the ukrainian cleveland, issue 16, august 2008

THE UKRAINIAN CLEVELAND – НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКА ГАЗЕТА Випуск 8 (16) | Серпень 2008 р. www.ukrainiancleveland.com Виходить щомісяця

Жіноча українська збірна у складі Олени Хомрової, Ольги Харлан, Галини Пундик та Ольги Жовнір завовали першу золоту медаль на Олімпіаді в Пекіні. У фінальному матчі командних змагань у фехтуванні на шаблях вони перемогли в наднапруженому поєдинку збірну Китаю з рахунком 45:44.

Події Української революції 1917-1921 рр. мають виключне історичне значення в історії України ХХ ст. Вони відкривають нову Україну, яка не лише покликається на своє ми-нуле княжої та гетьманської доби, не лише декларує прагнення до відновлення власної державності, а робить рішучі кроки до створення української новітньої держави.Уособленням цього стала ді-

яльність Української Центральної Ради. Створена у березні 1917 р. УЦР очолила український національно-визвольний рух, надала українській революційній стихії організованих форм, об’єднала під своїм дахом провідні українські політичні пар-тії, змусила рахуватись і вести діа-лог з собою загальноросійську ре-волюційну демократію. Саме вона проголосила і очолила Українську Народну Республіку.Сила Центральної Ради крила-

ся в її тісному зв’язку з народними масами. Всеукраїнські військові, селянські та робітничий з’їзди, проведені під егідою УЦР, стали

ПРО ВІДЗНАЧЕННЯ 90-РІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921

РОКІВ ТА ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЇЇ УЧАСНИКІВ

Де взялися загиблі, про які почали повідомляти російські ЗМІ?.. “На територію штабу російських миротворців потра-пив снаряд з установки «Град», пошкоджено ряд будівель...” Від-творення подій

Фото АРПро своє бачення причин та на-

слідків війни на Кавказі, я писав у статті «Російсько-грузинська війна: причини та наслідки », але не менш важливо зрозуміти, що ж насправді там відбувалося і в якій послідовнос-ті, особливо щодо нападу на росій-ських миротворців. Для цього я вирі-шив відтворити хронологію подій 7 та 8 серпня на основі повідомлень ЗМІ та свідчень журналіста телеканалу «Інтер» Руслана Ярмолюка та його ж репортажу з міста подій для телека-налу «Інтер».До речі, його репортаж наробив

багато галасу. Для когось він став чи-мось на кшталт прапора – додатко-вим підтвердженням злочинних дій грузинської влади, для інших – дезін-формацією, яку поширюють в Україні російські спецслужби через куплених журналістів. Хоча, як на мене, усе це не так. У мене, принаймні, немає при-чин недовіряти авторові. Його свід-чення, насправді, є цікавим додат-

ковим джерелом інформації, яке дає змогу перевірити достовірність тих чи інших даних, що поширювалися в ЗМІ про цхінвальські події 7 й 8 серп-ня...Хочу зразу відзначати, що викорис-

товуватиму я лише ту інформацію те-лежурналіста, у якій він є безпосеред-нім свідком подій. І не прийматиму

до уваги дані, про які він повідомляє, переказуючи слова інших...Пам’ятаєте, був такий фільм «Бло-

када», де актор Михайло Ульянов грає роль Жукова. У цьому фільмі є момент, коли в штаб, де присутній Жуков, за-бігає військовий з повідомленням про те, що в Ленінграді танки. Обурений Жуков запитує його: «Ви бачили ці

танки особисто? Ні, то, може, там вза-галі були не танки, а танкетки, і може, не в місті, а в передмістях?» І зі сло-вами «панікер» Жуков виганяє цього військового зі штабу.Під час війни досить часто реальна

інформація, багато разів переказана різними людьми, обростає найне-

далі на стор. 2


ЯК НАСПРАВДІ РОЗПОЧИНАЛАСЯ РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКА ВІЙНА

ФОТО Гліба ГАРАНИЧА | REUTERS/

9 серпня, на другий день війни, у грузинському місті Горі

УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНД2 Випуск 8 (16) | Серпень 2008 р.

УКРАЇНЦІ СВІТУ

20-22 серпня 2008 року в Укра-їнському Домі в Києві відбувся IX Світовий Конґрес Українців. У цьо-горічному зібранні світового україн-ства взяло участь 209 делегатів із 23 країн світу, які представили інтереси 20-мільйонного українства, що меш-кає за межами України.Окрім делегатів, на конґресі були

присутні почесні гості з України – Президент України Віктор Ющенко, Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, святійший Патріарх УПЦ КП Філа-рет, віце-прем’єр-міністр Іван Васю-ник, міністр закордонних справ Во-лодимир Огризко, міністр культури і туризму Василь Вовкун, міністр у справах сім’ї, молоді і спорту Юрій Павленко, заступник міністра закор-донних справ з питань закордонно-го українства Василь Боєчко, голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко, представники укра-їнських церков різних конфесій, дер-жавних інституцій і громадських організацій та багато гостей з різних держав світу.Під час триденної зустрічі пред-

ставники світового українства про-звітували про виконану протягом 2003-2008 рр. працю, накреслили план роботи на наступний термін та обрали нове керівництво СКУ. Згідно з програмою, у перший день,

20 серпня, пройшло засідання ради директорів, на якій до складу СКУ було прийнято п’ять нових організа-цій з Латвії, Узбекистану, Республіки Хорватія, США та Канади, відбулися сесії і комісій СКУ (Світової ради сус-пільної служби, Світової координа-ційної виховно-освітньої ради, Комі-сії людських і громадянських прав, Української світової кооперативної ради, Ради засобів масової інформа-ції та Комісії боротьби проти торгівлі людьми), прес-конференція з члена-ми екзекутивного комітету та Перша пленарна сесія.

Першу пленарну сесію IX Конґресу СКУ привітав канадський танцюваль-ний колектив “Барвінок” вокально-хореографічною композицією ”Щоб не зів’яли ніжні квіти, щоб не вмирали наші діти”, а затим у виконанні хору Видубицького монастиря прозвуча-ла молитва “Боже великий, єдиний” в пам’ять про жертви українського Голодомору 1932-1933 рр. Урочисте зібрання відкрила голова організа-ційного комітету Марія Шкамбара, яка запросила до молитви святій-шого Патріарха УПЦ КП Філарета та представників українських церков різних конфесій. Затим виступили Президент СКУ Аскольд Лозинський, Президент України Віктор Ющенко, Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, директор Українського інституту на-ціональної пам’яті Ігор Юхновський, голова Української всесвітньої коор-динаційної ради Дмитро Павличко, голова Світової федерації українських жіночих організацій Марія Шкамбара та було зачитано письмові вітання Го-

лови Верховної Ради Арсенія Яценю-ка, міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, міністра освіти і науки Івана Вакарчука та голови Народного руху України Бориса Тарасюка.На завершення сесії відбулося на-

городження найвищою нагородою СКУ, медаллю святого Володимира Великого, таких провідних діячів української діаспори, як: Аскольд Ло-зинський (США), Іван Буртик (США), Марія Шкамбара (Канада), Божена Іванусів (Канада), Осип Гавалешка (Канада), Надія Луців (Канада), Олег Романишин (Канада), Ярослав Соко-лик (Канада), Орися Сушко (Канада), Іван Яремко (Канада), Віктор Черни-шук (Литва), Наталія Драгоманова (Угорщина), Ярослава Хортяні (Угор-щина), Юрій Кравченко (Угорщина), Володимир Мельник (Іспанія), Ми-хайло Петруняк (Іспанія), Іван Пазун (Португалія), Ірена Петрульонєнє (Литва), Наталія Шертвітєнє (Литва), Роман Варивода (Португалія), Віра Жушман (Російська Федерація), Ма-рія Митрович (Франція). Медаллю святого Володимира Великого було нагороджено і неукраїнців – Луїша Мігеля де Матуш Рубейру (Португа-лія) за визначну працю у поширенні інформації про український Голодо-мор 1932-33 рр. у Португалії та Пауля Гаккенеса (Нідерланди) за популя-ризацію української музики й пісні в світі, а Візантійський хор (Нідерлан-ди), що виконує українські духовні, класичні та народні твори, відзначено почесною грамотою СКУ.На Другій пленарній сесії СКУ, що

відбулась 21 серпня, було заслухано та обговорено звіти екзекутивного комітету та голів рад і комісій СКУ, після чого пройшла ділова дискусія. Одним з важливих моментів друго-го дня роботи конґресу стала сесія “75-ліття Голодомору 1932-1933 рр.

в Україні”, на якій було підсумовано співпрацю Міжнародного Координа-ційного Комітету Голодомору СКУ й України та накреслено плани діяль-ності на майбутнє. По закінченні сесії відбувся численний жалібний похід, присвячений 75-ій річниці україн-ського Голодомору. Він розпочався від Українського Дому та пройшов по Хрещатику і вул. Михайлівській до пам’ятного знака Голодомору, де святійший Патріарх УПЦ КП Філа-рет у супроводі владик Української православної церкви КП і Української греко-католицької церкви відправив панахиду в пам’ять про жертви укра-їнського народу.Під час Третьої пленарної сесії,

що відбулась 22 серпня, пройшли за-сідання конґресових комісій та було заслухано інформацію про діяльність організацій – членів СКУ. У другій по-ловині цього ж дня, на Четвертій, за-ключній пленарній сесії, прозвучали звіти контрольної, верифікаційної, статутної, фінансової та номінаційної комісій та було обрано такий склад керівних органів СКУ: президент – Евген Чолій (Канада); перший заступ-ник президента – Ярослава Хортяні (Угорщина); другий заступник пре-зидента – Марія Шкамбара (Канада); генеральний секретар – Стефан Рома-нів (Австралія); фінансовий референт – Тамара Денисенко (США); скарбник – Богдан Пагута (Канада).

На завершення триденного зібран-ня новообраний президент Евген Чолій, подякувавши за довір’я та об-рання Президентом СКУ, підсумував працю IX Конґресу, відзначив бага-тогранну десятирічну діяльність Ас-кольда Лозинського та подякував усім членам попереднього екзекутивного комітету. Він наголосив на започатку-ванні нового етапу партнерства між українськими громадами світу і Укра-їною й діаспорою та закликав всіх до активної співпраці для загального добра. Увечері 22 серпня 2008 року відбулась прес-конференція з ново-обраним екзекутивним комітетом.

Детальнішу інформацію про IX Конґрес СКУ буде поміще-но на інтернетній сторінці www.ukrainianworldcongress.org. Виступ канадського танцювального колективу “Барвінку”

На прес-конференції перед ІХ Конгресом зліва направо: С. Романів, А. Лозинський та Е.Чолій.

ключовими у сценарії розвитку Укра-їнської революції. Потужне значення для її розвиту мали Універсали Цен-тральної Ради. Вони стали дорогов-казом до проголошення Української Народної Республіки, яка за 8 міся-ців пройшла шлях від прихильниці ідеї національно-територіальної ав-тономії України в складі федератив-ної Росії до ідеї проголошення неза-лежності.У нових політичних умовах, які

створилися після падіння Тимчасо-вого уряду в Петрограді, Централь-ній Раді вистачило двох місяців, щоб задекларувати повну незалежність Української Народної Республіки. Це сталося 22(9) січня 1918 р. і було за-фіксоване IV Універсалом. Подаль-ший хід Української революції був пов’язаний з боротьбою за відстою-вання УНР. За цей час українському урядові вдалося укласти мирну угоду з країнами Четвертного союзу (Ні-

меччина, Австро-Угорщина, Болга-рія, Туреччина) – першу мирну угоду, що завершувала Першу світову війну 1914-1918 років.Ідеї Української революції 1917-

1921 рр. живили український рух протягом всього ХХ ст. і стали одним з наріжних каменів проголошення сучасної української держави. Осо-бливо варто наголосити на демокра-тичних традиціях Української рево-люції. Вони органічно випливали з попереднього передреволюційного етапу розвитку українського руху, який черпав свої сили в народниць-ких ідеях та козацькому історичному минулому України. В основу створен-ня Української Народної Республіки була покладена ідея скликання Все-українських Установчих зборів, а також ухвалена Конституція УНР, в якій сувереном державної влади про-голошувався народ. Широкі повно-важення отримували національні меншини. Влада в УНР ділилась на законодавчу, виконавчу та судову.

На демократичній виборчій основі створювались місцеві органи влади. Право голосу в УНР мали і чоловіки і жінки.Окрім УНР, в Україні здійснюва-

лись й інші державотворчі проекти. Один з них – Українська Держава під проводом гетьмана П. Скоропадсько-го. Цей проект мав амбітне завдання придушити революційну руйнівну енергію та при підтримці німецьких експедиційних військ вибудувати консервативну державу, оперту на захист прав приватної власності. На ліберально-консервативні цінності орієнтувалися українські галицькі політики, проголошуючи Західно-українську Народну Республіку.Українська революція в часі збі-

глася з глобальним світовим кон-фліктом – Першою світовою війною та післявоєнним перевлаштуванням Європи. Від самого початку свого іс-нування УНР зазнала політичного тиску з боку більшовицької Росії, який з кінця 1917 р. перетворився на

збройний конфлікт, який тривав до кінця 1921 р. На жаль, у цій бороть-бі Україна не отримала підтримку з боку країн Антанти.Несприятливий зовнішньополі-

тичний фактор став чи не найбіль-шою перепоною на шляху україн-ського державотворення.Після поразки від більшовиків

українська державність збереглась лише у формі Української соціаліс-тичної радянської республіки, при-рода якої була дуже суперечливою.Українська революція створила

потужний привід для розвитку укра-їнської національної ідеї, зростання національної самоідентифікації, роз-витку національної інтелігенції.Відзначення 90-ї річниці Україн-

ської революції 1917-1921 рр. в Укра-їні і серед наших співвітчизників за кордоном це вшанування пам’яті ві-домих і невідомих героїв, які віддали життя за нашу могутню, єдину, віль-ну і квітучу Україну.

МЗС України

Фото: Зенон ЗАВАДА

Новообраний президент Світового конгресу українців Евген Чолій

IX СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

УКРАЇНА Є, УКРАЇНА БУДЕ (зі стор. 1)

УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНД 3Випуск 8 (16) | Серпень 2008 р.

УКРАЇНЦІ В АМЕРИЦІ

23-26 травня в Детройті, Мічиґен, відбулася 28 конвенція Союзу Украї-нок Америки. Усього взяло участь 238 союзянок з усіх 10-ти округ, серед них 15 представниць різних відділів окру-ги Чикаґо, на чолі із п. Любомирою Калін.Союз Українок – найдавніша і най-

чисельніша доброчинна організація, що вже 83 роки в Америці опікується споконвічно жіночими справами – прищеплює українство нашим най-меншим у “Світличках”; віднаходить і заохочує активних молодих жінок українського походження, що досягли значних успіхів в різних галузях про-фесійної, наукової та культурницької діяльності. Створює підручники, щоб допомагати вивченню української мови четвертому поколінню амери-канців, що носять в собі кров україн-ську. Доносить Америці відомості про Голодомор, як ґеноцид українського народу. Проводить усі ці роки стипен-дійну акцію, надаючи можливість со-тням нащадків українців в Бразилії, Аргентині, а останнім часом і в Укра-їні отримати освіту, чого самі вони не могли б, зважаючи на їхнє сирітство. Пропагує українську культуру в Аме-риці; закуповує в Україні і розвозить у бібліотеки східного реґіону украї-номовні художні книжки, щоб при-вабити дітей до вивчення української мови. Висилає необхідні речі такі, як дайперси, предмети ґіґієни для сиро-тинців і домів престарілих. Та, дарма, я не зможу перечислити вам, дорогі читачі, усі добрі справи, якими жи-вуть 83 роки свідомі жінки-українки на теренах США. У моєму житті – це вже друга кон-

венція, 3 роки тому, так само напри-кінці травня в часі довшого вік-енду – Меморіал дейз, я була в Олбані –

столиці стейту Нью-Йорк. Надбавши такий до смішного малий, але все ж досвід, хочу розповісти про те, що мене найбільш втішило.Перше, що кинулося у вічі – вік де-

леґаток. В Олбані пересічно зібралися жінки “за 80”, таких було приблизно 80%, а в Детройті пересічний вік був 50-65, теж 80%! Так само омолодила-ся значно Головна Управа. Починаю-чи від новообраної Голови СУА пані

Мар’яни Заяць, вся Управа — це жінки активного віку. Напевно не мають та-кого досвіду керування громадською орґанізацією, як мали попередниці, але привнесуть нові ідеї, свіжу енер-ґію, нові шляхи вирішення проблем. Справді, дорогі жінки, що читаєте

цей мій допис! Не залишайтеся осто-ронь! Ми можемо зробити багато, ставши членками такої вагомої орґа-нізації, зробити багато тут, в Америці, де мешкаємо, а також вплинути і до-помогти там, у нашій болючо дорогій Україні, що так важко борсається в своєму становленні незалежності. Ох, як же нелегко це дається, як непро-сто! А ще недавно нам здавалося що ми МАЄМО незалежність України... А маємо молоду державу, де навіть мови своєї не маємо. А вже за владу й бо-ротися не вміємо, бо поки ми крихти по світах заробляємо і рятуємо наших близьких від жебрацтва, наші, та і наших тих близьких, що чекають на-шої допомоги, гроші привласнено на ужиток декількох угрупувань різного калібру бандитів, що не потребують УКРАЇНИ, як держави, але як терену для влади... Досі, як на початку 90-х минулого століття вирішують полі-тичні і майнові проблеми постріла-ми... де там ще та цивілізація! Та я про нас, про тих, хто тут. Навіть

тих, хто свято вірить, що тут є тимча-сово! Знайти час на дві години зібран-ня, чи як тут кажуть „сходин”, раз на місяць, поспілкуватися, вирішити нагальні проблеми і справи, дати тих 10-20 доларів на загальну справу – це не так і важко! А без нас, без притоку свіжої крові, вимирають відділи СУА, що так на нас чекають! Їх “зліквідову-ють”! Який страшний вираз! Бо ми не маємо навички працювати у грома-ді... шкода. Є вибір організацій, є поле до праці, що потребує нашого серця, трішки нашого часу, але дає задо-волення і почуття приналежності до своїх, причетності до добрих справ, діянь доброчинності.Я раділа і заздрила! Рятують від

занепаду і ліквідації Відділи СУА в інших реґіонах наші жіночки-заробітчанки! Очолюють такі вими-раючі Відділи! Продовжують добру і славну справу перших еміґранток з України!Ходімо ж і ми! Ось 22 червня буде

спільне зібрання всіх членок нашої округи на День Союзянки в культур-ному осередку! Приходьмо і вписуй-мося!А я Вам хочу розповісти трішки про

конвенцію в Детройті.Першого ж вечора, в п’ятницю,

влаштовано було для прибулих де-легаток і громади міста Детройту ан-гломовний вечір. Розпочався він при-вітом від губернатора стейту Мічіґен, що найвищими похвалами озвалася про українську громаду міста, про її

вагому участь в житті стейту, про по-вагу, яку в цілому і зокрема виклика-ють жінки, що належать до СУА. А головним „почастунком” було

спілкування із чудовою жіночкою у віці приблизно 35-38 років, що є журналісткою поважного видання “Financial Times” Христею Фріленд. Колись до Канади малою дитиною прибула її бабуся, це було коло 100 ро-ків тому, її мама одружилася з англій-цем, сама Христя теж має чоловіка американця, та це не стає на перешко-ді їй проголошувати себе українкою, а також виховувати двох донечок – На-талю і Галинку, відповідно 7 і 3 роч-ків віком – українками! Вони вдома від народження спілкуються із ма-мою тільки українською мовою! Вони вчащають до Світлички і суботньої школи, до української церкви. Сама

Христя жила 2 роки в Україні, а також 3 роки в Москві. Ця молода жінка чу-дово зорієнтована в наших реаліях! Вона глибоко розуміє проблеми Укра-їни! Вона може служити справжнім зразком для нас! У суботу пленарне засідання було

присвячено 75-літтю Голодомору, роз-почалося урочистою ходою представ-ниць усіх округ із їх прапорами, голо-ви округ внесли вишивані рушники пам’яті і прикрасили ними стенд, мама однієї з членок, що сама дити-ною пережила страхіття Голодомору, внесла Незгасиму свічу пам’яті, від якої світло на свічку отримала кожна делегатка, численні гості й усі – біля 300 осіб, одягнені у вишиванки, вша-нували хвилиною мовчання жертви

Група союзянок

Хвилина мовчання


Біля рушників з новообраною головою СУА Мар’яною Заяць.

НИТКИ СПЛЕТЕНІ ЄДНІСТЮ І ТРАДИЦІЄЮ


УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНДЩОМІСЯЧНА УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКА ГАЗЕТА

Засновник і видавець: UKRSVIT LTDГоловний редактор: Володимир БоднарЕл. адреса: [email protected]

Веб: www.ukrainiancleveland.com

THE UKRAINIAN CLEVELANDMONTHLY UKRAINIAN-AMERICAN NEWSPAPER

Founder & Publisher: UKRSVIT LTDEditor-in-Chief: Volodymyr Bodnar

E-mail: [email protected]: www.ukrainiancleveland.com

Редакція не відповідає за зміст реклами і приватних оголошень. Рукописи не повертаються і не рецензуються. Погляди редакції можуть не збігатись із думками авторів статей. Дизайн рекламних матеріалів і статтей є власністю UKRSVIT LTD і не може відтворюватися без

згоди редакції. При використанні матеріалів посилання на «Український Клівленд» обов’язкове.

THE UKRAINIAN CLEVELAND, P. O. Box 627, Kent, OH 44240-0011Реклама: 330-554-6429 або [email protected]© THE UKRAINIAN CLEVELAND All Rights Reserved

КЛІВЛЕНДСЬКІ ВІСТІ

У неділю, 24 серпня 2008 року, укра-їнська громада Клівленду-Парми від-значила 17-ту річницю проголошення державної незалежности України свя-точною доповіддю і мистецькою про-грамою в парафіяльній залі УГКЦ св. Покрови в Пармі з участю понад 250 осіб. Відкрив свято ведучий програ-мою член управи УЗО редактор Петро Твардовський і запросив до вступного слова голову УЗО м-ґра Василя Ліщи-нецького. Він представив загрозливу ситуацію в Україні, спричинену аґре-сією Росії проти Грузії і закликав до єдности, співпраці та жертвенности, щоб допомогти потерпілим від повені в західних областях України. Опісля

присутні в залі виконали державні гимни США і України при форт. су-проводі Марії Іванків. Концертову частину програми за-

початкувала старша група парафіяль-ного дитячого хору церкви Покрова Пресвятої Богородиці, муз. керівник Оля Чепак. З великим успіхом хор ви-конав ряд пісень і деклямацій, чим викликав довгі і рясні оплески пу-бліки. Дитячий хор – це гордість не тільки парафії св. Покрови, але й усієї української громади, бо він збагачує мистецькими програмами громадські імпрези, – сказав ведучий програмою П. Твардовський.Далі зі змістовним святочним

словом виступив член Національної спілки журналістів України зі Льво-ва Василь Романчук. Він розповів про довгий шлях визвольної боротьби, яка привела до незалежности Украї-ни. Дата 24 серпня 1991 року увійшла у свідомість народу як історична і стала Днем Національного Воскре-сіння. «Проголошення незалежності Верховною Радою УРСР сталося не через збіг обставин, а як абсолютно неминуче торжество історичної спра-ведливості та об’явлення Господньої благодаті в долі нашого багатостраж-дального народу», – закінчив промо-ву журналіст. У другій частині програми ви-

ступав Ігор Гнида з власним музич-ним супроводом і виконав такі пісні: «Україна», «Родина», «Українець», «Гей ви, козаченьки». На закінчення святкового концерту виступив Укра-їнський камерний хор (дириґент Гор-дій Пасіка, піаністка Сюзанна Лезан),

який виконав такі пісні: «Ой там за лісочком», «Бандуристе, орле сизий» (соліст Ігор Кріслатий), «Синові» (со-лісти Павло Колесницький і Гордій Пасіка). Молитвою за Україну «Боже Великий, Єдиний» із солісткою Ми-рославою Стефанюк закінчено про-граму свята. Ведучий подякував ви-конавцям програми та публіці за участь і запросив усіх на перекуску з вином.

Євген БАЧИНСЬКИЙ

УКРАЇНА Є, УКРАЇНА БУДЕ.УКРАЇНО-МАТИ – ТОБІ ВІРЯТЬ

ЛЮДИ...Святкова промова на Святі

Державності України в м. Пармі, Огайо, 24 серпня 2008 року

У житті кожного народу є події, які золотими літерами вписані в його іс-торію, які назавжди ввійшли в його свідомість, і визначають характер буття, місце і ролю у світових про-цесах. Для України такою датою є 24 серпня 1991 року. Цей день по праву називаємо Днем національного Во-скресіння.

Україні оновленій уже сімнадцять. І сприймаємо нині ці серпневі події 1991 року не як щось випадкове, щось таке, що могло й не статися, якби не той московський анти-горбачовський заколот, якби не сприятливий для української долі збіг обставин, – а як абсолютно неминуче торжество істо-ричної справедливості, як об’явлення Божої благодаті в долі нашого багато-страждального народу.

У цей урочистий день варто ще і ще раз перегорнути сторінки нашої славної і героїчної історії, головними віхами якої була Хмельниччина і Ма-зепи чин, Універсал свободи, Базар і Крути.

Шлях до незалежності торували армії Західно-Української Республі-ки, Української Народної Республіки і Петлюри, Січові стрільці Коноваль-ця, овіяна славою Українська По-встанська Армія Бандери-Шухевича, дивізійники Української Національ-ної Армії.

Прежив український народ Голо-домор, тортури НКВД та гестапо, і си-бірські каторги.

Уся історія українського визволь-ного руху засвідчує неперервність ідеї незалежності держави в поколіннях.

Коли боротьба Української Анрод-ної республіки і Західно-Української Народної Республіки закінчилась по-разкою, естафету підхопили наступні покоління.

Сталінський режим змінився хрущовсько-брежнівським, завер-шилася партизанська війна УПА, національні патріоти перейшли до дисидентських методів боротьби. У західних областях України стали ви-никати нелеґальні групи й органі-зації, які домагалися незалежності України.

ВІДЗНАЧЕНО 17-ТУ РІЧНИЦЮ НЕЗАЛЕЖНОСТИ УКРАЇНИ

Камерний хор під керівництвом Гордія Пасіки (крайній зліва) далі на стор. 5

Ведучий програми Петро Твардовський

Голова УЗО Василь ЛіщинецькийЗі святочним словом виступає Василь Романчук Ігор Гнида

Дитячий хор парафії Покрови.


Так, 1958 року на Львівщині група юристів, очолювана Левком Лук’янен-ком, створила Українську робітничо-селянську спілку. Ця організація впер-ше в новітній історії склала ґрунтовну програму українського опору, у якій було чітко задекларовано, що Спілка є спадкоємницею ідеї боротьби за само-стійність України. 1961 року ця органі-зація була викрита органами КҐБ. Шес-теро її членів засуджено на тривалий термін, а Лук’яненка – до страти. Однак, під тиском світової громадськості, ви-рок був замінений п’ятнадцятирічним ув’язненням.

На початку 1970-х десятки дисидент-ських груп, переважно української ін-теліґенції, які налічували понад тисячу осіб, діяли вже по всій Україні.

Від імені організацій українського національно-визвольного руху, вліт-ку 1979 року було надіслано звернення політв’язнів мордовських таборів до Організації Об’єднаних Націй, у якому ставилось питання про вихід України зі складу СРСР і створення Української самостійної держави.

Важливим завданням українського руху опору було поєднання боротьби проти національного гніту з боротьбою за демократичні права, які проголошені Загальною Декларацією прав людини 1948 року та Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, що проходила в серпні 1975 року в Гельсін-кі.

З трепетом у душі і з великою гор-дістю згадую перші масові мітинги і демонстрації львів’ян у середині 80-их, гаслами яких був вихід України зі скла-ду СРСР і порушення прав людини, та пристрасні промови на них провідників дисидентського руху Лук’яненка, Чор-новола, Геля, Валентина Мороза, братів Горинів та інших.

Епіцентром масових зібрань галичан стала в той час алея навпроти Львівської

опери.Крім політичних, львів’яни ставили

перед тодішньою комуністичною вла-дою вимогу знести пам’ятник Лєніну у Львові, а спорудити величний монумент пророкові України – Тарасові Шевченку. Тут же на центральній “клюмбі”, про яку згодом заговорив світ, ще 1987 року було встановлено синьо-жовтий стяг і три-зуб. З тих пір львівська “клюмба” стала головною громадською трибуною і за-лишилася нею посьогодні.

Внаслідок активний дій національ-но-визвольного руху комуністична вла-да змушена була піти на поступки. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверинітет України, а 24 серпня 1991 року вона врочисто проголошує неза-лежність України.

На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року понад 90 відсотків гро-мадян України проголосувало за Акт Незалежності. Це була величезна пере-мога на шляху до самостійності Україн-ської держави. Через тиждень після ре-ферендуму президенти Росії й України Єльцин і Кравчук та голова Верховної Ради Білорусі Шушкевич заявили, що СРСР, як суб’єкт міжнародного права, припиняє існування.

Ще одним важливим етапом у держа-вотворенні було прийняття конституції України. Шлях до цього був надзвичай-но важким. Антиукраїнські сили роби-ли все, щоб перешкодити затвердженню Основного Закону. І все ж у ніч з 27 на 28 червня 1996 року Верховна Рада при-йняла відповідне рішення. З цього істо-ричного моменту в свідомості українців остаточно утвердилася ідея держави з чітко визначеною територією, гербом та гімном.

Нелегкими виявилися роки станов-лення України. Внутрішні проблеми ускладнювалися зовнішніми. Особливо нахабно і відкрито стала перешкоджати нашому рухові вперед Москва. На жаль,

не відчувалося надійної підтримки й з боку деяких європейських країн.

Наприкінці 2004 року антиукра-їнські сили, при активній підтримці Кремля, затіяли змінити курс України шляхом фальсифікації виборів Прези-дента. Це викликало величезний спро-тив українців у краї і за його межами. Люди вийшли на вулиці з вимогою не-допустити антиукраїнські, промосков-ські сили до керівництва державою. Це невдоволення переросло в Помаранчеву революцію.

Сьогодні, на відстані майже чотирьох років, я з таким же хвилюванням гор-таю в пам’яті події листопада-грудня 2004 року – дні Помаранчевої револю-ції, пережиті на Майдані Незалежності у Києві разом з сотнями тисяч людей.Ніякі труднощі, ні залякування не змо-гли зупинити проюуджену націю, не стали на заваді національному підне-сенню, відстоюванню честі України, її Незалежності.

Пригадую, як у натовпі, серед людей, я зустрів видатного українського по-ета, громадського і політичного діяча, Героя України Бориса Олійника, який щиро зізнався мені: “Приходжу на Май-дан щодня. Я не пнуся на трибуну, щоб співати комусь осанну. Я з гордістю ві-таю світанок пробудження мого народу, його оновлену здатність повстати проти будь-якого насильства”. Як тут не згада-ти чудові рядки з української пісні:

Не плакати нам і сльози не лить,Не нам, козакам, те діло робить.Хай плачуть ляхи, хай плаче мос-

каль, Здіймаймось угору, летімо у даль... Помаранчева революція вселила в

український нарід національний дух, упевненість, віру в президента і нову владу.

На жаль, нині з болем констатуємо факт “ерозії” Майдану, нівелювання окремими соратниками Ющенка ідеалів Помаранчевої революції. Тому в людей є підстави для розчарування і тривоги за завтрашній день України.

Негативну реакцію в українському суспільстві викликають постійні не-згоди і суперечки між Урядом і Секре-таріатом Президента. Неоднозначне ставлення глави держави Ющенка і прем’єр-міністра Тимошенко й до подій у Грузії. Все це аж ніяк не сприяє кон-солідації сил для розбудови нашої дер-жави.

До всіх цих бід додалася цьогорічна повінь в Україні, внаслідок якої заги-нуло 39 осіб, підтоплені поля, населені пункти, пошкоджені будівлі, дороги, мости, комунікації тощо. Найбільше постраждали Закарпаття, Буковина, Прикарпаття, Львівщина, Тернопіль-щина. Тривожить той факт, що стихійні лиха в Україні почастішали. Науковці пов’язують це з масовим винищенням лісів у краї.

Прикро, що наша влада не завжди є рішучою, дійовою. Вона дуже неохоче обертається обличчям і серцем до на-роду, дуже ображається, коли її нагаду-вати, що її єдина місія – служити своїй державі, а не собі, своїм родичам, сватам і кумам.

Сімнадцятирічний шлях України був нелегким. Однак зміни на краще від-чутні повсюдно: у місті й селі, громаді й у сім’ї. Наші люди працьовиті й не бо-яться труднощів. А воля і національна

свобода додають нам сили на звершен-ня добрих справ.

Через терни вільна, самостійна Укра-їна прокладає собі шлях до демократії й прогресу. Сьогодні ми бачимо Україну в об’єднаній Європі й трансатлантич-ній спільноті демократичний країн. Це стане запорукою забезпечення високо-го добробуту, і що найголовніше, нашої безпеки. Бо, як засвідчила війна в Грузії, нам не слід відкидати можливої агресії в Україну з боку Росії.

У часі національного свята належить вклонитися усій українській діаспорі, яка завжди жила турботами нашого народу в краї, мрією про незалежність України. Ви не тільки словами, але й ді-лом уболіваєте за неї, своїми активними діями прискорили процес відродження України, докладаєте зусиль до утвер-дження й іміджу нашої країни в світі, самостійності й незалежності Україн-ської держави.

Сто років тому і мій дідусь Кирило Масличан із вівсяним ощипком і груд-кою карпатської землі, як і тисячі його земляків, подався за океан, залишивши в курній хаті молоду дружину і дворічну донечку – мою маму.

В Америці працював у копальнях Пенсильванії, але стався трагічний ви-падок і він, у розквіті сил, загинув.

