Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

Кафедра страхування та ризик-менеджменту

ЗВІТПРО ПРОХОДЖЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ

студентки Лисої Юлії Костянтинівни спеціальності «Фінанси і кредит»

3 курсу, 2 групи Місце проходження практики ВАТ «Радіо і телебачення»;

м.Київ, вул. Олегівська вул., 34-б. Термін практики з 15 по 31 травня 2012 р.

Керівник практики від підприємства Осадчій В’ячеслав Миколайович

Керівник практики від кафедри доц. Януль Інна Євгенівнак.е.н., ас. Моташко Тетяна Петрівна

Київ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………..………3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ТА

ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА……...................………….5

1.1 Основні характеристики та функції прибутку............................………5

1.2 Джерела формування прибутку підприємства…………….............….16

1.3 Напрями розподілу прибутку.................................................................21

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ „РАДІО І

ТЕЛЕБАЧЕННЯ”…………………………………………...........................……23

2.1 Аналіз організаційно-правових характеристик підприємства ...........23

2.2 Маркетингова діяльність підприємства................................................ 29

2.3 Фінансово-економічні показники діяльності підприємства................32

РОЗДІЛ ІІІ. ПРИБУТОК ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ. ОСНОВНІ

НАПРЯМКИ РОЗПОДІЛУ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ

ПІДПРИЄМСТВА…………………………………………………………….…38

3.1. Прибуток від реалізації продукції на його формування………….…38

3.2 Сутність і методи обчислення рентабельності…………………….…44

3.3. Аналіз фінансового стану підприємства ….....................……………47

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...53

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………...56

2

ВСТУП

Місцем проходження виробничої практики з 15 по 31 травня було

обране ВАТ «Радіо і телебачення». Індивідуальним завданням визначено

дослідження особливостей формування, розподілу та використання прибутку

на підприємстві. Під час проходження практики вивчено основні джерела

формування, напрямки розподілу і використання прибутку ВАТ «Радіо і

телебачення» за період з 2008-2011 рр.

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво

змінюють фінансово-економічне, інформаційне і правове середовище

функціонування підприємств, зміст їхньої господарської діяльності. В умовах

інтегрування економіки України у свiтову відбувається трансформація

фінансових відносин мікрорівня. Оскільки характерною рисою сьогодення

стала велика кількість збиткових підприємств, зростає потреба у дослідженні

причинно-наслідкових зв’язків, пов’язаних із процесом формування

прибутку підприємства, ефективністю його використання.

Прибуток підприємства є джерелом власних фінансових ресурсів,

необхідних для забезпечення фінансово-господарської діяльності. Їх нестача

спричиняє виникнення боргів, що у кінцевому підсумку може призвести до

фінансової кризи і банкрутства. Зростання прибутку значною мірою визначає

темпи економічного розвитку країни, окремих регіонів, збільшення

суспільного багатства і підвищення життєвого рівня населення. Чинниками,

що впливають на фінансові результати у різних галузях економіки, можуть

бути: діючий порядок формування та використання прибутку підприємств,

зміни обсягів виробництва в галузі, ефективність фінансового менеджменту

підприємств, тощо.

В умовах розвинутих ринкових відносин прибуток є суспільним

провокатором і особистим мотиватором, що спонукає підприємців до

збільшення обсягів товарів та їхніх видів із метою задоволення потреб

суспільства, що зростають. Прибуток – одне з основних джерел фінансових

3

ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих

фондів коштів. За рахунок прибутку відбувається формування в значному

обсязі бюджетних ресурсів держави, здійснюється фінансування розширення

підприємств, матеріальне стимулювання працівників, вирішення соціально-

культурних завдань тощо, саме тому формування та шляхи підвищення

прибутку в наш час є дуже актуальною темою. Дана проблема

досліджувалась представниками класичної школи, зокрема в працях:

А. Сміта, Д. Рікарда, Дж.Ст. Міля, які відображають економічні умови того

часу та мають відповідний ідеологічний відтінок. Значний внесок у

розв’язання проблеми формування та підвищення прибутку в системі

забезпечення діяльності підприємницьких структур внесли українські

економісти С.Ф. Покропивний, М.Я. Коробов, В.І. Баранов, О.С. Філіпченко,

І.В. Зятковський, С.В. Мочерний, В.І. Іваненко, С.М. Онисько та ін.

Мета полягає у дослідженні основних джерел формування, напрямки

розподілу і використання прибутку.

Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:

- розкрити теоретичні основи джерел формування та

використання прибутку підприємства;

- визначити організаційно-правові характеристики підприємства;

- розкрити особливості маркетингової діяльності підприємства;

- проаналізувати фінансово-економічні показники діяльності

підприємства;

- визначити напрями розподілу та використання прибутку

підприємства.

Дослідження проводилось за допомогою методів індукції, дедукції,

аналізу, синтезу, порівнянь; використовувались прийоми групувань,

класифікації та графічного представлення результатів.

Звіт складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку

використовуваних джерел і додатків.

4

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ

ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Прибуток як економічна категорія: основні характеристики та

функції

Без перебільшення можна стверджувати, що прибуток є однією з

найскладніших економічних категорій. На протязі декількох століть

економістами-класиками досліджувалась сутність поняття «прибуток» та

висловлювались різні концепції його формування. Історія економічної думки

налічує значну кількість теорій щодо походження прибутку та визначень суті

цієї категорії. В економічній літературі одні автори розглядають прибуток у вигляді

заробітної плати, відсотку та ренти, інші стверджують, що – це відсоток на

капітал. В марксистській літературі прибуток розглядається у вигляді

перетвореної форми додаткової вартості, створеною найманою працею. В

США та інших країнах з розвинутою ринковою економікою поширена

концепція, за якою прибуток є винагородою за підприємницькі здібності.

При цьому, на думку більшості авторів, головним джерелом прибутку є

капітал. Виходячи з цього, нами узагальнено основні концепції економічної

сутності прибутку, які наведені на рис. 1.1.

Еволюція поглядів на сутність прибутку починається з часів виникнення

меркантилізму, найвидатнішим представником якого в Англіїї був Т. Мен.

Джерелом прибутку меркантилісти вважали зовнішню торгівлю. Вони

стверджували, що прибуток утворюється у сфері обігу, і визначали його як

різницю між продажною і покупною вартістю товару.

З виникненням у XVII ст. в Англії класичної школи політичної економії,

засновником якої був Уільям Петті виникає твердження про «виробниче»

походження прибутку, джерелом якого є не сфера обігу, а праця,

виробництво. Виходячи з того, що робітник в процесі праці одержує не всю

створену ним вартість, а лише мінімум засобів існування, Петті розглядає

5

питання про додатковий продукт, який його власники обертають на свою

користь. У. Петті не досліджував прибуток як самостійну категорію, але

пов’язував його з рентою, яка розглядалась у двох її проявах: рента з землі і

рента з грошей (відсоток), що становили основну форму додаткового

продукту.

Рис. 1.1. Основні концепції економічної сутності прибутку

Джерело: [складено автором за даними джерела 1].

Таким чином, У. Петті та його найближчі послідовники приходять до

висновку, що дохід у вигляді ренти і відсотка виникає у результаті створення

працею додаткового продукту.

6

АВТОР КОНЦЕПЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СУТНОСТІ ПРИБУТКУ

Т. Мен Прибуток є різницею між продажною і покупною ціною товару

У. Петті Джерелом прибутку визначав виробництво

А. Сміт Прибуток розглядав у вигляді продукту праці, який привласнюється власником засобів виробництва

Д. Рікардо Прибуток – це складова частина вартості, яка створюється працею

Ж.Б. Сей Прибуток як винагорода підприємця за його промислові здібності

К. Маркс Прибуток – це надлишок виручки над витратами капіталу, який безоплатно привласнюється власником засобів виробництва

Й. Шумпетер Прибуток – це винагорода за підприємницьку діяльність, тобто вартісний вираз того, що створює підприємець

Ф. Найт Прибуток є винагородою підприємця за прийняття рішень в умовах невизначеності

Є. Чемберлен

П. Самуельсон

А. Бабо

Монопольним продуктом є додаткова частина загального прибутку, джерелом якої є реалізована

Прибуток як дохід від факторів виробництва, винагорода за підприємницьку діяльність та впровадження нововведень

Прибуток розглядав як різницю, відхилення та залишок

У XVIIІ ст. наслідуючи вчення У. Петті набула розвитку школа

фізіократів, дослідження яких були спрямовані у сферу виробництва. Вони

стверджували, що прибуток створюється лише в сільському господарстві.

Основною формою доданої вартості виступає земельна рента, яку фізіократи

ототожнюють з «чистим продуктом», що є результатом додаткової праці

робітника.

Найвидатнішим представником класичної економічної теорії XVIIІ ст. є

Адам Сміт. Розглядаючи теорію прибутку А. Сміта, необхідно підкреслити,

що на відміну від меркантилістів, які вважали, що прибуток утворюється у

сфері обігу і фізіократів, які пов’язували його із сільським господарством,

А. Сміт першоджерелом прибутку визначає тільки виробництво.

У своїй праці „Дослідження природи та причини богатства”, яка була

опублікована в 1776 році А. Сміт розробив найважливіші концепції трудової

теорії вартості. Він вважав, що прибуток – це продукт праці, який

привласнюється власником засобів виробництва. У зв’язку з цим вчений

відзначає, що „вартість, яку робітники додають до матеріалів, зводиться… до

двох частин, одна з яких оплачує їхню винагороду, а друга становить

прибуток їхнього наймача на весь капітал, авансований ним у вигляді

матеріалів і заробітної плати”. Також А. Сміт зазначає, „що прибуток на

капітал визначається вартістю застосовуваного в праці капіталу і є

принципово відмінним від заробітної плати”. Крім праці та прибутку, ще

одним ціноутворюючим фактором, що визначає мінову вартість товару є

рента. Виходячи з цього, А. Сміт приходить до висновку, що заробітна плата,

рента і прибуток – це три первинні джерела будь-якого доходу і мінової

вартості.[1]

Давід Рікардо, представник класичної політичної економії XVIIІ і

початку XIX ст. був прибічником та продовжувачем теорії трудової вартості

А. Сміта. Як і А. Сміт Д. Рікардо стверджував, що прибуток створює лише

праця. На думку Рікардо прибуток і заробітна плата є не джерелами, а

складовими частинами вартості, що створюється працею. Аналізуючи

7

співвідношення прибутку із заробітною платою, він приходить до висновку,

що зростання заробітної плати призводить до зменшення прибутку, і

навпаки, збільшення прибутку відбувається внаслідок зниження заробітної

плати.

