photoalbum stryi

Стрий2007

ББК Щ163 (4Ук) 7-3УДК 084 (477, 83)С 85

ISBN 966-96519-8-3

Фотоальбом “Стрий” - 2007р.

Видавництво ДП “Видавничий дім “Укрпол”.Свідоцтво державного комітету телебачення і радіомовлення

України ДК №2055 від 30.12.04

Літературний упорядник і редактор - Таїсія ГайдукевичКомп’ютерна верстка і дизайн - Роман Шуманський

Фото - Олега П’ясецького

© Видавництво ДП “Видавничий дім “Укрпол”, 2007

© Фото О. П’ясецький (Фотолендтм), 2007

ШАНОВНИЙ ЧИТАЧУ!

В мальовничих передгір’ях Карпат на лівому березі стрімкої ріки розкинулось старовинне місто Стрий, якому більше шести століть. Це місто з неповторними історією та культурою, місто традицій, центр культурно-просвітницького та національно-духовного життя Галичини.

Ця книжка запрошує Вас до мандрівки вулицями нашого старовинного міста, під час якої Ви заглянете за лаштунки історії, побачите витоки національно-визвольного руху українців, відкриєте й трагічні сторінки сповнені болю і втрат, познайомитесь із визначними постатями наших земляків, що внесли вагомий вклад у пробудження національної свідомості, розвиток культури і мистецтва. Чимало світлин із минулого допоможуть Вам уявити, яким був Стрий на початку ХХ століття, і порівняти його із сучасним містом, що дбайливо зберігає пам’ятки минулого, але й невпинно розвивається, демонструючи нам здобутки новітньої архітектури й дизайну. Окремі сторінки книжки присвячені мистецьким здобуткам наших земляків, що відомі далеко за межами краю. Нехай ця книжка стане для Вас чудовою пам’яткою, візитною карткою міста.

Ласкаво запрошуємо в мальовниче, неповторне, привабливе галицьке місто Стрий!

З повагою

Міський голова Роман Шрамов’ят

місто над Стриєм-рікоюІСТОРИЧНА МОЗАЇКА

Ось уже понад сім віків стоїть на лівому березі швидкоплинної гірської ріки місто Стрий. Ще у сиву давнину наші предки будували тут свої поселення, бо місце було вельми вдале і якраз на перехресті торгових шляхів з південно-західної Русі через Карпати на південь. Один з них носив назву Руського і був найдавнішим і шляхом сполучення із Закарпаттям. Про давнє заселення території міста свідчать і 4 римські монети, знайдені у 1871 році, датовані ІІІ століттям, якраз упродовж життя одного покоління. Можливо, що з цими поселеннями і монетами пов’язаний і курган, розкопаний відомим українським істориком Я.Пастернаком у 1935 році коло Добрян .

А нещодавно стриянин, академік Ярослав Ісаєвич звернув увагу краєзнавців на документ з маловідомої публікації, з якого випливало, що Стрий був центром волості вже 1385 року, за часів Володимира Опольського – володаря Галицької держави, на той час автономної. Місто мусило існувати вже чимало років, щоби стати центром волості. Стрийський замок, правдоподібно, був збудований на давньоруському городищі. Навіть у пізніших часах (ХV-ХVІІІ ст.) Стрий відрізнявся від інших міст своїми потужними фортифікаціями, витримував численні облоги і був надійним притулком

для навколишнього населення. У місті ще знаходились украплений фільварок біля замку, оборонний двір старости, оборонний костел, а також два ряди валів та 5 церков, деякі з них були оборонними. Древній, ще руський Стрий, за словами історика В.Залозецького, простягався в тих самих границях, що й нинішній, зі своїми передмістями від дрогобицької дороги вздовж цілого міста аж до Львівської застави.

У 1431 році місто отримало привілей на магдебурзьке право, а відтак збудувало ринок, на ньому ратушу з приміщенням для радників і тюрмою, суконниці, тобто крамниці багатих купців та ремісників. Навколо ратуші, як магдебурзького символу, стояли низькі дерев’яні будинки з виступаючими піддашшями на дерев’яних стовпчиках. Згодом, в середині ХV ст., у місті вже діяли школа, шпиталь, лазня, голярня і постригальня. Стрийські купці й міщани здобули також право безмитної торгівлі на відстані 12 миль,

Історичнамозаїка

8

соляних складів, продажу пива і вин в бочках, вільного вилову риби, рубання дерев у королівських лісах для потреб будівництва міста. У Стрию королівським привілеєм було визначено 2 тижневі ярмарки в році, а також торги спершу раз у тиждень, а потім два рази. Місто отримало також герб і самоврядність.

Хоча найдавніші відомі зображення герба Стрия вдалося виявити тільки на пам’ятках ХVІ ст., однак його можна вважати одним з найстаріших українських міських знаків. На гербі міста (міська печатка з датою “1574”) зображено людину в плащі і капелюсі, з палицею в руці. Його різновидом є печатка лавників (представників судової влади) з датою “1541”. Ці дві печатки використовувалися досить тривалий час, бо їх вдалося виявити на документах ІІ пол. ХVІІ ст. Пізніше магістратом Стрия вживалася печатка, на якій крім знайомої постаті маємо ще й інші елементи – якір, дерево, міську браму з двома вежами. Цей герб використовувався навіть у документах середини ХІХ століття. У 1844 році місто отримало цісарський привілей, у якому зафіксовано і герб: на синьо-червоному щиті на зеленій землі стоїть пілігрим у срібній одежі з палицею та вервицею в руках. У такому вигляді герб міста проіснував до 1939 року. Що за символ був на давнім гербі міста? Дослідники називали людську постать або пілігримом, або купцем. Цей спір не вирішений і досі. У 1991 році прийнято герб, у котрому на синьо-жовтому тлі зображена брама, в отворі якої стоїть пілігрим (чи мандрівний купець), а також вміщено щит із тризубом та хвилі. У 2003 році у новий герб внесено незначні зміни.

