ін.)

Транспортнізасоби

не забороненаправом

неправомірна

Діяльність людини

68

Національні природні ресурси,що перебувають підюрисдикцією держав.У визначенні їх правовогорежиму основну рольвідіграють нормивнутрішнього права. Разом зтим збільшується кількістьміжнародних договорів щодоохорони національнихприродних ресурсів

Міжнародні природні ресурси,що перебувають за межами діїнаціональної юрисдикції абоу процесі свого природногоциклу виявляються на територіїрізних держав. Правовийрежим охорони і використанняцих ресурсів визначаютьсянормами міжнародного права

Універсальні природні ресурси,що перебувають у загальномукористуванні всіх держав(відкрите море, космос,Антарктика, морське дноза межами національноїюрисдикції)

Багатонаціональні природніресурси або такі, щоподіляються, належать двомабо більше країнам, або такі,що використовуються ними(наприклад, водні ресурсиміжнародних рік, популяціїмігруючих тварин,прикордонні природні

Усе планетарне середовище Землі — Світовийокеан і його природні ресурси, атмосфернеповітря, навколоземний космічний простір,окремі представники тваринного і рослинногосвіту, унікальні природні комплекси, частинапрісноводних ресурсів, а також генетичнийфонд Землі

Î Á ’ ª Ê Ò È Í À Â Ê Î Ë È Ø Í Ü Î Ã Î Ñ Å Ð Å Ä Î Â È Ù À ,Ù Î Ï Î Ò Ð Å Á Ó Þ Ò Ü Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î - Ï Ð À Â Î Â Î ¯ Î Õ Î Ð Î Í È

69

Джерела міжнародного екологічного права

Міжнародні угоди, договори,конвенції, декларації тощо

Міжнародні звичаї

Універсальні

Конвенція про запобігання забрудненню моря скиданнямвідходів та інших матеріалів 1972 р.Віденська конвенція про охорону озонового шару 1985 р.Конвенція про зміну клімату 1992 р.Конвенція про запобігання забрудненню моря з суден 1973 р.Конвенція про заборону військового або іншого ворожого1977 р. використання засобів впливу на природне середовищеКонвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни іфлори, яким загрожує зникнення 1973 р.Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великівідстані 1979 р.Конвенція ООН з морського права 1982 р. та ін.

Регіональні

Конвенція про охорону дикої фауни і флори та природнихсередовищ їх проживання у Європі 1979 р.Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992 р.Конвенція про захист Середземного моря від забруднення 1976 р.Конвенція про охорону морського середовища Північно-СхідноїАтлантики 1992 р.Угода про співробітництво у боротьбі із забрудненнямПівнічного моря нафтою та іншими шкідливими речовинами1983 р. та ін.

70

Принципи міжнародного екологічного права

Захист навколишнього середовища на благо нинішньогоі прийдешніх поколінь

Міжнародне співробітництво держав та інших суб’єктівміжнародного права із збереження і підтримання якостінавколишнього середовища

Навколишнє природне середовище за межами державнихкордонів є спільним надбанням усього людства

Забезпечення екологічної безпеки

Заборона військового або будь-якого іншого ворожоговикористання засобів впливу на навколишнє середовищеу концентрованому вигляді

Незаподіяння шкоди навколишньому середовищу

Усунення негативних наслідків шкоди, заподіяноїнавколишньому середовищу

Міжнародно-правова відповідальність держав за шкоду,заподіяну навколишньому середовищу

Неприпустимість заподіяння транснаціональної шкодинавколишньому середовищу

Відповідальність держав за заподіяння екологічної шкодисистемам навколишнього середовища інших держав і районівзагального користування

Оцінка транскордонних екологічних наслідків планованоїдіяльності

Свобода дослідження і використання навколишньогосередовища та його компонентів

Неприпустимість радіоактивного забруднення навколишньогосередовища

Раціональне і науково обгрунтоване управління природнимиресурсами

Захист екологічних систем Світового океану

71

У червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООНз навколишнього середовища, що прийняла Декларацію про навко-лишнє середовище і розвиток.

Принципи РІО

Принцип дотримання правлюдини у сфері охоронинавколишнього середовища

Принцип стійкого розвиткулюдського суспільства

Принцип співробітництвадержав у сфері охоронинавколишнього середовища

Принцип миру і мирноговирішення екологічних спорів

• Захист навколишньогосередовища — складовапроцесу розвитку• Прийняття державамиефективних законів у сферіохорони навколишньогосередовища• Відповідальність суб’єктівза забруднення навколишньогосередовища• Попередження фактівпереміщення в інші державизабруднювачів, що завдаютьшкоди навколишньомусередовищу і людині• Взаємна інформаціяпро заходи, які можуть матинегативні транскордоннінаслідки для навколишньогосередовища

• Глобальне партнерстводержав з метою збереженняекосистеми Землі• Своєчасне вирішенняпроблем погіршення станунавколишнього середовища• Оцінка екологічних наслідківпланованої діяльності• Вживання заходівзапобігання і попередженнявипадків погіршення станунавколишнього середовища• Поважання міжнародногоправа і забезпечення захистунавколишнього середовищав період збройних конфліктів

72

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Å Ì Î Ð Ñ Ü Ê Å Ï Ð À Â Î

Міжнародне морське право — це галузь міжнародного права, щоскладається з принципів і норм, які визначають правовий режимморських просторів і регулюють відносини суб’єктів міжнародногоправа у зв’язку з їх діяльністю у Світовому океані.

Ì Î Ð Ñ Ü Ê ² Ï Ð Î Ñ Ò Î Ð È

Простори морів і океанів земної кулі поділяються на простори,що перебувають під суверенітетом різних держав і є територією кож-ної з них, і простори, на які не поширюється суверенітет жодноїз держав.

Морські простори, що перебувають під суверенітетом різних держав

Внутрішні морські води — прибережні морські води держави,на які поширюються суверенітет держави і її юрисдикціяв повному обсязі

Територіальне море (або територіальні води) — пояс морськихвод завширшки до 12 миль, що прилягає до сухопутної територіїдержави або її внутрішніх морських вод і входить до складудержавної території. Правовий режим такого поясувизначається національним правом і нормами міжнародного

Прилегла зона — пояс морських вод, що прилягаєдо територіального моря, у межах якого прибережна державамає право здійснювати контроль з метою недопущення порушеньпевних правил (ст. 8 Конвенції ООН 1982 р. з морського права)

Архіпелажні води — морські простори держав-архіпелагів,обмежені прямими архіпелажними вихідними лініями, щоз’єднують точки, які найбільше видаються в море,найвіддаленіших островів і рифів архіпелагу, що обсихають

73

Морські простори, на які не поширюється суверенітет жодної з держав

Міжнародні протоки — природні звуженості, які з’єднуютьчастину відкритого моря або виключної економічної зониі використовуються для міжнародного судноплавства іповітряної навігації (ст. 8 Конвенції ООН 1982 р. з морського

Континентальний шельф — морське дно і надра підводнихрайонів, що простягаються від зовнішнього кордонутериторіального моря прибережної держави до встановленихморським правом меж (не більш як 350 морських миль).Правовий режим регулюється Женевською конвенцією провідкрите море і прилеглу зону 1958 р.

Виключна економічна зона — зона, що прилягає дотериторіального моря, смуга відкритого моря завширшкидо 200 миль, в якій лише прибережна держава має правовстановлювати особливий правовий режим

Міжнародний район морського дна — дно морів і океанів і йогонадра за межами дії національної юрисдикції, тобто за межамиконтинентального шельфу

Відкрите море — морський простір, який не входитьу територіальні води та архіпелажні води жодної з держав

Міжнародні канали — штучні водні шляхи, що з’єднують моряі океани й використовуються для міжнародного судноплавства

74

Ð Å Æ È Ì Â ² Ä Ê Ð È Ò Î Ã Î Ì Î Ð ß

У Конвенції про відкрите море 1958 р. відкрите море визначаєть-ся як “усі частини моря, що не входять ні в територіальне море, ні увнутрішні води будь-якої держави” (ст. 1).

Свобода відкритого морявключає:

Винятки

свободу судноплавства

свободу польотів

свободу рибальствата інших промислів

свободу прокладатипідводні кабеліта трубопроводи

свободу науковихдосліджень

свободу зводити штучніострови, будівліі установки,що допускаютьсяміжнародним правом

Боротьба з піратством

Боротьба з работоргівлею

Боротьба зпошкодженням кабелів і

Право переслідуванняпорушниківтериторіальних вод

Боротьба з порушникамиправил промислу

Боротьбаз наркозлочинами

75

Класифікація проток

Протоки, якіз’єднуютьчастинивідкритихморів

і використо-вуються дляміжнародногосудноплавства

Протоки, які з’єд-нують частинивідкритого моряз територіальнимморем іншої абокількох іншихдержав і режимяких регулюєтьсявідповіднимиугодами

Протоки, якіє проходамиу внутрішніводи держави

Протоки,які не вико-ристовуютьсядля міжна-родного

судноплавстваі є

внутрішнімиморськимишляхами

Гібралтарська,Магелланова,Ла-Манш,Берингова,Мозамбіцька

та ін.

Чорноморські,Балтійські,

Сангарська та ін.

Керченська,Ірбенська

Лаптєва, Лонг-Айленд

Міжнародні протоки — це природні звуженості, які з’єднують ча-стини відкритого моря або виключної економічної зони і використо-вуються для міжнародного судноплавства й повітряної навігації.

76

Внутрішні води

Внутрішні морські води

Внутрішні водні шляхи

Води, що розміщуються між берегом і вихідними лініями,від яких відлічується ширина територіального моря

Море, що повністю оточене сушею однієї держави, атакож море, узбережжя якого й обидва берегиприродного входу до нього належать одній державі

Води “історичних” заток до прямої вихідної лінії,проведеної від ширини входу в ці затоки

Морські бухти, лимани і затоки, береги яких належатьодній державі й ширина входу яких не перевищує 24 милі

Акваторії національних і міжнародних портів, обмеженілінією, що проходить через найвіддаленіші в бік моряточки гідротехнічних та інших споруд порту

Води національних (внутрішніх) рік

Води прикордонних і міжнародних

Води внутрішніх каналів

Води внутрішніх і прикордонних

77

Правовий режим військового корабля

Привілеїта імунітети

Права Обов’язки

Звільнення відмитного огляду

Необхідністьпопереджатиіноземнікораблі проПраво на переслі-

дування невійськовихсуден (у винятковихвипадках)

Користуваннясвободою плаванняу відкритому морі

Можливість вимуше-ного заходу в портиіноземних держав

Право на зверненнядо іноземного корабляз проханнямповідомити про його

Корабель старшогорангу має правоочікувати напривітання кораблямолодшого рангу

Використання будь-яких технічних засобівспостереження і зв’язку

Спостереженняза іноземнимикораблями

Право на огляд інозем-них невійськових суден(в особливих випадках)

Свобода відюрисдикціїіноземноїдержави

Свобода відпримусу інасильницькихдій (затримання,арешт, обшуктощо)

Звільнення відусіх видівзборів (крімзборів за окремі

Звільнення відсанітарногоогляду

Дотриманняміжнароднихугоді національногозаконодавстваз питаньмореплавства

Дотриманняправил проходув територіальнихводах,міжнароднихпротокахі каналах

Обов’язковавідповідьна привітанняіноземнихкораблів

Недопущеннянебезпечногозближенняз іноземнимикораблями

78

Дії, заборонені військовим кораблям у територіальних водахі портах іноземних держав

Рух у порту озброєних катерів (шлюпок)

Навчання на шлюпках з висадкою десанту

Фотографування і складання схем військових об’єктів

Складання планів і схем портових та інших споруд

Складання опису будь-яких районів і територіальних вод

Занурення підводних човнів і їх плавання в зануреному стані

Польоти літальних апаратів з борту корабля в територіальнихводах і над територією держави

Використання радіо, спуск водолазів та інше без спеціальногодозволу

Навчальні стрільби, встановлення мін

Встановлення димових завіс, будь-які вибухи

79

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Å Ï Î Â ² Ò Ð ß Í Å ² Ê Î Ñ Ì ² × Í Å Ï Ð À Â Î

Міжнародне повітряне право — це галузь міжнародного права,що складається із сукупності спеціальних принципів і норм, які регу-люють відносини між суб’єктами міжнародного права у зв’язку з ви-користанням повітряного простору, організацією повітряногоспілкування, комерційною діяльністю та забезпеченням безпеки ци-вільної авіації і визначають правовий режим повітряного простору.

Міжнародне космічне право — сукупність міжнародних прин-ципів і норм, що встановлюють правовий режим космічного просто-ру, включаючи небесні тіла, і регулюють права й обов’язки учас-ників космічної діяльності.

Свобода повітря за Чиказькою конвенцією 1944 р.

Право виконувати транзитні польоти (без посадки) територієюіноземної держави

Право здійснювати на іноземній території посадкиз комерційними цілями (без права висаджувати і братипасажирів, вантаж, пошту)

Право перевозити на іноземну територію пасажирів, вантаж,пошту, які були взяті на борт у країну прапора держави

Право вивозити з іноземної території пасажирів, вантаж,пошту, які слідують у країну прапора судна

Право перевозити на іноземну територію пасажирів, вантаж,пошту, які взяті на борт у будь-якій іншій третій державі,і вивозити їх з цієї території в будь-яку іншу державу

80

Основні напрямки космічної діяльності держав

Безпосереднє телевізійне мовлення за допомогою супутників

Дистанційне зондування Землі з використанням супутників

Створення геостаціонарної орбіти

Використання в космосі ядерних джерел енергії

Вивчення проблем охорони біосфери Землі

Міжнародний договір щодо використання космічних засобів

Медичні та біологічні спостереження і досліди

Дослідження ресурсів інших планет і вивчення можливостіїх експлуатації

Космічна метеорологія

Принципи міжнародного повітряного права

Свобода польотів у міжнародному повітряному просторі

Винятковий і повний суверенітет держав над їх повітрянимпростором

Визнання національності судна на основі його реєстрації

Забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації

Захист повітряних суден від актів незаконного втручання

Відшкодування шкоди, завданої повітряними суднами

81

Джерела міжнародного космічного права

Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері,космічному просторі і під водою 1963 р.

Договір про принципи діяльності держав з дослідженняі використання космічного простору, включаючи Місяць та іншінебесні тіла, 1967 р.

Угода про порятунок космонавтів, повернення космонавтіві об’єктів, запущених у космічний простір, 1968 р.

Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завданукосмічними об’єктами, 1972 р.

Конвенція про реєстрацію об’єктів, які запускаються в космічнийпростір, 1974 р.

Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах1979 р.

Угода про співробітництво в дослідженні й використаннікосмічного простору в мирних цілях (між соціалістичнимикраїнами) 1976 р.

Угода про створення міжнародної системи та організаціїкосмічного зв’язку “Інтерсупутник” 1971 р. та ін.

82

Принципи міжнародного космічного права

Дослідження і використання космічного простору і небесних тілна благо людства

Відповідність діяльності у галузі дослідження і використаннякосмосу та небесних тіл принципам міжнародного права

Неприпустимість національного присвоєння космосу

Рівні права всіх держав на дослідження і використання космосу

Національна юрисдикція і контроль держави над космічнимиоб’єктами, занесеними в її реєстр

Обов’язок держави уникати шкідливого забруднення космосу

Подання допомоги екіпажу космічного корабля у разі аварії,лиха або змушеної посадки

Міжнародне співробітництво і взаємодопомога при здійсненнікосмічної діяльності

Міжнародна відповідальність за національну діяльність у

Свобода космосу для наукових досліджень

Міжнародна відповідальність за шкоду, завдану космічнимиоб’єктами

83

Правова основа міжнародного співробітництвау боротьбі зі злочинністю

Угоди між державами

• Універсальні конвенції• Регіональні конвенції• Двосторонні договори проправову допомогу вкримінальних справах

Діяльність міжнароднихорганізацій

У межах Генеральної АсамблеїООН:• Спеціальний комітетз міжнародного тероризму• Міжнародна рада з контролюза наркотичними засобами• Фонд ООН з боротьбиіз зловживанням наркотичнимиречовинами• Комісія з попередженнязлочинності і кримінальногосудочинства• Міжнародні і спеціальнікомітети з боротьби зокремими видами злочинів• Міжнародна організаціякримінальної поліції(Інтерпол) • Інші неурядові³ громадські організації

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Å Ê Ð È Ì ² Í À Ë Ü Í Å Ï Ð À Â Î

Міжнародне кримінальне право — галузь міжнародного права,що складається з принципів і норм, які визначають поняття міжна-родних злочинів, форми співробітництва держав із запобігання тарозкриття транснаціональних злочинів, правила діяльності полі-цейських структур, принципи поводження з правопорушникамиі підстави виконання покарання.

84

Види міжнародних злочинів

Міжнародні злочини(злочини проти людства)

• Злочини проти миру:планування, підготовка,розв’язання або веденняагресивних війн, геноцид,апартеїд, екоцид, расизм,колоніалізм• Злочини проти людства:вбивство, заслання,поневолення та іншіжорстокості щодо цивільногонаселення, його переслідування• Військові злочини:порушення законів і звичаїввійни, вбивствовійськовополонених,заручників, парламентерів,уведення в рабство населення,безцільне знищення міст, сіл

Злочини міжнародногохарактеру (міжнароднікримінальні злочини)

• Злочини проти стабільностіміжнародних відносин:тероризм, заручництво,найманство• Злочини, що завдають шкодиекономіці й соціальномурозвитку держав: фальшуваннягрошей, контрабанда, дії протинавколишнього середовища• Злочини, що посягаютьна особисті права людини:рабство, работоргівля,поширення порнографії,тортури• Злочини, які скоюютьу відкритому морі: піратство,зіткнення суден, неподаннядопомоги на морі, забрудненняморя шкідливими речовинами• Злочини, які скоюютьу районі воєнних дій: стосовноцивільного населення,військовополонених,поранених, хворих

85

Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол)Створена в 1923 р.

Місцезнаходження — Ліон (Франція).Україна — член Інтерполу з 1993 р.

Генеральна асамблея — вищий орган організації,що збирається на сесії щороку

Виконавчий комітет, до складу якого входятьпрезидент, 3 віце-президенти і 9 делегатів

Генеральний секретаріат, до складу якого входятьгенеральний секретар, спеціалісти таадміністративно-технічний персонал

відділи та підвідділи занапрямками діяльності організації

Національні центральні бюро Інтерполу,поліцейські органи країн-учасниць

Радники з наукових питань, які призначаютьсявиконавчим комітетом строком на три роки

86

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È É Ð Î Ç Ø Ó Ê ² Í Ò Å Ð Ï Î Ë Ó

Розшукзлочинцівз метоюїх арештуі видачі

Звичайний розшук

“Червоний циркуляр” з вимогою про затриманнянадсилається в усі країни — члени Інтерполу

Терміновий розшук до трьох місяців

Вимога про затримання передається до країнипевного регіону або кількох держав по радіо,телеграфу тощо

Розшукзлочинців іпідозрюваних

дляспостереження

за їхповедінкою

Звичайний розшук

“Зелений циркуляр” з вимогою спостереження іповідомлення компетентним органам про поведінку

Змішаний розшук

“Червоний” і “зелений” циркуляри, поєднані разом,з вимогою в одних країнах затримати, в інших —взяти під нагляд

Розшукбезвіснопропалих

“Синій циркуляр” з вимогою про розшукрозсилається до країн — членів Інтерполу.Крім того, використовується картотека осіб,які безвісно пропали

“Чорний циркуляр” з вимогою ідентифікації трупаза фотографією розсилається до країн — членівІнтерполу. Крім того, використовується картотеканерозпізнаних трупів

Розшуквикраденихцінностей

Використання спеціально створених бюлетенівз фотографіями викрадених предметів, а такожспеціальних карток і банку даних ЕОМ

87

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Å Ã Ó Ì À Í ² Ò À Ð Í Å Ï Ð À Â Î

Міжнародне гуманітарне право — це система юридичних норм іпринципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, які забо-роняють або обмежують використання певних засобів і методів ве-дення збройної боротьби, забезпечують права індивіда під час цієїборотьби і встановлюють міжнародно-правову відповідальність заїх порушення.

У різних джерелах ця галузь міжнародного публічного права на-зивається по-різному: право, яке використовується під час збройнихконфліктів; міжнародне гуманітарне право; право війни; правозбройних конфліктів; закони і звичаї війни.

Предмет регулювання міжнародного гуманітарного права —специфічні суспільні відносини, що склалися між його суб’єктами підчас збройних конфліктів.

Причини виникнення відносин у міжнародному гуманітарному праві

Початок війни

Нейтралітет держав, які не беруть участі у війні

Обмеження воюючих сторін у засобах ведення війни

Обмеження воюючих сторін у методах ведення війни

Захист жертв війни

Захист культурних цінностей під час війни

Режим воєнної окупації

Завершення воєнних дій

Завершення війни

Відповідальність держав за порушення норм міжнародногогуманітарного права

Кримінальна відповідальність фізичних осіб за порушеннянорм права під час збройних конфліктів

88

Принципи міжнародного гуманітарного права

Гуманізація збройних конфліктів

Обмеження воюючих сторін у методах і засобах ведення війни

Міжнародно-правовий захист жертв війни

Охорона цивільних об’єктів і культурних цінностей

Захист інтересів нейтральних держав

Дія військових з’єднань з підтримання громадського порядку,що грунтується на повазі прав людини

Заборона завдання шкоди противнику, яка несумісна з метоювійни — знищення або послаблення його військової

Суб’єкти міжнародного гуманітарного права

Держави, які перебувають у збройному конфлікті

Повстала або воююча сторона, яка бореться за національнеабо соціальне визволення

Міжнародні організації

Нейтральні держави, які не є сторонами збройного конфлікту

Держави-гаранти, які забезпечують дотримання міжнародно-правових норм і оберігають інтереси сторін, що перебуваютьу конфлікті

89

Збройні сили в міжнародному праві

Сухопутні сили, військово-морські сили (ВМС),військово-повітряні сили(ВПС)

Народне ополчення,партизани, повсталенаселення

Регулярні Нерегулярні

Персонал, що бере участь у воєнному конфлікті (війні)

Особи, які входять доскладу збройних силсторони, що перебуває уконфлікті, і берутьбезпосередню участь убойових діях

Особи, що входять до складузбройних сил воюючоїсторони, подають їйдопомогу в досягненнівоєнних успіхів, алебезпосередньо не берутьучасті у воєнних діях(медичний та інтендантськийперсонал, військовікапелани, юристи,журналісти)

Комбатанти Некомбатанти

90

Î Ê Ð Å Ì ² Ê À Ò Å Ã Î Ð ² ¯ Î Ñ ² Á , ß Ê ² Á Å Ð Ó Ò Ü Ó × À Ñ Ò ÜÓ Â Î ª Í Í È Õ Ä ² ß Õ

Парламентер — особа, спеціально уповноважена військовим ко-мандуванням воюючої сторони на ведення переговорів з команду-ванням противника.

Воєнний шпигун (лазутчик) — особа, яка таємно або під неправди-вим приводом збирає або намагається зібрати дані в районі дій од-нієї з воюючих сторін з наміром повідомити їх противнику.

Доброволець — особа, яка добровільно вступає в діючу армію од-нієї з воюючих сторін.

Найманець — особа, яка спеціально завербувалася для участіу воєнному конфлікті з метою одержати матеріальну винагороду.

Ì Î Ð Ñ Ü Ê À Â ² É Í À

Ведення морської війни регламентують Паризька декларація проморську війну 1856 р., Гаазькі конвенції 1907 р., Лондонська дек-ларація про право морської війни 1909 р., Лондонський протокол1936 р. та інші міжнародні угоди.

Морські сили воюючих сторін складаються з військового флоту.

Військовий флот

Військові кораблівсіх класів і типів(підводні і надводні)

Допоміжні судна,військові літакита інші літальніапарати авіації ВМФ

Торгові судна,які переобладнаніу військовій відповідаютьпевним вимогам

91

Заборонені методи ведення війни

Підступне вбивство або поранення осіб, які належать до військпротивника

Використання не за призначенням національних і міжнароднихемблем, сигналів і прапорів

Застосування тортур для отримання відомостей, випадкиапартеїду, геноциду, взяття заручників

Вбивство парламентера й осіб, які його супроводжують (трубача,горніста, барабанщика)

Пограбування міст, сіл, терор щодо місцевого населення,спричинення голоду серед населення

Атака, бомбардування або знищення санітарних установ,госпітальних суден, транспорту, літаків, санітарного персоналу

Вбивство або поранення комбатантів противника, які склализброю або не мають засобів для захисту і здалися в полон

Примус комбатантів протилежної сторони брати участьу воєнних діях проти своєї країни

Напад на осіб, які вийшли з ладу, а також на осіб, які залишилилітальний апарат, що зазнав аварії (за винятком осіб, які належатьдо ПДВ)

Знищення або захоплення власності ворога, крім випадків,зумовлених воєнною необхідністю

Захоплення суден берегового рибальства або місцевогомореплавання, госпітальних суден, інших суден, які виконуютьнаукові або релігійні функції

Бомбардування незахищених міст, селищ, жител, історичнихпам’яток, храмів, госпіталів, які не використовуються у воєнних

Видання наказу не залишати живих, погроза цим або веденнявоєнних дій на цій основі

Знищення культурних цінностей, історичних та інших пам’яток,місць відправляння культів або їх використання для забезпеченняуспіху у воєнних діях

92

Заборонені дії щодо жертв війни

Посягання на життя і фізичну недоторканність: вбивство,каліцтво, тортури, жорстоке ставлення

Колективне покарання, медичні або наукові експерименти надлюдьми

Посягання на людську гідність, принизливе ставлення до людини

Застосування покарання без попереднього судовогорозслідування і вироку, винесеного належним чином судом,без судових гарантій, визнаних цивілізованим людством

Перетворення цивільного населення або окремих цивільних осібна об’єкт нападу

Напад непередбаченого характеру, який стосується цивільногонаселення або цивільних об’єктів, якщо відомо, що такий нападпризведе до численних людських жертв, завдасть шкодицивільним об’єктам

Напад на установки або споруди, які містять небезпечні сили,якщо відомо, що такий напад призведе до надзвичайно великихвтрат серед цивільного населення або завдасть шкоди цивільнимоб’єктам

93

Заборонені засоби ведення війни

Кулі, які легко розвертаються або сплющуються в тілі людини

Снаряди, єдиним призначенням яких є поширювати задушливіабо отруйні гази

Заряди вагою менш як 400 грамів, які мають властивістьвибухати або містять чадний чи отруйний газ

Отрута, отруєна зброя, задушливі, отруйні та інші подібні гази,бактеріологічна і хімічна зброя

Засоби впливу на природне середовище, які мають великіабо довготривалі серйозні наслідки

Осколки, які важко виявити в тілі, міні-пастки, запалювальніта інші види зброї, дія якої спричиняє надзвичайні ушкодженняабо страждання

94

Ï Ð À Â Î Â ² Ô Î Ð Ì È ² Í À Ñ Ë ² Ä Ê È Ç À Ê ² Í × Å Í Í ß Â ² É Í È

Правові форми закінчення війни

Припинення воєнних дій Припинення стану війни —остаточне врегулювання полі-тичних, економічних,територіальних та іншихпроблем, пов’язаних з

Капітуляція — припиненняопору всіх збройних силвоюючої сторониабо їх частини

Перемир’я — тимчасовеприпинення воєнних дійза взаємною згодою сторінзбройного конфлікту

Загальне перемир’я —встановлюється на всьо-му театрі воєнних дій

Тимчасові заходи, яківключають, зокрема,припинення вогню,відведення військна позиції, зайнятіраніше, звільненняпевної території тощо

Остаточне перемир’я

Місцеве перемир’я —встановлюється на обме-жених ділянках фронту

Укладення мирного догово-ру. Наприклад, після закін-чення Другої світової війникраїни антигітлерівськоїкоаліції підписали в 1947 р.мирні договори з Італією,Фінляндією, Угорщиною,Румунією, Болгарією

Одностороння деклараціядержави. Наприклад, станвійни з Німеччиною бувприпинений у першійполовині 50-х роківодносторонніми актамиСРСР, США, Англії,Франції та інших держав

Двостороння декларація.Наприклад, СРСР і Японія19 жовтня 1956 р. підписалиспільну декларацію проприпинення стану війни

Правові наслідки закінчення війни

Відновлення у повному обсязі офіційнихвідносин між державами, які до цьогомоменту перебували у стані війни.Обмін дипломатичнимипредставництвами, відновлення ранішеукладених угод, дію яких було перервано

95

Ñ Ë Î Â Í È Ê Þ Ð È Ä È × Í È ÕÒ Å Ð Ì ² Í ² Â

Автентичний текст міжнародного договору — текст, який післявідповідних перекладів зафіксовано (автентифіковано) уповноваже-ними сторонами як остаточний і такий, що має рівну обов’язковусилу та однаковий юридичний зміст. Сторони вільні укладати до-говір з одним автентичним текстом, з автентичними текстами мова-ми сторін (як правило, двосторонні угоди), з автентичними текстамимовами, які вони вважають доцільними. У першому розділі більшо-сті договорів наводиться термінологія, яка використовується в дого-ворі. Сучасні універсальні міжнародні договори, що укладаються вмежах і під егідою ООН, містять, як правило, тексти шістьма мовами(англійською, арабською, іспанською, китайською, російською,французькою). При тлумаченні міжнародних договорів автентичнітексти мають найвищу силу.

Агресія — застосування збройної сили державою проти суверені-тету, територіальної недоторканності чи політичної незалежностііншої держави або в будь-який інший спосіб, що не сумісний із Ста-тутом ООН. Це визначення було прийнято Генеральною АсамблеєюООН 14 грудня 1974 р. За способом здійснення агресія може бутипрямою і опосередкованою. Існує ще особливий вид співучасті в аг-ресії — дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надалав розпорядження іншій державі, використовувалася цією іншою дер-жавою для здійснення акту агресії проти третьої держави.

Будь-яку агресію не можна виправдати метою політичного, еко-номічного характеру, тому акт агресії розцінюється як міжнароднийзлочин.

Право встановлення факту агресії передбачено відповідно докомпетенції Ради Безпеки.

Держава, що потерпіла від агресії, може реалізувати своє правона самооборону або колективну самооборону.

96

Адаптація — пристосування чинних норм національного законо-давства до нових міжнародних зобов’язань, взятих на себе держа-вою. Ця норма визначена у ст. 9 Конституції України.

Адміністративні трибунали міжнародних організацій — спе-ціальні судові органи, що створюються міжнародними міжурядови-ми організаціями для слухання справ і винесення рішень за скаргамипрацівників на невиконання договорів про наймання або умов при-значення службовців секретаріатів таких організацій. Адміністра-тивні трибунали ухвалюють рішення на основі статутних положеньі норм внутрішнього права міжнародних організацій. Вперше такийтрибунал був створений у Лізі Націй у 1927 р. Нині такі трибуналидіють у більшості організацій; наприклад, в ООН він діє з 24 листо-пада 1949 р. Відповідно до резолюції 351 (IV) Генеральної АсамблеїООН його юрисдикція поширюється на МОП, ЮНЕСКО, ГАТТ,МАГАТЕ та інші спеціалізовані установи ООН.

Адміністративно-технічний персонал дипломатичного представ-ництва — члени персоналу представництва, які здійснюють адмі-ністративно-технічне обслуговування представництва (технічні сек-ретарі, діловоди тощо). Віденська конвенція про дипломатичнівідносини 1961 р. дає можливість призначати такими працівникамигромадян держави, в якій акредитоване представництво. Члени адмі-ністративно-технічного персоналу мають привілеї та імунітети, щоприрівняні до привілеїв та імунітетів дипломатів, за винятком того,що імунітет від цивільно-правової й адміністративної юрисдикціїдержави перебування не поширюється на дії, вчинені ними не під часвиконання своїх службових обов’язків.

