Незнайомий гість. Історії для роздумів

Ці історії, як людське життя. У них – мудрість досвід- чених, радість людей віри, сум розчарованих і надія просвітлених. Авторка зібрала у книжку оповідання, анекдоти, притчі, що походять з різних країн та куль-тур. Попри велике розмаїття, для всіх цих історій спільне одне – вони чудово годяться на те, щоб їх читати вголос і розповідати.

Катарина Зайдель, авторка цих оповідань, має великий педагогічний досвід.

Перекладено за виданням: Katharina Seidel. Engel haben keine Flügel.

УДК 82-3ББК 84 (4 нім) З 17

Перекладач Тарас Різун

Зайдель КатаринаЗ 17 Незнайомий гість : Історії для роздумів ; пер. Т. Різун. –

Львів : Свічадо, 2014. – 120 с. ISBN 978-966-395-713-5 Історії для роздумів, які пропонує авторка, особливо надають -

ся для спільного родинного читання, а також можуть бути чудо-вими темами для дискусій під час уроків, колективних зустрічей із дітьми або роботи з молоддю чи дорослими. Вони спонукають до духовних роздумів, глибокого самоаналізу та покликані зроби -ти людину чутливою до сучасних проблем.

До кожної історії додано короткий практичний коментар, вибра-ні цитати з літератури та посилання на відповідні біблійні тексти.

УДК 82-3ББК 84 (4 нім)

ISBN 978-966-395-713-5

© 2002 Schwabenverlag AG, Matthias-Grünewald-Verlag, Ostfi ldern © Видавництво “Свічадо”, 2014

5

ПЕРЕДМОВА

До цієї книжки ввійшли «розшукані» й вигадані історії, а отже, пишучи їх, я була схожа на біблійного господаря, «який виймає зі свого скарбу нове і старе». Літературні форми й жанри в ній чергуються: оповіда-ння, притчі та анекдоти переплітаються з легендами, казками та сатиричними текстами. Однак особливої уваги було удостоєно історії розповідного типу, який, як відомо, уже за самою своєю суттю є простим, корот-ким і чітким. Розповідаючи про події та осмислюючи їх, ці тексти підводять читачів чи слухачів до якогось конкретного пункту, а далі пропонують їм самим роз-шифровувати й конструювати сюжет, оскільки кожна історія передбачає різноманітні інтерпретації.

Ці оповіді особливо підходять для спільного читан-ня, а також можуть бути чудовими темами для подаль-ших дискусій під час уроків, колективних зустрічей із дітьми або роботи з молоддю чи дорослими. Вони міс-тять дидактичні елементи, спонукають до роздумів, глибокого самоаналізу та покликані зробити людину чутливою до сучасних проблем.

До кожної історії додано короткий практичний ко-ментар у вигляді вступу до інтерпретації, додаткову інформацію, вибрані цитати з літератури та посилан-ня на відповідні біблійні тексти.

Усім, хто користає з моєї книжки, бажаю приємних хвилин під час її читання, аналізу й обговорення.

Катарина Зайдель

7

ВИПРОБУВАННЯ ВІРИ

Бог і світШукаю не для того, щоб зрозуміти й вірити, а вірю для того, щоб зрозуміти.

Св. Ансельм Кентерберійський

Ангел сумління

На старість імператор Карл став побожною лю-диною. Щоночі вставав із ліжка, щоб опівночі взяти участь у Святій Літургії. Навіть під час подорожі до Риму, навіть у Лоршському монастирі (там, куди осо-бисто помістив свого ворога – Тасіла), коли наближа-лася північ, уставав, ішов до церкви й поринав у мо-литву. Продовжував стояти навколішки, освітлений відблисками свічок, що догорали, навіть тоді, коли чорна вервечка ченців уже давно зникла під монас-тирськими склепіннями. Однієї з таких ночей імпера-тора налякала якась постать: до вівтаря непомітно для Карла наблизився одягнений у чорну сутану високий і кістлявий чернець, якого вів юнак у білих шатах. За-стиг перед вівтарем у молитві, а потім, низько покло-нившись, у супроводі світлої особи почав ходити біч-ними нефами. Переміщався так від вівтаря до вівтаря, аж поки, врешті, не зник.

8

Імператор протер очі й підвівся, однак ніяк не міг позбутися неспокою, який викликало в його серці за-питання про те, ким був отой молільник. Під час бого-служення його очі блукали обличчями ченців, однак того, якого шукав, так і не знайшли. Настоятель на за-питання на цю тему відповідав мовчанкою, та врешті, однак, сказав: «Імператоре, вибачте! То був Тасіло».

Імператор Карл ужахнувся. «Той, який ще шість ро-ків тому скорився долі й помер?»

«Однак Тасілове серце залишилося в Лорші – його монастирі».

