1

Відділ освіти Миколаївської райдержадміністрації

Миколаївський районний Будинок творчості учнів

Автор: Вербицька Зоя Володимирівна,

керівник гуртка «Колорит»

районного Будинку творчості учнів

Крива Балка - 2010

Регіональні центри

народних промислів

і ремесел.

2

3

ТЕМА: Регіональні центри народних промислів і ремесел. Мета: систематизувати знання з теми; познайомити зі зразками

декоративно-ужиткового (прикладного) мистецтва; особливостями художніх засобів різних регіонів України. Поглиблення розуміння змісту та художньої виразності символів і знаків у процесі створення довільної композиції за мотивами народних мальованок, дряпинок, писанки в технiцi витинанка Формування відчуття композиції у процесі ознайомлення з розписом яєць., сприйняття творів декоративно-прикладного мистецтва як невід’ємної частини традиційної національної культури; виховання національної гідності та любові до національних надбань через народне мистецтво; розвиток емоційного задоволення від естетично виконаної роботи та причетності до народних традицій.

Поняття: декоративно-ужиткове (прикладне) мистецтво, килимарство, ткацтво, вишивка, гончарство, декоративний розпис, витинанка, писанкарство.

Тип заняття: комбіноване. Художньо-творча діяльність. Підбір кольорових відтінків для

виразності імітації композиційного розпису на яйці. Використання пісень, віршів, уривків з художньої літератури, легенд.

Оформлення приміщення. І варіант. Парти розставити у вигляді двох довгих столів для

дівчат і хлопців. Один стіл (укритий мальованою скатертиною) стоїть посередині кімнати як демонстраційна вітрина. На ньому розташовано різноманітні композиції із розписаних яєць.

ІІ варіант. Розмістити парти за схемою символу тризубця у плані. Дівчата працюватимуть за центральним столом, хлопці - на правому та лівому крилі символу. На дошці розташовані таблиці, плакати, малюнки, листівки тощо; на учнівських столах - зразки мальованих яєць, значення символів, тексти пісень, віршів. Гості сидять за столом біля протилежної стіни від дошки. Перед ними лежать декілька плакатів, листівок чи малюнків із зображенням розписаних яєць.

Оздоблення вбрання елементами українського одягу: вишиванка, стрічки, імітація вінку, пояс, різноманітні прикраси (корали, намисто, дукати, гривна тощо).

Одяг для вчителя: національний український одяг. Обладнання: ножиці, кольоровий папір, кольоровий картон,

клей.

4

Візуальні мистецтва: листівки та інший матеріал із зображенням писанок, дидактичні та технологічні картки, різноманітні писанки, плакати із зображенням творів декоративно-прикладного мистецтва, таблиці символів, понять, презентація «Світ ремесел», зразки виробів декоративно-ужиткового мистецтва;. Музичні твори: фрагменти українських народних пісень до Великодня, невідомий автор XIX ст. «Козачок», вiночок українських пicень. Народні обрядові пісні весняно-літнього циклу, фрагменти виступів фольклорних колективів Укранїи, міста та області.

Навички: збагатити знання про народні промисли України; розрізняти декоративно-ужиткові вироби за характерними регіональними ознаками; висловлювати повноцінні судження щодо ролі мистецтва у власному житті.

План заняття. І. Організаційний момент. Актуалізація опорних знань ІІ. Вивчення нового матеріалу. Ділова гра «Наш веселий

ярмарок» ІІІ. Практична діяльність. Виготовлення сувеніру відповідно

народним ремеслам свого краю. Виготовлення сувеніру до Великодня в техніці витинанки.

ІV. Узагальнення вивченого матеріалу. V. Домашнє завдання.

Хід заняття. І. Організаційний момент. Актуалізація опорних знань Кожна людина за своєю природою - художник. Ще з давніх-

давен вона прагнула прикрасити своє житло, знаряддя праці та речі побуту. У все, що її оточує і до чого торкаються її руки, вона намагається внести красу. Стародавні гончарі, ковалі, ткачі, кравці та взагалі ремісники, майстри декоративно-прикладного мистецтва створили справжні шедеври, які ми можемо пробачити в музеях. Найвищим проявом творчості народу є його мистецтво, яке він зберіг і проніс через століття.

Перегляд демонстраційного матеріалу - виробів декоративно-

прикладного мистецтва. Як ви розумієте слово «мистецтво»? Відповіді дітей. Мистецтво - це творче відображення

дійсності, її відтворення в художніх образах. Твором мистецтва називають далеко не всі творіння, це має бути щось дуже якісне,

5

найбільш цікаве і здатне змінити свідомість глядача (слухача). Мистецтво сприймається людиною всіма органами почуттів.

Згадайте, що таке «декор»? (от лат. decoro - украшаю) - система украшения сооружения

(фасада,интерьера) или изделия. Відповіді дітей. ІІ. Актуалізація опорних знань. Естетичні якості матеріалу, форма предмета, його колір,

візерунок та інші зовнішні знаки викликають гаму різноманітних почуттів. Якщо річ викликає позитивні, тобто приємні, добрі емоції, почуття, - вона стає не тільки корисною, а й духовно значною. Створена руками майстра, вона несе в собі відзнаки багатогранної особистості людини-творця, її духовності і тому набуває значення художнього витвору.

Спробуйте сформулювати, хто такі народні майстри. Відповіді дітей: майстер народного художественнього ремесла

- особа, яка виготовляє виріб певного народного ремесла відповідно до його традицій. Словникова робота

Народний майстер - людина, яка успадковує, зберігає та розвиває народний художній досвід.

Особливістю творчості народного майстра є те, що він свідомо виготовляє не тільки твір мистецтва, а й життєво необхідний у побуті предмет, який завдяки його довершеності, пластичній виразності, нерозривному поєднанню прекрасного й корисного сприймається як мистецька річ.

Саме майстри робили красивими звичайні речі, якими людина користується щоденно: посуд і одяг, рушники та скрині, житло та знаряддя праці. Завдяки народним майстрам формувалися певні традиції прикрашання речей побуту. Вишивка одягу, предметів побуту (рушники, скатертини), ткацтво (килими, налавники, покривала), різьблення по дереву, розпис кераміки, писанкарство, витинанки - усе це було підпорядковано підтриманню оптимістичного настрою в роботі й дозвіллі.

Ці вироби переконливо засвідчують і той факт, що народні майстри працювали згідно із законами матеріалу, оскільки добре знали фізичні властивості кожного з них. Тому що саме матеріал, форма, конструкція, фактура та інші властивості речей пристосовані

6

до виконання конкретної побутової функції - використання їх у повсякденному житті.

У кожній оселі існують різні речі: скринька з дрібничками, керамічний розмальований посуд, серветка чи скатертина зі складним витонченим візерунком... Якщо їх виготовив народний майстер, вони стають витворами мистецтва. Народне ткацтво, килимарство, вишивка, гончарство, плетиво, різьблення по дереву, розпис належать до декоративно-прикладного (ужиткового) мистецтва. Воно нерозривно пов'язане з обрядовою та господарчою діяльністю людини. Саме тому твори народного мистецтва містять як матеріальні, так і духовні ознаки.

Декоративно-ужиткове мистецтво — це створення ужиткових та побутових предметів, що містять у собі художньо-естетичні атрибути й призначені не тільки для задоволення практичних потреб, але й для прикрашання житла.