Ад’юдикація — у міжнародному праві суто юридична за своєюприродою підстава територіальних змін. Передбачає взаємну згодудержав — сторін спору, згідно з якою вони звертаються до міжна-родних судових або арбітражних органів, чиї рішення обов’язковідля сторін. Прикладом ад’юдикації є, зокрема, рішення Міжнарод-ного суду ООН.

Акламація — метод прийняття або відхилення зборами тієї чиіншої пропозиції без підрахунку голосів, на основі реакції учасниківзборів, що виявляється у вигуках, оплесках, різних репліках. Вико-ристовується у міжнародних організаціях і на міжнародних конфе-ренціях як спосіб прийняття рішення без голосування.

Акредитування — процес призначення дипломатичного пред-ставника. Акредитування полягає у діях держави, що виражаються у

97

призначенні її компетентним органом дипломатичного представни-ка цієї держави, і потребує згоди держави, яка приймає такого пред-ставника. Акредитування включає акт вручення особі або органудержави (главі держави або міністерству закордонних справ) вірчоїграмоти. Цей термін застосовується до дипломатичного представни-ка за рангом посла; у разі призначення дипломатичних агентів він незастосовується. Термін “акредитування” поширюється також надіяльність, пов’язану з постійним представництвом держави у міжна-родних організаціях.

Акреція — природне збільшення території держави внаслідоктривалого нагромадження (під впливом течії води) піску у дельтіріки або внаслідок появи острова вулканічного походження у межахтериторіальних вод. Стосовно відкритого моря такі острови (вониповинні підніматися над рівнем води, тобто не покриватися нею підчас припливу) включаються до території держави, яка першою ноти-фікувала про це інші держави, за умови, що останні не висловилиістотних заперечень. Надалі щодо таких нових територій діє доктри-на так званих історичних підстав.

Ангарія — право воюючої сторони на примусове вилучення насвоїй території або на території, що опинилася під її контролем, за-собів транспорту нейтральних держав у разі крайньої необхідностіі за умови повної компенсації.

Анексія — загарбання, насильницьке приєднання державою те-риторії, яка належить іншій державі або народу; грубе порушеннянорм міжнародного права і принципу самовизначення націй.

Анклав — територія або частина території однієї держави, з усіхбоків оточена територією іншої держави (не має морського берега(Республіка Сан-Марино). Якщо анклав має морський берег, йогоназивають напіванклавом.

Антарктика — південна полярна область земної кулі, що вклю-чає материк Антарктиду і океанічний простір з дрібними, прилегли-ми до неї островами. У 1959 р. було укладено Міжнародний договірпро Антарктику, який визначив міжнародно-правовий режим Ан-тарктики, використання Антарктики лише в мирних цілях і свободунаукових досліджень.

Апартеїд — політика расової дискримінації та сегрегації; здій-снювалась правлячими колами у Південно-Африканській Республіціщодо корінного населення та інших етнічних груп неєвропейськогопоходження. Означає позбавлення й істотне обмеження політичних,

98

соціально-економічних і громадянських прав якоїсь групи населенняаж до ї ї територіальної ізоляції та геноциду. Україна однією з пер-ших виступила на захист міжнародного правопорядку на принципахдотримання прав людини незалежно від раси та національності.У рамках ООН прийнято Міжнародну конвенцію про припиненнязлочинів апартеїду і покарання за нього (1973 р.). Згідно з конвен-цією, апартеїд кваліфікується як злочин проти людства. Ця конвен-ція має юридичну чинність і ратифікована.

Апатриди — особи без громадянства, тобто особи, які не маютьгромадянства жодної держави. Їх правове становище визначаєтьсязаконодавством держави перебування і, за окремими винятками,прирівнюється до правового становища власних громадян. До них вУкраїні на сучасному етапі належать цигани, курди, ассірійці.

Арбітраж міжнародний — спосіб мирного вирішення спорів міждержавами через обрання сторонами у спорі арбітрів, які, керуючисьправом, розглядають справу і виносять рішення, обов’язкове длясторін. Арбітраж може бути колегіальним або складатися з одногоарбітра, який вибирається сторонами з громадян держави, що небере участі в спорі.

Арктика — північна полярна область земної кулі, що обмеженаПівнічним полярним колом і включає окраїни материків Євразії таПівнічної Америки і майже весь Північний Льодовитий океан (крімсходу і півдня Норвезького моря) з усіма його островами (крім при-бережних островів Норвегії, що зазнають впливу Південно-Атлан-тичної течії), а також прилеглі ділянки Атлантичного і Тихого оке-анів. Триває процес формування правового статусу Арктики. Нинівін базується на нормах міжнародного права і національного зако-нодавства арктичних держав (Данії, Ісландії, Канади, Норвегії, Росії,США, Фінляндії, Швеції). На відміну від Антарктики, не існує між-народно-правового акта, який би визначав правовий статус арктич-ного регіону загалом. Конвенція ООН з морського права 1982 р.у ст. 234 надає прибережним державам право приймати закони і пра-вила щодо запобігання забрудненню морського середовища та йогозбереження у покритих льодами районах завширшки не більш як200 миль. Останнім часом дедалі ширшої підтримки набуває поглядна Арктику як на особливий регіон, що потребує загальноміжнарод-ного правового захисту. У 1990 р. створено неурядову організа-цію — Міжнародний арктичний науковий комітет, метою якого єоб’єднання зусиль світової громадськості у вирішенні комплексу на-

99

укових проблем регіону. У 1996 р. створено представницьку регіо-нальну міжнародну організацію — Арктичну раду, учасниками якоїможуть стати і неарктичні держави.

Асоціація держав Південно-Східної Азії (Assosiation of South EastAsian Nations — АSЕАN) — субрегіональна міжурядова економічнаорганізація, cтворена у 1967 р. на основі Бангкокської декларації. Доскладу організації входять Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Таїланд,Філіппіни, Бруней (з 1984 р.). Офіційними цілями проголошені при-скорення економічного та соціально-культурного розвитку, сприян-ня встановленню миру та стабільності в Південно-Східній Азії,підтримання співробітництва з відповідними міжнародними і ре-гіональними організаціями згідно з принципами ООН.

Асоціація міжнародного права (International Law Association) —міжнародна неурядова організація, створена у 1873 р. в Брюсселі.До ї ї складу входять колективні члени — національні відділення (на-ціональні асоціації або товариства), індивідуальні члени, середостанніх — провідні фахівці у галузі міжнародного (публічного іприватного) права, спеціалісти інших галузей права, дипломати,політичні діячі. Завдання Асоціації міжнародного права — сприятикодифікації міжнародного права та його прогресивному розвитку.Найвищий орган Асоціації — конференція, яку скликають раз на двароки в різних містах світу. В період між конференціями керівним ор-ганом Асоціації є адміністративна рада, до якої входять практичновсі керівники національних відділень; збирається двічі на рік у Лон-доні. Виконавчим органом є секретаріат. При Асоціації міжнародно-го права створено постійні комітети, які займаються конкретнимипроблемами міжнародного права. Їх розробки і пропозиції розгляда-ються на конференціях Асоціації. Матеріали конференції, а такожзвіти Асоціації виходять окремими виданнями. Асоціація міжна-родного права підтримує зв’язки із зацікавленими міжнародними інеурядовими організаціями, має консультативний статус при ЕКО-СОР, ЮНЕСКО, інших міжнародних організаціях. Місцезнаходжен-ня — м. Лондон. В Україні в 1999 р. створено Українську асоціаціюміжнародного права, що має мету ввійти до Асоціації міжнародногоправа. Керівним органом української асоціації є президентська рада(колегіальний орган). Асоціація має друкований орган.

Аташе — 1) молодший дипломатичний ранг співробітників по-сольств, місій та апарату відомств закордонних справ; 2) службовіособи — представники різних відомств, відряджені до дипломатич-

100

них представництв або відповідних відомств країни перебування(аташе спеціальні); 3) співробітник дипломатичного представницт-ва, який відповідає за зв’язок з пресою (прес-аташе); 4) представниквійськового відомства певної країни при військовому відомстві краї-ни перебування, одночасно радник дипломатичного представництваз військових питань (аташе військові, аташе військово-морські, ата-ше військово-повітряні).

База військова — територія та розташовані на ній війська із запа-ами озброєння, боєприпасів, продовольства. Поділяються на базисухопутних військ, ракетні, авіаційні, військово-морські та загально-го призначення.

Безвізовий в’ їзд — в’їзд у державу без одержання від її компетен-тних властей візи. Безвізовий порядок встановлюється на основіугоди між конкретними державами і може поширюватися на всіхгромадян або на певні їх категорії. Такий режим не потребує обов’яз-кового оформлення візових документів, але не скасовує реєстрацій-ного порядку в’їзду та виїзду, тобто наявності закордонного паспор-ту та пред’явлення документів на кордоні.

Без’ядерна зона — зона, вільна від ядерної зброї; територія, наякій на підставі міжнародного договору між зацікавленими держа-вами забороняється випробування, виробництво і розміщення ядер-ної зброї. Ст. VIII Договору про нерозповсюдження ядерної зброї1970 р. передбачає право будь-яких держав укладати регіональніугоди з метою забезпечення повної відсутності ядерної зброї на їхтериторії, тобто утворення без’ядерних зон. Держави, що взяли насебе зобов’язання бути без’ядерними, не виробляють, не використо-вують, не здійснюють дослідження з такою зброєю. Україна, про-голошуючи акт про незалежність, взяла на себе зобов’язання бутибез’ядерною і відмовилась від використання на своїй території ядер-ного запасу колишнього СРСР.

Біженець — іноземний громадянин або особа без громадянства,яка внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою пересліду-вань за ознаками раси, національності, ставлення до релігії, грома-дянства, належності до певної соціальної групи або політичних пере-конань змушена залишити територію держави, громадянином якоївона є, або територію свого постійного проживання і не може або небажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначенихпобоювань, і щодо якої прийнято рішення про надання статусубіженця. У міжнародному праві питання біженців регулюється Кон-

101

венцією про правовий статус біженців 1951 р., яка у 1967 р. була до-повнена протоколом. В Україні прийнято Закон України “Про бі-женців”.

Блокада — воєнна, політична або економічна ізоляція чи оточен-ня якоїсь держави (або ї ї частини, групи держав, їх збройних сил),насильницьке порушення ї ї зовнішніх зв’язків з метою примуситивиконувати вимоги організаторів блокади.

Бойкот — спосіб політичної або економічної боротьби, вид санк-цій або політичної тактики, форма протесту проти чиїхось дій.Полягає в повній або частковій відмові від відносин з конкретноюособою, організацією або державою, від участі в роботі певнихорганізацій, органів тощо. Прикладом бойкоту може бути запровад-ження режиму ембарго на експорт і імпорт, встановлення дискримі-наційних тарифів, податків тощо.

Васалітет — у середні віки в Західній Європі система відносинособистої залежності одних феодалів (васалів) від інших могутнішихфеодалів (сеньйорів). У Київській Русі васальні відносини існувалиміж великими та удільними князями.

З утворенням централізованих держав васалітет поступово втра-чає військове і політичне значення, він повністю скасований буржу-азними революціями.

Вербальна нота — найпоширеніша форма дипломатичного лис-тування з поточних питань; друкується зазвичай на спеціальномунотному бланку; виходить від посольства, місії або міністерства за-кордонних справ і не підписується, має номер і дату відправлення,засвідчується мастиковою печаткою МЗС або дипломатичногопредставництва; прирівнюється до усної заяви. Текст складається відімені держави, починається і закінчується формулами поваги дотого, кому надсилається вербальна нота. Адреса зазначається в ліво-му нижньому куті першої сторінки тексту. Вербальна нота вручаєть-ся особисто.

Видача злочинців (екстрадиція) — передача однією державоюіншій на вимогу або прохання останньої особи, яка скоїла кримі-нальний або міжнародний злочин чи підозрюється в скоєнні зло-чину, для притягнення ї ї до кримінальної відповідальності або вико-нання винесеного щодо неї вироку суду. Держава зобов’язана видатизлочинця тільки у тому разі, якщо вона уклала з іншою державоювідповідний договір (спеціальний договір про екстрадицію або до-говір про правову допомогу). Якщо такий договір відсутній, дер-

102

жава відповідно до свого внутрішнього законодавства вирішуєпитання щодо видачі або невидачі конкретної особи. В договірнійпрактиці і законодавствах різних країн відображено правила про не-видачу своїх громадян. Україна не є винятком. Держави не видаютьтакож так званих політичних злочинців. Воєнні злочинці, а такожособи, які скоїли злочини проти людства, не є політичними злочин-цями згідно з резолюціями Генеральної Асамблеї ООН. В Європііснує універсальна Конвенція про видачу правопорушників 1957 р.,якою визначено підстави видачі або невидачі злочинців, передбаче-но процедури, оформлення документів тощо. Україна ратифікувалаєвропейську Конвенцію про видачу правопорушників.

Видворення — висилка іноземця або особи без громадянства зкраїни за порушення законодавства держави перебування або завтручання в ї ї внутрішні справи. Здійснюється простим розпоряд-женням властей залишити у визначений строк країну перебуванняабо в примусовому порядку.

Визнання міжнародно-правове — акт, за допомогою якого однаабо кілька держав, міжнародна організація у заяві або без неї конс-татують існування фактів, які розглядаються ними як підстави длявиникнення правових відносин і наслідків. Розрізняють такі видиміжнародно-правового визнання за суб’єктами: визнання держав,урядів, міжнародних організацій, повсталої сторони, національно-визвольних рухів тощо. Існує визнання де-юре і визнання де-факто.Визнання держав або урядів де-юре означає, що воно є повним і не-обмеженим, передбачає встановлення дипломатичних відносин і об-мін дипломатичними представниками найвищого класу, що визна-ються всі права й обов’язки, які за міжнародним правом властивіоб’єкту визнання, а також спричинює всі інші наслідки, передбаченіміжнародним правом. Визнання держав і урядів де-факто застосо-вується у разі, коли держава, яка визнає, має сумніви щодо закон-ності або життєздатності держави чи уряду, який визнається, абопрагне обмежити в часі чи обсязі юридичні наслідки визнання. У разівизнання де-факто встановлення дипломатичних відносин не є обо-в’язковим, а співробітництво між тим, хто визнає, і тим, кого визна-ють, відбувається в різних формах.

За способом визнання це може бути спеціальна заява, спеціальнанота або послання.

Вина — у міжнародному праві встановлений факт вчиненого су-б’єктом міжнародного права протиправного діяння, що спричинює

103

відповідальність. Вина є основним чинником встановлення між-народно-правової відповідальності. На відміну від національноговизначення вини в міжнародному праві не передбачено встановлен-ня психічного ставлення правопорушника до своїх дій або бездіяль-ності та їх наслідків у формі умислу або необережності. Відпові-дальність політична завжди грунтується на наявності вини,а відповідальність матеріальна може грунтуватися на наявності виниі абсолютній відповідальності, що передбачена договором.

Вихід з громадянства — припинення правового зв’язку між інди-відом і державою, що виражається в існуванні їх взаємних прав іобов’язків, за клопотанням особи у порядку, встановленому зако-ном. Питання про вихід з громадянства в Україні вирішує ПрезидентУкраїни. Підстави та порядок втрати громадянства регулюютьсяКонституцією України та Законом України “Про громадянство”.

Відшкодування збитків — у міжнародному праві зобов’язаннясуб’єкта міжнародного права, якому ставиться за провину вчинен-ня міжнародного протиправного акту, відшкодувати завдані збитки.Принцип відшкодування збитків був підтверджений рішеннямміжнародних судів, зокрема Постійною палатою міжнародного пра-восуддя (1927 р.). Держава-порушник зобов’язана повністю відшко-дувати збитки державі, що постраждала від неї матеріально. Мате-ріальне відшкодування здійснюється відновленням попередньогостану (реституція в натурі) або компенсацією у формі репарації(надання грошового еквіваленту). Нематеріальна шкода відшко-довується державою-порушником за допомогою обов’язкового за-доволення сатисфакційних вимог держави, яка постраждала. Відпо-відальність за збитки і зобов’язання відшкодувати їх охоплює такожпропущену вигоду, на яку можна було розраховувати у разі звичай-ного перебігу справ.

Віза — дозвіл на в’їзд на територію відповідної держави, на виїздз цієї території або проїзд через неї (в’їзні, виїзні, транзитні візи).Видається на певний термін державними органами, оформляєтьсядозвільним штампом у паспорті або документі, що його заміняє.Обов’язкове відкриття візи передбачає заповнення спеціальних до-кументів, сплату мита та проставляння в закордонному паспортівідмітки про наявність візового дозволу особі. Практично в усіх дер-жавах встановлений дозвільний порядок в’їзду, який передбачає на-явність візи. Існує також спрощений порядок одержання в’їзноївізи — в аеропортах, морських портах, на прикордонних переходах.

104

В окремих випадках візи видаються за списками (групам туристів,відрядженим, екіпажам морських суден та ін.). Транзитна віза не по-трібна у тому разі, якщо пасажири не залишають територію вокзалу,аеропорту або борту судна. Відповідними міждержавними угодамиможе бути встановлений безвізовий режим пересування на територіїцих держав.

Війна — стан, у якому держави застосовують одна проти одної всіформи тиску з дотриманням дії законів і звичаїв війни ( jus in bello).Останні є частиною міжнародного гуманітарного права, що застосо-вується у період збройних конфліктів. У стані війни відносини міждержавами (двома і більше) характеризуються насильством, що єнаслідком розриву мирних відносин. Однак розрив дипломатичнихвідносин між державами ще не означає війни. При визначенні станувійни важливо насамперед встановити не обсяг насильницьких дій, афакт: ведуться вони при збереженні в основному мирних зв’язків міжсупротивними сторонами, при одночасному розриві мирних відно-син чи після їх розриву. Поняття війни не обов’язково включає ве-дення воєнних дій. Стан війни можливий, якщо держава після оголо-шення війни захоплює за правом війни на своїй суверенній територіїмайно супротивника, здійснює допустимі за гуманітарним правомдії щодо його громадян та інші акти, не ведучи при цьому воєннихдій. У Статуті ООН є положення щодо правової заборони війни, щопозбавляє ї ї будь-якої законності. Тому поділ на законні і незаконнівійни, що існував ще за часів Ліги Націй, остаточно втратив своєюридичне значення, оскільки будь-яке ведення воєнних дій постав-лено під контроль Ради Безпеки, у тому числі випадки, пов’язані іззастосуванням права на самооборону. Лише ООН має право вжива-ти заходів воєнного характеру для запобігання загрозі миру і безпе-ки та для припинення збройного конфлікту, який почався.

Воєнні злочини — міжнародні злочини, що порушують закони тазвичаї війни. Визначені Статутом Нюрнберзького міжнародноготрибуналу, Женевськими конвенціями про захист жертв війни1949 р. та іншими міжнародними домовленостями. Спільні зусиллядержав з кримінального переслідування осіб, винних у скоєнні воєн-них злочинів, регламентовано Принципами міжнародної співпраціщодо пошуку, арешту, видачі та покарання осіб, винних у воєннихзлочинах і злочинах проти людства, прийнятими резолюцією Гене-ральної Асамблеї ООН у 1973 р.

105

Військовополонені — особи зі складу однієї воюючої сторони,які захоплені під час збройного конфлікту іншою стороною і перебу-вають під її владою до закінчення воєнних дій. Режим військовопо-лонених регулюють IV Гаазька конвенція про закони і звичаї сухо-путної війни 1907 р., III Женевська конвенція про поводження звійськовополоненими 1949 р. та прийняті в 1977 р. у Женеві I іII Додаткові протоколи до Женевських конвенцій про захист жертввійни 1949 р. Ці документи передбачають гуманне ставлення довійськовополонених без дискримінації за расовою, етнічною, ре-лігійною, національною, політичною, соціальною або іншою озна-кою. Після завершення воєнних дій і у зв’язку з мирним урегулюван-ням військовополонені повинні бути повернені на батьківщину.

Вільне місто — у міжнародному праві самостійне територіально-політичне нейтральне і демілітаризоване утворення, правовий ре-жим якого визначається міжнародними договорами і гарантуєтьсядержавами або міжнародними організаціями.

Вірча грамота — документ, який дається послу (посланнику) дляакредитації в іноземній державі. Здебільшого вірча грамота встанов-лює рівень загальних повноважень, що передбачені Конвенцією продипломатичні зносини. Вірча грамота підписується главою держави,яка акредитує, і скріплюється печаткою міністерства закордоннихсправ. Її вручають в урочистій обстановці.

Внутріконтинентальні країни — держави, що не мають морсько-го узбережжя. Згідно з Конвенцією про відкрите море 1958 р., Кон-венцією про транзитну торгівлю внутріконтинентальних держав1965 р., Конвенцією з морського права 1982 р., внутріконтинен-тальні держави мають особливі права: право на доступ до моря тавід нього і на транзит через територію сусідніх прибережних держав,право участі в експлуатації частини живих ресурсів екологічних зонприбережних держав того самого регіону або субрегіону. У світі та-ких країн налічується близько 30, зокрема в Європі — 9, в Африці —14, в Азії — 5.

Внутрішні води — всі води, що розміщуються в межах територіїпевної держави (крім ї ї територіальних вод): ріки, озера, канали,протоки, водосховища тощо. Внутрішніми водами вважають такожвнутрішні моря, оточені з усіх боків сушею, що є територією лишеоднієї держави, морські протоки, розташовані між берегом і вихід-ною лінією територіальних вод держави, в тому числі води портів,

106

бухт, заток (з шириною входу не більш як 24 км). Правовий режимвнутрішніх вод регламентується національним законодавством кож-ної країни окремо, а прикордонних вод — угодами використання.

Воюючі сторони — реально організовані спільноти, що перебува-ють у стані війни одна з одною і визнаються як такі міжнароднимправом. Такими спільнотами є насамперед воюючі між собою дер-жави, у відносинах яких замість миру домінують правила веденнявійни. До воюючих сторін належить також повстала або воюючасторона в процесі національно-визвольного руху або громадянськоївійни. У разі визнання воюючої сторони як такої міжнародним пра-вом вона забезпечує ведення воєнних дій відповідно до норм між-народного права. Порушення цих норм можна вважати міжнарод-ним злочином. Воююча сторона несе повну відповідальність за своїдії.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) — міжнароднаміжурядова організація, спеціалізована установа ООН. Створена у1946 р. на міжнародній конференції з охорони здоров’я у Нью-Йор-ку. Її статут став чинним після ратифікації 26 державами 7 квітня1948 р. Діє ВООЗ з 1951 р., до ї ї складу входить понад 160 держав.Робота організації спрямована на “досягнення усіма народами висо-кого рівня здоров’я” (статут ВООЗ). Статутні завдання ВООЗ: бо-ротьба з особливо небезпечними хворобами, розробка міжнароднихсанітарних правил, поліпшення санітарного стану навколишньогосередовища тощо. Найвищий орган ВООЗ — Всесвітня асамблеяохорони здоров’я, в якій представлені всі члени організації; скли-кається щороку. Асамблея формує Виконавчий комітет ВООЗ, доякого обираються представники 30 держав терміном на 3 роки і якийскликається мінімум двічі на рік. Адміністративним органом ВООЗ єсекретаріат на чолі з генеральним секретарем. У системі ВООЗ дієшість регіональних організацій: Американська (Вашингтон, США),Південно-Східної Азії (Делі, Індія), Африканська (Браззавіль, Рес-публіка Конго), Європейська (Копенгаген, Данія), Західнотихооке-анська (Маніла, Філіппіни), Східносередземноморська (Александрія,Єгипет).

Місцезнаходження ВООЗ — Женева, Швейцарія.Всесвітній поштовий союз (ВПС) — міжнародна міжурядова ор-

ганізація, спеціалізована установа ООН з 1947 р. Створена у 1847 р.для забезпечення організації та вдосконалення міжнародної пош-тової служби (до 1878 р. — Загальний поштовий союз). Організація

107

функціонує на основі статуту, загального регламенту та Всесвітньоїпоштової конвенції, що були прийняті на XVI Поштовому конгресі у1969 р. і набрали чинності в 1971 р. Членами Всесвітнього поштово-го союзу є понад 170 країн світу. Основні цілі ВПС — формуваннянадійної мережі обміну кореспонденцією між державами, вдоскона-лення поштової служби. Керівними органами є Конгрес, що скли-кається один раз на п’ять років, Консультативна рада, яка збираєть-ся один раз на рік і налічує 35 членів. Консультативна рада даєрекомендації з удосконалення роботи, технічного переоснащеннятощо. Місцезнаходження ВПС — Берн, Швейцарія.

Гарантії міжнародні — міжнародно-правові акти, що передбача-ють охорону будь-якої держави (або групи держав), забезпеченняпевного статусу міжнародних відносин або виконання договірнихзобов’язань. У сучасному міжнародному праві розрізняють взаємніта колективні міжнародні гарантії. Основною формою міжнароднихгарантій нині є міжнародні договори.

Генеральна Асамблея ООН (ГА ООН) — один з головних органівООН. Складається з представників держав — членів ООН (станомна січень 2001 р. — 190 країн). Кожна держава має один голос, її де-легація складається не більш як з 5 учасників. Кожен член ГА ООНнаділений рівними правами та повноваженнями. Основним актом,що регулює діяльність ГА ООН, є Статут ООН. Генеральна Асамб-лея уповноважена обговорювати будь-які питання або справи у ме-жах Статуту ООН або такі, що стосуються повноважень і функційбудь-якого з органів ООН, крім тих, що належать до компетенціїРади Безпеки. Основними для ГА ООН є проблеми міжнародногоспівробітництва держав з підтримання миру та безпеки, роззброєн-ня, соціального, економічного і національно-культурного розвиткувсіх держав, охорони навколишнього середовища тощо (ст. 10 Ста-туту ООН). ГА ООН сприяє розвитку міжнародного права та йогокодифікації, має важливі повноваження щодо внутрішнього життяООН. Обирає постійних членів Ради Безпеки і членів Економічної таСоціальної ради, а спільно з Радою Безпеки — суддів Міжнародногосуду ООН. За рекомендацією Ради Безпеки призначає Генеральногосекретаря ООН, приймає до Організації нових членів, схвалює бюд-жет ООН і контролює ї ї фінансову діяльність, розглядає щорічніі спеціальні звіти про роботу всіх органів ООН та її спеціальних ус-танов. Для здійснення функцій ГА ООН утворює 7 головних ко-мітетів, кожен з яких розглядає певну групу питань, формує також

108

допоміжні органи — комітети і комісії. Рішення з найважливішихпитань, бюджетних і деяких інших ухвалюються ГА ООН більшістюу дві третини голосів присутніх і тих держав — членів Організації,що беруть участь у голосуванні. Рішення в інших справах ГА ООНухвалює простою більшістю голосів. Основною формою діяльностіГА ООН є щорічні чергові сесії, які відкриваються, як правило, тре-тього вівторка вересня. Крім чергових сесій на вимогу Ради Безпекиабо більшості членів Організації можуть скликатися спеціальні чинадзвичайні спеціальні сесії ГА ООН. Найпоширенішою формоюрішень Асамблеї є резолюції, що мають рекомендаційний характер.Під егідою ООН за резолюціями ГА ООН можуть прийматися уні-версально-правові документи, конвенції, пакти, декларації тощо.

Офіційні і робочі мови Генеральної Асамблеї ООН: англійська,арабська, іспанська, китайська, російська, французька.

Генеральний секретар ООН — найвища адміністративна посадо-ва особа ООН. Очолює секретаріат ООН, призначається Генераль-ною Асамблеєю ООН за рекомендацією Ради Безпеки ООН на5 років з можливістю переобрання на новий термін. Статут ООНуповноважує Генерального секретаря ООН доводити до відома РадиБезпеки будь-які питання, пов’язані із загрозою міжнародному мирута безпеці. Щорічно Генеральний секретар ООН готує доповідь, уякій оцінюється робота Організації за минулий період і висловлю-ються міркування щодо пріоритетів ї ї подальшої діяльності, а такожготує додаткові доповіді на вимогу ГА ООН. Генеральний секретарООН має статус міжнародного цивільного службовця, підзвітноголише ООН, він присягається не запитувати і не отримувати інст-рукцій від будь-якого уряду або будь-якої іншої влади, яка не сто-сується ООН. За ст. 100 Статуту ООН кожна держава — член ООНзобов’язана поважати міжнародний характер діяльності Генерально-го секретаря ООН і персоналу секретаріату, не намагатися впливатина них при виконанні ними службових обов’язків. Перший Генераль-ний секретар ООН Трюгве Хальвдан Лі (Норвегія) був обраний1 лютого 1946 р. і займав цю посаду до 10 квітня 1953 р.

Геноцид — один з найтяжчих міжнародних злочинів проти люд-ства; дії, що чиняться з наміром знищити повністю або частковобудь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу. Правовевизначення геноциду як злочину регламентовано Конвенцією ООНпро запобігання злочинові геноциду і покарання за нього, схвале-ною Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 р. Геноцид — це

109

вбивство членів групи; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень аботаких, що призводять до розумового розладу; навмисне створенняумов життя, розрахованих на вимирання групи; заходи щодо змен-шення народжуваності; насильницька передача дітей іншій групілюдей.

Караність геноциду як міжнародного злочину передбачена такожстатутами Нюрнберзького і Токійського міжнародних воєнних три-буналів. Караються також змова з метою геноциду, пряме і публічнепідмовляння до вчинення геноциду, замах на вчинення геноциду,співучасть у геноциді. Особи, обвинувачені у вчиненні геноциду, ви-даються країнам, де вони скоїли злочин, або міжнародному трибуна-лу відповідно до законодавства кожної країни та чинних міжнарод-них договорів.

Двосторонній міжнародний договір — угода між державами абоіншими суб’єктами міжнародного права з різних питань їхніх взаєм-них міжнародних відносин, що встановлює для ї ї учасників певніправа та обов’язки. Вважається, що правовідносини, які виникаютьпри укладенні двостороннього міжнародного договору, настількиміцно пов’язують сторони, що заяви і декларації про розуміння і тлу-мачення, а також застереження, проти яких заперечує інша сторона,неприпустимі. Порядок укладення, дотримання, припинення дії дво-сторонніх міжнародних договорів регулюється Віденською кон-венцією про право міжнародних договорів 1969 р. і Віденською кон-венцією про право договорів між державами та міжнароднимиорганізаціями або між міжнародними організаціями 1986 р.

Декларативна теорія визнання — концепція, відповідно до якоїдержава набуває статусу суб’єкта міжнародного права від часу сво-го виникнення; визнання лише констатує цю правосуб’єктність.

Делікт міжнародний — порушення суб’єктом міжнародного пра-ва норм міжнародного звичаєвого права або загальних принципівправа й охоронюваних цими нормами прав та інтересів держав.Суб’єктами міжнародного делікту є держави. Міжнародний деліктвключає порушення, за які передбачається політична і матеріальнавідповідальність держави, а також індивідуальна кримінальна відпо-відальність осіб, винних у їх вчиненні. Суб’єкт міжнародного права,який вчинив такі дії, називається делінквентом.

Делімітація кордонів — договірне встановлення лінії (межі) дер-жавного кордону, яке здійснюється за картами з детальним зобра-женням на них рельєфу, гідрографії, населених пунктів та інших

110

фізико-географічних об’єктів. При делімітації кордонів договірністорони проведену на карті лінію кордону супроводжують доклад-ним описом. Карту з нанесеною на ній лінією державного кордонупідписують або парафують, скріплюють гербовими печатками. До-говори про делімітацію кордону містять зобов’язання сторін про де-маркацію кордону.

Демаркація кордонів — визначення і позначення лінії державногокордону на місцевості за допомогою встановлення прикордоннихзнаків на основі договорів про делімітацію кордонів і доданих доних карт. Роботу з демаркації кордонів виконують змішані комісії,створені договірними сторонами. Іноді такі функції виконує міжна-родний орган, який утворюють на основі взаємної домовленості.Після завершення роботи з демаркації кордонів комісія складаєспеціальний протокол — опис кордону, що демаркується, а такожпротокол на кожен прикордонний знак зі схемами.

