dspace.snu.edu.ua:8080dspace.snu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/123456789/1258/1/Вiсник_3... ·...

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

В І С Н И К

Сх ідноукра їнського

нац іонального ун іверситету

імен і ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

№ 3 ( 227 ) 2016

НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ

Сєвєродонецьк 2016

ВІСНИК VISNIKСХІДНОУКРАЇНСЬКОГО OF THE VOLODYMYR DAHL EAST НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ UKRAINIAN NATIONAL UNIVERSITYІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

№ 3(227) 2016 № 3 (227) 2016НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ THE SCIENTIFIC JOURNALЗАСНОВАНО У 1996 РОЦІ WAS FOUNDED IN 1996ВИХІД З ДРУКУ - ВІСІМНАДЦЯТЬ РАЗІВ НА РІК IT IS ISSUED ЕIGHTEEN TIMES A YEARЗасновник Founder Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Volodymyr Dahl East Ukrainian National University

Журнал зареєстровано в Міністерстві юстиції України

Registered by the Ministery of Justice of Ukraine

Свідоцтво про державну реєстрацію серія КВ № 15607-4079ПР від 18.08.2009 р.

Registration Certificate KB № 15607-4079ПР

dated 18.08.2009

Журнал включено до Переліків наукових видань ВАК України (Наказ ВАК №1328 21.12.2015 р.), (Бюл. ВАК №5 2010 р.), (Бюл. ВАК №3 2010 р.), (Бюл. ВАК №11 2010 р.), (Бюл. ВАК №7 2011 р.) в яких можуть публі-куватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з технічних, економічних, історичних, хімічних та фізико-математичних наук відповідно.

ISSN 1998-7927

Головна редакційна колегія:

Поркуян О.В., докт. техн. наук (головний редактор), Голубенко О.Л., член-кор. Академії педагогічних наук,

докт. техн. наук (заступник головного редактора), Марченко Д.М., докт. техн. наук (заступник головного

редактора), Бузько І.Р., докт. екон. наук, (заступник головного

редактора), Арлінський Ю.М., докт. фіз.-мат. наук, (заступник

головного редактора), Михайлюк В.П., докт. іст. наук, (заступник головного

редактора), Галстян Г.А., докт. хім. наук, (заступник головного

редактора), Архипов О.Г., докт. техн. наук, Глікін М.А., докт. техн. наук, Горбунов М.І., докт. техн. наук, Кравченко О.П., докт. техн. наук, Носко П.Л., докт. техн. наук, Осенін Ю.І., докт. техн. наук Рач В.А., докт. техн. наук, Рязанцев О.І., докт. техн. наук, Смолій В.М., докт. техн. наук, Соколов В.І., докт. техн. наук, Стенцель Й.І., докт. техн. наук, Суворін О.В., докт. техн. наук, Чернецька-Білецька Н.Б., докт. техн. наук,

Даніч В.М., докт. екон. наук, Заблодська І.В., докт. екон. наук, Козаченко Г.В., докт. екон. наук, Костирко Л.А., докт. екон. наук, Надьон Г.О., докт. екон. наук, Рамазанов С.К., докт. техн. наук, докт. екон. наук, Чернявська Є.І. докт. екон. наук, Чиж В.І., докт. екон. наук, Голубничий П.І., докт. фіз.-мат. наук, Ємець О.О., докт. фіз.-мат. наук, Татарченко Г.О., докт. техн. наук, Філоненко А.Д., докт. фіз.-мат. наук, Барабаш Ю.В., докт. іст. наук, Войтович Л.В., докт. іст. наук, Довжук І.В., докт. іст. наук, Дьомін О.Б., докт. іст. наук, Д’яконіхін А.В., канд. іст. наук, Сапицька О.М., канд. іст. наук, Сергієнко Ю.Г., докт. іст. наук, Стяжкіна О.В., докт. іст. наук, Чернявський Г.Й., докт. іст. наук, Голосман Є.З., докт. хім. наук, Кудюков Ю.П., докт. хім. наук, Новіков В.П., докт. хім. наук, Кондратов С.О., докт. хім. наук, Галстян А.Г., докт. хім. наук