9


10


Середньовічний Стрий славився своїми ремісниками, що об’єднувалися в цехи: кравецький, шевський, ткацький, ковальсько-слюсарський, гончарний, кушнірський, пекарський та інші, крім того було чимало ремісників, які не входили в цехи, усього в документах згадуються представники 27 професій, серед них музиканти і художники. До сьогоднішнього дня збереглися старовинні грамоти з цеховими привілеями.

Історія Стрия багата на події. Місто часто ставало ареною запеклих боїв, страждало від ворожих нападів і стихійних лих. Сюди не раз добиралися загони татарських і турецьких наїзників, спустошливі набіги здійснювали розбійники з сусідньої Мадярщини, навіть молдавський воєвода зазіхав на багате місто. Страждали міщани і від військових постоїв та шляхетських сутичок. Чимало бід приносили й стихійні лиха, зокрема повені, нашестя сарани, а також мор (епідемії чуми). Проте найбільшим лихом для Стрия у всі часи залишалися пожежі. Оскільки місто було всуціль дерев’яне, то спалахувало, як скіпка, й горіло до кінця. У різних документах минулого, аж до кінця ХІХ століття, читаємо про численні пожежі, в результаті яких вигоряли цілі квартали, навіть півміста, гинули люди.

12

Найбільших пожеж було 18, а найстрашнішою – пожежа 1886 року, вогонь спопелив 3/4 міста: всі громадські будівлі, житлові квартали, суд, магістрат, латинський костел, військові склади, податковий уряд, повітову раду. Саме тому у Стрию практично немає давніх споруд з ХVІІІ і ХІХ століть. Зате чудово представлені зразки архітектурних стилів початку ХХ століття – романтичний модерн, сецесія, конструктивізм.

Найдавніші будови – реконструйований наприкінці ХІХ ст. костел та будинок санстанції, збудований у стилі класицизму.

Саме місто у І половині ХХ століття мало досить ошатний, привабливий вигляд: бруковані вулички з газовими ліхтарями, перед будинками – городчики з квітами, вздовж вулиць висаджені низькорослі дерева декоративних порід. Безліч крамниць і маленьких крамничок із дзвониками над входом гостинно запрошували покупців; у затишних кав’ярнях можна було випити найкращої віденської кави, а в численних цукернях – поласувати солодким печивом, що так і тануло в роті. У

13


ресторані Бізанца грав джаз-бенд. Двічі на тиждень вирували гомінкі ярмарки на Ринку і Торговиці. У трьох кінотеатрах демонстрували найновіші прем’єри світового кіно. Частенько відбувалися різноманітні благодійні акції з яскравими концертами місцевих і приїжджих артистів. Особливо яскравою була зимова пора – коли повсюдно проходили новорічно-різдвяні раути, забави, маланчині вечори. У парку “Вільшина” працювала міська ковзанка, грав духовий оркестр. Цікавим і різноманітним було спортивне життя: регулярно проводилися футбольні матчі, а ще гімнастичні та легкоатлетичні змагання, тенісні турніри, грали навіть у хокей.

Серед 30-ти тисячного населення міста вагому частину становили українці. На початок ХХ століття припадає й час пробудження національної свідомості, формування й розвиток патріотичних, а згодом і націоналістичних організацій, які виховали цілу плеяду високосвідомих юнаків і дівчат, борців за Незалежну Українську державу, таких як Степан Бандера, Олекса Гасин, Лев Ребет.

14

а таким було місто сто років тому (на початку ХХ ст.)

15


16


18

місто над Стриєм-рікоюПОСТАТІ

Кожне місто має своїх героїв, історії життя декого з них стають справжніми легендами. Стрий має ким гордитися. У першу чергу це “будителі” – трійця видатних діячів громадського життя, просвітителів і творців культури, котрим завдячуємо духом міста, тим, що Стрий став центром національно – визвольного руху. Ось їх імена: Євген Олесницький, Олекса Бобикевич, Остап Нижанківський.

Євген Олесницький (1860-1917 рр.) – громадсько-політичний і культурно-освітній діяч, адвокат, парламентар. З його іменем пов’язано заснування Стрийської філії товариства “Просвіта”; він став ініціатором побудови в місті Народного дому, заклав “Маслосоюз”, допоміг українцям перебрати у свої руки кредитне товариство “Каса задаткова”, плідно працював по організації “Сільського господаря”, а відтак хліборобської виставки у Стрию.

Постаті

20

Майже все своє життя Олекса Бобикевич (1865 – 1902 рр.) провів у Стрию та його околицях . Але в усій Галичині його знали як обдарованого майстра художнього слова і непохитного борця, громадянина. Він брав активну участь у роботі “Стрийського Бояна”, “Міщанської бесіди”, будівництві Народного дому. За фахом був греко – католицьким священиком , але крім пастирської праці займався викладанням української та німецької мов у Стрийські гімназії. Як письменник залишив нам у спадщину оригінальні поезії, оповідання, позначені небуденним талантом літературознавця публіцистичні статті.

