AND THE PRIZE GOES TO... ПЕРСОНА НОМЕРАFind out the name of the Grand Prix owner and see the full list of winners of the 40-th Kyiv International Film Festival “Molodist“ in detail.

Швейцарець Ніколас Штайнер, студент Баден-Вюртембергської Кіноакадемії, виграв приз «Молодості» за найкращий сту-дентський фільм та не зміг приїхати...

Карен Шахназаров: «Режисура – це вибір сценарію та акто-ра, все інше – техніка. Якщо ви правильно вибрали матеріал і точно «потрапили» в акторів, можете хоч у запій іти (якщо ви п’яниця) на весь період зйомок».

see more on page #2 детальніше на сторінці #4 детальніше на сторінці #7

НАМ ЛИСТ

- Інтернет-партнер кінофестивалю «Молодість» та медіа-проектів molodist.TXT, molodist TV

31.1040-й ЮВІЛЕЙНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ23-31 жовтня 2010читайте нас on-line:

molodist.comissuu.com/molodist

02

31/10/2010

на часі

ВАШ ПОКІРНИЙ СЛУГА

Що більше ми ображає-мо людей, то швидше зни-каємо - люди стирають нас зі своєї пам’яті. Не надсилають

нам свою любов, не бажають добра. Ми «варимося в собі», і нікому немає до нас діла.Нещодавно помер профе-сор Інституту журналістики. Він лежав два тижні у своїй квартирі, доки під’їзд не за-смердівся – аж тоді він став потрібен. Виявилося, у ньо-го не було ні дружини, ні дітей, ні навіть близьких чи далеких родичів.Похвала робить людей кра-щими, і образа, очевидно, теж. Дякую тим, хто ображає і принижує – немає значен-ня, заслужено це, чи ні. Ви ж, власне, видали себе, ска-зали, хто ви – і цим самим зробили ласку, полегшили іншому шлях до вас, а тому – програли. Це як поганий фільм, у якому передба-ченна кінцівка. З вами стає нецікаво, не має бажання намагатися чимось вас за-хоплювати, вражати. Про вас вже не згадують – і ви гаснете.Люди живуть у взаємодії одне з одним, живляться усмішка-ми, добрими словами. Без такої віддачі ми перестаємо функціонувати у цьому живо-му механізмі, і залишаємося одинокими вигнанцями сус-пільства. Рідко відчуваючи одне одного, люди навіть не помічають, коли роблять ко-мусь боляче: те, що кортить сказати, важливіше за іншу людину. Чи маємо ми пра-во ображати? Ким є той, хто змушує людину плакати? Ми можемо ображати всіх – від морської свинки до велетня. Але що з того?Ми хочемо бачити в кіно гарних акторів, отримувати позитивні емоції, воліємо співчувати, сміятися, раді-ти, навіть самі хочемо грати. Хіба кіно важливіше, ніж саме життя? Чому на реальній сце-ні грають погані актори, хто їм довірив такі серйозні ролі – бути людьми? Очевидно, що переможуть ті, кого зне-славлюють, ображають, над ким насміхаються.Кожен із нас особисто обирає правила, за якими грає свою роль, і без чорних, звісно, не буде видно білих. Знаєте, чому люди ображають одне одного... А втім, що я буду вам говорити, у кожного на це знайдеться своя відповідь.Коли ми створювали газету, ми робили своє кіно, і хто знає – документальне воно чи ігрове. Актори у нас про-фесійні, сценарій – оригі-нальний, музика – завзята. Директор картини – Наталя Зубко – з її максималізмом і перфекціонізмом хоч косміч-ний корабель будуй; автори сценарію – Альона Мельник, Лідія Акришора, Тарас Сасс, Анна Онуфрієнко – їхнього таланту і витримки виста-чить, аби запалити всі вогні Парижа; монтажери Олег Мироненко та Віра Гладких спроможні запустити вічний двигун; фотограф Маргари-та Копилова вміє побачити в об’єктив всі зірки, а перекла-дач Роман Пономарьов на-стільки точно відчуває слово, що міг би винайти нову мову. І, улюблений продюсер Ілько Гладштейн, новаторство і смі-ливість якого здатні оживити нашу буденність; і, звісно, я, ваш покірний слуга – голо-вний редактор (режисер) ВІРА МАКОВІЙ

Фільм «від Вуді» наприкінці року – незмінна складова раціону кі-нолюбителів ось уже років зо 30. Останнім часом корінний житель Нью-Йорка полюбив Ста-рий Світ, де зняв ось уже п’яту картину. І якщо в англійській трилогії Аллен зосереджувався на «достоєвщині» і в різних варі-аціях препарував теми злочину й покарання, в іспанській (точ-ніше каталонській) Барселоні відверто клеїв дурня, знімаючи гарні пейзажі та архітектуру, що вилилось у несерйозну і безсю-жетну «Вікі Крістіну Барселону», то вже у п’ятій своїй європей-ській стрічці наче знову знайшов самого себе, повернувшись до класичного стилю.Відшукати чіткий сюжет у «Ти зу-стрінеш високого незнайомця» важко і, можливо, зайве. Перед нами кілька подружніх пар різно-го віку, кожна з яких по-різному нещаслива у шлюбі. Окремі поло-винки кожного шлюбу знаходять-ся в пошуках кращого, що могло б змінити рутину сімейних буднів у більш романтичний бік. Це одна з провідних тем творчості режисера, на якій він добре знається (як-не-

як півдесятка шлюбів за плечима).Будь-хто інший на місці Аллена зліпив би із такого сценарію міцну сімейну драму з відсилом до неміч-ності такого соціального інституту як сім’я та вічними питаннями «Хто винен?» і «Що робити?». За версією ж Аллена, винних немає, просто так сталося, а що робити, він теж знає напевне – насолоджуватись життям, у якому кожен має право на вибір, на помилку і на шанс її виправити. Унікальна властивість героїв Аллена: до кожного з них відчуваєш симпатію, незважаючи на те, що вони зробили чи не зро-били, і цьому аж ніяк не заважають складні стосунки між ними самими.Традиційно у фільмі американ-ського режисера – ціле сузір’я зна-менитостей – Наомі Уоттс, Ентоні Хопкінс, Джош Бролін. Хтось уже давно підмітив, що кожна голлівуд-ська зірка мріє знятися в Аллена. Попрацювати із цим режисером – наче один із необхідних пунк-тів, що треба встигнути виконати, коли піднімаєшся кар’єрними схо-динками. Його демократична (дех-то вважає, що й занадто) манера роботи з акторами дає їм свободу рухів на знімальному майданчику,

широке поле для імпровізацій. На відміну від «монстрів» типу Кубри-ка чи фон Трієра, після зйомок у яких актори ще довго повертають-ся до тями, така складова як актор-ська гра завжди є дуже «легкою» в кінематографі Аллена.Досить широко висвітлено у філь-мі тему «віщунів майбутнього» та спіритичних сеансів (власне, назва картини бере свій початок саме звідси), до яких часто від нудьги та самотності звертається середній клас. Режисер доводить до абсур-ду цю ідею, за що хочеться окремо

йому подякувати. Не схильний до особливого фаталізму, америка-нець відстоює ідею того, що ко-жен сам коваль свого (не)щастя. Подружня зрада, нерівний шлюб, розлучення, плагіат – це далеко не повний перелік тем нового фільмунайвідомішого «очкарика» світо-вого кіно. І найприємніше те, що хтось у цьому серйозному й за-нуреному в себе світі досі здатен говорити на такі теми з іронією

ТАРАС САСС

ФІНІШУЄМО З АЛЕНОМВУДІ АЛЛЕН – УНІКАЛЬНИЙ РЕЖИСЕР. У ЦЬОМУ, ЗДАЄТЬСЯ, Й ПЕРЕКОНУВАТИ НІКОГО НЕ ВАРТО. НУ ХТО ЩЕ ЗІ СВІТОВИХ РЕ-ЖИСЕРІВ РОБИТЬ РІВНО ПО ОДНОМУ ФІЛЬМУ НА РІК? ДО КОГО ЩЕ СТОЇТЬ ЧЕРГА ЗІ ЗНАМЕНИТОСТЕЙ, ГОТОВИХ ГРАТИ ЗА МІ-НІМАЛЬНО ВСТАНОВЛЕНУ ПРОФСПІЛКАМИ ПЛАТУ? ТЕ Ж СТО-СУЄТЬСЯ ЙОГО ІРОНІЧНОГО СТИЛЮ ВИКЛАДУ МАТЕРІАЛУ, ЩО РОЗКРИВАЄТЬСЯ ЧЕРЕЗ НЕВПИННІ ДІАЛОГИ, ПРО ЙОГО ЗНА-МЕНИТУ МАНЕРУ РОБОТИ З АКТОРАМИ, ПРО ЙОГО ЛЕГКЕ СТАВ-ЛЕННЯ ДО ЖИТТЯ І ЩЕ ЛЕГШЕ ДО ПРОБЛЕМ.

