1

Київ2012

Національна академія державного управлінняпри Президентові України

Базові засади соціального розвиткуяк сфери публічного адміністрування

Наукова розробка

Дніпропетровський регіональний інститутдержавного управління

Управління організації фундаментальнихта прикладних досліджень

2

УДК 316.42

УДК 316.42 П50

Схвалено Вченою радою Національної академіїдержавного управління при Президентові України

(протокол № 195/7-8 від 5 жовтня 2012 р.)

Авторський колектив :А. В. Решетніченко, О. Б. Кірєєва, Г. Д. Голубчик, Т. В. Хміль,Т. М. Брус, С. О. Шевченко, О. В. Каховська, К. М. Романенко, І. П. Кри-нична, Є. І. Бессараб, Ю. Д. Попович, Д. В. Ковальова, Ю. Л. Киричук,В. В. Лисенко, Г. М. Поспєхова, А. С. Черкасова, І. В. Сотнікова.

Рецензенти :Н. А. Липовська, доктор наук з державного управління, професор, про-фесор кафедри державного управління та місцевого самоврядуванняДРІДУ НАДУ;В. В. Хміль, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філо-софії та соціології Дніпропетровського національного університету заліз-ничного транспорту.

Базові засади соціального розвитку : наук. розробка /авт. кол. : А. В. Решетніченко, О. Б. Кірєєва, Г. Д. Голубчикта ін. - К. : НАДУ, 2012. - 52 с.П50

Національна академіядержавного управлінняпри Президентові України, 2012

У науковій розробці представлено заключні результати науково-дослід-ної роботи за темою "Базові засади соціального розвитку як сфери публічногоадміністрування" (ДР № 0110U002237), виконаної в рамках комплексного науко-вого проекту Національної академії державного управління при ПрезидентовіУкраїни "Державне управління та місцеве самоврядування".

Висвітлено поняття, принципи та функції соціального управління; проанал-ізовано нормативно-правова база управління соціальним розвитком; розкрито мето-дологію та методику діагностики соціального розвитку; вивчено світовий та вітчиз-няний досвід управління соціальним розвитком; досліджено управління процесамизрілого розвитку соціальних спільнот; з'ясовано показники якості соціальних по-слуг; розглянуто публічне управління охороною нерухомих пам'яток культури таспіввідношення понять "соціальний розвиток" і "соціальна адаптація"; окресленоінструменти соціальної політики.

Призначене для слухачів усіх форм навчання за спеціальністю "Публічнеадміністрування" та "Державне управління", науковців, викладачів, аспірантів,державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, представ-ників політичних партій та громадських організацій.

3

ВСТУП

В історії наукового пізнання поняття соціального уп-равління належить до числа новітніх, суперечливих і вкрайнедостатньо розроблених напрямків як дослідницької, так іемпірично орієнтованої діяльності. У цьому зв'язку слідпідкреслити, що на протязі останніх десятиліть проблемисоціального управління цілеспрямовано витіснялись, а часті-ше і просто ігнорувались надмірно політизованими засобамиекономічного регулювання процесів розвитку суспільства.Соціальне управління являє собою обумовлену процесамиісторичного розвитку особистості, громади, колективу,організації, установи, селища, села, міста, регіону, державита суспільства систему засобів впливу на стан, характер інапрямки розвитку суб'єктів соціального буття. У цьомузв'язку необхідно зробити особливий наголос на тому, щосоціальне управління являє собою, перш за все, цілісну сис-тему процесів та механізмів взаємодії між базовими сфера-ми життєдіяльності суспільства як головної умови гармоні-зації відносин між людиною і природою, між державою ісуспільством, між суспільством і всесвітом.

Надзвичайно багатий і різноманітний історичнийдосвід дає в руки суспільства принципово нові можливостіне тільки гармонізувати зусилля окремих суб'єктів соціаль-ного буття, а й перевести саму цю соціальну форму існуваннялюдства на більш високі рівні організації. Один з першихпостулатів соціального управління має полягати у тому, щобзабезпечити належні умови для розвитку та практичної реа-лізації фізичного, інтелектуального та духовного потенціа-лу окремої особистості, а також соціальних спільнот, регіо-нів, держав та суспільства в цілому. Не менш важлива аксіо-ма соціального управління полягає у визначенні шляхів інапрямків розвитку суб'єктів соціуму шляхом виховання навласному прикладі. Сучасне соціальне управління має та-кож навчитись формувати та продуктивно використовуватипо суті невичерпні можливості соціального характеру влас-ного народу.

До визначальних чинників соціального управління на-лежить завдання по забезпеченню високого рівня розвиткусуб'єктів соціального буття як дуже важливій умові подо-

4

лання властивих початковим етапам розвитку соціальнихспільнот рис надмірної індивідуалізації, сепаратизації, амор-фності, мімікрізації та інших деструктивних явищ. Дієве таефективне соціальне управління повинно максимально спри-яти розвитку виховного, професійного, інтелектуального,креативного та духовного потенціалу соціальних спільнотяк невід'ємної умови забезпечення благополуччя, щастя іпроцвітання країни. Воно повинно само будуватись і забез-печувати формування у якомога ширших верств населеннягуманоцентричних світоглядних орієнтацій. Гуманоцент-ричні основи здатні забезпечити соціальному управліннютакі підходи, які дадуть підстави розглядати Україну в якостісвітового лідера на шляху розбудови гуманістичного грома-дянського суспільства.

До числа одних з найвагоміших та інтегративних засвоєю суттю критеріїв якості та ефективності розвитку со-ціального управління мають увійти показники кардиналь-ного покращення здоров'я населення, значного підвищеннятривалості та соціальної значимості життя. Саме основни-ми завданнями соціальної політики є поліпшення умов життяі праці людей, здійснення у всіх сферах суспільних відно-син принципу соціальної справедливості, зближення класіві соціальних груп та верств, вдосконалення національнихвідносин. Соціальна політика тісно переплітається з еконо-мічною, національною, культурною, науково-технічною ікадровою політиками держави. Удосконалення соціальноїполітики як форми соціального управління потребує щетіснішого поєднання її з іншими видами політики держави,наукового розроблення та впровадження в практику доско-налої системи показників і критеріїв її результативності і.відповідно, розроблення науково обґрунтованих соціальнихнормативів у різних сферах життя, зокрема в галузі обслу-говування, освіти, охорони здоров'я, культури тощо. Соціаль-на політика реалізується державою і громадськими органі-заціями та стає істотною передумовою організації соціаль-ного управління.

Значний внесок у вивчення особливостей перетворен-ня у соціальній сфері на сучасному етапі державотвореннязробили такі вчені, як В.Бакуменко, І.Боргес, А.Гладищев,І.Грицяк, Л.Зайцева, В.Іванов, В.Патрушев, О.Петроє, І.По-

5

пова, Т.Семигіна, В.Трощинський, С.Хутка та ін. У працяхцих учених висвітлено головні проблеми соціального управ-ління, впливу процесів інтеграції на соціально-економічнийрозвиток країн, механізми соціальної адаптації населення,проблеми соціальної політики країн в умовах трансформаціїсуспільних систем тощо.

Об'єкт дослідження - соціальний розвиток як сферапублічного адміністрування.

Мета роботи - визначити особливості та основні скла-дові соціального розвитку як сфери публічного адміністру-вання в Україні.

Завдання роботи:- з'ясувати сутність поняття "соціальне управління",

визначити його принципи та функції;- проаналізувати нормативно-правові засади управлі-

ння соціальним розвитком в Україні;- обґрунтувати методологію та методи діагностики

соціального розвитку;- вивчити світовий та вітчизняний досвід управління

соціальним розвитком;- дослідити управління процесами зрілого розвитку

соціальних спільнот;- розглянути показники якості соціальних послуг;- проаналізувати публічне управління охороною не-

рухомих пам'яток культури;- співставити поняття "соціальний розвиток" та "со-

ціальна адаптація" в українському суспільстві;- визначити інструменти соціальної політики.Методи дослідження. Для досягнення поставленої

мети використано комплексний підхід до вивчення соціаль-ного розвитку, основою якого стала система окремих, спе-ціальних та загальних методів. Використання методів аналізудозволило визначити основні складники об'єкта досліджен-ня. Зокрема, за допомогою структурно-генетичного методувиділено рівні соціального управління. Діалектичний методдопоміг розкрити неоднозначність та складність природисоціальних процесів, яка полягає у поєднанні статики тадинаміки. Застосування системного та структурно-функці-онального методів дозволило виявити основні складові соц-іального розвитку, а також представити процес управління

6

соціальним розвитком як певну систему, що включає в себетакі елементи, як нормативно-правові засади; соціальніінститути, соціальні показники тощо. Метод порівняльногоаналізу застосовується в дослідженні під час вивчення існу-ючих підходів щодо дослідження процесів соціального роз-витку, а також під час виявлення особливостей соціальногорозвитку в умовах функціонування різних суспільних фор-мацій. Кореляційний аналіз дозволив встановити взаємо-зв'язок між розумінням сутності процесів соціального роз-витку та специфікою їх протікання в Україні, між станомуправлінської системи, розвиненістю соціальних систем таефективністю управлінської діяльності щодо них. Також вроботі використано метод узагальнення, аналіз документів,синергетичний метод, історичний метод та ін.

7

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

1.1. Поняття, принципи та функції соціального уп-равління

На відміну від подібних здебільше обмежених і редукова-них спеціальних псевдонаукових і по суті асоціальних теорій, течій,шкіл і підходів, соціальне управління являє собою обумовленупроцесами історичного розвитку особистості, громади, колекти-ву, організації, установи, селища, села, міста, регіону, держави тасуспільства систему засобів впливу на стан, характер і напрямкирозвитку суб'єктів соціального буття. У цьому зв'язку необхіднозробити особливий наголос на тому, що соціальне управління -це, перш за все, цілісна система процесів та механізмів взаємодіїміж базовими сферами життєдіяльності суспільства з метою гар-монізації відносин між людиною і природою, між державою і сус-пільством, між суспільством і всесвітом.

Обумовлена процесами історичного розвитку предметнаобласть соціального управління зосереджує у собі традиції мину-лого, сучасні підходи і механізми формування майбутнього. Томуколи мова заходить про базові принципи соціального управління,то обов'язково слід враховувати, що вони мають включати здобут-ки та особливості протосоціуму, античності, середньовіччя, Відрод-ження, Нових часів, сучасності та майбутнього.

Так, за часів протосоціуму до головних принципів соціаль-ного управління слід віднести харизматичні основи регулюван-ня суспільних відносин, які через призму століть складають неменш важливі умови функціонування сучасних суб'єктів соціаль-ного управління. Не менш вагомими принципами сучасного со-ціального управління виступають сформовані за часів античностіавторитарні підходи, домінуючі за часів середньовіччя принци-пи схоластизації ідеологічних критеріїв управлінської діяль-ності, а також започатковані добою Відродження і Нових часівпринципи раціоналізації і властиві сучасності принципи демо-кратизації відносин.

Поряд з системою згаданих вище гносеологічних принципів,сучасне соціальне управління регулюється принципами інституа-

8

лізації, стратифікації, організації, саморегуляції, інтеракції, гума-нізації діяльності та дієвості кадрової політики. Так, базові дляфункціонування будь-якого суспільства інститути сім'ї, освіти,виховання, виробництва, обміну, споживання, права виступають вякості головних інструментів соціального управління процесамирозвитку усіх суб'єктів соціуму. Принцип стратифікації розкриваємеханізми упорядкування відносин між формованими за різнимикритеріями суб'єктами соціального буття до числа яких можутьбути віднесені соціальні прошарки і верстви населення які відрізня-ються за рівнями статків, умов проживання, партійній приналеж-ності, за демографічними і багатьма іншими критеріями.

Принцип організації розкриває механізми взаємодії частинв структурі цілісних соціальних систем сформованих за певнимипараметрами, критеріями та іншими показниками характеру, на-прямків та результатів управлінської діяльності. Наприклад, ство-рені у межах підприємства бригади можуть бути організовані укомплексні, наскрізні, тимчасові, спеціалізовані, міжгалузеві тру-дові колективи напрямки та характер діяльності яких може упо-дібнюватись або відрізнятись за метою, засобами мотивації, зна-ряддям праці, устаткуванням, рівнем професійної компетентностіперсоналу. Організація різних типів держав може включати об-ласті, кантони, землі, федерації або регіони які так або інакшевизначають особливості соціального управління.

Один з провідних для суб'єктів соціального управління прин-цип саморегуляції виступає невід'ємною складовою рівня організа-ції діяльності та регулювання як міжсуб'єктних, так і суб'єкт-об'єкт-них відносин. Наприклад, проголошені органами управління ви-моги до дотримання законів, принципів та механізмів сумісноїдіяльності на практиці можуть бути реалізованими лише за умовдотримання кожним з суб'єктів соціального управління принципівсамодисципліни, самоорганізації, норм порядку та етики поведінки.

Невід'ємною складовою соціального управління виступаєпринцип інтеракції який розкриває процеси взаємодії між різнимисуб'єктами соціального буття побудовані на механізмах взаємо-впливів як системи прямих і зворотних зв'язків. Принцип інтеракціїзабезпечує можливості міжсуб'єктної комунікації та надає про-цесам спілкування діалогового характеру як базової умови дляформування механізмів соціальної рефлексії та розвитку здібно-стей одного суб'єкта соціуму уявляти природу та сутнісні ознакиіншого.

