КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПЛУТИЦЬКА КАТЕРИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 343.9:343.541

ЗАПОБІГАННЯ ПРИМУШУВАННЮ ДО ВСТУПУ В СТАТЕВИЙ ЗВ’ЯЗОК

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник –

Салімонов Іван Миколайович,

кандидат юридичних наук, доцент

Запоріжжя – 2016

2

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ...................................................................... 4

ВСТУП ....................................................................................................................... 5

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИМУШУВАННЯ ДО

ВСТУПУ В СТАТЕВИЙ ЗВ'ЯЗОК .................................................................................. 13

1.1. Стан наукової розробки проблеми запобігання примушуванню до вступу в

статевий зв’язок і методологія її дослідження ............................................................... 13

1.2. Соціально-правова природа примушування до вступу в статевий

зв’язок ............................................................................................................................... 31

1.3. Кількісно-якісні показники примушування до вступу в статевий

зв’язок ............................................................................................................................... 51

1.4. Детермінація примушування до вступу в статевий зв’язок ........................ 62

Висновки до розділу 1 ........................................................................................ 79

РОЗДІЛ 2. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСІБ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬ

ПРИМУШУВАННЯ ДО ВСТУПУ В СТАТЕВИЙ ЗВ'ЯЗОК ....................................... 82

2.1. Структура особи злочинця, який вчиняє примушування до вступу в

статевий зв’язок ................................................................................................................. 82

2.2. Особливості мотивації та мотивів особи злочинця, який вчиняє

примушування до вступу в статевий зв’язок ................................................................. 90

2.3. Типологія особи злочинця, який який вчиняє примушування до вступу в

статевий зв’язок ............................................................................................................... 110

Висновки до розділу 2 .......................................................................................... 122

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЗАПОБІГАННЯ ПРИМУШУВАННЮ ДО

ВСТУПУ В СТАТЕВИЙ ЗВ'ЯЗОК ................................................................................ 125

3.1. Заходи загальносоціального запобігання примушування до вступу в

статевий зв’язок ............................................................................................................... 125

3.2. Заходи спеціально-кримінологічного запобігання примушування до

вступу в статевий зв’язок ............................................................................................... 145

3.3. Заходи індивідуального запобігання примушування до вступу в статевий

зв’язок ............................................................................................................................... 164

Висновки до розділу 3 .......................................................................................... 177

3

ВИСНОВКИ .......................................................................................................... 180

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................. 185

ДОДАТКИ ............................................................................................................. 216

4

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВНЗ – вищий навчальний заклад

ГСП – групи самопідтримки

ЗМІ – засоби масової інформації

КК – Кримінальний кодекс

КЛДЖ – Комітет з ліквідації всіх форм дискримінації жінок

КПК – Кримінальний процесуальний кодекс

МВС – Міністерство внутрішніх справ

МКВП – Міжнародна конфедерація вільних профспілок

НУО – неурядові організації

ОВС – органи внутрішніх справ

ООН – Організація Об’єднаних Націй

ППВС – Постанова Пленуму Верховного Суду

ПРООН – програма розвитку Організації Об’єднаних Націй

СНД – Співдружність Незалежних Держав

ЮНІФЕМ (UNIFEM, United Nations DevelopmentFundf or Women) – Жіночій

фонд Організації Об’єднаних Націй

DAIP (Domestic Abuse Intervention Programs) – Програми втручання в домашнє

насильство

5

ВСТУП

Актуальність теми. Примушування особи до вступу в статевий зв’язок не

може бути прийнятним у цивілізованому суспільстві, незалежно від того, про

чоловіка чи жінку ідеться. Проте, на відміну від таких способів сексуального

насильства, як застосування фізичної сили, погрози її застосування або

використання безпорадного стану потерпілої особи, використання матеріальної чи

службової залежності жертви було визнано суспільством і державою соціально

неприйнятним способом досягнення мети значно пізніше.

На сьогодні до суспільно небезпечних форм поведінки, що посягають на

статеву свободу особи, належить, зокрема, примушування до вступу в статевий

зв’язок з використанням матеріальної або службової залежності потерпілої особи,

кримінально-правова заборона якого передбачена ст. 154 Кримінального кодексу

(далі – КК) України. Цей злочин у світі вважають однією з найбезпечніших та

найпоширеніших форм сексуального домагання.

Попри наявне кримінально-правове забезпечення охорони статевої свободи і

недоторканності особи, запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок

лишається малодослідженим. Зазначене зумовлено декількома чинниками, одним з

яких є низький рівень реєстрації примушування до вступу в статевий зв’язок,

пов’язаний з високим рівнем його природної латентності. Так, упродовж 2001–2015 рр.

зареєстровано 101 примушування до вступу в статевий зв’язок, що в середньому

становить 6–7 випадків на рік. При цьому жінки значно частіше, ніж це відображено в

офіційній статистиці, стають жертвами цього злочину. Так, за результатами

дослідження, жертвою примушування до вступу в статевий зв’язок ставала кожна

десята з опитаних повнолітніх жінок. Такі показники пояснюються низькими

моральними стандартами поведінки в суспільстві, недовірою жертв до правоохоронних

органів, побоюваннями погроз злочинця, недосконалістю практики застосування

відповідної кримінально-правової норми, а також неефективністю здійснюваних

заходів із запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок у цілому.

Теоретичне підґрунтя дисертації становлять праці українських та зарубіжних

6

науковців, зокрема: Ю. Александрова, Ю. Антоняна, А. Бабенко, Л. Брич,

В. Верещагіна, Л. Гаухмана, В. Голіни, В. Гульдана, І. Даньшина, С. Денисова,

О. Джужі, О. Дудорова, А. Закалюка, М. Ісаєва, Л. Пережогіна, Б. Тугельбаєвої,

М. Хавронюка, О. Харитонової та ін. Віддаючи належне здобуткам цих учених,

доводиться констатувати, що вони досліджували здебільшого проблемні питання,

пов’язані з такими злочинами, як зґвалтування, насильницьке задоволення статевої

пристрасті неприродним способом, розбещення неповнолітніх та статеві зносини з

особою, яка не досягла статевої зрілості. Окремі проблемні питання примушування до

вступу в статевий зв’язок висвітлено Х. Брух, І. Воскресенською, А. Джужою,

Л. Дорош, Г. Єгошиною, С. Косенко, А. Корягіною, К. Котельниковою, О. Крючковою,

М. Ларченко, І. Салімоновим, М. Сенаторовим, Л. Сердюком, О. Храмцовим,

Т. Чебикіною та ін. Вищезазначені науковці розглядали питання примушування до

вступу в статевий зв’язок переважно з позицій кримінально-правової характеристики

або ж у загальній проблематиці статевої злочинності. Таким чином, лишаються

недостатньо конкретизованими детермінанти примушування до вступу в статевий

зв’язок, специфіка особи, а також типологія особи злочинця, що вчиняє зазначений

злочин, зокрема, з огляду на те, що наявна типологія статевих злочинців побудована в

основному на аналізі особистості ґвалтівника. З урахуванням зазначеного вище

відчутним є брак конкретних рекомендацій із запобігання саме цьому злочину.

Все це зумовило необхідність визнання кримінологічного дослідження

проблем примушування до вступу в статевий зв’язок актуальним напрямом

наукового пошуку для розробки можливих шляхів, форм, способів і методів

запобігання цьому злочину. Актуальність й об’єктивна необхідність дослідження

окреслених проблем визначили вибір теми дисертації, її мету та завдання.

Зв’язок роботи з науковими програми, планами, темами. Дисертація

виконана в межах науково-дослідної роботи Класичного приватного університету

“Кримінально-правове, кримінологічне та кримінально-виконавче забезпечення

механізму реалізації прав і свобод людини і громадянина” (номер державної

реєстрації 0110U003958).

Тема дисертації затверджена вченою радою Класичного приватного

7

університету (протокол № 3 від 25.11.2015 р.).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження – на основі комплексної

кримінологічної характеристики примушування до вступу в статевий зв’язок

обґрунтувати заходи із запобігання цьому злочину.

Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:

– з’ясувати стан наукової розробки проблеми запобігання примушуванню до

вступу в статевий зв’язок;

– встановити соціально-правову природу примушування до вступу в

статевий зв’язок;

– проаналізувати кількісні та якісні показники примушування до вступу в

статевий зв’язок;

– виявити основні детермінанти примушування до вступу в статевий зв’язок;

– виявити типові риси особи злочинця, який вчиняє примушування до вступу

в статевий зв’язок;

– визначити мотивацію та встановити мотиви, за яких вчиняється

примушування до вступу в статевий зв’язок;

– розробити типологію осіб, які вчиняють примушування до вступу в

статевий зв’язок;

– визначити заходи та розробити рекомендації щодо загальносоціального,

спеціально-кримінологічного й індивідуального запобігання примушуванню до

вступу в статевий зв’язок.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у зв’язку з

функціонуванням системи запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок.

Предмет дослідження – запобігання примушуванню до вступу в статевий

зв’язок.

Методи дослідження обрано з огляду на поставленні мету, об’єкт і завдання.

Методологічну основу дисертації становить діалектичний метод, що зумовив

розгляд поняття примушування до вступу в статевий зв’язок, його показників та

проблем запобігання цьому злочину з урахуванням законів і категорій діалектики

(розділи 1–3). З-поміж загальнонаукових методів використано: аналіз – при

8

дослідженні емпіричного матеріалу, наукової літератури та нормативних документів,

виявленні причин і умов злочину, наданні кримінологічної характеристики особи

злочинця та подальшій розробці заходів запобігання (розділи 1–3); сходження від

абстрактного до конкретного – при переході від абстрактного знання про

примушування до вступу в статевий зв’язок до більш повного, конкретного уявлення

про його властивості (розділи 1–3); синтез – при розробці типології осіб, що

вчиняють примушування до вступу в статевий зв’язок (підрозділ 2.3); порівняння –

при встановленні повторюваних характеристик злочину, вивченні кількісно-якісних

показників та громадської думки щодо кримінально-правової заборони

примушування до вступу в статевий зв’язок (підрозділи 1.3, 1.4, 2.3.); висунення

гіпотези – для формулювання припущення про те, що одним з основних

детермінантів примушування до вступу в статевий зв’язок є гендерні стереотипи

(підрозділи 1.2, 1.3). За допомогою системно-структурного методу досліджено

детермінанти примушування до вступу в статевий зв’язок, особу злочинця, мотиви

його дій та основні заходи запобігання цьому злочину (підрозділ 1.4, розділи 2–3).

З-поміж спеціально-наукових використано формально-логічний, історико-

правовий, порівняльно-правовий, статистичні та соціологічні методи (анкетування,

вивчення матеріалів кримінальних проваджень (справ)). Формально-логічний метод

дав змогу визначити поняття та змістовні ознаки примушування до вступу в

статевий зв’язок, сексуального домагання, насильства, здійснити аналіз норм

чинного українського, зарубіжного законодавства, норм міжнародного права

(підрозділи 1.2, 3.2). Історико-правовий метод дав змогу дослідити розвиток

кримінально-правової норми, яка передбачає відповідальність за примушування до

вступу в статевий зв’язок, для визначення його тенденцій на різних етапах розвитку

суспільства (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод застосовано при

порівнянні вітчизняного кримінального законодавства в частині відповідальності за

примушування до вступу в статевий зв’язок з відповідними нормами кримінального

законодавства інших країн (підрозділ 1.2). Соціологічні методи використано для

проведення анкетування, інтерв’ювання, обробки отриманих даних, аналізу іншої

емпіричної інформації (розділи 1–3). Статистичні методи застосовано при

9

вивченні офіційної звітності державних органів, аналізі динаміки злочину та

складанні середньострокового прогнозу на 2016–2021 рр. щодо реєстрації

примушування до вступу в статевий зв’язок (підрозділ 1.3, розділ 3).

Емпіричну базу дослідження становлять дані судової статистики щодо

кількості осіб, засуджених за ст. 154 КК України; результати вивчення

18 кримінальних проваджень (справ), порушених за ст. 154 КК України,

розглянутих судами Запорізької, Вінницької, Хмельницької, Сумської,

Дніпропетровської областей, м. Києва та м. Севастополя у 2001–2015 рр.,

55 матеріалів про закриття кримінального провадження (відмову в порушенні

кримінальної справи) за 2001–2015 рр., результати анкетування 715 громадян,

521 співробітника поліції та прокуратури, 80 суддів, інтерв’ювання співробітників

поліції та прокуратури у Запорізькій, Київській, Донецькій, Полтавській, Львівській

областях та АР Крим, а також відповідні статистичні дані Державної судової

адміністрації України, МВС України та Генеральної прокуратури України,

279 повідомлень на інформаційних інтернет-порталах за 2013–2015 рр.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є

першим комплексним монографічним дослідженням, у якому надано загальну

кримінологічну характеристику та запропоновано заходи запобігання

примушуванню до вступу в статевий зв’язок. Основні положення дисертації, що

визначають її наукову новизну і виносяться на захист, полягають у такому:

уперше:

– установлено, що гендерні стереотипи щодо місця й ролі жінки в суспільстві,

родині, трудовому колективі є передумовою того, що в українському та зарубіжному

законодавстві примушування до вступу в статевий зв’язок криміналізовано пізніше, ніж

решту злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи;

– визначено рівень, коефіцієнти, географію, сезонний розподіл та динаміку

примушування до вступу в статевий зв’язок в Україні, на підставі чого

спрогнозовано тенденції вчинення цього злочину;

– виявлено найбільш типові кримінологічні властивості особи, яка вчиняє

примушування до вступу в статевий зв’язок, на основі аналізу соціально-

10

демографічних, морально-психологічних, соціально-рольових та кримінально-

правових ознак особи злочинця;

– розроблено типологію осіб, які вчиняють примушування до вступу в

статевий зв’язок, а саме: “владна особа”, “довірена особа”, “член групи”,

“перевертень”, “ситуативна особа”, “докучлива особа”, “некомпетентна особа”,

“експлуататор”, “шантажист”;

удосконалено:

– положення про те, що для примушуванню до вступу в статевий зв’язок

характерна висока природна латентність унаслідок небажання потерпілих

звертатися до правоохоронних органів через недовіру до них, побоювань помсти з

боку злочинця, небажання працівників правоохоронних органів розслідувати цей

злочин, оскільки складно довести події злочину та винуватість особи;

– визначення детермінант примушування до вступу в статевий зв’язок, серед

яких основними запропоновано вважати такі: поширення гендерних стереотипів,

недовіра громадян до правоохоронних органів, соціальна нерівність, недоліки в

морально-статевому вихованні підростаючого покоління, перебування жінки в

уразливому стані внаслідок неофіційного працевлаштування, низький рівень

матеріального забезпечення громадян;

– наукові підходи щодо визначення комплексу мотивів, з яких вчиняється

примушування до вступу в статевий зв’язок;

– систему заходів запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок

на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях;

набуло подальшого розвитку:

– теоретичні положення з визначення закономірностей історичних процесів

формування соціальних (правових, моральних, релігійних тощо) норм сексуальної

поведінки та їхнього впливу на сучасний стан, причини й умови примушування до

вступу в статевий зв’язок;

– науковий підхід до віднесення примушування до вступу в статевий зв’язок

до насильницьких злочинів, з огляду на вчинення цього злочину шляхом

застосування психічного насильства;

11

– теоретичні положення щодо ієрархічного співвідношення понять

сексуального домагання та примушування до вступу в статевий зв’язок.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наведені в

роботі пропозиції та висновки можуть бути використані в:

– науково-дослідній діяльності – як підґрунтя для подальших наукових

досліджень кримінологічних аспектів статевих злочинів;

– правотворчості – при подальшому вдосконаленні законодавства України

щодо запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок;

– правозастосовній сфері – для підвищення ефективності діяльності

суб’єктів запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок (акт

впровадження СУ ГУНП України в Запорізькій області від 15.01.2016 р.; акт

впровадження апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.01.2016 р.);

– навчальному процесі – при викладанні дисциплін кримінально-правового

циклу, підготовці спецкурсів, навчальних посібників, робочих програм і

практичного матеріалу (довідка про впровадження у навчальний процес Академії

муніципального управління результатів дисертаційного дослідження від

18.01.2016 р.; довідка про впровадження результатів дисертаційної роботи в

навчальний процес Класичного приватного університету від 02.02.2016 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати

дослідження доповідалися та обговорювались на міжнародних і вітчизняних

науково-практичних конференціях: “Наука – 2010: проблеми та перспективи

розвитку” (м. Черкаси, 2010 р.); “Актуальні питання сучасних державотворчих та

правотворчих процесів” (м. Запоріжжя, 2010 р.); “Actualni vymozenosti vedy – 2010”

(м. Прага, 2010 р.); “Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми

та вимоги сьогодення” (м. Запоріжжя, 2010 р.); “Новини на научния прогрес – 2010”

(м. Софія, 2010 р.); “Сучасне міжнародне та вітчизняне право як регулятор

суспільних відносин” (м. Одеса, 2010 р.); “Актуальні проблеми розкриття та

розслідування злочинів у сучасних умовах” (м. Запоріжжя, 2010 р.); “Kluczowe

aspekty naukowej dzialalnosci – 2011” (м. Пшемисль, 2011 р.); “Молода наука Волині:

пріоритети та перспективи досліджень” (м. Луцьк, 2011 р.); “Пошук концептуальних

12

засад розбудови правової системи України” (м. Львів, 2011 р.); “Актуальні питання

сучасної юридичної науки” (м. Харків, 2011 р.); “Актуальні проблеми

правоохоронної діяльності та юридичної науки” (м. Дніпропетровськ, 2013 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в

26 наукових працях, з яких: 13 – статті в наукових фахових виданнях України,

1 – стаття в зарубіжному виданні, 12 – матеріали конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох

розділів, що включають 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, що

включає 312 найменувань, 16 додатків. Повний обсяг дисертації становить

259 сторінок, з яких: основний текст – 184 сторінки, список використаних джерел –

31 сторінка, додатки – 44 сторінки.

13

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИМУШУВАННЯ ДО ВСТУПУ

В СТАТЕВИЙ ЗВ'ЯЗОК

1.1. Стан наукової розробки проблеми запобігання примушуванню до

вступу в статевий зв’язок і методологія її дослідження

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності вже тривалий час

є предметом досліджень науковців різних галузей знань: філософів, психологів,

істориків, соціологів і, певна річ, правознавців.

Увага наукової спільноти до проблем запобігання примушуванню до вступу в

статевий зв’язок багато в чому обумовлювалася реформуванням кримінального

законодавства, а також змінами у поглядах на проблему міжстатевих взаємин, які

відбулися у суспільній свідомості протягом останніх двох десятиріч. Проте доводиться

констатувати, що наявних ґрунтовних наукових досліджень фахівців різних галузей

знань з цієї проблеми на сьогодні недостатньо.

В зв’язку з цим, дослідження питання запобігання примушуванню до вступу в

статевий зв’язок необхідно розпочинати з аналізу стану наукової розробки означеної

вище проблеми.

Теоретичним підґрунтям для нашого дослідження виступили присвячені

статевій злочинності праці Ю. Антоняна [7-13; 124], Н. Антонюка [6], А. Бабенко

[19-24], Л. Брич [32; 33] О. Дудорова [71; 72], С. Денисова [28, 65], М. Ісаєва [96],

О. Синєокого [249; 250], А. Шеремета [306]; присвячені девіантній поведінці праці

Р. Блекборна [30], А. Ткаченка [5], присвячені питанням гендеру праці психологів,

соціологів В. Челідзе, І. Жеребкіної [255, с. 159; 300, с. 72]. При дослідженні причин

та умов примушування до вступу в статевий зв’язок ми спирались на праці

Я. Гілінського [51], Т. Гарасиміва [50], І. Даньшина [146], А. Закалюка [83; 84],

О. Сахарова [239; 240]. Наукові праці С. Абельцева [1], Ю. Блувштейна [29],

В. Верещагіна [41], В. Гульдана [59], К. Ігошева [91; 92], О. Кургузкиної [145],

Н. Лейкіної [147], присвячені особі злочинця, стали базисом для нашого

14

дослідження особи злочинця, який вчиняє примушування до вступу в статевий

зв'язок. Також представлене дослідження ґрунтується на працях, присвячених

мотивам та мотивації злочинної поведінки (В. Волкова [44], В. Кудрявцева

[124; 139], В. Лунєєва [159], А. Савченка [235], Е. Френкеля [287], В. Ковальова

[107]); запобіганню злочинності (В. Голіни [52; 131], А. Джужі, [66], О. Джужі [132],

В. Зудіна [88], А. Йосипіва [98], А. Ковальова [106], Л. Пережогіна [181], Г. Рєзніка

[225]). З питань рівня злочинності в Україні та загальних питань латентної

злочинності ми звертались до праць О. Кулика [144], В. Оболонцева [173],

В. Поклада [209; 210].

Захищено низку дисертацій, присвячених статевим злочинам як

кримінологічної, так і кримінально-правової спрямованості, але досліджень,

присвячених саме примушуванню до вступу в статевий зв’язок, не проводилось.

Серед дисертаційних досліджень, присвячених злочинам проти статевої свободи та

статевої недоторканності, кримінологічної спрямованості можна назвати роботи

таких вчених, як А. Лукаш «Зґвалтування: кримінологічна характеристика,

детермінація та їх попередження» [157], О. Губанова «Кримінологічна

характеристика та запобігання зґвалтуванню (на підставі матеріалів практики

Автономної Республіки Крим)» [58], М. Корчовий «Кримінологічні проблеми

боротьби зі зґвалтуваннями, вчинюваними неповнолітніми» [118], Ю. Воронова

«Соціально-психологічні детермінанти віктимної поведінки неповнолітніх жертв

сексуальних злочинів» [45], О. Шигонін «Умисне вбивство, поєднане із

зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним

способом: кримінологічна характеристика та запобігання» [307], Л. Козлюк

«Кримінологічна характеристика особистості злочинця, який вчинив статевий

злочин щодо неповнолітнього» [109], О. Рябчук «Кримінологічна характеристика та

запобігання злочинам, пов'язаним з задоволенням статевої пристрасті неприродним

способом» [233]. Кримінально-правові дисертаційні дослідження проблем статевих

злочинів здійснили Т. Лисько «Кримінальна відповідальність за зґвалтування

(порівняльно-правовий аналіз) [151], Д. Москаль «Кримінально-правова

характеристика зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті

15

неприродним способом» [165], С. Чмут «Кримінальна відповідальність за статеві

зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості» [301], І. Бандурка «Кримінально-

правова характеристика злочинів проти моральності у сфері статевих стосунків»

[26]. Отже, попри широке висвітлення у наукових дослідження різних аспектів

таких злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності, як зґвалтування,

статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, насильницьке

задоволення статевої пристрасті неприродним способом, дисертаційних

кримінологічних досліджень, присвячених саме примушуванню до вступу в

статевий зв’язок, в Україні не проводилося.

Окремі аспекти примушування були розглянуті А. Плотнікової у дисертації

«Кримінальна відповідальність за організацію заняття проституцією», але в цій

роботі, з огляду на предмет і об’єкт дослідження, увага дослідниці здебільшого була

приділена примушуванню до заняття проституцією шляхом застосування

психічного насильства [183]. Таким чином А. Плотнікова не піддавала аналізу

ст. 154 КК України.

Ю. Воронова у дисертації «Соціально-психологічні детермінанти віктимної

поведінки неповнолітніх жертв сексуальних злочинів» предметом дослідження

визначила «чинники формування віктимної поведінки неповнолітніх жертв

сексуального зґвалтування, їх психолого-правовий захист та профілактика»

[45, с. 3]. Відповідно, поза увагою дослідниці лишилися неповнолітні жертви інших

злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості, зокрема, і

примушування до вступу в статевий зв’язок.

Л. Козлюк у дисертаційні роботі «Кримінологічна характеристика особистості

злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього» та М. Ларченко у

дисертації «Кримінологічна характеристика особистості злочинця, винного у

статевому злочині» розглянули кримінологічну характеристику особистості

злочинця, винного у статевому злочині [109; 148], але ці характеристики носять

узагальнений характер і стосується тільки осіб, які вчинили статевий злочин щодо

неповнолітньої особи, натомість типові риси особи злочинця, який вчиняє саме

примушування до вступу в статевий зв'язок, лишилися не конкретизованими.

16

Також М. Ларченко пропонує «статеві злочини класифікувати як:

1) зґвалтування осіб жіночої статі та насильницьке задоволення статевої пристрасті

неприродним способом щодо жінок, а також зґвалтування жінкою чоловіка;

2) сексуальні вбивства, в тому числі вбивства, поєднані із зґвалтуванням або вчинені

з метою приховати цей злочин; 3) гомосексуальне насильство; 4) педофільні дії, в

тому числі розбещення неповнолітніх та статеві зносини з особою, яка не досягла

статевої зрілості» [148, с. 9]. При цьому не зрозуміло, до якого класу належить

злочин, передбачений ст. 154 КК України.

С. Косенко у своїй дисертації «Віктимологічна профілактика статевих

злочинів щодо неповнолітніх» та А. Джужа у дисертаційному досліджені дисертації

«Запобігання злочинам проти статевої недоторканості дитини» дослідили заходи

запобігання статевим злочинам щодо неповнолітніх. С. Косенко наводила

статистичні дані щодо зареєстрованих злочинів в період з 2001 по І півріччя 2003

року та пропонуючи «у ст. 154 КК України ввести таку кваліфікуючу ознаку, як

примушування до вступу в статевий зв’язок особою, від якої неповнолітній може

бути у будь-якій залежності», а також «ввести таку кваліфікуючу ознаку, як

примушування до вступу в статевий зв’язок неповнолітніх» [120, с. 8, 13, 16].

А. Джужа також пропонували внести зміни до КК України, а саме ст. 154-1

«Примушування до вступу в статевий зв’язок дитини» у такій редакції: «Стаття 154-

1. Примушування до вступу в статевий зв’язок дитини.

1. Примушування дитини до вступу в статевий зв’язок природним або

неприродним способом без застосування насильства особою, яка досягла статевої

зрілості, – …

2. Ті самі дії, вчинені повторно або групою осіб, – …

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, які призвели до

знищення, пошкодження або вилучення майна дитини, чи її близьких родичів чи

розголошення відомостей, які ганьблять її чи близьких родичів, –… » [66, с. 16].

Вище зазначені вченні звертають увагу лише на деякіпроблеми пов’язані з

характеристикою та запобіганням примушуванню до вступу в статевий зв’язок. При

цьому не розглядуючи особу злочинця, детермінанти вчинення, конкретні заходи із

17

запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок.

У свою чергу, О. Храмцов у дисертаційному дослідженні «Кримінально-

правове та кримінологічне забезпечення охорони особи від насильства (теорія та

практика)» статтю 154 КК України пропонує викласти у такій редакції:

«Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв’язок.

1. Примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок природним

або неприродним способом, що поєднане з погрозою знищення, пошкодження або

вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких або розголошення

відомостей, які потерпіла (потерпілий) або їх близькі бажають зберегти в таємниці, а

також шляхом інших погроз, якщо були підстави побоюватися їх здійснення, – ...

2. Примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок природним

або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально або

службово залежні, –…

3. Примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок природним

або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально або

службово залежні, що поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення

майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких або розголошення відомостей,

які потерпіла (потерпілий) або їх близькі бажають зберегти в таємниці, а також

шляхом інших погроз, якщо були підстави побоюватися їх здійснення, – …»

[294, с. 23].

Але знову ж таки особливості особи злочинця, причин та умов вчинення, а

також заходів із запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок, не

виокремлюються у загальному контексті, що обумовлено високим ступенем

узагальненості наукових завдань, які вирішувалися у дослідженні О.Храмцова.

Низка науковців зосередили увагу на кримінально правовій характеристиці

примушування до вступу в статевий зв’язок. Так, Л. Дорош пропонувала

диспозицію ч. 1 ст. 154 викласти в такій редакції: «примушування до вступу в

статевий зв'язок природним або неприродним способом з використанням

матеріальної, службової чи іншої залежності потерпілої особи» [70, с. 155].

Російська дослідниця Г. Єгошина також пропонує диференціювати кримінальну

18

відповідальність за примушування до дій сексуального характеру (ст. 133

«Примушування до дій сексуального характеру» КК РФ є аналогом ст. 154 КК

України «Примушування до вступу в статевий зв'язок») залежно від віку потерпілої

особи [75, c.10-11, 52]. На підставі вивчення зарубіжного досвіду О. Крючкова

ставить під сумнів питання про те, чи охоплюються диспозицією ст. 154 КК України

випадки примушування до вступу в статевий зв'язок ув'язнених, залежних від

службовців в'язниці, і пропонує передбачити у ст. 154 КК України, крім службової

залежності, залежність, пов'язану з наглядом однієї особи за іншою [143, с. 111].

Зміст елементів складу злочину, безпосереднього об’єкта та об’єктивної сторони

примушування до вступу в статевий зв'язок досліджувала Т. Чебикіна, а також

характеризувала дії, які складають його об’єктивну сторону, та спосіб вчинення

зазначеного злочину [298; 299]. У свою чергу, Х. Брух досліджувала підстави

кримінальної відповідальності, криміналізації, родовий об’єкт примушування до

вступу в статевий зв'язок та належність його до кримінальних проступків [34-37].

І. Воскресенська також приділила увагу питанню кримінальної відповідальності за

цей злочин [46-48]. Особливості взаємовідносин між жертвою та злочинцем, який

вчинив примушування до вступу в статевий зв’язок, розглядали А. Корягіна [119, с.

76], М. Сенаторов [245, с. 166-169].

О. Гоноченко розглянув склад примушування до дій сексуального характеру

при дослідженні відповідальності за сприяння зайняттю проституцією й

експлуатацію проституції неповнолітніх у своєму дисертаційному дослідженні

«Кримінально-правові заходи захисту неповнолітніх від розбещення та сексуальної

експлуатації» [54, с. 150]. Порівняльно-правовий аналіз російського та зарубіжного

кримінального законодавства про злочини проти статевої недоторканності

неповнолітніх провів А. Авдалян, не оминувши увагою і примушування до дій

сексуального характеру, яке вчиняється щодо неповнолітніх [2, c. 33-53]. У свою

чергу, А. Калгужинова досліджувала примушування до вступу в статевий зв’язок з

кримінально-правових позицій [99].

У своїй дисертації «Кримінологічне і кримінально-правове дослідження

насильства» Л. Сердюк окремо виділяє насильство у формі примушування,

19

розглядаючи його соціально-правову природу [247, c. 70-80]. Також Л. Сердюк

досліджує питання можливості вчинення примушування до дій сексуального

характеру (як шляхом застосування погроз, так і шляхом обіцянки тих чи інших

благ. Це ж питання порушували Г. Костров [121], А. Піонтковський, В. Меньшагін

[177, с. 635], М. Шаргородський [304, с. 101-104]. Щоправда Л. Сердюк та

вищенаведені науковці дотримувалися різних точок зору з цього приводу.

У своїй дисертаційній роботі «Насильницькі посягання на статеву свободу та

статеву недоторканність: кримінально-правова характеристика та проблеми

кваліфікації» К. Котельникова проводила розмежування насильницьких та

ненасильницьких посягань на статеву свободу і статеву недоторканність, відносячи

примушування до дій сексуального характеру до ненасильницьких [122, с. 134-139].

Також як ненасильницький злочин примушування до дій сексуального характеру

розглядав А. Дьяченко у своїй дисертації «Кримінально-правова охорона громадян

від злочинів у сфері сексуальних стосунків», аналізуючи кримінальну

відповідальність за цей злочин [73, с. 153-161]. Цього питання торкалися й інші

дослідники. Так, О. Дудоров, В. Кудрявцев, Ю. Александров, А. Долгова

[137, с. 439], В. Лунєєв [159, с. 122] І. Савєльєва [234] розглядали цей злочин як

насильницький. Крім того, співвідношення понять «примушування» та

«насильство» розглянула Т. Кобозева у своєму дисертаційному дослідженні

«Злочинне примушування як кримінально-правова категорія» [105, с. 58-83].

Розглядаючи кримінально-правову характеристику погрози, О. Коростильов

досліджував одну з форм вчинення примушування до дій сексуального характеру, а

саме погрозу вилучення майна [117, c. 130].

У науковій літературі дискусійним є питання про те, чи можна вважати

обіцянку покращення матеріального становища або інших благ способом вчинення

примушування до вступу в статевий зв’язок. Так, А. Піонтковський, В. Меньшагін,

М. Шаргородський, Г. Костров, К. Котельникова [304; 121; 122] вважають, що

примушування можливо вчинити шляхом обіцянки вигід, натомість Л. Сердюк

[247, с. 73], А. Шеремет [306, с. 96] дотримуються іншої точки зору.

Зазначені вище дослідники, розглядаючи питання кримінально-правової

20

спрямованості, не надавали кримінологічної характеристики примушуванню до

вступу в статевий зв'язок.

А. Корягіна у своій дисертації досліджувала вплив взаємовідносин

потерпілого та злочинця на виникнення, розвиток і наслідки злочину [119, с. 76].

Віддаючи належне значенню проведеного дослідження, доводиться відзначити, що

вони мають загальний характер і не відображають специфіку характеру

взаємовідносин між жертвою та особою злочинця, що вчиняє примушування до

вступу в статевий зв’язок.

Питання примушування до вступу в статевий зв'язок також порушувала

М. Ковальова у дисертаційному дослідженні «Сексуальне насильство і сексуальна

експлуатація: кримінологічні та кримінально-правові аспекти; запобігання»,

відносячи примушування до дій сексуального характеру, до одного з видів

сексуальної експлуатації поряд з проституцією, торгівлею людьми та сексуальним

домаганням. Дослідниця наводить авторську типологію особи сексуальних

експлуататорів, але на фоні ґвалтівників, осіб, які примушують до зайняття

проституцією, та інших, типологія саме осіб, які примушують до дій сексуального

характеру, не розкривається. Авторка також проводить розмежування зґвалтування

та примушування до дій сексуального характеру, наводить кримінально-правову

характеристику примушування до вступу в статевий зв’язок, формулює методичні

рекомендації із загального, індивідуального та віктимологічного запобігання

насильницьким злочинам, які вчиняються на сексуальному підґрунті, і злочинної

сексуальної експлуатації [108, с. 17-112, 200-206, 221-260]. Разом з тим

М. Ковальова не виокремлює заходи запобігання саме примушуванню до вступу в

статевий зв’язок.

Проблемні питання сексуальних домагань досліджували В. Пилипенко [176],

Л. Понаріна [212], О. Тищенко [256], але зазначеними дослідниками не проводилось

розмежування між примушуванням до вступу в статевий зв’язок та власне

сексуальними домаганнями, не пропонувались конкретні заходи з запобігання

сексуальним домаганням.

У своїй дисертаційній роботі «Проблеми злочинного насильства щодо жінок:

21

запобігання і боротьба с наслідками (на матеріалах Киргизької Республіки)»

Б. Тугельбаєва розглянула кримінологічну характеристику сексуальних домагань,

які є дещо спорідненими з примушуванням до вступу в статевий зв'язок (про що

йтиметься нижче). Крім того Б. Тугельбаєва порушила питання сучасного стану

проблеми злочинного насильства стосовно жінок у світі, розкрила його стан,

структуру, динаміку, дослідила міжнародний досвід вирішення зазначеної проблеми

та запропонувала шляхи запобігання насильству проти жінок [258, с. 101-108]. При

цьому примушування до вступу в статевий зв’язок розглядалося не як окремий

прояв насильства проти жінок, а у сукупності з іншими видами, що не дало змоги

видилити його детермінанти, мотиви вчинення тощо.

В. Шакіна та К. Самойленко приділили увагу примушуванню до дій

сексуального характеру, розглядаючи кримінально-правові та кримінологічні

аспекти насильства родині [238, с. 86; 302]. Але примушування до вступу в статевий

зв’язок розглядалось науковцями у загальному контексті з іншими проявами

сексуального насильства, не були виокремленні його особливості, специфічні риси.

Проблематика примушування до вступу в статевий зв'язок привертала до себе

увагу не тільки дослідників-юристів, але і фахівців з інших галузей знань, зокрема

філологів. Так, Д. Колоян у своєму дисертаційному дослідженні «Залицяння як тип

комунікативної поведінки» розглядає сексуальне домагання як крайню форму

прояву активної стратегії у сфері залицяння, наводить форми сексуального

домагання та описує практику із запобігання цьому явищу у США [110, с. 209-217].

Зрозуміло, що в рамках філологічної спеціальності кримінально-правові та

кримінологічні проблеми запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок

досліджені як другорядні.

Отже, примушування до вступу в статевий зв’язок переважно розглядалося у

контексті загальних досліджень проблем кримінальної відповідальності та

запобігання статевим злочинам, таким як зґвалтування, насильницьке задоволення

статевої пристрасті неприродним способом, розбещення неповнолітніх тощо. Через

низку причин саме по собі запобігання примушування до вступу в статевий зв’язок

ніколи не ставало предметом кримінологічних дисертаційних досліджень на теренах

22

України, а при дослідженні проблем статевої злочинності розглядалося досить

поверхнево, принаймні з кримінологічних позицій.

Не проводився аналіз кількісно-якісних показників примушування до вступу в

статевий зв’язок, на підставі якого міг би бути здійснений прогноз щодо тенденцій

його поширення. За наявності типології статевих злочинців і, більш того, типології

осіб, які вчиняють окремі статеві злочини (зґвалтування, насильницьке задоволення

статевої пристрасті неприродним способом тощо), типологія осіб, які вчиняють

примушування до вступу в статевий зв’язок, не була запропонована, адже окремо не

досліджувалися причини і умови саме цього злочину. Також відсутні наукові

розробки щодо характеристики особи, яка вчиняє примушування до вступу в

статевий зв'язок, її мотивації та мотивів. Через означені вище прогалини фактично

неконкретизованими лишаються і заходи запобігання цьому злочину.

Виходячи з вищевикладеного та спираючись на здобутки попередніх

дослідників, вважаємо за доцільне висвітлити шляхи проведення нашого

кримінологічного дослідження проблем запобігання примушуванню до вступу в

статевий зв'язок.

У науці при описанні рівнів, етапів, засобів наукового пошуку та шляхів

наукового пошуку застосовуються терміни «методологія», «методика», «метод». Не

вдаючись до докладного аналізу цих елементів, зупинимося на їх змісті.

Так, за визначенням В. Ключнікова, методологія – це філософське вчення про

закономірності, принципи, методи та форми пізнання [283, с. 235].

У свою чергу, В. Шпаченко визначає методику як певну послідовність

застосування сукупності методів або прийомів доцільного виконання будь-якої

роботи [283, с. 235].

Під «методом» у філософському енциклопедичному словнику розуміється

засіб досягнення визначеної мети, сукупність прийомів або операцій практичного

або теоретичного опанування дійсності [284, с. 266].

Як зазначає А. Долгова, методологія кримінологічного пізнання базується на

використанні діалектичного методу. При цьому принципово важливим є таке: по-

перше, злочинність розглядається як соціальне явище і, відповідно, при її

23

дослідженні використовуються методи соціальних наук, у тому числі соціології,

соціальної психології. Разом із різноманітними соціальними явищами, процесами,

інститутами вивчається і людина, але не з біологічних позицій, а як член

суспільства, продукт суспільного розвитку. По-друге, злочинність аналізується у

взаємодії, взаємозалежності з іншими явищами і процесами. Вона завжди

розглядається в контексті суспільних відносин. Злочинність – не щось, що стоїть

поряд з суспільством, а явище, яке існує у даному суспільстві, пронизуючи різні

його сфери: політичну, економічну, соціальну, духовну [133, с. 35]. У свою чергу,

Ю. Антонян також дотримується думки, що діалектика як методологічна основа

кримінологічних досліджень і пізнання кримінологічних реалій дозволяє шукати,

досліджувати і встановлювати причини злочинності та індивідуальної злочинної

поведінки в соціальному житті та психології злочинця. Саме такий підхід дає

можливість уявити розвиток злочинності в сукупності із зовнішніми факторами, її

шляхи та перспективи. Вчений наголошує, що поряд з цим потрібно уявляти собі і

розвиток окремої особи, яка вчинила злочин, в усій її складності, в усіх її зовнішніх

зв'язках, в усіх залежностях від цих зовнішніх зв’язків і, нарешті, в її залежності від

самої себе [9, с. 20].

Як зазначав А. Закалюк, «методологія кримінологічної науки складається із:

загальнонаукових принципів, вимог, критеріїв наукового пізнання загалом;

методологічних особливостей галузі суспільних наук, до якої належить

кримінологія; методологічних і методичних положень, методів, способів власного

(кримінологічного) опрацювання, що перебувають у діалектичному зв’язку з

першими та другими. Центральне місце у будь-якій науковій методології, у тому

числі методології кримінології, посідають методи наукового пізнання» [83, с. 91].

У свою чергу, Ю. Александров, А. Антонян, А. Гель, О. Джужа, А. Долгова,

Г. Семаков та низка інших кримінологів методи кримінології поділяють на

загальнонаукові та спеціальні [3, с. 18-20, 26-27; 9, с. 20-28; 133, с. 42-53].

Теоретичні загальнонаукові методи є безпосереднім результатом розвитку

теорії наукового пізнання та інших наукознавчих теорій, які містять систему

основних ідей, закономірностей у певній галузі знань, наразі у сфері пізнання

24

[83, с. 100]. Нами були використані такі загальнонаукові методи пізнання: аналіз;

синтез; сходження від абстрактного до конкретного; гіпотеза;системно-структурний

метод.

Аналіз – метод пізнання, за допомогою якого предмет, що вивчається,

фактично або подумки поділяється на складові частини, що вивчаються окремо як

частини єдиного цілого [172, с. 27]. Форми аналізу є різними та залежать від мети

вивчення і самої природи досліджуваного об’єкта.

Зворотний (теоретичний) аналіз широко використовується для вивчення

сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу базуються на деяких

теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв'язках

різноманітних явищ. Зворотний (теоретичний) аналіз використано при обробці

інформації, отриманої в ході вивчення наукової та навчальної літератури.

Глибше проникнути в сутність об'єкта дає можливість структурно-генетичний

аналіз. При цьому поглиблено вивчався причинно-наслідковий зв'язок. Цей тип

аналізу потребує виділення в складному явищі таких елементів, які є центральними,

головними, що вирішальним чином впливають на всі інші сторони об'єкта.

Структурно-генетичний аналіз використовувався для надання кримінологічної

характеристики примушування до вступу в статевий зв'язок, виявлення його

детермінантів, надання кримінологічної характеристики особи злочинця та

подальшої розробки заходів запобігання примушуванню до вступу в статевий

зв'язок.

Для пізнання предметів і явищ, розуміння взаємозв’язку і взаємозалежності

частин у самому предметі одного аналізу недостатньо. Щоб пізнати предмети або

явища, необхідним є синтез [208, с. 126].

Синтез – це метод складання, об’єднання складових елементів, ознак, проявів

об’єкта в єдине ціле. Синтез, що зберігає індивідуальні властивості об’єднаних

об’єктів, утворює їх сукупність [83, с. 100]. Синтез показує, що різні елементи

досліджуваного об’єкта, його сторони і складові не просто існують у цьому об’єкті,

а перебувають у нерозривній діалектичній єдності [208, с. 126]. За допомогою

застосування зазначеного методу запропоновано типи осіб, що вчиняють

25

примушування до вступу в статевий зв'язок.

Сходження від абстрактного до конкретного – метод пізнання об’єкта, що

полягає у переході від абстрактного знання про нього до більш повного,

конкретного уявлення про його властивості, прояви, ознаки, функції [83, с. 101]. Цей

метод відтворює загальний діалектичний закон розвитку пізнання дійсності.

Для використання цього методу в кримінологічному дослідженні особливе

значення має теоретичне знання про злочинність, її детермінацію, ефективність тих

чи інших заходів запобігання [133, с. 43].

Порівняння є одним із найпоширеніших загальнонаукових методів. Він

заснований на тому положенні, що пізнання певного предмета – це визначення його

ознак, властивостей, якостей, якими він відрізняється від інших предметів

[83, с. 101]. При застосуванні методу порівняння з'являється можливість отримати

нові дані про детермінанти злочину.

При використанні методу подібності встановлюються повторювані

характеристики злочину. Відповідні збіги слугують підставою для подальшого

дослідження факту і механізму взаємозв'язків цих детермінантів і злочину.

При використанні методу відмінності встановлюються ті характеристики

злочину, які зустрічаються в одних державах, регіонах і не виявляються в інших.

Такого роду матеріал також слугує базою для висування і перевірки гіпотез про

причинну залежність злочинності від конкретних умов середовища [133, с. 46].

Зазначений метод застосовано при вивченні кількісно-якісних показників

примушування до вступу в статевий зв’язок у різних регіонах України та вивчення

ставлення чоловіків та жінок до існування такої кримінально-правової заборони в

кримінальному законодавстві України.

Гіпотеза – це побудоване на припущенні судження про недостатньо вивчене

явище, його походження та розвиток. Наукова гіпотеза є методом розвитку

наукового знання: від узагальнення осмислення наявного теоретичного знання до

логічного продовження його розвитку у сфері, знання про закономірності якої на

даний час є недостатніми [83, с. 101]. Метод висунення гіпотези використовувався

при дослідженні детермінант примушування до вступу в статевий зв’язок. Так, була

26

висунута гіпотеза про те, що однією з основних детермінант примушування до

вступу в статевий зв'язок є гендерні стереотипи, які формувалися протягом

тривалого часу і сягають своїм корінням майже початку історії людства.

Системно-структурний метод є одним із найбільш продуктивних здобутків

наукової методології, результатом розвитку її аналітичних методів пізнання

складних, головним чином суспільних, явищ і процесів через їхнє системне бачення.

Системно-структурний метод – це універсальний спосіб пізнання складних об’єктів,

соціальних проявів, щодо яких застосування методів аналізу, синтезу, сходження від

абстрактного до конкретного тощо виявляється недостатнім для розкриття їхнього

багатовимірного та різнообумовленого феномену, глибинних основ детермінації,

функціонування, соціальної активності тощо. За допомогою цього методу

досліджено детермінанти примушування до вступу в статевий зв'язок, особу

злочинця, мотиви його дій, а також запропоновано заходи, спрямовані на

удосконалення практики запобігання цьому злочину [83, с. 103-104].

Спеціальні методи у кримінології використовуються під час пізнання із своєю

метою об’єктів, що належать до предмета іншої науки або є спільним предметом

обох наук. Для досягнення мети нашого дослідження серед спеціальних методів ми

використали: історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-логічний,

статистичні, конкретно-соціологічні, філософські методи.

Історико-правовий метод – метод дослідження, заснований на вивченні

становлення, формування та розвитку держави та права у хронологічній

послідовності. Історико-правовий метод забезпечує вивчення злочину в історичному

розрізі, в русі. Завдяки використанню цього методу досягається поглиблене

розуміння витоків та суті досліджуваної проблематики. При вивченні історичного

розвитку кримінально-правової заборони примушування до вступу в статевий

зв'язок було взято тривалий період, що дозволило розкрити стійкі характеристики і

тенденції предмета дослідження. Використання історико-правового методу

дозволило визначити взаємозв’язок суспільного ставлення до примушування до

вступу в статевий зв'язок через формалізацію його у кримінально-правовій забороні

з детермінантами цього злочину.

27

Порівняльно-правовий метод застосовано при вивченні кримінально-правової

відповідальності за примушування до вступу в статевий зв’язок та позитивного

досвіду запобігання йому в зарубіжних країнах.

Статистичні методи належать до такої науки, як статистика. Вони широко

використовуються у кримінологічних дослідженнях та розраховані на дослідження

масових явищ, одним з яких є злочинність. У нашому дослідженні застосовано

найбільш поширений статистичний метод, що використовується в кримінології, –

статистичне спостереження, що включає зведення та групування статистичних

даних, визначення видів і рядів розподілу їхньої чисельності, а також аналіз

статистичних даних, статистичного зв’язку та залежностей між окремими

кількісними та якісними ознаками [83, с. 108-109]. Так, за допомогою зазначеного

методу опрацьовано офіційну звітність МВС України, Державної судової

адміністрації та Генеральної прокуратури щодо вчинених примушувань до вступу в

статевий зв'язок та осіб, які їх вчинили, звітність державної служби статистики щодо

кількісного складу населення України та середньомісячну заробітну плату за

регіонами України. Після виокремлення кількісних даних із зазначених звітів було

проведене їх зведення, групування та системне узагальнення, після чого проведено

статистичний та змістовний аналіз для характеристики рівня і динаміки

примушування до ступу в статевий зв’язок, а також виявлення деяких його

детермінант. Крім того, були використані основні прийоми вирахування показників

динаміки злочинів. Перший з них має назву ланцюговий метод і застосовується,

коли величина її (динаміки) зміни вираховується у кожному році порівняно з

аналогічною величиною у попередньому році. Наступний метод, так званий

базисний, полягає у тому, що всі зміни за весь заданий період вираховуються в

одному темпі, в нашому випадку – за рік щодо базисного періоду [83, с. 170].

Щоб дійти більш достовірних висновків щодо стану динаміки досліджуваного

злочину, було проведено виявлення основної тенденції ряду. Виявлення основної

тенденції (тренду) ряду є одним з головних засобів аналізу і узагальнення

динамічних рядів. Зображена на графіку лінія тренду динамічного ряду покаже

плавну зміну досліджуваного явища, у нашому випадку – реєстрацію примушування

28

до вступу в статевий зв’язок в часі, який звільнено від короткочасних відхилень,

викликаних різними причинами [257].

Одним з найпростіших способів обробки ряду з метою виявлення

закономірності зміни його рівнів є укрупнення інтервалів (періодів) часу. Цей метод

полягає в тому, що дані динамічного ряду об'єднуються в групи за періодами і

розраховується середній показник на заданий період; у нашому випадку він

дорівнює двом рокам. Такій обробці доцільно піддавати динамічний ряд з більш-

менш систематичними коливаннями рівня, що дозволяє чіткіше виявити загальну

тенденцію розвитку явища. Внаслідок проведення укрупнення інтервалів ми

отримали нові ряди динаміки, середньорічної реєстрації злочину за два роки, які

показали періоди сплесків та падіння динаміки.

Метод рухливої середньої дозволяє більш чітко виявити тенденції в розвитку

явищ, у тому числі й примушування до вступу у статевий зв’язок. Сутність його

полягає в заміні фактичних рівнів ряду рухливими середніми, узятими в межах

інтервалів, що рухаються послідовно. При цьому способі за кожним укрупненим

інтервалом береться не сума показників, а їх середня арифметична, причому після

обчислення першої середньої інтервал переноситься на один крок праворуч. У

нашому дослідження інтервал становив три роки.

На підставі використання попередніх двох методів для подальшого

прогнозування реєстрації примушування до вступу в статевий зв’язок був

застосований метод екстраполяції. В процесі її проведення та продовження на

майбутнє виявлених тенденцій здійснюється статистичний аналіз стосовно

динамічних рядів кількісних значень показників примушування до вступу в

статевий зв'язок: рівня, коефіцієнтів, динаміки щодо базового та попереднього

періодів [84, с. 145]. На першому етапі було складено точкове прогнозування

динаміки примушування до вступу в статевий зв'язок. Слід підкреслити, що точкове

прогнозування вищенаведеними наближеними способами слід вважати досить

неточним, оскільки воно залежить від значення останнього рівня уп часового ряду,

яке може мати суттєво випадковий характер. Тому на наступному етапі (складання

інтервального прогнозу) результат екстраполяції прогнозних рівнів ми визначали за

29

допомогою інтервальних оцінок з використанням інтервальної нерівності та

коефіцієнтами довіри за розподілом Ст’юдента.

Конкретно-соціологічні методи – це методи вивчення соціальних явищ в їх

конкретному прояві в конкретних умовах місця і часу. Вони розкривають сутність

злочинності як соціального феномену, соціально-демографічну та соціально-

рольову характеристику осіб, які вчиняють злочини, організацію соціального

контролю та соціальної профілактики антисуспільної поведінки тощо [83, с. 106].

У своєму дослідженні ми використали метод опитування, який був

реалізований через такі методики:

- послідовно-розгорнуте інтерв’ю – це бесіда дослідника й опитуваного, за

якої дослідник попередньо намічає варіанти спрямування інтерв’ю залежно від

отриманої інформації на попередні питання. Через прямий контакт із джерелом

інформації стає можливим сприйняття соціально-психологічного, емоційного

ставлення респондента до події та інформації;

- анкетування – це методика опитування за заздалегідь розробленою

упорядкованою схемою, отримання та фіксації інформації за якою передбачається

дослідником, іншою особою або безпосередньо самим респондентом [83, c. 42]. Так,

В. Оболонцев наголошує на широкому застосуванні цього методу при вивченні

латентизації злочинності [173, c. 25].

За вищезазначеними методиками були опитані 725 пересічних громадян,

187 осіб, які обіймають керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях

різних форм власності, з метою виявлення їх особистого ставлення до проблеми

примушування до вступу в статевий зв'язок та виявлення жертв і рівня латентності

зазначеного злочину.

Крім того використовувався метод експертних оцінок – це збір первинних

даних, який ґрунтується на використанні досвіду, знань та інтуїції експертів у

досліджуваних галузях [209, c. 7]. Найбільш доступним і достатньо репрезентативним

називає цей метод серед методів вивчення латентної злочинності В. Поклад

[210, c. 24]. Був опитаний 521 працівник міліції (слідчі, дільничні інспектори,

оперуповноважені) (зазначимо, що на момент проведення опитування Закон

30

України № 580-19 від 02.07.2015 «Про Національну поліцію» ще не був прийнятий,

отже тут і далі по тексту ми будемо використовувати словосполучення «працівники

міліції» у контексті проведених опитувань) та прокуратури (слідчі, помічники

прокурорів, прокурори), 80 суддів з метою отримання фахової оцінки щодо

застосування на практиці ст. 154 КК України, судження з питань переваг та

недоліків побудови зазначеної кримінально-правової норми та ознайомлення з їхнім

власним досвідом ведення проваджень (справ) за ст. 154 КК України, здійснення

заходів запобігання досліджуваному злочину та для виміру його латентності.

Наступним конкретно-соціологічним методом, який застосувався у нашому

дослідженні, був метод вивчення документів. Були опрацьовані: статистичні звіти,

18 кримінальних проваджень (справ), порушених за ст. 154 КК, розглянутих судами

Запорізької, Вінницької, Хмельницької, Сумської, Дніпропетровської областей,

м. Києва та м. Севастополя у 2001-2015 рр., 55 матеріалів про закриття

кримінального провадження (відмову в порушенні кримінальної справи) та

25 рішень суду з цивільних справ. Були розроблені анкети вивчення кримінальних

проваджень (справ). Відповідні результати вивчення оброблялися, і на їх основі

формулювалися висновки про існування певних закономірностей.

Формально-логічний метод – це засіб, що допомагає будувати логічні

умовиводи і обґрунтування різних суджень при проведенні якого-небудь

дослідження. У нашій роботі зазначений метод застосовувався для визначення

поняття та змістовних ознак примушування до вступу в статевий зв'язок,

сексуального домагання, насильства, тлумачення окремих термінів і понять, аналізу

норм чинного вітчизняного, зарубіжного законодавства, норм міжнародного права,

що надало змогу виявити відповідні суперечності та недоліки.

Зрозуміло, що наведені вище методи не вичерпують всю багатоманітність

методологічних підходів до розв’язання проблеми запобігання примушуванню до

вступу в статевий зв’язок, однак завдяки застосуванню описаних методів наукового

пізнання в їх поєднанні та взаємодоповненні ми зробили спробу системно заповнити

прогалини, які існують у сфері наукового кримінологічного дослідження проблем

запобігання примушування до вступу у статевий зв’язок, що були зазначені нами

31

вище.

1.2. Соціально-правова природа примушування до вступу в

статевий зв’язок

Дослідження, які проводилися у сфері людських стосунків, дають змогу

зрозуміти, що сексуальне насильство, зокрема психічне, існувало завжди, в усіх

цивілізаціях та суспільно-економічних формаціях, змінювалися лише його обсяги,

якісні характеристики та ставлення до нього, що визначалося соціальними

процесами кожного конкретного історичного етапу розвитку суспільства.

На нашу думку, для визначення причин і умов, які сприяють та обумовлюють

один з проявів психічного сексуального насильства – примушування до вступу в

статевий зв'язок, ефективного запобігання йому у майбутньому та подолання

проблем, вже існуючих у цій сфері, необхідно звернутися перш за все до історії

розвитку кримінально-правових норм, які забороняли примушування до вступу в

статевий зв'язок, з давніх часів і до сьогодні [189, c. 78]. Розглядаючи історичний

розвиток цих норм, ми дотримувалися загальноісторичної періодизації всесвітньої

історії: Стародавній світ (3000 років до Р.Х. – V ст. н.е.), Середньовіччя (кінець

V ст. – ХV ст.), Новий час (кінець ХV ст. – кінець ХVІІІ ст. ), Новітній час (кінець

ХVІІІ ст. – сьогодення).

У всякому суспільстві правове становище жінки у сфері суспільно-

політичного життя визначало і її правове становище в родині. При патріархально-

феодальному устрої жінка перебувала в суспільстві і у сімейному побуті практично

на становищі рабині. У рідному домі вона була власністю батька, а після

одруження – власністю чоловіка. Такі звичаї, як калим, вступ у шлюб з

неповнолітньою дівчиною, примус жінки всупереч її волі до вступу в шлюб, які є

прямим посяганням на честь і гідність особи та ставлять її в нерівне становище із

чоловіком, не вважалися злочинами. Навіть посягання на статеву свободу жінки

розглядалися лише як суспільно небезпечні дії проти сімейно-майнових прав

чоловіка, тому що у феодальному суспільстві жінка перебувала, поряд з іншою

32

власністю, у повному розпорядженні чоловіка, яким міг бути батько, чоловік або

брат.

Злочинами у сфері сімейно-шлюбних відносин визнавалися, насамперед, ті дії,

які прямо порушували сімейні права феодалів, підточували засади патріархально-

феодальних сімейних стосунків, а саме зґвалтування, перелюбство й викрадення

жінки.

Криміналізуючи ці дії, панівний клас, звичайно, не ставив за завдання охорону

прав жінки. Закон охороняв не гідність або сексуальне самовизначення жінки, а

гідність родини або групи у своїй сукупності.

Вже у стародавньому світі (3000 до Р.Х. – 5 ст. (476 р.) Законами Ешнунни

(у ХХ ст. до н. е.) передбачалася відповідальність за зваблювання рабині [295, с. 9-10].

У Давньому Вавилоні за законами Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.) шлюб

укладався за договором між нареченим й батьком нареченої. Батько нареченої після

попередньої згоди на шлюб доньки й одержання викупу зобов'язувався видати її

заміж. Стаття 117 законів Хаммурапі передбачала можливість чоловіка продати за

срібло свою дружину або віддати її у кабалу на три роки. Але дружина могла

вимагати включення до договору пункту, що позбавляє чоловіка права продавати її

за свої борги (ст. 151). Якщо ж жінка «зненавиділа свого чоловіка й сказала: «Не

бери мене», то справа її повинна розглядатися в її кварталі, і якщо вона дотримувала

себе й гріха не зробила, а її чоловік гуляв і дуже її принижував, то ця жінка не має

провини: вона може забрати своє придане й піти в будинок свого батька». Батько ж

міг віддати дітей у боргову кабалу, дочку в жриці або блудниці [57, с. 69-70].

Ассірійські закони (XV-XI ст. до н. е.) свідчать про виключну жорстокість у

призначенні покарань за найменші провини. Жінок же взагалі продавали як

худобину або як рабів [57, c. 127].

У Давній Палестині за П’ятикнижжям Мойсея (ХІІІ ст. до н. е.) шлюб також

оформлювався з волі батьків. Батько навіть мав право продати свою дочку

[57, c. 140].

У Давньому Китаї в X ст. до н. е. видано рескрипт, що дозволяв йти від своїх

хазяїв тим, хто продав себе в рабство через голод, або був насильно проданий у

33

рабство розбійниками, або відданий у наложниці [57, c. 117].

Римська родина за Законами XII таблиць (V ст. до н. е.) також була суворо

патріархальною, тобто перебувала під необмеженою владою господаря дома, яким

міг бути дід або батько [57, c. 204].

Велика патріархальна родина характерна і для Давньої Індії. Главою родини

був чоловік. Жінка повністю залежала від нього і своїх синів. Шлюб являв собою

майнову угоду, у результаті якої чоловік купував собі дружину і вона ставала його

власністю. Закони Ману (II ст. до н. е. – II ст. н. е.) визначають становище жінки в

такий спосіб: у дитинстві їй належало бути під владою батька, у молодості –

чоловіка, після смерті чоловіка – під владою синів, тому що «жінка ніколи

непридатна до самостійності». Закони Ману прямо вимагають від дружини

шанувати свого чоловіка як бога, навіть якщо він позбавлений чесноти. Законами

Ману дозволялись, хоча і не заохочувались, такі види шлюбу, як ракшаса –

викрадення з будинку кричущої й плачучої дівчини силою, супроводжуване

вбивствами, пораненнями й руйнуваннями (ст. 33), та пайщача – коли хто-небудь

таємно оволодіє сплячою, п’яною або божевільною жінкою (ст. 34) [57, с. 103].

Дозволялося захоплювати чужих жінок і користуватися ними як предметом своєї

власності [292, с. 34-46].

