22 вересня 2016 року №38 (19220)

Отримай безкоштовні СМС про перекриття руху!

Покличте – і я прийду Зовнішність буває оманливою. Побачивши уперше Софію Варченко – невисоку, худеньку жінку, ніколи б не подумалось, що вона здатна на великі справи.

110 років із киянами і для киян • Передплатний індекс «ВК»: 37607

Стор. 18

У лісі Феофанії знову шукають гроші фонду Ющенків

Територія «лікарні майбутнього» заросла чагарниками та бур’янами. За ними вже й фундаменту – єдиного, що звели, – не видно.

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

Колаж Наталії СЛІНКІНОЇ

Зручна програма

стор. 10–16 стор. 19

Перший посол незалежної України в Туреччині Ігор ТУРЯНСЬКИЙ:

ТБТБ

Стор. 7

Завод «Радикал» Завод «Радикал» загрожує отруйними загрожує отруйними відходамивідходами

Чи надасть Кабмін кошти для очищення території колишнього хімічного велетня на столичній вулиці Червоноткацькій? стор. 5стор. 5

«Незважаючи на російську окупацію Криму, наша країна зберігає свій вплив у Чорноморському регіоні»

Аукціонний «Арсенал»Один із найстаріших стадіонів Києва перетворюється на руїну, а його територію планують забудувати.

Стор. 21

кур’єр «ВК»2

Фото Павла

ПАЩ

ЕНКА

КИЇВРАДА УХВАЛИЛА

Фото Оле

ксія

ІВАН

ОВА

Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220)

ПАМ’ЯТНИКИ

Усі декомунізовані пам’ятники розмістять у Музеї монумен-тальної пропаганди СРСР – таку назву матиме нова установа, яка розташується на території Націо-нального комплексу «Експоцентр України» (ВДНГ).

Про це «Вечірці» розповів за-ступник міського голови – се-кретар Київради Володимир Прокопів. За його словами, ми повинні визнати і висловити нашу принципову позицію до тих злочи-нів, які були скоєні комуністичним режимом. Ми повинні облаштувати таке місце, де зможемо навчити на-ших дітей не повторювати помилок минулого, котре буде своєрідною точкою «ніколи знову».

Відкриття Музею тоталітаризму в «Експоцентрі України» приуро-чать до компартійного ювілею – 100-річчя Жовтневої революції. Головними «трофеями» стануть скульптури «вождя світового про-летаріату». Адже саме з ініціативи Леніна зародилося радянське мо-

нументальне мистецтво, де чітко проявилися принципи компар-тійності.

– Наразі над цим питанням працює робоча група, до якої входять мистецтвознавці, пред-ставники КМДА та Інституту на-ціональної пам’яті. Куратором є арт-менеджер Володимир Ка-дигроб, – повідомила Анастасія Гайдукевич, начальник відді-лу музейної справи Інституту

національної пам’яті. – З усіх куточків України мають зібрати радянські пам’ятники, які відо-бражають епоху пропаганди то-талітарної ідеології. Сьогодні ми перебуваємо на етапі формування концепції цього проекту. Після громадських обговорень потрібно буде відшукати кошти для його реалізації. Сподіваємося на під-тримку меценатів, а не лише на державний і місцевий бюджети.

Отже, Україна наслідує досвід інших країн Європи. У Болгарії, як відомо, створили Музей со-ціалістичного мистецтва, у Литві – Музей комунізму, де зберігають демонтовані монументи часів СРСР. До речі, вхід до нового му-зею, напевне, буде платним, як і в інших пострадянських державах. Зокрема у болгарській столиці від-відування згаданого вище музею коштує 3 євро (приблизно 80 грн), а в Будапешті для ознайомлення з «Будинком терору» потрібно заплатити 7 євро (196 грн).

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ

Музей тоталітаризму збирає експонати

На пленарному засіданні Київради депутати підтримали ініціативу щодо створення у столиці онлайн-системи попе-реднього запису для отримання медичних послуг.

– У комунальних закладах охо-рони здоров’я столиці є недоліки у процедурі попереднього запису до лікарів вузькопрофільної спе-ціальності та виклику дільничних лікарів за місцем проживання, – пояснила депутат Алла Шла-пак. – Відтак виникають хаотич-ні та неврегульовані черги. Ще одна проблема – нерівномірна навантаженість лікарів. Усе це призводить до того, що хворі отримують медичну допомогу несвоєчасно та неякісно. Основна мета рішення — економія часу, коли хвора людина з температу-

рою не повинна йти в поліклініку і сидіти у довжелезних чергах, а може самостійно обрати для себе зручний час.

На переконання депутатів, які підтримали це рішення, створення такої онлайн-системи вирішить низку проблем. Загалом забез-печуватиметься законне право мешканців столиці на отримання швидкої, якісної та своєчасної медичної допомоги.

Як повідомили «Вечірці», для упровадження онлайн-системи залучатимуть кошти інвесторів. А Департамент охорони здоров’я спільно з Департаментом еконо-міки та інвестицій КМДА протягом двох місяців мають розробити проектно-кошторисну докумен-тацію. Все робиться для того, аби наступного року кияни змогли користуватися цією новацією.

ЕКСПЕРИМЕНТ

ПРОЕКТИ

Дедалі частіше в Києві можна натрапити на інформацію про впрова-дження інноваційних новинок: енергоефективне освітлення вулиць, розумні світлофори, системи підрахунку трафіку, нові підходи в органі-зації велодоріжок і переходів. Тепер усе це вирішили зібрати в одному місці .

Як повідомив координатор ініціативи KyivSmartCity Юрій Назаров, територія експериментального майданчика проляже від парку імені Котляревського до станції метро «Лук’янівська».

- Дуже приємно, що ми пропонуємо проект не на Хрещатику, а трішки далі від центру, – зазначив під час його презентації голова Шевченківської РДА Олег Гаряга. – Вулиця Мельникова, зокрема її частина від метро до перехрестя з вулицею Деревлянською, досить цікава: тут є і транспортний вузол, і чималий трафік людей, і великий сквер, де хочемо зробити капремонт з урахуванням концепції smart-city. Основна ідея – не тільки втілити в життя нові ідеї та фішки, а переосмислити вулицю через застосування максимальної кількості новітніх технологій.

Також планується, що в довколишніх закладах упровадять такі проекти, як електронна карта учня, поліклініка без черг, створять тестове перехрестя, враховуючи вимоги сучасної урбаністики. Нови-ми технологіями територію насичуватимуть коштом компаній, що хочуть їх презентувати, а капітальне оновлення скверу бере на себе Шевченківська РДА.

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Розумний квартал на Лук’янівціДо лікаря потрапимо без черги

ФОТОФАКТ

21 вересня, у Міжнародний день миру, в Києві з ініціативи міськдержадміністрації пройшов Марш миру

У заході взяли участь представники Київської міської та районних державних адміністрацій, студенти, учасники АТО, ветерани праці та всі охочі. Ініціативу підтримали й ветерани-афганці. Учасники ходи зі-бралися біля Меморіалу загиблим в Афганістані. Вони поклали квіти до пам’ятника українським воїнам, після чого колона вирушила до Націо-нального музею історії України в Другій світовій війні.

«Картка киянина»: збільшено час для переоформлення Деякі проблемні питання щодо «Картки киянина» не раз по-рушували депутати Київради. Наприклад, їх непокоїло, що картки не переоформили понад 400 тисяч громадян.

Нещодавно Київрада вне-сла зміни до міської цільової програми «Турбота. Назустріч киянам» на 2016–2018 роки. Зокрема продовжено термін користування «Карткою кия-нина» до 1 квітня 2017 року. Таким чином, власники картки, які не встигли її замінити, ма-тимуть додатково півроку для переоформлення, не втрачаючи пільги на проїзд у метрополі-тені. Дві третини киян ще не отримали нову картку, оскільки процес переоформлення три-ває 3–4 тижні. На момент вве-дення тимчасової адміністрації у банку «Хрещатик», у системі «Картка киянина» було зареє-стровано 633,9 тисячі громадян, які мають право на пільговий проїзд у київському метрополі-

тені. Сьогодні, за інформацією «Ощадбанку», переоформлено лише 200 тисяч карток.

– Наше рішення забезпе-чить максимальний соціальний захист пільгових категорій киян та переселенців на період перевипуску «Картки киянина» іншою банківською установою, – зазначив голова бюджет-ної комісії Київради Андрій Странніков.

Також передбачається до-ручити виконавчому органу Київради розробити та затвер-дити порядок надання адрес-ної матеріальної допомоги студентам з числа дітей-інвалі-дів, інвалідів, дітей-сиріт, дітей із сімей киян, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час Революції Гідності, та ді-тей з малозабезпечених сімей на часткову оплату навчання у вищому навчальному закладі за їх вибором.

Михайло КАМІНСЬКИЙ

Бессарабка –крок до європейської мобільності 17 та 18 вересня для автомо-більного руху закрили Бесса-рабський проїзд – між ринком і ТРЦ «Арена-Сіті». Кияни та гості міста отримали не просто вулицю без автівок, а й майданчики для активних заходів.

Перекривати рух транспорту почали ще опівночі, аби встиг-нути звільнити дорогу від при-паркованих автівок. Трисмуговий проїзд щодня здається вщерть запаркованим, хоча насправді тут одночасно стоять лише 60 автомашин. На ранок вулиця спорожніла – і замість парку-вального майданчика з’явилися намети громадських організацій, велосипедисти. Одне кафе ви-ставило додаткові столики на асфальті, магазин персонального електротранспорту надавав для тестування сегвеї та моноколеса. На декілька годин місце тради-ційного транспортного колапсу перетворилося на майбутнє без машин.

Головним організатором захо-ду стала Асоціація велосипедистів Києва, а ключовим партнером – патрульна поліція. Підтримав акцію й ПінчукАртЦентр: май-стер-класи для дітей відбувалися просто неба, на асфальті з’явилися дитячі малюнки як символ того, що замість транспортного колапсу тут може завирувати життя.

Головними критиками такої ідеї під час заходів стали базарні торговці… через відсутність мож-ливостей припаркувати автівку біля ринку. Проте безпосередньо на місці спільно з київськими ур-баністами на Бессарабській площі вдалося знайти кілька технічних рішень: як поєднати пішохідну зону та паркувальний майданчик для клієнтів ринку. Утім, спершу на Бессарабці мають зробити наземні переходи.

Інф. «ВК»

Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220 ) 3

Фото Павла ПАЩЕНКА

ЩО ПИШУТЬ ЗАРУБІЖНІ ЗМІ ДОКЛАДНІШЕ НА САЙТІ–VECHIRNIYKIEV.COM.UA

Ключі до Андріївського

Опалювальний сезон може запізнитися «Київенерго» потерпає через безгрошів’я

Міська влада здійснила давню мрію киян – зробила Андріїв-ський узвіз пішохідним. Для обмеження руху автомобілів його перегородили спеціаль-ними болардами (металеви-ми стовпчиками, що здатні опускатися). Проте справді пішохідним узвіз можна на-звати хіба що умовно, у чому переконався кореспондент «Вечірки».

Дізнавшись, що Андріїв-ський узвіз перейшов з тесто-вого пішохідного режиму на постійний, захотілося пере-свідчитись у цьому на власні очі. Але побаченим, м’яко ка-жучи, були здивовані. На в’їзді до «київського Монмартру», звідки, власне, і починається художній вернісаж, що пере-

ходить у виставку-продаж су-венірів, жодних обмежувачів не помітили. Вулиця була вщерть заповненою сновигаючими автівками, поміж яких пере-сувались пішоходи.

А де ж розрекламовані бо-ларди, котрі мають перекри-вати автівкам доступ на узвіз? Їх ми побачили, пройшовши майже половину вулиці, – аж біля підніжжя Андріївської церкви. Тут дорогу перегоро-джують 10 металевих стовп-чиків, два з яких посередині мали б автоматично опуска-тися, пропускаючи «потрібні» автомобілі. Один із них уже не працює, і щоб проїхати далі, водієві слід зв’язатися з дис-петчером, котрий перебуває на Контрактовій площі в при-міщенні Подільської райдерж-

адміністрації, де спостерігає за вулицею на моніторі завдяки відеокамерам. Він звіряє в базі дані про авто й дає «добро»…

– В організації пішохідної зони на Андріївському узвозі справді є проблеми. Зокрема, зламано один болард, заміну якому вже замовили в Італії, – коментує ситуацію Андрій Мукан, т.в.о. генерального

директора КП «Поділ-благо-устрій». – Для забезпечення режиму пішохідної зони ми роздали 145 електронних клю-чів, виготовлених замовника-ми проекту. Загалом же люди задоволені нововведенням, і транзит через Андріївський узвіз зменшився відсотків на 90.

Микола ПАЦЕРА

The Washington Post

Придивіться до облич героїв

У свіжому номері американської газети The Washington Post розміщені фотогра-фії 63 українських героїв, які борються за свободу та незалежність України. У тексті до фото йдеться про підписання 5 грудня 1994 року Росією, США та Великою Британією Будапештського меморандуму про надання Україні гарантій безпеки від загроз або застосування сили проти її територіальної цілісності та політич-ної незалежності в обмін на відмову від ядерної зброї.

«У лютому 2014-го Росія окупувала український Крим. У квітні того самого року російські війська вторглись у східну Україну. У результаті агресії Путіна загину-ли понад 10 тисяч українців, більш ніж 2,5 мільйона втратили свої домівки. Сьогодні єдиними й безумовними гарантіями без-пеки та територіальної цілісності України є її герої – воїни, волонтери, медики, капелани та журналісти, які захищають український народ, його гідність і цінності від нещадного ворога. Подивіться уважно на їхні обличчя. Ці українські борці за сво-боду відзначені нагородами й орденами за кропітку працю та зразкову відвагу в захисті Батьківщини», – резюмує видання.

Independent

Тіні Трампа та Путіна нависли над Україною

На щорічній Ялтинській конференції цього року Президент України Петро По-рошенко порушив питання російської агресії. Після того, як Кремль захопив Крим, Ялтинська європейська стратегія відбувається в Києві. Петро Порошенко наголосив на необхідності подальшої під-тримки України з боку ЄС. Висловивши жаль стосовно Brexit, Президент заявив, що Україна сповнена рішучості продовжити

свій шлях для вступу в ЄС. Український лідер застеріг, що «євроскептицизм, ан-тиамериканізм, ізоляціонізм руйнують визначену систему координат західної цивілізації», і зауважив, що проти «по-пулізму та цинізму» необхідно боротися.

Але не тільки проросійські сепаратисти викликають занепокоєння української влади. Тривожить те, що Дональд Трамп хвалить Володимира Путіна та зневажливо відгукується про НАТО.

Що може статися, якщо кандидат-рес-публіканець після прийдешніх виборів у США опиниться в Білому домі? Президент України кілька разів нагадав про російську агресію в Криму та зазначив, що ця тери-торія перетворилась на «концентраційний табір у найкращих радянських традиціях».

BBC

У чому секрет успіху українських спортсменів на Паралімпіаді?

…Є одна країна, яка продемонструвала свій найгірший результат під

час виступу на Олімпійських іграх у Ріо, але водночас стала світовою наддержавою в Паралімпіаді. Це Україна.

Посівши шосте місце в Афінах 2004 року, українці фінішували четвертими в Пекіні 2008-го та в Лондоні чотири роки тому. Тепер вони готові стати ще на одну позицію кращими, комфортно

розташувавшись на третьому місці в медальному заліку в Ріо й поступаючись тільки Китаю та Великій Британії. Висту-пи українських паралімпійців особливо дивовижні з огляду на те, з якими про-блемами зіткнулась Україна останнім часом: економічна криза, війна на сході країни, втрата головної тренувальної бази в анексованому Росією Криму.

Голова Паралімпійського комітету Укра-їни Валерій Сушкевич – людина, котра спричинила цей успіх, адже саме він роз-робив програму «Інваспорт», яка працює в низці шкіл з обладнаними комплексами для занять паралімпійськими видами спорту в усіх регіонах України. «Ми ство-рили найкращу систему фізичного вихо-вання, спорту та реабілітації для людей з обмеженими можливостями», – сказав Сушкевич ВВС.

ПЕРЕВІРКА «ВК»

ПІДГОТОВКА ДО ЗИМИ

МАГ проти корупції Не дивуйтесь, але в Україні з’явився громад-ський антикорупційний загін спеціального призначення. Так дехто називає велику групу активістів, які вміють ефективно боротися з корупцією. Їх майже тисяча, і діють вони в усіх регіонах.

Поштовх цій справі дали фахівці Центру демократії та верховенства права, а також «Реанімаційного пакету реформ». Вони започаткували Майстерню активних громадян (МАГ), з якої, власне, і бере початок біографія спецпризначенців.

Спочатку МАГ на конкурсних засадах дібрав 30 майбутніх регіональних тренерів. Вони приїхали до Києва, де навчились, як і чим «воювати» на цьому фронті. А вчителями були науковці, експерти, знані журналісти.

Потім координатори проекту та юристи Центру демократії та верховенства права кілька разів відвідали всі області України, де провели 48 регіо-нальних семінарів. Навчали не бозна-яких секретів, а злободенного: як своєчасно отримувати доступ до публічної інформації, правильно користуватися онлайн-реєстрами, готувати журналістські роз-слідування, допомагати правоохоронцям прин-ципово боротися з розкраданням, зловживанням, хабарництвом… Таким чином удалося вибудувати всеукраїнську мережу громадян, котрі, за словами директора Центру демократії та верховенства права Тараса Шевченка, набули практичних навичок для ефективної боротьби з корупцією на місцях.

У багатьох містах і селищах непочатий край роботи з різними зловживаннями. Про це розпо-відали й самі регіональні активісти. Ба більше, вони досліджували злободенні теми в межах конкурсних проектів. За словами керівника Майстерні активних громадян Олесі Холопік, тематика робіт стосувалася земельних махінацій, нецільового використання бюджетних коштів, зловживань у шкільних їдальнях, прокурорського та суддівського свавілля, порушень у медичній галузі тощо.

Чимало з цих матеріалів активісти опублікували у ЗМІ. Також вони звернулися щодо виявлених зловживань до Феміди, апелювали до громадських зібрань.

– Важливо, щоб громадяни займали активну життєву позицію. Ми маємо змінювати країну, починаючи із себе. І ділитися досвідом з іншими, – вважає директор Центру демократії та верховенства права Тарас Шевченко.

Леонід БОРИСЕНКО

За три тижні – календарний початок опа-лювального сезону. Цього року він може запізнитися на тиждень-два.

Днями на ТЕЦ-6 відбулася колегія КМДА. Теплоенергоцентраль повністю готова до холодів, запевнили чиновників енергетики. А ось теплові мережі, через безгрошів’я ПАТ «Київенерго» та бло-кування «Нафтогазом» його рахунків за багаторічні борги, – не зовсім.

