Інтелектуали в ситуації вибору

Київ,2013

Інтелектуалізм та його буття• Інтелект є позиція принципової новизни в результаті зусилля в

проблемній ситуації, коли в адекватних знань нема.• Інтелектуалізм є установка мислення на домінуючу цінність

інтелекту для соціальних перетворень.• Відповідальність за стан інтелекту несуть самі інтелектуали.• Інакше ставити питання і перекладати відповідальність на

владу, корпорації чи суспільство є безвідповідальним.• Причина падіння інтелектуалізму одна - світ змінився, а

установки мислення інтелектуалів не змінилися.• Інакше кажучи - в основі деінтелектуалізації лежить

неадекватність мислення самих інтелектуалів.• Відновлення інтелектуалізму є інтелектуальна дія, яка не

пов'язана з жодною підтримкою з боку влади, корпорацій чи суспільства.

Інтелект може бути ресурсом тільки для самого інтелекту

• Розвиток визначається не ресурсами, а стратегією (описом складної реальності) та оперативними (управлінськими) цілями на цій основі.

• Допоки розвиток визначають обивателі та політики зі споживацькими цінностями, ресурсом обмеженого розвитку може бути лише креативний клас.

• Інтелект буває ресурсом розвитку надзвичайно рідко в історії.• Щоб стати ресурсом для інших, інтелект має стати ресурсом для себе.• Наші інтелектуали здебільшого самі собі не цікаві.• Їх дріб'язкові теми та немасштабні підходи в принципі не можуть бути

ресурсом в кризовому світі.• Якщо філософія, то фундаментальна. Якщо наука, то тільки відкриття.

Якщо мистецтво, то налаштованість на шедевр.• Тільки такий підхід є інтелектуальним. Не всяке, навіть дуже творче

ремесло, потребує інтелектуального зусилля.

Що є ресурсом для самого інтелекту?

• Я знаю лише два ресурси інтелекту:— установки мислення;—мотивації масштабних домагань в проблемній ситуації.

• Знання та особисті здібності є лише допоміжними в інтелектуальній діяльності.

• Ресурсом інтелекту не є ні соціальна позиція (статус), ні комунікативність (популярність). Навпаки все це лише заважає проявам інтелекту, змущуючи компліфікований інтлект до симпліфікації.

• Інтелектуалів серед освітян, вчених, політиків, двірників, проститок, бандитів — від 3 до 7%.

• Саме про установки мислення та мотивації ми вестимемо розмову.

Креативний клас використовує ресурс інтелекту спрощено та обмежено

• Інтелектуали, що спрощують інтелектуальну діяльність до ремесла, це — креативний клас.

• Для креативного класу інтелект є обмеженим і не повністю використовуваним ресурсом.

• Креативний клас це клас, який інтелектуально (ідеями та технологіями) підтримує процес споживацтва, зокрема обслуговує процес створення та збереження багатства багатих.

• Креативний клас це функціональний інтелект або квазіінтелект.

• Справжній інтелектуал має самовизначитися в дистанції від креативного класу.

Інтелект поза креативним класом

• Креативний клас має функціональне визначення творчого підходу до діяльності без чіткої фіксації свого самозайнятого характеру та без високої ідейної активності.

• Креативний клас здебільшого це наймані працівники на зарплаті у інших.• Саме тому креативний клас значно частіше називають «офісним

планктоном». • Справжні інтелектуали це підприємці, а не заробітчани. Навіть коли

підприємці заробляють мало.• Справжні інтелектуали орієнтовані на світ, на людство, на вічність, а

не на обслуговування тих, хто їм платить.• Інтелектуали чують Поклик Світу, який інтелектуальними зусиллями

та покликаннями душі перетворюють на Дух Часу.• Інтелектуали це сторожові пси цивілізації, як говорив, Умберто Еко,,

вони мають «каркати і накаркувати».

Як відрізнити представника креативного класу, квазі-інтелектуального ремісника, від справжнього інтелектуала?

• Представник креативного класу досить успішний на ринку, доступний для масового споживання, він є бажаним та очікуваним гостем в засобах масової інформації, його компетенції, хоч за функціями і інтелектуальні, але водночас підлягають уніфікації та поширенню, тобто все, що він знає і вміє, може бути ретрансльовано всередині освіти, майстер-класів чи тренінгів.

• Інтелектуал зазвичай мало успішний на ринку і не дуже бажаний в засобах масової інформації.

