Психологічні аспекти перевиховування і

психокорекції

Виконала: Пузікова Катерина 411 - Д

Література:

План1. Поняття важковиховуваності2. Загальна характеристика девіантної поведінки3. Зовнішні й внутрішні фактори, які стимулюють

асоціальну поведінку4.Акцентуації характеру як причина

важковиховуваності

1.Поняття важковиховуваності

У широкому розумінні важковиховуваність – це поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими стикається вихователь при організації і здійснюванні виховного процесу. У вузькому розумінні – важковиховуваність – наближений до норми рівень відхилень у поведінці дитини (на відміну від правопорушень і патології психічної активності), який потребує відповідної уваги й спеціальних зусиль вихователя для його подолання.

Розрізняють:

норми біологічні, які належать до

організму людини

соціальні, які належать до її

поведінки серед інших

людей

психологічні, пов'язані з її

індивідуально-типологічними

проявами як особистості й

суб'єкта власної життєдіяльності.

Важковиховуваність зумовлюють:

психофізіологічні особливості

дитини (надмірна дратівливість,

збудливість нервової системи

або, навпаки, – високий рівень загальмованості

реакцій)

недостатня вікова розвиненість

мотиваційної, афективної та вольової

сфер вихованця, його психічних процесів

(відчуття, сприймання, уваги, пам'яті, мислення

тощо)

соціально-психологічні вади розвитку (знижена

здатність до вольової адаптації,

неадекватна самооцінка й рівень

домагань дитини, нерозвиненість

здатності до ефективної комунікації,

низький ступінь соціалізованості

тощо).

В.П. Кащенко

В.П. Кащенко (початок ХХ століття), вважав, що у випадку виняткової, дефективної дитини (це тогочасні синоніми поняття дитини "важкої") педагоги мають справу з аномаліями, зумовленими відхиленнями, що були викликані неправильним способом життя й виховання дитини, несприятливими умовами її соціального оточення на тлі первинно нормальної психосоматичної конституції. Відхилення в поведінці, у стосунках з оточенням, у сприйманні соціальної інформації можуть бути викликані надмірністю проявів певної особливості організму або якоюсь стороною особистості дитини як її характерологічним проявом.

Витоки важковиховуваності В.П. Кащенко вбачав у таких вадах характеру, які він поділяв на здебільшого емоційні й переважно активно-вольові:

нестійкість нерівність і суперечливість

характеру

дратівливість, легка й

підвищена збудливість

афекту дитини

сильна гострота симпатії або антипатії до

людейімпульсивн

ість вчинків

гнівливість

лякливість і хворобливі

страхи (фобії)

песимізм або надмірна веселість

байдужість

неохайність або

педантизм

пристрасне читання

Зумовлені переважно активно-вольовими моментами вади характеру як причини важковиховуваності В.П. Кащенко об'єднував у такі п'ятнадцять позицій:

надмірно виражене бажання руху й

діяльності

інтенсивна балакучість

постійне прагнення насолоди

відсутність визначеної

мети

нестриманість

неуважність

(розсіяність)

безцільна

брехнябезглузде

грабіжництво катування тварин

зловтіха й знущання з

навколишніх людей

негативізм

деспотизм

надмірна недбалість

замкненість

бродяжництво

Сучасні англійські психологи Дж. Хевіт і Р.  Дженкінс унаслідок дослідження "важких" дітей також пропонують розрізняти дві категорії важковиховуваних:

діти з "соціалізованими

формами" антисуспільної поведінки, які

достатньо емоційно врівноважені, завдяки

розвиненим механізмам

психологічної адаптації досить легко

пристосовуються до соціальних норм

усередині тих антисуспільних груп

друзів або родичів, до яких вони належать

діти з не соціалізованою анти суспільною

агресивною поведінкою, які, як правило,

перебувають у поганих стосунках з іншими дітьми, членами своєї сім'ї і мають значні емоційні розлади,

які виявляються в негативізмі, агресивності,

зухвалості й мстивості.

Відомий психолог П.  Скотт, розвиваючи погляди своїх колег, довів, що категорія соціалізованих "важких" підлітків розпадається ще на дві групи:

підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки

підлітки, які засвоїли анти суспільні форми поведінки.

2. Загальна характеристика девіантної поведінки.

