1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

КАРДАШ АННА ВЯЧЕСЛАВІВНА

УДК 342.7 (477)

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ

ПРО ОСОБУ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2019

2

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі конституційного права України

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого,

Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Барабаш

Юрій Григорович, Національний юридичний

університет імені Ярослава Мудрого, проректор

з навчальної роботи, член-кореспондент

Національної академії правових наук України.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Сухонос

Володимир Вікторович, Сумський державний

університет, завідувач кафедри конституційного

права, теорії та історії держави і права;

кандидат юридичних наук, доцент Бакумов

Олександр Сергійович, Харківський

національний університет внутрішніх справ,

проректор.

Захист відбудеться «28» травня 2019 р. о 10.00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 у Національному юридичному

університеті імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків,

вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного

юридичного університету імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків,

вул. Пушкінська, 84-а)

Автореферат розіслано «26» квітня 2019 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О. Р. Дашковська

3

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Обґрунтування вибору теми дослідження. Приватна сфера життя

традиційно є надзвичайно чутливою для кожної людини. Разом з тим останні

десятиліття неабияк сколихнули світове співтовариство у зв’язку з ризиками,

які несе приватності розвиток інформаційних цифрових технологій.

Свідченням цього є ініціювання Радою Європи 2007 року Європейського дня

захисту даних, який відзначають 28 січня – в річницю підписання у 1981

році Конвенції «Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою

персональних даних» (т.з. «Конвенція 108»).

Серед актуальних важливих подій, прямо пов’язаних із заявленою

тематикою – набуття чинності нового Регламенту ЄС про захист даних

(GDPR) 25 травня 2018 року. Вагомість цього документу полягає в тому, що в

ньому зроблено спробу створити таку систему норм у сфері правового

регулювання інформації про особу, яка б відповідала існуючій цифровій

реальності і надійно захищала права людини.

Стрімкий розвиток інформаційних технологій, що проникли в усі

царини суспільного життя, сприяв виникненню нових правовідносин з

приводу захисту інформації про особу. Не оминули ці процеси і Україну, яка

поступово, ґрунтуючись на положеннях статті 32 Конституції України, стає

на шлях захисту інформаційної приватності. Ключовим кроком до цього

стало ухвалення Закону «Про захист персональних даних» 1 червня 2010 р.

Щоправда, багато його положень є недосконалими, не завжди узгоджуються

з іншим інформаційним законодавством та потребують вдосконалення,

зокрема з позицій врахування європейського досвіду.

Теоретичною основою для дослідження конституційно-правового

захисту інформації про особу стали наукові праці українських вчених:

Ю.Г. Барабаша, І.І. Дахової, О.В. Нестеренко, В.В. Речицького, В.О.

Серьогіна, Т.М. Слінько, Ю.М. Тодики, В.Л. Федоренка, О.О. Чуб, С.В.

Шевчука та інших. Варто зазначити, що питання захисту інформації про

особу неодноразово ставало предметом дисертаційних досліджень на

кандидатському рівні з позицій різних галузей права, зокрема: цивільного

права (О.А. Дмитренко «Право фізичної особи на власні персональні дані в

цивільному праві України», 2010 р., О.П. Радкевич «Цивільно-правова

охорона і захист персональної інформації в мережі Інтернет», 2014 р., І. І.

Романюк «Охорона права на персональні дані в України (цивільно-правовий

аспект», 2015 р.); кримінального права (О.П. Горпинюк «Кримінально-

правова охорона інформаційного аспекту приватності в Україні», 2011 р., І. Б.

Король «Охорона недоторканності приватного життя: кримінально-правові та

кримінологічні аспекти», 2015 р., О. В. Сосніна, «Кримінальна

відповідальність за порушення недоторканності приватного життя (ст. 182

КК України)», 2017 р.); адміністративного права (В.М. Брижко

«Організаційно-правові питання захисту персональних даних», 2004 р., Ю.О.

4

Гелич «Інформаційно-правові гарантії таємниці особистого життя людини»,

2010 р., М.В. Різак «Правове регулювання відносин обігу персональних

даних», 2012 р., А.В. Тунік «Правові основи захисту персональних даних»,

2012 р., К. С. Мельник «Правові та організаційні засади захисту

персональних даних в умовах євроінтеграції України 2016 р.»); трудового

права (А.М. Чернобай «Правові засоби захисту персональних даних

працівника», 2006 р., Д. С. Гета «Захист персональних даних працівників у

трудових відносинах», 2017 р.); міжнародного права (А.В. Пазюк

«Міжнародно-правовий захист права людини на приватність

персоніфікованої інформації», 2004 р.).

З позицій конституційного права досліджувалися лише окремі аспекти

інформаційної приватності, зокрема, в кандидатських дисертаціях

«Конституційне право на інформацію в Україні (порівняльний аналіз)» Н.В.

Кушакової (2003 р.), «Право на доступ до інформації в Україні:

конституційно-правовий аспект» О.В. Нестеренко (2008 р.) та «Свобода

масової інформації: конституційно-правовий аспект» В.В. Середюк (2010 р.),

а також у докторській дисертації В.О. Серьогіна «Конституційне право особи

на недоторканність приватного життя (прайвесі): проблеми теорії та

практики» (2011 р.).

Разом з тим, слід зазначити, що на сьогодні комплексне

конституційно-правове дослідження проблеми конституційно-правового

захисту інформації про особу на монографічному рівні відсутнє. Саме цим, а

також надзвичайною актуалізацією потреби сучасного суспільства у захисті

такої інформації і зумовлено вибір теми дисертації як об’єкта наукового

аналізу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри

конституційного права України Національного юридичного університету

імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми наукової

діяльності «Конституційно-правові проблеми забезпечення верховенства

права у функціонуванні механізму публічної влади в Україні»

№ 0111U000966. Тема дисертації затверджена вченою радою Національного

юридичного університету імені Ярослава Мудрого, протокол № 5 від 25

грудня 2015 р.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є здійснення

комплексної науково-практичної розробки конституційного-правового

захисту інформації про особу, його еволюції, а також особливостей на

сучасному етапі в зарубіжних країнах і Україні в порівняльно-правовому

аспекті. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

– розкрити сутність права на приватність;

– визначити співвідношення між термінами «інформація про особу»

і «персональні дані» в законодавстві України;

– з’ясувати сутність та види інформації про особу у зарубіжному

5

законодавстві;

– охарактеризувати особливості правового режиму конфіденційності

інформації про особу;

– з’ясувати особливості захисту інформації про особу в

міжнародних актах та конституційно-правовому законодавстві зарубіжних

країн;

– визначити конституційно-правові межі захисту інформації про

особу;

– з’ясувати особливості статусу публічних осіб та його вплив на

обсяг захисту інформації про особу;

– встановити роль спеціалізованих механізмів захисту персональних

даних у досвіді зарубіжних країн і України.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в

процесі правового регулювання конституційно-правового захисту інформації

про особу та практика застосування відповідних нормативних положень в

зарубіжних країнах і Україні.

