16січня · 201 Науковий часопис Національної академії...

200

Десятиліт

тя нового Ц

ивільного кодексу України: робота над помилками, с. 200–211©

Руслан Стефанчук,

201

4

УДК 347

Руслан СТЕФАНЧУК,завідувач кафедри цивільно-правових дисциплінНаціональної академії прокуратури України,

доктор юридичних наук, професор,член-кореспондент НАПрН України

ДЕСЯТИЛІТТЯ НОВОГО ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ:РОБОТА НАД ПОМИЛКАМИ

У статті розглянуто стан і шляхи удосконалення цивільного законодавства України та прак-тики його застосування. Розкрито значення приватноправової політики держави як необхідної передумови розвитку приватного права і посилення ефективності регулювання приватноправо-вих відносин, одними з основних елементів якої є законопроектна та нормотворча діяльність.

Ключові слова: цивільне законодавство; приватноправова політика; законопроектна і нор-мотворча діяльність; правозастосування.

16 січня 2003 року назавжди увійде до скрижалів вітчизняної цивілістики як вікопомна дата прийняття першої національної кодифікації цивільного

законодавства незалежної України. Саме цього числа, пройшовши всі «кола за-конодавчого пекла» [1], після тривалих наукових баталій, на тлі нещадних «воєн» «цивілістів» та «господарників», у сесійній залі Верховної Ради України 279 голо-сами було прийнято Цивільний кодекс України. Чинності цей кодифікований акт цивільного законодавства набрав лише через рік – 1 січня 2004 року.Минуло 10 років. Згасли подекуди непримиренні спори серед прихильників та

противників цивільно-правової кодифікації, практика внесла свої корективи у пев-ні недосконалості законодавчого регулювання суспільних відносин. І сьогодні ми відверто можемо сказати: Цивільний кодекс України відбувся.Водночас ювілей є не тільки приємною віхою в житті, коли можна підвести пев-

ну риску та проаналізувати досягнення і здобутки. Ювілей, радше, повинен бути тим моментом, коли на підставі життєвого досвіду та людської мудрості визна-

201

Науковий часопис Національної академії прокуратури України 1’2014Десят

иліття нового Ц



201

4

чаєш для себе новий дороговказ у житті, прокладаєш новий маршрут своїх звитяг і устремлінь, ставиш нові цілі та завдання. Особливої ваги це набуває в контексті святкування річниці кодифікованого нормативно-правового акта. І нехай нашому Цивільному кодексу лише 10 років, і ми не можемо пишатися 200-річною історією свого кодексу, як це по праву роблять французькі цивілісти, однак вважаємо, що настав час перевести подих, спокійно проаналізувати всі плюси та мінуси і зроби-ти власні висновки щодо тенденцій подальшого розвитку. Адже хороший кодекс – це «живий кодекс». Він повинен динамічно змінюватися разом із су спільством, адекватно та своєчасно реагуючи на найбільш нагальні потреби. Вже сьогодні ви-никають окремі питання щодо подальшого розвитку цивільного права та цивіль-ного законодавства.Правова система – це складне багаторівневе явище, яке має ієрархічну структу-

ру. На нашу думку, вітчизняна правова система у загальному розумінні складаєть-ся із певних макрорівнів, які умовно можна найменувати: математика права (за-гальні поняття, формули і конструкції), філософія права (сукупність методологіч-них підходів до можливих варіантів розвитку правової системи) та політика права (конкретний цілеспрямований напрям розвитку конкретної правової системи в конкретних умовах) [2]. І якщо питання математики та філософії права є об’єктом серйозних наукових досліджень, то питання політики права в Україні залишається поза увагою [3; 4; 5].З-поміж галузевих різновидів правової політики, безперечно, найбільш важли-

вим, на наш погляд, є приватноправова політика як різновид державної політи-ки, як сукупність ідей, цілей, завдань, методів, підходів, спрямованих на розви-ток приватноправового регулювання. Таке особливе становище приватноправової політики пов’язане насамперед із тим, що саме вона визначає напрям розвитку приватного права (отже, найбільш природної для приватної особи галузі права), а відповідно, і питання подальшого ефективного регулювання приватноправових відносин, які є підґрунтям для розвитку громадянського суспільства. Саме приват-ноправова політика – це запорука захисту прав особи та розвитку економіки в дер-жаві. Тому питанням формування, здійснення та контролю за цивільно-правовою політикою (політикою у сфері приватного права) необхідно приділяти посилену увагу [6; 7; 8; 9].Приватноправова політика, як і будь-який суспільний процес, повинна мати

