Журнал "Культурологічні джерела". №4(32) 2015 рік

1

Актуально ......................................... 3

ВАШ О. Закарпатський обласний організаційно-методичний центр культури відзначив 70-річчя .......................................... 3

ДРОГАЛЬЧУК Г., ВЕКЛЮК Л. Підсумки обласного огляду-конкурсу районних і міських будинків культури та методичних кабінетів ............ 6

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ. Визначено імена лауреатів обласних премій у галузі літератури і мистецтва ..............15

Відлуння подій .................................17

БЕДЗІР В. «Околиці Синевира» ваблять не лише закарпатців, а й метрів зі столиці ...................17

МИШАНИЧ В. Відбувся семінар-практикум із закарпатської художньої вишивки ...................19

СТОЙКА М., РАЦ В. У песимізмі він намагався знаходити оптимізм ...................................... 20

ВУДМАСКА Т. Відбулася презентація книги Івана Хланти «Літературно-мистецьке життя Копашнова» ................... 22

ВЕКЛЮК В. В Ужгородському коледжі культури і мистецтв відбувся семінар-практикум ....24

МИШАНИЧ В. З нагоди ювілею – виставка робіт............ 26

СЕМЕНЧЕНКО К., КАСАРДА-МИКИТА Я. Фестиваль-конкурс «Юні зірки Мельпомени» стартував у Берегові ..................................... 27

Ювілеї ................................................ 29

СЕМЕНЧЕНКО К. Анатолію Філіппову – 80 ........ 29

ХЛАНТА І. До найвищих мистецьких осяянь. До 70-річчя Заслуженого академічного Закарпатського народного хору ..............................31

№ 4 (32), 2015Щоквартальний

вісникЗасновник: Обласний

організаційно-методичний центр

культуриСвідоцтво про державну реєстрацію друкованого

засобу масової інформації

Серія ЗТ № 475/67 ПР від 27 листопада

2008 рокуАдреса: 88000,

м. Ужгород, вул. Волошина, 18

www.zakfolkcenter.at.ua е-mail: [email protected]

Редакційна колегія: Ю.Глеба, І.Канюка,

Г.Дрогальчук, І.Хланта, В.Кобаль, М.Офіцинська

Упорядкування, підготовка текстів:

М.ОфіцинськаВідповідальний за

випуск: Г.ДрогальчукАвтори світлин:

Н.Боднар, В.Бедзір, Л.Веклюк, В.Мишанич, О.Попов, В.Рац, з архіву М.Митровки, М.Попен-

ка, ООМЦКХудожнє оформлення обкладинки: М.Дем’ян

Дизайн та верстка: М.Лазорець-Стан

Редагування та коректура: Т.Лазаренко

На першій та четвертій сторінці обкладинки

О.Дурда. «Вертеп», фігурна

композиція, кераміка, 2011

(Фото О.Дурда)Здано до набору 16.12.15.

Підписано до друку 22.12.15. Формат 60x84/8.

Папір офсетний. Друк офсетний.

Ум. друк. арк. 9,3.Підготовлено до

друку: видавництво TIMPANI Свідоцтво

про державну реєстрацію видавців

від 15.04. 2003 р. Серія ДК, № 1327

Друк ТОВ «Папірус-ф» 88000, м. Ужгород, вул. Лермонтова, 25

Замовлення № 56 Тираж 300 пр.

ХЛАНТА І. Попереду – пошуки і нові звершення. Народному фольклорному колективу «Ґаздині» – 30 ............................... 36

ТЕТЕРЮК-КІНЧ Ю. До ювілею оркестру!.................. 40

ТАНЬКО Ю. Чверть віку творимо для людей. Народному фольклорному ансамблю «Іршава» – 25 ................................ 43

Творча майстерня ..........................47

МИШАНИЧ В. Євген Рубець – різьбяр золоті руки .....................47

КОБАЛЬ В. Молюся Богу, співаю людям! ............................49

МИШАНИЧ М. Коли мистецтво є покликанням. Про художника Олександра Липчея ......................51

Стане у пригоді ...............................52

ОФІЦИНСЬКА М. Різдвяні звичаї села Коритняни Ужгородського району ..............52

Постаті .............................................57

МИТРОВКА М. Михайлові Кречку – 90 років ...57

Пам’ять .............................................61

АНДРІЙЦЬО В. Ольга Морозова – майстриня музичного супроводу .....................................61

ЧЕРЕВКО Г. Життя, присвячене книзі. Про Галину Митровку ... 63

ХЛАНТА І. Василь Гангур у спогадах сучасників ................67

У світ ................................................. 71

ГАБОРЕЦЬ В. Нетлінність творчої спадщини Василя Свиди ......... 71

БАЯНОВСЬКА М. Вагома праця про Едуарда Мертке .................. 75

ЗМІСТ

2

АНДРІЙЦЬО Василь – кандидат мистецтвознавства, лауреат обласної пре-мії імені братів Євгена та Юрія-Августина Шерегіїв

БАЯНОВСЬКА Марія – завідувач кафедри суспільно-гуманітарної та ети-ко-естетичної освіти Закарпатського ін-ституту післядипломної педагогічної освіти, доктор філософії, доцент, член Національної Ліги українських компози-торів

БЕДЗІР Василь – журналіст, власний кореспондент газети «Урядовий кур’єр» у Закарпатській області, член Національ-ної спілки журналістів України

ВАШ Олена – методист І категорії з питань національно-патріотичного ви-ховання відділу інновацій та соціально- культурних програм, технологій і куль-турно-дозвіллєвої діяльності Обласного організаційно-методичного центру куль-тури

ВЕКЛЮК Людмила – завідувач від-ділу інновацій та соціально-культурних програм, технологій і культурно-дозвіл-лєвої діяльності Обласного організацій-но-методичного центру культури

ВУДМАСКА Тетяна – завідувач від-ділу обслуговування юнацтва Закарпат-ської обласної бібліотеки для дітей та юнацтва

ГАБОРЕЦЬ Василь – заслужений працівник культури України

ДРОГАЛЬЧУК Ганна – директор Об-ласного організаційно-методичного цен-тру культури

КАСАРДА-МИКИТА Яна – провід-ний методист Обласного організацій-но-методичного центру культури

КОБАЛЬ Василь – заслужений пра-цівник культури України

МИТРОВКА Михайло – заслужений працівник культури України

МИШАНИЧ Володимир – провід-ний методист Обласного організацій-но-методичного центру культури, член Національної спілки журналістів України

ОФІЦИНСЬКА Марина – завідувач редакційного сектору Обласного органі-заційно-методичного центру культури

РАЦ Віталій – завідувач відділу між-народних зв’язків у галузі культурно-ос-вітньої діяльності та народної творчості Обласного організаційно-методичного центру культури

СЕМЕНЧЕНКО Катерина – завіду-вач відділу народної творчості та аматор-ського мистецтва Обласного організацій-но-методичного центру культури

СТОЙКА Марія – викладач-мето-дист Ужгородського коледжу культури і мистецтв

ТАНЬКО Юрій – учасник народного фольклорного ансамблю «Іршава» Іршав-ського районного будинку культури

ТЕТЕРЮК-КІНЧ Юлія – завідувач навчально-методичного кабінету Ужго-родського державного музичного учили-ща імені Д. Є. Задора, викладач

ХЛАНТА Іван – провідний методист Обласного організаційно-методичного центру культури, кандидат філологічних наук, заслужений діяч мистецтв України

ЧЕРЕВКО Ганна – викладач Ужго-родського коледжу культури і мистецтв, голова циклової комісії бібліотечних дис-циплін з 1969 по 2014 рік

ПРО АВТОРІВ

3

АктуальноЗАКАРПАТСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ОРГАНІЗАЦІЙНО-

МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР КУЛЬТУРИ ВІДЗНАЧИВ 70-РІЧЧЯ

26 листопада урочистим концертом та виставкою власних дослідницьких і мис-тецьких доробків майстрів народних художніх промислів краю Закарпатський облас-ний організаційно-методичний центр культури відзначив 70-річчя.

З цієї нагоди у фойє театру було розгор-нуто виставку робіт майстрів народних ху-дожніх промислів та декоративно-приклад-ного мистецтва. До експозиції було відібрано найкращі типові зразки, що демонструють розмаїття та багатство народного мистецтва. А це, зокрема, вишивка, різьба по дереву, гончарні вироби, кераміка, лозоплетіння та інші поширені у краї промисли. Свої робо-ти репрезентували Маріанна Профус, Надія Мазуренко, Марія Купарь, Андрій Пузаку-лич, Євген Рубець, Олександр Дворак та інші відомі майстри, які працюють у руслі традицій, що формувалися і утверджували-ся протягом століть.

В обласному театрі ляльок зібрався пов-ний зал: передусім, колектив центру культу-ри – як сучасники, так і ветерани, про чий внесок у розвиток спільної справи мовилося з особливим теплом, а також численні гості – провідні представники культурної спільно-ти краю та колеги з інших областей.

Серед них і заступник начальника управління соціокультурного розвитку ре-гіонів, начальник відділу регіональної полі-тики Міністерства культури України Окса-на Іонова, керуючий справами виконавчого апарату Закарпатської обласної ради Іван

Бібен, начальник управління культури обл держадміністрації Юрій Глеба, а також директор Львівського державного обласно-го центру народної творчості і культурно- освітньої роботи Роман Береза та член Цен-тральної ради Союзу русинів-українців Сло-вацької Республіки Іван Лаба і фольклорний колектив зі Словаччини.

«Таке широке культурне представни-цтво зустрінеш далеко не на кожній, нехай і резонансній, події! Та це не дивно, адже важливість праці наших ювілярів важко переоцінити. Саме вони турботливо обе-рігають, плідно примножують і натхненно популяризують найбільший скарб краю – нашу нематеріальну спадщину, яка є промо-вистим виразником самобутності Закарпат-тя в Україні та за межами», – переконаний начальник управління культури Закарпат-ської облдержадміністрації Юрій Глеба.

Заслужений працівник культури Укра-їни Василь Габорець відзначив, що свою роботу працівники центру культури ви-конують не просто відповідально, а жер-товно. «Незважаючи на відсутність гідного матеріального заохочення, ці сподвижники культури не просто наполегливо трудяться

Мирослав Петій, Ганна Дрогальчук, Петро Матій, Наталія Петій-Потапчук

Катерина Семенченко, Василь Кобаль, Василь Габорець

4

Актуально

упродовж робочого тижня, але й тоді, коли в інших вихідні – працівники культури все одно в роботі, заради якої жертвують влас-ним відпочинком і нагодою провести час у родинному колі, тож інакше, ніж фаната-ми від культури, назвати їх не можу. За це їм низький уклін». Також прочитав власний вірш, присвячений ювілярам.

Молодим митцямЗадивляюсь у ваші допитливі очі,Що іскряться вогнем і бажанням творити,Ніби мовлять прозоро, що кожен з вас хочеСправді творчо дерзати, а не пусто тліти.

Бачу ваші мрійливі в задумі обличчя,Молодечий запал і незгасне натхнення,Вас мистецтво до праці невтомної кличеЙ неспокійне, буремне, стрімке сьогодення.

Мрію вашу шаную – святу, заповітну:Щиро й вірно улюбленій музі служитиЙ так любити Вітчизну, як матінку рідну,Честь і совість, і хист лише їй присвятити.

Певен, вас не лякають вітри ані бурі,Ви ж корінням своїм з працьовитого роду,То й життя ви своє присвятили культурі,Цитаделі духовній – колисці народу!

Привітала колег та подякувала усім при-сутнім у залі і директор Обласного організа-ційно-методичного центру культури Ганна Дрогальчук. Вона насамперед зазначила, що заклад сприяє систематичному проведен-ню майже 30 різноманітних фестивалів, що роблять наш регіон туристично привабли-вим, презентують його серед інших облас-

тей України, як надзвичайно оригінальний, що стосується традицій і обрядів, багато-національний і саме цим творчо цікавий. «Важлива ділянка нашої роботи – вивчення й поширення досвіду роботи кращих клуб-них установ та аматорських колективів. По-стійно працюємо над підвищенням кваліфі-кації клубних працівників, проводимо тема-тичні семінари, творчі лабораторії, пленери, майстер-класи. Значну увагу приділяємо й співпраці з національними меншинами, що проживають у нашому краї. А ще – прово-димо велику дослідницьку роботу, результа-том якої стали вихід у світ багатьох збірників із фольклору», – зазначила керівник закладу.

З вітаннями на сцені побувало чимало гостей, директора установи Ганну Дрогаль-чук нагородили Почесною грамотою Мініс-терства культури України; провідного мето-диста Володимира Мишанича та завідувача редакційного сектору Марину Офіцинську – Почесними грамотами Закарпатської облас-ної ради; завідувача відділу народної твор-чості та аматорського мистецтва Катерину Семенченко і провідного методиста Мар’я-ну Чегіль – Почесними грамотами Закар-

Юрій Глеба вручає нагороду Людмилі Веклюк

Юрій Глеба вручає грамоту Мар’яні Чегіль

5

Актуально

патської облдержадміністрації; завідувача відділу інновацій та соціально-культурних програм, технологій та культурно-дозвіллє-вої діяльності Людмилу Веклюк – відзнакою управління культури; методиста Олену Ваш та керівників народної аматорської кіносту-дії «Едельвейс» Віру Кобулей та Галину Че-льоскі – грамотами управління культури.

Грамотами Закарпатської обласної проф-спілкової організації працівників культури нагороджені Мар’яна Чегіль, Наталія Стегу-ра, Іван Хланта та Анатолій Чередниченко.

Ювіляри одержали чимало приємних подарунків, серед яких, зокрема, пісенні, музичні, танцювальні. На святі виступило чимало творчих колективів, серед яких на-родний ансамбль народної пісні «Розмарія», зразковий фольклорний ансамбль «Кирни-ченька» з Іршавщини, зразковий ансамбль танцю «Турянська долина» з Перечинщини, вокальний ансамбль будинку культури села Новобарово Тячівського району, народний вокальний ансамбль «Карпатські голоси» клубу села Оноківці Ужгородського райо-ну, народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Ужгород», троїсті музики з Воло-веччини, Хустщини, Тячівщини, народний

ансамбль угорського танцю «Сонях» Ужго-родського коледжу культури і мистецтв, За-служений академічний Закарпатський на-родний хор.

За 70-річну історію Закарпатський ор-ганізаційно-методичний центр культури вивів у широкий світ десятки талановитих, закоханих у свою справу людей, для яких робота стала змістом, покликанням усього життя.

На базі ООМЦК були створені і донині працюють народна кіностудія «Едельвейс», ансамбль народної пісні «Розмарія», народ-ний етнографічний музей. Центром куль-тури започатковано низку фестивалів, огля-дів-конкурсів та свят, серед яких фольклор-ні фестивалі «Коляди в Старому селі», «На Синевир трембіти кличуть», «Яворові гуслі», «Дзвінкі перлини Верховини», фестивалі хо-реографічного мистецтва ім. Й. Волощука, драматичного мистецтва ім. В. Майданного, стрілецької пісні «Красне Поле», театрально-го мистецтва «Юні зірки Мельпомени», ху-дожнього слова ім. І. Ірлявського «Моя весна» та багато інших. Колектив видав сотні книг, збірників, до яких увійшли найкращі зразки закарпатських народних пісень, обрядів, ка-зок, звичаїв та пісень самодіяльних компози-торів. Окрім того, вже протягом дванадцяти років культурно-мистецьке життя Закарпат-тя фахово висвітлюється у щоквартальному віснику Закарпатського ООМЦК «Культуро-логічні джерела».

На концерті побувала і заслужений пра-цівник культури України Софія Сорока, яка присвятила Центру культури такі поетичні рядки:

Методичний центр культури –Це красива справа.Тут читають, тут співаютьІ пишуть в журналах.Виступають тут ансамблі,Зустрічі щоденні,Тут і конкурс, тут і гумор,Співи і натхнення.Театральний процес діє,театральна мова,Усе тут красу сіє,Навіть кожне слово.Тут таланти, радість, щастя,Веселощів море,І тут сила є велика,Ніхто не поборе!

Олена ВАШ

Олена Ваш, Оксана Попдякуник, Наталія Стегура, Марина Офіцинська

6

Актуально

ПІДСУМКИ ОБЛАСНОГО ОГЛЯДУ-КОНКУРСУ РАЙОННИХ І МІСЬКИХ БУДИНКІВ КУЛЬТУРИ

ТА МЕТОДИЧНИХ КАБІНЕТІВНа виконання наказу управління культури облдержадміністрації 26.03.2015 р.

№ 01-05/42 «Про проведення обласного огляду-конкурсу районних і міських будинків культури, методичних кабінетів» із метою підвищення рівня кваліфікації кадрів ра-йонних і міських будинків культури, методичних кабінетів із квітня до жовтня 2015 року був проведений обласний огляд-конкурс районних і міських будинків культури та методичних кабінетів.

У ньому взяли участь 13 методичних кабінетів, 10 районних будинків культури (відсутні вони у Мукачівському, Берегівському, Виноградівському районах), один місь-кий будинок культури – Берегівський, оскільки в Ужгородському міському центрі до-звілля – будинку культури та Мукачівському міському будинку культури проводять-ся ремонти.

Огляд-конкурс проходив за відповідни-ми критеріями: рівень кадрового забезпе-чення (фахова освіта, творчий підхід до ви-конання функціональних обов’язків), спри-яння розвитку культури села (навчання кадрів, організація семінарів-практикумів, творчих лабораторій, майстер-класів); стан матеріально-технічної бази районного і місь-кого будинків культури, методичного кабі-нету; різноманітність форм культурно-доз-віллєвої роботи; наявність у методкабінеті методичних матеріалів; інноваційні методи і форми роботи районного і міського будин-ків культури, методичного кабінету тощо.

Оргкомітет-журі ознайомився з матеріа-лами за 2014–2015 роки, поданими на другий

етап обласного огляду-конкурсу, а також без-посередньо з роботою учасників цієї акції на місцях і відзначив такі позитивні моменти: у деяких районних будинках культури та методичних кабінетах суттєво зміцнилася матеріально-технічна база, налагодилися тісні контакти працівників районної ланки із сільськими клубними установами. Вони систематично працюють над удосконален-ням свого фахового рівня, оформленням кабінетів, розробляють та розповсюджують актуальні методичні матеріали, потрібну документацію ведуть на відповідному рівні.

Культурне життя всіх районів області систематично висвітлюється у щокварталь-ному віснику «Культурологічні джерела»

Колектив Свалявського районного будинку культури

7

Актуально

Обласного організаційно-методичного цен-тру культури, Інтернет-ресурсах міського, районного та обласного рівнів.

За результатами проведення обласно-го огляду-конкурсу членами оргкоміте-ту-журі визнано кращими такі районні будинки культури та методичні кабінети:

Перше місце• Свалявський районний будинок куль-

тури (директор Василь Плоскіна) та мето-дичний кабінет.

Друге місце• Хустський районний будинок культу-

ри (директор Анатолій Барна) та методич-ний кабінет.

• Тячівський районний будинок культу-ри (директор Василь Барановський) та мето-дичний центр районного відділу культури Тячівської райдержадміністрації (директор Наталія Сасин).

Третє місце• Ужгородський районний будинок

культури та організаційно-методичний центр народної творчості і культурно-освіт-ньої роботи відділу культури Ужгородської райдержадміністрації (керівник Оксана Іль-ченко).

• Рахівський районний будинок куль-тури (директор Іван Мисинчук) та методич-ний кабінет (завідувач Любов Кокерч).

• Районний методичний центр відділу культури Виноградівської райдержадміні-страції (завідувач Юрій Уйбарі).

Подяками за ведення методичної ро-боти на професійному рівні нагороджено:

• Методичний кабінет Великоберез-нянського районного будинку культури.

• Методичну службу Між гірського ра-йонного будинку культури.

• Методичний кабінет Перечинського районного будинку культури.

Свалявський районний будинок куль-тури і методичний кабінет, який працює при ньому, зайняли почесне перше місце, є центром культурно-дозвіллєвої діяльності, провідною творчою організаційно-методич-ною установою району, яка забезпечує розви-ток аматорського народного мистецтва, про-пагує його досягнення, узагальнює і поши-рює передовий досвід клубних закладів ра-йону, аматорських колективів. Він підвищує професійний рівень керівників колективів та об’єднань, клубних працівників, здійснює роботу з інформаційно-методичного забез-печення закладів району. Суттєво покращи-

лася матеріально-технічна база: зроблений капітальний ремонт будівлі, що надало їй сучасний і естетичний вигляд ззовні й зсере-дини, закуплено потрібне обладнання для сцени, технічне оснащення тощо.

Методичний кабінет відповідно оформ-лений, унаочнення постійно поновлюється.

Велика увага приділяється підвищен-ню кваліфікації клубних працівників. Так, щорічно проводяться по чотири методичні навчання: семінари, семінар-наради з клуб-ними працівниками, семінари за жанрами з керівниками колективів художньої само-діяльності, майстер-класи тощо, на які по-стійно запрошуються краєзнавці району, ви-кладачі дитячих шкіл мистецтв, керівники народних та аматорських колективів худож-ньої самодіяльності. Поширена практика проводити їх на базі колективів із званням «народний», «зразковий», кращих будинків культури для обміну досвідом.

Методисти приділяють увагу вивченню, узагальненню та розповсюдженню передо-вого досвіду клубів та будинків культури, надають методичну допомогу у підборі ре-пертуару для колективів художньої самоді-яльності, пошуку різних матеріалів для роз-робки сценаріїв тощо.

Районним будинком культури з ініці-ативи та безпосередньої участі методистів проводиться низка культурно-масових захо-дів: свят, фестивалів, оглядів-конкурсів, вечо-рів-зустрічей, молодіжних акцій, концертів: до Дня Святого Валентина, Дня захисника Вітчизни, Міжнародного жіночого дня, Свя-та матері, Дня Незалежності України, урочи-стий вечір та святковий концерт, присвячені Дню Соборності України, вечір пам’яті із во-їнами-інтернаціоналістами з нагоди річни-ці виводу радянських військ із Афганістану, конкурсно-ігрові програми тощо.

У районі значна увага приділяється від-значенню ювілейних дат визначних діячів краю, літературно-музичні вечори до Між-народного Дня рідної мови, урочистості, присвячені річниці від дня народження Та-раса Шевченка, новорічно-різдвяні свята та багато інших.

Сьомого вересня на Свалявщині про-йшов ІХ Міжнародний фестиваль культур прикордонних регіонів «Гуцульський кінь у культурі Східних Карпат», під час якого вшанували пам’ять борців за незалежність та цілісність нашої держави хвилиною мов-чання.

8

АктуальноПри районному будинку культури пра-

цюють вісім колективів із званням «народ-ний». Уся документація ведеться згідно з ви-могами, робота висвітлюється у місцевих, районних, обласних газетах, Інтернет-ресур-сах.

Хустський районний будинок куль-тури і методичний кабінет, який працює при ньому, зайняли друге місце, є центром усієї культурно-мистецької роботи в районі, організовують культурне обслуговування населення, дозвілля дітей та молоді, працю-ють над збереженням культурно-національ-ної спадщини, впровадженням нових форм роботи.

Вони забезпечені досить потужною мате-ріально-технічною базою: новими офісними меблями, комп’ютерною технікою, сучасни-ми технічними засобами: телевізором, відео-камерою, музичною та звукопідсилюваль-ною апаратурою тощо.

З першого вересня 2015 року районний будинок культури очолює молодий і пер-спективний фахівець, активний учасник художньої самодіяльності, творча людина – Анатолій Барна.

Методичну та практичну допомогу сіль-ським закладам культури клубного типу на-дає методичний кабінет. Працівниками ви-вчається., аналізується та розповсюджується передовий досвід, продукція інформаційно-го напрямку, матеріали з методичними по-радами та веденням клубної документації. Упроваджуються нові форми та методи ро-боти, проводяться районні семінари-прак-тикуми, круглі столи, семінари-наради,

творчі лабораторії, майстер-класи, навчан-ня молодих спеціалістів, консультаційні дні тощо. Наприклад, у 2014 році на базі хору працівників культури району та вокально-го ансамблю проведено творчу лабораторію із вокально-хорового жанру; виїзний семінар працівників закладів культури клубного типу на базі будинку культури села Край-никово на тему «Співпраця сільських за-кладів культури з навчальними закладами, впровадження інноваційних видів культур-но-дозвіллєвої діяльності та розвиток дитя-чої творчості на селі». Робота районного бу-динку культури та методистів спрямована на збереження і розвиток місцевої народної творчості, традицій, відродження і розвиток народних художніх промислів.

На відповідному сучасному рівні оформ-лений методичний кабінет. При районному будинку культури створено кімнату-музей театрального мистецтва народного аматор-ського театру імені Всеволода Майданного.

Протягом двох років проведено багато культурно-мистецьких заходів: районні фес-тивалі та фестивалі-конкурси (фольклорний фестиваль «Селиська співанка» (с. Нижнє Селище), «Яворові гуслі» (с. Драгово), «Про-води на полонину» (с. Горінчово) та інші; від-значення проголошення Карпатської Укра-їни та вшанування пам’яті Президента Ав-густина Волошина з покладанням вінків до пам’ятного знака на Красному Полі, творчий звіт Хустщини, урочистості до Днів Консти-туції, Незалежності України, захисника Віт-чизни, днів села тощо.

Усе культурне життя Хуст щини висвітлюється у місь ких, районних газетах, Інтернет-ресурсах.

Тячівський районний будинок культури та ме-тодичний центр відділу культури Тячівської рай-держадміністрації зайняли на обласному огляді-конкур-сі теж друге місце. Їхнє го-ловне завдання – організація культурно-дозвіллєвих форм роботи, надання практичної і методичної допомоги уста-новам культури району, ке-рівникам художніх колекти-вів із метою збереження і роз-витку народної творчості та аматорського мистецтва.

Анатолій Барна, Марія Фула, Ганна Дрогальчук, Тетяна Баняс, Анна Кузан

9

Актуально

Методичний центр організовує і без-посередньо бере активну участь у заходах із відзначення державних свят, проведення оглядів, конкурсів, фестивалів, концертів колективів художньої самодіяльності, вечо-рів відпочинку дітей і молоді тощо.

Основний акцент зроблено на фахо-ве навчання сільських культурно-освітніх працівників. Проведено семінари клубних працівників району: «Сучасні підходи до патріотичного виховання молоді у клубних закладах району» (на базі будинку культури с. Ганичі), «Історико-культурна спадщина та роль туристично-екскурсійних можливо-стей Тячівщини у формуванні гармонійно розвиненої особистості» (на базі районного будинку культури), для керівників худож-ньої самодіяльності – «Основні завдання та розвиток аматорського мистецтва в клубних закладах. Організація роботи аматорських колективів» та інші.

Оформлено тематичні полички: «З дос-віду роботи», «Туристичними стежками рід-ного краю», «Літературна Тячівщина», «Наші напрацювання для вас». Поповнився нови-ми експонатами куток старовинних речей та одягу «І світ не впізнаєш, не знаючи історію свого краю», виготовлено з метою покращен-ня роботи клубних закладів черговий стенд «Робота клубних закладів району», на якому продемонстровано кращі зразки планів і зві-

тів клубних установ, їх рейтинг за відпра-цьований місяць, вітання з ювілеями, платні послуги тощо.

У липні цього року напередодні Дня етнографа в народному історико-краєзнав-чому музеї «Сріберна земля» імені Василя Тегзи відбувся семінар-практикум клубних і музейних працівників «Організація робо-ти закладів культури на сучасному етапі. Шляхи підвищення ефективності роботи музеїв», показове заняття школи-лабораторії з фольклору на тему «Автентичний фоль-клор як основа народних обрядів та звичаїв».

Протягом двох років розроблено й на-діслано в клубні заклади району 24 сценар-ні розробки різної тематики, 12 методичних матеріалів: із узагальнення досвіду «Майс-три образотворчого та декоративно-при-кладного мистецтва Тячівщини», «Самобут-ні перлини народної творчості Тячівщини», «Альманах культурно-мистецьких заходів Тячівщини» тощо.

Робота районного будинку культури та методичного центру висвітлювалася у міс-цевій газеті «Тячів», районній – «Дружба», а також на сайті Тячівської райдержадміні-страції та інших районних і обласних Інтер-нет-ресурсах.

Ужгородський районний будинок культури та організаційно-методичний центр народної творчості і культурно- освітньої роботи відділу культури Ужго-родської райдержадміністрації (третє місце) організовують і проводять низку культурно-мистецьких акцій, здійснюють організаційно-методичне керівництво ді-яльністю клубних установ району, надають методичну та практичну допомогу в осво-єнні нових форм і методів роботи, вивчають і узагальнюють передовий досвід.

Ними проведені обласні та районні свя-та, фестивалі, фестивалі-конкурси: обласне свято «Словацький бетлегем», перший ра-йонний етап Всеукраїнського конкурсу-фес-тивалю «Таланти багатодітної родини», ра-йонне свято «Серце на долонях людям пода-руй», обласний конкурс словацької народної пісні «Золотий соловей», обласний конкурс українського художнього слова імені Івана Ірлявського «Моя весна», районний фести-валь хореографічного мистецтва «Кришта-левий черевичок», районний фестиваль «До-бронська папріка» та інші.

Відбулися низка культурно-масових за-ходів: тематичні вечори, вечори-вогники до

Наталія Сасин, Інга Зизень, Ганна Дрогальчук

10

АктуальноМіжнародного дня жінок, до Дня матері, святкування з нагоди визволення Закарпат-тя від німецько-нацистських загарбників, святкові концерти, розважальні програми, театралізовані свята до Днів Соборності, Святого Валентина, молоді, Конституції України, Державного Прапора України, Не-залежності України та багато інших.

Рівень матеріально-технічної бази непо-ганий: зроблено поточний ремонт, виділе-но кошти на сценічні костюми народному вокальному ансамблю «Ужанка» районного будинку культури.

Організаційно-методичним центром оформлено нове унаочнення: фотоальбоми про роботу колективів художньої самодіяль-ності та проведення масових заходів клубних установ району; стенди: карта-схема закладів культури і мистецтва, річний святковий ка-лендар, «Наші творчі будні», «Інформатор», «Писанкова поезія», куток із фольклору, є фото- і відеотека тощо.