І ось, через століття, я, його внук, теж прибув до Америки. Але не скрута при-вела мене сюди, а журналістський ін-терес до країни, яка є взірцем демократії і свободи у світі, яка дає притулок усім, хто цього бажає. А ще я виконав свій ро-динний обов’язок, побував на тій землі, де покоїться прах мого дідуся.

Я радий, що українська громада Ога-йо, згуртована УЗО і церквою, почуває себе як вдома, але переконаний, що не-вдовзі багато з тих, хто прибув до США аби поправити своє матеріальне ста-новище, повернеться в Україну, щоби збудувати американський рай на рідній землі.

Адже дуже тривожить факт масової еміграції українців у Західну Європу та Америку. Виїжджає, здебільшого, ви-сококваліфікована молодь, якій немає де пркласти свій розум і руки на рідній землі.

Складається враження, що влада не надто переймається цією проблемою, яка впливає негативно не лише на еко-номічну ситуацію в державі, а й на де-мографію, мораль, а отже, на майбутнє України.

Ось як висловилася з цього приводу молода львівська поетеса Дзвенислава Чабан:

Якби ми всі повідліталиПеред грозою в теплий край,Вернувшись, вдома би засталиМи вельми прикрий урожай.Завершити хочу рядками Ростислава

Василенка з Нью-Джерзі:Вітаю Тебе, любима Україно.Із Незалежністю, святкуй її в віках.Хай многоліття спів щороку дзвінко

лине,Ніколи не назад, лише вперед твій

шлях...Сімнадцять років – це вже досягнен-

ня, сходинка вверх до тієї України, за яку боролися всі покоління українців.

Слава Україні!Василь РОМАНЧУК

24 серпня 2008 р.Клівленд-Парма


Щонеділі, від 10:06 до 11:00 вечора, на хвилях FM90.3

WCPN Cleveland Public Radio слухайте

РАДІОХВИЛЮ УЗО «УКРАЇНА».

Ті, хто мешкає за межами Великого Клівленду, можуть слухати радіохвилю «Україна»

у зазначений час через всесвітню павутину (Інтернет) за такою адресою:

www.wcpn.org/index.php/WCPN/streaming/Редактор програми Петро Твардовський,

диктор — Оксана Рабосюк. Тел. 216-749-3025

СЕРПЕНЬП’ятниця, 1 — неділя, 3 — Укра-

їнський фестиваль у парафії св. По-крови.Неділя, 10 — Неділя, 24 — Табір

“Кобзарська січ” на таборовій оселі Всіх Святих Української православ-ної церкви в Емлентоні, Пенсильва-нія.Середа, 20 – Сходини Дискусій-

ного клубу в Шевченковому домі.Субота, 23 — День відкритих

дверей Школи українознавства ім. Т. Шевченка.Неділя, 24 — Свято Державності

України в парафіяльній залі св. По-крови.Четвер, 28 — Українська клів-

лендська “щаслива година” в “Shooters on the Water”. Субота, 30 — Додатковий День

відкритих дверей Школи україноз-навства ім. Т. Шевченка.Субота, 30 — Виступ Клівленд-

ського Українського жіночого во-кального ансамблю “Зоря” на 57-ому річному Здвизі СУМу, Еленвіл, Нью-Йорк.

ВЕРЕСЕНЬВівторок, 2 — Збори Комітету

відзначення 75-ї річниці Голодо-мору і Управи УЗО в галереї Свято-Володимирської Великої залі.П’ятниця, 5 — неділя, 7 — Все-

американська конференція учителів шкіл українознавства, м. Еленвіл, Нью-Йорк.Субота, 6 — Початок 2008-2009

шкільного року в школах україноз-навства.Середа, 17 – Сходини Дискусій-

ного клубу в Шевченковому домі.Субота, 20 – неділя, 21 – На-

уково-практична конференція“Українська діаспора — джерело утвердження позитивного образу України в світі», Стемфорд, Конек-тикут.

Четвер, 25 — Українська клів-лендська “щаслива година” в “The Thee House”.Субота, 27 — Друга Тремонтська

хода — Чорнобилю — Збірка фондів для дітей, потерпілих від аварії в Чорнобилі.

ЖОВТЕНЬ Вівторок, 7 — Збори Комітету

відзначення 75-ї річниці Голодо-мору і Управи УЗО в галереї Свято-Володимирської Великої залі.Субота, 11 — Фестиваль у парафії

св. Йосафата. Середа, 15 — Сходини дискусій-

ного клубу в Шевченковому домі.П’ятниця-неділя, 17-19 — XX

Конґрес українців Америки, Клів-ленд, Огайо. П’ятниця-неділя, 17-26 —

Виставкв-розпродаж робіт іконо-писця Дарії Кульчицької в Клівленд-ському музеї-архіві.Неділя, 26 — Зустріч з ректором

Українського католицького універ-ситету у Львові о. д-ром Борисом Ґудзяком в парафіяльній залі св. По-крови.Четвер, 30 — Українська клів-

лендська “щаслива година”.

ЛИСТОПАДСубота, 1 — Матуральний Бал

Школи українознавства ім. Т. Шев-ченка у Свято-Володимирській Ве-ликій залі.Неділя, 16 — Різдвяний базар 12-

го відділу СУА.Середа, 19 — Сходини дискусій-

ного клубу в Шевченковому домі.Неділя, 23 — Закінчення відзна-

чень 75-ліття Голодомору в Україні в парафіяльній залі св. Покрови.Четвер, 25 — Українська клів-

лендська “щаслива година”.Субота, 29 — Рідношкільна ма-

туральна забава в парафіяльній залі св. Тройці.

-----------------------------------------------------------------------------------------Для того, щоб дата проведення вашого заходу чи імпрези з’явилась у

громадському календарі «Українського Клівленду», потурбуйтесь завчас-но повідомити про це редакцію «УК» електронною поштою, телефоном або звичайною поштою.

ГРОМАДСЬКИЙ КАЛЕНДАР

УКРАЇНА Є, УКРАЇНА БУДЕ (зі стор. 4)


УКРАЇНЦІ У СВІТІ

Побувавши одного разу на осе-лі УНС «Союзівці» в м. Кергонксоні, Нью-Йорк, уже неможливо не при-їхати вдруге, втретє і більше. «Союзів-ка» зачаровує чудовими краєвидами, чистим повітрям, приємним спілку-ванням, смачною їжею. Щоразу, коли приїзджаю сюди, іду на майданчик, що розташований над басейном, щоб помилуватися зеленню гірських хреб-тів, синню небес, які торкаються зем-лі, почути веселий гомін дітей. Потім іду до крамнички в головному будин-ку, Там обов’язково знаходжу щось для себе і подарунки для своєї родини. Ця невеличка крамничка, наче малень-кий музей української культури: тут і живопис, вишивки, коралі, ґердани, книжки, писанки, кераміка і багато іншого, чого душа бажає, лиш би гро-ші.Тож недарма учительські семінари

(курси підвищення кваліфікації вчи-телів шкіл українознавства) уже 24 роки відбуваються саме тут – цього року з 27 липня до 9 серпня. Учасни-ками цьогорічного семінару були учи-телі з таких штатів: Нью-Йорку, Нью-Джерзі, Огайо та Пенсильванії.Я не вперше приїзджаю на такі се-

мінари і щоразу відкриваю для себе нові, незнані або маловідомі сторінки історії Украіни, географії, культури та літератури.Уже багато років курс історіі Укра-

їни читає професор Юрій Гаєцький. Цього року ми слухали виклад історії Київської Русі та Галицько-Волинської Держави. Був вщент розбитий більшо-вицький міт (або міф, як ми звикли го-ворити) про те, що Київська Русь була колискою трьох «братніх народів». На лекціях з історії було цікаво слухати про славних князів київських: Ольгу, Володимира Великого, Ярослава Му-дрого, Володимира Мономаха, Романа Галицького та інших.На лекціях української літератури,

які читав професор Евген Федоренко, ми говорили про пам’ятки часів Ки-ївської Русі: «Слово о полку Ігоревім» та «Слово о законі та благодаті...», про Празьку групу письменників, які ви-мушені були емігрувати: Ю. Клена, Л. Мосендза, О. Ольжича, Є. Мала-нюка, О. Лятуринської, О. Теліги, О. Стефановича та І. Ірлявського. Вони залишили нам неоціненну спадщину. Зупинився д-р Федоренко і на твор-чості поетів неокласиків: М. Зерова, М. Драй-Хмари, М. Рильського, П. Фи-липовича, Ю. Клена.

З української мови ми розглядали проблеми прийняття нового правопи-су та деякі правила ґраматики.Надзвичайно цікавими були лекції

з географії, які прочитала нам профе-сор Наталія Боднар. Ми слухали про господарство України, природу Укра-їни, про український народ, про еко-номічні райони й області та екологію Украіни.Професор Володимир Боднар

nрекрасно ілюстрував виклади своїх лекцій з історії та культури України періоду Киівської Русі. Д-р Боднар торкнувся питань архітектури та мис-тецтва цього періоду.Лекціі з культури nрофесор Ігор

Мірчук розпочав з печерного мис-тецтва і особливостей Трипільської культури. Ми ще ознайомилися з іко-нописанням, архітектурою та музи-кою Київської Русі.Усі лекції були дуже цікавими і ми,

збагатившись новими знаннями, бу-демо передавати їх нашим школярам. Низький поклін Вам, дорогі виклада-

чі, за Вашу працю.Ми, слухачі семінару, приготували

вінок з нагоди 1020-ліття хрещення України та поставили під час молебеня доо меморіального хреста біля право-славної каплиці. Отець Базилевський посвятив його, а проф. Гаєцький мав коротке слово про важливість Хре-щення України.А традиційно закінчується наш се-

мінар прощальним вечором, на якому ми, найчастіше в жартівливій формі, розповідаємо про життя, побут і на-вчання на «Союзівці»: співаємо укра-їнські пісні та декламуємо.Від імені всіх учасників учитель-

ського семінару хочу подякувати адмі-ністрації «Союзівки», а також фінан-совим організаціям та кредитівкам, які фінансували ці курси: Українській кредитовій кооnеративі «Самопоміч» у Нью-Йорку; Українській національ-ній кредитовій кооперативі, Нью-Йорк; Фундаціі «Спадщині» в Чика-ґо, Іліной; Українсько-американській федеральній кредитовій спілці, Фі-ладельфія; Фундації Українського Вільного Університету в Нью Йорку; Українсько-американській федераль-ній кредитовій спілці «Самопоміч» в Чікаґо, філія в Ньюарку, Нью-Джерзі; Українсько-американській федераль-ній кредитівці СУМА, Йонкерс, Н.-Й.; Українській кредитовій кооперативі «Самопоміч» в Клифтоні й Пассейку, Нью-Джерзі.

Галина ПЛЯКА, учитель укр. мови та літератури

Школи українознавства ім. Т. Шевченка Собору

св. Володимира, м. Парма, Огайо

24-Й УЧИТЕЛЬСЬКИЙ СЕМІНАР НА СОЮЗІВЦІ

Фото Володимира БОДНАРА | Український Клівленд

Учасники 24-го вчительського семінару Шкільної Ради на оселі УНС “Союзівка”. Перший ряд (зліва): д-р Володимир Боднар, п. Наталія Боднар, п. Світлана Грабовська, д-р Євген Федоренко, д-р Юрій Гаєцький, п. Микола Дупляк; позаду – п. Марія Поліщук, п. Уляна Ганущак, п. Марія Шпетко, п. Галина Пляка, сестра Маркелла Венгер, п. Ольга Костів і п. Ольга Михайлюк.


Літургія з нагоди 1020-ліття Хрещення України-Руси біля Каплиці Св. Кн. Володимира на “Союзівці”. 3 серпня 2008 р.


Учасники вчительського семінару Шкільної Ради на “Союзівці” біля Пам’ятного хреста жертвам Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, Зліва: п. Ольга Михайлюк, п. Марія Поліщук, сестра Маркелла Венгер, п. Світлана Грабовська, д-р Юрій Гаєцький, п. Марія Шпетко, п. Уляна Ганущак, п. Галина Пляка, д-р Володимир Боднар.



Parma-Snow Library• , 2121 Snow Rd. (Парма), 15-31 серпня Case WRU Library• , 10900 Euclid Ave. (Клівленд), 15 серпня – 15 ве-ресняParma South (Regional) Library• , 7335 Ridge Rd. (Парма), 2-15 ве-ресняSouth Brooklyn Library• (на розі State і Pearl), 4303 Pearl Rd. (Клів-ленд), 3-30 вересняCCC Library Western Campus, • 11000 W. Pleasant Valley Rd. (Парма Гайтс), 1 жовтня – 30 листопадаCleveland Public Library• (downtown), 325 Superior Ave. (Клівленд), 1-30 листопада

---------------------------------------------------------------------------------Також запитуйте в місцевих книгозбірнях такі книги про Голодомор:

Robert Conquest. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the • Terror-Famine.Miron Dolot. Extcution by Hunger: The Hidden Holocaust.• Dmytro Solovei. The Golgotha of Ukraine.• The Great Famine in Ukraine: The Unknown Holocaust (compiled and • edited by the editors of the Ukrainian Weekly).Olexa Woropay. The Ninth Circle: In Commemoration of the Victims of the • Famine of 1933.

-------------------------------------------------------------------------------Комітет з відзначення 75-0ї річниці Голодомору 1932-1933 рр. в Україні

під патронатом Українських злучених організацій Огайо (УЗО).

РОЗКЛАД ВИСТАВОК У ПАМ’ЯТЬ ГОЛОДОМОРУ-ҐЕНОЦИДУ

В УКРАЇНІ В 1932-1933 РР.

Членство 12-го відділу СУА, під керівництвом Галі Поглід, щиро дякує отцям-парохам 4-ох церков у Пармі за дозвіл привітати грома-дян з Днем Незалежності (у неділю 24-го серпня) і при тій нагоді зібра-ти фонди на допомогу постражда-лим від повені в західних областях України.Членки 12-го відділу причіпля-

ли синьо-жовті стяжечки прихо-жанам, перед кожною Богослуж-бою у таких храмах: св. Андрія, св. Тройці, св. Покрови, св. Йосафата. Зібрану суму 1,259 дол. вислано

в Україну через бюро Суспільної служби Союзу українок Америки, на вище згадану ціль.Управа відділу також дякує осо-

бам, що зложили більш вагомі по-жертви: В. і Я. Краснянським, Л. і М. Вирсти, С. Гіщинському, Н. Дейчаківській, Н. Винярській, О. і Г. Поглідам, Д. Федорів, Л. і М. Дар-мохвалам, Х. і М. Терпилякам, Р. Касарабі, І. Войтині, Т. і В. Васили-кам, А. і С. Янцичам, Б. Калущику.

Надія ДЕЙЧАКІВСЬКАвідділ преси

ДРУГА ТРЕМОНТСЬКА ХОДА – ЧОРНОБИЛЮ

КЛІВЛЕНД, ОГАЙО — Укра-їнські злучені організації Огайо (УЗО) запрошують українську громаду до участі у другій річ-ній Тремонтській Ході Чорно-билю (відомій як «Tremont Walk for Chornobyl»), яка відбудеться у суботу, 27 вересня 2008 року, у районі Тремонт (у Клівленді, Ога-йо). Ця п’ятикілометрова хода по-чнеться біля Парку Лінкольна, по-руч Українського музею-архіву. Минулого року, незважаючи на

холодну погоду і пересичений гро-мадський календар, Хода “Tremont Walk for Chornobyl” привабила 300 учасників, серед них школярів і студентів коледжів, ветеранів гу-манітарних місій до різноманітних лікарень і сиротинців в Україні. Дякуючи компаніям-спонсорам й індивідуальним жертводав-цям, Хода зібрала понад $15,000 для Програми допомоги лікар-ням Фонду допомоги і розвитку “Дітям Чорнобилю” («Children of Chornobyl Relief and Development Fund» – CCRDF). Особи, зацікавлені участю в цьо-

горічній ході, можуть зареєструва-тись на подію до 10 вересня 2008 р. на веб-сайті Ходи за такою адре-сою: www.tremontwalkforchornobyl.org.Звертаємось також до членів

української громади за фінансо-вим спонсорством. Зібрані гроші від Ходи та надлишкові гроші від спонсорів підуть на пожертву для організації «Children of Chornobyl Relief and Development Fund», створеної 1989 року для допомоги дітям, що постраждали від Чорно-билю (childrenofchornobyl.org).У день Ходи, у суботу 27 верес-

ня, реєстраційна палатка буде від-чинена з 8.00 ранку. Потім запро-шуємо цілу українську громаду на

відправу-молебень о годині 9.30 ранку біля Українського музею-архіву, який буде відчинений для перегляду його виставок і колек-цій учасниками Ходи. Реєстрація триватиме аж до 10.00 ранку, коли розпочнеться Хода.Ми знаємо, що ці дні є непро-

стими для багатьох людей. Ціни на автомобільне паливо і загальна слабкість господарства робить усе більш складним. Ми просимо лю-дей пам’ятати, що наш “складний” час може сприйматися як бажа-ний тими, хто живе в тіні ядерної радіації. Це є час, щоб показати свою щедрість, як індивідуальну, так і громадську.Додаткові інформації про цю

подію та реєстрацію і спонсорство можна відшукати на веб-сайті tremontwalkforchornobyl.org. Та-кож можна зареєструватися та дати пожертву електронно через веб-сайт.

КОМІТЕТ “ТРЕМОНТСЬКА ХОДА — ЧОРНОБИЛЮ”

Довідка УК: Українські злучені організації Огайо (УЗО) – непри-буткова організація, звільнена від податкування. Усі спонсори бу-дуть забезпечені листом, що вка-зуватиме підставу звільнення від податку і розмір їхньої пожертви.

ШКОЛА УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Українського Православного Собору св. Володимира

запрошує членів української громади Великого Клівленду

в суботу, 1-го листопада 2008 р. на

МАТУРАЛЬНИЙ БЕНКЕТ-БАЛ 2008.

БЕНКЕТ – Від 6:30 до 7:30 вечора • ЗАБАВА ПІД МУЗИКУ “ДІБРОВИ” – Початок о 7:30 •

вечораВелика Заля Собору св. Володимира (3425 Marioncliff Dr., Parma, Ohio)

Вступ: Вечеря і забава – $40.00 від особи Шкільна молодь (13 і старша) – $20.00

Забава тільки – $20.00 ------------------------------------------------------

За квитками звертатися до неділі, 26 жовтня 2008 року включно, до таких осіб: д-ра Володимира Боднара (330-554-6429) та п. Володимира Самійленка (216-749-3848)*.------------------------------------------------------*Резервування столів (не менше 6-ти осіб для столу)Приймаємо добровільні пожертви для підтримки

цієї врочистої події і нашої школи. Адміністрація школи

З ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ


УКРАЇНА І СВІТІРЛАНДІЯ НАДАСТЬ УКРАЇНІ ФІНАНСОВУ ДОПОМОГУ ДЛЯ

ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ ПОВЕНІКИЇВ, 4 серпня. (УКРІНФОРМ).

– За повідомленням Посольства України в Ірландії, у відповідь на звернення української сторони щодо гуманітарної і технічної допомоги у зв’язку зі стихійним лихом у захід-них регіонах України отримано від-повідь Державного міністра з питань надання допомоги на цілі розвитку Міністерства закордонних справ Ір-ландії Петера Пауера, повідомили УКРІНФОРМу з МЗС України.У листі висловлюється співчуття

ірландського народу родинам за-гиблих, а також постраждалим уна-слідок повеней. Повідомляється та-кож про намір МЗС Ірландії надати фінансову допомогу для подолання наслідків стихійного лиха в розмірі 20 000 євро. Зазначені кошти будуть перераховані Міжнародній федерації Червоного Хреста для підтримки за-ходів, що здійснюються в Україні.

УКРАЇНА ЗАКЛИКАЄ РОСІЮ ВИВЕСТИ ВІЙСЬКА З ТЕРИТОРІЇ

ГРУЗІЇУНІАН (8 серпня 2008 р.) – Укра-

їна закликає Російську Федерацію, постійного члена Ради Безпеки ООН, вивести війська з території Грузії. Про це йдеться в переданій УНІ-АН заяві Міністерства закордонних справ України.

“В Україні з тривогою сприймають повідомлення про перехід конфлік-ту у Південній Осетії (Грузія) у нову фазу із залученням військового по-тенціалу третьої сторони, - зазнача-ється в документі. - На жаль, інфор-мація, що надходить із місця подій, свідчить, що Російська Федерація, яка довгий час відігравала роль по-середника у врегулюванні, посту-пово стає безпосереднім учасником конфлікту. МЗС України вважає, що такий розвиток подій може ще біль-ше загострити ситуацію, розширити географію конфлікту та перетворити його на регіональний з непередбачу-ваними наслідками”.

“Україна закликає Російську Феде-рацію, постійного члена Ради Безпе-ки ООН, вивести війська з території Грузії, виявляти стриманість у своїх діях та здійснити необхідний вплив на сепаратистський режим Цхінва-лі з метою повернення його пред-ставників за стіл переговорів. Запо-рукою успіху таких переговорів має стати негайне припинення бойових дій, беззастережне підтвердження російською стороною суверенітету і територіальної цілісності Грузії, від-даність принципам добросусідства, незастосування сили та мирного ви-рішення спорів”, - йдеться в заяві МЗС.Україна, висловлюючи глибоке

занепокоєння ситуацією в зоні кон-флікту, розглядає шляхи її врегу-лювання через використання мож-ливостей посередництва, добрих послуг, міжнародних організацій, окремих держав. Зі свого боку, Укра-їна готова зробити свій внесок у такі зусилля, зазначається в документі.

ЛОНДОН: НІЯКОГО ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ

НЕМАЄУНІАН (14 серпня 2008 р.) – Бри-

танський міністр закордонних справ Девід Мілібенд назвав некоректним вислів “пострадянський простір”, по-відомляє сайт ВВС.

“Радянського Союзу більше не іс-нує, і немає ніякого пострадянсько-го простору”, – заявив Мілібенд в інтерв̀ ю для ВВС Russia. Міністр та-кож засудив дії Росії під час грузино-осетинського конфлікту.На думку Мілібенда, Європей-

ський Союз має переглянути відно-

сини з Росією. Він запевнив країни, що межують з Росією, що міжнарод-не співтовариство простежить за збе-реженням їхнього суверенітету

США ТА ПОЛЬЩА ПІДПИСАЛИ ОСТАТОЧНИЙ ДОГОВІР ПО ПРОВАРШАВА (20 серпня 2008 р.) –

Держсекретар США Кондоліза Райс і міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський підписали в се-реду у Варшаві остаточну угоду про розміщення елементів американ-ської системи протиракетної оборо-ни (ПРО) на польській території.Офіційну церемонію підписання

документа транслювала в прямому ефірі британська телерадіокорпора-ція Бі-бі-сі.Попередня угода між двома краї-

нами по ПРО була підписана 14 серп-ня.США мають намір розмісти-

ти до 2013 року десять ракет-перехоплювачів в Польщі, а також радар в Чехії під приводом захисту від ймовірної ракетної загрози з боку Ірану.США та Чехія підписали відповід-

ну угоду 8 липня. Росія вважає плани американців по ПРО загрозою своїй безпеці, повідомляє РИА “Новости”.

“Газета по-українськи”

В УЄФА ЗАДОВОЛЕНІ – ЯК УКРАЇНА ГОТУЄТЬСЯ ДО ЄВРО-2012

5 КАНАЛ (22 серпня 2008 р.) – Україна добре готується до чемпіо-нату Європи з футболу-2012. Про це заявили експерти УЄФА. Вони завер-шили 5-денну перевірку українських стадіонів та доріг.Так, європейський фахівець Марк

Тіммер визнав – відбулися якісні змі-ни у реконструкції столичного стаді-ону НСК “Олімпійський” та будівни-цтві стадіону у Львові.Інспектори з транспорту – також

задоволені: Україна відбудовує доро-ги та залізничне полотно.Стратегічна Рада УЄФА засідатиме

у вересні.Тим часом, український уряд за-

твердив титул на реконструкцію “Олімпійського” – тобто проект наре-шті почнуть фінансувати. Завершити відбудову головного стадіону столиці планують до грудня 2010 року.

РОСІЯ ПРИПИНЯЄ СПІВПРАЦЮ З КРАЇНАМИ НАТО

КИЇВ (21 серпня 2008 р.) – Мініс-терство оборони Естонії одержало ноту з посольства Росії в Талліні про те, що Росія припиняє будь-яке вій-ськове співробітництво з Естонією, як країною-членом НАТО.Такий же документ одержали

всі країни Північно-Атлантичного альянсу, повідомляє Газета.ру з по-силанням на міністерство.За словами міністра закордонних

справ Урмаса Паета, у документі за-уважується, що у зв’язку із ситуацією, що склалася в світі, Росія припиняє військове співробітництво з країна-ми, що входять у НАТО.

21 серпня МЗС Латвії також одер-жало ноту від російського посоль-ства, в якій йдеться про те, що Москва “припиняє військове співробітництво будь-якого роду” з цією балтійською республікою.Як повідомляє Reuters, на день

раніше Норвегія також заявила, що одержала аналогічне повідомлення.Тим часом, у НАТО сказали, що

нічого не знають про подібне рішен-ня з боку Росії. “Ми не одержували будь-яких повідомлень про це”, – по-відомила в Брюсселі прес-секретар НАТО Кармен Ромеро.

“Українська правда”

МЕРКЕЛЬ НАПОЛЯГАЄ НА НАДАННІ ГРУЗІЇ ТА УКРАЇНІ ПДЧУНІАН (26 серпня) – Федеральний

канцлер Німеччини Ангела Меркель

наполягає на наданні Грузії та Укра-їні Плану дій щодо членства в НАТО, яке стане наступним кроком на шля-ху вступу цих країн до Північноат-лантичного альянсуЯк повідомляє Gazeta.ru, про це

вона заявила на прес-конференції за підсумками зустрічі з прем̀ єр-міністром Швеції Фредріком Райн-фельдом.

«Ми обговорили те, які мають бути наступні кроки, – сказала А. Меркель. – Безперечно, що наступний крок – це План дій щодо членству в НАТО (ПДЧ). Це ще не членство в НАТО, але шлях у напрямку до нього».А. Меркель упевнена, що обидві

країни мають вступити в НАТО.«Я маю знову звернутися до бу-

харестського документа. Тоді всіма державами-членами НАТО було чіт-ко зафіксовано, що Україна і Грузія будуть членами союзу. Така була моя позиція і позиція інших країн-учасників», – заявила вона.Як повідомляв УНІАН, 2-4 квітня в

Бухаресті відбувся 59-й саміт НАТО, на якому Рада НАТО прийняла рі-шення відкласти до грудня приєд-нання України і Грузії до Плану дій щодо членства в НАТО. Серед країн, які відмовилися підтримати приєд-нання цих держав до ПДЧ, були Ні-меччина і Франція.Наступний саміт НАТО відбудеть-

ся в грудні цього року.

НАТО ПІДТРИМУЄ ТЕРИТОРІАЛЬНУ ЦІЛІСНІСТЬ І СУВЕРЕНІТЕТ

УКРАЇНИУНІАН (28 серпня 2008 р.) – Пів-

нічноатлантичний Альянс підтри-мує територіальну цілісність і суве-ренітет України.Про це йдеться у заяві за резуль-

татами засідання Комісії Україна-НАТО, яке відбулось на рівні послів у Брюсселі у середу, повідомляє ні-мецьке агентство новин DPA.

“Держави НАТО підтримують територіальну цілісність, незалеж-ність і суверенність наших країн-партнерів, таких як Україна і Грузія”, йдеться у заяві НАТО.Альянс також підтвердив свою по-

зицію щодо позитивних перспектив членства України.Обидві сторони Комісії Україна-

НАТО висловили глибоке занепоко-єння ситуацією у Грузії та її можли-вим впливом на безпеку кавказького та євроатлантичного регіонів.

“Комісія Україна-НАТО засуджує рішення Російської Федерації визна-ти незалежність Південної Осетії та Абхазії, які є регіонами Грузії”, – зая-вили також сторони у спільній заяві.Присутній на зустрічі заступник

міністра закордонних справ України Костянтин Єлісєєв заявив про готов-ність України зробити свій внесок в урегулювання конфлікту у Грузії. Посли країн НАТО привітали цю

пропозицію і висловили готовність запропонувати Україні та Грузії підвищити рівень своїх відносин з Альянсом.

ГРУЗИНСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ВИРІШИВ РОЗІРВАТИ

ДИПВІДНОСИНИ З РОСІЄЮКИЇВ (28 серпня 2008 р.) – Пар-

ламент Грузії ввечері в четвер про-голосував за розрив дипломатичних відносин з Росією і підтвердив статус російських військ на території країни як “окупаційних”.Рішення про проведення позачер-

гового засідання парламенту Грузії було прийнято в зв’язку з визнанням керівництвом Росії незалежності Абхазії і Південної Осетії, передає “Новости-Грузия”.За постанову, що складається із

семи пунктів, проголосували одно-голосно 106 депутатів.Відповідно до постанови парла-

менту, усі збройні сили Росії в Грузії, у тому числі миротворчі, є окупацій-ними, а “території Південної Осетії й Абхазія окупованими Росією терито-ріями Грузії”.Усі збройні підрозділи на терито-

рії Грузії, крім грузинських, оголо-шені незаконними.Парламент доручив уряду Грузії

анулювати всі угоди, що передбача-ють перебування російських зброй-них підрозділів на території країни.Відповідно до постанови пар-

ламенту, Грузія зберігає за собою зобов’язання по документу по при-пиненню вогню, укладене за посе-редництвом Євросоюзу.Парламент доручає уряду влади

розірвати дипломатичні відносини з Росією. Генпрокуратурі доручено вивчити факти етнічного чищення грузинського населення в зоні кон-флікту. Постанова набирає сили з моменту оприлюднення.

“Українська Правда”

УКРАЇНА ПОВІДОМИЛА РОСІЮ ПРО НОВІ ПРАВИЛА ПЕРЕТИНУ

КОРДОНУ ДЛЯ ЧФ РФУНІАН (29 серпня 2008 р.) – Сьо-

годні в Міністерстві закордонних справ України відбулась зустріч ди-ректора Першого територіального департаменту Леоніда Осавлюка з Тимчасовим повіреним у справах РФ в Україні Всеволодом ЛОСКУТОВИМ, який був поінформований про зміст постанови Кабінету міністрів Укра-їни від 27 серпня про затвердження правил перетинання державного кордону України особовим складом, військовими кораблями і літальними апаратами Чорноморського флоту Росії.Про це УНІАН повідомили сьогод-

ні у прес-службі МЗС України.Українська сторона висловила спо-

дівання на адекватне сприйняття за-проваджених правил та їх неухильне дотримання Чорноморським фло-том.Водночас, увагу В. Лоскутова було

привернуто до неприйнятної реак-ції, яка мала місце останнім часом з боку російських офіційних осіб, на рішення Президента та уряду Укра-їни з проблематики Чорноморського флоту. Українська сторона закли-кала до стриманості і коректності в оцінках цілком обґрунтованих та правомірних дій України. Підкресле-но, що рішення України стосовно ЧФ РФ схвалені у повній відповідності до вимог статті 15 двосторонньої Угоди про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України від 28 трав-ня 1997 року.Як повідомляв УНІАН, Кабінет

міністрів України на засіданні 27 серпня затвердив зміни до правил перетинання державного кордону України військовослужбовцями, вій-ськовими кораблями та літальними апаратами Чорноморського флоту Російської Федерації, які перебува-ють на території України.Згідно з постановою, російська

сторона повинна за 72 години зверну-тися до української сторони з повідо-мленням про намір особового складу та кораблів ЧФ РФ перетнути дер-жавний кордон України. При цьому необхідно буде заповнити відповідні формуляри, в яких має бути зазна-чено екіпаж корабля або літального апарату, вказаний порт призначення та строки повернення до України.Постанову Кабміну прийнято на

виконання Указу Президента Укра-їни Віктора Ющенка від 13 серпня про затвердження порядку перетину державного кордону України військо-вослужбовцями, військовими кора-блями та літаками Чорноморського флоту Росії, які перебувають на тери-торії України.


“Українське слово” (Мурманськ)Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА

Закінчення, початок в №№6(14) і 7(15).