9

Якщо на усіх попередніх етапах розвитку суспільства владніструктури розглядали людей як товар, інструмент або засіб отри-мання прибутку, то принцип гуманізму наголошує на необхідностірозуміння людини як вищої фізичної, інтелектуальної та духовноїцінності яка повинна розглядатись як мета і сенс розвитку, і ні вякому разі не як засіб, товар чи інструмент. Принцип гуманізмувперше виводить суспільство на реальне виконання усіма і кож-ним своїх головних прав - прав на управління процесами особис-того розвитку, прав на управління розвитком села, міста, області,держави та планети в цілому. Практична реалізація принципу гу-манізму передбачає заміну попередніх засад і чинників розвиткуяк часткових і віджилих на нові - гуманістичні основи державногоуправління і місцевого самоврядування.

Багатовікові традиції розвитку суспільства сформували ба-зові функції соціального управління форма і зміст яких були про-диктовані як особливостями епохи, так і специфікою діяльностісамих соціальних спільнот. До числа головних з них відносятьфункцію формування соціального характеру, функції авторитет-ності органів управління, уніфікації та оптимізації діяльностісуб'єктів соціального буття, забезпечення можливості вибору, со-ціалізації діяльності та соціальної мобільності, дисципліни, проце-сів комуналізації, професіоналізації та гуманоцентризму. Розглянемокожну з них біль конкретно.

Історично первинні харизматичні засоби регулюваннявзаємовідносин були властиві не тільки лідерам, а й переважнійбільшості членів родоплемінних утворень що сприяло формуван-ню властивих для усієї спільноти рис певного соціального харак-теру. Отже соціальний характер як сформована рівнем розвиткусуспільства система диспозицій суб'єкта на сприйняття і реалізаціюцінностей та ідеалів надавав соціальному управлінню світогляд-но визначений напрям дій та визначав критерії оцінки результатівуправлінської діяльності.

Не менш вагомою функцією соціального управління виступаєміра авторитетності відповідного органу влади як певного суб'єктауправлінської діяльності. Авторитетність в системі соціального уп-равління у різні часи та за різних обставин проявлялась у визнаннісоціальною спільнотою певних чеснот і переваг за суб'єктом реалі-зації владних повноважень. Саме авторитетність виступала основоюяк надання прав на прийняття рішень, так і служила мірою довіри докерівництва організацій. При цьому не слід забувати про загрози зво-

10

ротного боку авторитету - можливості перетворення надмірної дові-рливості у культ суспільного органу чи суб'єкта владних повноважень.

Сформовані досвідом попередніх поколінь обряди, традиції,норми та правила сумісної діяльності потребують від органів со-ціального управління уніфікації кращих стандартів, вимог та обо-в'язків членів соціальних спільнот. Прагнення певних криміналізо-ваних структур нав'язати суспільству брудні технології збагачення,аморальні схеми і тіньові протиправні стосунки має отримувати відорганів соціального управління рішучу відсіч і спиратись при цьомуна обов'язкові для усіх суб'єктів соціального буття критерії, прин-ципи та механізми регулювання суспільних відносин.

Функція оптимізації потребує враховувати стан, проблеми,рівень розвитку та безліч явних і скритих чинників у процесі органі-зації діяльності органів соціального управління. Мова йде, пер завсе, про дотримання вимог доцільності, адекватності, узгодженостіпомислів і дій як з боку органів соціального управління, так і збоку самих членів соціальних спільнот.

Конституційно закріплені демократичні права і свободи грома-дян передбачають обов'язковість надання органами соціальногоуправління можливостей отримання якісних товарів, послуг,шляхів та напрямків подальшого власного розвитку, а також роз-витку села, міста та держави. Функція можливості вибору розкри-ває міру свободи суб'єкта соціального буття у здійсненні як влас-них намірів, прагнень і бажань, так і у реалізації очікувань самихсоціальних спільнот. Історія розвитку українського суспільствасформувала уяву про можливість вибору як ідею свободи народуУкраїни у боротьбі за незалежність представлену образами скіфів,русичів, козаків, чумаків як таких людей, для яких неприйнятнібудь-які форми гноблення, рабства або неволі.

Функція соціалізації діяльності є обов'язковою і невід'ємноюумовою набуття рис цивілізованості, освіченості та культури кож-ним з суб'єктів соціального буття. Надзвичайно важливі для життякожної людини, громади, держави та суспільства процеси адап-тації до традицій нормативно-правової, професійної, культурноїта духовної чеснот, а також набуття можливостей реального впливуна процеси економічного та науково-технічного розвитку потребуєвід органів соціального управління цілеспрямованої і послідовноїроботи з поступового входження, пристосування, добросовісноговиконання прийнятих, а згодом і до удосконалення існуючихпідходів у діяльності суб'єктів соціального буття.

11

Функція соціальної мобільності потребує від органів со-ціального управління послідовних і рішучих дій за такою систе-мою критеріїв, яка б дозволила якнайкраще реалізувати власніможливості тим, хто працює краще, хто має більш високі рівніпрофесійної підготовки, людям чесним, добросовісним, відпові-дальним і створювала необхідні умови для перевиховання тих, хтотаких якостей не має і прагне залишатись тягарем на шляху со-ціального прогресу. Кажучи інакше, на вершині соціального уп-равління повинні бути кращі з кращих. Діяльність же тих, хто покищо не зміг, або не хоче реалізувати власні професійні та інтелек-туальні можливості органи соціального управління мають спря-мовувати на зайняття більш високого соціального статусу.

Вимоги з дотримання дисципліни і порядку є невід'ємноюфункцією соціального управління як дуже важливої ознаки осо-бистого та колективного усвідомлення необхідності дотриманнясуспільно сформованих та технологічно обумовлених вимог і очі-кувань з боку інших суб'єктів соціуму. Соціальне управління маєспочатку виважено і послідовно вчити дисципліні як певній культу-рі індивідуальних, групових, колективних та суспільних дій спрямо-ваних на дотримання порядку, потім створювати систему стиму-лювання з розвитку і удосконалення таких дій які б згодом сталирозглядатись іншими як зразок або взірець для інших. Кажучи іна-кше, дисципліна в соціальному управлінні має розглядатись яксистема адміністративних, навчально-виховних, економічних, пра-вових та соціокультурних засобів спрямованих на формуваннякультури дій з дотримання порядку.

До найважливіших і поки що недостатньо дослідженихфункцій соціального управління належать процеси гомеостатично-го регулювання стану та напрямків розвитку суб'єктів соціальногобуття. Властиві складним соціальним системам механізми само-регуляції як засоби дотримання суб'єктами соціуму динамічноїрівноваги під час екстраординарних та форсмажорних обставиндозволяють підтримувати функціональний стан в межах допусти-мих відхилень і забезпечувати стабілізацію базових показниківжиттєдіяльності. Кажучи інакше, гомеостазис є дуже важливоюформою антикризового самоуправління соціальними спільнота-ми шляхом профілактики, запобігання та подолання наслідківрізноманітних надзвичайних обставин.

Функція комуналізації полягає у здатності органів соціаль-ного управління забезпечити гармонізацію відносин між суб'єктив-

12

но орієнтованими установками особистості і суспільно значими-ми цінностями та ідеалами розвитку соціальних спільнот. Можли-вий лише у соціальному середовищі, прогресивний розвиток особис-тостей, громад, організацій та установ передбачає формуваннясуспільно орієнтованих цілей і завдань спрямованих на удоскона-лення та практичну реалізацію інтелектуального, професійного,творчого та соціокультурного потенціалу суб'єктів соціальногобуття. Один з найбільш популярних лозунгів ілюструє сутністьмеханізмів комуналізації як "один за усіх, і усі за одного". Більшповно цей лозунг мав би звертати увагу на той факт, що "коженсприяє розвитку усіх, а усі забезпечують досягнення мети кожному".

Функція гуманоцентризму є дуже простою і наголошує натому, що у процесах подальшого розвитку шляхом освоєння ре-сурсного потенціалу Землі, планет найближчого та більш відда-леного космічного простору інтереси, права, свободи людини зав-жди повинні відігравати головну роль при визначенні критеріїв ізавдань розвитку суспільства. Кажучи інакше, продекларованийнаприкінці ХХ ст. принцип антропності всесвіту повинен набутивсеосяжної загальнолюдської цінності як головної умови прогре-сивного розвитку людства.

1.2. Нормативно-правова основа управліннясоціальним розвитком

В умовах тоталітаризму соціальна сфера здебільшого тракту-валася як суто система комунального споживання, де власне й відбу-вається перерозподіл усього виробленого. Тому пізніше ця сфера асо-ціювалася з "соціальним забезпеченням", "соціальним захистом". Доречі, і в Конституції України (ст. 46) нині вживається саме термін"соціальний захист". Позитивно те, що в сучасній Україні соціальнаполітика дедалі більше розглядається і практикується як важливийелемент саме економічної стратегії державотворення, що цілком відпо-відає міжнародним стандартам. Це природно, бо вирішення корін-них соціальних проблем - необхідна умова стратегії стабільного, ста-лого розвитку конкретної людини, суспільства загалом. У контекстівикладеного в Україні нормативно-правова база, що обґрунтовує со-ціальну політику, також поступово вдосконалюється, наближаєтьсядо міжнародних, зокрема європейських стандартів.

У Конституції України записано, що "громадяни мають правона соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі

13

повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втратигодувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а такожу старості та в інших випадках, передбачених законом. Це правогарантується загальнообов'язковим державним соціальним стра-хуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств,установ і організацій, а також бюджетних та інших державних,комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатни-ми. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основ-ним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя ненижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом".

Основну Концепцію соціального забезпечення населенняУкраїни було схвалено постановою Верховної Ради України у грудні1993 року, однак і сьогодні соціальна політика здійснюється за такзваним залишковим принципом, а адресні допомоги залишаютьсянадто малими і не забезпечують прожиткового мінімуму громадян,що є принциповим моментом в усій державній політиці.

У ст. 3 Конституції України зазначається, що людина, її жит-тя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека є найвищоюсоціальною цінністю у державі, а в ст. 46 передбачено відповіднеправо громадян на соціальний захист. Інакше кажучи, держава, уширокому розумінні її сутності і призначення, відповідальна за своюдіяльність насамперед перед людиною, особою, громадськістю.

Звідси випливає та суттєва особливість політико-правовихзасад соціальної політики, що її загальне призначення полягає встворенні належних умов, які гарантують гідне життя, вільнийрозвиток, самореалізацію і самовдосконалення людини.

Конституція України встановила перелік основних соціаль-них прав і свобод людини і громадянина згідно з сучасними світо-вими стандартами та підходами, а також реальними суспільно-політичними потребами власних громадян. Основні з них такі:

- право громадян на працю, заробітну плату (ст. 43);- право на належний соціальний захист (ст. 46);- право на житло (ст. 47);- право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї

(ст. 48);- право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне

страхування (ст. 49);- право дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклу-

вання, на державне утримання і виховання (ст. 52);- право на освіту і соціальне забезпечення (ст. 53);

14

- право на державний захист сім'ї (ст. 53).Соціальну політику в Україні нині державні органи буду-

ють на основі певних соціальних стандартів.Основними напрямками соціальної політики в Україні з

часу проголошення незалежності визначено:- доходи, рівень життя громадян;- зайнятість громадян і стан ринку праці;- організацію й оплату праці;- охорону праці;- загальнообов'язкове державне соціальне страхування;- житлове забезпечення громадян та ін.Окремо було визначено основні складові системи соціаль-

ного захисту громадян, це зокрема:- соціальне страхування, пов'язане з трудовою діяльністю,

окремі грошові виплати та пенсії;- допомога сім'ям з дітьми;- адресна соціальна допомога окремим малозабезпеченим

верствам населення;- надання житлових субсидій;- компенсації та пільги тим, хто постраждав від техногенно-

екологічних і природних катастроф.Перераховані напрямки та складові в основному були і за-

лишилися незмінними.Суть, характер, особливості та механізми реалізації соціальної

політики, окремих її складових детермінують такі основні закониУкраїни: "Про освіту", "Про сприяння соціальному становленнюта розвитку молоді в Україні", "Про основи соціальної захище-ності інвалідів в Україні", "Про соціальний і правовий захиствійськовослужбовців та членів їх сімей", "Про запобігання захво-рювання на СНІД та соціальний захист населення" та ін.

Важливим соціальним правом громадян, як зазначалося, єправо на соціальний захист. В Україні нині воно конкретизоване вспеціальних законах - "Про пенсійне забезпечення", "Про зай-нятість населення", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Простатус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про ос-нови соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус тасоціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно-бильської катастрофи" та ін. В Україні діє понад 60 нормативнихактів щодо соціального захисту інвалідів, людей похилого віку,пенсіонерів.

15

При розробці соціальної політики в сучасній Україні, з од-ного боку, дотримувалися міжнародних стандартів і нормативнихактів, а з другого - враховувалися суто національні аспекти - існу-юча традиція, досвід, практика.

Так, було максимально враховано вимоги і стратегії такихважливих нормативно-правових актів і документів міжнародногозначення, як Всесвітня декларація ООН "Про забезпечення вижи-вання, захисту і розвитку дітей" (1990), Резолюція ООН "Принципимедичної етики" (1992), Європейський кодекс соціального забез-печення (1990), Хартія основних соціальних прав трудящих (1989)та інші, які містять перелік основних соціальних прав громадян,принципи, особливості та механізм їх забезпечення. Міжнароднесоціальне законодавство потрібно й надалі сповна використовува-ти в роботі над вдосконаленням національного законодавства вУкраїні. Європейський кодекс соціального забезпечення (1990),Хартію основних соціальних прав трудящих (1989) та ін.