Відповідальний за випуск: к.е.н., доцент Галгаш Р.А. Рекомендовано до друку Вченою радою Східноукраїнського національного університету імені Воло-димира Даля (Протокол № 4 от 28.10.2016 р.) Матеріали номера друкуються мовою оригіналу. © Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, 2016 © Volodymyr Dahl East Ukrainian National University, 2016

ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля № 3 (227) 2016 3

ЗМІСТ

Бєлоусова Л.І., Марченко Н.О. ВПЛИВ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ОБРАНОЇ СТРАТЕГІЇ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА ...................................................... 7

Бєлоусова Л.І., Марченко Н.О. ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ ОРІЄНТИРІВ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ОЦІНКИ РІВНЯ ЇХНЬОГО РОЗВИТКУ .......................................................................... 12

Бєлоусов Я.І. АНАЛІЗ ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ ............................................................................................................................ 16

Бєлоусов Я.І ДОСЛІДЖЕННЯ СУТНІСНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ ................................................. 20

Галгаш Р. А. ПРОБЛЕМАТИКА ВИЗНАЧЕННЯ МЕЖІ ВНУТРІШНЬОКЛАСТЕРНОЇ ТА МІЖКЛАСТЕРНОЇ СТРАТЕГІЧНОЇ КООРДИНАЦІЇ В РЕГІОНІ..................................................................................................... 24

Держак Н.О. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ ЯК ПЛОЩИНА ФОРМУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗРОСТАНЬ ......... 30

Заблодська І.В., Рогозян Ю.С., Плєтньов М.В. ОБҐРУНТУВАННЯ БЮДЖЕТНИХ ВИТРАТ ДЛЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПІЛОТНОГО ПРОЕКТУ З РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ ....................................................................................................................................... 35

Івченко Є.А. ПРИРОДА ТРАНСФОРМАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ФЕНОМЕНУ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СИСТЕМУ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА ............. 40

Клюс Ю.І. ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОЛЕ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ ....................................... 45

Мазуркевич І.О., Дзюба Т.А. ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ В ДІЯЛЬНОСТІ ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ ..................................................... 50

Макаренко М.Б. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ВИЩОЇ ШКОЛИ .............................................................................................................. 57

Омельченко О.В., Закладній О.А. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ УМОВ ПРАЦІ ЗА ДОПОМОГОЮ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ БЕЗПЕКИ ЗДОРОВ’Я НА ПІДПРИЄМСТВІ ........................................................ 61

Райчева Л. І. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ МЕХАНІЗМУ РОЗВИТКУ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ В УМОВАХ ВИРОБНИЧО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ……………………..65

Розмислов О.М. АУДИТ ПРОГНОЗНОЇ ФІНАНСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЯК СКЛАДОВА ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ........................................................................................ 70

Сєрєбряк К.І., Заблодська Д.В. РЕЗУЛЬТАТИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЩОДО АКТИВІЗАЦІЇ МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В УКРАЇНИ ...................................................................................................................... 76

4 ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля № 3 (227) 2016

Тищенко В.В. ФІНАНСОВИЙ МОНІТОРИНГ ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ БАНКУ .............. 81

Топух І.П., Білоус Я.Ю. ВІДТВОРЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В УМОВАХ СТВОРЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В РЕГІОНІ......................................................................................................... 87

Швед В.В. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВПЛИВУ НА НЕФОРМАЛЬНІ ГРУПИ В МІЖНАРОДНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ ............................................................................................................ 94

Шерстюк О.Л. КРИТЕРІЇ, ЕЛЕМЕНТИ ТА ВИДИ УПЕВНЕНОСТІ КОРИСТУВАЧІВ ФІНАНСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ .... 97


CONTENTS

Bielousova L., Marchenko N. INFLUENCE OF STRATEGIC MANAGEMENT AND CHOSEN STRATEGY ON INDUSTRIAL COMPETITIVENESS ............................................................................................................................................... 7

Belousova L. I., Marchenko N. O. FORMING STRATEGIC OBJECTIVES OF REGIONAL DEVELOPMENT AND DETERMINING THE ASSESSMENT OF LEVEL OF DEVELOPMENT ....................................................................................... 12

