ПРОФЕСІЙНА ДЕРЖАВНА СЛУЖБА —ЄВРОПЕЙСЬКЕ МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ

Матеріали міжнародної конференції за участі посадових осіб України та країн Європейського Союзу,

відповідальних за розроблення державної політики, у Києві 21 червня 2005 року

Головне управління державної служби України

Київ

Центр сприяння інституційному розвитку державної служби

2005

ББК 67.9(4УКР)

П78

Видається за сприяння Головного управліннядержавної служби України та Центру сприянняінституційному розвитку державної служби

Професійна державна служба — європейськемайбутнє України: Матеріали міжнародної конференціїза участі посадових осіб України та країн Євро&пейського Союзу, відповідальних за розроблення дер&жавної політики, у Києві 21 червня 2005 року. — К.:Центр сприяння інституційному розвитку державноїслужби, 2005. — 112 с.ISBN 966&8918&02&9

У збірнику представлено доповіді та рекомендації учасників

Міжнародної конференції „Реформа державної служби — розбудова

адміністративної спроможності до членства у Європейському Союзі”,

організованої за ініціативи Уряду України та Світового Банку. Серед

учасників конференції — посадові особи України та країн Європейського

Союзу, представники міжнародних організацій, визнані експерти та

науковці.

У цьому виданні представлено також проект закону України „Про

державну (цивільну) службу” та проект Концепції розвитку законодавства

про державну службу, які обговорювалися на конференції та повідомлення

про Міжнародну конференцію у засобах масової інформації.

Збірник розраховано на посадових осіб, державних службовців,

науковців та інших осіб, зацікавлених у реформуванні державної служби.

ББК 67.9(4УКР)

ISBN 966&8918&02&9

П78

Зміст

3

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5

ВИСТУПИ ДОПОВІДАЧІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6

Роман БЕЗСМЕРТНИЙ „ЗНАЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ТА ЕТИЧНОЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ДЛЯ УСПІХУ СИСТЕМНИХ РЕФОРМ

НОВОГО УРЯДУ” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6

Пол БІРМІНГЕМ „РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТІЇ” . . . . . . . . . . . . . . . .9

Тимофій МОТРЕНКО „ОСНОВНІ НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .10

Франциско КАРДОНА „РЕКОМЕДАЦІЇ ЄС СТОСОВНО СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ КРАЇНАМJКАНДИДАТАМ” . . . . . . . . . . . . . . .14

Робін МАУНТФІЛД „ОСНОВНІ ОЗНАКИ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ПОБУДОВИ У КРАЇНАХ

З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .19

Гунта ВЕЙСМАНЕ „ДОСВІД ПРИСКОРЕНОЇ ПОБУДОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В БАЛТІЙСЬКИХ КРАЇНАХ” . . . . . .22

Ян ПАСТВА „РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ПОЛЬЩІ НА ШЛЯХУ ДО ЄС: ЗАКОНОДАВЧІ РАМКИ РЕФОРМИ” . . . . . . . .26

Ігор КОЛІУШКО „НОВИЙ ЗАКОН ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ: ЩО І ЧОМУ ЗМІНЮЄТЬСЯ?” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31

Світлана ПРОСКУРОВСЬКА „РЕКОМЕНДАЦІЇ СВІТОВОГО БАНКУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ЕКСПЕРТИЗИ

ПРОЕКТУ ЗАКОНУ ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .35

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЄС ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ . . . . . . . . . . . . . .40

ЗВЕРНЕННЯ УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ „РЕФОРМА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ – РОЗВИТОК АДМІНІСТРАТИВНОЇСПРОМОЖНОСТІ ДО ЧЛЕНСТВА В ЄС” ДО ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ . .69

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПРЕДСТАВНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА УРЯДІВ&УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ „РЕФОРМА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — РОЗВИТОК АДМІНІСТРАТИВНОЇСПРОМОЖНОСТІ ДО ЧЛЕНСТВА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ” . . . . . . . . . . . . . . . . . .70

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

4

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ „ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .73

ПОПЕРЕДНІЙ АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ГРОМАДСЬКОГО ОБГОВОРЕННЯ ПРОЕКТУ ЗАКОНУ УКРАЇНИ „ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .88

ПРОЕКТ НОВОЇ РЕДАКЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ЗАКОНОДАВСТВА РАЗОМ З РЕЗУЛЬТАТАМИ ГРОМАДСЬКОГГО ОБГОВОРЕННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . .90

ВИСНОВКИ АНАЛІТИЧНОГО ЗВІТУ ЗА ПІДСУМКАМИ ШИРОКОГО ГРОМАДСЬКОГО ОБГОВОРЕННЯ ПРОЕКТУ КОНЦЕПЦІЇЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .94

ЗБІРКА ПОВІДОМЛЕНЬ ПРО КОНФЕРЕНЦІЮ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .96

СТЕНОГРАМА ПРЯМОГО ЕФІРУ НА РАДІО „СВОБОДА” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .102

Передмова

5

21 червня 2005 року у приміщенні Клубу Кабінету

Міністрів України, вул. Інститутська, 7, за спільною ініJ

ціативою Уряду України та Світового банку відбулася

Міжнародна конференція „Реформа державної

служби — розбудова адміністративної спроможності до

членства в Європейському Союзі”.

Учасниками конференції були члени Кабінету

Міністрів України, народні депутати України, предJ

ставники Секретаріату Президента України та

Секретаріату Кабінету Міністрів України, Головного

управління державної служби України, керівники міJ

ністерств та інших центральних органів виконавчої

влади, неурядових організацій, а також представники

Національної Академії державного управління при

Президентові України, представники країнJдонорів і

міжнародних організацій.

Відкрили конференцію ВіцеJпрем'єрJміністр

України Роман Безсмертний та директор Світового

банку по Україні, Білорусі та Молдові Пол Бірмінгем.

Міжнародна конференція стала одним з важлиJ

вих заходів публічної кампанії з обговорення проекту

нового Закону України „Про державну службу”, розробJ

лення якого передбачено основними програмними доJ

кументами Уряду України, такими як План дій Україна —

ЄС та Програма діяльності Кабінету Міністрів України

„Назустріч людям”. На цьому етапі роботи над закоJ

нопроектом конференція за участю вищих державних

службовців країнJчленів ЄС надала можливість оцінити

відповідність положень проекту Закону основним євроJ

пейським принципам та нормам, зокрема щодо:

� встановлення чіткої інституційної межі між поліJ

тичними діячами і державними службовцями;

� передбачення відкритого конкурсу на всі посади

державних службовців;

� встановлення нових принципів оплати праці та

пенсійного забезпечення державних службовців,

що дозволить подолати сьогоднішню дискриміJ

націю і непрозорість;

� визначення конкретних механізмів, які створять

стимули для омолодження державної служби;

� побудови дисциплінарної системи для забезJ

печення реальної відповідальності чиновників.

Досвід здійснення реформи державної служби

Балтійських країн, Республіки Польща й України на

конференції представили Директор Державної

Канцелярії Латвійської Республіки Гунта Вейсмане,

Голова цивільної служби Республіки Польща Ян Паства

та Начальник Головного управління державної служби

України Тимофій Мотренко. На конференції також

виступив один із найбільш відомих експертів у світі з

питань адміністративної реформи — колишній

Постійний секретар Кабінету Міністрів і Глави державної

служби Великої Британії Сер Робін Маунтфілд.

За результатами конференції прийнято РекоменJ

дації учасників та президії Урядові України, Звернення

до державних службовців України.

ПЕРЕДМОВА

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

6

Питання, яке ми ставимо перед собою, є складJ

ним хоча б тому, що проблема реформування дерJ

жавної служби

існує більше ніж

десять років, та за

цей час ми так і не

змогли вирішити

багато її складових.

Ось уже в черговий

раз завершилася

виборча кампанія,

яка супроводжуваJ

лася заявами про

необхідність якоJ

мога швидшого

прийняття законів

про Кабінет МіністJ

рів, про ПрезиJ

дента, про державJ

ну службу, регламент парламенту тощо, але, на жаль,

у черговий раз ми не поспішаємо із розв'язанням цих

проблем. Можливо, це буде не зовсім правильним,

але треба поставити риторичне питання: чому ж ми

всього цього не робимо?

Тому моє перше

побажання на сьогодJ

ні, щоб наше спілкуJ

вання було максимальJ

но відвертим з погляду

розуміння існуючої

проблематики і підходів до її вирішення. Маючи досвід

роботи в українській політиці та в органах виконавчої

влади, хочу сказати, що перше, чого нам необхідно

досягти, — це мінімізувати конфронтаційність у нашій

дискусії; тоді ми зможемо ефективно обговорити

зазначені проблеми. Також я хочу порушити питання

прийняття законів, які регламентують діяльність

служби в органах місцевого самоврядування, адже

це дуже важливо з погляду необхідності надання

послуг, визначення статусу осіб, які працюють в

органах місцевого самоврядування, якісного підбоJ

ру персоналу для роботи в цих органах.

Хочу зупинитися на тому багажі, який у нас на даJ

ний момент є. Варто одразу зазначити, що цю ситуацію

ВИСТУПИ ДОПОВІДАЧІВ

Значення професійної та етичної державної служби для успіхусистемних реформ нового Уряду

Роман БЕЗСМЕРТНИЙВіце5прем'єр5міністр України

Роман БЕЗСМЕРТНИЙ, Віце;прем'єр;міністр України з питаньадміністративної та адміністративно;територіальноїреформи

З 1990 по 1994 роки працював учителем БороJ

дянської загальноосвітньої школи Київської обласJ

ті. 1994 року був обраний народним депутатом

України.

У Верховній Раді України ІІ скликання працював

секретарем депутатської групи „Державність”, був

членом Комітету Верховної Ради України з питань

державного будівництва, діяльності рад і місцевого

самоврядування. Керував роботою по підготовці та

прийняттю (у червні 1995 року) Конституційного доJ

говору, брав участь у розробленні та прийнятті (у

червні 1996 року) Конституції України.

Із січня 1997 по квітень 2002 року був Постійним

представником Президента України у Верховній Раді

України.

У Верховній Раді України ІІІ скликання був

членом Комітету Верховної Ради України з питань

державного будівництва та місцевого самоврядуJ

вання.

Під час парламентських виборів 2002 року —

політичний координатор Блоку Віктора Ющенка

„Наша Україна”, заступник керівника виборчого

штабу Блоку Віктора Ющенка „Наша Україна”.У Верховній Раді України ІV скликання продовжив

роботу в Комітеті Верховної Ради України з питань

державного будівництва та місцевого самоврядуJ

вання. Входив до складу фракції „Наша Україна”. 2002 року очолив Центральний Штаб Блоку

Віктора Ющенка „Наша Україна”.Під час президентських виборів 2004 року керував

Центральним Штабом Віктора Ющенка та був

заступником керівника Центрального Штабу коаліції

„Сила народу”. Під час Помаранчевої революції 2004

року рішенням Комітету національного порятунку

призначений керівником акції громадянської непоJ

кори, комендантом Майдану.

4 лютого 2005 року призначений на посаду ВіцеJ

прем’єрJміністра України.

Закінчив історичний факультет Київського

педагогічного університету ім. М. Горького (нині —

Національний педагогічний університет ім. М. ДраJ

гоманова).

Одружений, виховує доньку. �

Перше, що ми мали бвирішити вже на сьо&годнішній день, — церозмежувати полі&тичні та адміністра&тивні функції.

Виступи доповідачів

7

можна порівняти з чемоданом без ручки — і нести його

важко, і покинути посеред дороги не можна з огляду на

обсяг проблематики, який ми маємо у цій галузі.

Багато цих проблем успадковано, велика кільJ

кість із них нагромаджена в процесі реформування

служб, їх безкінечних перебудов і т. п.

Першочерговим завJ

данням на сьогоднішній день

замість продовження дискусії є

розмежування політичних й

адміністративних функцій.

Очевидно, що ця проблема дала поштовх для

безкінечної „перетруски” в системі управлінських кадрів

в абсолютно усіх органах, як по горизонталі, так і по

вертикалі. І найпершим завданням, яке необхідно

вирішити в рамках проведення адміністративної рефорJ

ми, повинно бути розмежування адміністративних і

політичних функцій через прийняття Закону України „Про

Кабінет Міністрів”. У цій проблемі є ще одна складова.

Мова йде про нерозмежованість не тільки функцій, а й

адміністративних посад на політичні й адміністративні.

Організаційне забезпечення процесу державного

менеджменту розуміється в Україні поJрізному, а відтак

нерозмежованість цих посад може тільки ускладнювати

ситуацію, а не вирішувати її.

На сьогоднішній день акJ

туальними є питання кількості

заступників міністра, якою мірою

вони повинні бути політичними

фігурами, наскільки повинен бути лояльним апарат

відомств, наскільки він повинен працювати із системою

політичних рішень, що будуть прийматись. Тому

проблеми лояльності апарату, лояльності державних

службовців до легітимної влади — це друга складова.

Уряд, який працює в Україні на нинішньому етапі,

зіткнувся з тим, що в багатьох випадках апарат бореться

з міністром і політичними фігурами. Це саме той

приклад, коли проблему розмежування функцій,

розмежування посад, лояльJ

ності апарату і системи

державної служби стосовно

легітимної політичної влади

слід вирішити в найкоJ

ротший термін.

Зрозуміло, що ці дві проблеми мають досить

серйозну причину — це існуюча система. Її можна

назвати неефективною, можна підбирати інші слова,

але я просто сказав би, що це відсутність будьJякої

логіки у підборі персоналу. Причому вона відсутня як з

погляду підготовки цього персоналу, так і з погляду сисJ

теми його підбору на конкретні посади із застосуванням

відповідних визначених параметрів.

Є проблеми і з визначеністю цих параметрів, і з

підготовкою самих кадрів, тому питання вироблення і

структури замовлення, відбору, підготовки кадрів —

не менш важливі, ніж проблеми, про які говорилося

вище. Сама філософія роботи державного служJ

бовця — його відкритість з

одного боку стосовно сусJ

пільства, з іншого — з погляду

лояльності до легітимної

політичної влади.

Це дуже і дуже важливе питання. Власне сутJ

ність державної служби і школа, я б сказав „українJ

ська школа державної служби”, перебувають на етапі

становлення та остаточно не визначені. Проблеми з

добором кадрів, конкурсним відбором, системою

їхньої освіти, системою стосунків між політичними й

адміністративними фігурами виникають через неJ

визначеність цих критеріїв, що спричиняє виникнення

такого явища як контрагент у владі, наразі ми його

називаємо простим словом „корупція”.

Я весь час повертаюся до відомої праці Ларіна „12

способів як заробляти гроші в державному апараті”, і

який би з цих 12 способів ми на

сьогоднішній день не взяли, тією

чи іншою мірою вони присутні в

українській системі державної

служби. Над цим треба

працювати, тому що

контрагентство в державній службі — це одна з причин,

яка породжує явище під назвою „корупція”. Чи ми

працюємо над вирішенням цієї проблеми, чи ми весь

час говоримо про моральні параметри, свідомість

людей і т. ін. — все це є складовими цілісного інституту

державної служби і поваги державного службовця до

суспільства, поваги до тієї посади, яку посідає та чи інша

фігура. Найсильнішим аргументом тут є усвідомлення

того, що людина працює в державному апараті країни,

яка населена сорока вісьмома мільйонами громадян, за

яких ця людина, працюючи у

владі, несе відповідальність.

Розуміючи цей чинник та

сутність української корупції,

треба розуміти і те, що за такого

злиденного стану, в якому переJ

бувають українські службовці —

із соціальною незахищеністю, з диспропорціями в їхній

забезпеченості — годі очікувати чогось іншого, ніж у

нас є на сьогоднішній день. Це очевидний продукт поєдJ

нання початкових чинників, про які я говорив, і того

невизначеного соціального статусу, який мають

державні службовці.

Ці дві проблеми мають доситьсерйозну причину — цевідсутність будь&якої логіки упідборі кадрів.

Розуміючи природу української ко&рупції, треба розуміти і те, що затакого злиденного стану, в якомуперебувають українські службовці,годі очікувати чогось іншого, ніж мимаємо на сьогоднішній день.

Проблеми лояльності апарату,лояльності державних службовців —це друга складова.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

8

Випадок, з яким ми зіткнулися на початку цього

року, коли законодавство дозволяло окремим

посадовим особам при виході на пенсію отримувати

мільйони, а іншим — якісь злиденні кошти, дуже

чітко показує, які правові механізми діють сьогодні у

забезпеченні статусу таких відповідальних, з погляду

інституцій, державних фігур, як державні службовці в

Україні.

Тому, вирішуючи питання захищеності, соJ

ціального статусу, певних преференцій, треба говорити

про те, що це буде вирішувати проблеми виникнення

негативних проявів, які на сьогоднішній день зберіJ

гаються в системі державної служби.

Говорячи про державну службу, доречно згадати і

про технологізацію процесу, застосування новітніх

технологій. Неодноразово ми звертали увагу на наявні

стандарти в оцінці державної служби, що застоJ

совуються в Україні й у світі. Можна говорити поJ

різному, але слід констатувати, що новітні методики як

такі ми застосовуємо дуже мало або взагалі не

застосовуємо ні в роботі системи державної служби, ні

в оцінюванні роботи державних службовців. На це теж

потрібно звернути увагу.

Існує яскравий приклад того, в якому інформаJ

ційному середовищі працюють державні службовці.

Даючи чергове доручення, в Уряді трапляються випадJ

ки, коли приносять нормативний акт, надрукований із

сайту „ЛігаБізнесІнформ”. Прекрасно, що ми корисJ

туємося комерційним сайтом, але ж де державна

система обліку нормативних актів, де та система

юстирування актів місцевого самоврядування,

регіональних органів виконавчої влади, центрального

уряду, яка б поєднала всю інформаційну базу, хоча б

нормативну?

Я вже не кажу про те, що у

нас стало правилом, що кожне

відомство, більшою чи меншою

мірою, утворює свою замкнуту

локальну інформаційну мережу. У

результаті — люди працюють, а через блокування

системи обміну інформацією продуктивність цієї роботи

не така, якою вона мала би бути. Тому в питанні

інформаційних потоків необхідна єдність загальнонаJ

ціональної інформаційної нормативної бази закоJ

нодавства, документообігу, стандартів. Коли на

засіданні Уряду весь матеріал, кожний проект нормаJ

тивного акта подається в різних стандартах, чудово

розумієш наскільки ця база, ця система спроможні

акумулювати всю ту інформацію. Тому доцільно

виробити певні рішення, починаючи від програмного

продукту, завершуючи змістовним форматом. Це все

необхідно вирішувати.

Підводячи підсумок, я б виділив дев'ять проблем,

які на сьогоднішній день є ключовими у сфері реглаJ

ментування діяльності державної служби, її якісного

змісту тощо.

Перше — розмежування політичної та адміJ

ністративної функції в державному менеджменті.

Друге — чітка регламентація діяльності

державних службовців на законодавчому рівні.

Третє — здатність надавати якісні адміністративні

послуги громадянам.

Четверте — ефективна комунікація із суспільстJ

вом. На сьогоднішній день політичні фігури мають

проблему в комунікації із суспільством, а що

стосується державної служби — тут стоїть нездоланна

стіна. Незабаром в Україні статус державного

службовця сприйматиметься як статус за колючим

дротом чи за залізобетонною стіною. Повна відгоJ

родженість. Саме тому сутність спілкування державної

служби із суспільством ніхто ніколи серйозно не розJ

глядав і не аналізував.

П’яте — професійна відповідність державних служJ

бовців займаним посадам, якість їх професійної підготовки.

Шосте — про що вже зазначалося, — лояльність

до легітимної влади.

Сьоме — забезпечення дієвих механізмів

відповідальності державних службовців.

Восьме — забезпечення прав і соціальних

гарантій державним службовцям.

Й останнє — зміна філософії

службовців. До того часу, поки в Україні

держава буде формувати суспільство,

чиновник буде управляти громадянином.

Чиновник, у позитивному значенні цього

слова, — це лише найнятий

громадянами менеджер, який повинен працювати за

високу плату, за певні соціальні гарантії, але тільки так, я

ще раз зазначаю, чиновник у позитивному значенні, як

інститут у громадянському суспільстві.

Я переконаний, що ми вирішимо ці проблеми. Не

так швидко як кожному з нас хотілося б, але,

проголосивши курс на європейську інтеграцію, будемо

вирішувати їх спільними зусиллями. Вітаючи Вас із

початком цієї конференції, від імені Уряду я запрошую

усіх нас до відвертої ділової розмови. Вона дозволить

подолати ті проблеми, які існують у нас сьогодні. Бажаю

Вам гарної продуктивної праці.

До того часу, поки в Ук&раїні держава буде фор&мувати суспільство, чи&новник буде управлятигромадянином.

Виступи доповідачів

9

Перш за все хочу сказати, що зустріч, яку ми

сьогодні проводимо, є надзвичайно своєчасною. НайJ

ближчим часом

Рада директорів

Світового банку

буде обговорювати

питання нашої

програми допомоги,

яку ми надаємо

Україні, та можJ

ливість її розшиJ

рення. Це, безумовJ

но, буде співпадати

з тією програмою,

яку затвердив Уряд

України „Назустріч

людям”, так чи інакJ

ше це стосується

підтримки України

на її шляху до європейської інтеграції. При

формуванні програми допомоги Україні, реJ

формування державної служби є фундаментальним

та основним моментом не тільки для здійснення тих

проектів, які ми збираємося впроваджувати, але і для

виконання всієї програми „Назустріч людям”. Саме

тому, на нашу думку, надзвичайно важливо проJ

вести відповідну реформу, забезпечити вдосконаJ

лення системи державної служби. На сьогоднішній

день це нагальна потреба, яка напряму пов'язана із

соціальними питаннями.

Ми маємо надію, що

можемо назвати себе

партнером Уряду України в

цих заходах серед баJ

гатьох інших партнерів,

таких як Швеція, Латвія,

Польща, Велика Британія,

Канада, представники

яких присутні сьогодні тут, і які підкреслюють

актуальність цього питання для України, для нас та для

забезпечення європейських цінностей і норм.

Ми переконані в необхідності реформування

державної служби для того, щоб зробити її відкритою,

моральною, чесною, прозорою. Державні службовці

повинні отримувати гідну зарплату і мати належний

захист своїх громадянських прав. Це те, що є вкрай

необхідним на національному рівні для забезпечення

Реформування державної служби як необхідна умова розвитку демократії

Пол БІРМІНГЕМ,Директор Світового банку

по Україні, Білорусі та Молдові

Пол БІРМІНГЕМДиректор Світового банку по Україні, Білорусі та Молдові

Пол Бірмінгем, ірландець за походженням,

розпочав роботу в Банку в 1994 році.

Працював у галузі інфраструктури та розвитку

приватного сектора. До останнього часу займав

посаду Директора Сектора фінансового меJ

неджменту. Пол Бірмінгем також перебував на

посадах Голови спільного підприємства з державного

фінансового менеджменту Комітету з питань

сприяння розвитку Організації економічного співроJ

бітництва та розвитку й Голови робочої групи з гармоJ

нізації фінансового менеджменту Багатостороннього

банку розвитку.

Роботі в Банку протягом кількох років передувала

робота на урядові інституції та міжнародні агенції. Ще

раніше пан Бірмінгем працював у КРМG, міжнародній

аудиторській і консалтинговій компанії. Він —

випускник БізнесJколеджу Трініті, м. Дублін.

Пан Бірмінгем призначений на посаду Директора

по Україні, Білорусі та Молдові з 1 жовтня 2004

року. �

подальшої демократизації суспільства. Тому ця тема

стала важливим компонентом нашої роботи, і саме тому

ми готові підтримати уряд України всіма можливими

для нас засобами.

Ми були приємно вражені

підходом українського Уряду до

реформування держаної служJ

би, його відкритістю у вирішенні

цього питання. Це відрізняє

сьогоднішню ситуацію в Україні

від тієї, яка була раніше. Ця відJ

критість є принципово важJ

ливою для успіху процесу реформування державної

служби. Звичайно, необхідно, аби закон, який буде

створювати відповідне середовище, забезпечував

процес відкритості до інших країн, що готові

поділитися своїм багатим досвідом, врахувати досвід

України, яка, врештіJрешт, повинна прийняти своє

унікальне рішення щодо того, якою буде система

державної служби. Ми будемо обговорювати сьогодні

питання, що так чи інакше торкаються процесу

реформування державної служби, але є необхідність

Ми переконані в необхідності рефор&мування державної служби для того,щоб зробити її відкритою, моральною,чистою, прозорою. Державні служ&бовці мають отримувати гідну зарплатуі мати гідний захист своїх грома&дянських прав.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

10

наголосити на чіткому розмежуванні політичних й

адміністративних функцій, забезпеченні ефективного

і прозорого процесу роботи державних службовців,

їхній підзвітності, а також адекватному захисті їх

прав. Потрібно мати чіткий механізм покарань за

порушення чинного Закону „Про державну службу”.

Наразі в Україні триває підготовка нового закону,

який, крім перелічених вище вимог, забезпечить також

повагу до особистості.

Однак, це лише перший крок, який передує

процесу імплементації, впровадження нового закону,

що може тривати декілька років і в процесі цього будуть

виникати перепони та проблеми.

Свій виступ я хотів би завершити запевненням

Уряду в нашій готовності підтримати й допомогти

Україні. Ви будете мати більш ніж одну дружню пару

рук, готову йти разом з вами.

Основні напрями реформування державної служби в Україні

Тимофій МОТРЕНКО, Начальник Головного управління

державної служби України

Мені хотілося б дещо розвинути основні тези, які

від імені Уряду висловлені паном ВіцеJпрем'єром, і,

можливо, навіть навести приклад там, де є відповідна

статистика або відповідні факти.

Теза про розмеJ

жування політичних й

адміністративних посад

тісно пов'язана із тезою

про політичну лояльJ

ність. На жаль, в укJ

раїнській традиції —

так прийнято, така менJ

тальність — це дві тези

поєднані в одну. Тому

вважається, що поліJ

тична лояльність — це

партійна приналежність

до правлячої або преваJ

люючої в органах влади

партії, або тієї, яка

здобула відповідну перемогу на виборах.

На жаль, ця теза стосується і державних служJ

бовців, що періодично робить ситуацію на державній

службі в органах державної влади, не скажу катастJ

рофічною, але надзвичайно напруженою і критичною.

Це відбувається сьогодні у нас на очах. 18 тис.

змін високих посадовців або просто посадовців на

різних рівнях, про які сьогодні йдеться, — добре це чи

погано, я не буду цього оцінювати зараз — я скажу

тільки, що це не нормально. І це є прямим наслідком

того, що керівники на усіх рівнях мали можливість

використовувати цих людей у власний політичний

спосіб, тому що це набагато простіше, ніж

організовувати якийсь штат, після роботи ходити до

клубу, або якогось офісу, збирати стомлених людей,

Тимофій МОТРЕНКОНачальник Головного управління державної служби України

Тимофій Валентинович Мотренко призначений

Начальником Головного управління державної

служби України Указом Президента України у жовтні

2003 року.

Тимофій Мотренко є також Головою Комісії з

питань формування кадрового резерву на керівні

посади державних службовців, заступником Голови

Координаційної Ради з питань державної служби при

Президентові України.

Раніше працював заступником голови

Вінницької облдержадміністрації з соціальних

питань, заступником Міністра Кабінету Міністрів

України, заступником Урядового секретаря, а

згодом — заступником Державного секретаря КабіJ

нету Міністрів України.

Закінчив філософський факультет Київського

державного університету ім. Т. Шевченка за

спеціальністю „філософія”, здобувши кваліфікацію

філософа, викладача філософських дисциплін, та

Вінницьку філію Тернопільської академії народного

господарства за спеціальністю „фінанси і кредит”,

здобувши фах економіста. Тимофій Мотренко —

доктор філософських наук, професор, Голова

Експертної ради ВАК України в галузі наук

„Державне управління”, член Наглядової Ради та

Вченої ради Національної академії державного

управління при Президентові України, член

наглядових рад ряду провідних національних ВНЗ,

член спеціалізованої вченої ради Київського

національного університету ім. Т. Шевченка, член

опікунської ради Європейського університету,

Голова редакційної колегії журналу „Вісник

державної служби України”. Має низку державних

нагород і відзнак.

Одружений. Має сина та доньку. Серед його

захоплень — книги, філософія, автомобілі. �

Виступи доповідачів

11

давати їм доручення і самому разом із ними ходити й

агітувати на дільниці; набагато простіше протягнути

руку керівникові й натиснути одразу п'ятірнею десять,

п'ятнадцять, двадцять клавіш, дати команду конкретним

державним службовцям, і ті побіжать її виконувати.

І ми повинні пам'ятати, що ментальність людей, які

прийшли сьогодні до влади у цьому відношенні не зміниJ

лась. І чим більш напруженою буде ситуація напередодні

чергових українських виборів, тим більшим буде бажання

використати цей важіль хоча б частково, і тим самим

поставити під загрозу і тези, висловлені керівництвом УкJ

раїни, абсолютно правильні тези стосовно невтручання,

деполітизації, неможливості використовувати адміністJ

ративні важелі в політичній кампанії, і з другого боку, що

не менш важливо, поставити під загрозу особисті долі

людей, які працюють на державній службі.

Ми переконані, і за тривалий час, ведучи цю

дискусію, переконали значну частину суспільства у

тому, що розмежування політичних й адміністративних

посад — питання не просто актуальне, а проблема, яку

треба вирішувати негайно. І в новому законі ми це

прописали так, як це прописують у всьому світі —

відкрито, прозоро й чесно. Ми

переконані у тому, що поняття

політичної лояльності повинно

стосуватися легітимної влади,

яка для державного службовця

є одночасно й політичним

лідером. Образно кажучи, для

державного службовця може бути тільки одна партія —

державна служба, і тільки один голова цієї партії,

керівник партії — це легітимно обраний глава держави.

Подібні загрози досить серйозні. Я нещодавно

спілкувався з новопризначеними головами районів дерJ

жавних адміністрацій, і багато з них просто порушують

питання про те, чому їм не дозволяють одночасно очоJ

лити в районі новостворену політичну партію на підJ

тримку Президента України? Запитують й обурюються,

тому що ментальність така. Тому що на районному рівні

головна людина — це перший секретар райкому, будьJ

якого, як би він не називався. І коли ця людина зосереJ

джує у своїх руках основну політичну й адміністративну

владу, тільки тоді вона — повноцінний начальник.

Замінили 18 тис. людей, а на яких засадах і хто

прийшов? Хіба були сформовані чіткі кваліфікаційні

вимоги до цих посад? Хіба на сьогодні у нас існують такі

вимоги, щоб поставити тільки тих людей, які підпадають

під відповідний, як кажуть на Заході, профіль компеJ

тентності? Ми працюємо над цими питаннями разом із

канадійськими колегами. Маємо проект, в якому прагнеJ

мо виписати профілі компетентності посад, і тоді ми

будемо чітко знати, яким є профіль компетентності в

ідеалі для посади, яким він є у разі незалежного оцінюJ

вання людини, а також за якими напрямами, за якими

позиціями нам потрібно підтягувати, навчати, підвиJ

щувати її кваліфікацію, не взагалі, а конкретно.

Наступне, що співвіднесено з питанням політичної

нейтральності, — це питання форми вступу або

механізму вступу на державну службу. Якщо ми кажемо

про політичну нейтральність, якщо ми кажемо про

лояльність, якщо ми хочемо мати справді незалежну

державну службу, яка буде запорукою інституційної

пам'яті влади (тому що інституційна пам'ять — це не

файли на жорстких дисках у комп'ютерах. Інституційна

пам'ять — це люди, перш за все), отже, якщо ми хочемо

мати таку службу, ми повинні з вами домагатись єдиJ

ного можливого шляху вступу на державну службу для

всіх категорій і рівнів державних службовців: тільки

через відкритий неупереджений прозорий конкурс, для

всіх категорій. Не так, як це у нас відбувається сьогодні,

коли вищі категорії перебувають взагалі поза межами

цієї вимоги і люди розставляються навіть не відповідно

до принципу політичної лояльності, а досить часто за

принципом особистої відданості, і це помітно.

Друге, що ми повинні усвіJ

домлювати, коли говоримо про

конкурс: у нас узагалі на сьогодні

цей механізм використаний приJ

близно на 70%. Чому так? Тому що

ми маємо ще два механізми.

Один — це кадровий резерв

(дієвість кадрового резерву нам відома, трішки нижче

ніж 10% по країні). Ведеться колосальна робота, веJ

личезна група людей обговорюється, записується, переJ

даються папери. Це томи паперу з прізвищами, які неJ

можливо, по суті, використовувати з однієї причини, буJ

демо відверті, резерв створюється під конкретну людину.

І ця конкретна людина — звичайна українська людина. І

навіть якщо б вона була бельгійська, чинила б так само,

тому що не хоче, щоб у резерві була присутня людина, за

своїми „тактикоJтехнічними” показниками краща за неї.

Тому, коли ми аналізуємо резерв, бачимо:

молодший, менш досвідчений, гірша освіта, має

невеликий досвід на посаді й тількиJно включений до

резерву. І як його використати? Доводиться працювати

тій людині, яка вже є. Ми переконані, що цю ідеологію

треба змінювати. Ми прописуємо резерв тільки на

найвищі категорії посад і таким чином, щоб не давати

ніяких преференцій під час конкурсу.

Є ще один більш простий шлях до вступу на

державну службу, а також для переходу на державній

службі з посади на посаду — це стажування. Беремо

людину, стажуємо її тижденьJдва, і вона без конкурсу в

нас уже працює на посаді. Це все створює відповідні

Для державного службовцяможе бути тільки одна партія —державна служба, і тільки одинглава цієї партії, керівник партії —це легітимно обраний главадержави.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

12

механізми, які, порушуючи основні принципи вступу на

державну службу, такі як прозорість і чесність, дозвоJ

ляють домагатися того, що на державній службі працюJ

ють люди віддані особисто, які заглядають у рот керівJ

никові, намагаються вгадати його думки, але не є тими,

ким ми хочемо їх бачити, — незалежними, об'єкJ

тивними, чесними експерJ

тами з державної політики.

Наступний напрям, що

ми повинні змінити — існуюJ

ча якість і способи навчання

державних службовців, але

важливо це змінити не кардиJ

нально, не революційно.

Перше — ми повинні реалізовувати безперервне

навчання державних службовців на робочому місці.

Відповідні механізми та методики у світі існують. Ми

сьогодні працюємо над тим, щоб вони були й у нас,

однак вони повинні бути тісно пов'язаними з програJ

мами кар'єрного зростання державних службовців, із

профілями компетентності, про які я говорив, і просто

„наобум” їх застосовувати не можна.

Послідовність кроків повинна бути такою: ми розJ

робляємо кваліфікаційні вимоги до посад. Набираємо

відповідно до цих кваліфікаційних вимог людей шляхом

відкритого конкурсу. Аналізуємо, у чому ці нові люди,

які прийшли, не відповідають кваліфікаційним вимогам,

і відповідним чином підтягуємо їх за певними напряJ

мами системи безперервного навчання.

Переважна частина людей, яка знаходиться на

державній службі та прагне робити кар'єру, розуміє, що

їм недостатньо знань. Який шлях на сьогодні у них для

того, аби підвищити свою кваліфікацію? Перший — це

здобуття другої вищої освіти. І люди йдуть цим шляхом.

Вони вступають черговий раз до навчального закладу

(це може бути Національна академія, магістраJ

тури, яких 9 є по Україні) для того, щоб здобути

кваліфікацію магістра державного управління

або іншу. Це можуть бути економісти, фінанJ

систи, освітяни різних напрямів. Друга вища

освіта для багатьох людей є одним із основних

факторів, який дозволяє робити кар'єру.

Ми переконані у тому, що друга вища освіта

можлива, вона може й повинна існувати. Однак, крім

цього для вищого корпусу державної служби необхідна

спеціальна система навчання, спрямована на набуття

навичок і вмінь. Адже не секрет: основне, чого не

вистачає людям, які йдуть навчатися, — це конкретні

навички аналізу політики, стратегічного планування,

бюджетування, складання бюджетних пропозицій,

відповідних формулювань, планування робочого дня,

підготовки нормативних документів і всього іншого, від

чого залежить діяльність керівника.

При сьогоднішньому ницому становищі

державних службовців годі розраховувати на те, щоб ми

отримали кращих із кращих. Повинні усвідомлювати,

що випускники ВНЗ, які цього

року прийдуть на державну

службу, — саме ті люди через 15,

20, 25 років, можливо, будуть

керувати країною або важливими

галузями і сферами. Хто ці люди?

Ті, що не здатні сьогодні вийти на

ринок праці з найкращою, або з

однією з кращих пропозицій, ми

не здатні сказати: „Ми даємо вам серйозні гроші”, — не

здатні тому, що середня зарплата складає 750 грн., а це

означає, що для тих категорій державних службовців —

головних та провідних спеціалістів, куди потраплять ці

працівники, це не 750, а, дай бог у Києві, 500. А на

районному рівні зарплата для державного службовця не

перевищує прожиткового мінімуму. Це людина, яка

тільки виживає, а не живе. Про який розвиток, про яке

бажання працювати тут, на державній службі, йдеться?

Друге — якщо ми не можемо дати кращу зарJ

плату, то чи можемо надати чітку кар'єрну перспективу?

Можемо ми сказати: „Ось ти прийшов, коли будеш

працьовитим, ефективним, прозорим, відповідальним,

якщо освоїш ось такі сфери і галузі своєї роботи,

набудеш ось таких вмінь, будеш відповідати ось таким

профілям компетентності, то це буде означати, що через

3 роки ти будеш завідувачем сектора, через 5 — завідуJ

вачем відділу, через 7 — начальником управління і так

далі”? Чи можемо ми таке сказати сьогодні для кожної

амбітної молодої людини, яка прагне забезпечити у нас

власне життя, власну сім'ю завдяки кар'єрі й одночасно

послужитися країні? Не можемо. І треба про це відверто

говорити, тому що це правда.

Н а с т у п н и й

крок — пенсійне

забезпечення дерJ

жавних службовJ

ців. Це, звичайно,

непроста тема взагалі. Сьогодні це, по суті, одна з

небагатьох преференцій, які є у державних службовців.

Однак, ми повинні врахувати одну непросту річ, яка у

нас історично склалася у цій преференції. Думаю, що на

цьому етапі преференція поки що повинна зберігатися,

інакше, за нашими оцінками, з державної служби почJ

неться просто катастрофічний відтік людей, які пропраJ

цювали на державній службі по 5J9 років, і працюють

тільки через те, що прагнуть допрацювати до 10Jти, щоб

потім мати нормальне життя у будьJякому випадку, коли

підійде пенсійний вік.

Якщо ми хочемо мати справдінеупереджену державну службу,яка буде запорукою інституційноїпам’яті влади, ми маємо добиватисьєдиного можливого шляху вступу надержавну службу для всіх категорійпосад — тільки через відбірнийконкурс…

Інституційна пам’ять — це нефайли на жорстких дисках укомп’ютерах. Інституційнапам’ять — це люди.

Виступи доповідачів

13

У цьому відношенні ми з вами маємо, на жаль,

дискримінацію стосовно тих державних службовців, які

сформувались уже у новій Україні, у новій державній

службі, оскільки найбільшу пенсію отримують ті люди,

які мають досвід, практику роботи і стаж ще починаючи із

часів радянської номенклаJ

тури. Це надзвичайно

серйозна проблема, шановJ

ні колеги. Насправді вона не

така проста, як здається. Ми

повинні зробити конкретні

кроки, у тому числі закоJ

нодавчого характеру, аби,

зберігаючи ті позиції, які мали люди до набуття Україною

державності, одночасно посилити роль і статус, у тому

числі матеріальний, тих людей, які вже прийшли на

державну службу за часів незалежної України.

На сьогодні ми з вами, на жаль, не маємо ще

одного механізму. Ми не маємо механізму стимуляції

молоді для роботи на державній службі, й не маємо того,

що називається „кадровий насос”, коли відбувається

достатньо прозорий і достатньо ефективний взаємоJ

обмін людськими ресурсами, і коли люди, які досягли

пенсійного віку, йдуть з державної служби у відповідний

період. Сьогодні маємо ситуацію, коли можемо замінити

їх досить нормальними людьми. Тут проблема полягає у

тому, що на сьогодні законодавство дає преференцію

людям, котрі досягають пенсійного віку (мається на увазі

55 для жінок і 60 для чоловіків), такого роду, що для

будьJкого з них на будьJякій посаді термін перебування

на державній службі може бути продовжений на 5 років.

Ми переконані у тому, що ця норма застаріла, її треба

відміняти, тому що вона в купі з заробітною платнею

державного службовця, яка є по суті нарахуванням на

оклад і складається із рангу та вислуги років, дає

величезні переваги людям, які довго працюють на

державній службі, — значне зростання заробітної платні.

А для молоді, яка вступила на державну службу, ми

такого стимулу не маємо, тому що стаж роботи у них

невеликий, ранги початкові, а то й зовсім відсутні до

року. Про яку заробітну плату може йти мова для бідної

молодої людини, яка прагне будувати сім'ю? ВрештіJ

решт, давайте згадаємо себе: основні витрати, які несе

людина у своєму житті на

облаштування життя, на створення

сім'ї, — це витрати якраз початкового

періоду життя, це витрати тієї групи

людей, про яку йдеться сьогодні

(молодь до 35 років). І це теж правда.

Наступне, шановні колеги, —

це управління державною службою.

Ми маємо велику проблему не тільки

у тому, що у нас не існує наскрізної державної служби як

інституту, у нас немає єдиного підходу до заробітної

платні на різних категоріях посад у різних органах

влади, що мала б бути однаковою. Людина, яка займає

певну посаду у певній категорії і має певний ранг, у

якому б органі влади одного рівня не працювала, ця

людина повинна працювати та отримувати заробітну

плату таку саму, як й інші.

У нас на сьогодні такого

немає, тому ми не можемо гоJ

ворити про державну службу як

про справді цілісну інституцію.

Ми не можемо говорити ще й

тому, що керованість дерJ

жавною службою не є прозорою і не є функціонально

пов'язаною, вона розірвана на різні сегменти.

Тому ми наполягаємо на тому, аби було прийняте

кардинальне рішення про запровадження інституту кеJ

рівників державної служби в органах влади. Це можна

називати як завгодно — генеральні секретарі, геJ

неральна канцелярія, генеральні директори, державні

службовці вищого рівня, державні секретарі, керівники

апарату тощо. Назви можуть бути різними, суть повинна

залишитися однією. Без того, що в органах влади будуть

працювати люди, які будуть займатися виключно

питаннями державної служби, бути вищими державJ

ними службовцями в цьому органі та не будуть поліJ

тичними заступниками міністрів, нам ніколи не вдасться

зробити те, з чого починав я виступ, і з чого починав

виступ пан ВіцеJпрем'єр, — розмежувати адміністJ

ративні та політичні посади. У нас є негативний досвід:

за одного битого двох небитих дають, я переконаний у

тому, що негативний досвід у даному випадку навіть

краще, ніж деякий позитивний.

Щодо роботи кадрових служб, ми зараз ведемо

велику роботу разом зі Світовим банком і паном Ларсом

Акером, який присутній у цій аудиторії, ми проводимо

роботу щодо пошуку шляхів підвищення ефективності

роботи кадрових служб. Ми провели досить серйозне

опитування за допомогою, зокрема Секретаріату КабіJ

нету Міністрів, департаменту кадрового забезпечення й

персоналу, і переконані в тому, що нам потрібно виходити

на сучасний рівень управління персоналом, а не

залишатися на рівні

простого статиста, який

технічно готує справи для

людей, а не планує кар'єру.

Ми переконані таJ

кож у тому, що на центJ

ральному рівні ми повинні

серйозно посилити з вами

спроможність до управJ

ління державною службою. До нового закону ми

записуємо два ключові моменти — Рада державної

Головне, чого не вистачає людям, якійдуть вчитися, — це конкретних нави&чок аналізу політики, стратегічного пла&нування, бюджетування, плануванняробочого дня, підготовки нормативнихдокументів…

Ми не можемо говорити про дер&жавну службу як про справдіцілісну інституцію, тому ми напо&лягаємо на тому, аби булоприйнято кардинальне рішення ібув запроваджений інституткерівників державної служби ворганах влади.

Моя доповідь буде стосуватися питань інтеграції

до ЄС і пов'язаної з цим відповідної реформи державної

служби. Це стосується тих країн, які

прагнуть стати членами ЄС. Перш за все,

маю зазначити, що не існує офіційних

правил або вимог щодо державної служби

у Європейському Союзі, оскільки дерJ

жавна служба є частиною національних

адміністрацій, національного управління, а

це — питання члена Євросоюзу. Немає

ніякої спеціальної угоди щодо того, якою

повинна бути державна служба у межах

Європейського Союзу.

Інституції країни повинні відповідати певним криJ

теріям, щоб стати країнами ЄС. Це випливає із наших

правових норм, і ми в

організації „SIGMA” намаJ

галися проаналізувати, що

це могло б означати у

контексті реформування

державної служби у країJ

нахJкандидатах.

Мова йде про євроJ

пейський адміністративJ

ний простір. Це певна метафора, яка коротко й

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

14

служби, яка створить відповідну „парасольку” над

державною службою і повинна бути одним із основних

запобіжників політизації державної служби, й

Адміністрація державної служби з відповідними повноJ

важеннями, функціонально пов'язаними з керівниками

державної служби в органах влади.

Наступне — це прозорість,

про це також йшлося у виступі

Романа Петровича. Ми взагалі

вважаємо, що це не тільки один із

основних факторів боротьби з корупцією на державній

службі зокрема, а й основний фактор рішучого

підвищення ефективності влади і „роблення”, якщо буде

дозволено вжити такий термін, „роблення” її справді

народною владою, тобто демократичною в перекладі

грецькою мовою. Ми переконані в тому, що прозорість —

це не тільки розповідь суспільству про те, що ми робимо.