Народне мистецтво яскраво характеризує національні особливості народу. Художні традиції утверджуються та передаються покоління в покоління, удосконалюючись і набуваючи чарівної довершеності.

Визначальною рисою народного мистецтва є спадковість багатовікових традицій. Упродовж віків народні майстри засвоювали секрети технічної майстерності, формотворення, орнаментування, розвитку художніх образів, сюжетів тощо.

Ручний характер праці надавав можливість імпровізувати, творити неповторне, відпрацьовувати власний почерк. Але що б нового не створив кожен майстер, у своїх пошуках він завжди залишався в межах художніх традицій того осередку, де працював.

Художні особливості виробів відображали мислення народу, зв'язок із життям, розуміння нероздільної єдності змісту й форми в мистецтві. У процесі історичного розвитку суспільства народні традиції постійно відновлюються, бо ремісники - це митці, художники. Вони вбирали в себе краще з того, що привозили для обміну чи продажу купці. Та вже на основі своїх народних традицій, національної культури створювали нові зразки. Але визначальні риси, особливості художньої форми в мистецтві зберігалися століттями.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу. Оголошення теми заняття. Як ви думаєте які завдання постануть перед нами сьогодні. На сьогоднішньому уроці ми познайомимося лише з маленькою

частинкою надбань культурних нашого народу – його ремеслом. І

7

спобуємо поглибити свої знання про ті ремесла які характерні для нашої Миколаївської області.

Народне декоративно-прикладне мистецтво України розвивалось в двох основних формах: домашнє художнє ремесло і організовані художні промисли пов’язані з ринком. Ці форми йшли паралельно між собою і взаємозбагачуючись, хоч кожна історична епоха вносила сувої зміни.

Декоративна галузь складається із видів технік: поліхромії (ткацтво, вишивка, батік, вибійка, бісер, писанкарство, розпис), монохромії (інкрустація, випалювання, гравіювання), ажурно-силуетної (кування металу, мереживо, витинанки), пластичної (різьблення, писання, карбування).

Схема 1. Види технік декоративної галузі. Сьогодні ми поговоримо лишень про деякі з них. У козацьких поселеннях Миколаївщини, поряд з хліборобством

та скотарством, було розвинуте ремісництво. Кожне поселення повністю обслуговувало себе: ткали полотно, з якого шили одяг, у селі були свої гончар, коваль, чоботар, швець; майстри плели корзини з лози, майже кожен хазяїн займався теслярством і міг би бути столяром. Дівчата ткали та вишивали гарні рушники, ткали сукно, виробляли шкіру, з якої самі шили постоли. Шевці шили кожухи, бондарі робили бочки, відра, колеса, чинбарі вичиняли шкіру.

Саме тут були розвинуті такі ремесла, як ткацтво, килимарство, гончарство, лозоплетіння, ковальство, чоботарство, столярство і теслярство та ін. 1905 р. на Миколаївщині зафіксовано 14870 ремісників. Треба зазначити, що майже всі ремісники займались хліборобством і тримали худобу.

А найкращі свої вироби майстри вивозили на ярмарок. Це змога показати своє вміння і вправність, поспілкуватись, поділитися досвідом, а то й повчитися ремеслу у інших майстрів.

Отож на зустріч зі світом народної майстерності — на веселий ярмарок — запрошують вас я та тема нашого сьогоднішнього уроку.

Пісня «Сорочинський ярмарок». 1. Де небо синє, синє i сонячний розмай На милій Україні куточок наче рай Там гоголівські хати, калини оберіг І білі лелечата на стріхах золотих

8

Приспiв: У Сорочинцях та й на ярмарку люд вирує мов ріка Про чудовий край цей чарівний край лине слава гомінка Рознесуть вітри на всі сторони щиру пісню у блакить Як на ярмарку у Сорочинцях Україна гомонить 2. Дівчата чорнобриві лебідоньки стрункі Веселі жартівливі танцюють парубки Я знаю тут бували і прадіди мої На цій благословенній сорочинській землі. Приспiв: У Сорочинцях та й на ярмарку люд вирує мов ріка Про чудовий край цей чарівний край лине слава гомінка Рознесуть вітри на всі сторони щиру пісню у блакить Як на ярмарку у сорочинцях Україна гомонить Ткацтво та килимарство. (Розповідь про кожен вид народних ремесел супроводжується

виступом пошукових груп та слайд-шоу) Килимарство — найбільш поширена в усіх місцевостях України

галузь ткацтва. Килими служать людині для утеплення та прикрашання житла (ними завішували стіни, накривали столи, скрині, ліжка), також вони виконували обрядові та естетичні функції, були частиною посагу нареченої. Як і кожен вид ремесла ткацтво та килимарство мають свою історію.

Колись люди вдягалися у шкури тварин, згодом вони навчилися виробляти волокна і ткати з них полотна. Так з’явилося ткацтво.

Виготовляти тканину справа не зовсім проста. Це складний процес, який складається з багатьох етапів. Насамперед потрібна булла волокниста рослина. Споконвіків в Україні для цієї потреби вирощували льон та коноплі.

Сіяли льон на початку або в середині червня, а врожай збирали у серпні. Зібрані рослини залишали на тривалий час сушився під сонцем. Коли вже льон висихав, його били ціпом, а потім мочили у воді і мяли. Таким чином отримували багато ниточок.

Наступний етап називався – микання мичок. Потрібно було розчесати усе волокно спеціальним дерев’яним гребнем, потім чесальною щіткою, а після цього щей круглою залізною щіткою з цвяхами її називали дергальна).

Коли волокно було добре розчесане, його починали сортувати, тобто ділити за якістю. Із найтоншого і найдовшого волокна ткали полотно, призначене для нижніх сорочок або святкової одежі. Те що залишалось на чесальній щітці, використовували у виготовленні

9

тканини для повсякденного одягу. Найгірші волокна залишали на пошиття мішків.

Розчесане волокно потрібно було прясти, для цього його

накручували на кужіль. Намотували нитки на мотовило (Мотовило схоже на своєрідну палицю, яка має довжину близько 1,5 метра і на одному кінці роздвоюється). Готову пряжу перемотували у клубки.

Ви мабудь здивуєтесь, що першими винайшли ткацький верстат трипільці. Цей незвичайний народ жив на цій же території що ми з вами, протее багато тисяч років тому. Одяг трипільців був дуже гарним. Чоловіки носили ткані сорочки, а жінки сукні.

Гобелени виготовляли як для власних потреб, так і на продаж. Ткали килим три-чотири місяці вручну на кроснах або ткацьких верстатах. Назва “кросна” пов’язувалась первісно з вертикальним типом верства, який мав вигляд рами з вертикальною основою. З бігом часу кросну замінив більш досконаліший горизонтальний верстат (“станок”), хоча конструкція його також проста. Він розрахований на ткання полотна, тому майже всі поліські гобелени були з двох полотнищ (“пулок”), які потім зшивалися посередині. Для виготовлення гобелену використовували крашену пряжу.

Важко сказати, коли виникло килимарство, але свого розвитку воно набуло в XVIІІ – на початку ХІХ ст. Потрібно відзначити, що воно існувало не в усіх селах, а лише в “шляхетних”, тобто вільних від кріпацької залежності, й порівняно заможніх.

Краса виробу часто-густо залежала від кольорів, використаних у процесі ткання, тому фарбуванню пряжі надавали особливу роль.

