Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України Люботинський професійний ліцей залізничного транспорту

Підготували: майстри в/н :

гр. ППВ—5 Разінькова І.В.

гр. ПМТ—1 Яловенко Ю.К.

Класний керівник гр. ППВ—5: Воліченко К.В.

2011

2

План виховного заходу:

«Історія українського козацтва»

Тема: «Історія українського козацтва»

Дата проведения:12 жовтня 2011 року

Место и время проведения:початок 1115

, аудиторія №4 «Електролабораторія»

Группа: група ППВ – 5, третій курс, професія «Касир білетний. Прийомоздавач

вантажу та багажу у поїздах. Провідник пасажирського вагона», група ПМТ – 1,

перший курс, професій «Слюсар з ремонту рухомого складу. Помічник машиніста

тепловоза»

Мета:

патріотичне виховання молоді;

поглиблення знань учнів з історії України в цілому та історію українського

козацтва зокрема;

розвиток логічного та критичного мислення учнів;

виховання в учнів взаємоповаги, гідності, вміння висловлювати власну думку

та відстоювати її.

Порядок проведення виховного заходу:

І. Підготовчий етап:

збір інформації та відео фрагментів за даною тематикою;

підготовка приміщення та апаратури для проведення заходу

підготовка реквізиту для проведення конкурсів;

ІІ. Основна частина:

14 жовтня – День козацтва України;

українське козацтво – історія виникнення;

перегляд відео фрагменту із серії «Невідома Україна – нариси нашої історії»

«Реєстрові, городові, низові»

інформація майстра ПМТ – 1 Яловенко Ю.К про першого запорізького

гетьмана Дмитра Байди Вишневецького;

конкурс «Посвята у козаки»

3

перегляд відео фрагменту із серії «Невідома Україна – нариси нашої історії»

«На чатах»

інформація класного керівника групи ППВ – 5 Воліченко К.В. про

останнього запорізького гетьмана Кирила Розумовського.

ІІІ. Підведення підсумків – обговорення інформації та нагородження переможці

конкурсу

Інформаційні джерела:

1. Документальний серіал «Невідома Україна – нариси нашої історії»

2. Д.І. Яворницький «Історія запорізьких козаків»

3. Матеріал із Вікіпедії – вільної енциклопедії, стаття «Українські

гетьмани»

4

Сценарій виховної години «Історія українського козацтва»

Відтоді, як 1240 р. було зруйновано Київ, головною ареною подій української

історії стає Галичина та Волинь. Проте на кінець XVI століття центр подій

переміщується на схід у Придніпров’я, яке протягом довгого часу залишалося

малозаселеним. Розгоряється давня боротьба між осілим людом і кочовиками,

посилювана протистоянням християнства та ісламу. Гніт, що поширився у заселених

західних районах породжував численних утікачів, які надавали перевагу небезпекам

пограничного життя перед кріпацтвом. Унаслідок цього з’являється новий стан –

козацтво, що селилося на порубіжних землях. Він завжди був солідарний із

селянами, бо теж обстоював волю і вільну працю для кожної людини, права володіти

землею. Коли було доведено польське право, пани один перед другим займають

землю, повертаючи народ у кріпацтво. Люди почали шукати вихід у козаччині.

Початковий етап виникнення козацтва малодосліджений. Вирішувалася доля народу,

бути йому чи не бути. Але тільки власні збройні сили могли врятувати Україну.

Тюркське за походженням слово «козак» означало вільних, незалежних від

пана людей, які не мали чітко визначеного місця у суспільстві. А польські

письменники прирівнюють слово «козак» до слова «коза». З останнього на їх думку і

вийшла назва козаків, бо вони на своїх конях були такі спритні, як ті кози. Вперше

слов’янські козаки з’явилися у 1480-х роках, але тільки з поширенням у середині XVI

століття їх кількість значно зросла. Спочатку основну масу козаків становили селяни-

втікачі. Були серед них також міщани, позбавлені сану, священики, збідніла знать.