Як місту допомогти приватній компа-нії? Столиця вже виділила «Київенерго» 270 мільйонів авансом. Перший заступ-ник глави КМДА Геннадій Пліс пообі-цяв піти в уряд і нагадати, що держава сама заборгувала столичним енергетикам більш як 80 мільйонів за світло й тепло в держустановах.

Держбюджет також не компенсував різниці у тарифах за попередні роки. «А це половина нашого боргу», – зазначив Магера. Міністри хоч би зняли штрафні санкції на цю суму. Бо виходить замкне-не коло: держава штрафує енергетиків за прострочені борги перед державним «Нафтогазом», а про свою заборгованість перед «Київенерго» з року в рік забуває. А страждають кияни.

«Попри скруту у сфері теплоенергети-ки країни та блокування рахунків понад ста теплопостачальних підприємств, ми створили кризовий штаб, визначили від-повідальних за запуск системи опалення у місті та районах, залучили додаткові ресурси для ліквідації аварій на теплових мережах, – каже заступник голови КМДА Петро Пантелеєв. – Щороку мережі зношуються, є

тенденція до збільшення аварійності: якщо у 2014 році мали 3485 пошкоджень у період гідравлічних випробувань, 2015-го – 4342, то цьогоріч – 5804 пошкодження. Завершення програми встановлення лічильників місто змушене взяти на себе, зважаючи на її велику соціальну роль».

Житлофонд підготувався до холодів на 93 відсотки (затримка за ОСББ, ЖБК і відом чими будинками, які отримали пас-порти готовності тільки на 15 відсотків), лікарні – на сто, школи і дитсадки – на дев’яносто відсотків, повідомив заступник директора Департаменту житлово-кому-нальної інфраструктури КМДА Олександр Малихін. Найкращі справи у Святошин-ському та Шевченківському районах, гірші – у Дніпровському і Солом’янському.

Олег ПЕТРЕНКО

ГРОМАДСЬКІСТЬ І НАВЧАННЯ

комунікації4 Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220)

Юрій ЗУБКО, депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Який х л оп -чисько не мріє стати футболіс-том, щоб бути як Шева або Мессі? Але не кожен може. А ми

знаємо, як допомогти хлоп’ятам спробувати свої сили у футбольній битві. Чемпіонат дворових футболь-них команд «Троєщина футбольна» урочисто стартував на стадіоні по вул. Бальзака, 54. Показовий матч провели юні футболісти команд «Алмаз» і «Ніка». Емоції – не пере-дати! Як наполегливо вони грали, як співали гімн! Щиро, з усією душею, як і належить справжнім громадя-нам своєї країни…

Юрій КРИКУНОВ, депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Плануємо пере-профілювати міські будинки-інтернати. Сто-лиця є першим містом, що закін-чило конкурс і під-

готувало усі необхідні документи для участі у проекті зі Світовим банком. У

Києві вже є консультант, що переміг у міжнародному конкурсі – компанія ITLand. 10 серпня було підписано до-говір між Міністерством соціальної політики і представниками ITLand. Очолює проект екс-міністр праці та соціальної політики Іван Якович Сахань. Відтак експерти напрацьову-ватимуть схему перепрофілювання будинків-інтернатів. Головне за-вдання – інтегрувати, за можливістю, діток у соціум. Для складної катего-рії – виробити правила утримання. А головне – змінити становище дити-ни з інвалідністю у суспільстві, для цього потрібно змінити ставлення суспільства до цієї дитини. За перші 9 місяців роботи з дітьми експерт має розробити регіональний план для Києва, що визначатиме ті заходи, які має провести міська влада для реформування дитячих будинків. Проект розрахований на 4 роки.

Володимир БОНДАРЕНКО, керівник апарату КМДА

Ми чітко розуміємо: саме за-раз необхідно докласти мак-симальних зусиль, аби нові

конкурси на посади у столиці відбувались не тільки прозоро, а й активно з боку претендентів та за участю громадськості. Для цього я готовий постійно поширювати (читай – нагадувати) інфор-мацію про конкурси, а також консультувати щодо підготовки документів учасниками.

Місто повинне дихати свіжим повітрям. Київ по-требує відповідальних професіоналів, яких усі мають право вивчати «під мікроскопом». Нехай перший раз (конкурс на головного архітектора. – Ред.) не був ідеальним – ми отримали об’єктивно різний зворотний зв’язок від громадськості. Але ці заува-ження перетворяться на досвід, що буде врахований під час розроблення та проведення нових конкурсів. Наразі я можу відверто сказати, що одним з най-потужніших ходів нашої комісії стане випробний термін для переможця. Перемога в конкурсі – це не безмежна влада, а величезна відповідальність перед містом і громадою, яку потрібно брати на себе не тільки під час випробного терміну, а щодня.

Вадим ВАСИЛЬЧУК, депутат Київради (фракція «Об’єднання «Самопоміч»)

Коли був у Щасті, там прово-дилась патріотична гра «Джу-ра» – всеукраїнська програма, яку підтримала українська держава. За фактом – та сама «Зірниця», але з іншою назвою. Викладачі не мали уявлення, що

вони повинні робити, ставили історичні питання про Росію. Ще 2006 року працював на Луганщині з місцевими хлопцями, котрі розміщували намети. Я тоді був інструктором з козацького рукопаш-ного бою. Коли вони побачили, як виховують пластунів, сказали, що в них такого немає і що, можливо, робили б так само, якби воно в них було. Ми тоді на громадському рівні не змогли донести необхідність патріотичного виховання. Зараз держава знову кинула все це на поталу. Я не зможу змінити ситуацію на державному рівні, але принаймні працюватиму в цьому напрямку в Києві. І сподіваюся, що мені вдасться згуртувати відповідних людей. Вірю, що ми все зможемо, головне – засукати рукави.

Андрій АНДРЕЄВ, депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Розпочато облаштування скверу по вул. Солом’янській, 28. Заплановано багато ро-боти, адже на меті у нас зробити цей сквер

приємним та комфортним місцем відпочинку для місцевих мешканців. Нагадаю, що раніше, аби унеможливити забудову цієї території та навести на ній лад, мною було ініційовано прийняття рішення Київської міської ради від 23.07.2015 №796/1660 щодо надання статусу скверу земельній ділянці біля будинку №28 на вул. Солом’янській.

Олег ПЕТРОВЕЦЬ, депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Приємно, що за мого сприяння до Програми економічного і соціального розвитку м. Києва на 2016 рік було включено капітальний ремонт

приміщень, покрівлі та системи освітлення Школи джазового та естрадного мистецтв (вул. Челябінська, 7-в). Роботи завер-шилися – тож маємо вражаючий результат. Тепер заклад може похвалитися красивими холами та коридорами. Двері у кабінетах замінили на нові – гарні та якісні. На стелях встановлено спеціальні діодні світильники, які дають багато світла і при цьому заощаджують енерго-витрати. А дах більше не про-тікає. З депутатського фонду виділив кошти на оновлення малого актового залу школи, де проходять концерти.

Олег СОКОЛОВ, консультант з питань створення та ефективного управління ОСББ

Прошу вва-жати цю ін-формац ію офіційним зверненням до депутатів Київради Во-

лодимира Шарія і Михайла Іщенка. Школа №320 знахо-диться на суміжній території з вашими округами, панове. Якщо придивитися, то школу про-сто розбирають по «запчастинах». Вона не повинна так виглядати, інакше автоматично викликає у людей нездорові асоціації із вседозволеністю, і що найсум-ніше – з безкарністю. Прошу по-

сприяти у відновленні огорожі навчального закладу. А також пропоную встановити відеос-постереження за всім зовнішнім периметром, адже на стадіоні школи трапляються масові бійки школярів... Моє занепокоєння вищезгаданими проблемами ви-кликано двома речами: перше – моєю громадянською позицією і друге – безпосереднім сусідством. Давайте впорядкуємо і вирішимо проблеми.

Павло ТАРАСЮК, заступник голови Територіальної організації в місті Києві (Блок Петра Порошенка)

Майже 7 місяців тому я познайомився з Людмилою Павленко – бібліотекарем СШ № 224. Саме після цього знайомства вирішив розпочати програму

«Українські книги – у школи столиці». Пані Людмила розповіла, що зі своєї скромної зарплати щомісяця купує для школярів якусь книгу українською мовою. Саме під час тієї випадкової зустрічі вона сказала мені: «А знаєте, ці діти, можливо, вже ніде, окрім нашої бібліотеки, і не побачать книгу...». Сьогодні учні СШ №224 одержали більше сотні книг – і нових, і зібраних нашими партійцями з Дніпровського району. Дякую усім, хто вже став учасником програми «Українські книги – у школи столиці». Хочу побажати вам відчути таке ж могутнє душевне тепло, яке сьогодні відчув я, коли Людмила Федорівна на прощання сказала: «Дякую, що є люди, яким не все байдуже».

Олесь МАЛЯРЕВИЧ, депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Андре Піддубний, виконавчий директор та член прав-ління Німецько-Польсько-Украї нського Товариства (НПУТ), керівник центру «Наші діти», експерт німець-

кого фонду GIZ, засновник хокейної команди Telbin riders (Березняки, Київ), має плани щодо створення у Дніпровському районі сучасного спортивного центру для розвитку хокею на роликах та роликового спорту. Як один із варіантів його розміщення розглядаємо Гідропарк. Роблю все від мене залежне, щоб інвестори не втрачали бажання інвестувати в Київ, а навпаки, розповідали іншим, що інвестиції в Київ – це можливо!

слово – діло

турбота

позиція

запитініціатива

Ольга БАЛИЦЬКА , депутат Київради (фракція «Об’єднання «Самопоміч»)

Забудова під прикриттям декомунізації? Днями до мене звернулися занепокоєні мешканці Шевченківського району з

інформацією про пошкодження пам’ятника радянській партизанці Зої Космодем’янській, який стояв у одно-йменному сквері на перетині вулиць Гончара та Богдана Хмельницького. Декомунізація – це одна справа, але дуже дивно, чому саме цю частинку нашого району поступово звільняють від усього – спочатку продуктовий ярмарок, потім пам’ятник... Скла-дається враження, що це робиться цілеспрямовано. Що ж буде далі? Як нам вже вдалося з’ясувати, ця ділян-ка має офіційно закріплений статус скверу, формально це є бар’єром для потенційних бажаючих звести чергову «свічку».

реалії

Підготовлено за матеріалами особистих сторінок у Facebook

Фото Григорія КУБЛАНОВА

особливий випадок 5Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220)

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ

200 тисяч тонн небезпечних відхо-дів накопичилося там, де раніше працював завод «Радикал». Ми-нулого тижня депутати Київради звернулися до уряду по допомогу: столицю треба негайно рятувати від екологічної біди.

Це питання намагалися виріши-ти щонайменше впродовж десяти років – про «Радикал» згадали, коли ухвалили загальнодержавну цільову програму захисту населення і те-риторій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного харак-теру. Проте обіцяні кошти (134 млн гривень) так і не виділили.

СМОРІД БІЗНЕСУ НЕ ЗАВАДА…

Доба руїни. Такий сумний ви-сновок напрошується після огля-дин потрощених приміщень на столичній вулиці Червоноткацькій. Частина будівель, розкиданих на десятках гектарів, ніким не охоро-няється. Від колишнього потужного підприємства залишилася лише гучна назва. Там, де раніше пра-цювали сотні робітників, сьогодні панує мертва тиша.

При вході на територію в ніс неприємно б’є запах дусту, на землі – різнокольорові калюжі, гори металобрухту та каміння. Таке враження, що велетенське звалище живе своїм життям. Окрім небезпечних відходів і заржаві-лих металоконструкцій тут можна розжитися і автозапчастинами, розкиданими поблизу одного з приміщень.

Під час відвідин небезпечної території вдалося з’ясувати, що основними джерелами забруднення навколишнього середовища залиша-ються напівзруйновані приміщення цеху електролізу, склад солерозчин-ника та шламонакопичувачі. Поруч

з ними, попри сморід і забрудне-ність ртутними відходами, активно працюють десятки різноманітних фірм: станції техобслуговування автівок і автостоянки, склади... І, здається, нікому не спадає на думку, що зовсім поряд – небезпека. На за-питання «Вечірки» люди реагують із олімпійським спокоєм: мовляв, ніяких токсичних відходів тут уже давно немає.

А тим часом, як стверджують екологи, токсичні речовини про-довжують свій негативний вплив на навколишнє середовище, ви-діляючи в атмосферу пари хло-ру, забруднюючи поверхневі та ґрунтові води…

ЯК ОЧИСТИТИСЬ ВІД РТУТІ?

Завод збудували у повоєнні часи поза межами міста – серед соснового лісу. З часом Київ по-чав розширюватися, охоплюючи землі, на яких був і сумнозвісний «Радикал».

Працювати на підприємстві, орієнтованому на «оборонку», вва-жалося дуже престижно: зарплата була значно вищою, дострокова

пенсія... Проте, на жаль, до заслу-женого відпочинку доживали не всі. Зважаючи на шкідливі умови праці, робочий стаж не переви-щував і десяти років.

Після розвалу Союзу заводчан спіткала така ж доля, як і більшість їхніх колег з промислових гігантів столиці. Після втрати державних замовлень «Радикал» втратив і ринки збуту. Постановою Арбі-тражного суду Києва від 4 серпня 2000 року його визнали банкрутом.

Згодом стало відомо, що в одно-му з цехів обвалився дах, внаслідок чого зруйнувалися ємкості, в яких зберігали сотні тонн ртуті (її ви-користовували в якості рідкого електроду). В ході перевірки ви-явилося, що на 60 гектарах заводу зберігалося 134,6 тонни ртуті, 109 тонн сірчаної кислоти, 44 тонн ртутних шламів, 62 тонни соляної кислоти, 12,5 тонни аміаку і близь-ко 2500 тонн інших відходів. Певну частину цього добра (близько 200 тонн) відправили на переробку до Микитівського ртутного комбінату (Горлівка). Пізніше ізраїльська компанія S.I. Group Consort Ltd вивезла із заводської території ще

4,4 тонни хлорорганічних відходів для утилізації в Польщі.

Проте замість повноцінного очищення левову частку площі зда-ли в оренду приватним структурам.

Як повідомили «Вечірці» у по-стійній комісії Київради з питань екологічної політики, сьогодні роз-глядають три варіанти здійснення демеркуризації (очищення від ртутних сполук). За першим варі-антом утилізацію та захоронення всіх відходів доцільно провести на полігоні ТОВ «Микитртуть» (єдино-го в Україні спеціалізованого під-приємства для переробки відходів ртуті). Вартість цього проекту – 224 тис. гривень (у цінах 2012 року). Другий варіант передбачає зни-щення найнебезпечніших відходів (близько 10 тис. тонн) на території ТОВ «Микитртуть», решту відходів із низькою концентрацією – на полігоні у Київській області. Такий проект коштує 237 тис. гривень (у цінах 2012 року).

Проте вся проблема у тому, що робоча потужність ТОВ «Ми-китртуть» становить лише 20 тис. тонн на рік. Крім того, під-приємство розташоване у зоні проведення антитерористичної операції (на окупованій терито-рії окремих районів Донецької області). Тому не виключається останній варіант — демеркури-зація за межами України: його вартість оцінюється у 1,3 млрд гривень (у цінах 2012 року).

ЕКОЛОГІЧНА БОМБА УПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ

Територія колишнього заводу «Радикал» – це екологічна бомба уповільненої дії, розташована за декілька сотень метрів від багато-людної станції метро «Лісова», по-ряд з ринком, торговими центрами, офісами, житловими будинками.

– Саме тут знаходиться ціле кладовище ртуті, причому такої місткості, що з неї можна було б зробити градусники для всієї пла-нети, – каже депутат Київради Анна Сандалова. – Левову частку небез-печних речовин становить хлорор-ганіка. Один з найбільш агресивних її представників – сумнозвісний діоксин, який загрожує здоров’ю людини. Він відноситься до стій-ких органічних забруднювачів, накопичується в межах харчових ланцюгів та може переноситися на великі відстані, не змінюючи своєї структури.

Вирішити цю проблему за ра-хунок столичної казни сьогодні неможливо. У бюджеті Києва на 2016 рік очікується надходження екологічного податку в сумі лише 32,6 млн гривень. Тому ми ухва-лили рішення про звернення до Кабінету Міністрів України з ви-могою розробити варіант демерку-ризації промислового майданчика ВАТ «Радикал» за рахунок коштів державного фонду охорони навко-лишнього природного середовища протягом 2016–2018 років.

компетентно

Георгій ЛИСИЧЕНКО, директор Інституту геохімії навколишнього середовища, доктор технічних наук, член-кореспондент НАНУ: – Ми досліджували територію колишнього заводу «Радикал», брали проби для проведення аналізів. Як з’ясувалося, концентрація ртуті тут у сотні разів перевищує норму. Ртуть, що знаходиться в землі,

випаровується і потрапляє у наш організм. Там іще є багато орга-нічних відходів. Нині ми співпрацюємо з однією американською організацією, яка наступного року має виділити необхідні кошти для повноцінного аналізу – близько 200–300 тисяч доларів. Базові дані щодо цих токсичних відходів у нас уже є, але цього не-достатньо. Проектну документацію для утилізації всіх відходів роз-робили ще три роки тому, проте тоді не було політичної волі з боку державного керівництва. Без допомоги світового співтовариства цю екологічну проблему вирішити неможливо.

Тривалий час у вестибюлі так званої труби біля столичного залізничного вокзалу – під-йому від вулиці Старовокзальної до пів-нічних платформ та площі біля приміських кас – можна спостерігати непривабливу картину. Одні пасажири із сумками, «крав-чучками», наплічниками та іншою покла-жею деруться догори, а назустріч їм таким же чином спускаються інші...

Ці два потоки розділяє металевий хребет ескалатора, який, здається, зберігся тут ще з доісторичних часів, оскільки вже покрився шаром пилюки й павутинням, а також… людськими прокльонами.

«Вечірка» поцікавилася, чому ж цей мета-левий «монстр» давно іржавіє без роботи? І ось що з’ясувалося.

Ескалатор, який мав би полегшити підйом і спуск пасажирів з валізами та інвалідів, поставили на капітальний ремонт, пояс-

нили в «Київпастрансі», на чиєму балансі він перебуває. Спочатку зупинили одну транспортну стрічку – на спуск, а інша працювала на підйом пасажирів. Але на-прикінці січня нинішнього року ескалатор «загальмували» повністю – через зношення деталей і небезпеку для пасажирів.