У Давній Греції в Законах Драконта (621 р. до н. е.) правові заборони щодо

статевих злочинів були відсутні. Для чоловіків допускалися сексуальні стосунки з

рабинями, і це не мало жодних правових наслідків [57, с. 96]. Безшлюбність

засуджувалася морально, багатоженство заборонялося. Шлюб супроводжувався

договором нареченого із главою родини нареченої, платою за наречену, але

приданим наречена забезпечувалася не завжди. Влада батька була дуже великою:

він міг продавати дітей у рабство [292, с. 166].

У Вестготській державі за Бревіарієм Аларіха (І ст. н. е.) родина також була

патріархальною. Вона очолювалася батьком – охоронцем домашнього культу й

строгої дисципліни, якому підкорялися всі, причому дружина перебувала у

становищі, прирівняному до становища дітей і онуків. Шлюб сприймався як союз

чоловіка і жінки, однак укладався цей союз у вигляді угоди купівлі-продажу і багато

34

в чому нагадував практику часів Хаммурапі й Мойсея [57, c. 262].

В епоху Середньовіччя (V-XV ст.) ситуація практично не змінилась. У

Салічній Правді, яка вважається одним із ранніх правових джерел держави Франків

у V ст. н. е., містилися норми, що забороняли сексуальні стосунки із чужою

рабинею. Так, у параграфі 3 зазначалось: «Якщо який-небудь вільний буде мати

зносини з чужою рабинею і буде викритий, присуджується до сплати панові рабині

600 ден, що становить 15 сол. Якщо ж хто буде мати зносин з королівською

рабинею, присуджується до сплати 1200 ден., що становить 30 сол» (пар. 4)

[97, с. 253]. Втім, правові заборони щодо сексуальних стосунків з власними

рабинями були відсутні [189, c. 78].

Існують різні погляди щодо позашлюбних сексуальних стосунків чоловіків у

мусульманському світі у розглядуваний період. Так, одні автори вважають, що,

окрім чотирьох жінок, можна було мати певну кількість наложниць з числа рабинь

[97, с. 426]. Інші стверджують про існування заборони на примушування рабинь до

співжиття [292, с. 276]. Укладання шлюбу розглядалось як своєрідна торговельна

угода з необхідною згодою сторін і значним викупом за наречену її батькові.

За візантійською Еклогою (VIII ст.) одруженим чоловікам заборонялося

вступати у сексуальні стосунки як зі своєю рабинею (ст. 21), так і з чужою (ст. 22)

[292, с. 242].

Схожу норму ми знаходимо в одному з джерел права Київської Русі –

Мирному договорі князя Ярослава Володимировича (ХІ ст. н. е.): «Оже кто робу

повержеть насильемъ, а не соромить, то за обиду гривна. Пакы ли соромить, собе

свободна» [163]. Відповідальність за порушення інтересів родини в Стародавній

Русі регулювалася здебільшого церковним правом. Однак вже Устав князя Ярослава

(ХІ ст. н. е.) передбачав відповідальність не тільки церковно-правову, але і

кримінальну, і цивільну. Встановлювалася відповідальність за «насильницьку

видачу заміж дівки або насильницьке одруження отрока» [147, с. 370].

В епоху Нового часу (кін. XV – кін. XVII ст.) спостерігається розширення прав

жінок в більшості країн світу, але норми, які б передбачали відповідальність саме за

примушування до вступу в статевий зв'язок, не з’явилися.

35

В той час родина в Україні, як і у всіх сусідніх країнах, залишалася

патріархальною. Головою родини був чоловік, якому жінка зобов'язана бути вірною

й слухняною, в усьому покірною. Жінка була «напівправною» особою, яка увесь час

перебувала під чиєюсь опікою: поки не вийде заміж – батьків, або, якщо вони

вмирали, найближчих родичів, a коли дівчина виходила заміж, переходила під опіку

свого чоловіка.

В Артикулі військовому Петра I (1716 р.) містилася спеціальна глава 22, в якій

говорилося про "содомській гріх, насильство й блуд". Так, Артикул військовий

передбачав відповідальність за добровільне мужолозтво, кваліфікуючою ознакою

якого було мужолозтво, вчинене начальством (арт. 166) [147, с. 231].

Німецька Кароліна (ХVI ст. н. е.) встановлювала кримінальну відповідальність

для чоловіка або батька, який з метою якої б то не було наживи свідомо дозволяв

утягнути свою дружину або дитину в безчесні, розпусні або ганебні діяння [101].

Ситуація почала змінюватися у період Новітнього часу (кін. 18 ст. –

сьогодення).

У Китаї главою ХХV «Вказівки за блудіння» Уложення хана Юн Джена

(XІХ ст.) передбачалася відповідальність за примушування рабині до співжиття

[296, с. 267].

В Росії у середині XIX ст. з’являється таке велике кодифіковане джерело

кримінального права, як Уложення про покарання кримінальні та виправні, яке

зробило помітний внесок в удосконалення й розвиток кримінально-правової

охорони сімейних та цивільних прав.

Перше відділення першого розділу Уложення має назву "Про протизаконний

вступ у шлюб", і в ньому згруповано злочини, пов'язані із примусом до вступу у

шлюб. Окрема стаття присвячена викраденню заміжньої жінки, вчинене у

сукупності з позбавленням честі або примусом до вступу в протизаконний шлюб.

Таким чином, встановлювалася охорона прав чоловіка на жінку, яку він взяв у

дружини. Оскільки шлюб укладався церквою, розлучення за християнськими

традиціями було практично неможливе або вкрай утруднене, тому зазначене право

чоловіка було абсолютним і довічним.

36

Уложення також містило розділ із назвою "Про зловживання владою

батьківською", в якому встановлюється відповідальність за примус батьками дітей

до вступу в шлюб [278].

На початку ХХ ст. кримінальне право більш ретельно починає регламентувати

відповідальність за примушування до вступу в статевий зв'язок.

Певний інтерес становить російське Кримінальне уложення 1903 р., а саме

глава 18 "Посягання на союз сімейний" (хоча уложення так і не було введено в дію в

повному обсязі). Стаття 360 встановлює покарання у вигляді каторги на строк до

8 років або поміщення до виправного будинку за примус до вступу в шлюб шляхом

насильства або погроз, причому відповідальності підлягає не тільки особа, яка

примушує до вступу в шлюб, але й співучасники, і духовна особа, яка провела обряд

одруження (ст. 361). Містяться в Уложенні й склади злочинів проти шлюбних прав

громадян, які не ввійшли до глави 18, але межують із іншими складами – так, ст. 445

передбачає покарання у виді поміщення у в'язницю на строк не менше 6 місяців

винного у викраденні незаміжньої жінки для вступу з нею в шлюб без її згоди

(даний злочин спрямований проти особистої волі й шлюбних прав жінки) [74, c. 408-

426].

Глава 27 "Про непотребство" містила ст. 515, яка передбачала відповідальність

за любострасні дії з особою, що перебуває під владою винного (ч. 1), за допомогою

насильства або погрози потерпілій особі або члену її родини (ч. 2), "з розтлінням,

але без плотських зносин" (ч. 3) [147, c. 317].

Що ж стосується вітчизняного кримінального законодавства, то лише у

КК УРСР 1927 р. з’явилася ст. 165, яка передбачала відповідальність за

примушування жінки до вступу в статевий зв'язок особою, щодо якої вона

перебувала в матеріальній або службовій залежності. Соціальна необхідність

включення в КК УРСР цієї норми обґрунтовувалася необхідністю охорони

працюючих жінок від посягань на їхню статеву свободу з боку керівників або

окремих посадових осіб.

Зазначена норма дублюється у КК УРСР 1960 р. (ст. 119), але з деякими

уточненнями.

37

Вибірковість кримінально-правової охорони інтересів особи в сексуальних

стосунках, безумовно, суперечила принципу рівноправності. Результатом цього

стала недостатня захищеність статевої свободи чоловіків порівняно зі статевою

свободою жінок, хоча цей інтерес є для них однаково значимим. Норма, що

міститься в ст. 154 КК України 2001 р., усунула цю суперечність. Окрім того, вона

передбачила відповідальність за примушування до вступу в статевий зв'язок як

природним, так і неприродним способом.

Отже, проведений історично-правовий аналіз дає підстави для висновку, що

проблема примушування до вступу в статевий зв'язок, поверховий погляд на неї з

боку держави, частини суспільства має під собою історичне, культурне підґрунтя,

яке формувалося століттями, а зміни в означеному питанні почали відбуватися

порівняно нещодавно.

Сьогодні кримінальну відповідальність за примушування до вступу в статевий

зв'язок у тому чи іншому вигляді передбачено кримінальним законодавством всіх

країн СНД. Склади цього злочину є досить подібними, хоча і містять незначні

відмінності щодо диспозиції, кваліфікуючих ознак та санкцій. Не у всіх країнах

СНД однаково вирішується питання про те, примушування до яких саме дій створює

об’єктивну сторону складу злочину. Наприклад, КК Азербайджанської Республіки

(ст. 151) [261], Республіки Білорусь (ст. 170) [267], Республіки Вірменії (ст. 140)

[266], Грузії (ст. 139) [262], Республіки Казахстан (ст. 123) [268], Республіки

Молдова (ст. 173) [270], Киргизької Республіки (ст. 131) [264], Російської Федерації

(ст. 133 ) [271], Республіки Таджикистан (ст. 140) [272] та Туркменістану (ст. 137)

[273] передбачають відповідальність за «примушування особи до … інших дій

сексуального характеру». Інші дії сексуального характеру – це різні дії, спрямовані

на задоволення статевої пристрасті. У ст. 121 КК Республіки Узбекистан [274]

передбачено відповідальність за примушування до статевих зносин або до

задоволення статевої потреби неприродним способом. Стосовно ж ст. 154 КК

України, виходячи зі змісту Постанови Пленуму Верховного Суду (далі – ППВС)

України від 30 травня 2008 року № 5 «Про судову практику у справах про злочини

проти статевої свободи та статевої недоторканності особи» (п. 15) [215], такі дії не

38

можуть кваліфікуватися за ст. 154 КК України, що, на нашу думку, є значним

упущенням [192, с. 129-130; 196, c. 147].

Що стосується інших країн Європи та Азії, то, наприклад, у КК Республіки

Корея (ст. 303) [269], Швеції (ст. 2, 3 гл. 6) [276] у складах досліджуваного злочину

передбачають лише примушування до вступу в статеві зносини. У КК КНР (ст. 237)

[263] та Швейцарії (ст. 192, 193, 198) [275] це питання сформульовано таким чином:

за КК Швейцарії відповідальність настає за «примушування вчинити сексуальну дію

або зазнати її», за КК КНР – «примушування до вчинення дій, які ганьблять честь

або вчинення наруги».

За КК Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки

Вірменія, Грузії, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Російської

Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан

досліджуваний злочин може бути вчинений через використання «іншої залежності

потерпілої особи». КК Швейцарії також оперує поняттям «інша залежність». Крім

того цим КК окремо передбачено кримінальну відповідальність за використання

залежності особи, яка перебуває в установі, пацієнта в лікарні, ув’язненого або

обвинуваченого з метою спонукати вчинення сексуальної дії або зазнати її. КК

Швеції у ст. 2 гл. 6 визнає кримінально караним примушування до вступу в статевий

зв'язок, вчинене взагалі за будь-яких обставин, окрім застосування насильства або

погроз насильством.

На нашу думку, поняття «інша залежність» є дуже доречним у диспозиції

досліджуваної статті. Змоделюємо ситуацію, за якої бухгалтер примушує керівника

аудиторської компанії вступити з ним у статевий зв’язок, погрожуючи тим, що у

протилежному випадку розголосить відомості про фінансову та податкову звітність

клієнтів компанії. Аудиторські компанії працюють на умовах

конфіденційності [164], тому такі дії можуть не тільки нашкодити репутації

компанії, але навіть призвести до втрати сертифікату аудитора і, як наслідок, до

виключення аудиторської компанії з реєстру аудиторських фірм. Оскільки керівник

компанії не є ані матеріально, ані службово залежним від бухгалтера, то відповідно

такі дії не можуть утворювати складу злочину, передбаченого ст. 154 КК України. У

39

цьому та аналогічним із ним випадках передбачення такого виду залежності, як

«інша залежність» у диспозиції ст. 154 КК України було б вкрай корисним

[197, c. 148-149].

Якщо за ст. 154 КК України погроза знищення, пошкодження або вилучення

майна потерпілої особи чи її близьких родичів або розголошення відомостей, що

ганьблять потерпілу особу чи її близьких родичів, є кваліфікуючими ознаками, то за

відповідними статтями КК країн СНД, за винятком Узбекистану, аналогічні дії є

способами вчинення примушування та альтернативою використанню матеріальної,

службової або іншої залежності. КК Азербайджанської Республіки, Республіки

Білорусь, Республіки Вірменія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки,

Російської Федерації, Таджикистану у цьому аспекті частково дублюють ст. 154 КК

України та передбачають вчинення примушування шляхом погрози знищення,

пошкодження або вилучення майна. У відповідній статті КК Грузії одним із

способів вчинення примушування є погроза пошкодження майна, але не погроза

його вилучення або знищення. У ст. 137 «Примушування особи до статевих зносин»

КК Туркменістану способом примушування визнається погроза знищення майна,

але не погроза його вилучення або пошкодження.

КК Республіки Білорусь, Республіки Вірменія, Республіки Казахстан,

Киргизької Республіки, Російської Федерації, Республіки Таджикистан,

Туркменістану, Грузії одним зі способів вчинення примушування визначають також

шантаж, що у даному випадку означає погрозу викриття або розголошення дійсних

або неправдивих відомостей, які ганьблять потерпілу особу.

КК Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки

Казахстан, Республіки Молдова, Республіки Таджикистан, Туркменістану та

Швейцарії, на відміну від КК України, не містять кваліфікуючих ознак даного

злочину. За КК Республіки Білорусь, Грузії, Російської Федерації, Республіки

Киргизстан обтяжуючою обставиною є вчинення цього злочину щодо

неповнолітньої особи. Сексуальне примушування та сексуальна експлуатація

визнаються тяжкими за КК Швеції, якщо винна особа проявила особливу

жорстокість, або якщо злочин з інших причин є тяжким. За КК Республіки Кореї

40

примушування буде кваліфікованим, якщо потерпіла особа входила за законом до

складу охорони винної особи. Обтяжуючими обставинами цього злочину за КК КНР

є примушування, вчинене публічно або у громадському місці або щодо дитини.

Якщо за ст. 154 КК України саме вступ у статевий зв’язок не вимагається, тому що

такі дії перебувають за межами ознак складу злочину, то за КК Республіки

Узбекистан примушування у сукупності зі статевими зносинами або задоволенням

статевої пристрасті в неприродній спосіб утворює кваліфікований склад злочину.

Таке положення, на нашу думку, є доцільним, оскільки небажаний акт задоволення

статевої пристрасті шкоду завдає більшої шкоди потерпілій особі, ніж саме

примушування її до вступу в статевий зв’язок.

У більшості зарубіжних країн потерпілою особою від примушування до

вступу в статевий зв'язок може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі. Але в

Узбекистані, Кореї та КНР потерпілою особою може вважатися лише особа жіночої

статі, що, на нашу думку, є порушенням права осіб чоловічої статі на статеву

свободу та статеву недоторканність [197, c. 86-87].

У вітчизняній науковій літературі іноді сексуальне домагання розглядають як

різновид примушування до вступу в статевий зв'язок (М. Мельник) [170]. З огляду

на це вважаємо за потрібне їх розмежувати.

Сексуальне домагання визнано однією з форм статевої дискримінації. Вперше

цей термін у сучасному розумінні був введений в 1964 році в США. За

законодавством США та деяких інших держав сексуальні домагання належать до

категорії цивільних справ. Примушування до вступу в статевий зв'язок за

законодавством України визнається злочином.

Розрізняються і суб’єкти вчинення сексуального домагання та примушування

до вступу в статевий зв’язок. Так, суб’єктом примушування до вступу в статевий

зв'язок може бути лише особа, від якої жертва матеріально або службово залежить.

Суб’єктом сексуальних домагань може бути як начальник потерпілої особи, так і

підлегла особа, колега жертви, особа, з якою у потерпілої особи склалися ворожі

стосунки в трудовій сфері, або навіть будь-яка інша особа, яка вчиняє небажані дії

сексуального характеру щодо потерпілої особи.

41

Жертвою сексуального домагання, як і примушування до вступу в статевий

зв'язок, може бути як жінка, так і чоловік. Не обов'язково жертвою повинна бути

особа протилежної статі. Але на відміну від сексуальних домагань жертвою

примушування до вступу в статевий зв'язок може бути лише особа, яка перебуває у

матеріальній або службовій залежності від суб’єкта злочину.

У законодавстві США існує два юридично визнаних види сексуальних

домагань:

1) «послуга за послугу», виражена прямим проханням, наприклад пропозиція

підвищення по службі або збереження посади в обмін на послуги сексуального

характеру. При цьому поведінка та пропозиція особи, яка вчиняє домагання, не є

бажаними для реципієнта, хоча формально все може виглядати як добровільна

згода. В цьому випадку потерпіла особа має цілком реальні підстави вважати, що її

відмова призведе до негативних наслідків на роботі, наприклад до неможливості

продовження контракту чи подальшого підвищення по службі;

2) «створення ворожого оточення». Вороже оточення має бути досить

жорстким, щоб створити обстановку тиску на особу на робочому місці. До умов, що

створюють вороже оточення, належать словесні образи, жарти сексуального

характеру, вульгарні анекдоти, багатозначні погляди, образливі або непристойні

звуки, непристойні жести і навіть висловлювання про національність, расову

приналежність або зовнішній вигляд.

Комітет експертів міжнародної організації праці навів низку прикладів

сексуальних домагань, які трапляються в трудових колективах. До них належать

образи, некоректні коментарі, жарти, інсинуації та коментарі з приводу одягу,

психіки, віку або сімейної ситуації, поблажливе чи батьківське ставлення, яке має

сексуальний відтінок і підриває гідність людини, недоброзичливі запрошення чи

прохання завуальованого або явного характеру, що можуть супроводжуватися

погрозами, хтиві погляди, інші жести, пов'язані із сексуальністю, фізичний контакт,

в якому немає необхідності [176, с. 206-207]. Водночас ані КК України, ані ППВС

України від 30 травня 2008 року № 5 «Про судову практику у справах про злочини

проти статевої свободи та статевої недоторканності особи» не визначають коло дій,

42

які можуть бути розцінені як примушування до вступу в статевий зв'язок.

Наступною характерною відмінністю між сексуальним домаганням та

примушуванням до вступу в статевий зв'язок є те, що сексуальне домагання може

мати місце без економічних наслідків або звільнення. Тобто особа, яка вчиняє

сексуальне домагання, не обов’язково повинна погрожувати жертві звільненням,

втратою житловою площі або створювати інші несприятливі умови [186, c. 39-41].

За КК України примушування до вступу в статевий зв'язок вчиняється через

здійснення впливу (у чому має виражатися такий вплив, роз’яснення не надається)

на потерпілу особу із використанням її матеріальної або службової залежності від

винної особи з метою примусити її вступити в статевий зв'язок.

Саме лише пропозиції особі, яка залежна по роботі, до вступу в статевий

зв'язок за відсутності примушування виключає застосування ст. 154 КК України. Не

можна розглядати як примушування обіцянку іншій особі покращити її матеріальне

або службове становище, якщо особа дасть згоду на вступ у статевий зв'язок. Такі

дії, спрямовані на спокусу, складу злочину, передбаченого ст. 154, не містять.

Слід також звернути увагу на те, що в науці не існує єдиної точки зору щодо

віднесення складу примушування до вступу в статевий зв'язок до насильницьких або

ненасильницьких злочинів. Значна частина науковців (О. Дудоров, В. Кудрявцев,

Ю. Александров) відносить його до групи насильницьких злочинів разом зі

зґвалтуванням та насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним

способом. Другі (К. Котельникова) вважають цей злочин ненасильницьким. Треті

(А. Дьяченко) ставлять його на межі між насильницькими та ненасильницькими

злочинами. Деякі вчені (О. Синєокий) не визначилися у цьому питанні. На нашу

думку, така ситуація пояснюється як складністю самого поняття «насильство»,

цілком обґрунтованим існуванням кількох критеріїв віднесення того чи іншого

злочину до групи насильницьких, так і недостатньою увагою наукового

співтовариства до питання примушування до вступу в статевий зв'язок [198, с. 228].

Розглянемо примушування до вступу в статевий зв'язок за критерієм способу

вчинення насильства. У різні часи у термін «насильство» на законодавчому рівні

вкладалось різне значення. Так, в Уложенні про покарання кримінальне те виправне

43

1845 року під терміном «насильство» розумілося тільки фізичне насильство. У це

поняття включалися побої або інші насильницькі дії, що заподіюють біль.

Однак у сучасній теорії й у світовій законодавчій практиці ми натрапляємо на

значно більш широке тлумачення насильства.

«Насильство – це дія, яка гнобить, образлива, незаконна й свавільна» – так

визначає насильство В. Даль [61, с. 13]. Насильство пов'язане із цілеспрямованим

посяганням на здоров’я, життя, обмеженням волі, свободи поведінки, порушенням

прав і завданням збитків людям. А. Гусейнов описує насильство як зовнішній вплив

на людину або групу людей, «примушування, завдання збитків життю й власності,

які здійснюються всупереч волі тих, проти кого вони спрямовані» [60, с. 36].

Як «вольове, суспільно небезпечне, протиправне, винне, із застосуванням

фізичної або психічної сили діяння, що посягає на ті суспільні відносини…які

охороняються законами, зазначеними в Особливій частині Кримінального кодексу»

трактує насильство П. Назаров [167, с. 91].

За визначенням А. Піонтковського, «насильницький вплив на особу полягає у

всякому примусі її до дій, що суперечать її бажанням» [178, с. 88]. У свою чергу,

Р. Шарапов, звертаючись за пошуком змісту слова «насильство» до його етимології,

доходить висновку, що «зміст слова «насильство» полягає в тому, що їм позначали й

позначають якесь дійство одного, вчинене у відношенні іншого всупереч його волі

(бажанню)» [303, с. 21]. Деякі автори ототожнюють насильство й примус.

Наприклад, А. Бойко вказує, що «примус або насильство являє собою замах на

особисту недоторканність громадян у фізичному й духовному аспектах»

[111, с. 278]; О. Буркіна й С. Дем’яненко доходять висновку, що «сутність

насильства полягає в тому, що людину примушують поводитися не так, як вона того

хотіла б» [38, с. 122]; А. Іващенко та А. Марченко вважають, що насильство – це

активна соціальна діяльність, безпосередньо спрямована проти вільного

волевиявлення [90, с. 4].

Досліджуючи насильство, Л. Гаухман визначає його, на наш погляд, занадто

вузько, включаючи в це поняття лише фізичне насильство і погрозу його

застосування. В інших погрозах, де відсутнє залякування заподіянням фізичної

44

шкоди, на його думку, «відсутнє посягання на особу» [49, c. 3]. Обмеження поняття

«насильство» лише фізичним насильством або погрозами спричинення особі

фізичної шкоди, на нашу думку, не є виправданим, адже залишає за межами

правового захисту осіб від багатьох інших способів спричинення їм психічних травм

та незаконного впливу на їх волю [198, c. 229].

Як бачимо, праць, присвячених насильству, досить багато, але про які б

різновиди не йшлося, майже завжди враховуються форми прояву насильства:

фізичне і психічне. Під насильством у кримінальному праві традиційно розуміють, і

ми цілком підтримуємо цю позицію, фізичний або психічний вплив однієї особи на

іншу, який порушує право останньої на особисту недоторканність, з метою

досягнення певного злочинного результату [27; 159, c.124; 167, с. 91]. Але поняття

фізичного та психічного насильства прямо не визначаються, а словосполучення

«психічне насильство» взагалі не використовується законодавцем в офіційному

тексті статей КК України. Під психічним насильством розуміють шантаж,

залякування, погрози заподіяння фізичної шкоди тощо. Варіантів такого насильства

багато, і всі вони здійснюють психічний тиск на особу, на її психіку. Слід зазначити,

що для кримінального права та кримінології дуже важливими ознаками насильства є

його протиправність та спрямованість на подолання або обмеження волі іншої особи

[200, с. 87-88].

Розмежовуючи насильницькі і ненасильницькі злочини проти статевої свободи

і статевої недоторканності, К. Котельникова відносить примушування до вступу в

статевий зв'язок до ненасильницьких злочинів, зазначаючи, що при зґвалтуванні та

насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом впливом на

особу виступає фізичне або психічне насильство, а при примушуванні до вступу в

статевий зв'язок – противоправний вплив: використання матеріальної, службової

залежності, шантаж, погрози знищення, пошкодження або вилучення майна

[122, c. 134]. Складається враження, що К. Котельникова не вважає протиправний

психічний тиск на особу психічним насильством, а отже і насильством взагалі. На

жаль, К. Котельникова не наводить визначення понять «насильство» та «психічне

насильство». Ми підтримуємо точку зору О. Дудорова, який також визначає

45

примушування до вступу в статевий зв'язок як протиправний психічний вплив і

відносить цей склад злочину до насильницьких [71, с. 663].

У свою чергу, А. Дьяченко склад примушування до вступу в статевий зв'язок

ставить між насильницькими та ненасильницькими злочинами. Розглядаючи

питання відповідальності за примушування до вступу в статевий зв'язок, науковець

зазначає, що специфіка даного злочину полягає у такому: винна особа вступає з

потерпілою особою у недобровільний (але без насильства) статевий зв'язок, який є

результатом згоди потерпілої особи, наданої під тиском, який не позбавляв її (хоча і

заважав) можливості обрати варіант поведінки [73, с. 153].

Хотілося б зупинитися на формулюванні «недобровільний (але без

насильства) статевий зв'язок». На нашу думку, цілком логічно, якщо статевий

зв'язок є недобровільним, то він має відбуватися з використанням фізичного або

психічного насильства. Можливо, науковець мав на увазі лише використання

фізичної сили. Також А. Дьяченко не зазначає, які критерії він використовував для

віднесення того чи іншого злочину до групи насильницьких чи ненасильницьких, і

не вказує, що він має на увазі під поняттям «насильство».

На нашу думку, примушування до вступу в статевий зв'язок вчиняється

шляхом застосування до потерпілої особи саме психічного насильства, яке охоплює

широкий діапазон протиправних дій. Тому складно погодитися й із такими

формулюваннями, які трапляються у коментарях до КК України: «при

«примушуванні» виключається насильство» [169, c. 336]. Доцільніше було б

зазначати: «виключається фізичне насильство або погроза його застосування».

Визначаючи співвідношення елементів мотивації при вчиненні примушування

до вступу в статевий зв'язок, ми повністю погоджуємось з А. Долговою, яка

відносить зазначений склад до насильницьких злочинів на тій підставі, що у ньому

насильство є не тільки засобом досягнення злочинного результату, а ще й елементом

мотивації вчинення злочину [137, с. 439]. При вчиненні примушування до вступу в

статевий зв'язок метою вважається задоволення статевої пристрасті. Однак мотивом

може виступати і прагнення принизити особу, помста, заздрість тощо.

Підтвердженням цього є дослідження, проведенні як зарубіжними, так і

46

вітчизняними науковцями, які зазначають, що для даного злочину вирішальну роль

відіграють саме відносини влади і підкорення, а не бажання задовольнити статеву

потребу. Як доречно зазначає В. Лунєєв, не можна однозначно пов'язувати

інстинктивні бажання злочинця і злочинну поведінку. Безпосереднім мотивом

виступає не сама потреба, а та негативна емоція, що виникає на її тлі [159, c. 122].

Насильницький характер злочину підтверджується ще й тим, що злочинець не може

не усвідомлювати недобровільний характер вступу з ним у статевий зв’язок, а отже

він отримує певну насолоду від приниження особи, яка від нього залежить.

Відносячи примушування до вступу в статевий зв'язок до ненасильницьких

злочинів, К. Котельникова зазначає: «Суспільна небезпека цього діяння знижується

не тільки за рахунок іншого способу здійснення впливу, але і у зв’язку з тим, що

фізична статева свобода потерпілої сторони не порушується» [122, c. 134].

З приводу наведеного висловлювання зазначимо, що у конкретному виді

злочину дуже важко оцінити (визначити) ступінь суспільної небезпеки. Треба брати

до уваги те, що питання примушування до вступу в статевий зв'язок не

досліджувалося на такому рівні, щоб робити висновки про те, наскільки

небезпечним воно може бути для особи, які наслідки за собою тягне.

За визначенням Г. Сел’є, інформація, що сповіщає про щось неприємне,

небажане для адресата (наприклад, повідомлення про звільнення), може викликати

значні емоційні потрясіння, іменовані в психології стресовими станами, що болісно

відображаються на стані всього організму [243, с. 29].

Також І. Шхвацабая зазначав, що особливу небезпеку «… становлять такі

емоції, як сум, тривога, гнів, страх, лють, коли вони діють довго, стають як би

рисами характеру людини... Буває й так, що емоційний стрес може викликати

інфаркт міокарда навіть у людини, що не страждає на жодні судинні захворювання»

[308, с. 13].

Дані медичної науки свідчать, що слова, які хвилюють людину, можуть

викликати в неї прискорення або вповільнення серцебиття, зміну потоку крові до

різних органів, підвищення артеріального тиску тощо. Повторювані протягом

тривалого часу коливання в стані організму можуть викликати стійкий нервовий

47

розлад, а разові приголомшливі звістки або образливі слова здатні викликати

раптову смерть від інсульту або приступу. Шкідливий стрес – це миттєва реакція

організму на різного роду зовнішні й внутрішні подразники, коли від організму

потрібна стрімка організація внутрішніх оборонних сил у відповідь на негативний,

небажаний для людини стимул.

За Г. Сел’є, «стрес – це і є та психічна травма, що виникає при психічному

насильстві. Ступінь її небезпеки залежить і від характеру незаконного впливу на

психіку, і від індивідуальної чутливості людини до цього впливу, що й не дозволяє

ту саму інформацію, використовувану як спосіб насильства на різних осіб,

оцінювати однозначно із правових позицій. Все залежить від величини виникаючої

при цьому «реакції тривоги». За свідченням медицини, при сильній реакції тривоги

клітки кори надниркових залоз викидають вміст секреторних гранул у кров'яне

русло й повністю втрачають запасні матеріали, у зв'язку із чим спостерігається

згущення крові, зниження змісту іонів хлору в крові і загальне виснаження тканин.

Якщо організм має здатність протистояти реакції тривоги, то настає «стадія

резистентності», тобто відбувається процес пристосування до нових умов. Однак

при тривалому впливі психотравмуючої ситуації така адаптація може втратитися.

Настає третя фаза – «стадія виснаження», що при досить сильному стресі може

призвести до незворотних для організму наслідків» [243, c. 37]. Звичайно, перелічені

процеси є наслідком не тільки самого примушування до вступу в статевий зв'язок, а

сукупним результатом примушування, погроз та принижень [185, c. 53].

Таким чином, наукові дослідження дистресових станів і виявлення пов'язаних

з ними об'єктивних змін в організмі і його функціях вказують на велику небезпеку

психічних травм для організму людини незалежно від того, спричинили вони яке-

небудь захворювання чи ні. При цьому, як зазначає Л. Сердюк, «для виклику

дистресової реакції психіки злочинець може використати безліч різних способів, у

тому числі завуальованого характеру, що дозволяє йому залишатися безкарним

навіть за наявності найтяжчих наслідків, що наступили з його вини» [247, с. 59].

Також Л. Сердюк вважає спірною тезу, що фізична статева свобода потерпілої

сторони не порушується. Звичайно, у першу чергу порушується свобода

48

волевиявлення потерпілої особи, але в умовах економічної кризи, кризи на ринку

праці вірогідно, що у потерпілої особи просто не може бути іншого вибору, ніж

вступити у такий недобровільний статевий зв’язок. Примушування особи завжди

означає примус до дії всупереч її волі та бажанням. Воно спрямоване на подолання

або обмеження волевиявлення особи за допомогою протизаконних дій, спрямованих

на порушення прав і свобод особи та/або її рідних. Безумовно, у більшості випадків

примушування вчиняється через погрози, які спрямовані у майбутнє і можуть не

викликати побоювань потерпілої особи за таке цінне благо, як життя, а тому не

повністю придушують волю потерпілої особи, а лише схиляють її до певних дій на

користь злочинця [247, c. 71].

На наш погляд, не слід ігнорувати вплив конкретних життєвих ситуацій, коли

примушування розраховане на повне підкорення волі потерпілої особи, створення

безвихідного становища, коли у неї відсутній вибір поведінки, за винятком тієї, яку

вимагає злочинець, і особа діє всупереч своїм бажанням і своїй волі. Крім того, не

можна не брати до уваги, що досліджуваний злочин відрізняється високою

латентністю. За результатами проведеного нами анкетування (додаток А), цю думку

підтверджує 401 з 521 працівників правоохоронних органів (слідчі прокуратури,

помічники прокурорів, прокурори, слідчі органів внутрішніх справ, дільничні

інспектори, оперуповноважені), що становить 76,76%. Зазвичай, при примушуванні

до вступу в статевий зв'язок немає свідків і довести вину практично неможливо. Про

це свідчить і офіційна статистика. Так, у період з 2001 р. по 1 півріччя 2015 р. за

ст. 154 КК України засуджено всього 5 осіб (додаток Б) [85]. При цьому за

результатами нашого дослідження (додаток В) жертвами примушування до вступу в

статевий зв'язок ставали близько 11% населення України з числа осіб у віці від 17 до

70 років, з них 95% жінок і 5% чоловіків [198, c. 231]. Така ситуація, на наш погляд,

може свідчити про: 1) небажання працівників правоохоронних органів приймати

заяви, повідомлення про вчинення примушування до вступу в статевий зв'язок,

відкривати кримінальні провадження (порушувати кримінальні справи) за ст. 154

КК України через: а) важкість зібрання доказової бази, а у багатьох випадках – і її

відсутності; б) прогалини, недоліки у диспозиції ст. 154 КК України; в) відсутність

49

досвіду, знань, методик, кваліфікації, напрацювань у роботі з такою категорією

справ; 2) важкість (специфіка) спілкування з можливими майбутніми суб’єктами

злочину (якими доволі часто є менеджери, високопосадовці, власники або керівники

компаній, банкіри); 3) працівники правоохоронних органів надають пріоритет перш

за все тяжким та особливо тяжким злочинам або/і резонансним, або/і тим, що

знаходяться на контролі, або які є загальнокримінальними, «звичайними» і,

відповідно, не потребують великих психологічних, фізичних і моральних напружень

для їх розслідування.

Окремо слід зупинитися на тлумаченні ознак використання матеріальної та

службової залежності потерпілої особи. Доктринальне тлумачення цих ознак, що

існує кілька десятиліть, на нашу думку, обмежує їх зміст. Суть даного тлумачення

полягає в тому, що не утворює складу злочину пропозиція вступити в статевий

зв'язок або задовольнити статеву пристрасть в іншій формі, поєднана з обіцянкою за

це яких-небудь благ, бо в такому випадку поведінка самої потерпілої особи

суперечить нормам суспільної моралі. Більшість авторів сучасних підручників і

коментарів до КК України підтримують ці положення, що надалі буде

продемонстровано.

Так, у науковій літературі, судовій, слідчій, прокурорській практиці склалася

традиційна точка зору, яка полягає в тому, що винна особа примушує потерпілу

особу до вступу в статевий зв'язок природним або неприродним способом,

використовуючи її залежність всупереч її правам й інтересам, а саме погрожує

вчинити незаконні дії, що погіршують матеріальне, службове, житлове або інше

становище потерпілої особи. Наприклад, якщо йдеться про службову залежність

потерпілої особи, керівник обмежує її просування по службі, позбавляє заслужених

пільг, винагород, підвищення заробітної плати тощо. На думку Л. Сердюка,

А. Шеремета, обіцянку вигід не можна визнати примушуванням, тому що вона

взагалі являє собою різновид підкупу особи. У цьому випадку, вважають науковці,

не можна визнати, що особа була обмежена в можливості діяти відповідно до своєї

волі. Адже поведінка особи, яка прийняла таку пропозицію, є аморальною. Більше

того, якщо обіцянки вигід реалізуються у формі незаконних надбавок до зарплати,

50

виплати незаконних премій тощо, то таку особу, у випадку її згоди, варто визнати не

потерпілою, а співучасником розкрадання [247, с. 73; 306, с. 96].

Існує й інша точка зору, якої дотримуються А. Піонтковський, В. Меньшагін,

М. Шаргородський, П. Слуцький, Г. Костров, К. Котельникова, М. Хлинцов:

примушування наявне як при прямій погрозі погіршити становище потерпілої

особи, так і при обіцянках його покращення або інших благ [121; 122; 177; 291; 304].

Ми також вважаємо, що чинення впливу на волю потерпілої особи не обмежуються

лише прямими погрозами. Має сенс тлумачити ознаку використання службової або

матеріальної залежності трохи ширше, відносячи до неї й деякі випадки обіцянки

покращення становища особи або інших благ, розглядаючи їх як завуальовану

погрозу. У науково-практичному коментарі минулих років висловлювалась думка,

що «якщо жінка залежить від винного, то вона і без погроз може боятися

зловживання владою з його боку, а тому немає необхідності, щоб винний намагався

впливати на неї за допомогою погроз» [265, с. 249].

Наприклад, керівнику відомо про важке матеріальне становище підлеглого,

складну житлову ситуацію, і він пропонує значно підвищити заробітну плату або

придбати житло, супроводжуючи це вимогою вступити у статеві стосунки. Така

обіцянка може бути завуальованою погрозою. У разі згоди на потерпілу особу буде

чекати обіцяне благо, а у разі відмови – істотне погіршення її матеріального або

службового становища (як помста з боку керівника), хоча саме такі погрози і не

висловлювались прямо.

Так, харків’янка С. отримала пропозицію щодо вступу в статевий зв'язок з

обіцянкою подальшого просування її по службі від свого директора. Після відмови

С. її директор сказав, що вона пожалкує про прийняте рішення. Невдовзі С. було

звільнено з посади, а у порушенні кримінальної справи було відмовлено через

відсутність складу злочину [216]. Зазначимо, що тут і надалі під словосполученням

«кримінальна справа» в усіх його відмінках ми розуміємо ті кримінальні справи, які

були чи не були порушені у період дії Кримінально-процесуального кодексу

України від 28.12.1960 [130].

Очевидно, що на потерпілу особу можна впливати як через погрози

51

порушення істотних прав і законних інтересів потерпілої особи, так й іншими

способами [191, с. 256]. Дореволюційне кримінальне законодавство навіть

передбачало цю форму поведінки таких осіб, як: опікун, батько, вчитель, тюремний

наглядач, лікар, хазяїн тощо. У цих випадках є наявним зловживання відносинами

виховання, навчання, допомоги, охорони у формі поєднання психічного насильства

й використання стану жертви. Є. Френкель зазначав, що тут має місце використання

«соціальної безпорадності» [287, с. 19].

На нашу думку, протиправний психічний вплив при примушування до вступу

у статевий зв'язок у формі прямої і завуальованої погрози рівнозначні за ступенем

суспільної небезпеки.

За таких обставин потерпіла особа не може повною мірою діяти відповідно до

своїх намірів. У результаті таких дій винного порушується статева свобода або

недоторканність потерпілої особи, крім того, під загрозу ставиться заподіяння

істотної шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам, тим самим такі дії

набувають ознак суспільної небезпеки й протиправності [191, c. 256].

1.3. Кількісно-якісні показники примушування до вступу в

статевий зв’язок

Кримінологічна характеристика окремих видів злочинів (у даному випадку –

примушування до вступу в статевий зв’язок) являє собою, зокрема, сукупність

статистично значущих показників цього злочину. Розглянемо такі статистично

значущі показники, як рівень, динаміка та географія злочинності.

Під рівнем злочинності у кримінології традиційно розуміють визначену в

абсолютних числах загальну кількість злочинів, вчинених на певній території

(країна, місто, район), та осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу [83, c. 156].

Проте показник рівня злочинності доцільно використовувати лише в аналізі стану

злочинності та її динаміки в межах одного регіону, оскільки його неможливо

порівняти з відповідними показниками в інших регіонах через їх однобічність, тобто

вони враховують географічні й часові межі, проте не враховують чисельності

52

населення регіону та інших показників (склад населення, рівень урбанізації тощо). З

метою усунення цієї вади й уможливлення співвіднесення абсолютних показників з

чисельністю населення регіонів для кількісної характеристики стану злочинності

застосовують відносний показник – коефіцієнт інтенсивності злочинності [3, с. 52].

Під коефіцієнтом інтенсивності злочинності розуміється кількість

зареєстрованих злочинів на 1000 (10000 або 100000) осіб населення регіону

[83, с. 158].

При розрахунку на 100000 осіб цей коефіцієнт вираховується за

загальноприйнятою формулою [83, с. 158]:

K(із) = З/Н×100000, (1.1)

де К(із) – коефіцієнт інтенсивності злочинності;

З – кількість злочинів;

Н – чисельність населення регіону.

За офіційними даними Департаменту інформаційно-аналітичного

забезпечення Міністерства внутрішніх справ та Генеральної прокуратури України,

за період з 2001 по 2015 рр. на території держави зареєстровано всього

101 примушування до вступу в статевий зв’язок (додатки Д-Ж). В період з 2001 по

2012 рр. виявлено 9 осіб, які вчинили зазначені злочини (додаток З). В період 2013-

2015 рр. за трьома кримінальними правопорушеннями, порушеними за ст. 154 КК

України, особам вручили повідомлення про підозру і лише за одним таким

кримінальним правопорушенням провадження було направлено до суду з

обвинувальним актом [78-80]. Зазначимо, що виокремлення даних щодо кількості

виявлених осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 154 КК України, починаючи з

2013 р. чинною звітністю Генеральної прокуратури України не передбачено, у

зв’язку з чим такі дані відсутні. Згідно з результатами дослідження, проведеного

О. Джужою, відсоток засуджених за примушування до вступу у статевий зв'язок від

загальної кількості засуджених в Україні становить 0,006% [67, c. 144].

За макрорегіонами ця кількість злочинів розподілилася таким чином: у

53

Східній Україні (Луганська, Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька

області) зареєстровано найбільшу кількість примушувань до вступу у статевий

зв’язок – 24 злочини; у Центральній Україні (Вінницька, Кіровоградська,

Полтавська, Черкаська області) – 22; у Західній Україні (Волинська, Івано-

Франківська, Львівська, Тернопільська, Рівненська, Закарпатська, Чернівецька,

Хмельницька області) – також 22 злочини; у Південній Україні (Одеська,

Миколаївська, Херсонська області, АР Крим та м. Севастополь) – 19; у Північній

Україні (Житомирська, Київська, Сумська, Чернігівська області та м. Київ)

зареєстровано найменшу кількість випадків вчинення цього злочину – 11 (додаток

И, рис. И. 1).

Коефіцієнт інтенсивності примушування до вступу в статевий зв'язок з

розрахунку на 100000 осіб в регіонах України дорівнює: 1) Центральна Україна –

0,40; 2) Південна Україна – 0,27; 3) Західна Україна – 0,20; 4) Східна Україна – 0,16;

5) Північна Україна – 0,14 (додаток И, рис. И. 2).

У регіонах України найбільшу кількість примушувань до вступу в статевий

зв'язок зареєстровано у Вінницькій та Донецькій областях – по 12 злочинів; у

Хмельницькій – 10; у м. Київі – 6; в АР Крим, Кіровоградській та Харківській

областях – 5; в Одеській та Херсонській областях – 4; у Волинській,

Дніпропетровській, Миколаївській, Полтавській, Сумській областях та

м. Севастополі – по 3; у Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Луганській,

Львівській, Тернопільській, Черкаській, Чернівецький областях – по 2; у Рівненській

області та на Придніпровській залізниці – по 1 злочину, передбаченому ст. 154 КК.

В Івано-Франківській, Київській, Чернігівській областях взагалі не було

зареєстровано жодного примушування до вступу в статевий зв'язок у період з 2001

по 2015 рр. (додаток И, рис. И. 3).

За коефіцієнтом інтенсивності примушування до вступу в статевий зв'язок з

розрахунку на 100000 осіб регіони України розподілились таким чином:

м. Севастополь – 0,8; Хмельницька область – 0,74; Вінницька область – 0,72;

Кіровоградська область – 0,48; Херсонська область – 0,36; Волинська область – 0,29;

Донецька та Сумська області – 0,26; АР Крим та Миколаївська область – 0,25;

54

м. Київ та Чернівецька область – 0,22; Полтавська область – 0,2; Харківська,

Тернопільська області – 0,18; Одеська – 0,17; Закарпатська область – 0,16;

Житомирська, Черкаська області – 0,15; Запорізька область – 0,11;

Дніпропетровська, Рівненська області – 0,09; Львівська, Луганська області – 0,08;

Івано-Франківська, Київська, Чернігівська області – 0 (додаток И, рис. И. 4).

Коефіцієнт інтенсивності примушування до вступу в статевий зв'язок загалом

по Україні дорівнює 0,22.

Примушування до вступу в статевий зв'язок, як у всій структурі злочинності,

так і в структурі злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності,

посідає незначне місце. Так, у період з 2013 по 2015 р. тільки в структурі злочинів

проти статевої свободи та статевої недоторканності питома вага примушування до

вступу в статевий зв'язок становила 0,88% (додаток И, рис. И. 5).

Це пояснюється, по-перше, як мінімум, високим рівнем латентності; по-друге,

небажанням правоохоронних органів займатися цією категорією справ через

спрямованість на тяжкі та особливо тяжкі злочини тощо.

За результатами наших досліджень, примушування до вступу в статевий

зв'язок вчиняється (за порою року): восени – 27,03%, навесні – 26,12%, влітку –

24,32%, взимку – 22,52% (додаток И, рис. И. 6).

За часом доби примушування до вступу в статевий зв'язок вчиняються вдень –

45,04%, увечорі – 27,93%, вранці – 17,12%. У 9,91% випадків було важко визначити

точний час вчинення злочину, тому що робочий графік потерпілих визначався

робочими змінами, тож примушування до вступу в статевий зв'язок не було

обмежене рамками середньостатистичного робочого дня (з 9 години ранку до

18 години вечора) і відбувалось протягом робочої зміни, яка могла тривати і з ночі

до ранку [184, с. 121-122].

Більшість примушувань до вступу в статевий зв'язок вчиняється у містах –

94,83% і тільки 5,17% – у сільській місцевості.

Частіше примушування до вступу в статевий зв'язок вчиняється у будні дні

тижня – 90,43%, у вихідні – 9,57%.

Примушування до вступу в статевий в статевий зв'язок (саме примушування,

55

тобто статевий акт може відбутися через деякий час або не відбутися взагалі)

частіше відбувається: у робочому приміщенні під час робочого дня (у випадку, коли

потерпіла особа і особа, яка примушує до вступу в статевий зв'язок, працюють на

одному підприємстві, в організації, установі, або злочинець працює, а потерпіла

особа навчається в одному і тому ж закладі) – 61,16%; на вулиці, у парку – 9,91%; у

житловому приміщенні особи, яка примушує до вступу в статевий зв'язок – 8,26%;

під час проведення корпоративного свята – 5,79%; у кав’ярні, барі, ресторані –

5,79%; у житловому приміщенні жертви – 4,96%; на робочому місці особи, яка

примушує до вступу в статевий зв’язок (у випадку, коли злочинець і потерпіла особа

не працюють на одному підприємстві, в організації, установі) – 4,13% (додаток И,

рис. И. 7).

За результатами проведеного нами дослідження встановлено, що

примушування до вступу в статевий зв'язок у більшості випадків вчиняється через

прямі погрози (звільнення; істотне погіршення умов праці; неможливість складання

заліку або іспиту; виключення з навчального закладу; розголошення відомостей, що

ганьблять потерпілу особу чи її близьких родичів) – 77,63%. В інших випадках

погрози мають завуальований характер (наприклад, натяки на нестабільну

економічну ситуацію в державі, поєднані з сексуальними домаганнями).

Примушування до вступу у статевий зв'язок частіше кваліфікується за ч. 1

ст. 154 – 82,15% кримінальних проваджень (справ), а у 17,86% кримінальних

проваджень (справ) відповідні дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 154.

Слід зазначити, що 18,18% зареєстрованих примушувань до вступу в статевий

зв'язок вчиняються групою осіб, а ще 2,72% – організованою групою. Причому в

цих випадках одним з провідних мотивів вчинення злочину є отримання

матеріальної вигоди.

54,83% опитаних нами осіб з тих, які вважають себе жертвами примушування

до вступу в статевий зв'язок, вказали, що на момент вчинення злочину перебували у

службовій залежності від особи, яка примушувала до вступу в статевий зв’язок,

32,53% – у матеріальній залежності; 41,93% – в іншій формі залежності (наприклад,

залежність пацієнта від лікаря, студента від викладача, родича обвинуваченого від

56

слідчого). Зазначимо, що деякі респонденти обрали більше одного варіанта

відповіді, наприклад перебування у матеріальній та іншій залежності.

Що стосується матеріалів кримінальних проваджень (справ), то викликає

сумнів правильність кваліфікації злочинів за ст. 154 КК України, адже у 60%

вивчених нами випадків не було встановлено ні матеріальної, ні службової

залежності потерпілої особи. Виходячи з матеріалів інших кримінальних

проваджень (справ), 50% потерпілих перебували у службовій залежності від

обвинуваченого, а інші 50% – у матеріальній залежності.

Згідно з результатами проведеного нами анкетування, примушування до

вступу в статевий зв'язок у більшості випадків носить одноразовий характер

(48,48%), тобто особа примушувала жертву до одного статевого акту або після такої

однієї невдалої спроби полишала своїх намірів. У 25,81% випадків особа вчиняла

свої дії декілька разів, не обмежуючись однією спробою. Ще у 25,81% випадків

особа примушувала свою жертву до співжиття (до відносно регулярного,

системного задоволення статевої пристрасті, не обмеженого часовими рамками).

Згідно з матеріалами кримінальних проваджень (справ), примушування до вступу в

статевий зв'язок у 46,67% випадків носить одноразовий характер; у 53,33% –

вчиняється кілька разів, з них у 13,33% випадків – має тривалий характер.

Приблизно однакова кількість примушувань до вступу в статевий зв'язок

вчиняється на підприємствах, в організаціях, установах державної та приватної

форми власності (додаток И, рис. И. 8) [184, с. 122-123].

Результати дослідження показали, що у 87,37% випадків примушування до

вступу в статевий зв’язок ні жертва, ні особа, яка вчиняє примушування до вступу в

статевий зв'язок, не перебували у стані алкогольного сп’яніння. У 10,52% випадків

тільки особа, яка примушувала до вступу в статевий зв'язок, перебувала у стані

алкогольного сп’яніння. У 2,11% випадків жертви вживали алкогольні напої разом з

особою, яка примушувала до вступу в статевий зв'язок і перебувала у нетверезому

стані [195, c. 110-111].

Злочинність, як і будь-який суспільний прояв людської активності, є

мінливою. Залежно від дії чинників, які її обумовлюють, умов, у яких вона

57

виявляється, в тому числі від реагування на неї і, загалом, запобігання їй

правоохоронною системою та суспільством в цілому, злочинність, її рівень,

інтенсивність й інші кількісні та якісні показники перебувають у постійній зміні,

мають певну динаміку. Динаміка злочинності – показник, що відбиває зміни рівня,

інтенсивності, структури, структурних елементів останньої та будь-яких інших її

ознак протягом певного часу, періоду [83, с. 169].

Динаміка примушування до вступу в статевий зв'язок має несистемний

характер (додаток И, рис. И. 9). Зазначимо, що тут маємо на увазі тільки ті злочини,

які було зареєстровано ОВС України.

У середньому за рік в Україні реєструється 6-7 примушувань до вступу в

статевий зв'язок.

Якщо досліджувати динаміку примушування до вступу в статевий зв'язок

ланцюговим методом, то можемо визначити неоднорідну ситуацію. У 2002 р.

порівняно з 2001 р. ми спостерігаємо різке зниження темпу приросту до -75%. У

2003 р. темпи росту зростають у 8 разів. Протягом 2004 та 2005 рр. спостерігається

поступове зниження темпів приросту: на 38% та 60% відповідно. У 2006 р. темпи

росту знову зростають на 100%, тобто в 2 рази. У 2007 р. темпи приросту знизились

майже на 100%, у 2008 р. – збільшилися у 3 рази. У 2009 р. знову відбувається

зростання темпів росту примушування до вступу у статевий зв'язок у 3 рази. У

2010 р. темпи приросту знижаються до -64%. А у 2011 р. темпи приросту

знижаються ще на 50%. У 2012 р. темпи росту зростають у 3,5 рази, а у 2013 р. – ще

на 3,43%. Натомість у 2014 р. темпи приросту знижуються до -46%, а у 2015 р.

дорівнюють 0. Таку ситуацію можна пояснити критично низьким рівнем реєстрації

примушувань до вступу в статевий зв'язок.

Досліджуючи динаміку примушування до вступу в статевий зв'язок базисним

методом, за відправний період ми взяли 2001 р. і прийняли його показник за 100%.

У 2002 р. темпи приросту знизились до -75%. У 2003 р. темпи приросту зросли на

100%. У 2004 р. вони зросли ще на 25%, а у 2005 р. знижуються на 50%. У 2006 р.

темпи приросту дорівнюють 0. У 2007 р. базисний динамічний ряд переривається

через те, що у цьому році не було зареєстровано жодного злочину, передбаченого

58

ст. 154 КК України, тобто темпи приросту знижуються майже на 100%. У 2008 р.

темпи приросту знизились ще на -25%, а вже у 2009 р. зросли майже в 3 рази. У

2010 р. темп приросту склав 0%. В 2011 р. темпи приросту знизились на 50%.

У 2012 році темп приросту зріс на 75%, а у 2013 р. – у 6 разів. У 2014 році темп

росту збільшується у 3,5 рази, у 2015 р. залишається на рівні 3,5. Таким чином, з

2001 по 2015 рр. середній темп росту примушування до вступу у статевий зв’язок

дорівнює 1,09.

Щоб зробити найбільш достовірні висновки про динаміку примушування до

вступу в статевий зв'язок в Україні, доцільно провести не тільки аналіз статистичних

даних, найбільш чітко виявити тенденції в розвитку явищ дозволяє вирівнювання

динамічних рядів (зокрема, такі емпіричні методи вирівнювання, як метод

укрупнених інтервалів і метод рухомої середньої).

Первісне вирівнювання динамічних рядів зроблено методом укрупнення

інтервалів за період у два роки (додаток И, табл. И. 1).

Найбільш «активними» періодами вчинення примушування до вступу в

статевий зв'язок були 2013-2014 рр. Найбільший спад у динаміці примушування до

вступу в статевий зв'язок спостерігається у 2007-2008 рр.

Подальше вирівнювання динамічних рядів методом рухомої середньої з

інтервалом у три роки показало поступове зростання динаміки реєстрації

примушування до вступу в статевий зв’язок, починаючи з 2011 року в тих

інтервалах, де були застосовані дані за 2013 рік (додаток И, рис. И. 10).

Вирівнювання динамічних рядів вказує на те, що найбільший спад реєстрації

цього злочину прийшовся на 2005-2007 рр. а різке зростання реєстрації

примушування до вступу в статевий зв'язок спостерігається у період з 2013 по

2015 рр. [181, с. 124-125; 191, с. 68-69].

Отже, після зведення результатів застосування двох методів можна побачити,

що найбільший спад динаміки примушування до вступу в статевий зв’язок

спостерігається у 2007 році, коли не було зареєстровано жодного злочину,

передбаченого ст. 154 КК України. Зростання ж динаміки примушування до вступу

в статевий зв'язок спостерігається починаючи з кінця 2012 – початку 2013 років. В

59

цей період було введено в дію новий КПК України [129] та запроваджено Єдиний

реєстр досудових розслідувань, і саме з цим ми пов’язуємо зростання динаміки у

першу чергу реєстрації примушування до вступу в статевий зв’язок. Але необхідно

зазначити, що, згідно з Єдиним звітом про кримінальні правопорушення за січень –

грудень 2013 року Генеральної прокуратури України, налічується лише

1 кримінальне правопорушення, за яким провадження направлено до суду з

обвинувальним актом, а за іншими аналогічними 23 кримінальними

правопорушенням кримінальні провадження закрито. Згідно з Єдиним звітом про

кримінальні правопорушення за січень-грудень 2014 року Генеральної прокуратури

України, також лише за 1 кримінальним правопорушенням провадження направлено

до суду з обвинувальним актом, за 9 кримінальними правопорушеннями за ст. 154

КК України кримінальне провадження закрито ще за чотирма на кінець звітного

періоду рішення не прийнято. У 2015 році жодного кримінального провадження за

ст. 154 КК України не направлено до суду, 10 кримінальних правопорушень

закрито, а за трьома на кінець звітного періоду рішення не прийнято.

Говорячи про низький рівень примушування до вступу в статевий зв'язок, не

можна оминути увагою питання латентності цього злочину. Про високий рівень

латентності примушування до вступу в статевий зв’язок зазначали низка науковців

та практиків, серед яких А. Бабенко, Л. Дорош, С. Косенко, С.Кравченко,

В. Щепоткіна, С. Якимова [309; 120; 70; 76; 21]. Це положення знайшло

відображення і в результатах нашого дослідження.

Для вивчення латентності примушування до вступу в статевий зв’язок були

використані соціологічні методи, які широко застосовуються у кримінології.

Йдеться про анкетування, методи експертних оцінок та аналіз документів

[173, c. 25]. Нами застосовано метод анкетування населення, для чого було

розроблено спеціальну анкету, за якою опитано 715 осіб у АР Крим, Запорізькій,

Вінницькій, Львівській, Донецькій та Полтавській областях. В анкеті містилося

питання: «Чи ставали Ви потерпілою (-им) від примушування до вступу в статевий

зв’язок?». Інше питання було спрямоване на встановлення мотивації, за якої

потерпіла особа не звернулася з повідомленням до правоохоронних органів. Для

60

забезпечення комплексності цього дослідження поряд з анкетуванням населення

було застосовано метод експертних оцінок, сутність якого полягає в опитуванні

фахівців. У нашому випадку експертами виступив 521 працівник міліції та

прокуратури, 80 суддів. Поряд з цим були використані узагальнення

18 кримінальних проваджень (справ), порушених за ст. 154 КК та розглянутих

судами Запорізької, Вінницької, Хмельницької, Сумської Дніпропетровської,

м. Києва та м. Севастополя у 2001-2015 рр., 55 матеріалів про закриття

кримінального провадження (відмову в порушенні кримінальної справи) за

аналогічний період, а також результати проведеного контент-аналізу

279 повідомлень на інформаційних інтернет-порталах за 2012-2015 рр. (додаток К).

Було виявлено, що лише 6,45% з виявлених нами жертв звернулися до

правоохоронних органів, що дозволяє дійти висновку про переважно природний

характер латентності примушування до ступу у статевий зв’язок. Причин такої

поведінки жертв існує декілька. Одна з них полягає у небажанні розголосу в зв'язку

з тим, що посягання здійснюється у сфері статевих стосунків. Дану причину можна

пов'язати з тим, що жінки соромляться говорити про секс взагалі. Жертва розуміє,

що наслідком розголосу стане детальна розповідь про те, що трапилося: як, за яких

обставин мало місце примушування, в чому конкретно воно виражалося, до яких дій

примушував злочинець. Про «це» стане відомо не тільки працівникам

правоохоронних органів, а й іншим особам, які будуть залучені в судово-слідчий

процес. Проведене нами дослідження показало, що через сором'язливість не

зверталися до правоохоронних органів 34,4% опитаних, які зіткнулися з

сексуальним примусом.

Так, 20,6% опитаних боялися помсти з боку особи, яка вчинила примушування

до вступу в статевий зв'язок, через перебування у залежному становищі. Як слушно

зазначає О. Ліхачова, існування різного роду залежності від винного призводить до

того, що жертва сприймає те, що з нею відбувається, як фатальну неминучість

[153, с. 11]. Аналіз форумів, а також публікацій і коментарів до них в мережі

інтернет на тему «Якщо начальник пристає» показав, що перед жінками, що

зіткнулися з примушуванням до вступу в статевий зв’язок з боку керівника, постає

61

дилема: або «мирно» врегулювати конфлікт, або звільнитися. При цьому звернутися

із заявою до правоохоронних органів, як написано в одній з публікацій, означає

«звільнитися зі скандалом». Однак дуже часто трапляється так, що жінці

подобається робота, задовольняють стосунки в колективі та влаштовує заробітна

плата, посада тощо. Багатьом людям звільнення з роботи вбачається як крах усього

життя, всіх очікувань. Тому питання про звернення до правоохоронних органів, як

правило, не розглядається як вихід із конфліктної ситуації.

Ще однією причиною неповідомлення про вчинений злочин стало те, що

жертви не знали про існування в КК України норми, яка передбачає

відповідальність за примушування до вступу в статевий зв’язок (10,2%).

З метою усунення даної причини необхідно максимально просвіщати

населення не тільки про кримінально-правову охорону статевої свободи та статевої

недоторканності, але про основні права у сфері трудової, освітньої діяльності. Тут,

безумовно, велику роль мають відігравати ЗМІ, профспілкові організації,

студентські об'єднання, жіночі організацій тощо, які повинні надавати відповідну

інформацію.