Погляди А. Сміта і Д. Рікардо стали основою створення концепції

продуктивності капіталу, за якою прибуток є результатом заміни людської

праці капіталом і здійснення ним таких завдань, які не можуть бути виконані

людською працею.

Таким чином, теорія формування прибутку А. Сміта і Д. Рікардо поклала

початок теорії трудової вартості, яка на той час ще не була обґрунтована як

цілісна концепція прибутку.

Надалі концепція продуктивності капіталу переростає в теорію трьох

факторов виробництва – праці, капіталу і землі, основоположником якої був

Ж.Б. Сей. Він стверджував, що дані фактори виробництва мають самостійне

значення у створенні доходів капіталістів та землевласників. Прибуток

розглядався ним як винагорода підприємця за його промислові здібності у

процесі поєднання всіх факторів виробництва.

У середині XIX ст. набуває розвитку теорія додаткової вартості

К. Маркса. У вигляді перетвореної форми додаткової вартості виступає

прибуток, який є мотивом діяльності капіталіста та показником ефективності

розвитку капіталістичного виробництва. Прибуток утворюється як надлишок

виручки над витратами капіталу, який безоплатно привласнюється

власниками засобів виробництва. Джерелом прибутку К. Маркс вважав

додатковий продукт, створений в сфері виробництва і реалізований у сфері

обігу.[1]

Перетворення додаткової вартості на прибуток пов’язане з тим, що

капіталіст авансує свій капітал не лише на наймання робочої сили, а й на

придбання засобів виробництва, без яких неможливі виробничий процес і

створення додаткової вартості.

8

Тому „додаткова вартість, як породження всього авансованого капіталу

набуває перетвореної форми прибутку”.

Таким чином, прибуток у К. Маркса є результатом експлуатації найманої

праці капіталом і відношення „капіталіст – найманий працівник” складає

основу відношень капіталістичного суспільства.

Необхідно зазначити, що як марксистська теорія прибутку, яка

базувалась на експлуатації праці капіталом, так і інші теорії «засобів

виробництва» XVIIІ – XIX ст. зводились до трактування прибутку в

основному як оплати кваліфікованої праці управління, тобто як різновиду

заробітної плати. Інакше кажучи до ХХ ст. в економічній думці була відсутня

самостійна теорія прибутку. Відсутність вчення про походження прибутку

пояснює одну особливість в трактуванні даної категорії в економічних

теоріях до ХХ ст. Вона перебувала у розриві або у відсутності достатнього

логічного зв’язку між двома важливими групами проблем – походження

прибутку та його ролі в підприємницькій діяльності. Зважаючи на це, у сфері

дослідження були відсутні проблеми ефективності використання та

розподілу виробничих ресурсів у ринковій економіці, органічно пов’язані з

ціллю прибутковості функціонування підприємництва. Лише в ХХ ст.

починає формуватися самостійна теорія прибутку, яка включає три головні

джерела його походження:

- послідовне введення в економічний процес технічних, комерційних і

організаційних інновацій;

- винагороду за передбачений і непередбачений ризик;

- існування монополії – обмеженої конкуренції у різних її видах.

Таким чином, суспільне визнання в той час отримала теорія прибутку

Й. Шумпетера. У своїй праці „Теорія економічного роз витку” ним було

розроблено теорію прибутку як результату здійснення нововведень. У

науковій концепції Й. Шумпетера вперше вводяться поняття новатора,

винахідника, який здійснює впровадження нових поєднань різних факторів

виробництва, тобто інновацій. При цьому інновації розглядались ним як

9

зміни в комерційній та фінансовій діяльності, тобто відкриття нових ринків

збуту та освоєння нових джерел сировини, створення нового продукту, а

також революційні зміни в організації та технології виробництва.

Зважаючи на це, прибуток, на думку Й. Шумпетера є винагородою за

підприємницьку діяльність, тобто – це „вартісний вираз того, що створює або

впроваджує підприємець”.[1]

Іншу теорію прибутку розвиває Ф. Найт, який пов’язує походження

прибутку також із підприємницькою діяльністю, але з іншим її аспектом, а

саме – з фактором підприємницького ризику. У своїй теорії він виокремлює

два види ризику: ризик, який може бути розрахований та від якого можна

застрахуватися та непередбачуваний ризик, який не підлягає розрахунку

(невизначеність). На думку Найта невизначеність і прибуток – це нерозривно

пов’язані поняття. Таким чином, відповідно до його концепції, прибуток є

винагородою підприємця за прийняття рішень в умовах невизначеності.

Необхідно зазначити, що певна частина економістів зближують і навіть

поєднують теорії походження прибутку Ф. Найта та Й. Шумпетера. Оскільки,

по суті, здійснюється розподіл ризику на 2 складові: невизначений ризик та

ризик від нововведень.. Їх ідеї лягли в основу теорії прибутку, отримавши

підтримку більшості економістів.

Теоретичне обґрунтування прибутку в умовах монополістичної

конкуренції належить Е. Чемберлену. Він стверджував, що панування на

галузевому ринку незначної кількості крупних виробників призводить до

формування ринкової та цінової політики, проявом якої є завищення цін.

Таким чином, при реалізації товару монополіст отримує в межах загального

прибутку додаткову частину, джерелом якої виступає реалізована в ціні

монополія.[4]

В країнах з розвинутою ринковою економікою прибуток не пов’язують з

витратами тільки живої праці. Так, П. Самуельсон визначає прибуток як

«надзвичайно різносторонню категорію». Він вважає, що джерелом прибутку

є дохід від факторів виробництва, винагорода за підприємницьку діяльність

10

та впровадження технічних нововведень. До прибутку також відносяться

розбіжність між очікуваним та фактичним доходом у зв’язку з

невизначеністю (ризиком), монопольний дохід тощо.

У 1985 році французьким економістом А.Бабо у своїй праці «Прибуток»

узагальнено існуючі погляди на зміст даної категорії. Він зазначає, що

«прибуток являє собою різницю, відхилення, залишок» Дослідники

розглядають прибуток як «дещо», що міститься у виручці від продажу. При

цьому, істотні сперечання виникають при спробі встановити з яких

компонентів складається це «дещо».

Необхідно зазначити, що зауваження А. Бабо про сперечання

дослідників вказує на те, що питання щодо джерел прибутку все ще

залишається відкритим та дискусійним.

Сучасні західні економісти визначають прибуток категорією добробуту,

тобто ступенем поліпшення добробуту господарюючого суб’єкта за даний

період часу. Так, на думку Дж. Хікса „мета визначення прибутку на практиці

полягає в тому, щоб дати людям уявлення про суму, яку вони можуть

витратити на споживання, не стаючи біднішими. Згідно з цією ідеєю,

прибуток тієї чи іншої людини слід визначати як максимальну суму, яку вона

може витратити протягом тижня за умови, що її добробут до кінця даного

тижня не зменшиться порівняно з початком. На нашу думку, дане

індивідуальне визначення прибутку може бути застосоване до будь-якого

суб’єкта господарювання.

Інший погляд на прибуток мають фахівці американського інституту

бухгалтерів, які стверджують, що „прибуток…є величиною, яка одержується

шляхом віднімання з доходів або виручки собівартості реалізованої

продукції, інших витрат та збитків…”. Натомість фахівці Американського

інституту присяжних бухгалтерів вважають, що „чистий прибуток (чистий

збиток) – це перевищення (дефіцит) доходів над витратами за звітний

період…”.

11

На сучасному етапі розвитку економіки прибуток від господарської

діяльності також трактується більшістю економістів як перевищення доходів

над витратами.

Зокрема, С.Ф. Покропивний, Л.І. Шваб та Н.М. Бондар розглядають

прибуток як частину виручки, що залишається після відшкодування всіх

витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

О.О. Гетьман та В.М. Шаповал роблять висновок, що «прибуток

представляє собою різницю між ціною реалізації та собівартістю продукції

(товарів, робіт, послуг), між обсягом отриманої виручки та сумою витрат на

виробництво та реалізацію продукції».

Наведені визначення характеризують лише кількісний аспект прибутку,

що ґрунтується на співставлення доходів та витрат, проте недостатньо уваги

приділяється його економічному змісту.

Виходячи з цього, вважаємо, що уваги заслуговує визначення прибутку,

що дається І.О. Бланком, який пов’язує його з ризиком. Так, на думку

вченого «прибуток є вираженим у грошовій формі чистим доходом

підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик

здійснення підприємницької діяльності, і становить різницю між сукупним

доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності».[4]

Таким чином, можна зробити висновок, що категорії «прибуток» в

економічній літературі приділяється підвищена увага, але на даний момент

єдиного визначення прибутку немає, оскільки воно насамперед залежить від

поставлених його користувачами цілей. Дослідивши еволюцію поглядів

науковців на економічну сутність прибутку, неможна однозначно

стверджувати, яка з наведених теорій є найбільш вірною, оскільки кожна з

них пояснює певний важливий аспект даного питання, а узагальнення даних

поглядів становить сучасну теорію прибутку, яка досі залишається

незавершеною та потребує подальших досліджень.

Критичний огляд різних точок зору щодо визначення сутності категорії

прибутку свідчить, що переважна більшість учених розглядають прибуток як

12

форму додаткової вартості, що формується у процесі виробництва та виражає

відносини власності між найманими працівниками та власниками капіталу.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної економічної думки серед науковців

немає єдиного визнання концептуальних основ природи та утворення

прибутку.

Прибуток – найважливіший показник діяльності підприємства, що

характеризує ефективність його функціонування, рушійна сила

функціонування та розвитку економіки, мотивація підприємницької

діяльності, джерело розширення суспільного виробництва, примноження

національного багатства та задоволення постійно зростаючих потреб

суспільства.