21


Третім з когорти “будителів”, але, мабуть, найвідомішим в Україні був священик і композитор Остап Нижанківський (1862-1919 рр.), крім своєї основної праці значну частину часу приділяв громадській роботі. Був активним захисником інтересів галицького селянства, серед якого жив. Остап Нижанківський створив “Хор дванадцяти” (“Львівський Боян”), був диригентом “Стрийського Бояна”. Саме робота з хорами принесла Остапу Нижанківському заслужену славу найвизначнішого диригента Галичини. Він автор багатьох хорових та інструментальних хорів, обробок народних пісень. Жертовна громадська, політична і творча діяльність Остапа Нижанківського була перервана трагічною смертю. Без пред’явлення звинувачень, без оголошення вироку він був розстріляний поляками на перетині залізничних колій у Стрию. Під час святкування 600-річчя Стрия було прийнято рішення про відкриття кімнати-музею Остапа Нижанківського при Стрийській музичній школі, що носить його ім’я.

22


Ольга Бачинська (1875-1951) – ві-дома в Галичині діячка кооперативного, просвітницького та жіночого руху. Ак-тивна учасниця організації будівниц-тва Народного дому, філії кооперативу “Труд”, Крайового “Союзу Господарсько-Молочарського”, торговельного това-риства “Сокільський Базар”, член-заснов-ник краєзнавчого музею “Верховина”, урядник “Каси Задаткової”, директор “Маслосоюзу”, брала участь у діяльності товариств “Міщанська бесіда”, “Просві-та”, ”Союз українок”, “Пласт”, “Сільський господар”. Керувала роботою сирітських захистів і “Товариства опіки над домаш-німи помічницями”.

У грудні 2001 року у місті відкрито кімнату-музей Ольги Бачинської.

24


Історію січового стрілецтва важко уявити без тої ролі, яку відіграло місто Стрий. Саме сюди з усіх частин Західної України 30 серпня 1914 року з’їжджалися молоді українські патріоти. Усього їх зібралося 10 тисяч. Йшли стрільці з сокільським оркестром від залізничного двірця-вокзалу (де тепер встановлена меморіальна таблиця) до передмістя Лани, де розташувалися табори. На місці майдану замість пам’ятного каменя, встановленого на честь стрільців, уже незабаром постане пам’ятник. “Місто Стрий і не думало ніколи, що прийдеться йому бути тим озером, до якого вливаються всі стрілецькі ріки”, – писав відомий стрілецький письменник Роман Купчинський.

Чотири дні перебування стрільців у місті історики називають стрийським періодом легіону Січових Стрільців. Тут січовики 3 вересня приймали присягу, натхненно співали “Ще не вмерла Україна”, бо присягали в першу чергу Україні, українському народові.

4 вересня Стрий прощався зі стрільцями, ешелони йшли на захід, на Лавочне, попереду були Ключ і Маківка.

Стрілецькі світлини відтворюють події 90-літньої давності, подають портрети командирів і рядових, серед яких було чимало стриян...

Ой за тебе, рідний краю,Наші стрільці помирають...

А ми тую славу стрілецькую збережемо!

26


Ці слова характеризують особистість нашого земляка і нашого героя, борця за свободу українського народу, за відновлення незалежності Української держави – Степана Бандери (1909-1959рр.). 8 років гімназист Степан жив у Стрию у родинному маєтку Бандерів на Ланах, у 1927 році склав “іспит зрілості” у Стрийській гімназії. Хоча дитинство і юність майбутнього Провідника були типовими для більшості представників національно свідомої молоді Західної України, все ж його відрізняла особлива завзятість, впертість і цілеспрямованість. Два роки хлопця не приймали до “Пласту” через важку хворобу (ревматизм колінних суглобів). Але, перемагаючи нестерпний біль, завдяки неймовірним зусиллям волі 13-річний хлопчина здав необхідні для вступу у “Пласт” фізичні вправи і 1 жовтня 1922 року був зарахований до гуртка “Вовк” 5-го пластового куреня імені князя Ярослава Осмомисла у Стрию. Це була його перша життєва перемога.

Навпроти гімназії, де навчався Степан Бандера, зараз височить пам’ятник. Бронзова постать з гордо піднятою головою впівоберта до глядача, нахмурені брови, вперто стиснуті вуста. Весь у польоті, у боротьбі, здається, от-от зійде з п’єдесталу і попрямує назустріч вітру.

Автори пам’ятника: скульптор Іван Самотос та архітектор Володимир Каменщик. Відкритий 29 червня 1992р.

Людина, яка стала легендою

28

місто над Стриєм-рікою

Спинися! Пам’ять серця розбуди!

Стрийська тюрма – страшне місце не лише для стриян, але й для жителів усіх навколишніх сіл і містечок. Саме в ній зазнавали найжорстокіших катувань чоловіки, жінки і діти, яких радянська влада вважала “ворогами народу”. Скільки їх тут загинуло, достеменно невідомо. Під час останніх розкопок 1991 року було знайдено останки 255 осіб. Частину перепоховали на цвинтарі ще у 1991р. Є свідчення, що окремі кістяки знаходили і у 60-і роки, коли у приміщенні тюрми діяла колонія для неповнолітніх.

