Безпековий огляд ЦДАКР №9 (48)

16 травня 2016

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 травня 2016

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКРСамусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 травня 2016

3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Основні виклики та ризики для України у першій половині травня 2016 року

Директор ЦДАКР: потрібна наступальна стратегія України у веденні інформаційної війни проти Росії

Політика Заходу щодо протистояння Києва і Москви залишатиметься складною, нескоординованою та невизначеною

Окупація Криму та уроки для пострадянського простору в широкому сенсі

«Скандинавське Чудо». Досвід для України

Россия: попытки решения геополитических задач путем реализации региональных притязаний

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 травня 2016

4

Початок травня ц.р. традиційно відзначився активізацією проро-сійських сил в Україні, які викорис-товують травневі свята як привід для дестабілізації обстановки, на-гнітання атмосфери ненависті в українському суспільстві, розколу українців на «фашистів-бандерів-ців» та «сталіністів-путінців», «па-тріотів» та «ватників», тощо.

Причому, цьогорічні провока-тивні акції здійснювалися з набага-то більшим розмахом, нахабністю та напором порівняно з 2015 р. Кульмінацією проросійського дій-ства стала акція «Безсмертний полк» в Києві, яка централізовано організується Кремлем по всій Ро-сії, а також використовується ро-сійським режимом для поширення ідей «руського міру» на пострадян-ському просторі та в усьому світу. Для розкручуванням акції в Украї-ні Кремль задіяв всіх наявних дія-чів «п’ятої колони»: починаючи від

депутатів «Опоблоку» Шуфрича та Новінського, кума Путіна Медвед-чука, Льовочкіна з його каналом «Інтер» та навіть витягнуту із на-фталіну, геть забуту Наталію Ві-тренко. Учасники «Безсмертного полку» явно намагалися спровоку-вати пересічних киян до силового протистояння, сутичок, бійок – очевидно, для створення відповід-ної картинки для російських про-пагандистських каналів (до речі, найближчий соратник Вітренко Володимир Марченко вів онлайн репортаж акції для найвідомішого сепаратистського каналу «Anna-News»).

Зокрема, учасники «Безсмерт-ного полку» несли ікони Сталіна, символ сепаратизму в Україні - «ге-оргіївські стрічки», наряджали ді-тей у радянські однострої та росій-ські триколори. Н.Вітренко навіть вдалося спровокувати бійку і за-стосувати проти поліції сльозогін-

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики для Україниу першій половині травня 2016 року

Цьогорічні провокативні акції здійснювалися з набагато більшим розмахом, нахабністю та напором

порівняно з 2015 р.

Росія нарощує фінансування проро-сійських сил в Україні

5

ний газ. В той же час, слід відзна-чити професійну роботу українських правоохоронців, яким вдалося нейтралізувати наміри проросійських провокаторів і збе-регти ситуацію під контролем. Так само проросійським силам не вда-лося «розкачати» ситуацію і в ін-ших ключових містах – Одесі, Хар-кові, Маріуполі. В той же час, з різних джерел надходить інформа-ція, що Росія нарощує фінансуван-ня проросійських сил в Україні, сподіваючись, що погіршення соці-ально-економічної ситуації та про-довження кризових процесів в українському політикумі дасть можливість досягти головної цілі російського керівництва стосовно України – створення внутрішніх умов (в ідеалі – соціальних бунтів та масових заворушень) для продо-вження агресії.

На цьому фоні тенденції вну-трішнього розвитку країни відпо-відають очікуванням Кремля. Па-радоксальність ситуації полягає в тому, що напруження у суспільстві викликає початок реалізації новим урядом реальних, а не декларатив-них реформ. Підвищення тарифів на газ, електрику та інші комуналь-ні платежі, здійснені новим урядом, насправді, відносяться до базових кроків реформування української економіки (і які не здійснювалися багато років через популізм і неба-жання політиків брати на себе від-повідальність). Однак, ці дії про-

гнозовано викликають крайнє незадоволення суспільства і підви-щують рейтинг популістів – Блоку Ю.Тимошенко, Радикальної партії, «Опоблоку».

Так само, як і ситуація довкола призначення Юрія Луценка генп-рокурором. С одного боку політи-кум та громадськість вимагає про-ведення реформи прокуратури, швидкого розслідування злочинів проти Майдану, покарання зрадни-ків-колаборантів та корупціонерів. А з іншого – виступає проти при-значення Ю.Луценка генпрокуро-ром, оскільки той не має юридич-ної освіти і йде на посаду в результаті складної комбінації до-мовленостей в парламентських фракціях та групах з безпосереднім впливом Президента.

Хоча, очевидно, що призначен-ня ще одного фахівця з юридичною освітою — тобто, людини з проку-рорської чи судової системи, знову призведе до імітації реформи про-куратури та судів і гальмування всіх резонансних справ. Логіка процесу вимагає призначення на цю посаду людини, яка матиме по-літичну волю зруйнувати систем-ний радянський менталітет україн-ських прокурорів, що, в принципі, не вимагає глибоких знань юри-спруденції. Набагато важливішою у цьому випадку є політична готов-ність ламати гнилу прокурорську систему зсередини і створювати на новому фундаменті європейську

Логіка процесу вимагає призначення на цю посаду людини, яка матиме

політичну волю зруйнувати сис-темний радянський менталітет

українських прокурорів, що, в прин-ципі, не вимагає глибоких знань

юриспруденції

6

прокурорську службу, яка не мати-ме нічого спільного з попередніми «діамантовими», «золотими», «ма-єтковими», «рейднжроверними» та іншими прокурорами. Найбільший виклик у цьому відношенні поля-гає саме у реальній спроможності та бажанні Ю.Луценка (та Прези-дента) реалізувати цей план. Якщо черговий (вже четвертий) генпро-курор після Революції Гідності швидко «здується» і піде проторе-ним шляхом імітації реформ, це може стати однією з останніх ка-пель, які переповнять чашу терпін-ня українців.

Нові кроки українського уряду на шляху реформ дещо пом’якшили тон західних партнерів і, в тому числі, знизили їх завзятість щодо тиску на Україну в рамках Мінсько-го процесу. Чергова зустріч міні-стрів закордонних справ у Нор-мандському форматі, яка відбулась 11 травня у Берліні, продемонстру-вала повну відсутність прогресу у переговорах. Слід відзначити, що західні партнери знизили градус своїх заяв стосовно необхідності якнайшвидшого проведення вибо-рів на окупованих територіях. Це є добрим сигналом для України, який свідчить про поступове про-сування Мінського процесу до по-шуку нових форматів для деокупа-ції Донбасу та Криму. Позитивним також є те, що час зараз знову грає на користь України – у Росії набли-жаються парламентські вибори, а

тому російське керівництво виму-шене діяти занадто різко і прямолі-нійно. Це, знову ж таки, відкриває можливості для зміни формату пе-реговорів із введенням до них но-вих гравців – насамперед, США та ЄС як інституцій.

З іншого боку, передвиборчий цейтнот російського керівництва підвищує ймовірність непрогнозо-ваних та неадекватних дій стосов-но України. Ряд експертів прогно-зує у зв’язку з цим підвищену ймовірність відновлення Кремлем широкомасштабних бойових дій на Донбасі.

Головні ризики військового характеру

Ситуація у зоні російсько-укра-їнського конфлікту залишається напруженою та нестабільною. Не-зважаючи на «Великоднє» затиш-шя протягом святкових днів, коли кількість збройних провокацій та обстрілів з боку російських військ знизилась до мінімуму, росіяни ак-тивно нарощували своє угрупован-ня на окупованому Донбасі. Осо-блива увага при цьому приділялась посиленню компоненту сил спеці-ального призначення. Зокрема, до Луганську з Краснодарського краю переміщено підрозділ 10 окремої бригади спеціального призначення (Молькіно, Краснодарський край) Південного ВО ЗС РФ. Також на початку травня почалось переки-дання підрозділу 45 окремої брига-

У Росії наближаються парламент-ські вибори, а тому російське керів-

ництво вимушене діяти занадто різко і прямолінійно

7

ди спеціального призначення (Ку-бінка) Повітрянодесантних військ Збройних сил РФ з Новоазовську до району н.п.Комінтернове. Крім того, на початку травня до Доне-цька прибув підрозділ 3 окремої бригади спеціального призначення ЗС РФ (Тольятті).

Крім того, підтверджуються прогнози щодо можливості вико-ристання проти України новоство-реної «Росгвардії». На початку трав-ня до Луганську прибув підрозділ спеціального загону швидкого реа-гування «Рись» Федеральної служби військ Національної гвардії РФ. Це суттєво підвищує рівень воєнної за-грози для України, оскільки «Рос-гвардія» може бути використана Путіним в бойових діях проти Укра-їни без жодних обмежень і контро-лю з боку російського суспільства та інших державних органів. Крім того, не виключено, що саме вій-ськовослужбовці «Росгвардії», які мають привілейований статус (фак-тично «особистої гвардії Путіна»), можуть замінювати на найбільш важливих ділянках російсько-укра-їнського фронту військовослужбов-ців ЗС РФ, оскільки останні почали проявляти незадоволення своїм становищем та умовами служби. До того ж, за окремими даними, під-розділ «Росгвардії» «Рись» прибув на окуповані території з метою ви-конання прямих функцій «заградо-трядов» (як це практикувалось у СРСР у роки Другої світової війни).

Зростання кількості дезертирів та небажання бойовиків з числа місце-вих мешканців продовжувати участь у бойових діях примушує ро-сійське керівництво вдаватися до каральних заходів і нарощувати частку російських громадян у під-розділах 1 та 2 АК ЗС РФ.

І посилення компоненту сил спе-ціального призначення, і створення «заградотрядов» «Росгвардії» може свідчити про підтвердження про-гнозів щодо ймовірності активізації бойових дій з боку РФ, орієнтовно, у серпні (зважаючи на наближення парламентських виборів в РФ).

Виклики для України на міжнародній арені

Зусилля Заходу, спрямовані на «замороження» російсько-україн-ського конфлікту, залишаються ключовим міжнародним чинни-ком, який впливає на Україну. Хід переговорів та консультацій у Мін-ському та Нормандському форма-тах підтверджують їх неефектив-ність та нежиттєздатність. В той же час, країни Заходу вперто намага-ються примусити Україну - всупе-реч українським інтересам і еле-ментарній логіці - піти на компроміс і розпочати політичні процеси на окупованому Донбасі.

Це пояснюється наближенням загальних парламентських виборів у ФРН (2017), в результаті яких може відбутися повне перезаванта-ження уряду країни (при цьому,

Підтверджуються прогнози щодо можливості використання проти

України новоствореної «Росгвардії»

Хід переговорів та консультацій у Мінському та Нормандському

форматах підтверджують їх не-ефективність та нежиттєздат-

ність

8

невдача Мінського процесу може завдати ще одного удару по рей-тингу А.Меркель).

На додачу до президентських ви-борів у США (листопад 2016) це за-лишає дуже короткий проміжок часу для реалізації замислів Мін-ського та Нормандського форматів. Перевибори канцлера ФРН та пре-зидента США вочевидь поставлять питання про цілковите переосмис-лення підходів до вирішення росій-сько-українського конфлікту. Це примушує ФРН діяти все більш ак-тивно та імпульсивно, відкриваючи нові можливості для російської ди-пломатії з метою завершення опера-ції з перетворення окупованого Донбасу на «Придністров’я-2». В той же час, наближення парламент-ських виборів власне у Росії (вере-сень 2016 року) додає переговорам ще більшої напруги.

Останнє засідання міністрів за-кордонних справ у Нормандському форматі, яке відбулось 11 травня у Берліні, цілком підтверджує ці при-пущення. Переговори знову завер-шилися нічим. Міністр закордон-них справ України Павло Клімкін повідомив, що учасники зустрічі погодилися щодо необхідності «на-явності міжнародного компонен-ту» під час виборів на Донбасі. «Який це буде компонент - це вже інше питання», - сказав міністр. Клімкін додав, що російська сторо-на представила свої варіанти ви-борчого законодавства. «Але я ска-

зав панові Лаврову, що ми здатні самі написати українське законо-давство, і жодні поради нам не по-трібні. Таким чином, у цьому пи-танні у нас немає ніякого прогресу», - пояснив Клімкін.

У свою чергу, МЗС Росії Сергій Лавров звинуватив Україну у спро-бах відтягнути реалізацію політич-них домовленостей, укладених у Мінську в лютому 2015 року. За його словами, українська сторона прагне ввести на Донбас воєнізова-ну місію. «Поки що, нажаль, мій ви-сновок такий, що з українського боку періодично висуваються якісь нові приводи для того, щоб від-класти реалізацію найголовніших домовленостей», - сказав голова російського МЗС.

На думку експертів ЦДАКР, на цей час, враховуючи всі зовнішні та внутрішні аспекти розвитку ситуа-ції довкола російсько-українського конфлікту, найбільш доцільною стратегією для України є збережен-ня переговорів у Мінському та Нормандському форматах у поточ-ній динаміці – «ні прогресу, ні ре-гресу». Прийняття будь-яких рі-шень у ситуації, коли на основних гравців процесу (ФРН та РФ) тис-нуть передвиборчі чинники, мо-жуть призвести до нової дестабілі-зації ситуації в зоні конфлікту.

Дії нового уряду на шляху реа-лізації реформ та призначення Ю.Луценка викликали позитивну реакцію на Заході. Це відзначилось

Найбільш доцільною стратегією для України є збереження перегово-рів у Мінському та Нормандському

форматах у поточній динаміці – «ні прогресу, ні регресу». Прийняття

будь-яких рішень у ситуації, коли на основних гравців процесу (ФРН та

РФ) тиснуть передвиборчі чинники, можуть призвести до нової деста-

білізації ситуації в зоні конфлікту

9

і в тоні заяв представників ФРН та Франції за підсумками переговорів у Нормандському форматі, і під час візиту комісара ЄС з питань мігра-ції, внутрішніх справ та громадян-ства Дімітріса Аврамопулоса. Зо-крема, єврокомісар на зустрічі з Петром Порошенком підтвердив, що Україна виконала всі вимоги для надання безвізового режиму з ЄС. Під час переговорів з міністром внутрішніх справ Арсеном Авако-вим, Аврамопулос підкреслив, що сьогодні Україна - не лише ще одна країна, яка прагне до Європи, а й гарант забезпечення стабільності у регіоні. «Ви маєте почувати себе щасливими представниками цієї генерації, яка здійснює усі ці соці-альні та політичні зміни. У цьому процесі ви - не самі. Ці зусилля, які ви докладаєте, мають надзвичайно велике значення. Ви досягнули дуже великих результатів, і, я ду-маю, що ми недалеко від того дня, коли українці зможуть вільно по-дорожувати Європою», — заявив Аврамопулос.

Між тим експерти вказують, що цей позитив з боку європейців є значною мірою авансом новому уряду Гройсмана і демонстрацією того, що у випадку реальних кроків на шляху реформування, Україна отримає не лише слова підтримки, але й конкретну допомогу, яка до-зволить вийти на новий рівень роз-витку економіки та громадянсько-го суспільства.

Виклики у площині економікиЗавершення урядової кризи та

початок реформаторських кроків нового уряду спричиняє супереч-ливі тренди в економічній сфері. З одного боку, міжнародні партнери України позитивно оцінюють дії уряду і говорять про можливість відновлення фінансової підтримки, з іншого – «шокова терапія» у сфері комунальних платежів різко на-ростила протестні настрої у сус-пільстві.

Після оголошеного з 1 квітня підвищення тарифів на електрое-нергію, а з 1 травня – на газ, Націо-нальна комісія з регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг ухвалила рішення про під-вищення з 1 липня цін на опалення та гаряче водопостачання на 75-90 % через зростання цін на газ для підприємств, які постачають тепло та електроенергію, і зростання мі-німальної заробітної плати. Екс-перти по-різному оцінюють таку політику уряду, але заявляють, що підвищення цін на опалення та га-рячу воду було неминучим після підвищення ціни на газ. Незважаю-чи на запевнення уряду про те, що малозабезпечені категорії населен-ня не постраждають унаслідок під-вищення тарифів, можливо при-пустити, що на фоні зростання цін на більшість груп товарів загально-го вжитку, рівень платежів за кому-нальні послуги буде неухильно па-дати, і до початку опалювального

10

сезону криза неплатежів може ста-ти відчутною проблемою.