Проте капітальний ремонт розпочали чомусь із… оновлення стелі в цьому вести-бюлі. А от до «оживлення» ескалатора руки не дійшли і досі. Чому? Та тому, що тут по-трібен серйозний ремонт, якого не було вже 10 років, і саме нинішнього закінчився ліміт безпечної роботи ескалатора. Підйомник обстежили фахівці Київського метрополітену

і склали кошторисну документацію, згідно з якою вартість капремонту механізмів становить 10,5 млн гривень. Звісно ж, таких коштів у «Київпастрансу» не знайшлося, тому в транспортному департаменті КМДА сподіваються, що бюджет Києва буде пере-виконано і тоді, можливо, виділять кошти на ремонт ескалатора...

Отже, штурм «труби» триватиме ще дов-го. Саме через цей перехід поспішають на приміські електрички дачники. Особливо потерпають кияни та гості столиці, які при-їжджають на вокзал швидкісним трамваєм з Борщагівки, а також звичайним тран-спортом – з Подолу та інших районів. Про

людей з обмеженими можливостями годі й говорити, адже для них перехід до тієї ж міської електрички з вулиці Старовокзаль-ної практично неможливий – доводиться долати цілий квартал, роблячи добрячий гак вулицями Старовокзальною – Жилян-ською – Петлюри до головного входу вокзалу. А вже звідти можна спуститися й до міської електрички, хоча це також нелегко, оскільки немає спеціальних пандусів.

Та й сам перехід тротуаром від «труби» до привокзальної площі більше схожий на прифронтову смугу – асфальт наче зритий вибухами снарядів, іти ним з валізами просто небезпечно. Порівнюючи ці гнітючі картини з глянцем Південного вокзалу, мимоволі подумалося, що це – не ворота, а покинуті задвірки європейської столиці, які давно вже потребують капітального ремонту…

Микола ПАЦЕРА

Непідйомний ескалатор нам це не подобається

Завод «Радикал» загрожує отруйнимими відходамиЧи надасть Кабмін кошти для очищення території колишнього хімічного велетня на столичній вулиці Червоноткацькій?

погляд6 Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220)

Піаніно Вадим ПЕТРАСЮК

Останні років 30 це піаніно не видало жодного звуку. Стояло забуте в сільській хаті. Але бабуся наполягла, щоб забрали для внучки. Ну, привезли його до Києва. А як на 14-й поверх затягнути? Замовили вантажників.

Ті приїхали. Точніше, приїхав. На ви-гляд – натуральний качок: біцепси – як трилітрові банки, шия ширша за голову. Але на обличчя навіть трохи інтелігент-ний. В окулярчиках. Назвався Євгеном, вибачився, що один, інші мовляв, їдуть у заторах: «Вони зі своєї роботи, я зі своєї – мені ближче».

– А хіба ви не професійні вантажни-ки? – насторожилися господарі.

– Це як подивитися. Сашко возить фортепіано вже років двадцять. Я менше. А Микола – той взагалі патріарх. У кон-серваторії немає такого рояля, що його він не тягав би. Та ви не переживайте.

– А яка ж у вас основна робота? – Інструктор у спортклубі. Ну, і ще

трохи викладаю гру на гітарі. Незабаром під’їхали інші вантажники. – Це хто в нас такий красень? – ледь

привітавшись з господарями, Микола од-разу звернувся до фортепіано. Погладив рукою, подивився на табличку: – Пауль Мейєр!? О-о, друже, як давно ти мені не попадався!

І вже звертаючись до господарів додав:

– Німець. Трофей. Чудовий інструмент. Йому, напевно, років сто, так? Їх після вій ни масово привозили з Німеччини.

Вантажники взялися до роботи, і зо-всім скоро піаніно – не торкнувшись ані стінки, ані сходинки – ніжно перепливло до кімнати.

– Так ви у консерваторії працюєте? – запитали в Миколи господарі, наливаючи йому мінералки.

– Ні, ми з Сашком – у пожежній охороні. Але фортепіано особисто я вожу вже років тридцять.

Бачачи, що господарі дивляться зди-вовано, Микола продовжив:

– Я знаю всіх настроювачів у Києві. Багато хто вже навіть померли. Але є й такі, що зробили великі гроші. Особливо на роялях. Купували за тисячу «баксів», відновлювали, продавали за 15 тисяч. Так само і піаніно: за «сотку» узяв, дав йому перетяжку, нове лакування – за «штуку» продав. Хтось це робить у гаражах, але є й такі, що орендують цехи на заводах. О-о, це цілий всесвіт!

– І вам у ньому роботи вистачає, – чи то запитально, чи ствердно сказали господарі.

– Ну, дивіться, вчора перевезли чотири інструменти, сьогодні після вас веземо ще один, і завтра на восьму ранку – знову піаніно. Вересень–жовтень – самий пік. Діти в музичні школи йдуть. Одні сім’ї купують інструменти, інші по-збавляються.

Допивши мінералку і повертаючи склянку, Микола мовив, наче наказ за-читав:

– Значить так, інструменту будь-що потрібна перетяжка. Тижнів зо два по-стоїть – прийме вологість квартири, далі викликайте майстра. Тільки не баріться, бо включать опалення – піаніно «попли-ве». Втратите інструмент. Пауль Мейєр – красу-унчик! Рідкісний. Другого такого, може, й нема у Києві.

Женя випрягся з мотузок, відкрив піаніно, заграв. Заграв чисто.

– Забирай лямки, їдьмо, Бетховен, робота чекає! – майже хором сказали Сашко та Микола.

кава з бульбашками

Після Революції Гідності громадянське суспільство в Україні зробило помітний крок у своєму розвитку. Тим, хто хоче наслідувати європейські прак-тики, столична влада готова передати частину своїх повно-важень разом із фінансовими ресурсами. Директор Департа-менту суспільних комунікацій КМДА Марина Хонда вважає, що Київ може стати першим пі-лотним містом України, де буде реалізовано ринковий підхід до надання соціальних послуг.

– Для початку давайте з’ясуємо, що ми маємо на увазі, коли говоримо «соці-альні послуги», і хто їх може надавати?

– Український законода-вець визначив, що соціаль-ні послуги можуть надава-ти бюджетні установи або підприємства на конкурсній основі. Скажімо, Департамент соціальної політики «розпо-діляє» кошти на такі послуги, а мешканці отримують по-слуги лікарні, патронажних сестер і так далі. Ми ж хочемо дещо змінити стару систе-му і залучити до цієї роботи громадські організації. Ви будете здивовані, але у Єв-ропі 90% соціальних послуг надають неприбуткові гро-мадські організації, які мають замовлення від держави, міста чи регіону. Виграє від цього конкретна людина, яка може обрати, яка саме організація їй допомагатиме. Зазвичай цим правилом користуються люди похилого віку чи люди з обмеженими фізичними можливостями.

– Як саме це працює у Європі?

– У червні-липні цього року Координатор проектів ОБСЄ в Україні організував поїздку для української делегації до Білорусі, Австрії та Португа-лії. Ми побачили дуже цікавий досвід Австрії, де 60% обсягів соціальних послуг виконують приватні неприбуткові органі-зації. Віденські соціальні уста-нови комфортні, затишні… I, головне, люди можуть обирати пансіонати денного перебуван-ня за своїми вподобаннями. При цьому вони сплачують невелику частину своєї пенсії, а решту фінансує держава. Біло-руси надають медико-соціальну допомогу громадянам похилого віку та інвалідам за місцем проживання. Для цього там активно залучають Білоруське товариство Червоного Хрес-та – недержавну комерційну організацію, з якою укладено уже понад 30 договорів у регі-онах. Цікавим також є досвід громадських організацій Пор-тугалії, які спочатку надавали такі ж послуги за власні кошти, а потім ці проекти підтримала держава.

– Що, на вашу думку, може запозичити Київ?

– Майже все, були б кошти. Разом з тим, сьогодні Україна має інші виклики... Тож, на мою думку, крім соціальних послуг, слід залучати громадськість до благоустрою територій (маємо дуже хороший досвід співпраці із ОСНами), захисту прибереж-них смуг, екологічних проектів тощо. У нас є активні організа-ції, які співпрацюють із сім’ями воїнів АТО та переселенцями, здобули велику довіру і повагу суспільства. Ми хочемо підтри-мати усіх, хто охоче займається цією роботою і потребує коштів для своїх задумів.

– Чи достатня в Україні законодавча база для того, аби місто могло замовляти виконання таких послуг?

– У нас є закон про фінансу-

вання соціальних послуг, який чітко визначає категорії людей для соціальної допомоги. По-станова Кабміну передбачає, що цю допомогу можуть на-давати бюджетні установи або підприємства. Як ви розумієте, ГО у цьому переліку нема. Так от, ми хочемо напрацювати та-кий механізм для ГО за допомо-гою ОБСЄ. Крім того, депутати Київради, впевнена, приймуть необхідний пакет документів на рівні міста. Розуміємо, що працювати з бюджетними кош-тами непросто, адже проекти мають бути правильно подані,

дуже чітко виписані, а також передбачені механізми конт-ролю, аби місто могло спокійно віддати замовлення і не хви-люватися, чи виконають угоду.

– А які кошти для проекту може виділити ОБСЄ?

– У рамках проекту «Вдо-сконалення доступу для ор-ганізацій громадянського суспільства в Україні до на-дання соціальних послуг» ОБСЄ фінансує розроблення нормативно-правової бази, а пізніше навчатиме службовців та громадські організації. Ко-шти на реалізацію конкретних проектів виділятиме місто зі свого бюджету.

– Чи можуть сьогодні ГО отримати бюджетні кошти на реалізацію своїх проектів?

– О, ми тільки за! Навіть маємо підготовлений разом з експертами проект рішення про фінансування громадських організацій на конкурсній осно-ві щодо реалізації конкретних проектів…

– Яким чином визнача-тимуться громадські орга-нізації, що отримають ці бюджетні кошти?

– Лише на конкурсній основі. Від «вікового обмеження» для ГО вирішили відмовитися, бо є такі, які на паперах існують десять років, а практичної ро-боти – обмаль, і навпаки – ор-ганізації, засновані у 2014–2015 роках, котрі мають велику під-тримку суспільства. Водночас розуміємо, що перший рік після оголошення конкурсу (сподіва-юся, що він стартує вже у 2017 році) і нам, і самим громад-ським організаціям буде дуже важко. Але у нас є позитивний досвід – робота із органами самоорганізації населення.

Коли ми розпочинали міський конкурс проектів та програм розвитку місцевого самоврядування, у ньому взяли участь лише кілька ОСНів, а зараз маємо десятки проектів з облаштування прибудин-кових територій, створення скверів, встановлення дитячих та спортивних майданчиків, котрі місцеві громади успішно реалізують за фінансової під-тримки міста. Якщо 2010-го на ці проекти місто виділяло 500 тисяч гривень, то у 2015 році – півтора мільйона.

Як бачите, зростає кількість учасників, зростає довіра до конкурсу і до влади. Сподіва-ємося, такою ж активною буде співпраця з ГО.

Анастасія АДРОВА

Марина ХОНДА, директор Департаменту суспільних комунікацій КМДА:

«У Києві вперше може «У Києві вперше може бути реалізовано ринковий бути реалізовано ринковий підхід до надання соцпослуг»підхід до надання соцпослуг»

Ольга ОЗЬОРНА, Національний співробітник проектів з питань розвитку громадського суспільства ОБСЄ: – Проект «Вдосконалення доступу для організацій громадянського суспіль-ства в Україні до надання соціальних послуг» створює нові можливості для співпраці органів державної влади і ГО. Насамперед, треба вносити зміни до законодавства щодо прозорості, звітності та концептуального змісту, навчати

представників держструктур і громадських організацій, які займаються соціальними послугами. Минулого місяця ми організували для членів робочої групи ознайомчу поїздку до Австрії, Пор-тугалії та Білорусі, де показали традиційні практики надання соціальних послуг громадськими організаціями. Від КМДА запрошували директора Департаменту суспільних комунікацій Марину Хонду, яка має великий практичний досвід і є членом робочої групи з реалізації проекту. Думаю, до кінця жовтня будемо готові надати свої законодавчі рекомендації. Дуже важливим є те, що самі громадські організації на момент розроблення тендерної процедури беруть у цьому безпо-середню участь.

Володимир КУПРІЙ, виконавчий директор БФ «Творчий центр ТЦК»: – Для Києва особливо цінною є практика визначення потреб та оцінка якості надання соціальних послуг, які максимально зорієнтовані на потреби отримува-ча таких послуг (а не утримання територіальних центрів соціальної допомоги, як це у нас відбувається). На запрошення ОБСЄ ми вивчали європейський досвід, де закладено принципи вільного вибору способів отримання соціальних послуг

у залежності від медичних показань. Скажімо, в Австрії практикується так звана форма спільного проживання таких людей в одній квартирі чи форма так званої «прийомної сім’ї» для людини похилого віку. До речі, багато хто може дорікнути, мовляв, треба збільшити фінансування мережі комунальних установ. Не зовсім переконливо це звучить, оскільки практика тієї ж Білорусі де-монструє, які шалені кошти витрачаються на утримання пріснопам’ятних терцентрів, але люди все менше хочуть йти в ці установи, бо їх такі сервіси не влаштовують.

коментарі

У Європі 90% соціальних послуг надають непри-буткові громадські організації, які мають замов-

лення від держави, міста чи регіону. Виграє від цього конкретна людина, яка може обрати, яка

саме організація їй допомагатиме.

7Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220)

Фото Григорія КУБЛАНОВА

Фото Григорія КУБЛАНОВА

розслідування

Олег ПЕТРЕНКО

– Де тут «лікарня майбутньо-го»? – перепитали ми на кінце-вій зупинці 11-го тролейбуса у Пирогові.

– Новий «Охматдит»? Отам, – якийсь чоловік показав стежку, що вела в ліс, навпростець до знаменитої клініки «Феофанія» і астрономічної обсерваторії.

– Це вже лікарня минулого, пам’ятник президентству Ющен-ка: міні-копія його державного правління, – медсестра з «Фео-фанії», яка поспішала на роботу, стала нашою попутницею. – Ідея буда хорошою, мала всенарод-ну підтримку. Та сьогодні вже й фундамент тієї будови поріс чортополохом…

СТРАЖІ КУПИ АРМАТУРИ

Металевий паркан із боку лісо-вої асфальтівки – свіжопофарбова-ний – вочевидь, має свідчити, що 11-гектарну територію й досі до-глядають. Однак за кілька метрів у лісі фарба скінчилася. А з боку обсерваторії – лише іржава сітка.

Територія «лікарні майбут-нього» заросла чагарниками та бур’янами. За ними вже й фунда-менту – єдиного, що звели, – не видно. Але люди тут бувають – купи пляшок та іншого сміття зустрічаються в багатьох ярках. У далечині – будівельні крани, дві установки для буріння і забивання паль, купи бетонних плит, дощок, усяких будочок…

Фіранку в будочці біля воріт хтось підняв. Над парканом ви-сунулася голова молодика. Охо-ронець лише по радіо чув, що проти фонду Катерини Ющенко за це будівництво розпочато кри-мінальне провадження. Але слідчі сюди ще не приходили. Ми перші.

Телефоном покликав стар-шого. Той чи то довго йшов, чи консультувався, що нам відпо-вісти, але затримався на хвилин п’ятнадцять. На територію не пустив ані як журналістів, ані як

представників громадськості, яка усім миром скидалася на цю споруду, тож, вочевидь, теж має право подивитися на результат своїх інвестицій…

– Що ж тут досі охороняєте – кілька метрів порепаного з роками фундаменту? – запитуємо. – Тех-ніку ж можна вивезти…

– Тут ще є багато арматури, шістсот паль, інші матеріали...

РОДИНУ ПРЕЗИДЕНТА ПІДВЕЛИ… БЮРОКРАТИ

Ще рік тому, як розповідають працівники обсерваторії, тут сто-яв великий щит, який інформував, що будівництво почалося 2009-го

і мало завершитися чотири роки тому. Всеукраїнський центр охо-рони здоров’я матері та дитини планувався як багатопрофіль-ний лікувально-профілактичний заклад на 45 тисяч квадратних метрів у вигляді простягнутої руки: п’ять чотириповерхових корпусів-пальців із центральним корпусом-долонею. Тепер і цей щит-паспорт будівництва зняли…

Завадили звести небачену досі в Україні клініку «численні полі-тичні, бюрократичні та інші при-чини», пояснила днями її ініціатор Катерина Ющенко, відгукуючись на звістку про початок кримі-нального провадження. Ніби над

політичними процесами і всіма бюрократами тоді стояв хтось інший, а не її чоловік…

За великим рахунком, десятки мільйонів гривень люди переказу-вали з 2006 року до благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутньо-го» під гарантію, власне, самого прізвища «Ющенко». «Малі укра-їнці», здебільшого натхненні пер-шим Майданом і вірою у Віктора Андрійовича. А великі бізнесмени ділилися капіталом із мотивацією дещо ширшого спектра. Скажі-мо, тодішній нардеп Геннадій Москаль назвав їхні пожертви навіть своєрідними «хабарами главі держави». Чи «відкупними», адже більшість зі спонсорів були з когорти політичних опонентів помаранчевої влади, вчораш-німи соратниками Януковича. Про меркантильність «великих благодійників» може свідчити й статистика звітності фонду: юридичні фірми перераховували кошти тільки до президентських виборів 2010-го, далі – нулі. Суми ж цих пожертв зменшувалися разом із падінням рейтингу тре-тього президента: в 2006–2008 роках – десятки мільйонів, 2009-го шістсот тисяч, 2010-го п’ятсот гри-вень… Люди ж жертвують і досі. Щоправда, тоді скидалися за рік мільйонами, торік же, приміром, зібрали лише дві тисячі.

ЗАЛИШИЛОСЬ СІМДЕСЯТ ТИСЯЧ

Загалом, як звітує фонд, зібра-но 100 мільйонів (82 переказали підприємства, 17 – фізичні осо-би), ще 75 млн «наросло» на бан-ківських депозитах. Пригадуєте, десять років тому фонд заявляв про 262 мільйони – майже по-ловину тодішнього кошторису будови? То, як нині кажуть у фонді, була лише задекларована сума, себто обіцяна в угодах, зокрема й знаними олігархами. Багато з них, бідкається нині пані Ющенко, згодом не виконали своїх обіцянок. Один із таких – Сергій Тарута – підтвердив це та відповів, що готовий був дати

гроші на одне з відділень, якби… побачив саме будівництво, а не лише піар.