певний якісний вимір. Якість як наукова категорія містить такі складові: а) мета (те, заради чого здійснюється ця політика); б) економічність (те, якими засобами здійснюється політика); в) стабільність (те, наскільки ця політика буде тривалою та планомірною в часі); г) ефективність (те, наскільки мета і засоби, витрачені на здійснення цієї політики, відповідають результатам). На превеликий жаль, сьогод-ні жодна з даних складових цивільно-правової політики не має належного здій-снення та контролю.Так, нині чітко не визначено мету приватноправової політики та її фундамен-

тальні засади і систему цінностей та пріоритетів. Навпаки, подекуди завоювання розробників Цивільного кодексу та провідних науковців у сфері обстоювання при-ватних інтересів зводяться нанівець «державним лобізмом», який намагається за-кріпити домінування «публічного» інтересу над «приватним».

202





201

4

При цьому необхідно зазначити, що важливість мети приватноправової полі-тики повинна виводити нас на її планомірність. Адже нормальна правова при-ватноправова політика не може здійснюватися без цілеспрямованої та планомір-ної законопроектної діяльності. Але реалії в Україні інші. Наприклад, заступник керівника апарату Верховної Ради України – керівник Головного юридичного управління М.О. Теплюк зазначає «… лише в 1997 і 1999 роках парламентом було схвалено постанови про загальний план законодавчих робіт на ці роки, а також у 2006 році затверджено Перспективний план законодавчих робіт Верховної Ради України п’ятого скликання. Як бачимо, про системність не йдеться. І зараз, мушу бути самокритичним, немає чіткого визначення пріоритетів у цій діяльності, тому й не відбувається належної консолідації зусиль органів державної влади у процесі підготовки й опрацювання законопроектів» [10]. Така оцінка провідного фахів-ця в цій галузі змушує нас переосмислити питання про необхідність плануван-ня законодавчої діяльності та визначення пріоритетів. Тому на зміну хаотичному внесенню нормативно-правових актів повинна прийти спланована й послідовна нормопроектна діяльність, де чітко розставлені акценти і пріоритети. Можливо, якби такий підхід було витримано, то формування національного законодавства України ми б не починали з прийняття Кримінального кодексу. Адже у всіх пере-хідних правопорядках планомірність починається зі встановлення правил гри на двох рівнях відносин: горизонтальному (приватному, тобто відносини за схемою «людина – людина») та вертикальному (адміністративному, тобто відносини за схемою «людина – держава»). Тому насамперед доцільно було спрямувати свої зусилля на кодифікацію у сфері приватного (цивільного) та публічного (адміні-стративного) законодавства. І тільки після цього варто говорити про доцільність проведення реформи у сфері кримінального законодавства. Проведення ж відпо-відних реформ у зворотному напрямку, що й мало місце в Україні, свідчить про незрілість суспільства та перманентність репресивних заходів для нормалізації суспільних відносин. Окремо необхідно наголосити на тому, що проведення пла-номірного реформування матеріального законодавства повинно відбуватися в ло-гічному супроводі з реформуванням відповідного процесуального законодавства. Тому планомірність законопроектної роботи є важливим чинником упровадження приватноправової політики.Планомірність перспективного законодавства перебуває у прямій залежності від

наявності ефективних правил законотворчості. Здавалося б, не викликає заперечен-ня істинність слів видатного французького мислителя Ж.-Ж. Русо про те, що по-ловини помилок людям вдалося б уникнути, якби вони домовилися про поняття. І справді, перед тим, як почати будь-яку нову справу, ми повинні чітко окреслити правила подальшої «гри». Тому дивним видається той факт, що досі немає законо-давчого акта, в якому б чітко було регламентовано питання щодо змісту, структу-ри, процесу прийняття актів, які в подальшому повинні регламентувати різні сфери суспільного життя. І це попри те, що нагальність вирішення зазначеного питання неодноразово порушувалась на сторінках наукової преси [11; 12; 13]. Кілька разів цей нормативно-правовий акт під різними назвами розглядався та навіть приймався Верховною Радою України («Про закони та законодавчу діяльність», «Про норма-тивно-правові акти» тощо). Але, як у відомій байці: «... а віз і нині там».