На місці братського поховання у 1991 році було споруджено підземний саркофаг-гробницю, в яку зібрали останки жертв... Над саркофагом на стіні – великий хрест, обабіч – стели з рельєфними зображеннями людських облич, завмерлих у німому крику. Зверху на саркофазі такий же хрест як дзеркальне відображення настінного, виконаний з чорного мармуру. З тих пір під стіною завжди стоять кошики з квітами, живими чи штучними, як данина пам’яті, а на могильній плиті лежать букети і горять незгасним полум’ям вогники свічок, як наша любов, як наші молитви...

У 2005 році поховання стало складовою частиною меморіального комплексу “Борцям за волю України”. При вході в музей вибудувана арка з терновим вінком, а в центрі тюремного подвір’я – бронзова “Пієта”, скульптура, що стала емоційною домінантою Меморіалу Пам’яті. І кожної години звучить дзвін, відбиваючи хвилини, що падають у вічність...

Автори меморіалу – архітектор Орест Скоп та скульптор Василь Ярич.

30

місто над Стриєм-рікою

32

місто над Стриєм-рікоюХРАМИ

Усі дороги ведутьдо храму

Бентежить душу дзвін церковний,Долоні схилені в молитві.

На серці гріх вмирає невгамовний,Вмирає у постійній битві.

М. Іванович

У дні радощів і тривог, в часи турбот і печалі, у свята і будні поспішаємо до Храму на зустріч з Богом. Там, у молитві, розраджуємо душу, просимо допомоги і заступництва, шукаємо розуміння і благословення….

Є куди піти і стриянам: давні і нові, храми чекають на нас. Найстарішим храмом, що відчинив свої двері перед стриянами, є римо-католицький костел Народження Пресвятої Діви. Парафіяльним він став ще наприкінці XIV століття за часів короля Казимира Великого. У XV столітті при костелі діяла школа, парафія утримувала шпиталь. Костел багато разів горів, тому первісних елементів у будові збереглося небагато: мури нефу, пресвітерія, частково каплиць. Сучасна будівля костела має переважно неоготичні форми, оскільки найгрунтовнішу реставрацію пережила наприкінці XIX - початку XX століття, після пожежі 1886 року. Тоді ж побудували і вежу, з якої відкривається пречудова панорама середмістя.

34


Строгий і водночас величний вигляд має храм зсередини: головний вівтар зроблений з Журавненського мармуру, мармурові амвон, хрестильниця; багато декоровані вівтарі, вітражі 1894 року у вікнах пресвітерія зображають святих і Матір Божу з дитятком. Проте найбільшу цінність має образ Матері Божої Цариці Польської Корони, що двічі був коронований, останній раз у 2001 році папою Йоаном Павлом II у Львові. На образі внизу зображена Свята Кінга, зліва від Марії – Святий Станіслав, а справа – Архангел Михаїл. Автором образу є художник Франциск Цинк (1888 р.)

Найдавніший греко-католицький храм, що зберігся, – церква Успіння Пресвятої Богородиці. За словами історика В. Д. Залозецького, після усунення монашого ордену францисканів із зайнятого ними костьолика Святої Марії Магдалини (до якого за час свого столітнього перебування в місті вони встигли добудувати лише простору захристію), закладено на тому місці основу під нову кам’яну церкву, спорудження якої здійснювалося за рахунок парафіян і міста (1836 рік). Форма церкви-базиліка, до якої уже за новітніх часів було добудовано два притвори, відтворено також статую Матері Божої, що до 1939 року стояла на площі перед церквою. Варто зазначити, що стрияни у давні часи особливо почитали Матір Божу, якій присвятили три церкви із п’яти (Різдва Пречистої Богородиці, Успіння Пресвятої Богородиці та Благовіщення Пречистої Богородиці). І сьогодні у церкві Успіння Пресвятої Богородиці зберігається чудотворна ікона Ліської Богоматері, вивезена українцями із Лемківщини у 1947 році.

36


Іконостас церкви різьбив майстер Наконечний та найбільшу цінність з мистецької точки зору має розпис ікон художника-маляра Василя Дядинюка, здійснений в традиційному українському стилі, оновленому школою Петра Холодного. Викладач Львівського коледжу прикладного мистецтва Б.Іванів здійснив реставрацію іконостасу.

У 1894 році на Долішніх Ланах була збудована церква Благовіщення Пречистої Богородиці. Є деякі згадки про те, що на цьому місці первісно стояла дерев’яна церква Рождества Пречистої Діви Богородиці, яка, очевидно, в час козацьких війн згоріла. Із Заплатина було перенесено церкву Святого Миколая і посвячено в ім’я Благовіщення Пречистої Богородиці. Церква побудована у візантійському стилі – це трьохнефний хрестоподібний в основі п’ятикупольний храм. У часи незалежності парафіяни добудували дерев’яну капличку і невелику дзвіницю.

У 1910-1912 рр. споруджено костел Святого Йосифа, а при ньому сирітський заклад. Костел збудовано у стилі романтичний модернізм, своїми формами він нагадує готичні храми середньовіччя, внутрішнє убранство, вітражі зазнали відчутного впливу сецесії. Зараз це православна церква Святого Михаїла.

За часів незалежності у місті побудовано два нові храми. Церква Святого Івана Хрестителя знаходиться в районі новобудов, проте її чіткий і витончений силует яскраво виділяється на фоні багатоповерхівок, милує око лаконізмом і простотою. Церква зберігає традиції візантійсько-українського зодчества. Рік побудови 1991. Архітектор І.Коваленко.