Belousov Y. I. ANALYSIS OF TECHNICAL AND ECONOMIC INDICATORS OF MODERN DEVELOPMENT OF FOOD INDUSTRY IN UKRAINE ................................................................................................................... 16

Belousov Ya. I. RESEARCH OF ESSENTIAL CHARACTERISTICS OF REGIONAL MANAGEMENT INFRASTRUCTURE OF REGIONAL ECONOMIC RESOURCE PROVISION ................................................. 20

Galgash R. PROBLEMS DEFINITION LANDMARK VNUTRISHNOKLASTERNOYI AND MIZHKLASTERNOYI STRATEGIC COORDINATION IN THE REGION ............................................. 24

Derzhak N. TERRITORIAL COMMUNITIES AS PLANE OF FORMING OF INDIVIDUAL HEIGHT ............................. 30

Zablodska I.V., Rohozian Yu. S., Pletnev M.V. JUSTIFICATION OF BUDGET EXPENDITURES FOR THE FINANCIAL SUPPORT OF ENTREPRENEURSHIP DEVELOPMENT IN THE REGIONS OF UKRAINE ................................................. 35

Ivchenko E.A. THE NATURE OF THE TRANSFORMATION PROCESS AS A SOCIAL AND ECONOMIC PHENOMENON AND ITS IMPACT ON THE ECONOMIC SECURITY SYSTEM OF THE ENTERPRISE ........................................................................................................................................... 40

Klus Y. INFORMATION FIELD OF CORPORATE GOVERNANCE INNOVATION .................................................... 45

Mazurkevych I.O., Dzyuba T.A. THE INNOVATIVE APPROACHES IN ACTIVITIES OF TOURISM ................................................................ 50

Makarenko M. B57 MODERN TRENDS OF THE PROFESSIONAL TRAINING OF STUDENTS SPECIALIZING IN ECONOMICS IN HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS ................................................................................ 57

Omelchenko O.V., Zakladniy O.A. METHOD OF AUDIT WORK CONDITIONS BY MEANS OF HEALTH SAFETY PROGRAM FOR THE ENTERPRISE ................................................................................................................... 61

Raycheva L. I. ORGANIZATIONAL PRINCIPLES OF IMPLEMENTATION MECHANISM ENGINEERING INDUSTRIES UNDER PRODUCTION-ECONOMIC CRISIS………………………………..65

Rozmyslov A.N.

AUDIT FORECASTED FINANCIAL INFORMATION AS PART OF IMPROVING THE COMPETITIVENESS OF ENTERPRISES ............................................................................................................ 70

Sieriebriak K.I., Zablodska D.V. THE RESULTS OF SCIENTIFIC RESEARCH AS TO THE REALIZATION OF INTERREGIONAL COOPERATION IN UKRAINE ...................................................................................... 76


Tishchenko V.V. FINANCIAL MONITORING AS PART OF THE SYSTEM OF ECONOMIC SECURITY OF THE BANK ....................................................................................................................................................... 81

Topukh I., Bilous Y. REPRODUCTION INTELLECTUAL CAPITAL IN THE CONDITIONS OF CREATION OF TERRITORIAL COMMUNITIES IN THE REGION ........................................................... 87

Shved V.V. METHODOLOGICAL BASIS OF INFORMAL INFLUENCE IN INTERNATIONAL MANAGEMENT ........ 94

Sherstiuk O.L. CRITERIA, ELEMENTS AND KINDS OF ASSURANCE OF USERS OF FINANCIAL INFORMATION ..... 97


УДК 334.716:338

ВПЛИВ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ОБРАНОЇ СТРАТЕГІЇ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Бєлоусова Л. І., Марченко Н. О.

INFLUENCE OF STRATEGIC MANAGEMENT AND CHOSEN STRATEGY ON INDUSTRIAL COMPETITIVENESS

Bielousova L., Marchenko N.