Але й за 175 мільйонів, скажете, можна дещо звести, крім паркана і фундаменту. Фонд звітує: перший мільйон було витрачено ще 2007-го на інжиніринг (консультації, дослідження, конкурси), зарплату й податки. У наступні три роки п’ятдесят мільйонів вклали у про-ектні роботи на папері й десять – на будмайданчику: рубали дерева, рівняли рови, мостили фунда-мент… А ще майже півмільйона «проїли» на конференціях, пре-зентаціях, виставках, навчаннях. Більш як вісім мільйонів пішло на адмінвитрати – зарплати, оренду офісів, телефонні розмови тощо. Ще десять – на податки.

Лише половина знеціненої ін-фляціями й девальваціями бла-годійної суми дійшла до самої благодійності – закупку на початку вже цього десятиліття медоблад-нання, яке передали тимчасово в інші медустанови, та створення позаторік у Львові «міні-лікарні майбутнього» – Центру медичних інновацій «Novo» – неприбутко-вого за статутом, але платного на практиці закладу. За два роки безплатно тут обстежено тільки 380 пацієнтів (п’ять відсотків від загальної кількості), як сказано на сайті самої установи, адже безкоштовно допомогу надають лише дітям загиблих на Майдані та в АТО, а також важким реані-маційним та ургентним хворим малюкам.

Сумніви щодо чесності створен-ня платного медзакладу за народні гроші останнім часом виникали у багатьох – як у наших колег, так і у самих спонсорів із числа олігархів і нардепів. Може, слідчі розберуться. Хоча, як стверджує сама Катерина Ющенко, її фонд «пережив 14 перевірок – це були СБУ, КРУ, Генпрокуратура, подат-кова, міліція, і жодна не виявила розкрадання».

Наразі залишилося тільки 70 тисяч гривень. Руйнується й фун-дамент…

У лісі Феофанії знову шукають У лісі Феофанії знову шукають гроші фонду Ющенківгроші фонду Ющенків

з перших вуст Катерина ЮЩЕНКО: «У 2000 році в «Охматдиті» я зустріла матерів, які спостерігали, як їхні діти вмирають в огидних, застарілих, переповнених палатах, тому що технологія і процедури, що тоді застосовувалися у малих містах США і Європи, були недосяжними для столиці України. Я хотіла використовувати можливості, доступні для мене як дружини Президента, щоб привернути увагу до цієї величезної проблеми. ...Якби ми дійсно хотіли вкрасти гроші, ми могли б зробити це легко і без усякого піару, не на очах у всієї країни. Мені гірко, що такий потрібний проект кинули під ноги недоброчесним політикам».

думки вголос

Андрій ЗОЛОТАРЬОВ, керівник Центру «Третій сектор»: «Думаю, не особисто Катерина Ющенко була замішана в цих махінаціях, а скоріше люди, які оточували колишню першу леді, нагріли руки і змастили свої пальці медом на будівництві лі-карні. Цей фундамент – символ ділових якостей і

морального обличчя представників нашого політикуму. Якщо гроші не було банально розкрадено, то профукано».

Михайло ПАВЛІВ, політолог: «Завдання цієї справи – не розслідувати, а про-демонструвати боротьбу з корупцією, сколихнути чергову інформаційну хвилю, змусити людей сиді-ти біля телевізора, а не аналізувати нинішні соці-ально-економічні реалії. Юридичної перспективи справа не має. Це не корупція в чистому вигляді, а банальне головотяпство. Наша політична корупція

не потребує легітимізації в такі проекти: якби Віктору Андрійовичу потрібні були ці гроші, він би сказав першим особам фінансово-промислових груп і вони їх принесли б. Для цього не треба вигаду-вати проект «лікарні майбутнього», аби потім прогуляти її гроші з піснями й танцями. Якісь ідеї таки були у родини Ющенків, але…» .

тиждень столиці8

У Києві відбувся чемпіонат світу з бага-тоборства серед тілоохоронців «Боді-

гард–2016». Свої вміння та навички про-демонстрували професіонали з 9 країн.

До 75-х роковин трагічних подій у Бабиному Яру в Музеї історії Києва від-крили виставку.

До Дня рятівника на Обо-лоні організували «Сімей-ний день надзвичайних ситуацій». Дітям і дорос-лим показали, як працює пожежник-рятувальник, що робити в разі виникнення надзвичайної ситуації, а всі охочі мали змогу пройти випробування справжнього вогнеборця.

У День пам’яті українських журналістів у столиці згадали Георгія Ґонґадзе та інших працівників ЗМІ, котрі загинули за нез’ясованих обставин, були вбиті чи змушені накласти на себе руки останніми десятиліттями.

17Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220)

Фото Григорія КУБЛАНОВА , Бориса КОРПУСЕНКА та Олексія ІВАНОВА.

Текстівки Марії БЄЛЯЄВОЇ

До кінця тижня на арт-заводі «Платформа» триває дев’ятий Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Гогольfest». Щодня на відвідувачів че-кають театральні вистави, перформанси, музичні концерти та кінопокази.

У Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові влаштували свято «Осінь весільна». Фольклорні колективи відтворювали фрагменти весільних обрядів різних регіонів країни.

На Печерську, на вулиці Лейпцизькій, 1-а, відкрили Центр обслуговування юридичних осіб – абонентів ПАТ «АК «Київводоканал», який відповідає сучасним світовим стандартам. Він приймає документи за принципом єдиного вікна, має електронну чергу та значно спростить роботу зі споживачами.

У Київському міському дитячому діагностичному центрі запрацював проект «Поліклініка без черг», який покращить обслуговування пацієнтів.

У новій програмі Національного цирку України «Екстрим арена» – небезпечні трюки, монгольські «каучукові» акробати та крокодили, які співають.

9Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220) як це було

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Тактика випаленої землі – таким був на-каз головнокомандувача Червоної армії Йосипа Сталіна, коли після неочікувано-го нападу нацистської Німеччини на СРСР радянські війська швидко відступали на схід. На людські втрати при цьому не зважали: коли 18 серпня 1941 року висадили в повітря греблю ДніпроГЕСу, унаслідок стрімкого потопу загинули близько 100 тисяч осіб. Розуміючи, що Червона армія не зможе оборонити Київ, у будинках на Хрещатику завчасно роз-містили радіокеровані міни. Їх задіяли 24 вересня – і центральна та навколишні вулиці міста за кілька днів пожежі пере-творилися на згарище. Втрати німців були порівняно невеликими – приблиз-но 300 загиблих, але окупанти одержали привід для репресивних заходів. І через тиждень почалися масові розстріли євреїв у Бабиному Яру…

ЩО МИ ВТРАТИЛИ Київ війни переважно оминали, або

руйнування були незначними. Під час Першої світової та громадянської війн місто двічі зазнавало істотних утрат. На початку 1918-го, коли «червоні» частини Михайла Муравйова штурмували місто, від обстрілів постраждав Військовий Ми-кільський собор на нинішній площі Слави (розібрано), а також прицільним вогнем з бронепоїзда підпалили 7-поверховий будинок на вулиці Микільсько-Ботаніч-ній, 14, де мешкали Михайло Грушев-ський та ще декілька діячів Центральної Ради. Другою втратою став підрив мостів 1920 року польськими військами під час відступу з міста. Загалом же, Київ, особливо центр, зберіг дореволюційну архітектуру, деякі його квартали нічим не поступалися найкращим європейським містам того часу.

Перші бомбардування Києва німець-кою авіацією влітку 1941 року мали на меті зруйнувати ключові стратегічні об’єкти – головними цілями стали за-лізнична станція «Дарниця» та завод «Більшовик». Уже після організованого відступу з міста частин Червоної армії 19 вересня підірвали мости через Дніпро. Достеменно не відомо, але є версії, що перейти на інший берег устигли не всі, і чимало людей загинуло під час знищення переправ.

Найбільших же руйнувань Київ за-знав саме через підрив Хрещатика. Першою в повітря висадили будівлю готелю «Спартак» на розі Хрещатика та Прорізної, де розміщувалася фашистська комендатура. Невдовзі почали спалаху-вати інші будинки, пожежа поширилася

на сусідні з Прорізною та Хрещатиком квартали. Загалом було втрачено 940 великих житлових та адміністративних будівель, згоріли 5 кінотеатрів, 2 театри, центральний поштамт, консерваторія, 5 найкращих готелів міста, 2 пасажі, бібліотеки, магазини, школа, будинки вчених та архітекторів тощо.

«КВАРТИРНЕ ПИТАННЯ» ОКУПАНТІВ І РАДЯНСЬКИХ УРЯДОВЦІВ

Для фашистів такий масштабний тер-акт став приводом для початку репресій у місті. Складно сказати, чи сталася б трагедія Бабиного Яру, якби не підірвали Хрещатик, адже такі дії були загальною політикою нацистів на окупованих те-риторіях, але теракт у центрі Києва до-стоту пришвидшив розстріли. Виникла й проблема з розміщенням німецьких окупантів. Було втрачено чимало не-рухомості, тож містян швидко виселяли та розстрілювали.

Пізніше, у листопаді 1941-го, аналогіч-ним способом – за допомогою радіокеро-ваних мін – висадили в повітря Успенський храм Лаври. Дивом уцілів Софійський собор: за однією з версій, радянським вій-ськовим збрехали, що там немає підвалів і вибухівку нікуди закладати…

Після визволення Києва під час його відбудови радянська влада повернула-ся до ідеї створення монументального центру. До війни було кілька проектів. Наприклад, побудова урядового квар-талу на Софійській та Михайлівській площах, для чого навіть знесли Михай-лівський собор. Був проект спорудження радянського центру на Печерську, але наприкінці 1930-х країна нарощувала військовий потенціал, тож було не до

таких масштабних забудов. Відтак будівлі парламенту та уряду просто вписали у престижні Липки.

ЯК ЗМІНИЛАСЯ ГОЛОВНА ВУЛИЦЯ Перетворення Хрещатика на радян-

ський архітектурний ансамбль полягало насамперед у візуальному розширенні вулиці. Так з’явився пішохідний бульвар на її непарному боці. Тут зберігся один дореволюційний будинок, у якому нині міститься Спілка журналістів. Він не був фасадним, а стояв у другій лінії забудо-ви. Після війни відновили висотку №5 біля Європейської площі з рестораном «Столичний» – її розібрали вже на по-чатку 2000-х. Тоді ж утворився нинішній Майдан Незалежності: на парному боці стояла будівля міської думи, яку, хоч і могли відновити, знесли. Частково зберігся квартал біля Європейської пло-щі – після війни знесли дореволюційні будинки на місці теперішніх Будинку профспілок, «Українського дому», готелю «Хрещатик». Уцілів парний квартал біля Бессарабки (попри численні проекти радянських модерністів, що передбачали цілковите знесення цих різноповерхових будиночків), він найкраще передає дух дореволюційного Хрещатика.

Переживши пожежу 1941 року та ра-дянську забудову, Хрещатик досі пов-ністю не сформувався – забудовники не облишили своїх планів щодо зведення хмарочоса поблизу Європейської площі.

А найкращим спомином про ту жах-ливу пожежу є опалені маскарони над вікнами будівлі №32, де наразі розмі-щується Департамент містобудування та архітектури КМДА. Тоді плавилося каміння, але дореволюційний будинок банку вцілів і був відновлений.

Реклама

«Вечірка»: 110 років із киянами. Будьмо разом і надалі!

Передплата з доставкою газети у поштову скриньку

Купити газету «Вечір-ній Київ» можна у мережах «Союздру-ку», «Київоблпресі» (Київська обл., Жи-томир, Житомирська обл.), поштових відді-леннях Києва та області.

Оформити передплату можна у поштових відді-леннях та в редакції: Київ, вул. Володимирська, 51-б, 1-й поверх, кімн. 8. Тел.: 234-27-35

Передплатний індекс

37607

1 місяць 14 грн3 місяці 42 грнпівроку 84 грнрік 168 грн

ЛИШЕ14 грн

на місяць

укор 5102 янтвож 8№40 (19170)

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

facebook.com/vechirkanova

vechirniykiev.com.uatwitter.com/vechirkanovavk.com/vechirkanova

» 6

» 4

» 10–16

TVпрограмаНайз

ручн

іша

Жереб кинутоВіднині партії мають номери у виборчому бюлетені.

Боротьба за симпатії електорату стає все запеклішою

В гостях у медиків спеціального призначення «Вечірка» дізналася, як навчають надавати невідкладну допомогу

Подробиці на стор. 7

НІМЕЦЬКІ ФАХІВЦІ ГОТУЮТЬ РЕВОЛЮЦІЮ У СТОЛИЧНІЙ ІНФРАСТРУКТУРІ

Політична реклама

ОЛЕКСІЙ РЕЗНІКОВ ПРО НОВИНИ ІЗ ФРОНТУ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

О

ІЗ Ф

Подробиці на стор. 8, 17

Фото Григорія Кубланова

Голова Київської ТВК Михайло Терещенко

запевнив, що процедура жеребкування

є досконалою

кур’єр «ВК»2

Вечірній Киї В | 8 жовтня 2015 року | №40 (19170)

Фото Бориса Корпусенка

Леся КЕСАРЧУК

Часто чуємо: а що робить влада, щоб містяни сплачували менше за енергопослуги? Відповіда-ємо: нині у столичних будинках почали встановлювати тепло-регулятори. Це частина систе-ми індивідуальних теплових пунктів, розміщених у підвалах будинків. Погодні регулювання подачі тепла дозволять мешкан-цям заощаджувати енергію та кошти.

Адреса одного із таких техніч-них «див» – Теремківська, 19. І це лише перша ластівка. Місто планує обладнати подібними приладами півсотні будинків. А якщо вони себе виправдають, то наступного року їх будуть встановлювати скрізь.

Система теплорегулювання дороговартісна – приблизно 300 тисяч для одного об’єкта. Вигля-дає вона приблизно так: іззовні на стіні стоїть датчик, який ви-

мірює температуру, а в підвалі – індивідуальний тепловий пункт, де автоматизована система уже розподіляє тепло по квартирах. Мешканці цього будинку тепер зможуть заощаджувати на опален-ні й самі обирати собі необхідну температуру. «Ця система повністю запрогра-

мована. Усі жителі цього будинку колективно можуть прийняти рішення, щоб температура вночі була плюс 16 градусів. А коли вони прокидаються, наприклад з 7 до 8 ранку, – плюс 20. Це потрібно один раз налаштувати на контролері, й така температура буде постійно», – розповідає гендиректор компанії підрядника, що встановлювала погодні регулятори, Сергій Фіщук.

Оглянув нову установку і мер Віталій Кличко. «Багато киян скаржаться на

нестачу тепла в будинках чи, на-впаки, на спеку, коли через зміну погодних умов у квартирі надто тепло, що призводить до додатко-вої втрати енергії та додаткових рахунків, які отримують люди

за опалення. Щоб зробити ефек-тивнішим використання джерел енергії та зменшити суми нара-хованих коштів у платіжках, ми встановлюємо регулятори тепла у 50-ти будинках. Якщо на вулиці теплішає, подача тепла до квартир зменшується, холоднішає – тем-пература автоматично додається», – каже Віталій Кличко. Крім того, у рамках реконструк-

ції теплопункту встановлюються теплові насоси. Це дозволить зро-бити рівномірнішим та комфорт-нішим розподіл тепла у будинку. Тобто уникнути випадків, коли в одній квартирі спекотно, а в другій – холодно. Встановлені теплові лічильники допоможуть заощадити 30% тепла, а система погодного регулювання зеконо-мить додатково близько 20% те-пла, а отже і коштів. Нагадаємо, що в рамках енер-

гозбереження міська влада завер-шує програму щодо забезпечення 4000 будинків теплолічильниками, у більш ніж 3000 з яких прилади уже встановлено.

столиця за тижденьЄ комунальна Галерея мистецтв! Учора на Троєщині (вул. Драйзера, 6) відкрили першу районну Гале-

рею мистецтв комунальної власності. В експозиції «Творче розмаїття

осені» представлені роботи відомого живописця та скульптора Валерія

Франчука, народної майстрині Тетяни Протчевої, художниці Софії Книш,

доньки знаного українського митця Анатолія Криволапа Ганни, а також

учнів і педагогів закладів культури та освіти Деснянського району. Біля мерії та Кабміну – велопарковки Поблизу КМДА та Кабміну облаштували стійки для паркування вело-

сипедів. Парковка розрахована на 10 велосипедів, а дизайн розробив

архітектор та волонтер Асоціації велосипедистів Києва Сергій Смирнов. Нові тролейбусні маршрути

З 30 вересня за численними зверненнями пасажирів розпо-чав роботу новий тролейбусний маршрут №46 «Вулиця Маршаль-ська – Голосіївський парк» у Голо-сіївському районі, а з 2 жовтня запрацював новий тролейбусний

маршрут на Троєщині – №47 «Вулиця Милославська – стан-ція метро «Мінська». Ще одна новація – тролейбусний маршрут №29, що розпочинається від залізничної платформи «Зеніт»,

продовжено до станції метро

«Дарниця». А ось рух трамваїв №15 «Автогенний завод – вулиця Старо-

вокзальна» та №18 «Контрактова площа – вулиця Старовокзальна» має

відновитися 9 жовтня.

На Південному мосту завершили ремонт У столиці закінчено капремонт Південного мостового переходу. Зо-

крема, вже виконано роботи із влаштування верхнього шару асфальто-

бетонного покриття з литого гусасфальту, що здатен витримувати значні

навантаження та коливання споруди. «Середньовічні страти і покарання» у «Київській фортеці» У Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця»

(вул. Госпітальна, 24-а) відкрито найрезонанснішу виставку цього року

«Середньовічні страти і покарання». Глядачі здійснять історичний екс-

курс «сутінками Середньовіччя», побачать знаряддя тортур. Це науково-

популярна виставка, на якій представлено натуральні зразки з викорис-

танням звуку, світла та спецефектів. Названо кращих За підтримки Департаменту промисловості та розвитку підприємництва

КМДА у столиці відбулася урочиста церемонія нагородження перемож-

ців, лауреатів і фіналістів регіонального етапу всеукраїнського конкурсу

якості продукції «100 кращих товарів України». Міська влада відзначила

29 переможців, а саме: великі, середні та малі підприємства з виробни-

цтва продовольчих товарів, підприємства, що випускають промислові

товари, продукцію виробничо-технічного призначення, підприємства,

які надають послуги у побутовій та виробничій сферах. Тротуар на Хрещатику перекрили напівсферами Парний бік Хрещатика перекрили спеціальними обмежувачами, що до-

поможуть у боротьбі з хаотичною парковкою. З ініціативи мера Києва

Віталія Кличка та голови Шевченківської РДА Олега Гаряги весь тротуар

центральної вулиці столиці так само буде закритий для паркування

автомобілів.

