vs 04 2016 - uur2016/08/07 · 2013 р. - весна 2014 р.), коли кількість...

X X VX X V I II I - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 7 - 8 /- и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 7 - 8 / к в і т е н ьк в і т е н ь 2 0 1 6 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .2 0 1 6 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .

Kультурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

• Концерт Страстям Христовим

• Президент України – в Румунії

• Соціальні медіа-мережі

• «Ронянські голоси» – на сценах країни

• Л. Сердунич: «Мовонько велична»

• За тиждень – Великдень

• Поклін Тарасові Шевченку

• Шевченківське свято в Тульчі

• Ол. Негрюк – сучасний піаніст

• «Н. С. »: Лоредана Самбор-Томша

• Гафія Дзябенюк, рідна, єдина...

• Про художника М. Бринзянюка

• Великодні традиції

• Кіт вмивається після обіду

• 202 річниця Т. Шевченка в Клужі

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

стор. 3

стор. 2

стор. 4

стор. 5

стор. 6

стор. 7

стор. 8

стор. 9

стор. 15

стор. 10

стор. 11

стор. 12

стор. 13

стор. 14

стор. 16

Як всі добре знають, українці Румунії традиційно зустрічаютьВеликдень разом зі своїми родинами з відкритою душею і чистимсерцем, з глибокою надією на краще.

Українці Румунії виявляли терпіння, доброту і милосердя, завдя-ки чому завжди долали випробовування, які випадали на їхньомушляху.

Нехай і цього року Воскресіння Господнє допоможе всім намзвільнитися від усього зла і несправедливості, горя і фальші в ім’яторжества правди та світла. Хай Великдень принесе всім людяммир, додасть сил, подарує натхнення і віри, Божого благословення,хай взаємоповага і злагода допоможуть перебороти всі труднощі,щира любов надихне на добрі й праведні справи.

Від щирого серця, від мене особисто та від проводу Союзу укра-їнців Румунії зичу Вам міцного здоров’я, родинного затишку,щасливих і радісних Пасхальних свят!

Христос воскрес! воістину воскрес!

З повагою,Голова Союзу українців РумуніїМикола-Мирослав Петрецький

У номері:

Іван КОВАЧ

Дорогі українці Румунії! Вітаю Вас зі святом Воскресіння Христового!

КВІТЕНЬ 2016 р.2

1. Стелуцу ДЕРЕШТЯНУ (2 квітня 1953 р.) – референта від-ділу з питань кадрів при Центральному приміщенні Союзуукраїнців Румунії.

2. Ельвіру КОДРЯ (6 квітня 1968 р.) – уродженицю укра-їнського села Вишавська Долина, Мараморощина, радника вМіністерстві освіти Румунії для української нацменшини,автора робочого зошита для школярів «Я вчуся писати по-українськи». Добра українка, випускниця Сігетського ліцеюта Бухарестського факультету іноземних мов дбає, щобОлімпіади з української мови продовжували проходити успіш-но та щоб наші учні представлялися на висоті і приносили намусім радості і гордості. Пані Ельвіра добрий наслідник своїхпопередників. Бажаємо раднику Міністерства освіти Румуніїуспіхів у подальшій роботі.

3. Ірину ПЕТРЕЦЬКУ (7 квітня 1933 р.) – випускницюСігетського українського педагогічного ліцею, довголітнюучительку, яка за весь свій викладацький період, і не лише,боролась за те, щоб верхньорівнянські учні вчились своєї рід-ної української мови навіть і коли за її викладання не платили.Завдяки таким нашим учителям, випускникам наших колиш-ніх українських ліцеїв нелегких післявоєнних років, якікінець-кінцем було закрито, на своїх місцях не замерла ріднамова.

4. Івана АРДЕЛЯНА (8 квітня 1938 р.) – священика-пенсіо-нера марамороського с. Бистрий, вірного служителя українсь-кої православної церкви в Румунії, батька 9 дітей. Багато роківпрослужив на Буковині, де старався прищепити любов до рід-ного слова. Все своє життя приділяє вихованню молоді вБистрому, з якими бере участь в українських подіях наМараморощині, і не тільки. Багато здоров'я та сили праці.

5. Вікентія НИКОЛАЙЧУКА (9 квітня 1940 р.) – головуГалацької організації СУР і її співзасновника, який дбає, щобвона існувала, щоб про українців цього краю знали і поважали

їх. Побажаймо п. Вікентію багато здоров'я і сили працювати наукраїнській ниві.

6. Богдана КЛЕМПУША (9 квітня 1979 р.) – доброго і щиро-го українця, члена Бухарестської організації СУР, вихідця зукраїнського марамороського села Вишавська Долина,випускника Бухарестського Факультету іноземних мов.

7. Маріанну МІХАЙЛЯНУ (14 квітня 1956 р.) – секретаряРумуно-української торгової палати, випускницю факультетуіноземних мов (російсько-румунське відділення) Буха рестськогоуніверситету, яка деякий час, після закінчення факультету, пра-цювала викладачем та прекладачем. З виповненням гарної дати– 60 років – бажаємо їй Многіїх і Благіїх Літ!

8. Юрія ПАРАЩИНЦЯ (19 квітня 1942 р.) – уродженця укра-їнського марамороського села Ремети, викладача музики, відо-мого диригента, композитора та автора пісенника для дошкіль-нят «Рідний краю!..» та Антології «ГРУПЕТТО», який нещо-давно вийшов друком за фінансування СУР. Активного допису-вача до видань СУР. Бажаємо йому здоров'я та сили праці.

9. Михайла МАЧОКУ (24 квітня 1932 р.) – почесного головуСатумарської організації СУР, першого її засновника, доброго,відданого та активного українця, уродженця с. Ремети,Мараморощина. Своєю наполегливою і настійливою працею п.Мачока зумів зробити так, щоб у м. Сату Маре наш геній Т.Шевченко дивився на всіх нас українців з свого п'єдесталу доб-рими очима, розуміючи, що ми наслідували його слова «І чужо-го научайтесь, й свого не цурайтесь!». Його старанням вийшладруком книга «Тарас Шевченко – Апостол Українсь кого наро-ду» на честь 200 років від Поета, народження, упорядник якоїпан Мачока. Бажаємо п. Мачоці багато здоров'я та сили праціна українській ниві.

ЦЕРТРАЛЬНИЙ ПРОВІД СУР

Вже настав третій весняний місяць, чудовий травень,а весну вважають всі прекрасною порою року. У цейперіод, коли читаємо слова цієї статті, переважнопанує веселість між християнами, тому що недавно

відсвяткували одне з найпрекрасніших свят: Світлий празникВоскресіння Ісуса Христа із мертвих.

Кожного року воля Божа чудова, і якраз тому церквавстановила, щоб у цей Великодній період християни постили,але ніяким чином, щоб не були сумними, щоб молилися іпостили совісно. Так ми старалися не переступити бажанняСамого Ісуса Христа, тому що Він залишив заповідь нам:«Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вонивиснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв,вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають своюнагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своєобличчя». (Мт.6, 16-17).

Мабуть, якраз тому мудре управління нашогоПравославного Вікаріату в особах прот. от. Івана Піцури, отцяМиколи Лаврюка – радника Вікаріату, вже біля десяти роківтому подумали, щоб кожного року в цей сорокаденний періодВеликоднього посту організувати на рівні нашого Вікаріатусмиренний, скромний та Богодійний духовний концертцерковної пісні та молитви, присвячений великим страстям,які прийняв і переніс Спаситель наш Ісус Христос для того,щоб лише, хто хоче з-поміж нас, спасенними стали.

Так і пояснюється, що в суботу, дев'ятого числа місяця

квітня, до церкви з резиденції нашого Вікаріату в місті Сігетіприбули церковні хори з різних українських парафій для того,щоб у переповненому храмі з українськими та румунськимихристиянами виступили зі своїми церковними піснями тамолитвами на цьому Духовному концерті, присвяченомуСтрастям Христовим.

ДУХОВНИЙ КОНЦЕРТ, ПРИСВЯЧЕНИЙСТРАСТЯМ ХРИСТОВИМ

В І Т А Є М О ЗВ І Т А Є М О З Д Н Е М Н А Р О Д Ж Е Н Н Я Д Н Е М Н А Р О Д Ж Е Н Н Я Т АТ А ЗЗ П Р А З Н И К О МП Р А З Н И К О М В О С К Р Е С І Н Н Я !В О С К Р Е С І Н Н Я !

(Продовження на 6 стор.)

Симона ЛЕВА

КВІТЕНЬ 2016 р. 3

ăâîşţ

t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t

21квітня 2016 року Петро Порошенко здійснив офі-ційний візит до Румунії на запрошення Президентанашої країни Клауса Йоханніса.

Під часу візиту відбулися переговори Глави Української дер-жави з Президентом та Прем’єр-міністром Румунії, керівника-ми обох палат Парламенту Румунії та Патріархом РумунськоїПравославної Церкви.

Було обговорено широкий спектр питань двосторонньогоспівробітництва та співпраці у сфері міжнародної безпеки тапідписано ряд двосторонніх документів, у тому числі Протоколпро відновлення Українсько-Румунської Спільної Прези -дентської Комісії і Угоду між Кабінетом Міністрів України таУрядом Румунії про скасування оплати за оформлення довго-термінових віз.

Президент України Петро Порошенко та Президент РумуніїКлаус Йоханніс впевнені, що відновлення діяльностіУкраїнсько-румунської Спільної Президентської Комісії маєстати дієвим механізмом поглиблення співробітництва двохдержав. Відповідний протокол Глави держав підписали за під-сумками переговорів.

Зустріч Президента Порошенка з Прем'єр міністром РумуніїДачіаном Чолошом.

«Україна і Румунія мають великий потенціал для розвиткуекономічної співпраці», - заявив Петро Порошенко під часпереговорів з Прем'єр-міністром Румунії Дачіаном Чолошом.

В рамках офіційного візиту до Румунії Президент ПетроПорошенко зустрівся з Патріархом Румунської ПравославноїЦеркви Даніелем.

Президент Петро Порошенко зустрівся з Головою СенатуРумунії Келіном Попеску-Терічану.

Біля Пам'ятника Шевченку в Бухаресті.

(Обширно про візит Президента України до Румунії ПанаПетра Порошенка – в наступному числі «Вільного слова» – І. К.).

Офіційний візит Президента УкраїниПана Петра Порошенка до Румуніїна запрошення Президента нашої

країни Пана Клауса Йоханніса


Kонтекст

Останнім часом рухи, повстання проти корупції таполітичного фаворитизму викликали маси людейповстати, вийти на вулицю і разом вимагати полі-тичної зміни. Такі протести мали великий вплив на

політичну ситуацію країни, як це сталося у випадках Тунісу,Лівії, Єгипту та нещодавно в Україні. Цифри, наведені в стати-стичних даних, свідчать про те, що соціальні медіа мали вели-ку роль в різних важливих моментах, як організування (заходу-протесту), просування (інформації) та комунікації, які відбува-лись до, або сприяли під час розвитку подій. Більше 2-ох міль-йонів нових користувачів Facebook зареєструвалися тільки вЄгипті з січня по квітень 2011 року під час Арабської Весни. Цясама хвиля повстання призвела до значного зростання новихакаунтів Twitter у всіх країнax арабського регіону, досягаючипонад 6,5 мільйонів акаунтів Twitter в березні 2011 року, яківисилали біля 175 твітів (tweets)/хв. Тaке ж саме різке збіль-шення було відзначененещодавно в Україніпід час протестівЄвромайдану (зима2013 р. - весна 2014р.), коли кількістьнових українськихакаунтів Twitter под-воїлася, а в деякихрегіонах (центральнихі західних) він збіль-шився в 5 разів, в тойчас, як трафік соціаль-них мереж Facebook іTwitter показав деся-тиразове зростання зпочатку акції проте-сту. Існує чіткийзв'язок між протеста-ми і соціальнимимедіа, але чи є прямийзв'язок між соціальними медіа та публічним простором?

