Серія Гуманітарні науки 2014 р., 1–2...

Науково-виробничий журнал виходить щоквартально

Голова редакційної ради:А. О. Монаєнко,доктор юридичних наук, професорЗаслужений юрист України

Головний редактор:Н. М. Торкут, доктор філологічних наук,

професор

Редакційна колегія:Ю. Ю. Саплін, доктор філологічних наук, доцент

(перший заступник головного редактора)З. В. Партико, доктор філологічних наук, професор

(заступник головного редактора)В. М. Галич, доктор філологічних наук, професорЮ. А. Зацний, доктор філологічних наук, професорС. Л. Катаєв, доктор соціологічних наук, професорН. Г. Озерова, доктор філологічних наук, професорА. М. Приходько, доктор філологічних наук, професорО. Д. Турган, доктор філологічних наук, професорВ. А. Чабаненко, доктор філологічних наук, професорВ. Ф. Шевченко, доктор філологічних наук, професорВ. М. Щербина, доктор соціологічних наук, професорД. М. Ядранський, доктор соціологічних наук, професорО. В. Богуславський, доктор наук із соціальнихкомунікацій, доцентО. Г. Фоменко, доктор філологічних наук, доцентЛ. М. Латун, кандидат педагогічних наук, професорІ. Л. Пенчук, доктор наук із соціальних комунікацій, доцентЛ. Г. Пономаренко, доктор наук із соціальнихкомунікацій, доцентЛ. І. Смурова, кандидат філологічних наук, доцент

Іноземні члени редакційної колегії:Мурата Синьїті (Японія)М. Г. Соколянський (Німеччина)В. К. Харченко (Російська Федерація)

Засновник:Класичний приватний університет

Свідоцтво Державного комітету інформаційноїполітики, телебачення та радіомовлення Українипро державну реєстрацію друкованого засобу

масової інформаціїСерія КВ № 14177–3148ПР від 24.04.2008 р.

Видавець:Класичний приватний університет

Свідоцтво Державного комітету телебаченнята радіомовлення України

про внесення суб’єкта видавничої справи доДержавного реєстру видавців, виготівниківі розповсюджувачів видавничої продукції

Серія ДК № 3321 від 25.11.2008 р.

Журнал ухвалено до друку вченою радоюКласичного приватного університету28 травня 2014 р., протокол № 9

Усі права захищені. Повний або частковий передрукі переклади дозволено лише за згодою автора і редакції.

При передрукуванні посилання на журнал“ДЕРЖАВА та РЕГІОНИ. СЕРІЯ: ГУМАНІТАРНІ НАУКИ”

обов’язкове.

Редакція не завжди поділяє думку автораі не відповідає за фактичні помилки, яких він припустився.

Відповідальний редактор: С. В. БельковаРедактор: А. О. БессарабТехнічний редактор: Ю. В. Волошина, О. В. ДригаДизайн обкладинки: Я. В. Зоська

Адреса редакції:Класичний приватний університет

69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70бТелефони/факс: (0612) 220-58-42, 63-99-73

Здано до набору 27.04.2014Підписано до друку 12.06.2014

Формат 60×84/8. Різографія. Тираж 300 пр. Замовлення № 20-14Ж.Виготовлено на поліграфічній базі Класичного приватного університету

ISSN 1813-341X © Класичний приватний університет, 2014

Серія:Гуманітарні науки

2014 р., № 1–2 (36–37)

Журнал включено до переліку фахових виданьіз соціальних комунікацій

згідно з постановою президії ВАК Українивід 10.03.2010 р. № 1-05/2

та філологічних наук (літературознавство)згідно з постановою президії ВАК України

від 14.04.2010 р. № 1-05/3

2

ЗМІСТ

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

Т. В. ШадрінаТЕОРІЇ МІФУ ТА РИТУАЛУ В ДОСЛІДЖЕННЯХ ДЖ. ФРЕЙЗЕРА.................................................................................. 3

В. С. Ботнер, С. В. СліпченкоЕКЗИСТЕНЦIЙНА ПАРАДИГМА В ХУДОЖНЬОМУ ПРОСТОРІ РОМАНІВМ. ВАРГАСА ЛЬЙОСИ “СОН КЕЛЬТА” ТА “ПОХВАЛЬНЕ СЛОВО МАЧУСІ” ................................................................. 8

Д. А. МосквітінаАМЕРИКАНСЬКА РЕЦЕПЦІЯ ТВОРЧОСТІ В. ШЕКСПІРА У ФОКУСІ СУЧАСНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА ....................12

В. Ю. МарінескоЖАНР ЛІТЕРАТУРНОЇ БІОГРАФІЇ У ФОКУСІ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ УВАГИ:ЗДОБУТКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ НАУКОВИХ ПОШУКІВ ................................................................................................ 20

Б. В. КорнелюкПЕРШОДЖЕРЕЛА ІСТОРИЧНОЇ ХРОНІКИ В. ШЕКСПІРА “РІЧАРД ІІІ” У ФОКУСІ ДОСЛІДНИЦЬКИХ ДИСКУСІЙ ..............25

А. Ю. БілоцерковецьРЕНЕСАНСНА ПОЕТЕСА Е. ЛАНЬЄ: ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ НА ТЛІ ЕПОХИ.......................................................... 29

ПРОБЛЕМИ МОВОЗНАВСТВА ТА МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Е. Г. ФоменкоАНГЛОЯЗЫЧНОЕ СУБТИТРОВАНИЕ ФИЛЬМА А. П. ЗВЯГИНЦЕВА “ЛЕВИАФАН” .................................................. 33

І. М. ЛинчакФАХОВА МОВА ПРАЦІВНИКІВ ТУРІНДУСТРІЇ: НЕКОДИФІКОВАНА СКЛАДОВА ...................................................... 38

Н. П. МиронюкОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ РОМАНУ ЧИНГІЗА АЙТМАТОВА“КОГДА ПАДАЮТ ГОРЫ (ВЕЧНАЯ НЕВЕСТА)” УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.................................................................. 43

К. В. ТарасенкоПРАГМАТИЧНА АДАПТАЦІЯ ПЕРЕКЛАДУ ТЕКСТУ: КЛЮЧОВІ ПІДХОДИ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ...................47

В. Ю. ПоповаДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ................................. 51

АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕНЬ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

О. О. ГусєваДОЛЯ “СТАРОГО” ЖАНРУ НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ ..................................................................................................... 56

Я. В. ЗоськаСОЦИАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ ИНТЕРНЕТ-ПОТРЕБЛЕНИЯ УКРАИНЦЕВ ............................................................ 60

Л. Г. Пономаренко, С. А. КозиряцькаМОВА САЙТІВ УКРАЇНСЬКОГО СЕГМЕНТА ІНТЕРНЕТУ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ............................................. 64

Л. В. СупрунЄВРОПЕЙСЬКІ МОВНІ МЕНТАЛЬНОСТІ, ФРАГМЕНТАРНО ПОЗИЦІОНОВАНІВ ДИСКУРСІ ФРАНКА-ПУБЛІЦИСТА ............................................................................................................................. 70

К. О. Афанасьєва (Горська)КОРИСТУВАЦЬКИЙ КОНТЕНТ: ЗОНА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗМІ ЧИ АУДИТОРІЇ? ................................................... 74

Г. М. ВолинецьПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНИЙ ТА ЖАНРОВИЙ КОНТЕНТ ЖУРНАЛУ “ПІЗНАЙКО ВІД 6” .......................................... 80

Т. С. ГирінаІНФОРМАЦІЙНІ ІНСТРУМЕНТИ ПІДВИЩЕННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНТЕРНЕТ-РЕКЛАМИ.................... 84

Т. А. Гришина, І. В. РибаковаСОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ ІНТЕРНЕТУ ЯК ЗАСОБУ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇНА ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ В УКРАЇНІ .............................................. 89

К. О. Доценко, К. О. ГритчинПОЛІТИЧНИЙ БОМОНД У СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА: ОСОБЛИВОСТІ БРЕНД-КОМУНІКАТИВНИХ СТРАТЕГІЙ .......................... 95

В. А. КовпакКНИЖКОВА КОМУНІКАЦІЯ В ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ(НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ В КАНАДІ В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД) ...................................................... 100

І. В. ГаркушаНЕОРИТОРИКА ЯК ПЕРСУАЗИВНА КОМУНІКАЦІЯ У СТРУКТУРІ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ РЕКЛАМІСТІВ ....105

А. В. КліщПЕРСОНАЛЬНИЙ БЛОГ У ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА ........................................................................................... 110

О. С. КуцевськаВИДАВНИЧА СПРАВА ЛУГАНСЬКА (ВОРОШИЛОВГРАДА): ДІЯЛЬНІСТЬ ГАЗЕТИ “КОММУНИСТ” У 20-Х РР. ХХ СТ..........115

О. А. МітчукФУНКЦІОНУВАННЯ ЛІБЕРАЛЬНОГО КОНТЕНТУ В СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЯХ. .......................................................119

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ........................................................................................................................................... 123

ДО УВАГИ АВТОРІВ...................................................................................................................................................... 124

Серія: Гуманітарні науки, 2014 р., № 1-2 (36-37)

3

*************************************************************

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

*************************************************************

УДК 820.015

Т. В. Шадріна

ТЕОРІЇ МІФУ ТА РИТУАЛУ В ДОСЛІДЖЕННЯХ ДЖ. ФРЕЙЗЕРА

У статті проаналізовано дослідження Дж. Фрейзера, викладених у його фундаментальній праці“Золота гілка”. Дж. Фрейзер – один із засновників антропологічної школи, міфологічні теорії якоїстали своєрідним підґрунтям для формування міфокритичної методології ХХ ст.

Ключові слова: міф, ритуал, магія, релігія, наука, антропологічна школа, “теорія пережитків”,анімізм, тотемізм, табу, “цап відбувайло”, міфологія.

Для повного розуміння тенденцій розвиткуміфологічної критики ХХ ст. слід звернутись довитоків міфотеорії ХІХ ст. Одним з її засновниківє англійський антрополог Дж. Фрейзер. Адже, якзауважує Дж. Вікері, “Золота гілка” (1890 р.),фундаментальна праця Дж. Фрейзера, – дзер-кало для письменників ХХ ст. У ній вони мо-жуть побачити і відображення своїх власнихдилем, і майбутнє світу, яке передбачає всіболісні суперечності самого життя [8, с. 67]. 1

Мета статті – з’ясувати основні напрямирозвитку міфологічних теорій антропологічноїшколи ХІХ ст., зокрема проаналізувати дослі-дження одного з провідних англійських антро-пологів – Дж. Фрейзера.

Школа Дж. Фрейзера продовжує традиції ан-глійського позитивізму Е. Тайлора, Е. Ленга влітературознавстві. Зокрема, Дж. Фрейзер під-тримує тайлорівську “концепцію пережитків”,згідно з якою у свідомості сучасної людини іс-нують певні пережитки, які для давньої людинибули живим словом. До таких рудиментарнихзалишків первісної свідомості був віднесений іміф. Щоправда, Дж. Фрейзер вносить свої коре-ктиви в теорію анімізму Е. Тайлора: він проти-ставляє останньому магію як таку, що є більшвіддаленою в часі. Відповідно до цього він фо-рмулює й свою концепцію міфу. Дослідник на-зиває міф вигадкою, що покликана пояснитистарі традиції, походження тих чи інших речей.

Одним із парадоксів у вивченні теорії міфу єтой факт, що вона має тим більше нерозв’я-заних питань, чим більшого розвитку набуває:розширюються межі проникнення міфології в різ-ні сфери культурного життя суспільства і, відпо-відно, зростає кількість проблем, які потребуютьрозв’язання. Так, актуальною залишається про-блема інтерпретації поняття “міфологія”. Дехто знауковців ототожнює її з первісною свідомістю лю-дини, інші стверджують, що міфологія – це релігіяїї творців, а деякі дослідники надають їй статусупримітивної науки. До прихильників останньої

© Шадріна Т. В., 2014

(що цілком у дусі його часу) належав і Дж. Фрей-зер. Він виходив із того, що функція міфів по-яснювальна щодо ритуалів.

Слід наголосити, що положення про нероз-ривний зв’язок міфу й ритуалу народилось са-ме у ХІХ ст. При цьому прибічники зазначеноїгіпотези вважали, що міф є словесним вира-женням ритуалу, а останній, у свою чергу, –інсценуванням міфу. Ця теорія зазнала гучногорезонансу в науковій думці ХХ ст. Зокрема,значну увагу їй приділено саме в працях риту-ально-міфологічних критиків. Проте вже напри-кінці століття наука почала працювати в запере-чному щодо цієї теорії руслі. Адже міф і ритуалне завжди збігаються й випливають один з од-ного. В історії міфології існує безліч прикладів,коли ритуал містить у собі лише окремі ознакиміфу, більше того, існує чимала кількість міфів,які взагалі не мають обрядового аналогу, таксамо є ритуали, що існують цілком самостійно,без словесної схеми. Однак, незважаючи на всіці “але”, як уже зазначалось, нова теорія напочатку ХХ ст. набула досить великої популяр-ності. Саме вона, певно, дала підставу міфок-ритикам накладати схему “ритуал – міф” набудь-які літературні твори й знаходити ритуа-льно-міфологічні корені навіть у сучасних зраз-ках художньої творчості. Незабаром стало зро-зуміло, що ритуальне походження можна при-писати чому завгодно. Так, обрядові корені мі-фокритики вбачали у священній літературі різ-них народів, у романах, легендах, казках, дитя-чих іграх і навіть у деяких фактах історії Англії[цит. за: 1, с. 16].

Популярність обрядової теорії здебільшогопояснюється тим, що запропонований етно-графічний матеріал сприяв виявленню певнихзв’язків між ритуалом і міфом; крім цього, вели-ку роль відіграв факт невичерпності самогоматеріалу, що дало можливість знайти схо-жість не лише між ритуалом і міфом, а й міжритуалом і художнім твором тощо.

За спостереженням Дж. Фрейзера, у культу-рах різних народів були наявні ритуали, які ві-

ISSN 1813-341X. Держава та регіони

4

дображали помирання божества, його відхід,відродження й повернення. Усі ці етапи “божест-венного” існування, на думку Дж. Фрейзера,нагадували щорічне відмирання природи восе-ни та відродження навесні.

Як зазначає антрополог, у прадавніх ритуалахусі вищеназвані етапи були представлені у ви-гляді драматичних вистав з міметичними рухамивиконавців. Імітована смерть божества супро-воджувалась відповідним голосінням спеціальнопризначеної для цього групи людей, яка, голо-вним чином, складалась із жінок. Після завер-шення ритуального голосіння відбувалась такзвана церемонія погребіння у хвилях моря або вземлі – у різних народів існувала своя традиція.За короткий час божество поверталось до життя,і сум людей перетворювався на радість. Святку-вання “відродження” бога супроводжувалось пи-шними народними гуляннями – фестивалями-“сатурналіями”. Таким чином люди вітали свогоголовного бога – бога Рослинності, який відпові-дав за родючість землі, а відтак, оберігав народвід голодної смерті.

Дж. Фрейзер упевнений, що учасники доіс-торичного ритуалу практично не розділяли рос-линний і тваринний світ: “Для них принцип жит-тя і родючості, чи то стосується тварини, чирослини, був єдиним і неподільним” [3, V, с. 5].Отже, Адоніс, Осіріс, Аттіс, кожен з яких бувцентральним божеством у того чи іншого наро-ду, асоціювались із певними тваринами й рос-линами. Звідси антрополог робить припущенняпро призначення міфів пояснювати наявністьантропоморфічних або теріоморфних ознак у бо-жеств. Таким чином, для Дж. Фрейзера ці міфиє не аналогами ритуалів доісторичної доби,вони є похідними від давніх культів.

Усі драматичні вистави первісних людей (якрізновиди ритуальної діяльності) покликані нестільки розважати людей, скільки вдихнути новісили у священного вождя-бога й забезпечититим самим гарантію гарного врожаю. Відштов-хуючись від положення “Золотої гілки”, прихо-димо до думки про релігійний і навіть свя-щенний характер цих вистав. “Мета фестива-лів, – говорить Дж. Фрейзер, – повернути коро-ля-бога до нового життя, відновити його сили,омолодити” [3, VІ, с. 153].

Гідним уваги, на наш погляд, є ритуал, на-зва якого стала й назвою цілого багатотомноговидання. Суть його полягає в тому, що в храміДіани у святилищі Немі (що у давній Італії) іс-нував цікавий порядок заміщення посади жер-ця. Дерево із “золотою гілкою” (священний си-мвол влади) охороняв жрець, якого треба булоубити голіруч, щоб зайняти його місце, злама-вши перед цим “золоту гілку” із священногодерева. У такому незвичайному обряді змінивлади теж проглядається схема, під якуДж. Фрейзер підводить більшість давніх ритуа-лів “помирання”, – загибель старого правителя,“відродження” – поновлення влади в особі на-ступника. Це, по суті, і є той самий “королівсь-

кий ритуал”, який автор книги ставить у центрсвого дослідження, а його послідовники – “кем-бриджська група” – вважають вихідним для всі-єї літературної спадщини людства. До пояс-нення культу лежить складний шлях, що по-требує пошуку найбільш імовірних рішень. До-слідник визнає необхідність зазирнути якомогадалі в глиб віків і вдається до порівняльно-етнографічного методу, який стане провідним уподальшій міфологічній критиці. Дж. Фрейзер,виходячи з постулату єдності людини і її куль-тури, наводить чимало аналогічних фактів, щонаявні в культурі різних країн.

Смерть короля означала не лише збере-ження священного життя від неминучого таврастарості, а й позбавлення людей усіх накопи-чених гріхів. Хоч як не парадоксально це ви-глядає, той священний король, якого обожест-вляв його народ, виступав водночас і тілеснимуособленням усіх гріхів народу, своєрідним“цапом-відбувайлом”, який мав бути убитим зметою очищення цілої общини від “багажу їхніхстраждань і гріхів, оскільки він міг забрати їх ізсобою в невідомий світ могильної темряви” [3,ІХ, с. 227].

Отже, фестивалі проводились навесні, яквважає антрополог, оскільки вони мали святку-вати прихід весни та пробудження природи.Проте дослідник не обмежується вузькоспеци-фічною функцією ритуалів, часом він надає їмбільш загального значення – називає симво-лом усього життя.

Завершальним у всьому циклі ритуальнихцеремоній був Священний Шлюб. На думкуДж. Фрейзера, його функція полягала у форму-ванні складного образу, що втілював у собі ри-си людської та божественної істоти: священно-го короля-бога, який “оживав” після ритуальнихдійств.

Обряду ініціації в давніх народів присвяченочимало уваги в “Золотій гілці”, проте автор кни-ги не надає йому тієї виключної ролі, яку пізні-ше визначить для нього його послідовниця –Дж. Харрісон. Вона, приймаючи в цілому “коро-лівський ритуал” Дж. Фрейзера, у центр дослі-дження поставить більш важливий, на її думку,культ вторинного (соціального) народження.

Цікаво в “Золотій гілці” обґрунтовується те-орія ритуального походження Марса – відомогонам як бог війни. У Дж. Фрейзера він представ-лений давнім рослинним богом і водночас“цапом-відбувайлом”, уособленням СтарогоРоку. “Спочатку Марс був не богом війни, –стверджує Дж. Фрейзер, – а богом рослинності.Саме до нього, Марса, римські землероби зве-ртались із молитвами про гарне зростання по-сівів і виноградників…” [3, с. 605].

У своєму ґрунтовному дослідженні Дж. Фрей-зер висунув теорію еволюції свідомості людинивід магії через релігію до науки. Згідно з теорі-єю, на певному етапі свого розвитку первісналюдина усвідомила свою неспроможність мані-пулювати силами природи за допомогою магії,

Серія: Гуманітарні науки, 2014 р., № 1–2 (36–37)

5

а отже, винайшла для себе нову теорію – релі-гію. Первісний філософ дійшов, нарешті, висно-вку, що над людством і природою існують вищісили, які створили навколишнє життя й продов-жують ним керувати.

Наступна стадія – наука – прийшла на змінурелігії в той момент, коли було помічено, що всенавколо є не хаотичним і непрогнозованим, а за-кономірно повторюваним, циклічним. Дж. Фрейзеріз цього приводу зазначає: “Якщо взяти до ува-ги той факт, що в усі часи й у всіх народів ос-новні потреби людини, по суті, нічим не відріз-няються, а засоби, до яких у різні епохи людивдавались для їх задоволення, досить різні, мимаємо зробити висновок, що загалом і в ціломупоступовий рух людської думки… ішов від магіїчерез релігію до науки” [3, с. 744].

Отже, щодо посутнього внеску Дж. Фрейзе-ра в концепцію магії, слід назвати спробу про-стежити зв’язок між нею та релігією й наукою.Дж. Фрейзером сформульовані два головніпринципи магії: “подібне породжує подібне” і“між предметами, які до певного часу контакту-вали між собою, існує певний зв’язок” [3, с. 18].Він визначає ці два принципи як закони примі-тивного магічного світогляду. Наука, релігія тамагія завжди контролюють різні рівні розвиткусвідомості людини. Вони співіснують і вплива-ють одне на одного, і разом з тим є зовсім різ-ними щодо змісту, форми та функцій. Важливотакож визначити їх роль у житті людини й місцепсихологічних, соціальних та практичних фак-торів у їх контексті.

Розглядаючи магію як один із важливих скла-дників людської культури на певному етапі існу-вання, Дж. Фрейзер виводить пов’язаний з неюпринцип надання влади у примітивному суспільс-тві. Він висунув теорію сакрального походженнявлади. Людина, яка вміє керувати силами приро-ди, знає, як “заговорити хворобу”, тобто володіємагічною силою, врешті-решт, має стати вождем,до того ж, як вважали члени племені, від магаабо жерця цілком залежить їхнє життя, оскількитой, керуючи силами природи, може вберегтиврожай від посухи, а отже, і цілу общину від го-лодної смерті. Таким чином, згідно з теорією ан-трополога, чаклуни й жерці набували керівних“посад” завдяки магічним силам, якими вони ні-бито володіли.

Релігію та магію як окремі предмети духовноїкультури, очевидно, не слід так відокремлюватиодну від іншої, як спостерігаємо у Дж. Фрейзера.Магії він надає насильницької функції щодо при-роди, яка здійснюється безпосередньо за допо-могою людини. Релігія ж, на відміну від магії, –це намагання віруючого привернути священнісили до прихильності. Відтак, релігія належитьдо загальних життєво важливих явищ, тоді якмагія покликана розв’язувати якісь вужчі, спе-цифічні проблеми.

Якщо в магії “при подоланні труднощів… лю-дина покладається виключно на свої власні си-ли”, то в релігії вона смиренно віддає себе в руки

вищих надприродних істот, які “значно перева-жають її своєю могутньою силою” [3, с. 744].

Таким чином, магія, наука й релігія відріз-няються між собою через свій предмет, функ-ціональні особливості, прагматичну роль.

Наука базується на теоретичних засадах,технологіях, спостереженнях; і в цілому вона євибудованою за певними законами системоюзнань.

Магія – це поєднання ритуалу, дії та слове-сного заговору. Вона не спирається на практи-чний досвід і спостереження, а керується“дивом”, магічним за своєю природою.

Релігія ж, у свою чергу, набуває форми це-ремоніальності, моління, пожертви.

Словом, учений веде нас до тієї думки, щокультура людського суспільства базується, першза все, на біологічних потребах людської істоти.Спосіб, яким досягається задоволення цих по-треб, залежить від рівня розвитку свідомості лю-дини. Це потребує набуття певних знань і вміньістоти, чий інтелектуальний багаж змінюється впрогресивному напрямі.

Магія як гарант контролю за людською по-ведінкою теж на певному етапі стає в потребі, анеобхідність створення релігії викликана готов-ністю суспільства до узагальнення набутогодосвіду і створення тих чи інших науково об-ґрунтованих систем.

Зважаючи на всі ці аспекти і врахувавшиприроду суспільного феномена з усіма соціаль-ними процесами, учений доходить висновку пронеобхідність перегляду визначення проблемеволюціонізму, при цьому принцип еволюціоніз-му як такий залишається незмінним. Проте, надумку Дж. Фрейзера, питання походження нау-ки, релігії та магії не може зводитись лише доякоїсь ідеї, забобону або вірування.

У пошуках першоджерела всіх вищезазна-чених форм вияву суспільної свідомості маємозважати на культурно-соціальні аспекти, і, пев-но, слід звернутись до аналізу культурного фе-номена, ставлення людини до навколишньоїдійсності. Навіть якщо це питання вважати роз-в’язаним, одразу ж постає інша проблема: чиможна знайти в контексті культури загальні на-укові закони. І якщо культура є проекцію органі-зованої, систематизованої поведінки людини,виявляється можливим визначити загальні за-кони культури і, не відкидаючи еволюціоністсь-кий та порівняльний методи, поєднати їх із нау-ковими спробами розуміння культури загалом.

Зіставлення фактів дійсності, взятих з різнихчастин світу й різних рівнів суспільного розвит-ку (що спостерігаємо в Дж. Фрейзера), безпе-речно, доводить еволюційний принцип суспіль-ного розвитку. Усі етапи розвитку пов’язані міжсобою; і кожен попередній певною мірою сприяєнаступному, виявляючи цим наявність органіч-ного зв’язку між усіма ланками системи. Це даєключ до розуміння трансформації тих чи іншихявищ в історії існування суспільства. Напри-


6

клад, те, що було значним і незаперечним наодному етапі, на наступному, вищому, вже пе-ретворюється на забобон. На думку Дж. Фрей-зера, якщо зануритись у глиб віків, повернув-шись до витоків людського існування, можназнайти першопричину й пояснення багатьохявищ сучасного життя.

Звертаючись до проблеми походження явищатотемізму, реінкарнації або магічного замов-ляння врожаю, учений неодмінно йде до їх ро-зуміння через психологічний контекст, внутрі-шній світ людини, зневажаючи при цьому пси-хоаналіз у своїй основі.

Намагаючись знайти внутрішню мотивацію тихчи інших вчинків, дослідник, не визнаючи при цьо-му своєї причетності до психологічних узагаль-нень, виступає, проте, певною мірою саме якпсихоаналітик. Йому завжди вдається прослід-кувати мотив і причину через дію та вчинок.Слушність цієї думки підтверджується тим фак-том, що фрейзерівські концепції пізніше будутьвикористані психоаналітиками (О. Ранк, З. Фрейд,Г. Рохейм). А чимало положень, викладених у“Золотій гілці”, згодом знайдуть своє виражен-ня засобами того ж психоаналізу.

Обмеження й правила (табу), якими багатапервісна культура, у розумінні Дж. Фрейзера єпервісними законами “варварської юриспруде-нції”, що надають безмежне поле для дослі-джень. Більше того, антрополог стверджує, щопояснення значної кількості сучасних традицій іморалі слід шукати в пережитках під загальноюназвою “табу”.

Феномен “табу”, за твердженням Дж. Фрей-зера, породжений сліпою вірою людини в жит-тя після смерті, споконвічним страхом перед“вищими” силами. Так, у первісних спільнот по-пулярними були заборони згадувати вголосімена померлих з тим, щоб не турбувати їх ду-ші. Автор “Золотої гілки” переконаний, що ос-новною рушійною силою табу був саме страх.Табу виступали своєрідним гарантом “продов-ження існування душі в тілі” [3, с. 222]. Обме-ження та заборони, які накладали жерці та інші“божественні” посланці на ті чи інші предметичи сфери буття, мали тавро небезпеки, що знов-таки примушувало людей коритись під впливомстраху.

Щодо вождя-жерця, який виступав уособ-ленням божества, люди вірили, що дотриманняними зазначених табу збереже життя їх правите-ля, а отже, вони матимуть гарантію гарного вро-жаю, оскільки вождя вважали відповідальним заплодючість землі й за життя свого народу.

Читаючи фрейзерівські “Тотемізм та екзога-мію”, зустрічаємо описи ритуалів у контекстіекономічного, соціального життя первісної лю-дини. “Золота гілка” подає цілісну та водночасбагатогранну картину церемоніально-ритуаль-ної культури давніх людей. За концепцією до-слідника, тотемізм – це найпростіший практич-ний шлях формування відносин людини з при-родою. У ритуальному “керуванні” врожаєм, без-перечно, проглядаються магічні ознаки. Сам

дослідник вважає, що мета природних ритуалівполягає в тому, “щоб стимулювати ріст рослинвесною і протистояти демонічним або іншимзлим силам, які, як вважалось, акумулювалисьпротягом зими чи навіть усього попередньогороку” [3, ІХ, с. 251].

Значення обрядів тотемного характеру, заДж. Фрейзером, зводиться до “зберігання” душів безпечному місці. Для виконання обрядовогодійства людину, яка мала пройти посвячення,“убивали”. Потім “повертали” до життя у виглядітварини, налагоджуючи таким чином симпатич-ний зв’язок з відповідною твариною, яка, відтак,набувала статусу духа-охоронця цієї людини.Отже, якщо прийняти гіпотезу Дж. Фрейзера, тостає цілком очевидно, що “в цьому разі йдетьсяпро налагодження симпатичного зв’язку з тва-риною, духом або іншою могутньою істотою,якій людина частково або повністю віддає назберігання свою душу, і від якої вона в нагородуза цей подарунок отримує надприродні можли-вості” [3, с. 732]. З наведеного прикладу бачи-мо, що Дж. Фрейзер розглядав кілька найваж-ливіших виявів первісної суспільної свідомостілюдини: ініціацію, тотемізм, магічні вірування –у тісному зв’язку. Причина увірування людини вможливість переселення душ, на думку дослід-ника, пояснюється прагненням до виживання,до самозбереження.

Дж. Фрейзер стверджує, що природні потре-би людини визначають її єство. Усі матеріальніречі, за допомогою яких ці потреби задоволь-няються, використовуються всередині тієї чиіншої спільноти, поступово ускладнюються йразом з укладом цієї соціальної групи утворю-ють традицію, яка передається від покоління допокоління. Своєю чергою, це передбачає необ-хідність таких складових культури суспільногожиття, як закони, влада, освіта, економіка тощо.Таким чином, вчення Дж. Фрейзера має незапе-речну наукову цінність, з урахуванням перекла-ду його основних ідей на “мову” сучасної науки.

Отже, порівняльний метод є необхідним ін-струментом для формулювання основних поло-жень антропологічної науки. Концепція “первіс-них потреб людини” має бути відправною точ-кою в дослідженні культурного феномена сус-пільства.

Психологізм поглядів Дж. Фрейзера вида-ється цілком виправданим. Антропологія зумо-вила подальше виникнення численних науко-вих шкіл і течій, які пропагували різнорідні по-гляди на феномен міфу й відзначались вели-кою кількістю дискусійних моментів.

Висновки. Слід сказати, що більшість про-блем, розглянутих у ”Золотій гілці”, до Дж. Фрей-зера вже поставали в науці. Так, проблему то-темізму намагався розв’язати Дж. Маккленан.В. Маннхардт у своїх працях чимало уваги при-свячував аграрним культам (“духи хлібного по-ля”). Про душу, що перебуває за межами тіла,можемо прочитати в Е. Тайлора. І, нарешті,теорія співвідношення міфу й ритуалу впершебула розглянута Р. Смітом і Б. Малиновським.


7

Однак, заслуга Дж. Фрейзера є незапереч-ною. Він зумів об’єднати значну кількість про-блем, розпорошених і ледве накреслених у науці,вдихнути в них життя, наповнивши багатим етно-графічним матеріалом і надавши блискучої літе-ратурної форми. Недарма критики Дж. Фрейзераконстатують, що в “Золотій гілці” він виявив себебільше літератором, ніж науковцем. У всьомувищезазначеному полягає найбільша практичнай теоретична цінність праці Дж. Фрейзера.

Проте стверджувати правильність і остаточ-ність розв’язання всіх проблем дослідженнябуло б помилковим. Автор, безперечно, припус-кається деяких хибних висновків. Наприклад, са-кральне (магічне) походження влади, де дослід-ник розглядає дійсний причинний зв’язок у зворо-тному напрямі, або теорія “наукового” походжен-ня міфу; і вузькоспецифічний підхід до міфологіїзагалом, що стане пізніше характерною помил-кою всієї ритуалістичної міфокритики.

Як зазначено в книзі Дж. Вікері “Значення“Золотої гілки”, внесок Дж. Фрейзера полягає вспробі “підхопити всі положення та ідеї його часу,перенести їх у царину міфу й ритуалу, передатисвої погляди світові такою мовою, яка не затем-нює та не робить їх занадто простими” [8, с. 3–4].

Проте, щоб поставити останню крапку в оці-нці наукового внеску Дж. Фрейзера, вважаємоза доречне навести слова його біографа

А. Дауні, який цілком справедливо підкреслює,що “завдяки працям Дж. Фрейзера дослідникирелігії мають уявлення про той великий суб-страт первісних забобонів та міфології, якийлежить під усіма ортодоксальними віруваннямицивілізованого людства” [цит. за: 3, с. 755].

Список використаної літератури1. Стеблин-Каменский М. И. Миф / М. И. Стеб-

лин-Каменский. – Ленинград : Наука, 1976. –103 с.

2. Тайлор Э. Б. Первобытная культура / Э. Б. Тай-лор ; пер. с англ. Д. А. Коропчевского. – Мо-сква : Политиздат, 1989. – 573 с.

3. Фрейзер Дж. Дж. Золотая ветвь / Дж. Дж. Фрей-зер ; пер. с англ. – Москва : АСТ, 1998. –784 с.

4. Downie R. A. James George Fraser. The Port-rait of Scholar / R. A. Downie. – London, 1940.– 258 р.

5. Fraser J. G. Garnered sheaves / J. G. Fraser. –London : Dausons of Pall Mall, 1968. – 328 р.

6. Lang A. Modern mythology / A. Lang. – London ;New York ; Bombay : Longmans : Green andCo : 39 Paternoster Row, 1897. – 212 p.

7. Lang A. Myth, Ritual and Religion : in 2 vols. /A. Lang. – London, 1887. – Vol. 1. – 340 p.

8. Vickery J. The literary impact of the GoldenBough / J. Vickery. – Princeton : PrincetonUniversity Press, 1973. – 435 p.

Стаття надійшла до редакції 22.04.2014.

Шадрина Т. В. Теории мифа и ритуала в исследованиях Дж. ФрейзераВ статье представлен анализ исследований Дж. Фрейзера, изложенных в его фундаментальной

работе “Золотая ветвь”. Дж. Фрейзер – один из основоположников антропологической школы, ми-фологические теории которой стали своеобразным фундаментом для формирования мифокрити-ческой методологии ХХ в.

Ключевые слова: миф, ритуал, магия, религия, наука, антропологическая школа, “теория пе-режитков”, анимизм, тотемизм, табу, “козел отпущения”, мифология.

Shadrina T. Theories of Myth and Ritual in the Research Work of J. FraserThe article deals with the creative work of J.G. Fraser – the anthropologist of the 19th century, who was

one of the founders of the anthropological school. We analyze the key points of J.G. Fraser’s critical work“The Golden Bough”, which gave way to the whole myth method. J.G. Fraser develops the ideas of E. Tylor(“theory of animism”, “theory of survivals”) and A. Lang (myth is a primitive science).

According to the Fraser’s work myth is a primitive science which throws light on the culture and numerousmodern facts and things. Myth is connected with ritual and illustrates it.

The particular attention is at the King’s Ritual in a lot of ancient tribes which represents the death of theking, his leave and rebirth and at last – return. The stages of the king-god’s existing resemble yearly dyingoff and rebirth of the nature.

J.G. Fraser explores evolution of the consciousness of people from magic through religion and to science.He considers the next stage is timely when the previous one is outdated and the mind of the society is ma-ture enough to step to the new stage.

Taboo is taken as primitive laws of barbarian jurisdiction. The traces of modern tradition and moral lawscan be found in these survivals – taboo.

The majority of Fraser’s theories were used not only by Cambridge school (the 20th c.) – who followed theanthropological ideas of the 19th century and created myth method in the literary criticism, but also by theiropponents – the founders of the archetypal criticism.

Key words: myth, ritual, magic, religion, science, the anthropological school, “theory of survivals”, ani-mism, totemism, taboo, “scapegoat”, mythology.


8

УДК 811.161В. С. Ботнер, С. В. Сліпченко

ЕКЗИСТЕНЦIЙНА ПАРАДИГМА В ХУДОЖНЬОМУ ПРОСТОРІ РОМАНІВМ. ВАРГАСА ЛЬЙОСИ “СОН КЕЛЬТА” ТА “ПОХВАЛЬНЕ СЛОВО МАЧУСІ”У статті проаналізовано екзистенційні мотиви в художньому просторі романів Маріо Варґаса

Льйоси “El sueño del celta” (“Сон кельта”) та “Elogio de la madrastra” (“Похвальне слово мачусі”). До-ведено, що філософія екзистенціалізму має безпосередній вплив на світосприйняття письменникай позиціонується в його творчості в контексті авторського начала.

Ключові слова: екзистенція, екзистенційна свідомість, “вільний вибір”, межова ситуація, темасмерті.

Хорхе Маріо Педро Варґас Льйоса (JorgeMario Pedro Vargas Llosa, 1936) – перуано-іспан-ський прозаїк, один із провідних письменників-новаторів сучасної латиноамериканської літера-тури, лауреат Нобелівської премії 2010 р. за“детальний опис владних структур і гостре зо-браження людського опору, бунту й поразки”.Його творчість увібрала в себе традиції попере-дників та є своєрідним художнім синтезом. Се-ред літературних напрямів, які утворили органі-чний сплав під пером перуанського автора, неостаннє місце посідає й екзистенціалізм.

Роман “El sueño del celta” вийшов друком іс-панською мовою в 2010 р., “Elogio de la madras-tra” – у 1988 р. Обидва твори яскраво демон-струють оригінальне поєднання ознак, прита-манних екзистенціалізму, із провідними трен-дами сучасної зарубіжної літератури. 1

Художній спадок письменника ґрунтовно дос-ліджений за кордоном, тоді як українські літера-турознавці приділяють йому значно менше ува-ги. Зокрема, Інгер Енквіст (I. Enkvist) акцентуєувагу на ключових проблемах роману “El sueñodel celta”, в якому йдеться про життєвий шляхголовного героя Роджера Кейсмента, спостері-гача місії в Конго [5]. Рікардо Сенабре (R. Sena-bre) підкреслює, що історичну основу доробкустановить життя визначної особистості, та ана-лізує прийоми організації наративу письменни-ка: “Оповідь не збільшується за допомогоюнадмірних фактів чи надлишкової епітизації звисокопарністю – звідси атмосфера хроніки,проте в романі можемо помітити сильний вза-ємозв’язок з Кейсментом, тому що твір описуєстановлення однієї незалежної особистості, щоіснувала насправді” [7]. Що ж до питання твор-чого використання письменником категорії ек-зистенціалізму, то воно залишається на маргі-несі дослідницької уваги.

Своєрідним винятком є праця Хосе МігеляОв’єдо “Vargas Llosa entre Sartre y Camus”, девказано на тісний зв’язок романістики ВарґасаЛьйоси з відомими французькими екзистенціа-лістами Ж-П. Сартром та А. Камю: “Зв’язок міжВарґасом Льйосою, Сартром і Камю не простодопомагає зрозуміти літературні ідеї чи інтеле-ктуальну позицію, яку перший з них займав

© Ботнер В. С., Сліпченко С. В., 2014

протягом більше ніж 30 років творчого життя…”[6, с. 85]. Проте в цій літературознавчій розвідціроман “Сон кельта” не постає об’єктом аналізу.

Мета статті – дослідити, як реалізуєтьсяекзистенційна парадигма в художньому прос-торі романів Маріо Варґаса Льйоси “El sueñodel celta” (“Сон кельта”) та “Elogio de la madrast-ra” (“Похвальне слово мачусі”).

Оскільки екзистенціалізм зосереджений науніверсальних моделях буття, онтологічних ас-пектах існування людини, цілком закономірноює його актуалізація в контексті сучасної літера-тури загалом та у творчості М. Варґаса Льйосизокрема. Письменник зображає особистість нарівні екзистенції, внутрішнього буття, яке забез-печує неповторність кожного індивіда. На думкуекзистенціалістів, людина вільна обирати свійжиттєвий шлях та власне призначення.

Відповідні ідеї представлені в романі “Сонкельта”. Так, наприклад, Роджер Кейсмент, кот-рий присвячує життя боротьбі з імперіалізмом,рабовласництвом, виступає за рівні права длявсіх громадян. Власне, це протистояння колоні-алізму і боротьба за незалежність Ірландії ста-ють його екзистенцією, суттю його існування:“las horas, días, semanas dedicadas a la políticase concentrarían en la gran política, la que teníaque ver con el designio prioritario y central – laindependencia de Irlanda y la lucha contra elcolonialismo…” [8, c. 120].

Роджер чітко усвідомлює власну значущість:“La publicación de su Informe por el Gobiernobritánico tuvo una repercusión enorme en la prensa,en el Parlamento, en la clase política y en la opiniónpública… Fue entrevistado en los medios deprensa, fue invitado a hablar en actos públicos y enclubes privados, le llovieron invitaciones de lossalones liberales y anticolonialistas…” [8, c. 71].

У романі “Похвальне слово мачусі” спостері-гаємо зовсім інший тип персонажу – людину,що живе виключно для задоволення власного“еґо”. Насамперед, це стосується дона Рігобер-то, який після одруження присвячує весь часдогляду за власним тілом та еротичним розва-гам у різних формах: “Era medianoche pasada ydon Rigoberto estaba en el cuarto de bañoentregado a sus abluciones de antes de dormir,que eran complicadas y lentas. Después de lapintura erótica, la limpieza corporal era su pasa-


9

tiempo favorito…” [9, c. 3]. На прикладі цихпринципів М. Варґас Льйоса демонструє чита-чеві крайнощі абсурдного, ідейно спустошеногобуття. Так само “животіє” донья Лукреція: спо-чатку вона переймається легковажними стосу-нками з пасинком, проте, поступово все більшевіддається пристрасті і власним почуттям, за-буваючи про мораль і суспільний обов’язок. Укінці ж роману чоловік і жінка доходять виснов-ку, що останній рік жили неправильно, принай-мні так здається читачеві.

Важливе місце в художньому просторі ро-манів М. Варґаса Льйоси посідає художня кате-горія “екзистенційна свідомість”, яка пов’язана,насамперед, з об’єктивацією довколишнього сві-ту крізь призму особистісного світосприйняття.

“Екзистенційна свідомість” є частиною екзи-стенціальної парадигми й у цьому сенсі об’єк-тивує особливий тип рефлексії героя в тексто-вому просторі художнього твору. Вона харак-теризується великою кількістю різноманітнихконцепцій, що увібрали в себе кризове світо-відчуття європейської цивілізації ХХ ст. Це по-в’язано з переоцінкою всіх цінностей, втратоювіри в науково-технічний прогрес та раціональ-ним пізнанням світу й людини. Екзистенційнасвідомість породжує власні конфлікти, що офор-млюються як непримиренні суперечності, вияв-ляються не лише в мисленні, а й у бутті, на-приклад самотність і комунікація, життя й твор-чість, мати (володіти) чи бути (аутентичність),бажання жити чи неминучість смерті, зміст таабсурд, свобода, що ґрунтується на Ніщо, і“втеча від свободи” (страх перед Ніщо), відчайта віра тощо [1, с. 312].

Саме екзистенційна свідомість є ключовоюкатегорією в романі “Сон кельта”: Роджер Кей-смент поступово втрачає віру в європейськуцивілізацію, можливість та перспективи її роз-витку, як наслідок, у його житті відбуваєтьсятотальна переоцінка цінностей. Це пов’язано,передусім, із подорожами ірландського діяча замежі власної країни (до Африки та ЛатинськоїАмерики). Нові ідеали приводять Кейсмента домісії спостерігача в Конго, в якій він захищає мі-сцеве населення від “носіїв цивілізації”: “…estoydocumentando, con la mayor prolijidad, los abu-sos que se cometen aquí en nombre de lasupuesta civilización” [10, с. 60]. В іншому епізо-ді головний герой говорить про свої ідеали (на-приклад, якби він мав проходити процес наса-джування цивілізації серед місцевого населен-ня): “Pero sin abusar de los nativos, sin cazarloscomo animales y sin trabajo esclavo. Más bien,incorporándolos a la civilización mediante escue-las, hospitales, iglesias” [8, с. 124].

Якщо ж говорити про суперечності, що їхпороджує екзистенційна свідомість, то тут, на-самперед, згадується проблема самотності йбраку комунікації, яку Роджер Кейсмент повсяк-час відчуває. З одного боку, він ніби добре спі-лкується із своєю кузиною, але з іншого – вінзнаходиться від неї дуже далеко; персонажпрагне людського тепла й кохання, проте живе

у власних фантазіях і задовольняється випад-ковими знайомствами чи втіхою за гроші.

Актуалізація такого типу свідомості пов’яза-на з переживанням “межової ситуації”, яка ого-лює крихкість, катастрофізм, драматичністьбуття. Згідно з К. Ясперсом, такі ситуації вини-кають, коли втрачають силу зв’язки, що утри-мують людину в межах буденності. Відбуваєть-ся “прозріння екзистенції”, яка звільняє особис-тість від тенет буденності та від її власних ін-тересів. Натомість, виникає потреба пізнатиістину, віднайти справжній сенс свого індивіду-ального існування. Людина отримує шанс статитворцем своєї долі. Німецький філософК. Ясперс зазначає: “Існування є буттям у си-туаціях” [4, с. 443].

У романі “Сон кельта” можемо спостерігативідразу декілька межових ситуацій, вони збіга-ються з найвищими точками психологічної на-пруги в кожному з трьох розділів: Конго, Путу-майо, Ірландія. Варто зазначити, що межовіситуації виявляються через фізичний стан –персонаж дуже переймається, тяжко занеду-жує, погано їсть та спить, йому сняться жахіття.Наприклад, коли Кейсмент, повертаючись зКонго, починає писати свій звіт, автор зосере-джує увагу читача саме на фізичних муках ма-ндрівника: “…su cuerpo acusaba los efectos de lafalta de sueño, de las picaduras de los insectos, delesfuerzo físico desmedido… Haciendo esfuerzossobrehumanos para vencer las rachas de abatimien-to, los dolores de cabeza, las náuseas, la descom-posición de cuerpo…” [8, с. 64]. Проте головнийгерой усвідомлює, що має довершити заплано-ване і, незважаючи на проблеми зі здоров’ям, ідедо кінця в своїй боротьбі.

Цікаво, що в романі “Похвальне слово ма-чусі” Маріо Варґас Льйоса залишає поза кад-ром межові ситуації, він зображує процес їхвиникнення та несподівано завершує оповідьепілогом. Таким чином, автор дає волю уявічитача, дозволяє йому самому додумати замов-чувані події.

Важливою складовою екзистенціальної па-радигми в романах Маріо Варґаса Льйоси єтакож тема смерті. Смерть – одна з ключовихкатегорій у літературі екзистенціалізму, за сло-вами М. Хайдеггера, екзистенція людини спря-мована до “Ніщо”, і ключовим модусом існу-вання є страх смерті, а його продовженням –“буття до смерті” [3, с. 46]. Тобто все людськебуття – це лише проміжок часу між народжен-ням та смертю.

У романі “Сон кельта” ця тема розкрита до-сить повно, адже сама історична основа й тіжахи, які зустрічаються на сторінках твору пе-руанського прозаїка, наштовхують як головногогероя, так і читача на роздуми про життя тасмерть. Все, що спостерігає й занотовує Ро-джер Кейсмент під час своїх подорожей доАфрики та Путумайо, стосується смерті. Євро-пейці стають справжніми дикунами, вони кату-ють, вбивають, знущаються над місцевим на-селенням, не вважаючи його представників


10

навіть за людей. Роджеру Кейсменту теж не-одноразово загрожує смерть від різних хворобта їх наслідків, або від рук тих людей, звірстваяких він викриває, проте ірландець сміливо ди-виться вперед і лише наприкінці твору, післяарешту й ув’язнення, починає розмірковуватипро власну долю, відчуваючи наближення сме-рті: “Nunca tuve miedo a la muerte, hasta ahora.La vi cerca muchas veces. En el Congo, enexpediciones por parajes inhуspitos, llenos defieras… Muchas veces he sentido la muertecerquísima. Y no tuve miedo. Pero ahora sí tengo”[8, с. 76]. І саме цей страх допомагає йому пе-реоцінити власне життя, збагнувши, що він чи-мало зробив для людей, персонаж примирюєть-ся з думкою, що його стратять за зраду вітчизни.

У романі “Похвальне слово мачусі” темасмерті розкрита зовсім по-іншому. Вона реалі-зується в підтексті роману, через мотиви при-страсті та насолоди. Протагоністи віддаютьсяцим втіхам, ніби прагнучи продовжити власнумолодість і запобігти наближенню старості йсмерті. Іншим прикладом може стати захоп-лення дона Рігоберто своїм тілом: це не простонадмірна чепурність, а саме страх старіння. Задопомогою щоденних процедур він намагаєть-ся позбутись ознак наближення старості. А ви-риваючи волосинки зі своїх вух, розмірковує:“…hasta en su lecho de muerte, si le restabanfuerzas, seguiría destruyéndolos. Sin embargo,luego, cuando su cuerpo yaciera sin vida, losintrusos podrían brotar a sus anchas, crecer, afearsu cadáver” [9, с. 11]. Думаючи про смерть, донРігоберто, в першу чергу, все одно піклуєтьсяпро власне тіло і сприймає фінал життя якщось далеке.

Донья Лукреція з головою поринає в роман-тичну історію із власним пасинком: і цими по-чуттями молодого хлопця вона ніби доводитьсобі, що і в сорок років досі є привабливою і достарості (смерті) ще так далеко. “Te estásvolviendo una viciosa, mujer. ¿Seria el primersíntoma de envejecimiento?” [9, с. 4]. Найбільшпарадоксально те, що для жінки саме розбе-щеність є першим проявом старіння.

У романі “Сон кельта” спостерігаємо зобра-ження процесів прийняття персонажем важли-вих рішень. Маючи справу з несправедливістю,щоразу герой постає перед вибором: закритиочі на те, що відбувається, або спробувати бо-ротись з усіма жахами. Герой завжди обираєборотьбу, якою б важкою вона не була. Так,Роджер Кейсмент отримує титул “сера” Бри-

танської корони, а згодом стає зрадником, кот-рого засуджують до страти.

Висновки. Отже, дослідження провідних мо-тивів екзистенціальної парадигми (смерть, са-мотність, відчуження, страх, тривога) у творчостіМаріо Варґаса Льйоси виявило, що відміннимиознаками художнього простору романів “Elsueño del celta” та “Elogio de la madrastra” є самепрояв екзистенційного світобачення автора,яке багато в чому корелює з концепціями євро-пейських філософів – А. Камю (мотив бунтупроти абсурдного світу), Ж.-П. Сартра (мотивиекзистенційного вибору, свободи та самотнос-ті), К. Ясперса (мотив межової ситуації). Водно-час екзистенційні погляди письменника відзна-чаються специфічною особливістю, яка по-зиціонується, насамперед, в оригінальній конце-пції зображення внутрішнього буття героїв.

Список використаної літератури1. Андреев Л. Г. Чем же закончилась история

второго тысячелетия (Художественный син-тез и постмодернизм) / Л. Г. Андреев // За-рубежная литература второго тысячелетия.1000–2000 : учеб. пособ. / под ред.Л. Г. Андреева. – Москва : Высшая школа,2001. – C. 292–334.

2. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гума-низм / Ж.-П. Сартр ; пер. с фр. А. А. Санина.– Москва : Политиздат, 1990. – С. 126–156.

3. Хайдеггер М. Основные проблемы феноме-нологии / М. Хайдеггер ; пер. с нем А. Г. Чер-някова. – Санкт-Петербург : Высшая рели-гиозно-философская школа, 2001. – 321 с.

4. Ясперс К. Разум и экзистенция / К. Ясперс ;пер. с нем. М. И. Левиной // Смысл и назна-чение истории. – Москва : Республика,1994. – С. 420–509.

5. Enkvist I. El sueño del celta de Mario VargasLlosa y su transfondo biográfico / I. Enkvist //Contexto – Universidad de Lund, 2012. –Vol. 16. – № 18. – Р. 65–82.

6. Oviedo J. Miguel Vargas Llosa entre Sartre yCamus / J. Oviedo // Bellagio. – Philadelphia :University of Pennsylvania, 1992. – Р. 85–96.

7. Senabre R. El sueño del celta [Recursoelectrónico] / R. Senabre // Elcultural.es –2010. – Modo de acceso: http://www.еlcul-tural.es/ version_papel.

8. Vargas Llosa M. El sueño del celta / M. VargasLlosa. – Madrid : Alfaguara, 2010. – 270 р.

9. Vargas Llosa M. Elogio de la madrastra /M. Vargas Llosa. – Mexico : Editorial Grijal-bo S.A. de C. V., 1998. – 58 р.


Ботнер В. С., Слипченко С. В. Экзистенциальная парадигма в художественном пространствероманов М. Варгаса Льосы “Сон кельта” и “Похвальное слово мачехе”

В статье проанализированы экзистенциальные мотивы в художественном пространстве ро-манов Марио Варгаса Льосы “El sueño del celta” (“Сон кельта”) и “Elogio de la madrastra” (“Похвальноеслово мачехе”). Доказано, что философия экзистенциализма имеет непосредственное влияние намировосприятие писателя и позиционируется в его творчестве в контексте авторского начала.

Ключевые слова: экзистенция, пограничная ситуация, экзистенциальное сознание, “свободныйвыбор”, тема смерти.


11

Botner V., Slipchenko S. Existential Motifs in the Postmodern Discourse in Novels by MarioVargas Llosa “El Sueño del Celta” and “Elogio de la Madrastra”

The existential paradigm got new round of the development in the XX century, and contemporary authorswith great interest consider existential problems, even though they have been transformed in some way. Theepoch of postmodern literature, with its solid idea about endlessness of knowledge forms, is not just a suc-cessor of some existential concepts, like idea, ethical and esthetics aims. All the more, the Epoch After Allhas a great field of references with the existential. The postmodern adapts and reconstructs principles,themes, motifs and artistic structures of the existentialism to realize them in the decentralized world, the per-ception of which is complicated by the perceiver’s epistemological doubts.

The authors of the article investigate the existential motifs in the imaginative space of the novels by MarioVargas Llosa “El sueño del celta” and “Elogio de la madrastra”. The most significant features of the existen-tial philosophy in observable novels are analyzed and characterized in brief. The following features in novelsare distinguished: existence, existential consciousness, theme of the death, frontier situation. It is revealedthat existential motifs have undergone some changes under the influence of postmodern discourse andMario Vargas Llosa’s authorial presence. For example, the frontier situations in the novel “El sueño del celta”are realized through the physical state of the main character, like weakness, illnesses, sickness, etc. It isproved that the philosophy of existentialism has had a proximate influence on the author’s world perceptionand, it is reflected in his works as a part of author’s philosophy.

Key words: existence, frontier situation, existential consciousness, “free will”, theme of death.


12

УДК 821.111.0:82.12

Д. А. Москвітіна

АМЕРИКАНСЬКА РЕЦЕПЦІЯ ТВОРЧОСТІ В. ШЕКСПІРАУ ФОКУСІ СУЧАСНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

У статті висвітлено наукову полеміку щодо рецепції творчого доробку одного з найвідомішихдраматургів і поетів світу – Вільяма Шекспіра. Окреслено магістральні вектори рецептивних шек-спірознавчих досліджень. Особливий акцент зроблено на окресленні провідних тенденцій сприй-няття літературної спадщини Великого Барда на теренах США.

Ключові слова: рецепція, апропріація, В. Шекспір, шекспірівський дискурс, канон, театральнарецепція, кінематографічна інтерпретація.

З-поміж літературних дискурсів шекспірівсь-кий є, мабуть, одним з наймасштабніших у су-часній культурі: він навіть може конкурувати зкомплексом нових смислів та ідей, породженихСвятим Письмом. Первинний інтерес до реце-пції Великого Барда як витоку шекспірівськогодискурсу виник, по суті, одночасно з появоювласне наукового шекспірознавства (останнятретина ХІХ ст.). Кожна розвідка, що порушува-ла пов’язану із Шекспіром проблематику, міс-тила огляд і аналіз попередніх досліджень.Крім того, на момент активізації шекспірознав-чих наукових пошуків театральна критика вженакопичила доволі плідний досвід. Рецензії нашекспірівські вистави і були, по суті, першимикроками на шляху осмислення театральної ре-презентації драматургії Великого Барда. Втім,такі аналітичні спроби до певного часу маливузькоспеціальний, здебільшого театрально-критичний характер і не виходили на рівеньаналітичних узагальнень. 1

Мета статті – окреслити головні тео-ретичні проблеми вивчення рецепції творчостіВільяма Шекспіра в сучасному літературознав-стві. Крім того, ця розвідка спрямована на ви-світлення провідних тенденцій дослідженняамериканської рецепції Великого Барда, якаостаннім часом постає на вістрі наукової увагияк українських (Н. Висоцька, М. Калініченко), такі зарубіжних (М. Брістол, К. Стерджес, Дж. Ша-піро та ін.) дослідників.

Специфічну нішу формує вивчення рецепціїтворчості та постаті Великого Барда в культу-рах окремих націй. Вочевидь, така тенденція єсвоєрідною реакцією на процеси глобалізації йзумовлена, перш за все, універсальністю Шекс-пірових концептів щодо будь-якої культурноїмоделі. Великий Бард є своєрідним лакмусовимпапірцем, який здатний перевіряти націю й куль-туру на “справжність” і спроможність вберегтивласну ідентичність у бурхливому потоці глоба-лізаційних процесів. Так, наприклад, Х. Тронч-Перез у розвідці “Переклади Шекспіра за умовсоціолінгвістичних конфліктів: попереднє євро-пейське дослідження” [35] переконливо дово-дить рятівну роль такого сегмента парадигмирецепції Шекспіра, як переклад для так званих

© Москвітіна Д. А., 2014

“слабких”, що зникають: такі проекти одразупривертають увагу до проблем їхнього існу-вання та функціонування (зокрема, ідеться пробаскську, андалузьку та інші “слабкі” мови) і до-помагають їм подолати кризу.

Інтерес до вивчення рецепції Великого Бар-да поза теренами Британії виник ще в періодпочаткового становлення шекспірознавства якгалузі філологічних знань. Однією з першихрозвідок, присвячених дослідженню шекспірів-ської рецепції в Європі, стала праця Дж. Г. Ро-бертсона “Знання про Шекспіра на континентіна початку XVIII століття”, яка вийшла друком у1906 р. Згодом вона в дещо переробленому тарозширеному вигляді була опублікована якрозділ 18-томної енциклопедії “Кембриджськаісторія англійської та американської літерату-ри”. У цій розвідці увага була спрямована нааналіз специфіки рецепції творчості й постатіШекспіра в Німеччині та у Франції, при цьому уфокусі були ставлення Вольтера до Шекспіра йнімецькі перекладацькі проекти [31]. Крім того,у цій праці визначено провідні шляхи входженняВеликого Барда в культурний канон націй євро-пейського континенту, висвітлено специфіку іта-лійської рецепції Шекспіра у XVIII ст., на харак-тер якої тривалий час впливали погляди Воль-тера, а також проаналізовано шекспірівськийвплив на формування національної голланд-ської драми [31].

З початку ХХ ст. специфіка рецепції велико-го англійського драматурга в іншокультурномусередовищі залишається у фокусі науковоїуваги представників світової шекспірознавчоїдумки. Завдяки плідним зусиллям зарубіжних(Г. Блум, П. Давідхазі, Б. Енглер, Р. Сімінгтон,Р. Сойєр) та українських (Н. Висоцька, Д. Дроз-довський, Н. Жлуктенко, І. Лімборський, Т. Ми-хед, М. Соколянський, Н. Торкут, Т. Хитрова-Бранц, Ю. Черняк та ін.) дослідників у шекспі-рівських рецептивних студіях почала формува-тися окрема галузь знань, своєрідна теорія ре-цепції Великого Барда. Так, Г. Блум в епохаль-ній праці “Західний канон. Книги на тлі епох”остаточно закріпив позиції Великого Барда вцентрі західного літературного канону. Зокре-ма, дослідник пише: “Шекспір перебуває вцентрі Західного канону тому, що, змінивши


13

літературне зображення пізнання, змінив саміоснови нашого пізнання” [1, с. 324]. Централь-на позиція Шекспіра в каноні означає і йогопрямий, на думку Г. Блума, зв’язок між будь-кимзі стовпів літературного канону західної культу-рної парадигми (від Данте і Чосера до Джойса іБеккета). Швейцарський шекспірознавець Б. Енг-лер (стаття “Constructing Shakespeares in Euro-pe”) й українська дослідниця Н. Торкут (стаття“Шекспірознавчий дискурс ХХ століття: специфі-ка і тенденції”) підбили певні проміжні підсумкиздобутків наукової рецепції В. Шекспіра та на-мітили можливі вектори розвитку шекспірівсь-ких рецептивних студій. Зокрема, Н. Торкутзазначила, що найбільш продуктивним для ше-кспірознавчих досліджень видається так зва-ний “інтеграційно-синтезуючий підхід” [6, с. 73],а Б. Енглер, поміж іншим, закликав науковцівзаповнювати лакуни в галузі досліджень педа-гогічного сегмента парадигми рецепції Велико-го Барда [17, с. 30].

У дисертації Т. Хитрової-Бранц, присвяченій ні-мецькому шекспірівському дискурсу XVIII–XIX ст.,концептуалізована вельми цікава та продукти-вна для подальших студій у сфері рецепції Ве-ликого Барда типологія дискурсивних рівнів [7].Авторка пропонує виокремлювати три рецеп-тивні рівні шекспірівського дискурсу: репродук-тивний (переклади та сценічні втілення творівВеликого Барда), продуктивний (шекспірівськаінтертекстуальність, а також шекспірівській ком-понент певної історико-культурної доби) й ана-літичний (науковий інтерес до Шекспіровоготворчого доробку та подальша інституалізаціяшекспірівського дискурсу) [7, с. 6–13]. Дослід-ниця наголошує на тому, що ці рівні не є авто-номними феноменами, а натомість перебува-ють у постійній взаємодії, сприяючи розвитковіодин одного. Так, приміром, “поява перших пе-рекладів шекспірівських п’єс, здійснених Х. Ві-ландом (репродуктивний рівень), уможливиланімецькомовні театральні постановки Ф. Шре-дера та Ф. Хойфельда (репродуктивний рі-вень)” [7, с. 14].

Ю. Черняк, дисертаційна робота якого сфо-кусована на виявленні специфіки актуалізаціїціннісної семантики трагедії “Гамлет” в україн-ському шекспірівському дискурсі, запропонувавдефініцію шекспірівського дискурсу як рецеп-тивно-комунікативного феномена. Під шекспі-рівським дискурсом запропоновано розуміти“сукупність інтерпретаційних стратегій, мислен-нєвих практик, інтелектуально-духовних про-дуктів (літературних творів, сценічних вистав,кіноверсій, інших артефактів, найрізноманітні-ших проявів інтертекстуальності, філософсь-ких, естетичних, психологічних, соціально-полі-тичних та інших ідей), що з’явилися і продов-жують з’являтися в процесі комунікації, поро-джуваної Шекспіровим словом” [8, с. 7].

На сьогодні в теоретичних роздумах з при-воду специфіки рецепції Вільяма Шекспіра віншокультурному середовищі наявні певні тер-

мінологічні варіації, коли йдеться про дефініціюбазових понять. Найбільш уживаним терміном,яким позначають сприйняття й засвоєння Шек-спірової літературної спадщини в культурномуполі інших націй, є “рецепція”. Втім, зарубіжнідослідники, зокрема К. Стерджесс [34, с. 4],К. Десмет [14, с. 1], при вивченні найрізномані-тніших запозичень із шекспірівських текстів долітературних творів більш пізніх епох віддаютьперевагу терміну “присвоєння” (“appropriation”).

Б. Енглер висловлює думку про те, що твор-чість і постать Великого Барда є своєрідним жи-вотворчим центром, таким собі “джерелом Іпок-рени”, для літературного й культурного процесуінших епох і націй. Оскільки сам процес рецепціївідбувається тільки при актуалізації Шекспірово-го слова в театральній, літературній, кіномисте-цькій та інших сферах, то дослідник пропонуєрозмежовувати два дещо відмінних аспекти цьо-го процесу. Те, що стосується сприйняття Шекс-піра, аналізу й нових методів та стратегій шекспі-рівської рецепції, а також її будь-якого новоговиду, він називає “актуалізацією” (“production”).Якщо ж на увазі мається повторення та пере-осмислення традиційної або усталеної рецепції,то це явище Б. Енглер визначає як “реактуа-лізацію” (“reproduction”) [17, с. 28].

Використання такого термінологічного апа-рату є, безумовно, виправданим, якщо дослід-ницька увага зосереджена, головним чином,на, так би мовити, “онтологічних” аспектах шек-спірівської рецепції – театральній та кінемато-графічній інтерпретації, переробках, бурлесках,шекспірівському компоненті в масовій культурітощо. Дослідження ж так званих “гносеологіч-них” аспектів – філософського осмислення кон-цептів геніального англійця та наукової шекспі-ріани – більше пов’язане з вивченням саме па-радигми рецепції Великого Барда як комплекс-ного багатосегментного явища.

Що стосується безпосередньо дослідженьрецепції В. Шекспіра в різних національних куль-турах, то пальму першості за кількістю праць ірізноманітністю проблематики утримують уче-ні, що розглядають проблеми функціонуванняшекспірівського компонента в культурах різнихєвропейських країн. Завдяки таким дослідни-кам, як Августус Раллі (“A History of Shake-speare Criticism”) (1932)), Освальд Ле Вінтер (“Sha-kespeare in Europe”) (1932)), Клаус Петер Штай-гер (“Die Geschichteder Shakespeare-Rezeption”)(1987)) була сформована більш-менш ціліснавізія процесів і механізмів шекспірівської реце-пції на європейському континенті.

Наразі заповнено багато лакун на карті шек-спірівських рецептивних досліджень у Німеччині(розвідки В. Аветісян, Ф. Гундольфа, В. Дем-ченка, З. Корнінгера, К. Протасової, Дж. Ро-бертсона, Т. Хитрової-Бранц, В. Штельмахера таін.), Франції (праці Ж. Ж. Жуссеранда, Дж. Пем-бела, Н. Торкут, Ч. Хейнса та ін.), Іспанії (до-слідження К. Кальво, А.-Л. Пуханте, Г. Томаса,Г. М. Г. Фернандеса де ла Севільї), Чехії (праці


14

П. Драбека, М. Костіхової), Болгарії (публікаціїБ. Соколової, О. Шурбанова), Румунії (Н. Чін-поеш), Польщі (праці К. Куявінської-Кортні, А. Ро-мановскої), Словенії (дослідження Д. Поніжа),України (праці І. Ваніної, А. Василик, Д. Дроз-довського, М. Мороза, Ю. Черняка, М. Шапова-лової та ін.), Росії (розвідки М. Алєксєєва,М. Захарова, В. Лукова, М. Морозова). Наразі уфокусі дослідницької уваги постає одна з най-цікавіших і найконтроверсійніших національнихмоделей рецепції Шекспірової літературноїспадщини – американська.

Інтерес до вивчення рецепції Шекспіра в СШАвиник у середині ХІХ ст. в контексті зацікавленьісторією американського театру. Детальні відо-мості про перші шекспірівські постановки в Но-вому Світі знаходимо у фундаментальній праціамериканського драматурга й історика театруВ. Данлепа “Історія американського театру”(1835) [15]. Подальшому висвітленню цієї про-блеми сприяли праці Л. Левіна, Дж. Сейлхей-мера, Б. Смирнова, Р. Фалька, А. Горнблоу,Ч. Шаттука та ін., присвячені шекспірівськимпостановкам XVIII–XIX ст. Крім того, в арсеналіамериканської театрознавчої шекспіріани на-явні розвідки, що містять цікаву інформацію зприводу таких вельми специфічних аспектівамериканського театрального життя, як постановкиШекспіра чорношкірими акторами (Е. Гілл), або жспецифіка інтерпретації драматургії великого анг-лійця американськими режисерами єврейськогопоходження (Дж. Берковіц, М. Штайнлауф).

Не менш плідним, ніж вивчення історії аме-риканських театральних інтерпретацій драма-тургічного спадку Шекспіра, виявився науковийпошук у сфері актуалізації шекспірівських мо-тивів, сюжетних елементів, топосів у творчостіокремих американських літераторів. Цікаво, щопопри наявність значної кількості праць, при-свячених рецепції та присвоєнню Великого Ві-лла в загальнокультурному просторі Америки,обсяг досліджень, в яких аналізується шекспі-рівське відлуння в літературі США загалом, до-сить невеликий. Правомірно навіть стверджува-ти, що такої панорамної праці ще досі немає, і,мабуть, її створення ускладнюється самим ха-рактером та масштабністю об’єкта дослідження.Тим не менше, міркування з приводу ролі шекс-пірівської складової у формуванні національноїамериканської літератури містяться в розвідкахтаких шекспірознавців, як Т. Михед [4; 5], П. Роу-лінгс [29], К. Стерджесс [34], Р. Фальк [20]. Зок-рема, Т. Михед та К. Стерджесс практично од-ночасно висловили суголосні ідеї про те, щотворчий доробок Шекспіра став базисом дляформування національної американської літе-ратури. Зокрема, Т. Михед називає ВеликогоБарда “метафорою канону” [5, c. 82] і зазначає,що “в художній системі американського ренеса-нсу концепт Шекспіра, так само як і античний,інкорпорується з дискурсом Біблії, конституюю-чи складно структурований “вертикальний кон-текст” – осердя літературного канону” [5, с. 89].

К. Стерджесс позначає Шекспіра як “точку опо-ри американської літератури” [34, с. 140], алеставить шекспірівський канон в один ряд не зкультурною традицією та релігійною книгою, а зполітичними документами, зауважуючи, що“для багатьох американців Декларація незале-жності, Конституція США і твори Шекспіра булизнайомими документами, навколо яких обер-талися ідеї про національну ідентичність” [34,с. 162]. Більш широким є ракурс осмисленняпроблеми, запропонований М. Брістолом у фун-даментальній праці “Шекспірова Америка, аме-риканський Шекспір”, де аргументовано дове-дено тезу про “потужний взаємовплив такихкультурних практик, як інтерпретація Шекспірата інтерпретація американської політичноїкультури” [10, с. 3].

У передмові до збірки “Великі шекспіріанці:Емерсон, Мелвілл, Джеймс, Берімен” П. Роу-лінгс акцентує увагу на тому, що ці відомі аме-риканські культурні діячі не лише беруть без-посередню участь у формуванні “специфічноамериканських уявлень про Шекспіра, а й увласній творчості передають, транспонують імодулюють різні версії Шекспіра, які продов-жують здійснювати вплив поза межами локаль-них просторів” [29, c. 5]. Тобто вчений тут про-понує відмовитися від традиційної моделі до-слідження рецепції Шекспіра в літературі США,яку широко використовували в попередніх до-слідженнях і яка передбачала ретельне зби-рання висловів тих чи інших майстрів красногописьменства США про Великого Барда. Сього-дні постає вивчення продуктивного рівня (тер-мін Т. Хитрової-Бранц) американського шекспі-рівського дискурсу, зокрема його літературноїскладової. Таке зміщення дослідницьких пріо-ритетів суголосне імперативові П. Роулінгса,який слушно наголошує, що “шекспірівськийвплив на Емерсона менш важливий і вартийобмірковування, ніж ті складні шляхи, якимиЕмерсон створює Шекспіра, придатного длявикористання у його власних цілях” [29, c. 5].

Створення цілісної концептуальної картинирецепції Шекспірових смислів і концептів вамериканській літературі – проблема, розв’я-зання якої є перманентним. Сьогодні існує до-сить велика кількість праць, присвячених реце-пції Великого Барда у творчості окремих пред-ставників красного письменства та культуриСША. Особливо продуктивними видаються по-дібні студії, якщо йдеться про представниківамериканського романтизму – літературної епо-хи, в лоні якої відбувалася інтенсивна інтегра-ція Шекспіра до американського культурногопростору. Так, наразі доволі дослідженою єрецепція Великого Вілла у філософсько-літера-турному універсумі одного з провідних діячівамериканського романтизму, засновника транс-ценденталізму Р. В. Емерсона. У працях такихдослідників, як Д. Ґрінхем [21], Е. К. Данн [16],Р. Фальк [19], обґрунтовується теза про те, щоШекспір став центральною фігурою емерсонів-


15

ського філософсько-поетичного світу, що при-звело до включення Великого Барда до спискунайважливіших “представників людства” (такназивалась збірка есе Емерсона) як уособлен-ня Поета, Д. Ґрінхем із цього приводу зазначає,що важливим для розуміння емерсонівськогосприйняття автора “Гамлета” є та ідея, що“Шекспір завжди, зрештою, знаходиться вищевід свого читача, окреслюючи наступне колонавколо останньої ідеї критиків” [21, c. 11]. Длязасновника трансценденталізму було дуже ва-жливим те, що Шекспір був “людиною, яка ви-передила свій час, водночас будучи цілкомвідповідним своєму часові” [21, c. 11].

Вивчення рецепції Шекспіра в творчій лабо-раторії іншого видатного американського рома-нтика, Германа Мелвілла, відбувається у двохнапрямах: дослідження шекспірівської інтертек-стуальності у творах письменника та аналіз ста-влення автора “Мобі Діка” до великого англійця.У річищі першого напряму йдуть такі дослідники,як Ю. Ковальов, який виокремив і проаналізувавшекспірівську складову в романі “Мобі Дік”, порі-внюючи цей твір із трагедією “Король Лір” [2],Н. Е. Мерфі, дисертаційна робота якої присвя-чена порівняльному аналізу маніпулятивноїриторики капітана Ахава (“Мобі Дік”) та Петруч-чо (“Приборкання норовливої”) [25], А. Л. Фо-гельбак, який виявив ознаки шекспірівської ін-тертекстуальності у творі Г. Мелвілла “Беніточерено”. На думку останнього зі згаданих до-слідників, на створення образу чорношкірогоБабо Мелвілла надихнув один з найвідомішихшекспірівських злодіїв – Яго [37].

Ставлення Мелвілла до Шекспіра досліджу-ють, перш за все, за допомогою аналізу числен-них поміток, зроблених письменником на поляхйого шекспірівських книжок. Дж. Маркелз [22]та Дж. Санборн [33] суголосні в припущенні, щоці помітки є не лише головними документамийого шекспірівської рецепції, але й ключем допевних алюзій на твори Великого Барда в ху-дожніх текстах Мелвілла.

Спробу поєднати ці два підходи та надатикомплексну панорамну візію мелвіллівської ре-цепції Шекспіра зробив А. Келдер [11]. Згідно зйого концепцією, художній доробок та постатьанглійського драматурга були для Мелвілласвоєрідними літературними орієнтирами. По-ява таких вершинних творів письменника, як“Мобі Дік” та “П’єр”, стала можливою, на думкуА. Келдера, лише завдяки творчому діалогуМелвілла з Шекспіром [11, c. 93–94].

Рецепція Великого Барда в художньому світіінших американських письменників доби Рома-нтизму постає в центрі уваги таких дослідників,як В. Б. Чейтс (рецепція Великого БардаДж. Фенімором Купером), Б. Р. Поллін (сприй-няття Шекспіра Едгаром Аланом По), П. Фінне-рті (вплив Шекспіра на творчість Емілі Дікін-сон). Прикметно, що дослідження, пов’язані звітменівською рецепцією Шекспіра, розподіля-ються на дві групи: ті, що фокусуються здебі-

льшого на антистретфордіанських поглядахпоета, і ті, що спрямовані на пошук та аналізшекспірівської інтертекстуальності в його тво-рах. Статті, що належать до першої групи, напи-сані, як правило, не академічними літературо-знавцями, а аматорами-антистретфордіанцями– яскравим прикладом такої розвідки може бутипраця “Волт Вітмен про Шекспіра” П. А. Нель-сона. До другої ж групи належать наукові розві-дки, в яких проаналізовано літературні зв’язкидвох поетів, – статті Н. Клауссона, Р. Гаррісоната ін.

Окремим аспектом у вивченні американсь-кого шекспірівського дискурсу постає специфі-ка рецепції Америки самим Вільямом Шекспі-ром. Як відомо, чарівний острів, на якому від-бувається дія його пізньої романтичної драми“Буря” (1610–1611), традиційно асоціюється зекзотичними для пересічного англійця початкуХVII ст. землями Нового Світу. Їх активне осво-єння Англія розпочала саме в добу Відроджен-ня, тож цілком природним є відлуння цих подійу літературних творах тогочасся. Відкриття но-вих земель не тільки надавало можливостішвидкого збагачення для мореплавців і купців,але й відкривало перспективи побудови новогосуспільства, сформованого на засадах демок-ратії та громадських свобод. Цю думку підтве-рджує й відомий американський літературозна-вець Р. Спіллер: “Критики суспільства, котрі зкожним днем ставали все більш згуртованими,винахідливими в доказах і досвідченими, нев-томно порівнювали просте, доброчесне, “при-родне” життя індіанців зі складним, турботли-вим, жадібним існуванням цивілізованих лю-дей. Поза всяким сумнівом, саме таких людеймав на увазі Шекспір, коли вустами старогочесного радника Гонзало в “Бурі” змалювавкартину ідеального суспільства” [3, c. 245].

Тож саме тому Р. В. Емерсон проголосивШекспіра “провісником американської мрії” [9,с. 312]. Ідею про те, що “Буря” є апологетичнимпровіщенням нового, кращого суспільства, тогосамого “дивного, нового світу!” підхопили й су-часні дослідники, наприклад, Д. С. Вілсон-Ока-мура, Л. Маркс, Ґ. Міллс Ґейліта П. Роулінгс.Л. Маркс присвятив цілий розділ (“Американ-ська казка Шекспіра”) своєї епохальної праці“Машина в саду. Технологія й пасторальнийідеал в Америці” (1964) аналізу цієї романтич-ної драми як “найкращої американської пасто-ралі” [23, с. 69]. На думку цього дослідника,саме Великий Бард відіграв засадничу роль уформуванні загальноамериканських уявленьпро концепт пасторальності.