Хоч до козацьких лав уливалися поляки, білоруси, росіяни і навіть татари, все ж

величезну більшість населення Придніпров’я складали українці. Російський різновид

козацтва розвинувся далі на схід на ріці Дон.

Основними причинами виникнення козацтва були:

а) економічні (нестача власної орної землі, народна колонізація вільних земель

Придніпров’я та Дикого поля – степів за Дніпровськими порогами);

б) соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з

боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної

залежності селянина від феодала);

5

в) політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації

поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської

небезпеки);

г) стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства);

д) національно-релігійні (політична полонізація українського населення та

наступ католицької церкви на права православної);

(відео фрагмент «Невідома Україна – нариси нашої історії» серія «Реєстрові,

городові, низові»

Довайте ми з Вами познайомимося із видатними українськими гетьманами, і

почнемо із пешого легендарного гетьмана та засновника Запоріжської Січі,

Дмитра Байди Вишневецького ( виступ майстра в/н групи ПМТ – 1, Яловенко

Ю.К.)

Дмитро Вишневецький народився в 1517 році в місті Вишні (імовірно 8 листопада —

в день святого Дмитра) і був старшим з чотирьох синів Івана Михайловича

Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни — донька Семена

Олізаровича (Олізарія) та княгині Острозької, сестри князя Костянтина Острозького.

Один дід Дмитра — Михайло, був відомий своєю боротьбою проти татар, другий був

сербським деспотом

Перші походи

У 1548 – 1549 роках під головуванням Бернарда Претвича, Вишневецький взяв

участь у походах на Очаків — форпост Османської імперії. Бернард Претвич у 1550

році в листі до польського короля Сигізмунда II Августа характеризує князя Дмитра як

6

рішучого та відважного борця з татарами, який має виняткові здібності у воєнній

справі. Сигізмунд II Август призначив Вишневецького старостою міст-фортець Черкас

та Канева. З цього часу оборона від татарських набігів стала його офіційним

обов'язком. Проте Вишневецький сприймав цю задачу як власну справу. Він

планував створення політичного союзу польсько-литовської держави та Москви для

організації відсічі турецько-кримської агресії. Центром його плана було закладення

фортеці на Низу Дніпра і широке використання козацтва, яке вже тоді перетворилося

на значну військову силу, хоча відомостей про існування козацької організації на той

час нема. Сигизмунд II стримував дії Дмитра, оскільки формально Крим вважався

союзником Польщи у боротьбі проти Москви.

Незважаючи на попередження Сигизмунда II, Дмитро Вишневецький у 1553 році на

власні кошти розпочав будівництво фортеці на острові Мала Хортиця, куди до нього

стікалися козаки. Ця фортеця мала стати форпостом у боротьбі з татарською

агресією. Мала Хортиця за результатами археологічних та гідро-археологічних

досліджень 1990-2000-х рр. ототожнюється з островом Байда, розташованим на

захід від острову Хортиця

Улітку 1553 році, серед цих заходів, Вишневецький несподівано залишив Малу

Хортицю і з усім своїм військом відправився до Стамбула, де служив султанові

Сулейману I півроку. Мотиви цього вчинку неясні. Або Вишневецький, не маючи

достатньої підтримки від уряду, намагався справити на нього відповідне враження,

або він прагнув налагодити добрі стосунки з султаном, щоб через нього мати вплив

на Кримського хана.. Вплив на уряд Великого князівства він таки справив — двірські

кола були стривожені, боялися, що Вишневецький наведе турків на Україну. Після

повернення з Туреччини, Вишневецький одержав вже формальне доручення

тримати оборону проти татар у заложеній ним фортеці. Проте він і надалі міг

розраховувати лише на власні сили. Будівництво Хортицької фортеці він довершив,

мобілізувавши козаків і селян Канівського та Черкаського староств.

Прагнучи об'єднання всіх антитатарських сил, Вишневецький зав'язав стосунки з

московським царем Іваном IV Грозним. Він прохав дати грошей на будівництво

кам'яної фортеці, крім цього була необхідна допомога бойовими засобами та

людьми. Іван IV охоче пішов назустріч планам Вишневецького, і навесні 1556 р.

