З нашої історії – До 60-ти ліття операції „Вісла” Будучи дитиною я часто приїжджала до своєї бабці, яка проживала у місті З б а р а ж і

Тернопільської області. Моя бабця говорила дещо незвичною мовою - не зовсім українською, але і не польською. „Чому так?”– запитала я у мами. –„Тому що бабця є родом з Польщі”. – Чому ж вона живе тут, а не в Польщі?” – не вгавала я. – „Бо після другої світової війни українців, котрі жили в Польщі переселили до України, а поляків з України – в Польщу. Наша бабця – переселенка з Польщі.” В подробиці мама не вдавалась, бо часи були відомо які. І лише коли Україна здобула н е з а л е ж н і с т ь і п о ч а л и висвітлюватись у пресі раніше замовчувані історичні факти, я і взнала всю правду про переселення.

Не буду переповідати в подробицях ці події. Вони широко висвітлені в пресі, статті на цю тему можна знайти в інтернеті, починаючи від Вікіпедії до видання Служби безпеки України. Зупинюсь коротко на фактах.

У 1944 році між Україною і Польщею був встановлений кордон по так званій лінії Керзона, внаслідок чого значна частина українських земель п і д н е о ф і ц і й н о ю н а з в о ю „Закерзоння” опинилась у Польщі, а саме Лемківщина , Надсяння , Холмщина, Підляшшя з містами Перемишль, Холм, Ярослав. На цих

теренах проживало більше 700 тисяч етнічних українців. За угодою між К о м і т е т о м Н а ц і о н а л ь н о г о Визволення Польщі та тогочасним урядом УССР від 9 вересня 1944 p., було вир ішено про взаємне переселення українців і поляків. Українці добровільно не хотіли покидати своїх земель, тому проти них поляками був розгорнутий справжній терор. Спалювались села, гинули мирні жителі. Під страхом загибелі почався масовий виїзд українців. За період 1944-46 рр. на територію України було переселено близько 500 тисяч чоловік. Однак, з означених територій виїхали не всі. До того ж там діяли загони УПА. Тому, щоб остаточно покінчити з українським питанням, польським урядом було вирішено насильно виселити рештки українських сімей на захід Польщі, на колишні німецькі так звані „землі одзискане”. Операція по переселенню одержала кодову назву „Вісла”(часто в пресі цей термін приписують всьому періоду переселення). Вона розпочалась 28 квітня 1947 року і тривала приблизно 4 місяці. У західні та північні воєводства Польщі з земель Закерзоння насильно було виселено понад 140 тисяч українців без права повернення назад. Хто все ж таки повертався , тих схоплювали і запроторювали до спеціально створеного концентраційного табору в Явожно, де загинуло багато невинних людей уже в повоєнний час. Лише наприкінці 50-х років

переселенцям було дозволено повертатись назад. Операція „Вісла” дорого обійшлась Польщі. На переселення було кинуто величезні кошти , як і би можна було використати на п і слявоєнну в і д б у д о в у г о с п о д а р с т в а . А знелюднення великого регіону економічно настільки сильно вдарило по ньому, що і понині це найбільш депресивний і економічно відсталий район Польщі. Що ж стосується втрат України, то їх оцінити просто неможливо. Внаслідок переселення, розпорошення , і як наслідок асиміляції було майже втрачено цілі етнічні групи, з їхніми давніми культурою, традиціями і звичаями. На сьогоднішній день в Україні діють культурні товариства такі як Надсяння, Лемківщина, Холмщина. Але вони не спроможні, на мою думку , спинити закономірну подальшу асиміляцію, внаслідок чого ц і к а в і д і а л е к т и З а к е р з о нн я залишаться тільки в піснях, а традиції - в дослідженнях етнографів . Звичайно, за масштабами нищення народу , за к ільк і стю жертв переселення 1944-46 рр. і операцію „Вісла” не можна порівняти з г о л о д о м о р о м 1 9 3 2 - 3 3 р р . , сталінськими репресіями чи другою світовою війною. Однак біль від неможливості повернення втраченого залишиться у нас , нащадків , назавжди. Кілька розповідей членів нашого Товариства, родичі яких були безпосередніми учасниками цих подій, читайте на 3-тій cт.