Законами України соціальна політика диференціюєтьсявідповідно до статево вікових категорій громадян. Так, вирізня-ють соціальну політику щодо дітей, сім'ї, молоді, жіноцтва.

Правова база соціальної політики щодо дітей та молоді булазапочаткована ще в 1991 році, коли Верховна Рада України прийня-ла Декларацію "Про загальні засади державної молодіжної полі-тики в Україні" і Закон України "Про сприяння соціальному станов-ленню та розвитку молоді в Україні". В цих документах політикущодо молоді визначено як пріоритетний і специфічний напрямокдіяльності держави. Вони стали базовими для розробки молодіжно-го законодавства та вирішення молодіжних проблем. Прийнято і вве-дено в дію кілька суто молодіжних законів стосовно служби в Зброй-них силах, фізичної культури і спорту, туризму, створення і діяль-ності органів і служб у справах неповнолітніх, про освіту, у першомучитанні - про професійно-технічну освіту. До розгляду у ВерховнійРаді України підготовлено законопроекти про антидопінговий конт-роль та деякі зміни й доповнення до чинного законодавства стосовнодіяльності національних спортивних федерацій, ліцензування оздо-ровчої та фізкультурно-спортивної діяльності. Доопрацьовуютьсяпроекти законів "Про психологічну допомогу", "Про соціальну робо-ту з неповнолітніми та молоддю", "Про молодіжні, дитячі громадськіоб'єднання", Національну комплексну програму "Молодь України".

Суб'єктами соціального управління є спеціалізовані дер-жавні і недержавні органи й служби, зокрема й соціальної сфери,

16

сфери праці тощо. Координатором в управлінні процесом реалі-зації соціальної політики безумовно є уряд, урядові установи -міністерства, відомства, їх підрозділи. В найширшому розуміннісуб'єктом соціального управління є все населення країни.

Встановлення правових норм - необхідний і, разом з тим,визначальний компонент ефективного державного регулювання,тому що саме тут закладаються основи, визначаються найваж-ливіші параметри, здійснюється регламентація відповідних су-спільних відносин.

1.3. Методологія та методи діагностикисоціального розвитку

Стан сучасної методології управління складають три над-звичайно суперечливі і якісно відмінні складові: теоретичні, кон-цептуальні та спеціальні. До числа найбільш рельєфно вираже-них підходів до визначення суті і предметної області методологіїпобудови управлінської діяльності в історії суспільства відносятьпоняття "метатеорії", "діалектики", "системи філософських знань","знарядь революційного перетворення світу", "системи принципіві способів побудови дій", окремої науки "середнього рівня", "сис-теми методів", "логіки руху відносно загального методу", "герме-невтики" та "здорового глузду". Концептуальні основи методологіїуправлінської діяльності обумовлені загостренням протиріч міжфілософськими підходами до розуміння сутності та відносин між"ідеологією", "теорією", "доктриною", "вченням", "історією", "логі-кою", "знаннями", "почуттями", "інтуїцією" та "вірою". Відміченийкомплекс фундаментальних категорій пізнавальної діяльності є нетільки суперечливим, а й таким що надзвичайно загострює відноси-ни між представниками різновекторних управлінських підходів.

Перші кроки на шляху формування методології управліннямають позбавити її від часткових, обмежених, а нерідко й просто збо-чених ідеологем розбудови відносин на принципах насилля, приму-су, диктатури чи аморалізму. Не менш важливу роль повинні відігра-вати ірраціональні складові, до яких, у першу чергу, слід віднестимотивацію діяльності, почуття, співпереживання, інтуїцію та віру.

Спеціальні складові сучасної методології управління скла-дають різноманітні та суперечливі у своїй основі теорії, кожна зяких позиціонує себе як єдино вірну і головну у визначенні пред-мету, мети і завдань управлінської діяльності. До найбільш відо-

17

мих серед них відносять "наукову школу управління" (Ф.Тейлор,Г.Ганнт), "класичну адміністративну школу управління" (А.Файоль,Л.Урвік, Дж.Д.Муні, А.П.Слоун), "школу людських стосунків"(Е.Мейо, А.Маслоу), "соціально-психологічний підхід", "соціоло-гістський напрямок", "школу наукового управління", "процесуаль-ний", "системний", ситуаційний", "евристичний" підходи, а також"управління за результатами", "теорію прийняття управлінськихрішень" та "теорію управління за цілями".

Саме ці підходи послужили основою формування якіснонової гуманістичної концепції управління. Новизна запропонова-ного підходу включає декілька принципових методологічних ви-мог. Перша з них полягає у необхідності виділення трьох відміннихрівнів організації управлінської діяльності, а саме "футурологіч-ного" як спрямованого на врахування сподівань суб'єктів управлін-ської діяльності, "детерміністичного" як здатного врахувати ба-зові очікування і "регуляторного" як зобов'язаного на практиціреалізувати вимоги суб'єкта управління. Рушійними механізмамикожного з рівнів організації виступають процеси гармонізаціївідносин між усвідомлюваними (раціональними) та позасвідоми-ми (чуттєвими) компонентами управлінської діяльності.

Соціальний розвиток суспільства, тобто зміни в його соц-іальній сфері, які відповідають головним світовим показникамякості і рівня життя, - результат соціальної політики. Державнасоціальна політика - це система управлінсько-регулятивних,організаційних, економічних та правових дій держави, які спря-мовані на захист громадянських, економічних, соціальних, куль-турних прав людини, закріплених в міжнародних правових актах,законах і Конституціях держав. Дотримання останніх, їх реалізаціясприяють створенню умов для розвитку соціального потенціалуособистості, соціальної безпеки людини, її соціального захисту.

Регіональна соціальна політика є системою заходів, яка реал-ізує загальнодержавні інтереси та можливості у соціальній сферіна місцевому рівні, при цьому відстоюючи внутрішні регіональніінтереси. Принцип надання і фінансування державою мінімальнихсоціальних гарантій всьому населенню країни і одночасне сприян-ня задоволенню потреб людей понад мінімум за рахунок засобівадміністративно-територіальних одиниць найбільшою мірою відпо-відає сучасному рівню соціально-економічного розвитку України.

Така діяльність держави та органів влади на місцях повин-на сприяти: зменшенню дистанції між майновими групами за ра-

18

хунок зниження рівня бідності, скороченню безробіття, зростан-ню рівня життя населення, встановленню гендерної рівності, за-безпеченню однакових умов для соціального захисту мешканцямсела та міста, доступності соціальних послуг, зокрема в сферахосвіти та охорони здоров'я для всіх верств населення.

Досягти цього неможливо без комплексного дослідженнярегіонів і розробки оптимальних стратегій управління, насампе-ред на середньострокову перспективу. Організаційною формоютакого дослідження повинна стати діагностика соціального роз-витку, яка вирішить проблему інформаційного дефіциту та підви-щить якість управлінського вибору щодо тих чи інших механізміврегулювання соціальними процесами в регіоні.

Діагностика - головна провідна функція контролю. Вонанадає інформацію про справжній стан справ. Діагностика соціаль-ного становища в регіоні - необхідний інструмент децентралізо-ваного механізму державного управління, який надає змогу нетільки оцінити дієвість політики, а й з'ясувати причини та мож-ливі наслідки від збереження існуючих тенденцій. Особливе зна-чення в діагностиці соціального розвитку надається критеріям іпоказникам. Критерії діагностики соціального розвитку -кількісно-якісні характеристики його еталонної моделі, що відпо-відають рівню повного чи нормативного задоволення основнихпотреб та інтересів різноманітних соціальних груп, територіаль-ної громади в цілому, з якими за визначеними правилами співстав-ляються фактичні значення соціальних характеристик оцінюваногооб'єкта.

При визначенні структури засобів діагностування виділяютьтри стандартні блоки. Головне завдання першого блоку - підготу-вати опис стану керованості об'єкту, що вивчається, по заданомунабору стандартів, тобто цей блок є інформаційною основою. Ос-новна мета - найточніше відобразити рівень ефективності управ-ління. Абсолютно інший характер носить завдання другого блокуна підставі ознайомлення з офіційними нормативно-правовимидокументами необхідно представити - яка керованість об'єкта по-винна бути. Завдання третього блоку - зробити порівняльний аналіздля визначення ступеня відхилення керованості об'єкта.

Існують різні методики співставлення фактичних та норма-тивних значень соціальних характеристик оцінюваного об'єкта. Всівони за інструментального розходження базуються на концепціїякості життя або розвитку людини.

19

Через відсутність єдиного порозуміння категорії якості жит-тя, більш широкого розповсюдження набули методичні розробки,які виходили з можливостей застосування методологічного потенц-іалу поняття "людський розвиток". Більш точно ІЛР розраховуєтьсяна основі трьох показників: П. 1 - очікуване довголіття, яке визна-чається як тривалість майбутнього життя при народженні дитини;П. 2 - досягнутий рівень освіти, вимірюється як сукупний індексграмотності дорослого населення (дві третини) і сукупна часткаучнів (одна третина); П. 3 - життєвий рівень, вимірюється реальнимВВП на душу населення (в доларах США паритету купівельноїспроможності - ПКС). При усіх недоліках цього індикатора, вінзнайшов широке застосування на міжнародному рівні.

Показників, що використовуються для розрахунку індексуза міжнародною методикою, порівняно небагато. Це обмежує ко-рисність глобального ІЛР для регіонального аналізу всерединікожної окремої країни. Міжнародна методика використовує тількиту інформацію, яка збирається по всіх без винятку країнах. Стати-стична база України дозволяє врахувати значно більше коло фак-торів, що визначають людський розвиток. Інтегральний індекслюдського розвитку повинен мати надлишкову інформативність,що є надійною гарантією проти його викривлення в бік завищен-ня чи заниження.

Наведені аргументи на користь збільшення переліку показ-ників та переоцінки їхніх вагових коефіцієнтів при розрахункахІндексу людського розвитку регіону (ІЛРР) спонукали до розроб-ки методики побудови регіональних індексів людського розвитку,яка завдяки наявній інформаційній базі дозволила б істотно роз-ширити коло індикаторів та відмовитись від гіпотези рівнознач-ності окремих складових в розрахунку ІЛРР.

Основними аспектами людського розвитку регіонів Украї-ни визначено такі: демографічний розвиток; розвиток ринку праці;матеріальний добробут населення; умови проживання; рівень осві-ти населення; стан та охорона здоров'я; соціальне середовище(захворюваність на туберкульоз, нестабільність шлюбів, кількістьпозашлюбних дітей); екологічна ситуація; фінансування людсь-кого розвитку.

Характеристика кожного з аспектів людського розвитку ре-гіонів України забезпечується використанням узагальнюючого таскладових індикаторів. У свою чергу, складові індикатори склада-ються з 2-х груп.

20

1. Показників, які безпосередньо беруть участь у розрахун-ку узагальнюючого індикатора - основних показників.

2. Показників, що визначають профіль людського розвитку -профільних показників.

Для відбору показників використовується метод факторно-го аналізу, перевагою якого є те, що він дозволяє не тільки визна-чити наявність зв'язку між окремими аспектами об'єкта, що досл-іджується, а й з'ясувати його міру.

Враховуючи те, що майже всі показники людського розвит-ку є іменованими величинами, необхідною процедурою методикиє попереднє нормування відібраних показників, яке забезпечуєпорівнянність та співставність сформованої інформаційної бази.Нормування виконується за різними формулами для показників-стимуляторів та показників-дестимуляторів. Це пов'язане з необ-хідністю уніфікації тих складових, по яких ранжуванняздійснюється від максимального до мінімального значень, та тих,по яких воно виконується в протилежному напрямку.

Побудована модель є спрощеним віддзеркаленням реаль-ності, однак дозволяє побудувати єдину шкалу, на якій в проран-гованому порядку розміщуються регіони. Конкретне значенняінтегрального індексу (або індексів, що характеризують окреміаспекти людського розвитку) не мають економічної інтерпретації -важливим є лише місце, яке належить кожному конкретному ре-гіону на єдиній шкалі.

Отже, запропонована методика репрезентує картину люд-ського розвитку України та, базуючись на широкому спектрі скла-дових компонентів, зменшує ризик пере- або недооцінки внаслі-док помилок в окремих індексах.

21

Розділ 2. ПОКАЗНИКИ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУСУСПІЛЬСТВА

2.1. Світовий та вітчизняний досвід управліннясоціальним розвитком

Модель сучасної європейської держави, яка покладена воснову політико-адміністративної організації Західної Європи, буластворена на базі публічного адміністрування, що ґрунтується надемократичних цінностях та правовій державі. Практично, демок-ратія та децентралізація є самостійними принципами публічногоуправління.

Попередні структури публічного адміністрування зазнализначних змін під впливом, передусім, технологічної компонентита втрати свого значення ієрархічного принципу, пов'язаного з кон-центрацією влади на верхівці бюрократичної піраміди. Зокрема,кардинальна трансформація системи державного управління, щовідбувалася в багатьох зарубіжних країнах наприкінці ХІХ ст. вик-ликала зміни в діяльності органів публічної влади: до виконаннянизки функцій, що раніше здійснювалися державою, стали залу-чатися громадські організації. Запроваджена концепція отрималаназву нового публічного управління - державного менеджменту.В якості головних, базових принципів визнаються:

- децентралізація - організація діяльності (керівництво)відбувається шляхом постановки завдань, а не виконанням функційі встановлених правил;

- результативність - акцент швидше на наслідках діяльності,ніж на процесах, а відтак, капітал вкладається в результати, а не внаміри;

- інтенсивна орієнтація на споживача - підвищення якостінадання послуг, можливості вибору на конкурентній основі та по-силення довіри до влади з боку приватного сектора і суспільства;

- досягнення змін шляхом пошуку інновацій та запровад-ження принципів бізнесу в управлінні державними справами,включаючи аутсорсинг та зовнішні контракти;

- зниження державних видатків, підвищення спроможностідержави до розвитку та реалізації політики, поліпшення виконан-ня державою функцій роботодавця та заохочення підприємниць-кого заробітку;

- розвиток професійної етики на державній службі.