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. магістра-льним напрямом шекспірознавчих рецептивнихстудій в Америці постає вивчення специфікизасвоєння Шекспіра кінематографом та масо-вою культурою. Оскільки США є другим післяІндії виробником світової кінопродукції, то, зви-чайно ж, кіномитці не залишаються байдужимидо драматургічної спадщини й біографії Шекс-


16

піра. Відповідно, кількість мистецтвознавчих ікомпаративістичних студій, в яких вивчаютьсяінтермедіальні проекції Шекспірового доробку,постійно зростає. Останніми роками в світ ви-йшло чимало праць, в яких аналізуються шекс-пірівські екранізації, здійснені американськимимитцями. Фундаментальними є праці загально-го характеру, що висвітлюють основні тенденціїзасвоєння та популяризації Шекспірового до-робку засобами кінематографу. Найбільш поміт-ними з них є “Шекспір в Голлівуді. 1929–1956”Р. Ф. Віллсоната “Продаж Шекспіра Голлівуду.Маркетинг шекспірівських екранізацій з 1989 рокудо нового тисячоліття” Е. Френч. Голлівудськійрецепції шекспірівських сюжетів присвяченітакож окремі розділи в монографіях “Шекспір,кіно і суспільство” Дж. Колліка, “Історія Шекспі-ра на екрані: Століття кіно і телебачення”К. С. Ротвелла, “Інтерпретація Шекспіра на ек-рані” Д. Картмел та ін.

Голлівудська шекспірівська кінопродукція,значна кількість якої орієнтована на середньо-статистичного пересічного реципієнта, сьогоднівсе частіше привертає увагу науковців. Річ утім, що сучасний масовий кінематограф, провід-ними жанрами якого є бойовик і молодіжна ко-медія, не залишається осторонь загальноаме-риканського ентузіастичного ставлення до Ве-ликого Барда. Показовою в цьому плані є тен-денція до адаптування Шекспірових творів дожанрових очікувань потенційних кіноглядачів.Так, у кінці ХХ – на початку ХХІ ст. вийшли ек-ранізації Шекспірових трагедій у жанрі бойови-ка: “Ромео + Джульєтта” База Лурмана (1996)та “Гамлет” Майкла Альмерейди (2000), та під-літкової психологічної драми – “О” Тіма БлейкаНельсона (2001). Комедії Великого Барда “При-боркання норовливої” та “Дванадцята ніч” інспі-рували режисерів на створення “шкільних” коме-дій “10 причин моєї ненависті” (режисер ДжилДжангер (1999)) та “Вона – чоловік” (режисер Ен-ді Фікмен (2006)). Дія цих кінострічок відбуваєтьсяв американських старших школах (“high schools”)і шекспірівські персонажі, відповідно, зображенітинейджерами з підлітковими проблемами.

Крім того, голлівудські кінодіячі створюють імультфільми за мотивами Шекспірових сюже-тів, знайомлячи таким чином дитячу аудиторіюз ім’ям Великого Барда та найвідомішими тво-рами шекспірівського канону. Найпопулярні-шим сюжетом для мультиплікаційної інтерпре-тації виступає трагедія про веронських закоха-них. За останнє десятиліття у світ вийшли дватаких мультфільми – “Ромео і Джульєтта. Скрі-плені поцілунком” (режисер Філ Нібелінк, 2006)та “Гномео і Джульєтта” (режисер Келі Есбері,2011). В обох мультфільмах спостерігаєтьсязміщення сюжетних акцентів та певні сюжетнітрансформації, завдяки яким трагедія перетво-рюється на мелодраму з традиційним для гол-лівудського кінематографу “хепі-ендом”. Ціка-во, що в обох мультиплікаційних стрічках фігу-рантами історії про Ромео та Джульєтту висту-

пають не люди, а звірі (морські котики у “Ромеоі Джульєтта. Скріплені поцілунком” (в оригіналі“Romeo and Juliet. Sealed with a Kiss”1) тапредмети (керамічні садові гноми у “Гномео таДжульєтта”). При цьому в обох мультфільмахрозподіл персонажів на дві родини, що ворогу-ють, – Монтеккі і Капулетті – відбувається задопомогою кольорового маркування: так, мор-ські котики Монтеккі – сірі, а Капулетті – корич-неві; садові гноми Монтеккі – сині, а Капулетті –червоні. Такі “дитячі” інтерпретації шекспірівсь-ких сюжетів, безумовно, сприяють формуваннюпідґрунтя до подальшої позитивної рецепціїтворів Великого Барда.

Критики підкреслюють надзвичайну актуаль-ність новітніх кінопостановок п’єс Шекспіра тавважають, що за допомогою них сучасні режи-сери виявляють травматичні симптоми та діаг-ностують необоротні зміни, що відбуваються всоціумі. Так, приміром, К. Роув у концептуаль-ній розвідці “Пам’ятай про мене: Технологіїпам’яті в “Гамлеті” Майкла Альмерейди” [32]стверджує, що багаторазове використання су-часних інформаційних технологій у кінопросто-рі “Гамлета” М. Альмерейди є віддзеркаленнямтрансформації концепту пам’яті у свідомостілюдини епохи високих технологій. Така людинане може більше спиратися лише на свій розум,і їй потрібно використовувати різноманітні тех-нічні засоби для того, щоб запам’ятовувати ва-жливі події свого життя й нагадувати собі проних. Індивідуум, таким чином, потрапляє в за-лежність від машин, а його особиста, сімейна,колективна, культурна пам’ять стає рандомноюта структурується залежно від того, що самебуло зафіксовано на плівці, портативному на-копичувачі даних тощо.

Автор статті “Шекспір після Колумбіна2: під-літкове насильство в “О” Тіма Блейка Нельсона”Г. М. Колон Семенза вважає, що режисер пси-хологічної драми “О” “використовує Шекспіра яклінзу, через яку він аналізує підліткове насиль-ство в Америці” [12, c. 101]. Тім Блейк Нельсон,на думку автора статті, невипадково обираєсаме американську школу як декорації для роз-гортання трагічного сюжету – адже саме у сті-нах будь-якої школи в США відбувається пер-ше знайомство підлітків із творами Шекспіра.Саме там, на прикладі Шекспірових драм, дітивчаться критично мислити та застосовувати

1 Тут є натяк і безпосередньо на морських котиків (seals), іна романтичну пісню Пітера Юдела і Гарі Гельда “Sealed witha Kiss”, найбільш відому у виконанні Джейсона Донована.

2 Колумбін – старша школа у місті Літлтон, штат Коло-радо, де 20 квітня 1999 р. двоє озброєних підлітків влаш-тували розстріл, після якого застрелились самі. Було вбито 13і поранено 28 осіб, серед яких були як учні, так і вчителі. Прицьому хлопці цілили переважно у спортсменів та чорношкірихучнів. З фільмом “О”, в основу сценарію якого була покладенатрагедія Шекспіра “Отелло, венеціанський мавр”, ця трагічнаподія пов’язана таким чином: головний герой цієї стрічки –чорношкірий баскетболіст, який зустрічається з дочкою дирек-тора школи і якому страшенно заздрить інший – білий –хлопець. Фінал картини не відповідає Шекспіровому оригіналу– у фільмі Г’юго (персонаж – аналог Яго) влаштовує стрі-лянину в спортзалі, внаслідок якої гине сам.


17

прочитане до власного життя. “Шекспірівський“текст”, – пише дослідник, – вплітається в цейвигаданий простір, перетворюючи аудиторіюфільму на студентів, що потрапили в небезпе-ку. Вони такі самі, як і зображені в “О” підлітки,чия спроможність пильно читати, аналізуватита застосувати до власного життя уроки з Шек-спірової трагедії допомагає їм, щонайменше,залишитися живими” [12, c. 101].

Таким чином, дослідження шекспірівських ек-ранізацій формують один із головних струменіву потоці вивчення рецепції та засвоєння творчо-го доробку Вільяма Шекспіра популярною куль-турою США. Іншою формантою цього специфіч-ного дискурсивного потоку є дослідження вико-ристання шекспірівської символіки з комерцій-ною метою у сфері споживання, маркетингу тареклами (праці Р. Берта, Г. Галл, Л. Левіна,О. Пронкевича, Дж. Ферукі, Р. Фінкельштейна).

Крім вищезазначених, найбільш активно до-сліджуваних сегментів парадигми рецепції Ві-льяма Шекспіра в США, увагу науковців приве-ртають також історія шекспірівського книгови-давництва на теренах Америки (Е. Данн [16],Р. Фальк [19], К. Стерджесс [34]), генезис та роз-виток антистретфордіанських теорій (Р. Фальк[19], К. Стерджесс [34]), вплив Великого Бардана формування засад американської політичноїриторики (Ґ. Міллс Ґейлі [24]) та специфіка ін-ституалізації шекспірівського дискурсу в США(М. Брістол [10], Б. Енглер [18]).

У західному науковому просторі другої по-ловини ХХ – початку ХХІ ст. час від часуз’являються монографічні дослідження, спря-мовані на комплексний аналіз рецепції Велико-го Барда на теренах Америки. Ці праці умовноможна поділити на дві групи. До першої зара-ховуємо праці історико-описового характеру, вяких представлено історію розвитку рецепціїВеликого Барда на теренах США. Головну ува-гу в них приділено загальнокультурним аспек-там засвоєння творчого доробку та постаті Ше-кспіра в Америці. Практично кожне таке дослі-дження певною мірою розширює перелік фак-тів, пов’язаних з тріумфальним поступом шекс-пірівського канону на теренах американськоїкультури, уточнює або доповнює інформаціюпро знайомство американців з текстами п’єсанглійського генія, постановки його п’єс, пере-видання його тощо. До таких розвідок можназарахувати монографії Н. Вебб та Дж. Ф. Вебба[38], А. Т. Вона та В. М. Вон [36], Е. К. Данн[16], А. Ван Ренслера Вестфалa [29], статтіА. Кука [13], Р. Фалька [19] та ін.

До другої групи належать розвідки, метоюяких є не репрезентація історичних фактів, аконцептуальне осмислення окремих явищ, пов’я-заних з американською рецепцією Шекспіра, чиформулювання теоретичних узагальнень щодонеї. Серед таких праць, перш за все, “Шекспі-рова Америка, американський Шекспір” М. Бріс-тола [10], розділ “Репрезентативний Шекспір” –метафора канону” у монографії “Пуританська

традиція і література американського ренесан-су: 1830–1860” Т. Михед [4] та “Шекспір і аме-риканська нація” К. Стерджесса [34].

Монографія М. Брістола присвячена аналізушляхів входження концепту “Вільям Шекспір”до американського культурного простору, атакож дослідженню механізмів інституалізаціїшекспірівського дискурсу в період з кінцяХІХ ст. до середини ХХ ст. Автор позиціонуєШекспіра як важливу для американського соці-уму культурну інституцію й розкриває природувзаємодії Шекспіра з культурою США, підклю-чаючи широкий літературний, культурний таакадемічний контекст.

Т. Михед, керуючись відомою думкою кори-фея американського літературознавства Г. Блу-ма про Шекспіра як “центр канону”, розвиваєцю ідею, представляючи Великого Барда якцентральну фігуру не тільки світової літерату-ри, але й окремої національної – американсь-кої. Така дослідницька інтерпретація виводитьамериканську рецепцію геніального англійця нановий рівень: Шекспір постає не тільки як фак-тор впливу на розвиток літератури та культуриСША, а і як один з його генетичних коренів.

Дослідницька увага К. Стерджесса зосере-джена на вивченні онтологічних та гносеологіч-них чинників “присвоєння” Великого Барда аме-риканцями. У своїй праці вчений розмірковуєнад питанням: “чому так багато американцівшанують Вільяма Шекспіра, англійського поетаі драматурга, який давно помер?” Вчений ін-терпретує Шекспіра як специфічний культурнийконструкт, на якому базувалося формуванняамериканської національної ідентичності.

Усі ці дослідження мають незаперечну цін-ність, фактографічно-описові праці стали плід-ним підґрунтям для появи концептуальних роз-відок. Тим не менше, багатовекторний харак-тер та неоднакова масштабність дослідженьрізних сегментів американської парадигми ре-цепції Великого Вілла в Америці зумовлюютьпотребу створення цілісної картини ґенези йрозвитку цього феномена.

Список використаної літератури1. Блум Г. Західний канон. Книги на тлі епох /

Г. Блум ; пер. з англ. Р. Семківа. – Київ :Факт, 2007. – 720 с.

2. Ковалев Ю. Мелвилл и Шекспир (к творчес-кой истории “Моби Дика”) / Ю. Ковалев //Шекспир в мировой литературе / под ред.Б. Реизова. – Москва : Художественная ли-тература, 1964. – С. 231–258.

3. Литературная история США : в 3 т. / подред. Р. Спиллера. – Москва : Прогресс,1977. – Т. 1. – 563 с.

4. Михед Т. Пуританська традиція і літератураамериканського ренесансу: 1830–1860 : мо-нографія / Т. Михед. – Київ : Знання України,2006. – 344 с.

5. Михед Т. Шекспірівська складова у форму-ванні канону американського романтизму /Т. Михед // Поетологічні етюди з історії літе-


18

ратури Англії і США : зб. ст. – Ніжин : Ас-пект-Поліграф, 2005. – С. 15–23.

6. Торкут Н. Шекспірознавчий дискурс ХХ сто-ліття: специфіка і тенденції / Н. Торкут // Ре-несансні студії. – 2003. – Вип. 9. – С. 65–74.

7. Хитрова-Бранц Т. В. Шекспірівський дискурсв німецькій літературі преромантизму таромантизму: генезис, механізми структуру-вання, провідні конституенти : автореф. …дис. канд. філол. наук : 10.01.04 / Т. В. Хитро-ва-Бранц. – Дніпропетровськ, 2009. – 18 с.

8. Черняк Ю. І. Специфіка актуалізації цінніс-ної семантики “Гамлета” В. Шекспіра вукраїнському шекспірівському дискурсі : ав-тореф. дис. … канд. філол. наук : 10.01.05 /Ю. І. Черняк. – Київ, 2011. – 20 с.

9. Эмерсон Р. Шекспир, или Поэт / Р. Эмер-сон ; пер. с англ. // Представители челове-чества. – Минск : Харвест ; Москва : АСТ,2000. – С. 306–325.

10. Bristol M. D. Shakespeare’s America, Ameri-ca’s Shakespeare / M. D. Bristol. – London ;New York : Routledge, 1990. – 237 p.

11. Calder A. Herman Melville / A. Calder // GreatShakespeareans: Emerson, Melville, James, Ber-ryman / [ed. by P. Rawlings]. – New York :Continuum International Publishing Group,2011. – P. 51–94.

12. Colon Semenza G. M. Shakespeare after Co-lumbine: Teen Violence in Tim Blake Nelson’s“O” / G. M. Colon Semenza // College Litera-ture. – 2005. – Vol. 32. – № 4. – P. 99–124.

13. Cooke A. Shakespeare in America / A. Cooke// Shakespeare, Pattern of Excelling Nature:Shakespeare Criticismin Honor of America’sBicentennial: from the International Shakes-peare Association Congress. – Washington :University of Delaware Press, 1978. – P. 17–25.

14. Desmet Ch. Introduction / Ch. Desmet // Sha-kespeare and Appropriation / ed. by Ch. Des-met and R. Sawyer. – London : Routledge,2002. – P. 1–14.

15. Dunlap W. History of the American Theatre : in2 vols. / W. Dunlap. – London : Richard Bent-ley, 1833. – Vol. 1. – 412 p.

16. Dunn E. C. Shakespeare in America / E. C. Dunn.– New York : The Macmillan Company, 1939. –310 p.

17. Engler B. Constructing Shakespeares in Euro-pe / B. Engler // Four Hundred Years ofShakespeare in Europe / ed. by A. L. Pujanteand T. Hoenselaars. – Newark : University ofDelaware Press, 2003. – P. 26–39.

18. Engler B. Shakespeare, Washington, Lincoln:The Folger library and the American Appro-priation of the Bard [Electronic resource] /B. Engler. – Mode of access: http://shine.unibas.ch/shine_folgerwf.htm.

19. Falk R. Emerson and Shakespeare / R. Falk //PMLA. – 1941. – Vol. 56. – № 2. – P. 532–543.

20. Falk R. Shakespeare in America: A Survey to1900 / R. Falk // Shakespeare Survey. AnAnnual Survey of Shakespeare Study andProduction. – 1965. – Iss. 18. – P. 102–118.

21. Greenham D. Emerson / D. Greenham // GreatShakespeareans: Emerson, Melville, James,Berryman / ed. by P. Rawlings. – New York :Continuum International Publishing Group,2011. – P. 11–50.

22. Markels J. Melville’s Markings in Shakespeare’sPlays / J. Markels // American Literature. –1977. – Vol. 79. – № 1. – P. 34–48.

23. Marx L. The Machine in the Garden: Technologyand Pastoral Ideal in America / L. Marx. – NewYork : Oxford University Press, 1970. – 392 p.

24. Mills Gayley Ch. Shakespeare and the Foun-ders of Liberty in America / Ch. Mills Gayley. –New York : Dabney Press, 2008. – 292 p.

25. Murphy N. E. William Shakespeare and Her-man Melville: Emotional Manipulation throughVerbal Performance / N. E. Murphy. – Jupiter,Florida : Wilkes Honors College of FloridaAtlantic University, 2012. – 83 p.

26. Nelson P. Walt Whitmanon Shakespeare [Elec-tronic resource] / P. Nelson // Shakespeare OxfordSociety Newsletter. – 1992. – Vol. 28. – 4 A. –Mode of access: www.shakespearefellowship.org/virtualclassroom.html.

27. Osborne L. Twelfth Night’s Cinematic Adoles-cents: One Play, One Plot and Three TeenFilms / L. Osborne // Shakespeare Bulletin. –2008. – Vol. 26. – P. 43–49.

28. Pollin B. R. Shakespeare in the Works of Ed-gar Allan Poe / B. R. Pollin // Studies in theAmerican Renaissance. – 1985. – P. 157–186.

29. Rawlings P. The ‘strained and aching wonder’of American Shakespeare / P. Rawlings //Great Shakespeareans: Emerson, Melville,James, Berryman / ed. by P. Rawlings. – NewYork : Continuum International PublishingGroup, 2011. – 225 p.

30. Rensselaer Westfall van A. American Shakes-pearean Criticism. 1607–1865 / A. van Rens-selaer Westfall. – New York : Benjamin Blom,Inc., 1939. – 304 p.

31. Robertson J. G. Shakespeare on the Continent.1660–1700 [Electronic resource] / J.G. Ro-bertson // The Cambridge History of Englishand American Literature : in 18 vols. –Vol. V. English. The Drama to 1642. – P. 1. –Mode of access: www.bartleby.com/cambridge.

32. Rowe K. “Remember me”: Technologies of me-mory in Michael Almereyda’s “Hamlet” / K. Ro-we // Shakespeare, the Movie II: Popularizingthe Plays on Film, TV, Video and DVD / ed. byR. Burt and L. E. Boose. – New York :Routledge, 2003. – P. 34–55.

33. Sanborn G. Lounging on the Sofa with LeighHunt: A New Source for the Notes in Melville’sShakespeare Volume / G. Sanborn // Nine-teenth-Century Literature. – 2008. – № 1. –Vol. 63. – P. 113–116.

34. Sturgess K. S. Shakespeare and the AmericanNation / K. S. Sturgess. – Cambridge : Camb-ridge University Press, 2004. – 234 p.

35. Tronch-Perez J. Translating Shakespeare inSociolinguistic Conflicts: A Preliminary Euro-


19

pean Study / J. Tronch-Perez // Shakespeareand Conflict: A European Perspective / ed. byC. Dente & S. Soncini. – London : PalgraveMacmillan, 2013. – P. 103–118. – (PalgraveShakespeare Studies).

36. Vaughan A. T. Shakespeare in America /A. T. Vaughan, V. M. Vaughan. – New York :Oxford University Press, 2012. – 220 p.

37. Vogelback A. L. Shakespeare and Melville’s Be-nito Cereno / A. L. Vogelback // Modern Lan-guage Notes. – 1952. – Vol. 67. – № 2. –P. 113–116.

38. Webb N. Will Shakespeare and his America /N. Webb, J. F. Webb. – New York : The VikingPress, 1964. – 318 p.


Москвитина Д. А. Американская рецепция творчества В. Шекспира в фокусе современноголитературоведения

В статье рассматривается научная полемика относительно рецепции одного из наиболееизвестных драматургов и поэтов в мире – Вильяма Шекспира. Определяются магистральныевекторы рецептивных шекспироведческих исследований. Делается акцент на описании основныхтенденций восприятия литературного наследия Великого Барда в США.

Ключевые слова: рецепция, апроприация, В. Шекспир, шекспировский дискурс, канон, теат-ральная рецепция, кинематографическая интерпретация.

Moskvitina D. American Reception of William Shaespeare in the Focus of Modern Literary StudiesThe article deals with problematic aspects of Shakespeare reception and appropriation study. The author

investigates the history of receptive Shakespeare studies, which began in the late XIX century and intensivelydeveloped in the XX century. By now certain theoretic concepts of the Bard’s receptive studies have beenelaborated. First of all, the English genius is proclaimed the centre of European literary canon which resulted inthe massive appropriation of the Bard’s works by different foreign cultures. Nowadays a lot of investigation hasbeen made to form a full panoramic view of generally European reception of the Bard’s works, as well as ofthan in different non-English cultures – French, German. Spanish, Polish, Czech, Ukrainian, Russian, etc.

One of the most interesting and controversial national receptions of Shakespeare – American – has recentlyappeared in the focus of literary studies. Scholars research a wide variety of aspects associated with thisproblem. One of the most productive fields is the study of theatrical appropriation of the Bard, which was theinitial stage of Shakespeare reception in the USA. Besides, Shakespeare component is present in the works ofmajor American writers – H. Melville, R. W. Emerson, W. Whitman, N. Hawthorne – that formed the grounds forfuture development of the US literature.

Another very popular object of American Shakespeare receptive studies is Hollywood productions of theBard works which have recently become the most popular objects of intermedial studies. Besides, the receptionof Shakespeare’s personality and works in the sphere of popular culture is on the top of modern investigation.

Some monographic works, aimed at creating a full panoramic view of Shakespeare reception of the USA,have appeared in recent decades. They are divided into two types – factographic-descriptive and conceptual.

Keу words: reception, appropriation, William Shakespeare, Shakespeare discourse, canon, theatricalreception, cinematographic interpretation.


20

УДК 007:304:070

В. Ю. Марінеско

ЖАНР ЛІТЕРАТУРНОЇ БІОГРАФІЇ У ФОКУСІ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ УВАГИ:ЗДОБУТКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ НАУКОВИХ ПОШУКІВУ статті розглянуто динаміку еволюції жанру літературної біографії з часів античності й до

початку ХХІ ст. включно. Зроблено спробу проаналізувати сучасні літературознавчі дослідженняфеномена літературної біографії, систематизовано ключові положення найбільш впливових конце-пцій, виокремлено особливо важливі для літературознавства теоретичні знахідки. У розвідці окре-слено можливі вектори розгортання біографічного дискурсу, що дасть змогу сформувати більшцілісне уявлення про атрибутивні та модусні характеристики, художні властивості та функціона-льний потенціал літературної біографії.

Ключові слова: літературна біографія, біографістика, біографічне письмо, життєпис.

Постмодерна доба, яка за своєю природою євеличезним експериментальним майданчиком,відкриває перед письменником безліч можливо-стей для художнього пошуку, надаючи змогуавторові краще зрозуміти саму сутність худож-ньої літератури, так би мовити, її глибинну літе-ратурність. Одним з тих жанрів, що уможливлюєдослідження тонкої грані між вигадкою й фак-том, реальним та уявним, мімезисом і дієгези-сом, є літературна біографія. Хоча сьогодні цейжанр постійно змінюється, породжуючи нові жа-нрові моделі та модифікації, він, поза будь-якимсумнівом, не є новацією постмодерної літерату-ри та має довгу й цікаву історію становлення. 1

Мета статті полягає в тому, щоб розгля-нути віхи еволюції жанру літературної біографіїкрізь призму теоретичних досліджень, присвя-чених цьому унікальному жанровому феномену.

Динаміка еволюції жанру літературної біо-графії безпосередньо пов’язана з панівнимиумонастроями епохи. Так, за часів пожвавлен-ня загального інтересу до постаті людини (при-міром, у добу Ренесансу чи Романтизму) відбу-валось відчутне розширення проблемно-тема-тичного поля цього жанру, а домінування пе-симістичної рецепції особистості (модернізм,постмодернізм) привело до інтенсифікації фор-мотворчих пошуків і, відповідно, до появи но-вих стратегій біографічного письма.

Водночас у кожну добу характер розвиткужанру літературної біографії визначали певнівидатні літератори, які не тільки намагалисьзобразити життя конкретного індивіда, а й зро-зуміти закони суспільного розвитку та еволюціїцивілізації в тому вигляді, в якому вони втіли-лись у цьому конкретному житті. Саме завдякиздатності до такого глибинного занурення вонтологічну сферу ці письменники формувалисамі канони життєписання, які залишались ак-туальними протягом багатьох століть. До зако-нодавців біографічної моди належать Плутарх,Светоній, Дж. Боккаччо, Б. Челліні, Л. Стрейчі,А. Моруа, Е. Берджес, Р. Най, П. Акройд та ін.

Найбільш відомим твором з античної біо-графічної літератури є “Порівняльні життєписи”

© Марінеско В. Ю., 2014

Плутарха, в яких біографії подані попарно: укожній парі розповідається про публічне життяуславлених особистостей грека й римлянина(полководці Александр Македонський і Гай ЮлійЦезар, політики та оратори Демосфен і Цице-рон, законодавці Лікург та Нума Помпілій та ін.).Ці парні біографії зазвичай об’єднані спільнимвступом та післямовою. За словами американ-ського вченого Дж. Джонстона, “це праця ви-ключної якості, й автори досі намагаються ско-ріше наслідувати її, ніж виправляти” [35, с. 33].

Блискучий талант портретиста характерів,манер і звичок виявив ще один античний авторСветоній. Його праця “Життя дванадцяти Це-зарів”, оповідь про приватне життя римськихправителів, має логічну структуру, містить по-силання на авторитетні джерела, відзначаєть-ся прагненням до об’єктивності.

Особливу наукову цінність має твір Дж. Бок-каччо “Життя Данте Аліг’єрі”. Це не тільки одназ перших книг, у якій один літератор докладнорозповідає про життя іншого літератора, а ще йпраця, що базується на реальних свідченняхдітей і близьких друзів Данте. Саме Дж. Бокка-ччо започатковує культ Данте.

Вагоме місце у світовій біографічній літера-турі посідають також “Мемуари” Бенвенуто Чел-ліні, в яких автор у незвичній для свого часу від-вертій автобіографічній манері розповідає провласний життєвий і творчий шлях.

У літературі ХІХ ст. популярними були жан-ри біографічних есе та літературних портретів,логічним продовженням яких стала так званашкола нової або сучасної біографістики. Відто-ді акцент було перенесено на характер і осо-бистість, які інтерпретуються з метою відтвори-ти життя таким, яким воно було, або ж податисуб’єктивну авторську візію цього життя. Блис-кучим прикладом такого твору є “Знамениті вік-торіанці” Л. Стрейчі. Подібно до біографів-романістів він скинув пута документалістики йдовів, що біографія – це унікальна літературнаформа, що потребує вишколу й майстерності.На зміну старим манірним текстам прийшлиобрази живих людей не лише зі своїми перева-гами, а й з недоліками, гріхами.


21

Неперевершеним майстром сучасної біо-графії був французький письменник А. Моруа.Він вважав, що біографія – це історія еволюціїлюдської душі, а форма біографії – не науковедослідження, а витвір майстра слова, який,спираючись на наукові методи, відтворює жит-тя, у цілому підкоряючись законам мистецтва[13, с. 412]. На його думку, біограф не повинензабувати, що часто найцікавішими є найменшіподробиці з життя героя. З документів постаєлише абстрактна особа, відома своєю суспіль-ною діяльністю. Якщо ж письменник-біограф незможе досягти того, щоб крізь завісу паперів,промов і справ читач роздивився “істоту з плотій крові”, то книга приречена на провал. Книга,яка змальовує людину в усіх іпостасях, – цетакий самий витвір мистецтва, як і картини ве-ликих художників [12, с. 131]. Перу А. Моруаналежать багато яскравих біографій відомихособистостей, серед яких Дж. Байрон, П. Б. Шел-лі, О. де Бальзак, В. Гюго, Ж. Санд, І. Тургенєв,Дюма-батько та Дюма-син.

У сучасній літературі уявлення про жанрбіографії були пропущені крізь призму постмо-дерної естетики. Яскравим прикладом новітніхжиттєписів є “Закоханий Шекспір” і “Покійник уДептфорді” Е. Берджеса, “Подорож “Долі” і“Покійний пан Шекспір” Р. Ная, “Заповіт ОскараВальда” і “Чаттертон” П. Акройда. У цих рома-нах-реконструкція, що іноді межує з деконстру-кцією, життя видатних літераторів відбуваєтьсяза допомогою ключових постмодерністськихстратегій, таких як використання подвійногокодування, інтертекстуальності, архітекстуаль-ності, авторської маски тощо.

Отже, як можна побачити, у процесі свогорозвитку літературна біографія набувала різ-номанітних жанрових форм і збагачуваласьновими художніми засобами. Тож цілком при-родно, що літературна біографія як жанр крас-ного письменства неодноразово потрапляла вполе зору науковців. Причиною цього можнавважати той факт, що художній простір жанрулітературної біографії формується на перехре-сті декількох традицій: історіографічної, мему-арної, белетристичної. Як слушно зазначаєТ. М. Потніцева, біографію можна назвати жан-ром, “який постійно вислизає”, і ця аморфністьйого внутрішньої природи суттєво ускладнюєрозуміння і “логіки його парадигматичних зсу-вів”, і механізму зближення й віддалення біо-графії від інших жанрів [16, с. 1]. Саме томусистематизування наукової інформації про лі-тературну біографію та її генезис має науковийсенс, актуальність і теоретичну доцільність.

На сьогодні українськими та зарубіжнимивченими здійснено чимало досліджень, що підрізними кутами зору розглядають специфікуеволюції жанру, вивчають окремі твори та цілімасиви текстів, схожих за жанровими характе-ристиками. Слід згадати, наприклад, фундаме-нтальну працю C. C. Аверінцева “Паралельніжиттєписи Плутарха” [1], у якій автор з’ясовуєосновні прийоми, використані античними біо-

графами і, зокрема, Плутархом при написанніжиттєписів визначних персоналій доби. Цікавим єдослідження американського вченого В. Теєра“Мистецтво біографії” [37], у якому висвітленоетапи розвитку жанру від античності й середньо-віччя до ХІХ ст. Вартою окремої уваги є працяД. C. Лихачова “Развитие русской литературы X–XVIII вв.” [10], що містить аналіз давньоруськоїагіографічної літератури й життєписів християн-ських праведників.

Концептуальні положення Д. C. Лихачоварозвивали інші радянські дослідники, які ви-вчали окремі давньоруські й давньоукраїнськіжиттєписи [4; 9; 19; 20; 23; 29]. Так, приміром,О. В. Творогов, автор монографії “Давньоруськіхронографи”, розглядає природу дидактичногоначала як одного з провідних жанроутворюва-льних чинників середньовічного історіографіч-ного письма й акцентує увагу на впливі візан-тійської традиції на розвиток агіографії на те-ренах Русі [23].

Високим рівнем теоретичного узагальненнявідзначається праця сучасної української дослід-ниці І. Мосієнко “Житіє як жанр”, у якій не тількизапропоновано цілісну візію генетичних джерелформування жанру житій (античний роман, міф,казка, військова повість), а й подано аналіз худо-жньої структури середньовічного житія, а такожрозглянуто поетику заголовків і типову компози-ційну схему руського агіографічного твору [14].

Вивчення діахронічної специфіки розвиткужанру біографії доповнюється більш деталізо-ваними студіями його національних модифіка-цій. Так, значна кількість досліджень зосере-джена навколо англійської біографістики. При-міром, В. Данн доходить висновку, що самезавдяки англійським біографам жанр було по-збавлено історичної догматичності, панегірич-них та лайливих елементів, і, як результат, зві-льнено від конвенційності, що гальмувала йогорозвиток. Більше того, на його думку, краще,ніж будь-яка інша нація, англійці розробилипринципи національної біографії й визначилидля неї оптимальну структуру [34, c. 279].

Біографічній спадщині літераторів тюдорів-сько-стюартівського періоду присвячено працюДж. Андерсон [32]. На XVII ст. зосередили своюувагу такі дослідники, як П. Ділені [33] і В. ДеСола Пінто [36]. Останній зазначав, що в сере-дині XVII ст. в біографістиці відбулись значнізміни, зумовлені, насамперед, науковою рево-люцією, а також появою різноманітних релігій-них течій. Це ініціювало сміливе занурення увивчення людської природи. Результатом такоїцікавості стало бажання бачити речі такими,якими вони є, і зображувати їх відповідним чи-ном. В. Де Сола Пінто наголошував, що саме вXVI ст. до англійської мови увійшло поняття“біографія” для визначення нової концепції опи-су людського життя [36, c. 24–33].

Окрему увагу слід звернути на дослідженняукраїнських учених у галузі біографістики, якізначно інтенсифікувалися наприкінці ХХ – напочатку ХХІ ст. На нашу думку, це пов’язано, пе-


22

редусім, із самою природою постмодерного мис-лення, у парадигмі якого ключовими когнітивнимиімперативами виступають сумнів, іронія, реінтер-претація. Об’єктом постмодерного переосмис-лення стає і сама особистість, на дослідженняякої спрямований художній пошук письменника-біографа, і творчій алгоритм цього пошуку.

Завдяки дослідженням українських ученихзроблено важливі кроки на шляху структуру-вання цілісної панорами розвитку англійськоїлітературної біографістики. Так, у фокусі до-слідницького інтересу Н. М. Торкут – тюдорів-ська біографістика [24; 25; 26; 27; 28]. Авторкавизначає ту специфіку, що вирізняє біографічніполотна Ренесансу, доби кардинальної пере-оцінки дихотомії “людина/суспільство”, і свід-чить про суттєву трансформацію, яка значноюмірою зумовила сучасні канони біографічногописьма. Серед таких специфічних ознак – нех-тування правилами рубрикації, прагнення уни-кати точних історичних дат, часте залучення ін-тимізуюче-приватних рефлексій [24, c. 396]. Ви-вченню більш пізніх етапів розвитку англійськоїбіографістики присвячені публікації Т. М. Пот-ніцевої, яка аналізує англомовну літературу XVIII–XIX ст. Вона не тільки досліджує кращі зразки біо-графічних творів, що вийшли з-під пера C. Джон-сона, Дж. Босвелла, В. Годвіна, В. Скотта, Т. Му-ра, Т. Карлейла та ін., а й виявляє ті ознаки анг-лійської біографістики, якими вона завдячуєісторичному роману [17], мемуаристиці та літе-ратурній критиці [18].

Прослідкувавши формування жанру біогра-фії в англійській літературі, Т. М. Потніцевавизначає переломний момент, що припадає наXVII ст., і в цьому її думка суголосна з кон-цепцією В. де Сола Пінти. Саме тоді відбулосьосмислення біографії як особливого, самоцін-ного жанру, результату творчості письменника,а не тільки історика або будь-якої людини, зда-тної написати мемуари про когось [16, с. 6].

Вісімнадцяте століття стало “золотим” дляанглійської письменницької біографії завдякиС. Джонсону та Дж. Босвеллу. У цей періодфокус уваги зміщується на камерні, особистісніжанри: портрет у живописі й біографію в літе-ратурі. Звернення до скандальних хронік, інти-мних подробиць життя відомих людей сталосвоєрідним методом пізнання індивідуальності.І герої самого С. Джонсона, і він сам в інтер-претації Дж. Босвелла представлені в яскравихжиттєвих барвах: з усією відвертістю біографиXVIIІ ст. змальовували фізичні та моральні не-доліки, примхи й дивацтва, відображаючи тимсамим дуалізм людської природи. Літературно-естетичні смаки тогочасся зумовили загальнийдля літератури перехід від штучності “romance”до зображення реального повсякденного жит-тя. У цей час виразно формуються характерніжанрові, композиційні та стильові ознаки пись-менницької біографії [16, с. 8].

Як зазначає Т. М. Потніцева, моделі біогра-фії XVIIІ ст. не були ані забуті, ані “зруйновані”в літературі Романтизму, у межах якої авторка

виділяє два основні різновиди – белетризова-ний (у творчості В. Годвіна, Т. Мура) та джон-сонівський (у творчості В. Скотта).

У перехідний період від Просвітництва доРомантизму творчість В. Годвіна, яка поєдналав собі два естетичних напрями, дві літературніепохи, була полем взаємодії і того, що набира-ло силу, і того, що було приречене на відми-рання [16, с. 14]. Для В. Годвіна при зображенніісторичної епохи найважливішим є викликатиспівчуття до того, про що йдеться, об’єктивністьрозмірковувань тут співіснує з домислом, точ-ність факту – з його поетизацією, прикрашаннямподій. Усе це наближає біографа до оповідноїманери й історичного методу В. Скотта. Втім,на відміну від останнього, В. Годвіна більшецікавить соціальний аналіз, тоді як В. Скоттрухається від історії, історичного факту до лю-дини, її долі [16, с. 17–18].

Манеру біографічного письма В. Годвіна пе-вною мірою наслідує Т. Мур, який по-своємуреалізує романтичну ідею синтетичного, уні-версального жанру: документальна точністьпереплітається в нього з домислом, а епічнаоповідь – з ліричними відступами [16, с. 19].

Теоретичне обґрунтування й одну з першихцілісних теорій жанру біографії дає Т. Кар-лейль, який вважав біографію пріоритетним лі-тературним жанром. Загальновідомим є йоговисловлювання: “Історія світу є біографією ве-ликих людей” [16, с. 26].

На основі проведеного аналізу Т. М. Потні-цева доходить висновку про те, що, попри пев-ну розмитість жанрових меж, біографія є само-стійною літературною формою, яка не “розчи-няються” ані в історіографії, ані в романістиці.У результаті розвитку жанру в центрі уваги ав-торів біографій, які поєднують у собі талантиписьменника й дослідника-філолога, опиняєть-ся філологічний аспект [16, с. 31–32]. Ця тезабачиться особливо актуальною в контексті роз-гляду літературних біографій письменників су-часними українськими вченими.

Сьогодні цілком правомірно говорити про іс-нування окремого дослідницького напряму вив-чення художньої біографістики, започатковано-го О. А. Галичем. Цей український теоретиклітератури не тільки написав чимало праць1,присвячених біографічному жанру, але й об’єд-нав навколо себе наукових однодумців (І. М. Акін-шина, О. О. Дацюк, І. Л. Савенко, О. Ю. Скна-ріна, Т. Ю. Черкашина).

Спектр проблем, які аналізують українськідослідники, є доволі широким. Цілу низку працьприсвячено визначенню жанрово-стильовихознак літературної біографії (І. М. Акіншина [2],М. М. Богданова [3], О. О. Дацюк [6], Г. В. Гре-гуль [5], Г. Л. Колесник [8], І. Л. Савенко [21]).Окремо вивчають наративні стратегії, які за-стосовують письменники-біографи (О. В. Пет-русь [15], Т. Ю. Черкашина [31]). Також у фокусі

1 Див., наприклад, Галич О. А. Українська докумен-

талістика на зламі тисячоліть: специфіка, ґенеза, перспек-тиви / О. А. Галич. – Луганськ : Знання, 2001. – 246 с.


23

дослідницької уваги опиняється співвідношеннясуб’єктивного, особистісного та об’єктивного, до-кументального елементів у біографічному творі(Л. В. Мороз [11], О. Ю. Скнаріна [22]). Специфікулітературного автобіографізму висвітлено в пра-цях А. Г. Цяпи [30] та О. К. Ковальової [7].

Отже, на сучасному етапі, як про це перекон-ливо свідчить і значна кількість літературозна-вчих праць, і відчутне зростання власне масивухудожніх біографічних текстів, осмислення ши-рокого кола проблем, пов’язаних із літератур-ною біографією, набуває особливого значення.Епоха постмодернізму, позначена відчутнимпотягом до розхитування усталених жанровихмеж, ігрового переосмислення канонів, гібрид-ності текстового простору, провокує появу но-вих оригінальних моделей, таких як біографія-притча (Дж. Барнс “Папуга Флобера”), роман-пошук (П. Акройд “Лондон. Біографія”), романі-зована біографія (І. Стоун “Моряк у сідлі”,Е. Берджес “Покійник у Дептфорді”) та ін.

Таким чином, на часі постає потреба в ком-плексному вивченні особливостей розвитку жа-нру літературної біографії на сучасному етапі,тих факторів, що впливають на цей процес і мо-тивують його розгортання, того середовища, якесприяє появі нових жанрових моделей. Подібнедослідження, проведене на актуальному істори-ко-літературному матеріалі, сприятиме більшточному визначенню місця жанру літературноїбіографії в сучасній генологічній парадигмі, фо-рмуванню більш цілісного уявлення про йогоатрибутивні та модусні характеристики, художнівластивості, функціональний потенціал.

Список використаної літератури1. Аверинцев С. С. Плутарх и античная биог-

рафия / С. С. Аверинцев. – Москва : Наука,1973. – 277 с.

2. Акіншина І. М. Жанрово-стильові особливо-сті художньо-біографічної прози 80–90-х ро-ків XX століття : автореф. дис. … канд. фі-лол. наук : 10.01.01 / І. М. Акіншина. – Дніп-ропетровськ, 2005. – 19 с.

3. Богданова М. М. Жанрово-стильові особли-вості української історичної малої прози ХХстоліття : автореф. дис. … канд. філол. на-ук : 10.01.01 / М. М. Богданова. – Херсон,2007. – 18 с.

4. Востокова Г. В. Житие Феодосия Печерско-го. Литературный памятник Киевской Руси /Г. В. Востокова // Русская речь. – 1981. –№ 3. – С. 96–101.

5. Грегуль Г. В. Українська біографічна прозапершої половини XX ст.: жанровий аспект(за творами В. Петрова, С. Васильченка,О. Ільченка, Л. Смілянського) : автореф.дис. … канд. філол. наук : 10.01.01 /Г. В. Грегуль. – Київ, 2005. – 18 с.

6. Дацюк О. О. Особливості жанрової еволюціїсучасної художньої біографії : автореф. дис.… канд. філол. наук : 10.01.01 / О. О. Дацюк.– Рівне, 1997. – 16 с.

7. Ковальова О. К. Специфіка автобіографізму всповідальному циклі Ж.-Ж. Руссо (“Сповідь”,

“Діалоги: Руссо судить Жан-Жака”, “Про-гулянки самотнього мрійника”) : автореф. дис.… канд. філол. наук : 10.01.04 / О. К. Ко-вальова. – Дніпропетровськ, 2008. – 19 с.

8. Колесник Г. Л. Модифікація жанру біографіїу творчості Пітера Акройда : автореф. дис.… канд. філол. наук : 10.01.04 / Г. Л. Ко-лесник. – Київ , 2008. – 20 с.

9. Колосовская Ю. К. Агиографический источ-ник об истории Панноний / Ю. К. Колосов-ская // Вестник древней истории. – 1990. –№ 4. – С. 45–61.

10. Лихачев Д. С. Развитие русской литературыX–XVIII вв. / Д. С. Лихачев. – Ленинград :Наука, 1973. – 257 с.

11. Мороз Л. В. Об’єктивне і суб’єктивне у жанрілітературної біографії : автореф. дис. …канд. філол. наук : 10.01.06 / Л. В. Мороз. –Київ, 2000. – 16 с.

12. Моруа А. О биографии как художественномпроизведении / А. Моруа // Писатели Фран-ции о литературе. – Москва : Прогресс,1978. – С. 121–134.

13. Моруа А. Современная биография / А. Мо-руа // Прометей. – Москва : Мол. Гвардия,1968. – Т. 5. – С. 394–413.

14. Мосієнко І. Житіє як жанр / І. Мосієнко //Українська мова та література. – 1998. –№ 33. – С. 7–9.

15. Петрусь О. В. Особливості наративної стра-тегії в біографічній прозі Пітера Акройда :автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.01.04/ Олеся Василівна Петрусь. – Дніпропет-ровськ, 2008. – 20 с.

16. Потницева Т. Н. Биография как жанр анг-лийской литературы XVIII–XIX вв. : авто-реф. дис. … д-ра филол. наук / Т. Н. Пот-ницева. – Москва, 1993. – 35 с.

17. Потницева Т. Н. Взаимодействие жанра ли-тературной биографии и исторического ро-мана в эпоху романтизма / Т. Н. Потницева// Зарубежный роман в системе литератур-ного направления. – Днепропетровск : Изд-во ДГУ, 1989. – С. 99–106.

18. Потницева Т. Н. Писательские биографии иих место в литературной критике Англииконца XVIII–XIX вв. / Т. Н. Потницева // За-рубежная литературная критика: проблемыизучения и преподавания : сб. тезисов. –Симферополь, 1989. – С. 34–35.

19. Пятнов П. В. К вопросу о жанровом своеоб-разии “Жития А. Невского” / П. В. Пятнов //Вестник МГУ. Сер. 9. Филология. – 1979. –№ 1. – С. 33–41.

20. Робинсон О. Ю. Жизнеописание Аввакума иЕпифания. Исследования и тексты / О. Ю. Ро-бинсон. – Москва : Изд-во Акад. наук СССР,1963. – 316 с.

21. Савенко І. Л. Жанрово-стильові особливостібіографічного роману-пошуку : автореф.дис. … канд. філол. наук : 10.01.06 / І. Л. Са-венко. – Тернопіль, 2006. – 19 с.

22. Скнаріна О. Ю. Особистісне і документаль-не в мемуарній і біографічній прозі (на ма-


24

теріалі української літератури кінця ХХ ст.) :автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.01.06/ О. Ю. Скнаріна. – Тернопіль, 2007. – 20 с.

23. Творогов О. В. Древнерусские хронографы /О. В. Творогов. – Ленинград : Наука, 1975. –320 с.

24. Торкут Н. М. Проблеми ґенези і структуру-вання жанрової системи прози пізнього Ре-несансу : монографія / Н. М. Торкут. – Запо-ріжжя, 2000. – 406 с.

25. Торкут Н. М. Специфіка структурування жан-рового простору у творі Дж. Кавендіша “Жит-тя та смерть кардинала Волсі” / Н. М. Торкут// Філологічні студії. – Луцьк, 2000. – Вип. 2. –С. 78–84.

26. Торкут Н. М. Специфіка взаємодії мемуар-ного і міфопоетичного компонентів у поетиціанглійської ренесансної біографії / Н. М. Тор-кут // Наукові записки КДПУ ім. В. Винни-ченка. Серія філологічні науки. – Кірово-град : КДПУ, 2000. – С. 340–350.

27. Торкут Н. М. “Життя славетного Філіпа Сідні”(1612) Ф. Гревілля: сутність авторського твор-чого задуму і жанрова специфіка / Н. М. Торкут// Наукові записки Харківського державного пе-дагогічного університету ім. Г. С. Сковороди.Серія літературознавство 2000. – Харків, 2000.– Вип. 2 (26). – С. 12–19.

28. Торкут Н. М. Мемуарна проза Волтера Релі /Н. М. Торкут // Ренесансні студії. – Запоріж-жя, 2000. – Вип. 5. – С. 21–29.

29. Федотов Г. П. Святые Древней Руси /Г. П. Федотов. – Москва : Московский рабо-чий, 1990. – 263 с.

30. Цяпа А. Г. Автобіографія як проекція творцята національної літературно-культурної тра-диції (Улас Самчук, Еліас Канетті) : авто-реф. дис. … канд. філол. наук : 10.01.05 /А. Г. Цяпа. – Тернопіль, 2006. – 20 с.

31. Черкашина Т. Ю. Наративні особливості ху-дожньо-біографічної прози: автор і читач :автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.01.06/ Т. Ю. Черкашина. – Тернопіль, 2007. – 20 с.

32. Anderson J. Biographical Truth. The Repre-sentation of Historical Persons in Tudor-StuartWriting / J. Anderson. – New Haven ; London :Yale University Press, 1984. – 263 p.

33. Delany P. British Autobiography in the XVIIthCentury / P. Delany. – New York : ColumbiaUniversity Press, 1969. – 198 p.

34. Dunn W. H. English Biography / W. H. Dunn. –London : J. M. Dent & Sons Ltd, 1916. – 323 p.

35. Johnston J.C. Biography: The Literature ofPersonality / J. C. Johnston. – New York :Century, 1927. – 312 p.

36. Pinto V. De Sola. English Biography in theSeventeenth Century: Selected Short Lives /V. De Sola Pinto. – New York : G. G. Harrap,1969. – 237 p.

37. Thayer W. R. The Art of Biography / W. R. Thayer.– New York : C. Scribner’s Sons, 1920. – 156 p.


Маринеско В. Ю. Жанр литературной биографии в исследовательском фокусе: достиженияи перспективы научных поисков

В статье представлена попытка анализа и систематизации широкого спектра подходов к изу-чению феномена литературной биографии, которые вырабатывались, начиная со времен антич-ности и по сегодняшний день включительно, а также терминологической реконструкции этогопонятия как литературоведческой категории.

Ключевые слова: литературная биография, биографистика, биографическое письмо, жизне-описание.

Marinesko V. The Genre of Literary Biography in the Academic Focus: Accomplishments and Re-search Perspectives

In the article an attempt is made to analyze and classify a wide range of approaches towards the study of thephenomenon of literary biography. Nowadays there are a lot of researches focused on the development of biog-raphistics since the Age of Antiquity to postmodernism. However there have not been any complex theoretical worksbased on these historico-literary materials. The available theoretical investigations focus on two major problems. Thefirst one being the study of certain genre modifications. The second one being the differentiation of such resemblingnotions as “biography”, “autobiography”, “memoirs”, etc. Thus, it is important not only to systematize the accumu-lated academic information but also to theoretically generalize the wide genologic range which includes both classi-cal genre variations and hybrid genre modifications. It is also necessary to conceptualize those key notions whichcan be used to define the main trends of biographistics development in the modern literature.

It is mostly significant now since in the late 20th – the beginning of 21st century there have been new ideas inthe biographical literature as well as in the sphere of its research. Postmodernism directed the authors’ attentionnot to the historical metanarratives but to the small stories of “a little man” who often belongs to a marginal sociallayer. Life stories oftener reflect on gender and race problems. Large narrative forms are substituted by short bio-graphical essays, anthologies, and dictionaries. This cultural shift results in retargeting of research discourse.

Key words: literary biography, biographistics, life story, genre form.


25

УДК 821.111Б. В. Корнелюк

ПЕРШОДЖЕРЕЛА ІСТОРИЧНОЇ ХРОНІКИ В. ШЕКСПІРА “РІЧАРД ІІІ”У ФОКУСІ ДОСЛІДНИЦЬКИХ ДИСКУСІЙУ статті розглянуто першоджерела історичної хроніки В. Шекспіра “Річард ІІІ” у контексті їх

художніх характеристик та специфіки їх кореляції з текстом Великого Барда. Визначено, що анг-лійський драматург вдавався до творчого переосмислення сюжетних першоджерел – хронік Голлата Голіншеда, а також історичного трактату “Історія Річарда ІІІ” Томаса Мора. Особливу увагуприділено визначенню смислових нововведень Великого Барда, які й визначають позачасову худож-ню цінність цієї історичної хроніки.

Ключові слова: першоджерело, хроніка, історіографія, смислові та сюжетні нововведення, до-слідницький дискурс.

Серед актуальних напрямів дослідженняШекспірових історичних хронік провідне місцепосідає достеменне виявлення історіографіч-них, поетичних та драматургічних першодже-рел, якими користувався Великий Бард. Такістудії значно ускладнюються через компіляти-вний характер англійської історіографії добиВідродження. Твори ренесансних хроністів ство-рювалися за принципом інтелектуального паз-лу – незрідка вони водночас інкорпорували ле-генди та народні перекази, елементи працьісториків-попередників, творчо-зображувальнізнахідки тогочасних філософів і прозаїків. 1

Метою статті є виявлення іманентнихознак першоджерел Шекспірового “Річарда ІІІ”та характеру їх кореляції з текстом ВеликогоБарда. Крім того, у фокусі дослідницької увагиперебуває науковий дискурс, присвяченийпершоджерелам цієї історичної хроніки.

Актуальність цієї розвідки зумовлена універ-сальним інтересом дослідників до творчостіВ. Шекспіра та інтенсифікацією уваги до постатіРічарда ІІІ, викликаної нещодавніми археологіч-ними знахідками на території Великої Британії.

Яскравим прикладом компілятивного скла-дання, притаманного історіографічним артефа-ктам англійського Відродження, була хронікаРафаеля Голіншеда, яка спиралася на давнішухроніку Голла, що, у свою чергу, мала численнізапозичення з Полідора Вергілія. Крім того,історіографічний твори англійських ренесанс-них хроністів іноді містили в собі повні текстипраць інших авторів. Так, приміром, хроніка Гол-ла майже без змін та правок включала текст“Історії короля Річарда ІІІ”, створеної відомиманглійським мислителем Томасом Мором. Вар-то зауважити, що саме Морову концепцію Річа-рда ІІІ Великий Бард взяв за основу для інтер-претації постаті цього монарха як “короля-чудовиська”.

“Історія Річарда ІІІ” Томаса Мора – одне знайвищих досягнень ренесансної політичної таісторичної думки, справжній шедевр белетри-зованої історіографії доби Відродження. Не-

© Корнелюк Б. В., 2014

зважаючи на певну тенденційність твору, напи-саного в протюдорівському дусі з інтенцією очор-нити постать останнього короля з династії Йор-ків, ця хроніка відіграла воістину визначну рольу становленні історичного мислення англійсь-кого Ренесансу. В “Історії Річарда ІІІ” великийанглійський гуманіст постає не лише як далеко-глядний історик, але і як тонкий психолог, у фо-кусі рефлексії якого опиняється, передусім,проблема тиранії та її трагічні суспільно-істо-ричні наслідки. Томас Мор свідомо відходитьвід історіографічних канонів раннього англійсь-кого Ренесансу, створюючи новий тип історич-ного наративу – своєрідний синтез під склепін-ням єдиного творчого задуму соціально-пси-хологічної аналітики, історично-фактографічноїконкретики та поліракурсного й по-своєму реа-лістичного зображення персонажів. Мор-історик не переказує чи напряму цитує факто-графічний матеріал тогочасних історіографіч-них джерел, але створює справжнє історично-художнє полотно, в якому важливу роль віді-грають елементи красного письменства.

Суголосно з античними традиціями історіо-писання англійський мислитель белетризує опо-відь. Мор-художник, володіючи талантом нав-дивовижу рельєфно та пластично передатидух минувшини, органічно вплітає в текст діа-логи та монологи історичних постатей, числен-ні іронічні й патетичні пасажі, жорсткий сарказмна адресу окремих персонажів. Загалом жеТ. Мор не обмежується зображенням барвистоїпанорами конкретної історичної доби, створю-ючи в “Історії Річарда ІІІ” галерею художньодосконалих і психологічно переконливих обра-зів історичних постатей, серед яких особливовиділяються художні проекції братів-антаго-ністів Річарда ІІІ та Едварда IV.

Завдяки широті історіософських пошуків тавизначній стильовій досконалості “Історії Річа-рда ІІІ” створений Мором демонічний образвеличного короля-тирана з династії Йорків, мі-цно вкоренився в англійському ґрунті. “ІсторіюРічарда ІІІ” внаслідок її популярності неодно-разово включали до історичних компіляцій,найвідомішими з яких були вже згадані хроніки


26

Голла та Голіншеда. Саме в такому опосеред-кованому вигляді “Історія Річарда ІІІ” прислу-жилася Великому Бардові, коли він створюваввласну історичну хроніку, присвячену шляховідо трону та правлінню Річарда Йорка.

Зауважимо, що традиційна інтерпретаціяобразу останнього монаршого Йорка – потво-ри, братовбивці, брехуна – існувала ще задов-го до написання “Історії Річарда ІІІ”. Як зазна-чає англійський дослідник Е. Хаммонд, Т. Морне створив образ “страшидла Річарда”, а лишедетально розповів про його злодіяння, спираю-чись на матеріал хроністів-попередників [5,c. 77]. Втім, Мор, досконало володіючи техні-кою образотворення, наділив англійського ко-роля якостями, які, на думку літературознавця,і привабили Шекспіра – в хроніці англійськогогуманіста Річард постає не просто як “останнєгоре Англії”, але й передусім як блискучий ін-триган, майстер дотепів та любитель іронії [5,c. 77]. Таким чином, від Мора Великий Бардзапозичує не тільки сюжетні перипетії, але йзагальні акценти образної семантики головногоперсонажа власної п’єси. Суголосно “ІсторіїРічарда ІІІ” цей англійський монарх у Шекспі-ровій інтерпретації залишається майстернимінтриганом, талановитим лицедієм та красно-мовним оратором. При цьому драматург гра-нично перебільшує зловісність Річарда, припи-суючи королю злодіяння, у яких його не звину-вачував Мор, зокрема, змову проти герцогаКларенса. На нашу думку, така гіперболізаціязловісності дала змогу Великому Бардові ство-рити насправді титанічний образ кривавого не-люда, що уособлював багаторічне зло та гріхиАнглії, накопичені за роки Столітньої війни тапротистояння Білої й Червоної троянд. Лишеподолавши тотальне зло Річардового масшта-бу, династія Тюдорів змогла б принести омрія-ний мир і спокій, гарантуючи багаторічне про-цвітання собі та підданим.

Варто також зауважити, що Шекспір не вусьому слідував за “Історією Річарда ІІІ”. Так,зокрема, сцени страти родичів королеви Єли-завети та герцога Бекінгема у Великого Барда,на відміну від Мора, є лише черговими епізо-дами в серії кривавих злодіянь Річарда Йорка.Крім того, жоден із героїв хроніки, окрім власнеРічарда, не помирає на сцені – про смерті бі-льшості персонажів ми дізнаємося зі слів їх жевбивць. Думається, що такий ракурс зображен-ня дає змогу реалізувати важливу авторськуінтенцію – не дозволити глядачеві надміруспівчувати жертвам Річарда, фокусуючи увагусаме на блискучому плануванні злочинів дале-коглядним стратегом, а не на здійсненні цихжахливих задумів найнятими покидьками. Шек-спір також виключає епізод приниження та роз-каяння місіс Шор, який у Мора стає таким-собіпоєднанням пікантно-еротичних зізнань і мора-льно-етичних постулатів.

Мотив зради та змов підданих, розвинутийГоллом, також не знаходить свого відображен-

ня в Шекспіровому творі. Натомість, серед пер-сонажів хроніки з’являється королева Маргари-та, передбачення якої передвіщають Господнєпокарання, що нависне над учасниками брато-вбивчої війни Троянд. Таким чином, ВеликийБард свідомо не включив у твір елементи по-пулярних на той час жанрів – кривавої трагедії,дидактичного трактату та традиційної історичноїхроніки, яка незрідка ставала описом придвор-них інтриг. Розвиток сюжету в цій п’єсі не визна-чається безкарним кровопролиттям, виховниминастановами чи інтригами підданих. У Шекспі-ровій хроніці місце рушійної сили сюжету посі-дає не спонтанний рух історії, а послідовнерозгортання наскрізного ідеологічного концеп-ту, пов’язаного з викриттям демонічної природита аморалізму Річарда ІІІ, а також із його Бо-жою карою за цинічність та немилосердність.

Постать Річарда ІІІ вже в дошекспірівськудобу привертала увагу не лише істориків, а йдраматургів. Саме тому до написання ВеликимБардом його історичної хроніки існувало декі-лька п’єс, цілком присвячених правлінню цьогоодіозного монарха. Це латиномовна п’єса “Ri-cardus Tertius”, анонімна “Правдива трагедіяРічарда ІІІ” та збірка дидактичних поем, ство-рена колективом авторів “Дзеркало для прави-телів”. Перша із зазначених п’єс навряд чи бу-ла відома Шекспірові, адже немає відомостейпро її лондонські постановки, а латиномовнийтекст твору, що з’явився у 1579 р., за життяВеликого Барда не публікували [5, c. 82].

Натомість, між “Правдивою трагедією Річа-рда ІІІ” та Шекспіровою хронікою існує декількапрямих текстових паралелей, які, на першийпогляд, вказують на очевидні запозичення єли-заветинського драматурга. Втім, англійськийшекспірознавець Е. Хаммонд спростовує такіприпущення, адже сучасний текст “Правдивоїтрагедії”, за словами дослідника, є “палімпсес-том оригінального твору” [5, c. 82]. Втраченийтекст анонімної п’єси, вже після публікації хро-ніки Великого Барда, було відновлено зі слівакторів. Саме тому процес запозичення міг ма-ти зворотний вектор, при цьому першоджере-лом виступав саме Шекспіровий “Річард ІІІ”.

Проте із “Дзеркалом для правителів” – над-звичайно популярним політико-дидактичнимтвором ренесансної Англії – Шекспір був зна-йомий безпосередньо. Ця збірка, створена ко-лективом авторів, тематично була дуже близь-кою “Річардові ІІІ” англійського драматурга. У“Дзеркалі для правителів” у віршованій форміпереказувалися трагічні долі найвідоміших прид-ворних грішників Англії, серед них знаходимоісторії Річарда ІІІ, Едварда IV, графів Ріверса,Бекінгема, Кларенса, Хастінгса та навіть особинекоролівської крові – пані Шор. Багато дотеп-них текстових ходів Шекспір запозичує саме ізпоем, які увійшли до цієї збірки. Так, напри-клад, двічі використаний Бардом каламбур пронове хрещення Хастінгса, втопленого в бочці змальвазією, запозичений драматургом саме з


27

“Дзеркала для правителів” [5, c. 85]. Подібніпаралелі є численними, тому цю дидактичнузбірку слід вважати одним із провідних першо-джерел Шекспірової хроніки.

Окремі сцени Шекспірової п’єси є драматур-гічними новаціями Великого Барда – вони від-сутні в хроніках Голла та Голіншеда, немає їх іу “Історії Річарда ІІІ” Томаса Мора. Так, зокре-ма, не мають прототипів сцени зваблення АнниНевіл (I, 2), сну Кларенса (I, 4), плачу та про-кльонів чотирьох жіночих персонажів п’єси –леді Анни, герцогині Йоркської, королеви Єли-завети та колишньої королеви Маргарити (II, 2),а також сцена зваблення юної доньки Єлизаве-ти (IV, 4). Однак і в цих епізодах можна відшу-кати ситуативні, текстові та стильові паралелііз творами, які були знайомі молодому Шекспі-рові. Ці п’єси не були пов’язані з постаттю анг-лійського монарха з династії Йорків, ВеликогоБарда в них приваблювали, насамперед, емо-ційна наснаженість колізій, вдалі сценографічнізнахідки та досконале стильове оформленняпевних сцен і реплік.

Подібні паралелі плідно вивчав англійськийшекспірознавець Г. Брукс. Згадані співзвуччя єнадзвичайно поліфонічними в сні Кларенса,окремі елементи якого водночас відсилають доIV книги “Метаморфоз” Овідія, анонімної п’єси“Октавія”, трагедій Сенеки (“Безумний Герку-лес”, “Геркулес в Еті”, “Агамемнон”, “Медея”,“Фієст”), а також до популярних у ті часи творіванглійських авторів, зокрема, “Королеви фей”Е. Спенсера та “Іспанської трагедії” Т. Кіда [3,c. 725]. Друга сцена другого акту, в якій про-кльон єднає чотири жіночі образи хроніки, надумку Г. Брукса, має схематичну подібність ізтрагедією Сенеки “Троянки” [4, c. 147]. Прицьому квартет Шекспірових героїнь вибудова-ний у повній відповідності зі сценою з трагедіїримського автора. Так, герцогиня Йоркська,мати Річарда ІІІ, стає аналогом Гекуби, матеріПаріса, королева Єлизавета подібна до Анд-ромахи, Анна – до Поліксени, а Маргарита вті-лює Єлену. В обох сценах зваблення – донькиУоріка та доньки Єлизавети – Шекспір викорис-товує улюблений прийом Сенеки – стихомітію,яка робить білий вірш динамічнішим та даєзмогу драматургу повною мірою розкрити та-лант створювати полемічні діалоги.

Шекспірові хроніки, створені на ґрунті тюдо-рівської історіографії, з одного боку, повсякчасстимулювали пошук та виявлення достеменнихджерел цих п’єс, а з іншого – незрідка призво-дили до поспішних висновків про тотальну на-слідувальність та несамостійність ранньої тво-рчості Великого Барда. Свого граничного виявудругий погляд набув у статті радянського літе-ратурознавця І. Аксьонова “Драматичні хронікиШекспіра”, яка увійшла до збірки публікаційнауковця, що побачила світ у 1937 р. Посилаю-чись на результати “планомірної роботи надвизначенням вихідного авторства окремихдрам” Шекспірового канону, при цьому не на-зиваючи імен науковців, які проводили ці до-

слідження, І. Аксьонов “беззаперечно” визна-чає “Річарда ІІІ” дошекспірівською п’єсою [1,c. 352]. Надалі ж учений постулює, що ця хро-ніка майже повністю написана Марло за незна-чною участю Кіда і з двома сценами (любовнезізнання Річарда леді Анні та Єлизаветі) моло-дого Томаса Гейвуда [1, c. 353]. При цьому ра-дянський дослідник знаходить “Шекспірову ру-ку” в тексті промов Бекінгема та Річарда в сьо-мій сцені третього акту, у заключних семи вір-шах першої сцени четвертого акту та ще в рядітекстових пасажів твору [1, c. 352].

Загалом досить слабка аргументація, якацілком спирається на інтуїтивні припущенняавтора публікації, дає змогу, на його думку,“зняти з Шескпіра відповідальність за ту непро-хідну плутанину історичних дат та подій…, запримітивність політичних поглядів, за зневагушироких рухів селянських мас, які повсталипроти закабалення на “барщину” феодалів, що,стаючи поміщиками, вперто трималися своєїфеодальної пожадливості, все думали повер-нути собі старі часи, відвоювати землі в сусідів,доки не перерізали одне одного, спопелившитисячі селищ і винищивши незліченну кількістьлюдських життів, що аніяким чином не булизацікавлені в їх родових чварах” [1, c. 352].

Далі І. Аксьонов описує внутрішні муки без-вольного драматурга, який в інтересах театру“добровільно приймав відповідальність за всюстрокатість стилю (наслідок роботи численнихписьменників), строкатість, що не могла не бу-ти для нього гидкою” [1, c. 358]. Літературозна-вець зауважує також, що Шекспір ніколи невважав себе власне поетом, “створінням само-стійним” [1, c. 356]. Все своє життя ВеликийБард віддав служінню колективу, членом якогобув, “покірно обробляючи чужі тексти для ви-став, які доводилося готувати його товаришам”[1, c. 357]. Узагальнити позицію І. Аксьоноваможна таким чином: Шекспір – майстернийтворець драматургічних палімпсестів, який пи-сав “поверх вже написаних текстів і своїми ге-ніальними віршами закінчував роботу ряду по-етичних поколінь” [1, c. 357].

Як бачимо, Великий Бард в інтерпретаціїІ. Аксьонова – гвинтик експлуатаційного меха-нізму єлизаветинського театру, творчий реміс-ник, який вдало переробляв п’єси драматургів-попередників – співців новонародженої буржу-азії, все життя гидуючи подібною працею. Шек-спір – співець аристократії, однак цього вима-гала політична кон’юнктура доби, в яку він жив іпрацював. Сучасний же реципієнт, який при-йшов на зміну буржуазному читачеві, має,сприймаючи твори Великого Барда, замисли-тися над причинами недоліків та помилок уп’єсах драматурга. На нашу думку, висновкиІ. Аксьонова наочно демонструють небезпекуабсолютизації політичних і соціальних чинниківпри аналізі мистецького твору. Оперування по-няттями “класова підкладка історіописання”,“класово чужий автор”, “світосприйняття сучас-


28

ного радянського читача” з легкістю спотворюєавторські інтенції, створюючи хибний портрет“буржуазного Шекспіра” – схильного до плагіа-ту драматурга-наслідувача. При цьому позаполем уваги І. Аксьонова залишаються чис-ленні творчі інновації драматурга, який завдякисамостійному креативному пошуку заклав ос-нови драматургії новочасся.

Однією з таких інновацій став використаниймолодим драматургом синтез різнохарактер-них за своєю іманентною сутністю жанровихформ. Великому Бардові вдалося органічно по-єднати в художньому просторі історичної хро-ніки драматургічні техніки, запозичені літерато-ром із трагедії помсти, мораліте та інтерлюдійна політичні теми. Такий жанровий синтезсприяв народженню нової для єлизаветинсько-го театру форми – “монодрами, що наближа-ється до історичної трагедії” [2, c. 31]. При цьо-му авторові водночас вдалося детально зма-лювати широке історичне полотно пізньосере-дньовічної Англії та майстерно виписати образРічарда ІІІ, що за масштабністю зображення й

титанічністю характеру значно переважає ін-ших героїв не лише цієї п’єси, а й інших істори-чних хронік Великого Барда.

Список використаної літератури1. Аксенов И. А. Шекспир / И. А. Аксенов. –

Москва : Художественная литература, 1937.– 365 с.

2. Торкут Н. М. В. Шекспір: історія та драматич-ні хроніки / Н. М. Торкут // Історичні хронікиВ. Шекспіра. – Харків : Фоліо, 2004. – С. 3–34.

3. Brooks H. F. Richard III. Unhistorical amplifica-tions: women’s scenes and Seneca /H. F. Brooks // Modern Language Review. –1980. – № 75. – P. 721–737.

4. Brooks H. F. Richard III: antecedents ofClarence’s Dream / H. F. Brooks // Shake-speare Studies. – 1979. – № 32. – P. 145–150.

5. Hammond A. Introduction to the Arden editionof the works of William Shakespeare /A. Hammond // The Arden edition of the worksof William Shakespeare / ed. by A. Hammond.– London : New York : Routledge, 1990. –P. 1–120.


Корнелюк Б. В. Первоисточники исторической хроники В. Шекспира “Ричард ІІІ” в фокусеисследовательских дискуссий

В статье рассматриваются первоисточники исторической хроники В. Шекспира “Ричард ІІІ” вконтексте их художественных характеристик и специфики их корреляции с текстом Великого Бар-да. В процессе исследования установлено, что английский драматург творчески переосмысливалсюжетные первоисточники – хроники Холла и Холиншеда, а также исторический трактат “Исто-рия Ричарда ІІІ” Томаса Мора. Особое внимание уделено смысловым нововведениям Великого Барда,которые определяют вневременную художественную ценность этой исторической хроники.

Ключевые слова: первоисточник, хроника, историография, смысловые и сюжетные нововве-дения, исследовательский дискурс.

Korneliuk B. The Sources of “Richard III” by W. Shakespeare in the Scope of Researchers’ Dis-cussions

The article deals with the sources of the history “Richard III” by W. Shakespeare. This research analysesthe artistic peculiarities of the sources which the Great Bard used for this history – the chronicles by Holl andHolinshed and the historical treatise by T. More “The history of Richard III”. “The history of Richard III” byT. More is distinguished as the major source for Shakespeare’s Richard as in the More’s work this characteralready possesses the traits which turn him into a ruthless villain who is eager to eliminate all the hurdleswhich may appear on his way to the throne. Richard’s ugly appearance also originated from the aforemen-tioned sources. The overall interpretation of this character in More and Shakespeare are very close, thoughthe playwright avoids some characters who appear in “The history of Richard III” and adds some new char-acters (for instance, town people) which only contributes to the integrity of this play.

The article analyses not only the influence of the Tudor historiography on Shakespeare’s “Richard III”, butit also casts light on how this play was affected by the earlier drama works dedicated to the life of Richard III.The author argues that the Shakespeare’s history contains a few stylistic parallels with the earlier playsabout Richard III.

The article also focuses on the semantic and stylistic innovations of W. Shakespeare which help to provethe great creativity this playwright demonstrated when working with the sources. It is proved that retainingthe key events of the story of Richard Gloucester, the Great Bard in this history discovers new emotional andphilosophic perspectives which turn this play into the timeless literature masterpiece which has the universalappeal.

Key words: source, chronicle, historiography, innovations, scientific discourse.


29

УДК 821.111А. Ю. Білоцерковець

РЕНЕСАНСНА ПОЕТЕСА Е. ЛАНЬЄ: ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ НА ТЛІ ЕПОХИУ статті йдеться про особистість і творчість ренесансної поетеси Емілії Ланьє та її місце в

літературі доби Відродження. Розглянуто основні факти із життя авторки та її поетичну збірку“Salve Deus Rex Judaeorum”. Відзначено ймовірну причетність поетеси до образу Смаглявої Ледісонетів В. Шекспіра.

Ключові слова: Емілія Ланьє, Смаглява Леді, поеми-присвяти, котеджна поема, “Salve Deus RexJudaeorum”, Ренесанс.

Для доби Відродження характерний стрім-кий злет творчої активності. Саме в цей час, яквідомо, формується нова система освіти – stu-dia humanitatis, яка передбачала, передусім,оволодіння гуманітарними знаннями. Така сис-тема освіти сприяла, насамперед, інтенсивно-му розвитку творчих здібностей. Саме Рене-санс подарував світові таких геніальних митців,як Ботічеллі, Леонардо, Рафаель, Тиціан таМікеланджело. Їхня геніальність, яка повсякчасоприявнювалася на полотнах, піднесла живо-пис на навдивовижу високий рівень. Слід зга-дати також архітекторів доби Відродження (Фі-ліппо Брунеллескі, Леон Баттіста Альберті, До-нато Браманте, Андреа Палладіо), чиї творивикликають захоплення й сьогодні. Спостері-гаються відчутні зрушення й у сфері музичногомистецтва: виникають нові музичні інструменти(вірджинал) та жанри співу (сольна пісня, фрот-тола, мадригал, кантата). 1

Виключне місце в когорті ренесансних геніївпосідають майстри слова. Кожна держава маєцілий пантеон письменників, які у наш час асо-ціюються саме з високою культурою доби Від-родження. Так, в Італії це М. Банделло, Дж. Бок-каччо, Ф. Петрарка, Л. да Порто, Дж. Стра-парола, Дж. Чинтіо, у Франції – Р. Дю Беллє,М. Монтень, А. д’Обіньє, Ф. Рабле, серед німе-цьких письменників можна назвати С. Бранта,У. фон Гуттена, Г. Сакса і, звісно, неможливоне згадати англійських літераторів – Дж. Гас-койна, Дж. Донна, Дж. Лілі, К. Марло, Дж. Чосе-ра, В. Шекспіра та ін.

Тривалий час вважали, що жінки не зробиливагомого внеску в загальний розвиток культу-ри. Але стрімкий розвиток феміністичного рухуспричинив центрування уваги саме на ролі жі-ноцтва у формуванні літературного канону.Таким чином, широкому науковому та читаць-кому загалу стали відомими такі імена, як Віт-торіа Колонна, Мері Рот, Кетрін Філіпс, Марга-рита Наварська та ін. Особливе місце в цій ко-горті ренесансних письменниць посідає неор-динарна та енігматична Емілія Ланьє. Вонапривертає увагу науковців здебільшого як осо-бистість, що могла бути прототипом образуСмаглявої леді сонетів Вільяма Шекспіра. АлеЕ. Ланьє є цікавою не тільки з погляду гіпоте-

© Білоцерковець А. Ю., 2014

тичних зв’язків з Великим Бардом, а і як само-бутня письменниця. Її поетичну збірку “SalveDeus Rex Judaeorum” (“Слався Господь ЦарІудейський”), опубліковану в 1611 р., у багатьохаспектах можна вважати новаторською.

Мета статті полягає у визначенні місцяЕмілії Ланьє серед представниць англійськоїренесансної літератури. Реалізація мети пе-редбачає розв’язання низки завдань, середяких: надати стислу біографію ренесансної ав-торки, окреслити можливу причетність Е. Ланьєдо Шекспірового образу Смаглявої Леді, а та-кож визначити специфіку поетичної збірки“Salve Deus Rex Judaeorum” у контексті англій-ської літератури доби Відродження. Предме-том дослідження є англійська жіноча літерату-ра Ренесансу. Об’єктом дослідження є творчийдоробок Е. Ланьє.

У 1964 р. у біографії Вільяма Шекспіра анг-лійський історик Альфред Леслі Роуз писав, щоми ніколи, ймовірно, не дізнаємося, хто самебув коханкою Шекспіра. Однак уже за 9 років(1973) у передмові до свого видання шекспірів-ських сонетів він тріумфально стверджує, що“проблему розв’язано”. Ще пізніше, в 1979 р.,А. Л. Роуз виклав остаточні результати власно-го дослідження у книзі під назвою “The Poemsof Shakespeare’s Dark Lady” [5, с. 16]. Ця тазгадані вище публікації спричинили потужнийсплеск зацікавленості науковців особистістюЕмілії Ланьє та її творчістю.

Усіх дослідників, які вивчали питання, пов’я-зані з біографією та творчістю англійської ре-несансної поетеси Е. Ланьє, умовно можна по-ділити на два табори. До першого належать ті,хто підтримує гіпотезу А. Л. Роуза та всіляко їїрозвиває (Роман Білоусов, Стефані ГопкінсГ’юз, Джон Гадсон). Другий табір представле-ний тими, хто виступає з гострою критикою на-уковця і його теорії, наголошуючи на тому, щотворчість письменниці заслуговує більшої ува-ги, ніж імовірні подробиці її особистого життя(Девід Бенвінґтон, Барбара Кейфер Левальсь-кі, Ілля Гілілов).

Авторитетний шекспірознавець Девід Бенвінґ-тон категорично заперечує гіпотезу А. Л. Роуза,вважаючи неприпустимою безкомпромісну вірув те, що сонети В. Шекспіра є повністю автобіо-графічними. Також зазнало критики переко-


30

нання автора гіпотези, що саме історик, а нелітературознавець, зможе правильно визначи-ти прототипів героїв сонетів [5, с. 12]. ЗагаломД. Бенвінґтон вважає, що Е. Ланьє є цікавоюсаме як письменниця, а не як імовірна коханкаВ. Шекспіра. Але водночас він визнає, що “якбине праці А. Л. Роуза, то ми, імовірно, досі нічогоне знали б про творчість поетеси” [5, c. 10].

