Тетянка не ходила сьогодні гуляти. За вікном кружляли сніжинки, засипаючи доріжку в саду, і дівчинка зажурено дивилася на засніжені дерева і гойдалку, яка майже сховалася під білою шапкою. Тетянка думала про те, як на світі сумно живеться: за вікном все таке біле, як лікарняний халат, мультики по телевізору закінчилися, телефон не дзвонить, ніхто в гості не приходить. Аж тут хтось впевнено подзвонив у двері.

– Хто там? – голосно запитала Тетянка.– Вітамінка, – пропищав їй голосок у відповідь. І хоч як Тетянка не за'

зирала у дверне вічко, не могла нікого роздивитися. – Віталінка? – перепитала Тетянка. – Але я такої дівчинки не знаю, ти не

з нашого дому?– Я Вітамінка, і я не дівчинка, а просто маленька фея, прийшла до тебе

в гості. Тетянка відчинила двері і стала зі здивуванням розглядати гостю – не

кож ного дня до вас, знаєте, феї в гості приходять. Ця фея Вітамінка могла здатися схожою на звичайну маленьку на зріст

дівчинку, якби її круглі щічки не були такими помаранчево'червоними. Вона мала на собі жовтий блискучий плащик з маленькими крильцями.

– Тобі не холодно? – Тетянка з підозрою глянула на її легке вбрання, що ніяк не пасувало до зимової погоди.

– Та що ти, я ж фея Вітамінка, я дуже загартована, але від чаю не від'мовлюся.

От і сіли вони на кухні пити малиновий чай.

– У тебе, Тетянко, очки червоні, – каже Вітамінка, – невже ти плакала? Тетянка кивнула і очі відвела. – Але чому? – не зрозуміла Вітамінка.– Тому що всі діти як діти, а мені треба пити таблетки, бридкі та гіркі.

І хоч у мене нічого не болить, цей дядечко'лікар, Іван Іванович, каже, що не можна пропустити жодного разу. Тому мені й сумно.

Фея Вітамінка голосно відсьорбнула чаю і сказала:– От чого точно не варто робити, так це сумувати! І знаєш: приймати ліки

також може бути весело. Це як гра, в якій виграє той, хто дуже уважний і не пропускає жодного ходу. Іван Іванович все правильно каже, бо він дуже розумний лікар. Хоч якими б несмачними були таблетки, їх треба пити. А знаєш, чому вони несмачні? Бо якби вони смакували, як шоколадні цукерки, – ти могла би ними об’їстися. І що дуже важливо: не можна пропускати прийому ліків, щоб солдатам було легко захищати фортецю.

– Яким солдатам? – не зрозуміла Тетянка.– А от послухай. І Вітамінка зручніше вмостилася на своєму стільчику, щоб розповісти

казку.

Історія про неприступну фортецю

У прекрасній долині, поміж гір, вершини яких іскряться від снігу, а схили вкриті зеленим килимом трави, стоїть фортеця. Вона дуже міцна і красива. Мешканці її – величезна армія захисників. Усі вони як один охороняють

,ком аз исарк їонйачивзен ьтїотс вірум хинчетроф інидересв А .юцетроф юовсі живуть у ньому чотири принцеси: Любов, Доброта, Краса і Здоров’я. Жи'вуть вони у злагоді, ніколи не сваряться і цим викликають заздрість у злих ворогів. І як вороги не намагаються захопити замок, неприступна фортеця та її мужні солдати приймають на себе удар і перемагають нападників. І прин цеси й далі живуть у мирі та злагоді.

– А ти знаєш, Тетянко, що ця казка про тебе?– Про мене?– Ось поглянь: фортечні мури і ціла армія охоронців – це твій імунітет,

так його назвали вчені, це твоя сила, яка оберігає тебе від ворогів'заздріс'ників – різних там вірусів, хвороб.