Найпоширеніші в поліських килимах: червоний, зелений, білий, жовтий, чорний, синій кольори. Фарби виготовлялися за рецептами, які часто зберігалися в таємниці й передавалися з роду в рід. Існували й загальновідомі способи.

У Полтавському краєзнавчому музеї нараховують близько трьохсот килимів та гобеленів в основному XVIІ, XVIІІ та ХІХ ст., які зберігаються у підвальному фондовому приміщенні. Тут зберігаються твори з рослинним орнаментом (так званим полтавським), бо цей край уславився самобутнім стилем. Розміри їх різні, від маленьких гобеленів (до 1 м2) до великих (до 10 м2)..

На деяких гобеленах квіти розкидані на тлі без особливого плану, тобто без наукових принципів побудови композиції.

10

Найвизначніша особливість квіткових гобеленів Полтавщини – це напрочуд вдало підібраний колорит. Зіставлення ніжних ясно-брунатних голубих, золотаво-жовтих, білих, синіх і коричневими відтінками кольорів дає завершену в мистецькому розумінні кольорову гамму.

Найбільш характерні для Косова є поперечно-смугасті узори, виконані в яскравих насичених барвах з перевагою червоного, оранжевого і золотисто-жовтого кольорів, що доповнюють блакитним, зеленим, фіолетовим, білим. Вражають безмежна варіантність різних кольорів.

На Косівщині узори тканини широко використовувались для оздоблення житла і виготовлення одягу. Основним матеріалом, з якого ткались гобелени, була вовняна пряжа. Її використовували різної товщини і скручення. Для запасок, поясів тощо бралась тонка нитка і дуже скручена пряжа, а для ліжників – навпаки.

У середньовіччі зв’язок з язичницькими культами забувалися, символи були переосмислені християнством, але ромб з гачками та шаховий ромб в народному мистецтві не зберіг магічне значення. Зображення птахів на Буковині в композиціях килимів і тайстр сюжетно пов’язані з мотивом дерева, що набув складного геометричної форми.

Наприкінці ХІХ ст. набули поширення килими з квітковими мотивами, так звані “панські” килими барочного типу – з букетами, бантами, віньєтками, картушами.

Килими з геометричним орнаментом поширені в західних областях України. Їхня характерна особливість членування основного поля на 5—7 частин та використання ромбів, геометричних елементів. Колорит цих килимів жовто-гарячі тони в поєднанні з білою, чорною та зеленою фарбами.

Для Чернігівщини характерні рослинні та геометричні орнаменти на темному тлі. Основні кольори червоний, жовтий , чорний, білий, коричневий.

Дуже відомі килими з Решетілівки (Полтавщина), Косова (Гуцульщина), Коломиїї (Західна Україна), Подніпров’я килими з рослинним орнаментом поширені на Полтавщині, Чернігівщині, Київщині.

Покровителем ткацтва вважається свята Параскева - П'ятниця, а

вишивки - свята Варвара.

11

ТКАЦТВО ТА КИЛИМАРСТВО МИКОЛАЇВЩИНИ. На Миколаївщині майже кожна сім'я мала верстат і займалась

ткацтвом. Ткали полотно на одяг, який шився лише з домотканого полотна: конопляного та льняного. Коноплю та льон очищали й пряли веретеном та прядкою нитки, ткали на верстатах. Для зимового одягу використовували вовну, з якої робили суконні нитки.

Ткали рушники, якими прикрашали свої оселі, використовували їх в обрядах, ткали рядна. У деяких поселеннях займалися ки-лимарством. Ткалі виробляли скатертини, хустки, сукні, плахти, свитки, кушаки.

Особливо розвинуте було ткацтво в Єланці, Костянтинівці, Новій Одесі, Братському, Богоявленську, Ковалівці, Інгульці. Жінки тут займались і килимарством. їх килими возили на виставки. Для ткання використовували примітивний станок, який коштував 3-5 рублів.

У с. Возсіятське Єланецького району самі ткали полотно з льону і коноплі, виробляли сукно з овечої вовни.

Гарбузинські ткалі виготовляли такі рушники і рядна, які славились далеко за межами Гарбузики.

У Кашперо-Миколаївці пряли льон та коноплю, ткали полотно, виробляли сукно. У Новому Бузі виготовляли килими, ткали та вишивали рушники.

Гарні ткали рушники у колишньому козацькому зимівнику Лиса Гора. У Братському на поч. XX ст. вже відкрилась ткацька майстерня. На сільськогосподарській виставці 1911 р. в Єлісаветграді продукція відмічена великою срібною медаллю

Вишивка. Вічна пісня барв і кольорів, Неповторна музика натхнення! Шепіт трав і шелест яворів, І дзвінкі турботи сьогодення. Хрестиком покладено в рядки, Поспліталось, блиснуло веселкою Ніжність материнської руки Пісні ще весільної, веселої. Дух народу в колір заплете, Проросте і піснею, і цвітом. А над світом, гляньте, а над світом Українська вишивка цвіте!

12

З далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – життя, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів.

Вишивання - це нанесення на тканину кольорового орнаменту, візерунку за допомогою нитки та голки. Переказують, що вишивка з'явилася ще у 1-му тисячолітті до нашої ери. Високого рівня це ремесло сягнуло у народів Китаю, Вавилону, Ірану та особливо у Візантії. На території України вишивка була відомою ще скіфським племенам, а набула високого розвитку за часів Київської Русі. Найчастіше вишивали тварин та рослин.

Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.

Ми, мешканці Миколаївщини, по праву можемо гордитися тим, що найдавнішою знахідкою археологи вважають рештки золотого шитва на шовковій тканині пурпурного кольору, яку було знайдено в селі Ковалівка на Миколаївщині після розкопок Соколової могили.

Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, шо виконує численні функції: естетичну, пізнавальну, пошукову. Це показовий вид мистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує по-дальший розвиток орнаментальної, графічної, живописної культури народу.

Загалом в Україні вишивали лише жінки. Мати вважала своїм першим обов'язком навчити доньку вишивати, бо це було не окреме ремесло, а звична щоденна робота українки. І лише у XIX столітті вишивка перетворюється на своєрідне декоративне ремесло. З'являються спеціальні вишивальні майстерні, де на замовлення виготовляють одяг, скатертини, рушники і навіть гаманці. Я чула, що українські майстрині користувалися більш ніж сотнею способів вишивання!

Вправною вишивальницею за переказами булла і прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі,

13

Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще “Домострой” радив жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

Існує давня легенда, яка розповідає, чому люди почали прикрашати вишивкою предмети у своїй оселі та вбрання, що носили.

Був час, коли багато людей забули Боже слово і жили у гріху. І отримали ангели Божий дозвіл умертвляти всіх без розбору, на кому нема хреста. В однієї жінки залишився єдиний син. День і ніч вона благала в Бога пощади для своєї дитини, і Господь відкрив їй таємницю: "Виший дитині і собі хрести на сорочці, щоб ангели їх побачили. Але нікому не кажи, бо заплатиш життям". Та жінка не могла спокійно дивитися, як помирають інші. Вона розповіла про хрести-обереги. А як люди не повірили, то зірвала сорочку із себе і тихо померла у всіх на очах.

Відтоді люди стали вишивати сорочки. А з часом, окрім хрестів, у вишивках з'явилися символи родючості, рослинні візерунки та інші символи християнської віри.

Хто зна, яке підґрунтя у народної легенди. В одному будьмо впевнені: корені її сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.