Суголосною є думка Барбари Кейфер Ле-вальські з приводу цінності теорії А. Л. Роуза.Вона схвально відгукується про біографічнийнарис Е. Ланьє, запропонований вченим, алевважає факти на користь його теорії малоймо-вірними та неправдоподібними [9, c. 802].

Російський дослідник Ілля Гілілов у статті“Литературные современницы Шекспира”, пи-шучи про гіпотезу А. Л. Роуза, виявляє помил-ки, яких припустився вчений. Однак І. Гіліловвисловлює подяку досліднику за перевиданняу 1978 р. збірки творів цієї поетеси [2, c. 144].

Втім, чимало науковців поділяють думкуА. Л. Роуза. Так, приміром, Стефані ГопкінсГ’юз, висловлюючи суголосні погляди, прово-дить паралелі між описом Cмаглявої леді в со-нетах та зовнішністю Е. Ланьє, опис якої наяв-ний у спогадах сучасників. Вона, без сумнівів,привертала увагу чоловіків (відомо, що в юнос-ті поетеса була коханкою Генрі Кері, Лорда Га-нсдона). Так, С. Форман, відомий астролог, доякого досить часто зверталась Е. Ланьє, неод-норазово у своїх щоденниках писав про почуття,які в нього викликала ця жінка. До того ж,Е. Ланьє належала до роду придворних музика-нтів Бассано, які прибули до Англії з Венеції,тому мала смаглявий колір шкіри. Ці факти, надумку дослідниці, говорять самі за себе [7, c. 9].

Джон Гадсон іде навіть далі, стверджуючи,що сама Е. Ланьє і була В. Шекспіром. Аналі-зуючи твори останнього, вчений наголошує натому, що багато з художніх засобів, як-то епіте-тів, метафор, порівнянь, які В. Шекспір викори-стовує у своїх творах, вперше з’являються са-ме в поетичній збірці Е. Ланьє [6, с. 68]. Розви-ваючи цю думку, науковець наводить цілу низ-ку, так би мовити, “позалітературних” доказівтотожності двох авторів. По-перше, В. Шекспіру своїх творах використовує 3000 музикальнихтермінів. Е. Ланьє оперувала такими знаннями,адже походила з сім’ї музикантів [6, с. 72]. По-друге, дія деяких п’єс В. Шекспіра розгортаєть-ся в Італії (“Венеціанський купець”, “Ромео іДжульєтта”). Автор демонструє глибоке знанняіталійської географії, культури, архітектури. РідЕ. Ланьє походив з Італії, тому поетеса булаобізнана із цією країною [6, с. 73]. По-третє, утворчому доробку В. Шекспіра є опис 25 судо-вих скарг, позначений використанням специфі-чної юридичної термінології. Е. Ланьє моглаволодіти певними знаннями в цій сфері, адже їїкоханець, Генрі Кері, був суддею [6, с. 73–74].

Чимало вчених намагалися віднайти підтве-рдження реальних любовних стосунків Е. Ланьєта В. Шекспіра у творчому доробку Великого

Барда. Характерно, що при цьому найчастішерозглядали, як не парадоксально, не сонети, ап’єси драматурга. Наприклад, Стефані ГопкінсГ’юз аналізує “Венеціанського купця” та“Антонія та Клеопатру” з метою встановленнязв’язку двох письменників [7, c. 14]. Джон Гад-сон досліджує ці та інші твори й знаходить таківідповідники: у п’єсі “Тит Андронік” задіяні героїз іменами Еміліус та Басаніус, а в трагедії“Отелло” – Амелія [6, с. 73]. Таким чином, нау-ковці акцентують увагу на тому, що автор п’єсзанадто часто використовує похідні від іменіЕмілії Бассано-Ланьє, тим самим наголошуючина гіпотетичному зв’язку двох авторів.

Доволі часто науковці, намагаючись знайтивідповідь на питання щодо прототипу Смагля-вої леді, стверджують, що чоловіка цієї жінкимали б звати Вілл, апелюючи при цьому до 135-го сонета, який побудовано на грі слів: Will –скорочено від Вільям та will – бажання. До цьогосонета звертається й російський дослідник Ро-ман Білоусов, говорячи про Емілію Ланьє та їїчоловіка Вільяма Ланьє, хоча достеменно ві-домим є той факт, що чоловіка письменницізвали не Вільям, а Альфонсо [1]. Можна припу-стити, що цей науковець спеціально викривляєбіографічні факти, щоб надати гіпотезі більшоїправдоподібності та привабливості.

На жаль, це не єдина неточність цієї теорії.Як згадувалося вище, А. Л. Роуз прочитав у що-денниках С. Формана, що Е. Ланьє мала смаг-лявий колір шкіри (brown), але при більш уваж-ному перегляді рукописних щоденників іншимивченими було виявлено помилку. Насправді жписьменниця в дитинстві була не смаглявою, ахороброю (brave) [5, c. 21]. Таке прочитаннявиглядає логічнішим, зважаючи на те, що бать-ко Емілії помер, коли дівчині було всього7 років, а мати – коли Емілії було 18. Поетесамала бути наділена неабиякою життєвою енер-гією й відвагою, щоб торувати свій шлях у то-гочасному суспільстві без підтримки батьків.

Питання про причетність поетеси до худож-нього образу Смаглявої леді не єдине диску-сійне питання в її біографії. На особливу увагузаслуговує творчість поетеси, адже її книга“Salve Deus Rex Judaeorum” багато в чому єноваторською. До цієї збірки вона включилапоему “Salve Deus Rex Judaeorum”, яку нази-вають першим протофеміністичним твором, атакож “The Description of Cooke-ham” – першукотеджну поему. Крім того, Емілію Ланьє вва-жають першою жінкою, що видала друком кни-гу з власною поезією [9, с. 802].

Емілія Бассано народилася в 1569 р. в сім’їБатісто Бассано та Маргарет Джонсон [3, с. 2].Родичі Емілії за батьківською лінією, італійці Бас-сано, переїхали до Англії ще за часів Генріха VIII,у 1530-х рр., коли той шукав на континенті тала-новитих музикантів для свого двору [5, с. 18].

Матір’ю дівчинки була Маргарет Джонсон,яку Батісто Бассано у заповіті називає “my re-puted weiff” (“що вважається моєю дружиною”)


31

[5, с. 18]. Тож можна припустити, що Маргаретне перебувала в офіційно визнаному шлюбі зБатісто. На жаль, відомостей щодо роду матеріЕмілії збереглося небагато. Відомо лише, щовона була англійкою за походженням та, мож-ливо, належала до сім’ї придворних музикантівДжонсонів [6, с. 66].

Батько Емілії помер у 1576 р., коли дівчинціще навіть не виповнилося семи років. За запо-вітом, Батісто залишив Емілії сто фунтів, якімали бути сплачені, коли тій виповниться21 рік, або коли вона вийде заміж. Батько та-кож залишив Емілії та її старшій сестрі Анжеліренту на три домівки, яку вони могли розділитипісля смерті їхньої матері [5, с. 18].

Вважається, що саме в цей час Емілія по-трапила до маєтку Сюзан Берті, графині Кент,де й мешкала протягом п’яти років, здобуваючиосвіту. Саме про цей час із вдячністю згадуєЕмілія в одній із своїх віршованих присвят, на-зиваючи графиню “the mistris of my youth”(“покровителька моєї юності”) [3, с. 3].

У 1587 р., коли Емілії було 18 років, помер-ла її мати. Приблизно в цей час Емілія сталакоханкою Генрі Кері, лорда Гансдона [4, с. 34].Оскільки Емілія завагітніла від лорда Гансдона,то відповідно до тогочасних звичаїв, її терміно-во видали заміж – 18 жовтня 1592 р. вона ста-ла дружиною придворного музиканта Альфон-со Ланьє [4, с. 36].

На думку Лідз Беррол, науковці зазвичай не-дооцінюють роль Альфонсо Ланьє у творчій дія-льності Емілії. Дослідниця наголошує на низціважливих фактів. По-перше, зберігся подарова-ний архієпископу Дублінському примірник книгиЕмілії, підписаний її чоловіком. По-друге, Альфо-нсо Ланьє був знайомий з такими впливовимилюдьми, як граф Ессекс, граф Саутгемптон, серРоберт Рот та Джон Бенкрофт – майбутній архі-єпископ Кентерберійський [4, с. 36–37]. Здаєтьсялогічнішим, що саме завдяки чоловікові Еміліябула представлена тим знатним жінкам, до якихвона згодом звертатиметься у своїх присвятах.

У 1593 р. Ланьє народила сина, якого на-звали на честь лорда Гансдона – Генрі, а у1598 р. – доньку Одилію, яка невдовзі померла.У 1600 р. Емілія гостювала в маєтку графиніКамберленд, де написала першу котеджну по-ему “The description of Сook-ham”, що увійшладо книги, виданої у 1611 р. [5, с. 19–20].

Незадовго після смерті чоловіка у 1613 р.вона почала судитися з родичами чоловіка. Їхніпретензії зводилися до того, що Емілія подару-вала своєму двоюрідному братові патент назважування соломи, який Альфонсо отримав у1604 р. Ця тяжба тривала довго, останнє судо-ве засідання датовано 1635 р. [3, с. 5].

Про життя Емілії в період з 1613 р. до смертіу 1645 р. відомо небагато. У 1617 р. вона від-крила школу для дітей вельмож, яка пропра-цювала лише два роки [5, с. 23]. Померла Емі-лія Ланьє у віці 76 років, її було поховано 3 квіт-ня 1645 р. у Клеркенвелі в Лондоні [3, c. 5].

Збірка Емілії Ланьє під назвою “Sale DuesRex Judaeorum” вийшла друком у 1611 р. Донашого часу збереглося лише дев’ять копій [9,с. 802]. У книзі можна виокремити три частини:поеми-присвяти до знатних жінок; поема “SalveDeus Rex Judaeorum” та котеджна поема “TheDescription of Cooke-ham”. Кожна із них маєсвої особливості й відзначається певним нова-торством.

Поеми-присвяти Емілії Ланьє адресованішляхетним співвітчизницям королеві Анні, їїдонці принцесі Єлизаветі, леді Арабеллі Стю-арт, С’юзан Берті, графині Кент та ін. Жанр по-етичних присвят був надзвичайно популярниму ренесансній Англії. Вони здебільшого булизвернені до чоловіків, які надавали покровите-льство митцям. Особливістю присвят ЕміліїЛаньє є, з одного боку, їх ґендерна забарвле-ність (вони написані від імені жінки та зверненідо жінок [10, с. 62–63]), з іншого – сам характерпоетичної апологетики. Поетеса прославляє невисоке становище жінок у соціумі, а їх благоче-стя, душевну красу та наближеність завдякицим рисам до Бога [10, с. 64].

Поема “Sale Dues Rex Judaeorum” пропонуєновий погляд на Страсті Христові. Біблійна іс-торія представлена тут з погляду жінки. Авто-рка протиставляє біблійних жінок (жінку Пілата,Марію Магдалену) злим чоловікам (зрадниковіІуді, солдатам), і в цьому дослідники вбачаютьпрояв феміністичних умонастроїв [9, с. 803].

Останньою частиною книги є котеджна по-ема “The Description of Cooke-ham”. Тривалийчас вважали, що перший твір цього жанру бувстворений Беном Джонсоном (“To Penshurst”).Але книга Бена Джонсона “The Forest”, до якоїувійшов текст “To Penshurst”, побачила світ у1616 р., тоді як книгу Ланьє із “The Descriptionof Cooke-ham” було надруковано у 1611 р. [11,с. 225–228].

У поемі Ланьє зображено маєток МаргаретКліфорд, у якому жінки певний час перебувалиразом. На думку Н. Поул, Емілія ідеалізує цемісце, перетворюючи його на locus amoenus[11, с. 226]. Очевидне підтвердження цієї тезизнаходимо в таких рядках поетеси: And Philo-mela with her sundry layes, Both You and thatdelightfull Place did praise [8].

Важливо, що природа й сам маєток зміню-ються, тільки-но жінки їдуть із нього. У цьому та-кож відчувається феміністичний підтекст. Мар-гарет Кліфорд змушена була залишити Кукхем,бо родичі її померлого чоловіка мали прибратимаєток собі. Поетеса говорить про згубнийвплив чоловіків на ідеальне жіноче товариство:Nay long before, when once an inkeling came, Methought each thing did vnto sorrow frame [8].

Незалежно від того, наскільки достовірним єприпущення про зв’язки Е. Ланьє з В. Шекспі-ром, творчість цієї поетеси, безперечно, заслу-говує на серйозну дослідницьку увагу. Її лірикаорганічно поєднує психологічні, релігійні та фі-лософські мотиви, вражаючи різнобарв’ям жан-


32

рової палітри. Крім того, вона може бути цікавимоб’єктом ґендерних досліджень, адже є зразкомжіночого письма в його ренесансній модифікації.

Список використаної літератури1. Белоусов Р. Рассказы старых переплетов /

Р. Белоусов. – Москва : Книга, 1985. – 205 с.2. Гилилов И. М. Литературные современницы

Шекспира (Мэри Сидни-Пембрук и ЭмилияЛаньер) / И. М. Гилилов // Шекспировскиечтения / под ред. А. Аникста. – Москва : На-ука, 1990. – С. 131–165.

3. Arshard Y. Aemilia Lanyer and Shakespeare’sHelena / Y. Arshard // Opticon 1826. – 2010. –Issue 9. – P. 1–7.

4. Barroll L. Looking for Patrons / L. Barroll //Aemilia Lanyer: Gender, Genre, and the Ca-non / ed. by M. Grossman. – Lexington : TheUniversity Press of Kentucky, 1998. – P. 29–48.

5. Bevington D. A. L. Rowse’s Dark Lady / D.Bevington // Aemilia Lanyer: Gender, Genre,and the Canon / [ed. by M. Grossman] /D. Bevington. – Lexington : University Press ofKentucky, 1998. – P. 10–28.

6. Hudson J. Amelia Bassano Lanier: A NewParadigm / J. Hudson // The Oxfordian. –2009. – Vol. 11. – P. 65–81.

7. Hughes S. H. New Light on the Dark Lady /S.H. Hughes // Shakespeare Oxford News-letter. – 2000. – № 36.3. – P. 8–15.

8. Lanyer A. Salve Deus Rex Judaeorum [Elec-tronic resource] / A. Lanyer. – Mode of access:http://www.ic.arizona.edu/ic/mcbride/lanyer/adrjpoem.htm.

9. Lewalski B. K. Writing Women and Readingthe Renaissance / B. K. Lewalski // Renaissan-ce Quarterly. – 1991. – Vol. 44. – № 4 (Winter).– P. 792–821.

10. McBride K. B. Sacred Celebration: The Patro-nage Poems / K. B. McBride // Aemilia Lanyer:Gender, Genre, and the Canon / [ed. byM. Grossman]. – Lexington : The UniversityPress of Kentucky, 1998. – P. 60–81.

11. Pohl N. Lanyer’s ‘The Description of Cookham’and Jonson’s ‘To Penshurst’ / N. Pohl // ACompanion to English Renaissance Literatureand Culture / [ed. by M. Hattaway]. – Oxford :Blackwell Publishing, 2003. – P. 224–230.


Белоцерковец А. Ю. Творчество Эмилии Ланье в контексте женской литературы эпохи Воз-рождения

В статье речь идет о личности и творчестве ренессансной поэтессы Эмилии Ланье и её мес-те в литературе эпохи Возрождения. Рассматриваются основные факты из жизни автора, а та-кже её поэтический сборник “Salve Deus Rex Judaeorum”. Отмечается возможное отношение по-этессы к образу Смуглой Леди сонетов В. Шекспира.

Ключевые слова: Эмилия Ланье, Смуглая леди, поэмы-посвящения, коттеджная поэма, “SalveDeus Rex Judaeorum”, Ренессанс.

Bilotserkovets A. Emilia Lanier’s Creative Work in the Context of Renaissance Woman LiteratureThis article deals with the personality of renaissance woman-poet Emilia Lanier and her place in the woman

literature of that time. The aim of the article is to show that not only extraordinary poets as William Shakespearemade a significant contribution to the Renaissance culture. As rapid development of feminist movement causedcentring of attention on the role of women in the creation of the literary canon. Because of this, names ofVittoria Colonna, Mary Wroth, Katherine Philips, Marguerite de Navarre became famous to the broad scientificaudience and readers. Author states that a special place in this cohort of Renaissance woman writers takesenigmatic Emilia Lanier. All the researches about this poetess are mostly about her relation to the prototype of“Dark Lady” of William Shakespeare’s sonnets. But E. Lanier is interesting not only in terms of hypotheticalrelation to the genius English playwright, but as the original author. Author of the article believes that E. Lanier’spoetry collection “Salve Deus Rex Judaeorum”, published in 1611, in many ways can be considered innovative.

Proving her opinion the author provides Emilia Lanier’s brief biography. First of all, the author deals withfacts driven from the book by A. L. Rose “The Poems of Shakespeare’s Dark Lady”, as this book is regardedto be the first scientific research about poetess. What is more, all scholars who studied issues related to thebiography and works of E. Lanier, can be divided into two groups: those who support A. L. Rose’s hypothesis(Roman Belousov, Stephanie Hopkins Hughes, John Hudson) and those who criticize a lot the scientist andhis theory (David Benvington, Barbara Keifer Lewalski, Ilya Hililov).

Also author of the article draws attention to the innovative character of E. Lanier’s poetry collection.Poetess’ dedicatory poems are addressed to noble women, though usually this kind of poetry was addressedto men. On the other hand, poet does not glorify the high status of women in society, but their piety andspiritual beauty. Poem “Sale Dues Rex Judaeorum” provides a new perspective on the Passion of Christ.The Biblical story is presented from the female angle of perception where E. Lanier contrasts gracefulwomen (wife of Pilate, Mary Magdalene) to evil men (traitor Judas, soldiers).

Key words: Emilia Lanyer, Dark lady, dedicatory poems, cottage poem, Renaissance.


33

*************************************************************

ПРОБЛЕМИ МОВОЗНАВСТВАТА МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

*************************************************************

УДК 81’25Е. Г. Фоменко

АНГЛОЯЗЫЧНОЕ СУБТИТРОВАНИЕ ФИЛЬМА А. П. ЗВЯГИНЦЕВА “ЛЕВИАФАН”В статье рассматриваются способы конденсации как стратегия субтитрования. Выявляются

особенности передачи субтитрами разговорной лексики, обсценных слов, а также специфика мани-пуляции доместикацией с использованием таких инструментов субтитрования, как сохранение,опущение, прямой перевод, антонимический перевод, конкретизация, генерализация и субституция.

Ключевые слова: субтитрование, конденсация, сохранение, опущение, генерализация, конкре-тизация, замена, обсценизмы.

Последняя работа российского режиссераАндрея Звягинцева “Левиафан” (2014), извест-ного такими полнометражными картинами, как“Возвращение”, “Изгнание” и “Елена”, вызываетнеоднозначную критику и даже называется са-тирой на современную Россию. Официальнаякампания по принижению достоинств фильма усебя на родине, навязывание на него ярлыков,таких как антинародный пасквиль, вызываютинтерес к этому яркому фильму в постсовет-ском пространстве нашего времени. В одномиз интервью режиссер Андрей Звягинцев гово-рит: “Фильм “Левиафан” сделан из любви кэтой земле, к этому человеку, человеку угне-тенному, к человеку, который вечно пребываетв состоянии бесправия, сознает это очень хо-рошо, терпеливо это сносит, иногда пряча этов себе, но абсолютно точно в сердце он знает,каков его удел” [1]. Данный кинопродукт отли-чается качественным субтитрованием, на чемхотелось бы остановиться подробнее.1

Субтитрование – специализированная ре-дуцированная, фрагментарная разновидностьперевода, а именно сокращенная версия кино-диалога, вынесенного в буквенных изображе-ниях на экран [10, с. 123]. Субтитры являютсяписьменным эквивалентом звуковой дорожки воригинальном тексте, ограниченным во време-ни от 1,5 до 7 секунд и объемом в две строки,чтобы не блокировать важную визуальную ин-формацию, отчего переводчик использует водном кадре не более 37 знаков. Техническаятрудность состоит в том, что смена положениякамеры должна соответствовать смене субтит-ра. Физические ограничения могут влиять наполноту субтитрования. Авторы фундамен-тальных исследований по субтитрованию счи-тают конденсацию главной стратегией этойразновидности киноперевода. Конденсациейвызван отказ от вербальных излишеств и мало

© Фоменко Е. Г., 2014

значимых элементов некритического плана,например, восклицаний, фоновых вербализа-ций и т.п. Конденсация, однако, вызывает пере-стройку оригинальной лингвистической струк-туры, поскольку имеет своей главной цельюпередачу сюжета [6–7]. Проблема состоит втом, что субтитрование ограничено в передачедвойственных смыслов, но его редакция черезпризму целого кинотекста может отражать век-торы, связывающие концептуальные прос-транства и сквозные аллюзии.

Ясные, экономные и эффективные субтит-ры не должны искажать диалоги, закрывать ви-зуальный кинематографический ряд, нарушатьсвязность кадров и сцен; субтитрование посто-янно сталкивается с ошибками в переводе,излишней беглостью или излишней детализа-цией, несвоевременным появлением на экра-не, неадекватной длительностью [4, с. 181,184]. Ограниченность субтитров связана с тем,что они “схватывают” смыслы для удобствазрителя, который, в частности, в кинотеатре,не может открутить кадры назад, чтобы вер-нуться к прочитанной ранее вербализации.Субтитры привязаны к кадру, игнорируют про-содику и сужают лексическую вариантность.Проблемными в субтитровании являются ра-дикальная смена речевого регистра (переход сустной на письменную речь), физические па-раметры стандартизации, неизбежная редук-ция устного текста и соответствие визуальногообраза субтитрам [5, с. 430]. Субтитрованиесчитают адаптированным кинопереводом. На-пример, на финском телевидении обсценнаялексика в американской кинопродукции под-вергается цензуре [8, с. 255]. В то же времясубтитры, сопровождающие оригинальный уст-ный текст, становятся, будучи выведенными наэкран, визуальными маркерами форейнизации(просодика чужого языка в вербализациях наязыке субтитров). Их связывают с таким явле-


34

нием, как каллиграфизация экрана, и называютновой геометрией глобализации [3]. Субтитрыв современной киноиндустрии готовятся с оп-ределенным набором языков, которые прила-гаются для выбора той или иной зрительскойаудиторией в разных странах. Поскольку соз-дание субтитров строго ограничено во времени(обычно до трех дней), владение техникамисубтитрования и прогнозирование возможныхподводных камней является необходимым осо-бенно тогда, когда фильм является самобыт-ным произведением искусства.

Актуальным является исследование англо-язычного субтитрования в фильме, которыйнаполнен неоднозначными разговорными вы-ражениями. Переводчику приходится выби-рать: либо доместикация (письменная фикса-ция ненормативных выражений, употребитель-ных в голливудских фильмах, вместо русскихвыражений), либо форейнизация (отсутствиеэквивалентов вследствие культурной специфи-ки оригинального текста). Необходимо выяс-нить, как доместикация и форейнизация влияютна отбор признанных инструментов субтитрова-ния – сохранение, опущение, конкретизацию,генерализацию, прямой перевод и субститу-цию (замещение).

Цель статьи – выявить способы субтитро-вания в “Левиафане” А. П. Звягинцева, акценти-руя внимание на специфике передачи устноготекста ограниченным во времени и пространствесубтитрованием, которое для зарубежного зри-теля становится частью кинематографическогообраза, графически выведенного на экран.

“Левиафан” Звягинцева – это событие куль-турной жизни, притча, ставящая вечный вопросо человеческих ценностях, продолжающая по-стмодернистский абсурдизм в мировом кине-матографе, который связывают с “Процессом”Ф. Кафки (сцена при зачитывании приговорасуда). Британский обозреватель газеты “Гар-диан” признает, что Андрей Звягинцев плыветпротив течения, но в лодке, в которой был иАндрей Тарковский [9]. Поскольку субтитры яв-ляются важным медиатором между разговор-ной лексикой, знаковой для создателей филь-ма, и англоязычным зрителем, который в тонко-стях идиоматичных выражений и частотностиупотребления сниженной лексики не разбира-ется, необходимо выяснить, как происходитмаксимальная синхронизация оригинальногоустного текста и письменного текста в субтит-рах. Например, таким маркером может бытьпередача ненормативной лексики – ее полноеили частичное сохранение, контексты, где онаопускается, и контексты, где ненормативнаялексика, напротив, возникает в субтитрах.

Техники субтитрования в “Левиафане”В субтитровании “Левиафана” используются

разные техники, включая (1) дословный пере-вод (“Завтра лодку заберет” = “He’s taking theboat tomorrow”, “Ты хочешь ребенка?” = “Do youwant a child?”), (2) сохранение (“хлебца” =

“some bread”), (3) опущение (“Тихо, сиди ты!” =“Sit down!”, “Дом мне вернут?” = “And myhouse?”, “Пойду лучше погуляю” = “I’m goingout”), (4) генерализацию (“завтра на отпевание”= “the funeral service <…> tomorrow”), (5) кон-кретизацию (“Вы чё?” = “Are you crazy?”),(6) субституцию (“Я же с тобой по-человеческиговорю” = “I’m talking to you as a regular person”,“И чё?” = “And?”, “Абонент не отвечает” = “Noanswer”) и расширение (“Две” = “Two bottles”).Где, возможно, отрицательная конструкция воригинальном тексте заменяется положитель-ной конструкцией в субтитрах (антонимическийперевод): “А чё ты мобилу не взял?” = “Why didyou leave your phone?”) Например, в репликесвященника из разговора с Николаем заглавиефильма появляется в дословной цитате изкниги Иова: “Можешь ли ты удой вытащить Ле-виафана и веревкой схватить за язык его!” =библейский текст на английском языке цитиру-ется в стандартном варианте без купюр: “Canyou pull in Leviathan with a fish-hook or tie downits tongue with a rope?”

Разговорный язык предполагает использо-вание метких общенародных выражений, покоторым узнается целая эпоха. Сохранениетаких выражений практически невозможно. На-пример, субституция используется для нахожде-ния эквивалентов русским лексемам с уменьши-тельно-ласкательным суффиксом: “братишка,братуха” = “bro”, “шашлычок” = “kebabs”, “Нетводички?” = “Get any water?”, “мы его порвем” =“We’ll tear him to bits”. Субституция шашлычкакебабом не дает четкого представления о том,что будет кулинарным гвоздем вылазки, по-скольку в англоязычной культуре только шиш-кебаб соответствует шашлыку, подаваемомуна шампуре, в то время как денёр-кебаб – этошаурма, обжариваемая на вертикальном вер-теле. Отбирая лексему kebab, переводчик далпонять, что это будет не барбекю, но блюдо скусочками жареного мяса. Далее, во времявылазки, англоязычный зритель увидит, какженщины нанизывают мясо на шампуры. Чтокасается лексемы “bro”, то субституция в этомслучае равноценная, поскольку в американскоманглийском принято такое разговорное обра-щение к приятелю мужского пола. Генерализа-ция используется для нейтрализации контексту-ально значимых разговорных выражений:“плесни чайку” = “how about some tea”, “сам несдохнет” = “he dies”, “отмазаться” = “have anexcuse”, “запросто” = “sure”. Переводчик стара-ется сохранить разговорные клише в прибли-женных к ним англоязычных эквивалентах. На-пример: “Щас” = “in a minute”, “закусывай” =“chase up with some food”, “Я не бюро добрыхуслуг” = “I’m not a charity”, “Жуть!” = “Oh no”,“ваша контора” = “your gang”, “Не ведись!” =“Ignore him”.

Сохранение имеет место в случае обсце-низмов, хотя эта техника регулярно не про-слеживается. В одних случаях обсценная лек-


35

сика в оригинале заменяется эквивалентом ванглийском языке, в других случаях ее переводопускается, в третьих случаях обсценная лек-сика не звучит на экране, но вписывается всубтитры. Трудности перевода грубых слов иненормативной лексики вызваны тем, что онииспользуются для выражения целой гаммычувств и настроений, включая уголовную эсте-тику. Приведем пример, оставляя в скобкахначальную букву звучащего или написанного всубтитрах ругательства: “козел <б…>” (“козел”– блатное слово из уголовной эстетики) = <f…>arsehole; “сука” = “prick” (мужской половой ор-ган в английском не соответствует тому, чтосказано в оригинальном тексте) или “arsehole”(в англоязычной культуре “arsehole” – это глу-пый, раздражающий человек, в то время как врусской культуре – нехороший человек).

Отказ от повтора грубого простонародноговыражения является стратегическим в такихпримерах: “задолбал” = “I’m sick of”, “Да пошел”= “Get lost” (сленг со значением “уходи”),“хамит” = “He’s rude to me”, “Щас, разбежался” =“You wish”. Более мягкое слово в оригинальномтексте может заменяться более сильным сло-вом в субтитрах: “чудовище” = “That bastard”(английская лексема обычно переводится нарусский, как “ублюдок”). В субтитрах упомина-ние человека через аллюзию на Кулибина (са-мородка, подобно механику-самоучке Кулибину,включая иронию – Кулибин нашелся) одомаш-нивается привычной для англоязычного зрите-ля лексемой <f..>:“a <f..> genius handyman”.

В субтитрах почти везде опускаются отче-ства, хотя есть исключения (например, “ИванСтепанович Дягтерев” в субтитрах вербализу-ется дословно). Вместо обращения к персона-жу “Димон” субтитры дают стандартную формуимени Дмитрий; так же точно “Витька” заменя-ется на “Vitya”, “Ромка” на “Roma”. Однако “Па-вел” при полном представлении человека вофициальной речи в субтитрах заменяется на“Pasha” (видимо, для удобства распознаванияперсонажа). Генерализации являются распро-страненным приемом передачи простонарод-ных выражений: “с бабами” = “with women”,“Здорово, коль не шутишь” = “Hey there”, “За-бавный дядька” = “Funny character”. Скажем,трудно найти эквивалент “поляне” как засто-лью: в субтитрах данная лексема передаетсяобщим понятием “food”. Однако в современномпонимании выражение “делить между собойполяну” означает делить между собой зонывлияния (в субтитрах данный вектор опускает-ся, выводится в концептуальное поле вылаз-ки). Опускаются выражения, принадлежащиеузнаваемому, иконическому слою в оригиналь-ном тексте. Например, обыгрывание выраже-ния “Все на фронт ушли?” = “Did they all getdrafted?” остается расплывчатым для англоя-зычного зрителя, если в суде в рабочее времянет сотрудников. Часто оригинальные повест-вовательные конструкции заменяются в субтит-

рах вопросительными: “Ты бы еще гранатометприхватил” = “What, no grenade launcher?”

Доместикация субтитрованияОдомашнивание проявляется в отборе ге-

нерализации для нейтрализации разговорныхвыражений в оригинальном тексте. Ненорма-тивная лексика носит в себе культурную спе-цифику, поэтому она дословно не переводит-ся, если в языке субтитров соответствующегоэквивалента нет. Далее, в субтитрах опускают-ся обсценные слова, которые выполняютфункцию заполнителей. В “Левиафане”, на-пример, в сцене, когда выпивают Николай иДмитрий, часть ненормативной лексики отсут-ствует в субтитрах. Следует подчеркнуть, чтосубтитрование, или письменный текст, усили-вает агрессивность ненормативной лексики.Поэтому может возникать несоответствие ме-жду тем, что сказано голосом и что написано всубтитрах [2, с. 1]. В “Левиафане” есть играсловами с упоминанием яиц Фаберже, юве-лирных символов роскоши. В субтитрах граньмежду яйцами Фаберже (эвфемизм в конкрет-ном контексте) и “balls” (то, что подразумева-ется) стирается, что “американизирует” рус-ских персонажей. Аналогично, одна порция вы-пивки (“семь капель” в оригинале = “Onedrink!”) просчитывается переводчиком, когдаговорится о двадцати семи каплях: “27 капель”= “Three drinks to him”. Автомат Калашникова всубтитрах называется “АК”: “Могу я из Калаш-никова пострелять?” = “Can I shoot the AK?” (ванглийском языке AK-74 – это автомат Калаш-никова образца 1974 г.). Когда речь идет опортретах-мишенях, персонаж говорит оБ. Н. Ельцине: “Он мелковат” = “But he’s moresmall-time”. Зная, что из всех показанных порт-ретов Б. Н. Ельцин физически был самымкрупным, субтитр “small-time” правильно под-черкивает смысл “второсортности, незначи-тельности”: в оригинале обыгрываются рост иполитическая значимость – крупный рост и не-большая роль (аллюзия на Левиафана).

Одомашнивается официальное заявление,когда следователь от лица закона в русскомтексте употребляет личное местоимение “я”,которое в субтитрах заменено на “мы”: “Я за-держиваю вас” = “We’re retaining you”. Эллип-тические предложения в оригинальном тексте,как правило, заменяются в субтитрах полнымипредложениями: “Верните!” = “Get her back!”;“Нашли” = “They found her”. Русские персонажиобращаются к “уважаемому”, как “Sir” в субтит-рах. Тонкости, соответствующие “OK”, в субтит-рах последовательно не передаются: “Ладно-ладно” = “OK”. Просторечие передается, какправило, генерализацией. Например, “на куды-кину гору” получает эквивалент “Wouldn’t youlike to know?” В субтитрах слова персонажамогут редактироваться: “Психолог тоже?” =“Are you а shrink too?” (по-английски речь идето психиатре, в то время как в русской культуреимелся в виду психолог, а не психиатр). Удач-


36

но передано субтитрами русское просторечноевыражение “нажраться” в смысле сильно на-питься: “Специально промазал, чтоб нажрать-ся” = “He missed on purpose, to get shitfaced”.Зато просторечное выражение “дурдом” (пси-хиатрическая лечебница) в субтитрах четкоассоциируется с нанесением увечья: “дурдомначинается” = “for the mayhem to start”.

Когда руководитель-коррупционер говоритсвоим приближенным: “Дружно все строем подмонастырь пойдем, с песней”, в субтитрах на-писано: “We’re all be marching off to the monas-tery to a jolly tune”. Исторически, в монастырьмогли уходить люди, у которых были большиенеприятности. В оригинальном тексте говоря-щий путает выражение “под монастырь пой-дем” с устойчивым выражением “подвести подмонастырь”. Он соединяет два значения – ока-заться в затруднительном положении и зато-чить себя в монастырь (вероятно, насильст-венно, вынужденно отойти от дел, чтобы избе-жать наказания). Вот только он не уточняет, скакой песней пойдут государственные деяте-ли-жулики. В английских субтитрах говорится опесне, связанной с подъемом, радостью. Рус-ская ирония не схвачена. Трудно в субтитрахпередать лексику коррупционера государст-венного масштаба: “прессануть” = “lean on him”(генерализация), “наройте мне” = “find out”,“Давайте, ребята, родные, в темпе вальса” =“Get to it, my good people, and get cracking” (ге-нерализация в смысле “принимайтесь за рабо-ту”, в оригинальном тексте в “темпе вальса”означает “пошевеливайтесь”). Руководительговорит на карточном арго: “Ты арапа не за-правляй! Дело говори! = “Don’t beat around thebush. Get to the point”. Арапами называли лю-дей, которые обманывали начинающего игрока(среднее между профессиональным игроком ишулером). “Арапа заправлять” означает “рас-сказывать небылицы”.

Снова генерализация используется в такихсубтитрах: “Из-под земли достань” = “Find then,I don’t care how”, “нет бабла” = “no cash”. Вер-бализация “голодранец” в субтитрах передает-ся лексемой “loser”. “Компот” в меню дваждызаменяется фруктовым соком: “Компот!” =“Fruit juice is fine” (правильный вариант был бы“stewed fruit”). Нет просторечных эквивалентовлексеме “заява” = “statement”, “Заходь!” =“Come on in!”, “ментовка” = “police department”,“не евроремонт, конечно, но зато с душой” =“Won’t be fancy, but it’ll be homely”, “Ничё, под-руга, прорвемся!” = “It’s OK, honey”, “Только уподъезда” = “But not too far”, “новостью поде-литься” = “just for a chat”. Тройная конструкцияпо типу слогана прошлого “Ленин жил, Ленинжив, Ленин будет жить” заменяется в субтит-рах двойной конструкцией – перфект + буду-щее время: “У тебя никогда никаких прав небыло, нет и не будет” = “You’ve never had any<f…> rights/ and never will”. В оригинальной ре-чи нет лексических повторов, она более изо-щренная, по сравнению с субтитрами, где близ-

кий смысл вдруг передается включением матер-ного слова, которого нет в устах пьяного мэра вэтой важной для понимания смысла сентенции.

Форейнизация субтитрованияЭлементом форейнизации субтитрования

является невнимание переводчика к сквознымкультурным (духовным) концептам и последо-вательности их вербализаций в субтитрах. На-пример, когда мать говорит сыну “От греха по-дальше”, сын спрашивает ее, что она имеет ввиду под словом “грех”. Вектор, направляющийк встрече Николая со священником у магазина,не прослеживается из-за того, что в субтитраххристианская константа ГРЕХ (SIN) заменяет-ся, по непонятной причине, на лексему “harm”.В ключевой сентенции побитый адвокат дела-ет вывод о настоящем, говоря, что “Все вино-ваты во всем” (аллитерация – все слова начи-наются на одну и ту же букву, в которой можнопрочитать инициалы нынешнего президентаРоссии). В субтитрах прогнозируемая лексема“blame” заменяется лексемой “fault”. Ориги-нальная аудитория может вспомнить знамени-тую работу А. И. Герцена “Кто виноват?”, кото-рая на английский стандартно переводится,как “Who is to blame?”. В субтитрах выведенона экран: “Everything is everyone’s fault”. Сохра-няется корень со значением “все”, и это хоро-шо. Но замена “blame” (синонимы “accusation”,“charge”) на “fault” (синонимы “blunder”, “crime”,“error” или “guilt”) смещает сотканное концепту-альное поле в вербализациях русской идентич-ности (аллюзия на “Преступление и наказание”Достоевского, например, в концептуализациинеизбежной расплаты). В оригинальном текстеадвокат выступает обвинителем каждого чело-века, вносящего лепту в происходящее; в суб-титрах акцент делается на чувстве вины, престу-плении. Адвокат говорит о внутреннем механиз-ме (ВИНА), которая включается в самооценкучеловека в оригинальном тексте. Лексемы “bla-me” и “fault” взаимозаменяемы в переводе рус-ской лексемы “виноват”. Но, учитывая интертек-стуальность и значимость концептов ВИНА иСТЫД для русской идентичности (побитый герой,лежа на кровати в окровавленной рубашке икровоподтеках, констатирует, недвижимый, винувсех, шантажируя одновременно бесстыдноговора от власти, чтобы тот заплатил компенсациюза ущерб своему подзащитному) следовало быотдать предпочтение первой из двух лексем.Субтитры в обоих вышеупомянутых случаях непередают религиозного (ортодоксального) икультурного (духовного) смыслов. Ведь, ска-жем, лексема “грех” в повторе, в разговоре ма-тери и ребенка, упоминается в контексте, когдамать напоминает сыну случай, как тот “кошкуподжог” = “you set the cat on fire”.

Вышеизложенное позволяет заключить, чтотехнически субтитрование в “Левиафане” сде-лано на высоком уровне. Многие переводче-ские проблемы решены посредством генерали-зации, конкретизации, субституции, дословногоперевода, что позволило сохранить авторский


37

текст с достаточной степенью эквивалентности,одновременно адаптируя его для восприятияанглоязычным зрителем. Вместе с тем субтитро-вание не учло ключевых моментов, связываю-щих концептуальные поля, которые относятся кхристианству (подмена ГРЕХА вредом) или фор-мируют русскую идентичность с давних времен(культурный концепт ВИНА). Субтитрование хо-рошо справляется с манипуляциями одомашни-вания, направляя к форейнизации через просо-дику актеров и визуальные образы. Однако суб-титрование умаляет значение индивидуально-авторской концепции, “недодает” вербализован-ного голоса режиссера. Многосмыслие фильма,форейнизующий компонент, остается, к сожале-нию, за пределом субтитрования, которое можетбыть улучшено с учетом векторности концепту-альных полей, раскрывающих национальнуюсамобытность культуры и идентичность.

Список использованной литературы1. Ларина К. Дифирамб. 25 января 2015 [Элек-

тронный ресурс] / К. Ларина. – Режим дос-тупа: http://echo.msk.ru/programs/dithyramb/1477508-echo.

2. Chong H. Subtitling Swearwords in Reality TVSeries from English into Chinese: A Corpus-Based Study of the Family [Electronic re-source] / H. Chong, K. Wang // Translation &Interpreting. – 2014. – № 6 (2). – P. 1. – Modeof access: https://www.questia.com/ read/1G1-384338682/subtitling-swearwords-in-reality-tv-series-from-english.

3. Egoyan A. The Seen, the Heard, and the ReadSubtitles: On the Foreighness of Film / A. Ego-yan, I. Balfour. – Cambridge ; London : MITPress and Alphabet City Media, 2004. – 532 p.

4. Eleftheriotis D. Cinematic Journeys: Film andMovement / D. Eleftheriotis. – Edinburgh :Edinburgh University Press, 2010. – 208 p.

5. Hatim B. Politeness in screen translating /B. Hatim, I. Mason // The Translation StudiesReader / ed. by L. Venuti. – London : Rout-ledge, 2000. – P. 430–444.

6. Georgakopoulou P. Subtitling for the DVDIndustry / P. Georhapoulou // AudiovisualTranslation: Language Transfer on Screen /[ed. by J. Diaz, G. Anderman. – Hampshire :Palgrave Macmillan, 2009. – P. 21–35.

7. Pettit Z. Connecting Cultures: Cultural Transferin Subtitling and Dubbing / Z. Pettit // NewTrends in Audiovisual Translation / ed. byJ. Diaz Cintas. – Bristol : Multilingual Matters,2009. – P. 44–57.

8. Steiner E. Exploring Translation and Multilin-gual Text Production beyond Context / E. Stei-ner, C. Yallop. – New York : Mouton de Gruy-ter, 2001. – 338 p.

9. Walker S. Leviathan director Andrei Zvyagint-sev: ‘Living in Russia is like being in a mine-field’ [Electronic resource] // The Guardian. –2014. – November 6. – Mode of access:http://www.theguardian.com/film/2014/nov/06/leviathan-director-andrei-zvyagintsev-russia-oscar-contender-film.

10. Zatlin P. Theatrical Translation and Film Adap-tation / P. Zatlin. – Clevedon ; Buffalo ; Toronto :Multilingual Matters Ltd, 2005. – 235 p.Использованный источникЛевиафан [Электронный ресурс]. – 2014. –Режим доступа: www.https/my-hit-org/film/361934.

Статья поступила в редакцию 30.04.2014.

Фоменко О. Г. Англомовне субтитрування фільму А. П. Звягінцева “Левіафан”У статті розглянуто засоби конденсації як стратегії субтитрування. Виявлено труднощі суб-

титрування розмовної лексики, обсценізмів, а також специфіку маніпуляції доместикацією з викори-станням таких інструментів субтитрування, як збереження, опущення, прямий переклад, конкре-тизація, генералізація й субституція.

Ключові слова: субтитрування, конденсація, збереження, опущення, генералізація, конкретиза-ція, субституція, обсценізми.

Fomenko E. English-language Subtitles in “Leviathan” by A. P. ZvyagintsevThe article explores the means of condensation as a subtitling strategy. Special reference is given to the

ways of transmitting the spoken layer, obscene words, exclamations, and other source language means byretention, omission, specification, generalization, direct translation, addition, and substitution. The study of sub-titling techniques that transfer the original soundtrack into written standardized subtitling shows that clear-cutphysical parameters demanded for subtitles serve domesticating simulations, since the subtitler selects whatcan be changed in a way that will be understandable by target audiences. There is no regularity in translatingobscene words and jargon. Such cultural/spiritual concepts as “sin” or “Who is to blame?” (intertextualitywith A.I. Herzen) are subtitled by means of their lexical variants, such as “harm” or “blame”. The subtitler pre-fers generalizations to other ways of subtitling. At the same time, much is done to find substitutes to retain thespoken layer richly employed in the source audio track. Elliptical sentences in the source speech are regularlysubstituted by full subject-predicate structures, despite physical restraints of subtitling. Patronymics are omittedregularly, although there are some exceptions. The foreignizing effect is produced by the visual image ratherthan by subtitling. On the whole, the studied subtitling is close to the original language.

Key words: subtitling, condensation, retention, omission, generalization, specification, substitution, ob-scene words.


38

УДК 81’276.5:338.48–057.68І. М. Линчак

ФАХОВА МОВА ПРАЦІВНИКІВ ТУРІНДУСТРІЇ: НЕКОДИФІКОВАНА СКЛАДОВАУ статті проаналізовано групи некодифікованої професійної лексики туріндустрії – професіоналі-

зми та професійні жаргонізми. Оперуючи лексичним матеріалом, зібраним методами інтерв’ювання йанкетування серед респондентів – працівників 11 київських туристичних фірм та агентств, що спе-ціалізуються на в’їзному/виїзному туризмі, окреслено основні номінативно-тематичні категорії за-значеної лексики та шляхи її поповнення.

Ключові слова: професіоналізм, професійний жаргонізм, фахова мова, лексика, туризм.

На сьогодні в мовознавстві спостерігаєтьсяпідвищений інтерес до вивчення “живої” мови.Об’єктом дослідження українських і зарубіжнихлінгвістів усе частіше стають такі мовні явища,як соціальний діалект (арґо, жаргон, сленг),просторіччя, суржик. У цьому контексті одним ізважливих завдань сучасної науки про мову єаналіз некодифікованої професійної лексики яклінгвосоціального явища. 1

Незважаючи на наявність низки студій щодоспеціальної лексики різних професійних сфер(медицини, юриспруденції, економіки, музики,журналістики, спорту, програмування тощо),кількість праць про мову туризму є досить обме-женою (див. праці російських лінгвістів Г. С. Ата-к’ян, Л. В. Виноградової, Г. І. Шипуліної, та ук-раїнських – О. Б. Ляховин, Л. В. Півневої,І. М. Черненко). Професіоналізми та професійніжаргонізми туріндустрії, на жаль, досі не булипредметом лінгвістичного дослідження.

Такий стан розробки зазначеної проблеми,на нашу думку, спричинений двома факторами:труднощами збору емпіричного матеріалу (аджененормована професійна лексика характернадля усного неофіційного спілкування, рідшеписемного/електронного – інтернет-листуванняфахівців турорганізацій, матеріали у фаховихжурналах, буклетах, інструкціях) і неузгодженіс-тю поглядів мовознавців на теоретичному рівні.

Мета статті – аналіз спеціальної лексикитуріндустрії, зокрема її некодифікованої скла-дової. Для досягнення мети передбачено вирі-шення таких завдань: 1) уточнити зміст та об-сяг понять “професіоналізм”, “професійний жа-ргонізм”; 2) описати основні номінативно-тема-тичні групи професійної лексики сфери туриз-му; 3) визначити шляхи її поповнення.

Джерелом дослідження стали результатиінтерв’ювання й анкетування, проведені середреспондентів – працівників 11 київських турис-тичних фірм та агентств, що спеціалізуютьсяна в’їзному/виїзному туризмі (“Coral Travel”,“Бон Тур”, “Нью Лоджик”, “Tez Tour”, “GroupTravel”, “TUI Ukraine”, “Дельта Тревел”, “КУ-ТЕП-тур”, АГП “Касабланка тревел”, “Солей”,“ЛюбоСвіт”). Загальна кількість зібраних і про-аналізованих лексичних одиниць – понад 140.

© Линчак І. М., 2014

Зважаючи на те, що професійна комунікаціяв середовищі вищезазначених київських турор-ганізацій здійснюється як російською, так іукраїнською мовами (з проявами інтерферен-ції), лексеми як ілюстративний матеріал поданонами у варіанті запису.

Насамперед, варто зазначити, що “фаховамова туріндустрії” є поняттям вужчим, ніж“мова туризму” загалом. Як зазначає Г. І. Шипу-ліна, творцями й носіями останньої є поряд ізпрофесійними працівниками туризму і самодія-льні туристи) [11, с. 1]. Тобто можна стверджу-вати, що близькі, але нетотожні вищезгаданіпоняття співвідносяться як частина і ціле.

Фахова мова туріндустрії – одна з галузевихмов, що обслуговує професійне спілкування втуристичній діяльності; особливий функціона-льний різновид літературної мови, що склада-ється із сукупності мовних і позамовних засобів,які використовують у туристичній сфері для фік-сації, збереження, переробки, передачі та сприй-няття спеціальної (туристичної) інформації.

Враховуючи те, що туристична діяльність єдіяльністю “із надання туристичних послуг (що-до розміщення, харчування, транспортного,інформаційно-рекламного обслуговування, атакож послуги закладів культури, спорту, побу-ту, розваг тощо, спрямовані на задоволенняпотреб туристів)” [4, с. 181], розуміємо, що фа-хова мова сфери туризму є явищем досить ба-гатогранним, оскільки обслуговує різні комуні-кативні ситуації (з різними партнерами й ціля-ми), реалізується в різних формах і текстах, їїлексико-семантичний апарат складався та про-довжує поповнюватися з різних галузей знанняй практичної діяльності.

Професійна мова працівників туризму існуєв усній та писемній формах і має такі основнірізновиди: наукова мова; фахова розмовна мо-ва (між працівниками турустанови чи туруста-нов, між працівником турорганізації та клієн-том); мова туристичної документації; мова ту-ристичної реклами. Залежно від того, який ізвищевказаних різновидів професійної мовиреалізується, добираються ті чи інші лексико-стилістичні засоби. Усному професійному спіл-куванню властиве вживання професіоналізмівта професійних жаргонізмів.


39

З огляду на те, що в українському, як і зага-лом у східнослов’янському мовознавстві, неіснує єдності думок учених щодо кількості кла-сів спеціальної лексики та прийнятої терміно-логії для їх номінації, досліджуючи фахову лек-сику галузі туризму, насамперед, проаналізує-мо теоретичні позиції науковців із зазначеногоаспекту.

Проблема співвідношення термінів і профе-сіоналізмів у складі спеціальної лексики диску-тується в мовознавстві досить давно. Загаломіснує три погляди лінгвістів із цього питання. Пер-ша група науковців (М. М. Шанський, О. С. Ахма-нова) ототожнює поняття “терміни” і “профе-сіоналізми”. Друга група (М. Д. Степанова, І. І. Чер-нишова, В. М. Жирмунський, О. М. Трубачов) –розрізняє професійну лексику й термінологіюза діахронічним принципом, як лексичні одини-ці різних історичних періодів. Третя група мово-знавців (О. В. Калінін, В. М. Прохорова, Н. І. Фо-міна, В. М. Сергєєв, С. Д. Шелов) – констатуєблизькість цих лексичних шарів, однак як кри-терії розмежування вони називають ненормо-ваність вживання професіоналізмів, обмеже-ність сфери функціонування усним професій-ним мовленням, наявність емоційно-експресив-них конотацій [2].

Проблема класифікації спеціальної лексикиускладнюється ще й тим, що окремі дослідникине тільки поділяють фахові одиниці на термі-нологічну та професійну лексику, а й додатковорозподіляють їх ще на низку підрозділів. Надумку О. А. Покровської, крім професійної лек-сики, необхідно розрізняти “термінологізованіжаргонізми” та “професійні жаргонізми”. Першідослідниця визначає як стилістично забарвленіномінації, що функціонують у вигляді профе-сійних висловів, але виражають наукові понят-тя, мають чітко окреслену дефініцію і, такимчином, “претендують” на роль термінів. До про-фесійних жаргонізмів О. А. Покровська зарахо-вує конотативно марковані вислови, що не ви-ражають наукового поняття й не мають дефіні-ції, але задовольняють потреби професійногоспілкування в певній галузі [8, с. 36–37].

В. М. Прохорова зазначає, що професіона-лізми й жаргонізми схожі грубою експресією,тим, що вони не становлять самостійних мов-них підсистем зі своїми граматичними особли-востями, а є лексичними комплексами, порів-няно обмеженими кількісно. Професійні жарго-нізми не претендують на точність і однознач-ність, мають високий рівень образності та емо-тивно забарвлене значення [9].

У праці М. Л. Давидової та Н. Ю. Філімоно-вої зазначено, що відмінність між професіона-лізмами та професійними жаргонізмами доситьумовна, і чіткої межі між ними встановити неможна, оскільки критерієм розмежування є ненаявність/відсутність, а ступінь експресивності.Автори припускають, що варто говорити пропевну функціональну диференціацію цих по-нять, адже в професіоналізмів на перший план

виступає функція економії мовних засобів (мо-вець прагне скоротити громіздке формулюван-ня терміна, тому що в середовищі фахівців ітак зрозуміло про що йдеться). Емоційне заба-рвлення в такому разі можливе, але не єобов’язковою, визначальною ознакою. Професій-ний жаргон, крім цього, виконує функцію емоцій-ної розрядки. Гумор, цинізм, грубість надаютьсловам експресії, дають змогу “прикрасити”суху офіційну мову [1].

Поза тим, професійна лексика (передусімжаргонізми) є об’єктом дослідження соціолінг-вістики [3; 5; 6]. Л. Т. Масенко називає мовніодиниці груп людей, об’єднаних професійно-практичною діяльністю, професійно диферен-ційованими соціолектами і вказує, що “соціо-лект, або жаргон, виконує такі функції: об’єднуєособу з групою, водночас вирізняючи відповід-ну групу поміж инших, а також стає мовнимзнаряддям інтерпретації дійсности” [6].

Отже, врахувавши вищезгадані теоретичніпозиції, пропонуємо сформулювати основні ди-ференційні ознаки професіоналізмів і професій-них жаргонізмів та перейти до аналізу власнемовного матеріалу працівників туріндустрії.

Професіоналізм – це слово або вислів, влас-тивий мовленню певної професійної групи [10];мовні одиниці, вживані на позначення осіб, пред-метів, процесів у сфері певної професії (ремесла,промислу). Серед узагальнених О. Павловоюособливостей професіоналізмів, на нашу думку,основними є такі: 1) професіоналізми належатьдо ненормативної спеціальної лексики; 2) профе-сіоналізми існують переважно у сфері функціону-вання й не подаються у сфері фіксації (у загаль-них і спеціальних словниках); 3) професіоналізмивикористовують переважно в усному, розмовномумовленні; 4) професіоналізми виникають в умовахпрофесійного спілкування як вторинні форми ви-раження та функціонують найчастіше як профе-сійно-розмовні дублети офіційних термінів; 5) упрофесіоналізмів певної галузі системні зв’язкивиражено меншою мірою, ніж у термінів;6) професіоналізми характеризуються виразністю,образністю, експресією; 7) професіоналізми нале-жать до периферії відповідної терміносистеми [7].

У фаховій лексиці працівників туріндустріїпрофесіоналізми посідають особливе місце,сприяючи точнішому й лаконічнішому вислов-ленню думки. Наприклад, “гаряча” путівка ‘пу-тівка, термін реалізації якої закінчується най-ближчим часом’, візовики ‘працівники візовоговідділу турорганізації’, “мертвий” сезон ‘часо-вий період, який характеризується низьким по-питом на турпослуги, коли туристичне життя“завмирає”’, індивідуалка ‘індивідуальний тур’,закрити групу ‘набрати достатню кількість ту-ристів’, шенгенка ‘шенгенська віза’ тощо.

Проте фахівці будь-якої галузі вживають нетільки “високу” лексику (хоча й не всі професіо-налізми можна зарахувати до останньої). Роз-мовне мовлення будь-якого професійного се-редовища завжди включає певну кількість емо-


40

ційно забарвлених слів вузького вжитку, нефо-рмальної, стилістично зниженої, функціональнообмеженої мови, що відбиває професійну спе-ціалізацію її носіїв. Тобто, якщо в основі розрі-знення некодифікованої лексики закладаєтьсякритерій “зниженості”, то професійна лексиканизької конотації визначається дослідниками як“професійні жаргонізми” [2].

У середовищі працівників туризму зафіксо-вано значний масив таких лексичних одиниць:дальняк ‘клієнти-туристи із далеких регіонів’,трансферист ‘гід, супроводжуючий’, групповуш-ка ‘груповий відділ’, выгулять туриков ‘провес-ти екскурсію’, анімашки ‘аніматори’, принять не-легальчиков ‘зробити візову підтримку інозем-цям для в’їзду в Україну’, покурить группу ‘по-годувати групу’ тощо.

З огляду на те, що межі між поняттями“професіоналізм” і “професійний жаргонізм” єдосить умовними (як уже згадувалося вище,основною диференційною ознакою є ступіньекспресивності), увесь зібраний нами лексич-ний матеріал у подальшому пропонуємо аналі-зувати сукупно.

Таким чином, при систематизації наявноголексичного арсеналу окреслено такі основніномінативно-тематичні групи професійної лек-сики сфери туризму: 1) найменування категорійтуристів/туристичних груп (фантик ‘дитина-турист віком до 2 років’ (від англ. іnfant), отка-зник ‘турист, який отримав відмову у видачівізи’, большие евреи ‘більша з двох тургруп ізІзраїлю’); 2) найменування працівників турис-тичної організації/відділів (отельники ‘готельнігіди’, шопники ‘шоп-гіди’, рекламщики ‘праців-ники рекламного відділу’); 3) назви туропера-торів/турфірм і їх представників (ньюзи ‘“NewsTravel”’, анекси ‘“ANEX Tour”’, мібси/мібсики‘“MIBS Travel”’, кінь, пегаси ‘“Pegas Touristik”’);4) назви різновидів турів (шуб-тур ‘вид шопін-гового туризму’, экскурсионка ‘екскурсійнийтур’, крейзі-тур ‘тур з екстремальними видамиспорту’, індивідуалка ‘індивідуальний тур’); 5) наз-ви країн, консульств країн, міст, аеропортів (Тай‘Тайланд’, Шарм ‘Шарм-аль-Шейх’, Ант ‘Анта-лія’, Напка ‘Айя-Напа’ (о. Крит), Севас ‘Севас-тополь’); 6) найменування туристських сезонів(глухой (голый, дохлый) сезон ‘низький сезон’,жара, живой сезон ‘високий сезон’); 7) назвитуристських маршрутів (бесконечные ‘маршру-ти тривалістю 10 днів і більше’); 8) назви засо-бів розміщення, пересування (гостишка ‘го-тель’, баржа ‘океанський лайнер’, шатл-бас‘автобус’, самік ‘літак, бешки ‘боїнги’); 9) типиготельних номерів (сінгли ‘одномісні’, дабли‘двохмісні’, твіни ‘номери з двома ліжками’,тріпли ‘кімнати для 3 осіб’); 10) найменуванняпонять і процесів роботи з клієнтом/турис-том/тургрупою (разбросать туристов ‘пере-нести туристів на інші тури’, сидеть на биле-тах ‘тримати під туриста місце до отриманняофіційного підтвердження з готелю’, саніта-рити заявку ‘перевіряти заявку туриста’, сде-

лать туриста ‘роздрукувати фото туристадля здачі в консульство’, отель в стопе ‘всімісця зайняті’, профолоапить ‘прорахувати турдаремно’ (туристи не зацікавлені); 11) найме-нування інших виробничих процесів (сіли (ски-нули, капнули, впали) гроші ‘надійшли коштина розрахунковий рахунок за призначеннямплатежу’); 12) назви турдокументів (полетка‘база даних про авіаквитки’, загранки ‘закор-донні паспорти’, мультики ‘мультивізи’, рабоч-ки ‘робочі візи’, фінка ‘довідка з банку про на-явність рахунка у туриста’) тощо.

Як бачимо, усі вищенаведені номени за за-гальними ознаками можна також поділити надві групи – загальні і власні назви. Перша ізцих груп становить основний масив мовногоматеріалу.

У творенні жаргонімів сфери туризму актив-но використовують ресурси словотвірної сис-теми сучасної української мови. Шляхами по-повнення професійної лексики туріндустрії є:а) переосмислення (вживання загальнонарод-

ного слова у специфічному значенні): три-кутник ‘вид маршруту’ (напр., “Золотий три-кутник” Індії: Делі – Джайпур – Агра), паці-єнт ‘неадекватний турист’, халява ‘система“all inclusive”’, бігун ‘людина, що використо-вує турпоїздку для нелегальної міграції’;

б) складання: плавдачі ‘плаваючі дачі’, інфо-лист ‘інформаційний лист’;

в) універбація (згортання словосполучення задопомогою суфіксації в однослівний еквіва-лент): рекламник ‘рекламно-освітній тур дляфахівців туристичної галузі, вид професій-ного навчання’, спальник ‘спальний мішок’,комбінашки ‘комбіновані тури; тури, в якихпоєднано різні цілі подорожі’ (напр., екскур-сійна програма та шопінг, лікування та від-починок);

г) зміни в наголошуванні слів: компас (у манд-рівників) і компас (у військових моряків); ба-ржа (норм., судно для перевезення ванта-жів) – баржа (у деяких круїзних фірмах такназивають океанські лайнери);

ґ) усічення або деформація слів усупереч зага-льномовним моделям: турик ‘турист’, Еміки‘Емірати’, Португа ‘Португалія’, апарти‘апартаменти’;

д) метафоризація: розігнати групу ‘скасуватиподорож’, їхати з поворотом ‘їхати в два ібільше тури без перерви’ (про автобуси ісупроводжуючих), посувати тур ‘переноси-ти дату виїзду’;

е) спосіб метонімії: німці, норвежці, французи,чехи – консульства країн; тези, туйки,джоіни – представники турорганізацій (похі-дне від назв туроператорів “Tez Tour”, “TUI”,“Join UP”);

є) адаптація запозичень з англійської мови:вживання англіцизмів в українській транслі-терації (побуквене відтворення): манагер(менагер, менегер) ‘менеджер з туризму’(від англ. мanager); по-різному адаптованих


41

до української граматики: сінгли, дабли –одномісні, двохмісні типи готельних номерів(від англ. SNGL, single room; DBL, doubleroom), раунди ‘авіаквитки для перельоту вобидві сторони’ (від англ. round trip), апг-рейдити ‘підвищити клас послуг’ (від англ.upgrade) тощо.Аналізований вище матеріал дає підстави

стверджувати, що професіоналізми і професій-ні жаргонізми не становлять стабільної, зага-льноприйнятої системи. Так, у межах київськихтурорганізацій зафіксовані відмінності в тлума-ченні значень однакових лексем (отказник ‘ту-рист, який отримав відмову у видачі візи’ і отказ-ник ‘тур, від якого відмовилися’), у найменуваннінизки понять (синонімія: турики/піпли/пакси ‘ту-ристи’, офисники/офики ‘офіс-менеджери’, ком-бітури/комбінашки ‘тури, у яких поєднано різніцілі’, забронькать/поставить на опцию ‘за-бронювати’, мультик/мультяха/мульт ‘муль-тивізи’). Також спостерігається кількісний дис-баланс у використанні професійної лексики тієючи іншою турорганізацією. На нашу думку, такийфакт можна пояснити декількома причинами.По-перше, відіграє роль те, наскільки великоює установа: у туроператора з розлогою струк-турою й численним кадровим забезпеченнямактивні контакти між фахівцями сприяють по-родженню та використанню некодифікованоїспеціальної лексики. По-друге, рівень функціо-нування професіоналізмів та професійних жар-гонізмів залежить від ставлення керівництватуристичного агентства/фірми до вживання та-кої ненормативної складової у фаховому спілку-ванні. Принагідно варто згадати слова мене-джера групового відділу фірми “Нью Лоджик”І. В. Ситнікової про те, що подібна лексика (і мо-вна творчість загалом) у них культивується: “Унас вообще много приколов – целая сте-на…(списана)” (курсив наш. – І. М.).

Окрім того, як зазначає Л. Т. Масенко,“майже кожна людина, будучи членом кількохсоціальних груп, стає носієм кількох соціолек-тів” [6], тобто один мовець може поєднуватиодиниці різних жаргонних систем. Так, не ви-кликає сумнівів і підтверджується записанимтой факт, що працівникам туристичної сферипритаманне вживання офісного жаргону: доки‘документи’, формалки ‘формальні документи’,отфакать ‘відправити факс’, железо ‘комп’ю-тер’, стартую ‘прийняти факс’ тощо. Працюю-чи з вузькоспеціальним видом туризму, напри-клад, автотуризмом, альпінізмом, спелеотури-змом, водним туризмом, фахівці турорганізацій(інструктори) володіють лексикою туристського(групового, або корпоративного) жаргону. Ценазви спорядження, способів пересування, ву-злів, перешкод тощо: байда ‘байдарка’, кораб-лик ‘один зі способів страховки’, марка, провід-ник ‘види туристських вузлів’ тощо. До того ж,майже кожен носій мови використовує сленг –жаргон із широкою соціальною базою, і в сере-довищі турпідприємства такі лексеми активно

функціонують: айзера, москалі – на позначенняетнічної належності туристів, мажори/віпи –заможних туристів тощо.

Викладене вище, звичайно, є лише першимкроком до вивчення ненормативної лексикитуріндустрії, адже охоплює локально (і кількіс-но) обмежений зріз мовного матеріалу. Однак іце дає змогу зробити певні висновки.

Отже, професіоналізми та професійні жар-гонізми туріндустрії – некодифікована лексикаусного неофіційного спілкування працівниківтуризму (рідше писемного/електронного – ін-тернет-листування фахівців турорганізацій, інфор-мація у фахових журналах, буклетах, інструкці-ях). Вона досить різноманітна за своєю тема-тикою, оскільки детально характеризує осіб,предмети, дії, процеси, якості, безпосередньопов’язані з професійною діяльністю. Не стано-вить цілісної системи й має широкий арсеналзасобів для свого поповнення.

Список використаної літератури1. Давыдова М. Л. Профессиональный юриди-

ческий жаргон: проблема определения гра-ниц понятия [Электронный ресурс] / М. Л. Да-выдова, Н. Ю. Филимонова. – Режим досту-па: http://www.siberia-expert.com/…davydova…/10-1-0-279.

2. Карпухина Н. М. О соотношении классов тер-минологических и профессиональных еди-ниц [Электронный ресурс] / Н. М. Карпухина.– Режим доступа: http://www.sdo.rea.ru/cde/conference/4/file.php? fileId=94

3. Липатов А. Т. Сленг как проблема социоле-ктики : монография / А. Т. Липатов. – Моск-ва : Элпис, 2010. – 318 с.

4. Ліцензійні умови провадження господарсь-кої діяльності з організації іноземного, внут-рішнього, зарубіжного туризму, екскурсійноїдіяльності // Туристичний бізнес. Нормативнідокументи : довідник : у 2 т. / упоряд. Н. Р. Кру-тяк ; за заг. ред. В. Л. Іванова. – Львів : Лео-норм-Стандарт, 2004. – Т. 1. – 294 с.

5. Масенко Л. Т. Нариси з соціолінгвістики /Л. Т. Масенко. – Київ : Вид. дім “Києво-Моги-лянська академія”, 2010. – 246 с.

6. Масенко Л. Т. Усні форми побутування мо-ви. Явище вульгаризації мовлення [Елект-ронний ресурс] / Л. Т. Масенко // Незалеж-ний культурологічний часопис “Ї”. – 2004. –№ 35. – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/…/masenko-surzhyk.htm.

7. Павлова О. Терміни, професіоналізми і но-менклатурні знаки (до проблеми класифіка-ції спеціальної лексики) [Електронний ре-сурс] / О. Павлова // Проблеми українськоїтермінології. – Львів : Вид-во Нац. ун-ту“Львів. політехніка”, 2008. – С. 49–54. – Ре-жим доступу: http://www.vlp.com.ua/files/09_38.pdf.

8. Покровська О. А. Українська термінологіяринкових відносин : автореф. дис. … канд.філол. наук : 10.02.01 / Покровська ОльгаАнатоліївна ; Харків. держ. ун-т. – Харків,1996. – 24 с.


42

9. Прохорова В. Н. Об эмоциональности тер-мина / В. Н. Прохорова // Лингвистическиепроблемы научно-технической терминоло-гии. – Москва : Наука, 1970. – С. 153–159.

10. Розенталь Д. Э. Справочник по русскомуязыку : словарь лингвистических терминов[Электронный ресурс] / Д. Э. Розенталь,М. А. Теленкова. – Минск : Оникс : Мир и

Образование : Харвест, 2008. – 624 с. – Ре-жим доступа: http://www. gumer.info/bibli-otek_Buks/…/p_3.php.

11. Шипулина Г. И. Формирование туристскойлексики в современном русском языке : дис.… канд. филол. наук : 10.02.19 / Г. И. Шипу-лина ; Ин-т русского языка АН СССР. – Мос-ква, 1981. – 17 с.


Лынчак И. Н. Профессиональный язык работников туриндустрии: некодифицированная со-ставляющая

В статье проанализированы группы некодифицированной профессиональной лексики туринду-стрии – профессионализмы и профессиональные жаргонизмы. Оперируя лексическим материалом,собранным методами интервьюирования и анкетирования среди респондентов – работников11 киевских туристических фирм и агентств, которые специализируются на въездном/выездномтуризме, описываны основные номинативно-тематические категории указанной лексики и путиее пополнения.

Ключевые слова: профессионализм, профессиональный жаргонизм, профессиональный язык,лексика, туризм.

Lunchak I. Professional Language of the Tourism Industry’s Employees: Uncodified ComponentThe blocks of uncodified professional vocabulary of tourism industry – professionalism and professional

jargon have been analyzed in this article. Operating with lexical material, collected by interviewing andquestioning methods from respondents – workers of 11 Kyiv travel companies and agencies, which arespecialized in inbound /outbound tourism, the author describes the main nominative-thematic categories ofvocabulary, mentioned above, and defines ways of its replenishment.

Language for specific purposes of the tourism industry is one of branch languages, which operatesprofessional communication in tourism occupation.

Usage of professionalism and professional jargon is inherent in oral professional communication (rarelyfor written/ electronic communication).

Professionalism is a word or phrase, that is native to speech of certain professional group; linguistic unit,used for denomination individuals, subjects, processes in sphere of certain profession (trade, craft).Professional jargon is vocabulary of low connotation.

In fact, that bound between terms “professionalism” and “professional jargon” is quite conditional (adegree of expressiveness serves as the main differential feature), all lexical material, collected ourselves, willbe analyzed as a whole.

While systematizing existent lexical arsenal, it is outlined such main nominative-thematic groups ofprofessional vocabulary in tourism: 1) names for categories of tourists/tourist groups; 2) names foremployees of tourist organization/departments; 3) names for tour operators/travel agencies and theirrepresentatives; 4) names for varieties of tours; 5) names for countries, countries’ consulates, cities, airports,etc.; 6) names for tourist seasons; 7) names for tourist routes; 8) names for accommodation, travel; 9) typesof hotel rooms; 10) names for terms and processes of work with client/tourist/group of tourists; 11) names forother works processes; 12) names for tour documents.

Resources of modern Ukrainian language word-formative system are widely used in creating jargons oftourism sphere. There are such ways of replenishment of tourism industry professional vocabulary:a) reinterpretation (to use a common word in the specific sense); b) compiling; c) univerbation (curtailing aphrase by suffixation into one-word equivalent); d) changes in emphasizing words; e) words’ truncation ordeformation in spite of common models; f) demetaphorization; g) metonymy method; h) adaptationloanwords from English etc.

Key words: professionalism, professional jargon, professional language, vocabulary, tourism.


43

УДК 81’25Н. П. Миронюк

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ РОМАНУ ЧИНГІЗА АЙТМАТОВА“КОГДА ПАДАЮТ ГОРЫ (ВЕЧНАЯ НЕВЕСТА)” УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮУ статті зосереджено увагу на особливостях перекладу питомо російської лексики українською

мовою на матеріалі останнього роману Чингіза Айтматова “Когда падают горы (Вечная невес-та)”. Проаналізовано способи й засоби відтворення найскладнішої питомо російської лексики. Ви-словлено авторські міркування про доцільність/недоцільність відбору перекладачем того чи іншогослова чи словосполучення.

Ключові слова: мова оригіналу, мова перекладу, російсько-український переклад, буквальний пе-реклад, дослівний переклад, синоніми, мікротекст.

Російсько-українські переклади мають своюдавню й цікаву історію. Погляди на такі перекла-ди були різні в різні епохи, часом діаметральнопротилежні. Подекуди ще й сьогодні необізнані зтеорією та практикою перекладу пересічні грома-дяни сумніваються, чи потрібні російсько-українсь-кі переклади взагалі. Теоретики перекладу й пе-рекладачі-практики аргументовано довели, щотакі переклади не тільки потрібні, а навіть необ-хідні, бо вони не лише знайомлять українськогочитача з культурою іншого народу, а вони відті-няють, увиразнюють мовні особливості двох аботрьох народів, що такі переклади найскладніші,бо “в’яже” деяка (часом сумнівна!) близькість мовабо прозора їх віддаленість, що все це позитивновпливає на розвиток кожної з них.1

Визначним теоретиком і практиком щодо пе-рекладів і близьких, і віддалених мов був М. Риль-ський. Він довів своєю практикою перекладів зросійської, польської та французької мов, щотакі переклади не лише можливі, а й необхідні,що переклади, наприклад, М. Гоголя, не тількивипробовують творчий потенціал перекладача,а й збагачують як мову, так і її трансформова-ний варіант – мову перекладу.

На жаль, за радянських часів російськомовнітвори киргизького письменника Чингіза Айтма-това по суті не перекладали мовами народівСРСР, оскільки панівною була теорія “єдиногорадянського народу” і єдиної, зрозумілої длявсіх мови – російської. Таким чином формува-лось єдине переконання про єдиний народ ієдину мову На сьогодні ми всі усвідомлюємо,що будь-який переклад не лише єднає народита культури, а й сприяє розвитку мов, формуєтолерантну особистість, яка шанує мову іншу,порівнює зі своєю, розвиває позитивну оцінкушироких можливостей кожної з мов.

Перші кроки у відтворенні геніальних творівЧингіза Айтматова українською мовою булоздійснено у 70-х рр. ХХ ст. Є надія, що згодомукраїнський читач отримає всі твори геніальногокиргизького письменника в українських пере-кладах, і зазвучать ці мови як рідні, взаємнозбагачуючи одна одну.

© Миронюк Н. П., 2014

Останнім романом Чингіза Айтматова ставтвір “Когда падают горы (Вечная невеста)”. Пі-сля смерті письменника у газеті “ЛітературнаУкраїна” було опубліковано фрагмент цьогороману в перекладі В. Іконникова.

Мета статті – виявити особливості лек-сики оригіналу твору Чингіза Айтматова “Когдападают горы (Вечная невеста)”, визначити спо-соби і засоби відтворення цієї лексики в украї-нському варіанті фрагмента цього твору пере-кладачем В. Іконниковим. Особлива увага зо-середжена на перекладі питомо російських сліві словосполучень. Зроблено спробу проаналі-зувати ті “кроки” українського перекладача, якістосуються “опору” оригінального матеріалу.Автором статті запропоновано декілька влас-них варіантів і змін щодо вживання окремиходиниць тексту в українському перекладі.

Український переклад роману Чингіза Айт-матова дає змогу говорити про широкі можли-вості мови оригіналу, про бездоганне володін-ня автором твору російською мовою, про йоговміння зберегти “дух”, “ментальність” киргизь-кого народу засобами двох мов (російської ікиргизької), що дає змогу українському читаче-ві сприймати таїну цього твору світового рівнячерез засоби рідної мови.

Незважаючи на значні труднощі, перекла-дач В. Іконников впорався з ними: дбайливо пе-редано українською мовою це своєрідне поєд-нання “духу” твору та складне поєднання засобівйого вираження. Перекладач майстерно, але йобережно, вводив киргизькі слова в українськийтекст: Жаабрс (барс-стріла), юар качкен ільбірс(той, що по груди йде в снігу), козулі – ечки, ба-рани – архари. В. Іконников вправно користуєть-ся питомо українською лексикою, і уривки україн-ського тексту звучать природно й мелодійно. По-рівняймо тексти оригіналу й перекладу:

“И в этот раз ближе к полудню Жаабарсапотянуло поохотиться где-нибудь у источника.Он шел сквозь заросли, не торопясь, вдольпривычно шумной речки, посматривая по сто-ронам и оглядываясь, – позади мог объявитьсякто-нибудь из пятнистых собратьев, снежныхбарсов. Такое бывает, и это нежелательно,особенно если на охоту выходит семейнаястая. К чему лишние неприятности да грозное


44

рычание друг на друга! Лучше охотиться водиночку. И он шел…” // “І цього разу ближчедо полудня Жаабарса потягло на полювання.Він ішов крізь зарості, не кваплячись. Уздовжзвично гомінкої річки позираючи навсібіч таоглядаючись – позаду міг з’явитись котрийсь ізплямистих побратимів, снігових барсів. Такетрапляється, і це небажано, особливо коли наполювання виходить сімейне гарчання один наодного! Краще полювати самотою. І він ішов”.

Переклад майже буквальний, однак при-крашають український текст питомо українськілексеми: гомінка річка (рос. шумная речка),полювання самотою (рос. охопиться в одиноч-ку), позираючи навсібіч (рос. посматривая посторонам), котрийсь (рос. кто-нибудь), навіщо(рос. к чему), не кваплячись (не торопясь).

Перекладач досить вдало добирає з кількохсинонімів той, що є питомо українським. Так,рос. “ледяные пики гор” можна було переклас-ти льодові, льодяні, крижані (РУС). В українсь-кому варіанті текст звучить так: “Сонце стояловисоко, світило ясно, ріденькі світлі хмаринкимимохідь злегка торкались крижаних піків Тянь-Шанського хребта”. В оригіналі це речення маєтакий вияв: “Солнце стояло высоко, светило яс-но, редкие светлые облака походя слегка каса-лись ледяных пиков Тянь-Шанского хребта”. Йоготональність дещо інша в українському тексті, бонаголос у слові високо (рос. високό) у двох мовахрізний, проте перекладач компенсував цю тона-льну неточність, використавши замість “редкиесветлые облака” питомо український і точнішийваріант “ріденькі світлі хмаринки” (бо сонце стоя-ло високо) і до того ж, вдало використавши за-мість питомо російського слова “походя” питомоукраїнський відповідник “мимохідь”. Заверша-льним “кроком” перекладача було введенняслова “крижані” замість “льодові” чи “льодяні”стосовно піків Тянь-Шанських гір. Таким чином,навіть у цьому мікротексті перекладачеві вда-лося досягти гармонії з оригіналом, він не по-рушив загальної мелодії цього тексту.