Важковиховуваність викликає несприйнятливість дитини до позитивного соціального досвіду. Вона часто виступає наслідком педагогічної занедбаності. Таку занедбаність у психології означують як довготривалий, несприятливий для розвитку особистості стан дитини, що є наслідком недостатності, суперечливості або негативності впливів мікросередовища (родини, школи, групи дозвілля), які ще погіршуються (посилюються, ускладнюються) внутрішніми індивідуальними умовами розвитку такої дитини.

Для педагогічно занедбаних дітей характерними є:

соціальна незрілість бідність духовних запитів та інтелектуальних

інтересів

відсутність або недорозвиненість

моральних потреб і установок

Асоціальною поведінкою вважають активність людини, в якій проявляється стійка тенденція відхилення від соціальної норми. Такі відхилення класифікуються як девіації соціально корисливої, агресивної й соціально-пасивної спрямованості.

Соціально корисливі девіації – це правопорушення й проступки, пов'язані з бажанням одержати матеріальну або грошову вигоди (крадіжки, спекуляція, шахрайство тощо). Соціальні відхилення агресивної орієнтації проявляються у ворожих діях, спрямованих проти особистості з метою заподіяти їй страждання або завдати шкоду (це можуть бути образи, хуліганство, побої, вбивства й зґвалтування).

До соціально-пасивних відхилень належать:

ухиляння від роботи й навчання

вживання алкоголю, наркотиків та інших

психотропних речовинбродяжництво

Стадії розвитку асоціальної поведінки:

несхвальна поведінка

(епізодичні пустощі,

бешкетництво)

поведінка, що засуджується

(пов'язана з систематичним осудом з боку вихователя)

девіантна поведінка (морально негативні прояви й

проступки)

делінквентна (передзлочинна)

поведінка (хуліганство, кривдження,

образи)

злочинна поведінка

(карається згідно з кримінальним

кодексом)

деструктивна поведінка (злочин із тяжкими для

жертви наслідками або з майновою шкодою).

Важковиховуваність викликає несприйнятливість дитини до позитивного соціального досвіду. Вона часто виступає наслідком педагогічної занедбаності. Таку занедбаність у психології означують як довготривалий, несприятливий для розвитку особистості стан дитини, що є наслідком недостатності, суперечливості або негативності впливів мікросередовища (родини, школи, групи дозвілля), які ще погіршуються (посилюються, ускладнюються) внутрішніми індивідуальними умовами розвитку такої дитини.

Для педагогічно занедбаних дітей характерними є:

соціальна незрілість бідність духовних запитів та інтелектуальних інтересів

відсутність або недорозвиненість моральних потреб і установок

Асоціальною поведінкою вважають активність людини, в якій проявляється стійка тенденція відхилення від соціальної норми. Такі відхилення класифікуються:

Соціально корисливі девіації – це правопорушення

й проступки, пов'язані з бажанням

одержати матеріальну або грошову вигоди

(крадіжки, спекуляція,

шахрайство тощо).

Соціальні відхилення агресивної орієнтації

проявляються у ворожих діях,

спрямованих проти особистості з метою

заподіяти їй страждання або

завдати шкоду (це можуть бути образи, хуліганство, побої,

вбивства й зґвалтування).

До соціально-пасивних відхилень належать ухиляння

від роботи й навчання, вживання

алкоголю, наркотиків та інших

психотропних речовин,

бродяжництво.

Крайня форма соціально-пасивної

девіації – це самовбивство особистості.

3.Зовнішні й внутрішні фактори, які стимулюють асоціальну поведінку

Серед основних факторів, які стимулюють асоціальну поведінку, виділяють зовнішні й внутрішні.

Зовнішні фактори поділяють на:

мікросоціальні (родина, школа, референтна група)

макросоціальні (характерні особливості соціально-економічних та ідеологічних про цесів, притаманні певному суспільству).

Самооцінка є одним із центральних механізмів самосвідомості особистості. Як складне когнітивно-емоційне утворення вона є проекцією усвідомлення людиною ставлення до себе, ставлення до інших людей та до очікуваних результатів ставлення інших до себе. Досліджуючи проблему психологічних причин входження підлітка у кримінальне середовище як головну детермінанту, можна виділити невідповідність власній самооцінці підлітка-делінквента оцінок його особистості батьками, вчителями, класною групою: зовнішня оцінка тут завжди нижча, ніж самооцінка (навіть якщо остання є достатньо відповідна). Як наслідок, у підлітка незадоволеними залишаються такі базові людські потреби, як потреба у прийнятті іншими і в самоповазі, що викликає у нього психологічний дискомфорт і навіть стрес. Поширеним шляхом подолання такої особистісної дисгармонії є пошук групи, в якій би підлітка оцінювали позитивно. Такою часто й стає асоціальна або кримінальна група. Тому особливо важливо створювати для підлітків, про яких йдеться, умови входження у неформальну групу, орієнтовану на нормативну шкалу цінностей (підліткові клуби тощо), і таким способом змінювати їхні ціннісні домінанти спілкування.