22

Виділено такі риси сучасної публічної адміністрації, якефективність, прозорість, етика та справедливість вчинків тощо.

Ефективність пов'язується з:- установленням пріоритетів та виділенням коштів;- професійним управлінням людськими ресурсами;- новою системою оцінки, за якої результати щорічної оцін-

ки суттєво впливають на зарплату;- освітньою культурою;- новими засадами щодо мобільності, які заохочують праці-

вників до зміни місця праці;- новими засадами і процедурами щодо вибору, призначен-

ня і оцінки керівних кадрів;- децентралізацією фінансового управління;- підбором необхідних інструментів та процедур.Гуманістична європейська традиція, закладена в сучасній мо-

делі публічного адміністрування, дуже гнучка, проте може бути по-будована лише на основі розвинутого громадянського суспільства.

Основи теорії управління соціальним розвитком почали скла-датися з часів античності, коли шукали ефективні способи управ-ління суспільними справами у різноманітних сферах. Традиціїуправлінської думки також збагачуються новими принципами вепоху Ренесансу, промислової революції, особливо наприкінці XX ст.,коли розгортається управлінська революція і з'являється сучаснамодифікація теорії управління - менеджмент.

Історичний досвід управління соціальним розвитком напо-легливо свідчить про те, що світ в цілому, його окремі утворення,країни і народи знаходяться в постійному пошуку власних шляхівсоціального розвитку, відповідних моделей соціальної поведінкив контексті постійно мінливих зовнішніх і внутрішніх обставин,виникаючих нових суспільних потреб. Правильно вибраний шляхдозволяє тверезо оцінити ситуацію, що склалася та сконцентрува-ти кошти і ресурси на подоланні труднощів та дисбалансів. І чимактивніше в цей процес залучені інтелектуальні сили суспільства,тим демократичніше обговорюються різні альтернативи виходу зкризового тупика. Так, протягом останніх двох десятиліть пробле-ми зниження конкурентоспроможності американської економіки,поступові втрати лідируючих позицій постійно і відкрито обгово-рюється на сторінках преси у США і в інших країнах.

Управління соціальним розвитком в компаніях США має свійдосвід і свої традиції. До 70-х рр. ХХ ст. США займали перше

23

місце серед інших країн в галузі впровадження засобів механізаціїта автоматизації виробництва, удосконалення технологій. Після спо-стерігається відставання у сфері продуктивності виробництва. Се-ред причин, що призвели до цього, не останнє місце займали со-ціальні фактори: послаблення мотивів до праці, поширення алкого-лізму та наркоманії, зростання страйкового руху та інших форм со-ціального протесту, незадоволення людей змістом та умовами праці.

Американські ділові кола адекватно зреагували на викликчасу. Почалося втілення концепції якості трудового життя (КТЖ).Суть концепції - прямий зв'язок між рівнем продуктивності праціта ступенем самореалізації людини у професійній діяльності тазадоволенням її особистих потреб на даному підприємстві.Сутність КТЖ - вдосконалення трудової мотивації, забезпеченнярізноманітності і збагачення змісту праці, повне використання інте-лектуального, творчого і морального потенціалу працівників.

Система КТЖ включає в себе комплекс ціннісних орієнтирів:- самоактуалізація у професійній діяльності - організація

створює умови, які відкривають можливість працівникові викори-стовувати та розвинути свої здібності;

- перспектива зростання - підтримка у працівника впевне-ності у сприйнятливій для нього трудової діяльності, перспективіпрофесійного росту та службового просування;

- винагорода за роботу - відповідає прийнятим у країні стан-дартам достатку, має місце диференційована оплата з урахуван-ням складності та важливості різних видів роботи;

- безпека - забезпечення безпечних і здорових умов праці;- соціальна захищеність - працівник має бути впевнений в

тому, що його життєвий рівень не знизиться, він не втратить робо-ту, свої законні права, буде захищений від свавілля адміністрації івтручання в приватне життя;

- морально-психологічна атмосфера - сприятлива для вста-новлення прийнятних міжособистісних відносин на основі взає-морозуміння і довіри, для розширення виробничої демократії ісоціального партнерства;

- оптимальність праці - праця не повинна бути перешкодоюдля дозвілля та відпочинку, особистісного росту і сімейних відно-син працівника.

В даний час КТЖ є соціальним пріоритетом в системі стра-тегічного планування як окремих підприємств, так і різних ци-вільних спільнот, муніципальної та державної влади.

24

Найбільш представницькою державою серед європейськихкраїн в галузі управління соціальним розвитком є ФРН. Основусоціальної політики ФРН становить концепція, за якою успішнийекономічний розвиток призводить до стратифікації суспільства,тому держава зобов'язана гарантувати дотримання основних правлюдини і соціальну справедливість, а також сприяти економічно-му зростанню, підвищенню продуктивності праці, створення умовнаправлених на стимулювання працездатності.

Заслуговує на увагу досвід соціального розвитку муніципалі-тетів Швеції, де чіткий орієнтир стратегічного розвитку територій,ідеологія соціальної політики дозволяють реалізувати головні со-ціальні та економічні функції місцевого самоврядування: задоволь-няти потреби населення в послугах; наближати до жителів апаратуправління, стимулювати економічну (в т. ч. інвестиційну) ак-тивність усіх верств населення; підвищувати зацікавленість співро-бітників апарату органів місцевого самоврядування у збільшеннівласного внеску у соціально-економічний розвиток своєї території.

Ефективність управлінням соціального розвитку у Швеціївизначається стабілізацією негативних тенденцій соціального здо-ров'я суспільства, його поступовим поліпшенням, задоволеннямповсякденних потреб мешканців громади. Високорозвинена сис-тема державних механізмів соціальної адаптації мігрантів сприяєприскоренню успішної асиміляції у принципово новому оточенні.

Єдині соціально-аналітичні центри (соціальні агентства) замісцем проживання дозволяють визначити кількісну та якіснухарактеристику розвитку муніципалітету. Розмежування повнова-жень різних рівнів влади - від муніципального до національного, -підкріплене законодавством, позитивно позначається на соціаль-ному кліматі сімей, громад, округів, країни в цілому. У країні існу-ють, наприклад, дитячі установи альтернативні по типу власності(приватні, колективні, кооперативні - на паях батьків, церковні),розраховані на вільне відвідування, виклик няні на будинок, нагодину, кілька годин, днів, з пропорційною оплатою. Розвиненістьсоціальної інфраструктури в наявності різноманітних соціальнихпослуг (жінкам, дітям, сім'ям, інвалідам) відображає дійсну тур-боту влади про народ.

Практика Німеччини, Швеції та інших європейських країнпоказує, що соціальна орієнтованість економіки вимагає допов-нення системою заходів, що забезпечують партнерську співпрацюнайманих працівників, які представлені профспілками, з робото-

25

давцями. Таке партнерство здійснюється постійно, на двостороннійоснові, переважно у формі укладення колективних договорів таугод, що регулюють соціально-трудові відносини. Специфічнимвидом соціального партнерства є три-партізм (тобто складений зтрьох частин): до звичайних партнерів - працівників і роботодавців -приєднуються і представники держави - органів виконавчої владита місцевого самоврядування. Ця співпраця може здійснюватисяяк регулярно, так і нерегулярно - лише у випадках загостреннясоціальної ситуації в галузі, регіоні або країні в цілому.

Під впливом управлінської революції закони і принципи соц-іального наукового управління міцно входять у життя всіх суб'єктівуправління, перш за все держав. Саме ця обставина, як свідчитьсвітовий та вітчизняний досвід, дозволяє вирішити головне проти-річчя соціального управління - протиріччя між суб'єктом і об'єктом,забезпечити антикризове управління суспільними справами.

Стратегічне антикризове управління, здатне враховувати всюсукупність суспільних змін, у тому числі глобальних і геополітич-них, можливо для кожної держави як головного суб'єкта управліннясуспільними процесами за однієї, але найважливішій умові - вироб-лення і подальшої реалізації сучасного шляху соціального розвитку.

2.2. Управління процесами зрілого розвиткусоціальних спільнот

Неодмінною умовою процесу розвитку соціальної спільно-ти є проходження нею етапів "формування", "входження" та "ко-ливань". Кожний з цих етапів знаменує собою унікальні особли-вості механізмів інституціалізації, стратифікації та соціалізації, якіпроходять соціальні спільноти на початкових етапах власного роз-витку. У зв'язку з цим необхідно уточнити змістовно-сенсові особ-ливості категорій "формування", "входження" та "коливань". Спра-ва у тім, що ні одна з цих категорій не обмежується лише і тількипочатковими етапами розвитку і охоплює усі без винятку стадії таетапи розвитку від "початку" виникнення суб'єкту і до "кінця" йогоіснування. Разом з тим слід чітко розуміти, що самі по собі проце-си "формування", "входження" і "коливань" мають дуже конкретніпросторово-часові межі соціального оптимуму, коли, скажімо,буває вже занадто пізно чи несвоєчасно щось "формувати", ку-дись "входити" або ж "коливатись" відносно надзвичайно важли-вих, а у певних випадках і визначальних правових, моральних,

26

етичних чи соціокультурних чинників. Таким чином, кожна соц-іальна спільнота має, з одного боку, пройти неодмінні фази та ета-пи визначення своєї історичної, етнічної, професійної, інтелекту-альної та духовної природи, а з іншого - "вписатись" у дуже конк-ретні і нерідко обмежені терміни, визначені умовами, містом тазавданнями власного розвитку.

Разом з тим, самі по собі початкові етапи розвитку суб'єктівсоціального буття не можуть надати їхнім матеріальним, фінансо-вим, правовим, аксіологічним та будь-яким іншим параметрамознак повної визначеності та завершеності. Тому було б передчас-ним розуміти етапи "формування", "входження" та "коливань" со-ціальних спільнот як процеси їхньої повної фізичної, інтелекту-альної та духовної зрілості. Обумовлені об'єктивною необхідніс-тю процеси інституціоналізації, стратифікації та соціалізації со-ціальних спільнот на фоні доволі обмежених можливостей почат-кових етапів надає процесам розвитку ознак "конгломерату". Отже,"конгломерат" є визначеним у просторі і часі якісно виокремле-ним рівнем розвитку соціальних спільнот, сутність якого розкри-вають діалектичні механізми "формування", "входжень" та "коли-вання". У перекладі з латини conglomeratus означає "зібраний докупи", "накопичений" і відображає перш за все процеси початко-вого з'єднання різних предметів або частин, яким не властиві покищо ознаки єдності та цілісності утворення. Процеси конгломераціїсуспільних утворень відображають тим самим формальні, голов-ним чином директивні, адміністративні засоби об'єднання різно-рідних елементів та підсистем у такі соціальні спільноти, яким невластиві поки що ознаки єдності, цілісності, системності та гар-монійності функціонування.

Найважливішою ознакою процесу створення є набуття со-ціальною спільнотою певної форми, яка відображає конкретну чи-сельність її членів, демографічні, кваліфікаційні, фінансово-еко-номічні, виробничі, нормативні, структурно-функціональні, мате-ріально-технічні, ідеологічні, валеологічні, культурні та духовніпараметри кожного з її елементів, компонентів та підсистем. Особ-ливість формування соціальних спільнот полягає у впливі майжекожного з факторів на процес функціонування та характер їх по-дальшого розвитку.

Процес формування як головна умова початкових етапіврозвитку соціальних спільнот нерідко носить суперечливий, кон-фліктний а то й деструктивний характер. Обумовлені здебільше

27

об'єктивними умовами процеси створення нових соціальнихспільнот супроводжуються застосуванням далеко не завжди дос-коналих нормативно-правових документів, запровадження якихнерідко потребує жорстких силових, фінансових чи адміністра-тивних засобів. Формування як процес нерідко зводить процеду-ри створення нової соціальної спільноти лише до "формальних"заходів набуття нею лише ззовні визначеної форми за рахунок ігно-рування змісту, сенсу, ідеї та духу створення самої цієї соціальноїспільноти.

Якість різноманітних видів забезпечення визначає якзмістовні, так і формальні ознаки процесів формування соціаль-них спільнот. До числа першочергових з них відносять комплексдій пов'язаних з реалізацією процесів селекції, розстановки тапозиціювання персоналу. Кожна з цих стадій включає широке колоспеціальних операцій і процедур, форма та зміст яких виступаютькритеріями дієвості та ефективності кадрової політики, яка такабо інакше здійснюється у процесах становлення та розвитку со-ціальних спільнот.

Започаткована у лоні теорії установки категорія "диспози-ція" являє собою систему механізмів предуготованості суб'єктасоціального буття до сприйняття, оцінки або аналізу як об'єктив-них, так і суб'єктивних чинників існування. Отже диспозиційнастадія розвитку є такою важливою складовою етапу соціалізаціїсоціальної спільноти, сутність якої визначають фази власне: пре-дуготованості; схильності; прагнень.