Приділяється належна увага розвитку культури села. Протягом двох останніх років проводилися семінари, творчі лабораторії, майстер-класи: семінари «Створення умов для творчого, інтелектуального й фізично-го розвитку дітей і молоді, їх духовного й морального зростання», «Робота з різними категоріями населення. Форми і методи ро-боти», «Основні етапи роботи над сценарі-єм видовищно-театралізованих свят», май-стер-клас «Народні танці Закарпаття» тощо; розроблено методичні рекомендації: «Під-готовка та проведення масових заходів з на-годи відзначення 200-річчя від дня народ-ження Т.Г. Шевченка» (2014), «З підготовки та проведення народно-релігійних свят і обря-дів», «Організація дитячого дозвілля» тощо; з досвіду роботи народного вокального ан-самблю «Ужанка», робота будинку культу-ри села Сторожниця з різними категоріями населення та майстрами народної творчості, народного фольклорного колективу «Ґазди-ні» будинку культури села Пацканьово, на-родного хореографічного ансамблю народ-ного танцю «Ритм» будинку культури села Есень тощо; сценарії: «Новий рік у казці» – дитяча новорічна програма, «Квітуй у пісні й добрих справах, чарівна молодість моя» – до Дня молоді, «З Днем народження, Украї-но!» – святкування Дня Незалежності Укра-їни тощо.

Колективи району підтримують дружні зв’язки з колективами Угорщини, Словач-

чини, Румунії, Сербії, щороку обмінюються творчими концертами.

Усі культурно-мистецькі акції висвітлю-ються в засобах масової інформації: район-ній газеті «Вісті Ужгородщини» на україн-ській та угорській мовах, «Карпаті ігоз со», «Новини Закарпаття», «Ужгород», Закарпат-ській обласній телерадіокомпанії телеканал «Тиса–1», «М–студіо», Інтернет-ресурсах.

Рахівський районний будинок куль-тури і методичний кабінет (третє місце) беруть участь в організації та проведенні культурно-мистецьких заходів, які прово-дяться в місті та населених пунктах райо-ну. Сприяють розвитку творчості народних умільців, організовують навчання культур-но-освітніх працівників, узагальнюють та поширюють досвід роботи кращих клубних працівників району, забезпечують участь провідних аматорських колективів і окре-мих виконавців у обласних, регіональних культурно-мистецьких заходах, розробля-ють і розповсюджують інформаційно-мето-дичні матеріали, примірні репертуари для колективів художньої самодіяльності за жан-рами, організовують виставки робіт майстрів декоративно-прикладного мистецтва.

Методистами розроблено і розповсю-джено методично-інструктивний лист із на-ціонально-патріотичної пропаганди, сцена-рії тематичних вечорів: «І свободи вітер вир-вався на волю», «Герої не вмирають» (до уві-ковічнення пам’яті Небесної Сотні) та інші.

Також проводилися практичні консуль-тації з новопризначеними працівниками клубних закладів. Районний будинок куль-тури тісно співпрацює із районними наці-онально-культурними товариствами, зо-крема: товариством «Гуцульщина», україн-

Оксана Попдякуник, Ольга Горан, Любов Кокерч, Ярослав Ретізник

11

Актуально

сько-угорським товариством культури і мис-тецтва, соціально-культурним товариством «Меланія», жіночим громадсько-культур-но-просвітницьким товариством «Бахталі Лума». Разом із ними беруть активну участь в організації і проведенні щорічних свят ру-мунської народної культури «Мерцішор» та угорської «Селфісо».

Методичним кабінетом проводяться семінари, семінари-практикуми, семіна-ри-наради, майстер-класи, творчі лаборато-рії тощо: семінар «Роль і завдання клубних закладів із національно-патріотичного ви-ховання» (на базі районного будинку куль-тури), семінар-нарада за підсумками роботи закладів культури за 2014 рік і завдання на 2015 рік тощо.

Особлива увага приділяється проведен-ню майстер-класів за напрямками роботи колективів художньої самодіяльності та май-стрів декоративно-прикладного мистецтва.

У методичному кабінеті оформлено стенди: «Кращі працівники району», «Дже-рела талантів», «Художня самодіяльність Ра-хівщини» та інші.

Організовано та проведено фестивалі: районний фольклорний фестиваль «Ой ра-дуйся, земле», обласний фестиваль-ярмарок «Гуцульська бриндзя».

Культурно-освітня робота району висвіт-люється у районній газеті «Зоря Рахівщини», Інтернет-ресурсах.

Виноградівський районний методич-ний центр відділу культури Виноградів-ської райдержадміністрації (третє місце) у своїй діяльності використовує всі форми і методи клубної роботи для організації до-звілля в закладах культури клубного типу.

Головна мета його діяльності – вивчення та координація роботи закладів культури району, збереження народної творчості, ама-торського мистецтва, співробітництво з ін-шими суб’єктами культурної діяльності.

Робота районного методичного центру у 2014–2015 роках була спрямована на удо-сконалення функціонування діючої мережі закладів культури, зміцнення їх матеріаль-но-технічної бази, популяризацію і примно-ження культурних цінностей, задоволення культурних та духовних потреб населення, підтримку талановитої молоді, зміцнен-ня та розширення міжнародних культур-но-мистецьких зв’язків, надання методичної та практичної допомоги клубним закладам району. Важливим напрямком роботи ме-

тодичного центру є патріотичне виховання молоді.

Методичний центр забезпечений не-обхідною оргтехнікою, має доступ до всес-вітньо інформаційної мережі (Інтернет), ксерокс, чотири комп’ютери, апаратуру для озвучення тощо.

Методисти постійно працюють над під-вищенням рівня кваліфікації та займаються самоосвітою.

Для підготовки та проведення держав-них, календарних і традиційних свят ними розроблено понад півсотні сценаріїв різних за тематикою масових заходів.

Систематично ведеться робота з удоско-налення роботи гуртків художньої самоді-яльності, любительських об’єднань, клубів за інтересами.

У районі працюють 10 колективів зі зван-ням «народний» і три колективи – «зразко-вий».

Надається методична допомога керівни-кам аматорських колективів із формування репертуару та їх участі в державних, кален-дарних, традиційних святах. Розробляється методична література, репертуарні збірни-ки, буклети, фото-, відеоматеріали та інша продукція про діяльність установ галузі культури, що знаходяться на території райо-ну. Протягом двох років узагальнено досвід роботи народних та зразкових аматорських колективів: «Хай щастя і талант ніколи не залишають нас!» – про зразковий дитячий ляльковий театр Виноградівського місько-го будинку культури; «З піснею життям» – народний хоровий колектив працівників культури та любителів хорового співу Ви-ноградівського міського будинку культури, «Народна пісня лунає над світом» – фоль-клорний ансамбль «Оноцькі ластівочки» бу-динку культури села Онок; любительських об’єднань та клубів за інтересами будинків культури району тощо.

Також у своїй роботі колектив методич-ного центру відділу культури орієнтується на тісний зв’язок із трудовими колективами міста, враховуючи творчі потреби людей. Підтвердженням цього є святкові концерти до професійних свят: Дня медичного пра-цівника, прикордонника, енергетика, пра-цівників сільського господарства тощо.

Систематично проводяться зустрічі з творчими багатодітними сім’ями, вшану-вання родин, організовуються різдвяні, пас-хальні концерти.

12

АктуальноЗ метою виховання і всебічного розвитку

дітей, їх уявлень про сім’ю, історію і традиції методистами розроблено і поширено в клуб-них закладах району методичні рекоменда-ції: родинних свят «Завітаймо до добрих лю-дей», «Збираємо воєдино свою родину», кон-курсів сімей-ерудитів «Від роду – до народу», «Традиції моєї сім’ї», «Тато, мама і я – дружна сім’я» тощо.

З метою відродження духовності україн-ського народу постійно поновлюються мате-ріали народних обрядів, традицій, звичаїв. Фольклорні колективи беруть участь в усіх масових заходах району та є учасниками обласних фольклорних фестивалів і кон-курсів: «Вертеп», «На Синевир трембіти кли-чуть», «Гуцульська ріпа», «Червена ружа».

Практика підтверджує, що ефективна співпраця територіальної громади, культур-но-національних товариств, громадських творчих об’єднань із працівниками закладів культури позитивно впливає на культур-но-освітню роботу, дає можливість опти-мально використовувати ресурсне забезпе-чення при постійному дефіциті бюджетних коштів, а, головне, зберегти мережу клубних закладів.

Разом із товариствами угорської культу-ри методисти беруть активну участь у про-веденні місцевих, районних та обласних свят (обласне свято угорського народного мисте-цтва, Міжнародний дитячий мистецький табір, Закарпатський історичний юрта-та-бір, зустрічі із сучасними угорськими пись-менниками і поетами) тощо; ромів «Романо Дром» і «Бахталі Ромні» проводять активну роботу з дітьми-ромами: працюють дитя-чий танцювальний колектив та гурток ху-дожнього слова.

Із творчим громадським об’єднанням «Мистецька Угоча» підготовлено і проведе-но 28 масових заходів (дні села, тематичні концерти, присвячені державним календар-ним та традиційним святам, звітні концерти колективів художньої самодіяльності).

Методичним центром проводяться ра-йонні наради клубних працівників, семіна-ри-практикуми для працівників клубних закладів району, на які запрошуються спеці-алісти з різних напрямків, голови сільських, селищних рад.

Основна увага приділялася навчанню кадрів клубних працівників, керівників ху-дожньої самодіяльності. У 2015 році проведе-но п’ять семінарів на теми: «Стан розвитку та

шляхи удосконалення роботи з відроджен-ня у районі народних традицій, звичаїв та обрядів», «Специфіка постановочної роботи в аматорському театральному колективі та роль керівника в цьому процесі», «Робота ке-рівника клубного закладу з морально-право-вого виховання населення», «Стан готовності закладів культури до роботи в осінньо-зи-мовий період». Також на базі будинку куль-тури села Хижа відбувся районний семінар «Про перспективу розвитку клубних закла-дів у сучасних умовах» за участю сільського голови та учасників народного хорового ко-лективу працівників культури та любителів хорового співу Виноградівського міського будинку культури.

Усі культурно-мистецькі заходи висвіт-люються на сторінках районної газети «Но-вини Виноградівщини» (дубляж на угор-ській мові), обласних – «Карпаті ігоз со», «Карпатінфо», «Карпатолйо», «Карпатолйої модьор кроніко», у передачах місцевого те-лебачення «Виноградів – ТРК», Інтернет-ре-сурсах.

Відзначені подяками методичний ка-бінет Великоберезнянського районного будинку культури, методична служба Міжгірського районного будинку культу-ри, методичний кабінет Перечинського районного будинку культури.

Методичний кабінет Великоберез-нянського районного будинку культури є центром надання фахової допомоги та підвищення кваліфікації працівників куль-тури. Його робота спрямована на розвиток образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, покращення роботи гуртків та дитячих і дорослих колективів художньої самодіяльності.

Під час проведення методистами нарад, семінарів-нарад було надано методичні ре-комендації з питань: підготовки та прове-дення показових масових заходів, оформ-лення експозицій виставок, кімнат куточків старовини тощо. Ними розроблено та надіс-лано у клубні заклади низку сценаріїв для проведення показових масових заходів: до Дня Конституції України, Дня Соборності України, з нагоди відзначення 200-ї річни-ці від дня народження Великого Кобзаря та інші. Організовують художні колективи та майстрів народної творчості до участі у ра-йонних та обласних фестивалях.

Проведено низку мистецьких акцій: по-минальну акцію до Дня гідності та свободи

13

Актуально

в Україні «Героям Слава!», тематичний за-хід «Єдина і неподільна Україна» з нагоди святкування Дня Соборності України, мі-тинг із нагоди вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні, поетичну годину, присвяче-ну творчості Т. Шевченка, тематичний захід «Одна родина у двох війнах» із нагоди від-значення Дня пам’яті та примирення, кон-курсно-розважальну програму «Подаруємо дітям посмішку» до Міжнародного дня захи-сту дітей тощо.

Методисти розробили низку методич-них матеріалів: методична розробка «Дра-матургія театралізованих видовищ. Етапи роботи над сценарієм», методичні рекомен-дації на допомогу керівникам колективів художнього читання «Організація вечорів відпочинку» та інші. Узагальнено досвід роботи народного фольклорного колективу «Музики».

Працівники методичного кабінету 16 серпня 2015 року взяли активну участь в ор-ганізації та проведенні V обласного фестива-лю лемківського народного мистецтва «Лем-ківська ватра», що проходив у селі Кострино.

Висвітлюється культурне життя району в районних, обласних засобах масової інфор-мації, на сайті Великоберезнянської рай-держ адміністрації, Інтернет-ресурсах.

Робота методичної служби Міжгір-ського районного будинку культури була спрямована на: створення сприятливих умов для реалізації творчого потенціалу грома-ди, підвищення якості надання культур-но-освітніх послуг населенню; покращення роботи клубних установ культури з прове-дення цікавого і змістовного дозвілля різних категорій населення та пошуку сучасних форм роботи; задоволення духовних, наці-онально-культурних потреб, відродження

старовинних традицій, свят, обрядів рідного краю, традиційних художніх ремесел та де-коративно-прикладного мистецтва; розви-ток самодіяльної народної творчості, клубів за інтересами та любительських об’єднань, підвищення художнього рівня репертуару і виконавської майстерності; запровадження нових форм і методів господарювання у сфе-рі культурно-дозвіллєвої діяльності; прове-дення в селах району свят та оглядів-конкур-сів з усіх жанрів народної творчості в устано-вах культури.

Методисти надають методичну та прак-тичну допомогу клубним установам на міс-цях, розробляють методичні поради-реко-мендації, сценарії до різних масових заходів і розповсюджують клубним закладам, про-водять соціологічні дослідження, узагаль-нюють кращий досвід роботи. Щорічно про-водяться районні огляди-конкурси народної творчості, святкові масові заходи та виставки робіт народної творчості. Вони також є учас-никами художньої самодіяльності районно-го будинку культури, беруть участь у ново-річних щедрівках, вертепних дійствах та різ-них районних та обласних масових заходах.

Методична служба взаємодіє з установа-ми та організаціями, інспекцією у справах неповнолітніх, відділом у справах молоді та спорту райдержадміністрації, навчальними закладами, місцевою газетою «Верховина».

З різними категоріями населення прово-дилися масові заходи: новорічні свята, вер-тепні дійства, святковий концерт, присвяче-ний Дню Соборності України «З думою про долю України!», тематичні вечори, інфор-маційні години, бесіди до Дня пам’яті заги-блих під Крутами, мітинг-реквієм до річниці Небесної Сотні «Вічна пам’ять і слава героям Небесної Сотні», конкурс читців, святкові урочистості з нагоди вшанування учасників бойових дій на території інших держав та Афганістану «Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку», тематичний вечір-концерт «Ми жін-ку-матір славимо в віках» та інші.

Брали активну участь в організації і проведенні обласного фольклорно-турис-тичного фестивалю «На Синевир трембіти кличуть».

Методисти працюють у тісному контакті з сільськими та селищними радами, громад-ськими організаціями та підприємствами. Підтвердженням цього є участь колективів художньої самодіяльності в усіх масових за-ходах.Галина Федьків, Світлана Мендель

14

АктуальноПрацівники методичної служби вироби-

ли певну систему навчання кадрів клубних працівників та нагромадили позитивний досвід методичної та практичної роботи з сільськими закладами культури. Вони за-безпечують працівників клубних установ необхідними методичними матеріалами: методичними рекомендаціями «Методи-ка організації дозвілля різних вікових груп населення»; до Новорічних свят: «Новоріч-ні ігри, вікторини, загадки», «Традиції та об-ряди Новорічних та Різдвяних свят»; із орга-нізації культурно-дозвіллєвої діяльності для юнацтва та молоді: «З музикою в серці», «Ос-новні форми масової культурно-дозвіллєвої діяльності з дітьми та підлітками», «Ігрова діяльність у культурно-дозвіллєвій сфері»; організація відпочинку в клубних закладах із людьми похилого віку «Серце забуте обі-гріте добром» та інші. Розроблено і розпов-сюджено низку сценаріїв тематичних вечо-рів, театралізованих свят, планів-сценаріїв урочистих вечорів, присвячених знаменним подіям і датам.

Основною роботою працівників Пере-чинського районного методичного кабі-нету є співпраця з сільськими закладами культури, надання завідувачам клубів ме-тодичної допомоги у проведенні масових заходів, веденні документації, плануванні роботи, розробці сценаріїв масових заходів; підборі музичного матеріалу для керівників гуртків художньої самодіяльності.

При районному будинку культури систематично працюють п’ять колективів, із них три мають звання «народний», один – «зразковий».

Методистами протягом двох років про-водилися семінари, семінари-наради з пра-цівниками сільських клубних установ: «Ор-ганізація змістовного дозвілля. Ігрові форми в роботі клубного закладу», «Організація ро-боти з майстрами декоративно-прикладного мистецтва» тощо. Розроблені і розповсюдже-ні методичні розробки: «Робота над поста-новкою голосового апарату», «Прийоми фор-мування вокально-технічних умінь високих жіночих голосів», «Навчально-виховна робо-та в аматорському хореографічному колек-тиві», «Основні документи: планування, об-лік та звітність у клубному закладі» та багато інших.

У методичному кабінеті районного бу-динку культури зібрано цікаві матеріали з досвіду роботи клубів району.

Він має багатий досвід співпраці з гро-мадськими, благодійними, релігійними ор-ганізаціями: благодійним фондом «Опіка», Православною громадою Свято-Миколаїв-ського храму Мукачівської єпархії тощо.

Робота районного будинку культури та методичного кабінету постійно висвітлю-ється в засобах масової інформації району та області: районній газеті «Народне слово», міському виданні «Перечинська тема», на сайті Перечинської районної державної ад-міністрації.

Ганна ДРОГАЛЬЧУК, Людмила ВЕКЛЮК

Леся Керецман, Світлана Мендель, Ганна Мучичка

Ганна Дрогальчук, Євген Судаков, Леся Керецман, Ганна Мучичка, Марія Пекар

15

Актуально

ВИЗНАЧЕНО ІМЕНА ЛАУРЕАТІВ ОБЛАСНИХ ПРЕМІЙ

У ГАЛУЗІ ЛІТЕРАТУРИ І МИСТЕЦТВАОбласний комітет із присудження пре-

мій у галузі літератури і мистецтва 11 грудня провів засідання, на якому було розглянуто й обговорено подання установ культури та мистецтва, творчих спілок, громадських ор-ганізацій, а також – пропозиції конкурсних відбіркових комісій на здобуття обласних премій у галузі літератури і мистецтва за 2015 рік.

У галузі літератури – премію імені Федора Потушняка присуджено:

У жанрі прози –Вікторії Андрусів – письменниці, чле-

ну Національної спілки письменників Укра-їни за книгу «Вагон № 13».

У жанрі поезії –Юрію Шипу – письменникові, члену

Національної спілки письменників України за книгу «Пора кривавих сліз».

У жанрі літератури для дітей –Лідії Повх – письменниці, члену Наці-

ональної спілки письменників України за книгу «Як цуценя сніжинки ловило».

У жанрі літературної критики і літе-ратурознавства –

Надії Ференц – кандидату філологіч-них наук, доценту кафедри української лі-тератури Ужгородського національного уні-верситету за книгу «Художній світ Христини Керити».

У жанрі драматургії –Олександрові Гаврошу – письменнико-

ві, члену Національної спілки письменників України за п’єсу «Князь Корятович».

Крім того, в галузі літератури рішенням комітету відзначено голову Закарпатської ор-ганізації Національної спілки письменників України, заслуженого працівника культури України Василя Густі – за переклади книг Й. Лайкерта «Дотики душі» і В. Став’ярсько-го «Брудні черевики» та за вагомий внесок у розвиток українсько-словацьких літера-турних взаємин.

У галузі музичного і виконавського мистецтва – премію імені Дезидерія Задо-ра присуджено:

У номінації «Музикознавець» – Ігорю Задорожному – доценту кафедри

співу, диригування і музично-теоретичних дисциплін Мукачівського державного уні-

верситету, кандидату мистецтвознавства за цикл музикознавчих статей про ірмологіони Закарпаття.

У номінації «Композитор» (за твір ве-ликої форми) –

Василеві Гайдуку – викладачу Ужгород-ського державного музичного училища іме-ні Д. Є. Задора за кантату-поему для солістів мішаного хору та симфонічного оркестру «Минають дні» на слова Т. Шевченка.

У номінації «Композитор» (за твір ма-лих форм) –

Михайлові Петрушевському – керівни-ку угорського фольклорного ансамблю, за-служеному працівникові культури України за збірку «Українські народні пісні».

У номінації «Художній колектив» –Заслуженому академічному Закарпат-

ському народному хору за концертну про-граму «Перлина Срібної Землі» (художній керівник – заслужений працівник культури України Наталія Петій-Потапчук).

У номінації «Соліст, дует, тріо» –Мирославі Швах-Пекар – солістці ан-

самблю «Гармонія» Закарпатської обласної філармонії за сольну програму «Пісні від серця».

У галузі театрального мистецтва – премію імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв присуджено:

У номінації «Режисерсько-постано-вочна група» –

режисерсько-постановочній групі За карпатського обласного українського музично-драматичного театру імені бра-тів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв (у складі: режисера-постановника Василя Шершуна, художника-постановника Люд-мили Бєлої, балетмейстера-постановника Віктора Бабуки) за виставу «Про що плачуть верби» за мотивами п’єси І. Карпенка-Карого «Безталанна».

У номінації «Актору – за краще вті-лення художнього образу сценічного ге-роя» –

Атіллі Ференцу – актору Закарпатсько-го обласного угорського драматичного теа-тру за роль Балажа у виставі «Не жить мені без музики» Ж. Моріца.

16

Актуально

У номінації «Актрисі – за кращу ак-торську роль у виставі для дітей» –

Юлії Чеховській – актрисі Закарпат-ського академічного обласного театру ля-льок за роль поросятка у виставі «Співоче поросятко» С. Козлова та В. Підцерковного.

У номінації «Актрисі – за краще вті-лення художнього образу сценічного ге-роя» –

Вероніці Тищук – актрисі Закарпат-ського обласного театру драми та комедії за роль Едіт Піаф у виставі «Едіт Піаф».

У номінації «Критик-театрозна-вець» –

Василеві Габорцю – заслуженому працівникові культури України, громад-сько-культурному діячеві за книгу вибраних статей та нарисів «Служителі Мельпомени».

У галузі образотворчого та декоратив-но-прикладного мистецтва – премію іме-ні Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі присуджено:

У номінації живопису «За кращий тра-диційний реалістичний твір» –

Тарасові Даниличу – заслуженому ху-дожнику України, члену Національної спіл-ки художників України за кращий тради-ційний реалістичний твір «Свято Преобра-ження в Ужгороді».

У номінації живопису «За кращий но-ваторський твір» –

Олександрові Громовому – художни-кові-живописцю, члену Національної спілки художників України за серію творів «Натюр-морт».

У жанрі станкової графіки –Василеві Скакандію – художникові-гра-

фіку, члену Національної спілки художни-ків України, народному художнику України

за серію творів «Земля і люди», «Владика Мі-лан», «Дорога на Синевир», «Вечір над Ти-сою», «Синевирська весна».

У жанрі прикладної графіки –Надії Пономаренко – художникові-гра-

фіку, заслуженому художнику України за се-рію ілюстрацій «Силуети».

У жанрі скульптури –Андрію Возницькому – скульптору,

члену Національної спілки художників України за скульптурний твір «Роздуми».

У жанрі монументального мисте-цтва –

Петрові Матлу – скульптору, члену На-ціональної спілки художників України за монументальний твір «Святий Михаїл».

У жанрі декоративно-прикладного мистецтва –

Єлизаветі Міравчик-Ракович – худож-никові-прикладнику, члену Національної спілки художників України за декоративну серію «Тарелі».

У жанрі «Мистецтвознавча праця» –колективу наукових працівників За-

карпатського музею народної архітекту-ри та побуту (у складі: директора Габріели Андял, завідувача відділу експозиційної та науково-дослідної роботи Василя Коцана, заступника директора з наукової роботи Сільвії Полак, вченого секретаря Оксани Зейкан) за книгу «Традиційні деревообробні промисли на Закарпатті у ХІХ – першій по-ловині ХХ ст.».

Оскільки цьогоріч виповнюється 20 ро-ків із часу заснування обласних премій у га-лузі літератури і мистецтва – церемонія на-городження переможців буде по-особливо-му святковою й запланована вже на 12 січня 2016 року.

Управління культури Закарпатської облдержадміністрації

Василь Гайдук

Юлія Чеховська

Мирослава Швах-Пекар

Михайло Петрушевський

17

«ОКОЛИЦІ СИНЕВИРА» ВАБЛЯТЬНЕ ЛИШЕ ЗАКАРПАТЦІВ, А Й МЕТРІВ ЗІ СТОЛИЦІ

Малярство під відкритим небом або ж пленерний живопис – нагода для митців по-бути віч-на-віч із матінкою-природою, а ще можливість щоденного спілкування з по-братимами творчого «цеху». Чемпіонство за кількістю краєвидів і сцен сільського життя серед усіх регіонів Закарпаття займає Міжгірщина. Її раніше уславляли своїм пензлем художники-класики Йосип Бокшай, Федір Манайло, Адрій Коцка, нині це ро-блять їхні наступники – Василь і Петро Свалявчики з Ужгорода, Золтан Мічка, Іван Івановчик і Олександр Андяловші з Мукачева, Микола Влад із Солотвина на Тячівщи-ні, Василь Шиндра, Василь Сенько, Іван Вегеш із Міжгірщини. І дев’ятнадцятирічному Андрію Ченьку з райцентру є від кого повчитися…

Ми навмисне зупинилися лише на цих прізвищах, бо насправді художників-плене-ристів, які обирають для себе міжгірські кра-євиди, є набагато більше. Справа в тім, що саме названі живописці взяли участь у чет-вертому за рахунком пленері під назвою «Околиці Синевира».

Однак нині географія пленеру поблизу славнозвісного Синевирського озера розши-рилася завдяки гостям із-поза меж Закарпат-тя. Сюди приїхали президент Національної академії мистецтв України, ректор Академії образотворчого мистецтва й архітектури України, доктор мистецтвознавства, лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевчен-ка Андрій Чебикін. Гурт пленеристів зба-гатили й інші відомі майстри, які приїхали з-поза меж Закарпаття – Володимир Нече-поренко з Харкова, киянин Микола Шутько і Костянтин Могливський. Останній із них є

луганчанином, який три роки тому переїхав до смт Буча, що неподалік столиці України.

Ніяк не можна оминути увагою тих, ко-трі стали «заправником» і «паливом» того десятиденного «двигуна» творчої фантазії, яким був пленер. Це Василь Шиндра – за-сновник і керівник громадського об’єднання художників Міжгірського району «Карпат-ські кольори» та уродженець села Синевир, сьогоднішній киянин, кандидат фармаце-втичних наук, заслужений працівник охоро-ни здоров’я України, депутат Верховної Ради України одного з минулих скликань Михай-ло Сятиня. До слова, жоден із попередніх пленерів не обходився без їхньої організа-торської ролі, покровительства.

Усі десять днів пленеристи змальову-вали хвилі і береги Тереблі і Чорної Ріки, шпиль Кам’янки в оточенні нижчих гір-по-сестер, побут сільських жителів. Художниць-ким відкриттям стала подорож до присілка Перенизь, висота якого над рівнем моря – кі-лометр із гаком. Цей людський осідок у важ-кодоступній глухомані з чотирма десятками дворогосподарств не втратив рис первоздан-ності в архітектурі жител, побуті горян. Ху-дожники діставалися сюди майже дві годи-ни всепрохідною вантажівкою.

«Коли вибралися на самий верх, утому немов рукою зняло, – сказав у розмові найти-тулованіший пленерист – народний худож-ник України, почесний академік Національ-ної академії мистецтв України Золтан Міч-ка. – На вершині, суцільно оповитій молоч-ним туманом, зіткнулися з незбагненністю карпатської природи. Унизу гріє сонечко, нагорі гуляють хмари, усе оповите туманом.

Відлуння подій

Іван Івановчик змалював хату, що дала притулок пленеристам

18


Тепло і холод. Низовина і піднебесся. Такі контрасти рідко побачиш. Спустившись до-низу, ми ще довго перебували під враження-ми побаченого».

Не дивно, що й розмова за спільним сто-лом того вечора не зовсім клеїлася: всі на-магалися зберегти в уяві якнайдовше попе-редні відчуття.

Заслужений художник України Василь Свалявчик саме у дні пленеру відзначив свій 62-й день народження. Поділився секретом, що половину творчого життя подорожує з мольбертом Міжгірщиною, саме тут най-частіше знаходить творче примирення між порухами пензля і пориваннями душі. «Тут усе надзвичайно миле, навіть прості люди цікавляться мистецтвом. Це видно вже з їх-ніх запитань. Мабуть, через те, що художни-ки у цих місцях бувають часто», – висловлює свої міркування киянин Микола Шутько.

А от заслужений архітектор України, ла-уреат обласної премії імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі Олександр Андяловші згадуватиме пленер ще й завдяки кільком

кілограмам першосортних боровиків. Каже, що як посушить, то їхні запахи будуть спо-мином про високогірну мандрівку.

У бесіді пленеристи згадали і про 62-річ-ного жителя Перенизя Федора Калинича. Депутат п’ятьох скликань Синевирсько-По-лянської сільської ради, він, як ніхто, знає історію свого населеного пункту. Допоміг довідатися про звичаї, характери горян, що живуть ледь нижче хмар.

Від’їжджаючи з пленеру до столиці, президент Національної академії мистецтв України Андрій Чебикін не шкодував слів, дякуючи організаторам живописної май-стерні під відкритим небом на околицях Синевира. На думку голови найвищої за статусом творчої спілки країни, «з’їзд» пле-неристів на Міжгірщині ще раз підтвердив вірність місцевих художників традиціям за-карпатської школи, а також те, що майстрам із решти українських регіонів варто пере-ймати «пленерні» напрацювання, які є на Срібній Землі.