Прозорість і відкритість — це, в тому числі й

участь громадян у прийнятті урядових рішень. Без цих

механізмів участі громадян, без того, щоб ми з вами

запитали у груп інтересів, яких існує декілька, щодо

кожного рішення (це ті споживачі послуг, про яких ми

завжди говоримо), рішення не будуть ефективними. Як

вони дивляться на рішення, які приймаються, чиї

інтереси це зачіпає, яким чином ці інтереси поєднати,

які знайти компроміси між групами інтересів, що інколи

бувають протилежними? Для цього існують механізми

консультації з громадськістю. Доки ми не пропишемо в

порядок розробки і прийняття урядових рішень

законопроекти будьJякого рівня те, що одним з етапів

підготовки цього рішення повинна бути консультація з

громадськістю (різного роду семінари, конференції,

круглі столи тощо), ми не зможемо мати справді ефекJ

тивне урядування. Це досвід усіх демократичних країн

світу, тому що, коли Уряд разом із вченими приймають

рішення, вони переконані у тому, що це рішення абсоJ

лютно правильне. Однак, коли ці ріJ

шення потрапляють до їх споживаJ

чів, до виконавців, зрештою до нас з

вами, ми дуже часто дивуємося, хто

ці люди, які писали це рішення, і чи

мають вони взагалі уявлення про те,

що відбувається у світі, у житті, про те, як живуть люди

і чого вони хочуть. Це відбувається тому, що такий меJ

ханізм урахування громадської думки відсутній. Влада,

по формі будучи демократичною, насправді у цій

частині залишається авторитарною, тому що немає

відповідної процедури регулювання.

Ми переконані у тому, що під час підготовки нових

законів, спрямованих на проведення адміністративноJ

територіальної реформи, зокрема створення закону про

державну службу, були дотримані необхідні стандарти,

механізми, у тому числі механізми консультації

громадськості із зацікавленими групами. Думаємо, що це

повинно бути запорукою того, що під час подальшого

руху цих законопроектів, у тому числі у Верховній Раді,

вони будуть сприйматися легше і простіше.

Ця конференція також є одним із етапів гроJ

мадського обговорення. Я ще раз хочу щиро подякувати

і Кабінетові Міністрів, і Світовому банку за цю спільну

ініціативу, котра, на нашу думку, дозволить зробити

закон кращим.

Прозорість і відкритість — цев тому числі й участьгромадян у прийнятті уря&дових рішень.

Рекомендації ЄС стосовно системи державної служби країнам5кандидатам

Франциско КАРДОНА, Директор з питань державної служби

та правової реформи програми SIGMA/OECD

Відкритість і прозорість в органахдержавної адміністрації… єнеобхідною умовою забезпечен&ня ефективності й послідовностіадміністративних процедур,їхньої оцінки й оскарження вплані прийняття рішень і конт&ролю над їх виконанням.

Виступи доповідачів

15

Франциско КАРДОНАДиректор з питань державної служби та правовоїреформи Програми SIGMA/OECD

Франциско Кардона має ступені магістра з

державного управління та місцевого урядування, а

також має дипломи з організаційної соціології

державного та приватного секторів, загального

менеджменту підприємств.

Він вступив на державну службу у 1980 році на поJ

саду радника з правових питань та управління містом,

пізніше працював на різних посадах у місцевому саJ

моврядуванні. У лютому 1997 року пан Кардона був

призначений на посаду керівника проекту PHARE з

реформи державного управління в Литві. З 1998 року

відповідає за оцінку та консультування у сфері

державної служби, адміністративного права та

реформ державного управління в усіх 13 країнах

програми PHARE /SIGMA.

Має семирічний досвід міжнародного консультуJ

вання у Центральній і Східній Європі та шестирічний

досвід викладання державного управління та оргаJ

нізації органів влади в іспанському Національному інJ

ституті державного управління у Мадриді.

Є також автором декількох статей та аналітичних

записок з питань реформи державного управління,

державного менеджменту та державної служби. �

узагальнено говорить про ті принципи, які можна чітко

визначити у будьJякій національній адміністрації країниJ

члена ЄС. Перш за все, йдеться про верховенство права.

Верховенство права означає чіткість адміністративних

процедур і рішень, законність на противагу довільності.

Ми не можеJ

мо допустити тут

довільності залежно

від того, хто є бенеJ

фіціаром того чи інJ

шого рішення. Отже,

верховенство права

і передбачуваність

адміністрації, повага

до легітимних очікуJ

вань. Адміністрація

повинна поважати

легітимні очікування

населення — це ті

очікування, які базуються на правовій системі тієї чи

іншої країни. Якщо країна приймає відповідне рішення,

то й інша країнаJчлен ЄС таким же чином має діяти в цій

ситуації. Тут ідеться не про судову владу.

Адміністративна реформа та реформа державної

служби означає введення принципів верховенства права

до адміністративної системи. Про це ми поговоримо

детальніше трішки пізніше.

Другим принципом, про який

ідеться, є відкритість і прозорість в органах

державної адміністрації. Про прозорість

сьогодні вже неодноразово говорилося,

вона є необхідною умовою забезпечення

ефективності й послідовності адміністJ

ративних процедур, їхньої оцінки й

оскарження у плані прийняття рішень і контролю над їх

виконанням. Необхідно забезпечити послідовність адміJ

ністративних рішень і дій відповідно до тих правил, на

основі яких повинні прийматися рішення, щоб забезJ

печити передбачуваність дій державних службовців.

Наступним принципом є принцип відповіJ

дальності. Адміністрація повинна бути підзвітною іншим

адміністративним органам, скажімо, законодавчій гілці,

парламенту, або судовій владі, тому що адміністрація

займається питаннями, які стосуються всіх громадян у

суспільстві. Це державний інтерес. У своїй повсякденній

роботі вони визначають, в який спосіб будуть

матеріалізовувати громадський і суспільний інтерес. У

демократичному суспільстві всі повинні мати право

аналізувати те, що відбувається в адміністративних

органах. Адміністративні органи не можуть бути просто

„чорною скринькою”, вони повинні бути відкритими для

зовнішнього контролю і моніторингу.

Останнім принципом є принцип ефективності та

результативності. Ефективність у

використанні державних ресурJ

сів і результативність у

досягненні тих цілей, які стоять

перед адміністрацією, головним

чином впровадження законоJ

давчих актів і реалізації політики.

Верховенство права є верJ

шиною цієї ієрархії. Решта принципів підпорядкована

принципу верховенства права, оскільки Європейський

Союз і його члени визначають себе як держави, у яких

існує верховенство права. На цьому базується організаJ

ція і це абсолютно чітко має бути забезпечено у кожній

країні, що прагне приєднатися до Європейського Союзу.

Отже, ефективність і результативність, головним

чином, є управлінськими цінностями. Ми — державні

службовці — разом із державним сектором поділяємо

принцип ефективності й результативності. Приватний

сектор має бути ефективним, скажімо, для того, щоб

забезпечувати прибуток, але тут менше йдеться про такі

питання, як верховенство права в такому сенсі, як у

державній службі.

Якщо ми виходимо із верховенства права, бачимо

необхідність знаходити спільність між державною

службою та іншими напрямками адміністративної

Ефективність у викорис&танні державних ресурсів ірезультативність у досяг&ненні тих цілей, які стоятьперед адміністрацією.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

16

реформи, але у державному і приватному секторах

ідеться про різні системи, які застосовуються.

Державна служба повинна

забезпечити присутність у щоденному

житті адміністрації всіх принципів —

тих чотирьох елементів, які викладено

вище. Ми повинні розуміти, що

держслужбовці є професіоналами, які

покликані відігравати конституційну

роль, оскільки вони повинні підтриJ

мувати і захищати принципи європейського адміністJ

ративного простору. Це має бути їхнім першим і

головним проявом лояльності до сьогоднішнього

уряду. Лояльність державної служби має співпадати з

головним законом, юридичним законом, з верхоJ

венством права, яке панує в певній країні.

Таким чином, статус

державних службовців, їхні права та

обов'язки мають регулюватися і

бути захищеними, оскільки інакше

виникне конфронтація між лояльJ

ністю уряду і лояльністю закону. У

деяких випадках тут є розбіжність:

державним службовцям доводиться вирішувати, чи

повинні вони виступити проти незаконного наказу, який

видано міністром. Задля того, аби протистояти або

відмовитися виконувати незаконні рішення, державні

службовці мають бути адекватно захищені законом. Для

регулювання цього статусу недостатньо мати просто

трудове чи адміністративне законодавство. Повинен

бути відповідний Закон „Про державну службу”.

Що означає „європеїзація державної служби”?.

Європеїзація або введення європейських стандартів

означає, що ми визначаємо для себе мету щодо

створення професійної державної служби в рамках

верховенства права. Це така мета, яку ми можемо

ідентифікувати з ідеєю європеїзації державної служби.

Професіоналізація державної служби означає таку

державну службу, яка буде відповідати верховенству

права, прозорості, відповідальності й ефективності.

Задля цього ми маємо два головні

елементи. Перший — це Закон „Про

державну службу” і другий ключовий

елемент — це ефективно розроблене

управління державною службою. Але я хотів би

привернути вашу увагу до двох обов'язкових

передумов, у деяких країнах вони зафіксовані в КонстиJ

туції. Задля того, аби забезпечити розвиток ефективної

державної служби, ми повинні пам'ятати про забезJ

печення розмежування між державним і приватним

правом. Якщо виникає непорозуміння щодо державного

або приватного інтересу, ми повинні про це забути,

оскільки йдеться про суто державну службу демокраJ

тичної держави, відтак тут має бути чітке розмежування

між державним, публічним і приватним. Приватні інтеJ

реси містера Х, який є міністJ

ром, відрізняються від

державних інтересів, які він

повинен захищати і відстоюJ

вати, це саме стосується і

державних службовців.

Друга умова — це чітке

розмежування політичних й адміністративних посад. Про

це вже також сьогодні говорилося декілька разів, не

тільки тому, що це необхідно. Треба, перш за все, зроJ

зуміти, чому ми вважаємо настільки важливим цей моJ

мент. У демократичних державах політика являє собою

конфронтацію, боротьбу, опозицію ідей, нестабільність.

Сьогодні ми маємо цей уряд,

завтра ми матимемо інший.

У той час, як адміністJ

рація повинна втілювати

стабільність держави,

послідовність державної

служби, безпеку в тому

сенсі, що державні інституції будуть продовжувати

працювати незалежно від того, хто прийшов на посаду

міністра, хто політично керує країною. Саме тому адміJ

ністрація має базуватися на законі, а державні

службовці повинні відповідати вимогам цього закону.

У недемократичних країнах можна легко знайти

приклади, коли і політика, і адміністрування формують

ту саму ідею влади. У демократичній країні одна із

характеристик демократії полягає у тому, що влада

складається з різних структур, різних інституцій, і ці

різні інституції контролюють одна одну. Це те, що назиJ

вається законом противаг і перевірок.

Тому дуже важливо розвести ці адміністративні та

політичні посади для ефективності державної служби.

Якщо говорити у контексті питання про основи профеJ

сіоналізації державної служби, перш за все, треба чітко

пам'ятати й зафіксувати у закоJ

нодавстві, що таке державна служба.

Що ж ми маємо на увазі, коли мова

йде про державну службу — чи це всі

службовці державних органів, чи

тільки частина державних службовців? Службовці

державних органів можуть називатися державними

службовцями. Як визначати межі державної служби?

Треба чітко провести лінію, яка б відокремила політику

від адміністрації на вищому рівні.

Ми повинні провести також це розмежування і на

більш низьких рівнях. Чи всі службовці, які не є

Лояльність державної службимає співпадати з головнимзаконом, юридичним законом,з верховенством права, якепанує у певній країні.

Статус державних службовців, їхніправа та обов’язки мають регулю&ватися і бути захищеними,оскільки інакше виникнеконфронтація між лояльністюуряду і лояльністю закону.

Має бути чітке роз&межування між дер&жавним, публічним іприватним.

Виступи доповідачів

17

політиками, є державними службовцями, та які критерії

можна використати для визначення цього. У

Європейському Союзі немає, власне, зафіксованих

критеріїв. У різних країнах ЄС є різні підходи. Є такі

країни, як Франція, де всі, хто працює в

адміністративних органах, є державними службовцями,

або ж як Німеччина, де тільки частина службовців є

державними службовцями як такими,

а інші вважаються працюючими на

контрактній основі.

Судова система Європейського

Союзу пропонує певні засади на

основі свободи пересування робочої

сили між країнами. Було визначено, що держава має

прерогативу визначати за рішенням суду посади, які

мають займати тільки громадяни цієї країни. Це лише ті

посади, які пов'язані із забезпеченням державного сувеJ

ренітету. Це також може використовуватися як критерій

для визначення того, що таке державна служба. Таке

реструктивне поняття державної служби може включати

тільки службу, яка пов'язана із забезпеченням

державного суверенітету, державних прав та інтересів, а

решта посад може регулюватися трудовим законоJ

давством, а не законом про державну службу. Або ж

можна розробити такі критерії, як у Франції, де всі, хто

працює у державній службі,

називаються державними служJ

бовцями і мають чинний статус.

Є чотири головні елеJ

менти, які забезпечують проJ

фесіоналізм державної служJ

би. Перш за все, це ефективна система відбору кадрів і

просування по службі. Головним чином ідеться про підJ

бір кадрів, який має базуватися на конкурсі й на кваліJ

фікаційних вимогах. Якщо ми хочемо позбутися політиJ

зації державної служби, то ці принципи повинні виконуJ

ватися перш за все. Якщо ми хочемо, щоб на державній

службі працювали компетентні люди, відбір треба

робити тільки на конкурсних засадах. Об'єктивність у

підборі кадрів і деполітизація може забезпечити залуJ

чення найкращого інтелектуального й управлінського

потенціалу до державної служби.

Наступний елемент — чітке

визначення в законі прав і обов'язків

державних службовців. Ідеться не тільJ

ки про посадові обов'язки, скажімо о 7J

й приходити на роботу і залишати

службу не раніше 4Jої чи залежно від

розкладу, не лише про такі функціоJ

нальні обов'язки, а в першу чергу —

про обов'язки державного службовця, що відповідають

тій конституційній ролі, про яку я говорив раніше, у

контексті верховенства права, неупередженості держави.

Таким чином, йдеться про два рівні підзвітності й

обов'язків. Перше — певні обмеження на економічну

діяльність для державних службовців. Громадяни мають

право за Конституцією займатися тими видами

економічної діяльності, якими вони хочуть, якщо це

дозволяється законом, але для державних службовців

це право може бути обмежено в суспільних інтересах.

Не всі види економічної діяльності,

які дозволені іншим громадянам,

дозволяються державним служJ

бовцям, і тут йдеться саме про

питання конфлікту інтересів.

Ще одне обмеження стосується

політичних прав. Всі громадяни мають право займатися

політикою, засновувати політичні партії, брати участь у

політичній боротьбі під час виборів для того, щоб прийти

до влади. Державні службовці, так само як і з економічниJ

ми повноваженнями, це право мають в обмеженому вигляJ

ді, зновуJтаки, в інтересах суспільства, оскільки повинні

бути нейтральними для прийняття державних, а не осоJ

бистих рішень, і це повинно бути чітко виписаним у законі.

Наступний елемент — чітко визначена схема

винагороди за працю. Це не повинно відбуватися на

розсуд того чи іншого керівника. Державний

службовець повинен мати платню,

яка визначається законом. Я не гоJ

ворю зараз про те, чи повинна ця

платня бути вище певного рівня, чи

нижче. Звичайно, не можна забезJ

печити професіоналізм без гідної

заробітної плати, оскільки вона

необхідна для забезпечення належного рівня життя.

Мій досвід спілкування з державними службовJ

цями в багатьох країнах свідчить про те, що державні

службовці готові сприйняти невелику платню, але вони

не готові прийняти довільність у прийнятті рішень щодо

визначення рівня своєї заробітної плати. Вони можуть

змиритися з тим, що їхня платня невисока, тому що

держава не може дозволити більше через бюджетні

обмеження, але якщо вони знають, що колега отримує

за ту саму роботу чи взагалі без

будьJякої причини на те більшу

зарплату, ніж вони, тоді, звичайно,

люди з таким миритися не хочуть.

Відтак, дуже важливо ввести

певний елемент, який визначав би

платню відповідно до результатів, і

для того, щоб управляти цією

системою ефективно, повинна

бути чітко виписана система

навичок, які є необхідними. У багатьох країнах цього

бракує, навіть у країнах ОСР з досить розвинутою

системою державної служби.

... Адміністрація маєпредставляти стабільністьдержави, послідовністьдержавної служби,безпеку....

Якщо ми хочемо, щоб на дер&жавній службі працюваликомпетентні люди, то відбіртреба здійснювати тільки наконкурсних засадах .

Державні службовці го&тові сприйняти невеликуплатню, але вони неготові прийняти до&вільність у прийнятті рі&шень щодо визначеннярівня своєї заробітноїплати…

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

18

Й останнім елементом відбору кадрів, на додаток

до прозорості та верховенства права, є належні управJ

лінські навички. Система державної служби має забезJ

печувати присутність усіх цих принципів, щоб усі вони

були матеріалізовані в реальній адміністративній

практиці. Без цього нічого не відбудеться. Ви будете

мати чудово виписані на папері закони, досить змістовні

обговорення, але на практиці нічого ефективного не

відбуватиметься.

Якими ж повинні бути елементи цієї управлінської

системи? Управління державною службою є політичною

відповідальністю. Уряд несе відповідальність за функJ

ціонування своєї адміністрації і

державної служби. Але все це має

бути інституціоналізовано у той

чи інший спосіб. Недостатньо

сказати, що відповідальність несе

уряд. Звичайно, він несе відJ

повідальність, але діє опосеJ

редковано, через низку інстиJ

туцій, які мають різні рівні

відповідальності та різний розпоJ

діл цієї відповідальності.

Роль Ради Міністрів чи Президента залежить від

системи врядування. Я так розумію, що Україна — це

президентська республіка. В інших країнах влада

належить Кабінету Міністрів. Отже, на найвищому рівні

роль полягає в тому, щоб створити директиви і

приймати відповідні політичні рішення.

У будьJякому випадку необхідно мати центраJ

лізовані органи влади, які забезпечують однорідність

принципів і вимог в усій системі державної служби, в

усіх міністерствах, в усіх відомствах. Центральний орган

з питань державної служби формує державну політику

через закони чи резолюції Кабінету Міністрів залежно

від системи врядування.

Таким чином, ця система має подвійну роль. ПоJ

перше, вона пропонує відповідну політику, бере участь у

її розробці політики, адже це фахова робота. Політики

лише стверджують ту чи іншу політику, але її розробкою

займаються фахівці на найпершому, початковому та на

практичному етапах. Цим займаються найкраще

підготовлені державні службовціJфахівці.

Отже, йдеться про підготовку політичних рішень

відповідної політики, а з іншого боку — необхідно

забезпечити виконання законодавства на однакових

засадах в усіх міністерствах і відомствах країни з

відповідним механізмом підзвітності. Принцип центраJ

лізованості має значення для переходу до справді

професійної державної служби. Також необхідно мати в

межах кожного міністерства чи відомства відповідний

відділ чи особу, яка займається питаннями кадрів, і

дуже важливо щоб ці структури були саме в межах

міністерств: юстиції, промисловості, торгівлі. ФункціоJ

нально вони мають справу з персоналом, відтак,

напряму пов'язані з керівними органами.

Повинні існувати відповідні механізми підJ

звітності, які забезпечать можливість менеджерам

утримувати своїх працівників підзвітними, коли ці

механізми є внутрішніми, такими як ієрархічне підпоJ

рядкування, певна система оцінки діяльності, дисципJ

ліна, навчання. Навчання є надзвичайно важливим

інструментом управління. Його необхідно розглядати

саме як інструмент, який надає

можливість трансформувати адміJ

ністрацію. Це не просто направJ

лення своїх службовців на декілька

днів на якийсь семінар, аби вони

слухали якісь промови. Це інструJ

мент управління. Він повинен

сприйматися як можливість реJ

формування структури державної

служби відповідно до пріоритетів,

визначених урядом. Тоді таке

навчання має сенс, інакше це буде

просто витрачанням коштів, ресурсів і часу.

Також є і зовнішні механізми підзвітності:

судовий нагляд, зовнішній аудит, неурядові комітети,

відповідальні за розгляд скарг громадян, парламентські

комітети, закони про інформування громадськості, ЗМІ

тощо, — все, що забезпечує прозорість.

І на закінчення хочу сказати ще декілька слів,

звертаючи вашу увагу на те, що державна служба і

державні службовці існують у середовищі, визначеному

адміністративним законом. Вони потребують якісного

закону, якому вони будуть щоденно підпорядковані —

закону про бюджет, закону про екологію, будьJякому

закону, який ви можете уявити відповідно до того

сектора, в якому вони працюють. І, звичайно, їм

абсолютно необхідна якісна процесуальна система. Це ті

інструменти й адміністративні процедури, через які

державні службовці можуть взаємодіяти зі своїми

громадянами. Тобто, якщо закони і рішення

приймаються відповідно до встановленої процедури, ці

процедури є, так би мовити, захисним механізмом

гарантій дотримання закону, без якого дуже важко

розвивати адміністрацію — адміністрацію, що

забезпечить верховенство права, керуючись принJ

ципами законності й передбачуваності, а не діятиме на

свій власний розсуд.

І третій елемент, який необхідно забезпечити, —

якісні механізми контролю і моніторингу, які, зазвичай,

бувають різними за своєю формою.

Політики лише стверджуютьту чи іншу політику, але їїрозробкою займаються фа&хівці на найпершому, почат&ковому та практичному ета&пах. Цим займаються добрепідготовлені державні служ&бовці&фахівці.

Виступи доповідачів

19

В. ТИМОЩУК, Центр політико;правових реформ:

— Чи правильно я зрозумів з вашого висновку,

що в Європі не існує прецедентів існування територіальJ

них підрозділів центрального органу, який здійснює

функціональне управління цивільною службою?

Ф. КАРДОНА: — У Європі це залежить від структури кожної

країни. Є країни дуже децентралізовані, а є занадто

централізовані. У децентралізованих країнах, наприJ

клад, у Німеччині або в Іспанії, є дуже серйозні регіоJ

нальні структури, які відповідають за управління власJ

ною державною службою. Вважається, що існує певний

національний закон, який застосовується у кожному

регіоні або в кожній регіональній структурі.

У той же час регіони в таких країнах мають певну

законодавчу свободу, автономію у вирішенні окремих

питань державної служби. Більш конкретно відповідаюJ

чи на ваше запитання можу сказати, що існує національJ

на структура державної служби із національним рівнем

відповідальності, але є також регіональні децентралізоJ

вані структури, які підпорядковані регіональним урядам.

Т. МОТРЕНКО: — Якщо дозволите, я теж вставлю невелику репJ

ліку з цього приводу для пана Тимощука. Справді, у

європейських країнах такої практики, у тому вигляді, в

якому це запроваджено в Україні в минулому році, не ісJ

нує. Однак, там існує тісний функціональний зв'язок між

головним органом, який керує державною службою, і

керівниками державної служби у місцевих та центральJ

них органах влади. А у нас його, як ви знаєте, немає.

Тому, це квазірішення необхідне для того, аби виJ

будувати єдину державну службу в Україні, а у кожному

регіоні свою. Ми завжди говорили про те, що це тимчаJ

совий захід до набуття чинності нового закону і до його

повної імплементації, тобто на невизначений період.

Сесія запитань – відповідей

Основні ознаки сучасної державної служби та особливості її побудови у країнах з перехідною економікою

Робін МАУНТФІЛД, колишній Постійний Секретар Офісу

Кабінету Міністрів, Великобританія

Мені дуже приємно перебувати в Києві та мати

можливість зустрітися з представниками урядових

структур України, а також працювати в присутності

таких відомих експертів як пан Кардона, Світлана ПросJ

куровська, Гунта

Вейсмане, польських

колег.

Я працював

при 29Jти кабінетах

міністрів, тому серJ

йозно переконаний у

перевагах державної

служби. 6 останніх

років я працюю з

різними ЦентральниJ

ми та СхідноєвроJ

пейськими країнами і

тепер маю зазначити

в Україні те, що

завжди кажу — я не

обстоюю якусь конкретну модель державної служби.

Система державної служби повинна розвиватися на

засадах культури, історії, традиції кожної окремої

країни.

Тим не менше, я вважаю, що ті країни, які стали

членами Європейського Союзу, і ті, які зацікавлені в

європейському стилі державної служби, можуть

визначити для себе певні спільні теми, спільні

характеристики. Незалежно від того, яку модель обирає

певна країна, ці спільні риси так чи інакше проявJ

ляються. ПоJперше, це має бути професійна

компетентна державна служба, а також стабільна

державна служба, оскільки люди повинні накопичувати

навички і знання. У демократичних країнах уряд

змінюється після кожних виборів, а державна служба

повинна залишатися неполітичною. Вона повинна

працювати на уряд, який завтра може мати іншу

політичну програму.

Що ми можемо сказати про політично

нейтральну, політично не заангажовану державну

службу? ПоJперше, це є застереженням проти корупції

та політичного патронажу. У моїй країні, як і в багатьох

інших європейських країнах, при зміні уряду, державна

служба залишається на місці, вона продовжує

працювати, надає дорадчу допомогу новому урядові,

який завдяки цьому механізму може одразу приступати

до роботи.

Сер Робін МАУНТФІЛДКолишній Постійний секретар Кабінету УрядуВеликої Британії

До виходу у відставку в 1999 р. займав посаду

Постійного секретаря Кабінету Великої Британії.

Він вступив на державну службу у 1961 р. і проJ

тягом наступних 38 років працював із 29 різними міJ

ністрами Кабінету і вісьмома Прем'єрJміністрами з

обох головних політичних партій.

Більшу частину своєї кар'єри він присвятив

промисловій політиці — відповідав за націоналізацію

двох галузей у 70Jх роках і за приватизацію інших у

80Jх та 90Jх роках.

З 1984 р. по 1992 р. був заступником Секретаря МіJ

ністерства торгівлі і промисловості, а з 1992 р. по 1995р.

— заступником Міністра Скарбниці Великої Британії.

Працюючи Постійним секретарем Кабінету, Робін

Маунтфілд за посадою безпосередньо керував дерJ

жавною службою, здійснюючи програму створення виJ

конавчих агенцій, розробляючи систему електронного

врядування, а також працюючи над багатьма іншими

аспектами модернізації державного управління.

Залишивши державну службу, він був радником

багатьох урядів у країнах з новонародженою деJ

мократією з питань менеджменту державної служби і

реформування державного управління. �

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

20

Досить часто нас порівнюють у негативному сенсі

з американською системою, коли зі зміною уряду зміJ

нюється служба, структура та державні службовці. Тоді

необхідно 3 чи 4 місяці для затвердження нових дерJ

жавних службовців на нових посадах. Звичайно, держJ

службовці в процесі роботи намагаються уявити, яку роJ

боту вони зможуть знайти після зміни уряду. Хочу зазнаJ

чити, що в Європі ситуація трохи інша, оскільки ми можеJ

мо говорити про послідовність, безперервність державної

служби, професіоналізм.

Професіоналізм можна

здобути тільки після багатьох

років роботи та накопичення

досвіду роботи з політичних,

економічних, соціальних питань.

Ми повинні пам'ятати таJ

кож, що це дає можливість

уявити, як працює уряд. Міністри

можуть розробляти чудову політику, але має бути

хтось, хто знає, як ця політика впроваджується на

практичному рівні. Якщо немає такого механізму, таких

професіоналів у державній службі, навіть найкраща

політика не буде ефективною і не дасть практичних

результатів.

І, нарешті, вона дає нам можливість мати аналітичJ

ний потенціал, який може забезпечувати дорадчу доJ

помогу міністрам у роботі, у виробленні аргументів „за”

чи „проти” будьJякої політики. Відразу після виборів

міністри, приходячи на свої посади, переконані, що їхня

політика є найкращою. Але існує величезна кількість

питань, які треба вирішити перш ніж переконатися, що

політика справді є найефективнішою і вона спрацює.

Ми спробували змінити політику 5 і 10 років тому,

але вона не спрацювала саме з причин, які входили до

сфери діяльності державної служби. Тобто, вона дає

можливість забезпечити дуже

професійну дорадчоJаналіJ

тичну допомогу, що є пеJ

редумовою сучасної демократії.

Те, що відбувалося за

радянських часів, відбувалося

і в інших країнах з автоJ

кратичними режимами, наприJ

клад, у Південній Африці. Це

та ситуація, за якої не треба

було проводити лінію, яка

розділяє політичний та адмініJ

стративний устрої. У справжній демократії це неможJ

ливо, оскільки уряд час від часу змінюється. Я вважаю,

що в багатьох країнах перехідного періоду після 90Jх

років нові демократичні уряди вирішили, що колишні

державні службовці були занадто політично заангаJ

жовані, тісно пов'язані з колишнім політичним ржимом,

тому їх треба замінити. Цей підхід зрозумілий. Але після

нових виборів нові уряди, які приходили до влади, те ж

саме думали про своїх попередників і державних

службовців, і це означало постійну зміну після виборів

посадовців не тільки найвищого рангу. Отже, відбуJ

валося постійне переривання роботи державної служби.

Як же можна розірвати це „зачароване коло”?

Як на мене, першою вимоJ

гою є наявність політичного конJ

сенсусу між усіма політичними

партіями. Не тільки тими, які на

сьогодні є при владі, але й тими,

які можуть формувати уряд у

майбутньому, щоб вони мали

спільний інтерес у постійно

діючій державній службі, в якій

відбір кадрів, звільнення і робота

відбувалися б не на політичних засадах, або, скажімо,

симпатіях чи антипатіях керівників, а на професійних

засадах. Це, як на мене, лежить в основі демократичних

конституцій, так само як вибори чи незалежність судоJ

вої влади. Необхідний конституційний консенсус. Саме

цей процес зараз відбувається в Україні, адже є чудовий

проект Закону „Про державну службу”, і необхідно, щоб

якась незалежна комісія чи Рада це гарантувала. Саме

це, власне, й передбачає ваш проект. Я міг би запропоJ

нувати нашим українським друзям, для того, щоб цей

орган був справді незалежним, включати до його

складу людей, які не є політиками. Я розумію, що там

мають бути представники всіх головних політичних

партій, як у вас виписано, але там повинні бути і люди,

які не пов'язані з будьJякими політичними партіями, з

академічних, професійних кіл, представники громадянJ

ського суспільства. Якщо цього не буде, Рада з питань

державної служби не буде незалежним органом, а стане

інструментом політичного втручання.

Якщо така незалежна рада

може бути створена, то вона поJ

винна забезпечити цілісність і

справедливість процедури підбоJ

ру кадрів, просування державних

службовців по службі на основі

професійних якостей, а не осоJ

бистих симпатій чи антипатій кеJ

рівників, і повинна існувати відJ

повідна система оскарження тих

чи інших рішень. Дуже важливо,

щоб цей незалежний орган міг пеJ

ріодично складати звіти парламенту з питань розвитку

державної служби та з питань підбору кадрів, просуванJ

ня по службі, а також щоб він міг довести, що це відбуваJ

ється без політичного втручання. Такі звіти повинні оприJ

Під час підготовки державнихслужбовців необхідно сприй&мати їх як цілісну категорію лю&дей, які зможуть, як професіо&нали, працювати в межах різнихміністерств і відомств в інтересахдержави, а не в інтересах якогосьокремого міністерства чи окре&мого сектора.

Я хотів би закликати до активнихдій у підготовці молодих дер&жавних службовців чи тих, хтоготується до вступу на державнуслужбу. Це не обов'язково має бутивелика група людей, але вонимають обиратися дуже ретельно іготуватися дуже компетентно, необов'язково впродовж довгогоакадемічного курсу, але краще,щоб вони проходили короткіінтенсивні курси.

Виступи доповідачів

21

люднюватися, оскільки, як ми вже говорили раніше,

прозорість є надзвичайно важливим елементом забезпеJ

чення політично не заангажованої державної служби.

Політична нейтральність це, звичайно, не самоціль.

Це ще не все. Державна служба має бути, перш за все,

професійно компетентною. Я думаю, що в кількох країнах

перехідного періоду, які на сьогодні вже є членами ЄС,

було створено відповідний ресурс кадрів державної

служби як такий, тобто ядро, яке працює не тільки в

межах того чи іншого міністерства, а й як цілісна група

людей, що є старшими, провідними державними служJ

бовцями. Це дуже важливо. Під час підготовки державJ

них службовців необхідно сприймати їх

як цілісну категорію людей, які змоJ

жуть, як професіонали, працювати в

межах різних міністерств і відомств в

інтересах держави, а не в інтересах

якогось окремого міністерства чи

окремого сектора. Повинна також існуJ

вати відповідна схема їхньої зарплати.

З іншого боку, я також хотів би закликати до акJ

тивних зусиль у підготовці молодих державних служJ

бовців чи тих, хто готується до вступу на державну

службу. Це не обов'язково має бути велика група люJ

дей, але вона повинна добиратися дуже ретельно, а

готуватися дуже компетентно, не обов'язково впродовж

довгого академічного курсу, але краще, щоб вони проJ

ходили короткі інтенсивні курси, перш за все з таких

питань, як розробка бюджету, аналіз політики, електJ

ронне врядування, використання електронного врядуJ

вання тощо. І платня для цих службовців, як старших, так

і молодших, повинна слугувати стимулом для залучення

найбільш професійних людей.

У будьJякій демократичній

системі важко забезпечити

належний рівень платні, але, якщо

цього не зробити, можна втратити

висококваліфікованих людей. Це не

означає, що державна служба має

конкурувати з приватним сектором у

заробітній платі, але вона повинна забезпечити такий

рівень платні, який дозволив би утримувати на державній

службі саме тих людей, які справді є фахівцями.

Отже, ми розробили конституційну основу та

створили професійну групу людей, яких ми називаємо

державними службовцями. Яким чином уряд може

використовувати цих людей? Багато країн перехідного

періоду зіткнулися з подібними проблемами. Інколи

занадто велика увага приділяється управлінню

державними службами на рівні міністрів, але це

неправильно. Міністри повинні більше займатися

стратегічними питаннями, рекомендаціями, підготовкою

загальних економічних і соціальних обґрунтувань тощо.

Поточні питання повсякденної роботи мають розJ

роблятися державними службовцями з урахуванням

наукових, промислових, соціальних порад, для оцінки

усіх можливих варіантів і вибору найефективніших із

них на професійних засадах, через професійний аналіз.

Ось чому професійна державна служба — єдина

служба, яка може це зробити на основі свого тривалого

досвіду та знання. Після того, як міністр приймає те чи

інше рішення, Секретаріат державної служби чи Рада

Міністрів, залежно від системи, мають розробити ці

рішення та впровадити їх. Якщо цього не буде, то,

звичайно, у взаємодії між різними міністерствами

можуть виникати

непорозуміння.

У багатьох країнах

також прийшли до

висновку необхідності

розробки певних

ключових цілей для

роботи уряду, і в цих питаннях державні службовці, які

працюють в Кабінеті Міністрів, можуть практично

займатися розробкою таких ключових напрямів роботи

уряду, для того, щоб поточно можна було аналізувати

прогрес у тому чи іншому напрямку, виконання тим чи

іншим урядом обіцянок, які він давав, коли

затверджувався. Коли Міністри вже визначилися зі

своїми політиками, зі своїми програмами, державні

службовці мають забезпечити здійснення цієї політики.

Зробити це надзвичайно складно, і досить часто

забагато уваги приділяється формулюванню політики, а

не її впровадженню, оскільки політика, як і закони самі

по собі, не мають ніякої цінності. Це все рівно як пілот,

скажімо, буде нібиJто

керувати літаком, але

оперувати тими важелями і

кнопками, які не приєднані

до двигуна. Звичайно, це

неефективна система. БільJ

шість західних урядів за

останні 20J30 років все

частіше переходили на

делегування повноважень автономним чи напівавтоJ

номним структурам. Тим не менше, я вважаю, що деJ

легування, якщо воно досягає занадто високого рівня,

відбувається занадто поспішно і може бути дуже

небезпечним. Делегування повинно базуватися, перш за

все, на відповідних навичках, досвіді та знанні, оскільки

вони напрацьовуються роками, не за один день. Відтак,

органи, яким делегуються ті чи інші повноваження,

повинні мати відповідні повноваження і знання для

цього. ПоJдруге, бюджетне забезпечення. ПоJтретє,

управління правами та свободами для виконання таких

обов'язків і наявність чіткої системи підзвітності й

відповідальності.

Інколи занадто велика увага при&діляється управлінню державнимислужбами на рівні міністрів, але ценеправильно. Міністри маютьбільше займатися стратегічнимипитаннями.

Розбудова професійної державноїслужби, яка була б політично нейт&ральною і мала чітку етичнукультуру, може бути одним ізнайефективніших запобіжниківкорупції…

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

22

У своїй доповіді хочу розкрити основні етапи

впровадження нового закону про державну службу в

Латвії, для того, щоб в Україні не були повторені наші

помилки.

Історію впроваJ

дження закону про

державну службу

можна розділити на

три етапи.

Перший етап

— це 1990—1994

роки, початок розJ

робки закону про

державну службу під

час співочої ревоJ

люції. У той час я

працювала в уніJ

верситеті викладачем

менеджменту і мене запросили навчатися до Америки.

Була створена велика група колишніх викладачів з

Центральної та Східної Європи.

Після закінчення навчання у 1993 році мене

запрошували в міністерства ділитися набутими за

кордоном знаннями. Потім мені запропонували

заснувати школу чиновництва. У той же час було

засновано Управління по чиновництву. У травні 1994

року був прийнятий перший закон про державну

службу, найголовнішою перевагою якого було

розмежування політичних та адміністративних посад.

Це був дуже важливий крок, тому що політично

найняті чиновники приходять і йдуть. Це

неправильно, адже така мінливість не веде до

розвитку.

Досвід прискореної побудови професійної державної служби в Балтійських країнах

Гунта ВЕЙСМАНЕ, Директор Державної Канцелярії,

Латвійська Республіка

Гунта ВЕЙСМАНЕДиректор Державної канцеляріїОфіс Прем'єр;міністра Латвії

Пані Гунта Вейсмане працює Директором ДерJ

жавної канцелярії з 2000 року. Вона підпорядкована

безпосередньо Прем'єрJміністрові, призначена на

посаду Указом Кабінету Міністрів за поданням

Прем'єрJміністра Латвії. З 2000 року набула значного

досвіду державного управління — працювала з

п'ятьма Прем'єрJміністрами та їхніми урядами.

З 1993 р. по 2000 р. пані Вейсмане була ДирекJ

тором Латвійскої школи державної служби. Вона —

випускниця факультету економіки Латвійського

університету (1975 р.), вивчала стратегічний менеджJ

мент та організаційну поведінку в Гарвардській шкоJ

лі бізнесу Гарвардського університету (1992—

1993 рр.), а у 1996 році здобула ступінь магістра бізJ

нес управління після закінчення факультету еконоJ

міки та менеджменту Латвійського університету. Пані

Вейсмане має великий досвід викладання і наукових

досліджень у сфері економіки, стратегічного меJ

неджменту й управління персоналом, державного

управління, а також професійного навчання державJ

них службовців. Вона — автор численних статей у

наукових журналах та виступів на конференціях з

державного управління як у Латвії, так і за кордоном.

Як Директор Державної канцелярії, пані Вейсмане

відповідає за дотримання законності та високоякісного

виконання функцій підпорядкованої їй установи, що є

суттєвою передумовою для ефективної роботи ПреJ

м'єрJміністра та Кабінету Міністрів; слідкує за докуменJ

тообігом Кабінету Міністрів та Прем'єрJміністра; коорJ

динує співробітництво міністерств з іншими установами

для забезпечення виконання та послідовності закоJ

нодавчих актів. В усіх згаданих вище сферах діяльності,

які є важливими для кожного уряду, пані Вейсмане

запровадила значні вдосконалення та інновації. �

Дуже часто в країнах перехідного періоду, в

яких відбувається занадто швидке передання

повноважень автономним органам, це призводить до

того, що такі органи створюють неефективні системи

оплати праці, розробляють свої критерії завдань та їх

виконання. У подібних випадках делегування,

звичайно, може відчиняти двері ще й для корупції. Я

думаю, що, хоча делегування повноважень і є

загалом правильним напрямком, однак ця робота

повинна контролюватися дуже чітко та відповідати

накопиченому досвіду.

Ще одне. Корупція — це та хвороба, яка вражає

величезну кількість урядових систем і країн світу, як сталих

демократій, так і перехідних країн. Йдеться і про політичну

корупцію, і про збагачення за рахунок державних посад.

Я вважаю, що розбудова професійної державної

служби, яка б була політично нейтральною і мала чітку

етичну культуру, може бути одним із найефективніших

запобіжників проти корупції. Дуже дякую за вашу увагу.

Я бажаю моїм українським колегам усього найкращого

в розбудові незалежної професійної державної служби.

Виступи доповідачів

23

У нас політики в середньому працюють рікJ

півтора. Найдовше уряд працював 2,5 роки, найменJ

ше — 8 місяців. Що можуть зробити політично залежні

чиновники? Приходить інший уряд і чинить на них тиск,

що примушує чиновників теж

піти. І тому поділ між політичною

й адміністративною відповідальJ

ністю обов'язковий.

Серед інших важливих кроJ

ків до 1994 року можна відзначиJ

ти створення інституції держJ

секретарів у результаті поділу між

політикою й адміністративною

відповідальністю. Таким чином,

державні секретарі — перші люди в міністерствах, які

відповідають за адміністративну частину міністерства та

фінансові, людські й технічні ресурси.

Міністр несе політичну відповідальність. Він

приходить зі своїм політичним бюро, в якому може бути

від 2Jх до 10Jти чоловік, залежно від можливостей

бюджету. Політики можуть бути професійними консульJ

тантами в політичних процесах, можуть навіть іноді знаJ

ти галузь, але всеJтаки прийняття найголовніших

рішень у галузі, в політиці цієї галузі — це не політична,

а галузева політика, що знахоJ

диться в руках д ержсекретаря.

Можливо, в Україні ситуаJ

ція інша, я не знаю, але коли в

1994 році ми вирішили ствоJ

рювати ці незалежні інституції —

чиновництва і держсекретарів, у

нас був дуже великий багаж

проблем радянського часу, тому що в радянський час не

кожний громадянин Латвії міг потрапити на роботу в

адміністрацію. У першу чергу, це були політичні діячі,

їхні друзі або члени родини. Саме тому в адміністрації

працювали не завжди професійні люди.

Так не можна сказати про всіх, але були різні виJ

падки. І тому було вирішено атестувати усіх чиновників,

після чого чиновник не діставав повне звання „чиновник”,

а лише „кандидат у чиновництво”. І це було на 3 роки.

Атестація для вищих чиновників

проходила окремо. Було створено

спеціальну комісію, до складу якої

входили видатні люди нашої держави,

які знали досить добре кожну галузь.

Це були науковці та експерти з інших

підприємств, тобто люди, які могли поставити правильні

питання для кожного держсекретаря, якого тестували.

Це був не політичний процес, тому політики в цьому

процесі участі не брали. Наприклад, я тоді пройшла за

конкурсом та була призначена директором школи. У

моїй комісії був ректор університету, один дуже відомий

у Латвії філософ, начальник великого підприємства, у

якого також були навчальні заняття, та інші. Кожному

держсекретарю ставили питання

люди, які знали саме цю галузь.

У 1994 р. у нас був великий

проект PHARE, який запоJ

чаткували датчани, і ми почали

навчання тренерів. Школа брала

участь у цьому проекті 2 роки.

Проект стосувався не лише

навчання, але й розробки заJ

конів, пов'язаних із законом про

державну службу. Найпершим кроком проекту стало

навчання тренерів.

На ці заняття приходили мої колеги з

університету. Коли сама прийшла з університету, я

знала що люди настільки гнучкі, що вони можуть вчити

поJіншому. Це не теорія, не академічні знання. В Україні

прекрасна академія, але тут важливо саме навчання

навичкам, і дуже важливо розділити ці два аспекти.

Приходили самі чиновники, які дуже професійні у своїй

справі, які теж училися цьому.

Разом із цим проектом ми

розробили програми навчання

для чиновників всіх рівнів. І

найголовніше, що ця програма

базувалася на понятті зміни

мислення чиновництва, який у

своїй діяльності повинен

орієнтуватися на клієнта, на того,

хто його послугами користується.

Треба зрозуміти, що чиновник існує для людини,

а не навпаки, адже ми отримуємо гроші з податків, які

платять громадяни. Наші програми були створені для

того, щоб розвивати таке відношення.

Ще одна дуже важлива річ — ми створили мережу

керівників з управління персоналом в усіх міністерствах,

зібрали їх і дуже багато розповідали про найголовніші

навички, які необхідні для

реалізації програми.

Наступним кроком

був розвиток мережі

навчальних центрів. На

сьогодні в Україні

сприятливі умови для здійснення подібних заходів, тому

що існує розгалужена система навчальних закладів по

всій території України, в яких можна реалізовувати такі

ж програми, як і на центральному рівні.

Що можуть зробити політичнозалежні чиновники? Приходитьінший уряд і чинить на них тиск,що примушує чиновників тежпіти. І тому поділ між політичноюй адміністративною відпові&дальністю обов’язковий.

Прийняття найголовніших рі&шень у галузі, в політиці цієїгалузі – це не політична, а галу&зева політика, що знаходиться вруках держсекретаря.

Чи то держсекретар відповідаєза все, чи то і міністр невтручається в його справи ідовіряє йому. Визначтеся, будьласка.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

24

1995—2000 роки більше стосувалися впровадженJ

ня закону про державну службу. Ми прийняли інші пов'яJ

зані з ним закони і нормативні акти, у 1995 році почали

вчити вищих чиновників. Навчання чиновників такого рівJ

ня здійснювалося поJіншому, і це дуже важливо, оскільки

не міністр, а вони приймають головні рішення. Міністру

подаються можливі альтернативні рішення, однеJдва він

обирає, але зрештою рішення приймає чиновник. І тому

дуже важливо відокремити вищих чиновників від інших.

Навчання вищих чиновників спочатку відбувалося через

програму PHARE. Ми навчали державних службовців

найважливішим навичкам з менеджменту, делегування

своїх повноважень, стратегічного планування роботи,

управління за цілями, мотивації підлеглих. Але

найголовнішим у цьому навчанні було те, що вищі

чиновники усі разом виїжджали на тиждень кудиJнебудь

за межі міста, подалі від своєї основної роботи, тренувати

навички. Викладачі у перші роки завжди були.