«А хто був із ним?»Настоятель зібрав усю свою відвагу й сказав Кар-

лові – суворому володареві королівства: «Згадайте, ім-ператоре, про те, що ви наказали осліпити герцога: ве-ліли йому дивитися на миску з розжареним вугіллям доти, доки його очі не висохли й не втратили здатнос-ти бачити. Хто був провідником Тасіла? Це знає лише Бог і… ваше сумління».

Імператор посипав голову попелом і розпочав піст, який тривав аж до тієї миті, коли він вирушив у до-рогу до Риму.

КОМЕНТАР ДО ТЕКСТУ

Герцога Тасіла III Баварського під приводом того, що 25 років тому (!) він покинув в Аквітанії армію свого батька, Пепіна, тобто дезертирував, 788 року за наказом Карла Ве-ликого позбавили володінь, осліпили й відправили в Лорш-ський монастир, де він вів богопосвячене життя. 794 року імператор ще раз забрав його з монастиря, вимагаючи, щоб той «добровільно» зрікся свого герцогства. Того самого року Тасіло помер.

У своїй хроніці, написаній у XV столітті, Ульрих Фютрер описав видіння імператора.

Тривалий час придушувані докори сумління врешті таки цілковито охоплюють винуватця: саме таке, а не інше зна-чення нічного видіння. Щасливий той, кого вони опанують, адже викличуть жаль і спричинять навернення!

ЦИТАТИ

Кожна людина, релігійна чи ні, знає, що має сумління. Не-рідко дехто робив спроби цей «голос сумління» звести до вимірів реальнішої дійсности й таким способом пояснити його… Ні, докори сумління, які переживаємо, не перетво-рюють нас на суддів самих себе. Відчуваємо щось значно потужніше.

Голландський катехизм (Утрехт, 1966)

Праведний живе вірою, яку посилює сумління.Романо Ґвардіні (1885–1968),

німецький богослов

БІБЛІЙНІ ТЕКСТИ

2 Сам. 12, 1-14; Сир. 13, 25; Сир. 37, 13.

10

Застережний крик

«Титанік» от-от мав покинути корабельню, лиша-лося тільки пофарбувати його зовні. Навколо корпус корабля оточувало високе, як катедральний собор, ри-штування. Неприродно велика поверхня пароплава, виготовлена з найліпшої англійської сталі, вабила до себе багатьох людей, яким дуже хотілося щось нама-лювати чи написати на його боках: два імені, обрамле-ні серцем, «Щасливої подорожі!», «Привіт» та інші сло-ва. Найбільше, однак, упадали у вічі два величезних слова, написаних червоною фарбою над ватерлінією: «Бога немає».

Та воно й зрозуміло, адже наймогутніший паса-жирський лайнер світу був тріумфом техніки, гордо-витим пам’ятником поступові. Ще трохи – і людина досягне всього, а Бога відправить на пенсію. Цього ко рабля, поза сумнівом, не переможе жоден шторм, а численні шпангоути захистять корпус від будь-якого ушкодження (якщо воно взагалі можливе), яке загро-жуватиме цьому океанському велетневі.

Минуло ще трохи часу, і надписи, що донедавна виднілися на боках пароплава, зникли під шаром стійкої до атмосферного впливу фарби. Тільки вели-чезні червоні літери, що агресивно пробивалися крізь барву, довелося замальовувати декілька разів.

Серед жертв корабельної катастрофи були й ті па-сажири, які того нещасливого дня помітили на кор-пусі пароплава, наче зловісне марево, напис: «Бога немає».

11


Британський пароплав-експрес «Титанік» під час своєї першої океанічної подорожі 15 квітня 1912 року, як відомо, зіткнувся з айсбергом і пішов на дно. Із 2223 осіб, що пере-бували на кораблі, загинуло 1517.

Звичайно, описане вище аж ніяк не означає, що свято-татська фраза спровокувала Бога прийняти рішення щодо знищення, як це, наприклад, представлено у вірші Г. Гайне «Валтасар» (див. Дан. 5). Постать спраглого помсти Бога, поза сумнівом, не відповідає тому Його образові, який знаємо. Однак використання «гібридного» поєднання заперечення Бога й катастрофи все-таки надає цій історії певних ознак ти-пової ситуації.

ЦИТАТИ

Те, що надто високе, довго не простоїть.Ґеорґ Роленгаґен (1542–1609),

німецький поет

Той, кому здається, що стоїть дуже високо, близький до свого падіння.

Кристоф Мартін Віланд (1733–1814), німецький поет

Якщо хтось надміру величається перед іншими, видає власну недолугість.

Крістіан Морґенштерн (1871–1917), німецький поет


Вих. 20, 7; Прип. 16, 4-5. 18; Дан. 5.

