Листопад 2010 р.Б. № 4 Часопис Товариства “ЕФФАТА” церкви Пресвятої Тройці м. Бережани УГКЦ Дата заснування часопису 16 серпня 2010 р.Б.

Наша парафія

«Як ми молимося – так ми віруємо. Як ми віруємо – так ми живемо.» З Божої ласки мені випала унікальна нагода поспілкуватися з ректором Київської Трьохсвятительської Духовної Семінарії,

головою катехитичної комісії Київської Архиєпархії – о. Петром Жуком. Він люб’язно погодився відповісти на декілька запитань та передав палкі вітання славній Бережанщині.

1. Отче, нещодавно ми мали можливість радіти зі всією Українською Греко-Католицькою Церквою з приводу створення Київ-ської Трьохсвятительської Духовної Семінарії. Скажіть, будь ласка, як відбувається навчальний та виховний процес у новостворе-ній семінарії? Що є причиною браку священичих покликань сьогодні?

Перш за все хочу відзначити, що Київська Трьохсвятительська Духовна Семінарія є першою в Україні між’єпархіальною семінарією. Це означає, що ця семінарія готує студентів для 4 екзархатів: Київського, Донецько-Харківського, Одесько-Кримського та Луцького. Між’єпархіальна семінарія Святих великих архиєреїв Василія Великого, Григорія Богослова і Йоана Золотоустого заснована згідно з Декретом Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Блаженнішого Любомира від 3 червня цього року. Блаженніший дуже влучно висловився з цього приводу, мовляв, «у будинку кожної родини повинна бути дитяча кімната, своя, особлива, адже через цю кімнату відбувається спілкування з батьками, перша школа життя, виховання…» Так само і в нашій Греко-Католицькій родині на цих теренах необхідна власна дитяча кімната, у якій би ми плекали своїх дітей.

Створення семінарії я би радше назвав поверненням її на своє місце. Адже ми знаємо, що зароджувалася наша віра тут, бо саме тут відбулася унія. Дехто вважає ці терена місійними. Але це абсолютно не так. От поїздка в Африку і навернення тамтешнього населення на нашу віру – це місія. Перші священики, які були вчителями нашої церкви, виховувались і працювали в столиці України, а не були сюди привезені з Заходу. І той факт, що зараз, після гонитв та репресій, все повертається на свої місця, свідчить тільки про те, що наша церква розвивається.

Щодо браку священичих покликань… Мені не подобається саме висловлювання «брак покликань». Я б сказав інакше. Немає браку покликань. Бог однаково кличе нас, людей, як сто чи двісті літ тому, так і нині. Але бракує відповіді на його клич. Ось це є проблемою. У нашій постмодерній добі молоді люди думають, що це якимось чином заважатиме їхній кар’єрі, навчанню, самореалізації.

Покликання є в однаковій мірі як на сході, так і на заході нашої країни. Те, що в нашій семінарії навчається нині 14 семінаристів,– це аж ніяк не свідчить про те, що покликань мало. А навпаки – наша церква росте, як маля в отій дитячій кімнаті.

2. Які, на вашу думку, є особливості душпастирської праці з сучасною молоддю? Якщо поряд стоятимуть двоє молодих людей із заходу і сходу – чи відрізнятимуться вони своїм зовнішнім виглядом? Ні. Якщо стоя-

тимуть поряд молоді люди з Франції і Америки, чи буде різниця ззовні між ними? Мабуть, також не буде. Нинішня постмодерна доба всіх помазала одним стилем, однією культурою одягатися і поводитися. І, на мою думку, найбільше зранення такої сучасності для нашої молоді полягає в тому, що молодь неправильно розуміє сутність поняття «особистісної свободи». Дуже часто цю свободу трактують як вседозволеність. Але це не так. А з точністю до навпаки. Якщо нам все можна, немає ніяких заборон на жодні наші забаганки – тоді ми стаємо рабами власних бажань. Не ми керуємо ними, а вони нами. Потрібно ж, щоб ми були панами над своїми бажаннями. Безумовно, це надзвичайно важко. Але якщо є дотик до Бога, то це відбувається природно.

Дуже часто ми стикаємося з таким явищем, коли молодь є релігійною, але не християнською. Особливо це помітно на Заході. Молоді люди зранку йдуть до церкви, а ввечері вживають алкоголь, курять цигарки, ведуть себе аж ніяк не по-християнськи. Потрібно пам’ятати, що у вірі немає місця бавленню. Віра – це дар. На Сході немає такого нав’язування до християнських традицій, як на Заході. Тут люди або є релігійними і християнами, що ходять до церкви, або вони такими не є і не йдуть до церкви взагалі.