Ця стаття прагне виявити, чи можна соціальні медіа вважатипублічним простором в такому контексті, в якому стають части-ною або попереднім етапом протесту. Концепт, на якому осно-вана ця ідея, лежить в (1) признанні першого етапу будь-якогопротесту – організування, презентація та мобілізація людей,виконана зараз через соціальні медіа мережі (в режимі онлайн)та (2) визначення вулиць та площ як онлайн розширення події,яка була розпочата в онлайн-режимі (через інтернет), тобтофізична маніфестація події. Перша частина статті визначає пуб-лічний простір і його роль у протестах та революціях з урбані-стичної точки зору, починаючи з Османської реформи містобу-дування, а друга частина статті, зосереджена на широко і частооскаржені наслідки інтернету (тут соціальні медіа) та молоді ічисленні користувачі інтернету, які перемістили протести добільш складнішої та каталітичної соціальної активності, щоведе від «єднання» людей (типова взаємодія, яка визначає пуб-лічний простір) до "війни у соціальних медіа" з величезнимчислом прикладів останніх повстань, протестів або революцій,як, наприклад, Арабська Весна, Захопи Уолл-Стріт абоЄвромайдан.

Публічний простір

Визначення публічного простору як соціального простору, якправило, відкритого і доступного, дає можливість включити всікатегорії просторів, де люди соціально взаємодіють між собою.Але, обмежуючи визначення до публічних просторів для зборумас, ми отримуємо деякі дуже специфічні звання для цих пуб-лічних просторів, такі, як агора, форум або площа. Основнамета цих просторів була/є збирати людей, де їм усно передаютьінформації або накази влади (короля тощо). Співвідношення

між читачем (закону, наказу) і масою людей було непряме, безбудь-якої можливості для обговорення або висловлення будь-якої реакції. Пізніше люди почали висловлювати своє незадово-лення, і більшість з них виявилися незручними для правляючоїчастини, тому повинно було ввести пригнічення (і цензуру) табільш ретельний контроль. Зокрема, це також було однією зпричин для великих Османських міських реструктурувань вПарижі: широкі площі, великі мережі широких, довгих та пря-мих вулиць і бульварів. Адміністративна реакція, яка зробилабагато хорошого для міста, але крок за кроком перекинула конт-роль громадськості над публічним простором до управляючоїадміністрації, перетворюючи спостереження майже подібної доконцепції «біґ-бродер». Цей феномен контролю доріс до такогорівня, що в ХХІ-ому столітті існують обгороджені публічні про-стори (місця), які не допускають гуртування людей в деякихмістах арабського регіону, що призвело до (навмисної) відсут-ності фізичного простору для публічної маніфестації, дискусійта поширення невдоволень. Але, як стверджував географ Дон

Мітчел у своїй статті, публічний простір є місцем для демокра-тії, пов'язуючи в його аргументації публічний простір з демо-кратією, грунтуючись на концепції Анрі Лефевра щодо “правана місто“. А демократія, або, як Рейні та Уелман (2014) нази-вають її в своїй статті, «цифрова демократія», в романтичномусприйнятті багатьох є те, що люди шукають, рухаючись за полі-тизованими цінностями високих стандартів життя, що просу-ваються по всьому інтернету.

Соціальні медіа

Феномен соціальних медіа є характерною рисою сучасногосуспільства, для якого інтернет займає значний час. Навітьякщо не вдалося з самого початку, часто будучи звинуваченим в"слактівізмі“ (slacktivism) (Christensen, 2011) – зневажливийсенс політичної участі в електронній версії без фізичної взає-модії в реальному житті – Web 2.0, приніс для всіх соціальнихмедіа-платформ удосконалення інтернет-активності і соціаль-ної свідомості. Зараз нові сформовані віртуальні спільнотиможуть обмінюватися користувацьким контентом, дозволяючиїм взаємодіяти і співпрацювати через блоги, соціальні медіамережі, форуми, аплікації фотообміну, соціальні ігри, відео тарізні віртуальні світи.

Згідно Каплану і Гейнлейну (2010), соціальні медіа визна-чаються як "група інтернетаплікацій, які грунтуються на ідео-логічних і технологічних основах (Web 2.0), які дозволяютьстворювати і обмінювати користувацький контент".

СОЦІАЛЬНІ МЕДІА МЕРЕЖІ – РОЗШИРЕННЯ ПУБЛІЧНОГО ПРОСТОРУ?

(Далі буде)

(Початок в н-р 3-4 2016 р.)

Олександр-Іван ГРЕЧЕНЮКстудент Факультету Архітектури та Містобудування,

Технічний Університет м. Клуж-Напока


ăâîşţ


Олександр-Іван ГРЕЧЕНЮК,м. Клуж-Напока

Знатний хор «Ронянські голоси»із Верхньої Рівни з Мараморишарозпочав успішно 2016-ий рік.Так, перший його виступ був у

Сігеті з нагоди «Міжнародного фести -валю українських колядок, звичаїв таобрядів зимових свят» 10-11 січня, ужеХХІІІ випуск. Про цей фестивальписалося багато, бо на нім говорив уперший раз ек. Микола Петрецький якголова Союзу українців Румунії. І ми,хористи, гордимося цим, і тим,що, хоча переселився він житидо Сігету, не покинув хор, а даліспіває уже 15-ий рік із нами.Теж у нашім хорі співає ужедесятки років проф. МирославПетрецький, організатор цьогофестивалю та інших подій уМараморощині як головаорганізації СУР в Марамо -рощині. Економіст Аделіна Пет -рецька працює і живе у Клужі, ітеж, коли може, приходить і знами співає. І, додавши проф.Ларису Петрецьку і уже 15-ийрік дири гента хору проф. ДжетуПетрецьку, можна сказати, щоуся сім'я Петрецьких музи -кальна, вони – артисти. Іще однеголовне – це те, що хор цього рокувиповняє вже 67-ий рік свогоіснування.

Другий виступ хору «Ронянськіголоси», на цей раз із ансамблемтанцю «Соколята», приготовленітеж проф. Джетою Петрецькою,брав участь на відзначенні «Між -народ ного дня рідної мови» у Сі -геті. На цей раз спектакль відбувсяна сцені Будинку Культури в Сігеті.Усі артистичні колективи із мара -мо роських сіл як діти, так і до -рослі, представилися на висо комурівні. Мішаний хор «Ро нянськіголоси» виступив в кінці із кіль -кома народними українськимипіснями на чотири голоси, а останню усупроводі акордеоніста М. Гріжака вико -нали разом із учнями танцюристами. І нацей раз у хорі співала уся сім'я Петрець -ких. Закінчив спектакль колектив «Соко -лята» із танцем «Гопак», одержав ши щиріоплески.

Третій спектакль, на якім брав участьхор «Ронянські голоси» – «Урочистості знагоди відзначення 202-ої річниці від днянаро дження Т. Шевченка у Ясах. Разом ізхором прийшов і вокально-інструмен -тальний ансамбль «Червона калина» –соліст і керів ник М. Петрецький (головаМарамороської організації СУР).

Дорога до Яс була далека. Мивирушили у суботу рано, 19 березня, ізперервою для обіду у Гура Гуморулуй йдоїхали до Яс аж увечері. Нас гарноприйняв пан Віктор Григорчук, головаЯської муніципальної організації СУР.

З цієї нагоди була приготовленавиставка газет, що видаються СУР,

книжкова виставка українських письмен -ників і виставка писанок.

Об 11-ій годині ми зустрілися у Домікультури студентів міста Яси, девідбулася артистична програма. Відкривцеремонію В. Григорчук. Про життя ітворчість Т. Шевченка гарно говоривмолодий голова СУР Микола Петрецький.

На початку виступив мішаний хор«Ронянські голоси», який виконав «Отченаш» на чотири голоси, «Реве та стогне

Дніпр широкий», «Якби мені черевички»на слова Т. Шевченка, пісню «Шев -ченкові» і народну пісню «Дунаю, Ду -наю», акомпанований акордеоністомМиколою Гріжаком. І хоча в перший развиступали на сцені у Ясах з молитвою«Отче наш» і піснею «Реве та стогне...»,нас вислухав увесь зал на ногах, всі піснізаслужили бурхливі оплески. Так само звеликим успіхом виступив і вокально-інструмен тальний ансамбль «Червонакалина».

У продовженні ми мали нагодувислухати чарівні виступи музичних іхореографічних колективів СУР із Яс,Ботошанського повіту, із Києва та Чер -нівців. У залі Будинку Культури Студентівпрозвучала зверх трьох годин надзви -чайна, різноманітна українська музика.

Закінчився спектакль із колективноюфотографією на сцені усіх формацій, депрозвучала українська пісня, виконанаголосами із Мараморощини, Яс, Ботошан,

Києва і Чернівців. Чудова українськапісня звучала і за колективним столом.

На другу неділю, 27 березня ц.р., хор«Ронянські голоси» із Верхньої РівниМараморощини, разом із вокально-інструментальним ансамблем «Червонакалина», вирушили до Ботошан, теж насвяткування генія українського народу Т.Шевченка. Тільки що на цей раз частинахористів із різних причин не змогли сюдиприбути.

У Ботошанах нас госте -приємно зустрів голова Бото -шанської організації СУР панВіктор Симчук і Павло Біло -копитюк.

Урочистість, присвячена202-ій річниці з дня наро -дження Т. Шевченка, почаласяу неділю 27 березня об 11-ійгодині у великім залі Ком -плексу Белведере. Усю цере -монію вів пан П. Біло ко -питюк.

Під музичний фонд намелодії пісень, написаних наслова Т. Шевченка, пан П.Білокопитюк представив жит -тя і творчість Великого Коб -заря, зробивши порівняння із

життям румунського генія М.Емінеску, і з допомогою двохучнів представив артистичнупрограму. Привітав гостей ізУкраїни і Мараморощини.

Артистичну програму розпо -чав хор «Ронянські голоси». Підпроводом проф. Джети Петрець -кої ми виконали кілька пісень наслова Шевченка, почавши зпіснею-гімном «Реве та стогнеДніпр широкий» і одну народнупісню у супроводі ансамблю«Червона калина», соліст якого п.Мирослав Петрецький є і членомнашого хору, виступ якого бувпіддер жаний публікою. У про -

довженні ми послухали виступи колек -тиву «Виши ванка» Старововчи нецькогобудинку Чернівецької області, слідувалосоло Міруни Бузи, В. Скутелніку і СорінаШовкалюк, танець ансамблю із Рого -жешт, фанфара із Киндешт та іншіартистичні колективи, як і в Ясах,українська пісня продовжилася заспільним столом. По дорозі до Мара -морощини ми відвідали три буко винськімонастирі.

Дякуємо організаторам СУР, муніци -піям Яси і Ботошани за їх гостепри -ємність, і не в останній раз, головіМарамороської організації СУР п. М.Петрецькому за забезпечення транспортуі організування цих заходів.

Сподіваємося ще відвідати колишнюстолицю Молдови і Ботошанський повітіз її значними місцевостями.

Учителька Іляна ДАНФото автора

ХОР «РОНЯНСЬКІ ГОЛОСИ» НА СЦЕНАХ КРАЇНИ


До рецензованого тут збірника сам же господар ювілей-ного «бенкету» ідей, шановний пан ВолодимирАнтофійчук, подав дві статті на його улюблену темурецепції Біблії українською літературою, а саме:

Євангельський контекст української прози ХХ століття іХристиянський контекст поезії Бориса Олійника.

