2

ТР

ОЯ

НД

А ВІТРІВ ■

ТТуутт ннаарроодджжууєєттььссяя

Амазонка

Продовження. Початок в «МТ» № 2'2013.

Êðó¿ç ïî Àìàçîíö³ ùå äî ñâîãî ïî÷àòêó

ñïðîñòóâàâ â³äðàçó äâà ñòåðåîòèïè:

ùî íàéá³ëüøà ð³÷êà ñâ³òó — öå âèêëþ÷íî

â Áðàçè볿 òà ùî ïîäîðîæ³ ïî í³é äîñòóïí³

ëèøå åêñòðåìàëàì.

Âàäèì ÐÀÊÎײ

HНасправді витоки Амазонки знаходяться в Пе�

ру, а круїзи по ній мають 5�зірковий рівень серві�

су. Щоправда, здійснює їх лише одна компанія —

«Aquaexpedition». Вона й допомогла нам втілити

мрії про Амазонію.

Отож продовжуємо подорож, «розпочату» в ми�

нулому номері. Цього разу — знайомство з найне�

безпечнішими істотами сельви, а також із «цивілі�

зованими» та «дикими» представниками виду «го�

мо сапієнс».

«Виявляється, вони велюрові!»Смерком ми вирушили на пошуки кайманів. Не�

правда, що у тропіках темніє миттєво, — рожеві хма�

ри в небі досить довго підсвічували воду червоним.

Кайманів ловлять уночі, це неймовірно! Човни

розосереджуються, гіди вмикають ліхтарики, і в

синьо�багряній темряві починається пошук. Удень

рептилій помітити майже неможливо — їм сприяє

довершене маскування. А в сутінках крокодилів

видають очі, що яскраво відбивають електричне

світло. Тому завдання — ті очі помітити! Як це вда�

ється гідам, залишилося загадкою. Тільки люди,

котрі від народження мешкають тут, здатні вгледі�

ти миттєвий відблиск за двадцять метрів.

Одна річ — помітити, зовсім інша — зловити.

Під час наближення човна більшість кайманів швид�

ко ковзають під воду. Ми глушимо мотор і, ледь пі�

дгрібаючи на кормі веслом, наближаємось до за�

гадкового мерехтіння очей. Ще один секрет — за�

сліплювати хижака весь час, тільки тоді його можна

безпечно схопити. Підпливаємо до тварини впри�

тул, я спрямовую ліхтар чітко на дві жовті плями —

від мене зараз залежить безпека гіда! Той звішуєть�

ся з човна і впевнено хапає рептилію. Це чорний

ПЕРУ

www.aquaexpeditions.com

Учасники експедиції можуть не тільки помилуватись,

а й помацати велюрову шкірку «білого каймана».

➧

Мисливецьдуховик.Представник племені ягуа готовийдо полювання з духовою трубкою,помісцевому — «сербатаною».

Мисливецьдуховик.Представник племені ягуа готовийдо полювання з духовою трубкою,помісцевому — «сербатаною».

4

Експедиції Амазонкою здійснюють�ся впродовж усього року. Вологийсезон — листопад�травень, сухий —червень�жовтень. Температура тутзавжди +25�30°С. Протягом волого�го сезону дощі випадають лише на20 відсотків частіше. У різні періодиможна спостерігати за різними тва�ринами, птахами й комахами.

Неодмінно замовте екскурсію доіндіанців племені ягуа. Візьміть із со�бою футболки, олівці, зошити длямалечі. Розглядання аборигенамивусатих українських козаків на обкла�динках зошитів — це окреме шоу!

Якщо не збираєтесь звертатися помедичну допомогу до знахарів, суво�ро і невблаганно дотримуйтеся пра�вил гігієни під час прогулянок у лісі,відвідання місцевих племен і столи�ці перуанської Амазонії — Ікітоса.

■

БУДЬТЕ ГОТОВІ кайман�підліток, метра півтора завдовжки. Він

відносно спокійно поводиться в руках Рікардо,

кожен охочий може полоскотати крокодилу жи�

віт і сфотографуватися з ним на згадку. Одна

американка ніжно гладить його бочок і здиво�

вано каже: «Виявляється, вони велюрові!» Справ�

ді, шкіра каймана ніжна, м’яка і на диво суха на

дотик. Але за морду не чіпаємо — в пащі десят�

ки двоміліметрових зубок. Руку такий кайман

не відкусить, але два пальці відхопить легко.