московський уряд організував похід проти Криму на чолі з дяком Ржевським. До

московського війська приєдналися близько 300 козаків. Звiсток про особисту участь

Вишневецького немає, бо він у той час не мав наміру афішувати свої справжні плани

перед татарами та турками. Московсько-козацьке військо пішло під Аслам-город (або

7

Іслам-Кермен, тобто твердиня ісламу, поблизу теперішньої Каховки), та Очаків. Похід

тривав до початку літа і був успішним, ці міста були здобуті. Козаки захопили табуни

коней, стада худоби, а також багато полонених і рушили назад. Відбивши вогнем з

рушниць погоню, очолювану калгою, вони безпечно дісталися Черкас. Сигизмунд II

виправдовувався перед ханом Девлет-Гіреєм за той похід тим, що це була нібито

справа московських козаків, а Вишневецький тут ні до чого. Він навіть намагався

запевнити хана, що Хортицька фортеця буде корисною для Криму проти московської

експансії, і що Вишневецькому доручена ця справа - тримати сторожу на Дніпрі -

саме через те, що Вишневецький мав добрі особисті стосунки з султаном і ханом.

Але восени того ж 1556 р. козаки Вишневецького знову напали на Аслам-город, уже

власними силами. Замок був здобутий, гармати з нього були перевезені до

Хортицької фортеці. Девлет-Гірей спочатку спробував домовитись з Вишневецьким,

запрошуючи його до себе на службу. Згоди він не одержав і в січні 1557 р. зібрав всю

орду і зробив спробу захопити хортицьку фортецю. Облога тривала 24 дні, після чого

татари з великими втратами відступили. Вишневецький сповістив Сигизмунда II про

свою перемогу і запевнив його, що татари не зможуть нападати на Україну, доки

стоїть його фортеця. При цьому він просив «посилити замок людьми й стрільбою»,

але одержав від великого князя тільки похвалу, обіцянку жалування та рекомендацію

не загострювати відношення з татарами. Упевнившись в неспроможності правлячих

кіл Великого князівства до рішучих дій, Дмитро знову звернувся до Москви; йому

прислали тільки гроші, і при цьому запрошували на царську службу. Тим часом,

улітку 1557 р, Девлет-Гірей зібрався з новими силами у похід на дніпровський замок.

Цього разу з ним ішли турецьке військо на човнах і молдавська поміч. Фортецю на

острові було взято у повну блокаду, і після тривалої облоги Вишневецький змушений

був її залишити через нестачу провіанту. Козаки невеликими групами прокрались

крізь турецько-татарські заслони і подалися вгору Дніпром до Черкас. Покинута

фортеця була зруйнована.

Московське підданство

Після втрати фортеці Вишневецький лишився і без власних ресурсів, і без підтримки

держави. Тепер він прийняв запрошення царя. Наприкінці 1557 р. Вишневецький

приїхав до Москви, склав присягу «на вічну службу», і отримав від царя «въ вотчину»

місто Бєлєв (нині у Тульській області) з усіма прилеглими волостями, багато сіл під

Москвою, багато дарунків і десять тисяч рублів — величезна на той час сума. Перед

московськими політиками Вишневецький виклав свій план боротьби з татарами у

8

союзі з Литвою, відірвавши її від союзу з Кримом. Ця ідея була сприйнята із

співчуттям; на початку 1558 р. була розпочата підготовка до кампанії проти Криму та

до переговорів з Великим князівством Литовським. Вишневецький з московським

військом рушив шляхом попереднього походу Ржевського (1556 р.), по дорозі

збираючи козаків. Був запланований похід всередину Криму. Хан відтягнув усі орди

за Перекоп та приготувався до оборони.