Між тим, саме рішучі дії уряду для переходу на ринкові ціни на енергоносії для населення створю-ють необхідні умови для повно-масштабного відновлення співпра-ці з МВФ. Місія МВФ прибула до України 10 травня з метою оцінки фіскальних та монетарних показ-ників бюджету в контексті реформ, які підтримує фонд. Експерти вва-жають, що рішення про підвищен-ня тарифів на газ та опалення дає «зелене світло» для надання Украї-ні чергового траншу МВФ вже у найближчий час. Це стане позитив-ним імпульсом для української економіки. І за умови продовження реформаторських заходів та роз-ширення західної підтримки, може закласти підвалини для початку економічного росту вже в цьому році.

За оцінкою аналітиків МВФ, прогнозні показники рівня інфля-ції (15,1 %) і зростання економіки (1,5 %) за підсумками 2016 року не відрізнятимуться від раніше озву-ченого прогнозу. При цьому акти-ви НБУ з початку року збільшили-ся на 38 млрд грн – до 887 млрд грн за рахунок збільшення обсягу цін-них паперів нерезидентів і повер-нення рефінансування комерцій-ним банкам.

Між тим, аналітики інвестицій-ного фонду ICU прогнозують, що уряду доведеться вдатися до додат-

кової емісії зовнішніх ОВДП, якщо переговори з МВФ затягнуться, а черговий транш кредиту фонду та кредитні гарантії США не будуть отримані вчасно.

Основні виклики всередині держави

Вирішення урядової кризи та декларування прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом рішу-чих кроків на шляху реформуван-ня всіх галузей діяльності держави, започаткувало новий етап розви-тку України після Революції Гід-ності. Експерти сходяться на думці, що наближається точка біфуркації постреволюційного періоду: якщо зараз Президенту Порошенку, коа-ліції та уряду не вдасться запусти-ти процес радикальних реформ, то наступним етапом розвитку країни стане реванш колишньої Партії ре-гіонів з подальшим поновленням проросійського впливу і фактич-ним руйнування Української Дер-жави.

Призначення Ю.Луценка генп-рокурором та перші дії Гройсмана дають слабку надію на початок ре-форм, а не їх імітації. Саме ломка старої прокурорської системи може стати тим критичним момен-том, який зробить демократичний розвиток України незворотнім. На прокурорському свавіллі трима-ється вся корумпована система розпилювання бюджету, здійсню-ється тиск на бізнес, формується

Якщо зараз Президенту Порошенку, коаліції та уряду не вдасться запус-тити процес радикальних реформ,

то наступним етапом розвитку країни стане реванш колишньої

Партії регіонів з подальшим понов-ленням проросійського впливу і

фактичним руйнування Української Держави

11

невпевненість інвесторів. Перші кроки Луценка на новій посаді по-кажуть, куди почне свій рух Украї-на, яка зараз знаходиться на черго-вому перехресті.

Ще одним яскравим свідченням супротиву старої системи рефор-мам є новий конфлікт між головою Закарпатської обласної державної адміністрації Москалем та митни-цею. Москаль заявив, що готовий подати у відставку через неузго-джену з ним заміну начальника ре-гіональної митниці, яка, за його словами, пролобійована «сигарет-ною мафією». Митниця разом із прокуратурою залишається одним зі стовпів корупції та блокування реформ. Досі не вдається прибор-кати контрабанду на окуповану те-риторію на Донбасі. Поблизу дер-жавного кордону з Білоруссю в Житомирській і Рівненській облас-тях процвітає незаконний видобу-ток і вивезення бурштину. Рефор-ма уряду Яценюка з передавання частини митниць в управління іно-земним компаніям виявилась про-стим піаром. Керівники країни за-являють, що бюджет втрачає астрономічні суми через корупцію на митниці. Глава фіскальної служ-би, а слідом за ним і прем’єр-міністр Гройсман заявили, що зби-раються створити мобільні

міжвідомчі групи для контролю над митницею. На думку заступни-ка міністра з окупованих територій Туки, такі заходи не розв’яжуть проблему контрабанди, оскільки оформлення митних процедур з експорту та імпорту газу, електро-енергії та інших ресурсів, а також більшої частини вантажів прово-дяться не на кордоні. Деякі експер-ти нагадують, що подібна спроба, розпочата урядом в 1990-х роках, призвела до зростання корупції, оскільки «мобільні бригади» у кін-цевому рахунку стали стягувати додаткову винагороду з митників.

Ситуація довкола митниці може набути ще більшого напруження. 18 травня парламентський комітет з питань податкової та митної по-літики буде розглядати це питання і може рекомендувати Кабміну провести службове розслідування діяльності глави ДФС Романа На-сірова та його першого заступника Сергія Білана.

Можна припустити, що у разі початку реальних реформатор-ських кроків у генпрокуратурі та на митниці саме супротив цих мон-стрів пострадянського періоду може стати одним з найбільших викликів стабільності та власне іс-нуванню держави у найближчій пе-ріод.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 травня 2016

12

Посилення оборонних спро-можностей держави має включати розвиток та активізацію діяльнос-ті спеціальних підрозділів, здат-них вести як контрінформаційні операції, так і проводити активні інформаційні акції впливу.

Таку думку висловив 12 травня директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР) Валентин Бадрак. Аргументуючи свою думку, експерт наголосив, що Росія протягом двох років війни проти України не тільки не змен-шила потік цілеспрямованих ін-формаційних операцій, спрямова-них на руйнування Української державності, але й суттєво розши-рила діапазон інформаційних впливів. Він додав, що керованому президентом Путіним Кремлю, пе-редусім унаслідок слабкої західної політики та слабкості західних по-літичних лідерів, досить часто вда-

ється залучати для проведення ін-формаційних впливів і операцій в інформаційній сфері відомих полі-тиків, громадських діячів та про-фільних експертів.

Керівник ЦДАКР переконаний, що за таких умов українські обо-ронні спроможності в інформацій-ній сфері не можуть обмежуватися суто захистом, виявленням та ви-криттям дій противника. За слова-ми експерта, саме наступальна стратегія на інформаційному фрон-ті має стати передвісником перемо-ги України у нав’язаній Росією ві-йні. Він додав, що ключовими елементами вдалих інформаційних операцій мають стати професій-ність і якість їх підготовки, а також оперативність дій на випереджен-ня. На переконання експерта, го-ловною ділянкою сучасного інфор-маційного фронту є країни Європи, особливо країни Центральної і

Директор ЦДАКР: потрібна наступальна стратегія України у веденні інформаційної війни проти Росії

У дзеркалі експертноі

думки

13

Східної Європи, в яких ще існують законсервовані радянські традиції.

Бадрак також наполягає, що од-ним із вагомих елементів діяльнос-ті на інформаційному фронті може стати питання персоніфікації - тоб-то, викриття конкретних агентів впливу Росії й детальне роз’яснення суспільству, що дані особи залучені або використані Росією для прове-дення інформаційної операції. Як приклад експерт наводить вислов-лення співробітника відомого між-народного інституту СІПРІ (SIPRI, Стокгольмський міжнародний ін-ститут досліджень проблем миру) Саймона Веземана, у діях якого він убачає чіткі ознаки такої інформа-ційної операції – коли, не маючи стосунку до вузьких питань проти-повітряної оборони, даний експерт зазначив, що малайзійський лай-нер із пасажирами МН-17 було збито українцями. Керівник київ-ського неурядового центру під-креслив, що жорстка реакція має бути стосовно кожного випадку, незалежно, чи йдеться про колиш-нього президента Франції чи про колишнього главу дипломатичного

відомства Німеччини.Фахівець також зазначив, що до

цього часу питаннями інформацій-ного протиборства з російськими спецслужбами займалися переваж-но волонтерські організації, як, на-приклад, засновники українського проекту «СтопФейк», однак ниніш-ній етап реформування сектору без-пеки потребує посилення таких під-розділів як у розвідувальних органах держави, так і безпосередньо в різ-них вузькопрофільних урядових структурах. Наприклад, вважає він, активного інформаційного супро-водження потребують державні структури, що реалізують завдання у стратегічних сферах, таких як енергетика, військово-технічне спів-робітництво, а віднедавна кіноінду-стрія та шоу-бізнес, які спрямовані на широкі верстви населення. Ди-ректор ЦДАКР додав, що успіш-ність України в інформаційній війні також має спиратися на посилений контррозвідувальний режим, який має демонструвати оперативне реа-гування на будь-які антиукраїнські заходи, у тому числі, з використан-ням громадян України.

При рассмотрении его негосударственным Экспертным

советом при участии народных депутатов и заместителя главы

Комитета ВРУ по нацбезопасности и обороне содержание законопроек-

та было определено экспертами как такое, что не отвечает

реальным вызовам и угрозам, были также отмечены направления

доработки данного документаи

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 травня 2016

14

Пошук у Google видає величезну кількість інформації про Чорне море. Однак, переважна більшість статей про цей регіон написана до 2010 року. І хоча, безумовно, Чорномор-ський простір історично належить до Європи і постійно знаходився у центрі розвитку стратегічних вій-ськових, воєнно-політичних, еконо-мічних, енергетичних процесів, він чомусь перебував поза увагою біль-шості країн Заходу. Лише окупація Криму Росією повернула Чорне море до фокусу ЄС та НАТО.

Я маю історію, яка може проі-люструвати сучасні події довкола Криму та, взагалі, в Європі.

… Колись я тренував біатлоніс-тів, і одного разу під час довгого

забігу в горах на моїх спортсменів напав ведмідь. Одна спортсменка загинула. Ця ситуація показує, що якими б розвинутими, професій-ними та мотивованими ви не були, завжди може прийти ведмідь, який зруйнує всі ваші наміри і плани. У реальному житті, як це не парадоксально, ведмідь має право вето. Часто ми про це забу-ваємо. В результаті, коли ведмідь все ж таки приходить, ми виявля-ємося безпорадними. Деякі вва-жають, що можна проводити на-віть якісь переговори з ведмедем, але мені здається, що ці люди по-миляються. Цей приклад чудово ілюструє сучасну політику Росії та Заходу.

Політика Заходу щодо протистояння Києва і Москви залишатиметься складною, нескоординованою та невизначеною

Глен Грант (Glen Grant),ад’юнкт - викладач Центру цивільно-військових відносин Військово-морської

школи післядипломної освіти, Монтеррей, США

Лише окупація Криму Росією поверну-ла Чорне море до фокусу ЄС та НАТО

15

На мою думку, сьогодні, голов-ною проблемою залишається якраз не агресивна політика РФ, а відсут-ність єдності Заходу та бажання ЄС та НАТО взяти на себе відповідаль-ність за реалізацію кроків щодо протидії Кремлю. На Заході відсут-нє лідерство. Неузгодженість зо-внішньої та оборонної політики країн-членів ЄС та НАТО роблять неможливим відпрацювання швид-ких та ефективних кроків у відпо-відь на агресивні дії Росії. Керівни-цтво РФ абсолютно ясно розуміє цей аспект і постійно його викорис-товує, утримуючи ініціативу на міжнародній арені і руйнуючи єв-роатлантичну солідарність.

Нам би хотілося бачити зовніш-ню політику Заходу спокійною та методичною, щось на кшталт про-цесу прибирання в кімнаті. Нато-мість, у реальності все виглядає більшим, ніж цунамі. Хоча, багато західних політиків намагаються показати, що життя продовжуєть-ся, і все йде як і раніше.

Якщо казати про особливості ситуації у Чорноморському регіоні на цей час, я би хотів звернути ува-гу на такі аспекти.

НАТО не має постійної військо-во-морської присутності в Чорно-му морі. Через Конвенцію Монтре нечорноморські країни НАТО мо-жуть перебувати в Чорному морі лише 21 день і в обмеженій кіль-кості сил та засобів. Це зводить ак-ції НАТО в Чорному морі лише до

тимчасових операцій, які здійсню-ються, в основному, в режимі ad hoc. У зв’язку з цим, Румунія про-понує створити постійнодіючу Чорноморську флотилію НАТО. Очікується, що це питання буде розглядатися на Варшавському са-міті НАТО у липні ц.р.

Україна залишається викликом для подальшого розвитку ситуації. По-перше, через невдачі з реформу-ванням країни та усуненням олігар-хів від впливу на політику. По-друге, залишаються можливості невдачі Мінських домовленостей у резуль-таті масштабного наступу Росії з ме-тою створення сухопутного кори-дору до Криму. Європа та США навряд чи зможуть якось протидія-ти такому варіанту розвитку подій. По-третє, якщо Мінські домовле-ності будуть реалізовані, це може призвести до дестабілізації вну-трішньої ситуації в Україні через не-вдоволення суспільства президен-том Порошенком і його урядом.

І є ще одна проблема, - це Надія Савченко. Захід навіть не намага-ється думати, аналізувати, що ста-неться, коли вона повернеться до України - живою чи мертвою. Адже це суттєво впливатиме на внутріш-ню ситуацію в Україні. На мою дум-ку, люди, з якими я спілкувався до цього часу, не усвідомлюють цю проблему. Ані позитивних, ані не-гативних її сторін.

Грузія зараз є надзвичайно враз-ливою до російської загрози. Рі-

Головною проблемою залишається якраз не агресивна політика РФ, а

відсутність єдності Заходу та бажання ЄС та НАТО взяти на себе

відповідальність за реалізацію кроків щодо протидії Кремлю

Румунія пропонує створити постій-нодіючу Чорноморську флотилію НАТО. Очікується, що це питання

буде розглядатися на Варшавському саміті НАТО у липні ц.р.

16

шення знову не приймати Грузію до НАТО (і, в той же час оголосити членом НАТО Чорногорію, яка аб-солютно до цього не готова) завда-ло суттєвого удару по внутрішньо-му та зовнішньому клімату в Грузії. Грузинське суспільство знову роз-чарувалося в Заході. Така ситуація значною мірою звела нанівець ве-личезні зусилля, здійснені США, ЄС та НАТО щодо впровадження реформ у Грузії та підтримки її еко-номіки. Не має сумнівів, що Росія використає цю ситуацію в Грузії напряму чи через Абхазію.

Туреччина залишається зна-чним викликом для Заходу. Пере-хід від нейтралітету у відносинах з Росією до жорсткого протистояння з нею, суттєво змінив розклад сил як в Чорноморсько-Середземно-морському, так і Близькосхідному регіонах. При цьому, Захід має ряд обмежень у відносинах з Туреччи-ною (власний підхід до питань ре-лігії, проблеми членства в ЄС, пи-тання демократії, біженці), які, вочевидь, не дадуть реалізувати консолідовані завдання ЄС та НАТО через Туреччину у проти-стоянні з Москвою. Кремль буде постійно намагатися використати ці складнощі у власних інтересах.

Болгарія продовжує бути слаб-ким місцем західної безпекової по-літики. Внутрішньополітична си-туація в країні знаходиться у кризовому стані, збройні сили не зробили необхідні кроки на шляху

реформування та оптимізації з ча-сів вступу до НАТО. На додачу Болгарія залишається уразливою до інтенсивних інформаційних атак Росії, яка намагається зберег-ти свій вплив у «братській» країні. На цьому фоні, зусилля США та НАТО щодо інтеграції Болгарії до євроатлантичного безпекового простору поки що є недостатніми.

Румунія зараз є викликом для західної системи безпеки через свою непередбачуваність. Ця краї-на політично, ментально та куль-турно відрізняється від інших кра-їн Європи. Сектор безпеки Румунії та румунські збройні сили залиша-ються нереформованими. ВМС та ВПС мають на озброєнні застаріле озброєння. При цьому, Румунія ви-магає посилення військової при-сутності НАТО у Чорному морі.

