Читайте в журналі:

Часопис Об’єднання церков ЄХБ Волині

видається на добровільні пожертвування з 1.01.96 р.,

щоквартально, при підтримці видавництва подружжям

Фелікса та Галини Каплунів

Головний редакторВолодимир ЧАЙКА

Відповідальний редакторТетяна ДЕНИСЮК

Художник-дизайнерВіталій ЮРЧЕНКО

Технічний редакторЛеонід БАНДУРА

Літературний редакторМикола ПИРОЖКО

РЕДАКЦІЙНА РАДАМикола Крикота, Павло Карпук,

Ярослав Троць, Антон Назаревич, Павло Миронюк,

Сергій Мельничук, Роман Кравчук.

© “Волинь християнська”, 2011 р.

Адреса редакції:вул. Караїмська, 17A,

м. Луцьк, 43016Тел. (0332) 724028

volyncba@gmail.comwww.baptistvolyn.org

Свідоцтво про державнуреєстрацію:

серія ВЛ, № 080від 17. 04. 96 р.

Видання благодійнеНаклад 2000 примірників

Надруковано: Релігійне товариство

«Місійна книжкова фабрика«ХРИСТИЯНСЬКЕ ЖИТТЯ»

43006, м. Луцьк, вул. Стуса, 3Тел. (0332) 710912

Редакція залишає за собою право редагування та скорочення матеріалів.

Не завжди поділяє думку авторів.

2’11 (62)

Слово до читача

Мир вам! (Павло РАБЧЕНЮК)

Вічний Провідник (Олександр ЯРУЧИК)

Поговоримо про сім’ю (Андрій КОРНІЙЧУК)

Юні знавці Біблії (Світлана СВИНОВЕЙ)

Майстер класи у старовинній кірсі

До диригентської палички диплом (Лідія ГЛИНСЬКА)

Торжество у Христі (Юрій РАДЄЛЬНІКОВ)

Життя церков

Зустріч з Христом (Ярослав СЕХ)

“Із грязі в князі” (Михайло ХМЕЛЮК)

Тиждень подружжя в Луцьку (Микола ПИРОЖКО)

Поетична сторінка

НЕвзаємність!!! (Діана МАКСИМЧУК)

15 років Біблійному коледжу (Сергій БОНДАР)

З любов’ю до хворих (Петро КОБИСЬ)

“Встає в синім небі зоря” (Леонід БАНДУРА)

Історія церкви с. Березники (Віктор ОКТИСЮК)

Дорога на Голгофу через Полісся (В’ячеслав СИВИЙ)

1

5 17 21

24 36

2 46

12 15 17

1820 21 24262836 3840424346

43

Ваші пожертвування можете надсилати на розрахунковий

рахунок Волинського ООЦ ЄХБ:26004010001190 в Філії

УніКредитБанку ТзОВ у м. Києві, МФО 300744,

код ЄДРПОУ 13364502з поміткою

На “Волинь християнську”

cлово до читача

РРаді зустрічі з вами на сторінках другого номеру журналу «Волинь християнська». Безмежно дякуємо Господу, що дав нам можливість обновити його змістовно і

вдосконалити дизайн, зробити більш духовно та інформаційно насиченим. Це помітили наші чита-чі. Багато з вас відгукнулися на заклик редакції надсилати свої повідомлення. Дякуємо усім, хто надіслав інформацію з життя церков, свої свід-чення, проповіді і вони надруковані в сьогодніш-ньому числі. Це дало можливість розширити коло авторів та саму географію журналу. Запрошуємо всіх братів і сестер і надалі працювати разом над створенням часопису нашого братства.

В окремих церквах зародилася ініціатива про передплату журналу на весь рік. Це цінно для ре-дакції тим, що ми можемо знати постійних чита-чів і враховувати їх запити і побажання. Усім, хто замовив і вніс пожертвування на чотири номери до кінця року, редакція висловлює щиру вдячність і надсилає подарунковий DVD-диск.

У сьогоднішньому випуску вміщені такі аудіо та відеоматеріали:– Біографічний фільм «Невидимые руки» про Віру Кушнір– Запис молодіжного семінару Андрія Корнійчука з відповід-дями на запитання, яких немає в журналі– Вірші Петра Боска в авторському виконанні– Радіоперадачі «Слово життя» М. Миронюка за попередні роки– Фоторепортаж та відео з «Тижня подружжя» у Луцьку– Ноти, виконання та фонограма до пісні «Встає в синім небі зоря»– Відеозаписи святкових богослужінь– Фото з історії церков, які надруковані у ВХ 1-2 за 2011р. – Християнські комп’ютерні програми– Звукові книги художніх творів та оповідань для дітей

Цю та багато іншої корисної інформації, зокрема щодо роботи недільних шкіл, організа-ції літніх таборів, а також проповіді, свідчення, духовну літературу в електронному вигляді зна-йдете в Подарунковому диску. До кінця року буде підготовлений ще один диск з цікавими новинка-ми, який буде надсилатися з четвертим номером журналу.

Сподіваємося, що в такий спосіб, як доповне-ння до журналу, ми зможемо створювати звуко-вий архів нашого братства, кожної церкви зокре-ма, а також зберегти голоси знайомих і дорогих людей. Тому надсилайте старовинні фотографії, магнітофонні записи проповідей та хору, рукописи свідчень, різні історичні документи тощо.

Ще раз нагадуємо, що передплатники жур-налу до кінця року отримають два таких диски у подарунок (з другим і четвертим номерами часопису). Всі інші матимуть змогу придбати їх в редакції.

Бажаємо вам приємного проведення часу у ході знайомства з свіжим номером «Волині хрис-тиянської».

Редакція

Матеріли, помічені таким значком,

мають продовження на DVD

Дорогі друзі!Дорогі друзі!

2

слов

о пас

тора ЩЩодня, зустрічаючи

знайомих нам лю-дей, ми говоримо звичні слова: «До-

брого дня!», «Вітаю!», «Привіт!», «Слава Богу!» і тому подібне. Це є звичка і, як правило, ми вимовляємо ці привітання, не задумуючись над їхнім змістом. Ми майже не надаємо значення словам «радий тебе бачити», «як себе почуваєш?». Сучасним лю-дям притаманно користуватися так званими мовними «штам-пами». Та, напевно, в усі часи історії люди не завжди надавали значення вітанням. От, скажімо, в Біблії є записана така історія.

Після воскресіння Христа учні зібралися разом. Вони роз-думували про події, які відбулися декілька днів тому. Перед очима учнів не зникають картини зну-щань над Ісусом, як Він стікав кров’ю на хресті. Вони знову і знову розповідають один одному, як Його схопили в саду, як потім судили і розіп’яли. А тепер ось – їхнього Учителя поховали і, во-чевидь, закінчилося все, що Він говорив, про що звіщав. Багато різноманітних думок роїлося в головах послідовників Наставни-ка з Галилеї.

Ось в такий момент до них невідомо звідки і яким чином з’явився Ісус. Він привітався з ними, проте, на відміну від звич-ного нам вітання, у слова Христа був вкладений глибокий зміст. В Євангелії від Івана написано: «Того ж дня, першого в тижні, коли вечір настав, а двері, де учні зібралися, були замкнені, бо боялись юдеїв, з’явився Ісус, і став посередині, та й промов-ляє до них: Мир вам!» (Ів. 20:19). Відбулося несподіване – серед них став Христос! Вони не тіль-ки побачили Його, але й почули слова привітання. Якою ж була їх реакція?

I. Давайте подума-ємо, що наповнювало

Здавалося б, єврейські сильні мужі, але вони, на жаль, схова-лися. Можливо, вони закрилися в тій кімнатці, де мали вечерю з Учителем. Вони боялися юдеїв! Чому вони боялися? Вони знали про озлобленість юдеїв, яким вдалося домогтися смерті Ісуса. Ці люди тепер можуть шукати і їх. Тому вони збиралися в стра-ху і трепеті, прислухаючись до кожного кроку зовні і до кожного стуку в двері. Учні боялися, що ось-ось посланці Синедріону прийдуть і заарештують їх також.

Вони були переповнені страхом. І раптом несподіване з’явлення. Яким чином? Двері замкнені. Можливо, це видіння, або їх переслідують примари за те, що вони залишили Ісуса? Учні дуже налякалися. З цих уривків ми бачимо, що їх серце напо-внював «страх» перед людьми і «страх» перед духовним світом.

Відчуття зрадниківВчорашні послідовники Ве-

ликого Учителя тепер сховалися, перелякані та настрашені. Але не тільки страх перед людьми і духо-вним світом наповнював їхні сер-ця. Очевидно, за зраду сумління гризло кожного мужчину. У Слові Божому читаємо, що Юда зрадив і продав Христа. Петро тричі від-рікся від Ісуса. Проте усі інші учні теж зрадили свого Наставника. «А він ще сильніш запевняв: Коли б мені й умерти з Тобою, я не від-речуся Тебе! Так само сказали й усі... Тоді всі полишили Його й повтікали» (Мр. 14:31, 50).

Напевне, кожному із цих міцних чоловіків-рибалок сором-но було дивитися один одному в очі. Вони ж могли заступитися, але повтікали. Вони зрадили Його! Як пояснити жінкам, чому вони залишили Учителя Одного? У таких випадках внутрішній го-лос людини постійно нагадує: «Ти зрадник! Ти недостойний! Ти все зіпсував!» Багато інших думок могли роїтися у перестрашених

серця учнів до того, як з’явився Христос?

СтрахЄвангеліє повідомляє, що

«двері були замкнені, бо боялися юдеїв» (Ів. 20:19), «А вони наляка-лися та перестрашились, і дума-ли, що бачать духа» (Лк. 24:37).

3 2/20112/2011

Мир вам!серцях галілеян. Але саме в такий момент до них пролунало лагідне вітання Христа: «Мир вам!»

НевірствоСлова, які почули учні в ті

хвилини, були відомі для них як «добрий день», проте, місце і становище, в якому вони перебу-вали, свідчать, що, окрім страху та відчуття зради, їх сповняло невірство. У народі є, так звана, «неділя недовірливого Хоми». Апостол Хома, один із 12, не ві-рив учням. Він не сприймав за дійсність радісну новину про Живого Учителя. Але ще до нього невірство було у серці всіх учнів. Вони сиділи, замкнувши двері, і зовсім не думали, що ось-ось прийде Христос. Коли Марія Маг-далина та інші жінки розповіли, що Ісус воскрес, ці чоловіки не повірили. «А вони, як почули, що живий Він, і вона Його бачила, не йняли тому віри» (Мр. 16:11). «Та слова їхні здалися їм вигадкою, і не повірено їм» (Лк. 24:11).

ІІ. Що змінило у сер-цях учнів привітання «Мир вам!»?

Страх, який наповнював серце, змінився на радість (Ів. 20:20). Тепер нічого боятися, з ними їх Господь Ісус. Ні люди, ні духовні сили їм не страшні. Мир наповнив їхнє серце.

Щось трапилося з «від-чуттям зрадників». Людині, яка зрадила, більше не довіряють, і рідко коли вона повертає довіру в оточуючих. Але Христос із зрад-ників робить миротворців, і каже учням: «Мир Мій даю вам». У 21 вірші 20 розділу Ісус промовляє: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!»

Завдання учнів Христа – нести Його мир у цей світ.

Сьогодні ми є учні Ісуса. Господь закликає нас нести мир у свої родини, до сусідів, друзям, людям, з якими вчимося або пра-цюємо. Сьогодні люди особливо потребують миру. Каже Христос: «Блаженні миротворці!» (Мт. 5:9).

Наше важливе покликання – тво-рити мир, мирити людей. Диявол хоче вкрасти мир і сіє сварку та ненависть. Ісус приніс учням, які перед тим відчували себе зрад-никами, Свій мир. Отже, відчуття зрадництва також зникло.

Коли учні почули приві-тання «Мир вам!», в їхнє серце знову повернулася віра, якої уже не було. В Євангелії Івана 20:26-29 Хома, побачивши Ісуса, увірував, назвавши Його Госпо-дом і Богом. Але Христос сказав, що «блаженні ті, що не бачили й увірували». Давайте будемо говорити людям такі слова, які приносять мир. Нехай наші вітан-ня пробуджують у серцях наших друзів бажання вірити в Бога.

Сповнені віри учні, вже ніко-го не боячись, сміливо йдуть ло-вити рибу (Ів. 21:2). Вони твердо увірували, що Господь є з ними, «бо знали вони, що Господь то…» Віра у те, що їхній Ісус Живий, до-дала їм нових сил (Ів. 21:12). Коли у вашому серці є мир Божий, є жива віра – Господь дає силу і сміливість працювати та звіщати іншим про Нього.

Друже, що переживаєш сьо-годні ти? Можливо, у тебе ті самі почуття, що були в учнів Христа? Ти маєш страх перед людьми і тому не ходиш до церкви – а що скажуть на роботі чи сусіди? Ти боїшся, що через віру в Бога можеш втратити авторитет в оточуючих людей? А, можливо, у тебе є страх перед духовним світом? Ти відчуваєш, як сумлін-ня мучить тебе, нагадуючи про минулі гріхи?

Для твого серця необхідний мир Христа. Послухай, що сьо-годні говорить Ісус: «Мир тобі!» Він подає мир твоєму серцю. Бог нагадує: «Якщо люди тебе відкидають, Я не забув про тебе!» Не соромся в молитві розповісти Богові про свої страхи. «І мир Бо-жий, що вищий від усякого розу-му, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі» (Фил. 4:7).

Ти відчуваєш, що зрадив своїм обітницям, які давав пе-ред Господом і перед церквою? Вчора ти був працівником на ниві Господній, а нині залишив служіння? Господь знає про це і дає нагоду отримати Його мир і відновити стосунки із Ним. При-йми Божий мир, і Він звільнить тебе від гріха. Можливо, в даний час ти займаєш становище Юди, промінявши спільність з Хрис-том і церквою на власні вигоди бізнесових справ? Ти залишаєш недільне богослужіння і їдеш на торги, бо це найприбутковіший день, але не маєш спокою в серці? Тобі потрібен мир Христа! Господь приніс і тобі мир, якщо відчуваєш, що зрікся Спасителя, як Петро, в компанії друзів, перед якими важко признатися, що ти віруючий. Ти у своєму житті за-лишив Христа, як усі інші учні? Ісус пропонує сьогодні відновити з Ним мир. Не будь байдужим! Чи, може, у серці немає віри, що Ісус воскрес, що Він Живий і нині може реально діяти у твоєму житті? Не будь подібним Хомі, вимагаючи: «Поки не побачу, не повірю».

До вас лунають слова Во-скреслого Ісуса: «Мир вам!». Довіртеся Господу, призна-йтеся Йому в усьому і отри-майте мир Божий для подаль-шого вашого переможного життя.

ПавлоРАБЧЕНЮК: пастор церкви с. Великий Окорськ

4

проп

овід

ь

ЯЯкось одному чоловікові потрібно було потрапити в село, що лежало ви-соко в горах. Не знаючи

туди дороги, подорожній вирішив найняти собі провідника. Він за-питав одного: «Ви були в тому селі?» «Ні, – відповів той, – я не був там, але чув від людей, як туди пройти». «О ні, – вирішив мандрівник, – такий провожатий мені не підходить». Інший чоловік сам підійшов до нього і сказав: «Я чув, що ви шукаєте людину, яка змогла би провести вас у гірське село. Я народився у цьому селі, жив там і дорогу туди знаю так, ніби вона лежить у мене на до-лоні». «Саме такого провідника я й шукаю!» – зрадів подорожній.

І ми, дорогі друзі, потребу-ємо такого Провідника у цьому земному житті. Правильно чи-нить той, хто вибирає для себе

Провідником життя Спасителя Ісуса Христа. Бо Він Сам сказав про Себе: «Я є дорога…» А до Небесного міста веде не така проста дорога, як усі земні. До будь-якого міста на землі про-лягає багато доріг: шосейні, за-лізничні, грунтові і навіть просто стежки. Проте до Небесного міс-та такими шляхами не добере-мося. Туди пролягла тільки одна дорога і ця дорога – Ісус Христос, наш Спаситель. Якби існували ще й інші дороги, то Син Божий повідомив би нам про це, однак, Він сказав: «Я – дорога». Не ска-зав: «Я є одна із доріг», ні, але «Я – дорога»… І це ще раз нагадує нам, що для здобуття спасіння у людей немає вибору; є лише одна дорога – Ісус Христос. У 4 розділі Дії Апостолів написано: «немає іншого імені під небом, через яке ми можемо отримати

спасіння!» Якби кожна людина могла вимостити собі власним благочестям або добрими ділами дорогу до вічності з Богом, то не було б потреби у жертві Ісуса Христа! Йому не треба було б так тяжко страждати й помирати на хресті Голгофи! Є тільки один шлях – Спаситель Ісус Христос!

Впевнений, що кожен з нас хоч трішки вивчав геометрію й знає, що найкоротша дорога – пряма. Так стверджує геоме-трична аксіома і так насправді є в житті. Цей же закон діє і в духо-вному житті, коли людині треба звернутися до Бога. Писання говорить: «Кожен, хто прикличе ім’я Господнє, врятується» (Йоіл. 2:32). Як бачите, найкоротша і найбільш пряма дорога – дорога до Бога. На жаль, людина часто біжить за допомогою до своїх друзів чи сусідів, як тільки у неї

виникають проблеми. Якщо у них не може знайти допомоги – звер-тається до лікаря-психіатра. А Біблія говорить, що найкоротший шлях до порятунку – Господь. Ми можемо молитися до Нього, кликати на допомогу в ім’я Ісуса Христа і тоді Він почує і прийде на поміч, пошле відповідь на наше прохання. Зверніть увагу на слово «кожен». Воно означає, що будь-яка людина без винятку може прикликати на допомогу ім’я Господнє – усі жителі Землі. І знову ж таки – кожен отримає від Нього відповідь.

Марно шукати спасіння в іншому напрямку та в іншому місці! Прямий шлях найкорот-ший! Навіщо марнувати життя у безкорисних пошуках. Повірте Слову Божому та скористайтеся Його чудовим закликом. Ви мо-жете заперечити, що зустрічали

вам відомо?вам відомо?

5 2/20112/2011

Вічний Провіднику житті християн, які живуть і по-водяться точно так, як і ви. Так, є такі християни, які забули свої обов’язки. Запевняю вас, що диявольські капкани не стоять на Божому шляху. Лукавий розстав-ляє їх з усіх боків Божої дороги. І потрапляють у ці капкани ті, хто з різних причин збочують із Гос-поднього шляху: крок вліво, крок вправо – і ти в пастці. Саме тому треба завжди триматися прямої, вірної дороги, треба завжди йти за Христом. Наведу вам два при-клади, які яскраво пояснюють принцип слідування за нашим Богом на практиці.

Це було взимку. З одного села за провідником йшла до школи група учнів. Їхній шлях пролягав через поле, засипане снігом. Як завжди буває в таких випадках, найменший і най-слабший був позаду, щоб йому легше було йти уже втоптаною в якійсь мірі стежкою. Всі слухняно пробиралися за вожатим, ідучи

його слідами. Куди ступала нога провожатого, туди ступали й ноги учнів. Таким чином усі благопо-лучно добралися до школи, крім одного – найменшого. Чому? Бо він знехтував загальним прави-лом не збочувати із второваної стежини. Хлопчик вирішив ско-ротити шлях до школи і пішов навпрошки своєю дорогою. Не-далеко від школи він потрапив у глибокий замет, що приховував яр. Там учень і залишився, бо не зміг самотужки вибратися із снігової пастки. Врятував його провожатий, який прийшов до яру за його ж слідами.

Так буває і з християнином, який вирішує пройти манівцями, а не Божим шляхом: збочивши на власну дорожину, що видалася йому кращою, він обов’язково потрапляє у гріховну пастку ди-явола. А звідти без Божої допо-моги виборсатися неможливо.

Другий приклад із дуже старої легенди, яка розповідає

про одного капітана. Якось його корабель потрапив у шторм. За-мість кликати на допомогу Бога, він кричав міфічному божку: «О Нептун! Роби зі мною все, що хо-чеш. Врятуєш мене чи погубиш, а я все одно триматимуся вибра-ного курсу»… І тут таки наказав матросам: «Так тримати курс!» Тобто, він робив те, що хотів, і зовсім не збирався підкорятися своєму ідолу.

Друзі, ця поганська легенда може навчити нас новому розу-мінню. Ми маємо Живого Вічного Бога, а не зробленого людськими руками божка. Тільки Він вказує нам вірний шлях, говорячи: «Я – дорога». І ми маємо йти за Ним, тримаючись обраного курсу і не зважаючи на перешкоди. Пам’ятаймо, що Він – наш вічний Провідник, Який проведе нас через бурхливе життєве море до чудової тихої пристані – Своїх вічних небесних осель.

Батьки Олек-сандра Яручика (Захарія) жили на Волині. Мама – із Ковельського ра-йону, батько – уро-дженець історич-ного селища Ві-чині, заснованого приблизно у 1500

році (Рожищенський р-н). Перед війною батьки виїхали з України, та ще й, як розповів Олександр, останнім кораблем. Майбутній євангеліст народився уже в Парагваї, а коли йому виповнилося сім років, то сім’я повернулася назад в Україну, де Олександр пробув до свого сімнадцятиліття. В чотирнадцять років хлопчина замислився: “Для чого я живу на світі?” З жадібністю по-чав читати книги. Якось одного разу його дуже вразила почута християнська програма, де йшлося про загибель Содому та Гомори. Минуло п’ять років. Яручики знову приїхали до Аргентини. Уже там Олександр вирішив: “Буду жити, як хочу”. Але зовсім непередбачено потра-пив на роботу в столярню, де всі працівники були віруючі. Сьогодні Олександр дуже вдячний Сергію Жуковському, який привів його тоді до Бога. Бесіди, спілкування з цим чоловіком – і в серці Духом Божим народилося бажання покаятися. Одного разу пішов у церкву, щоб зробити цей крок, але не зміг. А схилився в покаянні на коліна

уже вдома, зачинивши щільно двері в кімнату. Через рік Олександр уже приймав хрещення. У Яручика почалося нове життя . Невдовзі він уже студент однієї аргентинської духовної семінарії.

1973 рік. Олександр Яручик їде як місіонер в Іспанію. Працює перекладачем на радянських базах, куди при-ходили кораблі з Радянського Союзу.

1975 року Транссвітова радіостанція Кіто Еквадор приймає у свої ряди нового співпрацівника. Олександр Яручик з’являється в ефірі з проповіддю Слова Божого як Олександр Захарій у власній програмі “Біблійні лекції”. Швидко промайнули двадцять п’ять років праці на радіо! Крім того, наш земляк ще й член організації Cadence International, яка займається благовістям серед колишніх військових. Організації сорок п’ять років. Вона має 350 місіонерів, що працюють по всьому світу. 22 з них – в Україні , Росії та Білорусії. Cadence International працює в трьох напрямках: праця серед військових (як капелани); серед жінок; серед молоді та дітей.