Василь БЕДЗІР

Василь Шиндра та Василь Свалявчик – учасники усіх попередніх пленерів

Золтан Мічка планує створити у Міжгір’ї центр образотворчого мистецтва

Костянтин Могливський і Василь Сенько Василь Шиндра й Андрій Чебикін

19


ВІДБУВСЯ СЕМІНАР-ПРАКТИКУМ ІЗ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ВИШИВКИ15 жовтня 2015 року в актовому залі

Ужгородської дитячої музичної школи імені П.І. Чайковського відбувся обласний семі-нар-практикум із закарпатської художньої вишивки для методистів декоративно-при-кладного мистецтва районних і міських методичних центрів, відділів культури та майстрів художньої народної вишивки. Його мета – відродження та популяриза-ція народної вишивки Закарпаття, озна-йомлення з її багатими традиціями, обмін досвідом роботи. Захід відбувся у рамках святкування 70-річчя від дня створення За-карпатського обласного будинку народної творчості (нині – Обласний організацій-но-методичний центр культури). Відкрила семінар-практикум директор Обласного ор-ганізаційно-методичного центру культури Ганна Дрогальчук.

Про вишивку Закарпаття ХІХ–ХХ століть розповідав викладач Закарпатського худож-нього інституту, кандидат мистецтвознав-ства Роман Пилип. Він, до слова, один із про-відних спеціалістів у цій галузі. Науковець

у деталях ознайомив присутніх із художні-ми особливостями народної вишивки закар-патських українців, провів її типологію, роз-повів про різні техніки вишивки, характерні для нашого краю.

Голова Закарпатського обласного осеред-ку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер на-родної творчості України Людмила Губаль доповіла про орнаментальні мотиви вишив-ки Закарпаття та найпоширеніші техніки.

Своїм практичним досвідом із слухача-ми поділилися відомі майстрині-вишиваль-ниці Марія Купарь та Ганна Когутка.

Семінар-практикум відвідали представ-ники зі всіх районів області. Серед них такі майстри народної вишивки, як Надія Мазу-ренко, Валентина Цимбалюк із Великобе-резнянщини, Ольга Горан та Василина Темі-цька з Рахівщини, Ольга Ловга з Іршавщини, Ольга Шелак із Ужгородщини та інші.

Провів семінар-практикум Обласний організаційно-методичний центр культури.

Володимир МИШАНИЧ

Марія Купарь і Ганна Когутка Віталій Рац і Марія Купарь

Експонати народного етнографічного музею Обласного організаційно-методичного центру культури

20


У ПЕСИМІЗМІ ВІН НАМАГАВСЯ ЗНАХОДИТИ ОПТИМІЗМ

Щасливий автор, коли його книгу беруть до рук і читають, гортають, роздивля-ють світлини… Та, мабуть, неоціненним подарунком для нього є той час, коли він зу-стрічається із людьми, які діляться враженнями про прочитане і презентують книгу іншим.

Левко Довгович – щаслива людина, яка отримала непросту долю та залишаєть-ся і нині оптимістом, енергійним до справ, котрі стосуються кожного українця – працею і способом життя підтверджу-вати свою любов до рідного краю, рідно-го народу, до Украї-ни. Він автор 500 сто-рінкової книги спо-гадів «Хроніка життя політичного в’язня № 2А 424» (Пряшів, 2013), презентація якої нещодавно від-булася в Ужгород-ському коледжі куль-тури і мистецтв (директор Наталія Шетеля).

Левко Довгович народився 29 вересня 1935 року в місті Ужгород у сім’ї греко-ка-толицького священика. Нащадок славно-го і шляхетного графського роду Сільвай. Проживав у селах Вільшинки, Тур’ї-Ремети та Лінці. Громадський та мистецький діяч. У 1950–1956 роках був ув’язнений за антира-дянську діяльність. Після амністії закінчив Ужгородську середню школу та Ужгород-ське державне музичне училище. Екстерном склав іспити і здобув кваліфікацію хормей-стера. Керував самодіяльним ансамблем при Ужгородському фанерно-меблевому ком-бінаті. У 1957 році напівлегально мігрував із сім’єю до Чехії, а згодом – до Словаччини. Заснував мистецькі колективи – молодіжні хори «Весна», «Ластівка», драматичний ко-лектив «Думка».

У 1957–1959 роках навчався у середній медичній школі в Усті-над-Лабем. Після за-кінчення до 1963 року працював зубним тех-ніком. З листопада 1963 по січень 1965 року працював в Українському національному театрі в місті Пряшів. З 1965 по 1971 рік пра-

цював методистом для хорових та дра-матичних колекти-вів на Окружному комітеті Культурно-го союзу українських трудящих Чехосло-ваччини та завіду-вачем Українського клубу у «Руському домі» в Пряшеві. На-вчався на філософ-ських факультетах в Університеті Павла Йосипа Шафарика в Пряшеві (1971) та Карловому універси-теті в Празі (1974).

З 1971 до 1985 року діяла заборона працювати в укра-їнській культурній

сфері. Зразу після скасування заборони у червні 1985 року у місті Кошице засну-вав український народний хор «Карпати». У 1989 році Левко Довгович був повністю ре-абілітований. З 1991 року і донині – голова Крайової пластової старшини Словаччини. 1994 року обраний першим заступником президента Європейського конгресу україн-ців. Організатор різноманітних фестивалів та святкувань.

Нагороджений медаллю Святого Во-лодимира Великого від Світового конгресу українців за визначну працю у зміцнен-ні української громади в Європі та для до-бра Української держави; Срібною медаллю Міністерства внутрішніх справ Словаччи-ни за активну транскордонну співпрацю між Словацькою республікою та Україною; державною нагородою України – орденом «За заслуги ІІІ ступеня», медаллю Братства ОУН–УПА та орденом «Хрест звитяги» за заслуги в національно-визвольній боротьбі та в розбудові Української держави.

«Хроніка життя політичного в’язня № 2А 424» – це книга, яку без перебільшен-

Виступає Левко Довгович

21


ня можна назвати не лише найвизначнішим твором української мемуарної літератури Словаччини, але й одним із найвизначні-ших творів загальноукраїнської мемуарної літератури. У ній автор розповідає про свій родовід та дитинство у роки війни. Основ-на частина книги – описи перебування у в’язницях та таборах Радянського Союзу, ним жартома названих «Туристика по ста-лінських курортах». Кожен із 49 підрозділів цієї частини засвідчений фактами, іменами та документами, переважно взятими із його судової «Справи». Цей розділ не можна чи-тати без хвилювання. Диву даєшся, як усе це змогла витримати молода людина віком від 14 до 20 років. Не менш зворушливі є й інші розділи: про повернення в Україну, перебу-вання в Ужгороді, переселення до Чехії, пра-цю у Пряшеві та Кошицях. У додатку книги подані фрагменти з літературної творчості Левка Довговича, його короткий життєпис, понад 90 фотографій і фоторепродукцій.

П’ятого листопада в особливій піднесе-ній атмосфері в колі студентів, бібліотекарів, письменників та шанувальників мистецтва проведено творчий вечір-презентацію кни-ги «Хроніка життя політичного в’язня № 2А 424» вдома – в Україні, на Закарпатті. У ньо-му взяли участь – заступник голови Закар-патської облдержадміністрації Олександр Петік, начальник управління культури обл-держадміністрації, заслужений працівник культури України Юрій Глеба, керівник ака-демічного камерного хору «Cantus» народ-ний артист України Еміл Сокач, художній керівник та диригент Заслуженого акаде-мічного Закарпатського народного хору, за-служений працівник культури України На-

талія Петій-Потапчук, директор Ужгород-ського коледжу культури і мистецтв Наталія Шетеля, голова циклової комісії хореографії, заслужений працівник культури України Іван Пастеляк та інші.

Творчий доробок із пісень, музики, тан-ців представили студенти коледжу. Надзви-чайний сюрприз для гостя підготував ака-демічний камерний хор «Cantus», який ви-конав два пісенні твори («Двадцять корун», «Дольо моя, дольо») зі спадщини родини Сільвай. Не обійшлося і без театралізовано-го дійства у виконанні студентів коледжу Наталії Симрей (образ матері) та Олексан-дра Михайлівського (юний Левко). Радо і щиро привітали автора також земляки з сіл Вільшинки та Тур’ї-Ремети Перечинського району. Програму доповнив перегляд доку-ментального фільму Словацького телеба-чення «Диригент з ГУЛАГу» (режисура та сценарій Люби Кольової, оператор Ладіслав Чікі). Активну участь в організації творчої зустрічі-презентації книги брали Обласний організаційно-методичний центр культури, викладачі коледжу Марія Стойка, Оксана Шип, Іван Пастеляк та інші.

На завершення автор висловив подяку всім, хто долучився до зустрічі, подарував два десятки книг, запросив на святкування ювілею українського народного хору «Кар-пати» міста Кошице. На численні прохання присутніх пообіцяв приїхати знову до інших читачів нашого краю. Варто відзначити, що ця подія, безумовно сприяла консолідації української громадськості. І ми, краяни, гор-димося за Левка Довговича, людину непере-січного таланту й долі, в особі якого маємо приклад мужності, патріотизму та віддано-сті мистецтву.

Марія СТОЙКА, Віталій РАЦ

Учасників презентації вітає Наталія Шетеля

Віталій Рац вручає квіти дружині Левка Довговича

22


ВІДБУЛАСЯ ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИГИ ІВАНА ХЛАНТИ «ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКЕ

ЖИТТЯ КОПАШНОВА»У рамках заходів з нагоди 70-річчя створення Обласного організаційно-методич-

ного центру культури 10 листопада 2015 року у читальній залі відділу обслуговування юнацтва Закарпатської обласної бібліотеки для дітей та юнацтва з успіхом відбу-лася прем’єра книги «Літературно-мистецьке життя Копашнова» провідного мето-диста Центру культури, заслуженого діяча мистецтв України Івана Хланти.

Директор Центру культури Ганна Дро-гальчук високо оцінила доробок фолькло-риста, подякувала за творчу роботу і запев-нила, що неодмінно з колективом найближ-чим часом завітають у Копашново, щоб по-бувати у народному літературно-мистецько-му музеї.

Упродовж творчих літ у цьому культур-но-освітньому закладі відбулося найбільше презентацій відомого фольклориста і крає-знавця. Нове видання доповнило список його 90 книжок, серед яких фундаментальними є «Пісня над Карпатами», «Закарпатський вер-теп», «Літературне Закарпаття у XX столітті», «Вчора була неділенька», «Ой видно село», «Пісні Іршавщини», «Народні пісні україн-ців Банату (Румунія)», «Співанки Закарпат-ських гір і долин» та інші.

«Літературно-мистецьке життя Копаш-нова» увібрало історико-біографічні мате-ріали про діячів літератури, культури та мистецтва, які побували в народному літера-турно-мистецькому музеї Копашнова, висту-пили перед учнями та вчителями місцевої школи і про яких широко і розлого розпові-дають музейні експонати.

У 2005 році Іван Васильович ініціював створення у рідному селі Копашново на-родного літературно-мистецького музею, у якому нині зберігається понад три тисячі експонатів. Увесь матеріал зібраний ним са-мим. У музеї можна ознайомитися з біогра-фією і творчістю усіх письменників Закар-паття. Найбільше їх родом із Мукачівщини, Іршавщини, Хустщини, Міжгірщини та ін-ших районів області. За час існування музею його відвідали десятки знаних особистостей краю – письменники, художники, журналіс-ти, педагоги та інші.

Учасників презентації потішила онуч-ка фольклориста Вероніка Хланта, учениця Ужгородської загальноосвітньої школи № 6 імені Василя Ґренджі-Донського, яка проде-кламувала вірш про рідне село Копашново. А гостями свята були слухачі курсів підви-щення кваліфікації вчителів образотворчо-го мистецтва, української мови і літератури Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти та чимало відомих осо-бистостей міста та краю, нариси і статті про яких увійшли до книги. Саме вони – заслу-жений працівник культури України Василь Габорець, художник Василь Вовчок, архітек-тор Петро Гайович, літературознавець Дми-тро Федака, журналістка і поетеса Ірина Гар-масій, голова Закарпатської обласної органі-зації Національної спілки краєзнавців Укра-їни Михайло Делеган, педагог Дравецької загальноосвітньої школи I–III ступенів Ганна Ковач, бібліотекар Центральної дитячої бі-бліотеки «Казка» Олена Левко, фотохудож-ник Семен Мельник, педагог і автор книг про село Пацканьово Марія Панько та інші, висловили слова вдячності науковцю і вели-кому працелюбу Іванові Хланті за збережен-ня духовної спадщини рідного народу.

Ірина Гармасій привітала фольклориста від імені голови Всеукраїнського об’єднан-ня «Письменники Бойківщини» Любові Рудавської-Вовк та колег-письменників. Від

Тетяна Вудмаска та Іван Хланта. Виступає Ганна Дрогальчук

23


себе подякувала за допомогу в підготовці збірника українських народних пісень «Піс-ня – то моє життя», записаних із уст її матері Анни Опришко в рідному селі Голобутів на Стрийщині. «Дякую Вам, Іване Васильови-чу, за Франкове «Пісня і праця – великі дві сили», про що мені часто нагадували. На Різдво буде десять років, як Ви вперше по-бували у батьківській хаті, розпочали запис пісень. Поруч із Вами розумію, що зробила в житті щось дуже важливе», – зазначила Ірина Гармасій.

Фольклор давно став сутністю життя Іва-на Хланти. Він належить до тих науковців, які спокійно й зосереджено кладуть свою

цеглину в храм духовності України. Проте науковець відомий не лише як фольклорист, але й педагог, літературознавець, бібліограф. Його авторству належить 20 біобібліографіч-них покажчиків про видатних діячів куль-тури Закарпаття, а саме: Володимира Ла-дижця, Петра Лінтура, Степана Жупанина, Семена Панька, Юрія Керекеша, Петра Уг-ляренка, Василя Вовчка, Миколу Рішка, Ва-силя Пагирю, Омеляна Довганича, Миколу Зимомрю, Івана Сенька, Василя Микитася, Івана Чопея та інших. А найбільший із по-кажчиків – «Літературне Закарпаття у ХХ столітті» – справедливо вважається нашою літературною енциклопедією.

Тетяна ВУДМАСКА

Діляться враженнями Василь Габорець, Ірина Гармасій, Марія Панько

Учасники презентації

24


В УЖГОРОДСЬКОМУ КОЛЕДЖІ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ ВІДБУВСЯ СЕМІНАР-ПРАКТИКУМ

12 листопада 2015 року в Ужгородському коледжі культури і мистецтв відбувся обласний семінар-практикум клубних працівників області на тему «Роль закладів культури на сучасному етапі», мета якого – обмін досвідом роботи та активізації діяльності клубних установ області. Він організований і проведений викладачами ко-леджу, учасниками якого також були працівники управління культури Закарпатської облдержадміністрації, Обласного організаційно-методичного центру культури, ра-йонних і міських методичних служб, базових клубних закладів області.

Семінар-практикум виявився напрочуд цікавим і змістовним. Кожен присутній узяв для себе потрібну для роботи інформацію, збагатився позитивними емоціями.

Відкрила захід директор Ужгородського коледжу культури і мистецтв Наталія Шете-ля, яка підкреслила його важливість, поба-жала всім присутнім продуктивної та твор-чої праці.

Єлизавета Сівак, голова циклової комісії культурно-дозвіллєвої діяльності та куль-турології коледжу, заслужений працівник культури України, виступила з питанням «Структура методичного керівництва клуб-ними установами, фінансово-економічна діяльність культурно-дозвіллєвих закладів», детально і дохідливо пояснила про напря-мок діяльності керівників клубних установ, укладання ними соціально-творчих замов-лень, договорів, угод тощо за надані послуги у культурно-дозвіллєвій сфері; про активіза-цію роботи районних методичних служб, їх виїзди безпосередньо до сільських клубних закладів, надання їм відповідних консульта-цій.

Пріоритетна роль у ви-ховному процесі молодого покоління нині належить національно-патріотичному напрямку, основою якого є формування почуття патріо-тизму, національної самосві-домості, гордості за свій на-род, свою державу.

З тематичним практич-ним заняттям до Дня за-хисника України «Сила не-ско рених» виступила ви-кладач-методист предметів «народознавство» та «куль-турологія» Віра Кучмаш, яка долучила всіх учасників семі-нару до світу історії, героїчно-

го минулого українських козаків, викорис-тавши при цьому фрагменти фільму Єже Гофмана «Вогнем і мечем», нагадавши про дату святкування – 14 жовтня, а також про можливість використання мелодій про Дру-гу світову війну на актуальний у теперішній час текст.

Викладач вищої категорії Марія Мар-тинюк предмету «організація і методика та навчальна практика культурно-дозвіллєвої діяльності» у своєму виступі «Аматорські об’єднання та клуби за інтересами як ефек-тивна форма організації дозвілля» пояснила процес створення і діяльність клубних фор-мувань – любительських об’єднань та клубів за інтересами, вказала на документацію, яка при цьому оформляється (статутів, емблем, девізів, планів роботи тощо). Наголосила на тому, що ці формування мають повне право надавати платні послуги, і що для цього по-трібно.

Захоплюючим був і виступ виклада-ча-методиста предмету «організація і мето-дика та навчальна практика культурно-доз-віллєвої діяльності» Людмили Ухач на тему

Ганна Дрогальчук, Наталія Шетеля, Єлизавета Сівак, Оксана Телеп, Марія Мартинюк

25


«Організація ігрової діяльності в закладах культури. Практичне проведення ігор», де було продемонстровано цікаві ігри та про-цес виготовлення реквізитів для них.

Емоційним було практичне заняття ви-кладача-методиста угорського відділення Ірини Кордобан предметів «народознав-ство», «культурологія», «культурно-дозвіл-лєва діяльність». Мова йшла про підготовку і проведення масового заходу, розробку сце-нарію, який є основою будь-якої мистецької акції. Наголошувалося про підняття прести-жу клубного працівника на селі і зусилля, які для цього треба прикласти.

Директор Обласного організаційно-ме-тодичного центру культури Ганна Дро-гальчук показала детальну картину, підкрі-пивши демонстрацією фотоматеріалу, про спільну роботу Центру з районними і місь-

кими центрами культури. Розповіла про під-готовлені і проведені масові заходи не тільки в межах країни, області, району, а й за кор-доном; про семінари, пленери, майстер-кла-си для працівників районних методичних служб; огляди-конкурси методичних район-них і міських методичних кабінетів, сіль-ських закладів культури клубного типу, що проводяться раз на два роки; творчі звіти районів і міст; методичні матеріали, узагаль-нення досвіду роботи тощо.

Підкреслила, що все культурне життя краю, робота методистів Центру, районів і міст висвітлюються у щоквартальному віс-нику Обласного організаційно-методичного центру культури «Культурологічні джере-ла».

Усіма виступаючими були підготовлені цікаві методичні розробки: рекомендації,

сценарії, ігри тощо.Далі учасники семіна-

ру-практикуму мали мож-ливість ознайомитися з ро-ботою методичних кабіне-тів коледжу.

А на закінчення викла-дачі Ужгородського коле-джу культури і мистецтв Єлизавета Сівак, Марія Мартинюк та Єлизавета Ба-бяк разом із студентами по-казали захоплюючий обря-довий масовий захід «При-ходьте до нас на вечорниці».

Людмила ВЕКЛЮК

Учасники семінару

Під час вечорниць

26


З НАГОДИ ЮВІЛЕЮ – ВИСТАВКА РОБІТ20 листопада 2015 року в Обласному організаційно-методичному центрі куль-

тури відкрилася виставка творчих робіт працівників закладу, а також митців та майстрів народних художніх промислів, які систематично й активно співпрацю-ють із Центром культури. Серед учасників заслужений майстер народної творчості України Наталія Стегура, члени Національної спілки майстрів народного мистецтва України Емма Левадська, Марія Купарь, Ганна Когутка, художники Василь Вовчок, Олександр Сидорук, Роман Пилип, а також Олена Ваш, Марина Офіцинська, Яна Ка-сарда-Микита, Костянтин Ковган та автор цих рядків. Вони репрезентували живо-пис, вишивку, кераміку, різьбу по дереву, витинання та інші види декоративно-ужит-кового мистецтва.

Відкрила виставку Ганна Дрогальчук, директор Центру культури. Вона ознайоми-ла присутніх із багатою історією закладу, ви-словила вдячність усім учасникам виставки, відзначила їхній професіоналізм. Повідоми-ла, що в її планах на базі Центру організу-вати постійно діючий гурток вишивки для всіх охочих.

Наталія Стегура, завідувач народного етнографічного музею Обласного організа-ційно-методичного центру культури, репре-зентувала учасників виставки, коротко, але влучно охарактеризувала їхню творчість.

Іван Хланта, науковець, провідний ме-тодист ООМЦК, розповів про діяльність за-кладу, визначив значення й важливість його роботи в контексті збереження нашої на-

ціональної культури, самоідентифікації та державності.

Викладач Закар-патського художнього інституту, кандидат мистецтвознавства Ро-ман Пилип подякував працівникам Центру культури за спільно проведені культурно- мистецькі акції.

Відомі вишиваль-ниці краю Ганна Ко-гутка та Марія Купарь розповіли про багато-річну співпрацю з Об-ласним організацій-но-методичним цен-тром культури і про свою творчість. Йш-лося про майстер-кла-

си, фестивалі, пленери та інші акції, у яких вони брали участь.

Про українців, їхню прадавню віру та символи цікаво розказував художник і рес-тавратор Сергій Глущук.

Мета виставки – черговий раз продемон-струвати відвідувачам таланти працівни-ків закладу, налагодити та укріпити творчі зв’язки з митцями краю. Виставка засвідчує, що кожен із працівників Центру культури працює над розвитком своїх здібностей, під-вищує свій культурно-освітній рівень.

Виставка проводиться у рамках святку-вання 70-річного ювілею Центру культури, що відбудеться 26 листопада в Закарпатсько-му академічному обласному театрі ляльок «Бавка».


Сидять: Олена Ваш, Володимир Мишанич, Ганна Дрогальчук, Іван Хланта. Стоять: Василь Вовчок, Наталія Стегура,

Ганна Когутка, Сергій Глущук, Марія Купарь, Роман Пилип

27


ФЕСТИВАЛЬ-КОНКУРС «ЮНІ ЗІРКИ МЕЛЬПОМЕНИ» СТАРТУВАВ У БЕРЕГОВІ

Четвертого грудня в місті Берегово пройшов ХІ обласний фестиваль-конкурс ди-тячого та юнацького театрального мистецтва «Юні зірки Мельпомени». Він був за-початкований у 2005 році народним українським театром імені Ярослави Бандурович Берегівського міського будинку культури, режисерами Ольгою і Олександром Матей за підтримки управління культури Берегівської міської ради, управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації, Закарпатського обласного центру народної творчості.

Уже традиційно фестиваль-конкурс від-крився яскравою авторською композицією «Мельпомена», у якій взяли участь вихован-ці молодшої групи театру, хореографи зраз-кового шоу-гурту «Стріт-Денс», учасники вокального ансамблю «Україночка». Роль Мельпомени виконала студентка Берегів-ського медичного коледжу Андрейчик Еве-ліна.

З вітальним словом до учасників дійства і гостей звернувся заступник начальника управління культури Закарпатської облас-ної державної адміністрації Іван Канюка. Він висловив вдячність організаторам за можли-вість підростаючому поколінню проявля-ти свої театральні здібності, відзначив, що фестиваль-конкурс набуває щороку нових обертів і висловив сподівання, що наступно-го року фестиваль набуде статусу міжнарод-ного.

12 кращих дитячих та юнацьких театральних ко-лективів Закарпаття оціню-вало поважне журі: голов-ний режисер Закарпатсько-го обласного театру драми і комедії Євген Тищук, за-ступник начальника управ-ління культури обласної державної адміністрації Іван Канюка, заступник на-чальника управління куль-тури Берегівської міської ради Ольга Матей, голов-ний спеціаліст управління культури облдержадміні-страції Світлана Мендель, завідувач відділу народної творчості та аматорського мистецтва Обласного ор-ганізаційно-методичного центру культури Катерина

Семенченко, завідуюча цикловою комісією режисерських дисциплін Ужгородського ко-леджу культури і мистецтв Оксана Шип.

Поза конкурсною програмою виступив зразковий театральний колектив «Росинка» Мукачівської дитячої школи мистецтв № 2 (керівник Вероніка Тищук).

Загалом конкурсна програма тривала понад сім годин. Тематика виступів була ці-кавою і досить різноманітною, починаючи від театралізованих український народних казок до постановок творів Шандора Петефі.

Місця у фестивалі цього року були поді-лені таким чином:

Лауреатами І ступеня стали угорський театральний колектив Берегівського район-ного освітньо-культурного центру націо-нальних меншин (керівник Ержика Широ-каї) та театральний колектив «Первоцвіт» села Великі Лучки Мукачівського району (керівник Наталія Балог).

Учасники театрального колективу «Первоцвіт» села Великі Лучки Мукачівського району

28


Лауреатами ІІ ступеня – зразковий ляль-ковий театр Виноградівського міського бу-динку культури (керівник Наталія Югас, режисер – заслужений працівник культури України Василь Югас) та театральний клас Ужгородської дитячої школи мистецтв (ке-рівник Галина Куштан).

Лауреатами ІІІ ступеня – учні 8 класу відділу театрального мистецтва Хустської дитячої школи мистецтв (керівник Юлія Рє-піна); театральний колектив «Юні зірочки» Широківської дитячої школи мистецтв Ви-ноградівського району (керівник Олександр Дубровка); зразковий музично-драматичний театр «Пролісок» Іршавського районного бу-динку культури (керівник Василь Філеш).

Дипломантами фестивалю стали те-атр-студія «Синтез» Закарпатського облас-ного палацу дитячої та юнацької творчості «ПАДІЮН» (керівник Світлана Дворцина).

Також визначено найкращих у номіна- ціях.

Переможцем у номінації «За кращу діво-чу роль» стала Бойко Таїсія – учасниця те-атру-студії «Синтез» Закарпатського облас-ного палацу дитячої та юнацької творчості «ПАДІЮН» (керівник Світлана Дворцина); «За кращу юнацьку роль» – Білей Ерік – учасник зразкового театрального колективу «Кекерчін» села Оросієво Берегівського ра-йону (керівник Еріка Міговк).

У номінації «Краще музичне оформлен-ня вистави» переміг зразковий ляльковий

театр Виноградівського міського будинку культури (керівник Наталія Югас, режисер Василь Югас).

У номінації «Кращий режисерський задум» перемогу святкував угорський теа-тральний колектив Берегівського районного освітньо-культурного центру національних меншин (керівник Ержика Широкаї).

Подяки отримали наступні колективи:дитячий драматичний колектив «Пі-

знайки» Свалявського районного будинку культури (керівник Неля Алексанич);

зразковий театральний колектив «Кекер-чін» села Оросієво Берегівського району (ке-рівник Еріка Міговк);

учні 5 класу відділу театрального мисте-цтва Хустської дитячої школи мистецтв (ке-рівник Людмила Сміх);

угорський театральний гурток клубу села Мала Бийгань Берегівського району (ке-рівник Ержика Широкаї).

Переможці фестивалю-конкурсу наго-роджені цінними подарунками та дипло-мами. Приємним є те, що з кожним роком збільшується кількість учасників фестива-лю-конкурсу та дає про себе знати талано-вита молодь. Місто Берегово уже стало теа-тральною столицею творчих дітей та юнаків. Сподіваємось на те, що фестиваль, який від-будеться наступного року, стане відкритим для колективів з України та близького зару-біжжя і таким чином переросте у міжнарод-ний фестиваль-конкурс.

Катерина СЕМЕНЧЕНКО Яна КАСАРДА-МИКИТА

Зразковий музично-драматичний театр «Пролісок» Іршавського районного

будинку культури

Учасники зразкового театрального колективу «Кекерчін»

села Оросієво Берегівського району

29

АНАТОЛІЮ ФІЛІППОВУ – 80Третього вересня народний артист України, головний режисер Закарпатського

обласного українського музично-драматичного театру імені братів Юрія-Августи-на та Євгена Шерегіїв, член Національної спілки театральних діячів України Анато-лій Юхимович Філіппов відзначив свій 80-річний ювілей.

Наша розмова відбувалася в театрі, де він пропрацював понад 30 років.

– Анатолію Юхимовичу, для Вас 80 це…

– Це, напевно, радість, напевно, щастя, а з другого боку… страх. Хто доживає до цьо-го віку – це вже щаслива людина, а з іншого боку... почути 80, озирнутися назад… і стає моторошно…

– Як починається ранок у народного артиста України?

– Лягаю дуже пізно, репетиції, вистави… А встаю о шостій. Сніданок і підготовка до репетиції. У мене в житті, крім театру і ро-дини, нічого немає. Я лягаю з театром, встаю з театром, снідаю з театром, обідаю з теа-тром… І так увесь час. Я розумію, що в мене трохи не зовсім нормальний спосіб життя.

– Але Ви у хорошій формі.– Я грав багато таких ролей, де треба ру-

хатись, танцювати. Хоча вік бере своє (смі-ється), але я стараюсь про це не думати. При-ходжу, як мінімум за дві години до вистави, і сам детально аналізую виставу за сценами. З мене завжди всі дивуються. Рух – це життя. Ну така в мене, як то кажуть сьогодні, «дур-на» риса. Можливо, це від того, що надзви-чайно люблю театр.

– Як Ви прийшли в професію?– Потяг до театру зародився у дитин-

стві, ще в шкільні роки у нас був гурток, де ми ставили вистави та гастролювали Хар-ківщиною, звідки я родом. Я часто згадую, коли ми, діти-аматори, приїжджали в села,

люди сприймали нас так, як інколи тепер не сприймають професійних акторів. Я пам’я-таю їхні очі – це було щось… Так що почало-ся звідти, але, в принципі, я мріяв стати офі-цером, навіть вступив до Сумського артиле-рійського училища, але його розформували.

Одного разу, прогулюючись Харковом, побачив афішу: «Набір до театрального ін-ституту». Без підготовки на вступному іспи-ті я вийшов і заспівав «Дивлюсь я на небо…», звичайно ніде не вчився вокалу. Коли мене почув Іван Олександрович Мар’яненко, ска-зав: «Соколе, ти будеш на моєму курсі, я тебе вже взяв!». Він був істино українським акто-ром, режисером та педагогом.

Анатолій Філіппов з мамою Наталією Устимівною, дружиною Любов’ю

та донькою Мариною. 1965 рік

Ювілеї

30

Ювілеї

– Ви кажете, що важливу роль при вступі зіграв Ваш голос. Чи можете поді-литись своїми секретами роботи над ним?

– Голос – це надзвичайно складний ін-струмент. У мене він від природи. Але мені пощастило займатись вокалом з самим Дези-дерієм Задором. У театрі я переспівав багато класичних і сучасних оперет. Над голосом можна працювати самому, читати відповід-ну літературу. Щоденно робити розспівку та виконувати вправи.