Що стосується Молдови, то, на мою думку, серйозною проблемою для Заходу може бути реакція Ру-мунії на вразливість Молдови пе-ред Росією. Якщо Росія буде все більше втручатися у розвиток си-туації у Молдові, це може спрово-кувати Румунію на непрогнозовані дії. Захід, у свою чергу, не має до-статнього впливу, для того щоб зу-пинити якісь небажані дії Румунії у цьому конфлікті. Придністров’я на цьому фоні виглядає менш небез-печним, оскільки, військові фор-мування у цьому регіоні мають більше охоронні функції, аніж вій-ськові. Найкраще, що вони можуть

Туреччина залишається значним викликом для Заходу. Перехід від

нейтралітету у відносинах з Росією до жорсткого протистояння з нею,

суттєво змінив розклад сил як в Чорноморсько-Середземноморсько-му, так і Близькосхідному регіонах

17

робити — здійснювати постійний тиск на незахищену Молдову.

Чим більше Росія буде дестабі-лізувати ситуацію в Молдові – на-віть, не виключено, аж до захоплен-ня державної влади – це буде більше й більше турбувати Румунію. Захід має достатньо важелів впливу, щоб переконати Румунію утриматися від військового втручання. Однак, у випадку якщо країни Заходу бу-дуть заклопотані іншими пробле-мами, вони можуть просто не по-мітити втягування Румунії у конфлікт. А далі вже може бути за-надто пізно.

Кілька заключних ремарок.Перш за все, складність регіону

та можливі варіанти розвитку по-дій, які активує Путін, часто є «не-мислимими» для Заходу. В цих умовах, політика спостерігання та очікування є найбільш прийнят-ною для західних лідерів.

Путін щоденно посилює свої сили на сході України та в Криму. Росія розмістила у східній Україні більше танків, ніж їх мають зброй-

ні сили Німеччини, Польщі та Ве-ликобританії разом взяті. І цей факт поки що не дійшов до свідо-мості західних лідерів.

Ще одна проблема — надзви-чайно повільна процедура при-йняття рішень в НАТО та ЄС. Ро-сія користується і продовжить цим користуватися. В цих умовах Україні слід розробляти власну стратегію протидії Росії. Оскіль-ки, Захід таку стратегію може не розробити взагалі.

Мене турбує проблема «втомле-ності Україною». Якщо україн-ський уряд не продемонструє успі-хів на шляху реформ, від України відвернеться не тільки МВФ, але й ключові європейські політики.

На завершення я хотів би сказа-ти, що політика Заходу буде зали-шатися складною, нескоординова-ною та невизначеною. Українське громадянське суспільство повинно брати на себе більше ініціативи, щоб розвивати діалог з західними політиками. І пам’ятайте: немає безкоштовного сиру у мишоловці.

Ще одна проблема – надзвичайно повільна процедура прийняття

рішень в НАТО та ЄС. Росія користу-ється і продовжить цим користува-

тися. В цих умовах Україні слід розробляти власну стратегію

протидії Росії. Оскільки, Захід таку стратегію може не розробити

взагалі

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 травня 2016

18

Поточна актуальність кримсько-го питання в контексті міжнародної безпеки не викликає сумнівів. Дуже важливо проблему анексії Криму розглядається не відокремлено, а крізь призму глобальних геополітич-них процесів і стратегій потужних світових гравців у секторі безпеки.

Сьогодні є багато оцінок стратегії США з огляду на загрози з боку Мо-скви. Я представляю Європейський центр безпеки ім. Дж.Маршалла, але в той же час я є професором міжна-родних відносин університету Нью-Мексико (США). Хотів би висловити свої думки стосовно того, що ми ма-ємо на увазі, коли говоримо про стратегію. Стратегія в широкому ро-зумінні — це способи, набір механіз-

мів використання наявних у вас можливостей для досягнення по-ставленої цілі. Коли ми говоримо про аспекти внутрішньої чи зовніш-ньої політики, які є важливими з точки зору питань безпеки, то маємо усвідомлювати, що насправді за-вжди паралельно існують 2 види національної стратегії — відкрита та закрита. Відкрита — це публічна стратегія, це те, що офіційно нама-гається робити уряд та інші дер-жавні інституції, звітуючись при цьому громадськості. Закрита стратегія не призначена для висвіт-лення широкому загалу, її інстру-ментарієм є все те, що підпадає під секретну інформацію і який реалі-зується закритим чином.

Насправді завжди паралельно існу-ють 2 види національної страте-

гії — відкрита та закрита

Окупація Криму та уроки для пострадянського простору в широкому сенсі

Грегорі Глісон (Gregory Gleason), професор сектору безпеки Європейського центру безпеки ім. Дж.Маршалла,

професор міжнародних відносин Університету Нью-Мексико (США)

19

Що стосується стратегії Росії, то вона зараз носить, я б сказав, мере-жевий характер. Багато хто вживає термін «гібридний». Така стратегія спрямована на те, щоб більшість людей як всередині Росії, так і за-кордоном не бачили і не розуміли, що відбувається насправді. Так біль-шість дій Кремля, по суті, не прихо-вуються, однак вони інтерпрету-ються таким чином, що їх не існує взагалі. У такий спосіб, зокрема, приховуються реальні цілі Москви в тому чи іншому питанні. Інформа-ційне супроводження, пропаганда виходять на передній план. І це є од-ним із головних аспектів поточної російської політики – як внутріш-ньої, так і зовнішньої.

Сьогодні знову часто вжива-ється термін «холодна віна», про-водяться паралелі із протистоян-ням між Радянським Союзом та США. Наводяться відомі прикла-ди вчасної реакції на ті чи інші по-дії, які екстраполюються на ни-нішні реалії. В сьогоднішньому комп’ютеризованому світі ми не маємо достатньо часу на опрацю-вання реакції, планування тих чи інших дій. З іншого боку, позиція США до Росії змінюється, вона кардинально змінилася за останні декілька років. Згадайте 2008 рік, коли лідери Білого дому говорили, що США не знаходяться у проти-стоянні з Росією. А вже, приміром, станом на березень цього року державний секретар США заува-

жив, що найбільша загроза для Ва-шингтону може виходити з Росії, і нам потрібно реагувати на це…

Власне про реакцію. Є різні спо-соби, різні процеси, які ми можемо назвати частинами стратегії або ре-акції на загрозу з боку Росії. По-перше, це — діалог. На заході цей процес ще характеризують як залу-чення до процесу. Інший процес - це конфронтація. В окремий про-цес я би виділив також систему противаг. Є ще також реакції у від-повідь, коли на кожну конкретну дію знаходиться протидія. Це коли ви працюєте із поточними ситуаці-ями, що складаються, готуючи на них відповіді.

Вказані процеси не виключають один одного. Однак, коли ви роби-те певні кроки, слід пам’ятати, що вони призведуть чи можуть до пев-ного поглиблення конфронтації. Наприклад, розміщення чи переда-ча військової техніки — це вже час-тина конфронтації. Використання ж діалогу має певні мінуси і обме-ження. В більшості випадків, як ми знаємо, війна є наслідком того, що дипломатія виявилася безсилою. Діалог - це інструмент для запобі-гання, який, нажаль, далеко не за-вжди досягає своєї мети і не є адек-ватною відповіддю на загрози.

Далі необхідно аналізувати всі аспекти конфронтації і дивитися, як їх можна використати. Напри-клад, розміщення чи передача озброєнь та військової техніки. В

Стратегія спрямована на те, щоб більшість людей як всередині Росії,

так і закордоном не бачили і не розуміли, що відбувається насправ-

ді

20

тому, що стосується стримування Росії, наскільки цей крок стане ефективним? Або введення і про-довження економічних санкцій? Так, вони дають певний ефект, од-нак будучи відвертим, зауважу, що насправді економічні санкції у ни-нішній їхній формації не стануть ефективними на довготерміновому відрізку часу. Що реально може вплинути — так це ціна на нафту. І не слід цей важіль (як й інші) роз-цінювати як спеціально розробле-ний американським урядом чи уря-дом якоїсь іншої країни. Ситуація є більш багатогранною. Є певні грав-ці, агенти, які певним чином нама-гаються користуватися ситуацією, що склалася. Інша річ, що цей ас-пект став найбільш дієвим щодо стримування Росії. За твердження-ми економістів, ціна на нафту вже не повернеться до колишнього комфортного для Кремля рівня. Скільки зараз коштує Росії виго-товлення бареля нафти за собівар-тістю? В той же час зараз слід вести мову і розуміти, що Росія поки що лише перестала отримувати над-прибутки. Чи стане це достатнім для її остаточного стримування?

В даному розрізі хотів би окре-мо виділити важливість аспекту, який можна сформулювати як «формування контрбалансу». Коли ми говоримо про певні активні дії на противагу комусь, завжди є пев-ні контрсили, певні гравці, яких можна заохотити. Коли ми говори-

мо про Росію, це стосується, насам-перед, країн колишнього Радян-ського Союзу. Природно, що в безпековому сенсі на перший план сьогодні виходить Україна, багато і активно йдеться про політику Мо-скви щодо Балтійських країн. Зга-даймо заяву Сергія Лаврова у Же-неві про наявність «певних осів без громадянства в Балтійських краї-нах», і про те, що «із цим потрібно щось робити». Активно вивчають-ся різні тактики Москви на постра-дянському просторі…

В той же час у певному затінку сьогодні опинився регіон Цен-тральної Азії — це також постра-дянський простір. Якої мовою він розмовляє (окрім власних рідних мов)? Так, власну унікальність в ре-гіоні має Туркменістан. Однак в ре-гіоні є чітко дві країни, які є дуже важливими для Росії — це Узбекис-тан і Казахстан. А Центральна Азія — це не те саме, що Централь-на Європа. Нинішні кордони між країнами — все це утворення Ра-дянського Союзу, наслідки його розпаду. І у цих кордонів немає та-кої сталої «легітимності», якщо ми говоримо про найдовший кордон в світі між Росією та країнами цього регіону (Казахстану стосується, на-самперед). І коли ми обговорюємо певні тактики і механізми впливу, які застосовує Росія до країн Цен-тральної Азії, то саме Казахстан за-раз виглядає найбільш вразливою державою. Інших країн це також

Насправді економічні санкції у нинішній їхній формації не стануть

ефективними на довготерміново-му відрізку часу

Росія поки що лише перестала отримувати надприбутки. Чи

стане це достатнім для її остаточ-ного стримування?

У певному затінку сьогодні опинився регіон Центральної Азії

В регіоні є чітко дві країни, які є дуже важливими для Росії – це

Узбекистан і Казахстан. А Цен-тральна Азія - це не те саме, що

Центральна Європа

21

стосується, однак саме в Астані ви-зріває найбільш показово небез-печна ситуація.

В Кремлі вже глибоко замислю-ються щодо кандидатури наступни-ка Нурсултана Назарбаєва. В Мо-скві докладатимуть значних зусиль, щоб мати там «свою» або принай-мні лояльну людину. Саме тому Ка-захстан зараз є найбільш вразливою державою. І з точки зору формуван-ня дієвих контрдій на стратегію РФ

вже зараз слід опрацьовувати меха-нізми протидії на тиск Кремля. В цьому плані Казахстан, як і в цілому регіон Центральної Азії, набувають стратегічного значення. Виведення регіону з орбіти впливів Кремля, формування дієвих стратегічних альтернатив для країн регіону, що природно та ефективно нівелюють тиск Кремля, стануть дійсно дієви-ми факторами зниження імпер-ських амбіцій Росії…

Саме Казахстан зараз виглядає найбільш вразливою державою

Виведення регіону з орбіти впливів Кремля, формування дієвих страте-гічних альтернатив для країн регіо-

ну, що природно та ефективно нівелюють тиск Кремля, стануть

дійсно дієвими факторами знижен-ня імперських амбіцій Росії…

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 травня 2016

22

Як в короткі терміни мобілізувати для оборони держави

максимальну кількість громадян.З початком військової агресії

РФ проти України було відновлено призов і країна де-факто поверну-лася до змішаного комплектування збройних сил (ЗС) – за контрактом та за призовом. Однак питання ефективного використання мобілі-заційних ресурсів в інтересах обо-рони держави, а також створення відповідного підготовленого резер-ву, досі залишається відкритим. З огляду на це, доцільним є ознайом-лення з досвідом країн, які в умо-вах обмежених людських ресурсів, використовуючи змішану систему комплектування своїх ЗС, можуть,

у разі необхідності, в короткі тер-міни організувати для захисту дер-жави достатню кількість військо-во-навчених громадян. Показовим в даному випадку є досвід сканди-навських країн.

Комплектування збройних сил особовим складом є не лише одні-єю з важливих складових частин військового будівництва, але й за-порукою ефективного протистоян-ня зовнішній агресії. Для України дане питання є більш ніж актуаль-ним. До недавнього часу, в державі ніяк не могли визначитись, яким чином комплектувати свої ЗС: одні говорили про необхідність збере-ження призову, інші – про перехід на 100% контрактну основу (при

«Скандинавське Чудо». Досвід для України

Ігор Федик, експерт з питань міжнародної безпеки ЦДАКР

Комплектування збройних сил особо-вим складом є не лише однією з

важливих складових частин військо-вого будівництва, але й запорукою

ефективного протистояння зовніш-ній агресії

23

цьому абсолютно не розуміючи що це таке). Проте, агресія Росії, фак-тично, розставила в даному питанні всі крапки над «і»: в країні було від-новлено призов та пройшло декіль-ка хвиль мобілізації. Звичайно, це були вимушені кроки, а не результат послідовної воєнної політики дер-жави. В той же час вони чітко пока-зали, що для України (яка в умовах зовнішньої агресії може розрахову-вати тільки на себе) збереження призову, а відтак – комплектування ЗС за змішаним принципом, є най-ефективнішим способом отриман-ня достатньої кількості військовос-лужбовців та військово-навчених мобілізаційних ресурсів для захис-ту суверенітету та територіальної цілісності держави.

Більш того, за змішаний спосіб комплектування ЗС України гово-рять й такі фактори:• армії, що комплектуються

змішаним способом, більш ефективні при проведенні ши-рокомасштабних операцій з відбиття зовнішньої агресії;

• даний спосіб сприяє соціальному згуртуванню молодих людей, які є вихідцями з різних класових, етнічних, релігійних та культур-них прошарків суспільства;

• при змішаному комплектуванні забезпечується більш ефективна взаємодія між державою та її громадянами;

• в такий спосіб забезпечується регулярне оновлення ЗС, а та-

кож можливість постійної підготовки військово-навчених мобілізаційних ресурсів дер-жави.Незважаючи на те, що вищезаз-

начені фактори вкотре підтверджу-ють доцільність комплектування української армії за змішаним принципом, відкритим залишаєть-ся не менш важливе питання: а яким чином це робити, щоб його ефективність для обороноздатнос-ті держави була максимальною. Частково, відповідь на нього мож-на отримати ознайомившись з до-свідом скандинавських країн (Фін-ляндія, Данія, Норвегія і Швеція), які комплектують свої ЗС за зміша-ним принципом і є на сьогодні од-ними з найбільш готових до від-биття зовнішньої агресії.

ФінляндіяНа сьогодні ЗС Фінляндії комп-

лектуються змішаним способом. Частка професійних військовос-лужбовців і громадян, що прохо-дять військову службу за призовом, складає відповідно 55% і 45%. У мирний час чисельність сил оборо-ни Фінляндії, загальній чисельнос-ті населення країни в близько 5,5 млн. чол., становить близько 23 тис. чол., включаючи 7 тис. цивіль-них службовців. Сили оборони військового часу становлять близь-ко 540 тис. чол., тобто, в 17 разів більше, ніж мирного. При цьому розгортання угруповання військо-

Даний спосіб сприяє соціальному згуртуванню молодих людей, які є

вихідцями з різних класових, етніч-них, релігійних та культурних

прошарків суспільства

24

вого часу проводиться протягом 72 годин. Військовий бюджет Фінлян-дії становить €2,9 млрд, що є 1,37% ВВП.

У стані постійної боєготовності знаходяться тільки ВПС і деякі під-розділи ВМС. У Сухопутних вій-ськах немає жодного з’єднання або частини за штатами воєнного часу. Вони знаходяться в навчальних центрах. Їх завданням є підготовка призовників і резервістів, а також забезпечення мобілізаційного роз-гортання, на що з боку керівництва держави звертається особлива ува-га.