Місіонери орієнтуються на особисту євангелізацію, яка є найбільш плідна й відповідальна. Розповідаючи про неї, Олександр згадує про те, як в Кременчузі навернувся до Господа директор школи кадетів.

Усе життя Олександра Яручика – постійна праця. Радісні та жваві іскорки в очах нашого земляка про-мовисто свідчать про невтомність і постійне бажання служити Господу!

6

моло

діж

не сл

ужін

ня ММолодь Волині 14 травня провела свій черговий конгрес. Про підвищений інтерес до його теми «Поговоримо про сім’ю» свідчить те, що просторий зал Луцької церкви «Дім Євангелія» був переповнений молодими людьми з

усіх куточків нашої області. Відкриваючи конгрес молитвою благословення, голова

ВООЦ ЄХБ Володимир Чайка відмітив, що інститут сім’ї пере-живає кризу і певною мірою вона торкається окремих християн-ських родин. Тому єпископ наголосив на важливості для молодих людей дотримуватися біблійних принципів у своєму житті, зо-крема, заглиблюватися у святе Боже слово, мати страх Господній, який є початком мудрості, слухатися і поважати батьків та не піддаватися на спокуси цього світу і не йти на дорогу грішників.

Керівник молодіжного відділу обласного об’єднання церков євангельських християн-баптистів Роман Кравчук розповів про плани роботи молоді на літо – це має бути період змістовного спіл-кування молоді та свідчення ровесникам про спасіння в Ісусі Христі.

Насиченою була музична частина конгресу у виконанні новоствореного молодіжного хору церк-ви «Фіміам», гуртів «Бет Ел» (с. Розничі), «Меоріт» (м. Луцьк), «Кредо» (м. Рівне) та солістів Олександра Марчука (м. Луцьк) і Наталії Шемчишиної (м. Одеса).

З великим інтересом учасники конгресу сприй-няли семінари-роздуми пастора Рівненської церкви «Благодать» Андрія Корнійчука, якого нещодавно обрали керівником молодіжного відділу Всеукраїнського союзу церков ЄХБ і це був один із перших його публічних виступів у новій ролі. Брат Андрій дав ґрунтовні відповіді на письмові запитання учасників конгресу, серед яких було чимало гострих і несподіваних.

Сьогодні диявол сильно, з прицілом атакує шлюб і сім’ю. Як пастор хочу сказати, що найбільші та

найболючіші проблеми в церкві – сімейні. За 10 років подружнього життя я можу гукнути голосно на весь світ: «Я щасливий у шлюбі!»

У нашій громаді практично немає людей з християнським минулим, всі вони поприходили зі світу. Часто їм буває дуже важ-ко правильно будувати сімейне життя. Без перебільшення можна сказати, що після питання спасін-ня сімейні проблеми, напевно, займають друге за важливістю місце, бо від цього залежить, яким буде наше служіння. Я знаю

«Я щасливий у шлюбі!»Андрій Корнійчук:

Подаємо виклад семінару, який був головною темою конгресу.

1 27 2/20112/2011

Поговоримо про сім’юПоговоримо про сім’юпрекрасних братів, у яких після одруження закінчилося цер-ковне, суспільне та громадське життя. Чоловік став таким собі безплатним (чи платним?) при-датком для дружини. Це правда! Вона, образно кажучи, як мо-тузочкою зв’язана з чоловіком і постійно біля нього: то направо мотузочку смикне, то наліво, а то й «рівняйсь!» команду дає… «У нас, – каже такий чоловік, – все за спільною згодою – як скаже жін-ка, так і робимо». Але хочеться, щоб так не було.

Саме тому хочу сказати про сім основних помилок, яких не-обхідно уникати при одруженні.

Перша – надто поспішне рішення про вибір супутника життя.

Ніколи не приймай поспіш-ного рішення, вибираючи су-путника життя! Що це означає, брати? Не пропонуй швидко. Пригадую прекрасного брата із нашої церкви. Але у нього про-блема: усім сестрам, яким тільки можна було запропонувати руку, він запропонував. Це хороший брат, але йому всі відмовляють, проте, він постійно пропонує і пропонує, діє, як то кажуть, «ме-тодом проб і помилок», або ж як у лотерею: нумо ще цей раз, а, можливо, цей варіант буде кращим? Напевно, треба мати велику віру і великодушність, щоб усім так пропонувати. Він хороший брат, але сестри вже не сприймають його всерйоз. Коли підходить до сестри, вона від-разу щиро посміхається і каже: «ні!». А з чого ж усе розпочалося? А з того, що він надто швидко, відразу пропонував виходити за нього заміж. Тому, брате, якщо тобі сестра сподобалася, то не спіши їй відкривати всього себе, не спіши цього робити.

Я особисто одного разу при-пустився помилки у ставленні до однієї сестри, хоча й не про-понував виходити заміж. Був я тоді досить молодий і зовсім не думав про одруження – просто

мені сподобалася одна хороша сестра. Я не казав їй: «Виходь за мене заміж» або «давай бу-демо зустрічатися». Нічого по-дібного! Я почав проявляти до тієї сестри більше знаків уваги, аніж до інших. Коли ми були ра-зом у служінні, я міг сказати їй більше добрих слів, похвалити, що вона молодець. Потім ще щось. Таким чином, мій прояв уваги до цієї сестри пробудив у ній взаємну симпатію до мене. Через 7-8 місяців моя симпатія випарувалася, як результат зник і мій прояв підвищеної уваги – з часом усе минуло. Таке буває з хлопцями – пройшло та й усе тут! А інший брат з сусідньої церкви полюбив цю сестру. Він поряд-ний, хороший брат. Так от, він прийшов до неї і запропонував їй виходити за нього заміж, а вона йому відмовила. Трошки пізніше він повторив свою пропозицію і вдруге почув слова відмови. За-раз я згадую все це і розумію, що у того брата неймовірне терпіння і сильне кохання, бо з бігом часу він ще й утретє почув від тієї ді-вчини те ж таки слово «ні!».

На ту пору я відбував аль-тернативну військову службу в лі-карні. Звичайно, не лікарем, хоча я люблю медицину. А мій друг Саша, який пізніше одружився з моєю сестрою, також працював у лікарні; я з ним часто обідав. Якось Саша мене запитує: «Ти не знаєш, чому та сестра постійно відмовляє брату N*?» «Не знаю», – відповідаю. А Сашко й каже, що вона чекає мене. По тих словах я відчув себе так, ніби на мене хтось вилив відро холодної води: спітнів, стало не по собі; почав думати, що робити. Саша по-радив поговорити з нею. Того ж дня зателефонував тій сестричці й домовився про зустріч, під час якої я їй все пояснив. Хоча ми не зустрічалися, романтичних стосунків між нами не було, але я попросив пробачення за те, що приділяв їй уваги більше, ніж ін-шим. Вона плакала – це природ-

но для дівчат, у них дуже близько сльози – і просила вибачення за те, що собі щось була надумала. Я сказав їй, що вона абсолютно вільна. Минуло декілька місяців і сестра вийшла заміж за того брата – він їй вчетверте запро-понував. Це добре, що брат був такий рішучий у своїх намірах. Тепер у них щаслива сім’я.

Другою помилкою буває рішення про вступ у шлюб у дуже ранньому або в дуже пізньому віці.

Взагалі ранній вік – це по-няття відносне. Наприклад, пас-тор церкви «Фіміам» Павло Ми-ронюк одружився у 18, але в 16 років він уже став обласним керівником молоді Волині. Він був зрілою дорослою людиною і для нього одруження було не раннім, однак, це необхідно було робити мерщій, щоби не мучити серця сестер Волинської області. Він це зробив, і слава Богу, живе благословенно, маючи дружину та діток. Нехай Бог їх і надалі благословляє!

Якось один молодий чоловік сказав мені, що буде одружу-ватись. Я його застерігав, щоб не спішив – він і вона зовсім молодесенькі. Але все ж таки одружилися. Він любить на ве-лосипеді їздити, як оце модно зараз скакати на велосипеді. Поганого ніби нічого немає, але

Андрій Корнійчук

38

пора б уже й подорослішати, скажімо, подумати, що дружині чоботи потрібні на зиму, а не велосипед за 6 тисяч гривень. А він все продовжує «скакати» – сідло скрутив з велосипеда, щоб не стукнутись. Скажу вам, що у них є постійні труднощі. У нього затягнувся підлітковий період, в якому він одружився. Не можна цього робити, коли приймається рішення вступити в шлюб – лю-дина повинна бути зрілою.

Пригадую інший випадок, коли ми розпочинали служіння в новоутвореній церкві. Почав при-ходити ще один брат, дорослий – 25 років. Він заробляв достат-ньо грошей, був забезпечений.

Я не раз із ним говорив про те, що вже пора вирішувати питання створення сім’ї, а він весь час від-повідав, що ще не зустрів свою дівчину. Минуло десять років, а той брат ще й досі шукає свою половинку! Скажу вам, що він дуже змінився, у нього сформу-валися настільки дивні погляди, що якби він навіть і зустрів зараз свою половинку, то я просто дуже шкодував би ту дівчину. Це свід-чить про те, що й для одруження є певний час. У книзі Еклезіаста 3:1 сказано: «всьому свій час». І час одружуватися так само. Брати й сестри, особливо брати, тому що на вас ініціатива – по-перше, не спіши, по-друге – не тягни! Не треба зволікати. Якщо прийняв рішення, то вперед!

Є інша омана: «Я не можу одружитися, бо ще не маю квар-тири». Не знаю, чим потрібно зараз займатися і скільки за-робляти, щоб за невеличкий проміжок часу купити нині хоча б однокімнатну квартиру – 2-3 тис.

доларів у місяць чи біль-ше. І це за умови, що їх можна відкладати. Отак

два роки попрацюєш і, мож-

ливо, й купиш квартиру, якщо не подорожчає. Але ж такі зарплати не у всіх, лише в декого. Тому, друзі, не зволікайте й не думайте, що найкраще одружуватися тоді, коли вже маєш абсолютно все. Не робіть цього, бо насправді у житті всьому свій час.

Третя помилка – невірна уява або ж погане знання один одного.

Між молодими людьми є невірна розстановка акцентів. Отже, на чому ти зосереджуєш свою увагу, вибираючи для себе подругу життя? Тобі сподобалася сестра? Що саме тобі сподо-балося у ній? Одного із наших братів, який збирався одружу-ватися, пресвітер запитав, а яка саме частина її тіла тобі сподоба-лася? Він почав так розповідати про неї, що слухаючі уявили її просто моделлю! Ти знаєш, що для моделей потрібні особливі умови. Подумай, чи зможеш ти створити для неї такі умови. Там гараж потрібен особливий, си-діння особливе і т.д.

Невірний акцент на певних речах. А які ж акценти невірні? Прочитаємо книгу Приповістей 31:30: «Краса – то омана, врода

– марнота. Жінка ж бо-гобоязна

б у д е х в а л е н а » .

Що таке краса? Це поняття віднос-

не. Хто встановив сьогодні принципи краси? Ви знаходите десь у Біблії критерії краси зо-внішньої? Ні. Біблія нам відкри-

моло

діж

не сл

ужін

ня

49 2/20112/2011

ває критерії внутрішньої краси. Пам’ятаю, ще у школі зі мною вчилася дівчина неймовірної краси. Отак дивишся і розумієш – модель, але… поки не розкриє рота. Ні-ні, ви неправильно мене зрозуміли, із зубами у неї все нормально, просто від її мови

віє хо-л о д о м . Можна навіть уявити, наскільки це несумісно. Побув хвилину поруч і втікати хо-четься. На жаль, її сімейне життя не склалося.

Біблія наголошує: «краса – то омана». Якщо ти акцентуєш увагу в першу чергу на красі, а все інше для тебе нічого не значить – повір, багато всякого може трапитися в житті. На Во-лині є приклади того, що може трапитися і що не може. Для прикладу згадаймо подружжя Сергія та Наталі Больчуків, яких дуже добре знаю від моменту їхнього одруження. Обоє могли фотографуватися на глянцеві об-кладинки журналів – прекрасна, гарна,симпатична пара. Траге-дія, що сталася пізніше, не змі-нила їхні почуття. Надалі зовнішні дані уже не враховувалися, лише з’явилася потреба в посвяті. Ви розумієте, що я говорю, брати й сестри? Сестро, виходь заміж за того брата, який не «повівся» на те, що ти вродлива. Це прекрас-но, що ти вродлива! Йди за того чоловіка, з яким будеш готова зустріти старість, який навіть піс-

ля других або третіх пологів, коли ти дещо втратиш форму свого тіла порівняно з дозаміжжям, буде продовжувати тебе любити. Чому? А тому, що він полюбить у тобі душу, не просто зовнішність, довгу шию чи ноги.

Наприклад, в індійських племенах є традиція: на шию ще малолітній дівчинці одягають спеціальні кільця; з бігом часу кількість цих кілець поволі збіль-шується; так само поволі росте й дитина і ось з роками бачиш таку собі жирафоподібну жінку. Люди цих племен кажуть, що така до-вга шия дуже прикрашає жінку. У Китаї до 40-х років жіночі ноги забивали у колоди і їх пальці рос-ли, згинаючись. Їм важко було ходити. Це жах, а вони вважали, що це – краса. Це люди попри-думували. Але за зовнішньою оболонкою тіла є душа. Один мужчина розповів про те, що під час сварки з дружиною зовсім не помічає, яка вона гарна. Ти не ба-чиш нічого тому, що ти сваришся з нею. Тому не акцентуй увагу на зовнішності. Думай і мрій про лю-дину, яка в першу чергу захопила тебе внутрішньою красою. Брат-тя, скажу вам, що це абсолютно нормально – хотіти, щоб вона була вродливою. Ти не зможеш одружитися, якщо вона не буде

тобі подобатися. Важко повірити, що хтось одружується тому, що «вона така велика людина». Я дуже боявся, що Бог може мені сказати одружитися з тією чи з тією сестрою. Вони були дуже хороші духовно, але вони мені не подобалися як дівчата. Втім, це була моя невірна уява про Бога. Він такого ніколи не зробить. Бог відкрив мені очі на людину, яку я знав усе життя. А потім неначе різкість у фотоапараті наставив і стало все абсолютно ясно. Тому акцентуй увагу на правильному.

Четверта помилка, якої потрібно уникати – ігноруван-ня неналежної, нехристиян-ської поведінки твого обранця чи обраниці.

Якщо ти бачиш, що у ньо-го нехристиянська поведінка, чуєш, що у нього гнилі жарти, помічаєш, що він легковажний – тримайся подалі від таких. Якщо ти не встигла з ним пройтися, а він уже руки розпускає – втікай від нього подалі. Це значить, що такий хлопець – гнилий чоловік. Він не поважає тебе. Він любить лише себе і для того, щоб йому було хоч трішечки добре, він ви-користовує тебе. Ти для цього йому необхідна. Він не полюбив твою душу, не має поваги до тебе.

Брати, якщо вам сподо-балася сестра, не спішіть їй від-кривати всю свою душу. Не кажіть їй «оце я такий, а ти мені дуже подобаєшся, ти така гарна і тому подібне». Знаєте, що вона буде робити? Вона може перестати бути справжньою, а гратиме роль, коли буде з тобою. І що ж ти досягнеш? Нічого. Ти не побачиш її справжню таку, як вона є.

«Сиди в засідці». Це прав-да. Пам’ятаю, поки я одружився, то декілька разів закохувався. Це я тепер добре розумію. Щось таке з’являлося в душі і закоху-вався. Якось трапилося наступ-не: хороша сестра, все нормаль-но. Але я їй нічого не сказав. Вона була з іншого міста, але вчилася

Поговоримо про сім’юПоговоримо про сім’ю

567

10

у Рівному. Я добре знав пастора її церкви. Поїхав до нього і кажу про те, що «закохався у вашу сестричку». Він запитав, чи їй вже про це сказав? Я заперечив. Він полегшено зітхнув. І розповів такі-і-і негативні речі про неї… Я не міг зрозуміти і запитав, для чого він все це каже мені. Він не міг пояснити, але сказав: просто, щоб ти знав. А я йому говорю, що вона зміниться. «О, друже, не так то швидко змінити характер людини», – сказав мені той пас-тор. Він дав мені слушну пораду: «якщо ти ще нічого не говорив їй, посиди в засідці і поспостерігай». І це мене врятувало, вірніше, Бог мене врятував. Приблизно тиждень я спостерігав за цією сестрою. І все минулося по-вністю. Я помітив, що з деякими моментами в її поведінці я зо-всім не зможу змиритися, а ще її погляди, звички. Я їй нічого не сказав, і вона до цього часу так і не знає про мою розмову з пас-тором. Вона має сім’ю. А я тепер розумію – якби вона вийшла за мене заміж, я б зіпсував їй і собі життя. Не витримала б людина, важко було б їй зі мною жити. Тому не спіши! Якщо ти помітив те, з чим ти не змиришся, що не підходить тобі, неприйнятне – сиди в засідці.

П’ята помилка – вибір з метою вигоди або ж з розра-хунку.

Хтось заперечить, що шлю-бу за розрахунком немає се-ред християн, а я скажу, що, на жаль,є. Навіть і таке явище спо-стерігається. Як проявляється такий розрахунок? – він має в прекрасному районі хату; в її батька є шикарна машина і ще багато іншого може братися до уваги при розрахунку. Ніколи не чиніть так! Що говорить Біблія щодо одруження за розрахун-ком?

Читаємо 1 Тим. 6:10: «Бо корень усього лихого – то гро-шолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й покла-

ли на себе великі страждання». Корінь проблем – це любов не лише до грошей, а й до матері-альної наживи. Це корисливість, ти дивишися з бажанням щось отримати в результаті. У неї хо-роша перспектива. Я знаю лю-дей, які одружувалися тому, що дуже сильно хотів брат виїхати в Америку. Одружився. Виїхав. Зустрічався я пізніше з ними там, але, на жаль, вже з кожним окре-мо. Вони не живуть разом, бо там розлучаються навіть у церквах. Там зовсім інше ставлення до цього. Друже, не псуй собі жит-тя. Вирішуй правильно. Обери правильну мотивацію до шлюбу.

Шоста помилка – твоє

рішення засноване на думці лише однієї людини

Тобто, тобі лише хтось один сказав: хороший вибір. Пізніше ми поговоримо про вісім святих «так». Якщо ти хочеш одружува-тися, ти маєш отримати ці «так» для того, щоб мати повноцінне благословення. У книзі Припові-стей дуже багато разів написано: «мудрість з тими, хто радиться», «при численності ж радників справа здійсниться», «веди ві-йну при численності радників». Біблія говорить, що дорожчими за золото є слова того, хто до-коряє, а слова тих, хто лестить, є підступ. Бережіться таких людей. Пізніше ми ще ширше про це по-говоримо.

Сьома помилка – одру-ження як прояв помсти.

Цих помилок є, звичайно, набагато більше. Але я скорочую до найбільш поширених. «Отже, він не одружився зі мною, зна-чить я вийду заміж за іншого». Ну і вийшла… А як же ти будеш жити? Це виглядає як театр, а хто від цього виграв? Диявол. Тому, що все життя – пиляння і пиляння. Я йому щось доведу, а я їй. Ніколи цього не робіть! Не одружуйся, не виходь заміж задля того, щоб ко-мусь щось довести. Пам’ятайте, щасливий шлюб не розпочи-нається з гарних почуттів, а з міцного фундаменту. В житті у нас часом «іскрить». Є такий

Наталія Шемчишина м. Одеса

Гурт “Кредо” м. Рівне

моло

діж

не сл

ужін

ня

11 2/20112/2011

приклад, що на небі стоїть два золотих стільці, на які має сісти сімейна пара, між якими жодно-го разу не «заіскрило», проте, ці стільці досі порожні. Але зовсім інше ставлення, коли ти розумієш і визнаєш, що ти був неправий. Я переконаний, що більше 90% таких «іскрінь» трапляються, бо, скажімо, я хотів повести себе егоїстично. А природа мужчини страшенно егоїстична. Тому й написно в Біблії, щоб чоловіки любили своїх дружин, бо чоло-вікові притаманно в першу чергу любити себе. Коли чоловік при-хворів, то вдома це надзвичайна подія. Дітей забрати, телефон відключити, те подати, інше при-нести, ще щось протерти! Бо ж ВІН хворіє!

Біблія говорить про любов чоловіка до дружини як жертовну, а не спрямовану власне на себе. Тому пам’ятайте: найперше, з чого має розпочинатися шлюб – це фундамент, глибокі стосунки з Богом. Якщо хлопець або дівчина не шукали Бога щодня, а потім, коли збираються одружувати-ся, намагаються пізнати волю Божу, то не чекайте, що Він вам її відкриє. Розчарую вас, але не чекайте, не буде відкрито! Ви можете серйозно помилитись. І станеться, як у приказці: «яке їхало, таке і здибало». Принцип магнетизму діє в стосунках лю-дей – подібні люди притягуються. Якщо ти сам людина не глибока, то обов’язково й зустрінеш таку ж. Якщо ж ти людина серйозних намірів, глибоких стосунків з Богом, тобі просто не буде про що говорити з людьми деше-вого способу мислення і життя. Будь людиною близьких і глибо-ких стосунків із Богом. І повір, обов’язково Він дасть те, що тобі потрібно.

Брати, майте авторитет! Три речі, від яких в першу чергу зміцняється авторитет чоловіків.

Перше – це твої стосун-ки з Богом. Яким тебе бачить і знає сестра? Чи знає вона тебе

людиною Слова Божого? Чи знає про тебе дівчина з церкви – він віруючий, то людина глибокої молитви. Він людина, посвячена Господу і ділу Його. Повірте бра-ти, ніщо так не впливає на сестер як практична віра у брата. Мож-ливо, тому багато дівчат хочуть вийти заміж за служителів. Але це не так просто.

Друге – це твої стосунки з людьми. Що це означає в кон-тексті стосунків хлопців та дівчат? Про що говорять сестри – якщо брат однаково рівно ставиться до всіх сестер, це людина яку ми поважаємо. Якщо ж ти одних виділяєш, а інших не помічаєш, для тебе вони просто не існують, або ж тобі постійно потрібно під-возити одну людину в ту сторону міста, що є протилежною до того району, де ти живеш. Але ти ігно-руєш тих, кого справді потрібно було б підвезти. Це не додає тобі авторитету. Нехай дівчата поба-чать твоє правильне ставлення навіть до тих, кого всі обходять. Повірте, що Бог дивиться не на обличчя, а на серце. Отож, став-ся правильно до людей, будь їм слугою.

І третє – це твій спосіб життя. Сестри, тримайтесь по-далі від хлопців, в яких пальці

розійшлися «віялом». Такі не придатні для нормального життя. Вам буде тісно з ними. Спосіб життя цього брата, його цінності і пріоритети, на що він тратить і вкладає гроші, на що він витрачає свій час – це те, що будує автори-тет. Нехай Бог благословить вас бути тими людьми, які уникають помилок, вибираючи супутника життя.