Для вишивання потрібно мати тканин, ножиці, наперсток, а також набір різних вишивальних голок та ниток. Голки підбирають відповідно до якості тканини та нитки. Якщо тканина тонка, то й нитка з голкою мусить бути такою ж, інакше товста голка залишить дірки на тканині. Наперсток потрібний для захисту пальця майстрині під час роботи з грубою тканиною, у яку важко пролазить голка. Одягають його на середній палець правої руки.

Вишивальниці, що з покоління в покоління передавали саме типові, саме яскраві зразки орнаменту, кольору, технікові вишивання зберегли їх для нас.

14

Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, відрізняються один від одного орнаментом, технікою виконання і гамою кольорів.

У далекій давнині основні мотиви вишивки відображали елементи символіки різних древніх культів. Протягом багатьох століть безпосередній конкретний зміст символів на вишивках губився, але традиції їхнього використання не зникли . За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні ), рослинні, зооморфні (тварини).

Протягом багатьох віків у кожного народу виробляється певна методика виконання, колорит і характер орнаменту.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так називані "техніки", яких на Україні відомо біля ста. Окремі вишивальні шви характерні для тих або інших етнографічних районів України, а деякі зустрічаються також у білоруській і російській вишивках.

Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому візерунку, барвам. Тому за кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах, фактурою вишивки можна визначити місце її виготовлення.

Київську вишивку впізнаємо по геометричному орнаменту. Це переважно вузькі стрічки з ромбоподібними мотивами. «Два кольори» — червоний і чорний доповнюються іноді жовтим.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок Київщини - білий, коралово-червоний, відтінений чорний.

Вишивки Полісся - простій і чіткі по композиції. Ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по білому-сірому тлу льняної полотнини - графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь. Візерунки геометричні, чіткі і прості по композиції. Чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на білій-сірій полотнині. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви.

15

На Полтавщині вишивка відзначається вишуканими за конфігурацією стилізованими рослинними мотивами. гарні однотонні сорочки, вишиті відбіленими нитками, ніби покриті памороззю -- мереживом дрібних візерунків (ромбів прямокутників, меандрів, укладених в прямі або ламані лінії). Сорочки на Полтавщині вишиваються головним чином білими нитками, дуже рідко червоними або сірими. Манішки білих сорочок у старих зразках прикрашалися білим візерунком, виконаним гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання - шов “уперед голкою”, “хрестик”, шов “за голкою”.

Техніка вишивання Харківської області має дуже багато загального з формами вишивки, що установилися в центральних областях України, але їй властиві і зовсім своєрідні поліхромні орнаменти, створювані напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивають переважно грубою ниткою, унаслідок чого візерунки створюють враження рельєфних.

Для Львівщини властиві рослинні мотиви (плавно окреслені квіти, листки), укладені в стрічки або вільно розкидані в шаховому порядку квіти на хустках. Колорит вишивок — дзвінкий, утворений поєднанням червоної, білої, синьої, зеленої, жовтої фарб.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи візерунків. У південних районах орнамент вишивок геометричний, біле тло не заповнюється, що додає візерункам прозорість і легкість.

Характерною рисою етнографічного району Карпат і Прикарпаття є велика кількість окремих частин регіону зі своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивки, багатством орнаменту і неповторністю квітів.

На Буковині крім рослинних і геометричних мотивів користуються зооморфною, вишиваною гладдю (білою), дрібним хрестиком, штапівкою, крученим швом. Вишивальний матеріал - бісер, шовк, вовна, срібні і золоті нитки, металеві блискітки.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив зиґзаґ (”кривуля”) у різних техніках виконання. Колірна гама вишивок досить широка: червоний сполучається з чорним (при цьому виділяється один колір - чорний або червоний), застосовуються як білий, так і багатобарвний орнаменти.

Гуцульські вишивки характеризуються розмаїтістю геометричних і рослинних візерунків, безліччю композицій,

16

багатством сполучень квітів, головним чином червоного з жовтий і зеленим, причому домінує червоний колір. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і додають їй золотавий відблиск.

Для подільських сорочок характерні барвистість і розмаїтість швів. Типовим є мережка “павучками”, якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка - “шабак”. В орнаментах подільських вишивок переважає один колір - чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше - двох - і триколірні.

На півдні Тернопільської області типовою є вишивка бавовняними нитками зі згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф і колірний ефект. Такі вишивки розміщають уздовж усього рукава повздовжніми або скошеними смугами від полички до краю рукава.

Для Чернігівської області характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок.

У південних областях України техніка вишивки має багато загального з устояними формами центральних районів, однак їй властиві і цілком своєрідні поліхромні орнаменти, виконувані напівхрестиком або хрестиком.

В Україні вишивкою прикрашали рушники, фіранки, жіночий і

чоловічий одяг — справжні художні твори народних майстринь. Їхня майстерність оспівана в народних піснях, казках, прислів'ях:

«Хата без рушника, що сім’я без дітей; «Рушничок на кілочку — хата ніби у віночку». Особлива увага приділялася рушникам - древнім талісманам

будинку, родини. У стародавності рушник, що вів відповідними візерунками-символами, був невід'ємним атрибутом багатьох обрядів.

У родині зберігалися рушники на всі випадки життя. У них загортали народжене немовля, опускали домовину в могилу; на рушнику подавали гостям хліб-сіль, нареченого та сватів обдаровували рушниками, які вишивала молода дівчина, наречені

17

ставали на весільний рушник, щоб довгим та щасливим було їхнє життя:

Ми ж з тобою на білім рушничку стояли, золоті персні міняли. Український рушник можна читати, як книгу. Кожний колір має

своє значення: червоний — вірність у коханні; чорний — туга, журба; блакитний — небо, вода; жовтий — сонце, хліб; зелений — доброта; фіолетовий — повернення додому. Кожний вишитий елемент також має певне значення: горизонтальні лінії — символ землі; хвилясті лінії — символ води, чистоти, родючості; хрест — знак Всесвіту; меандр — нескінченність; квадрат — знак землі, безпеки; трикутник — гора, сходження, благополуччя; ромб — добробут. На фоні «Пісні про рушник» (Розповідь про дослідницько-

краєзнавчу роботу «Рушник» - Лиско Катерина). У Кривобалківській шкільній краєзнавчій кімнаті одна з

експозицій присвячена народній вишивці. Серед експонатів тут зберігаються вишиті рушники, сорочки, серветки, фіранки.

Ми, члени гуртка юних музеєзнавців, не раз стояли й дивились на ті вишиванки. Не раз уже майже розуміли їх неприкриту таємницю. Проте, кожного разу вона залишалась для нас нерозгаданою.

І тому ми вирішили, що, можливо, спілкування з народними майстринями вишивки допоможе нам осягнути німе одкровення їхніх творінь. З цією метою і було проведено експедицію, матеріали якої, згодом, лягли в основу дослідницької роботи «Лиш в Україні так жінки, на щастя вишивають рушники».

Вивчаючи творчість майстрів української вишивки нашого села,

ми завітали в гості до вишивальниць з нашого села, зокрема і до Наталі Олексіївни Яворської.

Це людина, яку, справді, варто знати і шанувати. Це неперевершена майстриня вишиванки, у кожному творі якої втілена

18

неймовірна щедрість душі та сердечна теплота. Це наполеглива трудівниця, яка своєю невтомною працею заробила собі звання орденоносця Трудового Червоного Прапора.