203





201

4

Цілком зрозуміло, що якісна нормопроектна робота повинна ґрунтуватися не на Регламенті Верховної Ради України, а передусім на єдиному системоутворю-ючому законодавчому акті, який, базуючись на основних положеннях Конституції України, має створити надійний фундамент для формування об’єднаної та такої, що не містить внутрішніх суперечностей, системи якісного законодавства. Саме такий закон повинен бути спрямований на регулювання та охорону суспільних відносин, пов’язаних із розробленням нормативно-правових актів, їх прийняттям, набранням ними чинності, державною реєстрацією та обліком, і встановлювати єдині вимоги до нормопроектувальної техніки для всіх суб’єктів нормотворення. Особливо важливо, щоб зазначеним законодавчим актом було визначено систему, види та ієрархію нормативно-правових актів з метою унеможливлення ситуацій на кшталт тих, за яких при наявному рішенні Конституційного Суду України щодо неконституційності інституту прописки особа не могла реалізовувати свої права, оскільки прописка була обов’язковою в низці підзаконних міністерських та відо-мчих актів. Або ж ситуації, за якої конституційні права обмежуються законами України, наприклад, шляхом встановлення «мінімального прожиткового мініму-му» замість «гарантованого мінімального прожиткового мінімуму», чи фактично нівелюються ті чи інші права людини з огляду на відсутність фінансування. В іде-алі вказаний закон повинен стати «юридичною абеткою» для всіх подальших нор-мативно-правових актів. Тому прийняття його вважаємо завданням номер один, яке необхідно вирішити негайно.Поза увагою залишаються питання «економіки закону». При внесенні на роз-

гляд будь-якого нормативно-правового акта доброю традицією стало виголошення того, що впровадження цього закону не спричинить додаткових витрат із бюджету. Однак на сьогодні в Україні практично немає законодавчих актів, які є «безгро-шовими» за своїми затратами. Адже навіть розробка та підготовка законопроекту має певний комерційний цінник, а ще – лобіювання того чи іншого законопроекту. Тому важливо започаткувати в Україні таку складову законодавчої діяльності, як «економіка закону». Наприклад, замість основ економічної теорії, які зараз вивча-ються в більшості юридичних навчальних закладів, доцільно було б запровадити викладання «Економіки права» [14; 15], чи то «Економічного аналізу права» [16]. Адже для юриста не менш важливими, ніж питання закріплення правової норми, є питання її змісту, зокрема: чому саме такий підхід до формування правового ре-жиму власності є більш виправданим; чому саме за такого правового закріплення відповідальності дотримання законодавства буде найбільш ефективним; чому саме така ставка оподаткування повинна діяти в конкретних умовах тощо. Коли йдеться про стабільність законопроектної роботи, потрібно згадати най-

кращі зразки законодавчої діяльності зарубіжних країн. Наприклад, Конституція Сполучених Штатів Америки подолала двохсотрічний ювілей і у американців, та й усього світу, є оплотом державності й демократії. Безперечно, Наполеон був правий, коли стверджував, що забудуться всі його перемоги та поразки, а Цивіль-ний кодекс, який також має двохсотрічну історію, будуть пам’ятати завжди. Тому дивним видається прагнення українських законодавців до перфектизації чинного законодавства, що особливо стосується кодифікованих актів, які завжди в усьому світі є оплотом стабільності та найвищої систематизаційної якості.

204





201

4

Наприклад, за період нетривалого існування до ЦК України було внесено 75 (!) змін та доповнень. Кількість вражає. Аналізуючи це, хочеться зазначити, що у філософії існує методологічний принцип «бритва Оккама», суть якого полягає в тому, що не варто множити сутності без нагальної необхідності, тобто не слід при-ймати закони тільки заради їхньої кількості та загальної звітності. Тому вважаємо, що час бути більш відповідальними до питання якості та стабільності законодав-ства в Україні. Настав час зрозуміти, що кількість законів не завжди переростає у якість. Інколи навпаки – велика кількість нормативного масиву й перманентних змін та доповнень до нього можуть негативно вплинути на завдання, стати єдиним та одноманітним регулятором суспільних відносин.Але питання не тільки в кількості. Річ у тім, що коли окремі зі змін справді були