Телефонний дзвоник перервав гні-тючу напружену тишу. Телефонували з міліції. Якийсь невідомий чоловік коротко спитав, чи має Олександра Григорівна племінницю, а коли почув підтверджуючу відповідь, то спові-стив, що її племінниця затримана, та назвав адресу за якою запрошував пі-дійти для розмови. Тітка Олександра аж зомліла від такої страшної новини, однак миттєво наладнавши з собою чималу склянку з борщем та доклав-ши в торбинку ще якихось харчів, по-спішила в міліцію. Уже вдома Оксана повідала тітці,

що буцімто з відпустки, несподівано, заявилась до квартири молодиця, яка назвалася жінкою Льоші і стала на-гло звинувачувати дівчину в крадіж-ці речей. Ще й навіть не зайшовши до кімнат, приїжджа стала впевнено наголошувати на тому , що пропало і те і інше… Потім не забарилась з ви-могою великої суми грошей, яких у Оксанки зроду не було. Зачинивши двері на ключ, жінка викликала мі-ліцію, і оскільки на пальці у Оксани відразу ж виявили каблучку, то її за-брали до відділення і було заведено відповідні папери. Льоша ж стояв, як вкопаний і навіть не намагався щось пояснити, або відвести від Оксани брудні підозри. Аж тільки на другий день, якось визналось, що Льоша, то зовсім не Льоша, а жінка, та що зне-нацька вдерлась до квартири, ніяка йому не дружина, але така ж шахрай-ка, як і він. Вони були в змові і в такий спосіб добували нечисті заплямовані гроші. У міліції якось виплило, що Оксана була вже п’ятою довірливою роззявою на шляху цих двох нелюдей і мала повне право скаржитись на них у суді в справі стягнення моральних збитків. Нічого вона не хотіла, нія-ких моральних збитків. І хто складе ціну на ті збитки?! Хто знає ціну тому болю і тій чорній розпуці, що засіли тягарем у її серці? Ніхто. То така рана, яка не загоїться ніколи, хіба що з ча-сом затягнеться жорстоким рубищем на душі і в пам’яті. Пригортаючись до тітки, Оксана гірко плакала, нічому не перечила. А тітка Олександра плакала разом з нею і більше жаліла племін-ницю, ніж корила. Після таких негараздів тітка Леся

якось залагодила справи і Оксана знову приступила до праці в лікарні. Але повсякчас відчувала на собі недо-брі погляди співробітниць та чула за спиною прикрі розмови про себе. Їй навіть здавалось, що охочі покопир-сатись у чужій білизні шепотілись навмисно голосно, аби вона, Окса-на, те почула. Виглядало так, що всі ніби тільки й чекали на її реакцію на ці колючі зашпори: «Понаїхали тут усілякі… Село і є село, що з нього ві-зьмеш, кошолки та кирзові чоботи. Хай би вертала туди, звідкіля й при-їхала, багно місити та коровам хвос-ти крутити. Ач прискочила зірки з неба хватати, як би не так…» – не раз чулося їй услід.Душа ятрилась і палахкотіла обра-

зою і обуренням, але потрібно було все те терпіти. Тітка Олександра, як могла заспокоювала племінницю, мовляв, побалакають та згодом і замовкнуть. Радила Оксані не звертати на плітка-рок уваги і робити вигляд, що вона їх не помічає і не чує. Оксана й намага-лась минати недобрі шпиньки, але не могла вона не розуміти і того, що її авторитету шкодить не стільки те, що вона побувала в міліції, як те, що при-їхала вона з села, та ще й з українсько-го. Оце вже тут не пробачалось. Одно-го разу почула вона услід: «От село, от босота хуторянська і відкупилась

таки… Не посадили за грати, то хай тут мете та миє найбридкіші ділян-ки, нічого з нею панькатись».Вдома Оксана заявила тітці Лесі,

що на роботу в лікарню більше не піде: «Піду торгувати на базарі. Люди пра-цюють і я спробую». Тітка Олексан-дра аж зайшлася гнівом: «Там треба бути верткою, тільки й дивись, аби хтось тебе не обдурив. Свого краму не маєш, отож прийдеться тягти жили на когось, на якихось крутіїв. А ти в нас тільки на словах бідова, а як до справи, то роззява… годна хіба що в халепу встрянуть. Базарний люд хитрий, жорстокий, це тобі не в полі, дитино. То справа пов’язана з грошима, не вистачало ще за тебе недостачі платити. Тільки таких коників мені і бракувало… Ой, дівко, коли вже на те пішло, то поїдеш ти додому, а на базар я тебе не пущу, ото і все…»

«І буду я вас дуже слухати!», – відказала Оксана. «Та чи я вам на-лежу, наче річ яка? Я жива людина і сама собі раду дам», – вирвалось у неї гнівно і дразливо крикливо. «Іду я від вас, тьотю, і не шукайте мене, не соромте мене перед людьми. Не пе-реймайтесь зайвим клопотом, мені є де жити. Чи в мене нема друзів?! А влаштуюсь на працю, то подзвоню сама, якщо захочу…» Отак виказала, ухопила наспіх налаштовану валізу і подалася в ніч.Добре скупившись у крамниці,

Оксана прийшла до гуртожитку, де жила її подружка Оля. Мало не всі гроші витратила вона на продукти, бо відчувала, що добряче хоче їсти та й Оля хай не дума, що вона хоче зва-литись їй на шию. Ні, Оксана так не звикла. А гроші?!, гроші заробляться, то – лишень справа часу. Оля зустрі-ла Оксану привітно. Повечеряли, по-гомоніли і Оля заспокоїла Оксану, що завтра вранці вона все влаштує. Варто лише зателефонувати одній знайомій і та раденько погодиться взяти Оксану до торгівлі її товаром.Наступний день показав, що все не

так просто, як бажалось. У роботі їй не відмовляли, але потрібно було, щоби Оксанчин паспорт знаходивсь на ру-ках у «хазяйки», тобто був запорукою того, що Оксана не візьме добру част-ку товару і не втече до себе додому в Україну. Оксану це так приголомши-ло, що вона довго не могла прийти до тями. Паспорт?! Удома її завжди вчили, що документи потрібно по-всякчас шанобливо мати при собі і не доручати чужим людям. Ні, що, що, а паспорт вона не довірить нікому, це ж таки її документ, ні, паспорт Оксана не дасть. Не щастило з роботою і в по-дальші дні. Неухильною вимогою всіх «хазяйок» було утримання паспорта в їхніх руках. Так минув тиждень. Якось вранці наполегливо постукали в двері кімнати. Відкривши двері Оксана по-бачила, що то були чергова та комен-дант гуртожитку. Розмова була наче вирок – Оксана має зараз же вибратись з гуртожитку, або ж вони викличуть міліцію і її притягнуть за порушення. Добре, коли обійдеться чималеньким штрафом, а може бути й гірше. Так, всі ці дні вона крадькома пробігала до кімнати Олі, а бувало, що заходила че-рез балкон, який сполучався з пожеж-ними сходами знадвору. Хтось доповів начальству і от тепер такі негаразди… Нічого не лишалось, як забрати речі та йти на вулицю. До тітки Лесі Оксана вертати не хотіла, а відтак пішла ву-лицями міста, заглядаючи у вітрини нескінчених крамниць та ресторанів. Вона відчувала гризоту гірких думок, які немилосердно щемили і тримали її серце в полоні слізного відчаю. А ще відчуття настирливого голоду все більше і більше нагадувало про себе.Грошей не було зовсім, вони за-

кінчились ще декілька днів тому і від

цього було зовсім тяжко. Правду каза-ла тітка Олександра – крамниці при-манюють до себе грошовий люд, а без грошей ніхто нічого не дасть, навіть хліба, це тобі не в селі… Згадавши про село, Оксана на якусь мить пригадала, наче наяву побачила, перед собою усіх рідних. Серце щемко здригнулось, відчувши, що скучила вона за мамою, батьком і особливо за бабусею Хведор-кою та й навіть за Сашком… “Цікаво, чи згадує він Оксанку?” – думала вона, але вже інша думка відкидала її дале-ко від дому і від спогаду. Розуміючи, що скоро день перейде в ніч, Оксана не могла дати ладу думкам, які поста-вали німим питанням: «А де ж ночу-вати?» Очі, блукаючи по вітринах і дошках з оголошеннями, уже вкотре натрапляли на одне й теж: «Майстри візажу з Москви купують довге во-лосся. Дорого!!!» Не спам’яталась і не помітила сама, як і повернула в бік за-значеної адреси.Вийшла з кабінету спустошеною і

розгубленою, маючи в руці 250 рублів. Дійшла до магазину. Грошей вистачи-ло, аби купити кільце ковбаси, хліба, склянку кави та пачку цигарок. Сумно провела рукою від чола по всій голів-ці. Не стало в неї коси. На очі наверта-лись непрохані сльози. Якесь нове, ще досі незнайоме їй почуття заполонило розум і кожну клітинку істоти, то була душевна ядуча пустка, яка наче змія сповила її самотою, пекучим жалем і розпачем. Щось всередині підказува-ло, що ця втрата не дає ходу вороттю до нехитрого людського життя і чи-стоти справжніх почуттів. Далі пішла незнайомою вулицею. З якогось вікна чулися веселі голоси святкового за-стілля. Невдовзі стало зрозуміло, що то святкують чиєсь весілля. І раптом пісня… така до болю знайома і рідна, а ще й болісна, як присуд долі: «Коса моя розплетена. Її подруга розплела. А на очах бринить сльоза, розлука з милим в нас була…» «А в мене не було ні милого, ні весілля, а тепер вже і коси немає…», – подумалось Оксанці. Вона відчула себе зайвою в цьому, роз-цяцькованому вітринами, місті. Душа почувала себе присутньою на чужому святі, яке зовсім її не стосувалось, бо було чужим, як оце весілля, яке вирує веселим сміхом і піснями. Оксана натисла на кнопку дзвони-

ка. З дверей вилонилась помарніла тітка Олександра. Побачивши Окса-ну, тітка Леся вдалася до рясних сліз, а як роздивилась Оксану поближче, то заголосила від розпачу: «Боже ми-лостивий!.. Дитино, які бусурмани на тебе напали? Що я тепер казатиму твоїм батькам?» Оксана стояла, зці-пивши зуби, а далі і собі почала тихо жалісно плакати. «От варвари, та хоч би ж хоч трохи заладнали свій гріх, постригли до ладу… От ординці дикі, відчикрижили таку косу і випха-ли дитину… А щоб ви добра не знали, падлюки погані…», – не заспокоюва-лась тітка Леся. І знову сльози та при-казування: «А що ж тепер батькам казати?..»

«Що тепер мені скажуть бабу-ся?», – вирвалось у Оксани. Тітка Леся помітно виструнчилась, спробувала невдало втерти сльози і промовила: «Бабуся вже нічого не скажуть, ди-тино…», – і простягла Оксані листа. Лист був з дому. Мати писала, що ба-буся померли тихо і лагідно, як вми-рають Богу угодні люди, уві сні. По-ховали її у тому кутку цвинтаря, де й покояться всі рідні. «Дуже зарадив горю Карпо. Допоміг в усіх клопотах, підставив плече, наче рідня… Що б і робили, якби не Карпо?» Писала, що батько тяжко перехворів на серцевий напад. Довший час лежав у лікарні в районі, а тепер, з переляку, навіть не дивиться в бік горілки. Ще писала мати про те, що час од часу до них на-відується Сашко. Просив передавати Оксані привіт. Оксана не могла ви-мовити ані слова. Як же вона тепер буде без бабусі? Якась холодна пустка

опанувала кожним куточком її душі. Не відала вона раніше почуття та-кої втрати і розгубленості, як оце те-пер. Тільки тепер Оксана відчула, як вона любила бабусю і чим вона була для неї. «Рідненька моя», – подумала Оксана, – «як же я буду без тебе?»

«Ну що ж тепер робитимемо?», – питала, скоріше в себе, ніж в племін-ниці, тітка Олександра. «Я додому, до мами, до батька», – твердо промови-ла Оксана. А в думці промайнуло: «І до Сашка…» Вона ще й сама до пут-тя не знала, яку роль в своєму житті відводила вона Сашкові. Та чи й він її зрозуміє? Чи простить? Як тепер ске-рує нею життя, або вона життям? Вона розуміла одне: Сашко їй потрібен. Як друг, як товариш, як образок чистоти і спокою. Вона хотіла чути його слова, не перечити, а слухати і мовчки всо-тувати в себе всю щиросердність його розмови. Село зустріло Оксану розквітом

весни. От і рідна оселя. Все наче так, як і рік тому, а наче й не так. Очі ра-діли жовтогарячим кулькам кульбаб і Оксані здавалося, що кожна квіточ-ка поспішає до неї з поклоном. При-гадались бабусині слова: «Вмирати, Оксанцю, не боязко, шкода лишень розлучатись з такою красою…» А ось і той терен, якому цвіт обпаде… ще день два, і обпаде, аби заплідни-тись терновою ягідкою нового вро-жаю. Плин життя не спинити жодним буревіям, або перелогам. От і терен, з приходом кожної нової весни, вби-рається ніжно білім серпанком цвіту. У природі, без білого цвіту Надії, не відбувається жодна квітуча весна. Так і людське життя, воно, як і природа, вирує усіма барвами, що є у світі, а не тільки чорною. Оксана тихо зайшла до хати. З

подвір’я прибігла мати, а за нею і бать-ко. Довго про все говорили, горювали за бабусею і за Оксанчиною косою… Ні, її не сварили, Оксана відчувала, що у її батьків немає тих сил, щоби її сварити, був тільки німий біль і ду-шевна втома. Зоставшись в хаті сама, Оксана відкрила бабусину скриню. Скриня була напівпустою. Бабуся ще за життя подбала про те, аби заздале-гідь усе в неї було «на смерть», отож, все пішло за бабусею. Не було у скрині і того маленького вузличка, в який ба-буся щодня додавала маленьку кіпку сивого свого волосся. «Додали у поду-шечку, «що до труни…», – пригадала Оксанка бабусин заповіт. Оксана шукала бабусин гребінець

і не знаходила. Потім пригадала ще одну бабусину схованку. «У запічку…», – подумала вона. Ставши на височень-кий ослінчик, Оксана простягла руку в маленьку комірчину запічку, що був на комині, майже на одному рівні з тими клямками, де відчиняють тягу димарю. Обережно витягла маленьку торбинку, пошиту бабусиними рука-ми з решток старого вишиваного руш-ника.Розв’язавши ланцюжки торбинки,

Оксана вийняла з неї старенький бабу-син образок Матінки Божої з малень-ким Божечком – «Неустанної помо-чі…», так колись говорила про образок бабуся Хведорка. Тепер навіть думка снувала бабусиними невмирущими словами, які самі виринали з куточків Оксанчиної Душі: «Благослови мене, Сину Божий, пригорни мене, Матінко Божа… Покрийте мене, нерозумну, Неустанною Поміччю і опікою Ва-шою…» Рука шукала далі. Так, Окса-на не помилилась, гребінець був тут. Вона обережно вийняла цю Пам’ять, прихилилась до неї чолом, згадкою і болем… Душа знову і знову злучалась з непоправною втратою. Слова, ви-мовлені колись бабусею, бентежили ніжним спогадом: «Не сварися, доню, на гребінь, не гніви напрасне гребі-нець гарний, майстер над ним лагід-но потрудивсь, щоби коси твої краще росли, були довгі та густі…»

ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА

ОЙ, НЕ РІЖ КОСУ…


Документальний кінофільм «ГО-ЛОДОМОР» буде створений визна-чними кінорежисерами Голівуду

«ГОЛОДОМОР: Геноцид України в роках 1932-33» – це документальний фільм у процесі створення фірмами Tomkiw Entertainment і Mokѕha Filmѕ. Створення цього кінофільму збіга-ється з 75-ою річницею Голодомору, геноциду українського народу в ро-ках 1932-33.

«ГОЛОДОМОР: Геноцид України в роках 1932-33» – це гострий, доступ-ний кінематографічний перегляд дуже тяжкого і жахливого періоду, коли через злочини, які вчинив Йо-сиф Сталін в Україні, від голоду заги-нули мільйони людей.У листопаді 2006-го року кіноре-

жисери Голівуду директор Боббі Лей та продюсер Марта Томків були за-прошені у Лос-Анджелес на відпра-ву в пам’ять Голодомору. Лей каже: «Хоча я себе завжди вважав знавцем історії та переглядав усі кінофільми про першу та другу світову війну і годинами переглядав історичні теле-візійні програми, я ніколи не чув про Голодомор, ані про жодний геноцид чи голод в Україні. Я був здивований пізніше дізнатися, що ніхто з моїх знайомих про Голодомор не знав».

Боббі Лей (Bobby Leigh)У ранніх 1930-их роках Україна

була житницею Радянського Со-юзу. У неї був багатий урожай, але люди вмирали з голоду. Щоб злама-ти силу волі українських селян та щоби забезпечити колективізацію усіх українських земель, Йосиф Ста-лін призначив військо жорстоких, добре нагодованих активістів кому-ністичної партії, щоби конфіскувати весь зібраний урожай зернових та всі продукти харчування зі сіл. Внаслі-док цієї геноцидної постанови до кін-ця 1933-го року майже 25 відсотків українського населення – від 7 до 10 мільйонів людей, включно з 3-ма мільйонами дітей – загинуло.Зустрівшись із таким терором,

українці не мали можливості уник-нути своєї жахливої долі та не мали змоги розпочати нове життя десь інде. Подорожування українцям було заборонене і вони були змушені залишалися в тюрмах голоду у своїх власних селах.Це є перший довготривалий доку-

ментальний кінофільм про цю трагіч-ну історичну подію. «ГОЛОДОМОР: Геноцид України в роках 1932-33» розповість історію жорстокого вини-щення людського життя, сховану від світу вже понад сім десятиліть.Лей пригадує: «Марта і я займали-

ся дослідженням і не знайшли жод-ного документального кінофільму на цю тему, за винятком “Harveѕt of Deѕpair”, котрий був знятий в 1983-му році і тривав всього 53 хвилини. Довготривалнй документальний кі-нофільм мусів бути виготовлений. Я думаю, що ми обидвоє відчували, що настав час дати можливість вислови-тися усім тим душам, котрі намарно загинули або були замордовані».Томків згадує: «Ми відчули почут-

тя обов’язку чи покликання відсуну-ти завісу забуття, котра вже забагато

років покриває український народ.”«Ця історія повинна бути важ-

ливою нам УСІМ – не лише як істо-ричний факт, але й через те, що такі жорстокі злочини проти українсько-го народу не повинні повторитися», – каже Лей.Завдяки наполегливості Люби

Кеске (пані Кеске є членом комітету Голодомору в Лос-Анджелесі), як і наполегливості Марти Томків, Лей вирішив, що «після 75 літ цю історію треба розповісти».Марта Томків є кінорежисером,

що тепер мешкає в Лос-Анджелесі. Будучи дитиною українських іммі-ґрантів, вона виростала в Детройті, ходила до українських шкіл (Укра-їнської католицької школи Непороч-ного Зачаття та Рідної Школи украї-нознавства), була членом української скавтської організації ПЛАСТу та коротко навчалася українських тан-ців. Вона студіювала кіномистецтво у школі Ѕchool of Viѕual Arts в Нью-Йорку, де вона також працювала при фірмі Rоckаmеricа Video – фірмі, що виготовляє музичні відео, де вона працювала з різними артистами. Вона закінчила студії при Wayne Ѕtate Univerѕity, де здобула науко-вий ступінь у ділянках кінофільмів та телебачення. Вона також жила в Маямі й працювала на телевізійній програмі “Wоrld Buѕineѕѕ Review with Caѕper Weinberger” та працювала ди-ректором виробництва на фірмі AFI Filmworkѕ та продюсером реклам на авта.Марта була продюсером вироб-

ництва декількох самостійних кі-нофільмів, останнім часом – доку-ментального фільму під заголовком HIGH TECH ЅOUL пpo історію і роз-виток техномузики в Детройті. Вона також працює місцевим директором спеціальних і телевізійних програм та залучалася до всіляких фільмових проектів, включно з такими: ЈOHN HANCOCK, де в головних ролях ви-стулали Віл Смит і Шарліз Тгерон, GET ЅMART, де в головній ролі висту-пав Стів Каррелл, TRANЅFORMERЅ (за пpaцю її гpyпи розташування над цим фільмом Марта одержа-ла престижну винагороду “COLA” – California On-Location Awardѕ), GHOЅT WНIЅРЕRЕR, WEЅT WING, RED EYE, MILLION DОLLAR ВАВY, Ѕ.W.A.T, KILL BILL, 8 MILE та багато інших.Боббі Лей працював режисером-

постановником фільму THE GIFT... AT RIЅK, де в головних ролях ви-ступали Вінс Вауґн і Ранді Травіс. Цей фільм дебютував на кінофес-тивалі в Монако. У фірмі Viѕualiner Entertainment, Боббі працює продю-сером фільму-бойовика ЅTRIPPED DOWN, де в головній ролі виступає Іан Зієринг (“Веvеrlу Hillѕ 90210” і “Dancing with the Ѕtarѕ”). Цей фільм, котрий виграв три нагороди під час кінофестивалю Силвер Лейк (включ-но з нагородою за видатні успіхи в ділянці продукції), продано вісьмом європейським ринкам, включно з CIЅ (Commonwealth of Independent Ѕtateѕ) та Україною, й очікує демонстрації в кінотеатрах Америки в 2008-му році. Недавно Боббі фінансував ви-робництво фільму ТНЕ GUITАR PLAYER‘Ѕ GIRLFRIEND, котрий ви-грав конкурс Режисерських Кіноза-писів в Лос-Анджелесі (спонсорова-ний фірмами KODAK і PANAVIЅION). Разом з Filmmakerѕ Alliance Лей фі-нансував виробництво фільму PLUЅ OR MlNUЅ: A Few Thingѕ I Thought I Ѕhould Conѕider, під директорством Аманди Свіков. Лей також був режи-

сером дитячого фільму IT’Ѕ ALL AN ILLUЅION, частиною проекту Хрис-тофора Koппoли Acceѕѕ Hollywood. Цей фільм, котрий здобув третє міс-це в катеґорії найкращого фільму, тепер об’їзджає усі кінофестивалі. Лей теж залучався до таких фільмів: INFIDELITY, CHILDLIKE VIOLENCE, BURNlNG МАN, BROKEN, тa ВUTТЕRFLY SKY.Боббі був продюсером виробни-

цтва трьох телевізійних програм “MTV Video Awardѕ” — двох у Нью-Йорку та однієї в Дубліні. Упродовж чотирьох років він теж працював продюсером VIЅIONFEЅT/The Viѕion Awardѕ for Filmmakerѕ Alliance and Directorѕ Guild of America. До спис-ку почесних нагороджених Viѕion Awardѕ зараховуються такі кіноре-жисери: Майк Фіґґіс, Террі Ґілліам, Вім Вендерс, Аллісон Андерс, Алек-сандер Пейн, Давід О’Расселл, Вер-нер Герзоґ, Майкл і Марк Поліш, та Лавра Дерн.Недавно до проекту долучився Та-

рас Гунчак, професор світової слави, знавець, історик і дослідник кіно-фільму. Професор Гунчак – спеціа-ліст по темах України, Росії, Польщі та національних меншостей Украї-ни. В 1960-му році, Віденський уні-верситет вручив йому докторат. З того часу, професор Гунчак написав і відредагував двадцять сім книжок на теми українських, російських, та

єврейсько-українських стосунків, включно з 63-ма статтями та перед-мовами. У листопаді 1993-го року, у Гаазі, у Королівстві Нідерланди, він служив дорадником для Верховного Комісара CЅCE (Конференції Безпе-ки і Співпраці в Європі) національ-них меншостей і запобіжної дипло-матії. Професор Гунчак також здобув чисельні винагороди в Америці та в Україні за свої академічні досягнен-ня, як і за свої внески до створення громадянського суспільства в Укра-їні.Зараз Томків і Лей зробили

п’ятихвилинний анонс про цей доку-ментальний кінофільм і намагають-ся знайти фінансування для фільму. Лей каже: «Я щиро відчуваю, що про цю тему треба більше говорити і її потрібно занести на головну кінема-тографічну арену. Немає більш ефек-тивного способу ввійти у всі житла й серця, ніж через кінофільми».Щоб переглянути анонс цього кі-

нофільму, чи щоби долучитися до фінансування цього кінофільму, просимо заглянути на веб-сторінку www.HolodomorTheMovie.com.Допоможіть світові нарешті дізна-

тися про голодомор в Україні – «Най-більший обман. Найкраще збереже-ну таємницю».

«Історія не знає іншого злочину такого характеру і такої важливості».

ХХ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ АМЕРИКИ

17-19 жовтня, 2008, Клівленд, Огайо.

РЕЄСТРАЦІЯ ДЕЛЕГАТІВОсоби, вибрані представляти свій відділ чи організацію на ХХ Конґресі

українців Америки повинні заповнити реєстраційні форми та уповноваж-нення і переслати їх назад до Крайової канцелярії УККА в Нью-Йорку не пізніше, ніж до 1 жовтня, 2008. Усі форми були вислані до відділів УККА і членських організацій. Якщо вам потрібні додаткові форми, просимо по-дзвонити до канцелярії на тел.: (212) 228-6840 чи написати електронною поштою: uсса@uсса.огg

КОНҐРЕСОВИЙ БЕНКЕТУкраїнський Конґресовий Комітет Америки запрошує Вас на ґала-бенкет

з нагоди ХХ Конґресу українців Америки в суботу, 18-го жовтня 2008 року в Залі Святопокровського осередку, 6812 Broadview Road, Parma, ОН 44134. 6-та год. вечора – товариська зустріч, 7-ма год. вечора – програма. Вступ 55 дол. від особи. Про Вашу участь просимо повідомити до 10-го жовтня 2008 року Українські злучені організації (УЗО) Огайо, пан Василь Ліщинецький, 5907 Ѕtate Road, Parma, OH 44134, (440) 888-4220. Вечірній одяг побажа-ний.

П’ЯТНИЦЯ, 17 ЖОВТНЯРеєстрація делегатів розпочнеться у п’ятницю зранку і триватиме протя-

гом дня в суботу. У п’ятницю ввечері УККА влаштує для делегатів коктейль-ну зустріч “Зустрічайтеся і вітайтеся” о год 7-ій увечері в готелі Шератон.

СУБОТА, 18 ЖОВТНЯ10:00-1:30 Перша пленарна сесія Церемонія відкриття (присвячена 75-ій річниці

Українського Геноциду). Привітальні промови. Вибір президії Конґресу. Затвердження програми Конвенції і правильника нарад. Проголошення номінаційної комісії. Вибір комісій Конґресу — організаційної, фінансової, шкільництва, ветеранської, зовнішніх зв’язків, допомоги українцям, молоді і студентства, нових іммігрантів, верифікаційної, резолюційної. Звіт президента УККА і членів Крайової екзекутиви та голів комісій і рад, контрольної комісії та товариського суду. Обговорення та прийняття звітів.

1:30-2:30 Обід2:30-3:30 Праця Конґресових комісій3:30-5:30 Панель УККА для делегатів: «Важливість захисту

інтересів нашої громади на місцевому, стейтовому та федеральному рівнях»

6:30 Від’їзд автобусів з готелю на бенкет7:00-8:00 Коктейль8:00-10:00 Конґресовий бенкет

НЕДІЛЯ, 19 ЖОВТНЯ7:30-9:00 Сніданок8:30-9:30 Служба Божа10:00-11:00 Праця Конґресових комісій (продовження)11:00-1:00 Друга пленарна сесія Звіти Конгресвих комісій. Вибори президента та керівних

органів УККА. Прийняття Конґресових резолюцій. Закриття Конґресу.

1:00 Обід

ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ КІНОФІЛЬМ «ГОЛОДОМОР»

УКРАЇНА І СВІТ


Одне з багатьох жидівських слів, що потрапили до різних мов світу, є “хуцпа” (chutzpah). Тлумачні словники переклада-ють його як “особливо цинічна, підла, зухвала брехня”. Суть “хуцпи” найкраще ілюструєть-ся анекдотом про чоловіка, що зарізав батька й матір, а тоді пішов на паперть зі словами: “Подайте милостиню бідолаш-ному сироті!”Хуцпа стара як світ чи принаймні,

як світова політика. Майстрами хуц-пи були всі царедворці, ще більшими її віртуозами виявилися російські більшовики. У 1918–1920 роках вони ”визволили” українських робітників і селян від них самих — для того, щоб невдовзі виморити половину з них голодом та згноїти в ґулаґах. 1940-го вони спробували зробити те саме з фінськими робітниками й селянами — на щастя, невдало. Зате вдалішим виявився більшовицько-нацистський проект “визволення” Прибалтики, Польщі, Молдови й Буковини. Ну, а потім совєтські танки визволили Бу-дапешт від угорців, Прагу від чехів і Кабул від афганців. Увесь цей між-народний розбій називався “інтер-національною допомогою”. Хуцпа виявилася такою переконливою, що наші хуторянські мас-медії й досі називають бідолах, яких режим по-слав на ці мокрі справи, “воїнами-інтернаціоналістами”. Воїнам Бог, звісно, простить — вони не мали ви-бору. А от недоумкуватим журналіс-там — навряд.Ґебешний режим, який править

Росією від кінця 1990-их, схоже, до-сконало опанував мистецтво своїх по-передників — починаючи, либонь, від операції “Путін — наш президент”, за-для якої довелося висадити в повітря кілька житлових будинків із власни-ми громадянами від імені капосних чеченців. Співчутливий російський народ не лише подав бідолашним луб’янським сиротам милостиню, а й обрав собі їхнього ватажка президен-

том і навіть спромігся полюбити його всіма фібрами патріотичної право-славної душі.Захід, який давно вже вийшов із

середньовіччя, здається, ніяк не може призвичаїтися до цієї старої-нової політики Кремля. Усі розуміють на-чебто, що російські політики безсо-ромно, цинічно, нахабно брешуть. Але сказати хамові в очі, що він — хам і мерзотник, якось не випадає: як-не-як, а представник великої держави, у краватці, з університетським дипло-мом, з постійним місцем у Раді безпе-ки ООН, з атомною бомбою, з родови-щами нафти й газу... Справді, краще промовчати.Все це надто нагадує ситуацію із

класичного американського фільму “Метро”, де двоє відморозків у вагоні підземки тероризують по черзі всіх пасажирів. Доки вони обробляють когось одного, решта вдають, що це їх не стосується.Авжеж, не стосується.До пори, до часу.Так приблизно думали свого часу

західні ліберали і про Сталіна, і про Гітлера.Хуцпа п’янить. Її носії входять у

своєрідний раж і починають самі ві-рити власному телебаченню, яке сис-темно зомбує населення всілякими небилицями, імперською параноєю та ненавистю й підозріливістю до сві-ту. Але ще більше п’янить відчуття безкарності: влаштувавши геноцид у Чечні і не почувши від Заходу нічого, крім “серйозної стурбованості”, мож-на взятися за Грузію. Потопивши її у крові, можна взятися за Україну чи принаймні за Крим. І при цьому голо-вний хуцпіст дивитиметься чесними зміїними очима в об’єктив телекаме-ри і розказуватиме про свою чергову “миротворчу” місію, а заразом і про те, що Крим, власне, ніколи Україні не належав. І, звісно ж, ніхто в добро-порядному товаристві не наважиться нагадати хамові, що Крим, власне, ні-коли не був російським — як і багато чого іншого. І що став він тим, чим є,

внаслідок брутального імперського загарбання, етнічних чисток і засе-лення території мародерами, ласими до татарських земель і майна.Протягом останнього тижня

я намагався зрозуміти причину безпорадності Заходу перед хуц-пою, переглядаючи в Інтернеті західну пресу і листуючись елек-тронною поштою із західними колегами. Пояснення виявилися загалом передбачуваними: Захід роз’єднаний (як пасажири у зга-даному метро); Грузія — надто далека й не надто важлива для Європи країна; а Росія — надто потужна і самовпевнена, тож не варто її дратувати, аби вона не нашкодила ще де-небудь — в Іра-ні, Афганістані, Північній Кореї, не кажучи вже про постачання нафти й газу.Це кажуть не лише політики, що

підсіли, як Шрьодер, на газпромів-ську голку, і не лише західні двійники сумнозвісного Ґлєба Павловського, на кшталт Александра Рара, а й люди цілком порядні й відповідальні, як, наприклад, професор Ґергард Зімон. А все ж я намагався знайти якісь про-блиски оптимізму на тлі цієї загалом моторошної європейської капітуляції — і таки знайшов.Зводяться вони до двох тез. По-

перше, Захід таки має виробити спільну політику щодо Росії і рано чи пізно буде змушений це зробити. Тон та ініціативу тут, поза сумнівом, зада-дуть американці, зокрема після при-ходу до влади нового, не скомпроме-тованого власною іракською хуцпою президента. І по-друге, Росію не вар-то недооцінювати, але й не варто пе-реоцінювати. За всіма параметрами, це доволі посередня країна, не здатна витримати в осяжному майбутньому нової холодної війни, гонки озброєнь та мінімальних міжнародних санк-цій. Росія залежить від експорту газу не меншою мірою, ніж Європа — від імпорту. Розбудова імперії та заля-кування сусідів є побічним інтер-

есом глибоко корумпованого режиму, який править цією країною. Головний інтерес кремлівських хуцпістів аж ніяк не державний, а суто приватний — утримання влади й особисте зба-гачення. Нинішні російські еліти, на відміну від совєтських, тисячами ни-ток пов’язані із Заходом: там вони від-почивають, розважаються, купують нерухомість, навчають дітей, утриму-ють коханок, лікуються, прокручують через західні банки різноманітні афе-ри. І, природно, саме там зберігають свої трудові мільярди, накопичені в процесі піднімання Росії з колін.Західним органам варто уважні-

ше придивитися до цих мільярдів, заморозити деякі з них на час роз-слідування, позбавити віз кількох найзлодійкуватіших і найодіозніших представників режиму, аби “мирот-ворчий” запал кремлівських хуцпіс-тів помітно охолов. Рано чи пізно це станеться — на зміну наївному Ніксо-ну знову прийде якийсь прагматич-ний Рейган і поставить розперезаних бандюків на місце. У фільмі “Метро” цю функцію врешті виконує амери-канський солдат однією рукою, — бо друга зламана й у гіпсі.Чи залишиться до того часу

щось від України — сказати важ-ко та, мабуть, і не надто важливо. У кожнім разі, для переважної більшості місцевого населення і майже всіх так званих еліт.Дрібні кишенькові злодії дружно

сигналізують московському паханові свою лояльність. Воно й справді — на носі чергові вибори, а ви тут до них чі-пляєтеся з якимись “національними інтересами” і, прости Господи, “на-ціональною гідністю”, якої на хліб не намастиш і до швейцарського банку не покладеш.Шкода українського президента,

який хтозна як опинився в цій зграї. Зразу видно — пасічник серед справж-нього воїнства.

Микола РЯБЧУК“Газета по-українськи”

КРЕМЛЬ ДОСКОНАЛО ОПАНУВАВ МИСТЕЦТВО ХУЦПИВІЙНА

ймовірнішими подробицями, які по-чинають жити своїм окремим жит-тям. При цьому багато хто абсолютно щиро починає в неї вірити, якщо вона підтверджує уявлення... Це психоло-гічна реакція звичайних людей, що опиняються на війні, яку розпочина-ють політики, а під кулями та бомба-ми гинути доводиться саме їм.Тож я не приймаю інформацію

журналіста про грузинських танкіс-тів, які начебто розстріляли «Жигулі» з малими дітьми. Не тому що цього не могло бути в принципі, а тому що сам репортер цього не бачив. До речі, у суді ніколи не приймають до уваги інформацію свідка, яку він переказує зі слів інших осіб...