– Тобто мій імунітет захищає мене від усіляких хвороб?– Точно! Ти молодець. А тепер, якщо хочеш, можеш намалювати форте'

цю, яка захищає твій організм.– Ось у мене тут є дещо для тебе, – Вітамінка дістала з кишеньки свого

плащика чудові різнокольорові фломастери. Тетянка одразу ж узялася малювати фортецю. І ви, дітки, спробуйте.

– Але мені все ж таки незрозуміло, навіщо приймати ліки кожного дня. Це ж так ну'у'у'удно! – і Тетянка насупилася.

– Ну знаєш, це не так уже й нудно, зате потрібно. Так ти допомагаєш своєму організму боротися з ворожою армією вірусів. Це просто необхідно!

– Але я ніколи не бачила жодного вірусу. А якби побачила, я би його швидко тапкою прибила, як таргана! – і Тетянка погрозливо зняла з ніжки капчик.

Вітамінка весело розсміялася: – От молодець! Але ти б його не змогла побачити, бо він такий малесень'

кий, як… – Вітамінка задумалася, – ой, навіть не знаю, з чим порівняти, бо він менший навіть за сніжинку, за пилинку. А! Придумала! Ми з тобою зараз помандруємо у незвичайне царство. Ось поглянь, що я тобі принесла, – і Вітамінка дістала зі своєї сумочки маленьку коробочку. Там містилася міцно закоркована пробірка з крапелькою крові.

– Ось воно, царство, – поважно мовила Вітамінка.– Яке ж це царство? – Тетянка була розчарована. – Звичайна пробірка з

крапелькою крові, у мене вже не раз брали кров на аналізи, я навіть голки не боюся.

– Я знаю, ти дуже смілива. Тому я й вирішила взяти тебе на чарівну екскурсію у Царство Краплі. – Вітамінка дістала з сумочки невелику коробочку з блискучим порошком.

– Ой, що це? Яке блискуче! – Тетянчині оченята заяскріли.– Це чарівна пудра, – відповіла Вітамінка, взяла трішки порошку і поси'

пала на себе й на Тетянку. Нараз усе закружляло, замерехтіло! Від несподіванки Тетянка заплющила

оченята, а коли їх відкрила, то не могла зрозуміти, куди ж вони потрапили.Довкола неї, як у повітрі, літали крихітні кольорові кульки.

– Ой, де ж це ми? Як тут цікаво! – Тетянка здивовано роззиралася дов' кола.

– Це чарівна пудра перенесла нас у Царство Краплі. І Вітамінка розповідала далі…

Історія про те, хто мешкає у краплі

Оце і є Царство Краплі. Бачиш кольорові кульки? Це клітини крові. Одні – червоні, це еритроцити, їх дуже багато, саме вони забарвлюють кров у червоний колір. А ще вони виконують дуже важливе завдання – розносять кисень в усі куточки твого організму. А ось ці пластинки називають тромбоцитами. Вони зупиняють кров, якщо ти випадково поранишся. Це як справжні майстри'штукатури. Пам’ятаєш, як ти поранила пальчик і по'текла кров?

– Так, я порізала пальчик гострою ниткою, – Тетянка подивилася на свої пальчики, шукаючи слід від порізу. – Але вже нічого не видно, і кров дуже швидко припинила текти.

– Тому що тромбоцити збіглися до ранки і швидко створили кірочку, ніби її замурували. І кров уже не йде. А ось ці маленькі білі кульки називаються

лейкоцитами. І лейкоцити бувають різні. Одні борються з бактеріями. Ін'ші знищують віруси. Клітини крові, які борються з вірусами, звуться лімфоцитами. Вони, як сміливі воїни, знищують ворожі армії мікробів та вірусів, яким все'таки вдалося потрапити в організм. Та інколи ці паскудні віруси бувають такими хитрими! Вони підступно ховаються всередину лімфоцитів і примушують їх працювати на себе, ще й створювати нові віруси. І в цьому, Тетянко, найбільша небезпека, бо обдурені вірусом лімфоцити вже не можуть із ворогом боротися і перетворюються на хатинки для вірусів.