Демарш — надзвичайна дипломатична акція уряду, органу зов-нішніх зносин або дипломатичного представника однієї державищодо іншої. У міжнародній практиці причиною демаршу найчастішеє грубі порушення дипломатичних привілеїв та імунітетів, а такожвиявлення державної позиції щодо питань, пов’язаних із сферою дер-жавних інтересів. Форми демаршу: заява, нота, меморандум, відкли-кання дипломатичного представника тощо. Як правило, до демаршувдаються тоді, коли міжнародний спір або питання, що виникли, неможна розв’язати нормальним дипломатичним способом або дляврегулювання яких слід вжити термінових заходів. Змістом демаршуможе бути вимога, прохання, пропозиція, протест та інші акти. Засучасними нормами міжнародного права демарш не повинен місти-ти погрози силою, оскільки створення такої загрози забороненоСтатутом ООН.

Денонсація міжнародного договору — спосіб припинення дії між-народної угоди в порядку та в строки, обумовлені в ній. Загальноюумовою денонсації є повідомлення однієї з сторін міжнародного до-говору про відмову від його виконання, що призводить до припи-нення дії договору. Віденська конвенція про право міжнародних до-говорів 1969 р. містить загальні правила денонсації та порядокврахування цих вимог у міжнародному договорі.

Депозитарій — держава або міжнародна організація, що бере насебе зобов’язання зберігати текст міжнародного договору, докумен-ти про його ратифікацію, про приєднання до договору інших держав

111

тощо. Депозитарій визначається під час ведення переговорів. Якправило, це держава, в якій відбуваються переговори та підписаннядоговору. Основні функції депозитарію: зберігання оригінальноготексту договору; підготовка, засвідчення копій; реєстрація договорув ООН; інформування учасників договору про надходження ратифі-каційних грамот та іншої документації (заяви, застереження, при-єднання, денонсації) щодо договору.

Депортація — примусове виселення з місця постійного прожи-вання осіб, визнаних соціально небезпечними. Депортація здебіль-шого застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які неле-гально перебували на території країни. Для України це категоріянелегальних мігрантів, які без дозволу в’їхали на ї ї територію і про-живають на ній або ж використовують цю територію для транзитно-го проїзду до інших держав.

Державна повітряна територія — повітряний простір над су-шею, внутрішніми територіальними водами, який перебуває під су-веренітетом держави. Боковою межею державної повітряної терито-рії є вертикальна площина, що проходить через лінію кордону насуші або воді. Встановлена висота такого простору — близько 100–110 км, але авіацією використовується близько 20 км.

Джентльменська угода — прийнята в міжнародній практиці на-зва договору, укладеного в усній формі, що не позбавляє обов’язки,які покладаються на його учасників, юридичного значення. Міжна-родне право допускає такі договори з відповідними юридичнимиобов’язками сторін. Джентльменські угоди укладаються значнорідше, ніж письмові, і здебільшого тоді, коли між сторонами існуєповна довіра у ділових відносинах.

Джерела міжнародного права — сукупність елементів, які вплива-ють на становлення змісту юридичних норм, а саме: потреби в нор-мах, які регулюють соціальне життя, спільна правова свідомість, ви-моги морального характеру тощо. Джерела міжнародного права —це спосіб творення і форми, в яких існують норми міжнародногоправа. Розрізняють матеріальні і формальні джерела. У ст. 38 Стату-ту Міжнародного суду ООН зазначено основні і додаткові джереламіжнародного права. Основні: міжнародний договір, міжнародно-правовий звичай, загальні принципи права, визнані всіма націями;додаткові: резолюції та рішення міжнародних організацій, між-народні судові рішення, національне законодавство, що стосуєть-ся міжнародного права, доктринальні праці найкваліфікованіших

112

фахівців з міжнародного права різних націй. Важливу роль (роль до-поміжного засобу для визначення норм міжнародного права)відіграють резолюції міжнародних організацій, які мають характеррекомендацій.

Дипломат — посадова особа відомства закордонних справ, утому числі дипломатичного представництва держави за кордоном,яка має дипломатичний ранг. Бере безпосередню участь у виконанніфункцій відомства, зокрема офіційних контактів у сфері міжнарод-них зносин з представниками іншої держави. Як правило, має дипло-матичний імунітет.

Дипломатичне представництво — постійний закордонний дер-жавний орган зовнішніх зносин, очолюваний дипломатичним пред-ставником, створений на основі спільної угоди однією державою натериторії іншої для підтримання постійних офіційних контактів.Дипломатичне представництво виступає від імені своєї країни у всіхпитаннях, що стосуються відносин з іншою стороною. За існуючоюпрактикою, дипломатичне представництво, очолюване послом аботимчасово повіреним у справах, називається посольством, а очолю-ване посланником або повіреним у справах — місією. Різновидомдипломатичного представництва є також постійне представництвопри міжнародних організаціях. Правовий статус дипломатичногопредставництва визначається Віденською конвенцію про диплома-тичні зносини 1961 р., двосторонніми угодами і внутрішнім законо-давством країни перебування.

Дипломатичний акт — дія або заява органів зовнішніх зносиндержави або посадових осіб держави, що породжує міжнародно-політичні або правові наслідки. Це, як правило, встановлення дип-ломатичних відносин, вручення вірчих грамот, заяв з викладеннямвласної позиції тощо. Дипломатичним актом є також письмовийдипломатичний документ, що вручається або надсилається органа-ми зовнішніх зносин однієї держави відповідним органам зовнішніхзносин іншої держави. Найпоширенішими актами є меморандум,нота, офіційний лист, пам’ятна записка. Застосування дипломатич-них актів визначається міжнародними звичаями та угодами, а такожпротокольними правилами, нормами внутрішньодержавного праваз питань діяльності дипломатичних служб.

Дипломатичний притулок — регламентований нормами міжна-родного права процес допущення іноземця (громадянина іншої дер-

113

жави або особи без громадянства) в приміщення іноземного дипло-матичного або консульського представництва або на військовий ко-рабель з метою захисту його від посягань на життя або свободуз боку держави попереднього місця перебування. Відповідно доВіденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., держава невикористовує дипломатичного імунітету та екстериторіальності,якщо це стосується вчинення кримінального правопорушення.

Дипломатичний протокол — сукупність загальноприйнятихправил поведінки, традицій та умовностей, яких обов’язково до-тримуються уряди, дипломатичні представництва і офіційні особи.Дипломатичний протокол є важливим політичним інструментомдипломатії та загального міжнародного спілкування. Дотриманнядипломатичного протоколу є обов’язковим, коли відбувається виз-нання нових держав, встановлюються дипломатичні відносини, при-значаються глави дипломатичних представництв, вручаються вірчіграмоти, здійснюються дипломатичні візити, бесіди і переговори,підписуються угоди, організовуються зустрічі і проводи офіційнихделегацій, скликаються міжнародні наради і конференції. Особливезначення має дотримання дипломатичного протоколу та етикетупри використанні державного гімну і прапора. Дипломатичний про-токол обов’язковий під час святкових і траурних подій та ін. Згідноз дипломатичним протоколом організовуються дипломатичні при-йоми, ведеться дипломатичне листування, працює дипломатичнийкорпус. Загальноприйняті принципи дипломатичного протоколу за-кріплені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 р.

Дипломатія — 1) офіційна діяльність глав держав, урядів і спе-ціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення зовнішньої по-літики й захисту прав та інтересів держави і її громадян за кордоном;2) сукупність прийомів і методів, що використовуються в перегово-рах і зносинах з іноземними державами.

Дискримінація — навмисне обмеження і приниження прав однієїдержави, ї ї організацій і громадян порівняно з правами іншої держа-ви, організації або громадян. Якщо держава вважає, що інша держа-ва застосувала до неї такий акт, вона може у відповідь вжити влас-них заходів (реторсія). Дискримінація в усіх формах, як правило,забороняється внутрішнім правом демократичних держав, а такожміжнародним правом. Протиправність дискримінації випливає із за-гальновизнаних норм і принципів Статуту ООН та міжнародних

114

актів про права людини, зокрема, Декларації про ліквідацію дискри-мінації щодо жінок 1967 р., Декларації про ліквідацію всіх форм не-терпимості і дискримінації на основі релігії або переконань 1981 р.та інші.

Добрі послуги — один з видів мирного вирішення спорів, змістякий полягає у наданні державам — учасникам спору третьою дер-жавою або міжнародною організацією матеріальних можливостейдля встановлення контакту і ведення переговорів між ними. Добріпослуги можуть бути надані на прохання сторін спору, з ініціативитретьої держави або міжнародної організації. З початком перего-ворів між сторонами спору повноваження третьої держави абоміжнародної організації припиняються. Якщо держави — учасниціспору запрошують третю державу взяти участь у переговорах, тодобрі послуги переходять у посередництво. Нормативне закріпленнядобрі послуги отримали у Конвенції про мирне вирішення міжнарод-них зіткнень 1907 р., а в Манільській декларації про вирішення мир-них спорів 1982 р. і Принципах урегулювання спорів та Положенняхпроцедури НБСЄ по мирному врегулюванню спорів 1991 р. добріпослуги включені до переліку мирних засобів вирішення міжнарод-них спорів.

Доктрина Тобара — міжнародно-правова концепція, висунутаміністром іноземних справ Еквадору К. Тобаром, згідно з якою булоприйнято зобов’язання п’яти держав Центральної Америки (Нікара-гуа, Гондурасу, Гватемали, Коста-Ріки і Сальвадору) не визнавати вцих країнах урядів, які прийшли до влади внаслідок державного пе-ревороту або революції, доки там не буде встановлений конституц-ійний порядок на основі вільних виборів. Ці положення були закріп-лені в договорі згаданих країн у 1907 р. і підтверджені у договорі1923 р. Мета доктрини К. Тобара — протидія безперервним держав-ним переворотам, що тривалий час відбувалися у латиноамери-канських країнах, відмова у визнанні де-факто будь-якого уряду,який прийшов до влади зазначеним шляхом. Водночас у рамках док-трини Тобара держава повинна була відповідати за дії свого урядуде-факто перед будь-якою державою, що не визнала цей уряд. Докт-рина і практика застосування доктрини Тобара фактично вийшли замежі країн Центральної Америки і поширилися на деякі інші країниконтиненту.

Закони і звичаї війни — система норм і принципів міжнародногоправа, які встановлюють права і обов’язки воюючих сторін і нейт-

115

ральних держав у воєнному конфлікті. Закони і звичаї війни маютьна меті усунути найжорстокіші способи і засоби ведення війни, за-безпечити захист мирного населення. Визначають порядок початку,ведення і припинення воєнних дій, правове становище комбатантів інекомбатантів (мирного населення, військовополонених, хворих іпоранених військовослужбовців тощо), а також правовий режимвласності, встановлюють юридичну відповідальність за порушеннязаконів і звичаїв війни. Чинні закони і звичаї війни передбаченоміжнародними договорами або ж вони склалися звичаєвим шляхом.

Закритий міжнародний договір — міжнародний договір, відповід-но до положень якого коло його учасників обмежене за певнимикритеріями.

Застереження — 1) одностороння заява, зроблена державою підчас підписання, прийняття, затвердження, ратифікації або приєднан-ня до багатостороннього міжнародного договору, завдяки якій цядержава бажає виключити чи змінити юридичну дію певних поло-жень цього договору в його застосуванні щодо цієї країни; 2) інсти-тут міжнародного права, зокрема права міжнародних договорів,який регулює застосування застереження. Акт застереження є про-явом суверенної волі держави як основного первинного суб’єктаміжнародного права (або міжнародної організації як вторинногосуб’єкта міжнародного права), який сприяє, з одного боку, захистуінтересів окремих держав, а з іншого — якнайширшій їх участі у ба-гатосторонніх міжнародних договорах і угодах. Основні питання за-стереження регулює Віденська конвенція про право міжнародних до-говорів 1969 р.

Захоплення заручників — міжнародне протиправне діяння, щовизначається як захоплення або примусове утримання будь-якоюособою чи особами іншої особи з метою примушення держави,міжнародної організації, юридичної або фізичної особи чи групиосіб вчинити якусь дію або утриматися від вчинення якоїсь дії, що єумовою звільнення заручника. Захоплення заручника, як правило,супроводжується погрозами вбивства, заподіяння тілесних ушкод-жень або подальшим триманням цієї особи. У міжнародному правізахоплення заручника кваліфікується як міжнародний злочин, а осо-би, що вчинили відповідні дії, — як міжнародні злочинці, які повиннінести кримінальну відповідальність. В Україні існує кримінальнавідповідальність за захоплення заручників.

116

Збройні сили ООН — об’єднані збройні сили держав — членівООН, що мають забезпечити заходи воєнного характеру в межахпримусових дій відповідно до глави VII Статуту ООН. Створюють-ся та застосовуються Радою Безпеки у випадках, коли вона визнаєіснування будь-якої загрози мирові, будь-якого порушення миру абоакту агресії і у цьому зв’язку приймає рішення про вжиття заходівдля “підтримання або відновлення миру і безпеки” (ст. 39 СтатутуООН). Збройні сили ООН мають застосовуватися у виняткових ви-падках, коли інші заходи можуть виявитися або виявилися неефек-тивними. Згідно зі ст. 43 Статуту ООН усі держави — члени ООН зо-бов’язуються надавати у розпорядження Ради Безпеки ООН на ї ївимогу та відповідно до спеціальних угод необхідні для підтриманняміжнародного миру і безпеки національні збройні сили та відповіднізасоби обслуговування, включаючи право проходження через певнутериторію. Подає допомогу Раді Безпеки ООН з усіх питань, що сто-суються військових потреб у справі підтримання міжнародного мируі безпеки, використання військ, переданих у ї ї розпорядження, і здій-снює командування ними створюваний Військово-штабний комітет.До його складу повинні входити начальники штабів постійних чле-нів Ради Безпеки або їх представники. Згідно з п. 3 ст. 27 СтатутуООН рішення, пов’язані зі створенням і функціонуванням Збройнихсил ООН, повинні ухвалюватися з дотриманням принципу одностай-ності постійних членів Ради Безпеки ООН.

Злочини міжнародного характеру, міжнародні кримінальні злочи-ни — суспільно небезпечні умисні діяння, що посягають на міжна-родний правопорядок, завдають шкоди мирному співробітництвудержав. Відповідальність за вчинення злочину міжнародного харак-теру передбачено міжнародно-правовими актами універсального(Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотич-них засобів і психотропних речовин 1988 р., Міжнародна конвенціяпро боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і на-вчанням найманців 1989 р. та ін.) або регіонального (Європейськаконвенція про правопорушення щодо культурних цінностей 1985 р.та ін.) значення. Конкретні міри покарання за вчинення злочинівміжнародного характеру передбачаються національним законодав-ством після інкорпорування ним положень міжнародно-правовогоакта.

З урахуванням об’єкта посягання (конкретної сфери міжнародно-го правопорядку) злочини міжнародного характеру можуть бути

117

класифіковані як: а) злочини проти стабільності міжнародних відно-син (міжнародний тероризм, взяття заручників, викрадення ядерно-го матеріалу, найманство та ін.); б) злочинні посягання на особистіправа людини (застосування тортур, торгівля жінками й дітьми);в) злочини у сфері дипломатичних зносин (посягання на осіб, які ко-ристуються дипломатичним захистом); г) злочини у сфері економікиі фінансів (легалізація злочинних доходів, контрабанда, виготовлен-ня фальшивих грошей та ін.); д) злочини у сфері культури (ввезеннядо країни викрадених культурних цінностей, розповсюдження пор-нографічних предметів та ін.); е) злочини, вчинені у відкритому морі(забруднення морського середовища, порушення правового режимуконтинентального шельфу, піратство, неподання допомоги на моріта ін.); є) злочини, що посягають на роботу цивільної авіації (зокре-ма, угон повітряного судна); ж) воєнні злочини міжнародного харак-теру (насильство над населенням у районі воєнних дій, мародерствота ін.), які відрізняються від воєнних злочинів як різновиду міжна-родних злочинів тим, що не пов’язані зі злочинною діяльністю дер-жави.

Злочини проти миру та людства — протиправні діяння, що загро-жують основам існування націй і держав, їх прогресивному розвиткуі мирному міжнародному спілкуванню. У Статуті Нюрнберзькогоміжнародного воєнного трибуналу йдеться про три види злочинів:проти миру (планування, підготовка і ведення агресивної війни абовійни на порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень абоучасть у загальному плані чи змові, спрямованих на здійснення та-ких дій); воєнні (порушення законів або звичаїв війни); проти людя-ності (вбивства, знищення, поневолення, заслання та інші жорсто-кості, вчинювані стосовно цивільного населення перед війною абопід час війни, або переслідування через політичні, расові чи релігійнімотиви з метою здійснення або у зв’язку з будь-яким злочином, щопідлягає юрисдикції трибуналу, незалежно від того, чи є це порушен-ням внутрішнього права країни, де вони були вчинені). Питанняспівробітництва держав у боротьбі зі злочинами дістали розвиток уКонвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього1948 р., в Конвенції про незастосування строку давності до воєннихзлочинів і злочинів проти людства 1968 р. (в ній, зокрема, до зло-чинів проти людства віднесено вигнання внаслідок збройного напа-ду або окупації і нелюдські дії, що є наслідком політики апартеїду, атакож злочин геноциду), Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх

118

форм расової дискримінації 1965 р., Конвенції про припинення зло-чину апартеїду і покарання за нього 1973 р. (кваліфікувала апартеїдяк злочин проти людства). Декларація Генеральної Асамблеї ООНпро заборону використання ядерної зброї в цілях війни проголосилазастосування ядерної та термоядерної зброї злочинами проти люд-ства. Злочини проти миру та людства належать до найтяжчих зло-чинів міжнародного характеру, за які держави несуть міжнародно-правову, а фізичні особи — кримінальну відповідальність.

Іммігрант — особа, яка в’їхала або в’їздить на територію держа-ви, що не є державою громадянства або країною постійного (звичай-ного) проживання цієї особи, з дотриманням встановленої законо-давством процедури в’їзду до держави з метою поселення на ї ї тери-торії для постійного або тимчасового проживання. Право особи наімміграцію у міжнародному праві не закріплено. Передбачено лишеправо на рееміграцію (повернення особи до держави, з якої вона емі-грувала) та репатріацію (повернення особи на постійне проживаннядо держави свого громадянства або етнічного походження). Від-повідні положення містяться, зокрема, в Загальній декларації правлюдини 1948 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичніправа 1966 р., Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расо-вої дискримінації 1965 р., Європейській конвенції про захист прав іосновних свобод людини 1950 р. та ін.

Імперативна норма — норма загального міжнародного права, щовизнається і приймається міжнародним співтовариством як така, від-хилення від якої неприпустиме і яку можна змінити лише наступноюнормою аналогічного характеру. Передбачена ст. 53 Віденської кон-венції про право міжнародних договорів 1969 р., а також ст. 53 Ві-денської конвенції про право договорів між державами та міжнарод-ними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р.Імперативна норма у міжнародному праві має універсальний харак-тер — охоплює усі держави світу. Імперативна норма має найвищупорівняно з іншими нормами міжнародного права юридичну силу.Договори, які їй не відповідають, вважаються недійсними. Нормиміжнародного права не можуть суперечити імперативній нормі.

Імплементація — організаційно-правова діяльність держав з ме-тою реалізації своїх міжнародно-правових зобов’язань. Механізмімплементації міжнародно-правових норм включає сукупність пра-вових та інституційних засобів, що використовуються суб’єктамиміжнародного права на міжнародному і національному рівнях. Між-

119

народна система імплементації складається із створених на основіміжнародних угод універсальних, регіональних і локальних міжна-родних організацій, спеціалізованих установ та їх допоміжних орга-нів. За їх допомогою стає можливим об’єднання зусиль держав і між-народних організацій у реалізації чинних норм міжнародного права.

Інкотермс (англ. Incoterms — скорочення від International Com-mercial Terms — міжнародні комерційні терміни) — міжнародні пра-вила тлумачення комерційних термінів з метою запобігти відмінно-стям у трактуванні умов договорів міжнародної купівлі-продажу.Опубліковані Міжнародною торговою палатою (МТП) у 1936 р., до-повнення вносилися у 1953, 1967, 1976, 1980 рр., нині діють у редакції1990 р.

Іноземці — особи, які перебувають на території певної держави,не маючи її громадянства. В країні перебування іноземцям надають-ся національний режим, режим найбільшого сприяння або спеціаль-ний режим. Правовий статус іноземця на території України визна-чається Конституцією України і Законом України “Про правовийстатус іноземців” 1994 р.

Інституції — у Давньому Римі посібники з основ права, насампе-ред цивільного, авторами яких були Калістрат, Гай, Флорентін,Марціан та інші. Найвідоміші Інституції Гая, укладені у II ст.У VI ст. були створені Інституції Юстиніана, які мали слугувати по-сібником для першого року навчання в юридичних школах. У сучас-них умовах цей термін вживається у переносному значенні — уста-нови або заклади.

Інсуррекція — у міжнародному праві відмова дипломата викону-вати власні функції через певні причини. Один з видів припиненнядипломатичної діяльності працівником дипломатичного представ-ництва.

Інтервенція — насильницький замах однієї або кількох держав насуверенні права іншої держави, що притаманні їй як суб’єкту міжна-родного права; ототожнюється також із втручанням у внутрішнюкомпетенцію держав. Сучасне міжнародне право забороняє всі видиі вияви інтервенції, розглядаючи ї ї як агресію. Жодна держава абогрупа держав не мають права прямо або непрямо втручатися з будь-яких міркувань у внутрішні або зовнішні справи іншої держави.Принцип невтручання забороняє застосування збройної сили і будь-яку іншу форму втручання чи загрозу проти юридичної персональ-ності держави або проти ї ї політичних, економічних і культурних

120

засад. Заборона інтервенції є імперативним принципом міжнародно-го права, який зобов’язує всіх учасників міжнародних відносин завсіх обставин поважати суверенні права держави.

Казус беллі (лaт. Casus Вelli) — формальний привід, який держа-ва використовує для оголошення війни. Казус беллі в минулому бувзаконною підставою для початку війни і служив виправданням по-чатку воєнних дій.

Клаузула — кожна окрема умова в законі й таких нормативнихактах, як статут, договір, інструкція тощо. Застосовується для визна-чення різних специфічних умов, наприклад, щодо режиму найбіль-шого сприяння в торгівлі, щодо докорінної зміни договору або ста-тусу міжнародного судового органу та ін.

Колективна безпека — співробітництво держав з підтриманняміжнародного миру та безпеки, у разі необхідності — з припиненняактів агресії. Система колективної безпеки може здійснюватися вмежах загальної універсальної міжнародної організації, наприкладООН, або в межах регіональних організацій та угод.

Колоніалізм — політичне, економічне і духовне поневолення краї-ни, менш розвиненої у соціально-економічному відношенні, ніж ін-ша. Країну, що перебуває в такій залежності від іншої країни-метро-полії, називають колонією. 14 грудня 1965 р. Генеральна АсамблеяООН прийняла спеціальну Декларацію про надання незалежностіколоніальним країнам.

Комбатанти — особи, які входять до складу збройних сил вою-ючих сторін і безпосередньо беруть участь у воєнних діях. Відповід-но до ст. 43 ч. 2 Додаткового протоколу № 1 Женевської конвенціїпро захист жертв війни 1949 р. комбатантами вважають: особовийсклад сухопутних, військово-морських, військово-повітряних сил,партизанів, особовий склад сил опору, добровільні загони, екіпажіторговельних морських і повітряних суден воюючих сторін, пере-обладнаних під військові, бійців визвольного руху.

Комісія міжнародного права — спеціальний орган ГенеральноїАсамблеї ООН. Складається з 34 відомих юристів-міжнародників,які завоювали авторитет у галузі міжнародного права. Обираютьсятакі особи строком на 5 років. До складу комісії обирались і ук-раїнські вчені, наприклад, В. Корецький (1949–1952 рр.). Основноюметою комісії є заохочення розвитку міжнародного права і його ко-дифікації. Також комісія розробляє проекти міжнародних універ-сальних договорів.

121

Комітети Генеральної Асамблеї ООН — головні органи Гене-ральної Асамблеї ООН. На кожній сесії утворюються 7 головних ко-мітетів, за допомогою яких Генеральна Асамблея виконує свої функ-ції. Крім того, на кожній сесії утворюється Генеральний комітет,який керує її роботою, у складі голови Асамблеї, 21 заступника голо-ви і 7 голів головних комітетів, а також комітет з перевірки повнова-жень у складі 9 членів. Перший комітет розглядає політичні питанняі питання безпеки, включаючи питання роззброєння; спеціальнийполітичний комітет — питання, пов’язані з підтриманням миру; дру-гий комітет — економічні та фінансові питання; третій — соціальні,гуманітарні питання і питання культури; четвертий — питання деко-лонізації і несамоврядних територій; п’ятий — адміністративні табюджетні питання; шостий — правові питання.

Комітети Генеральної Асамблеї ООН затверджують питання, щовиносяться на обговорення, і проводять засідання стільки часу,скільки необхідно для вирішення того чи іншого питання, що роз-глядається.

Комюніке — 1) офіційне урядове повідомлення про міжнародніпереговори, угоди, важливі події у внутрішньому житті країни, проперебіг воєнних дій тощо; 2) у міжнародному праві — одна з назвміжнародного договору.

Консенсус — прийняття рішень або договорів на міжнароднихконференціях чи нарадах на основі спільної згоди учасників без про-ведення формального голосування у разі відсутності формально за-явлених заперечень. Метод консенсусу визнаний у ряді органівООН, використовується на міжнародних конференціях і нарадах, щопроводяться в її межах.

Конститутивна теорія визнання — концепція, відповідно до якоїлише визнання породжує міжнародну правосуб’єктність держави іправо уряду представляти державу на міжнародній арені. Впершебула сформульована у 1907 р. у так званій доктрині Тобара, потімбула закріплена в інших міжнародних документах.

Консул — службова особа однієї держави, яка за згодою іншоїдержави постійно перебуває в певному ї ї пункті (місті, районі) іздійснює там представництво і захист інтересів своєї держави, ї їюридичних осіб і громадян. Для виконання своїх повноважень кон-сул має спеціальний апарат і діє в межах укладених між державамиконсульських конвенцій.

122

Консульський округ — територія держави перебування, на якійвідповідно до угоди між урядами договірних держав консул виконуєсвої обов’язки. Здебільшого консульський округ може визначатисяі внаслідок застосування умови про найбільшу сприятливість. Вико-нання консульських функцій за межами округу можливе лише в ок-ремих випадках за згодою держави перебування.

Континентальний шельф — вирівняна частина підводного краюматериків, що прилягає до берегів суші і характеризується спільноюз нею геологічною будовою. Зовнішній кордон підводного краю ма-терика встановлюється за межами 200 морських миль від берега.Відповідно до Конвенції про морське право 1982 р. зовнішній кор-дон континентального шельфу в районах широкого підводного ма-терикового краю не може встановлюватись дальше, ніж за 350 мор-ських миль від вихідних ліній. На континентальний шельф поширю-ються суверенні права прибережної держави, без ї ї безпосередньоїзгоди ніхто не має права здійснювати розробку, розвідку і видобутокприродних багатств шельфу. Правовий режим континентальногошельфу регулюється Женевською конвенцією про територію моря іприлеглу зону 1958 р. і внутрішнім законодавством держав.

Контрабанда — заборонене таємне перевезення товарів або ін-ших цінностей через державний кордон і самі ці товари або ціннос-ті. В Україні за контрабанду встановлено кримінальну відповідаль-ність. Контрабанда у більшості країн вважається тяжким злочином.

Контрибуція — 1) під час війни примусові грошові або нату-ральні стягнення з населення окупованої території, які здійснюютьворожі війська; 2) після війни грошові суми, що їх за умовами мир-ного договору держава-переможниця стягує з переможеної держави.В основу контрибуції покладено “право переможця”.

Конфедерація — 1) форма державного устрою, за якого держави,що утворюють конфедерацію, повністю зберігають свою незалеж-ність, мають власні органи державної влади і управління; вони ство-рюють спеціальні об’єднані органи для координації дій у певнихцілях (військова, зовнішньополітична та ін.); 2) об’єднання будь-яких громадських або інших організацій, наприклад, Всесвітня Кон-федерація праці у Франції.

Кордони державні — лінії, що визначають межі державної тери-торії. Встановлюються за угодою між відповідними державами задопомогою делімітації та демаркації. В Україні з питання правовоїрегламентації державного кордону існує спеціальний закон.

123

Ліга арабських держав (ЛАД) — міжурядова регіональна орга-нізація арабських країн. Створена 22 березня 1945 р. з метою захис-ту суверенітету їх членів. Лігою прийнято угоди про спільну оборонута спільну співпрацю в економіці. Організація керується концепцієюрозвитку арабського світу, взаємної допомоги, спільних дій у полі-тичних, економічних, культурних сферах. Керівний орган — РадаЛіги, яка складається з керівників держав; ї ї сесії збираються двічі нарік. Місцезнаходження — Туніс.

Ліга Націй — міжнародна організація, заснована 10 січня 1920 р.;мала на меті, згідно із Статутом, розвиток співробітництва між на-родами і гарантію миру та безпеки. Місцезнаходження — Женева,Швейцарія. Серед постійно діючих органів Ліги була Палата міжна-родного правосуддя. Колишній Радянський Союз був членом ЛігиНацій з 1934 р., але в 1939 р. за рішенням Ради Ліги через наполяган-ня Великобританії та Франції його було позбавлено членства в ційорганізації. Формальний привід — радянсько-фінляндська війна1939–1940 рр. Тим самим Ліга Націй припинила своє існування. ЛігаНацій формально розпущена 12 квітня 1946 р. Основна помилка —не було зупинено розв’язання Другої світової війни.

Міжнародна асоціація розвитку — спеціалізована установа ООН,створена в 1960 р. як філіал Міжнародного банку реконструкції ірозвитку (МБРР). Надає кредити переважно країнам, які розвива-ються на більш пільгових умовах, ніж МБРР, і на строк 50 років. Доскладу Асоціації входять понад 140 держав. Місцезнаходження —Вашингтон, США.

Міжнародна морська організація — міжурядова організація, спе-ціалізована установа ООН. Налічує понад 130 держав. Складаєтьсяз Асамблеї, Ради, секретаріату та п’яти спеціалізованих комітетів:комітету про безпеку на морі, юридичний; комітету із захисту морсь-кого середовища; комітету з технічного співробітництва; комітету ізспрощення формальностей. Сесії Асамблеї збираються раз на двароки. Організація ефективно працює у сфері кодифікації міжнарод-но-правових актів, що визначають технічні та юридичні аспектиторговельного і риболовецького промислу.

Міжнародна організація праці (МОП) — міжурядова організа-ція, створена у 1919 р. за рішенням Паризької мирної конференції.З 1946 р. — спеціалізована установа ООН і станом на кінець ХХ ст.налічує понад 170 держав; до ї ї складу входять представники проф-спілок і представники підприємців. Основним завданням МОП є

124

розробка і прийняття міжнародних норм стосовно праці, які втілю-ються у конвенціях і рекомендаціях, пропонованих для реалізації увнутрішньому правопорядку держав — членів організації. Для пере-вірки стану впровадження норм МОП створено ефективну системуконтролю і заохочення. Особливою, притаманною виключно МОПознакою є принцип тристоронності роботи ї ї органів. Представникинаймачів і трудящих беруть участь у роботі МОП нарівні з представ-никами урядів. Законодавчим органом МОП є щорічна Міжнароднаконференція праці, яка складається з делегатів країн-членів. Складделегацій: два представники уряду і по одному представнику відпідприємців і профспілок. Виконавчим органом є Адміністративнарада, до складу якої входять 28 представників урядів, 14 представ-ників підприємців і 14 представників профспілок. Адміністративнарада керує роботою Міжнародного бюро праці — постійного секре-таріату організації. Місцезнаходження — Женева, Швейцарія.