Сесія запитань – відповідей

В. АВЕР'ЯНОВ, Інститут держави і права ім. Корецького:

— Моє запитання стосується взаємозв'язку поліJ

тиків і держсекретарів. Хотілося б знати, чи мають право

керівники органів і

міністри впливати на

кадрову політику та

кадрову роботу в

апараті міністерства,

зокрема, чи має

міністр право вплиJ

вати на призначення

керівників апарату

міністерства? Якщо

так, то за якими криJ

теріями це право

визначається? Якщо

ні, то всеJтаки чому?

Друге питання. — Чи має міністр, політик право застосовувати

міри дисциплінарного стягнення до працівників апарату?

Хто повинен бути суб'єктом дисциплінарної юрисдикції в

органах, де розділені функції політичного й адміністраJ

тивного керівництва? Це повинен бути керівник апарату,

чи політик теж повинен мати якісь можливості притягати

до дисциплінарної відповідальності працівників апарату?

Якщо так, то стосовно якої частини працівників, якщо ні,

то мабуть є відповідний досвід, що підтверджує це?

Г. ВЕЙСМАНЕ: — Спасибі. Це справді дуже серйозне питання.

Повинна сказати, це буває поJрізному. З мого практичJ

ного досвіду жоден міністр не зміг вплинути на мої ріJ

шення. Жоден Прем'єрJміністр не збирався впливати на

мої рішення. Справа в тому, що у нас дуже чітко дотриJ

мані правила: міністр — це лідер, у нього є бачення, він

прийшов зі своєю місією, він її втілює в життя, але він

працює з держсекретарем. У моєму випадку — зі мною

працює Прем'єрJміністр, інших керівників немає. Я —

єдиний держсекретар, що сидить на засіданні Кабінету

Міністрів. Я впливаю на них, вони не можуть впливати

на мене. Вийшло так, що я вище ніж вони.

Але справа в тому, що коли держсекретар –

професійний, а у Латвії на 89% це так, то все

керівництво, весь вплив на добір кадрів — у руках

держсекретаря. Міністр не втручається. У будьJякому

випадку в моїй практиці такого не було. Можливо,

бувають такі випадки в окремих міністерствах, я не

можу точно сказати, але такого не повинно бути всюди.

Що стосується дисциплінарних питань, у нас зараз

працюють над новим законом із дисциплінарної відповіJ

дальності. Там є пункт, який говорить, що у міністра

також є право звертатися до посадової особи з повноJ

важеннями, аналогічними повноваженням Начальника

Головдержслужби України, з проханням розгляду справи

чиновника, що працює в цьому міністерстві. Але таких

випадків дуже мало. В основному, якщо чиновник чиJ

мось незадоволений, на його думку з ним невідповідним

чином повелися, наприклад, незаконно звільнили, він

звертається з листом щодо розгляду справи. І не дай

Боже міністерству не дотриматись визначеної процеJ

дури, скажімо, не написати акт чи щось таке. Ви ніколи

такого чиновника не зможете позбутись.

У протилежному випадку, якщо міністерство вваJ

жає людину непрофесійною, такою, що порушує закони,

вчиняє незаконні дії чи неетично поводить себе з клієнJ

тами, держсекретар звертається до Прем’єрJміністра і

просить розглянути цю справу. Але в новому законі вкаJ

зано, що таким правом можуть користуватись і міністри.

Це не дуже добре, оскільки передбачає можливість

політичного впливу на чиновника. Але треба сказати,

Управління по чиновництву в нас політично захищене.

Воно — неполітичний орган і не залежить від політиків.

С. ПРОСКУРОВСЬКА: — У мене таке запитання: чи були останнім часом

випадки, коли міністри давали державному секретарю

або іншому чиновнику високого рангу доручення чи

вказівки, що суперечили закону? І як ця ситуація

вирішувалася потім?

Г. ВЕЙСМАНЕ: — Цілком слушно, бувають такі випадки, коли,

скажімо, не дуже етично поводять себе й міністри. У нас

був випадок з міністерством, не буду уточнювати яким

Виступи доповідачів

25

саме, коли держсекретарю треба було підписати докуJ

мент про надання в оренду землі інституції, підпорядJ

кованій міністерству. Це було повністю політичне

рішення. Сам міністр таке рішення не міг підписати, тому

що в нього немає відповідного права: за всі ресурси відJ

повідає держсекретар. Але спробуйте на місці держJ

секретаря не підписати! І бувають, звичайно, випадки,

що держсекретар підписує. Потім приходить новий уряд,

розглядає: чому члену такоїJто партії запропонували в

оренду шматок землі за дуже невеликі гроші, у чому

справа? Підпис держсекретаря, і — до побачення.

Був великий скандал, який розглядався в УправJ

лінні чиновництва. Звичайно, держсекретар підписав

без обґрунтовання, чому це було зроблено не за

конкурсом та за низьку плату, всупереч закону щодо

проведення тендерів. У результаті висококваліфікоJ

ваний спеціаліст звільнився. Він, звичайно, зараз буде

подавати до адміністративного суду.

С. ПРОСКУРОВСЬКА: — Наскільки престижно в Латвії бути чиJ

новником?

Г. ВЕЙСМАНЕ: — Це питання „на засипку”. Треба сказати

відверто, що не дуже. Є окремі місця, де працювати

чиновником вже досить престижно. Скажімо,

престижно працювати у Державній канцелярії, тому що

ми свою інституцію певним чином поставили, наше

гарне ім'я знають. Ми намагаємося також досить добре

мотивувати своїх чиновників, займаємося їх навчанням.

Але в системі державної служби Латвії все ж

існують проблеми. Одна з них полягає в тому, що

працівники місцевого самоврядування не є державними

службовцями. В основному, це працівники місцевих

рад. Усі комунальні послуги, послуги щодо будівництва

тощо надаються саме ними. Люди вважають себе

чиновниками, і вони дійсно є такими. Але справа в тому,

що вони не підпадають під дію закону про державну

службу і не хочуть цього.

Якщо ти чиновник — ти не можеш працювати на

іншій роботі, у тебе проблема з діяльністю у складі

політичних партій. Я особисто, наприклад, була в одній

досить впливовій політичній партії, та коли мене

запросили на роботу, вимушена були зупинити своє

членство у ній. І хоча я була не активним членом партії,

мені довелося призупинити свою діяльність. Для

чиновників місцевих рад питання членства, звичайно,

сутужніше (складніше). Їм подобається брати активну

участь у політичній діяльності.

Але найбільша проблема системи державної служJ

би Латвії в тому, що люди в апараті центрального органу

вже навчені, а персонал місцевих рад навчанню не підляJ

гає. І результатом цього є те, що через чиновницький апаJ

рат дуже довго проходять рішення, ми часто не можемо

швидко отримати правильну відповідь, поведінка

чиновників не завжди є етичною і тому подібне. Я можу

точно сказати — у центральному апараті такого немає.

Це питання дуже важливе, тому що складно бути

державним службовцем, тяжко працюючи, одержуючи

досить низьку зарплату, і намагаючись при цьому бути

професійним. А на службі у органах місцевого самовряJ

дування можливостей більше.

С. ПРОСКУРОВСЬКА: — Ви розповідали, як починали працювати з навчанJ

ням державних чиновників за різними програмами. У мене

питання, пов'язане із законом про державну службу. ЧасJ

тина, що стоується розробки класифікації посад дуже деJ

тальна. Ви робили це паралельно з програмами, і всеJтаки

ці профілі компетенції були виписані в законі, чи цей проJ

цес ішов паралельно? Ми зараз стикаємося з тим, що треJ

ба готувати чиновників поJіншому, але разом з тим профіJ

лі компетентності не виписані детально для кожного рівня.

Г. ВЕЙСМАНЕ: — Тут ви правильно помітили. Коли ми

впроваджували перший закон про державну службу, ці

компетенції не були розроблені в достатній мірі, щоб ми

могли ґвідштовхуватись від них при розробці

навчальних програм. Але це розроблялося в Управлінні

по чиновництву, і дуже важливо було те, що ми в

міністерствах створили мережу керівників із персоналу.

Вони допомагали це розробляти. Управління чиновJ

ництва перейняло цю мережу і працювало з нею.

Проте, нам було ясно, яку програму в першу чергу

треба запропонувати чиновництву. У нас був прекрасний

проект PHARE, і основну програму, необхідну для всіх,

ми розробили у генеральному масштабі. А вже потім,

починаючи з 2000 року, проводилась розробка завдань

для специфічного навчання, необхідного чиновнику.

Дуже важливо, що ці програми пов'язані.

Т. МОТРЕНКО: — Де знайти людей з абсолютною політичною

„стерильністю”? Знайти баланс між політикою й

адміністративною службою? Напевно, існує вихід?

Г. ВЕЙСМАНЕ: — Мені здається, що Україні всеJтаки треба

визначитися — чи адміністративні питання знаходяться

у веденні політиків, чи службовців. Якщо міністр може

прямо працювати з директорами департаментів, то, на

мій погляд, це не дуже правильно. Якщо ви призначите

держсекретаря, який відповідає абсолютно за все, але

при цьому міністр буде працювати з директором

департаменту „напряму”, то згодом прийде інший

міністр і попросить цього директора департаменту піти

туди ж, куди пішов міністр. Це дуже слизьке питання.

Або держсекретар відповідає за все, і міністр не

втручається в його справи, довіряє йому, або – ні.

Визначтеся, будь ласка.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

26

Мені приємно поділитися з вами досвідом і

деякою практикою на нашому прикладі, оскільки краще

навчатися на помилках свого сусіда.

Спочатку хочу

зазначити те, чого в

польській мові браJ

кує, але що має велиJ

ке значення. Ми говоJ

римо "політика", тоді

як англійською говоJ

рять або "policy" або

"politics". Між цими

двома словами є серJ

йозна різниця, оскільJ

ки "politics" — це, як

правило, гра влади,

що пов'язана з виJ

борами, а "policy" —

це політика в сенсі стратегії і політичних напрямків

розвитку держави.

У нас таких нюансів у польській мові немає, тому

виникають проблеми з розподілом адміністративної і

політичної сфери в державній службі. У своїй доповіді

я розкрию, яким чином нам їх вдалося подолати. Перш

за все, розкажу про структуру і систему державного

управління у Польщі, процеси європеїзації державного

управління, а також про перешкоди, які постають

перед нами.

На початку декілька слів про структуру. Ми

розпочали свою діяльність у 1990 році, маючи

уніфіковану державну адміністрацію уніфікованої

державної влади. Ця система була спільною для наших

країн разом із розподілом влади на законодавчу,

виконавчу та судову і розподілом повноважень між

центральними та місцевими органами влади.

В контексті реформування державної служби

Польщі йшлося не тільки про розподіл функцій між

державою загалом та урядом зокрема, але й про перехід

державних адміністрацій у суспільні, громадські, які

діють в інтересах суспільства.

Змінилося саме поняття лояльності. Звичайно,

держава має велике значення, але так само велике

значення мають громадяни, країна, нація. Отже, ми, як

посадовці, повинні бути лояльними і в цьому розумінні

також. Щодо розподілу рівнів адміністрації, то державні

органи мають наступну структуру: на найвищому рівні

стоїть канцелярія президента, канцелярія сейму, нижня

палата парламенту, верхня палата парламенту та інші

органи, непідконтрольні парламенту чи уряду,

наприклад, служба уповноваженого з прав людини,

інспекція з трудових відносин, національне телебачення

і радіомовлення.

Разом вони налічують 5 тис. посадовців, які

працюють на цьому рівні адміністрації. Наступний

рівень включає органи виконавчої влади та всі органи,

які підпорядковані раді міністрів, починаючи з

канцелярії прем'єрJміністра, міністерств, органів,

підпорядкованих прем'єрJміністру чи відповідним

міністерствам. Територіальні органи (16 воєводств) –

це провінційні чи регіональні спеціалізовані

територіальні органи, які, як правило, знаходяться в

кожному районі. Наприклад, у нас є 380 податкових

органів по країні. Деякі з них знаходяться на рівні

районів, деякі — на рівні регіонів. Загалом ми маємо

120 тис. посадовців, які складають корпус державних

службовців, що працюють на рівнях гміни, повіту

(аналог району) та регіону. Таких органів на рівні

воєводства – ще 16. Вони є виборними і до них

належить більшість повноважень.

Розвиток державної служби Польщі на шляху до ЄС:

законодавчі межі реформи

Ян ПАСТВА, Голова цивільної служби,

Республіка Польща

Ян ПАСТВАГолова цивільної служби Польщі

Ян Паства закінчив факультет права Гданського

університету, отримав ступінь магістра права. У 1989

році розпочав свою професійну кар'єру в інфорJ

маційному відділі представництва профспілки "СоліJ

дарність" при Національній комісії.

З 1990 по 1992 рік працював речником воєводи в

Офісі Гданського воєводства. З 1992 по 1994 рік

навчався в аспірантурі Національної школи дерJ

жавного управління у Варшаві.

З 1994 по 1997 рік займав посаду директора

Офісу Гданського воєводства, а потім — керівника

районної адміністрації у м. Гдиня.

У листопаді 1997 року Ян Паства був призначений

Прем'єрJміністром на посаду Голови цивільної

служби.

Одружений, має двох синів. Вільний час

проводить із сім'єю та за читанням книг. �

Виступи доповідачів

27

У місцевих органах влади працює 190 тис.

посадовців — це найбільша складова державної

служби. Місцеві адміністрації не мають таких жорстких

вимог, і багато в чому нагадує Латвію, особливо щодо

кількості вимог і набагато більшого

рівня політизації персоналу

місцевих органів адміністрації.

Такий розподіл створює ситуацію,

за якої державна влада не

зосереджується на жодному рівні.

Навіть якщо проходять парламентJ

ські вибори, створюється новий парламент чи новий

уряд, в регіонах більшість може належати різним

політичним партіям та силам. Відтак вся влада ніколи не

зосереджується в тих самих руках. Територіальна

реформа в Польщі відбулася ще в 1990 році, з самого

початку перехідного періоду. І ця реформа була одним

із найуспішніших проектів.

З реформою державної служби все виглядало не

так легко. Впродовж семи років було запропоновано

чотири різні проекти — виникла ситуація, яку можна

характеризувати створенням мультиноменклатури, за

якої різні партії, приходячи до влади, намагалися

зробити всі призначення політичними, для того, щоб

зберегти за собою політичну владу і скрізь мати своїх

людей. Разом з активним використанням телефонного

права та необхідністю запровадження демократичних

процедур це в 1996 році призвело до прийняття КонстиJ

туції, 153 стаття якої стосується державної служби і

запровадження ідеї ромежування політичних й

адміністративних посад. Однак, для польської

державної служби той рік був невдалий, оскільки

проходили вибори. Відповідно дві керівні партії — були

зацікавлені в призначенні своїх представників –

політичних колег на посади

державних секретарів. Отже,

склалася ситуація, коли міністр був

членом однієї партії, генеральний

директор (державний секретар) —

представником іншої політичної

партії, не будучи при цьому

фаховим державним службовцем.

До 1997 року між міністром та

генеральним директором, інколи

точилися війни. Чинна система серйозно критикувалась

опозицією, яка, вигравши вибори, вирішила змінити

ситуацію. Було прийнято новий закон про державну

службу, що унеможливив таку ситуацію в майбутньому.

Згідно з іншими положеннями Конституції, поJ

перше, було забезпечено рівний доступ всіх громадян

до державної служби, чого з огляду на багато причин не

було раніше.

ПоJдруге — прозорість у процесі призначення.

ПоJтретє, запроваджена здорова конкуренція,

завдяки обов’язку органів виконавчої влади широко

висвітлювати у ЗМІ інформацію про всі наявні вакансії,

та обранню найкращого кандидата на конкурсних

засадах. Нарешті, був

прописаний механізм, який

забезпечив політичну нейтJ

ральність державної служби.

Після проведення реформи зі

100 тис. посад державної

служби залишилося тільки 1,5

тис. посад цивільної служби вищого рівня. За новими

принципами була сформована Цивільна Рада.

Внаслідок цього сформувався наступний

розподіл органів виконавчої влади за рівнями: на рівні

центральної адміністрації Польщі — канцелярії прем'єрJ

міністра (15 міністерств і 30 центральних офісів, де

працює 24 тис. посадовців), на рівні адміністрацій

воєводств (20 тис. працівників), в інших спеціалізованих

адміністраціях — 26 тис. Разом корпус цивільної

служби Польщі нараховує 120 тис. посадовців.

Для більш чіткого уявлення всієї картини варто

зазначити, що в кожному міністерстві більшість

працівників складають державні службовці. Ними керує

генеральний директор (держсекретар). Звичайно ж, є

міністр, заступник міністра. кількість заступників

міністрів різниться в залежності від міністерства.

Наприклад, у Міністерстві економіки 12 заступників. Ще

існують посади політичних радників, які формують

політичну базу роботи міністерств і надають дорадчу

допомогу міністру щодо головних політичних завдань.

Крім цього, в міністерствах працює група технічного

персоналу. Такі працівники не є політиками чи

державними службовцями.

Стаття 1 Закону „Про

цивільну службу” від 1996Jго та

1998 років затверджує головні

цінності державної служби —

професійність, надійність,

неупередженість і політичну

нейтральність. Можна задатити

запитання, навіщо ці цінності,

адже, напевно, без державної служби політикам було б

легше жити. Наведу декілька аргументів, висловлених

самими політиками.

ПоJперше, державна служба повинна існувати

задля політичної стабільності, оскільки за такої умови

ніхто не може повністю захопити владу в країні, та

заради запобігання проявам корупції.

Другий важливий аргумент на користь

держслужби — послідовність державної роботи.

Ми говоримо про перехід пуб&лічних адміністрацій в суспільнуадміністрацію, громадську ад&міністрацію в інтересах сус&пільства.

Державна служба має існуватизадля політичної стабільності,оскільки за такої системи ніхтоне може повністю захопитивладу в країні, а також зарадизапобігання проявам корупції.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

28

Державні службовці допомагають розібратися із ситуаJ

цією новому уряду.

Звичайно, не існує ідеальної моделі держави й

ідеальних людей у будьJякій країні, тому в Польщі ми

беремо до уваги баланс між державною службою і

політичною сферою. Надзвичайно важливо забезпечити

розумну рівновагу між цими силами. Мабуть, всі чули

про відомий британський серіал „Так, пане Міністр, і так,

пане Прем'єрJміністр”. У ньому дуже яскраво демонстJ

рувалося, як державні службовці

нав’язували свою політику

замість політики міністра.

Саме задля запобігання

такої ситуації нам необхідний

баланс. Відтак у нас існують

політичні кабінети, де працюють

люди, які будуть готувати поліJ

тичну кампанію та підтримувати

своїх політиків під час виборів.

Я хочу ознайомити Вас із структурою державної

служби Польщі. Відповідно до нашої Конституції ми

маємо політичного лідера — це прем'єрJміністр, якому

підпорядкований голова державної служби та якого

підтримує Рада цивільної служби. Прем'єрJміністр викоJ

ристовує цю раду як дорадчий орган. Існує також вища

дисциплінарна комісія, яка складається виключно з

державних службовців. У Польщі існує також адміJ

ністрація цивільної служби та конкурсна і кваліфікаційна

комісії. Кваліфікаційна комісія створена для екзаменів в

рамках процедур на кшталт атестації. Конкурсна комісія

формується у разі проведення конкурсу на заміщення

вакантної посади генерального директора.

На вищому рівні існує посада генерального диJ

ректора для кожного міністерства, центрального офісу,

регіонального провінційного офісу, — наразі в Польщі

– шістдесят генеральних директорів. Вони в межах

структури державної служби — найважливіші люди.

Насправді реальними головами державної служби є

генеральні секретарі, які працюють на рівні різних

міністерств. Цей корпус цивільної служби розподіJ

ляється на державних службовців і працівників у різній

системі взаємовідносин щодо виконання своїх

обов'язків.

Голова державної служби призначається прем'єрJ

міністром. Зараз ми маємо 2100 цивільних службовців,

з яких можна обрати і призначити Голову державної

служби за затвердженням прем'єрJміністра терміном на

п'ять років. З минулого року діє поправка до закону про

державну службу, якою визначено, що не тільки Рада з

державної служби буде висловлювати свою думку щодо

зарахування на посаду, але також буде застосовуватися

відкритий конкурс, право участі в якому будуть мати

тільки представники державної служби.

Щодо призначення генеральних директорів та

директорів департаментів — це відбувається на основі

конкурсу, який організовує голова державної служби.

Як правило, формуються журі та комісії, члени яких не

обов'язково мають бути державними службовцями,

але повинні бути професіоналами та фахівцями у

державній службі.

Генеральні директори

відповідають за питання кадJ

рів, ресурсів, організаційні пиJ

тання міністерств. Директор

департаменту і генеральний

директор можуть бути звільJ

нені тільки головою державної

служби. При цьому, якщо вони

є цивільними службовцями, то

звільняються не за межі державної служби, а просто

переводяться на більш низький рівень посад.

Аналогічна ситуація і з генеральним директором,

рішення щодо перебування якого на посаді може

приймати тільки прем'єрJміністр. У випадку, коли

політичний міністр хоче звільнити генерального

директора, він може зробити це лише за згодою або за

поданням голови державної служби.

Щодо ради цивільної служби — це дорадчий

консультативний орган, який діє при прем'єрJміністрові

та захищає державну службу від політичного втручання.

До його складу входить 16 членів. Половина з них —

експерти, які мають досвід та відповідний авторитет у

сфері державного управління. Вони призначаються

прем'єрJміністром. Інша половина — вісім осіб —

пропонується різними політичними партіями. Рада

розглядає всі питання відкритим прозорим способом,

тому кожна, як правляча так і опозиційна партії, має

доступ до роботи у державній службі.

Категорії корпусу цивільної служби складаються

з працівників, які працюють за трудовим договором, та

цивільних службовців. Існує певна різниця в їхніх

обов'язках: для працівників всі громадянські права

зберігаються, крім права висловлювати свої політичні

погляди. А на цивільних службовців накладаються певні

обмеження громадянських прав. Вони не можуть бути

членами політичних партій і висловлювати свої

політичні погляди, але натомість мають певні привілеї у

вигляді додаткової оплати і права брати участь у

конкурсі на заміщення директорських вакансій.

У кодексі етики державної (чи цивільної) служби

Польщі викладено зобов'язання членів корпусу

Не існує ідеальної моделі державита ідеальних людей в будь&якійкраїні… беремо до уваги поняттябалансу між державною службою іполітичною сферою. Надзвичайноважливо забезпечити розумнийбаланс між цими силами.

Виступи доповідачів

29

державної служби та загальні вимоги кодексу етики за

рекомендаціями Ради Європи.

У Польщі існує Національна школа державного

управління, заснована в 1991 році, і я пишаюся тим, що

закінчив її. Ця школа підпорядковується прем'єрJ

міністру і дає можливість навчати щорічно 60 офіційних

посадових осіб не лише для уряду, але й для державних

адміністрацій, місцевих адміністрацій і таких інституцій,

як національний банк тощо.

Європеїзація державного управління в

сьогоднішньому контексті — це співпраця в різних

сферах із формуванням відповідних робочих груп.

Наприклад, на сьогодні в Європейському Союзі ми

маємо робочі групи фахівців у таких галузях, як

вдосконалення законодавства, інноваційні підходи до

державної служби, модернізація та управління

людськими ресурсами.

Наступне питання — це подібні завдання, які

виконуються національними структурами, тобто спільна

сільськогосподарська політика, яка повинна

виконуватися всіма державамиJчленами, і спільні

системи фінансування та управління у цих питаннях. Як

правило, один раз на півроку під керівництвом кожної

нової країни в Європейському Союзі зустрічаються

керівники державних служб і генеральні директори.

Державні секретарі паралельно збираються також на

спільну зустріч. Це відбувається у

межах спільної оціночної струкJ

тури якості, що дає можливість

забезпечувати контроль за якістю

різних адміністративних структур.

Подібна структура все ширше і

ширше використовується у

державній службі.

У Польщі поки що немає відповідного інструJ

менту, але у Словаччині запровадили інструмент оцінки

якості роботи всіх структур державної служби.

Є, звичайно, інші інструменти перевірки якості,

такі як спільні критерії. Те, що робить європейський

простір адміністративно єдиним, — це відповідні

регуляторні акти, які стосуються вільного пересування

працівників. БудьJяка особа має право претендувати на

державну посаду в іншій структурі. Звичайно, є

проблема мови, яка виникає в таких випадках, але для

тих, хто прагне зайняти найвищі посади, існують свої

вимоги. Тож, можна говорити про загальне правило: всі

державні службовці мають право претендувати на

посади в різних країнахJчленах Європейського Союзу.

Якщо статистичні дані по державній структурі в

країнах ЄС співставити з пропорційним співвідношенJ

ням до загальної кількості населення, у Польщі адміністJ

рація ще досить слабка порівняно з адміністраціями

інших країн і ми маємо невелику кількість державних

службовців пропорційно до населення. І все ж ЗМІ

досить часто звинувачують нас у тому, що у нас

завелика кількість державних службовців.

Якими є заходи щодо адаптування громадських

інституцій для членства в Європейському Союзі? Це те

питання, яким ми переймаємося в Польщі останніми

роками. Головна ідея — забезпечити відповідні людські,

фінансові, матеріальні ресурси, особливо в тих галузях,

які керуються загальною європейською політикою:

регіональна політика, сільське господарство, природа,

екологія, транспорт та деякі інші. У нас також була

потреба впровадити нові системи і навіть нові структури

для управління відповідними європейськими фондами,

такими як соціальний фонд, фонд вирівнювання.

Для підтримки реформ у Польщі були зроблені

певні важливі кроки. ПоJперше, минулого року

парламент прийняв поправки і доповнення до нашого

Закону "Про державну службу", яким передбачено не

тільки публікацію всієї інформації про вакансії, а також

оприлюднення імен всіх кандидатів, які подали заяви на

заміщення вакантної посади, і тих, хто отримав у

результаті конкурсу цю посаду. Таким чином всі можуть

бачити, чи був там конкурс, чи було справжнє змагання

і хто переміг.

Подібне стосується не тільки

державної служби. Не менш важJ

ливо, що ця система відбору праJ

цівників поширюється на решту

державної адміністрації, тобто

місцеву адміністрацію, а також

агенції, державні фонди, які не є

державними службами і не охопJ

люються Законом „Про державну службу”. Це

забезпечує рівний доступ та рівні можливості при

заміщенні вакантних посад.

Зараз ми маємо 120 тис. таких посад, і зміни, які

там відбулися, збільшили цю кількість посадовців до

500 тис. Політизовані місцеві ради чинили серйозний

спротив тому, аби публікувалися імена кандидатів і

переможців. Але такий крок став також потужним

інструментом урахування громадської думки та

контролю над процесом зайняття посад.

Нам були потрібні й інші зміни, зокрема щодо

системи грошової винагороди. Ми не могли у період

проблем з економічним розвитком забезпечити ефекJ

тивне утримання державних службовців у структурах,

оскільки більш привабливою для них була робота у

приватному секторі: банках, консультаційних органах.

Потрібно забезпечити етичнуповедінку державних служ&бовців, які будуть керуватисяне тільки законом, а й влас&ними моральними принци&пами.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

30

Також необхідно було забезпечити спрощення

конкурсної системи для заміщення посад на вищому

рівні, і ми прийняли спрощену процедуру інтерв'ю, на

основі якого наш центр оцінки визначає резерв персонаJ

лу. Після 15 років відсутності такої процедури ми наJ

решті поновимо її, оскільки нам необхідно забезпечити

високі стандарти державної служби, які стосуються підJ

готовки, навчання персоналу і вирішення конфліктних

моментів, що особливо важливо на тлі колишніх

корупційних скандалів й інших проблем, які ми мали.

На шляху реформування ми стикалися з

проблемами і труднощами.

ПоJперше, виникла серйозна потреба

забезпечення єдиного підходу у всій системі, аби сфера

державної служби не розділялася на маленькі

„королівства”Jміністерства, із власними особливими

підходами та принципами.

Ми завжди маємо суперечності між короткоJ та

довгостроковими перспективами.

Нам потрібно також забезпечити етичну

поведінку державних службовців, які мають керуватися

не тільки законом, а й власними моральними

принципами. Нам все ще необхідно і далі працювати над

зміною ментальності і звичок наших працівників, так

само, як ми забезпечили зміну ментальності наших

політиків. Нам все ще не вистачає фінансових ресурсів

для цього, ми відчуваємо серйозний вплив політичних

груп тиску, особливо на місцевому рівні.

Але на що ми розраховуємо, які сили нас підтриJ

мують? Це високоосвічена молодь, що володіє іноземJ

ними мовами і може працювати в державній службі.

Після 15 років життя в умовах вільного ринку багато хто

розуміє, що гроші — не все в житті. Деякі молоді люди

сьогодні все більше і більше розуміють, що вони хотіли

б працювати на державній службі. Національна школа

державного управління є дуже важливим агентом змін.

Ми також використовуємо ситуацію, яка у нас склалася

із зайнятістю, оскільки це дає можливість вибирати з

великої кількості бажаючих зайняти ту чи іншу посаду.

Також бюджетні обмеження не дають нам можливості

зробити нашу бюрократичну систему занадто великою.

На нас тиснуть ЗМІ, неурядові організації, громадJ

ськість, які активно задіяні в багатьох структурах — це

те, що ми називаємо громадянським суспільством, і ми

відчуваємо тиск цього суспільства — не політичний

тиск, а сподівання всіх неурядових структур завдяки

співпраці в межах Євросоюзу. Ми, звичайно, відчуваємо

й тиск з боку Європейського Союзу з моменту нашого

вступу. Польща є повноправним членом Європейського

інституту державного управління, що надає нам

стандарти, які ми можемо використовувати в системі

навчання і підготовки. Існує також європейська мережа

державного управління, до якої входять міністерства

державного управління, голови державних служб, інші

відповідальні особи.

Сесія запитань – відповідей

ЗАПИТАННЯ:

— Протягом виступу був наведений приклад МінJ

економіки Польщі, в якому існує 11 заступників міністJ

ра. Як в такій ситуації вони співпрацюють з державним

секретарем чи генеральним секретарем і який їх статус?

Чи є обмеження щодо кількості таких заступників?

ЯН ПАСТВА: — Кількість заступників міністра обмежена

рішенням уряду. І на основі бюджетних обмежень кожне

міністерство має відповідну кількість посад, заступників

міністра. У деяких міністерствах це – один чи два, а в

інших, як Міністерство економіки, може бути й

одинадцять. Тож, ця кількість обмежена з боку МінісJ

терства фінансів та залежить від наявних ресурсів.

Ви також хотіли знати, як міністерство працює з

такою великою кількістю заступників. Генеральний диJ

ректор у межах цього міністерства і в інших міністерстJ

вах відповідає за питання ресурсів та кадрів. Як

правило, ми маємо 11 чи більше департаментів у межах

міністерства. І директори департаментів відповідають

за виконання професійних обов'язків, вони підпоJ

рядковані й підзвітні заступникам міністрів у межах

своїх повноважень. Тобто, ця співпраця визначається

розподілом повноважень між міністрами та диJ

ректорами департаментів.

ЗАПИТАННЯ: — Ви зупинилися на тому, що в Польщі

поновлено резерв персоналу. Наскільки він дієвий,

ефективний і результативний? Які основні принципи

його формування та існування?

ЯН ПАСТВА: — Поки що це тільки пропозиція. Ми будемо

включати в резерв державних службовців, які будуть

проходити через певні тести в центрі атестації. Це будуть

не екзамени на професійні знання, а система тестування

їхніх власних здібностей щодо управлінської роботи. Ми

будемо запрошувати до цього атестаційного центру всіх,

хто є державними службовцями, якщо вони хочуть зайJ

мати посади високого рівня, і пропонувати пройти тести.

В таких тестах буде подано моделювання повсякJ

денної роботи, моделювання відповідних дискусій, щоб

перевірити їх спроможність працювати за умов стресу

Я спробую коротко охарактеризувати основні

зміни, які пропонуються в проекті

нового закону про державну службу.

Перш за все, хочу наголосити

на тому, що законопроект про

державну службу необхідно розгляJ

дати як невід'ємний елемент пакету

законів, що реалізують положення

адміністративної реформи на центJ

ральному рівні або навіть ширше — у сфері органів

виконавчої влади. У першу чергу тут йдеться про закони

„Про Кабінет Міністрів", „Про міністерства та інші

центральні органи виконавчої влади”, має бути також

нова редакція Закону „Про місцеві державні

адміністрації” і Закон „Про державну службу” в новій

редакції, що має доповнювати цей пакет, щоб він був

цілісним і не породжував ніяких проблем.

Друге, чому необхідно змінювати закон, який ми

маємо сьогодні — думаю,

найбільш виразну відповідь

можна отримати з виступу

нашої латвійської гості пані

Вейсмане про те, що у Латвії

не вигідно бути чиновником.

Велика кількість людей не

хочуть бути чиновниками,

тому що це дуже відпоJ

відально, а також існують великі обмеження для цієї

категорії посад. У нас, як ви знаєте, навпаки. Всі хочуть

бути державними службовцями тому, що крім доплат до

пенсії і зарплат, більше нічого, як правило, не накладає

на більшість категорій посад. Звичайно, сьогодні зусилJ

лями Головдержслужби й інших державних органів ця

ситуація трохи змінюється, але без радикальної зміни

законодавства в цій сфері ми не досягнемо того стану

Виступи доповідачів

31

тощо. Ми також будемо їх інформувати про оцінку їхньої

ефективності. Хто буде відповідати тим критеріям, які

будуть затверджені на рівні прем'єрJміністра, будуть

отримувати тимчасову ліцензію на заповнення керівних

посад. У такий спосіб і буде формуватися резерв. МожJ

ливо, як певного документа, такого резерву не буде,

натомість буде видаватись певна ліцензія, яка дасть

людям можливість виконувати управлінську роботу

протягом двох років, а після цього періоду вони

зможуть повертатися до центру атестації з проханням

поновлення такої ліцензії.

І. КОЛІУШКО: — ПоJперше, члени ради державної служби самі

не є державними службовцями, тому на них не

поширюються відповідні обмеження. ПоJдруге, якщо ми

хочемо досягти політичну нейтральність у діяльності

будьJякого органу, то потрібно в його керівництві забезJ

печити представництво всіх політичних сил, які є в

парламенті, і тоді є шанс досягти політичної врівноJ

важеності. Може, не нейтральності, але принаймні

врівноваженості і врахування позицій як більшості, так і

меншості. Саме на цьому і побудовані підходи до

формування ради державної служби.

Т. МОТРЕНКО: — Якщо дозволите, Ігоре Борисовичу, я просив

би Яна Паству прокоментувати цю позицію, тому що

питання політичної заангажованості або незаангаJ

жованості ради було надзвичайно серйозне у Польщі

також, і вони зробили для себе певні висновки і

розробили відповідні механізми.

ЯН ПАСТВА: — Коли йдеться про Раду державної служби, то

йдеться не тільки про те, що 8 її членів є предJ

ставниками різних політичних фракцій у парламенті як

від провладних, так і опозиційних партій. Також йдеться

про права і правила, за якими вони призначаються і моJ

жуть бути звільнені.

Що стосується експертів, які мають термін

каденції у 6 років, їх можуть звільнити тільки за двох

умов: якщо вони втратили польське громадянство або

якщо втратили спроможність виконувати свої функції.

останнє означає, наприклад, ситуацію, коли людина

була запідозрена у вчиненні злочину або в неетичній

поведінці. Але обидві причини можуть застоJ

совуватися тільки у випадку, якщо Рада сама

погоджується з цим.

Новий закон про державну службу: що і чому змІнюється?

Ігор КОЛІУШКО, Голова Центру політико5правових реформ,

Голова Громадської колегії при Начальнику Головного управління державної служби

Законопроект про державнуслужбу необхідно розглядати якневід’ємний елемент пакетузаконів, що реалізують по&ложення адміністративної ре&форми на центральному рівні,або навіть ширше, в сферіорганів виконавчої влади.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

32

Ігор КОЛІУШКОГолова Центру політико;правових реформ

Ігор Борисович Коліушко двічі закінчив ЛьвівJ

ський університет ім. Івана Франка: у 1989 році

фізичний факультет, а у 2000 — юридичний.

ГромадськоJполітичну діяльність розпочав у 1987

році, вступивши до Товариства Лева. З 1990 по 1994

роки працював референтомJконсультантом народJ

них депутатів України, радником з політичних питань

ВіцеJпрем'єрJміністра України. Брав участь у підгоJ

товці проектів законів „Про об'єднання громадян”,

„Про громадянство України”, „Про місцеве самовряJ

дування”, „Про вибори народних депутатів України".

У 1994 році обраний народним депутатом УкраїJ

ни. У Верховній Раді України ІІ і ІІІ скликання

працював у Комітеті з питань правової політики на

посадах секретаря Комітету, Голови підкомітету з

адміністративної реформи, першого заступника

Голови Комітету. З 1997 по 2001 рік був членом

Державної комісії з проведення адміністративної

реформи в Україні. Активно досліджував проблемаJ

тику адміністративної та судовоJправової реформ,

розробив і вніс на розгляд Верховної Ради України

численні законопроекти з питань організації викоJ

навчої влади та судочинства.

У 1996 році пан Коліушко заснував Центр

полiтикоJправових реформ — незалежну громадJ

ську науковоJаналітичну установу.

З 2000 року — старший викладач кафедри

державноJправових наук Національного університету

„КиєвоJМогилянська Академія”.

Автор та співавтор близько 40 законопроектів,

розглянутих Верховною Радою України, а також

понад 30 наукових публікацій, у тому числі монограJ

фії „Виконавча влада та проблеми адміністративної

реформи в Україні” (2002 р.).

Є членом робочих груп при Кабінеті Міністрів

України з підготовки проектів Законів України „Про

державну службу”, „Про Президента України”, „Про

Кабінет Міністрів України” та „Про міністерства та

інші центральні органи виконавчої влади”. Є Головою

Громадської колегії при Начальнику Головного

управління державної служби України.

Володіє польською, англійською мовами.

Захоплюється літературою, футболом і туризмом.�

справ, який повинен бути, коли державна служба — це,

в першу чергу, особлива процедура зайняття посади,

особлива процедура

залишення посади і

особлива відповідальJ

ність при перебуванні

на посаді. А вже

доплати і пенсійне

заохочення — це речі

вторинні.

У нас ще з моJ

менту прийняття ЗакоJ

ну України „Про дерJ

жавну службу”, на

жаль, все навпаки. І

сьогодні, якщо подивиJ

тися взагалі, послухати

нефахівців, то, напевно, ніхто не назве жодної іншої

відзнаки державної служби, крім різниці в зарплаті і

пенсійному забезпеченні відносно інших категорій посад.

Згідно із цією логікою цей законопроект покликаJ

ний чітко розмежувати правове регулювання державної

служби як елементу публічного права, відмежувати його

від трудового законодавства чи кодексу законів про праJ

цю як елементу не публічного права. Я не буду стверджуJ

вати, що це виключно елемент приватного права, триває

багато дискусій у наукових колах з цього питання, але

принаймні це не елемент публічного права. Отже, в

органах виконавчої влади відповідно до цього закону

має працювати три категорії посад, але посад не в сенсі

правової категорії, а більш широкому. Мають бути чітко

розмежовані політичні й адміністративні посади, а також

службові посади, тобто посади державних службовців, і

посади працівників, які будуть працювати на основі труJ

дового законодавства відповідно до контрактів. До

останньої категорії, тобто до посад працівників, повинні

відноситися, у першу чергу, посада обслуговуючого

спрямування, якJот: прибиральниці, водії та багато

інших посад, які не беруть участь у безпосередній

реалізації владних повноважень того чи іншого органу.

Політичні посади — це посади міністрів та їх

заступників. Розмежування між політичним та адміністраJ

тивним управлінням у міністерствах чітко прописане у

проекті Закону „Про міністерства та інші центральні оргаJ

ни виконавчої влади” та у положеннях цього законоJ

проекту. Ці два законопроекти мають бути чітко узгоджені

щодо межі втручання міністра у функціонування

державної служби, яка належить до його компетенції.

До положення проекту Закону „Про міністерства

та інші центральні органи виконавчої влади” запропоноJ

вано, щоб міністр мав останнє слово в призначенні на

посаду директорів департаментів міністерств, якщо

йдеться про призначення на посади державних служJ

бовців, оскільки до всіх нижчих посад взагалі б не мав

ніякого відношення, це вже повністю є компетенцією

державного секретаря. Департаменти за проектом

Закону „Про міністерства” — це трішки інше, ніж ті, що

існують сьогодні. Це мали б бути підрозділи мінісJ

терства, що відповідають за реалізацію окремих

напрямків державної політики.

Чому записано так? У першу чергу, це певний комJ

проміс до тієї ситуації, що існує сьогодні, стосовно тих

очікувань, які є в членів Уряду. А з другого боку, ми не

Виступи доповідачів

33

прийшли до того стану справ, з яким, наприклад, стикнуJ

лася Польща десь в середині 90Jх років, коли найбільJ

шою загрозою, як стверджували фахівці, у діяльності

Кабінету Міністрів була анархія і неузгодженість дій

міністрів, тобто міністри були занадто сильні, занадто

самостійні.

Ми до цього сьогодні

ще не прийшли. У нас залиJ

шається актуальним питання

звільнення від опіки всієї

системи бюрократичного апаJ

рату як апарату Кабінету

Міністрів, так і апарату президентського та всіх інших.

На цьому етапі такий компроміс є обґрунтованим.

Що стосується „новел”, у першу чергу, нової

системи категорій посад. Законопроектом пропонується

ввести три категорії посад.

Категорія „А” — це посади державного секретаря

Кабінету Міністрів, державних секретарів міністерств,

керівників інших центральних органів виконавчої влади,

які не є членами Кабінету Міністрів, керівників урядових

органів, а також заступників всіх цих перерахованих

посад, заступників голів обласних, Київської, СевастоJ

польської міських державних адміністрацій. Голів цих

адміністрацій пропонується також віднести до

політичних посад. Відповідно працівники категорії А є

державними службовцями, які

здійснюють управління персонаJ

лом, фінансовими, матеріальJ

ними, інформаційними ресурсаJ

ми. У цьому проявляється їх

якісна відмінність від всіх інших.

Категорія „Б” — це поJ

сади керівників структурних підJ

розділів в органах та апаратах органів виконавчої влади.

Категорія „В” — це посади спеціалістів, конJ

сультантів, експертів, помічників, радників, інспекторів,

тобто всіх тих, хто здійснює експертноJаналітичні,

консультативноJдорадчі, інспекційні та інші адміністJ

ративні функції.

Така категорійність потрібна для того, щоб у цьоJ

му законі відповідно вводити правове регулювання. І

далі у тексті постійно йде посилання: посади категорії

„А” призначаються такимJто способом, а посади катеJ

горій „Б” та „В” призначаються такимJто способом і т. п.

Наступна принципова „новела” — це управління

державною службою. ПоJперше, пропонується ввести

Раду державної служби України як колегіальний

державний орган, відповідальний за формування

високопрофесійного корпусу державної служби та його

функціонування відповідно доо принципів, визначених у

цьому законі. Простіше кажучи, одним з основних

завдань Ради є захист корпусу державних службовців

від політичних впливів, а відтак Рада повинна бути

достатньо незалежним органом.

У проекті запропоновано,

щоб персональний склад Ради

державної служби формувався

Президентом України. Було дві

попередні редакції цієї статті, пеJ

редостання зводилася до того, що

склад Ради повинен затверджуватися Кабміном.

Аргументом, який тоді переміг на користь Кабміну було

якраз те, що згідно з Конституцією ні Верховна Рада, ні

Президент не мають повноважень формувати Раду

державної служби. За нашою доктриною, проголоJ

шеною Конституційним Судом, Президент і Верховна

Рада мають всі виключно і вичерпно визначені КонсJ

титуцією повноваження і не можуть брати на себе інJ

ших. Я з такою логікою тоді погоджувався.

Але якщо ми надаємо перевагу Президенту, тоді я

не розумію, чому ми не повертаємося ще до попередJ

ньої редакції, яка була абсолютно логічна з огляду, що

Рада повинна формуватися з двох або навіть трьох

частин. Одну частину повинен призначати парламент,

одну частину повинен призначати Президент, і можна

ще говорити про третю частину,

яка буде формуватися з ветеJ

ранів державної служби та

затверджуватися Кабміном. Це

було б набагато ефективніше і,

знову ж таки, відповідало б

навіть польському досвіду.

Планується переіменувати

Головне управління державної служби на Адміністрацію

державної служби і при цьому посилити її роль і вплив на

функціонування корпусу державних службовців.

У цій редакції є також одна дуже суперечлива для

мене теза. Це частина друга статті 18, де написано, що

Адміністрація державної служби у своїй діяльності підзвітна

та підконтрольна Президенту. На мою думку, це також

суперечить Конституції, оскільки відповідно до статті 113

Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим

органом у системі органів виконавчої влади і відтак АдміJ

ністрація державної служби, як орган виконавчої влади, не

може не бути підпорядкованою Кабінету Міністрів. Можна

говорити про те, що Президент теж може мати тут якийсь

вплив, але в межах своєї конституційної компетенції. Але те,

що Адміністрація державної служби має бути підзвітна і

підконтрольна перш за все Кабінету Міністрів — це

абсолютна вимога Конституції, як я, принаймні, її розумію.

Державна служба – це в першучергу особлива процедуразайняття посади, особлива про&цедура залишення посади іособлива відповідальність приперебуванні на посаді.

Мають бути чітко розмежованіполітичні та адміністративніпосади, а також службові посади,тобто посади державнихслужбовців, і посади працівників,які будуть працювати на основітрудового законодавствавідповідно до контрактів…

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

34

Запропонована редакція законопроекту не зміJ

нює кількість рангів державних службовців, вона

відповідно до зміни категорії посад поJіншому їх

встановлює. Важливими моментами, яких хочеться

добитися в результаті прийняття цього законопроекту є,

перш за все, абсолютно 100% конкурсний набір на всі

посади в державній службі, у тому числі на всі посади

категорії „А”, де, як відомо, деякі призначення здійснює

Президент. Інші призначення мають здійснюватися за

Законом „Про Кабінет Міністрів”

Кабміном і так далі.