Відпустивши каймана на волю, помалу по�

пливли до «Акви». У цілковитій темряві човен

повільно пересувався в лабіринті велетенських

дерев. Ліхтар освітлював метрів десять перед

човном, а зусібіч нависала зловісна тиша. Світ�

ло раптово вихоплювало розлогі гілки, велетен�

ські ліани та повітряні корені. Зрідка лунали ви�

гуки невідомих істот, хрипкий регіт, скавучан�

ня, жахливі зойки — і знову западала зловісна

тиша. Напруження зростало щомиті. Ми при�

нишкли і мимоволі почали тулитися один до од�

ного, ці рухи розгойдали човен і додали адрена�

ліну. Височезні дерева здавалися живими істо�

тами. Зі звивчастих ліан уява створювала гігант�

ські руки, а повітряні корені, що несподівано

торкались обличчя, примушували здригатися.

Ми ніби потрапили у гігантську пастку, яку під�

ступно розставив для нас ліс. Фізично відчува�

лася тривога, на кожній гілці чигала небезпека.

В гущавині затопленого лісу чорнильна темря�

ва охоплює людину і стискає її.

В пам’яті спливали індіанські легенди про лісо�

вого духа Курупірі — захисника лісу, здатного по�

мститися тим, хто зашкодив джунглям. Одна нога

в нього — як лапа ягуара, а друга — людська. Куру�

пірі блукає хащами або сідає на повалене дерево і

пливе на ньому за течією. То він видає таємничі

звуки, які чути в темряві, й заманює подорожньо�

го все далі в ліс. Я намагався переконати себе, що

все це лише гра уяви, та розслабитися вдалося ли�

ше тоді, коли човен вислизнув з�під крон на про�

стір річки й несміливий місяць підсвітив нам шлях.

Водне місто Наступного дня «Аква» пристала в Ікітосі — сто�

лиці перуанської частини Амазонії. Місто уні�

кальне: півмільйона мешканців фактично ізольо�

вані від решти країни, дістатися сюди можна тіль�

ки повітрям або водою. Жодне шосе не веде з

міста, а вулиці на околицях несподівано закін�

чуються. Основний транспорт — моторикші, які

створюють бензиновий смог. Після чистого, як

сльоза, повітря сельви контраст дуже відчутний.

Амазонка визначає все життя міста. Думки

кожного мешканця прикуті до великої річки, яка

сполучає Ікітос зі світом і, мов артерія, поста�

чає все необхідне для життя, просочуючись під

помешканнями, збудованими на палях.

Для городян річка — це дім. Вони перуть у ній,

купають дітей, п’ють її воду, загоюють свої ду�

шевні рани спілкуванням із нею. Амазонка для

місцевих — жива істота.

Майдан Ікітоса – площа Зброї. Це місто — найбільше в перуанській Амазонії

(600 тисяч мешканців), при цьому воно не має сполучення зі світом по суходолу.

Місцевий ринок вартий екскурсії.

Усмішки смаглявих красунь

не поступаються за яскравістю

тропічним плодам: «Скуштуйте плоди

пальми «піхуайо», щойно із лісу!..»

Для городян річка — це дім. Вони перуть у

ній, купають дітей, п’ють її воду, загоюють

свої душевні рани спілкуванням із нею. Ама/

зонка для місцевих — жива істота.■

Життя в передмісті Ікітоса. Крізь будинки на палях, жвавий рух річковими протоками1вулицями

і боязкі посмішки людей проглядає кричуща бідність.

Амазонка така повновода і глибока, що сюди, за 4500 кіло�

метрів від океану, впродовж вологого сезону припливають мор�

ські кораблі й вивантажують товари з інших континентів. Адже

Ікітос — насамперед торгівельний центр, де спродуються і ску�

повуються мешканці поселень з усієї Амазонки.

Поняття чистоти і гігієни тут дуже відносні: хто приїхав щось

продати, готують їжу на пательнях, ночують на лавках, сплять

іноді поруч із худобою та собаками, їхні діти вовтузяться в баг�

нюці. Для європейця це досить дивне життя, але наш гід Хуліо,

який виріс в одному із сусідніх селищ, каже, що для нього Ікі�

тос — дуже комфортний. Він згоден, що тутешня їжа — не для

європейського шлунка, але вона ж така дешева: 2–3 долари —

і комплексний обід на всю родину! Повсякденна їжа городян —

це рис, курятина і банани. Через постійні розливи річки сіль�

ське господарство в Амазонії не розвинене, тож дивовижного

тропічного розмаїття на ринку не спостерігається. Подумки я

знову дякував «Aquaexpedition» за комфорт і надзвичайну чис�

тоту на борту.