Теоретичнi та практичнi аспекти формування та використання прибутку

пiдприємств розглянуті в працях вiтчизняних науковців: М.Д. Бiлик, М.Т.

Білухи, І.О. Бланка, Л.Д. Буряка, Ф.Ф. Бутинця, Б.І. Валуєва,

І.В. Зятківського, О.Р. Квасовського, В.Г. Лінника, В.О. Мец, В.М. Опаріна,

О.О. Орлова, А.М. Поддєрьогіна, Н.М. Ткаченко, П.Т. Саблука, В.В. Сопко,

Ю.С. Цал-Цалко. Вказані питання досліджувались у працях відомих

російських учених: М.І. Баканова, В.В. Ковальова, М.Н. Крейніної,

В.П. Привалова, Р.С. Сайфуліна, Г.В. Савицької, А.Д. Шеремета та ін. Серед

західних економістів дослідження прибутку знайшло відображення у роботах

А. Бабо, Л.Р. Брейлі, Є. Брігхема, Л. Гапенскі, А. Гропеллі, К. Друрі,

Б. Коласса, С. Майєрса, Є. Нікбахта, С. Росса, Р. Холта. [1]

Широке коло цієї проблематики розглянуто в роботах українських і

зарубіжних економістів. Ними зроблено значний внесок у розробку

теоретико-методологічних основ визначення сутності прибутку та процесів

його формування і використання. Разом з тим, фінансова теорія і практика

сьогодення свідчать, що процес формування прибутку підприємств,

ефективність його використання досліджені не повною мірою, без

урахування специфіки діяльності підприємств конкретної галузі.

13

Дослідження різних точок зору вітчизняних та зарубіжних вчених-

економістів щодо походження, сутності прибутку, дозволяє уточнити його

визначення. О.Є. Ширягіною пропонується розуміти прибуток як форму

комплексного доходу, що утворюється в результаті реалізації права власності

на капітал у різних сферах його застосування, яка виступає одночасно

об’єктом і інструментом управління фінансами. В управлінні прибутком

велике значення має його класифікація, яка в економічній літературі

представлена різними критеріями. О.Є. Ширягіною запропоновано

доповнити її такими ознаками: за врахуванням витрат, які впливають на

формування прибутку (достовірні, альтернативні та загальні); за формою

власності підприємства (приватна, колективна, комунальна, державна,

змішана); за методом планування прибутку підприємства (ресурсний метод,

цільовий метод); за становищем підприємства на ринку товарів та послуг

(монопольний прибуток та прибуток, одержаний у реалізації конкурентних

переваг) (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація видів прибутку підприємства

№

п/п

Ознака класифікації прибутку

підприємства

Вид прибутку за відповідними ознаками

класифікації

1 2 31

1

За врахуванням характеру

витрат, що впливають на формування

прибутку пiдприємства

а)бухгалтерський прибуток (явнi,

достовiрнi витрати);

б) економiчний прибуток (загальнi

витрати, сума явних та альтернативних

витрат);

в)нормальний прибуток пiдприємства

(альтернативнi витрати);

2

2

За врахуванням форми власностi

пiдприємства

а) прибуток приватного пiдприємства;

б)прибуток колективного підприємства;

в)прибуток комунального підприємства;

г)прибуток державного підприємства;

д)прибуток пiдприємства зі змішаною

14

формою власності;

3

3

За методикою планування

прибутку

а) ресурсний (прибуток, сформований

виходячи з ресурсних можливостей

пiдприємства);

б)цiльовий (прибуток, сформований

виходячи з суми необхiдного пiдприємству

обсягу внутришнiх фiнансових ресурсiв для

фiнансування виробничого розвитку

вiдповiдно до фiнансової стратегiї

пiдприємства);

4

4

За становищем пiдприємства на

ринку товарiв та послуг

а)монопольний прибуток;

б)прибуток, одержаний у реалізації

конкурентних переваг.

Джерело:[складено автором таблиця за даними джерела 2]

Дослідження прибутку є неможливим без історичного аналізу методики

його обліку, адже саме вона визначає порядок, за яким відбувається

формування та використання прибутку на підприємстві. Студіювання

історичного аспекту формування та обліку доходів і витрат дозволяє

проаналізувати досвід подій минулого і використати його для вирішення

проблем сучасності.

Це торкнулось: визначення доходів і витрат підприємства у розрізі його

видів діяльності: операційної, інвестиційної, фінансової та надзвичайної;

формування собівартості продукції за неповними витратами; загальних

витрат підприємства, що є витратами діяльності і враховуються при

визначенні фінансових результатів до оподаткування без формування фондів

економічного стимулювання; вибору варіантів ведення обліку окремих

активів, списання матеріальних запасів на виробництво за методами FIFO і

LIFO, методів нарахування амортизації основних засобів.

Зазначимо, що сутність будь-якої категорії розкривається у її функціях.

Відтак, серед функцій прибутку виділяють:

15

- оцінювальна – оцінка ефективності використання основних ресурсів

підприємства;

- стимулююча – спрямована на зниження витрат виробництва

запровадженням інновацій, що збільшує можливості розширення

виробництва і зростання масштабів бізнесу;

- функція господарського розрахунку – доходи підприємства мають не

тільки покривати витрати, але й резерв;

- розподільча – забезпечує вибір підприємницької діяльності серед

альтернативних варіантів;

-  індикативна (інформаційна) – забезпечує підприємство інформацією

про оцінку його діяльності, та про наповненість ринку товаром, даючи тим

самим економічним сигналом про необхідність збільшувати чи зменшувати

обсяги виробництва. [2]

Основним показником, що визначає ефективність діяльності є

прибутковість підприємства, її часто називають рентабельністю. Існує багато

показників рентабельності: рентабельність товарів, реалізації, активів,

власного капіталу, залученого капіталу та ін.

1.2. Основи джерела формування прибутку підприємства

В умовах ринкових відносин, як свідчить світова практика, є три основні

джерела отримання прибутку:

перше джерело утворюється за рахунок монопольного становища

підприємства з випуску тієї чи іншої продукції або (і) унікальності продукту.

Підтримання цього джерела на відносно високому рівні передбачає постійне

оновлення продукту. Тут слід враховувати такі протидіючі сили, як

антимонопольна політика держави і зростаюча конкуренція з боку інших

підприємств;

друге джерело пов'язане безпосередньо з виробничою і

підприємницькою діяльністю. Практично воно стосується всіх підприємств.

16

Ефективність його використання залежить від знання кон'юнктури ринку та

вміння адаптувати розвиток виробництва під цю постійно мінливу

кон'юнктуру. Тут все зводиться до проведення відповідного маркетингу.

Величина прибутку в даному випадку залежить, по-перше, від правильності

вибору виробничої спрямованості підприємства з випуску продукції (вибір

продуктів, що користуються стабільним і високим попитом), по-друге, від

створення конкурентоспроможних умов продажу своїх товарів і надання

послуг (ціна, строки поставки, обслуговування покупців; післяпродажне

обслуговування і т.д.), по-третє, від обсягів виробництва (чим більше обсяг

виробництва, тим більше маса прибутку), по-четверте, від структури

зниження витрат виробництва;

третє джерело виникає з інноваційної діяльності підприємства. Його

використання передбачає постійне оновлення продукції, що випускається,

забезпечення її конкурентоспроможності, зростання обсягів реалізації та

збільшення маси прибутку.

У практичному плані прибуток представляє собою узагальнюючий

показник результатів господарської діяльності підприємств будь-якої форми

власності.[6]

Розрізняють прибуток бухгалтерський та економічний.

Економічний прибуток - це різниця між виручкою і усіма витратами

виробництва (зовнішніми і внутрішніми).

У бухгалтерському сенсі прибуток - це різниця між загальним виторгом і

зовнішніми витратами.

У бухгалтерській практиці розрізняють і в процесі аналізу господарської

діяльності використовуються наступні показники прибутку: балансовий

прибуток, прибуток від реалізації продукції, робіт і послуг, прибуток від

іншої реалізації, фінансові результати від позареалізаційних операцій,

оподатковуваний прибуток, чистий прибуток.

17

Чистий прибуток – прибуток, що залишається у підприємства,

обчислюється як різниця між балансовим прибутком і величиною сплачених

до бюджету податків з прибутку.

Пільгований прибуток – частина балансового прибутку, що не підлягає

оподаткуванню за чинним законодавством.

Оподатковуваний прибуток – прибуток, що підлягає оподаткуванню за

встановленими ставками.

Балансовий прибуток – загальна сума прибутку підприємства від усіх

видів діяльності за звітний період, що відображено в його балансі, і включає

прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), у тому числі продукції

допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу,

основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних

цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а

також прибуток від орендних (лізингових) операцій, позареалізаційних

операцій.

По-перше, це основна діяльність, її результатом є прибуток від реалізації

продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей доход займав основну

питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації

продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом віднімання від

виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору,

ввізного мита, митних зборів, а також витрат, які включалися в собівартість

реалізованої продукції (робіт, послуг). У залежності від сфери, виду

діяльності підприємства мають місце деякі особливості формування цього

прибутку, методики його розрахунку.

По-друге, це діяльність, яка не є основною для даного підприємства, але

пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких

послуг, її визначали як прибуток від іншої реалізації. Прибуток від іншої

реалізації може бути отриманий при реалізації на сторону продукції

підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому випадку

прибуток розраховувався так само, як і від реалізації продукції основної

18

діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів, нематеріальних активів

розраховується відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і

залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислювався

як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни

реалізації виключали витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір).[6, 10]

Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації міг значно коливатись на

окремих підприємствах і в окремі періоди.

По-третє, це діяльність, пов'язана із здійсненням фінансових інвестицій.

У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції,

від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибуток від

володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків за державними

цінними паперами, облігаціями підприємств, за депозитними рахунками в

банках. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку

мали тенденцію до зростання, що було обумовлено розвитком ринкової

економіки, фондового ринку.