Тим не менше, і даний

законопроект, і відповідні закоJ

ни „Про Кабінет Міністрів”, „Про

міністерства” пропонують, щоб

процедура призначень на ці

посади була багатоступеневою, і

на першому етапі має бути

проведений конкурс, зроблений

відбір за правилами, передбаченими для державної

служби. Тільки потім кандидатура переможця конкурсу

має подаватися вже залежно від процедур, визначених

Конституцією та іншими законами чи Прем'єрJміністру,

чи міністру, чи державному секретарю, і тоді вже має

здійснюватися остаточне призначення відповідно

Президентом, чи Кабінетом Міністрів, чи міністром.

Наскільки я знаю і чую дискусії, що йдуть сьогодJ

ні навколо цього законопроекту, саме ці питання, а

також питання соціального забезпечення, зарплатні,

пенсійного забезпечення хвилюють сьогодні всіх. Але

все ж таки визначальним для цієї реформи є як раз те,

про що я говорив.

Єдине, на чому я забув зупинитися на початку —

проблема визначення сфери дії цього закону. Практика

багатьох європейських країн свідчить про те, що закон

про цивільну службу чи державну службу регулює

виключно корпус державних службовців, тобто апарат

органів виконавчої влади. І в разі потреби ці положення

можуть поширюватися на інші органи, наприклад на

апарат Парламенту, на апарат Президента тощо.

У нас також були тривалі дискусії з приводу цих

норм. У цій редакції записана норма про те, що цей

Закон поширюється на апарати і Парламенту, і ПреJ

зидента, і судів, за винятком положень про управління

державною службою, але я думаю, що цього замало. Я

вважаю нелогічним позбавляти права законодавця

визначити, наприклад в законі про Президента, якісь

особливості щодо функціонування апарату Президента

в частині статусу його працівників.

Так само цілком закоJ

номірно, що Парламент

може визначити в іншому

законі статус апарату

Парламенту і визначити там

якісь інші положення, які не

будуть співпадати з

регулюванням діяльності

державних службовців. Ми

не повинні обмежувати в

цьому законодавця, зрештою, я думаю законодавець

сам себе в цьому не обмежить, приймаючи цей закон.

Останнє дискусійне питання — це питання

управління державною службою в органах виконавчої

влади. Законопроект пропонує, щоб у кожному органі

виконавчої влади вища посадова особа з числа

державних службовців була керівником державної

служби в цьому органі. Це означає, що державні

секретарі в міністерствах або один із заступників,

очевидно, перший заступник голови облдержJ

адміністрації, як вища посадова особа з числа дерJ

жавних службовців, буде керувати державною службою

в цьому відповідному міністерстві чи на території

області в державних адміністраціях, які є на території

області. В інших центральних органах відповідно

функцію керівника державної служби буде виконувати

голова цього органу.

При такому підході відпадає потреба в

регіональних підрозділах Головного управління чи

Адміністрації державної служби, які існують сьоJ

годні.

Сесія запитань – відповідей

Важливими моментами, яких хочеть&ся добитися в результаті прийняттяцього законопроекту, є перш за всеабсолютно 100% конкурсний набір навсі посади в державній службі, в томучислі на всі посади категорії „А”, де, яквідомо, ряд призначень здійснюєПрезидент…

Т. МОТРЕНКО:

— Не припиняється наша дискусія з приводу

питання призначень в апаратах міністерств. На мою

думку, слід вибрати щось одне. Якщо ми з Вами

запроваджуємо (так записано в законі) відкритий і

прозорий конкурс на всі категорії посад державних

службовців, тоді яка процедура призначення самим

міністром? По суті, призначення в таких випадках є

підтвердженням або затвердженням результатів

конкурсу. Тоді чому тільки ці посади? Сам

державний секретар або керівник апарату буде

призначатися через конкурс. Це стосується й інших

людей?

І. КОЛІУШКО: — Без сумніву.

Виступи доповідачів

35

ЗАПИТАННЯ: — У чому тоді сенс призначення міністром саме

директорів департаментів?

І. КОЛІУШКО: — Сенс той

самий, що й у признаJ

ченні державних секJ

ретарів Кабінету МіJ

ністрів, тобто після

конкурсу, до Кабміну

вноситься подання,

але саме Кабмін поJ

винен призначити цю

особу: у цьому

полягає його право.

Те саме стосується і

директорів департаJ

ментів: можна

провести конкурс,

можна, щоб державний секретар зробив подання

міністру за результатами конкурсу, але міністр може

відмовити.

Т. МОТРЕНКО: — Будемо проводити конкурс до тих пір, поки не

переможе потрібний кандидат?

І. КОЛІУШКО: — Може й так. Але я думаю, що на цьому етапі

подібна поступка була б доцільною. Я повністю

погоджуюся з поступкою частоті. Директори

департаментів — це той рівень, з яким контактує міністр

за новою моделлю, тобто ні міністри, ні заступники

міністрів не будуть мати безпосередніх робочих

контактів. А директори департаментів будуть змушені

мати контакти з міністром безпосередньо, тому що

тільки один державний секретар на все міністерство,

звичайно, не може бути посередником між усім

апаратом і міністром.

Є. ГЕРАСИМЕНКО, програма розвиткуОрганізації Об'єднаних Націй:

— Одним із принципів державної служби і

функціонування Ради державної служби, як я

розумію, є не політизованість, деполітизація, незаJ

лежність від політичних впливів. У якій мірі, на вашу

думку, цьому відповідає те, що персональний склад

Ради державної служби — це пункт 2 ст. 15 — може

складатися з числа колишніх народних депутатів;

причому ми з вами бачимо, що за умови реалізації

конституційної реформи більшість народних депуJ

татів, або всі вони, були членами певних політичних

партій. Але це не означає, що, залишаючи депуJ

татський мандат, він виходить із лав партії. Він

продовжує бути членом партії, більш того, він був

представником цієї партії в парламенті.

І. КОЛІУШКО: — ПоJперше, члени Ради державної служби

самі не є державними службовцями, і тому на них не

поширюються ці обмеження. ПоJдруге, якщо ми

хочемо досягти політичної нейтральності в

діяльності будьJякого органу, потрібно в керівництві

забезпечити представництво всіх політичних сил, які

наявні в парламенті, і тоді є шанс, що там дійсно

буде певна політична врівноваженість. Саме на

цьому і побудовані підходи до формування Ради

державної служби.

Рекомендації Світового банку за результатами експертизи проекту Закону

„Про державну службу”

Світлана ПРОСКУРОВСЬКА, спеціаліст сектора державного управління,

Світовий Банк, Вашингтон

Сьогодні у своїй доповіді я хочу прокоментувати

деякі моменти проекту Закону „Про державну службу”.

Увага, що приділяється цьому питанню, зрозуміла.

Зрозуміла, оскільки політичний вплив дозволяє через

призначення досягти визначеної мети, наприклад,

впровадити політичні рішення, стосовно яких немає

загальнодержавної згоди, або забезпечити реалізацію

державної політики, важливої конкретному політику з

погляду його особистих інтересів.

Щоб зробити державну службу демократичною,

об'єктивною, професійною і стабільною, необхідно

відходити від політизації. Саме тому сьогодні цій пробJ

лемі приділяється велика увага.

Як сказав сер Робін Маунтфілд, політично

нейтральна державна служба дозволяє скоротити

корупцію і зловживання владою у випадку, коли між

політиками і бюрократами виникають такі неформальні

відносини, у результаті яких закон та інтереси держави

відступають на другий план, а на перший — особисті чи

партійні інтереси.

Закон 1993 року

безумовно відіграв поJ

зитивну роль для УкраїJ

ни. Ця роль полягала в

тому, що державна

служба була створена

як інститут, і вона існує

вже протягом 12 років.

Дуже багато в цьому

законі положень, акJ

туальних і сьогодні, але

не всі вони викоJ

нуються та втілюються

в життя. Хоча закон —

це основа, за якою ми

починаємо жити, але

він ще не вирішує всі питання. Може існувати закон, як

існував Закон „Про державну службу” від 1993 р., що

передбачає вступ на державну службу на всі посади,

починаючи з третьої по сьому категорію, тільки на основі

відкритого конкурсу, але це положення виконується не

завжди, як, можливо, не завжди виконуються й інші.

Отже, будьJякий ідеальний закон може мати

ефект тільки тоді, коли створені механізми його

впровадження і його втілення. Серед цих механізмів є

два основні елементи. Перший — це міцна, надійна,

професійна система управління державною службою.

Другий, не менш важливий, — це політична згода

у країні, тому що від політиків, від керівників держави

йде прямий, а іноді й непрямий „меседж” — повідомJ

лення. Наскільки серйозно політичні лідери сприймають

„правила цієї гри” і згодні за ними „грати”, настільки

серйозно вони вважають, що державна служба в Україні

повинна бути професійною, стабільною, етичною і не

корумпованою. Не можна одночасно мати можливість

призначати усіх поза будьJяким конкурсом і критиJ

кувати державну службу за те, що вона корумпована чи

непрофесійна, оскільки це означає діяти одночасно у

двох протилежних напрямках.

Отже, закон 1993 р. не передбачав чіткого розпоJ

ділу на політичні й адміністративні посади. Наприклад,

стаття 1 цього закону свідчила, що державна служба

передбачає професійну діяльність осіб, які займають

посади в державних органах і їхніх апаратах, спрямовану

на практичне виконання функцій і завдань держави. Це

визначення досить загальне і воно не дає чіткого

розуміння про те, що таке „професійна діяльність".

Робота міністра — це професійна чи непрофесійна

робота? Тоді ці функції не були прописані. У той же час у

статті 15 говориться, що конкурс на посади першої та

другої категорій державної служби не підпадає під

конкурсний відбір, здійснюється шляхом прямого

призначення. Виникає питання, чи відносяться перша і

друга категорії до державної служби, чи вони —

політичні посади? Відповіді на це питання закон не дає.

Новий проект, створений у 2005 році, намагається

ввести поділ політичних й адміністративних посад,

політичних й адміністративних функцій. Політичні

посади виключені зі сфери регулювання проекту Закону

„Про державну службу”. Крім того, саме в цьому законі

цілком чітко вводиться посада державного секретаря,

знову ж таки 15 статтею, як керівника в державному

органі, що здійснює також професійне управління усіма

ресурсами, включаючи і людські ресурси, тобто у тому

числі й державних службовців.

Наприклад, у статті 5 цього проекту говориться

про те, що всі посади в державній службі будуть заміщаJ

тися на основі конкурсу. Я це глибоко підтримую, тому

що на державну службу повинні відбиратися найкращі,

найталановитіші і найетичніші люди; і саме конкурс поJ

винен визначити цих найкращих людей. Вони не повинні

відбиратися суб’єктивно. Отже, ми вітаємо цю статтю.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

36

Світлана ПРОСКУРОВСЬКА Спеціаліст сектору державного управління Світовий банк, Вашингтон

Пані Світлана Проскуровська має 10Jрічний

досвід роботи з питань державного управління та 29

років досвіду роботи в державному секторі. Вона

розпочала свою кар'єру в системі освіти Латвії

викладачем, а пізніше була призначена на посаду

директора середньої школи у 1978 році. Також

працювала два роки вчителем фізики в Замбії.

Після закінчення магістерської програми з менеJ

джменту Університету НьюJЙорка в 1995 вона встуJ

пила на державну службу Латвії на посаду заступниJ

ка директора Латвійської школи державного управJ

ління. У 1997 році Світлана Проскуровська зайняла

пост директора Бюро з питань реформи державного

управління при Прем'єрJміністрові Латвії і відповідаJ

ла за впровадження інституційних реформ, зокрема

реформи державної служби. Пані Проскуровська

також була членом урядового комітету з антикорупJ

ційної діяльності, входила до складу переговорної

групи з питання вступу Латвії до Європейського

Союзу, координувала програму з розбудови інстиJ

туцій у Латвії, запровадила елементи нового

державного управління в Латвійській адміністрації.

Сьогодні вона працює у штаті Світового банку над

питаннями підтримки реформ державного управлінJ

ня, державної служби та фінансового менеджменту в

Молдові й Україні. Її допомога полягала, зокрема, у

розробленні рекомендацій щодо системи оплати праJ

ці державних службовців Литви в 2003 — 2004 роках.

Пані Проскуровська вільно володіє російською,

латвійською та англійською мовами. �

Виступи доповідачів

37

Позиція директорів департаментів, які займаються управJ

лінням окремої галузі, може підпасти під сумнів підж час

перехідного періоду. Історія вчить нас тому, що перехідні

періоди дуже часто затягуються і, як говориться у

прислів'ї: немає нічого більш постійного, ніж тимчасове.

Коли ми працювали в Латвії над Законом „Про

державне управління”, у нас були серйозні тривалі

дебати стосовно міністра і державного секретаря. Як

міністр може здійснювати свою політику, що

проголосив уряд для виборців, якщо він не має

можливості безпосередньо працювати з цими людьми.

Компроміс, що знайшла Латвія у цьому питанні, був

такий: якщо справді в міністра є необхідність

безпосередньо працювати з директором департаменту,

який очолює управління визначеною галуззю, то він це

робить, оскільки працює в межах своєї політики, своєї

програми. Однак, про це слід повідомити державному

секретарю. Інформувати держсекретаря про всі

питання, що обговорювалися, і про рішення, що були

прийняті разом із міністром, є обов'язком директора

департаменту. Це дозволяє державному секретарю

брати відповідальність за те, що відбувається в його

міністерстві. Брати ж відповідальність за те, чого не

знає і що не контролює, людина не може.

Тому при написанні будьJякого

закону, пропозиції або будьJяких

норм, необхідно постійно думати про

те, як норма може вплинути не на те,

на що вона спрямована, який якийсь

побічний ефект, що призведе до

небажаних наслідків, може з’явитись. Отже, баланс у всіх

відносинах — справа дуже позитивна.

Хочу ще відзначити те, що в цьому законі зроблено

спробу відрегулювати розмір чи сферу державної служби

знизу. Йдеться про те, що посади, які не передбачають

реалізацію чи використання політичної влади, а є посадаJ

ми технічними, допоміжними й іншими, — віднесені до

сфери регулювання трудового законодавства. Отже, такі

люди, як секретарі, або навіть фахівці інформатизації

тощо, можуть бути віднесені не до державних служJ

бовців, а просто до службовців, на яких поширюються

норми Закону „Про працю” чи Трудового кодексу.

Надзвичайно важливим способом здійснення

деполітизації державної служби є юридичний захист і

гарантія того, що державному службовцеві буде надана

можливість виконувати тільки ті розпорядження, що

відповідають букві та духу Конституції і законів цієї

країни. Це захищає державного службовця від наказу

про вчинення незаконних дій, за які потім він же сам

повинен понести справедливе покарання відповідно до

дисциплінарних процедур. Дотепер такого положення в

Законі від 1993 р. не було.

Аналізуючи закони багатьох країн Східної і ЦентJ

ральної Європи, які прийняли своє законодавство про

державну службу в 90Jі роки і на початку 2000 р., я зустріJ

чала такі норми, якщо, наприклад, чиновник одержує від

політика вказівки чи наказ, у якому міститься натяк на дії

навіть не очевидно не законні, але такі, що можуть бути

інтерпретовані у конфлікті із законом, то державний

службовець, відповідно до закону, має право в письJ

мовому вигляді попередити свого керівника про те, що,

на його погляд, ця норма суперечить закону. Державний

службовець, найперший обов'язок якого служити закону

чи служити за законом своїй країні, відмовляється

виконувати це. Відтак просить письмового підтвердження

цього наказу чи вказівки від свого керівника. Для чого

письмове? Тому що письмове завжди може бути предJ

ставлене в процесі апеляції і може служити гарантом

захисту чесності й порядності цього державного служJ

бовця при виконанні свого професійного обов'язку.

Коли керівник знову наполягає на виконанні цієї

протизаконної вказівки, то закони інших країн

надають можливість державному службовцеві зверJ

нутися до більш високого чина, під керівництвом

якого працює безпосередній начальник, що дав йому

таке розпорядження. Крім того, є можливість зверJ

нутися до органу, що керує

всією державною службою.

Для чого це потрібно?

Для того, щоб зменшити

можливість впливу політика

на державного службовця?

Ні. Для того, щоб зробити держслужбу передбачуваною,

легальною і зрозумілою громадянам, щоб громадяни

знали і вірили в те, що закон, прийнятий цією країною,

поширюється на всіх — як на політиків, так і на

державних службовців, — а також і на самих громадян,

тому свято його дотримуватися — обов'язок кожного.

Ця тема важлива, особливо за тих умов, коли в

країні існує сумнів щодо виконання норм закону в тому

вигляді, як вони написані, і так, як вони були задумані

законодавцем. Тому для України важливо звернути

увагу на створення необхідних юридичних механізмів

захисту державних службовців для несення своєї

професійної служби.

Новий проект Закону надає державному

службовцеві можливість захисту в багатьох обставинах,

і він надає цих можливостей більше, ніж Закон України

„Про державну службу” від 1993 р. Наприклад, у законі

93Jго року державному службовцеві надавалася

можливість оскаржити чи внести апеляцію на дії

стосовно нього в суд. Якщо судова система працює

ефективно, якщо ми їй довіряємо і вона швидка та

дешева, це досить гарний метод.

Щоб зробити державну службудемократичною, щоб зробити їїоб’єктивною, професійною, ста&більною, необхідно йти у бік відполітизації.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

38

Звертаючись знову до своєї служби в Латвії, хочу

сказати про те, що, коли ми працювали над Законом „Про

державну адміністрацію”, у нас були дебати на цю тему.

Державна служба — це апарат виконавчої влади

держави для втілення в життя політики і законів.

Бувають випадки, коли у цьому апараті якийсь держJ

службовець вважає, що з ним обійшлися не за законом.

З одного боку він служить державі, працюючи у

виконавчій владі, але з іншого – не знаходить у цій

виконавчій владі захисту своїх легальних інтересів.

Правильно це чи ні, коли він іде до суду, що є іншим

незалежним інститутом влади і, фактично, скаржиться

на державу. Це було б зрозуміло, якби мова йшла про

взаємодію між приватними особами чи бізнесом і дерJ

жавою. У такому випадку працівники приватного бізнесу

скаржаться на державу за те, що порушені їх права. Але

коли на державу або на окремих його представників

скаржиться незалежному суду державний службовець,

то в цій державі щось неправильно. Якщо сам дерJ

жавний орган не може регулювати себе як слід, значить

цей орган працює недостатньо ефективно.

Що робить новий законопроект? Новий законоJ

проект припускає, що державні службовці можуть

звернутися до Головного управління державної служби

чи Адміністрації (як вона буде називатися в новому

законі) і шукати захисту своїх юридичних легальних прав.

Для того, щоб так

було, Адміністрація державJ

ної служби повинна бути

незалежною у цьому відноJ

шенні від впливу політиків.

У яких саме питаннях

Адміністрація державної

служби може захистити праJ

ва державного службовця? У законопроекті прописані

такі речі: у питаннях конкурсного відбору, оцінки

результатів, звільнення (законного чи незаконного). Я

вітаю ці норми в законопроекті, тому що вони

захищають юридичні права і професійну етику,

професійний обов'язок державного службовця України.

Управління державною службою — це важливе

питання. У деяких країнах прийняті закони, але не

приділено належної уваги управлінню. Закон, політика,

стратегія, програма самі не виконуються. Оскільки

людина слабка і піддається різним спокусам, тому

необхідно мати орган, який би стояв на сторожі закону,

на сторожі системи і захищав від таких спокус.

Досить докладно, на мій погляд, прописані права

й обов'язки системи управління державною службою. Є

новий елемент, який сьогодні ще викликає дискусії,

тому що він, можливо, недостатньо зрозумілий, з

одного боку, (я маю на увазі Раду державної служби), а

з іншого боку, він ще і недостатньо чітко прописаний у

цьому законопроекті, а саме, як формується і як діє ця

Рада з державної служби.

Проте, знову ж таки, посилаючись на досвід Латвії,

коли ми говорили про призначення найвищих чиновниJ

ків, таких як держсекретарі чи директор державної канJ

целярії (чиновник № 1 у цій країні), у нас було враження,

що, якщо цим питанням керує тільки управління

держслужби, яке не має такого ж високого ієрархічного

рангу, як і міністерство, а тим більше Секретаріат

Кабінету Міністрів, то необхідно створити додатковий

орган. Цей орган має бути незалежним або, як тут

пропонувалося, повинен складатися із представників

різних політичних партій для того, щоб жодна партія не

мала можливості пріоритету в прийнятті рішень. Це

повинен бути такий незалежний орган, який міг би дійсно

підтвердити, що претендент на високу посаду з високою

відповідальністю за виконання державної програми,

використання державних ресурсів, управління персоJ

налом і т. п. — найкраща і найбільш гідна людина.

Тому, якщо вдасться такий орган створити, як

на прикладі Польщі, то, можливо, це буде той крок,

який допоможе поступово звести політизацію

держслужби нанівець.

Я не буду дуже докладно

зупинятися на нових обов'язках

Агентства державної служби чи

Адміністрації державної служJ

би. На мій погляд, вони трохи

розширені, але в межах заJ

гальної європейської практики.

Основне їх призначення

таке: перше — забезпечити виконання закону; друге —

допомогти захистити права державних службовців

відповідно до цього закону; третє — продовжувати

розвивати політику державної служби надалі залежно від

потреб держави; четверте — забезпечити справедливе

проведення конкурсів, процедур тощо. Управління чи

Адміністрація державної служби повинна працювати зі

службами управління персоналом в кожному органі

державної влади, а сама служба управління персоналом

вже буде надавачем усіх процедур і першим порадником

держсекретаря чи керівника даного органу з впроJ

вадження Закону „Про державну службу".

Цікавим є те, що дух часу і сучасна міра — це

запровадження оцінювання результатів на заміну атестації,

що оцінювала відповідність певному чину і певній

категорії. На мій погляд, це позитивний крок, що відповідає

на питання ефективності і продуктивності державної служJ

Важливим засобом здійснення депо&літизації державної служби є юри&дичний захист і гарантія того, щодержавному службовцеві буде наданаможливість виконувати тільки ті розпо&рядження, що є законними івідповідають букві та духу Конституції ізаконів цієї країни.

Виступи доповідачів

39

би. Це дуже потрібна справа, тому що, коли державний

службовець щорічно не оцінюється, то зводиться нанівець

мотивація і стимулювання його до роботи. І тому, як би він

не працював, добре чи

погано, він продовжує праJ

цювати далі.

У випадку, коли цього

службовця оцінюють щороку

і зобов'язують подати реJ

зультати своєї праці, за цими

результатами у нього можуть

з'явитися можливості або для подальшого просування по

службі, або для подальшої освіти і навчання, або навпаки,

йому будуть висловлені претензії до роботи і це змусить

задуматися над тим, чи захочуть його в подальшому триJ

мати на цій посаді. Тобто, я думаю, що таке запроJ

вадження оцінювання дисциплінує державних службовців

і одночасно веде до поліпшення якості й ефективності

роботи державної служби як інституту в цілому.

Щодо питання професійного розвитку — закон

передбачає як можливості для навчання, так і

можливості для здобуття другої освіти. Однак,

здійснено нововведення, якого не існувало в попеJ

редньому законі. Якщо друга освіта здобувається за

згодою керівника державної служби, то держава тільки

на половину може фінансувати це, другу половину

державний службовець повинен покривати сам. Я

вважаю це справедливим, оскільки це питання

розподілу відповідальності між людиною, яка прагне до

свого розвитку і вдосконалення, та державою, що

підтримує чиновника в цьому починанні.

Наступне питання — соціальні права. Ці питання ми

обговорили також із Міністерством праці й соціального

захисту, і повинна визнати, що наші позиції були не

однакові. Моя позиція була така, що цей законопроект пеJ

редбачає дуже щедрі норми для державних службовців,

надаючи їм можливість додаткової відпустки аж до 15

днів, додаткову оплату при збільшенні стажу державної

служби, і можливість при 30 роках стажу на 40%

збільшити свою заробітну плату. І якщо людина прослуJ

жила не менше 10 років, то при виході на пенсію отримує

відразу одноразову 10Jмісячну допомогу. Ці норми мені

здавалися надзвичайно високими, хоча міністерство мало

свій погляд і переконало мене в тому, що при низькому

рівні сьогоднішньої заробітної плати, це та мінімальна

компенсація, яку держава здатна

надати державним службовцям за

їхню героїчну працю.

Я розумію цю логіку і можу

з нею погодитися, проте, було б

набагато справедливіше, якби праця державного

службовця оцінювалася за заслугами і він отримував

щомісяця у своїй заробітній платі від держави те, що

заслужив, ніж лише тоді, коли він виходить на пенсію,

втративши здоров'я й інтерес до життя.

У новому законі більш деJ

тально пророблене положення

про дисциплінарні процедури.

Чому воно важливе?

Воно важливе для забезпеJ

чення справедливого розгляду

справи. Можна послатися в

наказі про звільнення, пониження в посаді, переведення

на нову посаду на якусь помилку державного службовця,

але на питання, наскільки ця помилка була об'єктивно

обумовлена, не завжди знаходиться відповідь. Іноді

державні службовці довідуються про своє зміщення з

посади через засоби масової інформації і це ненормально.

Тут необхідно захищати права гідних державних

службовців, тому дисциплінарні процедури передбачають

незалежний та об'єктивний розгляд обставин справи для

з'ясування ступеня провини і ступеня відповідальності

державного службовця. Тому я вітаю це положення.

У висновку хочеться сказати, що, незважаючи на

те, що багато норм перейшли із закону 1993 р. у новий

проект, цей закон є більш сучасним. Він повніше

відображає реалії сьогоднішнього дня, ближче просуває

Україну з юридичного погляду до вимог Європейського

Союзу. Це не тільки моя думка, але і думка колег, з

якими ми сьогодні виступали перед вами. Вони

висловилися також про те, що основні принципи тут

пророблені і дотримані.

Однак не можна сказати, що цей законопроект цілJ

ком позбавлений недоліків, тут є технічні питання, які

потрібно проробити детальніше. Відносно Ради — це поJ

перше. Інше не менш важливе питання, поки що намічене

лише ескізно — кваліфікаційні характеристики та розJ

поділ державних службовців на ранги у межах категорій,

тобто ця система ще недостатньо пророблена, і на ній

буде, безумовно, базуватися нова система зарплати.

В Україні слід вирішити — або відкладати цей заJ

кон для подальшої доробки, або приймати з такими конJ

цептуальними і принциповими тільки позначками та проJ

довжувати роботу надалі над розвитком добре обґрунJ

тованої системи кваліфікації державних службовців.

У цілому ми вважаємо,

що пророблено велику роботу,

результати непогані й ми рекоJ

мендуємо рухатися уперед. СвіJ

товий банк підтримує Україну в

прийнятті такого закону та зі свого боку буде надавати

необхідну допомогу для його втілення в життя. �

Закон, політика, стратегія, програмасамі себе не виконують. Можнасказати, що людина слабка і підданарізним спокусам, тому необхідно матиорган, який би стояв на сторожізакону, на сторожі системи і захищаввід таких спокус.

Цей закон є більш сучасним. Вінбільше відображає реаліїсьогоднішнього дня, ближчепросуває Україну у своїй юри&дичній рамці до вимог ЄС.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

40

Вступ

Однією з умов вступу до ЄС є відповідність нового

органу національного законодавства за своєю суттю заJ

кону ЄС. Зокрема, необJ

хідно, щоб державні

служби країн, які

прагнуть вступити до ЄС,

відповідали чинним у

державах ЄС стандартам,

покликаним гарантувати

їхній професіоналізм і

неупередженість. Нові

законопроекти повинні

готуватися відповідно до

загальних принципів

ефективного написання

проектів законодавчих

актів. Це означає

створення механізмів проведення консультацій, коордиJ

нації та вирішення конфліктних ситуацій, контролю

якості й оцінювання наслідків.

Проблема потужності органів державного управJ

ління у нових країнахJчленах ЄС та країнахJкандидатах

була і залишається питанням високої політики та поліJ

тичною передумовою нинішнього процесу розширення

ЄС, оскільки національні органи державного управління

сьогоднішніх кандидатів стануть органами державного

управління ЄС. Саме тому великої ваги набуває питання

можливості здійснення реформ, а також те, якою мірою

ці реформи спроможні результативно перетворити

органи державного управління країнJкандидатів на

надійних партнерів нинішніх країнJчленів ЄС.

Ось чому реформування державної служби є

однією з найважливіших загальних реформ у країнахJ

кандидатах Центральної та Східної Європи. РефорJ

мування державної служби є наразі одним із першоJ

чергових політичних завдань у всіх нових країнахJчлеJ

нах СЄ та країнахJкандидатах. Хоча ці зміни не входять

безпосередньо до acquis communautaire1, Комісія

постійно стежить за їхнім впровадженням і відображає

їх у своїх щорічних звітах.

Але для успішного здійснення реформування дерJ

жавної служби необхідна політична воля. Перш за все,

слід досягти згоди в усіх політичних таборах щодо необJ

хідності цієї реформи та щодо структури системи

державної служби й способу її впровадження. Необхідно,

щоб не лише вищі державні службовці були готові

здійснювати реформу державної служби. Міністри й

особливо Прем’єрJміністр (або Президент, залежно від

конституційної структури виконавчої влади) повинні браJ

ти активну участь у реформуванні державної служби.

Галузеві міністри, а також потенційні міністри в опозиції

повинні бути переконані, що система, яка обмежує їхні

можливості щодо вирішення кадрових питань, набагато

краща для них з огляду на перспективу, ніж система, де

вони можуть самостійно добирати всіх своїх підлеглих.

Державні службовці при виконанні своїх завдань

повинні чітко дотримуватися правових принципів і нормаJ

тивноJправових актів, що випливають із правової струкJ

тури держави. Державні службовці виконують службові

повноваження, зокрема здійснюють управління державJ

ними коштами або забезпечують надання послуг

відповідно до закону. Це обумовлює положення дерJ

жавного службовця, яке надає йому право, — а водночас

і обов’язок, — мати справу з правами чи обмеженнями

прав громадян. Здійснюючи цю функцію, державний

службовець повинен керуватися певними настановами, а

його дії мають контролюватися. Це необхідно для того,

щоб забезпечити законність при прийнятті рішень та

довіру людей, що звертаються до державних установ.

I. Критерії вступу до ЄС і наслідки вступудля органів державного управління та державних служб

1. Копенгаген, 1993 р.: стабільність інституцій, які

гарантують демократію, верховенство закону та

захист прав людини.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЄС ЩОДОРЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Франциско Кардона ОЕСР, Програма Сігма

1 Прим. перекладача. Правовий доробок Європейського

Співтовариства. Це сукупність спільних прав і зобов’язань,

обов’язкових до виконання в усіх країнахJчленах ЄС. Доробок

постійно змінюється й узагальнюється. Він охоплює: зміст,

принципи та політичні цілі угод; закони, ухвалені на виконання

угод, та рішення Суду ЄС; декларації та резолюції Союзу; заходи в

галузі спільної зовнішньої та безпекової політики; заходи у сфері

правосуддя та внутрішніх справ; міжнародні угоди, укладені

Співтовариством, а також державамиJчленами між собою у сфері

діяльності Союзу. Перш ніж вступити до Європейського Союзу,

країниJзаявники повинні прийняти доробок Співтовариства. (Див.:

http://europa.dovidka.com.ua)

Рекомендації ЄС щодо формування державної служби

41

2. Мадрид, 1995 р.: адміністративні й судові

структури змінені таким чином, щоб можна було,

застосувавши закони ЄС, ефективно їх впроJ

ваджувати.

3. Люксембург, 1997 р.: зміцнення та вдосконалення

інституцій і перетворення їх на підзвітні органи.

4. Гельсинкі, 1999 р.: країниJкандидати повинні

поділяти цінності та принципи Європейського

Союзу, викладені в Угодах ЄС.

ІІ. Основні адміністративні принципи, що входять до критеріїв вступу

Хоча в правовому доробку Європейського

Співтовариства немає контрактних умов вступу до

органів державного управління та державної служби,

деякі загальні адміністративні принципи повинні

гарантовано дотримуватися при функціонуванні

державних служб та органів державного управління

країн Європи. І раніше, і зараз країниJкандидати

оцінюються, окрім іншого, за тим, якою мірою ці

принципи відображені в структурі їхніх органів

державного управління, та яким чином гарантоване

виконання цих принципів у процесі діяльності

державних службовців.

Основні принципи такі:

1) Верховенство закону, тобто правова достовірність

і передбачуваність адміністративних дій та

рішень, яка означає, що у процесі прийняття

державних рішень та у задоволенні законних

очікувань громадян повинна бути гарантія

законності замість довільності рішення.

2) Відкритість і прозорість, тобто повинна забезпеJ

чуватися ретельність адміністративних процесів і

результату рішень у терміни, що відповідають

раніше встановленим правилам.

3) Підзвітність, тобто державні службовці повинні

бути підзвітні вищим адміністративним рівням, а

ті — судовим органам при виконанні своїх

функцій та повноважень, якими вони наділені,

для забезпечення справедливості та відповідно

до попередньо встановлених правил.

4) Ефективність і результативність, тобто державні

ресурси слід використовувати ефективно, й

результативно досягати визначених політичних

цілей. Законодавство необхідно ефективно

впроваджувати і контролювати його виконання.

Хоча це чітко не зазначено в Угодах ЄС, ці

принципи є частиною критеріїв вступу до ЄС не лише

тому, що важливі при впровадженні та виконанні acquis,

але й унаслідок того факту, що вони встановлені

юриспруденцією Європейського Суду Справедливості. А

юриспруденція Суду є частиною acquis.

ІІІ. Спільні риси державних служб країн;членів ЄС

Термін „державна служба” може означати різні

речі у термінах сфери дії, розмірів, організації та

управління людськими ресурсами і не означати різні

речі, якщо порівняти нинішні країниJчлени ЄС. Проте є

риси, спільні для всіх країнJчленів ЄС, які допомагають

у практичній реалізації згаданих вище принципів:

1. Публічне право: державні службовці в усіх

країнахJчленах ЄС є суб’єктами публічного права

(адміністративного права), а не повністю суб’єктами

трудового права (приватного права). Обов’язки, функції,

певні права та дисциплінарні обов’язки повинні

регулюватися публічним правом. Інституції для здійсJ

нення управління державними службовцями та розподіл

повноважень між ними визначені в публічному праві,

наприклад, у Законі „Про державну службу”, інших

законах та ухвалених урядом нормативних актах.

2. Трудове право: трудове право або колективні

угоди можуть більшою чи меншою мірою регулювати

умови прийняття на роботу. В деяких країнахJчленах ЄС

спостерігається тенденція до гармонізації умов

прийняття на роботу з приватним сектором, а відтак,

необхідно створити такі умови для державних служJ

бовців, які відповідали б трудовому праву або колекJ

тивним угодам. Проте, такі зміни ніде не стали й не

можуть стати запорукою того, що всі правові відносини

державних службовців із державою визначаються

базовими адміністративними нормативноJправовими

актами державної служби, коли йдеться про функції,

підзвітність та дисциплінарні обов’язки.

3. Інші спільні риси:

а) державна служба як професійне управління

відокремлена від політики з чітко окресленими

політичними та професійними посадами;

б) державні службовці приймаються на роботу та

просуваються по службі за своїми діловими та

професійними якостями та на засадах конкуренції;

в) існують передбачувані можливості кар’єрного

зростання, і державні службовці отримують

відповідне навчання упродовж своєї роботи;

г) існують правові обмеження вільної участі державJ

них службовців у політичній та економічній

діяльності;

ґ) схема оплати праці встановлюється законом і

визначається індивідуально за об’єктивними та

прозорими критеріями;

д) умови оплати праці та інші умови служби спрямоJ

вані на забезпечення залучення, розвитку та переJ

підготовки кваліфікованих осіб і сприяння їхній

якісній службі;

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

42

е) управління державними службовцями забезпечує

добре виконання ними своїх функцій та однорідні

стандарти служби, що виконуються на всіх рівнях

державного управління;

є) фінансове забезпечення фонду заробітної плати

спрямоване на те, щоб бути ефективним, а витраJ

ти на заробітну плату можна належним чином

контролювати;

ж) державні службовці й органи державного управJ

ління відповідальні за свої дії, зобов’язані вжиJ

вати заходів і приймати відповідні рішення прозоJ

ро та способом, який передбачає закон, без

необґрунтованого тиску та такі, що підлягають

контролю та судовому розгляду.

IV. Деякі ідеї щодо того, які риси повиненмати закон про державну службу

a) Характер закону

Закон про державну службу, насамперед, не є

правовим актом, що регулює умови праці державних

службовців, як наприклад трудовий кодекс. У законі

про державну службу повинна встановлюватися

рівновага між обов’язками та відповідальністю, що

покладаються на державний орган, з одного боку, і

правами, що забезпечують професійну доброчесність

та неупередженість при виконанні службових обов’язJ

ків, з іншого. Таким чином, цей закон повинен містити

положення, які захищають державних службовців від

необґрунтованого втручання. Але так само важливо,

щоб він містив положення, покликані підвищити або

гарантувати професійну якість працівників, на яких

поширюється цей закон.

Основною метою закону є не визначення кращих

або безпечніших умов прийняття на роботу державних

службовців, а визначення відповідальності та гаранJ

тування якості професійних послуг і послідовності у їх

наданні, а також їх надання відповідно до стандартів

адміністративного права й згідно зі встановленим завJ

данням ефективності. Певні поліпшені умови прийняття

на роботу необхідні, проте лише як важливий засіб

досягнення основної мети. Мета закону про державну

службу полягає в тому, щоб визначити інституцію

держави, яка була б головною у гарантуванні безпеJ

рервності функціонування державного механізму,

навіть за умов політичних змін або нестабільності.

б) Сфера дії закону про державну службу

Стандартних рішень щодо цього немає. У таких

країнах як Німеччина, Данія, Італія, Австрія та ЛюксемJ

бург, сфера дії закону про державну службу обмежена,

тоді як у Бельгії, Фінляндії, Франції, Греції, Нідерландах,

Португалії, Іспанії та Швеції закони про державну

службу охоплюють усіх або переважну більшість дерJ

жавних службовців. У більшості країн, як правило, параJ

лельно існують інші закони, такі як спеціальні статути

для поліції, прикордонників тощо, а інколи також для

вчителів, лікарів та для посадовців органів місцевого

самоврядування.

Зважаючи на те, що основне завдання закону про

державну службу полягає у визначенні прав і обов’язків

державних посадовців при виконанні ними певних

функцій від імені держави або уповноваженої державної

установи, сфера застосування закону може

обмежуватися такими функціями та посадовцями.

Однак, це радше політичне, аніж технічне питання.

Кожна країна повинна знайти рішення, яке найкращим

чином відповідає її умовам.

в) Підхід до підготовки законопроектів

Багато законів про державну службу в країнах, які

нещодавно стали членами ЄС, та в країнахJкандидатах у

члени ЄС деталізовані, інколи навіть занадто. Для цього

є чимало причин. Одна з них полягає в тому, що законоJ

проекти часто готують без чіткого бачення того, що

повинно бути виписано в основному законі, а що може

регулюватися іншими підзаконними актами — постаноJ

вами уряду чи іншими нормативними актами. Такий підJ

хід до підготовки законопроектів може призвести до

виникнення проблем, якщо в уряду виникне бажання

змінити певні конкретні моменти. Програма роботи парJ

ламенту не дозволяє надто часто вносити зміни до

адміністративного закону, такого, наприклад, як закон

про державну службу, який лежить в основі адміністJ

ративної системи й повинен бути відносно стабільним.

В ідеалі закон про державну службу слід готувати

так, щоб він містив лише основні принципи та найважJ

ливіші положення. Детальні механізми їхньої реалізації

повинні регулюватися постановами уряду або іншими

нормативноJправовими актами, що приймаються на виJ

конання закону. Однак для того, щоб парламент міг розJ

глядати всю систему в цілому, такі нормативноJправові

акти слід готувати разом із законом та подавати до парJ

ламенту для інформації. Цим уряд давав би парламенту

можливість бачити „всю картину”, це було б корисним і

зменшувало ризик надто детального втручання з боку

парламенту у текст закону в майбутньому.

г) Перехідні положення

У законі про державну службу особливу увагу

необхідно приділити переходу до нової державної служJ

би. Щодо цього залишається відкритим питання кваліJ

фікації за новою схемою нинішніх та колишніх працівJ

ників державних органів як державних службовців і те,

Рекомендації ЄС щодо формування державної служби

43

якою мірою вимоги, що ставитимуться до майбутніх

державних службовців, слід застосовувати й до

нинішніх працівників. У цьому відношенні закон повинен

чітко визначати, яким чином і протягом якого періоду

часу нинішні працівники зможуть кваліфікуватися за

новою схемою, і яка існуватиме для них підтримка,

тобто які заходи будуть передбачатися щодо перепідJ

готовки тощо, щоб вони могли пройти таку кваліфіJ

кацію. Необхідно, щоб положення, які стосуються цього

аспекту, були узгоджені з річним державним бюджетом,

а також з існуючими можливостями підбору,

перепідготовки та вибору кандидатів, а це означає, що

лише визначена кількість працівників зможе здійснити

перехід цього року.

V. Керівництво державною службою

1. Керівництво та розвиток державної служби —це політичне завдання…

Відповідальність за керівництво державною

службою є завданням політичної ваги. Державна служJ

ба — основоположна частина державного управління у

тому розумінні, що часто державне управління та

державна служба сприймаються як синоніми. Очевидно,

що відповідальність за державне управління несе уряд.

Необхідно, щоб він розумів, що виборні органи склаJ

дають основу політичної влади в країні. Сюди можуть

входити центральний або національний уряд, а також

регіональні та місцеві органи врядування. Кожний

виборний орган в умовах демократії зобов’язаний

забезпечувати правильне функціонування своєї

державної адміністрації та державної служби в інтересах

громадськості цієї країни. Для забезпечення ефекJ

тивності необхідно, щоб ця загальна політична

відповідальність була організована й діяла на практиці.

Положення щодо типу організації та керівництва дерJ

жавною службою, як правило, знаходять своє

відображення в законі про державну службу.

Цінності, що визначають керівництво державною

службою, можна класифікувати за двома рівнями.

Перший — існують цінності, які в основі своїй є

політичними, а їхнє коріння сягає засадних принципів

демократичного державного управління. Другий ріJ

вень — цінності, які навіть при тому, що є також

політичними, оскільки випливають із суспільного

розуміння функціонування державного управління, все

ж потребують набагато більших управлінських

потужностей для впровадження.

Керівництво державною службою повинно бути

спрямоване на забезпечення основних політичних і

конституційних цінностей рівного підходу, справедJ

ливості та рівних можливостей для вступу на державну

службу та просування по службі; все це повинно

здійснюватися за умов верховенства закону та на

конкурсній основі на підставі професійних і ділових

якостей. Це значно сприяє ефективному наданню

державних послуг і прийняттю передбачуваних рішень,

адміністрування державними справами стає надійним, а

державна служба більш професійною. Забезпечити

наявність цих цінностей в управлінні державною

службою — завдання переважно політичне. Наступним

за ієрархічною драбиною завданням є управління

державною службою. Це одна з причин того, що

управління на кшталт управління підприємством не

завжди є найкращим для державного управління,

зокрема для державної служби.

У рамках останньої існують такі цінності як ефекJ

тивність, результативність та економічність, які

вважаються цінностями управління. Для набуття таких

характеристик потрібні розвинуті управлінські здібності.

Ось чому вони вважаються більшою мірою управJ

лінськими, ніж політичними, навіть при тому, що в

сучасних суспільствах ці цінності досягли й політичного

виміру, головним чином через необхідність подолання

фіскальної кризи та бюджетного тиску в багатьох країJ

нах. Тому належне й ефективне використання дерJ

жавних ресурсів є нагальним завданням.

Таким чином, керівництво державною службою

означає політичну волю й управлінську відповідальність

для забезпечення, поJперше, виконання органами

державного управління своїх обов’язків відповідно до

принципу верховенства закону та встановлення

прийнятних принципів публічного права та, поJдруге,

спроможності органів державного управління ефекJ

тивно й результативно виконувати завдання державної

політики, поставлені перед ними чинним урядом.

Гарантування цих двох вимірів можливе лише у межах

адміністративного, а не трудового права. АдміJ

ністративне право бере до уваги як політичноJконстиJ

туційний вимір державної служби, так і вимір

ефективності керівництва, тоді як трудове право

враховує лише останній із них.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

44

2.…яке необхідно належним чином встановити…

Однією з особливостей систем управління, які

регулюються трудовим кодексом, є відсутність коордиJ

нації добору кадрів та управління персоналом. Така

фрагментація не дає можливості здійснювати коордиJ

націю і не дозволяє урядові визначати пріоритети своєї

діяльності. Подібну ситуацію варто виправляти за допоJ

могою системи державної служби. Управління персонаJ

лом повинно бути узгоджене з державним управлінням.

Необхідно мати свого роду центральні механізми для

координації управління державними службовцями.

Рівень компетенції та інституційний характер такого

механізму можна було б визначити в законі про

державну службу або в іншому відповідному законі.

Державну службу слід вважати спільною

функцією управління державних органів, причому добір

та управління діяльністю державних службовців повинні

здійснюватися за єдиними стандартами професійних і

ділових якостей та на конкурсній основі. Прийняття

таких стандартів і контроль за здійсненням управління

персоналом у державних установах є важливим

завданням центрального органу державного управJ

ління. Зовсім не обов’язково, щоб центральний орган

був безпосереднім учасником процесу добору кадрів та

управління персоналом на мікрорівні у різних

державних установах. Натомість уряд повинен готувати

проекти нормативноJправових актів, що стосуються

державної служби, розробляти спільну політику та

стандарти, надавати консультації різним установам і

здійснювати моніторинг процесу кар’єрного зростання

їхнього персоналу. Центральний орган має розробляти

політику для таких сфер як добір кадрів, службова

кар’єра, оплата праці та присвоєння різних рангів,

підвищення кваліфікації та переведення на інше місце

служби. Завдання моніторингу повинні бути пов’язані із

застосуванням регулювання, впровадженням політики,

а також добором кадрів і використанням бюджетних

коштів на кадрове забезпечення.