Перекладач В. Іконников майстерно відтво-рює засобами української мови опис основного“персонажа” твору – Жаабарса, який є прямо-таки монументальним в оригіналі – у мовній“картині” Ч. Айтматова: “Высокий и неограни-ченно подвижный в крутой холке, с мощнойокруглой шеей, с крупной увесистой головой, скошачьими ушами и пристальными, лазерносветящимися во тьме глaзaми, Жaaбaрс и те-лом был упруг, длинен и силен, наделен четкопятнистой шелковисто-плотношерстной шку-рой, какие, кaк поют в песнях, носили нa себешaмaны и хaны…”

Російський текст насичений характернимиозначеннями (однорідними і неоднорідними),вираженими повними й короткими прикметни-ками, і читач легко сприймає опис цього могут-нього звіра, його міць та дужу енергію.

Що було робити українському перекладаче-ві? Значною мірою йому вдалося відтворитицей опис, але через той факт, що в українськіймові коротких (“енергійних”) прикметників мен-

ше, що тричленні прикметники теж трапляють-ся зрідка, текст дещо втрачає. Порівняймоукраїнський варіант: “Високий та рухливий укрупній холці, з дужою округлою шиєю, з великоюважкою головою, з кошачими вухами й зіркимиочима, що лазери світилися в пітьмі, Жаабарс ітілом був пружний, довгий і дужий, наділенийчітко плямистою шовковисто-щільношерстоюшкурою, які, як співають у піснях, носили на собішамани і хани”.

Звичайно, “неограниченно подвижный” – цене просто “рухливий”, с крупной увесистой го-ловой – це не з “великою важкою головою”. Доречі, РУС до слова “увесистый” подає такі си-ноніми: важкий, важучий, важенний, здоровен-ний та ін. Гадаємо, що в цьому разі вдалішимбуло б слово “важенною”. Щодо “неограниченноподвижного”, то відповідних “безмежно рухли-вий” не є стилістично доцільним. У цьому разіможна було б сказати “навдивовижу рухливий”, ітоді опис Жаабарс був би точнішим, перекладачВ. Іконников, очевидно, не знайшов потрібногослова, і вирішив просто його не вживати. Навітьтакі, здавалося б, несуттєві власні імпровізаціїпризвели до зменшення елементу авторськоїоцінки, авторської енергії думки. Видається не-вдалим переклад рос. “наделён чётко пятнистойшелковисто-плотношерстной шкурой” – укр.“наділений чітко плямистою шовковисто-щільно-шерстою шкурою”, адже в російському текстітреба відчути мовлення оповідача, і тоді слово“чётко” на місці; в українському ж тексті ніякийоповідач не скаже “наділений чітко плямистоюшкурою”. І в цьому разі не допоможе словник,потрібна мовна інтуїція. Очевидно, шкіра була“яскраво-плямистою” або “рельєфно-плямис-тою”, або “виразно-плямистою”.

Неймовірно важко було віднайти українсь-кий відповідник до слова “холка”. Воно – суторосійське, хоч новітні словники (РУС, ВТССУМ)рос. “холка” передають “холка”. Так зробив іперекладач. Але український читач не сприй-має, не сприймав і не сприйме “холки”. Мовнечуття читача чинить опір, слово “холка” у цьомутексті “чуже”. Чи не було б краще скористатисьприйомом генералізації і використати слово“загривок”? Адже близькі слова фіксують слов-ники: загривок, горбок (НТСУМ), чи чубок, карк,зашийок (РУС), задня частина шиї у тварин, або“підвищення, горбок у місці переходу шиї тварину хребет” (СУМ). Саме питання тлумачення єнайточнішим. До речі, словник Б. Грінченка сло-ва “холка” не фіксує. Правда, в ньому немає іслова “загривок”. Однак саме слово “загривок”непогане і краще “звучить”, ніж “холка”: високийта рухливий у крутому загривку…

Перекладач знаходить потрібне українськеслово, коли треба віднайти до одного із бага-тьох багатозначних слів. Так, до російського “Исердце билось сегодня заметнее, чем прежде– в ушах отдавалось” – “І серце билось сього-дні помітніше, ніж раніше, – у вухах відлунюва-ло”. Якщо “відлунювало” – це добре, то решта– невдалий заримований текст.


45

Добре перекладено стійке мінімальне сло-восполучення “на виду: И всё это на виду уЖаабарса” – “І все це на очах у Жаабарса”.

Безумовно, успішно впорався перекладач із ба-гатьма питомо російськими словосполученнями:

рос. укр.полное уединение цілковита усамітненістьдева-самка дівка-самкаошеломлённо оглядывался приголомшено здригавсяпостигла участь изгоя спостигла доля ізгоя

Щодо останнього прикладу, то дуже вдалоперекладач нормативно рос. “постигла” передаєрозмовним українським “спостигла”. Це, безу-мовно, перекладацька знахідка. Що ж до слова“изгой”, то російсько-українські словники пода-ють це слово з позначкою істор. перен., а текстне є історичним, і значення його не переносне.Очевидно, мовне чуття письменника і перекла-дача підказало їм цей варіант. Адже ж можнабуло використати російське слово “изгнанник” іукраїнське “вигнанець”.

Впевнено добирає перекладач і синоніми,проте є випадки, коли дібране слово-синонім єпитомим, хоч можливості мови дали змогу пере-кладачеві дібрати точний синонім. Порівняймо:

рос. … он слонялся, пытаясь унять в себенеуёмную злобу,… слонялся бесцельно.

укр. … він тинявся, намагаючись вгамуватиневгамовну лють, … дибуляв без мети…

Перекладач вирішив використати синоніми“тинявся – дибуляв”, тоді як автор навмиснедвічі вжив слово “слонялся”, вжив його спеціа-льно, бо “тинятися” – це “блукати”, це “рухатисьнавмання” (ССУМ), а “дибуляти” – це “іти важ-ко” або “невміло переставляючи ноги” (ССУМ).Все-таки у цьому разі варто було вжити двічіслово “тинявся”, тобто “йшов без мети у станісум’яття”.

Доцільно і вдало перекладач відтворює ро-сійські фразеологічні одиниці:– придя немного в себя – трохи отямившись;– но толку не было никакого – і теж нічого не

вийшло;– выбрал позицию – вибрав позицію;– к этому шло давно – до цього йшлося давно;– ушла и глазом не моргнула – пішла й оком

не змигнула;– и тоже ничего не получилось – і теж нічого

не вийшло;– выяснять отношения – з’ясовувати стосунки;– разрешать свои проблеми – вирішувати свої

проблеми.В цілому український текст справляє непо-

гане враження, однак у ньому забагато дослів-ного перекладу, подекуди перекладачеві невистачає точних відповідників, тоді читач зму-шений перебувати в полоні російських скаль-кованих слів:– чутко вслушиваясь – чутливо прислухаю-

чись (треба: насторожено);– зорко высматривать – зірко вдивлятися

(треба: пильно…);– не стоит и увязываться – не варто і ув’язу-

ватись (треба: не варто йти слідком);– вроде диких свиней – на зразок диких сви-

ней (треба: як дикі свині);

– как только они шевельнуться на отход отводопоя – як тільки вони ворухнуться навідхід (треба: щойно вони налаштуються ві-дійти);

– вьюги нагрянут – заметілі з’являться (треба:заметілі налетять).Отже, в перекладі бракує уміння віднайти

українське слово чи українську конструкцію, і тодітекст виходить неприродно кострубатим, навітьнеточним. Порівняймо оригінал і переклад, якийчерез намагання перекладача відтворювати міні-контекст слово в слово призвів до спотвореннязмісту: рос. “штук сем (косуль) гордливо и вместес тем пугливо вскинув головы…” – укр. “і шли вониз погордою і водночас лякливо опустивши голови”(треба – спогорда і водночас наполохано закида-ючи голови). Досить складно було перекласти ітакий мікротекст: “Ведь с прошлой зимы – он –свирепый барс-одиночка, живущий изгоем в отто-ржении от стаи…”, адже російською мовою є однаформа “барс-одиночка”, в українські є три варіан-ти: барс-одиночка, барс-одинець, барс-самітник; вросійський мові щодо звіра краще, мабуть, сказати“изгой”, а українською – “ізгой” і “вигнанець”. Пере-кладач вибрав слово, спільне для обох мов. Помі-ркуємо, чи мав він рацію?

Окремі російські конструкції в українськомуперекладі є, на жаль, кальками. Це стосуєтьсяактивних дієприкметників. Якщо російський текст єприродним, літературним (“Он повернулся и спо-тыкаясь, пошёл прочь и, уходя, стонал и сгорал врыдающем рыке”), то в українському (“Він оберну-вся і, спотикаючись, пішов геть і, відходячи, стог-нав у ридаючому рику…”): рос. “повернулся” – цеукр. не “обернувся”, а “розвернувся” (РУС), не пі-шов геть, (це калька), а “подався геть”, не “від-ходячи, стогнав та згоряв у ридаючому рику”, а“він стогнав, палав і ридав з диким ревом” (РУС).Цей мікротекст звучав би так: “Він розвернувся і,спотикаючись, подався геть, він стогнав від розлу-ки, він палав і ревно ридав – з диким ревом”. Уцьому разі перекладачеві не треба було геть усекалькувати, а треба було пройнятися емоціями йвідтворити їх українською мовою. Звичайно, цейдуже важкий мікротекст можна було перекласти йіншими варіантами.

На дуже сильний опір матеріалу чинить пере-кладач, коли в оригіналі переважають питомо ро-сійські форми, насамперед, дієприкметники. Та-ким є уривок, в якому йдеться про стан Жаабарса-самітника. Перекладачеві вдалося відтворитистан Жаабарса, замінивши у тексті активні дієпри-кметники – дієсловами. “(Он) нередко заваливалдневной добычи больше, чем требовалось, будтобы для того, чтобы сбегались отовсюду на доеда-ние все эти мелкие паразиты – шакалы, лисицы,


46

барсучье, чтобы слетались базарно скандальныестервятники, хрипко и недовольно орущие и бью-щие крыльями и когтями. На всю эту свалку гля-дел Жаабарс молча и презрительно со стороны, аиногда кидался их разгонять, ревел и рычал, сло-вно бы они в чём-то были повинны. Так срывал онсвою злость, боль и тоску по былому”.

Досить вдало В. Іконников, замість природнихдля російської мови дієприкметників, вживає діє-слова – і тоді опис стає енергійним, динамічним.

Наприклад, “…базарно скандальные стервят-ники” він замінює словосполученнями, в яких до-мінантною стає дієслово: “…щоб зміталисястерв’ятники, що галасували, немов на базарі”, а“хрипко и недовольно орущие и бьющие крылья-ми и когтями” – укр. “хрипко і невдоволено гор-лали і били крильми та кігтями”. Слово “свалка”перекладено досить несподіваним чином – “стов-потворіння”, і цей “винахід” перекладача є доці-льним, хоч РУС його не наводить, але є в ньомутакі відповідники-синоніми: стовпище, стовпись-ко, тоді як у ВТССУМ є слово “стовпотворіння” узначенні “безладне скупчення кого-, чого-небудь,яке супроводжується галасом, метушнею” (з по-значкою розм.). Невдалими у цьому тексті є росі-янізм: “кидался” у значенні “нападав” і “завали-вал” у значенні “убив, роздер”.

І все-таки у невеличкому уривку В. Іконни-ков надто часто і надто невдало й одноманітнозамість дієприкметників вживає конструкції “ті,що…”:– спасающиеся животные – тварини, що ря-

тувалися;– журчащая влага – волога, що жебонить;– косули, бредущие на водопой – косулі, що

бредуть на водопій.Зважаючи на те, що переклад твору “Когда па-

дают горы (Вечная невеста)” Чингіза Айтматоваздійснювався вперше і дещо поспішно, то є надія,що перекладач В. Іконников, маючи достатній пе-рекладацький потенціал, згодом запропонуєукраїнським читачам майстерний і повносилийваріант геніального твору “Когда падают горы (Ве-чная невеста)”.

Список використаної літератури1. СУМ – Словник української мови : в 11 т. –

Київ : Наукова думка, 1970–1980.2. ССУМ – Словник синонімів української мо-

ви : у 2 т. – Київ : Наукова думка, 2001.3. ВТССУМ – Великий тлумачний словник су-

часної української мови / укл.: В. Т. Бусел. –Київ ; Ірпінь : Перун, 2001.

4. РУС – Російсько-український словник / за ред.В. В. Жайворенка. – Київ : Наукова думка, 2001.


Миронюк Н. Ф. Особенности перевода романа Чингиза Айтматова “Когда падают горы (Веч-ная невеста)” на украинский язык

В статье сосредоточено внимание на особенностях перевода исконно русской лексики на укра-инский язык на материале последнего романа Чингиза Айтматова “Когда падают горы (Вечнаяневеста)”. Проанализированы способы и средства перевода самой сложной исконно русской лекси-ки. Изложены авторские размышления о целесообразности/нецелесообразности выбора перево-дчиком того или иного слова или словосочетания.

Ключевые слова: язык оригинала, язык перевода, русско-украинский перевод, буквальный пере-вод, синонимы, микротекст.

Myronyuk N. The Peculiarities of Ch. Aitmatov’s Novel “When Mountains Fall” Ukrainian TranslationThe article focuses on the specifics of translating inherent Russian vocabulary into Ukrainian based on

the analysis of the last Chingiz Aitmatov's novel “When The Mountains Fall”. The author analyzes differentmeans of rendering the most challenging vocabulary units into genuine Ukrainian and offers considerationsas to expediency/inexpediency of the translator's choice of definite words or word combinations.

Russian-Ukrainian translation has a long and rich history. The attitude to this kind of translation varied inthe course of time, sometimes radically changing to an opposite point of view. Even today people unfamiliarwith the theory and practice of translation question the propriety of Russian-Ukrainian translations. Transla-tion theorists and practitioners have reasonably argued the need for such translations which are not onlyuseful, but also necessary: apart from introducing Ukrainian audience to another culture they set off andhighlight linguistic peculiarities of the two (or three) nations; these translations are regarded the most chal-lenging ones due to certain (sometimes questionable) cognation and closeness of the languages or their ob-vious differences; as a result, translations positively affect the development of each language.

Ukrainian translation of Chingiz Aitmatov's novel reveals the wide scope of language means of the sourcelanguage, author's mastery in Russian and his ability to convey the “spirit”, “mentality” of the Kyrgyz peopleby means of the two languages (Russian and Kyrgyz), which allows Ukrainian readers to perceive this world-class literature piece through the means of their native language.

However, the translation demonstrates the lack of ability to find a proper Ukrainian word or structure andthe resulting text feels unnaturally clumsy, sometimes even inaccurate. Unfortunately, some Russian con-structions such as active participles are rendered in Ukrainian through calque.

Taking into consideration that it is the first (and somewhat hasty) attempt at translating “When The Moun-tains Fall” by Chingiz Aitmatov, we hope that V. Ikonnikov, who has sufficient translational potential, will soondo his best and offer Ukrainian readers a skillful translation of the ingenious novel “When The Mountains Fall”.

Key words: source language, target language, Russian-Ukrainian translation, literal translation, syno-nyms, microtext.


47

УДК 811.111.06.053К. В. Тарасенко

ПРАГМАТИЧНА АДАПТАЦІЯ ПЕРЕКЛАДУ ТЕКСТУ:КЛЮЧОВІ ПІДХОДИ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ

Стаття присвячена вивченню проблеми прагматичної адаптації тексту в сучасному перекла-дознавстві. У ній концептуалізовано ключові положення й підходи до прагматичної адаптації текс-ту, які допомагають чітко структурувати механізми перекладу та сприяють розробці певних пе-рекладацьких стратегій.

Ключові слова: прагматична адаптація, прагматика, перекладознавство.

У сучасному перекладознавстві проблемапрагматичної адаптації тексту набуває все біль-шої актуальності: критерій відмінності мовнихсистем, ступінь адекватності та еквівалентностіперекладу поступаються місцем іншому, не меншважливому критерію – здатності перекладачадосягти прагматичних цілей перекладу, тобтонаблизити його до реалій сьогодення. Загально-відомим є той факт, що повне осмислення мов-них явищ досягається з урахуванням і мовних, іпозамовних (екстралінгвістичних) факторів. Оскі-льки переклад є особливою формою міжмовноїкомунікації, то вплив прагматичних мовних кате-горій є очевидним.

У такому контексті цілком закономірна увагафахівців до прагматичної адаптації тексту приперекладі. Одним з чи не найпотужніших крите-ріїв оцінювання якості перекладу дослідникивважають ступінь близькості з оригіналом, якістьмовного оформлення тексту і, що найважливі-ше, здатність перекладу досягти поставленихавтором цілей [10, с. 1224–1225]. Як слушнозазначає німецький дослідник А. Нойберт, адек-ватний переклад – це такий переклад, який збе-рігає прагматику оригіналу [11, с. 197]. Із нимсолідарізується й відомий російський перекла-дознавець Л. Бархударов, який вважає, що вра-хування прагматичного фактора є необхідноюумовою досягнення повної перекладацької аде-кватності [2, с. 125]. 1

Тож метою статті є концептуалізація клю-чових положень прагматичної адаптації тексту,які сформульовано в сучасному перекладознав-чому дискурсі. Це є вкрай необхідним і з поглядуструктуризації чіткої картини механізмів перекла-ду, і в контексті зростання інтересу фахівців-прак-тиків до нових аспектів перекладознавства, і в ас-пекті продукування певних перекладацьких стра-тегій, якими послуговуватимуться майбутні пере-кладачі.

Прагматичний аспект перекладу постає вцентрі наукової уваги таких учених, як Н. Ару-тюнова [1], В. Комісаров [8; 9], В. Лисенко [10],О. Швейцер [14; 15], А. Нойберт [11], Я. Рецкер[13], Ч. Морріс [7], В. Демецька [4; 5], Т. Іваніна[6] та ін.

Нагадаймо, що взагалі термін “прагматика”ввів американський дослідник Ч. Морріс. Він

© Тарасенко К. В., 2014

запропонував розділити семіотику як науку прознаки на три розділи: синтактику, яка вивчаєвідносини між власне знаками; семантику, якавивчає відносини між знаками й об’єктами, тапрагматику, яка вивчає відносини між знакамий тими, хто ними користується. “Оскільки інтер-претаторами більшості (а можливо, й усіх) зна-ків є живі організми, то достатньою характери-стикою прагматики було б свідчення того, щовона має справу з усіма психологічними, біоло-гічними та соціологічними явищами, які спосте-рігаються при функціонуванні знаків” [7, с. 63].На сьогодні стрімкий розвиток науки, техніки,інтернет-технологій сприяв пожвавленню діа-логу між різними знаковими системами, тож недивно, що прагматичний компонент набув по-пулярності в багатьох філологічних науках, зо-крема в перекладознавстві.

У найновіших дослідженнях з перекладо-знавства термін “прагматична адаптація” наяв-ний у праці відомого російського перекладачаВ. Комісарова, який вважає, що прагматичнаадаптація перекладу – це зміни, що вносяться втекст перекладу з метою досягти необхідної ре-акції з боку конкретного рецептора перекладу [9,с. 137–138]. В іншій праці О. Швейцер зазначає,що прагматична адаптація – процес внесенняпевних корегувань у соціально-культурні, психо-логічні й інші розбіжності між рецепторами мовиоригіналу та перекладу [14, с. 242].

В українському перекладознавстві термін “ада-птація” застосовано в ґрунтовному дослідженніВ. Демецької: адаптація – це тип перекладу здомінантною прагматичною настановою та орі-єнтацією на стереотипи очікування носіїв мови-реципієнта й культури-реципієнта. Відмінністьперекладу-адаптації від перекладу-репродукції,а також від вільного відтворення текстів за мо-тивами або інших різновидів інтертекстів поля-гає в тому, що переклад-адаптація передбачаєзіставлення й перевірку текстом оригіналу, заумов домінантної орієнтації на мовні та культур-ні пріоритети реципієнта. Ступінь близь-кості/віддаленості від тексту оригіналу може ва-ріювати для різних типів адаптивних текстів [5].До умов застосування перекладацької адапта-ції належать такі: 1) прагматична функція текс-ту стає домінантною; 2) текст перекладу зорієн-товано на стереотипи очікування носіїв мови-


48

реципієнта та культури-реципієнта; 3) ступіньвіддаленості/близькості мов і культур, що кон-тактують, визначає наявність/відсутність сте-реотипів очікування того чи іншого прагматич-ного типу тексту [4].

Одразу ж зазначимо, що адекватна реакціяконкретного рецептора перекладу залежить відшироти культурологічної ерудиції та “взаємо-проникнення” в контекст. Перекладачі текстівстикаються з істотними труднощами при пере-дачі прагматичного потенціалу оригіналу. Зок-рема, це пов’язано з перекладом у тексті фак-тів і подій, пов’язаних з культурою певного на-роду, різними національними звичаями й на-звами страв, деталями одягу тощо. Слід такожвраховувати, що в будь-якому акті комунікаціїрецептор може отримати неповну інформацію.При бажанні уточнити інформацію рецепторзвик звертатися до довідників, приміток і поси-лань. Тим більш природно незрозумілі іноземнізвичаї, обряди та вчинки в перекладах, які від-творюють культуру іншого народу.

Втім, не можна не погодитися з В. Демець-кою стосовно того, що адаптація й перекладрепрезентують принципово відмінні види прак-тичної діяльності, причому, на відміну від пере-кладу, адаптація рівносильна руйнації та виок-ремленню джерельного тексту [5]. У подібномуконтексті варто згадати думку відомого україн-ського дослідника В. Радчука, який оцінює ада-птацію досить негативно та порівнює її із“чорно-білою графічною мініатюрою з великогохудожнього полотна”, яка хоч і упізнається, алеце лише копія та ще й “здешевлена” [12,с. 255]. Хоча дослідник водночас визнає, щопереклад з адаптацією – це подвійний процес і,що адаптація ступенюється й може бути стаді-альною [12, с. 255].

Саме тому існує нагальна потреба в класи-фікації видів прагматичної адаптації. В. Комі-саров зазначає, що в перекладацькій практицііснують чотири види прагматичної адаптації.Перший вид має на меті забезпечити адекват-не розуміння повідомлення рецпієнтами пере-кладу. Цей тип дуже часто пов’язаний із відсут-ністю в реципієнта тексту необхідних фоновихзнань [8, с. 137–138]. Він використовується,приміром, при перекладі американських штатівукраїнською мовою “Ohio” перекладається як“штат Огайо”. Так, ми додаємо слово “штат”для того, щоб адаптувати для україномовногочитача цю реалію. Другий вид має на меті до-нести до реципієнта емоційний вплив висхідно-го тексту [8, с. 140]. Приміром, в англомовногореципієнта слово mistletoe (омела) викликаєдумки про свято, коли юнак та дівчина цілують-ся під омелою, тоді як для українського реципі-єнта це просто назва рослини. Третій тип оріє-нтується на конкретного реципієнта та на конк-ретну ситуацію спілкування з метою забезпе-чити необхідний ефект [8, с. 142]. Здебільшогоцей тип адаптації зустрічається при розробціперекладів літературних творів, кінофільмів,

телевізійних передач з метою наблизити чита-ча до розуміння цих назв. Так, американськийфільм “Mr Smith goes to Washington” перекла-дається як “Cенатор”. Четвертий тип адапта-цій можна охарактеризувати як вирішення до-волі складного перекладацького завдання накшталт неперекладного в перекладі [8, с. 142].Так, переклад слова “Nevermore” у творі Е. По“Ворон” все ще є предметом численних диску-сій у сучасному перекладознавстві.

У зв’язку із цим О. Швейцер, який доповнивдослідження В. Комісарова, стверджує, що“прагматичний рівень посідає вище місце в іє-рархії рівнів еквівалентності” [15, с. 85]. Отже,адекватний переклад можна визначити як пе-реклад, що забезпечує прагматичні завданняперекладацького акту на максимально можли-вому для досягнення цієї мети рівні еквівален-тності. Варто зазначити, якщо цільова аудито-рія говорить іншою мовою, а також має іншіспецифічні особливості соціокультурного сере-довища, то прагматичною адаптацією можнавважати зміни, внесені перекладачем у текстперекладу з метою домогтися необхідної реак-ції з боку цільової аудиторії, інакше кажучи,варто правильно передати основну комуніка-тивну функцію оригіналу.

О. Швейцер виділяє важливість передачіпрагматичного аспекту змісту перекладного тек-сту шляхом його переадресації іншомовномуотримувачеві “з урахуванням тієї реакції, якувикличе текст, що точно передає денотативний іконотативний компоненти змісту вихідного ви-словлення, в іншомовного читача. При цьомувідбувається прагматична адаптація вихідноготексту, тобто внесення певних виправлень щодосоціально-культурних, психологічних та іншихрозходжень між одержувачами оригіналу й пе-рекладного тексту” [14, с. 242].

У зарубіжному перекладознавстві питанняпрагматичної адаптації розглядав німецький дос-лідник А. Нойберт, який у праці “Прагматичніаспекти перекладу” зазначав, що адекватнийпереклад має відтворювати прагматику оригі-налу. Він запропонував розмежовувати чотиритипи прагматичних відносин при перекладі віднайвищої перекладності до фактичної неспро-можності відтворити прагматику оригіналу вперекладі. Для цього дослідник запропонувавтаку класифікацію текстів:– тексти, орієнтовані на носія мови оригіналу.

Тут прикладом можуть бути науково-технічналітература, рекламні оголошення тощо. Такітексти цікавлять як аудиторію тексту оригі-налу, так і аудиторію тексту перекладу [11,с. 197–198]. До такого типу текстів О. Швей-цер зараховує рекламу сигарет “Вінстон” –Bad Grammar – Good Taste. Цей перекладбуде зрозумілим лише носію мови, оскількибуде асоціюватися з висловом “Winstontastes good like a cigarette should”. Тутпотрібно поставити as, а не like [14, с. 240];

– тексти, орієнтовані на носія мови перекладу.Тут можуть бути і тексти законів, і пропаган-


49

дистські матеріали, і місцева преса, і ого-лошення. Прагматичний компонент тут берена себе автор тексту [11, с. 197–198];

– тексти, що займають проміжну позицію міжпершим та другим типом тексту. До такихтекстів можна зарахувати художню літературу[11, с. 197–198];

– тексти, орієнтовані як на носія мови оригіналу,так і на носія мови перекладу. До таких текстівналежать суспільно-політична література, еко-номічна періодика [11, с. 197–198]. Обидва ре-ципієнти рівною мірою володіють матеріалом,тож прагматичний компонент вже не відіграєголовної ролі при перекладі.Як зазначає із цього приводу О. Швейцер,

подібний розподіл є досить умовним: якщо при-пустити, що науковець пише доповідь для між-народної конференції в іншій відмінній манері,аніж для колег власної країни, які вже володі-ють термінологічним апаратом [14, с. 242].

Висновки. Таким чином, аналітичний огляднаукових здобутків, націлений на висвітленняявища прагматичної адаптації перекладу, по-казав, що перекладач має дотримуватися пра-гматичної еквівалентності тексту оригіналу татексту перекладу, а сам текст має здійснюватиоднаковий вплив як на носія мови, так і на не-носія мови. У такому контексті вкрай важливуроль відіграє саме постать перекладача, йогомайстерність та вміння враховувати як комуні-кативну ситуацію, так і певний історико-культурний контекст, зберігати прагматичнуінтенцію носія мови та, що найголовніше, яко-мога точніше відтворювати “дух і букву” текстуоригіналу навіть з урахуванням певних реалійабо ж “неперекладного у перекладі”.

Список використаної літератури1. Арутюнова Н. Д. Истоки, проблемы, катего-

рии прагматики / Н. Д. Арутюнова // Новое взарубежной лингвистике. – Москва : Про-гресс, 1985. – Вып. 16. Лингвистическаяпрагматика. – С. 3–43.

2. Бархударов Л. С. Язык и перевод (Вопросыобщей и частной теории перевода) /Л. С. Бархударов. – Москва : Международ-ные отношения, 1975. – 240 с.

3. Брандес О. П. Прагматика языка как пере-водческая проблема / О. П. Брандес // Тет-ради переводчика. – Москва : Международ-ные отношения, 1979. – Вып. 16. – С. 65–71.

4. Демецька В. В. Адаптація як поняття пере-кладознавства та культурології [Електроннийресурс] / В. В. Демецька. – Режим доступу:http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/9989/1/Demetska.pdf.

5. Демецька В. В. Теорія адаптації в перекладі[Електронний ресурс] / В. В. Демецька. –Режим доступу: http://avtoreferat.net/content/view/11107/66/.

6. Іваніна Т. В. Прагматичні аспекти перекладу/ Т. В. Іваніна // Грані сучасного перекладоз-навства : монографія / Л. В. Коломієць таін. ; за ред О. Г. Фоменко. – Запоріжжя :КПУ, 2011. – С. 271–296.

7. Моррис Ч. Основания теории знаков /Ч. Моррис ; пер. с англ. В. П. Мурат // Семи-отика. – Москва : Радуга, 1983. – C. 37–89.

8. Комиссаров В. Общая теория перевода :учеб. пособ. / В. Комиссаров. – Москва :МГУ, 1999. – С. 137–138, 142.

9. Комиссаров В. Н. Современное переводо-ведение : учеб. пособ. / В. Н. Комиссаров. –Москва : ЭТС, 2002. – 424 с.

10. Лысенко В. Л. Прагматика перевода: адекват-ность в художественном переводе как крите-рий оценки его качества [Электронный ре-сурс] / В. Л. Лысенко. – Режим доступа:http://zhurnal.ape.relarn.ru/articles/2009/097.pdf.

11. Нойберт А. Прагматические аспекты пере-вода / А. Нойберт ; пер. с нем. А. Батрака //Вопросы теории перевода в зарубежнойлингвистике : сб. ст. – Москва : Междунаро-дные отношения, 1978. – С. 197–198.

12. Радчук В. Протей чи Янус? (Про різновидиперекладу) / В. Радчук // Григорій Кочур іукраїнський переклад : матер. Міжнар. на-ук.-практ. конф. (м. Ірпінь, 27–29 жовтня2003 р.). – Київ ; Ірпінь : Перун, 2004. –С. 255–267.

13. Рецкер Я. Теория и практика перевода санглийского языка на русский язык : краткийкурс лекций для заочного обучения / Я. Рец-кер. – Москва, 1955. – 122 с.

14. Швейцер А. Перевод и лингвистика /А. Швейцер. – Москва : Воениздат, 1973. –280 с.

15. Швейцер А. Теория перевода. Статус, про-блемы, аспекты / А. Швейцер. – Москва :Наука, 1988. – 364 с.


Тарасенко К. В. Прагматическая адаптация перевода текста: ключевые подходы и методо-логические ориентиры

Статья посвящена изучению проблемы прагматической адаптации текста в современном пе-реводоведении. В ней концептуализованы ключевые положения и подходы к прагматической адап-тации текста, которые помогают четко структурировать механизмы перевода и способствуютразвитию переводческих стратегий.

Ключевые слова: прагматическая адаптация, прагматика, переводоведение.

Tarasenko K. Pragmatic Adaptation of the Translation of the Text: Key Approaches andMethodological Guidelines

This article is devoted to the investigation of problems of pragmatic adaptation of the text in moderntranslation studies. The key approaches to pragmatic adaptation of the text, which help to understand the


50

nature of the mechanisms of translation and contribute to the development of translation’s strategies are inthe centre of attention in this article. The works on translation studies written by of A. Noybert,V. Komissarov, Y. Rezker, A. Shweizer, L. Barhudarov, V. Radchuk and other prominent scholars are in thefocus of this investigation that has a character of a review. It is stated that pragmatic adaptation of the text isaimed to produce the same effect both for the native speaker and for the alien speaker. Different classifica-tions of the types of pragmatic adaptation are also taken into account (A. Noybert, V. Komissarov,A. Shweizer). The influence of the extra linguistic factors, which is of vital importance, is also mentioned inthe process of pragmatic adaptation of the text.

The analytic survey of the works of the scholars has showed that the translator should in any case adhereto the pragmatic equivalence of the source text and the target text, and it is desirable that the text shouldmake the same effect both on the native speaker and non-native speaker. In this context the personality ofthe translator and his (her) skills play an important role, because of their ability to take into account both acommunicative situation, and a specific historical and cultural context. The translator should transfer thepragmatic intention of the speaker and, what is the most important, to reproduce the spirit of the original textas closely as possible, even taking into account certain realia or something that can’t be translated. Themost difficult aspect in this case is to translate realia or some specific words or cultural points which have nodirect equivalents in the language of translation and there seems to be no possibility to convey the semanticeffect for the non-native speaker.

Key words: pragmatic adaptation, pragmatics, translatology.


51

УДК 37.012.3В. Ю. Попова

ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙУ НАВЧАННІ ІНОЗЕМНИХ МОВУ статті проаналізовано досвід використання комп’ютерних технологій у навчанні іноземних

мов. Вивчення європейського досвіду доводить, що використання мережі Інтернет або підручниківчи посібників на електронних носіях є дуже цікавим, корисним і перспективним, адже в такий спосібвідкривається доступ до необмеженої кількості автентичної інформації. Навчальні електронні ре-сурси повинні бути попередньо апробованими й тісніше узгоджуватися з програмою навчання тазмістом основних використовуваних підручників і посібників.

Ключові слова: комп’ютерні технології, європейський досвід, автентична інформація, ко-мунікація, публікація, мультимедійні навчальні програми, міжнародні проекти.

Попит на знання іноземних мов у наші днінадзвичайно великий, адже особі, яка не воло-діє хоча б однією іноземною мовою, сьогодніважко знайти пристойну роботу та зробити кар’є-ру як за кордоном, так усе частіше й на теренахУкраїни. Вивчення кращого зарубіжного досвідув цій царині видається актуальним та доречним.На особливу уваги заслуговують інноваційнігалузі розвитку освіти, такі як “Інформаційнікомунікаційні технології у навчанні”, адже самевони мають відкрити шлях до інтенсифікаціїнавчання у вищих навчальних закладах.1

Мета статті – на основі аналізу останніхдосліджень зарубіжних (M. Warschaur, G. Da-vies, M. Camilleri, Z. Poor) та українських (О. Ток-менко, В. Редько, І. Дмитрієва, І. Мішина) фахі-вців порівняти умови навчання іноземних мов увищих навчальних закладах в Україні та в краї-нах Європи.

Новітні освітні технології, на базі комп’ютерав тому числі, широко використовують сьогодні увищих навчальних закладах зарубіжних країн. ВУкраїні ж через слабку матеріальну базу цейосвітній напрям ще не до кінця розвинений.

Як свідчить аналіз джерел, комп’ютер заумови адекватного його використання здатнийсерйозно вплинути на процес навчання інозем-них мов у вищих навчальних закладах, зробитицей процес індивідуально зорієнтованим та ви-вести навчання на якісно новий рівень. Аджетільки Інтернет пропонує три напрями викорис-тання: комунікація, інформація та публікація.Комунікація здійснюється за допомогою елект-ронної пошти, величезна кількість інформаціїміститься у всесвітній мережі (WorldWideNet),публікацію можна здійснювати шляхом створен-ня власної сторінки в Інтернеті. А участь у відео-конференціях дає можливість розвитку усноїпрактики з одночасним зворотним зв’язком. Здидактичного погляду переваги полягають, пе-редусім, у доступності та актуальності автенти-чних матеріалів, а також у полегшенні й приско-ренні міжнаціональної та міжкультурної комуні-кації. Втім, варто зазначити, що в наші дні мето-

© Попова В. Ю., 2014

дика навчання іноземних мов з використаннямІнтернету ще перебуває на стадії розробки.

Мультимедійні навчальні програми та іншіелектронні носії інформації (зокрема електро-нні підручники) уможливлюють використання внавчанні, крім текстів та малюнків, ще й графі-ки, звуку та відео, що дає змогу ставити тавдосконалювати вимову, опановувати грамати-ку, слухати носіїв мови. Водночас використан-ня комп’ютера надає можливість працюватинад виконанням завдань стільки часу, скількинеобхідно кожному студентові з урахуваннямйого рівня освіченості, здібностей та можливо-стей. Сам по собі комп’ютер є потужним засо-бом підвищення вмотивованості до навчання.

Досвід США та Канади досить небагатий уцій галузі. Так, у навчальних закладах Америкита Канади студенти залюбки грають у комп’ю-терні ігри. Викладачі ж практично не викорис-товують комп’ютери у своїй роботі. Студентизазвичай застосовують комп’ютер на заняттідля виконання письмових домашніх завдань,виконують проекти, користуються електроннимсловником та довідником, а Інтернетом послу-говуються, коли потрібна певна інформація.Щодо спеціальних навчальних програм, зокре-ма з навчання іноземних мов, то їх майже не-має [5, с. 23].

У європейських країнах комп’ютер у навчан-ні використовують значно більше завдяки йогоінтеграції в навчальний процес разом із тради-ційними засобами. Викладачі, які опануваликомп’ютерні технології навчання, мають мож-ливість отримати багато корисних матеріалів знавчальних центрів через Інтернет. Найчасті-ше такі ресурси сьогодні використовують длязакріплення та повторення вивченого матеріа-лу. Електронні носії інформації нерідко викори-стовують у Європі, як правило, інтегруючи їх унавчальний процес разом із традиційними за-собами, але й там великі можливості комп’юте-ра досі реалізуються не повною мірою. Тутспостерігаємо парадокс: досвід зарубіжних на-вчальних закладів, які мають добре матеріаль-не забезпечення, комп’ютерні аудиторії з не-обмеженим доступом до Інтернету, доводить,


52

що часто викладачі не поспішають використо-вувати ці технічні можливості, адже в них са-мих занизька вмотивованість для того, щобперебороти психологічний бар’єр і опануватинову техніку. Педагоги, старші за 45 років, доситьскептично ставляться до використання комп’ю-терних технологій. Викладачі часто справедли-во відзначають, що студентам пропонують довиконання ті самі вправи, що й у звичайномупідручнику. Відмінність полягає лише в тому,що майже завжди є можливість відразу дізна-тися правильну відповідь. Тому можна зробитивисновок: незважаючи на те, що кожен викла-дач постійно створює й удосконалює власнийстиль викладання, більшість викладачів потре-бує додаткового навчання та тренування. Томудосить звичною є ситуація: поки викладачі щетільки готуються до використання комп’ютера внавчанні, студенти вже залюбки грають і нерід-ко вчаться з його допомогою. Тому нагальноює потреба навчити викладачів, насамперед, небоятися використовувати нові технології, пока-зати їм величезні можливості комп’ютера вопануванні іншомовним мовленням, оскількисама по собі комп’ютеризація вищих навчаль-них закладів без забезпечення програмами тавикладачами, здатними їх використовувати внавчальному процесі, приносить мало користі.

Сьогодні європейські фахівці в галузі на-вчання іноземних мов керуються положеннямпро те, що мова – це засіб, а не мета. Томунайкраще нова мова засвоюється не тоді, колиїї спеціально вивчають, а коли нею природнокористуються – в живому спілкуванні або в про-цесі захопливої гри. Для запам’ятовування сту-дентами інформації потрібно не механічне по-вторювання, а формування відповідних навичок,новизна вражень. Замість того, щоб повторитипевне слово багато разів, його корисніше зустрі-ти в різних комбінаціях та різних змістових кон-текстах. Цікавою видається думка про те, щоіноземна мова – це не точна дисципліна, якудійсно необхідно вивчати. Іноземна мова – цеявище, до якого треба звикати, і йдеться не прологіку та пам’ять, а про формування навичок.Цей процес багато в чому подібний до спорту,яким потрібно займатися постійно й у певномурежимі, інакше позитивних результатів чекатине варто. Комп’ютер у Європі здебільшого роз-глядають як інструмент, котрий допомагає ви-кладачу організувати самостійну роботу студе-нтів та керувати нею, особливо в процесі тре-нувальної роботи з мовним і мовленнєвим ма-теріалом. Це й визначає основний характервправ та методичних прийомів, що використо-вуються під час навчання [2, c. 8].

Зважаючи на зарубіжний досвід викорис-тання комп’ютерних технологій у навчанні іно-земних мов, в українській методиці найчастішевикористовуються такі види робіт:1. Діалог:а) питання – відповідь (суть роботи полягає в

тому, щоб дати на запитання комп’ютера чіткі

відповіді, використовуючи як основу мовнийматеріал, що міститься в питанні);

б) відповідь треба вибрати з кількох варіантів(для відповіді комп’ютеру студент вибираєодин із кількох варіантів);

в) потреба конструювання власної відповіді.2. Вправи на заповнення пропусків з викорис-

танням підказки (малюнок, символ, словорідною мовою), при цьому слово треба ви-користати в певній формі. Відповіді у вигля-ді слів та словосполучень можуть бути за-пропоновані комп’ютером.

3. Вправи на словниковий запас (самоконт-роль):

а) комп’ютер пропонує перелік слів для пере-кладу;

б) комп’ютер пропонує співвіднести два різнихпереліки слів та знайти еквівалентні пари;

в) комп’ютер пропонує співвіднести два різнихпереліки слів і знайти пари синонімів чи ан-тонімів;

г) пропонується перелік слів іноземною мовоюта ряд визначень (дефініцій), потрібно поєд-нати кожне слово з відповідною дефініцією.На основі цих вправ та методичних прийо-

мів і створюється та величезна кількість навча-льних комп’ютерних програм, які існують вжесьогодні й продовжують з’являтися. Згадаємоосновні з них:– Wordstock (програма для роботи зі слов-

ником). Студент може записати до 1000 слівз їх визначеннями та прикладами. У будь-який час він може перевірити свої знаннялексики завдяки можливій демонстрації наекрані визначення слова. Програма дужепроста і є ідеальною як для занять у групі таобміну інформацією, так і для індивідуаль-ної роботи на закріплення лексичних знань;

– Matchmaster (програма на підбір відповід-ностей). Користувач має правильно поєд-нати лексичні одиниці (від одного слова доцілого абзацу) правого та лівого стовпчиків.Вибір відбувається через перегляд обохстовпчиків з використанням стрілок індика-торів. Є можливість для розмноження впра-ви на папері для індивідуальної роботи тароботи у групах;

– Choicemaster (програма на вибір варіан-тів). Студенту пропонується для вибору 3–5варіантів, є можливість індикаторів помилокдля кожного прикладу та вибір режиму пе-ревірки чи навчання. При першому кори-стувач до кінця роботи не знає, які з йоговідповідей правильні. Другий режим забез-печує швидку відповідь та дію індикаторівпомилок. За необхідності результати роботистудента (кількість помилок) можуть бутирозглянуті в друкованому вигляді;

– Closemaster (програма на заповнення про-пусків). Програма дає змогу вводити, запи-сувати на диск та редагувати тексти обся-гом до двох сторінок друкованого тексту.Студент вибирає будь-який текст за назвою


53

й перед його демонстрацією на дисплеї вста-новлює, які слова в тексті мають бути опущені(від кожного п’ятого до кожного п’ят-надцятого слова). Потім, проглядаючи текстз пронумерованими пробілами, заповнює їх.Заповнений текст можна роздрукувати та взручній формі порівняти результати роботиз правильним варіантом;

– Crosswordmaster (програма на заповненнякросворду). Дає змогу створювати, запису-вати та розв’язувати кросворди, створюєможливості для роботи в парі. Кросвордможе бути будь-якого формату, з будь-якоюлексикою, чітко тематично обмеженою абож взятою з тексту;

– Unicab (програма на підстановку). Попере-дньо дібрані слова та вирази виділяютьсяодин за одним, їх треба замінити іншими(синонімами, антонімами);

– Unilex (програма для роботи зі словникомдо тексту) потребує підготовки лексичнихпояснень до текстів;

– Pinpoint (програма на здогадку). Являє со-бою відому гру з відновлення втраченоготексту. Є можливість запиту додатковихслів, якщо інформації не вистачає;

– Speedread (програма на швидкісне читання).За можливості вибору часу демонстрації (відхвилини до кількох секунд) створює можливо-сті для тренування швидкісного читання із за-гальним розумінням змісту. Після прочитаннятексту пропонуються питання й відповіді у ви-гляді програми на вибір варіантів;

– Storyboard (програма на роботу з текс-том). Користуючись пам’яттю, логікою тамовними навичками, студенти мають поно-вити втрачені частини тексту (від окремихбукв до слів та виразів). Значно стимулюєнавчальну діяльність.Комп’ютерні технології надають можливість

підвищувати рівень компетенції відразу в чоти-рьох видах іншомовної діяльності: читанні, пись-мі, аудіюванні та говорінні за умови наявності вкожного із студентів повного сучасного комплектузасобів навчання на базі комп’ютера [8].

Виникнення та надзвичайна популярністьсеред молоді мережі Інтернет уможливили ви-користання віртуального спілкування та на-вчання для багатьох європейських студентів.Розглянемо кілька міжнародних проектів, якіорганізували викладачі-ентузіасти з різних єв-ропейських країн.

Проект 1. “ТНЕ BLUEGALLERY” мав на метіінтеграцію рецептивних і продуктивних уміньпротягом початкової фази навчання мови. Уйого роботі брали участь викладачі та студентиФранції, Норвегії, Латвії й Словаччини. Практи-чно робота спрямована на використання мов-ного матеріалу з першого дня навчання. В ос-нові цього педагогічного підходу є положенняпро те, що найефективнішим шляхом навчанняіноземної мови є інтегрований, тематично зу-мовлений. Кожна тема та підтема, що вивча-

ються, пов’язані із загальним змістом навчан-ня, є його невід’ємною ланкою. Таке філософ-ське бачення проблеми має в основі такі видидіяльності:− процес навчання, в основі якого студент та

сюжети з Інтернету (приміром, біографії ві-домих особистостей) з використанням вели-кої кількості невербальних елементів, ма-люнків і фото;

− продукування текстів з активним викорис-танням методів креативної вербалізації (об-говорення різноманітних тем, проблем таперспектив, порівняння поглядів різних осо-бистостей, висловлення свого власногоставлення, критичне оцінювання).Під час аналізу результатів цього проекту

було зроблено висновок, що це один із першихпроектів з навчання іноземних мов на початко-вому рівні з використанням мультимедіа, в ос-нову якого було покладено пізнавальні потребистудентів та розвиток їх іншомовної компетенції.Основний наголос зроблено на міжкультурномунавчанні. Недарма відправним пунктом проектуйого засновниками взято блакитний колір (ТНЕBLUEGALLERY), що має різні конотації та асо-ціації для представників різних культур. Вибіркольору як основного поняття має на меті роз-виток потенціалу особистості, зняття обмеженьта сприяння самовираженню [7, c. 21].

Проект 2. “SOCRATES/LLNGVA – EXCHAN-GES” – це спільний проект Фінляндії, ВеликоїБританії й Словаччини. Його основу становитьположення про те, що для розвитку лінгвістич-них та інтеркультурних вмінь і навичок студен-тів у процесі навчання доцільно якомога шир-ше використовувати інноваційні підходи та не-типові джерела інформації про країну, моваякої вивчається. Контрольна група складаласяз першокурсників, які до участі в проекті малидосить обмежений досвід життя за кордоном танизький рівень іншомовної компетенції. Завдя-ки анкетуванню та опитуванню було проаналі-зовано лінгвістичні потреби студентів і на їхоснові виготовлено іншомовні навчальні мате-ріали з навчання словацької, фінської, англій-ської та німецької мов як іноземних [6, c. 19].

Обидва проекти було визнано успішними,оскільки основна специфіка таких інтернет-проектів полягає в тому, що їх було організова-но та проведено для конкретних студентів, щобпідготувати їх до мобільності в лінгвістичномуплані, ознайомити з інформацією про перевагижиття в об’єднаній Європі та надати додатково-го мотиваційного поштовху у вивченні іноземнихмов. Учасники проекту намагалися зменшити домінімуму кількість граматичних вправ, замінитиїх малюнками та фотографіями. За результата-ми роботи проектів було зроблено висновки, якібагато в чому перегукуються з педагогічними тадидактичними принципами, сформульованимище в процесі підготовчих робіт:– використання різноманітних креативних ме-

тодів дає можливість сором’язливим студе-


54

нтам більш активно брати участь у навча-льному процесі. Особливо дієвим є актива-ція всіх засобів сприйняття, а саме викорис-тання різноманітних сенсорних каналів;

– корисно приділяти увагу міжкультурному ви-міру у навчанні, тобто знайомити студентів ізрізноманітними конотативними та асоціатив-ними елементами культурно зумовленої по-ведінки представників різних спільнот;

– доцільно якомога ширше користуватися між-дисциплінарними (міжпредметними) зв’яз-ками.Отже, інтернет-проекти – це потужне знаряд-

дя для підвищення ефективності навчання, рі-вня міжкультурної комунікації та вмотивовано-сті студентів. Доречно використовувати таківиди роботи саме під час заняття. Хоча вико-ристання в роботі цих проектів, вербальних таневербальних засобів, отриманих за допомо-гою всесвітньої мережі Інтернет, і дає змогустудентам мислити більш глобально, виходитипоза межі національних та етнічних категорій,але ці види роботи є досить об’ємними за ча-сом і потребують суттєвої підготовки [1, c. 25].

Логічним продовженням подальшої розроб-ки інтегрованого навчання є формування про-дуктивних та рецептивних умінь, але при цьомуокремою формою роботи є рецептивне засво-єння іноземної мови. Характерна ознака такоїроботи полягає в тому, що кожен з учасниківкомунікації говорить (пише) своєю рідною мо-вою, але розуміє партнера, який також гово-рить (пише) рідною мовою. Для засвоєння іно-земної мови в межах цієї форми потрібно знач-но менше часу, ніж для звичного (активного) їїзасвоєння. Таку форму навчання успішно ви-користовують у багатьох регіонах Європи, час-то для навчання мов країн-сусідів: у Сканди-навських країнах, Франції, Німеччині, Словач-чині, Польщі, Білорусі. Так, можна вивчати нетільки близькі за походженням мови, а й мовиоднієї групи: німецька – англійська, французька– іспанська. Фахівці в галузі навчання інозем-них мов вважають, що подальша розробка мо-делі рецептивного засвоєння іноземної мовидасть змогу досягти багатомовності за віднос-но короткий період часу.

Одним із різновидів такого особистісно оріє-нтованого підходу до навчання іноземних мовстудентів багатьох європейських країн є такзваний “тандем-метод”. Особливо поширенийтакий спосіб навчання німецької мови у Франціїта французької в Німеччині. Тандем-метод – цеспосіб автономного (самостійного) навчанняіноземних мов двома партнерами з різнимирідними мовами. Партнери працюють у парі запринципом двомісного велосипеда (такий при-стрій має назву тандем) [4, с. 20].

Мета такого навчання полягає у:– опануванні мови свого партнера-носія іно-

земної мови в ситуаціях реального чи вірту-ального спілкування;

– знайомстві з особистістю партнера та куль-турою, представником якої він є;

– отриманні інформації з різноманітних галу-зей знань.До характерних ознак цього методу можна

віднести особистісну автономію учасників тавзаємну користь від такого навчання. Автоном-ність навчання базується на тому, що кожен ізпартнерів самостійно несе відповідальність засвою частину навчання, починаючи з виборуйого мети, змісту й засобів і закінчуючи отрима-ними результатами навчання. Кожен з учасни-ків тандему отримує однакову користь від спіл-кування, отже, кількість зусиль, витрачених навзаємне навчання, також приблизно однакова.

Сьогодні в Європі немає кваліфікованої, чіт-кої й доступної методики використання комп’ю-терних технологій та Інтернету в навчанні іно-земних мов, тому зазвичай ними користуютьсявикладачі-ентузіасти, але ця галузь швидкорозвивається. Водночас у наші дні з’явиласявелика кількість якісних, але різноманітних про-грам з навчання іноземних мов, які можназнайти на дисках та в Інтернеті.

Також хотілося б відзначити, що є великавідмінність між умовами навчання іноземнихмов в Україні та країнах Європи. Вона полягає втому, що європейські студенти фактично живутьв умовах багатомовного середовища, і нормоює наявність неповної (часткової) комунікативноїкомпетенції двох або трьох іноземних мов. На-приклад, у Нідерландах студент може на вело-сипеді відвідати сусідню країну й поспілкуватисятам іноземною мовою. Умови життя та навчанняукраїнських студентів дещо відмінні від євро-пейських, і це також слід враховувати.

Аналіз європейського досвіду дає можли-вість стверджувати, що раціональне викорис-тання в навчальному процесі комп’ютерів даєтакі переваги:− комп’ютери створюють можливості у вищих

навчальних закладах не тільки навчати чи-тання та перекладу текстів, а й стимулюютьдо спілкування й обговорення проблем, спо-нукають розумові процеси;

− комп’ютери навчають роботи з інформацією(аналізувати, узагальнювати, робити висно-вки, бачити суть проблеми та шляхи її роз-в’язання);

− комп’ютери розвивають критичне мислення танавчають самостійності в розв’язанні проблем.Серед недоліків варто звернути увагу на

проблему, про яку в Україні мало хто говорить,але європейські фахівці попереджають: корис-тування комп’ютером повинне бути чітко обме-женим, тому що є й негативні сторони, про якітакож треба говорити. Адже непоодинокі випа-дки, коли студенти, маючи звичку постійно спі-лкуватися в Інтернеті, замикаються в своємуштучному або віртуальному світі. Вони посту-пово припиняють підтримувати стосунки з реа-льно існуючими товаришами, батьками, викла-дачами. Такі попередження лунають на всіхзарубіжних семінарах та конференціях, при-свячених використанню комп’ютерів у навчанні.


55

Список використаної літератури1. Забарна А. Комп’ютерно-орієнтовані техно-

логії у навчально-виховній діяльності освіт-нього закладу / А. Забарна // Наша вкладка.– 2013. – № 11. – С. 24–27.

2. Кукла О. Впровадження нових освітніх тех-нологій / О. Кукла // English language andculture. Weekly. – 2012. – № 8. – С. 8.

3. Половенко О. Б. Особистісно орієнтований під-хід до навчання іноземної мови / О. Б. Поло-венко // Англійська мова та література. –2012. – № 36. – С. 21.

4. Хорушко Н. М. З досвіду використання прак-тичної методики у викладанні англійськоїмови / Н. М. Хорушко // Іноземні мови. –2013. – № 1. – С. 20–23.

5. Dziuba Z. Computersinourlife / Z. Dziuba //English language and culture. Weekly. – 2013.– № 12. – P. 23.

6. Lukianets O. On-line projects in TEFL /O. Lukianets // English language and culture.Weekly. – 2014. – № 5. – P. 19.

7. Tarnorudska L. The system of education needschanges / L. Tarnorudska // English languageand culture. Weekly. – 2014. – № 35. – P. 21.

8. Warschaur M. Computer assisted LanguageLearning [Electronic resource] / M. Warschaur// Slough, Thames Valley University. – 2013. –Mode of access: http://www.gse.uci.edu/ facul-ty/markw/call.html.


Попова В. Ю. Опыт использования компьютерных технологий в обучении иностраннымязыкам

В статье проанализирован опыт использования компьютерных технологий в обучении ино-странным языкам. Изучение европейского опыта доказывает, что использование сети Интернет,учебников или пособий на электронных носителях очень интересно, полезно и перспективно, ведьтаким образом открывается доступ к неограниченному количеству аутентичной информации.Учебные электронные ресурсы должны быть предварительно апробированными и более тесносогласовываться с программой обучения и содержанием основных учебников и пособий, которыеиспользуются.

Ключевые слова: компьютерные технологии, европейский опыт, аутентичная информация,коммуникация, публикация, мультимедийные учебные программы, международные проекты.

Popova V. The Experience of Using Computer Technologies in Teaching Foreign LanguagesThe experience of using the computer technologies in teaching foreign languages is analyzed in the given

article. Study of the European experience shows that using the Internet, textbooks or manuals in electronicformats is very interesting, useful and perspective, due to the affordability of an unlimited amount of authenticinformation. It is stressed that educational electronic resources must be pre-tested and more closely alignedwith the program of studies and with the content of basic textbooks and manuals, which are being used.

Analysis of related sources proves that a computer provided that it is employed adequately can seriously affectthe process of learning foreign languages in higher education institutions. It can make the process individually ori-ented and bringboth learning and teaching to a new level. The Internet alone offers three directions of usage – com-munication, information and publication. Communication is done via e-mail, a wealth of information is represented onthe World Wide Net, and publication is done via creating one’s own web site. Taking part in a video-conference help-sone to develop oral practice. From the didactical point of view there are the following advantages: the availabilityand relevance of authentic materials, facilitating and accelerating international and intercultural communication.

Multimedia training programs and other electronic media (including electronic textbooks) make possiblethe use of graphics, sound and video materials in the learning process that allows one to form and improvepronunciation, learn grammar, listen to native speakers. Moreover, the usage of a computer allows each stu-dent to work on assignments as long as necessary basing on his level of education, skills and capabilities.The computer is also a powerful tool to raise motivation for learning foreign languages.

Computer technologies make possible to lift the level of competence in four kinds of foreign language ac-tivities: reading, writing, listening and speaking on condition that each student has a set of modern learningtools, the main of which is a computer.

Internet projects are powerful tools to improve intercultural communication and motivation of students. Theauthor highlights the appropriateness of using such kind of activity in class. Although using these projects, verbaland non-verbal tools, obtained through the World Wide Web, allowsstudents to think more globally and go beyondnational and ethnic categories, these types of work are quite lengthy in timeframe and require substantial training.

Key words: computer technologies, European experience, authentic information, communication, pub-lishing, multimedia training programs, international projects.


56

****************************************************************

АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕНЬ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

****************************************************************

УДК 070(075.8)+82.0–4(075.8)О. О. Гусєва

ДОЛЯ “СТАРОГО” ЖАНРУ НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬУ статті висвітлено особливості одного з найстаріших жанрів журналістики – нарису. Підкрес-

лено, що зараз він, хоча й зійшов з авансцени літературного розвитку, проте себе не вичерпав іпевною мірою продовжує бути затребуваним, що знайшло відображення в розвитку його зобража-льно-виражальних можливостей, відновленні й розширенні композиційно-стилістичних ресурсів.

Ключові слова: жанр, нарис, документалізм, документ, проблематика, стильові особливості.

Нарис – неканонічний жанр відносно пізньо-го походження, орієнтований на реальну дійс-ність; його жанрово-стильові особливості зумо-влені естетикою факту, установкою на достові-рність оповіді. Разом з тим нарис, звичайно ж,входячи до жанрових систем і літератури, і жу-рналістики, розвивається разом з ними, підко-ряючись їх законам. Невеликі твори з докумен-тальною основою та публіцистичною спрямо-ваністю існували й існують також у західно-європейській і американській літературі та жу-рналістиці (там вони мають назву есе, скетчабо фітче-сторі). Але той жанр, який дістав на-зву “нарис” з притаманними йому специфічни-ми ознаками, існує та функціонує в українськійлітературі та журналістиці. 1

Мета статті – охарактеризувати сучас-ний стан жанру нарису та визначити перспек-тиви його розвитку.

Журналістська термінологія багато в чомузапозичена з літературознавства та мистецт-вознавства. Будь-яка інформація є, насампе-ред, текстом, а текст, як правило, створюєтьсяза певними жанровими законами. Журналісти-ка розглядає жанр як форму відображення ре-альної дійсності, що володіє низкою відносностійких ознак. І в цьому разі таке визначеннязагалом збігається з літературознавчим. Однакпотрібно вказати й на відмінності, перш за все,на різний обсяг поняття “реальність” у літера-турі та журналістиці. У літературі воно ширше,оскільки ті чи інші письменники цим терміномможуть позначати далеко не одне й те саме.Тому в художньому творі під реальністю можнамати на увазі щось дійсно існуюче, що, так бимовити, “можна помацати”, щось, що належитьдо сфери буття (на відміну від “побуту”), і, на-решті, те, що є плодом фантазії митця та неспирається на будь-які реалії. А в журналістиці“в основу жанрового розподілу покладено нетільки ступінь типізації, а й враховано такожспосіб відображення реальної дійсності, функ-ціональні особливості тих чи інших передач, їх

© Гусєва О. О., 2014

частин, тематичну своєрідність технічних умов,наприклад телепередач” [3, с. 9]. Передбача-ється, що в журналістських жанрах може бутидомисел, необхідний для реконструкції того чиіншого явища, але не вигадка (як відомо, фактнедоторканний, коментар – вільний). Однакустановка на достовірність завжди присутня вдокументальному нарисі. Підкреслимо: лишеустановка, а не сама достовірність. Оскількижанр чітких меж не має, то й говорити про ньо-го як про стале утворення не доводиться, мож-на лише прийняти ту обставину, що жанровасистема як у літературі, так і в журналістиці щедалека від своєї завершеності, хоча й требавизнати, що остання прагне чітко розподілитижанри відповідно до характеру подачі інфор-мації за трьома групами: інформаційними, ана-літичними та художньо-публіцистичними. Алеце лише прагнення, оскільки в журналістицібудь-яке повідомлення має на увазі інформа-цію та – часто – її аналіз, незалежно від того, вякому жанрі ця інформація подана. У зв’язку ізцим зазначимо, що зараз з’являється нова ти-пологія, в якій намічені групи жанрів, що маютьдещо інші позначення, а саме: оперативно-новинні, оперативно-дослідні, дослідні, дослід-но-новинні та дослідницько-образні. Оскільки цятипологія розроблена ще менше від попере-дньої, ми будемо зараховувати нарис не до“дослідницько-образної” групи жанрів, а, як ра-ніше, до художньої публіцистики, що передба-чає розгорнутий опис жанрових ознак нарису.

Жанрова визначеність нарису завжди викли-кала суперечки. Зокрема, В. Здоровега слушнозауважує, що в художньо-публіцистичних жан-рах ідея втілюється в конкретній ситуації, сис-темі певних образів. Він підкреслює, що в ху-дожньо-публіцистичному тексті набуває важ-ливого значення “художня деталь, промовистаподробиця, яка зумовлює відповідну картину,лаконічно характеризує певне політичне, пси-хологічне явище” [4, c. 245]. О. Глушко, говоря-чи про синкретичну природу нарису, в якомупоєднуються аналітика та художнє осмисленнядійсності, зазначає: “З одного боку, нарис до-


57

зволяє авторові виявляти серцевину досліджу-ваного явища. <…> З іншого – використовуючибагатство мовностилістичних, образних засо-бів, властивих художній літературі, нарисовецьздобуває унікальну можливість увиразнити на-писане…” [2, c. 69]. Отже, питання про жанровіособливості нарису непросте та вирішуєтьсянеоднозначно, як і сама теоретична проблемажанру. Для письменника й журналіста жанр – цеспосіб його художнього мислення, а для читача –сукупність певних формально-змістовних ознак,що викликають оцінку-відгук. У визначенні на-рису, як правило, підкреслюється його докумен-тальна основа, пізнавальне значення, але ви-знається й наявність художнього вимислу. Частовідзначається складність художньої природинарису – властиві йому точність, документаль-ність і вимисел, легкість начерку та глибинаузагальнення.

У підручнику “Теорія літератури” за редакці-єю О. Галича нарис визначено як “малий худо-жньо-публіцистичний жанр, у якому автор зо-бражує дійсні події та факти. Найчастіше нарисиприсвячуються відтворенню сучасних подій чизображенню людей, яких особисто знав пись-менник” [1, c. 276]. Нарис відрізняється від опо-відання відсутністю єдиного, швидко вирішува-ного конфлікту й більшою описовістю. Як бачи-мо, науковці зазначають, що нарис зближуєтьсяз публіцистикою та науковим дослідженням.

Ряд науковців підкреслював, що цей жанрмістить у собі достовірну інформацію про певніявища, події, ситуації, а мірилом правди в ньо-му є свідчення очевидця, реальні факти й події.Такі уявлення про нарис укладаються в есте-тичну концепцію мімесису, коли література роз-глядається як наслідування, імітація дійсності.І, отже, передбачається точне, “правдиве” їїзображення. Але, як відомо, художня правдадалеко не завжди адекватна правдоподібності,дійсність у мистецтві згущується, ущільнюєть-ся, модифікується, втілюється в особливій про-сторовій і часової організації художнього текс-ту. Безсумнівно, факт і документ лежать в ос-нові документальної літератури, яка, на думкуД. Наливайка, “завжди різноманітна за своїмскладом, іноді це репортаж, іноді автобіогра-фія, іноді те, що називається “сповідальнимжанром”, – але суть завжди одна й та сама –тяга до великої точності, до факту, документана шкоду вимислу” [5, c. 194]. Разом з тим до-слідник зазначає, що більшість творів з устано-вкою на достовірність “у справжньому сенсіслова документальними не є, а лише імітуютьдокументальну літературу, її прийоми і струк-туру, її поетику” [5, c. 194]. Чи належить нарисдо цієї більшості творів з установкою на доку-ментальність? Зрозуміло, умовність художньо-го відображення дійсності властива всім родамі жанрам літератури. Установка на достовір-ність, документальність відтворення дійсності –найважливіша особливість поетики нарисовоїпрози, але вона не виключає, а передбачає па-фос об’єктивного дослідження, значущість реа-

льного факту, дійсної події. Необхідно врахову-вати також, що і документальний нарис передаєфакти суб’єктивно. Безглуздо було б вимагативід автора, щоб він припинив бути самим собою,відмовився від свого досвіду, своїх пристрастей,власного бачення світу й людей. Питання провимисел у нарисі – одне з найскладніших. За-раз, мабуть, ніхто не стане заперечувати пра-вомірність художнього вимислу в нарисі, протевін щоразу певним чином співвідноситься з до-кументальністю, поза якою нарис немислимий.

За своєрідністю та проблематикою зазвичайрозмежовують проблемний, портретний, мора-льноописовий, подорожній, етнографічний, літе-ратурно-критичний та інші нариси. Більшість до-слідників вважають, що проблемно-тематичні тародові ознаки мають жанроутворювальну влас-тивість, і на цій підставі будують свої внутрішньо-жанрові типології. Типологічні ознаки нарису ви-являються досить яскраво, якщо розглянути спів-відношення в ньому документально точних свід-чень, фактів, осіб та художнього вимислу. Публі-цист зазвичай залучає читача до своєрідногодіалогу про актуальні питання сучасності, і в на-рисі факт відіграє провідну роль. Тож, говорячипро літературу з документальним началом, не-обхідно віднести до неї й нарис, оскільки в ньомуестетичне значення знаходять реальні факти,події, люди, інтегровані в художнє ціле. Ще разпідкреслимо: для нарису характерна постійнаприсутність на першому плані учасника, якийроз’яснює, коментує, узагальнює події. Саме вінстворює естетично завершену художню реаль-ність, яка повинна сприйматися читачем як до-стовірне свідчення, як документальний факт.

Різні за своєю суттю форми мислення – по-нятійне й художнє – синтезуються в нарисі, щой зумовлює його двоїсту, синкретичну природу.У нарисі художня реальність тексту завжди чіт-ко співвіднесена з позатекстовою. У ньому мо-жуть співіснувати і власне оповідне начало, іелементи сценки, і статистичні викладки, і роз-горнуті авторські публіцистичні судження. Цейжанр завжди спирається на факти, документи,в його основі лежать реальні події. Але разом зтим нарис не є прямим, дзеркальним відобра-женням дійсності, він – певна форма естетич-ної рефлексії на неї. Основні ознаки нарисузалишаються загальними для будь-якого йоготипу й внутрішньожанрового різновиду; доку-ментальна точність відтворення дійсності, по-етика життєподібності (хоча в цьому жанрі мо-жливі і фантастичний вимисел, і гротескна за-гостреність образів), пряма авторська оцінказображуваного, ослаблена сюжетність, фраг-ментарність, порівняно невеликий обсяг тексту.Хронотоп нарису конкретизований, художнійчас зазвичай втілює “поточний момент” і маєподієвий характер.

Термін “нарис”, незважаючи на те, що існує вінуже більше ніж два століття, залишається не зо-всім з’ясованим. Складно чітко окреслити й межіцього жанру. Жанрова логіка нарису зумовлюєконкретність і злободенність, але якщо вона


58

зводиться лише до такого роду “злоби дня”, точерез нетривалий час нарис стає читачеві неці-кавий. Нарису властива певна “ескізність”, тен-денція до виділення головного, але разом з тимі прагнення з конкретного факту вивести до ши-роких художніх узагальнень. Сюжетне начало вньому ослаблене, факти, умовиводи, спостере-ження скріплює авторське “я”. Тут необхіднозумовити особливості реалізації авторськогоставлення до зображуваного у двох основнихтипах нарису. Авторське “я” чітко виявляється вбелетризованому нарисі, де можливі і доми-сел, і художній вимисел, а оповідь ведеться непричетним до головних подій наратором. Алене менш відчутна його присутність і в докумен-тальному нарисі, де відображаються події, щодійсно відбулися, свідком або учасником яких єавтор-персонаж. Художній вимисел у нарисіможливий, проте він обмежений установкою надостовірність. Автор може підсилювати одніриси, притаманні персонажу, і приглушати інші,якщо це відповідає задуму й не заважає прав-диво відтворювати події та характери навітьціною їх схематизації.

Єдиної й загальноприйнятої внутрішньожа-нрової класифікації нарису немає. Зазвичайвиділяються точно адресований (документаль-ний) і безадресний (белетризованій) типи на-рису. До того ж відповідно до змісту, пробле-матики й композиційно-стильових особливос-тей можуть бути виділені подорожній, мораль-ноописовий, проблемний, портретний нариси.Можна також вибудувати довгий ряд нарисіввідповідно до предмета розповіді: сільський,міський, військовий, судовий, виробничий, на-рис про природу, про спорт, про мистецтво.Наведені вище класифікації не суперечать од-на одній, а, навпаки, одна одну доповнюють. Водному випадку враховано естетичні властиво-сті життєвого матеріалу, що лежить в основітеми твору, а в іншому – обрану автором думкув руслі стійкої традиції, що відповідає тому чиіншому внутрішньожанровому різновиду нари-су. Історію нарису можна вибудувати, розгля-даючи розвиток цього жанру в межах різнихлітературних напрямів, визначаючи його місцевсередині жанрової системи, яка складалася вепоху класицизму, сентименталізму, романти-зму, реалізму, модернізму та постмодернізму.

Висновки. На початку XXI ст., коли булистворені передумови для формування більшширокого синкретичного літературного просто-ру, нарис не зник, але був витіснений на йогоузбіччя. Популярними стали інші документаль-но-художні жанри, хоча нарисові традиції нимиуспадковуються різною мірою. Сучасна неви-гадана література виникає із структурних мо-дифікацій уже існуючих документально-худож-ніх жанрів (щоденник, нарис, мемуари). Вве-дення документального матеріалу має різносп-рямований характер. В одному випадку вономоже слугувати досягненню максимальної фа-

ктологічної точності, в іншому – документ роз-чиняється в художній концепції твору, набуваєфункції образотворчого прийому. Таке вільнеконструювання сюжету з документального ав-тобіографічного матеріалу, звичайно ж, відріз-няється від аналітичного підходу до зображен-ня дійсності в нарисі, характерного для цьогожанру відбиття унікальності реальних осіб іподій. Проте у створенні нових форм письманарисовий досвід продовжує брати участь,оскільки експерименти останніх десятиліть яс-но показали, що без відтворення й перество-рення елементів реальної дійсності переконли-ва художня картина світу представлена бути неможе. Якщо розглядати літературний процес укоординатах співвідношення літератури вими-слу (fiction) і літератури факту (non-fiction), тостає очевидно, що коли в літературній свідо-мості стверджується прагнення до точного йдостовірного відображення дійсності, на аван-сцену виходить нарис, а в іншому разі він пе-реміщається на околицю літературного проце-су, але не зникає. На початку XXI ст. відбуласямодернізація нарису, набуття ним нових ознак івластивостей на межі руйнування традиційногожанру. У сучасному культурному просторі на-рис займає порівняно незначне місце, а нари-сова публіцистичність витісняється есеїстикою,орієнтованою на нечисленних кваліфікованихчитачів. Сповідь сьогодні видається більш ефе-ктивною, ніж публіцистична проповідь. “Чиста”соціальна проблематика відійшла на заднійплан, хоча вона, звичайно, не зникла, а пере-ломилася в пошуках особистістю своєї соціа-льної та національної ідентичності.

Жанр нарису далеко себе не вичерпав і різ-ною мірою був затребуваний протягом двохстоліть, що знайшло відображення в розвиткуйого зображально-виражальних можливостей,відновленні й розширенні композиційно-стиліс-тичних ресурсів. Тож подальше вивчення йогофункціонування в сучасних умовах становитьнеабиякий науковий інтерес.

Список використаної літератури1. Галич О. А. Теорія літератури : підручник /

О. А. Галич, В. М. Назарець, Є. М. Васильєв ;за наук. ред. О. Галича. – 3-тє вид., стерео-тип. – Київ : Либідь, 2001. – 408 с.

2. Глушко О. К. Художня публіцистика: євро-пейські традиції і сучасність : монографія /О. К. Глушко. – Київ : Арістей, 2010. – 192 с.

3. Дяговец И. И. Журналистская жанрология :учеб. пособ. для студ. ф-та “Журналистика”/ И. И. Дяговец. – Донецк : Норд-Пресс,2009. – 88 с.

4. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналіст-ської творчості : підручник / В. Й. Здоро-вега. – 3-тє вид. – Львів : ПАІС, 2008. – 276 с.

5. Наливайко Д. С. Искусство: направления,течения, стили / Д. С. Наливайко. – Київ :Мистецтво, 1985. – 365 с.



59

Гусева Е. А. Судьба “старого” жанра на рубеже тысячелетийВ статье освещены особенности очерка как одного из старейших жанров журналистики. По-

дчеркивается, что сейчас он, хотя и сошел с авансцены литературного развития, однако себя неисчерпал и в разной степени продолжает быть востребованным, что нашло отражение в разви-тии его изобразительно-выразительных возможностей, восстановлении и расширении компози-ционно-стилистических ресурсов.

Ключевые слова: жанр, очерк, документализм, документ, проблематика, стилевые особенности.

Gusevа E. The Fate of the “Old” Genre at the Turn of the MillenniumThe article describes the features of the essay as one of the oldest genres of journalism. At the beginning

of the XXI century its modernization occurred, new features and properties on the verge of destruction of thetraditional genre appeared. In today’s cultural space essay takes a relatively small place, and the essayjournalism is displaced by essays focused on not numerous skilled readers. The confession today seems tobe more effective than the journalistic propagation. “Pure” social issues receded into the background,although they certainly did not disappear, but refracted in search of their social and national identity.

The genre of essay did not exhaust itself and in varying degrees it has been in demand for two centuries,which is reflected in the development of its graphic and expressive possibilities, renewal and expansion ofcompositional and stylistic resources.

Key words: genre, essay, documentalism, document, problems, stylistic features.


60

УДК 316.728Я. В. Зоська

СОЦИАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ ИНТЕРНЕТ-ПОТРЕБЛЕНИЯ УКРАИНЦЕВВ статье рассмотрена специфика социальных практик потребления в украинском обществе,

которое находится в условиях трансформации под воздействием идеологии общества потребле-ния и одновременно тотального внедрения информационных и коммуникационных технологий.

С использованием вторичного анализа статистических данных и результатов социологиче-ских исследований дана характеристика потребностей, на удовлетворение которых направленоинтернет-потребление; отмечены особенности ценностей интернет-потребителей.

Ключевые слова: практики потребления, интернет-потребление, интернет-потребители,люди Сети.

Потребление становится одной из ключевыхсфер современного общества и средством кон-струирования социальной идентичности, со-циального статуса, образа жизни, важным пока-зателем уровня развития общества. Процесс ихарактер потребления все полнее отражаютобраз жизни, ценности и культуру населенияопределенной страны.1

Современное общество описывается и ана-лизируется как постиндустриальное, инфор-мационное, постмодерное, массовое, сетевоеи др. Социальные практики потребления чело-века в современном постиндустриальном об-ществе все чаще становятся объектом иссле-дований современных ученых.

Для современного человека информационнаяоснащенность очень важна. Вещественная иинформационная оснащенность связаны междусобой. Чем выше вещественная оснащенность,тем выше оснащенность информационная. Чемвыше активность в потреблении вещей, тем вы-ше информационная активность. Это соотноше-ние не случайно. Оно отражает закономерностисовременного общества, которое является ин-формационным и потребительским. Совмещен-ность этих важных характеристик современногообщества находит свое выражение на уровнеповседневной жизни, в социальных практикахпотребления вещей и информации.

Темп трансформации общества, измененияв коммуникаций сфере (распространение Ин-тернета, сетей мобильной связи) приводит кобразованию нового информационного про-странства и сферы потребления, что, в своюочередь, требует соответствующего расшире-ния спектра интерпретативных моделей соци-альных практик потребителей в современныхусловиях трансформации нашей страны.

Проблемы социологии потребления рас-сматривают различные ученые. Наиболее за-метными фигурами в этой проблематике являет-ся А. Бард, З. Бауман, Ж. Бодрийяр, Т. Веблен,Дж. Де Грааф, Дж. Гэлбрейт, Г. Маркузе,Дж. Ритцер, Д. Слейтер, А. Тоффлер, М. Фезер-стоун, Э. Фромм.

© Зоська Я. В., 2014

Украинская социологическая мысль охва-тывает практически все аспекты общества по-требления. Проблематике потребления посвя-щены работы С. В. Бойко, Ю. Ю. Бродецкой,С. М. Вакуленко, А. М. Клименковой, В. В. Ко-зловского, Т. И. Кривошеи, А. С. Куриловой,В. В. Лапиной, Н. М. Лисицы, М. П. Лукашевича,Л. И. Лясоты, А. М. Магомедова, А. А. Максимен-ко, М. В. Мастинец, С. Матвеева, С. В. Мельни-ченко, И. Ю. Набруско, Ю. Ф. Пачковского, В. Е. Пи-липенко, А. А. Петренко-Лысак, В. А. Полторака,Г. А. Савчинского, Ю. Г. Сороки, В. П. Степико,Ю. В. Сюсель, В. И. Тарасенко, Е. В. Тимченко,Д. К. Тихазе, Н. С. Удрис, Ю. В. Черевко, Д. А. Шев-ченко.