Михайло СаакашвіліОтже з записок телевізійного жур-

наліста та повідомлень ЗМІ можна зробити висновок, що на початку серпня різко загострилася ситуація в Південній Осетії. 7 серпня вже було розгорнуто бойові дії по всій бунтів-ній території. Тобто різко зросла ін-тенсивність обстрілів з обох сторін, кількість загиблих та поранених теж різко зросла. Були поранені й серед

грузинських миротворців.У той же день Саакашвілі зверта-

ється до південно-осетинської сторо-ни з пропозицією про припинення бойових дій. Але, мабуть, рубікон уже було перейдено, і насправді Саакаш-вілі вирішив розпочати силовий варі-ант розв’язання конфлікту. Близько одинадцятої вечора розпочинається артилерійська підготовка до наступу на Цхінвалі. Так, за даними Ярмолю-ка, після першого залпу один зі сна-рядів з «Граду» падає на територію частини, де розміщуються збройні сили з підтримки миру.Потім, як зазначає журналіст, на

територію миротворчої частини па-дають ще снаряди. За його словами, «другий і третій залпи перетворили територію містечка на руїни». Сказа-но так, начебто увесь залп був спря-мований на це містечко. Я не ставлю в цьому випадку під сумнів слова Ярмолюка, хоча тут є певні питання щодо коректності формулювання. Бо з ранішньої (наступного дня, 8 серп-ня) інформації російських ЗМІ (одне повідомлення; друге повідомлення) ми дізнаємося, «що на територію шта-бу російських миротворців потрапив снаряд з установки залпового вогню «Град» (як бачимо один). Пошкодже-но ряд будівель». Але ще важливіше в цій інформації те, що «загиблих або поранених серед російських мирот-ворців немає». Крім того, Ярмолюк не ставить під сумнів, що це саме грузин-ські військові обстрілюють територію миротворчої частини. Але на озбро-єні південно-осетинських військо-вих, за даними російських ЗМІ, теж є установки залпового вогню «Град», і де та яким чином вони в той час ви-

користовувались, невідомо (grani.ru; gazeta.ru).Більш того, об’єктивно грузинські

військові не були зацікавлені в нападі та загибелі російських миротворців, бо це чудовий привід для прямого втручання Росії в бойові дії, виграти війну в якої у Грузії шансів не було. Саме про загрозу провокацій з боку південно-осетинських військових ідеться в повідомленнях ЗМІ.Водночас ближче до другої ночі, за

даними агенції REGNUM, російська військова техніка рушила в бік Пів-денної Осетії через Рокський тунель. Тобто насправді – ще до появи будь-яких фактів про загибель російських миротворців. Хоча, за іншими дани-ми, такий наказ був відданий о чет-вертій ранку.Як повідомляє далі журналіст, о

4.30 ранку він з іншими журналіста-ми вирішив переміститися з готелю на територію миротворчої частини, і там він потрапляє в псевдобункер, у якому, як виявилось, вже давно си-дять усі солдати-миротворці.О 10 ранку настає п’ятихвилинне

затишшя. Журналісти та мирні жите-лі вибираються на поверхню і йдуть до КПЗ. Після того знову починається обстріл. Чи йде обстріл безпосеред-ньо по частині, чи десь за її межами, не зовсім зрозуміло зі слів Ярмолюка. Враховуючи, що вони в КПЗ лежать на підлозі й лише чують вибухи, це може бути десь поруч на вулиці. Піс-ля двохгодинного обстрілу, тобто близько 12-ї дня, поруч опиняються грузинські танки, один з яких чомусь заїжджає на територію військової частини й починає стріляти по вцілі-лих будівлях...

А ось тут виникають питання... По-перше, підбиті ці танки були точно за межами військової частини. Це відо-бражено в телевізійному репортажі Ярмолюка. По-друге, танки не стрі-ляють від нічого робити по будь-яких будинках, бо так ніяких снарядів не вистачить, – якщо тільки, безперечно, танкіст не психічно хворий. Танк стрі-ляє в той бік звідки ведеться обстріл. Тобто цей танк міг бути обстріляний з цих будівель, але точно це були не миротворці...

Таким чином Ярмолюком відо-бражено всі події, які відбувалися на території військової частини з ми-ротворцями. І зверніть увагу, жодно-го слова про загиблих та поранених миротворців. Немає згадки про них не тільки в матеріалі, а й у телерепор-тажі названого автора. І це при тому, що якби такі загиблі та поранені ми-ротворці були, він не міг не повідоми-ти про них, бо це мало б відбуватися прямо на його очах.Тоді де ж взялися загиблі, про які

почали повідомляти російські ЗМІ? Так, наприклад, о 10.53 «Правда.Ру», дає повідомлення, що «серед мирот-ворців у Південній Осетії є вбиті».

ВІЙНА (зі стор. 1)



ПОГЛЯД

Враження письменниці від перебування на Дніпропетров-щиніОписувати чужі краї, мекки турис-

тичного бізнесу, справа, безперечно приємніша, та не думаю, що я це зро-блю краще, ніж інші, бо ніколи не по-дорожую лише задля власної втіхи, а задля користі для душі, а це різні речі. Тому побачити Донецьк мені значно цікавіше, ніж, наприклад, Стамбул. Адже йдеться про таку надзвичайно цікаву річ, як люди та їхні звичаї.Дніпропетровськ – багате, гарне

місто з найдовшою у світі набереж-ною, яка, звісно, називається набе-режною Леніна. Та якщо зважати на релікти комуністичної доби і вперто спотикатись об них, то далеко не за-їдеш, либонь, до того ж самого Стам-була. Однак у місті є два пам’ятники Шевченку: “старий” і “молодий” Шев-ченки, і саме місто значно чистіше, ніж Львів, і ніхто там не витріщає очей, почувши українську мову. Але як уже хтось заговорить нею, то вра-жає чистота і вишуканість вимови, якої не зустрінеш навіть в столиці.Після відкриття Днів письменни-

ків розібрали по районах. Важко собі уявити десь в Західній Європі подібні акції, але в нас вони виглядають ціл-ком природно. Я поїхала туди, куди не записали жодного письменника: в Синельниківський район. Це година їзди з обласного центру. Чистеньке зелене містечко без псевдоготичних новобудов Прикарпаття. Невисокі будинки з білої цегли з синіми вікон-ницями, рівні дороги, сади. Попроси-лась насамперед в районну бібліотеку для дорослих, бо ж наші культурні ді-ячі плачуть над жалюгідним станом бібліотек на сході, фонди яких не по-повнюються з 60-х років. Нічого по-дібного: повно нових видань, в тому числі українських письменників. На-віть мої книжки знайшлися. І жодних нарікань, що дірявий дах, що виселя-ють бізнесмени. Взагалі, прикметна риса: у нас обов’язково почали б скар-житись. Не знаю, хто більший патрі-от: той, хто любить Україну і закриває книгарні у центрі Львова чи Києва, чи

той, хто не закриває книгарень, хоча й спілкується у побуті суржиком. До речі, щороку районний відділ освіти видає книжку когось з вчителів, адже чимало з них займається літератур-ною творчістю. Як на наші часи, це дивовижа. Мені подарували книжку “Синельниківщина”, де була повна інформація про минуле й теперішнє цього куточка України. Виявляється, місто названо на честь генерала Си-нельникова, що жив у XVIII столітті й втратив у битві під Очаковом ногу. Його хвалив сам Дмитро Яворниць-кий. Дике поле, поріг Ненаситець... Тут проходили всі важливі шляхи з півночі на Запоріжжя та великий дні-провський шлях на Хортицю, а також їздили чумаки. Мені навіть показала при дорозі справжню козацьку моги-лу, коли ми їхали в село Гірки.

ЩО ВИПРОСИЛИ ХОДАКИ У ЛЕНІНА

Справжнім культурним шоком для мене став трактор, що стояв на полі, яке називається Ленінським. Ні трактори, ні танки донедавна не були рідкістю по всій Україні, але мої ровесники чудово пам’ятають карти-ну “Ходаки у Леніна”. Виявляється, ці ходаки були звідсіля, з Синельни-ківщини! У 1920 році вони надумали створити комуну і випросили у Ле-ніна трактор “Рустон-Проктор”. За-везли його аж на Алтай, а в 1923 році, почуваючи велику тугу за Україною, повернулись. Через рік комунари об-робляли вже тисячу гектарів землі, побудували школу-семирічку, а в 1937 році реорганізувались в колгосп. По-дарунок вождя став для них оберегом, і хтозна скільки життів було врятова-но у лихі часи сталінських репресій. “Це – наша історія”, – спокійно мови-ла пані Олена Ткач, керівник районно-го відділу освіти, що супроводжувала мене. Звісно, пускати слину при згад-ці про доброго цісаря Франца-Йосифа вважається нормальним, але як бути, приміром, з тим фактом, що шеф ко-муни, завод ім. Петровського, допоміг побудувати цегельний завод, олійню, пекарню, силосні споруди? Що кому-на мала конюшню на 100 орловських

рисаків, тракторний парк, зоотехні-кум, клуб і не скупилась на підготов-ку молодих спеціалістів?

ЧЕРВОНЕ, ЗЕЛЕНЕСправжні українські ставки в ото-

ченні верб, вишневі садки, степ в селі Гірки, де був пам’ятник Шевченку. І там же я отримала знову ще більший культурний шок. Сільська бібліоте-ка з пластиковими вікнами і найно-вішими українськими виданнями. І сільрада... в рушниках. Дивовижної краси вишивка на полотні, де щедро буяють червоні й зелені кольори, де зашифровані древні обереги, а не пе-редерті з книжок візерунки на пана-мі. У сільраді є ще світлиця, де стоїть вишита постіль з горою подушок, а на стінах вишиті ікони. Як жаль, що цьо-го не бачать наші жінки, які працю-ють секретарями, головами сільрад і бухгалтерами. Це так гарно і зворуш-ливо. Мені розповіли, що у школі се-лища Іларіоново дівчатка-випускниці обов’язково мають вишити кожна собі весільний рушник.Зі мною їздила неймовірно мила

жінка – пані Зінаїда Грушко-Колінько, поетеса, співачка і вишивальниця, колишній економіст. “Піду я оце на город, почую, як птахи співають, і да-вай їм підсвистувати”, – усміхається вона. Ми зустрічались з дітьми. Я їм розповідала про свій Уріж, пані Зіна-їда – про своє життя, а діти співали й читали власні вірші. Тут же у Гірках з усмішкою мені розповіли про візит львівської “Просвіти”, яка приїжджа-ла їх “просвіщати”. Показала книжки, що видає, і, не подарувавши жодної, зникла. Характерне галицьке чван-ство. Не знаю, мабуть, час синельни-ківцям їхати на Західну Україну вчи-ти галичан – любити своє рідне.Цей прегарний затишний світ, де

ніхто не рветься заробити на віллу і мерседеса, де поля задбані, а люди сповнені тихої гідності – ні, він не міг бути ілюзією. Я чекатиму від пані Зі-наїди диска із записами її пісень, пе-реглядатиму світлини і згадуватиму людей, які так щиро мене приймали, щоб переконатись, що були в моєму житті такі дні, коли я щиро втішалась

тим, що живу в Україні.

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ РОЗПИСПетриківський розпис я побачила

дещо пізніше – у самій Петриківці. Він може когось і не вражати, але коли бачиш, як він твориться у тебе на очах – це дивовижно. Утім, про Петриківку знає увесь світ, і їй нічого не загрожує, а от особливий синельниківський роз-пис, де червоний колір витісняється синім, зараз лише у дитячих руках. Я побувала у Центрі дитячої творчості в Синельниково і не могла очей відвес-ти від дитячих робіт: оберегів, різьби по дереву, плетінок з лози й соломи і малюнків. Такий високий рівень і ху-дожній смак свідчить про те, що у си-нельниківських дітлахів є чудові ви-кладачі. Я обіцяла про це розповісти, можливо, колись у Львові з’являться майстер-класи з синельниківського та петриківського розпису. Адже, щоб відчути магію цього мистецтва, треба самому спробувати.На жаль, у нас надто багато імі-

тацій, псевдонародного кітчу, та й ставлення до історії надто політи-зоване. Бути собою – незмірно важ-че. Справжнє відродження України відбувається непомітно, і не там, де його очікують. Воно повинно спочат-ку відбутись на молекулярному рівні – з любові до себе, до свого дому, до дерева, якому можна висповідати свої дитячі жалі. Гадаю, пані Зінаїда мене зрозуміє. Так і бачу, як вона поле на городі, а потім розгинається, виймає блокнот, олівець і записує думку, що раптом з’явилась.

Галина ПАГУТЯК, письменниця“Високий Замок”

Дніпропетровськ – багате, гарне місто з найдовшою у світі набережною, яка називається набережною Леніна.

СХІД КРАЇНИ ОЧИМА «ЗАХІДНЯЧКИ»

Юрій КИЛИМНИК, кандидат філософських наук, КиївГуркіт війни на Кавказі й урочис-

ті фанфари Олімпіади в Пекіні за-глушили інформацію про рідкісний конкурс серед українських хлоп’ят та дівчат, який важливіший, аніж усіля-кі псевдосоціологічні анкетування, опитування та дослідження. «Діти емігрантів про себе» — таку тему було запропоновано його учасникам. Найкращі листи вдостоїлися висо-кої оцінки на міжнародному конгресі української діаспори, який цього літа відбувся у Львові. Окрім листів, діти представляли також свої плакати й малюнки. Похвально, що Міжна-родний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою планує до кінця року видати всі матеріали, присла-ні на конкурс «Діти емігрантів про себе».Сам я довідався про це з тижне-

вика «Дзеркало тижня», який нещо-давно надрукував матеріал Романа Дідула «Не потрібно їхати далеко, за

вами плачуть діти». Його автор про-читав понад 60 листів хлоп’ят і дівчат, і, як він зізнався, «ось уже який день випалюють вони мені душу». І з цим важко не погодитися. Всі сповіді дітей дійсно приголомшують до глибини душі. «Драматичний роман у листах» — так я б назвав їх письмові роботи. Чому «драматичний»? А тому, що я щиро вірю: важке завжди потребує нашої уваги, аналізу — на благо люди-ни, яка росте, в ім’я того, щоб помил-ки не повторювалися, поки стосують-ся вони такого тендітного матеріалу, як дитина.Читати ці листи нелегко. Вони

складаються зі звичайних, знайомих кожному слів. Типові, сказали б ми, листи, якби в знайомі, звичайні слова не були вдягнуті почуття такої сили, що примушує визнати: перед нами унікальні людські документи, зво-рушливі, серйозні, повні тривоги... Це особливо розумієш, коли листи ляга-ють поруч із іншими, наповненими смутком — та чи існує батьківська лю-бов, чи вона лишень у книжках? По-вних нарікань — так погано жити без батьків, так важко без них. Просякну-тих гіркотою — розлука знекровила наше почуття...Ділячись своїми враженнями, вда-

ватимуся до цитат із реальних листів реальних дітей. Бо, як би не прагнув автор до автентичності, розповіда-ючи про конкурс «Діти емігрантів про себе», мені все ж таки бракує слів, щоб передати справжню гіркоту, яка

йде з глибин дитячих душ. Наведу ряд уривків із них.

«Автобус похитнувся й поїхав. По-летів білим лебедем — і відразу ж став чорним злим вороном: він відвіз від мене маму...» — з болем у серці зга-дує Ірина Цибах, 14 років, з м. Рівне. «Хіба може сонячне тепло замінити материнське?» — запитує 13-річна Га-лина Слободян із села Голгофа, що на Тернопільщині. А Оксана Піхней, 17 років, із Івано-Франківська свій лист закінчує так: «За десять років лише двічі бачила маму, й більше ніколи її не побачу. Доля забрала її в мене, се-стрички й батька». «Коли ти поїхав, я був ще зовсім дитиною, а зараз я до-сить дорослий, щоб зрозуміти, що з тобою відбувається. Пам’ятаю тебе веселим, життєрадісним. Ти грав на кларнеті й любив співати українських пісень. А тепер, коли приїжджаєш на коротку відпустку, я бачу смуток у твоїх очах, ти дуже рідко буваєш ве-селий... Повертайся. Я не хочу, щоб ти поповнив лави емігрантів у Іспанії чи Португалії або де-небудь іще... Я не хочу бути сином емігранта й розмов-ляти лише з твоєю світлиною», — це рядки з конкурсного листа 13-річно-го Святослава Степанчука з Луцька. «Що в мене забрала розлука? — від-верто пише Ірина Романюк, 14 років, із м. Рівне. — По-перше, украла ди-тинство, позбавила можливості ра-діти кожному дню, кожній миті. По-друге, забрала спокій і упевненість у завтрашньому дні, бо все більше й

більше я чула про покинутих дітей, про розлучення батьків, про трагічні випадки, які траплялися із заробіт-чанами. Я не бачила райдужних снів, а найкращим ранком було те, коли уві сні зустрічалася з батьками...» «У нашому класі понад половина учнів — напівсироти, через ці заробітки, — розповідає Леся Максимишин (16 ро-ків, м. Тернопіль). — А в підручниках читаємо, що наша країна багата на родючі землі, на яких квітнуть сади, хліби колосяться... Якщо ми такі бага-ті, то чому ми такі бідні? Чому люди їдуть у чужі країни, коли в нас робо-ти вистачає? Ніяк не можу зрозуміти цього».Хто тут винен? Влада, яка мало пі-

клується про створення в Україні но-вих робочих місць? Західноукраїнська родина, де не так уже й рідко батько або мати, а то й обоє батьків спілку-ються зі своїми дітьми виключно за допомогою мобілки, оскільки вони заробляють на шматок хліба і якесь там майбутнє в португаліях та іспані-ях? Не знаю, хто і що відчував, прочи-тавши наведені вище рядки з дитячих листів, а мені якось зовсім незатишно на душі. На часі прокричати: люди, повертайтеся скоріше додому — на вас діти чекають! На часі заплакати, та не нарізно, а всім разом, всією країною! Бо емігрантська динаміка в Україні швидко набирає обертів.І, все ж таки, листи дітей мені спо-

добалися — своїми, скажу так, люд-ськими чеснотами — добросердям,

Фото Руслана КАНЮКИ | «День»

Точка відправлення...


ЛИСТИ, ЯКІ ВИПАЛЮЮТЬ ДУШУ


Однією з найзаповітніших мрій су-часних студентів є освіта за кордоном – широкі можливості, перспектива, статус тощо. Але закордонна освіта доступна не для кожного пересічного українця, тож дуже часто наші сту-денти знаходять такий собі “замін-ник” закордонного коледжу й беруть участь у міжнародних програмах ро-боти за межами України.Програми дозволяють і побувати в

обраній країні, й, окрім роботи (яка, звісно, дає певний заробіток), здобути базову освіту, що дасть змогу не лише вдосконалити мову, а й стане першою сходинкою до омріяної вищої освіти.Найпопулярнішими серед міжна-

родних програм роботи за кордоном є Au-Pair і Summer Work and Travel USA.

Summer Work and Travel USA (“Літ-ня робота та подорож до США”) пе-редбачає сезонну некваліфіковану роботу в Америці (касир, продавець-консультант, двірник, посудомийка, помічник офі ці анта тощо) на період до чотирьох місяців упродовж літніх канікул (травень, червень, липень, серпень). Work and Travel USA – між-народна програма студентського об-міну, що дозволяє провести літні ка-нікули на роботі за кордоном. Окрім роботи, кожен студент-учасник має право в межах програми місяць подо-рожувати по Америці. Робота за цією програмою не потребує досвіду чи певної кваліфікації, але, незважаючи на це, за чотири місяці участі в програ-мі можна заробити від 3000 до 6000 доларів США. Стати учасником про-грами може кожен, хто є студентом не останнього курсу навчання, віком від 18 до 23 ро ків, і володіє англійською мовою на розмовному рівні.Процес участі в програмі відбува-

ється в кілька етапів. Спочатку кожен учасник проходить процес реєстрації:

укладає договір із представником, за-повнює необхідні документи, прохо-дить мовний тест, обговорює вакансії, тобто чи є в учасника своя вакансія, чи її пошуком мають займатися пред-ставники програми. Перші вільні міс-ця роботи з’являються в лютому. Їх можна обрати на так званому “ярмар-ку вакансій”, де кожен учасник має право обрати професію під час безпо-середньої розмови з американським спонсором.Робочий день студентів за звичай

триває вісім годин (тоб то 40 годин на тиждень). Якщо працювати понад норму (overtime), то оплата зростає в півтора разу за кожну “зайву” годину. Важливим аспектом у цій програмі є питання житла. Воно, знову ж таки, залежить від вакансій, оскільки іно-ді вони передбачають місце прожи-вання, а іноді – ні. Варіант із житлом хороший тим, що студент-учасник од-разу забезпечений усіма умовами для комфортного перебування в США. З іншого боку, не все так гладко, адже житло від спонсора зазвичай на 50-100 доларів дорожче від середньої ціни в ре гіоні. Тому багато учасників обирають вакансії без житла. Після прибуття у США вони зазвичай де-кілька днів живуть у готелі, а за цей час знаходять собі житло самостійно.Загальна вартість програми разом

із додатковими витратами (віза, опла-та SEVIS для отримання візи, переліт) становить приблизно 2000 доларів США. Проте існують знижки для тих, хто приведе з собою двох чи більше друзів для участі в програмі.Дуже важливою є медична стра-

ховка учасника Summer Work and Travel USA, яку включено у вартість програми і яка є обов’язковою. Стра-хування покриває витрати на ліку-вання захворювань, що виникли, на стоматологічні витрати та на нещасні

випадки. Проте не покриває лікуван-ня хронічних недуг.Програма Au-Pair (“Помічник по

господарству”) – молодіжна освітня програма, що дозволяє студентам та молоді проживати рік у сім’ї за кордо-ном, отримати досвід роботи з дітьми, вдосконалити знання іноземної мови й ознайомитися з культурою країни (США, Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, скандинавські країни). На відміну від програми Summer Work and Travel USA, студен-ти працюють винятково в сім’ях із дітьми. Сім’я зобов’язується надати учасникові програми Au-Pair окрему кімнату, повний пан сіон, час для від-відування мовних курсів, оплачува-ти проїзд до місця проведення мов-них курсів і щомісяця виплачувати кишенькові в розмірі від 200 до 600 євро. За умовами Аu-Pair також нада-ється оплачувана відпустка.Студент-учасник, своєю чергою,

зобов’язаний доглядати за дітьми та виконувати легку роботу по дому, здебільшого пов’язану з малечею, на-приклад, допомагати накривати на стіл чи розігрівати обід, підтримува-ти порядок у дитячій кімнаті тощо. Студент також допомагає займатися з малятами: грати, читати, гуляти, водити дитину в кіно, на спортивний майданчик, у школу чи дитячий са-док. Така робота займає 5-6 годин на добу (максимально 30 годин на тиж-день).

“Помічники по господарству” на-

самперед мають хорошу можливість досконало вивчити іноземну мову – учасники відвідують мовні курси дві-чі на тиждень по півтори-дві години. Для багатьох програма Au-Pair дає змогу вступити й безкоштовно навча-тися в університеті, інституті чи ко-леджі приймаючої країни. За вартіс-тю програма Au-Pair є дешевшою від Summer Work and Travel USA. Напри-клад, для Німеччини вона становить приблизно 150 євро включно з візою та дорогою. Для США потрібно при-близно 800 євро. Для Швеції – 470 євро, Франції – 440-460 єв ро, Данії – 425 євро, Австрії – 318-328 євро.Щоб стати учасником Au-Pair, не-

обхідно мати від 18 до 26 ро ків, вільно розмовляти анг лійською або німець-кою мовою, мати водійські права й 50 годин досвіду водіння чи бажан-ня отримати права й досвід. Бажано бути студентом стаціонарного відді-лення українського ВНЗ, мати під-тверджений досвід роботи з дітьми (щонайменше 200 годин), бути здоро-вим, мати закінчену середню освіту, не курити чи кинути курити на час роботи.Переваг у таких програм, як Summer

Work and Travel USA і Au-Pair, багато, і щороку все більше людей стають їх учасниками. Молодь, безперечно, за-цікавлена виїхати в най розвиненіші країни світу, побачити стандарти жит-тя і праці в інших цивілізаціях. Дехто намагається перенести ці стандарти в українське суспільство, прискоривши тим самим прогрес нашої держави у всіх напрямах. Але є й такі, які піс-ля закінчення програми шукають усі можливості для того, щоб залишити-ся в цих країнах. Причини зрозумілі – значно вищий рівень життя, більша заробітна плата. А Україна тим часом втрачає молодих кваліфікованих осіб, у руках яких її майбутнє.

Зоряна КРАЧКОВСЬКАЛьвівська газета

СТУДЕНТ НА ЗАРОБІТКАХ


КУЛЬТУРА

В Америці письменник жив у водонапірній вежі

Українські поети, що носили ім’я Василь, як правило, жили нелегко й часто вмирали рано. Стус, Чумак, Ел-лан, Симоненко чи Василь Вишиваний (принц Габсбурґ), який теж віршував. А Василь Барка жив довго.

Справжнє прізвище його — Очерет. Він родом з Полтавщини, із села Соло-ниця. Батько Василя воював дві війни в козачих частинах царської армії. Піс-ля поранень і контузій осів удома. Мав хату на відлюдді, над Ромоданівським шляхом. Це той шлях, де розбишаку-вав Чіпка в романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли..?”. Там справді міс-ця непевні: старий Очерет іноді мусив ночами відстрілюватися від розбійних ватаг.

Він мав трьох синів. Старші обоє інженери. Іван потім прийняв сан священика, а Олександр робив згодом аерофотозйомку узбережжя Льодови-того океану. Менший, Василь, після закінчення педтехнікуму вчителював на Донбасі. Звідти через конфлікт із партійним начальством утік на Кав-каз. Там навчався в педінституті на філології. У Краснодарі познайомив-ся з красунею-черкешенкою (адигей-

кою) Натхо Довлетхан. Одружилися 1932-го, наступного року народився син Юрій. Натхо писала п’єси, стала директором театрального технікуму, вчилася на режисера в Москві, грала в театрі в Майкопі. А Василь захистив у Москві кандидатську дисертацію про стильові особливості “Божественної комедії” Данте.

У літературі дебютував 1930 року збіркою віршів “Шляхи”. Книгу на-звали класово ворожою вилазкою. Він спробував виправитися, видав ще одну збірку, теж розкритиковану, й він, як поет, замовк на десять років. При тому був цілком правовірним радянським інтелігентом. Коли почалася війна з Гітлером, пішов в ополчення, хоча за станом здоров’я міг і не піти.

Ополченців поспішно приєднали до регулярної армії, але не озброїли. Німці розколошматили їхню частину. У ніч на 10 серпня 1942 року поране-ний Барка опинився на окупованій території. Дороги назад не було: Ста-лін тоді оголосив ворогами солдатів, які не з власної волі зосталися по тому боці фронту.

На початку 1943 року Василь Оче-рет востаннє бачив свою сім’ю: його мобілізували на роботу до Німеччини. Саме там, в охопленому пожежами й розбомбленому Берліні, поет знову по-чав писати вірші. У тому пеклі він по-вірив у Бога і прокляв свою попередню віру в комунізм. Тому Барка любив перефразований афоризм Сковороди: “Світ упіймав мене — але не втримав!”.

По закінченні війни спробував не-легально перейти французький кор-дон, за що французи його ув’язнили. утім, ненадовго, бо він їх переконав, що любить їхню літературу. Зрештою на початку 1950-х опинився в США. Працював ким доведеться і — писав.

Довго збирав матеріали про Голод 1933 року, якого сам був свідком. 1963 року видав повість “Жовтий князь”. Згодом у престижному видавництві “Ґаллімар” вийшов французький пере-клад. Цей роман тепер у нас хрестома-тійний. Він уперше вийшов в Україні в журналі “Дніпро”, в часи пізньої Гор-бачовщини. Читачі, які пережили 1933 рік, відзначали, що персонажі Барки надто багатомовні, а Голод насправді

був страшний ще й тим, що люди мов-чали, бо не мали сил говорити.

Та багатомовність була властива самому Барці. Поет Богдан Бойчук згадує, як на початку 1990-х Барці за-пропонували видати в англійському перекладі його роман “Рай”. Але ро-ман треба було трохи скоротити. Барка взявся за це — і ”скорочений” варіант виявився на сто сторінок більшим, ніж до того. Згодом він ще ”коротив” той роман, доки замість одного тому ста-ло три. Взагалі він любив тричастинні твори — бо так робив його улюблений Данте.

Ще Бойчук згадує: Барка був ерудо-ваний, його було любо слухати, коли говорив про світову культуру, про Дан-те, якого цитував староіталійською мовою. Але коли заходило про Бога, Барка робився велемовним і гарячим, сердився й кричав: “Ви уявляєте собі Бога, ніби він директор якоїсь промис-лової компанії! А Бог зовсім не такий!” — і брався довго нудно пояснювати, який саме.

Можна думати, що Бойчук перебіль-шує. Але можна й повірити. Бо якось у журналі “Сучасність” вийшла невели-ка рецензія Барки на книгу шаржів та епіграм. У тій книзі був шарж і на само-го Барку. Він не образився й коректно написав, що “в шаржі на Барку є вияв якоїсь надсильної інтелектуальної за-мороки”. Це зайняло всього три рядки. Про інші вміщені в тій книзі шаржі теж написав по три рядки. Але раптом зачепився за те, які на вигляд ангели, архангели, херувими та серафими — й про це в маленькій рецензії написав майже 70 рядків.

Барка, не будучи схильним до точ-них наук, сам собі вигадав і фізику, й хімію, й математику. Він варив чай із піску й вважав це корисним, бо така була його власна “хімія”. Захопившись оптикою й переломленням “шкід-ливих для зору сонячних променів”, вирішив носити темні окуляри. Од-них здалося мало — начепив ще одні, а потім і треті. Дужки трьох окулярів муляли вуха, поет підмощував на вуха газету й мав екстравагантний вигляд. А потім це скінчилося, і до кінця жит-тя він не носив окулярів.

Або ще: він любив рис. А жінок уни-

кав, жив самітником. Одна шануваль-ниця іноді приходила й готувала йому голубці. Якось вона застала, як Барка їх руйнує: капустяне листя викидає, а рис промиває під краном.

— Що ви робите?!Барка почервонів:— Вибачте, але я такого не їм.Отже, делікатність не дозволила

йому сказати про це раніше.Він жив у старій дерев’яній водо-

напірній вежі. Був цікавіший за свої вірші, які — щоб читати — треба бути постійно таким екзальтованим, як сам автор. Його епопея “Свідок для сонця шестикрилих” — чотири томи, по 500 віршованих рядків кожен. За три роки до смерті Барка пережив інсульт, піс-ля чого мова його стала нерозбірлива. Та він, як і раніше, любив поговорити, хоча зрозуміти щось було вже важко. Ті, хто знав поета, просто слухали, знаючи, як йому важливо проповід-увати.

Він жив ідеєю “білого чернецтва” — тобто служив Богові сам, поза монас-тирем. Знав кілька мов, а писав тільки українською, що теж було подвигом, адже в Америці не здобудешся на ве-ликі тиражі українських книг.

ДОВІДКА1908, 16 липня — Василь Очерет

(Барка) народився в селі Солониця Лу-бенського повіту на Полтавщині.

1927 — після педтехнікуму вчите-лює в Сьомій Роті, шахтарському ”по-сьолку” на Донеччині.

1928 — переїжджає на Кавказ.1932 — одружується з адигейкою

Натхо Довлетхан. Через рік народив-ся син. Нині Юрій Очерет — завкафе-дрою французької мови Адигейського педінституту. Не бачився з батьком із 1943-го по 1993-й.

1943 — мобілізований до Німеччи-ни як остарбайтер. Із 1950 року живе у США.

1963 — виходить повість ”Жовтий князь”.