В статті досліджено актуальне питання впливу страте-гічного управління та обраної стратегії на конкурентос-проможність промислового підприємства. Досліджені найбільш значущі пріоритети використання ефективних інноваційних, інвестиційних стратегій та суміщених стратегій; виявлені певні переваги і недоліки, можливос-ті їхнього використання промисловими підприємствами. Стратегічному управлінню відводиться важливе місце в процесі функціонування промислового підприємства при здійсненні обраної стратегії, оскільки саме на цій стадії формуються умови для її виконання. Стратегічне управління передбачає визначення ключових позицій на перспективу в залежності від поставлених ці-лей; виділення ресурсів під стратегічні цілі; створення центрів керівництва кожною стратегічною ціллю; оцінку і стимулювання виробничих підрозділів та їх керівників за ступенем досягнення стратегічних цілей. Конкурентна стратегія промислового підприємства складається з діє-вих підходів і ініціатив, які вона використовує для залу-чення споживачів, опору конкурентному тиску і зміцнен-ня своїх ринкових позицій. Реалізація стратегії не можли-ва без стратегічного управління, яке в свою чергу базу-ється на стратегічному плануванні. Для ефективного ве-дення конкурентного суперництва необхідно мати певні конкурентні переваги, які створюють свого роду «міцне підґрунтя» для забезпечення конкурентоспроможності підприємства порівняно з підприємствами-конкурентами. Ключові слова: вплив, конкурентоспроможність промис-лових підприємств, стратегічне управління, інноваційні, інвестиційні стратегії, суміщені стратегії, цілі, реаліза-ція.

Постановка проблеми. Рівномірний динаміч-

ний розвиток тих чи інших підприємств країни яв-ляється важливою умовою розбудови сучасної кон-курентоспроможної економіки.

Постійне зростання конкурентної боротьби на ринку вимушує українські промислові підприємст-ва, бізнесові структури шукати нові засоби і методи підвищення ефективності управління, нові ефектив-ні способи ведення бізнесу, впроваджувати техноло-гії стратегічного управління, які б засновувались на

виявленні та впровадженні інновацій, забезпечуючи стабільний рівень конкурентоспроможності [2]. Та-кими методами можуть бути розроблена і запрова-джена система заходів з підвищення рівня інформа-ційного забезпечення стратегії економічного розви-тку підприємства, актуалізація інноваційних страте-гій, пошук іноземних інвестицій, застосування су-міщених стратегій тощо.

Аналіз останніх досліджень. Дослідження пи-тання конкурентоспроможності промислових підп-риємств є актуальним через високо конкурентне ри-нкове середовище. Теоретичні аспекти управління конкурентоспроможністю в умовах нестабільного розвитку економіки, питання домінанти визначення конкурентних стратегій промислових підприємств, адекватних конкурентних стратегій, факторів впли-ву на обрання управлінських стратегій широко ви-світлені в наукових працях американських вчених М. Портера, А.А. Томпсона, А. ДЖ. Стрикленда, японського – Т. Коно та в роботах вітчизняних нау-ковців О.С. Виханського, І.В. Заблодської, Ю.С. Погорелова, Ф. Котлера, Д.М. Стеченко, Г.В. Козаченко, Н.К. Моїсеєвої, Н.П. Забєліна, В.А. Ткаченко, С. Бондаренко, А. Гриньова та ін.

Виділення невирішених раніше частин зага-льної проблеми. Не можна стверджувати, що пи-тання конкурентоспроможності підприємств не ви-значалися раніше актуальними, але і сьогодні воно потребує неабиякої уваги. Перед промисловими пі-дприємствами гостро стоїть завдання досягнення і утримання конкурентної переваги в умовах високої динаміки ділового середовища, що актуалізує пи-тання впливу стратегічного управління та вибору стратегії конкурентоспроможності підприємства.

Незважаючи на глибокий теоретичний рівень опрацювання питань стратегічного управління кон-курентним потенціалом, залишається недостатньо розробленими практичні аспекти визначення типу конкурентної стратегії підприємств в умовах неви-значеності та турбулентності зовнішнього середо-


вища, яка в свою чергу проявляється через ступінь мінливості та складності бізнес-середовища, які зро-стають із підвищенням рівня динамічності, що ви-значається темпом і частотою змін. Це актуалізує необхідність проведення наукових досліджень з пи-тань визначення домінант обґрунтування дієвих конкурентних стратегій відповідно до особливостей функціонування підприємств в умовах сучасного бі-знес-середовища [4].

Метою статті є розгляд та аналіз впливу стра-тегічного управління та обраних стратегій на конку-рентоспроможність промислового підприємства.