Міжнародне журі / The International Jury:Гран-прі за найкращий конкурсний фільм (10 000 доларів США та статуетка «Скіфський олень») / Grand Prix for the best competition film program (the statuette “Scythian Deer”, a monetary award of 10,000 USD)

Щастя моє /My joy, реж. Сергій Лозниця / dir. Serhiy Loznytsia, Україна, Німеччина, Нідерланди / Ukraine, Germany, Holland, 2010, 127’

Приз за найкращий студентський фільм (грошова або матеріальна винагорода на суму 2 500 дол. США) / Prize for the best student (fiction, animation, documentary) film (a monetary award or material prize of 2,500 USD)

Я, Гельмут / Ich bin’s Helmut, реж. Ніколас Штайнер / dir. Nicolas Steiner, Німеччина / Germany, 2009, 12’

Дипломи журі/ Festival diplomasОсь і я / Itt Vagyok, реж. Шимлер Балінт / dir. Szimler Balint, Угорщина / Hungary, 2010, 37’

Приз за найкращий ігровий, анімаційний чи доку-ментальний короткометражний фільм (грошова або матеріальна винагорода на суму 2 500 дол. США) / Prize for the best short (fiction, animation, documentary) film (a monetary award or material prize of 2,500 USD)

ДівчинаЯкЯ / GirlLikeMe, реж. Роуленд Джобсон / dir. Rowland JobsonВеликобританія / UK, 2009, 14’

Пригноблена більшість / Majorite opprimee, реж. Елеонор Пур’я / dir. Eleonore Pourriat Франція / France, 2010, 10’41’

Приз за найкращий повнометражний ігровий фільм (грошова або матеріальна винагорода на суму 2 500 дол. США) / Prize for the best feature film (a monetary award or material prize of 2,500 USD)Звуки шуму / Sound of noise, реж. Ула Сімонссон,

Йоханнес Штерне Нілссон / dirs. Ola Simonsson, Johannes Stjärne Nilsson, Швеція, Франція / Sweden, France, 2010, 102’

Приз імені Іва Монтана найкращому молодому актору фестивалю (1 000 євро) / Prize for the best performance(s) by a young actor (1,000 EUR)

Моніка Дель Кармен / Monica Del Carmen, Висо-косний рік / Ano Bisiesto

Склад Журі / Members of Jury: Марк Каро (Франція) / Marc Caro (France) , Лайнер Фріммель (Австрія) / Reiner Frimmel (Austria), Єлєна Яцура (Росія) / Yelena Yatsura (Russia), Ґжеґож Кєдзєрскі (Польща) Grzegorz Kedzierski (Poland) /, Сергій Проскурня (Україна) / Serhiy Proskurnia (Ukraine) , Богдан Ба-трух (Україна) / Bohdan Batrukh (Ukraine). Приз глядацьких симпатій/ Audience Prize Звуки шуму / Sound of noise, реж. Ула Сімонссон, Йоханнес Штерне Нілссон / dirs. Ola Simonsson, Johannes Stjärne Nilsson, Швеція, Франція / Sweden, France, 2010, 102’

Журі міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI / FIPRESCI JuryГоловна нагорода (дипломом FIPRESCI) / Main prize (FIPRESCI Diploma)Щастя моє /My joy, реж. Сергій Лозниця / dir. Serhiy Loznytsia, Україна, Німеччина, Нідерланди / Ukraine, Germany, Holland, 2010, 127’

Склад Журі / Members of Jury: Хельмут Меркер (Німеччина) / Helmut Merker (Germany), Майк На-афс (Голандія) / Mike Naafs (Holland), Олександр Першко (Україна) / Oleksandr Pershko (Ukraine). Екуменічне журі / Ecumenic JuryГоловна нагорода / Main prizeМаленький нацист / Der kleine Nazi, реж. Петра Люшов / dir. Petra LuschowНімеччина / Germany, 2010, 13’23’

Рекомендаційні (заохочувальні) дипломи / Special DiplomasОстанній лист / Ostanniy lyst, реж. Юрій Кова-льов / dir. Yuriy Koval’ovУкраїна / Ukraine, 2010, 11’

Чужинка / Die Fremde, реж. Фео Аладаґ / dir. Feo Aladag, Німеччина / Germany, 2010, 119’

Склад Журі / Members of Jury : Божидар Манов (Болгарія) / Bojidar Manov (Bulgaria), Йос Хер-манс (Бельгія) / Jos Horemans (Belgium ), Окса-на Соколянська (Україна) / Oksana Sokolyanska (Ukraine). Журі міжнародної кінопреси FICC / FICC JuryГоловна нагорода / Main prizeМаленький нацист / Der kleine Nazi, реж. Петра Люшов / dir. Petra LuschowНімеччина / Germany, 2010, 13’23’

Спеціальні відзнаки / Special MentionsВійна / Uerra, реж. Паоло Сассанеллі / dir. Paolo Sassanelli, Італія / Italy2009, 15’

Ось і я / Itt Vagyok, реж. Шимлер Балінт / dir. Szimler Balint, Угорщина / Hungary, 2010, 37’

Склад Журі / Members of Jury : Карл Хенрік Єйлерстен (Норвегія) / Carl Henrik Eilertsen (Norway), Крістал Грюнвальд-Мерц (Німеччина) / Cristal Grunwald-Merz (Germany), Ірина Романов-ська (Україна) / Iryna Romanovska (Ukraine). Журі «Українська Панорама» / Jury of Ukrai-nian PanoramaГоловний приз/ Main prizeЯ пам’ятник собі / I Am a Monument to Myself, реж. Дмитро Тяжлов / dir. Dmytro Tiazhlov, Украї-на / Ukraine, 2009, 58’45’

Заохочувальні дипломи / Special DiplomaДиплом за найкращу жіночу роль / Diploma for Best ActingЮлія Жительна / Yuliya Zhytel’na, Чешки / Ballet Shoes

Диплом за найкращу режисуру / Diploma for Best DirectingСобаки міста Українка / Dogs of Ukrainka, реж. Дар’я Онищенко / dir. Darya Onyshchenko, Ні-меччина, Україна / Germany, Ukraine, 2010, 30’

Склад Журі / Members of Jury: Олена Ко-сенко (Україна) Olena Kosenko (Ukraine)/, Ніколай Нікітін (Німеччина) / Nikolay Nikitin (Germany), Катерина Копилова (Україна) / Kateryna Kopylova (Ukraine), Ігор Ставчан-ський (Україна) / Igor Stavchanskyy (Ukraine). Журі конкурсу Sunny Bunny / Sunny Bunny Jury

Головний приз / Main prizeЛистівка татові / Postcard to Daddy, реж. Мі-хауль Шток / dir. Michael StockНімеччина / Germany, 2010, 86’

Братерство / Brotherhood, реж. Ніколо Дона-то / dir. Nicolo DonatoДанія / Denmark, 2009, 90’

Спеціальний диплом / Special DiplomaЗомбі з Лос-Анджелеса / L. A. Zombie, реж. Брюс Ля Брюс / dir. Bruce La Bruce, США / USA, 2010, 63’

Склад Журі / Members of Jury: Мирос-лав Слабошпицький (Україна) / Myroslav Slaboshpytsky (Ukraine), Іліас Маметов (Укра-їна) / Ilyas Mametov (Ukraine), Кіріл Савін (Україна) / Kiril Savin (Ukraine).

ПЕРЕМОЖЦІ “МОЛОДІСТЬ XL“

03

molodist.comtochka.net

на часі

THE DIRECTORS OF NOISE

THE SHOOTINGJohannes: It was very, very difficult. We have been doing it for fifty days and ev-ery day was a new challenge. And then we ran out of money. So we had to take a long brake. Absolutely nothing hap-pened for eight months after the shoot-ing. That was good, actually. We didn’t touch the film for months, but when we finally sat down next to the editor, we saw the solutions. THE ALTERNATIVE ENDINGOla: For a long time we thought of end-ing the whole movie with drummers go-ing to Bavaria, where they would play a song using the stuff from the kitchen. It looked like a very romantic ending, they should play the «Bolero». We’ve spent a lot of time doing this. We’ve even man-aged to play a melody on the small kitchen mixer by changing its speed. We’ve made a demo but we didn’t use it in the film.

THE HOSPITALJohannes: It was not a problem, they were very kind. They let us in. We re-corded mostly in the technical depart-ment, where they fix broken machines, not in the surgery room. We recorded that scene in the «operation room» for two days. People at the hospital brought

us new instruments and said: «Look, it sounds good» and «You should play on the heartbeat machine». Actually, everywhere we went, people were very inclined in helping us. THE LIGHTJohannes: It’s a combination of spe-cial effects, but we had to do some of it manually. We had a lot of lights and switches, and people had the head-phones. We synchronized them with the rhythm in their headphones.

THE ACTORSOla: When we decided to do a short film, we invited the drummers who were friends of mine from the music acad-emy. Sanna, though, is an actress, she’s also drumming a little. We have plans to do a lot of things with Sanna and we are happy that she is in this film. THE MONEYJohannes: It was difficult to get money for the film. It turned out to be a very expensive one, more than we could have imagined. Actually, it’s a problem to raise money. I must add that the film had to be such a complicated one. We are proud that we could use unique special effects. Besides, you have to use your creativity.