Належну оцінку досліджуваної Володимиром Антофійчукомулюбленої його теми подали у своїх статтях і Василь Будний,Любов Василик, Іван Кідещук, Валентина Саєнко, ВолодимирМовчанюк та Олександр Астаф’єв у змістовній рецензії на пред-ставлену вище Антофійчукову монографію, Євангельські образи вукраїнській літературі ХХ століття», відзначаючи такі достойності,як спроба автора розглянути закономірність і своєрідність рецепціїідей та образів Нового Завіту українською літературою ХХ ст.,одна із базових ідей монографії, на його думку, полягаючи у тому,що Новий Завіт є представленим в українській літературі у вигля-ді індивідуального «художнього світу» в неповторно-мовній обо-лонці, біблійні сюжети будучи «лише верхнім шаром маніфестова-ної семантики», через що «треба акцентувати увагу на розгляді біб-лійних мітологем у конкретному національному контексті». Надумку Астаф’єва, друга базова концепція монографії Антофійчукастосується «онтологічних, аксіологічних та поведінкових аспектівлітературної трансформації образів Понтія Пілата, Варавви,Йосифа Ариматейського, Ірода, Марії Маґдалини та інших осіб», атретя базова концепція монографії «пов'язана з проблемоюсемантики євангельських контекстів у творчості Лесі Українкиспробами вивести з них імпліцитну інформацію».

Спорідненими з мажорним зацікавленням професора Воло -димира Антофійчука зв’язком Біблії з художньою літературоювідзначаються «висунутими» ідеями на ювілейному «бенкеті»статті Наталії Левченко («Переклад, розуміння й тлумаченняСвятого Письма як аспекти дометодологічного періоду біблійноїгерменевтики в давній українській літературі»), архиєпископаІгоря Ісіченка («Мучеництво святих Бориса і Гліба – архетипнийсюжет українського письменства»).

Ювілейний збірник – своєрідний духовний «бенкет» – вміщає іряд інших статей, які поширюють коло його цікавих ідей, будучидля літературознавців (може, і для лише начитаних людей) свіжим«причащанням» душевним «хлібом».

Бібліографія1. Ігор Набитович, Володимир Антофійчук – дослідник біблій -

них мотивів в українській літературі // У пошуках істини. Збірник

на пошану професора Володимира Антофійчука, Чернівці –Дрогобич, Просвіта, 2015, с. 58-59.

2. Володимир Антофійчук, «Біблія і культура»: деякі підсумкисемирічної діяльності // Слово і Час.– 2007.– № 1.– С. 87.

3. Володимир Антофійчук, Інтерпретація біблійного матеріалу впоезії (Дмитра Загула) // Тези доповідей та повідемлень ІІБуковинської історико-краєзнавчої конференції.– Чернівці, 1992.–С. 92-93; Антофійчук Володимир, Ким’юк Юрій, Біблія і формиузагальнення у п’єсах І.Карпенка-Карого // І.К.Карпенко-Карий(Тобілевич) – драматург, актор, режисер.– Одеса, 1995.– С. 9-11;Антофійчук Володимир, Нямцу Анатолій, Євангельські мотиви вукраїнській літературі кінця ХІХ – ХХ ст.– Чернівці: Рута, 1996.–208 с.; Антофійчук Володимир, Євангельські мотиви в українськійлітературі і загально-культурний контекст // Гуманітарна освіта:фактор світової інтеграції.– Частина ІІ.– Чернівці, 1997.– С. 66-71.

4. Володимир Антофійчук, Образ Понтія Пілата в українськійлітературі: онтологічні, поведінкові та аксіологічні домінанти. –Чернівці: Рута, 1999.– 40 с.; Образ Іуди Іскаріота в українськійлітературі.– Чернівці: Рута, 1999.– 104 с.

5. Володимир Антофійчук, Понтій Пілат в українських ісвітових літературних версіях // «Наш голос», Бухарест, 2009.–Жовтень (№ 184).– С. 7-11; «Юда Іскаріот» Леоніда Андреєва –«На полі крові» Лесі Українки: спроба нової інтерпретації // Бібліяі культура: Збірник наукових статей/ Ред. А. Нямцу.– Випуск 5.–Чернівці: Рута, 2003.– С. 104-107.

6. Анатолій Нямцу, Володимир Антофійчук, Проблеми традиціїта новаторства у світовій літературі.– Чернівці: Рута, 1998.– 208 с.

7. Див., наприклад, кілька з них: Володимир Антофійчук,Своєрідність трансформації образу Пілата в повісті НаталениКоролевої «Що є істина?» // Науковий вісник Чернівецькогоуніверситету: Збірник наукових праць.– Вип. 13. Слов’янськафілологія.– Чернівці, ЧДУ, 1997.– С. 49-52; Трансформаціяархетипу зрадника в драматичній поемі Лесі Українки «На полікрові» // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірникнаукових праць.– Вип. 34. Слов’янська філологія.– Чернівці: Рута,1998.– С. 21-25; Закономірності переосмислення сюжетів таобразів Нового Завіту в українській літературі ХХ століття // Бібліяі культура: Збірник наукових статей.– Вип. 1.– Чернівці: Рута,2000.– С. 26-33; Своєрідність переосмислення образу Богородиці впоемі Т. Шевченка «Марія» // Вісник прикарпатського універ -ситету.– Вип. V.– Івано-Франківськ, 2000,– С. 78-82.

ЮВІЛЕЙНИЙ «БЕНКЕТ» ІДЕЙ(Продовження. Поч. у н-р 3-4/2016 р.)

Іван РЕБОШАПКА

Любов СЕРДУНИЧ

МОВОНЬКО ВЕЛИЧНАЙшли тебе понищити зусібічні зайди,Ти – не штучно створена, тож і не загинеш.Ти ще вся – не сказана, ти – диво несказанне,Мово українська, Мати-Берегине!

У душі злеліяна, серцем облюбована,Запульсуєш говором, а була ж й столична!..Та була й розстріляна і не раз шматована,Мово українська, страднице велика!

Ти здіймись орлицею та понад руїнами,В золото-блакить вдягнись на віки, як звично.З кожним рід-родиною хай тобі вкраїниться,Наша предковічна ти мовонько велична!

(Любов СЕРДУНИЧ, член НСЖУ, НСКУ,АДГУ, ВТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, автор 15книг, лавреат Хмельницької обласної літературноїпремії ім. М. Годованця, леді ордена «За заслуги»ІІІ ст.).

Іми не хотіли, щоб нас хтосьвважав... націоналістами, тому всіцерковні українські хори, яківиступали, вжили рішення, щоб

заспівати також і одну церковну пісню нарумунській мові. Маючи на увазі, що моваіде про церковні пісні, назву деякіукраїнські церковні пісні, які проз вучалина цьому концерті: «Стра дальная мати»,«Чи ти був на Голгофі?», «Приперпівий занас стратився», «Прийди до мене, МилийІсусе», «Чоловіче добрий, глянь на хрестсвятий» та ін.

Не можу не підкреслити чудовийвиступ церковного хору м. Сігет, якийначислює понад 40 осіб під проводом панідобродійки Маргарети Лаврюк, тому щотут прозвучали молитви і пісні навіть начотири голоси з Божественної СвятоїЛітургії Ранішосвячених Дарів. Якраз вцій церкві є найпідходяще місцепрославляти у поширеному способі всестраждання Ісуса Христа, тому що навітьі храм цієї церкви носить назву«Хрестовоздвиженської церкви», в якій

найліпше можемо зрозуміти, наскільки збезмежної любові до нас постраждав ІсусХристос за відпущення наших гріхів длянашого спасіння, щоб відкрити широкодля всіх райські двері до царстванебесного.

Беручи до уваги все, що зробив для насІсус Христос, ніхто з церковних хорівнаших українських парафій не хотів, щобв особистому способі спогадати про них,але всі бажали, щоб совісно співатицерковні пісні і бла годарити Господа Богаза все, що Він зробив для нас.

Якщо транспорт хористів на фестивальбуло забезпечено кожною парафією начолі з їх душпастирями, то отець МиколаЛаврюк вжив ініціативу, щоб хористів,число яких перевищило стовісімдесятосіб, за невелику ціну накормити всіх. Такз душевним задо воленням як християни,так і церковні хори, після обідуповернулися до своїх домів. Нехайзалишається завжди ім'я Господнєблагословенне від нині і до всіх віків.

ДУХОВНИЙ КОНЦЕРТ...(Закінчення. Поч. на 2 стор.)


До Великодніх свят український народ зажди ставитьсяз великою шаною, бо це найважливіше церковне свято.Підготовка починається з Вербної, або, як кажутьукраїнці-горяни, Бечкової неділі. Традиційно в суботу

заготовляють вербові гілочки і приносять до церкви.У неділю, після Святої Літургії, священик освячує їх, і люди

розносять ці гілочки по домівках. Повернувшись із Божої служби,батьки символічно торкають ними дітей, рідних, близьких ізнайомих, промовляючи:

Не я б'ю, верба б'є,За тиждень – Великдень.Будь дужий, як вода,І багатий, як земля!

Свячена верба володіє чудодійними властивостями. Торкаючисьнею рідних і близьких, ви відганяєте від них все зло, яке могло бстатися їм протягом року.

Ще довкола, у горах, сніги біліють, та як тільки потепліє, наверболозах біля річки, на узліссі, несподівано з'являються пухнастікотики. Це верба цвіте, нагадуючи, що невдовзі оновлююча пора. Ітаку вербу, як вже було сказано, священик освячує після СвятоїЛітургії, і вже освячену гілку ґазди ставлять за образ, щоб людинібула весела благодать, щоб охороняла хату від нещастя, а сухою нанаступний рік розпалюють піч під великодні баби-паски.

Вербні свячені котики кидали в кашу, їли, маючи переконання,що вони передають організмові силу весняної енергії на цілий рік, їхдавали жувати дітям, звичай властивий і сьогоденню, щоб ніколигорло не боліло. Також залишився звичай і до наших днів кластиосвячені гілочки до вінчальних свічок, щоб грім молодят нерозлучив, а освідчуватись виявляється найкраще у Вербну Неділю(Бечкову Неділю, як кажуть гуцули), бо тоді кохання буде вічним,ніхто не розіб'є його. А якщо дівчина торкнеться освяченою вербоюомріяного, жаданого цього дня, то зможе назавжди заволодітийого серце...

З освяченою вербою після повернення з церкви господаріобходять стайні, кошари, торкаються худоби, щоб плідна таздорова була, корови молока багато давали; гілочку верби залишалиу стайні – на приплід, а в бджільнику, щоб роїлися бджоли. А щесадили на городі на щастя молоді, коли верба приймалася – дівчинізаміж іти, а хлопцю – одружитися.

Настане Святий Юрій, вербовим пруттям виганяють худобу напасовисько. Також я запам'ятав, як сівачі один-два прутики на нивізакопували, щоб врожаї гарні були. Навіть кидали вербу освячену уставі для розплоду риби, або ставили у сіно, щоб не зогнило.

Донедавна у нас вірили: якщо розмахувати над головоюсвяченими гілками навхрест, то можна розігнати громові хмарита спинити град. Тепер бачив, що під час страшного граду і дощузапалюють свячену свічку і кошик, в якому були окроплені продуктина Господнє Воскресіння, виносять на подвір'я або на хатні сходи,щоб перестали громити дощі.

Численними були, і ще є повір'я, пов'язані із посвяченимигілками верби. Декілька пов'язані із народною медициною: якщозаболить у матері живіт, то вибрана з-за образів освячена шуткаі подана дитиною позбавить болю. Молоко, в яке кидають шутку,не вурдиться, не кисне, а молоко, в якому зварено декілька вербовихкотиків, зніме з людини чари, зуроки. Горами ще існуютьстарожили лічники, котрі вважають, що свячена верба стає у

пригоді від усього: «Дивіться, маю 90 років, до дохтеря не хожу,нічого не болит, бо лікуюси травами, зіллєм і свіченою бечкою!».Наприклад: неги – треба натрусити з взуття, при опіках –притулити до рани, болить голова – прикласти до потилиців'язочку галузок, прикрити рушником або хусткою. Червоніють очів стареньких – на поміч прийдуть вербові котики, накладені наповіки: в жінок-годувальниць горять груди – потрібно обтулити їхвербою. Навіть кажуть, що при стресі і тривозі – пожувати івиплювати шутку – наступить спокій і рівновага. Кажуть діди:верба допомагає – натерти нею живота і коліна, щоб відновиласяживлюща енергія.