Діалектична природа диспозиційної стадії проявляється, зодного боку, у повному використанні можливостей соціальнихконгломератів, а з іншого у започаткуванні більш високих рівніврозвитку соціальних спільнот. Диспозиційна стадія в цілісній сис-темі розвитку соціальних спільнот включає наступні головні етапи:

1 етап - формування соціальної спільноти. Визначаєтьсяформалізацією зв'язків, процесами індивідуалізації і дистанцію-вання. Завершується створенням соціального конгломерату.

2 етап - входження "частин" у "ціле". Характеризується про-явом індивідуальної та мікрогрупової замкненості, ізольованості,полохливості, боязкості, підозри, нерішучості, несміливості тасором'язливості.

3 етап - коливань. Відрізняється переживаннями з боку скла-дових власної непевності, хиткості становища, які протікають нафоні емоційних напружень, зривів та потрясінь.

28

4 етап - адаптації. Окреслюється різноманітними формамипсихофізіологічного, професійного, адміністративного, структур-но-функціонального, організаційно-технологічного та операціо-нального пристосування до умов існування в середі найближчогота більш віддаленого соціального оточення.

5 етап - соціалізації. Виокремлюється шляхом засвоєннясоціальних норм, цінностей та ідеалів в системі взаємовідносин"частин" і "цілого".

6 етап - інституціоналізації. Породжується за рахунок фор-малізації домінантних для суб'єкта життєдіяльності функцій, кри-теріїв, механізмів, установок та стереотипів існування.

7 етап - інтеграції. Створюється завдяки усебічному розвит-ку кількості та якісних характеристик прямих і зворотних зв'язківміж базовими складовими суб'єкта управлінської діяльності.

8 етап - розквіту. Базується на розгортанні акмеологічнихформ реалізації окремими складовими і суб'єктом управлінськоїдіяльності в цілому фізичних, професійних, інтелектуальних, ви-ховних, соціокультурних та духовних складових властивого йомугуманістичного потенціалу.

9 етап - зрілості. Ґрунтується на конформатизації усталенихзвязків і залежностей між складовими суб'єкта життєдіяльності.

10 етап - розпаду. Обумовлений природними для суб'єктажиттєдіяльності процесами дезинтеграції, занепаду, розкладаннята зникнення усталених зв'язків і залежностей між частинами іцілим.

Соціальна ж спільнота стає повноцінно розвиненою лишеза умов налагодження усебічних зв'язків між усіма членами та гар-монізації умотивованих загальними цінностями дій

Історія пізнання наділила уявлення про заключні етапи роз-витку суб'єктів соціального буття або фантастичними сподіваннямина безкінечність, або ж досягненням неодмінного кінця у виглядіматеріальної смерті. Подібні крайнощі досить легко пояснюють-ся як дійсно надзвичайно високою складністю проблеми, так іміфологічно та протонауково обмеженим колом понять досліджу-ваної проблеми. Перш за все слід звернути увагу на непра-вомірність абсолютного ототожнення між собою понять "кінця","знищення", "загибелі", "смерті" та "зникнення", які домінують уроботах переважної кількості дослідників цієї проблеми. Сутністьзаключних етапів розвитку характеризує саме категорія "зникнен-ня", під якою слід розуміти процес переходу об'єкта існування у

29

принципово нову якість, сприйняття якої старими засобами стаєнеможливим. Надзвичайно складний процес "зникнення" якоїсьоднієї форми чи змісту може мати продовження у принциповоінших.

2.3. Показники якості соціальних послуг

Відповідно до закону України "Про соціальні послуги", со-ціальні послуги-це комплекс заходів спрямованих на окремі со-ціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвихобставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою по-ліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптаціїта повернення до повноцінного життя. В законі визначений на-ступний перелік соціальних послуг:

- соціально-побутові - забезпечення продуктами харчування,твердим та м'яким інвентарем, транспортними послугами, гаря-чим харчуванням, засобами малої механізації, здійснення соціаль-но-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та доставкаліків, тощо;

- психологічні - надання консультацій з питань психічногоздоров'я та поліпшення взаємовідносин з оточуючим соціальнимсередовищем, застосування психодіагностики спрямованої на ви-вчення соціально психологічних характеристик особистості, з ме-тою її психологічної корекції чи реабілітації, надання методич-них порад;

- соціально-педагогічні - виявлення та сприяння розвиткурізнобічних інтересів та потреб осіб, які перебувають у складнихжиттєвих обставинах, організація індивідуального навчання,виховного та корегуючого процесів, дозвілля, спортивно-оздоров-чої, художньої діяльності, а також залучення до різноманітних зак-ладів, громадських організацій тощо;

- соціально-медичні - консультації щодо запобігання виник-ненню та розвитку можливих захворювань, здійснення профілак-тичних заходів, трудотерапія;

- соціально-економічні - задоволення матеріальних інтересівосіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалі-зуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, атакож допомоги у формі одноразової компенсації;

- юридичні - надання консультацій з питань чинного зако-нодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебу-

30

вають у складних життєвих обставинах, оформлення правовихдокументів, адвокатська підтримка;

- послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізич-ними можливостями - комплекс медичних, психологічних, інфор-маційних заходів спрямованих на створення сприятливих умов дляреалізації права на професійну підготовку, освіту, зайнятість;

- інформаційні послуги - надання інформації необхідної длявирішення складної життєвої ситуації, розповсюдження про-світницьких та культурно-освітніх знань, формування певних уяв-лень та ставлення суспільства до соціальних проблем.

Соціальні послуги надають: державні соціальні служби, гро-мадські організації, волонтери, недержавні соціальні служби вмежах дозволених діючим законодавством. Від того наскількиякісно та професійно буде надана та чи інша соціальна послугазалежить сьогодення клієнта, його ставлення до себе зокрема тасуспільства в загалом.

Необхідною умовою ефективного надання соціальних по-слуг є підтримка користувачів послуг на всіх етапах їхнього жит-тя, тобто організації схем та програм відповідно до їх потреб.

На сьогодні у світі все частіше в роботу державного секторавпроваджуються ринкові механізми і методи управління, що зас-тосовуються в приватних компаніях. Одним з прикладів чого євпровадження міжнародних стандартів серії ISO. На міжнародно-му рівні ці стандарти встановили єдиний, визнаний у світі підхіддо договірних умов з оцінювання системи якості та водночас ре-гламентують відносини між виробниками та споживачами товаріві послуг. Основна направленість цих стандартів це жорстка орієн-тація на споживача, його потреби та побажання.

В Україні основними стандартами, що регламентують уп-равління якістю, є такі:

- система управління якістю. Основні положення та слов-ник. (ISO 9000-2000): ДСТУISO 9000-2001, де описано основніположення систем управління якістю та встановлює відповіднутермінологію.

- системи управління якістю. Вимоги. (ISO 9001-2000):ДСТУ ISO 9001-2001, де визначено підстави та процедури опра-цювання й впровадження системи;

- системи управління якістю. Настанови щодо поліпшуваннядіяльності. (ISO 9004-2000): ДСТУ ISO 9004-2001, де визначенонастанови щодо постійного поліпшування загальних показників

31

діяльності та ефективності організації. Він призначений для того,щоб одночасно врахувати результативність та ефективність сис-теми управління якістю і, таким чином, потенційні можливостіполіпшення показників діяльності організації. Порівняно з ISO9001, цілі, пов'язані із задоволенням інтересів замовників і з якіс-тю продукції, розширені і містять задоволеність зацікавленихсторін і показники діяльності організації.

Цей державний стандарт охоплює всі процеси діяльностіорганізації, отже, принципи управління якістю, покладені в йогооснову, можуть бути поширені на всі рівні в організації. Основ-ним його спрямуванням є забезпечення постійного поліпшення,оцінюване задоволеністю замовників та інших зацікавлених сторін.Система управління якістю в організації базується на восьми принци-пах, які є основою такої системи, які ґрунтуються на принципахуправління якістю виділених в ISO 9000 та ISO 9004. Основнимипринципами управління якістю соціальних послуг на місцевомурівні є: орієнтація на отримувача соціальної послуги; лідерствочи керівництво; залучення персоналу; процесний підхід до управ-ління; координація процесів; постійне поліпшення; прийняттярішень на підставі фактів; відносини з постачальниками соціаль-них послуг.

Місцеві органи влади, як і будь-яка організація, та поста-чальники соціальних послуг залежать один від одного. Це першза все виражається у щорічній оцінці своїх постачальників, щодозволяє зрозуміти ефективність та якість надання соціальнихпослуг. Принципи системи управління якістю охоплюють усі про-цеси управління організацією, основна мета яких, це спрямуван-ня діяльності організації на поліпшення її показників. Але напідставі вищезазначеного можна зробити висновок, що застосу-вання цих принципів має безпосередній вплив і на якість соціаль-них послуг.

Отже, зазначимо, що використання восьми наведених прин-ципів системи управління якістю соціальних послуг на місцевомурівні перш за все приведе до надання якісних соціальних послугїх отримувачам, чому сприятимуть такі чинники:

- визначення тих, хто потребують соціальних послуг; визна-чення переліків необхідних соціальних послуг, що місцевий органвлади надає споживачам; вивчення очікувань отримувачів послугщодо якості соціальних послуг, прийняття та документальне офор-млення зобов'язань місцевого органу влади перед отримувачами

32

соціальних послуг щодо якості послуг (стандарти якості послуг);інформування отримувачів соціальних послуг про зобов'язаннящодо якості послуг; відстеження відповідності наданих спожива-чам послуг прийнятим зобов'язанням щодо їх якості; реєстраціюфактів невідповідності наданих послуг прийнятим зобов'язанням(включаючи скарги споживачів) та вжиття заходів з їх усунення;оцінювання задоволеності споживачів якістю отриманих соціаль-них послуг;

- взаємодія з отримувачами соціальних послуг, а саме: вив-чення потреб усіх категорій громадян (аналіз нормативних вимог,анкетування, опитування, тощо; у деяких випадках - індивідуальнівимоги); аналіз потреб потенційних споживачів соціальних послуг(можливість їх стабільно виконувати, прийняття/відхилення);обмін інформацією з отримувачами соціальних послуг (поширен-ня інформації про місцевий орган влади та його послуги, відповідіна звернення);

- розроблення нових видів соціальних послуг.Одна з головних особливостей системи управління якістю є

її здатність до постійного покращання як внутрішніх, так ізовнішніх процесів, що безпосередньо впливає на якість послуг,що надаються, а отже, запровадження цієї системи в органах місце-вої влади є механізмом підвищення якості соціальних послуг, якийу свою чергу сприятиме й ефективному функціонуванню органі-зації, в якій його запроваджено. Вищезазначені процеси управлін-ня якістю соціальних послуг можуть бути включені до системиуправління якістю соціальних послуг на місцевому рівні. Під часстворення системи управління якістю соціальних послуг необхід-но врахувати той факт, що одним з направлень соціальних послугє запобігання складних життєвих обставин, які спричиняють по-требу в отриманні соціальних послуг, а отже, це повинно бутивідображено в одному з процесів роботи системи, що й має статинапрямком подальших досліджень.

33

Розділ 3. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯВ УКРАЇНІ

3.1. Публічне управління охороною нерухомихпам'яток культури

Щодо збереження й використання пам'яток культурної спад-щини, спостерігаємо в Україні ситуацію відомчого двовладдя (па-м'ятки архітектури і історії перебувають в межах повноваженьрізних відомств), послаблення функцій і повноважень, розмитістьпоняття "спеціально уповноважений орган з охорони культурноїспадщини" на місцях. Відомче розділення пам'яток закладене зарадянських часів, суперечить природній класифікації пам'ятоккультури на рухомі і нерухомі, й ускладнює ефективну пам'ятко-охоронну діяльність держави.

Для успішної реалізації зобов'язань у сфері охорони культур-ної спадщини, необхідно забезпечити функціонування в державіпотужної пам'яткоохоронної інфраструктури, що включала б Центрдокументації національної культурної спадщини, науково-дослідніта проектно-реставраційні організації (обласні чи регіональні),технологічні лабораторії, виробничі підприємства, навчальні цент-ри тощо. Діяльність такої інфраструктури поширюватиметься навесь пласт об'єктів нерухомої культурної спадщини. Для коорди-нації діяльності цього організму потрібно існування єдиного дляоб'єктів нерухомої культурної спадщини державного органу уп-равління, створення державної інспекції контролю за станом охо-рони, реставрації та утримання об'єктів культурної спадщини.

Це не потребує створення нової структури управління.Ідеться про злиття двох управлінських структур, підпорядкова-них Міністерству культури та Міністерству регіонального роз-витку і будівництва. Утворення на такій основі Державної служ-би з питань охорони нерухомої культурної спадщини з регіональ-ною і місцевою мережею в системі Міністерства культури єнайбільш прийнятним й стане надійною сходинкою на шляхуформування сучасної державної системи управління пам'ятко-охоронною галуззю в Україні.

Недоцільність залишати управління охороною архітектурно-містобудівної спадщини в підпорядкуванні архітектурно-будівель-ного відомства полягає в тому, що процеси урбанізації, модерні-зації інфраструктур історичних поселень та оновлення забудови,

34

стратегічну політику яких визначає це відомство, не дає йому змо-ги ефективно і незалежно захищати культурні надбання.

Об'єднання служб охорони нерухомої культурної спадщиниі музейних цінностей Міністерства культури створило б умови дляформування Державного комітету з питань охорони національноїкультурної спадщини при Кабінеті Міністрів України як єдиногодержавного органу управління у пам'яткоохоронній сфері.