Влітку 2006 року відбулося посвячення церкви Святих Петра і Павла. Величний храм, споруджений відповідно до вимог сучасної архітектури і будівництва являє собою стилізовану у давньоруських традиціях споруду з трьома навами і сімома шатровими куполами. У висоту церква сягає 35 метрів і є однією із найбільших церков Галичини. Незабутнє враження справляє інтер’єр храму : залиті світлом три яруси хорів, вишукані форми іконостасу, сталеві образи. Коли звучить церковний хор, здається, завдяки відмінній акустиці, що десь у небі співає ангельський хор. Рік побудови 1992. Архітектор М.М. Прокопович.

38


40

місто над Стриєм-рікоюМАНДРІВКИ ВУЛИЦЯМИ МІСТА

Мандрівкивулицями міста

Зраджуючи загальноприйняті традиції починати всі подорожі з вокзалу, попробуємо помандрувати з центру, з серця Стрия – майдану Ринок, найдавнішої історичної час-тини міста. Майдан має форму чотирикутника, від якого радіально розходяться вулиці. Деякі з них зберегли давні іс-торичні назви – Торговиця, Валова, Замкова; інші названі в честь відомих історичних осіб – Філарета Колесси, Богдана Хмельницького, Папи Йоана Павла ІІ. Будинки на майдані побудовані згідно з вимогами магдебурзького права – вузькі фасади у три – чотири вікна, відсутність проходів між бу-динками, ринкова площа, на якій ще у XIX столітті зберігав-ся камінь від давнього приміщення ратуші. Наприкінці XIX ст. - поч. XX ст. були спроби побудувати нову ратушу, навіть провели конкурс на кращий проект, проте дальше проекту справа не пішла. Неподалік від майдану Ринок, на захід від костела, розташована школа № 1. У старому корпусі школи розміщався магістрат, у підвалах була тюрма, а над будин-ком височіла пожежна вишка. Будинок споруджений в стилі класицизму, фасад прикрашений пілястрами, на фронтоні – ліхтар. Дивують глядача химерні маски, якими оздобле-на бокова стіна між першим і другим поверхами. Цікава, з точки зору архітектурної забудови, вулиця Народна. Тут милує око симпатичний голландський будиночок з вишу-каними балкончиками, яскравими кольорами й оригіналь-ними орнаментами. Проте справжньою гордістю міста є Народний дім, побудований за кошти громади. Це яскравий зразок еклектичного історизму. Вгорі, над вікнами, в нішах поміщено погруддя видатних діячів української культури. Вище – напис “Рускому народови”, над дверима – герб і зо-лотий лев на голубому фоні. Урочисте відкриття Народного

42

дому відбулося 1 січня 1901 року. До 1939 року тут проводились хліборобські виставки, гастро-лювали мандрівні театри Тобілевича, Стадника. Стіни Народного дому пам’ятають виступи Івана Франка, Марії Заньковецької, Леся Курбаса, Со-ломії Крушельницької, Модеста Менцінського, Олекси Мишуги.

Вулиця Народна виводить нас на центральну вулицю міста, що зараз носить ім’я Шевченка. Вона багата на стилеві будинки, пам’ятні місця. Будинок міської ради – колишній окружний суд – побудований у стилі історичний еклектизм. На розі вулиці Шевченка і проспекту Чорново-ла стоїть будинок знаний як кам’яниця Фіндлін-га, декорований пишною ліпниною, анкерною

43


44


46


48


50


огорожею балконів. У минулому тут знахо-дилася “Каса хворих”, пізніше – міська рада, а зараз - поліклініка. Найстаріша споруда міста – одноповерхова будівля з портиком і колонами, збудована правдоподібно у XVIII столітті. За переказами, цей будинок спору-див стрийський староста, а потім його при-дбав польський король Ян Собєський для улюбленої дружини Марії.

Колишня вілла – тепер дитяча дошкільна установа № 3, – це ще одна візитівка Стрия. Улюблене місце стриян, особливо у весняну пору, коли зацвітають розкішні магнолії і ра-зом з яскраво-соковитою зеленню ягідного тиса, реліктового дерева, що росте поруч, та казково-незвичайною баштою творять не-забутню картину.

Старий корпус СЗШ №2 – колишня єв-рейська бурса, побудована у 1912 році, фа-сад будинку зберіг неповторний національ-ний колорит. Ще одна вілла – замочок на вул. Нижанківського – тепер військкомат.

52


54


56

Memento mori /Пам’ятай про смерть/

Беззвучно падають на пустельні доріжки пожовклі листки. Дрімають в затінку вікових дерев порослі мохом старі гробівці. Ніхто не тривожить їх спокою, тут буває не так уже й багато відвідувачів, не те, що на новому цвин-тарі. Окремі пам’ятники на могилах – справж-ні витвори мистецтва... Тут спочивають наші видатні земляки – гімназійний професор Сте-пан Дубравський, Євген Олесницький, батько й син Нижанківські, Олекса Бобикевич, Ольга Бачинська, січові стрільці...

На могилі жертв, закатованих у тюр-мі, капличка закам’яніла. Мати скорботно закам’яніла в молитві...