Інформаційний вісник Українського Товариства у Швайцарії

№10 ЛІТО 2007

ЦІНА – 74 ГОДИН ПРАЦІ

З народних джерел - Дещо про відому пісню Хто не знає української народної пісні « Їхали козаки із Дону додому, підманули Галю, забрали з собою»? На своє горе нещодавно почула я цю пісню до кінця. Для тих, хто не знає – врешті-решт Галя була привязана

(цими ж самими козаками) до сосни косами і підпалена. Вона кричала страшним криком, але на поміч їй ніхто не прийшов. Моралізуючий останній куплет- хто має дочок, не пускайте їх вночі гуляти.

Послухавши цю гуманну пісню до кінця мені засумувалося – що ж то були за козаки, які ж вони лицарі? Або я не розумію якогось глибокого прихованого змісту? Може хтось розрішить мої сумніви?

№10 Літо 2007 Ціна – 74 годин праці

Наявність в мові крилатих висловів, свідчать про багатство мови та її художність. Українська мо в а н а с и ч е н а о б р а з н ими висловами , багато з яких є «крилатими».

Звідки походять крилаті вислови, без яких зараз важко уявити сучасну мову – «сильні світу цього», «наріжний камінь», «соломонове рішення». Багато з нас, хто ріс в атеістичному оточенні, вживає ці вислови і не здогадується, що вони –

біблійського походження.

Вислів «сильні світу цього» по-р і з н ому б у в п е р е к л а д е ний : українською – «...краще вдаватись до Го спод а , н іж н ад і я т и с я н а вельможних!» (Псалом 117;8-9); російською – «...лучше уповать на Господа, нежели надеяться на князей!».

П р о т е к р и л а т и м с т а в церковнословянський вислів «сільниє міра сєґо», буквально перекладений. Він ширший за змістом від двох

попередніх – «вельможні, князі», бо «сильними світу цього» можуть бути і просто багаті, і чиновники, і ті, що при владі і ті, що взяли владу силою.

Найчастіше цей вислів вживається іронічно:

Мені не треба слави, ані грошей,

Ані щоб сильний світу похвалив, -

Аби хто-небудь, мислію возросший,

До мене часом слух свій прихилив.

Ліна Костенко

CT 2 ТРЕМБІТA ГЕЛЬВЕЦІЇ

Наша мова - Крилаті вислови—За книгою А.Коваля «Спочатку було Слово»

Вона виступала на кращих оперних сценах, прославлені композитори, дириґенти , співаки Пуччіні , Леонкавалло, Тосканіні, Ріхард Штраус, Карузо, Шаляпін, Руффо співали разом з нею або були її палкими прихильниками.

З нею намагаються укласти контракти провідні театри світу, преса сповнена схвальних відгуків про її чарівний голос і високу техніку виконання.

У перші десятиріччя ХХ століття на оперних сценах світу царювали

ч оти р и в и д ат н і с п і в а к и : Баттістіні, Карузо, Тітта Руффо, Шаляпін . Досягти їх висот спромоглася лише українська співачка Соломія Крушельницька.

Артистична кар 'єра одніє ї з найяскравіших зірок оперної сцени п о ч а т к у X X с т . С о л о м і ї Крушельницької (1872 - 1952) вражає швидкістю й успішністю. В дитинстві ніхто не примушував дівчинку годинами сидіти за фортепіано. Але й не забороняв. Вона співала в хорі, навіть керувала ним. Львівську консерваторію Соломія закінчила з медалею одночасно дебютуючи в Львівському оперному театрі.