2003, 11 квітня — помер у Нью-Йорку, похований на українському православному цвинтарі у Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

Віктор ГРИНЕВИЧ“Газета по-українськи”

«Росія встає з колін!». Це гас-ло прозвучало в час недавньої російсько-грузинської війни. Дивне гасло, бо щось важко пригадати Ро-сію на колінах.Можливо, причина в імперських

комплексах і «бути на колінах» для Росії означає бути рівною серед рів-них. А під «вставанням з колін» ро-сіяни розуміють досягнення такої фінансової потуги, що дозволяє по-новити змагання гонки озброєнь і сваритися зі всім цивілізованим сві-том. Щоб навіть зовсім злиденному і упослідженому мешканцю неозорих просторів було цілком досить для щастя самого факту приналежності до великої нації.Це тривожить, бо Росія провокує

велику небезпеку сама для себе. Не-ймовірно горда і пихата, cп’яніла від тактичних успіхів вона ризикує роз-валитися внаслідок гуманітарної ка-тастрофи.Здається, що в країні все гаразд

і все під контролем. Олігархи при-боркані до стану службових собак, адміноргани працюють по сценарію спецслужб і «на всіх язиках все мов-чить, бо благоденствує».Хоча насправді до нормального

людського благоденствія щораз то далі.Добре відомо про серйозні пробле-

ми країни. Недавно з’явилася інфор-мація, що Росія вже пройшла «точку неповернення» у своїй демографіч-ній кризі. Це означає, що населення Росії вже не буде здатне зростати за рахунок власного відтворення. Від-тепер для росту населення необхід-но заселяти іммігрантів.Суміжна проблема – якість на-

селення Росії. Значний відсоток не-грамотних. Тотальне пияцтво, тра-диційне лінивство і самодурство. Аморальність плюс епідемії відпо-відних хворіб. Критична маса без-домних, сиріт, злочинців, величезна кількість деградованих особистос-тей.На обширних просторах Сибі-

ру, де власне і розташовані основні джерела російського багатства про-живає мізерна кількість людей. Там скоро не буде кому працювати. І про всю цю територію мріє Китай. Гус-тина населення сусідніх китайських районів Приамур’я майже у 100 разів більша. Жоден кордон такої «різниці тиску» не може витримати, китайці щораз активніше просочуються на російські терени. Допомагають ви-рішувати проблему нестачі робочих рук і помаленьку окуповують неозо-рі простори, забезпечуючи також і «тіньовий» приріст населення.Ці та багато інших проблем роз-

ростаються як пухлина і підточують Росію зсередини, хоча ззовні вона ще виглядає сильною і грізною.В останні роки Господь подарував

Росії додаткові гроші від газу і на-фти, неймовірно багато грошей. Од-нак ці гроші для неї можуть стати як спасінням, так і прокляттям.Якби Росія спрямувала свої ба-

гатства на розвиток інфраструкту-ри, освіти, соціальне забезпечення, зростаня якості життя населення то була би надія на поступове і ста-більне покращення ситуації. Однак така стратегія є дуже далекою від ментальності «силовиків», котрі мо-нопольно керують країною. Влада тратить гроші на себе і на свої інтер-еси – мілітарну потугу, утвердження власної монополії та ідеологічне за-безпечення.По всьому периметру російських

кордонів щедро фінансуються зло-чинні маріонеткові режими, полі-тичні партії, підпорядковані гро-мадські організації та ЗМІ. В Україні ми особливо гостро відчуваємо цей наглий і деструктивний російський вплив. Можливо, Росія в значній мірі вирішила би свої проблеми, якби здобула повний контроль над Укра-їною. Але покращення ситуації за чужий рахунок в кінцевому резуль-таті ще більше розлінивить росіян,

поглибить їхню ментальну кризу і лише прискорить розвал країни.Грузинська війна повністю відпо-

відала «чаянням русского народа» в розумінні російських політиків. Армія «розім’ялася» після періоду бездіяльності, старші «відморозки» в погонах навчили молодих вбива-ти, гвалтувати і грабувати всіх без розбору. Держава використала війну для чергової мобілізації народу на великі подвиги і щоб забути насущні проблеми. Народ Росії відчув новий приплив сил та ентузіазму, ще біль-ше зріс авторитет керівництва.Подібне відчуває наркоман післа

отримання давно очікуваної «дози». Росія «сидить на голці» своєї агре-сивної ідеології, вона мусить воюва-ти, загарбувати, «умиротворювати». І аналогічно до хворого організму наркомана в Росії незабаром після війни також настане апатія та заго-стрення внутрішніх проблем. Адже цією війною вона знову вчинила ве-ликий колективний гріх проти Гос-пода, додала черговий запис до кри-вавої книги злочинів свого народу.Брудна війна в Афганістані, зни-

щення Чечні та геноцид її населен-ня. Вбивства неугодних журналістів, ліквідація опонентів влади в країні та за кордоном. Наруга над свобо-

Повість про Голод 1933-го Василь Барка (на фото) написав через 30 років після трагедії

ВАСИЛЬ БАРКА ПОВІРИВ У БОГА В РОЗБОМБЛЕНОМУ БЕРЛІНІ


МИХАЙЛО ДЕПЯК: ТРИВОЖНО ЗА РОСІЮ


До 125-ї річниці Дмитра Дон-цова

Постать Дмитра Донцова (1883-1973) належить до числа найви-рішальніших творців української модерної нації. Йому випало фор-муватися як політикові у час, коли деструктивні тенденції набирали в українському суспільстві щойно нових обертів і захоплювали нові й нові верстви. Різного роду соціаліс-тичні течії своїм однобічним матері-алізмом і плебейськими інтенціями штовхали українську інтелігенцію до соціально-класової революції і руйнівного інтернаціоналізму; бла-годушні ліберали розводили про демократичні вартощі і всебічну толерантність, а всередині україн-ського світу буйно розцвітала голо-вна його ментально-історична хво-роба – малоросійство, тобто ідейна зредукованість, вольова імпотент-ність, драглиста емоційно-вітальна сентиментальність. У 1914 р., коли Російська імперія вступила у Пер-

шу світову війну, всі офіційні полі-тичні організації Наддніпрянщини по-гнучкошиєнківськи заявили про свою відданість імперії, тобто най-лютішому ворогові української ідеї і самої ідентичності, і розпливлися у бездіяльності, оскільки та імперія за вірність офіційно ж заборонила усіх їх, а то й порозсилала по різних закамарках свого простору найак-тивніших.Що в таких умовах, при таких

тенденціях повинна була почувати і думати особистість, що виховувала-ся на зразках подвигів лицарів і кон-кістадорів, італійських національ-них революціонерів типу Мадзіні та ірландських впертих націоналістів? Тільки одна думка могла опанувати Дмитра Донцова у цій ситуації: пере-вернути, кардинально змінити цей задушливий світ пристосуванців і сліпців. І він виявився майже один посеред широкого потоку україн-ського банкрутства. Його статті на-передодні Першої світової війни на-стільки відрізнялися своїм духом, принциповістю позиції, рішучістю розірвати старі пута, що виклика-ли абсолютне незрозуміння з боку старшої частини української гро-мади і водночас захоплювали своїм прометеїзмом молодшу генерацію. Одним з таких захоплених на 2-у Студентському з’їзді у Львові 1913 р. виявився молодий Євген Коно-валець, котрому невдовзі судилося очолити збройну, героїчну боротьбу нового українства за незалежність.Протягом 1914-18 рр., коли Д.

Донцов очолював еміграційний Союз визволення України, широко й систематично публікувався в закор-донній пресі, був головним ідейним стратегом центрального молодіж-

ного львівського часопису “Шля-хи”, важко кого-небудь порівняти з ним у плані впливу на розвиток українського національного руху, власне, його радикальної лінії. Саме Д. Донцов доклав тоді найбільше зусиль, щоб молодь переорієнтува-лася із соціалістичних ідей на кон-цепцію національного мислення, а поступово – й на консервативно-націоналістичний світогляд замість безґрунтового лібералізму. І хоча зу-силь невеликої групи консерваторів-державників (В. Липинський, Д. Дорошенко, С. Шемет та ін.) під час національної революції 1917-20 рр. було замало, щоб переламати хід іс-торії і спрямувати націю до мілітар-ності й конструктивності серед моря соціалістичної анархії й ліберально-го наївного пацифізму, все ж спроби Д. Донцова як надзвичайно гостро-го, активного публіциста і стратегіч-ного політичного мислителя були показовими і повчальними. Насам-перед маємо на увазі низку його блискучих брошур державницько-го й перспективно-геополітичного змісту – “Історія розвитку україн-ської державної думки”, “Міжна-родне положення України і Росія”, “Українська державна думка і Євро-па”. Це був справжній інтелектуаль-ний прорив для нової генерації, а підсумком цих ідеологічних зусиль стала знаменита книга “Підстави нашої політики” (Відень, 1921), яка, за висловом Євгена Маланюка, була “справжнім євангелієм” для націо-налістичної молоді 1920 років.Найплідніший в ідейному аспекті

і найдоцільніший в аспекті впливо-вості період творчості й діяльності Д. Донцова – міжвоєнна доба. Тут знову важко провести паралелі – хто ще так зумів в українській історії вплинути на загальнонаціональний

розвиток? Як рівновартісний при-клад, можна назвати лише чин Івана Франка. Результатом цього донцов-ського впливу було ціле явище – ві-сниківство. Редагований ним жур-нал “Літературно-науковий вісник” (від 1933 р. – “Вісник”) виявився в ідейному і моральному епіцентрі вольового націоналізму, що активно розростався в цю добу. Філософські принципи ідеалізму й ірраціоналіз-му, традиціоналістське мислення і волюнтаризм, культурний окци-денталізм й естетика неороманти-ки, принципи революціонізму й дух героїки – ось головне і вирішальне, що приніс тоді Д. Донцов і що ми на-зиваємо “вісниківством”. Без вісни-ківських ідей неможливо зрозуміти романтики боротьби, яка двигтіла в рухові УВО і ОУН, неможливо збаг-нути піднесену поетику творчості Юрія Липи й Олега Ольжича, Олени Теліги й раннього Уласа Самчука, Євгена Маланюка й Леоніда Мо-сендза, цих справжніх будівничих нової етики українства; без вісни-ківства неможливо зрозуміти, чому так різко змінилася парадигма цілої української культури й ідеології в цей час, як вони позбулися наймен-шого малоросійства й інертності, невиразності й вторинності, а на-впаки – пройнялися впевненістю й наступальністю.Можливо, нема в українській

культурі такої постаті, як Д. Донцов, проти якої велася б зусібіч така за-пекла й підступна протидія. Чим це пояснити? Лише одним: ніхто, як Донцов, не вмів виявляти гнилизну і розкладові впливи тих різноманіт-них середовищ, ідейно-політичних і мистецьких тенденцій, які свою участь у національному русі і куль-турі якимось чином поєднують чи

ТОЙ, ЩО ЗМАГАВСЯ З ІСТОРІЄЮ


Insurance Cleveland Agency, LLC


ЗДОРОВ’Я І КРАСА

У кожній сім’ї, де росте дити-на, настає відповідальний мо-мент переходу до самостійного життя. Малюк стає не просто улюбленою донечкою чи синоч-ком, а школярем.

Шестирічні першокласники потре-бують до себе підвищеної уваги як з боку батьків, так і педагогів. Їхня під-готовка до навчання у школі має почи-натися ще задовго до першого вересня. Добре, якщо перші розмови про школу та навчання починаються за рік-два до нього. Тим самим ви зможете сфор-мувати у свого малюка мотиваційну готовність до навчання, головним за-вданням якої є усвідомлене бажання навчатися, розвиватися та вдоскона-люватися. У дитини з’являється мож-ливість поступового переходу від одно-го виду діяльності до іншого. Батькам необхідно якомога більше знати про особливості свого малюка у шестиріч-ному віці.

НАВЧАННЯ — ЯК ГРАЗвісно, головною умовою вступу до

школи є фізіологічна сформованість дитячого організму. Тому перш за все обов’язково порадьтеся з лікарем, чи зможе дитина осилити нову для неї ді-

яльність і чи не вплине це на її здоров’я. Якщо виникатимуть певні ускладнен-ня, то, можливо, вам доведеться пере-нести початок навчання на наступний рік. Зараз існує багато різної літерату-ри з цього приводу, але кожна дитина — індивідуальність, тому варто брати до уваги те, що стосується саме вашої дитини.

Та скільки б відмінностей не існу-вало, треба знати, що у шестирічок головною діяльністю є ігрова. І тільки з часом вона змінюватиметься на на-вчальну. Якщо правильно організу-вати навчання у формі гри, то дитині буде набагато легше пристосуватися до нового середовища. Саме через гру дитина навчається жити і вирішувати усі свої труднощі. Важливо знати, що діти цього віку в більшості випадків залишаються дошкільниками, їхня нервова система ще недостатньо зміц-ніла і може перевтомлюватися від по-стійного навантаження. Але саме цей вік є чутливим для навчання грамоти і засвоєння нових правил поведінки.

Успішна адаптація до навчання і перебування у школі залежить суто від індивідуальних особливостей ди-тини. Вона може тривати по-різному — від двох тижнів до двох-трьох міся-ців. В окремих випадках буває й так, що дитина упродовж усього навчаль-ного року звикає до нового середови-ща. Набагато легше пристосовуватися до класу дітям, які відвідували дитя-чий садок. Вони вже звикли до занять і вміють спілкуватися з однолітками.

Так званим “домашнім дітям” зви-кати важче. Їм необхідно приділяти більше уваги — розмовляти, заспоко-ювати, пояснювати. Клас, вчителька, урок, однокласники — для них ці по-

няття незнайомі. В оточенні своєї сім’ї вони отримували багато уваги на свою адресу і тому можуть не розуміти того, що вчителька не має такої змоги. Це може знижувати їхню ініціативність, або навпаки. Такі діти привертатимуть до себе увагу в інший спосіб. Тому на-беріться терпіння і разом долайте труднощі. І лише наприкінці першого року навчання ви побачите, що ваш малюк став справжнім учнем.

НЕ ЗАБУДЬТЕ ПРО ЇЖУНе менш важливою є не тільки під-

готовка, а й організація навчальної діяльності. Батькам майбутніх першо-класників необхідно відвідати школу ще до початку навчання. Ознайомити-ся зі шкільним режимом, поговорити з учителем. Важливо, щоб навчання першокласників проводилося у першу половину дня. Якщо у вашої дитини є якісь певні особливості, треба повідо-мити про це заздалегідь, щоб надалі уникнути непорозумінь. Обов’язково залиште свої координати. Обміняй-теся номерами телефонів, повідомте свою точну адресу. Розкажіть, як буде зручно вас знайти у разі нагальної по-треби.

Вашій дитині у цьому віці особливо необхідно почуватися впевнено, адже її оточують малознайомі люди. Тому вам треба своєчасно приводити і заби-рати її зі школи. Крім зошитів, книжок і ручок, у портфелі дитини обов’язково має бути їжа. Навіть за умови того, що у школі дітей годуватимуть у їдальні. Це може бути печиво, фрукти, булочки, сік. Ні в якому разі не давайте чипсів, сухариків, газованих напоїв та інших, шкідливих для здоров’я продуктів.

Певних зусиль вимагатиме й вико-нання домашніх завдань. Поговоріть

про це з учителем. Дитина не пови-нна бути перевантажена надмірно, але зовсім звільняти її від домашніх завдань не треба. У такому разі в неї вироблятиметься звичка ігнорувати обов’язкові вказівки.

Алла ЯРЕМОВИЧРівненський інформаційний

портал ОГО

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ДИТИНА НЕ ХОЧЕ НАВЧАТИСЯ В ШКОЛІ

Усміхнене обличчя немовляти активізує в мозку його матері ті ж центри, що і деякі наркотики, з’ясували дослідники з амери-канського медичного коледжу Бейлора (Гюстон).У статті, опублікованій в журна-

лі, науковці описали результати ви-вчення за допомогою томографії ак-тивності мозку матерів, коли вони роздивлялися фотографії дітей – власних і чужих – у різних емоційних станах. «Стосунки матері та її немов-ляти мають вирішальне значення для розвитку дитини. З деяких причин, у якихось випадках ці стосунки не роз-виваються нормально. Зневажливе і погане ставлення до дитини може спричинити руйнівну дію на її розви-ток», – розповідає один з авторів стат-ті доктор Лейн Стратгерн.Щоб вивчити природу цих стосун-

ків, Стратгерн і його колеги попроси-ли учасниць експерименту — 28 мате-

рів, що вперше народили, з дітьми у віці від п’яти до десяти місяців — роз-глядати фотографії своїх власних та інших дітей, тоді як активність їхньо-го мозку відстежувалася за допомо-гою магнітно-резонансної томографії. Цей метод дозволяє зміряти кровотік в мозку. При скануванні ділянки з ви-соким кровотоком «висвічуються», що дає дослідникам можливість зро-зуміти, які ділянки мозку найбільш активні.Науковці виявили, що коли мате-

рі дивилися на обличчя власних ді-тей, активізувалися ділянки мозку, пов’язані з нейромедіатором дофамі-ном, однією з речовин, яка відпові-дає за передачу нервових імпульсів. Зокрема, активізувалися передні ло-бові долі, так звана чорна речовина в середньому мозку, смугасте тіло і деякі інші, пов’язані з емоціями, піз-навальними процесами і поведінко-вими реакціями. «Це ділянки, які ак-

тивізувалися в іших експериментах, пов’язаних з наркотичною залежніс-тю. Можливо, що вигляд усміхненої власної дитини діє як природний нар-котик», – відзначив Стратгерн. Він додав, що активність цих ділянок за-лежить від виразу обличчя дитини.За словами науковця, найсильніша

реакція була на всміхпене обличчя, менший ефект був від фотографій з сумним або нейтральним виразом. У цілому мозок матері реагував значно сильніше на обличчя власної дитини, ніж чужої. «Розуміння того, як мозок матері реагує на своє дитя, коли воно посміхається або плаче, може бути першим кроком в розумінні нервової основи прихильності матері і дити-ни», – вважає Стратгерн. Ці дані мо-жуть допомогти науковцям зрозуміти особливості зв’язків матері і немов-ляти і те, з яких причин цей зв’язок може порушуватися, додав він.

За матеріалами ЗМІ

ВСМІХАЙСЯ, ДИТИНО, ЧАСТІШЕ!

Чи завжди слід очікувати, що мамин хист малювати пере-дасться доньці, а татова любов до футболу – синові?

«Гени пальцем не розмажеш», –

так часто каже мама, коли син курить або п’є, наслідуючи тата, коли донька вперто доводить своє, коли малюк не-свідомо копіює звички батьків.

«Наша донька хизується власним одягом перед учителями, і в цьому

винна ти, бо сама завжди так робиш, а вона вчиться у тебе!» – кричить бать-ко. «Наш син такий упертий, як ти, і вже нічого не зміниш у його вдачі, то все ти винний! Що одне, що дру-ге – характери!» – зазвичай уїдливо констатує мати. Але не варто шука-ти крайніх у таких ситуаціях, адже в усьому винен отой мікроскопічний ген – ділянка молекули нуклеїнової кислоти, що визначає спадкові озна-ки організмів.

Звичайно, шкідливі звички переда-ються передусім. Хіба винна дитина, що в ранньому віці у неї виявляється потяг до спиртного, куріння? Хоч як смішно, але сила манюсінького гена величезна і накладає відбиток на все життя людини.

Про те, як спадковість упливає на малюків, СіД дізнавався в психолога-практика Алли Матвеїчєвої.

– Чи направду інформація, закла-дена на генному рівні, впливає на ха-

рактер особистості?– Однозначно. Усе, що заклала

природа, впливає на особистість. І виховання, і соціальне середовище, і, найголовніше, генна спадковість позначається на характері людини. Лише ми самі силою волі можемо роз-винути або притупити ті чи ті риси, з якими народилися.

– Чи можна уникнути ланцюжка: гени тата + гени мами = генетичний код дитини?

– Звичайно, можна. Діти не завжди повторюють батьків, можуть частіше копіювати дядька чи тітку або навіть бабусю з дідусем. Буває, що сильні-шими виявляться гени одного з бать-ків. 50 на 50 трапляється дуже рідко.

– Чи можна завдяки правильно-му вихованню уникнути спадкових шкідливих звичок?

– Батьківська опіка, виховання, любов значною мірою впливають на розвиток дитини. Саме вони можуть

скерувати оті спадкові фактори у по-трібне русло. Тобто від батьків пере-дусім залежить, якою виросте їхня дитина і які цінності будуть для неї головними.

– А як щодо самовиховання?– На ранніх етапах розвитку про са-

мовиховання, звісно, не йдеться. Але в підлітковий період воно направду багато важить у формуванні особис-тості. Усе залежить від людини лише тоді, коли вона вже свідомо може розпоряджатися власним життям. А якщо дитина ще маленька, то її дії та вчинки залежать суто від спадкових ознак, що їх передали батьки.

Отож, коли мудрі батьки правиль-но виховують дитину, водночас вони виховують і себе. А це підвалини са-мовиховання. Тобто, любі матусі й татусі, мусите затямити, що малюки – як пластилін, вони будуть такими, якими ви їх зліпите...

Катерина ДОВГОПОЛ, студентка ВНУ

“Сім’я і дім”

Часник – один з найпопулярні-ших героїв нашої народної меди-цини. Принаймні, в боротьбі з за-студою йому точно немає рівних. Нещодавно учені виявили ще одну корисну властивість цієї невиба-гливої рослини. Виявляється, якщо приймати його щодня в певних до-зах, можна привести в порядок свій кров’яний тиск.Щоб зробити такий висновок,

австралійські медики вивчили дані декількох сотень пацієнтів, що при-ймали часник в порошковому ви-гляді протягом 5 місяців. До кінця випробувального періоду у пере-важної більшості пацієнтів лікарі зареєстрували значне зниження тиску, при цьому, чим вище тиск був спочатку, тим сильніше опи-нився цілющий ефект.Як вважають автори досліджен-

ня, вся справа в тому, що міститься в часнику алліцин. Добова доза цієї речовини, достатня для лікування гіпертонії, імовірно складає 3,6-5,4 міліграм. Тобто в день треба з’їдати один зубчик середніх розмірів. Проте залишається незрозумілим, чи має “часникова терапія” довго-строковий ефект. Можливо, для підтримки ефекту гіпертонікам до-ведеться їсти часник без перерви.Не дивлячись на незавершеність

роботи, дослідники говорять, що це відкриття може бути важливим кроком на шляху позбавлення люд-ства від сили-силенної серцевих хвороб. Адже підвищений тиск – не тільки симптом, але і причина ба-гатьох напастей, зокрема інфарктів і інсультів. Проте змусити людину перейти на здорове харчування, скинути вагу і відмовитися від ку-ріння не так-то просто, хоча саме такі рекомендації лікарі дають тим, хто страждає гіпертонією. Що сто-сується пігулок, вони можуть мати досить неприємні побічні ефекти і до того ж коштують грошей. Час-ник же обійдеться вам дешевше, хоча побічні ефекти теж є – напри-клад, різкий запах і не найприємні-ший смак, повідомляє Newsland.

ЧАСНИК НЕ ГІРШИЙ ЗА КУРС

МЕДИКАМЕНТОЗНОГО ЛІКУВАННЯ ГІПЕРТОНІ

ГЕНИ ПАЛЬЦЕМ НЕ РОЗМАЖЕШ


ЗНАЙДЕНО ЩЕ ОДНУ ПРИЧИНУ ЗАЙВОЇ ВАГИ

Численні дослідження нама-гаються визначити, чому люди набирають зайву вагу. Можли-вих причин було знайдено не-мало, а недавно науковці вияви-ли ще одну – це погана погода.

Шотландські науковці з’ясували – похмура погода призводить до того, що люди набирають зайві кілогра-ми. Це відбувається, оскільки в по-хмуру погоду організм не отримує достатної кількості вітаміну D.

Природним джерелом вітаміну D є сонячне світло. Коли в організ-мі його не вистачає, зменшується вироблення гормону лептину, який сигналізує мозку про насичення. В результаті людина об’їдається і на-бирає вагу.

Також дослідження показало, що повним людям підшкірний жир за-важає отримувати вітамін D від со-нячного світла. Вітамін поглинаєть-ся жиром і залишається в ньому, не потрапляючи в кров.

Науковці радять їсти більше їжі, багатої вітаміном D, наприклад, яйця або жирну рибу. У похму-ру погоду така їжа відшкодує вам брак сонячного світла, повідомляє Newsland. “Газета по-українськи”

Президент Української іноземної юридичної колегії Д. Курдельчук звер-нувся до Голови Української Всесвіт-ньої Координаційної Ради (УВКР) Д. Павличка з пропозицією про поширен-ня інформації щодо проблем правового захисту українських трудових мігран-тів за кордоном, а також інформації про можливості групи американських та українських юристів представляти колишніх примусових працівників за позовами до російських підприємств, на яких працювали колишні засудже-ні.

У рамках пошуків шляхів прак-тичного одержання компенсації по-літичними в’язнями і репресованими, які залучалися до примусової праці в радянських таборах, американські ад-вокати в співпраці з Укрінюрколегією започатковують проект з підготовки та подання позовів до російських під-приємств з огляду на те, що вирішен-ня питання фактичного отримання компенсацій саме в судовому порядку є найбільш дієвим. Слід наголосити, що зазначена група адвокатів уже має практичний досвід юридичного за-

безпечення виплат ФРН та Австрією компенсацій 600 тисячам колишніх остарбайтерів-українців.

У межах проекту Укрінюрколегія розшукує нині реабілітованих осіб, які свого часу були засуджені та під час відбування покарання залучалися до робіт на підприємствах, насамперед тих, котрі й досі існують, приватизова-ні й мають активи за кордоном. Такими підприємствами є, зокрема, Нориль-ський нікелевий комбінат, Актюбін-ський завод феросплавів та ін.

З погляду адвокатів Укрінюрколегії,

отримання компенсацій через судові позови колишніх ув’язнених до підпри-ємств, на яких вони працювали,

Має перспективи передусім за умо-ви розгляду таких позовів на території Сполучених Штатів Америки. З огляду на це постає проблема розшуку осіб, котрі свого часу були репресовані ра-дянською владою, залучалися до робіт на промислових підприємствах під час відбування покарання і на даний час мешкають на території США.

Прес-служба УВКР

УКРІНЮРКОЛЕГІЯ РОЗШУКУЄ НИНІ РЕАБІЛІТОВАНИХ ОСІБ

Доступний веб-гостінґ для

малого бізнесу

Пакет Silver Gold Platinum Серверний простір 200 Mb 500 Mb 800 Mb Пропускна здатність 3000 Mb 5000 Mb 10000 Mb E-mail/Webmail CGI PHP MySQL Розширення Frontpage Fantastico ImageMagick Багато інших рис Місячна оплата $4.95 $9.95 $13.95 Річна оплата* $54.45 $109.45 $143.45 *Один місяць безплатно

www.ukrsvit.com 330-554-6429 Розмовляємо українською


Фото Володимира ЗАЇКИ

«Потенційні клієнти»Сьогодні в суспільно-політичному

житті України твердження про від-сутність у нас національної еліти на-було рівня аксіоматичної беззапере-чності. Але при цьому ніхто з наших політиків і навіть політологів не ста-вить запитання: а чим все ж таки по-яснити її повну відсутність? І чому це свої національні еліти, на відміну від України, мають крихітні країни Бал-тії, колишньої Югославії, не говоря-чи вже про Польщу, Чехію, Словач-чину, Угорщину, Румунію, Болгарію тощо? Зрозуміло, що не поставивши ці запитання, наше суспільство ніко-ли не буде й знати відповіді на них. А коли так, то таємницею для нас залишатимуться й причини відмін-ності в якості реформування еконо-мік та інших державних інституцій перелічених країн та нашої. Адже за результатами цього реформування ті країни потрапили до НАТО та ЄС, а Україна стала головним болем як для цих поважних інституцій, так і для Європи в цілому.Отже, для початку спробуємо схе-

матично відповісти (розгорнуту від-повідь можуть дати тільки фахівці-суспільствознавці) на запитання перше й найголовніше: чому в нас абсолютно не проглядаються навіть контури нашої національної еліти?

Для початку спробуємо заперечи-ти ті твердження, що така собі без-елітарність українського суспільства пояснюється його національними особливостями. Коли б це насправ-ді було саме так, то Україна ніколи б не мала Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Тараса Шевченка, Си-мона Петлюру, Нестора Махна, Сте-пана Бандеру, Євгена Коновальця, Романа Шухевича, Василя Стуса та В’ячеслава Чорновола.Але поруч iз ними постає цілий

ряд не менш відомих українців, яких, тим не менше, наша історія до наці-ональної еліти навряд чи зарахує. Тут можна згадати і Феофана Про-коповича, і Кирила Розумовського, і Миколу Гоголя, і Михайла Грушев-ського, і Володимира Винниченка, і Василя Кука, і Левка Лук’яненка, і Миколу Жулинського, і Дмитра Пав-личка...Що ж відрізняє перших від дру-

гих? Перш за все — здібність до кінця відстоювати своє українське єство, а з ним і українську справу. Ця зді-бність чітко проглядається у перших — і її практично немає у других. Саме за цю відмінність Москва безжально нищила та мордувала перших і ви-бачала, а інколи навіть пестила дру-гих. Гадаю, що саме ця відмінність робить перших в очах української іс-торії національною елітою, а других — лише псевдоелітою.Других завжди було набагато біль-

ше, ніж перших. Достатньо сказати, що другі теж відчували (відчувають) та демонструють (демонстрували) своє українське єство. А от покласти життя за українську справу — це вже не для них, а лише для обраних, тоб-то для тієї ж еліти. Іншими словами,

хоч би якою національно свідомою була людина, хоч би якою вишука-ною була її українська душа, без ви-сокої жертовності двері в елітарний клуб національних героїв для неї ні-коли не відчиняться.Але, звичайно, і самої жертовнос-

ті в людини не може бути без її гли-бокого національного єства. Історія майже не знає героїв-космополітів. Тобто глибинне національне єство є тим полем, на якому сходять рідкісні паростки національної еліти.Для всякої нації цим полем за-

вжди було й залишається селян-ство. Таким його споконвіку роби-ли близькість до рідної природи та землі, що у свою чергу робило саме селянство творцем національного епосу кожного народу, оберегом його національної ментальності.Цілком зрозуміло, що нації відріз-

няються своїми ментальними риса-ми. Наприклад, українці та росіяни. По лівому берегу Дніпра вони про-жили поруч кілька століть. У деяких прикордонних областях України та Росії відстань між українськими та російськими селами — кілька кіло-метрів. Але змішаних шлюбів при цьому, незважаючи на всю умовність того кордону, а інколи і його відсут-ність, практично не спостерігалося до наших днів.Селян-українців «не тягнули» в

такі сусідні села їхня неохайність, безгосподарність багатьох їхніх мешканців, суцільний мат у побуті, а до недавнього часу — зовсім різні дошлюбні відносини між дівчатами та парубками.Але головною відмінністю між

двома «братніми» народами було їхнє різне ставлення до форми гос-подарювання на землі. Якщо україн-ці були на власній землі запеклими

індивідуалістами, то росіяни більше сподівалися на громаду («общину»), коли стикалися з тими чи іншими труднощами господарювання. Не-прямим доказом цього може бути відсутність російського аналогу українському вислову: «Гуртове — чортове».Тепер спробуємо уявити собі труд-

нощі, з якими зіткнулися більшови-ки наприкінці 20-х років минулого столiття, коли провели перше коло своєї колективізації в СРСР. Її ре-зультати в Україні та на Кубані були жалюгідними. Окрім невиправних ледарів, п’яниць та вдів, до колгоспів там добровільно ніхто не пішов.Сталін та компанія добре

пам’ятали всілякі вислови Леніна про те, що без українського хліба радянська влада приречена. Тому в Кремлі дуже добре розуміли, що практично все українське селянство є класовим ворогом, якого треба будь-що знищити в ім’я справи рево-люції.Але винищити фізично все власне

населення в мирний час в україн-ських селах та кубанських станицях непомітно для світової громадськос-ті було неможливо. Та й заселити після такого геноциду всі ті села та станиці іншими «братніми» наро-дами також було не просто. На їхніх історичних батьківщинах тоді б, на-певне, утворилися пустелі, та й світ рано чи пізно запитав би: а куди ж поділися українці в Україні?Тому в Кремлі українців було вирі-

шено знищити не фізично, а мораль-но. І кращого засобу для того, ніж штучний голод, годі було й шукати. На той час у Політбюро ЦК ВКП(б) було більш ніж достатньо людей, які добре знали Тору, у якій, між іншим,

ПОГЛЯД

КУПОН НА ПЕРЕДПЛАТУ

ГАЗЕТИ «УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНД»

Повне ім’я (англійською) ______________________Повне ім’я (українською)______________________Адреса (англійською)______________________City___________________State______Zip_________Телефон ______________Оберіть кількість випусків:[ ] 6 місячних випусків ($12.50) [ ] 12 місячних випусків ($23.50)Виповнений купон і бан-ківський чек або money-order виписаний на The Ukrainian Cleveland ви-слати на:The Ukrainian ClevelandP. O. Box 627Kent, OH 44240-0011

ДРІБНІ ОГОЛОШЕННЯ

Вартість короткого оголошення (до 20-ти слів) в

розділі «Дрібних оголошень» газети «Український

Клівленд» — 10 дол. за один випуск. Оголошення з

жирним шрифтом і рамкою — 15 дол. Оголошення

з використанням кольору — додатково 5 дол.

Дрібні оголошення можна подавати електрон-

ною поштою на classifi eds@ukrаiniancleveland.com,

або звичайною поштою на адресу The Ukrainian

Cleveland, P. O. Box 627, Kent, OH 44240-0011,

вклавши чек або грошовий переказ (money order)

для оплати.

Якщо висилаєте оголошення електронною по-

штою, переконайтесь, що ви повідомили місяць

випуску газети, платіжні відомості і контактну ін-

формацію для зв’язку з вами.

Крайній термін подання оголошень — 25 число

кожного місяця.

Оголошення телефоном не прийматимуться.

ПРОПОНУЄМО РОБОТУ вчителя в суботній школі українознавства в м. Парма, Огайо. Освітній диплом і дозвіл на працевлаштування в США обов’язкові. Звертатись тел. 330-554-6429.

-----------------------ТУТ МОЖЕ МІСТИТИСЯ ВАШЕ ОГОЛОШЕННЯ!

----------------------

МИ ВСІ — ЖЕРТВИ...

КУПОН ОГОЛОШЕННЯВ “УКРАЇНСЬКОМУ КЛІВЛЕНДІ”

□ ШУКАЮ РОБОТУ □ ПРОПОНУЮ РОБОТУ□ ПРОПОНУЮ ПОСЛУГИ □ ПОТРЕБУЮ□ КУПЛЮ □ ПРОДАМ□ ВИНАЙМУ □ ЗДАМ У НАЙМ□ ШУКАЮ □ ПОЗНАЙОМЛЮСЬТекст оголошення (до 20-ти слів, писати розбірливо):

________________________________________________________________

________________________________________________________________

________________________________________________________________

________________________________________________________________

Контактний телефон: (_______)_______________________

Ім’я ______________________________________________ОПЛАТА: Оголошення $10.00□ Рамка і збільшені шрифти ($5.00) $_______□ Виділення кольором ($5.00) $_______ Загальна вартість $_______× ______ випуск(ів) Для розміщення оголошення у кількох місячних випусках газети, загальну вартість помножте на число випусків. Вкладено: $ _______ -----------------------------------------------------------------------------------------------------------Виповнений купон разом з чеком або грошовим переказом (money order), виписаним на The Ukrainian Cleveland, вислати на адресу:

ПРОПОНУЄМО РОБОТУ Потрібні касири на заправну станцію у Клівленді, Огайо.

Надається житло. Перспективи росту. 216.338.5196 Запитати Анатолія



ЗА КРАЩОЮ ДОЛЕЮ

Про «любов» наших співвітчиз-ників до подорожей, метою яких ста-ло вимушене трудове «заякорення» у певній країні, написано і сказано чимало. Одним із «векторів» палом-ництва останнім десятиліттям стала Іспанія – найбільша країна Піреней-ського півострова.