Досвід багатьох країнJчленів ЄС свідчить про

необхідність запровадження такої схеми управління, яка

змусила б державних службовців добре працювати

шляхом гармонізації управління в усіх органах

державного управління. Необхідна наявність центральJ

ного органу управління, який буде охоплювати такі

напрями як розробка кадрової політики, підготовка

нормативноJправових актів, а також здійснення моніJ

торингу управління державною службою, якістю

персоналу та обліку витрат на персонал шляхом збору

та аналізу відповідної професійної інформації стосовно

державних службовців. Участь персоналу в процесі

прийняття рішень можна вважати частиною аспекту

управління. Необхідно щоб схема управління передJ

бачала порядок прийняття рішень щодо персоналу,

консультації або процедури спільного прийняття рішень.

Рішення стосовно кадрів можна оскаржити, а непраJ

вильні рішення виправити.

Саме поняття державної служби як державного

інституту стає нечітким, коли кожна державна установа

або міністерство діє як незалежний роботодавець без

будьJякої координації своїх дій з іншими міністерствами

і відомствами. У такому випадку зазнають шкоди ті

аспекти керівництва, які мають відношення до дерJ

жавної служби. Необхідно щоб у структурі управління

державною службою відповідальність покладалася на

Кабінет Міністрів і йшла далі до міністерств та

державних установ з відповідним розподілом завдань

та обов’язків. Створення центральної інституції з

достатнім обсягом повноважень та ресурсів для

здійснення горизонтального управління державною

службою в усіх міністерствах, державних установах і

відомствах є передумовою формування міцної системи

державної служби. Це може бути Міністерство, як у

деяких європейських країнах, або Управління чи

Агентство державної служби, як в інших країнах Європи,

або як автономний орган при якомусь міністерстві.

Необхідно щоб хтось узяв на себе повну відповіJ

дальність за координацію управління державною

службою в цілому від імені уряду.

Ця центральна установа управління державною

службою необхідна тому, що державна служба повинна

реалізовувати конституційні принципи та цінності, які слід

затверджувати в усій системі державного управління. У

відносинах трудового права (при підході до управління

державною службою як до управління підприємством),

навіть якщо деякі центральні органи встановлюють

загальну кадрову політику для всього відомства, керівниJ

ки все ж мають відносно широке поле для довільного

рішення щодо добору кадрів, а також щодо обговорення

умов праці та заробітної плати у більш або менш децентJ

ралізований спосіб. У державі така децентралізована

автономія, якщо вона сягатиме значних масштабів, буде

несприятливою для реалізації певних конституційних

принципів (справедливість, рівність перед законом) і

підриватиме основи етики державної служби.

Приклади того, як розподілено відповідальність

за державне управління/державну службу в деяких

країнах�давніх членах ЄС:

1. Німеччина: відповідальність за державну службу

й адміністративну реформу несе Міністерство

внутрішніх справ. Поліція переважно не підпоJ

рядкована цьому міністерству, оскільки залежить

від Lander;

2. Австрія: відповідальність за державну службу й

адміністративну реформу покладено на МінісJ

терство фінансів;

Рекомендації ЄС щодо формування державної служби

45

3. Іспанія: відповідальність за державну службу й

адміністративну реформу покладено на МінісJ

терство державного управління, яке також

займається питаннями Автономних комітетів

(регіональних урядів) та місцевого самоJ

врядування;

4. Франція: тут існує Міністерство державної

служби, що має назву „Делеговане міністерство

Прем’єрJміністра з питань державної служби та

реформи держави”;

5. Швеція: управління державною службою дуже

децентралізоване. Існує центральне Агентство

державної служби при Міністерстві юстиції. Це

агентство встановлює загальні стандарти та

здійснює контроль за укладанням колективних

угод;

6. Велика Британія: раніше існував Департамент

державної служби, який було скасовано 1981

року, а його потенційні функції передані до офісу

Кабінету Міністрів, тоді як повноваження щодо

здійснення платежів передані до Казначейства.

Пізніше (у межах ініціативи „наступні кроки”)

було проведено сильну децентралізацію кадрових

повноважень відомств. Колегія державної служби

займається переважно перепідготовкою кадрів;

7. Португалія: тут є Міністерство фінансів та дерJ

жавного управління;

8. Нідерланди: державною службою опікується

Міністерство внутрішніх справ;

9. Ірландія: державна служба належить до

компетенції Міністерства внутрішніх справ;

10. Бельгія: державна служба також належить до

компетенції Міністерства внутрішніх справ;

11. Італія: тут існує Агентство державної служби.

Загальна схема ґрунтовної інституціоналізації

управління державною службою вимагає розподілу

компетенції між різними органами. Окреслимо модель у

загальних рисах, аналізуючи системи національного

управління країнJчленів ЄС. Ця модель, яку можна

розглядати як приклад розподілу відповідальності —

поJрізному відповідно до різного національного

контексту, — така:

Рада Міністрів або Кабінет Міністрів може мати

такі повноваження:

1. визначає загальні напрями та політику щодо

державної служби й інших кадрових питань;

2. ухвалює класифікацію та оцінку посад;

3. видає інструкції щодо обговорення умов праці з

об’єднаннями державних службовців;

4. ухвалює критерії прогнозування потреб у кадрах

на середню та далеку перспективу;

5. приймає нормативноJправові акти у межах закону

про державну службу.

До компетенції вищого органу державногоуправління (або Головного управління державної

служби) можуть входити такі питання:

a) Питання загальної компетенції:

1. загальна відповідальність за розробку, впроваJ

дження та контроль за виконанням політики уряJ

ду щодо державної служби й інших кадрових

питань;

2. підготовка річних звітів про загальний стан

державної служби та подання їх до парламенту

від імені уряду;

3. вирішення кадрових питань, які не відносяться

законом до компетенції інших міністерств або орJ

ганів управління.

б) Питання вузької компетенції:

1. внесення пропозицій щодо нормативноJправових

актів загального застосування стосовно державJ

ної служби або змін та доповнень до існуючих;

2. контроль законності адміністративних інструкцій

у сфері державної служби, що їх можуть видавати

міністерства та інші органи управління;

3. оголошення відкритих конкурсів на заміщення

посад у системі державної служби після отриманJ

ня пропозиції відповідного міністерства чи відомJ

ства та після ухвалення Міністерством фінансів;

4. оголошення конкурсу серед державних служJ

бовців на перехід на вищі посади та перехід до

інших міністерств після отримання пропозиції

відповідного міністерства чи відомства та після

ухвалення Міністерством фінансів;

5. призначення комісії з тих чи інших питань та

встановлення критеріїв для забезпечення викоJ

нання попередніх пунктів 3 та 4;

6. складання пропозиції щодо змін у класифікації

посад та оцінюванні роботи державних служJ

бовців після отримання пропозиції відповідного

міністерства чи відомства та після ухвалення

Міністерством фінансів;

7. розроблення та виконання планів, спрямованих

на поліпшення функціонування державної служби

в цілому;

8. розроблення та втілення загальної політики

підготовки кадрів та програм, які охоплюють дерJ

жавну службу в цілому;

9. здійснення загального огляду дотримання закоJ

нодавства щодо державної служби у мінісJ

терствах та відомствах, підпорядкованих урядові;

10. направлення до Кабінету Міністрів після отриманJ

ня пропозицій від зацікавленого міністерства чи

відомства та ухвалення Міністерством фінансів

планів кадрового забезпечення на середню та

далеку перспективу;

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

46

11. оголошення державних службовців переможJ

цями відкритого конкурсу;

12. прийняття рішення, як остання адміністративна

інстанція, щодо оскаржень окремими державJ

ними службовцями адміністративних рішень

стосовно призначення, просування по службі,

оцінювання роботи та з дисциплінарних питань.

Рішення міністра може бути оскаржене лише суJ

довим порядком;

13. представляти уряд при проведенні колективних

переговорів з об’єднаннями державних служJ

бовців;

14. ведення центрального реєстру кадрів.

Міністерство фінансів має такі повноваження:

1. внесення пропозиції до Кабінету Міністрів щодо

ухвалення загальної політики витрат на

утримання персоналу;

2. надання дозволу на здійснення будьJяких

організаційних заходів, які можуть спричинити

збільшення витрат на утримання персоналу;

3. подання до Кабінету Міністрів разом із вищим

органом державного управління класифікації та

оцінки посад державних службовців.

Децентралізовані органи: міністерства та адміJ

ністративні органи, підпорядковані урядові, мають повJ

новаження щодо управління своєю власною державною

службою. Генеральний секретар міністерства або дирекJ

тора відомства виконує функції керівника відділу кадрів.

Зокрема, до їхньої компетенції входять такі питання:

1. подавати пропозиції до Міністерства державного

управління щодо оголошення відкритого конкурJ

су на заміщення посад;

2. заміщувати вакантні посади шляхом внутрішJ

нього переведення службовців у межах мінісJ

терства чи відомства;

3. визначати конкретні критерії проведення оцінки у

рамках закону;

4. реалізовувати дисциплінарні прерогативи стосовJ

но своїх державних службовців згідно із законом

про державну службу та іншими відповідним

адміністративним регулюванням;

5. визначати та здійснювати конкретні заходи щодо

вдосконалення діяльності своїх державних служJ

бовців у рамках закону та відповідно до критеріїв,

прийнятих Міністерством державного управління.

6. встановлювати та проводити навчання своїх

державних службовців з конкретних питань, що

викликають інтерес;

7. давати дозволи на відпустку та вирішувати інші

адміністративні питання своїх державних служJ

бовців відповідно до закону про державну службу.

8. здійснювати загальне керівництво людськими

ресурсами міністерства чи відомства.

9. будьJкі інші повноваження, які їм може передати

Міністерство державного управління.

Крім такого розподілу виконавчих обов'язків

можна створити орган, який би здійснював моніторинг

управління державною службою незалежно від уряду.

Це, як правило, колективний орган, який має назву Рада

державної служби, Комісія з питань державної служби

або подібну назву, який об'єднує представників уряду та

опозиції, профспілок державних службовців, а також

відомих незалежних експертів з метою надання

консультацій, здійснення моніторингу у сфері реалізації

політики державної служби та з питань управління нею.

Цей орган, який виконуватиме не виконавчу, а дорадчу

та певною мірою моніторингову функцію, може бути

дуже корисним для забезпечення безперешкодного

функціонування державної служби. Він також корисний

для досягнення консенсусу з питань розвитку державної

служби поміж представниками різних і часом

протилежних інтересів та поглядів.

3. …але ця інституціоналізація все ще лишаєтьсяпроблематичним питанням у деяких країнах, якінещодавно стали членами ЄС, та в країнах/кандидатах.

В країнах, які нещодавно стали членами ЄС та в

країнахJкандидатах існують різні механізми управління.

Тут можна виділити три основні підходи:

a) модель на основі незалежного органу

Деякі країни вирішили створити незалежний

орган для управління державною службою. Це Чеська

Республіка, Польща, Словаччина та певною мірою

Латвія. Румунія спершу також дотримувалася цієї

моделі, проте пізніше відмовилася від неї. Модель на

основі незалежного органу пропонує незалежність від

уряду установи, яка відповідає за управління державJ

ною службою та припущення, що це сприятиме більш

Рекомендації ЄС щодо формування державної служби

47

чіткому розмежуванню політики державного управJ

ління, а отже краще служитиме цілям деполітизації та

професіоналізації державної служби. Лише в Польщі

та Словаччині були створені Управління державної

служби, які нині успішно працюють. В Чеській

Республіці таке управління було передбачене

Законом, прийнятим в 2002 році, проте Закон досі не

набрав чинності.

Країни, які слідують цій моделі, тобто Польща та

Словаччина, зараз зіткнулися із серйозними проблеJ

мами, оскільки незалежність означає, що керівник

органу управління державною службою не є міністром,

а особою, яку призначає уряд, президент або прем'єрJ

міністр. В Раді Міністрів немає голосів на підтримку

законного та зваженого управління державною служJ

бою, а стратегії розвитку державної служби не є

першорядним питанням політичної програми дій.

Зовсім інша картина спостерігається внаслідок

того факту, що Управління державної служби сприйJ

мається міністрами як перешкода, яка не дає їм чинити

так, як їм хотілося б у кадрових питаннях. Дедалі більше

критичних голосів лунає в Кабінеті Міністрів проти

Управління державної служби і не чутно жодного

політичного голосу на його підтримку. Результатом є те,

що Управління державної служби постійно перебуває у

центрі політичної атаки, причому саме воно має мало

можливостей для відбивання цих атак, оскільки вони

йдуть з вищих рівнів ієрархії.

b) Модель, яка базується на тому, що міністри

беруть на себе політичну відповідальність за державну

службу

В інших країнах питаннями керівництва та управJ

ління державною службою займається міністерство. В

Литві спершу було Міністерство державного управління

та місцевих органів врядування, а зараз — Міністерство

внутрішніх справ. В Румунії це Міністерство державного

управління та внутрішніх справ, при якому створено

Національне агентство державної служби, очолюване

Державним секретарем, який підпорядкований МіністJ

ру. Зрушення в системі державної служби Румунії вже

помітні, оскільки ці заходи були здійснені в 2001 році. В

Литві Адміністрація державної служби (модель на

основі незалежного органу) в 2003 році була позбавлена

повноважень щодо розробки політики; ці повноваження

були передані Державній канцелярії, і державна служба

поступово поліпшується.

В Угорщині головними відповідальними органами

у сфері державної служби спершу були міністерство

внутрішніх справ та міністерство фінансів, хоча питанJ

нями їхньої компетенції зараз опікуються офіс прем'єрJ

міністра, міністерство праці та, з недавнього часу,

спеціальний комісар уряду. В Словенії відповідальність

за державну службу несе міністерство державного

управління, вперше створене в 2004 році (раніше ці

функції виконувало міністерство внутрішніх справ), і

тепер реформування державної служби прискорилося.

c) Модель без будь�якого центрального органу

управління державною службою

В інших країнах, таких як Болгарія та Естонія,

немає спеціального міністерства або установи, яка б

відповідала за централізоване управління державною

службою, хоча в Естонії певні управлінські функції

(навчання) покладені на Державну адміністрацію, а в

Болгарії міністр (без портфеля) Державної

адміністрації відповідає за висунення пропозицій щодо

політики державної служби та відповідного законоJ

давства і здійснює управління діяльністю відповідних

навчальних закладів. Проте жодна з цих установ Естонії

чи Болгарії не може запровадити єдині стандарти

управління в усіх державних органах. Обидві країни

стикаються з проблемами, що виникають внаслідок

фрагментарності управління державною службою. Їхні

конституційно визнані принципи рівного доступу до

державної служби на практиці не матеріалізовані.

4. …та деякі висновки

Загальний огляд ситуації в країнахJнових членах

ЄС та країнахJкандидатах свідчить, що пряме

управління державними службовцями було, у більJ

шості випадків, децентралізоване, з наданням більшої

або меншої незалежності окремим міністерствам та

наділенням їх повноваженнями щодо управління

ресурсами, зокрема кадрами. Цей підхід має своє

коріння у традиціях, створених попереднім політичним

режимом. За роки розширення ЄС він поступово

змінився: зараз діють більш централізовані схеми

управління державною службою, можливо під тиском

з боку ЄС. Така зміна пов'язана із значними трудJ

нощами, що виникають, головним чином, через те, що

ця зміна суперечила добре усталеній традиції. Досі

існує спокуса повернутися у „старі, добрі часи”, коли

міністерства вирішували свої кадрові питання так, як їм

було найкраще. Це знову означатиме очевидну

політизацію та патронаж і завдасть руйнівної шкоди

для рівня професіоналізму державного управління та

державної служби.

На відміну від країнJдавніх членів ЄС, в країнах,

які нещодавно стали членами ЄС, та в країнахJкандидаJ

тах органи управління державною службою, як правило,

досі не мають достатніх повноважень та ресурсів для

забезпечення розвитку державної служби, яка би

відповідала вимогам, пов'язаним із членством у ЄС.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

48

Слабкість центральних механізмів негативно

впливає на розробку політики координації, управління

питаннями, які торкаються різних сфер, а також

забезпечення послідовності у впровадженні правил та

регулювання.

Це також негативно позначається на координації

управління програмами реформ.

Необхідно, щоб в державній службі був

центральний орган, який відповідав би за підготовку

нормативноJправових актів, розробку кадрової політики

та прийняття стандартів управління, за ведення

інформаційної системи „кадри” та моніторинг набору

кадрів та управління персоналом у міністерствах та

інших державних установах.

VІ. Які головні проблеми треба подолати та які підходи змінити

В країнах, де немає закону про державну

службу, немає чіткого розподілу між тим, які посади

мають бути політичними, а які ні. В органах

управління, де набір кадрів та управління здійсJ

нюється за трудовим кодексом, кадрові питання

вирішує міністр або керівник установи. Хоча не можна

сказати, що системи управління, які керуються

трудовим кодексом, зовсім погані, досвід країн ЦентJ

ральної та Східної Європи свідчить, що на практиці

такі системи стають поганими. У довгостроковій

перспективі погана система означає відсутність

передачі професіоналізму та відсутність професійно

незалежної думки у процесі розробки політики та

прийняття рішення. Погана система означає, що

посади нижче політичного рівня не мають реальних

повноважень. Розробка політики, прийняття рішень та

координація у такій системі здійснюватиметься

виключно у політичній сфері.

Неважко зрозуміти, що право відбирати

кадри — одне з найважливіших та найпривабливіших

повноважень міністрів та керівників установ. Галузеві

міністерства неохоче приймають систему державної

служби, тобто систему, де їхні кадрові повноваження

будуть набагато більш обмеженими і підлягатимуть

єдиним стандартам та процедурам. З цього погляду

така реформа не обов'язково означатиме покраJ

щення. Відверто кажучи, вона може означати, що

міністрам та керівника установ доведеться

відмовитися від важливих повноважень, не отриJ

мавши нічого взамін у найближчій перспективі.

Галузеві міністерства є важливими учасниками

реформування державної служби будьJякої країни,

але це не означає, що вони будуть автоматично

переконані у вигодах такого реформування.

Політичний клас та еліту суспільства в багатьох

країнахJкандидатах варто переконати у необхідності

цього процесу, або радше, схилити до ідеї, що

професійне державне управління неможливе без

професійної державної служби.

Це одна з основних причин того, чому потрібно

так багато часу у цьому регіоні для створення систем

державної служби, які би відповідали прагненням

вступу країн до ЄС і чому кілька з прийнятих законів

передбачають значною мірою фрагментовані струкJ

тури управління державною службою.

VII. Закон про державну службу та реформування державного управління

Створення державної служби, або її проJ

фесіоналізація, є питанням запровадження регуJ

лювання, яке визначатиме обов'язки, підзвітність та

відповідні права працівників, як визначено в законі про

державну службу. Але цього не досить. Це також

питання створення необхідних інституцій та систем

управління, і багато чого іншого. Насправді треба

зробити багато чого:

I) Правова, технічна якість матеріального права,

яке забезпечує матеріальну базу для прийняття

рішень, тобто „знаряддя” для державних служJ

бовців та джерело інформації й основа для

прогнозування рішень державних органів для

населення;

II) Якість процедурного законодавства, яке би заJ

безпечувало процедури адміністративного

прийняття рішень, для координації та збаланJ

сування повноважень, для зв'язків державних

службовців з широкою громадськістю, а також

для надання можливостей для відповідних

фізичних та юридичних осіб мати право голосу

або оскарження.

III) Якість фінансової та адміністративної відповіJ

дальності та контрольних механізмів, які б забезJ

печували прозорість, для перевірки рішень, серед

яких засоби коригування, судового розгляду

тощо.

Реформування державної служби це не лише

прийняття та виконання закону про державну службу.

Це також значною мірою питання створення та

підтримки адміністративного контексту, у якому

державні службовці можуть виконувати свої обов'язки

професійно, відповідально, надійно, неупереджено,

прозоро та під контролем.

Виступи доповідачів

49

Висновки На завершення я хотів би зробити кілька висновJ

ків, які важливі для реформування будьJякої державної

служби.

1. Необхідно визначити статус державного

службовця у спеціальному публічному законі,

тобто в акті про державну службу, законі про

державну службу тощо, який має також чітко

визначати сферу дії державної служби.

2. Необхідно усвідомлювати, що здійснення рефорJ

ми державної служби на основі нового закону це

тривалий процес. Його можна здійснювати постуJ

пово, і причинами для цього є обмеженість поJ

тужностей державної служби та фінансові обмеJ

ження. Для практичного та надійного впроваJ

дження реформи державної служби слід усвідомJ

лювати необхідність перехідних положень,

зокрема здійснення спеціальних заходів з

перепідготовки кадрів, на ранніх етапах реформи

державної служби.

3. Необхідно визначити професійний та постійний

кадровий склад державної служби, включаючи

вищі керівні посади та забезпечити професійний

відбір на такі посади, а також професійну

порядність тих, хто обійматиме ці посади.

4. Необхідно створити центральний орган для

забезпечення гармонізації управління державною

службою та гарантувати рівні стандарти якості

виконання в усіх гілках влади.

5. Необхідно досягти широкого політичного консенсуJ

су щодо реформування державної служби і особJ

ливо щодо нової системи відбору, призначення та

розвитку працівників державної служби та вищих

державних службовців, аби уникнути маніпуляцій в

системі та небажаних змін при зміні уряду. �

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

50

Виступи доповідачів: презентації

51

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

52

Виступи доповідачів: презентації

53

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

54

Виступи доповідачів: презентації

55

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

56

Виступи доповідачів: презентації

57

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

58

Розвиток цивільної служби у Польщіу процесі інтеграції до ЄС:

правова база реформування

Ян ПастваГолова Цивільної служби Республіки Польща

Реформа державної служби — розбудоваадміністративної спроможності

до членства у Європейському Союзі

м. Київ, 21 червня 2005 р.

Виступи доповідачів: презентації

59

Іншіспеціалізовані

органи (26.000)

22%

Центральний апарат

(24.000)20%

Адміністраціївоєводств(20.000)

16%

Податковаінспекція(50.000)

42% Загалом — 120 000 осіб

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

60

Виступи доповідачів: презентації

61

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

62

Виступи доповідачів: презентації

63

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

64

Виступи доповідачів: презентації

65

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

66

Виступи доповідачів: презентації

67

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

68

Основною рушійною силою Помаранчевої

революції була віра народу в те, що нова влада не лише

забезпечить високий рівень життя суспільства, а,

насамперед, створить можливості для самореалізації

кожної людини та гарантуватиме повагу до особистості.

Те, наскільки новий Уряд зможе виправдати кредит

довіри народу та досягти задекларованої мети, залеJ

жить від якості роботи державної служби.

Нові вимоги до державної служби, викликані в

умовах поглиблення демократизації українського

суспільства, спричинені зміною ролі держави, яка разом

із єдиним колись державним інтересом тепер повинна

враховувати інтереси бізнесу, різних суспільних груп і

простих громадян.

Чинний Закон України „Про державну службу” від

1993 року заклав міцний фундамент для створення

інституту державної служби, однак на сьогодні не

спроможний забезпечити нову якість державної

служби, яку вимагає суспільство.

Необхідний новий закон про державну службу,

який ґрунтуватиметься на сучасному розумінні профеJ

сіоналізму державних службовців, що полягає в об’єкJ

тивності, справедливості та неупередженості при підгоJ

товці політичних та прийнятті адміністративних рішень

при застосуванні закону, незалежності професійної

позиції державного службовця від впливу політичного

чи приватного інтересу, а також його непідкупності.

Висуваючи перед державними службовцями

високі вимоги професійної честі та дисципліни, відJ

даного служіння інтересам суспільства та „букві”

закону, держава повинна забезпечити належну

мотивацію та відповідне ставлення до державних служJ

бовців. Новий закон гарантуватиме кожному

державному службовцю соціальний захист його особи й

правовий захист його професійної позиції, можливості

для самореалізації та розвитку кар’єри, гідну оплату

праці й справедливе пенсійне забезпечення.

Незалежно від того, де працює державний служJ

бовець, не має бути жодної персональної, відомчої чи

територіальної дискримінації. Новий закон встановить

єдині стандарти професійної діяльності для всього

корпусу державної служби та забезпечить рівні можлиJ

вості для всіх громадян України при вступі на державну

службу, кар’єрному зростанні, а також дотримання

принципу рівної оплати за однакову працю.

Закон сприятиме омолодженню державної служJ

би через реформування системи обчислення стажу та

нарахування пенсії, а також через створення можливосJ

тей для прискореного кар’єрного зростання для найJ

більш талановитих і відданих державних службовців.

Без прийняття нового закону про державну

службу неможливо буде досягти нової якості державної

служби, яка б відповідала європейським принципам і

була стабільною, професійною та політично

нейтральною. Ми, учасники Міжнародної конференції

„Реформа державної служби — розвиток

адміністративної спроможності до членства в

Європейському Союзі”, звертаємося до державних

службовців за підтримкою реформи державної служби.

Від внеску кожного з Вас залежить успіх усіх! �

Звернення учасників Міжнародної конференції

69

ЗВЕРНЕННЯ учасників Міжнародної конференції

„Реформа державної служби — розвиток адміністративноїспроможності до членства в ЄС”

до державних службовців України

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

70

Президент та Уряд України обрали за орієнтир

реформу державного управління, виконуючи взяті на

себе передвиборчі зобов’язання, одним із яких є підгоJ

товка України до вступу в ЄС.

Адміністративна реформа необхіднадля економічного розвитку

Невідкладним завданням реформування державJ

ного управління є підвищення якості діяльності органів

державної влади в цілому та поширення притаманних

Європейському Союзові цінностей демократії. ОдноJ

часно необхідно створювати передумови для забезпеJ

чення економічного розвитку, усуваючи непередбачуваJ

ність і довільність у діях держави, що негативно вплиJ

вають на залучення іноземних та внутрішніх інвестицій.

Правові й адміністративні підстави

Правовими й адміністративними підставами

створення сучасної системи державного управління є

прийняття трьох ключових законів: „Про Кабінет МіJ

ністрів України”, „Про центральні органи виконавчої

влади” та „Про державну службу”. Ми закликаємо

Президента України та Кабінет Міністрів України сприяти

у прийнятті цих законів.

Мета реформи державної служби

Міжнародний досвід свідчить, що економічний

розвиток неможливий без професійного та стабільного

державного управління і державної служби. Метою реJ

форми є створення професійної, політично нейтральної,

неупередженої, об’єктивної, відповідальної перед закоJ

ном державної служби. Державна служба повинна бути

лояльною до Конституції та законів України. Закон

України „Про державну службу” від 1993 року не

спроможний забезпечити досягнення цих цілей.

Новий Закон „Про державну службу” є критичним елементом

Основні ознаки нового Закону „Про державну

службу” повинні відповідати таким стратегічним цілям:

1. Чітке розмежування політичних і адміністра;тивних посад. Сфера регулювання законодавства про

державну службу повинна забезпечувати чіткі межі

між політично призначуваними посадами та постійJ

ними посадами державних службовців. Класифікація

посад державних службовців також повинна чітко

відображати цей розподіл.

2. Відбір, призначення та просування державних

службовців повинні ґрунтуватися виключно на профеJ

сійних заслугах і здійснюватися через відкритий конJ

курс, що гарантуватиме публічне, прозоре та справедJ

ливе оцінювання кандидатів, а також можливість

контролю за дотриманням цих принципів незалежними

адміністративними й судовими органами.

3. Керівний принцип законності. Управління дерJ

жавною службою повинно керуватися принципом

верховенства права. Усі рішення, що впливають на

легітимні очікування, права й обов’язки державних

службовців повинні передбачати механізм оскарження у

судовому порядку.

4. Права й обов’язки державних службовців поJ

винні бути чітко визначені у новому законі. Особливо

слід звернути тут увагу на ті обов’язки, що стосуються

реалізації цінностей об’єктивності, служіння суспільJ

ному інтересу й адміністративної прозорості. Закон

повинен встановлювати обмеження щодо економічної

та політичної діяльності державних службовців (обмеJ

ження сумісництва, попередження конфлікту інтересів,

дотримання етичних норм).

РЕКОМЕНДАЦІЇ

представників міжнародних організацій та урядів — учасниківМіжнародної конференції „Реформа державної служби —

розбудова адміністративної спроможності до членства в ЄС” —Урядові України

Рекомендації учасників Міжнародної конференції

71

5. Навчання державних службовців є ключовим

елементом забезпечення зміни поведінки та засвоєння

нових навичок. Професійний розвиток державних

службовців є одночасно і правом і обов’язком

державних службовців, і це повинно відображатися у

новому законі.

6. Дисциплінарна відповідальність означає, що

державні службовці відповідальні за свою поведінку та

виконують визначені законом обов’язки.

7. Оцінювання діяльності, що здійснюється регуJ

лярно відповідно до визначених процедур, повинно

сприяти підвищенню відповідальності державних

службовців.

8. Структура системи оплати праці державних

службовців повинна бути чітко й об’єктивно визначена у

законі, включаючи основні критерії встановлення

заробітної плати. Фіксована частина заробітної плати

повинна становити не менше ніж 80%.

9. Управління державною службою повинно

гарантувати єдині стандарти управління людськими

ресурсами в державній службі. Закон повинен чітко

розподілити повноваження за вироблення політики,

управління та контроль.

10. Професійність досягається за рахунок

об’єктивності, справедливості й неупередженості у

розробленні політики та прийнятті адміністративних

рішень, а також лояльності до законів. Це вимагає

захисту державних службовців від необхідності

виконувати незаконні накази керівників.

Ці рекомендації містять ключові принципи, на

яких має ґрунтуватися професійна державна

служба. �

РЕКОМЕНДАЦІЇ УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

„Реформа державної служби — розбудова адміністративної спроможності до членства

в Європейському Союзі”

Президент України та Кабінет Міністрів України

одним із пріоритетів політики нової влади визначили

проведення в Україні адміністративної реформи. Її меJ

та — покращення якості державних послуг, наблиJ

ження їх до споживача, реалізація нового признаJ

чення державного управління, яке в умовах деJ

мократії полягає у створенні найбільш сприятливих

умов для реалізації прав, свобод і законних інтересів

громадян України.

Правовими механізмами реалізації цієї мети є

пакетне прийняття законів „Про Кабінет Міністрів

України”, „Про міністерства та інші центральні органи

виконавчої влади” та „Про державну службу”. Закон

„Про державну службу” є базовим у цьому пакеті,

оскільки саме він проводить чітку межу між політичною

діяльністю і державною службою, між політиками і

бюрократами. Без прийняття цього закону неможливо

буде реалізувати закони „Про Кабінет Міністрів України”

та „Про міністерства та інші центральні органи викоJ

навчої влади”, розроблені на сьогоднішній день.

Учасники Міжнародної конференції, обговоривши

проект нового Закону „Про державну службу”, розробJ

лений робочою групою при Кабінеті Міністрів України,

констатують новаторський підхід, застосований розробJ

никами, сучасність законопроекту та його відповідність

основних цінностям професійної державної служби, що

сповідуються у країнахJчленах Європейського Союзу.

При доопрацюванні законопроекту та його

подальшому розгляді учасники Міжнародної конфеJ

ренції рекомендують Урядові України зосередитися на

ключових пріоритетах, реалізація яких є критичною

для побудови сучасної професійної, політично

нейтральної та підзвітної державної служби, спроJ

можної ефективно діяти в умовах демократичної

правової держави:

1. Розмежування політичних і адміністративнихпосад. Для цього запровадити інститут керівника дерJ

жавної служби в органі, який займає у ньому вищу адміJ

ністративну посаду. Керівник державної служби в

органі:

— здійснює призначення та звільнення усіх дерJ

жавних службовців в органі державної влади;

— відповідає за управління персоналом у цьому

органі за єдиним для всього корпусу державної

служби порядком, встановленим органом, уповJ

новаженим на проведення державної політики у

сфері державної служби;

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

72

— забезпечує послідовність і наступність діяльності

органу під час зміни політичного керівництва та

якнайшвидше опанування ним усіх справ;

— не може бути звільнений за політичними мотивами.

2. Верховенство закону. Забезпечити захист проJ

фесійної діяльності державного службовця від впливу

політичного та приватного інтересу, передбачивши

надійні правові механізми, які нададуть можливість

кожному державному службовцю професійно й неупеJ

реджено виконувати свої обов’язки незалежно від

суб’єктивної волі їхніх керівників або зовнішніх чинJ

ників. Найголовнішими з таких механізмів є:

— безпосередня підлеглість керівникові державної

служби в органі, а не політичному діячеві;

— незначна частка заробітної плати державного

службовця, розмір якої може залежати від волі

керівника;

— чіткий порядок дій державного службовця у разі

надходження незаконного наказу або вказівки від

його керівників і відповідальність за недотриманJ

ня цього порядку;

— механізм оскарження рішень щодо призначень і

звільнень державних службовців усіх категорій.

3. Професіоналізація державної служби. ЗапроJ

вадити відкритий конкурс на всі посади державної

служби, з вищими адміністративними посадами включJ

но; передбачити у законі основні механізми цього конJ

курсу та запобіжники щодо його уникнення у тій чи інJ

шій формі; встановити право й обов’язок державного

службовця навчатися протягом усього періоду

кар’єрного зростання.

4. Відповідальність державних службовців.

Встановити дисциплінарну відповідальність за

порушення правових та етичних норм. Для цього

визначити у законі для всіх категорій державних

службовців:

— перелік дисциплінарних проступків;

— перелік дисциплінарних стягнень;

— порядок дисциплінарного провадження;

— порядок оскарження дисциплінарних рішень.

5. Привабливість державної служби. Створити у

законі передумови для радикальної зміни мотивації для

вступу на державну службу: від прихованих привілеїв до

прозорих стимулів з рівним доступом до них для усіх

державних службовців:

— частка посадового окладу в структурі заробітної

плати державних службовців повинна бути не

меншою ніж 80J90%;

— надбавки за професійні якості, що не передбачені

кваліфікаційними вимогами до посади, не

повинні встановлюватися, а передбачені — мають

бути враховані у посадовому окладі;

— пенсія державного службовця повинна бути

адекватною персональному внеску державного

службовця і не може залежати від зміни умов

оплати праці чинних державних службовців;

— підстави для отримання пенсії державного служJ

бовця повинні бути такими, щоб не стимулювати

до вступу на державну службу людей передJ

пенсійного віку з виключною метою отримати

пенсію державного службовця.

Учасники Міжнародної конференції наголошують

на тому, що прийняття нового Закону „Про державну

службу” стане важливим політичним кроком і служиJ

тиме як внутрішнім інтересам суспільства і держави,

забезпечуючи нову якість державного управління, так і

зовнішньополітичним цілям української нації, спрямоJ

ваним на інтеграцію з Європейським Союзом. �

Проект Закону „Про державну службу”

73

Цей Закон визначає основи функціонування

професійної, неупередженої, доброчесної та політично

нейтральної державної служби, що є лояльною до

легітимного керівництва держави.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Сфера регулювання Закону1. Цим Законом регулюється державна служба як

публічноJправові відносини, що виникають під час

здійснення професійної діяльності в органах державної

влади щодо практичного виконання завдань і функцій

держави з отриманням грошової винагороди за рахунок

коштів державного бюджету.

2. Дія цього Закону не поширюється на ПрезиJ

дента України, народних депутатів України, членів КабіJ

нету Міністрів України, заступників міністрів, голів

обласних, Київської та Севастопольської міських дерJ

жавних адміністрацій (які є державними політичними

діячами), працівників їхніх патронатних служб, суддів

Конституційного суду України та професійних суддів суJ

дів загальної юрисдикції, пост та посади яких не відноJ

сяться до державної служби і статус яких визначається

Конституцією та спеціальними законами України.

Стаття 2. Право на державну службуПраво на державну службу мають громадяни

України незалежно від походження, соціального і майJ

нового стану, расової і національної приналежності,

статі, політичних поглядів, релігійних переконань,

місця проживання, які здобули необхідну освіту,

пройшли професійну підготовку і відбір відповідно до

закону.

Стаття 3. Принципи державної службиОсновними принципами державної служби є:

1) верховенство права;

2) законність;

3) патріотизм;

4) професійність;

5) моральність;

6) політична нейтральність;

7) лояльність до легітимного керівництва держави;

8) публічність і прозорість.

Стаття 4. Посада державної служби

Посада державної служби — визначена відJ

повідно до закону або іншого акта законодавства та

передбачена штатним розписом посада в органах

державної влади, яку займають на професійній конкурсJ

ній основі, як правило, на невизначений термін.

Стаття 5. Державні службовціДержавними службовцями є особи, які займають

посади державної служби, на професійній основі викоJ

нують завдання та реалізовують функції держави й

отримують за це грошову винагороду за рахунок коштів

державного бюджету.

Стаття 6. Права та обов’язки державних службовців1. Державні службовці мають право на:

1) грошову винагороду залежно від посади, стажу

державної служби та результатів діяльності;

2) просування по службі відповідно до кваліфікації

та результатів діяльності;

3) ознайомлення з документами щодо умов проJ

ходження служби, оцінки якості своєї діяльності;

4) передбачене законом соціальне забезпечення;

5) пенсійне забезпечення з урахуванням стажу

державної служби;

6) проведення службового розслідування для

спростування відомостей, що порочать їхню честь

і гідність.

2. Державні службовці зобов’язані:

1) додержуватися Конституції України та законів

України;

2) охороняти права й свободи людини і громадянина

та державні інтереси;

3) забезпечувати ефективне виконання завдань і

реалізацію функцій органів державної влади;

4) безпосередньо та сумлінно виконувати свої служJ

бові обов’язки;

5) виконувати законні накази та розпорядження

вищих у порядку субординації посадових осіб

та керівників, прийняті в межах їхньої комJ

петенції;

6) дотримуватися посадових інструкцій, правил

роботи із службовою інформацією;

7) постійно вдосконалювати свою діяльність і підвиJ

щувати кваліфікацію.

Проект від 17.06.2005

ЗАКОН УКРАЇНИ „ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ”

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

74

Стаття 7. Працівники

1. В органи державної влади можуть прийматися

працівники, які не набувають статусу державних служJ

бовців і виконують свою роботу на умовах трудового

договору.

2. Відносини, пов’язані з прийняттям на роботу

працівників, виконанням ними трудових обов’язків та

звільненням їх з роботи, регулюються законодавством

про працю. На них не поширюється законодавство про

державну службу.

3. Працівники патронатних служб державних поJ

літичних діячів не є державними службовцями. Їхні труJ

дові відносини мають строковий характер. Призначення

на посаду та звільнення з посади працівника патроJ

натної служби здійснюється з ініціативи державного поJ

літичного діяча. Дія трудового договору працівника

патронатної служби припиняється з припиненням

повноважень державного політичного діяча або з інших

підстав, передбачених трудовим законодавством.

4. Державний службовець, який залишив посаду

в органі державної влади для роботи у патронатній

службі, має право повернутися після закінчення роботи

в патронатній службі на попередню або іншу рівноцінну

посаду. Стаж роботи у патронатній службі зарахоJ

вується до стажу державної служби.

Стаття 8. Державна політика у сфері державноїслужби

1. Основні принципи державної політики у сфері

державної служби визначаються виключно законами

України.

2. Кабінет Міністрів України забезпечує розробJ

лення та реалізацію державної політики у сфері дерJ

жавної служби відповідно до своєї компетенції.

Стаття 9. Фінансування державної служби1. Фінансування державної служби здійснюється

за рахунок коштів державного бюджету та складається з

грошової винагороди державних службовців, коштів,

спрямованих на професійне навчання державних служJ

бовців, та коштів, спрямованих на реформування, удосJ

коналення, розвиток і модернізацію державної служби.

2. Професійне навчання державних службовців,

реформування, удосконалення, розвиток і модернізація

державної служби здійснюються шляхом реалізації

відповідних національних, державних, зокрема державJ

них цільових програм.

Стаття 10. Законодавство про державну службу1. Законодавство про державну службу склаJ

дається з Конституції України, цього Закону, інших

законів України, актів Президента України, Кабінету

Міністрів України, відповідних органів, прийнятих у

межах їхніх повноважень.

2. Особливості державної служби в органах

прокуратури та дипломатичної служби регулюються

спеціальними законами України.

3. У виняткових випадках у частині, не врегуJ

льованій цим Законом, на державних службовців

поширюється трудове законодавство.

Стаття 11. Вступ на державну службу1. На державну службу можуть бути прийняті

дієздатні громадяни України, які здобули вищу освіту,

вільно володіють державною мовою і пройшли конкурс

у порядку, визначеному законодавством.

2. На державну службу не можуть бути прийняті

особи, які:

1) визнані в установленому порядку недієздатними

або обмежені в дієздатності;

2) мають судимість за умисний злочин;

3) раніше притягувалися до відповідальності за

корупційні діяння;

3. Не допускається вступ на державну службу

осіб, які будуть безпосередньо підпорядковані особам,

що є їхніми близькими родичами, свояками або мають з

ними непотичні зв’язки.

Стаття 12. Корпуси державної служби 1. До загального корпусу державної служби

належать державні службовці органів виконавчої влади.

Їхній правовий статус, умови й порядок проходження

служби регулюються виключно цим Законом та актами

органів виконавчої влади, спрямованими на його

виконання.

2. Спеціалізовані корпуси державної служби

складають державні службовці органів прокуратури

та дипломатичної служби. Умови й порядок

проходження служби в органах прокуратури та дипJ

ломатичної служби регулюються спеціальними

законами.

3. Служба в апараті Верховної Ради України,

Уповноваженого Верховної Ради України з прав

людини, Рахункової палати, Центральної виборчої

комісії, Ради національної безпеки й оборони України,

консультативних, дорадчих й інших допоміжних орJ

ганах та службах, утворених Президентом України,

апараті судових органів регулюється цим Законом за

винятком положень, що стосуються управління

державною службою.

Стаття 13. Категорії посад державної служби

1. Посади державної служби поділяються на три

категорії залежно від функцій державних службовців на

цих посадах та рівня їхньої відповідальності:

1) категорія „А” — посади Державного секретаря КаJ

бінету Міністрів України, державних секретарів

міністерств, керівників інших центральних органів

виконавчої влади, які не є членами Кабінету

Міністрів України, урядових органів, їх заступників,

заступників голів обласних, Київської та СевасJ

топольської міських державних адміністрацій, а

також керівників державної служби в інших органах

державної влади, державні службовці на яких

здійснюють управління персоналом, фінансовими,

матеріальними та інформаційними ресурсами;

2) категорія „Б” — посади керівників структурних

підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів

України, керівників структурних підрозділів

органів виконавчої влади, голів районних

державних адміністрацій, їх заступників, керівJ

ників структурних підрозділів апарату інших

органів державної влади, державні службовці на

яких здійснюють організаційноJрозпорядчі та

координаційні функції;

3) категорія „В” — посади спеціалістів, консульJ

тантів, експертів, помічників, радників, інспекJ

торів, виконавців та інші посади, державні служJ

бовці на яких здійснюють експертноJаналітичні,

консультативноJдорадчі, інспекційні та інші

адміністративні функції.

2. Порядок віднесення посад до категорій посад

державних службовців визначається Кабінетом МіJ

ністрів України.

3. Віднесення конкретних посад в органах дерJ

жавної влади до певних категорій посад державних

службовців, а також прирівнювання окремих посад в

органах державної влади до посад певних категорій

проводиться Радою державної служби України за

поданням Адміністрації державної служби України.

Розділ II. УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮСЛУЖБОЮ

Стаття 14. Органи управління державною службою

Проведення єдиної державної політики в сфері

державної служби та функціональне управління нею

здійснюється Радою державної служби України та

Адміністрацією державної служби України.

Стаття 15. Рада державної служби України1. Рада державної служби України є колегіальним

державним органом, відповідальним за формування

високопрофесійного корпусу державної служби та його

функціонування відповідно до принципів, визначених у

статті 3 цього Закону.

2. Персональний склад Ради державної служби у

кількості двадцяти одного члена формується ПрезиJ

дентом України за поданням Кабінету Міністрів України,

у тому числі з числа колишніх народних депутатів

України та колишніх державних службовців, які не

менше ніж три роки займали посади категорії „А” і

перебувають у відставці.

3. Члени Ради державної служби України

призначаються строком на шість років.

4. На посаду члена Ради державної служби може

бути призначений громадянин України, не молодший

тридцяти п’яти років, який проживає в Україні останні деJ

сять років. Не менше як половина членів Ради признаJ

чається з числа осіб, що займали посади категорії „А”.

5. Не може бути призначена на посаду члена Ради

державної служби особа, яка не відповідає вимогам

частини 2 статті 11 цього Закону.

6. Член Ради державної служби не може

перебувати на державній службі.

7. Повноваження члена Ради державної служби

припиняються достроково у разі:

1) вступу на державну службу;

2) вчинення ним умисного злочину;

3) втрати ним громадянства України;

4) визнання судом недієздатним або обмежено

дієздатним;

5) подання ним за власним бажанням заяви про

припинення повноважень;

6) неможливості виконувати свої обов’язки за стаJ

ном здоров’я за наявності медичного висновку,

підтвердженого судом;

7) визнання його безвісти зниклим або оголошення

померлим;

8) його смерті.

8. Рішення про припинення повноважень члена

Ради державної служби приймається Радою державної

служби та затверджується Президентом України.

9. Керівництво роботою Ради здійснює Голова

Ради державної служби України, який обирається

Радою з числа її членів строком на три роки без права

переобрання.

10. Голова Ради обирається на її першому засіJ

данні таємним голосуванням шляхом подання бюлетеJ

нів з будьJякою кількістю кандидатур, запропонованих

Проект Закону „Про державну службу”

75

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

76

членами Ради. У бюлетені може бути залишено не

більше однієї кандидатури. Рішення про обрання

Голови Ради державної служби вважається прийнятим,

якщо за нього проголосувало більше ніж половина її

складу.

11. У разі якщо висунуто більше ніж дві кандидаJ

тури на посаду Голови Ради та жодної з них не було

обрано, проводиться повторне голосування щодо двох

кандидатур, які отримали найбільшу кількість голосів. У

цьому випадку рішення про обрання Голови Ради

приймається простою більшістю голосів членів Ради

державної служби.

12. Голова Ради має двох заступників, що обиJ

раються на посади та звільняються з посад Радою з

числа її членів за поданням Голови Ради.

13. Порядок проведення голосування з питань

обрання Голови Ради державної служби та його

заступників встановлюється Радою державної служби.