Предметом дослідження є конституційно-правовий захист інформації

про особу в порівняльно-правовому аспекті.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи

становить сукупність прийомів і методів наукового пізнання. Використання

загальнонаукового діалектичного методу допомогло проаналізувати питання

конституційно-правового захисту інформації про особу у взаємозв’язку і

взаємозалежності, цілісності, всебічності і динаміці. Характер предмета

дисертаційної роботи зумовив також використання порівняльно-правового

методу – для порівняльного аналізу нормативного регулювання в сфері

захисту інформації про особу та практики його застосування у зарубіжних

країнах і в Україні (підрозділи 2.1, 2.3, 2.4); структурно-функціонального – з

метою виокремлення та дослідження чинників, які впливають на захист

інформації про особу (підрозділ 2.1); історичного – для аналізу історії права

на приватність (зокрема, в сфері захисту інформації), його нормативного

закріплення, історії розвитку законодавства щодо конституційно-правового

захисту інформації про особу в зарубіжних країнах, Україні, а також в

міжнародних актах (підрозділ 1.1, 2.1); системного – з метою розгляду

інформації про особу, а у комплексі з іншими конституційно-правовими

явищами, зокрема з позицій балансування права на приватність і свободи

вираження поглядів, а також у комплексі з іншими юридичними явищами, які

стосуються захисту інформації про особу в інших галузях права (підрозділ

2.2); формально-логічного – при формулюванні визначень таких понять, як

«інформація про особу», «публічні особи», «персональні дані» тощо

(підрозділи 1.2, 1.3, 1.4, 2.3); формально-юридичного – при тлумаченні і

аналізі положень чинного законодавства і судової практики України та

зарубіжних країн (підрозділи 1.2, 1.4, 2.2, 2.3, 2.4).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що

6

представлена робота є комплексним науковим дослідженням конституційно-

правового захисту інформації про особу в порівняльно-правовому

аспекті. Обґрунтовано низку концептуальних понять, теоретичних положень і

висновків, практичних рекомендацій щодо вдосконалення конституційно-

правового регулювання захисту інформації про особу в Україні. У рамках

проведеного дослідження одержані наступні результати, що мають наукову

новизну і виносяться на захист:

уперше:

– сформульовано визначення конституційно-правового захисту

інформації про особу як сукупності нормативних та інституційних правових

механізмів, спрямованих на забезпечення інформаційної приватності в формі

реагування конституційно-правовими засобами на неправомірне втручання з

боку держави і приватних осіб;

– запропоновано відмовитися від вживання терміна «особисте і

сімейне життя» в тексті Конституції України та використовувати замість

нього термін «приватне і сімейне життя». Термін «інформація про особисте і

сімейне життя» має бути вилучений також із поточного законодавства після

відповідної корекції ст. 32 Конституції України;

– аргументовано пропозицію щодо необхідності закріплення у Законі

України «Про захист персональних даних» норми щодо нерозповсюдження

загальних підстав обробки персональних даних, вичерпний перелік яких

міститься у ст. 11 цього Закону, на інформацію з правовим режимом

відкритості (загальнодоступності);

– запропоновано в Законі України «Про захист персональних даних»

закріпити класифікацію інформації про особу за режимом доступу на

відкриту апріорі (загальнодоступну) та обмежену в доступі. Остання може

бути: а) таємною або службовою (відповідно до спеціальних законодавчих

актів, що встановлюють правовий режим таємниці і службової інформації);

б) конфіденційною. Конфіденційна інформація має поділятися на:

інформацію, яка визначається конфіденційною самою особою (яка не

віднесена законом ані до відкритої, ані до чутливої/вразливої). Обробка такої

інформації можлива за згоди особи; вразливу (чутливу) інформацію, щодо

якої законодавець може встановлювати обмеження або пряму заборону на її

обробку (що не забороняє самій особі добровільно її поширювати) або

дозволяти за умови прямої згоди на обробку з боку особи, проте за таких

умов визначається особливий підвищений порядок її обробки;

– обґрунтовано висновок про те, що «право бути забутим (право на

забуття)» («right to be forgotten») не спростовує, за загальним правилом,

можливість існування правового режиму відкритої (загальнодоступної)

інформації. Про безспірність такого вилучення (за певних умов) можна

стверджувати лише в пошукових системах мережі Інтернет;

удосконалено:

– аргументацію щодо доцільності застосування концепції відносної

7

(суб’єктивної) ідентифікації особи, на користь чого свідчать нормативні

документи і судова практика;

– положення про те, що право на захист інформації стосується лише

фізичних осіб;

– пропозицію щодо застосування змішаного підходу до побудови

вітчизняного законодавства в сфері захисту інформації про особу, який

полягає в дії загального закону про захист інформаційної приватності та

необхідності створення галузевих нормативно-правових актів з детальною

регламентацією відповідних відносин;

набули подальшого розвитку:

– конституційно-правове тлумачення понять «інформація про особу» і

«інформація про особисте і сімейне життя», «інформація про приватне

життя» як синонімічних;

– аргументи щодо неможливості вважати анонімну інформацію про

особу цілковито «безпечною» з точки зору інформаційної приватності,

передусім з огляду на появу феномену т.з. «Великі дані» («Big Data»);

– аргументи щодо недоцільності розгляду будь-яких відомостей про

фізичну особу та її приватне життя особливим видом умовно визначеної

власності, що юридично виступає у формі права приватної власності людини;

– аргументи на користь необхідності запровадження офіційного

статусу відкритої інформації про особу на рівні законодавчої класифікації

інформації про особу. Доцільним також є пряме закріплення класифікації

персональних даних на звичайні і чутливі. Відповідне означення чутливої

інформації має бути також зроблено у ст. 7 Закону «Про захист

персональних даних»;