Тим часом розпочалися переговори з Литвою про спільні дії проти Криму. Ідея

позбутися татарської загрози зацікавила литовських політиків, але давні московсько-

литовські протиріччя (передусім через Чернігів та Смоленськ) завели ці переговори у

глухий кут. Врешті Литва поновила свій союз з Кримом, незважаючи на жахливий

набіг орди (на чолі з калгою) на Україну у 1558 р. Вишневецький під Перекопом

одержав підкріплення з Москви, на чолі з Ржевським, і планував похід на Козлов (або

Ґезлеве, теперешня Євпаторія), але раптово був відкликаний до Москви. Йому були

доручені другорядні операції на Дону, а згодом на Кавказі,під час яких, у 1560 р.,

було засновано фортецю Черкаськ (нині Старочеркаськ,столиця Війська Донського).

Похід всередину Криму був здійснений у наступному 1559 р. під керівництвом

воєводи Адашева, а роль Вишневецького була зовсім незначною.

Це було зовсім не те, чого сподівався Вишневецький. До того ж у зовнішньій політиці

Москви з 1558 р. першочерговою стала задача виходу до Балтійського моря, а

справа боротьби проти татар була врешті занедбана. Розпочата Іваном IV Ливонська

війна ще більше загострила московсько-литовські відносини, і 1561 року Литва

вступила у війну проти Москви. Вишневецький опинився у фальшивому становищі

зрадника, і це не могло його влаштувати. Разом із своїми козаками він попрямував

до Дніпра і, зупинившися на острові Монастирському (30 миль нижче Черкас), через

посредництво брата Михайла, тодішнього старости Черкаського, домігся від великого

князя для себе і для своїх супутників глейтових листів, тобто письмових гарантій

безпечного перебування на территорії Великого князівства Литовського. Сигизмунд II

охоче прийняв Вишневецького «в свою ласку господарську». Пізніше, принагідно, він

послав Івану IV запрос про поведінку Дмитра і одержав таку відповідь: «Прийшов, як

пес, і втік, як пес; а шкоди від нього мені, государю, і моїй державі не було». На сеймі

Вишневецького приймали і вітали, цінуючи, як і раніше, дуже високо. Але крах усіх

його планів підірвав його сили — він тяжко захворів. Сам він думав, що його отруєно.

Його лікували особисті лікарі великого князя.

9

Похід в Молдавію. Зрада і загибель

Ще не одужавши як слід, Дмитро Вишневецький втрутився у молдавські усобиці. У

1563 році там піднявся боярський заколот проти тодішнього непопулярного

господаря— узурпатора, так званого Геракліда, або Деспота. Гераклід був скинутий,

а його місце зайняв керівник заколоту боярин Томжа (Томша). Частина боярства,

невдоволена і Томжею, запросила Вишневецького до себе на господарство.

Вишневецький охоче погодився, хоча був на той час хворим і слабким, і швидко

вибрався у похід з невеликими силами. Але ті бояри, що його запросили, не дали

йому достатньої підтримки. Козаки були розгромлені; частина їх і сам Вишневецький

потрапили у полон. Томжа відправив усіх полонених до Стамбула. За наказом

султана, Вишневецького і двох його товаришів було страчено, рядових козаків

відправлено на галери.

Перекази про Дмитра Вишневецького

Навколо життя Дмитра Вишневецького і його смерті створено багато легенд. В колах

польських, литовських, українських легенди почали творитись одразу після його

трагічної загибелі. Оповідали, нібито його, після катувань, було скинуто з високої

башти і він зачепився ребром за гак, що стричав із стіни, або що його було навмисно

почеплено ребром на гак; що він прожив у такому стані три дні і при цьому без упину

голосно лаяв турків та їхню віру; що тільки не стерпівши наруги над своєю вірою,

хтось із турків застрелив Дмитра з лука. Оповідали, що турки вирізали та з'їли серце

Вишневецького, щоб перейняти його мужність та відвагу. Згодом з'явились нові

подробиці: що султан зваблював полоненого Вишневецького у турецьку віру,

обіцяючи за це всілякі блага, але Дмитро зневажив все те та ще й сам, висячи

ребром на гаку, стріляв із лука в султана. Проте французський посол, повідомляючи

наприкінці жовтня (ст. стиль) 1563р. із Стамбула про страту Вишневецького, жодним

словом не обмовився про такі жахливі подробиці. В українській народотворчості ця

легенда перетворилася на широко відому думу про козака Байду; однак невідомо, чи

була це обробка самих тільки чуток, чи справді сам Дмитро став прототипом козака

Байди. У всякому разі, Байда, як історична особа, з тогочасних джерел невідомий, і в

жодному документі того часу Вишневецький не називається Байдою

КОНКУРС «ПОСВЯТА В КОЗАКИ»

1. Конкуср «Крокослів».