Наша друга мандрівка вулицею Колесси до ЗСШ № 7, а потім до пам’ятника Будите-лям і до вулиці Франка. Посеред майдану Незалежності височить єдиний в Україні пам’ятник одразу трьом просвітителям нації Тарасу Шевченку, Івану Франку і Лесі Україн-ці. Творці меморіально-скульптурного комп-лексу Василь і Володимир Одрехівські. Цікава архітектурними забудовами і вулиця Франка. Саме тут збудовано наприкінці XIХ століття іменні вілли “Стефа” і “Гелена “ (стиль мо-дерн), а на розі вулиць Шевченка і Франка велична споруда кінця XIX ст., що належа-ла стрийському багатію Солтису. Це ще один зразок стилю сецесія. Вхід до будинку з вулиці Франка прикрашений кам’яною головою Зев-са. На вулиці Крушельницької приваблюють відразу дві будівлі – симпатичний ошатний будинок Центру творчості дітей та юнацтва – колишня вілла “Турег”, побудована у ІІ пол. XIX ст. (тут був парафіяльний будинок косте-лу Св.Йосифа), збудований у стилі еклектич-ний історизм, та міський будинок культури (колишній “Сокіл” - дім польських залізнич-ників) - ще один яскравий зразок сецесії.

57


“Коліївкою” ще й нині старожили називають про-спект Чорновола. По обох боках вулиці збереглося чимало ошатних одноповерхових будиночків, оз-доблених оригінальною ліпниною кам’яниць.

На привокзальній площі тісно від натовпу машин, автобусів і людей. Тут важко знайти місце , щоби зосереджено роздивитися. А дивитися є на що. З двох боків проспекту Чорновола – двоповерхові кам’яниці, в одній з них розміщувався готель “Ім-періал”. Ще й тепер збереглися ліпнина, балкони та еркери, якими так прикметний стиль сецесія.

Саме приміщення вокзалу тричі відбудовува-лося з “нуля”. Перша дерев’яна “станція колійова” була збудована у 1872-1875 роках і згоріла під час пожежі 1886 року. Теперішня двоповерхова будівля була споруджена після Другої світової війни на місці квиткових кас.

Якщо звернути з проспекту Чорновола наліво, то ми можемо пройтися двома вулицями – Степа-на Бандери або Олекси Бобикевича. Вулиця Сте-пана Бандери (в минулому Ягеллонська, Сталіна, Миру) – це район, де проживали заможні польські родини. Будинки тут розкішно декоровані, добро-тні, найвищі (на той час) у місті. Особливо виділя-ються будинки районного суду та стоматологічної поліклініки (колишня кам’яниця Заплатинських). Не менш привабливою з архітектурного погляду є ву-лиця О.Бобикевича. Найцікавіші будівлі, безперечно, вілла початку XX ст. (романтичний модерн) – нині Будинок працівників освіти і музей “Верховина” (колишня власність доктора Євгена Олесницького). Тут містилися почергово адвокатська канцелярія, каса задаткова, “Українбанк”, українська жіноча семінарія, філія Львівського музичного інституту імені Лисенка. Поряд з Будинком працівників освіти – пам’ятник Івану Франку.

На вулиці Є.Олесницького особливе зацікавлення викликає дім під № 3. Тут на другому поверсі жив і мав свою контору землемір Михайло Кравців, член Крайового Проводу ОУН. Частими гостями у нього бували С.Бандера, сім’я Ребетів, С.Охримович.

Ще одну мандрівку можемо здійснити по вулиці Валовій. Тут знаходиться му-зей Ольги Бачинської, а майже навпроти у XIX ст. було споруджено міську пошту. Коли було збудоване нове приміщення пошти, то у старому розмістили філіал першої чоловічої гімназії. На розі Валової і Незалежності стоїть велична споруда музичної школи. Якщо пройти вулицею Незалежності далі – неодмінно приверне око навдивовижу неповторний будинок “Гвязди” (польського купецького това-риства). Нині тут знаходиться філіал бан-ку “Фінанси та кредит”. Район міста від пожежної станції аж до друкарні був за-селений переважно німецькими колоніс-тами. Навіть вулиці тут носили відповідні назви, як от Євангелістська. У колишній протистантській церкві нині храм єван-гельських християн-баптистів.

Кожна вулиця вписала свою, хай ма-леньку, але незабутню сторінку у велику Історію Міста...

59

місто над Стриєм-рікоюСТРИЙ МИСТЕЦЬКИЙ

Стриймистецький

Крилець, крилець, соколе, дай!Полину, злечу в рідний край!

Де рідна хата наче в віночку, Сади довкола, гори й горбочки.

Стрия квітучі береги,Ліси, діброви, гай, луги,

А верхи гір сягають зір.

Богдан Кирчів.

За свою довговікову історію Стрий подарував Україні чимало творчих особистостей: літераторів, художників, акторів, композиторів. Серед них: письменники Григорій Куйбіда (ХVІІ ст.), Богдан Кирчів (1856-1900 рр.), чия пісня “Крилець, крилець …”на музику нашого краянина компози-тора Віктора Матюка стала справжнім гімном Стрийщині, художники Василь зі Стрия (ХVІ ст.), Остап Оброца (1931-1973 рр.), Богдан Дружинець (1928-1963 рр.); композитори – Остап (1862-1910 рр.) і Нестор (1894-1940 рр.) Нижан-ківські, актриса Іванна Біберович (1861-1937), скульптор Наталія Мілян (1869-1942 рр.). І у наш час примножують славу українського мистецтва десятки талановитих стриян.