– наукові аргументи щодо: неконституційності положень, що

унеможливлюють відмову від надання біометричних даних для отримання

внутрішнього паспорта (ID карти); необхідності обмеження використання

індивідуального податкового номера (ІПН) виключно в сфері податкового

обліку і податкових відносин, а не застосування зазначеного номера як

універсального ідентифікатора особи; припинення практики розміщенні на

сайті «Прозорро» копій паспорта і довідки про присвоєння ІПН фізичних

осіб-підприємців; неконституційності передбаченого Законом «Про

Національну поліцію» дозволу забезпечувати збирання, накопичення

біометричних даних у вигляді зразків ДНК; неконституційності електронного

декларування для антикорупційних активістів, що передбачене Законом «Про

запобігання корупції»; припинення масового поширення в Інтернеті на

відповідних неофіційних сайтах персональних даних (ІПН, адрес

проживання, номерів телефонів, дати народження фізичних осіб-громадян

України);

– теза щодо відмінностей у підходах до створення спеціалізованих

органів щодо захисту інформаційної приватності в Європі (характерною є

велика роль публічно-правових механізмів, повсюдність таких

8

спеціалізованих органів) та США (спеціалізовані механізми відсутні);

– пропозиція щодо запровадження посади спеціалізованого

інформаційного уповноваженого (окремо від Уповноваженого Верховної

Ради України з прав людини), який би мав відповідну незалежність. Окрім

проведення перевірок і накладення штрафів, такий уповноважений має

володіти більш ефективним арсеналом правових засобів щодо нагляду у

відповідній сфері (право вимагати від порушника, а також звертатися до суду

з вимогою в найкоротший строк припинити порушення права на

недоторканність приватного життя в сфері персональних даних, можливості

звернення щодо блокування Інтернет-ресурсів в судовому порядку,

здійснення контролю за обробкою інформації про особу в базах даних тощо).

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що

вони можуть бути використані:

– у науково-дослідницькій галузі – для подальшого дослідження

захисту інформації про особу;

– у правотворчій діяльності – як теоретичний матеріал при

опрацюванні і прийнятті законів та інших нормативно-правових актів;

– у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів

підручників з конституційного права України, у викладанні навчального

курсу «Конституційне право України». «Права і свободи людини і

громадянина та механізм їх захисту», «Конституційна юрисдикція», у

науково-дослідницькій роботі студентів;

– у правовиховній роботі – для підвищення правової культури

громадян України.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення

дисертації, висновки і пропозиції, обговорювались та були схвалені на

засіданнях кафедри конституційного права України Національного

юридичного університету України імені Ярослава Мудрого. Ключові

положення роботи були апробовані автором на науково-практичних

конференціях: Міжнародній науковій конференції молодих учених,

аспірантів і студентів «Принципи сучасного конституціоналізму та Основний

Закон України: ІХ Тодиківські читання» (м. Харків, 4–5 листопада 2016

року); круглому столі «Історія українського парламентаризму (до 100-річчя

утворення Української Центральної Ради)» (27 квітня 2017 р., м. Харків);

круглому столі «Актуальні проблеми конституційного реформування на

сучасному етапі» (15 чеврня 2017 р., м. Харків); Міжнародній науковій

конференції «Конституція України в контексті сучасних конституційних

парадигм: Х Тодиківські читання» (27-28 жовтня 2017 року, м. Харків);

Всеукраїнській науковій конференції молодих вчених «Юридична осінь 2017

р.» (15 листопада 2017 р., м. Харків); Всеукраїнській науковій конференції

молодих вчених «Юридична осінь 2018 р.» (14 листопада 2018 р., м. Харків).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу,

двох розділів, що об’єднують вісім підрозділів, висновків, списку

9

використаних джерел (208 найменувань) і додатків. Загальний обсяг

дисертації складає 223 сторінки, з них основного тексту – 198 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження,

визначаються ступінь її наукової розробленості, мета і задачі роботи, її

методологічна основа, предмет і об’єкт дослідження, зв'язок роботи з

науковими програмами і планами, практичне значення отриманих результатів

та їх апробація, основні положення, що виносяться на захист.

Розділ 1 «Інформація про особу як об’єкт конституційно-правового

регулювання» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Право на приватність: теоретичні аспекти»

робиться спроба з’ясувати зміст права на приватність, а також його

конституційне закріплення в зарубіжних країнах і Україні.

Відзначено, що право на приватність («right to privacy») вперше було

сформульоване американськими вченими С. Уорреном та Л. Брандейсом у

1890 р. і генетично його можна вважати американським концептом. ЄКПЛ

натомість оперує терміном «право на повагу до приватного життя».

Доводиться, що «право на приватність» і «право на недоторканність

приватного життя» є синонімами, їх використання і змістовне наповнення

обумовлено середовищем, в якому вони виникли (перше – в США, друге – в

Європі). Право на приватне (особисте) і сімейне життя, таємницю

телефонних переговорів і на недоторканність житла передбачається

більшістю конституцій європейських держав, проте не є повсюдним.

Обґрунтовано, що право на недоторканність приватного життя дуже сильно

пов’язано з юридичною доктриною і судовою практикою (як в

англосаксонській, так і континентальній правових системах). Разом з тим

лише у другій половині ХХ ст. почалася активна конституціоналізація цього

права.

Наголошується, що словосполучення «недоторканність приватного і

сімейного життя», а не «недоторканність особистого і сімейного життя», є

більш коректним. Термін «особисте життя» має чітке ідеологічне

забарвлення, він є комуністичним ерзацом «приватного життя», його

рафінованим замінником. Саме тому обґрунтовується пропозиція у

подальшому відійти від поняття «особисте життя» в тексті Конституції

України та замінити його терміном «приватне життя», що за своєю

семантикою точніше відображає суть права на приватність.

У підрозділі 1.2 «Співвідношення термінів «інформація про особу» і

«персональні дані» в законодавстві України» проаналізовано законодавчу

регламентацію захисту персональних даних в законодавстві України в

аспекті співвідношення термінів «персональні дані» і «інформація про

особу».

10

Вказується, що для позначення об’єкту захисту інформаційної

приватності в законодавстві найчастіше зустрічаються терміни «інформація

про особу» і «персональні дані». Рідше можна зустріти термін «інформація

про особисте і сімейне життя». Доводиться, що термін «інформація про

особисте і сімейне життя» є радянським рудиментом, який зберігся в

цивільному законодавстві України та в низці інших нормативно-правових

актів і походить з формули «недоторканності особистого і сімейного життя».

Робиться висновок, що термін «інформація про особисте і сімейне життя»

має бути вилученим із законодавства разом з відповідним внесенням змін у

ст. 32 Конституції. Замість нього коректним було би вживання термінів

«інформація про особу» або ж «персональні дані».