12

Суд у Вільні

У віленському гетто перебувало десятеро раби -нів – десятеро слуг Господа Бога, які зберігали вірність своєму Володареві й дотримувалися Його заповідей; десятеро вчителів, котрі пояснювали своїм прихожа-нам Тору й навчали їх, щоб вони всю свою надію чер-пали з віри в Божу вірність. Коли, однак, голод, наче вовк, узявся пустошити гетто; коли важка праця, яку змушували виконувати мучителі, почала відбира-ти в жінок і чоловіків рештки сил; коли діти почали в’янути, як старці, й розгулялися епідемії, десятьох рабинів охопила раптова лють до Бога, котрий допус-кав страждання невинних людей. Однієї ночі вони зібралися в синагозі гетто, щоб провести над Богом судовий процес.

«Творче світу, – розпочав один із обвинувачів, – чи Ти покликав нас до життя для того, щоб знищити? Чи проявив стільки вигадливости й вклав так бага -то праці в діло творіння на те, щоб усе тепер розтоп-тати?»

Далі почали закидати Богові, що Він став на бік їхніх ворогів: «Безбожники кажуть: “Хочемо знищи-ти цей народ, щоб навіть імени Ізраїля ніхто більше не пам’ятав”. А Ти допускаєш, щоб вони тріумфували над нами й віддаєш нас у їхні руки».

Отже, звинуватили Бога в тому, що Він порушив укладений зі своїм народом союз: «Ти присягнувся пе-ред нашими предками, що зберігатимеш вірність нам аж до тисячного покоління; ми мали стати вищими від інших народів. То де ж тепер Твоє благословення? Ти забув про нас, відкинув і віддав на поталу смерти».

Рабини попросили Бога, щоб Він обґрунтував свою позицію, а якщо можливо – то й, присягнувши, очистився від звинувачень.

13

Однак ніщо не порушило нічної темряви й тиші – на небі не з’явилося жодного знака. Тоді рабини відмо-вилися далі служити Богові й засудили Його.

Саме хотіли розходитися, як раптом один із суддів заволав: «Сонце сходить – пора на молитву!»

Єврейська легенда


Після того, як німецькі війська зайняли Польщу, окупа-ційна влада розпочала проводити на захоплених територіях акції, спрямовані проти населення єврейського походжен ня. У квітні 1940 року польських євреїв почали переселяти до гетто. Вільна, яке ще недавно входило до складу Польщі, ця діяльність не охопила, оскільки 19 вересня 1939 року місто, на основі договору між Німеччиною й Радянським Союзом, відійшло до радянських володінь. Через це переслідуван-ня євреїв на цих теренах розпочалися щойно після нападу німецьких військ на Радянський Союз. Євреїв переселили у створені у великих містах гетто. Німці створили там єврей-ські Ради старійшин, щоб із їхньою допомогою реалізовувати різноманітні обмежувальні розпорядження, як-от: познача -ти верхній одяг зіркою Давида чи залучати людей до робо -ти на підприємства, що випускали зброю. Починаючи від 1942 року, окупаційна влада організувала масову депорта -цію євреїв до таборів смерти.

Ігнац Бубіс, попередній голова Центральної ради євреїв у Німеччині, розповів цю легенду про суд над Господом Бо-гом у відповідь на запитання про те, як побожні євреї давали собі раду з проблематикою Освенцима. Під час подальшої розмови коротко переповів драматичну історію, яку розка-зав йому колись її головний герой.

Отож, один чоловік, виживши в Освенцимі, покинув єв-рейську громаду й вирішив – відчуваючи велике обурення

14

та гнів до Бога, який допускає такі страждання, – порушити одну за одною всі 613 заповідей. Почав богохульствувати, їсти свинину (хоча вона йому зовсім не смакувала), перестав дотримуватися сабату тощо. Коли Ігнац Бубіс познайомився з ним, той, виконавши накладену покуту, знову ходив до си-нагоги. «Врешті-решт, навіть найбільше обурення не має іс-тотного впливу на віру», – підвів підсумок Бубіс.

ЦИТАТИ

За новітніх часів місто Вільно незмінно було в Східній Европі важливим осередком єврейського духовного життя й культури, відомим як «литовський Єрусалим». Така назва – це найвища відзнака, яку могло отримати будь-яке місто.

Давид Ґольдштейн (із вступу до книжки «Історія юдаїзму та його легенда»,

Кляґенфурт, 1980)

О, поглянь, поглянь на ті численні жертви.Вони любили Тебе, живучи,і не покинули, помираючи,та хотіли лише одного – славити Твоє ім’я.Тож ушануй їхню побожну,незламну любов до Тебе.