Брати, не робіть поспішних речей! Перше ніж ти запропо-нуєш їй вийти заміж, вона має тебе роздивитися, вивчити. Кажуть, що мужчина має бути трішки кращий за мавпу, то що для хлопця треба ще більше? Дівчина ж любить не очима, а ву-хами, цінує якісь внутрішні якості свого обранця. Сестри, перше ніж погодитесь, ви маєте пова-жати цього брата, він має бути у вас в авторитеті. Не йдіть за-між за будь-кого. У збірці віршів перського поета Омара Хайяма «Рубаї» є такі чотири рядки: «Чтоб мудро жизнь прожить, знать надобно немало – два важных правила запомни для начала. Ты лучше голодай, чем что попало ешь, и лучше будь один, чем вместе с кем попало». Хіба це не правда? Тому спочатку зауважте і відчуйте авторитет цього бра-та, поважайте його, а вже потім погоджуйтеся вийти за нього заміж. У книзі Приповісті 20:25 написано: «Тенета людині казати святе нерозважно, а згодом свої обітниці досліджувати». Браття, не спішіть казати сестрам. Чому? Ти просто втратиш авторитет і повагу цієї сестри.

Далі ми поговоримо про те, як розпізнати волю Бога щодо мого чи твого конкрет-ного одруження.

Поговоримо про сім’юПоговоримо про сім’ю

(продовження на стор. 30)

(продовження на стор. 30)

12

сиро

тине

ць: с

ьоми

й рі

к

ВВкінці травня у комплексі «Сиротинець – школа», як і в усіх навчальних закладах, відбулося уро-

чисте свято останнього дзво-ника. Він сповістив про початок довгоочікуваних літніх канікул – чудової пори для відпочинку і оздоровлення дітей, зустрічей з новими друзями.

Серця школярів, особливо тих, що проживають у сиротинці, сповненні вдячності Українській місії благовістя і зокрема роди-нам Фелікса Каплуна та Едмунда Сардачука за постійну допомогу і турботу.

Серед багатьох приємних подій, які сталися протягом ми-нулого навчального року, наші школярі, безумовно, згадувати-муть про участь у Всеукраїнській олімпіаді «Юні знавці Біблії», яка проходила в Острозькій академії. Наша експериментальна Всеу-країнського рівня загальноос-вітня школа І – ІІІ ступенів одна з небагатьох у державі займається системним духовним вихован-ням дітей. Значною мірою цьому сприяють уроки християнської етики, які відвідують всі учні 1 – 11 класів. Вивчається цей предмет за програмою, виданою Національним університетом «Острозька академія», з яким наша школа уклала угоду про співпрацю. Тому ми просто не могли не взяти участь у цій олім-піаді та пригадуємо про неї як про одне з Господніх благословень для хлопчиків і дівчаток та як підсумок спільної праці педагогів і школярів.

…Отож, рано-вранці наша дружна команда у наступному складі: Мілана Байцим і Христи-на Волощук (2-ий клас), Валерія Пелех (3-ій), Діана Шевченко

(5-ий), Владислав Волощук (6-ий), Ярослав Сікорський (7 -ий), Вікторія Сахарук (8-ий), Юлія Бондарець (9-ий), Анастасія Волощук (10-й), Ольга Зайчук (11 клас) разом із вчителями християнської етики Валентиною Михайлівною Волощук, Ларисою Євгенівною Соболь і директором школи вирушили в дорогу. Вона була непростою, адже випав мокрий сніг і підморозило. Проте ми щиро молились і Бог благо-словив нашу подорож.

Приїхавши в Острог, були вражені великою кількістю учас-ників олімпіади. Адже зібралися представники майже всіх регіонів України. В олімпіаді брали участь 314 учнів 1-11 класів загально-освітніх шкіл із 18 областей. На урочистому відкритті з вітальним словом виступили керівники ака-демії, столичні науковці, пред-ставники місцевої і Верховної Ради, духовні особи, побажавши школярам творчих успіхів. Зокре-ма, перший проректор Острозь-

13 2/20112/2011

Юні знавці БібліїЮні знавці Бібліїкої академії Петро Михайлович Кралюк наголосив, що нинішня четверта Всеукраїнська олімпіа-да відбувається в ювілейний рік і провів презентацію «450 років Пересопницького Євангелія, 430 років Острозької Біблії».

Під час олімпіади учні вико-нували тести на знання Біблії від-повідно до навчальної програми загальноосвітньої школи, а також виступали з усною презентацією на запропоновану тему:

– учні 1-2 класів: “Мій улю-блений уривок з Біблії» та ілю-страція усної розповіді малюн-ком або аплікацією;

– учні 3-4 класів: “Народжен-

ня і дитячі роки Ісуса Христа»;– учні 5 класів: “Мудрість

у житті Біблійних персонажів» (оповідання);

– учні 6 класів: “Про любов і дружбу ”, “Про милосердя ”, “Про добро ”, “Про слухняність ”, “Про взаємодопомогу ”, “Про по-рядність ”, “Про чесність ”, “Про правдивість ” (власна притча на одну із запропонованих тем);

– учні 7-9 класів: “Біблійні

афоризми і їхнє значення в Бі-блійному тексті ”(есе);

– учні 10-11 класів: “Біблійні сюжети в творчості вітчизняних та зарубіжних поетів і письмен-ників XIX-XX ст. ”(есе).

Переможцями олімпіади стали 42 учасники 1-11 класів із різних областей України. Звичай-но, найприємніше, що серед них є також учениця 3 класу нашої школи Валерія Пелех. Всі учні отримали дипломи учасників і подарунки. Проте найголовні-ше – не нагороди, а те, що ми змогли, готуючись до олімпіади, краще дослідити Біблію і в наших виступах засвідчити про Божу

любов.Ось окремі думки учнів на-

шої школи:Діана Шевченко (5 клас),

«Мудрість у житті біблійних пер-сонажів»: «Бог наділив людину мудрістю, щоб вона могла твори-ти добро, щоб її вчинки були пра-вильними і розумними. Мудра людина – розсудлива, не сварли-ва, не лінива, не заздрісна. Вона не спричиняє нікому зла».

Владислав Волощук (6 клас), «Дружба і любов»: «…коли хтось нас ображає, ми повинні писати це на піску, щоб вітер здув його і ми це забули. Але коли хтось робить нам щось до-бре, ми повинні записувати це на камені, щоб ніякий вітер не міг цього стерти».

Я р о с л а в С і к о р с ь к и й (7 клас), «Біблійні афоризми та їх значення у змісті біблійного тексту»: «…все, що ми хочемо, повинні виливати Христові у своїх молитвах. І наш Небесний Батько зробить для нас все найкраще, бо ми є Його улюблені діти».

Вікторія Сахарук (8 клас),

«Біблійні афоризми та їх значен-ня у змісті біблійного тексту»: «…нам потрібно пам’ятати, що ні-чого не минає без наслідків. «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина по-сіє, те саме й пожне!» (Гал. 6 : 7)».

Юлія Бондарець (9 клас), «Біблійні афоризми та їх зна-чення у змісті біблійного тесту»: «…коли хто копає яму на іншого, той копає її в першу чергу проти Бога, а це ніяк не може бути непо-міченим. Бог є Суддя праведний. В Нього суд та істина, тому Він праведно реагує на ті чи інші по-дії. Отже, біблійні афоризми – це чудова форма передачі біблійної інформації, яка не просто зро-бить нас успішними, але й дарує вічне життя».

А н а с т а с і я В о л о -

14

СвітланаСВИНОВЕЙ: директор Ківерцівської експериментальної школи

сиро

тине

ць: с

ьоми

й рі

к

щук(10 клас), «Біблійні сюжети в творчості вітчизняних та зару-біжних поетів і письменників ХІХ – ХХ ст.»: «Я спочатку не зовсім зрозуміла сюжет поеми (авт. Іван Франко, «Мойсей»). Перечитала її вдруге, потім втретє… І ось що виявилося: в поемі відчутна дво-плановість у висвітленні подій – біблійний матеріал передається реалістично. Мойсей – це перша сюжетна лінія. Друга – україн-ський провісник Іван Франко, оточений лінивими і байдужими

Ольга Зайчук(11 клас), «Біблійні сюжети в творчості вітчизняних та зарубіжних по-етів і письменників ХІХ – ХХ ст.»: «Роман «Майстер і Маргарита» мене дуже зацікавив. Прочитав-ши його, я багато чого зрозуміла. Мені стало дуже шкода людей, що сприймають Ісуса Христа не як свого особистого Спасителя, Сина Божого, а просто як істо-ричну постать, що змінила цей світ. Ісус вартий більшого, Він повинен бути і вашим Другом, Порадником, Утішителем. Адже Він кожного так сильно любить, що пішов на смерть».

(фото C. Волощука)

до долі рідного краю і онуків сво-їх. Він простягає до нас руки з ми-нулої епохи, волаючи: «Встань! Прокинься! Пробудися!»

15 2/20112/2011

Музичне служінняМузичне служіння

ННаприкінці травня в церкві “Дім Євангелія» м. Луць-ка відбулися плідні творчі зустрічі між працівника-

ми музично-хорового служіння країн США та Західної України. На них приїхали музиканти, ди-ригенти, співаки з Волинської (45 чоловік), Рівненської (10), Житомирської (7), Київської (5), Хмельницької (3), Львівської (2) областей. Два континенти, дві нації, але дух, душа єдині в про-славленні нашого всемогутнього Бога!

П’ять педагогів, професорів християнської музичної освіти та мистецтва з різних штатів США протягом 3 днів проводили май-стер-класи з хорової практики (диригент Тім Сойер, Сергій Бог-за, диригент Марк), по ансамблю

дзвіночків (сестра Хезер) а також по класу камерних, естрадних ор-кестрів, композиції, аранжуванню та служінню звукооператорів. Лекції з поклоніння Господу вів Стів Бенхем.

Ввечері, 19 травня в при-міщенні церкви «Дім Єванге-лія» керівник музично-хорового відділу Всеукраїнського союзу церков ЄХБ Олександр Крещук, розпочинаючи зустріч, наголо-сив, що мета даного спілкуван-ня – ПОКЛОНІННЯ, СЛУЖІННЯ, ДУХОВНЕ та ПРОФЕСІЙНЕ НА-ВЧАННЯ, ПІЗНАННЯ, а також СПІЛКУВАННЯ.

Починаючи з 2000 до 2010 років неодноразово проводилися музичні семінари та майстер-класи за сприяння Місії «Музика

Олександр Крещук

16

музи

чне с

луж

іння

в світовій культурі». Стів Бенхем, Джон Бенхем, Тім Сойер, Керол Ейкум, Хезер Хууд – професори кращих християнських Універси-тетів в м. Мінеаполіс (Міннесота) найвищої кваліфікації, а також досвідчені керівники церковного музичного служіння, які з вели-кою увагою та любов’ю ставлять-ся до музичних служителів укра-їнських церков. Протягом 10 років співпраці нагромаджено значний досвід розуміння особливостей та потреб щодо подальшого розвитку музичного служіння в церквах України.

На відміну від попередніх – поєднали в одному семінарі такі напрямки служіння, які ак-

тивно розвиваються в церквах ЄХБ України: хорове служіння, вокально-інструментальні групи (прославлення) звукорежисуру та оркестри. Це зумовлено необ-хідністю гармонійного розвитку та поєднання усіх напрямків. З цією метою запрошено нових професійних музикантів, які мають відповідну кваліфікацію та значний досвід церковного служіння.

Біблійні основи сутності по-клоніння, служіння прославлення розглядали зранку кожного дня, а після обіду навчання проходило за напрямками.

ЗАГАЛЬНІ СЕМІНАРИ: це важлива складова формування мислення, удосконалення розу-міння керівниками та учасниками музичного служіння біблійних принципів: ПОКЛОНІННЯ, КЕРІВ-НИЦТВА, СЛУЖІННЯ.

ХОРОВЕ СЛУЖІННЯ: для ди-ригентів, помічників диригентів, студентів музичних факультетів Біблійних коледжів. Семінар вклю-чає в себе методику хорової робо-ти, специфіку вивчення реперту-ару, вокальне навчання хористів, організаційні питання.

ВОКАЛЬНО-ІНСТРУМЕН-ТАЛЬНІ ГРУПИ (ПРОСЛАВЛЕННЯ): для керівників, аранжувальників та учасників груп, які беруть участь у богослужіннях, євангелізаціях.

ОРКЕСТРОВЕ СЛУЖІННЯ: для диригентів, помічників дири-гентів, концертмейстрів церков-них оркестрів, студентів-інстру-менталістів музичних навчальних закладів, а також керівників інстру-ментальних ансамблів.

У неділю 22 травня на уро-чистому ранковому богослужінні під склепінням старовинної кірхи у виконанні хору лунали твори Й.С. Баха «Санктус», «Алелуйя», «Твер-до я вірю!», «Коли погляну з вірою», «Великий Бог», «Вана Барака», «Святий Бог» та інші. Проповіді, спів хору та окремих виконавців разом із акомпанементом музи-кантів створили атмосферу під-несеного поклоніння всієї церкви. Плоди праці рук та душ амери-канських диригентів через спів

хору, гру камерного та естрадного оркестрів, вокальні групи, спів гостей тішили слухачів. Серця всіх присутніх були наповнені хвалою та поклонінням Господу.

Натхненну проповідь укра-їнською мовою про поклоніння через музику та спів виголосив професор, керівник християнської музичної семінарії Стів Бенхем.

Керівництво християнського музично-хорового центру Волин-ського об’єднання церков ЄХБ сердечно дякує музичним пра-цівникам братства США за співп-рацю, молитви та благословення. Щирі та теплі відгкуки учасників свідчать про те, що такі семінари важливо й необхідно проводити частіше. Це дає можливість об-новити бачення, поділитися до-свідом і підбадьорити один одного Словом Божим, християнською музикою і піснею.

Сергій Богза

Марк Стоувер

Стів Бенхем Тім Сойер

Алеся Вельгус Віталій Болгар

Кріс Бенхем

фото С. Борща

17 2/20112/2011

музичне служіннямузичне служіння

ЛідіяГЛИНСЬКА: керівник християнського музично-хорового факуль-тету ВООЦ ЄХБ

28-29 травня в луцьких церквах «Дім Євангелія» та «Відроджен-ня» відбулися урочисті події з нагоди випуску студентів 17 набору християнського музично-хорового факультету. 27 випускників склали останній іспит з церковної хорової практики на базі хору «Дім Єван-гелія» та отримали диплом про присвоєння кваліфікації – диригент хору, акомпоніатор фортепіано, соло-вокал.

Молитву посвяти і благословення на дорогу служіння звершив заступник голови обласного об’єднання церков ЄХБ Павло Карпук разом з усіма присутніми пресвітерами церков, з яких навчалися сту-денти. Багато гостей, батьків, родичів, море вітань, музика духового оркестру, квіти лишили в серцях випускників слід любові та тепла.

Вони, в свою чергу, висловили щиру подяку всім 10 викладачам музичного центру, які віддали часточки своїх сердець, уміння та лю-бові. Це Я. Троць, А. Назаревич, Р. Вознюк, М. Ткачук, П. Ткачук, О. Вознюк, Т. Людвіг, Т. Шалайко, І. Прихода та М. Новакович.

Дорогі диригенти, усі вчителі бажають вам Божих благословень від роси небесної та туку землі!

Молитва благословення

Диригує Людмила ГринчукПроповідує Петро Блоха

Диплом вручає заступник Диплом вручає заступник Голови ВООЦ ЄХБ Павло КарпукГолови ВООЦ ЄХБ Павло Карпук

18

духо

вна

стат

тя

його поведе Святий Дух, однак, він завжди мав при собі рекомен-даційні листи, які незмінно зна-ходили своїх адресатів. Ці листи були незвичні. У чому ж полягала ця незвичність? У тому, що вони не були написані знайомим нам видимим чорнилом і більше того; вони були написані не на папері. Саме тому їх не можна було загу-бити, пошкодити чи вкрасти. Вони завжди були з Павлом, і кожен, кому Павло пред’являв ці листи, розумів те, що в них було напи-сано, хоч би навіть не знав мови Павла або не вмів читати. Саме ці незвичні листи відчинили перед Павлом двері у домах як простих людей, так і багатих. І навіть царі, читаючи написане у такому листі, відчиняли двері палаців перед Павлом.

Чи хотіли б ви мати такий лист? Павло стверджує, що ви уже його маєте. Справа у тому, що ви, не знаючи про його існування, не користуєтеся ним у повсякденно-му житті. Мабуть, ви уже здогадує-теся, де зберігається цей дивний лист? Це хотіли знати й коринтяни – віруючі з Коринтської церкви, бо ж, як і ми, бажали служити Богові та мати успіх у розповсюдженні Євангелія серед усіх народів. Їм, як і нам сьогодні, важливо було мати такий рекомендаційний лист, який відкривав би перед нами не лише двері будинків, а й серця лю-дей для прийняття ними проповіді Слова Божого.

Павло хотів, щоб кожен віру-ючий знав, де зберігається у нього цей лист, і міг з успіхом користува-тися ним у повсякденному житті. Недарма ж він каже: «Ви письмо Христове, написане не чорнилом, не на скрижалях камінних, а на сердечних скрижалях написане Духом Святим для того, щоб ви мали успіх у вашому служінні». І якщо цей лист є у вашому серці, то, перш, ніж ви промовите хоча б одне слово, його пізнають і про-читають усі, з ким ви зустрічаєтеся у цьому житті. Саме такого листа і пред’являв апостол Павло кожно-

ЦЦі слова про Бога, який дає силу перемагати в будь-яких умовах і торжеству-вати у Христі, ап. Павло

написав у 2 листі до Коринтської церкви, яку він заснував у пері-од своєї подорожі до Європи. Збираючись знову відвідати цю церкву, Павло згадує про ті труд-нощі, які зустрічалися йому під час попередніх подорожей. Не-безпека, з якою довелося йому зіткнутися, переконала Павла, що без допомоги Бога він не зміг би залишитися живим до кінця кожної подорожі. Про ці Павлові подорожі пише і євангеліст Лука у книзі «Дії святих апостолів». Сила, з якою Бог діяв через Павла і його вірних друзів, була така, що перед нею схиляли голови найсильніші противники Ісуса Христа. Впевне-ний, що кожен із нас хотів би мати подібну силу в Господі, щоби бути успішним у тому служінні, на яке нас поставив Святий Дух. При-клад апостола Павла найкраще ілюструє, як і звідки береться ця сила, що перевтілює, змінює лю-дину, робить із неї безстрашного воїна Господнього, який здатен торжествувати у Христі в будь-яких, навіть найбільш неймовірних обставинах, розповсюджуючи

навколо себе ті незвичні христи-янські риси, ніби пахощі, які при-ваблюють людей і змушують їх з благоговінням схилити свої серця перед Великим Богом.

Отже, давайте разом спробу-ємо зрозуміти, що робило Павла таким успішним у його служінні Бо-гові, щоб і нам мати успіх, подібно як і він. Відповідає на це запитання Павло у 3-му розділі, в 2-3 віршах. У часи Павла мандрівник, вируша-ючи до незнайомого міста, мав із собою рекомендаційний лист від людини, яку добре знали у місті, в яке він направлявся. Приїхавши в пункт призначення, мандрівник передавав рекомендаційного листа адресатові, який приймав подорожнього у власному домі, попередньо переконавшись у до-бропорядності людини, що перед ним. А ще хазяїн дому завжди хотів упевнитися, що цей мандрівник є той, за кого себе видає. На жаль, цей метод має не лише позитивні якості, а й недоліки. Адже листа можна загубити, він може змок-нути під невщухаючим дощем чи під час переправи через річку, або його можуть украсти вороги-не-доброзичливці, щоб використати з корисливою метою. Павло, ви-рушаючи в подорож, не знав, куди

«А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможця-ми в Христі, і запашність знання про Себе через нас виявляє на всякому місці! Ми бо для Бога Христова запашність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть, для одних бо смертель-на запашність на смерть, а для других запашність життєва в життя. І хто здатен на це? Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!» (2 Кор. 2:14-17).

««««««««««««««««ММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММММи ббббббббббббббббббббббббббббо для Бога Христова

ззззззззззззаааапашність» «Ми бо для Бога

д 2 Кор. 2:14-17

19 2/20112/2011

Торжество у ХристіТоржество у Христіму, хто готовий був його слухати. Яким чином говорить до людей цей незвичний лист? До мене багато разів зверталися із запи-танням: «Ви, напевно, віруючий?» Я допитувався, чому вони так думають, а мені відповідали: «Не знаю, але мені чомусь здається, що саме так і є». Розгадка дуже проста. Її знають навіть матеріа-лісти і навіть маленькі діти. Секрет у тому, що «дружба починається з усмішки», як говориться у простій дитячій пісеньці про дружбу. Бо усміхатися незнайомим людям і тим самим налаштовувати їх на дружнє спілкування і стосунки може лише той, чиє серце сповне-не любов’ю і співчуттям, в чийому серці немає підступних задумів і корисливих мотивів. Так безпосе-редньо і дружелюбно поводяться діти, яких люблять батьки. Саме такою любов’ю зігріті серця усіх, хто став дитям Божим і присвятив власне життя Тому, хто любить Бога щирим серцем і душею, і всім розумінням і хто також щиро любить і Боже творіння – людину.

«Ми бо для Бога Христова за-пашність серед тих, хто спасаєть-ся, і тих, які гинуть» (2Кор. 2:15), – пише апостол Павло. І це були не просто слова. Подорожуючи, він часто спостерігав за тим, як по-різному люди слухали його і по-різному реагували на його слова. Одні з радістю приймали Слово і отримували спасіння, а інші сумні-валися, сміялися з Павлових слів і навіть жорстоко били апостола.

Як ставився до таких людей Павло? Проклинав їх, ненавидів? Ні. Сповнений Святого Духа, він знав, що причину такої поведінки людей треба шукати не в них, а в лютуючому створінні, яке стало богом віку цього, осліпило люд-ський розум, щоб для цих людей не засяяло світло благої вістки про Христа, який є образом Бога невидимого. І цей лжебог, диявол, осліпляє розум людей, використо-вуючи їх гордість та маніпулюючи їхньою свідомістю.

Пригадую алегоричне опо-

відання про збори, на яких диявол розпитував своїх демонів, що вони роблять для того, щоб прискорити загибель людини.

– Я говорю людям, – сказав один із них, – що Бога немає, а тому немає й гріха. Люди можуть жити так, як їм хочеться, не боя-чись покарання за таке життя.

– Яке безглуздя! – заперечив диявол. – Не забувай, що люди мають совість, а вона підказує їм, що Бог є і що за гріховне життя лю-дині доведеться відповідати перед Богом. Твоя тактика невірна.