пов’язані з необхідністю вдосконалення тексту ЦК України, то внесення більшос-ті з них є просто незрозумілими для фахівців у сфері цивільного права. Так, напри-клад, залишаються загадкою зміни, якими до ЦК України було введено поняття «довірча власність» як особливий вид права власності (ч. 2 ст. 316 ЦК України). Виникають питання і щодо внесення доповнення до ст. 268 ЦК України, відповід-но до якої позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу вико-навчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов’язань, які випливають із Закону України «Про державний матеріальний ре-зерв». Нелогічними є зміни й до ст. 190 ЦК України, згідно з якими за майновими правами визнається якість неспоживної речі, а поняття «майнове право» та «ре-чове право» стали тотожними. При цьому ігноруються такі різновиди майнових прав, як зобов’язальні, корпоративні, виключні й інші цивільні права. Суттєві не-доліки містять й останні зміни до цивільного законодавства. Відповідно до них жоден правочин відтепер не може суперечити інтересам держави і суспільства. Такими змінами фактично узаконено домінування публічних інтересів над при-ватними. Відтепер держава матиме право оспорювати будь-який правочин, який, на її суб’єктивну думку, не відповідає її інтересам. Також необхідно наголосити, що ця «реформа» повернула конфіскацію як наслідок невідповідності правочи-ну (який тепер чомусь знову пропонується називати угодою) інтересам держави і суспільства. Хотілося б нагадати, що відсутність її у попередній редакції завжди вважалась великою перемогою розробників кодексу над публічним втручанням у приватний сектор. Досі невідомо, хто ж був ініціатором та хто несе відповідаль-ність за такі зміни, і чому цивілістична наукова спільнота практично не реагує на ці безглузді речі, спрямовані на руйнацію цивільно-правового механізму [17]? Адже важливо, щоб усі знали, хто автор того чи іншого законопроекту. Повинен відійти в минуле «тихий лобізм». Свого часу усі знали, хто є розробниками про-екту Цивільного кодексу і хто несе відповідальність за якість цього проекту. Це були непорушні авторитети у сфері цивілістики. На сьогодні фактично відсутні авторські законопроекти; розробники нормативно-правових актів та змін і допо-внень до них, як правило, нікому не відомі. Тому для вирішення цього питання при Парламенті доцільно створити Кодифі-

каційну Раду, яка б вирішувала питання щодо можливості та доцільності розгляду того чи іншого нормативно-правового акта, яким вносяться зміни та доповнення до існуючих кодифікацій та фундаментальних законодавчих актів. До Ради повині

205





201

4

входити провідні науковці, які б чітко вказували, наскільки «безпечним» і «якіс-ним» буде прийняття відповідної зміни та доповнення і наскільки воно вплине на загальний рівень правового регулювання. В Україні існує проблема ефективності законодавства, тобто співвідношення

реальних результатів реалізації закону з його метою. Схематично це можна відо-бразити як «мета – засіб – результат».Потрібно зазначити, що кожен закон має дві мети: загальну та спеціальну. За-

гальна мета будь-якого закону полягає в тому, що він повинен бути основним юри-дичним регулятором суспільних відносин, тобто єдино та одноманітно регулюва-ти найбільш важливі і типові суспільні відносини. Суть спеціальної мети полягає у тому, що кожен конкретний закон має стати ідеальним регулятором конкретної групи суспільних відносин. Однак прийняття закону – це лише перший етап його «життя». В подальшому практика повинна показати, наскільки ефективним (чи неефективним) він виявиться. Адже соціальні відносини – річ мінлива та динаміч-на, і саме законодавець, дотримуючись загальних законів суспільного розвитку, має встигати за тими змінами в суспільному житті, що відбуваються та впливають на якість законодавчого забезпечення. Тож для виявлення ефективності чинного законодавства доцільно проводити

постійний моніторинг [18; 19; 20] з метою з’ясування проблем правового регулю-вання та їх оперативного вирішення, який повинен ґрунтуватися на відомому в кі-бернетиці принципі «зворотного зв’язку». Під цим принципом розуміють систему подачі зворотного сигналу для виміру коефіцієнта корисної дії (ККД) системи чи для співрозмірності досягнутого результату та самої системи. Екстраполюючи це визначення у площину законопроектної діяльності, варто звернути увагу на те, що саме узагальнена практика правозастосування може слугувати основою «зворот-ного зв’язку» для існуючої системи законодавства. Сьогодні нагальним є проведення моніторингу правозастосовної практики, під

час здійснення якого слід виявити та утилізувати глиби «правового сміття» у ви-гляді застарілої радянської спадщини. Адже, на наш погляд, не є прийнятним, що на двадцять третьому році незалежності ми послуговуємось Житловим кодексом України, в якому в спадок від Житлового кодексу Української РСР (!) (1983 року) залишилось «… втілюючи в життя ленінські ідеї побудови комуністичного сус-пільства… послідовно реалізує розроблену Комуністичною партією програму житлового будівництва». І таких прикладів багато.Необхідно наголосити й на тому, що, крім очищення від відвертих законодавчих