На військову службу громадян Фінляндії закликають після досяг-нення ними 19-річного віку. Термін служби залежить від посади і вій-ськової спеціальності військовос-лужбовця: звичайних солдатів (стрілець, радист, водій категорії В)  — 6 місяців; солдатів, служба яких вимагає спеціальної підготов-ки (санінструктори, водії категорії С, метрологи, коректувальники вогню), — 9 місяців; солдатів, які виконують обов’язки молодшого командного складу (командири відділень, розрахунків, бойових машин і т. п.), а також проходять службу на посадах висококваліфі-кованих фахівців (механіки, водії категорії Е, водолази і т. п.), - 12 мі-сяців. Щорічно військову підготов-ку проходять 31 тис. призовників (з них 500 жінок) і 30 тис. резервіс-тів. В цілому строкову службу про-

ходять понад 80% всього призовно-го контингенту. В свою чергу, максимальна тривалість загальної професійної підготовки офіцерів, включаючи основну підготовку, навчання на курсах офіцерів в Ака-демії національної оборони, а та-кож курсах офіцерів Генерального штабу – становить 6 років.

Крім безпосередньої служби в силах оборони в державі також ак-тивно розвивається добровольча національна оборона. Її мета поля-гає в максимальному використанні ресурсів всього суспільства, осо-бливо парамілітарних та цивільних громадських організацій, в інтере-сах підвищення рівня обороноз-датності держави. За даний напря-мок, відповідає Міністерство оборони Фінляндії.

ДаніяКомплектування ЗС Данії здій-

снюється на основі закону «Про за-гальний військовий обов’язок» і шляхом набору військовослужбов-ців за контрактом. Відбір призо-вників здійснюється на конкурсній основі, так як кількість молодих людей, придатних і готових служи-ти в збройних силах значно пере-вищує потребу в них. Як правило конкурсний відбір призовників проходить підчас т.з. «Днів оборо-ни Данії». Відповідно до данського законодавства всі особи призовно-го віку чоловічої статі (з 19 років) зобов’язані брати участь в «Днях

Крім безпосередньої служби в силах оборони в державі також активно

розвивається добровольча націо-нальна оборона

25

оборони Данії», а жіночої – за ба-жанням. В рамках даних заходів, на основі поданих заяв та наявної потреби ЗС в особовому складі, Міністерство оборони (МО) оформляє контракти на добровіль-ній основі і визначає кількість не-обхідних призовників.

Термін строкової служби для ря-дового складу становить 7,5 - 11 мі-сяців, сержантів та офіцерів резерву - до 24. Початкова підготовка стро-ковиків проводиться в навчально-мобілізаційних полках і навчальних центрах видів ЗС. Її тривалість 1-3 місяці, після чого військовослужбов-ці направляються для проходження служби у військах. Після звільнення з дійсної служби рядові і сержанти зараховуються в резерв, в якому вони перебувають до досягнення 35-річного віку. Після досягнення за-значеного віку, військовозобов’язані переводяться в війська місцевих сил оборони.

На службу за контрактом при-ймаються військовозобов’язані у віці від 17 до 30 років. У збройних силах Данії встановлено два види контракту: короткостроковий (27 - 72 місяці) і тривалий (до досягнен-ня 45 років з можливістю продо-вження до 60). Кадровий офіцерський склад готується у вій-ськових училищах видів ЗС. Вищу військову освіту офіцери отриму-ють у військовій академії.

Загалом, на сьогодні чисель-ність ЗС Данії, при населенні краї-

ни в 5,7 млн. чол., нараховує понад 15 тис. військовослужбовців та майже 5 тис. цивільних. В свою чергу чисельність військово-навче-ного резерву становить 12 тис. чол. Військовий бюджет Данії стано-вить близько $3 млрд, що є 1,3% ВВП.

Крім регулярних військ, в країні діє нерегулярна воєнізована органі-зація «Хемверн» («Національна гвардія»), яка комплектується на добровільній основі і призначена для вирішення допоміжних завдань в інтересах збройних сил. Чисель-ність «Хемверна» становить близь-ко 51 тис. чол. Підрозділи організа-ції мають високу мобілізаційну готовність. На їх збір по тривозі від-водиться 4-6 годин, а оскільки вій-ськова форма, особиста зброя та бо-єприпаси до неї зберігаються вдома або на робочих місцях, то підрозді-ли практично відразу ж після при-буття на збірні пункти готові до ви-конання завдань. При переведенні ЗС на військовий стан, «Хемверн» передається в підпорядкування ко-мандирів військових округів сухо-путних військ, BMС і військово-по-вітряних баз.

НорвегіяЗбройні сили Норвегії склада-

ються з регулярної армії і, як і в Да-нії – з «Хемверна», який формуєть-ся з громадян, що мають досвід військової служби. Загалом, чи-сельність ЗС Норвегії за штатами

У збройних силах Данії встановлено два види контракту: короткостро-ковий (27 - 72 місяці) і тривалий (до досягнення 45 років з можливістю

продовження до 60).

26

мирного часу, при населенні країни в 5,2 млн. чол., становить понад 29 тис. чол., а у воєнний час їх чисель-ність перевищує 300 тис. Військо-вий бюджет Норвегії становить близько $7 млрд, що є 1,2% ВВП.

Комплектування ЗС Норвегії здійснюється за змішаним принци-пом. Також, законодавством перед-бачена і альтернативна служба, проте її вибирають лише 4% призо-вників, оскільки в країні прийнято вважати, що кожен чоловік пови-нен хоча б одну зиму провести на військовій службі.

Відповідно до Конституції Нор-вегії, всі придатні громадяни чоло-вічої статі зобов’язані служити в ЗС. Призовний вік починається з 19 років, і триває до 44. Доброволь-ці можуть призиватись з 17 років, а у військовий час – і з 16. Кількість призовників, які проходять почат-кову військову підготовку, визна-чається керівними документами збройних сил. При цьому осно-вною метою ЗС в даному випадку є забезпечення того, щоб дану підго-товку проходили найбільш квалі-фіковані і найбільш мотивовані призовники.

Особливість Норвегії полягає в тому, що у 2014 р. парламент країни прийняв новий Закон «Про вій-ськову службу», в якому йшлося про те, що жінки підлягають при-зову до лав ЗС так само, як чолові-ки. Зокрема, всі придатні до вій-ськової служби жінки у віці від 19

до 44 років зобов’язані відслужити в ЗС 19 місяців. В 2016 р. буде пер-ший призов жінок 1997 року наро-дження.

Загалом, ініціатива щодо обов’язкової військової служби для всіх громадян незалежно від статі, робить Норвегію першою країною в Європі і четвертою в світі, яка прийняла таке рішення в мирний час.

Основу «Хемверн» складають громадяни, які пройшли 3-6 місяч-ний курс підготовки в армії і по-вернулися додому. Вдома у них збе-рігається спорядження і одяг, а починаючи з 2000-х років – і зброя. Загальна чисельність «Хемверна» - 45 тис. чоловік.

ШвеціяДо 2010 року в Швеції діяла змі-

шана система комплектування збройних сил - на основі закону «Про загальний військовий обов’язок» і прийому на службу в добровільному порядку (за контр-актом). Військовозобов’язаними вважались чоловіки у віці від 18 до 47 років. Термін дійсної військової служби становив 7,5 - 15 місяців в залежності від виду збройних сил і спеціальності.

Після закінчення дійсної служ-би військовозобов’язані зарахову-вались в резерв і приписувались до конкретних підрозділів. При цьому командування прагнуло до того, щоб протягом всього періоду пере-

Комплектування ЗС Норвегії здій-снюється за змішаним принципом.

Також, законодавством передбаче-на і альтернативна служба, проте

її вибирають лише 4% призовників

27

бування в резерві резервісти про-ходили службу в одному підрозділі або частині. Її особовий склад кож-ні 3-4 роки призивався на перепід-готовку.

На сьогодні Швеція, при насе-ленні в близько 9,7 млн. чол., має діючу армію чисельністю в 20 тис. чол. Військовий бюджет країни становить близько $5,8 млрд, що є 1,24% ВВП.

Комплектування ЗС відбуваєть-ся на контрактній основі. Новобра-нець підписує контракт, і протягом трьох місяців проходить інтенсив-ну базову підготовку. Після цього слідує 9-місячний період служби в ЗС. Після закінчення цього терміну він стає солдатом запасу або може підписати контракт на подальшу службу.

Підготовка молодших команди-рів здійснюється в школах і на різ-них курсах під час дійсної військо-вої служби. Офіцерський склад готується у військових училищах видів збройних сил. Термін навчан-ня два роки. Особлива увага приді-ляється формуванню корпусу офі-церів резерву, який у військах військового часу становитиме до 70% офіцерів (в сухопутних вій-ськах в ротній ланці – близько 85%).

Проте, нещодавно, у зв’язку з ситуацією в Україні та міграційною кризою в Європі, МЗС Швеції М.Валльстрем виступила за від-новлення призову на військову та

альтернативну цивільну службу. За її словами, вона підтримує «новий, незалежний від статевої приналеж-ності варіант військового обов’язку з військовою і цивільною складо-вою».

Крім того, як і в інших сканди-навських країнах, в Швеції діє «Хемверн», який представляє со-бою воєнізовану нерегулярну орга-нізацію, яка комплектується на до-бровільній основі і налічує 22 тис чол., організованих в 300 рот в 70 батальйонів. Для управління «Хем-верном», організації навчань, бойо-вої підготовки та проведення мобі-лізації територія країни розділена на відповідні райони і ділянки.

***Виходячи з досвіду скандинав-

ських країн, слід зазначити, що в основі організації сил оборони України повинен бути варіант, коли в країні в мирний час існують висо-ко професійні і оснащені сучасним озброєнням і військовою технікою ЗС, а також надійний резерв по-стійної готовності, готовий в най-коротші терміни бути відмобілізо-ваним і виконувати завдання за призначенням. Він повинен прохо-дити регулярну бойову підготовку, причому не на папері, а реально в полі, як самостійно так і з бойовим залагодженням частин і підрозді-лів та практичними стрільбами.

Крім того, слід активно розвивати діяльність нерегулярних воєнізова-них організацій таких як, наприклад,

Поряд з патріотичним вихованням, заохочення до служби в ЗС чи участі в інших воєнізованих формуваннях, має відбуватись на основі пропону-

вання їм широкого «соціального пакету»

28

скандинавський «Хемверн», який би комплектувався на добровільній основі і додавав би основним силам оборони країни військово-навчений і високо мотивований особовий склад. А для цього повинна вестись робота серед населення і особливо – серед молодих людей. Поряд з патріо-тичним вихованням, заохочення до служби в ЗС чи участі в інших воєні-зованих формуваннях, має відбува-тись на основі пропонування їм ши-рокого «соціального пакету».

При цьому слід наголосити, що все вищезазначене можливе лише при системному і послідовному підході до нього як державного, так і військового керівництва України,

а також за відповідного фінансу-вання. Безумовно, в такому випад-ку навантаження на оборонний бюджет України буде суттєвим, але іншого вибору в держави на сьо-годні немає. Тому, формула «міні-мально необхідна кількість солдат + велика кількість кадрових офіце-рів і унтер-офіцерів + військово-навчений резерв + постійна бойова підготовка = мобілізація в короткі терміни необхідної кількості сил оборони» має стати основою фор-мування Української Армії майбут-нього. І чим швидше даний процес буде запущено, тим ефективнішим надалі буде протистояння різним агресіям, «гібрессіям», тощо.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 травня 2016

29

На первый взгляд, к весне 2016 года путинская Россия имеет пово-ды для оптимизма. Острая кризис-ная встряска как будто преодолена, стоимость бочки нефти, пусть и с периодическими откатами, мед-ленно растёт, приближаясь к зало-женному в бюджет уровню в 50 долларов, а на внешних фронтах нехватка крупных успехов компен-сируется отсутствием серьёзных провалов. Но на фоне призрачной стабилизации много шума надела-ла новость о решении Путина соз-дать новую силовую структуру, подчиняющуюся лично президен-ту. Большинство наблюдателей со-шлись во мнении, что подобные действия говорят об опасениях

властей и подготовке к возможным попыткам расшатывания обста-новки внутри страны. Возникает ряд вопросов – прежде всего, так ли крепка РФ, как хочет показать-ся, и какие вызовы ожидают её в ближайшем будущем?

Апокалиптические прогнозы ка-сательно тотального коллапса РФ и её интеграционных проектов, конеч-но, преувеличены и несостоятельны. Антикризисная стратегия властей, львиную долю которой составило перекладывание всего бремени кри-зиса на население ради сохранения резервов и «макроэкономической стабильности» (главным образом, стабильности коррупционной рен-ты, получаемой правящей кастой),

Аналітичні розробки

Россия: попытки решения геополитиче-ских задач путем реализации региональ-ных притязаний

Дмитрий Козлов, руководитель Лаборатории анализа личности ЦИАКР

На внешних фронтах нехватка крупных успехов компенсируется

отсутствием серьёзных провалов

30

всё же принесла свои плоды и по-грузила страну в депрессивное за-тишье, обеспечив сползание РФ в рецессию без политической и со-циальной турбулентности. Однако целый ряд любопытных моментов указывает на нарастание тревоги в рядах политической элиты путин-ской России и первых тревожных симптомах грядущего системного кризиса, большая часть причин ко-торого была заложена задолго до событий последних лет, а многие и вовсе преследуют российскую го-сударственность на протяжении едва ли не всей её истории.

Например, весьма красноречи-во характеризует перспективы Рос-сии такой на первый взгляд незна-чительный факт. 16 апреля 2016 года Новый банк развития БРИКС объявил о предоставлении первого пакета кредитов на 811 миллионов долларов. Из них 300 миллионов получит Бразилия, 250 миллио-нов — Индия, 180 достанется Юж-ной Африке и 81 миллион получит Китай. Россия  — единственная страна-соучредитель банка, кото-рая не получит ничего. И дело здесь не в том факте, что Россию кто-то обделил, тем более что в следую-щих пакетах кредитов уже заявле-но российское участие. Важен дру-гой момент: первые кредиты банка БРИКС выдавались под инноваци-онные проекты в энергетической сфере. А у самой большой страны мира, обладающей невообразимым

потенциалом для развития альтер-нативной энергетики, ни одного подобного проекта не нашлось. Все силы российской дипломатии в это время была направлены на перего-воры с другими нефтедобывающи-ми странами в Дохе, целью кото-рых была заморозка добычи нефти, а результатом стал очередной про-вал. Однако вряд ли подобные сигналы могут заинтересовать российскую элиту — закостенелая и погрязшая в мышлении 20-го века, продолжающая считать «зе-лёную» энергетику очередной бес-толковой причудой Запада, она продолжит делать ставку на энер-гетику прошлого, оставляя страну без будущего и обрекая на отста-лость и стагнацию. И это на фоне стремительного развития новых энергетических технологий уже не только в западных государствах, но и в Китае.

Другим любопытным моментом является активная скупка Россией золота на мировых рынках. В фев-рале 2016-го Банк России и вовсе стал крупнейшим покупателем жёлтого металла среди мировых центробанков. Государственные СМИ, как обычно, преподносят подобные действия как очередной «хитрый план партии и правитель-ства», который обрушит доллар и повергнет в прах загнивающих американских капиталистов.

На самом же деле причина скуп-ки золота куда прозаичнее — оче-

Закостенелая и погрязшая в мышлении 20-го века, продолжаю-

щая считать «зелёную» энергетику очередной бестолковой причудой

Запада, она продолжит делать ставку на энергетику прошлого, оставляя страну без будущего и

обрекая на отсталость и стагнацию

31

видное стремление нарастить ре-зервы. В настоящее время их объем составляет около 390 миллиардов долларов. На золото приходится порядка 15 процентов — 1446,3 тонны. В течение трёх-пяти лет Центробанк планирует увеличить резервы до 500 миллиардов долла-ров. В том числе и за счет золота.