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) (англ. — Inter-national Civil Aviation) — єдина міждержавна організація в галузі по-вітряних сполучень, спеціалізована установа системи ООН, яка ко-ординує міжнародну співпрацю держав у всіх аспектах діяльностіцивільної авіації. Заснована Чиказькою конвенцією міжнародноїцивільної авіації 1944 р., яка є статутом організації. Структура ІКАОскладається з Асамблеї представників усіх держав (головний орган),яку скликають на сесію один раз на три роки; постійного виконав-чого органу — Ради ІКАО, до якої входять 30 представників Асамб-леї, а також спеціалізованих комісій. Організація налічує близько160 держав. Для керівництва Радою обирається президент і секрета-ріат, які працюють на постійній основі. Завдання організації поляга-ють у розробці принципів і методів міжнародного повітроплавання,розвитку міжнародного повітряного права, створенні стандартів іпрактики ІКАО, рекомендованих для впровадження. Організаціяподає технічну допомогу країнам — членам ІКАО.

Міжнародна оренда території — надання за договором однієюдержавою іншій права на використання частини своєї території навизначений строк, з певною метою і за встановлену плату. Орендо-вана територія залишається під суверенітетом держави-орендодавця.Договір про міжнародну оренду землі повинен відповідати всімвимогам міжнародного права, зокрема принципу добровільності.Орендована територія не може використовуватися в інтересах, щосуперечать суверенітету і безпеці держави-орендодавця.

125

Міжнародна посадова особа — громадянин будь-якої держави,який перебуває на службі в секретаріаті міжнародної організації,член персоналу секретаріату таких організацій. Нині у світі в міжна-родних організаціях працює близько 50 тисяч чоловік, які маютьстатус міжнародної посадової особи.

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) — міжна-родна організація універсального характеру, яка діє з 1957 р. і по-кликана сприяти співробітництву держав у мирному використан-ні атомної енергії. На організацію покладено особливі обов’язкиз підтримання системи нерозповсюдження ядерної зброї. ЧленамиМАГАТЕ є понад 120 країн. Працює під егідою ООН і має подава-ти щороку звіти Економічній і соціальній раді ООН, ГенеральнійАсамблеї ООН, а в разі необхідності — Раді Безпеки ООН. Найваж-ливіші питання розглядає Генеральна конференція. Виконавчийорган — Рада управителів, поточні справи веде Секретаріат, працю-ють постійні комісії за напрямками діяльності. Генеральні конфе-ренції проходять щороку. До керівної Ради входять 22 держави, щообираються на Генеральній конференції, та 14 представників з країн,де розвинена атомна електроенергетика. Основні завдання орга-нізації полягають у впровадженні мирного застосування ядерноїенергії, розробці норм міжнародного права із забезпечення мирногозастосування атомної енергії, створенні механізмів гарантій мирногозастосування атомної енергії. Місцезнаходження МАГАТЕ —Відень, Австрія.

Міжнародне економічне право — галузь міжнародного публічно-го права, що регулює відносини у сферах власності, використанняприродних ресурсів, виробництва і розподілу товарів, валютній і фі-нансовій тощо. Особливістю міжнародного економічного права євиключно факультативний характер його принципів і стандартів (завинятком принципу свободи моря і мінімуму стандарту міжнародно-го права).

Міжнародне морське право — галузь міжнародного права, щомістить принципи і норми, які встановлюють режим морських про-сторів і регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права узв’язку з діяльністю, що здійснюється у Світовому океані. Міжнарод-не морське право складається із звичаєвого міжнародного права таконвенційного міжнародного права, основу якого становлять: Кон-венція про територіальне море і прилеглу зону 1958 р., Конвенціяпро відкрите море 1958 р., Конвенція з морського права 1982 р.

126

Міжнародне морське право регламентує правовий режим внутріш-ніх морських вод, територіального моря, прилеглої зони, відкритогоморя, регулювання промислів, економічної зони, проток, що вико-ристовуються для міжнародного судноплавства, вод держав-архіпе-лагів, міжнародних каналів, континентального шельфу, морськогодна за межами континентального шельфу.

Міжнародне повітряне право — галузь міжнародного права, щорегулює відносини між суб’єктами міжнародного права щодо ви-користання повітряного простору з метою здійснення міжнароднихповітряних сполучень і забезпечення їх безпеки. Предметом між-народного повітряного права є відносини між державами щодо ви-значення правового простору, режиму його використання та між-народних повітряних сполучень. Основні принципи міжнародногоповітряного права: поважання повного і виняткового суверенітетудержав у повітряному просторі в межах їх території, свобода відкри-того повітряного простору (що розміщуються за межами дії держав-ного суверенітету); забезпечення безпеки міжнародної цивільної аві-ації. Джерела міжнародного повітряного права — двосторонні табагатосторонні міжнародні угоди.

Міжнародне право — система норм (правил поведінки), що регу-люють відносини між суб’єктами міжнародного права і внутрішньо-державні відносини, які випливають з міжнародних. Основні суб’єк-ти — держави та міждержавні організації, спеціальні (нетрадиційні)суб’єкти — фізичні особи та неурядові організації. Як правовій сис-темі міжнародному праву притаманна нормативність — загальнийобов’язковий стандарт поведінки суб’єктів. Міжнародне право скла-дається з міжнародного публічного права і міжнародного приватно-го права. Серед норм міжнародного права розрізняють договірні ізвичаєві. Реалізацію прав забезпечують держави індивідуально абоколективно, а також за допомогою міжнародних організацій. Вели-ку роль у примусовому виконанні норм міжнародного права, колийдеться про інтереси міжнародного співтовариства загалом, відіграєООН (за рішенням ї ї Ради Безпеки). Міжнародне право як правовасистема міжнародного співтовариства взаємодіє з національнимиправовими системами на основі загальновизнаного принципу при-мату міжнародного права.

Міжнародне приватне право — сукупність норм, що регулюютьцивільно-правові відносини (майнові і пов’язані з ними немайнові,сімейно-правові, трудові, процесуальні), які мають міжнародний ха-

127

рактер (за участі іноземних фізичних осіб або юридичних осіб, з при-воду майна, що перебуває за кордоном). Норми міжнародного при-ватного права містяться в законодавстві окремих держав, а також уміжнародних договорах і звичаях.

Міжнародне співробітництво держав у боротьбі зі злочин-ністю — співробітництво держав, спрямоване на розробку і коорди-націю заходів щодо попередження, розкриття злочинів і поводженняз правопорушниками, а також вироблення комплексних цілей і зав-дань з мінімізації транснаціональних і внутрішньонаціональних про-типравних діянь. З питань боротьби зі злочинністю ГенеральнаАсамблея ООН розробляє і ухвалює спеціальні міжнародні доку-менти, де визначаються поняття злочинів міжнародного характеру,злочинів проти людства, транснаціональних злочинів, таких як неза-конний обіг наркотичних і психотропних речовин, тероризм, пірат-ство та ін. Крім Генеральної Асамблеї ООН цим питанням займа-ються спеціальні конгреси з попередження злочинності і поводженняз правопорушниками. Вони розробляють спільну стратегію і такти-ку запобігання злочинності та заходи з її мінімізації як суспільногоявища. Для координації національних поліцейських структур ство-рено спеціальну Міжнародну організацію кримінальної поліції —Інтерпол. Україна є членом цієї організації і має структурнийпідрозділ — Національне Центральне Бюро Інтерполу в Україні.

Міжнародний договір — угода двох або більше держав щодо вста-новлення, зміни або припинення взаємних прав та обов’язків у по-літичних, економічних, соціальних, культурних або інших відноси-нах. Як основне джерело міжнародного права міжнародний договірможе мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, декларація,трактат, конвенція, комюніке, протокол, обмін нотами, заключнийакт тощо, які мають однакову юридичну силу. Як правило, між-народний договір укладається у письмовій формі. В усній формідоговір (джентльменська угода) в сучасному міжнародному праві зу-стрічається рідко. За кількістю сторін, що його укладають, розрізня-ють двосторонні, обмежені, багатосторонні, універсальні договори.Договори, в яких можуть брати участь інші сторони, називаютьвідкритими, договори, де є обмеження для участі в ньому, називаютьзакритими. За структурою міжнародний договір переважно скла-дається з преамбули, основних статей і заключних положень. Поря-док укладення та розірвання договорів, систему їх дії на міжнарод-ній арені та у внутрішньому правопорядку встановлено у Віденській

128

конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Україна є учас-ницею цієї конвенції.

Міжнародний суд ООН — один з основних органів ОрганізаціїОб’єднаних Націй і водночас ї ї головний судовий орган. Діє на ос-нові Статуту, що підписаний 26 червня 1945 р. і набрав чинності24 жовтня 1945 р., — невіддільної частини Статуту ООН, а такожвласного регламенту. Держави — члени ООН є ipso facto учасникамиСтатуту. Держави, що не є членами ООН, також можуть бути учас-никами Статуту на умовах, визначених Генеральною АсамблеєюООН і за рекомендацією Ради Безпеки ООН. Такими учасниками єСан-Марино, Ліхтенштейн, Швейцарія. Суд складається з 15 суддів,яких обирають строком на 9 років особисто (не як представниківдержав). Серед них не може бути двох громадян однієї країни. СкладСуду оновлюється кожні три роки, причому судді можуть бути пере-обрані. Суд обирає голову і віце-голову на три роки. Склад Міжна-родного суду обирає Генеральна Асамблея ООН і Рада Безпеки, якіголосують незалежно, але в один і той самий час. Суд функціонує напостійній основі. Офіційні мови в суді — англійська та французька.У Статуті суду закріплено вимогу забезпечити представництво най-головніших форм цивілізації й основних правових систем світу.Міжнародний суд приймає до розгляду лише спори між державами.Держави за взаємною згодою можуть передати розв’язання конфлі-кту до Міжнародного суду. Звернення до Міжнародного суду сторо-ни часто обумовлюють заздалегідь у міжнародних договорах. Згіднозі ст. 36 (§ 2) Статуту держави можуть визнавати обов’язкову юрис-дикцію Міжнародного суду з усіх правових спорів щодо будь-якоїіншої держави, яка взяла таке зобов’язання. Міжнародний суд вирі-шує спори, керуючись нормами міжнародного права. За погоджен-ням сторін суд може виносити свої рішення, керуючись принципамисправедливості (ex equo et bono). Рішення Міжнародного суду обо-в’язкове для виконання сторонами. Крім судової процедури суд ви-конує консультативну функцію. На запит Генеральної АсамблеїООН, Ради Безпеки ООН, інших органів ООН, уповноважених на теміжнародних організацій суд дає консультативні висновки з право-вих питань. Розгляд справ у суді відбувається в два етапи. Спочаткуу письмовій формі викладається повідомлення суду і сторонам провідповідний факт і додаються матеріали, документи тощо. Потім судзаслуховує свідків, експертів, представників, адвокатів; слуханнясправи публічне. Від України в Міжнародному суді ООН працюваву 1962–1970 рр. відомий науковець В. Корецький.

129

Міжнародні злочини — протиправні діяння, що становлять вели-ку суспільну небезпеку. Перелік міжнародних злочинів наведений уст. 6 Нюрнберзького міжнародного воєнного трибуналу і міститьзлочини проти миру, що складаються з виношування планів підго-товки і розв’язання агресивних війн тощо; злочини проти людства;воєнні злочини; всі інші прирівняні до них протиправні дії (екоцид,біоцид та ін.).

Міжнародні організації — постійні об’єднання міжурядового танеурядового характеру, створені на основі міжнародної угоди (ста-туту або іншого установчого документа) з метою вирішення міжна-родних проблем, розвитку всебічної співпраці. Процес створенняміжнародних організацій прискорився після Другої світової війни.Прикладом міжурядової організації є Організація Об’єднанихНацій, Рада Європи та інші, неурядової — Green Peace (ЗеленийСвіт).

Міжнародні ріки — ріки, що перетинають або розділяють терито-рію двох або кількох держав і відкриті для торговельного судно-плавства всіх країн. Правила судноплавства міжнародними рікамивстановлюються міжнародними договорами. Частина ріки, що роз-ташована в межах держави (від одного до іншого кордону), перебу-ває під суверенітетом держави, але ї ї використання та екологічнийстан узгоджені з іншими сторонами.

Міжнародно-правовий звичай — стереотипний спосіб поведінки,що склався в міжнародно-правовій практиці, юридично обов’язко-вий характер якого визнають суб’єкти міжнародного права. Звичай,як і міжнародний договір, є основним джерелом міжнародногоправа.

Модус вівенді (лат. modus vivendi — спосіб життя) — у міжна-родному праві й дипломатичній практиці тимчасова, зазвичай ко-роткострокова угода, яку укладають, коли обставини не створюютьумов для досягнення постійного або довготривалого договору.В подальшому така домовленість має стати постійною.

Мораторій — відстрочка або відкладення певних дій суб’єктаміжнародного права на певний строк або до закінчення будь-якихнадзвичайних обставин (наприклад, воєнних дій). Мораторій можебути запроваджений у разі виникнення обставин, обумовлених спе-ціальним договором, або при веденні переговорів з вирішення пев-ного питання, наприклад, про випробування ядерного озброєння.Мораторій може поширюватися на всі зобов’язання (загальний

130

мораторій) або лише на окремі види зобов’язань, а також на конк-ретні категорії боржників.

Набуття чинності міжнародним договором — юридичний факт,відповідно до якого міжнародний договір стає обов’язковим для ви-конання кожною його стороною, що висловила таке бажання. Мо-мент набуття чинності договором пов’язаний з виконанням певнихдій, що означають вираження згоди його учасників на обов’яз-ковість для них цього договору (підписання, ратифікація, приєднан-ня тощо) або з настанням певних подій (конкретна дата закінченнястроку після ратифікації та ін.).

Найманці — особи, спеціально завербовані для участі у збройно-му конфлікті. Керуються переважно бажанням одержати особливуматеріальну винагороду. Найманці не перебувають під захистом за-конів і звичаїв війни. Це кримінальні злочинці, які не мають права настатус комбатанта, а отже, і військовополоненого. Зміст поняття“найманець” розкрито у ст. 47 Додаткового протоколу I до Же-невських конвенцій про захист жертв війни 1949 р., а також у Кон-венції ООН про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансу-ванням і навчанням найманців 1989 р.

Населення держави — сукупність індивідів, які проживають натериторії конкретної держави. До цієї сукупності входять громадя-ни, в тому числі ті, які перебувають за кордоном, а також іноземці таособи без громадянства, що постійно проживають на цій території.

Натуралізація — прийом особи на ї ї прохання у громадянствоабо підданство будь-якої держави, скажімо, у разі взяття шлюбу абооптації. Порядок та умови натуралізації визначаються внутрішньо-державним законодавством.

Нейтралітет — у міжнародному праві становище (статус) дер-жави, яка не бере участі у війні, зберігає мирні відносини з воюючи-ми державами і не подає жодній з них військової допомоги.

Некомбатанти — особи, які входять до складу збройних сил іподають їм допомогу, але не беруть безпосередньої участі у бойовихдіях і мають зброю лише для самозахисту. Відповідно до Женевськоїконвенції про захист жертв війни 1949 р. до них належать медичний,інтендантський персонал, військові юристи, репортери, служителікульту тощо. Проти некомбатантів забороняється застосовуватизброю доти, доки вони не беруть участі в бойових діях. У разі безпо-середньої участі у бойових діях некомбатанти набувають статусукомбатантів. У будь-якому разі некомбатанти користуються всіма

131

правами військовополонених, якщо потрапляють у полон, на нихпоширюється дія законів і звичаїв війни. Медичні працівники та слу-жителі культу навіть у полоні продовжують виконувати свої функції.

Новація міжнародного договору — спеціальний вид домовленостіпро зміну одного зобов’язання іншим повною або частковою йогозаміною, яка приводить до припинення існуючого між сторонами зо-бов’язання і виникнення на його основі нового. Зобов’язання, якесторони мають намір припинити, повинно бути чинним. Якщо попе-реднє зобов’язання недійсне або припинене, то нове зобов’язання неможе виникнути.

Нота — офіційне дипломатичне письмове звернення однієї дер-жави до іншої або кількох держав. У міжнародній практиці розрізня-ють особисту і вербальну ноти. Особисту ноту надсилають у формілиста, в якому викладено звернення до особи і який завжди написа-ний ввічливо. Особисту ноту друкують на бланку, на першійсторінці у верхньому правому куті проставляють місце і дату від-силання, а в лівому нижньому — адресу, прізвище та ініціали по-садової особи, до якої звертаються з особистою нотою. Вербальнанота — найпоширеніша форма дипломатичного листування з поточ-них питань.

Нотифікація — офіційне повідомлення однією державою іншої задопомогою надсилання дипломатичної ноти або іншого документапро свою позицію з якогось питання зовнішньої політики, повідом-лення про якісь факти, події тощо.

Обмеження відповідальності — встановлений у міжнародномуправі порядок повного або часткового звільнення від відповідаль-ності суб’єкта міжнародного права, який порушив норму або завдавзбитків іншому суб’єкту. Цілковите звільнення від відповідальностіможливе, якщо обставини порушення норми або завдання збитків,в яких перебував суб’єкт, що завдав збитків, були визнані як непере-борна сила (форс-мажор) або непідконтрольні зовнішнім подіям івважалися крайньою необхідністю, або ж події були спричинені дія-ми постраждалої сторони. Обмежена відповідальність поширюється,наприклад, на експлуатантів нового виду техніки, яка є джереломпідвищеної небезпеки, але розвиток цієї техніки доцільний в інтере-сах науково-технічного прогресу. Обмеження відповідальності непоширюється на випадки навмисного завдання шкоди.

Обмін населенням — процес, зазвичай пов’язаний з територіаль-ними змінами, зокрема з обміном державами частинами території.

132

Обмін населенням виконується на основі міжнародних договорів і,як свідчить практика, супроводжується оптацією.

Операції ООН з підтримання миру і безпеки — заходи для підтри-мання або встановлення порушеного миру чи безпеки, що здійсню-ють Збройні сили ООН, рішення про створення і використання якихприймає лише Рада Безпеки ООН. Також ООН може направляти узони конфлікту військових спостерігачів для спостереження за вико-нанням міжнародних договорів і рішень міжнародних організацій.

Опініо юріс — визнання правила як норми права, процедура пере-конання суб’єктів міжнародного права в юридичній повноцінності(чинності) правової норми.

Оптація — добровільний вибір одного з двох громадянств. Опта-ція означає право населення території, що відійшла від однієї держа-ви до іншої, обирати громадянство на основі добровільності та віндивідуальному порядку, тобто зберегти своє попереднє громадян-ство або прийняти громадянство держави, якій передається терито-рія. Припускається, що оптант житиме на території держави, грома-дянство якої він обрав. Право оптації може бути передбачене вугодах між державами також у разі врегулювання питань про осіб зподвійним громадянством або надаватися в односторонньому по-рядку.

Організація африканської єдності (ОАЄ) — об’єднання афри-канських держав, створене на конференції в Аддис-Абебі у травні1963 р. Функціонує на основі Хартії (статуту) і налічує понад50 країн. Цілі організації: сприяння економічному розвитку країнАфрики, зміцнення єдності і координація дій африканських країн,боротьба за кращі умови життя і знищення всіх видів колоніалізму.Головний орган — Асамблея глав держав, що скликається щороку,виконавчий орган — Рада міністрів ОАЄ, що скликається двічі нарік. Постійні адміністративні функції виконує Генеральний секрета-ріат. Створено комісії з окремих напрямів. Місцезнаходження —Аддис-Абеба.

Організація Об’єднаних Націй (ООН) — міжнародна організація,основною метою діяльності якої є підтримання міжнародного миру ібезпеки, відвернення війни. Ініціаторами ї ї заснування стали держа-ви — учасниці антигітлерівської коаліції: Англія, Китай, США, ко-лишній СРСР (у тому числі Україна, що виступала як суб’єкт наміжнародній арені), Франція. Сьогодні ООН налічує 190 країн(з Югославією, поверненою у 2000 р.). Об’єднуючи майже всі держа-

133

ви світу, ООН фактично є всесвітньою організацією. 24 жовтня1945 р. набрав чинності Статут ООН, і за рішенням ГенеральноїАсамблеї ООН 1947 р. цю дату щорічно відзначають як День ООН.Головні органи ООН: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Еконо-мічна та соціальна рада, Міжнародний суд, Секретаріат. Рада з опі-ки існувала до 1999 р., у вересні того року припинила свої функції,оскільки не стало територій, якими слід було б опікуватися. Гене-ральні цілі ООН за її Статутом: підтримання міжнародного миру табезпеки; розвиток дружніх відносин між націями і народами; міжна-родне співробітництво у розв’язанні проблем економічного, соціаль-ного, культурного і гуманітарного характеру; захист прав і основнихсвобод людини незалежно від раси, статі, мови і релігії. В межахООН розроблено й укладено понад 350 багатосторонніх угод, біль-шість з яких мають непересічне значення для розвитку широкогоміжнародного співробітництва і спрямовані на розв’язання глобаль-них проблем людства, таких як народонаселення, використання те-риторій, захист рослинного і тваринного світу, захист навколиш-нього середовища, боротьба з голодом, забезпечення питною водою,боротьба зі злочинністю тощо.

Парафування міжнародного договору — попереднє підписанняміжнародного договору ініціалами уповноважених осіб, які бралиучасть у його виробленні. Можливе парафування всього тексту до-говору і певних його статей.

Паспорт закордонний — документ, що посвідчує особу, грома-дянство, а в разі необхідності — службове становище особи під часпоїздки за кордон. Для виїзду за кордон потрібен відповідний дозвіл(віза) або наявність міжнародної угоди про безвізові поїздки. На-явність паспорта є доказом громадянства особи та ї ї права на обслу-говування і дипломатичний захист з боку держави громадянства.Закордонні паспорти поділяються на дипломатичні, службові, за-гальногромадянські, паспорт моряка та інші і видаються міністер-ством закордонних справ, міністерством внутрішніх справ і кон-сульськими установами.

Переговори — спосіб вирішення питань, що виникають у відноси-нах між суб’єктами міжнародного права, під час безпосередньогоконтакту уповноважених осіб відповідних зацікавлених суб’єктівміжнародного права.

Персона нон грата (лат. persona non grata) — особа, кандидатураякої як дипломатичного представника викликає заперечення уряду

134

держави перебування. У такому разі держава, що призначила цюособу, відкликає її.

Плебісцит — опитування населення, всенародне голосування зметою визначення загальної думки з того чи іншого важливого пи-тання з державного життя; форма волевиявлення народу.

Повідомча грамота — лист глави держави про своє обрання танабуття повноважень главі іншої держави, з якою є дипломатичнівідносини. За змістом ця грамота має дружній характер і окреслюєнапрямки майбутнього співробітництва. Повідомча грамота переси-лається дипломатичними каналами.

Повітряна лінія — повітряний шлях сполучення між двома абобільше державами, яким певні авіаційні підприємства виконують ре-гулярні рейси. За міжнародним правом право на повітряну лінію на-дається державам відповідно до укладених договорів.

Повстала сторона — повстанці, підрозділи опору, учасники гро-мадянської війни або національно-визвольної боротьби, які контро-люють певну частину території своєї країни, ведуть воєнну боротьбупроти диктаторських, фашистських, колоніальних та інших антиде-мократичних режимів і отримали визнання інших суб’єктів міжна-родного права, є суб’єктами міжнародно-правових відносин. Це ви-значення дає змогу учасникам одержувати, зокрема, статус біженців,а тим, хто опинився у полоні, — комбатантів. Повстала сторона зо-бов’язана дотримуватися норм міжнародного законодавства, що ре-гулює дії учасників воєнних конфліктів.

Права людини — комплекс прав і свобод людини, визначених нарівні міжнародного права та впроваджених національним законо-давством. У міжнародному праві домінує принцип поваги прав і ос-новних свобод людини. 10 грудня 1948 р. у Парижі на засіданні Гене-ральної Асамблеї ООН було прийнято Загальну декларацію правлюдини. В розробці декларації брали участь українські вчені В. Ко-рецький і П. Недбайло. Нині прийнято понад 350 міжнародних доку-ментів, також понад 200 — у Європі. До прав людини належать:рівноправність; заборона дискримінації; право брати участь у ве-денні державних справ; заборона жорстокого, принизливого повод-ження з будь-ким; заборона рабства, работоргівлі і примусовоїпраці; право на свободу і особисту недоторканність, свобода думки,совісті і релігії; право на мирні збори тощо. 16 грудня 1966 р. буловідкрито для підписання Міжнародний пакт про громадянські і по-літичні права. Україна несе відповідальність за дотримання прав лю-

135

дини, уряд подає звіт про дотримання прав людини раз на чотирироки; відповідно до Конвенції про права дитини Україна подає пер-ший звіт через два роки, а наступні — через чотири. Також згідно зЄвропейською конвенцією про захист прав і основних свобод люди-ни у разі порушення державою визначених цією конвенцією прав іосновних свобод людини може бути порушена справа потерпілоїособи в Європейському суді з прав людини проти держави. Державаможе бути відповідачем також в ООН у тому разі, якщо проти дер-жави, де порушені права людини, буде подано клопотання відповід-но до процедури 1503 (заміненої у 1967 р. процедурою 1235).

Правки до міжнародного договору — внесення змін до договоруабо його доповнення після ухвалення. Можливість внесення правокабо змін може бути передбачена в самому договорі. Якщо виникланеобхідність внести правки, а в договорі з цього приводу нічого незазначено, потрібно повідомити всіх учасників договору і отримативід них згоду на такі дії. Внесення правок або доповнень регулюєть-ся Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р.

Правова допомога — співпраця установ юстиції (судів, нотаріату,прокуратури) різних держав з подання правової допомоги з цивіль-них, сімейних і кримінальних справ на основі договорів, укладенихвідповідними державами.

Правові відносини — врегульовані нормами міжнародного прававідносини між суб’єктами права, виражаються у взаємних правахі обов’язках суб’єктів права.

Право крові — один з принципів набуття права громадянстваз огляду на народження, якого дотримуються більшість держав сві-ту. За правом крові дитина отримує своє громадянство від батьківнезалежно від свого місця народження.

Право міжнародних договорів — галузь міжнародного права, нор-ми якої регулюють порядок укладення, дії, зміни і припиненняміжнародних договорів. Об’єктом у цьому разі є сам міжнароднийдоговір. Упродовж тривалого часу джерелом цієї галузі був міжна-родно-правовий звичай. У 1969 р. на конференції ООН прийнятоВіденську конвенцію про право міжнародних договорів, яка знач-ною мірою кодифікувала це право і детально регламентувала всістадії існування договору: порядок укладення, автентифікацію, на-буття чинності, тлумачення, застереження, виконання, умови не-дійсності, припинення тощо. Окремі принципові положення праваміжнародних договорів відображені в Статуті ООН, а також у таких

136

міжнародних документах, як Заключний акт Наради з безпеки іспівробітництва в Європі 1975 р., Декларація ООН про принципиміжнародного права 1970 р. Порядок укладення і виконання між-народних договорів в Україні визначено Законом “Про міжнароднідоговори України” (1993 р.), який грунтується на загальновизнанихнормах права міжнародних договорів.

Право міжнародних організацій — система принципів і норм, щорегулюють питання створення, визначення статусу діяльності між-народних організацій. Важливе місце в цій галузі міжнародного пра-ва посідають принципи і норми, що стосуються діяльності міжуря-дових організацій. Право міжнародних організацій регулює такождіяльність неурядових міжнародних організацій. Джерелами праваміжнародних організацій є міжнародні договори та угоди — уста-новчі акти міжнародних організацій; інші міжнародні договори; між-народний звичай; правила, процедури, фінансові правила, правиладля персоналу; окремі рішення міжнародних організацій. СтатутООН як основне джерело права міжнародних організацій закріплюєзагальні принципи і норми, що стосуються ООН та інших міжнарод-них організацій. До джерел, які встановлюють загальні норми праваміжнародних організацій, належать також окремі міжнародні угоди,в тому числі Віденська конвенція про представництво держав увідносинах їх з міжнародними організаціями 1975 р., яка має універ-сальний характер.

Правонаступництво держави — перехід прав та обов’язків однієїдержави до іншої. Питання правонаступництва постає при виник-ненні нових незалежних держав у результаті національно-визвольноїборотьби, утворенні кількох держав на території їх попередника іутворенні нової держави в результаті об’єднання двох і більше дер-жав, при територіальних змінах.

У 1978 р. прийнято Віденську конвенцію про правонаступництводержав стосовно міжнародних договорів. Конвенція регулює право-наступництво договорів держав, що виникає у разі утворення новоїнезалежної держави на колишніх залежних територіях; об’єднаннякількох держав в одну або розпаду держави на кілька самостійнихдержав; передачі за згодою частини території однієї держави іншій.У 1983 р. прийнято Віденську конвенцію про правонаступництводержав стосовно державної власності, державних архівів і держав-них боргів. Конвенція передбачає, що перехід державної власностідержави-попередниці спричиняє припинення ї ї прав на державну

137

власність і виникнення прав на неї держави-наступниці, власністьпереходить до останньої.

Правопорушення міжнародне — несправедливий акт суб’єктаміжнародного права або його пропущення, що полягає в порушенніміжнародного зобов’язання.

Право притулку — зумовлений державним суверенітетом і регла-ментований нормами міжнародного права процес допуску на своютериторію іноземця (громадянина іншої держави або особи без гро-мадянства) з метою захисту його від посягань на життя або свободуз боку держави попереднього місця перебування. Держава, яка надаєправо притулку, на рівні національного законодавства визначає, вяких випадках і яким особам надається право притулку. У разі на-дання права притулку особі держава бере на себе зобов’язання невидавати цю особу державі, де ця особа перебувала до цього.

Преамбула — вступна частина міжнародного договору, в якійвикладено обставини, що є підставою для його виконання або укла-дення. В преамбулі вміщено основні ознаки міжнародного договору,його причини, мотиви та цілі, співвідношення з іншими договорами,принципами і нормами міжнародного права. Преамбула може місти-ти й інші положення, в тому числі нормативного характеру, які невиходять за межі предмета договору. Преамбула має таку саму юри-дичну силу, як і основний текст договору, і розглядається разомз ним.

Преференції — пільги, що надаються однією державою в торгівліз іншою державою або групою держав. Це може бути зниженняввізного мита для всіх або кількох товарів окремих країн, що не по-ширюватиметься на товари інших країн. Женевська конвенція ООНз торгівлі і розвитку 1964 р. виходила з того, що країнам, які роз-виваються, потрібно надати особливий преференціальний режимі встановила, що надання преференцій цим країнам не вважатиметь-ся порушенням принципу найбільшого сприяння.

Дипломатичні привілеї та імунітети — особливі права та перева-ги, які надаються дипломатам і членам їх сімей. Під дипломатични-ми імунітетами розуміють вилучення дипломатичних агентів із сфе-ри дії юрисдикції держави перебування, незастосування до нихзасобів примусу, санкцій, передбачених внутрішнім правом. Дипло-матичні привілеї та імунітети становлять єдиний загальновизнаний уміжнародному спілкуванні статус дипломатичних агентів, принципиі норми якого кодифіковані Віденською конвенцією про диплома-

138

тичні зносини 1961 р. Розрізняють дипломатичні привілеї та імуніте-ти особисті і привілеї та імунітети дипломатичного представництва.До привілеїв та імунітетів особистих належать недоторканність осо-би і житла; повний імунітет від кримінальної юрисдикції державиперебування; повний імунітет від цивільної та адміністративноїюрисдикції щодо службової діяльності; фіскальний (податковий)імунітет. Загальновизнаними дипломатичними привілеями особис-тими є митні привілеї (право на безмитне перевезення багажу ізвільнення його від митного огляду), вільне пересування дипломатівта членів їх сімей на території іншої держави.