На обсяг названого прибутку справляє вплив обсяг фінансових

інвестицій, їх напрямки і структура, умови оподаткування.

По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних

доходів і виникненням позареалізаційних витрат (збитків) підприємств.

До них належить:

- прибутки та збитки минулих років, виявлених у звітному періоді;

- невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих,

пожеж, аварій);

- надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;

- штрафи, пені, неустойки, що надходили за порушення господарських

договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосуванням фінансових

санкцій;

- штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з

державного бюджету;

19

- кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми

власності, щодо якої минув термін позовної давності;

- дебіторська заборгованість, за якою минув строк позовної давності;

- прибуток від завищення цін і тарифів;

- курсова різниця від операцій в іноземній валюті;

- прибуток (збиток) від ліквідації основних засобів;

- вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного

повністю бартерного контракту;

- прибуток (збиток) від спільної діяльності.

Кошти або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу

прибутку не включалися.

Однак послаблення контролю за формуванням прибутку з боку

податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства.

Прибуток залишається джерелом сплати податків, формуванням фінансових

ресурсів підприємств. Тому формування загального прибутку, його

збільшення мають важливе значення для кожного підприємства – суб'єкта

господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце

у фінансовому менеджменті.

Облік і визначення фінансових результатів – прибутку (збитку)

здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність,

у тому числі операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов'язана з

виникненням надзвичайних подій.

На формування прибутку впливає ряд факторів.

До зовнішніх факторів відносять ті, які не залежать від діяльності

підприємства:

- державне регулювання цін, подорожчання послуг інших галузей

господарства, система оподаткування, політика держави по формуванню

доходів, інфляція, законодавча база та ін.

Внутрішні фактори – це фактори пов’язані з функціонуванням

підприємства і якими підприємство в силі керувати та змінювати: отримання

20

прибутку від реалізації товарів, обсяг діяльності, кількість одиниць

проданого товару, розмір встановленої націнки, фондоозброєність

працівників, чисельність працюючих, собівартість та ін.

Обсяг прибутку, рівень рентабельності залежать від постачальницької,

маркетингової, збутової, виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності

підприємства, а отже, характеризують усі сторони господарювання.

1.3 Напрями розподілу прибутку

Об'єктом розподілу є прибуток підприємства. Під його розподілом

розуміють направлення прибутку в бюджет і використання на підприємстві

та за його межами. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій його

частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших

обов'язкових платежів. Визначення напрямків витрачання прибутку, що

залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його

використання знаходиться в компетенції підприємства.[10]

Принципи розподілу прибутку можна сформулювати так:

- прибуток, отриманий підприємством у результаті здійснення

виробничо-господарської та фінансової діяльності,

розподіляється між державою і підприємством як

господарюючим суб'єктом;

- прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у

вигляді податків, обов'язкових платежів, ставки яких не можуть

бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх

нарахування і внесення до бюджетів встановлюються

законодавчо;

- величина прибутку підприємства, що залишилася в його

21

розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати

його зацікавленості у зростанні обсягів виробництва та

поліпшенні результатів виробничо-господарської і фінансової

діяльності;

- прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства,

насамперед направляється на заощадження, забезпечення його

подальшого розвитку, і тільки в іншій частині — на потреби

споживання.

Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва витрачаються на

задоволення потреб, пов'язаних зі зростанням обсягів виробництва,

технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та

інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-

технічної бази підприємств. Конкретно ці витрати становлять собою

капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію

підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати

капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані

на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення

науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та

освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.[10]

22

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ВАТ „РАДІО І ТЕЛЕБАЧЕННЯ”

2.1 Аналіз організаційно-правових характеристик підприємства

Назва Товариства: Відкрите акціонерне товариство „Радіо і

телебачення”. Ідентифікаційний код згідно ЄДРПОУ: 13694978.

Організаційно-правова форма: Господарське товариство у формі

Відкритого акціонерного товариства.

Форма власності: приватна.

Середньоспискова чисельність працівників - 48 осіб.

Товариство має цивільні права та обов'язки, здійснює свою діяльність

відповідно до свого Статуту та закону. Товариство може бути відповідачем

та позивачем у суді.

Товариство має самостійний баланс, рахунки в банках, печатку та

кутовий штамп зі своїм найменуванням, торговельну марку (знак для товарів

і послуг).

Майно Товариства формується з джерел, не заборонених чинним

законодавством України.

Товариство є власником:

майна, переданого йому засновниками та акціонерами у власність як

вклад до статутного капіталу; продукції, виробленої Товариством у

результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна,

набутого на підставах, не заборонених законом.

Товариство має право продавати, передавати безоплатно, обмінювати,

здавати в оренду юридичним та фізичним особам засоби виробництва та інші

матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим шляхом,

якщо це не суперечить чинному законодавству України та Статуту.

Товариство має право випускати акції, облігації та інші цінні папери.

Умови випуску та порядок розміщення акцій та облігацій визначаються у

рішенні про їх випуск.

23

Товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм

майном.

Акціонери не відповідають за зобов'язаннями Товариства і несуть ризик

збитків, пов'язаних з діяльністю Товариства, у межах вартості акцій, що їм

належать. Акціонери, які не повністю оплатили акції, відповідають за

зобов'язаннями Товариства у межах неоплаченої частини вартості належних

їм акцій.

Юридична адреса: 04071, м. Київ, вул. Олегівська, буд. 34-б. Товариство

фактично розташоване за юридичною адресою.

Телефон, телефакс: (044) 417-13-74.

Банківські рахунки:

- поточний рахунок у національній валюті № 26003606 у ВАТ

"РОДОВІД БАНК" (м. Київ). МФО 321712;

- валютний рахунок № 26003603 у ВАТ «РОДОВІД БАНК» (м. Київ),

МФО 321712.

ВАТ „Радіо і телебачення” (РАТЕЛ), засновано відповідно до рішення

регіонального відділення фонду Державного майна України по місту Києву від 26

грудня 1995 року номер 1788-ВАТ шляхом перетворення державного

підприємства "РАТЕЛ" у відкрите акціонерне товариство і діє у відповідності до

Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, законів

України "Про господарські товариства", "Про зовнішньоекономічну

діяльність" та інших законодавчих актів України, а також Статуту, який є

його єдиним установчим документом згідно з Указом Президента України від 26

листопада 1994 року номер 699\94 "Про заходи, щодо забезпечення прав громадян

на використання приватизаційних майнових сертифікатів".

Товариством вносились (здійснювались) наступні зміни до Статуту: 1)

прийнята нова редакція Статуту – протокол загальних зборів акціонерів за

номером 1 від 14.04.1997 року; 2) прийнята нова редакція Статуту – протокол

загальних зборів акціонерів за номером 1 від 15.04.2000 року; 3) внесені зміни та

доповнення – протокол загальних зборів акціонерів Б\Н від 20.04.2001 року,

24

зареєстровано Шевченківською райдержадміністрацією м. Києва за №00776 від

7 червня 2001 року; 4) внесені зміни та доповнення до Статуту – протокол

загальних зборів акціонерів від 19.04.2002 року, зареєстровані Шевченківською

райдержадміністрацією м. Києва за №00776 від 03.06.2002 року; 5) внесені зміни

та доповнення до Статуту – протокол загальних зборів акціонерів №2 від

17.09.2004 року, зареєстровані Шевченківською райдержадміністрацією м. Києва

за №10741050002003081 від 15.02.2005 року.6) внесені зміни до Статуту –

протокол загальних зборів акціонерів від 20.04.2007 року, зареєстровані

Шевченківською райдержадміністрацією м. Києва за №10741050004003081 від

04.07.2007 року.

Товариство зареєстроване Шевченківською районною державною

адміністрацією м. Києва 29 грудня 1995 року номер запису

№1074120000003081.

Правове становище акціонерного товариства як різновиду

господарського товариства визначається ГК (статті 79-92), ЦК (статті 152-

162), Законом “Про господарські товариства”, проте низка положень цих

актів законодавства є колізійними, зокрема: щодо порядку створення (ВАТ -

шляхом проведення відкритої підписки на акції); щодо назви ради товариства

(спостережна рада - відповідно до ГК, наглядова рада - згідно із ЦК) та ін.

Товариство створюється з метою здійснення підприємницької діяльності

для одержання прибутку в інтересах акціонерів Товариства, збільшення

добробуту акціонерів у вигляді зростання ринкової вартості акцій

Товариства, а також отримання акціонерами дивідендів.

Відповідно до статуту ВАТ „Радіо і телебачення” до органів, що

здійснюють керівні та контролюючі функції і забезпечують корпоративне

управління відносяться: Загальні збори Товариства, Правління та

Спостережна Рада, Ревізійна комісія.

До складу правління входять: голова правління – Осадчий В.М., члени

правління – Волошин Б.Л., Калінін Ю.О., Митник О.В., Чепіга Г.В.

25

До складу Спостережної Ради входять: голова спостережної ради –

Василенко Г.М.,члени спостережної ради – Ємельянов Б.М., Маковецький

Г.І., Любарський Е.П., Кузнєцов М.С.

До складу ревізійної комісії входять: голова ревізійної комісії –

Чикригіна А.П., члени Ревізійної комісії – Якубович В.І., Мостицький Л.Ф.

Послуги по веденню реєстру акціонерів Товариства надаються на

підставі угоди № 73Р-98 від 19 травня 1998 р. незалежним реєстратором -

ЗАТ „Компанія Базис-реєстр” (Ліцензія АВ № 389567, видана ДКЦПФР

30.11.07), яке знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т. Московський, 21, т. 531-

40-26.

Учасниками Товариства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Вступ до складу Учасників Товариства відбувається шляхом отримання

частки в статутному капіталі Товариства за згодою Загальних зборів

Учасників Товариства у порядку, визначеному чинним законодавством та

цим Статутом.[14]

Учасником Товариства може бути одна особа у випадку набуття нею у

власність всіх часток в статутному капіталі Товариства.