В домі Наталії Олексіївни вдало комбінуються сучасні речі з вишитими рушниками, подушками, серветками. Кожен стілець прикрашає вишивка, вишивка на вікнах, на дверях, на ліжку. «На вишитій білизні і сон кращий», – запевняла нас господиня. Особливо примітні вишиті власними руками килими і поряд вишиті подушки, що нагадують писанки, вишите та оброблене прошвою простирадло на ліжку І в кожному витворі - щедрість душі майстрині, доброта її серця.

Основний стиль, який використовує Наталя Олексіївна у своїх роботах – шов «хрестик». Серед орнаментів переважають геометричний та рослинно-геометризований, які позбавлені, як правило, конкретних природних форм, прямої зображувальності.

Серед побаченого у Наталі Олексіївни, нас найбільше вразив вишитий хрестиком килим.

У центрі килима вишиті три квадрати, які розташовані один в одному. Квадрат в традиційній українській вишивці означає чотири сторони світу (південь, північ, захід, схід), чотири пори року (осінь, зима, весна, літо), чотири пори віку (народження, юність, старість, смерть). Дана композиція включає також два «дерева життя» (люди вважали, що зображення «дерева життя» повинно приносити щастя, є оберегом від усякого зла), хрести, рослинні орнаменти, ромби, трикутники та меандри. Килим обрамлений стилізованим рослинним та квітковим орнаментом, основним елементом якого є троянди, що символізують любов, кохання (у християнстві - квітка раю).

Я познайомила вас лише з роботами однієї майстрині з нашого села. А їх у нас найбільше серед аматорів мистецтва від народу.

Їх майстерність, золоті руки, якими вони творили і творять справжні дива самобутнього мистецтва, займають чільне місце у становленні духовної культури нашого села.

Вже кілька тисячоліть квітне на килимах, рушниках, сорочках українців незнищенне дерево Роду, дерево Життя, і вінчають народні візерунки з давнини до наших днів пшеничний колос і ружі, калини і барвінок, голуби і соколи – життєдайні символи рідної землі.

Ми сподіваємося, що хтось з наших молодших жителів села, візьме від сільських майстринь потяг та любов до народного мистецтва, виявить свій талант. І надалі в Україні буде розливатись

19

це чисте, барвисте сяйво вишивки. Адже «…мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка…, - писав Василь Скуратівський, – все це наша родовідна пам’ять, наші непересічні символи, наша історія, може, почасти й сумна, але в основі своїй велична і все стверджуюча…».

Кераміка на всі випадки життя. А чи відгадаєте ви загадку? Був я на копанці, був я на топанці, Був я на кружалі, був я на пожарі, Був я на обварі. Коли молодим був, то людей кормив, А коли старим став, то пеленатись почав. (Глиняний горщик) Колись відгадку знала кожна сільська дитина. Гончарство одне з найстаріших ремесел людини. Зародилось

гончарство ще в кам’яному віці. Можна твердити що ще до оволодіння людини вогнем вона почала формувати з глини предмети потрібні для вжитку. (Розповідь про гончарство пошукової групи).

Гончарство — виготовлення з опаленої гончарної глини різноманітних виробів, зокрема посуду, кахлів, іграшок тощо. Це досить стародавнє ремесло виникло в епоху неоліту, а згодом

стало різновидом народного мистецтва. Під палючим сонцем ці предмети набирали певну міцність і

мали певну цінність. Такими предметами могли бути ємкості для пожитків та амулети. А вже з освоєнням людиною вогню на великій кількості стоянок вчені виявили сліди гончарного посуду та подобу людської фігурки.

На території України сліди гончарства археологи датують 7-6 тисячоліття до н.е.

Первісні гончарі формували вироби вручну, обліплюючи кошичок, камінь, дерев'яну форму скибками глиняної маси завтовшки в палець або обкручуючи за спіраллю стрічку глини, поступово зліплюючи і вивершуючи конусоподібну посудину з гострим дном. Посуд виходив товстостінний, з порушенням округлості та силуету форми. Однак ця примітивна стародавня техніка витримала конкуренцію з гончарним кругом і була добре відома слов'янам.

Дуже багата на гончарні вироби ручної роботи без застосування гончарного круга Трипільська культура V-III тисячоліття до н.е., що охоплює лісостепову територію України від Дніпра до Карпат Гончарні вироби трипільців були витворами мистецтва. Кераміка тут

20

орнаментована з проявом філософії спостереження навколишнього середовища, природних стихій (можливо містики). Трипільці розмальовували поверхні, але і робили рельєфний рисунок. При розписі вживали білий колір по сірому, чорний, червоний та коричневий.

Одже як ремесло «гончарство» зародилося ще за часів Трипільської культури. Їі представники багато років тому жили на території сучасної України. Ти, певне, колись бачив речі, виготовлені з глини? Це могли бути тарілки, чашки, глечики. Людей, які займаються їх виробництвом, називають гончарями, а їхнє ремесло - гончарством.

Як твердять самі гончарі слово “гончар” походить від “горна” і “чарування” – той що горно чарує.

У II столітті в Київській Русі був виготовлений перший гончарний круг, на якому майстри крутили глину, надаючи їй певної форми. Для того, щоб виріб із глини не втратив вигляду і був міцним, його сушили в печі.

У стародавні часи гончарний круг був ручним, а згодом винайшли зручніший - ножний. Він складався з рухомої осі та верхнього й нижнього круга. Нижній круг гончар крутив ногами, а на верхньому виліплював виріб. Для того, аби річ була ціннішою, майстер робив на ній візерунки. Для цього брав куряче пір'ячко чи щось тоненьке і, повільно повертаючи свій витвір, вишкрябував на ньому різноманітні візерунки. Коли вже виріб набував потрібної форми та вигляду, гончар обережно знімав його з круга.

Гончарство - одне з найважливіших, до отого ж дуже примхливих ремесел.

Успіх тут значною мірою залежить від знання секретів випалювання. Адже вогонь може й зіпсувати, звести нанівець прекрасну роботу гончаря

Наступним етапом було сушіння виробу в спеціальній печі, горні. Гончарне горно - це невелике приміщення. Спершу його будували з землі, а згодом - із цегли. У цій будівлі і була спеціальна піч, в яку закладали щойно виліплені предмети. Піч була така велика, що за один раз туди вміщувалося від 300 до 500 виробів. Процес сушіння був тривалим та складним. Спершу глиняні витвори клали у горно приблизно на чотири години, а потім температуру підвищували і тримали їх там ще протягом двох годин.

21

Цікаво, що гончарі самі продавали свої вироби. А ціну за них визначали так: скільки зерна вміщалося у тій чи іншій глиняній посудині - стільки збіжжя покупець за неї й віддавав.

Гончарі Київської Русі виготовляли найрізноманітніші речі. Це і миски, й полумиски, макітри та барильця, кахлі, цеглу, черепицю і навіть дитячі іграшки!

Основними осередками гончарства на Україні є село Опішня Полтавської області місто Косів Івано-Франківської області та місто Васильків Київської області.

Всьому світові відомі опішнянські гончарі. Опішнянська кераміка опромінює нас енергією полтавської землі, на якій так рясно розквітли барвисті квіти, дивує казковими звірами — посудинами з рельєфною поверхнею у формі баранців, левів, биків.