Минуло менше десяти років, а ім'я Соломії Крушельницької вже стало ґарантією і символом тріумфального успіху на найвідоміших оперних сценах Європи та Америки.

Природні здібності, щедрий дар Божий поєднувався цілеспрямованим й наполегливим характером Соломії.

Співачка знала вісім мов. Репертуар співачки нараховував 63 партій. Її листування засвідчує широту інтересів - теми рідної землі, проблеми культури, обговорення книг. Соломія ввійшла в історію як активна пропагандистка творчості композиторів-сучасників, зокрема Р. Вагнера.

1910 року актриса одружилася з італійським адвокатом Чезаре Р іччон і . Після його смерт і Крушельницька в 1939 році приїхала до Львова. Непросто склалися її стосунки з радянською владою: будинок співачки було відібрано ("націоналізовано"), виїзд за кордон заборонений. Згодом вона почала викладати у львівській консерваторії, яка і нині носить її ім'я. Незадовго перед кінцем свого земного життя, в 1952 р., Соломія Крушельницька отримала звання професора . Похована уславлена співачка на Личаківському цвинтарі.

Про наших співвітчизників—Соломія Крушельницька

Звернення благодійного фонду «Соломія» До керівників підприємств, установ і товариств усіх форм власності у с і х г а л у з е й н а р о д н о г о господарства, банків, бізнесменів, пол ітичних , г ромадських і реліґійних організацій, усіх людей доброї волі.

Шановні краяни!

У вересні 2007 року виповнюється 135 років від дня народження видатної української співачки ,

уроженки Тернопілля Соломії Крушельницької . Враховуючи з н а ч н и й в н е с о к С о л о м і ї Крушельницької в українську та св і т ову культуру , вир ішено спорудити у Тернополі пам’ятник видатній мисткині. Ми просимо усіх, хто не байдужий до збереження і примноження духовної скарбниці української культури, виховання у молодого покоління любові до своєї культури, своєї землі, підтримати цю

важливу справу.

Банківські реквізити Фонду:

р / р у і н о з е м н і й в а лю т і – 2 6 0 0 8 7 7 0 5 1 4 1 3 1 / 8 4 0 в АКБ «Укрсоцбанку» м.Тернополя, МФО 338017, код 25935631 (з поміткою « Н а п а м ’ я т н и к С о л о м і ї Крушельницькій».

Інформацію про діяльність фонду Ви знайдете на сайті www.solomea.org.ua

CT 3 № 10

Розповідь Елі Саляк. Мої дідусь і бабця проживали в селі Явірник, що на Лемківщині. У день виселення польські війська повністю оточили село з вимогою виселятись. На збори було дано 2 години, щоб взяти найнеобхідніші речі. Оскільки в Явірнику не було залізниці, то люди, хто пішки, а хто на підводі, йшли до села Команчі. На поїзд чекали три дні. Коли він прибув, всіх повантажили у товарні вагони по кілька родин в один разом з худобою, хто яку мав. Вивозили українські родини на північні землі Польщі. Селили не більше пяти сімей на одне село. Хата, куди поселили моїх родичів була віддалена приблизно на 2 км від інших поселень. Фактично це була господарська будівля не пристосована для проживання, без вікон. Життя тут доводилось налагоджувати заново. В кінці 50-х років мої родичі, як і деякі інші переселенці повернулись назад, але не у рідне село, бо всі хати і церква були повністю розібрані поляками.