Це кілька вірувань українців-горян, з якими проживаю. З іншихзон, околиць України не знаю докладно про повір'я щодо вербовогодерева, але якщо для всіх українців верба – цілюще дерево, тозначить, що на всій Україні існують повір'я так само, як і в гуцулів,а Вербну неділю кожний українець має як важливу дату вцерковному календарі; кожний наш земляк освячує гілку верби.

Тож хай не зникнуть в імлі часу звичаї і настанови нашихпращурів, у яких – невичерпна мудрість і досвід!..

Як звучить заголовок «За тиждень – Великдень», то потрібнодуже коротенько згадати дещо про дні Страсного тижня, тобтотижня між Вербною Неділею і Великоднем.

Починаючи з Великого понеділка є так званий Страснийтиждень, під час якого особлива увага приділяється Богослужіннюі дотриманню суворого посту.

Великий або Чистий четвер – це день, до якого кожна господиняповинна встигнути прибрати, вимити, випрати, почистити.Подвір'я повинно бути теж чистим і охайним.

Здавна наші українці вірять у силу страсної свічки, запаленої вцеркві у Чистий четвер напередодні Великодня. Цей вогникнеобхідно донести додому, не погасити його. Для цього в останнічаси роблять спеціальні ліхтарі з паперу або скла, які захищаютьтрем тливе полум'я свічки від вітру. Така свічка захистить будинокі двір від нечисті, а під час грози – від пожежі. Зберігаютьпротягом року, запалюючи в разі хвороби, а також під час тяжкихпологів.

У Страсну п'ятницю треба утриматися від домашніх робіт ібільше молитись. В цей день замовкають церковні дзвони, віруючізгадують страждання і смерть Ісуса Христа.

Господині з молитвою на устах виконують домашні дрібненькіроботи, бо паску та калачі годиться краще випікати у четвер.

Великодної суботи газдині готують страви для Великодніхсвят, а пообіді готують святковий кошик, з яким вся сім'я вирушаєдо церкви на Богослужіння, присвячене Воскресінню Господньому.Вдома залишаються тільки маленькі діти, люди хворі тастаршого віку.

У святковий кошик кладуть паску, свічку, писанки та крашанки,трошки солі, часнику, хріну, сира, м'ясні продукти. Одні, як я бачив,ставлять і вино.

Ніч перед світлим Христовим Воскресінням уважаєтьсяособливою. Коли задзвонять дзвони і поміж людей залунає«Христос Воскрес!», то й вода надуває цілющих властивостей.Кажуть, що здатна вилікувати безнадійно хворих. Дуже віруючимв цю ніч відкривається небо і вони бачать там Матір Божу...

Юрій ЧИГА

НЕ Я Б'’Ю, ВЕРБА Б'’Є, ЗА ТИЖДЕНЬ – ВЕЛИКДЕНЬ

Ярослав ДОВГОПОЛ,КИЇВ. 17 грудня 2012 року.

УКРІНФОРМ

(Закінчення. Поч. в 13-14/2013 номері)


(Закінчення. Поч. на 8 стор.)


Поклін Тарасові Шевченку

Сонячне недільне дообіддя. У Тульчанському Паркуособистостей людно. Весні наче тісно стало на міськихклумбах, і вона, розплескавшись, зацвіла на вишиванихсорочках і барвистими вінками на дівочих голівках.

Люди вітаються, потискають руки, обіймаються. Такі різні за віком,за фахом, за уподобаннями і зацікавленнями, але всі зібралися вцей день з однією метою – вшанувати пам’ять і вклонитисьвеликому Кобзареві українського народу. Наступає урочистиймомент, до підніжжя пам’ятника-погруддя Тараса Шевченкалягають вінки, на постамент – весняні квіти. Без зайвих слів-промов, лише шанобливі поклони тульчанців і гостей, серед якихмер Тульчі Константін Годжа, радник голови Тульчанськоїповітової ради Мігай Ніколає, представники Посольства України вРумунії і центрального проводу СУР з Бухареста, київська іодеська делегації. І тільки один звук, здається, може бути тутдоречним і природним. А ось і він – струни бандури примушуютьповітря вібрувати, пісня «Думи мої» хвилями викочується з парку ізливається із тихим плескотом Дунаю.

Ну, що б, здавалося, слова...

Великий зал тульчанського театру «Жан Барт» заповненийвщерть, число бажаючих попасти на спектакль, приурочений 202-йрічниці з дня народження Тараса Шевченка, значно перевищуєйого понад трьохсотмісні можливості. Хтось розчаровано іронізує:«Наступні заходи організовуйте на стадіоні, щоб всім місцябуло…».

Ґазда дійства голова Тульчанської повітової організації ізаступник голови СУР Дмитро Черненко відкриває програму ізапрошує на сцену поважних гостей. Радник-посланникПосольства України в Румунії Теофіл Рендюк вітає присутніх,дякує за запрошення і відзначає: «Цього року святкування ДнівТараса Шевченка має особливу, потужну символіку, котра,можливо, не так сильно відчувалася в минулому. Цього рокуШевченко є символом єдності всіх українців як в Україні, так і за їїкордонами, в тому числі і в Румунії…». Далі мер міста ТульчіКонстантін Годжа вітає українську громаду зі святом,підкреслюючи, що: «Це святковий момент не лише для вашої(української – авт.) громади, це святковий момент для всієїтульчанської спільноти, якій характерні толерантнісь і особливаповага до всього, що стосується життя нацменшин в нашомусуспільстві… Той факт, що пам’ятник-погруддя Тараса Шевченка вПарку особистостей стоїть поряд із пам’ятниками-погруддямиросіянина Сергія Єсеніна і турка Мустафи Кемаля Ататюрка,служить найкращим прикладом толерантності і поваги до всіхнацменшин, які проживають у нашому краї… Ми маємо спільнуісторію, спільні мрії, спільні проблеми і радощі…».

Декан історичного факультету Одеського національногоуніверситету ім. І.Мечникова прибув до Тульчі не з порожніми

руками, він привіз нове видання «Кобзаря» Тараса Шевченка, поекземпляру якого урочисто дарує мерові Тульчі Константіну Годжіта Ананію Іванову, який протягом багатьох років пропагуєукраїнське слово, українську культуру на добруджанських теренахі є вірним носієм української історичної пам’яті. «Це той самийКобзар, який з 1840 року перевидавався багато разів, сягнувшизагального тиража понад вісім мільйонів. Чому? Та тому, що кожнепокоління після 1840 року знаходило у цій книжці відповіді наактуальні запитання, які висувало перед ним життя… – зауважує В.Кушнір. – Шевченко писав: „І чужому научайтесь,/ Й свого нецурайтесь…“ І це дуже важливо, бо історією було давно доведено,що народи, які проживають поруч і добре знають культуру одинодного, як правило, ніколи не конфліктують…».

Лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка,Заслужений діяч мистецтв України режисер Валентин Сперкачтакож не вперше у Добруджі. Він, у першу чергу, передає щирі ітеплі вітання від голови Товариства «Україна-Світ», Героя УкраїниІвана Драча та голови Секретаріату Товариства «Україна-Світ»Алли Кендзери, пригадує, як знімав у цих краях документальнийфільм «Запорожці за Дунаєм», а також каже, що йому випалавелика честь знімати документальний фільм про Тараса Шевченка,і схвильовано цитує із Кобзаря:

Ну, що б, здавалося, слова...Слова та голос – більш нічого.А серце б’ється – ожива,Як їх почує!.. Знать, од БогаІ голос той, і ті словаІдуть меж люди!»

Заступник голови СУР і голова комісії з питань культури РадиСУР Михайло Трайста висловлює радість з приводу своєї участі ушевченківському святі в Тульчі і зачитує вітального листа головиСУР Миколи-Мирослава Петрецького до учасників і гостей заходу.

Офіційну частину програми завершує перший заступник головиСУР Богдан Мойсей. Він дякує мерові Тульчі Константіну Годжі,підтримкою якого завжди тішиться українська громада,представникам Посольства України, а також гостям з України, якіподолали неабиякий шлях, щоб приєднатися у святкові моменти доукраїнської громади Румунії, і всім, хто зібрався в цьому залі, щобвіддати шану великому Кобзареві українського народу, «всятворчість якого пронизана палкою любов’ю до України іукраїнського народу… Бо навіть через 202 роки з дня народженняТараса Шевченка його слово потрібне нам. Нам потрібен його духпрагнення до свободи… І скільки б років не минало, його словабудуть актуальними до тих пір, поки Україна не стане по-справжньому вільною, процвітаючою державою. Та коли наступитьтой день, навіть тоді невмируще слово Шевченка будепродовжувати жити в душах і серцях українців, бо з ним пов’язанастолітня боротьба українського народу за правду і волю».

Шевченківське свято в Тульчі(репортаж)


Ірина МОЙСЕЙ

Тарас Шевченко зібрав тульчанців і гостей у Парку особистостей.

В холі театру «Жан Барт» хлібом-сіллю радо вітають гостей, а серед

найменших – Діану Теодорову.

13


Пісенно-танцювальний вінок шани Кобзареві

А далі слідує справжній душевний бенкет. Концертну програмувідкриває вокальна група ансамблю «Задунайська січ» піснями наслова Тараса Шевченка «Думи мої» і «Тече вода в синє море»,доповнивши пісенний вінок українською народною піснею«Плавай, плавай, лебедонько». Концерт продовжується виступомнезвичайного тріо. Чому незвичайного? Тому що, як ми довідалисязгодом, сформоване воно було напередодні, і до складу йогоувійшли місцеві виконавці і гості. Учасники тульчанських заходіввже не раз мали можливість милуватися прекрасним голосом ЛауриДорофтей, але сьогодні українська народна пісня «Ой у вишневомусаду» і «Вітре буйний» на слова Тараса Шевченка у її виконаннізвучать особливо чарівно в інструментальному супроводі бандури(Ярослав Джусь) і акордеону (Дмитро Черненко).

Поява на сцені найменших учасників концерту – групи «Нашідіти» із мурігйольського дитячого садка (вихователь КамеліяІванов) викликає в залі хвилю позитиву і оплесків, малі артистивиконують жартівливу українську народну пісню «Вари борщ,мила», а заданий ними веселий тон підхоплюють танцюристимолодшої групи ансамблю «Задунайська січ» і зачаровуютьглядачів запальним «Козачком».

Концертну програму продовжує вокальний гурт «Дунай» ізПардіни низкою українських народних пісень, притаманнихкілійській частині Подунав’я.

І знову на сцені «Задунайська січ», тільки тепер уже молодіжнагрупа, дарує глядачам танцювальну композицію в запальних

українських ритмах. І, не збавляючи темпу, гостя із ОдесиАнастасія Гладенька виконує популярні українські пісні «Україна-вишиванка», «Це мій рідний край» і «Мова єднання».

Після ритмічних мелодій наступний номер видається дещоконтрастним, але дивує інше – мабуть, чи не вперше глядачі маютьнагоду послухати відомий вальс Іона (Йосифа) Івановіча увиконанні Ярослава Джуся… на бандурі в дуеті, теж створеномунапередодні, із Лаурою Дорофтей на скрипці.