– І що ж робити? – захвилювалася Тетянка.– Ось тут стають у пригоді ліки. Приймаючи їх вчасно, ти, як і інші діти,

можеш завдати вірусу нищівного удару, зробити його слабким і перемогти. – Це правда? – Тетянка пильно глянула на фею. – Ліки мені допоможуть

убити вірус?

– Саме так! Оті ліки, які приписав Іван Іванович (а він дуже добрий лі'кар!), ніби три армії, що вступають у бій із вірусом. Вони оточують його з усіх сторін, беруть у полон і замикають у в’язницю. І тоді вірус уже не може зашкодити, він стає слабким і немічним. А діти, які не лінуються вчасно приймати ліки, швидко ростуть, рідко хворіють, ходять у дитячий садок і школу, їздять на море, ходять до лісу...

– З’їжджають з гірки на санчатах, – додала Тетянка, бо їй насправді дуже вже хотілося погуляти з дітками у дворі.

– Звичайно! – усміхнулася Вітамінка. – Ой, нам уже час вертатися до'дому.

І вона знову дістала коробочку з чарівною пудрою, щоб посипати нею Те'тянку і себе. Коли Тетянка розплющила очки, то побачила, що сидить за сто'ликом на кухні, ніби й нікуди не літала. І жодної феї поруч. От лише щось лежить на столі. Це була маленька скляна пробірка з крапелькою крові.

– От чудеса, – зітхнула вражено Тетянка, – така маленька крапелька, а в ній – ціле царство!

Зима скінчилася несподівано. Ще недавно Тетянка з’їжджала на санча'тах з гірки, гуляла у засніженому дворі, а зараз сонечко припікало, сніг розтанув, пташки щебетали, а на деревах розпускалися бруньки. Такого сонячного дня фея Вітамінка запросила Тетянку на прогулянку.

– Ти чудово виглядаєш! – похвалила фея Тетянку. – Видно, що часто бу'ваєш на свіжому повітрі.

– Так, я навіть була з мамою на дачі, в нас там розцвіли підсніжники! – Тетянка задоволено посміхнулася.

– Чудово, я люблю весняні квіти! – фея дістала з кишеньки дві іриски.

– Знаєш, Вітамінко, – Тетянка заклала іриску за щоку, – я все'таки хоті'ла тебе запитати: а що буде, якщо я раптом забуду випити ліки?

– А ти не забувай! Це не так складно запам’ятати: двічі на день, вранці й увечері. А якщо ти раптом забавишся і забудеш випити ліки, то скажи про це дорослим та Івану Івановичу. Нічого страшного не станеться – головне обов’язково про це розповісти лікарю, а він підкаже, як діяти далі.

– А що – коли часто пропускати прийом ліків, то вірус вирветься на волю?

– І таке може трапитися. Якщо пити ліки в різний час, коли тобі зама'неться, то вони можуть втратити свою силу, а вірус відчує в собі силу і почне вириватися на волю. Тоді доведеться боротися з ним за допомогою інших ліків, а це не завжди буває добре.

Вітамінка побачила нагріту сонцем лавочку і пурхнула до неї. – Сідай, Тетянко, я розкажу тобі одну цікаву історію про те, як діють ліки

і чому так важливо не забувати про них.

Випадок у Царстві Краплі

Одного разу в Царстві Краплі стався прикрий випадок. Злий Вірус пере'хитрував вартових і вирвався із в’язниці на волю. Він вирішив обманом завоювати Царство Краплі. Відважні лімфоцити побачили, що полонений утік, і кинулися навздогін. Вони оточили його з усіх боків, однак Злий Вірус був страшенно хитрим і переконав лімфоцитів, що він їх найкращий друг і просто вийшов собі прогулятися. Вони йому повірили і втратили пильність, а Злий Вірус став чарувати – і зачаровані лімфоцити перетворилися на ха'тинки вірусу.

Сусідні клітини злякалися: «Хто ж нас тепер захистить, хто буде боротися з інфекціями та іншими вірусами?» Вони зібралися на раду і вирішили відправити лікарю Івану Івановичу телеграму про те, що діється у Царстві Краплі.