– Ви з Харківщини. Як опинились на Закарпатті?

– На Закарпатті я вже вдруге. У 1961 році вперше приїхав сюди після закінчення ін-ституту, потім працював у Чернігові. З 1984 року знову опинився на Срібній Землі.

– Скільки ролей зіграних за спиною? Є улюблені?

– Це питання без відповіді. Ролі – мої діти, кожній із них я віддав частинку себе, частинку свого серця, частинку своєї душі. А кількість не рахую, думаю, що більше трьохсот.

– Хто ж головніший у театрі – актор чи режисер?

– Актор. Однозначно актор. Він виходить до глядача, він несе в собі все. Режисер без актора ніхто, а от актор може бути і без ре-жисера, він може сам зробити моновиставу. Все життя я старався не залежати від режисе-рів, але і не чув від них зауважень. Можливо тому, що називали мене «божевільним»: я все продумував, я все знав що хочу, що хочуть партнери, від чого народжується моя душев-

на інтонація, який у мене емо-ційний стан у тому чи іншому епізоді.

– Сучасний театр, який він?– Я не люблю, коли театр пе-

ретворюють на шоу, не сприй-маю тезу «головне форма». Театр повинен будити в людині щось добре. Роблю все для того, щоб глядач, який приходить до теа-тру зворушував свою душу, ро-зум, відчував серцем. Коли ти береш п’єсу, то спочатку намага-єшся дотягнутися до того, що на-писав автор, а потім привносити щось своє, звичайно, якщо воно вкладається туди. А коли ти бе-реш автора і перевертаєш з ніг на голову – тоді краще не займатись цим. Я не ханжа, але шоу не має

бути головним у театрі – це складно, я розу-мію.

– Як привести тоді глядача до театру: талантом чи працею?

– Від глядача театр розквітає. Чим менше ходить туди глядач, тим усе більше він заси-хає. На жаль, мало звертається увага на роз-виток драматичного мистецтва. Навчити ак-торству не можна, але навчити хоча б логіч-но читати, спілкуватися з партнером – мож-на. Можна навчити повара, можна навчити слюсаря, водія… актора навчити не можна, хоч є система Станіславського, але якщо від природи не має даних, то в театрі йому не місце. Справжнього актора одразу видно – як він тримається, як говорить. На жаль, за-раз відійшла плеяда акторів, режисерів, які служили театру, пропагували його, були законодавцями високої культури. Молодь, яка прийшла на зміну, має інше виховання. У цьому і наша провина. Сьогодні майже все вирішують гроші… Але ж не все можна ку-пити… Гордість, совість, душу – не купиш. Боляче дивитися, як ті, хто колись були од-нодумцями, – сьогодні руйнують театр.

– Щоб змінили, якби довелося почи-нати все спочатку?

– Нічого. Я все б зробив так само. Я б пі-шов тією самою дорогою. У мене були запро-шення зніматися в кіно… але я не погодився. Театр не кіно. Дубль зняли, змонтували і це навічно. А вистава – це кожен раз нове, все по-іншому. Театр я б не зрадив ніколи.

– Ваша сім’я у Вашій кар’єрі.– Моя сім’я – моя опора і мій тил. Цим все

сказано.Катерина СЕМЕНЧЕНКО

Анатолій Філіппов з дружиною Любов’ю, донькою Мариною й онуком Володимиром. 1985 рік

31

Ювілеї

ДО НАЙВИЩИХ МИСТЕЦЬКИХ ОСЯЯНЬДо 70-річчя Заслуженого академічного Закарпатського народного хору

Український спів є перлиноюу спільному пісенному багатстві людства. Він породжений красою України і тому такий прекрасний.

Олександр Кошиць

Шлях нині Заслуженого академічно-го Закарпатського народного хору у велике мистецтво розпочався 25 вересня 1945 року, коли було створено цей професійний колек-тив.

Художніми керівниками та головними диригентами хору були такі відомі особисто-сті, як П. Милославський, М. Кречко, М. По-пенко, які становили підґрунтя, фундамент мистецької культури, плекали, творили її. Їх добрі справи на належному рівні продов-жили О. Щербатий, П. Сокач, О. Корінець, М. Вігула. А з 2006 року цю справу впевнено веде далі заслужений працівник культури України (з 1998 р.) Наталія Петій-Потапчук. На цій посаді вона виявила організаторські здібності й високі людські якості і всі свої сили, душу, багато часу, уваги віддає кож-ному, допомагаючи у творчій діяльності для досягнення визначеної мети.

Відродження, збереження і подальший розвиток традицій української хорової куль-тури є невичерпним джерелом творчої праці

Наталії Йосипівни. Під її керівництвом сьо-годні хор акумулює кращі надбання культу-ри нашого краю та України в цілому і є на-шою опорою, працює на загальну ідею.

Як і раніше, так і тепер, особливо як виконують вокально-хореографічні компо-зиції, суголосно й високодостойно дається взнаки вся, сказати б, тріада: хор, балет, ор-кестр. Хор цілеспрямовано несе рідне слово, розкриває рідну душу, вселяє в нас радість і надію. Амплітуда настрою хору широка і вражаюча, а тому, достеменно володіючи даром перевтілення, й голоси артистів зву-чать по-різному: то ласкаво й грізно, то ніж-но й колюче, то бадьоро і тривожно.

В останні роки колектив поповнився мо-лодими виконавцями. Це випускники Ужго-родського державного музичного училища імені Д.Є. Задора, Ужгородського коледжу культури і мистецтв, Київського націона-лього університету культури і мистецтв та інших мистецьких закладів. Серйозно про-водиться робота над поповненням репер-

Заслужений академічний Закарпатський народний хор. 2012 рік

32

Ювілеїтуару такими новими творами, як канта-та-ораторія «Мати» в трьох частинах (музи-ка В. Гайдука), вірші Ю. Шипа, І. Петровція, В. Симоненка; «Вівчарики, я не забув про вас» (музика В. Теличка, слова В. Вовчка); джазова кантата «Рух» (музика В. Сараць-кого на вірші українських поетів); сценічна постановка першої української опери «Запо-рожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (разом із симфонічним оркестром філармо-нії); «Карпатська рапсодія» (музика І. Марто-на, слова Ю. Шкробинця) та багато інших. На різдвяних концертах вдало виконують музичну картину «Вечорниці» П. Ніщин-ського.

Крім цього, професійний колектив готу-ється гідно зустріти свій 70-річний ювілей. До цієї дати підготовлено низку тематичних концертів.

За 70 років діяльності мистецький ко-лектив дав незліченну кількість концер-тів у найпрестижніших концертних залах, у сільських клубах, у цехах заводів і фабрик, робітничих гуртожитках, у полі, перед уч-нівською і студентською молоддю, на яких із глибокою вдячністю аплодував багато-мільйонний глядач. Також брав участь у Де-

кадах і Днях української літератури і мисте-цтва в республіках колишнього Радянського Союзу, концертах, акціях, благодійних ви-ступах, особливо у Різдвяні, Великодні свята, на Святого Миколая, на День Незалежності України, у творчих звітах області у Націо-нальному палаці «Україна» міста Київ, де-монстрував своє мистецтво за кордоном.

Відроджують проведення популярних у минулому авторських вечорів композито-рів, письменників, заслужених та народних артистів України (І. Мартона, М. Кречка, М. Попенка, К. Балог, В. Калинюка та інших). У червні 2003 року їздили до Хорватії на фес-тиваль «Петрівський дзвін» і до Словаччини, де неодноразово брали участь у відзначенні Свята культури русинів-українців. Давали тематичні концерти з творів Т. Шевченка та І. Франка в місті Будапешт (Угорщина), вша-нували пам’ять жертв голодомору в Україні та в Угорщині (м. Будапешт) тощо. За ос-танні роки колектив побував у закордонних концертних поїздках у Чехії (Прага, Брно, Їглава), Словаччині (Братислава, Пряшів, Кошице, Свидник), Угорщині (Будапешт, Ніредьгаза, Комаров, Вац, Варполото, Дебре-цен), Польща (Б’єлосток, Познань), Хорватії

Декада української літератури і мистецтва. Солісти Клара Лабик та Олена Поляк. Білорусія, 1976 рік

33

Ювілеї

(Загреб, Рієка, Опатія, Кастав), Сербії (Новий Сад, Руський Керестур, Дьордьово), Білорусі (Брест, Ґродно) та в інших країнах. Особли-во знаковим був виступ перед президентом Хорватії Іво Йосиповичом у його резиденції в м. Загреб.

У 2003, 2010, 2013 роках колектив ставав лауреатом обласної премії імені Дезидерія Задора в галузі музичного мистецтва за кон-цертні програми. А три рази випала честь бути серед переможців Першого всеукраїн-ського фестивалю-конкурсу народної хорео-графії імені П. Вірського.

Репертуар хору настільки поповнив-ся новими творами, що можуть блиснути кількагодинним концертом. Вони прилу-чають слухачів, особливо молодь, їх допит-ливі душі до тієї великої змістовної духовної культури, з якої починаються добрі справи. Такі твори – то наш золотий фонд, у них наше мистецьке й батьківське кредо. Артис-ти вважають, що найголовніше нині у їхній діяльності – виховання україноцентричної людини, людини з українською душею, щи-рим серцем і думками.

Цей мистецький колектив пов’язаний з людьми, які творять його, а люди ці ма-ють колосальний досвід. Вони співали чи не в усіх країнах Європи, а також за океаном. І завжди черпали наснагу з народної пісні, бо у ній генетично кохалися завжди. А тепер, коли виконують церковні піснеспіви, кожну мелодію пропускають через своє єство.

Хор має у своєму репертуарі велику кіль-кість творів композиторів-класиків – Д. Борт-нянського, А. Веделя, М. Березовського, за-карпатських музичних корифеїв Д. Задора, І. Мартона, М. Попенка, В. Теличка та інших, а також духовні пісні. У виконанні артистів вони набувають промовистого, хвилюючого послання до сучасників. Українські духовні пісні – феноменальний витвір національно-го генія нашого народу. Започатковані дуже давно, разом з іншими пісенними жанрами стали джерелом пізнання великої гармонії між Вічністю і тимчасовістю, між духовним і земним. Духовні пісні для українців за різ-них часів були своєрідною святинею, кодек-сом моральних чеснот, енциклопедією знань про світ. Вони надихали наших предків на відродження культури протягом кількох століть чужоземного поневолення. Високі духовні традиції, збагачуючи сучасне мис-тецтво новаційними ідеями, сприяють по-

тужним процесам оновлення національної культури.

Артисти хору по-справжньому закохані в мистецтво, люблять рідний край, не шко-дують для нього ні сил, ні часу, відчувають гордість і любов до своєї Батьківщини. Це святе відчуття вселяє в них упевненість і са-моповагу, спонукає до великих звершень, на-дає творчої наснаги. Мистецька муза владно захопила артистів колективу, що вони, незва-жаючи на економічні негаразди, не зрадили своєму покликанню, а сповна віддають себе улюбленій справі. Вони пропагують справді вагомі здобутки національного мистецтва, чим роблять неоціненний внесок у станов-лення української держави, у забезпечення її подальшого поступу в збагаченні духовності нашого народу.

Золотими літерами в історію хору впи-сані імена І. Опаленика, Т. Бертфай, М. Се-ніної, Б. Єрьоменка, П. Куштана, О. Поляк, В. Даньо, М. Ходанич, деякі з них відійшли у вічність, інші перебувають на заслужено-му відпочинку. Їхнє високе мистецтво про-довжують народні артисти України Клара Лабик та Петро Матій, заслужені артисти України: Н. Гораль, В. Кітченко, Н. Мерцин. Їхнє прекрасне, майстерне виконання пісень ніколи не залишає байдужими слухачів різ-ного віку.

Колектив хору успішно виконує піс-ні, позначені багатим мелодизмом, високо-класним аранжуванням (оркеструванням, гармонізацією), яке здійснили заслужений діяч мистецтв України В. Теличко, заслуже-ні артисти України М. Попенко, М. Вігула, Ф. Копинець та інші. Взагалі для репертуару відшукують такі пісні, в яких слова й образи закарбувалися б у кожне серце, торкнули-ся найпотаємніших струн душі, полинули

Микола Попенко з донькою Мартою. 1988 рік

34

Ювілеїу вічність. Виконують також цікаві, приза-буті твори, повертають їх до життя. Чи не кожна пісня у їх виконанні – це огранений діамант у розкішній коштовній оправі.

Їх треба просто слухати. Їхні голоси за-чаровують. І який би настрій не був у люди-ни, а послухавши їхній спів, хочеться жити зі світлим почуттям і творити добро. Коли вони співають – ніби тепла хвиля омиває душу. Після такого прекрасного співу слуха-чі неохоче покидають завершення концерту, ніби бояться втратити отримані враження. На мій погляд, у світі не існує більшого по-дарунка, ніж людська пам’ять і щира вдяч-ність. Хочеться, щоб цього найціннішого по-дарунка артисти не були позбавлені ніколи.

Кілька десятиліть трудилася у танцю-вальній групі мудрий педагог і наставник Клара Балог. Вона виховала три покоління танцівників і танцівниць, передала їм бездо-ганно відточену техніку та особливо лірич-ну пластику руху, робила усе для того, щоб досягти якнайвищого рівня виконання будь-яких хореографічних творів. Особливу ува-гу приділяла молодим танцюристам, щоб якнайшвидше набули сценічної практики, пройшли груповий та індивідуальний ар-тистичний досвід. Усе це давало можливість урізноманітнювати хореографічну лексику, створюючи складніші образи та характери для відтворення. Кожен із таких номерів ви-світлював ті чи інші грані українського мен-талітету.

Сучасний репертуар колективу попов-нився новими вокально-хореографічними композиціями: «Червена ружа» та «Бал у ста-рому селі» (поставка Н. Петій-Потапчук та М. Шютіва, оркестровка М. Бровді), «На ки-

черці» (музична обробка І. Мартона, поста-новка В. Пішти), «Кохання через тин» (хоре-ографічна постановка словацького хореогра-фа В. Мікули) та інші. Відновлюються твори із «Золотого фонду» – «Дуботанець» (музич-на обробка І. Мартона, постановка І. Попови-ча) та інші.

Мета артистів – не тільки великомасш-табні резонансні заходи, а й організація по-стійної, щоденної роботи з розвитку й відро-дження духовної спадщини нашого народу в усіх її зрізах – від культури побуту до куль-тури найвищих мистецьких осяянь люд-ського генія. Бо українська національна ідея зможе панувати в серцях та умах громадян тільки через широку просвітницьку роботу.

Артисти хору, попри найскладніші часи радянської дійсності, зуміли зберегти незгас-ний вогонь любові й шани до національної культури, національних духовних ціннос-тей. Це – магістральний напрямок, домінан-та їхньої творчої діяльності.

Як талановитий художник малює кожну квітку, досконало вивчаючи природу нашої неповторної України, так і Н. Петій-Пота-пчук постійно вдосконалює майстерність хору, будить уяву та почуття поваги до пі-сенних творів, примножуючи любов до рідної землі. Артисти справді опромінені генієм народної пісенності, яка підтримує і наснажує їх своїми життєдайними соками. Уже чимало добрих справ устигла здійсни-ти ця невгамовна жінка. Інколи дивуєшся, де беруться джерела енергії її непосидючос-ті. Вона цілеспрямована, наполеглива, має світлу голову і любов до обраної професії, якій служить за покликом душі і серця. До репетицій має ангельське терпіння: по кіль-

Оркестрова група Заслуженого академічного Закарпатського народного хору

35

Ювілеї

ка разів роз’яснить, розтлумачить специфіку розучуваного пісенного твору.

Виступи хору приносять слухачам не тільки справжню мистецьку насолоду, але й духовно збагачують, прилучають до непере-січних скарбів духовної культури. Артисти залишаються не заспокоєними у творчому пошуку, долаючи все нові й нові вершини на безмежно високому хоровому Олімпі. Вони добре усвідомлюють, що збереження і роз-виток української національної культури – основна передумова самобутності народу, існування України як самостійної держави, збереження її статусу у світі. Таких людей художній керівник Н. Петій-Потапчук гото-ва вести за собою туди, де б’є вічне джерель-це народної пісні, у якій наша історія, наш дух незнищенний, наша невимовна краса.

Вона постійно перебуває в обіймах тої думки, що треба активно й цілеспрямова-но працювати з хором, вивчати нові твори, удосконалювати те, що вже вивчили. Тому не дивно, що спів артистів багатий на чисту і світлу енергетику, змушує тремтіти люд-ські серця. Це щось таки вартує у час зневі-ри і душевних спустошень. Їхній спів освіт-лений високим рівнем професіоналізму. Чудові вокальні дані, природне тембральне злиття голосів, невимушеність разом із ори-гінальною трактовкою виконуваних творів цілком заслужено приносять велику насоло-ду слухачам.

Неабиякі мистецькі здібності і непере-січний організаторський талант допомог-ли Наталії Йосипівні успішно й дбайливо продовжувати берегти традиції народної пісенності яскравого самобутнього колекти-ву, який і далі впевнено завойовує широку популярність. А кожен із артистів вносить часточку своєї душі у загальну справу, в те, щоб хор міцно тримав твердий національ-ний курс, був оберегом духовності, добрим другом і щирим порадником для всіх, у кого ще не згасла іскра віри, надії і любові.

Особлива подяка артистам. Їх виконан-ня відзначається надзвичайно прекрасною передачею психологічного змісту творів. Ко-жен звук, кожне слово, кожен склад, проспі-ваний ними, несе глибоке смислове наван-таження і величне відчуття краси. Майстер-не володіння м’якими багатими нюансами і відтінками їхніх голосів підносить артистів до найвищих виконавчих висот.

Скільки б не слухав своїх земляків, не перестаєш захоплюватися якоюсь неземною

красою їхнього співу. Від його дивовижної гармонії віє таємницею і вічністю, які виво-дять душу і серце на глибинний зв’язок з да-лекими предками, відчуваєш чари духовної високості й божественної незбагненності життя.

Приклад активної діяльності хору свід-чить, що незважаючи на несприятливі умо-ви, можна успішно робити свою справу, ту справу, яка примножує духовність, утвер-джує державність. Закарпатський народний хор є ініціатором мистецько-патріотичної акції «Молитва за Україну» («Зустріч сон-ця з Закарпатським народним хором»), де вже другий рік поспіль 24 серпня спільною екуменічною молитвою та духовними хоро-вими творами разом із жителями міста зу-стрічають світанок нового Дня Незалежності України, та багатьох інших патріотичних акцій. Так, до Дня пам’яті та примирення колектив уперше в Україні виконав «Україн-ський реквієм» (музика В. Гайдука), присвя-чений пам’яті героїв, які віддали своє життя у боротьбі за незалежність України.

Хотілось би, щоб були створені якнай-кращі умови для діяльності мистецького ко-лективу, щоб він був активно інтегрований у бурхливе життя розбудови національної духовності. Для цього в нього є чимало неви-черпаних резервів. А всім артистам бажаємо нових творчих здобутків на ниві національ-ного життєдайного мистецтва.

Збережи, Боже, цей талановитий мис-тецький колектив ще на багато й багато зем-них літ. Дай їм до дна виспівати свою чисту джерельну душу, висіяти поміж людей усю свою непроминущу любов, виспівати всі слова пісень, що просяться на волю, розда-рувати нетлінні скарби свого щедрого серця всім, хто прагне збагатитися духовними цін-ностями нашого народу.

15 жовтня 2015 року провідний методист Обласного організаційно-методичного цен-тру культури, заслужений діяч мистецтв України Іван Хланта, автор цих рядків, зустрівся з артистами Заслуженого акаде-мічного Закарпатського народного хору, привітав їх із 70-річним ювілеєм від часу його заснування, побажав нових мистецьких звершень і подарував кожному учаснику свою книжку «Пісня над Карпатами», у якій розповідається про становлення згаданого мистецького колективу, творчий розвиток і шляхи досягнення вершин художньої май-стерності.

Іван ХЛАНТА

36

Ювілеї

ПОПЕРЕДУ – ПОШУКИ І НОВІ ЗВЕРШЕННЯНародному фольклорному колективу «Ґаздині» – 30

Ну що б, здавалося, слова…Слова та голос – більш нічого.Та серце б’ється-ожива,Як їх почує! Знать, од БогаІ голос той, і ті словаІдуть між люди!

Тарас Шевченко

Відомо, що пісні виконують функцію зв’язку між поколіннями, збереження ет-нічної культурної пам’яті. Вони є тим чин-ником, що поєднує духовні здобутки попе-редніх поколінь, а також виступають засобом етнічної ідентифікації, через яку актуалізу-ється зв’язок між конкретним співаком і ці-лим етносом – творцем і носієм пісень. Ми маємо величезні духовні набутки, створені нашими попередниками. Ці важливі питан-ня добре усвідомлюють учасниці народного фольклорного колективу «Ґаздині».

Колектив «Ґаздині» був заснований во-сени 1985 року і завдячує за це музею архі-тектури та побуту села Пацканьово на Ужго-родщині, відкриття якого відбулося 24 жовт-ня 1984 року. Саме відтоді почали проводити в ньому традиційні закарпатські вечурки (вечорниці), на які збиралися найстаріші та найдосвідченіші жителі села. Від тих вечор-ниць і бере початок нинішній гурт «Ґазди-

ні». Пригадується, що в той час журналіст-кою обласного радіо Любов’ю Чубатою було проведено перші записи колядок на радіо.

14 січня 1987 року в селі Пацканьово від-значали свято зими. Ось тоді учасниці гурту вперше й виступили перед односельчанами на майдані в центрі села, показали фрагмент вечорниць. Цей вдалий виступ став поштов-хом до того, що гурт «Ґаздині» почали запро-шувати на районні та обласні фольклорні огляди, щорічно нагороджуючи грамотами, призами, подарунками.

Через певний час прийшло й заслужене визнання. У 2008 році колективу присвоєно почесне звання «народний». Він став попу-лярним. Презентували своє мистецтво в ба-гатьох містах області, зокрема в Перечині, Хусті, Іршаві, Ужгороді, у селах Кальник, Шкуратівці (Мукачівщина), Сторожниця, Кибляри, Лінці, Ярок (Ужгородщина) та ін-ших. На запрошення дирекції виступали на

Народний фольклорний колектив «Ґаздині». 2015 рік

37

Ювілеї

святі рідної мови в Ужгород-ській загальноосвітній школі № 19, у Коледжі мистецтв ім. Адальберта Ерделі Закарпат-ського художнього інституту. Щорічно беруть участь у фес-тивалях «Червона черешня» у рідному селі, народної пісні «Яроцькі ярилки», обласному святі словацького народного мистецтва «Словенска весе- ліца».

У липні 2010 року народ-ний фольклорний колектив «Ґаздині» взяв участь у Міжна-родному фольклорно-етногра-фічному фестивалі «Руками і серцем» у селі Водораду (Словаччина). У лютому 2013 року був запрошений у село Копашново Хуст-ського району, де виступив перед учнями та вчителями загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів та відвідав народний літератур-но-мистецький музей. У серпні 2015 року взяв участь в обласному фестивалі лемків-ського народного мистецтва «Лемківська ва-тра» у селі Кострино Великоберезнянського району.

Одна з незабутніх сторінок у біографії колективу – успішні виступи у вересні 2010 року на фестивалі «Гуцульська ріпа» у селі Лазещина на Рахівщині, фестивалі «Село під Маковицьов» у селі Лінці Ужгородського району. Вони були також учасницями облас-ного відбіркового туру Всеукраїнського фес-тивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» (2012).

Шануючи свого славного земляка, на-родного художника України, лауреата Дер-жавної премії імені Т. Шевченка Василя Свиду, з нагоди 90- та 100-річчя від дня його народження гурт «Ґаздині» у 2003 та 2013 ро-ках провів успішні незабутні виступи у За-карпатському обласному художньому музеї, де виконав ті народні пісні, які особливо приваблювали талановитого митця. Слухачі мали можливість ще глибше відчути красу і духовну міць народного співу, випродуко-ваного найдосконалішим, од Бога створе-ним інструментом – людським голосом.

Де б не виступав гурт «Ґаздині», його усюди щиро і тепло вітають. Сьогодні біль-шість із його первинного складу відійшла у вічність. Адже пройшло так багато часу, а він, незважаючи ні на які труднощі, актив-

но працює, поглиблює свою ви-конавську майстерність.

У ювілейний рік варто насамперед згадати перших співачок ансамблю, яких, на жаль, уже немає серед живих. Це Анна Свида, Марія Бушко, Анна Галасник, Марія Булеца, дід Юрій Арендацький, Ма-рія Стегней, Марія Малишка, Анна Лендєл.

У колективі також співали Ганна Годовікова, Ірина Лука-чина, Гафія Стасьо, Марія Ма-радик.

Неабияка заслуга у зміц-ненні ансамблю належить співачкам Ірині Марадик (нині покійна) та Анні Логойді. Саме від них записано більшість пісень, що ввійшли до репертуару колективу. Вони на-співали старовинні пісні різної тематики. Окреме місце у репертуарі займають пісні зі Східної України, куди, на шахти Донбасу, у середині минулого століття виїжджала ве-лика кількість молоді на заробітки (деколи примусово).

Нині в гурті нараховується 12 учасниць. Найпочесніші з них, які з перших виступів і дотепер є його заспівувачами, це – Марія Сливканич та Марія Панько. Вони до глиби-ни душі закохані в пісні і звертаються до них як до цілющої криниці добра, любові, краси, людяності і духовності.

Середнє покоління представляють Ма-рія Галасник, Марія Січка, Магдалина Ге-бур, Галина Псяйка, Тетяна Мерв’як, молод-ше – Мар’яна Боді (внучка вже згаданої Марії Сливканич), Анастасія та Анна Січки, Ка-терина Мерв’як (внучки Марії Січки). Радує серце те, що гурт поповнюється молодою на-дійною зміною. Вони усвідомлюють, що без національного відродження майбутнього не існує.

Живучи постійно серед фольклорної стихії, співачки народного фольклорного колективу «Ґаздині» переконалися, що на-роднопоетична творчість об’єднує, нади-хає, облагороджує нас, гармонізує традицію з новаторством, згладжує суперечності в су-спільстві. З нею ми народжуємося і вмирає-мо, у неї ми вчимося справжньому коханню, любити дітей, поважати старість, боронити слабкого. Фольклор прищеплює нам любов до рідної землі, природи, Вітчизни. Співач-ки впевнені: якби фольклор став щоденною

Марія Панько

38

Ювілеї

турботою всіх, то він, потужний і сильний, справді утримував би людину в людському обличчі. Фольклор і нині належить до мо-гутніх механізмів, які можуть формувати людську свідомість, людську особистість.

Керівник колективу Марія Панько за-мислюється над тим, яким буде майбутнє, переступивши межу третього тисячоліття. Вона сподівається, що нас усіх чекає онов-лений світ гармонії, доброти, істини й кра-си, в якому належне місце посідатиме вічне Прекрасне, що буде так, як писав наш про-рок Тарас, що «наша пісня не вмре, не заги-не», що наші діти будуть і далі зберігати й примножувати безцінні звичаї та обряди. Адже серед нас є дбайливі, розумні та уні-кальні особистості, які своєю діяльністю, яскравою думкою освітлюють нам шлях до невидимих вершин неповторної духовності нашого народу.

Любов до пісні Марія Михайлівна про-несла через усе життя. Скільки себе пам’я-тає, пісня завжди супроводжувала її. Вона належить до тих особистостей, які піклу-ються про те, щоб не були забуті сторінки нашої історії, культури, пісенної творчості. «Я щаслива людина, бо моє життя зіткане з хвилин натхнення, які приносять пісні. За ними я не бачу рутинності своєї праці», – каже Марія Панько. Для Марії Михайлівни властивий прекрасний слух, непересічний талант, тонке розуміння стилю й характеру музики, здатність проникнути у її зміст, ба-чення творчої перспективи і неабияка еру-диція. Мікроклімат, що панує і на репетиці-ях, і під час виступів, настільки доброзичли-

вий і плідний, що він додає сили кожному учасникові мистецького колективу.

У репертуарі гурту «Ґаздині» понад 200 неповторних народних пісень, які побуту-ють на Ужгородщині. Це пісні різних жан-рів, колядки, веснянки, обжинкові, пісні про кохання, весільні пісні, родинно-побутові, колискові, жартівливі, рекрутські та солдат-ські пісні, балади та інші. Вони звучать в ав-тентичному виконанні, взяті безпосередньо з живого побуту під час спілкування з носі-ями народної пісні, якими є самі учасниці гурту.

Важливе місце у репертуарі народно-го фольклорного колективу «Ґаздині» посі-дають духовні пісні. Співачки кажуть, що ставляться до цих пісень, як до святині. Це такий стан душі, який не можна ні з чим по-рівняти – то молитва, то благословення на добро. Це тиха відверта розмова, як час само-аналізу і переосмислення своїх вчинків. Це відчувається у піснях різного тематичного спрямування, зокрема страсних, покаянних, заупокійних, Богородичних, що виконують-ся під час Господніх та Богородичних свят, та піснях до святих – Григорія, Петра і Павла, Іллі, Варвари та інших. Пісні є ніби точками опори, які зміцнюють людину, нагадують про те, куди потрібно йти, наближають до святості, нагадують про євангельські або церковно-історичні події, які безпосередньо стосуються нашого життя, спасіння, духов-ного вдосконалення. Слухаючи їхній спів, відчуваєш хвилюючий доторк до невмиру-щих духовних творінь народу.

Виконання духовних творів вимагає вті-лення сильних, але стриманих емоцій, бла-городства – це ті якості творчого хисту, які не так уже й легко даються будь-якому ви-конавцеві. Золота нитка плекання духовних пісенних традицій рідного народу продов-жується («Под хрестом стою», «Страдальная Мати», «Мати Божа кличе нас», «Скажи мені, Боже», «В день Стрітеня Господня» тощо).

Чимало обрядових цінностей, що своїм корінням сягають сивої давнини, намага-ються зберегти учасниці гурту «Ґаздині». Ця ідейно-художня спадщина вчить, як на-лежить шанувати й любити свій край, стар-ших, рід, свій народ, його духовну культуру, яку привабливо й дохідливо передають мо-лодшим поколінням в ім’я її продовження та примноження.

Разом із іншими хорами та ансамбля-ми Закарпаття гурт «Ґаздині» демонструє не

Дарина Степанюк, Марія Панько, Оксана Роля. 2015 рік

39

Ювілеї

тільки високу талановитість його учасників, а й всебічну підтримку нових творчих ініці-атив, здатних гідно приймати виклики часу, утверджувати національну самобутність на-шої держави у Європі.