82,7% опитаних нами осіб з числа тих, хто ставав жертвою примушування до

вступу в статевий зв’язок, мали упереджене ставлення до правоохоронних органів.

40,3% опитаних були впевнені в тому, що довести примушування неможливо.

Проблема складності доведення факту примушування до вступу в статевий зв'язок

неодноразово порушувалася в науковій літературі. Так, Т. Кондрашова зазначає, що,

з одного боку, правоохоронні органи можуть виявити зазначений злочин лише за

наявності відповідного повідомлення від потерпілої особи, з іншого –

примушування до вступу в статевий зв’язок не залишає видимих слідів у вигляді

трупа або тілесних ушкоджень, що ускладнює процес доказування [113, с. 35]. Так,

С. Поленіна вказує, що доказування факту примушування до вступу в статевий

зв’язок ускладнюється також в умовах фактичної байдужості до цієї проблеми з

боку правоохоронних органів [211].

89,4% опитаних не бажали отримати додаткову моральну травму в ході

слідства і судового розгляду, адже нерідко до потерпілих від сексуального

62

насильства працівники правоохоронних органів ставляться нетактовно.

60% виявлених жертв бажали помститися особисто. Так, жінки, зіткнувшись з

примушуванням до вступу в статевий зв’язок, розповідають про це своєму

чоловікові, хлопцеві, другу тощо. Реакція чоловіків на таке посягання, як правило,

призводить до самосуду.

Як свідчить аналіз форумів, присвячених досліджуваній проблемі, чоловіки

нерідко оцінюють «самосуд» за сексуальні домагання до дружини, коханої жінки

позитивно, розповідають про такі випадки з елементами хвастощів. Таким чином,

один злочин породжує інший, який визнається і схвалюється громадською думкою.

Відбувається це, зокрема, в результаті того, що населення не вірить у здатність

правоохоронних органів належним чином відреагувати на вчинений злочин.

Серед причин латентності примушування до вступу в статевий зв’язок також

можна назвати стійкість соціокультурних стереотипів щодо ролі жінки в суспільстві,

оскільки вони пронизують практично всі наявні причини та умови латентизації

злочинів, пов'язаних з примушуванням до вступу в статевий зв’язок.

Латентність досліджуваного злочину також можна обґрунтувати тим, що

офіційно в українському суспільстві не приділяється належної уваги порушенню

прав в статевій сфері. Аналіз наукової літератури, присвяченій проблемам

сексуального насильства, контент-аналіз інтернет-ресурсів дозволив дійти

висновків, що, як і раніше, не тільки звичайні громадяни, але і працівники

правоохоронних органів скептично ставляться до вирішення проблемних питань

сексуального насильства в суспільстві. Як правило, досить гостро суспільство реагує

тільки на випадки статевих злочинів за участю неповнолітніх, з тяжкими та/або

смертельними наслідками.

1.4. Детермінація примушування до вступу в статевий зв’язок

У сучасній юридичній літературі існують різні поняття, що відображають

зміст причинно-наслідкового комплексу: детермінація, причини й умови, фактори

злочинності.

63

Детермінація (від лат. determinare – визначати, обумовлювати) – найбільш

загальна категорія, що характеризує походження явищ, які вивчаються у природі і

суспільстві. Йдеться про залежність одних явищ, процесів і станів від інших, про

зв’язок між речами та явищами.

Кримінологічна детермінація використовує в основному три види зв’язку:

причинний, обумовлений і функціональний. Причинний зв'язок є зв’язком

генетичним, і причина сама по собі вже породжує наслідок. Умова – це явище, яке

формує причину або створює можливість її дії, і цей зв’язок з наслідком є

обумовленим. Функціональний зв'язок явищ полягає в тому, що зміна одних явищ

спричиняє зміну інших.

Однією з найчастіше використовуваних у кримінології категорій є причина –

явище, що безпосередньо зумовлює, породжує інше явище – наслідок. Причина як

основа і сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв’язку

явищ.

У кримінологічній теорії, як і в суспільних науках взагалі, широко

використовують термін «фактор», під яким розуміється причина, рушійна сила

будь-якого процесу, що визначає його характер або окремі риси.

Таким чином, якщо причини злочинності – це негативні явища, що

породжують її, то умови злочинності – явища, які безпосередньо не породжують

злочинність (наслідки), але у певний спосіб впливають на розвиток причинного

зв’язку, сприяючи або не перешкоджаючи виникненню злочинності. Умови

злочинності, як правило, поділяють на об’єктивні та суб’єктивні. Такий розподіл дає

можливість у кожному конкретному випадку встановити умови впливу на поведінку

людини як зовні, так і вплив внутрішніх особливостей індивіда на його вчинки

[3, c. 62-64].

Як зазначив А. Закалюк, саме від розуміння та розв’язання проблеми

детермінації злочинності залежить наукове обґрунтування рекомендації щодо її

запобігання [83, с. 183]. Вчений писав: «наскільки обґрунтованим і предметним є

уявлення про детермінанти злочинності та злочинних проявів, їхнє детермінуюче

значення, передусім спричинююче та обумовлююче, як причин і сприяючих їм

64

умов, настільки адресно точно та з урахуванням предметної значущості можна

визначити об’єкти запобіжної дії на ці детермінанти та розподілити ці об’єкти

залежно від міри значущості і відповідної черговості здійснення такої дії»

[83, c. 332].

Розкриття причин примушування до вступу в статевий зв’язок безпосередньо

пов'язане із вивченням механізму морального формування особистості, її

деформацій і соціального відчуження. Несприятливі умови формування особистості

– це, насамперед, дефекти процесу соціалізації, психосексуального дозрівання й

розвитку, засвоєння етичних цінностей суспільства [146, с. 153-154].

Причини примушування до вступу в статевий зв’язок пов'язані із цілою

сукупністю різних негативних соціальних явищ і процесів, які за своїм змістом

можуть бути зведені до трьох основних груп: соціально-психологічні, соціально-

економічні, ідеологічні.

До соціально-психологічних причин належать: стійкі соціокультурні гендерні

стереотипи щодо ролі жінки в суспільстві; низький рівень сексуальної моралі та

культури; недовіра до правоохоронних органів, зневіра населення щодо дієвості

принципу невідворотності відповідальності за вчинений злочин; більш раннє

статеве дозрівання.

Основним регулятором людської сексуальності є статева самосвідомість

особистості. У структурі статевої самосвідомості можна виділити чотири елементи:

усвідомлення своєї статевої приналежності й обумовлену цим структуру статевих

потреб; певну суму знань про взаємини статей; систему морально-етичних поглядів

на взаємини статей (статева мораль особистості); емоційний бік. Деформації

кожного із зазначених елементів у структурі статевої самосвідомості особистості

можуть призвести до сексуальних відхилень і виявитися мотивостворюючим

фактором примушувань до вступу в статевий зв'язок [149, с. 154].

Низький рівень як сексуальної культури, так і культури сучасної людини

взагалі є багатозначним фактором, який впливає на примушування до вступу в

статевий зв'язок.

Сексуальна культура – складова частина суспільної культури, що містить у

65

собі духовні цінності й норми, безпосередньо спрямовані на регулювання статевого

життя; це надбання соціальної спільноти, за допомогою якої вона навчає своїх

членів сексуальній поведінці й формує їх погляди на статеве життя [138, c. 421].

Сьогодні сексуальну культуру формують стереотипи, що прищеплюють

неповагу в переважній більшості до жінок й допустимість прояву насильства для

задоволення статевих потреб, приклади аморальності, цинізму й брутальності щодо

жінок найближчого оточення. Недоліки в організації морально-статевого виховання

сприяють засвоєнню молоддю негативних стереотипів сексуальної поведінки.

При пошуку причин примушування до вступу в статевий зв’язок не можна

виходити лише з думки, що винна особа реалізує лише фізіологічні статеві потреби.

Деякою мірою примушування до вступу в статевий зв'язок – це відносини влади й

підпорядкування. Тому, коли ми говоримо про сексуальні переслідування такого

роду, не слід забувати про можливість використання влади для дискримінації й

приниження. Причиною цього, на нашу думку, стали соціокультурні стереотипи про

роль жінки в суспільстві. Зазначимо, що хоча чоловіки теж можуть стати жертвою

цього злочину і їхнє право на статеву свободу так само охороняється кримінальним

законодавством, на практиці потерпають від примушування до вступу в статевий

зв'язок у переважній більшості саме жінки. У результаті широкого поширення

патріархальних стереотипів деякі чоловіки дивляться на проблему примушування до

вступу в статевий зв'язок як на нормальну (прийнятну, терпиму, зрозумілу)

поведінку, що відповідає їх чоловічій сутності, або вважають, що жінки самі

провокують подібне до них ставлення і не є жертвами у повному розумінні цього

слова [293]. Насильницьке мислення та насильницька діяльність закріплюються на

деяких рівнях і становлять належно відпрацьовану систему формування та

відтворення насильства, дискримінації, підкорення, маніпуляції, контролю, що

зумовлене прийнятими у суспільстві гендерними ролями [255, с. 145]. У ході

проведеного нами опитування ми поставили питання респондентам про їх особисте

ставлення до існування норми закону, яка забороняє примушування до вступу в

статевий зв'язок (додаток Л, рис. Л. 1).

Ставлення до зазначеної норми дещо відрізняється у чоловіків та жінок. Так,

66

19,36% чоловіків ставляться байдуже до існування такої кримінально-правової

заборони, у той час як аналогічне ставлення спостерігається у 4,82% жінок.

Тільки 64,98% чоловіків вважають проблеми примушування до вступу в

статевий зв'язок актуальними для нашого суспільства і такими, що потребують

приділення їм уваги з метою запобігання. Натомість 89,76% жінок відповіли, що

зазначена проблема є актуальною. На питання: «Якими засобами ефективніше

здійснювати захист особи від примушування до вступу в статевий зв'язок?» 91%

жінок відповіли – кримінально-правовими. Аналогічну відповідь на поставлене

питання дали 78,26% чоловіків. Як бачимо, наявним є деяке розходження жіночої та

чоловічої точки зору з досліджуваного питання, адже жінки більше переймаються

досліджуваним питанням [193, с. 410-411].

Серед працівників правоохоронних органів поширеною є думка про те, що у

вчиненні всіх злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності винні

саме жінки. Ми не погоджуємося з такою точкою зору і вважаємо, що неналежну,

навіть аморальну поведінку потерпілих не можна розглядати як причину вчинення

примушувань до вступу в статевий зв'язок, а лише як умову, що сприяє вчиненню

цього злочину. Так, В. Павлюх (Головне управління Міністерства внутрішніх справ

України в Закарпатській області) на сайті МВС України в своїй статті зазначив:

«...самі заявниці ведуть, скажімо так, хаотичне статеве життя, а потім шукають

таким чином потенційних наречених або «спонсорів» серед статевих партнерів... У

міліцейській практиці трапляються випадки, коли такі «розкуті» молодиці ледь не

на половину парубків у селі писали заяви про зґвалтування...» [175]. При цьому він

підтверджує, що «...на практиці кримінальні справи (за ст. 154 КК України) доволі

рідко доходять до суду, ще рідше ґвалтівники отримують реальне покарання. Річ у

тому, що часто самі потерпілі відмовляються від своїх попередніх показань і

забирають з міліції заяви. Хтось отримує «викуп», когось просто залякують».

Зазначимо, що йдеться саме про примушування до вступу в статевий зв’язок,

незважаючи на те, що В. Павлюх використовує термін «ґвалтівник».

Ми провели опитування працівників правоохоронних органів (слідчих

прокуратури, помічників прокурорів, прокурорів, слідчих міліції, дільничних

67

інспекторів, оперуповноважених), однією з цілей якого було виявлення їх особистої

думки про основні детермінанти примушування до вступу в статевий зв'язок

(додаток Л, рис. Л. 2).

Працівники правоохоронних органів у більшості випадків також вбачають

основні детермінантами примушування до вступу в статевий зв'язок саме в

поведінці потерпілої особи [193, с. 411].

Так, І. Жеребкіна, В. Челідзе зазначають, що ще свого часу німецький психіатр

З. Фрейд наполягав на тому, що жінка виступає об’єктом не тільки у статевому акті,

а й у родинних, суспільно-політичних відносинах і має бути обмежена у рамках

побуту [255, c. 159; 300, с. 72]. Представники феміністичного руху (Е. Сікс,

К. Міллет) заперечували цей підхід, наполягаючи на тому, що це психологічний

стереотип, який виявляється у психологічній безпорадності у стресовій ситуації і

виражається у неможливості чинити опір [66, с. 80].

Жінки, часто підкорюючись подібним психологічним сприйняттям гендерної

ролі, не сприймають проблему як таку, якій можливо протистояти. За

дослідженнями сучасних вчених, вони перебувають в емоційній залежності від

чоловіків [152, с. 66-68]. Жінки, які піддавалися примушуванню до вступу в

статевий зв'язок, нерідко навіть відчувають провину й бояться розголосу. У

результаті вони вкрай рідко звертаються до правоохоронних органів за допомогою.

У своїй статті Л. Понаріна наводить думку Д. Корнелл, професора права

університету Ратгерс (США), що, примушуючи до вступу в статевий зв'язок, саме

чоловіки не вміють або не хочуть регулювати свої сексуальні відчуття, у зв'язку із

чим жінки змушені брати на себе подвійну відповідальність, що суперечить

принципам гендерної рівності [212, с. 73].

У закордонній кримінології існує низка теорій, що містять спроби пояснити

статеві злочини. Символічна інтеракціоністська теорія передбачає, що соціальна

взаємодія здійснюється за допомогою знаків, символів, жестів, гри очей і слів. Люди

спостерігають один за одним, інтерпретують дії іншого і поводяться відповідно

[67, с. 100]. Тобто чоловік сприймає поведінку жінку так, ніби вона запрошує його

до статевого акту або залучає до гри з сексуальним підґрунтям. Провокуючі вчинки

68

жінок можуть призвести до сексуального насильства.

Теорія структурної можливості (Л. Кларк, Д. Левіс) ґрунтується на тому, що

чоловіки розцінюють жінок як власниць оплачуваних сексуальних послуг. З погляду

чоловіка, жіноча сексуальність – це товар, яким володіють жінки, і навіть якщо за

певних умов чоловік і є власником цього товару, останній потрібно контролювати.

Жінки розглядаються як розпорядниці жагучого бажання чоловічого товару.

Тому чоловіки повинні постійно залицятися до жінок, оплачувати їх задоволення.

Якщо щось і лежить в основі жінконенависництва, то саме ці факти. Чоловіки

природно ненавидять жінок як власниць того, що у них є, на що вони мають

священне право і віддають це з небажанням. Право на володіння жінкою треба

купувати. Жінки зі своєю сексуальністю продаються та купуються на відкритому

ринку [67, с. 101]. На наш погляд, ця теорія є доволі спірною, оскільки «статеві

стосунки не визначаються винятково примусовим товарним обміном. У кожній

країні мільйони чоловіків і жінок, вихідців з робітників, незважаючи на труднощі

життя, жертвують своїми інтересами один заради одного й заради своїх дітей»

[67, с. 101-102]. Але у випадку примушування до вступу в статевий зв’язок ця теорія

все ж таки містить раціональне зерно, тому як саме тут здебільшого чоловіками

використовується залежність жінки.

Ще одна із сучасних кримінологічних теорій пов’язує сексуальне насильство з

тваринними, несоціалізованими інстинктами чоловіків. Прихильники цієї теорії

вважають, що хижацька природа чоловіків і їх власних спонукань є головною

причиною статевої нерівності й статевих злочинів. На думку С. Браунміллера, ці

явища визначаються суто біологічними чинниками через будову статевих органів.

Чоловік – це натуральний хижак, а жінка служить для нього здобиччю. До того ж

чоловік є деспотичним від природи, а сексуальне насильство підтримує його

переваги та привілеї. Сексуальне насильство – усвідомлений процес залякування,

завдяки якому всі чоловіки тримають всіх жінок у стані страху. Тактично статеві

злочинці – ударна сила, що робить свою «чорну» роботу від імені всіх чоловіків.

Це не тільки війна чоловіків проти жінок, а й чоловіків проти чоловіків,

оскільки в цій теорії жінка розглядається як власність інших чоловіків. Статеві

69

злочини є вираженням природного егоїстичного бажання мати цю власність або

виявом помсти, бажанням підкорити собі обставини, породжувані загальним

егоїзмом [67, с. 102].

Наступний аспект детермінації примушування до вступу в статевий зв'язок, як

вважають психологи, полягає в тому, що чоловіки й жінки часом не розуміють один

одного. Якщо жінка поводиться розкуто, доброзичливо, чоловік може сприйняти це

за заохочення; якщо ігнорує знаки уваги, відмовчується – розцінити це як

сором'язливість. І навіть агресивно-негативна поведінка жінки часом розцінюється

як миттєва реакція, і в чоловіка залишається надія, що іншим часом жінка

погодиться на статевий зв’язок.

Ми поставили питання респондентам (як чоловікам, так і жінкам), які дії вони

могли б розцінити як примушування до вступу в статевий зв'язок (додаток Л,

рис. Л. 3).

Приблизно однаковий відсоток (розрив не перевищує 7%) чоловіків і жінок

визначили такі дії, як: пряма погроза настанням несприятливих наслідків для особи,

якщо та не вступить у статевий зв'язок або іншим чином не задовольнить сексуальні

бажання особи, що примушує; небажані, надокучливі запрошення на побачення,

переслідування, вимоги залишитися після роботи без обґрунтованої причини;

необґрунтовані вимоги приходити на роботу, заняття, співбесіду в одязі, що

підкреслює сексуальні, інтимні частини тіла; небажані вульгарні анекдоти, жарти,

вербальні знущання, компліменти, зауваження сексуального характеру, «значущі»

погляди, що можуть бути сприйняті за примушування до вступу в статевий зв'язок.

Натомість інша аморальна поведінка відверто сексуального (порнографічного)

характеру (примушування до перегляду порнопродукції, оголення інтимних частин

тіла тощо) та небажаний фізичний контакт, в якому немає необхідності («хватання»

за інтимні частини тіла (груди, стегна тощо), обійми, поцілунки тощо) чоловіки та

жінки сприймають по-різному (тут розрив сягає у 13% та 27% відповідно).

Однією з детермінант примушування до вступу в статевий зв'язок є також

зневіра населення у дієвості принципу невідворотності відповідальності за вчинений

злочин. Так, за даними О. Джужі, 85,3% громадян вважають, що законодавством

70

України і правозастосовною практикою не забезпечується рівність перед законом

громадян щодо притягнення до відповідальності за статеві злочини

високопосадових осіб та осіб з високим матеріальним становищем [67, c. 95].

Зазначимо, що у майже 45% випадків провадження було закрито (у порушенні

кримінальних справ було відмовлено) щодо саме осіб, які посідають високе

становище, серед них державні службовці, керівний склад правоохоронних органів,

керівництво вищих навчальних закладів. Також О. Джужа зазначає: 73,6% громадян

вважають, що у суспільстві відбувається зростання недовіри громадян щодо

державного захисту їх прав, інтересів, а також незадоволення діяльністю

правоохоронних органів [67, c. 95]. Це твердження відбивається і в результатах

нашого дослідження: 82,75% жертв примушування до вступу в статевий зв'язок не

звернулися до правоохоронних органів саме через відсутність довіри до них

[193, с. 412].

Більш раннє статеве дозрівання (акселерація) молодого покоління також є

однією з причин злочину. Воно ставить перед суспільством низку гострих і

серйозних соціальних проблем із виховання підростаючого покоління, спричиняє

більш раннє виникнення сексуального інтересу, передчасний початок статевого

життя, збільшує період статевої активності, збуджує прагнення до самостійності й

незалежності у сфері сексуальної поведінки.

До соціально-економічних причин належать певні негативні сторони деяких

соціально-економічних процесів і змін у житті суспільства: урбанізація, міграція

населення, перебування жінки в уразливому стані внаслідок неофіційного

працевлаштування, низький рівень матеріального забезпечення населення, соціальна

нерівність, невідповідність між потребами людей та реальними можливостями

їхнього задоволення тощо.

Зростання міського населення й більша анонімність поведінки в умовах міста

значно знижують рівень соціального контролю за нею у сфері статевих відносин,

контролю батьків за поведінкою підлітків [146, с. 154-155].

З ростом тіньового сектору економіки збільшується і кількість робочих місць

у цьому секторі, що не дивно, беручи до уваги зростаючий рівень безробіття.

71

Молоді дипломовані фахівці змушені шукати роботу не за спеціальністю і займатися

некваліфікованою працею, часто без офіційного працевлаштування, що робить їх ще

більш залежними від своїх роботодавців. Загроза безробіття, відсутність кар'єрного

зростання або некваліфікована праця замість професійної – усі ці фактори

дозволяють примушувати до вступу в статевий зв’язок, спираючись на матеріальну

або службову залежність потерпілої особи. Крім того, збільшення кількості

приватних підприємств, які очолюють молоді чоловіки з підвищеною сексуальністю

й зниженою моральністю (з числа так званої «золотої молоді»), також створює для

жінок певні труднощі у виборі або збереженні місця роботи. Така ситуація,

безумовно, є небезпечною не тільки для жінок, а і для чоловіків. З одного боку,

чоловіки також піддаються віктимізуючому впливу (хоч і не часто, але у ході

проведення анкетування ми виявили випадки, коли чоловіки ставали жертвою

примушування до вступу в статевий зв'язок з боку чоловіків), з іншого боку,

суспільством нав’язуються певні стереотипи чоловікам. Чоловіки сприймаються як

«добувачі», які мають заробляти достатньо грошей, щоб утримувати і себе, і свою

сім’ю. Якщо ж чоловік на це не здатен, він починає себе сприймати неспроможнім,

накопичується психологічне навантаження. За таких умов цілком логічно, що

чоловіки починають сприймати жінок як загрозу їх статусу, як тих, хто може посісти

їх місце, і звертаються до такого важелю, як сексуальний примус з метою не тільки

принизити жінку, а й захистити себе. Таким чином вони підтверджують своє право

перебувати у тій ієрархічній, соціальній ніші, яку вони займають. Більше того,

самосприйняття деяких чоловіків ґрунтується на їх поведінці, ролі у сексуальній

сфері [193, с. 412; 201, с. 224-227].

При проведенні анкетування громадян було поставлено питання, наскільки

вони задоволені розміром заробітної плати. Так, 41,80% опитаних відповіли, що

взагалі не задоволені розміром заробітної плати; 44,92% – задоволені лише

частково; і тільки 13,28% опитаних відповіли, що повністю задоволені. Крім того

виявилось, що чоловіки більше задоволені рівнем свого грошового утримання, ніж

жінки (додаток Л, рис. Л. 4).

Ми проаналізували рівень середньої заробітної плати (за 2001-2015 рр.) за

72

регіонами України, намагаючись знайти взаємозв’язок між ним та коефіцієнтами

інтенсивності примушування до вступу в статевий зв'язок, але не знайшли чіткої

закономірності. Так, дві області, в яких зафіксований найвищий коефіцієнт

примушування до вступу в статевий зв'язок (Вінницька та Херсонська), входять до

десятки областей з найменшим рівнем заробітної плати, але у той же час до цієї

десятки входить й область, в якій коефіцієнт інтенсивності примушування до вступу

в статевий зв'язок дорівнює нулю (Чернігівська). Відтак, ми дійшли висновку, що,

беручи до уваги високу латентність і загалом низький рівень реєстрації

досліджуваного злочину, немає можливості знайти об’єктивну закономірність

коливання між рівнем матеріального статку і коефіцієнтами інтенсивності

примушування до вступу в статевий зв'язок. Натомість звертає на себе увагу

невисокий рівень середньої заробітної плати в усіх регіонах України за 2001-

2015 рр.: він коливається від 311 до 3870 гривень [68; 192; 246].

Ми погоджуємося з Я. Гілінським, який вважає, що детермінантою

злочинності виступає не низький рівень матеріального забезпечення людей, а

соціальна нерівність, нерівномірний розподіл благ, тобто «…найважливішим

криміногенним (взагалі девіантогенним) фактором є суперечність («напруга», strain)

між потребами людей і реальними можливостями (шансами) їхнього задоволення,

що залежать, насамперед, від місця індивіда або групи в соціальній структурі

суспільства, тобто ступінь соціально-економічної диференціації й нерівності

[51, с. 183]».

До ідеологічних причин належать: приклади розбещеності в родині і побуті,

школі, найближчому оточенні, аморальності, цинізму й брутальності відносно

жінок, які культивуються засобами масової інформації (далі – ЗМІ); недоліки

сімейного, шкільного виховання підростаючого покоління [244, с. 112]. Особливо

слід виділити роль ЗМІ, що культивують статеву аморальність, розбещеність,

ідеологію низинних почуттів і емоцій, неповажне ставлення до жінки. Діапазон цієї

інформації дуже широкий: від грайливих натяків до матеріалів різного ступеня

відвертості, що не може не вплинути на сексуальні погляди населення, а тим більше

на погляди підростаючого покоління. Протистояти такій інформації може тільки

73

емоційно зріла і самодостатня людина, яка не відчуває емоційного дефіциту у

стосунках з однолітками й оточуючими дорослими людьми.

Недоліки сімейного, шкільного виховання тягнуть за собою формування в

молодих людей таких властивостей, як егоїзм, неповага до жінки, прагнення

домагатися задоволення своїх бажань за всяку ціну, що у більшості випадків й

обумовлює формування особи злочинця.

Окремо хотілося б зупинитись на такій важливій детермінанті, як сімейне

виховання, що виступає умовою для формування як особи антисуспільної

спрямованості, так і віктимної особи.

Так, несприятливий вплив чинять:

а) фактори, пов’язані з особливостями сім’ї у цілому:

- неблагополучні багатодітні родини (наголосимо, що не всі багатодітні

родини є неблагополучними і чинять несприятливий вплив на формування

особистості дитини), матеріальний рівень життя яких, як правило, не дуже високий.

Нерідко багатодітність є наслідком відсутності планування народжуваності й

асоціального способу життя батьків. У таких родинах батьки, як правило,

виявляються нездатними забезпечити основні потреби дітей у їжі, одязі, медичному

догляді тощо;

- родини з низьким рівнем матеріального благополуччя, для яких

характерними є соціальна ізольованість і незадовільні житлові умови. Батьки в

таких родинах найчастіше займаються некваліфікованою працею або безробітні;

- неповні родини. Без одного з батьків дитина не має змоги повноцінного

формування стереотипу поведінки своєї статі. Наприклад, за умови відсутності

батька хлопчик не має можливості спостерігати особливості чоловічої поведінки й

мимоволі переймає жіночі риси. А для дівчини мати в цій ситуації змушена

сполучати власну материнську роль і роль відсутнього батька. Виховання дітей у

неповній родині відрізняється низкою особливостей. Внаслідок відсутності одного з

батьків тому, який залишився, доводиться брати на себе вирішення всіх

матеріальних і побутових проблем родини. Психологічний клімат неповної родини

багато в чому визначається хворобливими переживаннями, що виникли внаслідок

74

втрати одного з батьків. У силу названих причин, на наш погляд, діти з неповних

родин порівняно з однолітками з повних родин мають більшу вірогідність стати не

тільки жертвою примушування до вступу в статевий зв'язок, але і сформуватися в

особу злочинця;

- криміногенні родини. Відповідно до кримінологічних досліджень судимість

одного з членів родини (найчастіше це батьки або старші брати) збільшує

ймовірність вчинення злочину іншими членами родини в 4-5 разів [55, c. 122].

Злочинні діяння дорослих членів родини демонструють дітям, підліткам зразок

антигромадської поведінки, породжують або поглиблюють сімейні конфлікти,

підсилюють її (родини) криміногенний потенціал;

- конфліктні родини. Великою є ймовірність формування особистості

злочинця, що примушує до вступу в статевий зв'язок, не тільки в так званих

неблагополучних родинах, але й ззовні благополучних, але конфліктних родинах. У

таких родинах вплив на дітей виявляється не прямо, як у випадку родин з явно

асоціальною поведінкою (алкоголіків, наркоманів тощо), а опосередковано.

Невдоволення подружжя один одним і накопичене роздратування, образи, ворожість

нерідко відображаються на дитині. Перенесення вирішення власних проблем на

дітей створює важку психотравматичну ситуацію для дитини. Негативні емоції

стосовно неї, нерозмірні вимоги до її поведінки або, навпаки, повна згода з будь-

яким її рішенням не дозволяють їй реально оцінити свою поведінку й стосунки з

навколишніми людьми та формують у неї внутрішньо-особистісні конфлікти:

емоційну нестабільність, невпевненість у собі, тривожність, замкнутість,

відчуженість, що може стати ще однією передумовою для віктимізації дитини;

б) фактори ризику, пов’язані зі здоров’ям батьків:

- алкоголізм або наркозалежність одного або обох батьків. Діти, які

народжені або виховуються в родинах з алкогольними й наркотичними традиціями,

постійно піддаються якщо не фізичному, то психічному стресу, одним з результатів

якого й стає можливість залучення неповнолітнього до злочинної діяльності;

- розумова відсталість батьків. Даний фактор також накладає відбиток на

дитину й збільшує вірогідність стати жертвою примушування до вступу в статевий

75

зв'язок;

в) фактори ризику, пов'язані з особистісними й характерологічними

особливостями батьків, а також з батьківськими установками:

- знижений рівень самоконтролю;

- підвищений рівень дратівливості;

- агресивність;

- прагнення до домінування;

- невпевненість у власних силах, неадекватна самооцінка;

- нереалістично високий рівень очікувань стосовно дитини;

- перекручене сприйняття дитини, страх того, що дитина «зіпсується» тощо.

У родинах, в яких батьки мають зазначені особливості, підлітки піддаються

більшому ризику стати жертвою злочинів проти статевої свободи та статевої

недоторканності. Здорові, емоційно насичені стосунки в родині найчастіше стають

фактором, що запобігає такій можливості.

Зазначимо, що перелічені фактори виховання в неблагополучних сім’ях

можуть комбінуватися і при цьому, як правило, створювати кумулятивний ефект.

Ослаблення інституту родини й зміна ціннісних орієнтацій у ній, на наш

погляд, є фактором, що негативно впливає не тільки на вчинення злочинів проти

статевої свободи та статевої недоторканності, а і взагалі виступає детермінуючим

фактором для всієї злочинності.

Крім того не можна не брати до уваги схильність до антисоціальної поведінки

самих підлітків. Цей період розвитку (до досягнення 18 років) відомий як вік

посилення протесту проти існуючих соціальних цінностей, установок. Наукові

розробки багатьох вчених свідчать, що психічні розлади дитячого віку виникають

внаслідок взаємодії не тільки генетичних, але й соціальних факторів. Так, фахівцями

доведено, що низький дохід родини в сполученні з несприятливими демографічними

факторами й недостатньою зовнішньою підтримкою батьків може викликати в

дитини життєві кризи, які можуть спровокувати розвиток психічних розладів

дитячого віку [55, c. 124].

У ряді загальноосвітніх шкіл питанню міжстатевих взаємовідносин у виховній

76

роботі не приділяється достатньо уваги, у результаті чого, маючи прагнення

задовольнити свій інтерес у цій сфері, молоді люди черпають відомості з різних

сумнівних джерел, і в їхню свідомість проникають неправильні уявлення про любов

і шлюб, примітивні і спрощені погляди на міжстатеві взаємовідносини. Це породжує

цинізм і аморальну поведінку. За даними деяких досліджень, 66% хлопців і дівчат

одержують перші відомості про статеве життя, причому підчас в неприпустимій з

виховних позицій формі, від товаришів і подруг, і тільки 17% – від учителів, 7% –

від батьків [132, с. 317].

Причиною вчинення примушування до вступу в статевий зв'язок можуть бути

і неприязні стосунки між особою, яка примушує, та особою, яка примушується до

вступу в статевий зв'язок, конфліктна атмосфера у робочому колективі, коли

матеріальна або службова залежність потерпілої особи використовується як засіб

приниження.

До умов, що сприяють примушуванню до вступу в статевий зв'язок, з-поміж

інших належать: недосконалість правової конструкції ст. 154 КК України, недоліки

діяльності правоохоронних й інших державних і громадських органів, установ,

спрямованої на запобігання злочинам проти статевої свободи та статевої

недоторканності, правовий нігілізм, правова неосвіченість населення, сексуально

провокуюча поведінка потерпілих, низький рівень правової пропаганди, особливий

порядок порушення кримінального провадження (кримінальне провадження

розпочинається на підставі заяви потерпілого), відсутність політики з дотримання

роботодавцями гендерної рівноправності та запобігання сексуальним домаганням у

сфері трудових відносин.

Останнім часом спостерігалося погіршення якості кадрового складу

працівників правоохоронних органів. Досвідчені та кваліфіковані кадри залишали

свою роботу у правоохоронних органах з різних причин. За результатами нашого

опитування, у 50% працівників міліції та прокуратури стаж роботи становив не

більше 5 років, а 69% працівників цих органів складали особи віком від 20 до

29 років. Час покаже, наскільки зміниться ситуація з реалізацією Закону України

«Про національну поліцію».

77

Ще однією умовою вчинення примушування до вступу в статевий зв'язок, а

також однією з причин високої латентності цього злочину є недосконалість правової

конструкції ст. 154 КК України. При проведенні опитування працівників міліції та

прокуратури на запитання: «Чи виникали у Вас проблеми відмежування

примушування до вступу в статевий зв’язок від суміжних складів злочинів,

наприклад від готування до зґвалтування?» позитивну відповідь надали 12,50%

опитаних. На питання: «Чи виникають у Вас труднощі при вирішенні заяв та

повідомлень про примушування до вступу в статевий зв’язок?» 25,83% відповіли:

«Так, вони пов’язані із недосконалістю правової конструкції ст. 154 КК України».

Зауважимо, що зазначені питання ми ставили тільки тім працівникам, які у своїй

практиці стикалися із зазначеним злочином. Також ми запропонували висловити

свою думку з приводу правової конструкції ст. 154 КК України і отримали такі

відповіді: є ефективноо та не потребує вдосконалення – 20,97%; в цілому

задовольняє потреби практики, але має певні недоліки – 20,56%; є недосконалою, а

тому потребує суттєвих законодавчих змін (нова редакція) – 50,40%; потребує

внесення нових кваліфікуючих ознак – 5,24%; потребує виключення кваліфікуючих

ознак – 4,44%; є недоцільною в кримінальному законодавстві – 2,02%.

Слід зазначити, що у науковій літературі існує думка про те, що однією з

основних умов злочинності є правова неосвіченість населення. З цим твердженням

не можна не погодитись. Так, 13,58% працівників правоохоронних органів вважають

правову неосвіченість суспільства умовою вчинення примушування до вступу в

статевий зв'язок. Результати проведеного нами анкетування свідчать, що 12,54%

опитаних не знали про існування кримінально правової заборони щодо

примушування до вступу в статевий зв'язок.

Однією з умов примушування до вступу в статевий зв’язок прийнято вважати

провокуючий зовнішній вигляд потерпілої особи. Ми провели опитування осіб, які

ставали жертвами примушування до вступу в статевий зв’язок, з метою

встановлення їх стиля одягу. Слід зазначити, що респондентами ставали особи, які

досягли 16-річного віку. Так, 21,87% жертв відповіли, що своїм одягом не

підкреслюють свою фігуру, її принади (груди, стегна тощо); 31,25% відповіли, що

78

своїм одягом намагаються підкреслити достоїнства фігури і приховати недоліки;

43,75% відповіли, що намагаються підкреслити фігуру, не акцентуючи уваги на її

достоїнствах (сексуальних частинах тілах); 3,13% відповіли, що намагаються

акцентувати на спокусливих частинах свого тіла (всі, хто обрав даний варіант

відповіді, були чоловіками).

Для порівняння наведемо відповіді респондентів з числа тих, хто не був

жертвою примусу до вступу в статевий зв'язок. Так, 52,61% осіб відповіли, що своїм

одягом не підкреслюють свою фігуру, її достоїнства (груди, стегна тощо); 24,25%

своїм одягом намагаються підкреслити достоїнства фігури і приховати недоліки;

21,27% – намагаються підкреслити фігуру, не акцентуючи уваги на її достоїнствах

(сексуальних частинах тілах); 1,87% – намагаються акцентувати на спокусливих

частинах свого тіла (додаток Л, рис. Л. 5).

Можемо бачити, що особи, які ставали жертвами примушування до вступу в

статевий зв'язок, в своєму виборі одягу частіше дотримувалися більш відвертого,

сексуального стилю, ніж особи, що не ставали жертвами подібного злочину.

37,04% працівників правоохоронних органів також назвали стиль одягу

жертви однією з умов примушування до вступу в статевий зв'язок.

Крім того, як показують результати досліджень, поведінка потерпілої особи

може бути похідною від таких домінуючих за стійкістю і значенням у структурі

морально-психологічного образу жертви розглядуваного злочину якостей, як прояви

простодушності, довірливості, безхарактерності, легковажності, а також морально-

етичної незрілості (демонстрація явного нехтування своєю гідністю).

Вживання спиртних напоїв також посідає відповідне місце серед умов

примушування до вступу в статевий зв’язок (вважаємо, що стан алкогольного,

наркотичного сп’яніння може виступати лише як умова примушування до вступу в

статевий зв'язок, але не як причина). Оскільки матеріальна або службова залежність

у більшості випадків передбачає наявність робочих стосунків, то не виключається

можливість проведення свят у робочому колективі, різних корпоративних вечірок,

під час яких вживаються спиртні напої, що й призводить до зняття моральних та

соціальних заборон, ослаблення волі, самосвідомості, сприйняття навколишнього,

79

зміни настрою, підвищення збудливості, притуплення почуття сором’язливості, а в

деяких випадках – і до провокуючої поведінки жертви [193, с. 411].

Однак, як ми зазначали у підрозділі 1.3, у 87,37% випадків ні особа, яка

примушує до вступу в статевий зв'язок, ні жертва злочину не перебували у стані

алкогольного/наркотичного сп’яніння. Отже, теза про те, що близько 80% злочинів

на сексуальному ґрунті вчиняється особами, які перебувають у стані алкогольного

сп’яніння [67, c. 94], не має повною мірою поширюватись на примушування до

вступу в статевий зв'язок.

Крім того, до додаткових умов примушування до вступу в статевий зв'язок

можна віднести відсутність певної політики у великих компаніях, у більшості з яких

немає відділу з контролю за дотриманням гендерної рівноправності та запобігання

сексуальних переслідувань (натомість така практика набуває широкого поширення у

США та державах Європи). Однак слід зазначити, що в сьогоднішніх тяжких умовах

виживання бізнесу проблеми гендерної рівноправності та створення відповідних

відділів є далеко не пріоритетними напрямками політики розвитку більшості

підприємств. Тому наразі такою функцією було б доцільно наділити відділи

кадрового забезпечення або їх окремих працівників.

Висновки до розділу 1

Таким чином, можемо дійти таких висновків:

1. На основі проведеного історично-правового аналізу ґенези кримінально-

правової заборони примушування до вступу в статевий зв'язок встановлено, що,

хоча держави з давніх часів і намагалися у своїй законотворчій діяльності

врегулювати питання сексуальної свободи жінок, а згодом і чоловіків, з метою

захисту їх прав і свобод, цей процес зайняв довгий час і триває дотепер. Доведено,

що жінки тривалий період історії людства перебували у стані «сексуальної

несвободи», без права на самовизначення і це, в свою чергу, створило певні

передумови для виникнення стереотипів стосовно становища жінки в суспільстві,

родині, уявлень, ставлень до проблеми примушування до вступу у статевий зв'язок,

80

сексуальних домагань взагалі.

2. Обґрунтовано, що поняття «сексуальне домагання» та «примушування до

вступу в статевий зв'язок» мають ієрархічне співвідношення. Так, примушування до

вступу в статевий зв'язок завжди буде сексуальним домаганням, але за вітчизняним

законодавством про кримінальну відповідальність не всяке сексуальне домагання є

кримінально-протиправним.

3. Обґрунтовано, що примушування до вступу в статевий зв’язок є

насильницьким злочином за такими критеріями: за способом вчинення діяння та

співвідношенням мотивів і цілей. Отже, примушування до вступу в статевий зв'язок

– це насильницький злочин, який полягає у протиправному психічному примусі

особи, яка є службово або матеріально залежною, до статевого акту у природний чи

неприродний спосіб. Наголошено, що примушування до вступу в статевий зв'язок

може вчинятися у формі як прямої, так і завуальованої погрози. Ці дві форми є

рівнозначними за ступенем суспільної небезпеки. В обох випадках особа не може

повною мірою діяти відповідно до своїх намірів. У результаті таких дій винного

порушується статева свобода потерпілої особи, крім того, виникає загроза

заподіяння істотної шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам, тим

самим такі дії здобувають ознаку суспільної небезпеки й протиправності.

4. Визначено, що найвищий коефіцієнт інтенсивності примушування до

вступу в статевий зв’язок за макрорегіонами України зафіксовано у Центральній

Україні, а найнижчий – у Північній. Найвищий рівень та коефіцієнт інтенсивності

примушування до вступу в статевий зв'язок за областями України зафіксовано у

м. Севастополь та Хмельницькій області, а найнижчий – в Івано-Франківській,

Київській, Чернігівській.

5. З’ясовано, що питома вага примушування до вступу в статевий зв'язок у

структурі зареєстрованих злочинів проти статевої свободи та статевої

недоторканності становить 0,88%. Примушування до вступу в статевий зв'язок

частіше вчиняється в містах, вдень, у будні дні в робочих приміщеннях, офісах, де

разом працюють злочинець і жертва.

6. Вирівнювання динамічних рядів дозволило визначити, що найбільший

81

спад реєстрації примушування до вступу в статевий зв’язок припав на 2007 р., а,

відповідно, зростання спостерігається у період з 2013 по 2015 рр.

7. Серед соціально-економічних причин вчинення примушування до

вступу в статевий зв’язок виокремлено: перебування жінки в уразливому стані

внаслідок неофіційного працевлаштування, урбанізація, міграція населення, низький

рівень матеріального забезпечення населення, соціальна нерівність, невідповідність

між потребами людей і реальними можливостями їхнього задоволення тощо. До

соціально-психологічних причин належать: низький рівень сексуальної культури,

соціокультурні стереотипи щодо ролі жінки в суспільстві, більш раннє статеве

дозрівання тощо. Ідеологічними причинами є: приклади розбещеності в родині,

школі, найближчому оточенні, аморальності, цинізму й брутальності стосовно

жінок, що культивується ЗМІ; недоліки сімейного, шкільного виховання

підростаючого покоління тощо.

8. Виявлено умови, які сприяють вчиненню злочину, а саме: недосконалість

правової конструкції ст. 154 КК України, недоліки у діяльності правоохоронних й

інших державних і громадських органів, установ, спрямованої на запобігання

злочинам проти статевої свободи та статевої недоторканності, правовий нігілізм,

правова неосвіченість населення; відсутність політики з дотримання роботодавцями

гендерної рівноправності та запобігання сексуальним переслідуванням у сфері

трудових відносин.

Основні положення дисертаційної роботи, розглянуті в цьому розділі,

опубліковано в наукових працях дисертанта [184-186; 189; 191-198; 200; 201; 207].

82

РОЗДІЛ 2

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСІБ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬ

ПРИМУШУВАННЯ ДО ВСТУПУ В СТАТЕВИЙ ЗВ'ЯЗОК

2.1. Структура особи злочинця, який вчиняє примушування до вступу в

статевий зв’язок

Проблема особи має загальнозначущий характер, безпосередньо стосується

всього суспільства, вивчається багатьма науками, але кожною наукою – з позицій

свого предмета. У науковій літературі вказується на багатосторонність і

багатоплановість дослідження особи. У тому або іншому ракурсі особу вивчають

філософія, соціологія, право, цілком предметно досліджує її психологія. Для

кримінології ж особа злочинця – її наріжний камінь.

У кримінологічній літературі іноді ставиться під сумнів можливість надати

загальне визначення поняттю особи злочинця і робляться спроби довести його

практичну непотрібність [102, c. 142]. Зазначається, що збереження загального

поняття «особа злочинця» стримує розвиток науки з погляду поглиблення знань,

пов'язаних з вивченням тих, хто вчинив злочини [141, c. 24].

Крім того, різні автори, використовуючи поняття «особа злочинця», тлумачать

його досить неоднозначно. Деякі вчені вважають неможливим застосування поняття

особи злочинця до всіх осіб, які вчинили злочин [94, c. 50]. Так, Ю. Блувштейн

зазначав, що особа злочинця – це особлива якість тих осіб, щодо яких дослідження

встановить вирішальну або досить важливу роль особистісних особливостей при

вчиненні злочину [29, c. 101]. Аналогічної точки зору дотримується Г. Резнік: «Про

особу злочинця можна говорити лише щодо досить вузького контингенту осіб, для

яких вчинення злочинів стало основною, провідною діяльністю» [225, c. 29]. Ми

погоджуємося з С. Іншаковим, який вважає, що підхід зазначених авторів може бути

продуктивним при вивченні злісних і професійних злочинців, однак при цьому з

поля зору дослідника випадають інші типи злочинців. При послідовному розвитку

такого погляду на природу злочинної поведінки можна дійти висновку, що певна

83

частина злочинців вчиняє злочини лише в силу несприятливих зовнішніх обставин,

у той час як їхня особистість включає лише позитивні якості. Такий невірний

висновок, за висловом С. Іншакова, «з одного боку, може виправдувати практику

об'єктивного зобов'язання, а з іншого боку – перешкоджає виявленню негативних

якостей особистості інших злочинців (таких, наприклад, як брак професійного

досвіду, недбалість, необачність, невитриманість, безвідповідальність тощо), а

також причин їхнього утворення і стійкості» [94, c. 51].

Інші науковці дотримуються точки зору, згідно з якою «особа злочинця – це

особистість людини, яка винно вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене

законом під загрозою кримінальної відповідальності» [154, c. 16]. Як зазначає

С. Іншаков, така дефініція розкриває поняття злочинця, а не його особи. З даного

визначення видно, що злочинець – це особа. Цим його продуктивність і

вичерпується, пояснювальна й прогностична цінність зазначеної дефініції є досить

невеликою [94, c. 51].

Також у науці існує погляд на особу злочинця як на сукупність

кримінологічно значущих властивостей людини, що обумовили вчинення нею

злочину (Ю. Александров, В. Василевич, Н. Кулакова, Ю. Заросінський,

А. Зелінський, Ю. Іванов, А. Закалюк, Н. Лейкіна, В. Малков) [150, c. 9; 3, c. 77-78;

86, c. 79; 89, c. 85; 134, c. 82; 83, c. 239]. Пояснюється це тим, що у мотивації

злочинної поведінки беруть участь не всі якості особи, а лише їхня частина:

переконання, погляди, звички, навички, які визначають ставлення до закону, інших

людей, кримінального покарання тощо. Цю сукупність особистісних якостей

необхідно проаналізувати, щоб зрозуміти механізм злочинної поведінки. З цієї

точки зору, яку ми підтримуємо, співвідношення особи як людини й особи злочинця

аналогічно цілому й частині. Ми цілком поділяємо погляди І. Даньшина на

визначення цього феномену: особа злочинця – це сукупність істотних і стійких

соціальних властивостей й ознак, соціально значущих біопсихологічних

особливостей індивіда, які, об’єктивно реалізуючись у конкретному вчиненому

злочині, надають вчиненому діянню характеру суспільної небезпечності, а винній у

ньому особі – властивості суспільної небезпечності, у зв’язку з чим вона і

84

притягується до відповідальності, передбаченої кримінальним законом [131, c. 37].

Зазначені дослідження дозволяють проводити типологію особи злочинців,

тобто виявляти ті криміногенні якості злочинців певного типу, на які можна

натрапити частіше за інші.

Практична цінність даної абстракції полягає в тому, що на основі теоретичних

знань про те, які криміногенні якості можуть бути в злочинців, можна висувати

версії, у процесі перевірки яких слідчим або судовим шляхом добувається

інформація про ті негативні якості, які привели людину до вчинення злочину

[94, c. 53-54].

Все різноманіття особистісних ознак, якостей, властивостей з метою

полегшення вивчення й аналізу поділяють на певні групи, сукупність яких прийнято

називати структурою особи. Різні вчені виділяють різні групи зазначених

показників, а відповідно й структури особи є різними.

Аналіз підходів до визначення структури особи злочинця (додаток М,

табл. М. 1). дозволяє дійти висновку про те, що переважна більшість дослідників

визнає необхідність виокремлення таких груп ознак: соціально-рольові, соціально-

демографічні, морально-психологічні, кримінально-правові.

Отже, розуміючи під особою злочинця, який вчинив примушування до вступу

в статевий зв'язок, сукупність соціально-демографічних, морально-психологічних,

соціально-рольових та кримінально-правових якостей, які в поєднанні з певними

умовами й обставинами характеризують особу, винну у вчиненні примушування до

вступу в статевий зв'язок, розглянемо вищезазначені групи якостей.

До соціально-демографічних ознак кримінологічної характеристики особи

злочинця В. Кудрявцев, Н. Лейкіна, Г. Мінковський та інші відносять стать, вік,

рівень освіти, дані про сімейний стан, соціальне становище, рід занять тощо

[154, с. 55]. Ці ознаки властиві будь-якій особі й самі по собі не мають

кримінологічного значення.

При аналізі соціального статусу осіб, які вчинили примушування до вступу в

статевий зв’язок, необхідно мати на увазі, що більша частина вчинених злочинів,

передбачених ст. 154 КК України, не відображена в офіційній статистиці.

85

За результатами проведеного анкетування та вивчення матеріалів

кримінальних проваджень (справ) з’ясовано, що особами, які вчиняють

примушування до вступу в статевий зв’язок, були виключно чоловіки. При цьому у

5% зареєстрованих злочинів жінки виступали у ролі організатора або пособника.

Звісно, беручи до уваги латентність цього злочину, ми припускаємо ймовірність

того, що жінки також можуть бути виконавцями цього злочину.

Найбільш висока кримінальна активність характерна для вікових груп 30-39

(49,02%) і 40-49 років (32,35%). Спостерігається зниження кримінальної активності

для осіб у віці до 20 років (0,98%), 20-29 років (7,84%) та 50 років і старше (9,80%)

(додаток М, рис. М. 1).

Такий розподіл за віковими категоріями пояснюються тим, що саме у віці від

30 до 50 років особа перебуває на піку кар’єрного зростання і при цьому

залишається сексуально активною [241].

Що ж стосується молодих людей у віці 20-29 років, то це, зазвичай, молоді

викладачі навчальних закладів, працівники правоохоронних органів або

представники «золотої молоді», як на приватних підприємствах, так і в державних

установах (наприклад, органи місцевого самоврядування).

Певний інтерес становлять особи похилого віку (жінки старше 55 та чоловіки

старше 60 років), хоча їх питома вага є незначною і становить приблизно 3% від

осіб, які вчинили примушування до вступу в статевий зв'язок. На думку О. Джужі,

вчинення такими особами статевих злочинів зумовлено посиленням еротичних

потреб перед повним їх зникненням, поряд зі зниженням статевих можливостей і,

відповідно, утрудненням традиційних статевих контактів. Це пов'язано також з

інволюційними змінами в центральній нервовій системі та зниженням морально-

етичних установок [67, c. 140]. Як зазначає А. Молочек, «старечі зміни характеру

виникають задовго до появи перших ознак слабоумства. Вже на початкових стадіях

старечих захворювань мозку з’являються егоїстичність, черствість, вузькість

інтересів, сварливість, скупість, безглузда педантичність, балакучість. У

подальшому ці старечі зміни характеру можуть доходити до крайнього ступеню

егоїзму, тупості, впертості. Хворі стають злобними, дратівливими, прискіпливими.

86

Вони без причини то плачуть, то сміються, іноді безкінечно балакучі, метушливі,

перебувають у постійному русі. З часом поведінка хворих стає безглуздою,

безцільною. Їм притаманне ослаблення пам’яті, життєві інтереси їх згасають, нові

враження не сприймаються і не запам’ятовуються … виникають примітивні потяги,

хворі нерідко виявляють статеве збудження… Такі зміни психіки поряд з іншими

ознаками … дозволяють думати про початок старечого слабоумства» [252, c. 233].

Також вказує на схильність «дряхлих» стариків до статевих розладів О. Сітковська

[251, c. 51].

Освітній рівень осіб, які вчинили примушування до вступу в статевий зв'язок,

є високим: 92,27% мають вищу освіту (закінчили вищі навчальні заклади) і тільки

7,77% – повну загальну середню (додаток М, рис. М. 2).

66,02% осіб, які вчинили примушування до вступу в статевий зв'язок,

перебувають у шлюбі; 1,47% з них вчиняють злочин разом з іншим з подружжя

(додаток М, рис. М. 3).

Не можна однозначно стверджувати, що всі особи, які вчинили примушування

до вступу в статевий зв'язок, мають високий соціальний статус. Ці особи належать

до різних сфер професійної діяльності, але майже всі вони знаходили важелі

службового та/або матеріального впливу для здійснення психічного тиску на жертву

для примушування її до вступу в статевий зв'язок.

За результатами нашого дослідження, у сімейно-побутовій сфері (проживання

людей у шлюбі спільним побутом) вчиняється 3,88% примушувань до вступу в

статевий зв'язок; у сфері охорони здоров’я (лікарні, поліклініки тощо) – 4,85%; у

сфері державного управління та сфері здійснення правоохоронної діяльності (органи

системи МВС України, прокуратури, виконавчі комітети місцевих рад тощо) –

10,68%; у сфері обслуговування (кафе, ресторани, магазини тощо) – 9,71%; в

економічно-фінансовій сфері (банки, аудиторські компанії тощо) – 9,71%; у

промисловій сфері (на заводах, комбінатах, фабриках тощо) – 16,51%; у

сільськогосподарській сфері – 0,97%, а більшість примушувань до вступу в статевий

зв'язок вчиняється у сфері освіти (система вищих навчальних закладів (далі – ВНЗ) –

40,78%. 2,91% осіб, які вчинили примушування до вступу в статевий зв'язок, були

87

безробітними [195, c. 111] (додаток М, рис. М. 4).

Під морально-психологічними особливостями особи злочинця розуміється

відносно стабільна сукупність індивідуальних якостей, що визначають типові форми

реагування й адаптивних механізмів поведінки, система уявлень про себе,

міжособистісні відносини й характер соціальної взаємодії. Інакше кажучи, це

внутрішній компонент особи, що являє собою відносно стійку й неповторну

структуру та забезпечує індивідові активну діяльність у суспільстві [12].

У науковій літературі виділяються такі риси морально-психологічної

характеристики особи статевих злочинців, як: цинізм, відсутність почуття сорому,

неповага до людей, егоїзм, споживче ставлення до оточуючих, крайній примітивізм

у поглядах на взаємини статей, що зводить їх до фізіологічного акту, погляд на

жінку як на нижчу істоту, покликану служити чоловікові знаряддям сексуальної

насолоди (в окремих випадках жінки теж можуть розглядати чоловіка як нижчу

істоту, покликану задовольняти статеві потреби); розгнузданість, що не визнає

ніяких перешкод на шляху до задоволення статевого потягу; моральна та сексуальна

розбещеність [8, с. 291]. Дослідники зазначають, що сексуальна розбещеність

робить людей примітивними, жорстокими та агресивними. Це підтверджує,

наприклад, і теорія Фрейда, яка ґрунтується на тому, що сутність психіки людини є

результатом впливу вроджених, архаїчних сексуальних і агресивних інстинктивних

імпульсів. В основі всього, писав Фрейд, лежить особистість з її агресивною

реакцією на «інстинктивні утворення», коли насильству й жорстокості знаходять

«сферу докладання» [305, с. 72]. Якщо такого не відбувається, виникає невротичний

конфлікт, зовнішнім проявом якого може стати злочин, як правило, пов'язаний з

насильницькими діями сексуального характеру [1, с. 58].

Також серед психологічних рис особи, яка вчиняє злочини проти статевої

свободи та статевої недоторканності, у тому числі і примушування до вступу в

статевий зв'язок, вітчизняні та зарубіжні дослідники називають дратівливість та

образливість, емоційну чутливість та високу тривожність, ригідність афектів

(мстивість, схильність підозрювати інших, злобливість, ревнощі), рішучість,

жорстокість, недостатній рівень самоконтролю та/або комунікативних

88

здібностей [162].

Крім вищезгаданих якостей особі злочинця, який вчиняє примушування до

вступу в статевий зв'язок, також характерні імпульсивність, порушення

прогнозування наслідків своїх вчинків, неприйняття соціальних норм і вимог;

зниження можливості співпереживання, слабка самосвідомість, порушення

сексуальної пристосовності; прагнення до затвердження себе у взаєминах з жінками

(чоловіками), сприйняття їх як гнітючих, прагнучих до домінування.

Водночас, як показали і наші дослідження, більшість статевих злочинців

несвідомо прагнуть до ідентифікації, оволодіння такими традиційно чоловічими

якостями, як домінантність, схильність до суперництва, витривалість, зневага до

дрібниць, відсутність прагнення до самоаналізу тощо. У цьому переконує і характер

вчинених злочинів, в якому дуже часто меншою мірою відображаються сексуальні

мотиви, а більшою – мотиви самоствердження, що може розглядатися і як наслідок

порушеної ідентифікації з чоловічою роллю. Отже, такі злочини здебільшого

виступають як компенсаторні.

Проведені В. Голубєвим, Ю. Кудряковим, Ю. Антоняном психологічні тести з

малюнками засвідчили, що жінка сприймається статевими злочинцями як агресивна,

ворожа, домінуюча сила [7, с. 44-46].

Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя залежать від тих

особливостей особи, які сформувалися на базі її психічних станів і процесів у ході

власного соціального досвіду, від спрямованості її мотиваційної сфери, від потреб,

установок та інтересів, тобто від системи її ставлення до дійсності [131, с. 38-39].

За кримінально-правовими ознаками особа злочинця, який вчинив

примушування до вступу в статевий зв'язок, характеризується тим, що він,

вступаючи у конфлікт із законом, припускається правового свавілля, ставить себе

вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлює, що їх виконання є необхідним

обов’язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтверджують істотну специфіку

їхньої правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявляють (приховану або

явну) неповагу до закону; вони впевнені, що закон можна обійти, порушити в

конкретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам,

89

розраховуючи (іноді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність

[131, с. 39]. Як показало вивчення матеріалів кримінальних справ, такі особи

зазвичай не мають попередніх судимостей, частіше вчиняють злочин одноособово,

якщо ж вчиняють примушування до вступу в статевий зв'язок у сукупності з іншими

злочинами (близько 35% від зареєстрованих злочинів), то це, як правило, ст. 152,

153, 155, 156, 302 КК України.

Що ж стосується соціально-рольових якостей, то, на нашу думку, саме від

соціальних позицій, які особа займає у суспільстві, розуміння і виконання нею своїх

рольових функцій і залежить її поведінка. Хоча злочини і вчиняють конкретні люди,

але все починається з родини. Як пишуть К. Ігошев і Г. Міньковський, родина

пов'язана із суспільством тисячею ниток, а «керує» всім цим, виступаючи на

передній план, особа [91, с. 204]. Так, особа, яка вчиняє примушування до вступу в

статевий зв'язок, може виконувати різні соціальні ролі. Виходячи з проведеного

анкетування було встановлено, що на роботі це частіше за все керівники різних

ланок, які інколи можуть бути не задоволені тією посадою, яку обіймають. А у

приватному житті – як правило, чоловіки та батьки, яким притаманно вважати, що

вони не повністю реалізували себе у сімейному житті або не відіграють у ньому

головну роль.

Деякі американські вчені схильні вважати, що особи, яким бракує інших

засобів контролю, схильні вдаватися до агресивних, насильницьких дій [288, с. 365,

389]. На думку Р. Блекборна, такі особи в своїх діях керуються ранніми дитячими

враженнями [30, с. 273].

Отже, частіше за все особа, яка вчиняє примушування до вступу у статевий

зв'язок, має гарну репутацію, сім’ю, матеріально забезпечена, але значення тут має

не статус особи, а те, як вона реагує на нього, яке становище має в сім'ї, як і чому

реагує на ті чи інші проблеми сімейного життя. Так, О. Джужа припускає, що в

багатьох випадках подружні відносини цих осіб характеризуються домінуючою

роллю дружини [67, c. 140]. З метою компенсації своєї пасивної психологічної ролі у

родині особа вчиняє примушування до вступу в статевий зв'язок тих осіб, які від неї

залежать [204, c. 70-74].

90

2.2. Особливості мотивації та мотивів особи злочинця, який вчиняє

примушування до вступу в статевий зв’язок

Вивчення мотивації статевих злочинів, мотиваційної сфери особи статевого

злочинця уявляється найбільш перспективним напрямком, що може об'єднати

зусилля кримінологів, психологів, судових психіатрів і сексопатологів як при

вирішенні теоретичних питань цієї проблеми, так і при розробці запобіжних заходів

[59, с. 18]. Глибоке розуміння природи мотиву необхідне, насамперед, для пізнання

причинності злочинної поведінки. Як спонукання, що сформувалося під впливом

соціального середовища, життєвого досвіду особи, її психологічних властивостей,

мотив містить у собі зовнішні (об'єктивні) і внутрішні (суб'єктивні) причини

вчинків. Саме його вивчення відповідає на питання, чому людина обрала той чи

інший спосіб свого життя і поведінки [67, с. 163-164].

У науковій юридичній і психологічній літературі достатньо повно

проаналізовані як центральні, так і окремі аспекти загальної проблеми мотивації.