Учасники Товариства мають право:

- брати участь в управлінні Товариством у порядку, визначеному цим

Статутом;

- брати участь у діяльності Товариства в обсязі і формах, передбачених

Статутом;

- брати участь у розподілі прибутку Товариства та одержувати його

частину (дивіденди);

- вийти з Товариства та здійснювати відчуження часток у статутному

капіталі Товариства в порядку, встановленому законом та цим Статутом;

- одержувати інформацію щодо діяльності Товариства та його стану;

- подавати пропозиції на розгляд Загальних зборів Учасників та інших

органів Товариства;

- інші права, передбачені чинним законодавством та цим Статутом.

26

Учасники Товариства зобов’язані:

- додержувати Статуту Товариства і виконувати рішення Загальних

зборів Учасників;

- виконувати свої зобов’язання перед Товариством, а також робити

вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими цим Статутом;

- не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію

Товариства.

Учасник Товариства має право продати чи іншим чином відступити

свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком

Учасникам Товариства, Товариству та третім особам. Відступлення

Учасником Товариства своєї частки (її частини) третім особам можливе лише

при умові відмови від придбання її частини іншими Учасниками та

Товариством.[14]

Учасники Товариства користуються переважним правом придбання

частки (її частини), яка відступається, пропорційно їх часткам у Статутному

капіталі Товариства або у розмірі відповідно до рішення Загальних Зборів

Учасників Товариства. Придбання здійснюється за ціною та/або на інших

умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для придбання третім

особам. Якщо Учасники та Товариство не придбають частку (її частину), що

відступається Учасником протягом одного місяця з моменту повідомлення,

або повідомлять письмово про свою відмову від придбання, то така частка (її

частина) може бути відступлена третій особі, на первинних умовах,

визначених в повідомленні про відступлення.

Якщо Товариство придбало частку (її частину), яка відступлена, воно

зобов'язане на протязі року розподілити її між Учасниками пропорційно їх

часткам у статутному капіталі чи в іншому співвідношенні, визначеному за

погодженням Учасників, або відступити третім особам. Протягом цього

періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у

вищому органі провадяться без врахування частки, придбаної Товариством.

27

Статутний капітал Товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів,

внесених внаслідок придбання ними акцій.

Статутний капітал Товариства розподілений на прості іменні акції.

Загальна кількість випущених акцій – 494440 (чотириста дев’яносто чотири

тисячі чотириста сорок) штук, номінальною вартістю 0,25 (Двадцять п’ять

копійок) грн., за одну просту іменну акцію, на загальну суму 123610 (сто

двадцять три тисячі шістсот десять гривень, нуль копійок). Статутний капітал

сплачено повністю, заборгованість акціонерів за акції відсутня.[15]

Загальна кількість акціонерів Товариства на 31.12.2011 становить 46

осіб, у тому числі:

фізичних осіб – 46 осіб;

юридичних осіб – немає.

Державної частки в Статутному фонді Товариства немає.

Станом на 31.12.2011 р. емісійний дохід відсутній.

Облік власного капіталу відповідає чинним вимогам, а його рух

достовірно відображено у звітності.Товариство має право змінювати

(збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу.

Рішення про збільшення або зменшення розміру статутного капіталу

Товариства приймається загальними зборами акціонерів. Розмір статутного

капіталу може бути збільшено шляхом: збільшення номінальної вартості

акцій; додаткового випуску акцій.

Розмір статутного капіталу може бути зменшено шляхом: зменшення

номінальної вартості акцій; купівлі Товариством частини випущених акцій з

метою зменшення їх загальної кількості.

Оплата вартості акцій Товариства може здійснюватися грошовими

коштами (в тому числі в іноземній валюті), цінними паперами, іншим речами

або майновими чи іншими відчужуваними правами, що мають грошову

оцінку, якщо інше не встановлено законом.

28

Товариство не може встановлювати обмеження або заборону на оплату

акцій грошовими коштами.

Грошова оцінка цінних паперів, інших речей або майнових чи інших

відчужуваних прав, що вносяться в оплату за акції Товариства, здійснюється

за згодою акціонерів Товариства.

Для визначення ринкової вартості цінних паперів, інших речей або

майнових чи інших відчужуваних прав, що вносяться в оплату за акції

Товариства, може залучатись незалежний оцінювач. У випадках,

встановлених законом, грошова оцінка підлягає незалежній експертній

перевірці.

Акції Товариства повинні бути оплачені у повному обсязі:

- при створенні Товариства - у строки, встановлені установчими

зборами, але не пізніше року з дати його реєстрації;

- при додаткових емісіях акцій - у строки, встановлені у рішенні про

випуск акцій, але не пізніше року після реєстрації змін до статуту, пов'язаних

із зміною розміру статутного капіталу Товариства.[15]

2.2 Маркетингова діяльність підприємства

Компанія пропонує своїм клієнтам найновіші сучасні послуги:

телекомунікаційні послуги, передавання даних та багато інших якісних

послуг.

ВАТ „Радіо і телебачення” учасником (акціонером) низки підприємств та

акціонерних товариств, що функціонують на телекомунікативному ринку

України:

– ЗАТ „Елсаком Україна” (мобільни супутниковий зв’язок в системі

„Глобалстар”) – належить 34% акцій;

– СП „Українська хвиля” (фіксований абонентський радіодоступ) –

частка ВАТ „Радіо і телебачення” в статутному фонді дорівнює 23,6%;

– ВАТ „Свемон-інвест” – 1,12%;

29

– ТОВ „Телесистеми України” (фіксований абонентськи радіодоступ) –

2, 47%.

Компанія надає по всій території України практично всі види

телекомунікаційних послуг.

Товариство володіє потужною та розгалуженою транспортною мережею

передавання дани, побудовану на базі сучасних технологій DWDM, з

високим ступенем надійності та резервування, яка є основою

телекомунікаційної інфраструктури України.

З метою задоволення зростаючих потреб клієнтів ВАТ „Радіо і

телебачення” розширює свою магістральну мережу передавання даних,

побудовану на базі сучасних технологій DWDM, пропускна спроможність

якої наближається до 4 Гбіт/с.

Це дозволяє надавати якісн інформаційно-телекомунікаційні послуги в

усіх регіонах України.

Місія ВАТ „Радіо і телебачення” вбачає свою місію в тому, щоб бути

лідером телекомунікації України:

– задовольняти потреби підприємств та громадян України в

телекомунікаційних послугах високої якості;

– забезпечити інтереси своїх акціонерів шляхом досягнення високих

фінансових результатів діяльності;

– забезпечити інтереси суспільства у створенні високорозвиненої

інформально-телекомунікаціної інфраструктури держави;

– забезпечувати доступність соціально значимих телекомунікаційних

послуг для соціально вразливих верств населення.

Цілі – головний інструмент, за допомогою яких відбувається реалізація

поставленої місії.

Цілі відображають концепцію розвитку організації, зменшення

невизначеності теперішньої діяльності і складають основу критеріїв для

визначення проблем прийняття рішень, контролю та оцінки результатів.

Цілі підприємства ВАТ „Радіо і телебачення”:

30

- забезпечення максимальної прибутковості;

- забезпечення потреб підприємства і населення України в

телекомунікаційних послугах;

- підвищення ринкової вартості товариства.

SWOT-аналіз є одним із найпоширеніших і найефекивніших підходів для

оцінки конкурентоспроможності підприємства. Він являє собою групування

факторів середовища на зовнішні та внутрішні і їх аналіз з точки зору

позитивного чи негативного впливу на маркетинг. Тобто за допомогою

SWOT-аналізу визначаються і аналізуються сильні і слабкі сторони фірми, а

також можливості і загрози, які вона має на ринку.

Сильні сторони фірми – певні особливі характеристики, що дають

можливість визначити і сформувати її конкурентну перевагу. Сила – це те, у

чому компанія досягла успіху, або якась особливість, яка надає їй додаткові

можливості.

Сила може також являтися результатом створення альянсу чи спільного

підприємства з партнером, який має досвідабо потенційні можливості для

посилення конкурентноспроможності компанії.

Слабкі сторони – показники, що характеризують конкретну вразливість

компанії.

Слабкість – це відсутність чогось важливого для функціонування

компанії або це, що їй не вдається (у порівнянні з іншими), або дещо, що

ставить в несприятливі умови.

Слабка сторона, в залежності від того, наскільки вона важлива в

конкретній боротьбі, може зробити компанію уразливою, а може й ні.

Причому, слід зауважити, що об’єктом аналізу сильних і слабких сторін

є внутрішні фактори підприємства.

Маркетингові можливості – сприятливі аспекти діяльності фірми,

завдяки яким можливо досягнути конкурентних переваг.

Маркетингові загрози – несприятливі тенденції розвитку, які можуть

негативно вплинути на ринкові позиції фірми або на бізнес взагалі.

31

Діяльність ВАТ „Радіо і телебачення” має слабкі і сильні сторони своєї

діяльності, можливості і загрози, які представлені у SWOT-аналізі табл. 2.1

Таблиця 2.1

Сильні та слабкі сторони ВАТ „Радіо і телебачення”

Сильні сторони Слабкі сторони

- великий досвід роботи на ринку послуг;

- широкий асортимент продукції;

- забезпечує багатьма видами

комунікаційних послуг;

- приймає участь у міжнародних

проектах, виставках;

-добре вивчений ринок, потреби

покупців.

- не достатньо ефекивне

управління компанією;

- значна частка морально та

фізично застарілого

комутаційного обладнання;

- постійна необхідність в крупних

інноваційних інвеститіціях;

- брак дій для пом’якшення тиску.

Можливості Загрози

- освоєння ринку телекомунікацій;

- подальше освієння ринку

телекомунікацій;

- впровадження новітніх технологій;

- оновлення та покращення асортименту і

якості продукції.

- зменшення частки на ринку

телекомунікативних послуг;

- агресивна політика кокурентів;

- зниження купівельної

спроможності населення.

Джерело: [складено автором за даними джерела 15].