THE «BIG» CINEMAOla: We have been making shorts for so long, and after having created plenty of short films and documentaries for fif-teen years we didn’t feel like beginners anymore. We thought we knew that the art of filmmaking would be a big chal-lenge for us. But when it came to actual filmmaking, it was much more of every-thing than we expected. THE STOMPOla: When we were making our short film, I heard about this concept – the STOMP. I think we are cooler than STOMP, because we don’t dance. You know, drummers never dance. THE FUTUREJohannes: We are going to do a live concert with the drummers next year. We’ll mix the music from the film and live drumming on the stage. Yesterday we talked to people who are going to Odessa to the film festival next summer. Then last night we had dreams. We’ll see

if it‘s possible to play on the Eisenstein’sstairs (Potyomkin’s Stairs – edit), we think it would be great. This has been a very complicated year for us and we are tired, so maybe we would like to do something small, very controlled. Johannes will take the camera, I’ll do the sound and there’ll be just one actor improvising a lot… no drama. We have ideas to play in the library or in a scien-tist’s room. KYIV AND MOLODISTJohannes: We didn’t have enough time, so we were not able to see any movies. But it was great to meet people here, they are really nice. We’ve been to many festivals during the last couple of weeks, and every city has its own sound, its own soundtrack. Kyiv has its own sound which is really hard to define, but I like it.Ola: I’ve listened to Dnipro and the boats, the Kyiv traffic from a distance. And I liked it! Written down by ALIONA MELNYK

THE COP MUSICAL FILM “SOUND OF NOISE” WON THE AUDIENCE PRIZE AT THE “MOLODIST” FESTIVAL. IT’S ALSO CONSIDERED AS A POSSIBLE WINNER OF THE GRAND-PRIX (IT’S NOT KNOWN AT THE MOMENT OF PREPARATION OF THE NEWSPAPER). IT WAS FILMED BY TWO SWEDISH MUSICIANS AND DIRECTORS – OLA SIMONSSON AND JOHANNES STJÄRNE NILSSON. THIS IS THEIR FULL-LENGTH FEATURE DEBUT. THE DIRECTORS TOLD US ABOUT THEIR FILM, FUTURE PLANS AND THEIR VISIT TO KYIV.

Кінематографічно тут все влаштовано не-хитро. Маємо інспектора поліції з жахли-вим, як для пересічної людини, ім’ям Ама-деус (Бенгт Нільсон). Амадеус зростав у музичній родині, через що ненавидить музику як таку і перебуває у складних стосунках зі своїм братом, обдарованим диригентом Оскаром. Інспектор полює на банду музичних терористів на чолі з невтомною експериментаторкою Саною (Сана Перссон), котру вигнали з консер-ваторії за «водяну симфонію» (твір поля-гав у тому, що дівчина увімкнула пожежну сигналізацію і залила всіх водою зі стелі). Сана очолює групу з п’яти навіжених ба-рабанщиків, разом вони використовують для виконання свого 4-частинного опусу

(«симфонії міста») найнесподіваніші речі: лікарняне обладнання і черево одного з пацієнтів, банківське приладдя (офор-мивши все як пограбування), 3 частину втілюють за допомогою екскаваторів і бульдозерів довкола концертного залу, заважаючи оркестру Оскара грати Гай-дна, а для заключної частини симфонії знадобилася електрична мережа всього міста. Звичайно, у двобої Сани й Амадеу-са перемогли любов і музика.Недолік цього фільму в тому, що режи-сери – Ола Сімонссон, Йоханнес Штерне Нільссон – не перетворили його на чис-тий мюзикл, а спробували вибудувати оцю комічно-мелодраматичну лінію, ко-тра вимагає діалогів і акторської гри. З

останнім – особливі проблеми.Актори типово невиразні, грають не-виразно, інколи їм просто не вистачає яскравості так само, як діалогам, що пре-тендують бути смішними, не вистачає гу-мору. Сценарний хід з протиставленням рок-музики, звукових експериментів і класики – це відверта банальність, варта хіба що підліткових журналів. Режисери намагаються переконати, що Сана Парс-сон, яка виглядає добряче за 40, – це молода і запальна музична терористка, здатна закохати в себе суворого поліцей-ського. Зрозуміло, що взяли її, в першу чергу, через те, що вона сама вміє пово-дитися з ударною установкою – але ж про фактуру героїні теж треба було подбати.Менше з тим, коли починається власне музика, то все стає на місця. Навіть назва фільму, що відсилає до класичного голлі-вудського мюзиклу «Звуки музики», дає

зрозуміти, заради чого це знімалося. Всі музичні номери зрежисовано винахідли-во і різноманітно, є чимало справді сміш-них моментів, дивишся і слухаєш усе це із захватом. Зала, яку наповнювала пере-важно молодь, виставила «Звукам шуму» найвищі оцінки – тож якщо не станеться несподіванок (джерелом яких може бути хіба що інший музичний фільм «Хуан» – данська постмодерністська версія «Дона Жуана» Моцарта), Ола Сімонссон і Йохан-нес Штерне Нільссон цілком закономір-но отримають приз глядацьких симпатій.Що ж до мене, то я волів би побачити американську версію картини. Просто заради цікавості, адже є речі, які в Голі-вуді вміють робити не гірше за Європу ДМИТРО ДЕСЯТЕРИК

ЗВУКИ МУЗИКИ, ВІДЛУННЯ РЕЖИСУРИ

ПИСАТИ ПРО ШВЕДСЬКО-ФРАНЦУЗЬКІ «ЗВУКИ ШУМУ» (SOUND OF NOISE) – ЗАВДАННЯ НЕ ІЗ ПРОСТИХ, АДЖЕ ГОЛОВНІ ДОМІНАНТИ ФІЛЬМУ – МУ-ЗИЧНА І КІНЕМАТОГРАФІЧНА – ПОЧАСТИ СУПЕРЕЧАТЬ ОДНА ОДНІЙ

Сорок лет – не-вероятно про-должительный срок как для к у л ьт у р н о го проекта. Но, о ч е в и д н о ,

сложно говорить о непре-рывности, преемственности и монолитности, ведь эта жизнь – десятки фаз, сот-ни витков спирали и бес-конечное множество лиц. Но именно сегодня я могу точно сказать, что очередная фаза развития «Молодости» по-зади. Уже завтра его будут делать другие люди, и они привнесут много нового и, надеюсь, по-настоящемусвежего и уникального. И наверняка, фестиваль будет немного другим, хотя это и не будет поворотом на 180 градусов.А за последние лет восемь (где-то так) удалось-таки сде-лать очень много. По многим направлениям это был ка-чественный рост и действи-тельно ощутимое развитие – новые программы, новые лица, новые акценты и шквал новых sidebar-проектов – Molodist TV, Molodist.TXT и даже Molodist Fast Film, стар-тующий впервые именно на сороковой по счету редак-ции. Рост и развитие вне офи-циальных установок и такой характерной инерции. И в этом году – не только лубоч-ный десант в Опере, но так-же Зигфрид, живой Брюс Ля Брюс, Жулавский-младший, Sound of Noise, Народная па-норама и попытка экспери-ментальной Синергии. И, ко-нечно же, бесконечно много хорошего и разного кино.Как оказалось, в фестиваль-ный package можно вложить невероятно много. Хотя мно-гие начинания выглядят пока как спорадические мышеч-ные сокращения, но боль-шинство их них при нормаль-ном project-менеджменте, действительном понимании их важности и актуальности могут стать на самом деле продуктивным усилием, с максимальной отдачей и большим удовольствием для всех – как для его создателей, так и потребителей. Мне ка-жется, что это было бы класс-но продолжить. Соблюсти баланс и навсегда уравно-весить смешные дефиле на красных дорожках реальным нонконформизмом перепол-ненных конкурсных показов в фестивальном центре и обилием качественных об-разовательных проектов на Molodist Talent Workshop.Итак, теперь у меня но-вый почтовый адрес, но я по-прежнему буду весьма счастлив. В том числе, и осо-знанием того, что занимался чем-то по-настоящему важ-ным все это время.Итак, so_happy_one@yahoo.com ДЕНИС НИКИТЕНКО, директор программ МКФ Мо-лодость XL

04

31/10/2010

УТОПІЯ Після перегляду нового фільму Годара кожен сам може висловити ступінь свого за-

хоплення або розчарування поба-ченим. Мені ж ідеться про те, чому «Фільм. Соціалізм» – один із най-кращих у доробку режисера. Варто зрозуміти одразу: Годар і гер-меневтика – речі взаємно далекі. Невдача спіткає тих, хто спробує диференціювати надщільний потік тексту і зображення.Звичайно, можна влаштувати таку собі гру в бісер і спробувати з’ясувати, що зі сказаного належить Дерріді, а що – Беньяміну, звідки той чи інший кадр, що він символі-зує/означає тощо. Це пастка, у яку режисер обожнює заганяти прямо-лінійно мислячу частину аудиторії. Текст у Годара – це частина химер-ної звукової доріжки, сплетіння звуків і смислів, в якому, тим не менш, кожен може знайти співзвуч-ну собі фразу. Для мене це заклик «не розповідати про невидимі речі, а показувати їх». Більшість кадрів «Соціалізму» настільки досконалі візуально, що розшифровка непо-трібна. Досить лише уважно ди-витися, і сама сила цих зображень та образів, що виникають у ритмі їхнього поєднання, захопить вас. Годар дробить і руйнує звичне тіло фільму, влаштовує штовханину дискурсів, оптичний шторм при-голомшливої сили, котрий, однак, не зашкоджує драматургічній ці-лісності його «симфонії».Власне, яку історію розказує Годар? – Історію Європи. Інакше кажучи – історію нашої цивілізації. Він веде показаний у першій частині кора-бель найбільш значущими, больо-вими точками на кіно-міфологічній мапі Старого Світу: Єгипет, Па-лестина, Одеса (розстріл на По-тьомкінських сходах із шедевру Ейзенштейна набуває абсолютно нової якості), Греція (де «демокра-тія і трагедія побралися» і «у них було одне дитя – громадянська ві-йна»), Неаполь (кадри з фільму про антифашистське повстання 1943року), Барселона (останній оплот Республіки під час громадянської війни). До цього часу кіно воліло розказувати історію двох; Годар розповів історію всіх.Ще одна фраза, необхідна для розу-міння «Соціалізму», звучить у напів-документальній стрічці 1993 року «Діти грають у Росію»: «Ви знаєте, як з’явилася проекція? Як з’явилася утопія?» Західна критика, яка опо-нувала фільмові у Каннах, закидала режисерові, що у фільмі нема ані слова про соціалізм як такий. Але, зрештою, що таке соціалізм? – Це утопія рівності на химерних мо-ральних засадах. Як людина, котра не зрікається своїх переконань, Годар зрештою побудував утопію соціалізму, здійснив її у тому місці, де він тільки і міг це зробити, – на екрані. У фільмі режисер виводить нарівно силу-силенну візуальних стилів, дискурсів, людських доль і характерів, дає слово героям, котрі розмовляють кількома най-поширенішими мовами світу – від арабської до французької; і все це різноголосся тримається на чітко артикульованому етичному фунда-менті: «куди йдеш, Європо?» – пи-танні, поставленому всім нам.І ця утопія, ґрунтована на сумі і сумнівах, – найлюдяніша з усіх можливих. Дмитро ДЕСЯТЕРИК