На базарі не оминути місцевих знахарів. Вони стоять в ото�

ченні снопів усілякої зелені. У сотню однакових пляшок роз�

лита майже однакова на вигляд коричнева рідина — настоянки ➧

6

цілющих трав. Я запитав у господаря крамниці, чи є хвороби,

яких вони не здатні вилікувати. Той замислився і відказав, що

немає.

До індіанцівБасейн Амазонки заселений дуже рідко, точної кількості

племен і їхніх членів не знає ніхто. Майже кожна спільнота роз�

мовляє своєю мовою. Деякі племена цілком адаптувалися до су�

часності. Вони мають неабияку користь від спілкування з біли�

ми, адже ті привозять їм одяг, шкільне приладдя, іграшки... Уряд,

віддячуючи за толерантність до туристів, надає аборигенам фі�

нансову, медичну та іншу допомогу. Звісно, ми теж ознайоми�

лися з побутом індіанців у селищі, до певної міри туристично�

му. Мешканці одягнуті у футболки та спідниці, на землі немає

непотребу, йде жвава торгівля сувенірами, є школа і навіть міні�

музей. Усі будівлі високо підняті на палях, щоб уникнути затоп�

лення під час вологого сезону.

Та справжні дикуни ще не зникли з лиця Амазонії. Одного

дня наш човен прямував широкою протокою, коли на далекому

березі з�за дерев з’явилися кілька людей з луками. Ми пригаль�

мували, і пасажири спробували привітатись, але аборигени мит�

тєво зникли. Гід категорично відмовився йти за ними. Ці люди

не контактують з іноземцями, бувають дуже вороже налаштова�

ні, тож наближення навіть може коштувати життя. У тому числі

й самих індіанців, які не мають імунітету до хвороб сучасного

світу, — наш звичайний нежить може стати для них убивчим.

Я зацікавився реальною можливістю побачити автентичне

плем’я, і «Aquaexpedeition» влаштувала поїздку до індіанського

селища у глибині джунглів.

Загалом плем’я ягуас налічує кілька тисяч осіб, а це поселен�

ня — не більше ста. Тут люди не переймаються «зайвим» одя�

гом — жінки ходять виключно топлес, а низ живота у представ�

ників обох статей ледь прикривають спіднички з кори чи соло�

ми. Обличчя розмальовані соком плоду айот, аби захиститися

від злих духів і москітів. Середній зріст чоловіків — метр шіст�

десят п’ять, жінки ще на десять сантиметрів нижчі. Всі усміха�

ються, тримаються дуже невимушено, скрізь відчуваються при�

язність і гостинність. Жінки зайняті буденною роботою, а чо�

ловіки, повернувшись із полювання, теревенять на березі.

Уряд Перу наполягає, щоб індіанці брали шлюб у віці, не мо�

лодшому за шістнадцять років, проте в таких віддалених місце�

востях не рідкість і чотирнадцятирічна мама. Ми побачили дів�

чину�підлітка з дитиною, яка категорично не бажала потрапи�

ти в кадр і швидко подалася геть.

Нині життя індіанців — це дивна суміш традицій і нових віянь.

Останні дужчають рік�у�рік, тож за якийсь час автентичність

ягуас може розчинитись у водах Амазонки. Як розповіли міс�

цеві, років двадцять�тридцять тому все було інакше: одягу інді�

анці взагалі не носили, лікувалися виключно у знахарів, ходили

Екскурсія до автентичних місцевих індіанців — одна з перлин туру. Можна взяти участь

у «дикунському» танці, навчитися стріляти духової рушниці, послухати місцеві легенди...

Коник вдає із себе сухе листя.

Чого не придумаєш, аби тебе не з’їли!

Коник вдає із себе сухе листя.

Чого не придумаєш, аби тебе не з’їли!

на полювання з духовими рушницями та отруйними стрілами,

натираючи кінчик дротика об спину деревних жабок.