Розповідь Андрія Грицюка. Приказка „Нашого цвіту – по цілому світу” дуже

підходить до моєї родини. У повоєнні роки село мого діда (с. Тишівці, що недалеко від Перемишля)опинилося у вирі збройних сутичок між українцями та поляками. Отож він вирішив покинути Польщу і, у січні 1946 року із сім’єю переїжджає до України. Спершу в Полтавську область, потім у Рівенську. Це був тяжкий час, Україна знову голодувала. Радянські власті запропонували дідові переселитись до Криму, де надавалось житло попередньо виселених татар. Дід відмовився . Тоді йому запропонували, як і багатьом іншим, поїхати до Росії, у Ростовську область у Сальські степи на освоєння цілини. Туди від поїхав зі своїми дітьми. Там він залишився на завжди, там і похований. Доля дідових братів склалась інакше . Вони були примусово виселені під час операції „Вісла” під Б’яли Сток на бувші нвмецькі землі . Їх нащадки проживають там і зараз, розпорощені по всьому краю. Деякі родичі залишились у Тишівцях назвавшись поляками і, таким чином, уникнули виселення . Розповідь Оксани Данилович . Моя бабця була

переселена зі села Опарівка, що біля Кросно, в Україну в 1945 році. Як правило всіх тоді переселяли на Донбас, однак мої рідні не захотіли туди їхати і на першій же пересаджувальній станції, а це був Збараж, зійшли разом зі своїм майном. Щоб залишитись там довелось продати привезену зі собою свиню і задобрити „товаріща начальніка”. Перший рік жили в дерев’яній стодолі разом з коровою. Потім бабцю з сім’єю поселили в хату одного поляка, якого перед тим виселили в Польщу. Про цього поляка – окрема історія. Незадовго до виселення він вибудував цю хату за гроші, які він заробив будучи на заробітках десь в Європі. Кажуть, коли його виселяли, то ридаючого силою відривали від ґанку. Кілька років тому я відвідала село, звідки походить моя бабця і вся її величезна рідня. Раніше воно було повністю українським, зараз - чисто польське. І лише уціліла українська церква з розписаними всередині золотими тризубами на блакитному фоні і фресками святих княгині Ольги і князя Володимира нагадують про колишню українськість цих земель.

З нашої історії – продовження

У родинному колі – «Соняшник» Шановні родини з дітьми! В нашій школі «Соняшник» відчувається певна криза. Справа не тільки в тім, що ми живемо усі далеко один від одного. Є іще багато причин, які ускладнюють наші заняття – це і вікова різниця, і те, що діти мають дуже різний рівень підготовки – хтось не вміє ні читати, ні писати, хтось робить це досить вправно і йому не цікаво, коли знову розповідають про літеру «А» і «Б». А

час іде, і ви всі помічаєте, як нашим дітям все важче висловити себе українською. Не хотілось би опустити руки і виправдовувати себе тим, що «так складаються обставини». Наші діти – це також майбутня українська діаспора в Швайцарії. Якій їй бути? У нас підростають зараз діти, яким 4-5 років. Для них треба готувати чітку шкільну програму . Можливо розробити зочне навчання – дітям

давати домашнє завдання і що б вони висилали його поштою вчителю. Хто має досвід, хто має бажання – просимо залучатися до роботи, представити проект школи, який би працював на наших теренах враховуючи місцеву специфіку. Є ще одна мрія, яку можна втілити в життя – провести з дітьми відповідного віку катехизи та підготувати їх до першого Причастя.

20 травня 2007 року. В залі Київської Консерваторії (нині Національна Музична Академія Укра їни ) відбувалася концерт-лекція «Вокальна Музика Клаудіо Монтеверді». Виступала його організаторка Тетяна Польт-Луценко (візепрезидент нашого Товариства), яка цікаво і вичерпно коментувала ренесансну і барокову музику. Грали її на старовинних інструментах – теорба, цинк, барокові тромбони, клавесин студенти двох вищих музичних закладів –

Національної Музичної Академії та Schola Cantorum Basiliensis (Базель). Молоді музиканти, які походять з Німеччини, Ґватемали, Канади, а наразі вчаться в Швайцарії в школі старовинної музики, завітали до Київа в рамках багаторічного проекту співробітництва між двома музичними закладами. Цим проектом уже 9-й рік керує Тетяна Польт-Луценко. В концерті приймають участь і студенти Київської академії – вокальний ансамбль та солісти, що виконують

духовні співи великого італійського майстра часів раннього бароко. Кульмінаційною точкою є твір «O beate vie“ у виконанні Тетяни Польт-Луценко, яка захоплює не тільки своїм прегарним голосом, а передусім перфектним розумінням стилю і високую музичною культурою.