Червоне – то двірник Двірників у центрі міста тепер видно здалеку – завдяки новій формі

червоного кольору, в яку прибиральників та робітників ремонтної служ-

би вдягнуло КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду

Печерського району міста Києва». Кожен новий комплект спецодягу

коштує близько 270 гривень. Двірникам обіцяють видати ще й бейджі з

фотографією, ім’ям та прізвищем працівника. «Неприпустимо, щоб у столиці України двірники мали неохайний

вигляд. Тому прийнято рішення забезпечити робітників новим спец-

одягом, в якому їм буде комфортно працювати за будь-яких погодних

умов», – заявив представникам ЗМІ голова Печерської РДА Сергій

Мартинчук і запевнив, що всі робітники служб району вже мають

такий одяг. Як повідомили кореспонденту «Вечірнього Києва» у прес-службі Пе-

черської РДА, згодом для холодної пори року для прибиральників буде

придбано зимовий варіант спецодягу: взуття, утеплені штани і куртки.

Як зменшити рахунки за тепло?

Хто очолив Зал офіційних делегацій У столиці обрали нового керівника особливого держпідприємства Леся КЕСАРЧУК

Економіст за освітою Андрій Ма-зур уже мав досвід керування ДП «ЗОД» (Зал офіційних делегацій) упродовж 2003–2006 років. Його обрали за конкурсом в Управлінні державними справами. За всю історію ЗОДу це вперше його ди-ректор обирається таким чином.

Державне підприємство «Зал офіційних делегацій» в аеропорту «Бориспіль» прославилося цього

року скандальними мітингами працівників. Профспілки під-приємства протестували проти скорочення. Пасажиропотік у Залі офіційних делегацій значно зни-зився, тож керівництво виріши -ло оптимізувати кількість його працівників. Конфлікт владнали і у вересні оголосили конкурс на посаду директора. Боротьба за крісло керівника

престижної установи у «Борис-полі» точилася між п’ятьма пре-тендентами. За словами Андрія Мазура, аби збільшити пасажи-

ропотік і надходження коштів до підприємства, планується приваблювати поважних пер-сон і бізнесменів різноманітним сервісом. А саме створити зону для відпочинку, ігрову зону для дітей, поліпшити харчування. Буде створено сайт в Інтернеті, де можна зробити замовлення на обслуговування без черги та у зручний час. Вартість послуг поки що не підвищуватиметься, а для постійних клієнтів у Залі офіційних делегацій діятиме система знижок.

Регулятори тепла встановлять у 50-ти будинках

Фото Олексія Іванова

Що ви знаєте про події на Хрещатику у вересні 1941 року? Чи подобається вам нинішня головна вулиця столиці? Сергій Васильович, корінний кия-нин, 84 роки: – Пам’ятаю, як 19 вересня 1941–го у Київ входили німці. Ми спо-стерігали за цим з балкона квартири на четвертому поверсі на вулиці Предславінській. Вони рухалися з боку Голосієвого. Мені тоді було десь дев’ять років… Щодо того, хто підпалив і заклав вибухівку на Хрещатику, то малим хлопчиною я мало що розумів, та чув від дорослих, що вулицю зруй-нували «енкаведисти» і підпільники. Безглузде було нищення, як розумію тепер. Чи подобається нинішній Хрещатик? Однозначно ні! Це жахливо. Особливо «теплиці» на Майдані. Одна моя зна-йома із Санкт-Петербурга, коли вперше побувала на оновленому Майдані Незалежності, пережила справжній жах і вигукнула: «О, Боже, який не-смак!». І це правда.

Марія, студентка Київської Націо-нальної академії образотворчого мистецтва та архітектури: – Дещо про ті події знаю, бо ви-вчала історію. Але війна – це такий час, коли відбувається навмисне

приховування фактів, бракує точної інформації. Щодо останньої реконструкції Хрещатика: я не бачу чіткого ансамблю, відсутня чітка концепція. Киянам залишається тільки вірити в те, що вулиця надалі буде модернізуватися і вдосконалюватися.

Галина Володимирівна, 58 років, пенсіонерка: – Шкода, але я майже нічого достеменно не знаю про ті події. Хоча все життя живу в Києві. Мені чомусь здається, що зруйну-вали не німці, а все-таки наші. Хрещатик подобав-ся раніше і подобається нині. Звичайно, погано, що останнім часом знищуються парки та сквери, за-будовується висотками центр міста. Київ, на жаль, втрачає важливі прикмети своєї неповторності.

Ярослав, 32 роки, працівник про-куратури: – Відносно тих подій нічого кон-кретного не можу сказати. Хоча вважаю, що руйнували Хреща-тик німецькі війська, адже вони

захопили нашу країну. Хрещатик сьогодні, як на мене, непоганий, але можна було зробити і краще.

Сергій Ткаченко, 61 рік, киянин: – Звісно, багато чув і читав про ці трагічні події. Знаю, що підірвали Хрещатик агенти НКВС за наказом з Москви. Збиралися також піді-рвати Успенський собор у Лаврі. Нинішній Хрещатик і подобається, і не подобається. Під час Революції Гідності я був противником того, щоб Хрещатик назавжди зробити пішохідним. Навіщо? Сюди виходять з десяток ву-лиць з усіх кінців міста, це транспортна розв’язка.

Лесь Задніпровський, народний артист України: – Я знаю, що Хрещатик висаджу-вали у повітря працівники НКВС, у відповідності до проголошеної сталінської тактики «випалена

земля». І абсолютно ніхто не цікавився долями киян, які залишаються тут, у Києві, на окупованій території. Згодом Хрещатик був відбудований, і навіть мої старші колеги-актори брали у цьому посильну участь. І батьки мої про це розповідали. Вони теж розбирали руїни на Хрещатику. Щодо нинішнього вигляду Хрещатика, то мені подоба-ються ті його частини, які не чіпали. Мені подоба-лися елементи старого Хрещатика.

Опитування провівМихайло КАМІНСЬКИЙ,

Фото Григорія КУБЛАНОВА

Хрещатик-1941: Хрещатик-1941: теракт проти містатеракт проти міста75 років тому радянські підпільники підірвали центральну вулицю Києва

опитування «ВК»

доля людини18 Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220)

Тетяна ХЛЄБНІКОВА

Зовнішність буває оманливою. По-бачивши уперше Софію Варченко – невисоку, худеньку жінку, ніколи б не подумала, що вона здатна на великі справи. Будь я президентом країни, то саме таким громадянам і присвоювала б звання Героя України.

ПРИЧИНА – ВІЙНА

– Ви приїхали до Трускавця, ма-ючи курсівку? А де аналіз крові?  – суворо питає Софію Кузьмівну лікар санаторію. – Без нього я не можу призначити лікування.

– Я його не робила. Крові боюся. – Що за нісенітниця! Давайте руку. Та лише медсестра піднесла

шприц, жінка втратила свідомість. Причина страху – війна. Коли у ве-ресні 1943-го війська Воронезького фронту на чолі з генералом армії Миколою Ватутіним форсували Дні-про, Соні було п’ять років. Бої йшли поблизу їхнього хутора, що розта-шувався між селами Лютіж та Старі Петрівці. Німці бомбили територію так, що всі хати було розбито. Від будинку Кузьми Варченка, інваліда Першої світової війни, і його дружини Килини Петрівни залишилися пів-тори стіни і шматок даху.

Жити на хуторі було небезпеч-но. Батько з матір’ю сховали речі у льосі й вирушили до лісу. Викопали дві ями. Зверху поклали дерев’яні кришки, закидали їх травою і сухим листям. Щоб було не видно, що тут ховаються люди.

– У першій ямі сидів батько з 12-річним Петром, у другій – мама, я, 7-річний Іван та 11-річна Катя. Мама говорила батькові: «Якщо по-трапить бомба і вб’є тебе з Петром, я з дітьми впораюся. А нас вб’є – ти з сином впораєшся».

Місця притулків міняли часто. Німці з’являлися – вони тікали.

Одного разу вночі їхню розмову почули червоноармійці. Почали шу-кати, протикаючи шомполами землю.

– Ми злякалися, закричали, – зга-дує Софія Кузьмівна. – Нас знайшли і наставили автомати.

– Ми біженці, ми свої, – заголо-сила мати. – Не стріляйте! Тут діти!

– Вилазьте! – наказав солдат. Так почалося їхнє знайомство

з воїнами-визволителями. Їм до-помагали не тільки партизани, а й місцеві жителі. Килина Петрівна теж ходила у розвідку.

Якось надвечір вона побачила німців, які за кущами пили шнапс. Прийшла до командира загону:

– Скоро фашисти спати полягають, і я покажу, де стоїть їхній конвой.

Майже без пострілів бійці Чер-воної Армії взяли у полон близько 250 фашистів.

ПРОПАЛА ГРАМОТА

Коли сім’я повернулася на хутір, замість хати побачили руїни. Але їх і туди не пустили червоноармійці. Мовляв, не ваш будинок.

Розташувалися під грушею. Мати в казанку на вогні їжу почала варити.

– Раптом ідуть генерал із майо-ром, – згадує Софія Кузьмівна. – Під-

ходять до мами і запитують, чому ми на вулиці сидимо. Мама пояснила. А тут прибіг наш кіт Циган. Стриб нам на руки і лащиться, муркоче. Генерал каже: «Подивіться, товариш майор, це хазяйський кіт. Вірний знак, що прийшли господарі. Пустити їх до будинку! Нагодувати кашею з тушонкою».

Потім він підійшов до Килини Петрівни, запитав, чи чула вона про Ватутіна.

– Звичайно, – відповіла вона. – А ви – Микола Федорович? Спасибі за допомогу.

Перше, що спорудив батько, була піч. – Сидимо на ній, гріємося, – роз-

повідає Варченко. – Мати до чавунця кинула одяг виварювати, щоб вошей не було. Потім його на пральній дошці ще терла. А в кишені куртки був той самий папір від генерала Ватутіна – про новий будинок. Розлізся увесь, пропав...

ЗА МИРНОГО ЧАСУ

Після школи Соня мріяла стати медиком. Вступила до медінституту. Коли вперше разом із студентами зайшла до моргу і побачила, як із розрізаної грудної клітки полилася кров – втратила свідомість. Зрозу-міла, що лікаря з неї не вийде.

Закінчила Інститут народного господарства. Працювала. І завжди допомагала колегам, знайомим як...

медик. Мама навчила її вправляти хребці, кістки, суглоби. А ще Соня їздила в Кобеляки Полтавської об-ласті до Миколи Касьяна, знамени-того костоправа, заслуженого лікаря України. Дивилася, як він ставить руки, коли лікує важкохворих.

У 2000 році Софія Кузьмівна стала першим волонтером Всеукраїнської благодійної організації «Турбота про літніх в Україні», якій дав притулок під своїм дахом Територіальний центр соціального обслуговування Дніпровського району.

Підопічних – самотніх хворих людей похилого віку – в неї завжди було багато. У цьому році – дев’ятеро. Одному Варченко купує ліки, другого влаштовує в лікарню, третьому від-новлює втрачені документи. Всім разом – допомагає одержати про-дуктові пайки.

Її телефон не замовкає ні вдень, ні вночі. Побачивши її активність, керівництво району видало розпо-рядження, щоб Варченко не сиділа в чергах, коли прийде як посеред-ник від немічної людини. Так було, наприклад, із самотньою М., яка прожила 103 роки, 5 місяців і 5 днів завдяки також і турботі Софії Кузь-мівни. Вона не лише приводила до неї лікарів, купувала ліки, а й готувала їжу, годувала, давала газети, книжки, розважала. Ця довгожителька мала вкрай малу пенсію. Варченко пішла кабінетами, підключила депутатів району. На це витратила кілька міся-ців. Але домоглася, що жінці почали доплачувати гроші відразу з двох фондів – районного та міського.

ФЛЮОРОГРАФ І МАМОГРАФ

Захворіла Софія Кузьмівна на запалення легенів. Прийшла до по-ліклініки № 1 на вулиці Петра Запо-рожця зробити флюорографію. А там апаратура вже сім років не працює! Хвору послали на Червоноткацьку вулицю, потім на Бойченка. Однак там найперше беруть місцевих жи-телів, а «чужаки» на прийом часто не потрапляють.

Удома вона знову сіла за телефон. Схема колишня: не кидати проблему, поки її не вирішиш. Підсумок: уже кілька років у пацієнтів поліклініки немає труднощів із флюорографією.

І ще один подвиг Софії Кузьмівни. Прийшла вона робити УЗД. Лікар каже, що застаріла апаратура дає невірні показники. Потрібна нова, та й мамограф не був би зайвим. Кількість онкозахворювань зростає.

– Почала я про УЗД і мамограф писати усім, – розповідає волон-терка. – А потім чую, що до нас на зустріч 19 листопада 2013 року збирається приїхати міністр соц-політики Королевська. Я теж при-йшла. Вручаю їй клопотання, а вона заявляє, що ці питання не до неї, треба йти у МОЗ до Богатирьової. І віддає мені листа.

– То не будете брати заяву? Наві-що ж тоді прийшли? – питає Софія Кузьмівна і тут же звертається до людей у залі: – Вам потрібен такий міністр?

– Ой, вибачте, дайте ще раз про-читаю, – вигукнула Королевська.

Вона таки звернулася до Бога-тирьової. Та дала вказівку своєму заступнику написати листа голові КМДА Попову. Варченко надіслали відповідь, що питання з мамографом вирішиться у 2015–2016 роках. А поки що грошей на його придбання немає.

– Але потім Богатирьова виїха-ла з країни, Королевську і Попова зняли, – каже Варченко. – Мої річні ходіння пішли коту під хвіст. Однак я знову все почала від самого початку.

Її підтримали керівники та гро-мадськість Дніпровського району.

Новий УЗД-апарат уже працює. Що стосується мамографа, то ак-тивісти домоглися, щоб на нього «скинулися» дев’ятеро депутатів Київради. Вони перерахували час-тину коштів зі своїх фондів.

Сьогодні цифровий мамограф у поліклініці є. Причому найкращий в Україні…

Підопічних – самотніх хворих людей похилого віку – в неї завжди було багато. У цьому році – дев’ятеро. Од-ному Варченко купує ліки, другого влаштовує в лікар-

ню, третьому відновлює втрачені документи.

Покличте – і я прийду Про спрощений порядок набуття

права власності на нерухомість Як зареєструвати право власності на будинок, споруджений до 1992 року? Володимир Щомак, м. Київ

На це запитання відповідає юрист ТОВ «Юри-дична компанія «Право Плюс» Василь ХАРЧУК: – За загальними правилами обов’язковою умо-вою реєстрації права власності на будинок чи на будь-який інший об’єкт нерухомого майна є

закінчення його спорудження та прийняття в експлуатацію. Така вимога передбачена у статті 331 Цивільного кодексу України. Одначе будинки та інші об’єкти нерухомості споруджувалися в Україні у різні часи та періоди. Законодавство по-різному регулю-вало як питання необхідності отримання дозволу на будівництво, так і набуття особою права власності на збудоване майно. Деякі об’єкти взагалі споруджувалися ще до набуття Україною незалеж-ності. Тому нинішнє законодавство передбачає дещо спрощений порядок набуття права власності на такі об’єкти нерухомого майна. Зокрема, відповідно до ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», для певних об’єктів, які були збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, передбачається можливість прийняття їх в експлуатацію «за фактом» самого будівництва – за результатами технічного обстеження. До таких об’єктів від-несено індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, збудо-вані у період з 5 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року. Що стосується будинків та інших об’єктів нерухомості, які збудова-ні до 5 серпня 1992 року, то вимога про прийняття їх в експлуа-тацію взагалі відсутня. Пунктом 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно передбачений вичерпний пере-лік документів, які подаються до державного реєстратора. Відтак, щоб зареєструвати право власності на будинок, збудо-ваний до 5 серпня 1992 року, особа повинна надати лише два документи: технічний паспорт та документ про присвоєння поштової адреси. Необхідно пам’ятати, що в Україні розширено перелік суб’єктів, які надають послуги у сфері державної реєстрації прав. Аби зареєструвати право власності, потрібно звернутись до під-приємств БТІ, які отримали ліцензію Міністерства юстиції, до будь-якого нотаріуса в Україні або до центрів надання адміні-стративних послуг (ЦНАП).

Компенсації для роботодавців Розкажіть більш детально про пільги для роботодавця, який бере на роботу учасника АТО Сергій Коваленко, м. Київ

На це запитання відповідає Начальник відді-лу організації надання послуг роботодавцям Київського міського центру зайнятості Майя ШУРКО: – З 30 серпня 2016 року Законом України від 07.07.2016 № 1436-VIII внесено зміни до статті

14 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 р. № 5067-VI (далі – Закон № 5067). Таким чином, учасни-ки бойових дій, які брали безпосередню участь в АТО, забезпе-ченні її проведення, віднесені до категорії громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню. Такі зміни дають право роботодавцю скористатися механіз-мом компенсаційних виплат, пов’язаних із витратами зі сплати єдиного соціального внеску (ЄСВ) за працевлаштування на новостворені робочі місця за направленням служби зайнятості безробітних з числа квотних категорій громадян, у тому числі учасників АТО. Порядок отримання компенсації визначено по-становою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 26 та частини другої статті 27 Закону України «Про за-йнятість населення» від 15.04.2013 № 347. Фінансове стимулювання полягає в компенсації фактичних ви-трат роботодавця на сплату ЄСВ за кожну особу, працевлашто-вану за направленням служби зайнятості на нове робоче місце. Як свідчить практика, відшкодування ЄСВ – не дуже складний механізм і для роботодавця не накладний, оскільки не потребує додаткових паперів і додаткових затрат робочого часу фахів-ців підприємства. Також, що не менш важливо, не передбачає контрольних перевірок ані служби зайнятості, ані контролюючих органів. Крім того, відповідно до ст. 30 Закону № 5067, для підтримання конкурентоспроможності осіб, звільнених з військової служби після участі у проведенні АТО, з числа інвалідів до отримання ними права на пенсію державна служба зайнятості пропонує одноразове отримання ваучера на перепідготовку, спеціалізацію, підвищення кваліфікації за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності, перелік яких затвер-джено Постановою КМУ від 20 березня 2013 р. № 207.

питання знак ??

Відтоді, як у ніч з 15 на 16 липня Туреччина зазнала стресу від спроби військового перевороту, президент країни Реджеп Ердоган включив репресивну машину про-ти тисяч «підозрілих». Демократія по-ердоганськи, накладаючись на складну геополітичну ситуацію, почала «стріляти» тривожни-ми заголовками мас-медіа про теракти, бойові дії турецької армії проти курдів на сирійській території.

За такого крутого повороту чи великий запас міцності мають до-бросусідські відносини між Туреч-чиною та Україною? За відповіддю на це запитання кореспондент «Вечірки» звернувся до ветера-на дипломатичної служби Ігоря Турянського – Надзвичайного і Повноважного посла України в Туреччині на стартовому ета-пі незалежності нашої держави (1992 – 1997 рр.).