Калонімус бен Єгуда (записано в Єврейському музеї у Відні)


Вих. 19, 5; Втор. 7, 9; Пс. 85, 2-8; Книга Йова

15

Випробування віри

Колись давно в горах неподалік від Люцернського озера жив пустельник, про святість якого ходили ле-генди. І прості люди, і урядники, і навіть вельможі не-рідко приходили до цієї відлюдної гірської місцини на прощу, щоб розповісти самітникові про свої турботи чи попросити в нього поради.

Одного дня чи то для сміху, чи під впливом заздро-щів якийсь жартівник вирішив здобути доказ того, що святий чоловік не такий уже й розумний. Він при -йшов до пустельника й розповів йому, що після мо-литви одного з вірних дерево, яке росло на березі, вивільнило із землі своє коріння та пересадилося на саму середину озера. До його злорадної втіхи самітник справді підвівся, щоб подивитися вниз, на озеро. Жар-тівник висміяв пустельника за легковірність.

Коли через деякий час після цього якийсь проча-нин приніс самітникові звістку про те, що управитель королівського маєтку – безжалісний, жорстокий чо-ловік, який мучив і зневажав людей, – навернувся до життя у святості, пустельник, до подиву гостя, не по-вірив його словам. А коли прочанин запитав про при-чину такого ставлення, пояснив: «Я – реаліст, а тому самостійне пересадження дерева вважаю правдопо-дібнішим, аніж зміну затверділого людського серця».


«Легше верблюдові пройти крізь вушко голки»1, швид-ше дерево пересадиться в море, ніж багатий скнара змінить свій характер. Пустельник вірив, що Бог може здійснити те, що на перший погляд неможливе, що, перетворюючи слово

1 Мр. 10, 25.

16

на вчинок, здатен змусити дерево слухатися. Водночас ви -знав неправдоподібним те, що погана людина не з примусу, а з власної волі змінила свою поведінку.

ЦИТАТИ

Якщо довідаєшся, що було перенесено гору, повір у це. Але коли почуєш, що якийсь чоловік змінив свій характер, не вір цьому.

Арабська мудрість

Той, хто не вірить у чудеса, не реаліст.Давід Бен Ґуріон (1886–1973),

ізраїльський політик

Покірне прохання, богослужіння й молитва – це не пе-ребільшення. Ці дії реальніші за споживання їжі й напоїв, за наше сидіння чи рух. Немає перебільшення в твердженні, що тільки вони ґрунтуються на дійсності, а все решта – не-справжнє.

Магатма Ґанді (1869–1948), індійський борець за свободу

Людина, яка по-справжньому вірує, ідучи молитися про дощ, бере парасолю.

З інформаційного листа «Акції 365»


Мт. 19, 24; Мт. 21, 18-22; Мр. 10, 25; Мр. 11, 12-14; Лк. 17, 6; Лк. 18, 25.

17

Громовідвід

Один перехожий помітив на даху церкви май -стра, що встановлював громовідвід. Із глумом у голосі заволав угору: «Ваш парох явно не вірить в ефек тив-ність своїх молитов!»

«Ви натякаєте на те, – відповів майстер, – що Бог не знає законів фізики?»


Одним з аргументів, який найчастіше наводять на до-каз того, що Бога немає, є твердження, що Він не охороняє своїх вірних та їхню власність і не карає злих людей, тобто в ім’я справедливости не порушує законів природи.

Якщо Він – творець усесвіту, то створив і ті засади, на яких базується лад у ньому. Господь спасає мене, але робить це в межах законів природи. Якщо очікуємо чогось іншого – випробовуємо Його. Христос теж не стрибнув із даху храму!

ЦИТАТИ

Богові довіряй, але ноги верблюдові спутай.Магомет


Мт. 4, 5-7; Мт. 13, 24-30; Лк. 4, 9-12; Кол. 1, 16.

85

ЗОЛОТА КЛІТКА

Свобода і те, що їй загрожуєСвобода – це добро, яке менш приємне, коли його маєш, ніж коли страждаєш через його брак.

Жан Поль

Птах у клітці

Чоловік, що розводив тварин і декоративних пта-хів, невдоволено спостерігав за одним зі своїх птахів, який, літаючи кліткою, розпачливо бився об ґрати й уже поранив собі до крови голівку.

«Перестань нарешті тріпотіти крилами! – наказав зі злости. – Хіба я не даю тобі найсмачнішої їжі, хіба не живеш у найзручнішій клітці? До того ж я – твій господар, і можу вирішувати твою долю, бо купив тебе за власні гроші».

«Я – дитя простору, – відповів птах, – і був народже-ний для того, щоб на свободі літати попід небеса».

«Добре, – сказав чоловік, – якщо ти такий вимогли-вий, накажу позолотити твою клітку».