І знову ритмічні мелодії вихлюпуються зі сцени в зал – старшавокальна група ансамблю «Задунайська січ» виконує українськінародні пісні «Ой розвивайся ти, сухий дубе», «Ой, хотя би,Господи, та й повечоріло» і, звичайно ж, козацьку маршову«Розпрягайте, хлопці, коні».

А далі родзинка програми – Ярослав Джусь і в’язанка мелодійукраїнських народних пісень у його виконанні на бандурі. Важкопередати словами бурю почуттів, викликаних такою віртуозноюгрою. Та начебто й цього замало – слідує всім відома «Черемшина»в джазовій інтерпретації… так, так, на бандурі. І на цьомуексперименти не закінчуються. Далі Ярослав пропонує ще один –поєднання бандури із сучасними звуками, на фоніінструментального запису виконує композицію із репертуару НіниМатвієнко «Квітка-душа». І якщо хоч у когось в залі ще вцілілистереотипи щодо бандури, то Ярослав Джусь остаточно розбиває їхна друзки таки наступною композицією – «Світові хіти на

бандурі», а серед них чи не найвідоміші в світі пісні такихвиконавців, як Стіві Уандер, Майкл Джексон і Рой Орбісон,Scorpions, ABBA i AC/DC. І, звичайно ж, прибувши вДобруджанський край, Ярослав не може не подарувати нащадкамкозаків «Запорізький марш», і не просто марш, а в стилі електро-хауз. Мабуть, якщо б серед глядачів після концерту провели боптування на тему, «який інструмент найкраще підходить, щобзіграти рок, джаз, диско?», безперечно, бандура б лідирувала.

Як і годиться, програму завершують представники господарівдійства – молодіжна група ансамблю «Задунайська січ»: ЛаураДорофтей виконує пісню «Тече вода» із репертуару Софії Ротару, і,на прощання, ще один імпульс позитиву – жартівливий танець «Ойна горі два дубки».

Так, 28 березня Тульчанська повітова організація СУР гіднозавершує цьогорічний традиційний цикл «Шевченківських днів» уРумунії.

Ті, хто дарує святоБезперечно, артистичні виступи – на висоті, зал – переповнений,

настрій у всіх – чудовий. Одним словом, захід вдався на славу! Алеразом з тим розуміємо – це ж скільки сил і праці було докладено найого підготовку. Організаційні питання – все до деталей, успішнівиступи на сцені – це години, дні, місяці репетицій. Тому кончехочеться згадати людей, які, як правило, залишаються в тіні тоді,коли ми насолоджуємося результатами їхньої праці. Мова йде проансамбль «Задунайська січ», один із небагатьох нашихповноцінних ансамблів, який має три вікові групи: дитячу,молодіжну і дорослу, який охоплює вокальний, танцювальний таінструментальний жанри, і, зрештою, який, при необхідності,здатний власними силами зорганізувати повноцінну концертнупрограму.

Чи не найважче працювати з дітьми, бо тут, мабуть, треба нетільки бажання, а й багато терпіння, а ще того, що, як правило, всучасному шаленому світі найбільше усім бракує, – часу. І все цезнаходить Штефана Черненко, займаючись із дитячою групою«Задунайської січі». Незважаючи на те, що деякі учасникисьогоднішньої дитячої групи вийшли на сцену вперше, успішнахореографія дала прекрасні результати, які ми мали нагодуспостерігати.

Молодіжна група викликає не менше захоплення. Дужеприємно, що наша молодь поміж навчанням, можливо, вириваючичас із звичайних розваг, горнеться до української пісні і танцю.Треба відмітити, що головними затійниками і виконавцями цієїсправи є Лаура Дорофтей, Діана Арґір і Лауренціу Соаре.

Щодо дорослої групи, то це, власне, і є той багаторічнийстержень, довкола якого сформувався ансамбль «Задунайська січ»у теперішньому його вигляді. Сьогодні цією групою керують проф.Дан Міронов і Тамара Мунтяну.

Хочеться щиро подякувати усім за велику працю, яка даруєлюдям свято.

І, звичайно ж, пане Дмитре Черненко, – браво! Та не забувайте,наступне шевченківське свято – на стадіоні!..

Шевченківське свято в Тульчі(репортаж)


Запальний український танець у виконанні молодіжної групи

«Задунайської січі»

Вокальна група ансамблю «Задунайська січ» зачаровує глядачів

ритмічними українськими піснями.


8

(Закінчення. Поч. на 4 ст.)

(Закінчення. Поч. на 4 ст.)

Мотто:“Музики досить на все життя, але життя не достатньо для музики”

Сергій Рахманінов.

Вибрала словa саме цього композитора, тому що, на мійпогляд, музика супроводжує нас з раннього дитинства,з матусиних колискових до першого кохання, першоївтрати, до пізніх днів на ганку, а ще це один з улюбле-

них композиторів нашого українського юнака.Народившись 1988 року в Сучаві, Олександр Негрюк почав

грати на піаніно в 7 років. Перший його сольний виступ відбувсярік пізніше, а симфонічний дебют – в 14 років. Піаніст продовживсвоє навчання в Музичній Академії Ґеорґе Діма“ в місті Клуж-Напока і брав участь на курсах віртуозності з відомими музикан-тами, як Джордже Сава, Анджела Бровнрідже або Вальтер Краффт.В останні роки піаніст проводивконцерти на сценах Велико -британії, Італії, Швейцарії, Німеч -чини, Австралії, США, Китаї і,звичайно, Румунії. Олек сандр Нег -рюк був запрошений неодноразовосвоїм професором ВальтеромКраффтом концертувати в Міжна -родній Академії Музики в Мюн -хені. Разом із Вальтером Краф -фтом молодий піаніст є фондато-ром Міжнародного Піаністсь когоФоруму “Діну Ліпатті“.

Вперше була на його концерті вКлужі в книжковому магазині.Щоправда, я тоді не знала, хто він,бо просто, як любителю класичноїмузики, ідея концертного піануміж книжками мені сподобалась.Як тільки він почав грати на піано, я стала мріяти, його музикаповністю зачарувала мене і, навіть не рухавшись, я попала в пре-красний світ, до якого кожна нота гармонійно несла. Задоволена,наповнена сподівань, прокинулась немов з доброго двогодинногосну і, хоча шукала подякувати йому за це, ні поглядом не зуміла.Натовп людей, який обгородив його, не дав можливості віддячитийому, як потрібно. Минуло декілька місяців і ми випадково зустрі-лись в гостях у спільного друга. Спочатку я його не пізнала, але,коли він представився, я вже згадала, звідки його знаю. Бувши вкризисі часу, ми трохи поспілкувались, і він запросив мене нанаступний концерт. Признаю, що я з нетерпінням чекала концертуі запросила всіх своїх друзів. Концерт відбувся біля річки Сомеш,і на цей раз в репертуарі були пісні з румунського фольклору, і нетільки, в стилі джазу. Я обожнюю джаз. Сцена мені здавалась такадомашня, тепла, сімейна, тому що не було меж між музикантами іаудиторією, і це підтверджує те, що артисти відкриті для своєї гро-мади. Знову я була здивована і повністю зачарована. Відчувала, щоїхня музика iде від душі, від серця кожного з них, що вони даруютьсвою творчість кожному бажаючому. На цей раз, як тільки концертзакінчився, я підійшла і поздоровила його за такий виступ та іні-ціативу. Після концерту є такий звичай – музиканти сходяться вмісті і спілкуються з шанувальниками, напевно, щоб підкріпититой контакт з людьми, дізнатись, що їм більше подобається, і спро-бувати здійснити їхні задуми в справі музики. Олександр дізнався,що я українка, і відразу став ентузіастом. Він розказав, що він тежукраїнець, батько українець, що дідусь навіть з Одеси, і хоча вінрозмовляє українською мовою, не вміє читати, бо не знає укра-їнських букв. Його ентузіасм я потім зрозуміла. Три роки тому вінзнайшов книгу свого вуйка Івана Негрюка, але так, як ні часу небуло, ні українців не знайшов в Клужі, а потім в Англії, й не змігпрочитати його вірші. Олександр знайшов і румунські поезії своговуйка і знав, що вони глибокі, наповнені значенням, але хотівдізнатися, про що він пише і що хоче передати. Не минуло нідекілька хвилин розмови і він вибрав книгу Івана Негрюка«Тайносфера» і попросив перевести деякі поезії.

Звичайно, я не поет, але, теж маючи поета в сім’ї, спробувалапередати тими ж словами, якими поет хотів передати свої почуття.Знайшла його поезії філософськими, повними значенням, не довсіх доступними, душевними та барвистими. Олександр був узахваті. Перелистувавши книгу, знайшла декілька поезій про музи-ку, симфонію і прочитала їх Олександрові. Тоді ми зрозуміли, щоміж ними є безпосередньо тісний зв’язок. Щоб краще зрозумітитворчість свого вуйка, молодий піаніст пообіцяв сам собі вивчитиалфавіт, і хоча це буде довгий процес, він буде того вартий. Нажаль, це була єдина книга, яку він отримав, навіть незнаючи, щоІван Негрюк має 4 опублікованих книг: «Металеві квіти» (1984),«Золотий браслет слова» (1986), «Балади і екстази» (1989) та від-редагована «Тайносфера» (2007). Інтерес в значенні слів поезії І.Негрюка відразу проявився в молодого піаніста і я продовжувалачитати і переводити йому твори поета. Також прочитала йому біо-графію і навіть знайшла статті про його творчість. Юнак почав роз-

казувати про себе і я дізналась, щоїх четверо братів і всі займаютьсямузикою. З сестрою-близницею, якатакож проживає в Англії, вінлюбить ходити на концерти та про-сто гуляти столицею. Полюбляєприроду і бабусину їжу. Мабуть, длякожного бабуся – рідна душа, якатак чекає улюблених внуків, завждиогортає їх любов’ю і вчить тількидобра. Для Олександра бабуся таособа, завдяки якій він розмовляєукраїнською мовою і якої слова «негони» відразу входять в думку, колиїздить на мотоциклі.

Репертуар піанста різномаїтий,концерти в Англії та Румунії відкри-ли для аудиторії симфонії знайомихкомозиторів, серед яких згадаютільки декількох:

Ludwig van Beethoven - Sonata Op. 27 no. 2 - 'Moonlight Sonata'Frédéric Chopin - Impromptu Op. 29 in A flat major;Impromptu Op. 29 in F sharp major;

Impromptu Op. 59 in G flat majorWaltz Op. 34 nr. 2 in La minor Waltz Op. 64 nr. 2 in Do# minorWaltz Op. Posth. in Mi minor Carl Filtsch - Impromptu in G flat major;Mazurka;Adieu Sergey Rachmaninov - Etude-tableaux Op. 39 no 3;Etude-tableaux Op. 39 no 2; Etude-tableaux Op. 33 no 4George Enescu - Toccata Op. 10J. S. Bach – Italian concerto

Бажаю кожному попасти на хоча б один його концерт і полину-ти в світ, який відкриває нам музика юного піаніста. Особливо явдячна долі за такого друга віртуоза. Буду далі підтримувати йогов навчанні української мови і вважаю, що ми всі маємо дбати проюних українців, котрі хочуть вчитися української мови. Впевнена,що є більше таких талановитих українців, варто тільки зазирнутинавкруги і пізнати творчу душу. Молодих, як Олександр Негрюк,потрібно піднести, подати прикладом, похвалити зараз, таки сьо-годні ввійти в його яскраві моменти, під час його розвитку, щобталант далі розквітав!

”Олександр Негрюк глибоко вразив громадськість, створившипрямий шлях для спілкування через звуки та музику”. (Monitorulde Suceava, Румунія).

"Його манера гри настільки сильна, що він стає одним цілим зінструментом". (Murnauer Tagblatt, Німеччина).