Міграції українців до Іспанії спри-яло ліберальне іспанське законодав-ство, яке дозволяло іноземцям пра-цювати без оформлення офіційних документів; вакансії робочих місць у сільському господарстві й у сфері бу-дівництва; високі, порівняно з Украї-ною, заробітки; можливість спрощено-го оформлення запрошення на приїзд до Іспанії далеким родичам та знайо-мим в Україні тощо.

Важливим фактором, який сприяв такій міграції, був іспанський мен-талітет, близький до українського, відсутність ксенофобії, гостинність, доброзичливість іспанців та їхня по-вага до вихідців із колишнього СРСР. З часом ставлення іспанців до вихідців з України суттєво не змінилося. Від-булися лише внутрішні зміни в еко-номіці, соціальній сфері і в Іспанії, і в Україні. Змінилася загалом і ситуа-ція на зовнішньополітичній арені, що вплинуло на формування так званого «нового менталітету» українця. Еко-номічні негаразди в рідній державі лише сприяли виїзду наших співгро-мадян за кордон у пошуках заробітків.

Нині в Іспанії створено та функці-онують десять українських громад-ських організацій, які об’єднують по-над 10 тисяч наших співвітчизників. Зокрема, федерація «Україна» сприяє

створенню та об’єднанню українських асоціацій в Іспанії, соціальній інтегра-ції та адаптації громадян України, які проживають там, розвитку дружби та культурної співпраці між Іспанією та Україною, збереженню та розвитку національно-культурної ідентичності українців в Іспанії, надає юридичну та консультаційну допомогу громадянам України, сприяє лікуванню, оздоров-ленню та навчанню в Іспанії україн-ських дітей, проводить виставки, кон-церти, спортивні заходи та благодійні акції.

Упродовж останніх років значно побільшало українців, які прибули до Іспанії у пошуках роботи. Згідно з інформацією іспанської сторони, в країні перебувають понад 100 тисяч українців, більшість з них фактично є нелегалами. Саме ця ситуація, а також неспроможність фінансувати своїм коштом власну діяльність перешко-джали, на думку посольства, започат-куванню культурних центрів, ЗМІ, те-левізійних та радіопрограм, які могли б діяти згідно з іспанським законодав-ством. Утім, деякі організації, попри цілий спектр проблем, які чатують на представників «трудової міграції», все ж таки спромоглися на заснування своїх неперіодичних видань.

За даними українського посоль-ства в Іспанії, найбільшу частку (70%) заробітчан «дають» західні облас-ті (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Хмельницька, Рівнен-ська, Волинська). Наші громадяни зосереджені на півдні країни, де пра-цюють у сільському господарстві. Максимальне скупчення українців спостерігають у таких містах та на їх-ніх околицях: Мадрид, Барселона, Ва-ленсія, Альбасете, Аліканте, Торев’єха, Мурсія, Малага, Марбелья, Уельва, Се-

вілья та Хіхон.Громадяни України, які перебува-

ють в Іспанії легально та нелегально, працевлаштовані (згідно з даними українського посольства) на 80%. Ре-шта наших співвітчизників – у по-шуках роботи, живуть з випадкових заробітків або за кошти благодійних організацій. Середній заробіток укра-їнця становить 700 євро на місяць. Найнижчі заробітки зафіксовано на роботі в іспанських сім’ях – 250-300 євро, максимальні (до 1200 євро) – на так званих «пікових» сезонних сіль-ськогосподарських роботах або ж у сфері обслуговування (на будівництві) – за наявності досвіду, легальних доку-ментів і належного володіння мовою.

Формування української діаспори в Іспанії фактично розпочалося піс-ля Другої світової війни, коли у важ-кі повоєнні роки перша нечисленна група українців-студентів прибула

до Мадриду у пошуках кращої долі. У період «застійних» років еміграція в Іспанію мала здебільшого політич-ний характер і була нечисленною. На початку 1990-х років, після розпаду СРСР, виникла нова хвиля міграції на Захід, зокрема й до Іспанії, яка набу-вала вже економічних ознак. Остання, «четверта» хвиля еміграції, припадає приблизно на середину 1990-х років та обумовлена чітко означеними еконо-мічними причинами – втратою робо-чих місць, доходів населення, надто в сільській місцевості, комерціалізаці-єю відносин тощо.

Очевидно, що повернення до рід-них домівок українських громадян за-лежить від дій нашої нової влади, яка проголосила створення кількох міль-йонів робочих місць.

Ігор ВИННИЧЕНКО,інститут досліджень діаспори

УКРАЇНЦІ В СВІТІ

Вона – це я. Я – це вона. І так триває доти, доки на горизонті не з’являється ВІН?

Спочатку дружили їхні батьки. По-тім і вони не могли одна без одної й дня прожити. Подруги легко закоху-валися в однокласників, у хлопчиків із потоку, в старших за себе. Доля ми-лувала їх, бо кожна мала свого зали-цяльника, і тому інша, мов дзеркало, оцінювала ситуацію та справді по-дружньому радила…Я й досі пам’ятаю їх – Валю та Олен-

ку. Одна – чорнява, інша – яскрава білявка. Карі й зелені очі відповід-но. Коли вони, уже старшокласниці, йшли поряд, хотілося озирнутися їм услід. Такі ефектні обраниці долі.А ще пригадую, як плакала в нас

на кухні Валина мама: дівчинка чу-дово вчилася у музичній школі, окрім того, з репетитором опановувала англійську, аж раптом збирається вступати туди ж, куди й Оленка, – у медінститут. «Бо, бачите, не уявляє свого життя без любої подруженьки, – ридала жінка. – А те, що вона в нас одна, що стільки сил, часу вкладено у її майбутнє, – все це тепер має йти на смітник?»Моя мама заспокоювала її як умі-

ла. Мовляв, знання ж їсти не просять, і хто знає, чи не стануть у пригоді. Але марне. Між родинами, які просто обо-жнювали одна одну, пробігла кішка.Дівчата взялися вступати до ме-

дичного. І музикальна Валя пройшла, а Оленка провалилася. Для останньої це стало шоком: як так? Усе своє хай і недовге життя йшли, як кажуть, гри-ва в гриву, й ось маєш тобі.Треба було терміново брати ре-

ванш. Оленка подала документи на фізико-математичний у педагогічний і вступила. А там хлопці до кольору й до вибору. Вона візьми й закохайся у викладача… І не просто якась по-пеляста платонічність, а ціла жменя пристрастей! Оленка хвацько взяла-ся знайомити тридцятип’ятирічного Олексія зі своєю найкращою подру-гою. І під час спільних посиденьок на кухні завше спокійна Валя, яка вчи-лася й за тим не бачила нічого довко-ла, раптом заявила: «Ой, ти не дуже там носися з цим пристарком. Бач, як пір’ячко розпустила! Носа вона дере. От візьму й відіб’ю його в тебе!»Вони заклалися. Не минуло й двох

тижнів, як Олексій перебрався у ліж-ко Валентини. Сказати, що Олену, яка, втім, погодилася на експеримент, це зачепило – не сказати нічого! Цього разу на кухні в моєї мами (ми жили в такому зручному місці, що сусіди охо-че забігали до нас зі своїми радощами й бідами) плакала вже інша мама…Як сказав колись один невизнаний

геній, жіноча дружба буває білою, сі-рою та… кривавою. Коли попросила пояснити, що це означає, він розшиф-рував, і я спершу взялася було протес-тувати. А потім таки визнала: щось у цьому є.Отже, біла дружба між жінками. Це

зазвичай дружба, яка тягнеться з ди-тинства. Жили собі дві дівчинки, по-тім почали товаришувати. Але в таких відносинах одна з панночок – це не-змінно «Королівна» – запаморочливо красива дівчинка, яка обирає собі в «Інфанти», навпаки, зовсім не прива-бливу зовні однокласницю чи сусідку.

ПОДРУГА: ВИПРОБУВАННЯ МУЖЧИНОЮ



ЖИТЕЙСЬКІ ІСТОРІЇ

Її каяття перервав мобільний дзві-нок. Не хотілося розмовляти ні з ким, а тим більше з ним, з Григорієм. “Що він ще хоче, я ж йому пояснила все”, — по-думала Зіна і заховала мобільний. Але мелодія виривалася з кишені. Вона на-тисла кнопку.

— Кохана, не виключай, послухай мене. Я ж тебе так люблю, будь ласка, вислухай... — лилися ніжно його слова.

— Забудь все, це був сон тривалістю в роки, тепер я прокинулась і ти для мене чужий, — стиха, крізь сльози промови-ла Зіна.

Вона ще дужче заплакала. Дощ не слабшав, а навпаки лив мов з відра. Жінка промокла до рубчика, а їй хоті-лося, щоб злива була сильнішою, щоб змила з неї весь сором, всю підлість, яку допускала всі ці роки.

ЗІНА ВІДЧУЛА, ЩО ВАГІТНАЙшла додому поза хатами, щоб ні

з ким не зустрітись. Думала про того, кого обманювала останні декілька ро-ків, кого взяла під ноги, затоптуючи його любов, повагу і взагалі все, що пов’язане з ним.

Юра був надто тихим і спокійним хлопцем. Гарний на вроду, але дівчата не дуже з ним дружили. Казали, що з ним балакати нудно. А він на жодну й не дивився, бо бачив перед собою тільки одну-єдину веселуху Зіну. Їй теж подо-бався його тихий голос, розсудливість, його руки, губи.

— От вийду за нього заміж, як по-кличе, добрим буде чоловіком, — смію-чись казала дівчатам Зіна. — Ну й що, що тихий, досить в сім’ї і однієї веселої, балакучої. Зате з нього можна буде ві-рьовки вити, він же мене так любить, а це важливо.

Подруги на Зінині одкровення маха-ли руками: вона — гарна, душа їхнього гурту, і вийде за Юру, такого тихоню? Не вірили. Але хлопця до себе... не під-пускала, як кажуть, тримала на віддалі, ніби вижидала, когось чекала.

І дочекалась. У село агронома при-слали після інституту. Молодий, ве-селий, інтелігентний, відразу в клубі взяла на мушку, та й він кинув оком на Зінку.

— Вона буде моєю і то досить скоро, — сказав з усмішкою молодий спеціаліст.

Танцювали, веселились, довго стоя-ли біля воріт. Сподобався, та не те сло-во, що сподобався, вона просто в нього закохалася з першого вечора. Закрути-лась любов, та ненадовго. Як тільки від-далася йому, де ті почуття в агронома до Зіни й ділись, уникав її, не хотів бачи-ти, а через деякий час взагалі виїхав. А тут Зіна відчула, що вагітна. “Як бути, як жити, де його шукати і що скажуть

батьки, сусіди, знайомі?” — непокоїлась дівчина. І тут згадала Юру. “От хто мене виручить, він давно сохне по мені, піду до нього, розплачуся і він одружиться. Простить мені, що відмовляла йому в дружбі, що ніколи і танцювати не хотіла з ним”, — з надією тішила себе дівчина.

Пішла. Хлопець, побачивши Зіну, аж злякався.

— Що сталося, чому така сумна? — запитав.

Дівчина заплакала, притуляючись до хлопця. З її вуст разом зі схлипуван-ням лилися слова про зраду.

— Не плач, я одружуся з тобою, за-хищу від сорому, — вислухавши сказав Юра. — Поживемо, народиш, а якщо не зладиться між нами, то підеш. Насиль-но жити не будеш. А про дитину ніхто і не знатиме.

На душі у Зіни повеселішало. За мі-сяць і весілля відгуляли. Дивувалися в селі, що Зінка так скоро забула свого агронома і вискочила заміж.

Молодята жили в Юри. Не шкодува-ла Зіна, що прийняла таке рішення, бо її чоловік виявився доброю, щирою лю-диною. Скоро звикла, ловила навіть себе на думці, що любить його. Народився хлопчик недоношеним, кволеньким і на третій день помер. Зіна шкодувала, що так сталося, але пробігала думка: може і на краще.

Юра ходив сам не свій. “Це точно, що Зіна піде від мене, покине”, сірим мере-живом плелися думки. Він навіть і сам запропонував їй про це, на що дружина відказала:

— Чого це я маю кудись йти. Я тебе люблю і ти мені найкращий. У нас бу-дуть наші діти і ми для них будемо жити. Я ніколи тебе не зраджу.

Ой, знала б, що зрадить, не обіцяла б.

ВІН ПОКОХАВ ЇЇ ПО-СПРАВЖНЬОМУ

Їх сімейний човен, повний щастя, любові, рік за роком плив по життю. У їхньому ошатному дворі бігали три гар-ненькі щебетушки. Не могла натіши-тись Зіна своїм чоловіком. Роботящий, У чарку не заглядає, уважний до неї, до-брий батько. “Не помилилась”, — не раз думала.

Було б так і далі, та все змінилося, коли в селі з’явився Григорій. Це ж тре-ба, щоб він зі своєю мамою купили хату на їхній вулиці. Познайомились із сусі-дами. Гриша влаштувався на роботу во-дієм, там же працював і Юра. Чоловіки подружились, часто й вечеряли разом. Зіна відчувала погляди Гриші. Боялася їх, боялася почуттів, що вже вирували біля серця: то холодом обсипали, то га-рячим жаром. От воно, яке кохання! Не-

стримане, палке, неждане-негадане.Лишаючись наодинці, він ніжно брав

її за руки, пригортав. Вона виривалася, просила, аби залишив її — вона ж за-міжня. А він покохав її по-справжньому, покохав чужу дружину — ставав злоді-єм, крадучи чуже. Гриша розумів, що робить не те, але серцю не міг запере-чити. Як не стримувала себе Зіна, однак здалася. Сталося те, чого вона найбільш боялась. Вона зрадила. Ой, як вона пе-реживала, не могла глянути на чолові-ка, їй здавалось, що він все знає. А потім пішла-поїхала зрада безліч разів.

Дізнався і Юра. Просив, прощав і навіть плакав. Та Зіна жила життям на двох, то з чоловіком, то з сусідом. На неї в селі дивилися косо, обзиваючи безсо-ромницею, а Юру прозвали Кир’яном з відомого серіалу, та вигнати її він не міг — надто любив.

Старшенькій 15, та розуміла все і на зауваження доньки мама вказала на її місце, пояснивши, що мама любить і ні-чого змінити не може. Непитущий Юра запив, частенько приходив додому з пляшкою, сідав і пив. Не бився, не кри-чав, тільки плакав.

Якось повертаючись з чергових лю-бощів, побачила біля хати натовп лю-дей. Прибігла. Дочки, схлипуючи, роз-казували мамі, що тата знайшли за хатою на дереві.

“Це я, я винна в його смерті, це все через мене, а він же мене просив, щоб я одумалась. Що я наробила? Та він мене врятував від сорому, від ганьби, а чим я йому віддячила? Я не прощу собі...” — картала себе Зіна.

Люди вголос засуджували її, об-зиваючи безсоромницею, грішницею, вбивцею, казали, що діждалась, що вже вільна, не буде десь ховатись, а забере Гришу до хати. Їй важко було слухати це, руками закривала лице, вуха. Та тут же біля Зіни з’явився Гриша, щось вті-шав, намагався обняти її, та вона від-штовхнула його.

— Йди, я тебе більше не хочу бачи-ти! Ти вкрав мене від Юри! Але ніколи, чуєш, ніколи я не буду з тобою! Я при-сягаюсь, ти для мене чужий!

Гриша не міг зрозуміти, вони ж го-дину тому були разом і все було добре. Він, опустивши голову, вийшов.

Жінка плакала-тужила над покій-ником, просила прощення. Та пізно. Завчасно обірвалось життя, і так без-глуздо. Похоронили без священика, просто закопали без будь-яких співів, без молитов.

А Зіна плаче, не може простити собі, що через неї, її поведінку пішов з життя чоловік, який всього себе віддавав їй і дітям.

...Телефон знову і знову нагадував, що вона не сама, що є він, її коханий, але, схоже, Зіна його не хотіла чути, бо дзвонила до неї зовсім чужа, незнайома їй людина, злодій, що вкрав її щастя і спокій.

Олена ЯРОЩУК“Рівненська газета”

Дощ періщив в обличчя, змиваючи сльози болю, розлуки, сорому. Не хотілося в ці хвилини навіть розкрити парасольку. Вітер зривав з голови чорну хустку, а жінка йшла, йшла до нього, тут вічним сном спав її чоловік, батько трьох її доньок. Свіжа могила з безліччю квітів, вінків. Зупинилась. Перехрестилась. Переказала одну-єдину молитву, яку знала “Отче наш...” і ще дужче заплакала. “Прости мене, Юро, дуже прошу, прости мене, безсоромну...”

КОМЕНТАР ПСИХОЛОГА АЛЛИ ЯРЕМОВИЧ

У прагненні мати найкраще ні-чого поганого немає, але усього найкращого мати неможливо. Іно-ді доводиться чимось жертвувати. На те людині і даний розум, щоб вона могла контролювати власні почуття.У юному віці таку нестриманість

в емоціях ще можна зрозуміти. Ді-вчині хочеться подобатися якомо-га найбільшій кількості хлопців — і це цілком природно. Їй необхідно вибрати найкращого чоловіка, з яким вона проживе, можливо, усе життя. Звісно, всім без винятку хо-четься романтичних побачень та палких зізнань у коханні. І, як пра-вило, з цього і починається май-бутнє сімейне життя. Та, на жаль, не всі дівчата правильно уявляють собі подальші стосунки у шлюбі. Це тільки на початку вирують емо-ції, а далі — суворі будні. На зміну почуттям приходять обов’язки, пі-клування та взаємоповага. У сім’ї не можна думати лише про задо-волення своїх власних потреб. Це єдиний організм, неподільна час-тина, і у ній немає місця егоїзму. Інакше вона рано чи пізно розпа-деться. Тим більше, що у сім’ї рос-туть діти і вони з дитинства будуть усвідомлювати, що такі стосунки можливі. З часом такий досвід вони можуть переносити у свої власні сім’ї, і це вже не одна, дві, а десятки нещасних людей.У випадку із Зіною взагалі важ-

ко говорити про почуття. Вона з першого разу просто використала Юрину симпатію до себе. Її про-блема вирішилась надто легко і просто, і через те вона швидко про неї забула. Юрі можна лише поспівчувати, бо він дійсно кохав свою дружину. Та йому забракло сил терпіти подібне становище. До хорошого звикають швидко, тому Зіна не відчувала своєї провини ані перед чоловіком, ані перед дітьми. Її повністю влаштовував такий стан речей. І тільки втративши чо-ловіка, вона зрозуміла, наскільки егоїстичною була її поведінка.Іноді так трапляється, що зрілі,

сімейні люди закохуються. У та-кому випадку необхідно зважати на почуття тих людей, що знахо-дяться поруч, і поважати їх. Зіні варто було зробити свій вибір, а не чекати і сподіватися, що знову все минеться. Тоді й не довелося б так гірко каятися. Дійсно, те, що має-мо — не бережемо, а втративши — плачемо.

Ось та, інша, чудово розуміє різницю (діти в ранньому віці насправді ба-чать такі речі не згірш за дорослих) і німує. Вона ладна терпіти нерівність становища, аби бути якнайближче до свого «сонечка». Тут є один ціка-вий нюанс: у процесі дорослішання «Інфанта» багато чого вчиться у «Ко-ролеви», й цілком імовірно, що, коли подруги подорослішають, вони по-міняються місцями. Але «Королеви» зазвичай не помічають, що давно вже втратили блиск, тому до зміни іміджу «Інфанти» ставляться поблажливо. У цих стосунках зазвичай немає агресії. Тому така дружба може тривати дов-го, а може й пригаснути, коли молоді панни повиходять заміж…О, про сіру дружбу між жінками

можна писати трактати. Тут усе на-багато цікавіше, загадковіше й… не-безпечніше. Отже, у дівчат однаковий старт. Скажімо, знайомляться вони вже у якомусь навчальному закладі, разом дозрівають до якихось стосун-

ків із чоловіками, а після завершення навчання працевлаштовуються. І от коли одній із них раптом щастить – і робота знаходиться гарна, й чоловік трапляється хороший, а в іншої цьо-го всього немає, дружба не витримує такої «несправедливості» й дає трі-щину.Та, якій поки не щастить, перетво-

рюється на такого собі Сірого Карди-нала (не нагадує вам усе це якихось шахових партій?). І подається у так зване внутрішнє підпілля. Що це озна-чає? А те, що всі свої вечори, ранки і навіть обіди вона гає на виношування плану помсти. А зовні удає, що радіє всім чудовим подіям, які відбувають-ся в родині подруги.Іноді на те, аби завдати точного, а

отже, руйнівного удару, йдуть роки. О, повірте: такі «подруги» знають, коли знайти потрібний момент, адже у кур-сі всіх справ тієї, іншої. Зазвичай мо-мент настає, коли в родині побито гор-щики, а вона у ролі ТІЄЇ, ЩО ВТІШАЄ! Ох, скільки фільмів на цю тему зняли

й скільки романів написали. Але іноді ми не можемо одразу вирахувати та-ких подруг. Ну вміють вони сховатися у тій своїй сірій личині.І ось ми дійшли до кривавої друж-

би. Це, власне, ота, з якої я почала свої роздуми. Тобто коли обом сторонам максимально зрозуміло, що відбува-ється. Коли так само невідомо, з якого боку чекати удару і яким він, власне, цей удар буде. Тобто насправді маємо «війну світів» з усіма наслідками, які відціля випливають. Скажу й одну сумну річ: у такому виді жіночої друж-би зазвичай справді не обходиться без крові. То, дивись, вени хтось потяв, то чоловіки наших подруг начовпли один одному пики.Приблизно саме так розвивали-

ся події у Валентини й Оленки. Їхня дружба була замішана на такому за-тятому суперництві, яке переросло у спортивне «хто кого»…Не буду більше лякати вас «страш-

ними» жіночими дружбами, але й приховувати, що випробування

МУЖЧИНОЮ тут найсерйозніше з усіх можливих, також не стану. Втім є категорія цілком благородних, арис-тократичного штибу жінок, які радше вмруть, але ніколи не ступлять на за-повідну територію подруги. Є такі, які жертвують багато чим заради друж-би. Я заздрю тим, у кого є такі стосун-ки. Бо це справді не купиш за жодні гроші.І порада моя щодо того, як вберег-

тися від одних і завоювати інших, буде не від героїні Фрейндліх зі «Служ-бового роману» про ліквідацію всіх подруг. Вона звучатиме так: «Менше плескайте язиком». Не все варто роз-повідати навіть най-най-найкращій подрузі. Залиште такий собі секрет-ний п’ятачок десь глибоко в душі. Хай це буде і запасним аеродромом на екс-тремальний випадок зради, і вашим божественним «Я», доступ до якого мають тільки ваші янголи-охоронці!

Ната ТОРСЬКА“Сім’я і дім”

“Я ТЕБЕ БІЛЬШЕ НЕ ХОЧУ БАЧИТИ”

ПОДРУГА (зі стор. 19)


НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ

Неможливо уявити український на-ціональний одяг без традиційної ви-шивки, яка є неодмінною частиною нашої культури.

Наші пращури вірили, що візерун-ки на рушниках або одязі можуть по-вністю змінити долю людини. Про магічний зміст та енергетику диво-орнаментів розповіла поетеса та до-слідниця Марія Чумарна.

НА ЩАСТЯ, НА ДОЛЮНайбільше та найяскравіше при-

крашали весільні сорочки: на них ко-жен візерунок, немов кодував долю молодят. Тут переважали символи плодючості, поєднання жіночого та чоловічого начал (воду та вогонь). Чо-ловічі сорочки оздоблювали вишити-ми блискавками, які нібито навіювали чоловічу силу, жіночі – ромбовидними узорами з перехресними лініями, які «засіювали» дітородний центр.

Своє весільне вбрання молодиця носила близько року, доки не народжу-вала перше дитя. Потім цей одяг збе-рігали у скрині, яку ніхто не мав права відкривати, щоб не відбулося викра-дення енергії. Коли жінка відходила в інший світ, на неї знову вдягали сороч-ку, в якій вона йшла до шлюбу, весіль-ний вінок клали до труни.

Свій одяг (особливо весільний) ні-коли не можна позичати або передава-ти іншим, оскільки людина мимоволі «вкраде» чуже благословення та від-дасть свою енергетику.

І РУШНИКИ НА СТІНІ…Неабияку роль у помешканні та долі

людини відігравав рушник: недаремно в казках та легендах він міг руйнувати міста та палаци, переносити в інші кра-їни. Оздоблене полотно символізувало дорогу, простір, життя, світ. Рушника-ми з вишивками-оберегами застеляли лави, ліжка, столи, їх вішали на стіни біля образів.

Весільний рушничок перетинав межі попереднього життя, й вважа-лося, що його орнаментом можна пом’якшити долю. Дівчатка вже після 9 років примикали до дівочої громади, де необхідно було вміти шити, прясти та вишивати, готували собі весільні рушники. Небажано купувати «руш-ничок щастя» на базарі – невідомо, яка доля там закодована.

Були жінки, яким не вдавалося мистецтво вишивання: це було вели-ким нещастям – подейкували, що така представниця чарівної статі володіє не-гативною енергетикою. Чужі візерун-ки не можна «красти» — тобто копію-вати чужі зразки. У колір та орнамент вкладено душу, індивідуальний світ та своєрідне послання, яке підходить не кожному.

ОБЕРЕГИ ТА ВАМПІРИКожен колір створює потужну енер-

гетику, яку людина відчуває з допомо-гою настрою, тому не лише візерунок, а й колір впливає на власника виши-ванки.

Червоний підсилює енергію. Най-частіше він присутній на весільних чоловічих сорочках. Такий життєра-дісний орнамент символізує любов, пристрасть та агресію. Оскільки він стимулює всі функції, надто активним людям його не радять.

Білий – символ кохання та неви-нності.

Жовтий – означає радість. Підсилює веселий норов і відкритість людини. Такі відтінки переважають на Гуцуль-щині, оскільки саме гуцули славляться своєю щирістю та комунікабельністю.

Оранжевий розміщували у межах дітородного центру. У вишивках зу-стрічається нечасто – його більше ви-користовують як акцент, який підси-лює життєву енергію.

Вишневий та коричневий вважа-

ють енергетично важкими кольорами-вампірами. У вишивках вони не доміну-ють, але на Полтавщині зустрічаються як акценти, оскільки там формували нитки дубовою корою.

Блакитний, зелений та рожевий символізують духовний спектр. Ці ко-льори переважають на Поділлі та Бой-ківщині і вважаються благодатними, сприяють спокійному життю.

Синій символізує воду, тобто жіноче начало. На Київщині на вишивках пе-реважають сині та червоні кольори.

Фіолетовий – найбільш благодат-ний колір, що тонко поєднує чоловічу та жіночу сутність. З давніх зразків української вишивки відомо, що саме такі відтінки полюбляли діти та вагіт-ні жінки.

Чорний – поглинаючий. Колір за-критості, який свідчить про те, що людина прагне замкнутися в собі. Ви-шивальниці часто трактують його як колір землі, хоча найчастіше одяг із чорним орнаментом вдягали під час посту.

У СОРОЧЦІ НАРОДИВСЯ…У давнину українці були перекона-

ні, що тіло людини складається з трьох вимірів – астрального, фізичного та душі. Саме у фізичному тілі ми най-гостріше відчуваємо вплив оточення та доторкаємося до матерій, тому його необхідно захищати від чужої, часом згубної енергетики.

Новонародженим завжди дарували крижму – символ сорочки: дитинку не-мов зодягали у світло, адже білий колір символізував весь його спектр. Слово «сорочка» означало «сорок», тобто со-рок енергій, що надавали повну опіку небес. Недаремно, маючи на увазі щас-ливу людину, говорять: «У сорочці на-родився». Форма сорочки нагадувала містичну для наших пращурів фігуру – квадрат: повністю закритий простір,

що захищає свого господаря від нега-тивного впливу оточуючих.

Традиційно одяг зшивали чорними нитками, косим хрестом – спеціальним узором, що не пропускав чужої енергії. Низ одягу та плечі, які вважалися цен-тром сили, оздоблювали спеціальним орнаментом-оберегом. Його розміщу-вали й на шиї – центрі волі. Недаремно дівчата полюбляли носити коралі та намисто зі срібних монет – вони захи-щали від нечистої сили.

БАГАТО КВІТІВ – НА ЗДОРОВ’ЯДослідники переконані, що у наш

час традиційна вишивка зруйнова-на. Навіть таке популярне вишивання хрестиком не має нічого спільного з давнім українським мистецтвом: воно прийшло до нас у XVIII ст. – у виши-тий хрестиком папір загортали чеське мило.

В Україні ж переважало гаптування різними техніками. Оскільки кожен візерунок – певний символ, викорис-товувати його слід дуже обережно. Наприклад, узори з весільного одягу не можуть бути присутніми в дитячо-му вбранні: подейкують, що дітородні символи призводять до того, що у май-бутньому дівчата стають позашлюбни-ми матерями.

До 7 років діти взагалі не потребу-ють вишитого одягу: колись їх вважа-ли безстатевими ангелятками, які но-сили довгий білий одяг, оскільки ще не мали енергетичного захисту. Потім ді-тям пасували квіткові орнаменти: чим більше квітів – тим краще здоров’я. В основі вишивки був найпотужніший оберіг – зірочка.

На знак любові дівчата дарували хлопцям вишиті хустинки, де впису-вали свої ініціали, а на кутках створю-вали своєрідне поле, за яке нікому не дозволяли заходити: «Вишивала руш-ничок на чотири кінці…».

Лариса ПОПРОЦЬКА“Українська Газета Плюс”

НАРОДЖУЙТЕСЬ У ВИШИВАНЦІ!


ДО МОВИ З РОЗУМОМ

Святослав КАРАВАНСЬКИЙ*Коли глянути в українські слов-

ники, видані до 1917 р., то можна подумати, що українська лексика досить обмежена у стилістичних ню-ансах. Так, словник Желехівського згадує лише кілька стилістичних шарів нашої лексики: евфемічний, іронічний, застарілий, образ-ний, поетичний, тривіяльнийі жартівливий. Словник Уманця і Спілки розрізняє вже трохи інший діяпазон стилістичних відтінків, ви-діляючи збірні, здрібнілі, книжні, пестливі, церковнослов’янськісловесні одиниці, а також медичніта музичні терміни. Грінченко, ли-шивши нам один з найдовершеніших словників, не додає зовсім до тексту словника узагальнених стилістичних позначок.На підставі цих словників, можна

дійти висновку, що українська мова бідна стилістично, бо ж словники не згадують вульгарної, дитячої, ді-ялектної, жаргонної, лайливої, військової, релігійної, фамільяр-ної, урочистої лексики, а також термінів біології, астрономії, фі-лософії тощо. Але від мовознавчих праць самодіяльних ентузіястів годі вимагати більшого. Подякуймо їм і за те, що зроблено самовідданою пра-цею.Таке було становище з нашими

словниками до 1917 року. А що ста-лося після? На початку революції та радянської епохи словники дещо покращали стилістичну палітру на-шої лексики. Наприклад, РУС УАН за редакцією А. Кримського пропо-нує стилістичні позначки майже для всіх різновидів лексики в тому числі й урочистої. Зате виникає інша проблема. Стилістична позначка для урочистої лексики є, а самої урочис-тої лексики у словнику нема. Той же РУС Кримського (а за ним і всі дальші

РУСи), перекладаючи слово возвели-чивать, обмежується лише формою звеличувати, а вживаного у нас уро-чисто возвеличувати не наводить. Не обходиться совєтська лексикогра-фія і без анекдотів. Так, УРС АН УССР у шести томах наше слово глагол пе-рекладає як російський глагол, не пояснюючи, що це не граматичний термін (тобто не дієслово). Такий не-точний переклад може збити читача з пантелику. Насправді ж глагол – це урочистий відповідник до слова слово: “Читаєм Божії глаголи!...” (Т. Шевченко).Гляньмо ж на деякі з цих глаго-

лів.

ЗАСЯТИ ЧИ ВОЗСІЯТИ?РУС А. Кримського слово восси-

ять перекладає як засяти. Пізніші РУСи додають до цього засіЯти, за-сяяти. Чому така обмежена палітра? А наші ж колядники співають “...звіз-да ясна возсіяла...”. Слово запозиче-но із старослов’янської мови. Звідти ж запозичили його й росіяни. То чому ми не маємо права на старослов’янську спадщину, коли йдеться про урочисту лексику? Чи ж ця книжна мова при-йшла на Північ не з Києва? Чи існує небезпека, що ми станемо вживати

слово возсіяти, замість засіЯтиабо зазоріти? Такої небезпеки нема: слово возсіяти має обмежену сферу вжитку, але таки належить до урочис-тої лексики. На те й існує у словниках позначка “ур.”, щоб відповідно харак-теризувати такі слова у мовному реє-стрі. Слова із приростком воз-: воз-веселити, возгласити, воздати, воззвати, вознестися, возста-ти тощо, полюбляв уживати Т. Шев-ченко для досягнення ефекту урочис-тости: “Послав на землю їм пророка. Святую правду возвістить!”. Але цих, перелічених тут слів у словниках нема. Чи ж може література обходи-тися без цього шару лексики, коли йдеться про якнайточніше відтворен-ня явищ та подій життя?

ПІДНЕСЕННЯ, ПІДІЙМАННЯ чи ВОЗНЕСІННЯ?

На поставлене в попередніх ряд-ках питання дають відповідь пись-менники. Справжній письменник не може обійтися без урочистої лексики, коли опис ситуації потребує саме та-ких засобів. І він уживає їх, дарма що каструвальна практика соловецького мовознавства вилучила цей шар лек-сики з активного словникового запа-су нашої мови. Читаємо у творі радян-ського письменника: “...це нагадувало воскресіння мертвих і вознесінняїх з домовин...”. СлОва вознесінняне наводить ні шеститомний УРС ні 11-титомний СУМ. А без нього, бач, і “вода не освятиться”. А як наші “неза-лежні” словники? Чи реєструють цю лексику, чи копіюють доробок офіце-ра Червоної армії Білодіда?