анахронізмів, слід сконцентрувати увагу на усуненні так званих «законодавчих боргів». Наприклад, значна кількість положень Цивільного кодексу України відси-лають нас до нормативно-правових актів, які досі не розроблені. Останнім часом дедалі більше уваги привертає відсутність закону про відшкодування шкоди особі, яка потерпіла від злочину, наявність якого вимагається в ч. 2 ст. 1177 ЦК України. Важливими також є законодавчі борги, необхідні для нормального функціонуван-ня чинного цивільного законодавства (передусім закону щодо узгодження поло-жень Цивільного та Господарського кодексів України).Доцільно прибрати із Цивільного кодексу України певні відверті «невичитанос-

ті». Так, наприклад, у ст. 488 ЦК України є помилка у тому, що її частини 4 та 6

206





201

4

абсолютно ідентичні за своїм змістом. Логічного завершення та редакційного до-опрацювання потребує ч. 3 ст. 1122 ЦК України, яка встановлює особливі умові комерційної концесії. Певні питання щодо змісту виникають і стосовно ст. 1180 ЦК України, в якій визначено особливості субсидіарної відповідальності батьками та іншими особами, які дали згоду на набуття повної дієздатності неповнолітніх осіб. Водночас необхідно мати на увазі, що ЦК України оперує поняттями «набут-тя» та «надання» повної цивільної дієздатності, які також повинні бути узгоджені в межах кодексу. Ми вважаємо, що набуття повної дієздатності настає незалежно від волі батьків чи інших осіб. Тому це слід узгодити і в подальшому. В свою чергу, «надання», яке і має фігурувати у цій статті, повинно повністю пов’язуватись із такою волею.Тож попереду велика робота. Адже питання утвердження та забезпечення прав і

свобод людини є основним обов’язком держави. Однак таке довільне поводження із правами людини не сприяє вірі в правову державу та побудові громадянського суспільства. Нам напевне потрібен свій М.М. Спіранський, який взяв би відпо-відальність та спромігся вичистити «авгієві стайні» сучасної цивілістичної юри-спруденції. При цьому дане питання повинно вирішуватися комплексно. Настав час створення в Україні Концепції розвитку цивільного законодавства та її впро-вадження в життя [21; 22].Ще однією проблемою сучасного приватного права є те, що ми фактично по-

вністю втратили міжгалузеві зв’язки у сфері правознавства, ми майже не відсте-жуємо тенденції розвитку сусідів. Активність ми починаємо проявляти лише у випадках відчуття загрози «національній цілісності та безпеці» власної «галузевої квартири». Це було і в сфері цивільного права, коли ми «відбивали набіги» «гос-подарників», потім боролись із адміністративним договором, потім із сепаратни-ми настроями «інтелектуальщиків» тощо. Але причина, на наш погляд, набагато глибше. На думку автора, основна біда у тому, що в Україні, як і в більшості кра-їн пострадянського простору, теорія держави і права перестала виконувати свою основну функцію – бути наукою юридичних наук та єдиним мірилом галузевого права на його придатність та правомочність.Так, при надзвичайно бурхливому розвитку національного законодавства на

двадцять третьому році незалежності України ми не спромоглися провести на-ціональну «дискусію про систему права». Як можна ефективно розвивати «своє господарство», не знаючи, куди ми рухаємось?Однак шанс на зміну є. В Україні відповідно до Указу Президента України «Про

Конституційну Асамблею» з метою підготовки законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України було створено спеціальний допоміж-ний орган при Президентові України. Якщо не зважати на політичні моменти, то процес «перезавантаження» Конституції бути корисним у частині напрацювання єдиного механізму всього галузевого законодавства.Автор статті є противником «богобоязного» ставлення до Конституції України,

оскільки його бентежать вигуки на кшталт «... так це ж вказано в Конституції Украї-ни». Ми повинні пам’ятати римську істину: Errare Humanum Est! Саме такий підхід сприяє тому, що наукові дослідження покликані бути форватером розвитку націо-нального законодавства, мати прогностичний та перспективний характер, сьогод-

207





201

4

ні здебільшого мають коментаторський відтінок або, ще гірше, є плагіатом. Тому, коли маємо можливість науково обґрунтовано вдосконалити те чи інше положення з метою його більш точного розуміння та правильного застосування, це необхідно робити. Оскільки у складі Конституційної Асамблеї є кілька делегатів і від нашого цивілістичного корпусу, не скористатися цією можливістю було б необачно.Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України основу цивільного законодав-

ства України становить Конституція України. В свою чергу Цивільний кодекс ви-значається основним актом цивільного законодавства України. Зазвичай, врахо-вуючи ієрархію нормативно-правових актів, ми говоримо про необхідність вдо-сконалення саме положень Цивільного кодексу України та приведення їх у відпо-відність до Конституції України. Такий процес забезпечується процедурою звер-нення до Конституційного Суду України та відповідними рішеннями про визнання неконституційними тих чи інших положень національного законодавства або ж їхніх тлумачень.Водночас аналіз положень Конституції України свідчить про те, що вона носить