2.3 Фінансово-економічні показники діяльності підприємства

Джерелом аналізу фінансово-господарської діяльності Товариства

виступають чотрири форми його звітності: Баланс, Звіт про фінансові

результати, Звіт про власний капітал, Звіт про рух грошових коштів. Для

32

дослідження діяльності ВАТ „Радіо і телебачення” доцільно проаналізувати

динаміку активів, зобов’язань, власного капіталу, а також чистого прибутку,

доходів та акціонерного капіталу за чотири роки (рис 2.1).

Аналіз проводився на основі даних Балансу та Звіту про фінансові

результати за 2008, 2009, 2011 роки (ДОДАТКИ 1, 2, 3, 4, 5, 6).

Рис. 2.1 Динаміка оборотних активів ВАТ „Радіо і телебачення” за

2008-2011 роки, тис. грн. [14]

Джерело: [складено автором за даними джерела 14].

У період з 2008 по 2009 роки прослідковується тенденція до зростання

обсягів чистої реалізаційної вартості на 28,6 %. Хоча темп росту показників у

2009 році дещо уповільнився у порівнянні з попереднім роком на 1,4 %. У

2011 рік обсяг чистої реалізаційної вартості зріс на 36,6 % порівняно з 2010

роком, що у 1,7 разів більше, ніж у 2008 році. Обсяги виробничих запасів у

2009 році зменшились на 6,4 % порівняно з 2008 роком, а у 2010 збільшились

на 38,8 %. У 2011 році обсяги виробничих запасів зменшились на 75 %

порівняно з попереднім роком., що у 3,8 рази менше, ніж у 2008 році.

Проте обсяги іншої поточної заборгованості зростали: у 2009 році

порівняно з 2008 роком у 3,5 рази, у 2010 році показники іншої поточної

заборгованості зросли порівняно з 2009 роком на 11,6 %, а у 2011 році зросли

у 1,9 рази порівняно з попереднім роком.

33

Облікова політика Товариства на 2012 рік передбачає наступні

принципи оцінки та методи обліку:

Активи і зобов’язання обліковуються при первинному визнані

пріоритетно за справедливою вартістю.

Будівлі та інвестиційна нерухомість, що обліковуються на

балансових рахунках Товариства, щорічно переоцінюються з метою

приведення до справедливої вартості. Інші основні засоби обліковуються за

історичною вартістю за вирахуванням зносу.

Облік доходів та витрат проводиться за наступними принципом:

- доходи та витрати обліковуються у періоді, до якого вони належать;

- отримані доходи, які належать до майбутніх періодів, обліковуються

як відстрочені

- доходи;

- здійснені витрати та платежі, які належать до майбутніх періодів,

обліковуються як відстрочені витрати.

Динаміка необоротних активів ВАТ „Радіо і телебачення” за 2008-2011

роки, тис. грн.

п/п Вид необоротних

активів

2008 2009 2010 2011

1 Нематеріальні активи за первісною

вартістю, тис

2 3 5 5

2 Нематеріальні активи за

залишковою вартістю, тис

2 3 4 2

3 Незавершене будівництво,

тис

6 6 7 7

4 Основні засоби за

2777 2835 2867

2894

34

первісною вартістю, тис

5 Знос основних засобів, тис

2150 2245 2344

2425

6 Залишкова вартість, тис

627 589 523 469

7 Довгострокові фінансові

інвестиції, тис

11 11 11 11

Джерело: [складено автором за даними джерела 14].

Рис. 2.2 Динаміка розрахункової вартості чистих активів

Джерело: [побудовано автором за даними джерела 14].

Таблиця. 2.3

35

Динаміка зобов’язань ВАТ „Радіо і телебачення” за 2008-2011 роки, тис. грн.

п/п Вид зобов’язань 2008 2009 2011

1 2 3 4 51 Кредиторська

заборгованість, тис грн.

7 17 15

2 Поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом, тис грн.

72 59 70

3 Поточні зобов’язання за розрахунками з стахування, тис грн.

33 35 41

4 Поточні зобов’язання за розрахунками оплати праці, тис грн.

72 2835 87

5 Інші поточні зобов’язання

61 98 120

Джерело: [складено автором за даними джерела 14].

В цій таблиці зазначена динаміка зобов’язань ВАТ „Радіо і

телебачення” за 2008-2011 роки.

Рис.2.3 Динаміка зобов’язань ВАТ „Радіо і телебачення” за 2008-2011 роки, тис.

грн. Джерело: [побудовано автором за даними джерела 14].

36

Загальна сума оплаченого акціонерами статутного капіталу щороку

протягом 2008 – 2011 рр. у ВАТ „Радіо і телебачення” не змінювалась і

становить 123610 грн. Заборгованість акціонерів на акції відсутня. Власний

капітал оплачено акціонерам у сумі 123610,00 грн, про що свідчать дані

фінансової звітності та відсутність заборгованості в бухгалтерському обліку.

[5,14]

Підтвердження оплати першого, другого, третього, четвертого та п’ятого

випуску акцій Товариства на загальну суму 123610,00 грн. було предметом

попередніх аудиторних перевірок, здійснених за 2001 – 2006 рр.

Додатковий вкладений капітал протягом 2008 – 2011 рр. відсутній.

Неоплачений капітал станом на 31.12.2011 рік відсутній.

Вилучений капітал станом на 31.12.2011 відсутній.

Показники ліквідації для Товариства ДКЦПФР не визначені.

Акціонерами Товариства можуть бути юридичні та (або) фізичні особи,

які набули право власності на акції Товариства при його створенні, при

додатковому випуску акцій та на вторинному ринку цінних паперів.

Обсяг чистого збитку ВАТ „Радіо і телебачення” у 2008 році становив 44

тис. грн., у 2009 році прибуток становив 72 тис грн., у 2011 році прибуток 80

тис грн., що понад 11% більше, ніж у 2009 році.

Порядок розподілу прибутку і покриття збитків Товариства визначається

рішенням загальних зборів відповідно до чинного законодавства України та

Статуту Товариства.

За рахунок чистого прибутку, що залишається в розпорядженні

Товариства: виплачуються дивіденди; створюється та поповнюється

резервний фонд (капітал); накопичується нерозподілений прибуток

(покриваються збитки).[14]

37

РОЗДІЛ ІІІ. ПРИБУТОК ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ. ОСНОВНІ

НАПРЯМКИ РОЗПОДІЛУ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ

ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Прибуток від реалізації продукції на його формування

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання.

Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від

виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується

регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період

(квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох

основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну

обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків

нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність

продукції).[5, 9]

Отже, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на

обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції,

залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, дуже істотними.

Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції

(робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником

діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у

формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери

діяльності, галузі господарства.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які

вступили в силу з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку

9 «Запаси»), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої

собівартості продукції, який був реалізований протягом звітного періоду,

нерозподілених постійних витрат та наднормативних виробничих витрат.

38

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) відносять:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції

(робіт, послуг) встановлюється підприємством.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються у

виробничу собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг),

поділяються на:

- адміністративні витрати,

- витрати на збут;

- інші операційні витрати.

За цим методом розрахунку також бракує можливості визначити вплив

окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для

розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від

уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає можливість

визначити не тільки загальну суму прибутку, але і вплив на неї зміни

окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості

продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та

якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною

і неспівставною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція - це

продукція, яка вироблялася в попередньому періоді. Незіставна продукція -

це продукція, яка не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій

послідовності:

- визначається очікувана базова прибуток і базова рентабельність

продукції;

39

- порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю

періоду, що передував планової;

- виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується

прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

- розраховується вплив окремих факторів на зміну прибутку в періоді,

що планується.

Резерви зростання прибутку – це кількісно вимірні можливості його

збільшення за рахунок зростання об'єму реалізації продукції, зменшення

витрат на її виробництво і реалізацію, недопущення зовні реалізаційних

збитків, вдосконалення структури вироблюваної продукції. При підрахунку

резервів зростання прибутку за рахунок можливого зростання об'єму

реалізації використовуються результати аналізу випуску і реалізації

продукції.

Обсяг реалізованої продукції є одним з найважливіших показників

результатів економічної діяльності підприємства. За допомогою цього

показника оцінюється вартість продукції (робіт, послуг), що не тільки

завершена виробництвом, але вже продана, а гроші за неї надійшли на

розрахунковий рахунок підприємства.

Основними чинниками, за допомогою яких можливе зростання доходу

для сучасних підприємств є:

1) результативна логістика (оптимізація каналів розподілу,

стимулювання збуту);

2) упровадження сучасних ІТ-технологій;

3) ефективна реклама, яка підтримує репутацію товарів, формує довіру

споживачів до них, допомагає в завойовані ринку);

4) дієва організація управління (організаційна структура, система

управління, фірмова культура; престиж та імідж фірми; комунікації,

соціально-психологічний клімат).

Урахування впливу непрямих доходів при аналізі чинників формування

доходу дасть змогу вийти на новий, якісно вищий рівень підготовки

40

рекомендацій для оперативного й стратегічного управління доходами

підприємства.[7]

Практичне використання цього критерію дасть змогу стабільно

підвищувати доходи підприємства.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт,

послуг) має певні особливості залежно від сфери діяльності суб’єкта

господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.

У виробничій сфері є особливості в розрахунках прибутку від реалізації

продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами,

будівельними організаціями, підприємствами транспорту. У сфері послуг

будуть особливості визначення прибутку від надання послуг комерційними

банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, підприємствами

торгівлі.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими

видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку

необхідні такі вихідні дані.

1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту),

що планується до виробництва і реалізації.

2. Собівартість одиниці продукції.

3. Ціна одиниці продукції (ціна виробника).

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або

очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток — це прибуток від

випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його

розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з

урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у

періоді, що планується.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути

розрахований методом прямого розрахунку. Може бути використана така

формула розрахунку:

ПРП  = ПЗПП + ПВП – ПЗКП,

41

де ПРП — прибуток від реалізації продукції;

ПЗПП — прибуток у залишках нереалізованої продукції на

початок планового періоду;

ПВП — прибуток від випуску продукції;

ПЗКП — прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець

планового періоду.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за

методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як

правило, дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках,

особливо на кінець періоду, що планується.

Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції роз-

раховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у

залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду

обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню

рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в

четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку на плановий

рік).

