МИКОЛА НЕКРАСОВ(1821- 1878)

 “Це була людина м’яка, добра, незаздрісна, щедра, гостинна і зовсім проста, котра не піклується про завтрашній день, коли сьогодні треба допомогти іншому.” 

- зі спогадів сучасників

Народився Некрасов Микола Олексійович 22 листопада 1821 р. у Немирові Вінницького повіту Подільської губернії.

Батько М. Некрасова. Фото 1850-х років

Батько Некрасова, Олексій Сергійович був

дрібномаєтним дворянином, офіцером.

Вийшовши у відставку, він оселився у своєму

родовому маєтку, в селі Грєшневе Ярославської

губернії (нині село Некрасове). Мав кілька

душ кріпаків, до яких ставився досить

жорстоко. Його син з ранніх років спостерігав за цим, і вважається, що

це зумовило становлення Некрасова як поета-

революціонера.

Сім'ю Некрасових не можна було назвати дружньою. Наскільки Микола любив матір, настільки ненавидів батька. Мати Некрасова, Олена Андріївна Закревська, стала його першою вчителькою. Вона мала гарне виховання і всім своїм дітям (яких було 14) теж намагалася прищепити любов до російської мови та літератури.Олена Андріївна, володіла високою культурою і непоганим голосомвати вдома сама, тому що чоловік вважав за краще грати в карти, пити і веселитися з сусідськими поміщиками. Микола бачив все це, і в його душі зароджувався протест. Він рано почав привчати себе до труднощів і загартовуватися.

Маєток О. Некрасова в с. Грешнево

Місцем ігор для хлопчика служив величезний запущений сад, навколо якого височів глухий паркан. Але Коля зробив у паркані акуратну дірку, і коли батько був у від'їзді, кликав селянських дітей, щоб пригостити їх ягодами і фруктами. На варті забав дітей стояли няньки - варто було з'явитися суворому батькові Некрасова, як вони попереджали дітей. Природно, що дружити з кріпаками панському синові не дозволялося. І все ж Коля знаходив час для спілкування зі своїми сільськими друзями.

Микола та його брат Андрій в 1832 році вступили в перший клас гімназії міста Ярославля. Вчитися Миколі не подобалося, і в

гімназію він ходив з великим небажанням - тим більше, що не відрізнялися розумом і талантом самі вчителі, і навчання

зводилося до тупого зубріння. Але Некрасову сподобалося читати. У 1937 році він кинув гімназію, і батько вирішив вислати його в

Дворянський полк - військову школу в столиці. Але до Петербурга Микола Некрасов поїхав зовсім з іншою метою - він хотів вчитися в

університеті і плекав мрію бути виданим у столичних журналах, бо кілька років таємно від усіх писав вірші.

1838–1840 роки — Некрасов - вільний слухач філологічного факультету Петербурзького університету. Дізнавшись про це, батько позбавив його матеріальної підтримки. За власними спогадами Некрасова, він бідував близько трьох років, перебиваючись невеликими випадковими заробітками. Одночасно поет потрапив до літературного та журналістського кіл Санкт-Петербурга.

Перший збірник Некрасова “Мрії й звуки” був

опублікований в 1840 році. Коли уперше вірші

Некрасова були надруковані, Польовий похвалив

дебютанта, з деяких відомостей до нього

прихильно поставився Жуковський, але Бєлінський

у «Вітчизняних записках» відгукнувся про книжку

зневажливо, і це так подіяло на Некрасова, що, подібно

до Гоголя, що колись скуповував і знищував

«Ганса Кюхельгартена», він сам скуповував і знищував

«Мрії і звуки», які тому і стали великою

бібліографічною рідкістю (до І зібрання творів Некрасова вони не увійшли). , Пізніше

Некрасов займається написанням критичних

статей, популярними стають його фейлетони й водевілі.

В 1843 році Микола Олексійович зустрічається з Віссаріоном Григорієвичем Белінським, зав’язується їхня тривала дружба, погляди Бєлінського істотно вплинули на формування світогляду Некрасова.

В 1847 році Некрасов і Іван Панаєв стають хазяями журналу “Сучасник”. До цього часу Микола Олексійович уже сформувався як поет і критик В “Сучаснику” публікуються І. С. Тургенєв, І. А. Гончарів, 13. Г. Бєлінський, О. I Герцен. Журнал здобуває широку популярність серед мислячої интелігенції. Некрасов постійно вирішує проблеми із цензурою, рятує своє видання від руйнування й заборон, тому що нерідко по політичних міркуваннях цензори забороняли або скорочували основну частину публікацій.

У ці ж роки Микола Олексійович любив А. Я

Панаєву, вони не вінчалися, але жили в

цивільному шлюбі й спільно займалися

літературною творчістю. Некрасов використовує

всі свої зв’язки, щоб удержати “Сучасник” від руйнування й захистити від натиску цензури. Він публікує й власні статті,

підтримує юних письменників, допомагає

їм в опублікуванні перших добутків. В 1862

році на 8 місяців уряд закриває “Сучасник”.

У цей же час заарештовують Миколу Гавриловича Чернишевського, ідейного натхненника журналу «Сучасник», починається гоніння на письменників, що розділяли демократичні й революційні ідеї. В 1863 році Микола Олексійович домагається дозволу на поновлення роботи журналу. У цьому ж році на сторінках журналу був опублікований роман Чернишевського “Що робити?“. В 1866 році, після невдалої спроби вбивства імператора Олександра II, журнал “Сучасник” закривається. Спроби Некрасова відновити роботу “Сучасника” виявляються безуспішними.

Кінець 60-х років був важким часом у житті Некрасова, тому що Миколі Олексійовичу в ім’я порятунку журналу довелося піти на компроміс із владою й на часткові поступки в плані цензури. Деякі суспільні діячі обвинувачують Некрасова у відступництві, в егоїзмі, а сам поет дуже важко переживає ці докори В 70-х роках Некрасов переживає особисту кризу, у його віршах з’являються сумні мотиви, що відносяться безпосередньо до життя самого поета, вони зосереджені й на власних почуттях. В 1875 році Микола Олексійович довідується, що він хворий на рак, погоджується на операцію, але всі спроби лікування безуспішні. Помираючому Некрасову з усієї Росії приходять листи й телеграми, що підтримують поета.

27 грудня 1877 Микола Олексійович Некрасов помер. Ховали поета тисячі людей. Сильний мороз не розігнав, а об'єднав людей навколо тіла улюбленого поета, і ця демонстрація проводжала його від будинку до місця упокоєння на кладовищі Новодівичого монастиря.