Слово узяв другий демон:– Я говорю людям, що Біблія

– книга, яку написали люди, а не Бог, і довіряти їй нерозумно.

Диявол відповів йому: – Даремно ти смієшся над

Біблією, бо вона – Слово Бога і го-ворить за себе. Люди, які читають цю книгу, розуміють це. Необхідно шукати більш дієві й кращі методи протистояння Богу, щоби світло істини не засяяло для них.

Нарешті підвівся ще один і сказав:

– А я кажу людям, що вони мають безсмертну душу, що є Бог і Біблія – правдива книга. Разом з тим я шепочу на вухо кожній лю-дині, що вона має ще дуже і дуже багато часу попереду, щоб розду-мувати над цими питаннями, доки не прийме конкретне рішення: вірити усьому цьому чи не вірити.

Саме цьому нечистому духу диявол відповів схвально:

–Твої методи боротьби з Бо-жою істиною найкращі. У цю твою сітку я зловлю безліч безтолкових, не мудрих душ, щоби загубити їх.

Щоб порятувати ці обмануті гріхом душі, Павло погоджувався терпіти образи, насмішки і побит-тя. А ви запитайте себе:

– Чи готовий я заради спа-сіння душ людських йти до них, говорити їм Слово Боже щиро, як від Бога, перед Богом та у Христі?» І тоді ви зрозумієте, чи розкритий лист, напечатаний Духом Святим у вашому серці, а ще зрозумієте, про що вам треба молитися.

Давайте підсумуємо усе, про що ми щойно розмовляли. Успіх нашого служіння цілком і повністю залежить від Бога. Бо Він є авто-ром послання про Господа Ісуса Христа, яке ми звіщаємо людям. Він же наділяє нас здібністю та силою правильно передавати це послання – чітко, зрозуміло, без спотворень. Разом з тим Бог знає, що без любові це Його послання не зможе проникнути в камінні людські серця. Саме тому Господь бажає, щоби ми, віруючі в Нього, були тими, через кого буде про-ливатися ця Його любов. Бо любов Божа, любов нашого Спасителя Ісуса Христа є тим божественним ароматом, тим фіміамом, який Господь розповсюджує через нас на будь-якому місці та в будь-якій ситуації. Мир у серці, радість, що сяє щастям на обличчі та щире ба-жання допомогти людям надбати вічне життя – ось той лист, ось те послання, що його читають люди ще задовго до того, як починають прислухатися до наших слів.

Отже, пам’ятаючи, що тільки Бог робить нас переможцями у Христі, що ми є послання Христо-ве, будемо ще більше старатися розповсюджувати Божественний фіміам любові нашого Господа, правильно передаючи Його Слово і чесно виконуючи служіння, яке Він нам довірив, завжди дякуючи Богові за цю велику честь, пода-ровану нам від Нього.

ЮрійРАДЄЛЬНІКОВ: проповідник, адміністра-тор Біблійного інститу-ту м. Луцьк

20

жит

тя ц

ерко

в УУтравні на Волині перебував віце-президент Євангельських християн Республіки Польща Яцек Дуда. Разом з іншими братами він відвідав

церкву с. Волиця. Яцек Дуда як редактор журналу «Glos ewangeliczny» церков Польщі завітали з пастором Андрієм Дармофалом у канцелярію обласного об’єднання церков ЄХБ. Під час короткої зустрічі познайомилися з діяльністю нашого братства. Працівники редакції «Волині християнської» взаємно обмінялися часописами із польським братами. Вони запросили Андрія Дармофала на духовно-збудовуючу конференцію у Польщі. Гості з Польщі

Гості з Польщі

ЗЗнагоди свята Трійці та 450-річчя Пересопницького Євангелія 12 червня на стадіоні «Колос» у місті Горохові відбулося богослужіння-євангелізація. Це

дорогоцінна рукописна пам’ятка XVI століття, під час вшанування якої з новою силою проголосили оживляючу духовну міць Слова Божого. Цим слушно скористалися церкви ЄХБ Горохівського району в ході урочистого дійства під відкритим небом, на яке прийшло багато горохівчан.

Про історію і важливість першого рукописного Четвероєвангелія, перекладеного староукраїнською мовою у містечку Пересопниця на Рівненщині, говорив автор цих рядків. Пересопницьке Євангеліє не випадково називають українською Першокнигою, його історичне

Засів Слова БожогоЗасів Слова Божого

значення сягає з далекого минулого в сучасне і майбутнє. Це справжнє національне надбання культурної спадщини і водночас це важливий засіб духовного відродження народу України.

З проповіддю про важливість і незамінність книги Біблії в нашому житті звернувся до присутніх перший заступник голови ООЦ ЄХБ Ярослав Троць. Він говорив про п’ять ознак, які свідчать про її божественність і богонатхненність, – чудо написання багатьма людьми протягом тривалого періоду в різних місцях, чудо існування і збереження в часи жорстоких переслідувань і до повного виконання в наш час, невичерпну силу та повчання для виховання і спасіння. Тому закликав старших і молодих людей до практичного застосування Слова Божого в сім’ї, суспільстві та церкві як мудрого керівництва та практичної інструкції для кожного з нас від нашого Творця.

Думка про силу Слова Божого звучала в музиці і співі об’єднаного хору, у грі духового оркестру, виступі молодіжного гурту «Мелодія любові». Горохівчани дякували Богу за довгоочікуваний дощик, який пройшов, за мир у нашій країні, за можливість проповіді Святого Євангелія. Його дорогоцінне зерно сіялося того літнього дня, тому просімо Творця, щоб проростив і допоміг отримати плоди покаяння у душах слухаючих.

Петро ШУМЧУК, пастор церкви села Скобелка.

Наметове служіння

Наметове служіння

в с. Сильнов с. СильноММолода сім’я Романа та Тамари Фурсік з церкви

“Фіміам” почула Божий голос та прийняла покликання працювати та жити у селі Сильному,

яке є рідним селом Романа. Вони купили хатинку і разом ще з однією сім’єю почали працювати та молитися за людей. До переїзду в Сильне Тамара служила в молодіжному клубі “51 паралель”, і тому, коли ми почули про євангелізацію, вирішили прийняти максимальну участь в пробудженні села. І 6 молодих людей відправилися 57 км від дому на велосипедах до села. Приїхавши, ми зустріли багато дітей та молоді. Вдень хлопці фізично допомагали жителям села, в той час як дівчата вчилися куховарити біля грубки. В перший вечір зібралося багато дітей. Їх привабив батут та спортивні ігри, згодом вони побували на творчості та біблійному уроці.Для дорослих та молоді проходила програма в наметі за участю музичних гуртів та гостей з різних церков. Після програми відбувся футбольний турнір. Ми познайомилися з молодими дівчатами і пішли разом з ними на пікнік, де вдалося їм засвідчити особисто. На молодіжну програму прийшло небагато людей, але ми раді були, що могли в теплій сімейній атмосфері поспілкуватися і помолитися за них. Незважаючи на

труднощі, на втому ми задоволені днями, проведеними там. Ми поверталися додому з сльозами на очах.Продовжуємо молитися за це село, плануємо наступну поїздку і радимо всім відвідати Сильне і підтримати сім’ї Фурсіків та Зіновій.

Олена ЛІТВІНОВА, м. Луцьк

фото авторафото автора

фото В. Юрченкафото В. Юрченка

більше новин читайте на сайті www.baptistvolyn.org

21 2/20112/2011

ПроповідьПроповідь

ННаше життя наповнене різноманітними несподі-ванками. Часто у ньому стаються такі події, яких

ми не чекаємо. Виходячи з дому, ми не знаємо, що нас чекає по-переду і з ким ми зустрінемося впродовж дня. В людському житті відбувається дуже багато різних очікуваних і не очікуваних зустрі-чей, однак, мені хочеться звер-нути вашу увагу на одну зустріч, яка має місце в житті кожного християнина. Ми багато чуємо і знаємо про неї – це зустріч лю-дини з Ісусом Христом.

I. Не розумілаЧимало людей на цій землі

провадять день за днем, рік за роком не завжди розуміючи про-сті, проте, дуже важливі істини, без яких людське життя втрачає суть. Можна прожити все життя і не зрозуміти того, що хоче від людини Господь, але через пев-ні обставини, допущені Богом, окремі люди приходять до ро-зуміння цього питання. Зустріч з Ісусом Христом – це особлива зу-стріч. І коли вона вже відбудеться в житті людини, то впливає на всі подальші події: з часом починаєш багато більше розуміти того, що раніше не розумів.

Нині я хочу акцентувати увагу на зустрічі Христа з сама-рянкою. Ця жінка не розуміла багато прописних істин, які знала з дитинства, навіть не уявляла,

що в її житті може відбутися щось особливе. І лише після розмови з Ісусом самарянка збагнула, що їй зустрівся не якийсь там простий чоловік, а власне Спаситель лю-дей (Ів. 4:4-15).

Розмовляючи з цією жінкою, Христос говорив їй про дуже важ-ливі речі, втім, слухаючи Спаси-теля, вона не розуміла суті того, що Він говорив їй. Інколи так буває і з нами: слухаємо людей, які спілкуються поміж собою, або, можливо, з нами хтось розмов-ляє і ми стараємося зрозуміти те, що нам говорять, але пере-конуємося, що наразі дуже далекі від цього…

Жінка не розуміла Христа. Сьогодні теж є причини, з огляду на які люди не розуміють Христа, Слова Божого. В чому причина? Одного разу Христос розповів притчу про сіяча. Як приклад Він змалював чотири види грунту, на який падає зерно. Христос прирівняв зерно до Слова Бо-жого, а грунт – до людей, які слухають Слово. Наш Спаситель звернув особливу увагу на два види грунту, в який падає посіяне зерно: грунт поблизу дороги та добра земля. І тут же пояснив, що мовиться про тих, хто слухає і розуміє та тих, хто не розуміє…

В чому ж причина таких роз-біжностей? У грунті, на якому не може прорости Слово Боже. Через гріх була втрачена дорога

до Бога і неможливо розуміти доти, доки не знайдеш дороги до Нього. Тільки та людина, серце якої змінив Христос, здатна Його розуміти.

ІІ. … знала про Христа (Ів. 4:25)

Жінка мала зустріч з Месією, про Якого чула, проте, не знала, що Той, Хто знаходиться поруч, є Христос, про Якого вона чула. Перед цим Він у неї попросив: «Дай напитися Мені», але вона Йому відповіла: «Як же Ти, бу-дучи юдеєм, та просиш у мене, самарянки?» Христос відповів їй: «Коли б ти знала Того, Хто гово-рить тобі, ти б у Нього про щось дуже важливе просила». Жінка знала про Христа, але не знала Його особисто.

Сьогодні життя багатьох людей подібне до життя цієї жін-ки. Нині тяжко знайти людину, яка не чула б про Христа. І хоча

22

за Мною», і вони зробили вибір – «залишили все і пішли вслід за Ним». З того часу минуло дві тисячі років і бажання Христа відкритися людям не змінило-ся. Він хоче, щоб кожна людина могла побачити, що їй потрібно залишити, від чого потрібно відмовитися. Сьогодні багато людей стоять перед вибором: від чого відмовитися, що чи кого залишити – водоноса чи Христа? Юнак залишив Христа, учні – сіті, човна, батька; самарянка – во-доноса. Багатьом людям важко залишити «водоноса» під на-звою «ідол», тобто, те, що вони ставлять вище Христа, що для людини є ціннішим за Спасителя. Але Ісус Христос є Той, Хто може багато що змінити у житті.

«Я знаю що прийде Месія». Той, Хто мав прийти, уже прий-шов. З того часу минуло більше тридцяти років. Самарянка пере-жила у житті все і не знала, що Ісус так близько… Можна про-жити все життя і не знати Того, від Кого залежить вирішення дуже важливого питання про те, де я буду проводити вічність.

Зустріч Ісуса Христа з цією жінкою пропонує кожному з нас задуматися над питаннями: як я розумію Христа і Його Слово, чи знаю Його як Друга або знайо-мого, чи пізнав я Христа? Якщо пізнав, то чи залишив те, що мені заважає іти за Ним і бути Його учнем?

що прийде Месія», Христос від-повів: «це Я, що розмовляю з тобою». Саме ці Його слова дивно вплинули на самарян-ку. Почувши, що цей чоловік – Христос, вона «покинула свого водоноса й побігла до міста». Після того, як жінка зрозуміла, з Ким зустрілася, багато що в її думках і житті змінилося. Коли людині відкривається Христос, в її житті відбуваються кардинальні зміни. Слова, сказані самарянці Христом, спонукали її залишити свого водоноса і побігти розпо-вісти іншим про Того, з Ким вона зустрілася. Після цих слів са-марянку мало цікавило те, ради чого прийшла до колодязя, вона зовсім забула про те, що юдеї з самарянами не спілкуються. Жін-ку зацікавив Подорожній, зустріч з Яким пробудила її від гріховно-го сну. Вона відразу зрозуміла, що в її житті з’явився Спаситель – Найважливіший, Наймудріший, Наймилосердніший, Люблячий і Добрий. Заради Нього у житті варто залишити будь-що…

Коли апостолу Павлу від-крився Христос, він написав в одному із своїх послань Фил. 3:7,8: «Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав, ради Нього я від-мовився від усього і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа». До зустрічі зі Спасителем в житті апостола були речі, які він вважав найважливішими, одначе, після цієї зустрічі усі попередні цінності Павло став вважати за сміття.

Одного разу до Ісуса прий-шов багатий юнак і запитав, що йому потрібно робити, щоб мати вічне життя. І Господь від-повів йому, втім, слова, сказані Христом, засмутили юнака і він відійшов зі смутком. Молодий чоловік не залишив те, що йому заважало надбати вічність, він залишив Христа. Сумно, що він зробив такий вибір.

Якось Христос зробив осо-бливий заклик Своїм учням: «Ідіть

проп

овід

ь люди знають про Нього, одначе, не відчувають Його присутності у своєму житті та серці. Христос знаходився поруч… Він і зараз знаходиться дуже близько від кожного, але люди можуть не знати й не уявляти навіть, що Той, про Кого вони чули, від Якого багато що залежить в житті, зна-ходиться поряд.

Перед цим Христос сказав жінці правду про її минуле («мала п’ять чоловіків, а той, кого маєш тепер – не муж тобі»). В очах Хрис-та вона була грішниця і Він розумів, Хто їй потрібний. Її цікавило багато питань і одне з них – «де потрібно поклонятися Богу?» Сьогодні жит-тя багатьох людей є гріховним в очах Христа… Дехто запитує: «Де знайти правильну церкву?», але Христос хоче, щоб кожна людина могла знайти Його і з Ним позна-йомитися. Господь хоче, щоб ми не тільки знали про Нього, але щоб ми відчували Його присутність у своєму житті та серці. Можна зна-ти про Христа, але не знати Його особисто.

Ми знаємо багато відомих людей через газети, журнали, книги, телебачення, інтернет, але ми не знаємо їх особисто. У нас не-має нічого спільного з ними. Кожен із нас знає нашого Президента, хтось володіє інформацією про його сім’ю, життя, але ми не зна-ємо його так, як знають його друзі. Інколи з нами вітаються люди, яких ми не знаємо, хоч вони й говорять, що знають нас…

Часто люди кажуть: «Ми зна-ємо Бога», але Бог не знає їх. Звичайно, Бог знає про життя всіх людей. Якось Христос сказав на-віть, що «волосся на вашій голові пораховане», але Євангеліє пише, що будуть люди, яким Христос скаже: «Я ніколи не знав вас, віді-йдіть від мене ті, хто чинить без-законня». Тому кожен запитаймо себе особисто: як знаю Христа я?

ІІІ. … відкрився Христос (Ів. 4:26)

Коли жінка сказала: «Я знаю,

Ярослав СЕХ: проповідник церкви ЄХБ м. Ковель

23 2/20112/2011

Життя церковЖиття церков

ВВона зареєстрована в органах влади під назвою „Скарбниця мудрості” і, на думку засновників – обласного благодійного фонду „Переображення”,

сповна відповідатиме своєму високому покликанню. Під час Дня відкритих дверей для батьків, дітей і журналістів керівник фонду Павло Миронюк відзначив, що цей приватний навчальний заклад надаватиме освіту на рівні державних стандартів і виховуватиме дітей у дусі християнських моральних цінностей. Школа загальноосвітня і водночас спеціалізується на поглибленому вивченні іноземних мов, англійську вивчатимуть із першого класу, а також сприятиме засвоєнню норм християнської етики, попередженню небезпеки шкідливих звичок.

Невелика наповнюваність класів – до 15 учнів – дасть змогу дотримуватися індивідуального підходу до кожної дитини. Над найскладнішими темами з основних предметів учитель працюватиме разом із асистентом. Це єдина в місті школа, де приймають неповносправних діток, оскільки приміщення пристосоване для пересування на інвалідних візках. Більшість працюючих батьків схвально зустріли створення групи продовженого дня. Для наймолодших школярів обладнана ігрова та кімната відпочинку, а для старших – комп’ютерний клас, спортзал.

Перша приватна Перша приватна

школа в Луцькушкола в Луцьку

Учні зможуть двічі на день харчуватися, їх будуть підвозити на заняття і додому шкільним бусом.

Залишається додати, що приватна школа цього року приймає дітей до першого і другого класів. Знаходиться вона у мікрорайоні підшипникового заводу – на вул. Станіславського, 15-А. Про всі інші подробиці можна довідатися за телефонами: 26-58-63, 050-1042700, повідомляє керівник прес-служби обласного об’єднання церков ЄХБ Микола ПИРОЖКО.

ЗЗвуки мідних інструментів духового оркестру з міста Ковеля зворушили серця слухачів під час вечірнього зібрання 13 червня у місті Ківерці. Гармонійна музика

і мелодії відомих та нових творів звучали у виконанні молодих братів та сестер. Вірші перепліталися з піснями учасників духового колективу. Слова проповідей пастора Віктора Бойчука, диригента Романа Ковча а також Ярослава Сеха спонукали порозмірковувати про те, що у нас має бути не тільки гарна творчість, але й невід’ємне щоденне життя з Богом.

А недільного ранку 26 червня велична хвала поклоніння Творцеві злітала з вуст об’єднаного

р р р

Гості з далека і Гості з далека і

зблизьказблизька

ММрієш мати багато друзів, бути серед християн, кра-ще пізнати Бога – завітай на молодіжне спілкування в м. Ківерці. Щосуботи о 20:00 в церкві «Вифлеєм»

ти маш нагоду бути співучасником цікавих тем, таких як: «Сила і влада слова», «Молитва як спрага душі», «Пам’ятай про Творця», «Християнин і здоров’я», «7 слів Христа», «Ангел везунчик», «Що означає послідовник Христа», «Ти особливий», «Що означає бути сучасним», «Не поклоняй-ся нічому, окрім Бога». Відзначаємо разом День іменин-ника, поспілкуємося за чашкою чаю а також матимемо відпочинок на природі. Ми прагнемо мати близькість з Богом і радіти тим, що наша молодість в Його надійних руках. Не будь байдужим і вміло використовуй час для спілкування, а це принесе радість, мир, і благословення. Чекаємо на тебе! Оксана МЕЛЬНИЧУК, м. Ківерці

фото С. Кравчукафото С. Кравчука

Молодіжний об’єднаний хор церков Київщини (фото О. Матвійчука)Молодіжний об’єднаний хор церков Київщини (фото О. Матвійчука)

фото У. Кунчикфото У. Кунчик

молодіжного хору церков Київщини. Того ж дня на вечірньому богослужінні вони побували в церкві “Дім Євангелія” м. Луцька. Більш як 60 енергійних братів та сестер піднесено виконували духовні твори Бортнянського, Генделя та інших композиторів. Це лише частинка з їхнього репертуару, з яким вони звершують євангелізаційні поїздки в країни Прибалтики, Середньої Азії, Росію. На обох богослужіннях в Ківерцях і Луцьку змістовні проповіді виголосив ректор Ірпінської богословської семінарії Ігор Яремчук, якому надамо слово в наступних номерах журналу.

24

свід

ченн

я

Яким я був

ДДорогий друже! Дуже багато людей сьогодні живуть за таких обставин, що хочеть-

ся плакати, а не радіти й веселити-ся. Моє бажання – застерегти тебе від життєвих помилок і допомогти вирішити проблему, яка, можли-во, подібна до моєї...

У двадцять два роки я одру-жився. Спочатку все було добре, в нас народилася прекрасна доне-чка, і я був дуже щасливий. Згодом наші стосунки погіршились. Я не знав, як потрібно правильно жити, намагався заробляти багато грошей, думаючи, що це найголо-вніше з того, що має робити чоло-вік. Використовував дружину як домогосподарку, не здогадуючись про те, що їй бракує уваги, ласки, добрих слів. А от до себе вимагав зовсім протилежного ставлення, а якщо мені щось не подобалося, то дуже часто дратувався, через це виникали сварки, непорозу-міння та докори. Я любив більше себе, свою роботу, друзів, пиво й цигарки. Ми з дружиною були зо-всім різними людьми, не розуміли

лося, ці люди знали і любили Бога та довірили Йому власне життя. Вони розповіли мені про Ісуса Христа, Який помер за мої гріхи на хресті, воскрес і зараз живий та реальний, про те, що Він мене дуже любить, бажає допомогти і дати нове життя.

Я зрозумів, що саме Його мені й не вистачало впродовж усього життя. Схилив перед Ним свою голову, відкрив своє серце і промовив: «Господь Ісус Христос! Я вірю, що Ти живий і чуєш мене. Прости мені, що я жив без Тебе у гріхах. Поверни моє життя в протилежне русло, я хочу жити по-новому, по Твоїй волі. Ввійди в моє життя і наведи в ньому по-рядок».

У цей час моє життя нагаду-вало історію, змальовану в Єванге-лії: без свого наставника учні Ісуса Христа перепливали в човні через море; була велика буря, і човен кидало в різні боки, вони не могли справитися і були дуже налякані. Тут по морю до них прийшов Ісус, і тільки Він увійшов у човен – буря стихла, і вони разом пристали до берега.

З того моменту, як Ісус увій-шов до мого човна, велика буря в морі мого життя затихла. Я неначе заново народився на світ. Великий тягар каменем скотився з моєї душі, і вона, нарешті, заспокоїла-ся. Серце сповнилося миром та невимовною радістю. Самотність зникла, і мені захотілося жити. Усе це зробив Він – мій Спаситель Ісус Христос. Він став моїм надійним та вірним Другом, а також турбо-тливим Батьком.

Що я надбав…

ООсь уже п’ять років я насо-лоджуюсь новим життям із Христом. Він звільнив мене

від багатьох гріхів та залежностей, дав силу протистояти спокусам, навчає прощати, любити ворогів та молитися за тих, хто ображає. Боже Слово стало мені солодше від меду. Воно навчає жити, доко-

один одного та не поступалися майже ні в чому. Віруючі сусіди, бажаючи нам допомогти, кликали мене до себе, щоб разом читати Біблію та дізнаватися про Бога. Але я відмовлявся, не розуміючи тоді, що саме Бог може врятувати мою сім’ю.