– Ігоре Мефодійовичу, які причини привели до радика-лізації політичного курсу Ту-реччини?

– Невдалий швидкоплинний путч – лише привід для посилення осо-бистої президентської влади Ердога-на і прояв амбіцій як регіонального лідера. А причина його надзвичайно жорстких заходів щодо «заколо-тників» – неприборкані курди, які упродовж десятиліть борються зі зброєю в руках за створення своєї незалежної держави – Курдиста-ну. У Сирії, Іраку та Туреччині, де вони компактно проживають, цей рух розцінюється як сепаратизм і наштовхується на силовий опір. У східних районах Туреччини, осо-бливо в провінції Діярбакир, від-бувається щось подібне до АТО на сході України: мало не щодня збільшується кількість і вбитих, і калік. А віднедавна, щойно поча-лися масовані удари по бойовиках «Ісламської держави», збільшилася і кількість тих, хто, рятуючись від обстрілів у Сирії, шукає даху і їжі на території Туреччини. За деякими даними, біженців налічується там близько двох мільйонів. Виявляючи до них терпимість і передбачену домовленостями з ЄС турботу (щоб потік шукачів притулку остаточно не захлеснув Європу), Ердоган розігрує свою партію – турецький гамбіт на шахівниці європейської політики.

– Яку ж політику має здійсню-вати Україна на «турецькому фронті»?

– Мирну і творчу, витриману та спокійну. Для України зали-шається досить широке поле ді-яльності в рамках міждержавних об’єднань, до створення яких був безпосередньо причетний східний політик Тургут Озал. Зокрема, як президент Туреччини він виступив за економічне співробітництво причорноморських держав із залу-ченням до нього перш за все Грузії, Румунії, Болгарії, України, Азер-байджану і, звичайно ж, Росії. А стратегічний інтерес Росії у цьому регіоні був завжди. У червні 1992-го

президенти цих країн підписали у Стамбулі Босфорську декларацію, відкривши шлюзи для новостворе-них організацій – Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС) і Парламентської асамблеї країн – членів ЧЕС. На жаль, їхнє сучасне значення по суті зійшло нанівець. Україна нездатна сповна реалізувати і свій національний інтерес на цьому напрямку через окупацію Криму. До речі, Росії в усі часи потрібен був не стільки Крим, скільки Севастополь як велика військово-морська база.

– А в Туреччині це розуміють? – Завжди розуміли, а сьогодні

й поготів. Невипадково в роботі однієї із сесій міжнародної конфе-ренції з архітектури і безпеки, яка відбулася майже чверть століття тому в Анталії – центрі сучасного туризму, брав участь і тодішній генсек НАТО Манфред Вернер. На цьому форумі, де на повний голос заявила про себе дипломатія миру після закінчення холодної війни, виступив і я від України як її Надзвичайний і Повноважний посол в Туреччині. На початку 2000-х у Туреччині «народилася» вагома регіональна структура колективної безпеки – Чорно-морська військово-морська група оперативної взаємодії. На жаль, вона припинила своє існування через неоголошену війну Росії проти України.

І ось навесні нинішнього року нову сторінку в українсько-турець-ких відносинах відкрив Президент Петро Порошенко під час візиту до Туреччини. Було досягнуто домов-леностей про початок космічного та продовження військово-техніч-ного співробітництва.

– На вашу думку, чи буде Ту-реччина сприяти поверненню Криму до України?

– Буде. Причому Туреччи-на підтвердила цю готовність офіційно в лютому цього року, коли кримське питання обго-ворювалося на рівні міністрів закордонних справ «норманд-ської четвірки». Правда, поки що Туреччину не залучили до даного процесу. Між тим, ситу-ація в Чорноморському регіоні

взагалі та на Кримському пів-острові зокрема ще сильніше загострилася після раптового примирення Ердогана і Путіна.

– Чим ви пояснюєте такий поворот у їхній непередбачу-ваній політиці?

– Спрацював класичний закон: політика є концентрованим ви-раженням економіки. За півроку російсько-турецької економічної блокади інформаційний простір був сповнений сюжетами про роз-

чавлені в Росії «санкційні» турецькі помідори й «осиротілі» без росій-ських туристів готелі. Але ж не це було головним у взаємному тиску двох країн з їхнім авторитарним стилем правління. Не треба за-бувати, що Туреччина набагато відчутніше, ніж Україна, залежить від енергетичних ресурсів Росії, отримуючи від неї приблизно со-рок відсотків усього споживаного газу. Крім того, путінська «нафтога-зова імперія» зводить на турецькій території атомну електростанцію. Плюс істотні будівельні й фінансо-во-інвестиційні проекти Кремля, без відновлення яких політичне лідерство Ердогана виявилося б нежиттєздатним у лещатах масш-табної економічної кризи.

– Вам доводилося зустріча-тися з Ердоганом?

– Так, і не раз. Правда, це були офіційні зустрічі. Познайомився я з Реджепом Ердоганом, коли він був мером Стамбула. Вже тоді про нинішнього лідера Туреччини його опоненти говорили як про прихованого ісламіста... Діяльність Ердогана не просто суперечли-ва, а хвилеподібна. То, всупереч усталенего в епоху Ататюрка світ-ського курсу Туреччини, триває активне повсюдне будівництво мечетей. А то навіть під час голов-

ного релігійного свята Рамадана влада демонструє лояльність до завсідників кафе і ресторанів у денний час, коли це категорично забороняється ісламськими пра-вилами. А ще на тлі помітного за-гальнонаціонального поліпшення добробуту виникають протестні настрої щодо зведення в Анкарі розкішного президентського па-лацу на... тисячу кімнат.

– На чому ж у такій ситуації має базуватися чорноморська дипломатія нашої країни?

– На пріоритетному розвитку і подальшому поглибленні дво-сторонніх українсько-турецьких відносин. Менш ніж за чверть століття вони, розпочавшись по суті з нуля, стали дипломатією мирного, різнобічного спів-робітництва. Пам’ятаю, як від дрібного «човникового туризму» підприємці обох країн упевнено рухалися до освоєння загально-національних секторів реальної економіки. А коли в 1995-му в Солом’янському районі Києва було зведено «турецьке містечко» на 1700 квартир для колишніх радянських військовослужбовців, то преса заговорила про постійну прописку в Україні будіндустрії Стамбула й Анкари. Завдяки ре-гулярним авіарейсам до Анталії і Даламана, щороку в Туреччині відпочивають понад 250 тисяч мешканців України.

Частими стали і зустрічі укра-їнських та турецьких журналістів, письменників, викладачів вищих навчальних закладів, щороку від-буваються всеукраїнські олімпіа-ди з турецької мови. Нещодавно в Києві, уже на чотирнадцятій олімпіаді, 250 її учасників пока-зали такий рівень лінгвістичних знань та живої розмовної прак-тики, що я, незмінний почесний гість цих культурно-просвітніх форумів, відчував і радість, і гор-дість. Мимоволі згадалося, як після призначення мене першим послом незалежної України в Туреччині я ледь знайшов для штатної дипломатичної служ-би професійного перекладача з української на турецьку, єдиного тоді в нашій країні. Але навіть у тих жебрацьких умовах, коли по-сольство тулилося в готельному номері, менш ніж за п’ять років вдалося підготувати і підписати тридцять різних договірних до-кументів між Україною і Туреч-чиною. Сьогодні, звичайно ж, не вистачає угоди про зону вільної торгівлі. Її досі не підписали. На заваді стали бюрократична неузгодженість та горезвісна «відсутність політичної волі». Сподіваюся, що Андрій Сибіга, нещодавно призначений укра-їнським послом у Туреччині, зробить усе можливе, аби світ побачив і переконався: незва-жаючи на російську окупацію Криму, наша країна зберігає свій вплив у Чорноморському регіоні.

Геннадій МАКСИМОВ

19Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220) Київ і світ

Не вистачає угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Туреччи-ною. Її досі не підписали. На заваді стали

бюрократична неузгодженість та горезвіс-на «відсутність політичної волі».

Перший посол незалежної України в Туреччині Ігор ТУРЯНСЬКИЙ:

«Незважаючи на російську окупацію Криму, наша країна зберігає свій вплив у Чорноморському регіоні»

Фото Павла ПАЩЕНКА

Стамбул, липень 2016 р. Мітинг на підтримку президента Ердогана

парк культури 20 Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220)

кіно

«Молодість-46» біля стін Софії Марина МАРЧЕНКО

Цього року 46-й Між-народний кінофестиваль «Молодість» триватиме з 22 по 30 жовтня і матиме яскраве київське забарв-лення. Про це повідомив незмінний генеральний директор фестивалю Андрій Халпахчі: «Ми дуже раді, що значно розширили співробітни-цтво з Києвом. Тому цього разу «Молодість» буде по-справжньому київ-ською».

Меморандум, підписаний між дирекцією кінофес-тивалю «Молодість» і КМДА, передбачає взаємну підтримку і партнерські заходи, серед яких голов-ними новинками будуть організація фестивального містечка на Софійській площі та залучення муніци-пальних кінотеатрів до програми кінофестивалю. За словами організаторів, біля стін святої Софії

планують безкоштовно демонструвати українські короткометражки, а також інші вітчизняні кінострічки із «золотого фонду» України, які нині готує до по-казу Центр Довженка. Крім того, в імпровізованому містечку продаватимуть сувеніри, працюватимуть кафе і бістро з гарячою їжею та напоями. За традицією, відкриття кінофестивалю «Молодість»

відбудеться 22 жовтня у Театрі ім. І. Франка. Але вперше кількість глядачів збільшиться за рахунок ретрансляції цієї події в режимі онлайн у двох залах кінотеатру «Україна». Покази кінострічок фестивальної програми від-

буватимуться в Культурному центрі «Кінотеатр «Київ», кінотеатрах «Жовтень», «Кінопанорама», «Сінема-Сіті», «Планета Кіно», «Україна». Мало-забезпечені кияни також зможуть долучитися до перегляду фестивальних картин у муніципальних кінотеатрах Києва. У програмі «Молодості», як завжди, міжнародний

конкурс студентських ігрових, документальних та анімаційних фільмів, дебютних короткометражок і повнометражних ігрових кінострічок, а також національний конкурс вітчизняних короткоме-тражних робіт, які були зняті в Україні за минулий рік. У рамках фестивалю відбудеться і конкурс «Молодість – дітям». Його програма розрахована на глядачів 10–14 років. Як запевняють організатори фестивалю, це не лише спроба поговорити з дітьми на серйозні теми мовою кіно, а ще й унікальна можливість побачити їх вибір, адже саме дитяче журі визначатиме переможця. Насиченою і цікавою обіцяє бути позаконкурсна

програма, до якої увійдуть ексклюзивні покази – прем’єри вітчизняних повнометражних ігрових і документальних стрічок, різножанрових фільмів скандинавського регіону, найсвіжіших кінострічок із Литви, цілої програми до 60-річчя революції в Угорщині. Родзинкою фестивалю стане ретроспек-тивна програма «Століття», присвячена майстрам світового кіномистецтва.

Марія КАТАЄВА

«Вечірка» далі ознайомлює з видання-ми, присвяченими нашому улюбленому місту. Цього разу пропонуємо прогу-лятися Києвом XIX століття, побачити, як він змінювався у творах мистецтва з часів Київської Русі, та довідатися, з ким тут товаришував і ворогував Тарас Шевченко.

МІСТО ОЧИМА МИТЦІВ

«Крізь віки. Київ в образотворчому мистецтві» Автор-упорядник: Н.Белічко Видавництво «Мистецтво», 288 с. Що: добірка художніх робіт, створених у Києві з XII ст. Для кого: для істориків, архітекторів, мистецтвознавців та всіх, хто цікавить-ся Києвом і мистецтвом «Фішка»: понад 300 творів живопису та графіки

Київ здавна славиться своїми непов-торними храмами, монастирськими комплексами, старовинними громад-ськими будівлями, ландшафтними парками, садами, скверами. Під час буремних історичних подій, що випали на долю міста, він змінював свій ви-гляд, зберігаючи крізь віки пам’ять про

минувшину в мистецтві – архітектурі, скульптурі, живописі, графіці.

Видання демонструє, як краса Києва надихала вітчизняних і закордонних митців на створення унікальних творів, у котрих зафіксовано архітектурні та природні ансамблі міста від XII ст. до сьогодення. Серед них – мініатюри з Радзивіллівського літопису, малюн-ки А.Вестерфельда, М.Сажина, офор-ти Т.Шевченка, полотна І.Їжакевича, М.Пимоненка. Кожна робота у книзі міс-тить коментар про її автора та опис тих споруд чи місцин, які на ній зображені.

ШЕВЧЕНКО І ВИШУКАНЕ ТОВАРИСТВО

«Згадайте, братія моя…»: Київ Тараса Шевченка» Видавництво «Либідь», 256 с. Що: 40 нарисів про життєвий шлях друзів, колег і недругів українського генія Для кого: для тих, хто хоче дізнатися про коло спілкування Тараса Шевченка «Фішка»: детальні ілюстровані біогра-фії визначних людей, які мешкали чи бували в місті у XIX сторіччі

Якщо підрахувати, скільки часу за-галом Тарас Григорович був у Києві, то вийде лише років зо два. Проте за духом його доречніше вважати київським, хоч у Петербурзі поет мешкав значно довше. У Києві Шев-

ченко позбувся свого кріпацького статусу, здобув фахову освіту, разом із Сажиним працював над альбомом кращих міських краєвидів, прагнучи увіковічнити якнайбільше визначних місць. Тут він познайомився з істори-ком, письменником та етнографом Миколою Костомаровим, долучився до сходин учасників першої української таємної політичної організації – Ки-рило-Мефодіївського братства, що згуртувало цвіт київської інтелігенції.

У книзі розповідається про людей, які оточували Тараса Шевченка під час його приїздів до Києва. І не лише однодумців, а й тих, хто відіграв у його долі фатальну роль, як, приміром, ге-нерал-губернатор Бібіков. Утім, не лишилися поза увагою й інші постаті, котрі, хоч і були знайомі з Шевченком тільки заочно, але також відвідували та любили наше місто, як, скажімо, Микола Гоголь.

ПОДОРОЖ У ЧАСІ

«Старий Київ: Зі спогадів Старого Грішника» Автор: О.В.Паталєєв Видавництво «Либідь», 432 с. Що: яскраві, самобутні нотатки купця 1-ї гільдії про місто кінця ХІХ ст. Для кого: для охочих відчути атмосфе-ру тогочасної епохи «Фішка»: ілюстрації та сучасні комен-тарі

Ці спогади з назвою «Старий Київ» були опубліковані протягом 1913-1916 років у вечірніх випусках київської га-зети «Останні новини». Автор сховався за псевдонімом «Старий Грішник», але його справжнє ім’я з’ясував український бібліофіл, львів’янин Федір Пилипович Максименко. У бібліотеках Києва, Мо-скви та Санкт-Петербурга він зробив фотокопії всіх 74 фейлетонів, котрі 1982 року передав до Музею історії Києва.

Купець 1-ї гільдії Олександр Паталєєв розкриває читачам неповторний коло-рит міста з неординарними особистос-тями, своєрідним побутом і звичаями. Це не лише захопливе чтиво, а й цінне джерело з історії Києва.

Автор розповідає про Контрактовий ярмарок, народні гуляння на Труханово-му острові, Маріїнський парк, Думську площу, київські театри, висвітлює такі явища, як циркові видовища, весілля. Окремі розділи присвячені роботі Думи, банку, дореформеному суду та місько-му самоврядуванню. Йдеться також про київське купецтво, антикварів і торговців, іноземців.

Київ минулого в образах і долях

Будемо читати Видавнича рада при Департаменті суспільних комунікацій обрала твори, рекомендовані до видання коштом міського бюджету. Нині триває підго-товка до видання книжок київських авторів. Про це повідомила заступник директора Департаменту суспільних комунікацій – голова видавничої ради Тетяна ГУЗЕНКО:

– Загалом на розгляд видавничої ради було подано близько 100 рукописів. Шляхом поіменного голосування визначено перелік із 37 книжок, які реко-мендовано затвердити до видання коштом міського бюджету. Нинішнього року на це виділено мільйон гривень. Серед цікавинок – антології та збірки від міських установ і наукових інституцій. Зокрема «Бібліографічний до-відник Лесь Курбас 1906–2016» Публічної бібліотеки імені Лесі Українки для дорослих, збірка дитячої патріотичної поезії «З Україною в серці» Дер-жавної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.Сухомлинського, «Щоденник Майдану. Майдан від першої особи. Мистецтво на барикадах» Українського інституту національної пам’яті, науково-популярне видання «З музейного досьє. Кузьма Дерев’янко» Національного музею історії України у Другій світовій війні.

Є також книжка для дітей шрифтом Брайля про українську вишивку, краєзнавча література – «Київ енциклопедія» Віталія Абліцова, «Наш старо-давній Київ» Льва Кудрявцева тощо.

21спорт-таймВечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220)

Олександр ПИРЛИК

Спорткомплекс «Арсенал» загубився десь між вулицею Гру-шевського і Кловським узвозом. Про його існування знає далеко не кожен киянин (хіба лише мешканці сусідніх будинків). Тиха і спокійна місцина приголомшує своєю масштабністю. Тут не тільки власне стадіон, а й тенісні корти та міні-поле для футболу.

Удень на «Арсеналі» вирує спор-тивне життя: хлопчаки грають у футбол, фізкультурники проводять легкоатлетичні уроки, прогулюють-ся місцеві мешканці… А увечері «естафетна паличка» переходить до прихильників «неспортивного відпочинку» – про це красномовно свідчать величезні купи порожніх пляшок. Між іншим, донедавна тут можна було проводити міжнародні змагання. На початку 2000-х, за оцінками UEFA, стадіон відповідав усім європейським стандартам. Приміром, 2004 року тут тренува-лася німецька футбольна команда «Дортмунд» перед поєдинком з київським «Динамо».

Доля стадіону турбує багатьох киян і не лише мешканців Печер-ського району. Депутат Київради Ярослав Діденко навіть ініціював створення громадського руху «Ста-діон «Арсенал» – киянам». Відтепер активні мешканці столиці мають нагоду своєчасно дізнаватися про те, які саме рішення приймають-ся для відродження занедбаного спортивного об’єкта.

– Стадіон розташований у най-дорожчому і елітному Печерському районі. Нині диким виноградом і бур’янами заросли його трибуни, під якими накопичується сміття. Заросла кущами і алея навколо стадіону, а в роздягальнях мешка-ють безхатченки, – каже Ярослав

Діденко. – Небайдужі мешканці до-лучалися до прибирання території стадіону – тут проводилися субот-ники. Допомагали і зеленбудівці. Одначе це помітно не вплинуло на благоустрій стадіону.