Я спробував постріляти з прикрашеної пір’ям трубки. Це ви�

явилося вельми непросто. По�перше, дмухати потрібно сильно,

по�друге, поцілити у птаха на верхівці дерева виявилось май�

же не реальним. Одначе протягом століть саме такий спосіб по�

лювання забезпечував індіанцям харчування. Місцеві юнаки

залюбки влаштували мені майстер�клас. Спочатку виходило

незграбно, і вони вмить зрозуміли причину: мого білого облич�

чя не прикрашав магічний «макіяж» з айота. По дві риски на

кожну щоку — і дротик відразу полетів у ціль. Магія!..

Зуби АмазонкиНаступного дня наш теплохід розітнув хвилі Мараньйону,

злиття якого з Укаялі й породжує найбільшу на планеті річку.

Залишивши корабель біля заростей чотириметрового очерету,

човни попрямували річкою Яраппа. Почали екскурсію вдосві�

та, прямуючи до озера Ринако, в нетрях величезного національ�

ного парку «Пакайя Самірія». Зупинки дорогою подарували

нові дивовижні зустрічі: крім дельфінів, капуцинів і мавпочок�

ігрунок, ми споглядали криваво�червоних папуг ара, які галас�

ливо ділили щось на верхівці дерева. У бінокль було видно, на�

скільки яскраве їхнє пір’я, та коли вдалося «зловити» одного

камерою зблизька, це був справжній вибух в об’єктиві!

Розкішно поснідавши з шампанським просто серед озера,

попрямували до затопленого лісу на незвичайну риболовлю.

Ми збиралися ловити… піраній! Існує кількадесят видів цих ле�

гендарних риб, і тільки п’ять чи шість із них — м’ясоїдні. Але ж

який у них апетит! Зуби справді жахливі — кількаміліметрові

Піраньї палець у рот не клади...

Клювання було просто неймовірним! Навіть

принциповий нерибалка очманіє на Амазон/

ці від азарту! За півгодини кожен із нас упій/

мав до десяти піраній.■

Автор розповіді на риболовлі.

За двадцять хвилин —

сім чималеньких піраній!

➧

8

гострі леза. Такі є навіть у піраній�вегетаріанок,

які розгризають ними горіхи. Місцеві чули про

напади піраній на худобу, але про смерть люди�

ни — ні, це байки. Індіанці постійно купають�

ся в річках, не переймаючись присутністю хи�

жачок. Коли я зблизька подивився на ротик іс�

тоти, бажання повторити цю практику чомусь не

виникло. Хоча науковці теж уперто стверджують,

що розповіді про напади піраній на людей —

вигадки.

Клювання було просто неймовірним! Навіть

принциповий нерибалка очманіє на Амазонці

від азарту! За півгодини кожен із нас упіймав до

десяти піраній з долоню завдовжки. Треба було

лише вчасно підсікати рибу, яка миттєво хапа�

ла приманку — найсвіжішу телячу вирізку — і,

на жаль, чомусь часто зіскакувала з гачка. Лю�

ди сміялися, фотографувалися з уловом, бігали

по човну. Ця метушня щирою веселістю нага�

дувала дитячу. Лише спокусою наступної при�

годи гід змусив людей повернутися в дорослий

світ.

Міс Ана КондаЧовни попливли на пошуки іншої легендар�

ної істоти з Амазонки — анаконди, найбільшо�

го у світі водяного удава. Гіди лагідно кличуть

її «міс Ана». У цьому імені — повага до дивовиж�

ної істоти, якій поклоняються індіанці. В місце�

вому фольклорі гігантська змія займає найваж�

ливіше місце. Довжина анаконди може сягати

десяти метрів, хоча, звісно, це винятки. Але шес�

тиметрова змія — не рідкість. Така може пере�

могти каймана та ягуара! Менші полюють на та�

пірів, капібар і птахів.

Сніданок анаконди — біла

чапля. У диких джунглях

немає жалю чи радості,

є лише життя і смерть.

Місцеве диво — риба, що інколи пересувається по сухому.

Місцеві називають її «каракама» і з задоволенням куштують.

Червоний макао — один із

найяскравіших птахів Амазонії.

«Міс Ана» у всій своїй п’ятиметровій красі.