Тему потребления средств массовой ком-муникации исследует много выдающихся уче-ных современности. Основной вклад в разви-тие теории информационного общества сде-лали М. Кастельс, Э. Тоффлер, Д. Белл, тео-рию новых медиа разрабатывали Л. Манович,В. Кросби, Г. П. Бакулев, теории коммуникацииисследовали М. Маклюэн, Д. МакКуейл, Дж. Д. Ла-сика. Среди украинских ученых, рассматриваю-щих особенности медиа и социальной комму-никации, следует отметить таких, как А. Холод,Г. Почепцов, И. Чудовская, С. Барматова и др.

На фоне многочисленных трудов по про-блеме потребления очевидным становится ихопределенный дефицит по выявлению специ-фики социальных практик потребления в кри-зисных и переходных обществах, в том числе вусловиях трансформации украинского общест-ва под воздействием идеологии общества по-требления и одновременно тотального вне-дрения информационных и коммуникационныхтехнологий.

Цель статьи – определить особенностисоциальных практик потребления спектра ус-луг, которые предоставляет мировая сеть Ин-тернет.

Интернет существенно усилил свои позициикак информационный канал, как средство длясамоорганизации граждан и как середа реали-зации потребления и осуществления покупок.

Исследовательская компания Gemius Ukrai-ne утверждает, что украинская интернет-ауди-


61

тория в мае 2013 г. составляла более 16 млнчел. (в возрасте 14+), а уже на конец 2013 г. –17,5 млн чел., что на 1,5 млн больше, чем го-дом ранее. По ее прогнозу, интернет-ауди-тория в Украине продолжит расти и к концу2014 г. составит более 20 млн чел. [7; 9].

Можно говорить о стремительном росте ин-тернет-аудитории – за последнее десятилетиеколичество пользователей Интернета возрос-ло в 100 раз. Так, в 2000 г. только 200 тыс.(0,4%) населения страны являлось пользова-телями сети, в 2006 г. по различным оценкам,– от 3,8 до 5,2 млн (до 11,5%) украинцев, в2007–2008 гг. – около 9 млн пользователей (до18,75%), в 2010 г. – 11 млн (почти 31%), в2011 г. – 12 млн (32%), в 2012 г. – 15,7 млн(39%), в 2013 г. – 17,5 млн (42%) [1; 12]. На сере-дину 2012 г. Украина вошла в первую десяткустран Европы по количеству пользователей все-мирной сети [1]. Объем украинского рынка дос-тупа в Интернет говорит об устойчивом форми-ровании новой эры в ментальности украинцев сдоминирующей ценностью потребления разно-образной информации и услуг мировой сети.

Обобщение результатов различных иссле-дований свидетельствует о высокой роли ин-формационных технологий в различных сфе-рах жизнедеятельности украинского обществаи о симбиозе социальной организации с ин-формационными технологиями. По состояниюна конец 2013 г. 50% украинцев заходили всеть раз в месяц, что на 6% больше, чем вконце 2012 г. [3].

Происходит виртуализация повседневныхсоциальных практик и виртуализация профес-сиональной деятельности. Так, в 2014 г. сред-нестатистический пользователь Интернетапроводит онлайн 30 часов в месяц, в течениеэтого времени просматривает 1000–1300 сай-тов/веб-страничек [7]. Среди пользователейИнтернет в мае 2013 г.: людей с высшим обра-зованием 40%, со средним специальным –26%; служащих – 26%; студентов – 21%; рабо-чих – 11%; топ-менеджеров – 7% [7].

Самые активные пользователи сети на конец2013 г. – это молодежь, отмечают в GfK Ukraine: вИнтернет ежедневно заходят 70% людей в воз-расте 16–19 лет, и только 14% 50–59-летних [3].

Интернет способствует удовлетворениюмногообразных потребностей современного че-ловека. Анализ 20 наиболее посещаемых ук-раинцами сайтов позволил осуществить клас-сификацию аудитории пользователей Интер-нета на пять групп потребителей по направ-ленности использования сети. В 2014 г. 89%украинских интернет-пользователей было сфо-кусировано на получении различных сервисов,87% – посещали различные порталы, 57% –использовали Интернет для осуществленияэлектронной коммерции, 50% – удовлетворялипотребности в сфере развлечения, досуга и41% – использовали всемирную сеть с цельюполучения новостей [7].

Данная классификация пользователей го-ворит о том, что поведение интернет-потре-бителей можно рассматривать как форму эко-номического, социального поведения, как знако-вую, символическую интеракцию и форму само-выражения. Можно констатировать, что Интер-нет способствует гиперпотреблению для удовле-творения широчайшего спектра потребностейукраинцев – свыше 87% пользователей (начало2014 г.) хотя бы раз в день пользуются всемир-ной паутиной [8]. В пятерке наиболее посещае-мых ресурсов украинской аудиторией в 2013 г. врейтинге стабильно оказывались Google. com,Mail.ru, Vk.com, Yandex.ua и Youtube.com [2].

С точки зрения социокультурного подходаинтернет-потребление представляет собойсимволическую, знаковую интеракцию, а пове-дение потребителя преобразуется в способ егосамовыражения, способ конструирования со-циальной идентичности.

Стремительное проникновение информа-ционных технологий и Интернет в повседнев-ную жизнь украинцев за последнее десятиле-тие привело к тому, что украинцев можно диф-ференцировать по критерию “включенность вонлайн сообщества”, “приближенность к зна-ниям”. Так, украинцы продолжают активноприобщаться к социальным сетям – на конец2013 г. это была наиболее распространеннаяпричина пользования всемирной паутиной 65%интернет-пользователей. При этом наблюда-ется снижение общего уровня пользованияэлектронной почтой – в нее заходят лишь 45%интернет-пользователей, что на 9% ниже про-шлогоднего показателя [3].

Так, для изучения особенностей медиапот-ребления населением города Запорожья ввозрасте старше 18 лет в апреле 2013 г. ком-панией IRG было проведено эмпирическое ис-следование методом формализованного ин-тервью (n = 400, выборка квотная со случай-ным отбором на последней ступени, репрезен-тативная генеральной совокупности по полу ивозрасту, статистическая погрешность – 4%).Это исследование показало иной рейтинг вудовлетворении потребностей с использова-нием возможностей Интернет. Так, основныммотивом использования Интернета являетсяпоиск информации (81,6%). На втором месте –использование социальных сетей (44,8%).Почти четверть (22,8%) пользователей читаютв Интернете новости.

Политические события 2013–2014 гг. при-вели к увеличению доли аудитории онлайн-телеканалов в Интернете [8]. Интернет позво-лил людям находиться в центре событий и де-лать самостоятельные выводы.

Интернет также способствует формирова-нию индустрии развлечений. Так, мужчины ча-ще, чем женщины, загружают музыку и фильмы,смотрят телепрограммы, слушают радио-станции и играют в компьютерные игры. А вотженщины чаще ищут информацию о здоровье,что свидетельствуют исследования [3].


62

Многие сферы человеческой жизни пере-мещаются в Интернет: общение, покупка/про-дажа, реклама, банкинг и др. Люди все большевремени своей жизни проводят в Интернете, амногие специалисты и вовсе зарабатываютденьги с его помощью. Благодаря стремитель-ному развитию Интернет в Украине развивает-ся рынок электронной коммерции.

Доля интернет-торговли в общей рознице вУкраине в 2013 г. составляет 1,5% (в мире этотпоказатель составляет 7,9%), а объём рынкаecommerce – 1,5 млрд дол. США. На сего-дняшний день этот показатель не обладаетизлишне оптимистичной оценкой, поскольку зат-раты в год на электронную коммерцию на душунаселения в Украине составляют всего 33 дол.США (для сравнения: в Великобритании этотпоказатель составляет 827 дол. США) и всеголишь 4% пользователей Интернета оплачива-ют свои покупки в Интернете с помощью бан-ковских карточек [10].

В десятку лидеров наиболее посещаемыхресурсов украинской аудиторией входят ин-тернет-магазин Rozetka.com.ua и ресурс бес-платных объявлений Slando.ua [2].

Потребители с каждым днем все более активноинтегрируются в рынок интернет-услуг и становят-ся активными участниками интернет-экономики.

Наиболее интересной для сферы электроннойкоммерции является Интернет-аудитория в воз-расте от 25 до 44 лет, которая сегодня составляет50% от общего числа пользователей [7].

На основе обобщения эмпирических данныхисследований 2009–2011 гг. установлено, чтосреди тех, кто пользовался услугами элек-тронной коммерции, зачастую оплачивали че-рез Интернет информацию (40%). Покупку ве-щей через Интернет осуществляли 19% опро-шенных, несколько меньшая часть потребите-лей оплачивала развлечения – 15%, только 8%– проводили финансовые операции через Ин-тернет. Удовлетворение культурных потребно-стей, а также путешествия и туризм через Ин-тернет получала одинаковая доля опрошенных– 7%. Распространенным мотивом пользова-ния Интернетом для коммерческих целей яв-ляется удобство этого средства.

Развитие мобильных и коммуникационных тех-нологий привело к распространению большогоколичества мобильных устройств, что сделалоИнтернет доступным в любом месте и в любоевремя. В четвертом квартале 2013 г. 57% украин-цев старше 16 лет владели смартфоном, компью-тером, ноутбуком или планшетом. В прошломгоду этот показатель был ниже на 5% [3].

Поскольку доступ к мобильным устройствамзначительно возрос, то Интернет стал неотъ-емлемой частью жизни украинцев, они все ча-ще посещают его с помощью мобильных уст-ройств – уже около 4% страниц украинцы про-сматривают на мобильных устройствах [7].Рост потребления мобильного Интернета сти-мулирует развитие различных сервисов на ба-

зе этой услуги, например, электронные плате-жи и мобильная коммерция. Киевстар лидиру-ет по количеству пользователей мобильногоИнтернета. Абоненты-пользователи Интернетаполучили возможность осуществлять платежисо своего мобильного телефона за различныесервисы и продукты, используя средства сим-карты. Таких клиентов в сети Киевстар уже бо-лее 75 тыс., и за год они совершили свыше300 тыс. транзакций [8].

Говоря об особенностях интернет-потреби-телей невозможно оставить в стороне анализих потребительских ценностей. По результатамтеоретических [5] и эмпирических исследований(2009, n = 800: городское население (г. Львов,Запорожье) в возрасте 18–55 лет; выборка мно-гоступенчатая, на последней ступени – квотная;контролируемые признаки: “пол”, “возраст”, по-грешность ± 3,5%; 2010, n = 1525: городскоенаселение (г. Ужгород, Полтава, Житомир, До-нецк, Кривой Рог); выборка – районированная,на последней ступени – случайная; контроли-руемые признаки: “пол”, “возраст”, погрешность± 2,5–3%, доверительная вероятность –95,45%); 2011, n = 947 Запорожская, Львовская,Одесская, Харьковская области; население ввозрасте старше 18 лет; выборка – райониро-ванная, на последней ступени – случайная; кон-тролируемые признаки: “пол”, “возраст”; по-грешность ± 3,5%, вероятность – 95,45%. Приформировании выборок использовано типич-ные принципы отбора по регионам, типам посе-лений, количеством населения, полу, возрасту всоответствии с региональной спецификой техобластей, где было проведено исследование)были установлены различия потребительскогосознания “людей Сети”, то есть активных поль-зователей Интернета. “Люди Сети” ценят досугвыше, чем другие. Так, ценность досуга для се-бя отметили 29% “интернетчиков” и только 9%других людей. Досуг “людей Сети” загруженразличными видами деятельности: Интернет,спорт, любительское творчество, шопинг, про-гулки на природе. “Люди Сети” значительнобольше, чем другие респонденты (в 2,5 разачаще), стремятся развивать свои силы и спо-собности, желают нового. Залогом успеха вжизни они чаще, чем другие, считают свои лич-ностные качества, престижное образование. Неидеализируя “людей Сети”, стоит отметить мно-гообразие их деятельности. Но перечень их делв свободное время с более высокой вероятно-стью, чем для других людей, включает и соци-ально негативные формы деятельности. Так,потребление алкоголя в свободное время по-зволяет себе большая часть “людей Сети”, чемсреди других групп респондентов. У “интернет-чиков” есть негативные черты и в духовнойсфере. Вера для “людей Сети” имеет невысокоезначение. В рейтинге из 10 предложенных жиз-ненных ценностей вера занимает седьмое ме-сто, тогда как для респондентов вне Сети верав рейтинге ценностей на четвертом месте. Еще


63

более важное отличие “людей Сети” – это высо-кое значение, которое они придают свободе, не-зависимости. Ее значимость для себя назвали39% “людей Сети”. Это четвертое место послематериальной обеспеченности, семьи, любви,тогда как для других респондентов ценностьсвободы значима для 20% и отодвигается нашестое место. Но для “людей Сети” ответствен-ность имеет невысокое значение. Семья, любовь,Бог без чувства ответственности за соблюдениеэтих ценностей, с сохранением личной незави-симости является четким проявлением потреби-тельского отношения к ценностям. Высокое зна-чение свободы как ценности ставится выше ве-ры и ответственности для “людей Сети”, свиде-тельствует о неолиберальной мировоззренче-ской позиции современного человека – членаинформационно-потребительского общества [4].

Выводы. Можно констатировать, что Интер-нет способствует гиперпотреблению и удовле-творяет широчайший спектр потребностей.

Поведение интернет-потребителей можнорассматривать как форму экономического исоциального поведения. С точки зрения социо-культурного подхода поведение интернет-потребителей представляет собой символиче-скую, знаковую интеракцию, которая выступаеткак способ самовыражения, конструированиясоциальной идентичности.

С точки зрения структуры ценностей аутен-тичных представителей эпохи постмодерна мыможем говорить об органичности информаци-онно-потребительского общества.

Список использованной литературы1. Internet users in Europe [Electronic resource]. –

Mode of access: http://www.internetworldstats.com/stats4.htm#europe.

2. В Украине интернетом пользуется 17,5 млнчеловек – Gemius [Электронный ресурс]. –Режим доступа: http://delo.ua/tech/v-ukraine-internetom-polzuetsja-175-mln-chelovek-gemius-228205/.

3. В Украине растет количество пользователейинтернета, свидетельствует исследования

GfK Ukraine [Электронный ресурс]. – Режимдоступа: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/ rolling_news_russian/2014/04/140409_ru_n_internet_usage.

4. Зоська Я. В. Особливості споживацьких ус-тановок населення України в умовахінформаційного суспільства / Я. В. Зоська //Вісник Академії праці і соціальних відносинФедерації професійних спілок : зб. наук. пр.– 2011. – № 4. – С. 9–15.

5. Зоська Я. В. Суспільство споживання тасоціальні практики споживачів в Україні : мо-нографія / Я. В. Зоська. – Запоріжжя : КПУ,2011. – 352 с.

6. Інтернет в Україні [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/ІнтернетвУкраїні.

7. Коламбет Е. Интернет-аудитория Украины :статистика 2012–2013 и прогноз на 2014 год[Электронный ресурс] / Е. Коламбет. – Ре-жим доступа: http://blog.netpeak.ua/internet-auditoriya-ukrainy-statistika-2012-2013-i-prognoz-na-2014-god/.

8. Количество мобильных интернет-пользова-телей в Украине превысило 24,4 млн [Элек-тронный ресурс]. – Режим доступа: http://delo.ua/tech/kolichestvo-mobilnyh-internet-polzovatelej-v-ukraine-prevysilo-231732/?supdated_new=1421596083.

9. Кузнецов Н. Миграция в сеть [Электронныйресурс] / Н. Кузнецов // Коммерсантъ Ук-раина. – 2014. – № 31. – С. 6. – Режим дос-тупа: http://www.kommersant.ru/doc/2415119.

10. Полоник В. 15 слайдов о том, как развива-ется рынок электронной коммерции в Ук-раине [Электронный ресурс] / В. Полоник. –Режим доступа: http://blog.netpeak.ua/15-slaydov-o-tom-kak-razvivaetsya-rynok-elektronnoy-kommercii-v-ukraine/.

11. Список європейських країн за кількістюінтернет-користувачів [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Список європейських країн за кількістюінтернет-користувачів.

Стаття поступила в редакцию 07.05.2014.

Зоська Я. В. Соціальні особливості інтернет-споживання українцівУ статті розглянуто специфіку соціальних практик споживання в українському суспільстві, яке

перебуває в умовах трансформації під впливом ідеології суспільства споживанняй й одночаснототального впровадження інформаційних і комунікаційних технологій.

З використанням вторинного аналізу статистичних даних і результатів соціологічних дослідженьподано характеристику потреб, на задоволення яких спрямоване інтернет-споживання; відзначеноособливості цінностей інтернет-споживачів.

Ключові слова: практики споживання, інтернет-споживання, інтернет-споживачі, люди Мережі.

Zoska Ya. Social Features Online Consumer UkrainiansThe article deals with the specifics of the social practices of consumption in the Ukrainian society which is

in transformation under the influence of the ideology of consumer society and at the same time the totalimplementation of information and communication technologies.

With the use of a secondary analysis of statistical data and the results of sociological research the characteristicof needs, which is aimed at meeting the online consumption, particularly marked values Internet users.

Key words: consumption practices, Internet consumption, Internet users, people network.


64

УДК 007:304:08Л. Г. Пономаренко, С. А. Козиряцька

МОВА САЙТІВ УКРАЇНСЬКОГО СЕГМЕНТА ІНТЕРНЕТУ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИУ статті проаналізовано сайти українського інтернет-простору (зокрема, органів державної

влади – облдержадміністрацій, тематичні – конфесійні, медичні сайти) щодо мовної політики, якоївони дотримуються. З’ясовано, що чинник регіональності часто є визначальним для вибору мовисайту. Розглянуто переваги та недоліки українськомовних сайтів/блогів. Окреслено заходи впливу,які допоможуть розширити межі вживання української мови в Інтернеті.

Ключові слова: український сегмент Інтернету, українськомовний сайт, мова сайту, одномов-ний сайт, двомовний сайт, багатомовний сайт, основна мова сайту.

На сьогодні “заявити про себе в Інтернеті” –автоматично означає сформувати свій імідж усвітовому інформаційному просторі (і не лишеокремої особи чи певної організації як власниківмережевого ресурсу, а й іміджу держави зага-лом). З огляду на те, що українська мова – цеодна з визначальних ознак ідентичності нації таідентифікації України як самостійної держави,пріоритетом мовної політики має бути утвер-дження української мови як основної на сайтахУкрнету, що визначатиме їх місце та роль у Все-світній мережі. Актуальність обраної теми підси-лена ще й тим чинником, що інтернет-спілку-вання (зокрема, у соціальних мережах) на сього-дні є невід’ємною складовою життя практичнокожного дорослого громадянина України, якийгіпотетично може становити потенційну аудито-рію українськомовних сайтів, потрапляючи до нихчерез перепости, відповідні групи тощо.1

Питанням розвитку україномовного Інтернетуостаннім часом приділяють увагу такі вітчизнянідослідники, як С. Зайцева [1], М. Рудик [8] таС. Чемеркін [15–16]. Водночас мовне питанняукраїнських блогів є предметом наукових розві-док не лише в Україні, а й за кордоном. Так, уГарвардському університеті мовна ситуація вУкраїні в контексті блогосфери досліджуєтьсяна рівні магістерських дисертацій [14].

Мета статті – проаналізувати сайти ор-ганів державної влади (зокрема облдержадмі-ністрацій), тематичні сайти (конфесійні, медич-ні), що належать до українського інтернет-прос-тору, щодо використання української мови якодного з основних компонентів сайтотворення.Окреслити коло заходів, яких необхідно вжити,щоб українська мова розширювала свої “тери-торіальні межі” в Інтернеті та залучала щоразуширшу аудиторію.

Об’єктом наукової розвідки є сайти україн-ського сегмента Інтернету, зокрема сайти обл-держадміністрацій областей України, а такождва види тематичних сайтів – конфесійні й ме-дичні. Предмет наукової розвідки становитьмовна політика розглянутих мережевих ресур-сів (основна мова сайту: головна сторінка, наві-гація, контент, можливість переходу на іншімови).

© Пономаренко Л. Г., Козиряцька С. А., 2014

Поняття “мова сайту” на сьогодні часто маєдосить широке тлумачення з яскравим суб’єк-тивним забарвленням. Так, О. Мілінчук, авто-рка блогу про іноземні мови, пропонує таке йо-го визначення: “це текстові записи, статті, зо-браження, анімація, посилання, реклама, ди-зайн, атмосфера <…> все в одному” [4]. Крімтого це поняття, на її думку, характеризуєтьсятакими ознаками, як насичення рекламою чинав’язливими зображеннями, що ускладнюютьвхід на сайт; занадто складний з обтяжливимиреченнями чи надто вільний аж до неповаги дочитача стиль викладу матеріалу; дуже блідий інадто дрібний шрифт тощо.

Безумовно, кожний власник сайту – органі-зація чи приватна особа – зацікавлені у зрос-танні рейтингу їхнього ресурсу. Є кілька спосо-бів оцінити рейтинг сайту на рівні країни, час-тини світу чи світу загалом. Однією з відомихсвітових рейтингових систем є Alexa.com, якаконтролює відвідуваність користувачами різнихвеб-сайтів. Alexa-ранжування встановлює якіс-ний показник відвідуваності різних сайтів у сві-тових масштабах. Варто відзначити, що в цьо-му рейтингу чим менша цифра, тим краще, ане навпаки, тобто найбільш відвідуваному сай-ту у світі присвоєно номер один. Таким безза-перечним лідером вже багато років підряд єGoogle.com.

У рейтингу Alexa.com Топ-500 перші й основ-ні місця належать американським, англійським,російським, німецьким, китайським, арабськимта японським сайтам. Тож постає логічне запи-тання: чи потрапили українські сайти до когортиобраних і які саме? Приємно відзначити, щоукраїнські ресурси в цьому рейтингу є, хоча їхпоки що лише два – Google.com.ua (близько200 позиції) та Yandex.ua (близько 425 позиції).Щоправда, українськими в них є лише домени, анасправді це дочірні сайти іноземних компаній.Звісно, у переліку цих пошукових систем є кількамов на вибір, тобто українська мова тут є не ос-новною, а додатковою [6].

Звернемося ще до одного рейтингуAlexa.com за іншим показником – країною ре-єстрації доменів. В українському рейтингу най-більш відвідуваних інтернет-ресурсів до першоїдесятки входять лише російські сайти, україн-


65

ські ж з’являються аж у першій двадцятці. Тожвиходить, що українські сайти спираються на“міцну” російську основу. Яка ж основна причи-на такого стану справ з українською мовою якосновною сайту? Як відзначають фахівці, цяпричина безпосередньо стосується користува-чів мережі та браузерів, – адже Alexa рахуєвідвідуваність сайтів лише в тому випадку, ко-ли в браузері користувача встановлене розши-рення Alexa Sparky. Тож “комп’ютерники” ра-дять усім, кого хвилює стан української мови вІнтернеті, зокрема зростання рейтингу україн-ськомовних сайтів, встановити це розширенняй максимально відвідувати саме українськісайти, що буде підвищувати їх рейтинг. Можнаскласти перелік улюблених українських сайтів імаксимально “ходити” саме цими “шляхами”.

Можна звернутися й до інших статистичнихданих, зокрема тих, що стосуються соціальнихмереж, які є чи не найбільш відвідуваним ре-сурсами мережі. Спробуємо з’ясувати рейтингїх популярності. Так, станом на початок 2014 р.в Україні перше місце за відвідуваністю посідаєсоціальна мережа Vkontakte (як і Odnoklassniki)– російський ресурс. Дослідники констатують,що Facebook, як і раніше, поступається не ли-ше Vkontakte, а й Odnoklassniki [5]. Однак слідвідзначити, що соціальні мережі пропонуютьукраїнську як мову інтерфейсу.

Ці дані можна порівняти з результатами до-слідження інтернет-аудиторії України, проведе-ного компанією InMіnd майже рік тому, тобто вберезні 2013 р. За підсумками лютого 2013 р.компанія визначила Топ-25 доменів, які відві-дують українські користувачі, зокрема (назива-ємо номер від 1 до 25 місця в рейтингу): Google(середньоденна частка – 66%), Vkontakte (60%),Mail.ru (48%), Yandex (40%), Odnoklassniki (37%),Youtube.com (28%), Wikipedia.org (15%), Face-book.com (13%), Ukr.net (12%), Ex.ua (11%), I.ua(8%), Webalta.ru (7%), Rozetka(.ua+.com.ua) (7%),Sinoptik.ua (7%), Rambler.ru (7%), Aukro.ua (6%),Gismeteo.ua (6%), Blogspot.com (6%), Ucoz.ru (6%),Rutracker.org (6%), Fotostrana.ru (5%), Slando (5%),Ask.fm (5%), Marketgid(.com+.info) (5%), Meta.ua (5%).

Серед названих ресурсів власне українськи-ми, як бачимо з імен доменів, є дев’ять: Ukr.net,Ex.ua, I.ua, Rozetka(.ua+.com.ua), Sinoptik.ua,Aukro.ua, Gismeteo.ua, Slando, Meta.ua.

Двомовними, тобто українсько-російськомов-ними з них є два українські інтернет-портали табезкоштовні сервіси електронної пошти –Ukr.net та I.ua, два сайти прогнозу погоди вУкраїні та світі – Sinoptik.ua та Gismeteo.ua, атакож дошка оголошень України – Slando. Три-мовною, тобто англо-українсько-російськомов-ною є українська пошукова система Meta.ua.Водночас такі комерційні проекти, як Ex.ua,Rozetka(.ua+.com.ua), Aukro.ua українську мовуяк мову сайту взагалі не пропонують.

Для подальшого аналізу вдаємося до роз-поділу сайтів за їх видавцями – органи держа-вної влади та приватні. Порівняльний аналіз

мовного аспекту сайтів органів державної вла-ди дає такі результати.

Сайти обласних держадміністрацій можнарозподілити на такі групи:

1. Одномовні.Основна і єдина мова сайту – українська,

відповідно й усі матеріали сайту написані цієюж мовою. Такі сайти мають, наприклад, Волинсь-ка, Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька,Івано-Франківська, Київська, Полтавська, Черка-ська та Чернівецька облдержадміністрації.

2. Двомовні:а) на сайті є “перемикач”, розрахований на

дві мови – українську та англійську, зокремаостання версія досить коротка, лише основнідовідкові дані. Такий мовний стан справ насайтах Кіровоградської та Рівненської облдер-жадміністрацій;

б) на сайті є “перемикач”, розрахований надві мови – українську та англійську, проте анг-лійський варіант увімкнути не вдалося. Це сайтЛьвівської облдержадміністрації;

в) на сайті є “перемикач”, розрахований надві мови – українську та російську. Таким єсайт Донецької облдержадміністрації;

г) “перемикача” немає, матеріали подані дво-ма мовами – українською та російською (спосте-рігається інтерференція мов). Таким є сайт Оде-ської облдержадміністрації.

3. Тримовні:а) на сайті є “перемикач”, розрахований на

три мови – українську, російську та англійську,кожна з яких повноцінно працює. Це сайти Він-ницької, Луганської, Миколаївської та Херсон-ської облдержадміністрацій;

б) на сайті є “перемикач”, розрахований натри мови – українську, російську та англійську,проте повноцінно працюють лише дві – україн-ська та російська, англійська версія не вмика-ється. До речі, відкривається сайт державноюмовою – українською. Таким є сайт Харківськоїоблдержадміністрації;

в) на сайті є “перемикач”, розрахований натри мови – українську, російську та англійську,проте повноцінно працює лише одна – україн-ська, російська зовсім не працює, при переми-канні на англійську основна інформація вида-ється в кількох документах у форматі PDF. Якприклад можна навести сайт Хмельницької обл-держадміністрації;

г) українською мовою повністю подано як ін-терфейс сайту, так і матеріали, а російська йанглійська мови лише задекларовані, але здій-снити перехід до них неможливо. Такий стансправ на сайтах Сумської, Тернопільської таЧернігівської облдержадміністрацій.

4. Багатомовні.На сайті встановлено перекладач від Goo-

gle, розрахований на 80 мов; відкриваєтьсясайт українською мовою. Як приклад можна на-вести сайт Житомирської облдержадміністрації.

Отже, на основі проведеного аналізу сайтівоблдержадміністрацій за критерієм “основна


66

мова сайту” можна дійти висновку, що найбіль-шу кількість становлять одномовні з єдиноюдержавною мовою як в інтерфейсі, так і в по-данні матеріалів. Мовою цифр це має такийвигляд: з 24 областей таких 9 сайтів (38%).

П’ять сайтів (21%) є двомовними, точніше,умовно двомовними, оскільки з переходом доіншої мови сайту майже скрізь виникли про-блеми. Один із цих п’яти сайтів, зокрема Оде-ської облдержадміністрації, сприяє розвиткуінтерференції, подаючи матеріали й українсь-кою, і російською мовами. На наш погляд, зогляду на тотальне поширення російської мовив цьому регіоні вдаватися до такої інтерферен-ції на сайті органу державної влади як прикла-ду для наслідування не варто.

Дев’ять сайтів (38%) тримовних, з яких повно-цінно тримовними є лише чотири, інші два на-справді є двомовними, і ще три – одномовними.

І нарешті лише один сайт (4%) можна вва-жати багатомовним чи одномовним з можливі-стю автоматичного перекладу сторінки за до-помогою Google-перекладача на одну з 80 мов.

Зауважимо, що мова сайтів органів держав-ної влади має бути або лише українською, тоб-то державною, оскільки вона законодавчо ви-знана як така, або має бути додатково встано-влений ідентичний варіант англійською мовоюяк мовою міжнародного спілкування. Цікаверішення знайшли розробники сайту Житомир-ської облдержадміністрації, встановивши насайт Google-перекладач з вісьма десяткамимов. Проте і в цьому випадку є свій мінус – пе-реклад комп’ютерний, далекий від досконалос-ті, який зазвичай спотворює основну думку та єскладним для читання навіть носію мови.

У випадку з приватними сайтами (сайт орга-нізації чи приватної особи) перед видавцемпостає одразу кілька проблем, які він має вирі-шити, зокрема:

1. Коли мова йде про інформаційний сайт,то тут одним із найважливіших критеріїв є тра-фік, тобто кількість відвідувачів сайту протягомдоби, тижня, місяця. Якщо видавець наполег-ливо працює над зростанням активного трафі-ку, то різними способами, зокрема за допомо-гою сторінок чи груп у соціальних мережах,збирає спільноту однодумців навколо свогосайту. Тож при виборі мови сайту постає логіч-не запитання: наскільки велику аудиторію та-кий видавець потенційно можете зібрати заумови, що основною мовою сайту буде україн-ська? Звісно, якщо сайт – це візитка перукарніу місті, яке переважно є українськомовним, товибір української мови буде логічним і дореч-ним. Якщо ж за допомогою сайту просуватипродукт у світових масштабах, наприклад, ін-формаційний продукт на тему створення влас-них сайтів, то, звісно, сама мета підказує вжи-вати російську мову як мову сайту, оскількиросійськомовна аудиторія у світі є кількісно бі-льшою, ніж українськомовна.

Особливо важливим для всіх сайтів (і тих,які не мають власного контенту, а подають ли-

ше републікації, і тих, які цей контент мають) єпитання їх монетизації. Мова йде про те, якіспособи використовує власник інтернет-ресур-су, щоб окупити свої витрати на створення сай-ту і на щоденну працю над ним – оновленняконтенту, оптимізацію, технічну підтримку то-що. Монетизація прямо пропорційно пов’язаназ трафіком, оскільки саме відвідувачі, їхні дії –це той важливий і основний показник, за якимвизначається рейтинг сайту, а відповідно, йможливості заробітку його власника.

Отже, певною мірою простежується взаємо-зв’язок між мовою сайту та кількістю його відві-дувачів. Окрім активного трафіку, є ще пасив-ний, тобто ті відвідувачі, які переходять на сайтбез безпосередньої участі його власника, а то-чніше через пошукові системи за ключовимисловами. А “ключовими” більшість українців за-дає в рядку браузера російською мовою, оскіль-ки пошукова система в такому випадку пропонуєбільшу кількість ресурсів. Українськомовні“ключовики” приведуть на сайт значно меншевідвідувачів і це логічно вмотивовано порівня-льною кількістю російсько- та українськомовнихкористувачів Інтернету.

Інша справа, якщо сайт присвячений україн-ській мові, культурі, науці тощо, тоді, на нашудумку, він має бути обов’язково українськомов-ним, як-от: “Камертон філолога” [2], “Моволю-бам” [7]. Хоча такі сайти, над якими видавецьсерйозно й натхненно працює тривалий час,також мають досить високі показники в різнихрейтингах, як наприклад: “Світ слова” [9], “Укр-ліб” (Бібліотека української літератури) [10].

Звернемося також до думок досвідчених бло-герів з приводу того, якими є переваги й недолікиукраїнськомовного сайту чи блогу (для нас наразірозрізнення цих понять не є принциповим).

За словами українського, а головне – украї-нськомовного блогера Я. Федоряка, перевага-ми українськомовного блогу є:

1) низька конкуренція в українськомовнійніші у зв’язку з браком справді якісних темати-чних блогів чи сайтів. Натомість у російськомо-вній чи англомовній блогосферах конкуренціядосить жорстка;

2) зручна мова написання для одномовногоукраїнськомовного автора, якому складно пи-сати іншою мовою, адже стиль – це один ізчинників, який має приваблювати, а не відшто-вхувати читача;

3) можливість заявити про себе, створившиукраїномовний блог, оскільки новий якісний таще й українськомовний блог буде одразу помі-чений і пропіарений саме користувачами Ін-тернету між своїми колегами;

4) чистота української блогосфери, оскільки“українська блогосфера поки що позбавленабагатоманіття сплогів та сателітів” [12]. Звісно,варто було б переглянути ці думки, оскільки зчасу написання матеріалу, тобто з 2008 р. ми-нуло вже чотири роки, проте свіжої інформації зцього питання в блозі названого автора не ви-


67

явлено. Одразу зауважимо, що термін “українсь-ка блогосфера” тлумачимо, як “усі блоґи, щотак чи інакше стосуються України чи потенцій-но можуть містити локальний український кон-текст: ведуться теперішніми чи колишніми ме-шканцями України українською та російськоюмовами” [1, с. 27].

Водночас автор сайту “Українська блогос-фера” виділяє такі недоліки українськомовногоблогу:

1) порівняно незначна українськомовна ауди-торія;

2) низька ймовірність, що навіть українсько-мовний користувач вводить запити українськоюмовою, оскільки більше шансів знайти потрібнуінформацію російською чи англійською;

3) потрібно створювати спільноту однодум-ців, тоді як до спільнот російсько- чи англомов-них сайтів можна просто долучитися;

4) значно складніша монетизація сайту, якаполягає наприклад, у пошуці рекламодавців [11].

Отже, українськомовний блог/сайт потребуєзначних зусиль, щоб завоювати свою цільовуаудиторію, створити спільноту й хоча б трохийого монетизувати.

З огляду на ситуацію, що склалася в сучас-ній блогосфері, актуальною є порада українсь-комовного блогера Я. Федоряка з приводу того,як зробити так, щоб українськомовні блоги за-войовували рейтинг на жорсткому ринку в ме-режі Інтернет, – створення якісного контенту,тобто корисних ресурсів, які б перевершили засвоєю якістю інші та з яких би брали інформа-цію видавці англо- чи російськомовних сайтів,перекладаючи її рідною їм мовою. Кожен украї-нець як справжній патріот може завести украї-нськомовний блог чи написати якісну україно-мовну статтю “не про те, як він любить неньку-Україну, а про <…> будь-яку прагматичну річ,яка може знадобитися реальному прагматич-ному користувачу” [13].

Продовжимо наш аналіз тематичними кон-фесійними та медичними сайтами. Так, мере-жеві конфесійні видання українського медіап-ростору є, як правило, українсько- і російсько-мовними, іноді для читання можуть пропонува-тися англійська, польська, французька та деякіінші мови (наприклад, журнал РКЦУ “Любітьодин одного”) або ж російськомовна й україно-мовна версії одного й того ж видання, перехо-дити до яких можна за гіперлінком (“Церковнаправославна газета”). Вибір мови переважнозалежить від того, у якому регіоні знаходятьсяредакції інтернет-версій друкованих видань(захід чи схід України) або засновники онлайн-видань. Відтак, у православних ЗМІ мова пере-важно українська, якщо редакція веб-версіїзнаходиться в м. Київ, Львів, Чернігів тощо.Російськомовними (або двомовними) є ті ви-дання, редакції яких знаходяться в зросійще-них регіонах України, наприклад: схід –“Благовєст” (м. Алчевськ), “Свєтилен” (Луганщи-на); південь – “Єпархіальний часопис” (м. Оде-

са) та центр – “Церковна православна газета”,“Київська Русь”, “Отрок” (м. Київ).

У католиків редакції конфесійних видань,представлених у мережі, у своїй більшості гео-графічно розташовані переважно на ЗахіднійУкраїні, де мають значну кількість вірян, а відпо-відно, й реципієнтів (читачів) своїх газет та жур-налів, тож мова видань переважно українська.

У деяких виданнях трапляється інтерференціямов, тобто рубрики подано українською, але пуб-лікації включають і українською, і російською мо-вами (“Одигитрия” (УПЦ МП), “Християнин” (Церк-ва християн віри євангельської), “Христианин” (Це-рква християн віри євангельської).

У газеті “Християнський вісник” як виданніхристиян протестантського напряму можнаознайомитися з оповідями деяких вірян про їхшлях до Бога. Такі матеріали не редагують,тобто публікації подані не літературною мовою,а “живою розмовною”, часто збережено стильоповідача, суржик. Певною мірою це є виправ-даним, адже свідчить про “справжність” опові-дачів, а не про художній вимисел, що викликаєдовіру до видання. Однак не можна відзначитиякість редагування: помилки наявні вже у Менюсайта (регістрація, аудиоальбом).

Газета “Християнин” виходить переважноросійською мовою, однак містить статті йукраїнською (залежно від того, якою мовою бувнадісланий оригінал), крім того, деякі статтіперекладають з української на російську з різнихпричин: або тому, що в українському варіантібагато помилок, зокрема, русизмів, або ж напрохання російськомовних читачів.

Отже, конфесійні сайти християн є двомов-ними, зокрема досить часто видавці вдаютьсядо інтерференції, тобто поєднання українсько-та російськомовних матеріалів на одній сторін-ці, в одній рубриці, в одному виданні.

Звернімося також до сайтів медичної тема-тики як таких, що повинні мати авторитет у пе-ресічних громадян, адже хвороби та методи їхлікування – нагальне питання практично кожноїсім’ї. Одразу впадає в око, що контент медич-них сайтів поданий або лише російською, аболише українською мовою. При цьому на окре-мих сайтах можливий перехід від російської доукраїнської, іноді ще й до англійської мови. Си-туацію з мовною картиною медичних сайтів зарегіонами дуже добре видно з медичного ката-логу “УКРМЕД” [3]. Згідно з вибіркою, зробле-ною нами для аналізу українських медичнихсайтів за регіональним критерієм. Тож наукраїнських медичних сайтах зафіксовано таківаріанти поєднання мов:

Вінниця – 1) українська, російська, англійсь-ка; 2) українська, англійська; 3) російська, анг-лійська; 4) лише російська; 5) лише українська;

Дніпропетровськ – 1) російська; 2) російська,англійська;

Донецьк – 1) російська, англійська; 2) українсь-ка, російська;

Житомир – 1) російська; 2) українська;3) українська, англійська;


68

Запоріжжя – 1) російська; 2) російська йанглійська;

Івано-Франківськ – 1) українська, російська,англійська; 2) українська, англійська; 3) ро-сійська; 4) українська;

Київ – 1) російська; 2) українська, російська;3) українська, російська, англійська;

Кіровоград – 1) російська; 2) російська, анг-лійська; 3) українська, російська, англійська;

Луганськ – 1) російська; 2) російська, англій-ська;

Луцьк – 1) українська, російська, англійська;2) українська, англійська; 3) українська, росій-ська; 4) українська, французька; 5) українська;

Львів – 1) українська, російська, англійська;2) українська, англійська; 3) англійська; 4) укра-їнська; 5) українська, російська, англійська, ні-мецька; 6) українська, російська, англійська,польська;

Миколаїв – 1) російська; 2) російська, англій-ська;

Одеса – 1) російська; 2) російська, англійсь-ка, українська; 3) російська, англійська.

Чернівці – 1) українська, англійська, російсь-ка, німецька, французька.

Отже, простежується така основна тенден-ція щодо мов медичних сайтів: західні області –максимум української мови й мінімум російсь-кої, схильність до збільшення кількості євро-пейських мов, як-от, у Волинській, Івано-Фран-ківській та Львівській областях; центральні об-ласті – російська мова вживається практичнонарівні з українською, як-то, у Києві та Київськійобласті; східні та південні області – російськамова домінує над українською, як у Донецькійта Одеській областях, чи повністю витісняє її,як у Дніпропетровській, Запорізькій, Луганськійта Миколаївській областях.

Отже, українська мова не завжди є пріори-тетною мовою сайту/блогу. Найбільш повно-цінно вона подана на ресурсах органів держа-вної влади, хоча на деяких з них трапляєтьсяінтерференція мов. Що стосується приватнихсайтів, то тут вирішальними є кілька чинників,основним з яких є вид сайту: на сайтах-візиткахофлайнового регіонального бізнесу мова зале-жить від регіону: Захід і Центр України – україн-ська як основна чи одна з двох або трьох за-пропонованих, Схід і Південь – російська(українська мова якщо й запропонована, толише як додаткова); на українських сайтах, щопросувають онлайновий продукт чи послугу,використовується одна або три мови: російська– якщо сайт одномовний, російська з англійсь-кою – якщо сайт двомовний, може бути й поєд-нання російської з українською та англійською,якщо сайт тримовний (лише в таких випадкахукраїнська мова є обов’язковою).

Серед українських тематичних сайтів, зок-рема конфесійних, російська мова є більшвживаною, ніж українська, хоча важливу рольтут відіграє регіональний чинник. У випадку зукраїнськими медичними сайтами у виборі мо-

ви сайту простежується та сама ситуація: чимдалі на захід, тим частіше вживається україн-ська мова, чим далі на схід та південь, тимукраїнська мова вживається рідше.

Заходами, які допоможуть розширити межівживання української мови в Інтернеті, можутьбути такі: а) власникам сайтів пропонувати ці-кавий та стилістично грамотний контент україн-ською мовою на сайтах українського інтернет-простору; б) уникати інтерференції мов на своїхресурсах; в) встановити розширення AlexaSparky світової рейтингової системи Alexa.comта максимально відвідувати українські сайти,що буде підвищувати їх рейтинг.

Список використаної літератури1. Зайцева С. В. Про деякі напрямки розвитку

україномовного Інтернету / С. В. Зайцева //Ученые записки Таврического национально-го университета им. В. И. Вернадского. Се-рия “Филология. Социальные коммуника-ции”. – 2011. – Т. 24 (63). – № 1. – С. 24–27.

2. Камертон філолога: відлуння [Електроннийресурс]. – Режим доступу: http://www.web-resurs.ru/board/read7797.html.

3. Медичний каталог “УКРМЕД” [Електроннийресурс]. – Режим доступу: http://ukrmed.org.ua/cat.php?cat=60220.

4. Мілінчук О. Мова сайтів – іноземна чи зрозу-міла всім? [Електронний ресурс] / О. Мілінчук.– Режим доступу: http://blogosphere.com.ua/2011/09/16/site-language/16 вересня 2011.

5. Мінченко О. Світова карта соціальних мереж– Україна залишається в зоні впливу Вконта-кте [Електронний ресурс] / О. Мінченко. –Режим доступу: http://watcher.com. ua.

6. Мінченко О. ТОП-25 найпопулярніших сайтівсеред українців [Електронний ресурс] /О. Мінченко – Режим доступу: http://wat-cher.com.ua.

7. Моволюбам [Електронний ресурс]. – Режимдоступу: http://l-ponomar.com/.

8. Рудик М. Українське слово в Інтернеті [Елек-тронний ресурс] / М. Рудик – Режим доступу:http://journ.lnu.edu.ua/publications/zbirnyk07/Zbirnyk07_Rudyk.htm.

9. Світ слова [Електронний ресурс]. – Режимдоступу: / http://svitslova.com/.

10. Укрліб [Електронний ресурс]. – Режим до-ступу: http://www.ukrlib.com.ua/.

11. Федоряк Я. Блог українською мовою: Само-пожертва за ідею чи потенційний бізнес?[Електронний ресурс] / Я. Федоряк. – Режимдоступу: http://blogosphere.com.ua/2011/05/06/ukrainian-blog-as-business.

12. Федоряк Я. Навіщо заводити блог українсь-кою мовою? [Електронний ресурс] / Я. Фе-доряк. – Режим доступу: http:// blogosphere.-com.ua/2008/11/16/navischo-zavodyty-bloh-ukrajinskoju-movoju.

13. Федоряк Я. Про українську мову, патріотизмяк “цінність в собі” та здоровий ґлузд [Елек-тронний ресурс] / Я. Федоряк. – Режим до-ступу: http://blogosphere.com.ua/2011/02/15/ukrainian-language.


69

14. Федоряк Я. Як я розповідав про українськублогосферу аспірантці з Гарварду [Елект-ронний ресурс] / Я. Федоряк. – Режим до-ступу: http://blogosphere.com.ua/2011/06/23/interview-with-harvard-student/.

15. Чемеркін С. Українська мова в Інтернеті [Еле-ктронний ресурс] / С. Чемеркін. – Режим до-

ступу: http://www.interklasa.pl/portal/dokumenty/ridna_mowa_uk/index.php? page=rm26_05.

16. Чемеркін С. Г. Українська мова в Інтернеті:позамовні та внутрішньоструктурні процеси /С. Г. Чемеркін. – Київ, 2009. – 240 с.


Пономаренко Л. Г., Козыряцкая С. А. Язык сайтов украинского сегмента Интернета: реалии иперспективы

В статье проанализированы сайты украинского интернет-пространства (в частности, орга-нов государственной власти – облгосадминистраций, тематические – конфессиональные, меди-цинские сайты) с точки зрения придерживаемой языковой политики. Установлено, что факторрегиональности часто является определяющим в выборе языка сайта. Рассмотрены преимущес-тва и недостатки украиноязычных сайтов/блогов. Предложены меры влияния, которые помогутрасширить границы использования украинского языка в Интернете.

Ключевые слова: украинский сегмент Интернета, украиноязычный сайт, язык сайта, одно-язычный сайт, двуязычный сайт, многоязычный сайт, основной язык сайта.

Ponomarenko L., Kozyryatska S. Ukrainian Language Segment of Interenet Sites: Realities andProspects

The article deals with one of the pressing issues for each site publisher or a blog author, includingUkrainian ones, – what language of the site to choose. If one is guided by patriotic feelings, than the Ukrain-ian language should be the main language of each Ukrainian site. But today, the Internet is not only a pow-erful source of information, communication and entertainment, but a business ground for large and smallenterprises, commercial projects, retail and many other trading activities. Therefore, we have analyzed howpublishers of the modern Ukrainian Internet segment combine patriotism with a theme choice of a site, andwhat causes influence the decision making process.

In order to take a proper place in the Internet ranking, Ukrainian sites/blogs have to create Ukrainian contentof high enough quality to motivate the English- or Russian-language sites publishers for its translation.

The nowadays situation with the use of the Ukrainian language as language of website/blog is not verycomforting, especially if compared with the situation on the government sites. Almost all municipal sites op-erate in Ukrainian, except of Odessa municipal sites with its multilanguage structure.

In case of private sites, the type of site is a decisive factor. If this is online business card of offline regionalbusiness then the website language choice depends on the region: the West and the Center of Ukraine –Ukrainian as the main or additional language, the East and South – Russian as a major one, and theUkrainian language only as a secondary. If a Ukrainian site promotes an online product or service, and if it ismonolingual, then it is almost always in the Russian language. If the site is bilingual – then it is mostly inRussian and English, although the combination of Russian and Ukrainian may be present. And only if thesite is trilingual, then Ukrainian becomes a compulsory component.

The Ukrainian theme sites, especially religious ones, use Russian more commonly than Ukrainian. In thecase of Ukrainian medical sites the language choice depends clearly on geography: farther to the west ofUkraine, the Ukrainian language is more common, farther to the east and south of Ukraine, the Ukrainianlanguage is used less frequently.

Key words: Ukrainian Internet segment, Ukrainian language website, website language, monolingualwebsite, bilingual website, multilingual site, the main language of the site.


70

УДК 1’373.45:070Л. В. Супрун

ЄВРОПЕЙСЬКІ МОВНІ МЕНТАЛЬНОСТІ, ФРАГМЕНТАРНО ПОЗИЦІОНОВАНІВ ДИСКУРСІ ФРАНКА-ПУБЛІЦИСТАСтаттю присвячено дослідженню європейських мовних ментальностей, фрагментарно позиці-

онованих у дискурсі Франка-публіциста. З’ясовано, що основне завдання комунікації І. Франко вбачаву модернізації мовної ментальності комунікатів. Проблему європеїзації української мовної менталь-ності головний редактор “Літературно-Наукового Вістника” (1898–1906) намагався вирішитишляхом актуалізації певних, зокрема англійських, французьких, італійських, менталем у продукова-ному дискурсі.

Ключові слова: Іван Франко, мовна ментальність, часопис “Літературно-Науковий Вістник”,європеїзація, менталема.

Як носій європейської мовної ментальності,Іван Франко, головний редактор “Літературно-Наукового Вістника” (1898-1906), намагавсясилою публіцистичного слова долучити співвіт-чизників до культурних, інтелектуальних над-бань світової громадськості. “…І. Франко ста-вив перед собою двоєдине завдання: ввестиУкраїну в світ, показати світові багатство украї-нської культури; прилучити своїх земляків добагатств, що їх витворила світова культура” [1,с. 234]. 1

Особливі надії Іван Франко покладав на євро-пеїзацію української мовної ментальності. Зру-шення в ній повинні були здійснитися у процесірецепції іншомовних джерел, контекстуальнихта інтертекстуальних парадигм. “Украплені” увісниківські дискурси комунікаційні одиниціпольської, російської, німецької, латинської,французької, італійської мов позиціонуються якавтохтонні менталеми, тобто вербальні носіїнаціональної ідентичності [6]. Актуалізованапроблема певним чином стала предметом роз-гляду в працях Н. Арутюнової, А. Вежбицької,В. фон Гумбольдта, І. Дубова, О. Потебні, О. По-чепцова, Т. Радбіля, Е. Сепіра, О. Сербенської,Ю. Степанова, Б. Уорфа.

Мета статті – висвітлення європейськихмовних ментальностей, фрагментарно позиці-онованих у дискурсі Франка-публіциста. Досяг-нення мети передбачає розв’язання таких за-вдань: 1) проаналізувати Франкову концепціютрансформації мовноментальних характерис-тик комунікатів-етнофорів; 2) розглянути вісни-ківський дискурс в аспекті вираження певноїментальності. Об’єктом дослідження стала мо-вна ментальність. Предмет дослідження – анг-лійська, французька, італійська мовні менталь-ності, експліковані у вісниківському дискурсіІ. Франка.

Англійська мовна ментальність подана в“Літературно-Науковому Вістнику” вкрай лапі-дарно. Усі цілісні сенси, які, за досліджен-ням П. Л. Коробки, домінують в англійській мо-ві: “чесність, обережність, працьовитість, про-

© Супрун Л. В., 2014

фесіоналізм, відповідальність, стриманість умовленні, ощадливість, оптимізм, егоїзм, сво-бода особистості, консерватизм, матеріальнеблагополуччя, закритість родинного життя” [3,с. 132–133], – акумульовані в одній-єдиній віс-никівській фразі: “…Соціяльні недогоди й болїнїхто ще не лїчив по рецептї беллєтристів,хоч і як вони нераз позували на мудрцїв і про-років, і що їх головна задача лежить зовсїм деинде, а власне в тім, щоб, як сказав колисьШекспір, бути зеркалом часу, малювати чо-ловіка в його суспільному звязку і в тайникахйого душі, давати сучасности й потомностите, що Золя називав “людськими документа-ми” в найширшім значіню сього слова” (Ів. Фр.,П. і б.: 119).

Цей приклад наочно підтверджує думку прозалежність мовної ментальності насампередвід соціокультурних факторів. Адже, як свід-чить син Петро, Іван Франко володів англійсь-кою мовою не гірше, ніж польською, німецькою,французькою [7, с. 459]. Утім його особистезнайомство з реаліями англомовного світу бу-ло обмеженим, тому процес ментальної інтер-ференції практично відсутній, у будь-якому ви-падку це демонструє нам вісниківський дис-курс.

Гадаємо, що сприйняття англійських мента-лем читачем “Літературно-Наукового Вістника”його головний редактор уважав можливимтільки шляхом роз’яснення, доповнення. Мож-ливо, саме тому в кінці поданого вище інтекстуз’являється цитата Золя, носія французькоїмовної ментальності, значно ближчої і зрозумі-лішої слов’янському світові.

Французьку мовну ментальність Франко-вісниківець уважає ближчою українцям, ніж анг-лійську. Так склалось історично: контакти украї-нців з французами були частішими. Йдеться проекономічні, політичні, торгові зв’язки, війни то-що. Тобто, як і в попередніх випадках, соціаль-ні чинники розширили горизонт сприйняттяукраїнцями навколишнього світу. Тому вісни-ківський редактор вільно оперує французькимименталемами, без застереження, що між йогопубліцистичним дискурсом і читачем-українцем


71

виникне рецептивний бар’єр. Французькі номі-нанти стають атрактантами, за допомогою якихувагу адресатів ЛНВ спрямовано у визначенепубліцистом русло.

Pardon франц. Пробачте [4, с. 1009]: “Атимчасом якась таємна сила в людській при-родї каже: “Pardon, ти н е м а є ш д ов и б о р у; в якій мові вродив ся і виховався, тої без окалїченя своєї душі не можеш по-кинути, так як не можеш заміняти ся з киминшим своєю шкірою” (Ів. Фр., Дв.: 233).

Par excellence франц. Переважно, особли-во [4, с. 1009]: “Заснований ним (Барвінським –Л. С.) орґан “Дhло” зробив ся орґаном parexcellence галицьким…” (Ів. Фр., З ост.д.: 7);“Самійленко – артист par excellence” (Ів. Фр.,З ост.д.: 120).

Laisser faire, laisser passer франц. Букв.“дозволяти робити, дозволяти проходити”; неперешкоджати природному перебігу подій[4, с. 1005]: “Як лїберал він (Драгоманов. – Л. С.)був далекий від псевдо-лїберальної доктріниlaisser faire, laisser passer, що позволяє кождо-му давати собі раду як уміє, але не цураєть сянасильства для оборони свого власного упри-вілейованого становища” (Ів. Фр., С.п.: 227).

Une quantité франц. Кількість: “…Тількотою люксусовою, науковою працею, що тор-каєть ся питань інтернаціонального, загаль-но людського наукового дослїду, нація безпо-середно подає свій голос у хорі иньших осьві-чених націй і тим самим робить ся в тім хорітим, що Француз називає une quantité” (Ів. Фр.,Д.пр.: 80).

Oratio obliqua франц. Іншомовний, двозна-чний: “Не скаже (селянин. – Л. С.): Чи цїлийтут у вас міст на ріцї, а покладе питанє вoratio obliqua: Не знати, чи буде цїлий міст наріцї” (Ів. Фр., Bel: 285).

Successive франц. Послідовний: “Розуміється, при помочи фактів, які successive прихо-дять йому на память” (Ів. Фр., Bel:287).

Юрій Степанов у передмові до збірникастатей провідних представників сучасноїфранцузької лінгвістичної школи “Квадрату-ра смислу: Французька школа аналізу дис-курсу” розмірковує: “Власне, Франція чекалареволюції. Мені навіть здається, що Франціязавжди чекає революції. Інша справа – якої.Художньої, технічної, сексуальної…” [5, с. 3].Гадаємо, що саме цей революційний “духФранції” хотів інспірувати адресатові “Літе-ратурно-Наукового Вістника” його головнийредактор, мислячи реаліями французькогосуспільного життя. Революціонувати інертнументальність українців, пробудити її до на-ціональної емансипації – у цьому, на нашпогляд, сугестивна місія французьких мен-талем, з кола яких вісниківський дискурс ак-туалізує:1) фольклорні ремінісценції французького по-

ходження: “…Чиню се не як чужинець de l’autre rive (з другого берега. – Л. С.), а як чо-

ловік, що вміє… відчути всякий щирий по-клик, маючи в душі основою щиру любов досвоєї нації… (Ів. Фр., Р.-п.зг.: 158); А чейжене будуть невідомі митроп. Андрієви такіреченя як французьке “tout comprendre esttout pardonner” (все зрозуміти значить усевибачати) або Шекспірове “нема в сьвітївинуватих”” (Ів. Фр., С.акц.: 18);

2) назви французьких періодичних видань:“Рівночасно він (Консідеран. – Л. С.) бувспівробітником Фурієрових журналів“Nouveau Monde” (“Новий світ” – Л. С.) та “LaRéforme” (“Реформа” – Л. С.), причинив ся дозаснованя нового журнала “La Phalanstère”(“Фаланстер” – Л. С.) а по його упадку засну-вав журнал “La Phаlаngue” (“Фаланга (війсь-ко)” – Л. С.). По смерти Фурієра він…вида-вав журнал La Démocratie pacifique (Мирнадемократія. – Л. С.)…” (Ів. Фр., Д.іст.: 140);

3) антропонімні маркери, що ідентифікуютьвідомих французів: “Віктор Консідеран(Considérant) уродив ся 1808 р….” (Ів. Фр.,Д.іст.: 140);

4) вербальні комплекси, які стали назвамифранцузьких дискурсів: “Тепер д. Черке-зов… береть ся доказувати, що найбільшачасть думок Комунїстичного манїфестуМаркса й Енґельса запозичена без поданяжерела, а по думцї д. Черкезова навіть пе-репсована та баламутно передана з инь-шого манїфесту, написаного 1843 ученимфурієристом Віктором Консідераном нз.“Principes de socialisme. Manifèste de ladémocratie au dix-neuvième siècle”” (“Прин-ципи соціалізму. Маніфест демократії у 19-му столітті”. – Л. С.) (Ів. Фр., Д.іст.: 140);

5) реалії французького культурного життя:“Візьміть… Сервантесового Дон Кіхота…І порівняймо з сим твором… чи “Miserables”(“Жебраки (вбогі, бідні)”. – Л. С.) ВіктораГюґо, чи “Germinal” (Жерміналь (сьомий мі-сяць республіканського календаря, зарод-ковий”) – Л. С.) Золя чи “Вину і Кару” До-стоєвского!” (Ів. Фр., П. і б.: 118).З італійською мовною ментальністю Іван

Франко мав змогу познайомитися безпосеред-ньо під час тритижневої подорожі Італією зМ. Грушевським навесні 1902 р. Однак базові,конститутивні менталеми італійців “українськийЛеонардо, такий близький за духом і всеосяж-ністю творчості ренесансним титанам” (Б. Ти-холоз) осягнув ще на початку свого творчогожиття, захопившись культурою сучасної йомуІталії й особливо – Давнього Риму.

Окцидентальна орієнтація використовуванихпубліцистом образів італійського походження невикликає сумнівів: “Боккачіо був би з сього зро-бив сцену з підслухуванєм і зловленєм невірноїжінки на горячім учинку та з більш або меншедотепною пімстою ошуканого мужа; тут сейрозвій ще не почав ся, автора цїкавить самаситуація, сама відповідь і її форма, оте “bel


72

parlar gentile” (“гарно та ввічливо розмовляти”. –Л. С.)…” (Ів. Фр., Bel: 294–295) тощо.

Проблеми українського життя, порушені увісниківській статті “Bel parlar gentile”, пропу-щені крізь призму італійського бачення світу.“Як особливий “пароль”, зрозумілий лише “по-свяченим”, такий заголовок ставав знаком со-ціально- та культурно-естетичної конвенції міжавтором і читачами” [2, с. 163].

Таким чином, компонуючи вісниківський уні-версум, Іван Франко не обмежувався враху-ванням специфіки мовної ментальності комуні-катів. Основну місію комунікації він бачив у мо-дернізації цієї ментальності. Вісниківська комуні-кація Івана Франка передбачала європеїзаціюукраїнської мовної ментальності. Кажуть, що вінпрорубав для українського народу вікно не тількив Європу, а й в усі сторони світу. Будівельним ма-теріалом у цьому процесі стали інокультурні захі-дні менталеми, зокрема англійські, французькі,італійські. На шляху європейської інтеграції ко-мунікаційна система “Літературно-НауковогоВістника” львівського періоду утилізувала над-бання європейських мовних ментальностей.

Список використаної літератури1. Гольберг М. Дрогобич подарував мені Фра-

нка (спогади і роздуми) / Марк Гольберг //Франкознавчі студії : зб. наук. пр. / ред. кол.Є. Пшеничний (голов. ред.), А. Войтюк,В. Винницький та ін. – Дрогобич : Вимір,2001. – Вип. 1. – С. 222–243.

2. Зелінська Н. В. Поетика приголомшеногослова (Українська наукова література ХІХ –початку ХХ ст.) : монографія / Н. В. Зе-лінська. – Львів : Світ, 2003. – 352 с.

3. Коробка П. Л. Идиоматическая фразеологиякак лингвистическая и культурологическаяпроблема : дис. … канд. филол. наук :10.02.04 / Павел Леонидович Коробка. –Москва, 1999. – 156 с.

4. Словник іншомовних слів: 23000 слів та те-рмінологічних словосполучень / укл.:Л. О. Пустовіт та ін. – Київ : Довіра, 2000. –1018 с. – (Б-ка держ. службовця. Держ. моваі діловодство).

5. Степанов Ю. С. Париж – Москва, весной иутром… : предисл. / Ю. Степанов (академикс шестидесяти лет) // Квадратура смысла:

Французская школа анализа дискурса / общ.ред. и вступ. ст. П. Серио ; предисл. Ю. С. Сте-панова ; пер. с фр. и португ. – Москва : Про-гресс, 1999. – С. 3–11.

6. Супрун Л. В. Мовноментальні особливостікомунікаційної системи “Літературно-Науко-вого Вістника” : монографія / Л. В. Супрун. –Вінниця : Вінницька обласна друкарня,2012. – 507 с.

7. Франко П. Спогади про батька / П. Франко //Спогади про Івана Франка / упоряд., вступ.стаття і прим. М. І. Гнатюка ; худож.оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів : Каме-няр, 1997. – С. 453–460.Джерела ілюстративного матеріалу

1. Ів. Фр., Дв. – Франко І. Двоязичність і дволич-ність / Ів. Франко // ЛНВ. – 1905. – Річник VІІІ.– Т. ХХХ. – Кн. VІ. – С. 231–244.

2. Ів. Фр., Д.іст. – Франко І. До історії соціялїсти-чного руху / Іван Франко // ЛНВ. – 1904. – Рі-чник VІІ. – Т. ХХV. – Кн. ІІІ. – С. 134–152.

3. Ів. Фр., Д.пр. – Франко І. Дещо про нашу пре-су / Ів. Франко // ЛНВ. – 1905. – Річник VІІІ. –Т. ХХХІ. – Кн. VІІ. – С. 62–81; Кн. VІІІ. –С. 174–188.

4. Ів. Фр., З ост.д. – Франко І. З остатнїх десяти-лїть ХІХ в. / Іван Франко // ЛНВ. – 1901. – Річ-ник ІV. – Т. ХV. – Кн. VІІ. – С. 1–19; Кн. VІІІ. –С. 48–67; Кн. ІХ. – С. 112–132.

5. Ів. Фр., П. і б. – Франко І. Прінціпи і безпрінці-пність / Ів. Франко // ЛНВ. – 1903. – Річник VІ.– Т. ХХІ. – Кн. ІІІ. – С. 114–119.

6. Ів. Фр., Р. – п.зг. – Франко І. Русько-польськазгода і українсько-польське братанє / ІванФранко // ЛНВ. – 1906. – Річник ІХ. – Т. ХХХІІІ.– Кн. І. – С. 152–166.

7. Ів. Фр., С.акц. – Франко І. Соціяльна акція, со-ціяльне питанє і соціялїзм. Уваги над пастир-ським посланієм митроп. А. Шептицького “Оквестії соціяльній” / Іван Франко // ЛНВ. – 1904. –Річник VІІ. – Т. ХХVІІІ. – Кн. Х. – С. 1–23.

8. Ів. Фр., С.п. – Франко І. Суспільно-полїтичніпогляди М. Драгоманова / Іван Франко //ЛНВ. – 1906. – Річник ІХ. – Т. ХХХV. –Кн. VІІІ. – С. 226–240.

9. Ів. Фр., Bel – Франко І. Bel parlar gentile / ІванФранко // ЛНВ. – 1906. – Річник ІХ. –Т. ХХХІІІ. – Кн. ІІ. – С. 284–296.


Супрун Л. В. Европейские языковые ментальности, фрагментарно позиционированные вдискурсе Франка-публициста

Статья посвящена исследованию европейских языковых ментальностей, фрагментарно пози-ционированных в дискурсе Франка-публициста. Выяснено, что основное задание коммуникацииИ. Франко видел в модернизации языковой ментальности коммуникатов. Проблему европеизацииукраинской языковой ментальности главный редактор “Литературно-Научного Вестника” (1898–1906) пытался решить путем актуализации определенных, в частности английских, французских,итальянских, менталем в продуцированном дискурсе.

Ключевые слова: Иван Франко, языковая ментальность, журнал “Литературно-Научный Вес-тник”, европеизация, менталема.


73

Suprun L. Europing Language Mentalities, Fragmentarily Represented in the Discourse of FrankoPublicist

The article is dedicated to the studying of Europing language mentalities, fragmentarily represented in thediscourse of Franko publicist. It had been found that the main task of the communication Ivan Frankorecognizes as modernization of the language mentality of communicators. The problem of Europeanizationof Ukrainian language mentality the chief editor “Literary and Scientific Herald” (1898–1906), tried to solve byupdating, among others, English, French, Italian, mentalems produced in discourse.

It must have been certain improvements in language mentality during the reception of foreign sources ofcontextual and intertextual paradigm. “Being brought” into the Herald’s discourses of communication units ofPolish, Russian, German, Latin, French, Italian languages positioned as originated mentalemy, that is to sayverbal medium of national identity.

English language mentality is presented extremely limited in “Literary and Scientific Herald”. Frenchlanguage mentality Franko considers closer for The Ukrainians than English. Historically, Ukrainian contactswith the French were more frequent. With Italian language mentality Ivan Franko had the opportunity to meetdirectly during a three-week tour of Italy. Orientations of being used images by publicist of Italian origin don’tarouse any doubts.

Thus, composing Herald’s discourse, Ivan Franko was not limited by the specifics of linguistic mentalitycommuniqué. The main mission of communication, he saw in the modernization of this mentality. Herald’scommunication of Franko provided Europeanization of Ukrainian language mentality. It is said that heopened a window for the Ukrainian people, not only in Europe but also in all corners of the world.Construction materials in this process were Western cultural mentalemy, including English, French andItalian. Communication system on the way to the European Integration of “Literary and Scientific Herald” Lvivperiod canceled linguistics heritage of European mentalities.

Key words: Ivan Franko, language mentality, the journal “Literary and Scientific Herald”,Europeanization, mentalema.


74

УДК 007:304:001К. О. Афанасьєва (Горська)

КОРИСТУВАЦЬКИЙ КОНТЕНТ: ЗОНА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗМІ ЧИ АУДИТОРІЇ?Статтю присвячено вивченню поняття “користувацький контент” стосовно до медіасфери.

Зауважено на зростанні ролі аудиторії у формуванні інформаційної політики видань, у зв’язку з чимзбільшилась необхідність у чіткій регламентації статусу авторів-користувачів і визначення рівняїх відповідальності. Запропоновану типологію користувацького контенту в нових медіа подано врозрізі проблем стилістичного, етичного та правового характеру, що виникають у процесі вико-ристання та поширення цієї категорії контенту в ЗМІ.

Ключові слова: користувацький контент, модерація, коментарі, регулювання медіаконтенту,відповідальність за зміст публікацій.

Створення медіаконтенту сьогодні відбува-ється із широким залученням аудиторії на всіхрівнях медіавиробництва. “Активна аудиторія”користується своєю можливістю висловитигромадянську позицію, взяти участь у суспіль-ному діалозі. На її важливій ролі неодноразовонаголошували зарубіжні ідеологи громадянсь-кої журналістики А. Брунс, Д. Гілмор, Г. Джен-кінс, Н. Девіс. Останній [1, с. 148] називає мо-дель журналістики участі “логічним продовжен-ням можливостей Інтернету” в цій сфері. Іншідослідники бачать у ній “нову парадигму ство-рення контенту та його поширення” [2, с. 42].Зміна ролей в усталеній моделі виробник-спо-живач позначилась на трансформації медійно-го виробництва та медіаекономіки загалом.Індустрія змісту за переконанням А. Вартано-вої, стала “найважливішим сектором економіки– і щодо обсягів виробництва ринкового проду-кту, і щодо ситуації на ринку робочої сили” [3].На думку австралійського вченого А. Брунса,взаємодія із аудиторією підриває економічні ос-нови цінності виробництва медіапродукту. Покидрукована преса переживає падіння накладів таскорочення робочих місць, журналісти “від на-роду” власноруч формують фрагментоване ін-формаційне середовище, згуртовуючи навколонових медійних осередків колишню аудиторіютрадиційних ЗМІ. Зростаюча залежність ЗМІ відактивності користувачів змушує медіа аби невтратити своїх позицій на нестійкому медіаринкувдаватися до активних дій: по-новому поглянутина свого читача (глядача), докорінно змінюватипідходи до взаємодії із ним, залучати аудиторіюдо співпраці, в тому числі й на постійній основі;пропонувати дискусійні майданчики для обгово-рення актуальних тем та ін. Професор Окс-фордського університету Д. Келлі навіть іроні-зує, що робити все це засобам масової інфор-мації доводиться вже на “нахиленій палубі” сьо-годнішньої медіаіндустрії [4, c. 2].1

Сфера масової інформації вже встигла від-чути на собі нормативно-етичні наслідки напів-професійного виробництва. Недарма теорети-ки медіаекономіки Д. Тапскот і А. Вільямс нази-

© Афанасьєва (Горська) К. О., 2014

вають явище залучення аудиторії до генеру-вання медіаконтенту “зброєю масового співро-бітництва” [5]. Серед позитивів тенденції, щойдуть на користь медіа, можемо виділити: роз-ширення джерел інформації завдяки активностікористувачів, потенційне збільшення аудиторії,кореляцію балансу інформації у бік наближен-ня до читача (глядача), збільшення довіри доЗМІ тощо. Однак така практика оголила недолі-ки регламентації співробітництва у новому фо-рматі виробництва медіаконтенту. Серед них:неврегульованість використання користуваць-кого контенту, проблеми перевірки його досто-вірності, додаткове навантаження на редакції зобробки та верифікації інформації, отриманоївід користувачів тощо.

На першому етапі дослідження ми вже ви-значили коло соціально-правових проблем, щовиникають у зв’язку із поширенням такої прак-тики, починаючи від державного й закінчуючисаморегулюванням подібних відносин у медіата сформулювали визначення поняття “корис-тувацький контент” [6].

Метою статті є типологізація користува-цького контенту з огляду на можливість регу-лювання його використання та поширення.Крім того, маємо намір проаналізувати етичніта правові проблеми у процесі взаємодії новихмедіа із аудиторією та визначити межі їхньоївідповідальності.

Єдності у класифікаційних підходах до ти-пології користувацького контенту нових медій унауковому дискурсі наразі немає. Частково цеускладнюється невизначеністю статусу цієї ка-тегорії контенту в системі взаємовідносин ЗМІта аудиторії. Спробуємо виділити принципикласифікації, що пропонують наукові школи.Оригінальну типологію користувацького конте-нту подають А. Джонсон та Г. Oрнебринг, взя-вши за основу ступінь участі користувача в ме-діавиробництві (висока, середня, низька). Донизького рівня участі користувача вони відно-сять коментарі й відгуки на сайті. Блоги, фото-,відеоматеріали, підкасти, генеровані користу-вачами, за твердженням науковців є самодо-статніми медіапродуктами, тож характеризу-ються середнім рівнем їхньої участі. Найбільша


75

інтегрованість у медіавиробництво у представ-ників громадянської журналістики, що пишутьматеріали для редакцій самостійно або спільноіз професійними журналістами та демонстру-ють високий рівень співробітництва із медіаор-ганізацією [8]. За класифікацією А. Енджелф-ріта, є три типи користувацького контенту: кон-тент, створений користувачами автоматично(реєстрація на форумі, надання персональнихданих тощо); контент, генерований користува-чами на основі чужого контенту; оригінальнийконтент, створений користувачами [9].

А. Брунс у своєму дослідженні, присвячено-му трансформаціям у медіавиробництві, ненаводить власної типології, однак називає про-цеси, за яких створення користувацького кон-тенту припускається. Серед них: генерування

контенту спільнотою соціальних мереж, обго-ворення публікацій на форумах та сайтах ЗМІ,співучасть у створенні контенту (наприклад, Ві-кіпедіа) [10, с. 4].

Щодо аудіовізуальної сфери британськийдослідник теорії медіа М. Скотт виділяє п’ятьвидів користувацького контенту: новинний кон-тент, вироблений телеглядачами й радіослуха-чами; коментарі телеглядачів і радіослухачів;“спільний” контент; інтерактивна журналістика(велика кількість учасників процесу, які ділять-ся одним і тим же контентом у режимі онлайн);інший неновинний контент (аматорські фотокористувачів – пейзажі, селфі тощо) [11].

На основі аналізу вищенаведених класифі-кацій ми пропонуємо виділити чотири типи ко-ристувацького контенту в нових медіа (рис. 1).

Контент створюєтьсякористувачем і надалівикористовується ЗМІв складі свогомедіапродукту післяредакційного контролю

Користувацькийконтент існуєпаралельно ізпрофесійниммедіаконтентом ЗМІ(коментарі на сайті)

Контент створюєтьсяв результаті спільноїтворчості працівниківЗМІ та користувачів(співавторство)

Контент генеруєтьсята розміщується наспеціально створенихмедіаплатформах ЗМІ

1 2 3 4

Рис. 1. Типологія користувацького контенту у нових медіа

Перший тип – контент створюється ко-ристувачем і надалі використовується ЗМІ вскладі свого медіапродукту після редакційногоконтролю. Медіа вітають розміщення на своїхсайтах самостійних відео- та фотофайлів з ін-формацією, яка привертає увагу аудиторії. Уцьому випадку ЗМІ виступає не тільки засобоммасової інформації, а й каналом участі читачів(глядачів) в соціальному житті суспільства. На-справді подібне залучення користувачів достворення медіа продукту має багаторічну тра-дицію. Дослідник теорії комунікації В. Івановзгадує листи читачів до редакції як явище про-токраудсорсингу [12]. Регулювання подібноїспівпраці з аудиторією в основному зводилосядо вказівок у редакційних правилах і повідом-леннях у вихідних даних видання про порядоквикористання читацьких листів і звернень, від-повідей на повідомлення, їх редагування тавикористання в журналістських матеріалах.Повідомлення типу “редакція не несе відпові-дальність за зміст авторських матеріалів”, “ре-дакція залишає за собою право редакційноїобробки читацьких матеріалів” були покликаністати складовою регуляторної моделі. Немож-ливість самостійного виходу читача (без посе-редництва ЗМІ) на широку аудиторію закріплю-вала за засобами масової інформації певнумонополію, яка давала можливість, інколи водносторонньому порядку, “диктувати” авторусвої умови. В питанні визначення повноваженьредактора при використанні читацьких матері-алів у традиційному для друкованих видань

форматі “листи до читачів” ЗМІ дотримувалисяпозиції пріоритету. Редакторові надаваласьможливість широкого втручання у авторськийматеріал, що мотивувалась відсутністю у ама-тора необхідних літературних навичок та недо-статнім мовностилістичним рівнем тексту. Щож до можливості подальшого залучення чита-цьких матеріалів, логічним видається викорис-тання тексту листів до редакції виключно в ма-нері цитування. Однак редакційна практиканалічує багато способів їх обробки. У своїйкнизі “Робота з листами” дослідник теорії жур-налістики С. Гуревич говорить про необхідністьмаксимально ефективно використовувати епі-столярні тексти читачів і як вдалий прикладнаводить можливість редакційної переробкилиста-роздума на проблемну статтю або лис-та-відзиву на кінорецензії. Таке перетворенняжурналістом або редактором читацького листана практично новий твір залишає сумнів у пра-вомірності подібних дій, враховуючи дотриман-ня прав автора оригіналу. Адже при фактичноповній переробці первинного матеріалу журна-ліст навряд чи поставить під ним ім’я читача.

Перехід до цифрового формату посприяврозширенню співпраці ЗМІ з аудиторією, але нестав вирішенням існуючих проблем. Багатодослідників (наприклад, Н. Девіс, Й. Бенклер)наголошують на низькій якості матеріалів, щогенерує користувач, а доцільність їхнього вико-ристання у ЗМІ стає предметом обговорення васпектах ціннісного наповнення, норм етики такомунікаційної культури. Професійні журналіс-


76

ти й досі сповідують такі традиційні цінності, якоб’єктивність, неупередженість, достовірність.Користувачі, напроти, не надають великогозначення перевірці фактів, забезпеченню до-статньої аргументації, а їх матеріали часто ря-сніють мовною неграмотністю та стилістичною“бідністю”. За таких умов видання просто неможе “випустити” матеріал без редакторськоговтручання аби наблизити його до професійнихстандартів медіабренду, до яких звик вибагли-вий споживач. У рекомендаціях ЗМІ, розробле-них Асоціацією мовників для ЮНЕСКО, такожпропонується “редагувати та фільтрувати ко-ристувацький контент аби підтримувати стан-дарти професіоналізму”. При цьому найбіль-шою проблемою, наголошує організація – за-лишається збереження компромісу між редак-торським втручання із збереженням свободивисловлювань та відвертою цензурою [11, c. 7].Адже, відповідно до пропозицій країн Європей-ського Союзу з дотримання прав людини, ін-тернет-ресурси повинні сприяти додержаннюсвободи вираження в Інтернеті та заохочуватиучасть суспільства у всебічному діалозі на дис-кусійних майданчиках мережі. Бюро Представ-ника з питань свободи ЗМІ при ОБСЄ такожвисловлюється за послаблення ролі держави урегулюванні медіасфери та “звертає увагу назростаючу у зв’язку із цим соціальну відповіда-льність окремих користувачів – виробників кон-тенту” [13]. Медіа, у свою чергу, налагоджуючивзаємодію із аудиторією, намагаються викори-стовувати старий інструментарій. Як наслідок –перенесення діалогу у віртуальний форматфактично не внесло суттєвих коректив у регу-ляторні принципи моделі взаємодії з користу-вачами. Нові медіа за аналогією з традиційни-ми ЗМІ розміщують на сторінках своїх сайтівправила ведення листування з читачами, якщотака можлива; встановлюють вимоги до веден-ня блогів на їхніх медіаплатформах, визнача-ють обмеження й політику коментування жур-налістських матеріалів читачами.