персона

Dear festivalcrew, this is probably my hardest and toughest email I wrote for a long time. Ilja was telling me, that I have another 30min and than I have to call him for the final decision. So, as you read in the mail before, I am pretty fucked and I didn’t even realized that before this morning. Having Olga and Julia on the phone, and really knowing that you guys want me there and me being exciting about it I didn’t think about what I should have checked before. So as you knew before, I have heard really nice things about the festival, I haven’t been to ucraine, and beside that it seems that I might win an award in your festival. This is like a dream and I am sure, that I won’t have that so fast again. So of course I wanted to come.So but since I was beginning to pack (and I was even already asking Illja about a winter-jacket...) and found out, that I not just need my passport, I need my signed DS 2019 to leave and come back into the country because somebody is “basically paying me to be here”, I underestimated the power of a paper, I under-estimated the power of american burocrazy and I felt I am gonna be the important young naive filmmaker at the airport, being nuts about getting a recognition or award in Kiev. But honestly, nobody would have cared and maybe they even wouldnt have let me on the plane. I don’t want to risk of sign-ing it by myself, because I am realible on certain people, that I still can live here for the rest of the schoolyear.I haven’t done this before, it didn’t happen and I learned a lot from this situation. So, in the last half hour I was calling Switzerland,

the Swiss embassy in San Francisco, the direc-tor of Goethe Institut, the German embassy in San Francisco and Fulbright scholarship (those who are supposed to sign my paper). And yes they told me,because the office in San Francisco is closed, if I drive around the city (Oakland) there is a little chance might get it fixed just for this weekend. Its a one way 2 hour ride with the train, so I couldnt make it the right time to be back at the airport. I am so sorry guys, to put you and myself in this situation, but believe me I never had something like that before.I feel sad that I have to be honest now and tell you or ask you again, to cancel the flight again. Please tell me how much the cancel costs are, I will definitely pay them, but I feel unpowered to manage to get on that plane the time we expected it.I like you guys, it would have been a great hon-our to be there in person and I would have the nicest 36 hours in Kiev ever, but cause of a mis-take I wasnt confronted before, I can’t manage it to make it on that plane. I really feel sorry for all the energy and time, that you, Olga and Julia (especially you two charm-ing woman, that I even woke up from the deep sleep), that you spend in just having me there. I feel really really sorry. But please, try to understand me and you know, that I would love to be there.Tell me, if I could send you at least a Videomessage and of course, please tell me what happened in the award ceremony. I will be the dramatic boy, sitting on the roof, watching the foggy

golden gate bridge, dreaming of cer-emony award in kiev, the other side of the world in good companion.I am really sorry again. And I hope I will get another chance to come to Kiev, hopefully with another film.Thank you so much again for your effort !!!Let me know if I can send you a video message. And let me know how much I owe you for cancelling cost.

Olga, Julia, thank you so much for your goodwill and the talks and I am really sor-ry. Can you let the rest of the team know. And I know its strange to be sad and an-gry, because something really cool might happen on Sunday and I am really proud. But I really hope you can understand that situation I am in. Ah man....

NICOLAS STEINER

Особисто мене – так. Тому я вірю, що той, хто робить зло, отримає відплату. У фільмі зображено ситуації, коли не існує механізмів проти-стояння, захисту від агресії. Така модель веде до загального зни-щення, і вже неважливо, з якої причини. «Щастя моє» – про те, як може розвиватися ця модель, як часто ми бачимо подібні ситу-ації у власному житті. Але слава Богу, ми маємо мистецтво, щоб цю проблему можна було роз-глянути та проаналізувати, що дасть можливість мислити кон-структивно. Коли ж така ситуа-ція трапиться, вихід кожен має шукати самостійно. Ви знаєте, у мистецтві вже близько ста років не існує автора, який би змусив глядачів думати категоріями «як треба» і «як не треба».Дуже цікавою була реакція на фільм глядачів «Кінотавра». Після сцени першого пострілу аплодували – це свідчить про те, що глядачі зрозуміли й під-тримують помсту героя. Другий постріл – аплодисменти стають гучнішими. Наступний постріл – тиша. Дивовижна реакція.

«Щастя моє» – це копродукція України, Німеччини та Нідерлан-дів. Якщо зараз фільм намагати-ся ідентифікувати щодо якоїсь країни, то це буде анахронізм. Я гадаю, що це правильно, коли знімають фільми у співпраці з іншими країнами. Німеччина, наприклад, Австрія, по-іншому сприймають цю проблему. Краї-ни пострадянські бачать у філь-мі геть інше, їм ця тема ближча. Відносини людини і закону – частина життя кожного.Картину досить неоднозначно сприйняли в Європі. Критики прогнозували, що її розглядати-муть крізь призму заполітизова-ності, що через це виникне бага-то конфліктів, але нічого такого не сталося. І ми раді, бо не хотіли б такої реакції, тому що картина зовсім про інше.Все починається особисто з кожного. У нашої країни дуже неоднозначна історія. Це питан-ня того, в якій точці ми зараз зу-пинилися і живемо? Я гадаю, що ми зупинилися у 1917-му році. В центрі міста стоїть пам’ятник людині, яка зробила дуже ба-гато зла народові, а ми щодня

спокійно проходимо повз цей пам’ятник.Дуже ретельно готувалися до масових сцен. Було дві, в яких брало участь близько 250 лю-дей. Акторів шукали десь пів-року, об’їздили всю Чернігівську область, треба було знайти саме ті обличчя. Зйомки тривали 2 дні, перший день був невдалим, а наступного дня зробили 19 дублів, із яких – один вдалий. Працювати було нелегко, бо по-

трібні локації вимагали ефекту щільності. Завдання акторів – досягнути максимум простоти і природності. І це було тоді 10% усього того, що ми мали. Як ви-явилося, цього було досить.Назва фільму завжди цікаво ді-яла на конференціях. Коли пред-ставляли фільм «Щастя моє» не виникало ніяких питань, а після перегляду нас ними закидали Записала Лідія Акришора

СЕРГІЙ ЛОЗНИЦЯ: РОЗДУМИ ПРО ЩАСТЯ

НАМ ЛИСТ

СТРІЧКУ «ЩАСТЯ МОЄ» ЗНЯТО БЕЗ ШТАТИВА. МАНЕРА ОСВІТЛЕН-НЯ І ЗЙОМОК НАБЛИЖАЄ ЇЇ ДО ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО, АБИ ГЛЯДАЧ МАВ МОЖЛИВІСТЬ ВІДЧУТИ РЕАЛЬНІСТЬ. САМЕ ТОМУ ДЕХТО СПРИЙМАЄ «ЩАСТЯ МОЄ» ЯК ЖОРСТОКИЙ ФІЛЬМ. АЛЕ ХІБА ВАС НЕ ХВИЛЮЄ НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ У ЖИТТІ?

ШВЕЙЦАРЕЦЬ НІКОЛАС ШТАЙНЕР, СТУДЕНТ БАДЕН-ВЮРТЕМБЕРГСЬКОЇ КІНОАКАДЕМІЇ, ВИГРАВ ПРИЗ МІЖНАРОДНОГО ЖУРІ «МОЛОДОСТІ» ЗА НАЙКРАЩИЙ СТУДЕНТСЬКИЙ ФІЛЬМ. ТА В СИЛУ ПЕВНИХ ОБСТАВИН, ЗОКРЕМА БЮРОКРАТИЧНИХ ВИМОГ В США, ДЕ ВІН ЗАРАЗ НАВЧАЄТЬСЯ ЗА ОБМІНОМ, ПРИЇХАТИ ДО КИЄВА НІКОЛАС НЕ ЗМІГ. «MOLODIST.TXT» НІЯК НЕ КОМЕНТУЄ ЦЮ ІСТОРІЮ. НАТОМІСТЬ, З ДОЗВОЛУ ПАНА ШТАЙНЕРА, МИ ПУБЛІКУЄМО ЙОГО ЛИСТ ДО ОРГАНІЗАТОРІВ ФЕСТИВАЛЮ.