До імунітетів дипломатичного представництва належать не-доторканність приміщень; імунітет від примусових дій щодо майнаі засобів пересування представництва; недоторканність кореспон-денції; фіскальний імунітет. До привілеїв дипломатичних представ-ництв належать право на безперешкодні зносини зі своїм центром таіншими представництвами держави; митні та протокольні привілеї.

Принцип міжнародного права — юридична узагальнена норма по-водження суб’єктів міжнародного права у зв’язку з певним видомправовідносин. Принцип міжнародного права може бути універ-сальним (загальновизнаним) і регіональним (який визначають увідносинах між кількома державами). Принцип міжнародного праваможе бути загальним (стосуватися будь-якої сфери діяльностісуб’єктів міжнародного права) і галузевим (стосуватися будь-якоїгалузі міжнародного права). Разом з юридичними нормами та інсти-тутами принципи утворюють єдину складну систему міжнародногоправа.

Притулок територіальний — надання будь-якій особі можли-вості переховуватися від переслідування через політичні мотиви натериторії певної держави. Підстави надання територіального при-тулку визначаються внутрішнім законодавством держави. Притулокне повинен надаватися особам, які скоїли загальнокримінальні зло-чини, воєнні злочини і злочини проти людства. Генеральна Асамб-лея ООН 14 грудня 1967 р. прийняла Декларацію про територіаль-ний притулок.

Пролонгація міжнародного договору — продовження строку діїдоговору, що виконується, до закінчення строку його дії з метою за-безпечення його безперервності. Пролонгація міжнародного догово-ру здійснюється двома способами: укладенням спеціальної угоди(протоколу) про те, що договір продовжено на певний строк, а та-

139

кож вміщенням умови про продовження в текст договору. При цьо-му можлива автоматична пролонгація міжнародного договору, тодів договорі передбачено, що коли жодна з договірних сторін не зро-бить заяви про відмову від договору за певний час до закінченнястроку його дії, то договір автоматично вважається продовженим напевний, зазначений у ньому строк.

Промульгація міжнародного договору — надрукування договору вкраїні, що є учасником цього договору. В Україні це має робитися вцентральних газетах і в спеціальному виданні Верховної Ради Украї-ни “Відомості Верховної Ради України”. Крім того, всі договори,укладені та підписані урядом України, мають бути оприлюднені увидавництві Міністерства закордонних справ, яке є відповідальнимза промульгацію міжнародного договору згідно із Законом України“Про міжнародні договори України” 1993 р. (ст. 20–23).

Пророгаційна угода — угода, відповідно до якої визначаєтьсяпідсудність (обирається суд або арбітраж) щодо питань розв’язанняспорів у зовнішньоекономічних справах між суб’єктами міжнарод-ного права.

Протокол (договірний) — офіційний документ (як правило, дода-ток до основного), яким доповнюється міжнародний договір; актрішення міжнародної конференції, що має силу міжнародного дого-вору. Наприклад, Женевський протокол про заборону задушливих,отруйних або інших речовин і бактеріологічної зброї під час воєннихдій 1925 р.

Работоргівля — злочин міжнародного характеру, який полягає вдіях, пов’язаних із захопленням, придбанням будь-якої особи аборозпорядженням будь-якою особою з метою обернення її в рабство;в діях, пов’язаних з придбанням раба з метою його продажу чи об-міну; в діях з продажу чи обміну особи, яка була придбана з цією ме-тою; в діях з торгівлі і перевезення рабів. Під рабством розуміютьтакож становище або стан особи, щодо якої здійснюються окреміабо всі повноваження, притаманні праву власності. Співробітництводержав у боротьбі з цим злочином регламентовано Конвенцією прорабство, підписаною в Женеві 25 вересня 1926 р. У Додатковій кон-венції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв,подібних до рабства, 1956 р. передбачено, що держави-учасниці бе-руть зобов’язання викорінити і карати як кримінальний злочин бор-гову кабалу; кріпацьке становище; примусове видання заміж жінкиабо її продаж заміж; продаж або передачу дитини для експлуатації.

140

Учасники Додаткової конвенції 1956 р. зобов’язалися впровадити унаціональне законодавство норми про відповідальність за дії, виз-нані як рабство і работоргівля. Україна є учасницею всіх цих кон-венцій.

Рада Безпеки ООН — один з головних постійно діючих органівООН, на який покладається основна відповідальність за підтриман-ня миру та безпеки. Складається з 15 членів: 5 постійних членів Ради(Велика Британія, Китай, Російська Федерація, США, Франція) і10 непостійних, яких обирають до Ради на два роки відповідно допроцедури, передбаченої у Статуті ООН.

Расова дискримінація — обмеження, систематичне порушенняправ громадян і будь-який утиск їх за ознаками раси, кольору шкіриабо етнічного походження. Неприпустимість расової дискримінаціїпроголошена в загальній формі у Статуті ООН (Преамбула і ст. 1) ів Загальній декларації прав людини 1948 р. Забороні расової дискри-мінації спеціально присвячені Декларація ООН про ліквідацію всіхформ расової дискримінації 1963 р. і Міжнародна конвенція проліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р. Остання заборо-няє расову дискримінацію, а також такі її форми, як расова сегрега-ція та апартеїд. Існує також Конвенція МОП № 111 стосовно заборо-ни дискримінації в галузі праці та занять 1958 р., КонвенціяЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти 1960 р.,відповідні положення Міжнародних пактів про права людини1966 р. Україна є стороною названих міжнародних актів.

Ратифікація — остаточне схвалення, затвердження найвищиморганом держави міжнародного договору, що означає ї ї згоду наобов’язковість для неї договору, який набуває юридичної сили лишепісля ратифікації. Як правило, найважливіші договори за законодав-ством різних країн підлягають ратифікації найвищим законодавчиморганом держави або главою держави. Договори, які не підлягаютьратифікації, схвалює уряд або одна з урядових структур. Ратифікаціядоговору вважається завершеною від моменту обміну ратифікацій-ними грамотами (двосторонній договір) або вручення їх депозита-рію (багатосторонній договір). Ратифікація є остаточною, від неї неможна відмовитися або знову винести договір на обговорення.Відповідно до Конституції України (ст. 9) чинні міжнародні догово-ри, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України,є частиною національного законодавства України.

141

Регіональні міжнародні організації — міжнародні організації дер-жав певного регіону (одного географічного району) — політичні,економічні, військові, науково-технічні тощо. Широковідомі такі ре-гіональні організації, як Європейський Союз, Організація афри-канської єдності, Ліга арабських держав. Заснування і діяльність ре-гіональних організацій повинні відповідати вимозі Статуту ООН(п. 1 ст. 52), згідно з якою вони створюються для вирішення питаньпідтримання міжнародного миру і безпеки і придатні для регіональ-них дій за умови, що угоди про регіональні організації та діяльністьїх органів відповідають цілям і принципам Статуту ООН.

Регіональні угоди — міжнародні угоди (контракти, договори), щоукладені державами, розташованими в певному географічному регі-оні, і містять зобов’язання щодо цього регіону. Право держав укла-дати регіональні угоди передбачено ст. 52 Статуту ООН. Такі угодиповинні відповідати принципам і цілям Статуту ООН.

Редемаркація кордонів — перевірка лінії державного кордону йвідновлення прикордонних знаків, якщо вони зникли або були зруй-новані, за раніше визначеними на картах, що містяться в договірнихдокументах або складені комісією з редемаркації кордонів. Роботивиконуються за домовленістю сторін.

Реєстрація міжнародних договорів — внесення до спеціальногореєстру міжнародної організації міжнародного договору, який набувчинності, що дає змогу посилатися на нього в органах такої орга-нізації. Реєстрація договорів здійснюється в секретаріатах ООН, спе-ціалізованих установах ООН, Ради Європи та інших міжнароднихорганізацій. Договори, зареєстровані в ООН, публікуються в спе-ціальних збірниках. В Україні договір, що набув чинності, реєст-рується в Міністерстві закордонних справ, яке відповідає разом зВерховною Радою України за його поширення на внутрішній право-порядок держави.

Реквізиція — примусове вилучення державою або військовимивластями під час війни майна у приватних осіб або громадськихорганізацій з виплатою їм вартості майна. Відповідно до ст. 52 Га-азької конвенції про закони та звичаї сухопутної війни реквізиціяможлива лише для потреб окупаційної армії і не повинна здійснюва-тися для потреб воюючої держави взагалі.

Ректифікація кордонів — незначні зміни або уточнення станукордонів на місцевості відповідно до домовленостей між сторонами,

142

що були досягнуті раніше. Може застосовуватися у разі будівництватунелів, гідроелектростанцій, аеродромів, мостів тощо.

Репарація — вид матеріальної міжнародно-правової відповідаль-ності. Передбачає відшкодування державою завданих нею під часвоєнних дій збитків. Вперше була застосована у Версальських мир-них угодах 1919 р. Виплату репарації звичайно передбачають у мир-ному договорі.

Репресалії — правомірні примусові дії держави, спрямовані навідновлення своїх прав, порушених іншою державою, але без засто-сування сили, тобто збройних репресій, заборонених сучасним між-народним правом. Важливою умовою правомірності репресалій єобов’язок держави, яка вирішила застосувати їх, використати мирнупроцедуру відшкодування збитків, завданих їй правопорушником.Заходи, вжиті державою як репресалії, мають бути пропорційнимиправопорушенню. Репресалії припиняються з моменту відновленнястану, який передував правопорушенню.

Реституція — відновлення стану речей, який існував на моментвчинення дії, що завдала шкоди, тобто повернення або відновленняматеріальних цінностей у натурі. Прикладом реституції є повернен-ня у натурі майна, неправомірно вилученого та вивезеного вою-ючою державою з території супротивника. Будь-які операції з дер-жавним майном, як і з майном юридичних і фізичних осіб, з метоювивезення його до будь-якої іншої країни вважаються недійсними.Тому реституції підлягає не тільки майно, що перебуває під контро-лем воюючої сторони, а й те, що опинилося у володінні будь-якоїтретьої сторони. У разі неможливості здійснити реституцію саме тихречей, які були неправомірно вивезені до іншої країни, за домовле-ністю між державами можливе повернення подібних речей такої са-мої вартості (субституція).

Реторсія — відповідні дії однієї держави з метою спонукати іншудержаву не застосовувати дискримінаційних заходів і відшкодуватизаподіяні збитки, поновивши при цьому принцип взаємності у відно-синах. Заходи реторсії мають бути пропорційними тим, що спричи-нили застосування реторсії, і припиняються з моменту відновленнястановища, яке існувало раніше.

Роззброєння — заборона окремих видів зброї, їх виробництва, на-громадження, розгортання і застосування, обмеження деяких видівозброєння за кількістю та якістю, обмеження можливостей якісного

143

вдосконалення озброєння. Це одне з основних завдань для більшостікраїн світу, передумова зміцнення миру та безпеки на Землі.

Розрив дипломатичних відносин — припинення дипломатичнихвідносин між державами на підставі офіційної заяви компетентнихорганів однієї з цих держав, зробленої від ї ї імені. Розрив диплома-тичних відносин не спричиняє автоматичного припинення кон-сульських відносин, якщо відповідні держави мають на територіїодна одної самостійні консульські представництва.

Самозахист — індивідуальні вимушені заходи для самодопомо-ги, які забезпечують політичну незалежність і територіальну недо-торканність держави від будь-яких дій іншої держави, що суперечатьпринципу заборони застосування сили і загрози силою, але які не єзбройним нападом. Самозахист може поширюватися лише на влас-ну територію.

Самооборона — збройні дії держави у відповідь, що здійснюютьсянею для поновлення своєї політичної незалежності і територіальноїнедоторканності, порушених іншою державою у формі збройногонападу. Про всі заходи, вжиті для реалізації права на самооборону,потрібно відразу повідомити Раду Безпеки ООН. Самооборонаможе бути колективною як збройна допомога держави іншій дер-жаві, яка зазнала збройного нападу з боку третьої сторони.

Сатисфакція — форма міжнародно-правової відповідальності,яка полягає в тому, що держава-порушник задовольняє вимоги дер-жави, що постраждала. Види сатисфакції: вираження співчуття, пуб-лічне вибачення, покарання винних, надання особливих почестейдержаві, що постраждала, тощо. Види сатисфакції залежать від зав-даної шкоди і конкретної політичної ситуації.

Секретаріат міжнародної організації — допоміжний адміністра-тивний апарат міжнародної організації. Як правило, складається згенерального секретаря і персоналу, який потрібен для виконаннязавдань і функцій міжнародної організації.

Система міжнародного права — внутрішньо єдина, цілісна су-купність взаємопов’язаних галузей міжнародного права, що маютьсвої принципи і поділяються на інститути і підгалузі. Система між-народного права, що має об’єктивний характер, включає в себе ос-новні принципи міжнародного права і його галузі: право міжнарод-них договорів; принципи і норми, що регулюють статус населення;принципи і норми, що встановлюють режим державної та інших те-риторій; міжнародне морське право; міжнародне повітряне право;

144

міжнародне космічне право; дипломатичне право; консульське пра-во; право міжнародних організацій; мирні засоби вирішення між-народних спорів; міжнародно-правові засоби забезпечення миру ізапобігання війні; закони і звичаї війни; міжнародно-правова відпо-відальність; право міжнародної безпеки; міжнародний захист правлюдини; міжнародне екологічне право та інші.

Система науки міжнародного права — сукупність взаємопов’яза-них наукових поглядів і доктрин про походження і розвиток, сут-ність, джерела, об’єкти, суб’єкти, основні принципи, окремі галузі,інститути, норми і призначення міжнародного права в сучасних істо-ричних умовах.

Співвідношення міжнародного публічного права і міжнародногоприватного права — тісний взаємозв’язок міжнародного публічногоправа і міжнародного приватного права, зумовлений тим, що вонирегулюють міжнародно-правові відносини, які виходять за межіоднієї держави і пов’язують дві або більше держав (у тому числівнутрішньодержавні відносини, які випливають із зазначених між-народних). Різняться предметом регулювання, а отже, з огляду напредмет, і суб’єктами:

• міжнародне публічне право регулює відносини між державамиі лише делегує свою юрисдикцію окремим іншим суб’єктам;

• міжнародне приватне право регулює відносини між юридични-ми та фізичними особами.

Спір міжнародний — спір, що виникає між державами або інши-ми суб’єктами з питання юридичного факту чи правового регулю-вання певних відносин. Може виникати у різних сферах діяльностідержав, щодо тлумачення або застосування того чи іншого міжна-родного договору, у разі виникнення питання про відповідальністьтощо. Існування певних відмінностей ще не зумовлює наявності спо-ру між державами. Після визнання факту існування спору виникаєобов’язок вирішити цей спір. Міжнародний спір має вирішуватисялише мирними засобами на основі принципу мирного розв’язанняміжнародних спорів.

Статус — встановлене нормами міжнародного права становищесуб’єктів міжнародного права (наприклад, постійний нейтралітет),окремих територій, різних міжнародних і державних органів (на-приклад, посольств), окремих категорій осіб (міжнародні службовці,дипломатичні представники та ін.) і майна (дипломатичної пошти,приміщення міжнародних організацій тощо).

145

Статус-кво — становище на міжнародній арені або у відносинахдержав, що існує на цей момент або існувало у певний час у минуло-му. Підтримувати статус-кво або відновити статус-кво — зберігатиіснуюче становище або повернутися до того, що існувало раніше.Статус-кво анте беллум (status quo ante bellum) — становище, щоіснувало до початку війни.

Строк дії міжнародного договору — період часу, упродовж якогодіє міжнародний договір; визначається в самому договорі. Більшістьміжнародних договорів є строковими, але практика знає і безстро-кові договори. Дія договору починається з моменту набуття нимчинності; міжнародний договір припиняє свою дію після закінченнятерміну, на який його уклали. Дострокове припинення дії міжнарод-ного договору регулюється особливо.

Суб’єкти міжнародного права — учасники міжнародних відно-син, які мають міжнародні права та обов’язки і здійснюють їх умежах та на основі міжнародного права. Основними суб’єктами між-народного права є держави, нації та народи, похідними (вторинни-ми) — міжнародні організації. Суб’єктами міжнародного права мо-жуть бути державоподібні утворення, як-от вільні міста.

Суверенітет держави — повнота законодавчої, виконавчої і су-дової влади держави на ї ї території, що виключає будь-яку іноземнувладу, а також непідкорення держави владі зарубіжних країн у сферіміжнародного спілкування. Суверенітет — одна з невіддільних ознакдержави.

Табула Раза концепція — теорія, згідно з якою новоутворена дер-жава не обтяжена будь-якими зобов’язаннями своєї попередниці пе-ред іншими державами. Нині це положення зафіксовано у Віденськійконвенції про правонаступництво держав стосовно міжнародних до-говорів 1978 р. і Віденській конвенції про правонаступництво дер-жав стосовно державної власності, державних архівів і державнихборгів 1983 р.

Тимчасовий повірений у справах — дипломат, який тимчасово ви-конує обов’язки глави дипломатичного представництва. Відповіднодо Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., тимчасо-вий повірений у справах призначається у разі, якщо призначенийглава дипломатичного представництва не може виконувати своїхфункцій або якщо така посада вакантна. Тимчасовий повірений усправах наділений правами і привілеями глави представництва, крімдеяких протокольних почестей.

146

Тлумачення міжнародного договору — з’ясування його реальногосенсу і змісту з метою щонайповнішої і найточнішої реалізації умовдоговору. Тлумачення міжнародного договору здійснюють: одна ізсторін договору, і в цьому разі тлумачення має силу лише для цієїсторони; сторони договору за угодою між ними, і в цьому разі вонообов’язкове для цих сторін; міжнародні органи, про які з цією метоюможуть згадати у самому договорі. У ст. 31 Віденської конвенції проправо міжнародних договорів 1968 р. передбачено, що тлумаченнядоговору має бути однаковим незалежно від суб’єктів, які здійсню-ють тлумачення.

Трансферт — передача населення території, яка перейшла відоднієї держави до іншої, відповідно з одного громадянства до іншо-го. Трансферт передбачається у міжнародних договорах і супровод-жується зазвичай наданням заінтересованим особам права на від-мову від нового громадянства і збереження колишнього.

Трансформація — один із способів перетворення норм міжнарод-ного права в норму внутрішньодержавного права. Оскільки сама пособі норма міжнародного права є обов’язковою лише для йогосуб’єктів, держави забезпечують ї ї дотримання юридичними і фізич-ними особами, в тому числі за допомогою трансформації міжнарод-но-правової норми в національну.

Ультиматум — категорична вимога однієї із сторін, супроводжу-вана погрозами в разі відмови виконати ї ї іншою стороною.

Факультативний протокол — різновид багатостороннього між-народного договору, що існує самостійно або як додаток до іншогодоговору (не є його невіддільною частиною), в якому окремі учасни-ки фіксують домовленість щодо питань, з яких не змогли дійти зго-ди всі учасники основного договору. Участь сторін основного дого-вору в такій додатковій угоді не обов’язкова (факультативна).

Форс-мажор — надзвичайні і непередбачувані обставини, черезякі виконання зобов’язань однією із сторін, що уклали угоду (кон-тракт, договір), стає повністю або частково неможливим. Ці обста-вини повинні бути зазначені в договорі, що стосується цивільно-пра-вових відносин.

Функції дипломатичного представництва — відповідно до прак-тики, що склалася, і Віденської конвенції про дипломатичні зносини1961 р. дипломатичне представництво виконує такі функції: пред-ставництво своєї держави в державі перебування; захист інтересівсвоєї держави в державі перебування; захист інтересів громадян

147

своєї держави в державі перебування; ведення переговорів з урядомдержави перебування; інформаційна функція; розвиток дружніх від-носин між державою перебування і державою, яку представляє дип-ломатичне представництво; консульська функція.

Функції консульського представництва — відповідно до прак-тики, що склалася, і норм міжнародного права консульське пред-ставництво виконує такі функції: захист інтересів своєї державив державі перебування; захист інтересів юридичних і фізичних осібу державі перебування; сприяння розвитку торгівлі, економічних,наукових і культурних зв’язків між державою, яку представляєконсульська установа, та державою перебування; інформування дер-жави, яку представляє консульська установа, про політичну, еконо-мічну, соціальну, культурну та інші сторони життя держави перебу-вання; видача паспортів і проїзних документів громадянам своєїкраїни, а також віз та інших необхідних документів для поїздки додержави, яку представляє консульське представництво, громадянамдержави перебування; подання допомоги і сприяння громадянамсвоєї держави в державі перебування; ведення актів громадянськогостану, виконання деяких функцій адміністративного характеру; охо-рона інтересів неповнолітніх і недієздатних осіб своєї держави в дер-жаві перебування; представництво інтересів громадян своєї державиу суді, у справах про спадщину і в разі смерті; виконання прав нагля-ду та інспекції щодо літаків і суден прапора своєї держави, поданняїм допомоги і надання сприяння. Обсяг і зміст зазначеної допомогивизначаються в спеціальних консульських угодах, що укладаютьсяміж державами. Консульські і посадові особи під час виконаннясвоїх функцій не повинні порушувати правопорядку, звичаїв і тради-цій держави перебування.

Хакер — особа, яка вчинює незаконні дії у сфері інформаційнихновітніх технологій (у кіберпросторі): проникнення в інші комп’юте-ри; руйнування систем захисту інформації та неправомірне отриман-ня даних. У більшості країн світу за це правопорушення встановленокримінальну відповідальність.

Хімічна зброя — один з видів зброї масового знищення, що забо-ронений відповідно до Женевського протоколу про заборону засто-сування на війні задушливих, отруйних та інших подібних газіві бактеріологічних засобів 1925 р. Генеральною Асамблеєю ООНбуло прийнято кілька резолюцій про заборону застосування хімічноїзброї. У 1972 р. було прийнято спеціальну Конвенцію про заборону

148

розробки, виробництва та нагромадження запасів бактеріологічної(біологічної) і токсичної зброї та їх знищення.

Цесія — передача території однієї держави іншій за угодою міжними. Міжнародне право допускає передачу невеликих ділянок те-риторії однієї держави іншій, оскільки ця передача не порушує пра-ва народів і націй на самовизначення, яке є найвищим принципомтериторіального розмежування. Цесія передбачає рівноцінну ком-пенсацію у різних формах. Така передача потребує укладення міжвідповідними державами міжнародного договору, який повиненвідповідати основним принципам і нормам міжнародного права.

Шаріат — звід юридичних і релігійних норм, що грунтуються наКорані та Суні і проголошені як вічні, незмінні, надані Господом;мусульманське право. Нині діє в Ірані, Судані, Пакистані та деякихінших країнах Азії й Африки.

Шпіонаж — визначений у більшості країн світу злочин, який пе-редбачає діяльність іноземця або особи без громадянства зі збиран-ня і передачі іноземній державі або іноземній організації чи їх пред-ставникам інформації, що є державною таємницею.

Юрисдикція держави — права судових та адміністративних орга-нів держави з розгляду і розв’язання справ відповідно до їх компе-тенції. Міжнародне право розрізняє юрисдикцію держави терито-ріальну та особисту (національну). Під територіальною розуміютьтаку юрисдикцію, що здійснюється державою в межах певної тери-торії. Особиста (національна) юрисдикція держави здійснюєтьсящодо своїх громадян, які перебувають за межами території своєї дер-жави.

Ядерна зброя — один з видів зброї масового знищення невибухо-вого типу, що грунтується на вражаючій дії радіоактивного випро-мінювання. Має велику руйнівну силу. Україна послідовно виступаєза заборону і ліквідацію всіх видів ядерної зброї і, здобувши незалеж-ність, відмовилась від ядерної зброї.

149

Ë À Ò È Í Ñ Ü Ê ² Þ Ð È Ä È × Í ²Ò Å Ð Ì ² Í È ² Ê Ð È Ë À Ò ² Ñ Ë Î Â À

A posteriori — з точки зору, що виникла пізнішеA priori — заздалегідьAb arbitrium — за розсудом, на розсудAb deliberandum — на розглядAb impossibili, inconvenienti — через неможливість, незручністьAb initio — спочаткуAb initio mundi — з тих часів, доки світ стоїть; із сивої давниниAb ovo — від яйця, тобто спочаткуAbrogatio legis — скасування законуAbsque injuria — без порушення юридичного праваAd hoc — лише для цього випадку, “до цього”Ad indefinitum, infinitum — невизначено, до нескінченностіAd instantiam partiо — на вимогу сторониAd interim, ad int. — на цей час, тимчасовийAd modum — за зразком, так самоAd notam — до відомаAd publicandum — до друку, до публікаціїAd referendum — відкласти для подальшого розглядуAdversus bonos mores — проти добрих намірівAdversus omnes — стосовно всіхAlias — інакше; відомий також під іншим ім’ям; іншого часу і в іншо-

му місціAlio intuitu — з іншої точки зоруAlternatum — взаємозамінюванийAltum mare — відкрите мореAlveus derelictus — дно сухого джерелаAnimo dominandi — з наміром контролювати

150

Animo lucrandi — з корисливою метоюAnimus signandi — намір підписатиanni Domini (a. D.) — у році від різдва Христовогоannі currentis (a.c.) — цього рокуAnte bellun — до війниAntiqua custuma — давній звичайArgumentum a simili — доказ за аналогієюArrestatio navium — арешт суденBona fides — щиросердність, добросовісністьBonaе fide — bonae fide — добросовісно, на совістьCasus — справа, подія, випадокCasus belli — привід до оголошення війниCasus foederis — випадок, що підпадає під положення договоруCausa — причина, справа, підстави, міркуванняCausa credendi — намір взяти на себе зобов’язання в обмін на зуст-

річне зобов’язання з іншої сторониCausa impotentiae — через неможливістьCausa solvendi — намір взяти на себе зобов’язання, щоб погасити

інше, вже існуюче зобов’язанняCautio judicatum solvi — забезпечення сплати судових витратCedendum est multitudini — є необхідність поступатися більшостіCeteris paribus — за інших рівних умовCharta communis — угода, виконана двома сторонамиClaris verbis — у ясних виразах, недвозначноClausulae inconsuetae semper inducunt suspicionem — незвичні або не-

звичайні умови завжди викликають підозруColore officii — перевищення повноваженьComitas gentium — міжнародна ввічливістьCommodum ex injuria non oritur — вигода або перевага не може грун-

туватися на порушенні юридичного праваCommune bonum — загальне благоCommunis scriptura — спільний документ, договірCompensatio — зарахування зустрічних пропозиційCompos mentis — при здоровому глуздіConcessio — дарунок, поступкаConditio sine qua non — необхідна умоваConsensus facit jus — “згода створює право”, тобто сторони через

угоду створюють для себе право

151

Consensus omnium — загальна згода, загальне визнанняConsentire videtur qui tacet — мовчання — знак згодиConstat — беззаперечно, очевидноConstructio legis non facid injuriam — тлумачення закону не породжує

порушення праваConsuetudines — звичайContra pacem — проти мируConventio omnis intelligitur rebus sic stantibus — будь-яка угода припус-

кає незмінність стану речейCopia vera — правильна копіяCorpus juris — звід законівCui prodest — кому це вигідно?Cum onere — “з тягарем”, з усіма незручностями і невигодами, з яки-

ми може бути пов’язано користування правомCuria — судDamnum sine injuria — збиток без порушення правDe facto — насправді, фактично, у реальній дійсностіDe jure — за правомDe lege ferenda — з точки зору законодавчого передбаченняDe lege lata — з точки зору чинного законуDe rigore juris — з точки зору закону, що існуєDe simіlibus idem est judicium — за схожими справами виносяться од-

накові рішенняDelictum — неправомірна дія, правопорушенняDictores — арбітриDo, ut des — взаємозобов’язання з надання послуг (“даю, щоб і ти

дав”)Dolus dans locum contractui — обман, що призвів до укладення угодиDomicilium ex proprio motu — доміцилій за власним виборомDominium — панування, контроль, власністьDubitatur — сумнівно, викликає сумнівDura lex, sed lex — суворий закон, та все ж законEo nomite — під цим ім’ям або ж під цією позначкоюEpistоla — письмове повідомлення, листErgo — отже, внаслідок цього, відповідноErroniсe — помилковоError juris — юридична помилка, незнання законуError lapsus — помилка через неуважність

152

Est autem vis legem simulans — насилля також може маскуватися підправо

Est modus in rebus, sunt certi denique fines — є міра речей і існуютьпевні межі

Ex adverso — з іншого бокуEx aequo et bono — за справедливістю і доброю совістюEx arbitrio judicis — на розсуд суддіEx commodo — у зручний часEx concessione — шляхом передачіEx contractu — те, що випливає з договоруEx delicto — через незаконну дію, неправомірноEx dolo malo — для обмануEx facto jus oritur — право виникає з фактуEx fictione juris — внаслідок юридичної фікціїEx lege — згідно з правом, за закономEx majore cautela — для більшої обережності, з великою обачливістюEx necessitate — через необхідністьEx officio — відповідно до посади, за обов’язком, офіційноEx parte — односторонньо, з точки зору однієї зі сторін, в інтересах

однієї сторони і на шкоду іншій стороніEx proprio vigore — автоматично, своєю силоюEx tempore — цього часу, для цього випадку, тимчасовоEx una parte — від однієї зі сторінEx utraque parte — з обох сторінEx vi aut metu — силою або страхомEx vi termini — за змістом терміна або виразуEx voluntate — добровільний, вчинений з власної воліExpertio firmat regulam in casиbus non exceptis — виняток підтверджує

правило у випадках, що не підпадають під винятокExpressio falsi — брехня, брехливе твердженняExtra jus — за межами праваExtra legem — за межами правової охорониExtra territorium — поза територіальними кордонамиFabula — угода, договір, контрактFacies — те, що без пояснень і доповнень видно з документаFacsimile — точна копіяFacta concludentіа — факти, дії, вчинки, з яких можна зробити право-

вий висновок (конклюдентні факти)

153

Facto — фактично, насправдіFactum reputabitur voluntate — дія оцінюється залежно від наміруFamosus libellus — публікація, що є наклепомFasito consensi — за мовчазної згодиFatum — непереборна силаFerro et igni — вогнем і мечемFiat justitia et pеreat mundus — нехай здійсниться правосуддя, хоч

навіть увесь світ загинеFictione juris — юридична фікціяFide-jussor — гарантFidem — довіреність, довіраFinalis concordia — остаточна угода сторінFlagrante bello — поки йшла або йде війнаForma dat esse (rei) — форма дає буття (речі)Forma legalis forma essentialis — юридична форма є суттєвою формоюForum — суд, юрисдикціяFraus dans lеcum contractui — обман, що зумовив укладення договоруFraus legi facta — обхід законуFraus legis — обман щодо законуFraus meretur fraudem — обман породжує обманFrustra — даремно, безуспішноFunctus — несуттєвий, незначнийFunctus officio — юридично неіснуючийGeneralis clausula non porrigitur ad ea quae antea specialiter sunt

comprehensa — загальне положення не вважається таким, якемістить те, що було спеціально включено раніше

Gradus — статусGratis — безплатноGratis dictum — заява, зроблена без конкретної метиHaec est conventio — ось, така угодаHinc inde — з обох сторін, взаємноHoc paratus est verificare — це він готовий засвідчити або довестиHoc vobis ostendit — з цього вам зрозумілоHominum causa jus constitutum est — право існує для користі людстваId est (i. e.) — тобто, іншими словамиIdem — те саме, однаково, так самоIdeo — з цієї причиниIgnorantia juris (legis) neminem excusat — незнання права (закону) не

є виправданням

154

Imperium — правління, влада, авторитетImpossibilium nulla oligatio est — неіснуючого обов’язку виконати не-