86


Відкидаючи всі положення «Загальної декларації прав людини», деякі люди ще й сьогодні – і то не лише в екзо-тичних країнах – претендують на право володіння іншими особами та владу над ними. Таке трапляється в подружжях, у стосунках між партнерами чи на роботі, де, як відомо, існує посадова єрархія. Чи економічна залежність дає право пре-тендувати на володіння іншою людиною й владу над нею?

Між християнами ведуться дискусії, чи в наш час таку залежність ще можна виправдовувати, якщо так, то якою мірою?

ЦИТАТИ

У дуже небагатьох в’язницях можна помітити ґрати.Олівер Гасенкамп (1921–1988),

автор книжок для дітей і молоді

Не є вільним той, хто інших тримає в неволі. Щойно тієї миті, коли випускаємо птаха з клітки, усвідомлюємо, як він нас поневолив. Предмет нашого поневолення – що б це не було – породжує жагу володіння, яка зв’язує нас сильніше, ніж металеві ланцюги.

Рабіндранат Таґор (1861–1941), індійський поет і філософ

У той момент, коли кажете про жінку «моя», вона пере-стає нею бути.

Петер Альтенберґ (1859–1919), австрійський письменник

Щоб ув’язнювати мою бідолашну душу, не обов’язково потрібна нова клітка для птахів; стара скриня теж підійде, адже виконує ту саму функцію.

Ґергард Яшке


1 Кор. 7, 4; Еф. 5, 21 – 6, 9; Кол. 3, 18-22.

87

Порятунок

Усе, чим родина, що рятувалася втечею, ще воло-діла, уміщалося в одній маленькій скриньці, ба біль-ше, навіть не до кінця заповнювало її. Жінка з трьома своїми дітьми на деякий час знайшла притулок у бага-того селянина, але коли фронт наблизився до їхнього села, мешканці тих місць теж змушені були втікати.

Селом якраз проїжджав останній підрозділ війська, що відступало. Мешканці благали вояків підвезти їх до найближчої залізничної станції, але офіцер відмо-вив, сказавши, що солдатам категорично заборонено перевозити цивільних військовими автомобілями. Однак коли помітив на узбіччі дороги дітей, йому ста-ло їх шкода, і він вирішив діяти на власний ризик: «Від’їжджаємо за п’ять хвилин!» – вигукнув і додав, що ані він, ані його люди не можуть чекати довше. «П’ять хвилин і ні хвилини більше», – повторив.

Коли визначений час минув, на місце прийшла тільки втікачка з трьома дітьми; спочатку подала сол-датам малих, а потім і сама вилізла на вантажівку. Це потривало лише кілька хвилин, і військо відразу рушило далі.

Решта мешканців села не встигли, бо пакували скрині, валізки й коробки; адже мали стільки всього конче потрібного: біжутерію, гроші, постіль, одяг і ще чимало різних речей. Коли ж нарешті прийшли, тяг-нучи за собою скрині й коробки, за вояками прохолов вже слід.

Значно пізніше жінка довідалася, що сталося з мешканцями села. Для неї було очевидно, що її та дітей урятувала вбогість.


Ця правдива історія, яку розказав мені один із втікачів зі Східної Прусії, дуже конкретно показує, як майно, яким во-лодіємо, перетворюється на тягар, що унеможливлює наш порятунок. Проти повчального елемента цієї оповіді ми, власники різноманітних матеріяльних благ, протестуємо. Навіть Церква не вимагає від нас нічого такого. Добровіль-ну відмову не надто високо цінують у суспільстві. Але чи такі оцінки все ще мають якусь вартість?

ЦИТАТИ

Як багато речей, які мені не потрібні!Сократ (бл. 470 – 399 до Р. Хр.),

грецький філософ

Якщо вільне суспільство не здатне допомогти безлічі тих, хто живе в бідності, то воно не зможе врятувати й тих небагатьох, що є багатими.

Джон Кенеді (1917–1963), президент США


Пс. 62, 11; Прип. 11, 28; Сир. 5, 8; Мт. 5,3; Мт. 6, 19-34; Лк. 6, 20; Як. 1, 9; 1 Кор. 7, 30-31.

89

Рятувальна акція

Наприкінці зими рівень води в Рейні піднявся, і річка розлилася. А коли весною вода зійшла, на по-лях то тут, то там залишилися доволі великі болотисті озерця.

Якийсь незнайомець стояв і дивився, як чолові-ки, одягнуті у високі гумові рибацькі чоботи, бродили цими озерцями й витягали з них сітками рибу. Був упевнений, що для риб це означає кінець, що більші з них невдовзі потраплять до крамниць або кухонь, а менших просто знищать. Однак правда виявила-ся іншою. Чоловіки пояснили йому, що виловлюють рибу для того, щоб дати їй шанс вижити: трохи ниж -че за течією Рейну випустять її на волю.