05

molodist.comtochka.net

персона

Юліуш Махульський – польський аналог радянського Лєоніда Гайдая чи Ельдара Рязанова. Такі хіти режисера, як дилогія «Ва-Банк» і «Секс-місія» добре відомі на наших просторах. Пан Юліуш спеціалізу-ється на так званих «легких» жанрах і ро-бить свою справу бездоганно.«Колискова» – чергова варіація на тему вам-пірів, про яких вже знято кілометри плівки – «Носферату», «Вампіри», різноманітні версії «Дракули», новомодні «Сутінки», серіал «Справ-жня кров»… Перелік можна ще довго продо-вжувати, але ясно те, що вампірська тематика уже заїжджена вздовж і впоперек, тому щось нове придумати все важче. Разом із молодіж-ною сагою «Сутінки» почав нівелюватися не тільки художній рівень таких творінь, але й взя-тий курс на «пом’якшення» образу упиря.

Так, у Махульського вампірське сімей-ство не боїться не те що сонячного світла, а й навіть хреста, святої води і ксьондзів. З іншого боку, їхні «кровні» апетити сут-тєво зменшені, та настільки, що сім’ю Ма-каревичів можна визнати чи не наймилі-шими людьми на захід від українського кордону. Навіть назва і та не сприяє кро-вожерливим очікуванням.«Колискова» спочатку була задумана як серіал – своєрідна відповідь амери-канській «Сімейці Адамсів», культовому серіалу 90-х (персонажі зовнішньо дуже нагадують своїх «колег»). Але в силу тех-нічних, а швидше фінансових причин проект у цьому форматі так і не відбувся, а перевтілився в повнометражний фільм.Проте на певній зовнішній подібності

спільне завершується. Попри «америка-нізовану» тему, вампірське сімейство з Мазурії має свої власні характери і свої проблеми. Батько сімейства журиться про те, як прогодувати стількох домо-чадців – четверо дітей, дружину вагітну п’ятим та старого 550-річного батька. Це там, «у них», вампіри не мають побуто-вих клопотів, а вампіри Східної Європи «ближче до народу». Єдине джерело до-ходу – продаж народних промислів, та навіть цей скромний заробіток може за-брати «китайський фактор», звідки тради-ційні писанки приїдуть за меншою ціною (одразу згадуються українські «верніса-жі» з вишиванками «Made in China»).А ще це найгуманніші вампіри, які, на відміну від заокеанських «колег», що тільки й думають, як би вчепитися в чужу шию, вибирають більш гуманні шляхи почастуватись чужою кров’ю, яка, як виявляється, корисна для дитячого ор-ганізму і багата вітамінами. Кровопивці Махульського також звертаються до

соціальних служб за допомогою, та й сі-мейні скандали (особливо між батьками і дітьми) їм, як і все людське, не чужі.При бажанні у стрічці Махульського можна розгледіти іще один підтекст. Що деколи, тільки потрапивши до рук вампірів, можна відчути жагу до життя. Перефразовуючи ві-домий анекдот, не той поганий у сучасному світі, хто хоче зцідити з тебе кров, той, хто щодня фальшиво посміхатиметься, тримаю-чи за пазухою великий камінь. Та й згадуючи середньовічну медицину, пускання крові довго вважалось одним із кращих способів полегшити хворобу. І може, це мало на увазі сімейство Маркевичів, розглядаючи Варша-ву як майбутнє місце проживання. Санітари суспільства з них непогані.Попри все, жанр фільму радить не шука-ти у ньому глибинних сенсів, а іронічна стилістика виділяє його на фоні без-кінечних спроб наслідувати Голлівуд у жанрі розважального кіно

ТАРАС САСС

ПОЛЬСЬКА КІНЕМАТОГРАФІЧНА ШКОЛА – БЕЗ ПЕРЕБІЛЬШЕННЯ ОДНА З НАЙСИЛЬНІШИХ У ЄВРОПІ. ІМЕНА АНДЖЕЯ ВАЙДИ, КШИ-ШТОФА ЗАНУССІ, РОМАНА ПОЛАНСЬКОГО, КШИШТОФА КЕСЬ-ЛОВСЬКОГО УЖЕ ДАВНО СТАЛИ СВІТОВИМИ ВЕЛИЧИНАМИ

ВЕЛИКІ КАЗКИ, ФІЛЬМИ-КНИЖКИ ТА ФІЛЬМИ-ТРІПИВалізи Тульса Люпера по зав’язку набиті багажем цивілізації. Ми перетягуємо

із 20 століття у 21 деякі цінні дрібнички: Гітлера, Фройда, Маркса – всі ці згаслі посмертні маски, замацькані бальзамом постмодерністського нар-команства. Так нас навчали. Смерть править свято, гальванізуючи інтелект зомбі. Зомбі грає мозок. Ніщо його так не збуджує, як Бенджамін Франклін у віночку з вагін, із чорним членом за щокою, зірка Давида на лобі, інь-янем на плечі та хрестом в дупі. Із калашем, бластером і мачете. Все це абсолютно не важливо. Зупинка мозку в результаті передозу-вання екстрактом єгипетської мумії.Давайте заглянемо в майбутнє. Тобто в теперішнє. «Чистка» особистої історії. Витікання переповненої чаші. Анінстал. Нам розповіли велику казку – вона видалася смертельно нудною. В результаті нам ска-зали, що все вмерло – але це не так. Дерева все ще шелестять за вікном, коли падає листя, мільярди китайців все ще готують «мівіну», очі індійських ді-тей так само бездонні, янголи повернулись на зем-лю, з яку взагалі-то ніколи не покидали, а ліси повні танцюючих ельфів…Що робити з кіно? Непогано було би позбавити його маніпуляцій. Кіно оточене журналістами. Аку-ли пера частенько – митці, які не відбулись. Їхня сублімація полягає в служінні медіа-магнатам. Про-сякнуті іронією букви лягають на папір – продукт вторинної обробки. Інтернет-ресурси гнуть свою лінію, оптимізуючи пошукові системи для плодовитої промивки мізків. Інституції розда-ють гроші, формуючи політику. Гроші друкує приватне підприємство – так що цю політику можна формувати до посиніння.Однак щось непомітно змінилось. Перевиробни-цтво інформації на фоні зупинки мозку призвело до несподіваних наслідків. Дивно, але ми більше не хочемо крові. Ні мертвечина, на сенсаційні викрит-тя не викликають в нас тріумфального катарсису. Свобода більше не асоціюється із руйнуванням табу. З цього погляду Бенксі такий же клоун, як і руйнівники міфів із «Діскавері».А насправді існує чимало речей, які можна руйнува-ти і руйнувати. Все іде «по плану». Город настільки щедро удобрений перегноєм демо-цивілізації, ґрунт так просякнутий усілякими ГМО, що це створює фантастичні умови для вирощування абсолютно нових культурних субстанцій та фор-мацій – навіть із принципу «від протилежного», базового для цієї ж культури.Так в муках народжується планетарна свідомість (у канонах копірайту минулого століття, що апелюва-ло до наукового стилю, так звана «еко-свідомість»). Новий – забутий старий – лексикон пропонує нам палітру термінів: «пробудження пам’яті Роду», «нове пуританство», «рун-ведичні знання»… Виба-чаюсь, але цей перелік можна доповнювати тисяча-ми термінів. Якого егрегора ми підживлюємо зараз, виношуючи його у своїх розподілених системах обчислень? Калі, Вішну, Кетсалькоатля, Ісуса, Ніцше, Будду? Думаю, що неважливо, якщо призма сприй-няття працює не в режимі дисперсії, а навпаки зби-рає все в єдиний світловий потік. Ясна свідомість плюс технології 21 століття допоможуть нам досяг-нути зірок… Із цього моменту починається казка. Ніхто не знає Майбутнього. Будучи найважливішим із мистецтв, кіно продовжує бути чудодійним засо-бом пропаганди, здатним впливати на формування мистецтва в цілому.У цьому плані для нас, безперечно, вже готові Вели-кі Казки. Трьохвимірні, високобюджетні подорожі у вигадані світи. Міфи та проекції колективного не-свідомого. Побажаймо ж їм усвідомленості!Інший вектор – фільми-книжки. Так званий «артха-уз». Чудовий спосіб переживати реальні ситуації, витримані а канонах кіножанру.Але насправді цікавим може стати варіант, доступ-ний практично кожному – завдяки розвитку техні-ки. Фільми-тріпи, що руйнують межі ігрового кіно та документалістики. Через масовість і простоту засобів виробництва ця тенденція здатна створити велику конкуренцію. Можливо, саме в надрах та-кого киплячого коктейлю зі зліпків реальності, які перетинають один одного, кіно зможе знайти нові форми й еволюціонувати в щось ще.

АНАТОЛІЙ CЛОЙКО

СЕРГІЙ ПРОСКУРНЯ: «ЛЮДИНА ЯК ЦІННІСТЬ – ХАРАКТЕРНА ОЗНАКА «МОЛОДОСТІ»ДУЖЕ СИЛЬНЕ ВРАЖЕННЯ СПРАВЛЯЄ СТУДЕНТСЬКА ПРОГРАМА. МЕНЕ ЗАХОПЛЮЄ ТЕ, ЯК БІЛЬШІСТЬ МОЛОДИХ РЕЖИСЕРІВ РОЗ-МОВЛЯЄ ІЗ ПУБЛІКОЮ. ВОНИ СТАВЛЯТЬ ПЕРЕД СОБОЮ СКЛАДНІ ЗАВДАННЯ І ВТІЛЮЮТЬ ЇХ.