60

Петро Обаль

Не був стриянином, проте віддав нашому місту кращі роки свого життя, залишив нам велику мистецьку спадщи-ну один із найяскравіших художників України ХХ століття Петро Обаль (1900 – 1987 рр.). Він прожив довге й знач-ною мірою трагічне життя, бо, як кожен справжній син сво-го народу, розділяв усі його страждання й біди, включно з тюрмою та засланням, але не зламався, зберіг дитинно чис-тий погляд на світ і неповторну палітру сонячних кольорів. Вдячні стрияни зібрали спадщину художника в окремий му-зей. Петро Обаль творив у жанрі акварелі, графіки, ексліб-рису, та особливо любив живопис, його творчий живопис-ний доробок становить коло 300 робіт.

61


62

Осип Величко

Народний майстер різьби по дереву Осип Величко (1922 – 2000 рр.) теж не був корінним стриянином, проте все життя прожив у Стрию, тут зріс і сформувався як самобутній художник. Різьбярську традицію приніс з батьківщини, з Перемишля, де його учителем в гімназії була Олена Кульчицька. Найбільше западають у серце його роботи з плос-кого рельєфу, здається, що тепле дерево дихає під руками, само по собі створюючи трепетно вишукані образи князів і мислителів України.

Остап Оброца

Найяскравішим графіком серед усіх митців-стриян, безперечно, був Остап Оброца. Його роботи виконані з незвичайною пристрастю, у них відчувається душевний неспокій художника, його пристрасна й непогамована жага творчості. Герої гравюр – в невпинному русі, в од-вічній борні й пошуку, як і сам художник.

Іван Венгринович (1927-1989 рр.) – художник з добрими і гідни-ми очима. З кожної живописної роботи митця струменіє його лагід-на й ніжно ранима душа. Як ніхто із земляків, він зумів оспівати рідне Підгір’я, в тому числі сторінки нашої історії. Картина “Захар Беркут” – яскраве тому підтвердження.

До кращих зразків мистецької спадщини належать роботи худож-ників-емігрантів зі Східної України Олександра Харкова та Михай-ла Козика, що деякий час жили на Стрийщині і залишили помітний слід у культурно – мистецькому житті краю.


Митцем у кількох іпостасях можна назвати Мирона Не-стерчука, поета і художника, перекладача і дослідника мистецтва. Видання перекладу книги Гр.Нарекаці “Книга тра-гедії” (переклад зі старовірменської) визнали на книжковому форумі у Львові у 2005 році книгою року. Як художник Мирон Нестерчук працює в техніках акварелі і лінориту, монотипії і пастелі, олії і туші, гуаші й енкаустики.

Добре відома й шанована стриянами творчість Григорія Паламаря – художника по склу за професією (на стрийсь-кому склозаводі пропрацював понад тридцять років і здобув звання “Заслуженого художника України”) і живописця за покликанням. Мабуть, ніхто з українських художників не схо-див так багато доріг, як Григорій Паламар. Саме завдяки його непосидючості й фанатичній працездатності можемо милува-тися довершеними силуетами дерев’яних карпатських церков, частини з яких уже давно немає.

64


Традиції митців минулого продовжує молоде поколін-ня живописців, серед котрих особливо вартує на увагу творчість Олега Завозіна. Багато робіт художник при-свячує рідному місту, зображаючи його в сонячну весня-ну пору цвітіння магнолій, у час літнього дощу, осіннього туману чи зимової заметілі.

Трепетно змальовані ніжними барвами пастелі улюб-лені затишні куточки міста нікого не можуть залишити байдужими. Тому роботи художника є окрасою багатьох приватних збірок колекціонерів.

Виховується у мистецьких закладах міста юна талано-вита молодь. Вище художнє професійне училище №16 готує різьбярів і художників-дизайнерів, вишивальниць і ткаль. В училищі працюють творчі майстерні лозоплетін-ня і кераміки, художньої обробки шкіри і петриківського розпису, виробів з соломки і ковальської майстерності.

66


68

69

Софія Садловська – коріння стриянка, закохана у рідне місто і при-роду. Її ніжні сентиментальні акварелі з любов’ю і трепетом відтворюють улюблені куточки міста. Особливою популярністю серед стриян користу-ються також поетичні натюрморти з квітами художниці.

Виховується у мистецьких закла-дах міста юна талановита молодь. Вище художнє професійне учили-ще №16 готує різьбярів і художників – дизайнерів, вишивальниць і ткаль. В училищі працюють творчі майстерні лозоплетіння і кераміки, художньої обробки шкіри і петриківського роз-пису, виробів з соломки і ковальської майстерності.


70


72

місто над Стриєм-рікоюКРОКИ У МАЙБУТНЄ

Кроки у майбутнє

Місто – як жива істота, воно народ-жується, за час свого існування переживає високі злети і стрімкі падіння. У часи розквіту Стрий ставав одним із найбагатших і най-розвиненіших міст Галичини, у часи занепа-ду перетворювався майже на село, та знову і знову, як безсмертний Фенікс, відроджувався з попелу і ставав ще кращим. Сьогодні місто на злеті. Воно посилено розбудовується, роз-суває межі, прибирається у нові шати. Гомін-ливе, веселе, працьовите місто, що впевнено крокує у майбутнє.

Десятки нових крамниць і кав’ярень, ве-личні торгові центри, банки, житлові будин-ки прикрашають його. Давайте ж заглянемо у ці куточки нового юного Стрия …

74


76


78


80


Монахом входить вечір у місто, Де церкви баня й костьолу спис.У небі – зоряне намисто,Півмісяць під хрестом завис.