Після семи років подруж-нього життя дружина мене зали-шила. Для мене це стало великою катастрофою ще й тому, що вона заборонила бачитися із донькою. Моє життя втратило сенс, я був винен в усьому. Впав у глибоку де-пресію. Руки опустились, і я став байдужим до всього. Своє горе почав «топити в чарці». Шукав порятунку в монастирях, звер-тався за допомогою до ворожок та «бабок», відвідував заняття у психологів і психіатрів, - але все залишалося без змін.

Зустріч з Христом

ЯЯкось, коли мені було дуже важко, я впав на коліна і, плачучи, просив у Бога по-

рятунку та сили. Чекати довелося недовго. Через два дні зовсім не-сподівано я потрапив на відпо-чинок із цікавими людьми. Вони були щасливі, радісні, сповнені любові та милосердя. Як вияви-

25 2/20112/2011

«Із грязі в князі»«Із грязі в князі»ряє за погані вчинки, направляє на вірний шлях, виховує та готує до добрих справ. Христос дав мені прекрасну супутницю життя та двох маленьких донечок. Маю чудові стосунки з моєю донькою від першого шлюбу. Разом із нею та дружиною ми молимося за щастя для її мами. В моїй сім’ї сьогодні царює справжня любов, яка полягає в тому, що кожен з нас жертвує своїм комфортом заради своєї половинки. Якщо і виника-ють дрібні непорозуміння, то ми вміємо просити пробачення та пробачати одне одному.

Наші серця чисті. В них не-має жодної образи, а про якісь ревнощі або зради навіть і мови не може бути. Ми добре усвідом-люємо те, що Господь нам дарував один одного, щоб жити в радості та в горі, маючи мир, любов та злагоду. Христос навчає мене як чоловіка нести повну відповідаль-ність за свою сім’ю, любити свою дружину як власне тіло і ставитися до неї як до дорогоцінної тендіт-ної вази. Дружину Бог навчає бути вірною та надійною помічницею, цінувати та шанувати свого чо-ловіка. Скажу вам, що в нас це виходить, тому що любимо Ісуса Христа і Його Слово, а Він завжди і в усьому нам допомагає.

Маю хорошу церкву єван-гельських християн-баптистів «ДЖЕРЕЛО БЛАГОДАТІ», яка складається з таких самих як я, прощених Богом людей. Ми разом славимо нашого Спасителя, моли-мося, проповідуємо Слово Боже, розповідаємо людям про любов Ісуса Христа, і – це дуже важливо для мене – ми цінуємо людські стосунки, піклуючись один про одного. Одним словом, живемо як хороша, дружна сім’я. Ісус Христос змінив моє ставлення до проблем та труднощів, пріорите-ти та цінності, дав сенс та вказав на мету життя. Незважаючи на те, що маю хворі очі, я радію життю і впевнено можу назвати себе щас-ливою людиною.

А найголовніше – я маю пре-красне майбутнє у Небесному Царстві свого Отця. Ісус Христос сказав: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, – хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, – повіки не вмре».

Основою моєї віри є не здо-гадки про Бога і не мої почуття, а непохитний авторитет Ісуса Христа і Його обітниці, записані на сторінках Біблії. Якщо нам дають путівку, на якій написано «Ялта», то ми віримо написаному і не їдемо в Іркутськ, а таки в Ялту їдемо; якщо на квитку написано «вагон №5», то ми віримо і не йде-мо в якийсь інший вагон, а таки в п’ятий. А коли Ісус Христос вказує на вірний шлях – багато хто не ві-рить і робить навпаки.

Христос говорить: «Увіходь-те тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато хто хо-дить. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!» «Я – до-рога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не че-рез Мене». «Я – двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться».

Сьогодні тисячі людей з шаленою швидкістю мчать до загибелі, обравши собі широкий шлях без Спасителя. Виявляється, ми всі віруючі, проблема лише в тім, що всьому тому, про що пи-шуть люди, ми віримо, а на слова Всевишнього Владики Творця неба і землі, Того, Хто створив кожного з нас, дає нам дихання і пропонує прекрасне майбутнє, на превеликий жаль, уваги не звертаємо або ставимося до Його слів легковажно.

… і що втратив

ІІсус Христос сказав: «Прийдіть до Мене, усі струджені та об-тяжені, - і Я вас заспокою»!

Я прийшов до Нього, і Він мене заспокоїв та навів лад у моєму житті. Отож, якщо Бог вірний цій обітниці, то чому не варто довіряти Йому в усьому? Святий

Господь, на відміну від людини, слів на вітер кидати не буде. Ось що Він говорить про Себе: «Я, Гос-подь, сказав це – і зробив!» Які ще можуть бути в мене сумніви щодо Його обітниць?

Проте давай на мить при-пустимо, що після смерті життя немає і я марно вхопився за Ісуса Христа. Подивимось, що я втра-тив, живучи з Богом: алкогольну та тютюнову пристрасті, а також реальні негативні наслідки від них, бажання блудодіяти, а також масу можливих венеричних захво-рювань, яких сьогодні так багато, «друзів», котрим більше були по-трібні мої гроші, ніж я, для того, щоб весело порозважатися за мій кошт, тривогу у серці, душевний неспокій, самотність, депресію та беззмістовне життя, у великій мірі втратив гордість, егоїзм, непро-щення, гнів, заздрість, нецензурну мову та дуже багато іншого.

Та й надбав я дуже багато, про що частково писав вище. А зараз давайте подумаємо разом, - якщо все, що говорить Біблія про життя після смерті, правда, – то що втратив би я, не повіривши Святому Писанню та не полю-бивши Ісуса Христа??? А так я впевнений і в сьогоднішньому дні, і в майбутньому!

Дорогий друже! Немож-ливо написати все те, що хо-тілося б, в одній коротенькій розповіді. З великим задоволен-ням розповім тобі набагато більше та помолюсь за тебе, коли зателефонуєш мені або напишеш SMS на номер теле-фону: (050) 539-74-25. Завжди пам’ятай, що Господь створив тебе особливим. Ісус Христос тебе дуже любить, ти для Ньо-го важливий та цінний. Нехай Господь дарує тобі щастя!

З любов’ю Михайло Хмелюк м. Луцьк

26

сім’я ССім’я як важливий сус-

пільний інститут пере-живає глибоку кризу. Це підтверджує три-

вожна статистика розлучень – за їх кількісті на тисячу на-селення Україна вийшла на перше місце в Європі. Торік наші жінки зробили 200 тисяч абортів, зростає кількість дітей-сиріт, насилля в роди-нах та інші негативні прояви. Не так давно зареєстровано Всеукраїнську організацію представників сексуальних меншин і цим зроблено ще один крок до укладання одно-статевих шлюбів.

Привернути увагу до цих серйозних проблем, підтримати християнські сімейні цінності, за-декларовані в Біблії і Конституції України, відновити та розвинути культуру подружнього життя – така благородна мета Тижня по-дружжя, проведеного в обласно-му центрі з ініціативи обласного благодійного фонду „Переоб-раження” та інших громадських організацій, за підтримки міської ради та церков ЄХБ.

Родзинкою Тижня подружжя та його завершальним акордом став Фестиваль сім’ї, який від-бувся 22 травня. Він розпочався

пішою ходою від Київського до Театрального майдану. На чолі колони урочисто виконував хрис-тиянські псалми духовий оркестр церкви „Дім Євангелія”. Вслід за музикантами йшли молоді по-дружні пари, одна з яких була у весільному вбранні, їхали також неповносправні юнаки та дівчата на інвалідних візках. Багато мо-лодих і старших людей у світлому одязі, чимало з них в українських вишиванках, несли квіти, білі кульки і транспаранти з текстами із Біблії та Конституції: „Міцна сім’я – міцна держава”, „Луцьк за християнські сімейні ціннос-ті”, „Діти – подарунок від Бога”, „Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються дер-жавою”, „Що Бог з’єднав, людина хай не розлучає” та інші.

Учасників зібрання громади на Театральному майдані приві-тала директор міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ліна Галан.

– Сім’я започаткована Са-мим Богом і все Ним створене

– досконале і його ніхто не може зруйнувати, – зазначив голова благодійного фонду” Переобра-ження”, старший пастор церкви „Фіміам” Павло Миронюк. – Лю-дина не повинна руйнувати союз, який Творець заклав у Своїй ідеї як сімейний союз чоловіка і дру-жини. Дотримуючись цих христи-янських принципів, ми сьогодні кажемо „Ні” розлученням, бо не хочемо бачити покалічені долі дітей-сиріт і напівсиріт. Ми ба-жаємо кращого для майбутнього покоління, а для цього необхідно повернути в сім’ю святі біблійні цінності. Слово Боже навчає, якою має бути сім’я і це треба до-бре знати молодим людям і сер-йозно готуватися до її створення.

Про те, як Бог допомагає до-лати життєві труднощі, зміцнює сімейні стосунки переконливо засвідчило молоде подружжя лучан Сергія і Наталії Больчуків. Десять років тому після авто-мобільної катастрофи Наталя зазнала серйозної травми, опи-нилася на інвалідному візку. Але

27 2/20112/2011

Тиждень подружжя в ЛуцькуТиждень подружжя в Луцькунавіть і в такому стані вона не втратила надії – народила ще одного сина й разом із чоловіком тепер проводять велику працю серед неповносправних.

– Треба боротися за сім’ю, – сказав Сергій, – в усьому по-кладатися на живого Бога Ісуса Христа, Який є Спасителем на-шої душі та тіла. Він врятував під час аварії старшого сина, підняв нас над трагедією, зміцнив і дає сили та натхнення для служіння людям.

– Якщо вам бракує любові, то її потрібно шукати в Господа, – порадила Наталія присутнім, – і в усьому дотримуватися Заповідей Божих.

Тепло також був сприйнятий

виступ пастора церкви єван-гельських християн-баптистів Анатолія Сукача з села Поромів Іваничівського району. Вони з дружиною Ольгою Петрівною

виховують четверо синів, і Бог відкрив їхні серця для створення прийомної сім’ї. Взяли на вихо-вання ще восьмеро сиріток і, як запевнив Анатолій Іванович, не роблять різниці між рідними та чиїмось дітьми: «Одного разу я зробив зауваження прийнятому синові, але той не образився – навпаки назвав мене татом і по-цілував. Тому раджу вам побувати у сирітських будинках, відчути, як потребують ласки обездолені діти і наслідувати наш приклад».

З проникливими словами

звернувся до учасників акції пастор церкви „Дім Євангелія” Олександр Власюк:

– Біблія навчає, як правиль-но будувати стосунки у сім’ї, це своєрідна інструкція на всі ви-падки життя. І коли виникають проблеми в родинах, потрібно найперше звернутися до Господа з проханням про допомогу. Він створив сім’ю, стоїть на її сторожі як добровільного союзу чоловіка і дружини. Іншого у Святому Пи-санні не передбачено, інше – це фальсифікації, а тому потрібно бути дуже обережним і не підда-тися на спокуси лукавого.

Олександр Михайлович ра-зом з усіма присутніми звер-шив щиру молитву до Господа і попросив благословення на зміцнення і захист сімей лучан, народження і виховання дітей та вирішення всіх життєвих про-блем. Наприкінці організатори свята випустили в голубе небо декілька пар білих голубів як сим-вол чистоти, святості та вірності, всі гуртом виконали пісню „Де згода в сімействі”.

Микола ПИРОЖКО, керівник прес-служби обласного об’єднання

церков ЄХБ

життя церковжиття церков

3939братів і сестер дали обітницю

братів і сестер дали обітницю

Богові доброго сумління

Богові доброго сумління

більше новин читайте на сайті www.baptistvolyn.org

Ссвяте за вірою водне хре-щення відбулося 3 липня на річці стир для новона-

вернених членів луцьких церков «Дім Євангелія», «Дім молит-

ви», «Відродження» та церков с. Дерно, Ківерцівського і с. Садів Луцького районів. 39 братів і сес-тер в білому одязі з п’яти церков урочисто засвідчили перед не-

бом і друзями свою вірність та готовність служити Ісусу Христу протягом всього життя.

вл. інформ. фото В. Юрченка

28

У МОЛИТВІНа колінах в молитві, мій Боже, стою,Щиро славу Тобі я складаю.Не лукавлю – Ти знаєш, Тебе я люблюІ Ймення Твоє величаю.

Як же добре, мій Боже, що Ти в мене є!Підкріпиш мене в тяжку хвилину,Сам потішиш самотнєє серце моєІ підтримаєш душу вдовину.

Хоч у грудях серденько від болю щемить –Мені доля послала велику скорботу,Та зі мною, я знаю, Ти кожную мить –Відчуваю Твою я турботу.

І про мене, мій Боже, Ти знаєш усе:Гіркі думи мої та страждання,Щиру радість у зболене серце пошлеш,В грудях стримаєш гірке ридання.

Ти – Заступник, Порадник і Друг,Лиш до Тебе я можу молитись,Із Тобою лиш зменшиться горе моє…Як же добре, що Ти в мене, Господи, є!

Лариса СОБОЛЬ, м. Ківерці

МІЙ УТІШИТЕЛЮ…Хто я була і є у світі цім? – Ніхто!Та, слава Богу, Він мене помітив,Дорогу показав до сяючих висот,Посіяв у душі любові пишні квіти.

Його присутність всюди відчуваю,Коли Йому повірила. З тих пір,Як Добрий Батько, Він про мене дбає,Мене охороняє у житті.

Він в душу змучену вселив надіюІ допоміг позбутись тягаря провин.Щаслива я і кожен день радіюБез видимих, здавалося б, причин.Це Він роздмухав в серці іскру віри,Щоб ясним вогником могла вона палати,Мої нікчемні будні сіріПеретворив на вічне свято.

Мій Утішителю! Надійно так з ТобоюСеред зневаги, кривди і нужди.Прошу Тебе: й надалі будь зі мноюСьогодні, завтра і завжди!

«ІСУС ХРИСТОС УЧОРА І СЬОГОДНІ, І НАВІКИ ТОЙ САМИЙ»!

Я ще з дитинства пам’ятаю:В хатині нашій вбогій і холоднійСлова висіли в рамці на стіні у мами:«Ісус Христос учора і сьогодні, і навік Той самий!»

Незрозумілі ті словаЧитати вчилася складами,Їх прочитала я раніше «Букваря» –«Ісус Христос учора і сьогодні, і навік Той Самий!»

Минуло вже чимало літ,Давно нема на світі мами,Відкривсь мені тих слів глибокий зміст:«Ісус Христос учора і сьогодні, і навік Той Самий!»

Міцне й добірне те було зерно,Що зберігалося у пам’яті роками,Що через півстоліття проросло:«Ісус Христос учора і сьогодні, і навік Той Самий!»

І Слову цьому не зашкодили ніякДиктатори всі, війни, мори та злигодні, Жахливі утиски, кати, режими, дні голодні…Бо Слово те – Господь! Через віки нам світять, як маяк,Слова: «Ісус Христос учора І сьогодні, і навік Той Самий!»

Марія ТАЛАШУК, с. Тростянець

поет

ична

стор

інка

29 2/20112/2011

Я завжди маю з Ким поговоритиНе в димній кав’яреньок напівтьміПриходить Той, у Кому я почутаНа Небі буду, як і на Землі.

Не треба в співрозмовники шукати,Хто вислухав би і не осудив,Того, з Ким можна просто помовчатиЙ від ніжності поплакати без слів.

Зі мною поруч бути обираєВолодар всіх існуючих світів,І не тому, що «Отче наш» я знаю, –За близькість цю Він на хресті сплатив.

Ціною крові куплено розмови,В яких ми прихилитися змоглиДо вічної Отцівської любові,Щоб серцем відірватись від Землі.

Дихання слова оживляє душу,На світ являє все, що їй болить.Я знаю: говорити я не мушу,Та як же можу я не говорить!

Як нехтувати даним Богом даром?Молитися забути як, – скажіть?!І хто тоді наповнить мене жаромЧинити волю Господа в житті?

Я завжди маю з Ким поговорити.Мій крок – це не лукавії слова.Мій борг – це борг дитячої любові,Що з вірою молитву промовля.

Засяй подякою, серце,У труднощах не нарікай,Прийми як часточку НебаЖиттєвого поля розмай.

У шепіт жаркого літа,У голосіння зими,У зливи сумні осінні,У життєдайність весни

Впади… без застережень В обійми Свого Творця,Який спеціально для тебеВічності пензлем писав

Сльози кришталеву чистість,Обійм вузьку широту,Прощань приземлену зниклістьІ зустрічей довготу.

Гори подякою, серце,І в подарунках ОтцяВбачай частиночки Неба –Пізнай, що «життя повнота».

Наталя РОМАШУК, м. Ковель

ПРОСТИ, ГОСПОДЬПрости, Господь мій, що так малоМолитви лине з моїх вустЗа край, в якому я зростала,За край, в якому я живу.

Прости, що мало я просилаЗа свій народ, за тих людей,Яких в дорозі я зустріла,За покоління молоде.

Нема в хворобах дефіциту,А я забула за батьків,Які лишають своїх дітокІ гинуть в п’янстві залюбки.

Навколо стільки зла й страждання,Облич зажурених, сумних…Приклала мало я старання,Аби молитися за них.

Я визнаю свою провину,Ти ж дай мені в молитві сил.Мою прекрасну УкраїнуПрости, помилуй і спаси.

ГОСПОДЬ, ГЛИБОКА В СЕРЦІ РАНАГосподь, глибока в серці ранаІ біль його заполонив,І туга крає нездоланна,І сірі за вікном тони.

Останні згадую хвилини:Прощальну посмішку, слова…Мене Ти в горі не покинув,Є віра у душі жива,

Що Надю взяв в Свою країну,У місто вічності святе,Колись я там її зустріну,Тобі я дякую за те.

І хоч гірка сльоза стікає,Ти допоможеш, знаю я.В тяжкій журбі не нарікаю,Хай буде воля лиш Твоя.

Любов ОМЕЛЬЧУК, м. Луцьк

поетична сторінкапоетична сторінка

30

моло

діж

не сл

ужін

ня

Як пізнати волю Божу при одруженні

Якось один брат, поверта-ючись із богослужіння, підійшов до сестри, привітався і питає: «А що ти до мене відчуваєш?» Це він в такій оригінальній формі про-понував дівчині вийти за нього заміж. Вона подивилася на нього, стенула плечима і каже: «Нічого». Він вибачився і пішов. Цей брат досі не одружився. Браття, ніколи не питайте, що відчуває до вас дівчина, яка вам подобається. Є ще інший варіант. Усе вже ясно, але він і так, і сяк, а все ніяк не може запропонувати їй вийти за нього – нерішучий, несміливий. А сестра помічає його замішан-ня, бачить, що вже руки у нього пітніють, і вирішує зробити відпо-відний крок сама. Вона набирає повітря в легені й видихає: «Я згідна». От і все, вони одружи-лися і прекрасно живуть донині.

Отже, поговоримо про те, як пізнати волю Божу. Хтось шерсть розстеляє і дивиться, якою вона буде – мокрою чи сухою. Хтось каже: «Як їхатиму ввечері і буде світло включене, то від Тебе, Господи». Скажу вам, що можете помилитися. Чому? Бо ми не зна-ходимо потрібних підтверджень, що саме так треба чинити.

Спочатку пропоную про-читати Ефесян 5:10: «Допевняй-

теся, що приємне для Господа». Отож, ми маємо дізнаватися, що саме є приємне Господу? Поди-віться, що написано у 17 вірші, цього ж розділу: «Через це не будьте нерозумні, але розумійте, що є воля Господня». Отже, для нас, друзі, дуже важлива істина – усвідомлювати й розуміти, що ж є воля Господня? Скажіть, хто з вас знає англійську мову? Ви можете вільно розмовляти – це прекрас-но. Тоді ви зрозумієте наступний приклад. Лінгвісти стверджують: коли людина вже починає навіть думати іноземною мовою, яку вона вивчає, тоді про неї можна сказати, що вона досконало знає цю мову. Якщо ти ще не думаєш цією мовою, а в розумі перекла-даєш, можуть бути проблеми. Перекладати не так просто.

Якось мені та одному брато-ві зі Львова пощастило відвідати слов’янську церкву в Канаді, а там розмовляють російською мовою. Він почав проповідувати російською, але не зміг довго го-ворити, бо в повсякденному жит-ті дуже мало послуговувався цією мовою. Зупинився і каже: «Изви-ните, не могу». Пастор запитав, чи хто зміг би перекладати. Я по-годився. Таким чином я отримав можливість вправлятися в роботі переклада з української на росій-ську. Скажу,що перших 5 хвилин

мене душив сміх. Мені було дуже смішно, бо я ніколи в житті такого не робив. Але врешті-решт я зро-зумів таку істину: потрібно, щоб твій «Пєнтіум» був двоядерним. Працював на одну сторону і на другу (проповідник і слухачі), а між ними був постійний зв’язок. Це зовсім не просто. Потрібно думати цією мовою. Для чого я це розповідаю? Це яскравий при-клад, що чітко пояснює тему, яку ми зараз порушили. Коли людина буде знати волю Божу? Тоді, коли почне думати Божими думками.

Слово Боже, молитва та піст

Якщо ти хочеш пізнати волю Божу, ти маєш перебувати у Слові Божому. Ти маєш, як губка, бути просякнутий Словом Божим. З тебе має, образно кажучи, сочи-тися, скапувати Слово Господнє. Ти маєш думати категоріями Його Слова і говорити, випорску-вати з себе Слово Бога. Знаєте, що незабаром станеться? Коли ти будеш думати категоріями Слова Божого, то не будеш у своєму переживанні допитува-ти Бога – Його на це воля чи ні. Чому? Тому що ти тоді будеш розуміти: оце точно не Твоя воля, Господи. Як може бути воля Твоя, коли ця дівчина (хлопець) невіруюча! Друзі, немає волі Божої на дружбу і шлюб з неві-руючим хлопцем (дівчиною)! В таких випадках немає волі Бога! Це однозначно. Чому? Тому, що не потрібно Богові спеціально, саме тобі відкривати Свою волю в даній ситуації. Він вже її від-крив. Пам’ятаєте, до Коринтян написано, «не впрягайтесь в одне ярмо з невірними», «що спільного у світла й темряви?» Не впрягай-тесь, не будьте одним цілим із невірним! Не кажіть: «Господи, якщо це воля Твоя».