можливоImputatio — юридична відповідальністьIn absentia — за відсутностіIn adversum — проти волі або без згодиIn aequali jure — за рівних правIn alieno solo — на чужій земліIn casu consimili — у такій самій справіIn casu proviso — у передбаченому випадкуIn consideratione legis — з точки зору законуIn corpore — особисто, у повному складіIn dubio — у разі сумнівуIn essentialibus — за суттюIn faciendo — під час скоєння, фактичноIn flagranti delicto — на місці злочину, в момент скоєння злочинуIn jure — за правом, за закономIn loco — замістьIn mitiori sensu — у м’якшому розумінніIn nuce — коротко, двома словами, лише основнеIn pari passu — на однакових засадахIn perpetuum — без обмеження строкуIn posterum — у майбутньомуIn statu nascendi — у стані зародження, у момент утворенняIn statu praesenti — на нинішній моментIn stricto jure — за буквою законуIn suspenso — припинений у діїIn toto — загалом, разомIn tuto — у безпеціIn vadio — як забезпеченняIn еadem causa — у такій самій справі, у такому самому станіInductio — анулювання, викресленняInfinitum in jure reprobatur — безмежність не схвалюється правомInfra juridictionem — у межах юрисдикціїInfra metas — у межах кордонівInjuria absque damno — правопорушення без завдання шкодиInter alia — серед інших справ або речейInter alios acta — угоди між іншими особами

155

Inter partes — між сторонамиInter se — взаємноIntra vires — у межах повноваженьIpso facto et ipso jure — з огляду на самий факт та на підставі самого

законуJura аd rem — речові праваJurе representationes — за правом представництваJus belli — право війниJus bellum dicendi — право оголошувати війнуJus civitatis — право громадянстваJus cogens — імперативна правова нормаJus curialitatis — право ввічливостіJus dispondendi — право на розпорядженняJus est ars boni et aequi — право є наука, що добре і справедливоJus ex injuria non oritur — право не може виникнути з правопору-

шенняJus gentium — “право народів”, міжнародне правоJus in re aliena — право на чужі речіJus merum — голе правоJus navigandi — право судноплавстваJus sanguinis — право місця походженняJus scriptum — писаний закон, буква законуJus singulare — спеціальна правова нормаJus soli — право грунту, право місця народження особиJus tertii — право третьої особиLato sensu — у широкому розумінніLegem enim contractus dat — угода створює правоLeges legum — закон законів, визначення природного праваLeges non scriptae — неписане правоLex aeterna — вічний законLex communis — загальне правоLex contractus — договірне правоLex domicilii — право доміциліяLex fori — закон місця судового розгляду справиLex loci actus — закон місця, де сталася діяLex loci celebrationis — закон місця укладення договору або іншої

угодиLex loci commissi — закон місця, де вчинено дію

156

Lex loci contractus — закон місця договору, тобто місця його укла-дення

Lex loci delictus — закон місця правопорушенняLex loci solutionis — закон місця виконання зобов’язанняLex mеrcatoria — торгове правоLex rei sitae — закон місця знаходження речі, угодиLex reprobat moram — закон (право) не схвалює зволіканьLex retro non agit — закон не має зворотної силиLimitatio — ліміт, обмеженняLiterae procuratoriae — повноваження, дорученняLitura — виправленняLoco citato — у цитованому місціlocus sigilli (l. s.) — місце печаткиMala fides — недобросовісність, нечесністьManu militari — “озброєною рукою”, із застосуванням сили, приму-

совоMany propria — власноручMare altum (apertum) — відкрите мореMare clausum — закрите мореModus operandi — спосіб діїModus vacandi — спосіб відмови від праваModus vivendi — спосіб життя, тимчасова угодаMutatis mutandis — змінити те, що має бути змінене, вносячи не-

обхідні зміниMutuus consensus — взаємна угодаNam silent leges inter arma — бо закони мовчать серед зброїNegativa non probantur — негативні положення не доводятьNegotiorum gestio — ведення чужих справ без дорученняNemine contradiсente — без будь-якого запереченняNemo dat qui non habet — хто не має, той не даєNomen juris — юридичне поняття, юридичний термінNon in esse — неіснуючийNon juridicus — неправовийNon liquet (N. l.) — не зрозумілоNon notus (N. n.) — невідомоNovatio — новація, заміна одного зобов’язання іншимNuda pactio obligationem non parit — одна лише обіцянка не створює

юридичного зобов’язання

157

Nulla potentia super leges esse debet — жодна влада не повинна переви-щувати законів

Nulla salus bello — немає блага у війніNullius juris — без юридичних наслідківNullum crimen sine poena, nulla peona sine lege, nullum crimen sine poema

legale — немає злочину без покарання, немає покарання без зако-ну, немає злочину без законного покарання

Obiter dictum — сказане мимохідь, сказане принагідноOmne actum ab intentione agentis est judicandum — про кожну дію слід

судити за наміром того, хто її вчинивOmni exeptione majores — вище за будь-яку критику, чудовоOmnium consensu — за загальною згодоюOnus probandi — тягар доказу, обов’язок доведення своїх тверджень

у судовому споріOpinio juris — визнання правила як норми праваOpinio juris gentium — міжнародний правовий світоглядOptimus interpres rerum usus — звичай є кращим тлумачем явищPacta conventa quae neque contraleges, neque dolo malo inita sunt, omni

modo observanda sunt — угод, які не суперечать закону і не укла-дені з використанням обману, повинні дотримуватися в усіхвідносинах

Pacta non obligant nis gentes inter quas inita — договори не зобов’язу-ють нікого, за винятком осіб, які беруть у них участь

Pacta tertiis nec nocent nec prosunt — договори не дають ні шкоди, ніблага третім особам

Par in paren — рівний з рівним у юрисдикціїPari passu — рівною міроюPars pro toto — частина, що становить цілеPer acclamationem — при узгодженні, що зроблено гласноPer contra — напротиPer cоnsequentias — опосередковано, через наслідкиPer extensum — детально, повністюPer legem terrae — за законом країниPer minas — із застосуванням погрозPer patriam — через звернення до народу, країниPer usu captionem — через постійне застосуванняPersona non grata — небажана особаPersona praedilecta — бажана особа

158

Pessimi exempli — за найгіршим прикладомPlacita juris — норми праваPleno jure — з повним правомPost facto — після фактуPost factum — наступний акт, що був виконаний у подальшомуPost hoc — після цього, внаслідок цьогоPost terminum — після закінчення строкуPotentia debet sequi justitiam, non antecedere — сила повинна бути

після справедливості, а не передувати їйPraesumptio juris plena probatio — юридична презумпція є повним до-

казомPraxis judicum est interpres legum — судова практика є тлумачем за-

конівPrece partium — за клопотанням сторінPrima facie — на перший поглядPrincipia probant, non probantur — принципи суть докази, їх не дово-

дятьPro bono publico — для загального благаPro defectu — через відсутністьPro facti — як фактPro re nata — у разі необхідностіPro tempore — тимчасовоProcul dubio — без сумнівуQua supra — як зазначено ранішеQuaelibet jurisdictio caиcellos suos habet — кожна юрисдикція має свої

межіQuaestio facti — питання фактуQuaestio juris — питання праваQuid pro quo — задоволення за договоромQuieta clamantia — відмова від праваQuod nullum est, nullum producit effectum — незначне не викликає жод-

ної діїQuorum — кількість присутніх на зборах, засіданні парламенту, не-

обхідна для визнання їх правочиннимиRatio impertinens — доказ не за справоюRatio legis — мотив законуRatione contractus — на підставі договоруRatione loci — ураховуючи обставини, пов’язані з місцем

159

Ratione privіlegii — на основі привілеївRatum — те, що визнається дійснимRebus sie stantibus — за таким станом справReductio ad absurdum — доведення до абсурду, абсурдний висновокRegulae juris — норми праваRes controversa — предмет споруRes integra — безпрецедентний випадокReus promittendi — сторона в договорі, яка бере на себе зобов’язанняReus stipulandi — сторона в договорі, щодо якої береться зобов’я-

занняSalus populi suprema lex estsanctio — благо народу нехай буде найви-

щим закономSancti habeantur legati — посли вважаються недоторканнимиSanctio — санкція, схвалення, владаSecundum aequum et bonо — відповідно до справедливості й добраSecundum normam legis — відповідно до норм праваSensu honesto — відповідно до істинного сенсуSensu lagro — у широкому розумінніSensu stricto — у вузькому розумінніSic subscribitur — це засвідчено (підписано)Silent leges inter arma — закони мовчать під час війниSine die — без зазначення строкуSine loco (S.L.) — без зазначення місцяSine qua non — неодмінно, обов’язкова умоваSpecies facti — характер діїStatus quo — стан речей, що склався або був до зміниSub colore juris — посилаючись на право, прикриваючись посилан-

ням на правоSub potestate — під захистомSub rosa — у неофіційній обстановціSui generis — особливого роду, своєріднийSupra dictus — як сказано вищеUbi jus ibi remedium — якщо закон дає право, він дає також засіб його

захистуUltima ratio — вирішальний доказ, останній аргументUltra fines mandati — за межами повноваженьUrbi et orbi — місту (Риму) і всьому світу; до загального відомаVeritas nimium altercando amittitur — істину втрачають у результаті

численних суперечок

160

Veto — заборона, ветоVia media — через посередництвоVia naturali — реальним шляхомVia negationis — через запереченняVim vi repellеre licet — на силу відповідають силоюViribus unitis — спільними зусиллями, в єднанні — силаVolens nolens — хочеш не хочеш, волею неволею.

161

Ç À Ê Î Í Î Ä À Â Ñ Ò Â Î Ó Ê Ð À ¯ Í È ,Ù Î Ð Å Ã Ë À Ì Å Í Ò Ó ªÌ ² Æ Í À Ð Î Ä Í Ó Ä ² ß Ë Ü Í ² Ñ Ò Ü

Ê Î Í Ñ Ò È Ò Ó Ö ² ß Ó Ê Ð À ¯ Í È(âèòÿã)

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, со-ціальна, правова держава.

Стаття 5. Україна є республікою.Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної владита органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні нале-жить виключно народові і не може бути узурповане державою, ї їорганами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу.Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість

яких надана Верховною Радою України, є частиною національногозаконодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать КонституціїУкраїни, можливе лише після внесення відповідних змін до Консти-туції України.

Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямованана забезпечення ї ї національних інтересів і безпеки шляхом підтри-мання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжна-родного співтовариства за загальновизнаними принципами і норма-ми міжнародного права.

162

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищають-ся судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чибездіяльності органів державної влади, органів місцевого самовря-дування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповнова-женого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобівправового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до від-повідних міжнародних судових установ чи до відповідних органівміжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобамизахищати свої права і свободи від порушень і протиправних пося-гань.

163

Ä Å Ê Ë À Ð À Ö ² ß Ï Ð Î Ä Å Ð Æ À Â Í È ÉÑ Ó Â Å Ð Å Í ² Ò Å Ò Ó Ê Ð À ¯ Í È

(âèòÿã )

Õ . Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í ² Â ² Ä Í Î Ñ È Í È

Українська РСР як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосе-редні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмі-нюється дипломатичними, консульськими, торговельними представ-ництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій вобсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних ін-тересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформа-ційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародно-го спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжна-родної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейськомупроцесі та європейських структурах.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностейнад класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародногоправа перед нормами внутрішньодержавного права.

* * *

Відносини Української РСР з іншими радянськими республікамибудуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправ-ності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України івизначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Прин-ципи Декларації про суверенітет України використовуються для ук-ладання союзного договору.

Прийнята Верховною Радою Української РСР16 липня 1990 року № 55-XII

Відомості Верховної Ради України. — 1990. — № 31. — Ст. 429.

164

ÇÀÊÎÍ ÓÊÐÀ¯ÍÈ“ Ï Ð Î Ï Ð À Â Î Í À Ñ Ò Ó Ï Í È Ö Ò Â Î Ó Ê Ð À ¯ Í È ”

Стаття 1. З моменту проголошення незалежності України най-вищим органом державної влади України є Верховна Рада України вдепутатському складі Верховної Ради Української РСР.

Стаття 2. До ухвалення нової Конституції України на територіїУкраїни діє Конституція (Основний Закон) Української РСР.

Стаття 3. Закони Української РСР та інші акти, ухвалені Вер-ховною Радою Української РСР, діють на території України, оскіль-ки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголо-шення незалежності України.

Стаття 4. Органи державної влади і управління, органи проку-ратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції(Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створенняорганів державної влади і управління, органів прокуратури, судів таарбітражних судів па підставі нової Конституції України.

Стаття 5. Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує тери-торію України від інших держав, та кордон між Українською і Біло-руською РСР, РРФСР, Республікою Молдова за станом на 16 липня1990 року є державним кордоном України.

Стаття 6. Україна підтверджує свої зобов’язання за міжнарод-ними договорами, укладеними Українською РСР до проголошеннянезалежності України.

Стаття 7. Україна є правонаступником прав і обов’язків за між-народними договорами Союзу РСР, які не суперечать КонституціїУкраїни та інтересам республіки.

Стаття 8. Україна дає згоду на обслуговування зовнішньогоборгу Союзу РСР за станом на 16 липня 1990 року в частині, яка виз-начається окремою міждержавною угодою.

Україна не несе зобов’язань за кредитними договорами та уго-дами Союзу РСР, укладеними після 1 липня 1991 року без згоди Ук-раїни.

Стаття 9. Всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголо-шення незалежності України постійно проживали на території Ук-раїни, є громадянами України.

165

Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадя-нину України незалежно від національної належності та інших ознаквідповідно до міжнародно-правових актів про права людини.

Порядок збереження, набуття і втрати громадянства України ре-гламентується Законом про громадянство України.

12 вересня 1991 р.№ 1543-XII

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 46. — Ст. 617.

166

ÇÀÊÎÍ ÓÊÐÀ¯ÍÈ“ Ï Ð Î Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í ² Ä Î Ã Î Â Î Ð È Ó Ê Ð À ¯ Í È ”

Цей Закон встановлює порядок укладення, виконання і денон-сації міжнародних договорів України з метою належного забезпе-чення національних інтересів, здійснення цілей, завдань та прин-ципів зовнішньої політики України, закріплених в КонституціїУкраїни.

I . Ç À Ã À Ë Ü Í ² Ï Î Ë Î Æ Å Í Í ß

Стаття 1. Сфера застосування Закону

1. Цей Закон застосовується до всіх міжнародних договорів Ук-раїни — міждержавних, міжурядових і міжвідомчих, регульованихнормами міжнародного права, незалежно від їх форми і найменуван-ня (договір, угода, конвенція, пакт, протокол, обмін листами абонотами, інші форми і найменування міжнародних договорів).

2. Для цілей цього Закону поняття “укладення міжнародного до-говору України” охоплює ведення переговорів з метою підготовкитексту міжнародного договору, прийняття тексту міжнародного до-говору чи встановлення його автентичності та висловлення згоди наобов’язковість міжнародного договору для України.

Стаття 2. Міжнародні договори України

1. Міжнародні договори України укладаються з іноземними дер-жавами та міжнародними організаціями від імені:

України;Уряду;міністерств та інших центральних органів державної виконавчої

влади.2. Від імені України укладаються міжнародні договори:а) політичні, територіальні, мирні;б) що стосуються прав та свобод людини;в) про громадянство;г) про участь України в міждержавних союзах та інших міждер-

жавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної без-пеки;

167

д) про військову допомогу та стосовно направлення контингентуЗбройних Сил України до іншої країни чи допуску збройнихсил іноземних держав на територію України;

е) про використання території та природних ресурсів України;є) яким за згодою Сторін надається міждержавний характер.3. Від імені Уряду укладаються міжнародні договори з економіч-

них, торговельних, науково-технічних та інших питань, що належатьдо його компетенції.

4. Від імені міністерств та інших центральних органів державноївлади України укладаються міжнародні договори з питань, що нале-жать до їх компетенції.

² ² . Ó Ê Ë À Ä Å Í Í ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ä Î Ã Î Â Î Ð ² Â Ó Ê Ð À ¯ Í È

Стаття 3. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів

1. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів Україниподаються Уряду України Міністерством закордонних справ України.

2. Інші міністерства і центральні органи державної виконавчоївлади подають Уряду України пропозиції щодо укладення міжна-родних договорів України разом з Міністерством закордонних справУкраїни або за погодженням з ним.

3. Порядок подання пропозицій щодо укладення міністерствамита іншими центральними органами державної виконавчої владиміжнародних договорів міжвідомчого характеру визначається Уря-дом України.

4. У пропозиціях обгрунтовується необхідність укладення міжна-родного договору, визначаються можливі політичні, правові, мате-ріальні та фінансові наслідки його укладення, вказуються суб’єктивиконання міжнародного договору, пропонується склад делегації чипредставник України для ведення переговорів, прийняття текстуміжнародного договору чи встановлення його автентичності. До нихдодається проект міжнародного договору та у разі необхідності про-ект рекомендацій делегації чи представнику України.

5. Уряд України розглядає внесені пропозиції і не пізніше як у де-сятиденний термін подає їх разом з відповідними висновками Прези-дентові України, а щодо договорів, які укладаються від імені УрядуУкраїни, приймає рішення про укладення такого договору України.

168

6. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів Україниможуть подаватися Республікою Крим в особі ї ї вищих органів зако-нодавчої і виконавчої влади.

7. Пропозиції про укладення міжнародних договорів України, яківстановлюють інші правила, ніж ті, що містяться у законодавствіУкраїни, подаються до Уряду України за погодженням з Міністер-ством юстиції України.

Стаття 4. Рішення про проведення переговорів і про підписанняміжнародних договорів України

Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнарод-них договорів України приймаються:

а) щодо договорів, які укладаються від імені України, — Прези-дентом України;

б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, —Урядом України;

в) щодо договорів, які укладаються від імені міністерств та ін-ших центральних органів державної виконавчої влади Украї-ни, — в порядку, встановленому Урядом України.

Стаття 5. Повноваження на укладення міжнародного договоруУкраїни

1. Ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного до-говору, прийняття тексту міжнародного договору чи встановленняйого автентичності та підписання міжнародного договору Україниздійснюється лише уповноваженими на те особами.

2. Президент України, Прем’єр-міністр України і Міністр закор-донних справ України мають право вести переговори і підписуватиміжнародні договори України без спеціальних повноважень.

3. Глава дипломатичного представництва України в іноземнійдержаві або глава представництва України при міжнародній органі-зації мають право вести без спеціальних повноважень переговорипро укладення міжнародного договору України відповідно з держа-вою перебування або в рамках відповідної міжнародної організації.

4. Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнарод-них договорів України надаються:

а) щодо договорів, які укладаються від імені України, — Прези-дентом України;

б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, —

169

Урядом України або за його дорученням — Міністерством за-кордонних справ України;

в) щодо договорів міжвідомчого характеру — відповідним мініс-терством або іншим центральним органом державної вико-навчої влади разом із Міністерством закордонних справ Ук-раїни.

Стаття 6. Делегація чи представник України для укладенняміжнародного договору України

1. Делегація чи представник України, наділені повноваженнямивідповідно до пунктів 1 і 4 статті 5 цього Закону, зобов’язані вестипереговори чи здійснювати інші дії відповідно до наданих їм повно-важень та з урахуванням рекомендацій Міністерства закордоннихсправ України.

2. Делегація чи представник України за погодженням з Міністер-ством закордонних справ України подають Президентові Україничи Урядові України звіт про виконання даних їм рекомендацій. Звітповинен містити висновки щодо наступних дій України стосовно ук-ладення міжнародного договору.

Стаття 7. Ратифікація міжнародних договорів України

1. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється Вер-ховною Радою України шляхом ухвалення спеціального закону проратифікацію, який підписується Головою Верховної Ради України.

2. Ратифікації підлягають міжнародні договори України:а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співпрацю, про

нейтралітет), загальноекономічні (про економічну та науково-технічну співпрацю), з загальних фінансових питань, з питаньпозики та кредиту, територіальні, мирні;

б) що стосуються прав та свобод людини і громадянина;в) про громадянство;г) про участь в міждержавних союзах та інших міждержавних

об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;д) про військову допомогу та стосовно направлення контингенту

Збройних Сил України до іншої країни чи допуску збройнихсил іноземних держав на територію України;

е) про історичне та культурне надбання народу України;є) виконання яких обумовлює зміну діючих чи ухвалення нових

законів України;

170

ж) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена за-коном чи самим міжнародним договором.

3. Територіальні міжнародні договори України і міжнародні до-говори України, передбачені підпунктами “в” та “г” пункту 2 цієїстатті, ратифікуються законом України, що ухвалюється двома тре-тинами голосів народних депутатів від фактичної кількості народ-них депутатів України, повноваження яких визнані і не припиненідостроково у встановленому законодавством порядку.

4. Пропозиції щодо схвалення Президентом України або УрядомУкраїни міжнародних договорів України і щодо їх ратифікації пода-ються Президентові України або Урядові України Міністерством за-кордонних справ України самостійно чи спільно або за погодженнямз іншими міністерствами та центральними органами державної ви-конавчої влади.

5. Президент України або Уряд України розглядають пропозиціїщодо схвалення договорів і приймають відповідні рішення про по-дання їх Верховній Раді України на ратифікацію.

б. Подані на ратифікацію міжнародні договори України поперед-ньо розглядаються постійною Комісією Верховної Ради України узакордонних справах, а в разі необхідності — іншими постійнимикомісіями Верховної Ради України.

7. Якщо постійна Комісія Верховної Ради України у закордоннихсправах або інші постійні комісії Верховної Ради України встанов-лять наявність розбіжностей між договором, поданим на ратифіка-цію, і Конституцією України, договір надсилається до Конституцій-ного Суду України для отримання висновку про його відповідністьКонституції України.

8. Якщо на ратифікацію подано міжнародний договір, виконанняякого потребує ухвалення нових законів України, проекти законівпро ратифікацію та про зміни до законодавчих актів подаються нарозгляд Верховної Ради України разом і ухвалюються одночасно.

9. Якщо міжнародний договір України містить положення, щосуперечать Конституції України, його ратифікація можлива післявнесення відповідних змін до Конституції України.

10. Верховна Рада України з урахуванням висновків відповіднихпостійних комісій розглядає подані на ратифікацію ПрезидентомУкраїни або Урядом України міжнародні договори України і ухва-лює відповідні рішення.

171

11. На підставі рішення про ратифікацію Голова Верховної РадиУкраїни підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підпи-сом міністра закордонних справ України.

Стаття 8. Обмін ратифікаційними грамотами

Обмін ратифікаційними грамотами і передача грамот про рати-фікацію міжнародних договорів України на зберігання депозитаріямздійснюється Міністерством закордонних справ України або за йогодорученням — дипломатичним представництвом України чи пред-ставництвом України при міжнародній організації.

Стаття 9. Затвердження міжнародних договорів України, якіне потребують ратифікації

1. Затвердження міжнародних договорів України, які не потребу-ють ратифікації, але потребують затвердження, здійснюється:

а) щодо договорів, які укладаються від імені України, — Пре-зидентом України. Рішення Президента України про затвердженняміжнародного договору України приймається у формі указу;

б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, —Урядом України. Рішення Уряду України про затвердження міжна-родного договору України приймається у формі постанови.

2. Затвердження міжнародних договорів України міжвідомчогохарактеру провадиться в порядку, що визначається Урядом України.

Стаття 10. Приєднання до міжнародних договорів або їх прий-няття

1. Рішення про приєднання України до міжнародних договорівабо їх прийняття ухвалюються:

а) щодо договорів, які потребують ратифікації, — Верховною Ра-дою України у формі закону;

б) щодо договорів, які не потребують ратифікації, і приєднаннядо яких або прийняття яких провадиться від імені України, — Прези-дентом України у формі указу;

в) щодо договорів, які не підлягають ратифікації, і приєднання дояких або прийняття яких провадиться від імені Уряду України, —Урядом України у формі постанови.

2. Рішення про приєднання до міжнародних договорів міжвідом-чого характеру або їх прийняття ухвалюються в порядку, що визна-чається Урядом України.

172

Стаття 11. Підписання міжнародних договорів України

У разі, коли міжнародний договір набирає чинності з моментуйого підписання, згода на обов’язковий характер його положеньвисловлюється у формі підписання міжнародного договору уповно-важеною на те особою відповідно до статті 5 цього Закону.

I I I . Â È Ê Î Í À Í Í ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ä Î Ã Î Â Î Ð ² Â Ó Ê Ð À ¯ Í È

Стаття 12. Дотримання міжнародних договорів України

1. Міжнародні договори України підлягають неухильному дотри-манню Україною відповідно до норм міжнародного права.

2. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних до-говорів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх табагатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Украї-на, неухильно виконували свої зобов’язання, що випливають з цихдоговорів.

Стаття 13. Забезпечення виконання міжнародних договорів Ук-раїни

Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забез-печення виконання міжнародних договорів України.

Стаття 14. Виконання зобов’язань за міжнародними договора-ми України

1. Міністерства та інші центральні органи державної виконавчоївлади України, Уряд Республіки Крим, інші державні органи, докомпетенції яких входять питання, що регулюються міжнароднимидоговорами України, забезпечують виконання зобов’язань, взятихза міжнародними договорами Українською Стороною, стежать заздійсненням прав, які випливають з таких договорів для УкраїнськоїСторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних дого-ворів їх зобов’язань.

2. Зазначені державні органи, а також підприємства, установи таорганізації зобов’язані надавати Міністерству закордонних справУкраїни інформацію, що стосується виконання міжнародних дого-ворів України.

173

Стаття 15. Загальний нагляд за виконанням міжнародних дого-ворів України

1. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів Ук-раїни здійснює Міністерство закордонних справ України.

2. На вимогу органів, що застосовують міжнародні договори Ук-раїни, Міністерство закордонних справ України повинно надатиофіційну інформацію стосовно питань, що виникають у зв’язку з ви-конанням міжнародного договору України.

3. У разі неналежного виконання зобов’язань, взятих на себе заміжнародними договорами Українською Стороною, Міністерствозакордонних справ України інформує про це Президента Україниабо Уряд України для вжиття необхідних заходів.

Стаття 16. Заходи, що вживаються у разі порушення міжнарод-ного договору України іншими його учасниками

1. У разі порушення зобов’язань за міжнародним договором Ук-раїни іншими його учасниками Міністерство закордонних справ Ук-раїни, інші центральні органи державної виконавчої влади України,Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерством закордон-них справ України подають Президентові України або Урядові Ук-раїни пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до нормміжнародного права.

2. У разі суттєвого порушення міжнародного договору Україниіншими його учасниками, а також в інших випадках, передбаченихнормами міжнародного права, такий договір може бути денонсова-но у порядку, встановленому статтями 23 і 24 цього Закону.

Стаття 17. Дія міжнародних договорів України на територіїУкраїни

1. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договориУкраїни становлять невід’ємну частину національного законодав-ства України і застосовуються у порядку, передбаченому для нормнаціонального законодавства.

2. Якщо міжнародним договором України, укладення якого від-булось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що перед-бачені законодавством України, то застосовуються правила міжна-родного договору України.

174

Стаття 18. Пропозиції про внесення змін і доповнень до законо-давства України у зв’язку з укладенням міжнарод-ного договору України

У випадках, коли для виконання міжнародного договору Українинеобхідно ухвалення закону України чи постанови Верховної РадиУкраїни, указу Президента України, постанови Уряду України, заін-тересовані міністерства, інші центральні органи державної виконав-чої влади, Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерствомюстиції України у встановленому порядку подають пропозиції проприйняття відповідного акта.

Стаття 19. Пролонгація міжнародного договору України

Міжнародний договір України може бути пролонгований відпо-відно до умов, визначених самим міжнародним договором.

I V . Î Ï Ó Á Ë ² Ê Ó Â À Í Í ß , Ð Å ª Ñ Ò Ð À Ö ² ß Ò À Ç Á Å Ð ² Ã À Í Í ßÒ Å Ê Ñ Ò ² Â Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ä Î Ã Î Â Î Ð ² Â Ó Ê Ð À ¯ Í È

Стаття 20. Опублікування міжнародних договорів України

1. Договори, що набрали чинності для України, — ратифікованідоговори і договори, затвердження, прийняття або приєднання дояких здійснено на підставі рішень відповідно Верховної Ради Украї-ни або Президента України, договори, що набрали чинності з мо-менту підписання їх Президентом України, публікуються у “Відомо-стях Верховної Ради України”, в газеті Верховної Ради України та у“Зібранні діючих міжнародних договорів України”.

2. Договори, що набрали чинності для України, міжнародні дого-вори, що не потребують ратифікації, затвердження, прийняття абоприєднання відповідно Верховною Радою України або ПрезидентомУкраїни, а також договори, прийняття або приєднання до яких булоздійснено на підставі рішень Уряду України, публікуються у “Зібран-ні постанов Уряду України” та в газеті Уряду України.

3. Порядок опублікування міжнародних договорів України між-відомчого характеру, що набрали чинності, визначається УрядомУкраїни.

4. Якщо міжнародний договір України має автентичний текстдержавною мовою України, — публікується автентичний текст дер-жавною мовою України.

175

5. У разі, коли міжнародний договір України не має автентично-го тексту державною мовою України, — публікується один з автен-тичних текстів іноземною мовою, а також офіційний переклад дер-жавною мовою України, здійснений Міністерством закордоннихсправ України.

Стаття 21. Реєстрація міжнародних договорів України

Реєстрація міжнародних договорів, що набрали чинності для Ук-раїни, здійснюється Міністерством закордонних справ України уСекретаріаті Організації Об’єднаних Націй та у відповідних органахінших міжнародних організацій.

Стаття 22. Зберігання текстів міжнародних договорів України

1. Оригінали текстів міжнародних договорів України зберігають-ся Міністерством закордонних справ України.

2. Порядок зберігання міжнародних договорів України міжвідом-чого характеру визначається Урядом України.

V . Ä Å Í Î Í Ñ À Ö ² ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ä Î Ã Î Â Î Ð ² Â Ó Ê Ð À ¯ Í È

Стаття 23. Пропозиції про денонсацію міжнародних договорівУкраїни

1. Пропозиції про денонсацію міжнародних договорів Україниподаються Міністерством закордонних справ України, іншими міні-стерствами та відомствами Уряду України відповідно до порядку,встановленого статтею 3 цього Закону для внесення пропозицій проукладення міжнародного договору.

2. Уряд України вносить відповідні пропозиції Президентові Ук-раїни або Верховній Раді України.

Стаття 24. Денонсація міжнародних договорів України

1. Денонсація міжнародних договорів України здійснюється за-коном України, указом Президента України, постановою Уряду Ук-раїни.

2. Денонсація міжнародних договорів України, ратифікованихВерховною Радою України, договорів, прийняття або приєднання дояких було здійснено на підставі рішень Верховної Ради України,здійснюється Верховною Радою України у формі закону.

3. Територіальні міжнародні договори України і міжнародні до-говори України, передбачені підпунктами “в” та “г” пункту 2 статті 7

176

цього Закону, денонсуються законом України, що ухвалюється дво-ма третинами голосів народних депутатів від фактичної кількостінародних депутатів України, повноваження яких визнані і не припи-нені достроково у встановленому законодавством порядку.

4. Постійна Комісія Верховної Ради України у закордонних спра-вах, а в разі необхідності й інші постійні комісії Верховної Ради Ук-раїни попередньо розглядають подані для денонсації міжнародні до-говори України і дають відповідні висновки.

5. Денонсація міжнародних договорів України, укладених Прези-дентом України, які не потребували ратифікації, прийняття або при-єднання Верховною Радою України, провадиться Президентом Ук-раїни у формі указу.

6. Денонсація міжнародних договорів, укладених Урядом Украї-ни і які не потребували ратифікації, прийняття або приєднання Вер-ховною Радою України, провадиться Урядом України.

7. Денонсація міжнародних договорів України міжвідомчого ха-рактеру провадиться в порядку, що визначається Урядом України.

Стаття 25. Інформування Верховної Ради України стосовноміжнародних договорів

Верховна Рада України впродовж тридцяти днів має бути поін-формована про укладення та припинення міжнародних договорівУкраїни, стосовно яких ратифікація чи денонсація не передбачені.

м. Київ, 22 грудня 1993 р. № 3767-XII

Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 45.