• Інтелектуал завжди має знання, які недоступні обивателям.• Інтелектуал завжди має щось, що може зрозуміти лише його інтелектуальний

нащадок, доклавши до цього немало зусиль.• У інтелектуала завжди є щось таке, що він може передати лише дуже

вузькому колу учнів.• Чесні перед собою представники креативного класу можуть бачити різницю

між собою та інтелектуалами, а обивателі цієї різниці бачити не можуть.

Мислительно-мотиваційний дисонанс політики

• Мислительно-мотиваційний дисонанс (неадекватність) — дисонанс між рівнем складності мислення та рівнем складності мотивів людей, що приймають рішення про використання інтелектуальних продуктів цього мислення.

• Цей дисонанс багаторівневий: дисонанс між рівнем складності інтелектуальних продуктів і рівнем складності рішень по застосуванню таких продуктів; дисонанс між мотивами інтелектуалів і мотивами політиків.

• Типовий приклад — коли ядерна зброя, винайдена людьми зі складним мисленням і складними мотивами діяльності, опинялася в руках людей з простим мисленням і простими мотивами, вираженими в простих публічних цілях.

• Мислительно-мотиваційний дисонанс (неадекватність) має і просте образне вираження — «мавпа з гранатою».

• Головний висновок з мислительно-мотиваційного дисонансу полягає в тому, що коли інтелектуалів розглядають як ресурс неінтелектуальні політики, їх інтелектуальний продукт обов’язково використовується на шкоду суспільству.

• Коли ж задля посилення свого рейтингу політик-інтелектофоб хоче використати «щось таке інтелектуальне», а відрізнити інтелект від ерзац-інтелекту він не може, тоді він наймає псевдо-інтелектуалів, які задешево створюють йому продукти ерзац-інтелекту.

Проблема Платона

• У наших інтелектуалів є ілюзія — якщо політика не опікується інтелектом, то потрібно іти в політику, щоб це змінити.

• Інтелектуал не повинен займатися політикою, якщо хоче лишатися інтелектуалом.

• Інтелектуал може стати хорошим політиком, але вже не зможе бути інтелектуалом.

• Мислення інтелектуала спрямоване на те, щоб пояснити незрозуміле небагатьом.

• Мислення політика спрямоване на те, що пояснити зрозуміле масам.

• Це різні типи мислення, які психологічно важно поєднати в свідомості без шизофренії.

Інтелект та національна культура

• Якщо першою проблемою існування інтелектуалізму є мотиваційна адекватність інтелекту, то другою проблемою існування є розрив між інтелектом та національною культурою.

• Інтелект все більше продукують транснаціональні корпорації, світові мережі (інформаційні, соціальні), та наддержавні проекти (наприклад, ВАК — великий адронний колайдер).

• Національні держави все менше продукують інтелектуальні продукти.• Навіть коли національні держави фінансують інтелектуальні мережі,

клуби та фундаментальну науку, інтелект є незалежним.• У інтелекту є найважливіша для людства функція, — саме інтелект

творить нові смисли життя, створює простір для розвитку цивілізації і запобігає суспільній депресії поглядом на перспективу вічності.

• На націю працює креативний клас нації. Справжній інтелект ніколи не працює на націю.

• Інтелектуал не є націоналістом, а націоналіст не є інтелектуалом.

Проблема вибору:інтелект чи патріотизм

• Добре, коли інтелект та патріотизм можна поєднати. Тоді не виникає вибору. А коли таке неможливо?

• Що вибрати — інтелектуальну діяльність на користь людства за кордоном чи інтелектуальну діяльність на користь своєї інтелектофобської країни, в якій користь людству буде сумнівна?

• Що має більшу цінність — вірність інтелекту чи державі?• Це питання непросте. Сьогодні існуючу ситуацію можна

описати як парадокс інтелектофобської держави.• Якщо моя держава не дбає про інтелект, то моя вірність їй є

зрадою інтелекту.• Якщо я хочу бути послідовним інтелектуалом, я маю

ментально зрадити державу, яка не дбає про інтелект.