Може бути така ситуація: прийшла сестричка в церкву, проходить час, треба йти заміж – а за кого? Пригадую історію,

гурт “Меоріт”, м. Луцьк

(закінчення, початок на стор. 6)

31 2/20112/2011

Поговоримо про сім’юПоговоримо про сім’юяка трапилася в селі Ставрів Рівненської області. Там жили переселенці із Чорнобильської зони. В тій церкві практично не було братів. А одна сестричка Світлана з Рівного їздила туди проводити навчання Біблійного інституту. І ось під час навчання сестри їй кажуть: «Світлана, у нас навіть варіантів немає. Нам уже по 22-25 років а йому на-приклад 68». І знаєте, що вони робили? Світлана з цими 13-ма сестрами моляться. Вона їм каже «Пам’ятайте, Бог знає вашу до-машню адресу. Він обов’язково дасть відповідь свого часу». І вони молилися. І сталося так, що Бог посилає бажання євангеліза-ційному відділу Об’єднання, щоб провести в цьому селі Тиждень святого Євангелія. Я був тоді в тій команді й скажу, що не бачив ще, щоб стільки покаялося хлопців. Це неймовірно – усі ці 13 сестер вийшли заміж. Багато з них за-раз є дружинами дияконів, пре-світерів, які провадять служіння в тій місцевості. Розумієте? Не переконуй Господа змінити Його волю щодо єднання з невірними. Бог конкретно, чітко й зрозуміло висловив її у словах: «не впрягай-тесь в одне ярмо з невірними».

Те ж таки треба сказати і про молитву. Чи маєш ти спокій, коли молишся? Якщо твій розум насичений Словом Божим, то ти ще тільки починаєш молитися, а вже чітко і ясно будеш розуміти, як поводитися. Пам’ятаю, як в 11 класі я закохався. Я вже був тоді віруючий, а вона – ні. Гарна дівчина, не схожа на інших. Було справді непросто. Я молився «Господи, я так хочу, щоб вона покаялася!» Хотілося «натягнути» на свою ситуацію волю Господню. Зараз я розумію це інакше, а тоді був молодий, 17 років, про яке глибоке розуміння Слова Божого можна було говорити!.. Проте тоді чітко розумів: я цієї межі не можу переступити. Коли ти йдеш

за Богом, то Він благословить тебе в твоєму рішенні.

Бог дав нам піст як засіб духовного єднання з Ним. Але чо-мусь сьогодні багато людей або недооцінюють значення посту, а інші вважають, що абсолютно все треба вирішувати через піст. І вони тільки те й роблять, що постять і постять. Їм не по-трібна дієта. Другі кажуть – це взагалі не потрібно. Але повірте, це дуже потрібно! Проте піст, це не є голодування. Піст – це від-межування від усього того, що тебе відволікає від мети – я хочу почути Господа!

Піст – це не так, як у на-ступному прикладі. Пам’ятаю, як наша старша донька мала 2,5 роки і коли їй щось дуже хотілося, вона падала на підлогу, кричала, дригала ногами і домагалася свого. Але ми не реагували, а пе-реступали через неї. Переступив раз, другий і дивишся – переста-ла дитина ногами смикати і все стало нормально. Ось деколи й дорослі люди так постять – вони «смикають ногами»: «Господи, поки не дасиш, не вийду з посту!» Так хочеться, щоб наш піст не був схожий на щось подібне. Постися для того, щоб ти в першу чергу мав час побачити і зрозуміти Господа.

Отже, пізнаючи волю Гос-подню, перебувай у Слові. Але це не значить, що ти маєш читати Бі-блію з метою побачити ім’я «Світ-лана». Я тобі гарантую, там тако-го імені не знайдеш, бо в ті часи так не називали. Знайдеш Анна, Рут, Ноомі. Але сьогодні спробуй знайти дівчину з таким іменем. Ти маєш читати Боже слово, щоб бути сповненим Його принципа-ми. Це найперше, як написано: «Шукайте ж найперше Царства Божого і праведності його, а все інше додасться вам». Якщо ти хо-чеш знати волю Господню, шукай найперше Царства Божого, а все інше Бог обов’язково додасть.

Коли ти шукаєш Його, Бог ро-бить твоє сумління чутливим і ти можеш чути голос Духа Святого. В іншому випадку, ти настільки зайнятий особистістю, що у тебе вже немає часу (та й бажання) чути цей голос. Не спішіть! Поба-чив, сподобалась і все ж – побіг. Ти найперше маєш знати, чи це саме твоя людина. Чому? Тому, що дівчина – не велосипед. А, руль не сподобався, ручки жмуть, сідло якось так муляє, педалі незручні – от я й позбувся цього велосипеда. Однак із сестрами так не має бути! Ти ж раниш душу! Знаю в чернівецькій області од-ного пастора церкви, який сказав братам: «Якщо ти дав сестрі при-від, а потім «дав задній хід», то ми тебе беремо на зауваження, а їй нічого». Чому? Це ж ти маєш думати головою, бо ти – «голо-ва», а вона – «немічна посудина», якою керує «голова». Тому, брати, перш ніж сестрам тривожити го-лову й серце, починайте думати.

Пізнання волі Божої через інших людей

Це надзвичайно важливо тому, що то є твої духовні друзі. Тобі необхідно радитися. Тільки з ким? У Приповістях 24:3 написа-но: «Дім будується мудрістю, і ро-зумом ставиться міцно». 6 вірш: «Тому то провадь війну мудрими радами, бо спасіння – в чисель-ності радників». Отож, радься з іншими людьми. Радься найпер-ше з тими, хто вже подає іншим приклад доброї сім’ї та має у жит-ті духовний плід. Ти бачиш і знаєш цих людей. Не біжи радитися до людей, які самі є не глибокі, до тих, які будуть підлещувати тобі. Радься із правильними людьми. Пам’ятаєте історію, як став до влади син Соломона Ровоам? Народ просив його, щоб змен-шив ярмо податків. Його реакція була такою: розсунув пальці і сказав: «Мій мізинець товстіший за стегна мого батька. Батько мій бив вас бичами, а я буду скорпі-

32

онами». І далі написано: «Розді-лився Ізраїль, немає нам частки в Давида». Брате, сестро, не біжи радитися до таких людей! Чому? Тому що Ровоам радився саме з молодими людьми, які не знали ще життя, людей. Радься з тими людьми, які вже щось пізнали в житті, щось прожили. Звичайно, є проблеми між молодшим і стар-шим поколіннями. Як молодим, так і старшим необхідно при-хилятися один до одного тому, що то не Бог зводить стіну непо-розуміння. Ми не маємо права будувати її. Стосунки між поко-ліннями мають бути правильні, щирі, відкриті й чисті.

І потрібно відзначити, що не завжди це є проблемою тільки молоді, старшим теж потрібно бути обачнішими та розсудливі-шими. Між «батьками та дітьми» мають бути такі стосунки, щоб ти міг піти до старшого в церкві і спокійно, щиро поспілкуватися, порадитися. Скажу з власного досвіду, Бог мене благословив тому, що я радився. Пам’ятаю, коли вирішив одружуватися, то перша людина, якій сказав своє бачення про цю сестру, був мій пастор – Володимир Петрович Бахур. Підійшов до нього і сказав, що планую одружуватися. Він за-питав: «З ким?» А коли я сказав, хто вона, він аж підскочив і каже: «Вона для тебе». Для мене це було великим підбадьоренням. Я почув з уст шанованої людини підтвердження правильності свого вибору.

Звичайно, труднощі можуть прийти і вони будуть. Але коли ти твердо знаєш, що ось через таких людей Бог дає тобі підтвер-дження, то Він проведе через труднощі. Запитуй у правильних людей, попроси 5-10 людей, щоб молилися разом з тобою, перебували в пості, бо ти хочеш знати рішення Господа. Якщо ж ти вже «відкрив», як то часто буває: сподобалася братові се-

стра, підійшов і сказав: «Ти мені подобаєшся». Вона, бідненька, затремтіла, почастішав пульс, почервоніла вся, ожила. А брат каже: «Давай будемо молитися». Ну, давай. І ось вони певний час моляться, Бог йому каже: «Ні!», а їй – «Так!» І такі випадки дуже часті. Брате, що ж ти робиш! Для чого ти сказав, а потім пропону-єш молитися про волю Божу? Ти вже маєш знати, що вона – саме та людина. Брате, зрозумій, коли ти приходиш до сестри з розумінням справи і рішенням – то їй просто. Вона буде тебе поважати, – він як рицар приїхав завоювати, а не якийсь такий приплентався, весь труситься, сам не знає, що хоче. Переживає і думає – так чи ні? Направо чи наліво. Він нічого не знає. Але ти маєш знати чітко, що ти хочеш! Їй тоді буде набагато простіше. Жінці легше слухатися свого чо-ловіка, коли вона знає, бачить, що в нього в житті є чітка позиція. Якщо ж чоловік без позиції, то – повірте – з ним дуже важко. Тому й стається те, що є в українських сім’ях. Жінка стає широкопле-чою. А що їй залишається? Вона мусить брати ситуацію в свої руки тому, що «республіка їхньої сім’ї загине». Тому пізнавай волю Божу через спілкування з пра-вильними, духовними людьми. З тими, які можуть дати правильну, мудру, духовну пораду, в житті яких ти бачиш духовні плоди і благословення.

Пізнавай волю Божу через обставини

Подивися на обставини, як вони складаються. Подивися, як відкриваються «двері», бо, може, вони абсолютно закриті. І куди б ти не поткнувся, скрізь бачиш «ні» і «ні». Послухайте, як думає про нас Бог в Єр. 29:11: «Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, гово-рить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію». Що Господь хоче дати

людині? Він хоче дати будучність та надію! Тому пізнавай Бога, дивися на обставини, як Бог від-криває тобі ці обставини.

Пізнавай волю Божу через рішення та благословення батьків

Це є надзвичайно важливий момент. Ми повинні пам’ятати, що Бог постановив у Своїй волі чотири типи влади над нами: перша – це сім’я (батьки), дру-га – церква (служителі), третя – держава (конституція, закон, кодекс), четверта – це робото-давець. Бог дав завдання владі захищати тих, хто під нею і за-безпечувати усім необхідним. Доки ти не одружився, ти знахо-дишся в першу чергу під владою батьків. Тому найперша твоя підтримка – батьки! Подивіться, що написано в Буття 26. Там роз-повідається про Ісака та Ревеку. У них було два сини Ісав та Яків. Написано, що Ісав одружився. Якою ж була реакція його батьків на це одруження? Прочитайте Бут. 26:34-35: «І був Ісав віку со-рока літ, і взяв жінку Єгудиту, до-чку хіттеянина Беері, і Босмату, дочку хіттеянина Елона. І вони стали гіркотою духа для Ісака й Ревеки».

Зраділи батьки рішенню сина? Ні, дві синові дружини так «підсолодили» їм життя, що ні-чого, крім гіркоти духа батьки не відчували. Своїм рішенням, своїм одруженням ти також можеш принести своїм батькам гіркоту в дусі.

Одна дуже знайома мені людина розповідає: коли їй було 17 років, повідомила батькам, що буде виходити заміж. Батьки були категорично проти. Але в 17 років ти найрозумніший і найрозумніша. Хоч вона не була ще членом церкви, але росла в християнській сім’ї та знала Божі принципи. Сталося ж так, що вона нікого не послухала. Вони обоє діти віруючих батьків, які ще

моло

діж

не сл

ужін

ня

Гурт “Бет-Ел”, с. Розничі

33 2/20112/2011

не навернулися до Бога. От вони батьків «піджали» і ті змушені були погодитися, зробили якесь там весілля. Вони одружилися і прожили рівно 2 роки. А потім з неймовірним тріском їхня сім’я розлетілася. Що вони «закуси-ли» обоє, що вона «закусила»! Неймовірно важко, коли немає благословення батьків. Дорога молодь, не змушуйте, не беріть «за горло» своїх батьків і не ка-жіть: «Благослови мене, моє таке рішення!» Повір, це надзвичайно важливо, щоб благословення було від серця. Батьки не можуть дати того, чого у них немає. Якщо у них немає благословення в серці, то не вимагай, щоб вони обов’язково це дали. Повірте, буде проблема. Так, ти можеш натиснути й домогтися. Згадай-

рез благословення церкви та служителів

Якщо ти вирішив одружу-ватися, підійди до служителів церкви і скажи їм про свій вибір. Я вам скажу як пастор церкви: підходять інколи люди, повідо-мляють і ти просто неймовірно радий за них. А в інших випадках ти чітко розумієш «Куди ви су-нете голову? Що ж ви робите?» І в таких випадках намагаєшся всіма силам зупинити: друзі, по-чекайте, не спішіть. Скажу, що є приклади, коли вдалося вберег-ти. Пригадую 1,5 роки тому одна сестричка вирішила виходити за-між за цигана. Він з іншого міста, теж віруючий, в минулому нарко-залежний. І от, вони уже все ви-рішили, після зібрання підійшли до мене, сказали про те, що збираються одружуватися. Твер-

дили, що хочуть бути разом, він такими духовними

кнула понижену передачу і буром пішла», добиваючись свого. Беру з собою ще одного пресвітера і поїхали до неї додому. Ми при-їхали, півгодини мали дуже важку бесіду. Ми розмовляли, переко-нували, а потім раз, як тумблер включився. Вона все зрозуміла. Щось до неї дійшло. Встала і по-каялася. Питає: «Що мені тепер робити?» «Ми радимо тобі ще сьогодні зателефонувати йому і сказати «до побачення». Вона так і зробила.

Коли він приїхав, то я думав, що у нього нервовий зрив по-чався. Весь переживає. І скажу: це небезпечно такі рішення при-ймати, бо ж можна долю людям поламати. Вони роз’їхалися. Проходить 9 місяців і ця сестрич-ка виходить заміж за прекрас-ного брата, за яким вона, як за кам’яною стіною, біди не знає. Це людина твердої волі, а того треба було б брати на спину і все самій тягнути. А потім казати: «Такий у мене хрест». Так, такий собі живий хрест. Але й я небез-пека минула. Ви не уявляєте, як вона плакала і щиро дякувала на вінчанні, що ми допомогли їй. А що могло би трапитись? Інколи важко пояснити, чому ти так або по іншому ставишся.

Друзі, ставтеся серйозно до пресвітерів церкви, до тих, хто вас наставляє. Серйозно ставтеся до тих, хто поставлений над вами. Надзвичайно важливо отримати благословення церкви! Ніколи не намагайся десь пере-бігти в іншу церкву, конфесію, щоб там тебе благословили, якщо в своїй церкві не погоджу-ються. Зрозумій, у Божих прин-ципах технічний шлях абсолютно не пройде! Ти можеш спробувати зробити «хід конем», але нічого не вийде. Ти не зможеш Бога обманути, бо написано, що Він «з щирим поводиться щиро, а з лукавим – за лукавством його».

Тому, коли ти хочеш пізна-

те приклад Сам-сона. Батьки йому казали: «Хіба ж немає серед наших дівчат?» Але він домагався свого: «Тільки цю дівчину-филистимлянку, вона мені сподобалася». І що стало-ся? Те, на що він повівся, його ж і загубило, це стало причиною його загибелі. Як багато братів, дівчат просто поплатилися сво-єю долею. А потім кажуть: «то Бог так мені дав». Ні, Бог так не давав, ти просто порушив Його принципи. Тому пізнавай волю Божу через рішення батьків і їх благословення.

Пізнавай волю Божу че-

фразами говорив. А я дивлюся на них і аж подих затримую – він такий собі худий, зуби через один треба вставляти – його можна й пожаліти. Звичайно, це не при-чина, щоб не одружуватися, це діло виправне. Але я дивлюся на них, слухаю і в мене немає спокою. Чомусь дуже сильно я за них переживав. Час летить і вони уже все готують. Дивлюся на це все, зважую і розумію, що діла не буде. А вона відчула, що від нас немає благословення і «натягнула шолом нижче», ввім-

Поговоримо про сім’юПоговоримо про сім’ю

34

вати волю Божу і отримати Його благословення, ти маєш отри-мати вісім святих «так». Що це за «так» і від кого вони?

Перше «так» ти маєш отримати від Слова Божого

В тебе має бути шлюб за Божими принципами. Твоє одру-ження не повинно суперечити Божим істинам. Ти особисто маєш бути просякнутий Божими істинами і твій шлюб має на цьо-му грунтуватися.

Друге «так» у молитвіПід час молитви ти маєш

перебувати у спокої, бо якщо в молитві твоє сумління докоряє тобі, не натягуй його, не нама-гайся пустити з нього димок, щоб його спалити. Не намагайся переконати Бога в чомусь.

Третє «так» від батькаТи маєш заручитися святим

«так» від батька.Четверте «так» від матеріНе думай когось обійти.

Якщо ж так сталося, що немає батьків, або ж ти сирота, то це стосується тих, хто над тобою поставлений, хто є твоїми опі-кунами.

П’яте «так» – від пресві-тера

Святе «так» від пресвітера, тобто, від церкви. Якщо він не каже «так», не намагайся тисну-ти на нього. Дочекайся Божого шляху. Пригадую одну пару, в якої були унікальні обставини. Він – ВІЛ-позитивний, вона – ні. Вони хотіли одружитися, не просто було прийняти рішення. Ми були вимушені сказати, що вони пови-нні отримати письмову згоду від її батьків і ми благословляємо. Потім ви маєте випробування часом, бо, можливо, ти її якось переконав, зробив маніпуляцію. Вони чекали 1,5 роки, пройшли всі етапи. І скажу вам, на сьо-годнішній день живуть благо-словенно.

Шосте «так» – від державиУ тебе має бути свідоцтво

про одруження. А якщо у тебе до-кументи «десь» загубилися, або ти з іншої країни, ще щось, і т.д? Виріши спочатку ось ці питання і не кажи, що це є другорядним. Ні! Вони дуже важливі, Бог через державу так само діє. І часто люди входили не дверима, а пе-релазили десь, йдучи до шлюбу, а потім це вилазило боком. Бог поставив державу над нами.

Сьоме «так» – від обста-вин

Обставини мають сказати «так» твоєму шлюбу.

Восьме «так» – від духо-вних друзів

Що вони кажуть? Що гово-рять люди, з якими ти спілкуєш-ся? Не ігноруй цих речей.

Це не означає, що, коли у тебе є 3 із цих 8 «так», то вже можна щось вирішувати. Над-звичайно важливо заручитися й іншими. Ще пам’ятаю одну сім’ю служителів, коли вони одружува-лися, мама була проти. Але мама була не стільки проти одруження, скільки проти Бога. Мама катего-рично забороняла ходити в церк-ву. Це було в часи, коли тільки-тільки зруйнувався СРСР. Донька, щоб почитати Біблію, даруйте, в туалеті закривалась. А мама через вентиляційне віконечко з ванної просунула дзеркало, по-бачила і просто при ній порвала і змила. І по цій причині вона була проти. Вони одружилися, мама пізніше благословила. Пройшли роки і зараз уже й мама церкву відвідує.

А це дуже важливо, друже, що у тебе була правильна пози-ція.Хочу нагадати вам, що саме говорить Біблія: «Неодружений намагається догодити Богові, одружений – дружині. Дайте від-повідь на запитання: «Кому до-годжають ті, що зустрічаються?» Звичайно, собі. Друзі, якщо ваші зустрічі не ведуть до одруження, то ви догоджаєте своїй плоті. А при цьому всьому ви «попадете»

однозначно, бо пожадливість плоті має велику силу. Я кате-горично проти зустрічей, які не ведуть до одруження. Якщо ти не думаєш одружуватися, то не морочи голову. Я скажу все можливе для ваших пресвітерів, щоб вони зупиняли такі процеси у житті, не дозволяли їм розви-ватися. Повір, це тобі допоможе.

Якщо ж ви все-таки вирі-шили зустрічатися і бажаєте про це офіційно сказати – брати, звертаюся до вас. Тобі хочеться її здивувати, замовити білого коня, приїхати, впасти на коліна, пода-рувати квітку і сказати: «Виходь за мене заміж!» Так, ти можеш зробити все, що завгодно. У світі існує така тенденція – дивувати, викликати почуття захоплення. Я, брати, хочу запропонувати вам, чим здивувати свою обраницю. Здивуй її своєю вірою. Здивуй її тим, що ти надійна людина. Коли приходять труднощі, ти не біжиш в ломбард, а біжиш в «таємну кімнату», падаєш на коліна і по-чинаєш молитися Богові. Зди-вуй її тим, що ти маєш плани на майбутнє, маєш бачення вашого спільного духовного життя.

Ви можете тільки дивувати-ся з того, як один мій знайомий в Рівному взимку проходив по льоду зі своєю обранкою. Взяв бензин в пляшечку, швиденько намалював сердечко, поки вона відволіклася, підпалив, і вона бачить палаюче сердечко. Я йому сказав: «Припини витворяти такі речі. Ти себе розтратиш, а коли одружишся, то не матимеш шан-сів дивувати свою кохану далі й далі. Ти ж хоч трішечки залиш на майбутнє, чим ти будеш її ди-вувати?» Вони одружилися і він перестав витворяти подібні дива, бо вже все, що вмів, розкрив. Тому, брати, не розтрачайте себе, а дивуйте її своєю вірою. А свою винахідливість продовжуй-те вже у шлюбі.

І ще одне. Вам однозначно

моло

діж

не сл

ужін

ня

35 2/20112/2011

захочеться зустрічатися і разом проводити час. Більше цього, тобі ще захочеться її мізинчика торкнутися. А коли ти тільки тор-кнешся, тебе як струмом 220В вдарить. Повір, на перший день вдарить, на другий день менше, а далі тебе це вже не зачіпати-ме. Ти відчуєш, що вже потрібно щось більше. Брати, поводьтеся на побаченнях так, щоб ви що-разу могли помолитися вкінці. Будьте серйозним, щоб на по-баченні ви могли поговорити про щось духовне. А що ж ти зможеш духовне сказати, якщо так «про-вів», що тобі говорити важко, бо нижня частина обличчя болить від сміху. Як ти тоді скажеш се-стрі помолитися, про що ти їй скажеш? Зустрічайтеся так, щоб завжди могли помолитися.

Ще не менш важлива річ. Зу-стрічаючись, ви плануєте одру-житися. Але може так трапитися, що раптом ви не одружитесь. То якщо ви й не одружитесь, за-лиши її чистою і вільною, щоб вона могла вийти заміж за кого вона забажає. Щоб тобі не було соромно потім дивитися їй в очі. Пам’ятайте про ці речі.

Також приготуй себе для того, щоб ти міг забезпечувати сім’ю. Ти маєш бути здобувачем хліба. На жаль, є сьогодні такі

хлопці, як чоловік, про якого я хочу розказати. Сидить 3 місяці вдома без роботи. Дружина за-хворіла, 300 грн треба лише на аналізи. Коштів немає. Я питаю його: «Ти нормально поводишся? Іди хоч піддони збивай, якусь «підсобку» роби і ти будеш мати як мінімум 70-80 грн. в день. Ти чому вдома сидиш, лінтюх! Яке ти право маєш вдома сидіти, у тебе ж жінка хвора». А він сидить вдо-ма і чекає, що Бог дасть достойну роботу. Так, Бог, може, й дасть достойну роботу, але чого ж ти зараз сидиш? Брате, ти не маєш права сидіти вдома, склавши руки. Повір, що від усякої щонай-меншої праці є користь.