Участь в ансамблі – дуже корисна спра-ва, яка допомагає розслабитись і на деякий час забути про щоденні проблеми. Взагалі, слушно наголошує співачка Тетяна Мерв’як, вони зобов’язані піклуватися не лише про те, щоб село славилося працею, але й піснею. Тому й співають в ансамблі. Недарма Іван Франко стверджував:

Пісня і праця – великі дві сили!Їм я до скону бажаю служить…Ними лиш зможу й для правнуків жить.Слава таким інтелігентним особисто-

стям, патріотам свого села й України, котрі знають, що таке духовність, культура, народ-на традиція і пам’ять. Хай доля продовжить щасливі, сповнені добра і творчої наснаги роки співачкам народного фольклорного колективу «Ґаздині», бо ж попереду багато роботи, пошуків і випробувань, зрештою,

перевірки сил для нових звершень. Нині у важкий і непростий для нашої історії час упевнений: їхні дзвінкі голоси не змовкати-муть, радуючи нас піснеспівами на різно-манітні теми.

У жовтні 2015 року у будинку культури села Пацканьово народний фольклорний колектив «Ґаздині» відсвяткував свій 30-річ-ний ювілей. Він прихилив до себе симпатії всіх, хто був присутній на концерті. Адже людям, які виснажені соціальними потря-сіннями, налякані перестрілками, потрібне таке мистецтво, яке могло б заспокоювати виснажену нервову систему. Одухотворений спів продовжує життя народу, і кожен із нас у нетлінних національних і духовних ви-явах, очищає духовні джерела для поколінь нинішніх і грядущих. На творчому вечорі провідний методист Обласного організа-ційно-методичного центру культури, автор цих рядків, не лише сказав багато добрих слів ювілярам, але й подарував їм збірник «Пісенна хвиля Оглядова», до якого увійшли народні пісні, записані ним у селі Оглядів Радехівського району Львівської області.


Народний фольклорний колектив «Ґаздині». Міжнародний фольклорно-етнографічний фестиваль «Руками і серцем».

Словацька Респібліка, 2010 рік

40

Ювілеї

ДО ЮВІЛЕЮ ОРКЕСТРУ!Відновлений у 2005 році симфонічний оркестр Закарпатської обласної філармо-

нії за короткий час став одним із найелітарніших колективів Ужгорода, що успішно здійснює культурно-просвітницьку місію, ставши справжньою візитною карткою старовинного Ужгорода, його багатої культурної традиції, достойно представляю-чи нашу державу в престижних концертних залах України та за рубежем. Важливою передумовою видатних здобутків оркестру стала також надзвичайно цікава стра-тегія діяльності та укладання програм. Учасники оркестру – високопрофесійні музи-канти, постійно знаходяться у пошуку оригінальних концепцій, які в один вечір пред-ставляють музичну традицію Закарпаття, у наступний – знайомлять із новинками тієї чи іншої європейської школи, в інший – відроджують забуте ім’я або знаходять нестандартні теми, які об’єднують усю програму. Невипадково концерти симфоніч-ного оркестру завжди і всюди проходять у переповнених залах.

З 2005 і до квітня 2010 року оркестр працював під керівництвом двох дири-гентів Олени Короленко та Вікторії Сва-лявчик-Цанько. Нині диригентом оркестру є Вікторія Свалявчик-Цанько – відома в Ужго-роді та за його межами музичний діяч та організатор багатьох мистецьких проектів, чудовий інтерпретатор сучасної та класич-ної музики, учасник багатьох концертних програм та фестивалів. Вікторія Василівна закінчила Ужгородське державне музичне училище імені Д. Є. Задора по класу фор-тепіано (викладач М. Валковська), продов-

жила своє навчання у Львівській державній музичній академії імені М. В. Лисенка у кла-сі відомого піаніста, заслуженого артиста України Йожефа Ерміня. Згодом поєднала навчання на двох факультетах: «Фортепіан-ному» та «Оперно-симфонічному» (виклада-чі – доцент Богдан Дашак та професор Юрій Луців). Географія творчого шляху диригент-ки є досить широкою, вона диригувала та-кими відомими оркестрами, як «Леополіс» (Львів), симфонічний оркестр оперної студії Львівської державної музичної академії імені М. В. Лисенка, Луцький камерний оркестр,

Симфонічний оркестр Закарпатської обласної філармонії. Солістка Юстина Дідик. 2005 рік

41

Ювілеї

Луганський симфонічний оркестр, Буда-пештський камерний оркестр (соліст Ф. Бер-нард, гітара), Кошицький симфонічний ор-кестр, де вперше відбулася прем’єра концер-ту українського композитора Л. Ревуцького за участю заслуженого артиста України Йо-жефа Ерміня.

За час свого існування оркестр дав без-ліч концертів, з великим успіхом виступав не лише у багатьох куточках Закарпаття, вважаючи своїм основним завданням вихо-вання українського слухача, але й у Києві, Львові, Івано-Франківську, Бресті тощо.

Оркестр став учасником багатьох резо-нансних мистецьких проектів: фестивалів «Музичне сузір’я Закарпаття», «Музика без кордонів», «Фестиваль органної музики», де солісткою виступила заслужена артистка України Наталія Висіч, Другого фестивалю музики Є. Станковича, Міжнародного мис-тецького конкурсу-фестивалю «Гран-прі Карпатського регіону» (Ужгород), «Січневі вечори» (Брест).

Оркестр часто виступає із солістами (спі-ваками, інструменталістами), з диригентами та композиторами з України, Словаччини, Чехії, Угорщини, Мексики, Ізраїлю, Австрії, Фінляндії, Японії, Німеччини, США, Італії, Білорусі. Серед них Йожеф Ермінь (форте-піано, Львів), Етелла Чуприк (фортепіано, Львів), Олег Рудницький (фортепіано, Львів), Назар Пилатюк (скрипка, Львів), Остап Шут-ко (скрипка, Львів), Мар’яна та Галина Гав-рилко (сопрано, Україна–Швейцарія), Сергій

Черняк (диригент, Луганськ), Лідія Футор-ська (скрипка, Львів), Геннадій Дем’янчук (фортепіано, Київ), Юрій Бервецький (ди-ригент, Львів), Марк Волох (диригент, Ізра-їль), Курт Шмідт (диригент, Австрія), Еду-ард Едельчук (скрипка, Фінляндія), Тошікі Усуї (фортепіано, Японія), фортепіанне тріо «Квінтільян» (Ольга Чіпак, Мо Її, Герд фон Бюлов) та фортепіанний дует у складі Оль-ги Чіпак і Олександра Кушніра (Німеччина), Ерік Вернер (баритон, США), Капріз Корона (сопрано, США), Віктор Мошшані (баритон, Угорщина), Олесь Семчук (скрипка, Італія), Леонардо Зуніка (фортепіано, Італія), Анті Сіірала (фортепіано, Фінляндія), Влада Васі-льєва (фортепіано, Мексика), Анатолій Затін (диригент, Мексика), Віктор Плоскіна (дири-гент, Білорусь), Юліус Кляйн (кларнет, Сло-ваччина), Ондржей Врабец (валторна, Чехія), Михайло Штефко (скрипка, Угорщина) та інші.

Незмінними солістами симфонічного оркестру є відомі музиканти Срібної Землі: народні артисти України Марія Зубанич (со-прано) та Петро Матій (баритон), заслужені артисти України Оксана Ільницька (меццо сопрано), Надія Підгородська (меццо сопра-но), Олександр Садварій (тенор), лауреати міжнародних конкурсів Діана Гавата (віоло-нчель), Сюзанна Касо (фортепіано), Анжелі-ка Фукс (фортепіано), Мирослава Швах-Пе-кар (меццо сопрано), лауреати обласної пре-мії імені Дезидерія Задора Віктор та Тетяна-Теличко.

Симфонічний оркестр Закарпатської обласної філармонії. 2015 рік

42

Ювілеї

Симфонічний оркестр тісно співпра-цює з такими професійними колективами, як Заслужений академічний Закарпатський народний хор та академічний камерний хор «Cantus».

Великої популярності у виконанні орке-стру отримали опера «Запорожець за Дуна-єм» С. Гулака-Артемовського, «Лускунчик» П. Чайковського (з відеопереглядом), Хіт-па-рад «Hollywood» (з відеопереглядом), сюїта Ж. Бізе «Кармен», концертна програма «Ве-чір Штрауса». Виконуються твори відомих композиторів-класиків, романтичної та су-часної епох: Й.-С. Баха, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетховена (всі симфонії), Ф. Мендельсона, Ф. Шопена, Ф. Ліста, П. Чайковського, М. Ра-веля, С. Рахманінова, Дж. Гершвіна, А. Шніт-ке, Б. Лятошинського, Є. Станковича, М. Ско-рика, М. Лисенка, Д. Задора та інших.

За час своєї діяльності оркестр набув професійного рівня кращих європейських стандартів, що відзначено у позитивних від-гуках. Ось лише окремі з них:

Оксана Чужа. «Симфонічний оркестр Закарпатської обласної філармонії під керів-ництвом Вікторії Свалявчик-Цанько пода-рував своїм шанувальникам справжнє свято музики і кохання. Концертну програму му-зиканти сформували із найвідоміших світо-вих історій кохання. За допомогою музичних інструментів, майстерності оркестрантів, чу-дового сопрано лауреата Міжнародних кон-курсів Мар’яни Гаврилко-Лазур та цікавих коментарів ведучої музикознавця Наталії Піцур публіка поринула у чарівний світ все-

поглинаючої любові» (Закарпаття онлайн, 6 червня 2014 р.).

Таїсія Грись. «Вже кілька років поспіль однією з найпопулярніших програм сим-фонічного оркестру Закарпатської обласної філармонії є Хіт-парад «Hollywood». За цю програму колектив навіть був удостоєний Обласної премії імені Дезидерія Задора у га-лузі музичного і виконавського мистецтва (2012).

На численні прохання глядачів Хіт-па-рад «Hollywood» неодноразово повторював-ся в Ужгороді, Мукачеві та Іршаві, щоразу збираючи аншлаги. От і зараз, на порозі Дня усіх закоханих, музиканти вирішили подарувати шанувальникам кращу збір-ку романтичних мелодій Джона Вільямса, Енніо Морріконе, Ендрю Ллойда Веббера, Ганса Ціммера та Еріка Серри» (Закарпаття онлайн, 9 лютого 2015 р.).

Оркестр неодноразово був нагородже-ний грамотами та подяками Закарпатської обласної ради, Закарпатської облдержадмі-ністрації, управління культури Закарпат-ської облдержадміністрації. Є лауреатом об-ласної премії імені Дезидерія Задора (2008, 2012) – найпрестижнішої нагороди на Закар-патті.

Колектив виконує почесну місію – при-множення традицій національного україн-ського музичного мистецтва, інтегрування української культури до світового музичного та гуманітарного простору. Тож, побажаємо колективу та його керівникові творчого на-тхнення, великих здобутків та безліч ціка-вих концертних програм.

Юлія ТЕТЕРЮК-КІНЧ

Симфонічний оркестр Закарпатської обласної філармонії. Соліст Давіде Алонья.

2013 рік

Ференц Томич, Етелла Чуприк, Вікторія Свалявчик-Цанько.

2014 рік

43

Ювілеї

ЧВЕРТЬ ВІКУ ТВОРИМО ДЛЯ ЛЮДЕЙ

Народному фольклорному ансамблю «Іршава» – 2525 – це багато чи мало? Хтось спитає: «А

чого 25? Якшо гривень – тоді мало, а якщо років – то вже досить багато». Ми говоримо про народний фольклорний ансамбль «Ір-шава», який очолює його незмінний керів-ник та наставник, ідейний та музичний на-тхненник, заслужений працівник культури України – Надія Мельник-Гудь. Можна впев-нено говорити, що факт існування колек-тиву вже чверть століття – це в основному її заслуга. Адже зібрати народні таланти, які мають хист до музичного мистецтва, співу чи танцю – важка та кропітка робота. Потім складання репертуару колективу, постанов-ка вокально-хореографічних номерів, їх шлі-фування і лише після низки організаційних моментів (функції менеджера колективу та-кож виконує Надія Іванівна) та репетицій настає кульмінація – виступ на сцені. Тут не можна не згадати про незмінного та видат-ного хореографа ансамблю «Іршава», який відомий не лише в Україні, а й за теренами нашої Батьківщини – заслуженого працівни-ка культури України Михайла Шютіва. Уся концертна, хореографічна програма ансамб-лю є творчими доробками Михайла Андрі-йовича, крім, звичайно, власних постановок учасників колективу. Оскільки майже весь

теперішній особовий склад «Іршави» мають хореографічну освіту.

Тож завдяки Надії Іванівні та Михайлові Андрійовичу наш колектив гастролює, ви-ступає, радуючи людей народною творчістю уже 25 років. І наприкінці року, коли вже на п’яти наступає зимонька-зима, хочеться під-бити підсумки 2015 як ювілейної дати для «Іршави». Насправді, 2015 рік видався над-звичайно плідним роком, адже наш колек-тив відзначився на фестивалях як у рідному Закарпатті, так і за кордоном, днях міст та сіл і виступами для гостей рідного краю.

Насамперед, приємно згадати літечко. Санаторій «Теплиця» Виноградівського ра-йону, гори, свіже повітря, потічки – атмос-фера усамітнення та оздоровлення. І які ж Карпатські гори без народної пісні й танцю? Тож наш ансамбль часто запрошують для виступів перед гостями з усієї України. І на то є кілька причин: по-перше, наша твор-чість розвеселяє відпочиваючих і дозволяє відчути себе в аутентичному карпатському середовищі; по-друге, ми стимулюємо лю-дей до погляду на свої прадавні корені, на культуру, яка в крові кожного українця і яку потрібно пам’ятати і шанувати.

Народний фольклорний ансамбль «Іршава». 2010 рік

44

Ювілеї

І з тої днини ми багато виступали в різ-них куточках краю, зокрема на Дні села Ко-пашново Хустського району. Уже багато років поспіль колектив «Іршава» виступає у цьому мальовничому селі. Воно пов’язане з фоль-клористикою краю, оскільки тут народив-ся Іван Хланта – український фольклорист, літературознавець, бібліограф, мистецтво-знавець і педагог, заслужений діяч мистецтв України (2004), член Національної спілки журналістів України (2003). І це не весь спи-сок регалій видатного нашого земляка. З-під його пера вийшло багато збірок народних українських пісень записаних на теренах району та області. Тож із селом Копашново «Іршаву» пов’язує не лише сусідство на карті області, а й багатовікова творчість, що пере-дається з покоління в покоління – наш фоль-клор.

Подорожуємо далі. Незабутньою ви-далися і поїздки на «Фестиваль цибулі» в смт Мадуніце у Словаччині та у Відень. Особливо захопила своєю поважністю, слав-ною історією та культурою столиця Австрії – Відень. Виринають у свідомості найприємні-ші спогади та бажання повернутись у ті краї. Автор цих рядків уже описував згадану по-їздку, тому хочеться лише додати, що в сто-

лицю європейської культури ми ще обов’яз-ково приїдемо.

З далекого Відня вертаємось до рідного Мукачева, де відбувся фестиваль русинської пісні «Червена ружа». Стіни драмтеатру гос-тинно прийняли наш ансамбль, і на сцені, де відбулося чимало постановок, інсценуа-цій та вистав, ми дали невеличку програму, в яку входили вокально-хореографічні по-становки. Звичайно, часу не вистачало на ви-конання обширної фольклорної програми нашого колективу, але ми віддали всю свою енергію, вклали свою душу у кількахвилин-ний перформанс, адже хотілося представи-ти фольклор Іршавщини на високому рівні, бути несхожими на всіх інших учасників фестивалю, а їх, до речі, було пребагато. І, здається, нам удалося розрухати публіку запальним танцем і спонукати їх співати ра-зом із нами.

Хвиля оживлення прокотилася залом одразу після перших звуків, що пролунали від оркестру, майже всі глядачі підтупували ногами, аплодували в такт ударним і щиро посміхались та співали від душі. Певно, іс-тинний образ закарпатця – це життєрадісна людина, яка попри всі незгоди та буденні не-гаразди вміє відкрити свою душу прекрасно-

Народний фольклорний ансамбль «Іршава». Португалія, 2007 рік

45

Ювілеї

му, заспівати, підтримати та посміхнутись. Адже недарма говорять, що люди на укра-їнській землі співають завжди: як у моменти радості, так і в хвилини смутку.

Але ж, звичайно, падати духом не треба. У скрутний наразі час усе ж Україна впев-нено розвивається в напрямку туристично-го відпочинку. Багато людей приїжджає до наших країв, щоб насолодитися різнома-ніттям закарпатського краю. Чому про це пишу? Тому, що з Мукачева ми рухаємося в обласний центр – чарівне місто Ужгород. Тут проходила XIV Міжнародна туристич-на виставка-ярмарок «Тур’євроцентр Закар-паття–2015». Закарпатський обласний дер-жавний український музично-драматичний театр імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв радісно зустрічав своїх гостей із ба-гатьох районів нашого краю, з-за кордону та різних областей України. Тут нам дали біль-ше простору для представлення народної творчості району та навколишніх сіл. «Ір-шаві» дозволили виступити двічі в рамках виставки. Перший вихід пройшов безпосе-редньо під час виставки. Запальні народні танці настільки підняли загальний настрій учасників дійства, що навіть сам Геннадій Москаль – голова обласної адміністрації, не встояв перед посмішкою солістки ансамблю і закружляв з нею у ритмі коломийки. Тан-

цювальні ритми захопили кожного, хто сто-яв біля палатки Іршавського району.

Вихід другий відбувся на концертному майданчику. Наш перформанс представив майже всі вокально-хореографічні твори на-шого репертуару. Незважаючи на прохолод-ну погоду, хмари і легкий, але доволі про-низливий вітерець, ми виступили так, ніби в наших серцях палала невелика зірка, яка зігрівала і в той же час дарувала своє тепло гостям; вона давала енергію нам, а ми в свою чергу віддавали її людям, усвідомлюючи, що Україна, без сумніву, одна з найпрекрас-ніших держав у світі, і ми гідно представимо її не лише туристичними маршрутами, яки-ми нашу Батьківщину нагородила природа, а й культурою, яка найповніше відобража-ється через народну творчість. Цю ідею, на наш погляд, підхопив і телеканал «Тиса-1», працівники якого фільмували наш виступ, і з їх легкої руки ми були в ефірному топ-ли-сті згаданого вище медіацентру.

Продовжуючи мандрівку, так не хочеть-ся відходити від теми туризму, здорового й активного способу проведення дозвілля, та відпочинку. А ми й не будем. Тому що на-ступний пункт призначення нашого ансамб-лю – це санаторій «Боржава» у селі Довге Ір-шавського району. Цей комплекс відпочинку в будь-яку пору року переповнений гостями.

Народний фольклорний ансамбль «Іршава». 2009 рік

46

Ювілеї

Умови розташування санаторію дозволяють приймати відпочиваючих будь-коли. Адже тут, у далині від світської суєти, гуркоту ма-шин та загальної швидкоплинності життя, людина не лише відпочиває фізично, оздо-ровлюється, а й має змогу прислухатися до себе, відсторонитися від щоденних турбот. Та для власного розвитку, для гармонізації внутрішнього стану людині завжди необхід-ний хліб духовний. Ансамбль «Іршава» дуже часто виступає в цьому закладі. Нас щиро приймають, і, що найголовніше, гості сана-торію завжди задоволені виступами. Адже для відпочиваючих із інших областей наша творчість – це приклад синівської любові до своєї батьківщини і свого минулого. Адже номери нашої програми відображають різ-ні епохи та стани суспільства, його розвиток та індивідуальне ставлення українця до тих чи інших подій, що відбуваються у державі. Тому для нас надзвичайно важливою є не лише підготовка до виступу, але і сам ви-ступ: представлення номерів, їх порядок та тематика. Це важлива робота, яку необхідно здійснювати якісно, щоб справити на гляда-ча найкраще враження та ознайомити його з найціннішим – елементами фольклору, звичаями та обрядами рідної землі.

Наприкінці екскурсу ми повертаємось до рідного міста, яке має однойменну назву з народним фольлорним ансамблем, учас-ником якого є автор цих рядків – Іршава. День міста – одна з можливостей, коли ми можемо виступити перед своїм рідним гля-дачем. І цього разу виступ сподобався не лише присутнім на заході, а й приніс коло-сальне задоволення всім учасникам колекти-ву. Ні в одному місті, де ми гастролювали, на

жодному святі, ніде нема такої колоритності дійства, як у рідній Іршаві. «Іршаво – Ірша-во! Чарівний мій краю!..», – сміливо можна підписатися під цим твердженням, яке по-чинає приспів неофіційного гімну нашого міста. Виходячи на сцену до свого глядача, дивлячись у вічі людям, спостерігаючи за знайомими та близькими, які із захоплен-ням споглядають за виступом колективу, від-чуваєш непідробне естетичне задоволення, духовне піднесення та ейфорію. Ансамблю завжди найприємніше виступати в рідному місті, де народився та розвивався наш колек-тив. І, звичайно, величезне спасибі Степанові Бобику – меру міста, за неодноразові запро-шення на різноманітні заходи, які відбува-ються в рідній Іршаві.

Часи минають, люди міняються, колек-тив розвивається і вже чверть століття всі-ма силами відроджує та пропагує народне мистецтво. З часу заснування «Іршави» його учасники йшли і приходили, оновлювалась концертна програма, солісти, костюми та музичні інструменти. Але незмінною тепер, як і 25 років тому, є жага до творчості, ба-жання дарувати людям мистецтво, яке ніби паросток квітки пробивається через життєві переміни як добрі, так і погані, перероджу-ється, неначе фенікс, із забуття повертається у сьогодення і дивує своєю неповторністю. Нині наш керівник Надія Мельник-Гудь го-тує до друку збірку обробок закарпатських народних пісень. І наш ансамбль ще дов-го буде тим кораблем, який доноситиме на своїх вітрилах до людей цю особливу та не-повторну красу – народну пісню. З ювілеєм, «Іршаво»!

Юрій ТАНЬКО

На XIV Міжнародній туристичній виставці-ярмарку «Тур’євроцентр Закарпаття–2015»

На фольклорному фестивалі у місті Чаквар. Угорщина, 2007 рік

47

ЄВГЕН РУБЕЦЬ – РІЗЬБЯР ЗОЛОТІ РУКИУ середині червня в рамках робочої поїздки разом із колегами відвідав районний

будинок культури у смт Великий Березний. Оглядаючи папку з творчими біографі-ями майстрів народних художніх промислів, у черговий раз звернув увагу на роботи різьбяра Євгена Рубця, якого добре знають не лише на Великоберезнянщині, але й за межами України. А днями відвідав його майстерню у Малому Березному, де він живе і працює.

Народився Євген Рубець третього січня 1976 року у мальовничо-му карпатському селі За-переділля, що неподалік Міжгір’я. Там закінчив середню школу. Навча-ючись у старших класах, разом із кількома оно-класниками захопився різьбою, що стала спра-вою його життя. Згадує, як самостійно заготовля-ли деревину для різьби, сушили, кололи на до-шки. До всього доходили своїм розумом, наполегливо опановували та-ємниці цього ремесла без учителів і настав-ників. Життєві обставини так склалися, що нині різьбою займається тільки Євген. За-кінчивши в Міжгір’ї СПТУ № 12 і здобувши кваліфікацію токара, йому так і не довело-ся жодного дня офіційно пропрацювати за фахом. Але, звичайно, отримані там знання і навички згодилися в житті, бо нерідко за-стосовує їх, заробляючи на хліб насущний, виконуючи ту чи іншу роботу, вдома чи за кордоном.

Наприкінці 90-х років минулого століт-тя працював столяром-червонодеревником у приватному меблевому підприємстві «TR Antosh» у Празі. Там удосконалював свою майстерність у різьбярстві, реставрував ста-рі меблі, лагодив їх, знайомився з роботами чеських майстрів багатьох поколінь, адже працював із антикваріатом. Кмітливий і до-питливий, він здобув там гарного досвіду, що далося взнаки в його роботах. Зізнаєть-ся, що особливий вплив на нього мав один талановитий чеський майстер Колнер, який працював ще в середні віки і залишив ба-гатий творчий спадок. Євген скрупульозно вивчав його роботи, намагався осягнути та-ємниці його майстерності. Здається, частко-

во йому це вдалося. Його майстерність визнали багато шанувальників мистецтва як удома, так і за кордоном. Зокрема, його роботи закупову-ють у Чехію, Словаччи-ну, де майстра знають і шанують, а звідти, га-даю, їх везуть далі в Єв-ропу. Різьбяр зізнається, що найбільшим попитом нині користується садо-во-паркова скульптура, декоративні підставки під мисливські трофеї,

а також сувеніри, пов’язані з мисливством. Нині практикує різьбу бензопилою, ство-рюючи садово-паркові скульптури, декора-тивні столи та лавиці, що останнім часом увійшли в моду. Для своїх робіт використо-вує липу, чорну вільху, обробляє готові ви-роби гарячим бджолинним воском, який варить за старовинним рецептом. Від цього вироби мають приємний матовий блиск, теплі на дотик, вони дихають, живуть сво-їм життям. Вагоме місце у його творчості упродовж багатьох років займала мислив-ська тематика, нині, каже, пробує різати ікони. У своїх тематичних рельєфах вико-ристовує характерні елементи, традиційні для нашого краю. Приміром, орнаментує сюжетну композицію дубовими гілками з жолудями, щоразу вигадуючи нові варіа-ції, слухаючи, що підказує йому структура дерева. Зображуючи людей чи звірів у ди-наміці, стилізує, узагальнює форми, збе-рігає характерні пропорції, відсікаючи все зайве й другорядне. Навіть працюючи над одним сюжетом, намагається не повторюва-тися, кожного разу створює нові композиції. Зізнається, що завжди прагне досягти до-сконалості в роботі, випробовує свої сили в різних жанрах і техніках різьби, шукаю-

Творча майстерня

48


чи для себе щось нове, незвичне. Цікаво, що навіть інструменти для різьби – різці і ста-мески – використовує не фабричні, а влас-ного виробництва, адже не дарма вчився на токара. Каже, що такий інструмент наба-гато якісніший, із ним легше й приємніше працювати. А ще, він уміє робити будь-яку роботу, має справді золоті руки.

У планах майстра – власноруч побудува-ти в себе у дворі біля хати гуцульську коли-бу-музей, де шанувальники різьби мали б можливість побачити його роботи, а при ба-жанні й придбати. Нині він вперто й напо-легливо працює над цим проектом. Вірю, що в нього все вийде, і незабаром майстер пора-дує нас своїми новими чудовими витворами.


49


МОЛЮСЯ БОГУ, СПІВАЮ ЛЮДЯМ!Саме під таким девізом ось уже кілька років поспіль пропонує шанувальникам її ве-

личності Пісні свою духовно-мистецьку програму відомий український співак, соліст Закарпатської обласної філармонії, заслужений артист України, архідиякон Олек-сандр Садварій.

29 листопада 2015 року у великому залі Закарпатської обласної філармонії в рамках проекту «Музика вихідного дня» успішно пройшов черговий концерт обдарованого небом співака. Запропонована талановитим виконавцем програма була досить різнома-нітною і мала яскраво виражений роман-совий характер. Природна обдарованість та надзвичайна працездатність упродовж багатьох років творчої діяльності дозволи-ли Олександрові Васильовичу і на цей раз впевнено і яскраво заспівати різні за харак-тером та за манерою виконання твори. Як і завжди, упродовж усього концерту співак вкладав у духовні та світські пісні всю свою душу, тому його оксамитовий тенор звучав іноді дуже чутливо, ніжно, а часом широко і насичено – залежно від змісту виконувано-го твору. Незважаючи на окремі неполадки техніки, оновлена програма талановитого артиста слухачам дуже сподобалася, бо май-же після кожного твору в залі звучали гарячі оплески.

Олександр Садварій народився 2 червня 1971 року в місті Мукачево в сім’ї протоди-якона о. Василія та матушки Марії, в якій, крім нього, виховувалося ще двоє дітей. Це – удостоєний багатьма духовними нагорода-ми його старший брат, професор кафедри біблеїстики, голова Літургіко-Богословсько-го відділу Мукачівської єпархії, архімандрит о. Василій та старша сестра Надія Фрадкіна, яка вже багато років успішно займається мі-сіонерською діяльністю.

Музичні здібності та чудові вокальні дані проявилися в Олександра ще змал-ку. Після закінчення загальної середньої та Мукачівської хорової школи хлопчиків та юнаків він вступає до Київської духовної семінарії. Під час навчання пройшов добру підготовку співака у хорі семінарії та в хорі Києво-Печерської лаври, а після повернення на Закарпаття довгий час служив протоди-яконом Хресто-Воздвиженського кафедраль-ного собору міста Ужгород, а також співав у камерному хорі «Сantus».

З 2006 року працює солістом-вокалістом Закарпатської обласної філармонії. У 2009 році Указом Президента України Олексан-дрові Садварію присвоєно почесне звання «Заслужений артист України».

Активною концертною діяльністю тала-новитий співак займається уже понад 20 ро-ків. Отже, географія виступів митця нині до-сить широка. Його голос неодноразово зву-чав не тільки в усіх містах, багатьох селищах та селах нашого краю, але і в інших областях України та за кордоном, зокрема в Німеч-чині, Франції, Словаччині та деяких інших країнах. Твори у його виконанні стали окра-сою кількох звітних концертів майстрів мис-тецтв та художніх колективів Закарпатської області, які проходили в Національному па-лаці «Україна» в місті Києві.

Наслідуючи приклад добре відомого се-ред священнослужителів краю свого батька протодиякона о. Василія, який разом із ма-тушкою Марією виховали трьох чудових послідовників своєї високої життєвої місії – вірно служити Господові і людям, Олександр продовжує віддавати свій непересічний

50


талант матері-Церкві, його голосом зачаро-вуються вірники багатьох православних та греко-католицьких громад Закарпаття.

Але талант співака і нестримне бажання служити людям ведуть протодиякона далі. Він активно займається і пропагандою у краї сучасної популярної пісні в найкращому ро-зумінні цього слова – шукає талановитих композиторів та поетів, вибирає з їх творчо-го доробку пісні високого громадянського та духовного звучання, дає їх аранжувати кра-щим в області спеціалістам, сам настирливо працює з ними до тих пір, поки вибраний твір не стає новою мистецькою знахідкою завдяки його божественному голосові і неор-динарній виконавській майстерності.