Мотив і мотивація поведінки є об'єктом дослідження багатьох наук, що підкреслює

складність та багатогранність цієї проблеми, яка набула комплексного і

міжгалузевого характеру [250, с. 211].

У науці існують різні погляди на розуміння мотивації і мотиву вчинення

злочину та їх взаємозв’язок.

Одні вчені визначають мотивацію як сукупність мотивів, інші – як метод

самоорганізації особи через систему стійких спонукань, тобто через мотиви

[155, с. 87]. На думку В. Романова, термін «мотивація» може означати процес

формування мотиву [232, с. 221]; В. Кудрявцев визначає мотивацію як «... процес

формування і реалізації мотиву» [124, с. 15]; В. Філімонов – як процес визначення

особистістю характеру і спрямованості поведінки, формування мотиву, що є

результатом цього процесу [282, с. 151]; А. Петровський і М. Ярошевський – як

спонукання, що викликають активність організму і визначають спрямованість

мотивації [223, c. 219]; М. Єнікєєв вказує, що мотивація – це зумовлена

актуалізованою потребою спрямованість активності організму [77, c. 244];

91

П. Якобсон вбачає в мотивації сукупність тих психологічних моментів, якими

визначається поведінка людини в цілому [310, с. 12].

Як зазначає С. Абєльцев, у мотивації відображується те, заради чого

вчиняється злочин, у чому полягає його особистісний зміст для злочинця, а у мотиві

віддзеркалюються потреби й інтереси, він формується під впливом потягів і емоцій,

установок [1, с. 23].

Мотивація виявляється у внутрішній спонуці до дії і містить у собі тенденцію,

тобто мету, до якої має бути спрямований подальший етап здійснення задуманого.

Аналіз існуючих у кримінології поглядів на зазначене питання дозволив М. Дей

дійти таких висновків: 1) незважаючи на очевидні відмінності родових понять, через

які визначається мотивація, вони явно або приховано відображають

матеріалістичний погляд на мотивацію як на специфічну похідну взаємодії особи і

соціального середовища; 2) мотивація як явище і як процес виходить за межі мотиву

– її основного структурного і змістовного елемента – до конкретних суспільних

відносин і особи суб'єкта, включеного в ці відносини; 3) кожна дефініція, окрім

загальних рис, відображає той або інший бік, рівень мотивації (біологічний,

психологічний, соціологічний, етичний, правовий), а це свідчить про те, що

мотивація – феномен багатогранний, який має специфічні особливості в різних

сферах соціальної практики [62, с. 56].

В юридично-психологічній літературі можна знайти ще одне твердження:

«мотивація – система чинників, що викликають активність людини і визначають

спрямованість її поведінки. Сюди включаються такі психічні утворення, як потреби,

мотиви, цілі, інтереси тощо; це характеристика процесу, що забезпечує поведінкову

активність на певному рівні, іншими словами – мотивування» [25, с. 448-449]. Не

погоджуючись з цією тезою, О. Синєокий зазначає, що у наведеному визначенні

некоректним є перелік чинників, оскільки потреби – основа для виникнення мотиву,

а мета – наступний після мотивації етап діяльності; залишилися поза увагою такі

важливі складові мотивації, як потяги, спонукання, прагнення, установки;

мотивування – поняття з іншої категоріальної площини, і вживається воно в двох

значеннях: 1) як створення певними особами необхідних передумов для виникнення

92

відповідної мотивації (наприклад, лідерами злочинної групи стосовно рядових її

учасників), тобто процес «суб'єкт-об'єкт»; 2) як ретроспективне пояснення

особистістю спонукальних чинників своєї поведінки. За О. Синєоким, мотивація –

це суб'єктивно активовані стани організму, які виникають завдяки певному

повільному збудженню мозкових структур за наявності зовнішніх подразників. При

цьому виникає спокуса здійснювати дії, спрямовані на задоволення своїх потреб.

Саме під тиском мотивації виникає формування поведінкових актів, що мають бути

дуалістично пов'язаними як з інстинктами, так і зі свідомими діями [249, c. 216-217].

На думку К. Ігошева, мотивація є однією з форм буття моральних і правових

норм, спосіб їх реалізації як регуляторів людської поведінки, а також метод

самоврядування особи через систему сталих спонук, тобто через мотиви [92, с. 88].

У свою чергу, В. Коновалова стверджує, що мотивацією злочину є обмірковування

мотивів [115, с. 28]; В. Лихолоб і В. Філонов під мотивацією розуміють систему

мотивів, що спонукають до злочину та його регулюють, тобто власне причину

злочинного діяння [135, с. 129]; А. Савченко пропонує мотивацією злочину вважати

цілісний внутрішній процес формування, розвитку і реалізації мотиву злочину;

процес суб'єктивної детермінації суспільно небезпечного діяння [235, с. 35-36]. Ми

підтримуємо точку зору Ю. Антоняна, який вважає, що «мотивація – це раціональне

пояснення людиною причин своїх дій, звичайно шляхом вказівки на соціально

прийнятне для неї особисто або для її оточення коло обставин, які спонукали до

вибору саме даної форми поведінки. Мотивація своїх дій іноді носить повністю

виправдувальний характер. Вона може не містити в собі вказівки на дійсний мотив

поведінки або навіть більше того – свідомо його маскує» [7, с. 79].

Мотив розглядається як спонукання до дій, пов'язаних із задоволенням потреб.

Причому особливо важливо підкреслити, що дії, поведінка завжди мають мотив, що

визначає спрямованість. «Діяльності без мотиву не буває; «невмотивована»

діяльність – це діяльність, не позбавлена мотиву, а діяльність із суб'єктивно й

об'єктивно прихованим мотивом» [223, с. 102]. Мотиви часто не усвідомлюються

людиною, це їхня відмінність від цілей. Але це не означає, що вони повністю

відділені від свідомості. Мотиви, навіть коли не усвідомлюються, знаходять своє

93

психічне відображення у формі емоційного забарвлення дій [7, с. 79].

Мотиви поведінки – це внутрішнє спонукання до дії, бажання, зумовлене

потребами, інтересами, почуттями, що виникли й загострилися під впливом

зовнішнього середовища і певної ситуації. Вслід за мотивом формується мета як

прогнозований і бажаний результат певного діяння. Згорнутий механізм злочинної

поведінки може мати місце в складних, незвичних для даної людини ситуаціях, коли

обставини вимагають швидкого реагування. Тоді стадії мотивації, прийняття

рішення і його виконання практично збігаються [249, c. 214-215].

Наприкінці 1950-х років мотиви в кримінології і в психології поділили на два

великих класи: ті, які спонукують до дії, надають їм особистісний зміст, визначаючи

її (сенсостворюючі мотиви), і ті, які грають тільки роль сприятливих спонукальних

умов, що не детермінують поведінку (мотиви-стимули). Особа визначається при

такому підході як ієрархічна система мотивів [223, с. 202-203]. Відбувається

обмеження розуміння мотиву шляхом включення в це поняття лише того, що сама

людина вважає причиною своєї дії. Таке трактування мотиву припускає розгляд

його вже не як зумовлюючого поведінку фактора, а лише як усвідомлюваного

індивідом спонукання, мети, внаслідок яких він вчиняє саме цю, а не іншу дію

[7, с. 75].

Як вірно зазначає Ю. Антонян, «спроби використання таких категорій, як

дефекти моральної сфери, неналежні соціальні установки, антисоціальна

спрямованість тощо, також не дають переконливих пояснень причин – детермінант

конкретного вчинку на індивідуальному рівні. Це занадто загальні категорії, які

важко піддаються індивідуалізації». Саме тому вчений виходить з того, що дійсною

причиною (мотивом) поведінки в переважній більшості випадків не є ті пояснення,

які згодом приводить людина, як правило, у виправдання своїх дій. У зв'язку із цим

визначення мотиву як повністю усвідомленого фактору може при подальшому

психологічному аналізі привести, особливо в кримінології, тільки до спрощеного

тлумачення, що має до реальності досить віддалене відношення [7, с. 77].

Під мотивом Ю. Антонян розуміє «спонукання людини, пов'язані із

задоволенням потреб, що визначають вибір спрямованості поведінки, у тому числі й

94

злочинної. Це те, що лежить в основі вибору дій і вчинків особи. Мотивом може

бути не тільки якийсь матеріальний предмет, але й ідеальний. У більшості випадків

мотиви злочинної поведінки з боку особистісного змісту повністю не

усвідомлюються або не усвідомлюються взагалі» [7, с. 79]. Виникнення та розвиток

мотивів злочинної поведінки можна розглядати і у рамках формування особистості

особи злочинця, і при аналізі внутрішніх механізмів поведінки. Думки, емоції,

почуття й переживання злочинця, реалізовані у злочині, є в той же час проявом його

особистості [12].

За С. Абельцевим, мотив є основним стимулом, причиною поведінки людини.

Саме в ньому відображено те, заради чого вчиняються дії, у чому їхній особистісний

зміст для суб'єкта. У мотиві відображаються потреби й інтереси, він формується під

впливом потягів і емоцій, установок і ідеалів. У ході їхнього задоволення мотиви

можуть змінюватися й збагачуватися. Поведінка людини звичайно полімотивна,

тобто визначається низкою мотивів, але вони не рівнозначні. Одні є провідними,

основними, інші виступають у ролі додаткових. Особа керується, як правило,

основними (пануючими, домінуючими) мотивами. Саме в таких мотивах найбільше

відображена особистість злочинця. Вона є такою, яким є мотив її злочинної

поведінки. Адже мотив – явище особистісне, пов'язане з індивідуальними

особливостями людини [1, с. 23].

У свою чергу, І. Кон вважає, що «мотив» означає суб’єктивне ставлення

людини до свого вчинку, тобто усвідомлену мету, яка спрямовує і пояснює

поведінку [114, с. 47].

Як «…усвідомлене спонукання (прагнення) до здійснення конкретних

вольових дій чи утримання від них (бездіяльність), зумовлених потребами,

інтересами і нахилами злочинця, для задоволення (реалізації) яких він обирає певні

суспільно небезпечні (злочинні) форми і засоби» розглядає мотив О. Синєокий

[250, с. 211]. Мотиви можуть перебувати в різних зв'язках між собою і зовнішніми

обставинами: підсилювати чи послаблювати один одного, взаємно суперечити

об'єктивним можливостям реалізації дії. Тому мотивація як процес спонукання

людини до вчинення дій і вчинків часто є складним актом, що вимагає аналізу й

95

оцінки альтернатив, вибору і прийняття рішень. Але, як зазначає О. Синєокий, цей

процес психологічно ускладнюється також тим, що далеко не завжди реальні мотиви

усвідомлюються суб'єктом актуально [250, с. 211-212]. Адже статевий злочин – це

акт, у якому виявляється складна взаємодія соціальних, психологічних та

фізіологічних причин. У процесі соціалізації особи можливі різні дефекти, які

визначаються спотвореним сприйняттям соціального досвіду, впливом

антисоціальних настанов, особистісною антисоціальною спрямованістю. Такі

відхилення в соціалізації особи впливають і на психологічну структуру особи, що

виявляється у вчиненні насильницьких злочинних сексуальних дій. Психологічні

причини вчинення злочину не діють ізольовано, вони виявляються разом із

соціальними, у процесі утворення дефектів у соціалізації особи. Розвитку дефектів

сприяє головним чином власна негативна спрямованість особи, яка визначається

сукупністю соціальних і фізіологічних потреб і способами їх задоволення, які

породжують загальне негативне ставлення до системи спілкувань. Розлад

спілкування сприяє десоціалізації особи, посилює її негативні якості насильницької

спрямованості і сексуально перекручені нахили, що, як правило, зумовлює

протиправну насильницьку поведінку і сексуально забарвлені помилками дії

[250, с. 213].

Нарешті, соціальні детермінанти девіантної статевозабарвленої поведінки

умовно об'єднані в теорії «сексуального сценарію», тобто різновиду поведінкової

програми, що припускає можливий тип статевого партнера, еротичні ситуації і

стимули, вимоги до місця, часу і ситуації статевого зв’язку.

Таким чином, психологічна структура статевого злочину формується з

компонентів, які передують насильницькому злочинному прояву. Це дозволяє при

аналізі злочинної насильницької сексуальної діяльності простежити і виявити

витоки її формування, причини, які породжують подібні явища. Разом із тим до

структури статевого злочину входять й інші складові, які за своєю характеристикою

належать до власне насильницької поведінки сексуальної спрямованості. Серед них

найбільше значення в психологічному аспекті і належить саме мотиву вчинення

статевого злочину.

96

Отже, мотивація – суто суб'єктивний процес, який відбувається у свідомості

особи. Мотивація поведінки – це специфічне структурне утворення, відображення в

свідомості індивіда актуально значущих для нього явищ зовнішнього світу,

переробки інформації на основі особливостей особи і визначення в результаті цього

мотиву (мотивів) злочину, узгодження їх зі змістом майбутньої діяльності в цілому

й окремих дій, вибору способу поведінки для досягнення мети шляхом вчинення

злочину. Мотив, у свою чергу, є елементом мотивації, спонуканням у сфері

свідомості і визначається особистістю як основа для прийняття рішення про

злочинну поведінку і, відповідно, здійснення певного поведінкового акту (злочину).

Іншими словами, мотивація є передумовою процесу прийняття рішення про

вчинення злочину, тому розгляд мотивації й прийняття рішення у відриві один від

одного методологічно є неправильним. Адже рішення – це відносно повне й бажане

для особи відображення процесу мотивації: воно може суперечити її спрямованості,

не бути послідовним і однозначним висновком, результатом мотивації. Окрім того,

процес мотивації не завжди завершується прийняттям рішення про вчинення

злочину або ж узагалі будь-яким рішенням; він може бути зупинений чи перерваний

у зв'язку зі зміною ситуації, появою нових чинників тощо.

Треба зазначити, що статевий потяг – не єдиний мотив статевого злочину і не

завжди головний [203, c. 111]. Мотивація ж – це процес внутрішньої індивідуальної

детермінації перверсійної поведінки, на що в суспільстві існують кримінальні

заборони. У мотивацію вплітаються й інші спонукання, характерні для агресії, –

ворожнеча, презирство, помста, самоствердження, розуміння престижності тощо

[249, c. 222-223].

Мотиви вчинення статевих злочинів, виділені Ю. Антоняном, співвідносяться

із двома психогенними потребами – потребою домінування й потребою реагування

[7, с. 80]. Реалізація цих двох потреб і перебуває в основі вчинення насильницьких

статевих злочинів. Звичайно, задовольняється в більшості випадків і статева

потреба, але вона щодо більшості статевих злочинів не є визначальною. Сексуальні

мотиви звичайно виступають у ролі мотивів-стимулів, а не мотивів-детермінант

поведінки. Ми погоджуємося з думкою Ю. Антоняна і також вважаємо, що

97

вчинення статевого злочину не може бути випадковою подією. В основі будь-якої

злочинної поведінки завжди є суб'єктивні причини, вона завжди має якийсь

особистісний психологічний зміст. Не може бути безмотивних злочинів, але мотиви

можуть не усвідомлюватися й тим самим бути приховані від самого злочинця

[7, с. 81].

Як вважає О. Джужа, «… розкрити реальну мотивацію злочинної поведінки у

процесі розслідування і розгляду кримінальної справи непросто, оскільки питання

мотивації недостатньо відображені в процесуальних документах».

Найхарактернішим є приписування конкретним формам поведінки тих чи інших

мотивів, визначення їх лише на основі зовнішньої оцінки злочинних дій, сталих

стереотипів. Пояснення, що дає суб'єкт, може також визнаватися мотивом вчинення

злочину. О. Джужа, не погоджуючись з таким розумінням мотивів, зазначає, що

абсолютна більшість статевих злочинців заінтересовані у приховуванні своїх

справжніх мотивів, в їх облагороджуванні, неповному висвітленні; пояснення

винною особою мотивів своїх дій не можна ототожнювати зі справжніми мотивами

й через те, що мотиви злочину нерідко лежать у глибині людської психіки й не

усвідомлюються злочинцем [67, с. 165].

Не всі вчені поділяють положення про існування неусвідомлюваних

мотивів статевого злочину. Так, В. Ковальов вважає очевидним питання про

усвідомленість людиною причин, потреб і мотивів своїх дій. Він називає мотивами

лише «...усвідомлені спонукання поведінки і діяльності, які є властивістю

особистості особи» [107, с. 42]. В юридичній літературі погляди про мотиви злочину

як обов'язково усвідомлені спонукання поділяли А. Піонтковський, С. Тарарухін,

Д. Котів, А. Ковалкін та інші вчені.

Інша ж група вчених, як психологів, філософів, так і юристів (А. Спіркін,

А. Леонтьєв, Б. Волков, Р. Шарапов, В. Лунєєв, Г. Злобін, Ю. Антонян,

Н. Кузнєцова, О. Джужа) допускає існування неусвідомлених мотивів.

Ми поділяємо думку останніх авторів і вважаємо, що іноді мотиви злочинів

можуть і не відображатися у свідомості особи злочинця.

Феномен неусвідомленого ще не досліджений остаточно. Водночас очевидно,

98

що існуючі наукові моделі не в змозі забезпечити задовільне пояснення статевих

злочинів. Не випадково серед теорій мотивації поведінки найбільша кількість

розбіжностей трапляється саме в поясненні аномальних злочинних дій. На думку

О. Джужі, причина цього полягає в існуванні певних патологічних механізмів, які

пояснити з позицій сучасної офіційної науки неможливо [67, с. 166]. Як зазначає

А. Тузов, «особистість володіє величезними енергетичними силами підсвідомості,

які нам ще важко пояснити. Причому не тільки творчими, а й деструктивними,

руйнівними з погляду сучасного еволюційного етапу. Вже не викликає сумнівів

реальність існування в мотивації частки неусвідомленого» [259].

Серед мотивостворючих факторів вчинення статевих злочинів О. Синєокий

розглядає міжособистісний та мотиваційний конфлікти. До основних

індивідуальних ознак, що впливають на розвиток конфлікту, належать фізичні,

соціальні й інтелектуальні можливості учасників, виокремлюється така перемінна,

як «деструктивний потенціал», що забезпечує здатність активно протистояти

натиску опонента. Поведінка в ситуації сексуального конфлікту може бути як

наступальною, так і захисною [250, с. 291].

Міжособистісний конфлікт – це ситуація, в основі якої лежить суперечність,

сприймана і пережита учасниками ситуації як значуща психологічна проблема, що

вимагає свого вирішення і викликає активність сторін, спрямовану на подолання цієї

суперечності і розв'язання ситуації в інтересах обох чи однієї зі сторін. У

міжособистісному конфлікті послаблюється здатність його учасників до

саморегуляції, свідомого самоконтролю, знижується стійкість до стресів і

фрустрації, імовірними є афективні дії.

Мотиваційні конфлікти – це конфлікти, що виникають унаслідок боротьби

мотивів, одночасної актуалізації суперечних один одному чи несумісних мотивів.

Пережитий людиною конфлікт – це властивість людської природи, а психіка – це

арена постійної боротьби між непримиренними силами інстинкту, розуму і

свідомості [249, с. 293].

Виникнення таких конфліктів має своїм наслідком появу сексуальної агресії.

Як вважає Ю. Антонян, мотивація сексуальної агресії може також відбуватися як на

99

свідомому, так і на несвідомому рівнях [13, с. 92].

Серед статевих злочинів домінуючою психічною якістю є сексуальна

агресивність, тобто стійке прагнення особи-агресора будь-що заподіяти жертві

шкоду [249, с. 396]. У зазначених особистостей мотиваційна сфера характеризується

егоцентризмом, стійким конфліктом з більшістю представників навколишнього

середовища, виправданням себе [249, с. 327].

Мотивацію статевих злочинів за часом формування О. Синєокий поділяє на

ситуативну та навмисну. Ситуативна мотивація, на його думку, є звичайно

швидкоплинною, згорнутою в часі й обмеженою безпосередніми обставинами

статевого злочину. Непідготовлена, вона значною мірою зумовлюється конкретною

ситуацією і психічним станом суб'єкта. Ситуація звичайно має стресовий,

екстремальний характер, а психічному стану властивий високий ступінь негативної

емоційності. Пояснення актуалізації статевої потреби укладається в біхевіористську

формулу: «стимул – реакція». Навмисна мотивація є відносно тривалою за часом

формування і реалізації в злочинній поведінці. Вона формується в стані холодного

розуму і розрахунку, її формування мало пов'язане із ситуацією, у якій вчиняється

злочин [249, с. 329]. Зазначимо, що виділена О. Синєоким ситуативна мотивація

також може мати риси навмисної. Тому, задля дотримання логіки, останню з них

скоріше слід назвати такою, що виникла заздалегідь.

Чинниками міжособистісної взаємодії, що провокують вчинення

примушування до вступу в статевий зв'язок, можуть бути: 1) застосування

агресивних форм впливу в сім'ї; 2) аверсивні події (психологічний біль, особистісні

дефекти, фізичні вади, комплекс неповноцінності); 3) сексуальне, емоційне

збудження, гнів, почуття злості; 4) масова культура; 5) способи інтерпретації

індивідом агресивної поведінки інших; 6) норма помсти (наприклад, за свої вади і

недоліки); 7) самоствердження (удаючись до агресивних сексуальних вчинків,

приниження іншої людини, нападник стверджується сам) [249, с. 344-345].

Із загальної психології й сексології відомо, що особистісний зміст статевого

акту в нормі може бути різним. Так, І. Кон виділяє 9 таких мотивів: прокреативний

(дітонародження), рекреативний (гедоністичний), комунікативний (особистісне

100

зближення), самоствердження, ритуальний, компенсаторний, пізнавальний,

релаксації, досягнення несексуальних цілей [114, с. 47]. Ієрархія цих мотивів, як

показало дослідження В. Гульдана і В. Позднякової, у психічно здорових осіб і осіб

із психічними аномаліями носить різний характер. Поведінка психічно здорових

осіб частіше є полімотивною, а у психопатичних особистостей виділяється якийсь

один провідний мотив [59, с. 23].

Узагальнення юридично-психологічних досліджень дозволяє встановити, що

вчинення статевого злочину спонукається такими групами мотивів:

а) самоствердження (статусні); б) захисні; в) заміщення; г) ігрові. Потрібно

зауважити, що більшість авторів слушно визначають ще два мотиви: корисливі та

самовиправдання [249, с. 213-214].

Мотив статевого злочину відображається і опредметнюється в його меті у

вигляді готовності діяти так, а не інакше. Безпосередня мотивація не розкриває

дійсних причин вчиненого статевого злочину, бо вони завжди полягають у складній

взаємодії особи й середовища та є результатом такої взаємодії.

Досліджуючи мотиваційну сферу статевих злочинів, Ю. Антонян виділяє такі

мотиви: 1) прагнення втримати свій статус у неформальній групі; 2) подолання

психологічного домінування протилежної статі; 3) затвердження себе в чоловічій

ролі. У другому й третьому випадках відбувається реалізація потреби на

індивідуальному рівні. Задоволення можна розглядати як умову самоприйняття,

тому що внутрішньо людина повинна сама себе сприймати й прагнути до

самосприйняття [7, с. 81].

Існує думка, що статеві злочини переважно вчиняються з мотивів біологічного

походження. Однак це не означає, що поясненням вчинених статевих злочинів є

інстинкти й інші біологічні потенції людини. Лише відірвані від соціального життя

біологічні потяги не можуть самі по собі забезпечити цілеспрямовану поведінку.

Прямий зв'язок біологічних потягів із злочинним сексуальним насильством означає

повне ігнорування змістовного боку мотивації (вибору мети, засобів її досягнення,

прогнозування ймовірних наслідків, прийняття рішення), де будь-який потяг осудної

людини на рівні свідомості співвідноситься з дійсністю, із реальними можливостями

101

його задоволення, із уявленнями, переконаннями і поглядами, що і є вирішальним

моментом у формуванні вихідного спонукання. Заперечити це – означає заперечити

свідомість людини, її соціальний досвід, особу у цілому як сукупність суспільних

відносин [249, с. 328].

На нашу думку, основним мотивом примушування до вступу в статевий

зв'язок є самоствердження, через використання залежного становища жертви, хоча

злочинець може спробувати переконати і жертву, й себе самого, що у своїх вчинках

він керується сексуальним або романтичним інтересами. У багатьох статевих

злочинців виникає майже щира впевненість у тому, що, по суті, вони ні в чому не

винні або їхня провина є незначною, відбувається перенесення її на інші обставини

й передусім на самих потерпілих. Саме поведінку останніх більшість статевих

злочинців визнають головною причиною своїх злочинних дій [67, с. 147].

Основними факторами формування гіпермаскулинної поведінки є мікросоціальне

середовище й пов'язані з ним особливості соціокультурного розвитку, які сприяють

виробленню в чоловіків потреби в беззаперечному підкоренні жінки. Для таких

чоловіків типовим є зневажливе ставлення до жінки й генітальний тип сексуальної

мотивації, коли мотивом насильницького статевого акту слугує лише одержання

оргазму й відчуття влади над партнеркою, панування над нею.

На основі вивчення фактичних обставин кримінальних справ й особливостей

особи злочинця О. Джужа також доходить висновку, що на першому місці при

вчиненні статевого злочину стоїть не задоволення статевих потреб, а приниження і

придушення опору жінки [67, с. 150].

Отже, вважаємо, що примушування до вступу в статевий зв’язок є не стільки

проявом сексуального бажання, скільки інструментом демонстрації влади. Багато

досліджень дозволяють вважати, що джерела такої злочинної поведінки

перебувають у сфері тих стосунків, які складалися в суб'єктів у дитинстві з батьками

[10, с. 3].

Досить часто трапляються ситуації, коли особа відчуває

статевий/романтичний потяг до жінки (або до чоловіка), стикається з відмовою і не

може звільнитися від відчуття приниженості і нерозуміння, відсутності необхідного

102

визнання. Суб'єктивно сприймана відмова у визнанні стає психотравмуючим

фактором [44, с. 25]. У цьому випадку примушування до вступу в статевий зв'язок

вчиняється внаслідок неможливості конструктивно вирішити проблему відмови

іншої особи у сексуальному зближенні, така поведінка носить глибоко залежний

характер від ситуації, у якій потерпіла особа суб'єктивно сприймається як

провокатор, схильний до домінування. Маючи високий рівень авторитету в

середовищі найближчого оточення, особи, які примушують до вступу в статевий

зв’язок, зовні не мають труднощів у встановленні контактів із іншими людьми. Жага

до успіху, впевненість у відносинах з навколишніми, прагнення до незалежності

визначає характер їхньої поведінки в реалізації статевого потягу. Частіше за все в

них немає внутрішньої заборони на вчинення злочинних дій і відсутній страх

покарання. Інколи заборони, як внутрішні, так зовнішні, знімаються станом

сп'яніння (наприклад, при проведенні корпоративного свята) [44, с. 27].

Часто злочинці не шукають привід для вчинення злочину, він народжується

сам на ґрунті ненависті або ревнощів, або на ґрунті іншого мотиву [247, с. 82].

Результати проведеного нами дослідження (вивчення матеріалів кримінальних

проваджень (справ), судових рішень, анкетування пересічних громадян, працівників

міліції (слідчі, дільничні інспектори міліції, оперуповноважені), прокуратури

(помічники прокурорів, слідчі) дозволили виділити низку мотивів, з яких вчиняється

примушування до вступу в статевий зв'язок. Перелік мотивів складено за ступенем

їх розповсюдженості.

1. Самоствердження. Мотиви самоствердження притаманні майже всім

злочинцям, які вчиняють примушування до вступу в статевий зв'язок.

Потреба в самоствердженні – найважливіша потреба, що стимулює

найширший спектр людської поведінки. Вона виявляється в прагненні людини

утвердити себе на соціальному, соціально-психологічному й індивідуальному

рівнях. Утвердження особи на соціальному рівні означає прагнення до здобуття

соціального статусу, тобто до досягнення певного соціально-рольового становища,

пов'язаного з визнанням особи у сфері професійної або суспільної діяльності.

Утвердження на соціальному рівні звичайно пов'язане із завоюванням престижу й

103

авторитету, успішною кар'єрою, забезпеченням матеріальними благами.

Утвердження на соціально-психологічному рівні пов'язано із прагненням завоювати

особистий статус, тобто домогтися визнання з боку особистісно-значимого

найближчого оточення на груповому рівні – родини, референтної групи (друзів,

приятелів, колег по роботі тощо). Але це може бути й група, з якою особа не

контактує, але до якої прагне потрапити, стати її членом. У таких випадках злочин

виступає способом проникнення в подібну групу, досягнення визнання.

Ствердження особи на індивідуальному рівні (самоствердження) пов'язане з

бажанням досягти високої самооцінки, підвищити самоповагу й рівень власної

гідності. Досягається це шляхом здійснення таких вчинків, які, на думку особи,

сприяють подоланню яких-небудь психологічних вад, слабкостей і в той же час

демонструють сильні сторони особи.

Найчастіше подібне самоствердження відбувається несвідомо. Недосягнення

певного соціального статусу, а тим більше його втрата означає для таких осіб

життєву катастрофу.

З названих рівнів ствердження особи саме самоствердження, цілком ймовірно,

має першорядне значення, стимулюючи жагу до визнання на соціальному й

соціально-психологічному рівнях. Самостверджуючись, людина почуває себе усе

більше незалежною, розширює психологічні рамки свого буття, сама стає джерелом

змін у навколишньому світі, роблячи його більш безпечним для себе. Це дає їй

можливість виглядати в належному світлі або в очах цінованої нею групи, або у

своїх власних очах.

Самоствердження є провідним мотивом при примушуванні до вступу в

статевий зв’язок, адже, вчиняючи такий злочин, людина прагне не тільки

задовольнити статеву потребу, це не тільки прояв приватновласницької психології й

примітивного ставлення до іншої особи, не тільки неповага до неї, до її честі й

гідності, але насамперед ствердження власної особи таким перекрученим і суспільно

небезпечним способом.

Суб'єктивні причини примушування до вступу в статевий зв'язок пов'язані в

першу чергу з особливостями самосприйняття злочинця, з його відчуттям, часто на

104

підсвідомому рівні, власної неповноцінності як чоловіка (або жінки). Часто таке

відчуття, переживання набуває жорстко фіксованого характеру, людина немов

«приковується» до об'єкта фрустрації, від якого залежить. Прагнення позбутися цієї

залежності й у той самий час самоствердитися в чоловічій ролі (інколи – у ролі

привабливої жінки) може штовхнути таку особу на вчинення статевого злочину.

Як зазначав Ю. Антонян, сексуальні посягання на жінок визначаються не

стільки статевими потребами злочинців, скільки необхідністю вирішення своїх

особистісних проблем, в основі яких лежить несвідоме відчуття залежності від

жінок. При цьому, як і в інших подібних випадках, мається на увазі не конкретна

особа, а жінка взагалі, жінка як символ.

Соціальне або біологічне зневажання жінкою породжує страх втратити свою

соціальну й біологічну визначеність, статус, місце в житті. Особа не може

примиритися зі зневагою з боку жінки. Вчиняючи психічне насильство над жінкою,

примушуючи її до вступу в статевий зв'язок, особа стверджується у власних очах.

Мотив самоствердження може не усвідомлюватися. Усвідомлювати подібну

залежність, яка перебуває в площині глибоко інтимних переживань, статевих

потягів, майже завжди є дуже травматичним для суб'єкта, й у цьому він рідко

зізнається навіть самому собі. Із цієї причини така залежність витісняється у

підсвідомість [11, c. 172-173].

2. Сексуальні мотиви. Вони можуть не бути провідними при примушуванні

до вступу в статевий зв’язок, але присутні майже в кожному випадку його вчинення.

Сексуальні мотиви можуть містити у собі як бажання отримати сексуальну

насолоду з конкретною особою, так і взагалі задовольнити свої статеві потреби.

Отримані нами дані свідчать, що регулярне статеве життя одружених чоловіків аж

ніяк не гарантує того, що вони не будуть вчиняти примушування до вступу в

статевий зв'язок. Можна припустити, що сімейний фактор відіграє криміногенну

роль у тому сенсі, що неприязні внутрішньосімейні стосунки, постійні побутові

конфлікти, скандали сприяють сексуальному відчуженню чоловіка і дружини та

ставлять чоловіка перед питанням пошуку нових об'єктів інтимного спілкування й

нових (не завжди правомірних) форм близькості. Так, якщо один з подружжя з тих

105

або інших причин не задовольняє або задовольняє неналежною мірою бажання,

потреби іншого, у першого може сформуватися потреба в задоволенні своїх бажань

іншими людьми.

3. Корисливі мотиви. Користь – один з найбільш поширених мотивів вчинення

злочинів, а секс-індустрія, на думку деяких науковців [6; 65; 236; 237], сьогодні

залишається однією з найприбутковіших сфер бізнесу через надзвичайний попит у

споживачів. Так, кожну секунду 28258 інтернет-користувачів проглядають порно-

контент, 372 – набирають у своїх пошукових системах запити щодо порносайтів, на

порно витрачається 3075,64 доларів США [93; 104]. Згідно з експертними оцінками,

прибуток порнобізнесу у світі становить до 30 млрд. доларів на рік [213]. Беручи до

уваги низький рівень життя та правовий нігілізм у суспільстві, можна припустити,

що деякі особи вбачають в організації порнобізнесу легкий спосіб заробити великі

гроші. Зрозуміло, що на початкових етапах своєї злочинної діяльності вони не готові

витрачати гроші на заробітну платню порноакторам, тому і вдаються до різного

роду маніпуляцій, однією з яких і є примушування до вступу в статевий зв'язок. Цей

мотив може мати місце у випадку, коли злочинець переслідує корисливі цілі і бажає,

щоб жертва вступила в статевий зв'язок з іншою особою. Близько 30% кримінальних

проваджень (справ), порушених за ст. 154 КК України, саме дії, передбачені

зазначеною нормою, були вчинені з корисливих мотивів і саме у процесі зайняття

порнобізнесом, хоча у матеріалах кримінальних проваджень (справ) він зазначається

як сексуальний. Так, у Вінницькій області у 2009 р. порушено 8 кримінальних справ

за таких обставин: громадянин шляхом обману приводив осіб жіночої статті, у тому

числі неповнолітніх, до квартири, яку використовував як порностудію, ґвалтував їх.

Зґвалтування знімав на відеокамеру. Маючи у своєму розпорядженні відеоматеріали

порнографічного характеру, шляхом погроз їх розповсюдження примушував

потерпілих і далі надавати йому послуги сексуального характеру. Статеві акти знову

ж таки знімав на відеокамеру, а отримані файли розповсюджував у мережі інтернет.

Мав спільницю – власну дружину, яка і встановлювала контакти з дівчатами.

Подібну діяльність здійснював протягом двох років [126; 127].

4. Хуліганські мотиви. Такі мотиви є дуже специфічними за своїм соціально-

106

психологічним змістом та можуть не мати зовні скільки-небудь «видимої» причини,

яка б пояснювала їх виникнення.

Хуліганські мотиви нерідко називають спонуканнями безпричинного,

ірраціонального, позбавленого всякого змісту, незначними. Але хуліганські

спонукання мають свою, особливу, характерну для них соціальну детермінацію, що

полягає не стільки в зовнішніх обставинах вчинення злочину, скільки у внутрішніх

умовах, пов’язаних з соціально-психологічними особливостями особи й

обставинами її морального формування.

В основі хуліганських спонукань лежить прагнення у зухвалій формі виявити

себе, виразити зневагу до іншої людини, розгнузданий егоїзм, почуття озлобленості

й незадоволеності, викликані явною розбіжністю між рівнем бажань особи й

наявних можливостей їх здійснення. Найчастіше цей рівень бажань є набагато

завищеним порівняно з можливостями, але іноді може бути й заниженим, що також

не виключає почуття незадоволеності собою [159, c. 88].

Однак річ не тільки в рівні бажань і в розбіжностях між ними, а у фактичній

можливості їх здійснення. Така розбіжність – необхідна властивість життєвих

суперечностей, з якими зіштовхується майже кожний. Вся річ у тому, як і за

допомогою яких засобів ці суперечності переборюються. Саме тут на перший план

виступають обставини морального формування й виховання особи, особливо

обставини, які здійснили вирішальний вплив на формування особистісної установки

й системи потягів, потреб, інтересів.

Якщо людина виховувалася в таких умовах, коли елементарно не шанується

особистість і її гідність, коли заохочується лицемірство, насильство й жорстокість в

особистісних відносинах, то скоріше за все почуття незадоволеності виявиться в

жорстокості, насильстві, цинізмі й інших, на перший погляд, безпричинних діях.

Навпаки, людина, вихована в інших умовах, знайде іншу форму вирішення цих

суперечностей. Отже, річ не в особливостях конкретної ситуації, в якій виявилися

хуліганські спонукання, а в особливостях виховання й формування особи. Основа

хуліганських спонукань – безкультур'я, невихованість, жорстокість.

При оцінці хуліганських мотивів не можна не враховувати й індивідуально-

107

психологічні особливості особи. Особа не тільки виховується, але й виховує себе. І

те, які якості ввійдуть у структуру особи, залежить не в останню чергу від

особливостей самої особи [44, c. 50].

Примушування до вступу в статевий зв'язок з хуліганських мотивів може бути

обумовлено перебуванням у нетверезому стані й зовні виражатися в браваді,

надокучаннях тощо, і тому їхню причину бачать головним чином у пияцтві, рідше –

у наркотичному одурманюванні. Безсумнівно, сп'яніння (або одурманювання)

вирішальною мірою сприяє прояву хуліганських спонукань, оскільки значно знижує

контроль над думками та вчинками людини. Але, на думку Б. Волкова, яку ми

підтримуємо, сп'яніння – лише сприятлива умова прояву хуліганських спонукань.

Для того щоб сп'яніння здатне було викликати хуліганські спонукання, потрібний не

тільки зовнішній привід – необхідними є суб'єктивні умови для їхнього виникнення

[44, c. 48-49].

5. Помста. Помста виникає на ґрунті суперечливих, найчастіше неприязних

відносин між людьми. В її основі лежить образа, невдоволення діями, вчинками

іншої особи, наприклад відмова від добровільного статевого зв’язку, й пов'язане з

ними прагнення одержати сатисфакцію за завдану образу. Помста як мотив злочину

виражає собою прагнення одержати задоволення за заподіяне в минулому зло, за дії,

що істотно зачіпають інтереси винної особи або її близьких [44, c. 53]. Разом з тим

причину помсти не можна зводити винятково до обставин об'єктивного характеру.

Вона має й своє суб'єктивне обґрунтування, безпосередньо пов'язана з

індивідуально-психологічними особливостями особи, її ціннісними орієнтаціями й

установками.

Для виникнення мотиву помсти недостатньо наявності якихось дій іншої

особи. Людина в будь-якій ситуації не діє за принципом «стимул-реакція». Для

цього потрібно бути ще здатним до помсти. Одна особа навіть невелике зауваження

може розглядати як тяжку образу, а інша не реагує й на істотне приниження її

особистості. До помсти схильні люди честолюбні, злопам'ятні, заздрісні, з

загостреним відчуттям самоповаги [44, c. 55].

6. Ревнощі. Ревнощі, незалежно від того, чи викликані вони дійсними або

108

помилковими підставами, завжди персоніфікують сумнів, страх втратити якесь

благо (увагу, любов, відданість, залежність тощо) і пов'язані з прагненням будь-

якими засобами втримати це благо. Для виникнення ревнощів не має значення, чи

викликане це почуття дійсними або помилковими підставами [100, c. 90]. В усіх

випадках у ревнощах виражається образа, невдоволення діями потерпілої особи, її

поведінкою, ставленням до винної особи, почуттям виключного права на увагу,

любов. Інакше кажучи, в основі ревнощів лежить роздратоване помилкове

марнославство, доведене часом злістю й обуренням до хворобливого стану. Тому

ревнощі виступають завжди як неприязні почуття, вони персоніфікують егоїзм у

стосунках між людьми, власне кажучи, є проявом власницьких відносин. У

переживання ревнощів вплітаються різноманітні почуття й спонукання: любов,

почуття образи й обурення, досади й гніву, але всі ці почуття й спонукання мають

підпорядковане значення. На перший план тут виступає вражене самолюбство

[44, c. 61].

У правовій літературі суперечливо вирішується питання про розмежування

таких мотивів, як ревнощі й помста. Незважаючи на зовнішню схожість зазначених

мотивів, природа їх виникнення є різною. Помста виникає на ґрунті особистих

неприязних стосунків і пов'язана з навмисним заподіянням зла, неприємностей з

метою відплатити за образу, зневагу або страждання, бажанням відновити

психологічну рівновагу месника. Ревнощі ж, навпаки, виникають в сугубо

особистісних, інтимних стосунках між партнерами. Зміст ревнощів полягає в

прагненні винного зберегти до себе емоційну прихильність потерпілого, бажанні

відновити почуття любові певної особи, але виявляється це у перекручених,

хворобливих формах.

Необхідно також відмежовувати мотив ревнощів від хуліганських спонукань.

В основі хуліганських спонукань лежить прагнення в зухвалій формі виявити себе,

виразити зневагу до суспільства, інших людей, законів і правил гуртожитку;

найчастіше вони виявляються за незначним зовнішнім приводом, коли ні ситуація,

ні майбутня потерпіла особа не провокують злочинну поведінку. Ревнощі – більш

вузьке поняття у тому плані, що вони обумовлені особистісними, інтимними

109

стосунками, які, як правило, носять прихований характер.

7. Заздрість. Заздрість не пов'язана з якимись конкретними діями потерпілого,

що ущемляють інтереси винного, тобто образою. Вона (заздрість) – також виняткове

породження індивідуальних властивостей, часто або хворобливого, або морально

нездорового самолюбства. Заздра людина захоплюється тим злом, яке вона може

заподіяти, радіє будь-яким невдачам особи, якій заздрить.

Оскільки заздрість не має зовнішніх підстав, не пов'язана з конкретними

вчинками й діями іншої особи, остільки вона, за загальним правилом, носить

прихований характер [44, c. 66]. З урахуванням того, що особи, які примушують до

вступу в статевий зв'язок, наділені низкою негативних моральних якостей та

хворобливим ставленням до власної персони, заздрісність в них може викликати що

завгодно, наприклад ліпші розумові здібності, зовнішність, щастя у сімейному житті

іншої людини тощо. Примушуючи особу до вступу в статевий зв'язок, такі особи

нібито переконують себе, що їх життя є кращим, тому що вони мають важелі впливу

на добробут особи, якій заздрять.

8. Ненависть. У ненависті виражається почуття ворожості, яке сягає іноді

таких меж, що стає мотивом вчинення злочину. Як і помста, ненависть пов'язана з

прагненням заподіяти зло іншим людям. Однак, на відміну від помсти, виникнення

ненависті не завжди пов'язане з якими-небудь конкретними діями потерпілого

[100, c. 66]. Ненависть може виникнути і на тлі заздрощів. Якщо особа вчиняє

примушування до вступу в статевий зв'язок з мотивів ненависті, то вона керується

бажанням принизити іншу особу, зіпсувати її кар’єру, життя, стосунки з близькими

людьми.

Особливо це стосується латентних гомосексуалістів, які відчувають статевий

потяг до осіб своєї статті, але були виховані або перебувають у оточенні з

гомофобними настроями. Зустрічаючи відкритого гомосексуаліста, вони можуть

відчути до нього статевий потяг, але разом з тим – ненависть як до нього, так і до

себе. Таким чином, примушування до вступу в статевий зв'язок стає засобом

задоволення своїх власних інтересів і в той же час «покаранням» для особи з

гомосексуальною орієнтацією.

110

9. Заміщення. Непоодинокими є випадки примушування до вступу в статевий

зв’язок з мотивів заміщення. Суть цих дій полягає в тому, що якщо первісна мета

стає за якимись причинами недосяжною, то особа прагне замінити її іншою –

доступною. Завдяки таким діям відбувається розрядка нервово-психічної напруги в

стані фрустрації.

Заміщення дій, тобто зсув в об'єкті агресії, може відбуватися різними

шляхами. По-перше, шляхом "генералізації" або "розтікання" поведінки, коли

насильницькі спонукання спрямовані не тільки проти осіб, які є джерелом

фрустрації, сексуального бажання, але й проти їхніх родичів, знайомих або просто

оточуючих. У цих випадках особа, не отримавши бажаного від однієї людини,

адресує свою агресію залежним від неї особам. По-друге, шляхом емоційного

перенесення. По-третє, агресія при таких діях може бути спрямована проти

сторонніх осіб, які просто «підпали під руку» у несприятливу годину [190, c. 152].

Як вже було зазначено, при примушуванні до вступу в статевий зв'язок

частіше за все особа керується не одним, а декількома мотивами, які діють у

комплексі. За наявності декількох мотивів, узгоджених між собою, основний зміст і

спрямованість поведінки визначаються домінуючим мотивом, а інші відіграють роль

побічних, супроводжуючих основний мотив. При цьому слід зауважити, що

рівнозначні за силою мотиви, які діють у протилежних напрямках, можуть

призвести до взаємокомпенсування, змішування і, зрештою, до відмови від

вчинення злочину [254, с. 61]. Зазначене положення може бути використане при

розробці методики індивідуального запобігання, побудованій на усуненні

(нейтралізації) мотивації, яка призводить до вчинення примушування до вступу в

статевий зв'язок.

2.3. Типологія особи злочинця, який вчиняє примушування до вступу в

статевий зв’язок

На думку К. Ігошева, розробка типології особи статевого злочинця є одним з

методологічних принципів аналізу особистості особи [92, с. 4]. Саме типологія

111

виступає тією основою, на якій будується методика прогнозування індивідуальної

злочинної поведінки і застосування диференційованих й індивідуалізованих заходів

запобігання [67, c. 152].

Типологія дозволяє глибше охарактеризувати різний контингент злочинців,

оскільки ґрунтується на істотних ознаках, причинно пов'язаних із злочинною

поведінкою. Вона фіксує закономірності, які є логічним підсумком соціального

розвитку особи, особистісною причиною вчинення злочину. За допомогою типології

можна розкрити природу, закономірності зародження і розвитку досліджуваної

злочинної поведінки. Практичне значення типізації особи злочинця пов'язане,

насамперед, з можливістю диференціювати кримінально-виховний вплив,

розв'язувати деякі слідчі завдання, виявляти й аналізувати окремі типи злочинної

поведінки, а також пояснювати цю поведінку особливостями визначеного типу

особи [218, c. 34]. Типологія спирається на виявлення схожості та відмінності

об'єктів, що вивчаються, прагне відобразити їх будову, виявити їх закономірності.

При побудові типології, на відміну від класифікації, не потрібно вичленення усіх без

винятку типів, що становлять частину досліджуваного об'єкта. Важливою

відмінністю класифікації від типології є те, що перша дає опис об'єкта, що

вивчається, а друга – його пояснення, тобто за допомогою типології можна успішно

розкрити його природу, причини, закономірності зародження і розвиток, скласти

прогноз.

Типологія особи злочинця створюється для того, щоб допомогти

правоохоронним органам у виявленні причин вчинення злочинів, в розробці

найбільш ефективних тактико-психологічних прийомів і методів викриття злочинної

діяльності, здійсненні подальшої виховної роботи із злочинцями. У кримінологічній

літературі можна зустріти багато варіантів типології особи злочинця.

Так, у запропонованій А. Сахаровим типології особи злочинців головною

типостворюючою ознакою є показник взаємовідносин між суспільством і

особистістю, що відображається в ступені їхньої кримінальної деформації.

Відповідно, виділено три основних типи особи злочинця: звичний, професійний,

випадковий [239, c. 165-167].

112

Обравши критерієм типології особи злочинців зрілість злочинної установки,

А. Ковальов виділив глобально-злочинний тип (з повною злочинною зараженістю);

парціальний (із частковою кримінальною зараженістю); передкримінальний

(з морально-психологічними властивостями, що виявляються ситуативно в

злочинній діяльності) [106, c. 46-52].

У кримінологічній теорії є й інші типології, за якими розрізняються такі типи

особи злочинців, як випадковий, ситуаційний, нестійкий, злісний, особливо

небезпечний [154, c. 50-53]; активний антисоціальний, десоціалізованний (пасивний

асоціальний) [12, c. 21-22].

Дані типології, безсумнівно, корисні, їх практична й теоретична значимість

давно визнані фахівцями-кримінологами. На їх основі вченими були розроблені

типології особистостей злочинців, які вчинили статеві злочини.

У свою чергу, Г. Васильченко і Ю. Решетняк виділяють такі типи особи

статевих злочинців за мотивацією злочинної сексуальної поведінки: легковажно-

безвідповідальний, агресивно-егоїстичний, агресивно-аверсійний, генітальний,

гомеостабілізуючий, девіантофільний [39, c. 445-450].

За визначенням О. Синєокого, існує шість типів особи статевого злочинця:

перший тип характеризується стійким кримінальним потягом, спрямованим не

тільки на результат, а і на процес насильницького статевого злочину; другий –

схильністю до злочинного способу задоволення статевої потреби, до цього

додається впевненість у «сприятливому» результаті та звичність застосування

злочинного способу задоволення статевої потреби; третій – прийняттям злочинної

мети і способу її досягнення за вкрай сприятливих зовнішніх умов і максимальної

особистої безпеки; четвертий – внутрішнім, небезсумнівним прийняттям злочинного

способу дій з огляду на обставини, які змушують діяти саме так, суб'єктивною

оцінкою ситуації як безвихідної, переживанням власної статевої потреби як

непереборної; цей тип розглядає статевий злочин як ризиковане, але припустиме

діяння; п’ятий тип характеризується схильністю до імпульсивних, реактивних

злочинних дій, які вчиняються на фоні як нормального, так і зміненого (сексуальне

або емоційне збудження, стрес) психічного стану, а також у стані сп'яніння; ці особи

113

вчиняють злочини, поєднані із вандалізмом; шостий – легким прийняттям злочинної

мети чи способу під вирішальним впливом референтних осіб і відзначається

екстрапунктивністю – перекладанням вибору рішення зі вчинення злочину на інших

осіб (групові зґвалтування) [250, c. 293-294].

Такі типи осіб, винних у вчиненні статевих злочинів, виділяє О. Джужа:

1) за психічним станом осіб, винних у вчиненні статевих злочинів: особи з

явно вираженим психічним захворюванням (у тому числі які мають нав'язливий

варіант); особи з порушеннями психосексуального розвитку при нормальному

загальному психічному розвитку; особи, які вчинили статеві злочини у стані

алкогольного сп'яніння (або після прийому наркотичних засобів);

2) залежно від ступеня усвідомлення: ті, хто усвідомлював протиправність

своїх дій; не усвідомлював протиправність своїх дій; частково усвідомлював

протиправність своїх дій (при звуженій свідомості); вчинив такі дії при порушенні

свідомості (під час психічних захворювань, алкогольного сп'яніння);

3) за механізмом формування девіацій психосексуальної орієнтації:

фіксований і регресивний;

4) залежно від порушення механізмів мотивації сексуальної поведінки: особи,

які вчинили статеві злочини, зумовлені порушенням опосередкування потреби;

особи, які вчинили злочини, зумовлені порушенням опредмечування потреби;

5) за типом перебігу перверзій, що призвели до статевого злочину: особи із

прогредієнтними, стабільними, ремітируючими і регредієнтними перверзіями.

Також О. Джужа розрізняє осіб: 1) які вчинили індивідуальні та групові

статеві злочини; інцестні й садистські; 2) які вчинили заплановані статеві злочини,

ситуаційно обумовлені, імпульсивні; які вчинили ці злочини вперше; для яких

вчинення статеві злочинів є звичним – унаслідок багаторазового повторення;

3) в яких статеві злочини поєднуються з нормальними статевими актами, й таких,

для яких статевий злочин є єдиною формою сексуального задоволення; для яких

статевий злочин є способом вирішення внутрішньоособистісних чи міжособистісних

конфліктів; задовольняє статеві і нестатеві потреби; 4) з підвищеною, нормальною і

зниженою сексуальною функцією; 5) які виявляють каяття; не визнають себе

114

винними, бравують своїм злочином [67, с. 154-155].

Через те, що існуючі типології особи статевих злочинців певною мірою

кореспондуються з темою нашого дослідження, ми пропонуємо розроблену нами

типологію особи злочинців, які вчинили злочин, передбачений ст. 154 КК України.

На основі проведеного нами дослідження (вивчення судових рішень,

матеріалів кримінальних проваджень (справ), постанов про закриття кримінального

ровадження (про відмову в порушенні кримінальної справи), анкетування,

інтерв’ювання пересічних громадян, а також працівників прокуратури і міліції) ми

пропонуємо поділити осіб, які вчиняють примушування до вступу в статевий

зв'язок, на декілька типів залежно від способу їхніх дій. Ці типи не є

взаємовиключними. Одному злочинцю можуть бути властиві декілька типів відразу,

або один тип поведінки особи може згодом змінитися на інший.

1. «Владна особа» – намагається підтвердити свій статус особи, наділеної

владою. Така особа відверто демонструє свою владу, наполягаючи на сексуальних

послугах в обмін на вигоди, у яких, у випадку незгоди, вона може відмовити,

наприклад: одержання або збереження робочого місця, затвердження проекту,

підвищення, просування по службі, видача якогось розпорядження тощо. Цей тип

також може погрожувати настанням несприятливих наслідків у разі відмови в

задоволенні статевих бажань. Така особа змушує жертву відчувати невпевненість у

власних силах. Спосіб дій «владної особи» відрізняється надзвичайним

зловживанням владою. Для досягнення своєї мети вона може використовувати

поштові повідомлення сексуального змісту, телефонні дзвінки, надавати негативну

оцінку роботі, саботувати проекти, створювати інші обставини, які заважатимуть

жертві виконувати свої обов’язки на роботі або в навчанні. «Владна особа» може

дозволити собі дотики, обійми, плескання по стегнам. Іноді може піти так далеко,

що діятиме на людях, але якщо таку особу не зупинити, може заперечувати таку

поведінку або наполягати на тому, що жертві подобається така увага. Цей тип є

особливо небезпечним через те, що у випадку відмови жертви на пропозицію

вступити в статевий зв’язок може не обмежитись лише психічним тиском і

застосувати фізичне насильство. Обирає у жертви самотніх, розлучених осіб, таких,

115

які здаються йому слабкими або відрізняються від інших. Серед «владних осіб» є

такі, що вчиняють примушування до вступу в статевий зв'язок виключно стосовно

членів своєї родини: дружини, дітей. «Владні особи» діють переважно з мотивів

самоствердження та сексуальних мотивів, але мотивами можуть виступати і помста,

ненависть, заміщення, ревнощі, хуліганські мотиви.

Приклад 1. Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська визнаний винним у тому, що в 2009 р. при розгляді

кримінальної справи за обвинуваченням громадянки в ухиленні від сплати податків

в особливо великих розмірах зажадав від неї хабар за перекваліфікацію справи на

менш тяжкий злочин і його закриття та примушував її до вступу в статевий зв’язок.

У жовтні 2009 р., коли підсудна з'явилася в службовий кабінет судді для з'ясування

подальшого розгляду кримінальної справи, суддя одночасно з вимаганням хабара

висунув додаткові умови винесення судового рішення у кримінальній справі в її

інтересах – вступити з ним в статевий зв'язок. З метою примусу до вступу в статевий

зв'язок він запросив підсудну до сауни, де, використовуючи службове становище

посадової особи, від якого залежать результати вирішення кримінальної справи,

примушував підсудну до вступу з ним у статевий зв'язок [42].

Приклад 2. Громадянин Р., власник кафе, сексуально домагався громадянки В.,

яка працювала офіціанткою, а саме прилюдно намагався її поцілувати, обіймав,

плескав по стегнах. Після висловлення В. свого невдоволення такою поведінкою

пригрозив, що звільнить її, якщо вона не погодиться на вступ в статевий зв’язок.

Через декілька днів В. прийшла до Р. за розрахунком. Той почав вмовляти її

залишитися, спробував обійняти її. В. його відштовхнула, після чого Р. наніс їй

тілесні ушкодження і зґвалтував [125].

Приклад 3 (з проведеного опитування). Чоловік і його дружина працюють у

великій міжнародній компанії. Директором компаніє є впливова людина

нетрадиційної сексуальної орієнтації. Компанія забезпечила сім’ю квартирою,

службовими автомобілями, надала спочатку місце у дорогому приватному дитсадку,

а потім у приватній школі для їх дитини. Згодом директор компанії почав

фліртувати з підлеглим, запрошувати його на відпочинок тощо, на що той відповів

116

відмовою. Після чого директор став наполягати на статевих стосунках, погрожуючи

звільнити не тільки чоловіка, а і його дружину, відібрати квартиру, машини,

позбавити їх дитину можливості навчатися у приватній школі та унеможливити їх

подальше працевлаштування.

Приклад 5 (з проведеного опитування). Чоловік, заможна людина, одружений

з жінкою, домогосподаркою. Все матеріальне забезпечення родини покладене на

чоловіка. У свою чергу, дружина виконує стереотипні жіночі функції: пере, готує,

прибирає у домі. Жінка розповіла, що втомлюється і не завжди має бажання

задовольняти сексуальні потреби свого чоловіка. Чоловік же у свою чергу став

підозрювати дружину у зраді, перестав давати гроші на ведення домашнього

господарства, на відмову у сексі почав погрожувати тим, що вижене її з дому

[14; 17].

2. «Довірена особа». Така особа намагається стати наставником для своєї

жертви, маскуючи свої наміри під особистою, професійною або академічною

увагою. Поводиться з підлеглими або студентами як рівний або як друг. Ділиться

власним життєвим досвідом й труднощами, пропонує підлеглим поділитися своїми.

«Довірена особа» може вигадувати різні історії, розраховуючи на співчуття. Цей тип

у першу чергу звертає увагу на тих підлеглих або студентів, які знаходяться у

скрутному становищі або переживають важкий період у своєму житті. «Довірена

особа» може збирати інформацію про інтереси своїх жертв, їх вразливі місця, про їх

знання та досвід у сексуальній сфері для того, щоб ліпше орієнтуватися у потребах

жертви. Наприклад, може виступати як посередник у стосунках у між жертвою та її

друзями або членами родини, колегами, намагаючись завоювати довіру. «Довірена

особа», як правило, раціоналізує свої наміри, стверджуючи, що це її обов'язок –

«направляти» свою жертву до її повного розвитку, навіть з погляду сексуальності й

сексуального досвіду. Звичайно, час від часу така особа нагадує своїй жертві про її

залежність, безпомічність. Після встановлення «духовного контакту» така особа

починає наполягати на початку статевих стосунків. У випадку відмови відчуває себе

зрадженою, ображеною і вдається до прямих погроз, з метою «отримати своє».

«Довірена особа» часто зустрічається в сфері освіти та у злочинних угрупуваннях,

117

які займаються порнобізнесом та/або утримують місця розпусти. «Довірені особи»

діють з мотивів самоствердження, сексуальних мотивів. Мотивами також можуть

виступати помста і заміщення.

Приклад 1. Вчитель загальноосвітньої школи м. Харкова встановлював дружні

стосунки з учнями, які відвідували його позакласні заняття з мистецтвознавства.

Діти йому довіряли, більшість з них характеризували його як добру, цікаву людину.

На заняттях вчитель фотографував їх в оголеному вигляді. Фото в подальшому

погрожував показати їх друзям, батькам. Діти в силу віку та психологічної

незрілості цього соромились і боялись. Вчитель, використовуючи це, примушував їх

до вступу в статевий зв'язок один з одним, а тих, хто йому відмовляв, ґвалтував [16].

Приклад 2 (з проведеного опитування). Учениця загальноосвітньої школи

сильно посварилася зі своїми батьками та пішла з дому жити до подруги. Через

велике психологічне навантаження у неї погіршились оцінки з профільних

предметів, почалися конфлікти з викладачами, зросла кількість прогулів. Класний

керівник дівчини, намагаючись їй допомогти, порадила звернутися до шкільного

психолога. Психолог, вислухавши дівчину, запевнив її, що вона вчиняє правильно,

не повертаючись додому, мовляв, батьки самі стануть її благати про це, і пообіцяв

допомогти залагодити конфлікти з викладачами та посприяти поліпшенню її оцінок.

Між ними виникли дружні стосунки. Психолог запевнив ученицю, що без його

допомоги її відрахують зі школи. Згодом став згадувати про свою «особисту

зацікавленість» у цій справі, кажучи, що він самотній чоловік і «в нього є потреби»,

та, якщо дівчина не стане його коханкою, він не тільки не стане допомагати їй, а й

докладе максимум зусиль для того, щоб вона не закінчила школу.

3. «Член групи». Цей тип особи зустрічається у спортивних командах,

військових формування, різного роду сектах. У цьому випадку новий член

колективу стає «вигнанцем», над яким насміхається весь колектив. Такій жертві

пропонують вступити у статеві стосунки, а у разі відмови починають «виживати» з

колективу, відпускають скарбезні жарти на її адресу, принижують тощо. Іноді

статевий акт може розглядатися як ритуал посвячення, доказ того, що новий член

колективу гідний бути одним з групи, в протилежному випадку має залишити групу.

118

Саме такі випадки дуже рідко можна зустріти на практиці, у першу чергу через

небажання самих потерпілих розповідати про проходженнями ними так званих

«ритуалів посвячення». Але зазначена проблема існує і навіть була окреслена у

доповіді незалежного експерта для проведення дослідження ООН з питання про

насильство щодо дітей [69].