Дуже сильне враження справляє сту-дентська програма. Мене захоплює те, як більшість молодих режисерів спілкується із публікою. Вони став-лять перед собою складні завдання і втілюють їх. І цей професіоналізм, характерний для молоді, стосується і сценарію, і режисури, і оператор-ської роботи. В багатьох фільмах надзвичайно цікавий звук, окремо хочеться відзначити цей момент. Діти-актори працюють дуже цікаво.Я би рекомендував власникам кі-нотеатрів або дистриб’юторських компаній показувати фільми сту-дентської програми. Я відчував ре-акцію залу – людям треба сильне, справжнє, вражаюче. Ті меседжі, які йдуть з екрану, надзвичайно глибоко чіпляють глядачів. І це стосується не тільки драматичних і складних пси-хологічних сюжетів.Згадуючи ідеологічні установки радянського кіномистецтва і уста-новки його кінофестивалів, як тоді відбиралися фільми, хочеться від-значити, що нині ми маємо спра-

ву із також надзвичайно сильним ідеологічним явищем. Але все це – ідеологія щирості, пронизливої со-ціальності. Це ідеологія людини як такої. Це фільми, які спонукають до того, щоб ми повернулися до себе, зустрілися із собою.Погляд на людину як на цінність – ха-рактерна ознака «Молодості». У кіль-кох фільмах змальовано внутрішній самосуд. Це гранична система цін-ностей, які потрібно захищати.Рекламний ролик, з якого почина-ється кожен фільм на фестивалі, має важливий підтекст. З одного боку, це символ історії фесту: монтажна склейка, зроблена зі жнивами, ком-байном є саме образом здобуття результату. Коли ми бачимо цей до-кументальний відеоряд, то чуємо в дикторському тексті: «Продовжувати традицію радянського кінематогра-фа». Я б не хотів це коментувати, але в контексті вищесказаного, людина – герой фільму Підготувала ВІРА МАКОВІЙ

МОТОРОШНА КОЛИСКОВА

06

31/10/2010

точка зору

АЛЄКСЄЙ ҐЄРМАН-МОЛОДШИЙ: «КРИТЕРІЙ МИ-СТЕЦТВА – НЕМОЖЛИВІСТЬ ПОВТОРИТИ ТВІР»

Опинившись у певний момент перед ви-бором, Алєксєй не захотів опановувати банальну професію на кшталт юриста і в певний момент зрозумів, що віддає перевагу саме кінематографу. Так він здобував основи режисури у майстерні Сєрґєя Соловйова.Перші професійні спроби Ґєрмана-молодшого були неуспішними, і тільки з часом молодому режисеру почало щось вдаватися. Хоч батько був для нього ав-торитетом, однак його досвід він не пе-реймав – пішов власним шляхом.Почав із розвінчання міфу про дві культурні столиці Росії. На думку Ґєрмана, столицею залишилася тільки Москва, а Петербург виявився надто заглибленим у минуле. Ситуацію із сучасним мистецт-вом у Росії Алєксєй Ґєрман-молодший сприймає не надто оптимістично, бо вважає, що відсутні серйозні фактори, що могли би змінити напрямок розвит-ку мистецтва. А однією з головних про-блем російського кінематографа вважає манію наслідування: «Не треба робити «як у Трієра», адже це добре тільки для Трієра. Краще шукати власний шлях, а не адаптуватись під існуючі тенденції. Критерій мистецтва – неможливість по-вторити твір, а наслідування когось не надто відрізняється від копіювання».Надскладним завданням Ґєрман-молодший вважає знімати кіно про сучасність, тому що її дуже важко син-тезувати й передати на екрані. На його

думку, кіно чекає на новий етап роз-витку, адже і постмодернізм, і традиції «Догми», і камера, що тремтить, уже вичерпали себе. Режисер ще не визна-чився щодо ставлення до найновішої модної технології – 3D. З одного боку, ця технологія перетворює кіно на комерцію, а з іншого – це інструмент, який режисери могли б ефективно ви-користовувати. Якщо зняти авторське кіно у форматі 3D, то це відсіче значну частину аудиторії такого кінематографа. Тобто нові можливості є, але правильно реалізувати їх вкрай складно. Наступні роки мають визначити долю 3D як явища і визначити шлях, яким воно піде.Досить багато часу Алєксєй Ґєрман присвячує роботі з акторами, він має свою класифікацію акторів й індивідуальний підхід до кожної окремої категорії. Приміром, є актори, яких просто «бери і знімай» - готові характери, а є такі, котрі разом із режисером стають повноцінними співавторами творення образу персона-жа. Взагалі, до вибору актора Ґєрман-молодший радить ставитись дуже се-рйозно: якщо наразі неможливо зробити вдалий вибір, то краще просто відкласти чи відмінити зйомки, тому що компроміс – не найкращий шлях. Вибір актора – річ принципова, і далеко не завжди критерій відомості є вирішальним, інколи це може зіпсувати фільм.Виходець із кінематографічної родини, Алєксєй Ґєрман-молодший серйозно

ставиться до кіно і відверто іронізує з «подвигів» своїх колег, коли ті надають значимості не тому, що дійсно важли-ве, а працюють виключно у напрямку епатажу та самозвеличення. Неважко навіть здогадатися, кого конкретно з колег має на увазі росіянин.Здивував присутніх режисер і обізнаністю з українськими реаліями у галузі кінематографа: Ґєрман-молодший орієнтується у питаннях проекту Закону про кіно в Україні та загальній ситуації з фінансуванням кіно державою. Режисер висловив надію, що нова законодавча база до-поможе «розігнати кров» по практично бездиханному тілу українського кіно.У будь-якого фільму є два критерії успіху: якість, яку митець має відстоювати на всіх етапах роботи над фільмом, і хороші касові збори, відгуки. Приводячи приклад із досвіду зйомок рекламних роликів, хороши-ми виявлялись ті, під час виробництва яких сторонні не втручались у процес і

не тиснули на роботу групи. Ідеально, коли картина є успішною згідно з обо-ма критеріями, але це вдається лише одиницям. І в цьому полягає режи-серська дилема. Проте, стверджує Ґєрман, головне, щоб у цій внутрішній боротьбі режисера не переміг марке-толог. Кіноспільнота має керуватися ідеями, а не бізнес-поглядами.Зробити хороше кіно можна у два спо-соби – знявши його на гостросоціальну і дійсно актуальну тему (що складно), або продемонструвавши «чисте» ми-стецтво – ще складніше. Зрештою ко-жен режисер має знайти «свого» гляда-ча, а тому орієнтуватися на кінцевого споживача немає сенсу.А ще Алєксєй Ґєрман демонструє досить стримане ставлення до фестивалів та перемог на них. Нагороди отримувати, безумовно, приємно, але головне – не перетворювати це у фетиш

ТАРАС САСС

THROUGH A U K R A I N I A N WINDOW

People are

occasionally dining past midnight. Cars are amazingly enough driving on the sidewalks without anyone giving it a second thought, people eat medicinal candy made out of cow blood - and the metro is constantly overcrowded with people. Whenever I appear to lay a strange gaze at something here my friends repeatedly tells me: “Не волнуйтесь - все хоро-шо. Это Украина!”. They smile and I smile. Alas I don’t worry, I just enjoy. And one of the most enjoyable things at this time of the year here in Kiev might really be the Molodist Film Festival.Although it is my first visit in Ukraine, Kiev and even the festival itself, I couldn’t be happier to be here. I’ve always said that the film festival of my home town – The Gothenburg International Film Festival beats Cannes any given day. And yet, it was not at the “GIFF”, nor in Cannes that I saw my favorite Swedish director Lucas Moodysson with the ever so beautiful Alexandra Dahlstrom by his side holding a press conference for the first time – it was here, in Kiev. Strange, isn’t it?Karen Shakhnazarov held a press conference; afterwards he sat in the cinema cafeteria giving interviews. No one seemingly asked for an autograph after the given press conference. He was not constantly surrounded by people (as I’d expected him to be), not even at the steps outside when he had a smoke. There was one middle-aged fanatic I met outside the conference, possibly banned from entering but I can’t be sure. Perhaps there lays some significance here? Because this is the Molodist Film Festival and the majority of the audience here are indeed young people with no major interest in former Soviet directors. Personally it doesn’t make much sense to me, but hey – Не волнуйтесь - все хорошо. Это Украина!In many cases, one opens up a joke with the phrase “A man walks into a…”. Yesterday, a man walked into the Cinema Kiev. And this is not a joke. The time was 11 in the evening and a man approaches me, asking me in English (for the first time during the entire festival someone assumed I spoke English!) if I knew if there would be any screenings. I was pretty sure that there would be none, but even so. He asked me if I could fetch someone that could help him and without further ado I went for someone with a higher status than me. I left him and shortly thereafter returned with some guys and all of a sudden he says “yeah, I’m Bruce and I’m supposed to hold an introduction for L.A. Zombie”. I will never forgive myself for leaving Bruce LaBruce, the Canadian director whose main genres in film includes atrocious gore and gay sex at the entrance, all by himself, late for an introduction which was not even at this very cinema. Well, probably I will and even more so I already have, but still. Better check under my bed before I go to sleep, just in case he sent some L.A. Zombies after me as a terrible act of retribution. Needless to say - не волнуйтесь - все хорошо. Это Украина!