ПРОМОВЛЯЄ чи ГЛАГОЛИТЬ?Старослов’янська спадщина бага-

та на крилаті вирази, які пожвавлю-ють “пісне” буденне мовлення. Хто з нас не знає виразу ”устами малятка глаголить істина”? Частота вжи-

вання цього виразу у повсякденному мовленні урізала його урочисте зву-чання, а втім заміни у виразі дієслова глаголить на промовляє не спо-стережено. А раз так, то слово глаго-лати має право бути канонізованим серед лексики з обмеженою сферою вживання.

ЗІРКА чи ЗОРЯ?Урочисту лексику не конче постачає

нам старослов’янщина. Часом урочис-те слово добирано з двох рівноправ-них синонімів. Слову зірка, напри-клад, ми надаємо більш прозаїчного звучання, тоді як зоря звучить дещо піднесеніше: “...сині очі зорями цві-туть.” (В. Сосюра). “Зірками цвітуть” не скажеш. Так само, мандрівних ар-тистів ми радше звемо мандрівними зорями, а не зірками.

НАЙЩЕДРІШИЙ чи ПРЕЩЕДРИЙ?Піднесено-урочисту лексику тво-

рять ще приросток пре- та прислівник у ролі приростка все-. Форми всечес-ний, всесвітлий, прехороший, пресвятий, пренепорочний, пре-щедрий набувають від цих префік-сів урочистого забарвлення: “Країно рідна! Хай тобі дощі несуть прещедру благостиню...!” (М. Рильський). Ака-деміки з ласки Кремля ставилися до цих форм дещо поблажливіше і їм по-щастило зайти до словників, хоч і тут проведено селекцію. Відомі літерату-рі лексичні одиниці пребезумний, преласкавий, пренеповинний, пречесний не сподобилися бути присутніми ні в шеститомному УРСі ні в 11-титомному РУСі.

* * *Прочитавши про нехтування на-

шої урочистої лексики в минулому, не один читач подумає: “Чи не слід тепер переглянути канони мовознав-чої науки зрілого соціялізму?” А таки треба, дорогі читачі, ой, треба!

*******************************) Зберігаємо правопис автора

Майдан-Інформ

ДУХОВНІСТЬ

Я – українець. І хочу, щоб це було зазначено в паспорті! Адже я – украї-нець з діда-прадіда. Свій рід знаю по документах до 1750-х років. А по пе-реказах та легендах – до часів Київ-ської Русі. Мої предки походять зі Звениго-

родщини (як, до речі, і Тарас Шевчен-ко), Броварщини, Слобожанщини. Це ті, кого вдалося встановити докумен-тально. А за переказами на Звениго-родщину мої предки потрапили з По-ділля, куди ще раніше перебралися з Волині. Взагалі, існує легенда, що рід Щербин зародився як рід волхвів у слов’янському племені дулібів ще до того, як вони розпались на волинян та бужан. Згодом це родове ім’я, чи, точніше родове прізвисько, перетво-рилось на прізвище.За понад тисячу років Щербини

розселились по всій Україні, стали козаками, шляхтичами, селянами,

міщанами – тому то це прізвище таке поширене. На Запорізькій Січі деякий час навіть існував Щербинів-ський курінь. Одразу після легендар-ного Івана Сірка кошовим на Січі був Іван Щербина. А в «Реєстрі Війська Запорозького після Зборовського до-говору з королем польським Яном Ка-зимиром, складеному 1649 року жов-тня 16 дня», Щербини є в кожному полку. У деяких сотнях – аж по кіль-ка козаків з таким прізвищем. Чима-ло Щербин стали відомими вченими, митцями, військовими, державними діячами тощо.І що, тепер мені відмовитись від

цієї спадщини, від українських роди-чів? Постановами Верховної Ради

України № 2503-XII від 26 червня 1992 року та № 3423-ХІІ від 2 верес-ня 1993 року у нових українських пас-портах було ліквідовано графу «наці-

ональність». Тому мені й захотілось якось це виправити. Ось я й сфото-графувався у вишиванці – зазначив свою національну належність чисто українським символом. Як виявилось, це дуже зручно.

Більшість клерків з установ, де по-трібно пред’являти документ, одразу переходять на українську. Ставляться з повагою, швидше запам’ятовують. Та й питання вирішувати, хоч трохи, але легше. Навіть якщо це мені зда-ється — все одно приємно. Згодом дізнався, що я не один

такий. Десь півроку тому преса роз-повіла про схожу історію з одним із активістів за повернення до паспорта графи «національність» депутатом Львівської облради Ростиславом Но-воженцем. Він звернувся до паспорт-ного столу із проханням записати в паспорті національність. Однак кан-целяристи відмовили. Тоді депутат

сфотографувався у вишиванці, та-ким чином себе ідентифікуючи. А не так давно я перебував у ком-

панії, де була присутня працівниця одного з київських паспортних сто-лів. Вона повідала, що, за її спостере-женнями, останні два роки з’явилося чимало людей, що фотографуються для паспорта у вишиванках. Зви-чайно, такі були й раніше, але в неї особисто склалось враження, що за-раз це перетворюється на справжню тенденцію. Отже, дорогі мої українці! Якщо

вам незабаром 16, 25 чи 45 років – діставайте із ваших шаф і скринь ви-шиванки та й фотографуйтеся в них. Зараз цілий шерег молодіжних (і не тільки) організацій починає кампа-нію за повернення до паспорта вкра-деної графи «національність». Наші фото у вишиванках будуть першим кроком на цьому шляху.

Володимир ЩЕРБИНА “Українська газета Плюс”

СИМВОЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАЛЕЖНОСТІ

дитячою уважністю до найдрібніших подробиць взаємовідносин у родині, дбайливістю про долю батьків, які пе-ребувають на заробітках за кордоном, і оцінкою сучасної влади в Україні. Саме на неї вони покладають прови-ну за всі свої біди та переживання. Ось що пише 12-річний Сергій Чепара з Міжгір’я, що в Закарпатті. Він втра-тив батька, який не повернувся з Росії. Тепер за кордоном мама, залишився з бабусею. «І я питаю себе знову й зно-ву: чому? Чому наші батьки повинні працювати в чужій державі? Чому наша Батьківщина, така велика й ба-гата, викидає своїх громадян, як жор-

стокий господар — щенят? Невже їй не потрібні працелюбні руки? Де ви, ті великі мужі, вожді нашої держави? Ви ж обіцяли на виборах привести Україну до щасливого майбутнього. Так де воно?..»Тема, що й говорити, — дуже гостра.

Який же вихід із дитячої біди? Кра-щим із них було б зникнення масової трудової еміграції, повне зникнення — в ідеалі, або різке скорочення — як наближення до ідеалу. Змиритися зі станом речей, який склався, було б несправедливим щодо дітей батьків-емігрантів. Адже йдеться про таке наріжне в соціальному сенсі поняття, як захист дитинства, захист інтересів дітей.

Природно, коли дитина живе з батьками або хоча б із матір’ю. Непри-родно, коли вона росте хоч і в добро-тному, і в ласкавому, і в теплому, але все ж таки не в батьківському домі. Знайте, дорослі, що ось зараз у цю саму мить, коли ви читаєте ці рядки, діти, багато дітей, розумних і зовсім ще малюків, жадають дуже мало: до-брої дорослої долоні. Матері й бать-ка! І які ж дрібні, які нікчемні наші знегоди перед обличчям цієї сильної дитячої спраги! Гірко про це говори-ти, але без піклування батьків діти залишаються з вини — або біди — самих батьків. Взагалі, коли читаєш листи дітей емігрантів, не полишає відчуття: який же бездумний, який

безтурботний і як винен світ дорос-лої рідні цих хлоп’ят та дівчат! Який безжалісний! І який караний! Ні, про покарання законом у цьому випадко-ві зовсім не йдеться. У дитячого суду своя правда, і дивуєшся його часом не дитячій висоті й праведності істин, які не прощають.І, нарешті, останнє. Дитину можна

народити. Але — навіщо? Лише для щастя, для радості — відповідь одна! Народити на біду — яка нісенітниця! Яка жорстокість! Але якщо дитя наро-джене, хіба відповідальність повинна відступити? Та вона лише вступає в свої права.

“День”

ЗА ВСЕОСЯЖНУ МОВНУ ПАЛІТРУ!

ЛИСТИ (зі стор. 12)


Керівництво міжнародного ае-ропорту “Бориспіль” та працівники Служби авіаційної безпеки проводять роботу з попередження та профілак-тики крадіжок майна пасажирів.Як повідомили УНІАН у прес-

службі Міністерства транспорту та зв’язку України, в аеропорту вже при-йнято ряд заходів для недопущення розкрадання майна пасажирів.Проводиться ротація персоналу

вантажників та служби авіаційної безпеки.Також спільно з працівниками

МВС здійснюються контрольні пере-

вірки зберігання речей працівників та несподівані перевірки бригад ван-тажників під час завантаження/роз-вантаження багажу, вантажу, борто-вих відправлень та борових припасів на борту повітряного судна.Вже визначено окремий контр-

ольний пункт пропуску для проходу вантажів. Заплановано придбання спеціальних технічних засобів для транспортування багажу та збіль-шення кількості місць для пакування багажу у терміналах.Проводиться закупівля мініатюр-

них камер для встановлення їх у ван-

тажних відсіках.Найближчим часом планується

введення колективної матеріальної відповідальності для вантажників.Обговорюється необхідність за-

лучення сучаснішого технічного об-ладнання у процесі реконструкції терміналу “В” для перегляду багажу. З метою посилення нагляду в зонах контролю багажу виставлено додат-кові пости Служби авіаційної безпе-ки.Посилено контроль і перевірку

транспорту, що виїжджає за межі та в’їжджає на територію аеропорту.

Працівники Служби авіаційної безпеки спільно з працівниками авіа-компаній проводять планові комі-сійні огляди багажу пасажирів “про-блемних” рейсів (рейсів з великою кількістю скарг щодо нестачі вмісту багажу ) відповідно до графіку.В аеропорту “Бориспіль” затвер-

джено персональний склад комісії з питань правопорушень та боротьби зі злочинами і крадіжками на підпри-ємстві. Засідання комісії проводиться один раз на місяць відповідно до рі-шення голови комісії.

“Українська правда”

АЕРОПОРТ “БОРИСПІЛЬ” ПРИДУМАВ, ЯК БОРОТИСЯ З КРАДІЖКАМИ БАГАЖУ?

ВІЛЬГЕЛЬМ ГАБСБУРҐ ХОТІВ СТАТИ КОРОЛЕМ УКРАЇНИАвстрійського принца нази-

вали Василем Вишиваним

Фото: ЦДКФФА ім. Г. Пшеничного

Австрійський архікнязь Вільгельм Габ-сбурґ у вишиванці й кожусі сфотогра-фувався в липні 1918 року. Зі своєю вій-ськовою частиною він тоді перебував у херсонських степах.Одного літа, за рік чи два пе-

ред Першою світовою, у кар-патських селах заговорили про дивного молодого пана, що по-дорожує горами й розпитує гу-цулів про їхні звичаї. Нібито го-ворив він ламаною українською. Коли пан поїхав, хтось натра-пив на церемоніальні фото ав-стрійської імператорської ро-дини Габсбурґів. На одному зі знімків впізнали того дивного юнака. Це був Вільгельм Габ-сбурґ, троюрідний племінник імператора Франца Йосифа.Австро-Угорську імперію населяли

німці, угорці, поляки, чехи, україн-ці, словаки, хорвати, румуни. Коли в ХІХ ст. у народів почала зростати на-ціональна свідомість й імперія затрі-щала по швах, Габсбурґи вирішили: якщо вони не можуть зупинити цього процесу, то мають його очолити. Тро-юрідний брат цісаря Франца Йосифа архікнязь Карл Стефан вибрав поля-ків. У разі відновлення їхньої держави він, представник старого монаршого роду, претендуватиме на польський трон. Архікнязь залишає службу на флоті й із сім’єю переїжджає до сво-го маєтку в польському місті Жи-вець. Своїх шістьох дітей виховує в дусі польського патріотизму. Згодом у Другу світову, старший син не захо-че зректися своєї польськості навіть під час катувань у гестапо. Дві донь-ки Карла Стефана виходять заміж за представників стародавніх польських шляхетських родів — Радзивілів та Чарторийських. Виняток — наймо-лодший син Вільгельм. Його заціка-вив інший народ імперії — українці.

1913-го він їде вчитися до військової академії австрійського міста Вінер-Нойштадт. Там студіювало багато українців. Була велика бібліотека. Першою українською книжкою Віль-гельма нібито став ”Короткий нарис

з історії України” Михайла Грушев-ського. Із факультативних предметів вибирає лекції української. Родичі Вільгельма не перешкоджають його захопленню: розвалюється й Росій-ська імперія, і хтозна, чи не постане ще один трон — український.У Першу світову він служить у 13-

му полку уланів, який формувався переважно з українців Золочівського повіту (нині Львівщина). Хтось із сол-датів подарував йому вишиванку. За те, що любив її одягати, а також спіл-кувався з ними лише українською його починають називати Василем Вишиваним.

Вільгельм Габсбурґ у Лук’янівській в’язниці у Києві, 1948 рік.Навесні 1918 року, після підписан-

ня договору в Бресті, в Українську Народну Республіку входять австрій-ські й німецькі війська. Новий австро-угорський імператор Карл направляє Вільгельма Габсбурґа на чолі військо-вої групи на Херсонщину. Війська фактично окупаційні, та Вільгельм Габсбурґ поводиться дивно: він спри-яє місцевій українській владі, не від-бирає в селян поділеної поміщиць-кої землі. Стає таким популярним у народі, що німці вимагають забрати його з України: бояться, щоб не очо-лив змови проти гетьмана Павла Ско-ропадського, що при їхній підтримці править у Києві.Коли в жовтні-листопаді Австро-

Угорщина розвалюється й у Галичині проголошено Західно-Українську На-родну Республіку, Вільгельм зі своєю частиною перебирається туди. Після злуки обох українських держав у січні 1919-го він отримує посаду голови від-ділу закордонних зв’язків Генштабу армії УНР. Переїжджає до Кам’янця-Подільського, керує звідти створен-ням мережі військових шкіл, налаго-джує зв’язки з іноземними місіями. Із Симоном Петлюрою його розсварює підписана 1920 року угода з Поль-щею. Остання надавала УНР військо-ву допомогу в обмін на Галичину. На знак протесту Вільгельм Габсбурґ йде у відставку. Він виїжджає до Відня і відходить

від політики. 1921-го там виходить його збірка віршів українською мовою ”Минають дні”. На обкладинці псевдо

— Василь Вишиваний. Австрійський архікнязь тужить за Україною:О хмари, що в сторони рідні йде-

те,Гуцулів від мене вітайте —О птиці, що в гори на південь пли-

вете,З вітанням від них повертайте.У 1930-х він контактує з лідерами

ОУН Євгеном Коновальцем та Ан-дрієм Мельником. Шукає виходу на Німеччину. Та зрозумівши, що укра-їнська незалежність нацистів не ціка-вить, припиняє з ними контакти.По війні він залишається у Відні

в радянській зоні окупації. Доказів його співпраці із нацистами не було, тож НКВД влаштовує за ним постійне стеження. Улітку 1947 року Вільгельм Габсбурґ зустрівся з представником французького посольства. Вільгель-ма звинувачують у шпигунстві на користь Заходу. Київ уперше в житті Василь Вишиваний побачив арештан-том із літака.У Лук’янівській тюрмі на допитах

слідчі говорять російською, він від-повідає українською. 53-річного Віль-гельма Габсбурґа засуджують до 25 років таборів. Але відправити не всти-гають — він помирає від сухот 18 серп-ня 1948-го в тюремній камері. Похо-вали цого поряд — на Лук’янівському цвинтарі. Точне місце, де спочив Ва-силь Вишиваний, невідоме.

БОЛГАРСЬКОГО ЦАРЯ ОТРУЇЛИ В БЕРЛІНІ

Фото: http://lcweb2.loc.gov

Королева Румунії Єлена в національному вбранні своїх підданих, початок 1920-х. До заміжжя із румунським королем Карлом II була принцесою грецькою й данською. Мати останнього короля Румунії Міхая I Після ослаблення Османської

імперії у ХІХ ст. на сході Європи почали з’являтися нові держави-монархії. Правителів вони отри-

мували із правлячих на той час династій. Монархи новоспече-них країн, переважно католики чи протестанти, змінювали віру на православну, яку сповідували їхні нові піддані.Королем звільненої з-під турець-

кого панування Греції 1833 року став баварський принц Оттон із династії Віттельсбахів, бо серед його предків були візантійські імператори. Уна-слідок перевороту 1866-го він зрікся грецького престолу, а трон посів син данського короля Крістіана ІХ — Ге-орг І із династії Глюксбурґів. Його на-щадки правили країною до 1973-го. Останній грецький король Костянтин ІІ живе у вигнанні, а його сестра Со-фія нині є королевою Іспанії.

1866 року князем Румунії, що по-стала внаслідок об’єднання двох кня-зівств — Молдавії та Волощини, став німецький принц Карл Ґоґенцоллерн-Зіґмарінґен. 1881-го його проголо-сили першим королем Румунії. Онук Карла, останній король цієї країни Міхай І, під тиском комуністів зрікся престолу 1947-го. Він — єдиний жи-вий кавалер радянського ордена Пе-ремоги. Отримав його за вихід Руму-нії з гітлерівської коаліції 1944-го.Князем Болгарії 1887 року став

принц Фердинанд із німецької динас-тії Саксен-Кобурґ-Ґота. Її представни-ки нині правлять Великою Британією та Бельгією. 1908-го Фердинанд узяв історичний для Болгарії титул царя. Підозрюють, що його сина царя Бори-са ІІІ під час візиту до Берліна 1943-го отруїли за наказом Гітлера, коли пра-витель надумав вивести свою країну з війни. 1946-го комуністи позбави-ли трону його 9-річного сина — царя Симеона. У 2001–2005-х Симеон по-вернувся до влади у Болгарії демо-кратичним шляхом — за результата-ми парламентських виборів він став прем’єр-міністром.Югославія та Албанія у міжвоєн-

ний період мали королів зі своїх ди-настій.

ДОВІДКА1895, 10 лютого — Вільгельм Габ-

сбурґ народився у місті Пула (ниніш-ня — Хорватія), де служив його бать-ко

1916 — член імперського сенату, налагоджує зв’язки з українськими депутатами віденського парламенту. За його протекції міністром охорони здоров’я імперії стає українець Іван Горбачевський

1918 — перебуває на Херсонщині, очолює “Групу архікнязя Вільгельма”, до складу якої входить курінь Україн-ських січових стрільців

1922–1935 — займається нерухоміс-тю та продажем земельних ділянок в Іспанії та Франції

1935 — повертається до Відня, від-новлює зв’язки з українськими кола-ми

1948, 18 серпня — помирає у Лук’янівській тюрмі Києва

1989 — посмертно реабілітований Верховним судом СРСР

Артем КОВАЛЕНКО“Газета по-українськи”


Успенська церква і Вежа Корнякта у ЛьвовіЦерковні братства в Україні були

одною з найважливіших інституцій, що зберегли українське суспільство перед полонізацією та дали поштовх до відродження української науки і шкільництва. Вони також були вели-кою силою, що зберегла православну віру перед католицькою контррефор-мацією.Хоч братства в більшості були ста-

новими організаціями міщан, одна-че для оборони прав українського суспільства братчики розраховували й одержували допомогу від части-ни української шляхти та від коза-цтва. Козаки спеціально цінили ро-боту братств і часто допомагали їм матеріально й морально або навіть збройною рукою. Після заснування козацької держави – Гетьманщини, козацька адміністрація перейняла на себе більшість обов’язків братств, зо-крема у Східній Україні. Тут хочемо

висвітлити деякі моменти співпраці козаків з братствами.Одним з перших гетьманів, що до-

бре розуміли вартість братств, був Петро Конашевич-Сагайдачний. Він залишив Львівському Ставропіґій-ському Братству 1,500 золотих (250 доларів) на школу «на науку і на цви-чення (вишкіл) бакалавров учених» та окремо 25 доларів нa видатки брат-ства. Крім того в своєму заповіті (1622 р.) Сагайдачний дав 2,000 талярів Київському Богоявленському Брат-ству на потреби братства і на братську школу. Він також бачив, що братства потребують моральної допомоги від козаків, і тому 1617 року записав себе, козацьку старшину й «все Військо 3апорозьке» як братчиків Київсько-го братства. Ця підпора зміцнила Київське братство й дала йому змогу безбоязно працювати, маючи у сво-їх рядах козацьке військо. 1620 року Київське братство разом з православ-ним духовенством і козацтвом брали участь у відновленні Ієрархії Україн-ської Православної Церкви та дали охорону й гостили єрусалимського патріарха Теофана, який довершив ці свячення. Ці свячення відбулися про-ти волі польського уряду й ієрархію визнано через 12 років. Тільки охоро-на козацького війська і братчиків обо-роняла нову ієрархію від арешту.Також у Луцьку була допомога ко-

заків. Там до Братства Водвиження Чесного Хреста в 1629 році вписали-ся Федір Вовк з сотниками Антоном Данилевичем, Семеном Скороходом й іншими старшинами й козаками. Полковник Вовк командував козаць-кими відділами, що верталися зі шведського фронту, де вони воювали як частина польської армії. До нього звернулися братчики з Луцька та на-

рікали на перешкоди і збитки з боку польської влади. Записавши себе і козаків у братство. Він дав Луцькому братству охорону проти польських зaзіхань.Багато зв’язків було між Львів-

ським Ставропіґійським Братством і козаками. Козацькі посольства, що їхали до Варшаві, зупинялися у Львові, часто навіть у приміщеннях братства, що мало заїздний дім, і там радили братчикам, як боронитися проти польської міської влади. В 1632 році козацькі посли і посли Львівсько-го братства спільно повезли петиції в обороні прав українського народу на коронаційний сойм короля Володис-лава IV. У той час записалися також до Львівського братства Павло Тетеря (гетьман в 1663-65 рр.) та Іван Вигов-ський (гетьман 1657-59 рр.).Гетьман Богдан Хмельницький

тримав зв’язок зі Львівським брат-ством і під час облоги Львова козака-ми в 1648 і 1655 роках Львівське брат-ство висилало своїх репрезентантів до Хмельницького просити пощади для міста. Двічі Павло Лаврисевич, голова братства, був одним з пред-ставників Львова. Також його син, Степан Лаврисевич, був висланий міським урядом Львова в 1672 році, щоб апелювати до гетьмана Петра До-рошенка, який з турецько-козацьким військом облягав місто.Козацькі старшини Іван Крехо-

вецький та Іван Ковалевський, гене-ральні осаули в Хмельницького й Ви-говського, були членами Львівського братства. Генеральний суддя Григо-рій Лісницький вступив до братства у 1662 році.Львівські братчики їздили на Геть-

манщину як купці та торгівці. На яр-марках в козацьких містах Львівське братство продавало свої книги без-митно. Деякі з братчиків пересели-

лися на Гетьманщину, а такі як Меза-ракі, Парпура, Афендик і Русинович увійшли до козацької старшини і їхні діти були частиною козацької верхів-ки на Гетьманщині.На самій Гетьманщині існували

братства в Києві, Чернігові, Староду-бі, Полтаві, Лубнах, Срібнім, Нових Санджарах, Борзні та Золотоноші. Напевно були й по інших містах, але не залишилися про них згадки в до-кументах. Ці братства, крім Київсько-го, в більшості були харитативними і дбали про потреби своїх членів та свої церкви. Деякі, як наприклад, в Сріб-ному, займалися викупом християн-ських бранців від татар і турків. На Гетьманщині 6ратства не займалися обороною прав українського народу й віри, як у Львові, бо на це була своя влада та Ієрархія. Вони були стано-вою організацією міщан, як говорить-ся в статуті Стародубського братства Рождества Богородиці в 1677 році. Це братство апробував Стародубський полковник Тиміш Олексієвич своїм універсалом від 18 березня 1677 року.Після скасування Гетьманщини

братства втратили підмогу від козаць-кої адміністрації і заникли. Щойно в половині ХІХ століття знову почина-ється відновлення братств у Східиій Україні. У Західній Україні братства стали локальними організаціями, що дбали про своїх членів і свою церкву. Тільки Львівське братство проявляло деяку загальнонародну діяльність, але після приходу Австрії братство було переорганізоване в інститут і йому дано іншу організаційну струк-туру.Одначе за часів козацьких і Геть-

манщини братства процвітали, маю-чи моральнy і матеріальну дoпoмorу від козаків.

Юрій ГАЄЦЬКИЙ

БРАТСТВА Й КОЗАКИІСТОРІЯ

Прага – Європейська преса продо-вжує публікувати матеріали про на-магання Києва переглянути стосун-ки України з Росією на основі низки історичних подій, сучасне трактуван-ня яких дозволяє зрозуміти весь дра-матизм боротьби українців за свою незалежність. Йдеться також про плани української влади відзначити у 2009 році 350-річчя перемоги укра-їнського війська над московською ар-мією під Конотопом, що викликає ве-лике невдоволення у Кремлі. Газети також інформують про сьогоднішню гостроту політичного протистояння між колишніми помаранчевими со-юзниками в Україні.Одна з найстаріших англомовних

газет Туреччини «Тюркіш Дейлі Ньюс» оприлюднила матеріал про-фесора історії Індіанського універ-ситету США Дмитра Шлапентоха, в якому йдеться про різне ставлення у Києві та Москві до ролі мусульман

у національній історії. Автор заува-жує, що наміри України вступити до НАТО призводять до перегляду зміс-ту деяких ключових сторінок історії держави, особливо, що стосується ролі Москви у трагічній боротьбі українців за свою незалежність. У турецькій газеті мовиться про те, що нова українська влада вирішила від-значити у 2009 році 350-річчя Ко-нотопської битви, в якій українська армія гетьмана Івана Виговського у союзі з кримськими татарами роз-громила під Конотопом, на терито-рії нинішньої Сумщини, 100-тисяч-ну московську армію. Внаслідок цієї перемоги Москва втратила 40 тисяч загиблими і 15 тисяч потрапило в по-лон, армія ж Івана Виговського втра-тила під Конотопом 4 тисячі козаків і 6 тисяч татар. У статті американський професор наголошує, що дата Коно-топської битви – червень 1659 року, протиставляється нині у Києві даті

Переяславської Ради – зима-весна 1654 року, внаслідок якої Москва хо-тіла поглинути Україну як терито-рію. У «Тюркіш Дейлі Ньюс» відзна-чено, що Україна акцентує у цій події (Конотопській битві) татарський еле-мент, щоб відзначити свій західно-європейський цивілізаційний аргу-мент, тоді як у Москві розглядають цей «симбіоз українця і татарина» не лише як «українську багатокультур-ність», але й як потужну загрозу. На думку тієї ж турецької газети, у Росії існують гострі проблеми негатив-ного ставлення до мусульман і ви-хідців з Азії, яких Кремль і нинішня російська еліта «підозрюють у змові із Заходом» проти Москви. «Тюркіш Дейлі Ньюс» стверджує, що «росіяни бачать у намаганнях України відзна-чити дату Конотопа не лише «зрад-ництво», але й плани оточення Росії», тоді, як вона «опинилася перед воро-тами Європи, яка закрита для неї, за

винятком російської нафти й газу».Австрійська «Ді Прессе» вважає,

що протистояння між нинішнім Прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко і Президентом Віктором Ющенком небезпечно ослабляє та «паралізує країну». Ця газета робить висновок, що внаслідок останньої бюджетної війни між БЮТ і «парті-єю Ющенка», коли Президент «на-магався пошити в дурні Прем’єра», «колишні союзники Помаранчевої революції остаточно посварилися і тепер Тимошенко «виступає за до-строкові президентські і парламент-ські вибори» але більшість у парла-менті не дуже поспішає з цим. «Ді Прессе» також зауважує, що партне-ри по коаліції нині звалюють один на одного вину за нові й нові загрозливі тенденції в економіці України і в Ки-єві «вкотре сподіваються на «вибори, які вирішують все».

Василь ЗІЛГАЛОВ

При цьому посилається на дані ко-мандування миротворців. Але коли перейти на вебсторінку, на якій мала б бути інформація про загиблих ми-ротворців, можна побачити лише по-відомлення про поранених. Причому поранених не на території штабу вій-ськової частини, а на якихось не вка-заних постах.

Фото REUTERS

Ту ж саму інформацію про заги-блих та ранених повідомляє об 11.04 “Газета.Ру”. При цьому саме в резуль-таті попадання снарядів у казарми. Без жодної конкретики про чисель-ність загиблих та поранених.Але далі – більше. Наступне по-

відомлення про загибель більш як 10 миротворців з’являється лише о 16.53 з посиланням на «Интерфакс». Так, повідомляється, що «в результаті обстрілу грузинськими силовиками розташування російських миротвор-ців (підкреслено мною Б.К.) понад 10 наших військовослужбовців загину-ли, близько 30 поранених». Тобто не в іншому місці, де теоретично могли б бути вбиті миротворці. Але про події поблизу та на території розташування миротворців усе розповів наш живий

свідок, і про поранених та вбитих він не повідомив. Бажання розповідати якусь неправду, до того ж зразу після трагічних подій, у нього не було.Слід відзначити, що вже після 12-ї

години дня на територію Південної Осетії ввійшли регулярні частини збройних сил Росії та почалися зброй-ні зіткнення з грузинськими військо-вими (наприклад, таке повідомлен-ня), і серед російських військових таки справді з’явилися загиблі та поранені. Схоже, саме вони перетворилися в тих «миротворців», про які почали потім розповідати представники команду-вання збройних сил Росії.Таким чином, на підставі великого

обсягу повідомлень ЗМІ, які в мене є, можна з досить великою ймовірніс-тю стверджувати, що інформація ро-

сійських ЗМІ про миротворців, яких цілеспрямовано вбивали та добива-ли грузинські військові, є цинічною брехнею, яка мала б виправдати втор-гнення російських військ на терито-рію Грузії.Окремо слід було б зупинитися та-

кож на аналізі реальних втрат у цій війні, особливо серед місцевого насе-лення, бо вони були другим приводом для дій Росії, але дослідження цього питання має бути не менш прискі-пливим, тому є предметом іншої стат-ті. Та вже зараз видно, що і в цьому питанні ми маємо справу з відвертою дезінформацією російської влади.

Борис КУШНІРУКУНІАН

МОСКВА НЕЗАДОВОЛЕНА НАМІРОМ КИЄВА ВІДЗНАЧИТИ 350-РІЧЧЯ БИТВИ ПІД КОНОТОПОМ (ЄВРОПЕЙСЬКА ПРЕСА)

ВІЙНА (зі стор. 11)


Фото Олеся ШЕВЧЕНКА

Установчі збори Київської філії УГС. Вячеслав Чорновіл зачитує Декларацію принципів УГС.Попри заплановані офіційні

заходи й урочистості на честь 20-річчя Української Гельсінк-ської Спілки, мало хто знає щось конкретне про організа-цію, що була одним із чільних рушіїв здобуття Україною не-залежності. Ба, навіть у під-ручниках з історії для вишів УГС нерідко плутають з її по-передницею УГГ – Українською Громадською Групою сприян-ня виконанню Гельсінкських угод. Додаткову плутанину вносить і назва створеної 2004 року асоціації громадських правозахисних організацій – Українська Гельсінкська Спілка з прав людини.Отже, 1975 року, коли ідеологічне,

економічне і військове протистоян-ня соцтабору на чолі з Радянським Союзом і країн Заходу досягло, зда-валося, критичної межі, у Гельсінкі був підписаний Прикінцевий акт Наради з безпеки та співпраці в Єв-ропі (НБСЄ). В обмін на суттєві полі-тичні поступки з боку Заходу, СРСР зобов’язався дотримуватися гумані-тарної частини Прикінцевого акту, зокрема прав людини, згідно із За-гальною декларацією прав людини ООН від 10 грудня 1948 року.Прикінцевий акт НБСЄ прирівню-

вався до внутрішнього законодав-ства країни, і це давало цілком ле-гальні юридичні підстави боротися з порушеннями прав людини та нації, спираючись на внутрішнє та міжна-родне право.

СПОЧАТКУ БУЛА ГЕЛЬСІНКСЬКА ГРУПА

Зрозуміло, що, підписуючи Гель-сінкську угоду, керівництво КПРС зовсім не збиралося її виконувати в повному обсязі. Але знайшлися «на-ївні» люди, які сприйняли Прикін-цевий акт усерйоз і змусили державу поставитися серйозно, принаймні, до їхньої діяльності.Першою у травні 1976 року вини-

кла Московська Гельсінкська група. А 9 листопада 1976 року було ство-рено Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінкських угод. Українські правозахисники ви-магали визнання прав людини та націй державою і почали «явочним порядком» здійснювати конститу-

ційні права на свободу слова, друку, зібрань і асоціацій.УГГ намагалася ознайомити гро-

мадськість із Загальною декларацією прав людини ООН і порушила питан-ня про визнання міжнародним спів-товариством України, державність якої в складі СРСР була цілковитою фікцією. Група приймала скарги на порушення прав людини в Україні та передавала інформацію про пере-слідування інакодумців, про місця ув’язнення тощо в засоби масової ін-формації та урядам держав – учас-ниць Гельсінкської угоди.Серед членів УГГ були люди різ-

них політичних переконань, релігій і національностей. І кожен із них ризикував при цьому не лише свобо-дою, а часом і самим життям.