Зведений розрахунок прибутку від реалізації продукції можна подати так

(тис. грн.).

1. Залишки продукції на початок

планового періоду:

тис. грн..

-за оптовими цінами 220

-за собівартістю 190

Прибуток 30

2. Випуск продукції в плановому

періоді:

тис. грн

-за оптовими цінами 7000

-за собівартістю 5600

Прибуток 1400

42

3. Залишки продукції на кінець

планового періоду:

тис. грн

-за оптовими цінами 200

-за собівартістю 160

Прибуток 40

4. Реалізація продукції в

плановому періоді (1 + 2 – 3):

тис. грн

-за оптовими цінами 7020

-за собівартістю 5630

Прибуток 1390

Джерело: [таблиця складена автором враховуючи джерело 14].

Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого

розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних

сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і

методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія

й окремі положення можуть бути застосовані також і на підприємствах сфери

послуг.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку визначення

фінансових результатів від операційної діяльності підприємства в цілому

можна здійснити за такою схемою.(тис. грн)

1. Дохід від реалізації продукції

(послуг)

6300

2. Відрахування з доходу тис. грн

- податок на додану вартість 1050

- акцизний збір 320

- рентні платежі -

-інші відрахування 250

3. Чистий дохід від реалізації (1-2) 4680

43

4. Собівартість реалізованої

продукції (послуг)

3000

5. Валовий прибуток (збиток) (3-4) 1680

6. Інші операційні доходи 1240

7. Адміністративні витрати 950

8. Витрати на збут 220

9. Інші операційні витрати 660

10. Фінансові результати (прибуток)

від операційної діяльності (5+6-7-8-9)

1090

Джерело: [таблиця складена автором враховуючи джерело 14].

3.2 Сутність і методи обчислення рентабельності

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства без

урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати

показником рентабельності. Ступень прибутковості підприємства і

характеризує рентабельність.

Рентабельність – це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень

віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі

виробництва і реалізації продукції.[5, 6]

Фірма рентабельна, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати

витрат на виробництво, але і для утворення прибутку. Таким чином,

рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає

уявлення про спроможність підприємства збільшувати свій капітал.

Залежно від мети аналізу діяльності підприємства розрізняють:

1) Рентабельність продукції – характеризує вигідність виробництва

продукції, яка випускається або реалізується підприємством; цій показник

використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках,

при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції.

44

Rзаг = ПБ \S заг

де ПБ — балансовий прибуток;

SЗАГ — загальна виробнича собівартість

2) Рентабельність виробничих фондів називається рентабельністю

виробництва, що не зовсім вдало, оскільки у формуванні прибутку беруть

участь всі види діяльності підприємства, що і не були пов'язані з його

основними виробничими фондами:

R овф = ПБ \ С овф

За даними Балансу станом на 31 грудня 2008 року, рентабельність

продукції складатиме

R=2485/1719=1,45

За даними Балансу станом на 31 грудня 2010 року, рентабельність

продукції складатиме

R=3827/2983=1,28

3) Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність

використання всього наявного майна підприємства:

R ак= Пб \САК

де САК — середня сума активів балансу підприємства.

4) Рентабельність власного {акціонерного} капіталу показує

ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

Rп= ПБ \СВ.К *100

ПБ — чистий прибуток підприємства за вирахуванням оплати відсотків

за кредит;

СВ.К. — сума власного капіталу.

Величину власного капіталу беруть за даними балансу. Вона дорівнює

сумі активів за вирахуванням всіх боргових зобов'язань. Цей показник

цікавить передусім акціонерів, оскільки він визначає верхню межу

дивідендів.

45

6) У багато номенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї

продукції визначається також рентабельність окремих її різновидів.

Рентабельність певного виробу

Ri = (Ці - Si )\Si *100

В процесі аналізу фінансового стану можуть розраховуватися і інші

приватні показники: рентабельність поза обернених активів, рентабельність

інвестицій.[14]

Усі показники рентабельності можуть бути плановими і фактичними.

Відмінність полягає в тому, що для визначення планової рентабельності

беруть заплановані дані, а для визначення фактичної — фактичні.

Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини

прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних

виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами,

що забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, є

підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія матеріальних

ресурсів, рівень технічного прогресу, а саме, механізації та автоматизації

трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації

виробництва та ін. Урахування підприємством таких факторів дасть змогу

підвищувати ефективність його діяльності.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства,

отриманий прибуток потрібно порівняти із здійсненими витратами.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними втратами

характеризує таке поняття, як рентабельність. Це відносний показник і

вимірюється він у %.

Рентабельність продукції = прибуток /собівартість,

рентабельність діяльності = прибуток/обсяг реалізації,

рентабельність активів = прибуток/активи,

рентабельність власного капіталу = прибуток/власний капітал тощо.

Позитивний вплив на зростання прибутку від реалізації продукції надали

такі чинники: зміна обсягу реалізації продукції, зміна середніх цін реалізації.

46

А ось зміна собівартості продукції негативно вплинуло на зміну суми

прибутку від реалізації продукції.

Проаналізувавши 2008 та 2011 роки видно, що в 2011 році (в

порівнянні з 2008 роком) зростання балансового прибутку спостерігається по

всіх її складових. А в 2008 році (в порівнянні з 2011 роком) позитивний

вплив на збільшення прибутку надали такі її складові: прибуток від реалізації

продукції, прибуток від здачі в оренду площ. Негативне ж вплив на

балансовий прибуток надали: збиток від реалізації обладнання, збиток,

отриманий за користування автостоянкою.

Загальний рівень рентабельності (виробництва): цей показник

характеризує прибутковість підприємства відносно до всіх ресурсів, які є в

розпорядженні підприємства

R заг = ПБ \ (Совф +С ноз)

Такий рівень рентабельності показує, скільки прибутку приходиться на 1

грн вкладеного капіталу.

За даними Балансу станом на 31 грудня 2008 року, загальний рівень

рентабельності складатиме

832/(729,2+37,2)=1,09

За даними Балансу станом на 31 грудня 2010 року, загальний рівень

рентабельності складатиме

838/(68,125+58,6)=6,61

З розрахунків видно, що рентабельність капіталу з кожним роком

збільшується. На її зростання вплинуло збільшення балансового прибутку за

три аналізованих року, незважаючи на постійне зростання вартості основних

виробничих фондів.

3.3. Аналіз фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства - комплексне поняття, яке є

результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин

47

підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і

характеризується системою показників, що відображають наявність,

розміщення і використання фінансових ресурсів.

Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно

позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції. Як

правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт,

послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що

позитивно впливає на його фінансовий стан.[9]Порівняння фінансового стану за 2008 та 2011 роки.

Показник 2008 рік 2011 рік Орієнтовно-

позитивне

значення

1. Коефіцієнт

загальної

ліквідності

0,76 1,29 1,0 -2,0

2. Коефіцієнт

швидкої

ліквідності

0,49 1,23 0,6-0,8

3. Коефіцієнт

абсолютної

ліквідності

0,07 0,07 0,25-0,50

4. Коефіцієнт незалежності

0,71 0,64 >0,50

5.

Співвідношення

залучених і

власних коштів

0,42 0,57 <1,0

6. Питома вага

дебіторської

заборгованости

0,13 0,42

48

7. Питома вага

власних засобів

та

довгострокових

запозичених

засобів

0,71 0,64 >0,50

8. Чистий

оборотний

капітал

-59 тис грн 95 тис грн

Джерело: [таблиця складана автором за джерелом 14].

Проаналізувавши показники підприємства за 2008 рік та 2011 рік

можна сказати, дані не є погані, адже майже всі знаходятся у орієнтовно-

позитивному значенні. Треба зазначити, що значення показника загальної

ліквідності що у 2008 році, що у 2011 році означає, що платоспроможність

Товариства знаходився на низькому рівні. Паралельно із цим, питома вага

дебіторської заборгованості є непоганим показником при відсутності

заборгованості, строк давності якої минув. [14]

З урахуванням усього зазначеного вище, фінансовий стан ВАТ “Радіо і

Телебачення” та його платіжну спроможність можна характеризувати як

задовільні.

Як відомо, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу.

Розподіл прибутку становить процес формування напрямів його майбутнього

використання відповідно до мети і завдань розвитку підприємства.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для

задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на

формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних

видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в

державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових

ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення

господарської діяльності.

49

У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап – це

розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є

держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує

свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і

підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і

потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової

політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток

економіки в цілому. Пропорції розподілу прибутку між державою

(бюджетом) і підприємством складаються під впливом низки факторів.

Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів

господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються

за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів оподаткування, ставках

оподаткування, у порядку надання податкових пільг. Другий етап – це

розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні

підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть

створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування

відповідних витрат (на виплату дивідендів, на соціальний розвиток

підприємства тощо).

Принципове значення в розподілі чистого прибутку (прибутку, що

залишається на підприємстві) має досягнення оптимального співвідношення

між фондом нагромадження (споживання) та фондом споживання. Іншими

словами, система розподілу прибутку повинна забезпечити фінансовими

ресурсами потреби розширеного відтворення підприємства на основі

встановлення оптимального співвідношення між засобами, що

направляються на споживання і накопичення.

Після сплати податку на прибуток з величини прибутку до

оподаткування чистий прибуток поступає у повне розпорядження

підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями

власників. Відповідно до принципових (головних) напрямів використання

цей прибуток можна розділити на дві частини: 1) прибуток, що

50

спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам

корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як

заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений

прибуток); 2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим

джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується

на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є

фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту

коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є

обов’язковим для господарських товариств, орендних підприємств,

кооперативів.

Наведену загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати

щодо підприємств з різними організаційно-правовими формами. Це

стосується, насамперед, акціонерних товариств. Як відомо, власники акцій

одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу

інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства

дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій

капітал.