Інтелектофобія та Сіра Піраміда• Інтелектофобія це мислительна установка не нелюбов до інтелекту.• В Україні інтелектофобія є історичним надбанням недовіри до інтелекту, який

служив зазвичай чужій владі.• Інтелектофобія спричиняє виникнення Сірої Піраміди.• Сіра Піраміда це інтелектуальна деградація, яка здобула соціалізацію, тобто

коли «сірі» люди заполонили владу і стали домінувати в науці та мистецтві.• Реклама інтелекту в середовищі інтелектофобії (Сірої Піраміди) це не просто

неефективно. Це навіть небезпечно, бо примножує агресію щодо інтелектуалів.

• Освіта, що продукує інтелектуалів в середовищі інтелектофобії, не просто неефективна, вона шкідлива, бо готує своїх високоосвічених громадян для життя в інших країнах з поламаними долями.

• В режимі інтелектофобії справжній інтелектуальний продукт не може бути використаний в публічній політиці, бо це знизило б рейтинг політика, що його використовує.

Здолати Сіру Піраміду• З точки зору «сірих» людей ніякої Сірої Піраміди нема — є просто

звичайне життя.• Якщо ситуація звичайна, то єдина можлива політика назагал — це

«покращення».• Концепція «покращення» в ситуації кризи означає виживання. Тобто

ситуація постійно погіршується, і наше покращення її означає всього лише те, що ми намагаємося зберегти статус-кво, тобто покращення, накладене на погіршення, дає застій.

• В швидкому світі, як говорив Л’юїс Керол, щоб стояти на місці, треба бігти, а щоб рухатися, потрібно бігти ще швидше.

• Сіру Піраміду покращити неможливо, до неї можна лише пристосуватися, духовно деградувавши, або знищити її, здійснивши інтелектуальне та соціальне зусилля.

Чи можна ввести інтелект законодавчо?

• Виникає питання — чи може який-небудь пакет законів чи набір виконавчих рішень революційно змінити ситуацію в суспільстві?

• Чи може взагалі революція бути у вигляді якихось законів, рішень, постанов чи указів? • Це нажаль принципово неможливо.• Закони, рішення, постанови та укази фіксують зміни суспільних відносин, що вже

відбулися на рівні суспільної свідомості. • Допоки суспільна свідомість не змінена, соціальну систему неможливо змінити

жодними рішеннями всередині наявної системи.• Головне питання будь-якої духовної революції в процесі знищення Сірої Піраміди —

куди дівати «сірих». Історія свідчить, що є зовсім небагато способів знищення «сірих» людей:

• 1) знищення «сірих» у війні (внутрішній (громадянській) чи зовнішній);• 2) позитивне перевиховання «сірих».• Якщо цього не зробити то будуть інші сценарії — будуть нищитися інтелектуали і теж

двома шляхами:• 1) репресії інтелектуалів (дуже схожі на сталінські чи брежнєвські);• 2) негативне перевиховання інтелектуалів (їх зовнішня та внутрішня еміграція, соціальна

деградація, професійна дискваліфікація).

Єдино можлива дія інтелекту

• Маси здатні на бунт. Революції роблять інтелектуали.• Інтелектуали принципово не здатні на «покращення».• «Покращенням» займається креативний клас.• Для інтелектуала «покращення» це нудно, нецікаво,

недрайвово.• Дія, де власне і проявляється інтелект, це революція.• Інтелектуали найбільше прагнуть революцій — в філософії,

в науці, в мистецтві, в політиці, в економіці.• Якщо хтось хоче зробити інтелектуала ресурсом, нехай

тричі подумає, бо інтелектуал обов’язково зробить революцію, в процесі революції він зробить ресурсом кого завгодно.

Три моделі суспільних змін,де задіяний інтелект

• В історії існує три моделі суспільних змін через освіту: інституційно-ідеологічна, лідерсько-інноваційна та клубна.

• Найбільш часто в історії діяла інституційно-ідеологічна модель, де поширення ідеології потребувало відповідної освіти.

• До неї відноситься створення та розвиток освіти через церкви, монастирі та релігійні ордени (наприклад, бенедиктинці, францисканці та єзуїти) та через ідеологізовану державу (наприклад, створення радянської системи освіти в СРСР).

• Друга лідерсько-інноваційна модель в історії буває дуже рідко, бо вона пов’язана з тими чи іншими лідерами, яким суспільство, влада та бізнес надає можливість створити нову систему освіти.

• В Україні це Петро Могила і його Києво-Могилянська Академія (того часу Києво-Братська Колегія), в Росії це Михайло Ломоносов і його проект Московського Університету, в Німеччині це Вільгельм Гумбольдт та створений ним Берлінський Університет та проведена реформа освіти.