«Ну що ж, – зітхнув Іван Іванович, прочитавши телеграму, – раз така спра' еш дивш йанкя аберт ,агоров италодоп ималис иминсалв ьтужом ен инов і ав ал ар енег аширавот огоратс оговс од виновздоп нів І »!угомдіп мї италисдан

Таблетки. Генерал Таблетка тим і займався, що готував бійців для боротьби з вірусами. Почувши про те, що діється в Царстві Краплі, він спорядив аж три загони найкращих бійців. Усі вони помістилися в маленьких таблеточ'ках, які він віддав Івану Івановичу.

І Злий Вірус злякався, втратив свої злі чари і дозволив себе знову взяти Тільки'но бійці потрапили у Царство Краплі, то стали боротися з вірусом

під варту. Тепер він був уже не страшний для лімфоцитів, і вони знову ста'ли захищати організм.

Скоро у Царстві знову були мир і злагода. Кожна клітина займалася своєю справою, а Злий Вірус сидів під вартою і його стерегли відважні вартові.

– То в моїх таблеточках – ціла армія відважних бійців? – запитала Те тянка.

– Саме так, – фея Вітамінка стала дуже серйозною. – Ти запитувала, що ,іц инзя’в у ьтидис і суріВ чох ,шичаБ ?вікіл мойирп ититсупорп ощкя ,едуб

він не полишає думки вирватися на волю. Якщо ти забуваєш про ліки один раз, він стає трохи сильнішим. І з кожним пропуском він міцніє, а тоді починає війну проти лімфоцитів. Тоді лікареві треба знову просити підмоги у генерала Таблетки, але йому доведеться відсилати ще сильніших бійців, щоб вони знову полонили злого ворога.

– Ой, як добре, що є Іван Іванович і його друг генерал Таблетка, готові кожної хвилини прийти на допомогу. Я би не проти запросити їх до себе в гості! А як ти думаєш, Іван Іванович міг ми мені порадити, що зробити, аби не забувати пити ліки?

– Ну звичайно! Сьогодні я на хвилинку забігала в гості до лікаря Івана Івановича і він передав тобі ось це, – фея дістала з рукава свого зеленого плащика яскравий пакунок.

– А що це? – очі в Тетянки загорілися цікавістю.– Відкриємо вдома. Ходімо, бо стає прохолодно. Весна, знаєш, така мінли'

ва, – і фея пересмикнула плечима.Удома вони заварили липового чаю, і Тетянка розгорнула пакунок.

Там був яскравий календар на дванадцять місяців. – Бачиш, Тетянко, це календар. На окремому аркуші – один місяць. А

ці клітинки – дні місяця. В цих клітинках треба відмічати три картинки. Випивши три таблеточки вранці, зафарбовуєш зірочку, квіточку та сердеч-ко. Увечері випиваєш наступні три таблеточки і знову зафарбовуєш зірочку, квіточку та сердечко.

– Це мені цікаво, справді, завтра вранці я зафарбую перші три кар-тинки.

– Дуже добре, – усміхнулася фея. – А ти знаєш, як за годинником визна-чати час?

– Поки що ні. Годинник показує час. У великій кімнаті в нас навіть є годинник, який вибиває час: бом-бом. Але я ще не знаю, як його визна-чати.

– О котрій годині ти приймаєш ліки? – спитала Вітамінка.– Вранці – о дев’ятій, і ввечері – так само о дев’ятій, перед сном.

– У такому разі давай навчимося визначати час. Це дуже просто. Спершу малюємо коло. Цифри ти вже знаєш. Поглянь на справжній годинник і напиши їх по колу.

Тетянка старанно писала цифри, поглядаючи на справжній годинник на стіні. Вона вирізала з паперу намальований циферблат, а тоді чорним фломастером намалювала і вирізала стрілки.