Метафоричне висловлювання Ісуса про те, що його учні «ловитимуть людей», деякі наші сучасники цілком помилко -во сприймають як заохочення до використання хитрощів чи навіть насильства, як-от, «благословляючи» примусове хре-щення або вдаючись задля навернення людини до певного тиску на неї. Щоб правильно зрозуміти Ісусові слова, на-самперед слід уявити собі ситуацію, у якій Він промовляв їх, звертаючись до учнів. Симон і Андрій, стоячи в озері – тобто в мілкій прибережній воді, – закидали сітку й чекали, коли пропливатиме косяк риб. Отож, згадані відомі слова – тобто гра слів, яку використав Ісус («людей будеш ловити»), про-мовляючи до обох чоловіків, – вказують на те, що їм треба змінити професію, а не стосуються риби та її долі.

На перший погляд, ситуація чоловіків із-над Рейну нага-дує ту, яку бачимо над Генезаретським озером. Однак вони, виконуючи свою роботу, передусім думають про рибу. Її по-збавлять уявної свободи, яка вже невдовзі перетвориться

90

для неї на пастку, щоб випустити до великої, вільної води (па-раболічний образ того, що трапиться з «рибою», коли вона опиниться в сітях «рибалок людей»).

ЦИТАТИ

Бог наказав лише закинути сіті, а не ловити рибу, бо Він – Той, хто нею сіті наповняє.

Св. Вінсент де Поль (1581–1660), французький богослов

і засновник чернечого згромадження

Таня, яка раніше була атеїсткою й молодіжною комсо-мольською діячкою в Москві, переживши 1991 року в Чен-стохові навернення, прийняла хрещення. Вона переконана, що всі християни покликані до місійної діяльности: «Дуже часто вірні християни кажуть, що все в руках Божих, що Бог сам приведе людей до віри. Так, це правда, що все в Його ру-ках, але ці Його руки – це ти і я».

Із видання «Церква в потребі» (2001 р.)

Багато людей думають, що вони вільні, бо можуть робити те, що хочуть; не відчувають, проте, що носять у собі власну диктатуру.

Ернесто Карденал (нар. 1925 р.), нікарагуанський поет, священик і політик


Пс. 96, 3; Пс. 108, 4-5; Мт. 13, 32. 47; Мт. 28, 19; Мр. 1, 17; Мр. 16, 15; Йо. 10, 16; Йо. 20, 21; Ді. 1, 8; Рим. 1, 5; 2 Кор. 4, 15.

91

Віл

«Тепер усе вже не таке, як давніше, – скаржився віл. – Колись, пригадую, над лукою співали жайво-ронки».

«Якщо закриєш свою пащеку, то, без сумніву, по-чуєш їх», – відповіла трясогузка.


Усім відома історія про індіянця, який посеред велико -го міста весь перетворився на слух, бо крізь галас, що там панував, до його вух долетів ледь чутний спів цвіркуна. Од-ночасно його друг – мешканець мегаполіса – того голосу природи не вловив, зате почув дзенькіт монети, що впала на тротуар. Кожен фіксує лише те, із чим його пов’язують емоції, і прислухається тільки тоді, коли в нього всередині прозвучить якийсь ніжний тон.

Сучасна людина часто не чує делікатних звуків, оскільки сама поводиться занадто шумно й віддає перевагу тому, що голосне.

Якщо хтось прагне відкрити скарби, не повинен дати осліпити й заглушити себе: те, що суттєве, – тихе.

Віл у цій історії є уособленням упертости, однак може та-кож сприйматися як збірний образ усіх тих, що живуть учо-рашнім днем, а в теперішньому помічають лише все погане.

ЦИТАТИ

Тиша живе не на вершинах гір, а шум панує не на міських торговищах; і те, і те можна знайти в серцях людей.

Індійська мудрість

Якби ми зуміли поринути в повну тишу – змогли б усе зро-зуміти.

Останнє речення з фільму Ф. Фелліні «Голос Місяця»

113

День і година

Егуд почув уві сні голос: «Упорядкуй свої спра-ви, покайся за провини й приготуйся постати перед Бо гом, бо невдовзі вже тебе буде покликано з цього світу».

Егуд, однак, прокинувшись, почав розмірковува-ти: «По-перше, то був лише сон, який, найімовірніше, приснився мені тому, що я з’їв щось важкотравне; по-друге, не можу витрачати намарне жодної хвили-ни, бо мушу заробляти гроші; а по-третє, я цілком здо-ровий і в розквіті сил, тож у мене попереду ще багато часу». Після цього продовжив, як звичайно, дбати про свої справи й насолоджуватися життям. Про всяк ви-падок, однак, вдався до певних змін: щоб уникнути можливої аварії, перестав користуватися автомобі-лем, а також почав більше дбати про здоров’я, зокре-ма, ввів у денний розпорядок прогулянки на свіжому повітрі.