14. Організаційне та матеріальноJтехнічне

забезпечення діяльності Ради здійснюється СекретаJ

ріатом Ради державної служби.

15. Рада державної служби має статус юридичної

особи, самостійний баланс, рахунки в органах ДерJ

жавного казначейства України, печатку із зображенням

Державного Герба України та своїм найменуванням.

Стаття 16. Повноваження Ради державної службиУкраїни

1. Рада державної служби України:

1) утворює Вищу кваліфікаційну комісію та Вищу

дисциплінарну комісію;

2) дає згоду на призначення на посади категорії „А”

та звільнення з цих посад;

3) організовує проведення конкурсного відбору на

посаду Державного секретаря Кабінету Міністрів

України та його заступників і вносить пропозиції

Кабінету Міністрів України щодо кандидатур на ці

посади;

4) дає згоду на звільнення з посади Державного

секретаря Кабінету Міністрів України та його

заступників;

5) вносить подання до Кабінету Міністрів України

про присвоєння рангів Державному секретареві

Кабінету Міністрів України і його заступникам;

6) вносить подання до Кабінету Міністрів України

про присвоєння рангів державним службовцям,

які займають посади категорії „А”;

7) розглядає справи та приймає рішення стосовно

порушення державними службовцями, які

займають посади категорії „А”, вимог закону

щодо несумісності;

8) розглядає апеляції (скарги) на рішення Вищої

дисциплінарної комісії про притягнення до

дисциплінарної відповідальності службовців, які

займають посади категорії „А”;

9) проводить віднесення посад в органах державної

влади до певних категорій посад державної

служби за поданням Адміністрації державної

служби України.

2. Інші питання діяльності Ради регулюються

Регламентом Ради державної служби України, що

затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 17. Комісії Ради державної служби України1. Вища кваліфікаційна комісія та Вища

дисциплінарна комісія утворюються Радою державної

служби з числа її членів.

2. До складу Вищої кваліфікаційної та Вищої

дисциплінарної комісій не можуть входити Голова Ради

державної служби України та його заступники.

3. Вища кваліфікаційна комісія здійснює нагляд

за проведенням конкурсів на посади категорії „А”,

проводить конкурс на посаду Державного секретаря

Кабінету Міністрів України та його заступників,

розглядає апеляції (скарги) на рішення конкурсних

комісій з відбору осіб на посади категорії „Б”.

4. Вища дисциплінарна комісія розглядає питання

щодо дисциплінарної відповідальності державних

службовців, які займають посади категорії „А”, та

розглядає апеляції (скарги) на рішення дисциплінарних

комісій щодо притягнення до дисциплінарної відпоJ

відальності державних службовців, які займають посади

категорії „Б”.

5. Роботою комісій керують голови комісій, що

обираються Радою з числа її членів за поданням Голови

Ради у порядку, визначеному Регламентом Ради.

6. Інші питання діяльності Ради та її комісій регуJ

люються Регламентом Ради державної служби України.

Стаття 18. Адміністрація державної служби України1. Спеціально уповноваженим центральним оргаJ

ном виконавчої влади з питань державної служби є

Адміністрація державної служби України.

2. Адміністрація державної служби України у

своїй діяльності підзвітна та підконтрольна ПрезиJ

дентові України.

3. Адміністрацію державної служби України

очолює Голова Адміністрації державної служби України,

який призначається на посаду та звільняється з посади

Президентом України за поданням Прем’єрJміністра

України, з дотриманням вимог цього Закону, передJ

бачених для посад категорії „А”. Голова Адміністрації

державної служби України призначається строком на 5

років з правом повторного призначення, але не більше

ніж один раз.

4. Адміністрація державної служби України:

1) забезпечує реалізацію державної політики у

сфері державної служби;

2) за дорученням Кабінету Міністрів України розJ

робляє проекти нормативноJправових актів з пиJ

тань державної служби;

3) здійснює функціональне управління загальним

корпусом державної служби через державних

секретарів міністерств, керівників інших центJ

ральних органів виконавчої влади, керівників

урядових органів, заступників голів обласних,

Київської та Севастопольської міських державних

адміністрацій, на яких покладено повноваження з

управління персоналом;

4) здійснює контроль за дотриманням законоJ

давства про державну службу;

5) розробляє та вносить до Кабінету Міністрів

України проект типового положення про кадрову

службу органу виконавчої влади;

6) погоджує положення про кадрову службу органів

виконавчої влади;

7) погоджує призначення та звільнення керівників

кадрових служб органів виконавчої влади;

8) організовує спеціальне навчання керівників

кадрових служб органів виконавчої влади;

9) здійснює методичне керівництво проведенням

конкурсів на зайняття посад державної служби;

10) організовує проведення конкурсу на посади категоJ

рії „А”, крім випадків, передбачених цим Законом;

11) представляє осіб, що пройшли конкурсний відбір

на посади категорії „А”, Раді державної служби

України, а після отримання її згоди подає кандиJ

датури зазначених осіб органам (особам), які

здійснюють відповідні призначення на посади,

або органам (особам), що вносять пропозиції

щодо призначення на такі посади;

12) формує, розміщує та здійснює контроль за викоJ

нанням єдиного державного замовлення на проJ

фесійне навчання державних службовців, наукові

дослідження і прикладні розробки з питань

державної служби;

13) організовує роботу з кадровим резервом на

посади категорії „А”;

14) організовує спеціальне навчання осіб, що

займають посади категорії „А”;

15) вносить пропозиції Раді державної служби УкраїJ

ни щодо віднесення конкретних посад в органах

державної влади до певних категорій посад

державної служби;

16) забезпечує ведення Реєстру посад державної

служби;

17) спільно з Міністерством фінансів України погоJ

джує проекти структури та штатного розпису

органів державної влади;

18) забезпечує ведення і публікацію списку вакантних

посад державної служби;

19) вносить пропозиції Кабінету Міністрів України,

керівникам органів державної влади щодо

скасування рішень із питань проходження дерJ

жавної служби, що суперечать законодавству про

державну службу;

20) розглядає апеляції (скарги) на рішення конкурсJ

них комісій з відбору осіб на посади категорії „В”;

21) розглядає апеляції (скарги) державних службовJ

ців щодо застосування дисциплінарних стягнень

до службовців, які займають посади категорії „В”;

22) видає журнал „Вісник державної служби України”;

23) здійснює інші повноваження відповідно до цього

Закону та інших актів законодавства.

5. Гранична чисельність апарату та інші питання

діяльності Адміністрації державної служби України

визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до

закону.

6. Адміністрація державної служби України є

юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в

органах Державного казначейства України, печатку із

зображенням Державного Герба України та своїм

найменуванням.

Стаття 19. Управління державною службою в органідержавної влади

1. Управління державною службою в органі

державної влади здійснюється керівником служби, яким

є особа, що займає вищу посаду державного службовця

у цьому органі.

2. Керівник служби в органі:

1) забезпечує виконання завдань, поставлених

перед державною службою;

2) забезпечує створення дієвої системи оцінювання

діяльності державних службовців із метою

підвищення ефективності державної служби;

3) організовує належний документообіг та ділоJ

водство;

4) організовує проведення конкурсів на посади

категорій „Б” і „В” та забезпечує прозорість цих

конкурсів;

5) призначає державних службовців на посади

категорій „Б” і „В”, звільняє з цих посад, якщо

інше не встановлено законом;

6) присвоює ранги державним службовцям, які

займають посади категорій „Б” і „В”;

Проект Закону „Про державну службу”

77

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

78

7) здійснює контроль за виконавською дисципліною

в органі;

8) забезпечує справедливе застосування дисципJ

лінарних процедур до державних службовців;

9) розглядає скарги на дії або бездіяльність дерJ

жавних службовців;

10) приймає у межах своєї компетенції рішення про

притягнення до дисциплінарної відповідальності

державних службовців;

11) здійснює функції з управління майном та вистуJ

пає від імені органу державної влади як юриJ

дичної особи.

3. Із питань забезпечення умов функціонування

державної служби керівник служби в органі підзвітний

Адміністрації державної служби України.

Розділ IІІ. ВСТУП НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ

Стаття 20. Вступ на державну службу

1. Вступ на державну службу здійснюється:

1) на посади категорії „А” — шляхом призначення в поJ

рядку, встановленому Конституцією України та заJ

конами України, шляхом конкурсного відбору за поJ

передньою згодою Ради державної служби України;

2) на посади категорій „Б”, „В” — шляхом признаJ

чення на посаду особи, яка пройшла конкурсний

відбір, керівником служби в органі.

Стаття 21. Кваліфікаційні вимоги до державнихслужбовців

1. Кваліфікаційні вимоги до осіб, які претендують

на вступ на державну службу, включають:

1) вищу освіту;

2) знання Конституції і законів України, необхідних

для виконання службових обов’язків;

3) володіння державною мовою, а в місцях компактJ

ного проживання національних меншин для

службовців на певних посадах також володіння

мовою цієї меншини;

4) володіння однією з мов Європейського Союзу;

5) стан здоров’я, достатній для виконання служJ

бових обов’язків;

6) стаж або досвід роботи за спеціальністю чи дерJ

жавної служби.

2. Загальні кваліфікаційні вимоги до державних

службовців на посадах окремих категорій включають

вимоги щодо їхньої освіти, кваліфікації, досвіду роботи

тощо. Зокрема, державні службовці повинні мати:

1) на посадах категорії „А” — загальний стаж

роботи не менше ніж 10 років (включаючи 5 років

роботи на керівних посадах), творчі задатки,

навички управління персоналом, фінансовими,

матеріальними та інформаційними ресурсами;

2) на посадах категорії „Б” — загальний стаж роботи

не менше ніж 5 років, аналітичні здібності, навички

здійснення організаційноJрозпорядчих і координаJ

ційних функцій управління персоналом, фінансовиJ

ми, матеріальними й інформаційними ресурсами;

3) на посадах категорії „В” — здатність виконувати

експертноJаналітичні, консультативноJдорадчі,

інспекційні та інші функції.

Стаття 22. Оголошення про вакансії1. Керівник служби в органі зобов’язаний оприJ

люднювати інформацію про вакантні посади в органі

державної влади шляхом розміщення оголошення у заJ

гальнодоступному місці в приміщенні органу, на офіційJ

ній ІнтернетJсторінці органу, а також опубліковувати це

оголошення у „Віснику державної служби України”.

2. Опублікування оголошення про проведення

конкурсу на посади категорії „А” здійснюється АдміJ

ністрацією державної служби України в щотижневому

випуску „Вісника державної служби України” та на

офіційному сайті Адміністрації державної служби.

3. Оголошення про конкурс на посади категорії

„Б” та „В” подається керівником служби в органі для

опублікування у щотижневому випуску „Вісника дерJ

жавної служби України”.

4. В оголошенні про конкурс на посади усіх

категорій повідомляються:

1) назва й адреса органу державної влади;

2) назва та категорія посади;

3) кваліфікаційні вимоги до кандидата на посаду;

4) посадові обов’язки;

5) перелік необхідних для участі в конкурсі документів;

6) термін подання документів;

7) умови проведення конкурсу;

8) дата та місце проведення конкурсу.

5. Термін подання документів кандидатами на

посади всіх категорій не перевищує 20 днів.

6. Недотримання зазначених вимог подання

оголошення про вакансії є підставою для визнання

результатів конкурсу недійсними Радою державної

служби України чи судом.

Стаття 23. Конкурс на зайняття вакантної посади1. Для залучення до державної служби найбільш

підготовлених і здатних професійно виконувати посадJ

ові обов’язки осіб та з метою забезпечення конституJ

ційного права на рівний доступ до державної служби, а

також для забезпечення права на просування по службі

шляхом зайняття вакантних посад будьJякої категорії

проводиться конкурс на зайняття вакантної службової

посади (надалі — конкурс).

Проект Закону „Про державну службу”

79

2. Конкурсна комісія у складі не менше ніж три

особи утворюється для заміщення посад Державного

секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників

Радою державної служби, для інших посад категорії

„А” — Адміністрацією державної служби України, для

заміщення посад категорій „Б” і „В” — керівником

служби в органі.

3. До складу конкурсних комісій, утворених для

проведення конкурсів на посади категорії „А”,

включаються державні службовці категорії „А” та

представник Адміністрації державної служби України.

До складу конкурсних комісій, утворених для провеJ

дення конкурсів на посади категорій „Б” і „В”,

включається за рішенням Адміністрації державної

служби працівник іншого органу державної влади.

4. Якщо на участь у конкурсі на посади категорій

„Б” і „В” була подана одна заява, оголошується

повторний конкурс. У тому випадку, якщо на участь у

повторному конкурсі була подана одна заява, керівник

служби приймає рішення щодо доцільності її

призначення. У разі прийняття позитивного рішення

особа, що подала заяву, не звільняється від складання

іспитів і проходження співбесіди і призначається на

посаду за згодою Адміністрації державної служби.

5. Державні службовці мають право на участь у

конкурсах незалежно від посад, які вони займають.

6. Порядок проведення конкурсу визначається

Кабінетом Міністрів України.

Стаття 24. Результати конкурсу1. Після проведення конкурсу конкурсна комісія

складає звіт, у якому зазначає оцінки професійних

якостей конкурсантів і складає списки осіб, які

пройшли конкурсний відбір, та осіб, які не пройшли

конкурсний відбір.

2. Інформація про результати конкурсу оприлюдJ

нюється у триденний строк після його завершення у

приміщенні, де проводився конкурс, а кожний учасник

конкурсу повідомляється також у письмовій формі

протягом 15 днів з дня складання звіту.

3. Звіт конкурсної комісії зберігається в органі, де

проводився конкурс, протягом одного року з метою

забезпечення можливості перевірки дотримання вимог

проведення конкурсу.

4. Учасники конкурсу, що не пройшли конJ

курсний відбір на посади категорії „А”, мають право на

апеляцію до Ради державної служби, на посади

категорії „Б” — до кваліфікаційної комісії Ради

державної служби, на посади категорії „В” — до

Адміністрації державної служби. Якщо у ході

перевірки виявлено, що процедура конкурсу була

порушена, рішення конкурсної комісії анулюється та

оголошується новий конкурс за участю представника

Адміністрації державної служби.

5. Скарга на рішення конкурсної комісії може

бути подана протягом 10 днів з дня письмового

повідомлення про результати конкурсу.

Стаття 25. Призначення на посаду державногослужбовця

1. Голова Адміністрації державної служби України

вносить подання щодо кандидатур для призначення на

посади категорії „А” після отримання згоди на це Ради

державної служби України. Якщо всі кандидатури будуть

відхилені Радою державної служби України, то Голова

Адміністрації державної служби України організовує

новий конкурс на цю посаду.

2. Особи, які пройшли конкурсний відбір на

посади категорій „Б” і „В”, призначаються на ці посади у

10Jденний строк після оголошення результатів конкурсу

та не можуть бути відхилені.

3. Якщо жодний з конкурсантів не пройшов

конкурсний відбір, то проводиться додатковий конкурс

за визначеними попередньо правилами.

4. Якщо на участь у конкурсі не було подано

жодної заяви або не було відібрано кандидатів на

посади категорії “В”, то повторний конкурс оголоJ

шується не пізніше ніж через місяць, а для заміщення

вакантної посади керівником служби в органі може

бути переведено іншого державного службовця або

тимчасово найнято особу на умовах трудового

договору.

Стаття 26. Присяга державного службовця1. Громадяни України, які вперше зараховуються

на державну службу, складають присягу такого змісту:

„Усвідомлюючи свою високу відповідальність,

урочисто присягаю, що буду вірно служити УкраїнJ

ському народу, дотримуватись Конституції та законів

України, поважати та охороняти права і свободи гроJ

мадян, виконувати волю легітимного керівництва

держави, з гідністю нести високе звання державного

службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки”.

2. Державний службовець підписує текст присяги,

який зберігається в його особовій справі за місцем

державної служби. Про прийняття присяги робиться

запис у трудовій книжці.

3. Статус державного службовця набувається з

моменту складення присяги.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

80

Розділ ІV. ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇСЛУЖБИ

Стаття 27. Ранги державних службовців

1. З метою оцінки рівня професійної кваліфікації,

стажу та результатів роботи державним службовцям

присвоюються ранги державних службовців.

2. Встановлюються такі ранги державних

службовців:

— державним службовцям категорії „А” може бути

присвоєно 1, 2, 3, 4 і 5 ранги;

— державним службовцям категорії „Б” може бути

присвоєно 6, 7, 8, 9 і 10 ранги;

— державним службовцям категорії „В” може бути

присвоєно 11, 12, 13, 14 і 15 ранги.

3. В межах кожного рангу визначається шкала

заробітної плати. Кожному наступному рангу відповідає

посадовий оклад, підвищений на встановлений

законодавством відсоток.

4. Державним службовцям, які займають посади

категорії “А”, ранги присвоюються Президентом України

за поданням Ради державної служби.

5. Державним службовцям, які займають посади

категорії “Б”, ранги присвоюються Адміністрацією

державної служби України.

6. Державним службовцям, які займають посади

категорій “В”, ранги присвоюються керівником служби в

органі.

7. При прийнятті вперше на державну службу

державному службовцю присвоюється початковий ранг

відповідно до посади. Порядок присвоєння початкових

рангів державним службовцям визначається

Адміністрацією державної служби України.

8. Для присвоєння чергового рангу державний

службовець повинен успішно відпрацювати на займаній

посаді 3 роки.

9. Якщо державний службовець перейшов на

нижчу посаду або залишив державну службу, на яку

потім повернувся, за ним зберігається присвоєний ранг.

10. Державний службовець може бути

позбавлений рангу органом, який його присвоїв, за

рішенням дисциплінарної комісії або суду.

11. У трудовій книжці державного службовця роJ

биться запис про присвоєння, зміну або позбавлення

відповідних рангів.

Стаття 28. Кадровий резерв на посади категорії „А”

1. Для залучення на найвищі посади в системі

органів виконавчої влади найбільш підготовлених осіб,

здатних ефективно управляти людськими, матеріальJ

ними та фінансовими ресурсами, забезпечувати

наступність у роботі органів виконавчої влади та

здатних професійно виконувати свої обов’язки,

створюється кадровий резерв з метою прийняття на

державну службу та підготовки кадрів для заміщення

посад категорії „А”.

2. Кадровий резерв формується на конкурсних

засадах Радою державної служби. До участі в конкурсі

допускаються державні службовці категорії „Б”, які

успішно пройшли оцінювання діяльності та отримали

рекомендацію керівника служби в органі, в якому вони

працюють.

3. Організацію роботи з кадровим резервом

забезпечує Адміністрація державної служби.

4. Порядок формування і організації роботи з

кадровим резервом визначається Кабінетом Міністрів

України.

Стаття 29. Випробування державних службовців 1. При прийнятті на державну службу та при

зайнятті посади вищої категорії може встановлюватися

випробування строком у шість місяців.

2. В строк випробування не зараховуються

періоди тимчасової непрацездатності та інші періоди,

коли особа була відсутня на роботі.

3. При вступі на посаду вперше особа не набуває

статусу державного службовця до успішного

завершення випробування.

4. Державному службовцю до закінчення

випробувального строку початковий ранг на посаді

вищої категорії не присвоюється.

5. За результатами випробувального строку

здійснюється оцінювання діяльності державного

службовця.

6. У разі позитивного оцінювання за результатами

випробувального строку державному службовцю

присвоюється відповідний ранг.

7. У разі негативного оцінювання за результатами

випробувального строку державний службовець може

бути переведений за його згодою на іншу, в тому числі

попередню посаду, а при відмові від переведення та при

прийнятті на державну службу вперше – звільнений з

державної служби.

Виступи доповідачів

81

Стаття 30. Стажування державних службовців

1. З метою підвищення кваліфікаційного рівня

осіб, які претендують на зайняття відповідних посад в

органах державної влади, а також для набуття практичJ

ного досвіду може проводитись їх стажування

терміном до шести місяців у відповідному органі

державної влади.

2. Відбір кандидатів на стажування проводиться

з ініціативи органу, де має відбуватись стажування, та

з обов’язковим отриманням згоди керівництва за

місцем основної роботи стажиста.

3. Стажування особи проводиться з відривом від

основної роботи. За стажистом зберігається його місце

роботи та заробітна плата за рахунок коштів дерJ

жавного бюджету.

4. Порядок стажування визначається Кабінетом

Міністрів України.

Cтаття 31. Оцінювання діяльності державнихслужбовців

1. Державні службовці підлягають періодичному

оцінюванню діяльності для визначення якості

виконання доручених завдань, результативності праці

державного службовця, а також з метою планування

кар’єри та визначення потреб у підвищенні

кваліфікації.

2. Оцінювання діяльності державного службовця

здійснюється один раз на рік на підставі річного плану

діяльності, який державний службовець складає

спільно зі своїм керівником, а також опису посади, яку

він займає.

3. У разі позитивного результату оцінювання

державний службовець має право на преміювання.

4. У разі негативного результату оцінювання

діяльності державний службовець через шість

місяців після вручення висновку підлягає новій

оцінці, і у випадку нової негативної оцінки може

бути звільнений за неналежне виконання

обов’язків.

5. Державні службовці категорій „Б” та „В”, які

отримали негативний висновок, за результатами оціJ

нювання мають право на апеляцію до Адміністрації

державної служби, категорії „А” – до Ради державної

служби.

6. Критерії та порядок оцінювання діяльності

державних службовців затверджується Кабінетом

Міністрів України. Порядок преміювання та розмір

премії визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 32. Просування по службі

Просування по службі здійснюється шляхом

зайняття більш високої посади на конкурсній основі або

присвоєння наступного рангу за результатами оцінюJ

вання діяльності.

Стаття 33. Форми навчання і підвищення кваліфікаціїдержавних службовців

1. Державним службовцям створюються умови

для навчання і підвищення кваліфікації у відповідних

центрах, навчальних закладах, шляхом самоосвіти, а

також направлення на стажування.

2. Потреби у навчанні визначаються, як правило,

за результатами щорічного оцінювання діяльності дерJ

жавного службовця.

3. Професійне навчання державних службовців,

яке здійснюється за кошти державного бюджету, вклюJ

чає підвищення кваліфікації державних службовців та

підготовку державних службовців категорії „А”.

4. Дотримання єдиних вимог до професійного

навчання державних службовців та стандартів його

якості забезпечує Адміністрація державної служби.

5. Державні службовці категорії „Б” та „В” підвиJ

щують свою кваліфікацію через інтенсивне коротJ

котермінове навчання не рідше одного разу на 3 роки.

6. Державні службовці мають право на отримання

без відриву від проходження державної служби додатJ

кової освіти, до 50% вартості якого може сплатити дерJ

жава у разі, якщо таке навчання є необхідним для проJ

фесійного зростання державних службовців. ДержавJ

ний службовець має право самостійно обирати навчальJ

ний заклад, у якому він хоче здобути додаткову освіту.

7. Державний службовець зобов’язаний відшкоJ

дувати державі суму, витрачену з державного бюджету

на його додаткове навчання, у разі, якщо він з власної

ініціативи залишає державну службу протягом трирічJ

ного терміну після отримання додаткової освіти.

8. У разі якщо державний службовець отримав

національну стипендію або стипендію урядів інших країн

для отримання додаткової освіти, він звільняється від

державної служби на час навчання. Час навчання при

цьому зараховується до стажу державної служби.

Стаття 34. Індивідуальна програма навчанняКадрова служба в органі державної влади за резульJ

татами щорічного оцінювання діяльності державного служJ

бовця складає індивідуальну програму навчання. ІндивідуJ

альна програма навчання погоджується з державним служJ

бовцем та затверджується керівником служби в органі.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

82

Розділ V. ПРИПИНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Стаття 35. Припинення державної служби1. Державна служба припиняється у разі:

1) втрати статусу державного службовця;

2) звільнення зі служби за рішенням керівника

служби у органі державної влади;

3) звільнення зі служби за власним бажанням дерJ

жавного службовця, а також відставки державноJ

го службовця, який займає посаду категорії „А”.

Стаття 36. Втрата статусу державного службовця 1. Особа втрачає статус державного службовця у

випадку:

1) припинення громадянства України;

2) засудження за умисний злочин;

3) вчинення корупційного діяння, за яке вона приJ

тягнута до адміністративної відповідальності.

2. Рішення про втрату статусу державного служJ

бовця приймається: щодо державних службовців, які

займають посади категорії „А”, – Радою державної

служби України; щодо державних службовців, які

займають посади категорій „Б” та „В”, – Адміністрацією

державної служби України.

3. У разі втрати статусу державного службовця

особа втрачає всі права, що з ним пов’язані.

Стаття 37. Звільнення з державної служби за рішен;ням керівника служби в органі

1. Державний службовець може бути звільнений

за рішенням керівника служби в органі у випадку:

1) скорочення штатів та ліквідації відповідної посади

внаслідок реорганізації чи ліквідації органу;

2) закінчення строку призначення на посаду;

3) відмови від переведення на запропоновану посаду;

4) неможливості виконувати повноваження за

станом здоров’я через тривалу хворобу протягом

не менш як 4 місяців;

5) визнання особи недієздатною або обмежено

дієздатною;

6) досягнення державним службовцем граничного

віку проходження служби;

7) звільнення в порядку дисциплінарного стягнення;

8) вчинення дій, що шкодять авторитету державної служJ

би і є несумісними зі званням державного службовця;

9) засудження особи за вчинення необережного

злочину з призначенням покарання, яке унеможJ

ливлює подальше проходження служби.

2. У разі звільнення зі служби за пунктами 1 та 2

частини першої цієї статті державному службовцю

пропонується переведення за його згодою на іншу посаJ

ду, в тому числі й до іншого органу, або виплачується

компенсація у розмірі 10 посадових окладів.

Стаття 38. Звільнення з державної служби завласним бажанням

1. Державний службовець може звільнитись зі

служби за власним бажанням, письмово попередивши

про це керівника служби в органі не менше ніж за

місяць; державні службовці, які займають посади

категорії „А”,– з попередженням Ради державної

служби в такий же строк.

2. Державному службовцю, який займає посаду

категорії “А” і подав заяву про звільнення за власним

бажанням, може бути відстрочено звільнення, але не

більше ніж на місяць.

Стаття 39. Відставка державного службовця1. Відставкою є припинення служби державним

службовцем, який займає посаду категорії “А”, за його

письмовою заявою.

2. Підставами для відставки є:

1) принципова незгода з рішенням органу державної

влади чи його керівника;

2) примушування державного службовця до викоJ

нання рішення органу державної влади чи посаJ

дової особи, що може заподіяти значної матеJ

ріальної або моральної шкоди державі, підприJ

ємствам, установам, організаціям незалежно від

форми власності, громадянам;

3) етичні перешкоди для перебування на державній службі;

4) стан здоров’я, що перешкоджає виконанню службоJ

вих повноважень (за наявності медичного висновку).

2. Відставка приймається або в ній дається мотивоJ

вана відмова органом державної влади або посадовою

особою, які призначили державного службовця на поJ

саду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній

приймається в місячний термін. У разі відмови у відставJ

ці державний службовець повинен продовжувати викоJ

нання службових обов’язків і має право на звільнення.

3. У разі відставки державного службовця, який

не досяг пенсійного віку, але має достатній для

призначення пенсії стаж (для чоловіків – 25, для жінок –

20 років) і відпрацював на посадах категорії “А” не менш

як п’ять років, йому виплачується щомісячно 85 відJ

сотків його посадового окладу з урахуванням надбавок

за ранг та вислугу років до досягнення пенсійного віку

або до працевлаштування.

4. При досягненні пенсійного віку державним

службовцем, який перебуває у відставці, йому признаJ

чається пенсія як державному службовцю.

5. У разі засудження за вчинення умисного злоJ

чину виплати передбачені частиною третьою цієї статті,

припиняються.

Виступи доповідачів

83

Стаття 40. Порядок припинення державної служби

1. Службові відносини державних службовців

припиняються з дня зазначеного в наказі чи іншому акті

про звільнення, який видається суб’єктом, уповноJ

важеним призначати на дані посади.

2. В наказі обов’язково зазначаються підстави

звільнення, а також строк та порядок його оскарження.

Стаття 41. Правовий захист державного службовцяу разі припинення повноважень осіб, що займаютьполітичні посади

1. Забороняється звільнення з державної служби

у зв’язку з припиненням повноважень осіб, що

займають державні політичні посади.

2. Звільнення державного службовця з поліJ

тичних мотивів тягне за собою відповідальність,

передбачену законом.

Стаття 42. Оскарження рішення про звільнення здержавної служби

Рішення керівника служби в органі про

звільнення державного службовця може бути

оскаржено до Адміністрації державної служби або до

суду; дисциплінарне звільнення – до Вищої

дисциплінарної комісії або до суду; рішення про

звільнення державного службовця категорії “А” або

відмова у відставці можуть бути оскаржені до суду.

РОЗДІЛ VІ. ОБОВ’ЯЗКИ ДЕРЖАВНИХСЛУЖБОВЦІВ ТА ОБМЕЖЕННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ СЛУЖБИ

Стаття 43. Виконання наказу

1. Державний службовець повинен діяти виключно

в межах повноважень, встановлених законодавством.

2. Державний службовець зобов’язаний не викоJ

нувати явно злочинний наказ або розпорядження незаJ

лежно від того, в усній чи письмовій формі він відданий.

3. Видання і виконання явно злочинного наказу

або розпорядження тягне за собою відповідальність,

передбачену законом.

4. Якщо державний службовець переконаний, що

розпорядження, наказ чи доручення є незаконним, він

зобов’язаний відмовитися від виконання такого наказу

чи розпорядження і в письмовій формі повідомити про

це свого керівника. В разі отримання в письмовій формі

підтвердження на виконання наказу або розпорядження

державний службовець зобов’язаний інформувати про

видання такого наказу або розпорядження посадову

особу або орган вищого рівня.

Стаття 44. Етика поведінки державного службовця

Етичні норми поведінки державних службовців

регламентуються Кодексом етики державного службовця.

Стаття 45. Політична нейтральність державнихслужбовців

1. Державні службовці при виконанні службових

обов’язків не можуть керуватись своїми політичними погляJ

дами та повинні бути лояльними до законно сформованого

політичного керівництва держави. Державним службовцям

забороняється брати участь у передвиборній агітації.

2. Державні службовці не можуть публічно

демонструвати свої політичні погляди, не мають права

утворювати чи бути членом політичних партій. Вони не

можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що

перешкоджають нормальному функціонуванню органів

державної влади.

3. Державні службовці повинні утримуватись від

діяльності, заяв та акцій, що будьJяким чином можуть

засвідчувати їх особливе ставлення до певних

політичних партій.

Стаття 46. Переміщення і переведення 1. Державні службовці за рішенням керівника служJ

би в органі державної влади можуть бути переміщені на

іншу рівноцінну посаду або в інший підрозділ цього органу,

а також переведені до іншого органу в тій же місцевості.

2. Державні службовці за рішенням керівника

служби в органі державної влади та за власною згодою

можуть бути переведені до іншого органу в іншій місцеJ

вості, але на строк не більше двох років. За бажанням

службовця цей строк може бути продовжений. ПеревеJ

дення в іншу місцевість не може застосовуватись до дерJ

жавного службовця більше двох разів за час його служби.

3. У разі обґрунтованої відмови державного

службовця від переведення керівник служби органу

може запропонувати інші можливості для переведення.

Повторна відмова від переведення може бути підставою

для звільнення державного службовця за ініціативою

керівника служби в органі.

Стаття 47. Відсторонення від виконанняповноважень за посадою

1. Невиконання службових обов’язків, що

призвело до людських жертв або заподіяло значної

матеріальної чи моральної шкоди громадянам, державі,

підприємству, установі, організації чи об’єднанню

громадян, є підставою для відсторонення державного

службовця від виконання повноважень за посадою із

збереженням заробітної плати. Рішення про відстоJ

ронення державного службовця приймається керівJ

ником служби в органі державної влади.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

84

2. Тривалість відсторонення від виконання повноваJ

жень за посадою не може перевищувати часу службового

розслідування, яке проводиться у строк до двох місяців у

порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Якщо рішення про відсторонення державного

службовця від виконання повноважень за посадою не

підтверджується результатами службового розслідуJ

вання – відсторонення припиняється.

Стаття 48. Спільна робота подружжя, родичів абосвояків

1. У разі виникнення відносин безпосередньої підJ

порядкованості між близькими родичами, свояками та

особами, що мають непотичні зв’язки, керівник служби в

органі в п’ятиденний строк повинен внести пропозиції для

усунення відносин безпосередньої підпорядкованості.

2. Особи, які не повідомили керівника служби в

органі про відносини, зазначені у частині першій цієї

статті, у десятиденний строк з дня їх виникнення, моJ

жуть бути звільнені з державної служби служби.

Стаття 49. Обмеження сумісництва1. Державні службовці не можуть виконувати іншу

оплачувану роботу. Державним службовцям забороняється:

1) займатися підприємницькою діяльністю безпосеJ

редньо чи через посередників або підставних

осіб, бути повіреними третіх осіб у справах оргаJ

ну, в якому він працює, а також виконувати робоJ

ту на умовах сумісництва (крім наукової, виклаJ

дацької та творчої діяльності);

2) входити самостійно, через представника або підJ

ставних осіб до складу правління чи інших викоJ

навчих органів підприємств, кредитноJфінанJ

сових установ, господарських товариств тощо,

організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що

здійснюють підприємницьку діяльність.

2. Інші обмеження щодо проходження служби

окремими категоріями державних службовців встановJ

люються законодавством України.

3. Зайняття науковою, викладацькою, творчою

діяльністю у робочий час (під час роботи відповідного

державного органу) допускається лише з дозволу кеJ

рівника служби в органі у виняткових випадках за умови

можливого відпрацювання втраченого робочого часу.

Стаття 50. Декларування доходів та видатківдержавних службовців

1. Державні службовці подають відомості про доJ

ходи, видатки та зобов’язання фінансового характеру, в

тому числі і за кордоном, щодо себе та членів своєї сім’ї,

які проживають разом з ними. Державні службовці, які

займають посади категорій „А” та „Б”, додатково повинні

подавати також відомості про належні їм та членам їх

сімей, які проживають разом з ними, нерухоме та цінне

рухоме майно, вклади в банках і цінні папери.

2. Зазначені відомості подаються державним

службовцем при вступі на службу, і в подальшому –

щорічно, а державними службовцями, які займали

посади категорій „А” та „Б”, – також протягом трьох

років після припинення державної служби.

3. Порядок подання, зберігання, а при потребі

оприлюднення цих відомостей встановлюється КабіJ

нетом Міністрів України.

Стаття 51. Особливості регулювання робочого часуна державній службі

1. Нормальна тривалість робочого часу державJ

них службовців не може перевищувати 40 годин на тижJ

день. Кабінет Міністрів України затверджує виключний

перелік посад, згідно з яким для осіб, що їх займають,

встановлюється ненормований робочий день.

2. Для виконання невідкладної роботи керівник

служби в органі може викликати державних службовців

для роботи вночі, у вихідні, святкові дні та неробочі дні.

3. У разі наднормованої роботи частіше, ніж п’ять

днів на місяць, державний службовець отримує компенJ

сацію у вигляді додаткового дня відпустки (або гроJ

шової компенсації). Кількість додаткових днів відпустки

не може перевищувати 5 днів на рік.

4. За рішенням керівника служби в органі

державні службовці, що займають посади категорій „А”

та „Б”, можуть бути відкликані із відпустки.

Стаття 52. Службові відрядження державних службовців 1. Державні службовці можуть направлятися у

службові відрядження на строк до шести місяців з

відшкодуванням витрат та виплатою компенсацій,

визначених Кабінетом Міністрів України.

2. Під час відрядження державні службовці

користуються правом бронювання місць у готелях і на

всі види транспорту, а також – першочергового

придбання проїзних документів.

3. Державним службовцям за місцем відJ

рядження надається місце для роботи, можливість

користуватися зв’язком, копіювальною технікою, інJ

шими послугами технічного характеру.

Стаття 53. Граничний вік перебування на державнійслужбі

1. Граничний вік перебування на державній

службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для

Виступи доповідачів

85

жінок, крім посад, призначення на які здійснює ПрезиJ

дент України чи Кабінет Міністрів України.

2. Державні службовці категорії „А” мають право

на продовження терміну перебування на державній

службі за рішенням суб’єкта, який їх призначає, але не

більше ніж на 5 років.

Розділ VІІ. СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Стаття 54. Грошова винагорода державних службовців

1. Грошова винагорода державних службовців

повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для

незалежного виконання службових обов’язків, сприяти

укомплектуванню органів державної влади компетентJ

ними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну

та ініціативну працю.

2. Грошова винагорода державних службовців

складається з посадового окладу, частка якого становить

не менше 70 відсотків місячної грошової винагороди,

доплати за вислугу років на державній службі, а також

щорічної премії (бонусу), яка може надаватися за реJ

зультатами оцінювання діяльності державного службовця.

3. Надбавка за вислугу років виплачується дерJ

жавним службовцям щомісячно у відсотках до посаJ

дового окладу залежно від стажу державної служби у

таких розмірах: понад 3 роки – 10, понад 5 років – 15,

понад 10 років – 20, понад 15 років – 30 відсотків.

4. Умови оплати праці державних службовців, розJ

міри їх посадових окладів та відсоток, на який збільшуJ

ється посадовий оклад з присвоєнням кожного наступJ

ного рангу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

5. Скорочення бюджетних асигнувань не може

бути підставою для зменшення посадових окладів, та

фінансування інших, передбачених цим Законом,

гарантованих пільг і компенсацій.

Стаття 55. Заохочення державних службовців За сумлінну безперервну службу в органах дерJ

жавної влади, зразкове виконання обов’язків державних

службовців може видаватися грошова винагорода в

розмірі та порядку, що встановлюється Кабінетом

Міністрів України. За особливі заслуги державні

службовці представляються до державних нагород.

Стаття 56. Щорічні та додаткові відпустки державнихслужбовців

1. Державним службовцям надається щорічна

оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів,

якщо законодавством не передбачено більш тривалої

відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у

розмірі середньомісячної заробітної плати.

2. Державним службовцям, які мають тривалий

стаж державної служби, надається додаткова

оплачувана відпустка у таких співвідношеннях: понад 10

років стажу – 5 календарних днів; понад 15 років стажу

– 10 календарних днів; понад 20 років стажу – 15

календарних днів. Порядок і умови надання додаткових

оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом

Міністрів України.

Стаття 57. Соціально;побутове забезпеченнядержавних службовців

1. Державні службовці мають право на отримання

пільгового безвідсоткового іпотечного кредиту на приJ

дбання та будівництво житла. Порядок та умови кредиJ

тування визначаються Кабінетом Міністрів України.

2. Державним службовцям для вирішення соJ

ціальноJпобутових питань може бути надана матеріальJ

на допомога у встановленому законодавством порядку.

3. Державні службовці та члени їх сімей, які проJ

живають разом з ними, користуються у встановленому

порядку безплатним медичним обслуговуванням у

державних закладах охорони здоров’я. Такий же

порядок медичного обслуговування зберігається за

ними після виходу на пенсію або у відставку.

Стаття 58. Пенсійне забезпечення і грошовадопомога державним службовцям

1. Пенсія державним службовцям виплачується за

рахунок держави.

2. На одержання пенсії державних службовців

мають право особи, які досягли встановленого законоJ

давством України пенсійного віку, за наявності

загального трудового стажу для чоловіків – не менше 25

років, для жінок – не менше 20 років, у тому числі стажу

державної служби – не менше 10 років. Зазначеним

особам призначаються пенсії в розмірі 80 відсотків суми

їх посадового окладу з урахуванням надбавок, передJ

бачених цим Законом.

3. Пенсія державному службовцю виплачується у

повному розмірі незалежно від його заробітку

(прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

4. За кожний повний рік державної служби після

досягнення пенсійного віку пенсія збільшується на один

відсоток заробітку, але не більше 85 відсотків посаJ

дового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років.

5. Державний службовець, звільнений з дерJ

жавної служби у зв’язку з засудженням за умисний

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

86

злочин, скоєний з використанням свого службового

становища чи здійсненням корупційного діяння, позбавJ

ляється права на одержання пенсії, передбаченої цієї

статтею. В таких випадках пенсія державному служJ

бовцю нараховується на загальних засадах.

6. Індексація пенсій державних службовців відбуJ

вається відповідно до загального пенсійного закоJ

нодавства.

7. Державним службовцям у разі виходу на

пенсію при наявності стажу державної служби не менше

10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10

посадових окладів.

Стаття 59. Порядок реалізації прав державногослужбовця

1. За умови виникнення перешкод у реалізації

державним службовцем наданих йому законом прав він

подає керівнику служби в органі або посадовій особі, до

повноважень якої віднесено вирішення зазначеного

питання, письмову заяву.

2. Якщо посадова особа, до якої звертається із

заявою державний службовець, не має повноважень на

розгляд порушеного у заяві питання, подана заява

реєструється та направляється компетентній особі

(органу), про що одночасно повідомляється заявнику –

державному службовцю.

3. Обґрунтована відповідь у письмовій формі має

бути направлена заявнику у строк не більше тридцяти

календарних днів, в тому числі у випадках переадJ

ресування. Відповідальність за своєчасний розгляд заяв

державних службовців несе керівник служби в органі.

4. Рішення за заявою державного службовця

може бути оскаржено до Адміністрації державної

служби України або до суду.

Розділ VIIІ. ДИСЦИПЛІНАРНА ТА МАТЕРІАЛЬНАВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Стаття 60. Підстави притягнення до дисциплінарноївідповідальності

1. Підставою притягнення державного службовця

до дисциплінарної відповідальності є скоєння ним дисJ

циплінарного проступку – винного протиправного поруJ

шення вимог цього Закону чи інших актів законодавства

щодо державної служби, зокрема невиконання або неJ

належне виконання ним службових обов’язків, в тому

числі винне невідвернення шкідливих наслідків через

бездіяльність, перевищення своїх повноважень, поруJ

шення обмежень, пов’язаних з проходженням державJ

ної служби, а також вчинки, які можуть ганьбити його як

державного службовця або дискредитують орган дерJ

жавної влади.

2. Притягнення до дисциплінарної відповідальJ

ності може бути здійснене незалежно від притягнення

до інших видів юридичної відповідальності за це

правопорушення.

3. Державний службовець не може бути притягJ

нутий до дисциплінарної відповідальності, якщо

пройшло три місяці після отримання керівником служби

в органі відомостей про проступок або пройшло два

роки після його вчинення.

Стаття 61. Види дисциплінарних стягнень 1. До державного службовця може бути

застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень:

1) зауваження;

2) догана;

3) сувора догана;

4) затримка до одного року у присвоєнні чергового

рангу;

5) заборона на строк до одного року брати участь у

конкурсах на посади вищих категорій;

6) попередження про неповну службову

відповідність;

7) переведення на нижчу посаду;

8) звільнення з державної служби.

Стаття 62. Органи, що накладають дисциплінарністягнення

1. Зауваження до державних службовців, які

займають посади категорій „Б” та „В”, може бути застоJ

совано за рішенням керівника служби в органі.

2. Інші види дисциплінарних стягнень наклаJ

даються:

1) на державних службовців, які займають посади

категорії “А”, – Вищою дисциплінарною комісією,

а дисциплінарне звільнення J уповноваженим

органом або посадовою особою за поданням

Вищої дисциплінарної комісії погодженим з

Радою державної служби України;

2) на державних службовців, які займають посади

категорій „Б” та „В”– дисциплінарною комісією у

складі не менше трьох осіб, персональний склад

якої затверджується керівником служби в органі.

Стаття 63. Порядок притягнення до дисциплінарноївідповідальності

1. Застосування дисциплінарних стягнень до

державних службовців здійснюється після проведення

розгляду дисциплінарної справи органом, який наклаJ

дає стягнення, та попереднього дисциплінарного

розслідування (перевірки), яке проводиться керівником

служби в органі або уповноваженою ним особою.

Виступи доповідачів

87

2. Керівник служби в органі негайно після

отримання інформації про проступок вимагає письмове

пояснення щодо нього у державного службовця. У

випадку відсутності службовця на роботі пояснення

вимагається після його виходу на роботу.

3. За результатами дисциплінарного розслідуJ

вання керівник служби в органі приймає рішення про

передачу справи на розгляд дисциплінарної комісії або

про закриття справи.

4. Дисциплінарна комісія розглядає дисципліJ

нарну справу у двотижневий строк з дня одержання нею

матеріалів.

5. Розгляд справи є відкритим, за винятком

випадків винесення рішення про закритий розгляд, з

метою нерозголошення державної таємниці.

6. При розгляді справи обов’язково заслухоJ

вується державний службовець, який притягується до

відповідальності, або його представник, крім випадків

неявки без поважних причин на засідання дисципJ

лінарної комісії.

7. Рішення приймається більшістю членів

дисциплінарної комісії і його копія видається державJ

ному службовцю в той же день.

Стаття 64. Оскарження рішень про накладеннястягнень

1. Рішення про накладення стягнень на дерJ

жавних службовців, які займають посади категорії „А”,

може бути оскаржено до Ради державної служби

України, щодо державних службовців категорії „Б” – до

Вищої дисциплінарної комісії Ради державної служби, а

щодо державних службовців категорії „В” – до

Адміністрації державної служби.

2. Скарга подається не пізніше ніж у 15Jденний строк.

3. Рішення про накладення дисциплінарного

стягнення, в тому числі про дисциплінарне звільнення,

може бути оскаржено до суду.

Стаття 65. Матеріальна відповідальність державнихслужбовців

1. Матеріальна шкода, завдана фізичним та

юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи

бездіяльністю державних службовців при здійсненні

ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок

держави.

2. Держава має право зворотної вимоги (регресу)

до державного службовця, який заподіяв шкоду, у

розмірах і порядку, визначених законодавством.

Розділ ІХ. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з ___________.

2. Визнати таким, що втратив чинність Закон

України „Про державну службу” від 16 грудня 1993 року

№ 3723–XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р.,

№ 52, ст. 490; 1995, № 29, ст. 216; № 34, ст. 268; 1996,

№ 16, ст. 71; 1999, № 24, ст.208; 2001, № 33, ст.175).

3. Дія цього закону поширюється на державних

службовців, що вступили на державну службу після

набрання чинності цим Законом.