Звернуто увагу на те, що у доктрині існують досить різноманітні

погляди щодо питання співвідношення термінів «персональні дані» і

«інформація про особу». Зазначається, що юридично значущі відмінності між

ними є незначними або ж зовсім відсутні. Зазначається, що терміни

«інформація про особу» та «персональні дані», по суті, означають одне й те

саме – об’єкт захисту інформаційної приватності. Використання різних

термінів («персональні дані» або ж «інформація про особу») часто в

зарубіжній практиці випливає з національної традиції тієї чи іншої правової

системи. Обґрунтовується, що відмінності між інформацією про особу і

персональними даними є переважно семантичними, вживання відповідних

термінів викликані історичними причинами, відсутністю усталеної єдиної

термінології і різноманітністю юридичної лексики в різних кранах. Якщо

йдеться про інформацію про особу, яка не є анонімною, то юридично

значущої відмінності між інформацією про особу і персональними даними

немає і ці терміни можуть вживатися як синоніми. Цілковита відмова від

одного з цих термінів видається недоречною, хоча в перспективі з метою

приведення термінології в сфері приватності до єдиного знаменника про це

може йти мова.

У підрозділі 1.3 «Сутність та види інформації про особу в

зарубіжному законодавстві» розкрито сутнісний зміст інформації про особу,

а також її класифікацію, що базується на зарубіжній доктрині, судовій

практиці і законодавчому регулюванні.

Зазначено, що різноманітні підходи в національному законодавстві

щодо визначення персональних даних об’єднує критерій ідентифікації. За

допомогою персональних даних (інформації про особу) особа є

ідентифікованою (визначеною) або може бути ідентифікованою

(визначеною). Фізична особа є такою, яка “може бути ідентифікована”, якщо,

незважаючи на те, що її ще не було ідентифіковано, це можливо зробити.

Наводяться аргументи на користь т.з. суб’єктивної ідентифікації.

Наголошується, що найбільш важливою з юридичної точки зору

класифікацією персональних даних є їх поділ на чутливі (вразливі) і звичайні

персональні дані. До чутливих даних відповідно до європейських стандартів

11

належать дані про расове або етнічне походження; політичні, релігійні або

світоглядні переконання; членство в політичних партіях та професійних

спілках; засудження до кримінального покарання; дані, що стосуються

здоров’я, статевого життя, а також біометричні або генетичні дані. Правила

здійснення обробки звичайних персональних даних на чутливі дані не

поширюються; здійснення обробки таких даних потребує спеціальної згоди

суб’єкта персональних даних, а також додаткових гарантій щодо їх захисту.

У підрозділі 1.4. «Правовий режим конфіденційності інформації про

особу» досліджено поняття конфіденційної інформації та особливості його

регулювання за українським та зарубіжним законодавством.

Обґрунтовується, що втілений в Законі України «Про інформацію»

підхід, відповідно до якого вся інформація про особу апріорі вважається

конфіденційною, є недостатньо обґрунтованим. Адже тим самим ігнорується

існування відкритої і загальнодоступної інформації про особу. Наводяться

аргументи щодо необґрунтованості підходу, сформульованого в Законі

України «Про доступ до публічної інформації», який ставить в залежність

статус конфіденційної інформації від одного лише волевиявлення особи. За

підходу, визначеному Законом «Про доступ до публічної інформації», якщо

сама особа жодних активних дій щодо режиму конфіденційності не вчиняє,

не надає згоди і не заперечує проти збирання і обробки інформації про неї,

тобто самостійно не обмежує доступ до інформації, режим конфіденційності

в такому разі втрачається. Стверджується, що важливе значення для

встановлення режиму конфіденційності (окрім волевиявлення особи) повинні

мати також публічні інтереси, факт попереднього оприлюднення певної

інформації, специфіка конкретного виду інформації про особу та багато

інших обставин. До того ж відповідне публічно-правове регулювання

шляхом встановлення прямих законодавчих критеріїв конфіденційності

обумовлено тим, що повний і всеохоплюючий контроль над інформацією про

себе з боку певної особи є неможливим.

Доводиться, що існуюча в чинному законодавстві України

«конфіденційна інформація на підставі закону» є прямим наслідком

існування т.з. чутливої інформації про особу, яка підлягає особливому

конституційно-правовому захисту, більш посиленому, ніж інша інформація.

Законодавчі акти прямо визначають конкретні види інформації про особу як

конфіденційну, або забороняють розголошення певної інформації про особу.

Разом з тим, суттєвим недоліком чинного законодавства є відсутність прямої

загадки «чутливої інформації про особу» як відповідної законодавчої

конструкції (незважаючи на її імпліцитне застосування де факто).

Звернуто увагу на появу «права бути забутим (право на забуття)»

(«right to be forgotten») , що було витлумачено Судом ЄС із Хартії основних

прав ЄС (рішення Суду ЄС від 13 травня 2014 року у справі «Google Spain

SL, Google Inc. vs. Agencia Española de Protección de Datos»). Це право

передбачає можливість висувати вимогу щодо вилучення загальнодоступної

12

інформації. Наголошується що така вимога про вилучення інформації не є

безумовною. Про безспірність такого вилучення (за певних умов) можна

стверджувати з посиланням на право бути забутим лише в пошукових

системах мережі Інтернет.

Розділ 2 «Конституційно-правові засади захисту інформації про

особу» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Захист інформації про особу в міжнародних актах

та конституційно-правовому законодавстві зарубіжних країн» розкрито

відповідні моделі захисту інформаційної приватності в зарубіжних країнах.

Зазначається, що захист персональних даних (інформації про особу) є

широким поняттям, що охоплює всі галузі правового регулювання

(адміністративне, кримінальне, цивільне право тощо). Під конституційно-

правовим захистом інформації про особу розуміється передусім сукупність

нормативних і інституційних правових механізмів, спрямованих на

забезпечення інформаційної приватності, її захист конституційно-правовими

засобами від неправомірного втручання з боку держави і приватних осіб.

Стверджується, що необхідність спеціалізованого регулювання

інформаційної приватності на міжнародному рівні почали усвідомлювати у

60-ті рр. ХХ ст. Після появи окремих національних законодавчих актів була

ініційована розробка загального європейського документа. У 1981 р. було

підписано Конвенцію Ради Європи про захист фізичних осіб при

автоматизованій обробці персональних даних ETS № 108, до якої 8 листопада

2001 р. було прийнято Додатковий протокол. Крім того, ухвалено ряд

рекомендаційних актів, зокрема Комітетом Міністрів державам-членам Ради

Європи. У Європейському Союзі ключовим документом довгий час була

Директива 95/46/ЄС 1995 р. Європейського Парламенту і Ради про захист

осіб у зв’язку з обробкою персональних даних і вільним обігом цих даних.