«Оцей горщик сам зварить борщик». А з цієї тарілі — їсть сама господиня». «А ось глечики, кухлики, барильця, миски для вареничків». Полив'яна опішнянська кераміка вабить зір насиченими теплими

тонами червонуватої охри та вохристі відтінки з промальованими рослинними oрнаментами у вигляді вінка жовтувато-зеленуватого кольору.

А в самому селі. Опішне, створено Національний музей

гончарства. На ярмарку є кераміка на всі випадки життя. Керамічні вироби

поділяють на декоративний та побутовий посуд. Полив'яна кераміка з Прикарпаття (м. Косів) вирізняється

світлим колоритом, витягнутими пропорціями, пишним розписом, у якому поєднуються як рослинні мотиви, так і геометричні. На білому тлі чітко вимальовуються орнаменти світло-зеленою, жовті коричневою фарбами. І саме в Косові засновано єдиний в Європі університет декоративно-прикладного мистецтва.

У гончарстві сьогодні розрізняють чотири роди виробів: посуд різноманітного призначення; сакральні предмети (хрести, ікони, свічники тощо); іграшки; предмети для обладнання житла (кахлі, вази, підвазонники

тощо).

22

ГОНЧАРСТВО МИКОЛАЇВЩИНИ. Покровителями гончарів вважаються апостоли Петро, Павло і

Георгій Побєдоносець. На території Миколаївської області було розвинуте гончарство.

Вже у XIX ст. розроблялись родовища гончарних глин, вони знаходилися у заплавах річок, на схилах балок, поряд з покладами вапняку, граніту.

Люди у побуті використовували багатий асортимент гончарного посуду: кашник, мале горща, одиначка, двійняк (близнюки, братики), полумисок, глечик, тиква, носатка, макітра, кухоль, ставчик, банька, банка.

На Миколаївщині виготовляли бездекорний, з жовто-червоним черепком посуд. Глазур застосовувалася в основному жовта, зелена, коричнево-червона. Найбільш поширеною вважався простий, глазурований в середині посуд, зустрічається також лощений, рідше - задимлений.

Славилися на Миколаївщині гончарі з Курячих Лоз, посуд яких мав великий попит на ярмарках. Розвинуте гончарство було і у Новій Одесі, Богоявленську. На поч.. XX ст.. у Богоявленську була заснована гончарна артіль. Щорічно відбувалося по три ярмарки, де торгували кіньми, хлібом, сіллю та гончарними виробами. Багато гончарів на Миколаївщині для виготовлення посуду використовують глей - зелено-блакитну глину. З такої сировини робив свій посуд гончар Петро Сорока з Мішково-Погоріловки. Його посуд був біло-сірого кольору. На посуді обов'язково ставив клеймо "П.С." Прикрашав посуд знаками води - хвилястий меандр і землі - пряма лінія. Серед його виробів зустрічається як поливний, так і неполивний посуд. Спочатку Петро Сорока сам займався гончарством, а потім заснував артіль.

Розвинуте гончарство було і у Врадіївці, Кривому Озері. Багато гончарів передавали свої вміння дітям. Біля села Карлівка Мико-лаївського району за річкою був хутір Гончари, де жили тільки гончарі. Робили посуд цілі гончарні покоління. Славились гончарі і у головній станиці Бузького козацького війська - Вознесенську - Соколи

Петриківський та декоративний розпис. Український декоративний розпис, як і інші види народного

мистецтва, є безсмертним витвором народного генію. Унікальним осередком декоративного розпису на початку ХХ століття стало

23

селище Петриківка нинішньої Дніпропетровської області, яке тісно пов’язане з культурою Запорізької Січі, вихідці з якої переселилися сюди на постійне місце проживання.

Петриківський декоративний розпис дихає на нас ароматом ягід та квітів привільних степів Придніпров'я. Понад 200 років талановиті майстри краю творять чудеса, заворожують очі, пробуджують почуття захоплення красою української землі, її талановитим народом. Зародилось південно-українське малярство в дохристиянські часи. Традиційно воно спиралось на систему знакового письма, яке відбивало світоглядні та естетичні погляди наших предків.

Місцеві майстри старшого покоління, створили славнозвісну школу майстрів. Сьогодні традиції народного розпису продовжують майстрині Оришка Пилипенко, Надія Білокінь, Тетяна Пата. У їхніх роботах дивовижно акумулювався тисячолітній менталітет нації, зберігся генетичний код образного самоствердження нації.

Від їх розписів дихає щедрою українською природою, вражає невичерпна фантазія. Це переважно рослинно-квітковий орнамент: стилізовані реальні чи створені образною фантазією майстрів квіти, листочки, пуп’янки, ягоди, іноді птахи. Справді геніальним винаходом майстрів-петриківчан став саморобний пензлик з котячої шерсті, можливості його безмежні .

(Учитель демонструє твори майстрів петриківського розпису та твори К. Білокур). Фільм.

МАЛЯРСТВО МИКОЛАЇВЩИНИ. На Миколаївщині місцеві маляри розписували скрині, канапки,

писали народні картини на клейонці, дощечках, фанері, ніколи не підписуючись. У народному етнографічному музеї Миколаївського державного вищого училища культури зберігаються народні картини кінця XIX ст. у невідомих авторів: "На ярмарок," "Біля криниці," "Українська хата," "Побачення " та інші. У Натягайлівці у родині Корнилових писали ікони олійними фарбами на папері. Розписували на Миколаївщині і хати. Переказ нам розповідає, що у Богоявленську мешкала родина Мар'янків. Вона славилась тим, що дівчата цієї сім'ї вміли добре розмальовувати хати і їх запрошували до своїх осель багато родин. На честь цієї родини у Богоявленську була названа гора Мар'янки

24

Художнє плетіння. (Демонстрація виробів із лози та соломи та вироби гуртківців

«Зразкового художнього коллективу» гуртка декоративних ремесел «Колорит»)

Художнє плетіння – процес виготовлення творів, виробів з природних, рослинних матеріалів. Для плетіння використовують гнучкі матеріали: лоза, рогіз, стебла соломи із жита, пшениці. За зовнішнім виглядом плетеної площини виділяють суцільне, візерунчасте, ажурне плетіння.

Витинанка. (Демонстрація таблиці різноманітності витинанок) Ажурні візерунки із шкіри, тканини як прикраси одягу

побутували в минулому на всій території України. Витинанкою декорували кептарі та кожухи. Українські народні паперові витинанки, як прикраси сільських хат з’являються всередині ХІХ ст. з геометричним, рослинним, зооморфним і антропоморфним орнаментами. Нескладні для опанування прийоми витинанки дали чудові зразки прорізного паперового декору в якому втілені вічні символи природи.

Українські народні витинанки - яскравий своєрідний вид народної декоративної творчості, що має глибокі і багаті традиції. Їм притаманні силуетне зображення, чіткий візерунок, дзеркальна симетрія, лаконізм форми, обмеженість деталей, спокійний руховий режим, відсутність натуралізму, логічна відповідність між формою, матеріалом і технікою виконання. Витинанка - це орнаментовані фігурні прикраси житла, ажурно вирізані ножицями, ножем з білого або кольорового паперу.

Були по козацьких поселеннях Миколаївщини майстри витинанок, бо майже кожна оселя на свято прикрашалася витинанками та мальовками. На Миколаївщинi було поширене вирізування витинанок, якими прикрашали мисники різноманітні полицi.