4. Державні службовці, призначені на посаду до

набуття чинності цим законом, підлягають обов’язковій

атестації протягом одного року, після чого їм присвоJ

юється ранг відповідно до цього Закону.

5. Пункт 4 частини 1 статті 21 цього Закону вступає в

силу через п’ять років після набуття чинності цим Законом.

6. Державні службовці, що вступили на державну

службу до набуття чинності цим законом і успішно пройшли

атестацію, продовжують працювати на умовах цього закону.

7. Державним службовцям, які займають посади

категорії “Б” та “В” і не відповідають кваліфікаційним

вимогам, передбаченим статтею 30 цього Закону

надається два роки для підвищення своєї кваліфікації.

8. Рада державної служби України формується у 6

місячний строк з дня набрання чинності цим Законом.

До першого складу Ради державної служби України

призначаються колишні державні службовці, які не

менше 3 років обіймали посади категорій 1, 2 відповідно

до Закону України „Про державну службу” від 16 грудня

1993 року N 3723–XII.

9. Частину першу статті 172 Кримінального

кодексу України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001,

N 25J26, ст.131) викласти у такій редакції:

1. Незаконне звільнення працівника з роботи з осоJ

бистих мотивів, в тому числі звільнення державJ

ного службовця з політичних мотивів, а також

інше грубе порушення законодавства про працю

чи про державну службу – караються штрафом

до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів дохоJ

дів громадян або позбавленням права обіймати

певні посади чи займатися певною діяльністю

на строк до трьох років, або виправними

роботами на строк до двох років.

10. Кабінету Міністрів України прийняти у двоміJ

сячний строк акти передбачені цим Законом. �

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

88

Враховуючи необхідність забезпечення достатJ

нього рівня якості проекту нового Закону України „Про

державну службу” та максимального врахування у ньоJ

му інтересів основних зацікавлених суспільних груп,

Головне управління державної служби України спрямуJ

вало зусилля на максимально широке залучення

громадськості до роботи над проектом закону протягом

травня—червня поточного року.

До цих пір триває цикл обговорень, які демонстJ

рують високий інтерес, що існує в суспільстві до

реформи державної служби. У межах публічної кампаJ

нії, зокрема, пройшли громадські слухання, організоJ

вані територіальними управліннями Головдержслужби в

усіх регіонах України. Відбулось обговорення законоJ

проекту на слуханнях Спілки молодих державних

службовців України та міжнародній конференції „РеJ

форма державної служби — розбудова адміністраJ

тивної спроможності до членства в ЄС”. В опрацюванні

проекту Закону взяли також участь службовці

міністерств і центральних органів виконавчої влади

України, представники громадських і наукових оргаJ

нізацій, міжнародні експерти.

До Головдержслужби та Центру сприяння інституJ

ційному розвитку державної служби надійшло понад 90

листів із пропозиціями і зауваженнями до законоJ

проекту. Більшість із них врахована у його наступних

редакціях.

Сфера регулювання ЗаконуУ першій редакції проекту Закону передбачалося

поширення законодавства про державну службу не

тільки на цивільних державних службовців, а й на

військовослужбовців Збройних Сил України та інших

збройних формувань. Це викликало значну кількість

зауважень із приводу сфери регулювання державної

служби, зокрема, недоцільності включення до неї

мілітаризованої служби. Також пропонувалося більш

чітко окреслити критерії віднесення посад, пов’язаних із

виконанням допоміжних та обслуговуючих функцій у

державних органах, до посад працівників, що працюють

на умовах трудового договору.

Розмежування політичних іадміністративних посад

Загальний підхід до розмежування політичних та

адміністративних посад ніким не був підданий сумніву.

Однак, певні дискусії точилися з приводу статусу

заступників міністра та голів обласних державних

адміністрацій, зокрема, віднесення їхніх посад до посад

політичних діячів. Було запропоновано більш точно

окреслити функції керівників державної служби

(керівників апарату) в державних органах, механізми

їхньої взаємодії з політичним керівництвом, зокрема з

міністрами та заступниками міністра. У новій редакції

проекту Закону більшість із таких зауважень було

враховано, статус керівників державної служби в

державних органах чітко визначено.

Управління державною службоюЗначну дискусію спричинив розділ ІІ проекту ЗаJ

кону — „Управління державною службою” — зокрема,

щодо доцільності створення двох органів, які здійснюJ

ють управління державною службою: Вищої ради дерJ

жавної служби та Адміністрації державної служби. Ті,

хто підтримав необхідність утворення незалежного

колегіального органу для неупередженого й об’єктивJ

ного розгляду дисциплінарних і кваліфікаційних

питань державних службовців вищої категорії,

звертали увагу на необхідність уточнення оргаJ

нізаційноJправового статусу Вищої ради державної

служби. За теперішніх умов ця частина (ІJІІ категорії за

чинною класифікацією посад) державних службовців

ПОПЕРЕДНІЙ АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВГРОМАДСЬКОГО ОБГОВОРЕННЯ

ПРОЕКТУ ЗАКОНУ УКРАЇНИ „ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ”

Виступи доповідачів

89

перебуває наче „поза законом” з погляду вступу на

державну службу та її припинення, а також дисципJ

лінарної відповідальності.

У разі ж набуття чинності новим Законом, очевидJ

но, що окремі управлінські повноваження центрального

органу виконавчої влади не можуть поширюватися на

державних службовців категорії „А”, у першу чергу,

коли йдеться про керівників апарату Президента,

Парламенту, Уряду та вищих судових органів.

Соціальний захист державних службовцівНа думку частини респондентів, у перших реJ

дакціях проекту Закону погіршувався соціальний

статус державних службовців. Зважаючи на це,

ґрунтовніше було опрацьовано порушені питання і

враховано більшість зауважень. Так, регулювання

пенсійного забезпечення та грошової допомоги

державним службовцям з урахуванням проекту

останніх змін до ст. 37 і 37' чинного Закону України

„Про державну службу”, спільно розроблених МінісJ

терством праці, Міністерством фінансів і Головним

управлінням державної служби, практично не

змінилося, за винятком тих норм, які нині спричиняють

дискримінацію державних службовцівJпенсіонерів.

Водночас, у законопроекті з’явилася додаткова стаття

про те, що державні службовці мають право на

отримання пільгового безвідсоткового іпотечного

кредиту на придбання та будівництво житла, а також

норма, що встановлює право на отримання пенсії

державного службовця для тих, хто має стаж

державної служби не менше ніж 10 років незалежно

від того, чи йде він на пенсію з державної служби, чи

ні. Остання новела є серйозним стимулом для вступу

на державну службу не лише людей передпенсійного

віку, а, насамперед, молоді.

Залишаються два суттєві серйозні питання, які

потребують додаткового опрацювання.

Публічне право чи приватне правоПоJперше, це питання регулювання усіх відносин,

що виникають у сфері державної служби, виключно

законодавством про державну службу на засадах

публічного права. При цьому необхідність непоширення

трудового законодавства на державних службовців з

метою забезпечення їхнього кращого правового захисту

та професійності державної служби підтримали

більшість фахівцівJправників. Водночас, очевидною є

необхідність детального визначення у законопроекті

усіх питань, пов’язаних із нормуванням робочого часу,

компенсаціями, відпустками тощо.

Дисциплінарна системаПоJдруге, це питання дисциплінарного проваJ

дження.

Позитивною характеристикою останніх редакцій

законопроекту експерти відзначають визначеність

поняття дисциплінарної відповідальності, переліку

дисциплінарних проступків і дисциплінарних стягнень,

загальний порядок апеляції. Разом із тим поза межами

законопроекту залишаються питання власне дисципJ

лінарного провадження. Враховуючи обсяг матеріалу,

юристи рекомендують виділити цю частину в окремий

Дисциплінарний кодекс або інший закон. �

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

90

Відповідно до Конституції України, враховуючи

вітчизняний та міжнародний досвід, за роки незаJ

лежності в Україні створюється система національного

законодавства про державну службу як невід’ємна

передумова сильної демократії, важливий інструмент

забезпечення прав і свобод людини й громадянина,

формування та реалізації державної політики.

Перспективи подальшого розвитку цієї системи

визначаються прагненням України вступити до ЄвроJ

пейського Союзу та окреслені у Концепції адаптації

інституту державної служби до стандартів ЄвропейJ

ського Союзу, схваленій Указом Президента України від

5 березня 2004 року № 278 та Програмою діяльності

Кабінету Міністрів України „Назустріч людям”, схвалеJ

ною Верховною Радою України.

Широкий комплекс заходів, спрямованих на

реформування державної служби, визначено, зокрема,

у Програмі розвитку державної служби на 2005—2010

роки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів

України від 8 червня 2004 року № 746.

1. Основні актуальні проблеми у сфері державноїслужби

Незважаючи на заходи, що вживаються, система

законодавства з питань державної служби все ще не

повною мірою задовольняє зростаючі потреби сусJ

пільства та держави у забезпеченні реалізації консJ

титуційних прав і свобод людини й громадянина,

ефективного виконання завдань і функцій держави, й

тому не відповідає інтересам розвитку громадянського

суспільства щодо утвердження демократичної, соціальJ

ної, правової держави.

Негативні фактори і тенденції у функціонуванні

системи державної служби спричинені значною мірою

нестабільністю та непрестижністю державної служби,

недотриманням у багатьох випадках вимог щодо

політичної нейтральності державних службовців, щодо

запобігання конфлікту їхніх матеріальних та інших

особистих інтересів, недопущення незаконного впливу

на державних службовців під час виконання ними

службових обов’язків, невідповідності їхнього статусу,

матеріального забезпечення та соціального захисту

рівню покладеної на них відповідальності.

Діяльність державних службовців залишається

недостатньо публічною та прозорою, не створено умов

для належного контролю за такою діяльністю з боку

суспільства, що посилює у суспільстві недовіру до орJ

ганів державної влади й разом з тим створює додаткові

можливості для зловживань, корупції і хабарництва,

безвідповідальності державних службовців.

Недостатньо високою залишається якість управJ

лінських послуг, які надаються державними службовцяJ

ми, що пов’язано з невідповідністю професійного рівня

багатьох із них сучасним потребам суспільства, відсутJ

ністю чітко регламентованих адміністративних процедур

і національних стандартів щодо надання таких послуг.

Мають місце суб’єктивізм у доборі, просуванні по

службі державних службовців, залишаються недостатJ

ньо відкритими та прозорими механізми вступу на

державну службу й кар’єрного зростання.

Невизначеність кар’єрної перспективи, правова

незахищеність від суб’єктивізму керівників, особливо

напружені умови роботи та інші фактори посилюють

непривабливість державної служби, особливо для

молоді, призводять до відтоку значної частини

висококваліфікованих спеціалістів із державної служби.

ПРОЕКТ НОВОЇ РЕДАКЦІЇ КОНЦЕПЦІЇРОЗВИТКУ ЗАКОНОДАВСТВА

РАЗОМ ІЗ РЕЗУЛЬТАТАМИГРОМАДСЬКОГО ОБГОВОРЕННЯ

СХВАЛЕНОУказом Президента України

від „___” __________ 2005 року № ___

КОНЦЕПЦІЯрозвитку законодавства про державну службу

Проект нової редакції Концепції розвитку законодавства

91

Внаслідок цих та інших факторів знижується

ефективність державної служби, посилюються відчужеJ

ність людини від держави, нестабільність у суспільстві,

неповага громадян до державних органів.

Для розв’язання цих та інших проблем у сфері

державної служби необхідне суттєве удосконалення

законодавства про державну службу.

Концепція розвитку законодавства про державну

службу (надалі — Концепція) розроблена відповідно до

Конституції України, з урахуванням вітчизняного та

міжнародного досвіду, рекомендацій Парламентської

асамблеї Ради Європи й інших європейських інституцій

із метою системного розв’язання проблем у цій сфері.

2. Основні засади вдосконалення правовогорегулювання державної служби

Подальший розвиток державної служби повинен

ґрунтуватися на таких засадах:

1) конституційність та законність регулювання

діяльності державних органів і державних службовців,

їхньої взаємодії з інституціями громадянського сусJ

пільства;

2) професійність, демократичність та прозорість

системи державної служби, процедур прийняття оргаJ

нами державної влади рішень, забезпечення участі гроJ

мадян у процесі їхньої підготовки, об’єктивне та опеJ

ративне інформування громадян України про діяльність

державних органів і їх посадових осіб;

3) патріотизм державних службовців та неухильJ

не дотримання ними вимог законодавства, етичних

норм і правил поведінки, насамперед щодо недопуJ

щення проявів корупції і зловживання службовим станоJ

вищем, конфлікту матеріальних та інших особистих

інтересів;

4) політична та конфесійна нейтральність дерJ

жавних службовців, чітке розмежування політичних та

адміністративних посад, повноважень і відповідальності

осіб, що їх займають;

5) стабільність державної служби, надійна

захищеність державних службовців від політичного чи

іншого незаконного втручання у виконання ними

службових обов’язків.

3. Основні проблеми правового характеру в сферідержавної служби та шляхи їхнього законодавчоговрегулювання

Законодавчо мають бути врегульовані такі

основні проблеми в сфері державної служби:

1. Запровадження більш ефективного механізму

забезпечення реалізації громадянами України

конституційного права на рівний доступ до державної

служби, недопущення привілеїв чи обмежень за будьJ

якими ознаками.

При цьому законодавчо повинно бути закріплено

більш високі вимоги до кандидатів на посади державних

службовців, зокрема щодо їхньої професійності, знання

ними законодавства України, здатності до роботи з

громадянами, їх об’єднаннями, органами місцевого

самоврядування, засобами масової інформації в умовах

публічності та прозорості, володіння державною мовою.

Особливо повинен підтримуватися вступ на

державну службу та просування по службі осіб, що

володіють іноземними мовами, зарубіжним досвідом у

відповідній сфері. Слід посилити законодавчі гарантії

реалізації ґендерної політики у сфері державної служби,

поліпшити можливості для роботи молоді в органах

державної влади.

2. Удосконалення розмежування сфер застосуJ

вання принципів і норм публічного та приватного права

для регулювання відносин у сфері державної служби.

Діяльність державних службовців регулюється

законодавством про державну службу. На державній

службі особа перебуває у публічноJправових відносинах

із державою. Від імені держави у таких відносинах

виступає орган державної влади в особі його керівника.

Статус державних службовців повинні мати лише

ті працівники органів державної влади, які займаються

питаннями вироблення та реалізації державної політики,

підготовки проектів нормативноJправових актів, управJ

ління коштами державного бюджету, контролю та

нагляду за виконанням законодавства, прийняття адміJ

ністративних актів.

Слід передбачити, що в органах державної влади

працюють не тільки державні службовці, а й інші працівJ

ники, діяльність, порядок призначення на посади та

звільнення з посад яких регулюється трудовим закоJ

нодавством.

3. Забезпечення системного правового врегулюJ

вання всіх видів державної служби, включаючи державJ

ну службу в органах законодавчої та виконавчої влади, в

судах, органах прокуратури, на дипломатичній службі,

державній прикордонній службі, державній митній служJ

бі, інших державних органах, а також у міліції, Збройних

Силах України та інших військових формуваннях.

Необхідно впорядкувати класифікацію посад дерJ

жавних службовців, насамперед виходячи з обсягу їхніх

повноважень, змісту та складності роботи, відповідальJ

ності; встановити критерії та більш досконалий порядок

віднесення посад державних службовців до відповідних

категорій, співвідношення між категоріями посад, рангаJ

ми, військовими званнями державних службовців різних

видів державної служби, а також категоріями посад і

рангами у службі в органах місцевого самоврядування,

що повинно сприяти побудові кар’єри державного служJ

бовця і гарантувати необхідну мотивацію для підвиJ

щення ефективності його діяльності, розширення можJ

ливостей рівного доступу громадян до різних видів

державної служби та служби в органах місцевого самоJ

врядування, вільний перехід їх з однієї служби до іншої.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

92

4. Розмежування політичних та адміністративних

посад у системі органів виконавчої влади з огляду на поJ

рядок призначення та звільнення, характер повноJ

важень та відповідальності осіб, що займають посади.

Слід визначити законом вичерпний перелік посад,

які відносяться до політичних.

Необхідно запровадити в міністерствах, СекретаJ

ріаті Кабінету Міністрів України посади державних

секретарів як вищі адміністративні посади у цих органах

зі збереженням посад заступників міністра, які є

політичними посадами. Треба встановити, що державні

секретарі належать до вищого корпусу державної

служби в органах виконавчої влади, який є складовою

системи управління державною службою.

При цьому необхідно враховувати, що за

Основним Законом України державна політика, шляхи її

реалізації визначаються Президентом України, ВерховJ

ною Радою України, Кабінетом Міністрів України відпоJ

відно до конституційних повноважень, а органи дерJ

жавної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти

лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Повинні бути встановлені додаткові правові мехаJ

нізми забезпечення стабільності діяльності державних

службовців та їхньої незалежності від позиції осіб, що

займають політичні посади, вдосконалені правові мехаJ

нізми забезпечення політичної нейтральності дерJ

жавних службовців, запобігання виникненню конфлікту

матеріальних та інших особистих інтересів державних

службовців. Слід також встановити додаткові механізми

захисту інтересів державних службовців у разі зміни

структури, ліквідації чи реорганізації органів державної

влади, а також механізми захисту державної служби як

єдиного державноJправового інституту.

Слід впорядкувати правовий статус, законодавчо

врегулювати порядок призначення на посади та звільJ

нення з посад, повноваження службовців політичних

кабінетів (патронатних служб), установивши, що такі

кабінети можуть мати лише особи, які займають поліJ

тичні посади в системі органів виконавчої влади.

Службовці політичних кабінетів надають особам,

які займають політичні посади, послуги з політичного

консультування, експертного, інформаційноJаналітичJ

ного й організаційного забезпечення.

Необхідно встановити, що службовці політичних

кабінетів не мають статусу державних службовців, на

них не поширюється обмеження щодо зайняття

політичною діяльністю.

Трудові відносини службовців політичних кабіJ

нетів носять строковий характер (на період повноJ

важень особи, що займає політичну посаду) та

регулюються законодавством про працю. Дія їхнього

трудового договору припиняється з відставкою особи,

яка займає політичну посаду. Призначення на посаду та

звільнення з посади у політичному кабінеті провадиться

з ініціативи особи, що займає політичну посаду.

Потрібно передбачити, що за державними служJ

бовцями, які залишили посаду в апараті органу

державної влади для роботи у політичному кабінеті,

зберігається їхня посада в апараті цього органу, на яку

вони мають право повернутися після закінчення строку

роботи у політичному кабінеті.

Слід врегулювати правовий статус працівників

державних установ, організацій, підприємств (наукові

установи, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я,

соціального забезпечення тощо), які не є державними

службовцями.

5. Необхідно вдосконалити систему проходження

державної служби, що повинна передбачати вступ на

державну службу та кар’єрне зростання державного

службовця відповідно до рівня його кваліфікації,

особистих, ділових і моральних якостей, професійних

заслуг, а також володіння практичними навичками,

необхідними для роботи на певній посаді.

Треба встановити, що вступ на державну службу

та просування по службі для усіх категорій посад можJ

ливі лише шляхом відкритого конкурсу, за винятком тих

державних службовців, призначення яких на посади

здійснює Верховна Рада України або у випадку, коли це

питання регулюється окремими законами.

Законодавство повинно передбачати обов’язкоJ

вість незалежного оцінювання при доборі, вступі на

державну службу та просуванні по службі, загальні

вимоги до кандидатів на посади державних службовців;

створення умов для підготовки на основі спеціальних

програм кар’єрного зростання потенційних кандидатів

для роботи у вищому корпусі державної служби;

обов’язковість оцінювання результатів діяльності дерJ

жавного службовця, які є підставою для заохочення,

просування по службі та застосування дисциплінарного

стягнення. Потреба у підвищенні кваліфікації дерJ

жавного службовця повинна визначатися на основі

результатів оцінювання.

Розроблення порядку оцінювання та контролю за

його дотриманням слід покласти на центральний орган

виконавчої влади з питань державної служби.

6. Необхідно вдосконалити правове регулювання

надання управлінських послуг державними службовJ

цями, оптимізувавши на засадах децентралізації,

деконцентрації та субсидарності розподіл повноважень

між органами державної влади й органами місцевого

самоврядування, а також іншими органами, підприJ

ємствами, установами та організаціями, вповноваJ

женими надавати управлінські послуги.

Для підвищення якості таких послуг слід забезпеJ

чити впровадження в Україні відповідних національних

стандартів, які визнаються на міжнародному рівні.

7. Потрібно реформувати систему оплати праці

державних службовців з метою залучення до державної

Проект нової редакції Концепції розвитку законодавства

93

служби найбільш кваліфікованих фахівців, посилення

мотивації їхньої роботи, зокрема шляхом забезпечення

конкурентоспроможності заробітної плати державних

службовців на ринку праці на основі принципу рівної

оплати за однакову працю. Для цього слід скасувати усі

доплати, надбавки та премії, за винятком надбавки за

вислугу років, включивши їх до складу посадового

окладу, частка якого повинна зрости до 80—90%

заробітної плати. Також необхідно встановити разову

премію, що виплачується раз на рік залежно від

результатів щорічного оцінювання державних служJ

бовців. Потрібно розробити прозору схему посадових

окладів на основі системи класифікації посад, яка буде

враховувати зміст і складність роботи на даній посаді.

Надбавка за ранг повинна включатися до посадового

окладу, який буде збільшуватися з присвоєнням

кожного наступного рангу.

З метою підвищення привабливості, конкурентоJ

спроможності державної служби та запобігання

проявам корупції, слід поліпшити умови соціального

захисту державних службовців та здійснити комплекс

заходів щодо покращення їхнього соціальноJпобутового

забезпечення.

8. Слід посилити дієвість системи безперервного

професійного навчання державних службовців,

розширити можливості для одержання ними додаткової

освіти та підвищення кваліфікації.

Треба забезпечити належні умови для профеJ

сійного навчання державних службовців і передбачити,

що результати навчання є підставою для просування по

службі. Необхідно покласти на центральний орган викоJ

навчої влади з питань державної служби повноваження

з формування, розміщення та контролю за виконанням

державного замовлення на професійне навчання

державних службовців.

9. Потрібно встановити дисциплінарну відпоJ

відальність державних службовців, визначити у закоJ

нодавстві про державну службу конкретні види

дисциплінарних порушень і дисциплінарних стягнень,

встановити порядок і процедуру розслідування причин

дисциплінарного правопорушення, фіксації факту його

вчинення, прийняття рішення про накладення дисJ

циплінарного стягнення, а також порядок апеляції.

Слід визначити центральний орган виконавчої

влади з питань державної служби відповідальним за

контроль і нагляд за дотриманням законодавства про

державну службу державними службовцями й

органами, в яких вони працюють. Надати центральному

органу виконавчої влади з питань державної служби

право порушувати і розслідувати дисциплінарну справу,

за наслідками розслідування вносити пропозиції, які є

обов’язковими до розгляду органом, у якому

проводилося розслідування, або вищим органом.

Законодавство повинно також визначити порядок

утворення цим органом комісій із питань розгляду

апеляцій щодо правомірності застосування дисципJ

лінарних стягнень.

10. Необхідно вдосконалити систему управління

державною службою, законодавчо визначити статус і

повноваження органу з питань державної служби, його

територіальних підрозділів, порядок взаємодії з іншими

державними органами, їх кадровими службами, забезJ

печити встановлення єдиних стандартів якості дерJ

жавної служби та їх реалізацію в усіх органах державної

влади. Потрібно передбачити утворення незалежного

колегіального державного органу з питань державної

служби, до повноважень якого, зокрема, будуть налеJ

жати питання дисциплінарного провадження відносно

осіб, що займають ці посади.

4. Порядок реалізації КонцепціїНа основі положень Концепції передбачається

розроблення проекту нового Закону України „Про

державну службу” та інших проектів законів, необхідних

для удосконалення системи державної служби в Україні,

врегулювання статусу й порядку проходження окремих

видів державної служби, узгодження відповідних

положень правового регулювання державної служби та

служби в органах місцевого самоврядування.

Реформування системи державної служби та розJ

виток законодавства, що регулює відносини у цій сфері,

передбачається проводити поетапно, передбачивши у

перехідних положеннях нового Закону України „Про

державну службу” дієвий механізм його впровадження.

Можливі зміни, пов’язані зі звуженням сфери

застосування законодавства про державну службу і

виведенням за межі державної служби певних посад

працівників органів державної влади, повинні

здійснюватися без погіршення умов оплати їхньої праці

зі збереженням за особами, які працюють на посадах

державних службовців, їхнього статусу до закінчення

перебування на цих посадах.

Реалізація Концепції повинна забезпечити суттєве

поліпшення умов надання органами державної влади

управлінських послуг громадянам, всебічне задовоJ

лення їхніх законних прав та інтересів, підвищення

ефективності державного управління, зміцнення потенJ

ціалу державної служби й авторитету держави.

Державний секретар України О. Зінченко �

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

94

Протягом червня минулого року проводилося

широке громадське обговорення проекту Концепції

законодавства про державну службу, яка адресує

основні з перелічених проблем. За його результатами

до Головного управління державної служби України

надійшло близько 100 листів із пропозиціями та

зауваженнями. Центр сприяння інституційному

розвитку державної служби, на який було покладено

функції секретаріату робочої групи з підготовки

проекту Концепції системи законодавства про

державну службу, опрацював усі пропозиції та

зауваження. Більшість із них було враховано при

підготовці остаточного варіанта проекту Концепції,

який було схвалено відповідним Указом Президента та

покладено в основу проекту нового Закону України

„Про державну службу”.

Загалом робота над Концепцією була визнана

актуальною, а проблеми, окреслені в документі, такими,

що вимагають невідкладного вирішення. Проект КонJ

цепції визначає ряд фундаментальних питань інстиJ

туційної організації державної служби, що вимагають

правового врегулювання.

Учасники обговорення практично одностайно

погодилися з необхідністю розмежування політичнихта адміністративних посад в органах державної

влади. Більшість схилялася до запровадження

інституту державних секретарів. Важливо, що навіть

ті учасники обговорення, які не погодилися з жодним

із запропонованих варіантів, не висловили принJ

ципової незгоди з необхідністю розмежування поJ

літичних та адміністративних посад у державному

управлінні, але зазначили, що інститут державних

секретарів у тому вигляді, в якому він з’явився 2001

року, коли фактично посада державного секретаря

поєднувала виконання як адміністративних, так і

політичних функцій, продемонстрував свою неефекJ

тивність і був скасований. Низка обласних державних

адміністрацій зазначили, що у проекті Концепції

недостатню увагу приділено розмежуванню поJ

літичних та адміністративних посад у системі

місцевих органів виконавчої влади. Зокрема, висловJ

лювалася пропозиція щодо надання статусу політиків

головам обласних державних адміністрацій. Цю

пропозицію враховано.

Думки учасників обговорення щодо визначеннясфери регулювання законодавства про державну служ;бу розділилися. Значна кількість учасників громадJ

ського обговорення вважали за доцільне залишити

обсяг державної служби таким, яким він є на сьогодні.

При цьому основним аргументом було те, що звуження

сфери регулювання державної служби призведе до

остаточного падіння привабливості служби в державних

органах. На думку опонентів цього погляду, держава не

спроможна утримувати таку значну кількість державних

службовців на належному рівні матеріального забезJ

печення. Натомість звуження сфери державної служби

надасть можливість підвищити рівень оплати праці,

таким чином сприяючи піднесенню престижу цього

фаху. Важливими, на думку учасників обговорення, є

критерії віднесення посад до посад державних служJ

бовців. Концепція пропонує пов’язувати ці критерії з

виконанням функцій щодо прийняття рішень і підгоJ

товки нормативноJправових документів, а також визнаJ

чає певний рівень кваліфікаційних вимог, необхідних

для виконання владних повноважень. Таким чином, зі

сфери регулювання державної служби пропонується

вивести працівників, що виконують суто технічні та

допоміжні функції, а також працівників патронатних

служб та адміністративний персонал судів і органів

прокуратури. Значна частина учасників обговорення

погодилися з необхідністю виокремлення в міністерстJ

вах і державних органах посад працівників, що

виконують технічні й допоміжні функції, та виведення їх

за межі державної служби.

За незначними винятками, практично усі учасJ

ники громадського обговорення висловилися за запро;вадження змішаної моделі державної служби, за якої на

рівних засадах застосовуються елементи кар’єрної та

посадової моделей до всіх посад державних службовJ

ців. Учасники обговорення висловили низку важливих

зауважень щодо системи проходження державної

служби. Значна частина учасників обговорення вважаJ

ють, що до державних службовців вищого корпусу

повинні застосовуватися особливі умови прийому на

службу, оцінювання та професійної підготовки. Іноземні

експерти зазначили, що проект Концепції повинен більш

чітко визначити межі державної служби нижчої, сеJ

редньої та вищої ланок, можливо, врахувавши це при

реформуванні системи класифікації посад.

ВИСНОВКИ АНАЛІТИЧНОГО ЗВІТУ

за підсумками широкого громадського обговорення проекту Концепції законодавства України

про державну службу

Висновки аналітичного звіту

95

Однією з основоположних ідей Концепції є ство;рення нової системи категорій і рангів, яка б стала

ефективним інструментом системи управління людсьJ

кими ресурсами та забезпечувала достатню мотивацію

для покращення діяльності працівників. Це повинно

відбуватися шляхом забезпечення взаємозв’язку між

вимогами до посад та системою класифікації, а також

усуненням міжвідомчої нерівності між категоріями

державних службовців. Учасники обговорення погоJ

дилися з тезою про необхідність вирішення проблеми

віднесення до різних категорій посад державних

службовців, які виконують однотипну роботу, але

працюють в органах державної влади з різним правовим

статусом. Наслідком такої ситуації є недотримання

принципу рівної оплати за однакову працю.

Проблема оплати праці державних службовців є

однією з найбільш болючих і актуальних проблем сисJ

теми державного управління. Учасники обговорення

висловили нарікання на низьку оплату праці

державних службовців, що знижує престиж державної

служби та робить її непривабливою для

кваліфікованих спеціалістів. Переважна більшість

учасників обговорення погодилася з необхідністю

підвищення частки посадового окладу в структурі

оплати праці. На їхню думку, значна кількість надбавок

і доплат суттєво ускладнює аналіз взаємозв’язку між

характером роботи державного службовця та його

заробітною платою. Значну кількість учасників

обговорення турбує відтік молоді із державної служби.

Це пов’язано з тим, що наявна система оплати праці

більш сприятлива для державних службовців старшого

віку, оскільки надає їм додаткові надбавки за вислугу

років. Окрім підвищення частки посадового окладу в

системі оплати праці, одним із ефективних механізмів

залучення молоді до державної служби може бути

система пільг при отриманні житла.

Більшість учасників обговорення погодилася з

необхідністю удосконалення системи управління дер;жавною службою. Не викликала дискусій необхідність

підвищення організаційноJправового статусу та розшиJ

рення повноважень центрального органу з питань

державної служби.

Питання удосконалення системи професійногонавчання державних службовців викликало чи не найJ

більшу кількість відгуків і ґрунтовних пропозицій. Що

стосується змістовного навантаження програм, кілька

учасників висловили пропозиції щодо приведення змісJ

ту навчання у відповідність до сучасних вимог державJ

ної служби. Думки щодо реформування чинної практики

надання можливості здобуття кваліфікації магістра

державного управління та магістра державної служби

розділилися навпіл. Частина учасників висловилася за

запровадження співфінансування магістерських прогJ

рам, вважаючи переведення спеціальності „державне

управління” до загальної системи вищої освіти недоJ

цільним. На їхню думку, професійна підготовка дерJ

жавних службовців вимагає спеціалізованого підходу,

тому її переведення до загальної системи вищої освіти

може призвести до зниження якості. Прихильники ж ідеї

переведення спеціальності „державне управління” до

загальної системи вищої освіти посилалися на

необхідність економії державних коштів.

Учасники обговорення погодилися з необхідністю

законодавчого врегулювання системи дисциплінарноївідповідальності та забезпечення механізму оскаржен;ня рішення про дисциплінарне порушення. Значна кільJ

кість учасників обговорення висловилися за необхідJ

ність запровадження нового кодексу професійної етики

державного службовця. Ряд учасників висловилися за

необхідність удосконалення механізму відповідальності

керівників органів виконавчої влади за порушення

вимог законодавства про державну службу, зокрема за

порушення умов вступу на державну службу.

Європейська практика політикоJзаконодавчої

дихотомії підтвердила свою ефективність. Широке обJ

говорення проекту Концепції, який є політичним докуJ

ментом, дозволяє, при трансформації політичного

тексту Концепції у юридичний текст Закону, ґрунтуJ

ватися на його баченні професійною громадськістю. �

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

96

Названо основні характеристики майбутньої державної служби

в Україні

ДТРК „Всесвітня служба ”Українськетелебачення і радіомовлення” (УТР)

22.06.2005

Роман Безсмертний назвав основніхарактеристики майбутньоїдержавної служби в Україні

www.kmu.gov.ua 21.06.2005, 10:21

Тетяна МОКРІДІ, прес5секретар віце5прем’єр5міністра

Сьогодні в Києві розпочала роботу Міжнародна

конференція з реформування державної служби

„Реформа державної служби — розбудова адміністJ

ративної спроможності до членства в Європейському

Союзі”. Мета заходу — обговорення умов, необхідних

для існування професійної державної служби, зокрема,

основних положень проекту нового Закону України „Про

державну службу” у контексті підходів ЄС до організації

ефективного державного управління. Організатором

конференції виступили Кабінет Міністрів України та

Світовий банк.

Перед учасниками зібрання виступив віцеJ

прем’єрJміністр України з питань адміністративноJтериJ

торіальної реформи Роман Безсмертний. Він назвав

декілька характеристик, слідування яким повинно

вивести систему державної служби на якісно новий

рівень. Це, передусім, розмежування політичної та

управлінської функцій у державному менеджменті, чітка

законодавчо встановлена регламентація діяльності

державних службовців, здатність надавати якісні адміJ

ністративні послуги громадянам, ефективна комунікація

із суспільством, професійна відповідність державних

службовців займаним посадам, забезпечення дієвих

механізмів відповідальності державних службовців,

забезпечення прав і соціальних гарантій державних

службовців, зміна філософії державної служби:

чиновник повинен розуміти — він лише найнятий

громадянами менеджер.

„Сьогоднішня система державної служби — це

чемодан без ручки: нести важко й кинути шкода. Ця

система — успадкованість і плід перманентних

переформувань”, — сказав ВіцеJпрем’єрJміністр. Він

зауважив: „Перше, з чим зіткнувся в уряді, — типова

ситуація, коли апарат поборює міністра. Існуюча

система держслужби — це відсутність будьJякої

логіки, починаючи від підготовки до підбору кадрів на

посаду”. Роман Безсмертний наголосив, що нова

влада повинна виконувати обіцянки, дані на Майдані.

У цьому випадку вкрай необхідним є ухвалення

законів „Про Кабінет Міністрів”, „Про Президента” та

„Про державну службу”.

Роман Безсмертний зазначив, що в системі

державної служби, з одного боку, спостерігається

корупція, а з іншого — злиденність, диспропорція та

невизначеність соціального статусу. ВіцеJпрем’єр

навів приклад, коли одні державні службовці

виходять на пенсію та отримують мільйони, а інші

рахують копійки.

Турбує, за словами Романа Безсмертного, й брак

новітніх методик і технологізації процесу в системі

державної служби.

Довідка. Під час Міжнародної конференції

відбудеться обговорення умов створення державної

служби європейського зразка в Україні, проекту нового

Закону України „Про державну службу” та відповідність

його положень стандартам ЄС; досвід нещодавніх країнJ

кандидатів на вступ до ЄС щодо впровадження принJ

ципів і норм ЄС у державну службу. Відбудеться

обговорення ключових проблем і завдань у рефорJ

муванні державної служби в Україні, на основі якого

буде прийнято Рекомендації Урядові України та

Звернення до державних службовців України. �

ЗБІРКА ПОВІДОМЛЕНЬ ПРО КОНФЕРЕНЦІЮ

Збірка повідомлень про конференцію

97

Відбулася Міжнародна конференція„Реформа державної служби —

розбудова адміністративноїспроможності до членства вЄвропейському Союзі”, яка є

спільною ініціативою Уряду Українита Світового банку

www.guds.gov.ua Офіційний сайт Головдержслужби

21 червня 2005 року за участю членів Кабінету

Міністрів України, народних депутатів України, представJ

ників Секретаріату Президента України та Секретаріату

Кабінету Міністрів України, керівників міністерств й

інших центJ

ральних оргаJ

нів виконавчої

влади, неуряJ

дових органіJ

зацій, а також

Надзвичайних і

Повноважних

Послів та

вищих державJ

них службовців

країнJчленів ЄС

і Канади, ексJ

пертів СвітовоJ

го банку, ОргаJ

нізації Об’єдJ

наних Націй і

S I G M A / O E C D

відбулася Міжнародна конференція „Реформа державJ

ної служби — розбудова адміністративної спроможJ

ності до членства в Європейському Союзі”, яка є

спільною ініціативою Уряду України та Світового банку.

Відкрили конференцію ВіцеJпрем’єрJміністр УкJ

раїни з адміністративноJтериторіальної реформи Роман

Безсмертний і директор Світового банку по Україні, БіJ

лорусі та Молдові Пол Бірмінгем. У своєму виступі РоJ

ман Безсмертний назвав декілька характеристик, слідуJ

вання яким повинно вивести організацію державної

служби на якісно новий рівень. Це, передусім, розмежуJ

вання політичної та управлінської функцій у дерJ

жавному менеджменті, чітка законодавчо встановлена

регламентація діяльності державних службовців, здатJ

ність надавати якісні адміністративні послуги громадяJ

нам, ефективна комунікація із суспільством, професійJ

на відповідність державних службовців займаним

посадам, забезпечення дієвих механізмів відповідальJ

ності державних службовців, забезпечення прав і соціJ

альних гарантій державним службовцям, зміна філосоJ

фії державної служби: чиновник повинен розуміти —

він лише найнятий громадянами менеджер. Директор

Світового банку по Україні, Білорусі та Молдові предJ

ставив свою позицію щодо реформування державної

служби як необхідної умови розвитку демократії.

Начальник Головдержслужби Тимофій Мотренко

своїм виступом відкрив пленарне засідання „Від раJ

дянської номенклатури до професійного державного

управління за європейськими стандартами”. Він деJ

тально зупинився на основних напрямах реформування

державної служби в Україні.

Рекомендації ЄС стосовно системи державної

служби країнамJкандидатам представив Директор з

питань державної служби та правової реформи

програми SIGMA/OECD Франциско Кардона. ЗаверJ

шилося пленарне засідання доповіддю колишнього

Постійного Секретаря Офісу Кабінету Міністрів

Великобританії Сера Робіна Маунтфілда. Його

доповідь була присвячена основним ознакам сучасної

державної служби та особливостям її структури у

країнах із перехідною економікою.

У межах наступного пленарного засідання

Директор Державної Канцелярії Латвійської Республіки

Гунта Вейсмане, Голова цивільної служби Республіки

Польща Ян Паства та колишній заступник державного

секретаря Уряду Канади з питань державного апарату

Девід Елдер доповіли про досвід прискореної побудови

професійної державної служби в Балтійських країнах,

законодавчі рамки реформ розвитку державної служби

Польщі на шляху до ЄС, модернізацію управління

людськими ресурсами в державній службі Канади.

Заключною частиною Конференції стало обгоJ

ворення проекту нового Закону України „Про державну

службу”. Основний доповідач цього питання — голова

Центру політикоJправових реформ, голова Громадської

колегії при Начальнику Головдержслужби Ігор КоліушJ

ко — представив інформацію щодо нового закону „Про

державну службу”: що і чому змінюється? Спеціаліст

сектора державного управління Світового банку

Світлана Проскуровська надала рекомендації Світового

банку за результатами експертизи проекту Закону

України „Про державну службу”.

Загалом під час Міжнародної конференції

відбулося обговорення умов створення в Україні

державної служби європейського зразка, проекту новоJ

го Закону України „Про державну службу” та відпоJ

відність його положень стандартам ЄС; досвід нещоJ

давніх країнJкандидатів на вступ до ЄС щодо

впровадження принципів і норм ЄС у державну службу.

Було обговорено ключові проблеми та завдання в

реформуванні державної служби в Україні, на основі

чого прийнято Рекомендації Урядові України та

Звернення до державних службовців України. �

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

98

Роман Безсмертный выступает за разделение политических иадминистративных функций

госслужащего

Киев. 21 июня. ИНТЕРФАКС5УКРАИНА

— ВицеJпремьер Украины Роман Безсмертный

выступает за разделение политических и администJ

ративных функций государственного служащего.

Об этом он сообщил в интервью журналистам во

время Международной конференции „Реформа госуJ

дарственной службы — развитие административной

способности к членству в Европейском Союзе”, которая

состоялась во вторник в Киеве.

По его словам, в настоящее время в Украине

государственный служащий объединяет абсолютно

несовместимые функции как политика, так и госуJ

дарственного служащего. „Объединение этих функций

недопустимо”, — подчеркнул Р. Безсмертный.

Отвечая на вопрос о проблеме, которая возникла

в связи с увольнением 18 тыс. государственных слуJ

жащих с приходом новой власти, Р. Безсмертный

сказал, что для цивилизованной страны это удивиJ

тельно, поскольку в такой стране госслужащие не

принимают участия в политическом процессе.

В то же время Р. Безсмертный считает, что люди,

которые участвовали в политическом процессе во время

выборов, просто выполняли указание руководства. „ПриJ

чем тут эти люди? Им по вертикали давали команду, и,

если они ее выполняли, их оставляли на должности, а есJ

ли нет — они могли потерять работу”, — сказал он, еще

раз подчеркнув, что политические и государственные

функции госслужащего нужно разъединять.

„Как и что госслужащий делает в нерабочее время

— это его дело, — добавил Р. Безсмертный, — но он не

имеет права использовать свои служебные возможности

для лоббирования той или иной политической силы”. �

Тимофей Мотренко прогнозируетлегкое прохождение в парламенте

законопроекта о госслужбе

Киев. 21 июня.ИНТЕРФАКС5УКРАИНА

— Начальник Главного управления государстJ

венной службы Украины Тимофей Мотренко прогноJ

зирует легкое прохождение законопроекта „О

государственной службе” через парламент на слеJ

дующей сессии.

Об этом

он сообщил в

интервью журJ

налистам в хоJ

де МеждунаJ

родной конфеJ

ренции „РеJ

форма госуJ

д а р с т в е н н о й

службы — разJ

витие адмиJ

нистративной

с п о с о б н о с т и

членства в

Европейском

Союзе”, котоJ

рая проходила во вторник в Киеве.

По словам Т. Мотренко, уже в ближайшее время

законопроект будет рассмотрен в правительстве. „В

сентябре, — сказал он, — законопроект будет передан

для рассмотрения в Верховную Раду”.

Роман Безсмертный: „Комплексзаконопроектов об админрегули5

ровании практически готов”

Агенція „ProUA”21.06.2005, 12:28

ВицеJпремьерJминистр Украины по вопросам адJ

министративноJтерриториальной реформы Роман БезJ

смертный заявляет, что комплекс законопроектов, касаJ

ющихся административного регулирования, практичесJ

ки готов. Об этом он сказал журналистам во время

Международной конференции „Реформа госуJ

дарственной службы — развитие административной

способности к членству в ЕС”, как сообщает

„ЛИГАБизнесИнформ”.

Безсмертный отметил, что это касается закоJ

нопроектов „О Кабинете Министров”, „О центральных

органах власти” и прочих.

По словам Р. Безсмертного, этот комплекс законоJ

проектов в ближайшее время будет рассмотрен на

заседании Кабинета Министров, а после этого — НациоJ

нальным советом по вопросам административного

самоуправления при Президенте Украины. ПравительстJ

во планирует рассмотреть эти законопроекты в кратJ

чайшие сроки, чтобы еще до следующей пленарной

сессии внести их на рассмотрение Верховной Рады.

Збірка повідомлень про конференцію

99

В свою очередь, начальник Главного управления

государственной службы Украины Тимофей Мотренко в

интервью журналистам отметил, что это же касается и

проекта Закона „О государственной службе”, который

сегодня является предметом обсуждения для участниJ

ков Конференции. Этот законопроект будет рассмотрен

на заседании правительства уже в ближайшее время и

направлен в парламент еще до начала следующей

пленарной сессии. По словам Мотренко, документ

имеет большие шансы быть принятым. �

В Киеве проходит Международнаяконференция „Реформа

государственной службы — развитиеадминистративной способности к

членству в ЕС”

ЛIГАБiзнесIнформwww.liga.net

21.06.2005, 09:16

В Киеве начала свою работу Международная конJ

ференция „Реформа государственной службы —

развитие административной способности к членству в

Европейском Союзе”, организованная по инициативе

украинского правительства и Всемирного банка.

В Конференции принимают участие представитеJ

ли Верховной Рады, Кабинета Министров, Секретариата

Президента Украины, органов исполнительной власти,

неправительственных организаций, странJчленов ЕС,

эксперты Всемирного банка, ООН, SIGMA/OECD и др. �

Р. Безсмертный выступает заразделение функций политических

руководителей и административныхисполнителей в системе органов

госслужбы

ЛIГАБiзнесIнформwww.liga.net

21.06.2005, 11:37

ВицеJпремьерJминистр Украины по вопросам адJ

министративноJтерриториальной реформы Роман БезJ

смертный выступает за разделение функций политичесJ

ких руководителей и административных исполнителей в

системе органов государственной службы. Об этом он

сказал в интервью журналистам в ходе Международной

конференции „Реформа государственной службы —

развитие административной способности к членству в

ЕС”, которая проходила во вторник в Киеве.

Как передает корреспондент ЛІГАБізнесІнформ,

Р. Безсмертный отметил, что сегодня министры сущестJ

вуют в двух ипостасях — они политики и одновременно

служащие. Он считает, что в таком случае Министр не

может быть служащим по определению, поскольку он

является политической фигурой, формирующей полиJ

тику в том или ином секторе. Что касается выполнения

поручений, то оно должно осуществляться через соотJ

ветствующий аппарат государственной службы.

„Объединение этих функций настолько законсерJ

вировало систему принятия решений и их реализацию,

что фактически сделало систему госуправления

неэластичной”, — сказал Р. Безсмертный.