Нині таким базовим документом є Загальний регламент щодо захисту даних

2016/679 (General Data Protection Regulation) (GDPR), який був ухвалений 27

квітня 2016 р. і набув чинності 25 травня 2018 р.

У підрозділі 2.2. «Конституційно-правові межі захисту інформації

про особу» досліджено підстави обмеження права на приватність в аспекті

захисту інформації про особу, а також розглянуто відповідну зарубіжну і

українську практику.

Зазначено, що конституційно-правові межі захисту інформації про

особу пов’язані з відповідним закріпленням обмежень реалізації відповідного

права на інформаційну приватність у національному конституційно-

правовому законодавстві, а також практикою у цій сфері органів

конституційного контролю. Вимоги щодо додержання трискладового тесту

при здійсненні втручання в інформаційну приватність, балансування з

іншими правами є ключовими при розгляді Європейським Судом з прав

людини справ щодо порушення державами ст. 8 Конвенції про захист прав і

основоположних свобод 1950 р.

13

Вказується, що питання легітимної мети, а також пропорційності і

необхідності втручання виникають у зв’язку з деякими законодавчими

нормами, які наразі є чинними в Україні. Передусім, це питання втручання в

різні сектори приватного життя, пов’язані із біометричними даними. Як

приклад наводиться застосування ID-карток як внутрішніх паспортів, що

містять біометричну інформацію. Доводиться, що тут виникають питання у

зв’язку з балансуванням відповідних норм зі свободою совісті і

віросповідання, оскільки обмежуючи інформаційну приватність у

відповідний спосіб, пов'язаний зі збором біометричних даних

(унеможливлюючи відмову від оформлення ID-картки), держава втручається

в релігійні права громадян. Обґрунтовується, що право на відмову від

надання біометричних даних має бути врегульовано законодавчо.

Підтримується правова позиція, втілена в постанові від 19 вересня

2018 р. у справі № 806/3265/17 (провадження № 11-460заі18), що ухвалена

Великою палатою Верховного Суду, в якій він вказав, що технології не

повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від

обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання

традиційних методів ідентифікації особи.

У підрозділі 2.3. «Статус публічних осіб та його вплив на обсяг

захисту інформації про особу» досліджено правовий статус публічних осіб

зарубіжних країнах, а також відповідний український досвід.

Відзначено, що публічними особами традиційно вважаються

фігури в сфері політики, публічної влади, громадського життя, спорту,

мистецтва тощо, які є широко відомими і діяльність яких становить

суспільний інтерес. Публічними можуть також бути особи в силу

резонансності певних подій (вчинення ДТП тощо), що привертають

суспільну увагу. Практика західних країн йде шляхом меншого захисту

приватності публічних осіб порівняно з особами приватними. Доводиться, що

у кожному конкретному випадку має застосовуватися трискладовий тест. На

практиці ЄСПЛ аналізує корисність втручання з позицій «сприяння

публічним дебатам з питань загальної важливості».

Стверджується, що статус публічних осіб в українському

законодавстві напряму не визначений. Аналізується рішення

Конституційного Суду України від 20 січня 2012 р. № 2-рп/2012, в якому він

зазначив, що реалізація права на недоторканність особистого та сімейного

життя гарантується кожній особі незалежно від різних обставин і ознак, у

тому числі «статусу публічної особи», під якими КСУ, зокрема, розуміє

статус державного службовця, державного чи громадського діяча, який

відіграє певну роль у політичній, економічній, соціальній, культурній або

іншій сфері державного та суспільного життя. Водночас жодних

особливостей, порівняно з приватними особами, щодо захисту інформації

про публічних осіб, Конституційний Суд не навів. Обґрунтовується, що

згадане рішення не зробило жодного прориву в розумінні природи публічних

14

осіб, меж втручання в їх особисте і сімейне життя. Звертається увага на те,

що на сьогоднішній день більший обсяг втручання у сферу інформаційної

приватності щодо публічних осіб додатково може спиратися на концепцію

«суспільно необхідної інформації», що використовується в Законі України

«Про доступ до публічної інформації», а також у Законі України «Про

інформацію».

Обґрунтовується, що на законодавчому рівні чітко визначити

вичерпний закритий перелік публічних осіб або ж встановити персональні

дані таких публічних осіб, ознайомлення з якими є допустимим у зв’язку з їх

публічною діяльністю навряд чи є можливим або доцільним. Так чи інакше

поняття публічної особи є оціночним. Критерії цього поняття виробляються

доктриною і судовою практикою з огляду, звичайно, і на законодавчий статус

тих чи інших осіб, Європейську конвенцію з прав людини, практику ЄСПЛ в

кожній державі. Обґрунтовується, що практика використання концепту

«публічна особа» в Україні пов’язана, як правило, зі справами про межі

критики публічних осіб в ЗМІ.

У підрозділі 2.4. «Спеціалізовані механізми захисту інформації про

особу: досвід зарубіжних країн і України» визначено основні моделі

побудови спеціалізованих органів із захисту інформаційної приватності в

зарубіжних країнах, а також проаналізовано еволюцію конституційно-

правового регулювання діяльності такого органу в Україні.

Зазначено, що досвід європейських країн і Канади свідчить про

поширеність практики існування уповноваженого органу в сфері захисту

інформації про особу в західних країнах. При цьому йдеться як про

діяльність уповноважених органів за моделлю омбудсмана, так і інших

незалежних інституцій. Обсяг повноважень може бути пов'язаний з усією

інформаційною сферою в цілому, захистом права на приватність, а також

права на доступ до інформації. Саме тому такий уповноважений орган,

спеціалізуючись на захисті інформації про особу, може мати більш широку

компетенцію, здійснювати захист приватності в цілому або ж мати також

компетенцію в сфері захисту права на доступ до публічної інформації. Існує

різниця і в повноваженнях з акцентом на превентивній ролі або ж на

застосуванні примусових заходів. При цьому окремий підхід застосовується з

цього приводу у США, де такий спеціалізований орган не створюється.

В Україні окремому спеціалізованому уповноваженому в сфері

інформаційної приватності пропонується передати відповідні функції

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Окрім проведення

перевірок і накладення штрафів такий уповноважений має володіти більш

ефективним арсеналом правових засобів щодо нагляду у відповідній сфері.