В трансформаційних умовах вищі органи влади в Українітривалий час демонструють неспроможність представницькоїформи демократії. Ці обставини змушують розширювати формибезпосередньої демократії в тих галузях, де це видається доціль-ним. Розширення повноважень територіальної громади в сферізбереження культурної спадщини зумовлене, по-перше, неможли-вістю реалізації цього напрямку діяльності держави без зусильусього суспільства, по-друге, численними недоліками у цій сфері.

Існує необхідність якнайскорішого виправлення кризовогостановища, в якому перебуває сфера охорони пам'яток культурноїспадщини в Україні. Нагально необхідне розроблення моделейправовідносин між територіальною громадою та органами місце-вого самоврядування, а також між органами виконавчої влади йорганами місцевого самоврядування у цій сфері.

Серед проблем сучасної пам'яткоохоронної практики, такожпроцеси, пов'язані з правами власності на ці пам'ятки. Будь-якийсуб'єкт влади, у даному випадку - орган місцевого самоврядуван-ня - може здійснювати охорону лише тих об'єктів, які входять вйого власність. Адже охорона передбачає і вкладення коштів, іпроведення специфічних заходів, і певну відповідальність. Постаєпитання ролі органів місцевого самоврядування у збереженні па-м'яток, виникають протиріччя в діяльності органів місцевого са-моврядування і органів державної влади. Відповідно до ЗаконуУкраїни "Про охорону культурної спадщини", "...пам'ятка, крімпам'ятки археології, може перебувати у комунальній та приватнійвласності... Усі пам'ятки археології... є державною власністю". Взв'язку прийняттям Цивільного кодексу України, у 2007 р. втративчинність Закон УРСР "Про власність", ст. 32-34 якого визначалисуб'єкти права державної власності на землю і порядок управлін-ня державний майном. Чинне законодавство містить лише непрямівказівки щодо делегованих органам місцевого самоврядуванняповноважень з охорони пам'яток і не компенсує прогалини, щоутворилась. Відтак, склалась ситуація, яку фахівці тлумачать нео-

35

днозначно, інколи прямо вказуючи на те, що сільські ради "не по-винні" укладати охоронних договорів на пам'ятки археології.

Ця законодавча прогалина має бути негайної заповнена, адержава повинна виділяти кошти на збереження пам'яток через їхбалансоутримувачів. Прикладом конструктивного рішення под-ібних проблем є міста: нерухомі пам'ятки в містах перебувають набалансах райкомунгоспів, що уможливлює упорядкування тери-торій пам'яток, їх збереження, реставрацію тощо. На рівнісільських районів відповідних структур не існує.

Пам'ятки історії ще з радянських часів передано на балансорганів місцевого самоврядування. Нинішні їх наступники усві-домлюють необхідність збереження, реставрації, упорядкуваннятериторій цих пам'яток, планово проводяться відповідні роботи.Необхідність аналогічних робіт щодо пам'яток археології викли-кає організаційний і поведінковий опір.

На черзі денній у зазначеній сфері роботи, які вимагаютьконструктивної співпраці органів місцевого самоврядування іорганів державної влади: визначення меж пам'яток археології всистемі координат, інвентаризація, паспортизація і визначеннятехнічного стану пам'яток археології, укладання їх Реєстру, ви-значення грошової вартості кожної пам'ятки, взяття на баланс, ук-ладення охоронних договорів, виготовлення та встановлення напам'ятках охоронних знаків державного зразка тощо.

3.2. Соціальний розвиток та соціальна адаптація вукраїнському суспільстві

Соціальний розвиток слід розглядати в нерозривному зв'язкуз соціальною адаптацією особистості та суспільства взагалі. Со-ціальна адаптація - це процес взаємодії суб'єкта з соціальнимсередовищем, в ході якого узгоджуються вимоги та очікування йогоучасників. Найважливішим елементом цього процесу є узгодженнясамооцінок та можливостей суб'єкта із реаліями соціального сере-довища та його розвитку. Дане узгодження включає в себе, по-пер-ше, стан середовища та соціального суб'єкта на даний момент часу,і, по-друге, можливості, тенденції та закономірності розвитку як со-ціального середовища, так і соціального суб'єкта. Спираючись навищенаведене, можна визначити процес соціальної адаптації як взає-модіючий процес, в основі якого полягає взаємний вплив розвиткусоціального середовища та соціального суб'єкта один на одного.

36

Такий процес має досить тісний зв'язок з іншим явищем,пов'язаним з освоєнням суб'єктом соціального середовища - про-цесом соціалізації. Процес соціалізації передбачає активну участьсоціального суб'єкта не тільки в процесі пізнання системи соц-іальних зв'язків та відносин, соціальних норм та цінностей, їхспоживання та використання, але і в процесі формування новихнорм, зв'язків та відносин, їх розподілу та передачі. Таким чи-ном, поняття та процеси соціальної адаптації, соціального роз-витку та соціалізації взаємовизначають та взаємодоповнюютьодин одного. З одного боку, соціалізація передбачає наявність усуб'єкта здатності розуміння та засвоєння змін умов життєдіяль-ності, з іншого - соціальна адаптація - представляє механізм іодну з форм соціалізації особистості. Разом з тим, ці процесиістотно відрізняються один від одного.

Процес соціалізації - це тривалий, поступовий процес ево-люційного характеру, що включає пізнання, накопичення та зас-воєння нових знань, здібностей та навичок. Процес адаптації маєбільш стислі межі часу, тобто це процес, в ході якого необхідно увідносно короткі проміжки часу усунути або засвоїти створенісоціальні зміни та проблеми. У ході соціальної адаптації засвою-ються не всі, а, виключно, відносно стабільні і значущі елементирозвитку соціального середовища та найбільш типові форми і спо-соби вирішення соціальних проблем.

Вродженою сутністю людини як живої істоти є її прагненнядо розвитку. Цей розвиток відбувається як безперервне встанов-лення відповідності між рівнем і особливостями структури внут-рішньої мотиваційно-потребової системи і відповідними їй об-'єктивними обставинами, соціальними нормами й умовами діяль-ності індивіда для задоволення своїх потреб.

Процес адаптивного пристосування до умов соціальногосередовища є соціальною адаптацією, яка відбувається, з одногобоку, як зміна своєї внутрішньої системи відповідно до соціаль-ного розвитку, а з іншого - як зміна умов існування відповідно довласних потреб, цінностей, інтересів. Цей процес здійснюєтьсябезперервно як багаторазово опосередкована взаємодія внутрішніхвластивостей людини і зовнішніх умов її життєдіяльності, яка маєциклічний характер встановлення відповідності між об'єктивни-ми обставинами і потребами та можливостями індивіда.

Таким чином, соціальна адаптація - це не просто поведінко-ве "пристосування", а активний внутрішньо мотивований процес

37

прийняття або неприйняття особистістю умов її існування, це ак-тивність у соціальному розвитку, у зміні умов існування у бажа-ному напрямі. Українська держава та суспільство перебувають нановому етапі глибоких змін, які відображаються і на стані су-спільства, головних сферах його життєдіяльності та на кожній ок-ремій людині.

В Україні на теперішній час спостерігаються посилення соц-іальної поляризації, диференціації за рівнями доходів різних групнаселення; криза духовної сфери суспільства - деформаціяціннісно-орієнтованої та нормативної структури індивідуальноїсвідомості, що призводить до кризи соціальної ідентичності; дегра-дація моральних цінностей і трудових установок громадян Украї-ни; значна соціальна нестабільність, високий рівень конфліктностів рамках соціальної структури українського суспільства; зростаннясуїцидів. Внаслідок чого характерною особливістю українськоїдійсності є наявність умов і дій для соціального травматизму. Со-ціальні, фізичні та психічні травми поєднуються, нашаровуютьсяодин на одного. Це сприяє поширенню атмосфери травмуванняна суспільство в цілому, що збільшує схильність до нових травм.Якщо соціальна ситуація не відповідає чи суперечить потребамособистості, це призводить до психічної травмуванні, послаблюєсоціальний потенціал і соціальний капітал суспільства.

У сучасному українському суспільстві, коли реформи торка-ються практично всіх сфер існування, проблеми соціальної адапта-ції населення набувають найважливіше значення для всієї суспіль-ної системи в цілому. Ринкові відносини, які фактично стали пере-важаючими, вимагають адекватної реакції на них усіх соціальнихсуб'єктів. Саме від цього залежить яким шляхом піде соціально-економічний розвиток держави та суспільства та чи буде це роз-витком, а не стагнацією або, в гіршому випадку, деградацією сус-пільства. Соціальна адаптація, таким чином, стає необхідною умо-вою як регулюючий та стабілізаційний чинник спілкування різнихгруп соціуму, ефективності його діяльності.

Перед державою стоїть завдання створення умов, що дозво-ляють сприяти реалізації здібностей населення і особливо йогопрацездатної частини безпосередньо своїм інтересам в контекстіінтересів усього суспільства, з переважаючий необхідністю роз-робок та впровадження соціально економічних програм для опти-мізації процесів соціальної адаптації.

38

3.3. Інструменти соціальної політики

Соціальна політика, як будь-яка інша діяльність, для досяг-нення своїх цілей може використовувати певний набір інстру-ментів. Застосування різноманітних інструментів, їх поєднання,допоможе вирішити соціальну проблему комплексно: попередитиїї виникнення в майбутньому та вплинути на вже існуючі наслідки.

Одним з "улюблених" інструментів в Україні вважається фінан-сова допомога, якою намагаються покращити всі існуючи соціальнінегаразди. Інструмент безумовно необхідний, але ефективність со-ціальної політики в Україні буде низькою, якщо захопившись фінан-совими допомогами не розглядатимуть можливостей паралельноговикористання інших інструментів соціальної політики.

Часто більш ефективним виявляється надання безготівко-вої допомоги. Прикладами такої допомоги є житлові субсидії, ча-сткове зменшення вартості товарів та послуг. Можливо варто булоб поширити вже існуючу практику талонів на харчування.

Оподаткування. Важливим аспектом застосування цьогоінструмента в Україні на сьогодні є введення податкових пільг (длямалозабезпечених сімей, на утриманні яких знаходяться важкохворі або інваліди, котрі потребують постійного догляду і привідсутності останнього підпадають під опіку держави; для моло-дого подружжя при народженні дитини; для сімей, які усиновлю-ють, беруть на утримання (fostering) дитину або людину похилоговіку; для безробітних що починають власний бізнес).

Послуги. Перекваліфікація на більш конкурентоспроможнуспеціальність, хоча з першого погляду потребує більше затрат,ефективніша за наслідками ніж довготривале надання допомогипо безробіттю; послуги по догляду вдома самотніх інвалідів тапохилих в багатьох випадках вдало замінюють утримання у бу-динках-інтернатах для престарілих та інвалідів.

Безумовно профілактичні міри обходяться дешевше для дер-жави ніж боротьба з наслідками, в Україні їм приділяється увага,але аналіз ситуації що склалася доводить що недостатньо. До гру-пи інструментів соціальної політики, що використовуються дляпрофілактичних заходів, можна віднести:

Консультування, рекомендації чи заохочення бажаноїдіяльності. Консультаційні та рекомендаційні програми щодопідтримання здорового способу життя; планування сім'ї; проф-орієнтаційне консультування.

39

Інформація. Інформація про наслідки, що може спричини-ти та чи інша діяльність (вживання наркотиків, тютюну, можливішляхи отримання ВІЛ). Обізнаність людей щодо існуючих соц-іальних установ, допомог, соціальних програм підвищують їхдійовість. Інформаційної підтримки потребуватимуть пенсійнареформа і програма адресної допомоги.

Заборона або обмеження певних дій. Заборона будь-якоїдискримінації, зокрема при прийомі на роботу; заборона або об-меження реклами тютюну, алкоголю.

Спеціальні стягнення за персонально чи соціально небез-печну поведінку засобом штрафів, додаткових податків. На-приклад, зловживання алкоголем та тютюном веде не тільки до"саморуйнування", але й має вплив на оточуючих (зокрема "па-сивне куріння") що призводить до зростання витрат на лікуванняосіб, що постраждали внаслідок цього. В деяких країнах, що можназапозичити і Україні, встановлено штрафи за паління в громад-ських місцях. В нещодавно прийнятому в Україні Законі про рек-ламу алкоголю і тютюну передбачено додатковий податок на со-ціальну рекламу.

Також хотілось би звернути увагу на можливості викорис-тання в Україні деяких інших інструментів соціальної політики.

Правові статуси. Призначення статусів що мають даватипевні права та визначати обов'язки держави перед носіями право-вого статусу (статус ветерана війни, ліквідатора аварії на ЧАЕС,безробітного, біженця, народного депутата) широко використо-вується в Україні. Внаслідок, як і в інших країнах, почало спосте-рігатися зростання "менталітету заслуг" - люди починають дужебагато очікувати від держави, що особливо небезпечно в період,коли ресурси держави обмежені. Ситуація в Україні потребує пере-гляду існуючих статусів та розгляду надання деяких нових (на-приклад, статусу частково безробітного, що дасть можливістьзамість субсидіювання заробітної плати державою на безперспек-тивних підприємствах включити людину в активний пошук перс-пективної роботи, надати можливість перекваліфікації черезслужбу зайнятості).