переважно публічний характер та містить публічно-правові норми, спрямовані на захист публічного інтересу. При цьому приватний інтерес та його забезпечення і охорона переважно залишаються поза правовим впливом.Тож хотілося б поговорити про новий підхід, який включає не стільки «консти-

туційність» цивільного законодавства, скільки «цивілістичність» конституційного законодавства. Це, так би мовити, забезпечення «зворотного зв’язку» між цивіліс-тичними та конституційними положеннями, за якого ми могли б врахувати при-ватний інтерес, основні положення цивільного законодавства, його специфіку та особливості з тим, щоб у період реформування Конституції України більш чітко та правильно виписати та відстояти закріплення на конституційному рівні при-ватноправових положень. Так, відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має

зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну від-повідальність особи. Безперечно, запропонована формула зворотної сили акта цивільного законодавства в цілому корелюється із запропонованою більш загаль-ною формулою зворотної сили нормативно-правового акта, яка міститься у ст. 58 Конституції України. Однак варто враховувати певні особливості саме цивільно-правового методу регулювання і охорони суспільних відносин, який будується на засадах юридичної рівності та диспозитивності. Тому, якщо підставою зворотної сили зробити факт пом’якшення або скасування цивільної відповідальності осо-би, то слід пам’ятати, що це відбувається лише за рахунок іншої сторони! Отже, ми маємо справу із фактичним безкомпенсаційним порушення прав та інтересів іншої сторони. Тож відповідні положення про зворотну силу в новій редакції Кон-ституції України повинні зазнати суттєвих змін. Певні питання виникають і у зв’язку із застосуванням положень ст. 61 Консти-

туції України, в яких ідеться про юридичну відповідальності. Так, згідно з ч. 1 вказаної статті ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідаль-ності одного виду. Проте виникає питання щодо можливості застосування штраф-ної неустойки, інших акцесорних заходів відповідальності, а також відшкодування моральної шкоди.

208





201

4

Крім цього, в означеному контексті встановлено, що юридична відповідаль-ність особи має індивідуальний характер. Це положення є надзвичайно цінним та правильним. Водночас у цивільному законодавстві зазначені особливості завдан-ня шкоди двома або більше особами, тому вказане положення беззастережно може бути застосоване тільки для дольової відповідальності, тоді як застосування со-лідарної та субсидіарної відповідальності, на нашу думку, має певні особливості. Є певні питання і щодо положення цивільного законодавства, яке стосується

цивільно-правової відповідальності, його співвідношення з конституційними за-садами. Йдеться про те, що в деяких випадках розмір цивільно-правової відпо-відальності може бути змінено з урахуванням матеріального становища фізичної особи. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1186 ЦК України, враховуючи матеріальне ста-новище потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі. Згідно з ч. 4 ст. 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища. Водночас у ч. 2 ст. 24 Конституції України чітко зазначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, ста-ті, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Тим паче, що цивільне законодавство, на відміну від, наприклад, законодавства про соціальне забезпечення, не носить спрямування соціального захисту та регулює відносини між юридично рівними учасниками. Тому необхідно вирішити: потрібно формувати систему привілеїв чи застосувати європейський принцип визначення того, що не є привілеями та обмеженнями. Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України тільки законами визначають-

ся права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина. Але цей підхід не враховує того, що вказані правові кате-горії можуть міститись і в договорах, як це передбачено у ст. 6 ЦК України. Тому слід уточнити, що права, свободи (обов’язки) можуть надаватись особі (поклада-тись на особу) або відповідно до законодавства, або за договором.Певного корегування потребують і питання, пов’язані з власністю. Так, у ст. 13

Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу. Крім того, що виникає питання, яким чином може реалізовуватися право власності на атмосферне повітря (що по-требує відповідного редакційного корегування вказаної статті), ми вважаємо, що конструкція «права власності українського народу» повинна бути переглянута. В основі майбутнього конституційного розподілу повинен лежати поділ власності на державну, комунальну (муніципальну) та приватну [23; 24].Також потрібно наголосити на необхідності вивчення зарубіжного досвіду. Не-

зважаючи на те, що в Україні ведуться перманентні дослідження та адаптація на-ціонального законодавства до законодавства Європейського Союзу, необхідно ви-знати і той факт, що на сьогодні практично не здійснюється серйозне вивчення зарубіжного досвіду нормопроектування та практики його застосування. Наші ж знання у цій сфері обмежуються переважно істинами, які ми отримали на лек-