Для цього необхідно наділити його правом вимагати від порушника, а також

звертатися до суду з вимогою в найкоротший строк припинити порушення

права на недоторканність приватного життя в сфері персональних даних,

можливістю блокування Інтернет-ресурсів у судовому порядку, а також

15

вдосконалити процедуру повідомлення про обробку бази персональних даних

– повідомлення має здійснювати перед початком відповідних операцій тощо.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та подано

вирішення наукового завдання, що полягає у здійсненні комплексної

науково-практичної розробки конституційного-правового захисту інформації

про особу, його еволюції, а також особливостей на сучасному етапі в

зарубіжних країнах і Україні в порівняльно-правовому аспекті. У результаті

проведеного дослідження виявлено низку теоретичних і практичних проблем

щодо предмета дослідження і підготовлено відповідні висновки та

пропозиції, до основних з яких належать такі:

1. Право на персональні дані (інформаційна приватність), зазвичай,

охоплюється захистом права на недоторканність приватного життя, іноді

становить окреме право (Хартія основних прав ЄС 2000 р.), або ж

ґрунтується на праві на інформаційне самовизначення (ФРН).

2. Право на приватність стосується не лише інформаційної приватності

і, крім ст. 32 Конституції України, закріплено у ст. 30, яка гарантує

недоторканність житла, ст. 31, – безпосередньо регулює таємницю

листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, ч.3 ст.

28 – забороняє піддавати особу без її вільної згоди медичним, науковим та

іншим дослідам. Отже, найважливіші аспекти захисту приватного життя

знайшли своє відображення в різних статтях Конституції України.

3. Поняття «інформація про особу» та «персональні дані», по суті, як

правило за змістом є тотожними і означають одне й те саме – об’єкт захисту

інформаційної приватності. Проте аналіз відповідної літератури показав, що

різниця ж між персональними даними і інформацією про особу, найчастіше

розглядається в двох аспектах.

По-перше, розмежування ґрунтується на точці зору, згідно з якою

розмежовуються терміни «дані» і «інформація». Тобто, власне кажучи, за

цією логікою інформація є матеріальним поняттям, тоді як дані – формою

вираження інформації. Розмежування персональних даних і інформації про

особу носить також історичний характер. Справа в тому, що поява термінів

«персональні дані», «захист персональних даних» пов’язана з цифровою

епохою, появою технічних можливостей обробки великої кількості

інформації, саме цифрова інформація і називалася «даними». Така історична

відмінність не впливає на обсяг відповідного поняття, яке воно має на

сьогодні в юридичній сфері. Таким чином, перший аспект, що характеризує

відмінність між інформацією про особу і персональним даними, ми не

вважаємо достатньо юридично значущим. Інформація і дані цілком можуть

бути ототожнені.

По-друге, відмінність між даними і інформацією часто розглядають

16

полягає в тому, що персональні дані як поняття містить чітку прив’язку до

ідентифікації за допомогою цієї інформації певної особи. Персональні дані –

це лише інформація про ідентифіковану або таку, що може бути

ідентифікована, фізичну особу. Таким чином, якщо фізична особа не

ідентифікована (конкретно не визначена) і не може бути ідентифікована

(конкретно визначена), то інформація, що стосується такої фізичної особи, не

є персональними даними.

4. Незважаючи на різноманітні підходи в національному законодавстві

щодо визначення персональних даних, ключовим в їх розумінні є те, що за

допомогою них особа є ідентифікованою (визначеною) або може бути

ідентифікованою (визначеною). У доктрині виділяють два підходи до

ідентифікації: об’єктивну (абсолютну) і суб’єктивну (відносну) можливості

ідентифікації суб’єкта даних. Перший підхід (об’єктивна, або абсолютна

ідентифікація) передбачає ідентифікацію виключно на підставі існуючої

інформації. Другий (суб’єктивна, або відносна ідентифікація) пов’язується з

можливістю для відповідної ідентифікації збір іншої інформації, що потребує

розумних зусиль. На користь відносної ідентифікації свідчать нормативні

документи і судова практика. Суб’єктивна (відносна) ідентифікація видається

нам більш обґрунтованою;

5. Найбільш важливою з юридичної точки зору класифікацією

персональних даних є їх поділ на чутливі (вразливі) і звичайні персональні

дані. До чутливих даних відповідно до європейських стандартів належать

дані про расове або етнічне походження; політичні, релігійні або світоглядні

переконання; членство в політичних партіях та професійних спілках;

засудження до кримінального покарання; дані, що стосуються здоров’я,

статевого життя, а також біометричні або генетичні дані. Правила здійснення

обробки звичайних персональних даних на чутливі дані не поширюються;

здійснення обробки таких даних потребує спеціальної згоди суб’єкта

персональних даних, а також додаткових гарантій щодо їх захисту.

6. Зі ст. 11 Закону «Про захист персональних даних» мають бути

встановлені винятки щодо обробки відкритої інформації. Законодавство

спростовує твердження про апріорний характер конфіденційності будь-якої

інформації про особу і відсутність відкритої інформації, яка є такою за

законом (прямо встановлюючи режим відкритості/загальнодоступності або ж

забороняючи обмежувати доступ до тієї чи іншої інформації). Наразі

законодавець, визначаючи інформацію про особу в Законі України «Про

інформацію», чомусь ігнорує поняття відкритості і загальнодоступності.

7. Інформацію про особу за режимом доступу можна поділити на:

- відкриту апріорі (загальнодоступну). Водночас особа має право за

певних умов обмежувати доступ до такої відкритої інформації за власним

бажанням (зокрема з урахуванням «право бути забутим («права на забуття»).

Ця інформація, незважаючи на її існування, формально не вписується у

термінологію на рівні визначень у відповідних профільних інформаційних

17

законах. Саме тому вона має бути в них офіційно вказана. Для цього потрібно

змінити формулювання законів «Про інформацію» та «Про доступ до

публічної інформації», а також переформулювати норму Закону «Про захист

персональних даних» щодо обробки будь-яких персональних даних на

підставі закону або згоди особи. Такі підстави мають стосуватися лише

конфіденційної інформації, а не будь-яких персональних даних (зокрема,

відкритої інформації);

- обмежену в доступі, яка може бути:

а) таємною або службовою (відповідно до спеціальних законодавчих

актів, що встановлюють правовий режим таємниці і службової інформації);

б) конфіденційною, яка, у свою чергу, поділяється на:

інформацію, що визначається конфіденційною самою особою (яка не

віднесена законом ані до відкритої, ані до чутливої/вразливої). Обробка такої

інформації можлива за згоди особи;

вразливу (чутливу) інформацію, щодо якої законодавець може

встановлювати обмеження або пряму заборону на її обробку (що не

забороняє самій особі добровільно її поширювати) або дозволяти за умови

прямої згоди на обробку з боку особи, проте за таких умов визначається

особливий підвищений порядок її обробки. Законодавство може

встановлювати спеціальні правила на обробку чутливої інформації,

спрямовані на гарантування конфіденційності або на заборону збирання

/обробки певних видів особливо чутливої інформації.