При этом он отметил, что замена первой фигуры

влечет за собой моментальный пересмотр всего кадJ

рового резерва, начиная от заместителей и заканчивая

госслужащими самого низкого уровня.

Р. Безсмертный считает, что эту систему необJ

ходимо менять в первую очередь. По его словам, это

надо делать на нормативном уровне, то есть эти нормы

должны быть выписаны в законодательстве „О КабиJ

нете Министров”, „О центральных органах власти”, „О

служащих в органах местного самоуправления”.

В то же время, по словам Р. Безсмертного, должJ

ны быть четко определены вопросы оплаты труда

министров и государственных служащих. Он считает,

что вопрос оплаты труда политических фигур должен

реализовываться через принятие соответствующих

законов. Например, парламент должен принять для

следующей каденции работы политических лиц тот или

иной размер заработной платы. По его словам, размер

заработной платы для госслужащих должен регулироJ

ваться общим законодательством, действующим в

Украине. По мнению Р. Безсмертного, несовместимые

вещи — объединение оплаты труда министра и оплаты

труда госслужащего.

Р. Безсмертный отметил, что оплата труда таких

лиц, как Президент, ПремьерJминистр, Председатель

ВР, народные депутаты и министры не должна выхоJ

дить за пределы системы гражданскоJправовых

отношений, существующей в системе оплаты труда.

Кроме того, Р. Безсмертный отметил, что госуJ

дарственный служащий не должен использовать свои

должностные возможности для лоббирования какойJто

политической силы, например, во время избирательJ

ного процесса. Он отметил, что госслужащий имеет

право на свои политические убеждения. „Это дело

государственного служащего, что и как он делает в

свободное время, какому богу поклоняется, в какую

церковь ходит, к какой партии принадлежит. Это личное

дело — каждого человека”, — сказал ВицеJпремьер.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

100

Он считает, что государственная машина не

должна быть задействована в формировании

политической партии, в частности правящей. Он

считает, что задействование государственной машины

является „тупым скальпелем”, которым скорее можно

нанести вред, нежели пользу. По словам

Р. Безсмертного, значительно эффективнее дейстJ

вуют общественные институты, чем администJ

ративный ресурс. �

„Законопроекты обадминистративном

регулировании в ближайшее время будут

рассмотрены правительством”, —Р. Безсмертный

ЛIГАБiзнесIнформwww.liga.net

21.06.2005, 12:12

ВицеJпремьерJминистр Украины по вопросам

административноJтерриториальной реформы Роман

Безсмертный заявляет, что комплекс законопроектов,

касающихся административного регулирования, пракJ

тически готов. Как передает корреспондент

ЛІГАБізнесІнформ, об этом Р. Безсмертный сообщил в

интервью журналистам во время Международной конJ

ференции „Реформа государственной службы — разJ

витие административной способности к членству в

ЕС”. Он отметил, что это касается законопроектов „О

Кабинете Министров”, „О центральных органах

власти” и прочих.

По словам Р. Безсмертного, этот комплекс закоJ

нопроектов в ближайшее время будет рассмотрен на

заседании Кабинета Министров, а после этого —

Национальным советом по вопросам администJ

ративного самоуправления при Президенте Украины.

Правительство планирует рассмотреть эти закоJ

нопроекты в кратчайшие сроки, чтобы еще до

следующей пленарной сессии внести их на

рассмотрение Верховной Рады.

В свою очередь, начальник Главного управления

государственной службы Украины Тимофей Мотренко

в интервью журналистам отметил, что это же касается

и проекта Закона „О государственной службе”,

который сегодня является предметом обсуждения для

участников Конференции. Этот законопроект будет

рассмотрен на заседании правительства уже в

ближайшее время и направлен в парламент еще до

начала следующей пленарной сессии. По словам Т.

Мотренко, документ имеет большие шансы быть

принятым. �

Опять реформа

Юрий Лукашин„Экономические известия”

№ 184 (86) от 22.06.2005 г.

В рамках административной реформы правиJ

тельство намерено кардинально изменить систему

прохождения государственной службы. Основой реJ

формы станет окончательное разграничение полиJ

тических и административных должностей в органах

исполнительной власти.

Вчера по инициативе правительства и ВсемирJ

ного банка состоялась Международная конференция

„Реформа государственной службы — развитие

административной способности к членству в ЕвроJ

пейском Союзе”. Открыл Конференцию вицеJпремьер

Роман Безсмертный рассказом об одной из целей

административной реформы — четком законодаJ

тельном разделении политических и администJ

ративных должностей в органах исполнительной

власти. Суть идеи в том, чтобы при смене власти после

очередных выборов все чиновники рангом ниже

министра оставались если и не на своих должностях,

то, по крайней мере, в структуре того госоргана, в

котором они работали. Это, по словам гJна БезсмертJ

ного, будет способствовать сохранению институJ

циональной памяти в исполнительной власти и

избавит от опасности потери профессиональных

кадров по политическим причинам.

В большинстве министерств и ведомств

страны планируется снова ввести должности

госсекретарей, которые будут одновременно

руководителями госслужбы внутри этого госоргана

(т. е. будут курировать кадровую политику — Ред.).

Именно госсекретарь станет гарантом попыток

поголовной смены чиновников политическим руJ

ководством министерства, поскольку без его соглаJ

сия уволить госслужащего окажется невозможно.

Ст. 44 новой редакции Закона „О государственной

службе” даже предусматривает защиту госJ

служащего от давления или увольнения с должности

по политическим мотивам. После принятия закона

любой подозрительный приказ министра можно

будет обжаловать в специально для этого созданных

Администрации госслужбы и Совете госслужбы.

Впрочем, всем госслужащим будет категорически

запрещено быть членами партий (пока это

разрешено. — Ред.).

„Сегодняшняя система госслужбы,—

утверждает гJн Безсмертный, — это чемодан без

ручки: нести тяжело, а бросить жалко. Эта система

— наследство и плод перманентных реформ…

Збірка повідомлень про конференцію

101

Первое, с чем я столкнулся в правительстве,—

ситуация, при которой аппарат борется со своим

министром”,— заявил ВицеJпремьер. Говоря о смене

более 18 тыс. государственных служащих с приходом

новой власти, гJн Безсмертный негодовал, дескать

для цивилизованной страны это удивительно,

поскольку госслужащие не принимают участия в

политическом процессе, а люди, которые участвоJ

вали в политическом процессе во время выборов,

просто выполняли указания руководства. Для

избежания подобных конфликтов, по мнению гJна

Безсмертного, необходимо проведение админреJ

формы до конца года (т. е. до вступления в силу поJ

литреформы. — Ред.).

Для проведения админреформы необходимо

принятие следующих законов: „Об административноJ

территориальном устройстве”, „О Кабинете министJ

ров Украины”, „О министерствах и других органах исJ

полнительной власти”, „О самоуправлении общин”, „О

самоуправлении районов” и „О самоуправлении

области”. Эти проекты уже готовы и ждут

рассмотрения в Кабмине. Кроме того, в правиJ

тельстве завершается подготовка законопроектов „О

службе в органах местного самоуправления” и

изменений в Бюджетный кодекс. Все они будут

поданы в ВР уже на этой сессии, но „форсированием”

их принятия в парламенте гJн Безсмертный намерен

заняться только осенью.

P.S. 1 июля, по информации директора ВсемирJ

ного банка по Украине, Беларуси и Молдове Пола

Бирмингема, Совет директоров ВБ начнет рассматJ

ривать вопрос увеличения помощи Украине, в

частности на реформу госслужбы. Что за помощь

собирается предоставлять Украине ВБ на эту

реформу, „ЭИ” удалось узнать лишь от начальника

Главгосслужбы Тимофея Мотренко (гJн Бирмингем

после выступления в спешке отбыл в аэропорт).

„Мировой банк рассматривает возможность

предоставления кредита на развитие госслужбы и его

размер составит около $30—40 млн.”,— сообщил гJн

Мотренко. Стало быть реформа в ближайшем

будущем не затухнет, ведь чиновники готовы

самореформироваться хоть до бесконечности. Были

бы деньги. �

До ЄС — через реформу бюрократії

23 червня 2005 рокугазета „День” № 111 (2090) www.day.kiev.ua

У Києві пройшла Міжнародна конференція „РеJ

форма державної служби — розбудова адміністративної

спроможності до членства в Європейському Союзі”,

ініціаторами якої виступили уряд та Світовий банк. У фоJ

румі взяли участь урядовці, народні депутати України,

представники Секретаріату Президента України, ГоловноJ

го управління державної служби України, неурядових орJ

ганізацій, керівники міністерств та інших центральних орJ

ганів виконавчої влади, а також Надзвичайні Повноважні

Посли, вищі державні службовці країнJчленів ЄС та

Канади, експерти Світового банку, ООН та SIGMA/OECD.

Міжнародна конференція — один із важливих

заходів у рамках громадського обговорення проекту ноJ

вого закону України „Про державну службу”, розробJ

лення якого передбачено, зокрема, Планом дій Україна —

ЄС та програмою діяльності Кабінету Міністрів України

„Назустріч людям”. У новому проекті пропонується

передбачити чітке розмежування політичних діячів і

державних службовців; відкритий конкурс на всі посади

державних службовців; нові основні принципи оплати

праці та пенсійного забезпечення держслужбовців, які

дозволять подолати сьогоднішню дискримінацію і

непрозорість; побудову системи для забезпечення

реальної відповідальності чиновників тощо.

Директор Державної канцелярії Латвійської РесJ

публіки Гунта Вейсмане та Голова цивільної служби РесJ

публіки Польща Ян Паства представили на Конференції

досвід реформування держслужби балтійських країн та

республіки Польща. Серед доповідачів були також один із

найбільш відомих у світі експертів з питань адміністJ

ративної реформи, колишній постійний секретар

Кабінету Міністрів та Голови державної служби Великої

Британії Сер Робін Маунтфілд, Начальник Головного

управління державної служби Тимофій Мотренко та інші.

За результатами Конференції прийнято РекоJ

мендації урядові України та Звернення до державних

службовців України, як повідомляє газета „День” у пресJ

службі Головдержслужби України. �

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

102

Павло Вольвач: Доброго вечора, шановні слухачі!

В ефірі „Вечірня Свобода” та я, її ведучий, Павло

Вольвач. Сьогодні ми будемо говорити про рефорJ

мування державної служби й про те, що за цим і

довкола цього стоїть.

Отже, чи стане український держслужбовець

ближчим та ріднішим для пересічного українського гроJ

мадянина? Які стимули спонукатимуть чиновника до

праці? Зрештою, якою мусить бути об’єктивна оцінка

роботи держслужбовця? Про все це з гостями „ВеJ

чірньої Свободи”.

Представимо гостей: пані Гунта Вейсмане,

Директор Державної канцелярії Офісу прем’єрJміністра

Латвії; український колега пані Вейсмане, пан Тимофій

Мотренко, Начальник Головного управління державної

служби України; Андрій Шкіль, народний депутат

України, член парламентської фракції БЮТ.

Цікава нагальна тема. Як мовиться, є питання —

будемо їх обговорювати. Традиційно закликаємо до

цього й наших слухачів, телефон студії 490J2905, код

Києва 044.

Проблема реформи. У мене відразу є запитання

до Вас, пане Тимофію. Як на мене, реформи вже розпоJ

чалися. Можна судити хоча б із того, що Президент гоJ

ворить, що звільнено 18 тисяч держслужбовців, із них,

здається, понад півтисячі голів райдержадміністрації.

У мене, в зв’язку з цим, запитання, чи це початок

реформ? Чи може це свідчити якщо не про крах, то про

серйозну кризу держслужби в Україні?

Тимофій Мотренко:Я б не драматизував ситуацію, але б сказав, що

швидше друге. В усякому разі, це свідчить про правову

неврегульованість державної служби, про незахищеність

людей, які працюють на державній службі, та про те, що

будьJякі політичні зміни означають серйозний ризик для

держслужби, для держслужбовців і, власне, для того, що

ми називаємо інституційною пам’яттю держави.

У даному випадку, ці люди є значною мірою

жертвами обставин, коли нерозмежованість сфер

політичних та адміністративних посад і прямий вплив

політиків на різних рівнях призвели до того, що вони

були вільно або невільно, я не хочу в це зараз заглибJ

люватися, втягнуті у відверту політичну кампанію.

Павло Вольвач:Тобто, на Вашу думку, якщо вони робили щось неJ

законне, то все одно наказ надходив від політиків, так?

Тимофій Мотренко:Я переконаний, що наказ надходив від керівників.

Павло Вольвач:Пані Гунта, у мене до Вас запитання, а як би

відреагували в Латвії, якби відбулося щось подібне? 18

тисяч держслужбовців...

Я розумію, що у вас „малєнькая, чістая страна”,

так? Але якщо у відсотковому відношенні?

Гунта Вейсмане (переклад з російської):Я так розумію, що звільнили 18 тисяч так званих

чиновників. Справа в тому, що в нас, у Латвії,

самоуправління не чиновників, у нас самоуправління

працює на робочому договорі, й вони — не чиновники.

Тому дуже важко мені порівняти Латвію з

Україною. Але, скажімо, якщо я згадую 93—94Jті роки,

коли у нас почалися зміни у сфері державної служби, то

цей вантаж радянського часу був досить великим. І щоб

зрозуміти, в якій ситуації знаходимося, ми тестували,

розпитували всіх чиновників, оцінювали рівень їхньої

професійності.

Тут зовсім не було ніякої політики, це просто

професійна оцінка, професійна атестація. Ті, хто не

витримали професійну атестацію, приблизно 20%,

вибули з чиновництва. Натомість прийшли молоді

талановиті люди. Але тут не було ніякої політики.

Павло Вольвач: Пане Мотренко, ось ці 18 тисяч, якщо хтось із них

„прокрався”, то, безумовно, треба виганяти, так? Якщо

говорити простою народною мовою.

Але, напевно ж, не всі там були корупціонери.

Існують же якісь цивілізовані методи, скажімо, та ж

ПРЯМИЙ ЕФІР НА РАДІО „СВОБОДА”

Реформування державної служби

Павло Вольвач

Гості: Гунта Вейсмане — Директор Державної канцелярії Офісу прем’єр5міністра Латвії; Тимофій Мотренко — Начальник Головного управління державної служби України;Андрій Шкіль — народний депутат України, член парламентської фракції БЮТ

Київ—Прага, 21 червня 2005 року

Прямий ефір на радіо „Свобода”

103

переатестація. Я говорив із Вашими співробітниками в

Польщі, коли в них прийняли новий закон. Відбулася

переатестація, хто склав іспит, той залишився на роботі,

хто ні... Чому в нас цього не відбулося?

Тимофій Мотренко:Не відбулося тому, що така процедура не передJ

бачена законом. Насправді, ми тільки зараз пишемо

закон, в якому передбачена відповідна процедура стоJ

совно переатестації або переоцінки тих державних

службовців, які перебувають на державній службі.

Більше того, в новому законі передбачено, що

заміна державної влади на іншу політичну силу або на

представників іншої політичної сили не передбачає

серйозних ризиків для державних службовців.

На сьогодні така ситуація не передбачена. Я скажу

Вам більше, проблема полягає в тому, що немає кого

захищати, оскільки всі ці люди, котрі звільнені, або

пішли відповідно до закону „Про місцеві державні

адміністрації”, це Ви знаєте, голови обласних районних

адміністрацій та їхні заступники, або пішли, написавши

заяви за власним бажанням.

Чому вони написали ці заяви? Це інша проблема.

Про це багато можна говорити. І кожну таку обставину

потрібно було б досконало розслідувати, але, на жаль,

це саме так, люди написали заяви чи то під тиском, чи

то з остраху.

Павло Вольвач:А тепер — матеріал Сергія Грабовського, який

досліджує сам тип українського, і не тільки

українського, держслужбовця.

Сергій Грабовський:100 років тому німецький соціолог Макс Вебер

провів науковий аналіз принципів і механізмів

функціонування державного апарату, працівники якого

в той час звалися бюрократією.

За Вебером, у світі існує два основні різновиди

демократії: раціональна, вона ж європейська, яка

керується приписами законів і виступає своєрідно

знеособленою машиною реалізації політичних рішень,

та азійська, вона ж нераціональна, яка виконує будьJякі

забаганки можновладців та працює швидше на власне

самозбереження, аніж на суспільство.

Однак, навіть суто європейська бюрократія

потребує постійного „укоськування”. Макс Вебер писав

з цього приводу: „Сама сутність державних чиновників

частоJгусто спричиняє їхнє бажання видати власні

інтереси за загальнонародні”.

За Максом Вебером, у сучасній йому російській

імперії домінував другий тип бюрократії. Більшовицька

революція мала на меті зламати стару машину управJ

ління, але вже в 1918 році УльяновJЛенін визнав:

„Наша нова пролетарська бюрократія ще гірша за

царську”.

З тих часів слово „бюрократія” стало ледь не лайJ

кою. А бюрократів у світі, в тому числі в Україні, стали

іменувати лагідним псевдонімом „державний служJ

бовець”.

Навряд після перейменування західна бюрократія

перетворилася на зібрання янголів, але принаймні вона

мусить постійно демонструвати свою дисципліну,

відповідальність і обов’язковість. Натомість українські

державні службовці, коріння традицій яких сягає

ленінських часів, перетворилися на справжню загрозу

нормальному розвитку країни.

Це стверджує професор Віктор Базинок, відомий

фахівець з етики: „Армія корумпованих слуг народу

самим фактом свого існування сприяє відчуженню

громадян від влади держави, знецінює демократично

спрямовані гасла та програми”.

Щоб запобігти цим процесам, 2000 року в Україні

був ухвалений кодекс державного службовця. Зокрема,

там було сказано: „Поведінка державних службовців

має відповідати очікуванням громадськості та

забезпечувати довіру суспільства та громадян до

державної служби, сприяти реалізації прав і свобод

людини і громадянина, визначених Конституцією та

законами України”.

У відповідь громадяни заявили про зростання коJ

рупції, що було зафіксоване соціологічними опитуванJ

нями.

2004 року свій кодекс честі створили податківці. У

відповідь громадяни назвали податкову службу однією

з найкорумпованіших державних структур.

У лютому 2005 року новий міністр юстиції Роман

Зварич заявив, що вже підготовлений спеціальний

кодекс честі державного службовця, який розписує

норми поведінки бюрократів у різних ситуаціях. Але

відразу після цього розгорівся скандал навколо

відомостей самого Зварича, і кодекс не був ухвалений.

Відтак українські чиновники цілком офіційно

можуть поки що діяти безчесно.

Павло Вольвач: Друзі (як говорить наш Президент), не знаю, чи

ви згодні з деякими чи з усіма оцінками, які тут

прозвучали. Напевне, не все приємно. Але ж ви згодні,

насамперед до вас, пане Мотренко, запитання.

Наразі авторитет держслужбовця взагалі дуже

низький, і підірваний він, насамперед, держслужJ

бовцями найвищого рангу. Починаючи від витрат наJ

селенням заощаджень грошових, всі ці трасти,

„оборудки” і далі, і далі, аж до незаконних скандальних

приватизацій „Криворіжсталі”.

Я розумію, що хтось їх незаконно приватизовував,

але ж хтось давав дозвіл, і цей хтось — держслужJ

бовець дуже високого рангу. Тут ще запитання, чи не

настала необхідність змінити ментальність не лише

політиків, бо таки прийшли в нас нові люди до влади,

але й держслужбовців.

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

104

Тимофій Мотренко:Відштовхуючись від Вашої останньої тези, я

скажу, що, звичайно, час змінити ментальність

державних службовців прийшов, і прийшов уже давно, і

це питання навіть перезріло.

Я шаную Макса Вебера, але не можу погодитися з

його тезою щодо того, що чиновники, коли починають

працювати на своїх посадах, прагнуть використати

ситуацію, яка є, можливості, які в них є, для власного

збагачення.

Чому тільки чиновники? Власне, люди, це буде

більш правильно, отримуючи певного роду

безконтрольність і доступ до ресурсів фінансових,

матеріальних, організаційних, завжди, у разі, якщо вони

не працюють за певними правилами, не поставлені під

надійний контроль суспільства, завжди будуть прагнути

використати ситуацію саме так.

Друге, з чим я можу подискутувати. Чому це саме

до Леніна, чому не до Російської імперії? Чому не до

більш давніх часів? На Сході Європи працювала певна

ментальність і певний тип держави, це етатизм.

На відміну від Західної Європи, яка була

побудована на індивідуалізмі, з якого виростали дерJ

жави, тут було завжди навпаки. Все підкорялося

державі, в тому числі й люди. І ці люди користувалися

тим, що вони мали право говорити від імені держави.

Я думаю, що питання в цілому поставлені

правильно, однак акценти, з Вашого дозволу, якщо буде

час, я розставив би інакше.

Павло Вольвач: Гаразд, тим більше, що у нас є представник

Західної Європи.

Але у нас на лінії є слухач із Вінниці.

Добрий вечір!

Слухач: Добрий вечір!

Пане Мотренко, за якими правилами Ви

залишаєтеся на держслужбі? Адже Ви служили і при

комуністичному режимі, служили Кравчуку, Кучмі, а

тепер Ви з Ющенком. Як Вам це так вдається?

Тимофій Мотренко: Дякую своєму землякові з Вінниці.

Я думаю, що саме в запитанні й відповідь.

Очевидно, коли б, у які б часи я не працював, я служив

справі, державі, а не конкретно комуністам, не

конкретно Кравчуку, не конкретно Кучмі, й навіть не

конкретно Ющенкові. Я служу країні, служу її народові,

й служу легітимній владі, яка на цей час сформована. Це

позиція абсолютно нормальна для кожного державного

цивілізованого службовця.

Якщо потреба в мені є, то я працюю, а якщо у

політиків не буде потреби в мені як у державному

службовці, я працювати не буду. Все дуже просто.

Павло Вольвач: Пане Мотренко, а в мене до Вас запитання, яке наJ

разі випливає десь із того попереднього, яке поставив

слухач. Чи не пора розподілити статус і функції? Адже, поJ

моєму, у всьому світі вони чітко розподілені, приміром,

міністр — це політична посада, а у нас якось складається

так, що коли приходить нова влада, новий міністр, то зміJ

нюється весь апарат. Звісно, що це не може не впливати

на якість роботи. То чи не настав час цього розподілу?

Тимофій Мотренко: Настав час, і вже давно настав. У новому проекті

закону, який ми підготували, це питання вирішується, як

і вирішується питання про політичні та адміністративні

посади, і про розмежування сфер цих посад.

На сьогодні у нас є тільки Указ Президента від

15.12.1999 року, яким визначені єдині політичні посади,

в Україні — це посади міністрів. Ми сьогодні розшиJ

рюємо даний перелік. Ці посади мають класифікуватися

за основною ознакою — спосіб зайняття посади. У

випадку політиків — це вибори, а у випадку державних

службовців — це призначення.

Павло Вольвач:І у нас знову є слухач із Прикарпаття.

Добрий вечір!

Слухач: Добрий вечір!

Пані Антоніна.

Я дуже і дуже дивуюся завжди нашому

чиновництву, їхній культурі. Я не розумію, як можна

бути державним службовцем і по телефону жодного

разу не представлятися. Раніше принаймні могли

сказати, що це райком партії, а тепер просто: „Ало!”.

Вони можуть сказати: „Жіночко, залишіть мій кабінет у

спокої”. Вони не мають ніякої культури поведінки. Чому

можна від них чекати чогось іншого?

Я хотіла б поставити запитання добродійці, яка

представляє Латвію, чи у них так також?

Гунта Вейсмане: Коли ми розпочали у 1993—1994 роках, то також

не всі були етичними у своїй розмові. Ми розпочали з

того питання, а хто ж такі державні службовці, хто ж такі

чиновники? Він же працює на народ, а народ платить

податки тільки для того, щоб він отримав якісну

послугу, етичні відносини і так далі. Тобто, змінити таке

мислення — це було найпершим, з чого ми й розпоJ

чали. У нас навчання для кожного чиновника включало

також комунікації між чиновником і відвідувачем, етичні

відносини і так далі. Я не можу навіть уявити собі, що

зараз у 2005Jму році щось схоже могло б відбутися.

Втім, у нас були теж помилки, зокрема, що чиJ

новництво не поширилося на місцеве самоврядування.

Тим не менше людина всі свої питання намагається

Прямий ефір на радіо „Свобода”

105

уточнити в органах місцевого самоврядування. А там

сидить не чиновник, а місцевий керівник, якому все

рівно. Це також буває дуже великою проблемою.

Так що Україна не повинна подібні помилки

повторювати.

Павло Вольвач: І у нас на лінії Буковина.

Добрий вечір!

Слухач: Добрий вечір!

Мене цікавить питання щодо службового автоJ

мобіля. Чиновник користується ним чи то робочий час,

чи то неділя, чи то рибалка, чи то вихідний, чи то поїздки

до тещі. А як це у Латвії, чи там є якийсь порядок? Бо у

нас ніякого порядку. Вихідний день — під ресторанами,

рибалка — і там службові автомобілі. Я думаю, що це

відноситься і до державної служби. Так?

Гунта Вейсмане: У нас ліміт на проїзд. ПоJперше, у нас дуже мало

таких чиновників, які мають право користуватися машиJ

ною чи ще чимось. Втім, ті, хто їздить Латвією, приміJ

ром, інспектори або ж вище керівництво, мають ліміт на

проїзд, і права перевищити цей ліміт вони не мають. Все

досить чітко розписано. Отже, на рибалку не поїздиш.

До того ж, у нас за номерами машин можна встаJ

новити, чи це машина чиновника, чи ні.

Павло Вольвач: Так, пані Гунта Вейсмане, у Вас невеличка країна.

Справді, куди ж там поїдеш?

Отже, поділ на політичні, адміністративні та патJ

ронатні посади в державній службі. Як на мене, вони поJ

роджують деяку несправедливість. Яку? Скажу. ПриміJ

ром, помічник народного депутата — це, здається, четJ

верта категорія держслужби, як мені пояснювали, це

десь відповідає начальнику управління обласної адміJ

ністрації, але відповідальність цих людей абсолютно не

співмірна. Є такий момент несправедливості?

Андрій Шкіль: Почнемо з уточнення, що не четверта, а сьома

категорія.

У нас є тільки чотири такі помічники, і троє з них

працюють в районних адміністраціях, а один працює у

ВРУ. Ось це є їхні статуси, щоб було зрозумілим.

Ми говоримо про те, що статус народного депутаJ

та відповідає статусу прем’єрJміністра. Але ставлення до

заступника міністра (я вже не кажу навіть, що міністра)

і до народного депутата будуть значно різними.

Тому це все треба сприймати з певною категорією

умовностей і розглядати ширше, ніж як пенсійну

перспективу, перспективу отримання певних грошових

надбавок у подальшому і не більше.

Павло Вольвач: Все, я зрозумів, але навздогін, бо ми вже обговоJ

рювали це питання, починали з нього. Звільнено 18 000

держслужбовців, це здобуток чи навпаки — це негаразJ

ди, які свідчать про абсолютну незахищеність

держслужбовця, я не думаю, що всі з них казнокради,

корупціонери, злодії?

Андрій Шкіль: Я також так не думаю, але я думаю поJіншому,

якщо б було звільнено 18 000 осіб, я думаю, що хоча би

6 000 осіб вийшли на вулицю і сказали: „Звільнено

несправедливо”. Вийшли, чи може десь виходили?

Павло Вольвач: Не бачив.

Андрій Шкіль: І я не бачив. Відповідно, які я роблю висновки? Такі,

як і Ви. Звільнення відбувалося в дуже зрозумілий і проJ

думаний спосіб: люди, які працювали в одній команді, чуJ

дово розуміють, що в іншій працювати просто не будуть.

Я вам розкажу випадок, як відбувався процес

зміни влади в Рівненській області. Тільки отримали

інформацію Червонія, Голови обласної адміністрації.

Посадовці пішли разом із кріслами, столами, з

телефонами, повикручували навіть дверні ручки — все

забрали й пішли, і написали одразу заяву. Тому що вони

розуміють, що там працювати не будуть. Ось і все.

ЗновуJтаки, подивіться. Керівник служби

Державного Протоколу Президента той самий, що і був

при Кучмі, тому що це — фахівець. Він не обслуговує

Кучму чи Ющенка, обслуговує Президента. І коли б

вони, ці чиновники, відчували, що вони служили

державі, вони б ніколи не пішли. Вони пішли для того,

щоб їх ніхто там не посував. І це є головним.

Тільки тоді, коли державний службовець зрозуJ

міє, що „державне” не означає, що він може черпати з

державної скарбниці, а те, що він працює на державу,

тільки тоді, коли він це усвідомить — буде працювати як

фахівець, незалежно від того, хто буде при владі.

Павло Вольвач: Дякую. А у нас слухач.

Слухач: Добрий вечір!

До пана Шкіля запитання.

Скажіть, будь ласка, чому сьогодні БЮТ проголоJ

сувала за те, щоб держслужбовцяJзрадника брати на поJ

руки? Ми за вас тепер голосувати не будемо на виборах.

Андрій Шкіль: ПоJперше, причому тут держслужбовці, я не можу

зрозуміти. Знаєте, може поняття фетишизму буде тут

недоречним, але є фетиш у двох фракцій, вони кажуть:

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

106

„Доти, доки ви не проголосуєте і не підтримаєте 150

депутатів про поруки і так далі, то ми не будемо давати

можливості працювати парламенту”.

Я думаю, що не це ключове питання, а ключове

питання полягатиме в тому, чи може отримати

громадянин України кредит на будівництво житла до 2%

і на купівлю квартири до 4%, я думаю, що саме це є

ключовим питанням. А коли не дати можливість

працювати парламенту, то ці закони не будуть прийняті.

Вступ до СОТу — це для нас важливо чи ні? Розумієте,

я думаю, що в нас є такі... як Президент, який може

звернутися до Конституційного суду.

І на завершення. Я вам скажу, треба менше

садити перед судом, тобто в слідчі ізолятори, треба

садити в місця позбавлення волі (як покарання).

Ви знаєте, я відсидів 13 місяців. Після 13 місяців

я можу це сказати абсолютно авторитетно, тому що не

треба виховувати мучеників, треба шукати злочинців,

карати їх і не допускати до злочинів.

Павло Вольвач: У нас ще один дзвінок.

Слухач: Петро, Київ.

У мене запитання такого характеру. Немає стійJ

ких, постійно діючих масових молодіжних організацій.

За це відповідальні чиновники і в районі, і в місті, і в обJ

ласті, і в державі. Виходить, що студент сьогодні —

есдек за гроші, завтра — комуніст за гроші, пісJ

лязавтра — прогресивний соціаліст і так далі: „чіновJ

нічья рать”, яка відповідає за молодь, упускає молодь.

Павло Вольвач: Це, я так зрозумів, до пана Мотренка запитання.

Чому так, чому Ви затискаєте молодь, філателістів,

ліфтерів і шахтарів?

Тимофій Мотренко: Спасибі.

Насправді, я думаю, все набагато простіше.

Чиновники не відповідальні за те, що складається саме

така ситуація, адже саме за їх допомогою і за їх

розробкою прийнято цілий ряд законів. Тому що закони

„Про громадські організації”, „Про політичні партії”,

„Про об’єднання громадян” і будьJяке об’єднання гроJ

мадян за волею політиків, які хочуть, прагнуть об’єднати

за інтересами тих чи інших молодих людей, можуть

організовуватися у нашій країні.

Ніхто з чиновників не тільки не буде чинити тут

якихось опорів, а навпаки — забезпечить максиJ

мальне сприяння. Однак, ініціювати від імені

чиновництва, як колись було в Радянському Союзі,

створення тих чи інших молодіжних організацій,

політичних партій, об’єднань — це, поJмоєму, вже в

нашій країні неактуально.

Павло Вольвач: Дякую, пане Мотренко.

Хочу перейти до такого питання, пані Вейсмане.

Ви, як я зрозумів, в Латвії пройшли значно далі, ніж ми

тут, але яким чином? От Ви були така ж ЛРСР, такі ж

муки ходіння по начальствах, така ж непробивність того

ж таки начальства. Зараз, я так зрозумів, принаймні не

з обіймами Ви зустрічаєте відвідувачів, але все ж таки

результати інші. Чи не сталось це також через те, що Ви

свого часу провели люстрацію?

Гунта Вейсмане: Я думаю, що дуже важливо, чому ми просувалися

швидше. Скоріше всього, тому що у нас була ціль, коли

у нас відбулася ця „співуча” революція в 1991Jму році,

то в нас була ціль, що ми повинні бути в Європі, ми

повинні бути такими ж європейськими громадянами, як

і вся інша Європа, яка зараз живе у статках.

Нам, звичайно, в цей перехідний період було

дуже важко, і треба було якось поставити свою владу,

треба було над цим працювати. Взагалі, у нас цей

переворот був доситьJтаки серйозним, і ми робили все,

щоб прийняти всі закони і вивести всі реформи на

правильний шлях.

Причому, в 1995Jму році, коли запросили Естонію

перший раз в ЄС і запропонували їй підготуватися, але

мені, як чиновнику, це дуже не сподобалося. Чому

Естонія? Ми, звичайно, дуже багато працювали над тим,

щоб наздогнати Естонію, перегнати її, але ми в один час

стали членами ЄС.

Павло Вольвач: Я Вас зрозумів пані Вейсмане, але все ж таки

питання дещо в іншому. Ми теж хочемо до Європи, як я

розумію, і мета та сама.

Отже, пане Мотренко, потрібна люстрація чи ні?

Тимофій Мотренко: Я думаю, що кожна країна вирішує це поJсвоєму,

можливо, ця міра була ефективна і для України також на

початку 90Jх років. Однак, час був упущений, і я не звик

говорити про те, що не відбулося. І що б з того вийшло,

якби так усе склалося. Я переконаний у тому, що будьJ

які заклики до люстрації сьогодні є згубними, хоча б

щодо того, що називається громадянським миром й

інституційної пам’яті, принаймні на державній службі.

Павло Вольвач: Пане Шкіль, а що Ви скажете, як Ви вважаєте?

Андрій Шкіль: Ви знаєте, я один із співавторів закону про люстJ

рацію, і активно пропагував і вважав, що треба було

„опублічнити”. Власне, у цьому і полягає різниця. От ми

не хочемо розуміти, що означає термін „люстрація”.

Люстрація — це очищення чи самоочищення, тобто

Прямий ефір на радіо „Свобода”

107

чиновник сам пише про затвердження, що він робив, і

де він був, і ким він є. От і все. Далі тільки люстрацій...

Ви знаєте, попри все це, було би набагато

правильніше, ніж мати 18 000 звільнених, бо все одно всі

ж помінялися, все одно змінилася влада. Що ми, будемо

ховатися від цього? Ні. Це нормальне явище. Просто,

якщо б це було пройдено через люстрацію, то якась

частина фахівців могла би мати шанс — лишитися або ні.

Взагалі, люстрація — це прощання з минулим.

Думаю, Україна не попрощалася з минулим, і в ЄС прагне...

Павло Вольвач: Але давайте ближче підійдемо до реформи. У

мене запитання до пана Мотренка. Для пересічного

слухача, щоб було зрозуміло, чим вона покращить його

життя? Я так розумію, що мусить покращитися якість

роботи держслужбовців, відповідно це чимось буде

краще для пересічного громадянина, але чим?

Тимофій Мотренко: Безсумнівно, перш за все, реформа спрямована на

те, щоб надати більш якісні послуги громадянинові та поJ

ліпшити його життя. За рахунок чого? Декількох речей.

Перше, якість самих держаних службовців. Якщо ми встаJ

новимо чіткі етичні норми та правила, якщо ми зробимо

прозору систему найму на державну службу виключно

через конкурс, то ми зможемо відібрати кращих людей.

Якщо ми зробимо більшим і вищим матеріальний

і соціальний статус держслужбовця на ринку праці, то

ми можемо залучити кращих із кращих, хто на сьогодні

є. Це автоматично покращить якість послуг.

ПоJдруге, прозорість і відкритість діяльності

будьJякого урядового органу. Гра за правилами, які

знайомі громадянину, які відомі йому, де він приходить,

як правильно сказав пан Шкіль, що нехай і складна

процедура, але він знає, що на цей документ 1 день, на

цей 2 дні, на цей 3 дні, і він знає, з ким і як він буде

контактувати, в який спосіб отримає якісну послугу.

Павло Вольвач: Тут, напевно, і питання зарплатні, й інші питання.

Наскільки я знаю, то зараз мотивовані працювати в оргаJ

нах держслужби лише особи передпенсійного віку. Для

молоді невелика зарплата, немає рангу, немає вислуги.

Тимофій Мотренко: Це абсолютно правильно. Ми передбачаємо у новоJ

му законі зміни в системі реформування державної служJ

би. Ми переконані в тому, що підвищувати заробітну платJ

ню державному службовцю треба в рази. Ми переконані в

тому, що треба скорочувати розрив у заробітній платні

між нижніми та верхніми категоріями на державній

службі, робити діяльність більш вмотивованою.

Ми переконані у тому, що кар’єрна перспектива

молодої людини, яка прийшла на державну службу, не

повинна полягати тільки у тому, щоб заробити пенсію,

як це відбувається сьогодні, а повинна полягати в тому,

щоб заробити на держслужбі за умови нормального,

патріотичного, свідомого, професійного відношення до

держави і людей, собі на життя ще за період трудової

діяльності, а не тільки в пенсійному віці.

Павло Вольвач: Скажімо, скільки одержують держслужбовці в

середньому? Адже Ви виступаєте за прозорість.

Складається таке враження, що це таємниця за 7

печатками.

Тимофій Мотренко: Абсолютно ні. Ці дані абсолютно відкрито пубJ

лікуються. Вони розміщені на сайті Центрального статисJ

тичного управління і Головного управління державної

служби. Середня заробітна платня державного службовJ

ця в минулому році склала 750 гривень. Це стільки, скільJ

ки середня зарплатня у промисловості. Хоча за нормами

європейськими ця зарплатня мала б бути не менш ніж у 2

рази більша, ніж вона є в економічному секторі.

Павло Вольвач: Пане Андрію, не лише уряд мусить бути готовий

слухати думку суспільства, але й громадянське

суспільство мусить уміти формулювати якісь вимоги.

Чи готові на сьогодні сторони до діалогу?

Андрій Шкіль: Я думаю, що зараз готові, бо суспільство нині має

чітко формульовані вимоги до уряду. Якщо ми будемо

говорити про держслужбовців, то не треба забувати про

таке поняття як „державна освіта” і „державна

медицина”. Також треба вирішувати ці проблеми. Тому

що скільки б ми не записували, що освіта та медицина є

безкоштовними, та скільки ми за медицину будемо

платити, стільки, відповідно, будемо й мати. Тому треба,

щоб у першу чергу медицина була доступною. Тобто ті,

хто не можуть заплатити, то вони платити не мають і

таке інше. Тому, до речі, коли вертатися до корупції і

державного чиновництва, якщо ми розглядаємо вчитеJ

лів і лікарів, то багато звинувачень лунає на цю адресу.

Італія, яка найбільше потерпала від корупції, пішла

2 шляхами: жорстка боротьба та витягування середньої

зарплатні. Не таємниця, що найбільше в Європі отримує

італійський депутат. Від цього будується уся вертикаль

зарплатні. В 12,5 тисяч євро обходиться один депутат

італійського парламенту, в той час як Іспанії — в 2,5

тисячі євро. Треба врегулювати цю проблему.

Я переконаний, що повинна бути середня зарплатJ

ня, а повинні ще бути заохочувальні виплати. Ці заохоJ

чувальні виплати мають здійснюватися не начальством,

а — на певному автоматі, тобто, щоб особливо молода

людина чітко орієнтувалася, що вона буде мати.

Ще раз наголошую, що в Італії є дуже привабJ

ливою держслужба. Але всі українці, хто буває в Італії,

Матеріали міжнародної конференції у Києві 21 червня 2005 року

108

знають, що вже є значна частина держслужбовців, які

отримали „пермеццо” — час на проживання, громаJ

дянство, і вже українці працюють на державній службі.

Це не факт, що як тільки ми зробимо її

привабливою, то туди буде буквально черга молодих

людей, коли все гаразд буде в українській економіці,

коли робота в приватному підприємстві буде значно

привабливіша, ніж державна служба. Це повинно бути

закладено в реформі. Не треба прив’язуватися до

мінімальної зарплатні, що це має бути 1500—1700

гривень, чи до середньоJстатистичноJекономічної зарJ

платні. Треба дати молодій людині чіткі, зрозумілі

формулювання, що державна служба — це вигідно.

Павло Вольвач: У мене питання до пана Мотренка. Так уже склаJ

лося, що в суспільстві сформувався такий стереотип, на

жаль, що нахлібниківJдержслужбовців забагато. А як

тоді розглядати заяву віцеJпрем’єра Романа БезсмертJ

ного, що після проведення адміністративноJтеритоJ

ріальної реформи кількість держслужбовців збільшитьJ

ся у 6 разів? Як суспільство на це прореагує?

Тимофій Мотренко: Пан Роман Безсмертний мав на увазі збільшення

чисельності чиновників, які працюють в апаратах виконавJ

чої влади та органів місцевого самоврядування. Мається

на увазі саме це. Справа вся в тому, що поняття державJ

ного службовця у нас поширюється тільки на людей, які

працюють у виконавчій владі та в апаратах інших державJ

них органів, крім місцевого самоврядування, а також згаJ

даних паном Шкілем учителів і медиків, які не є держJ

службовцями, але це люди, які прирівнюються до дерJ

жавних службовців, оскільки живуть за рахунок бюджету.

Павло Вольвач: Принагідне питання до теми. Правда, що в рамках

цієї реформи будуть скасовані деякі області? Я чув, що ЗаJ

карпаття приєднується до Львівської області. Чи це чутки?

Тимофій Мотренко: Ні. У рамках адміністративноJтериторіальної реJ

форми не відбудеться ліквідації жодної області або змін її

кордонів. Єдине, що з’явиться, — 5 додаткових містJреJ

гіонів, тобто таких міст, які є мегаполісами: Київ, ДніпроJ

петровськ, Харків й інші в межах існуючих областей.

Павло Вольвач: Перейдемо до питання про гідну зарплату

держслужбовцям. Ми мріємо, що піднімуть зарплату. А

який буде передбачений механізм контролю? Люди

наймають держслужбовців на роботу. Вони мають

право поцікавитися, коли бачать, що скромний

держслужбовець на свою скромну зарплатню будує 3J

поверховий особняк, і чи прийдуть до нього якісь суворі

дядьки і запитають, яким коштом?

Тимофій Мотренко: Я зрозумів. Є відомий механізм у всьому світі, він

відомий і для державних службовців, що людина, яка

вступає на державну службу, повинна діяти абсолютно

прозоро стосовно суспільства, бо живе на гроші

платників податків. Це механізм декларування доходів і

видатків. Сьогодні у нас цього, на жаль, немає.

Більш того, ми заклали це в новий закон. У Законі

зазначено, що людина, яка відноситься до вищої

категорії держслужбовців, коли йде з державної служJ

би, протягом наступних 3 років, вже не являючись

державним службовцем, має продовжувати декларуJ

вати доходи та видатки. Це зроблено з цілком певною

метою, саме з тією, про яку Ви сказали, щоб забезJ

печити абсолютну прозорість у використанні коштів, які

йому надали платники податків.

Павло Вольвач: Пані Гунта Вейсмане, запитання до Вас. Після

того, як прослухали нашу розмову та побували в Україні,

чи вірите Ви в успіх реформи державної служби в

Україні, чи є підстави для цього?

Гунта Вейсмане: Звичайно, я вірю в те, що реформа відбудеться.

Працювати треба дуже багато. Головне, щоб правильні

люди цим займалися, тому що це — робота не проста.

Дуже важливо, щоб людина, яка керує цим процесом,

йшла правильним шляхом.

Те, що ви говорили на рахунок політиків і чиJ

новників, то цю межу треба провести і слід її

дотримуватися, тому що політичні інтереси, мотиви,

місія — це одне, а чиновник — всеJтаки професіонал.

Він працює для народу, він допомагає міністру чи,

скажімо, політику все це правильно поставити. Але

чиновник — не політик і не повинен бути ним.

Тимофій Мотренко: Я не можу не допомогти пані Вейсмане відповісти

на Ваше запитання: чи вірить вона. Якби вона не вірила,

то протягом останніх 2 тижнів не перебувала б в Україні

більше, ніж в Латвії.

Павло Вольвач: На цій оптимістичній ноті наш час добігає кінця.

Мені лишається лише нагадати, що гостями „ВеJ

чірньої Свободи” були: Тимофій Мотренко, Начальник

Головного управління державної служби України, Андрій

Шкіль, народний депутат України, член парламентської

фракції БЮТ, а також наша подвійна гостя студії радіо

„Свобода” і України Гунта Вейсмане, Директор ДерJ

жавної канцеляріїJофісу прем’єрJміністра Латвії.

Модератор сьогоднішньої програми Павло

Вольвач.

Дякую за розмову і прощаюся. �

Для нотаток

109

Для нотаток

110

Для нотаток

111

Інформаційне видання

Професійна державна служба — європейське майбутнє України:

Матеріали міжнародної конференції за участі посадових осіб України та країн Європейського Союзу,

відповідальних за розроблення державної політики, у Києві 21 червня 2005 року

українською мовою

Під загальною редакцією

Андрія Вишневського

Відповідальний за випуск Віталій Баєв

Здано в набір 27.06.05. Підписано до друку 20.07.05.Друк офсет. Папір офсет. Гарнітура Геліос. Формат 60х84/8.

Ум. друк. арк. 13,02. Обл.Jвид. арк. 11,23.Тираж 1000. Зам. 933.

ВидавецьЦентр сприяння інституційному розвитку державної служби

при Головному управлінні державної служби України вул. Прорізна, 15, м. Київ, 01034, Україна;

тел. (044) 278-3650, факс (044) 278-3622 http://www.center.gov.ua; e-mail: center@center.gov.ua Свідоцтво про Держреєстрацію ДК № 2214 від 15.06.2005

ВиготівникПІІ „Інтертехнологія” ТОВ

вул. Воровського, 34г, м. Київ, 01034, Україна;тел. (044) 486-5926, 490-6731.

Свідоцтво про Держреєстрацію ДК № 1986 від 21.10.2004