«Член групи» є небезпечним через те, що вчинюване ним примушування до

вступу в статевий зв'язок має великі шанси перерости у зґвалтування або

насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Жертвами

«члена групи» частіше стають молоді люди, яким не вистачає впевненості у собі,

або в яких є проблеми зі своєю ідентифікацією, зокрема сексуальною. Цей тип

злочинця зустрічається рідше за інші. Мотивами примушування до вступу в

статевий зв’язок можуть стати помста, заздрість, ненависть, сексуальні, хуліганські

мотиви.

Приклад 1 (з проведеного опитування). Громадянка К. працювала у відділі,

начальником якого є молодий чоловік. Він примушував її до вступу в статевий

зв'язок шляхом погроз звільненням. При цьому, як зазначає респондент, члени

трудового колективу знали про те, що відбувається, і відпускали на її адресу

непристойні жарти. Жінка не погоджувалась, намагалася залагодити конфлікт,

пояснюючи, що вона заміжня, має дітей на утриманні, плакала. Через деякий час

погрози скінчилися, але начальник відділу разом з деякими підлеглими

продовжували її принижувати, насміхатися над нею, цькувати.

Приклад 2 (з проведеного анкетування). Молода жінка влаштувалася на

роботу до одного з цехів заводу. Працювала у бригаді, майже всі члени якої були

чоловіками. З першого трудового дня на її адресу почали висловлюватися

непристойні жарти з приводу її сексуальності, зовнішності. Через деякий час

бригадир запропонував дівчині або обрати собі коханця з членів бригади, або

звільнитися за власним бажанням. В іншому випадку він доповість начальнику цеху,

що вона є некомпетентною для цієї роботи (жінка зізнається у тому, що у неї і

справді були складнощі з виконанням деяких робочих функцій) і її звільнять.

4. «Перевертень». Такий тип особи злочинця є компульсивним і часто має

119

серйозні психологічні проблеми. Він створює свій образ таким чином, щоб людям

було важко повірити, що він може заподіяти комусь шкоду. Планує свої дії

обережно. Поводить себе так, наче йому потрібна допомога у вирішенні складних,

нагальних потреб, скаржиться оточуючим на складне життя. Всі його дії є ретельно

спланованими. Таким чином «перевертень» страхує свою репутацію та себе від

настання відповідальності. Наодинці з жертвою поводить себе грубо, жорстоко,

принижує її.

Приклад 1 (з проведеного опитування). Жінці, при вступі до аспірантури,

науковим керівником призначено чоловіка похилого віку, який має гарну репутацію,

вважається доброю, чуткою, нездатною нікого образити людиною. Чоловік є

калікою (відняті ноги), його покинула дружина, діти проживають в інших містах.

Постійно скаржився своїй учениці та оточуючим на важке життя. Звертався до неї з

проханням прийти до нього до дому, приготувати їжу, прибратися тощо. Жінка ці

прохання задовольняла. Згодом почав принижувати її, називаючи нездарою, тупою,

казав, що вона гідна тільки для того, щоб слугувати комусь об’єктом сексуальної

насолоди і висунув вимогу задовольняти його статеві потреби, в іншому випадку

погрожував зробити так, щоб вона не мала змоги захистити дисертацію.

«Перевертень» для маскування свого злочину використовує зовнішні

обставини. Це може включати зміну навколишнього середовища з метою зведення

до мінімуму негативних наслідків на робочому місці або в навчальному закладі

(наприклад, приватні зустрічі, консультації віч-на-віч, поїздки, конференції).

«Перевертень» керується такими мотивами, як самоствердження, сексуальні мотиви,

помста, заздрість, ненависть, заміщення.

Приклад 2. Директор дизайнерського бюро (чоловік) та працівник цього ж

бюро (жінка) разом поїхали у відрядження до м. Києв, де проходила виставка,

учасниками якої вони були. Ввечорі директор прийшов до готельного номеру

дизайнера та запропонував вступити з ним у статевий зв'язок, погрожуючи

настанням несприятливих наслідків у разі відмови. Жінка не погодилася на вступ у

статевий зв'язок. По поверненню до м. Харків їй було знижено заробітну платню,

відмовлено у відрядженні до Італії, а через деякий час звільнено [281].

120

5. «Ситуативна особа». Цей тип насправді переживає життєві труднощі, будь-

то в особистому житті або на роботі. Це може спонукати його відновити баланс сил,

відчути свою владу, що і призводить до примушування до вступу в статевий зв'язок.

Як правило, після подолання своїх життєвих труднощів ситуативний тип почуває

себе винним і намагається налагодити стосунки зі своєю жертвою, не вчиняє нові

спроби з примушування до вступу в статевий зв'язок. Мотивами примушування до

вступу в статевий зв’язок можуть бути: самоствердження, сексуальні мотиви,

заздрість, заміщення.

Як повідомили жінки, які зіштовхнулися з таким типом, вчинене злочином не

вважають, вони вибачили своїх кривдників і надалі продовжують

спілкуватися/працювати разом.

6. «Докучлива особа». Надає перевагу завуальованому примушуванню до

вступу в статевий зв'язок, галантно залицяється, надокучає залежній особі своєю

увагою, запрошеннями на побачення. У випадку, коли залежна особа ігнорує такі

знаки уваги, злочинець переходить безпосередньо до психічного тиску на жертву.

Не сприймає негативну відповідь на його пропозицію вступити у статеві стосунки.

Погрози починає використовувати як останню можливість добитись бажаного.

Наприклад, він може прямо зізнатися у коханні, але зазначити, що його почуття

настільки сильні, що він не зможе далі працювати з цією особою, а знайти таке

добре місце роботи їй буде неможливо. Треба звернути увагу на те, що «докучлива

особа» зазвичай є керівником або власником великої компанії, де заробітна плата

працівників є високою, і звичайно працівникам буде дійсно важко знайти таку ж

роботу. Насправді ж цей тип не має на меті заподіяння шкоди залежній особі і не

збирається приводити свої погрози у дію. «Докучливий тип» діє на основі принципу,

що жертва рано чи пізно відповість згодою. Мотивами, як правило, виступають

сексуальні та заміщення.

Приклад. Керівник благодійного фонду, директор дитячого будинку домагався

сексуальної уваги від підопічних дитячого будинку: привозив до себе в офіс,

пригощав спиртними напоями, вчиняв дії з розбещення неповнолітніх, пропонував

вступити з ним у статевий зв'язок. Тим, хто не погоджувався, погрожував вигнати з

121

дитячого будинку на вулицю, продовжував залицяння, але свої погрози так і не

здійснив [15].

7. «Некомпетентна особа». Це соціально неповноцінна особа, яка бажає

близькості й уваги від тих осіб, які її ігнорують. У «некомпетентного» найчастіше

немає достатніх навичок залицяння, флірту, попередніх міжособистісних стосунків.

У той же час така особа, з огляду на її керівне становище, відчуває, що має право на

увагу, повагу і любов, більш того впевнена, що жертві повинні лестити її загравання.

У випадку відмови цей тип починає займатися переслідуваннями, залякуванням та

помстою. Також до цього типу належать особи, які розуміють, що не мають

відповідних даних, наприклад розумових, професійних здібностей, для роботи на

певній посаді, але у будь-який спосіб ладні на ній утриматися. Мотивами

виступають сексуальні мотиви, самоствердження, ненависть та заміщення.

Приклад. Громадянин К. звернувся до суду з позовом про незаконне

звільнення. З аналізу рішення суду можна дійти висновку, що громадянин К.,

викладач одного з університетів у м. Запоріжжі, за свідченням потерпілих, має

неприємну зовнішність, складає відштовхуюче враження. Систематично загравав зі

студентками, але на свої дії завжди отримував відмову, що викликало у нього

обурення. К. почав погрожувати студенткам поганими оцінками, обіцяв «завалити»

на іспиті або заліку. Одна із студенток через недовіру до правоохоронних органів та

інші міркування не звернулася до міліції, а написала заяву на ім’я декана

факультету. Після проведення внутрішнього розслідування викладача було

звільнено [230].

8. «Експлуататор». Це особа, яка істотно відрізняється від попередніх типів

тим, що примушує до вступу в статевий зв’язок з корисливою метою. На практиці її

дії кваліфікуються за сукупністю статей (зґвалтування, утримання місць розпусти

тощо). «Експлуататор» може примушувати до вступу в статевий зв'язок за

допомогою обману, шантажу. Також до цього типу належать організатори злочину –

особи, які організують заняття проституцією або сексуальну експлуатацією в інших

формах, але, головним чином, що створюють умови для сексуальної експлуатації

(наприклад, власники кубел для заняття проституцією; особи, що систематично

122

надають приміщення для дій, які становлять сексуальну експлуатацію без ознак

проституції) [205, c. 496-502].

Приклад. Громадянин М. разом зі своєю дружиною протягом 2007-2009 років,

перебуваючи у місцях розпусти, які вони утворили і утримували, діючи умисно,

запрошували неповнолітню особу, яка вступила і навчалась за допомогою

громадянина М. в коледжі Київської державної академії водного транспорту

ім. Петра Сагайдачного і була службово залежна від М. Перебуваючи у стані

алкогольного сп'яніння, М. неодноразово, у складі організованої злочинної групи,

пригощав потерпілу спиртними напоями і, бажаючи задовольнити свою статеву

пристрасть, примушував неповнолітню особу до вступу в статевий зв'язок, вчиняв

щодо неї розпусні дії. При цьому учасники організованої групи використовували

цифрову відеотехніку для фіксації своїх злочинних дій для подальшого

розповсюження відеоматеріалів порнографічного характеру у мережі інтернет, з

метою отримання прибутку [128; 280].

9. «Шантажист». Частіше зустрічаються у навчальних закладах, а також серед

працівників правоохоронних органів, медичних установ. Цей тип намагається

використовувати свої знання й навички як засоби одержання доступу до самої

жертви, або до інформації про жертву для подальшого її використання у

примушуванні до вступу в статевий зв’язок, поєднане з погрозою розголошенням

відомостей, що ганьблять жертву. «Шантажист» керується корисливими мотиви, які

можуть бути поєднані із заздрістю та/або ненавистю.

Приклад. Державний службовець, використовуючи службове становище,

отримав доступ до відео порнографічного характеру за участю трьох осіб жіночої

статі (дві з яких неповнолітні), примушував їх до вступу в статевий зв'язок через

погрози розповсюдження відео [126; 127].

Висновки до розділу 2

Підсумовуючи, можемо дійти таких висновків:

1. На підставі визнання того, що особа злочинця – це сукупність соціально-

123

демографічних, морально-психологічних, соціально-рольових та кримінально-

правових показників, які в поєднанні з певними умовами й обставинами,

характеризують особу, винну у примушуванні до вступу в статевий зв'язок, були

досліджені структурні елементи особи злочинця, який вчинює цей злочин, що в

подальшому дозволить виявити коло потенційних «примушувачів» з метою

спрямування на них запобіжних заходів. Це надало змогу встановити, що:

- злочин, передбачений ст. 154 КК України, частіше за інших вчиняють

особи чоловічої статті у віці від 30 до 49 років, з вищою освітою, одружені, які

працюють у сфері освіти, державного управління, правоохоронної діяльності або у

промисловій сфері;

- особа злочинця, який примушує до вступу в статевий зв'язок, наділена

такими якостями: цинізм; егоїзм; крайній примітивізм у поглядах на взаємини

статей, що зводить їх до фізіологічного акту; неповага до людей; споживче

ставлення до оточуючих; погляд на жінку як на нижчу істоту, покликану служити

чоловікові знаряддям статевої насолоди; відсутність почуття сорому; моральна та

сексуальна розбещеність; дратівливість та образливість; емоційна чутливість та

висока тривожність; ригідність афектів (мстивість, схильність підозрювати інших,

злобливість, ревнощі); жорстокість; агресивність; недостатній рівень самоконтролю

та/або комунікативних здібностей;

- особи, які примушують до вступу в статевий зв'язок, характеризуються

зневажливим ставленням до закону, впевненістю у своїй безкарності, раніше не

судимі. Якщо ж такі особи вчиняють примушування до вступу в статевий зв'язок у

сукупності з іншими злочинами, то це, як правило, діяння, передбачені ст. 152, 153,

155, 156, 302 КК України;

- особи, які примушують до вступу в статевий зв'язок, не задоволені або не

повною мірою задоволені своїм соціальним статусом, роллю, яку відіграють на

роботі або приватному/сімейному житті, незважаючи на це мають гарну репутацію

та частіше за все є матеріально забезпеченими.

2. Досліджено мотивацію та мотиви вчинення примушування до вступу в

статевий зв'язок, що створює умови для пізнання причинності злочинної поведінки і

124

розробки запобіжних заходів. Наголошено, що дійсні мотиви вчинення злочину

можуть не усвідомлюватися злочинцем. У той же час заперечується ідея

«безмотивного злочину», в усякому випадку щодо злочину, передбаченого ст. 154

КК України.

3. Встановлено, що сексуальні мотиви не є єдиними мотивами примушування

до вступу в статевий зв'язок та не завжди виступають провідними. При вчиненні

примушування до вступу в статевий зв'язок особа керується не одним, а декількома

мотивами, які діють у комплексі. Серед них виокремлено такі: мотив

самоствердження, сексуальні мотиви, корисливі мотиви, хуліганські мотиви, помста,

ревнощі, заздрість, ненависть, заміщення.

4. Розроблено типологію особи злочинця, який вчинив примушування до

вступу в статевий зв’язок, що надасть змогу в подальшому прогнозувати

індивідуальну злочинну поведінку і застосовувати диференційовані й

індивідуалізовані заходи запобігання. На основі проведеного дослідження

запропоновано виділили таки типи злочинців: «владна особа», «довірена особа»,

«докучлива особа», «некомпетентна особа», «ситуативна особа», «член групи»,

«перевертень», «шантажист», «експлуататор».

Основні положення дисертаційної роботи, розглянуті в цьому розділі,

опубліковані в наукових працях дисертанта [190; 195; 203; 205].

125

РОЗДІЛ 3

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЗАПОБІГАННЯ ПРИМУШУВАННЮ ДО ВСТУПУ В

СТАТЕВИЙ ЗВ'ЯЗОК

3.1. Заходи загальносоціального запобігання примушуванню до вступу в

статевий зв’язок

Ще на ранніх етапах свого існування людство усвідомило, що стримувати

злочинність тільки за допомогою покарання не можливо. Виникло розуміння того,

що раціональніше запобігти злочину, а не карати за нього. Однак пошук шляхів

реалізації цієї ідеї виявився надзвичайно важким і тривалим. Давньогрецький

філософ Платон зазначав, що в суспільстві має діяти ідеальне законодавство, яке б

відвертало людей від вчинення злочинів. Видатний мислитель стародавності

Аристотель вважав, що суспільство варто влаштувати так, щоб воно боролося із

зіпсованими, нерозумними звичками й звичаями.

Просвітителі XVIII ст. знову повернулися до думки про зв'язок права й

запобігання злочинам. Право, на їхню думку, могло б стати потужними засобом

вирішення конфліктів у суспільстві. Була висунута ідея державотворення, одним із

найважливіших завдань якого було запобігання злочинності.

У відомому трактаті «Про дух законів» Ш. Монтеск'є зазначав, що «вмілий

законодавець турбується не стільки про покарання за злочин, скільки про

запобігання злочину. Він намагається не стільки карати, скільки поліпшувати

звички, устої». Ідея Ш. Монтеск'є одержала розгорнуту правову аргументацію в

роботі Ч. Беккаріа «Про злочини й покарання». Коментуючи цю працю, Вольтер

сформулював принципово важливе положення про те, що запобігання злочинам є

істинною юриспруденцією в цивілізованому суспільстві [139, c. 103].

У наш час проблемами запобігання злочинності займалися багато науковців,

інколи по-різному розуміючи це поняття.

Ми підтримуємо думку А. Закалюка, який під запобіганням злочинності

розумів «…різновид суспільної соціально-профілактичної діяльності,

функціональний зміст та мета якої полягає у перешкоджанні дії детермінантів

126

злочинності та її проявів, передусім причин та умов останніх через обмеження,

нейтралізацію, а за можливістю усунення – їхньої дії» [83, c. 324]. Також А. Закалюк

наголошує, що «запобіжний вплив на причини та умови злочинності та злочинних

проявів здійснюють, як відомо, не лише заходи, що мають запобіжне цільове

спрямування саме стосовно запобігання злочинності, а й ті, що мають інші цілі, але

посередньо чинять вплив на детермінанти, пов’язані зі злочинністю кореляційним

або іншим зв’язком» [83, c. 327].

Запобігання ж статевим злочинам, зокрема примушуванню до вступу в

статевий зв'язок, порівняно із запобіганням злочинам інших видів відрізняється

істотною специфікою й труднощами. Обумовлюється це тим, що мотиви цих

злочинів у більшості випадків носять інтимний, особистісний характер й інколи не

охоплюються свідомістю суб'єкта. Крім того ці злочини характеризуються високою

латентністю, а примушування до вступу в статевий зв’язок взагалі має вкрай

низький рівень реєстрації.

Випереджувальне запобігання злочинності у цілому, так само як і окремим її

проявам, до яких належать і примушування до вступу в статевий зв'язок, може бути

організоване лише на основі кримінологічного прогнозування.

За допомогою методики екстраполяції були розраховані абсолютні прогнозні

показники примушування до вступу в статевий зв'язок в Україні на 2016-2021 рр.

Було проведено аналітичне вирівнювання ряду динаміки за прямою, яка

описується рівнянням тренду у вигляді функції:

0 1ty a a t

де а0; а1 – пари рівняння тренду;

t – порядкоий номер періодів часу.

Параметри рівняння прямої, які задовольняють методу найменших квадратів,

визначено із рішення системи рівнянь:

127

0 1

2

0 1

a n a t y;

a t a t yt ,

де y – фактичний рівень ряду динаміки,

n – число рівнів.

Ʃt = 120

Ʃy = 101

Ʃt2=1240

Ʃyt = 1042

n=15

0 1

0 1

15 120 101

120 1240 1042

a a ;

a a ,

(1)

(2)

Щоб вирішити ситему рівнянь для а1, помножимо рівняння (1) на 8 (120/15).

Отримаємо:

0 1120 960 808a a (3)

Тепер віднімемо рівняння (3) з рівняння (2)

1280 234a .

Таким чином, 1 0 835a , .

Підставимо значення а1 в рівняння (1) та вирішемо його для а0:

015 120 0 835 101a ,

0 0 53a , .

Отже, 0 0 53a , , 1 0 835a , .

Таким чином, рівняння, що описує пряму лінію тренду, матиме такий вигляд:

0 53 0 835ty , , t

Використовуючи це рівняння, знайдемо вирівняні (теоретичні) значення yt,

(додаток Н, таблиця Н.1).

128

Отримані результати проведеного вирівнювання показників дозволяє

здійснити точковий прогноз (додаток Н, рис. Н.1.)

Результат екстраполяції прогнозних рівнів досліджуваного явища можна

визначити за допомогою інтервальних оцінок.

Для визначення меж інтервалів використаємо інтервальну нерівність:

прогноз.t v t vy tG y y tG

де t – коефіцієнт довіри за розподілом Ст’юдента (додаток Н, таблиця Н. 2)

Gv – залишкове середнє квадратичне відхилення.

2

tv

( y y )G

( n m )

(4)

де n – кількість рівнів розглядуваного (базисного) рівня динаміки;

m – кількість параметрів теоретичної залежності тренду;

( n m) – число ступенів вільності;

ty – дискретне (точкове) значення прогнозного рівня.

Для встановлення інтервального прогнозу на 2016 рік скористаємося

залежністю (4).

Визначимо залишкове середнє квадратичне відхилення з урахуванням даних

додатку І, табл. І.1 при 15n , 1m .

264 1694 345

15 1v

,G , ;

( )

Коефіцієнт довіри t вибираємо зі статистичних таблиць t-розподілу Ст’юдента

залежно від рівня значимості α = 0,05 і числа ступенів вільності (n-m) = 14, t=.

Тоді прогнозоване значення досліджуваного явища у 2016 році з ймовірністю

75% буде перебувати у межах

прогноз.

прогноз.

13 89 0 692 4 345 13 89 0 692 4 345

11 17

, , , y , , ,

y

За таким же принципом розрахуємо прогнозоване значення для 2016-2021

років з ймовірністю від 75% до 99,5% (додаток Н, таблиця Н. 3).

129

Отримані в результаті розрахунків дані свідчать, що темпи приросту

примушування до вступу в статевий зв'язок на найближчі шість років в цілому

будуть поступово збільшуватися, але залишаться на низькому рівні.

Так, максимальна кількість зареєстрованих злочинів, передбачених ст. 154 КК

України, з ймовірністю 99,5% у 2016 р. буде не більше 27, у 2017 р. – 28, у 2018 р. –

30. Прогнозована максимальна кількість зареєстрованих випадків вчинення злочину,

передбаченого ст. 154 КК України, з ймовірністю 99% становитиме у 2019 і 2020 рр.

– 32, у 2021 році з ймовірністю 99,5% – 34.

Зазначений прогноз розвитку динаміки примушування до вступу в статевий

зв’язок на 2016-2021 рр. варто враховувати при плануванні й реалізації заходів

запобігання даному злочину.

Загальносоціальне запобігання має складатися з сукупності правових,

соціально-економічних, культурно-виховних, інформаційних, соціально-

психологічних заходів та деяких інших заходів, які забезпечують подальший

розвиток і вдосконалення суспільної системи та здійснюються в державі з метою не

безпосереднього запобігання злочинам, а вирішення економічних і соціальних

завдань, що передбачає усунення негативних явищ і процесів, які існують у

суспільстві. Цей рівень є однією із сторін соціального розвитку [158, c. 147].

Заходи загальносоціального запобігання передбачають систематичне втілення

в життя політики держави, спрямованої на вдосконалення суспільних відносин,

зокрема тих, які, перебуваючи в неналежному стані, викликають підвищену

роздратованість членів суспільства, невдоволення життям, ставленням до прав

оточуючих тощо.

У діяльності із загальносоціального запобігання сексуальному насильству, у

тому числі примушуванню до вступу в статевий зв'язок, один з головних напрямків

належить правовій позиції держави і тому, як вона вирішує цю проблему. Правові

заходи загальносоціального запобігання примушуванню до вступу в статевий зв'язок

в Україні мають складатися з розробки і прийняття низки нормативно-правових

актів, які всебічно б регулювали і впорядковували відносини в економічній,

сімейно-побутовій, правоохоронній та інших сферах життя. Як зауважує А. Лукаш,

130

«цей запобіжний напрям при вдалому, правильному використанні відповідних

методів і заходів має пом'якшити крайнощі нинішньої соціально-економічної

політики» [158, с. 150-151].

Необхідно зазначити, що в Конституції України знайшли відображення

основні принципи Загальної Декларації прав людини щодо пріоритету норм

міжнародного права, заборони дискримінації за мотивами походження, статі, раси,

національності, мови, віросповідання, політичних і релігійних переконань, визнання

сім’ї основним осередком суспільства та її права на захист з боку суспільства і

держави.

Проблема сексуального насильства, у тому числі примушування до вступу в

статевий зв'язок, є актуальною для всього світу, особливо з огляду на те, що

жертвами таких злочинів частіше за все стають жінки та діти.

Послідовна ратифікація Україною понад 30 міжнародних конвенцій й

протоколів з прав людини [43; 63; 64; 82; 112; 181; 231; 227; 228; 260; 277] зміцнила

конституційний принцип пріоритету міжнародного права над національним і

сприяла значному розширенню розуміння державою й громадянським суспільством

концепції «прав людини» у напрямку прав людини-жінки, визнанню, що ці права

нерозривно пов'язані з демократією й правопорядком. Декларація про

викорінювання насилля щодо жінок, прийнята резолюцією 48/104 Генеральної

Асамблеї від 20 грудня 1993 року [63], стала першим офіційним зводом

міжнародних норм із захисту жінок від насильства, у тому числі сексуального

примусу, насильства, пов'язаного з експлуатацією (матеріальний тиск, використання

дітей тощо). Важливо підкреслити, що до насильства, яке вчиняється у суспільстві,

декларація відносить сексуальні домагання й залякування на роботі, у навчальних

закладах і в інших організаціях, установах. Сюди ж можна віднести й використання

економічної залежності жінки – відмову їй в прийомі на роботу, позбавлення або

погрозу позбавленням фінансової підтримки тощо.

Декларація (ст. 4) ставить перед державами невідкладне завдання – розробити

національні плани дій для забезпечення захисту жінок від будь-яких форм

насильства або включити відповідні положення до вже існуючих документів. Такий

131

план повинен передбачати оновлювання, удосконалення національного

законодавства у частині запобігання насильству проти жінок і забезпечення його

виконання.

В іншому важливому документі – Загальних рекомендаціях № 19, прийнятих

на одинадцятій сесії Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок (далі – КЛДЖ)

у 1992 році [174], було офіційно поширено загальну заборону дискримінації за

ознакою статі на прояви насильства щодо жінок. При цьому КЛДЖ дав цьому

явищу таке визначення: «Це насильство, вчинюване над жінкою в силу того, що

вона є жінкою, або насильство, яке заподіює збитки або страждання фізичного,

психічного або сексуального характеру, погрози такими діями, примус та інші

форми обмеження волі». Насильство щодо жінок завдає значної шкоди правам

людини і її свободам, тому КЛДЖ рекомендує країнам вживати всіх існуючих

правових заходів, необхідних для захисту жінок від будь-яких форм дискримінації.

Пекінська декларація [180] та Пекінська платформа дій [179], прийняті на

четвертій Всесвітній конференції зі становища жінок 15 вересня 1995 року,

підтвердили рішучість урядів країн-членів ООН здійснювати дії із запобігання будь-

яким формам насильства щодо жінок і дітей. Було зазначено, що із часу проведення

Панробійської конференції у всіх країнах значно зріс обсяг знань про причини й

наслідки насильства, його поширеність і заходи щодо його запобігання. Виявлено,

що у будь-якому суспільстві більшою або меншою мірою жінки й діти піддаються

фізичному, сексуальному й психічному насильству, незалежно від рівня доходів,

становища в суспільстві й культурного рівня. Визначено також, що насильство щодо

жінок є одним із проявів історично сформованих нерівних владних стосунків між

чоловіками й жінками, що й призвело до домінування в суспільстві чоловіків і

дискримінації жінок з їх боку.

Пекінська платформа затверджує, що розробка комплексного підходу до

викорінювання насильства щодо жінок у сім’ї й суспільстві є не тільки необхідною,

але й цілком досяжною метою. Вона найбільш повно із всіх міжнародних

документів визначає діяльність, що пропонується здійснити на рівні уряду, і містить

такі основні правові заходи: прийняття або посилення в рамках внутрішнього

132

законодавства кримінальних, цивільних, трудових і адміністративних санкцій для

покарання за злочини/правопорушення й відшкодування збитків, заподіяних

потерпілій особі; перегляд чинного законодавства й вживання ефективних заходів

проти посадових осіб, які вчиняють насильство відносно жінок при виконанні ними

службових обов'язків.

Крім того, в 1994 році Комісія ООН з прав людини ухвалила рішення щодо

призначення спеціального доповідача (уповноваженого) з питань насильства

стосовно жінок, у мандат якого входить завдання вивчити проблему насильства

проти жінок, її причини й наслідки, а також рекомендувати заходи щодо запобігання

такому насильству.

У своїй першій доповіді (1994 рік) спеціальний уповноважений підкреслила

обов'язок держави реагувати на випадки насильства щодо жінок таким чином, який

виключав би дискримінацію. Спеціальний уповноважений наголосила, що «держави

несуть зобов'язання запобігати, розслідувати й карати злочини, пов'язані з

насильством проти жінок» і роз'яснила, що «у контексті норм, встановлених

нещодавно міжнародним співтовариством, держава, що не вживає заходів щодо

запобігання насильницьким злочинам проти жінок, так само винна, як і особи, які

вчиняють такі злочини» [219].

6 вересня 1999 року був прийнятий Факультативний протокол до Конвенції

про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок, що передбачає дві

процедури:

1) «процедуру скарг», яка дозволить жінкам подавати скарги на порушення

їхніх прав у КЛДЖ, що складається з незалежних експертів і здійснює контроль за

дотриманням Конвенції 1979 року;

2) «процедуру розслідування», відповідно до якої КЛДЖ сам може

проводити розслідування за фактами систематичних порушень Конвенції 1979 року,

не чекаючи подачі скарги. У випадку виявлення невиконання державами взятих на

себе зобов'язань КЛДЖ буде вправі направляти рекомендації уряду відповідної

держави [217, с. 124-130].

Впровадження зазначених заходів потребує певного переосмислення ролі

133

держави. Згідно зі звітом про світовий розвиток Групи Всесвітнього банку, держава

повинна йти шляхом приведення своїх функцій у відповідність до її потенціалу і

зміцнення самого потенціалу шляхом активізації суспільних інститутів [56, с. 210].

При нинішньому стані держави у суспільстві з'являються явища дезорганізації

й деструктивності, а отже, і незахищеності кожного громадянина. У суспільній

думці існує усвідомлення цього становища, що виявляється в різкому відчуженні від

влади, недовірі до її органів [171; 286, с. 197-199].

Отже, потребує перегляду чинне законодавство у частині забезпечення, в тому

числі кримінально-правового, охорони права особи на статеву свободу, гендерної

рівності відповідно до міжнародних стандартів, рекомендацій та вимог, а також

впровадження у життя тих нормативних положень, які вже закріплені на

законодавчому рівні.

Соціально-економічні заходи запобігання примушуванню до вступу в

статевий зв’язок повинні включати такі напрямки: подолання високого рівня

безробіття; зменшення негативного впливу тіньового сектору економіки, зокрема

практики неофіційного працевлаштування; підвищення ефективності соціального

захисту населення; створення, розвиток та підтримка недержавних суб’єктів

запобіжної діяльності.

Перебудова ставлення до людини, більш повне задоволення її потреб,

поліпшення виховної роботи за рахунок збагачення її змісту потребують належного

економічного забезпечення і значних матеріальних витрат. Однак соціально-

економічні заходи, тим більше заходи виробничого характеру, самі по собі

безпосередньо не зможуть призвести до успіхів у запобіганні як примушуванню до

вступу в статевий зв'язок, так і злочинам проти статевої свободи та статевої

недоторканності взагалі [9, c. 316-317].

Соціально-психологічні заходи повинні передбачати створення широкої,

загальнодоступної мережі служб, що надаватимуть допомогу жертвам сексуального

насильства, як у межах державної системи соціального захисту, так і з боку

неурядових (громадських) організацій, кризових центрів і притулків для жертв

насильства.

134

Як справедливо зазначає О.Харитонова, «кримінальна політика повинна стати

результатом узгодження волі та практичних зусиль різних учасників – як

державних, так і приватних» [289, с. 46]. З цього приводу О. Маркова зазначає, що

«динаміка сфери суспільних ініціатив є похідною від ступеня ліберальності

соціально-політичного ладу. Лібералізація суспільного простору навіть у невеликих

дозах стає стимулом соціальної дії й громадянської самоорганізації. З'являються

громадські організації, що вимагають зміни соціальних дефектів, у тому числі й у

сфері запобігання злочинності» [161, с. 210].

Так, Декларація про викорінювання насилля щодо жінок вимагає від урядів

держав створювати широку, доступну мережу служб, що гарантують допомогу

жертвам насильства, як у рамках державної системи соціального захисту, так і з

боку неурядових організацій, кризових центрів і притулків для жертв насильства;

вживати запобіжних заходів, у першу чергу розгорнути широку освітню й виховну

роботу.

Пекінська платформа дій передбачає вжиття заходів із забезпечення захисту

жінок, які зазнали насильства, забезпечення доступу до справедливих і ефективних

заходів судового захисту, включаючи виплату компенсації й відшкодування збитків

жертвам, відновлення їхнього здоров'я; створення відповідних структур для того,

щоб жінки й діти змогли повідомляти про вчинені відносно них акти насильства в

обстановці безпеки й конфіденційності, не побоюючись помсти, висувати

обвинувачення проти осіб, які вчинили насильство; розробку й реалізацію на всіх

відповідних рівнях планів дій із викорінювання насильства щодо жінок, виділення

достатніх фінансових коштів для проведення цих заходів.

Сьогодні недержавні суб'єкти запобігання поки досить слабкі й перебувають

на периферії соціального управління. Вони не мають необхідної соціальної ваги, і

тому їхній вплив на державну владу є недостатньо ефективним. Для послідовної

реалізації політики запобігання сексуальному насильству, у тому числі

примушуванню до вступу в статевий зв'язок, державним органам, зокрема,

необхідно докласти всіх зусиль для підтримки самодіяльного ентузіазму нових

суб'єктів запобіжної діяльності із громадянського сектору не тільки суспільним

135

визнанням значимості даної роботи, але й певними заходами політичного й

фінансового характеру [229, с. 148].

Разом із тим в Україні державними органами не розпочато які-небудь заходи з

інформування населення щодо існуючої проблеми та її запобігання. Ця робота

проводиться в цей час тільки силами міжнародних організацій: ЮНІФЕМ (UNIFEM,

United Nations Development Fund for Women, «Жіночій Фонд Організації Об’єднаних

Націй»), міжнародною комісією юристів тощо.

Поряд з тим у сфері запобігання примушуванню до вступу в статевий зв'язок і

сексуальному насильству взагалі, на думку Б. Тугельбаєвої, існують проблеми й

перешкоди, серед яких найбільш значимими є такі:

- прогалини в законодавстві і його неповна адекватність задекларованій

політиці забезпечення гендерної рівності;

- відсутність можливостей для фінансування в необхідних обсягах заходів із

реалізації гендерної політики, а також відповідних національних і секторальних

програм;

- відсутність гендерного балансу на всіх рівнях прийняття рішень,

гендерних підходів у проведенні економічної і соціальної політики, в удосконаленні

державного управління;

- недостатня підготовка державних службовців, громадян з питань гендерної

рівності, відсутність належної відповідальності й звітності виборних офіційних осіб

у питаннях сприяння гендерній рівності, що ускладнює проведення на практиці

відповідних заходів політики;

- відсутність достатніх кредитних та інших ресурсів для забезпечення

самозайнятості, створення індивідуального, малого й середнього бізнесу, внаслідок

чого зберігається нерівність в оплаті праці жінок і чоловіків, збільшення обсягів

неоплачуваної домашньої праці жінок внаслідок виконання ними репродуктивних

функцій і скорочення соціальної інфраструктури, особливо в сільській місцевості;

- збільшення масштабів насильства й сексуальної експлуатації жінок

(включаючи дітей і підлітків), у тому числі насильницький вивіз із цією метою за

кордон, як наслідок погіршення економічного становища населення, відсутність

136

державної підтримки розвитку кризових і інформаційно-консультаційних центрів із

надання допомоги жертвам насильства;

- відсутність підтримки інституту родини як первинної основи для повної

реалізації прав людини, збереження патріархального устрою, що закріплює

традиційно залежне становище жінок;

- наявність гендерних стереотипів у ЗМІ, які створюють перешкоди в

досягненні гендерного рівності;

- недостатня обґрунтованість методології гендерного аналізу й механізмів

впровадження гендерних підходів у суспільну практику, а також відсутність

ефективної системи гендерного моніторингу й оцінки [171; 258, с. 215].

Для організації координованого відгуку суспільства й держави на насильство

необхідним є більш активне підключення установ системи освіти, охорони здоров'я,

а також громадських організацій – кризових центрів, інших неурядових організацій,

що працюють у сфері запобігання насильству в суспільстві, вихованню

толерантності тощо. У зв’язку з цим має розвиватися й мережа соціальних служб,

які надають екстрену й пролонговану допомогу потерпілим від насильства. Але в

різних країнах не завжди цей процес проходить адекватно наявним потребам

населення. Це, зокрема, пов'язане із патріархальним мисленням на рівні управління

фінансовими й матеріальними коштами.

У той же час міжнародні документи та державні нормативно-правові акти

багато уваги приділяють питанню необхідності створення доступної, розгалуженої

мережі кризових центрів, центрів підтримки осіб, які стали жертвами сексуального

насильства, у тому числі примушування до вступу в статевий зв'язок. Між тим

діяльність кризових центрів показала, що ставлення суспільства до насильства

стосовно жінок продовжує розглядатися самим суспільством як особиста справа

людини, у яку громадськість не повинна втручатися. Прийшло розуміння того, що

«...те, про що не повідомляють, не існує, тобто те, що не має своєї мови, опису,

візуальної символіки й розробленої термінології, вислизає від уваги громадськості,

губиться в інших проблемах і стає невидимим» [248, с. 201]. Отже, ставлення

громадськості до проблеми примушування до вступу в статевий зв'язок можна

137

змінити лише проводячи широку просвітницьку, громадсько-публічну роботу. Тому

кризові центри мають активно включатися в інформаційну і освітню діяльність.

Ще одним аспектом у запобіганні примушуванню до вступу в статевий зв'язок,

на який звертають увагу практично всі дослідники [7; 133; 158; 218; 233], є

попередження пияцтва шляхом антиалкогольної пропаганди й заходів, що

впорядковують продаж алкогольних напоїв, посилення медичного впливу стосовно

хворих на алкоголізм. Стан сп'яніння – прямий шлях до сексуальної агресії.

Зазначимо також, що нерідко особи з відхиленнями в психосексуальному розвитку

народжуються в батьків-алкоголіків. Тому запобігання «алкогольному зачаттю»,

черепно-мозковому травматизму й нейроінфекціям з перших років життя, охорона

здоров'я вагітних – це запобігання багатьом розладам сексуальної сфери й

порушенням сексуальної поведінки. Небезпека алкогольного сп'яніння полягає ще й

в тому, що жінки в такому стані легше стають жертвою сексуального насильства,

провокуючи його в деяких випадках своєю поведінкою.

Узагальнюючи теоретичні положенні розроблені кримінологами, рекомендації

відображені у міжнародно-правових актах та позитивний зарубіжний досвід

запобігання статевим злочинам [7; 21; 30; 157; 174; 179; 180; 226; 258; 290] та

результати власних досліджень розглянемо інформаційні та культурно-виховні

заходи, які повинні полягати у широкій інформаційній, виховній, освітній роботі з

метою зміни моральних норм та ціннісних орієнтацій населення.

Демократичні процеси, правова освіта, доступ до багатьох видів інформації,

форм навчання дозволить громадянському суспільству створити нові

інституціональні механізми із надання допомоги жертвам сексуального насильства.

Це сприяло б не тільки усвідомленню громадянами своєї ролі в забезпеченні власної

безпеки, але й подоланню певних гендерних стереотипів щодо віктимності жінок.

Так, Пекінська платформа дій передбачає створення й фінансування

навчальних програм для працівників судових, юридичних, медичних, соціальних,

освітніх, поліцейських і міграційних органів для того, щоб не допустити

зловживання владою, що веде до насильства стосовно жінок, і спрямованих на

підвищення поінформованості працівників цих органів про природу актів, які

138

порушують принцип рівноправності чоловіків і жінок, щоб гарантувати жертвам

насильства справедливе поводження;

В рамках інформаційної і освітньої роботи має здійснюватися не тільки

читання лекцій із запобігання насильству у навчальних закладах і проведення

досліджень, зустрічей, роз’яснень, але й підготовка різних навчальних, практичних,

методичних посібників і програм за даною проблемою, плакатів, буклетів й іншої

наочної продукції.

Основна мета таких кампаній – зробити насильство щодо жінок наочною

проблемою, сприяти підвищенню поінформованості населення про дану проблему

як про злочин і порушення прав людини, усвідомленню його економічних і

соціальних наслідків, причин і умов. Кампанія має бути спрямована в першу чергу

на запобігання примушуванню до вступу в статевий зв'язок на роботі, а також у

сім’ї.

Необхідним є збільшення правових і віктимологічних програм із запобігання

насильству для жінок і молоді, що включають основи правової грамотності й

толерантної поведінки, опис способів уникнути насильства, прийомів захисту тощо.

Дані програми можуть бути включені до шкільних занять й університетських курсів.

Керівники багатьох навчальних закладів СНД, одержавши в останні роки

більшу свободу у складанні навчальних планів, вводять нові навчальні дисципліни з

гендерної тематики (наприклад, у державних університетах Києва, Мінська, Алмати,

Караганди, Москви, Санкт-Петербурга тощо). Великим центром гендерної освіти

став Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна: його досвід у сфері

викладання й видавничої діяльності цінується не тільки в Україні, але й в інших

країнах СНД. Також дисципліни гендерної спрямованості викладаються у

Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» для

здобувачів вищої освіти, що навчаються за напрямами підготовки «Психологія»,

«Соціологія»; у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся

Гончара для здобувачів вищої освіти, що навчаються за напрямами підготовки

«Психологія», «Політологія»; у Прикарпатському національному університеті імені

Василя Стефаника для здобувачів вищої освіти, що навчаються за напрямами

139

підготовки «Психологія», «Філософія», «Соціологія»; у Херсонському державному

університеті для здобувачів вищої освіти, що навчаються за напрямами підготовки

«Соціальна робота», «Соціальна педагогіка»; у Дніпропетровському державному

університеті внутрішніх справ, Харківському національному університеті

внутрішніх справ для здобувачів вищої освіти, що навчаються за напрямом

підготовки «Правознавство»; у Національному університеті «Одеська юридична

академія» викладається курс «Паритетна демократія», який присвячено правовим,

соціальним та іншим аспектам гендерного спрямування; у ДВНЗ «Ужгородський

національний університет» для здобувачів вищої освіти, що навчаються за

напрямами підготовки «Політологія», «Соціологія», «Соціальна робота»,

«Психологія»; у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі

Українки гендерна проблематика висвітлюється в рамках викладання дисципліни

«Гендерна соціалізація особистості». Крім того у структурі ДВНЗ «Ужгородський

національний університет» працює Центр гендерної освіти. Дніпропетровський

державний університет внутрішніх справ співпрацює з Інформаційно-

консультаційним центром для осіб, що постраждали від домашнього насилля

Libertà; кафедра соціальної роботи, соціальної педагогіки та соціології Херсонського

державного університету систематично співпрацює з Міжнародним жіночим

правозахисним центром «Ла Страда Україна». В деяких країнах СНД систематично

проводяться літні гендерні школи, у яких беруть участь студенти, аспіранти й

викладачі ВНЗ. Це сприяє тому, що налагоджуються зв'язки і співробітництво між

вищою школою й кризовими центрами різних країн, де студенти і аспіранти часто

працюють як волонтери, а викладачі – експерти і консультанти, при цьому самі ВНЗ

стають важливими ресурсними центрами для кризових служб. Викладання

дисциплін гендерної спрямованості у здобувачів, що навчаються за зазначеними

напрямами підготовки (спеціальностями), є безумовним кроком уперед, але

доводиться констатувати той факт, що гендерне навчання поки що не стало

визнаною складовою навчальних планів для осіб, що вивчають юриспруденцію.

Дотепер в Україні багато емпіричних гендерних досліджень проводилися в

основному неурядовими й міжнародними організаціями, але у той же час уже

140

необхідним є використання академічних стандартів у проведенні дослідницьких

робіт [18, с. 66-69]. У цьому плані дуже важливою є підготовка академічної бази в

системі вищої освіти. Бажаним є визнання Міністерством освіти і науки України

необхідності гендерної освіти, постановки (у рамках, обмежених автономією ВНЗ)

перед викладачами й адміністраціями ВНЗ завдання із зміцнення гендерного курсу.

Досвід інших країн свідчить, що найбільш актуальним є викладання гендерних

курсів на факультетах соціології, політології, права, економіки й інших

спеціальностей гуманітарного знання. Це дозволить надалі розробити курси певних

дисциплін, відкривати кафедри й готувати фахівців нової генерації, у тому числі й

вищого рівня – докторів філософії і докторів наук.

Необхідно зазначити, що завдяки своєму міждисциплінарному характеру

гендерна освіта може багато в чому поліпшити низку курсів на рівні вищої й

середньої школи, наприклад:

- курс сімейних відносин у школах і ВНЗ, оскільки саме традиційна етика

сімейних відносин часто відроджує й культивує патріархальну модель поведінки;

- курси прав людини у ВНЗ, оскільки гендерна ідеологія будується на

розумінні непорушності прав кожної людини, розумінні демократії, зокрема і як

поваги рівності прав чоловіків і жінок;

- курси толерантності й вирішення конфліктів, оскільки гендерний світогляд

виходить із визнання самобутності різних культур і народів, свободи

конфесіональної приналежності, із цінності кожної людини як носія неповторного

набору характеристик, і тому підтримує право чоловіків і жінок на власну

індивідуалізацію й власний вибір [4, с. 71].

З урахуванням того, що на даний час проблема примушувань до вступу в

статевий зв'язок в українському суспільстві широко не висвітлюється, їй не

приділяється достатня увага, вважаємо, що необхідно звернутися до найбільш

інформативних засобів запобігання через визнані широкомасштабні інформаційні

кампанії, що включають низку пропагандистських заходів – показ відеороликів,

фільмів і спектаклів, телешоу, поширення буклетів, плакатів і листівок, проведення

теледебатів, конференцій і семінарів, круглих столів, зустрічей тощо. Слід

141

зазначити, що розвиток нових комунікацій, зокрема Інтернету, сприяє більш

інтенсивному обміну досвідом, знаннями й новими технологіями в питаннях

запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок. У сфері телебачення й

кіно представляється важливим проведення обов’язкової мистецтвознавчої

експертизи кінопродукції на предмет встановлення порнографічного характеру й

сцен насильства з обов'язковою участю фахівця у сфері кіномистецтва, який має

відповідну освіту й досвід роботи [95, c. 142].

При реалізації заходів запобігання досліджуваному явищу першочергового

значення набувають максимальна увага до людини, розуміння складнощів й

суперечливості її суб'єктивного світу, розширення можливостей реалізації

особистісних потреб і інтересів (наприклад, самоствердження) у різних сферах

трудової й суспільної діяльності, компенсація деяких потреб, створення кращих

умов праці й відпочинку, надання психологічної, психотерапевтичної допомоги у

поєднанні з підвищенням ефективності виховної роботи, особливо індивідуальної.

Не менш важливим є моральне, у тому числі статеве, виховання, особливо

зростаючого покоління. Таке виховання повинне орієнтувати молодих людей у

сфері сексуального спілкування, в якому кожен має бути шанованим і рівноправним

партнером [9, c. 316-317].

У своїй фундаментальній праці «Культура й світ дитинства» М. Мід показала,

що статеві розбіжності в поведінці підлітків обумовлені, насамперед, тією

культурою, у якій вони виросли й живуть. Це послужило для М. Мід доказом того,

що чоловічим і жіночим ролям навчаються в ході соціалізації [40, c. 49-50]. Отже,

культура – організуючий початок і системостворююча ознака поведінки.

Починаючи з раннього дитинства й протягом всіх етапів розвитку, суспільство

і родина дають різні соціальні орієнтири різним статям, у результаті від

різностатевих дітей очікують різної поведінки і по-різному поводяться з ними.

Дитина «вписується» відповідно до її біологічної статі в досить тверді рамки

приписів щодо своєї соціальної поведінки, соціальних ролей і очікувань через

виховання родини, суспільну думку, систему освіти, масову культуру тощо. У

результаті діти засвоюють певні соціальні норми, цінності й правила поведінки,

142

засновані на існуючих певних культурних уявленнях про роль, становище й

призначення чоловіка й жінки в суспільстві.

Наприклад, радянський аскетизм, що виливається в анекдотичне твердження

про відсутність у Радянському Союзі сексу, вивів проблему сексуального безправ'я

жінки взагалі за межі уваги суспільства [311, с. 35].

Досліджуючи хвилеподібно наростаючу кількість епізодів насильства в США,

Е. Сорел як запобіжні заходи пропонує:

- контроль за здоров'ям, спеціальні навчальні програми для батьків,

виявлення схильних до насильства дітей у ранньому віці (12 років) з подальшим

спостереженням за ними, залученням у реабілітаційні програми, створення

спеціальних «груп допомоги» при школах, організаціях, виявлення груп ризику,

широке залучення громадськості й ЗМІ, створення благодійних товариств;

- створення спеціальних навчальних програм для студентів-медиків і

педагогів, проведення широких статистичних і епідеміологічних досліджень у всіх

верствах суспільства, удосконалювання законодавства в даній галузі, розвиток

медичної й реабілітаційної допомоги жертвам насильства;

- консолідація сил в науковому дослідженні проблеми, у тому числі поза

рамками науково-дослідних центрів;

- формування в суспільстві ідеології, що засуджує насильство у всіх його

проявах, створення відповідних законодавчих актів, норм, що регулюють діяльність

ЗМІ, телебачення й кіноіндустрії, тощо.

Найбільш важливий напрямок запобігання, на думку автора, – це контроль за

рівнем насильства в цілому, оскільки психологічні кола схильні ототожнювати

насильство сексуальне й насильство як соціальне явище [312, с. 248].

Вважаємо за необхідне ознайомлення педагогічних та науково-педагогічних

працівників, працівників Національної поліції, інших громадських і офіційних

структур із проблемою примушування до вступу в статевий зв'язок. Також

звертають на себе увагу заходи щодо навчання особистій безпеці як дітей, так і

дорослих. Сьогодні є два основних підходи до даної проблеми: 1) створення

алгоритмів дій, що припускають виконання нескладного поведінкового стереотипу;

143

2) навчання диференційованому підходу, основам психології міжособистісних

відносин з можливістю якісної оцінки ситуації й вибору адекватних дій. Як правило,

перший тип програм використовується для навчання дітей у віці до 12 років, другий

– для підлітків і дорослих [181]. На жаль, в Україні практично немає подібних

навчальних програм.

У свою чергу, Ю. Антонян наводить деякі міркування сексопатологів

(В. Маслова, І. Ботнєвої, Г. Васильченка) щодо запобігання порушенням сексуальної

поведінки, які становлять інтерес і для запобігання злочинам проти статевої свободи

та статевої недоторканності. Так, дослідники виділяють соціальний аспект

запобігання, що передбачає:

- правильне статево-рольове виховання, яке має бути спрямоване на

ознайомлення дітей із статевими розбіжностями, а не на сексуальність

(неприпустиме обсмикування, залякування, покарання при перших же натяках на

«сексуальні» прояви);

- прищеплювання навичок до спілкування з однолітками (у тому числі іншої

статі). Доцільно проводити своєрідні практикуми із комунікації. З кожним роком

навчання повинне ставати більш складним, охоплювати нові аспекти взаємин між

людьми й прищеплювати почуття любові й поваги до представників протилежної

статі;

- запобігання розтлінню дітей і підлітків (дуже важливо виключити доступ

до порнографічних видань) [9, с. 319].

При розгляді питань профілактики (тут мається на увазі медичний аспект)

порушень сексуальної поведінки в осіб із сексопатологічними особливостями майже

всі автори особливу увагу приділяють мікросоціальному оточенню, насамперед

родині. Можна переконатися, що висловлювані при цьому погляди мають значення

не тільки для сексопатологічних особистостей. Зрозуміло, що моральне

неблагополуччя родини може обумовити надалі неправильну поведінку як з

розвитком статевих розладів, формуванням психопатичного складу характеру, так і

без психопатологічних порушень. Адекватні соціально-педагогічні заходи, що

передбачають прищеплювання високих моральних якостей, є найважливішою

144

передумовою сексуально прийнятної поведінки, у тому числі в осіб із сексуальною і

психічною патологією. Багато науковців, зокрема Ю. Антонян, вже неодноразово

звертали увагу на формування мотивації й механізмів насильницьких статевих

злочинів. Подібні негативні моменти, особливо емоційне, але приховане відкидання

матір'ю дитини, виявити дуже важко, а часто й неможливо, тим більше, що

втручання в справи родини завжди повинне бути винятково коректним і тактовним.

Але якщо такі негативні факти стають відомі, психологічна, педагогічна допомога

родині є досить бажаною.

Зараз така допомога практично відсутня не тільки через нестачу психологів

відповідного профілю, а і через недостатню популяризацію психологічної підтримки

у нашій країні. За відсутності психотерапевтичної допомоги афективні переживання

накопичуються й можуть привести до «вибуху» – насильницьких сексуальних дій.

Тому створення відповідної психологічної служби має виняткове запобіжне

значення. Але її роль не потрібно, звичайно, обмежувати настільки вузькими

рамками, вони повинні включати соціальну допомогу особі взагалі, що буде сприяти

її більш успішній адаптації в різних сферах життя [9, c. 319-321].

Вважаємо, що існує потреба у кожному навчальному закладі не просто ввести

посаду психолога, а й контролювати та стимулювати виконання ним своїх

професійних обов’язків, адже ще на ранньому етапі розвитку особистості можна

виявити які-небудь психічні, сексуальні відхилення, що дозволить вчасно вжити

необхідних заходів. Крім того, необхідною є розробка спеціальних методик і

програм із навчання педагогічних та науково-педагогічних працівників засобам

статевого виховання молоді, а також проведення роз'яснювальної роботи не тільки

серед дітей, але й з дорослими.

В ідеологічному плані запропонований комплекс заходів обмежує

криміногенні фактори шляхом формування в людей моральної позиції, заснованої на

загальнолюдських цінностях. Вищенаведені заходи включають різноманітні зусилля

із затвердження у житті суспільства ідей добра й справедливості, законів високої

моральності й дотримання прав людини, ефективного протистояння так званій

масовій культурі, пропаганді насильства й жорстокості, подоланню традиційних

145

гендерних стереотипів, підвищенню загальної й правової культури, що в цілому

позитивно відображається на духовній сфері життя людей. Це дозволить

протистояти криміногенному тиску економічної кризи, соціальних проблем,

патріархальних взаємин, інших криміногенних факторів базисного, глибинного

характеру.

Можна виокремити чотири початкові напрямки діяльності держави із

запобігання примушуванню до ступу в статевий зв'язок, а також злочинам проти

статевої свободи та статевої недоторканності взагалі:

- визначення основних напрямків розвитку законодавчої й правозастосовної

практики в Україні, що сприятиме реалізації прав людини; створення цілісної єдиної

системи її захисту, приведення національного законодавства в галузі прав людини у

відповідність до міжнародних стандартів;

- тісну координацію внутрішньодержавної (національної) системи захисту

прав людини з міжнародно-правовими системами;

- сприяння встановленню й розвитку форм правового виховання, що

визначають знання кожним громадянином своїх прав і свобод, уміння користуватися

ними й захищати їх;

- виявлення найбільш уразливих груп населення, захист прав яких повинна

забезпечити держава, визначення шляхів оптимізації дій у даній сфері.

3.2. Заходи спеціально-кримінологічного запобігання примушуванню до

вступу в статевий зв’язок

Спеціально-кримінологічне запобігання – це діяльність, здійснювана

державними органами, громадськими організаціями, соціальними групами і

громадянами, спрямована на усунення причин та умов, що породжують і сприяють

злочинності, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної

поведінки [131, с. 55].

Спеціально-кримінологічне запобігання злочинності органічно доповнює й

конкретизує загальносоціальне запобігання, але заходи спеціально-

146

кримінологічного запобігання застосовуються в розрізі окремих його складових і

мають тимчасові межі. Вони взаємопов’язані із загальносоціальними заходами, є

цілеспрямованими, спеціалізованими, локалізованими в часі й просторі стосовно

певних строків проведення, різних галузей людської діяльності тощо [137, с. 348].

За ступенем радикальності звичайно виділяють такі спеціально-кримінологічні

заходи:

- запобігання можливості виникнення криміногенних явищ і ситуацій;

- нейтралізація таких явищ й ситуацій;

- їх усунення [137, с. 349].

Наприклад, визнання в Україні існування проблеми насильства щодо жінок

(адже саме жінки у переважній більшості стають жертвами примушування до вступу

в статевий зв'язок) і включення її в національні пріоритети повинно сприяти

розвитку спеціальних заходів щодо нейтралізації й мінімізації криміногенних

факторів, що викликають, зокрема, сексуальне насильство. Це раннє запобігання

такого роду злочинам через підвищення правової свідомості населення, особливо

молоді, створення спеціальних програм з сексуальної освіти, здорового способу

життя, толерантної поведінки тощо.

Держава повинна не тільки передбачити у нормативно-правових актах, а й

втілювати у життя такі заходи із запобігання примушуванню до вступу в статевий

зв'язок і загалом сексуального насильства, як:

- навчання працівників поліції гендерної чутливості, проведення

відповідних тренінгів з кадровим складом територіальних підрозділів поліції;

- створення мережі безкоштовної консультативної допомоги (юридичні,

інформаційні послуги) для осіб, які стали жертвами статевих злочинів (телефонів

довіри, гарячих ліній);

- створення інституціональних механізмів, що забезпечують безпеку й

конфіденційність для потерпілих від таких злочинів у вигляді державних кризових

центрів; підтримка існуючих неурядових кризових центрів, розширення їхньої

мережі в регіонах;

- розробка і впровадження програм роботи з особами, які вчинили

147

сексуальні злочини, у тому числі примушування до вступу в статевий зв’язок

(реабілітаційні програми);

- проведення збору статистичних даних за всіма формами сексуального

насильства щодо жінок і дітей;

- проведення моніторингу й аналізу ефективності застосовуваних заходів

щодо запобігання сексуальному насильству;

- забезпечення реалізації вимог чинного національного антидискримінаційного

законодавства (Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в

Україні» № 5207-VI від 06.09.2012) щодо роботодавців державного та приватного

секторів, які допускають дискримінацію за ознакою статі;

- при примушуванні до вступу в статевий зв’язок повинні розглядатися як

вчинені за обтяжуючих обставин злочини щодо певної категорії осіб. До цієї

категорії осіб Е. Цимбал відносить залежних членів родини – дітей, що не досягли

14 років, недієздатних громадян, а також осіб, не здатних внаслідок старості,

хвороби або безпомічного стану захистити самі свої права й інтереси [297, с. 54].

При цьому слід окремо зауважити, що означені особи повинні розуміти характер та

значення вчинюваних з ними дій або мати змогу чинити опір, в противному випадку

стан таких осіб слід визнавати безпорадним і кваліфікувати вчинене діяння за

ст. 152 КК України «Зґвалтування»;

- проведення глибоких наукових (кримінологічних, соціологічних,

філософських) досліджень даної проблеми й спеціалізованого навчання відповідних

працівників державних установ, організацій неурядового, приватного секторів і ЗМІ

з питань запобігання сексуальним домаганням і примушуванню до вступу в

статевий зв'язок як одного з його різновидів;

- організація конференцій для країн Європи й інших регіонів із залученням

неурядових організацій для вироблення заходів із співробітництва, обміну

інформацією й новітніх розробок в даній сфері і разом з тим обмеження поширення

інформаційних носіїв, що пропагують насильство й жорстокість.

На жаль, доводиться констатувати, що гендерне навчання поки що не введене

на достатньому рівні в систему професійної підготовки працівників Національної

148

поліції, за винятком невеликих курсів, що викладаються при підготовці нової

Патрульної поліції. Між тим в системі правоохоронних органів в цілому існує певне

упереджене ставлення до жертв примушування до вступу в статевий зв'язок, та і

взагалі до жертв злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності.

З моменту подачі заяви потерпіла особа замість нейтрального часто зіштовхувалась

зі зневажливим, некоректним ставленням, підозрілістю і навіть (частіше за все)

намаганням уникнути реєстрації заяви про вчинення злочину.

Практично не враховується той факт, що дії, погрози злочинця, а також

наслідки злочинного діяння нерідко приводять потерпілу особу (особливо жінку) в

стан сильного потрясіння, гніву, розпачу, розгубленості, страху, аж до стану афекту.

Необхідно проводити спеціалізоване навчання працівників кримінальної

поліції та органів досудового розслідування, а також суддів, які здійснюють як

кримінальне, так і цивільне судове провадження (адже дуже часто постраждалі від

примушування до вступу в статевий зв’язок не звертаються до поліції, а подають

цивільний позов до суду про сексуальне домагання), і лікарів, зокрема

психоаналітиків, психологів, психіатрів. За словами юристів кризових центрів, які

здійснювали представництво інтересів потерпілих жінок у судах, багато хто із

суддів не має спеціальних знань в галузі злочинів проти статевої свободи та статевої

недоторканності, і в першу чергу це стосується примушування до вступу в статевий

зв’язок, що нерідко приводить до неадекватного рішення суду. Медичні працівники

у своїй значній масі також перебувають під впливом гендерних стереотипів про

«винність» жертви статевих злочинів, що викликає негативне ставлення до неї при

наданні медичної, психологічної допомоги.

Між тим організацією Amnesty International (Міжнародна амністія) разом із

представниками органів поліції й експертами з різних країн світу розроблено

міжнародні стандарти діяльності правоохоронних органів, що включають

10 принципів [168, с. 50-56]. Вони базуються на стандартах підтримки

правопорядку, кримінального правосуддя й прав людини, розроблених ООН. Дані

стандарти вимагають від всіх урядів вжиття необхідних заходів для інструктування

посадових осіб правоохоронних органів у період їхнього первинного навчання, а

149

також подальшого навчання й занять на курсах з положень національного

законодавства відповідно до документа ООН «Кодекс поведінки посадових осіб з

підтримки правопорядку» й інших основних міжнародних норм з дотримання прав

людини з боку посадових осіб правоохоронних органів.

Міжнародні стандарти повинні бути доведені до відома широкої

громадськості й дотримуватися за будь-яких обставин. Вони, наприклад, мають

знайти відображення в національному законодавстві й у практиці його застосування,

а також у регулярних звітах з їх виконання. Надзвичайні обставини, такі як

надзвичайний стан або інші ситуації, що виходять за рамки нормального стану

суспільства, не можуть служити виправданням відхиленню від цих стандартів.