Численна публіка захоплено аплодувала цей рідкісний концерт, а ми долучаємося зі сердечними ґратуляціями нашій Тані!

Зоя Нижанківська

На музичній ниві – Київ

CT 4 № 10

ДДДииитттяяячччииий й й кккууутттооочччоооккк

Нарешті – літо!!! Геть зошити та підручники!! Тепер ви маєте вільний час – використовуйте його на користь собі та людям. Може хтось пошиє собі спідницю, може хто зустрінеться врешті решт із друзями, яких давно не бачив, а може хтось вивчить нову мову – адже шість тижнів – це купа часу!

Хай вам щастить і нехай, все чим ви будете займатись влітку принесе вам багато радощів! А для цього гарна порада –

Коли в серці слово Боже

Щиросердне слово Боже

Так, як і годиться,

Зберігає наша мова

У своїй скарбниці.

На день добрий парубонько

Мусив шапку зняти:

«Помагайбі, дівчинонько,

Тобі жито жати!»

Як того, хто чинить лихо

Зупинить незмога,

Ми йому говорим тихо:

«Та побійся Бога!»

Діло звершуєм щасливо,

Пошук чи дорогу –

Щиро, вдячно і поштиво

Кажем: «Слава Богу!»

Розмалюй!

Нашого полку прибуло!

У Богдана Шведа (про цього музиканта йшлося в одному з номерів нашого Вісника) та Верени Краузе народилася донька Роксолана! Хай росте на радість Богу та людям!

CT 5 № 10

Наші гості – Віра Вовк

На Великодній зустрічі нашого Товариства шановним гостем була українська письменниця з Бразилії Віра Вовк (справжнє прізвище – Селянська). Творчий доробок Віри Вовк широкий і багатогранний. На еміґрації (Мюнхен, Ріо-де-Жанейро, Нью-Йорк) і в Україні авторка видала чималу кількість книг поезій і прози , театральних п’єс та перекладів з португальської , німецької, французької мов на українську, та навпаки. Її творча діяльність була нагороджена

в и з н а ч н и м и преміями. Віра Вовк - член Національної Спілки Письменників України. В 2006 році є одним з кандидатів на Шевченківську премію. До вашої

уваги невелике інтерв’ю з пані Вірою, яке провела Оксана Данилович.

-Пані Віро, розкажіть звідки Ви родом і хто були Ваші батьки. Народилась я в Бориславі, що на Львівщині. Дитинство пройшло в невеличкому карпатському містечку Кути, де батько мав лікарську практику. В цьому містечку були великі громади українців, поляків, жидів і вірменів. Навколишні села були повністю українськими. Дід мій по батькові був священиком, попереднє прізвище якого було Вовк. Однак він його поміняв, бо казав, що не може „вовк” читати проповіді селянам і взяв собі прізвище Селянський.

-Як Ви опинились у Бразилії? Спершу, разом з батьками я еміґрувала до Німеччини. В місті Тюбінґен закінчила університет, де вивчала ґерманістику, музиколоґію і порівняльне літературознавство. Пі зн іше , в і д гу кнувшись на запрошення українського священика ми переїжджаємо до Бразилії. Пригадується випадок, як ми з мамою по приїзді шукали роботу і нас запросили до праці як прислугу в один багатий дім. В одній з кімнат ми побачили розкішну бібліотеку. Вражена, я крикнула мамі „Дивись, Ґете, Шіллер, Достоєвський!” І тут господар дому каже: „А ми наймаємо не компаньйонів до розмови, а

прислугу. Ви – вільні!” Так, за один день ми знайшли і стратили роботу. Вже згодом я захистила докторат в університеті Ріо-де-Жанейро, що дало змогу працювати професором німецької літератури, чому я присвятила 40 років свого життя.