НОВІ УМОВИ І НОВІ ФОРМИ ДІЯЛЬНОСТІ

У 1987 році, у розпал горбачовської «перебудови», почали повертатися з концтаборів і заслань політв’язні. Певне пом’якшення режиму дозво-лило створити перші незалежні гро-мадські об’єднання.Влітку 1987-го у Києві виник Укра-

їнський Культурологічний Клуб (УКК), у Львові В’ячеслав Чорновіл відновив видання «Українського ві-сника», а в жовтні там з’явилося То-вариство Лева. А наприкінці грудня Українська Гельсінкська Група ого-лосила про відновлення своєї діяль-ності. Проте нові умови вимагали і нових форм роботи.Ідея розширення і політизації

Групи належала В’ячеславу Чорно-волу. Він же запропонував і змінити її назву на Українську Гельсінкську Спілку. Чорновіл спільно із Зиновієм Красівським, Михайлом і Богданом Горинями, Олесем Шевченком роз-робили Декларацію принципів УГС. Її оприлюднили 7 липня 1988 року на багатотисячному мітингу у Львові.У Декларації зазначалося, що УГС

є федеративним об’єднанням право-захисних груп і організацій, вірних принципам Гельсінкської Групи, на базі якої вона постала. Декларація проголошувала опозиційність Спіл-ки до політики комуністичної пар-тії, хоча й наголошувалося, що сама вона не є партією.Своє завдання УГС бачила у «все-

бічній активізації народних мас і розробці механізму участі народу в управлінні державою». Серед осно-вних принципів Декларації назива-лося відновлення української дер-жавності як гарантії забезпечення усіх прав українського народу.Тоді УГС не висувала ідеї виходу

з СРСР і вбачала можливість ство-рення конфедерації на його основі, передавши всю повноту керівництва політичним, економічним і культур-ним життям суверенним республі-кам (утім, швидко УГС перейшла на позиції незалежництва).Декларація також вимагала пере-

дачі влади в республіці від компартії до рад народних депутатів, переходу до ринкової економіки, забезпечен-ня основних прав і свобод громадян, конституційного визнання статусу української мови як державної, ви-лучення з кримінального кодексу антидемократичних статей про по-карання за політичні переконання, негайне звільнення і реабілітація всіх політв’язнів, створення незалеж-них профспілок, легалізація УГКЦ та відновлення УАПЦ.Мине два роки, і значна частина

програмових принципів УГС знайде своє відображення в ухваленій Вер-ховною Радою Декларації про дер-жавний суверенітет України.Після оприлюднення Декларації

було заявлено, що УГГ складає свої повноваження і усім складом вхо-дить у Спілку. Головою УГС обрали Левка Лук’яненка, який у той час ще перебував на засланні, а виконком очолив В’ячеслав Чорновіл. Дуже швидко структури УГС з’явилися в усіх областях. Уже за тиждень про-сто неба на шкільному стадіоні від-булися установчі збори Київської філії, головою якої було обрано Оле-ся Шевченка. Невдовзі до Спілки як колективний член повним складом вступив Український Культурологіч-ний Клуб.

УГС У ДІЇУкраїнська Гельсінська Спілка

розгорнула широку діяльність по всій Україні. Проводилися мітинги, демонстрації, поширювалися друко-вані матеріали. Активно працювала прес-служба. Адже саме інформація в той час була, мабуть, найдієвішою зброєю.Центральним пресовим органом

став редагований Чорноволом «Укра-їнський вісник», виходили оператив-ні спецвипуски «УВ-експрес», «Лист-ки прес-служби УГС», «Обіжники». У 1989 році почав видаватися «Голос Відродження» – перша легальна не-цензурована газета, редактором якої був Сергій Набока.У самвидаві поширювалися і до-

кументи УГС. У Києві великого ре-зонансу набуло Звернення УГС «До національних меншин, які мешка-ють в Україні». Влада звинувачувала УГСівців у розпалюванні міжнаці-ональної ворожнечі, водночас по-ширюючи чутки про погроми, що їх наче готують «націоналісти». У Звер-ненні УГС пояснювало свою позицію в національному питанні й спросто-вувало усі нісенітниці комуністичної пропаганди.Реакція комуністичної влади не

обмежувалася шаленою кампанією дискредитації та дезінформації на шпальтах офіційних газет. Тиск, за-лякування, затримування, адміна-решти, напади «оперативників у ци-вільному», вивезення людей за межі міста чи недопущення їх до місця проведення акцій – ось характерні

методи боротьби влади і КҐБ з опо-зиціонерами. Всі ці заходи давали радше протилежний ефект. До УГС з кожним днем долучалося все більше людей, раніше далеких від політики, особливо молоді.

«Вже впродовж року свої діяльнос-ті, – зазначає Олесь Шевченко, – УГС підготувала ґрунт для виникнення таких демократичних організацій, як Товариство української мови іме-ні Тараса Шевченка, «Зелений світ», «Меморіал», Товариство політв’язнів, Народний Рух України за перебу-дову. Саме під ідейним і кадровим впливом УГС Народний Рух через рік після свого установчого з’їзду ради-калізував свою програму, знявши з власної назви слова «за перебудову» й зазначивши своєю метою віднов-лення державної незалежності…».У березні 1990 року на перших

відносно демократичних виборах 11 членів УГС стали депутатами Верхо-вної Ради УРСР. Саме вони ініціюва-ли створення опозиційної «Народної Ради» в парламенті. Сотні УГСівців були обрані до місцевих рад. А невдо-взі на Установчому з’їзді УГС була пе-ретворена у першу в сучасній Україні справжню політичну партію – Укра-їнську Республіканську партію. Така еволюція Спілки є цілком закономір-ною. Адже з перших днів існування вона ставила собі виразно політичні цілі і, хоча й позиціонувала себе як громадське об’єднання, фактично вже була передпартією.

ЧИ ПОТРІБНА НОВА УГС?Створення УГС було дуже важли-

вим моментом у новітній історії Укра-їни. Адже, на відміну від своєї попе-редниці – Гельсінкської групи, яка була, за висловом Олеся Шевченка, «чисельно невеликою групою гото-вих до самопожертви правозахисни-ків», Спілка стала першою в сучасній Україні масовою політичною опози-ційною організацією. Її утворення означало перехід від правозахисного руху до відвертої політичної бороть-би. Під впливом УГС розростався і радикалізувався весь національно-демократичний рух кінця 80-х років. Саме з неї постала і більшість ниніш-ніх громадських організацій і партій національно-демократичного спря-мування в Україні.На жаль, на українському політич-

ному небокраї сьогодні не видно ді-євої політичної сили, яку можна було б назвати гідною наступницею УГС. Партії національно-демократичного спрямування, які вели перед у перші роки незалежності, як з об’єктивних, так і, значною мірою, з суб’єктивних причин, свої позиції втратили. І, можливо, саме слабкість цієї части-ни політичного спектру є причиною прикрого висновку певних кіл про те, що «національна ідея не спрацю-вала». То, може, потрібна нова УГС?

Інна НАБОКАРадіо “Свобода”

ІСТОРІЯ

УКРАЇНСЬКА ГЕЛЬСІНКСЬКА СПІЛКА. 20 РОКІВ ПО ТОМУ

дою слова. Інтервенція і жахливі злочини в Грузії. Повсюдна знева-га до людського життя включаючи власних громадян. Здається, що ке-рівники Росії вже давно не зважають на Бога.Завдяки «газо-нафтодоларам»

можна було би кардинально попра-вити стан справ. Однак для цього російська еліта має усвідомити, що наявна гуманітарна катастрофа є прямим наслідком національної гордині, базованої на агресивній і брехливій пропаганді, а також на-слідком злочинів проти людства – давніх і сучасних, не усвідомлених і

не покаяних.Політика, базована на агресивній

риториці поступово знищує вітальну силу російського народу. Бруталь-на імперська ментальність домінує в Росії вже багато століть. При три-валому застосуванні такі вартості руйнують людей позаяк не відпові-дають основним Божим Заповідям. Таке довготривале утримування на-селення в полі антигуманної ідеоло-гії власне і спричиняє його апатію та поступову моральну деградацію. Люди духовно стають слабкими, втрачають смак до життя і бажання прожити його достойно.Прогнози щодо краху Росії в да-

ний час можуть виглядати дивни-ми. Але так само дивно у 1940 році виглядав можливий крах Третього Рейху. Важливо побачити тривожні процеси і усвідомити їхні можливі наслідки. А час розв’язки залежить від багатьох факторів, насамперед – від волі Провидіння.Внутрішніх здорових сил у Росії

майже немає, всяке «інакомисліє» загнано в підпілля.На Церкву надії мало – релігія

там завжди була підпорядкована ке-рівництву держави.При такій ситуації величезні дохо-

ди Росії скоро можуть перетворити-ся на інструмент Божого покарання.

Легко отримані гроші розслабля-ють. Деморалізована і лінива нація розпаскудиться ще більше, гумані-тарна криза Росії поглибиться і при-скорить крах імперії.Гроші можуть бути і благом, і ка-

рою – залежно від того, хто і як ними розпоряджається. Морально слаб-ких людей велике багатство знищує бо воно затьмарює їм розум.Росія ще дуже потужна. Це справ-

жній колос, але його ноги стають щораз більше «глиняними». Незаба-ром він може почати розвалюватися – варто від нього відсунутися на без-печну відстань.

Михайло ДЕПЯК

ТРИВОЖНО ЗА РОСІЮ (зі стор. 14)


В Інтернет-клуб уривається хлопець з пістолетом:– Це пограбування! 10 годин Інтерне-ту, швидко!

Дружина:– Сволота ти! Усе життя мені зіпсував! Усю молодість на тебе потратила!Чоловік:– Перестань розмовляти з дипло-мом!

Донецький завод чавунного лиття приступив до випуску дитячих ігра-шок. З цією іграшкою ви завжди зна-йдете дитя там, де його залишили...

– Невроз Вашої дружини не небез-печний. З ним вона проживе сто ро-ків, – каже лікар.– А я? – питає чоловік.

– Я так обожнюю свого чотириногого друга!..– А яка у нього кличка?– Диван!

Дружина постійно обмежувала себе в їжі. Вставши увечері на вагу, страж-дальниця в черговий раз перекона-лася, що дієта не принесла бажаного результату.– Скажи, коханий, – звернулася вона до чоловіка, – яка дружина тобі біль-ше до душі – кістлява, але буркотли-ва чи товста і весела?Відклавши газету, чоловік запитав:– А скільки ти повинна додати, щоб стати веселою?

– Я чула, що ти знову хочеш поверну-тися до чоловіка...– Так, я не можу більше дивитися, як цей мерзотник живе собі у своє задо-волення.

Розмовляють двоє приятелів:– Минулого тижня піщинка впала в око моїй дружині і вона повинна була йти до лікаря. Це обійшлося мені у 20 доларів!– Дрібниці! Минулого тижня в око моїй дружині впала шуба з норки, і це коштувало мені 3000 доларів!

– Дівчата! Після того, як зранку зми-єте косметику, не забудьте нагадати свому молодому чоловікові, як вас звати.

– Ну і як тобі відпустка, вдалося до-бре відпочити?– Та знаєш, ніякої особливої різниці в порівнянні з офісом: навколо суціль-ний натовп дурнів, які постійно роз-мовляють ні про що, тиняються з міс-ця на місце, нічогісінько не роблять, і

лише чекають обіду.

– Коханий, тобі не здається, що огір-кова маска допомагає поліпшити мій зовнішній вигляд?– Безперечно, кохана, я тільки не зро-зумію, навіщо ти її знімаєш?

Дружина купила декілька лотерей-них квитків.– Якщо я виграю, – сказала вона чоловікові, – то куплю собі норкову шубу!– А якщо не виграєш? – зіронізував чоловік.– Тоді мені її купиш ти!

Злітає пасажирський авіалайнер. У момент відриву від землі лунає не-зрозумілий гуркіт, який стихає через декілька секунд після зльоту. Бортін-женер заспокоює стривожених піло-тів:– Не звертайте уваги, це заправник пізно від’єднався.

Англійський священик, прогулював-ся по вельми доглянутому саду і по-бачив садівника за роботою. Бажа-ючи нагадати йому про велич Бога, священик і каже:– Я бачу, у Вас чудовий сад, сер. Які прекрасні творіння створює Господь, коли йому допомагає людина!– Ха! Бачили б Ви цей сад минулого року, коли Він трудився тут один...

Маленькому шестирічному Іванкові подарували набір юного сантехніка...Він спився за 3 тижні...

Розмовляють песиміст і оптиміст. Пе-симіст:– Холєра... Дні летять зі страшною силою! Не встигнеш озирнутися, як місяць пролетів!Оптиміст:– Ага! І знову зарплата!

Підходить мужик до паркана сусіда й стукає. Нікого. Знову стукає. Тиша. Бачить, з іншої сторони паркану під-ходить собака й каже:– Ну чого стукаєш? Не бачиш, що вдо-ма нікого немає?Мужик непритомніє. Через деякий час відкриває очі – над ним стоїть цей же самий собака.– Собако, ти що, гавкати не вмієш?– Чому? Умію. Просто лякати тебе не хотів.

– Коханий, лікар порекомендував нам поїхати відпочити на Багами або на Канари. Куди ми поїдемо?– До іншого лікаря!

Дружина чепуриться перед дзерка-лом. Зачіска, парфуми, й усе таке, одним словом, робить вигляд, що збирається до подруги. Підходить до шафи, а потім гнівно повертається до чоловіка (той єхидно посміхається):– Ти що, знову моє вечірнє плаття сховав?– Хто?? Я??? Нічого подібного!– Так? Ану розтисни кулак!

– Ти чого з дружиною розвівся?– Та вона сильно порядок любить.– І що тут такого?– Та як що... бувало вночі встанеш води попити, повернешся, а ліжко вже застелене...

Два собаководи вигулюють своїх ви-хованців. Один говорить іншому:– У тебе, як я бачу, квартирка тісна.– Точно! А ти як здогадався?– Та твій собака хвостом махає не вліво-вправо, а вгору-вниз!..

Буває, лежиш на дивані, п’єш пиво, дивишся телевізор... А тут дзвінок:– Ти сина забрав? Продукти купив? Завтра мама приїжджає, не забув? Що ти мовчиш, Андрію?А ти не Андрій, ти Микола! І на душі

свято!!!

Чоловік продає собаку. Покупець пи-тає:– Вона здорова?– Здорова!– Розумна?– Розумна!– Вірна?– Вірна, уже вп’яте продаю...

Фотомодель на фотосесії. Фотограф її просить:– Зробіть серйозний вираз обличчя!Модель тупо на нього дивиться. Він їй говорить:– Ну добре, я Вам допоможу! Скільки буде сім на дев’ять?

– Кохана, якби я розорився, ти б про-довжувала мене любити ?– Звичайно! Але мені б тебе дуже бракувало...

Новоспечений чоловік ліниво колу-пає макарони на сніданок. Його мо-лода дружина запитує:– Коханий, ти мене любиш?– Кохана, це питання ти задаєш мені вже цілий місяць, а от чому ти жод-ного разу не запитала, чи люблю я макарони?

До кінця робочого дня розумієш: Ін-тернет такий великий... а дивитися більше нема чого...

На питання “Що ви тут робите?” 72% респондентів відповіли негативно.

У салоні літака група парашутистів перед першим стрибком і два інструк-тори. Літак набирає висоту, один ін-структор – іншому:– Хвилюються…Другий оглядає поглядом парашу-тистів:– Та ні, – каже, – обличчя як облич-чя…– А повітря?!

Новини. Учора увечері був пограбо-ваний склад винного супермарке-ту. За попередніми даними пропала третина продукції, що зберігалася. Слідча бригада працювала всю ніч, і до ранку були надані уточнені дані: третина – це та частина, що залиши-лася. Слідство триває.

– Допомогли вам ліки?– Дуже, лікарю, дякую. Мій дядько помилково їх випив, і я став єдиним спадкоємцем.

Пішла якось Маруся у Дніпро то-

питися. Заодно й отруїлася.

Позичив другові гроші на пластич-ну операцію — тепер ось знайти не можу…

ГУМОР

Хіба не цікаво довідатися, хто з мешканців природи “най-най”? Хоча б за декількома параметрами.

ВИЩЕ!Вище усіх стрибає дельфін-афаліна,

якому дрібниця шестиметрова висота. Пума теж сильна: може стрибнути на 4 метри. Майже стільки ж долає... кета (3,65 м). З птахів у найвищі висоти за-бираються бородані (7500 м) і кондори (більш 5000 м).

ДАЛІ!Серед рекордсменів по стрибках

у довжину лідирує... блоха: за один стрибок вона переборює відстань у 60 разів більшу власного росту. По абслютній дальності ніхто не зрівня-ється з кенгуру, що можуть “на раз” перескочити далі 13 метрів. Наступну сходинку чемпіонського п’єдесталу за-

ймає амурський тигр, що стрибає на 10-метрову відстань.

ШВИДШЕ!У бігу на короткі дистанції непере-

вершеним майстром є гепард. Були

зафіксовані випадки, коли звір за 20 секунд пробігав 650 м, а за дві секунд розвив швидкість (з місця!) 72 км/год. Узагалі його швидкість у погоні складає 105-112 км/год., а рекорд ге-парда — 128 км/год. Страус теж роз-виває швидкість 72 км/год, але може і до вісімдесяти “вичавити”, а антилопа гну — ще швидше, до 90 км/год. Літає швидше всіх птахів сокіл-сапсан (350 км/год), але це при нападі на здобич, в інший час він пересувається в повітрі повільніше (приблизно 100 км/год), так що друге місце у швидкості польо-ту тримає чорний стриж (180-200 км/год.).

ДОВШЕ!Рекордсмени-долгожителі земної

фауни мешкають у воді. Перший серед них — осетер (152 роки). Йому уступає навіть слонова черепаха (150 років), не говорячи вже про мулову черепаху (120 років).

РЕКОРДСМЕНИ ФАУНИ

Гепард – найшвидший звір на Землі

УСМІШКИ

Дельфін-афаліна славиться винятко-вими здібностями до дресирування та миролюбним характером і все ще во-диться в Чорному морі

ЦЕ ЦІКАВО


монастир. 21. Колючий бур’ян. 22. Азербайджанський барабан. 28. Проспект. 29. Морський сса-вець. 30. Штат США. 32. Дода-ток до м’ясної страви. 35. Море-озеро. 38. Кровоносна судина. 39. “Піккардійська ...”. 42. Тро-пічний фрукт. 46. Народження ягнят. 47. Талан. 49. Звання рака на безриб’ї. 50. Екс-чоловік Гла-голєвої. 51. Карликовий буйвіл. 56. Місцевість, де відпочивають і лікуються. 58. Судова оснаст-ка. 59. Псаломщик. 64. Нічия в шахах. 65. Алігаторова гру-ша. 68. Піниста солодка страва. 69. Ріка в Польщі. 71. Косметич-ний засіб. 74. Один з Апостолів. 75. Космічне агенство США. 77. Лісовий хижак. 79. Свистко-ва флейта. 83. Кругла споруда, увінчана банею. 84. Спортивні сани. 85. Наступ. 89. Огорожа. 90. “Жигулі” на експорт. 93. Не-оброблюване поле. 94. Житло

коряків. 95. Різкий сильний по-штовх. 97. Військова частина, розташована в місті. 100. Жа-люча комаха. 106. Купа ка-міння на перевалі. 107. Гот-.... 108. низький широкий диван. 109. Молочний продукт. 110. Фу-жер. 112. Мова ква. 113. Династія правителів Китаю. 114. Трости-нове перо. 117. Кабо у т/с “... кра-си”. 118. Поступ. 121. Рубрика. 124. Хвойне дерево. 126. Марка натуральних соків. 128. Місце, де молотять зерно. 129. Супут-ник Марса. 130. Гірська сис-тема в Азії. 131. Кірка на снігу. 132. Робочий кінь. 136. Вузь-кий прохід у горах. 138. Фільм Соловйова. 139. Інструмент барда. 141. Стародавнє місто в Месопотамії. 142. Військова до-рога. 143. Заручник у мусульман. 146. Кутюр’є Донна .... 147. Пас-тушачий журавель. 148. Чо-вен з двигуном. 150. Турбота.

151. Нічний птах. 153. Пісня в один голос. 154. Ріка в Монго-лії. 157. ... Турман. 158. Римська кіннота. 159. Англійський при-рододослідник.

ПО ГОРИЗОНТАЛІ5. Франко-британський ре-

активний літак. 11. Твір Бокач-чо. 14. Напій піратів. 17. Зірка в сузір’ї Тельця. 18. Звір з цінним хутром. 20. Вірш Лермонтова. 23. Городня культура. 24. Аїд у Стародавньому Римі. 25. Суцвіт-тя злаків. 26. Тимчасове житло. 27. Зіркове скупчення. 31. Анти-чний одяг. 33. Східний прави-тель. 34. Папа римський Кароль .... 36. Алма-.... 37. Тато невістки. 40. Режисер ... Вадим. 41. Бу-бон араба. 43. Монета Норвегії. 44. Легка бавовняна тканина. 45. Північ. 48. М’ясо для шашли-ків. 52. Гібрид верблюда. 53. ... Бессон. 54. Ожарина. 55. Мар-ка розчинної кави. 57. Одинич-ний вектор. 60. Вітрильник. 61. Німецький композитор-органіст. 62. Режисер казки “Морозко”. 63. Пристрій, меха-нізм. 66. Екзотичний фрукт. 67. Збройні сили. 70. Тварина, що живиться падаллю. 72. Ор-ганізація українських націо-налістів. 73. Взірець. 76. Пірат. 78. Вибухівка. 80. Страждання. 81. Столиця Венесуели. 82. Мор-ський рак. 84. Чоловічий голос. 86. Хлопчик-слуга. 87. Пере-яславська .... 88. Багно. 91. Бу-дова століття с СРСР. 92. Руда любителька курятини. 96. Мо-нета в Ізраїлі. 98. Душа фарао-на. 99. Нація. 101. Автор балету “Жізель”. 102. Елемент гімнас-тичних вправ. 103. Великий ка-зан. 104. Негроїдна ... 105. Марка побутової техніки. 107. Східна золота монета. 111. Дзівн, що попереджає про лихо. 115. Удар-ний музичний інструмент. 116. ... Фортуни. 118. Індіанці Канади. 119. Марка російсько-го автомобіля. 120. Місто в Ні-дерландах. 122. Маг. 123. Марка літака. 125. Матеріал для іглу. 126. Подруга Самсона. 127. Слу-хова трубка. 130. Літній капе-люх. 133. Коток, що обертаєть-ся. 134. Гурт Цоя. 135. Сучасний стиль. 137. Сумнівна справа. 140. Натрієва сіль борної кис-лоти. 144. Виконавець таємної місії. 145. Спортивний клуб Ар-мії. 148. Біла глина. 149. Народ в Ефіопії. 151. ... Лорен. 152. Мар-ка пива. 153. Сигнал небезпеки. 155. Наріст на стовбурі. 156. Ста-родавнє поселення в Естонії. 158. Притока Єнісею. 160. Кви-ток. 161. ... Лорак. 162. Портова споруда. 163. Прилад для ви-мірювання струму. 164. Відхо-ди металу. 165. Предок румуна. 166. Ейфелева .... 167. Модель “Опеля”. 168. Інертний газ. 169. Будинок.

ПО ВЕРТИКАЛІ1. Лірична пісня. 2. Хвалеб-

на промова. 3. Залізо, калій. 4. Майбутній сир. 6. Альбом Білик. 7. Червоне виноградне вино. 8. Праця. 9. Знак якос-ті на золотих виробах. 10. ... Кустуріца. 12. Х/ф “Осінній марафон”. 13. Північні сани. 15. Хвалебний вірш. 16. Мол-давький танок. 19. Віддалений

Відповіді на кросворд, розміщений у числі 7 (15) «Українського Клівленду» (липень 2008 року).


Голодомору. Тоді спільно помолили-ся, заспівали Гімн України і Гімн Со-юзянок. А до того зауважу, як пізніше із щасливим здивуванням виголоси-ла одна з нас – у цій залі не було двох однакових вишиваних сорочок! Найбільше мені сподобався виступ

Аскольда Лозинського, голови СКУ, якого, на мою думку, не треба особли-во представляти зацікавленим чита-чам. Замість щось виголошувати про Голодомор, він безпомилково обрав фрагмент з “Жовтого князя” Василя Барки. Такий собі короткий уривок, що пронизав, мов спис моє серце бо-лем співчуття і допоміг мені пізніше оформити свою думку, яку я нама-гаюся донести до кожного, хто лиш хоче слухати і чути. Отже, йшлося про те, що батьки-селяни, яким голо-дна смерть у вічі заглядала, останнім зусиллям вивозили своїх дітей бодай до околиць більшого міста і покидали там вздовж вулиць, у безумній надії, що щось чи хтось їхніх дітей врятує від болісної екзекуції. А тих дітей під-бирали на вози спецзагони членів компартії, звозили в означене місце, де їх оглядали лікарі, оцінювали і ... судили. Одним присуджували смерть у викопаній за містом спільній ямі, а іншим, що мали шанс вижити, при-суджували бути вивезеними геть з України до Росії. Там їх виховували на справжнії „совєцкіх” людей. А на місце замордованих 10 мільйонів радо стали завезені з глибинки Росії партійці, які на Східній Україні про-жили вже тих 75 років, виростили ді-тей, внуків, правнуків. Це вони тепер насмерть стоять ПРОТИ незалежної України, проти вступу до НАТО, про-ти української мови, яку досі народ у селах вживає, як прабатьківську рід-ну мову.Те ж саме, тільки через роки ста-

лося в Західній Україні, звідки до Європи і далі по усіх континентах ру-

шили з валізкою і дрібними дітками українські інтелеґенти, вчений люд і всі, хто точно знали, що не знесуть пануваття тих “совітів”, з якими при-мусово ще перед війною познайоми-лися. А “освободітєлі” і справді ви-везли на Північ, Схід, у Казахстан все, що дихало українством, та не стала пусткою наша земля, а натомість на Західні землі прибули рускі, посели-лися, прожили тих майже 60 років і виростили своїх дітей, внуків.. а я скрізь чую “Чому-у-у ті українці такі не такі??? Чому-у-у та Україна така дивна???” Ось ТОМУ. Не питатися треба, а враховувати це. Тепер ВОНИ громадяни України, а ми... ми – тут. Не нам судити. Не нам зраджувати і зрікатися! Нам – допомагати, сприя-ти, будувати ту незалежність кожно-му на своєму місці перебування. Там, куди нас доля закинула!А тим часом конвенція відбува-

лася за планом. Переобрали Управу. Відзвітували за працю, нагородили найдостойніших грамотами. Ось я, що була єдиною там представницею — делегаткою від 22-го Відділу СУА в Чикаґо, отримала 18 Грамот і золотих (на колір) медалей за понад 50-літню сумлінну, віддану працю членок 22-го Відділу. А ще було на бенкеті нагороджен-

ня молодих жінок українського похо-дження, що досягли високих успіхів у різних галузях професійної діяль-ності. Серед них моя далека родичка Соломія Сорока – внучка Катрусі За-рицької, нашої української героїні, чудова скрипалька, теж отримала по-чесну Грамоту. Подарувала насолоду співом опер-

на співачка Оксана Кровицька – наша гордість.У неділю ми мали Службу Божу

просто в готелі, на якій почуттям гор-дості наповнював чудовий, могутній злагоджений спів нашого жіноцтва. Усі – як один хор!Діточки з трьох українських “Світ-

личок” під час обіду нас розважили своїми патріотичними співами і де-кламаціями. Увечері ми мали екскурсію в укра-

їнські околиці Детройту, оглянули фрескові розписи церкви “Непороч-ного зачаття” роботи українсько-го художника Дмитренка, а також українське село у Воррен, оселю СУА, мали вечерю в культурному осеред-ку, де посол України в Америці Олег Шамшур вручав нагороду сенаторові, який сприяв подоланню поправки Ве-ніка для України. Там був присутнім і наш генеральний консул пан Василь Корзаченко із дружиною.Українська громада обдарувала

нас чудовою виставою за мотивами “Наталки-Полтавки” в осучасненому варіанті, пристосованому до реалій

третього тисячоліття із самодіяльни-ми акторами, обдарованими надзви-чайними акторськими і вокальними талантами. Цей виступ і весь милий концерт вдихнув нові сили у стомле-них союзянок — усі щиро сміялися, раділи, плескали.Понеділок – останній день роботи,

був виповнений секційною і пленар-ною роботою. Ми отримали багато матеріалів, що допоможуть пожвави-ти роботу.Лиш треба нам нових членок! За-

кликаємо! Приходьте! Це так добре – служити своєму народу, громаді, працювати на краще майбутнє!

Віра ЖУРАВСЬКА, 22-й Відділ СУА, округа Чикаґо.

то з ліберальним космополітизмом, що розслаблює суспільство, чи то із соціалістичним практицизмом, що обмежує його вітальну силу, чи з авангардно-масовою культурою, яка хаотизує й примітивізує духовно-творчу сферу. На жаль, присутність цих факторів є поки що неуникнен-ною. У річницю ж Дмитра Донцова сучасні учасники націоналістично-го руху повинні узяти з його спад-щини найголовніше – віру в націо-

нальну героїку. Відзначення ж цієї річниці має для нас стати не черго-вими пишномовними закликами і шаблонними урочистими демон-страціями “барабанного” патріотиз-му, а передусім новим поштовхом до націленості на таку ефективність і всеобіймаючу націотворчу дію, які пульсували в дивовижно продук-тивній і різнобічній праці Дмитра Донцова.

Олег БАГАН, керівник Науково-ідеологічного

центру ім. Дмитра Донцова

писалося, до яких ментальних змін в середовищі його жертв призводить штучний, тобто абсолютний, голод. Принаймні, Лев Троцький (Лейба Бронштейн) ще 1921 року популярно пояснив українським селянам, що справжній голод настане в них тоді, коли їхні жінки почнуть їсти влас-них дітей.Тобто в жінок під тиском голоду

повністю вмирає наймогутніший у людській природі материнський ін-стинкт. Не треба бути аналітиком, щоб побачити, що до того в цих жі-нок (а також у чоловіків та дітей) вмирають або не зароджуються на-ціональні почуття, загальнолюдське ставлення до добра та зла, правди та неправди, справедливості.Іншими словами, людина пере-

творюється на раба того, хто га-рантує їй щоденний шматок хліба. Можна припустити, що саме про це казали Сталіну знавці Тори з його найближчого оточення. Відома й фраза «кремлівського горця», якою він погодився на такий варіант ге-ноциду, запропонований цими зна-вцями: «Робіть що завгодно, тільки

не залишайте слідів».І треба визнати, що світова історія

не знає іншого прикладу такого за-конспірованого масового знищення людей, як це було в українському селі в перше півріччя 1933 року. З більшо-вицькою пресою проблем, звичайно, не було. Кореспондентів провідних світових видань, таких, як Дюранті («Нью-Йорк Таймс») було підкупле-но, а тих, хто не купився, — змінено. Усіх українських кобзарів ще 1931 року після їхнього з’їзду в Харкові знищено або кинуто за ґрати на до-вгі терміни. Самих же свідків Голо-домору залякано таборами на довгі десятиліття.Як відомо, українські жінки їли

власних дітей 1933 року майже в кожному нашому селі. Їх, а також інших канібалів тоді здебільшого розстрілювали. Зрідка, як виняток, відправляли на довгі терміни рити Біломорканал. За даними всесвітньо відомого дослідника Голодомору іс-торика Роберта Конквеста, тільки таких «винятків» там у 30-ті роки минулого столiття було кілька ти-сяч.Після Голодомору наші села прак-

тично перестали бути українськими.

Селяни так полюбили колгоспи, що й досі щиро тужать за ними. Вони перестали ткати рушники, вишива-ти сорочки, співати батьківських пі-сень. Багато з них у черговий перепис 1939 року записалися росіянами. На Кубані це зробили 90% козаків. До-казом цього є те, що під час перепису 1926 року там мешкало 75% україн-ців, а сьогодні — лише 6%.Звісно, що так нещадно поніве-

чене українське село замість націо-нальної еліти стало продукувати ан-тиеліту. Перевиховані Голодомором селяни добре бачили, як жирували в 1933 роцi представники влади. Саме тому в постгеноцидному укра-їнському селі при вихованні дітей найпопулярнішим був культ влади. Вихідці з нього дуже зосереджено і послідовно дряпалися по кар’єрних драбинах, мовчки, без зайвих емоцій штовхаючи вниз своїх конкурентів.Тому зовсім не випадково сьогод-

ні пересічний народний депутат є вихідцем iз постгеноцидного села. Звідти ж усі наші три президенти. Всі спікери, за винятком Яценюка. Чи не забагато селюків на вищих щаблях влади у країні, де міське на-селення в кілька разів перевищує

сільське?Враховуючи їхній шлях до влад-

ного Олімпу, а також їхні діяння на ньому, назвати тих селюків не мож-на навіть псевдоелітою. Та й справді, хіба можна порівняти за моральни-ми якостями, скажімо, того ж таки Михайла Грушевського та його ко-легу Володимира Литвина? Тому, гадаю, вердикт сучасній українській політичній еліті винесе наша історія. Хоча вже сьогодні, якщо розглядати її у вимірі якостей національної елі-ти, напрошується одне визначення — антиеліта.І найстрашніше тут те, що пост-

геноцидне українське село апріорі не може продукувати іншу за якістю еліту. Саме звідси, на моє переконан-ня, походять усі українські труднощі та парадокси нашого сьогодення.Тому на часі якнайшвидше до-

несення саме цієї гіркої правди до світової спільноти. Тільки коли це вдасться, ми зможемо сподіватися на те, що та спільнота ставитиметься до України більш-менш об’єктивно.

Олександр КРАМАРЕНКО, Луганськ

“День”

РЕКЛАМУЙТЕ НА ШПАЛЬТАХРЕКЛАМУЙТЕ НА ШПАЛЬТАХ

«УКРАЇНСЬКОГО «УКРАЇНСЬКОГО КЛІВЛЕНДУ»КЛІВЛЕНДУ»

Тел. 330-554-6429 Тел. 330-554-6429 або ел. пошта або ел. пошта

[email protected]@ukrainiancleveland.com

КОНВЕНЦІЯ СУА (зі стор. 3)

Нагороду від СУА отримує скрипалька Соломія Сорока

ДМИТРО ДОНЦОВ (зі стор. 15)

МИ ВСІ – ЖЕРТВИ (зі стор. 18)

the ukrainian cleveland, issue 16, august 2008

Documents