Відповідно до рекомендацій ООН, всі уряди повинні проводити активну й видиму

політику інтеграції гендерного аспекту в розробку планів навчання й проведення

навчання, а також у розвиток і реалізацію політики для посадових осіб

правоохоронних органів. При цьому термін «посадові особи правоохоронних

органів» включає всіх призначуваних або обраних посадових осіб, чия діяльність

пов'язана із застосуванням законів, які мають поліцейські повноваження, особливо

повноваження на арешт і затримання. Термін має широке тлумачення й включає

військовий і особовий склад інших органів, що забезпечують державну безпеку, а

також посадових осіб міграційної служби, якщо вони мають подібні повноваження.

Зокрема, Основний стандарт 1 пояснює, що всі люди мають право на рівний

захист закону від насильства або погрози насильством, особливо такі потенційно

уразливі категорії людей, як діти, старі люди, жінки, біженці й члени меншин. В

Основному стандарті 2 вказується, що необхідно поводитися з жертвами злочинів зі

співчуттям і повагою, особливо ретельно охороняти їхню недоторканність і

приватне життя. Наприклад, забезпечити вжиття заходів із захисту й безпеки осіб у

випадку їхнього залякування або погрози відплати, розробити методику проведення

дізнання, яка не буде принижувати гідність жертви злочину. За всіма фактами

порушення прав людини посадовими особами правоохоронних органів повинне

бути проведене повне, негайне й незалежне розслідування.

Слід зазначити, що дані національні плани дій в Україні у частині боротьби з

150

насильством щодо жінок дійсно часто носять урізаний характер і обмежуються

половинчастими мірами, а їхнє фінансування носить проблемний характер. Крім

того, за результатами проведеного дослідження – анкетування, інтерв’ювання

працівників ОВС (слідчі, оперуповноважені, дільничні інспектори міліції) та

прокуратури (помічники прокурорів, прокурори) – встановлено, що зазначені

службові особи не знайомі з міжнародними нормативно-правовими актами, які

стосуються питання примушування до вступу в статевий зв'язок і захисту статевої

свободи та статевої недоторканності. Так, серед нормативно-правових актів, які

регулюють зазначені питання, лише 1% опитаних назвав Конвенцію про захист прав

людини і основоположних свобод, Загальну декларацію прав людини, Конвенцію

про права дитини, тільки 0,33% згадали про Конвенцію ООН про ліквідацію всіх

форм дискримінації щодо жінок. 87,25% опитаних взагалі не вказали жодного

нормативно-правового акта, окрім КК України. У цьому світлі питання про

проведення спеціальних тренінгів, семінарів, програм, навчання з питань захисту

статевої свободи та статевої недоторканності для працівників поліції стає дуже

актуальним.

У багатьох країнах світу вже успішно проводиться така робота і має

позитивний результат. Так, у США над програмами навчання частин поліції

працюють академічні установи, наприклад Школа кримінології та правосуддя

Державного університету штату Флорида й ряд інших. На підставі їхніх

теоретичних і практичних розробок Бюро американського Державного

департаменту поширює програми навчання поліцейських і в інших країнах. В Англії

ж зміни у ставленні до жертви насильства полягають у специфічному підході до них

у поліцейських відділеннях з боку спеціально навчених жінок-поліцейських.

Щоб з’ясувати приблизну ситуацію із запобігання примушуванню до вступу в

статевий зв'язок правоохоронними органами в Україні, ми поставили питання

працівникам міліції та прокуратури: чи використовують вони заходи запобігання

примушуванню до вступу в статевий зв'язок у своїй діяльності? Відповіді

розподілилися таким чином: 30,66% опитаних відповіли, що використовують; 24% –

використовують, але рідко; 29,34% – не використовують, а 16% взагалі не знайомі з

151

такими заходами (додаток П, рис. П. 1).

Найчастіше працівники поліції (міліції) та прокуратури як заходи із

запобігання примушуванню до вступу в статевий зв'язок використовують

інформування громадян про різноманітні факти, способи, види вчинення злочинів,

типові дії злочинця. Наступними за частотою використання заходи відповідно є:

проведення бесід у школах та ВНЗ, а також за місцем роботи про можливі варіанти

поведінки за умови зіткнення із фактом злочинного посягання; внесення у

відповідний держаний орган, громадську організацію або посадовій особі подання

про вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину;

роз'яснення законодавчих норм, що регулюють настання кримінальної

відповідальності за примушування до вступу в статевий зв'язок; внесення у

відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання,

у якому порушується питання про притягнення особи, до дисциплінарної або

матеріальної відповідальності (додаток П, рис. П. 2).

Працівники поліції (міліції) найчастіше використовують саме ті заходи

запобігання примушуванню до вступу в статевий зв'язок, які і вважають найбільш

ефективними (додаток П, рис. П. 3).

Крім того, як було зазначено вище, слідчим міліції не вистачало досвіду,

навичок та вмінь при розслідуванні примушувань до вступу в статевий зв'язок, тому

для відповідних працівників правоохоронних органів необхідно проходити курси

підвищення кваліфікації, які б включали тематику з розслідування та запобігання

злочинам проти статевої свободи і статевої недоторканності.

Значними перешкодами в ефективному запобіганні примушуванню до вступу

в статевий зв'язок є латентний характер цього злочину і відсутність методик його

розкриття та розслідування.

Вихідним моментом зазначених труднощів є складність одержання інформації

про примушування до вступу в статевий зв’язок. Причина тому – природна

скритність злочинців, які, звичайно, не прагнуть обнародувати свої задуми й тим

більше вчинені злочини, а також неповідомлення про вчинене потерпілими, які

керуються при цьому різними мотивами (страх розголосу, почуття власної провини

152

тощо).

Великий вплив на вчинення злочинів проти статевої свободи та статевої

недоторканності особи, у тому числі і примушування до вступу в статевий зв'язок,

здійснюють: неефективність запобіжних заходів, які проводяться по лінії карного

розшуку й інших служб поліції; наявні недоліки в діяльності правоохоронних

органів, пов'язані з перевихованням засуджених, а також фактами несвоєчасного

розкриття цих і інших злочинів [88, с. 58]. Невикриті злочинці, увірувавши в

безкарність, нерідко вчиняють повторні злочини й переходять від вчинення менш

небезпечних до більш тяжких.

Аналіз кримінальних проваджень (справ) за ст. 154 дає змогу зрозуміти, що в

більшості випадків вони порушується за наявності сукупності злочинів, наприклад

зі ст. 152, 153, 156, або вчинення зазначеного злочину щодо неповнолітніх або

малолітніх осіб.

У зв'язку з цим було б доцільним надати соціальним службам (кризовим

центрам) або навіть відповідним відділам, підрозділам підприємств, установ,

організацій, їх посадовим особам можливість подачі заяви (повідомлення) про

вчинений злочин за згодою потерпілої особи. Це стосується тих випадків, коли

потерпіла особа не в змозі здійснювати захист своїх прав і інтересів, наприклад

через хворобливий стан. Для цього було б корисно передбачити в КПК України

процедуру початку кримінального провадження за заявою від імені посадової особи

підприємства, установи, організації, закладу освіту або представника профспілки за

згодою потерпілої особи у випадках, коли потерпіла особа у такій справі через

залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні

інтереси.

На користь зазначеного наведемо приклад. У Запорізькому державному

медичному університеті у грудні 2009 р. щодо викладача К. розпочато перевірку за

заявою студентки Н. до деканату, яка вказувала, що К. нібито примушував її до

інтимних стосунків. У результаті проведення перевірки факти, викладені у заяві Н.,

підтвердилися. Крім того, було встановлено, що подібні факти мали місце і щодо ще

кількох студенток. Студенткам було запропоновано звернутися до правоохоронних

153

органів, але їм було соромно. Інша студентка надала пояснення, що незадовго до

цих подій у неї померла мати, і вона не хотіла себе обтяжувати ще й складанням

заяви до правоохоронних органів, крім того К. погрожував їй. Студентка Н. є

сиротою і вважала, що при порушенні кримінальної справи її нікому буде

підтримати, тому від подачі заяви також відмовилась. 18.12.2009 на підставі

вищезазначеної заяви студентки відбулося засідання кафедри, на якому було

прийнято рішення про звільнення Н. Відтак, 11.01.2010 згідно з наказом № 6-о від

11.01.2010 викладача Н. звільнено із займаної посади за вчинення працівником, який

виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням

діяльності, на підставі п. 3 ст. 41 Кодексу законів про праці України. Таке рішення

було схвалено 11.01.2010 на засіданні первинної профспілкової організації

співробітників ЗДМУ, про що складено протокол № 1/1 [230]. Як бачимо, хоча

винна особа й втратила місце роботи, але їй вдалося уникнути кримінальної

відповідальності.

Треба також звернути увагу на неналежну діяльність профспілкових

організацій – у більшості випадків вони не здійснюють жодної підтримки своїх

членів, які стають жертвами примушування до вступу в статевий зв'язок.

Необхідно зазначити, що стосовно як примушування до вступу в статевий

зв'язок, так і сексуальних домагань взагалі чинне законодавство України поки що не

містить положень, що прямо регулювали б це питання. На нашу думку, це пов'язане

з тим, що це явище відкрито не обговорюється українською спільнотою, і широка

громадськість знайома з ним на рівні стереотипних уявлень, асоціюючи його

виключно з США та окремими країнами Європи.

У той же час дослідження показують, що наслідки для жертв цього злочину

можуть бути зовсім різними, досить серйозними й глибоко індивідуальними,

зокрема: відчуття беззахисності й приниження, страху, безсоння, підвищення тиску,

головний біль, нервові зриви, довгострокові психологічні розлади [185, c. 52]. В

інтернет-виданні «Stop-News» описується випадок, коли молода працівниця

комп'ютерної фірми, ставши жертвою примушування до вступу в статевий зв'язок,

стала через якийсь час на облік в психоневрологічний диспансер. На ґрунті сильного

154

стресу в дівчини почали кришитися зуби й випадати волосся, і у свої 26 років вона

стала схожа на 40-річну жінку [242].

Крім того, відсутні чіткі й об'єктивні критерії оцінки ефективності діяльності

правоохоронних органів. Пов'язано це, очевидно, з уявленням про злочинність як

про явище, стан якого обумовлено, головним чином, ефективністю роботи

зазначених органів, – звідси укриття злочинів від реєстрації. У результаті

підривається принцип неминучості відповідальності, населення перестає вірити в

силу закону і його справедливість. Обстановка в цьому плані може значно

покращитися, якщо розглядати злочинність із кримінологічних позицій насамперед

як соціально обумовлене явище, стан, динаміка й структура якого залежать від

економічного стану й морального рівня суспільства [279, с. 57-59]. Це дозволить

певною мірою подолати проблему природної латентності.

Крім того, ще одним засобом об'єктивізації показників злочинності є

застосування соціологічних методів встановлення і відстеження рівня і тенденцій

латентної (незаявленої і прихованої) злочинності та її окремих видів. Так, деякі

вчені пропонують здійснювати (один-два рази на рік) опитування громадян про

вчинені щодо них та їхніх близьких злочини, про повідомлення або неповідомлення

про це в правоохоронні органи, про реагування останніх на них тощо. Опитування

громадян можуть доповнюватися оцінками фахівців, працівників правоохоронних

органів, засуджених [160, с. 307; 156; 31].

Безумовно, такого роду соціологічні методи встановлення і відстеження рівня

і тенденцій злочинності вимагають професіоналізму. Опитування повинно

проводитися кримінологами або під їх керівництвом, оскільки тут важливо

враховувати механізм латентності і кримінологічно коректно скласти анкету. Слід,

однак, погодитися з тим, що результати опитування не можна прямо співвідносити з

даними кримінальної статистики, зокрема тому, що громадяни нерідко неправильно

в правовому сенсі оцінюють вчинене щодо них діяння [133, с. 126-127].

Вважаємо, що це безпосередньо стосується проблеми об'єктивізації показників

досліджуваного злочину за допомогою опитування, що було підтверджено в ході

проведеного нами дослідження. Так, наприклад, нерідко в анкетному бланку на

155

питання: «Чи ставали Ви потерпілою (-им) від примушування до вступу в статевий

зв’язок? Якщо так, то в чому воно виражалося?» респонденти відповідали: у

«застосуванні фізичної сили», «погрозами вбивством» тощо. Зазначимо, що анкети з

подібними відповідями не враховувалися нами в ході оцінки результатів

опитування, оскільки такі дії є іншими посяганнями на статеву свободу та статеву

недоторканність особи (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті

неприродним способом).

У цьому сенсі особливу роль слід надати організації моніторингу статевої

злочинності. Під моніторингом зазвичай розуміють сукупність послідовних

організаційних заходів, що дозволяють регулярно відстежувати і аналізувати

динаміку злочинності, її фонових явищ і стану ефективності запобігання їй на основі

оцінки як офіційної, так і неофіційної інформації, яка після відповідної

комп'ютерної обробки та узагальнення повинна з певною періодичністю надаватися

в центральні органи державної влади [103].

Система постійного моніторингу статевої злочинності, таким чином, повинна

включати в себе не тільки дані офіційної статистики, але також і результати

соціологічних досліджень, експертних оцінок, оперативну інформацію. Такий

моніторинг дозволить більш ефективно запобігати насильницьким сексуальним

посяганням, зокрема злочину, передбаченому ст. 154 КК України.

Моніторинг статевої злочинності може здійснюватися спеціальним органом за

допомогою збору, узагальнення та аналізу інформації про факти порушення прав на

статеву свободу та недоторканність, про наслідки таких правопорушень, про

ефективність заходів запобігання сексуальному насильству та іншої інформації. З

метою здійснення моніторингу статевої злочинності такий орган слід уповноважити

створювати робочі групи, запитувати у державних органів, органів місцевого

самоврядування та у посадових осіб відомств документи і матеріали, необхідні для

здійснення відповідного моніторингу. Результати моніторингу статевої злочинності

можуть враховуватися надалі при розробці проектів програм запобігання

відповідній злочинності.

Слід погодитися із твердженням Л. Сидикової, що «у суспільстві повинна

156

вестися ефективна боротьба зі статевими злочинами, необхідно жорстко реагувати

на кожний факт вчинення насильства... Потрібні дослідження психологів,

психіатрів, які могли б змоделювати особу статевого злочинця. Ідеальним було б

створення власної психологічної служби в ОВС і місцях позбавлення волі»

[253, с. 77].

Разом з тим, як вже було зазначено, довести факт примушування до вступу в

статевий зв'язок досить складно, і методику розслідування подібних злочинів,

незважаючи на можливість здійснювати, наприклад, приховану зйомку,

прослуховування телефонів, аудіозапис, поки детально не розроблено. Пов'язано це

з тим, що в ході розслідування або на стадії судового розгляду будь-якого

кримінального провадження жодні докази, у тому числі й показання потерпілої

особи, не мають заздалегідь установленої сили. Всі докази оцінюються в їхній

сукупності при повному об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Іноді показань

жертви буває недостатньо для підтвердження винності особи у вчиненні злочину,

свідки або які-небудь відомості про обставини справи відсутні, або збір таких

відомостей неможливий. Потерпіла особа зіштовхується із ситуацією, коли факт

насильства довести практично неможливо, а винний може уникнути

відповідальності.

Як показують дослідження, одним з успішних способів зниження кількості

сексуальних домагань (і примушування до вступу в статевий зв'язок як одного з

його різновидів) на роботі та у навчальних закладах є широко використовувана в

США та деяких країнах Європи практика пред'явлення потерпілими цивільних

позовів до відповідних посадових осіб або роботодавців. Наприклад, за даними

газети «Christian Science Monitor» (міжнародна газета, яка публікується щодня в

Інтернеті, з понеділка по п'ятницю, і щотижня виходить в друкованому виді), у

період 1991-1997 рр. число позовів із приводу сексуальних домагань на робочому

місці збільшилося з 6883 до 15889. Обсяг виплачених роботодавцями грошових

компенсацій при улагоджуванні справ такого роду зріс із 7,1 мільйона доларів до

49,4. Характерними прикладами є, зокрема, позов проти відомої юридичної фірми

«Baker & McKenzie» на 50 тисяч доларів компенсаційних виплат і штрафом в

157

6,9 мільйона доларів [290, с. 22], а також визнання найбільшою американською

автомобільною компанією «Ford» позову на 9 мільйонів доларів, пред'явленого

14 його працівницями за фактами сексуальних домагань у вигляді недвозначних

пропозицій, що мали місце на підприємствах «Ford».

Все це спонукало корпоративну Америку досить серйозно поставитися до

даного питання: в 1996 році 65% американських компаній провели спеціальні курси

й семінари, на яких роз'яснювалося, у чому можуть виражатися домагання, які

ситуації до них призводять і як їх уникати. Американські фірми також усе частіше

починають здобувати страхові поліси від сексуальних домагань. Це робиться на

випадок можливих позовів своїх службовців за обвинуваченням компанії або її

керівництва в потуранні «домагачам» або в невжитті своєчасних відповідних

заходів. Подати в суд на свого роботодавця можуть і ті службовці, які

зіштовхнулися із сексуальними домаганнями з боку ділових партнерів, клієнтів

фірми або колег. Їхні роботодавці, після надходження до них повідомлення про

такий випадок, зобов'язані відреагувати належним чином і не допустити повторення

подібних інцидентів.

Погладжування, поплескування, дотики або інші подібні фізичні контакти, а

також словесні й візуальні дії – вульгарні жарти, натяки, анекдоти, висловлення,

демонстрація порнографії (все, що, власне, передує або супроводжує примушування

до вступу в статевий зв’язок), – можуть стати предметом цивільного позову про

захист честі й гідності особи. У трудовому законодавстві доцільно передбачити

норму про неприпустимість сексуальних домагань на робочому місці, що дозволить

постраждалим жінкам пред'являти цивільний позов безпосередньо роботодавцеві.

Наразі у прийнятому за основу проекті Трудового кодексу України № 1658 від

27.12.2014, ініціаторами якого є В. Гройсман, Л. Денісова, М. Папієв, С. Кубів,

міститься ст. 3 «Недопущення дискримінації у сфері праці», в якій зазначається:

«Дискримінація за ознакою статі включає сексуальні домагання, що виражаються у

діях сексуального характеру, поводження (включаючи жести, вирази і фізичний

контакт), що є загрозливим, образливим, таким, що піддає експлуатації або змушує

до сексуальних відносин… Особи, які вважають, що вони зазнали дискримінації у

158

сфері праці, мають право звернутися до суду із заявою про відновлення порушених

прав, відшкодування матеріальної та моральної шкоди» [222]. Невжиття заходів із

запобігання сексуальним домаганням буде спричиняти збитки, які понесе установа,

організація, підприємство, тобто роботодавець. Обсяг збитків може бути оцінений

виходячи з витрат на навчання нових працівників, медичного обслуговування

потерпілих, прогулів, зниження продуктивності праці тощо. При цьому

представляється необхідним більш детально врегулювати питання компенсації

збитку, заподіяного сексуальними домаганнями. Ми також вважаємо, що згадана

вище новела трудового законодавства могла б слугувати стимулом для суб’єктів

господарювання в організації проведення тренінгів, семінарів, присвячених

питанням примушування до вступу в статевий зв'язок, а в широкому сенсі –

сексуальним домаганням, створювати відділи або спеціальні посади уповноважених

осіб, які здійснювали б нагляд, приймали скарги та повідомлення про неналежну

поведінку та могли б надати допомогу або направити до відповідних спеціалістів

для проходження програм психокорекції, про що йтиметься у підрозділі 3.3 цієї

роботи.

Останнім часом велика увага приділяється також наданню психологічної

допомоги жертві [285, с. 83]. При цьому концепція допомоги жертвам

примушування до вступу в статевий зв'язок базується на усвідомленні проблеми як

потерпілою особою, злочинцем, так і громадськістю. Головна умова – не

обвинувачувати жертву, а допомогти їй змінитися через розширення рольового

репертуару, формування комунікативних та інших навичок.

Особливо слід зазначити, що необхідно через систему освіти також розвивати

філософію самозахисту, що складається з моральної, психологічної й фізичної

підготовки, уміння обрати засоби захисту, знання своїх прав і рішучості їх

захищати. Вона починається із самоповаги, твердого й упевненого припинення

словесних образ, підтримки інших осіб, припинення особистих стосунків, які

ображають особу, і, нарешті, умінь і навичок відбити атаку при нападі, адже нерідко

те, що починається як примушування до вступу в статевий зв'язок, закінчується

зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним

159

способом.

Вважаємо, що адекватно відреагувати на проблему примушування до вступу в

статевий зв’язок повинні також вітчизняні ЗМІ. Наприклад, державні канали

телебачення – через зміну ставлення до показу фільмів зі сценами насильства,

створення ігрових передач, що включають елементи соціально-психологічних і

кримінологічних знань, дають уявлення про природу міжособистісних конфліктів,

їхні наслідки і методи правомірного вирішення. Подібні знання необхідно

поширювати серед населення й через інші ЗМІ, використовуючи соціальну рекламу.

Необхідно роз'ясняти населенню, хто, швидше за все, може вчинити такі

злочини. До них належать не тільки особи, засуджені за статеві злочини, а перш за

все особи, які не притягувались до кримінальної відповідальності за ці злочини

внаслідок відсутності заяв та повідомлень потерпілих.

Раннє запобігання може здійснюватися через неформальну мережу

підтримки – систему охорони здоров'я й освіти, соціальні служби для родини,

місцеву громаду, кризові центри, громадські організації, групи активних громадян.

На цьому рівні неформальна мережа може ідентифікувати ранні ознаки насильства,

виразити їм неприйняття, порекомендувати можливому злочинцю ефективну

систему виправлення своєї агресивної поведінки. Таким чином, і жертви, і злочинці

одержують інформацію від суспільства про те, що злочинець неодмінно буде

покараний, а допомога для потерпілих – доступною й ефективною. У випадку

відсутності подібної системи реакція буде зворотною – рівень примушувань до

вступу в статевий зв'язок буде зростати, і при цьому злочин залишиться латентним.

У спеціально-кримінологічному запобіганні примушуванню до вступу в

статевий зв'язок велику роль повинні відігравати і неурядові суб'єкти запобігання.

У цей час у сфері діяльності із запобігання примушуванню до вступу в

статевий зв’язок можна виділити кілька напрямків, у яких беруть активну участь

організації громадянського суспільства:

- гендерна й правова освіта різних державних і громадських організацій;

- проведення замовлень наукових досліджень за даною проблематикою;

- підвищення інформованості різних категорій населення у проблемі не

160

тільки примушування до вступу в статевий зв'язок, а й злочинного насильства в

суспільстві, в родині з метою формування у свідомості людей негативного

ставлення до цього явища.

До числа недержавних суб'єктів запобігання, що працюють у рамках

зазначених напрямків, слід віднести, насамперед, спеціалізовані служби-притулки,

кризові й консультаційні центри. Ними проводяться юридичні консультації з метою

інформування клієнта про його права й обов'язки, питання взаємодії із

правоохоронними органами, надання допомоги в складанні заяв у різні інстанції, а у

випадку судового розгляду – інформування клієнта про саму процедуру судового

розгляду і його ролі в ній. Деякі кризові центри тісно співпрацюють із відповідними

підрозділами поліції, зокрема обмінюються інформацією, проводять лекції й

тренінги для працівників поліції.

У територіальних підрозділах поліції повинні бути адреси всіх кризових

центрів, і постраждалим особам має бути рекомендовано звертатися туди за

допомогою.

Загалом же в Україні відкрито за рахунок держбюджету більше 200 «гарячих

ліній» для надання допомоги жертвам насильства, у тому числі і жертвам

примушування до вступу в статевий зв’язок.

Окремо слід зупинитися на запобіганні примушуванням до вступу в статевий

зв'язок, які вчиняються у родині. У таких випадках жінки не звертаються до

правоохоронних органів, бо з тих чи інших причин бажають налагодити стосунки зі

своїм чоловіком. У світі існує практика створення та функціонування груп

самопідтримки (далі – ГСП). Члени ГСП намагаються сприяти відновленню добрих

стосунків між подружжям або надати іншу допомогу. Жінка повинна усвідомити,

що зміст примирення полягає не тільки в щирому каятті винуватця, але й у взятті

ним певних зобов'язань щодо постраждалої жінки і навіть щодо інших членів

родини. Дані зобов'язання розробляються на зустрічах постраждалої з винуватцем,

які організовує ГСП. Консультант ГСП може допомогти жінці сформулювати свої

вимоги до винуватця.

Під час таких зустрічей винуватець вчиться брати на себе відповідальність за

161

свої дії, а постраждала одержує можливість не тільки виговоритися, що дуже

важливо для зняття стресу, у якому вона перебуває, але й прийти до

конструктивного вирішення своєї проблеми. Загальновідомо, що багато жертв

мають потребу у відновленні почуття безпеки, довіри, компенсації матеріального

збитку. З іншого боку, правопорушники також часто вважають себе «жертвами»

обставин і не усвідомлюють наслідків своїх вчинків для конкретних людей. Тому,

визнаючи свою провину, вони звільняються від образу «правопорушника».

Укладаючи мирний договір, винуватець не тільки кається у вчиненому, але й

зобов'язується відшкодувати заподіяний збиток або зробити певну роботу,

наприклад полагодити господарський інвентар, відремонтувати дах, допомогти на

присадибній ділянці тощо.

Таким чином, у процедуру примирення входить:

- компенсація збитку постраждалій жінці;

- укладання мирного договору з подальшим його виконанням, де на

винуватця насильства покладено персональну відповідальність.

Стратегія діяльності ГСП повинна включати організаційну, практичну,

запобіжну й інформаційну діяльність, зокрема:

- організаційна діяльність має бути спрямована на розробку плану спільних

дій ГСП та її партнерів у кожному населеному пункті, укладення договорів про

співробітництво між ними, розподіл функцій тощо;

- практична діяльність має бути спрямована на надання ГСП певного роду

допомоги потерпілим від насильства жінкам – психологічної, медичної або правової

(у тому числі в оформленні необхідних для відкриття кримінального провадження

документів тощо);

- запобіжна діяльність має бути спрямована на організацію в школах

населеного пункту семінарів з проблеми запобігання насильства в суспільстві,

виховання толерантності й безконфліктної поведінки, на виявлення родин, де має

місце насильство, організацію їхнього обліку, проведення спільно з усіма

партнерами профілактичних бесід із членами неблагополучних родин і винуватцями

насильства;

162

- інформаційна діяльність має бути спрямована на проведення різних

суспільних акцій і заходів, метою яких є підвищення інформованості населення з

проблем запобігання насильству стосовно жінок тощо [161, с. 290-291].

Силами неурядових організацій (далі – НУО) також може здійснюватися

діяльність з підвищення рівня правових знань і гендерної чутливості населення до

насильства стосовно жінок. Володіння знаннями інтерактивних методик,

статистичними даними дозволить багатьом професійним НУО успішно навчати

через спеціалізовані тренінги представників різних структур. При цьому перевагою

тренінгового навчання є активне залучення в процес самих осіб, що навчаються,

збагачення їх новими знаннями й навичками.

У програму повинні бути включені питання, що стосуються таких понять, як

насильство щодо жінок, його види й форми, роль гендерних стереотипів,

культурних і релігійних особливостей, рекомендації з поліпшення роботи поліції

тощо. До участі в тренінгах повинні залучатися працівники поліції.

Як показали матеріали проведеного нами дослідження, для працівників

правоохоронних органів цікавою була б інформація про формування особи

злочинця, закордонний досвід запобігання примушуванню до вступу в статевий

зв'язок та насильству в родині, про існуючі гендерні стереотипи, які стосуються

винності жертви насильства. Тому на тренінгах повинен надаватися великий, добре

підготовлений наочний матеріал. До свідомості учасників необхідно доводити той

факт, що зусиллями тільки правоохоронних органів насильство в суспільстві не

викорінити, тому необхідно зміцнювати взаємодію всіх зацікавлених у рішенні

даної проблеми державних структур і громадських організацій.

Така робота наразі поширюється в державах Центральної Азії – Республіці

Узбекистан і Республіці Таджикистан, де навчання працівників поліції здійснюється

за апробованою у Республіці Киргизстан навчальною програмою [221].

Думка про згубність примушування до вступу в статевий зв'язок, а у

широкому сенсі – сексуальних домагань і взагалі сексуального насильства – в

суспільстві повинна не тільки міцно ввійти у свідомість людей і сформувати

нетерпиме ставлення до його проявів у родині, на роботі, у школі тощо, але люди

163

повинні також знати, яким чином вони можуть запобігти насильству й допомогти

його жертвам.

Разом з тим оцінка програми розвитку ООН (далі – ПРООН) потенціалу

неурядового сектора показує, що, незважаючи на значну допомогу з боку

міжнародних організацій сприяння, тільки деякі НУО досягли інституціональної

стабільності, необхідної для успішної роботи. Стримуючі фактори цього процесу

пов'язані, очевидно, з нестачею в НУО коштів, слабкою організацією роботи й

управління, недостатнім доступом до інформації, певною взаємною недовірою між

державними структурами й неурядовим сектором, відсутністю податкових стимулів

для його розвитку. На нашу думку, проблема ще полягає в тому, що сьогодні для

більш якісної роботи всього неурядового сектора необхідна більш глибока

професіоналізація НУО. Також дуже слабко здійснюється підтримка діяльності

НУО з боку держави.

Важлива роль у програмах запобігання насильству в деяких країнах належить

ресоціалізації злочинців (тут маємо на увазі осіб, які вчинили примушування до

вступу в статевий зв'язок) як одному з заходів альтернативного покарання за

вчинений злочин, хоча в цілому це питання дотепер у багатьох країнах є

дискусійним [87, c. 2-3]. Вважаємо, що в будь-якому разі спроби допомогти

злочинцю зрозуміти, що його поведінка в певному сенсі набута й здатна змінитися в

кращий бік, повинні вітатися.

Необхідно звернути увагу на запобіжну роль судових процесів у справах про

примушування до вступу в статевий зв'язок. У ході розгляду суд може показати

негативні сторони поведінки інших осіб, крім обвинувачуваних, які своїми діями

сприяли вчиненню таких злочинів.

Деякі матеріали про подібні судові процеси можуть публікуватися у пресі, але

без подробиць, які здатні спотворити головний зміст подібних публікацій –

отримання морального уроку [7, с. 175]. Потенціал ЗМІ у запобіганні злочинам

проти статевої свободи та статевої недоторканності є досить великим, але він мало

використовується.

164

3.3. Заходи індивідуального запобігання

Індивідуальне запобігання орієнтоване на забезпечення безпеки особи. Як

зазначав С. Абельцев, «важливо виявити злочинця, розкрити злочин, забезпечити

неминучість покарання, але ще важливіше встановити того, хто ще не вчинив

злочин, але має умисел на його вчинення й готується до нього, реально здатний його

вчинити у силу властивостей особистості» [1, с. 180]. Воно спрямоване не тільки на

запобігання вчиненню повторних злочинів, але на запобігання вчиненню злочинів

тими особами, які можуть стати на злочинний шлях

Індивідуальне запобігання – найскладніший вид запобіжної діяльності.

А. Сахаров зазначав що, індивідуальне запобігання має досить істотну специфіку,

що виявляється в характері, формах і методах індивідуально-запобіжної роботи, і за

низкою підстав обґрунтовано вважається одним з найбільш складних аспектів

проблеми запобігання злочинам [240, с. 48]. Пояснюється це, по-перше,

унікальністю, багатогранністю проявів особи як об'єкта такого запобігання і, по-

друге, розмаїттям факторів і неоднозначністю їхньої взаємодії з конкретною

особистістю. Сутність індивідуального запобігання полягає у впливі на

криміногенні фактори, які сприяють злочинній поведінці, з однією лише різницею,

що цей вплив здійснюється не взагалі, а стосовно конкретної особи, від якої можна

очікувати вчинення злочину [214, с. 22].

Отже, індивідуальне запобігання являє собою діяльність щодо конкретних

осіб, поведінка яких вступає в конфлікт із правовими нормами [140, с. 185-186].

Об’єктами індивідуального запобігання виступають конкретні особи, від яких,

судячи з їхніх суб'єктивних характеристик, можна очікувати вчинення злочинів, а в

більше широкому сенсі – це ті особи, які демонструють очевидну девіантну

поведінку. Залежно від ступеня криміногенності й криміналізації конкретних

суб'єктів прийнято розрізняти декілька видів індивідуального запобігання злочинам.

Але практично завжди здійснюються: раннє (щодо суб'єктів, які перебувають на

початковому етапі криміналізації особистості і вчиняють різні правопорушення

незлочинного характеру, для того щоб зупинити процес негативної деформації);

165

невідкладне (щодо суб'єктів, які мають наміри вчинити конкретний злочин або вже

приступили до реалізації злочинного наміру, з метою схилити до відмови або

припинити злочинні дії); пенітенціарне (щодо засуджених) і постпенітенціарне

(щодо осіб, які відбули покарання, але підлягають нагляду, з метою запобігання

рецидиву) індивідуальне запобігання.

Перший вид індивідуального запобігання злочинам здійснюється щодо осіб,

які перебувають на початковому етапі криміналізації особистості. У цей період вони

вчиняють різні правопорушення незлочинного характеру, що утворюють у цілому

своєрідний вид антигромадської діяльності. Умовно цей тип називають раннім

індивідуальним запобіганням злочинам [142, с. 174].

Другий тип індивідуального запобігання злочинам проводиться щодо осіб, які

вчинили або вчиняють злочин. Суб'єктами цього виду запобігання можуть бути,

наприклад, працівники кримінальної поліції та органів досудового розслідування.

Запобіжна робота полягає в тому, щоб схилити особу до відмови від вчинення

злочину, припинити його на стадії готування, а у випадку його вчинення сприяти

формуванню в особи почуття каяття, бажання сприяти розкриттю злочину

[142, с. 175].

Третій вид індивідуального запобігання злочинам охоплює осіб, які вчинили

злочин і засуджені до різних заходів кримінально-правового впливу. Даний вид

запобігання реалізується, по-перше, у діяльності кримінально-виконавчих установ,

що вирішують завдання виправлення й перевиховання засуджених. По-друге, він

здійснюється відповідними державними органами й громадськими організаціями

при звільненні особи від реального відбування покарання. Цей вид запобігання

умовно називають пенітенціарним. Об'єктами такого індивідуального

пенітенціарного запобігання є засуджені, у нашому випадку – за примушування до

вступу в статевий зв'язок. Виправлення й перевиховання засудженого можливо

лише в тому разі, якщо будуть виявлені ті внутрішні причини, які привели дану

особу до вчинення злочину [136, с. 177].

Четвертий вид індивідуального запобігання злочинам охоплює осіб, які

відбули покарання, але підлягають нагляду з метою запобігання рецидиву

166

[136, с. 179].

Індивідуальне запобігання реалізується, як правило, у двох формах. Якщо

йдеться про усунення причин і умов, що сприяють вчиненню конкретних злочинів,

які виявлені в процесі діяльності спеціальних суб'єктів, то це будуть вимоги про

проведення заходів організаційно-управлінського, економіко-технологічного й

ідеологічного характеру.

Основним же об'єктом індивідуального запобігання злочинам можна назвати

особу злочинця. У зв'язку з цим необхідним є глибоке й всебічне її вивчення.

Необхідно виявити негативні сторони й риси особистості злочинця, що вимагають

виправлення, а також ті позитивні якості, які можуть сприяти індивідуальному

запобіганню.

Індивідуальне запобігання примушуванню до вступу в статевий зв'язок

починається з виявлення осіб, від яких, у силу їхньої моральної деформації, з

найбільшим ступенем імовірності можна чекати вчинення злочину.

Коли йдеться про особистість конкретного злочинця, то застосовуються

програми індивідуальної корекції поведінки правопорушника. У них відображається

докладний портрет особистості, характеристика основних фактів мікросередовища,

формування її негативних рис, передбачаються диференційовані заходи запобіжного

впливу й критерії ефективності їхнього застосування.

Одним з таких засобів індивідуального запобігання примушуванню до вступу

в статевий зв'язок можуть бути програми психокорекції особистості. Слід пам’ятати,

що особа, яка вчиняє примушування до вступу в статевий зв'язок, зазвичай

характеризується позитивно, має постійну роботу та частіше за все не входить до

злочинних груп. Отже, основним засобом індивідуального запобігання має стати

виявлення внутрішніх чинників, які призвели або можуть призвести до вчинення

примушування до вступу в статевий зв'язок.

Програми психокорекції особистості для осіб, які вже вчинили або можуть

вчинити злочин, повинні будуватися на основі детального вивчення особистості

особи, виявлення мотивів злочинної/передзлочинної діяльності. Необхідно

визначити кінцеву мету індивідуального запобігання і прийоми психокорекції

167

поведінки та особистості.

Вихідною передумовою індивідуальної роботи є психологічний аналіз і оцінка

життєвого шляху особистості, що здійснюється за допомогою бесіди. Бесіда, якщо

вона побудована відповідним чином, одночасно може мати велике виховне

значення. У ході розповіді особа упорядковує свої думки й часто сама виявляє деякі

причинно-наслідкові зв'язки, конструктивні висновки, що іноді виникають у неї

після бесіди. Можна використовувати й пряме роз'яснення причинно-наслідкових

зв’язків і у загальних рисах, і на її конкретному прикладі.

Індивідуальна робота повинна розгортатися на тлі формування перспективи на

майбутнє. Слід постійно спонукати особистість до побудови планів, до пошуку

можливих позитивних цілей. Умовами, що сприяють формуванню адаптації, є

навчання навичкам і знанням, які полегшують встановлення гармонічних контактів з

людьми. Особа повинна зрозуміти, що поведінка людей стосовно неї відображає її

поведінку стосовно них. Для досягнення цієї мети необхідно розібрати приклади

різних конфліктів, що виникають у процесі спілкування. Особливу увагу слід

приділити конфліктам, які виникають між чоловіком і жінкою, між статевими

партнерами й подружжям (це особливо актуально для «сімейних терористів»).

Завдяки подоланню повсякденних життєвих труднощів людина формується як

особистість, виробляючи стійкі, соціально схвалювані стереотипи поведінки,

діяльності, спілкування.

Перш ніж приступити до індивідуально-виховної роботи із особами, які

вчинили або можуть вчинити примушування до вступу в статевий зв’язок,

необхідно з'ясувати: до якого типу особи злочинця належить дана особа і які

особистісні риси їй властиві; що саме необхідно коректувати й на яких

психологічних якостях найкраще планувати виховну роботу; визначити напрямок і

стиль індивідуального впливу, вибрати найбільш адекватні для її перевиховання

засоби, методи й прийоми [7, с. 176-177].

Особливу увагу необхідно звернути на зміст емоційних переживань, якими

супроводжувалися контакти з протилежною статтю (або в окремих випадках – зі

статтю, яка є сексуально привабливою для особи). Саме в них криється ключ до

168

розуміння дійсних мотивів злочинної поведінки. Емоційно заряджені переживання

минулого, якщо вони мають місце, повинні бути розглянуті в конкретних

педагогічних ситуаціях [7, с. 178].

При проведенні програм психокорекції особистості з особами, які вже

вчинили примушування до вступу в статевий зв'язок, бажано брати до увагу спосіб

вчинення злочину.

Так, у бесіді з такими типами, як «перевертень», «некомпетентна особа»,

«шантажист», необхідно з’ясувати, у який родині ця особа виховувалась, яке місце у

ній посідала мати. У цих типів злочинців існують специфічні викривлення

соціально-рольових уявлень. Тому індивідуальна робота повинна, насамперед, бути

спрямована на виявлення цих викривлень, з'ясування причин їх виникнення й на

подальшу корекцію сприйняття.

Для встановлення сексуально-рольових уявлень можна, наприклад,

запропонувати особі розповісти або описати будь-яку ситуацію, в якій беруть участь

чоловік і жінка. Аналіз розповіді або відповідей дозволить отримати уявлення про

особливості сприйняття таким особами жінок, що, у свою чергу допоможе з'ясувати

дійсні мотиви злочинної поведінки. Потім, використовуючи отриманий наочний

матеріал, можна спробувати в бесіді підвести особу до усвідомлення причин своїх

дій. Для досягнення цих цілей певну допомогу може скласти застосування прийомів

раціональної психотерапії (методика психотерапії, яка використовує логічне

переконання як основний засіб впливу на світ уявлень пацієнта). А оскільки всі ці

уявлення є афективно зарядженими, то, природно, необхідно одночасно й зняти

наявний емоційний заряд за допомогою катарсиса (індивідуальний або груповий

процес вивільнення психічної енергії, емоційної розрядки, що сприяє зменшенню

або зняттю тривоги, конфлікту, фрустрації за допомогою їхньої вербалізації або

тілесної експресії, що ведуть до лікувального ефекту й кращого розуміння себе).

Певну допомогу може надати також і психологічне програвання особою різних

ситуацій, що включають взаємодію з жінками. Основною метою індивідуальної

роботи із представниками цих типів є зниження агресії й тривоги стосовно жінок і

корекція сексуально-рольових уявлень [7, с. 178].

169

З особами, які вчиняють примушування до вступу в статевий зв'язок щодо

малолітніх осіб, бесіду бажано спрямувати на з'ясування особливостей взаємин з

жінками. Якщо мали місце статеві контакти з адекватними за віком жінками, треба

розпитати, чому вони були невдалими. Якщо є або була родина, слід виявити

характер взаємин із дружиною, у тому числі й статевих. Розпитуючи про дитинство,

потрібно довідатися про минулі контакти з дівчатами, обставини першої й

подальших закоханостей. Індивідуальну роботу із цим типом злочинців доцільно

направити на вироблення внутрішніх заборон щодо статевих контактів з особами,

які не досягли статевої зрілості.

Для цього, крім переконання, слід використовувати й жорсткий вплив

відповідних моральних норм. Важливо добитися зняття фіксацій на певному

віковому періоді. Як відомо, загальний принцип людської поведінки полягає в тому,

що ймовірність повторення його конкретних форм збільшується, якщо вони

супроводжуються приємними наслідками. Можливість повторення зменшується,

якщо ці форми поведінки не пов'язуються із приємними враженнями або

супроводжуються чимось неприємним [224, с. 387]. Допомогу в цьому може надати

тільки лікар-психіатр або психолог, застосовуючи спеціальні психотерапевтичні

методики впливу [7, с. 179].

Проводячи бесіду з такими типами, як «владна особа», «довірена особа»,

«ситуативна особа», необхідно з'ясувати їх стосунки з особами жіночої статі в

підлітковому і юнацькому віці, звернути увагу на причини формування бажання до

домінування. Для цього потрібно докладно розпитати про ті життєві ситуації в

особистому житті, у яких вони не отримували бажаного, уточнити і по можливості

відтворити емоційні переживання, пов'язані з такого роду ситуаціями. Інакше

кажучи, слід з'ясовувати випадки з минулого особи, коли вона терпіла «поразку» у

залицяннях з іншими особами. Необхідно змусити злочинця як би знову пережити ці

минулі ситуації, причому робити це потрібно доти, поки не знизиться їхня

афективна насиченість. Певну допомогу тут може виявити така психотерапевтична

методика, як десенсибілізація (методика зі зменшення чутливості стосовно

зовнішнього стимулу). Вона спрямована на ліквідацію або послаблення чутливості

170

до психотравмуючих впливів, а її сутність укладається в багаторазовій образній уяві

й переживанні минулої ситуації.

Виходячи з того, що злочинцям, які належать до таких типів, як «владна

особа», «довірена особа», «ситуативна особа», властиві відчуття своєї чоловічої

неадекватності й неповноцінності, то непогану допомогу у виховному аспекті може

виявити вибір для таких осіб таких форм діяльності, у яких вони змогли б

реалізувати й розвинути традиційно чоловічі якості (самостійність, сміливість тощо)

і тим самим підвищити самооцінку.

Здійснюючи психокорекційну роботу із представниками розглянутих типів,

необхідно враховувати, що її успіх значною мірою визначається їхніми стосунками

зі своєю родиною, тому слід усіляко заохочувати й сприяти відновленню контактів з

родиною [7, с. 179-180].

Такий тип, як «член групи», тяжіє до неформальних груп з негативною

спрямованістю в поведінці. Вони часто вчиняють повторні злочини. Індивідуальна

робота із цими типами осіб повинна в першу чергу ґрунтуватися на особливостях їх

характеру і темпераменту, але виявлення й роз'яснення мотивів злочинної поведінки

також є актуальним й має виховне значення. Досягти психокорегуючого ефекту з

цими типами легше, ніж із представниками інших. Частіше за все такі особи самі

розуміють, у чому причина їх злочинних дій, але не можуть раціонально пояснити

свій вчинок. Основна робота психолога (або іншої особи, яка проводить програму з

психокорекції особистості) має полягати в тому, щоб такі особи ще чіткіше уявляли

собі особливості свого характеру й причини вчинених злочинів або правопорушень.

При вивченні особистості таких осіб можна відзначити «раптовість» виникнення

наміру на примушування до вступу в статевий зв'язок. Характерологічні особливості

цих типів легко виявляються при спостереженні за їхньою поведінкою. Хоча, як

було зазначено вище, ці типи звичайно тяжіють до неформальних груп з негативною

спрямованістю в поведінці, але лідерами ніколи не стають. Таким особам необхідно

вселити повагу до закону, страх перед неминучістю покарання, створити умови, які

б перешкоджали їхнім контактам з особами, які мають на них негативний вплив.

Також необхідно з’ясувати характер взаємовідносин і місце, яке вони займали в тій

171

соціальній групі, в якій було вчинено злочин. Зазвичай у таких осіб відсутні тверді

вольові якості, що виявляється в готовності виконати будь-яку дію, доручення.

Інакше кажучи, вони легко підпадають під чужий позитивний або негативний вплив.

Саме тому індивідуальну роботу з ними необхідно будувати на досить твердому й

владному стилі спілкування, їх слід постійно тримати під контролем. Таких осіб

доцільно залучати до роботи в самодіяльних організаціях, включати в гарний,

згуртований колектив, регламентувати й направляти поведінку. Головне, на що слід

звернути увагу в індивідуальній роботі із цими типами, – це вироблення стійких

позитивних форм поведінки, розвиток самостійності й психологічної незалежності.

Індивідуальна робота повинна бути спрямована на вироблення соціально-

позитивних навичок, здатності контролювати свої спонукання, нести

відповідальність за свої вчинки. У цьому можуть надати допомогу спеціальні

педагогічні прийоми: метод вправ (створення психологом таких умов, за яких особа

накопичує досвід поведінки відповідно до встановлених норм і правил), метод

організації поведінки, негативне підкріплення.

Індивідуальній роботі з таким типом, як «докучлива особа», повинне

передувати уважне вивчення матеріалів кримінального провадження, зіставлення

окремих обставин. Потрібно відрізняти дійсні випадки провокуючої поведінки

потерпілої особи від спроб злочинця приписати їй таке з метою виправдання

вчиненого злочину. Розібратися в цьому допомагає наявна в матеріалах

кримінального провадження характеристика потерпілої особи, у тому числі

моральна, опис відносин між злочинцем і потерпілою, поведінка останньої до подачі

заяви про вчинений злочин і після цього. Звичайно, коли ми зустрічаємося з

провокуючою поведінкою, має місце збіг інформації, отриманої від засудженого, що

й міститься в матеріалах кримінального провадження. У випадку ж його спроб

самовиправдання спостерігаються розбіжності.

Індивідуальну роботу з такими особами після ретельного вивчення наявних

матеріалів (кримінального провадження й результатів опитувань) необхідно

починати з обговорення поведінки сторін. Бесіди повинні будуватися на докладному

розборі дій його й потерпілої особи. У виховних цілях і для кращого з'ясування

172

міжособистісних стосунків можна також використовувати аналіз аналогічних

ситуацій, узятих з матеріалів інших кримінальних проваджень. Якщо такого роду

злочинців є кілька людей, можна влаштувати групове обговорення ситуацій

вчинення ними злочинів. Може відбутися «взаємний обмін досвідом» і з'ясування

дійсних причин, які привели їх до злочину. Звичайно, для проведення такого роду

обговорень бажано мати потрібні навички й володіти методикою групової

психотерапії.

Часто такий тип осіб повністю заперечує свою провину й вважає, що їх не

треба перевиховувати. Погоджуватися з такою позицією не слід. Річ у тому, що при

розборі ситуації злочину завжди можна знайти «провину» самого засудженого. Вона

може полягати в неправильній оцінці й трактуванні дій потерпілої. Потерпіла,

наприклад, може дійсно провокувати на вступ з нею у статевий зв’язок, проте

об'єктивно це не є підставою для примушування.

Якщо дозволяє ситуація, можна попросити особу викласти письмово все, що з

нею відбулося. Отриманий матеріал слід обговорити, підсумувати і зробити

висновки. Важливо навчити особу вмінню знаходити правомірний вихід з

обстановки, у якій його дії можуть бути розцінені в якості злочинних. Таким чином,

основний акцент в індивідуальній роботі із цими типами злочинців повинен бути

зроблений на роз'ясненні й з'ясуванні ситуації вчинення злочину, мотивів поведінки

його самого й потерпілої особи. Тільки в цьому випадку можна говорити про

реальне запобігання такому злочину.

Успішна психокорекція особистості припускає трансформацію системи

особистісних цінностей через розділення понять «насильство», «влада», «сила»,

«контроль», сублімація агресивної енергії в конструктивне русло тощо. Це завдання

є досить складним, оскільки пов'язане із глибинною трансформацією базових

структур особистості, що потребує як високої професіоналізації психологів, так і

досить тривалого часу. Крім того, корекція поведінкових моделей агресора

припускає, наприклад, руйнування аддиктивних (залежних) подружніх відносин, а

також терапію проблем залежності різного генезису (наркологічних, алкогольних

тощо) [123, с. 2].

173

Нині у країнах, де працюють такі програми, не існує певного консенсусу щодо

питання їхньої необхідності. В одних країнах (Англія, Малайзія) стверджують, що

тільки 25% статевих злочинців закінчують навчання за даними програмами, а

перевихованню з них піддається ще більш низький відсоток, тому фонди цих

програм краще направити для підтримки постраждалих. В інших країнах, наприклад

в Австралії й США, вважають, що це досить успішні програми, які позитивно

вплинули на поведінку чоловіків. Опитування жінок, які потерпали від

примушування до вступу в статевий зв'язок з боку своїх чоловіків, показало, що 50%

чоловіків припинили примушування, 25% значно знизили його застосування

[220, с. 3]. Як приклад, можна привести результати моніторингу проекту Domestic

Abuse Intervention Programs (Програми втручання в домашнє насильство) (далі –

DAIP) (м. Дулут, США), проведеного шляхом інтерв'ю з 38 довільно обраними

жертвами, чиї партнери брали участь у програмі DAIP. 34% із цього числа

респондентів заявили про повторний акт насильства протягом шести місяців після

суду, 17% – протягом шести-дванадцяти місяців, близько 50% відзначили

припинення примушувань [116, с. 44]. За даними огляду Е. Гондолфа, до 65-70%

чоловіків, що пройшли спеціальні курси, не застосовують ні психічне, ні фізичне

насильство в період від шести місяців до одного року. При цьому чим тривалішою є

програма, чим ширше вона використовує виховні методи, тим кращим є результат

[53, с. 6]. Цікавий досвід «персональної» роботи чоловічих груп із злочинцями є в

Англії, де організація «Чоловіки проти насильства» намагається через

деконструкцію традиційних поглядів чоловіків, які вчиняють примушування до

вступу в статевий зв'язок, на взаємовідносини з жінками знизити рівень насильства в

родині [166].

В Україні сьогодні застосування програм з психокорекції поведінки можливе

лише за умови добровільної згоди особи, поведінка якої потребує корекції. КК

України знає лише примусові заходи медичного характеру, які застосовуються до

осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності; вчинили злочини

у стані обмеженої осудності; вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на

психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання. На

174

нашу думку, було б доцільно доповнити КК України новим інститутом –

примусовими заходами корекційного впливу для запобігання рецидиву примушування

до вступу в статевий зв'язок (такий вплив може застосовуватись і до злочинців, які

вчинили інші насильницькі злочини). При цьому заходи корекційного впливу не є

заходами примусового медичного характеру, примусового лікування, але мають

належати до інших заходів кримінально-правового характеру (розділ XIV КК України).

Так, на стадії судового розслідування спеціалісти психологічних служб

(психіатричних установ) могли б проводити обвинуваченому психодіагностику, і

якщо її результати говорять про можливість та ефективність проведення з ним

психокорекції, направляти до суду відповідний висновок, на підставі якого суд

своїм рішенням може призначити проведення такої психокорекції.

Наразі виникла необхідність у законодавчому закріпленні заборони

сексуальних домагань, а також встановлення відповідного обов’язку суб’єктів

господарювання вживати заходів із запобігання цьому явищу у сфері трудових

відносин. Встановлення такого обов’язку могло б стимулювати роботодавців

запроваджувати практику покладання на спеціально уповноваженого працівника

(підрозділ) функцій із прийняття та розгляду скарг на неналежну поведінку

сексуального характеру, проведення відповідних службових перевірок

(розслідувань). За результатами останніх працівник, винуватість якого у вчиненні

сексуального домагання встановлено, може бути направлений до відповідних

спеціалістів для проходження програм психокорекції.

У цілому у світі усе більше уваги приділяється роботі із чоловіками взагалі з

метою зміни їхньої поведінки. Наприклад, у Новому Південному Уельсі це

дослідження з гендерних позицій ролі, відповідальності й можливостей чоловіків,

понять «мужність» і «жіночність», які сприяють змінам в суспільстві уявлень про

певні культурні й соціальні цінності; в Болгарії, США, Колумбії видаються

підручники, проводяться спеціальні програми для хлопців-підлітків із вивчення

питань мужності, привілеїв, насильства й сексизма; у Кенії – преміювання родин, де

немає насильства, у Нікарагуа – створення чоловічих ГСП для контролю за

насильством серед чоловіків і організація мережі таких ГСП в Кенії, Малаві, Намібії

175

й інших країн Південної Африки.

Участь у зазначеній діяльності беруть не тільки працівники правоохоронних

органів, а і громадські організації, виховні, освітні заклади.

В Україні сьогодні тимчасово і постійно діє низка закладів та програм, цілями

функціонування яких є запобігання злочинам, у тому числі і статевим [158, с. 176].

У процесі ж оперативно-розшукової роботи, і в цілому діяльності із виявлення

осіб, які схильні вчиняти примушування до вступу в статевий зв'язок і взагалі

статеві злочини, необхідно виявляти:

- осіб, які вчинили дії сексуального характеру (не тільки насильницькі), але

не були притягнуті до кримінальної відповідальності за таких підстав, як

недосягнення відповідного віку, відсутність заяви потерпілої особи про вчинення

злочину, неосудність тощо;

- осіб, які віддають перевагу статевим контактам, що мають безладний,

цинічний, брутальний, жорстокий характер;

- осіб, які не вчинили протиправних дій, але які виявляють підвищений

інтерес до порнографії, використовують будь-яку можливість спостерігати оголені

тіла дорослих, дітей, підлітків, малолітніх дівчат;

- осіб, які грубо чіпляються до жінок у громадських місцях, вчиняють

хуліганські дії, що одночасно свідчать про схильність до сексуальної агресії

[7, с. 171].

Також, на нашу думку, необхідно проводити судово-психологічну експертизу

обвинувачених у вчиненні примушування до вступу в статевий зв’язок, що надасть

змогу запобігти вчиненню ними не тільки примушування до вступу в статевий

зв'язок, а й інших більш тяжких статевих злочинів.

Особи, від яких можна чекати вчинення примушування до вступу в статевий

зв'язок, повинні бути виявлені вчасно й повно, адже як показують матеріали

кримінальних проваджень (справ), цей злочин невеликої тяжкості може мати своїми

наслідками зґвалтування, у тому числі групове, нанесення тілесних ушкоджень та

сприяти розвитку порноіндустрії. Тільки це дає можливість ефективно впливати на

них з метою позитивної корекції особистості або (і) у необхідних випадках

176

здійснити заходи невідкладного запобігання. Як ми вже зазначали, вкрай важливим

є виявлення і притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вже вчинили

примушування до вступу в статевий зв'язок, щоб запобігти формуванню відчуття

безкарності і вседозволеності. Це завдання набуває актуальності і через те, що такі

типи як, наприклад, «член групи», «експлуататор», можуть втягувати у свою

злочинну діяльність й інших осіб.

Особи, від яких можна очікувати вчинення примушування до вступу в

статевий зв'язок або скоєння іншого статевого злочину, повинні бути поставлені на

оперативно-профілактичний облік. Значимість даної процедури важко переоцінити,

тому що з її допомогою у виконавця з'являються законні підстави для проведення

запобіжної роботи стосовно конкретних осіб. Однак постановка на облік повинна

здійснюватися тільки на законних підставах, і лише в такому випадку у виконавця

з'являється право на проведення роботи із запобігання.

Суб'єктами індивідуального запобігання є відповідно оперативно-розшукові

й слідчі апарати поліції, суди, арештні доми, виправні центри. Стосовно них

розрізняють оперативне-розшукове, слідче, судове, кримінально-виконавче

запобігання.

Самостійним видом запобігання примушуванню до вступу в статевий зв'язок є

його невідкладне запобігання. Власне кажучи, це припинення злочину на стадіях

готування й замаху, а в ситуаціях, коли злочин вже вчинено, – заходи щодо

встановлення й викриття злочинця. Важливе запобіжне значення має своєчасне

встановлення винних, у протилежному випадку стають досить імовірними повторні

сексуальні посягання.

Індивідуальне запобігання примушуванню до вступу в статевий зв'язок

здійснюється за загальною для цього виду запобігання злочинам «технології», що

включає: виявлення осіб, від яких можна чекати вчинення злочинів; постановку їх

на облік; здійснення виховного впливу. Що стосується особливостей, вони

вирішальною мірою визначаються специфікою статевих злочинів і осіб, схильних до

їх вчинення.

У цілому, щодо особливостей індивідуальної роботи із засудженими за

177

примушування до вступу у статевий зв’язок зазначимо, що в значній кількості

випадків досягнення цілей виправлення й перевиховання можливо лише при

використанні спеціалізованих психотерапевтичних методів впливу. Необхідно

також добре володіти навичками психологічного аналізу, тому що тільки в цьому

випадку можна виявити дійсні мотиви. Тому в особливо складних випадках особам,

які керують програмами психокорекції особистості, можна рекомендувати

звертатися по допомогу до психолога, психіатра або сексолога (сексопатолога).

Кінцева мета індивідуального запобігання – утримання осіб, які стоять на

обліку, від вчинення злочину. Ця мета досягається переважно за допомогою

запобіжного впливу на особу і на її навколишнє середовище.

Звісно, перелік запропонованих заходів індивідуального запобігання не є

повним. Втілення у життя заходів індивідуального запобігання залежить від

багатьох факторів, таких як розмір фінансування окремих програм, правове

регулювання рівня розвитку суспільних відносин, особливостей регіону

застосування таких заходів. Зазначимо, що, ставши на шлях демократичного

розвитку, Україна повинна використовувати на тільки радянський, але й зарубіжний

досвід у сфері запобігання злочинам.

Висновки до розділу 3

Отже, за результатами проведеного дослідження:

1. Встановлено, що загальносоціальне запобігання примушуванню до вступу

в статевий зв’язок повинно здійснюватися через комплекс загальнодержавних, а

саме правових, соціально-економічних, культурно-виховних, інформаційних,

соціально-психологічних заходів.

Виокремлено такі початкові напрями діяльності із загальносоціального

запобігання примушуванню до вступу в статевий зв'язок, як: перегляд чинного

законодавства у частині захисту статевої свободи та статевої недоторканності,

гендерної рівності і приведення його у відповідність до міжнародних стандартів,

рекомендацій та вимог, кримінологічної реальністі; проведення широкої

178

інформаційної, просвітницької, виховної, освітньої роботи з метою ознайомлення

громадськості з проблемою примушування до вступу в статевий зв'язок та зміни

ставлення населення до неї; сприяння створенню та виробленню механізмів

фінансування недержавних суб’єктів запобіжної діяльності (кризові центри, ГСП);

введення в навчальні плани ВНЗ, за якими навчаються майбутні юристи, спецкурсів

з гендерної проблематики як нормативної навчальної дисципліни; розробка

спеціальних програм, методик, проведення курсів із навчання педагогічних та

науково-педагогічних працівників засобам статевого виховання.

2. Заходи спеціально-кримінологічного запобігання примушуванню до вступу

в статевий зв’язок повинні органічно доповнювати та конкретизувати заходи

загальносоціального запобігання.

Запропоновано такі напрями діяльності: створення навчальних програм, що

включають спеціальну сексологічну освіту, основи безпечного спілкування;

проведення тренінгів з питань гендерної чутливості з працівниками служб

соціального захисту, поліції, прокуратури, суддями, лікарями; розширення мережі

безкоштовної конфіденційної консультативної допомоги (юридичні, інформаційні

послуги) для осіб, які стали жертвами статевих злочинів (телефонів довіри, гарячих

ліній); розробка і впровадження програм із роботи з особами, які вчинили

примушування до вступу в статевий зв’язок (програми ресоціалізації особи);

проведення моніторингу статистичних даних за всіма формами сексуального

насильства та аналізу ефективності застосовуваних заходів щодо його запобігання;

проведення професійної підготовки, підвищення кваліфікації працівників поліції із

розслідування та запобігання злочинам проти статевої свободи та статевої

недоторканності, у тому числі примушуванню до вступу в статевий зв'язок;

внесення відповідних змін до кримінального процесуального та трудового

законодавства з метою зменшення латентності досліджуваного злочину і подальшої

розробки питання спрощення процедури компенсації моральної та матеріальної

шкоди; налагодження зв’язків, співпраці та взаємодопомоги між НУО і поліцією;

сприяння створенню та підтримка державою діяльності ГСП.