8. Існують дві основні моделі захисту інформації про особу:

американська і європейська. Американський підхід будується на

секторальному, галузевому підході, що означає ухвалення різних актів щодо

захисту інформації залежно від конкретної сфери суспільних відносин. Згідно

з європейським підходом – має існувати єдиний комплексний закон щодо

захисту персональних даних. Виділяють також змішаний підхід (існування

одночасно загального закону і окремих галузевих актів). Вважаємо, що саме

такий підхід до побудови вітчизняного законодавства в сфері захисту

інформації про особу є найбільш прийнятним, наголошуємо на обов’язковій

необхідності існування загального закону щодо захисту інформаційної

приватності за умов відповідного детального галузевого регулювання в

різноманітних сферах.

9. У США модель правового регулювання побудована на принциповій

допустимості обробки персональних даних ( по суті – меншому обсязі

захисту інформаційної приватності). Відповідно, обмеження (втручання) у

приватність є більшим з боку саме приватних осіб. Загалом такий підхід є

більш ліберальним, ніж європейський. Це пояснюється меншим втручанням

держави у сфері інформаційної приватності шляхом регулювання діяльності

приватних компаній щодо захисту персональних даних. Натомість відповідні

механізми передусім спрямовані на захист у приватно-правовій площині, ніж

18

у публічно-правовій, а також передбачають значну роль саморегулювання.

10. Концепт «публічної особи» міцно вкорінений в зарубіжному

законодавстві і судовій практиці країн Заходу в сфері захисту права на

приватність. Водночас українське законодавство статус публічних осіб при

регулюванні питання захисту інформації про особу не виокремлює, натомість

воно містить лише поняття «суспільно необхідна інформація», яке можна

розуміти, в тому числі, і з позицій можливості легітимного втручання в

приватне життя публічних осіб. Концепція публічних осіб активно

застосовується в українській судовій практиці, яка орієнтується на

міжнародні стандарти, а також практику ЄСПЛ.

11. Американська і європейська модель захисту персональних даних

яскраво відбивається і на відповідних спеціалізованих механізмах. В США

такі спеціалізовані механізми повністю відсутні (частково до цього процесу

залучена Федеральна торгова комісія з досить обмеженими повноваженнями

і незначною реальною роллю у відповідному захисті інформаційної

приватності). Це пояснюється значною роллю приватно-правових механізмів

(подання позовів і відшкодування шкоди). Натомість для Європи

характерною є велика роль публічно-правових механізмів, повсюдність таких

спеціалізованих органів по захисту інформації про особу, а також наявність у

таких органів досить широких регламентарних, наглядових та контрольних

повноважень. Ця тенденція проявляється як на національному рівні, так і

останніми роками знайшла своє відображення на рівні європейських

нормативних документів і договорів.

12. Чинна модель захисту інформації про особу в Україні потребує

вдосконалення. Перш з все, йдеться про повноваження спеціалізованого

органу, які мають бути переглянуті. В інституційному плані варто йти

шляхом створення спеціалізованого інформаційного уповноваженого (окремо

від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини), який би мав

відповідну незалежність. Для цього потрібно внести відповідні зміни до

Конституції України. Окрім проведення перевірок і накладення штрафів

такий уповноважений має володіти більш ефективним арсеналом правових

засобів щодо нагляду у відповідній сфері. Для цього необхідно наділити його

правом вимагати від порушника, а також звертатися до суду з вимогою в

найкоротший строк припинити порушення права на недоторканність

приватного життя в сфері персональних даних, можливістю блокування

Інтернет-ресурсів у судовому порядку, а також вдосконалити процедуру

повідомлення про обробку бази персональних даних – повідомлення має

здійснювати перед початком відповідних операцій тощо.

19

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукових праці, в яких відображені основні результати дослідження:

1. Кардаш А. В. Захист інформації про публічних осіб в Україні

Публічне право. 2017. № 4. С. 84-90

2. Кардаш А. В. Уповноважений орган у сфері захисту інформації про

особу в Україні: проблеми правового регулювання Науковий вісник

Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2017. №

5. С. 64-67

3. Кардаш А.В. Уповноважений орган у сфері захисту інформації про

особу: зарубіжний досвід Право і суспільство. 2017. № 6. С. 7-13

4. Кардаш А.В. Право на приватність як основоположне право людини

Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2017. Серія

Право. Вип. 47. С. 76-80.

5. Кардаш А. В. Інформація про особу та персональні дані: окремі

аспекти співвідношення Форум права: електрон. наук. фахове вид. 2017. №

4. С. 87–92. URL: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2017_4_15.pdf

Наукові праці, в яких засвідчено апробацію результатів дослідження:

6. Кардаш А. В. До питання про розмежування категорії "інформація

про особу" та "персональні дані" Принципи сучасного конституціоналізму та

Основний Закон України. IХ Тодиківські читання : зб. тез наук. доп. і

повідомлень Міжнар. наук. конф. (4-5 лист. 2016 р.) / гол. редкол. А. П.

Гетьман ; редкол. Ю. Г. Барабаш [та ін.] . Харків : Права людини, 2016. С.

59-61 .

7. Кардаш А. В. Правова регламентація особистих прав в Конституції

УНР ("Круглий стіл" "Історія українського парламентаризму (до 100-річчя

утворення Української Центральної Ради)") Вісник Національної академії

правових наук України. 2017. № 2. С. 230.

8. Кардаш А. В. Уповноважений орган в сфері захисту інформації про

особу в Україні Юридична осінь 2017 року : зб. тез доп. та наук. повідомл.

учасників всеукр. наук. конф. молодих учених : 15 листоп. 2017 р. м. Харків /

М-во освіти і науки України, Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого, Рада

молодих учених, Студент. наук. т-во. Харків : НЮУ ім. Ярослава Мудрого,

2017. С. 48-50

9. Кардаш А. В. Захист інформації про публічних осіб в Україні

Конституція України в контексті сучасних конституційних парадигм. Х

Тодиківські читання : зб. тез наук. доп. і повідомлень Міжнар. наук. конф.