Сцена Закарпатської обласної філармо-нії для Олександра стала серйозним іспитом у подальшому шляху до популярності, знач-но розширила рамки для його участі у різ-номанітних концертних програмах високого громадянського звучання, а також у можли-востях широко здійснювати благодійність.

Згадати всі концерти митця неможли-во – назвемо лише кілька важливих мистець-ких акцій, у яких останнім часом узяв участь заслужений артист України, архідиякон Олександр Садварій.

Так, його приємний, надзвичайно ми-лозвучний і чутливий тенор став окрасою ХV фестивалю-ярмарку «Гуцульська брин-дзя», який проходив 5–6 вересня 2015 року в місті Рахів із нагоди традиційного прове-дення свята повернення вівчарів із полонин.

Як повідомив протоієрей Єпархіального відділу УПЦ Олександр Монич, 22 листопа-да 2015 року у концертному залі столичної «Ліко-школи» відбувся вечір пам’яті з наго-ди відзначення 80-річчя Блаженнійшого Ми-

трополита Володимира. З благословення ке-руючого Мукачівською єпархією Високопре-освященнійшого Феодора, архієпископа Му-качівського й Ужгородського участь у вечорі пам’яті взяв і соліст Закарпатської обласної філармонії, заслужений артист України, ар-хідиякон Олександр Садварій.

Уже кілька років поспіль у місті Іршава відбуваються благодійні акції на підтримку онкохворих дітей під назвою «Розтопи своє серце – допоможемо дітям разом», у якій завжди бере активну участь і герой нашої коротенької оповіді.

А ще, співак завжди відгукується на по-клик волонтерів, котрі організовують обслу-говування учасників АТО. Він часто висту-пає для них у рідному Мукачеві та інших населених пунктах області.

У розквіті таланту Олександра Садварія, очевидно, не остання роль належить його дружині Яні – солістці Заслуженого акаде-мічного Закарпатського народного хору, чле-ну Національної Ліги українських компози-торів, яку митець зустрів під час навчання у Київській духовній семінарії і яка стала йому не лише доброю дружиною і матір’ю для улюбленого сина, але і музою, автором багатьох текстів і музики до них, які вони з успіхом виконують часто і дуетом.

Талант подружньої пари Садваріїв роз-квітає у всіх на виду і ми ще не раз станемо свідками унікальних мистецьких знахідок цих чудових співаків та активних пропаган-дистів справжньої української популярної музики. Обдарована сім’я продовжує дивува-ти всіх шанувальників Пісні, підтверджую-чи творче і духовне кредо не лише Олексан-дра, але і всієї родини: «Молюся Богу, співаю людям!».

Василь КОБАЛЬ

Олександр Садварій із дружиною Яною. Ужгород, 2012 рік

Заслужений академічний Закарпатський народний хор. Солістка Яна Садварій.

Ужгород, 2011 рік

51


КОЛИ МИСТЕЦТВО Є ПОКЛИКАННЯМПро художника Олександра Липчея

Олександр Липчей – багатогранна обда-рована людина, талановитий лікар, митець від Бога. З дитячих років він ріс у мистецько-му середовищі, яке його сформувало, визна-чило життєвий шлях. Першим наставником художника був його батько Степан Іванович, учитель малювання у школі. Він товаришу-вав із відомим талановитим педагогом, за-служеним учителем України Золтаном Ба-конієм, який виховав не одне покоління ху-дожників Закарпаття. Їх об’єднувала любов до мистецтва, до дітей, які займалися малю-ванням у гуртках, які вони вели. Ще школя-рем на зимових і літніх канікулах Олександр часто бував у піонерському таборі «Юний художник», де з дітьми, окрім батька та Зол-тана Степановича, займалися відомі митці нашого краю, професійні художники. Часто піонерський табір у Сваляві та інших містах, як він згадує, відвідували Едіта Медвець-ка, Антон Кашшай, Василь Свида, Золтан Шолтес, Семен Мальчицький, Василь Бурч та інші митці, які залишили у юних серцях

і душах незабутні враження, багатьох на-вернули на шлях мистецтва. У його пам’яті закарбувалися ті дні, коли він, у 70-і роки минулого століття, ще дитиною з батьком брав участь у пленерах разом із корифеями крайової школи мистецтва. Робота поряд, спілкування з ними, їхні життєві і творчі настанови залишили глибокий слід у душі юнака, збагатили досвідом.

Ранній період творчості Олександра Ли-пчея позначений впливом на нього Золтана Шолтеса, Йосипа Бокшая, Андрія Коцки та інших митців. Вони викликали в нього щире захоплення своїм професіоналізмом, широ-кою ерудицією та культурою. Він зізнається, що тоді намагався якомога точніше насліду-вати їхню манеру письма, техніку живопи-су і, відзначу, в нього це гарно виходило. Це засвідчують його ранні полотна, виконані в кращих традиціях крайової школи, наріж-ним каменем якої був пленерний живопис. Творчі принципи, закладені майстрами ще в ті роки, Олександр Липчей сповідує дони-ні. Його творчі роботи гармонійно впису-ються у рамки школи, водночас не гублять-ся у ній, займаючи там своє осібне місце. Як живописця, його вирізняє чітко й грамот-но поставлений рисунок, зазвичай досить стримана гама кольорів багата напівтонами. У центрі його творчості рідний край, непов-торні карпатські краєвиди. У роботі митець уникає зайвої деталізації, акцентуючи свою увагу на основних тональних співвідношен-нях, таким чином створює певний настрій.

Він живе мистецтвом, яке дарує йому ра-дість і гармонію. Про це свідчить його бага-тий творчий доробок.

Олександр Липчей народився 2 листопа-да 1961 року в селі Вільхівка на Іршавщині в родині вчителів. У 1978 році успішно за-кінчив середню школу, а у 1984 – медичний факультет Ужгородського державного уні-верситету. Нині працює лікарем у Закарпат-ській обласній клінічній лікарні імені Ан-дрія Новака.

Перша персональна виставка відбулася 1983 року в арт-кафе «Форум». Відтоді бере участь у регіональних, республіканських та міжнародних виставках. Член Закарпатської організації Національної спілки художників України з 2014 року.


52

РІЗДВЯНІ ЗВИЧАЇ СЕЛА КОРИТНЯНИ УЖГОРОДСЬКОГО РАЙОНУ

Нині поговоримо про те, як святкують Різдво у селі Коритняни на Ужгородщині. Записи зроблено у 2006 році. Тим вони й цікавіші. Згодом можна буде простежити, які зміни відбулися за десять років.

Наразі описано як проходить підготовка до Святої вечері, саму Святу вечерю, ко-лядування. Також пропонуємо сценарій вертепного дійства, який виконували учасни-ки дитячого церковного хору «Ґлорія» (керівник Тетяна Іллар).

Маємо велику надію і сподівання, що наша праця не є марною, що вона послужить відродженню українських народних традицій та звичаїв краю.

Село Коритняни знаходиться за дев’ять кілометрів від обласного центру і два кіло-метри від залізничної станції Холмок. Пер-ша згадка про село – 1315 рік. Сучасна назва села Коритняни була затверджена в 1946 році. Станом на 1 січня 2010 року кількість жителів становила 1656 осіб, нараховувалось 503 дворогосподарства, 19 вулиць.

У селі діє дитяча школа мистецтв (ди-ректор Арпад Іллар), дитячий садок, амбу-латорія загальної практики сімейної меди-цини, аптечний пункт, клуб (завідувач Ла-риса Глюдзо), бібліотека, відділення зв’язку, ощадбанк. Населений пункт Коритняни га-зифіковано, телефонізовано, діє центральне водопостачання. Через нього проходить ав-томобільна дорога за напрямком «Ужгород–Коритняни–Велика Добронь».

25 вересня 2005 року в селі було проведе-но величне свято – День духовності, приуро-чене 690-й річниці від часу першої писемної згадки та 200-річчю від освячення церкви на честь Святої Трійці. До цієї знаменної події заслужений художник України Михайло Белень виготовив проект герба села Корит-няни та скульптуру Пресвятої Богородиці, яка встановлена біля храму. У цей же день вперше побачила світ брошура, яку підготу-вав історико-краєзнавчий гурток «Пошук» Коритнянської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів, з назвою «Коритняни. Нариси іс-торії села. 1315–2005 рр.». Нині в Коритнян-ській мурованій Троїцькій церкві (збудова-ній у 1782–1794 роках) почергово проводять богослужіння православна та греко-като-лицька громади.

Завдяки зусиллям директора Коритнян-ської восьмирічки, а пізніше заступника го-лови колгоспу ім. Калініна Іллі Анталовці, в селі збудовано нову школу, яка з 1982 року отримала статус середньої (директори шко-

ли Магдалина Граб, Іван Тичак, нині Михай-ло Тарахонич).

Різдво Христове (Крачун, діал.) – подія, яка подарувала людству найголовніше – на-дію на вічність життя. Крізь тисячоліття це свято пронизує душі торжеством духовного звершення, сповнює серце теплом і мило-сердям, вселяє всепереможну віру в кінцеве справдження Христових заповідей.

Різдво у нашій країні – одне з найве-личніших релігійних свят, не схоже ні на яке інше. Звичайно, його уже не святку-ють із точністю, як у минулому. Але майже у кожній родині на Святий вечір накривали святковий стіл, запалювали свічки.

Свята вечеряПеред Святим вечором ґазда заносив ве-

лику плахтину соломи і розстеляв її під сто-лом – Йийзушко (Ісусик) народився на соло-мі. Діти там спали упродовж різдвяних свят.

Ланцом (ланцюгом) обвивали стіл – щоб ґаздівство і родина трималися купи. Під порток (скатертину) клали зерна пшениці – щоб був гарний майбутній врожай.

Господиня, мати родини, намагалася на-крити стіл до появи першої вечірньої зірки. Для цього готували дванадцять страв. Не всі страви були пісними. Обов’язковими були страви: грибовий суп із перловою кашею, риба смажена, грибова підлива, картопля, тушена капуста із сушеними грибами, узвар, баники, різноманітні овочеві салати (із буря-ка, квасолі, огірків, капусти та ін.). Найголов-нішою стравою на Святу вечерю у Корит-нянах були пампушки (бобальки) із сиром і тушеною капустою.

Господиня запрошувала родину за стіл, що був повністю заставлений стравами. Уставати із-за столу під час вечері вважалося поганою прикметою.

Стане у пригоді

53


Усі, від малого до великого, милися, одя-галися у чисте святкове вбрання. Перед са-мою вечерею вмивалися у мисці з водою, на дні якої були копійки, – «аби гроші не лиша-ли цілий рік». Дівчат мастили медом – «аби хлопці липли».

На столі запалювали свічку, всі молили-ся. Ґазда, батько сімейства, вінчував родині:

– Вінчую вам сятки сяткувати, бивніші (багатші), веселіші, до нового року ся дочека-ти, а по смерти ся з Богом радувати.

Господиня на це відповідала:– З нами в’єдно (разом).Тоді мати зверталася до дітей:– Діточки мої, ту маєте маленько часно-

ку, бисте атакі здорові були.Тоді ґазда клав руку на зерна пшениці

і промовляв:– Божічку, бись нам уродив пшеничку,

бись ме не бідовали од голоду.Першою стравою, яку їли, були баники

з рисовою, сирною, капустяною начинкою чи з чорносливом.

Якщо в родині недавно хтось помер, то клали чисту тарілку для цієї душочки.

Із спиртного можна було випити трішеч-ки червоного вина, яке спеціально для цьо-го купували аж у селі Середнє. Котрі люди мали якусь шкоду у господарстві, ті не пили зовсім, лиш на перший день Різдва.

Після Святої вечері аж до Всеношної (опівнічна святкова вечірня) сім’я колядува-ла. Можна було піти до близьких родичів (до батьків, баби й діда). Після вечірні мати роз-кидувала під столом на соломі горіхи і кво-кала, а діти зі сміхом збирали їх (щоб у ха-зяйстві водилася різна птиця).

Ще треба додати, що упродовж дня, шо-стого січня, чоловіки «носили курячі яйця» до сусідів, родичів – «аби неслися кури».

Був такий випадок, що одна жінка, ба-жаючи зла іншій, «принесла яйця». Так у тої господині кури протягом року не знесли жодного яйця.

Не можна було жінкам виходити шосто-го січня із двора. Дуже добре було побачити першим зранку чоловіка та ще й до того ж багатого. Намагалися до Святої вечері повер-нути всі позичені речі.

Колядували зранку сьомого січня. Під час служби не можна було колядувати. Жін-ки не колядували. Були чотири групи ко-лядників:

Діти (віком до дванадцяти років).Молодь, яка брала участь у бетлегемі.

Церковна громада (колядували на цер-кву).

Група чоловіків-колядників.Найбільше вінчували здоров’я, достатку,

щастя і Божої благодаті.Записала Данко Ельвіра 25.12.2006 року

від жительки села Коритняни Єлизавети Штефко, 1926 р. н., освіта 7 класів.

Малі колядникиМалі діти ходили колядувати окремо

від дорослих. Вони вивчали спеціальні ко-лядки, побажання. Обов’язковим атрибутом у цієї групи колядників була різдвяна зірка. На дерев’яну палицю прикріплювали вось-мигранну паперову зірку. Всередині у зірці прилаштовували свічку і запалювали її без-посередньо перед господою. Коли колядува-ли, то крутили цю зірку.

Вінчую, вінчую,Бо на пуді ковбасу чую.Киби м з ниї покуштував,Ще бим ліпше колядував.

Записав Худанич Юрій 23.12.2006 року у селі Коритняни від Михайла Ґріґи, 1926 р. н., уродженця села Лисичово Іршавського району, освіта 8 класів.

Било в АнічкиКоли заходили до хати, то намагалися

співати світські колядки, присвячені дівчині чи хлопцеві, які тут проживали.

Било в Анічкиєдно яблочко.Приспів:Не вержу, вержу,Милому держу.

Просить ї нянько:– Вирсь ми яблочко!Приспів:Не вержу, вержу,Милому держу.

Просить ї мамка:– Вирсь ми яблочко!Приспів:Не вержу, вержу,Милому держу.

Просить ї братик:– Вирсь ми яблочко!Приспів:Не вержу, вержу,Милому держу.

54

Стане у пригодіПросить ї милий:– Вирсь ми яблочко!Приспів:– Ой вержу, вержу,Бо тобі держу.

Записала Пейк Леся 19.12.2006 року у селі Коритняни від Ганни Дворської, уродженки села Керецьки Свалявського району, 1955 р. н., освіта вища.

Жартівливі колядкиВставай, вставай горі,Дай, Боже.Гості в тя на дворі,Дай, Боже.Кидь вповісте: «Айно»,Дай, Боже.Та буде вам файно,Дай, Боже.Кидь вповісте: «Иже»,Дай, Боже.Та прийдеме ближе,Дай, Боже.

* * *За тоту колядку (двічі)Золоту двадцятку (двічі),За тоті усмішки (двічі)Золоті горішки (двічі).

* * *За вашим столом червена ружа,А вашій Анічки – шумного мужа.

Записав Щербанич В’ячеслав у селі Ко-ритняни 21.12.2006 року від Михайла Свиди, 1946 р. н., уродженця села Пацканьово Ужгород-ського району, освіта вища.

Світила звізда із ҐалаґоваСвітила звізда із Ґалаґова.

Приспів:Тугайди, гей тугайди,Зелененьком гаї, тугайди.

Летіла сова із Ґалаґова.


А наш пан ґазда за столом сидить.


А гроші личить, а гроші личить.


А ти, Плюцкарю, Вайдо і Страшку.


Пойте до хижі, пойте до хижі.


* * *Погнівався Ґуба, Ґуба на свою жену,Же му дала їсти кашу недоварену.Так он ся напапав, же ся аж покакавНа свою жену.

* * *Кедь нам ніч нє дає,Та вас погнєваме,Вшецкі горшкі побієме,Цо на пецу маце.

Записав Кіш Владислав 10.12.2006 року від жительки села Коритняни Єлизавети Штефко, 1926 р. н., освіта 7 класів.

Сценарій вертепного дійстваПерший пастир. Добрий вечір, пане го-

сподарю!Бога прославляю, а вас перепрошую, що

без дозволу до хати заходжу. Але я тут не сам. Тут і братів маю, котрі прийшли з дале-кого краю. Гей, браття, ступайте!

Другий пастир. Не про те слово. Ми хо-чемо знати, що в широкім світі нового чути.

Третій пастир. Се найкраще Дідо буде знати. Треба його зараз позвати. Гей, Діду, ходіте!

Дідо. Прийдіте, синове, я вам скажу щиро про те, що на полі зі мною ся стало. Став я серед поля, коли роздивлюся – чудес-ная світлость явилась предо мною.

Перший пастир. Дорогий мій отче, і я тото видів.

Другий пастир. Я так думаю, що чудо ся стало, бо наші вівці скачуть, веселяться.

Заходять ангели з вертепом.Перший ангел. Не бойтеся, пастирі,

пастирі.

55


Радость вам віщаєм,Бо десь там родився,Христос Бог воплотивсяОд Діви Пречистой і ПренепорочнойВ місті Віфлеємі.Дідо. Ангеле ясний, де ми найдемо ме-

сію?Другий ангел. У малій стаєнці дитя

в пеленці, при нім Йосифа й Марію.Дідо. Чули ви, браття?Всі. Чулисьмо, чули!Дідо. Ідемо, синове, ідемо всі до Віфлеє-

ма, де родився наш Бог у плоті чоловіка. Хо-дімо месію вітати.

Дідо. (підходить до вертепа).Благослови нас, любий Ісусе, зло пере-

могти силу дай,Пошли ласку свою господарю дому на

все життя.Христос рождається! Веселих свят усім

вам бажаю.Перший пастир. В Віфлеємі новина,Діва сина породила,Породила в благодатиНепорочна Діва-мати Марія.Христос рождається!Щасливих свят вам вінчуємо.Чорт. Ха-ха-ха! Як я ся задихав,Усіх поганих дітей до себе скликав:Кому мітлу, а кому палицю!

Вчіться, діти, поважайте батьків, стар-ших.

Новонароджене дитя принесе любов, ла-ску на все життя!

Різдвяну забаву ми вже скінчили,Усіх вас співом розвеселили.Перший ангел. Вінчуємо вам, чесні ґаз-

ди,Щастям, здоров’ям, із прекрасним ва-

шим родом,Із прекрасним паном БогомВсі ці святки святкувати,Ще найліпших ся діждатиНа многая літа.Дідо. Будь здоров, пане ґаздо.Дай тобі, Боже, все добре на многая і бла-

гая літа.(Церковні колядки підбирають індивіду-

ально).

Записав Максимович Максим 06.12.2006 року у селі Коритняни від Тетяни Іллар, 1962 р. н., освіта середня спеціальна.

Різдвяні побажанняХай Різдво з тим завітає,Чого серце забажає.Хай несе у кожну хатуЩастя, радості багато.Хай смачна кутя удасться,Хай в сім’ї панує щастя.

Учасники вертепного дійства села Коритняни Ужгородського району. 2013 рік

56

Стане у пригодіЩоб весела колядаВ хату радість принесла.Щоб співали рано півні,Щоб велися в хаті гривні,Щоб весело і багатоПровели Різдвяне свято!

* * *Мир і щастя вашій хаті,Щоб були ви всі багаті.Щоб колядочка луналаІ кутя щоб смакувала!Пампушки були рум’яніПаляниченьки духмяні.Вітаємо з Різдвом Христовим!

* * *Христос Рождається,А вашій хаті – Божої благодаті,Бажання кохатись, біді не здаватись,Благо робити і в радості жити.

* * *Яскрава зіронька зійшла,Свята вечеря підійшла.Кутя, вареники, грибочки,Квасоля, риба, огірочки.Нехай лунає в хаті сміх –З Різдвом Христовим вас усіх!

* * *У гарну днину, в добрий часІз Різдвом вітаєм вас.Із Вечерею святою,Веселою колядою,Щоб принесли вам у хатуЩастя й радості багато!

* * *Хай різдвяне янгеляткоПринесе кохання в хатку,Поцілунки і дарунки –Тільки вищого ґатунку.Посміхайся і радійВсе життя на крилах мрій.З Різдвом Христовим!

* * *Маленький Ісусик не спить, не дрімає,Своїми руками весь світ обіймає.І вашу хатину, і вашу родину, І всю Україну.Христос ся рождає!

* * *Із Різдвом Христовим і з Новим роком!Хай вам щастить за кожним кроком,Хай у вашім домі радість панує,Христос рожденний мир вам дарує.

* * *Знов історія дитятка починається спочатку:Ось Син Божий народився –Світ душею звеселився.Надійшло до нас Різдво. Колядуймо, усміхаймосьТа невтомно сподіваймось На життя, любов, добро!

* * *Христос народився, щоб нас привітати,Свят-вечір з кутею заходить до хати.І місяць по небу хрусткою ходоюУ кожну оселю іде з колядою.

* * *Хай ангел торкнеться Вас ніжно крилом,Зігріє Вам серце Різдвяним теплом.Хай радість, кохання наповнять Ваш дім,Оселяться щастя та спокій у нім!

* * *Вже надходить тихий вечір, святая година,Хай у мирі проживає вся Ваша родина.

* * *У Новий рік, в Різдво Христове Будьте радісні, панове!Хай до вашої оселі Колядки прийдуть веселі,Буде щастя і здоров’я, В справах лад, комора повна,А на вашому столі – паляниці запашні.Щоб ви нас не забували,З нами завжди справу мали.Хай завжди щастить і всюди,З вами хай добробут буде!

* * *Щоб щасливо Вам жилося,Все задумане збулося.Щоб ніколи не хворіли,Щоб думками не старіли.Щоб у праці все горіло,А в кишені шелестіло.

* * *Нехай Василь у вишиванціРозбудить вас щасливо вранціІ принесе у вашу хатуУсмішку, радощів багато.Розбудить приспані надії,Зерном і щастям вас засіє,Зігріє сонцем і любов’юІ подарує вам здоров’я!

Щиро дякуємо за матеріали вчителю української мови та літератури Діані Данко, 1972 р. н., жительці села Коритняни.

Упорядкування Марини ОФІЦИНСЬКОЇ

57

МИХАЙЛОВІ КРЕЧКУ – 90 РОКІВ«Ви виростили керівника, яким пишається Україна...», – з такими словами до роз-

чулених артистів Закарпатського народного хору звернувся великий митець, друг ко-лективу Іван Козловський перед виступом у Київському оперному театрі, коли стало відомо, що Михайло Кречко переходить на роботу в республіканську хорову капелу «Думка».

Музична громадськість нашого краю у вересні 2015 року відзначила дві ювілейні дати, які пов’язані між собою: п’ятого верес-ня – 90 років від дня народження видатного українського хорового і громадського діяча, яскравого представника Київської диригент-ської школи, вченого, педагога, композитора, фольклориста, митця-трибуна, народного артиста України Михайла Кречка, а 25 ве-ресня – день народження Заслуженого ака-демічного Закарпатського народного хору.

Народився Михайло Кречко в чарівному куточку Закарпаття, селі Порошково Пере-чинського району, у бідній селянській ро-дині. Мальовнича краса Турянської долини, сільські музики, що грали на весіллях, непо-вторний спів мами, яка мала гарний голос, любила співати і знала багато народних пі-сень, формували дитячі враження Михайла.

Коли хлопчику було вісім років, сім’я пе-реїжджає з Порошкова до Ужгорода, де Ми-хайло продовжує навчатися у початковій, а потім – у горожанській школах. У горожан-ській школі юнак із великим бажанням спі-вав у хорі під керівництвом музиканта Олек-

си Мешка. Він був його першим учителем. Цей дитячий хор виділявся серед інших шкільних хорів міста своїм гарним співом і був нагороджений поїздкою до Чехословач-чини, де він із успіхом виступив у Празі та інших містах країни.

У 1939 році Михайло Кречко вступив до Ужгородської учительської семінарії, яку за-кінчив у 1944 році з відмінним дипломом. Оплату за навчання у семінарії і матеріаль-ну підтримку йому надавав колектив укра-їнських учителів горожанської школи, де він навчався, а здійснював цю доброчинну місію колишній керівник дитячого хору горожан-ської школи Олекса Мешко.

Під керівництвом професора семінарії Юрія Костюка опановував основи техніки гри на скрипці, музичну грамоту, сольфе-джіо, гармонію та диригування. Найулюб-ленішим заняттям його був спів у гімназі-йному хорі, який здобув широке визнання на Закарпатті. Наставник і вчитель не тіль-ки прищепив Михайлу професійну любов до хорового мистецтва, але й залучав його до практичного запису народних пісень від носіїв фольклору. Саме Юрія Костюка моло-дий семінарист у своїх спогадах називає се-ред тих учителів, які мали вагомий вплив на формування музиканта-хоровика.

Яскраве диригентське дарування роз-крилося ще в юнацькі роки. Після закінчен-ня учительської семінарії один рік працював учителем неповної середньої школи в Ужго-роді, на Радванці, де створює шкільний хор та хор сільської молоді, з якими часто висту-пав із концертами, а по неділях – у радван-ській церкві під час богослужіння. Згодом частині учасників хору судилося стати ба-зою державного народного хору.

Неабиякі організаторські здібності доз-волили йому сформувати і очолити перший студентський хор в Ужгородському держав-ному університеті. Виступи хорів користу-валися великим успіхом, а з ними зростала

Постаті

58

Постатіпопулярність молодого диригента. Рік учи-телювання та робота з самодіяльними хоро-вими колективами збагатили майбутнього диригента педагогічним досвідом та вмін-ням самостійно працювати з колективом.

З листопада 1945 року, тобто з перших днів діяльності першого в історії краю про-фесійного музично-виконавського колекти-ву – Закарпатського ансамблю пісні і танцю (пізніше Закарпатський народний хор), став його артистом, а згодом – солістом, хормей-стером, ведучим концертних програм та найближчим помічником художнього керів-ника Петра Милославського.

Працюючи в мистецькому колективі, певний час паралельно навчався в Ужгород-ському державному музичному училищі, де поглиблював свої знання з теорії і практики хормейстерської справи, постановки голосу, історії музики, сольфеджіо та гармонії.

Як соліст – ліричний баритон, володів гарним тембром, поставленим від природи голосом, який звучав рівно, насичено у всьо-му широкому діапазоні. Це дало йому змогу виконувати в концертах не тільки закарпат-ські народні пісні, але й твори українських композиторів, арії з опер. Молодий музикант робив перші кроки в артистичній кар’єрі.

У вересні 1949 року Михайло Кречко як стипендіат професійного колективу був на-правлений на навчання до Київської дер-жавної консерваторії, де стає студентом зра-зу двох факультетів – вокального і хорового диригування.

Його художні смаки, які формувалися в ранній юності під впливом учителів Олек-си Мешка, Юрія Костюка, Петра Милослав-ського, продовжили вдосконалювати кори-феї українського музичного мистецтва Елео-нора Скрипчинська та Іван Паторжинський.

Під час літніх канікул студент консерва-торії підтримує тісні зв’язки з Закарпатським народним хором, бере участь у концертах, виїжджає на гастролі. У 1951 році виступає з ними як соліст і ведучий програми в дні проведення у Москві першої Декади укра-їнської літератури і мистецтва. Разом із ін-шими артистами хору відзначений першою урядовою нагородою. Крім цього, на остан-ніх курсах навчання у консерваторії, в міру можливостей, співає в Українському народ-ному хорі, виїжджає з ними з концертами в Румунію, Польщу, Фінляндію.

У 1954 році, після закінчення навчан-ня в консерваторії, Михало Кречко з двома

дипломами з відзнакою направлений на посаду художнього керівника та головного диригента Закарпатського народного хору. Перед новим керівником відомого колекти-ву відкрилося широке поле організаторської і творчої діяльності. А розпочав роботу в хорі з прослуховування співаків, після чого склав широкий план занять із ними: індивідуаль-них і групових. Суттєва увага приділялася поліпшенню вокальної майстерності співа-ків, підвищенню їхньої музичної грамотно-сті та розширенню репертуару. З цією метою організовує у колективі щоденні заняття. Плідна вокально-педагогічна робота, яку проводили Михайло Кречко і хормейстер Микола Данкулинець, дуже скоро дала свої позитивні результати. Значно покращилося вміння читати з листа нотний текст, що дало можливість хористам у стислі строки підго-тувати твори зі складною музичною мовою.

Колектив старанно вивчає автентичний пісенно-танцювальний фольклор Закар-паття, виконавську манеру обдарованих від природи співаків і бере їх за основу. Врахову-валася також колоритність закарпатської на-родної пісні, на яку певною мірою впливала співацька культура та манера виконання пі-сень представниками різних національних меншин та етнічних груп. Вдале поєднання народного співу з елементами академічного забезпечили національні традиції хорового виконавства. У цьому вся художня неповтор-ність і самобутність Закарпатського хору та новаторство його керівника, які відкрили перед колективом нові творчі можливості: включати до репертуару як двоголосі народ-ні пісні та твори сучасних українських ком-позиторів, так і монументальні твори вітчиз-няної і зарубіжної класики Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Петра Ніщинського, Бориса Лятошинського, Анатолія Кос-Ана-тольського, Михайла Глінки, В.-А. Моцарта, Орландо Лассо, Георга Фрідріха Генделя та інших. Велику роль у формуванні репер-туару хору відіграли місцеві композитори: Дезидерій Задор, Степан Мартон, Михайло Кречко, Микола Попенко, Михайло Машкін, Михайло Мокану, Омелян Кобулей та інші.

Художній керівник колективу комплек-тував хор співаками з гострим музичним слухом і здоровим голосовим апаратом, що давало можливість досягнути найголовні-шого – чистоти інтонації, основи хорового співу. Один із важливих принципів роботи Закарпатського народного хору, який був за-

59

Постаті

кладений керівником, – багатоголосний спів без супроводу, що теж відповідало нашим національним традиціям.

Активна концертна діяльність хору в об-ласті, тривалі гастролі республіками Радян-ського Союзу та за кордоном, стимулювали творчий ріст колективу. Популярності хору сприяли його відомі солісти, вихованці: Ка-терина Боршобаняй, Людмила Новікова, Магдалина Сеніна, Терезія Бартфай, Геор-гіна Бохорська, Віра Баганич, Клара Лабик, Олена Поляк, Іван Опаленик, Борис Єрьо-менко, Юлій Дьолай, Микола Форіш та інші. Слід зауважити, що наявність значної кіль-кості гарних солістів сприяла загальному росту хорової звучності колективу.