Золото — актив, не приносящий больших доходов. Единственным его неоспоримым преимуществом является надёжность. В случае ка-таклизмов и потрясений, когда сто-имость других активов рухнет, зо-лото, вероятно, сохранит основную ценность. Поэтому его, как прави-ло, скупают для страховки от все-возможных рисков. И если россий-ская верхушка, не склонная отдавать рубль, чтобы получить два, и понимающая прибыль мак-симально упрощённо и примитив-но, сегодня скупает золото (цена которого на рынках падает), — зна-чит, в Кремле осознают — чёрные дни российской экономики, веро-ятно, всё ещё впереди.

Ещё одним косвенным призна-ком наметившихся под покровом иллюзорной путинской «стабиль-ности» тектонических сдвигов яв-ляется развернувшаяся в последнее время в стране активная экономи-ческая дискуссия. В более откры-тых государствах дебаты об эконо-мическом курсе не являются чем-то примечательным и необычным, но в России сам факт подобной поле-

мики отражает огромные трудно-сти, которые испытывает система. Центральный банк ведёт консерва-тивную политику, придерживаясь плавающего валютного курса, в то время как правительство разрыва-ется между мерами экономического стимулирования и затягиванием поясов. Со всех сторон звучат хао-тичные рекомендации экономистов разного толка, выступающих с раз-ных идеологических платформ, со-веты которых порой радикальны и абсолютно несовместимы. Зачастую к ним прислушивается экономиче-ский блок правительства, пребыва-ющий в растерянности. Подобная ситуация крайне нехарактерна для путинской России и скорее напоми-нает эпоху Ельцина или даже более ранний период агонизирующего перестроечного СССР.

При этом даже в ЦБ – неруши-мом оплоте ортодоксальной поли-тики, возглавляемом Эльвирой На-биуллиной, — имеется множество внутренних проблем. В январе, когда российские предпринимате-ли уже критиковали жёсткую ва-лютно-кредитную политику Наби-уллиной, Дмитрий Тулин, недавно назначенный первым заместителем председателя правления банка, вы-ступил за отказ банка от прежнего курса и начало выдачи целевых и субсидированных кредитов. Наби-уллина при демонстративной под-держке президента Путина отдела-лась от этой инициативы, но

В России сам факт подобной поле-мики отражает огромные труднос-ти, которые испытывает система

32

критика за пределами ЦБ продол-жается и не стихает.

При всём этом сам Путин и его окружение явно разрываются между либеральным подходом, которого придерживаются многие в экономи-ческом блоке правительства во главе с Дмитрием Медведевым, и курсом на внедрение элементов плановой эко-номики, который, в числе прочих, проповедует влиятельный экономист левого толка Сергей Глазьев. По всей видимости, недавнее назначе-ние Алексея Кудрина (подробнее ниже) главой Центра стратегических разработок и заместителем председа-теля Экономического совета при пре-зиденте РФ говорит о предпочтитель-ности привычного для Путина либе-рального варианта: не стоит забывать, что в России за всей великодержав-ной и «брежневской» по духу ритори-кой стоят люди предельно (или даже запредельно) рыночные. Хотя про-грамма, предлагаемая Кудриным, и взгляды нынешнего премьера Медве-дева слабо сочетаются, что в про-шлом служило причиной конфлик-тов (и, во многом, отставки Кудрина), и сегодня говорит о неоднозначной, шаткой ситуации в конструкции пра-вящей элиты. А взгляды сторонников плановой модели —вплоть до автар-кии — популярны у представителей силовых структур, на которые опира-ется режим.

Другой неявный маркер надви-гающихся перемен – событие, скуч-нее которого, на первый взгляд, в

российской политической жизни нет ничего. Это грядущие парла-ментские выборы. Назначение гла-вой Центризбиркома бывшего ом-будсмена Эллы Панфиловой, уже успевшей резко отреагировать на грубые нарушения избирательного законодательства (отмена досроч-ного голосования в Барвихе), про-будила у многих оптимистов на-дежду, если не на честные выборы, то хотя бы на зачатки реальной конкуренции. Эти надежды удиви-тельным образом частично оправда-ны – по той парадоксальной причи-не, что некоторая конкуренция на выборах сегодня даже выгоднее для Кремля, чем прежние традиционные фальсификации в пользу «Единой России». После аннексии Крыма в России прежняя модель мягкой ав-тократии с опорой на правящую партию окончательно уступила ме-сто абсолютизму, при котором устойчивость режима обеспечивает-ся пропрезидентским консенсусом всех легальных политических сил. Кроме того, некоторое уменьшение влияния единороссов автоматиче-ски приведёт к снижению аппарат-ного веса Дмитрия Медведева, и без того потерявшего ряд позиций за по-следние «суровые» годы. В подобных условиях на более пёстром полити-ческом фоне консолидирующая фи-гура «отца нации» лишь проявится ещё ярче и контрастнее. Однако по-добные манёвры чреваты определён-ной дестабилизацией и возможной

В подобных условиях на более пёстром политическом фоне консо-

лидирующая фигура «отца нации» лишь проявится ещё ярче и контр-

астнее

33

активностью реальной оппозиции. Опасность не стоит переоценивать, однако Владимир Путин всегда был склонен перестраховываться. И здесь самое время перейти к наибо-лее очевидному, широко известному факту, красноречиво свидетельству-ющему о царящих в Кремле опасени-ях. Речь, конечно же, о создании Ро-сгвардии.

На самом деле решение о созда-нии новой структуры не назовёшь сенсационным. Слухи о подготовке к созданию в РФ Национальной гвардии, подчинённой лично пре-зиденту, ходили ещё в 2012 году (в частности, был показательный ма-териал в «Независимой газете» от 2 апреля 2012 г). Однако сегодня реа-лизация этого замысла не без осно-ваний вызвала бурю в СМИ. Трак-товка однозначна  — укрепление личной власти президента в пред-дверии возможных потрясений, превентивное купирование вну-триэлитных угроз и возвышение одного из «придворных борцов», личного телохранителя Путина - Виктора Золотова (подробнее ниже).

Конечно, создание новой струк-туры – шаг больше символический. В способности Путина контроли-ровать силовиков, в том числе, и через того же Золотова, возглав-лявшего ВВ МВД РФ, на базе кото-рых и создаётся Росгвардия, и пре-жде не вызывала ни у кого сомнений. Однако путинская Рос-

сия сегодня – это, по сути своей, постмодернистский медиапроект, в котором политические жесты важ-нее реальных дел, а политтехноло-гии часто подменяют собой поли-тику. И в этом контексте Росгвардия — ещё одно напомина-ние внутренним оппонентам, кто в доме хозяин. Впрочем, сам факт не-обходимости таких информацион-ных телодвижений уже вызывает подозрения в устойчивости власти ВВП и элиты в целом.

Персональный состав правя-щей в России группировки в целом остаётся неизменным. Ниже крат-кий и далеко не исчерпывающий список ключевых фигур.

Сергей ИвановРодился в 1953 году в Ленингра-

де. Закончив отделение переводчи-ков филологического факультета ЛГУ, Иванов некоторое время изу-чал английский язык в Великобри-тании, а по возвращении из-за ру-бежа связал свою судьбу со спецслужбами, поступив в 1975 году (в один год с будущим прези-дентом РФ) на службу в КГБ. В местном отделении Комитета он и познакомился с молодым старшим лейтенантом юстиции Владими-ром Путиным, с которым с тех пор поддерживает крепкую дружбу. В 1976 году Иванов окончил высшие курсы КГБ в Минске, четырьмя го-дами позже – Краснознамённый институт КГБ СССР. До 1985 года

Внезапный окончательный разгром оппозиции – в частности, предста-

вителей влиятельной, и запрещённой осенью 2016 года

Партии исламского возрождения Таджикистана – окончательно

разрушил поствоенный консенсус элит, до сих пор обеспечивавший

стабильность в стране

34

Иванов работал в резидентуре в Финляндии, затем — в Кении.

В отличие от своего друга и колле-ги, сориентировавшегося в стреми-тельных изменениях и трансфор-мациях охваченной Перестройкой страны, Иванов не покидал спец-службы ни во время ГКЧП, ни по-сле окончательного разрушения Со-ветского Союза. Демонстрируя, с одной стороны, консерватизм и куда меньшую, чем у Путина, чувствитель-ность к переменам, а с другой – незы-блемую верность родному ведомству, независимо от его названия и госу-дарственной принадлежности. С 1991 по 1998 год Иванов продолжал рабо-ту в структурах Службы внешней разведки РФ, закончив службу в должности первого замдиректора Ев-ропейского департамента СВР. После августовского дефолта 1998-го Сер-гей Иванов стал начальником депар-тамента, прогноза и стратегического планирования и по совместительству заместителем директора Федераль-ной Службы Безопасности, возглав-ляемой Путиным.

Вскоре Ельцин оставил кресло президента, и для Сергея Борисо-вича, как и для его протеже, насту-пил звёздный час. Так, 15 ноября 1999 года он стал секретарём Сове-та безопасности России и его по-стоянным членом, продолжая за-нимать этот пост при назначении и министром обороны, и заместите-лем Председателя Правительства, вплоть до 2007 года, когда рост

влияния Сергея Борисовича нео-жиданно остановился. К тому вре-мени многие уже прочили ему роль преемника Путина, чей второй срок подходил к концу. Однако ставка неожиданно была сделана на формально более прозападного и либерального Дмитрия Медведе-ва. Причин для подобного шага могло быть несколько. С одной сто-роны, несмотря на близкие отно-шения с Путиным, Иванов неодно-кратно демонстрировал властность и превосходство, позволяя себе едва ли не покровительственное отношение к ВВП, который, по не-которым данным, даже завидует Иванову как более успешному раз-ведчику. Также против кандидату-ры Сергея Борисовича могли сы-грать и кремлёвские интриги: известны весьма непростые отно-шения Иванова с другим путин-ским «царедворцем» Игорем Сечи-ным. Если же придерживаться версии о контроле над всем проис-ходящим в Кремле со стороны крупнейших финансово-промыш-ленных групп и олигархов, которые и определяют будущее «лицо» госу-дарства, то выбор в пользу Медве-дева мог быть сделан с целью изме-нить имидж России на Западе, уже становившийся конфронтацион-ным и всё чаще характеризовав-шийся терминами «авторитаризм» и «диктатура». По всей видимости, в те годы правящие круги России ещё не были готовы вести себя с

35

Западом и внутренней оппозицией более решительно и вызывающе, фактически «назначая» президен-том очередного чекиста, даже пре-восходящего Владимира Путина градусом антиамериканизма. Про-тив Иванова могло сыграть и край-не нетипичное для современной России отсутствие связей с круп-ным бизнесом: хотя его сыновья и занимали высокие должности в крупных банках, на фоне осталь-ной российской элиты Сергей Бо-рисович выглядит едва ли не аске-том, что в сочетании с куда большим, нежели у Путина, опы-том КГБиста и известной неприяз-нью к Западу делает его фигурой весьма устрашающей.

Так или иначе, но президентом стал Дмитрий Медведев, а Сергей Иванов получил весьма скромный пост вице-премьера, курируя раз-витие ВПК, транспорта и связи. Впрочем, если отношения Иванова с Путиным и переживали охлажде-ние, то ещё до начала событий в Украине они значительно потепле-ли. После повторного возвращения в Кремль Путин, напуганный и разъярённый Болотной площадью, ужесточил внутреннюю политику и создал своего рода параллельную правительству Медведева админи-страцию, напоминающую совет-ское Политбюро. Этот небольшой круг лиц, зачастую занимающих не слишком высокие официальные должности, начал определять по-

литику России в куда большей сте-пени, нежели официальные мини-стры и «карманный» премьер. Медведевская «оттепель» закончи-лась, едва успев начаться.

Рост националистических и ан-тизападных настроений резко воз-высил ушедших, казалось бы, в тень силовиков, и в 2011 году Ива-нов вернулся на сцену. Быстро вос-становив утраченные позиции, Сергей Борисович занял ключевой пост главы Администрации прези-дента и стал фактически вторым человеком в государстве. Объяв-ленная Путиным антикоррупцион-ная кампания использовалась им для сведения счётов с Медведевым и людьми из команды премьера, стремительно терявшими влияние, и привела к ещё большему ослабле-нию либерального лагеря. В част-ности, именно Иванов упоминался в СМИ как главный инициатор увольнения Сердюкова с поста ми-нистра обороны.

Делая ряд заявлений о верно-сти путинскому курсу и лично пре-зиденту, Иванов прозрачно наме-кал на наличие собственных амбиций лидера. Оценивая его перспективы в случае ухода Пути-на, следует отметить, что Сергей Борисович в какой-то степени яв-ляется доведённой до максимума, почти карикатурной версией Пу-тина. Нехаризматичный, но жёст-кий и властный, приверженец дальнейшего ужесточения вну-

36

тренней и внешней политики, уда-лённый (в отличие от Путина) от финансового «поводка» олигархов, способных сдерживать его амби-ции, Иванов может заставить всех противников Путина как внутри, так и за пределами России вспоми-нать Владимира Владимировича едва ли не с ностальгией. Вероят-ность подобного выбора преемни-ка сегодня не слишком велика, ведь в таком случае произойдёт своего рода «замена Путина на Путина», что устроит консерваторов и наци-оналистов, но не оппозицию и За-пад, где сильно желание простить России что угодно в обмен на хотя бы призрачную либерализацию ре-жима. К тому же против Иванова наверняка единым фронтом высту-пят олигархи из путинского окру-жения, которых пугает вопиющая дистанцированность Иванова от объединяющих правящую элиту «рыночных» идеалов дикого капи-тализма.

Игорь СечинВ биографии Сечина присут-

ствует два практически обязатель-ных для людей из окружения Пути-на компонента, как минимум один из которых есть в прошлом каждого из приближённых к президенту: связь со спецслужбами, а также ранний опыт рыночной деятельно-сти и ведения бизнеса в советских внешнеторговых организациях. Земляк Путина, Игорь Сечин ро-

дился в Ленинграде 7 сентября 1960 года в семье заводских рабочих. По-ступив на филологический факуль-тет в ЛГУ им.Жданова, Сечин, изу-чавший португальский, незадолго до окончания вуза, в 1982-м был от-правлен в охваченную гражданской войной бывшую португальскую ко-лонию Мозамбик, правительству которой оказывал помощь СССР. Подобная командировка в те годы, конечно же, вряд ли была возможна не по линии КГБ, хотя официаль-ных документов, подтверждающих связь Сечина с Комитетом, никто никогда не видел.

После возвращения из Африки два года спустя Сечин завершил учёбу, получив специальность фи-лолога-романиста, преподавателя французского и португальского языков. Затем последовала служба в армии. Сечин служил в туркмен-ской пустыне, где в то время распо-лагался международный центр подготовки специалистов ПВО, об-учавший военных из африканских стран. Затем Сечина вновь отправ-ляют на Чёрный континент – на этот раз в Анголу, также раздирае-мую междоусобной войной. Там Сечин занимался широким спек-тром военных вопросов, в том чис-ле, некоторое время был советни-ком командующего ВМС Анголы, а также работал в группе зенитно-ракетных войск.

Вернувшись из Африки, Игорь Иванович работал в структурах

Нехаризматичный, но жёсткий и властный, приверженец дальнейше-

го ужесточения внутренней и внешней политики, удалённый (в

отличие от Путина) от финансово-го «поводка» олигархов, способных

сдерживать его амбиции, Иванов может заставить всех противни-

ков Путина как внутри, так и за пределами России вспоминать

Владимира Владимировича едва ли не с ностальгией

37

специализированного внешнетор-гового объединения «Техноэк-спорт», через которое осуществля-лись поставки за рубеж промышленного и другого обору-дования для объектов и предприя-тий, в создании которых участво-вал СССР. Затем Сечин некоторое время работал в иностранном от-деле ЛГУ, отвечавшем за выезд пре-подавателей и студентов за рубеж. Здесь и произошло судьбоносное знакомство Игоря Ивановича с по-мощником проректора по между-народным связям  — Владимиром Путиным.

На некоторое время пути буду-щих кремлёвских титанов разо-шлись, когда Сечин перешёл на ра-боту в исполком Ленсовета, где занимался развитием и укреплени-ем братских связей между города-ми-побратимами - Ленинградом и Рио-де-Жанейро. Но уже в 1991-м году они вновь встретились в аппа-рате нового мэра Петербурга Соб-чака, заместителем которого стано-вится Путин. Будущий хозяин Кремля пригласил Сечина на долж-ность секретаря. С этого момента карьеры Путина и Сечина шли па-раллельным курсом.