Змія пручається, звивається та відчайдуш/

но шипить, роззявивши пащу. Слизький хвіст

обвиває руку одного з гідів. Той кричить від

болю. Дика сила істоти вражає.■

Головна проблема пошуків — неперед�

бачувана поведінка рептилії. Двічі ми ви�

рушали на пошуки, але знаходили лише

місця, де «міс Ана» відпочивала. Утретє

вирушили нешироким каналом, запов�

неним ряскою. Гвинт плутався в зеленій

масі, двигун час від часу глох, і незрозу�

міло було, чи вдасться просунутися далі.

Напруга очікування бриніла в повітрі.

Ми майже не спілкувалися між собою,

щоб не відволікатися від спостереження.

Ніхто, крім гідів, не знав, як анаконда ви�

дасть свою присутність, як узагалі вона

виглядає, де може ховатись і як її ловлять

голими руками. Але всі невпинно шука�

ли — зосереджено, в цілковитій тиші.

Тридцять хвилин, година... Від напружен�

ня заболіла шия. Аж раптом Ріккі різко

зупинив човен — щось угледів! Він не пе�

вен і потроху наближає човен до чагар�

ника. «Так, — полегшено всміхається. —

Ваш вихід, міс Ано!» ➧

10

За черговим поворотом річки чекає наступне диво...

Найзручніший переліт до Перу — завіакомпанією KLM, яка щодня здій�снює туди рейси з України із пере�садкою в Амстердамі.

Київ – Амстердам KL1382 06.10 – 08.30.

Амстердам – Ліма KL0743 12.30 – 18.05.

Ліма – Амстердам KL0744 20.15 – 15.40 (+1).

Амстердам – Київ KL1387 20.35 (+1) – 00.20 (+2).

Комфорт, безпека, надійність,пунктуальність!

■

НА КРИЛАХ KLM

Він дає знак зберігати повну тишу. На наш

човен переходять два інші гіди, готуючись до

незвичайного полювання. Я обережно пересу�

ваюся на ніс суденця і бачу: серед зелені ледь

видніються десять сантиметрів антрацитової

луски з жовтими плямами. Як узагалі можна

помітити це за десять метрів серед суцільної зе�

лені? Неймовірно!

Нахилившись над водою, троє гідів різко ви�

хоплюють змію з води. Всі туристи єдиною хви�

лею відкочуються назад. Змія пручається, зви�

вається та відчайдушно шипить, роззявивши

страшну пащу з іклами. Смердючий подих спря�

мований на мисливців, і ті, очманілі, ледь не па�

дають у воду. Слизький хвіст рептилії обвиває

руку одного з гідів. Той кричить від болю, але ви�

вільняється. Дика сила істоти вражає. Немож�

ливо усвідомити, що це не кіно, а реальні події,

які відбуваються на наших очах. Гіди поволі із

зусиллям розгортають майже п’ятиметрову змію,

запрошуючи охочих на фотосесію. Але непокір�

на тварина вивертається, тож приборкувачі без

зупинки виконують дивний «зміїний танок» за

допомогою всіх чотирьох кінцівок.

На човнах панує збудження: ще б пак, ми по�

руч із гігантською анакондою! Це справді неза�

бутньо і незрівнянно. Жодні слова не здатні пе�

редати шаленство емоцій.

То був один із пікових моментів подорожі.

Але в Амазонії робиш відкриття щомиті, захо�

плюєшся щохвилини та вражаєшся щодня. Про

все, побачене нами лиш упродовж тижня, роз�

повісти просто неможливо. Про «розфарбова�

них» в українські національні кольори папуг,

про найбільших у світі гризунів капібар розмі�

ром із чималеньку свинку, про полювання ана�

конди на лелеку, яке ми спостерігали, вхопив�

шись за серце, про зустріч велетенського паву�

ка і коника, фатальну для останнього, про ме�

теликів, які спалахували незрівняною красою,

про чарівні орхідеї в незайманому лісі, про ди�

вовижного тукана з голосом ворони і виглядом

папуги, про тапіра, про блискавиці в небі над

великою річкою…

Мандрівка Амазонією, без сумніву, належить

до «подорожей життя». Вона відкриває не просто

інший край чи культуру. Вона занурює в абсо�

лютно відмінний, паралельний нашому світ. ■

Щира подяка за організацію фантастичного круїзу Амазонкою —

компанії «Aquaexpedition» (www.aquaexpeditions.com),

особисто — її директорові з продажу чарівній Міллі Хаймбергер, а також

авіакомпанії KLM (www.klm.ua).