Олександр Негрюк - молодий, сучасний піаніст-віртуоз

Олександра ГРЕЧЕНЮК,студентка Факультету стоматології

в м. Клуж-Напока


Слова Юрія ПАВЛІША

9

Для аргументації власної позиції П. Орлик та його ото-чення нагадували королю про те, що небіж гетьманадосі не мав особливих заслуг перед Батьківщиною і І.Мазепа не мав права передати йому увесь скарб вій-

ськовий, обіцяючи лише 100 тисяч золотих: «Ми, старшина, добрепам’ятаємо, що ясновельможний гетьман Мазепа не приобіцяв п.Войнаровському зі свого приватного скарбу більше ніж сто тисячзолотих підмоги на його власне життя. Нарешті свідчимося сум-лінністю самого п. Войнаровського, що тут, у Бендерах, переднами, старшиною Війська Запорізького, перед виїздом до Ясс,власними устами признався, що ясновельможний гетьман дав йомузапис на значну кількох тисяч суму, виплачену йому на королівсь-ке доручення в Будищах із Військового скарбу, під тією умовою,щоб п. Войнаровський не сподівався й не домагався вже більшемаєтку…». Козацтво просило королівського суду не допустити,щоб А. Войнаровський вивіз скарб за кордон, чим він міг би «зара-дити скрутному військовому положенню в цій завірюсі».Племінник І. Мазепи мав повернути увесь скарб, в тому числі діа-мантове перо у 20 тисяч імперіалів, векселі на позику короля і кня-гині Г. Дольської, ілірійського вельможі Сави, списи, оздобленідорогоцінним камінням, золотом та сріблом, соболі – повернутивсе те перед виборами гетьмана, «щоб заспокоєна батьківщина невимагала в майбутньому від нас рахунку з змарнованого військово-

го скарбу». Інакше, – підкреслювала старшина, – вибори новогогетьмана неможливі: «Як бо може він без нерву війни – грошейкористуватися правом свого уряду й устоятися на ньому, полагод-жувати військові справи, вести переговори, зовсім наново постави-ти військо, зокрема, компанійське, й привернути генералів, урядов-ців, канцелярію й інших заслужених осіб, утримувати двір і вико-нувати інші справи загального добра?». Великі видатки потрібнібули для одних лише переговорів з ханом, грошової допомогивимагало військо, старшина, урядовці, що жили із «випрошеноїмилостині». Тому наприкінці цього розділу Меморандуму йогоавтори наступним чином звернулись до Карла ХІІ: «…хай зволитьсвятий Королівський Маєстат згідно із цим покірним проханнямВійська Запорізького вимірити належну кожному справедливість,яка велить віддати кожному те, що його».

Третій розділ Меморандуму присвячений врегулюванню полі-тичних відносин між Військом Запорізьким та Швецією із враху-ванням їхнього військово-політичного союзу часів гетьмана Б.Хмельницького та шведського короля Карла Х. У розділі викладе-но положення угоди, яку новообраний гетьман мав укласти ізКарлом ХІІ.

ПАНІ ЛОРЕДАНА САМБОР-ТОМША

Народилася пані Лоредана 23січня 1976 року у місті Сігетів сім'ї Анни та МиколиСамбор. Мати – викладач

української мови, батько – інженер.Загальну школу – І-VІІІ класи – закінчилау Сігеті, де жила їхня сім'я. Їївчителькою І-ІV класів була п. АннаПопович – українка, яка прищепила їйлюбов до навчання.

Після закінчення восьмирічкипоступила у Сігетський педагогічнийліцей, щоб стати учителькою, як і їїмама. Успішно закінчила ліцей, післячого поступила до Університету ім.Бабеша-Бойоя на факультет румунськоїта російської мов, якого закінчила 2000року.

Закінчивши успішно факультет,представилася в Клужі на конкурс для титуляризації, щобзайняти місце викладача румунської мови в цьому місті.

З великою оцінкою пройшла конкурс та почала працювати умісті Клужі в школі імені Константіна Бринкуша.

У 2003 році склала іспити з дефінітивату, 2007 р. – ІІступінь, а 2012 р. – І-ий ступінь.

П. Лоредана приготовляла та приготовляє своїх учнів у

класах, в яких викладає, для участі в олімпіадах, атакож вони пишуть до Літературного журналу іотримують грамоти.

Будучи ще студенткою, у Клужі зустріласвойого судженого – хлопця-бізнесмена із Клужу, зяким одружилася – відгуляли гарне весілля, наякому було і багато українців.

Опісля їхня сім'я поповнилася діточками:Яринкою-Міруною та невдовзі хлопчиком Юрою-Михайликом (на честь дідусів).

Тепер вони вже учні-відмінники: Яринка –учениця-відмінниця у п'ятому класі школи іменіЙона Боба.

Цього року брала участь у Олімпіаді з румунськоїмови і отримала І премію на місцевому етапі та ІІпремію на повітовому етапі.

Вже пробує свої сили і в Літературномужурналі. Також Міруна-Яринка – молодийхудожник, у неї гарні малюнки, а ще займаєтьсявона графікою, вчиться англійської мови і ємолодою баскетболісткою.

Михайлик – учень ІІІ-ого класу, хорошийматематик, який дуже любить розв'язувати

задачі та грати в баскетбол. Він є членом клубу баскетболістів.Під час літніх канікул вони всією сім'єю подорожують у різні

країни, щоб діти відпочивали та збагачували свої знання.Я бажаю Михайликові та Яринці дальших успіхів у навчанні,

міцного здоров'я, а батькам благополуччя та радості з такихрозумних діточок.

Марія ЧУБІКА

«ГЕТЬМАН УКРАЇНИ ПИЛИП ОРЛИК: «ГЕТЬМАН УКРАЇНИ ПИЛИП ОРЛИК: МОЛДОВСЬКІ ТА РУМУНСЬКІ ШЛЯХИ»МОЛДОВСЬКІ ТА РУМУНСЬКІ ШЛЯХИ»

(Далі буде)

Теофіл РЕНДЮК,доктор історичних наук (Україна)

(Продовження з 3-4 н-ра 2016 р.)

«НАША СУЧАСНИЦЯ»

Наша сучасниця – мати, подруга, кохана, – та, яка завжди поруч, іде нам назустріч, підтримує нас в усьому

тому, що вважає за добре, за справедливе. Наша сучасниця бажає бути рівною своєму мужу, хоче ділитись і

радістю, і смутком з ним, бажає бути підтриманою в тій мірі, в якій і сама підтримує й терпить, якщо

потрібно.Наша сучасниця – письменник, викладач, лікар, інженер, але і хлібороб. В цьому великому процесі технологічної

доби розвиває вона свої природні здібності, є творцем основної клітини суспільства – Родини. В цьому проявляється їїсила й вартість. Перед нашою сучасницею завжди було нелегке завдання – збереження нашої національноїідентичності, свідомої укра їнської християнської родини, передавання цих вимог майбутнім поколінням.

Рубрику ведеІрина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ


«Скільки розгадали ми З нею загадок! Скільки прочитали ми Віршів і казок! Стороною рідною Дниною погідною Йшли через покіс У багряний ліс...»

Т. КОЛОМІЄЦЬ

Кожен з нас, у початкових класах,писав твір «Моя перша вчитель-ка». Звичайно, ми писали, яквона – перша наша вчителька –

завжди була прикладом для нас. Ми дякува-ли їй за те, що вона навчила нас писати,читати, малювати, рахувати, співати, за те,що вона завжди допомагала нам. Для кож-ної дитини вчителька є доброю, щирою,гарною, милосердною і ввічливою, воназавжди залишається у наших душах такою,якою ми знали її маленькими, а ми, хоча ідорослі, назавжди залишаємось її учнями,які, через роки, насправді зрозуміли, якбагато вона зробила для них, та з безмеж-ною вдячністю згадують ті роки, якi вже неповернути.

Розмовляючи з головою СУР паномМиколою-Мирославом Петрецьким, зга-дуючи про нашу рідну Рону, про дитинство(моє далеке, його вчорашнє), ми вийшли до

висновку, що нас вчила та сама вчителька –Гафія Дзябенюк і, мабуть, це нас зблизилоще більше, бо, що ж не говори, вчителька –як мати!

Нещодавно ми зустрілись з нею в містіКлужі і дуже зраділи їй, а вона нам, сфото-графуфались, розмовляли про одне та інше,і вчителька призналась нам, що гордитьсятим, що її учні стали один головою СУР, аінший (тобто я) його заступником.

Наша вчителька, рідна, єдина... повікзалишиться у спогадах нашого дитинства, втих солодко-болючих спогадах про рокикоротеньких штанів та рогатки, дзеленько-тіння розбитих м’ячем шибок. Про роки,коли ми з букв, складів, слів та речень сте-жину в життя прокладали.

Пригадується мені й Бойчуків сад наБабичанськім присілку, де яблуні з нами впіджмурки гралися, коли березовими ран-ками вранішнє кукурудзяне сонечко нас дошколи за руку вело, а заплакані росамитрави прислухались до піднебесного пур-хання збожеволілих жайворонків, коливечорами хрущі понад дубами гули, начеазбуку вивчали...

Мов учора, то було, коли вона, струнка йвисока, мов весняна берізка, на Баби -чанський хутір щоранку піднімалась. А тутлюбили її всі, не тільки школярі, а всібабичани і газди часто до неї за порадою

йшли, бо умнішої людини від неї не знали,та й чому бити ноги аж до села, як тут вчи-телька знає все?!

Ми гордимось нею, вчителькою нашою,мабуть, і вона нами теж (що ж не говоріть,бо не кожній вчительці довелось таких, як,ось, ми, виховати...).

Повік будемо знаходити її там, у спога-дах наших, лагідну, ввічливу і добру, моло-ду і гарну – рідну вчительку нашу ГафіюДзябенюк, і цього року, 24 падолиста, мивідсвяткуємо її сімдесятиріччя.

З роси і води вам, наша рідна вчителько!Михайло ТРАЙСТА

«НАША СУЧАСНИЦЯ»

Наша сучасниця – мати, подруга, кохана, – та, яка завжди поруч, іде нам назустріч, підтримує нас в усьому

тому, що вважає за добре, за справедливе. Наша сучасниця бажає бути рівною своєму мужу, хоче ділитись

і радістю, і смутком з ним, бажає бути підтриманою в тій мірі, в якій і сама підтримує й терпить, якщо

потрібно.Наша сучасниця – письменник, викладач, лікар, інженер, але і хлібороб. В цьому великому процесі технологічної

доби розвиває вона свої природні здібності, є творцем основної клітини суспільства – Родини. В цьому проявляєтьсяїї сила й вартість. Перед нашою сучасницею завжди було нелегке завдання – збереження нашої національноїідентичності, свідомої укра їнської християнської родини, передавання цих вимог майбутнім поколінням.

Рубрику ведеІрина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

ДЗЯБЕНЮК ГАФІЯ – НАША ВЧИТЕЛЬКА, РІДНА, ЄДИНА...

Цим поет повернув українськомународу історичну пам'ять. Бо ніякінаукові дослідження не мали такогоглибокого і загального впливу, як

його історичні поеми, драми, вірші, малюнки.Там йшла мова про буття народу, славу геть-манського правління, минулу козацьку вольни-цю. Оспівувалися народні месники і їх боротьбапроти кріпосного та національного гніту, ідеалі-зувався образ січового козака як оборонцяБатьківщини і борця за вільне і суверенне дер-жавне майбуття; було показано етнічну і культур-ну самобутність українського народу. Та найго-ловніше – творець нагадував про минуле длятого, щоб створити щасливе майбутнє для того,щоб не зупинятися і не піддаватися розчаруван-ню. України тоді не було на карті світу – уже небуло козацької України і ще не було нової неза-лежної України. Шевченко її вимріяв, вифантазу-вав – і вона стала реальністю. І в цьому пророча,«чудотворча» місія нашого Шевченка.