209

Науковий часопис Національної академії прокуратури України 1’2014©


201

4Десят


ивільного кодексу України: робота над помилками, с. 200–211

ціях з міжнародного права чи з окремих доступних (як правило, опублікованих в Інтеренеті) джерел. В Україні, на жаль, майже немає ні перекладів сучасних праць провідних юристів світу, ні нормативно-правових актів зарубіжних країн. Помноживши це все на відсутність фахівців з перекладної юриспруденції та якіс-них словників, ми сьогодні фактично перебуваємо у стані «юридичного наукового вакууму», за якого (за деякими винятками) їх «не читаємо» і у них «не публіку-ємось». Таку ситуацію не можна вважати прийнятною. Тому необхідно негайно розпочати роботу з перекладу основних нормативно-правових актів світу, реферу-вання та переклад праць сучасних іноземних авторів, вивчення останніх наукових досліджень, які проводяться у світі. Важливо також піднімати рівень знання мов і комп’ютерної грамотності серед фахівців у сфері права. У дореволюційний період кожен науковець чи фахівець у сфері права обов’язково знав 4–6 мов, на сьогодні ж такі фахівці, на жаль, рідкість.Вирішення зазначених найбільш болючих, на нашу думку, проблем може сут-

тєво покращити загальний стан цивільного законодавства та практики його за-стосування. При цьому ми усвідомлюємо, що 10 років для Цивільного кодексу України – це невеликий строк. І саме від нас залежить, наскільки ефективним він буде і як довго.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Ромовська З.В. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс: підруч. / З.В. Ромовська. – К.: Атіка, 2005. – 560 с.

2. Стефанчук Р. Шляхи реформування цивільного законодавства: погляд на Захід та Схід / Р. Стефанчук // Право України. – 2009. – № 8. – С. 53–61.

3. Борисов В.І. Державна політика у сфері боротьби зі злочинністю та її напрямки / В.І. Бори-сов // Проблеми законності: республік. міжвід. наук. зб. / відп. ред. В.Я. Тацій. – Х., 2009. – Вип. 100. – С. 305–312.

4. Голіна В. Теоретичні та прикладні проблеми втілення кримінологічної політики в Україні / В. Голіна // Право України. – 2009. – № 7. – С. 24–30.

5. Музика Л.А. Правова політика: сучасна актуалізація давньої проблеми / Л.А. Музика // Право України. – 2011. – № 6. – С. 154–160.

6. Российская правовая политика: курс лекций / Афанасьев С.Ф., Беляев В.П., Вавилин Е.В., Демидов А.И. и др.; под ред. А.В. Малько, Н.И. Матузова. – М.: Норма, 2003. – 528 c.

7. Правовая политика России: теория и практика: моногр. / под ред. А.В. Малько, Н.И. Матузо-ва. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. – 752 c.

8. Проект концепции правовой политики в Российской Федерации до 2020 г. / Малько А.В., Матузов Н.И., Шундиков К.В.; под ред. А.В. Малько. – М.: Дело, 2008. – 40 c.

9. Российская правовая политика в сфере частного права: материалы «круглого стола» жур-налов «Государство и право» и «Правовая политика и правовая жизнь» (Казань, Казанский (Приволжский) федеральный университет, 22 июня 2011 г.) / отв. ред. А.В. Малько, Д.Н. Гор-шунов. – М.: Статут, 2011. – 295 с.

10. Законодавчий процес – не скринька Пандори (інтерв’ю з М.О. Теплюком) // Юридичний ві-сник України. – 2009. – № 46 (750).

11. Панов М.І. До проекту закону «Про нормативно-правові акти» / М.І. Панов // Вісник Акаде-мії правових наук України. – 1995. – № 4. – С. 139–163.

12. Мірошниченко А.М. Чи потрібен Закон України «Про нормативно-правові акти»? / А.М. Мі-рошниченко, Ю.Ю. Попов // Форум права. – 2009. – № 1. – С. 362–372.

210



201

4Десят



13. Коссович В. Закон «Про нормативно-правові акти» як засіб удосконалення нормативно-пра-вових актів України / В. Коссович // Вісник Львівського університету. – 2011. – Вип. 52. – С. 10–20. – (Серія юридична).

14. Джунь В. Методологічні питання дослідження господарського права / В. Джунь // Вісник Академії правових наук України. – 2010. – № 1. – С. 154–168.