Важливо в умовах глобального міжкультурного обміну постмодерної доби, який, як я вже зазначав, проявляється в обміні культурою одежі, видань, навіть дійсності, зуміти також обмінюватися корисним досвідом у ставленні до церкви, щоб молодь цікавилася, щоб чер-пала новий досвід.

Ми не повинні стидатися нашої віри. Не важливо, хто ми є по конфесії, а важливо – хто ми є у вірі. 3. Цьогоріч основною темою Синоду єпископів УГКЦ є міграція. Як ви вважаєте, які є реальні можливості УГКЦ відгукнутися

на потреби вірних, які покинули Батьківщину? Те, що міграція стала темою Синоду, свідчить, що проблема існує і вона досить гостра. Я можу з впевненістю сказати, що наша церк-

ва має найбільший досвід праці з іммігрантами. У країнах, де громади українців найчисельніші, відкриваються наші церкви, метрополії, катехитична комісія влаштовує щорічно табори для дітей українських заробітчан. У той час, як наші вірні в чужих країнах почувають себе покинутими в політичному плані, соціальному, культурному, вони можуть повністю реалізувати свої духовні потреби. Адже наша церква готова прийняти всі вимоги часу. Я з власного досвіду знаю, що в Римі, до прикладу, де є дуже багато наших заробітчан, посольст-ва не мають стільки засобів допомоги людям, як має наша церква. Адже в церкві є основне – Бог.

4. Оскільки наш часопис видає молодіжне християнське товариство, що б ви хотіли побажати молодому християнину сьогод-ні?

Я хотів би побажати не лише молоді Бережан, такого прекрасного, оспіваного міста, а всім молодим людям нині – святості. Дуже часто молоді люди думають, що далеко відійшли від Бога, що вони є недостойними Бога. Але потрібно пам’ятати: кожен може бути свя-тим. Господь каже: будьте святі до всіх. І у святості все інше буде преображатись: навчання, робота, кар’єра, кохання. Я бажаю цього максимуму – святості! - Дякуємо, Владико, за Вашу батьківську опіку.

- Нехай вас Бог благословить!!! Інтерв`ю підготувала Адамович Марта

Видавець: Товариство “ЕФФАТА”. Наша адреса: пл. Ринок, 12, клас-приміщення біля церкви Пресвятої Тройці. Редколегія: Роман Демуш, Люба Лещук, Оксана Гузовата, Оксана Сівко, Марта Адамович, Люда Гах, Леся Раєвська, сестра Герарда СНДМ. Контактний телефон: 067 705 50 92 e-mail: nasha-parafia@ukr.net Тираж: 300 примірників.

У нашій газеті ви можете розмістити свою рекла-му, статтю, привітання.

Кава, канапки, мистецькі розмови...

Як приготувати смачну каву? Кулінари знають чимало рецептів. Ми пропонуємо найпопулярніші, ті, що витримали випробування часом. Перед

приготуванням “освіжіть” зерна, тобто підсмажте їх, безпере-рвно помішуючи. Щоб кава не набула гіркого смаку, не буде-мо надто затягувати цю процедуру. Ще теплі зерна засипаємо у млинок (необхідний атрибут до-му) і подрібнюємо. Зробимо це незадовго до приготування напою, тоді він буде ароматнішим. І ще запам’ятайте: при тривалому або ж повторному кип’ятінні кава втрачає свої смакові якості. А тепер від порад до справи. Чорна кава. Засипати каву (2 чайні ложки на горнятко) в окріп і тут же, не допускаючи повторного закипання, зняти каструлю з вогню. Щільно прикрити кришкою. Хвилин за п’ять розлити по горнятках, сполоснувши їх перед цим окро-пом, щоб кава не дуже швидко холола.

Любий о. Михайле! Прийміть найщиріші вітання з Днем Ангела! Хай Господь благословить Вас у свяще-ничому служінні, посилає наснаги, терпіння і любові.

Еффата Дорогу подругу, колегу, Оксану Сівко, вітаємо з

днем народження. Бажаємо теплих і сонячних днів. Редколегія газети «Наша Парафія»

Одне діло, коли ви далеко пішли, а зовсім інше, коли ви дале-ко зайшли.

Одружуйся, не дивлячись ні на що. Якщо попадеться хороша жінка, будеш винятком, а якщо погана - станеш філософом.

Можливо, в цьому світі ти всього лише людина, але для когось ти - цілий світ.

Базарна лірика… Одного разу мати послала

малого Петруся купити 2 кг вишень. Коли хлопчина повер-нувся додому, мати вирішила перевірити пакунок .Вона пе-реважила, і, що ви думаєте, - 1,5 кг.