-В минулому Ви були тісно пов’язані з діячами руху 60-десятників. Як відбулось Ваше з ними знайомство і в чому полягала співпраця? За часів Хрущовської відлиги інформація про події в Україні і зокрема про 60-тидесятників, як ми їх зараз називаємо, потроху з’являлась за кордоном. Познайомитись з цими людьми було моїм великим бажанням. Тому я приїхала до Києва і першою людиною, з якою я познайомилась, був Іван Драч, а вже він познайомив мене із І. Світличним, І.Дзюбою, В.Логвиним, В.Стусом та ін. Наша співпраця полягала в культурно-

літературній сфері. Я перевозила в Укра їну т вори укра ї н ських письменників і поетів, які творили за кордоном , а також іноземну л і т е р а т у р у , д л я п е р е к л а д у українською. В той час було правило, що якщо вже існував російський переклад книги, то на національну мову ця книга не перекладалась. Тому наші письменники старались перекладати зарубіжні твори швидше від російських колег.

-Розкажіть про Вашу літературну і перекладацьку діяльність. Вже працюючи в Ріо, я хотіла познайомити іноземний світ з українською літературою, яка була маловідомою. З ц і є ї п р и ч и н и п е р е к л а д а л а португальською і німецькою українських письменників, як класиків так і сучасників. Мною був зроблений переклад на португальську мову „Слово о полку Ігоревім”, що було його першим іноземним перекладом.

Взагалі, щоб зробити якісний переклад недостатньо добре знати іноземну мову, необхідно ще бути добрим літератором, тонко відчувати мовні конструкції. Зараз, в Україні якщо є талановиті літератори, то іноземну мову вони знають на недостатньому рівні і навпаки. Тому, дуже часто перекладачі роблять ведмежу послугу нашим авторам, подаючи їхні твори іноземною мовою з грубими помилками і ляпсусами. Що ж стосується моєї творчої діяльності, то звичайно в першу чергу я є письменницею , а вже потім перекладачкою. Мої перші поетичні збірки вийшли друком ще за часів мого проживання у Німеччині. Пізніше почала писати прозові твори – оповідання, повісті.

-Пан і В і р о , н ещода вн о Ви повернулись з України, де відбулась презентація Ваших нових книжок „Напис на скарабею” та „Каравела”. Про що ці книжки? Перша книга – це збірка невеликих оповідань, основною ідеєю, стрижнем яких є, так би мовити, кохання і смерть. Друга книга – це повість-метафора, в алегоричних образах якої зображена українська діаспора.

-Як нам, українцям, не загубити своєї ідентичності на чужині? Це складне питання. Я мала змогу спілкуватись з різними поколіннями українців Канади, Бразилії та інших країн і помічала, що кожне наступне покоління все більше віддалялось від України, від українськості. Однак сучасне покоління , навпаки , повертається до свого коріння. Бо все ж наявність своєї національної держави надає можливості, яких раніше не було. Це і навчання, і культурний обмін, і відпочинок, і навіть політична кар’єра. А це є, так би мовити, певним заохоченням для збереження своєї ідентичності.

-Що б Ви побажали українцям, які живуть далеко від України? Я хочу побажати українцям, що де би ви не жили і чим би не займались, треба все ж у міру своїх сил, можливостей і таланту працювати для України і на добре ім’я України. Бо по наших діяннях судять про цілу націю і про країну назагал.

«Мої батьки - старого роду, Та кров моя - червона кров, Гуцульсько-бойківська порода Одвертий погляд шле спід бров. Дме простір від Карпат по Анди, Хоч знайдеш в них, як епітет, Що чайові плекав троянди Мій дід — священик і поет.»