При Михайлові Кречку сформувався золотий фонд закарпатської народної піс-ні. Його обробки народних пісень «Ой на плаю», «Тече вода каламутна», «Паде дощ», «Летів пташок понад воду», «Ой летіли гу-соньки», «Коломийка», «Гайчі, сину, гайчі», «Іванку, Іванку» виконуються хором і в тепе-рішній час. Крім цього, йому належить ряд авторських творів на власні слова «Там, де Чорна Тиса», «Вийду на Говерлу», «Ходить вівчар», «Київ весняний» та інші.

Художній керівник колективу з вели-ким натхненням працював над інтерпре-тацією кожної пісні і танцю, над глибоким емоційним проникненням в образ твору. Концертні програми колективу викликали захоплення у фахівців і любителів музично-

го мистецтва. Преса того часу називала його виступи «сенсаційними», «унікальними». За заслуги в галузі розвитку музичного мисте-цтва в 1959 році Закарпатському народному хору присвоєно почесне звання заслуженого колективу України. Це було перше присво-єння такого високого звання в Радянському Союзі. А в 1967 році колектив став лауреатом Всесоюзного конкурсу з дипломом першого ступеня.

У 1969 році Михайла Кречка призначи-ли директором, художнім керівником і го-ловним диригентом Державної заслуженої академічної хорової капели «Думка».

Нелегко було йому завойовувати визнан-ня у столиці України серед великої кількості знаменитостей, але з часом він проклав свій шлях і заявив про себе на повний голос.

Розпочав художній керівник підготов-ку нових концертних програм із вивчення творчої спадщини Миколи Леонтовича й Олександра Кошиця, творів українських композиторів Бориса Лятошинського, Гри-горія Верьовки, Платона Майбороди, Дези-дерія Задора та інших. Новий керівник на-стирливо розпочав відроджувати виконання української духовної музики Миколи Ді-лецького, Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Артемія Веделя, де проявив глибокі знання і розуміння стилю хорової музики. Водночас капела виконувала твори великої форми найвищого ступеня склад-ності, шедеври світової хорової класики. По-діями в музичному житті України стало ба-гаторазове виконання «Реквієма» Джузеппе Верді, до участі якого були залучені кращі солісти Київського оперного театру Гізела Ціпола, Галина Туфтіна, Анатолій Солов’я-ненко та Анатолій Кочерга.

Одною з перших в Україні капела вико-нала «Реквієм» Альфреда Шнітке для хору, солістів і симфонічного оркестру. Хоровий колектив став своєрідною творчою лаборато-рією, першим виконавцем великої кількості творів української сучасної музики. Серед них: кантата «Червона калина» Лесі Дичко, хоровий концерт «Сад божественних пісень» Івана Карабиця для хору, солістів та симфо-нічного оркестру на слова Григорія Сковоро-ди, Третя симфонія «Я стверджуюсь» Євгена Станковича для хору та симфонічного орке-стру на слова Павла Тичини.

Під керівництвом Михайла Кречка ка-пела «Думка» отримала заслужене визнання як серед фахівців, так і любителів хорового

Михайло Кречко з учасниками хору. 1960-і роки

60

Постатіспіву, стала відомою за кордоном. Але не все в роботі художнього керівника було гладко. Були неодноразові перевірки, пояснення, догани за те, що капела виконувала заборо-нену українську духовну музику. Із-за цих причин у 1983 році його було усунено від ке-рівництва капелою.

У тому ж році Михайло Кречко став за-сновником і першим головним хормейсте-ром Київського дитячого музичного театру. За його участю поставлено оперні вистави «Іоланта» Петра Чайковського, «Казка про царя Салтана» Миколи Римського-Корса-кова, «Зима і Весна» Миколи Лисенка, опе-ра-балет «Дитя і чари» Моріса Равеля та інші.

Митець вдало поєднував наполегливу творчу працю в музичному дитячому теа-трі з багаторічною педагогічною діяльністю в Національній музичній академії. Серед його учнів талановиті музиканти-дириген-ти, педагоги Еміл Сокач, Михайло Мороз, Вікторія Рацюк, Олександр Тарасенко, для яких у роботі характерні творчий пошук та новаторство.

Крім згаданого, з іменем Михайла Креч-ка зв’язані багато досягнень вітчизняної музичної культури: він один із ініціаторів і засновників Всеукраїнського конкурсу хо-рових колективів імені Миколи Леонтовича.

Маестро добре знав потреби закарпат-ського середовища і робив усе можливе, щоб духовно збагатити своїх співвітчизників. А розпочинав із обласного відділення му-зично-хорового товариства Закарпаття, де був організатором і керівником, головним режисером творчих звітів Закарпатської об-ласті в столиці України. Працюючи в капелі «Думка», став ініціатором створення народ-ної хорової філармонії на базі професійних та кращих самодіяльних хорів Закарпаття, яка стала своєрідною практичною лабора-торією для багатьох хормейстерів, учителів музики, студентів.

Де б не працював митець, він не поли-шає композиторську діяльність – головним чином у галузі художньої обробки україн-ських народних пісень. Зібрав понад двісті закарпатських народних пісень, підготував до видання збірники: «Закарпатські народ-ні пісні» (1959), «Закарпатські пісні та коло-мийки» (1965), окремим виданням вийшла його книжка «Співає Закарпатський народ-ний хор» (1959) та інші. Зрілість композитор-

ського таланту Михайла Кречка проявилася у масштабних формах – хоровому концерті «Вірую» для вокального тріо і мішаного хору. А вершиною композиторської діяльності є «Літургія Івана Златоустого», яку почав пи-сати ще у 80-х роках, а закінчив її за декіль-ка місяців до смерті. Обидва музичні твори займають помітне місце у творчості компо-зитора і найкраще відповідають канонічним вимогам: піднесені за духом, стримані за сво-їми настроями, образами.

Михайло Кречко опублікував велику кількість статей, рецензій, полемічних роз-думів у засобах масової інформації про про-блеми розвитку хорового мистецтва України. Вони засвідчують рідкісні дані ерудованого митця, є взірцями не лише професіональної майстерності журналіста, але й високої гро-мадянської позиції. Водночас за його участю здобули широку популярність радіо- і теле-передачі «Золоті ключі», «З народної крини-ці», «Сонячні кларнети» та інші.

Не все з задуманого вдалося зробити на-шому великому земляку Михайлові Кречку, який передчасно пішов із життя. Справу батька, якій він присвятив усе своє життя, продовжує донька Наталія Кречко – худож-ній керівник і диригент студентського ака-демічного хору Київського національного університету культури і мистецтв, заслуже-на артистка України.

18 листопада меморіальну дошку на честь 90-річчя від дня народження Михайла Кречка встановили у селі Порошково Пере-чинського району на фасаді місцевої шко-ли в присутності педагогів і учнів закладу, представників духовенства, численних меш-канців. Презентував пам’ятку її автор Іван Цубина – молодий скульптор, також родом із Перечинщини.

І на завершення хочу висловити ще одну думку. Настав час повернутися до питання увіковічнення пам’яті Михайла Кречка – першого закарпатця – народного артиста України. Святий обов’язок усіх, хто поважає і цінує його мистецтво, його любов до укра-їнської народної пісні, порушити клопотан-ня до Закарпатської обласної ради та управ-ління культури Закарпатської обласної дер-жавної адміністрації розглянути можливість присвоєння імені Михайла Кречка Заслуже-ному академічному Закарпатському народ-ному хору.

Михайло МИТРОВКА

61

Пам‘ять

ОЛЬГА МОРОЗОВА – МАЙСТРИНЯ МУЗИЧНОГО СУПРОВОДУ

Мало хто знає, що серед засновників Хустської дитячої музичної школи (нині шко-ла мистецтв), якій у цьому році виповниться 70 років, була піаністка Ольга Олексан-дрівна Морозова (1894–1970) – у свій час акторка першого професіонального україн-ського театру Срібної Землі – Руського театру Товариства «Просвіта» в Ужгороді (1921–1929). Та попри все вона була ще й прекрасним концертмейстером – майстром музичного супроводу, акомпанувала солоспіву таких видатних майстрів української сцени, як Микола Садовський, Олександр Загаров, Микола Певний, Ярослав Барнич, Іван Рубчак, Федір Базилевич, Микола Аркас, Ада Остапчук, Іванна Синенька-Іва-ницька, та виступала перед публікою з концертними номерами.

Народилася Ольга Олександрівна 22 травня 1894 року в місті Тараща Київської області в сім’ї урядовця. Батько – Олександр Мостицький, працював повітовим началь-ником у місті Літин тодішньої Подільської губернії. Чоловік – Василь Морозов, був службовцем канцелярії земського уряду в місті Літин. Під час Першої світової війни був призваний у діючу царську армію і заги-нув 1914 року в чині офіцера.

Ольга Олександрівна закінчила в 1912 році жіночу гімназію в місті Вінниця, де і здобула музичну освіту. Упродовж 1912–1916 років працювала в канцелярії земського уря-ду в місті Літин. Як дружина офіцера цар-ської армії під час революції змушена була з маленькою донечкою Марією емігрувати на Захід. Добралася разом із іншими укра-їнськими біженцями до села Великий Бич-ків, звідки вони всі були інтерновані до міста Йозефів (Чехія) у табір для українських емі-

грантів. У таборі одразу ж почали створюва-тися гуртки, які проводили активну куль-турно-просвітницьку роботу, масові заходи, концерти та вистави, які відвідувало і чеське населення. Серед емігрантів були і профе-сійні актори, художники, музиканти, що да-вало можливість драматичним колективам здійснювати постановки драм, оперет і на-віть таких опер, як «Наталка Полтавка». В од-ній із таких вистав за п’єсою «Невольник» М. Кропивницького Ольга Олександрівна зіграла роль Ярини.

У 1920 році Ольга Морозова разом із п’я-тирічною донькою Марією перебирається до міста Ужгород, де продовжує свою куль-турологічну діяльність. Як відомо, 18 серпня 1922 року, на самого Спаса, до Ужгорода зі Львова переїжджає Микола Садовський на запрошення Товариства «Просвіта» і постає біля керма Руського театру. Першою його ви-ставою на Закарпатті була постановка опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемов-ського, де він виконував головну роль Івана Карася. Оскільки вистави Руського театру на стаціонарі гралися в супроводі військового оркестру, а на виїзних виставах – фортепі-ано, то тут особлива роль відводилася кон-цертмейстеру. За таких умов Ольга Морозо-ва була незамінимою. Її високий професіо-налізм цілком задовольняв вимоги Миколи Карповича, тому в усіх концертних програ-мах він покладався тільки на її супровід. На одній із репетицій Микола Карпович звер-нув увагу на маленьку дівчинку, яка неза-лежно бешкетувала в залі, і суворо запитав: «Чия це мадонна? І чому вона не на сцені? Негайно введіть її у масовку». Ось так із його легкої руки корифея розпочалася театраль-на кар’єра Марії Морозової-Петрашко. На-

62

Пам‘ять

городи за кожну зіграну роль у виставі вона отримувала з рук корифея – шоколадку, ось такий гонорар.

У серпні 1923 року М. Садовський по-кидає Закарпаття і Ользі Морозовій суди-лося співпрацювати ще з одним знамени-тим українським режисером – Олександром Загаровим, який керував Руським театром з 1923 до 1925 року. За цей час йому вдало-ся закріпити в закарпатському театрі репер-туар оперно-опереткових – драматичних постановок світової драматургії, де роль концертмейстера була особливо важливою, і підняти художній рівень театру до євро-пейських верховин.

Як піаністка Ольга Олександрівна успіш-но виступає в естрадному жанрі, зокрема в джазовому оркестрі «Летюча естрада», яким керував відомий музикант, драматург і балетмейстер Микола Чирський.

Не отримавши від Чехословацького уря-ду необхідної державної фінансової дотації для своєї роботи, Руський театр на початку 1930 року припинив свою діяльність. Від-чайдушні спроби Миколи Аркаса упродовж 1930–1934 років відновити Український про-фесійний театр в місті Ужгород не увінчали-ся успіхом. За таких умов Ольга Олександрів-на переїжджає в село Великий Бичків. Тут вона допомагає шкільним та робітничим те-атральним колективам у постановці вистав, акомпанує аматорам під час проведення масових заходів та концертів, бере активну участь разом із братами Юрієм-Августином та Євгеном Шерегіями, донькою Марією та зятем Семеном Петрашком у формуванні з числа місцевої молоді нового аматорсько-го українського театру «Нова сцена», згодом

у 1938 та 1939 роках – театру Карпатської України.

У 1944 році родина Ольги Морозової пе-реїжджає в місто Хуст. З донькою Марією, зятем Семеном та акторами «Нової сцени» М. Обручар, М. Шерегій-Шутко, І. Пили-пом, В. Обручарем, В. Шпіцер, А. Вороном, К. Кевером, В. Марущаком, В. Маслей, Є. Ше-регієм вичищають зал колишнього будин-ку «Левенте», де тримали коней, проводять електрику, облаштовують сцену і виносять на суд втомлених війною хустян виставу «На перші гулі» за п’єсою С. Васильченка. Виста-ву було об’єднано з концертною програмою, де Ольга Олександрівна знову-таки була концертмейстером. Колектив продовжив ро-боту. За короткий час було поставлено «На-талку Полтавку», окремі сцени з опери «За-порожець за Дунаєм» та комедію «Пошилися в дурні».

Першого вересня 1945 року Ольга Мо-розова приступає до роботи вчителем фор-тепіано в новоствореній Хустській музич-ній школі, де й пропрацювала 29 років. Але з театром не пориває. У народному театрі Хустського районного будинку культури під керівництвом Всеволода Майданного вона стає музичним керівником його першої ви-стави «Дай серцю волю – заведе в неволю» за драмою М. Кропивницького. Її донька Марія Петрашко упродовж п’ятдесяти років була виконавицею провідних ролей у понад тридцяти виставах.

Варто додати, що концертмейстерське вміння та майстерний супровід співу чи ін-струментального виконання залишилися за Ольгою Олександрівною на все її творче життя. Уже в радянські часи, коли окремі га-стролери опинялись на Закарпатті без ква-ліфікованих концертмейстерів, щоб забезпе-чити собі успіх, зверталися до Ольги Олек-сандрівни за допомогою, призначаючи ре-петиції чи в Ужгороді, чи в Мукачеві. Ольга Олександрівна нікому ніколи не відмовляла. Вона жила музикою національного і світо-вого рівня, кожен акомпанемент читала «з листа», залишаючи велике враження у ви-конавців, а з ними і славу неперевершеного концертмейстера Срібної Землі.

Вона, як і багато її творчих колег із Хуста, покоїться на Замковій горі, де вітер із Тиси, гойдаючи гілки дерев, акомпанує солоспіву пташок… Гармонія творчості і природи не-роздільні.

Василь АНДРІЙЦЬО

Джазовий оркестр «Летюча естрада»

63

Пам‘ять

ЖИТТЯ, ПРИСВЯЧЕНЕ КНИЗІПро Галину Митровку

У кожній сфері людської діяльності є фахівці, що залишають помітний слід у тій справі, якій присвятили найкращі роки життя.

Однією з найпомітніших постатей серед ветеранів бібліотечної та книготорго-вельної справи на Закарпатті є постать Галини Митровки, колишнього директора бібліотечного колектора Закарпатського облкниготоргу, знаного бібліографа-кни-гознавця.

Бібліотека – це духовна скарбниця пам’я-ті поколінь, що зберігається в книгах. Від того, наскільки грамотно, якісно і професій-но сформований книжковий фонд бібліо-теки, залежить успіх її роботи, її авторитет серед громади, можливість надати вчасно потрібну інформацію.

Покоління 70–80 років минулого століття не випадково вважають найбільш читаючим поколінням. Але без праці бібліографа-кни-гознавця, який сприяв цьому процесу, такий факт не був би реальним і можливим.

«Дістати» хорошу книгу – таке можна було почути тоді досить часто. У бібліотеках були черги за творами, які дбайливо замов-лялися саме бібліографами-книгознавцями і доставлялися у бібліотеки через установи з мало відомою тепер назвою «бібліотечний колектор». На жаль, зараз така система кни-гопостачання зруйнована, але кращого нічо-го не винайдено.

Галина Митровка майже 40 років слу-жила книзі, яку безмежно цінувала і люби-ла. І сьогодні тисячі видань на бібліотечних полицях продовжують радувати читачів і не втрачають своєї актуальності, але бібліотека-

рям бракує кваліфікованої допомоги у при-дбанні книг, якою була праця цієї непересіч-ної людини.

Народилася Галина Василівна у другий день Нового 1947 року, у місті Ковель на Во-лині, коли у всіх новорічний настрій і очі-кування різдвяних свят. Батько – кадровий військовий, мама – швачка на фабриці.

Галина – єдина донька батьків, але зро-стала у строгості, повазі до праці, до батьків і до людей. Уже з 18 років працювала в школі старшою піонервожатою.

У місцевій газеті «Прапор Леніна» у 1965 році є стаття «Дівчині – 18», можна прочита-ти: «Галя Сальникова – вожата школи № 9, їй – 18 років. Міський комітет комсомолу на-правив дівчину виховувати молоду зміну, де так потрібні організаторські здібності. Весе-лу, енергійну старшу подругу діти полюби-ли відразу, бо в неї одна цікава справа зміню-ється іншою…».

У 1965 році, подолавши великий конкурс на вступних іспитах, Галя стає студенткою Харківського державного інституту культу-ри, факультет – книгознавство.

Попри всі спокуси студентського життя Галина вчилася на відмінно, багато читала, постійно відвідувала книжкові магазини міста Харків. На той час у книжковій торгів-лі дуже відчутна була «політична відлига», з’являлися до того заборонені збірки поезій, які із захопленням перечитувала молодь.

Галина з першого курсу веде активне громадське життя, є членом комітету комсо-молу інституту. Саме тут вона зустріла ко-хання усього життя – Михайла, який теж був студентом інституту й очолював комсомоль-ську організацію навчального закладу. Це поважна, на той час, посада серед студент-ства, з окремим кабінетом. В інституті Міша Митровка був нарозхват у дівчат, але йому до душі припала єдина Галинка.

Студенти вітали своїх однокурсників на весіллі такими словами:

64

Пам‘ятьВесь бибфак был в Митровку влюбленный,Забегали к нему в кабинет…Ну а он, хоровик одаренный,Галю с Ковеля выбрал навек!Так воно і стало в житті. Долею судило-

ся їм щасливо прожити 46 років разом, ви-ховуючи донечку Жанну та двох улюблених онуків.

Після завершення навчання їх обох на-правили працювати на Закарпаття у місто Ужгород, адже це – батьківщина чоловіка. Для неї, росіянки за батьком, Срібна Земля – Закарпаття стала рідною домівкою, тут скла-лася їхня спільна доля, сімейне щастя і саме тут Галина Василівна знайшла улюблену роботу – служіння книзі у Закарпатському облкниготорзі. Спочатку працює бібліогра-фом, а з 1975 по 1994 роки – директором об-ласного бібколектора.

Бібколектор в області був основним дже-релом планового комплектування книжко-вих фондів бібліотек всіх систем і відомств. З кожним роком у колекторі, за ініціативою

директора, вдосконалювалися форми і мето-ди роботи з забезпечення бібліотек літера-турою. У часи активної трудової діяльності Галини Василівни термін «інновація» не був активно вживаним, вірніше, був майже неві-домим, але дії енергійної Галини на посаді керівника були по-справжньому інновацій-ними. Вона сформувала своє бачення орга-нізації роботи з бібліотеками щодо комплек-тування їхніх фондів. Галина Василівна по-чала вивчати книжковий ринок (відвідувала видавництва, книжкові ярмарки), читаць-кий попит (зустрічалася з бібліотечними фа-хівцями на семінарах), інфраструктуру об-ласті (народно-господарський профіль, ба-гатомовність, культурний потенціал тощо). Це дозволило бібколектору вміло і розумно корегувати списки так званих «потрібних» книг за розпорядженням правлячої комуніс-тичної партії.

Галина Василівна виїздить у бібліотеки краю із зразками нових надходжень, щоб бі-бліотечні працівники змогли ознайомитися з книгою і безпомилково замовити або не за-мовляти її для своєї книгозбірні.

Невеличкий колектив, від 10 до 14 осіб, опрацьовував близько 100 тематичних пла-нів центральних та 25 республіканських видавництв. Працівники складали та над-силали до бібліотек інформаційні списки книжкових видань, оформляли книжкові виставки, щодня надавали консультації бі-бліотекарям під час так званого «очного» комплектування. Галина Василівна знала всіх завідувачів районних (міських) бібліотек області, згодом – директорів централізова-них бібліотечних систем та їх комплекту-вальників. Вона знала, якими коштами може скористатися будь-яка бібліотека для при-дбання книг і завжди намагалась поради-ти – як можна їх найраціональніше викори-стати для задоволення читацького попиту, а не витратити їх на щось зайве і не потрібне саме цій бібліотеці.

З 1980 року бібколектор забезпечує всі школи області книгами серії «Шкільна бі-бліотека», а згодом – і підручниками. Крім того, через бібколектор бібліотеки отриму-вали і всю необхідну бібліотечну техніку (поличні та каталожні роздільники і карт-ки, читацькі і книжкові формуляри, бланки і журнали облікових документів тощо).

Робота в бібколекторі не була легкою для жіночого колективу. Адже крім оформлення

Галина Митровка з чоловіком Михайлом і донькою. 1980 рік

65

Пам‘ять

документів, опрацювання надходжень, ро-боти з тематичними планами формування замовлень, щодня доводилося розвантажу-вати та знов завантажувати по 10–12, а в кін-ці місяця і до 20 машин із книгами. Жінки (в кожної свої проблеми і хвороби) щодня пере-носили по кілька тонн літератури. Але ніхто не скаржився і не намагався відмовлятись. І це тому, що Галина Василівна й цієї праці не цуралася. При цьому вона першою вихо-дила до машини, займала найнезручніше і найважче місце в людському «ланцюжку». Завжди з усмішкою, веселим жартом підтри-мувала своїх колег.

Галина Митровка керувала своїм колек-тивом демократично, але ця демократич-ність дуже вдало поєднувалась з принци-повістю, вимогою чітко і вчасно виконувати поставлені завдання, дотримуватись поряд-ку на робочих місцях, і все це з великою по-вагою і любов’ю до колективу. Прикладом її принциповості може послужити організація роботи з літературою, що виходила в серії «Бібліотечна серія» і призначалася виключ-но для публічних бібліотек. На видання цієї серії був досить високий попит. Різні поса-довці намагалися отримати у власність ці книги, у т.ч. через керівництво облкниго-торгу. Деякі з них умовляли пустити в про-даж частину, адже це добрий прибуток, і, як результат – премія. Галина Василівна не бо-ялась зіпсувати з ними стосунки і не йшла ні на які поступки, аби жодна книжка не пройшла повз бібліотеку! А про її ставлення до людей свідчить такий факт: країна ого-лосила про необхідність боротьби з пиятикою. Прий малися різні недолугі рішення, інколи злочинні (вирубування виноградни-ків), інколи – смішні і про-сто непотрібні, наприклад створення «товариства тве-резості». Таке завдання на партійних зборах отрима-ла і Галина Василівна. По-вернувшись зі зборів, ви-кликала бухгалтера, двох бібліографів (їх ставка за-робітної плати була від 100 до 140 крб., а у комплекту-вальників лише 80) і запро-понувала: щоб на бібколек-тор не «давили», чотирьох

чоловік досить у тому «товаристві», а дівчата мають і так мізерну зарплату. Хай вони не платять карбованець щомісячних членських внесків на утримання центрального апара-ту «товариства тверезості!». Факт, можливо, дрібний, навіть смішний, але ж із дрібниць складається наше життя.

Закарпатський бібліотечний колектор одним із перших в Україні перейшов на цен-тралізовану обробку літератури. Тобто нові надходження бібліотеки отримували повні-стю бібліотечно обробленими: з наклеєним листком терміну повернення (кишенька), двома каталожними картками (з повним бі-бліографічним описом видання та шифром книги). У ті часи не йшлося про новітні тех-нології, які є зараз, але ця інновація значно полегшила бібліотекарям опрацювання но-вих надходжень, допомогла у створенні якіс-них каталогів та прискорила шлях книги до читача.

Завдяки ініціативності Галини Мит-ровки як керівника, вмінню реагувати на вимоги часу бібліотечний колектор Закар-патського облкниготоргу протягом 20 років вважався одним з найкращих книготорго-вельних закладів в Україні. У такому статусі бібколектор проіснував до 1994 року. Кризові явища в державі завдали шкоди всій галузі культури, але особливо бібліотечній систе-мі, у зв’язку з відсутністю коштів на комп-лектування бібліотечних фондів. Упродовж цілого десятиріччя бібліотеки не мали змоги придбати нові книги. І сьогодні це далеко не всім бібліотекам доступно.

Галина Митровка (у центрі) з подругами Ганною Черевко (ліворуч) та Людмилою Григаш (праворуч)

66

Пам‘ять

Сподіваючись на зміну ситуації, з метою збереження установи та вже напрацьованого досвіду, Галина Василівна ініціювала про-даж не лише книг, але й різних побутових товарів. На жаль, обставини, що склалися, вимагали невідкладних заходів із боку дер-жави, яка і до сьогодні не подолала руйнів-них процесів у практиці комплектування бібліотечних фондів.

Бібліотечні фахівці переконані, що і в ринкових умовах потрібна установа, яка б акумулювала всі дані про книжковий ри-нок України та краю, надавала б методичну і практичну допомогу бібліотекам у форму-ванні бібліотечних фондів. Ця установа мог-ла запобігти і корупційним схемам, які сьо-годні процвітають і в торгівлі книгами.

На базі того, що залишилося від облкни-готоргу Галина Митровка створює книжко-вий магазин, який бере активну участь у ре-гіональному ярмарку «Книжковий Мико-лай», пропонуючи відвідувачам нові, справді достойні видання. Там вона продовжувала працювати до виходу на пенсію.

Книгу Галина Василівна сприймала не як предмет, а як живу частину духовності,

якій потрібна постійна увага і повага, лю-бов чистого і щедрого серця. Не випадково у неї у власній невеличкій квартирі замість модних меблів були книжкові полиці, вщент заповнені не «модними яскравими палітур-ками», а улюбленими творами світової та української літератури.

Хоч Галина була єдиною дитиною в ро-дині, це не зробило її егоїсткою, а навпаки, вона була дуже комунікабельна, завжди усміхнена, привітна, з відкритою душею до людей.

Варто відзначити ще й особливе вміння Галини робити життя навколо себе напов-неним новими відкриттями, мандрівками, до чого привчала і своїх онуків. Старший онук Михайлик вдячний, що не озираючись на похилий вік бабуся організовувала йому подорож до Москви, Санкт-Петербургу, по-їздку у Київ, щоб ознайомити з шедеврами світового мистецтва, відвідати театри, музеї, виставки світового рівня.

Попри зайнятість на улюбленій роботі, Галина Василівна була справжньою бере-гинею родинного вогнища. Відмінна го-сподиня, дружина, мама. Чоловік Галини Василівни – Михайло Миколайович завдя-чує своїй коханій дружині за надійний тил, підтримку і розуміння. Він пам’ятає, як його Галинка намагалася часто-густо уберегти його від негативної інформації, від хвилю-вань, відволікти від стресів відвідуванням театру, поїздками на природу. Її ставлення до родини можна вважати жертовним. Адже її начитаність, інтелігентність, ерудованість дозволяли зробити наукову кар’єру, але вона до цього не прагнула.

«Заслужених» титулів Галина Василів-на за час роботи не мала (квоти на праців-ників торгівлі книгами не виділялося), хоча не одноразово нагороджувалася Почесни-ми грамотами від Держкомітету з преси та книжкової торгівлі СРСР, Укркниги, облви-конкому та облкниготоргу.

Але для неї найвищою нагородою була вдячність і повага бібліотечних працівників області, які й понині з теплотою згадують Галину Василівну як досвідченого фахівця, глибоко мислячу людину з активною грома-дянською позицією.

Тільки з роками починаєш розуміти, що саме такі особистості як Галина Митровка становлять справжню еліту суспільства.

Ганна ЧЕРЕВКО

Галина Митровка з чоловіком Михайлом зятем Василем

та онуками Михайлом і Марком

67

Пам‘ять

ВАСИЛЬ ГАНГУР У СПОГАДАХ СУЧАСНИКІВ10 грудня 2015 року минуло десять років, як член Національної спілки художни-

ків України Василь Гангур відійшов у вічність. Він покинув нас у розквіті життєвих і творчих сил у березні 2005 року. Йому виповнювалося тоді 60 років.

Народився 10 грудня 1945 року на при-сілку Поляна села Копашново Хустського району. Навчався в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Згодом шлях мит-ця проліг до Одеси, де він закінчив худож-ньо-графічний факультет Одеського дер-жавного педінституту ім. К. Д. Ушинсько-го. Член Національної спілки художників України (з 1988 р.), лауреат обласної премії імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі (2002), Міжнародної премії «Карпатська ко-рона» (2005).

В образотворче мистецтво Закарпаття він увійшов як один із найактивніших його творців. Його майстерність росла від ви-ставки до виставки, в яких він завжди брав участь.

Ім’я Василя Гангура відоме серед худож-ників краю, особливо тих, кому доводило-

ся бути його учнем. У його професійному портреті знайшли віддзеркалення високі здібності митця пензля та педагога великої цілеспрямованості, волі та працездатності, а також уміння встояти в жорстких умовах правди життя, оперативно, продуктивно та послідовно вирішувати складні завдання.

До кожного учня він знаходив свій ін-дивідуальний підхід, вміло скеровуючи на правильний шлях, на якому він швидше зміг би розкрити найкраще в собі. Він не тільки вчив молодих художників майстерності жи-вопису, а й розвивав інтелектуально. Він пе-реслідував мету – виховати художника й лю-дину, поглибити його любов до рідної землі і всього прекрасного, що нас оточує. Він на-вчав так, щоб дати міцну надію на майбутнє, дати путівку у мистецький світ. Його життє-вим кредо як педагога було навчити пізнава-ти самих себе, краще в собі, через життя про-носити іскру творчого горіння, благородства й віри в силу мистецтва.