Розлючена мама повернулася на ринок і влаштувала скандал.

- Не соромно вам обманювати дитину? - Вибачте, пані, - відповів продавець. - Зважуйте не

тільки пакунок, але і свого сина, тоді зрозумієте, де по-ділися ті півкілограма.

Запрошуємо дітей віком від 5 до 7 років для спільних зустрічей, забав, знайомства з Ісу-сом, Його мамою, Пречистою Дівою Марією та іншими дітками.

ДО УВАГИ БАТЬКІВ!!! Із собою дітям потрібно мати:

1. Кольорові олівці. 2. Тоненький зошит.

3. Клей,олівець. 4. Усмішку.

5. Хороший настрій. Чекають на Вас Сестри Служебниці щосуботи о 13.00 в приміщен-ні катехитичного класу, який знаходиться праворуч від церкви.

67 шлюбів; 126 хрестин; 102 похорони. За 2010 рік — в наступному номері

с. Йосафата Михайлина Гордашевська, Служебниця Непорочної Діви Марії, перша монахиня ак-тивного згромадження у візантійському обряді, яке бере свій початок з 1892 року. Народилася у м. Львові 20 листопада 1869 р. у релігійній сім’ї. Прожила своє життя в любові до Бога та ближньо-го. Святіший отець Іван Павло II, перебуваючи у Львові 27 червня 2001 р., проголосив с. Йосафа-ту блаженною. Підставою цьому служили численні свідчення вірних про чуда і оздоровлення за посередництвом с. Йосафати. Подаємо деякі з них. - Один священик мав операцію на рак кишківника. Лікарі не могли йому допомогти. Його відісла-ли вмирати додому. Він був цілком жовтий. Незважаючи на прогноз лікарів, ми почали молитися дев’ятницю, благаючи заступництва бл. Йосафати. Коли дев’ятниця закінчилася, отцеві стало кра-

ще і через кілька тижнів він одужав. Тернопіль, Україна.

- Їмость, вдова, у 1907 р. записала на сестер свій будинок (що знаходиться по вулиці Шевченка), бо своїх дітей не мала і хотіла передати дім для хорошої справи, але нараз з’явились далекі племінники. Вони поставили охорону біля будинку, щоб часом сестри не зайшли і не забрали його собі. І коли сторож чергував, то побачив, що вночі приходила якась сестра, повідкривала всі двері до хати і комори, та й пішла. Зранку чоловік каже, що цей будинок таки має нале-жати сестрам.

Коли приїхали сестри до м. Бережан, чоловік вигукнув, що приходила тієї ночі ось ця сестра, а це була с. Йосафата Гордашевська.

Бережани, Україна с. Герарда

Запитуємо священика

Часто люди звертаються до священика з прохання освяти-ти ланцюжок. Священик. Ланцюжок є річчю другорядною, допоміжною, що допомагає утримувати при нас освячену річ (хрестик, меда-лик). А тому, якщо він розір-веться, то зберігати не обов`язково. Отче, чи обов`язково запалюва-ти свічки на гробах 1 листопа-

да? Священик. Обов`язково в цей день молитися

за померлих, а запалення свічок – лише звичай, який не практикується усіма громадами нашої Церкви.

Отче, які легкі гріхи слід розповідати на спові-

ді, а які – ні? Священик. Святе Причастя є ліком для легких

гріхів. А тому після прийняття Євхаристії ті грі-хи, які ми пам`ятаємо, з тих і сповідаємось. А котрі стираються з нашої пам`яті – нас не зо-бов`язують.

Живи теперішньою миттю!

Один лікар розказав цікаву історію. Одного разу він зайшов у реанімаційну палату і побачив кількох осіб. Вони були дуже хворі і, не секрет, всі стояли на порозі смерті. Кожен поводився тепер якось дивно. Хтось тихо співав, інший писав листа, а ще інший дивився у вікно і усміхався сонцю, дехто молився. Лише один просто плакав і ледь було чути тихе: прости. Коли цей лікар почав розпитувати, вияви-лось, що кожен з них робив те, що найбільше любив за жит-тя і вкінці повторював: ціную момент, коли ще можу це зробити – хочу насолодитися сповна! Цього ранку у палаті був священик, і ніхто не знає, що саме він говорив на сповіді, але після нього щось таки зміни-лось… кожен почав цінувати те, що ще мав. Може мав ма-ло, але це мало хотів прожити добре. Ти думаєш, що твоє життя довге? Тоді чому тратиш його на дурниці???

Запам’ятаймо: Що міг зробити зараз і не зробив – це ще одна втрачена можливість.