Сестро, тепер моє слово до тебе. Подавай себе правильно. Що це значить? Будь людиною, яка цінить себе, поважає себе. Ти маєш бути в якійсь мірі для брата загадкою. Не поводься так, ніби «весь ребус розгаданий на все життя вперед». Хай він попрацює, щоб дізнатися, що у тебе там, за обгорткою є. Не відразу все роз-кривай про себе, а поступово. Не провокуй його своїм одягом, бо він не з тіста зліплений. Він тілесний до мозку кісток. Я не буду великим пророком, коли скажу, про що найбільше дума-ють люди, які зустрічаються. Це

й так зрозуміло, вони думають про ці речі. Будь обережною, сестро, ти можеш провокувати і говорити: «Та який же він не-нормальний, що тільки про це думає». Так, мужчина такий, він думає так, бо у нього сприйняття світу очима, а не так, як у тебе, вухами. Будь дуже уважна, по-дивися в дзеркало з усіх сторін на себе, чи у тебе все в порядку, нічого не світиться? Не наслідуй збочену світську моду, яка дик-тує, що пупок має бути видно, бо так всі роблять. Ми повинні мати тверду позицію. Такі речі відносяться до «непотрібства» і вони непотрібні в житті.

Не дозвольте собі, брати та сестри, вкрасти те, що призначе-но лише для шлюбу. Інтимні сто-сунки – це прекрасно, однак, Бог призначив це тільки для шлюбу. Бережіться, щоб диявол не спо-кушав вас вашою нестриманістю, бо якщо вкусите заборонений плід раніше строку, то потім може статися так, що бачити один од-ного не схочете, не тільки жити спільно у шлюбі. Бо дошлюбні статеві стосунки – гріх. Втікайте від нього!

Нехай Бог благословить вас у цьому.

Останню частину семіна-ру, де брат Андрій висвітлює позицію з приводу весілля, а також відповіді на запитання слухайте і дивіться на DVD.

1. Що робити, коли наре-чений колишній наркозалеж-ний, а батьки проти?

2. Як поступати, коли се-стри «клеяться» до братів і самі пропонують, щоб їх брали заміж?

3. Чи потрібно цілуватись до весілля, наскільки це важ-ливо?

4. Як відрізнити просто закоханність від справжнього кохання?

Та ще багато інших.

Поговоримо про сім’юПоговоримо про сім’ю

36

від се

рця

ООдного разу Бог дивно зцілив її, неодноразово оздоровляв рідних, бо Він – Лікар і Цілитель!

Часто Господь підтримував, коли зраджували близькі люди і був Другом, коли друзі відверта-лися чи забували…

Владика благословляв ко-штами, коли здавалося, що уже безвихідь…

Ісус укріпляв, коли огортав відчай та хвилювання! Він обері-гав, коли сама пізно поверталася зі служіння додому і давав сили від Духа, коли нападав страх…

Бог утішав там, де інші були безсилі допомогти і робили лише вигляд, що розуміють все…

Адже Він знає все і розуміє більше, бо:

«Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, зна-йомий з хворобами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його» (Іс. 53:3).

«Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха»(Євр.4:15).

Вона знала це, бачила, від-чувала, була у цьому глибоко переконана!!! Але була в її душі рана… І їй здавалося, що тут не може повністю зрозуміти її навіть

Христос…

37 2/20112/2011

ДіанаМАКСИМЧУК: м. Луцьк

НЕвзаємність***

Ангеліна любила Бога, шу-кала Його, старалася радувати Його, як Батька; вчилася бути слухняною небесному Отцю. Господь був присутній у її житті й Ангеліна старалася служити Йому та людям. А залишаючись наодинці з Батьком і Другом, просила про найсокровенніше: благословити її сім’єю – вірним, люблячим чоловіком, з яким би разом молилися, зростали, служили; дітками, яких би вихо-вували для Бога.

… Поряд були хлопці, а вона все ж відчувала себе одинокою.

Незабаром з’явився Влад... Поміж усіх виділився своєю уваж-ністю до неї, стійкістю. Вперше в свій 21 рік Ангеліна зрозуміла, що це за стан, коли за спиною «виростають крила». Вона роз-квітала, сяяла, любила. У сто-сунках з Богом теж з’явилось щось нове: в тиші вона ділилася найсокровеннішим, радилася, дякувала, просила благосло-вення, мудрості, керівництва та успіху. Їй все більше хотілося творити добро, дарувати радість іншим, щоби хтось відчув те, що відчувала вона.

На знаки уваги Влада Ан-геліна вчилася скромно, але з щирістю відповідати взаємністю. Вона допомагала йому в служін-ні, молилася за його батьків, на-відувала Влада в лікарні… Почали говорити про весілля, будували плани. Здавалось, усе було до-бре! Здавалось…

Так здавалось їй… Так зда-валось іншим… Проте, хто-зна, що «здавалося» йому…

Минув тиждень… Що з теле-фоном? Він працює? Перевіри-ла… Так, працює! Їй телефонують усі. Усі, крім нього… Пишуть на-віть далекі знайомі, та не він… На вулиці зустрічалися тисячі лю-дей, тільки не він… Час тягнувся, та все ж минав. Ангеліна навіть переступала через себе і вкотре

дзвонила у відповідь на тишу та довгі гудки.

А він – виявляється – приді-ляє увагу іншій і стійко завойовує чуже серце.

У її житті залишився лише біль та НЕвзаємність!!!

Час лікує… Проте уже третій рік вона хвора на НЕвзаємність!...

Ангеліна була не сама: під-тримували друзі, відволікали від смутку рідні, ЗАВЖДИ поруч був Дух Утішитель. БОГ НІКОЛИ НЕ ЗАЛИШАЄТЬСЯ БАЙДУЖИМ!!!

Дівчина не стала менше любити Бога, не почала у чомусь звинувачувати, навпаки, – ряту-вало те, що вона тонула у Ньому, у Його любові, турботі, увазі. Вона потребувала Його все біль-ше і більше.

А одне питання все ж за-лишалося без відповіді, проте, всьому свій час…

***Сьогодні у неї особливий

день. Душевний! Бо дуже болить душа і вона особливо вразлива.

Ангеліна йшла парком, вти-раючи сльози. Повітря було по-осінньому холодним, вона тремтіла від вологості та холоду, і лише молитва була гарячою…

…Шепіт… Молитва… Сльо-зи… і ось питання, що тривожило її досі злетіло з уст:

– Господи, Ти можеш зрозу-міти у всьому, бо й Ти переживав

це на землі: і хвороби, і нужди, і зради… Боже, але хіба ж Ти можеш зрозуміти НЕвзаємне кохання?...»

– МОЖУ! Я – можу! Я можу це зрозуміти, бо Я живу з цим дні, місяці, роки, тисячоліття…

Я ЛЮБЛЮ, а Мене відкида-ють!...

Я ЛЮБЛЮ, а з Мене насмі-хаються!...

Я ЛЮБЛЮ, а Мене зраджу-ють!...

Я ЛЮБЛЮ, а на Мене не звертають уваги, або лише гра-ються!...

Я живу із НЕвзаємністю в серці!...

Я МОЖУ зрозуміти НЕвза-ємне кохання!...

Я М О Ж У З Р О З У М І Т И ТЕБЕ!!!...

…Я РОЗУМІЮ!!!

38

освіт

а

УУцьому році ВоРБК виповнюється 15 років. За ці роки закінчили навчання більше 500 випускни-ків, які проводять певне служіння більше ніж в 60 церквах Волинської, Рівненської, Львівської,

Одеської і Донецької областей.Виконуючи повеління Слова Божого та вбачаючи

велику потребу нашого братства у кваліфікованих, духо-вно зрілих працівниках на ниві Господній, Волинський Регіональний Біблійний Коледж оголошує черговий набір студентів на 2011-2013 навчальні роки за такими напрямками:

ЦЕРКОВНЕ СЛУЖІННЯ (2 роки навчання – шість однотижневих сесій на рік).

Ціль програми – підготовити майбутніх та діючих проповідників, лідерів малих груп, пасторів та дияконів церкви до служіння в місцевих церквах.

ХРИСТИЯНСЬКА ОСВІТА (2роки навчання – шість однотижневих сесій на рік).

Ціль програми: підготовити вчителів Недільної школи для місцевих церков, лідерів дитячого служіння, організаторів дитячих таборів.

На навчання приймаються сестри та брати, які за-лучені до освітнього служіння в церкві та за її межами.

ХРИСТИЯНСЬКЕ СОЦІАЛЬНЕ СЛУЖІННЯ (1 рік навчання – шість однотижневих сесій).

Ціль програми: підготовити християнських служите-лів у сфері соціального служіння місцевої Церкви різним верствам потребуючих допомоги людей.

Особлива увага приділяється соціально направлено-му душеопікунству та євангелизму.

БАЗОВА БІБЛІЙНА ОСВІТА (1 рік навчання – шість однотижневих сесій).

Ціль програми: сприяти ду-ховному росту новонавернених, озброїти їх основними біблійними знаннями, відкрити у собі духовні дари и дати можливість визна-читися з вибором служіння та подальшим навчанням у коледжі на інших навчальних програмах.

Також в цьому році на базі коледжу ми плануємо відкрити

факультет Міжнародного Інституту Душеопіки Coram Deo.Ціль програми: дати служителям та активним членам

Церкви всебічні навички служіння в сфері душеопіки.Навчання відбувається 5 днів раз в три місяці і

практичних завдань між сесіями. Перші чотири модулі являють богословску і практичну основу біблійного ду-шеопікунства, а наступні вісім відкривають особливості душепікунської допомоги у конкретних проблемах.

Навчання у ВоРБК має очно-заочну форму з викли-ком на п’ятиденні сесії 6 разів на рік, або двотижневі сесії 3 рази на рік (в залежності від факультету). Термін навчання в коледжі 1–3 роки. Коледж забезпечує студентів прожи-

ванням та харчуванням на час сесії, при умові, що місцева церква, або студент, буде частково компенсувати витрати на навчання студента. На період навчання сту-денти забезпечуються необхідними посібни-ками або конспектами лекцій.

УМОВИ ВСТУПУ:На навчання у ВоРБК приймаються особи

віком з 17 до 40 років, котрі є членами церкви не менше двох років, виявляють здібності до навчання та духовної праці і мають бачення застосування своїх знань у практичному служінні.

ДОКУМЕНТИ НЕОБХІДНІ ДЛЯ ВСТУПУ:1. Заява на ім’я директора.

15 років 15 років

Біблійному коледжуБіблійному коледжу

39 2/20112/2011

КоледжКоледж2. Автобіографія та свідчення про

навернення.3. Копія свідоцтва про освіту з

додатком про успішність.4. Фотографія 3х4 см. – 1шт.5. Анкета та характеристика-

рекомендація пастора церкви.(Заява подається особисто або

поштою після чого абітурієнту висилаються бланки анкет та характеристики-рекомендації для заповнення пастором церкви)

Д о к у м е н т и н е о б х і д н і д л я в с т у п у приймаються до 30 вересня 2011 року

ВСТУПНІ ІСПИТИ:1. Особиста співбесіда з абітурієнтом.2. Тест на знання Біблії.Про час проведення іспитів абітурієнт

буде повідомлений завчасно. Орієнтовний термін проведення іспитів – перша половина жовтня.

НАША АДРЕСА:Волинський Регіональний Біблійний

Коледж(приміщення Церкви «Відродження)вул. пр. Соборності 26-ам. Луцьк, 43026, Українател. (067) 2800433(095)5645408

Сергій БОНДАР, Директор ВоРБК

40

прак

тичн

е хри

стия

нств

о

ММилосердя, допомога, чуйне ставлення до людей (до ближнього) виголошують основні

принципи заповідей Божих: «Він же (Христос) промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею

своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе» (Мт. 22:37-39). Існує бага-то методів, засобів та напрямків вчинення добрих діл. Одним із найстаріших і результативних є лікувальна або медична до-помога. Особливо, якщо вона надається медиками із христи-янським світоглядом.

В нашій області при Волин-ському ООЦ ЄХБ 1996 року був створений обласний осередок Всеукраїнської християнської медичної асоціації, в якому спо-чатку працювало 17 осіб. На даний час на медичних посадах з різних причин залишилось 9 медиків, які постійно працюють з 2005 року: 6 лікарів та 3 медичні сестри. В основі нашої діяльності є два основні напрямки роботи: виїзди медичної бригади в села області та прийом в медичному центрі, який був заснований президентом Української місії благовістя Феліксом Каплуном у вересні 2005 року по вул. Кара-їмській 17а. В медичній бригаді працюють 6 лікарів за спеціаль-ностями: терапевт, педіатр, оку-ліст, невропатолог, ендокрино-лог, отоларинголог та 3 медичні сестри. Всі вони – фахівці вищої або першої кваліфікаційної кате-горії. Поряд з наданням медичної допомоги, що включає огляд та обстеження у виїзних умовах, а при необхідності дообстежен-ня в медичних закладах міста Луцька та області, та призна-ченням лікувальних заходів (в багатьох випадках з видачею необхідних ліків), проводиться євангелізаційна робота, бесіди про християнські принципи мо-ралі, здоровий спосіб життя… Інколи така практична євангелі-зація є особливо дієвою в безпо-середньому контакті з людьми, бо часто у наших відвідувачів це єдина можливість потрапити на

Медики перед прийомом у с. Жорнище

Лікар-педіатр Л.С. Юрлова

Лікар-отоларинголог П.Ю. Кобись

Секретар М.О. Лучко

41 2/20112/2011

З любов’ю до хворихобстеження, на огляд до лікарів з огляду на різні життєві обста-вини (вік, самотність, відсутність родичів, матеріальний стан і т.д.).

Останні три виїзди були здійснені в села, де є малочис-ленні церковні громади або зо-всім відсутні такі, але проживає кілька людей з нашого братства. Зокрема в селі Волиця, де немає церкви, прийнято 59 відвідувачів, в селі Хорлупи (членів церкви 8) прийнято 57 чоловік та в селі Жорнище (церква нараховує 22 члена) прийнято 69 хворих. Такі виїзди є великим підбадьо-ренням для даних церков та їх членів, особистим свідченням про любов на ділі для людей, що проживають у даних селах. Всьо-го командою ХМА було здійснено 63 виїзди в 45 сіл переважно постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС та прийнято 13789 осіб. З моменту відкриття Христи-янського Медичного Центру по вулиці Караїмській в ньому було оглянуто 7968 чоловік (прийом проводиться за попереднім за-писом за телефоном 72-13-11), яким була надана відповідна медична допомога в умовах центру. Дуже часто ми направ-ляємо людей, які потребують додаткових лабораторних чи інструментальних обстежень, а також подальшого лікування, в тому числі й хірургічного, в ме-дичні заклади міста та області, за якими ведеться в подальшому спостереження, про що свідчить відповідна документація в медич-ному центрі. Перевага надається прийому старших людей, мало-забезпечених, сиріт, інвалідів, як дорослих, так і дітей. Вина-городою для нас є вдячні слова пацієнтів, яких дивує, що лікарі присвячують вільний від роботи час цій справі. Всього медиками ХМА було прийнято 21 757 від-відувачів.

Проблемою останнього року в центрі є відсутність ліка-

Петро Кобись: Голова ХМА у Волинській області

ря функціональної діагностики (лікаря УЗД). Користуючись можливістю, ми запрошуємо фахівця з цієї справи та інших спеціальностей до участі в нашій благодійній справі.

Члени команди ХМА ба-жають усім здоров’я та Божих благословень.

Медсестри О.Й. Гаврилюк, Є.Р. Копець

Лікар-невролог Т.А. Прачук

Лікар-терапевт С.М. Жук

Лікар-окуліст Н.А. Пастушук

Видача медикаментів

42

істор

ія п

існі – Ти знаєш, хто написав пісню «Встає в синім небі зоря»? – за-

питала якось у мене знайома, після відвідин родичів у Ківерцях. Мені було дивно, чого б це її зацікавило. – Справа в тому, що мій свекор прийшов додому після ранкової служби і показав нову пісню, яку співа-ли в православній церкві. На листку було надруковано: «Встає в синім небі зоря». Свекор не повірив, що цю пісню уже давно співає молодь у наших церквах. Він попросив знайти, хто ж написав такі пронизливі слова і чаруючу мелодію.

Цей випадок, а пізніше ще й інша подібна ситуація підштовхнули дізнатися, як же дійсно народився цей твір. І взагалі відкрити на сто-рінках журналу рубрику “Історія пісні”. Усно передавалася інформація, що слова написала Вікторія Лежненко (тепер – Гопанчук), а мелодію – Валентин Больчук. Власне їх ми попросили розповісти історію тепер уже улюбленого християнського гімну в Україні та за її межами.

Встає в синім небі зоря,І ранок тріпоче крильми,Росою вже вмилась земля,Росинки так схожі з слізьми. А я молюсь за Україну, Щоб сонце Божої любві Зігріло землю мою рідну Промінням лагідним своїм.Скрізь чути чорнобильський дзвін,І плаче в колисці дитя.Наш шлях до провалля привів,Висить, мов на нитці, життя. А я молюсь за Україну, Всміхалось щоби немовля І в кожну мить, в кожну хвилину Творця, щоб славила Земля.Ісусових ніг тихий крокВже чує планета уся,Бо Він є єдиний твій Бог,Надіє, о Земле, твоя. Схились до Бога, Україно, І за любов прослав Творця, Прийди до Нього, ненько рідна, Тобі Він дасть нове життя.

Сестра Вікторія:– 1992 рік. Несміливі кроки до

Бога ще донедавна атеїстичного суспільства… Відлуння Чорнобилю відбивалось новими хворобами на долях людей. Моя юність почалась саме в цей період. Я дуже вдячна Богу, що Він подарував мені бать-ків-християн, які змалечку посіяли в душі зерна віри. Вдячна наставни-кам в церкві, які віддали багато сил, часу й терпіння, щоб навчити мене й моїх однолітків-підлітків надію свою покладати лише на Бога. Це Льоня Літушко і Юрій Голас. Мабуть, саме тоді поступово – камінчик за камін-чиком, закладався фундамент мого життєвого кредо, яким я керуюсь до сьогоднішнього дня.

Ось тому, напевно, мені було не важко на прохання молоді Луцької церкви написати слова до пісні, яку б вона могла заспівати на вечорі співа-ної поезії під час Всеукраїнського фестивалю християнської молоді. Слова народились просто й невимушено за один вечір. В цих коротких рядках ви-словлювала свою довіру Богу й молитву за всіх, хто близький моєму серцю.

Вперше пісня прозвучала у виконанні Луцької молоді на Всеукраїнсько-му молодіжному фестивалі влітку 1992 року. Тоді вона лишилась непоміче-ною. Але Луцька молодь час-від-часу співала її. І зараз майже неможливо сказати, яким чином ця пісня полинула за межі Волині… Я була приємно здивована, почувши її наприкінці 90-тих у Закарпатті, а через декілька років після того – на богослужінні в Криму.

Отже, якщо ця пісня «виборола» собі право на життя, і за 19 років не канула в забуття, то нехай й надалі звучить на славу моєму Господу, на Якого я надіюсь з юності!

А ось спогади автора музики брата Валентина:– Пам’ятаю, то було чи перед співанкою, чи перед молодіжним спіл-

куванням. Прийшовши до заняття, я грав на фортепіано. Пальці ніби самі стали на клавіші в ре-мінор і зазвучала мелодія. Було таке відчуття, що слова «Встає в синім небі зоря» уже лунають. Тоді ще не думалося, що це буде нова пісня. Бо все було спокійно, без піару, як тепер кажуть.

Ось так, спочатку в невеличкому гуртку, прозвучала вперше ця пісня у Луцьку. Пізніше частіше стали співати усією молоддю. З приємністю дізна-юся, що ця мелодія і слова звучать у багатьох церквах і не лише баптистських. Слава Богові за це!

Валентин БольчукВалентин Больчук

Вікторія Гопанчук Вікторія Гопанчук

Матеріал підготував Леонід БАНДУРА

43 2/20112/2011

сторінки історії

На початку 20 року ми-нулого століття, на пів-ночі Волинської області Господь запалив Свій

світильник, який горить і донині. Його світло – Господнє Слово – освічує кожну людську душу, яка приходить до Бога. В нашій місцевості багато невеличких сіл і хуторів. Одне із них – Березники, яке в останні роки почало роз-ростатися, бо тут оселяються молоді сім’ї, в яких народжують-ся і ростуть діти. В той же час інші села порожніють, бо молодь виїжджає в міста, а старі люди помирають. У Березниках та навколо них багато озер, багаті на ягоди та гриби ліси, поля, які радують жителів своїми плодами і красою. А ще це село багате на людей, які прийняли Добру Но-вину про Боже спасіння.

Після закінчення першої світової війни багато солдатів поверталися з фронту, з полону до своїх домівок, маючи у серцях щиру віру в Бога. Один із них – Василь Штик із Вижично. На той час у селі Березники проживала сестра його дружини, і він прий-шов до них, щоб полагодити піч.

Церква с. БерезникиЦерква с. Березники

Тут він також проповідував Боже Євангеліє, і Катерина Октисюк (сестра його жінки) та її брат Оксень покаялись і прийняли у серця Добру вістку. Наверну-лися до Господа й сусіди: Іван Гнатович і його дружина Оксеня Іванівна, Олександра Тарасюк, Микола Іванович Октисюк, Пав-ліна Октисюк (мати Павла Сте-пановича) і Оксень Микитович Октисюк. Це була перша хвиля покаяння. І перше хрещення від-булося 1922 року.

Коли в сусідньому біло-руському селі Лєліково про це почув дяк православної церкви Ілля Ярмолюк, то прийшов «на-ставити» своїх сусідів у Берез-никах «на праведний путь». У цей час тут перебував Василь Штик і були зібрані брати й сестри. Євангельське Слово заполони-ло серце дяка і він повернувся в рідне село іншою людиною. Збиралися віруючі у домі брата Оксеня Микитовича Октисюка. Братів і сестер відвідували брат Мартин з Кортеліс та Ілля Ярмо-люк з Лєлікова. Але й тоді були

спокуси для віруючих людей. З Америки перед другою світо-вою війною повернувся чоловік, який мав скрипку та бубон і вмів гарно грати, організував музики, а деякі віруючі приліпилися до

Проповідник Павло Касенчук (1948р.) Молодь церкви (1986р.)

Оксень Октисюк із родиною (1958р.)

44

стор

інки

істо

рії

цієї справи душею і залишили зібрання.

Настали сорокові роки 20 століття. В зібранні частіше за-лунала пісня про війни, голод, розруху, про те, що «повстане народ на народ». Люди почали

Іванович Октисюк та інші. Це була друга хвиля покаяння. Зібрання проводили у будинку Мойсея Октисюка, який був заможною людиною, мав великий будинок. Як рибалка він мав невід, наймав людей для рибальства. Відвід-ував общину брат Сила Лагодюк

війни не забороняли проводити зібрання і звершувати хрещення. Після війни віруючі ходили також на зібрання в Річицю і Щедрогір. А в 50-их роках, в часи атеїзму, віруючих приєднали до церкви села Річиці.