За словами депутата, свого часу, коли завод «Арсенал» по-тужно працював, стадіон входив до його соціальної сфери. До речі, раніше на підприємстві трудив-ся багатотисячний колектив, а

зараз залишилося не більше 10 відсотків. Нестабільна фінансова ситуація на підприємстві, від-сутність замовлень негативно позначилися на підтримці со-ціальної сфери...

Рішенням Київради від 26 квітня 2007 року № 488/1149 земельну ді-лянку, на якій розташовано стадіон, було продано ТОВ «BiK Ltd» для будівництва офісно-торговельного, житлового та розважально-спор-тивного комплексу.

– Потім, у зв’язку з невико-нанням власником фінансових зобов’язань перед АБ «Укргазбанк», ця земельна ділянка була в якості застави передана у власність бан-ку, – розповів «Вечірці» депутат Київради і автор петиції про по-вернення стадіону до комунальної власності Олександр Пабат. – 16 травня цього року відбувся аукціон активів Укргазбанку, на якому «Ар-сенал» увійшов до переліку лотів за №15 – нежитлові приміщення

і споруди спортивного клубу ВО «Завод «Арсенал» із земельною ділянкою з поміткою «за цільовим призначенням під будівництво офісно-торговельного, житлово-го та розважально-спортивного комплексу».

Перший етап аукціону відбувся безуспішно, дата проведення дру-гого етапу тримається в таємниці.

– Ми звикли не цінувати те, що у нас є, – додає Олександр Пабат. – Відреконструйований стадіон міг би стати чудовою тренувальною базою, наприклад, для українських паралімпійців...

А от будівництво на цій тери-торії, особливо багатоповерхового монстра, ще й дуже небезпечне.

– Ані рухливий ґрунт, ані роз-ташування колектора прямо під стадіоном, ані підземна річка Клов ніколи не зупиняли забудовни-ків, – розповідає активіст Сергій Руденко. – Лише втручання гро-мади допомагало відтермінувати

тут будівельні роботи. Ми і вдень, і вночі готові реагувати на будь-який сигнал – як позитивний, так і негативний, і просто так не віддамо наш «Арсенал»!

Серед активістів, котрі захища-ють спорткомплекс, батько відо-мої української тенісистки Юлії Вакуленко – Олег Михайлович. Він згадує, як ще зовсім малень-кою Юля робила тут перші кроки у великий спорт:

– Добре пам’ятаю, як ми сюди приходили з дочкою. Корти тут були непогані. А яка панувала атмосфера, завжди було чимало людей. Хлопчаки днями пропа-дали на футбольних майданчиках, вихідними навіть були черги з команд, щоб пограти. Тренери з найближчих ДЮСШ приводили учнів, фізкультурники «у віці», з притаманною лише їм неква-пливістю, долали кілометри на бігових доріжках... Дуже хотілося б повернути ті часи.

Аукціонний Аукціонний «Арсенал»«Арсенал»

Стадіон заводу «Арсенал» уро-чисто відкрили 14 червня 1925 року. До нього входили арена на 3–5 тисяч глядачів, футболь-не поле з біговими доріжками, трибунами, а також майданчики для баскетболу, городків і тені-су, роздягальні та літня сцена з кінотеатром.

з історії

до теми

У «Арсеналу» є «стадіон-побратим» зі схожою долею – «Старт». Арену, що у Шевченківському районі, також хотіли віддати під забудову. Однак активна позиція громад-ськості залишає надію, що «Старт» таки повернеться до комунальної власності міста.

– Нині чекаємо рішення суду, – каже голова Шевченківської райдерж-адміністрації Олег Гаряга. – Впевнений, що воно буде на користь грома-ди. У разі позитивного рішення на стадіон і паркову зону, що біля нього, чекає реконструкція, аби жителям було цікаво та комфортно проводити там час. На мою думку, такі об’єкти, як «Старт» і «Арсенал», які до того ж є певними історичними пам’ятками, мають бути доступними для киян, а не забудовуватися. У столиці й так дуже бідна спортивна інфраструктура...

Один із найстаріших стадіонів Києва потопає в бур’янах і перетворюється на руїну, а його територію планують забудувати

Паралімпіада: збірна України – у трійці лідерів

Збірна України вперше у своїй історії уві-йшла до першої трійки загальнокоманд-ного заліку Паралімпійських ігор. За підсумками Ігор-2016, які завершилися в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), українці за-йняли 3-є місце серед 176 країн світу. На рахунку «синьо-жовтої» паралімпійської

команди 117 медалей, з яких 41 золота, 37 срібних і 39 бронзових. Перше місце в медальному заліку посіла збірна Китаю – 239 нагород (107 золотих, 81 срібна, 51 бронзова). Другими фінішу-вали представники Великобританії – 147 медалей (64, 39, 44). За крок від першої трійки зупинилися паралімпійці США – 115 нагород (40, 44, 31). Збірну України на Паралімпіаді представля-ли 172 спортсмени, які виступили у 15 видах спорту. До речі, у волейболі та параканое українські паралімпійці змагалися вперше.

Волонтери облаштують сучасний спортмайданчик Для спорудження молодіжного спортивно-го майданчика в межах «Urban sport. Троє-щина» потрібно зібрати 130 тисяч гривень. Головним партнером та ініціатором цього

проекту є ветеран АТО Леонід Остальцев: – На Троєщині існує величезна проблема з наркотиками. Адже тут молоді нема куди себе подіти, а баскетбол не раз рятував дітей від наркотичної загрози. Власне, свого часу він урятував і мене, і багатьох моїх друзів. На жаль, не всіх. Шестеро з них померли – не від куль на війні, а через передозування. Саме тому я вирішив змінити ситуацію… Належні дозволи на переобладнання території вже отримано. Загальний бюджет проекту становить майже 130 тисяч гри-вень. За ці гроші облаштують майданчик зі щитом і розміткою для стрітболу (це такий різновид баскетболу, часто з одним кіль-цем), а також зону для воркауту – занять на різноманітних спортивних снарядах. Зараз кошти збирають та надають кілька організацій. Повний перелік партнерів і спонсорів волонтери People’s Project по-відомлять пізніше. Усі гроші централізовано надходитимуть до бюджету проекту «Urban

sport. Троєщина», і завдяки прозорій систе-мі звітності благодійники зможуть повністю контролювати рух фінансів. Кошторис і витрати є змога простежити в Інтернеті. Вартість позицій може змінюватись, адже волонтери постійно шукають дешевші та якісніші варіанти реалізації проекту.

Київ прийматиме фінал Ліги чемпіонів Фінал найпрестижнішого клубного турніру світу Ліги чемпіонів-2018 відбудеть-ся у Києві. Відповідне рі-шення винесло УЄФА на засіданні в Афінах. Зазначимо, що цей матч може стати остан-нім фіналом Ліги чемпіонів, який прове-дуть у Європі. У майбутньому УЄФА планує проводити вирішальний матч турніру по всьому світу.

афіша22 Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220)

Кінопрем’єри Дітям

«ЧУДОВА СІМКА»

Êðà¿íà: ÑØÀ Ñòóä³ÿ: Metro-Goldwyn-Mayer Pictures ³ Columbia Pictures Ðåæèñåð: Àíòóàí Ôóêóà Ó ðîëÿõ: Êð³ñ Ïðåòò, Õåéë³ Áåííåòò, ³íñåíò Ä’îíîôð³î, Äåíçåë Âàøèíãòîí, Ìåòò Áîìåð, ²òàí Õîóê, ϳòåð Ñàðñãààðä, ³íí³ Äæîíñ Òðèâàë³ñòü: 132 õâ. ³êîâ³ îáìåæåííÿ: 16 ðîê³â Ãðóïà â³äâàæíèõ âîÿê³â ñòຠíà çàõèñò ìàëåíüêîãî ñåëèùà, ÿêå òåðîðèçóº êðèâàâà áàíäà. Ó êîæíîãî ç íèõ çà ïëå÷èìà ñâîÿ ³ñòîð³ÿ ³ ñâ³é óí³êàëüíèé ñòèëü áîþ – õòîñü äîáðå âîëî䳺 êóëàêàìè, à õòîñü – ãî-ñòðèì ñëîâîì ³ õèòð³ñòþ. Ðàçîì âîíè äàäóòü â³äñ³÷ íàéëþò³øèì áàíäèòàì Äèêîãî Çàõîäó. Ïî êîíÿõ!

«СВІТЛО МІЖ ДВОХ ОКЕАНІВ»

Êðà¿íè: ÑØÀ, Íîâà Çåëàíä³ÿ Ðåæèñåð: Äåðåê ѳåíôðåíñ Ó ðîëÿõ: Àë³ñ³ÿ ³êàíäåð, Ìàéêë Ôàññáåíäåð, Ðåé÷åë Âàéñ

Òðèâàë³ñòü: 130 õâ. ³êîâ³ îáìåæåííÿ: 16 ðîê³â Ñþæåò äðàìè ðîçãîðòàºòüñÿ ï³ñëÿ Ïåðøî¿ ñâ³òîâî¿ â³éíè. Äîãëÿäà÷ ìàÿêà Òîì òà éîãî äðóæèíà ²çàáåëü æèâóòü íà áåçëþäíîìó îñòðîâ³, ³ ºäèíå, ùî çàòüìàðþº ¿õíº ùàñòÿ – â³äñóòí³ñòü äèòèíè. Îäíîãî ðàçó âîíè çíàõîäÿòü íà áåðåç³ ÷îâåí ç íåìîâëÿì ³ ìåðòâèì ÷îëîâ³êîì. Ïàðà áåðå ä³â÷èíêó òà âèõîâóº ÿê ñâîþ. Àëå ÷åðåç ê³ëüêà ðîê³â Òîì ³ ²çàáåëü çóñòð³÷àþòü ¿¿ ñïðàâæíþ ìàò³ð ³ ñòèêàþòüñÿ ç íåîáõ³äí³ñòþ ïðè-éíÿòè íàéñêëàäí³øå ð³øåííÿ â æèòò³...

«КОХАННЯ ТА ПІНГВІНИ» Êðà¿íà: Ôðàíö³ÿ Ðåæèñåð: Ìàð³ Ìàäèí³ð Ó ðîëÿõ: óéîì Êàíå, Øàðëîòòà Ëå Áîí, Êñàâüº Áîâóà Êð³ñòîô³íà òàºìíî çàêîõàíà ó ñâîãî íàñòàâíèêà – ïðîôåñîðà ʳíüÿðà – ³ çàõîïëþºòüñÿ éîãî ðîçóìîì ³ òàëàíòîì. Âåñü â³ëüíèé ÷àñ âîíà íàìàãàºòüñÿ çàâîþâàòè éîãî ïðèõèëüí³ñòü. Ïðîòå, ïðîôåñîð, ñóäÿ÷è ç óñüîãî, ö³êàâèòüñÿ âèêëþ÷íî... ï³íãâ³íàìè, ÿêèõ â³í âèâ÷àº. Ùîá äîïîìîãòè â äîñë³äæåíí³ ³ ïðèâåðíóòè óâàãó êîõàíîãî, Êð³ñòîô³íà ïîãî-äæóºòüñÿ ñòàòè «ï³ääîñë³äíèì êðîëèêîì» ³ äຠäîçâ³ë íà òå, ùîá ¿é â êðîâ ââåëè ãåíè ï³íãâ³í³â. ×è âäàñòüñÿ Êð³ñòîô³í³ ðîçòîïèòè êðèæàíå ñåðöå ïðîôåñîðà?..

КІНОТЕАТРИ «Êè¿â», âóë. Â. Âàñèëüê³âñüêà, 19, òåë.: (044) 234-73-81, 234-33-80, www.kievkino.com.ua «Æîâòåíü», âóë. Êîñòÿíòèí³âñüêà, 26, òåë. (044) 417-27-02, www.zhovten-kino.kiev.ua «Óêðà¿íà», âóë. Ãîðîäåöüêîãî, 5, òåë.: (044) 279-67-50, 279-82-32, www.kino-ukraina.com.ua «Ê³íîïàëàö», âóë. ²íñòèòóòñüêà, 1, òåë.: (044) 490-70-60, www.kinopalace.net «Ñ³íåìà-ѳò³ Êè¿â», ÒÐÖ «Îóøåí ïëàçà», âóë. Ãîðüêîãî, 176, òåë. (044) 230-72-30, www.cinemaciti.kiev.ua Ìåðåæà ê³íîòåàòð³â «Áàòòåðôëÿé», www.kino-butterfly.com.ua: «Á³ëüøîâèê», âóë. Ãåòüìàíà, 6, òåë. (044) 200-90-10 «Óëüòðàìàðèí», âóë. Óðèöüêîãî, 1-à, òåë.: (044) 206-03-62, 206-03-70 «DeLuxe», âóë. Ãîðüêîãî, 50, òåë.: (044) 206-13-22, 206-13-24 Ìåðåæà ê³íîòåàòð³â «Îäåñà ê³íî», www.kinoodessa.com: ÒÖ «Óêðà¿íà», ïðîñï. Ïåðåìîãè, 3, òåë.: (044) 496-15-11, 496-15-51 ÒÖ «Êâàäðàò», áóëüâ. Ïåðîâà, 36, òåë.: (044) 538-17-70, 538-17-71

ЦИРК

Àäðåñà: ïë. Ïåðåìîãè, 2 Òåë. (044) 486-39-27, www.circus.kiev.ua 24 âåðåñíÿ (ñá.) — 16.00, 25 âåðåñíÿ (íä.) — 12.00, 16.00 Ïðîãðàìà «Åêñòðèì àðåíà», ä³òÿì äî 4-õ ðîê³â âõ³ä áåçêîøòîâíî áåç íàäàííÿ â³ëüíîãî ì³ñöÿ

КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ

І БАЛЕТУ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА

Àäðåñà: âóë. Ìåæèã³ðñüêà, 2 Òåë: (044) 425-42-80, www.musictheatre.kiev.ua 22 âåðåñíÿ (÷ò.) — 14.00 «Á³ëîñí³æêà òà ñåìåðî ãíîì³â», áàëåò íà 2 䳿, Á. Ïàâëîâñüêèé, 1 ãîä. 45 õâ. 23 âåðåñíÿ (ïò.) — 14.00 «Ïðèãîäè Áóðàò³íî», ìþçèêë íà 2 䳿, Î. Á³ëàø, 1 ãîä. 40 õâ. 24 âåðåñíÿ (ñá.) — 12.00 «Ëÿëüêà. Íîâà ³ñòîð³ÿ Êîïïå볿», áàëåò íà äⳠ䳿, Ë. Äåë³á, 1 ãîä. 15 õâ. 25 âåðåñíÿ (íä.) — 12.00 «Ïðèãîäè Ãåêëüáåðð³ Ô³ííà», ìþçèêë íà 2 䳿, Æ. Êîëîäóá, Ë. Êîëîäóá, 1 ãîä. 45 õâ.

ТЕАТР НА ЛИПКАХ Àäðåñà: âóë. Ëèïñüêà, 15/17 Òåë. (044) 253-62-19, www.tuz.kiev.ua 24 âåðåñíÿ (ñá.) — 12.00 «Âîæäü ÷åðâîíî-øê³ðèõ», òðàã³êîìåä³ÿ íà äⳠ䳿, çà ìîòèâàìè îïîâ³äàííÿ Î, Ãåíð³, 1 ãîä. 45 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 7-ìè ðîê³â 25 âåðåñíÿ (íä.) — 11.00, 13.00 «Äîãîðèäðè-ãîì», êàçêà-ãðà íà îäíó ä³þ, Êñåí³ÿ Äðàãóíñüêà, 1 ãîä. 20 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 5-òè ðîê³â 27 âåðåñíÿ (âò.) – 16.00 «×àð³âíà Ïåïï³», ìó-çè÷íà âèñòàâà íà äⳠ䳿, Àñòð³ä ˳íäãðåí, 1 ãîä. 40 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 7-ìè ðîê³â

ТЕАТР ЛЯЛЬОК

Àäðåñà: âóë. Ãðóøåâñüêîãî, 1-à Òåë. (044) 278-58-08, www.akadempuppet.kiev.ua 24 âåðåñíÿ (ñá.) — 11.00 «Êîòèê òà ϳâíèê», Ã. Óñà÷, Ñ. ªôðåìîâ, 45 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 3-õ ðîê³â 24 âåðåñíÿ (ñá.) — 13.00 «Ñîëîì’ÿíèé áè÷îê», Ñ. Öèï³í, 45 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 3-õ ðîê³â 24 âåðåñíÿ (ñá.) — 15.00 «Ïîïåëþøêà», ª. Øâàðö, 50 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 4-õ ðîê³â 24 âåðåñíÿ (ñá.) — 17.00 «Äþéìîâî÷êà», Á. Çàõîäåð çà Ã. Õ. Àíäåðñåíîì, 50 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 4-õ ðîê³â 25 âåðåñíÿ (íä.) — 11.00 «Ìèøêà òà ðîæåâà ñòð³÷êà», ïðåì’ºðà, Ð. Íåóïîêîºâ, 45 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 4-õ ðîê³â 25 âåðåñíÿ (íä.) — 13.00 «Ãóñè-ëåáåä³», Ã. Ãóñàðîâà, 45 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 3-õ ðîê³â 25 âåðåñíÿ (íä.) — 15.00 «Êîòèãîðîøêî», Ã. Óñà÷, 50 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 4-õ ðîê³â 25 âåðåñíÿ (íä.) — 17.00 «Ìð³ÿ ìàëåíüêîãî â³ñëþ÷êà», ïðåì’ºðà, Ã. Ãóñàðîâà çà Ò. Ìàêà-ðîâîþ, 45 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 3-õ ðîê³â

ТЕАТР РОСІЙСЬКОЇ ДРАМИ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Àäðåñà: âóë. Á. Õìåëüíèöüêîãî, 5 Òåë: (044) 234-42-23, www.rusdram.com.ua 22 âåðåñíÿ (÷ò.) — 19.00 «Ñ³ìåéíà âå÷åðÿ», Ìàðê Êàìîëåòò³, 2 ãîä. 30 õâ. 22 âåðåñíÿ (÷ò.) — 20.00 «ßíãîëÿòêî, àáî Ñåê-ñóàëüí³ íåâðîçè íàøèõ áàòüê³â», Ëóêàñ Áåðôóñ, 1 ãîä. 50 õâ. 23 âåðåñíÿ (ïò.) — 19.00 «Ä-ð/Äîêòîð ô³ëîñî-ô³¿», êîìåä³ÿ, Áðàí³ñëàâ Íóøè÷ 23 âåðåñíÿ (ïò.) — 20.00 «Ï³çàíñüêà âåæà», ôàðñ íà äⳠ䳿, 2 ãîä. 24 âåðåñíÿ (ñá.) – 12.00 «¯¿ áîæåâ³ëüí³ ÷îëîâ³êè». 24 âåðåñíÿ (ñá.) – 18.00 «Îñòàííÿ ëþáîâ», ìåëîäðàìà íà äⳠ䳿, 2 ãîä. 15 õâ. 24 âåðåñíÿ (ñá.) – 19.00 «Âèøíåâèé ñàä», Àíòîí ×åõîâ, êîìåä³ÿ â ÷îòèðüîõ ä³ÿõ, 3 ãîä. 15 õâ. 24 âåðåñíÿ (ñá.) – 20.00 «Íàä ïð³ðâîþ â ... (Norway.Today)», ²ãîð Áàóåðø³ìà, ñïåêòàêëü áåç àíòðàêòó, 1 ãîä. 20 õâ. 25 âåðåñíÿ (íä.) – 12.00 «Çàíàäòî ùàñëèâèé áàòüêî», êîìåä³ÿ, Ðåé Êóí³, 2 ãîä. 30 õâ. 25 âåðåñíÿ (íä.) – 18.00 «Äâîº, íå ðàõóþ÷è ñîáàêè (²ñòîð³ÿ ñîáàêè)».