Незабутній Василь Гангур полишив по собі найцінніше і найдорожче – світлу і вдячну пам’ять у багатьох серцях своїх ви-хованців, друзів, колег, а ще – у талановитих художніх полотнах. У цьому, власне, і є сенс людського буття на Землі. Він був і є для нас взірцем того, яким має бути справжній па-тріот України, український інтелігент.

Лейтмотивом творчості Василя Гангура є створення позитивного ставлення до життя, наповнення почуттів особливими вражен-нями та гарним настроєм, якому красномов-но промовляє музика почуттів. Талант мит-ця розкривається через дивовижні художні образи, допитливе сприймання світу, його картини сповнені життєдайної енергетики.

Щирий і людяний, скромний і сам по собі доброзичливий порадник і критик. Він був загострений на правду, соціально-чут-ливий, із головою поринувши у працю над художніми полотнами, ніби відчував, що йому треба спішити і задумане своєчасно виконати.

Про його високородний талант, добру душу й ніжне серце мовиться у спогадах його сучасників та друзів.


68

Пам‘ять

Володів нереальними можливостями

Василь Гангур залишився в моїй пам’яті як людина, що володіє нереальними, містич-ними можливостями акварельного живопи-су, а кожна його робота – це казкова музика Карпатськмх гір, мелодії якої він реалізову-вав у своїх акварелях.

У розмовах із Василем я намагався для себе вияснити, розшифрувати секрет його надможливої майстерності.

Одного разу за кавою, у його майстерні на площі Шандора Петефі в Ужгороді, він сказав: «Нема ніяких секретів. Беру лист ак-варельного ватману, рівномірно зволожую водою. Поки він підсихає, беру ескіз із нату-ри, споминаючи деталі краєвиду, де він був написаний, і, настроївшись на почуття під час написання етюда, пензлик сам відтво-рює пейзаж, а я ніби спостерігаю за проце-сом відтворення, переживаючи велику гра-дацію позитивних почуттів і розчарувань одночасно».

Намагаючись у процесі написання аква-релі залишити якнайменше негативних по-чуттів-розчарувань, Василь із кожної роботи творив два або три авторські повтори, з яких вибирав потім лише один.

Мені, як архітектору, довелося допома-гати Василеві у його життєвих проблемах. На його прохання зробив йому проект дачі, який він згодом реалізував, а також допоміг у приватизації приміщень у дворовій части-ні будинку на площі Шандора Петефі, які Василь реконструював під художню май-стерню. Тоді я мав відповідні можливості, працюючи заступником головного архітек-тора міста.

У своєму житті я пережив дві події, від яких деякий час був буквально у шоковому стані і які пов’язані з життям і творчістю Ва-силя Гангура. Перша подія – це коли я впер-ше побачив акварелі Василя на республікан-ській виставці у Києві у Будинку художника років тридцять тому. Оглядаючи виставку, декілька разів повертався до його робіт, від-значаючи, що це краще із усіх виставлених на виставці робіт.

Друга подія – звістка про смерть Василя Гангура, із яким я кілька разів тому пив каву в його майстерні. Це був шок, і я три дні не міг більше нічим займатися і ні про що ду-мати.

24.11.2015 р.Петро ГАЙОВИЧ

Його картини тішать око й душуЗакарпаття дало чимало талановитих

особистостей-митців, які працюють у різних напрямках і прославили наш край вели-ким подвижництвом на мистецькій ниві. До них належить і Василь Гангур. Його творчі пошуки розпочалися в техніці акварелі та пастелі і носять у собі переважно реалістич-ні мотиви. У подальшому звертається пере-дусім до складних кольорових композицій, які заставляють глядача не просто сприйма-ти його твори, але й співставляти, осмислю-вати їх задум.

Філософія творчості В. Гангура є експре-сивною як за побудовою композиції твору, так і кольоровим вирішенням і відзначаєть-ся складністю кольорової гами. Гра певних площин нагадує певні фігури людей, що є здебільшого змістом твору, який дає гляда-чеві домислювати, дофантазовувати. Це такі твори, як «Господар і слуга», «Біля двох озер», «Початок річки» тощо.

Великий вплив на творчість В. Гангура мало спілкування з іншими художниками як в Україні, так і за кордоном. Доводилося йому бути учасником міжнародних плене-рів, виставляти свої роботи в інших країнах. Усе це якоюсь мірою змінювало творчість сумлінного шукача і наповнювало його творче життя новими задумами, а мисте-цтво – новими творами.

Як талановита творча особистість у своїй роботі створював неповторний художній об-раз, пропускаючи через своє «я», свій харак-тер, темперамент, світосприйняття. Василь Гангур надзвичайно природно поєднував у своїх дивних за колоритом картинах ди-тячу простодушність і піднесену мудрість. Доробок позначається яскравістю художньо-го втілення, емоційністю, високою філософ-

За селом. Ватман, акварель, 82 ç 59, 2005 рік

69

Пам‘ять

ською напругою. У його творах відчувається органічне поєднання виваженого раціона-лізму художника з логічно продуманими елементами зображення, високої культури пластичного моделювання та інтуїтивного відчуття міри в застосуванні засобів вираз-ності. В останні роки тематика робіт В. Ган-гура була різноманітна. Але переважали філософські картини, яким притаманний символічний зміст.

А найголовніше для нього – зуміти на невеличкому просторі розкрити вибрану тему так, щоб здивований глядач перей-нявся повагою до створеного на полотні. Його стихія – стихія почуття, що втілюється у магії кольорів та емоційній напрузі. Тому картини тішать око й душу глядачів своєю палахкотливою барвистістю й чистим про-мінням людяності й безпосередності.

Позитивною рисою В. Гангура є любов до життя, зокрема мистецтва. Хоч його тво-ри є експресивними, але в той же час теплі, розважливі і людяні. Формальні ознаки його творчого доробку та активна діяльність у житті свідчать, що В. Гангур – продовжу-вач самобутнього закарпатського живопису, де поєднуються риси міжнародного модер-нізму та реалістичного колориту, новизна і традиція.

28.11.2015 р.Василь ОЛАШИН

Спілкування з ним ще й нині гріє душу

Уперше ім’я Василь Гангур почув на за-няттях художньо-графічного факультету в Одеському педінституті ім. К. Д. Ушин-ського. Я тоді вже був на другому курсі. З нетерпінням чекав когось із земляків, хто б навчався на факультеті. Таким виявився Василь Гангур – солідний чоловік, старший віком за інших студентів. У той час йому вже було за 30 років, але бажання удосконалюва-тися в мистецтві привело його до згаданого вузу. За плечима Василя були вже армія і ху-дожнє училище. Це був поважний дядько з певним життєвим досвідом. Під час поїздок додому на канікули ми їхали разом. Подоро-жуючі сприймали його за священика, бо но-сив чорну строгу бороду. Він інколи удавав із себе отця духовного.

В Ужгороді я вже конкретніше познайо-мився з його творчістю, життєвим шляхом. У його майстерні бачив велику кількість творчих робіт, пошуки техніки, тем, мотивів.

На очах він поглиблював свою майстерність як художник. Через певний час він зрозумів, що його техніка – це акварель, хоча багато робіт він виконував у техніці гратографії. Треба сказати, що графічна техніка грато-графія (малюнок видряпуванням на чорно-му тлі) дуже підходила до його виваженої пунктуальної натури. Роботи в цій техніці випромінюють стабільність та продума-ність. Акварель зробила творчість Василя Гангура легшою, ліричнішою. Перед очима його акварельні твори з карпатськими моти-вами, різним станом та колоритною техні-кою, завжди довершеною ефектами.

Постійно вважав Василя близькою люди-ною, старшим товаришем. Заходив до нього в майстерню за порадою. Там часто ще хтось перебував із його колег і друзів. Бесіди про мистецтво, творчість, плани на майбутнє на-повнювали приміщення майстерні. Василь був активним спілчанином: виставки, пле-нери, поїздки, громадська робота. Від нього віяло надійністю, акуратністю. Пам’ятаю, що навіть одяг він для себе проектував само-стійно. Хотів бути завжди індивідуальністю, особливою людиною.

Василь повсякчас мав чистеньку, акурат-ну майстерню, цим вирізнявся серед колег. Все було на своїх місцях, стелажі заповнені картинами, рами акуратні, полиці з мис-тецтвознавчою літературою, власні роботи з альбомами.

Розкладені на столі фарби, пензлики та інші матеріали мали своє певне місце, го-тові до використання. Гангур був художни-ком працьовитим, увесь у творчому пошуку. Його серія робіт, виконана в техніці пастелі, підкреслювала творчу натуру, темперамент. На якомусь етапі своєї творчості він вийшов на рівень узагальнення, трансформації на-

Гірський натюрморт. Картон, акварель, 46 ç 35, 2005 рік

70

Пам‘ять

тури, почав мислити більш чуттєво. У робо-тах з’явилася мелодія життя, драматизм та наповненість кольором. Мотиви легко лили-ся з його рук на полотна. Він упевнено ви-ходив на вершину свого мистецького шляху як художник. І здавалося, що роботи будуть з’являтися все нові і доленосні.

Але сталося непередбачуване. Плани обірвалися, думки залишилися вже тіль-ки у творах. Закарпаття втратило одного зі своїх талановитих митців, патріотів. Тяжко звикати, що нема серед нас такої людини. Не віриться. Проходиш біля його майстерні, все хочеться забігти на пару хвилин, поговори-ти, обмінятися думками, планами. І тільки потім згадується, що вже нема до кого.

Але його образ, спогади про чудову лю-дину завжди з нами. Я, маючи добру зорову пам’ять, гортаю фрагменти з минулого, зга-дую, знову переживаю ті хвилини спілку-вання. Це гріє душу. Художник живе у сво-їх творах. Його емоції нікуди не зникають, вони в кольорових образах, пластичній лінії, в мотивах і полотнах. Ім’я Василя Гангура вписане в мозаїку закарпатського мистецтва яскравим фрагментом.

30.11.2015 р.Василь ВОВЧОК

Його посмішка тепло відгукується у моєму серці

Це було наприкінці минулого тисячо-ліття. В Ужгороді в галереї Національної спілки художників України експонувала-ся виставка графічних робіт Василя Гангу-ра. На цій виставці було розмаїття кольору, завдяки акварельним, темперним фарбам і пастелі. Василь, як чарівник, володів доско-нало цими технічними засобами вираження своїх бажань, емоцій і переживань. Його кар-тини заворожували глядача своєю правдою, бо у правді, як відомо, таїться велика сила краси. Природа беззаперечно підказує ху-дожнику гармонійний стан свого буття. На виставці познайомився з автором, і Василь запросив до своєї майстерні, що знаходилася на площі Петефі.

При нагоді я завітав до нього в затишну, гарно освітлену верхніми вікнами, майстер-ню. За чашечкою кави ми довго спілкували-ся про мистецьке життя, ділилися секретами творчості. Він мав велику бібліотеку, і наша розмова була заповнена ілюстраціями і де-монстрована оригінальними творами, ви-конаними Василем. Моєму захопленню від побачених нових картин не було меж. Ак-варельна техніка по «мокрому» мене дуже зацікавила своїми незвичайними розводами і текучістю знизу вверх. Як це у нього так виходило, залишилося для мене таємницею донині.

З часом, із відходом Василя на Луки Сва-рожі, все те, що заслуговує на увагу, в царині мистецтва стає більшим, ніби виростає, стає завершеним, реалізованим. І в цьому велика цінність життя художника і його творчого доробку. Василь Гангур був і залишається взірцем досконалого володіння композицій-ними прийомами, втілення і матеріалізації своїх мрій різноманітними технічними за-собами. Він міг написати не тільки пейзаж, портрет чи натюрморт, але й міг виразити свою душу декоративними і формалістич-ними творами.

Його щира посмішка, що залишилася на світлині, подарованій мені, тепло відгуку-ється у моєму серці. Його творчі міркуван-ня резонують із моїми творчими думками, а його життєвий досвід конечності буття надає нині сущим пораду: не зволікати з ча-сом, бути завжди у творчій формі, творити не покладаючи рук.

5.12.2015 р.Сергій ГЛУЩУК

Польові квіти. Акварель, картон, 58 ç 41, 1997 рік

71

НЕТЛІННІСТЬ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ ВАСИЛЯ СВИДИ

У 2013 році громад-ськість України, в тому числі і Закарпаття, уро-чисто відзначала на дер-жавному рівні сторіччя від дня народження та-лановитого скульптора, народного художника України, лауреата Дер-жавної премії України імені Т.Г. Шевченка, уро-дженця села Пацканьово Ужгородського району Василя Свиди. Зважаю-чи на це, були прийняті відповідні установчі до-кументи Верховної Ради України, Закарпатської обласної державної ад-міністрації та Закарпатської обласної ради. Відбулися урочисті вшанування та ретро-спективні виставки у Закарпатському об-ласному художньому музеї імені Й. Бокшая в Ужгороді та в Національному музеї укра-їнського народного мистецтва в Києві, Все-українська науково-практична конференція на тему «Митець воістину народний», чис-ленні заходи в регіонах України. А в рідному селі Пацканьово встановлено меморіальну дошку на місці хати, де народився перший із закарпатських митців лауреат Шевченків-ської премії.

…І ось – ще одна яскрава новинка: в кін-ці 2015 року у видавництві «Карпати» за сприяння управління інформаційної діяль-ності та комунікації з громадськістю Закар-патської обласної державної адміністрації вийшла книга-альбом «Василь Свида. Не-тлінне», у якій авторами всебічно відтворено нелегку та своєрідну творчу біографію мит-ця, широчінь і багатство його мистецького ужинку, неоціненне значення творчої пра-ці і багатющої спадщини для становлення і розвитку закарпатської школи скульптури та для виховання молодих здібних скульпто-рів нашої доби.

Завдяки творчим зусиллям упорядни-ків – Ярослава Свиди (сина митця) та Бориса Кушніра (він же редактор видання) – ювілей-

на книга-альбом є гідним художньо-мистецьким пам’ятником вірному си-нові Срібної Землі. Вони, а особливо автори об’єм-ної аналітичної вступної статті – мистецтвозна-вець, член Національної спілки художників Украї-ни Валентина Мартинен-ко та голова благодійного фонду ім. Василя Свиди Ярослав Свида – з вели-кою шаною і любов’ю до талановитого скульптора і батька широкомасштаб-но розкрили основні гра-ні його величезної твор-чої скарбниці, глибоко

і яскраво проаналізували її художню палі-тру та суспільну значимість, гідно оцінили її почесне місце в українському та світовому мистецькому просторі.

Принагідно зауважимо, що це вже друге подібне видання. Перше, прижиттєве, здійс-нено у 1997 році. Та слід підкреслити, що друге істотно доповнене як деякими мало-відомими біографічними даними, так і пе-реліком найважливіших творів, ілюстрацій, власних публікацій автора, статей і нарисів про нього у засобах масової інформації та інших виданнях. Згадані додаткові матеріа-ли та доповнення здійснені головним чином завдяки невпинним пошукам та неабияким старанням і зусиллям сина В. Свиди Ярос- лава.

Сюжетну канву вступної статті, на мою думку, умовно можна поділити на три части-ни: у першій ідеться про дитячі та юнацькі роки В. Свиди у рідних краях (1913–1937), у другій – про його наступні творчі кроки у професійних майстернях для церковно-го мистецтва братів Котрбових у м. Брно (Чехословаччина, 1937–1945), у третій – про основні етапи творчої праці, громадську та педагогічну діяльність на рідній землі після Другої світової війни (1945–1989).

Надзвичайно хвилюючою вийшла роз-повідь про босоноге дитинство, раннє голод-

У світ

72

У світне сирітство митця у бідній багатодітній се-лянській родині гірського села Пацканьово. Та водночас те родинне тепло, що зігрівало майбутнього скульптора на всьому відрізку бурхливого життя, так ніжно і вдячно від-творене у його одному з перших скульптур-них творів «Поцілунок матері» (1946), який за справедливим визначенням авторів вступ-ної статті «…уже став нашою класикою», «…а в творчості Свиди чимось на кшталт камер-тона».

Та разом із тим у статті В. Мартиненко та Я. Свиди цілком слушно наголошено на очевидних проявах таланту В. Свиди уже в дитячому віці, коли він, пасучи овець, ви-різав різні орнаменти на дерев’яних палоч-ках. Уражає описана тут і невпинна жага хлопця до таємниць художнього мистецтва під час навчання у Домбоцькій державній господарській фаховій школі (1928), у гос-подарській школі верховинського і поло-нинського господарства в Нижніх Воротах (1929–1930) і особливо у Ясінянській школі з обробки дерева (з відділенням різьбяр-ства), де вперше по-справжньому усвідомив істину про нев’янучу красу і цінність народ-ного мистецтва (1930–1933). Ще більшу мис-тецтвознавчу вагу має розповідь про перше знайомство В. Свиди з тодішніми тенденція-ми в образотворчому мистецтві основопо-ложників закарпатської школи живопису на початку 30-х років минулого століття і навіть про його різьблення за ескізами Й. Бокшая та про перші самостійні різьбярські роботи у церквах сіл Пацканьово, Бабич-Покуття, Приборжавське та інших.

Цікавими новими відомостями доповне-но розділ вступної статті про перші фахові «університети» В. Свиди у майстернях братів Котрбових, зокрема про життєву долю цієї славної мистецької родини, творча співпра-

ця з якою стала для В. Свиди справжньою школою художньої майстерності і не тільки в галузі різьби, але й сакральної скульптури. Адже не випадково молодший Герман Котр-ба, котрий перебував у найтісніших друж-ніх стосунках із В. Свидою, у 1955 році став лауреатом Державної премії Чехословаччи-ни. До речі, в офіційних документах Герман Котрба підписувався як «майстер створення скульптур». І все ж, оскільки за радянських часів наші митці з певних причин неохоче повідомляли про своє захоплення західно-європейським мистецтвом, то й про вплив чеських та інших західноєвропейських скульпторів на творчість В. Свиди ми маємо далеко не повні відомості. Це належить на-долужити, тому і Я. Свида вважає своїм по-чесним синівським обов’язком і завданням сповна дослідити, на скільки це можливо, всю батьківську творчу діяльність під час пе-ребування в Чехословаччині.

У третій, найзмістовнішій частині вступ-ної статті допитливий читач дізнається про прихильне ставлення до В. Свиди відомих творчих особистостей Закарпаття А. Ерде-лі, Й. Бокшая, Ф. Манайла, А. Коцки, А. Бо-рецького, заступника голови Народної Ради Закарпатської України, уповноваженого у справах мистецтва П. Лінтура, знайомство з творами кращих представників художньо-го мистецтва Львова, Києва, Одеси, Москви під час поїздок до цих культурних центрів у складі творчої інтелігенції Закарпаття. І тут надзвичайно важливим є логічний ви-сновок авторів статті про те, що, незважаючи на впливи на скульптора провідних митців

Василь Свида

Танець аркан. 1962 рік

73

У світ

Поцілунок матері. 1946 рік

Дерево, різьблення. Фото М. Андреєва

Гуцулка з бесагами. 1948 рік

Дерево, різьблення. Фото В. Скібінського

Весною на полонину. 1956 рік

Дерево, різьблення. Фото В. Скібінського

Весільна гуцульська процесія. 1966 рік Дерево, різьблення. Фото В. Скібінського

Іду в партизани. 1948 рік Дерево, різьблення. Фото В. Скібінського

Іконостас Свято-покровської церкви села Приборжавське Іршавського району Закарпатської області (1936–1937). Дерево, різьблення, позолота

74

У світ

закарпатської школи живопису і таланови-тих митців інших регіонів, «…мистецтво Свиди, однак, зберігає неповторну самобут-ність», бо вражає своєрідністю світовідчуття, образного мислення і тільки йому власти-вим авторським почерком, бо головний ге-рой творів В. Свиди – народ, бо він, як май-стер скульптури, вийшов із народу, глибоко, до найменших нюансів, знав його життя, побут, народні традиції, звичаї, мрії та спо-дівання і з великою любов’ю та майстерні-стю відтворив свої творчі переживання та уподобання. Це чи не найголовніше в оцінці творчості митця. Саме ці якості характерні для таких яскравих його творів, як «На поло-нину» (1959), «Танець аркан» (1962), «Поцілу-нок» (1962), «Родина в полі» (1964), «Збиран-ня яблук» (1966), «Повернення з полонини» (1967), «З поля» (1981), «Над колискою» (1982), «Квітка з полонини» (1987–1988) і звичайно ж – для багатофігурної скульптурної ком-позиції «В сім’ї єдиній» (1975) та багатьох ін-ших.

Ще одну важливу рису у творчості В. Свиди підкреслили автори статті – його невпинні пошуки якнайглибшого, образно- чуттєвого та психологічного вираження на-строїв персонажів: уміння знаходити пре-красне у повсякденному, поступовий пере-хід від одно-, двофігурних статичних, фрон-тально-розгорнутих композицій до більш ускладнених, багатофігурних композицій, звернення його у 50–60-х роках до керамі-

ки – теракоти, майолі-ки, фарфору. Загалом же вся книга-альбом спрямована на роз-криття головної думки, як на мене, вираженої у словах вступної стат-ті: «Свида пройшов яскравий творчий шлях від різьбяра-ви-конавця до визначного майстра, своє рідність таланту якого найпов-ніше виявилась у бага-тофігурних творах зі складним розмаїттям прийомів композицій-ної побудови, сюжет-ної режисури й образ-ної структури».

Гідне відображен-ня в альбомі знайшла

і багатогранна суспільно-громадська діяль-ність митця на посаді голови Закарпатської обласної організації Спілки художників України (1951–1961), депутатом дев’ятьох скликань Ужгородської міської ради (1965–1985), а також його сумлінна та натхненна майже тридцятирічна педагогічна діяль-ність, завдяки чому виховав чимало тала-новитих скульпторів та майстрів народного декоративно-прикладного мистецтва.

У ювілейному альбомі вміщено понад 200 фотоілюстрацій творів митця різних пе-ріодів, а також цілий ряд рідкісних світлин із домашнього фотоархіву скульптора з його автопортретами, зустрічами з відомими митцями тощо.

Вагому наукову цінність становить об-ширна бібліографія: статті В. Свиди у пе-ріодичних виданнях (1968–1988), перелік великої кількості публікацій про життя і творчість митця (1946–2014), матеріали, опу-бліковані в збірниках, каталогах, альбомах, довідкових виданнях (1946–2013) та навіть ін-тернет-посилання.

Книга-альбом «Василь Свида. Нетлін-не» – результат копіткої праці упорядників, авторів вступної статті, бібліографів, май-стрів фотографії, редакторів, які згаданим виданням відкрили нові сторінки багаторіч-ної творчої діяльності талановитого майстра яскравої індивідуальності, автора багатьох цікавих робіт, присвячених життю й історії рідного народу, вірного сина Срібної Землі.

Василь ГАБОРЕЦЬ

У майстерні Василя Свиди

75

У світ

ВАГОМА ПРАЦЯ ПРО ЕДУАРДА МЕРТКЕМертке Е. Шість експромтів на теми українських народних пісень: навчальний

посібник / Ред.-упор.: О. Німилович, О. Юрош. – Дрогобич: Посвіт, 2015. – 60 с.

Українська пісенна культура стала не-від’ємною складовою кращих світових здо-бутків. Вплив і застосування українського фольклору у творчості західноєвропей-ських, російських чи американських авторів відчувається у композиціях Л. Бетховена, Й.-С. Баха, Ф. Ліста, Ю. Зарембського, Ф. Шо-пена, Ф. Шуберта, С. Рахманінова, П. Чай-ковського, Ч. Леффлера, К. Портера, Г. Стоу-на, Д. Гершвіна, Д. Лоуренса, Г. Стівенсона та багатьох інших. З-поміж них значні заслуги перед українською музичною культурою має визначний німецький композитор та куль-турно-освітній діяч Едуард Мертке (1833–1895). Постать композитора Едуарда Мертке маловідома в українському музикознавстві. Музичний доробок митця містить твори різ-них жанрів. Він автор опер, симфоній, кан-тат, гімнів, фортепіанних творів. Глибоке знання письменницею Марією Вілінською (Марко Вовчок) українських фольклорних зразків і замилування ними німецького ком-позитора, тісна співпраця цих митців вили-лись у низці фортепіанних творів Е. Мерт-ке, записі з уст письменниці та гармонізації ним понад 200 українських народних пісень. Із них опубліковані були тільки 25 творів, що з’явилися окремим зошитом. Зацікавлення українськими народними піснями було на-стільки плодотворним, що композитор зго-дом творить «Шість експромтів» тв. 5 (без за-значення назв використаних пісень, які були опубліковані в Лейпцигу), а також «Імпрові-зацію» тв. 14 № 8 на тему української народ-

ної пісні, яка знаходиться у циклі з восьми творів «Імпровізації на відомі теми» тв. 14. У їх основі українські народні теми, мотиви, образи. Ці композиції досі залишаються ма-ловідомими, і тому чудовим зразком введен-ня їх у концертну і педагогічну практику є видання згаданих композицій. Завдяки від-даній пошуковій праці доктора філологічних наук, професора Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка Миколи Зимомрі, який 1970 року віднайшов у фондах Кельнської бібліотеки (Німеччина) цю малознану сторінку творчості компози-тора, сьогодні став можливим вихід у світ на-вчального посібника «Едуард Мертке. Шість експромтів на теми українських народних пісень» (Дрогобич: Посвіт, 2015). Редактора-ми-упорядниками цього ошатного видання стали доцент Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка, член Національної спілки композиторів України Олександра Німилович і кандидат педагогічних наук, завідувач фортепіанного відділу Ужгородської дитячої музичної шко-ли № 1 ім. П.І. Чайковського Олена Юрош. До навчального посібника, крім публікації нотного тексту шести експромтів та «Імпро-візації» Е. Мертке, доволі об’ємних і фак-турно складних фортепіанних композицій концертного плану, ввійшли дві передмови редакторів-упорядників. У статті О. Юрош «Український фольклор та спроба його за-своєння в рецепції Едуарда Мертке» знахо-димо чимало цікавих відомостей про твор-

76

У світчість композитора, його співпрацю з Марко Вовчок, історію «здійснення патріотичного наміру Марка Вовчка» – появи гармонізації двохсот українських народних пісень. У пу-блікації О. Німилович «Шість експромтів на теми українських народних пісень» для фортепіано Едуарда Мертке: виконавський аспект» розкрито педагогічну і редактор-ську сторінку творчості Е. Мертке, пода-но архетипи (нотний і текстовий матеріал) українських народних пісень, покладених в основу кожного фортепіанного експромту Е. Мертке, здійснено музично-естетичний аналіз опублікованих творів. Схвальним є те, що в Експромтах та Імпровізації Едуард Мертке гармонійно вплітає українські фоль-клорні зразки («Ой послала мати Катрю» – Експромт № 1, «Котилися вози з гори» – Екс-промт № 3; «А вже весна» Експромт № 4; «Та вже третій вечір» – Експромт № 5, «Чом, чом, чорнобров» – Експромт № 6, «Пасла дівка лебеді» – «Імпровізація»), майстерно імпро-візуючи, змінюючи варіантність, ускладню-ючи фортепіанну фактуру технічно. Для розкриття змісту пісень, що лежать в осно-ві композицій, автор залучав різноманітні прийоми фортепіанної фактури і музичної мови в дусі романтичної традиції. Витонче-ність ліричних моментів, блискуче насліду-вання дзвону, бубна, цимбалів, сопілки, коб-зи, святкова урочистість композицій – усе це підтверджує велич таланту німецького ком-позитора.

Уперше Експромти Едуарда Мертке про-звучали 14 червня 2005 року в актовій залі Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка у програмі ве-чора, присвяченого творчості видатного ні-мецького композитора. У виконанні студен-тів Ольги Дзік і Ганни Калити (кл. доцента Олександри Німилович) та аспірантки Оле-ни Юрош прозвучали Експромти № 2, 4, 5, 6. Із виголошенням слова про життя і творчість композитора в контексті українсько-німець-ких взаємодій виступили професор Микола Зимомря, Олена Юрош та голова Дрогобиць-кої організації Національної спілки компо-зиторів України Володимир Грабовський.

Нещодавно, 22 червня 2015 року, в Дро-гобицькому державному педагогічному університеті ім. І. Франка відбулася мис-тецька презентація видання фортепіанних композицій Е. Мертке. Із змістовним словом про композитора, його світоглядні позиції й

прихильність до української культури, свою дослідницьку працю стосовно взаємодії культур українського й німецького народів, виступив професор Микола Зимомря, член Національної спілки письменників Украї-ни. Голова Дрогобицької організації націо-нальної спілки композиторів України, музи-кознавець Володимир Грабовський зазначив, що подія презентування видання у Дрого-бичі фортепіанних творів Е. Мертке на теми українських народних пісень стала справж-нім святом і приємно, що нові покоління відновлюють до життя ці перлини чудової музики, яка зачерпнута із джерел україн-ського фольклору. Доктор філософії, завіду-вач кафедри музикознавства та фортепіано Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка Людомир Філо-ненко наголосив, що опублікований нотний збірник послужить багатьом молодим і дос-відченим музикантам, допоможе доторкну-тися до багатих джерел світової і української музики. Потужні музичні струмені, закла-дені у композиціях, яскраво відтворили ви-конавці цієї музики. Експромти № 1, 2, 3, 4, 6 натхненно, емоційно і віртуозно виконали вихованці класу фортепіано доцента Олек-сандри Німилович – дипломантка Ірина Маслянко, магістри музичного мистецтва Мар’яна Мазур, Тетяна Бабенко, Михайло Федорко, а Імпровізація на тему української народної пісні прозвучала у витонченому і майстерному виконанні студентки першо-го курсу інституту музичного мистецтва Оксани Краківської.

Упорядники видання справедливо на-голошують, що збірка, «створена на пере-хресті слова й музики зусиллями визначних постатей українського й німецького наро-дів – Марка Вовчка та Едуарда Мертке, – в умовах незалежної України знайде гідну її рівня пошану», а впровадження цих творів до педагогічного і концертного репертуару в Україні привертає увагу до фольклорних багатств нашого народу, «сприятиме пропа-ганді творчості композитора, а також стане важливим чинником музично-естетичного виховання підростаючого покоління, пе-дагогічних кадрів і концертуючих піаніс-тів-виконавців». Рецензована книжка – це нове й вагоме слово українських дослідників про маловідому спадщину німецького ком-позитора Едуарда Мертке.

Марія БАЯНОВСЬКА

Журнал "Культурологічні джерела". №4(32) 2015 рік

Art & Photos