– Ось і вийшов циферблат, – фея була задоволена. – А стрілки давай при'клеїмо на той час, коли ти маєш приймати ліки. Ти кажеш, дев’ята година? Ось ми клеїмо велику стрілку – вона вказує на хвилини – на цифру 12, а маленьку – вона показує години – на цифру 9. Отже, на твоєму годиннику рівно дев’ята. Коли ти побачиш, що стрілки справжнього годинника стали саме так, то зрозумієш, що вже час пити ліки. Можеш почепити свого годинничка на стіну на кухні, поруч зі справжнім. І тоді ти в жодному разі не забудеш випити ліки.

Чудовий вийшов годинник! Зовсім як справжній. А може, й кращий!На прощання фея сказала:– А наступного тижня підемо в супермаркет. Страх як люблю ходити по

Супермаркетправильних продуктів

Фея Вітамінка дотримала обіцянки, і наступного тижня вони з Тетянкою вирішили піти до супермаркету. Його недавно відкрили, зовсім поруч із Тетянчиним будинком. Над дверима все ще висіла величезна гірлянда різнокольорових кульок, якими було викладено слова: «Ласкаво просимо!»

– Бачиш, нас із тобою ласкаво просять, тож ходімо! – і двері перед ними самі розчинилися.

Всередині було надзвичайно! Світло, яскраво! Охайні стелажі з усім на світі тягнулися безкінечними рядами.

– Ого, скільки всього! – присвиснула Тетянка. – А ми з тобою виберемо найкраще. Найкраще і найкорисніше. Згода?Тетянка кивнула, і вони взяли великий возик.– До речі, хотіла тебе запитати: як часто ти ходиш за ліками? – поціка'

вилася Вітамінка.

– Спершу приходила раз в місяць, а зараз ми з мамою ходимо раз у три місяці. Мені цікаво, навіщо медсестра Ганна Петрівна, щоразу, коли я при'ходжу, мене обов’язково зважує, вимірює зріст. І ще я бачила, як іншим малим діткам вимірювали об’єм голови і грудей. Навіщо це?

– Ти дуже уважна, Тетянко. А вимірювати зріст, вагу, об’єм грудної кліт' еж ом сурів ощ ,шєанз ит ,икіл орп ьтюавубаз итід ощкЯ .овилжав ежуд ик итар ибан і итсор ьтюянипирп инов ідоТ .мї итидокшан і юлов ан яситаврив

вагу. – Розумію, – Тетянка задивилася на гору апельсинів і бананів. – А бабуся

каже: той виростає, хто кашу наминає. – Бабуся знає, що каже! – Вітмінка усміхнулася. – Тобі дуже важливо

пра вильно харчуватися. – Правильно? А що, є правильні й неправильні продукти?– Можна й так сказати.– Напевно, неправильні – це ті, що несмачні й погано пахнуть, а правиль'

ні, навпаки, – дуже смачні і їх можна їсти скільки заманеться, – і Тетянка потягла фею Вітамінку до відділу цукерок. – Ось бачиш, скільки тут пра'вильних продуктів.

Вітамінка глянула на рівненько складені барвисті ряди з коробками цукерок і голосно розсміялася.

– У чомусь ти маєш рацію. Якщо якісь продукти недобре пахнуть, то їсти їх не можна, це точно, а то ще отруїшся. Але я маю на увазі зовсім інше: правильно харчуватися – це отримувати разом із їжею все найкорисніше, що міститься у продуктах. Твої мама і бабуся знають, що тобі потрібно їсти тіль'ки якісну калорійну їжу. Ти, мабуть, чула про вітаміни, мікроелементи?

– Ти, напевно, знаєш про це геть усе!

– Ну звичайно, я ж фея Вітамінка. Вітамінів і мікроелементів дуже ба'гато, і всі вони необхідні організму, щоб бути здоровим. А містяться вони у правильних, тобто корисних, продуктах. У цьому супермаркеті їх дуже багато. Давай'но пройдемося цими рядами – і ти читатимеш написи.