Можливість залучення користувацького кон-тенту медіаорганізаціями для створення влас-них матеріалів закріплюється технологічно вдос-коналеною формою угоди – договором оферти,що регулює ці взаємовідносини. Наприклад,сайт видання The Guardian попереджує, щоавтор матеріалу після розміщення його на ре-сурсі видання “залишається власником авто-рських прав, але передає невиключну, невід-кличну, безвідплатну у повному обсязі та безтериторіальних обмежень ліцензію на викорис-тання, публікацію та передачу третім особамцього матеріалу в будь-якому форматі та будь-якій платформі” [14].

Водночас невирішеною залишається проб-лема верифікації достовірності контенту, отри-маного від користувачів. Достовірність та рете-льність до перевірки інформації, що вже давностала своєрідним брендом авторитетних ви-дань зазнає сильного тиску з боку іншого цінні-

сного критерію інформації – оперативності. Ва-ртість інформації у сучасних умовах часто ви-мірюється саме швидкістю її поширення табезпосередньо впливає на рейтинг видання.Спокуса повідомити про новину першим при-зводить до появи на сайтах медіа посилань наджерело на кшталт “взято з сайту YouTube”,“отримано з Facebook” або “як повідомив читачвидання”. Однак подібні посилання не є доста-тніми для аудиторії, оскільки не дають їй інфо-рмації для розуміння контексту інформації.Очевидно, що новим медіа вкрай не вистачаєінструкцій та сформованої практики щодо пе-ревірки та використання користувацького кон-тенту з огляду на законність отримання пода-ної у ньому інформації та відповідність редак-ційній політиці видання. Серед основних пра-вил, що визначають для себе редакції: зв’яза-тися із автором повідомлення (телефоном, е-mailтощо) для з’ясування деталей; вдаватися доавтоматизованої перевірки фотографій (напри-клад, за допомогою ресурсів для розширеногопошуку зображень TinEye; використання ін-струментів Google Street View та Google Earthдля визначення місцезнаходження об’єкту;Google Image Search, що дає змогу визначити,де фото було завантажено вперше; Spokeo –інструмент ідентифікації обличчя людини зафрагментом).

Другий тип – користувацький контент іс-нує паралельно із професійним медіаконтен-том ЗМІ (наприклад, коментарі на сайті). Ко-ментарі сьогодні є найбільшим майданчикомдля публічної дискусії. Їхньою основною функ-цією протягом останніх років залишалось такзване “соціальне кураторство” (social curation),що проявлялося в оцінці матеріалів. Для чита-чів це надзвичайно простий спосіб реагуватина поточні події та обговорювати їх після про-читання тексту публікації. Коментування якспосіб взаємодії із аудиторією є особливо при-вабливим для професійних журналістів, оскіль-ки дає їм змогу тримати під контролем змісткоментарів, “спрямовувати” дискусію та вида-ляти небажані записи. Незважаючи на це, убагатьох ЗМІ сьогодні сформувалось негатив-не ставлення до коментарів, оскільки вони міс-тять численні мовні помилки, не відповідаютьетичним нормам, а головне – нерідко є майда-нчиками для представників радикальних по-глядів, закликів до насильства та ненависті збоку дописувачів. Порушуючи усі можливі про-фесійні стандарти, коментарі стають “символіч-ною інверсією бачення журналістами принципівїхньої діяльності” [15, с. 290]. Водночас журна-лістська етика передбачає додержання прин-ципу “обмеження шкоди”, непублікування окре-мих деталей репортажу, що можуть зашкодитирепутації людини. Коментарі користувачів такоїфільтрації не мають. Чимало медіа сьогоднідуже уважні до контенту коментарів, особливоті з них, що використовують соціальні медіа-платформи. Організацію ефективної системи


77

модерації вони сприймають як важливу інвес-тицію. Ті ж видання, що не мають фінансовоїможливості до організації налагодженої роботимодераторів, усе частіше відмовляються відфункції коментування матеріалів на їхніх сайтах.

Там, де коментування залишається мож-ливим, підходи до його організації з боку ЗМІрізняться. Одні ресурси дають змогу розміщу-вати коментарі під кожним повідомленням (на-приклад, газети “День”, “Дзеркало тижня”). Іншівіддають перевагу переведенню читацької дис-кусії на окремі форуми, що відділені від основно-го контенту видання (наприклад, форум видання“Українська правда” відкрив плнад 680 тис. тем іна сьогодні налічує вже понад 13,5 млн повід-омлень). Незважаючи на додаткові витрати, не-обхідні для перевірки коментарів на сайті, несе-рйозне ставлення редакції до контролю за їхзмістом може коштувати ЗМІ судових позовів.Дж. Кісс радить для запобігання непотрібнимкоментарям запроваджувати процедуру реєст-рації учасника як умову для отримання можли-вості коментувати [16], адже анонімність дискусіїзнижує соціальну відповідальність її учасниківта врешті негативно позначається на її якості.

Третій тип – продукт спільної творчостіпрацівників ЗМІ та користувачів (співавторст-во, опитування та ін.). Медіа часто звертаютьсядо аудиторії для з’ясування думки щодо тих чиінших питань. Типовими прикладами є ство-рення матеріалів на основі опитування читачів.Отримані дані допомагають підтвердити аргу-менти автора, демонструють широкий спектрдумок та поглядів аудиторії. Їх залучення здій-снюється як безпосередньо на сайті видання,так і на сторінках у соціальних мережах. Крімтого, взаємодія із аудиторію здійснюється че-рез матеріали-експерименти, матеріали-рей-тинги, instagram-звіти читачів тощо. Однак пов-ноправного співробітництва журналісти не пра-гнуть та відверто побоюються. Співтворчістьпотребує глибшої взаємодії та взаєморозумін-ня читача із ЗМІ, налагодженої роботи, однако-вого рівня підготовки. На думку деяких дослід-ників (С. Паулюссен та П. Угіл), опрацюваннякористувацького контенту суттєво збільшує на-вантаження на професійних журналістів. Окре-мим аргументом проти глибшої інтеграції слу-гує відсутність механізму регулювання подіб-них взаємовідносин, адже за умови залученнячитача як повноправного співавтора, його ста-тус докорінно змінюється. Користувач, якиймає рівні із журналістом права щодо подаль-шого використання їхнього спільного матеріалу– нова категорія в структурі учасників медіари-нку. Ії роль і повноваження потребують глиб-шого її осмислення як усередині галузі, так і надержавному рівні.

На тлі подібної негативної риторики медіащодо співавторства із користувачами, справж-нім експериментом стало запровадженняшведським виданням “Norran” відкритої верст-ки матеріалів. Читачі можуть бачити, над чим

працюють кореспонденти, пропонувати своїтеми для матеріалів і додаткову інформацію. Уцьому випадку читач справді глибоко інтегро-ваний у процес виробництва контенту ЗМІ, ре-ально впливає на формування редакційної по-літики видання. Втім будемо реалістами – дотакого рівня взаємодії більшість ЗМІ не готові,а визначення ролі користувацького контенту увиданнях значною мірою вписується у ті межі,власне “ту роль, яку журналісти дають їм змогувиконувати”, виходячи з професійних стандар-тів та наявної практики [15, с. 286].

Четвертий тип – контент генерується тарозміщується на спеціально створених меді-аплатформах ЗМІ. Незважаючи на стрімкезростання обсягів генерованого користувачамиконтенту, велику його частку поширено черезтрадиційні інформаційні канали – за допомогоюзасобів масової інформації. Медіа вдалося пе-рехопити ініціативу, спрямувавши творчі зу-силля аудиторії в потрібне русло. Традиційноюстає наявність на сайті ЗМІ сторінок для роз-міщення власних новин, участі у форумі з об-говорення дискусійних тем та ведення власнихавторських блогів. Розміщення контенту на ін-тернет-ресурсі ЗМІ автоматично робить корис-тувача залежним від політики та правил, вста-новлених медіа. Аби уникнути неоднозначностістатусу блогера, більшість сайтів ЗМІ, що ма-ють подібні медіаплатформи, чітко вказують наобсяги передбаченої відповідальності за їхзміст. Здебільшого сайти ЗМІ дистанціюютьсявід контентного наповнення авторських блогівта відповідальності за їх поширення. Втім ав-торитетні ЗМІ все ж віддають перевагу регулю-ванню, аніж неконтрольованій вседозволенос-ті. Так, наприклад BBC, одна з медіаорганіза-цій, що може похизуватися детально прописа-ними редакційними правилами, заявляє, що“несе відповідальність перед своїми глядача-ми… оскільки довіра до BBC є надзвичайноважливою частиною відносин організації з їїаудиторією” [17]. Щоправда, відповідальністьвсе ж зводиться до моральної, оскільки загаль-на практика європейських країн будується навстановленні імунітету ЗМІ від притягнення довідповідальності за зміст матеріалів, розміще-них користувачами. За поширення користува-цького контенту на сайті BBC стежить спеціа-льний підрозділ, гарантуючи підтримання зага-льних стандартів регулювання на всіх інфор-маційних ресурсах засобу масової інформації.Організація практикує три види модерації кори-стувацького контенту: премодерацію – засто-совується здебільшого у тих інформаційнихсегментах, що орієнтовані на дитячу аудито-рію; постмодерацію – для ресурсів, на якихучасть аудиторії у дискусіях та обговоренні єнайактивнішою; модерацію аудиторією – самікористувачі повідомляють ЗМІ про наявність наресурсі агресивного, образливого чи іншогозабороненого правилами сайту контенту.

Політика редагування контенту блогів у різ-них виданнях також різниться. Наприклад, на


78

сайті українського інтернет-ресурсу Gazeta.uaблоги читачів можуть публікуватися вільно,умовою їхнього відкриття є реєстрація користу-вача на сайті та заповнення електронної заяв-ки на створення власного блогу. Читацькі блогипроходять премодерацію, але не редагуються.У текстах блогів і у коментарях до них заборо-нені нецензурні вислови, лайки, образи видан-ня та його працівників, а також авторів чи тре-тіх осіб. На майданчику користувацького конте-нту видання “Корреспондент” – “Я-кореспон-дент” цензурі піддаються образливі вислови йненормативна лексика. Натомість, Hiblog-ger.net – платформа видання “Обозреватель” –у правилах ведення блогів толерантно попер-джає: “на ресурсі вітаються знання граматики,… цікаві та змістовні пости, чистота мовлення”.Хоча, судячи із позиції адміністрації сайтів ЗМІ,редагування користувацьких матеріалів здійс-нюється в односторонньому режимі, автор кни-ги “Основи якісного блогерства” О. Чекмишевзауважує, що процес редагування має ґрунту-ватися “на діалозі адміністратора з блогером,тому правка, яка викликає сумніви, має бутиповністю узгодженою між ними” [18]. Вже зга-даний імунітет медіа щодо змісту користуваць-кого контенту, на думку Дж. Канінгама, діє і вразі здійснення редагування змісту (задля точ-ності або з етичних міркувань) лише за умови,якщо подібна правка не змінює змістю оригіна-льного тексту [19].

Висновки. Розвиток цифрових технологійвніс зміни у культуру споживання медіаконтен-ту. Пасивна аудиторія сьогодні не лише пере-буває в активному діалозі з медіа через диску-сійні майданчики, а й сама генерує медіапро-дукт. Очевидно, що не можна недооцінювати туроль, яку відіграє користувацький контент усучасному медійному просторі. На жаль, бумсамовираження авторів-аматорів здебільшоговідбувається за межами прийнятих професій-них норм і стандартів. ЗМІ натомість, аби “впи-сатися” у оновлену структуру гравців медіарин-ку, все ще намагаються інтегрувати користува-цький контент у старі норми й практики. Однакнеможливість накласти під копірку досвід тра-диційної журналістики до сфери нових медійпороджує багато проблем соціального й пра-вового характеру. Побоюючись втрати своїхпозицій на інформаційному ринку ЗМІ обира-ють політику стримування, не даючи користу-вачам широкої свободи. Практика ручного ре-гулювання медіаконтенту через модерацію таредагування має на меті зберегти його якіснийрівень та забезпечити захист аудиторії від не-гативного та образливого контенту, дотриман-ня інформаційної безпеки. Водночас такі діїредакцій негативно сприймає аудиторія, щовідчуває обмеження у своїх правах на свободупрояву думок та поглядів. Зберегти баланс інте-ресів сторін – не просте завдання. Вочевидьрегламентація співробітництва аудиторії та ЗМІ,вирішення проблемних аспектів генеруваннямедіаконтенту із залученням користувачів у

подальшому здійснюватиметься через гармоні-зацію регуляторних механізмів та напрацюван-ня професійних практик, що відповідатимутьновій моделі медіа виробництва.

Список використаної літератури:1. Gillmor D. We the Media Grassroots Jour-

nalism by the People, for the People / D. Gil-lmor. – O’Reilly Media, Sebastopol, 2004. –299 p.

2. Huba J. Citizen Marketers: When People Arethe Message / J. Huba, B. McConne. – Chi-cago : Kaplan, 2006.

3. Вартанова Е. Л. Медиаэкономика зарубеж-ных стран : учеб. пособ. / Е. Л. Вартанова. –Москва : Аспект Пресс, 2003.

4. Kelly J. Challenges – Red Kayaks and HiddenGold: The Rise, Challenges and Value ofCitizen Journalism [Electronic resource] /J. Kelly. – Oxford: Reuters Institute for theStudy of Journalism, 2009. – Mode of access:http://reutersinstitute.politics.ox.ac.uk/fileadmin/documents/Publications/Red_Kayaks___Hidden_Gold.pdf.

5. Tapscott D. Wikinomics / Tapscott Don, Wil-liams Anthony D. – Moscow : BestBusi-nessBooks, 2009. – 392 р.

6. Афанасьева (Горская) Е. А. Модель Крауд-сорсинга: регуляторные функции генериро-вания медиаконтента / Е. А. Афанасьева(Горская) // Вестник НГУ. – 2014. – Т. 14.

7. Афанасьєва (Горська) К. О. Дефініція термі-ну “користувацький контент”: проблеми тлу-мачення у мас-медійній комунікації /К. О. Афанасьєва (Горська) // Українськежурналістикознавство. – 2014. – Вип. 15.

8. Jonsson Anna M. User-generated Content andthe News: Empowerment of Citizens orInteractive Illusion? / Anna M. Jonsson andHenrik Ornebring // Journalism Practice. –2011. – # 5: 127. – P. 144.

9. Bruns Axel Produsage, Generation C, andTheir Effects on the Democratic Process //Proceedings Media in Transition. – Boston :MIT, 2007. – № 5. – Р. 4.

10. Engelfriet A. Aansprakelijkheid voor user–generated content [Electronic resource] /A. Engelfriet // Retrieved January. – 7 th. –2014. – Mode of access: http://www.iusmentis.com/aansprakelijkheid/providers/usergenerated–content/.

11. Stribbling L. Media literacy from the per-spective of broadcasters and user generatedcontent producers around the world. Preparedfor UNESCO / L. Stribbling, M. Scott. –London : Commonwealth Broadcasting Asso-ciation, 2008. – 17 р.

12. Иванов В. Ф. Массовая коммуникация : мо-нография / В. Ф. Иванов. – Киев : Академияукраинской прессы : Центр свободной пре-ссы, 2013. – 902 с.

13. Путеводитель по саморегулированию сете-вых СМИ / ред. А. Улен и М. Стоун. – Вена :Представитель ОБСЕ по вопросам свободыСМИ, 2013. – 130 с.


79

14. The Guardian. Terms and conditions of use[Electronic resource]. – Mode of access:http://www.theguardian.com/help/terms-of-service.

15. Past, future and change: Contemporary ana-lysis of evolving media scapes / The Resear-ching And Teaching Communication SeriesLjubljana, Faculty of Social Sciences. –University of Ljubljana Press, 2013. – 294 p.

16. Kiss J. BBC site braces itself for more openuser comments system / J. Kiss [Electronicresource] // Online Journalism News. –

22.09.2005. – Mode of access: http://www.journalism.co.uk/2/articles/51526.php.

17. BBC. Editorial Guidelines [Electronic resource].– Mode of access: http://www.bbc.co.uk/editorialguidelines/guidelines.

18. Чекмишев О. В. Основи якісного блогерст-ва : навч. посіб. / О. В. Чекмишев, Л. А. Яро-шенко // Асоціація “Спільний простір”, Комі-тет “Рівність можливостей”. – Київ : ФОПА. М. Рудницька, 2014. – С. 48.

19. Cunningham J. Ask a Lawyer: Legal Liabilityfor Blog Comments / J. Cunningham // Flip themedia. – June 27. – 2012.


Афанасьева (Горская) Е. А. Пользовательский контент: зона ответственности СМИ или ау-дитории?

Статья посвящена изучению понятия “пользовательский контент” применительно к медиа-сфере. Обращается внимание на возросшую роль аудитории в формировании информационной по-литики изданий, в связи с чем необходимость четкой регламентации статуса авторов-пользователей и определение уровня их ответственности возросла многократно. Предложеннаятипология пользовательского контента в новых медиа подана в разрезе проблем стилистическо-го, этического и правового характера, возникающих при использовании и распространении этойкатегории контента в СМИ.

Ключевые слова: пользовательский контент, регулирование медиаконтента, модерация, ко-мментарии, ответственность за содержание публикаций.

Afanasieva (Horska) K. User Content: are the Responsibility of the Media or the Public?The article discusses the concept of “user generated content” in the media sphere. The author draws

attention to the increased role of the audience in the formation of information policy media. This makes itnecessary to regulate the status of the authors of users due to their increased responsibility. Media, wantingto remain part of the new structure of the media market players are trying to integrate user-generatedcontent in the old legislation and professional practice. Inability apply carbon copy of traditional journalismexperience to sphere of new media gives rise to many problems of social and legal nature.

Using a custom content media largely depends on its type. Based on analysis of user-generated contentclassification principles by scientific schools author identifies four types of user-generated content in newmedia. They are viewed in terms of stylistic, ethical and legal problems that arise in the use and distribution ofuser-generated content in the media. Among them: unsettled use of user-generated content, the problem ofverify its the veracity, the additional load on the editorial processing and verification of information provided bythe users. In particular, the author examined the credentials of the editor to edit user-generated content.

On the content analysis of Ukrainian and foreign Internet publications discussed the problem determiningthe status of the blog placed on media platforms and responsibility for its content. The scope of responsibilityof the media for posting abusive, aggressive, calling for violence and ethnic hatred comments on the site,spread false information are defined. The author also analyzed the effectiveness of the use of different typesof user-generated content moderation at the media website.

Key words: media content, user-generated content, user-created content, regulation of media content,moderation, comments, responsible for the content of publications.


80

УДК 077:304:070Г. М. Волинець

ПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНИЙ ТА ЖАНРОВИЙ КОНТЕНТ ЖУРНАЛУ “ПІЗНАЙКО ВІД 6”У статті розглянуто тематичні пріоритети українського дитячого періодичного видання, ви-

значено його структурно-тематичні особливості, а також жанрову специфіку.Ключові слова: дитяче видання, проблемно-тематичний контент, жанри дитячої періодики,

ЗМІ.

Історія дитячого журналу, книги, журнальноїта книжної ілюстрації нараховує близько трьохстоліть. За цей час пройдено шлях від дешевихкнижкових видань народних казок, букварів дорозкішних журналів та книжок, створених спе-ціально для дітей. Дитяча та юнацька журналі-стика сьогодні – самостійна ланка загальноїсистеми засобів масової інформації. На жаль,сьогодні дитячим виданням доводиться постій-но витримувати двобій з телебаченням, ком-п’ютером і новітніми інформаційними техноло-гіями.

Мета статті – провести структурно-функціональний аналіз тематичних і жанро-вих пріоритетів пізнавально-розважальногожурналу “Пізнайко від 6”, виявити основні за-соби, якими користується журнал для завою-вання уваги сучасної дитини. 1

Питання типології друкованих дитячих ви-дань були в центрі уваги багатьох науковців.Так, С. Антонова аналізує дефініцї поняття“дитяча література”, “література для дітей”,окреслює види видань для дітей, в основі кла-сифікації яких лежать матеріальна конструкція,цільове призначення, характер інформації [10].Е. Огар досліджувала етапи підготовки дитячоїлітератури від появи концепції видання до йоговідправлення у видавництво, а також вивчалачитацьку аудиторію, типологію творів дитячоїлітератури, вказала на основні частини роботиредактора над виданням [6]. Т. Давидченкоокреслила жанрово-тематичний аспект дитячоїлітератури та структурно-функціональні особ-ливості преси для дітей періоду незалежностіУкраїни; здійснила теоретико-типологічний ана-ліз преси для дітей, створила класифікаційнусхему цього аналізу, визначивши місце кожноготипу газети та журналу для дітей у системі кла-сифікаційної схеми мас-медіа [2, с. 3]. Власнутипологічну класифікацію дитячих українськихжурналів пропонує й І. Круть [5]. О. Орлик [8]здійснила аналіз періодичних дитячих видань,що виходили в Україні протягом 2008–2011 рр.Дослідниця визначила основні типологічні ха-рактеристики 77 журналів. О. Юферева [11]звертає увагу на лакуни у сфері дитячої пері-одики, зокрема наголошує на відсутності такоготипу видань, як геожурнал для дітей; прово-дить паралелі із трепел-журналістикою “для

© Волинець Г. М., 2014

дорослих”. Особливості дизайну загалом таілюстративного контенту зокрема розглядалитакі дослідники, як Н. Кіт [4], І. Ворона [1],Т. Давидченко [2], В. Олійник [7] та ін.

Журнал “Пізнайко” теж неодноразово бувпредметом дослідження журналістикознавців,однак аспекти проблемно-тематичного та жан-рового контенту є недостатньо вивченими. Жу-рнал “Пізнайко” [9] видається українською мо-вою, має багате візуальне й змістове напов-нення. Видання випускається для різних віко-вих груп і різними мовами: “Пізнайко від 2 до 6– журнал для маленьких” (українською); “Піз-найко від 6 – дитячий журнал” (українською);“Познайко – детский журнал” (російською);“Posnayko – kids magazine” (1–4 рік вивченняанглійської; англійська/російська).

Видання “Пізнайко від 6” є логічним продов-ження улюбленого журналу “Пізнайко від 2 до 6”:тому (на відміну від інших дитячих періодичнихвидань) теж має рубрикацію. Наприклад, у 2012 р.журнал складався з таких розділів: “Пригоди”,“Читалка”, “Історія”, “Факти”, “Цікавинки”, “Чуда-сія”, “Світ за очі”, “Пізнавалка”, “Шукалка”, “Pos-nayko”, “Рекомендую”, “Знай наших!”, “Ігротека”тощо. У 2013 р. традиційними, постійними ста-ли такі рубрики, як: “Читаємо”, “Пізнаємо”,“Підсумуємо”, “Майструємо”, “Знайомимось”,“Тренуємось”, “Posnayko” (вивчення англійськоїмови), “Граємо” тощо. Ці рубрики є своєрідним“місточком” між виданням “Пізнайко від 2 до 6”та “Пізнайко від 6”: зміст різний, а назви рубрикв обох виданнях – практично однакові.

Про тематику і спрямування цих рубрик го-ворять їх назви. Тут можна почерпнути енцик-лопедичні знання про навколишній світ, приро-дні явища, навчитися слідкувати за собою,ознайомитися із правилами поведінки й етике-ту спілкування, взяти участь у різноманітнихконкурсах, вікторинах, почитати авторські ху-дожні твори (поезію та прозу), отримати інфо-рмацію про те, як провести фізичний чи хіміч-ний дослід тощо.

Незважаючи на те, що на кожній сторінціжурналу “Пізнайко від 6” є тексти, окремими єрубрики “Читалка” та “Читаємо”, що вміщуютьтвори літературних класиків та сучасних пись-менників: Марина Дружиніна “Сюрприз” (№ 2 за2012 р.), “Кросворд із продовженням” (№ 9 за2012 р.); Тамара Шульга “Оповідання із життявинахідників” (№ 3 від 2012 р.); Валерій і Ната-


81

ля Лапікури “Великий детектив Мурро” (№ 5–7від 2012 р.); Людмила Уланова “Про наш ліс”(№ 8 за 2012 р.), “Чашка із секретом” (№ 12 за2012 р.); Оксана Кротюк “Вишневий дощ” (№ 6за 2013 р.) та ін. На відміну від інших сторінокжурналу (де є короткі повідомлення – 1–2 аб-заци, віршики, загадки тощо), у цій рубрицірозміщують оповідання на 2–4 сторінки.

На сторінках журналу часто вміщують і пе-реклади художніх творів з різних мов, напри-клад: “Шкідливі поради від Григорія Остіна” уперекладі Олександра Ірванця (№ 4 за 2012 р.);Михайло Яснов “Усе добре”, переклав з росій-ської Івана Андрусяка (№ 5 за 2012 р.); ДжанніРодарі “Карусель у Чезенатіко”, переклад з іта-лійської Івана Дзюби (№ 1 за 2013 р.); ҐурамПетріашвілі “Сумний клоун”, переклад Станіс-лава Реп’яха (№ 2 за 2013 р.); Ґжеґож Касдеп-ке “Чепурун”, “Заєць-червоновух”, “Калюжа”,переклад з польської Остапа Ножака (№ 4 за2013 р.); Анне-Катаріна Вестлі “Один гість –велика гостина”, переклад Наталки Іваничук(№ 10 за 2013 р.); Джон Р. Р. Толкін “Дивний по-стій”, переклад з англійської Олени О’Лір тощо.

Із випуску “Пізнайко від 2 до 6” у випусках“Пізнайко від 6” продовжується рубрика “Pos-nayko”. Звичайно, завдання стають складнішими,з’являються правила з граматики, стають біль-шими й тексти для читання англійською, вправи,розмовні теми. Традиційно залишається на ційсторінці й реклама окремого випуску журналу“Posnayko”, наприклад: “Англоманимо з дитячимжурналом “Posnayko”!” (№ 10 за 2012 р.).

Кожен випуск журналу “Пізнайко від 6” зна-йомить дітлахів зі світом природи, найчастішетаку інформацію розміщено у рубриці“Цікавинки”, рідше – в рубриках “Факти”,“Чудасія”, “Пізнавалка”. На сторінках цієї руб-рики завжди розміщують фотографії тварин(рідше – рослин), про які йдеться у лаконічнихповідомленнях. У 2012–2013 рр. у рубриці“Цікавинки” журнал перезнтував таку інформа-цію: “Змагання з маскування (паличник; морсь-кий дракон; заєць-біляк)” (№ 1 за 2012 р.), “Чито пташка, чи то фрукт (ківі)” (№ 2 за 2012 р.),“Майстер на всі зуби (бобер)” (№ 3 за 2012 р.,рубрика “Факти”), “Танцювала риба з раком(морські істоти)” (№ 12 за 2012 р.), “Диваки”(№ 4 за 2013 р.) тощо. Також діти дізналисяпро життя орангутангів (№ 4 за 2012 р.), мете-ликів (№ 5 за 2012 р., рубрика “Факти”), суріка-тів (№ 7 за 2012 р.), дятлів (№ 8 за 2012 р., ру-брика “Батьківщина”), слонів (№ 9, рубрика“Чудасія”), броненосців (№ 10 за 2012 р., руб-рика “Чудасія”), коней і тапірів (№ 11 за 2012 р.,рубрики “Пізнавалка” та “Цікавинки”), дов-гоп’ятів (№ 1 за 2013 р.), левів (№ 2 за 2013 р.),єнотів (№ 3 за 2013 р.), про альтанників(№ 5 за 2013 р., рубрика “Факти”), життя репти-лій (№ 7 за 2013 р., рубрика “Пізнавалка”), па-пуг (№ 9 за 2013 р.) тощо.

У рубриці “Історія” подано цікаві відомості зрізних галузей науки й техніки. Наприклад, у

№ 5 за 2012 р. розповідається про історію ви-никнення і розвитку літаючих апаратів; № 7 за2012 р. – “Славетні мандрівники” (Фернан Ма-геллан, Джеймс Кук, Васко де Гама, ХристофорКолумб); № 8 за 2012 р. – “Стародавній Херсо-нес”; № 8 за 2013 р. – “Лицарі шаблі та пістоля”(про запорозьких козаків); № 9 за 2013 р. – “Якце було” (про історію виникнення і розвитокписьма та друкарства) тощо.

Розділ “Цікавинка” відповідає на безліч запи-тань допитливих, наприклад: у № 5 за 2012 р. євідповіді на запитання “Чому мильні бульбашкипіднімаються догори?”, “Чому бульки перелива-ються різними кольорами?”, “Чому не можнавидути бульку-пірамідку?”; у № 7 за 2012 р. ма-лечі розповідають про екзотичні плоди (і нада-ють мальовані зображення); у № 8 за 2012 р.подано цікаві відомості про “карпатське озерце”– Синевир; у № 6 за 2013 р. розповідають просучасний комбайн тощо.

У виданні “Пізнайко від 6” (порівняно з ви-данням “Пізнайко від 2 до 6”) з’являється руб-рика-подорож “Світ за очі”, яка розширює кру-гозір малят, знайомить читачів із далекимикраїнами й цікавими особливостями життя їхніхмешканців, з історією певних країн, з їхньоюкультурою, пам’ятками архітектури та мистецт-ва тощо. Наприклад: “Англія + Шотландія +Уельс = Великобританія” (№ 1 за 2012 р.),“Чао, бамбіно!” – Італія (№ 2 за 2012 р.),“Країна винахідників” – Китай (№ 3 за 2012 р.),“Нотатки кукабарри” – Австралія (№ 4 за2012 р.), “Рейс Київ – Париж” (№ 5 за 2012 р.),“Аміґос у Мексиці” (№ 7 за 2012 р.), “Курс наПівніч” – Норвегія (№ 10 за 2012 р.), “Самбайну,шановні! (самбайну – доброго дня)” – Монголія(№ 11 за 2012 р.), “Індійський манускрипт” (№ 12за 2012 р.), “Сходинки у небо” – Казахстан, Бай-конур (№ 1 за 2013 р.), “Сонце! Море! Цирк!” –Монако (№ 2 за 2013 р.), “Goeiemiddag! Ой, доб-ридень!” – Намібія (№ 3 за 2013 р.) тощо.

Кожен випуск видання “Пізнайко від 6” при-свячений певній темі, про що заявлено на ти-тульній сторінці, наприклад: “Про шпигунів”(№ 1 за 2012 р.), “Про смачненьке” (№ 2 за2012 р.), “Ким бути?” (№ 3 за 2012 р.), “Ха-ха-ха!1 квітня – День сміху” (№ 4 за 2012 р.), “Відомі лі-таючі об’єкти” (№ 5 за 2012 р.), “На старт! Увага!Руш!” – про спорт (№ 6 за 2012 р.), “Помандру-ємо?” (№ 7 за 2012 р.), “7 чудес України” (№ 8 за2012 р.), “З новим роком! – 1 вересня” (№ 9 за2012 р.), “Про дозвілля” (№ 10 за 2012 р.), “Проконей” (№ 11 за 2012 р.), “Святкуймо!” – про Новийрік (№ 12 за 2012 р.), “Космічна експедиція”(№ 1 за 2013 р.), “Але-ап!” – про цирк (№ 2 за2013 р.), “Будьте здорові!” (№ 3 за 2013 р.), “Продива природи” (№ 4 за 2013 р.) тощо.

У журналі “Пізнайко від 6” з’являється такожрубрики “Головоломка” та “Кросворд”, у якихмістяться кросворди, ребуси, різноманітні за-вдання на логіку. Рубрика “Рекомендую” вмі-щує фотографії іграшок, книг та інших речейдля дітей, кадри з мультфільмів, а також лако-


82

нічні тексти з покликанням на адреси книгареньі магазинів, де можна придбати зображене.

У журналі “Пізнайко від 6” також є великівкладки (41 см х 54 см) – настільні ігри, напри-клад: “Фінальний матч” (№ 6 за 2012 р.),“Упіймай гнома” (№ 10 за 2012 р.), “Пан ґудзик”(№ 5 за 2013 р.), “Динозаври” (№ 7 за 2013 р.)тощо.

У журналі “Пізнайко від 6” є комікси, найчас-тіше вони розміщені в рубриках “Комікс”, “При-годи”, рідше – “Світ за очі”: № 1 за 2012 р.,№ 7 за 2012 р., № 8 за 2012 р., № 9 за 2012 р.,№ 11 за 2012 р., № 1 за 2013 р., № 8 за 2013 р.,№ 9 за 2013 р., № 12 за 2013 р. тощо.

Багато матеріалів журналу спрямовано нарозвиток національної самосвідомості й пова-ги. Це український продукт, що виховує україн-ських громадян, справжніх патріотів. Журналставить перед собою завдання – розвиватисучасну українську мову й постійно реалізує цена власних сторінках.

Редакція веде постійне листування із чита-чами (наприклад, рубрика “Листування” у№ 8 за 2012 р.), у кожному номері проводитьрізноманітні конкурси, це дає можливість висві-тлювати на сторінках питання, що цікавлятьдітей, а також розвивати культуру письма вдітей, віру в себе, у дружбу.

Концепція видання, зокрема вибір головногогероя, визначає особливості змістового напов-нення й художнього оформлення видання. Ува-га дітей нестійка, тому, щоб привернути її досюжету, окремого матеріалу й утримувати підчас читання, потрібні досить сильні подразни-ки, які активно використовуються в оформленніжурналу “Пізнайко”: це колір, ілюстрування,верстка, контраст, ритм елементів композиції,наявність додаткових стимулів (наліпок, пода-рунків) і, звичайно, цікаві для дітей теми.

Особливістю видання “Пізнайко” є те, щожурнал має чіткий поділ на вікові групи (томувербально-візуальний матеріал відповідає ви-могам). Окремо слід зазначити, що видання непозбавлене ознак комерціалізації – виступаєдієвим рекламним носієм: рекламується нелише медійна продукція, а й дитячі товари(книги, іграшки, одяг, посуд тощо), причому увиданні “Пізнайко від 6” є для цих потреб окре-ма рубрика “Рекомендуємо”.

Жанри дитячої періодики становлять особ-ливу систему, відмінну від жанрів журналістики“дорослої”. У журналах для дітей можна знайтилише елементи або фрагменти інтерв’ю, фото-репортажу, фотонарису. Більшу ж частину жа-нрового контенту займають так звані літерату-рні (художні) малі форми епічних та ліричнихжанрів. Жанрів драматургії (наприклад, корот-ких п’єси, що складаються з одного-двох актів)у журналі “Пізнайко” за 2012–2013 рр. – немає.Жанри дитячої літератури формувалися в про-цесі її розвитку і пов’язані зі специфікою сприй-няття творів дітьми різного віку, однак системажанрів у журналі “Пізнайко від 6” практично не

змінюється. Найчастіше на сторінках виданнявміщують такі жанри: у прозі – це авторські (лі-тературні) казки та оповідання, в поезії – вірші,пісні, а також загадки, прислів’я і скоромовки.

Висновки. Отже, журнал “Пізнайко” є між-народним дитячим виданням пізнавально-ігрового, науково-художнього та розвиваючогохарактеру. “Пізнайко” – універсальний за зміс-том: він поєднує в собі декілька основних фун-кції (виховна, художньо-естетична, інформа-ційна, когнітивна, культурно-просвітня, освітня,розважальна); містить різноманітний матеріал,який може забезпечити юним читачам цікаведозвілля: художні твори українських та зарубі-жних авторів (кваліфікований переклад україн-ською), пізнавальну, довідкову, енциклопедич-ну інформацію, інтелектуальні завдання – ре-буси, кросворди, загадки. Журнал “Пізнайко від 6”у розважально-ігровій формі допомагає шко-лярам у навчанні: навчальні вправи “прихо-вуються” під загадковими шпигунськими шиф-ровками, захопливими пригодами, карколом-ними головоломками, великою кількістю ціка-вих ігор. Разом із головним героєм журналу,борсучком Пізнайком, читачі щомісяця манд-рують країнами світу, знайомляться із новин-ками в технічному та книжковому світі, дізна-ються про незвичних тварин. Журнал“Пізнайко” робить дозвілля і виховання дитинимаксимально заповненим та корисним.

Список використаної літератури1. Ворона І. Українська дитяча ілюстрація по-

винна бути оригінальна / І. Ворона // Книж-ковий клуб. – 1999. – № 21–22. – C. 18–20.

2. Давидченко Т. Структурно-функціональні осо-бливості преси для дітей періоду незалеж-ності України : автореф. дис. … канд. соц.ком. : спец. 27.00.01 [Електронний ресурс] /Т. Давидченко. – Київ, 2008. – Режим доступу:http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/ 351272.html.

3. Давидченко Т. Типологічна класифікаціядитячих періодичних видань в Україні [Елек-тронний ресурс] / Т. Давидченко. – Режимдоступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2316.

4. Кіт Н. О. Особливості конструктивно-компо-зиційного вирішення журналу для дошкіль-ників: єдність у різноманітності / Н. О. Кіт //Наукові записки Інституту журналістики. –Київ : Інститут журналістики КНУ ім. ТарасаШевченка, 2004. – Т. 10. – С. 84–88.

5. Круть І. Журнал для дітей: дискурсивні ха-рактеристики / І. Круть // Вісник Львівськогоуніверситету. Серія “Журналістика”. – 2001.– Вип. 34. – С. 136–141.

6. Огар Е. Дитяча книга: проблеми видавничоїпідготовки : навч. пос. для студ. вищ. навч.закл. / Е. Огар. – Львів : Аз-Арт, 2002. – 160 с.

7. Олійник В. А. Сучасний погляд українськогохудожника-ілюстратора на оформлення ди-тячої книги (на прикладі творчості Костя Ла-вра) / В. А. Олійник // Вісник ХДАДМ. – 2011.– № 4. – С. 146–149.


83

8. Орлик О. Тенденції та розвиток сучасноїдитячої періодики (2008–2011) / О. Орлик //Вісник Книжкової палати. – 2011. – № 12. –С. 26–30.

9. “Пізнайко” [Електронний ресурс]. – Режимдоступу: http://posnayko.com.ua.

10. Редакторская подготовка изданий : учебник[Электронный ресурс] / С. Антонова, В. Ва-сильев, И. Жарков и др. – Москва : Изд-во

МГУП, 2002. – 468 с. – Режим доступа:http://www.hi-edu.ru/e-books/xbook082/01/.

11. Юферева О. Дитячий геожурнал як відсут-ній сегмент вітчизняного медіаринку [Елект-ронний ресурс] / О. Юферева // Медіа, гло-балізація, соціальна мімікрія : матеріалиПершого наукового інтернет-симпозіуму (1–10 квітня 2014 р., м. Луцьк). – Режим досту-пу: http://elne.hol.es/gallery/yfereva.pdf.


Волынец Г. Н. Проблемно-тематический и жанровый контент журнала “Пізнайко від 6”В статье рассматриваются тематические приоритеты украинского детского периодического

издания, определяются его структурно-тематические особенности, а также жанровая специфика.Ключевые слова: детское издание, проблемно-тематический контент, жанры детской перио-

дики, СМИ.

Volynets G. The Problem-Thematic and Genre Content of the “Пізнайко Від 6” (Pisnayko Since 6)Magazine

The article deals with the thematic priorities of the “Пізнайко від 6” (Pisnayko since 6) Ukrainian chil-dren’s periodical publication, defines its structural and thematic features, as well as genre specific.

The history of children magazines, of books, of magazine’s and book’s illustrations dates back aboutthree centuries. The advance from cheap book publications of folk stories and abecedaries to luxuriousmagazines and books created specially for children was run. Contemporary journalism for children and youthis an independent segment of the media’s general system. Unfortunately, for today children publicationshave to constantly withstand the battle with television, computer and newest information technologies. Todaythe need to perform the structural and functional analysis of the thematic and genre priorities of the“Пізнайко від 6” (Pisnayko since 6) informative and escapist magazine is occurred, and to define the mainmethods used by the magazine to capture the modern child’s attention.

The “Пізнайко” (Pisnayko) magazine [9] is published in Ukrainian language, has rich visual and informa-tive content. The printing is issued for the different age groups and in various languages: the “Пізнайко від2 до 6 – журнал для маленьких” (Pisnayko since 2 to 6 – the magazine for little ones) (in Ukrainian); the“Пізнайко від 6 – дитячий журнал” (Pisnayko since 6 – the children magazine) (in Ukrainian); the“Познайко – детский журнал” (Posnayko – the children magazine) (in Russian); the “Posnayko – kidsmagazine” (1–4 year of English language learning; in English / in Russian).

The “Пізнайко” (Pisnayko) magazine is an international children publishing of informative and game, sci-ence and belles, as well as developmental manner. The “Пізнайко” (Pisnayko) is a universal magazine by itscontent: it combines several main functions (such as: pedagogic, belles and esthetic, informative, cognitive,cultural and educational, teaching, game); contains various material, which can provide for the young read-ers an interesting leisure-time activities: fiction books of Ukrainian and foreign authors (qualified translationinto Ukrainian language), cognitive, reference and encyclopedic information, intellectual tasks, such as re-buses, crosswords, puzzles.

Genres of children periodical publications constitute a specific system, differ from genres of “adult” journal-ism. In the children magazines only elements or fragments of interview, photo-report, photo-essay can befound. But the most part of the genre content is represented by so called literature (belles) small forms of epicand lyric genres. Genres placed in the publishing pages most often are: in prose they are authors (literature)fairy-tales and stories, in poetry they are rhymes, songs, as well as riddles, proverbs and tongue twisters.

The “Пізнайко від 6” (Pisnayko since 6 magazine) in the entertaining and game form helps pupils instudy: educational tasks are “hidden” under the mysterious spy ciphers, exciting adventures, head-spinningpuzzles, mountains of interesting games. Together with the main magazine’s character, little Pisnaykobadger, every month the readers travelling through world’s countries, acknowledging with novelties in thetechnical and book world, learning about unusual animals. The “Пізнайко” (Pisnayko) magazine makeschild’s leisure-time activities and education maximally filled and useful.

Key words: children publishing, problem-thematic content, children periodical issues genres, media.


84

УДК 070:[316.77:004.738.5]Т. С. Гиріна

ІНФОРМАЦІЙНІ ІНСТРУМЕНТИ ПІДВИЩЕННЯКОНЦЕПТУАЛЬНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНТЕРНЕТ-РЕКЛАМИУ статті висвітлено потенціал інформаційних інструментів підвищення ефективності інтер-

нет-реклами на прикладі таргетування рекламних повідомлень соціальних мереж. Визначено особ-ливості мульти-таргетингу та сегментації інтернет-користувачів у системі поширення реклам-них повідомлень.

Ключові слова: банерна реклама, Інтернет, медійна реклама, соціальна мережа, таргетинг.

Стрімкий розвиток сучасних інтернет-тех-нологій надає спеціалістові з реклами та зв’язківз громадськістю нових можливостей. Системарозміщення рекламних повідомлень зазнаєеволюційних змін та збагачується новими за-собами поширення та впливу на інтернет-аудиторію. Пересічний користувач сприймаєінформацію, адресовану виключно йому, а то-му в рази зростає ефективність розміщенихповідомлень. Реклама в соціальних мережахстає невід’ємною частиною рекламного бюдже-ту найбільших компаній усього світу.1

Використання реклами у всесвітньому паву-тинні досліджували Г. Васильєв, Д. Забегалін,Ф. Вирін, Д. Сатін, О. Попов, Д. Ледфорд, Ме-рі Е. Тайлер; у межах вивчення можливостейІнтернет у системі маркетингу відомі праціВ. Байкова, В. Голіка, В. Долгова, І. Манна,И. Севостьянова, С. Сухова, Б. Халінга, Д. Ша-ха, О. Юрасова та ін. Проте роль таргетуванняв рекламі досліджувалась не досить широко.Відома праця О. Шуригіної та С. Філіпова“Психологічний таргетинг продажів в Інтернеті”не розкриває повною мірою особливостей тар-гетування в соціальних мережах. Цю проблемудосліджено в інтернет-просторі на рівні інфор-маційних повідомлень і, новинних матеріалівпро впровадження технологій на спеціалізова-них сайтах в Інтеренеті.

Мета статті полягає комплексному ана-лізі системи таргетування рекламних повідом-лень у соціальних мережах як невід’ємноїскладової рекламної кампанії в Інтернеті.

Інтернет як новий засіб комунікації вніс ужиття суспільства ряд нових видів реклами, утому числі рекламу в соціальних мережах. Промасштаби глобальної рекламної кампанії в со-ціальних мережах повніше скажуть цифри: рі-вень прибутків кожної з них сягає десятків мі-льйонів, а то й мільярдів доларів.

Рекламу в соцмережах можна розподілитина два види – медійна (або банерна) й контекс-тна. За своїм принципом медійна реклама схо-жа на газетну. Вона розміщується на тематич-них сайтах, підбіраних конкретно на замовлен-ня користувача умовою пошуку оптимальноїаудиторії. Реклама являє собою показ поси-

© Гиріна Т. С., 2014

лань і банерів на тематичних ресурсах. Рекла-ма цього типу відображається в пошуковихсервісах при видачі результатів пошуку на сто-рінці запиту пошукової системи. Головною пе-ревагою такого типу реклами є безпосереднійконтакт з “потрібною людиною”. Кожне реклам-не повідомлення показують тільки зацікавле-ним користувачам.

Контекстна реклама на сьогодні є одним знайбільш ефективних методів інтернет-рек-лами. Основною перевагою контекстної рекла-ми є активне використання таргетингових тех-нологій. Таргетинг (від англ. – цільова реклама)– рекламний механізм, який дає змогу виділитизі всієї наявної аудиторії тільки цільову й пока-зати рекламу саме їй. Банерна реклама посту-пово зникає, оскільки в Інтернеті з’являєтьсявсе більше обізнаних користувачів, які не кори-стуються рекламою яка їх не цікавить. На змінуїй приходить таргетингова реклама, як один ізнайпопулярніших рекламних механізмів виді-лення цільової аудиторії в мережі. Користува-чам показується реклама товарів дотичних доїхнього запиту в пошуковій системі. В основіконтекстної реклами та пошукової оптимізаціїлежить таргетинг (або пошук) за ключовимисловами. Такий вид реклами користувач сприй-має користувачем як пораду або підказку, а ненадокучливий сервіс пошукових систем.

Основними перевагами реклами в соціаль-них мережах є мульти-таргетинг, який включає:а) геотаргетинг (класифікація за країнами, регі-

онами, містами, районами й навіть окреми-ми вулицями);

б) демографічний таргетинг (сегментація завіком, статтю, вподобаннями, сімейним ста-ном, мовою та ін.);

в) за інтересами й захопленнями (подорожі,спорт, навчання, бізнес тощо);

г) за освітою (школи, інститути, університетитощо);

д) за місцем роботи (офісні працівники, обслу-говуючий персонал, домогосподарки тощо);

е) інші види таргетингу [5].При цьому реклама в соціальних мережах

може бути розміщена у вигляді посилання як наінший веб-сайт у мережі, так і на сторінку рек-ламованого товару/послуги всередині соціаль-ної мережі, що є новим трендом в Інтернеті [2].


85

Найголовнішим постачальником таргетин-гової інформації поки що залишаються пошу-кові машини – запити, здійснені користувачами,дуже наочно демонструють не тільки популяр-ність тих чи інших товарів, а й сезонний, часо-вий та географічний попит на них. Тим часомсоціальна мережа Facebook є епіцентром тар-гетування в соціальних мережах.

Facebook впроваджує новітню систему тар-гетування реклами в реальному часі. Група дляаналізу поки що становить 1% від загальноїкількості користувачів Facebook. На сторінкахцих людей уже сьогодні здійснюється таргету-вання повідомлень у статусі. Наприклад, у ста-тусі з’являється теза про те, що вони хочутьперекусити, а на сторінці відразу з’являєтьсяреклама затишних кафе. Гравці в покер отри-мають відомості про останні турніри, в якихвони можуть взяти участь, а модниці про се-зонні розпродажі в їхньому місті. Аналітики від-значають, що це новітня можливість для рек-ламодавців комунікувати з учасниками, а мо-ментальність реакції дає колосальну перевагу.Але для того, щоб це все працювало, Facebookповинен діяти уважно, щоб не перетнути межу ітим самим не відлякати користувачів соціаль-ної мережі.

Флагманом контекстної реклами на вітчиз-няних просторах соціальних мереж, безпереч-но, є сайт “ВКонтакте”, оскільки технології тар-гетингової реклами реалізовані тільки в цій со-ціальній мережі рунету. За словами виконавчо-го директора “ВКонтакте” Льва Левієва, післязапуску нової системи в серпні 2010 р. прибут-ки компанії збільшилися втричі.

Ця соціальна мережа пропонує можливістьстворювати оголошення з чітким розрахункомна певні регіони, платформи й навіть браузери.Тепер, обираючи майбутню рекламну аудито-рію, можна задавати не тільки звичні парамет-ри, а й обирати пристрої та браузери, за допо-могою яких здійснюється пошук. Так, цільовоюаудиторією для оголошення можуть стати яккористувачі iPad і iPhone, так і ті, хто вважаютьза краще виходити в мережу через Opera Mini.

Незважаючи на переваги, які надає таргету-вання як для рекламодавців, так і для користу-вачів, соціальні мережі неодноразово опиняли-ся в епіцентрі скандалів, пов’язаних зі зборомприватної та секретної інформації. Кожен сайтволодіє систематизованою широкою базоюданих міст, навчальних закладів, підприємств івійськових частин із зазначенням дат службивійськових та особистих анкет з фотографіями.Зібравши ці дані та розмістивши їх на карті,можна отримати повну картину дислокації вій-ськових частин з визначенням часу, місця тадати. Крім того, структура сайту дає можли-вість у будь-який момент вийти на зв’язок ізвійськовослужбовцями, а за необхідності отри-мати від них інформацію [6].

Перед Заходом подібна проблема посталараніше, тому вже зараз військовослужбовцям

американської армії категорично забороненозалишати в мережі точні координати розташу-вання своїх частин чи вказувати своє військовезвання [6]. В Україні ця проблема залишаєтьсяне вирішеною.

Водночас відкритість і прозорість приватноїінформації може допомогти в розкритті кримі-нальних злочинів. Інтернет широко використо-вують як спецслужби, так і кримінальні кола. Засловами керівника агентства “Практика фінан-сових розслідувань” Олександра Сотова, “спец-служби використовують всесвітню мережу дляборотьби з терористами, розповсюджувачаминаркотиків, дитячої порнографії та ін. Так, роз-крито мережу педофілів завдяки тому, щоспецслужби виявили чат, де спілкувалися цілюди. Розвідники познайомилися з ними,з’ясували місцезнаходження та заарештувализлочинців. Тому соціальні мережі дійсно можнарозглядати як джерело інформації” [4].

Загалом соціальні мережі стають “першоюластівкою” на шляху до більш функціональнихзасобів агрегації. На відміну від існуючих соці-альних мереж, де користувач може локалізува-ти себе лише у віртуальному просторі заздале-гідь заданих параметрів (наприклад, вказавшиномер власного телефону чи рік закінченняшколи), з’являються такі сервіси, як “GoogleEarth” (від Earth – Земля (планета) – проекткомпанії Google, у межах якого в мережі Інтер-нет розміщені супутникові фотографії всієї зе-мної поверхні. І хоча найчастіше якість такихзображень дає змогу дослідити особисті ланд-шафту та розміщення буднику, проте можнауявити собі, що може змінитися з розвиткомтехнологій. Майбутні супутникові камери змо-жуть знімати планету з надвисоким розширен-ням зображення, і тоді просто через усесвітнюмережу в режимі онлайн можна буде спостері-гати за кожним з нас.

Системи такого роду розширять спектр за-вдань зі збору та агрегації інформації за допо-могою користувачів. Демонстрація реальнихможливостей мереж, побудованих на принципінаповнення безпосередньо користувачами ко-нтенту, свідчить про необхідність глибокогопереосмислення базових принципів взаємодіїдержави й Інтернету, який у все більшою міроюстає відображенням суспільства. Безумовніможливості соціальних мереж можуть бути ви-користані не тільки на шкоду, а й на благо –питання лише в тому, коли важливість інтер-нет-технологій буде усвідомлена владою [6].

Та не тільки спеціалісти вивчають аудиторіюсоціальних мереж, а й самі користувачі виро-били власну класифікацію власників акаунтів:а) консерватор – у соціальній мережі спілкуєть-

ся з друзями та однокласниками;б) бізнесмен – для нього соціальна мережа є

способом заробітку або формування клієнт-ської бази;

в) віртуальний пікапер – формує серед друзівколекцію найгарніших дівчат та пишаєтьсятим, що з ним спілкуються оточуючі;


86

г) дівчина сексі – на аватарці розміщує профе-сійне студійне фото, із зарозумілім погля-дом та глибоким декольте. Обов’язково під-ключає сервіс “шанувальники” і кілька со-тень, а іноді тисяч друзів;

д) залежний – заходить у соціальну мережу нап’ять хвилин перевірити повідомлення, априходить до тями через декілька годин, нерозуміючи, що робив весь цей час;

е) хвалько – виставляє на показ все своє життя(фотографії з відпочинку, улюблену тварин-ку, кохану, автомобіль, роботу, тощо) [1].Можливі різні комбінації типів, але залеж-ність розвивається у кожного з них.Крім цього тепер можливий дуже точний тар-

гетинг у регіонах, зокрема можна налаштуватиоголошення на показ користувачам усіх регіонівкрім певних областей. Для цього достатньо зня-ти позначки навпроти певної області чи міста.

Ще один вид реклами, запущений соціаль-ною мережею зовсім нещодавно, пропонує роз-міщення націлених оголошень, що передбачаєоплату за покази. Такий формат ідеально підхо-дить як для іміджевої реклами, так і для форму-вання стійкого попиту на певні товари.

Попри всі нововведення заступник генераль-ного директора “ВКонтакте” Ілля Перекопськийзаявив, що “Ми відмовилися від банерної рек-лами, і тепер всі наші зусилля спрямовані нарозвиток системи таргетингових оголошень” [7].

Раніше з’явилася інформація про те, щоMail.ru займається розробкою таргетованої ре-клами. На думку аналітиків, впровадження цієїсистеми може збільшити виручку тільки пор-талу Mail.ru приблизно на 30%, а доходи відтаких видів реклами, як банерна і контекстна,виростуть завдяки фокусуванні на цільовій ау-диторії на 40–50%. [6].

Планується розміщувати рекламу в соціа-льних мережах та інших ресурсах з урахуван-ням статі, віку, регіону проживання, хобі та ін-ших можливих параметрів, за якими можнаоб’єднати в категорії користувачів соціальноїмережі. Система таргетингової реклами будеінтегрована з поштою, соціальною мережею“Мой мир”, з пошуковим сервісом та соціаль-ною мережею “Однокласники”.

Здавалося б методи таргетування не надтоскладні: вивчаєш аудиторію і розсилаєш рекла-му тільки зацікавленому в ній сегменту. Втімсистема ускладнюється. Соціальна мережаFacebook пішла далі, зараз вона використовуєвласні можливості для реклами, тобто можнапобачити, кому з ваших друзів сподобалась ре-клама, якою ви безпосередньо скористались.

Засновник корпорацій “360i” та “Searc-hIgnite” Девід Вільямс вбачає в таргетуваннісоціальних мереж “можливість бренду, якої небуло раніше в системі пошуку інформації”.Водночас інший дослідник Кріс Геблер вказуєна обмеження платформи, які унеможливлю-ють застосувати cookies для визначення корис-тувачів або груп [6]. Поняття кукі (cookies)

увійшло до лексикону користувачів інтернет-простору зовсім нещодавно, проте встигло за-кріпитись. Це невеликий фрагмент даних прокористувача, створений веб-сервером чи веб-сторінкою, який зберігається на персональномукомп’ютері у вигляді текстового файла, якийбраузер щоразу висилає веб-серверу в HTTP-запиті при спробі відкриття певного сайту (самезавдяки роботі таких механізмів електронна по-шта щоразу впізнає нас, вітає з днем народжен-ня, особисто звертається тощо). Застосовуєтьсяцей механізм для збереження налаштувань ко-ристувача, його ідентифікації, відстеження станусесії доступу, ведення статистики тощо.

Такі компанії, як “33Across”, “Media6Degrees”та “RadiumOne” таргетують рекламу, засновануна соціальній взаємодії. Анонімне користуван-ня контентом, створення блогу, відправленнялиста з інформаційного сайту або коментуван-ня – це основні засоби, які вимагають залучен-ня споживачів, якщо не соціально, то, принай-мні, в межах спільних інтересів. RadiumOneнадає можливість своїм споживачам розповіс-ти про свою рекламу друзям [6].

Інформація про користувача перетвориласьу товар, який постійно дорожчає. Водночас вусіх рекламних організаціях є доступ до певноїінформації. Але навіть, якщо користувачі гово-рять про бренд, обмінюються посиланнями читиснуть кнопку “подобається”, це ще не гаран-тія збільшення попиту на продукцію.

На думку Поліни Орес, керівника відділу со-ціальної роботи компанії IBM, “працюючи з тар-гетованою аудиторією в мережах необхіднозробити два кроки. По-перше, визначити чивідбувається дискусія, а по-друге, чи дійснорекламний запит залишається невиконаним.Для того, щоб відстежити обговорення в соціа-льних мережах, уже створені спеціальні ком-п’ютерні програми, які можуть “слухати” абовідслідковувати діалоги в соціальних мережах(це такі програми, як: SocialCast, Lithium SocialMedia Monitoring, Sysomos, Meltwater Buzz,Jive, Attensity, Brandtology, Omniture и VisibleTechnologies). Проте поки що ці технології недосконалі та не дають повної гарантії точностіта достовірності [6].

У майбутньому до таргетування плануєтьсядодати ряд нових сервісів, зокрема користувачможе побачити, кому з його друзів подобаєтьсятой чи інший бренд або продукт; з’явитися мо-жливість “поділитися” своєю рекламою з дру-зями; відстежити поведінку обраного користу-вача на декількох сайтах, з метою визначеннясфери його інтересів. Як результат – добіркарекламних матеріалів для цього конкретногокористувача буде супроводжувати його на різ-них сайтах [8].

Таргетування вже сьогодні дає неймовірніможливості рекламодавцеві. При цьому фахівцівідзначають, що це молода платформа, якапоки що не відзначається стабільністю. В неїважко інвестувати, тому що вона постійно змі-нюється.


87

Рекламодавці останніми роками стали при-діляти більше уваги тому, хто побачить їхнюрекламу. Зрештою, орієнтація на свою аудито-рію дає можливість заощадити кошти з рекла-много бюджету. Тому очевидно, що соціальнімережі, а особливо групи спеціального зацікав-лення є ласим шматком для рекламодавців,оскільки надають можливість досконало вивчи-ти цільову аудиторію за інтересами, статтю, ві-ком, місцем проживання та іншими даними [3].

Але водночас постає проблема конфіден-ційності. Постійне проникнення цифрових тех-нологій неминуче призведе до стурбованостікористувачів з приводу порушення конфіден-ційності особистого життя. Зі зростанням впли-ву Facebook, геолокаційних сервісів і хитрому-дрих методів таргетингової реклами, маркето-логи мають очікувати якихось обмежень на збірперсональних даних і подальше їх використан-ня. Тим не менше, соціальні мережі займутьсвоє місце в маркетинговому бюджеті і так чиінакше будуть розвиватися в майбутньому [3].

Спеціалісти зможуть отримати точнішу ін-формацію про результати своїх рекламних ка-мпаній за рахунок значної кількості даних проаудиторію інтернет-користувачів і відстеженняонлайн-поведінки людей. Головним агрегато-ром таких відомостей невпинно стають соціа-льні мережі. Втім сьогодні дослідники б’ють насполох – адже навіть така приватна інформа-ція, як сексуальна орієнтація користувачів со-ціальних мереж може бути доступна рекламо-давцям.

Висновки. Отже, за таргетингом аудиторії всоціальних медіа майбутнє, однак методи збо-ру інформації про користувачів вимагають удо-сконалення. Загалом же рекламодавці, агентс-тва і продавці будуть продовжувати пресингзаради отримання більшого доступу до прива-тних даних, які допоможуть звузити географіюпоширення рекламного повідомлення. Іншасправа, що завданням для рекламодавців ста-не вирішення серйозного питання: як не заля-кати користувача тим, що про нього знаютьіноді більше, ніж він сам про себе.

Реклама в Інтернеті – середовище, яке роз-вивається найдинамічніше, крім того система

таргетування рекламних повідомлень щоміся-ця розширює свої об’єми, а тому дослідженнярекламних можливостей Інтернету загалом ісоціальних мереж як її складової вимагатимутьособливої уваги в майбутньому. Потребуютьвивчення і осмислення в подальшому інші за-соби соціальних мереж, які використовуютьсяабо можуть використовуватися в рекламнихцілях.

Список використаної літератури1. Аудитория социальных сетей. Исследова-

ние пользователей ВКонтакте [Электронныйресурс]. – Режим доступа: http://alroser.livejournal.com/5182.html.

2. В тренде? Таргетинг в соц. сетях по психо-графии человека [Электронный ресурс].–Режим доступа: http://intrends.me/v-trende-targeting-v-soc-setyax-po-psixografii-cheloveka.html/.

3. Из Facebook на дейтинговый сайт: социаль-ная сеть становится агрегатором пользова-тельских даннях [Электронный ресурс]. –Режим доступа: http://internetno.net/2011/02/08/iz-facebook-na-dejjtingovyjj-sajjt-socialnaja-set-stanovitsja-agregatorom-polzovatelskih-dannyh.

4. Куда ведет гонка за “Одноклассниками”?[Электронный ресурс]. – Режим доступа:http://www.xpomo.com/ruskolan/tolpa/odnoklassniki.htm.

5. Реклама в социальных сетях: FaceBook(Фейсбук), Vkontakte (вКонтакте), Odnoklas-sniki (Одноклассниках) [Электронный ре-сурс]. – Режим доступа: http://www. Metas-tudio.com.ua/ru/uslugi/sozdanie_i_reklama_veb-sajtov/reklama_v_socialnyh_setyah.

6. Таргетированная реклама становится соци-альной [Электронный ресурс]. – Режим дос-тупа: http://reklamonstr.com/archives/6764.

7. Таргетированные объявления ВКонтакте[Электронный ресурс]. – Режим доступа:http://www.vknews.ru/novosti/targetirovannye-obyavleniya-vkontakte.

8. Что такое таргетинг [Электронный ресурс]. –Режим доступа: http://www.bigfozzy.com/wordpress/?p=602.


Гирина Т. С. Информационные инструменты повышения концептуальной эффективностиинтернет-рекламы

В статье исследуется потенциал информационных инструментов повышения эффективно-сти интернет-рекламы на примере таргетирования рекламных сообщений социальных сетей.Определяются особенности мульти-таргетинга и сегментации интернет-пользователей в сис-теме распространения рекламных сообщений.

Ключевые слова: банерная реклама, Интернет, медийная реклама, социальная сеть, тарге-тинг.

Girina T. Information Conceptual Tools Increase the Effectiveness of Online AdvertisingThis paper examines the potential of information tools for improving the efficiency of Internet advertising

as an example advertisements targeting social networks. The author explores the features of multi-targetingand segmentation of Internet users in the system distribution of advertisements.


88

Advertising on social networks can be divided into two types − media (or banner) and contextual. In itsprinciple media advertising like newspaper. It is placed on content sites that are selected specifically com-missioned by finding the optimal user audience. Contextual advertising is by far one of the most effectivemethods of online advertising. The main advantage of contextual advertising is that it actively uses targetingtechnology. Targeting (Targeted advertising) − a promotional mechanism that allows you to select from allthe available audience, and only target ads to show it to her.

The most important supplier information targeting are still search engines − requests that make usersvery clearly demonstrate not only the popularity of certain goods, but also seasonal, temporal and geo-graphical demand. Meanwhile, the social network Facebook is the epicenter of targeting social networks.

Targeting today provides incredible opportunities advertiser. The specialists say that a young platformthat has not celebrated stability. She difficult to invest because it is constantly changing. Advertising on theInternet, a medium that is growing the fastest, in addition, the system targeting advertisements monthly ex-panding its volume, so research sponsorship opportunities the Internet in general and social networking asits component will require special attention in the future.

Key words: banner advertising, internet, media advertising, social network targeting.


89

УДК 659.1.013Т. А. Гришина, І. В. Рибакова

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ ІНТЕРНЕТУЯК ЗАСОБУ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ НА ФОРМУВАННЯНОВОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ В УКРАЇНІУ статті розкрито сутність соціально-психологічних факторів впливу Інтернету на форму-

вання нової інформаційної культури особистості, зокрема вплив інформаційно-комунікаційних тех-нологій на всі сфери життєдіяльності людини, в тому числі на її свідомість, інтереси, потреби,поведінку, культуру тощо.

Ключові слова: засоби масової комунікації, інформаційне суспільство, інформаційно-комунікацій-ні технології, інтернет-комунікація, високоефективні технології, комунікативна мережа, інформа-ційний простір, Інтернет-залежність, інформаційна культура, вплив комп’ютера і віртуальногосвіту, комп’ютеризація суспільного життя, розвиток особистості, психічне здоров’я.

Бурхливий розвиток інформаційно-комуніка-ційних технологій у кінці XX – початку XXI ст.формує в Україні інформаційне суспільство,передбачаючи пошук нових способів трансляціїсоціокультурного досвіду, вирішення перед на-уковцями та науковою громадськістю завданняадекватного пояснення сучасних процесів, їхможливої прогностики. Чинник глобалізації,інтенсивність впливу засобів масової комуніка-ції змінили комунікативну поведінку аудиторії,що гранично актуалізує проблему розвитку су-б’єктності в житті сучасного суспільства, аджеможливість його поступального розвитку, запрактикою останніх років, залежить не тількивід темпів впровадження в економіку тієї чиіншої країни ринкових відносин, високоефекти-вних технологій, механізмів господарювання, ай від того, наскільки враховано при цьому ко-рінні інтереси всіх соціальних груп, наскількиуспішно й позитивно вирішено на цій основісоціальні суперечності. У зв’язку з цим, гранич-но актуальною постає проблема психологічно-го впливу Інтернет на формування і розвитоксоціуму [3, с. 15].1

Інтернет виступає каталізатором розвиткунового явища – Інтернет-ЗМІ. Їх поява й пода-льший успішний розвиток можливі завдяки фо-рмуванню нових інформаційно-комунікаційнихтехнологій. Сьогодні Інтернет – середовищедля ефективного здійснення масової комуніка-ції, насамперед завдяки своїм унікальним мож-ливостям подання інформації, переважно –мультимедійності, інтерактивності і гіпертекс-туальності та їх психологічного впливу на осо-бистість [19, с. 6–13].

Інформаційне суспільство розглядається якеволюційне продовження індустріального сус-пільства, в якому найбільш високими темпамизростають сектори, пов’язані зі створенням іспоживанням інформації, а нові інформаційніта комунікаційні технології як наслідок техноло-гічної конвергенції психологічно впливають нахарактер комунікацій. Доступ до інформаціївиступає вирішальним чинником організації

© Гришина Т. А., Рибакова І. В., 2014

демократичного суспільства. Виробництво, об-робка й передача інформації стають новою,потужною продуктивною силою і значно впли-вають на психологічні, соціальні, економічні таполітичні процеси, що відбуваються не тільки вУкраїні, а й у світі загалом [1, с. 67]. Одночасноз перетвореннями в соціально-економічній іполітичній сферах становлення інформаційно-го суспільства надає соціальний, психологічнийта культурний вплив на особистість і соціумзагалом. Цілком природно, що в період стано-влення інформаційного суспільства особливоїактуальності набувають питання теорії і прак-тики масової комунікації, психології і, особливо,її нових високотехнологічних форм.

Поява новітніх високотехнологічних форммасової комунікації, Internet зокрема (всесвітнякомп’ютерна комунікативна мережа, до якоїпідключені мільйони користувачів з усього сві-ту), вимагає відповідного опису й пояснення –як на прикладному, так і на теоретичному рівні.Психологічні дослідження впливу Інтернету наособистість цілком доречні, оскільки мають но-ві форми впливу на масову свідомість.

Ці узагальнення можуть і повинні стати ва-гомою і важливою складовою загальної психо-логічної теорії масової комунікації. З іншогобоку, аналіз Інтернет на прикладному рівні даєзмогу визначити оптимальні шляхи його прак-тичного розвитку й функціонування на благосуспільства.

Досі питання про віднесення мережі до числазасобів масової комунікації в науковому співто-варистві залишається дискусійним. У будь-якому випадку така складна і затребувана кому-нікативна форма, як Інтернет, посяде своє місцев системі психологічних дисциплін, які дослі-джують комунікативний простір. Саме Інтернетсьогодні, з одного боку, найбільш динамічнорозвивається, а з іншого – є найменш вивченоїформою масової комунікації в психології [8].

Отже, звернення до теми пропонованогодослідження викликано:– по-перше, конкретним історичним періодом

становлення інформаційного суспільства;


90

– по-друге, недостатнім ступенем опису і пояс-нення феномена Інтернету як засобу масовоїкомунікації та соціально-психологічного впли-ву на теоретичному і прикладному рівні;

– по-третє, значним впливом Інтернету нарозвиток системи масових комунікацій, кон-кретних соціумів, суспільства загалом, а та-кож необхідністю ефективного управліннязазначеним впливом з боку держави, суспі-льства й людини;

– по-четверте, ненормованим перебуванням уМережі, що призводить до комп’ютерної чиігрової залежності молоді, коли визнаєтьсяпріоритет віртуальної реальності над по-всякденним соціальним життям;

– по-п’яте, безвідповідальність особистості вкористуванні інформаційно-комунікативнимизасобами й позиції пасивного сприймача що-до запропонованого технологічного здобутку.Проблема організації практичної діяльності

засобів масового впливу завжди була актуаль-ною для вітчизняної та зарубіжної науки. До-сить широко висвітлена вона й у психологічнійлітературі. Однак найбільш вивченим у ційпроблематиці є історичний досвід розвитку за-собів масової комунікації та радіомовлення. Донього звертаються багато вчених: одні – в спе-ціальних працях з історії, інші – проводять істо-ричні паралелі і вельми переконливо. Вивчен-ня конкретних історичних періодів цілком ви-правдане: саме в періоди реформ, революцій-них, соціально-економічних і політичних пере-творень зростає роль і вплив засобів масовоїкомунікації в суспільстві.

Активізацію інтересу вітчизняних дослідни-ків до вивчення теоретико-методологічних пе-редумов формування інформаційного суспільст-ва і можливостей культурних, соціально-еко-номічних, психологічних і політичних перетвореньза допомогою інформаційних технологій відносе-но до періоду кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст.Однак більшість робіт того періоду містять чи-мало різноманітних припущень, що цілком зро-зуміло, оскільки мова йшла про ледве розпоча-ті процеси.

Концепція “постіндустріального” та “інфор-маційного” суспільства у вітчизняній науціотримала свій розвиток в працях К. Апеля,В. Аршинова [2], О. Холода [23], В. Бебика [5],Н. Лумана, В Різуна [19] та ін.

Наукове осмислення отримують також пи-тання формування нової інформаційної куль-тури, інформаційної політики, інформаційноїбезпеки, інформаційного законодавства, пов’я-зані, в тому числі, і з використанням Інтернету(Р. Абдеєв, Д. Белл, Д. Гавр, Г. Почепцов).

Значний внесок у розробку питань викорис-тання можливостей нових інформаційних і ко-мунікаційних технологій внесли такі дослідники,як: Є. Л. Вартанова [8], О. М. Холод [23], І. І. За-сурский [9], В. Я. Матвієнко [17], О. В. Ново-женіна [18], І. В. Ульман.

З другої половини 90-х рр. ХХ ст. нові інфор-маційні та комунікаційні технології та Інтернет

зокрема активно впроваджують в усі сфери жит-тєдіяльності українського суспільства. Їх мож-ливості в процесі культурних, психологічних,соціально-економічних і політичних перетвореньстають предметом інтересу психологів [13].

Проблемою інтернет-залежності займаютьсятакі зарубіжні психологи, як І. Голдберг, Л. Кен-ройк, М. Орзак, Дж. Сулера, М. Чон, К. Янг таін. Спектр досліджень проблеми комп’ютерноїадикції в науково-педагогічних розвідках до-сить широкий. Цій проблемі присвячені дослі-дження педагогів та психологів О. Арестової,Л. Бабаніна, Н. Бочкарьової, І. Бурмистрова,А. Войскунського, С. Дрьомова Ц. Короленко,Л. Лєонової, Н. Малишевої, А. Уразаєва, украї-нських дослідників Є. Боринштейна, І. При-буткової, А. Черниша, В. Щербини та інших, яківідзначають згубний вплив цього виду девіант-ності поведінки на особистість, її ідеали, по-треби, погляди, ціннісні орієнтації, що частодоводять її до злочинних дій.

Дослідження проблеми комп’ютерної зале-жності є предметом вивчення науковців різнихгалузей знань. Так, медичний аспект ігровоїадикції розглянуто у працях Ю. Азурманова,Л. Панченко та ін. Прояви психологічної залеж-ності від комп’ютера досліджували А. Бєлих,А. Єгоров, С. Ігумнов, Л. Лещенко, Ю. Мешек,О. Решетникова та ін.

Т. Веретенко та М. Снітко звернули увагу надіяльність підлітків у інтернет-мережі й виділилипричини, які спонукають їх до цього. ДослідникиВ. Биховець, Ю. Вінтюк, Н. Дикун, Н. Макси-мовська виявили причини виникнення комп’ю-терної залежності у дітей і підлітків, окреслилидеякі аспекти запобігання цьому явищу. Ви-вченню сучасних комп’ютерних ігор та їх впли-ву на підлітків та юнаків присвячені праціІ. Болонова, І. Бурлакова, О. Войскунського,А. Гордєєвої, Г. Петрусь, С. Шапкіна та ін.

Характеризуючи ступінь наукової розробле-ності обраної теми дослідження, перспективирозвитку Інтернету як засобу масової комуніка-ції та психологічного впливу на прикладномурівні, а саме становлення психологічної інтер-нет-культури є недостатньо вивченими, що під-креслює необхідність подальшого осмислення ірозробки теми. При цьому варто відзначити,що багато із зазначених вище авторів визна-ють, що їх аналіз далекий до вичерпаності,оскільки Інтернет активно розвивається, а йогоаудиторія набуває нових соціальних ознак.

Об’єктом дослідження є сучасна інформа-ційна та психологічна Інтернет-культура украї-нського суспільства.

Предмет дослідження – стан і тенденції змі-ни інформаційної та психологічної культури підвпливом мережі Інтернет.

Метою статті є визначення ступеня і ха-рактеру впливу Інтернету на особистість як за-собу масової комунікації; на формування новоїінформаційної культури в Україні.

Для досягнення мети необхідно вирішититакі завдання:


91

– проаналізувати існуючі теоретико-методо-логічні підходи до вивчення масової комуні-кації та психологічний вплив на свідомістьлюдини;

– розглянути феномен масової комунікації вісторичному, психологічному й функціональ-ному аспектах;

– здійснити теоретичний аналіз Інтернету якнової форми масової комунікації;

– визначити ступінь, характер та чинникивпливу Інтернету на особистість.Основою теорії інформаційного суспільства

є концепція постіндустріального суспільстваД. Белла. У вигляді концепції інформаційногосуспільства доктрина отримала широкий роз-виток в період комп’ютерного буму 70–80-х рр.ХХ ст.

О. Тоффлер у книзі “Третя хвиля” заявивпро те, що світ вступає в нову, третю стадіюцивілізації, в долі якої вирішальну роль відігра-ватимуть інформаційні засоби зв’язку, основуякої становитимуть комп’ютерні системи, щоз’єднують приватні будинки з усіма зацікавле-ними суб’єктами комунікацій [2].

Віртуальна сфера не має простору в томурозумінні, в якому ми вживаємо це слово, ха-рактеризуючи реальність. У глобальній віртуа-льній сфері є, як висловлювався Маршалл Ма-клюген у своїй праці “Війна і мир в глобальномуселі”, “все-тут-і-негайно без звичних просторо-вих і часових обмежень” [5, с. 43].

На особливу роль у сучасному світовомуінформаційному просторі висунулася комп’ю-терна мережа Інтернет. Це спонукає говоритипро Інтернет окремо, вбачаючи в ньому новийтип журналізму загалом. Тут доцільно навестидумку авторів підручника “Соціальні технології”.“Саме з допомогою всесвітньої павутини, пи-шуть вони, – світ стає свідком народження ново-го виду засобів масової комунікації, який посіда-тиме в ХХІ ст. особливе місце серед таких тра-диційних ЗМІ, як телебачення, преса, радіо, і щоз розвитком технологій відкриє для них нові не-бачені до цих пір можливості” [17, с. 347].

Загалом визначення інформаційного суспі-льства в Інтернеті можна подати так: інформа-ційне суспільство – суспільство, в якому біль-шість працвників зайнято виробництвом, збері-ганням, переробкою, розповсюдженням і реалі-зацією інформації, особливо вищої його форми– знання. Найважливішими стратегічним ре-сурсами стають інформація і знання. Владапереходить до того, хто здатен правильно вга-дувати тенденції розвитку і використовувати їху своїх цілях [18, с. 77].