При розподілі прибутку, визначенні основних напрямів його

використання, насамперед, ураховується стан конкурентного середовища, що

може диктувати необхідність істотного розширення і відновлення

виробничого потенціалу підприємства. Відповідно до цього визначаються

масштаби відрахувань від прибутку у фонди виробничого розвитку, ресурси

яких призначаються для фінансування капітальних вкладень, збільшення

обігових коштів, забезпечення науково-дослідної діяльності, впровадження

нових технологій, переходу на прогресивні методи праці і т. п.[9]

Характер розподілу визначає багато важливих аспектів діяльності

підприємства. Розподіл прибутку здійснюється відповідно до розробленої

політики (дивідендної політики), формування якої є одним із найскладніших

завдань загальної політики управління прибутком підприємства. Для кожної

51

організаційно-правової форми підприємства законодавчо установлений

відповідний механізм.

Дивідендною політикою є набір цілей і завдань, які ставить перед собою

керівництво підприємства щодо виплати дивідендів, а також сукупність

методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики – це

оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді

дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів

власників.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути: виплата

постійного рівня дивідендів протягом кількох років; виплата дивідендів із

щорічним певним зростанням; спрямування на дивіденди встановленої

частки чистого прибутку; виплата дивідендів із залишку прибутку після

фінансування інвестиційних потреб; виплата дивідендів не грошима, а

додатковим випуском акцій.

Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як

правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з

урахуванням економічної кон’юнктури та фінансового стану підприємства.

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається

відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики.

Напрями використання додаткових фінансових ресурсів Товариства,

отриманих за рахунок накопичення нерозподіленого прибутку,

затверджуються загальними зборами акціонерів.[11]

Резервний фонд (капітал) створюється шляхом щорічних відрахувань у

розмірі не менше п'яти відсотків від чистого прибутку Товариства. Щорічні

відрахування у резервний фонд (капітал) здійснюються до досягнення ним 25

відсотків від розміру статутного капіталу Товариства.

Загальний обсяг та розмір дивідендів на одну акцію затверджуються

загальними зборами за пропозицією наглядової ради. Загальні збори

приймають рішення про форму та порядок виплати дивідендів відповідно до

52

чинного законодавства України та Статуту Товариства. На кожну просту

акцію Товариства нараховується однаковий розмір дивідендів.

ВИСНОВКИ

Проходження практики на ВАТ „Радіо і телебачення” дало змогу

ознайомитись з діяльністю Товариства, визначити його організаціно-правові

характеристики та проаналізувати фінансово-економічні показники.

Розкрито організаційно-правові характеристики ВАТ „РАДІО І

ТЕЛЕБАЧЕННЯ”, яке є господарським товариством у формі Відкритого

акціонерного товариства. Товариство створюється з метою здійснення

підприємницької діяльності для одержання прибутку в інтересах акціонерів

Товариства, збільшення добробуту акціонерів у вигляді зростання ринкової

вартості акцій Товариства, а також отримання акціонерами дивідендів.

Предметом діяльності Товариства є надання послуг радіозв'язку для

трансляції РМ-програм радіокомпаніям.

53

Статутний капітал Товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів,

внесених внаслідок придбання ними акцій.

Статутний капітал Товариства розподілений на прості іменні акції.

Загальна кількість випущених акцій – 494440 (чотириста дев’яносто чотири

тисячі чотириста сорок) штук, номінальною вартістю 0,25 (Двадцять п’ять

копійок) грн., за одну просту іменну акцію, на загальну суму 123610 (сто

двадцять три тисячі шістсот десять гривень, нуль копійок). Статутний капітал

сплачено повністю, заборгованість акціонерів за акції відсутня

У період з 2008 по 2009 роки прослідковується тенденція до зростання

обсягів чистої реалізаційної вартості на 28,6 %. Хоча темп росту показників у

2009 році дещо уповільнився у порівнянні з попереднім роком на 1,4 %. У

2011 рік обсяг чистої реалізаційної вартості зріс на 36,6 % порівняно з 2010

роком, що у 1,7 разів більше, ніж у 2008 році. Обсяги виробничих запасів у

2009 році зменшились на 6,4 % порівняно з 2008 роком, а у 2010 збільшились

на 38,8 %. У 2011 році обсяги виробничих запасів зменшились на 75 %

порівняно з попереднім роком., що у 3,8 рази менше, ніж у 2008 році.

Проте обсяги іншої поточної заборгованості зростали: у 2009 році

порівняно з 2008 роком у 3,5 рази, у 2010 році показники іншої поточної

заборгованості зросли порівняно з 2009 роком на 11,6 %, а у 2011 році зросли

у 1,9 рази порівняно з попереднім роком.

Загальна сума оплаченого акціонерами статутного капіталу щороку

протягом 2008 – 2011 рр. у ВАТ „Радіо і телебачення” не змінювалась і

становить 123610 грн. Заборгованість акціонерів на акції відсутня. Власний

капітал оплачено акціонерам у сумі 123610,00 грн, про що свідчать дані

фінансової звітності та відсутність заборгованості в бухгалтерському обліку.

Підтвердження оплати першого, другого, третього, четвертого та п’ятого

випуску акцій Товариства на загальну суму 123610,00 грн. було предметом

попередніх аудиторних перевірок, здійснених за 2001 – 2006 рр.

Додатковий вкладений капітал протягом 2008 – 2011 рр. відсутній.

Неоплачений капітал станом на 31.12.2011 рік відсутній.

54

Вилучений капітал станом на 31.12.2011 відсутній.

Показники ліквідації для Товариства ДКЦПФР не визначені.

Обсяг чистого збитку ВАТ „Радіо і телебачення”у 2008 році становив 44

тис. грн., у 2009 році прибуток становив 72 тис грн., у 2011 році прибуток 80

тис грн., що понад 11% більше, ніж у 2009 році.

Порядок розподілу прибутку і покриття збитків Товариства визначається

рішенням загальних зборів відповідно до чинного законодавства України та

Статуту Товариства.

За рахунок чистого прибутку, що залишається в розпорядженні

Товариства: виплачуються дивіденди; створюється та поповнюється

резервний фонд (капітал); накопичується нерозподілений прибуток

(покриваються збитки).

Напрями використання додаткових фінансових ресурсів Товариства,

отриманих за рахунок накопичення нерозподіленого прибутку,

затверджуються загальними зборами акціонерів.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку визначено

фінансові результати від операційної діяльності підприємства, що склали

1090 тис. грн.

Резервний фонд (капітал) створюється шляхом щорічних відрахувань у

розмірі не менше п'яти відсотків від чистого прибутку Товариства. Щорічні

відрахування у резервний фонд (капітал) здійснюються до досягнення ним 25

відсотків від розміру статутного капіталу Товариства.

Загальний обсяг та розмір дивідендів на одну акцію затверджуються

загальними зборами за пропозицією наглядової ради. Загальні збори

приймають рішення про форму та порядок виплати дивідендів відповідно до

чинного законодавства України та Статуту Товариства. На кожну просту

акцію Товариства нараховується однаковий розмір дивідендів.

Виплата дивідендів за привілейованими акціями проводиться їх

власникам у першу чергу порівняно з акціонерами - власниками простих

55

акцій. Виплата дивідендів за привілейованими акціями проводиться у

заздалегідь визначеному розмірі, незалежно від розміру одержаного

Товариством прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток

відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими

акціями проводиться за рахунок резервного фонду.

Дивіденди виплачуються один раз на рік за підсумками календарного

року. Виплата дивідендів за акціями має здійснюватися тільки у грошовій

формі. Дивіденди виплачуються протягом 3 місяців з дати прийняття

загальними зборами рішення про виплату дивідендів, шляхом перерахування

коштів на особовий рахунок акціонера або іншим чином за рішенням

загальних зборів акціонерів. Право на отримання дивідендів мають особи, які

є акціонерами на дату початку строку виплати дивідендів. Дивіденди

нараховуються тільки на повністю оплачені акції.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Алієв Р. А. Березанець Р. О. Основні напрями розподілу і

використання прибутку на підприємствах // Управління розвитком.

– (122) 2012. – С. 134 – 136.

2. Базилевич В. Макроекономіка: Підручник/ В.Базилевич,

К.Базилевич, Баластрик. – К.: Знання, 2004. – 851с.

3. Гончаров А. Б. Фінансовий менеджмент : навч. посібн. / А. Б.

Гончаров. – Х. : ВД "ІНЖЕК", 2003. – 240 с.

4. Економіка підприємства у схемах і таблицях : навч. посібн. / Т. М.

Сєрікова, Є. П. Кожанова, В. І. Мельник та ін. – Х. : ВД "ІНЖЕК",

2009. – 295 с.

56

5. Захарченко В.О., Счасна С.І. Систематизація методів оцінки

фінансового стану підприємства//Фінанси України. – 2005. - №1.-

С.30-32.

6. Ігнатюк І. О. Питання формування та розподілу прибутку як

передумови ефективного функціонування підприємства

[Електронний ресурс] / І. О. Ігнатюк. – Режим доступу :

http://www.nbuv.gov.ua-/portal/natural

/NVUU/Ekon/2009_28_3/statti/2_7.ht.

7. Карпенко Г. Шляхи удосконалення фінансового стану

підприємств//Економіка та держава. – 2008. - №12. – С.40-42.

8. Кірейцев Г. Г. Фінансовий менеджмент : навч. посібн./ Г. Г.

Кірейцев. – К. : ЦУЛ, 2002. – 496 с.

9. Обущак Т.А. Сутність фінансового стану підприємства//Актуальні

проблеми економіки. 2007. - №9. – С. 232-236.

10.Пігуль Н. Управління прибутком підприємства Н. Пігуль.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pprbsu/2010_28/10_28_11.pdf

.

11.Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д. Фінанси підприємства: Підручник. –

К. КНЕУ, 2000, - 460с.

12.Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред.

проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ,

2000. - 460 с.

13.Шмиголь Н.М. Методи управління прямими і непрямими

доходами підприємства в умовах конкуренції.// Економіка:

проблеми теорії та практики. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2010. –

Вип.226.

14.Фінансова звітність підприємства ВАТ “РАДІО І ТЕЛЕБАЧЕННЯ”

[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ratel.com.ua

57

ДОДАТКИ

58