Це останнє, щоправда, мало не коштувало йому життя. Під час одної з прогулянок буквально остан-ньої миті встиг відстрибнути, коли на тротуар на ве-ликій швидкості вилетіла ма шина. Егуд розсміявся: його розвеселило те, що він зруйнував плани смерти.

Наступного дня сусідський сторожовий пес, якому вдалося звільнитися від ланцюга, уже приготувався стрибнути на Егуда, але господар в останню секунду влучним пострілом застрелив собаку. Після цих двох смертельно небезпечних випадків Егуд дійшов вис-новку, що його життя стало вдвічі безпечнішим.

Увечері вирішив змести зі стіни павутину. Виліз на табуретку, втратив рівновагу, впав і скрутив собі в’язи.

114


«Якщо не можемо розпізнати дії невідворотних законів, віримо, що ми вільні». Цей афоризм Людвіга Бьорне (1786–1837), здається, відображає переконання багатьох наших сучасників. У давній суперечці про те, чи людина вільна, чи її доля наперед визначена, шальки терезів останнім часом начебто схиляються на бік неминучости певних подій у на-шому житті.

Нехай представники релігій і різних наукових шкіл дис-кутують: на основі Святого Письма можна доводити як те, що кожен із нас має своє призначення, так і те, що володіє вільною волею. Однак, незважаючи на те, чи нашу долю на-перед визначено, чи ні, чи довжина життєвої дороги вже окреслена, чи ні, чи кінець світу точно запланований, чи ні, послання залишається незмінним: «Будь готовий!»

Історія Егуда, який хотів уникнути смерти, але загинув у начебто безпечній власній домівці, переповідає нам сучас-ною мовою один із сюжетів Книги пророка Амоса.

ЦИТАТИ

Людина володіє вільною волею, а це означає, що може дозволити собі все, аж до меж конче потрібного!

Крістіан Фрідріх Гебель (1813–1863), німецький письменник


Проп. 3, 14-15; Іс. 13, 6; Єз. 30, 1-3; Йоіл. 2, 1-11; Ам. 5, 18-19; Мт. 24, 36-51; Мр. 13, 32-37; Лк. 12, 35-46; 2 Пт. 3, 10.

115

Дім, призначений для зруйнування

Розташований у парку й звільнений від оплати за проживання дім, який невдовзі мали знести, вирі-шили віддати тимчасовим мешканцям з однією умо-вою – вони повинні про нього дбати. Дуже швидко сформувалася група людей, які вселилися в будинок. Серед них були самотні особи, молоді пари з дітьми й без них. Зібравшись, люди домовилися про розпо -діл приміщень і зажили разом у згоді й незгоді, спіль-но та окремо, так, як їм було зручно.

Першими, хто покинув будинок, були дорослі діти, після них – дехто зі старших мешканців; одні проща-лися тепло, інші зникали без слова, немов розчиня-ючись у нічній темряві. Минало десятиліття за деся-тиліттям, і в будинку западала щораз більша тиша. У парку, який із плином часу трохи здичавів, кущі перетворилися на непрохідні зарослі. Від того часу, як у коридорах будинку стих дитячий гамір, стало чути сотні нових звуків: уночі в комині гудів вітер, гурко-тіли ринви, стогнали під тягарем балки й скрипіли дошки на підлозі.

Врешті в численних приміщеннях дому не зали-шилося нікого, крім однієї жінки. Вона була б цим ціл-ком задоволена, якби не помітила дечого, що стриво-жило її. Час від часу в парку з’влялися якісь чужі лю -ди й прискіпливо та критично дивилися на будинок. Деякі з них навіть перевіряли стан крихких стін, об-стукуючи їх, а інші свердлили спорохнявілі балки. Певна річ, ніхто з цих незнайомців не пояснив жінці причин такої поведінки.

І от одного ранку останню мешканку будинку роз-будив страшенний шум. А за мить від раптового силь-ного удару дім так сильно затрясся, що стелі похили-

116

лися, а стіни захиталися. Безмежно нажахана жінка кинулася до вікна й побачила внизу бульдозера, що вирівнював територію. Чоловік, який керував маши-ною, не звертав жодної уваги на протести останньої мешканки дому. І тієї миті жінка усвідомила те, що знала від самого початку, – вселилася в будинок, при-значений для зруйнування, без жодних гарантій без-пеки й права на постійне проживання.


Ця історія – натяк на людське життя. Ми прийшли на цей світ тільки на деякий час, до моменту, коли почнеться «руй-нування», а отже, бульдозер будь-якої миті може взятися до справи. З плином літ інші «виселяються» з нашого життя, чи то помираючи, чи якось по-іншому. Живопліт між нами й іншими стає щораз вищим. Будинок старіє й от-от упаде, тут більше не можна жити, його не зроблено так, щоб ми могли залишитися в ньому назавжди.