ТРЕМБІТA ГЕЛЬВЕЦІЇ CT 6

Інформаційна сторінка Société Ukrainienne en Suisse - Ukrainischer Verein in der Schweiz - Case postale 102 - CH-1701 Fribourg

E-mail: info@sus-uvs.ch—Web: www.sus-uvs.ch

У гості до виноробів 22-23 вересня в середньовічному містечку Erlach відбудеться традиційна для цього міста свято виноробів. Воно починається в суботу так званою «кулінарною прогулянкою». Ввечері відкриті усі винні погреби, а в неділю – ярмарок та святкова костюмована процесія. Хто має до чого інтерес – дайте знати, ми сплануємо цікаву подорож!

Підтримайте голос нашої Трембіти! Шановні читачі

Ви отримали разом з цим ювілейним номером «Трембіти Гельвеції» рахунок. Як ми неодноразово писали, кожен випуск нашої газети коштує прибл. 500 фр., тобто на рік 2000 фр. Випускаємо ми її безкоштовно і хочемо цього далі дотримуватись. Внесок, який Ви можете зробити не обов’язковий, а добровільний.

Редакційна колегія : Тетяна Польт, Оксана Данилович, Зоя Нижанківська, Славка Філь, Андрей Лужницький

Наші наступні зустрічі 25 серпня

зустріч до Дня Незалежності

22 вересня

«В гостях у виноробів...» Нас запрошують винороби середньовічного містечка Erlach

24 листопада

75 роковини трагедії голодомору, акція «Болісний спогад», Берн

15 грудня

Свято Миколая

13 січня 2008

Різдвяна зустріч у Берні

04 травня 2008

Великодня зустріч у Фрібурґу

Відкрився форум Українці в Швайцарії (Forum of Ukrainians in Switzerland). www.ukrainians.ch/

9 червня відбулось відбулось засідання Управи УТШ. Розглядалися питання:

- підсумки Великодньої зустрічі

- співробітництво з українським посольством

- випуск «Трембіти» №10

- проведення зустрічі на природі до Дня Незалежності України

- систематичне проведення Служб Божих

- підготовка до 75-річниці вшанування памяті жертв Голодомору

- остаточне опрацювання веб-сторінки УТШ

Традиційна зустріч на природі Цьогорічна зустріч до Дня Незалежності України, відбудеться 25 серпня, в суботу, коло озера Sempach. Прекрасний пляж з різноманітними можливостями для активного і пасивного відпочинку –бадмінтон, волейбол, пінґ-понґ, аренда човнів, дитячий майданчик, можливість грилювати і звісно, купання в озері – задовольнять будь-які вимоги. Після загального обіду можна розділитися – родини з дітьми залишаться коло озера, дорослі можуть оглянути чудове містечко Sempach, з його історичними будівлями. Привезіть з собою пікнік. Для тих, хто не їде автомобілем та не має можливості захопити поїсти - на території пляжу є ресторанчик із самообслуговуванням.

Тож зустрічаємось на пляжі містечка Sempach (Seebad Sempach). Вхідна ціна дітям 2 Фр., дорослим 4.50. Від 10.30 до 11.00 години Товариство запрошує усіх прибулих до привітального Apéro.

Передплата на дитячі журнали та іншу пресу з України! Всі, хто має бажання читати в Швайцарії українські журнали та газети (зокрема дитячі) можуть здійснити передплату періодичних видань з України через українське державне підприємство ДТ „Преса”. Ціна річної передплати з пересилкою одного журналу становить приблизно 100 франків. Підбірку преси, підписку і оплату можна зробити через інтернет, не виходячи з дому. Всю інформацію про видання, ціну, умови передплати і пересилки, банківські реквізити та ін. дивіться на сайті ДП”Преса” www. presa.ua. За детальнішою інформацією звертатись до Оксани Данилович.

Щиро вітаємо Альону Фіцу та її доньку Аліну, які нещодавно прибули з України проживати в Швайцарію , з вступом в Українське Товариство!