Три моделі суспільних змін, де задіяний інтелект

• Менш часто, але теж доволі розповсюджено, в історії діє клубна модель, коли створюється відповідна картина світу, всередині якої відбувається подальший розвиток освіти.

• Така клубна модель, як правило, становить в історії певну епоху.• Наприклад, клуб в занепадаючому Римі короля Остготів Теодоріха Великого, Боеція

(королем страченого) та Кассіодора (що продовжив справу Боеція) спричинився до архівування грецько-римської культури напередодні Темних Віків, завдяки чому стало можливим Відродження.

• Другий приклад — саме Відродження, яке на цій основі змогло відроджувати античну культуру в Європі (зокрема клуб сімей Пізано, Джотто, Орканья, до якого згодом долучилися не тільки видатні італійці, але і видатні європейці).

• Третій приклад, епоха Просвітництва, яка досягає свого апогею в діяльності клубу Енциклопедистів.

• До таких клубів також можна віднести організації масонського типу (з XVI-XVII ст.) в різних країнах, що прагнули та досягали суспільних змін зокрема також і через освіту.

• Все це приклади Клубів Глобальних Змін.

Клубна модель глобальних змін

• Такі клуби не варто пов’язувати з державними інститутами чи партіями.

• Наприклад, партія більшовиків це не клуб, це політична організація, що прагне політичної влади.

• Будь-які клуби по інтересах це теж не Клуби Глобальних Змін.

• Клуб, який може започаткувати глобальні зміни, це асоціація людей, які можуть мати різні офіційні чи неофіційні стосунки та водночас поєднані спільним наново створюваним світобаченням, що орієнтоване на радикальні зміни в світі.

• Такий клуб прагне концептуальної влади, а не політичної.

Яка модель найбільш прийнятна для нас?

• Чи є у нас сьогодні релігія чи ідеологія, які могли б достатньо складно пояснити, що відбувається зі Світом, які його перспективи і як необхідно змінити суспільство, щоб відповідати цим перспективам?

• Нема. Якби вона була, ми би знали, де знайти прихисток не тільки для заспокоєння від нав’язливого почуття відчаю та безсилля щодо того, що відбувається в країні, але і для дієвої роботи.

• Жодна світова релігія, жодна наукова школа сьогодні не спромоглася на системні пояснення перспектив Світу.

• В науці існують лише окремі концепції, бачення, які водночас не в змозі подолати постмодерністські еклектичні за своєю суттю установки мислення, що характерні для перехідного періоду людської цивілізації.

• Адже період Постмодернізму не є сутнісно самостійним — це лишень нігілістична критика Модернізму, в чомусь вдала і послідовна, а в чомусь доволі уривчаста і незграбна.

Яка модель найбільш прийнятна для нас?

• Чи є у нас сьогодні Могила, Ломоносов чи Гумбольдт, які здатні створити принципово новий тип освіти, який потягне за собою всю систему освіти?

• Чи є у нас для цього розуміння держави та згода бізнесу на фінансування такого історичного кроку?

• Таке питання потрібно ставити. І відповідати потрібно чесно — ні нема. • Могила, Ломоносов чи Гумбольдт це не просто особисті ідеї та здібності — це

згода суспільства, замовлення влади, підтримка бізнесу.• В країні, де інтелектофобія визнана майже офіційно, Могила, Ломоносов чи

Гумбольдт як соціальне явище принципово неможливі.• Більше того, локомотивом нової освіти більше не може бути Університет.• Можливо таким локомотивом стане Мультиверситет Кларка Керра,

Персоналітет Володимира Нікітіна чи Метаверситет, що запропонований мною в роботі «Основи цивілізаційної антропології».

• Невідомо. Але основою освіти майбутнього в будь-якому разі буде не Університет, бо світ перестав бути Універсумом.

Наш Світ більше не Універсум• Останні досліди на Великому Адронному Колайдері постійно

виводять нас за межі уявлень про чотиривимірний Універсум.• Цим новим уявленням поки ще вдається опиратися більшості вчених

фізиків, які вірять в перспективи фізичної Стандартної Моделі.• Але кількість таких вчених постійно зменшується. Майбутнє скоріше

постане із уявлень Теорії Суперструн, ніж з уявлень Стандартної Моделі.