До 1996 года Сечин занимал различные должности в возглавля-емом Путиным комитете по внеш-неторговым связям мэрии Санкт-Петербурга. Затем, после поражения Собчака на губернатор-ских выборах Игорь Иванович

вслед за своим другом и покрови-телем перебрался в столицу. Как впоследствии указал в своей книге «От первого лица» сам Путин: «Когда я поехал работать в Москву, он попросился со мной. Я его взял». Чем закончится поход ВВП в выс-шие эшелоны российской власти, в те годы не мог предположить ни-кто, однако Сечин без лишних уго-воров последовал за Путиным, проявив качество, которое отмеча-ли ещё его коллеги по Анголе: вер-ность. Именно личная верность и преданность, столь ценимая буду-щим российским лидером, опреде-лили будущее Сечина не только как влиятельного политического дол-гожителя и члена неформального нового «политбюро», но и началь-ника своего рода «теневого отдела кадров» Кремля, занимающегося подбором и проверкой нужных правящему режиму людей, а также разного рода «деликатными пору-чениями» по связям между Пути-ным и людьми, с которыми прези-дент в силу разных причин не может контактировать публично. В сферу, отведённую Игорю Ивано-вичу, по некоторым данным, вхо-дит и работа с неугодными режиму посредством указаний МВД, Счёт-ной палаты и Генпрокуратуры кон-кретными объектами их «при-стального внимания». Сечин продолжил выполнять роль «визи-ря» при «султане» Путине и после возвышения последнего, оказав-

38

шись в рядах «путинцев первого призыва», образовавших переход-ную администрацию после отстав-ки Ельцина. Как и положено «серо-му кардиналу» и подобно другим высшим российским «сановни-кам», Сечин обладает колоссаль-ной властью, отнюдь не соответ-ствующей весьма скромным официальным должностям в Ад-министрации Президента. Отсут-ствие броских внешних признаков власти и титулов вообще отличает ближайших соратников Путина и является, вероятно, проявлением профессиональных привычек «ры-царей плаща и кинжала».

В 2004-м году, после начала вто-рого президентского срока Путина, Сечин сохранил пост главы прези-дентской Администрации. Однако теперь многолетняя верность нача-ла вознаграждаться материально: Игорь Сечин был избран в совет ди-ректоров (и через месяц стал его председателем) нефтяной компании «Роснефть». Будучи на тот момент шестой по объёмам добычи нефти компанией в России, «Роснефть» Сечина начала стремительно погло-щать конкурентов, прирастая акти-вами разгромленного «ЮКОСа» Ходорковского (по признанию са-мого опального олигарха, именно Сечин стоял за его травлей) и свое-го главного конкурента  — компа-нии «ТНК-ВР», ставшей частью «Роснефти» в марте 2013-го. Моно-полизация нефтяного рынка, пре-

вратившая Сечина в олигарха, про-исходила в рамках общей политики Путина по укрупнению игроков в ключевых секторах экономики, фактической национализации стра-тегически важных отраслей и созда-нию мощных госкорпораций в рам-ках формируемого российского госкапитализма. В значительной степени именно Сечин является ар-хитектором грандиозного перерас-пределения капитала и замены ель-цинской олигархии на преданных Путину магнатов нового типа – так называемых «силогархов», одной ногой стоящих в бизнесе, а дру-гой — в мире спецслужб. Верность и скромность приносят свои диви-денды: по сведениям журнала Forbes (впоследствии вынужденного опро-вергнуть эту информацию после су-дебного иска Сечина), только за 2013 год Игорь Иванович получил около 50 миллионов долларов чи-стого дохода. Воистину, «блаженны кроткие, ибо они наследуют землю».

Ещё недавно российская и зару-бежная пресса обсуждала перспек-тивы противостояния двух основ-ных претендентов на роль преемника Путина и стоящих за ними кланов — Игоря Сечина, и Дмитрия Медве-дева. Противоборство условных «консерваторов-государственни-ков» Сечина и «системных либера-лов» Медведева фактически опреде-ляло всю политическую повестку после «второго пришествия» Пути-на. Ушедший в бизнес Сечин, каза-

Противоборство условных «консер-ваторов-государственников» Сечи-

на и «системных либералов» Медве-дева фактически определяло всю

политическую повестку после «второго пришествия» Путина

39

лось, утратил часть аппаратных по-зиций, а его возросшая публичность будто бы указывала на желание по-кончить с образом «серого кардина-ла». Однако стремительное измене-ние геополитической обстановки в 2014-м году нанесло сокрушитель-ный удар по аппаратным позициям Дмитрия Анатольевича, фактически лишившегося своих людей в рядах силовиков и среди глав регионов, и сильно поубавившего в политиче-ском весе. После начала конфронта-ции с Западом Медведев, как глава прозападного лобби в Кремле, поте-рял неформальное влияние, оконча-тельно превратившись в «техниче-ского премьера», и даже некоторый рост влияния «системных либера-лов» в 2016-м, на фоне тяжёлого эко-номического кризиса и некоторого охлаждения международной обста-новки, скорее обеспечивает диви-денды Кудрину  — старому против-нику Медведева.

Несмотря на тот факт, что низкие цены на нефть автоматически долж-ны были несколько снизить и адми-нистративный вес Сечина, крах Медведева нивелировал эту досад-ную неприятность, а сохраняющаяся роль «адъютанта его превосходи-тельства» и личная преданность Пу-тину делают Сечина практически не-сокрушимым политически.

Дмитрий РогозинВ средневековой Европе при

дворах монархов и аристократов

редко когда не присутствовал шут — человек, в обязанности ко-торого, помимо увеселения хозяи-на и его гостей, часто входили и за-вуалированные дипломатические выпады в форме оскорблений, кривляний и скабрезностей, неу-местных в официальном общении привилегированных элит. В эпоху Просвещения шуты постепенно сошли с исторической сцены, но в постсоветских государствах, обла-дающих целым рядом признаков феодализма, они  — пусть и в не-сколько осовремененной ипоста-си — продолжают существовать. И, конечно же, присутствуют в медиа-пространстве близкой к абсолю-тизму путинской России. Хотя главный скоморох ельцинской эпо-хи Владимир Вольфович Жири-новский всё ещё порой сотрясает медиасферу экстравагантными вы-сказываниями, его звёздный час давно миновал, публике внутри страны и за рубежом он приелся, и роль старшего придворного шута плавно перешла к другому челове-ку  — зампреду правительства РФ, экс-лидеру партии «Родина» Дми-трию Рогозину.

Пусть сегодня он, на первый взгляд, и стал лишь глашатаем не-уместных в лексиконе официаль-ного Кремля радикальных и порой полубезумных идей, — в недавнем прошлом Рогозин представлял со-бой довольно серьёзную потенци-альную угрозу российским властям

Сохраняющаяся роль «адъютанта его превосходительства» и личная преданность Путину делают Сечи-

на практически несокрушимым политически

40

в лице лидера весьма влиятельной и набирающей популярность пар-тии националистической оппози-ции. История трансформации Иго-ря Олеговича из перспективного политика-националиста в ради-кального клоуна отлично иллю-стрирует излюбленную ещё со вре-мён Руцкого и генерала Лебедя стратегию Кремля по избавлению от опасных конкурентов путём об-мена их политического капитала на небольшой кусок государственно-го «пирога». Впрочем, помимо шу-товских обязанностей, Рогозин в российском политикуме выполня-ет и другие, куда более серьёзные функции, менее известные широ-кой публике.

Д.Рогозин родился в Москве 21 декабря 1963 года. Получив диплом журналиста в МГУ (1986) и с отли-чием окончив экономфак Универ-ситета макрсизма-ленинизма при московском комитете КПСС, Рого-зин поступает на работу в Комитет молодёжных организаций СССР. Поучаствовав в нескольких недол-говечных политических и бизнес-проектах начала 1990-х, Рогозин вместе с Сергеем Глазьевым и Алек-сандром Лебедем в марте 1993-го создал народно-патриотическое движение Конгресс русских общин, объединяющее русские землячества и общественно-политические орга-низации национальных автономий РФ, бывших республик СССР и не-которых стран дальнего зарубежья.

По спискам этой организации Рого-зин в 1995-м году баллотировался в Государственную Думу. 5%-й барьер преодолен не был, но спустя два года Рогозину всё же удалось по-пасть в парламент, набрав почти 38% голосов избирателей на допол-нительных выборах по Аннинскому избирательному округу в Воронеж-ской области. В Думе Рогозин вы-брал сферу, близкую его национали-стическим взглядам, и стал зампредом Комитета по делам на-циональностей. Постепенно карье-ра молодого политика шла в гору: в качестве спецпредставителя Прези-дента РФ Рогозин провёл успешные переговоры с ЕС и Литвой по обе-спечению жизнедеятельности Ка-лининградской области, после рас-ширения Евросоюза ставшей изолированным российским экс-клавом, окружённым объединён-ной Европой. После непродолжи-тельного участия в очередном недолговечном политическом про-екте — Народной партии — Рогозин готовился к вступлению в «Единую Россию», окончательно оформляв-шуюся как партию власти. СМИ даже сообщали о возможности на-значения Дмитрия Рогозина главой Генерального совета ЕР.

Казалось, Дмитрий Олегович если и не начинал разгон перед взлётом на политический олимп, то уж наверняка готовился всту-пить в формируемый под видом партии элитный клуб, объединяв-

41

ший новую знать новой путинской России. Однако внезапно перспек-тивы резко омрачились. Мэр Мо-сквы Лужков, политический сопер-ник Рогозина, воспрепятствовал его вхождению в руководство пре-зидентской партии. Обиженный, но не сломленный, Рогозин решил пойти другим путём.

В сентябре 2003-го Рогозин создал и возглавил избирательный блок (впоследствии преобразо-ванный в партию) «Родина», и уже в декабре переизбрался на депу-татскую должность с рекордным результатом в 79%. Его блок с уме-ренно националистической про-граммой набрал 9,1% и прошёл в парламент. Вскоре Дмитрий Рого-зин стал заместителем председате-ля Государственной Думы. В следующем году во время пре-зидентских выборов Рогозин сделал ещё один удачный ход, укрепивший его положение. Не поддержав сопредседателя «Ро-дины» Сергея Глазьева, без консуль-таций с фракцией выставившего свою кандидатуру на выборы, Рого-зин призвал партию умеренно под-держать Путина. Решение оказалось верным, и к лету 2004-го, одолев Глазьева во внутрипартийной борь-бе, Дмитрий Рогозин стал едино-личным председателем «Родины».

Кажется, что карьера умеренно-го «карманного» оппозиционера-националиста снова идёт на подъ-ём, но Рогозин вновь споткнулся о

политическую подножку своего давнего недруга — Юрия Лужкова.

В декабре 2005 года национа-лизм Рогозина и его партии проя-вился в агитационном ролике, сня-том в преддверии выборов в Мосгордуму. Откровенно ксено-фобское видео под названием «Очистим Москву от мусора» дало Лужкову долгожданный повод об-рушиться с критикой на своего ста-рого соперника, и он не преминул воспользоваться открывшейся воз-можностью. Шквал критики, обви-нений в экстремизме и ксенофобии привёл к снятию «Родины» с выбо-ров в региональные парламенты субъектов РФ и жёсткому давле-нию властей. Рогозин, лично сняв-шийся в скандальном ролике, был поставлен перед выбором: либо от-ставка с поста председателя, либо полная ликвидация партии. Вы-брав первое, Дмитрий Рогозин по-кинул «Родину». Так как Кремль был заинтересован в существова-нии и даже некотором видимом усилении контролируемой систем-ной оппозиции, опальная «Родина» после резкой трансформации, объ-единения с другими политически-ми силами и смены идеологической концепции, превратилась в партию «Справедливая Россия» во главе с Сергеем Мироновым. Идейная платформа, очищенная от нацио-нализма и ксенофобии, в основе своей осталась прежней — под-держка курса Владимира Путина.

42

Тем временем Дмитрий Рогозин год спустя предпринял попытку вернуться в большую политику, создав новую партию «Великая Россия», однако отказ в регистра-ции поставил крест на его планах. Кремль тогда всерьёз решил дис-танцироваться от политических сил, исповедующих радикальные идеи. Время мобилизации нацио-налистического электората ещё не настало, и политическое будущее Рогозина представлялось весьма неопределённым. Однако уже в следующем, кризисном 2008-м году Россию и мир ожидали серьёзные перемены, которые сделали сто-ронников радикальных взглядов вновь востребованными в россий-ском политикуме.

В январе 2008-го Дмитрий Рого-зин неожиданно был назначен постпредом РФ при Организации Североатлантического договора в Брюсселе. Это назначение широко обсуждалось политической элитой РФ и, учитывая националистиче-ские и антизападные взгляды Рого-зина, явно намекало на грядущую геополитическую конфронтацию. Давно прогнозируемое обострение отношений Запада и РФ произо-шло уже в феврале, после провоз-глашённой и признанной США и многими странами ЕС независимо-сти сербского автономного края Косово и Метохия. Владимир Пу-тин как тогда, так и сейчас не скры-вал, что считает данное событие

прецедентом, открывшим дорогу к силовому перекраиванию границ суверенных государств без оглядки на международные институты. На февральском саммите стран СНГ в Москве Путин заявил следующее: «Прецедент Косово – это страш-ный прецедент. Он, по сути дела, взламывает всю систему междуна-родных отношений, сложившуюся даже не за десятилетия, а за столе-тия. И он, без всяких сомнений, мо-жет повлечь за собой целую цепоч-ку непредсказуемых последствий». «Непредсказуемые последствия» принятия подобной доктрины дали о себе знать уже в августе, вылив-шись в короткую российско-гру-зинскую войну. В апреле 2009-го года за умелые, по мнению россий-ского лидера, дипломатические действия во время этого конфликта Рогозину досрочно присвоили выс-ший дипломатический ранг Чрезвы-чайного и Полномочного посла. Пока роль Рогозина оставалась в большей степени демонстратив-ной — известный националист и шо-винист в роли представителя России в НАТО являлся практически откро-венным дипломатическим издева-тельством. Однако несколько лет спустя внутриполитическая ситуа-ция в России сделала Дмитрия Оле-говича ещё более востребованным.

После Болотных протестов Пу-тин, обеспокоенный созданием гремучей смеси из недовольного среднего класса, интеллигенции и

Роль Рогозина оставалась в большей степени демонстративной –

известный националист и шови-нист в роли представителя России в

НАТО являлся практически откровенным дипломатическим

издевательством. Однако несколь-ко лет спустя внутриполитическая ситуация в России сделала Дмитрия

Олеговича ещё более востребованным

43

националистов, понял необходи-мость обеспечения лояльности по-следних как единственной потен-циально опасной для режима части общества. Окончательный поворот к неоконсерватизму и «духовным скрепам» сопровождался возвыше-нием людей, способных служить мостами между Кремлём и шовини-стически настроенными граждана-ми. Одним из таких «мостов» и стал Рогозин. Осознавая возросшую важность ВПК в новых геополити-ческих условиях, Путин поручил Рогозину курировать «оборонку», хотя это назначение носило скорее формальный характер, и влияние Рогозина в оборонном секторе сильно ограничено главой корпора-ции «Ростех» Сергеем Чемезовым и министром обороны Шойгу, чьи по-зиции на орбитах российской вла-сти расположены куда ближе к цен-тру. Ограниченные аппаратные позиции Дмитрия Рогозина вполне укладываются в общую архитекту-ру российской власти после уже-сточения режима в 2011-м, когда официальные должности — как правило, достаточно скромные — не отражают всей полноты влия-ния путинского окружения из так называемого «Политбюро 2.0». Не-сомненно, Рогозин на сегодняшний день не входит в небольшую груп-пу наиболее влиятельных друзей президента. Однако его основная (помимо политического шутов-ства) функция связующего звена

между Кремлём и националистами привела к росту его политического веса. На фоне ухудшения экономи-ческого положения и угасания «посткрымской» истерии Путину неизбежно придётся уделять всё больше и больше внимания нацио-налистам, как наиболее пассионар-ной и готовой к радикальным дей-ствиям части общества, утрата лояльности которой сделает воз-можность переворота куда более реальной, чем самые массовые ми-тинги «беззубой» либеральной оп-позиции. А это значит, что роль Дмитрия Олеговича, вероятнее всего, вырастет, что может конвер-тироваться в рост политического влияния. Дальнейшее возвышение Рогозина сможет служить своего рода сиреной, оповещающей об очередной авантюре Кремля, свя-занной с раскручиванием национа-листической истерии. Впрочем, се-годня на повестке дня у Кремля всё больше вопросы внутренние.