Для вирішення деяких проблем в сфері зайнятості, соціаль-ного захисту, використовуються різноманітні угоди. А саме: міжна-родні угоди між країнами щодо регламентації трудової міграції,пенсійного забезпечення мігрантів; угоди між соціальними парт-нерами: тарифні угоди, про субсидіювання модернізації нерента-

40

бельних чи застарілих виробництв для запобігання безробіття таінші.

Заходи стосовно взаємодії груп населення та установ.Інструмент, на який варто звернути пильну увагу і який найменшвикористовується в Україні, головним чином, через нерозроб-леність механізму застосування, недосконалість правового регу-лювання. Це може бути впровадження пенсійних програм за місцемроботи, створення інших соціальних програм доповнюючих абоальтернативних державним. Сюди також відноситься більш-меншзнайоме в Україні укладання колективних договорів.

Інструменти соціальної політики можна визначити як засо-би впливу та контактування з суспільством або як засоби досяг-нення певного політичного результату. Застосування різноманіт-них інструментів, їх поєднання, допоможе вирішити соціальнупроблему комплексно: попередити її виникнення в майбутньомута вплинути на вже існуючі наслідки.

41

ВИСНОВКИ

У науковій розробці представлено вирішення актуальногонаукового завдання, що полягає у визначенні особливостей та базо-вих складових соціального розвитку як сфери публічного адміні-стрування в Україні. Результати характеризуються науковою но-визною та дають можливість зробити такі узагальнюючі висновки,що мають теоретичне та практичне значення.

1. Протягом останніх десятиліть проблеми соціального управ-ління цілеспрямовано витіснялись, а частіше і просто ігнорувалисьнадмірно політизованими засобами економічного регулювання про-цесів розвитку суспільства. Кажучи інакше, в умовах гіперполіти-зації процесів формування криміналізованих кланово-корпоратив-них структур державного та міжнародного рівня, проблеми і зав-дання соціального управління не тільки недооцінювались, а й витіс-нялись спеціально насаджуваними комерціалізованими стилямимислення і дій у розряд другорядних та неважливих.

За умов загострення протиріч між абсолютизацією тенденційкомерціалізації суспільних відносин і прагненням суб'єктів со-ціального буття до усе більш повної реалізації власних прав і сво-бод, проблема змісту, якості та ефективності соціального управ-ління набуває не просто важливої, а визначальної ваги у процесахподальшого розвитку суспільства. Практичне ж підвищення ролісоціального управління передбачає, перш за все, усе більш повнерозкриття його потенційних можливостей у регулюванні відно-син між базовими складовими соціуму.

2. Суть, характер, особливості та механізми реалізації соц-іальної політики, окремих її складових детермінують такі основнізакони України: "Про освіту", "Про сприяння соціальному станов-ленню та розвитку молоді в Україні", "Про основи соціальної за-хищеності інвалідів в Україні", "Про соціальний і правовий за-хист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про запобіганнязахворювання на СНІД та соціальний захист населення" та ін. Прирозробці соціальної політики в сучасній Україні, з одного боку,дотримувалися міжнародних стандартів і нормативних актів, а здругого - враховувалися суто національні аспекти - існуюча тра-диція, досвід, практика.

Забезпечення законності у державному управлінні Українитакож залежить від міжнародної сфери і планування державноїполітики. Адаптація законодавства України до європейського за-

42

конодавства є одним із шляхів удосконалення законності. Високийрівень підготовки проектів законів та інших нормативно-правовихактів; довгострокове планування нормотворчої роботи; удоскона-лення кадрового, фінансового, інформаційного та іншого забезпе-чення згідно з концепцією Загальнодержавної програми адаптаціїзаконодавства України до європейського законодавства сприяти-ме удосконаленню законності в державному управлінні.

3. Важливу роль у формуванні методології управління повиннівідігравати ірраціональні складові, до яких, у першу чергу, слідвіднести мотивацію діяльності, почуття, співпереживання, інтуїціюта віру. Зазначені чинники сьогодні спрацьовують здебільше в якостізахисту від нерідко жахливих наслідків методологічно недолугої таасоціальної по суті нині діючої системи управління.

Діагностика соціального становища - необхідний інструментмеханізму державного управління, який надає змогу не тільки оці-нити дієвість політики, а й з'ясувати причини та можливі наслідкивід збереження існуючих тенденцій.

Знання про об'єкт управління безглузде з позицій контро-лю, якщо відсутнє уявлення про належний стан аналізованої сис-теми. Саме уявлення про норму дозволяє визначити відхилення вповедінці соціальної системи. Універсальною схемою оцінки ефек-тивності є побудова оптимальної теоретичної моделі об'єкту управ-ління з урахуванням передового світового, вітчизняного досвіду інакладення цієї моделі на реальне життя. Як наслідок - відбуваєть-ся оцінка проблемної ситуації. Контури теоретичної моделі, базовіпоняття визначають критерії, показники, індикатори для оцінки нетільки якісних змін в соціальних процесах, але й кількісних.

4. Аналіз досвіду управління соціальним розвитком пока-зує, що в якості базових принципів визнаються:

- децентралізація, організація діяльності (керівництво) відбу-вається шляхом постановки завдань, а не виконанням функцій івстановлених правил;

- результативність: акцент швидше на наслідках діяльності, ніжна процесах, а відтак, капітал вкладається в результати, а не в наміри;

- інтенсивна орієнтація на споживача: підвищення якості на-дання послуг, можливості вибору на конкурентній основі та поси-лення довіри до влади з боку приватного сектора і суспільства;

- досягнення змін шляхом пошуку інновацій та запровад-ження принципів бізнесу в управлінні державними справами,включаючи аутсорсинг та зовнішні контракти;

43

- зниження державних видатків, підвищення спроможностідержави до розвитку та реалізації політики, поліпшення виконан-ня державою функцій роботодавця та заохочення підприємни-цького заробітку;

- розвиток професійної етики на державній службі.Гуманістична європейська традиція закладена в сучасній

моделі публічного адміністрування дуже гнучка, проте може бутипобудована лише на основі розвинутого громадянського суспіль-ства. Соціальне управління публічним адмініструванням має пев-не суб'єктно-об'єктне поле проте державна влада не завжди є об'єк-том цих відносин.

5. Неодмінною умовою процесу розвитку соціальної спільно-ти є проходження нею етапів "формування", "входження" та "ко-ливань". Кожний з цих етапів знаменує собою унікальні особли-вості механізмів інституціалізації, стратифікації та соціалізації, якіпроходять соціальні спільноти на початкових етапах власного роз-витку. У зв'язку з цим необхідно уточнити змістовно-сенсові особ-ливості категорій "формування", "входження" та "коливань". Ніодна з цих категорій не обмежується лише і тільки початковимиетапами розвитку і охоплює усі без винятку стадії та етапи роз-витку від "початку" виникнення суб'єкту і до "кінця" його існу-вання. Разом з тим слід чітко розуміти, що самі по собі процеси"формування", "входження" і "коливань" мають дуже конкретніпросторово-часові межі соціального оптимуму, коли, скажімо,буває вже занадто пізно чи несвоєчасно щось "формувати", ку-дись "входити" або ж "коливатись" відносно надзвичайно важли-вих, а у певних випадках і визначальних правових, моральних,етичних чи соціокультурних чинників. Таким чином, кожна со-ціальна спільнота має, з одного боку, пройти неодмінні фази таетапи визначення своєї історичної, етнічної, професійної, інтелек-туальної та духовної природи, а з іншого - "вписатись" у дуже кон-кретні і нерідко обмежені терміни, визначені умовами, містом тазавданнями власного розвитку.

6. На сьогодні у світі все частіше в роботу державного сек-тора впроваджуються ринкові механізми і методи управління, щозастосовуються в приватних компаніях. Одним з прикладів чого євпровадження міжнародних стандартів серії ISO, які є визнанимиінструментами менеджменту, що забезпечує підвищення якості,цілеспрямованості та прозорості управління, задоволення спожи-вачів і успішність роботи будь-якої організації в умовах ринку. На

44

міжнародному рівні ці стандарти встановили єдиний, визнаний усвіті підхід до договірних умов з оцінювання системи якості таводночас регламентують відносини між виробниками та спожи-вачами товарів і послуг. Основна направленість цих стандартів цежорстка орієнтація на споживача, його потреби та побажання.

До основних принципів управління якістю соціальних по-слуг на місцевому рівні можна віднести: орієнтацію на отримувачасоціальної послуги; лідерство чи керівництво; залучення персо-налу; процесний підхід до управління; координацію процесів;постійне поліпшення; прийняття рішень на підставі фактів; відно-сини з постачальниками соціальних послуг.

7. Серед проблем сучасної пам'яткоохоронної практики важ-ливе місце займають проблеми, пов'язані з правами власності напам'ятки. Будь-який суб'єкт влади може здійснювати охорону лишетих об'єктів, які входять в його власність. Адже охорона передба-чає і вкладення коштів, і проведення специфічних заходів, і певнувідповідальність. Постає питання ролі органів місцевого самовря-дування у збереженні пам'яток, виникають протиріччя в діяльностіорганів місцевого самоврядування і органів державної влади. Чин-не законодавство містить лише непрямі вказівки щодо делегова-них органам місцевого самоврядування повноважень з охоронипам'яток і не компенсує прогалини, що утворилась. Відтак, скла-лась ситуація, яку фахівці тлумачать неоднозначно, інколи прямовказуючи на те, що сільські ради "не повинні" укладати охорон-них договорів на пам'ятки археології.

Щодо збереження й використання пам'яток культурної спад-щини, спостерігаємо в Україні ситуацію відомчого двовладдя (па-м'ятки архітектури і історії перебувають в межах повноваженьрізних відомств), послаблення функцій і повноважень, розмитістьпоняття "спеціально уповноважений орган з охорони культурноїспадщини" на місцях. Відомче розділення пам'яток закладене зарадянських часів, суперечить природній класифікації пам'ятоккультури на рухомі і нерухомі, й ускладнює ефективну пам'ятко-охоронну діяльність держави.

8. Соціальний розвиток слід розглядати в нерозривному зв'яз-ку з соціальною адаптацією особистості та суспільства взагалі.Соціальна адаптація - процес взаємодії суб'єкта з соціальним се-редовищем, в ході якого узгоджуються вимоги та очікування йогоучасників. В Україні на теперішній час спостерігаються посилен-ня соціальної поляризації, диференціації за рівнями доходів різних

45

груп населення; криза духовної сфери суспільства - деформаціяціннісно-орієнтованої та нормативної структури індивідуальноїсвідомості, що призводить до кризи соціальної ідентичності; дег-радація моральних цінностей і трудових установок громадян Ук-раїни; значна соціальна нестабільність, високий рівень конфлікт-ності в рамках соціальної структури українського суспільства; зро-стання суїцидів тощо.

Перед державою стоїть завдання створення умов, що дозво-ляють сприяти реалізації здібностей населення і особливо йогопрацездатної частини безпосередньо своїм інтересам в контекстіінтересів усього суспільства, з переважаючий необхідністю роз-робок та впровадження соціально економічних програм для опти-мізації процесів соціальної адаптації.

У свою чергу формування цілей виходячи з реально існуючихсоціально-економічних і політичних проблем необхідно вирішу-вати з урахуванням наявного потенціалу чи можливостей соціуму.У цьому випадку створюються об'єктивні передумови для адек-ватного сприйняття різними групами населення соціально-еконо-мічних змін. Збереження здоров'я нації, попередження та знижен-ня соціальних ризиків, підвищення та зміцнення адаптаційнихможливостей особистості, відродження духовних та культурнихцінностей населення, вдосконалення соціальних відносин та со-ціального управління забезпечать розвиток людського соціально-го капіталу і в кризових, і в стійких умовах.

В суспільстві, яке перебуває під дією реформ, подоланнянаслідків соціально-економічної кризи очікується довгим і, мож-ливо, необоротним процесом, який не дозволяє сподіватися нашвидкі зміни в позитивну сторону. Без поєднання інтересів дер-жави і людини неможливо усунути невідповідність між наявнимсуспільним та економічним потенціалом держави і реальним існу-ванням цілих груп неадаптованого до існуючих умов життя насе-лення. Таким чином, виникає потреба у формуванні особистості,яка має соціальну стійкість за допомогою регулювання та управ-ління адаптацією через соціальні і державні інститути.

9. Інструменти соціальної політики можна визначити як засо-би впливу та контактування з суспільством або як засоби досягнен-ня певного політичного результату. Застосування різноманітнихінструментів, їх поєднання, допоможе вирішити соціальну про-блему комплексно: попередити її виникнення в майбутньому тавплинути на вже існуючі наслідки. Згідно з цим визначенням, у

46

політиці зайнятості України їх може бути безліч - від виплат побезробіттю та субсидій на оплату комунальних послуг до фінан-сування та кредитування малих підприємств та консалтинговихструктур, які надають підтримку у започаткуванні підприємниць-кої справи, і тому подібні.

Перед Україною стоїть велика проблема, масштаби якої сьо-годні принижаються, - створити інноваційну теорію і практикууправління соціальним розвитком, сформувати управлінців новоїгенерації, здатних мислити і діяти в умовах кризового стану су-спільства, приймати попереджувальні рішення , ефективно вико-ристовувати наявні ресурси. Триваюча криза управління стримуєтемпи соціального прогресу, породжує соціальні, політичні, еконо-мічні, духовні, біологічні та техногенні катастрофи. Виникає на-ступна альтернатива: або життя в стані непередбачуваних катаст-роф, катаклізмів, потрясінь, можливих вибухів, або пошук збалан-сованого, гармонійного управління соціальним розвитком, потім,можливо. Отже, вибір очевидний - якісне управління процесом,та, як наслідок, переважні інвестиції світового співтовариства всферу управління: фінансові, освітні, інтелектуальні, інформаційнітощо.