10

Обирається по одному учаснику від групи. На підлозі зроблено спеціальну

розмітку. Учасники роблять крок і називать при цьому прізвище гетьмана.

Перемагає той, хто пройшов більшу відстань.

Конкурс «Крокослів»

2. Конкурс «Перевірка міцності»

Від кожної групи обирається по три учасник. Через аудиторію протягується

мотузка із розташованими на ній склянками із пластику. Мотузка поділена рівно

навпіл, середина відмічена кольоровим стікером. Мета учасника- якнайшвидше за

допогою власного дихання задмухати склянку до середини мотузки. Перемогає

той, хто зробить це першим.

11

3. Конкурс «Найбільш спритний»

Від кожної команди обирається по троє учасників. Їх мета- якнайшвидше подолати

смугу перешкод із ложкою, на якій знаходеться яйце. Перемагає та команда, яка

це зробить за найменший час і не розіб’є яйце.

Конкурс «Найбільш спритний»

4. Конкурс «Соколинне око»

Від кожної групи обирається по двоє учасників. Один тримає пластмасову дитячу

циберку інший повинен поцілити в циберу цибулиною. Кожна команда робить по

чотири «постріли», найбільш влучні – перемагають.

12

Конкурс «Соколинне око»

Після конкурсної програми перегляд другої частини фільму «Невідова Україна –

нариси нашої історії» під назвою «На чатах».

Після перегляду відео фрагменту класний керівник групи ППВ – 5, Воліченко К. В.

розповідає про останього гетьмана – Кирила Розумовського.

Разумовский (граф Кирилл Григорьевич) - последний гетман малороссийский (1728 -

1803), младший брат Алексея Григорьевича Разумовского . В детстве пас

отцовский скот, а после "случая" брата, вероятно, получил начатки образования. В

1743 г. был отправлен братом для обучения, инкогнито, в Германию и Францию, в

сопровождении адъюнкта Академии Наук Гр. Н. Теплова. В 1744 г. Разумовский был

возведен в графы Российской Империи. В Берлине он учился у знаменитого

математика Эйлера, потом слушал лекции в Геттингене, объехал Францию и Италию

и в 1745 г. вернулся в Петербург, где был сделан действительным камергером.

Заграничное путешествие его совершенно переобразовало: "он был хорош собою, -

пишет о нем Екатерина , - оригинального ума, очень приятен в обращении и умом

несравненно превосходил брата своего, который, однако, был великодушнее и

благотворительнее его". Его очень любили при дворе; особенным успехом он

пользовался у женщин. В 1746 г. он был назначен президентом Императорской

13

Академии Наук, "в рассуждение усмотренной в нем особливой способности и

приобретенного в науках искусства"; ему было всего 18 лет! Сама императрица

высватала Разумовскому свою внучатую сестру и фрейлину Е.И. Нарышкину. В 1750

г. Разумовский был возведен в звание гетмана Малороссии; для него было

восстановлено упраздненное перед тем гетманское достоинство. По поводу

избрания в гетманы Разумовского Ломоносов сочинил идиллию. В 1751 г.

Разумовский поселился в Глухове, где жил царьком, окружив себя двором,

телохранителями; тут давались балы и даже разыгрывались французские комедии;