Ксеня Солоденька

Осінь в моїй душі, чи як подолати депресію?

Складається враження, що сьогодні «цікавий стан» депресії дуже популярний. Моя сусідка пояснювала мені причину сварки з батьками. Мовляв, вона зараз в депресії і її взагалі не треба турбувати, їй потрібен спокій. Інша моя

знайома хвилювалася з приводу своїх непорозумінь з кавалером. На запитання, чому так відбувається, вона відповіла: «Не знаю. Мабуть, в нього зараз депресія». Даруйте, але чи потрібен спокій людині, коли їй 19? Чи варто хви-люватись з приводу того, чого сама не знаєш? Навіщо втікати від світу, якщо з ним можна познайомитись? За даними статистики, нині кожна 4 доросла людина звертається до послуг психолога, який став сучасним «священиком душі». Але скажіть, чи хоча б один психолог допоможе людині настільки, аби вона до нього більше не приходила? Проблема полягає в тому, що люди не можуть знайти свого місця серед мільярдів таких же, як вони самі, проблема в тому, що лю-дям бракує спілкування. Але варто спробувати відкрити себе світу, відкритися іншим, зня-

ти з себе стальні окови нинішньої цивілізації, які хочуть змусити нас віртуально дружити і кохати, присилати on-line відкритки і смайлики замість справжніх листів і щирих усмішок, хочуть змусити нас спостерігати за чужим життям зірок далекого зарубіжжя, «селебрітіс» шоу-бізнесу, замість того, щоб насолоджуватись власним.

Варто навчитися висловлюватись, спілкуватися чи то з природою,чи з людьми, або із Всевишнім. І якщо до кін-ця слухати – можна бути до кінця вислуханим.

Моя сусідка запитала мене, чи я не знаю якогось хорошого психолога, чи курсів розвитку особистості, зараз, мовляв, модно і корисно. Ні, не знаю. Але я знаю хорошого священика і місце, де нічию особистість не намагаються розвинути, але намагаються зрозуміти, місце, де нема нікого, хто вчить і наставляє, але де всі в одному колі, де ніхто не боїться висловити себе і слухає іншого, де слухають Слово Боже. Те місце в приміщенні класу коло церкви Cвятої Трійці, де щопонеділка збирається молодіжне християнське товариство «Еффата» (з древньоарамейської – «відкрийся»), де молоді люди пізнають себе і Бога, і де в біблійному колі звучить спільна молитва, а в серцях живе віра. І жодна депресія немає шан-сів туди потрапити.

У всьому, що є справжнім, є сенс. Еффата вчить нас відрізняти те, що має сенс, від того, що вводить в оману, штовхає в сумніви і смуток, вчить нас відкривати себе один одному і Творцеві. Стань в наше коло. Відк-рийся.

Марта Адамович Хто хотів би задати запитання свя-

щенику, просимо надсилати свої листи на електронну адресу e-mail: nasha-parafia@ukr.net, або просто вкинути їх у скриньку в церкві Пресвятої Тройці.

Перед минулим зніми капелюха,

перед майбутнім закоти рукави

Надзвичайно радісна подія сталася у житті парафіян с. Павлів. 7 листо-пада тут відбулось освячення хра-му св. Дмитрія. Чин посвяти здійс-

нив з благословення Владики Тернопільсько-Зборівського Васи-лія Семенюка о. Павло Репела – парох с. Петрики Тернопільсь-кого району. З ним співслужили декан о. Іван Хрептак та свяще-ники Бережанського деканату. Раніше у селі церкви не було і вірні змушені були ходити на молитву до Курян. Та з ініціативи отця-пароха і найактивніших односельців 8 листопада 2000 року було відкрито парафію у с. Павлів та вирішено розпочати будів-ництво храму. Освячення першого каменя відбулося 7 квітня 2002 року. Помалу зводились стіни, дах, велись ремонтні роботи. І ось у 2010-му храм гостинно відчинив свої двері. Зустріч духо-вного отця була урочистою. Діти та молодь із хлібом на вишито-му рушникові щиро вітали о. Павла. Перед входом до святині всечесного отця вітав парох о. Роман Климкович. Відтак розпо-чалась Свята Літургія за участю хору “Глорія”, що діє при церкві Пресвятої Трійці. У своїй проповіді о. Павло на-голосив на значенні храму у житті лю-дини. Після богослужіння духовний наставник відзначив подячними грамо-тами найактивніших жертводавців та церковне братство. Сльози радості ко-тились по обличчях парафіян, а серця наповнювались невимовним щастям, яке дарував їм Господь, поселившись у цьому святому храмі.

Люда Гах