Протягом заходу студенти та члени аматорсь-кого театрального гурту «Жар-птиця» продекла-рували вірші поета, в тому числі і переклади нарумунську мову, виконали відомі пісні на йогослова. Дивлячись на них, я зрозуміла, що ми всі єНАЩАДКАМИ славного Шевченка і це до насвін звертався у своїх творах. Це МИ маємо вчи-тися в нього любити свою рідну землю, свійнарод і себе в тій країні, чесно працювати наблаго України, бути чесними, милосердними ісправедливими до ближнього, спільними силамизмінювати світ на краще. Про все це ми чули івивчали ще в школі. Але це не все. АджеШевченко як явище – це щось величне і вічне,такий універсальний і багатовимірний, неви-черпний і нескінченний, що ми часом не в станіцього збагнути. Він росте і розвивається в часі, вісторії, і нам треба йти і йти до його осягнення.

Тому у кожного - свій Шевченко, бо ми виби-раємо в його спадщині те, що нам найближче.Для когось він несхибний борець, для когось -неперевершений лірик, для інших – найкраще

втілення і оспівування туги та болю. СтуденткаОлександра Монастирліу, одна з молодих учас-ниць заходу, висловилася так: «...почула йоговірші, пісні... і я зрозуміла - так мені зараз хочеть-ся вдома, в Україні опинитися... Здається, щойого сум за рідною землею і розумію, поділяю...Слова такої великої людини, як Шевченко, неможуть не зачепити. В них є все: і кохання, іненависть, і біль, і надія, і страждання, і бороть-ба! Для кожного вони розкриваються по різному,але суть одна – Україна!». Мені ж особистовидаються самими правдивими слова українсько-го літературознавця, кандидата філологічнихнаук, доцента кафедри теорії і практики журналі-стики Львівського Національного Університетуім. І. Я. Франка Богдана Тихолоза: «Шевченкозаповів бути собою, розуміти, що я – це не лишея, а й моя спільнота, моя Батьківщина. Заповів,що все це варте того, аби за нього боротися. Віншому випадку ми не виконаємо Божої волі бутисобою на цій землі, творити добро та любов».

Слава Україні! Героям слава! (на відповідь)

Захід, присвячений 202-ій річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка (1814 – 1861)

(Закінчення. Пoч. на 16 стор.)

Народився пан Михайлоу великому українсь -кому селі – Реметах –

1 червня 1940 року, де і провівсвоє дитинство, бавлячись біляТиси зі своїми ровесниками.

Після закінчення І-ІV та V-VІІ класів поступив до укра -їнського ліцею міста Сігету,якого закінчив із великоюоцінкою.

Ще будучи учнем, почавмалювати. Після закінченняліцею поступив на Факультет

Образотворчого мистецтва та скульптури у місті Клуж-Напока.

Також любив грати на акордеоні та баяні.Після закінчення факультету повернувся в рідне село як

викладач малювання.Через деякий період став директором школи. У нього за

плечима стаж директора Реметянської школи – 13 років.У міжнародних дитячих таборах кілька років підряд

працював перекладачем.1990 року був заснований Союз українців Румунії, і пан

Михайло був обраний односельчанами першим головою місцевоїорганізації і пробув ним до 2008 року, хоча від 2000 року вже бувна пенсії. Він продовжував працювати на благо українськоїсправи.

Пан Михайло на пенсії вже 16 років. Тому що в нього є вільнийчас, він риболовить та пише прекрасні картини, в яких

переважають навколишні пейзажі, пейзажі рідного села, але вінпише і портрети та модерні картини.

Він одружений із односельчанкою Марією Пасинчук –вчителькою за фахом. Разом побудували гарну хату і виростилидвоє дітей: дочку Наталію та сина Михайла-Руслана.

Дочка закінчила Факультет стоматології і працює в Сігеті.Одружена і живе в українському селі Кричунові.

У неї ростуть дві дочки: Олександра та Ніколета.Син Михайло-Руслан одружений, працює у Примарії. У нього

син Денис студент на факультеті фізкультури і спорту.Пан Михайло гордиться своїми дітьми та внуками.А ще він любить подорожувати. Відвідав сусідні країни:

Угорщину, Чехію, Польщу і багаторазово Україну.Ходить по гриби та, повторю, риболовить – це його хобі.Я бажаю п. М. Бринзянюку дубового здоров'я та довгих років

прожити, щоб радувати нас прекрасними художнімикартинами, бо всі його картини можна назвати таки, повірте,шедеврами.

Марія ЧУБІКА


Ой ти гілко, гілко вербова! На тобі зелена обнова. Ще холоднувато надворі, А ти вже в святочнім уборі. Ти вже у церковцю ходила, Господу стежинку встелила

І до нас повернулась, свячена Гілочко вербова, зелена. Ти торкни Оленочку трішки, Хай росте, як мама, заввишки, А Максимка - шпарко й багато, Хай буде здоровий, як тато.

Мамо, в неділю одягни вишиванку свою й на вулицю вийди. Вийде поле,

барвінкита ріки.

Мамо, в дівочім вінку стань на розі в неділю клечану. Вийдуть трави,

ліси,а ще й гори.

Мамо, вдарь чобітком об землю тверду і неси свою пісню, щоб видно! Вийдуть доли-долини,

гаї,а ще й люди!

Мамо, танцем своїм огорнись,щоб весняна райдуга гуляла.Вийдуть всі, і свої, і чужі, вийде серце твоє, як колись!

МОЄ СЛОВО ПРО ТАЛАНОВИТОГО ХУДОЖНИКА МИХАЙЛА БРИНЗЯНЮКА

Слова Ніни ГОРИК Музика Юрія ПАРАЩИНЦЯ

Слова Івана КОВАЧА Музика Юрія ПАРАЩИНЦЯ

ВЕРБИЦЯ

МАМО!..

святоч


¨̈ С Т О Р І Н К АС Т О Р І Н К А Д Л ЯД Л Я Д І Т Е ЙД І Т Е Й ¨̈

18

Починаючи з 1971 року у багатьох країнах світувідзначають Міжнародний день Землі. Першауспішна громадська акція цього дня пройшла уСША 22 квітня у 1970 році. А майже століття

перед тим, у 1872 році у штаті Небраска (США) секретаремтериторії Джоном Мортоном було запропоновано провестидень, щоб був присвячений озелененню території. Під часпершого святкування жителями штату було посадженопонад мільйона дерев. Після такої вдалої, масштабної акціїцей день було названо “Днем дерев”. У 2009 роціГенеральною асамблеєю ООН 22 квітня було проголошеноднем Матері-Землі.

Пан Гі Мун, Генеральний секретар ООН, закликав гро-мадян всього світу єднатись з природою, поважно та з тур-ботою ставитись до своєї домівки, оскільки, використовую-чи блага планети, ми не віддаємо нічого натомість.“Екологічна стійкість, що полягає у розумному користуван-ні багатствами Землі, – це одна з восьми цілей розвиткутисячоліття (ЦРТ), визначених у Декларації тисячоліття,які десять років тому були прийняті державами – членамиОрганізації Об’єднаних Націй”, – проголосив Пан Гі Мун усвоєму посланні.

Цікаво, що у 1-му столітті н.е. ВоскресінняХриста святкували кожного тижня і лише з 2-ого ст. почали сперечaтись щодо цього. На

Нікейському соборі (325 р.) було встановлено, щобВеликдень святкувати після 21 березня в неділю післяповного місяця. І оскільки це відбувається в різний час, ідата святкування Великодня змінюється.

Великодню передує сім тижнів Великого посту, колисуворо дотримуються заборони не лише на вживанняскоромних страв, але й на всілякі розваги.

Останній тиждень перед Великоднем називають Білим,Чистим, або Вербним. У ці дні очищають, прибирають усе в гос-подарстві, в хаті, прикрашають хату, вивішують найкращісвяткові рушники, килими.

Найважливіший день Вербного тижня – четвер. Його нази-вають Страсним, Чистим, або Живним. Ввечері всі дорослічлени сім’ї йдуть до церкви – „на страсть”, щоб почути розпо-відь про останній день Христового життя на землі, освятитисвічку. Запалену свічку несуть додому, захищаючи її, щоб незгасла в дорозі. Ця страсна, громична свічка – оберіг від усьоголихого.

Час перед Великоднем і саме свято наші предки вважалиособливим, чарівним часом. Тому у Чистий четвер до сходусонця мама будить дітей, наливає у миску непочатої води, вки-дає в неї жменю жита, крашанку і по черзі вмиває менших, астарші вмиваються самі: щоб на життя велося, щоб рум’яними

від здоров’я були щоки, щоб цвіла краса на дитячих личках.Кажуть люди, що цього дня навіть ворон своїх дітей купає. Вцей же четвер стрижуть дітей, перуть білизну, одягаються у всечисте і святкове.

Форма паски як в Румунії, так по всій Україні, майже одна-кова: круглий хліб, спечений з пшеничного борошна на молоці,яйцях, з маслом, цукром.

Останні передсвяткові клопоти закінчуються в суботу. В цейдень фарбують крашанки, пишуть писанки, печуть ковбаси,м’ясо, ціле порося.

Ввечері потроху кожної із святкових страв господиня кладе вкорзину, накриває святковим рушником – все це несуть доцеркви посвятити ще з вечора, якщо родина йде на всенощнуслужбу, чи вдосвіта, коли після закінчення заутрення розпочи-нається освячення пасок.

З освяченими пасками люди поспішають додому. Сідають засвятковий стіл. Першою їдять свячену писанку, або крашанку,потім паску, а далі решту страв. І це не святковий сніданок, а уро-чиста трапеза – священнодійство. Всі три дні свята ходять угості. За народними повір’ями, три дні великодніх свят радієвсе на землі і в небесах суще. І є в ці три дні така мить, колиГосподь відкриває небо, щоб почути і виконати одне заповітнебажання кожної людини, в якої чисте серце.

Тому до Великодня рекомендувалося помиритися навіть іззатятим ворогом, кожному прогнати з серця ненависть, зло,заздрість.

КВАДРАТ(по горизонталі та вертикалі

)

1. Геометричний корпус.2. Військовий вигук.3. Резервуар для бензину.Відповіді:

Склав Микола КУРИЛЮК

22 квітня — Міжнародний день Матері-Землі

ХРИСТОС ВОСКРЕС! ЩАСЛИВОГО ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСІННЯ! СМАЧНОЇ ПАСХИ!


¨̈ С Т О Р І Н К АС Т О Р І Н К А Д Л ЯД Л Я Д І Т Е ЙД І Т Е Й ¨̈

19

Коли Ісус помер на хресті, сумувала вся приро-да. Земля дрижала, сонце затьмарилося, вітервіяв понад Голгофою. Довкола завмерло всежиття. Трава зів'яла, квіти схилилися, пішов

сніг, так що довкола хреста не було нічого зеленогоУвечері прийшов Йосиф із

Ариматеї з Никодимом ізняли тіло Христове з хрестата поклали Його на колінаБогоматері, що плакала надНим. Коли несли тіло Ісу -сове в місто, щоб там похо-вати, ішли за ним побожніжінки. Вони були дужесумні, зникли всі їх надії таспомин про всі обітниціХристові – вони бачили тіль-ки смерть і кінець. Ще разприйдуть вони, щоб нама-стити пахощами тілоХристове, а потім уже непобачать Його, життя попли-

ве, як плило досі, – без потіхи, без миру, що тільки Вінміг дати. Заплаканими очима споглядали жінки на засні-жену гору та нарікали, що вже ніколи не буде весни і вжевсі квіти загинули.

Марія, Мати Божа, чула всі ті жалі, і Її боліло, щожінки такі маловірні.

– Ні, – прошепотіла вона, – ні, мій Ісусе, це не кінець!Ти воскреснеш, я знаю це! Тільки хвилинка... тільки хви-линка...