177

ÏÎÑÒÀÍÎÂÀ ÂÅÐÕÎÂÍί ÐÀÄÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ“ Ï Ð Î Î Ñ Í Î Â Í ² Í À Ï Ð ß Ì È Ç Î Â Í ² Ø Í Ü Î ¯

Ï Î Ë ² Ò È Ê È Ó Ê Ð À ¯ Í È ”

Верховна Рада України постановляє:1. Схвалити Основні напрями зовнішньої політики України.2. Рекомендувати Кабінету Міністрів України, Міністерству за-

кордонних справ України, дипломатичним і консульським представ-ництвам України за кордоном, іншим міністерствам та державнимустановам України, які беруть участь в реалізації зовнішньополітич-ного курсу України, керуватися в своїй роботі схваленими Верхов-ною Радою України Основними напрямами зовнішньої політикиУкраїни.

3. Рекомендувати Міністерству закордонних справ України вик-ласти у пресі положення Основних напрямів зовнішньої політикиУкраїни.

Голова Верховної Ради України(підпис)

м. Київ, 2 липня 1993 року№ 3360-ХІІ

Додатокдо Постанови Верховної Ради України

від 2 липня 1993 року.

Î Ñ Í Î Â Í ² Í À Ï Ð ß Ì ÈÇ Î Â Í ² Ø Í Ü Î ¯ Ï Î Ë ² Ò È Ê È Ó Ê Ð À ¯ Í È

Становлення України як незалежної демократичної держави від-бувається в період кардинальних політичних і економічних зрушеньв українському суспільстві та історичних змін в системі міжнароднихвідносин, які характеризуються виникненням нових незалежних дер-жав, появою нових регіональних центрів сили в міжнародних від-носинах, переходом від ери конфронтації до ери відкритості і спів-робітництва, зникненням військово-політичного та ідеологічногопротистояння в Європі.

178

Процес державотворення і побудови вільного громадянськогосуспільства в Україні збігається з ї ї поступовим входженням досвітового співтовариства і пошуками нею свого місця в сучасномускладному, різноманітному і суперечливому світі.

З огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід,культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний,науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна може і по-винна стати впливовою світовою державою, здатною виконуватизначну роль в забезпеченні політико-економічної стабільності вЄвропі.

Неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можли-востей є її активне і повномасштабне входження до світового співто-вариства. Долаючи кризові явища в суспільстві і торуючи свій шляху світ, Україна спирається на свої фундаментальні загальнонаціо-нальні інтереси, відповідно до яких визначаються засади, напрями,пріоритети та функції її зовнішньої політики.

² . Í À Ö ² Î Í À Ë Ü Í ² ² Í Ò Å Ð Å Ñ È Ó Ê Ð À ¯ Í È² Ç À Â Ä À Í Í ß ¯ ¯ Ç Î Â Í ² Ø Í Ü Î ¯ Ï Î Ë ² Ò È Ê È

Базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики України є як-найповніше і якнайефективніше забезпечення національних інтересівкраїни.

Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин ста-новлять три основні групи:

– стратегічні та геополітичні інтереси, пов’язані з забезпеченнямнаціональної безпеки України та захистом ї ї політичної неза-лежності;

– економічні інтереси, пов’язані з інтегруванням економіки Ук-раїни у світове господарство;

– регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов’язані із за-безпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішньогорозвитку України.

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішняполітика постійно спрямовується на виконання таких найголовні-ших завдань:

1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичноїдержави.

2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

179

3. Збереження територіальної цілісності держави та недоторкан-ності ї ї кордонів.

4. Включення національного господарства у світову економічнусистему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечен-ня потреб громадян і підвищення добробуту народу.

5. Захист прав та інтересів громадян України, ї ї юридичних осібза кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіж-ними українцями і вихідцями з України, подання їм допомоги згідноз міжнародним правом.

6. Поширення у світі образу України як надійного і передбачува-ного партнера.

I I . Ç À Ñ À Ä È Ç Î Â Í ² Ø Í Ü Î ¯ Ï Î Ë ² Ò È Ê È Ó Ê Ð À ¯ Í È

Розвиваючи принципові положення, визначені Актом проголо-шення незалежності України від 24 серпня 1991 р., Зверненням допарламентів і народів світу від 5 грудня 1991 р., Постановою про ра-тифікацію Угоди про створення Співдружності незалежних державвід 10 грудня 1991 р., Заявою Верховної Ради України з приводу ук-ладення Україною Угоди про Співдружність незалежних держав від20 грудня 1991 р., Заявою про без’ядерний статус України від 24 жов-тня 1991 р. і Постановою про додаткові заходи щодо забезпеченнянабуття Україною без’ядерного статусу від 9 квітня 1992 р., а такожіншими документами, ухваленими Верховною Радою України, базу-ючись на суворому дотриманні загальновизнаних норм і принципівміжнародного права, Статуту ООН, Хельсінкського заключногоакта, Паризької хартії для нової Європи та інших документів НБСЄ,Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах:

1. Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до спів-робітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залеж-ності від окремих держав чи груп держав.

2. Україна розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відно-сини з іншими державами та міжнародними організаціями на основіпринципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємови-годи, невтручання у внутрішні справи.

3. Україна не є ворогом жодної держави.4. Україна засуджує війну як знаряддя національної політики, до-

держується принципу незастосування сили та загрози силою і праг-не до вирішення будь-яких міжнародних спорів виключно мирнимизасобами.

180

5. Україна не висуває територіальних претензій до сусідніх дер-жав і не визнає жодних територіальних претензій до себе.

6. Україна неухильно дотримується міжнародних стандартівправ людини, забезпечує права національних меншин, які прожива-ють на її території, і вживає належних заходів до збереження націо-нальної самобутності зарубіжних українців згідно з нормами міжна-родного права.

7. Україна виходить із того, що в сучасних умовах додержанняправ людини не є лише внутрішньою справою окремих держав.

8. Україна додержується принципу неподільності міжнародногомиру і міжнародної безпеки і вважає, що загроза національній без-пеці будь-якої держави становить загрозу загальній безпеці і миру увсьому світі. У своїй зовнішній політиці вона обстоює підхід “безпе-ка для себе — через безпеку для всіх”.

9. Україна керується принципом примату права в зовнішній по-літиці, визнаючи пріоритет загальновизнаних норм міжнародногоправа перед нормами внутрішньодержавного права.

10. Україна беззастережно додержується принципу сумлінноговиконання всіх своїх міжнародних зобов’язань і вважає належнимчином ратифіковані договори частиною свого внутрішнього права.

11. Україна в своїй зовнішній політиці спирається на фунда-ментальні загальнолюдські цінності і засуджує практику подвійнихстандартів у міждержавних стосунках.

12. Україна виступає проти присутності збройних сил інших дер-жав на українській території, а також проти розміщення іноземнихвійськ на територіях інших держав без їх ясно висловленої згоди,крім випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до Ста-туту ООН.

13. Україна відповідно до міжнародного права здійснює неозб-роєні примусові санкційні заходи у випадках міжнародних правопо-рушень, які завдають їй шкоди.

14. Україна застосовує свої Збройні Сили у випадках актів зброй-ної агресії проти неї та будь-яких інших збройних зазіхань на своютериторіальну цілісність та недоторканність державних кордонівабо на виконання своїх міжнародних зобов’язань.

15. Україна вважає себе, нарівні з усіма іншими колишніми ра-дянськими республіками, правонаступницею Союзу РСР і не визнаєбудь-яких переваг і винятків з цього принципу для жодної з держав-правонаступниць без належним чином оформленої згоди всіх цихдержав.

181

I I I . Í À Ï Ð ß Ì È , Ï Ð ² Î Ð È Ò Å Ò È Ò À Ô Ó Í Ê Ö ² ¯Ç Î Â Í ² Ø Í Ü Î ¯ Ï Î Ë ² Ò È Ê È Ó Ê Ð À ¯ Í È

А

Україна здійснює активну, гнучку і збалансовану зовнішню по-літику на таких головних напрямах:

1. Розвиток двосторонніх міждержавних відносин.2. Розширення участі в європейському регіональному співробіт-

ництві.3. Співробітництво в рамках Співдружності незалежних держав.4. Членство в ООН та інших універсальних міжнародних органі-

заціях.Кожен з цих напрямів має комплекс пріоритетів, які зумовлюють-

ся національними інтересами України та її прагненням сприяти під-триманню регіонального і загального миру, забезпеченню міжна-родної безпеки, вирішенню глобальних проблем людства.

1. Двосторонні міждержавні відносини

Пріоритетними стратегічними напрямами у сфері двосторонніхвідносин є активний розвиток політичних, економічних, науково-технічних, культурних та інших стосунків з такими групами держав:

а) прикордонні державиПрикордонні держави — найближче зовнішнє середовище, від

взаємодії з яким безпосередньо залежить мир і стабільність по всійпериферії кордонів України, ї ї нормальний внутрішній розвиток,безперешкодне і широке спілкування із зовнішнім світом.

Першочерговим завданням в цій сфері є укладення повномас-штабних договорів про добросусідство і співробітництво з всімаприкордонними державами з метою остаточного підтвердженняіснуючих кордонів, створення атмосфери взаємної довіри і поваги,розбудови дружніх і взаємовигідних партнерських відносин у всіх га-лузях. Необхідно вести лінію на розширення і вдосконалення право-вих підвалин співробітництва з цими державами, приділяючи особ-ливу увагу створенню ефективних механізмів попередження тамирного врегулювання конфліктів або спорів.

Зовнішньополітичні зусилля мають бути постійно спрямовані нате, щоб прикордонні держави утворювали навколо України надійнусмугу миру і стабільності. В цьому контексті кожна прикордоннадержава є стратегічним партнером України.

182

У зв’язку з особливостями розвитку і специфікою геополітичногоі геоекономічного положення України домінантою двосторонніх від-носин з прикордонними державами є українсько-російські відно-сини. Для України вони є стосунками “особливого партнерства”,оскільки від їхнього характеру значною мірою залежатиме доля про-гресивного демократичного розвитку як України, так і РосійськоїФедерації, стабільність в Європі і в усьому світі. Протидіючи будь-яким територіальним претензіям чи спробам втручання у свої вну-трішні справи, Україна вживатиме всіх заходів для переведення сто-сунків з Росією в русло справжнього добросусідства, взаємоповаги іпартнерства. Україна спрямовуватиме свої зовнішньополітичні зу-силля на те, щоб стати надійним мостом між Росією і країнами Цен-трально-Східної Європи. В цьому контексті надзвичайно важливезавдання полягає в активізації діяльності, спрямованої на усвідом-лення обома сторонами безперспективності і згубності курсу на кон-фронтацію в українсько-російських відносинах.

Зважаючи на необхідність підтримання військово-політичної і со-ціально-економічної стабільності в Центрально-Східній Європі, атакож на життєво важливі інтереси України в т.ч. в галузі безпеки,до головних пріоритетів на цьому напрямку належить розвиток тіс-них партнерських відносин з усіма сусідніми державами;

б) західні держави — члени ЄС та НАТОЗахідним державам належить провідна роль в сучасній міжнарод-

ній системі, зокрема у всесвітньому економічному комплексі і вміжнародних інституційних механізмах управління глобальними ірегіональними процесами. Виходячи з цього визначальною рисоюзовнішньої політики України щодо цих держав є встановлення з ни-ми відносин політичного і військового партнерства, взаємовигідно-го економічного співробітництва, широких культурних, наукових,гуманітарних зв’язків.

Розбудова стосунків з західноєвропейськими державами ство-рить умови для відновлення давніх політичних, економічних, куль-турних, духовних зв’язків України з європейською цивілізацією,прискорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздо-ровлення національної економіки. Водночас таке співробітництвостане підгрунтям для розширення участі України в європейськихструктурах та майбутнього інтегрування ї ї господарства до загаль-ноєвропейського і світового економічного простору.

183

В цьому контексті особливе значення для України мають відноси-ни із Сполученими Штатами Америки як країною, політика якої сут-тєвим чином впливає на розвиток міжнародних подій;

в) географічно близькі державиГеографічно близькі держави разом з деякими прикордонними

країнами є своєрідним мостом між Україною і заходом Європи. Ук-раїна прагнутиме до розвитку з ними повномасштабних дружніхвідносин. Співробітництво з географічно близькими державами роз-ширюватиме смугу стабільності і миру навколо України, сприятимеї ї утвердженню як впливової європейської держави, торуватимешляхи до широких політичних, економічних, культурних, наукових,гуманітарних стосунків з Центральною, Північно-Східною і Півден-но-Східною Європою. Розгалужені і стабільні стосунки України згеографічно близькими державами є необхідною умовою повноцін-ного інтегрування України у сім’ю європейських народів, ї ї активноїучасті в регіональному і субрегіональному співробітництві.

Зважаючи на географічну близькість та історичні зв’язки з краї-нами Балканського регіону, Україна розвиватиме з ними широкіпартнерські стосунки в різних галузях. У цьому контексті Українапідтверджує свою готовність брати участь у спільних з ООН, НБСЄ,ЄС та іншими зацікавленими сторонами зусиллях, спрямованих наякнайшвидше мирне врегулювання югославської кризи, в тому числіз метою налагодження повномасштабних відносин з усіма країна-ми — наступницями колишньої СФРЮ.

Геополітичне положення України, а також наявність суттєвихісторичних економічних, культурних і гуманітарних зв’язків обумов-люють необхідність збереження і розвитку дружніх взаємовигіднихвідносин з країнами Кавказького регіону;

г) держави Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки таЛатинської Америки

Україна підтримує виходячи з міркувань політичної та економіч-ної доцільності двосторонні відносини з тими азіатськими, афри-канськими, латиноамериканськими державами, а також країнамиАзіатсько-Тихоокеанського регіону, які відіграють помітну роль усвітовій та регіональній політиці, мають високий рівень економічно-го розвитку, розташовані у стратегічно важливих для Українськоїдержави регіонах.

184

В цьому контексті Україна шукатиме шляхів до встановленняконтактів з країнами Близького і Середнього Сходу, зокрема члена-ми ОПЕК, “новими індустріальними країнами” Азії та ін. Відносиниз такими державами як Японія, Республіка Корея, Сінгапур, Півден-но-Африканська Республіка, Австралія можуть відкрити потужніджерела інвестицій в українську національну економіку та сприятивпровадженню сучасних технологій, необхідних для прискореноговирішення економічних та соціальних проблем України.

Геостратегічні та геоекономічні інтереси України вимагають та-кож підтримання тісних і широких стосунків з Індією, Китаєм, Єгип-том та Ізраїлем.

Поступова розбудова відносин з державами Азії, Африки і Ла-тинської Америки допомагатиме диверсифікувати міжнародні зв’яз-ки України, сприятиме утвердженню економічної незалежності,зміцненню її позиції в світі.

Визначені пріоритети двосторонніх відносин не є абсолютними іне виключають встановлення і підтримання стосунків з іншими дер-жавами у випадках, коли цього вимагають національні інтереси Ук-раїни відповідно до принципів економічної вигоди та політичногопрагматизму.

2. Регіональне співробітництво в Європі

Зовнішньополітичні зусилля України мають бути постійно спря-мовані на розвиток європейського регіонального співробітництва увсіх сферах з метою зміцнення своєї державної незалежності та ефек-тивного забезпечення національних інтересів.

Пріоритетним регіональним напрямом зовнішньої політики Ук-раїни є ї ї діяльність в рамках Наради з безпеки і співробітництва вЄвропі (НБСЄ).

Участь в НБСЄ сприяє повномасштабному входженню Українидо загальноєвропейського простору і використанню механізмів На-ради для забезпечення її національних інтересів.

Україна виступає за подальше розширення сфери діяльностіНБСЄ, зміцнення та підвищення ефективності діяльності структур таінститутів цього міжнародного форуму, створення в його рамкахнових механізмів, які б сприяли розбудові дієвої системи міжнарод-ної регіональної безпеки та ефективному вирішенню проблем, пов’я-заних з підтриманням військово-політичної стабільності на Євро-пейському континенті та розвитком конструктивного і плідного

185

міждержавного співробітництва в економічній, науково-технічній,культурній та гуманітарній галузях.

Україна нарощуватиме рівень своєї участі в Раді Північноатлан-тичного співробітництва та Північноатлантичній асамблеї. Українасприятиме розвиткові тенденцій поступового трансформування цихінститутів в елементи нової системи загальноєвропейської безпеки упоєднанні з Хельсінкським процесом.

Україна докладатиме зусиль, щоб найближчим часом стати по-вноправним членом Ради Європи та стороною найважливіших бага-тосторонніх конвенцій, розроблених під егідою цієї авторитетної івпливової міжнародної регіональної інституції. Повномасштабнаучасть в Раді Європи є важливим каналом залучення України доєвропейського досвіду побудови громадянського суспільства, забез-печення прав людини і вирішення проблем соціального, культурно-го і гуманітарного характеру відповідно до високих міжнароднихстандартів.

Україна розвиватиме свою зовнішньополітичну активність і насубрегіональних напрямах.

Інтереси України як морської держави вимагають наданняпріоритетного значення активізації ї ї участі у Чорноморському еко-номічному співробітництві та Дунайській комісії, поступового нала-годження широких контактів на Середземноморському напрямі.

Україна дотримуватиметься курсу на включення в співробітниц-тво в рамках Центральноєвропейської ініціативи, прагнутиме допідтримання контактів з Вишеградською групою, Північною Радоюта Радою держав Балтійського моря, розвиватиме співробітництво умежах Карпатського єврорегіону.

Важливою перспективою реалізації національних інтересів Украї-ни є активний розвиток як двосторонніх, так і багатосторонніх від-носин з державами Чорноморсько-Балтійської зони.

Перспективною метою української зовнішньої політики є член-ство України в Європейських Співтовариствах, а також інших захід-ноєвропейських або загальноєвропейських структурах за умови, щоце не шкодитиме ї ї національним інтересам. З метою підтриманнястабільних відносин з Європейськими Співтовариствами Українаукладе з ними Угоду про партнерство і співробітництво, здійсненняякої стане першим етапом просування до асоційованого; а згодом —до повного її членства у цій організації.

186

3. Співробітництво в рамкахСпівдружності незалежних держав

Україна як одна із засновниць Співдружності незалежних державрозвиває співробітництво з країнами — учасницями СНД відповіднодо положень Угоди про Співдружність незалежних держав із Засте-реженнями до неї, зробленими Верховною Радою України.

Участь України в СНД відкриває можливість для вирішення наміжнародно-правових засадах питань, пов’язаних з правонаступниц-твом колишнього СРСР, є вагомим чинником стабілізації міжнарод-ного становища України і забезпечення її політичної безпеки.

Україна розглядає Співдружність як міжнародний механізм бага-тосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес фор-мування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин міждержавами-учасницями і має на меті сприяння більш успішному ви-рішенню проблем, які виникли після розпаду Союзу РСР.

Україна виступає за розвиток торговельно-економічних та іншихзв’язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рів-ноправності і взаємовигоди.

Україна відстоюватиме позицію збалансованої господарськоїдіяльності в рамках СНД як необхідного етапу на шляху впрова-дження цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів. Визна-ючи потребу тісної економічної взаємодії в рамках СНД, Українавиходитиме з того, що нагальною потребою сучасного етапу є пере-гляд старих і перехід до нових форм інтеграції, які б сприяли вхо-дженню України та інших заінтересованих країн СНД в європейськуі світову економічну систему.

Україна уникатиме участі в інституціоналізації форм міждержав-ного співробітництва в рамках СНД, здатних перетворити Спів-дружність в наддержавну структуру федеративного чи конфедера-тивного характеру.

4. ООН та універсальні міжнародні організації

Участь України у всесвітніх міжнародних організаціях створюєреальні можливості для взаємодії практично з усіма державами світув рамках багатосторонньої дипломатії. Членство в них доповнює ірозширює двосторонні та регіональні механізми забезпечення фун-даментальних національних інтересів України, відкриваючи доступдо світового досвіду, інформації, статистики, експертних послуг,джерел технічної та фінансової допомоги. Всесвітні міжнародні

187

організації сприяють підвищенню ролі і впливу Української державив світі. Через членство в них Україна бере участь у формуванні архі-тектури світового правопорядку, вирішує проблеми гарантій своєїнаціональної безпеки.

Пріоритетним напрямом діяльності України у всесвітніх міжна-родних організаціях є активна участь в ООН та ї ї спеціалізованихустановах.

Одним з головних завдань в цій сфері є підвищення ефективностіта рентабельності нашої участі в ООН та інших міжнародних орга-нізаціях, спрямування зусиль на активізацію діяльності України вструктурах, які здатні забезпечувати мир і порядок у світі та реальносприяти вирішенню соціально-економічних проблем України.

Україна надає першочергового значення миротворчій діяльностіорганів ООН, спрямованій на відвернення і врегулювання міжнарод-них конфліктів.

Україна і надалі співпрацюватиме в ООН у справі забезпеченнязагальної і регіональної безпеки шляхом участі в операціях по під-триманню миру та виступатиме за підвищення ефективності механіз-му санкцій ООН.

Україна продовжуватиме активну роботу в ООН у традиційнихформах, а також підтримуватиме нові напрями її діяльності, які ма-ють на меті більш активне залучення Організації до вирішення пи-тань, пов’язаних з забезпеченням міжнародного миру і безпеки, ре-ального роззброєння, охороною навколишнього середовища тощо.

Україна буде активно використовувати досвід і ресурси МОП,ЮНЕСКО, ЮНІДО, МАГАТЕ, ВООЗ, МБРР, МВФ, ВсесвітньогоБанку та інших міжнародних організацій в інтересах міжнародного інаціонального економічного, науково-технічного і культурного роз-витку, ї ї зусилля будуть спрямовані на використання можливостейООН та ї ї спеціалізованих установ для забезпечення фінансової таекспертної підтримки здійснюваних в Україні реформ.

Україна докладатиме зусиль, щоб стати членом міжнародноїморської організації (ІМО), для реалізації на міжнародному рівнісвого потенціалу як важливої морської та океанської держави, роз-витку мережі морських комунікацій та активізації морських переве-зень з метою забезпечення першочергових торговельно-економічнихінтересів.

З урахуванням економічних, фінансових та інших можливостейУкраїна буде розширювати своє членство в інших універсальних

188

міжнародних урядових та неурядових організаціях з метою створен-ня оптимальних зовнішніх умов для забезпечення пріоритетних на-ціональних інтересів.

Б

Головними пріоритетними функціями зовнішньої політики Ук-раїни відповідно до ї ї найважливіших загальнонаціональних інте-ресів та завдань є:

1. Забезпечення національної безпеки.2. Створення умов, необхідних для нормального функціонування

національної економіки.3. Сприяння науково-технічному прогресу в Україні та розвитку

її національної культури і освіти.4. Участь у вирішенні глобальних проблем сучасності.5. Контакти з українською діаспорою.6. Інформаційна функція.

1. Забезпечення національної безпеки

Україна виступає за створення всеохоплюючих міжнародних сис-тем універсальної та загальноєвропейської безпеки і вважає участь уних базовим компонентом своєї національної безпеки.

Україна концентрує свої зовнішньополітичні зусилля на ство-ренні і розбудові надійних міжнародних механізмів безпеки на дво-сторонньому, субрегіональному, регіональному і глобальному рів-нях. Україна має розвивати широке співробітництво з іншимидержавами, зокрема сусідніми, та міжнародними організаціями,включаючи військово-політичні, з метою підвищення передбачува-ності і довіри, взаєморозуміння і партнерства, побудови всеохоплю-ючих і ефективних механізмів регіональної безпеки в Європі та вдос-коналення існуючих в рамках ООН механізмів глобальної безпеки.

В умовах зникнення блокового протистояння в Європі пріоритет-ного значення набуває проблема створення загальноєвропейськоїструктури безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів, такихяк НБСЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС. Безпосереднє та повне членство Ук-раїни в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії ї їнаціональної безпеки. З огляду на кардинальні зміни, які відбулисяпісля розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становищеУкраїни, проголошений нею свого часу намір стати в майбутньомунейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до

189

нових умов і не може вважатися перешкодою ї ї повномасштабноїучасті у загальноєвропейській структурі безпеки.

Виходячи з катастрофічних наслідків для всього людства ядерноївійни Україна вважає застосування ядерної зброї неприпустимим.

Україна у своїй зовнішньополітичній діяльності активно висту-пає за загальне ядерне роззброєння. Ставши в силу історичних об-ставин власником ядерної зброї, успадкованої нею від колишньогоСРСР, Україна ніколи не санкціонує ї ї застосування, виключає з ар-сеналу своєї зовнішньої політики загрозу використання ядерноїзброї.

Україна підтверджує свій намір стати в майбутньому без’ядерноюдержавою.

Україна пов’язує скорочення та знищення ядерної зброї, яка роз-ташована на ї ї території, з наданням ядерними державами та світо-вим співтовариством надійних гарантій ї ї національної безпеки.

Україна виступає проти розповсюдження технологій виробницт-ва ядерної, хімічної та біологічної (бактеріологічної) зброї.

Одночасно з пошуками міжнародних гарантій своєї безпеки Ук-раїна дбає про розбудову власних Збройних Сил відповідно до прин-ципу необхідної оборонної достатності. Військова доктрина Українимає оборонний характер і передбачає створення мобільної модерноїармії, озброєної сучасними видами високоточної зброї, та налагод-ження військово-політичного співробітництва з іншими, насампе-ред, сусідніми державами та міжнародними організаціями, зокремаНАТО та ЗЄС.

Створюючи національні Збройні Сили, Україна докладає зусильдо активізації процесу обмеження озброєнь і роззброєння, в томучислі ядерного, з метою систематичного зменшення в світі воєннихзагроз і узгодження практичних кроків по реалізації оборонної док-трини України з динамікою процесів формування європейських тауніверсальних структур безпеки.

В цьому контексті Україна сприятиме здійсненню заходів, спря-мованих на повне знищення всіма державами хімічної і біологічноїзброї та повне припинення будь-яких випробовувань ядерної зброї.

Невідкладний характер має завдання остаточного підтвердженняі юридичного оформлення існуючих державних кордонів України тазабезпечення їх надійного захисту Прикордонними військами таЗбройними Силами України.

190

Спираючись на міжнародне право і використовуючи потенціалпартнерства із західними демократіями, Україна активно виступати-ме за виведення із сусідніх з нею держав іноземних військ та прого-лошення Чорного моря зоною миру, вільною від ядерної зброї.

Забезпечення національної безпеки України вимагає узгодже-ності ї ї військової політики з демографічною, еміграційною, еко-номічною, екологічною, морською та авіаційною, космічною таінформаційною політикою. Згадані напрями державної політики єскладовими елементами концепції національної безпеки України вширокому плані.

2. Створення умов, необхідних для нормальногофункціонування національної економіки

Повномасштабні торговельні, виробничі та фінансові відносини зіншими державами та активне співробітництво з міжнароднимиорганізаціями є важливим фактором внутрішнього економічногорозвитку України та інтегрування ї ї національної економіки у світо-ву. Широке міжнародне економічне співробітництво має стати спо-собом використання зарубіжного економічного потенціалу та досві-ду ринкового господарювання для прискорення реформ в Україні,здійснення структурної перебудови ї ї національної економіки, мо-дернізації окремих галузей виробництва та запровадження новихтехнологій, підвищення продуктивності праці, збільшення обсягіввиробництва якісної та конкурентоспроможної продукції.

3. Сприяння науково-технічному прогресута розвитку національної культури і освіти

Україна здійснює широке науково-технічне співробітництво ізрозвинутими країнами світу з метою піднесення якості національнихнаукових досліджень та створюваних на їх основі технологій, вклю-чення українського науково-технічного потенціалу до системи євро-пейських і світових обмінів. Зовнішня політика покликана створитиумови, необхідні для підтримки науки, культури і освіти, збереженняінтелектуального потенціалу України, повноцінного розвитку всіхсфер української культури, прискорення процесу національного від-родження та розвитку вільних культурних та гуманітарних обмінівз країнами світу.

191

4. Участь у вирішенні глобальних проблем сучасності

Україна активно співпрацює із світовим співтовариством на уні-версальному, регіональному та двосторонньому рівнях у вирішенніглобальних проблем сучасності, які є спільною турботою людства:охорона навколишнього середовища, роззброєння, ліквідація не-письменності та недорозвиненості, охорона здоров’я, стихійне лихо,допомога біженцям, регулювання міграційних процесів, боротьба знаркоманією, злочинністю, тероризмом тощо.

Україна буде спрямовувати свою зовнішньополітичну діяльністьна переключення матеріальних та інтелектуальних ресурсів людствапередусім на потреби розвитку.

Одна з пріоритетних функцій української зовнішньої політики нацьому напрямі полягає в залученні міжнародної допомоги для подо-лання наслідків Чорнобильської катастрофи.

5. Підтримання контактів з українською діаспорою

Керуючись міжнародними стандартами прав людини, Українасприятиме широкому розвитку гуманітарних та інших контактів за-рубіжних українців і вихідців з України з історичною батьківщиною.З цією метою Україна підтримуватиме необхідні зв’язки з усіма дер-жавами світу, в яких проживають українці.

Україна має постійно і систематично піклуватись про забезпе-чення і задоволення національно-культурних, духовних, мовних таінших потреб і запитів етнічних українців, що проживають поза дер-жавним кордоном. Важливою функцією зовнішньої політики Украї-ни в цьому контексті є захист прав українців в державах, що утвори-лись на геополітичному просторі колишнього Союзу РСР.

6. Інформаційна функція

Україна має створити ефективну систему інформаційного захистусвоїх національних інтересів, що передбачає проведення активноїінформаційно-аналітичної роботи, спрямованої на роз’яснення своєївнутрішньої і зовнішньої політики, формування прихильного став-лення до України в парламентських, урядових і неурядових колах,збирання інформації про наміри або акції, що плануються щодо Ук-раїни з метою своєчасного і адекватного на них реагування, прогно-зування перспективних напрямів міжнародної активності.

Головна функція зовнішньої політики України в цьому контекстіполягає у подоланні штучної інформаційної ізоляції навколо неї та

192

донесенні до України світових інформаційних потоків, забезпеченніполітичних, договірно-правових та організаційно-технічних можли-востей включення вітчизняних інформаційних служб в міжнароднусистему обміну інформацією.

I V . Ì Å Õ À Í ² Ç Ì Ç Ä ² É Ñ Í Å Í Í ß Ç Î Â Í ² Ø Í Ü Î ¯ Ï Î Ë ² Ò È Ê È

1. Ефективне здійснення зовнішньої політики вимагає наявностімеханізму ї ї правового, фінансового, матеріального та кадровогозабезпечення, розгалуженої інфраструктури зарубіжних органівзовнішніх зносин.

2. Під керівництвом Президента України практична реалізаціязовнішньополітичної діяльності забезпечується Кабінетом МіністрівУкраїни і здійснюється Міністерством закордонних справ, іншимицентральними органами державної виконавчої влади на основі Кон-ституції і законів України.

3. Закони та інші нормативні акти України в галузі зовнішніхзносин покликані забезпечити взаємодію всіх ланок системи зовніш-ньополітичної діяльності, визначити рамки самоорганізації цієї сис-теми та гарантії ефективності ї ї функціонування.

4. З метою належного забезпечення міжнародної діяльності Ук-раїни ї ї державним бюджетом передбачаються відповідні видатки,включаючи валютні ресурси.

5. Для кадрового забезпечення органів зовнішніх зносин Українистворюється система підготовки і перепідготовки фахівців-міжна-родників. Головним учбовим закладом цієї системи має стати Ук-раїнський інститут міжнародних відносин при Київському універ-ситеті з виділенням його в самостійний навчальний заклад. ПриМіністерстві закордонних справ має бути створена Дипломатичнаакадемія для перепідготовки і підвищення кваліфікації дипломатич-них кадрів середньої та вищої ланки.