3. Індивідуальне запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок

179

доцільніше за все проводити за допомогою програм індивідуальної корекції

поведінки, використовуючи методи емпіричного дослідження та бесіди. Для

ефективного впливу таких програм необхідно встановити мотив вчинення злочину і

диференціювати напрямок виховного впливу залежно від типу особи злочинця.

Вважаємо, що комплексне використання зазначених вище заходів дозволить, з

одного боку, досягти значного зниження фактичного рівня примушування до вступу

в статевий зв'язок, з іншого – зменшити ступінь його латентизації. Маємо також

зазначити, що досягнення очікуваних результатів залежить від комплексності

застосування запропонованих вище засобів і може бути діагностовано лише з

плином певного часу.

Основні положення дисертаційної роботи, розглянуті в цьому розділі,

опубліковано в наукових працях дисертанта [187; 188; 202; 206; 199].

180

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено вирішення наукового завдання, що полягає в

теоретичному узагальненні й розв’язанні практичних проблем запобігання

примушуванню до вступу в статевий зв’язок. Основні теоретичні та практичні

результати дослідження полягають у такому:

1. Запобігання примушуванню до в ступу в статевий зв’язок досить довго не

розглядали як окрему кримінологічну проблему, його досліджували в контексті

вивчення статевих злочинів, що не давало змоги виокремити його особливості, а

саме причини й умови вчинення, типові риси особи злочинця, мотивацію та мотиви

його злочинних дій, заходи запобігання злочину. Окремі наукові праці щодо

запобігання цьому злочину не розкривають цілком шляхів та напрямів здійснення

такої діяльності.

2. Обґрунтовано, що досліджуване явище потрібно оцінювати з позицій

еволюційно-історичних процесів формування правових, соціальних, моральних

норм регуляції сексуальної поведінки. Тривалий час примушування до вступу в

статевий зв’язок не визнавали злочином унаслідок певних гендерних стереотипів

щодо місця й ролі жінки в суспільстві, родині, трудовому колективі. Згодом, коли

діяння набуло характеру протиправного, ті самі стереотипи стали передумовою його

високої латентності.

3. Констатовано, що соціально-правова сутність примушування до вступу в

статевий зв’язок знаходить своє відображення в тому, що воно має негативний

(суспільно небезпечний) характер, а також передбачене законом про кримінальну

відповідальність як умисне кримінально каране діяння у формі дії, що вчиняється

способом психічного насильства з метою змусити матеріально чи службово залежну

особу до статевого акту в природний чи неприродний спосіб.

4. Аргументовано ієрархічне співвідношення понять сексуального домагання

та примушування до вступу в статевий зв’язок. Примушування до вступу в статевий

зв’язок завжди буде сексуальним домаганням, але за вітчизняним законодавством

181

про кримінальну відповідальність не всяке сексуальне домагання є кримінально

караним.

5. Доведено, що примушування до вступу в статевий зв’язок належить до

насильницьких злочинів. Воно вчиняється шляхом застосування до потерпілої особи

психічного насильства. Крім того, для цього злочину насильство є не тільки засобом

досягнення злочинного результату, а й елементом мотивації його вчинення.

Насильницький характер злочину підтверджується й тим, що злочинець не може не

усвідомлювати того, що можливий вступ у статевий зв’язок буде неповною мірою

добровільним.

6. Розкрито кількісні та якісні показники примушування до вступу в

статевий зв’язок. Підкреслено, що, незважаючи на незначну питому вагу в

загальному масиві злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності

особи, злочин характеризується високим рівнем латентності, яка має переважно

природне походження, оскільки значна частина потерпілих не звертаються до

правоохоронних органів із заявами про вчинення щодо них кримінального

правопорушення. Високий рівень латентності, у свою чергу, не дає змоги

встановити реальні масштаби поширеності злочину, виявити фактичний рівень

віктимізації й ціну злочинності, що ускладнює розробку адекватних заходів із

запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок. Встановлено, що ці

злочини переважно вчиняються в містах, у будні, вдень, у робочому приміщенні (на

робочому місці), при цьому на інтенсивність вчинення примушування до вступу в

статевий зв’язок, на відміну від інших статевих злочинів, не впливає сезонність.

Спостерігається зростання динаміки реєстрації примушування до вступу в статевий

зв’язок, що пояснюється не реальним збільшенням кількості фактів вчинення цього

діяння, а зміною підходів до реєстрації злочинів, яка зумовлена набранням чинності

новим Кримінальним процесуальним кодексом.

7. Доведено, що основними причинами та умовами, що сприяють вчиненню

примушування до вступу в статевий зв’язок, є такі: 1) стійкі соціокультурні гендерні

стереотипи щодо ролі жінки в суспільстві; 2) низький рівень матеріального

забезпечення населення в поєднанні з високим рівнем безробіття та перебування

182

жінки в уразливому стані внаслідок неофіційного працевлаштування; 3) недовіра до

правоохоронних органів, зневіра населення в дієвості принципу невідворотності

відповідальності за вчинений злочин; 4) віктимна поведінка жертви; 5) недоліки в

сімейному вихованні, які детермінують формування як особи антисуспільної

направленості, так і віктимної особи; 6) пропаганда через ЗМІ сексуальної

розбещеності; 7) недоліки шкільного виховання; 8) недосконалість правової

конструкції кримінально-правої норми, яка передбачає відповідальність за

примушування до вступу в статевий зв’язок; 9) відсутність дієвої політики з

контролю за дотриманням гендерної рівноправності та із запобігання сексуальним

переслідуванням у суб’єктів господарювання. Перелічені детермінанти

комбінуються між собою і, як правило, створюють кумулятивний ефект.

8. Виокремлено особливості кримінологічного портрету особи злочинця,

який вчиняє примушування до вступу в статевий зв’язок: чоловік у віці від 30 до

49 років, з вищою освітою, одружений, працює у сфері освіти, промисловості,

державного управління, правоохоронної діяльності; егоїстичний, характеризується

примітивізмом у поглядах на взаємини статей, дратівливий, з ригідними афектами

(мстивість, схильність підозрювати інших, злобливість, ревнощі); має недостатній

рівень самоконтролю та/або комунікативних здібностей; не задоволений або

неповною мірою задоволений своїм соціальним статусом, роллю, яку відіграє на

роботі або в приватному/сімейному житті, незважаючи на це, має гарну репутацію

та частіше за все є матеріально забезпеченим; зневажливо ставиться до закону,

раніше не судимий.

9. Встановлено, що особа, яка вчиняє примушування до вступу в статевий

зв’язок, керується не одним, а декількома мотивами, які діють у комплексі. Для

більшості злочинів характерні сексуальні мотиви та викривлене прагнення до

самоствердження, при цьому провідне місце належить саме останньому.

Примушування до вступу в статевий зв’язок також може вчинятися з корисливих,

хуліганських мотивів, помсти, ревнощів, заздрості, ненависті, заміщення. Усі ці

мотиви спонукають злочинця вирішувати свої проблеми, пов’язані зі зняттям

внутрішнього дискомфорту, напруженості, зміною своєї самооцінки, підвищенням

183

внутрішнього статусу та самоствердженням у власних очах, за допомогою

використання психічного насильства. Дійсні мотиви вчинення злочину злочинець

може й не усвідомлювати, але не може бути “безмотивного” примушування до

вступу в статевий зв’язок.

10. Розроблено типологію осіб, які примушують до вступу в статевий зв’язок,

що надасть змогу в подальшому прогнозувати індивідуальну злочинну поведінку та

застосовувати диференційовані й індивідуалізовані заходи запобігання.

Виокремлено такі типи: “владна особа”, “довірена особа”, “член групи”,

“перевертень”, “ситуативна особа”, “докучлива особа”, “некомпетентна особа”,

“експлуататор, “шантажист”.

11. Доведено, що запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок на

загальносоціальному рівні повинно передбачати узгоджену систему правових,

соціально-економічних, культурно-виховних, інформаційних, соціально-

психологічних заходів, які послаблять криміногенні детермінанти. Для ефективного

загальносоціального запобігання держава повинна, передусім, визнати існування

зазначеної проблеми, привести чинне законодавство з питань гендерної рівності та

захисту прав на статеву свободу у відповідність до міжнародних рекомендацій і

вимог. Значна увага повинна бути зосереджена на сприянні розвитку недержавних

суб’єктів, діяльність яких спрямована на запобігання статевим злочинам. Важливим

напрямом у запобіжній діяльності є формування в суспільстві ідеології гендерної

терпимості та неприйняття насильства у будь-якій формі за допомогою спецкурсів з

гендерної рівності в навчальних закладах і створення спеціальних програм з

навчання педагогічних та науково-педагогічних працівників засобам статевого

виховання.

12. Підкреслено, що заходи спеціально-кримінологічного запобігання

примушуванню до вступу в статевий зв’язок повинні включати введення в систему

професійної підготовки співробітників правоохоронних органів навчання з

гендерної проблематики, підвищення гендерної поінформованості суддів;

проведення тренінгів з питань гендерної чутливості зі співробітниками служб

соціального захисту, працівниками поліції, прокуратури, судів, лікарень; розробку

184

та впровадження програм з ресоціалізації осіб, які вчинили примушування до вступу

в статевий зв’язок. Обґрунтовано, що високий рівень латентності примушування до

вступу в статевий зв’язок вимагає проведення заходів з об’єктивізації показників

статевої злочинності. Особливе місце серед таких заходів має посісти моніторинг

статевої злочинності. Його організація сприятиме відкритості, доступності,

об’єктивності відповідних показників порушення статевих прав і свобод людини.

Система постійного моніторингу статевої злочинності повинна включати в себе не

тільки дані офіційної статистики, а й результати соціологічних досліджень,

експертних оцінок, оперативну інформацію. Такий моніторинг дасть змогу більш

ефективно здійснювати запобіжну діяльність щодо насильницьких статевих

посягань, у тому числі злочину, передбаченого ст. 154 КК України.

Доведено ефективність створення на місцевому рівні груп самопідтримки як

нових недержавних суб’єктів запобігання, до функцій яких має входити надання

постраждалим психологічної та правової допомоги.

13. Обґрунтовано, що на індивідуальному рівні запобігання примушуванню

до вступу в статевий зв’язок доцільніше за все проводити за допомогою програм

індивідуальної корекції поведінки, використовуючи методи емпіричного

дослідження та бесіди. Для ефективного впливу таких програм необхідно

встановити мотив вчинення злочину й диференціювати напрям виховного впливу

залежно від характеру взаємодії злочинця із жертвою. Важливу роль на цьому рівні

запобігання мають відігравати судові органи, територіальні підрозділи поліції та

роботодавці.

185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абельцев С. Н. Личность преступника и проблемы криминального

насилия / С. Н. Абельцев. – Москва : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. – 207 с.

2. Авдалян А. Я. Предупреждение преступлений против половой

неприкосновенности несовершеннолетних: уголовно-правовой и

криминологический аспекты (компаративистское исследование) : дис. … канд.

юрид. наук : 12.00.08 / Авдалян А. Я. – Елец, 2015. – 211 с.

3. Александров Ю. В. Кримінологія : курс лекцій / Ю. В. Александров,

А. П. Гель, К. С. Семаков. – Київ : МАУП, 2002. – 295 с.

4. Алишева А. Формирование взаимоотношений государства с

общественностью и религией в республиках Центральной Азии / А. Алишева //

Центральная Азия: новое пространство для сотрудничества : сборник статей. –

Бишкек : Институт региональных исследований, 2000. – С. 65-77.

5. Аномальное сексуальное поведение / под ред. А. А. Ткаченко. – Москва :

ГНЦССП им. В. П. Сербского, 1997. – 426 с.

6. Антонюк Н. Проблемні питання кримінально-правової кваліфікації

злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності / Н. Антонюк // Вісник

Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – № 46. – С. 159-168.

7. Антонян Ю. М. Изнасилования: причины и предупреждение : пособие /

Ю. М. Антонян, В. Л. Голубев, Ю. Н Кудряков. – Москва : ВНИИ МВД СССР,

1990. – 192 с.

8. Антонян Ю. М. Изучение личности преступника : учебное пособие /

Антонян Ю. М. – Москва : Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1982. – 80 c.

9. Антонян Ю. М. Криминология : избранные лекции / Ю. М. Антонян. –

Москва : Логос, 2004. – 448 с.

10. Антонян Ю. М. Об истоках формирования личности преступника /

Ю. М. Антонян // Личность преступника и вопросы исправления и перевоспитания

осужденных : сб. научных трудов. – Москва : ВНИИ МВД СССР, 1990. – С. 3-13.

11. Антонян Ю. М. Особенности сексуальной преступности /

186

Ю. М. Антонян // Россия и современный мир. – 2000. – № 2. – C. 170-177.

12. Антонян Ю. М. Психология преступника и расследования преступлений

/ Ю. М. Антонян, М. И. Еникеев, В. Е. Эминов // Юристъ. – 1996 [Электронный

ресурс]. – Режим доступа : http://www.pravo.vuzlib.net/book_z1786_page_4.html.

13. Антонян Ю. М. Сексуальный убийца Чикатило: попытка

психоаналитического объяснения / Ю. М. Антонян // Государство и право. – 1993. –

№ 7. – С. 91-99.

14. Архівна кримінальна справа Гагарінського районного суду

м. Севастополя, № 980486.

15. Архівна кримінальна справа Дергачівського районного суду Харківської

області, № 1-189/2002.

16. Архівна кримінальна справа Куп’янського міськрайонного суду

Харьковської області, № 1-372/2002.

17. Архівна кримінальна справа Хортицького районного суду Запорізької

області, № 230307.

18. Асанбаева Г. О роли вузов в развитии гендерных вопросов в

Кыргызстане / Г. Асанбаева // Гендерное развитие в условиях Кыргызстана :

сборник статей. – Бишкек : Фонд «Сорос-Кыргызстан», 2002. – С. 66-69.

19. Бабенко А. М. Регіональна система запобігання злочинності:

структурно-функціональний зміст / А. М. Бабенко // Юридичний науковий

електронний журнал. – 2014. – № 5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://lsej.org.ua/5_2014/26.pdf.

20. Бабенко А. М. Запобігання злочинності в регіонах України :

концептуально-методологічний та праксеологічний вимір : монографія /

А. М. Бабенко. – Одеса : ОДУВС, 2014. – 416 с.

21. Бабенко А. М. Специфіка кримінально-правового регулювання захисту

особи від примушування до вступу в статевий зв'язок / А. М. Бабенко // Правова

система держави: проблеми формування та перспективи розвитку : матеріали

VIII Всеукр. наук. конф. молод. уч., присвяч. Дню прав людини, 11 грудня 2015 р. –

Частина 2. – Одеса : ОДУВС, 2015. – С. 3-5.

187

22. Бабенко А. М. Теоретико-методологічний та праксеологічний вимір

кримінологічної характеристики злочинності проти статевої свободи та статевої

недоторканності особи / А. М. Бабенко // Південноукраїнський правничий часопис.

– 2015. – № 4. – С. 52-54.

23. Бабенко А. М. Теоретико-правові засади кримінальної відповідальності

за примушування до вступу в статевий зв'язок / А. М. Бабенко //

Південноукраїнський правничий часопис. – 2015. – № 3. – С. 48-50.

24. Бабенко А. М. Шляхи вдосконалення запобігання злочинності в

прикордонних регіонах України / А. М. Бабенко // Південноукраїнський правничий

часопис. – 2014. – № 3. – С. 16-18.

25. Бандурка А. М. Юридическая психология : учебник / А. М. Бандурка,

С. П. Бочарова, Е. В. Землянская. – Харьков : НУВД, 2001. – 640 с.

26. Бандурка І. О. Кримінально-правова характеристика злочинів проти

моральності у сфері статевих стосунків : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец.

12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» /

Бандурка І. О. – Запоріжжя, 2010. – 22 с.

27. Безпека життєдіяльності : навчальний посібник / П. С. Атаманчук,

В. В. Мендерецький, О. П. Панчук // Центр учбової літератури. – 2011 [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://pidruchniki.ws/12210605/bzhd/nebezpeki_

psihichnogo_fizichnogo_nasilstva.

28. Біль Р. С. Відповідальність за статеві злочини: порівняльний аспект /

Р. С. Біль, С. Ф. Денисов // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. –

№ 4 (9). – Запоріжжя. – С. 165-173.

29. Блувштейн Ю. Д. Понятие личности преступника / Ю. Д. Блувштейн //

Советское государство и право. – 1979. – № 8. – С. 97-102.

30. Блэкборн Р. Психология криминального поведения / Р. Блэкборн. –

Санкт-Петербург : Питер, 2004. – 496 с.

31. Боголюбова Т. Женщины – жертвы преступлений: проблемы и

статистика / Т. Боголюбова // Сексуальные домогательства на работе. – М. : ABA-

CEELI: Женский консорциум, 1996 [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

188

http://wvw.a-z.ruAvomen/te\t.s/bogolr.htiri.

32. Брич Л. Деякі зауваження щодо роз'яснень Верховним Судом України

положень КК про кримінальну відповідальність за злочини проти статевої свободи

та статевої недоторканності особи / Л. Брич // Вісник Львівського університету.

Серія юридична. – 2008. – Випуск 47. – С. 164-173.

33. Брич Л. П. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності

особи за законодавством України : навч. посіб / Л. П. Брич. – Львів : Львівський

державний університет внутрішніх справ, 2010. – 84 с.

34. Брух Х. І. Кримінальна відповідальність за примушування до вступу в

статевий зв’язок в законодавстві України та інших країн континентальної Європи:

порівняльно-правові аспекти / Х. І. Брух // Вісник Львівського університету. Серія

юридична. – 2014. – Вип. 60. – С. 248-255.

35. Брух Х. І. Концептуальні підходи до визначення родового об’єкта

злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи / Х. І. Брух //

Електронне науково-практичне видання «Журнал східноєвропейського права». –

2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://easternlaw.com.ua/wp-

content/uploads/2014/10/brukh_8.pdf.

36. Брух Х. І. Підстави криміналізації примушування до вступу у статевий

зв’язок / Х. І. Брух // Право і суспільство. – 2014. – № 5. – С. 200-208.

37. Брух Х. І. Примушування до вступу в статевий зв’язок: злочин чи

кримінальний проступок / Х. І. Брух // Інтернет-конференція «Кримінальні

проступки: теоретичне підґрунтя та шляхи вдосконалення законодавства України»

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lduvs.forum24.ru/?1-13-15-00017-0-0.

38. Буркина О. А. Понимание насилия в философии и праве / О. А. Буркина,

С. П. Демьяненко // Онтология и аксиология права : вторая междунар. науч. конф.,

октябрь 2005 г. : тезисы докладов и сообщений. – Омск, 2005. – С. 121-123.

39. Васильченко Г. С. Психопатия: сексопатология : справочник /

Г. С. Васильченко, Ю. А. Решетняк. – М. : Медицина, 1990. – 576 с.

40. Введение в теорию гендера : учебное пособие / под ред.

Н. У. Шеденовой. – Алматы : Акыл китаби, 1999. – 158 с.

189

41. Верещагин В. А. Особенности личности и поведения лиц, совершающих

изнасилования / В. А. Верещагин // Личность преступника и вопросы исправления и

перевоспитания осужденных : сборник науч. трудов. – М. : ВНИИ МВД СССР, 1990.

– С. 22-32.

42. Вирок Апеляційного суду Запорізької області від 11.11.2011 по справі

№ 1-6/11.

43. Віденська декларація та Програма дій, прийнята на Всесвітній

конференції з прав людини 25.06.1993 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_504.

44. Волков Б. С. Мотивы преступлений: уголовно-правовое и социально-

психологическое исследование / Б. С. Волков. – Казань : Изд-во Казанского

университета, 1982. – 149 с.

45. Воронова Ю. В. Соціально-психологічні детермінанти віктимної

поведінки неповнолітніх жертв сексуальних злочинів : автореф. дис. … канд. псих.

наук : спец. 19.00.06 «юридична психологія» / Воронова Ю. В. – Харків, 2005. – 21 с.

46. Воскресенська І. В. Захист статевої свободи та статевої недоторканності

особи: міжнародно-правовий аспект/ І. В. Воскресенська // Право.ua. – № 1. – 2015. –

С. 182–189.

47. Воскресенська І. В. Кримінальна відповідальність за примушування до

вступу у статевий зв’язок: аналіз закордонного законодавства / І. В. Воскресенська //

Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених : матеріали

наук.-практ. конф. (Харків, 14 трав. 2015 р.) / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр.

справ. – Харків : ХНУВС, 2015. – С. 48–52.

48. Воскресенська І. В. Кримінальна відповідальність за примушування до

вступу в статевий зв’язок у історико-правовому аспекті / І. В. Воскресенська //

Актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі

реформування кримінальної юстиції : Збірник матеріалів Міжнародної науково-

практичної конференції [23 травня 2014 року, м. Харків] / МВС України ;

Харківський нац. ун-т внутр. справ ; Кримінологічна асоціація України. – Том І. – Х.

: ХНУВС, 2014. – С. 28–31.

190

49. Гаухман Л. Д. Борьба с насильственными посягательствами /

Л. Д. Гаухман. – М. : Юридическая литература, 1969. – 120 с.

50. Гарасимів Т. З. Природні та соціальні детермінанти формування

девіантної поведінки людини: філософсько-правовий вимір : монографія /

Т. З. Герасимів. – Львів : Львівський держ. ун-т внутрішніх справ, 2012. – 420 с.

51. Гилинский Я. И. Социально-экономическое неравенство как

криминогенный фактор (от К. Маркса до С. Олькова) / Я. И. Гилинский //

Экономика и право. – СПб. : Наука, 2009. – С. 169-188.

52. Голина В. В. Теория и практика предупреждения преступности в

Украине / В. В. Голина // Проблемы законности. – 1995. – Вып. 30. – С. 144-152.

53. Гондолф Э. США: исследование насилия в семье / Э. Гондолф //

Правоведение. – 1997. – № 3. – C. l-11.

54. Гоноченко О. А. Уголовно-правовые средства защиты

несовершеннолетних от сексуального совращения и сексуальной эксплуатации :

дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Гоноченко О. А. – Ставрополь, 2004. – 191 с.

55. Горчакова В. О. Факторы, влияющие на возможность вовлечения

несовершеннолетних в сексуальную эксплуатацию / В. О. Горчакова // Человек:

преступление и наказание. – 2008. – № 4. – С. 121-125.

56. Государство в меняющемся мире. Отчет о мировом развитии /

Всемирный банк. – М. : Прайм-Тасс, 1997. – 305 с.

57. Графский В. Г. Всеобщая история права и государства : учебник для

вузов / В. Г. Графский. – М. : Издательство НОРМА, 2003. – 744 с.

58. Губанова О. В. Кримінологічна характеристика та запобігання

зґвалтуванню (на підставі матеріалів практики Автономної Республіки Крим) :

автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «кримінальне право та

кримінологія; кримінально-виконавче право» / Губанова О. В. – Київ, 2008. – 20 с.

59. Гульдан В. В. Личность сексуального преступника с психическими

аномалиями / В. В. Гульдан, С. П. Позднякова // Личность преступников и

индивидуальное воздействие на них : сб. науч. тр. – М. : ВНИИ МВД СССР, 1989. –

136 с.

191

60. Гусейнов А. А. Понятие насилия и ненасилия / А. А. Гусейнов //

Вопросы философии. – 1994. – № 6. – С. 28-37.

61. Даль В. Толковый словарь / В. Даль. – М. : Госуд. изд-во иностранных и

национальных словарей, 1956. – 469 с.

62. Дей М. Роль права у стимулюванні мотивації праці в перехідній

ринковій економіці / М. Дей // Підприємництво, господарство і право. – 2004. –

№ 12. – С. 55-60.

63. Декларація про викорінювання насилля щодо жінок : проголошена

резолюцією 48/104 Генеральної Асамблеї від 20.12.1993 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_506.

64. Декларація та програма дій форуму тисячоліття «Ми, народи: зміцнення

Організації Об'єднаних Націй в ХХІ столітті» від 26.05.2000 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_972/page2.

65. Денисов С. Ф. Вдосконалення законодавства щодо відповідальності за

торгівлю жінками / С. Ф. Денисов, П. П. Сердюк // Вісник Одеського інституту

внутрішніх справ. – 2000. – № 2. – С. 48-55.

66. Джужа А. О. Запобігання злочинам проти статевої недоторканності

дитини : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «кримінальне право та

кримінологія; кримінально-виконавче право» / Джужа А. О. – Харків, 2012. – 20 с.

67. Джужа О. М. Запобігання злочинам, пов’язаним із сексуальним

насильством : монографія / О. М. Джужа. – К. : Атіка, 2009. – 240 с.

68. Динаміка середньомісячної заробітної плати по регіонах у 1995-

2014 роках [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/gdn/prc_rik/prc_rik_u/zpR_u2005.html.

69. Доклад независимого эксперта для проведения исследования ООН по

вопросу о насилии в отношении детей : записка Генерального секретаря. Документ

A/61/299 // Организация Объединенных Наций [Электронный ресурс]. – Режим

доступа : http://www.un.org/russian/hr/children/violence_3.htm.

70. Дорош Л. В. Актуальні проблеми вдосконалення законодавства про

відповідальність за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності

192

особи / Л. В. Дорош // Проблеми боротьби зі злочинністю. – 2012. – № 118. – С. 149-

159.

71. Дудоров О. О. Вибрані праці з кримінального права / О. О. Дудоров. –

Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2010. – 952 c.

72. Дудоров О. О. Кримінально-правова характеристика злочинів проти

статевої свободи та статевої недоторканності особи : наук.-практ. посібник /

О. О. Дудоров. – Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2011. – 352 с.

73. Дьяченко А. П. Уголовно-правовая охрана граждан от преступлений в

сфере сексуальных отношений : дис. … докт. юрид. наук : 12.00.08 / Дьяченко А. П.

– Москва, 1993. – 343 с.

74. Евангулов Г. Г. Уголовное уложение. Текст закона с очерком основных

положений и существенных отличий его от действующего законодательства и с

алфавитным предметным указателем / Г. Г. Евангулов. – СПб. : Типография

акционерного общества «Слово», 1903. – 398 с.

75. Егошина Г. А. Сексуальные посягательства на малолетних и

несовершеннолетних и их предупреждение: уголовно-правовое и

криминологическое исследование по материалам Республики Мари-Эл : дис. …

канд. юрид. наук. : 12.00.08 / Егошина Г. А. – Йошкар-Ола, 1999. – 213 с.

76. Експерти ЄС та судді ВССУ обговорили законодавчі норми України

щодо протидії дискримінації // Вищий спецiалiзований суд України з розгляду

цивiльних i кримiнальних справ. – 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://sc.gov.ua/ua/golovna_storinka/eksperti_jes_ta_suddi_vssu_obgovorili_zakonodavch

i_normi_ukrajini_cshodo_protidiji_diskriminaciji.html.

77. Еникеев М. И. Психологический энциклопедический словарь /

М. И. Еникеев. – М. : ТК Велби: Проспект, 2006. – 560 c.

78. Єдиний звіт про кримінальні правопорушення по державі за січень-

грудень 2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=110381&libid=100820&c=edit&_c=fo.

79. Єдиний звіт про кримінальні правопорушення по державі за січень-

грудень 2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

193

http://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=111482&libid=100820&c=edit&_c=fo.

80. Єдиний звіт про кримінальні правопорушення по державі за січень-

грудень 2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=112173&libid=100820&c=edit&_c=fo.

81. Журавлёв Г. Т. Криминология : учебное пособие, руководство по

изучению дисциплины, практикум по курсу, тесты по дисциплине, учебная

программа / Г. Т. Журавлёв, Е. В. Ковалевская. – М. : МЭСИ, 2007. – 128 с.

82. Загальна декларація прав людини, прийнята и проголошена у резолюції

217 A (III) Генеральної Асамблеї від 10.12.1948 [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015.

83. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і

практика : у 3 кн. / А. П. Закалюк / Кн. 1: Теоретичні засади та історія української

кримінологічної науки / А. П. Закалюк. – К. : Видавнич. Дім «Ін Юре», 2007. – 424 с.

84. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і

практика : у 3-х кн. / А. П. Закалюк / Кн. 3: Практична кримінологія / А. П. Закалюк.

– К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – 320 с.

85. Звіт про склад засуджених за 1 півріччя 2015 року [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://court.gov.ua/sudova_statystyka/Zvit_1_pivrihhya2015.

86. Зелинский А. Ф. Криминальная психология : науч.-практ. изд. /

А. Ф. Зелинский. – К. : Юринком Интер, 1999. – 240 с.

87. Зотов А. Н. Опыт работы кабинетов «пренатального воспитания»

(дородовой педагогики) детских поликлиник города Набережные Челны /

А. Н. Зотов, В. Б. Хенвен, А. Н. Дуткина // Проблемы современной сексологии и

сексопатологии : межрегиональная науч.-практ. конф. сексопатологов, 3-5 марта

1996 г. : тез. докл. – М., 1996. – С. 2-3.

88. Зудин В. Ф. Криминологическая профилактика преступлений.

Концепция, принципы, средства реализации : учебное пособие / В. Ф. Зудин. –

Воронеж : Изд-во ВГУ, 1995. – 128 с.

89. Іванов Ю. Ф. Кримінологія : навч. посіб. / Ю. Ф. Іванов., О. М. Джужа. –

К. : Вид. Паливода А. В., 2006. – 264 с.

194

90. Иващенко А. Е. Методология правового исследования насилия /

А. Е. Иващенко, А.И. Марченко // Социально-правовые проблемы борьбы с

насилием. – Омск, 1996. – С. 2-6.

91. Игошев К. Е. Семья, дети, школа / К. Е. Игошев, Г. М. Миньковский. –

М. : Юрид. лит., 1989. – 448 с.

92. Игошев К. Е. Типология личности преступника и мотивация

преступного поведения / К. Е. Игошев. – Горький : Горьк. высш. шк. МВД СССР,

1974. – 168 с.

93. ИноФорум – Порноиндустрия даёт полпроцента венгерского ВВП

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://inoforum.ru/inostrannaya_pressa/

pornoindustriya_dayot_polprocenta_vengerskogo_vvp.

94. Иншаков С. М. Криминология : учебник / С. М. Иншаков. – М. :

Юриспруденция, 2000. – 432 с.

95. Исаев А. А. Теоретические и правовые проблемы применения

специальных понятий для квалификации преступлений / А. А. Исаев. – Алматы :

Жет-Жаргы, 1999. – 240 с.

96. Исаев Н. А. Сексуальные преступления как объект криминологии. –

СПб. : Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2007. – 486 с.

97. История государства и права зарубежных стран : учебник в 2-х ч. / под

ред. Н. А. Крашенинниковой, О. А. Жидкова / Ч. 1. – М. : Изд. группа НОРМА-

ИНФРА-М, 1999. – 480 с.

98. Йосипів А. О. Детермінанти насильницької злочинності та протидія їй

органами внутрішніх справ : монографія / А. О. Йосипів. – Львів : Львівський держ.

університет внутрішніх справ, 2011. – 276 с.

99. Калгужинова А. М. Место состава понуждения к действиям

сексуального характера в системе преступлений против половой свободы и половой

неприкосновенности личности / А. М. Калгужинова // Вестник Карагандинского

университета. Серия право – 2010. – № 4 (60). – С. 82-89.

100. Калинина Н. П. Патологическая ревность. Структура, систематика и

течение / Н. П. Калинина. – Горький : Волго-Вятское кн. изд-во, 1976. – 199 с.

195

101. Каролина: уголовно-судебное уложение Карла V [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://law-students.net/modules.php?name=Content&pa

=showpage& pid=298.

102. Карпец И. И. Уголовное право и этика / И. И. Карпец. – М. :

Юридическая литература, 1985. – 256 с.

103. Кириллов М. Л. Прогнозирование преступности : лекция /

М. Л. Кириллов ; под ред. Г. А. Аванесова. – M., 2000 [Электронный ресурс]. –

Режим доступа : http://xn--80aatn3b3a4e.xn--p1ai/book/4722/%D0%9F%D1%8%BE%

D0%B3%D0%B%D0%BE%D0%B72.html.

104. Кит: «Наш бизнес будет сжиматься» [Электронный ресурс]. – Режим

доступа : http://www.forbes.ru/svoi-biznes/predprinimateli/51313-nash-biznes-budet-

szhimatsya.

105. Кобозева Т. Ю. Преступное принуждение как уголовно-правовая

категория : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Кобозева Т. Ю. – Москва, 2011. –

243 с.

106. Ковалёв А. Г. Психологические основы исправления правонарушителя /

А. Г. Ковалев. – М. : Юрид. лит., 1968. – 136 с.

107. Ковалёв В. И. Мотивы поведения и деятельности / В. И. Ковалев. – М. :

Наука, 1988. – 193 с.

108. Ковалёва М. А. Сексуальное насилие и сексуальная эксплуатация:

криминологические и уголовно-правовые аспекты; предупреждение : дис. … канд.

юрид. наук : 12.00.08 / Ковалёва М. А. – СПб., 2006. – 299 с.

109. Козлюк Л. Г. Кримінологічна характеристика особистості злочинця,

який вчиниу статевий злочин щодо неповнолітнього : автореф. дис. … канд. юрид.

наук : спец. 12.00.08 «кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче

право» / Козлюк Л. Г. – Київ, 2009. – 16 с.

110. Колоян Д. Л. Ухаживание как тип коммуникативного поведения : дис. …

канд. фил. наук : 10.02.19 / Колоян Д. Л. – Волгоград, 2006. – 247 с.

111. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / под ред.

А. И. Бойко. – Ростов н/Д : Феникс, 1996. – 789 с.

196

112. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм

дискримінації щодо жінок від 18.12.1979 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_207.

113. Кондрашова Т. В. Уголовная ответственность за понуждение к

действиям сексуального характера / Т. В. Кондрашова // Юридический мир. –

1999. – № 3. – С. 33-38.

114. Кон И. С. На стыке наук / И. С. Кон // Вопросы философии. – 1981. –

№ 10. – С. 47-55.

115. Коновалова В. Е. Основы юридической психологии : учебник /

В. Е. Коновалова, В. Ю. Шепитько. – Харьков : Одиссей, 2005. – 352 с.

116. Координированный ответ населения на бытовое насилие против

женщин: основные руководящие принципы по разработке стратегии. – Дулут,

Миннесота, 1996. – 86 с.

117. Коростылёв О. И. Уголовно-правовая характеристика угрозы : дис. …

канд. юрид. наук : 12.00.08 / Коростылёв О. И. – Ставрополь, 2004. – 163 с.

118. Корчовий М. М. Кримінологічні проблеми боротьби зі зґвалтуваннями,

вчинюваними неповнолітніми : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08

«кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» /

Корчовий М. М. – Київ, 2000. – 18 с.

119. Корягіна A. M. Вплив взаємовідносин жертви та злочинця на

виникнення, розвиток та наслідки злочину : дис. … канд. юрид. наук. : спец.

12.00.08 / Корягіна А. М. – Луганськ, 2011. – 233 с.

120. Косенко С. С. Віктимологічна профілактика статевих злочинів щодо

неповнолітніх : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «кримінальне

право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Косенко С. С. – Київ, 2004. –

20 с.

121. Костров Г. К. Уголовно-правовое значение угрозы : автореф. дис. …

канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «уголовное право и кримінологія; уголовно-

исполнительное право» / Костров Г. К. – М, 1970. – 19 с.

122. Котельникова Е. А. Насильственные посягательства на половую свободу

197

и половую неприкосновенность: уголовно-правовая характеристика и проблемы

квалификации : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / Котельникова Е. А. –

Нижний Новгород, 2007. – 191 с.

123. Кочемировская Е. Проблема реабилитации пострадавших от насилия в

семье и предупреждение насильственных семейных отношений / Е. Кочемировская

// Искоренение насилия в отношении женщин в Центральной Азии : региональный

семинар при поддержке ЮНИФЕМ, 6-8.05.2003 г. : материалы семинара. – Алматы,

2003. – С. 1-6.

124. Криминальная мотивация / Ю. М. Антонян, В. В. Гульдан,

В. Н. Кудрявцев. – М. : Наука, 1986. – 302 с.

125. Кримінальна справа Галицького КМУ ГУМВС України в Львівській

області, № 6497-35/10.

126. Кримінальна справа Замостянського ВМУ УМВС України в Вінницькій

області, № 280360/2009.

127. Кримінальна справа Замостянського ВМУ УМВС України в Вінницькій

області, № 290114/2009.

128. Кримінальна справа Шевченківського КМУ ГУМВС України в

Київській області, № 773487-2010.

129. Кримінальний процесуальний Кодекс України : станом на 24.12.2015

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/main/4651-17.

130. Кримінально-процесуальний Кодекс України від 28.12.1960 № 1001-05

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1001-

05/page2.

131. Кримінологія: загальна та особлива частини : підручник / І. М. Даньшин,

В. В. Голіна, М. Ю. Валуйська. – Х. : Право, 2009. – 288 с.

132. Кримінологія : підручник для студентів вищих навч. закладів /

О. М. Джужа, Я. Ю. Кондратьев, О. Г. Кулик. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

133. Криминология : учебник для вузов / под общ. ред. А. И. Долговой. – М. :

Норма, 2005. – 912 с.

134. Криминология : учебник для вузов / под ред. В. Д. Малкова. – М. :

198

Юстицинформ, 2006. – 528 с.

135. Криминология : учебник для курсантов учеб. заведений МВД Украины /

под ред. В. Г. Лихолоба, В. П. Филонова. – К. : Донецк, 1997. – 398 с.

136. Криминология : учеб. для сред. юрид. учеб. заведений / Г. А. Аванесов,

Ю. М. Антонян, З. Т. Гаврилина. – Москва : Юрид. лит., 1976. – 168 с.

137. Криминология : учебник для юрид. вузов / под ред. А. И. Долговой. –

М. : ИНФРА-НОРМА, 1997. – 784 с.

138. Криминология : учебник / под ред. А. А. Герцензона, И. И. Карпеца. –

М. : Юридическая литература, 1968. – 472 с.

139. Криминология : учебник / под ред. В. Н. Кудрявцева, В. Е. Эминова. –

М. : Юрист, 1995. – 512 с.

140. Криминология : учебник / под ред. B. H. Бурлакова, В. П. Сальникова. –

СПб. : Санкт-Петербургский университет МВД России, 1998. – 373 с.

141. Криминология : учебник / под ред. И. И. Карпеца, В. Е. Эминова. – М. :

Манускрипт, 1992. – 320 с.

142. Криминология : учебник / под ред. Н. Ф. Кузнецовой,

Г. М. Миньковского. – М. : Изд. МГУ, 1994. – 415 с.

143. Крючкова О. В. Відповідальність за статеві злочини (досвід зарубіжних

країн) / О. В. Крючкова // Актуальні проблеми кримінального права та кримінології :

матеріали всеукраїнської науково-практ. конференції, 24 квітня 2009 p. – Донецьк :

Донецький юрид. інститут; ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2009. – С. 110-112.

144. Кулик О. Г. Злочинність в Україні на початку ХХІ століття : монограф. /

О. Г. Кулик. – К. : Юрінком Інтер, 2013. – 272 с.

145. Кургузкина Е. Б. Теория личности преступника и проблемы

индивидуальной профилактики преступлений : дис. … докт. юрид. наук : спец.

12.00.08 / Кургузкина Е. Б. – Москва, 2003. – 423 с.

146. Курс лекций по криминологии / под ред. И. Н. Даньшина, В. В. Голины.

– Х. : Одиссей, 2006. – 280 с.

147. Курс уголовного права. В 5 томах. / Г. Н. Борзенков, В. И Зубкова,

Н. Ф Кузнецова / Том 3 : Особенная часть / под ред. Г. Н. Борзенкова,

199

В. С. Комисcарова. – М. : ИКД «Зерцало-М», 2002. – 470 с.

148. Ларченко М. О. Кримінологічна характеристика особистості злочинця,

винного у статевому злочині : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08

«Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» /

Ларченко М. О. – Київ, 2009. – 20 с.

149. Левинсон А. Институциональные рамки старости / А. Левинсон //

Электронная версия бюллетеня «Население и общество» [Электронный ресурс]. –

Режим доступа : http://www.polit.ru/article/2012/03/14/demoscope499.

150. Лейкина Н. С. Криминология о преступнике / Н. С. Лейкина. – Л. :

Знание, 1978. – 32 с.

151. Лисько Т. Д. Кримінальна відповідальність за зґвалтування

(порівняльно-правовий аналіз) : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08

«кримінальне право, кримінологія; кримінально-виконавче право» / Лисько Т. Д. –

К., 2008. – 20 с.

152. Лисюк Ю. В. До проблеми гендерного насильства / Ю. В. Лисюк //

Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001. – № 1. – С. 66-68.

153. Лихачева О. В. Латентная жертва насильственных преступлений,

совершаемых в сфере семейных отношений : автореф. дис. … канд. юрид. наук :

спец. 12.00.08 «уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» /

О. В. Лихачева – Тюмень, 2006. – 19 с.

154. Личность преступника / под ред. В. Н. Кудрявцева, Н. С. Лейкиной,

Г. М. Миньковского. – М. : Юрид. лит., 1975. – 270 с.

155. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии /

Б. Ф. Ломов. – М. : Наука, 1984. – 226 с.

156. Лопатина T. A. Сексуальные домогательства на работе.Что это такое и

как себя защитить? С учетом опыта США / Т. А. Лопатина, М. Г. Авидзба,

Л. Д. Синицина. – Тула, 1999 [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://owl.ru/win/books/harrasment/index.htm.

157. Лукаш А. С. Зґвалтування: кримінологічна характеристика, детермінація

та їх попередження : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «кримінальне

200

право, кримінологія; кримінально-виконавче право» / Лукаш А. С. – Х., 2007. – 19 с.

158. Лукаш А. С. Зґвалтування: кримінологічна характеристика, детермінація

та попередження : монографія / за ред. В. В. Голіни. – Х. : Право, 2008. – 256 с.

159. Лунеев В. В. Мотивация преступного поведения / В. В. Лунеев. – М. :

Наука, 1991. – 383c.

160. Лунеев В. В. Преступность XX века: мировые, региональные и

российские тенденции / В. В. Лунеев. – М. : Волтерс Клувер, 2005. – 912 с.

161. Маркова O. B. Эмпирическое исследование сферы добровольной

ассоциированной жизни как институционального базиса гражданского общества (на

примере Санкт-Петербурга) / О. В. Маркова // Гражданское общество: первые шаги :

сборник статей / под ред. А. Ю. Сунгурова. – СПб. : Норма, 1999. – С. 209-222.

162. Мартенко О. Л. Основні елементи механізму злочинної поведінки /

О. Л. Мартенко // Юридична психологія та педагогіка. – 2014 [Електронний ресурс].

– Режим доступу : http://www.naiau.kiev.ua/psychped/images/documents/vupysk-1-

2014/ua/martenko_ua.pdf.

163. Мирный договор князя Ярослава Владимировича с немецкими послами

1189-1199 гг. [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/RP/goth.htm.

164. Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики : видання

2007 року / пер. з англ. мови О. В. Селезньов, О. І. Ольховікова, О. В. Гик. – К. :

Статус, 2007. – 1172 с.

165. Москаль Д. П. Кримінально-правова характеристика зґвалтування та

насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом : автореф.

дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «кримінальне право, кримінологія;

кримінально-виконавче право» / Москаль Д. П. – К., 2009. – 21 с.

166. Мужчины против насилия // Право на жизнь без насилия : региональная

информационная кампания при поддержке ЮНИФЕМ, 2001-2002 [Электронный

ресурс]. – Режим доступа : http://www.nasilie.net.

167. Назаров П. Н. К вопросу о насилии при грабеже и разбое /

П. Н. Назаров // Труды Киевской ВШ МООП СССР. – 1968. – Вып. 1. – С. 89-94.

201

168. Насилие в отношении женщин: предупреждение и борьба с

последствиями / под ред. Б. Г. Тугельбаевой. – Бишкек : Академия, 2001. – 371 с.

169. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України /

М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. – Київ : Юридична думка, 2003. – 956 с.

170. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред.

М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Юрид. думка, 2010 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://legalexpert.in.ua/komkodeks/uk/81-uky/1835-154.html.

171. Национальная стратегия сокращения бедности. Гендерная политика

http://www.vks.bg/vks_p04_04.htm [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://rus.gateway.kg/content/strategy/nprs/114.

172. Новиков А. М. Методология / А. М. Новиков, Д. А. Новиков. – М. :

СИНТЕГ, 2007. – 668 с.

173. Оболонцев В. Ф. Латентна злочинність: проблеми теорії та практики

попередження / В. Ф. Оболонцев. – Х. : Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2005. –

128 с.

174. Общая рекомендация № 19 (Одиннадцатая сессия Комитета по

ликвидации дискриминации относительно женщин, 1992 год) [Электронный

ресурс]. – Режим доступа : http://www.ohchr.org/Documents/HRBodies/CEDAW/

Jurisprudence/CEDAW-C-49-D-23-2009_ru.pdf.

175. Павлюх В. На милування немає силування / В. Павлюх [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/

225538?search_param+&searchForum=1&searchDocarch=1&searchPublishing=1.

176. Пилипенко В. М. Сексуальне домагання: проблеми визначення та

кваліфікації / В. М. Пилипенко // Науковий вісник національної академії внутрішніх

справ України. – 2005. – № 6. – С. 204-211.

177. Пионтковский А. А. Курс советского уголовного права : Особенная

часть : в 2-х томах / А. А. Пионтковский, В. Д. Меньшагин. – Т. 1. – Москва :

Госюриздат, 1955.

178. Пионтковский А. А. Преступления против личности /

А. А. Пионтковский. – М. : Юр. изд-во НКЮ СССР, 1938. – 231 с.

202

179. Пекинская платформа действий, принятая на Четвертой всемирной

конференцией по положению женщин 15 сентября 1995 года [Электронный

ресурс]. – Режим доступа : http://www.un.org/russian/conferen/women/womplat.htm.

180. Пекінська декларація, прийнята на четвертій Всесвітній конференції зі

становища жінок 15 вересня 1995 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_507.

181. Пережогин Л. О. Социальный облик лиц, совершивших сексуальные

правонарушения. Профилактика сексуальных правонарушений / Л. О. Пережогин

[Электр. ресурс]. – Режим доступа : http://www.rusmedserv.com/psychsex/socobl. htm.

182. План заходів з проведення Національної кампанії «Стоп насильству!»,

затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 р.

№ 2154-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2154-2010-%D1%80.

183. Плотнікова А. В. Кримінальна відповідальність за організацію заняття

проституцією : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «кримінальне

право, кримінологія; кримінально-виконавче право» / Плотнікова А. В. – Київ, 2010.

– 21 с.

184. Плутицька К. М. Аналіз рівня, структури та динаміки примушування до

вступу у статевий зв'язок / К. М. Плутицька // Проблеми правознавства та

правоохоронної діяльності : збірник наукових праць – 2011. – № 4 (47). – С. 119-125.

185. Плутицька К. М. Деякі аспекти негативних наслідків від примушування

до вступу в статевий зв'язок для жертви цього злочину / К. М. Плутицька //

Kluczowe aspekty naukowej dzialalnosci – 2011 : VII miedzynarodowej naukowi-

praktyczney konferencji, 07-15 stycznia 2011 roku : тези допов. – Przemysl, 2011. –

Volume 10. Pravo. Historia. Panstwowy zarzad. – S. 51-52.

186. Плутицька К. М. До питання співвідношення понять «примушування до

вступу в статевий зв'язок» та «сексуальне домагання» / К. М. Плутицька // Actualni

vymozenosti vedy – 2010 : VI mezinarodni vedecko-practicka conference, 27 cervna –

05 cervencu 2010 r. – Praha, 2010. - Dil. 8. Pravni vedy. Filosofie. – S. 39-41.

187. Плутицька К. М. Загальносоціальне запобігання примушуванню до

203

вступу в статевий зв'язок / К. М. Плутицька // Юридична Україна. – 2012. – № 6. –

С. 90-94.

188. Плутицька К. М. Індивідуальне запобігання примушуванню до вступу в

статевий зв'язок / К. М. Плутицька // Вісник Запорізького національного

університету. Серія юридична. – 2012. – № 2. – Ч.2.– С. 205-210.

189. Плутицька К. М. Історико-правові аспекти примушування до вступу в

статевий зв'язок в кримінальному праві / К. М. Плутицька // Актуальні питання

сучасних державотворчих та правотворчих процесів : міжнар. наук.-практ. конф.,

28 квітня 2010 р. : тези допов. – Запоріжжя, 2010. – Ч. 3. – С. 78-79.

190. Плутицька К. М. Мотиви вчинення примушування до вступу в статевий

зв'язок / К. М. Плутицька // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2012. – № 7. –

С. 146-152.

191. Плутицька К. М. Окреме питання, пов’язане з примушуванням до вступу

в статевий зв'язок / К. М. Плутицька // Молода наука Волині : пріоритети та

перспективи досліджень : V міжнар. наук.-практ. конф. студ. і аспір., 10-11 травня

2011 р. : тези допов. – Луцьк, 2011. – Т. 2. – С. 255-256.

192. Плутицька К. М. Окремий аспект щодо визначення способу вчинення

злочину, передбаченого ст. 154 КК України / К. М. Плутицька // Наука – 2010 :

проблеми та перспективи розвитку : Всеукраїнська науково-практична конференція,

22-23 квітня 2010 р. : тези виступів та доповідей учасників. – Черкаси, 2010. – Т. 1. –

С. 129-130.

193. Плутицька К. М. Питання детермінації примушування до вступу в

статевий зв'язок / К. М. Плутицька // Вісник Львівського університету. Серія

юридична. – 2012. – Вип.56. – С. 409-416.

194. Плутицька К. М. Питання динаміки примушування до вступу в статевий

зв'язок / К. М. Плутицька // Актуальні питання сучасної української науки : міжнар.

наук.-практ. конф., 11-12 червня 2011 р. : тези допов. – Х., 2011. – Т. 2. – С. 68-69.

195. Плутицька К. М. Примушування до вступу в статевий зв'язок : окремі

аспекти структури злочину / К. М. Плутицька // Пошук концептуальних засад

розбудови правової системи України: всеукр. конф., 10-11 червня 2011 р. : тези

204

допов. – Львів, 2011. – С. 110-111.

196. Плутицька К. М. Примушування до вступу в статевий зв'язок у

кримінальному законодавстві зарубіжних країн / К. М. Плутицька // Вісник

Запорізького національного університету. Юрид. науки. – 2010. – № 3. – С. 146-153.

197. Плутицька К. М. Примушування до вступу в статевий зв'язок у

кримінальному законодавстві країн СНД / К. М. Плутицька // Сучасне міжнародне

та вітчизняне право як регулятор суспільних відносин : Міжнародна науково-

практична конференція, 7-8 жовтня 2010 р. : тези допов. – Одеса, 2010. – Ч. 3. –

С. 86-87.

198. Плутицька К. М. Примушування до вступу в статевий зв'язок як

насильницький злочин / К. М. Плутицька // Вісник Запорізького національного

університету. Юридичні науки. – 2011. – № 1. – С. 228-232.

199. Плутицька К. М. Психокорекція як захід запобігання примушуванню до

вступу в статевий зв'язок / К. М. Плутицька // Науковий вісник Ужгородського

національного університету. Серія «Право». – 2015. – № 35. – Ч. 2. Том ІІІ. – С. 99-

102.

200. Плутицька К. М. Психологічне насильство як ознака злочину,

передбаченого ст. 154 КК України / К. М. Плутицька // Правове регулювання

суспільних відносин : актуальні проблеми та вимоги сьогодення : міжнародна

науково-практична конференція, 27-28 травня 2010 р. – Запоріжжя, 2010. – Ч. 3. –

С. 87-88.

201. Плутицька К. М. Соціокультурний аспект детермінації примушування

до вступу в статевий зв’язок / К. М. Плутицька // Актуальні проблеми розкриття та

розслідування злочинів у сучасних умовах : Міжнародна науково-практична

конференція, 5 листопада 2010 р. : тези допов. – Запоріжжя, 2010. – Ч. 3. – С. 224-

227.

202. Плутицька К. М. Спеціально-кримінологічне запобігання

примушуванню до вступу в статевий зв'язок / К. М. Плутицька // Юридична

Україна. – 2012. – № 7. – С. 76-80.

203. Плутицька К. М. Співвідношення сексуальних і агресивних компонентів

205

у мотивації вчинення зґвалтувань / К. М. Плутицька // Юридичний журнал. – 2009.–

№ 5 (83). – С. 111-115.

204. Плутицька К. М. Структура особистості злочинця, який вчинив

примушування до вступу в статевий зв'язок / К. М. Плутицька // Юридична Україна.

– 2012. – № 4. – С. 70-74.

205. Плутицька К. М. Типологія злочинців, які вчинили примушування до

вступу в статевий зв'язок / К. М. Плутицька // Науковий вісник Дніпропетровського

державного університету внутрішніх справ. – 2012. – № 1. – С. 496-502.

206. Плутицька К. М. Щодо питання запобігання примушування до вступу в

статевий зв'язок / К. М. Плутицька // Новини на научния прогрес – 2010 :

VI Международна научна практична конференция, 17-25 августа, 2010 г. : тези

допов. – София, 2010. – С. 24-26.

207. Плутицька К. М. Щодо питання примушування до вступу в статевий

зв'язок / К. М. Плутицька // Актуальні проблеми держави та права : збірник

наукових праць. – 2010. – Випуск 55. – С. 258-261.

208. Подольська Є. А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія,

логіка, етика, естетика, релігієзнавство : навч. посібник / Є. А. Подольська. – К. :

Центр навчальної літератури, Інкос, 2006. – 624 с.

209. Поклад В. І. Експертні опитування в кримінологічних дослідженнях :

навчально-метод. посібник / В. І. Поклад. – Луганськ : РВВ ЛДУВС, 2007. – 48 с.

210. Поклад В. І. Методологія та методика вивчення латентної злочинності :

навчальний посібник / В. І. Поклад. – Луганськ : РВВ ЛДУВС, 2007. – 48 с.

211. Поленина С. В. Права женщин в системе прав человека: международный

и национальный аспект / С. В. Поленина. – Издание ХПИ «ЭСЛАН», 2000.

[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://owl.ru/win/books/polenina/index.htm.

212. Понарина Л. Сексуальное домогательство на работе: служебный роман

или торжество мужского беспредела / Л. Понарина // Насилие и социальные

изменения. – Теория – практика – исследования. – 2000. – Ч. ІІ-ІІІ. – С. 63-76.

213. Порноиндустрия [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://www.forbes.ru/taxonomy/term/3539.

206

214. Портнов И. П. Проблемы индивидуальной профилактики преступлений

в деятельности горрайорганов внутр. дел (теоретический и прикладной аспекты) /

И. П. Портнов // Проблемы борьбы с преступностью в условиях столичного

региона : сб. научных трудов. – М. : ВНИИ МВД России, 1995. – С. 22-31.

215. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року

№ 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої

недоторканності особи» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0005700-08.

216. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи начальника

Комінтернівського ХМУ ГУМВС України в Харківській області.

217. Права женщин и их защита. – Алматы : Мальвина, 2003. – 132 с.

218. Правові та кримінологічні засади запобігання насильству в сім'ї : навч.

посіб. / за заг. ред. О. М. Джужі, І. В. Опришка, О. Г. Кулика. – К. : Національна

академія внутрішніх справ України, 2005. – 124 с.

219. Предварительный доклад специального уполномоченного о насилии

против женщин, его причинах и последствиях. Документ ООН E/CN.4/1995/42 от

22 ноября 1994 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.hri.ru/docs/?

content=dir&dir=types&id=5&page=3.

220. Программы для перевоспитания насильников // Право на жизнь без

насилия : регионально-информационная кампания при поддержке ЮНИФЕМ. –

2001-2002 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.nasilie.net.

221. Проект «Партнерство государственных и общественных организаций

стран Центральной Азии в преодолении насилия в отношении женщин» : отчет

(промежуточный) – Бишкек : Ассоциация «Диамонд», Международная ассамблея

женских НПО СНГ, 2003. – 20 с.

222. Проект Трудового кодексу України № 1658 від 27.12.2014 [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53221.

223. Психологический словарь / под общ. ред. А. В. Петровского,

М. Г. Ярошевского. – М. : Политиздат, 1990. – 494 с.

224. Раттер М. Помощь трудным детям / М. Раттер. – М. : Прогресс, 1987. –

207

424 с.

225. Резник Г. М. Криминологическая профилактика и социальное

планирование / Г. М. Резник // Вопросы борьбы с преступностью. – 1979. –

Вып. 31. – С. 17-30.

226. Резолюція XVIII Всесвітнього конгресу Міжнародної конфедерації

вільних профспілок від 01.12.2004 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/865_001.

227. Резолюція 1325 (2000), прийнята Радою Безпеки на її 4213-му засіданні,

31 жовтня 2000 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_669.

228. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Подальші ініціативи в інтересах

соціального розвитку» : прийнята на 10-ому пленарному засіданні від 01.07.2000

[Електр. ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_c58/page.

229. Рион А. Чаша и клинок / А. Рион // Антология ненасилия. – 1992

[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.lib.ru/URIKOVA/AJSLER/

klinok.txt_with-big-pictures.html#.

230. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від

03 листопада 2010 року у справі № 2-1512 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://reyestr.court.gov.ua/Review/12729044.

231. Рекомендація N Rec (2003) 3 Комітету міністрів Ради Європи державам-

членам «Про збалансоване представництво жінок і чоловіків у процесі прийняття

політичних та суспільних рішень» від 12.03.2003 [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://www.uazakon.com/documents/date_9y/pg_ipnjsq.htm.

232. Романов В. В. Юридическая психология / Р. Р. Романов. – М. : Юристъ,

1998. – 448 с.

233. Рябчук О. С. Кримінологічна характеристика та запобігання злочинам,

пов'язаним з задоволенням статевої пристрасті неприродним способом : автореф.

дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «кримінальне право, кримінологія;

кримінально-виконавче право» / Рябчук О. С. – Харків, 2012. – 20 c.

234. Савельева И. В. К вопросу о некоторых мерах совершенствования

208

действующего уголовного законодательства по предупреждению ненасильственных

сексуальных преступлений, совершаемых в отношении детей / И. В. Савельева //

Новый университет. – 2011. – № 6. – С. 35-38.

235. Савченко А. В. Мотив і мотивація злочинів : монограф. / А. В. Савченко.

– К. : Атіка, 2002. – 144 с.

236. Cалімонов І. М. Деякі питання профілактики розповсюдження

порнографії / М. І. Салімонов // Актуальні проблеми попередження розкриття та

розслідування злочинів органами внутрішніх справ : внутрішньовузівська науково-

практична конференції : матеріали конференції, 28-29 травня 1998 р. – Запоріжжя :

ЗЮІ МВС України, 1998. – С. 90.

237. Cалімонов І. М. Деякі питання профілактики розповсюдження

порнографії / М. І. Салімонов // Вісник Запорізького юридичного інституту. –

1998. – № 2. – С. 263-265.

238. Самойленко К. В. Уголовно-правовые и криминологические меры

противодействия сексуальной насильственной преступности в семье : дис. … канд.

юрид. наук : 12.00.08 / Самойленко К. В. – Краснодар, 2014. – 207 с.

239. Сахаров А. Б. О личности преступника и причинах преступности в

СССР / А. Б. Сахаров. – М. : Госюриздат, 1961. – 279 с.

240. Сахаров А. Б. Предупреждение – главное направление в борьбе с

преступностью / А. Б. Сахаров // Вопросы изучения преступности и борьбы с нею :

сборник материалов III Всесоюзного научного семинара по проблемам

криминологии. – М. : Изд-во Всесоюзного ин-та по изучению причин и разработке

мер предупреждения преступности, 1975. – С. 36-58.

241. Сегал А. С. Мужская копулятивная активность: существуют ли нормы и

оптимальное решение / А. С.Сегал, Д. Ю. Пушкарь // Медицинский вестник. – 2005

[Электронный ресурс]. – Режим доступу : http://www.medvestnik.ru/library/article/6063.

242. Сексуальные домогательства на грани исчезновения [Электронный

ресурс]. – Режим доступа : http://stop-news.com/sobytiyafakty/191-seksualnye-domogat

elstva-na-grani-ischeznoveniya.html.

243. Селье Г. Стресс без дистресса / Г. Селье. – М. : Прогресс, 1979. – 123 с.

209

244. Семья и общество / отв. ред. А. Г. Харчев. – М. : Наука, 1982. – 126 с.

245. Сенаторов М. В. Потерпілий від злочину в кримінальному праві :

монографія / М. В. Сенаторов. – X. : Право, 2006. – 208 с.

246. Середньомісячна заробітна плата за регіонами за період з початку року

у 2015 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/

operativ/operativ2015/gdn/reg_zp_p/reg_zpp15_u.htm.

247. Сердюк Л. В. Криминологическое и уголовно-правовое исследование

насилия : дисс. … докт. юрид. наук : 12.00.08 / Сердюк Л. В. – Саратов, 2003. – 448 с.