Микола Іванович

82


84


86


88


90


92

95

Блискуча й мерехтлива, як сльоза,Шуміла незагнуздана вода

Сама собою …

Богдан Стельмах

З ріки все почалося, Вона дала ім’я місту, а разом з тим і характер - за-пальний і непогамований “Бо Стрий - то посвист вітру, нестримний плин води, що реве й злоститься на перекатах, в час повені затоплює всю землю аж до край-неба, як тоненькі скіпочки валить і вивер-тає з корінням столітні дерева й ніколи не втомлюється, ніколи не стихає… На то вона і Ріка. Стрипа , Дністер, Бистриця, Стриганці і навіть риба пструг одного з нею корення. І ми, стрияни, діти ріки…

А Стрий – колиска Стрибога, столиця Стрибога

струнко стоїтьУкраїни стражем!

Роман Кудлик

STRYI

The town of Stryi has been standing on the left bank of a mountain river for 7 centuries already. At the times of the ancient Kyivan Rus our ancestors built their settlements here, because this place was located exactly on the crossroads of trade routes, one of which was called Ruskyi. The town was founded in the XIV-th century and in 1385 it became the centre of the district or “volost” and in 1431 it got the privilege of the Magdeburgh law. The Castle of Stryi was probably built on the site of an ancient Rus “horodyshche” or settlement. It was a mighty fortress, never seized by enemies. Even later (XV-XVII cent) Stryi was distinguished by its powerful defenses. Besides the castle there was also a fortificated estate or “filwarek”, the house of the “starosta” (the head of the town) and two rows of ramparts.

The town emblem is one of the oldest in Ukraine. In 1991 on the base of the ancient emblem a new one was designed. In 2000 certain changes in the emblem were introduced.

The history of Stryi is rich in events. The town became the arena of fierce battles, it was attacked by the Turks and Tartars as well as by the robbers from Madyarshchyna and Moldova. The town citizens suffered from feudal clashes and disasters, especially from fires. There were 18 big fires, the last of which devoured 3/4 of the town. That’s why there aren’t any of the ancient buildings left in Stryi. But the ar-chitectural styles of the first half of the XXth century are represented perfectly.

The beginning of the XXth century was the time of the awakening of the national consciousness, formation and development of the patriotic and nationalist organizations which raised a group of con-scious young men and women, fighters for the independence of Ukraine. Among the most outstanding people of Stryi the trinity of the so-called “budytels” should be mentioned first of all. These were the most prominent social and cultural figures. They were Yewhen Olesnytskyi, a lawyer and a politician, Oleksa Bobykewych, a priest, and Ostap Nyzhankivskyi, a composer. Among the women of Stryi the most well known and interesting personality was Olha Bachynska, famous in Galicia as an outstanding figure of the women movement.

The district of Stryi or Stryishchyna can be considered the birthplace of the so-called “Sichove Stri-letstvo”. It was in this town that in October of 1914 the last legion of “Sichovi Striltsi” was formed, here they took the oath and from here they went to war. Stepan Bandera was the man who become a legend. Bandera lived in Stryi for 8 years. He was a student of Stryi Gymnasium. It was here that he started his social activity being a member of the patriotic youth organization “Plast”.

Unfortunately, there is also a sad place in the town. It is a prison. 300 people were tortured to death here. In 1991 the remains of the victims were buried in the sarcophagus and in 1995 it became a fort of the memorial “To the Fighters for the Freedom of Ukraine”.

Stryi is famous for its churches, belonging to different religious confessions. The oldest of them is the ancient Roman Catholic Cathedral of the Birth of the Blessed Virgin built in the XIVth century. And the greatest temple is St. Peter and Paul’s Church. It is one of the biggest temples in Galicia, 35 metres in height.

Reading this book one can make an exciting journey through the Streets, squares and parks of the town, to admire its views.

Stryi has given a lot of creative people to Ukraine: writers, artists, composers, actors, musicians and constructors.

A separate chapter of the book tells about the most brilliant artists, famous all over Ukraine such as Petro Obal. This book contains reproductions of the works of O.Velychko, M.Vengrynovych, O.Zavozin, H.Palamar and students of the school of artists.

This town is like a living being. It’s born, it grows, it overcomes ups and down. Now it is at its highest point. The town of Stryi now moves to the success.

It all has started with the river. The river gave its name to the town as well as it gave it a character. And we, the citizens of Stryi, are the children of the river.

And Stryi – the cradle of Stryboh, the capital of Stryboh Stand gracefully, a guardian of Ukraine. Roman Kudlyk

96

97

ЗМІСТ

Вступне слово-звертання до читачів ............................................................................................. 7

Історична мозаїка .......................................................................................................................................... 8

Постаті ...................................................................................................................................................................... 20

Спинися! Пам’ять в серці розбуди! ................................................................................................... 30

Усі дороги ведуть до храмів ..................................................................................................................... 34

Мандрівки вулицями міста ....................................................................................................................... 42

Стрий мистецький .......................................................................................................................................... 60

Кроки у майбутнє ............................................................................................................................................. 74

ФОТОАЛЬБОМ “СТРИЙ”

Підписано до друку 17.05.2007р.Друк офсетний. Гарнітура “Гарамонд”Формат 70х100/8. Папір крейдований.

Ум. друк. аркушів 15,1.Тираж 1000 примірників

Віддруковано в друкарні ДП “Видавничий дім “Укрпол”82400, м. Стрий Львівської обл.,

вул. Ю.Липи, 6тел. (03245) 5-91-20, 4-07-54

photoalbum stryi

Documents