знову навертатися до Бога – і не лише ті, котрі відійшли, а й нові душі. Серед новонавернених були Павло Степанович Касен-чук, дві його сестри Катерина та Олександра, Володя Тарасюк, Іван і Яків Октисюки, Мойсей

з Річиці, брат Микола Васильович Баранчук з Маковищ. Він був місі-онером від Камінь-Каширська до Кобрина (відомості про це в архіві м. Кобрина, Білорусь) і навчав християнського співу, зокрема Павла Степановича. Німці під час

Вкінці 60-их років – на по-чатку 70-их Бог знову пробуджує людські серця, каються нові люди: Катерина Макарчук, три сестри Катерина, Єва і Марія Іванівни, Василь Онуфрійович Октисюк і його дружина Павлі-

Хрещення (1996р.) Свято Подяки (1997р.)

Недільна школа(2011р.)

Пресвітер церкви Віктор Октисюк звершує молитву над дітьми

Дорослі і малі уважно слухають Слово Боже

Богослужіння просто неба

45 2/20112/2011

БерезникиБерезникина, Андрій Октисюк, Марія і Єва Октисюки, Степаніда Тарасюк, Іван і Люба Сидоруки з Ведме-жого. Павло Касенчук, котрий покаявся під час Другої світової війни, свідчив, що покаявся чо-ловік, який жив на хуторі Балаші, ще один – у с. Межисить, але їх «світильники згасли швидко, тому світло Боже надовго за-лишилось недоступним для сердець жителів цих сіл». Іван Сидорук з Ведмежого свідчив на х. Боровинки, тому там покаявся Оксень Октисюк. Це Євангель-ске світло освітило ще не одну душу у тій місцевості.

У 70-80 роках у с. Берез-ники було п’ять багатодітних сімей. Сини і дочки виросли, одружилися і виїхали у сусід-ню Білорусь тому, що влада заборонила будуватись у не-перспективному селі. Молодь с. Березники спілкувалась із Білоруськими церквами та на-шими, Волинськими. У 90 роки в громаді залишилися брати і сестри похилого віку. Одна се-

стра навіть висловила свої пере-живання вголос: «Ось помруть ще Іван, Павло, Володя і не буде кому проводити зібрання». Але у Бога були інші думки.

На початку 90-их років від-бувся розвал Радянського Со-юзу. А Радісна вістка спасіння проникала в серця і душі людей. 1997 року в зв’язку з похилим віком пресвітера І.О. Октисю-ка запросили із церкви Язовні молодого служителя Віктора Івановича Штика і обрали пре-світером. Виникла необхідність утворити нові самостійнці церкви і настановити служителів по міс-цях у Вижично і Березниках. Тому Іван Оксентійович був обраний на пресвітерське служіння, брат Павло Степанович – на диякон-ське. Цього ж 1995 року Господь привів до покаяння ще 18 душ. Серед них були майбутні пре-світери та диякони. 1995 року громада віруючих стала будувати молитовний будинок на подвір’ї сестри, яка перша увірувала в Господа Ісуса Христа. Освячення молитовного будинку відбулося 10 червня 1998 року. У 2002 році

на служіння в церкві були обрані молоді, одруженні брати: пре-світером Віктор Миколайович Октисюк і дияконом Анатолій Леонович Октисюк, а через не-великий проміжок часу – дия-коном Микола Олександрович Октисюк. Перші брати і сестри пронесли світло євангельської правди через тяжкі воєнні часи, випробування й гоніння. Сьогодні ще одне випробування для церк-ви – свобода. Якщо пронесуть вони крізь неї вістку Євангелія, вистоять з чистим серцем, то світильник Божий не згасне.

Потрібно завжди мати віру Божу, щоб з гідністю зустріти Ісуса Христа в день Його при-ходу. Працюймо для Господа, розширюючи Його Царство на землі та пишучи нову історію для прийдешніх поколінь.

Дружня християнська родина

Матеріал подав Віктор Октисюк пастор церкви с. Березники

46

проз

а

Церковний староста, який вже чекав біля дверей, негайно вийшов і відразу пролунав гучний дзвін, Любомир подивився на Петра, що відразу ступив крок до амвону, ближче до людей і під-няв руки до неба. В цей час дзвін ударив знову. Люди здригнулися, а Петро почав співати “Вірую”. Ніхто з парафіян ніколи в житті ще не чув такого сильного і гарного співу. Колишній Гармата співав легко і з натхненням. Піднесено й урочисто линули з його уст слова пісні – символу християнства. Священик відчував велику радість і задоволення, бо був прощений і спасенний. Зник страх за Трохима та його батьків, натомість серце сповнилося любов’ю і він співав для слави Того, Хто його поря-тував. Початок кожного нового

рядка “Вірую”співпадав із ударом церковного дзвону. Голос співака летів догори, відлунював під ви-соким куполом храму. Парафіяни витирали сльози – хто кінчиком хустини, а хто – руками. Слова “Христос для нашого спасіння з неба зійшов і стався людиною” ви-кликали у Петра сльози, що рясно котилися по щоках.

Останні слова “Вірую” стихли під куполом церкви і співак поду-мав: “Я, як Петро, учень Ісуса, що тричі відрікся від Нього до співу півня, а потім лив гіркі сльози соро-му та розкаяння! Що ж, нагрішив, каюсь, а тепер плачу від радості, що прощений Спасителем, що маю такого доброго Бога, Який дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне”. І все це – з любові до мене і до таких грішників, як я”.

Вечірня служба закінчилася, але люди не розходилися. Видно було, що їм тут добре.

Петро та Любомир вийшли з церкви й зупинилися на сходах. З бічних дверей вийшов церковний староста й підійшов до священиків.

– Я дуже радий, шановний гостю, – звернувся він до Петра, – що ви завітали до нашої церкви. Я не люблю хвалити людей в очі, однак, відкрию вам своє серце: я плакав, коли ви співали, у мене перед очима стояв розп’ятий Ісус, Який «для нашого спасіння з неба зійшов і стався людиною»… По-думки я сьогодні й на Голгофі по-бував. А ще скажу вам по секрету: я дуже щасливий, що наприкінці свого життя міг бути на такій благо-словенній службі в нашій церкві. Я, як старший за віком, благословляю вас і прошу: оці ваші пісенні зді-бності розвивайте для слави Божої і надалі так само щиро прослав-ляйте Господа співом. Нехай Його благословляюча рука буде над вами. Приїздіть до нас ще, панот-че. Ми з радістю послухаємо ваш спів. А зараз благословіть мене, бо я хочу вже йти додому, так як дуже стомився…

(продовження, поч. у ВХ 3’07–1’11)

47 2/20112/2011

І староста схилився на коліна просто в траву. Любомир кивнув Петрові, мовляв, звершай благо-словення. Гармата зійшов на дві сходинки нижче, положив долоні на голову старому і розпочав мо-литву:

– Отче Святий та Праведний! Благослови раба Твого оцього, який ревно провадить службу в церкві та живе побожно. Пошли йому здоров’я на схилі років і ясний розум, аби ще міг він послужити для слави Твого Святого Ймення. Амінь!

Підводячись із колін, староста Артем хотів зловити руку священи-ка й поцілувати, однак той зрозумів його намір і промовив:

– Артеме, я годжуся вам у сини, а тому не дам вам руки для поцілунку! Хто я такий? Я нічого особливого не зробив для Гос-пода, щоб цілувати мені руку. Я – раб Божий та й годі. Пам’ятаєте, Євангеліє розповідає про те, як Христос послужив Своїм учням, обмивши їх ноги? Хіба хтось із них цілував тоді руку Спасителю? Ні! Це був приклад Ісуса, як служити іншим людям. Хто так робить, той блаженний – про це говориться у Івана 13:17. Отже, шановний пане старосто, те, що належить Богові – віддавайте Йому: шануйте Його, вклоняйтеся Йому, прославляйте Його ім’я…

– Ваше преосвященство, – озвався Артем, – я не хотів вас об-разити, але у ваших словах почув мудру думку, а тому щиро вдячний вам за науку.

Староста після цих слів по-волі пішов із церковного подвір’я. Обидва священики теж рушили до Любомирового житла.

Вечір був теплий. У повітрі літали хрущі. З ближнього болота чути було жаб’яче «рай-рай-рай-рай»… В повітрі пахло молодою зеленню, кучерявилася трава на луках, на деревах розкривалися листкові бруньки. Вітерець ганяв зграйки білих вишневих пелюсток, що осипалися з ошатних плодових дерев.

Любомирова Ганнуся вже порядкувала на кухні. На столі, за-стеленому скатертиною із домот-каного полотна, стояв самовар.

– Заходьте і сідайте до столу, – запросила матушка чоловіків. – Самовар щойно закипів, так що зараз будемо трапезувати.

Сідаючи, Петро помітив під столом плетений з лози кошик і згадав, що забув його внести до хати, коли приїхав сюди. По до-розі він заїхав до міста і накупив там багато усякого печива та со-лодощів. Серед цієї смакоти були і його улюблені марципани, однак, усе це поїхало у скрині під сидінням тарантасу до старости.

– Ганнусю, – звернувся він до гостинної господині. – Поясніть мені, будьте ласкаві, яким чином мій кошик з’явився під вашим сто-лом? Адже я тільки зараз згадав, що забув його у тарантасі під си-дінням… Ото вже пам’ять стала, як решето. Чи, може, то ваш кошик?

– Ні, Петре, кошик ваш. А приніс його сюди Ананій за кілька хвилин до вашого приходу. Він сказав, що помітив, як тарантас атакували щурі, коли він стояв у їхній клуні. Напевно, вони влови-ли аромати випічки й вирішили поласувати нею. Якби Ананій не нагодився на ту пору, то зубасті тварюки прогризли б у ящику діру і точно знищили б ваші ласощі.

Петро схопився за голову і скрушно похитав нею з боку в бік:

– Ой нене, який я вже старий! Так це ж мій гостинець для вас! І як я забув про нього – не збагну. Пробачте мені таку незібраність…

– Нічого, Петре, нічого. Це я повинна просити у вас пробачення за те, що без дозволу взяла з ко-шика два марципани і пригостила Ананія. Він, правда, не хотів брати, але потім все таки взяв і просив мене передати для вас подяку від нього за цей гостинець.

– Пусте, – засміявся Гармата і додав: – головне, що мені дуже добре у вас. Тут я отримав масу за-доволення від спілкування із вами, із сільськими людьми, а ще – я тут

прозрів. І це головне! Любомире, я хотів запитати тебе, як маємо жити далі?

– А як ти думаєш? – усміхнув-ся хазяїн. – Як жили досі, так і далі будемо жити. Хай Господь благо-словить народи, щоби був мир на землі. Щось мене дуже непокоять події у світі…

– Ви спочатку поїжте, а потім будете вести бесіду, бо їжа прохо-лоне, – втрутилася хазяйка.

Після вечері гість попросив Ганну не покидати їхнє чоловіче товариство:

– Я вже завтра зранку повер-татимуся додому, то давайте зараз трошки посидимо всі разом, якщо ти, Любомире, не проти.

Господарі погодилися і Петро звернувся до друга:

– Я думаю, що, повернувшись до свого села, спочатку піду до Трохимової родини. Маю бажання попросити у них прощення за свою негідну науку, яка так багато при-несла горя у їхню сім’ю.

– Петре, – озвався Любомир, – гарненько все зваж і обдумай перше, ніж це зробити. Чи зрозу-міють тебе твої парафіяни? Що взагалі скажуть односельчани?..

–Зараз мене зовсім не ціка-вить людська думка і слова. Я хочу отримати прощення у цій справі, щоб мене не пекла совість, щоб я міг спокійно спати ночами, щоб міг проповідувати у сільській церкві про Христа розп’ятого. Адже те-пер Він став мені такий дорогий та любий.

Петро дістав з кишені носо-вичка й витер очі. Любомир тим часом скористався мовчанкою і сказав:

– Друже, не забувай, що ми обоє – православні священики. Тепер, коли ми пізнали любов Христову, ми повинні усвідомити, як маємо надалі провадити наше служіння. Звичайно, можна було б залишити наші приходи і набагато краще влаштувати особисте життя, одначе, що ми скажемо Ісусу Хрис-ту, як оправдаємося перед Ним? Ми отримали від Нього всього по

Дорога на ГолгофуДорога на Голгофу

48

проз

а

одному таланту і зректися його, за-лишити служіння – це все одно, що закопати цей талант у землю. Адже в часи Христа теж були слухняні Богу священики, і ми теж будемо слухняними. Правда? А Господь дасть нам мудрість і силу, щоб ви-стояти, захистить нас, коли буде потрібно, й допоможе у житті. Чув я про одного анархіста, який завітав у двір священика, що хрестив його немовлям. Не відчуваючи страху перед цим злочинцем, батюшка вийшов до нього на ганок, а той анархіст тут же й застрілив свяще-ника на порозі його власної хати. Це приклад для нас із тобою. А ще, друже, пригадай, як невірні юдеї підбурили людей і побили апос-тола Павла і Варнаву після їхньої проповіді у Дервії та Лістрі… Важко було цим Божим вісникам і Павло в Діях Апостолів пише у 14 розді-лі, 12 вірші: «Через великі утиски належить пройти віруючим, щоб втрапити до Царства небесного». З тих пір нічого не змінилося у житті християн. Отже, Петре, ми з тобою – пастирі, які не можуть ховатися за своїми вівцями, тобто, за людь-ми. Пастир завжди йде попереду отари, а вівці йдуть за ним. Ми не повинні втікати від небезпеки, а Господь нас підтримає, бо ми ма-ємо пасти Його отару. Життя важке і складне, проте Господь із нами. Він допоможе нам пройти через це життя і, попри всі небезпеки, про-веде нас до Своїх небесних осель.

На сусідньому подвір’ї загав-кав пес. Любомир подивився на дружину, а вона, злегка кивнувши головою, вийшла на веранду по-дивитися, хто там ходить.

– Все добре, Петре, –озвався тим часом Любомир. – Це прий-шов онук діда Маркіяна, Івасик. Я дав йому жартома ім’я Маленький Никодим. Він завжди приносить якусь особливу новину. Зараз ще не пізно, послухаємо хлопця.

Відчинилися двері й до кімна-ти увійшов спочатку Івась, а потім і Ганнуся. Хлопчина, хоч і був смі-ливий, враз злякався, побачивши в кімнаті аж двох священиків, та

за хвилю заспокоївся і промовив, дивлячись у підлогу:

– Слава Богу!– Слава навіки, – привітно

озвався хазяїн дому. – Проходь сюди, Івасику, сідай до столу. За-раз матушка пригостить нас чаєм і тоді ти розповіси нам про те, що привело тебе до нас о цій порі.

Хлопець витер очі рукавом полотняної сорочки; шморгнувши носом, швидко поглянув на обох чоловіків і господиню. В її при-сутності Івась завжди почувався гарно, бо матушка була добра, а особливо до дітей.

– Ходи до столу, – озвалася жінка, – Івасику, не соромся свя-щеника Петра і нас також. Сідай отут і розповідай, чого ти заплака-ний? Чого в таку пізню пору завітав до нас?

Матушка підсунула ще один стілець до столу і почала розли-вати із самовара чай у чашки. А хлопчина швиденько вмостився на стілець біля Гармати.

– Сину, берися до чаю, – з усмішкою звернувся Петро до маленького гостя. – Все минеть-ся – навіть те, що довело тебе до сліз. А для тебе я маю слушну пораду: будь слухняний, а надто тепер, коли тебе запрошують по-їсти, слухайся з першого разу, бо вдруге можуть не запросити. А тобі треба рости, бо ти ще малий. Отож сідай ближче і матушка Ганна по-частує тебе пахучим смачним чаєм з марципанами. Не всі ж у селі так ставляться до тебе, як вона. Що скажеш?

– Правду кажете, пане свя-щенику, – скоромовкою заговорив хлопчина. – Крім діда Маркіяна та сестрички Марійки є ще дві люди-ни, які люблять мене. Це моя мама і матушка Ганнуся. Ще, правда, Сава Іванович гарно ставиться до мене. Сьогодні я повертався додому після вечірньої служби і зустрівся із цим дядьком. «Скажи, малий, – гукнув він до мене, – що то в селі сталося, що навкруги та-кий благовіст стоїть від церковних дзвонів, як на Великдень?» От я й

розповів йому та його двом до-чкам, що сиділи з ним на возі про вечірню службу й ту радість, яку ми пережили під час співу нашого гостя. Сава Іванович зліз із воза і підійшов до купки чоловіків, що стояли неподалік, а я й далі стояв на тому ж місці. «Ходи сюди, Івасю, – покликала мене старша дочка дядька Сави. – Я не кусаюся, не бійся». І вони обидві засміялися. Я не боюся цих дівчат, але добре пам’ятаю, що то – заможні селяни, а я хто? – бідака із бідної сім’ї. По-думав я тоді: Надешка – моя ро-весниця. Як би то було добре, щоб через декілька років дядько Сава узяв мене в прийми до Надешки. Я б так слухався його, так старався робити усе, що він скаже. Дядько Сава такий добрий і такий побож-ний до цього часу!...

– А що, Івасю, – перебив хлоп-ця господар, – він був побожним, а тепер – ні?

– Зачекайте, панотче, я за-раз вам усе розповім, а тоді ви самі вирішите що і до чого… От я підійшов до воза, дав «добри-день» Савиним дівчатам і кажу: «Ти, Надешко, така хороша! Усмі-хаєшся собі, видно – щаслива ти людина. А що тобі: маєш тата і маму, живете заможно. Чого ж тобі не бути щасливою»? А вона відпо-віла на моє привітання і каже: «Я, Івасю, щиро тобі співчуваю і маю надію, та вірю, що Господь і тебе не залишить – допоможе. З часом ти виростеш, станеш дорослим. Якщо випросиш у Бога, то Він пошле тобі хорошу дівчину за дружину – отоді й матимеш трішки щастя на землі. Але повір мені: щастя мають і вбогі люди. Ось наша сім’я. Живемо в достатку, а радості й щастя в нас майже немає. А сьогодні ми їдемо з татом додому й дуже радіємо, бо знайшли на станції радість». «Невже? Розкажи тоді мені: хто за-губив тую радість на станції і як ви її знайшли? – запитав я. – Може і я десь там здибаюся з тією радістю». Достеменно знаю: вам невідомо, що мені ще розповіла Надешка. Хочете, розповім?

49 2/20112/2011

Очі Івася іскрилися, у погляді і словах пульсувала жива думка. Дорослі з легкою усмішкою пере-зирнулися поміж собою і дружно захитали головами.

– Ну, тоді слухайте далі, – про-мовив Івась, відпив трошки гарячо-го чаю і продовжив: – сьогодні під обід Сава Іванович з Надешкою та Василинкою поїхали підводою до станції. Там у приймах живе якийсь чоловік Яків Шафета, але я його не знаю зовсім, і та женячка його була, певно, ще за царя Гороха…

Любомир уже звик до сло-весних викрутасів Івасика, а Петра Гармату добряче таки розібрав сміх при цих словах хлопця. Широ-ко посміхалася й Ганнуся.

– Ваше преосвященство, – Івась поглянув на Любомира, – я не буду розповідати далі; чого всі підняли мене на сміх? Від такого реготу недовго й захворіти.

– Ми не будемо більше смі-ятися. Продовжуй, будь-ласка, – усміхаючись, попросив Любомир.

– Отож слухайте. Той дядько Яків схожий на нашого дядька Дениса Австріяка – мабуть, у них одна віра. Той Шафета має доньку Оксану і сина Василя. Здається, прийшов у прийми, то сиди тихень-ко, як вош у бороді, а він зробив із жінчиної хати якусь молільню чи ка-пличку – як то буде правильно? До них сходяться люди, а дядько Яків читає їм Біблію. А ще якби ви зна-ли, що вони зробили на Різдво!... Справжнісінький Віфлеєм! Отак!... Яків змайстрував ясла і поставив в один куток кімнати, а до тих ясел на постелену солому поклали чималу ляльку. Дядько Яків удавав із себе Йосипа, а його дружина – Марію. Оксана і Василько були буцімто пастухами. Вони припадали на коліна перед тими яслами геть чисто так, як справжні пастухи у Вифлиємі. В усі дні Різдва люди по черзі ходили до Шафети і дивилися на ту виставу, слухали Слово Боже, яке читав той приймак. Різдвяне свято закінчилося, а до дядька Якова продовжують приходити люди, щоб послухати Біблію; а ще

той приймак молиться за людей, як священик у церкві. Закінчуючи ту службу Божу, дядько Яків звер-тається до людей: «Якщо хтось почуває себе грішним, то можна і треба покаятися і попросити у Бога прощення, а Він простить». От і дядько Сава зі своїми дочка-ми теж падали сьогодні на коліна і молилися вголос. Вони, дівчата, такі раді, такі щасливі з того, що

поїхали з татом. «А тобі, Надеш-ко, – запитав я, – не страшно було ставати на коліна в простій селян-ській хаті й молитися, як у церкві? Хіба це добре? Хіба Бог слухає таку молитву?» «Було страшно, було й соромно, – Надешка мені, – але я була не сама, а з татом і сестрою. Ти ж знаєш, який богобійний наш тато, як багато і часто він читає Біблію й молиться вечорами. Молиться й удосвіта, коли ми ще спимо. Та прості слова дядька Якова так сколихнули татову душу, що він вирішив у молитві перед Богом визнати себе грішником. А що лишалося робити мені й Ва-силинці? – ми вчинили те ж саме, бо дуже любимо свого тата. Я, на-

приклад, дуже люблю допомагати татові, бо вони дуже шкодують, що не мають сина; добре було б, якби я була хлопцем. Та тут уже нічого не вдієш. А я й так дуже стараю-ся: і верхи їжджу, і коня воджу, як тато обралюють рядочки картоплі і всяку іншу чоловічу роботу ви-коную – все горить у моїх руках. А зараз їдемо додому і мені трішки страшно, але ж ти, Івасю, мовчи і

нікому ані гу-гу. Хай це буде наша таємниця. Я пообіцяв їй, що мов-чатиму, то ви вже вибачте. Скажу тільки, що через старшу Надешчи-ну сестру у них часто буває галас у хаті, бо вона дуже вредна. Краще я розкажу вам, що було далі у хаті дядька Якова. Надешка сказала, що вони обидві молилися після тата. А коли вона заплющила очі, то відчула присутність Бога у хаті і їй стало страшно. В молитві вони ви-знали себе грішниками і просили у Бога прощення, а коли підвелися з колін, то дядько Яків запитав тата: «Чи розумієте, Саво Івановичу, що ви зараз зробили разом із своїми дочками? Чи треба було вам так поводитися?»

Дорога на ГолгофуДорога на Голгофу

(продовження в наступному числі)