На сьогодні до числа основних засобів ма-сової комунікації віднесено: пресу, радіо, теле-бачення, та головним є Інтернет.

Вже сьогодні мережа відіграє роль новогозасобу масової комунікації поряд з пресою, ра-діо і телебаченням, виконуючи відповідні функ-ції в суспільстві. Водночас під впливом Інтер-нету на наших очах формується нова інформа-

ційна культура, новий спосіб життя і мисленнята психологічного, соціального впливу на ма-сову свідомість.

Вплив масової комунікації як багатовимірно-го та багатостороннього процесу на культурнийі духовний клімат нашої епохи величезний.Швидкі зміни в усіх сферах життєдіяльностілюдини призводять до численних трансфор-мацій соціуму. Становлення інформаційногосуспільства веде до модифікації світогляду,інформаційної та психологічної культури, іден-тичності особистості XXI ст. [6, с. 9].

У період становлення інформаційного суспі-льства особливої актуальності набувають про-блеми масової комунікації. Слід лише зауважи-ти, що функція впливу на аудиторію належитьне інформації, а комунікації як соціальномупроцесу, що реалізовує цю функцію за допомо-гою інформації. У цьому зв’язку видається ко-ректнішим використання терміна “засоби масо-вої комунікації” щодо преси, радіо, телебачен-ня, а також Інтернету.

Феномен Інтернету – привабливий предметдля дослідження. Джерелами матеріалу дляузагальнювальних висновків може слугуватиінформація конкретних наук, що вивчають різніаспекти явища Інтернет. Найважливішими зних є комунікативний та психологічний.

Комунікативний аспект впливає на інформу-вання суспільства, збагачення культурних цін-ностей та формування всесвітньої інформацій-ної цивілізації, тобто постіндустріальної інфор-маційної культури.

Психологічний аспект особливо виразно ви-являється при вивченні субкультурного співто-вариства, що складається переважно з молоді.Віртуальна реальність при глибокому зануреннів неї впливає на всі органи чуття людини, атакож на його уяву і мислення. Особливу за-клопотаність психологів і педагогів викликаєпроблема “Інтернет і діти” [12, с. 122].

З розвитком суспільства та активним техні-чним прогресом комп’ютер починає використо-вуватися з дошкільного віку, коли дитина тількивчиться розмовляти. Він є як помічником, по-радником, так і засобом для розваги, демон-стратором фільмів, малюнків, і шкідливим во-рогом, який захоплює уяву дитини, спрямовує їїдо отримання задоволення у віртуальному сві-ті. З розвитком особистості, особливо у підліт-ковому та юнацькому віці, захоплення комп’ю-тером, іграми, Інтернетом носить вже загроз-ливу форму, оскільки не повністю сформованапсихіка підростаючого покоління підпадає підвплив комп’ютера й віртуального світу [4].

При цьому ненормоване перебування у Ме-режі призводить до комп’ютерної чи ігрової за-лежності молоді, коли визнається пріоритетвіртуальної реальності над повсякденним соці-альним життям. Більш за все пристрасть дороботи з комп’ютером: комп’ютерні ігри, пато-логічне тяжіння до опосередкованих Інтерне-том азартних ігор, спілкування в чатах, телеко-


92

нференціях, що приводить до заміни спілку-вання з сім’єю, друзями, і занурює індивіда увіртуальне середовище, яке починає сприйма-тися як реальність.

Різні види адиктивної поведінки молоді, осо-бливості її прояву досліджували Ю. Бабаєва [3],Н. Бугайова [7], Г. Золотова [10], Ц. Короленко[15], Н. Максимовська [16], Л. Чорнописька [22],Г. Хомич [24], О. О. Янович [25] та ін. На думкунауковців, віртуальний світ позбавляє молодихлюдей найголовнішого – реального життя. Цяобставина викликає серйозні побоювання зогляду на те, що “характерною рисою юнацько-го віку є формування життєвих планів”.

Віртуальна реальність, на думку С. Федо-ренко, забезпечує зоровий, слуховий та кіне-стетичний аналізатори, а отже, являє собоюконкуренцію для істинної реальності. Межа міжтакими реальностями розмита завдяки діям,спрямованим на комп’ютер та навколишніоб’єкти, окрім того робота за комп’ютером по-в’язана з додатковою емоційною напругою [21].

Дослідники відзначають двоякий характервпливів цих процесів на формування особисто-сті: по-перше, позитивний (розвивають кругозіріндивіда, його здатність долати труднощі ово-лодіння новими комп’ютерними технологіями,формують навички роботи з комп’ютером таін.); по-друге, надмірне захоплення комп’ютер-ними іграми, Інтернетом відіграє і негативнуроль – розвиває так звану комп’ютерну залеж-ність особистості (поняття нове, оскільки відо-бражає нове явище як в житті людини, так і вфункціонуванні всього суспільства), соціальнеявище, недостатньо досліджене, чим і поясню-ється відсутність розширеного тлумачення цьо-го поняття [20].

Своєчасне проведення заходів, спрямова-них на профілактику комп’ютерної та інтернет-залежності, значно полегше вирішення цієїпроблеми у дітей та сучасної молоді.

Отже, науково-технічні революції у світі вжедекілька століть істотно впливають на всі сферижиттєдіяльності людини, в тому числі й на їїкультуру, інтереси, потреби, поведінку тощо.Комп’ютеризація суспільного життя, яка активнорозвивається з другої половини ХХ ст., такожвідноситься до таких явищ, котрі викликають ува-гу вчених усього світу. Пояснюється це тим, що ціпроцеси поряд з позитивними аспектами маютьяскраво виражені негативні, особливо коли цестосується підростаючого покоління, молоді, уякої ще не сформовані уявлення про життєві цін-ності, про ту значущість, яку несе в собі технічнийпрогрес, у тому числі й таке його досягнення, яккомп’ютер. Комп’ютеризація розглядається якодин із соціальних феноменів сучасного суспіль-ства, який супроводжується як позитивними, так інегативними характеристиками.

Сучасний світ характеризується стрімкимпрогресом у сфері поширення та розвитку ін-формаційно-комунікаційних технологій. Дина-мічне використання нових засобів телекомуні-

кації, зокрема Інтернету як потужного глобаль-ного інформаційного ресурсу, приваблює ши-рокі верстви населення незалежно від віку,освіти та соціального статусу. Водночас некон-трольоване використання інтернет-мережі пе-ретворилося на загрозу гармонійному розвиткуособистості, її психічному здоров’ю. Тому про-блема інтернет-залежності все більше привер-тає увагу представників державної влади тавчених у різних країнах світу і спонукає до їїглибшого дослідження та пошуку шляхів подо-лання [11, c. 4].

Таким чином, потрібно зробити такі виснов-ки, що для особистості важливим є обізнаність,не лише з можливостями використання інфор-маційних засобів, які активно пропонує і розпо-всюджує реклама, а й запобігання щодо пра-вил користування ними. У цьому випадку осо-бистість має усвідомити власну відповідаль-ність у користуванні інформаційно-комунікатив-ними засобами й піклуватись про безпечністьзнаходження в Мережі, а не займати позиціюпасивного сприймача щодо запропонованоготехнологічного здобутку. Важливо усвідомити,що відповідальність за вибір: чи ставати вірту-ально залежною або інформаційно переванта-женою – лежить насамперед на самій особис-тості.

Розмірковуючи над філософією Інтернету,Ігор Ульман заявив, що “Мережа – найбільшаіграшка, створена людством у ХХ ст.: парадоксситуації – люди створили те, до чого їм ще по-трібно дорости” [14]. Звідси висновок, який від-биває реалії сучасного віртуального світу: длячастини користувачів участь у мережевій кому-нікації є не до кінця осмисленими діями, і томуІнтернет у розумінні скептиків – інформаційно-комунікаційне звалище, в якому корисної інфо-рмації набагато менше, ніж негативу й вульга-ризму.

Інтернет переміг ту цивілізацію, яка його по-родила. Якщо взяти за відправну точку фанта-зії кіберпанка, ми повинні отримати дещо супе-рсучасне й нелюдське, царство замежнихшвидкостей, спрямоване в майбутнє, згустоквіртуальних просторів, де людина у потоці часуназавжди забуває про свою людську природу іприземлюється до рівня комп’ютерних фанто-мів. Замість цього зустрічаємо щось близьке,рідне, давно знайоме – вавилонська бібліотека,безкінечний переплутаний архів, світ без часу іпростору, зачароване Царство Тексту” [7].

Мережева комунікація якнайкраще впису-ється у модель інформаційного суспільства,оскільки в соціумі спостерігаються тенденціяусвідомлення провідної ролі інформації в про-цесах еволюції й життя загалом, визнання ін-формації однією з головних категорій створен-ня інформаційно-психологнічного світу.

В Інтернеті побутує власна культура, створе-на завдяки процесу розподілення, де кожен уча-сник відіграє власну роль шляхом відбору та сор-тування інформації, що надходить зі всіх доступ-


93

них джерел, сприяючи безперервному творчомупоширенню інформації та знань, на які жодналюдина чи організація не має права ініціативи.

Інтернет сприяє самовираженню користува-чів: персональні сторінки є прикладом оригіна-льного явища, в якому спостерігається задово-лення соціальної та культурної функцій, не пе-редбачуваних розробниками мережі.

Список використаної літератури1. Абисова М. А. Комунікативні стратегії в пост-

сучасному світі: соціально-філософськийаналіз : дис. … канд. філос. наук : 09.00.03 /М. А. Абисова. – Київ, 2011. – 188 с.

2. Аршинов В. Методология сетевого мышления:феномен самоорганизации [Электронный ре-сурс] / В. Аршинов, Ю. Данилов, В. Тарасенко.– Режим доступа: http://spkurdyumov.narod.ru/ArshDanTar.htm.

3. Бабаева Ю. Д. Интернет: воздействие наличность / Ю. Д. Бабаева, А. Е. Войскунс-кий., О. В. Смыслова // Гуманитарные исс-ледования в Интернете / под ред. А. Е. Войс-кунского. – Москва, 2000. – С. 11–39.

4. Бакулев Г. П. Массовая коммуникация: За-падные теории и концепции : учеб. пособ.для студ. вузов / Г. П. Бакулев. – Москва :Аспект Пресс, 2005. – 176 с.

5. Бебик В. М. Глобальне інформаційне суспі-льство: поняття, структура, комунікації /В. М. Бебик // Інформація і право. – 2011. –№ 1 (1). – С. 41–49.

6. Белл Д. Прихід постіндустріального суспіль-ства / Д. Белл // Сучасна зарубіжна соціаль-на філософія. – Київ, 1996. – С. 194–251.

7. Бугайова Н. М. Психологічні закономірностірозвитку адикцій в онтогенезі / Н. М. Бу-гайова // Проблеми загальної та педагогіч-ної психології : зб. наук. пр. інституту пси-хології ім. Г. С. Костюка НАПНУ. – 2010. –Т. XII. – Ч. 4. – С. 48–56.

8. Вартанова Е. Л. Конвергенция в СМИ и еепоследствия / Е. Л. Вартанова // Информа-ционное общество. – 1999. – № 5.

9. Засурский Я. М. Журналістика і світ межі ти-сячоліть / Я. М. Засурский // Від книжки до Ін-тернету. Журналістика і література межі ново-го тисячоліття – Москва : Вид-во МДУ, 2000.

10. Золотова Г. Д. Соціально-педагогічні про-блеми адитивної поведінки дітей у сферіінформаційно-комукаційних технологій /Г. Д. Золотова // Педагогічні науки: теорія,історія, інноваційні технологі. – 2012. –№ 4 (22). – С. 363–367.

11. Ісакова Т. О. Інтернет-залежність як новийфеномен сучасного світу: сутність і пробле-ми / Т. О. Ісакова ; за заг. ред. Д. В. Дубова.– Київ : НІСД, 2011. – 47 с.

12. Квіт С. М. Масові комунікації : підручник /С. М. Квіт. – Київ : Києво-Могилянська ака-демія, 2008. – 156 с.

13. Килимова Л. В. Влияние информационныхтехнологий на саморазвитие личности : ав-

тореф. дис. … канд. соц. наук : 22.00.06 /Л. В. Килимова ; Курский гос. ун-т. – Курск,2003.

14. Корнев С. Сетевая литература: Интернет какместо обитания литературы информации[Электронный ресурс] / С. Корнев. – Режим до-ступа: http://www.netslova.ru/kornev/kornev. htm.

15. Короленко Ц. П. Аддиктивное поведение всреде подростков / Ц. П. Короленко // Обоз-рение психиатрии и медицинской психоло-гии. – Москва : Медицинская академия,2002. – С. 68–74.

16. Максимовська Н. О. Cоціально-педагогічнапрофілактика комп’ютерної залежності се-ред підлітків / Н. О. Максимовська, Н. В. Ди-кун // Соціальна робота в Україні: теорія іпрактика : наук.-метод. журнал / за ред.С. В. Толстоухова. – Київ, 2009. – № 2. –С. 56–65.

17. Матвієнко В. Я. Соціальні технології /В. Я. Матвієнко. – Київ : Українські пропілеї,2001. – 446 с.

18. Новоженина О. В. Интернет как новая реа-льность и феномен современной цивилиза-ции / О. В. Новоженина // Влияние Интерне-та на сознание и структуру знания. – Моск-ва : ИФ РАН, 2004. – С. 195–215.

19. Різун В. В. Проблеми і перспективи розвиткужурналістської освіти в Україні початку ХХІстоліття / В. В. Різун // Наукові записки Інститу-ту журналістики. – Київ, 2004. – Т. 16. – С. 6–13.

20. Соловйова І. І. Чинники формування ком-п’ютерної адикції / І. І. Соловйова // Тези до-повідей 58-ої науково-технічної конференціїпрофесорського-викладацького складу2005–2006 роки Одеського національногоморського університету. – 2005–2006. –С. 83–84.

21. Федоренко С. В. Емоційно-мотиваційні чин-ники виникнення комп’ютерної залежності устудентської молоді / С. В. Федоренко // Ак-туальні проблеми психології : зб. наук.праць. – 2010. – Вип. 7. – Т. 8. Психологічнатеорія і технологія навчання. – С. 235–248.

22. Чорнописька Л. Хто обирає мову для украї-нських Інтернет-ЗМІ? [Електронний ресурс] /Л. Чорнописька. – Режим доступу:http://www.uaadmin.com/news/webmasters_112/hto-obirae-movu-dlya-ukrayinskih-nternet-zm_944.html.

23. Холод О. М. Комунікаційні технології : підру-чник / О. М. Холод. – Київ : КиМУ, 2012. –263 с.

24. Хомич Г. Дослідження проблеми Інтернет-залежності в підлітків / Г. Хомич, Ю. Пота-пенко // Гуманітарний Вісник. – 2012. –№ 24. – С. 444–448.

25. Янович О. О. Діагностика схильності до ін-тернет-залежності у осіб юнацького віку /О. О. Янович // Практична психологія і соці-альна робота. – 2010. – № 3. – С. 21–29.

Статья надійшпа до редакції 22.05.2014.


94

Гришина Т. А, Рыбакова И. В. Социально-психологическое влияние Интернета как средствамассовой коммуникации на формирование новой информационной культуры личности вУкраине

В статье раскрывается сущность социально-психологических факторов воздействия Интер-нета на формирование новой информационной культуры личности, в частности влияние инфор-мационно-коммуникационных технологий на все сферы жизнедеятельности человека, в том числена ее сознание, интересы, потребности, поведение, культуру и тому подобное.

Ключевые слова: средства массовой коммуникации, информационное общество, информаци-онно-коммуникационные технологии, интернет-коммуникация, высокоэффективные технологии,коммуникативная сеть, информационное пространство, интернет-зависимость, информацион-ная культура, влияние компьютера и виртуального мира, компьютеризация общественной жизни,развитие личности, психическое здоровье.

Grishina T., Rybakovа I. Social and Psychological Impact of the Internet as a Means of MassCommunication, the Formation of a New Personal Information Culture in Ukraine

The scientific article reveals the essence of psychosocial factors influence the formation of a new Internetpersonal information culture, in particular the impact of information and communication technologies in allareas of human life, including her consciousness, interests, needs, behavior, culture and more.

Factor globalization, the intensity of the impact of the media changed the communicative behavior of theaudience that the maximum dwells upon the development of subjectivity in modern society. Indeed, thepossibility of sustainable development, in practice in recent years, depends not only on the rate ofintroduction to the economy of a country market economy, highly efficient technologies, mechanisms ofmanagement, but also how captured with the fundamental interests of all social groups, how well andpositively resolved on this basis contradictions. In this regard, extremely urgent problem seems to us thepsychological impact of Internet on the formation and development of society.

The emergence of new high-tech forms of mass communication, Internet, including (a worldwidecomputer communication networks, which are connected by millions of users around the world), requires anappropriate description and explanation – both at the application and at the theoretical level. Psychologicalstudies the impact of the Internet on personality quite appropriate, because with new forms of influence onmass consciousness.

With the development of society and active computer technical progress began to be used with preschoolage when a child just learning to talk. It is both an assistant, adviser and means for entertainment, moviesdemonstrator, drawings, but also harmful enemy that captures the imagination of the child and directs it tothe satisfaction of the virtual world. With the development of the individual, especially in adolescence andearly adulthood, the seizure of computer games, the Internet is already threatening form because they do notfully formed psyche of the younger generation under the influence of the computer and the virtual

Uncontrolled use of Internet technology has become a threat to the harmonious development of theindividual, his mental health. Therefore the problem of Internet addiction is increasingly attracting theattention of government agencies and scientists around the world and encourages its deeper study and findways to overcome.

So to make the following conclusions for the individual, it is important not only awareness of thepossibilities of using information tools that actively distributes and offers advertising, but also a warningabout the rules of use. In this case, the person should realize their responsibility in the use of information andcommunication facilities and care for the safety of the web Internet.

Key words: mass media, information society, ICT, Internet communication, enabling technologies,communication networks, information space, Internet addiction, information culture, the impact of thecomputer and the virtual world, computerization of public life, development personality, mental health.


95

УДК 007:304:659.1К. О. Доценко, К. О. Гритчин

ПОЛІТИЧНИЙ БОМОНД У СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА:ОСОБЛИВОСТІ БРЕНД-КОМУНІКАТИВНИХ СТРАТЕГІЙСтаттю присвячено проблемі користування політтехнологами соціальних медіа для створення

і просування політиків та політичних партій. Розглянуто бренд-комунікативні стратегії і запропо-новано шляхи вирішення цієї проблеми. Соціальні медіа як інструмент політичної комунікації таплатформа для розробки політичного бренду в українській практиці піар-галузі недооцінено. Водно-час політичний брендинг потребує апробації інструментів соціальних медіа задля своїх потреб танасамперед теоретичної бази. Обґрунтувано доцільність використання соціальних медіа як бренд-комунікативного каналу та майданчику для формування іміджу політичного лідера.

Ключові слова: політикум, соціальні медіа, бренд-комунікативні стратегії, SMM, політична ко-мунікація.

Соціальні медіа як інструмент політичноїкомунікації та платформа для розробки полі-тичного бренду в українській практиці піар-галузі сильно недооцінюють. Водночас полі-тичний брендинг потребує апробації інструмен-тів соціальних медіа задля своїх потреб та на-самперед теоретичної бази.1

Метою статті є обґрунтування доціль-ності використання соціальних медіа як бренд-комунікативного каналу та майданчику для фо-рмування іміджу політичного лідера.

На пострадянському просторі цією пробле-мою займалися такі дослідники, як Г. Агафо-нова, М. Соколов та Н. Чудова. Їх увагу булоприсвячено переважно глибині проникненняполітичного істеблішменту в інтернет-середо-вище та емпіричному аналізу їх діяльності.Крім того, за останні роки в Україні з’явиласянизка молодих науковців, які вивчають явище“бренда держави”, “бренда політичної партії” таособливості його побудови (О. Андрійчук, Р. Ба-заров, Є. Мамонтова, В. Мірошніченко, Л. Хо-рішко, Л. Шульгіна).

Оболонку бренда політичної партії будуютьза принципами комерційного бренда. Ключо-вою відмінністю є те, що політичну партію нарепрезентативному рівні позиціонує конкрет-ний суб’єкт – політичний лідер, він же – лідерпартії. Персоніфікація цілої партії в особі єди-ної особистості дає важливі комунікативні пе-реваги у вибудовуванні рекламної стратегії, аособливо, в побудові комунікації з аудиторією.

Ці показники варто поділити на мікросег-менти й переносити на реального представни-ка політичного бренда, оскільки особистість вІнтернеті сприймається насамперед як суб’єкткультури [5]. Отже, для інтернет-аудиторії ціка-вішими є думки, погляди, вподобання окремоїлюдини. Ці чинники й будуть формувати брендцілої організації, яку представляє суб’єкт.

Відомий журналіст М. Соколов відзначає,що популярність Інтернету як комунікативногоканалу зумовлена бажанням створити найпо-

© Доценко К. О., Гритчин К. О., 2014

зитивніший “Я-образ”, у якому нівелюють сигми(негативні атрибути) й виходять на першийплан переваги комуніканта [9]. Таким чином,показника “популярність” легко досягати за до-помогою традиційних медіа, але для підвищен-ня “лояльності” цільових аудиторій необхіднаобробка соціальних медіа, які спочатку створе-ні для багатоканального полілогу. Персоніфі-кація, яку надають соціальні мережі, дає змогупіар-технологам краще пізнати свою аудиторіюй зблизитися з нею аж до особистого спілку-вання, чого майже не буває в реальному спіл-куванні.

Самопрезентація в соціальних мережах но-сить, як правило, соціальний характер, що від-бивається в демонстрації користувачем на пе-рсональній сторінці свого соціального статусу,рівня освіти, соціального оточення. Іншимисловами, користувач прагне до максимальноуспішної інтеграції в соціум шляхом пла-номірного управління враженням “іншого” просебе.

Треба відзначити, що соціальні медіа дляполітичного лідера виконують такі функції:– репрезентативну – використовуючи дані

профілю, візуальне оформлення сторінки йгенерований контент користувач є пластич-ним у формуванні свого “образу” в соціаль-ній мережі;

– аналітичну функцію – широкий набір метрикдає змогу отримувати інформацію про актив-ність аудиторії на сторінці, її демографічніознаки, а так само збирати інформацію зазгадках про користувача [1].Український політолог В. Бебик виокремлює

такі етапи політичного рекламування:– вивчення ідеологічних і соціопсихологічних

настанов громадян щодо іміджу “ідеального”політичного діяча, інституту тощо, якийсформувався на цьому етапі в суспільній сві-домості;

– дослідження характеристик іміджу реально-го кандидата, сформованого (якщо сформо-ваний) громадськістю на основі спонтанних,незрежисованих виступів кандидата на те-


96

лебаченні, радіо, у традиційній пресі – допочатку політичної кампанії;

– створення (упаковка) іміджу кандидата, якийможуть “купити” виборці завдяки проведен-ню рекламної кампанії;

– розроблення форм, методів і засобів вико-ристання ЗМІ та результатів опитувань урозповсюдженні політичної реклами, базую-чись на обраному іміджі;

– реалізація (продаж) створеного іміджу череззасоби масової інформації [2].Ці функції, як бачимо, дають змогу поєдну-

вати в “образі” політика співвідношення як ре-альних характеристик особистості, так і про-екцію очікувань цільової аудиторії. У свою чер-гу, цільова аудиторія отримує ілюзорний досвідособистого взаємодії з політиком (за допомо-гою коментаря або особистого повідомлення,так званого інтерактиву). Таким чином, дистан-ція між політичним діячем і його аудиторієюскорочується та з’являється відчуття “особистоївзаємодії”.

Відзначимо, що головним для ефективногоSMM (просування в соціальних мережах) є якіс-ний контент, тобто власне наповнення, змістсторінки в соціальних мережах. Професійнопідготовлений матеріал викликає довіру користу-вачів, а це, у свою чергу, сприятиме поширеннюцієї інформації серед усіх членів співтовариства(задіюється механізм вірусного маркетингу). Задопомогою маркетингу в соціальних мережахможна популяризувати партійний бренд, сфор-мувати політичне співтовариство, підвищити рей-тинг, сформувати позитивний імідж, просунутипартійного лідера, а також налагодити системузбору пожертв на користь політичної партії.

Отже, висновки очевидні: формування полі-тичного іміджу має переноситися до мережево-го простору. Це допоможе підвищити фінансо-ву незалежність політичних партій, аджевідомо, що саме реклама на ТБ “з’їдає” до 75%виборчих фондів [3]. Це призводить до того, щопартія має шукати фінансових спонсорів дляучасті у виборах, а в разі перемоги в парла-менті сприяє, перш за все, вирішенню питаньсвоїх “донорів”, а не виборців.

Цікавою щодо цього є репліка відомогоукраїнського політика Олега Тягнибока під часвиступу на львівському соціал-медіакемпі: “Не-щодавно один з українських політологів сказав:“Не дуже захоплюйтесь соцмережами та Інтер-нетом, бо там, як правило, сидять люди, якіненавидять політиків і не ходять голосувати”.Частково погоджуючись, все одно вважаю, щоце невірна думка. Хтось може, і не піде голосу-вати, але це резонансна аудиторія” [10]. У по-дальшому виступі він ще раз підкреслює важли-вість соціальних медіа для політикума: “Тіполітики, які оперативно, вдало, вчасно нав-чаться користуватися соцмережами, матимутьперевагу над тими, хто цього не навчиться” [10].

Головне – змінити вельми негативний длясвітового загалу та народу України імідж полі-

тичної влади в нашій державі на позитивний,що можливо тільки через повне її переформа-тування, подолання кризової ситуації в країні,реалізацію на практиці дієвих ініціатив насе-лення, можливості оперативного розв’язанняактуальних проблем та налагодження гідногожиття для українського народу, що означаєфункціонування політичної комунікації не тількина віртуальному, а й на реальному рівні [4].

Одним із нововведень у політичному життісвітового загалу є Gov 2.0. Що ж це таке? Цеелектронне урядування, спосіб здійсненняінформаційних аспектів державної діяльності,заснований на використанні ІТ-технологій. Ва-жливою складовою цього “нового уряду” є со-ціальні медіа. Цей канал вже широко викорис-товується для неурядових цілей, але ми вжевизначили, що саме в політиці він може відкри-ти весь свій потенціал та приносити практичнудопомогу. Сторінки політиків у соціальних ме-діа спрямовані на підтримку двосторонньогозв’язку з прихильниками (інтеракція), регуляр-ного їх інформування (комунікація), поширеннясвоїх ідей за допомогою наявних прихильниківта здобуття нових прихильників.

Президент США Барак Обама і його коман-да дуже добре розуміє міць і потенціал цих ін-новацій, тому він і став президентом США. Так,вибори 2000 і 2004 рр. у США показали, щовже сьогодні глобальна мережа є реальнимінструментом у передвиборчих кампаніях. Пе-редвиборний штаб Барака Обами широко ви-користовував соціальні мережі та блогосферупід час передвиборчої боротьби, проводячиорганізаційну роботу, підвищуючи обізнаністьгромадян із різних питань і звертаючись до ви-борців.

Якщо ж аналізувати аспекти впровадженняелектронного уряду, то активність штабу Бара-ка Обами у Веб 2.0 значно перекривала актив-ність штабу конкурентів:– у найпопулярнішій соціальній мережі світу

Facebook Барак Обама зібрав у шість разів бі-льше прихильників, ніж Д. МакКейн – 3,4 млн;

– передвиборчі відеокліпи Обами на YouTubeдосягли 50 млн переглядів із загальною кі-лькістю 14 млн годин перегляду;

– за час передвиборчої кампанії штаб Обамизібрав і використав 13 млн е-мейлів;

– під час передвиборчої кампанії Обама обі-гнав Мак Кейна за кількістю послідовниківна Twitter у 28 разів;

– штаб Обами запустив соціальну мережуMyBO – my.barackobama.com, через яку напідтримку кандидата було зібрано 30 млндол. США від 70 тис. осіб. А за чотири дні дозавершення рекламної кампанії учасники ці-єї соціальної мережі зателефонували 3 млнвиборців, закликаючи людей у день виборіввийти зі своїх будинків і піти на виборчі ді-льниці. За час передвиборчої кампанії штабБарака Обами зібрав у Інтернеті пожертву-вання на суму півмільярда доларів США [4].


97

Соціальні мережі нині активно використову-ються й іншими президентами та прем’єр-міністрами. Так, відомим є той факт, що час відчасу в Twitter і Facebook пишуть президент СШАБарак Обама і британський прем’єр-міністр Де-від Кемерон, скандальний політик ВолодимирЖириновський і навіть Ангела Меркель.

Соціальні медіа – порівняно новий типмедіа, що досить швидко набув своїх правилгри. Наприклад, дописи, що розміщуються, ма-ють бути чіткими, простими й містити одну темуна один пост. Тож дві тези з одного допису:“вирішив, що балотуватимуся” і “Кличко під-тримав Порошенка” – необхідно поділити надва повідомлення. Дописи мають закликати дочогось, ставити питання, просити поради –максимально ангажувати аудиторію [3].

Колективний або індивідуальний вищий полі-тикум України, розуміючи цінність власної при-сутності в мережі Інтернет, зареєстрований насторінках різних соціальних медіа. Натомістькористувачі Інтернету одержали можливістьпрямого спілкування з ними в соціальних мере-жах, хоча й віртуально. Для людей, які обійма-ють високі посади, можливість прямого діалогу знародом утверджує думку про них, “як про полі-тичних акторів, які намагаються дослухатися допроблем суспільства, дають можливість кожно-му звернутися до них і відчути реальну допомо-гу в разі необхідності” [8]. Отже, прямий діалогпересічних людей – користувачів соціальнихмереж із політиками високого рангу має сприятиформуванню їхнього позитивного іміджу.

Соціальні мережі, що є найпластичнішими ко-мунікаційніми каналами спілкування та переда-вання інформації, наразі наважуються викорис-товувати не більше половини українських політи-ків. Найчастіше такі посили є виступами стосовнопевних актуальних подій в Україні чи світі й звер-неннями через соціальні мережі до народу якінтернет-спільноти. Проте, як свідчать результа-ти дослідження перебування в мережах мерівобласних центрів України в Інтернеті, проведено-го Інститутом політичної інформації з 14 по26 вересня 2013 р., лише 14 з 25 керівників ак-тивно беруть участь у соціальних мережах. На-разі ситуація поліпшилася, так нещодавно доFacebook приєнався мііський голова Запоріж-жя О.Сін, вочевидь це пов’язано з недалекимиперевиборами на цю посаду.

З іншого боку, Г. Кернес, мер Харкова, ак-тивно користується соціальними мережами. Найого персональному сайті є офіційна сторінка.Кожний бажаючий може ознайомитися збіографією мера, переглянути проекти, гале-рею та ін. Так, фотографії з повсякденногожиття Г. Кернес розміщує на офіційній сторінці“Instagram”, і знаходить час для участі всоціальній мережі Twitter та фан-сторінці ВКон-такте. Офіційна сторінка Г. Кернеса в соціаль-ній мережі Facebook висвітлює його політичнежиття і репрезентує результати проведенихреформ, а офіційний канал на YouTube надає

користувачам можливість переглянути різно-манітні відеоматеріали.

Відкритість і безпосереднє спілкування полі-тика в соціальних медіа або блогах позитивновпливають на привабливість його іміджу. Зна-йомство з інформацією на сторінках того чиіншого діяча в соціальних мережах, спілкуван-ня з ним через інтернет-зв’язок надають мож-ливість презентації його у світовій спільноті, щотакож є важливим засобом іміджетворення по-літичної влади.

У 2014 р. всіма позитивами соціальних ме-реж уповні скористувалися піар-стратеги перед-виборчої кампанії П. Порошенка. Як відзначаютьМ. Дацюк і В. Ільченко; “найактивніше на початкуреагувала сторінка на Facebook: вона повідоми-ла про рішення ЦВК про старт президентськоїкампанії, про бажання Порошенка балотуватися,про подання документів до ЦВК і нарешті – проофіційний запуск кампанії в усіх соцмережах(Facebook, Vkontakte, Twitter, Instagram,Google+,Youtube, Одноклассники)” [6].

На сьогодні особиста сторінка Петра Поро-шенка у Facebook є прикладом інформаційногоблогу, де Президент України ділиться подіямисвоєї політичної діяльності та особистими дум-ками з цього приводу. Велика кількість медіа-матеріалів та періодичність публікацій робитьсторінку цікавою та регулярно оновлюваною.Однобічна комунікація детально інформує під-писників про діяльність президента й аудиторіяможе з легкістю слідкувати за діяльністю полі-тика. За рік існування сторінки зібрано великукількість якісних фотографій, відео та досягну-то відмітку у 330 тис. підписників. У середньо-му, за добу, на сторінці політика з’являєтьсявід двох до чотирьох записів.

З часів передвиборчої кампанії, коли в сис-темі ведення сторінки були помилки, багатозмінилося. Команда, яка працює з соціальнимимережами президента, постійно працює надпомилками та вдосконалюється. Тоді, за часівпередвиборчої кампанії, лідером у використан-ні потенціалу соціальних мереж був Олег Ляш-ко. Він використовував мережу як майданчикдля дискусій, підігрівав дискусії актуальнимконтентом та легко йшов з аудиторією на кон-такт. Його законопроекти й дії часто з’являлисяна його офіційних сторінках перш ніж у новин-них стрічках. Візити до різних міст і зустрічі звиборцями супроводжувались анонсами наінтернет-сторінках, і все одно отримували від-гук навіть не від користувачів Інтернету, певночерез рекомендації користувачів.

Активно використовували інтернет-медіасаме для формування та закріплення іміджу восновному ті політичні фігури, що донедавназнаходилися в опозиції. Наприклад, сторінка уFacebook Юлії Тимошенко, яка перебувала умісцях позбавлення волі, продовжувала актив-но оновлюватися. Для наближення влади догромадян було б корисним створити акаунтиобласних (регіональних) та місцевих органів


98

влади у соціальній мережі, що спростило б ко-мунікацію населення та інститутів влади, під-вищило ефективність і оперативність реалізаціїгромадянських ініціатив і, безумовно, сприялоб утвердженню позитивного іміджу політичноївлади в Україні.

Висновки. Підбиваючи підсумки, можнасказати, що використання соціальних мереж якзасобу формування в суспільній свідомості по-зитивного іміджу політичної влади, ставленнядо суб’єкта політики як до професійного учас-ника політичного процесу, схвалення більшістюгромадян електорального віку його діяльностіта заручення підтримкою з боку домінуючоїчастини політичної еліти цілком можливо.

Відзначимо, що імідж кандидата чи політич-ної партії є досить дієвим засобом впливу навиборців. Тому активне використання соціаль-них мереж для спілкування між політичнимиакторами і цільовою аудиторією, особливо підчас виборчих кампаній, наприклад, кандидатіву президенти, надає широкі можливості длястворення іміджу політика.

Встановлення постійного, нехай і віртуаль-ного, зворотного зв’язку в соціальній мережіміж владою та частиною населення, яка зай-має активну громадську позицію, є важливимзасобом іміджетворення, адже це репрезентуєполітика як активного громадського та політич-ного діяча, надає можливість його презентації усвітовій спільноті. При ефективному залученнімаксимальної кількості населення до участі утворенні політико-економічних та соціокультур-них стратегій у державі, реалізації на практиційого дієвих ініціатив та можливості оператив-ного розв’язання актуальних проблем, щоозначає функціонування політичної комунікаціїне тільки на віртуальному, а й на реальномурівні. Не вдаючись до утопічної ідеалізації со-ціальних мереж як одного із засобів створенняіміджу політичної влади, зауважимо, що цейзасіб потребує вдосконалення.

Список використаної літератури1. Агафонова Г. Доцільність використання

SMM у оптимізації функціонування політич-них партій в Україні [Електронний ресурс] /Г. Агафонова // Політологічні записки. –2013. – № 7. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Polzap_2013_7_10.pdf.

2. Бебик В. М. Політичний маркетинг і ме-неджмент / В. М. Бебик. – Київ : МАУП,1996. – 144 с.

3. Гримов О. Особенности текстуального са-мовыражения личности в сетях Интернета /О. Гримов // Социология. – 2013. – № 3. –С. 103–111.

4. Іващук Л. Соціальні мережі Інтернету в су-часній політичній комунікації / Л. Іващук //Наук. праці Нац. бібліотеки Україниім. В. І. Вернадського / НАН України, Нац. б-каУкраїни ім. В. І. Вернадського, Асоц. б-к Ук-раїни. – Київ, 2011. – Вип. 32. – С. 63–70.

5. Кузнецова Ю. М. Психология жителей Ин-тернета / Ю. М. Кузнецова, Н. М. Чудова. –Москва : ЛКИ, 2008. – 224 с.

6. Дацюк М. Секрет успіху Петра Порошенка:медійна складова [Електронний ресурс] /М. Дацюк, В. Ільченко. – Режим доступу:http://www.mediakrytyka.info/ohlyady-anality-ka/sekret-uspikhu-petra-poroshenka-mediyna-skladova.html.

7. Порошенко в соцмережах [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу: http://piddubny.com/poroshenko-v-sotsmerezhah/.

8. Сахань О. Про використання соціальних мережІнтернету як засобу створення іміджуполітичної влади в Україні / О. Сахань // ВісникНаціональної юридичної академії Україниім. Ярослава Мудрого. Серія: Філософія,філософія права, політологія, соціологія. – Ха-рків : Право, 2014. – № 2 (21). –С. 143–154.

9. Соколов М. Онлайновый дневник, теориивиртуальной идентичности и режимы рас-крытия персональной информации / М. Со-колов // Личность и межличностное взаимо-действие в сети Internet / под ред. В. Л. Во-лохонского, Ю. Е. Зайцевой, М. Соколова. –Москва ; Санкт-Петербург : СПбГУ, 2007. –C. 9–39.

10. Тягнибок О. Соціальні медіа в житті політика[Електронний ресурс] / О. Тягнибок. – Ре-жим доступу: http://bilozerska.livejournal.com/393356.html.

11. Целиков Д. Интернет-доступ есть основноеправо человека [Электронный ресурс] / Д. Це-ликов // Компьюлента. – 2010. – 09 марта. –Режим доступа: http://compulenta.computerra.ru/archive/human_rights/512665/.


Доценко Е. А., Гритчин К. А. Политический бомонд в социальных медиа: особенности бренд-коммуникативных стратегий

Статья посвящена проблеме использования политтехнологами социальных медиа для созда-ния и продвижения политиков и политических партий. Рассмотрены бренд-коммуникативныестратегии и предложены пути решения этой проблемы. Социальные медиа как инструмент по-литической коммуникации и платформа для разработки политического бренда в украинской прак-тике пиар-отрасли сильно недооцениваются. Политический брендинг требует апробации инст-рументов социальных медиа под свои нужды и прежде всего теоретической базы. Обосновано це-лесообразность использования социальных медиа как бренд-коммуникативного канала и площадкидля формирования имиджа политического лидера.

Ключевые слова: политикум, социальные медиа, бренд-коммуникативные стратегии, SMM,политическая коммуникация.


99

Dotsenko K., Hrytchyn K. Political Elite in Social Media: Peculiarities of Brand-CommunicationStrategies

The article is devoted to the problem of how political technologists use social media for the politicians andpolitical parties’ promotion. In the article the authors have been analized the brand-communication strategiesand offered solutions to this problem.

Social media greatly underestimated as a tool of political communication and political platform for thedevelopment of the brand in the Ukrainian PR-industry practice. On the other hand, political brandingrequires testing of social media tools for their needs and primarily theoretical framework.

The article aims to study the feasibility of using social media as brand-communication channel andplatform to create the image of a political leader.

Self-presentation in social networks is usually social in nature, which is reflected in demonstrations by theuser on the personal page of their social status, education level, social environment. In other words, the userwants to maximize successful integration into the society through systematic management impressed “other”itself.

Note that the key to effective SMM is quality content that is actually filling the page content in socialnetworks. Professionally prepared material is public confidence, and this, in turn, will help spread thisinformation among all members of the community (activated mechanism of viral marketing). With socialmedia marketing can promote party brand, to form a political community, to increase the rating form apositive image, move the party leader, and establish a system for collecting donations to a political party.

Therefore, the conclusions are clear: the formation of political image is transferred to the network space.Key words: politics, social media, brand-communication strategy, SMM, political communication.


100

УДК 316.22–316.77В. А. Ковпак

КНИЖКОВА КОМУНІКАЦІЯ В ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ(НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ В КАНАДІ В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД)У статті проаналізовано поняття “книжкова комунікація”, “видавнича комунікація” як сегмент

інформаційно комунікаційної діяльності української діаспори в Канаді в повоєнний період.Ключові слова: книжкова комунікація, видавнича комунікація, інформаційно-комунікаційна діяль-

ність, українська діаспора.

Книжкова комунікація завжди сприймаласяяк потужний інструмент цивілізаційного прогре-су, духовного й інтелектуального розвитку сус-пільства. Як зазначає В. Маркова, за свою дав-ню історію вона сформувалася “як система ін-ституцій, що відповідають за створення і поши-рення суспільно значущої інформації в часі тапросторі. В умовах збільшення обсягу інфор-мації книжковій комунікації все важче долатитехнічні бар’єри на шляху руху повідомленнявід автора до читача. Поширення ж нових за-собів комунікації сприяло подоланню цих пе-решкод, однак, створило технологічну загрозукнижковій комунікації в трансляції основнихсмислів” [1, с. 3].1

Розгляд книги в межах соціокомунікативногопідходу репрезентував її як комунікаційний ка-нал (А. Соколов, Г. Швецова-Водка), комуніка-ційний (комунікативний) засіб (В. Ляхов, М. Чер-винський), комунікативний спосіб (А. Бєловиць-ка, Є. Немировський). Проте В. Маркова обґру-нтувала той факт, що такий підхід відображаєсутність комунікативної природи книги, але де-що однобічно, педалюючи технічний бік проце-су, а книга є нерозривною єдністю матеріаль-ного й духовного, тому розгляд її як каналу,способу, засобу комунікації порушує цю єд-ність, акцентуючи увагу тільки на її матеріаль-ній складовій. Натомість дослідниця пропонуєдля з’ясування сутності книжкової комунікаціїрозглянути книгу саме як суб’єкт комунікації,який активно впливає на репрезентацію зміступовідомлення, що дає змогу зосередити увагуна аксіологічному складнику книжкової комуні-кації. Тож за визначенням ученої, книга є куль-турно-історично зумовленою стабільною фор-мою передачі зафіксованого на матеріальномуносієві, зазвичай, соціально значущого семан-тичного повідомлення від автора до читача,яка активно впливає на репрезентацію йогозмісту [1, с. 15].

Інформаційно-комунікаційна єдність будь-якої нації має повний вимір тільки за умовиврахування її комунікаційних каналів не лишена території держави, а й за її межами. Україн-ська еміграційна громада завжди (особливо вповоєнний період) розуміла важливість націо-нально-патріотичного дискурсу в контенті ін-

© Ковпак В. А., 2014

формаційно-комунікаційних складників (часо-писів, музеїв, архівів, конференцій, бібліотек,документального та художнього кіно, книгови-дання, освітніх і наукових закладів, різноманіт-них організацій, товариств, виховних домів то-що), які були “вчленовані в загальний струмканадійського життя й є тільки національноюклітиною в канадійській мозаїці, сповняючиобов’язки для себе як спільноти та для держа-ви, в якій може дати вияв своїм національно-культурним вартостям” [2, с. 236]. А одним ізпотужних сегментів інформаційно-комунікацій-ної діяльності завжди була “книжкова комуніка-ція” (за В. Марковою) [1].

Отже, актуальність дослідження полягає внеобхідності окреслення пошукового поля,складників та функцій книжкової комунікації вконтексті інформаційно-комунікаційної діяльно-сті української діаспори у повоєнний період,зокрема еміграційної громади українців у Кана-ді. Оскільки попри масив досліджень, констату-ємо, що власне видавнича комунікація як уні-кальна та самодостатня підсистема соціальнихкомунікацій, її ґенеза та практика застосуванняукраїнців за кордоном залишаються поза по-лем спеціального наукового аналізу.

Мета статті – проаналізувати книжковукомунікацію в інформаційно-комунікаційній дія-льності (на прикладі української діаспори в Ка-наді у повоєнний період). Для реалізації поста-вленої мети необхідно виділити такі завдання:1) висвітлити теоретичний аспект поняття“книжкова комунікація”, “видавнича комуніка-ція”; 2) проаналізувати книжкову комунікацію яксегмент єдиного інформаційно-комунікаційногопростору нації; 3) репрезентувати досвід кни-говидання українців у Канаді в повоєнний пері-од у контексті їх інформаційно-комунікаційноїдіяльності.

Проте, на думку Ю. Бондаря, таке поняттяневиправдано звужує коло об’єкта дослідженнята ігнорує як комунікаційні інструменти інші,окрім книжкових, види видавничої продукції, аотже, не дає змоги повно та об’єктивно визна-чити роль і можливості видавничої справи вкомунікаційному процесі, зокрема применшу-ють “соціоінженерну роль видань, їхнє значен-ня як засобу комунікації та механізму соціалі-зації, цільового впливу на індивіда й соціум зметою форматування суспільних алгоритмів


101

розвитку” [3, с. 3]. Отже, як робочу дефініціюприймаємо запропоноване визначення Ю. Бон-даря: видавнича комунікація – це встановленнякомунікаційних зв’язків за допомогою друкова-ної (книжкові, аркушеві видання тощо) та іншоївидавничої продукції (окрім преси, яку виноси-мо за поле дослідження); поширення й викори-стання видавничої продукції у процесі комуні-каційної діяльності [3, с. 4]. Разом із тим вва-жаємо доцільним використовувати й термін“публікаторство” на позначення “діяльності зістворення та поширення видавничих продуктівінформаційно-комунікаційного характеру і зміс-ту, що використовуються комунікатором з ме-тою встановлення й підтримання суспільнихкомунікаційних зв’язків, а також для здійсненняцільового інформаційного впливу на спожива-чів контенту в процесі суспільно-політичноїпрактики; усне, зображальне, письмове чи вінший спосіб поширення інформації різнимикомунікаційними каналами з тією самою ме-тою” [3, с. 4]. Основною складовою видавничоїкомунікації (серед інших друкованих комуніка-ційних засобів – календарів, плакатів, афіш,листівок, грошових знаків, поштових марок,видань на непаперових носіях інформації то-що) є книга, що реалізує дворівневий вплив научасників комунікаційного процесу: 1) за допо-могою контентних елементів (форма, формат,структура, ілюстрації, текст тощо); 2) можли-вістю забезпечувати діахронічно-синхронічний,часово-просторовий комунікаційний зв’язок міжпоколіннями. У національно-патріотичному дис-курсі видавнича комунікація часто є інструмен-том ідеологічних змагань, суспільно-політичнихдискусій. Із таких міркувань випливає мож-ливість вважати книжкову комунікацію складо-вою комунікації видавничої.

До того ж, як “індустріальний продукт” цейвид видавничої продукції активізує національнесамоототожнення, поширюючись у сфері осві-ти, науки, виробництва, професійного та іншогосередовища тощо, сприяє створенню єдиногоінформаційно-комунікаційного простору нації,враховуючи інформаційне поле діаспори, дляякої такий чинник на різних етапах історичногорозвитку часто ставав визначальним. Під частакого обміну інформацією створювалися спі-льні соціальні смисли, “запрограмовані інфор-маційними та іншим технологіями і поширені втім числі через видавничі канали, – своєріднікомунікаційні коди, які “комунікатоводи” активі-зують, до яких апелюють і завдяки яким мані-пулюють комунікантом чи комунікативними со-ціумними групами” [3, с. 5], виконуючи прицьому інформаційну, апріорно-комунікаційну,когнітивно-трансформаційну роль, виступаючисвоєрідною формою кодування й спрямування(детермінування) людської поведінки, форму-вання суспільних зв’язків та зумовлення кому-нікативних дій людини. У цьому контексті акту-альним є моніторинг “смислових” загроз, вжи-вання заходів видавничої безпеки.

Отже, видавнича комунікація є “чинникомпроцесів трансформацій тоталітарних та авто-ритарних держав. Не менш важлива її рольтакож і у становленні постіндустріальних (ін-формаційних) суспільств, формуванні цінніснихорієнтирів, засад правової, демократичної по-літичної й комунікаційної культури та розвину-того громадянського суспільства, забезпеченніінформаційних прав і свобод громадян, які слідрозглядати в контексті, безсумнівно, націона-льних та глобальних світових процесів” [3, с. 4].Останні події в Україні активізували маркериповоєнної преси української діаспори: напри-клад: “Слава Україні! Героям слава!”, “банде-рівець”, “малоросія” тощо, які й досі виклика-ють суперечливі інтерпретації. У зв’язку з циманаліз україномовної преси, друкованих ЗМКдіаспори є особливо актуальним для сприянняконсолідації українців. Користуючись досвідомминулого, можемо з’ясувати певні особливостіформування, функціонування діаспорних ви-дань, їх роль у формуванні масової свідомості,оскільки процеси демократизації в Україні від-бувалися й відбуваються не без впливу друко-ваного спадку українців за кордоном.

Прикладом активної книговидавничої діяль-ності є видавнича комунікація повоєнної украї-нської діаспори в Канаді.

Як зазначає М. Тимошик, українське дру-карство в Канаді започатковували не професі-онали, а ті, хто цікавився рідним словом тадбав про духовний розвиток своєї громади.Тож дискусійним залишається питання, якаукраїнська книжка на канадській землі є пер-шою: “Християнський Катехизм” (1904 р.), “Учеб-ник англійської мови” (1904–1905 рр., про якуяк про першу книжечку в канадській Україні за-значалося в газеті “Канадійський Фармер” за1906 р.) [4, с. 428–429].

Повоєнна доба відзначається не тільки намаркуванні української діаспори в Канаді –“політична еміграція”, а й на соціальних смис-лах контенту засобів масової комунікації.

“У результаті поразки національно-виз-вольних змагань Україну назавжди полишалинайбільш свідомі, найосвіченіші громадяни, хтоне міг прийняти нової тоталітарної системи, хторятувався від насильної репатріації до Радян-ського Союзу в численних еміграційних табо-рах англійської та американської зон окупаціїЗахідної Німеччини після завершення Другоїсвітової війни. Отож, за океан виїхали сотні,тисячі діячів літератури, науки, мистецтва, якіна нових місцях свого поселення, в умовах по-тужного оживлення організаційної діяльностіукраїнської спільноти, незабаром ставали ка-менярами духовної творчості й громадянськоїпозиції свого народу. Вони, вже на професій-ному рівні, поповнили і скріпили ряди редакто-рів, видавців, журналістів, друкарів, які в піо-нерську добу формувалися із одержимих цієюсправою самоуків. Українська видавнича про-дукція цього періоду зростає і кількісно, і якіс-но” [4, с. 434].


102

Книговидання охоплювало різні тематичнінапрями, сфери діяльності тощо. На сьогодні уцьому можна без перешкод пересвідчитисязавдяки сучасним електронним архівам, елект-ронним бібліотекам (віртуально-комунікаційнийпростір), які є інформаційно-акумуляційними цен-трами культурної спадщини нації, включені досегменту інформаційно-комунікаційного прос-тору, освітньої політики, що свідчить про кон-тамінацію складових національної ідентичностіу процесі формування єдиної національної спі-льноти. Прикладом може бути Проект зі збере-ження інтелектуальної спадщини українськоїеміграції у м. Запоріжжя “Diasporiana” (режимдоступу: diasporiana.org.ua/), що містить вели-чезний шар інформації книжкових, періодичнихта неперіодичних видань, зокрема й українців уКанаді, який з об’єктивних і суб’єктивних при-чин залишається невідомим не тільки широкійгромадськості, але й науковцям. Друкованупродукцію запропоновано за такими категорія-ми: Ukrainica, Ідеологія, Історія, Дитяча літера-тура, Драма, Літературознавство, Мемуари,Мистецтво, Мовознавство, Періодика, Поезія,Політологія, Проза, Релігія, Словники, Довідни-ки, Фольклор, Різне. Серед цікавих публіцисти-чних розвідок знаходимо й такі: Зибачинський-Орлан О. Меч духа: Коментар / О. Зибачинсь-кий-Орлан. – Вінніпег, 1980. – 111 с.; Сосновсь-кий М. Між оптимізмом і песимізмом / М. Сосо-новський. – Нью-Йорк – Торонто : Наукове То-вариство ім. Шевченка, 1979. – 735 с.; Кос-тюк Г. На магістралях доби (статті на суспіль-но-політичні теми) / Г. Костюк. – Торонто –Балтимор : Смолоскип ім. В. Симоненка, 1983.– 292 с.; Гирський Д. Дивні спроби виправданняантидержавної політики / Д. Гирський. – Торон-то : Батьківщина, 1973. – 184 с.

Так, М. Тимошик виокремив тематичний ре-пертуар книговидавничої діяльності українців уКанаді: 1) класика “краєвої” літератури (О. Ко-билянська, І. Нечуй-Левицький, Леся Українка,І. Франко Т. Шевченко та ін.); 2) науково-попу-лярні твори з історичного минулого свого наро-ду (це передусім заборонені в радянськійУкраїні праці М. Грушевського, М. Драгомано-ва, М. Костомарова, І. Огієнка); 3) українськіпереклади світової літератури (найбільш пока-зові – кілька випусків арабських оповідань“Тисяча й одна ніч”, роман “Вогнем і мечем”Г. Сенкевича тощо); 4) навчальна літературадля вивчення української мови передусім ма-ленькими українцями, народженими вже в Ка-наді (наприклад, “Український повістковий Бук-вар” у двох книжечках Миколи Матвійчука, щовиходив кількома виданнями у 40–50-х рр.ХХ ст.; читанки для початкових класів неділь-них українських шкіл, найпопулярнішими з якихбули ті, що створив Петро Волиняк, а –“Барвінок”, “Дніпро”, “Київ”); збірки оповідань,віршів, написаних уже канадськими українцями(цей видавничий блок пізніше отримає назву“Українська література Канади”); різноманітні

календарі як додатки до періодичних друкова-них органів (“Календар “Українського Голосу””(з1914 р.), “Календар-альманах “Нового Шляху””(з 1931 р.) тощо); 5) наукова продукція Україн-ської Вільної Академії Наук (з 1949 р. місцемсвого осідку президія УВАН обрала канадськийВінніпег. Лише протягом перших десяти роківдіяльності цієї наукової інституції на канадськійземлі накладом УВАН було видано у Вінніпезіпонад 30 випусків наукових розвідок із серії“Славістика”, як от В. Чапленко “Пропащі сили:українське письменство під комуністичним ре-жимом. 1920–1933”), О. Войценко “Матеріялидо франкіани в Канаді” та ін.; 6) твори пись-менників, науковців, політичних і громадськихдіячів з радянської України, заборонені біль-шовицьким режимом, антирадянський самви-дав (І. Дзюба, В. Мороз, В. Симоненко, В. Стус)[4, с. 434–436].

Одна з характерних тенденцій повоєнногоперіоду – перенесення на канадські терени ді-яльності українських видавництв, які до 1939 р.діяли на Галичині чи під час війни й після – уЗахідній Європі. Найбільш показовим у цьомуплані є видавництво “Наша Культура”, що дія-ло під керівництвом професора І. Огієнка (піз-ніше – митрополита Іларіона) з 1947 р. (“непе-ріодичне видавництво, головно з ділянки украї-нської культури, історії, мови та красного пись-менства. Щомісяця виходить одна книжка понайдешевшій ціні” [4, с. 438]) та протягом пер-шого десятиліття роботи видало 29 написаниху Канаді творів митрополита Іларіона. Ретран-сляція національно маркованих дискурсів від-бувалася завдяки таким ґрунтовним історич-ним монографіям цього видавництва, як “Іконо-борство”, “Поділ єдиної Христової церкви і пер-ші спроби поєднання її”, “Українська церква заБогдана Хмельницького. 1547–1557”, “Українсь-ка церква за часів Руїни. 1657–1687”, “Препо-добний Іов Почаївський”, “Книга нашого буттяна чужині” та ін. [2, с. 439]. Декілька друкованихперіодичних видань є так само заслугою цьоговидавництва: “Слово Істини” 1947–1951 (“на-родний місячник духовної культури й рідної мо-ви”), “Наша Культура” (1951–1953, із заявкою упрограмі наукових й науково-популярних ста-тей з усіх ділянок української духовної й мате-ріальної культури: літератури, історії, історіїцеркви, мистецтва, філософії, богослов’я, теа-тру, мовознавства, етнографії, права, археоло-гії, педагогіки, архітектури тощо; коротких спо-минів з нашого недавнього минулого; критич-них оглядів наукових праць і літературних но-вин), “Віра й Культура” (з 1954 р. стає “органомУкраїнського наукового богословського товари-ства”, з 1974 р. річником Наукового богослов-ського товариства імені митрополита Іларіона(Огієнка)) [2, с. 437–442].

Видавництво Івана Тиктора у Канаді з1948 р. вдається до масштабного проекту – пе-ревидання фундаментальних львівських пер-шодруків – “Великої історії України”, “Історії


103

українського війська” та “Історії української куль-тури”, створення “Клубу Приятелів УкраїнськоїКнижки”, з маркою якого побачили світ декількасерійних видань протягом 1949–1952 рр.

“Добра книжка” (Торонто, 1952 р.) – видавни-цтво, фінансоване переважно українською ка-толицькою громадою, протягом 1948–1949 рр.випускало квартальник “Життя і Слово”, пере-клади та оригінальні твори релігійної та істори-чної тематики.

Видання першого самостійного українськомо-вного часопису в Канаді “Український Голос”пов’язане з видавництвом “Тризуб” (сучасна назва“Української Видавничої Спілки” з 1948 р.). Дванайвагоміші проекти цієї Спілки, як зауважуєМ. Тимошик, є видання повного “Кобзаря Тара-са” Т. Шевченка з упорядкуванням, ґрунтовниминауковими коментарями і примітками ЛеонідаБіленького (до речі, за ініціативою президента“Тризубу” Анни Фігус-Ралько в Канаді було ор-ганізовано збірку коштів не тільки на завершен-ня друку “Кобзаря”, а й на пересилку його вУкраїну – до наукових, освітніх бібліотек, уста-нов і закладів. Загалом було відправлено понад300 чотиритомних комплектів цього видання вусі 25 областей) та “Літопис українського життяв Канаді” (п’ять томів (від 300 до 500 сторінок укожному), де небайдужим поглядом історика йлітописця О. Войценко в хронологічному поряд-ку зареєстровано всі більш-менш вагомі фактипроявів українського життя в Канаді) [4, с. 445–446]. Отже, на кінець 50-х рр. у Канаді діяло додвох десятків видавництв, виходило близько40 різних періодичних українськомовних видань.Головними видавничими осередками були Він-ніпег, Торонто, Едмонтон, Йорктон.

З 1960-х рр. Конгрес Українців Канади, за-непокоєний зниженням інтересу до книги, на зз’їзді у жовтні 1965 р. ухвалив спеціальну резо-люцію щодо майбутнього української книги:“1) в організаційній системі Комітету УкраїнцівКанади дати українському друкованому слову,українській книзі постійну, беззастережну і повнупідтримку; 2) улаштовувати кожного року, в місяціжовтні, виставу української книги з відповіднимидоповідями; 3) дбати про те, щоб в українськихнародних школах і курсах українознавства Бать-ківські Комітети й Управи Шкіл вимагали відбатьків набувати для своїх дітей часописи йжурнали для молоді та видання дитячої літера-тури й відповідні видання для домашньої лек-тури… Українська книга за кордоном, перело-жена на світові мови, має ще й інші завдання.Вона повинна нас пов’язати з народами світу…Вона повинна інформувати світ правдиво пронас. Вона повинна пропагувати, заступати таобороняти українську правду, українську виз-вольну справу…” [4, с. 447–448].

Прикладом результативної видавничої кому-нікації може бути і такий проект: у тих же 60-х рр.ХХ ст. Рідна Школа ім. М. Шашкевича, її піонери

О. Божик, П. Гаврисишин, Й. Щербанєвич узв’язку зі святкуванням 150-річчя поета-проповідника, передвісника українського відро-дження зініціювали створення ЗаповідникаМ. Шашкевича. “Кураторія Заповідника о. Маркі-яна Шашкевича розбудувала бібліотеку й архів,що стосується виключно його творчости…” [1,с. 230]. У 1963 р. активна громада почала ви-давати збірник “Шашкевичіяна” (відповідальнийредактор: М. Марунчак), “цей друкований пері-одик заступив циклостилеве видання, що булотільки бюлетеном Заповідника”, та повинен був“станути лучником між тисячними шанувальни-ками о. Маркіяна в розсіянні сущими та такимиж на рідних землях і в’язати їх ідейними вузла-ми в одну велику родину” [1, с. 231].

На сьогодні у проекті української спільноти уКанаді – загальні дослідно-видавничі центри танаціональні фундації. Так, з 1976 р. ідеологіч-но-політичним орієнтиром видавництва Канад-ського інституту українських студій при Альбе-ртському університеті в Едмонтоні (КІУС) булообрано продукувати й поширювати в західномусвіті знання про Україну та українців, протисто-яти репресивним заходам радянського режиму,спрямованого на знищення української мови такультури, поширювати у світі правдиву інфор-мацію про Україну і українців, нівелювати “пе-чальну традицію української видавничої справита журналістики про їхню короткотривалість вумовах бездержавності української нації” [4,с. 453], що повною мірою відображало увесьфункціональний спектр друкованого українсь-кого слова за кордоном.

Висновки. Отже, у повоєнний період дляукраїнців Канади читацька аудиторія стає про-образом майбутньої самостійної єдиної спіль-ноти – нації. А видавнича комунікація – складо-ва ЗМК – інфомаційно-комунікаційним каналомвпливу на свідомість реципієнтів.

Список використаної літератури1. Маркова В. А. Книжкова комунікація: теорія,

історія, перспективи розвитку : автореф.дис. … д-ра наук із соц. ком. / В. А. Мар-кова ; Харк. держ. акад. культури. – Харків,2011. – 43 с.

2. Марунчак М. Студії до історії українців Ка-нади / М. Марунчак. – Вінніпег : Українськавільна академія наук, 1964–1965. – Т. 1. –255 с.

3. Бондар Ю. Видавнича комунікація: до пи-тання інституалізації / Ю. Бондар // ВісникКнижкової палати. – 2014. – № 10. – С. 3–6.

4. Тимошик М. Історія видавничої справи : під-ручник / М. Тимошик. – 2-ге вид., вип. – Ки-їв : Наша культура і наука, 2007. – 496 с.



104

Ковпак В. А. Книжная коммуникация в информационно-коммуникационной деятельности (напримере украинской диаспоры в Канаде в послевоенный период)

В статье проанализированы понятия “книжная коммуникация”, “издательская коммуникация”как сегмент информационно-коммуникационной деятельности украинской диаспоры в Канаде впослевоенный период.

Ключевые слова: книжная коммуникация, издательская коммуникация, информационно-коммуникационная деятельность, украинская диаспора.

Kovpak V. Book Communication in the Information and Communication Activities (for Example,Ukrainian Emigration to Canada After the War)

Information and communication unity of any nation has complete measurement only when considering itschannels of communication not only within the country but also abroad. Ukrainian emigration community al-ways (particularly in the post-war period) understand the importance of national-patriotic discourse in thecontent of information and communication components (magazines, museums, archives, conferences, li-braries, documentary and feature films, book publishing, educational, scientific, and various organizations,companies, educational houses, etc.), which are included in the overall system of Canadian life as a nationalcell in the Canadian mosaic, when acting for the community and the state, which can give expression to theirnational and cultural values.

And one of the most powerful segments of information and communication activities has always been a“communication book” (by V. Markova). The main component of the publishing communication (among otherprinted communication tools – calendars, posters, stickers, postcards, banknotes, stamps, books for paper-less storage media) is a book which implements a two-level impact on the participants of the communicationprocess: 1) using a content-based elements (shape, size, structure, illustrations, text, etc.); 2) the ability toprovide diachronically-synchronic, time-space communication link between the generations. In the national-patriotic discourse publishing communication is often a tool of ideological competition, social and political de-bate. In addition, as “industrial product” this kind of publishing products activates the national self-identification,spreading education, science, industry, professional and others. Environment, etc., contributes to the creationof a single information and communication space of the nation, given the information field of the Diaspora forwhich such a factor at different stages of historical development often becomes the determining

Examples of active book publishing is publishing communication postwar Ukrainian diaspora in Canada.The post-war era marked not only on the label of the Ukrainian diaspora in Canada – “political emigra-

tion”, but also on the social meaning of the content of the mass media.Book publishing include the following thematic areas, the scope and the like. One of the characteristic

tendencies of the postwar period – transfer to the Canadian territory of Ukrainian publishing houses, whichoperated until 1939 in Galicia, or during and after the war – in Western Europe.

At present, the draft Ukrainian community in Canada – general development and publishing centers andnational funds.

Therefore, in the post-war period in Canada for ukrantsev readership becomes the prototype of a futureindependent single entity – the nation. A publishing communication – a component of the mass communica-tion – the Informational communication channel impact on the consciousness of the recipient.

Key words: book communication, Publishing communication, information and communication activities,the Ukrainian diaspora.


105

УДК 007:304:659(808.5)І. В. Гаркуша

НЕОРИТОРИКА ЯК ПЕРСУАЗИВНА КОМУНІКАЦІЯУ СТРУКТУРІ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ РЕКЛАМІСТІВУ статті розглянуто поняття неориторики як персуазивної комунікації у структурі професійної

компетентності рекламістів.Ключові слова: неориторика, персуазивні комунікації, аргументативний дискурс, маніпулятив-

ний і сугестивний вплив.

Красномовство існує відтоді, відколи існуємова. Становлення його як науки простежуєтьсяще на античному ґрунті і за весь період існуван-ня суспільства воно пройшло чимало етапів.

Актуалізація риторики на сьогодні зумовле-на активною й повсюдною дією homo verboagens (людини, що діє словом). Із риторичнимренесансом пов’язують вербалізацію влади,вербалізацію вчинку в будь-яких сферах людсь-кої діяльності. Як зазначає А. Б. Бушев, “у сфе-рі осмислення нових практик інформаційногосуспільства виявляється саме поняття комуні-кативної технології як спроби впливу, що відрі-зняється від інших варіантів міжособистісноївзаємодії” [1].1

Нового розвитку риторика набуває наприкі-нці ХХ ст., що дає змогу деяким авторам гово-рити про неї як про оновлену риторику – неори-торику. Ініціаторами відродження риторики ви-ступили відомі французькі філологи: Р. Барт,А. Греймас, Ж. Женетт, Цв. Тодоров та ін. Про-фесора філософії Брюссельського університетуХ. Перельмана вважають засновником неорито-рики. Слід підкреслити, що неориторика не запе-речує досягнення класичної риторики, а намага-ється їх переосмислити та дослідити механізмивпливу в різноманітних типах повідомлень.

Сам Х. Перельман зазначав, що неоритори-ка досліджує семантику прозового тексту в йо-го соціальному та ідеологічному оточенні. “Цереакція на формалізацію мовлення, яка відки-дає гуманітарну проблематику” [4, с. 46–47].

Метою статті є розширення поля засто-сування риторичного підходу шляхом включен-ня в нього різних видів прикладних соціально-комунікаційних технологій, а також неоритори-чного розуміння рекламної комунікації як тех-нологічної практики.

Сьогодні неориторика займається розроб-кою теорії мовленнєвих стилів. Центральні по-ложення епідейктичної (виховної, просвітниць-кої, навчальної) промови поєднують стилі ма-сової комунікації, ділового мовлення, людини ймашинного інтелекту, концентрують увагу навнутрішній композиції мовлення, вимагаютьвиховання мовної особистості, проявів індиві-дуальності та творчості у промовах.

Неориторика акцентує увагу на теорії та до-свіді, накопиченому ЗМІ, рекламою, займаєть-

© Гаркуша І. В., 2014

ся вивченням процесу оволодіння мовою, по-будови теорії діалогу та полілогу, зворотнимзв’язком у спілкуванні; спрямовує свої зусилляна пошук шляхів практичного застосуванняораторської майстерності у професійному (ус-ному й писемному), особистісному спілкуванні інавіть у спілкуванні з самим собою (тобто увнутрішньому мовленні).

Неориторичне розуміння рекламної комуні-кації корелює з уявленнями про неї як техноло-гічну практику. Значущими тут стають такі ас-пекти, як комунікаційна стратегія, прагматичнийрезультат, адаптація комунікаційного дискурсудо сприйняття аудиторією. Все це дає змогуговорити про включення неориторичних напра-цювань до сфери рекламної практики, яка про-дукує прагматичні й технологізовані комунікації.

Ключовим для сучасної дієвоорієнтованоїриторики (“неориторики”) є поняття “персуазив-на комунікація” (лат. persuādeo, – suāsī, –suāsum, – ēre, 1) переконувати, запевняти, все-ляти, 2) спонукати, схиляти, умовляти [2]), якауявляє собою соціально-комунікативну практи-ку, історично сформований спосіб ментально-мовної взаємодії індивідів або груп у певній ко-мунікативній ситуації з метою спонукання ре-ципієнта(-ів) до посткомунікативної діяльності.З позиції дискурс-аналізу, орієнтованого наМ. Фуко, можна говорити про персуазивну (абориторичну) дискурсивну практику як про особ-ливу стратегію породження висловлювання вмежах певної комунікативної події. Персуазивніможливості неориторики, на нашу думку, маютьінтегруватися в структуру професійної компете-нтності рекламістів. Із методологією неоритори-ки можуть бути пов’язані такі вміння: розробкакомунікаційної стратегії й програмування її ре-зультату; врахування чинників мінливості пере-бігу комунікаційного процесу й відповідна адап-тація до змін; диференціація аудиторії й ство-рення комунікаційних повідомлень відповіднодо запитів і очікувань цільових груп; розробкариторичної аргументації в рекламних звернен-нях, яку варто відмежовувати від формально-логічного доводу. До того ж, рекламістам слідзважати на те, що риторика рекламного диску-рсу має стати засобом гуманізації суспільства.В ній неприпустимі такі зловживання силоюслова, як демагогія, популізм, вербальні мані-пуляції.


106

Інтерпретація риторики як персуазивної ко-мунікації приводить до виникнення опозиційнихпідходів до (макро) риторичності, що пов’язано зподвійністю поняття персуазивності, об’єдную-чого переконання і наставляння/умовляння, тобтораціональну аргументацію і емоційний вплив.Ряд концепцій (теорія соціальної дії Ю. Хабер-маса, теорія риторичної комунікації Й. Коп-першмідта) висувають основною категорієюперсуазивної комунікації переконання, водно-час наставляння, умовляння “викриваються” якманіпулятивні й ідеологізовані, а тому неприй-нятні способи досягнення мети. Основною ме-тою персуазивної комунікації при цьому є дося-гнення консенсусу щодо мети подальшої спі-льної діяльності комунікативних партнерів.

Прихильники такого підходу виключають зпредметної області дієвоорієнтованої риторикибудь-які спроби підвищення ефективності ри-торичного впливу, позаяк звернення до емо-ційної сфери реципієнта призводить не до кон-сенсусу, а до “емоційної інтеграції”, що можетлумачитися як прояв насильства у виглядіемоційного нав’язування думки.

Раціоналістичні концепції персуазивності спра-ведливо критикують за ідеалізм прихильникамидескриптивного (орієнтованого на реальні ко-мунікативні ситуації) підходу до дослідженнямовної дії [7]. Х. Перельман називає неорито-рику теорією аргументації, проте оперує не іс-тиннісними, а ціннісними судженнями, які є не-формальними, правдоподібними, імовірніснимий виступають як аргументи. Натомість булисформульовані правила організації реальноїкомунікативної діяльності, для якої важливимиє не правильність, а ефективність, не логіч-ність, а цінність для реципієнтів. Аргументаціярозуміється в неориториці як іманентно влас-тива мові, котра є інструментом комунікативнихтехнологій у персуазивних контекстах.

Особлива мета аргументації, за Х. Перель-маном, цілком збігається із прагматичною зорі-єнтованістю будь-якого рекламного тексту йпередбачає приєднання аудиторії до поло-жень, які висунув оратор. При цьому розгор-тання аргументативного дискурсу реалізуєтьсяне у ланцюжку силогістичних процедур. Зв’язокміж тезою і висновками здійснюється через ме-тафору, аналогію, міф.

Згідно з методологією неориторики, здат-ність ритора отримати прихильність аудиторії векспозиційній частині промови, зумовлює їїзгоду й позитивні реакції також у висновковійчастині. Цей методологічний принцип є актуа-льним для рекламної комунікації, уґрунтованоїпсихологічними формулами АІDA, АІDМA, уяких алгоритм комунікації розпочинається ізатрактивного етапу. “Аргументація, – зазначаєЛ. Павлюк, – постає як добір потрібних фактівіз аргументативних полів мовців і маніпуляціїцими фактами за допомогою аргументативнихкроків-ходів” [1]. Як аргументи в неориториціпостають не істинні, а ціннісні, вірогідні, прав-

доподібні судження, що дає змогу застосовува-ти їх у рекламній комунікації, для якої важливоює “емоційна інтеграція” комунікантів. Тож длянеориторики однаково прийнятними й ефектив-ними є і раціональні, і суто емоційні засоби пе-реконання реципієнта. При цьому дослідникивказують на необхідність диференційованоготлумачення поняття персуазивності, у змістякого входить і цілком легітимне переконання, іумовляння, яке класифікують і викривають якманіпуляційний засіб досягнення комунікацій-ної мети.

Таким чином, неориторика розглядає раціо-нальний і емоційний спосіб переконання як рів-ноправні і однаково прийнятні в реальномуперсуазивної комунікативної ситуації.

Узагальнюючи результати досліджень пред-ставників дескриптивної теорії персуазивності,можна виділити такі суттєві параметри ритори-чності як характеристики персуазивної соціа-льно-комунікативної практики, тобто як дискур-сивної характеристики:– метою спілкування є регулювання посткому-

нікативної поведінки реципієнта (спонуканняйого до дії в інтересах адресанта) через змі-ну переконань, думок, оцінок реципієнта;

– для риторичності характерна дихотомія ра-ціонального переконання і емоційно-маніпу-лятивного “зваблювання” реципієнта;

– адресант і реципієнт перебувають у відно-синах реальної або симульованої (насампе-ред адресантом) рівноправності;

– реципієнт приймає самостійне рішення пронеобхідність/бажаність/можливості вчинитипевну дію в інтересах адресанта в ситуаціївільного вибору;

– для риторичного висловлювання характер-на аргументативна структура макропропо-зиції, мінімальною одиницею якої є аргумен-тативний крок;

– в риторичному висловлюванні практичне аргу-ментування підкріплюється маніпулятивни-ми і сугестивними прийомами впливу на ре-ципієнта.Ці параметри риторичності (список їх, зро-

зуміло, неповний) ми вважаємо основними ха-рактеристиками риторичного метадискурсу.

Отже, риторичний метадискурс визначаєть-ся нами в чотирьох аспектах як:1) сукупність риторичних (персуазивних) дис-

курсивних параметрів, які є інваріантнимидля деяких типів тексту, що функціонують урізних комунікативних сферах – порядкахдискурсу (у політичній, юридичній, рекламній,релігійній сфері, в засобах масової інфор-мації);

2) сукупність типів тексту, що відповідають ри-торичним (персуазивним) дискурсивним па-раметрам. Назвемо такі типи тексту ритори-чними (персуазивними). До персуазивнихтипів тексту (з більшою чи меншою інтенси-вністю реалізації персуазивної інтенції) тра-диційно відносять рекламне оголошення, ого-


107

лошення про вакансії, публічне політичнийвиступ, дебати, листівку, проповідь, промовиадвоката і прокурора перед судом та ін.;

3) будь-який комплексний мовний акт (акт мо-вленнєво-мисленнєвий або дискурсивний),здійснюваний з метою домогтися від реципієн-та прийняття самостійного рішення про необ-хідність, бажаність або можливості здійснен-ня/відмови від вчинення певної посткомуні-кативної дії в інтересах адресанта;

4) регулярно поповнюючи сукупність реальнихтекстів, що відповідають риторичним (пер-суазивним) дискурсивним параметрам.Між риторичним метадискурсом і порядками

дискурсу, які ми також називаємо соціофункці-ональними дискурсами, існують відносини час-ткової інклюзивності, що пояснюється можливі-стю “співіснування” в одній комунікативній сфе-рі типів тексту з різними прагматичними цілеус-тановками (наприклад, протокол і передвибор-на мова в політичному дискурсі).

Риторичний метадискурс є особливою ти-пологічною одиницею, що інтегрує тексти різ-них типів, які відносяться до різних комунікати-вних сфер, але об’єднуються загальною персу-азивною ціленастановою адресанта на спону-кання реципієнта до скоєння вигідної адресан-ту комунікативної дії в ситуації вільного вибору.Інтегрування текстів означає в цьому випадкупринципову співвідносність типологічних хара-ктеристик тексту з набором риторичних (персу-азивних) дискурсивних параметрів.

Значний вплив на розвиток риторики вXX ст. справили також роботи відомого лінгвіс-та та фахівця у галузі семіотики Романа Якоб-сона (1896–1982). Особливо слід відмітити йо-го модель комунікації, що ґрунтується на шестичинниках. Її можна вважати певним уточненнямриторичного трикутника. Модель комунікаціїмає такий вигляд (рис. 1) [6]:

КОНТЕКСТПОВІДОМЛЕННЯ

АДРЕСАНТ –––––––––––––––––––– АДРЕСАТКОНТАКТ

КОД

Рис. 1. Модель комунікації за Р. Якобсоном

Кожному з елементів моделі відповідає пев-на функція мови. Р. Якобсон наголошує на тому,що питання полягає не в монополії, а в ієрархіїцих функцій у межах комунікативного акту.

Перша функція – референтна (денотативнаабо когнітивна) – виявляється в установці нареферент, контекст повідомлення. Вона єцентральним завданням багатьох повідомлень.

Друга функція – конативна (апелятивна) –виявляється в установці на адресата. Її метаполягає у прямому впливі на співрозмовника.Граматичним вираженням цієї функції є кличнаформа та наказовий спосіб.

Третя функція – поетична – виявляється вустановці на саме повідомлення. Вона покли-кана зосередити увагу на повідомленні зарадинього самого.