Виклад основного матеріалу. Оскільки кон-курентоспроможність підприємства залежить від його внутрішньої діяльності та зовнішнього середо-вища необхідно визначати, аналізувати та врахову-вати вплив вибраного стратегічного управління.

Чітка та добре аргументована стратегія підпри-ємства не тільки дозволяє попередити ризики, реалі-зувати потенціал зростання, побудувати раціональне управління ресурсами підприємства, але й підвищує керованість бізнесу. Стратегічному управлінню від-водиться важливе місце в процесі функціонування промислового підприємства при здійсненні обраної стратегії, оскільки саме на цій стадії формуються умови для її виконання.

Стратегічне управління передбачає визначення ключових позицій на перспективу в залежності від поставлених цілей; виділення ресурсів під стратегі-чні цілі; створення центрів керівництва кожною стратегічною ціллю; оцінку і стимулювання вироб-ничих підрозділів та їх керівників за ступенем дося-гнення стратегічних цілей. Тому стратегічне управ-ління концентрує свою увагу, в першу чергу, на пе-ретвореннях в сфері організаційної культури, як ви-разу особливостей процесу управління, та організа-ційної структури. Ці дві сфери виступають основою стратегічних змін. Перетворення в них носять майже одночасний, системний та взаємопроникаючий ха-рактер, оскільки формують ступінь внутрішньої ор-ганізації підприємства. Проте на організаційно-формальному рівні ці перетворення трансформу-ються насамперед у зміни організаційної структури управління [3].

Висококваліфіковане управління є одним з го-ловних завдань господарюючого суб’єкта. Для ус-пішної боротьби з конкурентними силами перед ке-рівником промислового підприємства стає завдання з вибору стратегії, яка, наскільки це можливо, захи-стила б компанію від дії конкурентних сил; вплива-ла на правила конкуренції в галузі у вигідному для компанії напрямі; забезпечила створення міцної і безпечної позиції компанії яка б дала їй перевагу в умовах конкуренції, які склалися в галузі, тобто бу-ла конкурентоспроможною.

Конкурентна стратегія промислового підпри-ємства складається з дієвих підходів і ініціатив, які вона використовує для залучення споживачів, опору конкурентному тиску і зміцнення своїх ринкових позицій [1].

В сучасних умовах конкурентні відносини ха-рактеризуються як зрілі лише після остаточного фо-рмування та домінування ринку споживачів.

Які стратегії є найактуальнішими і адекватни-ми для підприємства на певний час, на певній тери-торії, в середовищі, яке сформоване самим підпри-ємством або за довго до його утворення? Конкурен-тні: стратегія інноваційного розвитку, так звані су-міщені стратегії, стратегії з удосконалення інвести-ційної політики, оптимального використання бю-джетних інвестицій та удосконалення механізмів державної інвестиційної підтримки підприємств то-що. Визначена позиція підприємства є основою для розроблення його стратегії, підґрунтям якої є вста-новлення майбутньої позиції підприємства, а вже потім – визначення шляху до формування такої по-зиції.

Стратегія інноваційного розвитку це базова економічна стратегія промислового підприємства, що забезпечує його розвиток, в першу чергу, на ос-нові техніко-технологічних інновацій, виведення на ринок нових товарів, технологій і послуг, виходу на нові сегменти ринку і збільшення займаної частки на традиційних для даного підприємства сегментах ринку. При цьому підприємство впроваджує іннова-ції не лише у виробництво, а й інші структурні складові своєї діяльності. В стратегічному управлін-ні промисловим підприємством стратегія інновацій-ного розвитку має пріоритет. Керівник промислово-го підприємства формує інноваційний потенціал, спирається на нього, як на базовий потенціал, навіть коли приймає рішення на використання іншої стра-тегії у своїй діяльності.

Реалізація стратегії інноваційного розвитку впроваджується через:

- розвиток стратегічного бачення і визначен-ня місії організації на інноваційних засадах;

- підготовку стратегічних цілей у сфері інно-ваційного розвитку і завдань для їх досягнення;

- планування стратегії; - оцінку результатів, внесення змін до страте-

гічного плану або методів його реалізації [10]. За Законом України «Про інноваційну діяль-

ність « до інновацій відносять конкурентоспроможні технології, продукцію, послуги й управлінські під-ходи на підтримку виробництва, бізнес-процесів і маркетингово-комерційних заходів, які спрямову-ються на досягнення суттєвого структурного та які-сного поліпшення у виробничій чи соціальній сфе-рах [7].