ЦИТАТИ

Життя – це міст. Проходь ним, але не будуй на ньому дому.

Із апокрифічних джерел

На землі ми – тільки гості,з різноманітними тягарямими мандруємо без спочинкудо своєї вічної батьківщини.

Ґеорґ Турмайр (1909–1984), німецький поет

Лише раз потрактувавши серйозно поняття вічности, більше не зможеш сприймати світ, як домівку людства.

Мартін Бубер (1878–1965), єврейський філософ

Залізничний вокзал на світанку(Homo viator)

Без горобців, безголубів тут не живенічого, крім невигоди.Ранкова імла, від подихів,підіймається під стелю зали,а над колією витає меланхолія.

Піднімикомір плаща,сховай у кишеніруки. Накажисвоїм очамне зупинятися.Що не стоїть,не будевирване. Пам’ятай —мусиш мандрувати.

Катарина Зайдель


1 Хр. 29, 15; Пс. 119, 19; Євр. 11, 13-16; 1 Пт. 2, 11.

118

ЗМІСТ

Передмова .............................................................................................5

ВИПРОБУВАННЯ ВІРИБог і світ ...................................................................................................7

Ангел сумління ...............................................................................7Застережний крик ......................................................................10Суд у Вільні ....................................................................................12Випробування віри ....................................................................15Громовідвід ...................................................................................17Футбол на небі .............................................................................18Збільшувальне скло ..................................................................20Марні зусилля (про кота) ........................................................22Перлина ..........................................................................................25

КУХОЛЬ ВОДИЛюбити ближнього ..........................................................................27

Світанок ..........................................................................................27Спадок .............................................................................................29Троянда ...........................................................................................31Ангели не мають крил ..............................................................33Важливий урок ............................................................................35Чорна скринька ...........................................................................37Кухоль води ...................................................................................40Зустріч у Відні ...............................................................................42

УЛЮБЛЕНІ БЛИЖНІЛюдське й занадто людське ........................................................45

Лицеміри ........................................................................................45Діялог культур ..............................................................................47Незнайомий гість........................................................................50Мудрий Хан ...................................................................................52Актор ................................................................................................54

119

Весілля лиса ..................................................................................56Причини конфліктів ..................................................................58Бажання ..........................................................................................60

МИСТЕЦТВО МОЖЛИВОГОПолітика ...............................................................................................63

Етнічна чистка ..............................................................................63Мудрий винахід ...........................................................................66Китайський мур ...........................................................................68Ретроспективний погляд на поступ ...................................71Сьома заповідь більше не потрібна? .................................74Мотузка ...........................................................................................77Повчання для папуг ...................................................................80Мудрий, як змія ...........................................................................82

ЗОЛОТА КЛІТКАСвобода і те, що їй загрожує .......................................................85

Птах у клітці ...................................................................................85Порятунок ......................................................................................87Рятувальна акція .........................................................................89Віл ......................................................................................................91Святий Франциск і мурахи .....................................................93Університетський щур ..............................................................96

ДЕНЬ І ГОДИНАВідміряний час ..................................................................................99

Годинник .........................................................................................99Паломник у дорозі до св. Якова .........................................102Сон ..................................................................................................104Осел, із якого знущався господар .....................................105Слимак ...........................................................................................107Дерева – товариські створіння ..........................................109Що залишається? ......................................................................111День і година ..............................................................................113Дім, призначений для зруйнування .................................115

Катарина ЗайдельНЕЗНАЙОМИЙ ГІСТЬІсторії для роздумів

Технічний редакторПетро Клим

Підписано до друку 26.12.13. Формат 84x108 1/32.Папір офс. Офс. друк. Ум.-друк. арк. 6,3.

Ум. фарбовідб. 6,4. Обл.-вид. арк. 3,0. ТзОВ Видавництво «Свічадо»

(Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2001)79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22.

Тел.: (032) 244-57-44, факс: (032) 240-35-08e-mail: [email protected], url: www.svichado.comВіддруковано згідно з наданим оригінал-макетом

у друкарні ТзОВ «Зерцало» (Свідоцтво серії ААВ № 219930 від 30.01.2013 р.)

вул. Січових стрільців, 35а, с. Кротошин, Пустомитівський р-н, Львівська обл.

Ці історії, як людське життя. У них – мудрість досвід- чених, радість людей віри, сум розчарованих і надія просвітлених. Авторка зібрала у книжку оповідання, анекдоти, притчі, що походять з різних країн та куль-тур. Попри велике розмаїття, для всіх цих історій спільне одне – вони чудово годяться на те, щоб їх читати вголос і розповідати.

Катарина Зайдель, авторка цих оповідань, має великий педагогічний досвід.

Незнайомий гість. Історії для роздумів

Documents