26 âåðåñíÿ (ïí.) – 19.00 «Ó öüîìó ìèëîìó ñòàðîìó äîì³», Îëåêñ³é Àðáóçîâ. 26 âåðåñíÿ (ïí.) – 20.00 «Æ³íêè. Ôðàãìåíò. Ñêàíäàë áåç àíòðàêòó», ðåæèñåð – ïîñòàíîâùèê – ²ðèíà Äóêà. 27 âåðåñíÿ (âò.) – 19.00 «Çàïîâ³ò öíîòëèâîãî áàá³ÿ», Àíàòîë³é Êðèì, êîìåä³ÿ íà äⳠ䳿, 2 ãîä. 30 õâ. 27 âåðåñíÿ (âò.) – 20.00 «Âàðøàâñüêà ìåëîä³ÿ», Ë. Çîð³í, ë³ðè÷íà äðàìà íà îäíó ä³þ, 1 ãîä. 40 õâ. 28 âåðåñíÿ (ñð.) – 19.00 «¹13 («Áîæåâ³ëüíà í³÷, àáî Îäðóæåííÿ ϳãäåíà»)», Ðåé Êóí³, 2 ãîä. 30 õâ. 28 âåðåñíÿ (ñð.) – 20.00 «Æ³íêà òà ÷èíîâíèê», Àëüäî Ìèêîëà, êîìåä³ÿ áåç àíòðàêòó, 1 ãîä. 30 õâ.

НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Àäðåñà: âóë. Âîëîäèìèðñüêà, 50 Òåë. (044) 455-90-87 22 âåðåñíÿ (÷ò.) – 19.00 «Äàìà ç êàìåë³ÿìè», áàëåò íà äⳠ䳿. 23 âåðåñíÿ (ïò.) – 19.00 «Êàðìåí», îïåðà íà òðè 䳿, âèêîíóºòüñÿ ôðàíöóçüêîþ ìîâîþ.

ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Àäðåñà: ïë. ²âàíà Ôðàíêà, Ç Òåë.: (044) 279-59-21, 279-71-01, www.ft.org.ua 22 âåðåñíÿ (÷ò.) — 19.00 «Óâåðòþðà äî ïîáà-÷åííÿ», çà íîâåëîþ ²âàíà Ôðàíêà “Ñîé÷èíå êðèëî” 22 âåðåñíÿ (÷ò.) — 19.00 «Ë³ñ», Îëåêñàíäð Îñòðîâñüêèé , ïåðåêëàä ç ðîñ³éñüêî¿ Ñ. Ñêëÿðåíêà, êîìåä³ÿ íà äⳠ䳿. 23 âåðåñíÿ (ïò.) — 19.00 «Íîæ³ â êóðêàõ», âèñòàâà íà îäíó ä³þ, Äåâ³ä Ãàððîâåð, ïåðåêëàä Îëåêñè Íåãðåáåöüêîãî . 23 âåðåñíÿ (ïò.) — 19.00 «Ð³÷àðä ²²²», Ó³ëüÿì Øåêñï³ð, ïåðåêëàä Áîðèñà Òåíà. 24 âåðåñíÿ (ñá.) – 19.00 «Øâåéê», ³íñöåí³çàö³ÿ çà ìîòèâàìè ðîìàíó ßðîñëàâà Ãàøåêà «Ïðèãîäè áðàâîãî âîÿêè Øâåéêà», êîìåä³ÿ íà äⳠ䳿. 24 âåðåñíÿ (ñá.) – 19.00 «Morituri te salutant», âèñòàâà çà òâîðàìè Âàñèëÿ Ñòåôàíèêà. 25 âåðåñíÿ (íä.) – 12.00 «Íàòàëêà Ïîëòàâêà», ²âàí Êîòëÿðåâñüêèé, óêðà¿íñüêå ìóçè÷íî-äðàìà-òè÷íå ðîêîêî, íà äⳠ䳿. 25 âåðåñíÿ (íä.) – 19.00 «Ãðåê Çîðáà», ï’ºñà ³òàë³ÿ Ìàëàõîâà òà Àíàòîë³ÿ Õîñò³êîºâà çà ìî-òèâàìè ðîìàíó «ß, Ãðåê Çîðáà», òåàòðàë³çîâàíå ä³éñòâî íà äⳠ䳿. 26 âåðåñíÿ (ïí.) – 20.00 «Êàéäàøåâà ñ³ì’ÿ», ²âàí Íå÷óé-Ëåâèöüêèé, ñöåí³÷íà âåðñ³ÿ Òåàòðó ³ì. ². Ôðàíêà.

27 âåðåñíÿ (âò.) – 19.00 «Æèâèé òðóï», ñöåí³÷íà âåðñ³ÿ ï’ºñè Ðîìàíà Ìàðõîë³ÿ, âèñòàâà íà äⳠ䳿, Ëåâ Òîëñòîé, ïåðåêëàä Áîðèñà Òåíà. 28 âåðåñíÿ (ñð.) – 19.00 «Ìîÿ ïðîôåñ³ÿ – ñèíüéîð ç âèùîãî ñâ³òó», Äæóë³î Ñêàðíà÷÷³, Ðåíöî Òàðàáóç³, ïåðåêëàä ç ³òàë³éñüêî¿ Â³ëëü Ãðèìè÷, êîìåä³ÿ íà òðè 䳿. 28 âåðåñíÿ (ñð.) – 19.00 «Ñêëÿíèé çâ³ðèíåöü», âèñòàâà íà äⳠ䳿, âåëèêà äðàìà ìàëåíüêî¿ ñ³ì’¿.

ТЕАТР «ЗОЛОТІ ВОРОТА»

Àäðåñà: âóë. Øîâêîâè÷íà, 7-à Òåë. (044) 253-92-76 22 âåðåñíÿ (÷ò.) – 19.00 «Ùîäåííèê : ̳ò³íå êîõàí-íÿ», ²âàí Áóí³í, ïëàñòè÷íà äðàìà, îáìåæåííÿ â³êó: 14+ 23 âåðåñíÿ (ïò.) – 19.00 «Ïîòâîðà», Ìàð³óñ ôîí Ìàºðáóðã, ñàðêàñòè÷íà êîìåä³ÿ, îáìåæåííÿ â³êó: 16+ 24 âåðåñíÿ (ñá.) – 19.00 «Óêðàäåíå ùàñòÿ» ²âàí Ôðàíêî, 1 ãîä. 30 õâ., îáìåæåííÿ â³êó: 16+ 25 âåðåñíÿ (íä.)—19.00 «Â³ä÷óòòÿ çà ñò³íîþ: ñòàòåâèé ïåð³îä ëþäåé ñåðåäíüîãî â³êó», Àííà ßáëîíñüêà, 75 õâ., îáìåæåííÿ â³êó: 18+ 28 âåðåñíÿ (ñð.) – «Áðàêîâàí³ ëþäè», Âàñèëü ѳãàðºâ, îáìåæåííÿ â³êó: 16+

Театри

à ñ

АТР РОСІЙСЬКОЇ

Ведуча рубрики Оксана БАРКІНА

22 – 28 вересня

23Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220) наостанок

виставки

гороскоп 26 вересня– 2 жовтня

ОВНИ, у партнерських сто-сунках нині перезавантаження,

час закласти нову програму спільних інтересів, які сприятимуть обопільній духовній еволюції. Закрийте ящик Пандори, що відкрили з істериками нещодавно, покайтесь у допущених помилках і більше їх не повторюйте.

ТЕЛЬЦІ, якщо штурмува-тимуть недуги, це сигнал, що

спрацьовує інстинкт самозбережен-ня: організм посилає SOS, аби зму-сити вас створити гармонію в собі та з навколишнім світом.

БЛИЗНЮКИ, ваше сер-це сповнене незатребуваних

піднесених почуттів. Кому їх пода-рувати?.. Адже вхолосту цей боже-ственний дар не повинен перегорі-ти. Закохуйтесь, розважайтесь і будьте щасливими.

РАКИ, доля, як у кінофільмі, відмотає назад плівку подій,

змусивши вас зануритись у минуле, усвідомити все по-новому. Ця ретро-спектива піде на користь родині.

ЛЕВАМ належить активі-зувати особисту свободу, роз-

ширити простір для дій і навчитися пристосовуватися до різних обставин, блискуче вдаючись до оригінальних прийомів, аби отримати бажаний результат.

ДІВИ, не хлібом єдиним живе людина. Як досягти гар-

монії між духовними та земними потребами? Чому віддати пріоритет: матеріальному чи духовному світу?.. Тут потрібна золота середина, бо порушення балансу круто змінить стиль життя.

ТЕРЕЗИ, якщо ваші амбі-ції відповідають «амуніції»,

усе буде гаразд. Розпростуйте кри-ла, готуйте стартовий майданчик для нового злету, перед вами широкий спектр шансів для досягнення успі-ху на творчому, любовному, ділово-му подіумах.

СКОРПІОНИ , шлях кар’єрних прагнень пролягає

через підпільні дії. Законспіруйтесь і тихо, подалі від допитливих, за-здрісних очей утілюйте потаємні задуми.

СТРІЛЬЦІ , ви станете громадським діячем, нефор-

мальним лідером у колективі, змо-жете натискати на важелі впливу, використовуючи власну популярність і демократичність із максимальною вигодою.

КОЗЕРОГИ, приготуйте-ся до успішного кар’єрного

злету (високі покровителі до ваших послуг). Саме професія, де розквітає творче покликання, прославить вас, допоможе розбагатіти.

ВОДОЛІЇ, ваше щастя блу-кає далеко від рідних місць,

удома нудно й нецікаво, ніхто вас не помічає. Вирушайте в подорож, розширюйте духовний світогляд.

РИБИ, вам доведеться зі-ткнутись із ситуаціями, яких

боїтеся та хотіли б уникнути, але, на жаль, це неможливо.

Астролог Любов ШЕХМАТОВА

Українці часто нарікають на свою нещасливу історичну долю, що ніяк не виведе наш народ на широкий шлях процвітання та добробуту. Але погляньте на глобус – чи є там хоч один клап-тик землі, який оминули печалі та злигодні? Ось, наприклад, Естонія, у якої ми намагаємося сьогодні вчитися, – віками ця земля, мов медом змащена, ва-била до себе жадібних до чужого «визволителів» і «цивілізаторів». І не зламалися естонці, не роз-чинилися у світовому Вавилоні.

Як не дивно, віки поневолення майже не вплинули на тради-ційну кухню країни. І цьому є пояснення – гнобителі творили свій ізольований світ, у який не допускали корінних жителів. Естонцям випадала лише важка праця селянина, ремісника, ри-балки. Звісно, «аристократична» кухня не могла формуватися в середовищі трударів. Але зна-

йомство з естонськими стравами завжди стає приємним відкрит-тям. Майже повна відсутність ароматичних приправ (навіть звичних червоного і чорного перцю, лаврового листа, гір-чиці, томатної пасти) жодним чином не шкодить чудовому смаку творінь місцевих кухарів. Кліматичні умови, доступ до морських ресурсів впливають на вміст комор і льохів. Жито та ячмінь визрівають в Естонії краще, ніж пшениця, тому є по-пулярним борошно «кама», до складу якого входять жито, го-рох, пшениця та ячмінь. Кілька, салака, камбала, судак, щука є основою різноманітних рибних страв. Свинина, яловичина, ба-ранина вживаються широко і щедро. Справжнім естонським брендом є кров’янка (а бувають ще й кров’яні галушки та на-віть… хліб). Світову славу мають естонське молоко, масло, сири.

Спробуємо і ми неквапливо приготувати сийр – смачний та поживний домашній сир, який в Естонії вміє робити кожна гос-подиня.

Сир (600 г) протираємо через сито, викладаємо в кипляче мо-локо (1200 мл) і підігріваємо на слабкому вогні, доки сир не стане тягучим мов гума, а молоко не за-гусне. Отриману масу виливаємо на сито. У каструлі розтоплюємо 70 г вершкового масла, кладемо в нього сирну масу. Підігріваємо, помішуючи, 8–10 хв., додаємо збите яйце, сіль (4 г) і кмин (5 г). Добре перемішуємо, викла-даємо у глибоку посудину, охо-лоджуємо. Подаємо нарізаними порціями по 100–150 г.

Фото Оле

га СМАЛЯ

Архімандрит Лаврентій (Віктор Живчик), благочинний Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря

22 вересня – праведних Бого-отців Йоакима та Анни, батьків Пресвятої Богородиці.

Праведні Йоаким та Анна довго чекали на народження дитини. Оскільки євреї вважали бездітність виявом Божого гніву, то якось у єрусалимському храмі відмовили-ся прийняти жертву від Йоакима, бо відсутність у нього дітей свід-чила про те, що він дуже грішний. Йоаким так засмутився, що не наважився повернутися додому, а став молитися в пустельному місці. За його молитви, а також за проханням його дружини, котра в той самий час молилася вдома, Бог дарував їм Дочку, Яка була обрана стати Матір’ю Втіленого Спасителя.

23 вересня – мучениць Мино-дори, Митродори та Німфодори.

24 вересня – преподобного Силуана Афонського.

25 вересня – неділя чотирнад-цята після П’ятидесятниці. Священ-номученика Автонома, єпископа Італійського.

26 вересня – священномучени-ка Корнилія, сотника.

27 вересня – воздвиження Чесного й Животворчого Хреста Господнього.

28 вересня – великомученика Микити.

Небезпека відступництва від Бога

Чому зараз існує безліч різно-манітних натільних хрестиків, які коштують чималих грошей, а їхні власники почасти просто хизуються ними? Хресне зна-мення на грудях перетворюється на прикрасу, один з аксесуарів заможного життя, своєрідний транспарант, що проголошує: «Власник цього хрестика — успіш-на, багата, авторитетна, стильна, віруюча людина». Який жах, коли віру ставимо далеко позаду на-шого суспільного становища… Також з’являються театралізовані постановки з використанням хреста, приміром католицька «хресна дорога». Як можна на-смілитися претендувати на те, щоб повторити шлях Господа на Голгофу? Хіба для справжнього віруючого головним бажанням є відчути те, що переживав Господь, ідучи на Голгофу? Та й чи можливо навіть казати про таке? Для чого вдавати із себе Христа, якщо Його вчення таке далеке від нас? Не личить робити декорацію з древа, на якому був розіп’ятий Ісус. Невже Хрест Господній, знамення перемоги, зброя проти полчищ демонів, заслуговує на таке ставлення від людей, які вважають себе послідовниками Спасителя, Котрий на Хресті звер-шив наше викуплення? Мабуть, таки ні. А тому щира молитва в богослужінні, побожне, благочес-тиве шанування є найкращими виявами того, що ми розуміємо, до чого беремося, і робимо це зі страхом та трепетом.

православний

календарфотоконкурс «Вечірки» � «Київ – європейське місто»

Сийр із сиру Сийр із сиру київський куховаріус

Мистецтво, яке поєднує в собі повсякденне та вічне

25 вересня в Центрі україн-ської культури та мистецтва від-криється виставка «Печворк – перехрестя користі та краси». Ретроспектива робіт відомої майстрині Олени Корольової за останні 8 років міститиме панно, сумки, різдвяні прикраси, декоративні подушки для голок. Також не можна оминути увагою цикл «Пори року», у якому ви-користані прийоми оптичної ілюзії, роботу в техніці теселя-ції, присвячену голландсько-му художнику Мауріцу Ешеру, репродукцію картини «Жінка, що йде» Мартіроса Сар’яна та калейдоскоп «Веселка над Ман-геттеном», на створення котрого авторку надихнули твори ві-домого теоретика та практика печворку Джинні Бейер. Окрім витворів клаптикового шиття, на виставці буде презентовано фотоекспозицію Максима Ка-пусти, чоловіка пані Олени. На світлинах відві дувачі зможуть побачити процес створення клаптикових робіт мисткинею.

Правила судоку Гральне поле 9 на 9 клітинок. Поле розділено на квадрати 3 на 3. На початку гри відома певна кількість цифр. Спо-чатку — заповнити всі порожні клітинки цифрами від 1 до 9 за такими правилами:

1. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному рядку.

2. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному стовпчику.

3. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному квадраті.

6 5 73 1 8 4 2 5

5 2 4 9 66 3 2

7 8 1 4 32 3 7 4 1 5

3 8 1 47 2 9 6 4 8 1

8 9 5 7

судо

ку «

Вечі

рки»

Ведучий рубрики Олег СМАЛЬ

Просимо надсилати світлини в електронному форматі на адресу редакції: vk1906@ukr.net. У листі обов’язково повідомте (для редакції, в газеті не публікується) номер свого телефону.

Фото Степана СТЕПАНЕНКА

реклама24 Вечірній Київ | 22 вересня 2016 року | №38 (19220)

В. о. головного редактораМаксим Філіппов

Керівник творчої групи Леонід Фросевич

Заступник головного редактора Віталій Курінний

Секретаріат Володимир Савруцький, Олександр Баркін

Фоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1,

вул. Володимирська, 51-бТелефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93

E-mail: vk1906@ukr.netСвідоцтво:

КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51б Тел.: 234-21-84, 234-27-39

Факс: 235-61-48 Е-mail: v.pushina@gmail.com

Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34

Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

Замовлення: 49798 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також

ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції.

При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Що хвилює» публікуються на правах реклами.

Рукописи не рецензуються. Передплатний індекс: 37607

Онлайн-передплата на сайті ДП «Преса»

засновник: Київська

міська рада

facebook.com/vechirkanova

Отримай безкоштовніСМС про перекриття руху!