Кожний предмет народного мистецтва, поряд з практичним призначенням в обряді, відігравав роль знака соціальних відносин, оскільки уособлював у собі єдність символічного і практичного змісту. Саме у традиційному фольклорному середовищі предмети завжди суть знаки, а знаки – суть предмети. Образно-символічний статус зумовлюється їх функціональним призначенням у семіотичній системі свята та обряду. При включенні в цю систему вони

25

функціонують як “знаки”, обрядові символи з певною семантикою, без неї – позбавляться цього символічного змісту, перетворюючись на звичайні ужиткові вироби. В залежності від актуалізації тієї чи іншої властивості, предмети набувають того чи іншого статусу

Писанкарство. Уривок з поеми “Княжна” Село! і серце одпочине. Село на нашій Україні – Неначе писанка, село Зеленим гаєм поросло. Т. Шевченко

Так геніальний Тарас Шевченко порівнює красу й мальовничість рідного краю з писанками, що були з давніх-давен синонімом Батьківщини, сили і незнищенності нашого народу.

Писанка - символ України, пам'ять про рідну землю, рідний край, оберіг на цій землі.

Писанці вже понад тисячу років. Звичай розписувати писанки

походить ще з дохристиянських часів. Україна здавна славилася самобутнім народним мистецтвом - писанкарством. Удосконалюючись протягом багатьох століть, вона стала надбанням національної культури, тому відома в усьому світі.

Разом з нашими земляками, які шукали кращої долі за межами рідної землі, українська писанка потрапила до інших країн. Колекції їх є в Лондонському королівському музеї, Краківському та Празькому музеях. Багато американців, канадців, австралійців, німців теж уважають писанку своєю.

І ось у місті Вегревіль, 35 км від Едмонтона, гордо піднявся вгору пам’ятник. Величавий, неповторний! На ньому красується 10-метрова українська писанка величиною у триповерховий будинок! Створено памтник за проектом художника Павла Цимбалюка. Уся розмальована багатьма різнокольоровими трикутниками. Геометричний орнамент надає писанці монументалізму, урочистості. Такого дива світ ще не бачив!.. Автора пам’ятника уже не називають по прізвищу, лише кажуть: Пан Писанка.

Пам'ятник писанці встановили також у Запоріжжі. Його розмістили у національному заповіднику "Хортиця". Автори стверджують, що це єдиний в Україні монумент Великодньому символові.

26

В Селі Братківці, що наЛьвівщині, встановлено пам'ятник писанці. Висота прикрашеного мозаїчним орнаментом бетонного яйця - 6,5 метра, діаметр - 4 метри. Всередині - статуя Діви Марії, тому велике яйце виконуватиме роль польової каплиці. Це третє в світі монументальне яйце.

У Коломиї стоїть найбільша в світі писанка. Вона має 14 метрів заввишки й є більшою на 2 метри за канадську, яку спорудили в місті Вегревілі 1974 року. Коломийське "яйце", яке збудували в 2000 році, є центральною спорудою загального комплексу музею "Писанка". У ній розміщена постійна експозиція старовинних писанок зі всієї України. Музей поповнює свою колекцію зазвичай завдяки подарункам самих авторів і налічує вже 10 тисяч писанок із усіх реґіонів України, а також із Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Німеччини... 18-19 серпня 2002 року в Коломиї відбувся ІІ Міжнародний з'їзд писанкарів.

В колекції музею понад 6000 писанок з різних регіонів України та країн світу. Серед експонатів музею є також писанки з підписами відомих політичних діячів України. За результатами акції Сім чудес України музей опинився на восьмому місці за голосами інтернет-користувачів та на сімнадцятому місці за голосами експертів.

Музей було створено на основі колекції писанок у Коломийському музеї народного Мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Йосафата Кобринського.

Таким чином коломийський пам'ятник є найбільшою писанкою в світі. Будівля була спроектована Ігорем Євстахієвичем Шуманом. Приміщення музею виготовлене повністю з кольорового скла, а загальна площа утвореного таким чином вітражу більша за 600 квадратних метрів.

Українські писанки - це шедеври мініатюрного живопису, у яких

народ виявив свій мистецький хист, свою здатність до творчого осмислення, художнього узагальнення навколишнього світу.

За технікою виконання писанки поділяються на "галунки", "крапанки" (з різними кольоровими плямами на тлі чорного, зеленого або якогось іншого кольору), власне писанки, розписані восковою технікою декоративним орнаментом; "крашанки" - вкриті одним суцільним кольором; "мальованки" (розмальовані вільно пензлем від руки), "дряпанки" (або як вони звуться на східному Поліссі -"скробанки").

27

Ці останні є унікальним феноменом писанкарства. Яйце фарбують у темний колір, а потім металевим вістрям зішкрябують верхній шар фарби, утворюючи найрізноманітніші ажурні орнаменти.

А секрети рецептів народних барвників зберігались у кожній родині. З кінця XIX ст. з успіхом почали використовувати анілінові барвники.

Назва писанка походить від слова писати, тобто оздоблювати поверхню яйця орнаментом. Писанка відігравала важливу роль у житті поліщуків, була предметом-символом, і саме тому в її орнаментах зашифровані найдавніші образи і уявлення багатьох поколінь.

Малюнок на яйце наносять розтопленим воском за допомогою спеціального писачка - конусоподібної трубочки. Яйце послідовно опускають у різні фарби, починаючи з найсвітлішої: спочатку в жовту, потім у червону, зелену, чорну. Світлий колір перекривається темнішим. Наприкінці яйце нагрівають, віск розтоплюється, його знімають - і писанка готова.

Для створення малюнка на яйці необхідно знати їх символіку. Знаючи значення символів, можна читати “написаний” малюнок як текст, розпізнавати послання майстра. Окрім того, розписане яйце прикрашало інтер’єр. Малюнки на яйцях писали не лише у вигляді орнаментів, а й у задовільній композиції.

Різноманітні за формою та характером лінії в поєднанні з кольором несуть у собі розповідь про природу всесвіту та місце людини в ньому.

Розглянемо значення деяких символів: Квіти символізують любов, красу, доброзичливість, радість, достаток, збереження життя. Птахи - перші вісники весни, вони символізують відновлення життя та природи. Виноградний мотив символізував братерство, доброзичливість і довготривалу вірну любов. Гілки лавра - вічність, славу, перемогу. Дубове листя - чоловічу силу, Божу справедливість, красу. Калина, липа, верба, тополя - жіночу красу. Вишня - дівочу красу, причарування. Колосок пшениці, жита - достаток. Яблуко, слива - мудрість та здоров’я. Смерека - вічне життя та юність.

28

Святий знак - хрест - символ всесвіту, знак чотирьох пір року, сторін світу, оберіг від хвороб і нещастя. Охоронниця житла - берегиня - оберіг усього земного. Знак вічності - безконечник - сонячний рух. Символ засіяного лану - квадрат. Символ землі - ромб. Образ дерева життя, що об'єднує землю і небо, є символом безперервного оновлення життя; Спіраль - знак родючості; Колесо - знак досконалості, вічності (в християнській релігії колесо є символом безсмертності небесного існування, образ безконечної Божої любові); сонце - джерело життя на землі, символ Бога, Христа, Хрест-четвероріг як символ‚ Всесвіту є знаком чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року (в християнстві це головний символ, знак викупної жертви Христа); Свастика - знак вогню і сонця, охорона від злих сил; Півень є сторожем добра, провісником сонця, світла, що побороло темряву; Кінь - це Бог Сонце, що їде через небо на вогненних конях; Риба уособлює воду, вона є символом життя і смерті, знаком здоров'я і щастя (у християнстві це первісний символ Христа і знак новохрещених).