6. Україна активізує свою участь в міжнародному співробіт-ництві і розширює мережу закордонних органів зовнішніх зносин зметою більш ефективного забезпечення своїх національних інтересіввідповідно до пріоритетних напрямів зовнішньої політики. При цьо-му кількісний склад центрального апарату МЗС і закордоннихорганів зовнішніх зносин необхідно довести до рівня, який був бидостатнім для адекватного забезпечення зовнішньополітичних інте-ресів України і відповідав практиці європейських держав.

193

7. З метою більш активного просування зовнішньополітичних ін-тересів України, в т. ч. широкого ознайомлення зарубіжної гро-мадськості з досвідом політичного, економічного, науково-техніч-ного і культурного розвитку нашої держави необхідно створитимережу культурних центрів України, передусім в тих зарубіжнихкраїнах, розвиток відносин з якими має пріоритетне значення. Одно-часно необхідно дбати про створення широкої мережі закордоннихінформаційних центрів і кореспондентських пунктів для адекватногоінформаційного забезпечення зовнішньополітичної діяльності Ук-раїни.

8. З метою підвищення ефективності, цілеспрямованості і узгод-женості здійснення зовнішньої політики України координація діяль-ності міністерств, інших органів державної виконавчої влади, ві-домств та установ у сфері зовнішніх зносин покладається на Міні-стерство закордонних справ України.

* * *

Ці основні напрями становлять наріжний системний елемент за-гальної концепції зовнішньої політики України, складовими части-нами якої є детально відпрацьовані концепції відносин з окремимидержавами та міжнародними організаціями, а також концепції окре-мих функціональних напрямів зовнішньої політики України.

194

ÇÀÊÎÍ ÓÊÐÀ¯ÍÈ“ Ï Ð Î Ó Ï Î Â Í Î Â À Æ Å Í Î Ã Î

Â Å Ð Õ Î Â Í Î ¯ Ð À Ä È Ó Ê Ð À ¯ Í È Ç Ï Ð À Â Ë Þ Ä È Í È ”

ÐÎÇÄ²Ë IÇ À à À Ë Ü Í ² Ï Î Ë Î Æ Å Í Í ß

Стаття 1. Парламентський контроль за додержанням конститу-ційних прав і свобод людини і громадянина

Парламентський контроль за додержанням конституційних праві свобод людини і громадянина та захист прав кожного на територіїУкраїни і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Упов-новажений Верховної Ради України з прав людини (далі — Уповно-важений), який у своїй діяльності керується Конституцією України,законами України, чинними міжнародними договорами, згода наобов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 2. Сфера застосування Закону

Сферою застосування Закону є відносини, що виникають при ре-алізації прав і свобод людини і громадянина лише між громадяни-ном України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чиособою без громадянства, які перебувають на території України, таорганами державної влади, органами місцевого самоврядування таїх посадовими і службовими особами.

Стаття 3. Мета парламентського контролю за додержаннямконституційних прав і свобод людини і громадянина

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноваже-ний, є:

1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошенихКонституцією України, законами України та міжнародними догово-рами України;

2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянинасуб’єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону;

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянинаабо сприяння їх поновленню;

195

4) сприяння приведенню законодавства України про права і сво-боди людини і громадянина у відповідність з Конституцією України,міжнародними стандартами у цій галузі;

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітниц-тва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізаціїлюдиною своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфі-денційної інформації про особу.

Стаття 4. Правовий статус Уповноваженого

Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначаєтьсяКонституцією України, цим Законом, Законом України “Про дер-жавну службу”.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від іншихдержавних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженогодоповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод лю-дини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенціїдержавних органів, які забезпечують захист і поновлення порушенихправ і свобод.

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чиобмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради Ук-раїни або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзви-чайного стану в Україні чи в окремих ї ї місцевостях.

Уповноважений має печатку із зображенням малого ДержавногоГерба України та своїм найменуванням.

Місцезнаходженням Уповноваженого є столиця України — містоКиїв.

ÐÎÇÄ²Ë ²²Ï Ð È Ç Í À × Å Í Í ß Í À Ï Î Ñ À Ä Ó , Ç Â ² Ë Ü Í Å Í Í ß

Ç Ï Î Ñ À Ä È Ò À Ï Ð È Ï È Í Å Í Í ß Ï Î Â Í Î Â À Æ Å Í ÜÓ Ï Î Â Í Î Â À Æ Å Í Î Ã Î Â Å Ð Õ Î Â Í Î ¯ Ð À Ä È

Ó Ê Ð À ¯ Í È Ç Ï Ð À Â Ë Þ Ä È Í È

Стаття 5. Вимоги до кандидата на посаду Уповноваженого тапризначення на посаду Уповноваженого

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посадиВерховною Радою України таємним голосуванням шляхом поданнябюлетенів.

196

Уповноваженим може бути призначено громадянина України,який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, маєвисокі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягомостанніх п’яти років проживає в Україні.

Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має суди-мість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не зня-та в установленому законом порядку.

Уповноважений призначається строком на п’ять років, який по-чинається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради Ук-раїни.

Стаття 6. Порядок висування кандидатури на посаду Уповно-важеного

Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого вно-сять Голова Верховної Ради України або не менше однієї четвертоїнародних депутатів України від конституційного складу ВерховноїРади України. Відповідний комітет Верховної Ради України подаєВерховній Раді України свої висновки щодо кожної кандидатури напосаду Уповноваженого, відповідності ї ї вимогам, передбаченимцим Законом, та про відсутність причин, які б перешкоджали зайнят-тю нею цієї посади.

Висування кандидатури для призначення на посаду Уповноваже-ного здійснюється у двадцятиденний строк з наступного дня після:

1) набрання чинності цим Законом;2) закінчення строку, на який було призначено Уповноваженого,

або припинення його повноважень чи звільнення;3) оголошення результатів голосування, якщо Уповноваженого

не було призначено.Голосування проводиться під час пленарних засідань Верховної

Ради України бюлетенями для таємного голосування, але не ранішяк через десять днів і не пізніше ніж через двадцять днів після закін-чення строку для висування кандидатів для участі у виборах.

Призначеним вважається той кандидат, за якого проголосувалабільшість народних депутатів України від конституційного складуВерховної Ради України, про що приймається постанова.

Якщо на посаду Уповноваженого було висунуто більше ніж двакандидати і жодного з них не було призначено, Верховна Рада Ук-раїни проводить повторне голосування по двох кандидатах, які от-римали найбільшу кількість голосів.

197

Повторне голосування з призначення Уповноваженого прово-диться в порядку, визначеному цією статтею.

У разі, якщо жоден із кандидатів на посаду Уповноваженого ненабрав необхідної кількості голосів, знову проводиться висуваннякандидатур для призначення на посаду Уповноваженого.

Стаття 7. Присяга Уповноваженого

При вступі на посаду Уповноважений на пленарному засіданніВерховної Ради України складає присягу такого змісту: “Я, (ім’я тапрізвище), заступаючи на посаду Уповноваженого Верховної РадиУкраїни з прав людини, урочисто присягаю чесно та сумлінно захи-щати права і свободи людини і громадянина, добросовісно викону-вати свої обов’язки, додержуватися Конституції України і законівУкраїни та керуватися справедливістю і власною совістю. Зобов’я-зуюся діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини і громадя-нина”.

Повноваження Уповноваженого починаються з моменту скла-дення присяги.

Стаття 8. Несумісність посади Уповноваженого

Уповноважений не може мати представницького мандата,обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконува-ти іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державноївлади, органах місцевого самоврядування, об’єднань громадян, напідприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми влас-ності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності.

Він не може бути членом будь-якої політичної партії.За наявності обставин, зазначених у частинах першій та другій

цієї статті, Уповноважений повинен їх усунути протягом десяти днівпісля його призначення. До усунення зазначених обставин він неможе складати присяги.

Якщо обставини, зазначені у частинах першій та другій цієї стат-ті, виникли під час діяльності Уповноваженого, вони повинні бутиусунені протягом десяти днів з дня, коли про це стало відомо.

У разі неможливості усунути їх протягом десяти днів Уповнова-жений зобов’язаний зробити у зазначений строк заяву про відмовувиконувати будь-які інші доручення чи повноваження, крім тих, щоналежать Уповноваженому.

198

Якщо протягом зазначеного строку Уповноважений не виконаєвстановлених вимог, його повноваження припиняються і ВерховнаРада України зобов’язана звільнити його з посади. Нове висуваннякандидатур і призначення Уповноваженого здійснюються за проце-дурою, передбаченою статтею 6 цього Закону.

Стаття 9. Припинення повноважень та звільнення з посадиУповноваженого

Повноваження Уповноваженого припиняються у разі:1) відмови його від подальшого виконання обов’язків шляхом

подання заяви про складення своїх повноважень;2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо

нього;3) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи,

яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або прооголошення ї ї померлою;

4) складення присяги новобраним Уповноваженим;5) смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого.Верховна Рада України приймає рішення про звільнення з посади

Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, уразі:

1) порушення присяги;2) порушення вимог щодо несумісності діяльності;3) припинення громадянства України;4) неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд ви-

конувати обов’язки через незадовільний стан здоров’я чи втратупрацездатності.

Висновок щодо наявності підстави для звільнення з посади Упов-новаженого повинна дати тимчасова спеціальна комісія ВерховноїРади України.

Верховна Рада України за наявності зазначених у цій статтіпідстав розглядає питання і приймає відповідну постанову прозвільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови ВерховноїРади України або не менш як однієї четвертої народних депутатівУкраїни від конституційного складу Верховної Ради України.

Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це про-голосувала більшість народних депутатів України від конституцій-ного складу Верховної Ради України.

Припинення повноважень та звільнення з посади Уповноважено-го оформляються відповідною постановою Верховної Ради України.

199

ÐÎÇÄ²Ë ²²²Î Ð Ã À Í ² Ç À Ö ² ß Ä ² ß Ë Ü Í Î Ñ Ò ² Ó Ï Î Â Í Î Â À Æ Å Í Î Ã Î

Стаття 10. Секретаріат Уповноваженого

Для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секре-таріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та пе-чатку встановленого зразка.

Структура секретаріату, розподіл обов’язків та інші питаннящодо організації його роботи регулюються Положенням про секре-таріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини(далі — Положення). На працівників секретаріату поширюється діяЗакону України “Про державну службу”. Положення та кошториссекретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторисувитрат, пов’язаних із діяльністю Уповноваженого. Призначення напосаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються Упов-новаженим.

При Уповноваженому з метою надання консультаційної підтрим-ки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозиційщодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянинаможе створюватися консультативна рада (яка може діяти і на гро-мадських засадах) із осіб, що мають досвід роботи в галузі захиступрав і свобод людини і громадянина.

Стаття 11. Представники Уповноваженого

Уповноважений має право призначати своїх представників у ме-жах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України.

Організація діяльності та межі повноважень представників Упов-новаженого регулюються Положенням про представників Уповно-важеного Верховної Ради України з прав людини, яке затверджуєть-ся Уповноваженим.

Стаття 12. Порядок фінансування діяльності Уповноваженого

Фінансування діяльності Уповноваженого провадиться за раху-нок Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньо-му окремим рядком. Уповноважений розробляє, подає на затвер-дження Верховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат.Фінансова звітність подається Уповноваженим у порядку, встанов-леному законодавством України. Верховна Рада України і відповідніоргани виконавчої влади та органи місцевого самоврядування ство-

200

рюють необхідні умови для діяльності Уповноваженого, його секре-таріату та представників.

ÐÎÇÄ²Ë IVÏ Î Â Í Î Â À Æ Å Í Í ß Ó Ï Î Â Í Î Â À Æ Å Í Î Ã Î

Стаття 13. Права Уповноваженого

Уповноважений має право:1) невідкладного прийому Президентом України, Головою Вер-

ховної Ради України, Прем’єр-міністром України, головами Кон-ституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спе-ціалізованих судів України, Генеральним прокурором України,керівниками інших державних органів, органів місцевого самовря-дування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій не-залежно від форми власності, їх посадовими та службовими осо-бами;

2) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабіне-ту Міністрів України, Конституційного Суду України, ВерховногоСуду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії про-куратури України та інших колегіальних органів;

3) звертатися до Конституційного Суду України з поданням:про відповідність Конституції України законів України та інших

правових актів Верховної Ради України, актів Президента України,актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної РадиАвтономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людиниі громадянина;

про офіційне тлумачення Конституції України та законів Ук-раїни;

4) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органимісцевого самоврядування, підприємства, установи, організації неза-лежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

5) на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними(таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, орга-нах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприєм-ствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності,органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах.

Доступ до інформації, пов’язаної із службовою та державною тає-мницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими ак-тами України;

201

6) вимагати від посадових і службових осіб органів державноївлади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ,організацій незалежно від форми власності сприяння проведеннюперевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підпри-ємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у про-веденні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;

7) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України,іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних абописьмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;

8) відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попе-реднього ув’язнення, установи відбування засудженими покарань таустанови примусового лікування і перевиховання, психіатричні лі-карні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформа-цію щодо умов їх тримання;

9) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числіна закритих судових засіданнях, за умови згоди суб’єкта права, вінтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

10) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людиниі громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причинне можуть цього зробити самостійно, а також особисто або черезсвого представника брати участь у судовому процесі у випадках тапорядку, встановлених законом;

11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваже-ного у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадяни-на для вжиття цими органами заходів;

12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод лю-дини і громадянина відповідними державними органами, в томучислі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Стаття 14. Обов’язки Уповноваженого

Уповноважений зобов’язаний додержуватися Конституції Украї-ни і законів України, інших правових актів, прав та охоронюванихзаконом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконанняпокладених на нього функцій та повною мірою використовувати на-дані йому права.

Уповноважений зобов’язаний зберігати конфіденційну інформа-цію. Це зобов’язання діє і після припинення його повноважень.

У разі розголошення таких відомостей Уповноважений несе від-повідальність у встановленому законодавством порядку.

202

Уповноважений не має права розголошувати отримані відомостіпро особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб безїхньої згоди.

Стаття 15. Акти реагування Уповноваженого

Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положеньКонституції України, законів України, міжнародних договорів Ук-раїни стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційнеподання Уповноваженого та подання до органів державної влади,органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підпри-ємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх по-садових і службових осіб.

Конституційне подання Уповноваженого — акт реагування доКонституційного Суду України щодо вирішення питання про відпо-відність Конституції України (конституційності) закону України чиіншого правового акта Верховної Ради України, акта ПрезидентаУкраїни та Кабінету Міністрів України, правового акта АвтономноїРеспубліки Крим; офіційного тлумачення Конституції України тазаконів України.

Подання Уповноваженого — акт, який вноситься Уповноваже-ним до органів державної влади, органів місцевого самоврядування,об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежновід форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиттявідповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених по-рушень прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 16. Підстави для провадження справ та призначення пе-ревірок

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостейпро порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:

1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без грома-дянства чи їх представників;

2) за зверненнями народних депутатів України;3) за власною ініціативою.

Стаття 17. Розгляд звернень до Уповноваженого

Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян Украї-ни, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтере-сах, відповідно до Закону України “Про звернення громадян”.

203

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протя-гом року після виявлення порушення прав і свобод людини і грома-дянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути по-довжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений:1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод

людини і громадянина;2) роз’яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернен-

ня Уповноваженому;3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції

якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звер-нення;

4) відмовляє в розгляді звернення.Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються су-

дами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особаподала позов, заяву або скаргу до суду.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмовуу прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій форміособі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розглядуповинна бути вмотивованою.

Стаття 18. Щорічні та спеціальні доповіді Уповноваженого

Протягом першого кварталу кожного року Уповноважений пред-ставляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додер-жання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україніорганами державної влади, органами місцевого самоврядування,об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організація-ми незалежно від форми власності та їх посадовими і службовимиособами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свобо-ди людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавствіщодо захисту прав і свобод людини і громадянина.

Щорічна доповідь повинна містити посилання на випадки по-рушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Уповно-важений уживав необхідних заходів, на результати перевірок, щоздійснювалися протягом року, висновки та рекомендації, спрямованіна поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини і громадя-нина.

У разі необхідності Уповноважений може представити ВерховнійРаді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додер-жання в Україні прав і свобод людини і громадянина.

204

За щорічною та спеціальною (спеціальними) доповідями Уповно-важеного Верховна Рада України приймає постанову.

Щорічні та спеціальні доповіді разом з прийнятою постановоюВерховної Ради України публікуються в офіційних виданнях Верхов-ної Ради України.

Стаття 19. Участь Уповноваженого у міжнародному співробіт-ництві

Уповноважений бере участь у підготовці доповідей з прав люди-ни, які подаються Україною в міжнародні організації згідно з чинни-ми міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких наданаВерховною Радою України.

ÐÎÇÄ²Ë Và À Ð À Í Ò ² ¯ Ç À Á Å Ç Ï Å × Å Í Í ß Ä ² ß Ë Ü Í Î Ñ Ò ²

Ó Ï Î Â Í Î Â À Æ Å Í Î Ã Î

Стаття 20. Загальні гарантії діяльності Уповноваженого

Втручання органів державної влади, органів місцевого самовря-дування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій не-залежно від форми власності та їх посадових і службових осіб удіяльність Уповноваженого забороняється.

Уповноважений не зобов’язаний давати пояснення по суті справ,які закінчені або перебувають у його провадженні.

Уповноважений користується правом недоторканності на весьчас своїх повноважень. Він не може бути без згоди Верховної РадиУкраїни притягнутий до кримінальної відповідальності або під-даний заходам адміністративного стягнення, що накладаються в су-довому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, атакож особистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваже-ного може бути порушено лише Генеральним прокурором України.За порушення законодавства щодо гарантій діяльності Уповноваже-ного, його представників та працівників секретаріату винні особипритягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Після закінчення строку повноважень, на який особу було обра-но на посаду Уповноваженого, їй надається робота (посада), на якійвона працювала до призначення і яка зберігається за нею на час ви-конання нею обов’язків Уповноваженого, а в разі неможливості на-дання цієї роботи (посади) — інша рівноцінна робота (посада) на

205

тому ж або, за ї ї згодою, іншому підприємстві, в установі, органі-зації.

Життя та здоров’я Уповноваженого і його представників, які пра-цюють на постійній основі, підлягають обов’язковому державномустрахуванню на випадок смерті, травми, каліцтва або захворювання,одержаних під час виконання ними службових обов’язків. Порядокта умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів Ук-раїни.

Стаття 21. Гарантії захисту прав людини і громадянина призверненні до Уповноваженого

Кожен може без обмежень і перешкод звернутися до Уповноваже-ного у порядку, передбаченому чинним законодавством.

При зверненні до Уповноваженого не може бути привілеїв чи об-межень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних та інших пере-конань, статі, етнічного та соціального походження, майнового ста-ну, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

Особа, позбавлена волі, може звернутися із письмовим звернен-ням до Уповноваженого або його представників. У цьому разі до неїне застосовуються обмеження щодо листування. Звернення такоїособи протягом двадцяти чотирьох годин направляються Уповнова-женому.

Кореспонденція Уповноваженому та його представникам відосіб, які затримані, перебувають під арештом, під вартою, в місцяхпозбавлення волі та місцях примусового тримання чи лікування, атакож інших громадян України, іноземців та осіб без громадянстванезалежно від місця їх перебування не підлягає ніяким видам цензу-ри та перевірок.

Особи, які вчинили дії, заборонені цією статтею, притягаються довідповідальності згідно з чинним законодавством.

Стаття 22. Обов’язок співпраці з Уповноваженим

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування,об’єднань громадян, підприємства, установи, організації незалежновід форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувсяУповноважений, зобов’язані співпрацювати з ним і подавати йомунеобхідну допомогу, зокрема:

1) забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числіна засадах, зазначених нормативними актами про охорону держав-ної та службової таємниць;

206

2) надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної іправової підстави своїх дій та рішень.

Відмова органів державної влади, органів місцевого самовря-дування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організаційнезалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб відспівпраці, а також умисне приховування або надання неправдивихданих, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого зметою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чиннимзаконодавством.

ÐÎÇÄ²Ë VIÏ Ð È Ê ² Í Ö Å Â ² Ï Î Ë Î Æ Å Í Í ß

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.2. Кабінету Міністрів України до 1 лютого 1998 року:подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо при-

ведення законодавчих актів України у відповідність із ЗакономУкраїни “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав лю-дини”;

привести рішення Уряду України у відповідальність із цим Зако-ном;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими цен-тральним органами виконавчої влади України нормативних актів,що суперечать цьому Закону.

23 грудня 1997 р.№ 776/97-ВР

Голос України. — 1998. — № 20. — 20 січ.

207

Ñ Ï È Ñ Î Ê Â È Ê Î Ð È Ñ Ò À Í Î ¯Ò À Ð Å Ê Î Ì Å Í Ä Î Â À Í Î ¯ Ë ² Ò Å Ð À Ò Ó Ð È

1. Конституція України. — К., 1996.2. Декларація про державний суверенітет України // ВВР Украї-ни. — 1990. — № 31. — Ст. 429.

3. Закон України “Про міжнародні договори України”// ВВР Украї-ни. — 1994. — № 10. — Ст. 45.

4. Закон України “Про правонаступництво України” // ВВР Украї-ни. — 1991. — № 46. — Ст. 617.

5. Закон України “Про уповноваженого Верховної Ради Україниз прав людини” // Голос України. — 1998. — № 20. — 20 січ.

6. Постанова Верховної Ради України “Про основні напрями зов-нішньої політики України” // ВВР України. — 1993. — № 37. —Ст. 379.

7. Загальна декларація прав людини. — К.: Право, 1995.8. Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні пра-ва. — К.: Право, 1995.

9. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і Фа-культативний протокол № 1 до Міжнародного пакту про грома-дянські та політичні права. — К.: Право, 1995.

10. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод люди-ни. — К.: Право, 1999.

11. Конвенция о дипломатических отношениях 1969 г. // Юрид. еже-годник ООН 1972 г. — Нью-Йорк, 1978. — С. 314–325.

12. Конвенция о консульских отношениях 1969 р. // Юрид. ежегодникООН 1972 г. — Нью-Йорк, 1978. — С. 326–341.

13. Конвенція про правонаступництво // Україна в міжнародно-пра-вових відносинах. — К.: Юрінком, 1996. — С. 58–90.

14. Регламент Європейського Суду з прав людини // ПрактикаЄвропейського Суду з прав людини. Рішення. Коментарі. —1999. — № 1. — С. 123–217.

15. Резолюция ООН 1503 (от 1959 г.) // Матер. Генеральной Ассамб-леи ООН в документах и резолюциях (1948–1955 гг.). — Нью-Йорк, 1959. — С. 248–261.

16. Статут Міжнародного Суду ООН (витяг). — К., 1995.17. Статут Ради Європи. — К., 1998.

208

18. Україна на міжнародній арені // Зб. матер. та док.: У 6 т. — К.:Юрінформ, 1995. — Т. 4.

19. Устав Организации Объединенных Наций // Междунар. публич-ное право (в документах). — М., 1997.

20. Unated Nations Declaration and International Convention on theElimination of AU Forms of Racial Discrimination // Published bythe United Nations Department of Information / Dpi (858) Rev/ 1/HR — June 1997–97–13062–15 m.

21. Анасилидзе Л. А. Некоторые вопросы теории международногоправа. Императивные нормы. — Тбилиси, 1982.

22. Арегега Е. Х. Современное международное право. — М., 1977.23. Баскин Ю. Я., Фельдман Д. И. История международного пра-

ва. — М., 1990.24. Бекяшев К. А., Ходаков А. Г. Международное публичное право //

Сб. док.: В 2 т. — М.: БЕК, 1996.25. Беллер Гернот, Дмитрієв А. Вестфальський мир 1648 року (до

350-ї річниці договорів). — К.: ІнЮре, 1998.26. Блищенко И. П. Международное и внутригосударственное пра-

во. — М., 1990.27. Буткевич В. Г. Соотношение внутригосударственного и между-

народного права. — К., 1982.28. Валеев Р. М. Выдача преступников в современном международ-

ном праве. — Казань, 1976.29. Василенко В. А., Высоцкий А. Ф., Рыбальчик Д. Е. Международное

морское право. — К., 1988.30. Высоцкий А. Ф. Морской рационализм. — К., 1986.31. Гаврилов В. В. ООН и права человека: механизмы создания и

осуществления нормативных актов. — Владивосток, 1998.32. Галенская Л. Н. Правовые проблемы борьбы с преступнос-

тью. — Л., 1978.33. Головатий С. П., Шаповал В. М. Конституція нових держав

Європи та Азії. — К.: Право, 1996.34. Даниленко Г. М. Обычай в современном международном пра-

ве. — М., 1988.35. Денисов В. Н. Правовые аспекты разоружения в ракетно-ядер-

ную эру. — К., 1990.36. Денисов В. Н., Евинтов В. И. Международное сообщество и пра-

вопорядок. — К., 1992.

209

37. Денисов В. Н., Евинтов В. И. Реализация международно-право-вых норм во внутреннем праве. — К.: Наук. думка, 1992.

38. Денісов В. Н., Євінтов В. І. Суверенітет України і міжнароднеправо. — К.: Манускрипт, 1995.

39. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право. — К.,2000.

40. Дона Гом’є. Короткий путівник Європейською конвенцією зправ людини. — К., 1998.

41. Евинтов В. И. Многоязычные договоры в современном между-народном праве. — К., 1981.

42. Европейское сообщество: права и институты. — М., 1992.43. Игнатенко Г. В. Международное право. — Екатеринбург, 1999.44. Игнатенко Г. В. Международное сообщество в борьбе с преступ-

ностью. — Свердловск, 1980.45. Ильин Ю. Д. Лекции по международному публичному праву. —

Харьков, 1996.46. Карбонье Жан. Юридическая социология: Пер. с фр. / Пер. и

вступ. ст. В. А. Труманова. — М.: Прогресс, 1986.47. Колосов Ю. М., Кривчикова Э. С. Действующее международное

право: В 3 т. — М., 1996. — Т. 1.48. Колосов Ю. М. Ответственность в международном праве. — М.,

1975.49. Крылов Н. Б. Правотворческая деятельность международных

организаций. — М., 1988.50. Курс международного права: В 7 т. / Под общ. ред. Г. И. Тунки-

на. — М.: Наука, 1989.51. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть: Учебник. —

М.: Изд-во БЕК, 1996.52. Лукашук И. И. Международное право. Особенная часть: Учеб-

ник. — М.: Изд-во БЕК, 1997.53. Лукашук И. И. Функционирование международного права. —

М., 1982.54. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом: Пер.

з англ. — Х.: Консул, 2000.55. Малеев Ю. М. Международное воздушное право. — М., 1986.56. Мартыненко А. Л. Права народов в современном международ-

ном праве. — К., 1993.57. Международное право: Учебник для вузов / Под ред. Г. В. Игна-

тенко. — М.: Высш. шк., 1998.

210

58. Мюллерсон Р. А. Соотношение международного и национально-го права. — М., 1982.

59. Неліп М. І., Мережко О. О. Силовий захист прав людини: Пи-тання легітимності в сучасному міжнародному праві. — К.:Наук. думка, 1998.

60. Никифоров Д. С., Борунков А. Ф. Дипломатический протокол вСССР. — М., 1985.

61. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право: Підруч. — К.:Либідь, 1995.

62. Основные сведения об Организации Объединенных Наций: Пер.с англ. — М.: Юрид. лит., 1995.

63. Перетерский И. С. Толкование международных договоров. —М., 1959.

64. Петренко Р. И. Основы консульского права. — М., 1986.65. Пикте Жан. Развитие и принципы международного гуманитар-

ного права. — Международный Комитет Красного Креста (На-печатано в России). — 1994.

66. Права і свободи людини в Україні (Стат. дані за матеріаламиопитування). — К., 1999.

67. Права людини: Міжнародні договори України, декларації, доку-менти. — К.: Юрінком, 1992.

68. Права людини / За ред. Г. Фріланд: Підруч. для 10–11 класів. —К.: Право, 1996.

69. Сандровский К. К. Право внешних сношений. — К., 1986.70. Сіган Бернард. Створення конституції для народу, або Республі-

ки, які здобули свободу / Пер. з англ. П. Малахова, С. Драчу-ка. — К., 1993.

71. Скорина Л. П., Чуракова Л. П. Латинська мова для юристів:Підруч. / За ред. С. В. Семчинського. — 2-ге вид., випр. і доп. —К.: Атіка, 2000.

72. Словарь международного права / С. Б. Бацанов, Г. К. Ефимов,В. И. Кузнецов и др. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Междунар.отношения, 1986.

73. Суверенітет України і міжнародне право / За заг. ред. В. Н. Де-нісова, В. І. Євінтова. — К.: Манускрипт, 1995.

74. Тимченко Л. Д. Международное право. — Харьков, 1999.75. Тиунов О. И. Принцип соблюдения международных обяза-

тельств. — М., 1979.

211

76. Тоні Оноре. Про право. Короткий вступ / Пер. з англ. Н. Комаро-вої. — К.: Сфера, 1997.

77. Тункин Г. И. Теория международного права. — М., 1970.78. Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудниче-

ства. — М., 1995.79. Ушаков Н. А. Проблемы теории международного права. — М.,

1988.80. Чубарев В. Л., Мацко А. С. Україна в міжнародно-правових

відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допо-мога // Зб. док. — К.: Юрінком, 1996. — Кн. 1.

81. Юридична енциклопедія: У 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко(відп. ред.) та ін. — К.: Укр. енцикл., 1998. — Т. 1; 1999. — Т. 2.

82. Unated Nations civilian Police: Handbook. — 2000.

212

Ç Ì ² Ñ Ò

Вступ ................................................................................................................. 3

Основні поняття міжнародного права ..............................................................6

Поняття міжнародного права і міжнародно-правових відносин.Джерела, принципи і норми міжнародного права .................................... 6Суб’єкти міжнародного права. Інститути міжнародно-правовоговизнання і правонаступництво держав .................................................... 12Міжнародно-правова відповідальність .................................................... 15Населення в міжнародному праві ............................................................. 19Територія в міжнародному праві .............................................................. 22Право міжнародних договорів ................................................................. 28Дипломатичне і консульське право .......................................................... 32Право міжнародних організацій .............................................................. 40Право міжнародної безпеки ...................................................................... 60Міжнародне екологічне право .................................................................. 66Міжнародне морське право ...................................................................... 72Міжнародне повітряне і космічне право .................................................. 79Міжнародне кримінальне право ............................................................... 83Міжнародне гуманітарне право ................................................................ 87

Словник юридичних термінів ......................................................................... 95

Латинські юридичні терміни і крилаті слова ............................................... 149

Законодавство України, що регламентує міжнародну діяльність ............... 161

Список використаної та рекомендованої літератури ................................. 207

213

Навчальне видання

Мацко Анатолій Степанович

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Å Ï Ð À Â Î

Навчальний посібник

2-ге видання, стереотипне

Education edition

Matsko, Anatoliy S.

INTERNATIONAL LAW

Educational manual

2nd edition, stereotype

In the proposed manual notions, principles and functions of the International Law areillustrated from the point of view on peculiarities of this field of the Law and with takinginto account the main lines of the foreign policy in Ukraine.

It is meant for students of legal specialities, teachers and all who are interested in theInternational Law.

Відповідальний редактор М. В. ДроздецькаРедактор Л. С. ТоболічКоректор І. В. Точаненко

Комп’ютерне верстання А. В. ЦебренкоОформлення обкладинки Д. А. Фадєєв

Підп. до друку 18.08.03. Формат 60×84/16. Папір офсетний. Друк офсетний.Ум. друк. арк. 12,6. Обл.-вид. арк. 12,1. Тираж 5000 пр. Зам. № 48

Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП)03039 Київ-39, вул. Фрометівська, 2, МАУП

Свідоцтво про внесення до Державного реєструсуб’єктів видавничої справи ДК № 8 від 23.02.2000

Поліграфічний центр УТОГ03038 Київ-38, вул. Нововокзальна, 8

Свідоцтво КІ № 35 від 02.08.02