А.С. Макаренко

Психолого-педагогічні принципи організації таких дитячих колективів свого часу сформулював видатний український педагог А.С. Макаренко:

сумісна діяльність, спільні цілі

наявність перспективних ліній розвитку

почуття захищеності й

радісний мажорний тон

естетика дисципліни й розвиток дитячого самоврядування

спадкоємність

зв'язок з іншими дитячими колективамипедагог-вихователь

або класовод як організуючий центр

У контексті розуміння можливостей перевиховання кримінальної особистості можна розглянути деформації центральних особистісних утворень такої людини порівняно з представниками нормативної групи. Особливо цінним з позиції психолого-педагогічного аналізу в наведеній таблиці видається прогноз перспектив корекції домінуючої системи соціальних відносин, шкали цінностей і соціальних установок делінквентної особи, зроблений на підставі експериментальних досліджень відомого психолога А.О.Реана

Особистісні деформації кримінальної особи і перспективи їхньої корекції:

Домінуюча система ставлення до інших

У ставленні до інших переважає

неприйняття, настороженість,

конкуренція, очікування ворожості

Значно відрізняється

від групи норми. Менше

на етапі делінквентності

Можливості корекції наявні. Психокорекція

та зміни в реальній соціальній взаємодії

такої людини

Домінуюча система ставлення до себе

Самооцінка неадекватно

висока або низька. Наявність

конфлікту між самооцінкою й

оцінкою соціуму

Значно відрізняється від

групи норми. Виступає пусковим

механізмом делінквентності

Корекція лише через

досягнення успіху у

значущій сфері діяльності, зміни

в соціальному оцінюванні. Роль

психокорекції допоміжна

Домінуюча система ставлення до праці

Домінування зневаги до праці, її незначущості,

неприйняття, відкидання. Праця як

атрибут невдах і слабаків

Дуже сильно відрізняється

від групи норми.

Розбіжності суттєво менші

на етапі делінквентнос

ті

Корекція можлива, але лише на ранньому етапі

делінквентності. Психокорекційна та

психо-педагогічна робота (в тому числі сімейна)

Цінності

Контрнормативні, негативні, асоціальні,

егоцентричні

Значно відрізняються вже на етапі

делінквентності

Доцільна рання корекція. Умови:

смислодіяльнісний підхід, опора на

реальність. Тренінг, групова

психокорекція та педагогічна робота

Соціальні установки

Агресивність, фізичне

насильство як норма, контр нормативність

як стиль поведінки й позитивна

характеристика особистості;

Скрита асоціальність

більшості членів

суспільства

Значно відрізняються вже

на етапі делінквентності.

Соціальні установки

виконують роль механізмів захисту «Я» й готовності до

кримінальної дії

Можливості корекції наявні. Значні на етапі

делінквентності. Психопедагогічна

корекція. Психокорекція.

Спеціальний рефлексивно-перцептивний

тренінг.

4.Акцентуації характеру як причина важковиховуваності

У вітчизняній педагогічній психології добре зарекомендував себе підхід до "важких" вихованців, що базується на виділенні різних категорій "акцентуацій характеру". Вихідним для цього підходу є розуміння акцентуації характеру як крайніх, граничних варіантів норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені. Унаслідок цього людина демонструє вибіркову вразливість по відно шенню до певного роду психогенних впливів (тяжких переживань, надмірних нервово-психічних навантажень) при задовільній і навіть підвищеній стійкості до інших подразників.