15. Володвик О.А. Особливості економіко-правового мислення, або Чому українські юристи не опановують економічний аналіз права // Сборник тезисов Международной научно-прак-тической интернет-конференциии «Экономико-правовые исследования в XXI веке» [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hozpravo.com.ua/conferences/uchastnik/index.php?ELEMENT_ID=616

16. Познер Р.А. Економічний аналіз права / Р.А. Познер, А. Ричард; [пер. з англ. С. Савченко]. – Х.: Акта, 2003. – 862 с. – 120 с. дод.

17. Сібільов М.М. Про необхідність збереження основних концептуальних положень чинного Цивільного кодексу України / М.М. Сібільов // Університетські наукові записки. – 2011. – № 2. – С. 74–80.

18. Эффективность законодательства в экономической сфере: науч.-практич. исслед. / отв. ред. Ю.А. Тихомиров. – М.: Волтерс Клувер, 2010. – 384 c.

19. Жужгов И.В. Мониторинг правового пространства Российской Федерации: моногр. / И.В. Жужгов. – Невинномысск: НГГТИ, 2010. – 168 c.

20. Арзамасов Ю.Г. Концепция мониторинга нормативных правовых актов / Ю.Г. Арзамасов, Я.Е. Наконечный. – М.: Юрлитинформ, 2011. – 208 c.

21. О совершенствовании Гражданского кодекса Российской Федерации: Указ Президента Рос-сийской Федерации от 18 июля 2008 года № 1108 // Российская газета. – 2008.

22. Концепция развития гражданского законодательства Российской Федерации / вступ. ст. А.Л. Маковского. – М.: Статут, 2009. – 160 с.

23. Конституційні основи правового забезпечення економіки України (проблеми конституційної економіки): зб. наук. м-лів круглого столу (Донецьк, 2 липня 2010 року) // Національна ака-демія наук України, Ін-т екон.-прав. досліджень [та ін.]; [редкол.: В.К. Мамутов (відп. ред.) та ін.]. – Донецьк: Юго-Восток, 2011. – 121 с.

24. Конституційні засади економічної системи України: моногр. / В.А. Устименко та ін.; за ред. В.А. Устименка // Національна академія наук України, Ін-т екон.-прав. досліджень. – До-нецьк: Юго-Восток, 2011. – 218 с.

Стефанчук Р. Десятиліття нового Цивільного кодексу України: робота над помилками / Р. Стафанчук // Науковий часопис Національної академії прокуратури України. – 2014. – № 1. – С. 200–211 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chasopysnapu.gp.gov.ua/chasopys/ua/pdf/1-2014/200-stephanchuk.pdf

Руслан СТЕФАНЧУК

ДЕСЯТИЛЕТИЕ НОВОГО ГРАЖДАНСКОГО КОДЕКСА УКРАИНЫ:РАБОТА НАД ОШИБКАМИ

В статье рассмотрены состояние и пути совершенствования гражданского законодатель-ства Украины и практики его применения. Раскрыто значение частноправовой политики госу-дарства как необходимой предпосылки развития частного права и усиления эффективности регулирования частноправовых отношений, одним из основных элементов которой является за-конопроектная и нормотворческая деятельность.

Ключевые слова: гражданское законодательство; частноправовая политика; законопроект-ная и нормотворческая деятельность; правоприменение.

211



201

4Десят



Ruslan STEFANCHUK

DECADE OF THE NEW CIVIL CODE OF UKRAINE:CORRECTION OF ERRORS

The article reviews the condition and ways of improving civil legislation of Ukraine and practice of its application. It shows the signifi cance of state private policy as a prerequisite for the development of private law and strengthening the effectiveness of regulation of private relations, the key elements of which are the legislative and normative activities.

Keywords: civil law; private law policy; legislative and normative activities; law enforcement.

Прокурорський нагляд за додержанням законодавства про освіту: наук.-практ. посіб. / [ І.Г. Кучеріна, Н.В. Лісова, Г.В. По-пов, К.І. Грейдіна, В.П. Томіленко, О.С. Панчин]. – К.: Алерта, 2013. – 114 с. – (Серія «Бібліотека прокурора»).

У науково-практичному посібнику викладено основні засади організації діяльності прокурора щодо забезпечення прав дітей на освіту. Визначено систему та компетенцію органів державної влади й місцевого самоврядування, що здійснюють державну політику у цій сфері. Акцентовано увагу на повноваженнях прокурора та ме-тодиці проведення перевірок порушень законів у галузі освіти.

Видання розраховане на працівників органів прокуратури, ви-кладачів і науковців, аспірантів та студентів вищих юридичних на-вчальних закладів.

За детальнішою інформацією звертатися до видавництва «Алерта»

16січня · 201 Науковий часопис Національної академії...

Documents