• Тобто уявлення про Мультиверсум (багато світів) та Метаверсум (Світ і Позасвіт), скоріш за все, можуть бути основою нових систем освіти.

• Це означає, що Мультиверсуму відповідав би в освіті Мультиверситет, а Метаверсуму в освіті відповідав би Метаверситет.

• Провідні підходи до освіти невідривно пов'язані з баченням Світу. Який світ, така і освіта.

Чого нема взагалі і що конче необхідно?

• У нас взагалі нема філософії. Філософознавство є, а філософії, зокрема фундаментальної, нема. На це не спрямовані ні освіта, ні академічна філософія.

• Без фундаментальної філософії зрозуміти, що відбувається в світі, з людством, з інтелектом зрозуміти неможливо.

• У нас взагалі нема теоретичних розробок, зокрема в гуманітарних науках.• Водночас вітчизняних студентів вчать вичитувати чужі теорії з книжок та на

основі їх досліджувати (обслідувати). Наших студентів в принципі не вчать будувати теорії.

• Мені вдалося за останні роки створити теорієзнавство як інтегральну дисципліну (теорія онтології, лімітологія, структуралістика, загальна транзитологія, версологія).

• Теорієзнавство не є академічною дисципліною, оскільки ні бізнесу, ні державі теорії не потрібні, і такий курс поки що неможливо читати в тих університетах, де в принципі студенти могли б створювати теорії.

Інтелектуальна потенція України• Українська держава взагалі не зацікавлена в створенні нової системи

освіти. Її цікавлять лише «освітні реформи», які дозволять прийнятно виглядати в Європі.

• Свого світобачення та нових уявлень про майбутнє українська держава через освіту реалізовувати не збирається.

• Жодного системного освітнього проекту український крупний бізнес не генерував і не підтримував.

• Більше того, навіть клубна інтелектуальна діяльність, яка в Україні ледь животіє, проходить поза якою-небудь увагою українського крупного бізнесу.

• Крупний бізнес не бере особистої участі в таких інтелектуальних дискусіях, не підтримує їх ні організаційно, ні фінансово.

• Ні для держави, ні для бізнесу в ситуації кризи інтелект ресурсом бути не може. Їх долі розходяться. Держава та бізнес захищають Старий Світ. Інтелект будує Новий Світ.

Український бізнес та інтелект• Українські учасники рейтингів журналу «Форбс» це імітатори

соціальної дії.• Вони досі не є здатними на історичні кроки. • «Роздерибанити країну, вивезти гроші за її межі, купити трошки

внутрішнього політичного впливу та прихильності західних лідерів для власного захисту» — це схема бізнесу, приреченого на історичне забуття.

• Власні клуби українських бізнесменів консервують країну, а не готують її до майбутнього.

• Отже крупний бізнес (олігархат) це однозначний ворог інтелекту.

• Опиратися можна лише на представників середнього та дрібного бізнесу — як вітчизняного, так і світового.

Інтелектуальні клуби як перспектива України

• Без діяльності інтелектуальних клубів, спрямованих на конструювання нових реальностей і нових смислів людської цивілізації, з яких має постати нова система освіта, створити Новий Світ неможливо.

• Водночас я і мої колеги, що намагаються цим займатися вже більше 10 років (http://club-seminar.livejournal.com КДКД, http://f4f.com.ua FFF), констатуємо — самотужки ми цього зробити не зможемо.

• Інтелектуальний клуб не може жити в середовищі, яке активно цьому опирається.

• Клуб Глобальних Змін це тривала, наполеглива, неприбуткова і невдячна в середовищі сучасників робота.

• Але тільки з неї може постати нове майбутнє.• Робота таких клубів — це саме те, що дозволить нам здолати Сіру

Піраміду і створити Новий Світ.

Цілі інтелектуалів дуже прості

• Створити нову конструкцію світу (в попередній філософії це називалося картиною світу).

• Запропонувати нові горизонти розвитку людської цивілізації (в попередній філософії так взагалі питання не ставилося).

• Створити нову соціальну модель людського світу (в попередній філософії це називалося новий світовий порядок).

Сергій ДацюкАвтор Інтернет-книг

«Теорія віртуальності»«Онтологізації»

«Горизонти конструктивізму»«Теорії перспективи»

«Складний новий світ»В библиотеці Мошкова

http://lit.lib.ru/d/dacjuk_s_a/E-mail: xxyz@ukr.net

Tel: +38-050-310-92-45