Сергей Чемезов Фигура Сергея Чемезова явля-

ется, пожалуй, наименее публич-ной в окружении президента РФ Владимира Путина. Однако, как и в случае с другими представителями кремлёвской «знати», публичность в данном случае обратно пропор-циональна реальному политиче-скому весу и влиянию. В последнее время роль Чемезова в руководстве российским государством возрас-

Несомненно, Рогозин на сегодняш-ний день не входит в небольшую

группу наиболее влиятельных дру-зей президента. Однако его осно-вная (помимо политического шу-

товства) функция связующего звена между Кремлём и националистами привела к росту его политического

веса

Публичность в данном случае об-ратно пропорциональна реальному

политическому весу и влиянию

44

тает, и наряду с возвысившимися силовиками глава корпорации «Ро-стех» становится одним из наибо-лее могущественных людей в пу-тинской России.

В значительной степени жиз-ненный путь Сергея Викторовича можно назвать классическим для нынешней российской элиты. Но есть и особенности, выделяющие фигуру главы «Ростеха» среди дру-гих, и, прежде всего, это нехарак-терная для путинского окружения давняя и прочная связь не столько с силовыми структурами и спец-службами, сколько с рынком и биз-несом. Причём работа Чемезова в этих сферах фактически началась задолго до того, как зачатки рыноч-ной экономики в СССР вообще на-чали формироваться.

Ровесник нынешнего хозяина Кремля, Сергей Чемезов родился в 1952-м году в сибирском Черемхо-во. Закончив институт народного хозяйства в Иркутске, Сергей Вик-торович некоторое время работал в этом городе инженером и науч-ным сотрудником НИИ цветных металлов. В 1980-м Чемезов пере-шёл на работу в эксперименталь-но-промышленное объединение «Луч», а спустя три года в качестве представителя этой организации отправляется в заграничную ко-мандировку, роль которой в даль-нейшем жизненном пути Сергея Викторовича сложно переоценить. Ведь именно в ГДР, в которую Че-

мезов получил назначение, буду-щему «оружейному барону» уда-лось не только познакомиться, но и подружиться с будущим коллегой и соратником, сотрудником Перво-го главного управления КГБ Ан-дреем Бельяниновым, а также с другим молодым офицером КГБ — Владимиром Путиным.

Здесь следует отметить, что официально Сергей Чемезов ни-когда никакого отношения к спец-службам не имел. Однако упомина-ния о его связи с Комитетом появлялись в СМИ неоднократно, а Владимир Абрамов – бывший глава внешнеторгового объедине-ния «Совинтерспорт», в котором Чемезов с 1988-го по 1996-й год за-нимал пост заместителя генераль-ного директора — в одном из ин-тервью прямо называл Сергея Викторовича генералом ФСБ. Ка-ким бы ни был формальный статус Чемезова в Комитете и его структу-рах-преемниках, стоит заметить, что внешнеторговые организации традиционно являлись и являются удобной «крышей» для «легаль-ных» резидентур и других струк-тур разведки.

Покинув в 1996-м «Совинтер-спорт», Чемезов по протекции Пу-тина (тогда — заместителя управ-ляющего делами Президента РФ) перебрался в Управление делами Президента на должность началь-ника отдела внешнеэкономических связей, которую занимал до 1999-

45

го, когда Владимир Путин получил кресло председателя правитель-ства. Возможности будущего рос-сийского лидера в продвижении своих ставленников на политиче-ский Олимп были ещё достаточно скромными, однако Чемезов ока-зался в числе тех особо прибли-жённых «старых путинцев», кото-рые сразу же получили дивиденды от возросшего влияния их патрона. В 1999-м Сергей Викторович занял пост генерального директора ФГУП «Государственная компания Промэкспорт» – одной из трёх го-скомпаний, занимавшихся в те годы продажей оборонной продук-ции. Заместителем Чемезова стал его старый товарищ из КГБ – Ан-дрей Бельянинов.

Занимавшийся поставками зап-частей к уже готовой технике «Про-мэкспорт» в иерархии российской экономики уступал «Росвооруже-нию», пока ещё находившемуся под контролем «семьи» президента Ель-цина. Однако уже год спустя Борис Николаевич ушёл в отставку, и резко усиливший свои позиции Путин ре-шительно объединил разрозненные структуры ВТС в единую компанию «Рособоронэкспорт». Возглавляв-ший «Росвооружение» Алексей Ога-рёв, ставленник всё ещё сильной «се-мьи» экс-президента, в результате «византийских» интриг внезапно лишился поста. При назначении ди-ректора «Рособоронэкспорта» прои-зошла своего рода рокировка — гла-

вой новообразованной компании стал Бельянинов, а Чемезов доволь-ствовался ролью первого заместите-ля. Однако два старых приятеля опровергли слухи о возможной кон-куренции, сформировав устойчи-вый тандем. Согласно ряду оценок, Чемезов обладал даже большим вли-янием, чем Бельянинов, что косвен-но подтверждалось рядом назначе-ний топ-менеджеров новой компании, пришедших в неё именно по приглашению первого заместите-ля директора.

Некоторое время на рынке про-должали действовать одновремен-но несколько компаний-экспортё-ров помимо «Рособоронэкспорта», и приведение всей сферы ВТС к общему знаменателю в лице Чеме-зова заняло ещё несколько лет. В 2004-м году Бельянинов был ди-ректором Федеральной службы по оборонному заказу при Министер-стве обороны, и Сергей Чемезов, наконец, стал единоличным хозяи-ном компании и официальным «главным торговцем оружием Рос-сии». С этого момента и вплоть до сегодняшнего дня карьера Чемезо-ва демонстрирует экспоненциаль-ный рост.

В рамках отведённой ему отрас-ли Чемезов действует как типич-ный для путинской России госу-дарственный менеджер, но за её пределами распространяет своё влияние как типичный олигарх-предприниматель, ориентирован-

Чемезов действует как типичный для путинской России

государственный менеджер, но за её пределами распространяет своё

влияние как типичный олигарх-предприниматель,

ориентированный на максимальную экспансию в различных сегментах

рынка

46

ный на максимальную экспансию в различных сегментах рынка. По-добное сочетание предприимчиво-го дельца и госчиновника в значи-тельной степени типично для современной российской элиты и в целом характерно для выстроенно-го Путиным симбиоза феодального олигархического капитализма и милитаризированной автократии. Впечатляющие достижения Чеме-зова в данном случае помимо друж-бы с российским «самодержцем» объясняет также и огромный опыт: ведь будущий хозяин «Ростеха» за-нимался внешней торговлей ещё в те годы, когда будущие российские олигархи и не помышляли о какой-либо рыночной деятельности.

Однако существенным факто-ром в случае с Чемезовым стало также резкое обострение геополи-тической обстановки. Ещё в середи-не прошлого десятилетия на фоне возрождения российско-американ-ского глобального противостояния стала очевидной возрастающая по-литическая роль экспорта вооруже-ний. Однако после аннексии Крыма и начала войны в Украине к преж-ним факторам добавился ещё один. Западные санкции в сочетании с па-дением мировых цен на нефть впер-вые пошатнули позиции топливно-энергетического комплекса как основного источника валютных по-ступлений в российский бюджет. В связи с этим российское руковод-ство вынуждено уделять больше

внимания другим экспортно-ори-ентированным отраслям, изобили-ем которых отсталая сырьевая эко-номика РФ похвастаться не может. В данном свете экспорт вооружений представляется наиболее перспек-тивным валютным «кормильцем». Сирийская кампания Путина в зна-чительной степени являлась гран-диозной рекламой продукции рос-сийской оборонки и рекламой, судя по портфелю заказов предприятий ОПК, весьма успешной. А значит, влияние Чемезова и далее будет не-уклонно возрастать.

Сергей ШойгуСуществует несколько теорий

насчёт реальной конструкции рос-сийской верхушки и степени взаи-мовлияния президентского окру-жения и Путина. Большинство аналитиков и исследователей схо-дятся во мнении о крайне ограни-ченных возможностях кремлёв-ских «царедворцев» в определении конечных целей и принятии клю-чевых решений, которые зависят исключительно от самого россий-ского лидера, и поэтому они в зна-чительной степени непредсказуе-мы. Однако существует и другая точка зрения, в соответствии с ко-торой Путину отводится куда бо-лее скромная роль, чем принято считать. Эта гипотеза предполага-ет, что Путин, по сути, скорее кар-тинка, «аватарка» для тоскующего по «сильной руке» населения, на

Экспорт вооружений представля-ется наиболее перспективным

валютным «кормильцем». Сирий-ская кампания Путина в значитель-

ной степени являлась грандиозной рекламой продукции российской

оборонки и рекламой, судя по порт-фелю заказов предприятий ОПК,

весьма успешной. А значит, влияние Чемезова и далее будет неуклонно

возрастать

Существует и другая точка зрения, в соответствии с которой Путину

отводится куда более скромная роль, чем принято считать. Эта гипотеза предполагает, что Пу-

тин, по сути, скорее картинка, «аватарка» для тоскующего по

«сильной руке» населения, на деле в значительной степени зависимая и

контролируемая высшими слоями истеблишмента

47

деле в значительной степени зависи-мая и контролируемая высшими слоями истеблишмента. Слухи о воз-можном восшествии Сергея Шойгу на российский «престол» в качестве преемника Путина не утихают уже несколько лет. И, если эти слухи под-твердятся, теория «псевдодиктато-ра» получит мощную подпитку. Ведь сложно отыскать в России другого политика, так ярко и красноречиво проявлявшего себя как практически лишённый личной инициативы вер-ноподданный слуга.

Будущий кандидат на роль руко-водителя российского государства родился в 1955 году в Туве – терри-тории, ставшей частью России со-всем недавно, в 1944-м. Некоторое время поработав мастером, прора-бом и управляющим несколькими строительными трестами Тувин-ской АССР, Сергей Кужугетович на-чал успешную карьеру — что в общем-то неудивительно, учитывая должность его отца, председателя Тувинского обкома КПСС Кужугета Шойгу. Учитывая дружбу, связы-вавшую Шойгу-старшего с тогдаш-ним главой Свердловского обкома партии Борисом Ельциным, даль-нейшее головокружительное вос-хождение по карьерной лестнице становится легко объяснимым.

После землетрясений в Спитаке в уже клонящемся к закату СССР формируется единое спасательное движение. В 1990-м году стихий-ные формирования спасателей

России оформляются в зачаток бу-дущего федерального министер-ства, тогда получивший название Государственного комитета РСФСР по чрезвычайным ситуациям. Про-текция набирающего силу Ельцина позволила Шойгу, учившемся в то время в столичной партийной шко-ле, занять пост главы этого форми-руемого ведомства, преобразован-ного в министерство в 1994 году.

С самого начала помимо прямых функций зарождающееся спаса-тельное ведомство начало носить характер квазисиловой структуры. Ельцин, ещё не покончивший с СССР и не обладавший собствен-ными силовиками, стремился соз-дать нечто вроде персональных «гвардейцев кардинала», не связан-ных ни с Минобороны, ни с КГБ или наследниками этого союзного ведомства. Сергей Кожугетович справился с задачей блестяще, фак-тически создав параллельную воо-ружённым силам армию с собствен-ными бронетанковыми силами и авиацией, оснащённую куда лучше большинства подразделений МО РФ, зачастую на уровне ВДВ. Эта личная гвардия Ельцина в несколь-ко усечённом варианте продолжает существовать и поныне, хотя после воцарения Владимира Путина при-чины для соперничества президен-та с силовиками и чекистами фак-тически исчезли.

С тех пор в течение восемнадца-ти лет, до 2012 года, Шойгу возглав-

48

лял российское МЧС. Сдержанный и немногословный, Сергей Кужуге-тович сумел не просто стать одним из политических долгожителей российского политикума, но и практически не растерял популяр-ность «главного спасателя», фено-менальным образом сохранив на-родное доверие, которым чиновники ельцинской эпохи, как правило, похвастаться не могут. Впрочем, вопросами чрезвычай-ных ситуаций деятельность Шойгу на министерском посту вовсе не ограничивалась. Верный «царский слуга», независимо от личности «царя», он занимался урегулирова-нием осетино-ингушского кон-фликта в 1992-м, курировал изби-рательную компанию Ельцина в 1996-м, в 2000-м возглавлял пар-тию «Единство», в будущем во-бравшую в себя несколько других политических сил и ставшую «Еди-ной Россией».

В 2012-м, готовясь фактически к «почётной пенсии» в должности губернатора Московской области, Шойгу, только что уступивший ми-нистерское кресло Пучкову, вновь вернулся в высшую лигу россий-ской политики, сменив одиозного Сердюкова на посту Министра обороны. Расправляясь с наследи-ем опального экс-министра, Шойгу немедленно свернул многие сердю-ковские реформы и начал насту-пление как на структуры, замешен-ные в коррупционных скандалах

(«Оборонсервис»), так и на выве-денные в своё время из-под кон-троля реформатора-коррупционе-ра и переданные Дмитрию Рогозину («Рособоронзаказ»). Стремление к усилению оборонного ведомства проявилось и в попытках поглоще-ния прежнего детища Сергея Ку-жугетовича - МЧС (влияние в ко-тором он нисколько не утратил), что только подтвердило восприя-тие «спасателей» как параллельной силовой структуры.

Всё это говорит о попытках Шойгу нарастить общий политиче-ский вес, однако, как и прежде, он остаётся верным исполнителем «государевой воли», не претендуя на инициативу в принятии реше-ний. Вероятность его назначения преемником Путина на сегодняш-ний день трудно прогнозировать в силу сложностей с анализом струк-туры российской политической верхушки в целом. Однако можно смело утверждать, что если подоб-ное решение будет принято, пер-вым его признаком станет резкое увеличение общественной актив-ности скрытного и сторонящегося публичности Сергея Кужугетови-ча, а также его частое появления в информационном пространстве. Народное доверие нужно будет конвертировать в рейтинги. Во многом возросшую медиаактив-ность Шойгу в связи с сирийской операцией можно трактовать именно в таком ракурсе.

Сдержанный и немногословный, Сергей Кужугетович сумел не про-

сто стать одним из политических долгожителей российского полити-кума, но и практически не растерял

популярность «главного спасате-ля», феноменальным образом сохра-

нив народное доверие, которым чиновники ельцинской эпохи, как

правило, похвастаться не могут

49

Но основным следствием воз-можного восхождения Шойгу на политический олимп будет пони-мание структуры российской эли-ты как таковой. Ведь избрание на пост президента такого верного цепного пса нынешнего российско-го режима, как Сергей Шойгу, под-твердит то, что многие давно подо-зревают: абсолютизм Путина – не более чем политический симулякр, за которым стоит некая группиров-ка силовых и финансово-промыш-ленных тяжеловесов, нанявших Владимира Владимировича на роль марионеточного «диктатора».

Алексей Кудрин Одновременно с возвышением

представителя «борцовской фрак-ции» в окружении Путина, Викто-ра Золотова, Кремль подал вну-тренним и внешним наблюдателям и другой знак — рост роли экс-министра финансов Кудрина в управлении государством. Ку-дрин — редкий для путинской Рос-сии пример политика-технократа, одинаково уважаемого как в либе-ральном, так и в консервативном лагере. Фамилия человека, зани-мавшего пост министра финансов долгие одиннадцать лет, и которого Путин не раз называл своим дру-гом, часто упоминалась в послед-нее время в связи с громкими заяв-лениями экс-министра по поводу разразившегося кризиса и путей его преодоления. Подобное всесто-

роннее признание заслуг Алексея Леонидовича связано с его несо-мненными успехами на поприще управления финансами. Если бы не категорическое несогласие Кудри-на с путинским курсом на рост оборонных расходов при отсут-ствии реформ в экономике, а также его возросшие политические амби-ции, вероятно, он занимал бы свой пост и сегодня. Впрочем, послед-ние кадровые решения Кремля обещают возможный скорый ре-нессанс карьеры Кудрина, а воз-можно и выход на прежде немыс-лимый политический уровень.