47

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К. :Парлам. вид-во, 2005. - 68 с.

2. Про власність : закон України від 26 бер. 1991 р. № 885-ХІІ // Відом.Верховної Ради. - 1991. - № 20. - Ст. 250.

3. Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність,деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільногокодексу України : закон України від 27 квіт 2007 р. № 997-V. - Режимдоступу : www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi .

4. Про державне прогнозування та розроблення програм соціаль-ного і економічного розвитку України : закон України від 23 берез. 2000 р.№ 1602-ІІІ // Відом. Верхов. Ради. - 2000. - № 25. - С. 442-449.

5. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування навипадок безробіття : закон України вiд 2 берез. 2000 р.№ 1533-III. - Режим доступу : www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

6. Про зайнятість населення : закон України вiд 1 берез. 1991 р.№ 803-XII. - Режим доступу : www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

7. Про затвердження загальнодержавної програми розвитку малихміст України : закон України вiд 4 берез. 2004 р. № 1580-IV // Відом. Верхов.Ради України. - 2004. - № 24. - Ст. 32.

8. Про місцеве самоврядування в Україні : закон України від21 трав. 1997 р. № 280/97-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1997. -№ 24. - С. 379-429.

9. Про охорону культурної спадщини : закон України від 8 черв.2000 р. № 1805-III. - Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

10. Про стимулювання розвитку регіонів : закон України від8 верес. 2005 р. № 2850-IV // Уряд. кур'єр. - 2005. - 12 жовт. - № 193.

11. Положення про порядок організації та проведення оплачува-них громадських робіт : постанова Кабінету Міністрів України вiд10 верес. 2008 р. № 839. - Режим доступу : www.zakon1.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

12. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвит-ку на період до 2015 року : постанова Кабінету Міністрів України від 21лип. 2006 р. № 1001 // Офіц. вісн. - 2006. - № 30.

13. Про затвердження методики грошової оцінки пам'яток : поста-нова Кабінету міністрів України від 26 вер. 2002 р. № 1447. - Режим дос-тупу : www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

14. Про затвердження типових положень про управління культуриі туризму обласної, Севастопольської міської, Головне управління куль-тури, Головне управління охорони культурної спадщини, управління ту-ризму і курортів Київської міської, відділ культури і туризму районної,

48

районної у м. Севастополі, відділ культури, туризму та охорони культур-ної спадщини районної у м. Києві державної адміністрації : постановаКабінету міністрів України від 25 листоп. 2009 р. № 1415. - Режим досту-пу : www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

15. Роз'яснення щодо надання житлових субсидій центрами зайня-тості (Міністерство праці України, Міністерство соціального захистуУкраїни, від 29.05.95 р.). - Режим доступу : www.zakon1. rada.gov.ua

16. Про затвердження Порядку надання роботодавцю дотації настворення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних :наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 10 січ. 2001 р.№ 293. - Режим доступу : www.zakon1.rada.gov.ua

17. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень :проблеми теорії, методології, практики : монографія / В. Д. Бакуменко. -К. : УАДУ, 2000. - 328 с.

18. Браун П. Посібник з аналізу державної політики / П. Браун / пер. зангл. - К. : Основи, 2000. - 243 с.

19. Буренко Т. О. Необхідність створення концептуальних засадреформування системи адміністративних послуг в Україні / Т. О. Бурен-ко. - Режим доступу : www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/2009-2/doc/1/06.pdf

20. Василенко В. [б. н.] / Віта Василенко // Баланс-бюджет. - 2009. -№ 35 (238). - С. 27.

21. Вессельз В. Комітети службовців у багаторівневій системі ЄС -злиття адміністрацій? / В. Вессельз // Європейська інтеграція. - К. : Києво-Могилянська академія, 2007. - 395 с.

22. Вступ до соціальної роботи / за ред. Т. В. Семигіної,І. І. Миговича. - К. : Академвидат, 2005. - 215 с.

23. Гладышев А. Г. Основы социального управления : учеб. пособ. /А. Г. Гладышев, В. Н. Иванов, В. И. Патрушев [и др.] ; под ред. В. Н. Ива-нова. - М. : Высш. шк., 2001. - 271 с.

24. Глущенко Е. В. Теория управления : учебный курс / Е. В. Глу-щенко, Е. В. Захарова, Ю. В. Тихонравов. - М. : Инфра-М, 1997. - 56 с.

25. Гнидюк Н. Засади функціонування системи державного управ-ління (уроки з досвіду країн Центральної та Східної Європи що готують-ся до вступу в ЕС) / Н. Т. Гнидюк. - К. : Лілея, 2001. - 40 с.

26. Грицяк І. А. Європейське управління: теоретико-методологічнізасади : монографія / І. А. Грицяк. - К. : К.І.С., 2006. - 398 с.

27. Державна політика як дієва влада: чому це важливо для Украї-ни? // Ученые записки Таврического национального университета им.В. И. Вернадського : науч. журн. - Симферополь, 2007. -Т. 20 (59). - № 1. - С. 17-26. - (Серия "Политические науки").

28. Європейські принципи державного управління / пер. з англ.О. Ю. Куленкової. - К. : Вид-во УАДУ, 2000. - 52 с.

49

29. Зайцева Л. Аналіз правових засад механізму регіональногорозвитку в Україні / Л. Зайцева, О. Братута, С. Двоєносенко // Актуальніпроблеми державного управління : зб. наук. пр. - Дніпропетровськ, 2003. -Вип. 2 (12). - С. 51-58.

30. Захаров Н. Л. Управление социальным развитием организации :учебник / Н. Л. Захаров, А. Л. Кузнецов. - М. : Инфра-М, 2006. - 263 с.

31. Кузнєцова Л. Основные технологии социальной работы : учеб.пособ. / Л. Кузнєцова. - Владивосток : ДВГТУ, 2002. - 92 с.

32. Малиновський В. Я. Державне управління : навч. посіб. /В. Я. Малиновський. - Луцьк : ред. вид. від. "Вежа" Вол. держ. ун-туім. Лесі Українки, 2000. - 558 с.

33. Механізми координації європейської політики :практика країн-членів та країн кандидатів / Н. Гнидюк (ред.), А. Новак-Фар, Я. Гонцяж,І. Роднюк. - К. : Міленіум, 2003. - 384 с.

34. Ньюмен К. Ефективні стандарти соціального захисту : правоваоснова (порівняльне дослідження) / К. Ньюмен // Соціальні послуги: якпобудувати українську модель на європейських підходах (ТАСІС - Про-ект "Посилення регіональних соціальних служб в Україні"). - К., 2006. -С. 127-144.

35. Пал Л. А. Аналіз державної політики / Л. А. Пал ; пер. з англ.І. Дзюб. - К. : Основи, 1999. - 422 с.

36. Політика зайнятості Європейського Союзу: перспективи дляУкраїни // Часопис "Парламент". - 2004. - № 3.

37. Політичні аспекти вироблення державної політики в Україні //Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - К., 2008. -Вип. 12. - С. 58-70.

38. Положення про Державну службу з питань національноїкультурної спадщини / Правова охорона культурної спадщини : зб. доку-ментів. - К : ХІК, 2006. - С. 498-504.

39. Попова І. М. Соціологія / І. М. Попова. - К. : Тандем, 1996. -376 с.

40. Про охорону архітектурної та містобудівної спадщини : законУкраїни : проект. - Режим доступу : www.zakon.nau.ua

41. Публічна адміністрація в Україні: становлення та розвиток :монографія / за заг. ред. А. В. Толстоухова, Н. Р. Нижник, Н. Т. Гончарук. -Дніпропетровськ : Моноліт, 2010. - 400 с.

42. Публічна влада та управління: принципи, механізми реалізації :монографія / за заг. ред. Н. Р. Нижник. - Чернівці : Технодрук, 2008. - 432 с.

43. Регіони України: інституційно-правове забезпечення : моно-графія / за ред. З. С. Варналія. - К. : Знання України, 2004. - 468 с.

44. Решетніченко А. В. Гуманістична концепція управління /А. В. Решетніченко // Актуальні проблеми державного управління : зб.наук. пр. / редкол. : С. М. Серьогін (голов. ред.) [та ін.]. - Дніпропет-ровськ : ДРІДУ НАДУ, 2003. - Вип. 3 (11). - С. 21-43.

50

45. Система управління якістю. Основні положення та словник (ISO9000-2000) : ДСТУ ISO 9000 2001. - (Чинний від 10 січня 2001 р.) - К. :Держстандарт України, 2001. - 33 с.

46. Соловйов В. М. Удосконалення законності в державному уп-равлінні України : автореф. дис. канд. н. з держ. упр. / В. М. Соловйов. -К., 2006. - 20 с.

47. Соціологія / за ред. В. Г. Городяненка. - К. : Академія, 2003. -560 с.

48. Суспільна політика: чому демократичні цінності її аналізу виз-начально впливають на державотворчі процеси в Україні //ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світоватеорія : матеріали 6 міжнарод. наук.-практ. конф. 8-9 черв. 2007 р. м. Київ. -К. : Фенікс, 2007. - К. 1. - С. 281-284.

49. Тертичка В. Аналіз державної політики і політологія / В. Тер-тичка // Політ. менеджмент. - 2004. - № 6 (9). - С. 3-22.

50. Тертичка В. Державна політика як дієздатна влада : чому цеважливо для України / В. Тертичка // Актуальні проблеми внутрішньоїполітики. - 2005. - № 1. - С. 30-37.

51. Тертичка В. Політична наука й аналіз політики: парадигма взає-мовідносин / В. Тертичка // Вісн. УАДУ. - 2002. - № 2. - С. 27-282.

52. Тертичка В. Суспільна політика : чи стала вона сферою науко-вого пошуку і прикладних досліджень в Україні? / В. Тертичка // Політ.менеджмент. - 2007. - № 1 (22). - С. 10-23.

53. Тоффлер Э. Шок будущего / Э. Тоффлер ; пер. с англ.Е. Руднева [и др.]. - М. : АСТ, 2002. - 557 с.

54. Трощинський В. Соціальний розвиток : опорний конспект навч.дисципліни / В. Трощинський, О. Петроє, І. Боргес. - К. : НАДУ, 2008. -192 с.

55. Хутка С. Соціальна адаптованість особистості: концептуаліза-ція поняття / С. Хутка // Соціологія, теорія, методи, маркетинг. - 2007. -№ 2. - С. 164-175.

56. Шаров Ю. П. Інноваційні інструменти публічного адміністру-вання: європейський контекст / Ю. Шаров // Публічне управління: теоріята практика : зб. наук. пр. Асоціації докторів наук з державного управлін-ня. - 2010. - № 1. - С. 5-9.

57. Kommunikat Komisji do Parlamentu europejskego, Rady, Komitetuekonomicznospolesnego oraz Komitetu Regionow. Biala Ksiega nt. Usluguzytecznosci publicznej. - Bruksela, 12.5.2004. - Access mode : www.eur-lex.europa.eu/LexUriServ/site/pl/com/2004 0374pl01.pdf.

51

ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................ 3

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГОУПРАВЛІННЯ ........................................................................................... 7

1.1. Поняття, принципи та функції соціального управління ........ 71.2. Нормативно-правова основа управління соціальнимрозвитком ....................................................................................... 121.3. Методологія та методи діагностики соціальногорозвитку .......................................................................................... 16

Розділ 2. ПОКАЗНИКИ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУСУСПІЛЬСТВА ....................................................................................... 21

2.1. Світовий та вітчизняний досвід управління соціальнимрозвитком ....................................................................................... 212.2. Управління процесами зрілого розвиткусоціальних спільнот ....................................................................... 252.3. Показники якості соціальних послуг .................................... 29

Розділ 3. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯВ УКРАЇНІ ................................................................................................ 33

3.1. Публічне управління охороною нерухомихпам'яток культури ........................................................................... 333.2. Соціальний розвиток та соціальна адаптаціяв українському суспільстві ............................................................ 353.3. Інструменти соціальної політики .......................................... 38

ВИСНОВКИ ............................................................................................. 41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................. 47

52

Відповідальний за випуск В. А. ДонРедакторКоректор

Технічний редактор О. Г. Сальнікова

Київ, НАДУ

Н а у к о в е в и д а н н я

Базові засади соціального розвиткуяк сфери публічного адміністрування

Наукова розробка

Авторський колектив :

Решетніченко Андрій Володимирович, Кірєєва Ольга Борисівна,Голубчик Ганна Данилівна, Хміль Тетяна Володимирівна, БрусТетяна Миколаївна, Шевченко Сергій Олексійович, КаховськаОлена Володимирівна, Романенко Катерина Михайлівна,

Кринична Ірина Петрівна, Бессараб Євген Ігорович, ПоповичЮлія Дмитрівна, Ковальова Дарина Володимирівна,

Киричук Юлія Леонідівна, Лисенко Вікторія Віталіївна,Поспєхова Ганна Миколаївна, Черкасова Анна Сергіївна,

Сотнікова Ірина Валентинівна

Підп. до друку 29.10.2012. Формат 60 х 84/16. Ум.-друк. арк. 3,02. Обл.-вид. арк. 2,77.

Тираж 50 пр.

Видавець і виготівник : Національна академія державного управлінняпри Президентові України

03057, Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20; тел. 456-67-93.E-mail: vydav@academy.kiev.ua

Свідоцтво серії ДК № 1561 від 06.11.2003.