Після довгої холодної зими люди завжди чекали на повернення сонця, яке споконвіку давало світло, а тепло сприяло пробудженню природи, розвитку рослинного та тваринного світу. Так найважливішим символом на писанці було й залишається зображення Сонця. Українці споконвіку вірили в магічну силу писанки та були переконані, що вона приносить щастя, добро, достаток, захищає людей від зла.

Відповідною є і символіка кольорів у писанці. Зелений - воскресіння природи, молодість, красу та радість, добробут. Блакитний - безхмарне небо, чисте повітря, космічний простір, майбутнє. Червоний - сонце, радість, ранішню зорю, любов і надію, літнє тепло, зрілість. Чорний - ніч, тьму, надра землі, землю й родючість. Білий - день, світло сонця, життя, вічність, багатство, радість добра та краси. Білий і чорний - день-ніч, зима-літо, південь-північ.

29

Жовтий - Сонце, зорі, Місяць, урожай, приріст покоління. Коричневий - земля й родючість.

А ще на кожне свято тло яйця має свій колір: Різдво - жовтий, білий. Великдень - білий, червоний. Трійця - зелений. Івана Купала - червоний. Маковій - червоний. Спас - білий. Богородиця - блакитний. Піст - чорний, фіолетовий.

А окрім того кожний регіон України вирізняється власною своєрідною символікою писанок, кольором які передавалися з покоління в покоління збереглися у віках.

Тож розшифрування багатьох елементів розпису писанок говорить про те, що вони уособлювали уявлення наших предків про добро і зло, про будову світу, в своїх зображеннях зберегли древню символіку, яка в період християнства знайшла свою нову інтерпретацію, пов'язану з воскресінням Христа.

Писанки, мальованки та інші види розписів яєць присвячувались не тільки різноманітним святам, а й порам року, визначним історичним датам і подіям, дню народження.

ІV. Узагальнення вивченого матеріалу. Терш ніж ми приступимо до виконання практичної роботи я хочу

розказати вам одну легенду про писанки. Ось вона: доля світу залежить від того, скільки писанок кожного року пишеться. Доки пишуть писанки, світ буде існувати, а коли цей звичай занедбають, тоді зло звільниться від пут і знищить світ. Це зло прийде у вигляді диявола, він живе під землею і прикутий до скелі ланцюгом. Щороку він посилає своїх слуг навколо світу, щоб ті підглянули, чи пишуться писанки і скільки їх написано. Коли багато, то залізні пута міцно стискають диявола, і він втрачає силу, бо людська любов перемагає найбільше зло. Отже, давайте писати писанки! Сьогодні ми виконаємо нашу писанку поєднавши писанкові символи з мистецтвом витинанки. Практична робота.

Завданням нашої практичної роботи буде створення ескізу композиції писанки виконаної в технiцi витинанка. У вашій роботі підказками стануть роздатковий матеріал та технологічна картка.

30

Після завершення витинання за ескізом символів роботу слід наклеїти на тло. В ході роботи в технiцi витинанка, необхідно пам’ятати про чергування свiтлого та темного тонів.

Технологічна картка

Виготовлення писанки в техніці витинанки Для роботи тобі потрібні: кольоровий картон, кольоровий папір,

пензлик для клею, простий олівець, клей, ножиці. 1.Прямокутники паперу склади

вчетверо овалу, потім виріж дірочки, смужки та інші візерунки.

2.Розгорни ажурну деталь і наклей її на трохи більші овали із картону іншого кольору.

Твої витинанки готові! Можеш прикрасити ними листівку, великодній кошик, букет верби чи використовувати як закладочку до книги.

Визначення найкращих робіт у номінаціях: сюжетна

композиція, пісня квітів, довершеність, витонченість, майстерність, кольорова ніжність, суто українська, фантазійна, космічна, магічна.

1. Оцінка діяльності учнів під час уроку. 2. Показ кращих учнівських робіт. Існує добрий звичай – бажати доброї дороги тим, хто вирушає в

путь. У тих, хто освоює непрості ази ремесла роботи з народних ремесел рідного краю, попереду дорога в творчість. Кожний може для себе вибрати цю дорогу.

Творчість починається з бажання щось зробити своїми руками. Зробити – значить створити. Витвір – це вихід із звичайної течії життя, підняття на сходинку вище, відкриття в собі нових можливостей. Ті, хто стає на шлях творчості, рухаються на вершину

31

мистецтва. Можливо, не всім судилося досягнути його висот, не всім дана Божа іскра, але сам творчий процес підносить і удосконалює людину.

(Учні виходять для здійснення театрального дійства) Вдягла весна мережану сорочку, Умившись і звільнившись від турбот, І підіймає волошкові очі До інших, до церковних позолот. Душа стає в цю днину молодою, Забувши, що слова бувають злі, І повняться старання добротою На ранньому скоромному столі. Великдень всіх нас на гостини просить, Малює сонце полотно небес, І крашанку, як писанку підносить Христос воскрес! Воістину воскрес! І дзвони засріблилися завзяті. І ніби прокотилось між людьми: Христос воскрес! Чи, може, на цім святі Із бездуховності воскресли ми? Елементи обрядового дійства. Учні шанобливо вклоняються гостям, запрошуючи їх на

“вечірницю”, де парубки та дівчата розписуватимуть яйця, щоб обмінятися ними. Заспівують пісні (тексти пісень знаходяться на столах), фрагментарно звучить запис народних пісень як фон “вечірниць”.

По закінченню роботи над створенням писанки в техніці витинанки учні виконують обрядову гру обміну яйцями. Ідучи один супроти одного, дівчина та хлопець утворюють струмок, що перетворюється на хоровод із двох кіл, одного кола, закручену спіраль, розкручену спіраль, стають рядочком (можливо із залученням до дійства гостей), уклоняються гостям.

V. Домашнє завдання: У вільний час відвідати музей декоративно-прикладного мистецтва й отримати насолоду від споглядання мистецьких творів народних майстрів, зокрема писанкарства, відчути причетність до народних традицій. Завершити

32

роботу над виконанням сувеніру в стилі народних ремесел своєї місцевості.

Визначення з підготовки до наступного уроку. Проголошення уроку завершеним. Прибирання робочих місць.

Література

Нелюта А. М. Словник образотворчого мистецтва. - Харків, 1996. - С. 290. Ничкало С. А. Короткий тлумачний словник. - К. “Мистецтвознавство”, 1999. - С. 68. Ружицький В. А., Малініна А. О. Основи петриківського розпису. - Харків, “Скорпіон”, 2003. - С. 30. Скуратівський В. Г. Місяцелик. - К.: “Мистецтво”, 1993. - С. 100. Твори українського образотворчого мистецтва в школі. Методичні рекомендації для вчителів образотворчого мистецтва. - К., 1997. - С. 127. Шевченко Т. Г. Кобзар. - К.: «Дніпро», 1985. - С. 640.

33

Додаток

Рис. 1 Приклади писанок

Жанр:

анімація,

музичний,

романтичний, психологічний

Країна: Московщина

Кіностудія / кінокомпанія:

Мастер Фільм

Режисер: Марія Степанова

Тривалість: 00:05:41

34

Табл. 1. Варіанти композицій.

35

Табл. 2. Орнаментальні схеми писанок.

36

Табл. 3. Писанки

37