Родившийся в 1960 году в лат-вийском городке Добеле, Кудрин за-кончил экономический факультет Ленинградского государственного университета. До 1990 года он зани-мался теорией экономики в различ-ных институтах АН СССР, после чего получил должность заместите-ля председателя Комитета по эконо-мической реформе Ленсовета. Сме-нив ряд должностей в команде мэра Санкт-Петербурга Собчака, Кудрин к 1993 году стал его заместителем. На работе в петербургской админи-страции он и познакомился с Вла-димиром Путиным.

После победы Яковлева на вы-борах 1996 года в Петербурге Ку-дрин, как и другие члены команды Собчака, подал в отставку. В 1999-м он вместе с Путиным проходил по уголовному делу, возбуждённо-му в связи с финансовыми опера-

Избрание на пост президента такого верного цепного пса

нынешнего российского режима, как Сергей Шойгу, подтвердит то, что

многие давно подозревают: абсо-лютизм Путина – не более чем

политический симулякр, за которым стоит некая группировка

силовых и финансово-промышленных тяжеловесов,

нанявших Владимира Владимирови-ча на роль марионеточного «дик-

татора»

50

циями компании «Двадцатый трест». Расследование было за-крыто после инаугурации Путина как президента России.

Проработав некоторое время в аппарате Администрации прези-дента и на других должностях, Ку-дрин вскоре после избрания Пути-на получил портфель министра финансов. Дальнейшая карьера Алексея Леонидовича на этом по-сту показала, что, несмотря на от-кровенный протекционизм при на-значении на должность, выбор был верным.

За десятилетие руководства Ку-дрина финансовым ведомством в России была проведена масштаб-ная налоговая реформа, результа-том которой стало резкое сниже-ние нагрузки на все виды бизнеса. Принимая управление финансами с внешним долгом, превышающим 100% ВВП, Кудрин на момент ухода с поста оставил Россию с одним из самых низких уровней государ-ственной внешней задолженности в Европе. Другим успехом стало создание Стабилизационного фон-да, в котором аккумулировались сверхдоходы от продажи энергоно-сителей и который помог России выйти из кризиса 2008-2009 годов с куда меньшими потерями, чем ожидалось. Кудрин, как приверже-нец консервативной бюджетной политики, обеспечивал сведение практически всех годовых бюдже-тов РФ с профицитом.

Звезда Кудрина, успешно сохра-нившего свой пост и в президент-ство Медведева, закатилась после решения Путина вернуться на «трон». По данным ряда источни-ков, Кудрин потребовал от Путина предоставить ему, а не Медведеву, пост премьера в будущем прави-тельстве. Аппаратный вес Медве-дева оказался выше, и Кудрин про-играл: отказавшись продолжить работу в правительстве Медведева, он подал в отставку. Впрочем, сам он мотивировал своё решение не-согласием с засильем сырьевого сектора в экономике и ростом обо-ронных расходов, хотя такое объ-яснение выглядит сомнительным ввиду наличия тех же тенденций в российской экономике с самого на-чала президентства Путина.

После отставки Кудрин возгла-вил созданный им «Комитет граж-данских инициатив» – консультатив-ную организацию профессионалов из разных областей экономики, культуры и науки, разрабатывающей эффективные стратегии развития страны. Алексей Леонидович неод-нократно выступал в поддержку ло-зунгов массовых акций на Болотной площади, что вкупе с эффективной работой на посту министра и посто-янной критикой экономической по-литики российских властей обе-спечило ему доверие со стороны несистемной оппозиции. Однако относить Кудрина к несистемной оппозиции было бы преувеличени-

51

ем: вряд ли друг Путина, связан-ный с ним с самых истоков своей карьеры и очень многим ему обя-занный, всерьёз потерял бы связь с хозяином Кремля, который неод-нократно после отставки Кудрина делал весьма загадочные намёки на то, что Кудрин из президентской «команды никуда не уходил», и не упускал возможности наградить своего «старого доброго товарища» очередным комплиментом.

Куда вероятнее своего рода «ре-зервная» функция Алексея Леони-довича, которого берегли на случай экономических потрясений. Поло-жительный имидж властей одно-значно укрепится в случае замены растерявшего аппаратные позиции Медведева на Кудрина. Дмитрия Анатольевича в таком случае сде-лают ответственным за все воз-можные провалы и трудности, а его место займёт опытный и ком-петентный финансист с репутаци-ей либерала и оппозиционера. Та-ким образом, Путин решит сразу несколько проблем: задобрит об-щество кадровой перестановкой, назначив уважаемого всеми поли-тическими силами в стране техно-крата на важный — как минимум, внешне — пост, и удовлетворит премьерские амбиции самого Ку-дрина. При определённых условиях возможен даже выбор Кудрина для непосредственного участия в спек-такле «смена президента», хотя его характер делает это маловероят-

ным. Кудрин далёк от упражнений Путина в популизме, пространных и пафосных речах и великодержав-ной риторике. Алексей Леонидович не раз проявлял себя как предельно рациональный политик-практик, человек расчёта, а не умелый актёр. А значит, техническая работа в правительстве в наибольшей сте-пени отвечает как его собственным амбициям, так и целям Путина в борьбе с ухудшающимся экономи-ческим положением.

Последние решения Кремля го-ворят о том, что время Кудрина пришло. А значит, и программа экс-министра, предполагающая ряд не-популярных реформ, имеет шансы воплотиться в жизнь. Однако ре-форматорский потенциал Кудрина ограничен  — Алексей Леонидович сам есть неотъемлемой частью той системы, которую будет реформи-ровать. К тому же сама возможность реформ под руководством Путина вызывает большие вопросы. Куда реальнее очередная попытка косме-тического ремонта, не затрагиваю-щего основы системы. А ведь имен-но эти основы и являются причиной кризиса. И их незыблемость Путин готовится защищать, в том числе, и с помощью своего преданного пре-торианца — Виктора Золотова.

Виктор ЗолотовНе секрет, что значительную

часть окружения российского ли-дера составляют профессиональ-

Куда вероятнее своего рода «ре-зервная» функция Алексея Леонидо-

вича, которого берегли на случай экономических потрясений.

Положительный имидж властей однозначно укрепится в случае

замены растерявшего аппаратные позиции Медведева на Кудрина

Куда реальнее очередная попытка косметического ремонта, не затра-

гивающего основы системы. А ведь именно эти основы и являются

причиной кризиса. И их незыблемость Путин готовится

защищать, в том числе, и с помо-щью своего преданного преториан-

ца – Виктора Золотова

52

ные спортсмены-борцы. Менталь-но близкие Путину самбисты и дзюдоисты пронизывают весь го-сударственный аппарат, подобно средневековому ордену составляя параллельную структуру управле-ния. Через спортклубы и ассоциа-ции борцов прокачиваются ги-гантские средства, а такие «спарринг-партнёры» Путина, как братья Ротенберги и Геннадий Тимченко, являются богатейшими людьми страны и оказывают на президента огромное влияние. Не-давно, после решения Путина о создании Росгвардии, ещё один представитель «борцовской ка-сты» поднялся по карьерной лест-нице на несколько ступеней.

Этот прежде несколько менее известный на фоне своих богатых соратников по единоборству дзю-доист вполне заслуживал титула главного преторианца Владимира Путина и до формирования новой путинской гвардии. Виктор Васи-льевич начал свой путь придворно-го телохранителя ещё при предше-ственнике ВВП Ельцине, которого Золотов в августе 1991-го охранял во время знаменитого выступле-ния с брони танка. Работавший в 9-м Главном управлении Комитета государственной безопасности, Зо-лотов, как и другие будущие путин-ские приближённые, вовремя по-нял, что чаша весов склоняется в пользу российского, а не союзного руководства, и за свою предан-

ность получил место в новообразо-ванной Службе безопасности Президента РФ. В 1990-е годы Зо-лотов исполнял обязанности лич-ного телохранителя мэра Санкт-Петербурга Собчака и на этой работе установил прочные дру-жеские отношения с его замом – Владимиром Путиным, с которым их объединила общая любовь к дзюдо. Сблизившись с Путиным, Золотов начал принимать участия в спаррингах и спартакиадах.

В 1996 году Золотов временно покинул госструктуры, и некото-рое время работал в компании «Балтик-эскорт» личным телохра-нителем известного криминально-го авторитета, также бывшего глав-ного охранника Собчака и близкого друга Путина – Романа Цепова. Од-нако уже в 1999 году его «спарринг-партнёр» стал и.о. президента, и Золотов немедленно занял пост главы президентской охраны. Год спустя, после официального избра-ния Путина на пост президента, Виктор Золотов стал руководите-лем знакомой ему Службы безопас-ности Президента РФ, одновре-менно получив должность замдиректора главы Федеральной службы охраны. С этого момента и вплоть до начала российской агрес-сии в Украине Золотов верой и правдой служит Путину на посту главного охранника страны. Одна-ко в мае 2014-го Виктор Василье-вич неожиданно получил новое на-

53

значение — пост первого заместителя Министра внутрен-них дел и главнокомандующего Внутренними войсками МВД РФ.

Учитывая роль Внутренних во-йск в поддержании правопорядка и обеспечении безопасности в случае массовых народных волнений, уже тогда можно было не сомневаться: очередной «друг по дзюдо» при-ближен к российскому «самодерж-цу» из опасений перед возможным переворотом и/или беспорядками и с целью усилить контроль над си-ловыми структурами. Грядущие экономические потрясения беспо-коят Кремль, и он хочет быть уве-рен, что в критический момент си-ловой аппарат сохранит свою верность и будет действовать эф-фективно и безжалостно. Отдель-ный фактор в возвышении Золото-ва — его личная дружба с чеченским «эмиром» Кадыровым, позволяю-щая усилить контроль над строп-тивым и одиозным кавказским царьком, доставляющим Кремлю много имиджевых проблем.

Упомянутые в первой части ста-тьи факты говорят о том, что рос-сийский режим так и не извлёк ни-каких уроков из случившегося в последние годы. Все указанные мо-менты складываются в мозаику не-способности российской элиты даже осознать суть проблем, стоя-щих перед страной. Лежащие в ос-нове государственной модели него-товность к эволюции и развитию,

презрение к модернизации и при-митивный воинствующий консер-ватизм - покоящийся вовсе не на пресловутых «духовных скрепах», а на комбинации беспринципной жажды наживы 1990-х и номенкла-турной клановости позднего СССР  — обрекают страну на без-радостное будущее. Но российскую верхушку, более всего озабоченную получением коррупционной рен-ты, куда сильнее волнует собствен-ная безопасность. В этой обстанов-ке наивно было предполагать, что первые же трудности сумеют поко-лебать конструкцию выстроенной вокруг Путина правящей вертика-ли. Внутриэлитарное брожение не-избежно натыкается на очевидный факт: нынешним хозяевам жизни в РФ по-прежнему выгоден лишь Путин, обеспечивающий их благо-получие и неприкосновенность, и любой другой лидер может нару-шить статус-кво. В условиях стаг-нации и обмеления финансовых потоков вывести из равновесия тя-желовесов российской политики может лишь демонстративное пре-небрежение одними в пользу дру-гих со стороны «национального лидера».

И здесь вступает в игру лич-ность Владимира Путина, которому предстоит сложнейшая задача  — обеспечить равномерное «проседа-ние» благосостояния очень многих действующих лиц, не допуская пе-рекосов в чью-то пользу за счёт

Грядущие экономические потрясе-ния беспокоят Кремль, и он хочет

быть уверен, что в критический момент силовой аппарат сохранит

свою верность и будет действо-вать эффективно и безжалостно

Внутриэлитарное брожение неиз-бежно натыкается на очевидный

факт: нынешним хозяевам жизни в РФ по-прежнему выгоден лишь

Путин, обеспечивающий их благопо-лучие и неприкосновенность, и лю-

бой другой лидер может нарушить статус-кво

54

других. Сможет ли он с этим спра-виться? Большой вопрос.

О психологии российского ли-дера написано немало, но боль-шинство попыток анализа натыка-ются на крайнюю скрытность Путина и предельно противоречи-вы. Во многом эта противоречи-вость отражает и характер россий-ского лидера, у которого сквозь маску холодности и расчётливости часто проступает холерическая им-пульсивность. Впрочем, подобные проявления крайне редки и почти никогда не выражаются вербаль-но  — речи Владимира Путина, за редким исключением, скучны и ли-шены личных особенностей. Впро-чем, в сухие и монотонные тирады иногда врываются вульгарные и жаргонные выражения, явно не яв-ляющиеся детищем кремлёвских пиарщиков. Это во многом говорит о Путине как о человеке, обезличен-ном государственной машиной, но то и дело силящемся продемонстри-ровать подлинного себя. И в эти ми-нуты мы можем видеть отнюдь не образ, старательно создаваемый как российскими, так и западными СМИ — тирана, интеллектуала, ве-ликого стратега и манипулятора. Настоящий Владимир Путин пред-стаёт скорее лишённым харизмы, смекалистым, но далёким от под-линной мудрости мелким такти-ком — человеком, продвинутым на политический олимп другими с це-лью формирования послушной ма-

рионетки, но сумевшим перехи-трить своих кукловодов и до сих пор упивающимся этим успехом. Однако изначальная слабость, вы-нуждавшая Путина в прошлом веч-но играть вторые роли, никуда не делась, как и фундаментальные особенности личности, которые привели к подобному поведению. Оттуда же родом и показная маску-линность, которую культивирует российский лидер, пытаясь таким образом создать харизму, которой он от природы лишён, и преодо-леть комплексы, борьбу с которы-ми он практически в прямом смыс-ле начал ещё в юности на ковре ленинградского спортзала.

Сможет ли подобный человек удержать под контролем огромную армию приближённых, которыми он окружил себя в годы постоянно-го нарастания денежной массы — сегодня, когда впервые оказался в по-настоящему сложной ситуации и вынужден посадить их на равный для всех и каждого «голодный паёк»? Сумеет ли Путин, часто до-бивавшийся успеха на геополити-ческой арене из-за слабости своих оппонентов — как на Западе, где качество нынешнего поколения политических элит оставляет же-лать лучшего, так и на постсовет-ском пространстве, где ситуация ещё плачевнее — совладать с недо-вольством людей, которых сам же старательно подбирал, и которые зачастую во многом превосходят

Настоящий Владимир Путин предстаёт скорее лишённым

харизмы, смекалистым, но далёким от подлинной мудрости мелким

тактиком – человеком, продвинутым на политический

олимп другими с целью формирова-ния послушной марионетки, но сумевшим перехитрить своих

кукловодов и до сих пор упивающим-ся этим успехом

55

его самого на его же «поле»? Время покажет. Делать астрологические прогнозы бессмысленно, однако одно можно сказать точно — эконо-мический упадок России продол-жится, независимо от того, будет ли она двигаться вниз поступательно, или же случайные, не зависящие от Путина и его окружения успехи (на-пример, скачки цен на нефть) при-дадут этому процессу волнообраз-ный характер. Стратегически Россия останется обречённой, пока режим Путина остаётся у власти и

не меняет своих базовых устано-вок (что для него равносильно ги-бели). Но, независимо от ситуации в самой РФ, постоянное уменьше-ние финансовых возможностей путинского режима в ближнем за-рубежье неизбежно приведёт к фундаментальной трансформации интеграционных проектов, на соз-дание которых Кремль в тучные годы потратил колоссальные ре-сурсы.

Прежде всего, конечно, речь идёт об ОДКБ.

Делать астрологические прогнозы бессмысленно, однако одно можно

сказать точно – экономический упадок России продолжится, незави-

симо от того, будет ли она дви-гаться вниз поступательно, или же случайные, не зависящие от Путина

и его окружения успехи (например, скачки цен на нефть) придадут этому процессу волнообразный

характер