І вони покотили возика углиб.– Фрукти! – вигукнула Тетянка. – А тут і овочі! І ягоди! А ось тут молочні

продукти: сир, молоко, йогурти! А тут м’ясо, яйця! А он там – риба! Ух ти – в акваріумі!

– А ось тут, – додала фея Вітамінка, – мед, а також хліб і різні крупи, з яких готують каші. Усе це дуже корисні продукти.

– А які бувають вітаміни? – спитала Тетянка, коли вони навантажили возика свіжим сиром, йогуртами, пачкою масла, десятком яєць, кілограмом апельсинів і двома кілограмами яблук, і ще морквою, буряком, петрушкою і головкою капусти.

– Вітаміни нам відомі давно. Учені називають їх за буквами алфавіту. Ві тамін А захищає шкіру від інфекцій, його багато в яєчному жовтку, в соняшниковій олії, у вершковому маслі. Щоб отримати вітамін групи В, потрібно їсти зелені й помаранчеві фрукти та овочі: моркву, шпинат, броколі, капусту, гарбуз, зелений горошок, помідори. Крім того, в них багато вітаміну С, фолієвої кислоти та мікроелементів, які допоможуть тобі бути сильною, веселою, швидко рости.

Вони підійшли до відділу круп.– Ти, Тетянко, яку кашу любиш? – спитала Вітамінка.– Ой, я не дуже люблю каші. Але мама і бабуся готують їх дуже смачно,

тому я кожного ранку їм молочну кашу і швидко росту. Ой, Вітамінко, поглянь які кремові тістечка, а скільки цукерок! Мені можна їх їсти? – Тетянка потягнулася до ласощів.

– У солодощах і тістечках мало поживних речовин. І якщо їсти багато со'лодкого, то можуть зіпсуватися зуби.

– А я так люблю солодке, – зітхнула Тетянка. – Що, зовсім не можна?– Можна, але трішки, і краще після обіду. А я от хочу тобі запропонува'

ти не цукерки, а курагу, сушені яблука і груші, горішки. У них так багато вітамінів та інших поживних речовин, – і Вітамінка вкинула до возика па' кетики з сухофруктами та лісовими горіхами.

Коли возик був наповнений, Вітамінка сказала:– Скільки ж усього смачного ми навибирали! Твої домашні будуть задо'

волені.

Додому повернулися втомлені, але веселі. – Тепер вимиємо руки з милом, – нагадала Вітамінка.– Гаразд, хоча я мию руки перед обідом і вечерею. – Це добре, Тетянко, але я хочу тебе попросити мити руки частіше – після

прогулянки, після ігор з домашніми тваринами. А зараз ми помиємо яблу'ка. Ти знаєш, що ягоди і фрукти потрібно обов’язково мити?

– Так, мені бабуся казала. Одного разу я назбирала на грядці полуниць і відразу поклала до рота. А бабуся сказала, щоб я так більше не робила, а мила ягоди під краном.

– Твоя бабуся правильно вчинила. І головне: ти це запам’ятала! А тепер мені треба з тобою прощатися – в мене ще багато'багато справ!

– Ой, як добре, що ми з тобою сходили в супермаркет. Було так цікаво! Зараз перевзуюся і піду до Ігорчика, сусідського хлопчика, розкажу йому те, що від тебе почула. От він зрадіє – він же лежить удома з грипом, йому так сумно.

Вітамінка, яка вже збиралася іти, на хвилинку зупинилася:– Ні, Тетянко, не треба ходити до друзів у гості, якщо вони застудилися

чи хворіють на грип, скарлатину та інші інфекції. Можна підхопити інфекцію і самому захворіти. Ти краще подзвони йому. Розкажеш Ігор'чику по телефону про вітаміни, корисні продукти, про все цікаве, що ти сьогодні бачила і чула. А коли він видужає, можемо взяти і його на якусь цікаву екскурсію. Ну як, ти не проти?

– Ні, що ти, звичайно, – сказала Тетянка. – До побачення, Вітамінко! І приходь частіше. З тобою так цікаво!