А що жінки далі бідкалися, вонаобернулась та сказала:

– Він воскресне та знову будеміж нами, ви не повинні сумнівати-ся. Ми ще втішатимемося, і ЙогоЦарство перетриває всі царстваземлі.

Жінки ж дивилися на неї зовсімбезнадійно й говорили:

– Все вмерло, все вмерло! Осьуся гора під снігом.

Тоді Марія підняла долоню тазловила в неї одну сніжинку, щовпала з неба. Вона дмухнула на неї,і щойно її віддих торкнувся сні-жинки, стала сніжинка тендітноюбілою квіткою на зеленому бильці.

– Це знак Воскресіння, – сказала БожаМати жінкам. – Зі снігу повстала маленькаквітка, а сніг – це ж смерть. Так треба намвірити, що ваш Господь житиме, хоча теперви йдете за Ним, як за вмерлим.

І Марія спинилася та посадила білу квіткув землю, вкриту снігом. Там вона пустилакорінці та прийнялася, і холод не шкодив їй.

Наш народ називає цю вчасну квітку «ско-розростом», або «підсніжником». Вона ого-лошує світові й тепер, що нам у смутках неслід втрачати надію та що той, хто помер,воскресне, як воскрес Христос, своєю смер-тю смерть поборовши назавжди.

ВВануату – від "назавжди на нашій землі" мовою

Bislama. Раніше країна була відома як Острови НовіГебриди (на честь островів поблизу Шотландії).

Ватикан – (від лат. vaticinari "віщувати") - та назвипагорба "Mons Vaticanus", на якому Ватикан і розташову-ється. Вулиця біля підніжжя цього пагорба використову-валася ворожками і провісниками в римські часи.

Венесуела – "маленька Венеція", від зменшувальноїформи "Венеція". Європейські дослідники були враженібудинками на палях, побудованими аборигенами на озеріМаракайбо, і вирішили назвати країну на честь Венеції.

В'єтнам – "південна земля". Первісний шар в'єтнам-ської цивілізації насправді був набагато північнішесучасного В'єтнаму.

ГГабон – від португальської назви ріки Мбе: "Gabao"

(пальто з каптуром) від специфічної форми гирла ріки.

Гаїті – мовою індіанців Taino означає "висока гора";Колумб дав назву "Еспаньйола" ("маленька Іспанія"),однак і до нього регіон називався Гаїті.

Гайана – можливо, від місцевих "Guainazes" - "людей,гідних поваги".

Гана – на честь однойменного стародавнього Західно-Африканського королівства. Однак сучасна територіяГани ніколи не була його частиною.

Гондурас – від іспанської "глибини", стосовно глибо-ких вод біля північного узбережжя.

Гренада – від південноіспанського міста (провінції) зтакою ж назвою.

Греція – від лат. Grecus (греки). Аристотель припус-кав, що ця назва стосується корінних народів Epirus(гірський прибережний район, оточений Македонією іФессалією). Еллада - "земля світла" (спірне припущення,оскільки у грецькій мові немає слів, схожих на "світло" і"земля" у слові Hellas).

Сторінки склала Ірина ПЕТРЕцЬКА-КОВАЧ

Підсніжник(Легенда)

(Продовження. Поч. у попередньому числі)

Етимологія назв країн світу

(Далі буде)

Чому кіт умивається тільки після обіду

(африканська казка)

Ловив якось кіт необережного горобця тай збирається його з’їсти. А горобець і каже:

– Вихований кіт ніколи не обідатиме, невмившись.

– Твоя правда,– погодився кіт. Кинув він горобця і почав умиватися. А горо-бець тим часом утік, сів на високій гілці та й глузує з дурного кота. Обурився кіт.

– Наступного разу,– каже,– я спочатку пообідаю, а вже потім умиватимусь! Відтоді коти вмиваються завжди після обіду.

З А С Т Е Р Е Ж Е Н Н ЯЗ А С Т Е Р Е Ж Е Н Н Я= За достовірність фактів, цитат, власних імен та інших

відомостей відповідають автори підписаних матеріалів.= Редакція може не поділяти точки зору авторів.= Надіслані до редакції матеріали не рецензуються

і не повертаються.= Редакція залишає за собою право скорочувати

і редагувати надіслані матеріали, непорушуючи їхнього основного змісту.

= З юридичної точки зору за зміст матеріалів відповідають їх автори.

АНЕКДОТИ = АНЕКДОТИ = АНЕКДОТИ

16 КВІТЕНЬ 2016 р.

(Закінчення. Продовження з попереднього числа)

Культурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

РЕДАКЦІЯ: Головний редактор – Іван КОВАЧ

Редактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ та Роман ПЕТРАШУККомп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Техноредагування – Роман ПЕТРАШУКДрукарня «S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L.» Бухарест, Румунія; ISSN 1223-8988

Adresa redacţiei: Uniunea Ucrainenilor din România, str. Radu Popescu nr. 15, Sector 1, Bucureşti, ROMÂNIA, Tel. 0212220748, 0212220753, Fax 0212220737

E-mail: [email protected]

Наклад фінансований Союзом українців Румунії

Культурно-просвітницький часопис Союзу українців РумуніїРЕДАКЦІЯ: Головний редактор – Іван КОВАЧ; Редактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ та Роман ПЕТРАШУК

Комп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ, Техноредагування – Роман ПЕТРАШУК

Друкарня «S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L.» Бухарест, Румунія; ISSN 1223-8988

Adresa redacţiei: Uniunea Ucrainenilor din România, str. Radu Popescu nr. 15, Sector 1, Bucureşti,

ROMÂNIA, Tel. 0212220748, 0212220753, Fax 0212220737 E-mail: [email protected]

Наклад фінансований Союзом українців Румунії

Місяць березень для українців звідусюди традиційно єприуроченим Тарасу Григоровичу Шевченку – укра-їнському романтику, знаковій національній постаті,видатному письменникові, поетові, прозаїку, драма-

тургу, засновнику нової української літератури, великому художни-ку, фолькльористу, етнографу, політичному і громадському діячеві,геніальному мислителю, пророку і візіонеру. Тарас ГригоровичШевченко - співець нашої історичної слави та гіркої долі; він –наша душа і наша мудрість; він – духовний батько нації і символУкраїни, а також наш великий сучасник. Шевченка згадують якзапального, часом вразливого, але доб-рого, щедрого, веселого і навіть бала-кучого; відвертого, але обережного;компанійського, та не з будь-ким. Вінбув людиною універсальних обдару-вань та інтересів, став «викривачем ісуддею «темного царства», борцем завільну людину, провісником нових ісвітлих «братолюбних» стосунків міжлюдьми». Шевченкова спадщина зали-шається унікальним культурним скар-бом українського народу, а його доро-бок став своєрідним культурним вибу-хом. Т.Г.Шевченко був безкомпроміс-ним у своїх поглядах на історію такультуру українського народу. Він був ізалишається еталоном політичної чистоти. Йоготвори відомі сьогодні в багатьох країнах світу. Їхперекладено мовами понад ста народів, вониввійшли у скарбницю світової культури. На йогочесть у світі встановлено більше 1.300 пам'ятників.

Метою березневих культурно-освітніх заходів,присвячених пам'яті Шевченка, є розкриття величіцього генія, наближення його до серця кожного знас, спонукання до власного розуміння постатіКобзаря та його місця в нашій сучасності. Саме проце йшлося і на заході, організованому і проведено-му у Клузькому Університеті імені Бабеша-Бойоя,на кафедрі слов'янських мов при факультеті інозем-них мов, відділі української мови та літератури занезмінної фінансової підтримки Спілки українцівРумунії.

Першою була доповідь: «Тарас Шевченко – голосспадковості у національній українській ідентичності», зачитана сту-дентом-першокурсником Чіпріаном Лушканом. В ній було не тількостисло переданий життєвий і творчий шлях митця, огляд його творіві видань, а й підведені підсумки його різносторонньої діяльності.Доповнен ням став документальний фільм на цю ж тему, де особли-во виділялась теза про те, що все своє життя і творчість ТарасГригорович присвятив українському народу. Для нього поезія сталанайсильнішою формою національного служіння, його історичнимпокликанням. Критики однозначно визнають: «...своїм вогнистимсловом він закликав до пошуку правди і боротьби за народну волю.Своєю самопожертвою, всеохоплюючою любов'ю до Батьківщинивін зумів залучити усі скарби народного духу, всю героїку українсь-кої історії до процесу національного відродження...».

Шевченко писав про себе так: «...я по плоті і духу син і ріднийбрат нашого безталанного народу». Це справедливо не тільки беру-

чи до уваги його кріпацьке походження, трагічну і сумну долю сиро-ти. Поетова особистість увібрала найбільш виразні народні риси, аглибинний зв'язок з народом та його творчістю, обрядами, звичаямивидно в кожному творі, в кожному його кроці. Так чи інакше вінвисловлює свою любов до простого люду, описує його почуття, думиі прагнення. Він виріс на народному фольклорі, і вже зачавши писа-ти, черпав звідти ідеї, образи, сюжети, ритміку. Та Шевченко не про-сто використовував елементи народної творчості, як це робили іншіромантики. Він «вплітав» їх у власні думи. Як зазначив Франко:«...його поезія є дуже близькою до народної пісні і водночас відмін-

ною від неї». Саме ці риси забезпечилиШевчен ковим творам і їхнім ідеям над-звичайної популярності, невмирущостіі вікової актуальності.

Про своєрідне Шевченкове ставлен-ня до Бога, євангельські мотиви у йоготворчості і світогляді йшла мова у дру-гому рефераті: «Релігійний світогляд уШевченковій «Марії», яку зачитала пер-шокурсниця Діана Співалюк. Кобзарчасто звертався до біблійної тематики.В його поезіях зустрічаються доситьвідверті демонстрації релігій ності. Тасаме поему «Марія» критики вважаютьоднією з «...найкращих, найглибшезадуманих та гармонійно викінчених

поем Шевченка...»; вона «...відображає неймовірнувисоту релігійного світогляду, наділена незрівнян-но тонкою мистецькою правдою, глибоким почут-тям, прекрасною простотою». Автор згадала проспецифічний ввід у текст поеми про Ісусову матірукраїнських мотивів. Вони не руйнують біблійноїатмосфери твору, а лише додають до неї українсь-кості. Наголошено було і те, що, за Шевченком,місія Спасителя полягає в донесенні до людстватрьох начал, які втілені в категоріях Волі, Правди йЛюбові. Кожне із цих понять є стрижневою катего-рією в розвитку людства. Воля й Правда є принци-повими чинниками суспільного прогресу, а Любовє головною силою, що формує морально-етичнускладову людської спільноти. Вся поема перепов-нена: «...сяйвом любові, високою моральністю, кра-сою шляхетних вчинків».

Про «Феномен української козаччини у творчості ТарасаШевченка» йшла мова в останній доповіді, яку зачитав головаКлузької повітової організації Союзу українців Румунії, пан докторлектор Іван Гербіль. Шевченко, як типовий представник романтиз-му, не раз висловлював сподівання на те, що український народ змігби ожити, відродитися, вибороти собі волю і незалежність. Гнітючадійсність того часу, коли царський уряд проводив жорстоку політи-ку асиміляції щодо України, вважав, що з Україною, як історичнимявищем, уже закінчено, що вона вже стала складовою частиноютодішньої Російської Імперії, спонукала Т. Г. Шевченка звернутисядумкою до минулого країни, до історичних тем.

Захід, присвячений 202-ій річниці з дня народженняТараса Григоровича Шевченка (1814 – 1861)

(Продовження на 12 стор.)Ольга СЕНИШИН

vs 04 2016 - uur2016/08/07 · 2013 р. - весна 2014 р.), коли кількість...

Documents