PETER STEEN

АЛЄКСЄЙ ҐЄРМАН-МОЛОДШИЙ ВИМУШЕНИЙ ЗНАХОДИТИСЯ В ТІНІ СВОГО БАТЬКА – ГЕНІАЛЬНОГО РЕЖИСЕРА СВІТОВОГО МАСШТАБУ. НАЙДИВНІШЕ, ЩО НА ВИБІР ПРОФЕСІЇ ЗАНЯТТЯ БАТЬКА НЕ ВПЛИНУ-ЛО ЖОДНИМ ЧИНОМ. УПРОДОВЖ УСЬОГО МАЙСТЕР-КЛАСУ ҐЄРМАН-МОЛОДШИЙ ДОСИТЬ ЧАСТО ВЖИВАВ ІМ’Я ФЕДЕРІКО ФЕЛЛІНІ, З ЧОГО МОЖНА ПРИПУСТИТИ, ЩО САМЕ ЦЕЙ МИТЕЦЬ МАЄ ПЕВНИЙ ВПЛИВ НА СВІТОГЛЯД ОДНОГО З НАЙПЕРСПЕКТИВНІШИХ РОСІЙСЬКИХ РЕЖИСЕРІВ

Lukas Moodysson: “I am really happy to be back in Kiev with my first film “Fucking Amal”. It feels quite nostalgic. Even if I haven’t been to the festival before, my film was here and won a couple of awards… “ Mr. Mudisson, your first films are the stories shown through the eyes of teenagers in tough circumstances. How much of this is autobio-graphical? How are these stories born and what is needed to show everything that happens in this stories so precisely?I always knew that there is no way not to use your own life when you write something. At that time I felt that I needed some kind of big difficulty in the project. I wrote a couple of other scripts but I never filmed them. Then I wrote the script to “The Fucking Amal”, it was my first film. I knew that I was going to make it when I realize how difficult it would be because I was not a young girl! And I told myself that it was such a stupid idea to make a film about young girls. But I had some kind of love for stupid ideas because there appeared some fight in the project. When the script is too simple, too close to yourself, then you’ll have to use all your strength and abilities to make a film. So there have to be something stupid about the project even though it’s of course, very much based on my own experiences as a young boy in my case. How do you explain the phenomenon of the film?I don’t know. I just remember how surprised I was every time when I met someone who was not from Sweden and who was enable to relate to the theme of the film, to the feelings and characters of the film. And it was very strange to me because I thought it was a very specific Swedish film about a very specific small Swedish town. Apparently there are such small boring towns everywhere in the world. So may be that is a part of the reason why it got popular in

many places. It’s an experience that many people share, a feeling that you are a little bit different and alone in your small boring town.What was your main message to the society? What were the main things that you would have liked to change back then?I am not sure if I had a clear agenda about what I wanted to change. But I think it’s a film about standing up for yourself and allowing yourself to be the person you are. The way we treat our children is one of the things I wanted to talk about in the film, because I didn’t really believe in messages. You started your career as a writer and you have a couple of collections of your poetry edited. How did it happen that cinema kind of infatuated you?It was partly frustration with writing because I felt I wasn’t going anywhere because I didn’t achieve what I wanted to achieve or may be because just no one was reading it, I don’t know. It was like I stood up from the grave even become alive in some way. And now I sort of long for the silence of the text again. I’m a bit tired of living in the world where there are so many visual impressions the whole time and everywhere. It’s just like overflowing. I remember another case in the history of cinema when the successful poet came into the world of cinema and actualized himself, becoming the classic of the world cinema. His name was Pier Paolo Pasolini. Did Pasolini influence you, your style and creative work and if he didn’t, then who among the classic directors did?I think I’ve gone through different periods of time when I liked different kind of films. And then at some point I felt that I want my words on a paper to be alive, I want to see them, I want them to take some human shape. That was when I start to fantasize making movies. But in the beginning my

main interest was just a visual flow. When I was at film school I was not at all interested in story telling and things like that. I made things that were totally visual and experimental, 7 seconds long. It took some time. And then I start to see films by the French “New Wave” and other directors and they were much more based on characters, on the conversation than visual aspects. That was a changing point for me. What is your approach to work with actors, what do you do to make them feel deeper the subject and characters which you developed for them in the script?Methods are different from film to film. Most of the time I really like to work with actors but there are things I don’t really like about it, for example, to make sure car arrives at a set moment in front of someone who is running over the street and logistical things like that. I just don’t understand it and I can not do it. So after filming something like that I find it really relieving to go into a small room and talk to an actress and try to give some life to a scene, to a script. When I feel good and have courage, I think I give a lot

of freedom to the actress. But when I might feel bad about something then I try to control her very much. So it depends on what mood I am.You are always choosing complex subjects for your films? Why is that? They say you always look deep into the topic…I think it is because the world is complex, and I’m a very confused person, I don’t really understand how the world is functioning. And I think I use cinema as a way of trying to understand how things are being put together in this world. And that is what I try to do.I usually stop with an atmosphere I’m interested in and the whole process of making film is sort of exploring that atmosphere and learning more about it. Making a film for me is very much like a research process. When I start I don’t have any answers, I just have a lot of questions. And when I finish I still have a lot of questions but may be I also have two or three answers

ANDRIY ALFEROV

“MAKING A FILM FOR ME IS LIKE A RESEARCH PROCESS”

07

molodist.comtochka.net

точка зору

Головний редактор: Віра МаковійНад номером працювали: Денис Нікітен-ко, Ілько Гладштейн, Дмитро Десятерик, Анатолій Слойко, Тарас Сасс, Анна Онуф-рієнко, Peter Steen, Альона Мельник, Лідія Акришора

Фотограф: Маргарита Копилова, Леонід Княжицький, ArtVisionKievВерстка і дизайн: Олег МироненкоЛітредактор-коректор: Віра ГладкихПереклад англійською мовою: Роман По-номарьов

Front page illustration by Marina RossetКерівник проекту: Наталя Зубко Продюсер проекту: Ілля ГладштейнЗасновник і видавець – МКФ «Молодість»E-mail: molodist.TXT@gmail.comНаклад: 1000 прим.

Друк: «Рема-Принт»Редакція газети molodist.TXT висловлює щиру подяку команді ювілейної «Моло-дісті» за оперативно надану інформацію та допомогу в підготовці номера.

Матьє АРДАН, д и р е к т о р французького к у л ьт у р н о г о центру:«Коли мені було 14 років, я по-

дивився американський фільм «1941». Там хлопець-підліток закохується у старшу жінку. Вона заміжня, проте її чоловік – на війні. Пізніше вона дізна-ється, що чоловік помер. Тому вони починають зустрічатися. Коли я ди-вився цей фільм, то був закоханий у свою вчительку. Я заздрив, що у цієї дівчини із хлопцем роман, хоча вона і набагато старша за нього. Дивився і захоплювався. Думав, що таке буває лише у фільмах. Та потім я одружився на вчительці російської мови, і ми вже разом 20 років»

Marina ROSSET, director of « L ate ra r i u m » animation film:«I was all the time hesitating if I should go or

stay for longer in Kyiv because I like it very much and there was no work to do at home until Monday. I was thinking all the time: «I’m going… No, I’m not going... No, I’m going». And than that morning we arrived at the airport and I saw that pay desk. It turned to be possible to change the ticket and I stayed. I live at my friends’ near the city. I like this place because I’m starting to know quite a lot of people here and I like them very much. It’s my fourth and last visit to «Molodist» as a director, because I will no longer be a debutant»

R o w l a n d JOBSON, director of «GirlLikeMe» film, short-length movies contest winner:«I left Kyiv for Spain

to visit another festival, but the first day I came there I thought: «Oh, I don’t want to be here, I want to come back». This festival is the most exciting festival I’ve been to. It has the best atmosphere, because it’s live, it’s playful and people are friendly. People here talk about cinema. The directors come and talk about films together, they don’t say: «I’m a director, I’m so important». People here are really passionate about films. They are interested in asking about your film, how you made it, why did you do this and why did you do that. They even ask how many days did it take to make a film and how much film did you use. It’s clear, theat there is a real passion for cinema»

Галина ТЕЛЬ-НЮК – спі-вачка:«Коли ми за-писували аль-бом в США, то через Інтер-

нет домовлялися про зйомки но-вого кліпу. Хотіли зробити щось незвичне. І тоді пригадався фільм «Ефект метелика», хоча на той час він був у прокаті тільки в Амери-ці. Ми листувалися з режисером електронною поштою, я з ним особисто ніколи не спілкувалася. І так у нас, незважаючи на відстань та різні часові пояси, збіглися дум-ки, навіяні одним фільмом»

В о л о д и м и р ТИХИЙ – ре-жисер, продю-сер проекту «Мудаки»:«У режисер-ському колі є

один забобон. Перед кожним філь-мом треба розбити тарілку. Вона має бути із підписами всієї знімаль-ної групи – акторів , режисера, сце-нариста. Кожен забирає шматочок цієї тарілки. Нібито потім їх можна склеїти, але, звісно, ніхто цього не робить. Це символ того, що час-тинка фільму завжди із кожним учасником знімальної групи. І ви знаєте, на прикладі «Мудаків» ми переконалися у правдивості цього забобону. Якщо не розбити тарілку, то фільм матиме тяжкий шлях»

ПРО ВДІКЯ вчився у ВДІКу, це була школа екстра-класу, відома у всьому світі. У мій час десь 70% студентів були іноземцями. Тут вчи-лося дуже багато «екзотичних» людей. Зі мною в групі був португалець. Де він взяв-ся, не зрозуміло, адже у той час СРСР не мав дружніх стосунків із Португалією. Цей хлопець служив у Монголії, потім втік до Франції, а далі якимось дивом опинився у ВДІКу. На жаль, сьогодні ВДІК уже не може зрівнятися з тією радянською школою. ПРО ЖИВОПИСЯ колись активно цікавився живописом – скуповував альбоми, ходив по галереях, був таким пристрасним фанатиком. Це дуже важливо для режисера. Адже кіно – це картинка. Коли починаю працювати над фільмом, я відбираю художників, які мені можуть знадобитись. Купую альбоми, вирізаю картинки і вішаю на стіни. Потім використовую, щоб пояснити оператору або художнику по костюмах, який мені по-трібен колорит, які деталі. У «Вершнику на ім’я смерть» у мене була сцена у вар’єте. Я мислив так: вар’єте прийшло до нас із Франції, початок сторіччя… отже, Тулуз Ло-трек – саме те, що мені потрібно. Я не бачу в цьому нічого поганого.