248. Синельников А. Насилие в семье и образование населения: от осознания

к действию / А. Синельников // Насилие и социальные изменения. Теория –

практика – исследования. – 2000. – Ч. ІІ-ІІІ. – С. 198-210.

249. Синєокий О. В. Основи кримінальної сексопатології : навчальний

посібник / О. В. Синєокий. – Суми : Університетська книга, 2010. – 572 с.

250. Синєокий О. В. Психолого-правові проблеми кримінальної

сексопатології. Вступ до криміноперверсології : монографія / О. В. Синєокий. – Х. :

Право, 2009. – 752 с.

251. Ситковская О. Д. О верхней возвратной границе уголовной

ответственности / О. Д. Ситковская // Вестник Академии Генеральной прокуратуры

Российской Федерации. – 2008. – № 6 (8). – С. 48-52.

252. Судебная психиатрия / под ред. А. Н. Бунеева, Ц. М. Фейнберга,

А. М. Халецкого. – М. : Гос. Изд-во юрид. литературы, 1949. – 400 с.

253. Сыдыкова Л. Ч. Половые отношения как объект уголовно-правовой

защиты / Л. Ч. Сыдыкова // Ненадежность гендерной защиты. – Бишкек :

Ассоциация «Диамонд», 1996. – С. 72-78.

254. Тарарухин С. А. Преступное поведение социальные и психологические

черты / С. А. Тарарухин. – М. : Юридическая литература, 1974. – 224 с.

255. Теория и история феминизма : учеб. пособ. / под ред. И. Жеребкиной. –

Х. : ХЦГИ, 1996. – 313 с.

256. Тищенко О. В. Сексуальні домагання на роботі: соціально-правовий

аспект питання / О.В.Тищенкова // Адвокат. – 2004. – № 11. – С. 15-16.

210

257. Ткач Є. І. Загальна теорія статистики: підручник / Є. І. Ткач,

В. П. Сторожук. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 442 с. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://ebooktime.net/book_82_glava_71_11.4_%D.html.

258. Тугельбаева Б. Г. Проблемы преступного насилия в отношении женщин:

предупреждение и борьба с последствиями (на материалах Кыргызской

Республики) : дисс. … докт. юрид. наук : 12.00.08 / Тугельбаева Б. Г. – Бишкек,

2005. – 378 с.

259. Тузов А. И тогда человек становится страшнее зверя / А. Тузов //

Зеркало недели. – 2001 [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://zn.ua/articles/25782.

260. Угода між Державним комітетом України у справах сім'ї та молоді і

Міністерством праці та соціального розвитку Російської Федерації про

співробітництво у сфері сімейної політики та забезпечення гендерної рівності від

07.03.2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/

laws/show/643_189.

261. Уголовный кодекс Азербайджанской республики : по состоянию на

04.12.2015 [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://base.spinform.ru/show_doc.fwx?rgn=2670.

262. Уголовный кодекс Грузии : по состоянию на 18.12.2015 [Электронный

ресурс]. – Режим доступа : https://matsne.gov.ge/ru/document/view/16426?

impose=translateRu.

263. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики : по состоянию на

01.11.2015 [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://baike.baidu.com/view/15050.htm.

264. Уголовный кодекс Кыргызской Республики: по состоянию на 28.07.2015

[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://online.adviser.kg/Document/?doc_id=

30222833.

265. Уголовный кодекс : научно-популярный практический комментарий /

под ред. М. Н. Гернета, А. Н. Трайнина. – М. : Право и жизнь, 1925. – 460 с.

266. Уголовный кодекс Республики Армения : по состоянию на 21.12.2015

211

[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.parliament.am/

legislation.php?sel=show&ID=1349&lang=rus.

267. Уголовный кодекс Республики Беларусь : по состоянию на 05.01.2016

[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://etalonline.by/?type=text&regnum

=HK9900275#load_text_none_1.

268. Уголовный кодекс Республики Казахстан : по состоянию на 01.01.2016

[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://tengrinews.kz/zakon/docs?

ngr=K1400000226#z489.

269. Уголовный кодекс Республики Корея: по состоянию на 05.04.2013

[Электр. ресурс]. – Режим доступа : http://www.law.go.kr/lsInfoP.do?lsiSeq=138767#0000.

270. Уголовный кодекс Республики Молдова : по состоянию на 03.12.2015

[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://lex.justice.md/ru/331268.

271. Уголовный кодекс Российской Федерации : по состоянию на 16.07.2015

[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.consultant.ru/popular/ukrf/#info.

272. Уголовный кодекс Республики Таджикистан : по состоянию на

22.07.2013 [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://mmk.tj/legislation/base/codecs.

273. Уголовный кодекс Туркменистана : по состоянию на 02.02.2015

[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.minjust.gov.tm/mmerkezi/

doc_view_2lang.php?doc_id=8091.

274. Уголовный кодекс Республики Узбекистан : по состоянию на 20.08.2015

[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://online.zakon.kz/Document/

?doc_id=30421110.

275. Уголовный кодекс Швейцарии : по состоянию на 1 января 2016 г.

[Электронный ресурс]. – Режим доступа : https://www.admin.ch/opc/de/classified-

compilation/19370083.

276. Уголовный кодекс Швеции : по состоянию на 01.07.2015 [Электронный

ресурс]. – Режим доступа : http://www.riksdagen.se/sv/Dokument-

Lagar/Lagar/Svenskforfattningssamling/Brottsbalk-1962700_sfs-1962-700.

277. Указ Президента України «Про підвищення соціального статусу жінок в

212

Україні» від 25.04.2001 № 283/2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/283/2001.

278. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных (1845 г.)

[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.history.ru/content/view/1114/87.

279. Уткин В. А. К вопросу об объективности при оценке деятельности

органов внутренних дел / В. А. Уткин // Контроль и надзор за органами внутренних

дел – важнейшая гарантия обеспечения прав человека : междунар. науч.-практ.

конф., 17-19 февраля 2000 г. : тезисы доклад. – M., 2000. – C. 57-59.

280. Ухвала Апеляційного суду м. Київ від 14 січня 2011 р. у справі

11/2690/163/2011.

281. Ухвала Апеляційного суду Харківської області від 26 листопада 2009 р.

у справі 22-ц-5704/09 р.

282. Филимонов В. Д. Криминологические основы уголовного права /

В. Д. Филимонов. – Томск : Изд-во Томск. гос. ун-та, 1981. – 210 с.

283. Філософія : словник-довідник / за ред. І. Ф. Надольного, І. І. Пилипенка,

В. Ф. Баранівського. – К. : НАККіМ, 2011. – 480 с.

284. Философский энциклопедический словарь / ред.-сост. Е. Ф. Губский,

Г. В. Кораблева, В. А. Лутченко. – М. : ИНФРА-М, 2003. – 576 с.

285. Флямер М. Г. Что социальный работник должен знать в уголовном

правосудии о статусах пострадавших от насилия в семье / М. Г. Флямер //

Социальные работники за безопасность в семье. – М. : Редакционно-издат. комплекс

Русанова, 1999. – С. 77-94.

286. Франчук В. И. Основы современного социального управления : теория и

методология : учеб. пособие / В. И. Франчук. – М. : Институт организационных

систем, 2000. – 269 с.

287. Френкель Е. П. Половые преступления / Е. П. Френкель. – М. : Светоч,

1926. – 246 с.

288. Фрэнклин Р. Мотивация поведения: биологические, когнитивные и

социальные аспекты / Р. Фрэнклин. – СПб. : Питер, 2003. – 651 с.

289. Харитонова О. В. Сучасні напрями наукової думки у дослідженні

213

кримінально-правових наслідків злочину / О. В. Харитонова // Вісник

Кримінологічної асоціації України : зб. наукових праць / редкол. Т. А. Денисова,

О. М. Джужа, В. П. Ємельянов та ін. – Харків : Золота миля, 2014. – № 8. – С. 42-46.

290. Хаузерман Н. Проблемы сексуальных преследований на работе в США /

Н. Хаузерман // Сексуальные домогательства на работе [Электронный ресурс]. –

Режим доступа : http://www.owl.ru/win/books/harrasment/biblio.htm.

291. Хлынцов М. Н. Расследование половых преступлений /

М. Н. Хлынцов. – Саратов : Приволжское книжное издательство, 1964. – 230 с.

292. Хома Н. М. Історія держави та права зарубіжних країн : навч. посіб. /

Н. М. Хома. – К. : Каравела ; Львів, 2003. – 475 с.

293. Хоткина З. А. Проблемы сексуальных преследований в России: обзор /

З. А. Хоткина [Електронний ресурс]. – Режим доступа : http://www.a-z.ru/women/

texts/hotkinr.htm.

294. Храмцов О. М. Кримінально-правове та кримінологічне забезпечення

охорони особи від насильства (теорія та практика) : автореф. дис. … докт. юрид.

наук : спец. 12.00.08 «кримінальне право, кримінологія; кримінально-виконавче

право» / Храмцов О. М. – Харків, 2015. – 37 с.

295. Хрестоматия по Всеобщей истории государства и права : в 2 т. / под ред.

К. И. Батыра, Е. В. Поликарповой / Т. 1 / под ред. К. И. Батыра,

Е. В. Поликарповой. – М. : Юрист, 1996. – 392 с.

296. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран

(древность и средние века) / В. А. Томсинов. – М. : Зерцало, 1999. – 480 с.

297. Цымбал Е. Проблемы домашнего насилия в России / Е. Цымбал //

Сексуальные домогательства на работе. – 1996 [Электронный ресурс]. – Режим

доступа : http://www.a-z.ru/women/texts/ztimbr.htm.

298. Чебикіна Т. С. Кримінально-правова характеристика об’єктивної

сторони злочину, передбаченого ст. 154 КК України «Примушування до вступу

у статевий зв’язок» / Т. С. Чебикіна // Вісник Дніпропетровського університету імені

Альфреда Нобеля. Серія «Юридичні науки». – 2013. – № 1 (4). – С. 95-99.

299. Чебикіна Т. С. Примушування до вступу у статевий зв'язок: об'єкт і

214

об'єктивна сторона / Т. С. Чебикіна // Держава та регіони. Сер. Право. – 2012. –

Вип. 4. – С. 175-178.

300. Челидзе В. А. Фрейд и фрейдистские теории / В. А. Челидзе // Вопросы

психологии. – 1976. – № 4. – С. 72-73.

301. Чмут С. В. Кримінальна відповідальність за статеві зносини з особою,

яка не досягла статевої зрілості : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08

«кримінальне право, кримінологія; кримінально-виконавче право» / Чмут С. В. –

Запоріжжя, 2010. – 20 с.

302. Шакина В. А. Женщина как жертва семейного насилия в супружеских

отношениях: проблемы, причины, предупреждение : дис. … канд. юрид. наук :

12.00.08 / Шакина В. А. – Иркутск, 2002. – 204 с.

303. Шарапов Р. Д. Физическое насилие в уголовном праве / Р. Д. Шарапов. –

CПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 190 с.

304. Шаргородский М. Д. Ответственность за преступления против личности

/ М. Д. Шаргородский. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1953. – 108 с.

305. Шведова Н. О насилии в отношении женщин в семье / Н. Шведова //

Насилие и социальные изменения. Теория – практика – исследования. – 2000. – Ч. ІІ-

ІІІ. – С. 41-53.

306. Шеремет А. П. Злочини проти статевої свободи : монографія /

А. П. Шеремет. – Чернівці : ТОВ «Видавництво «Наші книги», 2007. – 216 с.

307. Шигонін О. Б. Умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням або

насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом:

кримінологічна характеристика та запобігання : автореф. дис. … канд. юрид. наук :

спец. 12.00.08 «кримінальне право, кримінологія; кримінально-виконавче право» /

Шигонін О. Б. – Х., 2011. – 22 с.

308. Шхвацабая И. Полезна ли сердцу бессердечность? / И. Шхвацабая //

Литературная газета. – 1974. – № 44. – С. 13-14.

309. Якимова С. В. Поняття та кримінологічна характеристика «сексуальних

злочинів» / С. В. Якимова // Вісник Національного університету «Львівська

політехніка». Юридичні науки. – 2014. – № 807. – С. 159-165.

215

310. Якобсон П. М. Психологические проблемы мотивации поведения

человека / П. М. Якобсон. – М. : Просвещение, 1969. – 242 с.

311. Яркова Е. Культурологические аспекты репродуктивных и сексуальных

прав у народов Центральной Азии / Е. Яркова // Механизмы реализации

репродуктивных и сексуальных прав человека в Кыргызстане. – 2001. – Вып. 1. –

С. 28-41.

312. Sorel Е. Social Psychiatry: A Mission and a Vision for the 21st Century

Jutern / Е. Sorel // Medical Journal. – 1998. – Vol. 5. – № 4. – P. 247-249.

216

ДОДАТКИ

Додаток А

Узагальнення результатів анкетування працівників

органів кримінальної юстиції та суддів

1. Область(регіон), де Ви працюєте:

Запорізька – 46,34%; Київська – 9,56%; Донецька – 10,23%; Полтавська –

11,48%; Львівська – 10,16%; АР Крим – 12,23%.

2. Яку посаду Ви обіймаєте?

Суддя – 13,31%

Слідчий РВВС– 40,12%

Слідчий прокуратури – 3,34%

Помічник прокурора – 9,67

Адвокат – 3,34%

Оперуповноважений – 7,45%

Дізнавач – 9,87

Дільничий інспектор – 9,34%

Інспектор штабу – 3,56.

3. Ваш вік:

а) до 25 – 39,44%;

б) 25-29 – 29,88%;

в) 30-39 – 26,29%;

г) 40-49 – 3,98;

д) 50 і старше – 0,41.

4. Ваша освіта:

а) середня (школа, ліцей, гімназія) – 9,96%;

б) середня-спеціальна (коледж, училище, технікум) – 0,8%;

в) вища (ВНЗ) – 89,24%.

5. Ваш стаж роботи становить:

а) 1-5 років – 50,59%;

б) 5-10 років – 23,10%;

в) 10-15 років – 20,31%;

г) 15 і більше років – 6%.

6. Чи доводилось Вам вирішувати заяви чи повідомлення про

примушування до вступу в статевий зв’язок?

а) так, часто – 0,8%;

б) так, рідко – 25,6%;

в) ні, не доводилось – 73,6%.

7. Чи доводиться Вам кваліфікувати діяння особи за ст. 154 КК

України (примушування до вступу в статевий зв'язок)?

217

а) так, часто – 0,8%;

б) так, рідко – 21,6%;

в) ні, не доводилось(якщо Ви обрали цей варіант відповіді, переходьте до

питання 22) – 77,6%.

8. Чи виникали у Вас проблеми відмежування примушування до

вступу в статевий зв’язок від суміжних складів злочинів, наприклад від

готування до зґвалтування?

а) ні, не виникали – 87,5%.

б) так, виникали – 12,5%.

9. Чи доводилось Вам кваліфікувати діяння, а саме примушування до

вступу в статевий зв'язок, у сукупності з іншими складами злочинів?

а) ні, не доводилось – 94,64%;

б) так, доводилось – 5,36%.

10. Чи виникають у Вас труднощі при вирішенні заяв та повідомлень

про примушування до вступу в статевий зв’язок чи кваліфікації за ст. 154 КК

України?

а) ні, жодних – 74,17%;

б) так, вони пов’язані із недосконалістю правової конструкції ст. 154 КК

України (примушування до вступу в статевий зв'язок) – 25,83%.

11. Охарактеризуйте особу потерпілого від злочину, передбаченого

ст. 154 КК України (примушування до вступу в статевий зв’язок), за типом

поведінки (можливі декілька варіантів відповіді):

а) особа, яка самостійно навмисно створює конфліктні ситуації, які в

подальшому можуть призвести до примушування до вступу в статевий зв'язок,

шляхом здійснення провокуючих дій – 41,86%;

б) необачна особа, яка не вміє правильно оцінити ситуацію, у зв’язку з чим

стає потерпілою від злочину, передбаченого ст. 154 КК України (примушування до

вступу в статевий зв’язок) – 43,02%;

в) особа з позитивною поведінкою, що не викликала злочинних дій і не

сприяла їм – 15,12%.

12. Які з них найчастіше трапляються у практиці застосування ст. 154

КК України (примушування до вступу в статевий зв’язок)?

а) особа, яка самостійно навмисно створює конфліктні ситуації, що в

подальшому можуть призвести до примушування до вступу в статевий зв'язок,

шляхом здійснення провокуючих дій – 39,5%;

б) необачна особа, яка не вміє правильно оцінити ситуацію, у зв’язку з чим

стає потерпілою від злочину, передбаченого ст. 154 КК України (примушування до

вступу в статевий зв’язок) – 43,2%;

в) особа з позитивною поведінкою, що не викликала злочинних дій і не

сприяла їм – 17,3%.

13. Чи жалкують у подальшому особи, які стали жертвами

примушування до вступу в статевий зв'язок, про свою поведінку?

а) жалкують у більшості випадків – 60,29%;

б) жалкують лише у випадку завдання їм істотної шкоди – 14,7%;

в) жалкують лише після роз'яснення їм їхньої віктимної поведінки – 1,47%;

218

г) вважають свої дії правильними – 5,88%;

д) не жалкують – 8,82;

е) взагалі не замислюються над своєю поведінкою – 8,84.

14. Які із перерахованих віктимних ситуацій (умови, що склалися з волі

потерпілого або незалежно від нього та сприяють суб’єкту злочину у його

посяганні на жертву) найчастіше викликали вчинення злочину, передбаченого

ст. 154 КК України (примушування до вступу в статевий зв'язок)? (можливо

декілька варіантів відповідей) а) зухвала поведінка жертви – 18,38%;

б) необережна поведінка жертви – 18,11%;

в) провокуюча поведінка жертви – 21,32%;

г) виконання жертвою певних асоціальних функцій – 8,09%, з них:

- наркоманія – 0,74%;

- проституція – 2,2%.

д) обман з боку жерти – 1,47%;

е) фізична вада жертви – 2,2%;

ж) вживання сильнодіючих медикаментів, спиртних напоїв – 13,97%;

з) неприязні стосунки – 5,14%;

і) незадовільні сімейно-побутові, комунальні умови – 4,41%;

к) низький рівень культури – 5,88%;

л) халатність – 0,73%.

15. Чи використовуєте Ви заходи запобігання примушуванню до вступу

в статевий зв’язок у своїй професійній діяльності?

а) використовую – 30,66%;

б) використовую, але рідко – 24%;

в) не використовую (якщо Ви обрали цей варіант відповіді, переходьте до

питання 18) – 29,34%;

г) не знайомий із вказаними заходами (якщо Ви обрали цей варіант відповіді,

переходьте до питання 18) – 16%.

16. Які з запропонованих форм та методів запобігання примушуванню

до вступу в статевий зв'язок Ви безпосередньо використовували у своїй

практичній діяльності? (можливі декілька варіантів відповіді)

а) інформування громадян про різноманітні факти, способи, види вчинення

злочинів, типові дії злочинця – 39,76%;

б) роз'яснення законодавчих норм, що регулюють настання кримінальної

відповідальності за примушування до вступу в статевий зв'язок – 27,11%;

в) проведення бесід у шкільних та вищих навчальних закладах, а також за

місцем роботи про можливі варіанти поведінки за умови зіткнення із фактом

злочинного посягання – 29,82%;

г) внесення у відповідний держаний орган, громадську організацію або

посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення причин і умов, що

сприяли вчиненню злочину – 27,37%;

д) внесення у відповідний державний орган, громадську організацію або

посадовій особі подання, в якому порушується питання про притягнення особи до

дисциплінарної або матеріальної відповідальності – 9,09%.

219

17. Які з названих форм виявились найбільш ефективними?

а) інформування громадян про різноманітні факти, способи, види вчинення

злочинів, типові дії злочинця – 36,36%;

б) роз'яснення законодавчих норм, що регулюють настання кримінальної

відповідальності за примушування до вступу в статевий зв'язок – 13,63%;

в) проведення бесід у шкільних та вищих навчальних закладах, а також за

місцем роботи про можливі варіанти поведінки за умови зіткнення із фактом

злочинного посягання – 22,72%;

г) внесення у відповідний державний орган, громадську організацію або

посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення причин і умов, що

сприяли вчиненню злочину – 6,81%;

д) внесення у відповідний державний орган, громадську організацію або

посадовій особі подання, у якому порушується питання про притягнення особи до

дисциплінарної або матеріальної відповідальності – 9,09%;

е) ніякі – 11,39%.

18. Які з перерахованих категорій громадян найчастіше стають

постраждалими від злочину, передбаченого ст. 154 КК України (примушування

до вступу в статевий зв'язок)? (допускається до трьох відповідей)

а) чоловіки – 2,72%;

б) жінки – 53,63%;

в) неповнолітні – 18,18%;

г) студенти – 20%;

д) особи, які зловживають спиртними напоями та систематично вживають

наркотичні та інші одурманюючи засоби – 5,47%.

19. На Вашу думку, норма ст. 154 КК України (примушування до

вступу в статевий зв'язок) (можливі до двох варіантів відповіді):

а) ефективна та не потребує вдосконалення – 20,97%;

б) в цілому задовольняє потреби практики, але має певні недоліки – 20,56%;

в) недосконала, а тому потребує суттєвих законодавчих змін (нової редакції) –

50,40%;

г) потребує внесення нових кваліфікуючих ознак – 5,24%;

д) потребує виключення кваліфікуючих ознак – 4,41%.

е) недоцільна у кримінальному законодавстві – 2,02%.

20. На Вашу думку, чи впливає незнання законів громадянами на

вчинення примушування до вступу в статевий зв’язок:

а) так – 64,47%;

б) ні – 25,47%.

21. Назвіть детермінанти, які, на Вашу думку, створюють причини та

умови для вчинення примушування до вступу в статевий зв'язок (можливо до

5 варіантів відповіді):

а) віктимна поведінка потерпілої особи – 57,79%;

б) манера поведінки потерпілої особи взагалі – 48,15%;

в) стиль в одязі потерпілої особи – 37,04%;

г) падіння рівня суспільної моралі – 43,41%;

д) гендерна нерівність – 9,88%;

220

е) відсутність економічної стабільності – 20,99%;

є) криза на ринку праці – 13,58%;

ж) недостатній рівень статевого виховання – 44,44%;

з) правовий нігілізм суспільства – 16,05%;

і) правова неосвіченість суспільства – 13,58%;

к) особисті життєві труднощі потерпілої особи – 16,05%;

л) особисті життєві труднощі особи, яка вчиняє примушування – 18,25%;

м) ворожа атмосфера в колективі – 7,41%.

22. Які зі злочинів, вчинених у результаті віктимної поведінки

потерпілого (необережна, ризикована, провокуюча, об’єктивно небезпечна для

самого потерпілого, що в результаті може сприяти створенню криміногенної

ситуації), трапляються у Вашій практиці?

а) зґвалтування (ст. 152 КК України) – 48,49%;

б) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

(ст. 153 КК України) – 25,75%;

в) примушування до вступу у статевий зв'язок (ст. 154 КК України) – 5,95%;

г) статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК

України) – 12,01%;

д) розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України) – 7,78%.

23. Які з перерахованих злочинів розслідувались Вами частіше за інші?

а) зґвалтування (ст. 152 КК У країни) – 64,20%;

б) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

(ст. 153 КК України) – 14,20%;

в) примушування до вступу у статевий зв'язок (ст. 154 КК України) – 2,97%;

г) статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК

України) – 6,68%;

д) розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України) – 11,95%.

24. На Вашу думку, захист особи від примушування її до вступу в

статевий зв’язок в Україні ефективніше здійснювати:

а) кримінально-правовими засобами – 84,01%;

б) адміністративно-правовими засобами – 9,01%;

в) цивільно-правовими засобами – 6,98%.

25. Чи є примушування до вступу в статевий зв'язок латентним

злочином?

а) так – 76,76%;

б) ні – 23,24%.

26. Які нормативно-правові акти щодо захисту статевої свободи та

недоторканності особи Ви можете назвати?

Кримінальний кодекс України – 87,25%; Конвенція про захист прав людини і

основоположних свобод, Загальна декларація прав людини, Конвенція про права

людини – 1%; Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок –

0,33%.

221

Додаток Б

222

Інформація про кількість осіб, засуджених

за статтею 154 Кримінального кодексу України

за 2001-2014 роки*

Роки Частина

ст. 154 КК

України

Кількість

засуджених осіб

2001 Всього 0

2002

ч. 1 1

ч. 2 1

всього 2

2003 всього 0

2004

ч. 1 1

ч. 2 0

всього 1

2005 всього 0

2006

2007

ч. 1 1

ч. 2 0

всього 1

2008

всього 0

2009

2010

2011

2012

2013 ч. 1 0

ч. 2 1

всього 1

2014 всього 0

*інформація про склад засуджених та призначені види кримінальних покарань за

злочини, передбачені статтею 154 Кримінального кодексу України, у 2001-2007

роках у звітності судів окремо не виділялась.

223

224

Додаток В

Узагальнення результатів анкетування пересічних громадян України

1. Ваша стать:

а) жіноча – 69,86%;

б) чоловіча – 30,14%.

2. Ваш вік:

а) до 20 – 10,26%%

б) 20-25 – 42,71%;

в) 26-29 – 10,16%;

г) 30-39 – 15,23%;

д) 40-49 – 12,25%;

є) 50 і старше – 9,29%.

3. Ваша освіта:

а) середня (школа, ліцей, гімназія) – 22,86%;

б) середня спеціальна (коледж, технікум, училище) – 10,58%;

в) вища (ВНЗ) – 66,56%.

4. Ваша національність: Українська – 74,24%;

Російська – 17,96%;

Татарська – 4,68%;

Білоруська – 0,39%;

Армянська – 0,78%;

Польська – 1,17%

Башкірська – 0,39;

Модавська – 0,39%.

5. Рід занять (можливі декілька варіантів відповіді):

а) навчаюсь(якщо ви не працюєте, переходьте до питання 9) – 46,35%:

- у ВНЗ – 44,04%;

- коледжі – 1%;

- аспірантурі – 1,31%;

б) працюю – 76,16%:

- у банківській сфері – 1,68%;

- державний службовець –19,87%;

- у сфері освіти – 9,6%;

- у правоохоронних органах – 6,62%;

- у правозастосовній сфері – 3,31%;

- займаюсь підприємницькою діяльністю – 5,63%;

- у сфері охорони здоров’я – 0,66%;

- на заводі, комбінаті тощо – 6,62%;

- у сфері обслуговування – 7,28%;

- у фінансовій небанківькій сфері – 11,59;

- у засобах масової інформації – 1,98%;

- домогосподарка – 1,32%;

225

г) на пенсії – 0,66%.

6. Ваш стаж роботи становить:

а) 1-5 років – 38,35%;

б) 5-10 років – 19,17%;

в) 10-15 років – 13,26;

г) 15 і більше років – 29,22%.

7. Чи задоволені Ви вибором професії?

а) задоволена (-ий) – 55,2%;

б) задоволена (-ий), але лише частково – 32,12%;

в) незадоволена (-ий) – 7,69%;

г) не замислювалась (-вся) над цим – 4,99%.

8. Якою мірою Вас задовольняють матеріально-побутові і соціальні

умови Вашої роботи?

Повністю

задовольняють

Частково

задовольняють

Не

задовольняють

Розмір грошового

утримання

15,2% 40% 44,8%

Житлові умови 37,82% 41,73% 20,45%

Режим робочого дня 43,47% 31,30% 25,23%

Медичне обслуговування 15,21% 35,21% 49,58%

Організація дозвілля 30,86% 44,78% 24,36%

Стосунки у колективі 55,21% 33,47 11,32%

9. Чи введено на підприємстві, де Ви працюєте, чи навчальному

закладі, де Ви навчаєтесь, dress-code або спецодяг?

а) так – 18,85%;

б) ні – 81,15%.

10. Чи намагаєтесь Ви вдягтись на роботу або навчання так, щоб

підкреслити свою фігуру, її особливості, достоїнства?

а) так, намагаюсь підкреслити достоїнства фігури – 24%;

б) так, намагаюсь підкреслити фігуру – 26,66%;

в) так, намагаюсь акцентувати увагу на звабливих частинах свого тіла – 2,33%;

г) так, вдягаюсь так, щоб не приховувати інтимні частини свого тіла – 0,33%;

д) ні – 23,66%;

е) не замислювався над цим – 23,02.

11. На Вашу думку, чи є примушування до вступу в статевий зв'язок та

сексуальні домагання тотожними (взаємозамінними) поняттями?

а) так – 57,19%;

б) ні – 42,81%.

12. Чи знаєте Ви, що Кримінальним кодексом України передбачено

відповідальність за примушування до вступу в статевий зв’язок?

а) так – 87,46%;

б) ні – 12,54%.

13. Як Ви ставитеся до існування цієї норми закону:

а) позитивно – 89,29%;

226

б) негативно – 1,67%;

в) мені байдуже – 9,04%

14. Чи відомі Вам випадки застосування ст. 154 КК України

(примушування до вступу в статевий зв’язок) в судовій, прокурорській або

слідчій практиці:

а) так – 10,33%;

б) ні – 89,67%.

15. Чи ставали Ви потерпілою (-им) від примушування до вступу в

статевий зв’язок? Якщо так, то в чому виражалося таке примушування?

а) так – 10,63%;

б) ні (переходьте до питання 16) – 89,37%;

15.1 Чи зверталися Ви із заявою до правоохоронних органів?

а) так – 6,45%;

б) ні, не зверталась(-вся) (вказати причину) – 93,55%:

– не вірив у здатність правоохоронних органів допомогти мені у цій ситуації –

82,75%;

– боялась(-вся) помсти з боку злочинця (-ів) – 20,68%;

– боялась(-вся) розголошення – 34,48%;

– довести примушування до вступу в статевий зв’язок неможливо – 40,32%;

– не бажав (-ла) отримати додаткову моральну травму в ході слідства і

судового розгляду – 89,4%;

– не знав (-ла), що це є кримінально караним діянням – 10,21%.

15.2. Чи зверталися Ви по допомогу до інших (недержавних) структур

або знайомих, родичів, друзів? а) так, звертався – 38,70%:

– не вірив у здатність правоохоронних органів допомогти мені у цій ситуації –

16,66%;

– правоохоронні органи сповістили про припинення (відмову в порушенні,

призупинення) кримінальної справи – 8,33%;

– хотів особисто помститися – 50%;

– звернувся до керівника більш високої ланки – 16,66%

– звернулася до чоловіка – 8,33;

б) ні, не звертався – 61,30%.

15.3. Чи здогадувались, відчували або знали про те, що з Вами

відбувалось, Ваші родичі, друзі, колеги, знайомі?

а) так – 83,87%;

б) ні – 16,13%.

15.4. Чи брали участь у примушуванні інші особи (співучасники)?

а) так – 0%

б) ні – 100%.

15.5. Чи були присутні при примушуванні свідки?

а) так – 9,67%;

б) ні – 90,33%.

15.6. Чи перебували Ви або особа, яка примушувала, у стані

алкогольного (наркотичного, токсичного) сп’яніння під час примушування до

227

вступу в статевий зв'язок?

а) так, я – 0%;

б) так, особа, яка примушувала – 6,45%;

в) так, ми обидва – 3,22%;

г) ні – 90,33%.

15.7. Де відбулося примушування до вступу в статевий зв'язок?

а) на робочому місці/місці навчання – 63,55%;

в) на корпоративному святі – 7,67%;

г) на вулиці, у парку – 6,44%;

д) у мене дома – 3,22%;

е) дома в особи, яка примушує – 8,1%;

ж) у кав’ярні, ресторані, барі – 6,8%;

з) на роботі особи, яка примушувала до вступу в статевий зв’язок – 4,22%.

15.8. Час вчинення примушування до вступу в статевий зв'язок:

а) ранок (6-9) – 17,9%;

б) день(10-18) – 45,17%;

в) вечір(18-00) – 22,9;

г) протягом всієї робочої зміни –14,03%.

15.9. Пора року:

а) зима – 23%;

б) весна – 28%;

в) літо – 27%;

г) осінь – 22%.

15.9. Примушування носило одноразовий, кількаразовий чи

довготривалий характер?

а) одноразовий – 48,38%;

б) тривалий (протягом якого часу Вас примушували) – 25,81%.

В) кількаразовий – 25,81%.

15.10. Чи висловлювала особа, яка Вас примушувала, погрози щодо Вас?

а) так – 100%.

б) з них у завуальованій формі – 22,58%.

15.11. Повідомте, будь ласка, деякі приблизні відомості про особу, яка Вас

домагалась:

а) чоловік – 100%;

б) до 30 років – 6,45%; 30-40 років – 51,62%; 40-50 років – 35,48%; 50 років і

старше – 6,45%

15.12. Чи перебували Ви у матеріальній або службовій залежності від

особи, яка примушувала Вас до вступу в статевий зв'язок? (можливо до

2 варіантів відповіді)

а) так, у матеріальній залежності – 32,35%;

б) так, у службовій залежності – 54,83%;

в) так, але в іншій формі залежності (якій саме, в чому виражалась?) – 41,93%.

16. Чи відомі Вам випадки примушування до вступу в статевий зв'язок,

які б траплялися з Вашими знайомими, колегами, родичами, друзями?

а) так – 17%;

228

б) ні (переходьте до питання 17) – 83%.

16.1. Як Ви про це дізналися?

а) здогадалась (-вся) – 0%;

б) знайомий (-а), колега, родич, друг (подруга) сам (-а) розповів (-ла) – 88,46%;

в) через плітки на роботі, в навчальному закладі – 11,54%.

17. Що, на Вашу думку, може бути розцінене як примушування до

вступу в статевий зв'язок (можливо декілька варіантів відповіді)?

а) пряма погроза настанням несприятливих наслідків для особи, якщо та не

вступить у статевий зв'язок або іншим чином не задовольнить сексуальні бажання

особи, що примушує – 79,8%;

б) небажані вульгарні анекдоти, жарти, вербальні знущання, компліменти,

зауваження сексуального характеру, промовисті погляди – 18,21%;

в) небажані, надокучливі запрошення на побачення, переслідування, вимоги

залишитися після роботи без обґрунтованої підстави – 23,84%;

г) небажаний фізичний контакт, в якому немає необхідності («хватання» за

інтимні частини тіла (груди, стегна тощо), обійми, поцілунки тощо) – 51,65%;

д) необґрунтовані вимоги приходити на роботу, заняття, співбесіду в одязі, що

підкреслює сексуальні, інтимні частини тіла – 21,19%;

е) інша аморальна поведінка відверто сексуального (порнографічного)

характеру (примушування до перегляду порнопродукції, оголення інтимних частин

тіла тощо) – 41,39%.

18. Чи вважаєте Ви, що захист особи від примушування до вступу в

статевий зв'язок в Україні ефективніше здійснювати (можливо до 2 варіантів

відповіді):

а) кримінально-правовими засобами – 81,45%;

б) адміністративно-правовими засобами – 9,27%;

в) цивільно-правовими засобами – 11,58%.

19. Санкція ст. 154 КК України (примушування до вступу в статевий

зв'язок) передбачає такі види покарань: штраф до п'ятдесяти

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 гривень) або арешт

терміном до шести місяців (за ч. 1 ст. 154 КК); арешт на строк до 6 місяців або

обмеження волі на строк до 3 років (за ч. 2 ст. 154 КК). На Вашу думку, чи є

такі покарання справедливими для цього злочину:

а) так – 61,92%;

б) ні – 38,08%.

20. На Вашу думку, чи є доцільним та необхідним акцентувати на

проблемах запобігання примушуванню до вступу в статевий зв'язок?

а) так, тема є актуальною – 82,06%;

б) сьогодні тема є недоречною – 17,94%.

229

Додаток Д

230

231

Додаток Е

МВС УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНО-

АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

вул. Богомольця 10, м. Київ, 01601

тел. (044) 256-1440, факс (044) 253-6215

e-mail: dchuoi@mvs.gov.ua

«20» серпня 2015 року № 16/2-171зі

На № б/н від 13.08.2015

Плутицька Катерина

Адреса: plutio@i.ua

Про надання інформації

За результатами опрацювання інформаційного запиту надсилаємо наявні

статистичні відомості про зареєстровані злочини, передбачені ст. 154 КК України

(примушування до вступу в статевий зв’язок), та злочини, кримінальні справи за

якими закриті за підставами п. 1, 2 ст. 6 КПК України за 2011, 2012 роки.

Додаток: на 1 арк. в 1 прим.

Начальник Департаменту п/в В.А. Буржинський

(В.В. Наумов)

232

Відомості

про зареєстровані злочини, передбачені ст. 154 КК України

(примушування до вступу в статевий зв’язок),

та злочини, кримінальні справи за якими закрито за підставами п. 1, 2 ст. 6 КПК України

за 2011, 2012 роки

ГУМВС, УМВС України в

регіонах та на залізницях

2011 рік 2012 рік

(станом на 20.11.2012)

зареєстровано

злочинів у

звітному

періоді

закрито за

п. 1, 2

ст. 6 КПК

України

зареєстровано

злочинів у

звітному

періоді

закрито за

п. 1, 2 ст. 6

КПК

України

Автономній Республіці Крим 1

Вінницькій області

Волинській області

Дніпропетровській області

Донецькій області 1 6

Житомирській області

Закарпатській області

Запорізькій області

Івано-Франківській області

Київській області

місті Києві

Кіровоградській області

Луганській області

Львівській області 1

Миколаївській області

Одеській області

Полтавській області

Рівненській області

місті Севастополі

Сумській області

Тернопільській області

Харківській області

Херсонській області

Хмельницькій області 1

Черкаській області

Чернігівській області

Чернівецькій області

Усього по ГУМВС, УМВС 2 7 1

Донецькій залізниці

Львівській залізниці

Одеській залізниці

Придніпровській залізниці

Південно-Західній залізниці

Південній залізниці

Усього по УМВС на залізницях

Усього по Україні 2 7 1

233

Додаток Ж

234

235

Додаток З

236

Відомості

про осіб, які вчинили злочини,

передбачені ст. 154 КК України,

за 2001-2012 роки

Виявлено осіб, які

вчинили злочин

2001 рік 2

2002 рік 1

2003 рік 2

2004 рік Х

2005 рік Х

2006 рік Х

2007 рік Х

2008 рік Х

2009 рік Х

2010 рік 1

2011 рік Х

2012 рік

(станом на

20.11.2012) 3

Х – формами звітності не передбачено

237

Додаток И

Рис. И. 1. Рівень примушування до вступу в статевий зв'язок у період з 2001

по 2015 рр. в Україні (за макрорегіонами)

Рис. И. 2. Коефіцієнт інтенсивності примушування до вступу в статевий зв'язок у

період з 2001 по 2015 рр. в Україні (за макрорегіонами)

0,2

0,16

0,4

0,14

0,27

0,1

0,2

0,3

0,4

0,5

Західна Україна Східна Україна Центральна Україна Північна Україна Південна Україна

Ко

ефіц

іен

т і

нт

енси

вн

ост

і

Макрорегіони України

238

Рис. И. 3. Рівень примушування до вступу в статевий зв'язок

у період з 2001 р. по 2015 р. в Україні (за регіонами)

Рис. И. 4. Коефіцієнт інтенсивності примушування до вступу в статевий

зв'язок у період з 2001 по 2015 рр. в Україні (за регіонами)

5

12

3 3

12

2 2 2

0 0

6 5

2 2 3

4 3

1

3 3 2

5 4

10

2

0

2 1

0

2

4

6

8

10

12

14

АР

Кр

им

Він

ни

цька

об

лас

ть

Во

ли

нсь

ка

об

лас

ть

Дн

іпр

оп

етр

овсь

ка

об

лас

ть

До

нец

ька

об

лас

ть

Жи

том

ир

ська

об

лас

ть

Зак

арп

атсь

ка

об

лас

ть

Зап

ор

ізька

об

лас

ть

Іван

о-Ф

ран

ків

ська

об

лас

ть

Ки

ївсь

ка

об

лас

ть

м. К

иїв

Кір

ово

град

ська

об

лас

ть

Луга

нсь

ка

об

лас

ть

Львів

ська

об

лас

ть

Ми

ко

лаї

всь

ка

об

лас

ть

Од

еська

об

лас

ть

По

лта

всь

ка

об

лас

ть

Рів

нен

ська

об

лас

ть

м. С

евас

топ

оль

Сум

ська

об

лас

ть

Тер

но

піл

ьсь

ка

об

лас

ть

Хар

ків

ська

об

лас

ть

Хер

сон

ська

об

лас

ть

Хм

ельн

иц

ька

об

лас

ть

Чер

кас

ька

об

лас

ть

Чер

ніг

івсь

ка

об

лас

ть

Чер

нів

ецька

об

лас

ть

Пр

ид

ніп

ро

всь

ка

заліз

ни

ця

Кіл

ьк

іст

ь з

ар

еєст

ро

ва

ни

х з

ло

чи

нів

Регіони України

239

Рис. И. 5. Структура злочинів проти статевої свободи

та статевої недоторканності

Рис. И. 6. Розподіл вчинення примушування до вступу в статевий зв'язок

за порою року

ст. 152 КК України

53,64%

ст. 153 КК України

16,28%

ст. 154 КК України

0,88%

ст. 155 КК України

6,27%

ст. 156 КК України

22,93%

Осінь

27%

Зима

23%

Літо

24%

Весна

26%

240

Рис. И. 7. Розподіл примушування до вступу в статевий зв'язок

за місцем вчинення злочину

Рис. И. 8. Розподіл примушування до вступу в статевий зв'язок за формою власності

підприємств, організацій, установ, на яких вчиняється примушування до вступу в

статевий зв’язок

Робоче приміщення

під час робочого дня

61,16%

Під час проведення

корпоративного свята

5,79%

Кав'ярні, барі,

ресторані 5,79%

На вулиці,

у парку 9,91%

На роботі

примушувача 4,13%

У житловому

приміщенні жертви

4,96%

У житловому

приміщенні особи,

яка примушувала до

вступу у статевий

зв'язок 8,26%

Державна форма

власності

52% Приватна форма

власності

48%

241

Рис. И. 9. Динаміка зареєстрованих примушувань до вступу в статевий зв'язок

у період з 2001 по 2015 рр. на території України

Таблиця И. 1

Розрахунок динаміки примушування до вступу в статевий зв'язок в Україні в

період з 2001 р. по 2015 р. методом укрупнених інтервалів

Показник

Період

2001–

2002

2003–

2004

2005–

2006

2007–

2008

2009–

2010

2011–

2012

2013–

2014

2015

Кількість

зареєстрованих

примушувань до

вступу в статевий

зв'язок

5

13

6

3

15

9

37

13

Рис. И. 10. Розрахунок динаміки примушування до вступу в статевий зв'язок в

Україні в період 2001-2015 рр. методом рухомої середньої

4 1

8 5

2 4

0 3

11

4 2

7

24

13 13

0

10

20

30

2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

Кількість зареєстрованих злочинів за ст. 154 КК України у 2001-2015 рр.

(за даними МВС та ГП України)

4,33 4,66 5 3,66

2 2,33 4,66

6 5,66 4,33

11

14,66 16,66

0 2 4 6 8

10 12 14 16 18

Сер

едн

я к

іль

кіс

ть

зар

еєст

ро

ва

ни

х з

ло

чи

нів

Роки

242

Додаток К

Таблиця К. 1

Типи джерел, які використовувались для контент-аналізу текстових масивів,

та середня частота згадування інформації про примушування до вступу

в статевий зв’язок у них

№

з/п

Тип джерела Середня частота згадування

інформації про примушування до

вступу в статевий зв’язок

1 Публікації в інтернет, мікроблоги,

веб-форуми, соціальні мережі (64%)

5 разів на місяць

2 Електронні версії телевізійних

програм, новин (8%)

1 раз на 4 місяці

3 Електронні версії газет (21%) 2 раз на місяць

4 Електронні версії журналів (7%) 1 раз на 2 місяці

Рис. К. 1. Розподіл результатів контент-аналізу щодо сфер,

в яких вчинено примушування до вступу в статевий зв’язок

Сфера освіти

44%

Сімейно-побутова

сфера

5%

Сфера охорони

здоров'я

4%

Сфера державного

управління

5%

Сфера здійснення

правоохоронної

діяльності

5%

Сфера

обслуговування

11%

Економіко-фінансова

сфера

12%

Промислова сфера

14%

243

Рис. К. 2. Розподіл результатів контент-аналізу щодо суб’єктів імовірних

протиправних дій

Рис. К. 3. Розподіл результатів контент-аналізу щодо макрорегіонів України,

в яких учинено примушування до вступу в статевий зв’язок

Працівники освітніх

установ

44%

Посадові особи

правоохоронних

органів та органів

місцевого

самоврядування

10%

Керівники різних

ланок на

підприємствах, в

організаціях,

установах різних

форм власності

41%

Члени родини

5%

Західна Україна

24%

Центральна Україна

28%

Східна Україна

27%

Південна Україна

21%

244

Додаток Л

Рис. Л. 1. Ставлення чоловіків та жінок до норми закону,

яка забороняє примушування до вступу в статевий зв’язок

Рис. Л. 2. Розподіл детермінант примушування до вступу в статевий зв'язок,

на думку працівників правоохоронних органів

79,26%

1,38%

19,36%

94,78%

0,40% 4,82%

0,00%

20,00%

40,00%

60,00%

80,00%

100,00%

Позитивне ставлення Негативне ставлення Байдуже ставлення

Чоловіки

Жінки

56,79%

48,15%

37,04% 43,31%

9,88%

20,99%

13,58%

44,44%

16,05% 13,58% 16,05% 18,52%

7,41%

0,00%

10,00%

20,00%

30,00%

40,00%

50,00%

60,00%

Вік

тим

на

по

вед

інка

по

тер

піл

ої

осо

би

Ман

ера

по

вед

інки

по

тер

піл

ої

осо

би

вза

галі

Сти

ль в

од

ежі

по

тер

піл

ої

осо

би

Пад

інн

я р

івн

я с

усп

ільн

ої

мо

рал

і

Ген

дер

на

нер

івн

ість

Від

сутн

ість

еко

но

міч

но

ї

стаб

ільн

ост

і

Кр

иза

на

ри

нку п

рац

і

Нед

ост

атн

ій р

івен

ь с

тате

во

го

ви

хо

ван

ня

Пр

аво

ви

й н

ігіл

ізм

сусп

ільст

ва

Пр

аво

ва

нео

свіч

еніс

ть

сусп

ільст

ва

Осо

би

сті

жи

ттєв

і тр

уд

но

щі

по

тер

піл

ої

осо

би

Осо

би

сті

жи

ттєв

і тр

уд

но

щі

осо

би

, яка

пр

им

уш

ує

до

вст

уп

у

в с

тате

ви

й з

в'я

зок

Во

ро

жа

атм

осф

ера

в т

руд

ово

му

ко

лек

тиві

Детермінанти примушування до вступу у статевий зв'язок

245

Рис. Л. 3. Дії, які, на думку громадян, можуть бути розцінені

як примушування до вступу в статевий зв'язок

Рис. Л. 4. Рівень задоволеності населення своєю заробітною платнею

78

,26

%

32

,61

%

27

,17

%

19

,57

%

15

,22

%

4,3

5%

84

,83

%

45

,02

%

54

,98

%

24

,64

%

22

,27

%

10

,90

%

0,00%

10,00%

20,00%

30,00%

40,00%

50,00%

60,00%

70,00%

80,00%

90,00%

Пр

ям

а п

огр

оза

нас

тан

ням

нес

пр

иятл

иви

х н

аслід

ків

для о

соб

и,

якщ

о т

а н

е вст

уп

ить

у с

тате

ви

й з

в'я

зок,

або

ін

ши

м ч

ин

ом

не

зад

ово

льн

ить

сексу

альн

і б

ажан

ня о

соб

и,

що

пр

им

уш

ує

Інш

а ам

ор

альн

а п

овед

інка

від

вер

то

сексу

альн

ого

(п

ор

но

граф

ічн

ого

)

хар

акте

ру (

пр

им

уш

уван

ня д

о п

ерег

ляд

у

по

рн

оп

ро

дукц

ії,

ого

лен

ня і

нти

мн

их

час

тин

тіл

а то

що

)

Неб

ажан

ий

фіз

ич

ни

й к

он

такт,

у я

ко

му

нем

ає н

еоб

хід

но

сті

(«хват

ан

ня» з

а

інти

мн

і ч

асти

ни

тіл

а (г

руд

и,

стег

на

та

ін.)

, о

бій

ми

, п

оц

ілун

ки

то

що

)

Неб

ажан

і, н

адо

куч

ли

ві

зап

ро

шен

ня н

а

по

бач

енн

я,

пер

еслід

уван

ня,

ви

мо

ги

зали

ши

тися

піс

ля р

об

оти

без

об

ґрун

тован

ої

пр

ич

ин

и

Нео

бґр

ун

тован

і ви

мо

ги п

ри

хо

ди

ти н

а

ро

бо

ту,

зан

ятт

я,

спів

бес

іду у

од

язі

, щ

о

під

кр

еслю

є се

ксу

альн

і, і

нти

мн

і ч

асти

ни

тіла

Неб

ажан

і вульга

рн

і ан

екд

оти

, ж

арти

,

вер

бал

ьн

і зн

ущ

анн

я,

ко

мп

лім

енти

,

зауваж

енн

я с

ексу

альн

ого

хар

акте

ру,

«б

агат

о з

нач

ущ

і» п

огл

яд

и

Чоловіки

Жінки

Задоволені Частково задоволені Не задоволені

Чоловіки і жіки 15,20% 40,00% 44,80%

Чоловіки 21,18% 37,81% 40,24%

Жінки 9,20% 48,28% 41,95%

0,00% 5,00%

10,00% 15,00% 20,00% 25,00% 30,00% 35,00% 40,00% 45,00% 50,00%

246

Рис. Л. 5. Порівняння осіб, що ставали жертвами примушування

до вступу в статевий зв'язок, і осіб, що не ставали жертвами зазначеного

злочину, за стилем одягу

52,61%

24,25% 21,27%

1,87%

21,87%

31,25%

43,75%

3,13%

0,00%

10,00%

20,00%

30,00%

40,00%

50,00%

60,00%

Особи, які не

підкреслюють

свою фігуру, її

достоїнства (груди,

стегна тощо)

Особи, які

намагаються

підкреслити

достоїнства фігури

і приховати

недоліки

Особи, які

намагаються

підкреслити

фігуру, не

акцентуючи уваги

на її дотоїнствах

Особи, які

намагаються

акцентувати увагу

на спокусливих

частинах свого тіла

Група респондентів,

які не ставали

жертвами

примушування до

вступу в статевий

зв'язок

Група респондентів,

які ставали жервами

примушування до

вступу в статевий

зв'язок

247

Додаток М

Таблиця М. 1

Наукові підходи до виокремлення груп особистісних якостей,

ознак, властивостей у структурі особи злочинця

Групи особистісних ознак,

якостей, властивостей

Науковці

Біофізіологічні ознаки В. Малков, А. Закалюк, Ю.Антонян

Етико-правові ознаки А. Долгова

Кримінально-правові ознаки О. Джужа, Ю. Іванов, І. Даньшин,

В. Малков

Морально-психологічні ознаки О. Джужа, Ю. Іванов, В. Малков,

А. Закалюк, Ю.Антонян

Ознаки, пов'язані із вчиненням особою

злочину

А. Закалюк

Ознаки формування, соціалізації особи А. Закалюк

Ознаки спрямованості особи А. Закалюк

Особистісно-рольові властивості І. Даньшин, Ю. Антонян

Психофізичні властивості С. Іншаков, А. Закалюк

Риси правової і моральної свідомості І. Даньшин

Соціологічні ознаки А. Долгова

Соціально-демографічні ознаки О. Джужа, Ю. Іванов, І. Даньшин,

Г. Журавльов, В. Малков, С. Іншаков,

А. Закалюк

Соціально-психологічні ознаки А. Долгова, Г. Журавльов, С. Іншаков

Соціально-рольові ознаки О. Джужа, Ю. Іванов, Г. Журавльов,

В. Малков, А. Закалюк

Світосприйняття особи Ю. Антонян

Навички, вміння, знання особи Ю.Антонян

* Примітка: систематизовано та узагальнено автором за [132, c. 37-40; 133, c. 340; 78, с. 36; 134, с. 84; 91 с. 48;

80, c. 258-261; 9, c. 85].

248

Рис. М. 1. Розподіл осіб, які вчинили примушування до вступу в статевий зв'язок,

за віком

Рис. М. 2. Розподіл осіб, які вчинили примушування до вступу в статевий зв'язок, за

освітнім рівнем (систематизовано та узагальнено автором)

Особи, які вчинили

примушування до

вступу у статевий

зв'язок, які мають

повну загальну

середню освіту -

7,77%

Особи, які вчинили

примушування до

вступу у статевий

зв'язок, які мають

вищу освіту - 92,27%

Особи у віці 20-29

років - 7,84%

Особи у віці 30-39

років 49,02%

Особи у віці 40-49

років 31,35%

Особи у віці 50 років і

старше - 9,80%

Особи молодше 20

років - 0,98%

249

Рис. М. 3. Розподіл осіб, які вчинили примушування до вступу в статевий зв'язок,

за сімейним станом

Рис. М. 4. Розподіл осіб, які вчинили примушування до вступу в статевий зв'язок,

за сферою професійної зайнятості

Неодружені особи,

які вчинили

примушування до

вступу у статевий

зв'язок - 33,98%

Одружені особи, які

вчинили

примушування до

вступу у статевий

зв'язок - 66,02%

Сфера освіти - 40,78%

Сфера державного

управління та

правоохоронної

діяльності - 10,68%

Економічно-

фінансова сфера -

9,71% Промислова сфера -

16,50%

Сфера

обслуговування -

9,71%

Сфера охорони

здоров'я - 4,85%

Сімейно-побутова

сфера -3,88%

Сільськогосподарська

сфера - 0,97%

Безробітні - 2,91%

250

Додаток Н

Таблиця Н.1

Розрахунки для визначення рівняння системи тренду

Роки Кількість

злочинів, у

Умовна

ознака

часу, t

t2

yt

Вирівнювання

yt y-yt (y-yt)2

2001 4 1 1 4 1,365 2,635 6,943225

2002 1 2 4 2 2,2 -1,2 -2,4

2003 8 3 9 24 3,034 4,966 24,661156

2004 5 4 16 20 3,34 1,66 2,7556

2005 2 5 25 10 4,705 -2,705 7,317025

2006 4 6 36 24 5,54 -1,54 2,3716

2007 0 7 49 0 6,375 -6,375 40,640625

2008 3 8 64 24 7,21 -4,21 17,7241

2009 11 9 81 99 8,045 2,955 8,732025

2010 4 10 100 40 8,88 -4,88 -9,76

2011 2 11 121 22 9,715 -7,715 59,521225

2012 7 12 144 84 10,55 -3,55 12,6025

2013 24 13 169 312 11,385 9,615 92,448225

2014 13 14 196 182 12,22 0,78 0,6084

2015 13 15 225 195 13,055 -0,055 0,003025

2016 16 13,89

2017 17 14,725

2018 18 15,56

2019 19 16,395

2020 20 17,23

2021 21 18,065

Всього 101 180 1240 1042 108 - 264,1687

251

Рис. Н. 1. Точкове прогнозування динаміки примушування до вступу в статевий

зв'язок на 2016-2021 рр.

Таблиця Н. 2

Т-критерій (табличні значення коефіцієнта Ст’юдента)

Кількість

ступенів

свободи

Вірогідність

75% 80% 85% 90% 95% 97,5% 99% 99,5% 99,75% 99,9% 99,95%

1 1,000 1,376 1,963 3,078 6,314 12,71 31,82 63,66 127,3 318,3 636,6

2 0,816 1,061 1,386 1,886 2,920 4,303 6,965 9,925 14,09 22,33 31,60

3 0,765 0,978 1,250 1,638 2,353 3,182 4,541 5,841 7,453 10,21 12,92

4 0,741 0,941 1,190 1,533 2,132 2,776 3,747 4,604 5,598 7,173 8,610

5 0,727 0,920 1,156 1,476 2,015 2,571 3,365 4,032 4,773 5,893 6,869

6 0,718 0,906 1,134 1,440 1,943 2,447 3,143 3,707 4,317 5,208 5,959

7 0,711 0,896 1,119 1,415 1,895 2,365 2,998 3,499 4,029 4,785 5,408

8 0,706 0,889 1,108 1,397 1,860 2,306 2,896 3,335 3,833 4,501 5,041

9 0,703 0,883 1,100 1,383 1,833 2,262 2,821 3,250 3,690 4,297 4,781

10 0,700 0,879 1,093 1,372 1,812 2,228 2,764 3,169 3,581 4,144 4,587

11 0,697 0,876 1,088 1,363 1,796 2,201 2,718 3,106 3,497 4,025 4,437

12 0,695 0,873 1,083 1,356 1,782 2,179 2,681 3,055 3,428 3,930 4,318

13 0,694 0,870 1,079 1,350 1,771 2,160 2,650 3,012 3,372 3,852 4,221

14 0,692 0,868 1,076 1,345 1,761 2,145 2,624 2,977 3,326 3,,787 4,140

0

5

10

15

20

25

30

2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021

Кіл

ьк

іст

ь з

ло

чи

нів

Роки

фактичні дані про кількіст зареєстрованих злочинів

вирівнювані дані про кількість зареєстрованих злочинів

252

Таблиця Н. 3

Результати розрахунків прогнозованого значення примушування до вступу в

статевий зв’язок

Ймовірність,

%

Роки

2016 2017 2018

75% 11 yпрогноз. 17 12 yпрогноз. 18 12 yпрогноз. 19

80% 10 yпрогноз. 18 11 yпрогноз. 19 11 yпрогноз. 20

85% 9 yпрогноз. 19 10 yпрогноз. 20 10 yпрогноз. 21

90% 8 yпрогноз. 9 yпрогноз. 21 9 yпрогноз. 22

95% 6 yпрогноз. 22 7 yпрогноз. 23 7 yпрогноз. 24

97,5% 5 yпрогноз. 23 5 yпрогноз. 24 5 yпрогноз. 26

99% 2 yпрогноз. 25 3 yпрогноз. 27 3 yпрогноз. 28

99,5% 1 yпрогноз. 27 1 yпрогноз. 28 1 yпрогноз. 30

Ймовірність,

%

Роки

2019 2020 2021

75% 13 yпрогноз. 20 14 yпрогноз. 20 15 yпрогноз. 21

80% 12 yпрогноз. 20 13 yпрогноз. 21 14 yпрогноз. 22

85% 11 yпрогноз. 22 12 yпрогноз. 22 13 yпрогноз. 23

90% 10 yпрогноз. 23 11 yпрогноз. 24 12 yпрогноз. 24

95% 7 yпрогноз. 26 8 yпрогноз. 26 10 yпрогноз. 27

97,5% 4 yпрогноз. 28 6 yпрогноз. 28 17 yпрогноз. 29

99% 0 yпрогноз. 32 3 yпрогноз. 32 4 yпрогноз. 32

99,5% ------------------- ------------------- 2 yпрогноз. 34

253

Додаток П

Рис. П. 1. Використання працівниками міліції та прокуратури заходів щодо

запобігання примушуванню до вступу в статевий зв'язок

Рис. П. 2. Розподіл заходів із запобігання примушуванню до вступу в статевий

зв'язок за частотою використання працівниками міліції та прокуратури

Використовують

заходи запобігання

31%

Використовують

заходи запобігання,

але рідко

24%

Не використовують

заходи запобігання

29%

Не знайомі із

заходами запобігання

16%

39,76%

27,11%

27,45%

4,50%

Інформування громадян про різноманітні факти,

способи, види вчинення злочинів, типові дії злочинця

Роз'яснення законодавчих норм, що регулюють

настання кримінальної відповідальності за

примушування до вступу в статевий зв'язок

Проведення бесід у шкільних та вищих учбових

закладах, а також за місцем роботи про можливі

варіанти поведінки за умови зіткнення із фактом

злочинного посягання

Внесення у відповідний держаний орган, громадську

організацію або посадовій особі подання про вжиття

заходів для усунення причин і умов, що сприяли

вчиненню злочину

254

Рис. П. 3. Розподіл заходів щодо запобігання примушуванню до вступу в

статевий зв'язок за їх ефективністю, на думку працівників міліції

36,36%

13,63%

22,72%

6,81% 9%

11,39%

0,00%

5,00%

10,00%

15,00%

20,00%

25,00%

30,00%

35,00%

40,00%

Інформування

громадян про

різноманітні

факти, способи,

види вчинення

злочинів, типові

дії злочинця

Роз'яснення

законодавчих

норм, що

регулюють

настання

кримінальної

відповідальності

за примушування

до вступу в

статевий зв'язок

Проведення бесід

у шкільних та

вищих учбових

закладах, а також

за місцем роботи

про можливі

варіанти

поведінки за

умови зіткнення

із фактом

злочинного

посягання

Внесення у

відповідний

держаний орган,

громадську

організацію або

посадовій особі

подання про

вжиття заходів

для усунення

причин і умов,

що сприяли

вчиненню

злочину

Внесення у

відповідний

державний орган,

громадську

організацію або

посадовій особі

подання, у якому

порушується

питання про

притягнення

особи, до

дисциплінарної

або матеріальної

відповідальності

Ніякі

255

Додаток Р

256

Додаток С

257

258

Додаток Т

259

Додаток У