(27-28 жовт. 2017 р.) / гол. редкол. А. П. Гетьман ; редкол. Ю. Г. Барабаш [та

ін.] . Харків : Права людини, 2017. С. 121-122 .

10. Кардаш А. В. Конституційно-правовий захист інформації про

особу: порівняльний аспект Юридична осінь 2018 року : зб. тез доп. та наук.

повідомл. учасників всеукр. наук. конф. молодих учених : 14 листоп. 2018 р.

м. Харків / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава

20

Мудрого, Рада молодих учених, Студент. наук. т-во. Харків : НЮУ ім.

Ярослава Мудрого, 2018. С. 189-191.

АНОТАЦІЯ

Кардаш А. В. Конституційно-правовий захист інформації про

особу (порівняльно-правовий аспект). – Кваліфікаційна наукова праця на

правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

за спеціальністю 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право». –

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Міністерство

освіти і науки України, Харків, 2018.

Дисертація присвячена дослідженню конституційно-правового захисту

інформації про особу в порівняльно-правовому аспекті, а також визначенню

шляхів використання зарубіжного досвіду в сфері захисту інформації про

особу в Україні.

Охарактеризовано інформацію про особу як об’єкт конституційно-

правового регулювання, з`ясовано сутність права на приватність, інформації

про особу та здійснена її класифікація. Встановлено співвідношення термінів

«інформація про особу і «персональні дані».

Розкрито зміст конституційно-правового захисту інформації про

особу. З’ясовано сучасні моделі захисту інформації про особу в зарубіжних

країнах та обґрунтовано необхідність застосування змішаної моделі в

Україні. Визначено межі відповідного захисту, зокрема, з урахування статусу

публічних осіб, а також розкрито статус і практику діяльності

спеціалізованих органів в сфері захисту інформації про особу.

Ключові слова: інформація про особу, персональні дані,

конфіденційна інформація, публічні особи, право на приватність.

АННОТАЦИЯ

Кардаш А. В. Конституционно-правовая защита информации о

лице (сравнительно-правовой аспект). − Квалификационный научный труд

на правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических

наук по специальности 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное

право», Министерство образования и науки Украины, Национальный

юридический университет имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2019.

Диссертация посвящена исследованию конституционно-правовой

защите информации о лице в сравнительно-правовом аспекте, а также

определению путей использования зарубежного опыта в сфере защиты

21

информации о лице в Украине.

Охарактеризовано содержание права на приватность

(неприкосновенность частной и семейной жизни), выяснено его специфику

закрепления в зарубежных конституциях, а также в Конституции Украины.

Установлено соотношение терминов «персональный данные» и «информация

о лице», раскрыта классификация информации о лице, охарактеризована

специфика конфиденциальной информации о лице.

Предложено в Законе України «О защите персональных данных»

закрепить классификацию информации о лице в зависимости от режима

доступа на открытую априори (общедоступную) и ограниченную в доступе.

Последняя может быть: а) тайной (в соответствии со специальными

законодательными актами, устанавливающими правовой режим тайны) б)

конфиденциальной. Конфиденциальная информация должна делиться на:

информацию, которая определяется конфиденциальной самим лицом (не

отнесена законом ни к открытой, ни к чувствительной / уязвимой). Обработка

такой информации возможна с согласия лица; уязвимую (чувствительную)

информацию, в отношении которой законодатель может устанавливать

ограничения или прямой запрет на ее обработку (не запрещая лицу

добровольно ее распространять) или позволять при прямом согласии

обработку со стороны лица, однако при таких условиях определяется особый

усложненный порядок ее обработки.

Обосновано предложение о применении смешанного подхода к

построению отечественного законодательства в сфере защиты информации о

лице, заключающегося в действии наряду с общим законом о защите

информационной приватности отраслевых нормативно-правовых актов с

детальной регламентацией соответствующих отношений.

Приведены научные аргументы относительно неконституционности

положений, исключающих отказ от предоставления биометрических данных

для получения внутреннего паспорта (ID карты); необходимости ограничения

использования индивидуального налогового номера (ИНН) исключительно в

сфере налогового учета и налоговых отношений, а не применения указанного

номера как универсального идентификатора личности; прекращение

практики размещении на сайте «Прозорро» копий паспорта и справки о

присвоении ИНН физических лиц-предпринимателей; неконституционности

предусмотренного Законом «О Национальной полиции» разрешения

обеспечивать сбор, накопление биометрических данных в виде образцов

ДНК; неконституционности электронного декларирования для

антикоррупционных активистов, предусмотренное Законом «О

предотвращении коррупции»; прекращения массового распространения в

Интернете на соответствующих неофициальных сайтах персональных

данных (ИНН, адрес проживания, номеров телефонов, даты рождения

физических лиц-граждан Украины).

Обосновано предложение о введении должности специализированного

22

информационного уполномоченного (отдельно от Уполномоченного

Верховной Рады Украины по правам человека), который бы имел

соответствующую независимость.

Ключевые слова: информация о лице, персональные данные,

конфиденциальная информация, публичные лица, право на приватность

SUMMARY

Kardash A. V. Constitutional and legal protection of personal

information (comparative legal aspect). – Qualifying scientific work retaining

manuscript rights.

The thesis for a candidate’s degree by the specialty 12.00.02 «Сonstitutional

law; municipal law». – Yaroslav Mudryi National Law University, Ministry of

Education and Science of Ukraine, Kharkiv, 2019.

The personal information as the object of constitutional and legal

regulations is characterized, the essence of the right to privacy and personal

information is elucidated; the classification of personal information is

accomplished. The relation of the terms "personal information” and" personal data

"is established.

The subject-matter of the constitutional and legal protection of personal

information is presented. Modern models of the protection of personal information

in foreign countries are given and the necessity of implementing a mixed model in

Ukraine is substantiated. The limits of appropriate protection are defined, in

particular, taking into account the status of public persons as well as the status and

practice of specialized bodies in the field of protection of personal information are

revealed.

Key words: personal information, personal data, confidential information,

public persons, right to privacy

23

Відповідальний за випуск кандидат юридичних наук, доцент Г.В. Берченко

Підписано до друку .04.2019 р. Формат 60х90 1/16 Папір

офсетний. Віддруковано на різографі.

Ум. друк. арк. 0,7. Обл.-вид. арк. 0,9. Тираж 100 прим. Зам. №

Друкарня

Національного юридичного університету

імені Ярослава Мудрого

61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77