Термін акцентуації характеру запропонував німецький психіатр К. Леонгард, теорія акцентуацій характеру якого ста ла популярним пояснювальним принципом проблемної по ведінки дітей й підлітків у нашій країні з початку 80-х років минулого століття

Найавторитетніший вітчизняний дослідник цієї психологічної проблеми А. Е. Личко вважав доцільним виділяти 11

типів акцентуацій характеру:

гіпертимний (надактивність,

балакучість)

циклоїдний (зміна періодів

активності й

пригніченого стану)

емоційно-лабільний

(схильність до різкої зміни

настроїв, відповідно до змін ситу ації)

астеноневротинний

(нерішучість, дратівливість, схиль ність до

депресії)

сенситивний (боязкий, із

почуттям власної неповноцінності)

психастенічний

(тривожність, швидка

стомлюваність і схильність до нервових

зривів)

шизоїдний (замкненість,

емоційна холодність, відсутність співпережи

вання іншому)

епілептоїдний (здатність до накопичення

афекту, некерованості при каналізації

його, імпульсивність

поведінки)

істероїдний (демонстрати

вний, авантюрний,

нек ритичний і брехливий у

гонитві за визнанням)

нестійкий (схильність до пошуку нових

вражень, поверховість сто

сунків, легко піддається впливові

оточення)

конформний (надмірна підлеглість і залежність)

Найчастіше акцентуації характеру оформлюються у підлітковому віці в період пубертатної кризи. Залежно від ступеня вираженості їх поділяють на явні й приховані. Вони рідко існують як "чисті" типи. Найчастіше тут має місце поєднання кількох девіацій. Важливо усвідомити, що виник нення явної акцентуації характеру, навіть за умов певної внутрішньої схильності до неї, не є фатальністю. Вирішаль ну роль тут відіфають особливості виховного середовища, в якому опиняється особистість такої дитини. На сьогодні встановлено достовірно значущі залежності між вірогідністю прояву деяких акцентуацій і певним типом неправильного сімейного виховання.

Залежність акцентуації від типу неправильного сімейного виховання

виглядає таким чином: Тип акцентуації

Лабільний Циклоїдний Психастенічний Шизоїдний Епілептоїдний Істероїдний Нестійкий Гіпертимний

Тип неправильного виховання

Скривджений, принижений близькими

Гіперпротекція Підвищена

відповідальність Жорстокі взаємостосунки Потуральна

гіперпротекція Гіпопротекція

(бездогляність)

Кожна з наведених акцентуацій, будучи наявною в структурі характеру, ініціює певні форми девіантної по ведінки вихованця.

Відповідно до цього корекційну роботу з такими проблемами треба розгортати за двома напрямами:

робота з батьками, спрямована на усунення або принаймні

пом'якшення психотравмуючих ситуацій, якщо при обс теженні

виявляється, що дитина соціалізується у негар монійній

родині;

активне навчання підлітків розпізнаванню тих ситуацій, у яких вони є най вразливішими

з огляду на наявний тип акцентуації.

Аналізуючи цей напрям корекційної роботи з підлітка-ми-акцентуантами, можна виділити три основні цілі:

навчити підлітка впізнавати складні для нього ситуації

сформулювати здатність

побачити ті ситуації збоку,

нав чити підлітків аналізувати,

використовувати досвід влас них

помилок

розширити діапазон можливих способів поведінки під літка у складних для нього ситуаціях, оскільки

стандарт ність, стереотипність

поведінки — це те головне, що ха

рактеризує поведінку людини, коли до неї

пред'являють вимоги, відповідати яким вона

не готова

Метод групової гри є оптимальним для реалізації таких психокорекційних цілей. У ході його застосування підлітки розігрують важкі для кількох типів акцентуацій ситуації. Наприклад, пропозиція випити перед дискотекою. Роль приятеля-провокатора грає психолог-психотерапевт, який наполегливо переконує героя та інших учасників реалізува ти цей або інший асоціальні наміри. Після того, як усі учас ники спробують себе у ролі головного героя, результати узагальнюються через прописування на дошці всіх аргу ментів "приятеля", обговорювання того, хто й до яких ар гументів виявив особливу чутливість. І далі виробляються оптимальна стратегія поведінки для підлітка з певною ак центуацією.

Ще один перспективний напрям роботи з такими підлітками — врахування особливостей їхнього характеру при плануванні щодо них відповідної виховної роботи. Так, демонстративну особистість корисно притягнути до сце нічно-творчої діяльності в якомусь театральному гуртку, учневі-шизоїдові, навпаки, будуть корисними види інтелек туальної або фізичної роботи, що вимагають не участі у ба гатолюдних заходах, а поглиблених індивідуальних занять (наприклад, творення комп'ютерних програм), а гіперти-мові більше підійде організаційна робота.

Кінець