устроен был новый дворец для гетмана, а правителем его канцелярии сделался

бывший его ментор Теплов. Первые шаги деятельности Разумовского возбудили

справедливые жалобы на месте и неудовольствие государыни: он стал пользоваться

своею властью для обогащения своих родственников. В 1754 г. гетман явился в

Москву ко двору; в это же время состоялся указ об отмене внутренних таможенных

сборов (так называемые индукты и евекты) на границе Великой и Малой России и

тяжелых налогов, введенных Самойловичем и Мазепою . В Петербурге, куда он

переехал вслед за императрицей, он жил очень открыто. Дела в Академии шли

неважно; ее волновали распри академиков. В это время издан был целый ряд

указов, ограничивших гетманскую власть: малороссийские дела были переданы из

ведения коллегии иностранных дел в ведение Сената; гетману запрещено было

собственною властью назначать полковников; при нем назначен был состоять

особый резидент из генералитета, для устранения непорядков; ему запрещено было

иметь заграничную корреспонденцию. Только к 1757 г. гетман вернулся в

Малороссию. Сколько возможно было он отстаивал старинные права Малороссии

перед Сенатом и выхлопотал прибавку жалования для запорожских казаков. В том

же 1757 г. Разумовский снова вернулся ко двору и занимался, с одной стороны,

делами Академии, а с другой - проектом учреждения университета для Малороссии

в Батурине. В 1760 г. гетман снова вернулся в Малороссию и стал серьезно

заниматься делами; к этому времени относятся его реформы, касавшиеся суда и

винокурения. Ко времени смерти Елизаветы он снова приехал в Петербург.

Принимал живое участие в перевороте 1762 г. вместе с Измайловским гвардейским

полком, которым он командовал. После этого Разумовский оставался при дворе,

пользуясь полным доверием новой императрицы. В 1763 г. он снова вернулся в

Малороссию и горячо принялся за окончание начатых реформ. Казаки получили

однообразный мундир; в полки стал вводиться регулярный строй; восстановлены

были старинные "градские, земские и подкоморские" суды; поднят был вопрос о

14

наследственности гетманства в роде Разумовских; в таком смысле составлена и

подана челобитная государыне, которая очень рассердилась и тогда же решила

уничтожить гетманство в Малороссии. Гетмана вызвали в Петербург, где Теплов,

особенно против него интриговавший, встретил его с распростертыми объятиями,

так что присутствовавший при этом граф Г. Орлов заметил: "и лобза, его же

предаде". Государыня потребовала у него прошения об отставке; Разумовский долго

колебался, но, наконец, должен был послушаться; 10 ноября 1764 г. состоялся указ

об уничтожении гетманства. Разумовский получил чин генерала-фельдмаршала и

много имений в Малороссии. Управление Разумовского, по отзыву современного

историка Малороссии, "было для малороссиян тягостнее всех его

предшественников, хотя, быть может, последний гетман был лучшим человеком из

всего ряда ее правителей XVIII века. Несмотря на свое происхождение, Разумовский

не знал больных мест своей родины и непосредственное заведование краем вверил

старшине..." Отзыв несколько суровый и едва ли вполне справедливый. Положение

посполитых при Разумовском, правда, еще более ухудшилось, но Малороссия знала

и худшие времена, и худших правителей. Разумовский проводил большую часть

времени в Петербурге, мало занимался делами вверенного его попечениям края и

слишком полагался на старшину; но он едва ли мог сделать что-либо существенное

для края, как для более или менее автономной области, разве что самое назначение

его в гетманы было исключительным актом милости Елизаветы к его брату Алексею

Григорьевичу. Еще затруднительнее сделалось его положение в царствование

Петра III и особенно Екатерины II, которая постоянно стремилась к уменьшению и

уничтожению политической особности всех окраин, в том числе и Малороссийской.

Последние годы жизни Разумовский провел под Москвой (в Петровско-

Разумовском), а затем в Малоросии (большею частью в Батурине),где он і умер.

15

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Батіг С., Історія України, Тернопіль, 2000 р.

2. Гоотюк О., Історія України, Тернопіль, 2000 р.

3. Лановик Б.Д., Історія України, 1985 р.

4. Матисякевич З.М., Історія України, 1985 р.

5. Матейко Р.М., Історія України, 1985 р.

6. Паньків Є., Історія України, Тернопіль, 2000 р.

7. Паньків М., Історія України, Тернопіль, 2000 р.

8. Стебельний О., Історія України, 1983 р.

9. Антонович В.”Про козацькі часи на Україні”, 1991р.