ПРО РОБОТУ НАД ФІЛЬМОМСпочатку я шукаю матеріал. Для того, щоб по-чати щось знімати, я повинен відчути, що я у будь-якому разі повинен це зробити. Звик сам писати сценарії до своїх фільмів. Але мені спершу треба «намацати» тему. Я часто імп-ровізую. Кіно – дуже відповідальна річ: якщо приходиш і точно не знаєш, як будеш знімати, ти ризикуєш. Мій секрет – правильно почати, зняти перший кадр. Мастрояні, з яким я ко-лись працював, казав, що Фелліні ніколи не знав наперед, як він буде знімати. А Хічкок, наприклад, розписував все дуже детально. Навіть говорили (можливо, перебільшували), що він спав на майданчику, бо у сценарії у ньо-го було все – кожен кадр, ракурс. Він нічого не змінював під час зйомок, і виходили чудові ро-боти. Потрібно знайти свій шлях у цій справі.

ПРО РОБОТУ З АКТОРАМИРежисура – це вибір сценарію та актора, все інше – техніка. Якщо ви правильно вибра-ли матеріал і точно «потрапили» в акторів, можете хоч у запій іти (якщо ви п’яниця) на весь період зйомок. Все одно вийде чудова картина. Якщо ж ви не «потрапили» в акто-рів, що б ви там не робили, як би не викру-чувались, все одно не врятуєте фільм. Кі-ноактор – інша професія, ніж актор театру. Тут важлива особистість, тому що існують крупні плани. Особисті якості актора мають співвідноситись із образом. Часом непро-фесіонали підходять на роль краще. На-приклад, у моєму фільмі «Кур’єр» головний герой – непрофесіонал. Він настільки точно влучив у роль, але це не актор, тому інших образів створити не міг. Ось тому я завжди пробую. Актори цього дуже не люблять, для них це чомусь принизливо. А я не можу інакше, я повинен побачити. ПРО ЄВГЄНІЯ ЄВСТІГНЄЄВАСценарій картини «Зимовий вечір у Гаграх» був написаний під Євстігнєєва. Проте я все одно влаштував для нього проби. Текст йому дуже подобався, він мріяв зіграти. Ходив за мною, дзвонив, просто переслі-дував. А я, до речі, ще дивився Леонова і Єфремова на цю роль. Хоча десь глибоко розумів, що візьму Євстігнєєва, але мене дуже дратувала його наполегливість. Зараз я розумію, що актор – це взагалі дуже за-лежне створіння, що він просто дуже хотів цю роль. Філатов от теж стовідсотково спів-пав з роллю. А були випадки, коли мені до-водилося посеред зйомок знімати актора з ролі. Режисер має бути нещадним. ПРО МАРЧЕЛЛО МАСТРОЯНІМастрояні розповідав, що запитав у Фел-ліні про сценарій, коли той запросив його зніматися в «Солодкому житті». Марчелло на той час був уже доволі відомим актором, таким собі героєм-коханцем. Режисер дав йому товстеньку папку. На першій сторінці була назва фільму, а на другій – фотографія голого чоловіка, який пливе в морі, зачіпа-ючи величезним фалосом дно. Інші аркуші

були порожні. Більше Мастрояні нічого не просив і тексти отримував прямо на май-данчику. Часто на переозвучці в студії текст був зовсім іншим. Це все не тому, що Феллі-ні був якимось схибленим. Просто Мастро-яні не потрібно було нікого втілювати, він ідеально підходив на роль саме тоді, коли взагалі не знав, кого грає. ПРО ГОЛЛІВУДСЬКИХ АКТОРІВГоллівудські актори неймовірно професій-ні. У мене в одному фільмі грав американ-ський актор. Мені монтажер якось каже: «Його так легко монтувати». Він завжди повторював на різних планах одне й те саме в подробицях. Наші так не вміють. У них там дуже жорстка школа. Вони вижи-мають з акторів по максимуму. Тому й на плівку знімають набагато більше, ніж у нас. Бо плівка – це не головне, важливо отри-мати більше різноманітного матеріалу. А залишки плівки продають так званим «не-залежним», дуже дешево.

ПРО ФІЛЬМИ ДЛЯ ДІТЕЙДитяче кіно – дуже складне, як і анімація. Довгий час у світі потужно випускалися радянська і американська мультиплікація. Тільки в 70-х приєдналися японці. Фільм, який щороку показують на Різдво у Чехії, – це «Морозко». Там різдвяні свята не уявля-ють без цієї стрічки. Для режисера знімати дитяче кіно – це паршиве заняття, пекель-на праця. Простіше зробити якесь супер-складне кіно і проїхатись із ним фестиваля-ми. Тим паче, з дитячим кіно на фестиваль ти навряд чи потрапиш. Людина, яка ним займається, автоматично позбавляє себе цього престижу. Але, звісно, залишається вдячність юних глядачів. Треба бути свя-тим, щоб знімати дитячі фільми. В радян-ські часи режисерів заохочували знімати для дітей, це була окрема професія АННА ОНУФРІЄНКО

10 років тому, коли я випад-ково потрапив на сеанс до Будинку кіно, « М о л о д і с т ь » змінила моє

життя. З того часу я вірю в каз-ку, а віднедавна і сам роблю її.Погодьтеся, фестиваль – острів ірраціонального, фантастич-ного світу, де квиток на хоро-ший фільм цінніший за гроші, де мова кіно зрозуміла без перекладу, де режисери до-лають півсвіту та витрачають купу грошей, щоб представити свою роботу глядачеві та кіль-ка днів побути разом з людьми, які вірять у ту саму ж казку.Команда фестивалю працює понад часом, простором та законами фізики, аби лише на 9 днів на рік ця казка ста-ла реальністю. Цьогоріч ми створили власні газету й теле-бачення, щоб повністю віді-рвати глядача від буденного позафестивального світу – сві-ту грошей, фальші та субор-динації. В нашому казковому медіахолдингу немає пафосу, політики та джинси – все про кіно, все для кіно, нічого не має відволікати від кіно.Ми – команда molodist.TXT та molodist TV, 50 молодих людей. Ми живемо в Украї-ні, Швеції, Іспанії, Франції та Швейцарії. Ми мало спимо, ми випускаємо 5 повноцінних но-мерів газети за 9 днів та роби-мо 40 хвилин готового відео на день. Тисячний наклад нашої газети розходиться за кілька годин, наші відео в інтернеті мають тисячні перегляди.Трохи вашої віри – і такі га-зети можна буде купити на вулиці, а телеканали диви-тися по телевізору.Думаю, якщо ми раптом захо-чемо змінити світ, у нас вийде.Посміхайтеся.Казка понад усе! ІЛЬКО ГЛАДШТЕЙН, продюсер molodist.TXT & molodist TV, ко-ординатор програм

КАРЕН ШАХНАЗАРОВ: «РЕЖИСЕР МАЄ БУТИ НЕЩАДНИМ»ДИРЕКТОР «МОСФІЛЬМУ», РЕЖИСЕР СТРІЧОК «МИ ІЗ ДЖАЗУ» І «ПАЛАТА №6» КАРЕН ШАХНАЗАРОВ ПРОВІВ У КИЄВІ МАЙСТЕР-КЛАС. «ЧЕСНО КАЖУ-ЧИ, НІКОЛИ НЕ ЛЮБИВ НАВЧАТИ, І ЩОБ МЕНЕ ХТОСЬ ПОВЧАВ», – ЗІЗНАВСЯ РЕЖИСЕР. МОЖЛИВО, ТОМУ ЗУСТРІЧ ПРОЙШЛА У ФОРМІ НЕФОРМАЛЬНОЇ РОЗМОВИ ДОПИТЛИВИХ МОЛОДИХ ЛЮДЕЙ ІЗ ДОСВІДЧЕНИМ МАЙСТРОМ. ШАХНАЗАРОВ РАДИВ ЦІКАВИТИСЬ ЖИВОПИСОМ, РЕТЕЛЬНО ПІДБИРАТИ АКТОРІВ І ЗАОХОЧУВАВ ЗНІМАТИ КІНО ПРО ДІТЕЙ

КОМЕНТАРІ: Під час цьогорічної «Молодості» гості розказали нам багато цікавого, веселого, а іноді і дивацького. Сьогодні ми публі-куємо найцікавіші коментарі цього фестивалю:

08

31/10/2010

фотохроніка

1. Міла Новікова, голова відбіркової комісії / Mila Novikova, the Head of the Selection Comittee

2. Концерт Зігфріда / Zigfrid's concert3. Ола Сімонссон і Йоханнес Старне Нільссон / Ola Simonsson

and Johannes Stjärne Nilsson4. Катерина Копилова та Олена Фетісова / Kateryna Kopylova

and Olena Fetisova5. Сергій Лозниця, режисер / Sergiy Loznytsya, director6. Андрій Халпахчі, арт-директор фестивалю / Andriy Halpahchi,

the Art-director of the Festival

ФОТОХРОНІКА

8

2

4

3

1

3

5