Четверта функція – емотивна (експресивна)– виявляється в установці на адресанта. Її ме-та полягає у прямому виразі ставлення промо-вця до того, про що він говорить.

П’ята функція – фатична – виявляється вустановці на контакт. Її мета полягає у встано-вленні, продовженні або закінченні комунікації.Ця функція здійснюється через обмін ритуаль-ними формулами (чи навіть діалогами).

Шоста функція – метамовна (функція тлу-мачення) – виявляється в установці на код. Їїмета полягає в тому, щоб перевірити, чи кори-стуються співрозмовники в спілкуванні одним ітим самим кодом (уточнення значень слів, ре-чень тощо).

Якщо застосовувати модель комунікаціїР. Якобсона до ораторської діяльності, то мож-

на говорити про те, що в цій діяльності викону-ються переважно п’ять функцій мови, окрім ме-тамовної. Тобто реферативна функція виявля-ється в тому, що на етапі інвенції оратор роз-робляє предметну царину промови, а на етапідиспозиції він структурує відібраний матеріал;конативна – в тому, що загальною метою ора-торської промови є вплив, зміна у думках чиповедінці аудиторії; поетична – в тому, що наетапі елокуції оратор застосовує різноманітнізасоби виразності, щоб промова у цілому від-повідала критеріям доречності, краси, правиль-ності та ясності; емотивна – в тому, що ораторнамагається постати перед аудиторією як лю-дина, гідна того, щоб говорити й бути почутою;фактична – в тому, що без встановлення кон-такту з аудиторією не можна говорити провплив на слухачів. Що стосується метамовноїфункції, то вона реалізується в промовах пере-важно інформативного характеру, коли за-вданням оратора є передача інформації [3,с. 179–180].

Для формування певних загальних уявленьпро лінгвістичну риторику розглянемо концепціїР. Барта, У. Еко та л’єжської школи.

У роботі Р. Барта “Риторика образу” вияв-ляються механізми переконання, що закладенів рекламному дискурсі. Вибір такого об’єктадослідження мотивується таким чином: знаки урекламі характеризуються найбільшою вираз-ністю, оскільки позначене має бути якомогаточно донесене до адресата. Барт виділяє триповідомлення: мовне, іконічне без коду (“бук-вальне”, денотативне) та іконічне з кодом (“сим-


108

волічне”, конативне) в межах будь-якої рекла-ми. Зокрема, наявність мовного повідомлення врекламному дискурсі зачіпає таку цікаву про-блему: як співвідносяться текст і зображення?Які функції виконує мовне повідомлення стосо-вно іконічних повідомлень?

На думку Р. Барта, текст несе в собі дві фу-нкції – закріплення та з’ясування. Уявити собірекламу без будь-якого тексту дуже важко. Прицьому функція закріплення є найважливішою.Справа в тому, що смисл іконічних повідом-лень може бути неоднозначним, але до адре-сата він має дійти в тому вигляді, який важли-вий для промовця.

Щодо двох інших іконічних повідомлень –денотативного та конотативного – Р. Барт за-уважує, що розрізнення їх є досить хитким. Де-нотативного зображення у чистому вигляді неіснує. Функція цього зображення полягає в тому,щоб надати вигляд природності конотативномузображенню. Про риторику образу можна гово-рити відносно “символічного” повідомлення.

На семіотичну концепцію риторики Р. Бартаспирається відомий учений і письменник Умбер-то Еко. Він зауважує, що спонукальний дискурсмайже завжди був предметом пильної уваги різ-номанітних риторичних напрацювань. При цьомуполе спонукального дискурсу надзвичайно широ-ке: від найщиріших переконань, які адресант на-магається донести до адресата, до прямого об-ману. На сьогодні більшість дискурсів виступаютьсаме як спонукальні, що ґрунтуються далеко нена безсумнівних твердженнях і силі розуму. Услухачів не має виникати жодних сумнівів щодотієї аргументації, яка пропонується оратором наїх розгляд. Тобто оратор повинен показати, щойого положення ґрунтуються на таких аргумен-тах, які відповідають способу мислення, у прав-дивості якого слухачі заздалегідь впевнені [3].

Як відмічає У. Еко, перш ніж спробувати вчомусь переконати аудиторію, потрібно приве-рнути її увагу. Особливо актуальним це є длярекламного дискурсу.

Як і Р. Барт, У. Еко виділяє два виміри повід-омлення в рекламному дискурсі: словесний івізуальний. Однак співвідношення між текстом іобразом може мати й більш складний характер.І хоча здебільшого образ дійсно є неоднознач-ним і припускає різні варіанти його тлумачення,а текст покликаний закріпити певне значення,іноді співвідношення між словесним і візуальнимповідомленням може полягати в тому, що образвідсилає до загальноприйнятого аргументу, атекст йому суперечить. Таким чином, на думкувідомого дослідника, риторичний інструментарійможна застосовувати не тільки для вербальних,а й для візуальних повідомлень (реклама, кіно,телевізійного дискурсу тощо).

Концепція л’єжських неориторів передбачаєперетворення мови. Вихідним пунктом булавищезазначена модель комунікації Р. Якобсо-на. Однак л’єжські неоритори внесли певні уто-чнення. Насамперед, поетичну функцію, коли

повідомлення орієнтоване на себе, вони нази-вають риторичною, адже саме повідомлення, зїхньої точки зору, не є окремим фактом у мо-делі спілкування.

Для позначення змін, що стосуються будь-якого аспекту мови, л’єжські неоритори викорис-товують поняття “метабола”. В основу всіх ри-торичних операцій покладається, з одного боку,можливість членування лінійного дискурсу набільш дрібні одиниці, а з іншого – розрізнення вмовних знаках плану виразу та плану змісту.

Таким чином, у роботі л’єжських неориторівзапропонована певна систематизація риторич-них фігур на основі таких принципів: мінімаль-ний об’єкт перетворення (слово/речення), ас-пект перетворення (зміст/вираз), зміна одиницьперетворення (субстанція/лінійний порядок) [3].

Підбиваючи підсумки неориторичного тлу-мачення специфіки рекламного мовлення, за-значимо такі ознаки риторичності реклами яксоціально-комунікаційної практики:– при розробці комунікаційної стратегії рекла-

много висловлювання враховується постко-мунікаційний етап взаємодії з цільовимигрупами; особливу увагу приділено зміні їхповедінки через відповідні трансформаціїпереконань, оцінок, думок;

– риторичність реклами передбачає дихото-мію раціонального й емоційного у переко-нанні реципієнта;

– взаємодія комунікантів характеризуєтьсяреальною чи симульованою симетричністю;

– реципієнт приймає рішення щодо можливо-сті вчинити певну дію на користь комунікан-та в умовах вільного вибору;

– у риторичному висловлюванні аргументаціяпоєднується із маніпулятивністю й сугестією.Неориторика повернула увагу дослідників

до ірраціональних компонентів людського спіл-кування, позбавила риторичну практику класи-цистичної ортодоксальності й раціональності.

Антологія тексту, запропонована неорито-рикою, передбачає наявність у ньому дієвогоначала, здатність розмикатися в царині людсь-кої практики. Вона пропагує антропоцентристсь-кий характер комунікації, яка відбувається не вмежах формалізованих логічних конструкцій, аповсякчас контекстуально прив’язана до ситуа-ції мовлення, його прагматичних потреб, психо-емоційних станів комунікантів тощо. Подібне ро-зуміння тексту дає змогу розширити поле засто-сування риторичного підходу, включивши донього різні види прикладних соціально-комуніка-ційних технологій. Серед дискурсів, тобто ситу-ацій мовлення, з якими має справу неориторика,можна назвати й рекламний дискурс.

Висновки. Як бачимо, риторика й рекламапов’язані одна з одною щонайтіснішимизв’язками. Як і у всякому агональному вислов-люванні, в основі рекламного тексту лежитьпринцип комунікативної події [5, с. 27]. Що ро-бить реклама? Вона перетворює придбаннятовару із звичайної операції обміну грошей на


109

товар у комунікативну подію. Надаючи купівлістатус комунікативної події, реклама по сутіформує новий культурний простір, потрапляю-чи до якого й агональний комунікант, і реципі-єнт змушені вибудовувати новий тип стосунків(у тому числі й у сфері мови).

Список використаної літератури1. Бушев А. Б. Неориторика и паблик ри-

лейшнз в Интернет / А. Б. Бушев // Актуаль-ные вопросы коммуникации и культуры. –Пятигорск : ПГЛУ, 2004. – С. 20–28.

2. Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь /И. Х. Дворецкий. – Москва : Рус. яз., 1998. –С. 577.

3. Колотілова Н. А. Риторика : навч. посіб. /Н. А. Колотілова. – Київ : Центр навчальноїлітератури, 2007 – 232 с.

4. Неориторика: генезис, проблемы, перспек-тивы // Сборник научно-аналитических об-зоров. – Москва : МГУ, 1987. – С. 46–79.

5. Шатин Ю. В. Живая риторика / Ю. В. Шатин.– Жуковский : LINK, 2000. С. 27.

6. Якобсон Р. Лингвистика и поэтика /Р. Якобсон // Структурализм: “за” и “против”.– Москва, 1975. – С. 198–204.

7. Krebs B.-N. Sprachhandlung und Sprachwir-kung / B.-N. Krebs. – Berlin : Erich Schmidt,1993. – 168 s.


Гаркуша И. В. Неориторика как персуазивная коммуникация в структуре профессиональнойкомпетентности рекламистов

В статье рассматривается понятие неориторики как персуазивной коммуникации в структурепрофессиональной компетентности рекламистов.

Ключевые слова: неориторика, персуазивная коммуникации, аргументативный дискурс, мани-пулятивное и суггестивное влияние.

Garkusha I. Neorhetoric as Persuasive Communication in the Structure of ProfessionalCompetence of Advertising Specialists

The article reveals complex topical issue of neorhetorical reading of advertising-technological discourse.The developments of neorhetorics R. Barthes, U. Eco, representatives of the Liège School, have been sys-temized and interpreted. The technological communication potential of the new rhetoric for modern forms ofpromotional practices has been revealed. Special emphasis is put on the nature of the advertising discoursepersuasiveness.

The purpose of this article is an extension of the rhetorical approach using by including in it various typesof applied social-communication technologies, as well as neorhetorical understanding of the advertisingcommunication as technological practice.

The concept of persuasive communication is the key to modern rhetoric (“neorhetoric”). Persuasive pos-sibilities of neorhetoric should be integrated into the structure of advertisers’ professional competence adver-tisers.

C. Perelman identifies neorhetoric as theory of argumentation, but he uses not truth, but value judgments,which are informal, plausible, probabilistic and serve as arguments.

Argumentation is a tool of communication technologies in the persuasive contexts.The focus is on the rhetorical metadiscourse and its characteristics. Neorhetoric understanding of the text

allows you to extend the sphere of application of the rhetorical approach, having included various types ofapplied social-communication technologies.

Works of famous linguist and specialist in the field of semiotics Roman Jakobson (1896–1982) made asignificant impact on the rhetoric development in the XX century. Especially it is important to note his com-munication model based on six factors. It can be regarded as a certain specification of the rhetorical triangle:context, message, sender, recipient, contact, code.

Rhetoric and advertising are closely related to each other. As in any agonal statement, advertising text isbased on the principle of communicative event.

Key words: neorhetoric, persuasive communication, argumentative discourse, manipulative and sugges-tive influence.


110

УДК 316.22–316.77А. В. Кліщ

ПЕРСОНАЛЬНИЙ БЛОГ У ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНИХ МЕДІАУ статті проаналізовано поняття “персональний блог”, його основні характеристики як скла-

дової теорії соціальних медіа та інструменту громадянської журналістики на шляху побудови гро-мадянського суспільства. Розглянуто громадянське суспільство як державний устрій та роль ЗМІв ньому. Запропоновано три моделі взаємодії засобів масової комунікації з владними структурами зарізних варіантів функціонування відкритого суспільства України.

Ключові слова: блог, персоніфікація, соціальні медіа, громадянська журналістика, суспільство,комунікативний простір.

У сучасному світі швидкість обміну інфор-мації досягла космічних показників. Щохвилини,вдень і вночі користувачі Інтернет мають доступдо безмежного масиву інформації, що викорис-товують для навчання, розваг або задоволенняінформаційного голоду. Канонічні види ЗМІ,такі як телебачення, радіо та газета почалипоступово втрачати популярність, адже навітьоновлення технології передачі сигналу не взмозі наздогнати потужні технології, що вико-ристовуються для роботи Інтернету. •

З’являються нові медіа, здатні в режимі он-лайн забезпечувати суспільство інформацієюта корегувати поведінкові мотиви індивідів. Пе-ребуваючи в “ейфорії” від свободи, відсутностіцензури та редакційної політики, дописувачіблогів, форумів, чатів інколи за прагненням здо-бути визнання й привернути увагу не помічаютьсвідомого викривлення соціальної дійсності тасвого впливу на соціальну ментальність.

Персональні блоги – невід’ємна частина пу-блічного простору, саме їм належить вагомароль у визначенні ситуацій як проблемних, на-данні соціальним проблемам розголосу, пере-творенні їх на предмет діалогу та вирішення.Персональні блоги відрізняє особлива функці-ональна спрямованість і відповідна авторськапозиція. Відсутність у медіапросторі чіткого ро-зуміння проблем соціального середовища, щовисвітлені в блогах, які раніше не були популя-рними в ЗМК та маргінальними в публічномудискурсі, може сформувати серйозний впливна ставлення суспільства до соціальних про-блем та шляхів їх вирішення, особливо нашляху побудови громадянського соціуму.

Мета статті – розглянути принципи фун-кціонування персональних блогів як інструмен-ту соціальних медіа та ідентифікаційний ком-понент громадянської журналістики на соціо-комунікаційній платформі ментальних репрезе-нтацій.

Існує декілька ґрунтовних праць, що висвіт-люють блоги як продукт інтернет-журналістики,наприклад, О. Іванова у своїй дисертаційнійроботі “Професіоналізація Інтернет-журналіс-тики в блогосфері” розглядає блогожурналісти-ку як підгрупу інтернет-журналістики, виявляє

© Кліщ А. В., 2014

внутрішню структуру професійної групи блого-журналістів, оцінює особливості цієї структури,форми й тенденції розвитку [7]. Тема блогерст-ва й журналістики висвітлена Б. Потятиником упраці “Інтернет-журналістика” в аспекті анонім-ності авторів блогів, дотримання правових таетичних норм [12]. Проте дослідники зупиня-ються на технічних характеристиках блогів,таких, як: тергетинг, частотність оновлення,тематика тощо, не звертаючи уваги на потуж-ний сугестивний арсенал, що здатний впливатина ментальні установки та згодом формуватипевні надбудови менталітету нації.

Глобалізаційні перетворення сучасного сві-ту пришвидшили розвиток сфери інформацій-но-комунікаційних технологій і призвели до по-вної часткової конвергенції засобів масової ін-формації. Симбіоз ЗМК, телекомунікаційнихмереж та інструментарію електронного сере-довища спілкування стали причиною незворот-ної трансформації медіасистеми й розширенняканалів комунікації.

Ланцюгова реакція істотних перетворень усуспільстві та зміни навколишнього середови-ща загалом, а засобів масової комунікації зок-рема, свідчить про становлення й укоріненнягромадянського суспільства та функціонуваннягромадянської журналістики як засобу обслуго-вування й забезпечення інформаційних потребвидозміненого суспільного строю.

М. Грушевський писав, що громадянське са-моврядування в українських землях існуваловже з періоду Київської Русі, в його основу булопокладено виробничу та територіальну ознаки:громади, що формувалися на виробничій аботериторіальній основі (громади купців, ремісни-ків, міська, регіональна громади) [4, с. 103].

З виникненням у XVI ст. Запорізької Січі де-мократичні виборні традиції набули подальшо-го розвитку. Ця своєрідна система органів вій-ськово-адміністративної влади української дер-жавної організації виконувала одночасно фун-кції внутрішньої й зовнішньої політики, властивідержавній владі [15, с. 14].

Отже, прагнення до громадянського суспіль-ства закладене в українців на ментальному рівніта зумовлює прагнення нації на різних етапах дорозвитку здобувати свою самостійність.


111

За тривалий період “радянізації” в українсь-кому суспільстві зникли будь-які натяки та спро-би самостійності. Так, І. Пасько та Я. Пасько вкомпаративних нарисах “Громадянське суспі-льство і національна ідея. Україна на тлі євро-пейських процесів” вказують, що за радянськихчасів термін “громадянське суспільство” взагалібув відсутній у теоретично-поняттєвому апара-ті, що дозволялось використовувати для аналі-зу сучасних суспільних процесів.

Лише в 1988 р. в деяких українських газетахз’явилися передруки із центрального ідеологіч-ного часопису “Комуніст”, де стримано говори-ли про “неформальні незалежні ініціативи”, деробили спроби поєднати ідею громадянськогосуспільства з концепцією “соціалістичного плю-ралізму” й необхідністю створення такої полі-тичної системи, яка була б здатна оптимальновраховувати реальну структуру суспільства,множинність інтересів та потреб соціальнихгруп, прошарків і окремих індивідів [11].

На нашу думку, саме такою була офіційнареакція на виникнення в суспільстві неофіцій-них громадянських структур і запізніла спробавіднайти рецепти підпорядкування цього про-цесу тоталітарній державі.

Сьогодні, за твердженням І. Харічева, гро-мадянським можна назвати суспільство, члениякого можуть самоорганізовуватися для захис-ту своїх різноманітних інтересів і прав. Грома-дянське суспільство передбачає контроль завладою. Навіть у демократичних країнах вонапрагне перетворитися із слуги народу в йогогосподаря [16, с. 5].

Аналіз наукових думок, що описують грома-дянське суспільство як особливий державнийустрій, дав змогу сформувати та виокремититри основні моделі, додавши роль ЗМІ:1. Якісна модель. Громадянське суспільство –

кінцевий етап розвитку людського суспільс-тва; держава є складовою громадянськогосуспільства, а не навпаки. У свою чергу, ЗМІвідіграють роль “офіційної”, “четвертої” вла-ди, здатної впливати на процеси в суспільстві.

2. Модель посередництва. Громадянське суспі-льство виступає як посередник, за допомогоюмеханізму та інструментарію якого позв’язуютьособу, її інтереси, потреби та державу як полі-тичну організацію суспільства. ЗМІ, як класичні,так и новітні, постають каналом зв’язку, транс-люючи умонастрої суспільства та ретранслю-ючи реакцію держави на них.

3. Антагоністична модель. Громадянське сус-пільство й держава – окремі елементи сус-пільної структури, що на різних етапах свогопаралельного існування можуть займати якнейтральні стороні, так і налагоджуватипартнерські зв’язки. Засоби масової комуні-кації за такої ситуації займають позицію“сторожової собаки”, більшість матеріалівмає викривальний характер. Зі свого бокувладні структури чинять перешкоду діяль-ності журналістів таких ЗМІ.Для обслуговування громадянського суспі-

льства потрібна особлива соціальна інституція,

що враховує всі особливості функціонування яксуспільства в період перетворення, так і особив громаді, з її переконаннями та уподобаннями,проблемами й прагненням до їх вирішення.Таким соціальним інститутом постає громадян-ська журналістика.

У посібнику “Громадська журналістика тавідповідальні соціальні медіа” знаходимо такевизначення поняття: “громадська журналістика– це діяльність громадян, які беруть активнуучасть у процесі збирання, аналізу та поши-рення інформації, не маючи при цьому профе-сійної журналістської підготовки” [3, с. 11]. Ме-та такої діяльності – повернення журналістиціфункцій демократичного медіуму. Це означає,що вона нікому не належить і забезпечує неза-лежну, надійну, різнобічно представлену таактуальну інформацію.

На переконання В. Тулупова, справжня журна-лістика неможлива без реального громадянськогосуспільства, важливим елементом якого вона са-ма є [14, с. 4]. Ця думка є ще одним доказом взає-мозалежності дихотомії “громадянське суспільство– відкрита (громадянська) журналістика”. Проана-лізувавши роботи вчених-журналістикознавців, миможемо виокремити слова-синоніми поняття“громадянська журналістика”.

Теоретики ЗМІ вживають також поняття відкри-тої журналістики (open source journalism) (К. Шен-деровський), громадянської (civic journalism, citi-zen journalism) (Н. Іллюк), громадської, публіч-ної (public journalism) (Є. Прохоров), соціальної(social journalism), общинної, чи комунітарної(community journalism) (В. Гвоздєв), гуманітар-ної (humanitarian journalism), рефлексивної(reflective journalism) (О. Согомонов), партиси-пативної журналістики (participatory journalism)(В. Гвоздєв), або журналістики співучасті(І. Дзялошинський).

У посібнику для місцевих мас-медіа “Гро-мадянська журналістика: місцеве самовряду-вання, участь громадськості і професійні стан-дарти ЗМІ” знаходимо такі завдання відкритоїжурналістики: “Першим рівнем залучення гро-мадян до самоврядування вважають наданняінформації: поліпшивши обізнаність мешканцівз діями влади, можна змінити їхнє ставленнядо неї, заохотити громаду до відкритого обго-ворення певних питань та програм, підвищитиефективність уже втілюваних заходів” [2, с. 28].

Таке інформування закладає надійні підва-лини подальшої активної участі громадян у мі-сцевому самоврядуванні, своєчасне наданняточної інформації є важливим елементом де-мократичного суспільства. Досвід розвитку ін-формаційно-комунікаційних структур свідчить,що громадянська журналістика й соціальні ме-діа займають значне місце в процесі активногота динамічного перетворення українського сус-пільства з пострадянською ментальністю насамостійну й вільну націю із прагненням само-усвідомлення.

Громадянська журналістика почала своє іс-нування з перших спроб побудувати демократи-


112

чне суспільство й зазнала трансформацій затривалий період становлення. Наприклад, О. Ка-лмиков називає такі етапи розвитку журналіс-тики як професійної галузі діяльності та соціа-льного інституту: 1) палеожурналістика; 2) пра-журналістика; 3) журналістика (у сучасному їїрозумінні); 4) постжурналістика (з орієнтацієюна інтерактивні комунікації, інтеграцією ЗМК вєдину систему) [8, с. 62].

Четвертий етап розвитку соціальної журна-лістики нерозривно пов’язаний із дигітальноюреволюцією, що зумовила зростання ролі ін-формації в житті суспільства, становлення ком-п’ютерних мереж, гіпертекстову природу мере-жі Інтернет, комунікаційну, мультимедійну таінтерактивну функцію Інтернету як мегабібліо-теки та функціонування інформаційних мере-жевих видань, зміцнення ролі блогів, менедж-менту й ринковому позиціонуванню інтернет-видань та об’єднання в єдиний поліцентричнийінформаційний простір країни.

Поступово це підводило науковців до ви-сновку про можливість виокремлення засобівмережевої комунікації в особливу сферу соціа-льного життя, “діяльність у межах якої виявля-ється тісно переплетеною з духовним вироб-ництвом і формуванням суспільної свідомості”,– пише А. Градюшко [1].

Г. Неяскін, теоретик у сфері соціальних ме-діа в бізнес-комунікації, пов’язує появу новихмедіа із виникненням блогів: “Поняття “соціаль-них медіа” з’явилося порівняно недавно узв’язку з появою ряду нових технологій (блоги)і інтернет-ресурсів (онлайнові соціальні мережі,відеохостинги)” [10].

Ю. Залізняк вказує на трансформації, щовідбулися в інтернет-просторі України: “У кон-тексті журналістики соціальні мережі вже пере-творились на соціальні медіа, змінивши підхо-ди до пошуку, обробки та поширення інформа-ції, створивши нові робочі місця та способивзаємодії з аудиторією” [6].

Автор піддає критиці канонічні види ЗМІ. “Утой час, коли традиційні медіа – телебачення,радіо та преса не були готові виконувати інфо-рмаційні та об’єднуючі запити суспільства, цюроль на себе перебрали Facebook та Twitter, денемає цензора в особі головного редактора,випускового чи представника власника”, а та-кож відзначає роль соціальних медіа у змінідержавного устрою: “Туніс, Єгипет, Лівія, Сирія,Білорусь, Росія, США і, нарешті, Україна – осьдалеко не повний перелік країн, в яких заостанній рік соціальні мережі справили (чиннамагались справити) чималий вплив на стандержавних справ, правлячі еліти та саму гро-мадянську свідомість населення” [6].

Український учений Г. Почепцов у новійпраці “Від Facebook’у і гламуру до Wikileaks:медіакомунікації” аналізує нові медіафеномени,які формують життя сучасної людини. До нихавтор зараховує й нові медіа, зокрема блоги,Twitter, Wikileaks, і соціальні мережі [13, с. 34].Як слушно зауважує дослідник, ми звикли ди-

витися на теорію медіа як на щось створене вминулому. Але це не так, оскільки цей напрямне є статичним, а постійно перебуває в шале-ній динаміці, що набирає обертів лише на пла-тформі Web 2.0.

Потрібно багато зусиль, щоб прослідкуватиза всіма ідеями й трендами. Особливо якщонове приходить у прихованому вигляді: воновже є, але ми його ще не помічаємо. Такожучений пише, що поява нових технологій змі-нює багато в чому й сутність самої професії.Залишаються лише базові процеси збираннята передачі інформації [13, с. 9].

Персональний блог – явище достатньо ви-вчене, але ми говоримо про соціальні медіа якпро систему надзвичайно динамічну, тому докінця визначити та сформувати теоретичні йпрактичні правила та принципи існування блогупросто неможливо.

Блоги – продукт інтернет-комунікативноїплощини, оскільки безпосереднє середовище їхфункціонування – віртуальна сфера [5, с. 172].

Дослідниця при роботі над визначеннямбрала до уваги те, що електронні щоденники єсуспільними (вони є прямим продуктом вироб-ництва самого соціуму) та більше, ніж соціаль-ними, оскільки порушуються теми, близькі таважливі для різних суспільних груп. Медійнакартина блогосфери стає легшою для сприй-няття, розуміння та осмислення її інформацій-них ресурсів. Фактор доступності впливає наоцінювання поведінки, а відтак, і картину світуюзерів, що корелює загальну поведінку “елек-тронного суспільства”, дає можливість статибезпосереднім учасником створення медійноїкартини електронної сфери [5, с. 172].

Але, на нашу думку, крім усвідомлення со-ціально-психологічних процесів конструюванняблогів як соціально-інформаційних структурнихсистем, потрібно взяти до уваги дослідженняментальних маркерів блогів як засобу форму-вання картини світу. Однією з головних харак-теристик персонального блога є його автор, аточніше – його світогляд, ментальність, систе-ма поведінкових мотивів.

Кращим висновком може бути уривок із тек-сту, що його розмістив у своєму блозі автор“БАІ” під заголовком “Менталітет українцівзмінюється!”: “про не байдужість українців го-ворить такий факт. Ці тупі ФСБешники (у стиліЗадорного) не розуміють звідки гроші у майда-на, а все дуже просто, ці гроші дає сам Путін,3 млрд дол. він дав нашому гаранту, а той давгоспідару, а госпідар закрив ними диру у соц-виплатах: зарплати бюджетникам, виплати соц.незахищеним верствам населення, пенсії, сти-пендії…, а оскільки свідомість українців зміни-лася, завдяки Майдану, і вони стали не байду-жими до долі своєї країни, то вони ділятьсяцими грошами з Майданом, як найкращим ви-разником і захисником інтересів прогресивноїчастини Українців!” [9]. Цей запис був рекомен-дований 300 іншим дописувачам українськогопорталу i.ua.


113

Висновки. Незважаючи на те, що грома-дянське суспільство для України є найоптима-льнішим шляхом розвитку державного устроюта має давні традиції, починаючи з КиївськоїРусі, соціальна медіаполітика як спосіб приско-рення трансформації устрою в Україні є ще недослідженою. У неї ще відсутні пріоритети та несформовано стратегічні цілі. Однак у соціальнихмедіа вже визначилась націленість, сформува-лись передумови інституалізації щодо подо-лання тих диспропорцій, які заважають ЗМКвиконувати свої обов’язки перед суспільством.Масштаб, комплексність та активність соціаль-них медіа в Україні ще далекі від досконалості,але велика кількість персональних блогів, щопостійно зростають, свідчить про подоланняпасивності громадянського суспільства та на-рощування впевненості інститутів соціальноїроботи у формулюванні відповідних медіапріо-ритетів, що виокремлюють і ретранслюють ва-гомі ментальні риси українського народу. Самез погляду збереження й донесення кращих рисменталітету українські медіа не тільки усвідом-лять принципи соціальної відповідальності, алей визнають необхідність їх дотримання в парт-нерстві з громадянськими інститутами та інсти-тутами соціальної роботи.

Список використаної літератури1. Градюшко А. Печатные СМИ и социальные

сети. Стратеги медичного взаимодействия[Электронный ресурс] / А. Градюшко. – Ре-жим доступа: http://beldumka.belta.by/isfiles/000167_348928.pdf.

2. Громадянська журналістика: місцеве само-врядування, участь громадськості і профе-сійні стандарти ЗМІ : посіб. для місц. мас-медіа. – Київ, 2006. – 76 с.

3. Громадська журналістика та відповідальнісоціальні медіа : посібник для активістів НГО,суспільних журналістів / М. Орлов, В. Торбіч,О. Поліщук, А. Сільченко, А. Ушинська. – Рів-не : Овід, 2012. – 68 с.

4. Грушевський М. Ілюстрована історія України/ М. Грушевський. – Київ : Наук. думка, 1992.– 544 с.

5. Досенко А. Медійність як одна з основнихознак блога / А. Досенко // Психолінгвістика :зб. наук. праць. – Переяслав-Хмельниць-кий : СКД, 2010. – Вип. 6. – С. 172–176.

6. Залізняк Ю. Людина зі смартфоном або соці-альні мережі як право на свободу [Електро-нний ресурс] / Ю. Залізняк // Медіакритика. –Режим доступу: mediakrytyka.info/ onlayn-zhurnalistyka/lyudyna-zi-smartfonom-abo-sotsi-alni-merezhi-yak-pravo-na-svobodu. html.

7. Иванова Е. Профессионализация интернет-журналистики в блогосфере : автореф. дис.… канд. соц. наук / Е. Иванова ; Нац. ис-след. ун-т Высш. шк. экономики. – Москва,2011. – 25 с.

8. Калмыков А. Интерактивная гипертекстоваяжурналистика в системе отечественныхСМИ / А. Калмыков. – Москва : Ин-т повы-шения квалификации работников телевиде-ния и радиовещания, 2009. – 84 с.

9. Менталітет українців змінюється! [Електронийресурс] // Інтернет-портал I.UA. – Режим до-ступу: http://blog.i.ua/community/3062/1348229/.

10. Неяскин Г. Влияние социальных медиа набизнес-коммуникации [Электронный ресурс]/ Г. Неяскин. – Режим доступа: http://ecsocman.hse.ru/text/33378753/.

11. Пасько І. Громадянське суспільство і націо-нальна ідея. Україна на тлі європейськихпроцесів. Компаративні нариси [Електро-нний ресурс] / І. Пасько, Я. Пасько. – До-нецьк : Східний видавничий дім, 1999. –184 с. – Режим доступу: http://history.ukma.kiev.ua/journals/uho/5#sthash.yt7DhrNj.dpuf.

12. Потятиник Б. Інтернет-журналістика / Б. По-тятиник. – Львів : ПАЇС, 2011. – 244 с.

13. Почепцов Г. Від Facebook у до Wikileaks:медіа комунікації / Г. Почепцов. – Київ : Спад-щина, 2012. – 464 с.

14. Тулупов В. Аудитория СМИ как элементгражданського общества / В. Тулупов // Ак-центы: новое в массовой коммуникации. –Воронеж : Ф-тжурналистики ВГУ, 2005. –Вып. 5–6 (55–56). – С. 3–5.

15. Українське козацтво: сучасний стан та перс-пективи дослідження проблеми // Матеріали“круглого столу”. УІЖ. – 1990. – № 12. –140 с.

16. Харичев И. Гражданское общество в пода-рок / И. Харичев // Независимая газета. –2001. – 13 вересня. – С. 5.


Клищ А. В. Персональный блог в теории социальных медиаВ статье анализируется понятие “персональный блог”, его основные характеристики как сос-

тавляющей теории социальных медиа и инструмента гражданской журналистики на пути пост-роения гражданского общества. Рассматривается гражданское общество как государственныйстрой и роль СМИ в нем. Предлагается три модели взаимодействия средств массовой коммуни-кации с властными структурами при разных вариантах функционирования открытого обществаУкраины.

Ключевые слова: блог, персонификация, социальны медиа, гражданская журналистика, общес-тво, коммуникативное пространство.


114

Klishch A. The Personal Blog is in the Theory of Social MediasA concept “The personal blog” is analysed in the article, his basic descriptions as to the making theory of

social medias and instrument of civil journalism on the way of construction of civil society. In the article civilsociety as political system and role of MASS-MEDIA is examined in him. Three models of co-operation offacilities of mass communication are offered with imperious structures at the different variants of functioningof open society of Ukraine. Convolute attention on the powerful suggest’s arsenal of blogs that is able to in-fluence on mental options and afterwards, to form certain building on of mentality of nation.

Absence is examined in the spacious medias of the clear understanding of problems of socialenvironment, that illumination in blogs that before not were popular in mass-media and distorted in publictext, can form serious influence on attitude of society toward social problems and ways of their decision, butespecially, on the way of construction of civil society.

Key words: blog, personification, socialmedias, civiljournalism, society, communicative space.


115

УДК 070:821.161.2–92.09О. С. Куцевська

ВИДАВНИЧА СПРАВА ЛУГАНСЬКА (ВОРОШИЛОВГРАДА):ДІЯЛЬНІСТЬ ГАЗЕТИ “КОММУНИСТ” У 20-Х РР. ХХ СТ.У статті здійснена спроба опису вагомих сторінок функціонування видавничої справи й журналі-

стики Луганщини (Ворошиловградщини). Розглянуто діяльність газети “Коммунист”, її структуру,роботу її кореспондентського пункту. Відзначено, що зміст газети був різноплановим: вона місти-ла матеріали пропагандистського, агітаційного, рекламного спрямування. Водночас авторами-журналістами були звичайні робітники. Діяльність газети поділялася на розповсюджувальну такореспондентську.

Ключові слова: видавнича справа, газета, журналістика, робкори, функціонування.

Історія української видавничої справи й жу-рналістики виділяється рухливим ходом, у яко-му періодичні видання й суспільство перебу-вають у доволі тонких відносинах, у стабільно-му русі й розвитку. Історія друкарства Українискладалася під дією численних об’єктивних ісуб’єктивних чинників, що позначалися на при-роді та характері їх компонентів. Їх аналіз до-поможе не тільки сформулювати, узагальнитий систематизувати логіку розвитку українськогодрукарства та журналістики, а й збагнути ваго-мість співвідношення регіонального та всеукра-їнського в процесі освоєння видавничої спад-щини минулих років. Для точної оцінки цихпроцесів необхідно звернутися до історії регіо-нальних друкарень, які у своєму розвитку пе-режили нелегкі часи. Маловідомою сторінкою вісторії української видавничої справи, слабкоюланкою історії розвитку Ворошиловградської(Луганської) області є її друкарський досвід.Найбільша за кількістю друкарень регіональнавидавнича справа країни, у тому числі й друкар-ська справа Ворошиловградщини 1920-хх рр.,перебувала в складній ситуації, працюючи вумовах партійно-адміністративного інспекту-вання, як і вся система засобів масової інфор-мації, пропаганди й агітації СРСР. Тема дослі-дження є вартою самостійного вивчення узв’язку з величезним значенням видавничоїсправи в становленні одного з найбільших індуст-ріальних регіонів України – Ворошиловградщини.1

Потужним чинником у розвитку друкарства вXX ст. стала планомірна політика Комуністич-ної партії Радянського Союзу. У роки зміцненнянової влади й пізніше, у період соціально-економічних і культурних перетворень, булопотрібно швидко поширити й укоренити новуідеологію на величезній території країни.Найефективнішим прийомом досягнення по-ставленої мети була організація стабільногоінформаційного впливу на населення черезвласну мережу газет. Система преси регіонупродовжувала традиції періодики СРСР – булапровідником комуністичних ідеологічних орієн-тирів суспільного розвитку. КПРС використову-

© Куцевська О. С., 2014

вала друкарні, як найдоступніші органи, дляідеологічного впливу на населення регіону зметою прискореного соціально-економічногорозвитку.

Тому опрацьовування шляхів виробництва йрозвитку системи регіональної друкарської спра-ви в радянські роки є актуальним, а представ-лення в науці про соціальну комунікацію сторі-нок історії національної видавничої справи йжурналістики – пріоритетним.

Загальновідомо, що знання та розуміння іс-торії є необхідним для ефективного розвиткумайбутнього. Історію видавничої справи Луга-нщини майже ніхто не досліджував, а публіка-цій із цієї теми – одиниці. Однією з причин такоїситуації є те, що більшість науковців намага-ються поринути в новітні технології. Але історіяє не менш важливою. Тому актуальність цієїстатті полягає в необхідності дослідження,описі та аналізі видавничої справи Луганська йобласті, спричиненої недостатнім рівнем її ви-вчення.

Мета статті – описати діяльність газети“Коммунист”. Досягнення поставленої мети пе-редбачає вирішення такого завдання: з’ясуватиструктуру та окреслити діяльність Луганськоговідділення газети “Коммунист” як одного із прові-дних видань Луганської області 20-хх рр. ХХ ст.

Зважаючи на те, що видавнича справа Лу-ганщини в 20-ті рр. ХХ ст. лише починала роз-виватися, потужних видавництв на теренах цієїобласті не існувало. Місцевих газет було неба-гато. Така проблема існувала не тільки в цьомурегіоні, тому в ті часи поширеними стали міс-цеві відділення великих, переважно столичних,видавництв, які й забезпечували населеннярізноманітною друкованою продукцією.

Згідно з “Положением о местных отделени-ях Издательства “Коммунист”, до обов’язківвідділень входило: “а) розповсюдження виданьВидавництва; б) розповсюдження видань, якібули взяті Видавництвом для розповсюдження;в) прийом оголошень та реклам для органу Ви-давництва та органів, з якими Видавництвопідписало з цього приводу спеціальні договори;г) представництво у справах Видавництва пе-ред місцевими партійними, радянськими, про-


116

фесійними та іншими органами; д) виконанняспеціальних доручень Видавництва” [4, с. 65]”.

Усі відділення були підпорядковані як в ад-міністративному, так і в господарському планівидавництву “Коммунист”, головне керівництвоякого знаходилося в Харкові. На чолі відділеньстояли завідувачі, призначені видавництвом.Завідувач відділення діяв на підставі Положен-ня, а в особливих випадках – за спеціальнимидорученнями керівництва. Тут варто не забу-вати про централізоване спостереження за ді-яльністю друкарських органів з боку влади.Щодо цього контролю Я. Ісаєвич зазначив таке:“Після поразки Визвольних Змагань і запрова-дження у Східній Україні радянської системивидавничу справу майже повністю централізо-вано і удержавлено, одночасно встановленонебувалу за суворістю політичну цензуру. <…>У тодішній столиці УСРР Харкові засновановидавництво “Пролетарий” [1].

Зарахування та звільнення до штату прово-дили завідувачі відповідними відділами, за ви-нятком керівних посад: заступника завідувача,заступника відділу розповсюдження, заступни-ка рекламного відділу, бухгалтерів та касирів.Їх особисто затверджувало керівництво видав-ництва в Харкові.

Загалом діяльність друкарень та періодикив 20-х рр. ХХ ст. позначилися догматизм і дик-тат, які виросли й зміцніли в умовах недооцінкилюдини в соціалістичному будівництві, абсо-лютизації тоталітарних методів керівництвасуспільним життям. Це особливо позначилосяна матеріалах, “присвячених висвітленню роз-витку техніки, освіти; літератури та мистецтва, ів цілому впливало на ідеологічну, суспільно-політичну обстановку в країні” [2, с. 183].

Місцева влада дбала про те, щоб коженмешканець мав можливість ознайомитися знадрукованою інформацією. Для цього нацентральних вулицях міст і сіл, біля прохіднихпідприємств установлювали стенди, “кожневідділення мало право видавати довідники,плакати, ставити рекламні щити, орендуватиміські тумби, купувати право на рекламу в тра-мваї та на завісах театрів” [4, с. 65].

Одним із найбільш впливових місцевих від-ділень газет у Луганській області було Лугансь-ке відділення газети “Коммунист”. На основізбережених записів можна припустити, що цевідділення пропрацювало лише рік. Принаймніархівних документів першої половини ХХ ст.,які б підтвердили факт його подальшого існу-вання, знайти не вдалося.

Перші роки радянської влади стали пері-одом, коли визначилися передумови форму-вання системи засобів масової інформації ра-дянської країни як авторитарної держави.О. В. Корчагіна зазначає: “Формування засаджурналістики максимально відображало чиннумодель влади в державі. Аналіз постанов тарішень ЦК ВКП(б) та КП(б) У розкриває суть,методи й наслідки ідеологічних процесів у дія-

льності української преси, частиною якої є га-зети Ворошиловградщини” [2, с. 56].

Відділення було розташоване в орендова-ному торговельному приміщенні № 2 за адре-сою: м. Луганськ, Комунальний провулок у бу-динку Добриніна, яке винаймалося з 1 жовтня1924 р. до 1 жовтня 1925 р. [6, с. 14].

“Доклад о работе Луганского отделения га-зеты “Коммунист” за 4-й квартал 1924 года”містить дані про структуру відділення та йогодіяльність:

“Робота відділення розпадається на розпо-всюджувальну та кореспондентську, яка ве-деться паралельно.

Апарат відділення: 1) розповсюджувальначастина: зав [ідуючий] відділенням, рахівник,раздатчик-інкасатор, рознощик; 2) кореспонде-нтська частина: зав [ідуючий] кор [еспондент-ським] пунктом” [7, с. 21].

Зв’язок із читачами відділення підтримувалочерез кореспондентів, а також завдяки друзямгазети.

Луганське відділення розповсюджувало близь-ко півтора десятка газет, призначених різнійчитацькій аудиторії, але всі вони були засобомпропагування комуністичних ідей. Окрім газет,відділення розповсюджувало портрети, бібліо-течки, книги та журнали, бюсти.

Як зазначав автор цього документа, який непідписався, робітників нашого міста дуже ціка-вили газети “Пролетарий” і “Коммунист”. Цевидно з кількості проданих примірників видань.Низькі темпи реалізації “Коммунарки Украини”харківське керівництво не влаштовувало, томувоно неодноразово писало листи з наказамитерміново підвищити кількість передплатників,адже в часописі “друкувалися провідні статтіпро всі важливі питання як політичного, так ігосподарського характеру; про жіночий рух, прожиття та побут селянок і робітниць, про вихо-вання і здоров’я, про кооперацію і хатнє госпо-дарство; оповідання, вірші, гуморески” [10,с. 39].

Аби залучити якомога більше читачів, керів-ники відділення роздавали вказівки парторгані-заціям на місцях про те, щоб їхні представникизгадували про відповідні газети під час своїхвиступів [7].

Відділення також займалося прийняттям ре-кламних оголошень до газет “Пролетарий” і“Коммунист”. Згідно з постановою УкрбюроВЦСПС, чотири рядки тексту про втрату доку-ментів у всеукраїнській робітничій газеті “Про-летарий” коштувало на той час сорок копійок[5]. Проте керівництво, наприклад, газети “Ком-мунист”, при прийомі оголошень наказувало нів якому разі не гарантувати рекламодавцямїхнє розміщення [3].

Кореспондентський пункт газети “Комму-нист” був складовою відділення редакцій газет“Пролетарий” і “Коммунист”. Ним керував заві-дувач, який одночасно був спеціальним корес-пондентом цих газет у Луганську. У “Письме о


117

работе корреспондентского пункта за октябрь-декабрь окружному парт [ийному] комитету” від4 січня 1925 р. Сергій Тасик писав:

“Задача пункту – організаційна та виховнаробота серед робітників наших газет, висвіт-лення трудового та громадсько-політичногожиття Луганська та районів.

Організаційна частина роботи полягає в за-лученні робітників на підприємствах у робко-рівську діяльність шляхом написання в нашігазети. Багато організовано гуртків друзів“Пролетария” на заводі “ОР”, <…> Брянськомуродовищі та ін., усього значиться 9 гуртків, які єпервинною стадією робкорівської роботи. Зі-брання гуртків відбуваються регулярно, на якихобговорюються теми для заміток, розбираєтьсяматеріал, який потребує контролю. Усього зі-брань було проведено 12.

Крім того, мною особисто обходяться під-приємства та в бесідах виявляються ті, хто ба-жає писати до газети (за 35 відвідин, виявленодо 20 робітників)” [9, с. 42].

Як ми можемо спостерігати, функціонує пе-ріодика Ворошиловградщини зазначеного пе-ріоду тільки з погляду насадження комуністич-ної ідеології, ідеться про ідеологізовану мо-раль, тобто такі принципи, норми й настанови,які відповідають не стільки загальнолюдськимцінностям, скільки інтересам правлячого класу.Сутність же комуністичної моралі розкриваласяв таких основних принципах: відданість справікомунізму, соціалістичному патріотизмові й ін-тернаціоналізмові, сумлінному ставленню допраці і суспільної власності, колективізму, гу-манізму. Це ми можемо побачити в такій цита-ті: “Виховна робота полягає в обробці робко-рівської замітки спільно з робкором, коли вінвідвідує пункт <…>.

Відіслано заміток до редакцій – 150. Надру-ковано – 45%, інші часто використані редакція-ми, як інформаційним матеріалом, або не роз-міщені зовсім.

При пункті налічується до 30 робкорів.Склад організації непостійний.

Кореспондентська робота Луганська можли-во повніше (в розмірах наших відділів) висвіт-лювала трудове життя Луганських підприємствта основні моменти громадсько-політичногожиття” [9, с. 42].

Із ділових листів видно, що харківське кері-вництво не завжди було задоволено кількістюпродажів. Тому було застосовано систему за-охочень. Наприклад, при замовленні до 50 при-мірників надавалася 35-відсоткова знижка від-діленням та контр. агентам, при замовленні100 примірників – 40 відсотків, 300 – 45 відсот-ків, більше ніж 300 – 50 відсотків [8].

Проаналізувавши архівні документи, намвдалося достатньо чітко скласти картину струк-тури та діяльності Луганського відділення газе-ти “Коммунист”. Робота поділялася на розпо-всюджувальну та кореспондентську. Штат робі-

тників був дуже маленьким, тому, на нашу дум-ку, повноцінно функціонувати пункт не міг.

Можна зробити висновок, що, по-перше, ко-респондентський пункт існував переважно за-вдяки ініціативним робітникам підприємств, якіна добровільних засадах забезпечували газетиматеріалами. Зарахованим у штат був тількизавідувач пунктом.

По-друге, періодичному виданню відводи-лася надзвичайно інструментальна функція,воно трансформувалося в систему сервісузв’язків партії й уряду із суспільством. Нагаль-ним завданням журналістських матеріалів буловираження лояльності до панівного режиму.ЗМІ призначалися для перцепції широкою ау-диторією. У таких умовах не враховували запи-ти невеликих соціальних груп, а тим більше −окремої особистості. Специфіка преси середи-ни ХХ ст. полягала в браку комунікативності таживого зворотного зв’язку.

Список використаної літератури1. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки,

розвиток, проблеми [Електронний ресурс] /Я. Ісаєвич. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/isaevych/is.htm.

2. Корчагіна О. В. Преса Ворошиловградської(Луганської) 1938–1956 рр.: історико-типоло-гічні та структурно-функціональні аспекти :дис. … канд. соц. ком. : 27.00.04 / ОксанаВолодимирівна Корчагіна. – Луганськ, 2011.– 269 с.

3. Луганское окружное отделение издательст-ва “Коммунист” органа центрального коми-тета КП(б)У г. Луганск, Луганского округа,Донецкой губернии “Доклад о работе Луган-ского отделения газеты “Коммунист” и кор-респондентского пункта за 4 квартал 1924 г.Сводки о тираже и распространении газеты”– Письмо № 659 от 21/Х 1924 // ДАДО Ф. Р.– 585. – Оп. 1. – Спр. № 1. – Арк. 12–18.

4. Луганское окружное отделение издательст-ва “Коммунист” органа центрального коми-тета КП(б) г. Луганск, Луганского округа, До-нецкой губернии “Доклад о работе Луганско-го отделения газеты “Коммунист” и коррес-пондентского пункта за 4 квартал 1924 г.Сводки о тираже и распространении газеты”– “Положение о местных отделениях Изда-тельства “Коммунист” // ДАДО Ф. Р. – 585. –Оп. 1. – Спр. № 1. – Арк. 65-69.

5. Луганское окружное отделение издательства“Коммунист” органа центрального комитетаКП(б)У. г. Луганск, Луганского округа, Донецкойгубернии “Доклад о работе Луганского отделе-ния газеты “Коммунист” и корреспондентскогопункта за 4 квартал 1924 г. Сводки о тираже ираспространении газеты” – “Согласно постано-влению Укрбюро ВЦСПС” // ДАДО Ф. Р. – 585.– Оп. 1. – Спр. № 1. – Арк. 88.

6. Луганское окружное отделение издательст-ва “Коммунист” органа центрального коми-тета КП(б)У г. Луганск, Луганского округа,Донецкой губернии “Доклад о развитии Лу-


118

ганского отделения газеты “Коммунист” икорреспондентского пункта за 4 квартал1924 г. Сводки о тираже и распространениигазеты” – “Выпись из актовой книги ПервойЛуганской Государственной Нотариальнойконторы за 1925 год” – Часть 5-я, стр. 99 и100. № 47. По реестру № 1142 // ДАДО Ф. Р.– 585. – Оп. 1. – Спр. № 2. – Арк. 13–15.

7. Луганское окружное отделение издательст-ва “Коммунист” органа центрального коми-тета КП(б)У г. Луганск, Луганского округа,Донецкой губернии “Доклад о развитии Лу-ганского отделения газеты “Коммунист” икорреспондентского пункта за 4 квартал1924 г. Сводки о тираже и распространениигазеты” – “Доклад о работе Луганского от-деления газеты “Коммунист” за 4-й квартал1924 года” // ДАДО Ф. Р. – 585. – Оп. 1. –Спр. № 2. – Арк. 21–25.

8. Луганское окружное отделение издательст-ва “Коммунист” органа центрального коми-тета КП(б)У г. Луганск, Луганского округа,

Донецкой губернии “Доклад о развитии Лу-ганского отделения газеты “Коммунист” икорреспондентского пункта за 4 квартал1924 г. Сводки о тираже и распространениигазеты” – К циркуляру 5451 // ДАДО Ф. Р. –585. – Оп. 1. – Спр. № 2. – Арк. 34.

9. Луганское окружное отделение издательст-ва “Коммунист” органа центрального коми-тета КП(б)У г. Луганск, Луганского округа,Донецкой губернии “Доклад о развитии Лу-ганского отделения газеты “Коммунист” икорреспондентского пункта за 4 квартал1924 г. Сводки о тираже и распространениигазеты” – “Письмо о работе корреспондент-ского пункта за октябрь-декабрь окружномупарт. комитету” от 4 января 1925 года // ДА-ДО Ф. Р. – 585. – Оп. 1. – Спр. № 2. –Арк. 40–43.

10. Орлик О. Журнальні видання 20–30-х роківХХ століття як джерело дослідження видав-ничої справи в Україні / О. Орлик // ВісникКнижкової палати. – 2009. – № 6. – С. 37–39.


Куцевская О. С. Издательское дело Луганска (Ворошиловграда): деятельность газеты“Коммунист” в 20-хх гг. ХХ в.

В статье осуществляется попытка описания весомых страниц функционирования издатель-ского дела и журналистики Луганщины (Ворошиловградщины). Рассматривается деятельностьгазеты “Коммунист”, ее структура и работа ее корреспондентского пункта. Отмечено, что со-держание газеты было разноплановым: в ней присутствовали материалы пропагандистского,агитационного и рекламного характера. В то же время авторами-журналистами были обычныерабочие. Деятельность газеты разделялась на распространительную и корреспондентскую.

Ключевые слова: издательское дело, газета, журналистика, робкоры, функционирование.

Kucevs’ka O. Publishing of Luhansk (Voroshylovgrad) Region: Activity of the Newspaper“Communist”

The history of domestic publishing is formed by the dynamic process in which media and society haverather complicated relations; they find themselves in constant movement and development. The history ofthe Ukrainian printing was coming into being under the influence of numerous objective and subjective fac-tors which influenced the content and the character of its elements. The analysis of these factors will help notonly to find out, to generalize and systematize the patterns of the Ukrainian printing development but also tounderstand the importance of correlation between ‘separate’ (regional) and ‘integral’ (all-Ukrainian) in theprocess of mastering of publishing heritage of past epochs. For the correct understanding and assessmentof those processes we must study the history of regional printing establishments which sometimes had timesof trouble in their development. The publishing experience of Luhansk region still forms the unknown stratumin the history of the Ukrainian publishing and also can be considered as unstudied part of Luhansk (Voro-shylovgrad) regional history. While being the biggest regional publishing sphere according to the number ofprinting establishments, printing and publishing area in Voroshylovgrad region worked in a very difficultsituation: it functioned in the conditions of party and administrative control, as well as the whole system ofmedia, propaganda and agitation in the USSR. The topic of this investigation is worth separate studying inthe context of great meaning of publishing in formation of one of the biggest industrial regions in Ukraine –Voroshylovgrad region.

Key words: publishing, newspaper, structure, activity.


119

УДК 007:304:001О. А. Мітчук

ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛІБЕРАЛЬНОГО КОНТЕНТУ В СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЯХУ статті розглянуто проблеми функціонування ліберального контенту в соціальних ко-

мунікаціях та ключові чинники функціонування ліберального контенту в соціальних комунікаціях уконтексті фіксації та створення ним інформації для публічного обговорення реальної в сучасному йісторичному вимірах суспільно-політичної ситуації, що дасть можливість проаналізувати ступінь іможливості її вільної інтерпретації в суспільстві.

Ключові слова: ліберальний контент, лібералізм, мас-медіа, соціальні комунікації.

Проблема створення, функціонування в ау-диторному середовищі та впливу на це сере-довище інформаційного продукту нерозривнопов’язана із соціальним тлом цього функціону-вання, із суспільним і правовим контекстом ме-діасередовища, з тими економічними, політич-ними та правничими правилами, яких маютьдотримуватись у своїй практиці соціальні кому-нікації у конкретній країні, у конкретному регіонікраїни, в конкретній контентній ситуації. Аналі-зувати будь-які чинники будь-яких функціона-льних характеристик джерел інформації безурахування ідеологічних та конституціональнихтечій непродуктивно.•

Парадоксально, але – попри декілька сто-літь реального розповсюдження в межах світо-вого соціально-комунікаційного середовища –лібералізм (і як філософський напрям, і як тео-ретична течія, і як інформаційна практика) сто-їть певним чином осторонь серйозних дослі-джень у соціальних комунікаціях. Поважнийпредмет історичних, політологічних та соціоло-гічних досліджень, лібералізм як рушійна силасоціально-комунікаційної практики залишають-ся на марґінесі науки про соціальні комунікації.

Цілком незаслужена пасербиця нашої галу-зі, ліберальна складова соціально-комунікацій-ної практики зараз (а, можливо, зараз – як ні-коли!) потребує осмислення в двох вкрай важ-ливих площинах. Розглянемо їх.

По-перше, адаптація класичних форм,принципів й методів ліберального світосприй-няття до новітніх умов функціонування соціа-льних комунікацій, які за технологією й техні-кою повідомлення набувають цілковито нетра-диційних форм прояву та передачі контенту.Технологія техніки перетворюється на базу со-ціального спілкування, яка дає змогу здійсню-вати обмін текстами, зображеннями, відео, ме-діа, робити посилання на цікаві, з погляду ко-ристувача, носії контенту.

По-друге, наявність спадковості в діяльностіліберальних джерел інформації. Розумна такоректна розвідка спадковості у вивченні вели-кої проблеми завжди приносить зрілий, об’єм-ний результат, який дасть змогу не лише зосе-редитись на наявних інформаційних характе-

© Мітчук О. А., 2014

ристиках, а й урахувати різноманітні контексти,зважити на історичні порівняння, роль персо-налій тощо. Крім того, ключовим чинникомструктурно-змістового аспекту функціонуванняліберальних соціальних комунікацій варто вва-жати власне ефект інформаційної спадковості(див., зокрема, у Т. Парсонса [4]).

Звісно, технологічні зміни, що відбулись ізчасів Т. Парсонса, впливають на глобальнийеволюційний тренд довгострокового коливаннякон’юнктури, але при цьому загальне поняття“кон’юнктури” в контексті теорії соціальних ко-мунікацій наближає не до поваги до властивос-тей спадковості та мінливості різних органічнихформ (див.: [4, с. 46]). Генетика функціонуван-ня соціальних комунікацій повинна аналізуватита узагальнювати механізми ендогенного роз-витку всієї мультиінформаційної системи,принципи формування й закономірності виник-нення нових якостей, а основне – закріпленнята практичного відтворення цих якостей на ос-нові того колосального інформаційного набут-ку, на базі якого і створюється будь-який на-ступний шар соціальних комунікацій.

Сучасний стан журналістики, за влучним ви-словом голландця Тен Ван Дейка, потребуєрозуміння прагматичного контексту, соціальноїситуації та конвенціональних настанов [2,с. 107]. Українська дослідниця Н. Зелінська,взагалі використовуючи влучний парадокс“поетика приголомшеного слова” і говорячи пронаукові тексти, однозначно наполягає на поєд-нанні інтерпретацій та контекстів [3]; без нихнеможлива будь-яка жива зацікавленість ауди-торії тими темами й подіями, про які є тексти.

Отже, чіткість факту, яким би логічним, емо-ційним чи віртуальним контекстом він не су-проводжувався, є інтелектуальною основоюсерйозної практики соціальних комунікацій.Контекстний чинник інформаційної діяльності єсутністю повідомлень, а тому всю цю діяль-ність можна вважати дискурсом. Це означає,що всі повідомлення, які містяться в носіях,варто вивчати крізь призму як змістового, так іконтекстного навантаження.

Документальність факту залишається еле-ментом чесності в соціальних комунікаціях,чинником поваги аудиторії та довіри до джере-ла повідомлення. Втім, соціальні комунікації


120

завдяки своїй здатності зацікавити та задово-льнити максимально велику кількість спожива-чів інформаційного продукту не можуть обме-жуватись документальною сухістю. Інтерпре-тація – ось основа діяльності соціальних кому-нікацій, яка (діяльність), власне, і перетворюєцю ланку інформаційної сфери суспільства наочікуваний інтерес сотень мільйонів людей.

Науково-теоретична й практична актуаль-ність дослідження лібералізації контенту в со-ціальних комунікаціях зумовлена системнимизмінами у функціонуванні суспільства та інди-відуумів, що стало наслідком процесів інфор-маційної глобалізації.

Чіткість факту, яким би логічним, емоційнимчи віртуальним контекстом він не супроводжу-вався, є інтелектуальною основою функціону-вання в суспільстві носіїв контенту в соціаль-них комунікаціях та аналітичних спроможнос-тей цих носіїв. Контекстний чинник функціону-вання носіїв контенту в соціальних комунікаціяхє сутністю повідомлень, а тому всю їхню діяль-ність можна вважати дискурсом. Це означає,що увесь контент, що міститься в носіях, вартовивчати крізь призму як змістового, так і кон-текстного навантаження.

Мета статті полягає в розкритті ключо-вих чинників функціонування ліберального кон-тенту в соціальних комунікаціях у контексті фік-сації та створення ним інформації для публічногообговорення реальної в сучасному та історично-му вимірах суспільно-політичної ситуації, щодасть змогу проаналізувати ступінь і можливостіїї вільної інтерпретацій в суспільстві.

Для досягнення вказаної мети були постав-лені такі завдання:– дослідити теоретико-методологічні засади

функціонування ліберальних соціальних ко-мунікацій;

– з’ясувати теоретичні детермінанти соціаль-них комунікацій як наукового явища;

– виявити закономірності розвитку соціаль-них комунікацій у структурі демократичногосуспільства;

– виокремити ознаки інтерпретаційної приро-ди ліберальних соціальних комунікацій;

– окреслити чинники функціонування носіївліберального контенту в соціальних комуні-каціях.Об’єктом дослідження є ліберальний кон-

тент як чинник системи соціальних комунікацій.Предметом дослідження є носії ліберально-

го контенту в соціальних комунікаціях.Теоретико-методологічну базу дослідження

становлять науково-теоретичні та концептуа-льні положення, поняттєво-категоріальний апа-рат праць українських і зарубіжних авторів:В. Різуна, В. Іванова, С. Квіта, Г. Почепцова,М. Маклюена, М. Вебера.

В основу розвідки покладено аналіз теоре-тичних опрацювань цієї проблеми, здійсненихпредставниками комунікативістики, соціології,філософії та філології, а також наукові гіпотезиавторки цієї статті.

Сучасна практика функціонування соціаль-них комунікацій передбачає серйозне опрацю-вання контенту повідомлень, які перебувають вобігу в межах соціальних комунікацій. Носії ко-нтенту, функціонуючи в конкретних суспільно-політичних умовах, мають чіткі повноваженняпередачі інформації. Втім, зрозуміло, що соці-альні комунікації не є самостійним гравцем уполітичних системах суспільств. Заручницяполітичних течій, практика функціонування со-ціальних комунікацій безпосередньо залежитьвід ідеології, що панує в суспільстві.

Існує декілька підходів до інтерпретації по-няття соціальних комунікацій. Якщо ж проана-лізувати основні з них, то можна виділити дваальтернативних, для яких спільним є те, щосоціальні комунікації визначаються як особли-вий вид масової комунікації. Але семантичнанаповненість цього феномена буде достатньорізноманітною. Одні вчені вважають, що подіб-ний тип комунікацій має історично глибинні ко-ріння. Говорячи про витоки соціальних комуні-кацій, необхідно виходити з перших формотримання, передачі, закріплення, збереженнята використання інформації в тому вигляді, вякому вона існує на початку ХХІ ст., детерміно-ваного безпрецедентним розвитком інформа-ційних технологій, про які наші попередники щев середині ХХ ст. могли мріяти в найсміливішихфантазіях.

За суттю інформація – це соціалізованийпродукт. Якщо вона недосяжна для людини, тоніби й не існує. І як соціалізований продукт,може нести на собі певний відбиток рівня роз-витку суспільства. Для прикладу, суспільствоможе бути інформаційно закритим, украй заіде-ологізованим або відкритим – але безумовним єте, що всі ці якісні характеристики позначатьсяна якості існування в цьому суспільстві інфор-мації.

Протягом усієї історії людства структуразнань постійно зазнає трансформацій. На сьо-годні змінилися погляди на сучасну науку,ускладнились взаємозв’язки багатьох науковихдисциплін, тенденцій та перспектив їх розвитку.

На соціальні комунікації покладаються ве-ликі надії у зв’язку з урятуванням духовних цін-ностей націй та окремих людей, які все частішей частіше страждають у процесі розвинутоїтехнократизації та технізації суспільства. Вла-сне, техніка й інформаційні технології даютьзмогу розвивати інтелектуальний стан суспіль-ства, але вони ж спричиняють деградацію,знищення духовних цінностей. Подібний пара-докс є доволі відчутним в Україні, а це інтенси-вно змінює поточні моральні, політичні та іншіпринципи при переході в іншу політичну органі-заційну формацію. Адже в соціальних комуні-каціях та традиціях є багато спільних ознак: наоснові їх якісного взаємозв’язку можливе від-родження тих духовних цінностей, які існувалираніше.

Маємо справу із соціальною інформацією,існування якої неможливе без використання


121

будь-якої знакової системи. Знак, своєю чер-гою, є матеріальним носієм і аналогом предметів,явищ та цілого контенту. Знак може як завгоднодовго зберігати інформацію. У такому разі підцінністю інформації розуміють знання, накопиченілюдством про природу й суспільство.

Суб’єктом соціальних комунікацій можутьвиступати соціальні монадології різноманітнихрівнів, стратифікацію яких стисло можна схара-ктеризувати так:

по-перше, суспільство загалом;по-друге, професійний прошарок;по-третє, соціально-професійна група;по-четверте, мала контактна група.Сучасні соціальні комунікації – це якісна ха-

рактеристика, перш за все, життєдіяльностілюдини в галузі отримання, передачі, збере-ження та використання інформації, де контент-ним пріоритетом мають бути загальнолюдськідуховні цінності.

Класичні соціальні комунікації забезпечу-ються правилами й вимогами професійних но-сіїв контенту. Носії контенту в соціальних кому-нікаціях стали об’єктом політичної гри. Свободасоціальних комунікацій не може бути частиноюполітичної гри та підлягати ревізіям демокра-тичних процедур, навіть якщо більшість можеголосувати за порушення демократичних норм.На допомогу в таких ситуаціях і приходять де-мократичні суспільства.

Складність розуміння демократичного сус-пільства пов’язана з розмитістю феномена де-мократії взагалі. Якщо демократія є уніфікова-ним, спільним тестом на здатність суспільствазахистити свої свободи, то йдеться про демок-ратію як спроможність реалізації волі меншості.За згодою більшості...

Але демократична система цінностей наба-гато складніша, на рівні функціонування соціа-льних комунікацій ця система є максимальнимкомпромісом контентів, у межах якого суспіль-ство здатне примирити більшість і меншість,вовків і овець, яструбів і голубів... При цьомуносії ліберального контенту в соціальних кому-нікаціях не можуть нормально функціонувати внедемократичному суспільстві. Ліберальна де-мократія не може нормально функціонуватибез носіїв ліберального контенту в соціальнихкомунікаціях. Демократичний характер носіївконтенту в соціальних комунікаціях – це стимулдо широкого дискурсу, який обертається навко-ло теми, надаючи змогу уникнути однобічності,що можна вважати функціонуванням носіїв кон-тенту в межах громадянського суспільства.

Надзвичайно важливою для практики су-часних соціальних комунікацій є проблемаспіввідношення ліберального й об’єктивного вконтенті медіа. Для формування ідеології лібе-ралізму в соціальних комунікаціях був особли-во важливим підхід до бачення ліберальногоконтексту життя з огляду на раціоналізм таоб’єктивізм. Взаємозв’язок ліберального йоб’єктивного в соціальних комунікаціях став

передумовою того, що людина перетвориласьна єдину мету впливу функціонування соціаль-них комунікацій: “чеснота егоїзму” є протилеж-ністю альтруїзму, але, на відміну від популяр-них конотацій визначення релятивізму, має ви-мір “розумного егоїзму”.

Принципово в основі будь-якої ліберальноїдоктрини лежить передбачення трансцендент-ності відключення від політичного чи комуніка-ційного офіціозу. Подібна відстороненість лю-дини від суспільства може бути зрозумілою вабсолютному значенні та значенні менш ради-кальному, помірному.

Розвиток соціальних комунікації передба-чає, зокрема, наслідування тим носіям, які ма-ють авторитет знання та досвіду. Саме в цьомусоціальні комунікації допомагають закріпленнюзмісту тих норм, яким у суспільстві надаютьособливого значення. При цьому закріпленняодного певного варіанта взірця соціальних ко-мунікацій стає основою для того, щоби контентносіїв проходив до аудиторії не у вигляді його(контенту) постійної зміни та переробки, а увигляді створення нових символічних значеньцілісних комплексів уже нетрадиційних смислів.

Українські ліберальні соціальні комунікації –соціокультурний феномен, що розвивається йдо сьогодні. Закріпивши один варіант змісту,цей феномен не стільки намагається самоюсвоєю сутністю розтлумачити певне традиційнеявище “правильного минулого”, скільки, закрі-пивши його власним існуванням та символіч-ним позначенням проблеми, полишити тради-ційну культуру споживання контенту за дужка-ми способів консервації змісту традицій як ос-нови неефективної комунікаційної дії. Це при-зводить до необхідності виникнення нових кон-тентів, нових контекстів, нових повідомлень тагруп повідомлень, які враховують необхіднізміни, що відбулися, але виключно виходячи зособистих інтенцій аудиторії.

Українці намагались забезпечувати естети-чні та практичні потреби суспільства, маючидоволі високий хист. Українські ліберальні со-ціальні комунікації стають поліфункціональни-ми, адже, крім практичних сенсів, які містилисяв їхніх носіях, вони виконували в суспільстві ісвою метафункцію, демонструючи рівень роз-витку нації, естетичні й культурні уподобанняукраїнців.

Основою будь-якого контенту є інтенція (ко-мунікативна мета), мотив і концепт (комуніка-тивний смисл). Під комунікативною метою ро-зуміють бажання автора викликати в аудиторіїпевні реакції за допомогою тексту. Вона тіснопов’язана з авторським задумом, що є уявнимрезультатом текстової діяльності автора. Спе-цифіка будь-яких соціально-комунікаційнихпроцесів полягає в тому, що, якими б складни-ми не були контенти, масштабними інформа-ційні ресурси, інтенсивними та неогляднимиінформаційні потоки, їх матриця за визначен-ням повинна бути співрозмірною індивідуальній


122

людській свідомості, її можливостям та пара-метрам, що вимірюються соціальними харак-теристиками.

Саме в цьому сенсі історія соціальних кому-нікацій є цілісною історією створення, поши-рення, використання тих чи інших носіїв конте-нту в соціальних комунікаціях, які є комплексомдуховного та матеріального чинників контенту.В основі дослідження ролі носіїв контенту вукраїнському сегменті соціальних комунікаційкінця ХІХ – початку ХХ ст. як чинника взаємодіїматеріальної та інформаційної практики люд-ської діяльності лежить суспільство, те самеукраїнське суспільство, що виникло й існує наґрунті загальнокорисної дільності; отже, у цьо-му суспільстві є й соціальні комунікації. Соціа-льні комунікації завжди виступають як системаматеріальних і духовних цінностей, а цінність –

це те, що має сенс для людини, тому соціальнікомунікації як конгломерат духовного та мате-ріального – це світ, наповнений сенсом людсь-кого буття.

Список використаної літератури1. Дайзард У. Наступление информационного

века / У. Дайзард // Новая технократическаяволна на Западе. – Москва, 1986. – С. 343–354.

2. Дейк ван Т. А. Язык. Познание. Коммуника-ция : [сб. ст.] / Т. А. ван Дейк. – Москва : БГКим. И. А. Бодуэна де Куртенэ, 2000. – 308 с.

3. Зелінська Н. В. Поетика приголомшеногослова: українська наукова література ХІХ –початку ХХ ст. : монографія / Н. В. Зелін-ська. – Львів : Світ, 2003. – 352 с.

4. Парсонс Т. О структуре социального дейст-вия / Т. Парсонс. – Москва : Академическийпроект, 2000. – 880 с.


Митчук О. А. Функционирование либерального контента в социальных коммуникацияхВ статье рассматриваются проблемы функционирования либерального контента в социаль-

ных коммуникациях и ключевые факторы функционирования либерального контента в социальныхкоммуникациях в контексте фиксации и создания им информации для публичного обсуждения ре-альной в современном и историческом измерениях общественно-политической ситуации, что по-зволит проанализировать степень и возможности его свободный интерпретации в обществе.

Ключевые слова: либеральный контент, либерализм, масс-медиа, социальные коммуникации.

Mitchuk O. Functioning of Liberal Content in Social CommunicationAnalysis of problems functioning of liberal content in social communications and key factors of the

functioning of liberal content in social communications, in the context of fixation and creation of himinformation for public discussion of real in modern and historical measurements of social and politicalsituation that will make it possible to analyze the extent and the possibility of its free interpretation in society.

The problem of creating, functioning in Classroom environment and impact on this environment ofinformation product inextricably linked with the social background of the functioning with social and legalcontext of the media sphere. However, the adaptation of classical forms, principles and methods of liberalworldview to new conditions of functioning of social communication that by technology and equipment ofmessage becomes totally untraditional manifestations and transmission of content. Technology of techniquetransformed into base of social communication, which enabling to exchange text, images, video, media,make references to interesting, from a user perspective, carriers of content.

It is to clear up the availability of heredity in the activity of liberal media sources. Reasonable and correctexploration of heredity in the study of big problem always brings mature, surround result that will not onlyfocus on the available information characteristics, but also consider various contexts, pay attention onhistorical comparison, the role of persons and so on.

It is in this sense, the history of social communications is holistic history of creation, spreading, using ofvarious carriers of content in social communications that are complex of spiritual and material factors ofcontent. The basis of the study of the role of carriers content in the Ukrainian segment of socialcommunications of the late XIX – early XX century as a factor of interaction of material and informationpractices of human activities lies a society, the same Ukrainian society that emerged and exists on the basisgenerally useful activity; thus, in this society there are social communication. Social communication alwaysact as a system of material and spiritual values, and value – is that what makes sense for the person,because social communications as a conglomerate of spiritual and material – is a world filled with themeaning of human existence.

Key words: liberal content, liberalism, media, social communication.


123

*************************************************************

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

*************************************************************Афанасьєва (Горська) К. О. кандидат філологічних наук

Інститут журналістики Київського національного університетуім. Тараса Шевченка

Білоцерковець А. Ю. науковий співробітникКласичний приватний університет

Ботнер В. С. кандидат філологічних наук, доцентЗапорізький національний університет

Волинець Г. М. кандидат філологічних наукЗапорізький національний технічний університет

Гаркуша І. В. викладачДніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Гиріна Т. С. кандидат наук із соціальних комунікаційКласичний приватний університет

Гритчин К. О. магістрантЗапорізький національний університет

Гришина Т. А. кандидат психологічних наукКласичний приватний університет

Гусєва О. О. доктор філологічних наук, доцентДніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Доценко К. О. кандидат філологічних наук, доцентЗапорізький національний університет

Зоська Я. В. доктор соціологічних наук, доцентКласичний приватний університет

Кліщ А. В. старший викладачКласичний приватний університет

Ковпак В. К. кандидат наук із соціальних комунікаційКласичний приватний університет

Козиряцька С. А. Кандидат наук із соціальних комунікаційЗапорізький державний медичний університет

Корнелюк Б. В. науковий співробітник, аспірантКласичний приватний університет

Куцевська О. С. кандидат наук із соціальних комунікаційДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”,м. Старобільськ

Линчак І. М. Кандидат філологічних наук, доцентКиївський університет туризму, економіки і права

Марінеско В. Ю. старший викладачКласичний приватний університет

Миронюк Н. П. кандидат філологічних наук, доцентКласичний приватний університет

Мітчук О. А. кандидат філологічних наук, доцентМіжнародний економіко-гуманітарний університет імені академікаСтепана Дем’янчука

Москвітіна Д. А. кандидат філологічних наукКласичний приватний університет

Пономаренко Л. Г. доктор наук із соціальних комунікацій, доцентКласичний приватний університет

Попова В. Ю. викладачКласичний приватний університет

Рибакова І. В. старший викладачКласичний приватний університет

Сліпченко С. В. викладачКласичний приватний університет

Супрун Л. В. доктор наук із соціальних комунікацій, кандидат філологічних наукНаціональний університет “Острозька академія”

Тарасенко К. В. кандидат філологічних наук, доцентЗапорізький національний технічний університетКласичний приватний університет

Фоменко О. Г. доктор філологічних наук, професорКласичний приватний університет

Шадріна Т. В. кандидат філологічних наук, доцентЗапорізький державний медичний університет


124

ДО УВАГИ АВТОРІВ

Вимоги до авторських оригіналів статей,поданих до науково-виробничого журналу

“Держава та регіони. Серія: Гуманітарні науки”

Постійними розділами журналу є:– Теорія та історія мовознавства. Прикладна лінгвістика– Структура і функціонування мов– Зіставна лінгвістика, міжкультурна комунікація та переклад– Теорія літератури– Історія літератури та сучасний мистецький процес– Теорія та історія журналістики– Аналіз сучасного медіапростору– Теорія комунікації, реклама та PR– Педагогічна комунікація– Лінгвістичне та літературне краєзнавство– Огляди та рецензії

Приймаються до друку статті українською мовою обсягом 0,5–1 авт. арк. (12–24 сторінки роздрукуза поданими нижче вимогами).

До рукопису статті обов’язково додаються:– Тематична секція;– УДК;– анотація англійською (2000 символів), українською (500 символів), російською (500 символів) мова-

ми з ключовими словами цими самими мовами (3–10 слів);– відомості про автора із зазначенням наукового ступеня, вченого звання, місця роботи, посади, до-

машньої адреси та контактних телефонів;– якщо стаття підготовлена у співавторстві, то обов’язково додається довідка, яка підписується всіма

співавторами і в якій зазначається особистий внесок кожного;– автори, які не є докторами наук, додають до статті одну рецензію, підписану доктором або кандида-

том наук – спеціалістом відповідної галузі філології (за рішенням редакційної колегії подані роботивибірково можуть направлятися на додаткове рецензування);

– якщо автор є працівником вищого навчального закладу, то бажаною є рекомендація кафедри чи ра-ди факультету;

– електронний варіант на диску, де окремими файлами подаються текст статті, схеми та таблиці, тек-сти анотацій та ключових слів, відомості про автора;

– копія документа про сплату (з розрахунку 25 грн за сторінку).

Технічні вимоги:– текстовий редактор Microsoft Word;– шрифт Times New Roman, кегль 14;– поля з усіх боків 20 мм;– інтервал 1,5;– посилання на літературу зазначається в тексті у квадратних дужках порядковим номером викорис-

таного джерела та через кому конкретної сторінки (напр.: [12, с. 7]);– список літератури подається за алфавітом, оформляється згідно з чинними правилами бібліографі-

чного опису документів;– кількість схем, таблиць та рисунків має бути мінімальною і застосовуватися у статті лише тоді, коли

це значно покращує її зміст.

Стаття має містити такі необхідні елементи:– постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими чи практичними за-

вданнями;– аналіз стану розробки проблеми, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми;– формулювання мети (постановка завдань);– виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;– висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому науковому напрямі;– список використаної літератури.

Гроші треба перераховувати за реквізитами:КПУ / АТ “УкрСиббанк”р/р 26001504757200 / ОКПО 19278502 / МФО 351005За друк статті у науково-виробничому журналі “Держава та регіони”.

Серія Гуманітарні науки 2014 р., 1–2...

Documents