Застосування інноваційної стратегії в розвиток підприємства потребує значних інвестицій, які треба найбільш оптимально залучати і використовувати для впровадження нововведень. І тут треба врахову-вати, що з точки зору фінансів, інвестиції – всі види активів, що вкладаються в економічну діяльність з метою отримання доходу, а з точки зору економіки – інвестиції це витрати на створення, розширення і технічне переозброєння основного і неосновного капіталу [8].


З цих причин, в основі розробки інноваційної стратегії мають лежати стратегічні управлінські рі-шення, які орієнтовані на майбутнє і на постійні зміни ринкового середовища, пов’язані із залучен-ням значних матеріальних ресурсів, широким вико-ристанням кадрового і інтелектуального потенціалу; характеризуються гнучкістю та здатністю адаптува-тися до змін ринкових умов; враховують не контро-льовані організацією зовнішні чинники. Реалізація стратегії не можлива без стратегічного управління, яке в свою чергу базується на стратегічному плану-ванні [12].

Інвестиційна стратегія виступає як комплекс взаємозв’язаних соціально-економічних завдань, що уможливлюють створення сприятливих умов для розвитку і реформування економіки. Розроблення стратегії містить аналіз соціально-економічного становища рівня суб’єкта для якого розробляється політика та результат якого певним чином впливає на управлінські дії керівника. Відповідно до цього встановлюються цілі інвестиційної стратегії. В кон-тексті аналізу інвестиційної стратегії правомірно виокремити два типи інвестиційної політики: мак-роекономічну інвестиційну політику, що спрямова-на на створення сприятливого інвестиційного кліма-ту і діє ніби по горизонталі, більш-менш рівномірно впливаючи на всіх суб’єктів інвестиційної діяльнос-ті, формуючи економічне та інституціональне, орга-нізаційне та правове середовище їхньої активності. Вона носить загальносистемний характер; макрое-

кономічну інвестиційну політику за окремими суб’єктами та інвестиційними програмами, яка пос-тає як цілеспрямований вплив на певні суб’єкти ін-вестиційного ринку та носить селективний характер [5].

На конкурентоспроможність промислового пі-дприємства має значний вплив вибір дієвої моделі суміщених стратегій, які можуть бути виконані за таких умов:

конкурентні стратегії мають бути незалежними одна від одної, й вибір однієї стратегії має якщо й не виключати вибір інших, то принаймні робити його недоцільним; ключові об’єкти управлінської уваги мають бути незалежними один від одного, й вибір одного з них не повинен потребувати вибору інших. Хоча на відміну від конкурентних стратегій, може і не виключати вибір інших; всі ключові об’єкти управлінської уваги повинні мати можливість вико-ристовуватися у всіх можливих конкурентних стра-тегіях; конкурентні стратегії та ключові об’єкти управлінської уваги мають бути достатньо розріз-нювальними, аби з урахуванням впливу певних чинників можна однозначно рекомендувати у конк-ретній ситуації для конкретного підприємства вико-ристання тієї або іншої конкурентної стратегії та ключового об’єкта управлінської уваги [6].

Порядок дескриптивного вибору конкурентної стратегії в моделі суміщених стратегій подано у ви-гляді табл. 1.

Таблиця 1 Порядок дескриптивного вибору конкурентної стратегії

в моделі суміщених стратегій

Аргумент

Диверсифікація Концентрація Зменшення витрат

Неконтрольовані, умовно-постійні 1 Домінантна конкурентна перевага Насиченість

продуктової лінійки, максимальне охоплення ринку за певною ознакою

Максимальна якість, відповідність продукції спеціалізованим потребам клієнтів

Низька ціна продукції, низькі витрати

2 Етап життєвого циклу ринку Зародження, зростання

Зростання, зрілість, спад

Зростання, зрілість

3 Етап життєвого циклу продукту Зародження, зростання

Зрілість, спад Зростання, зрілість

4 Характеристика динаміки ринку Мінливий Порівняно стабільний

Мінливий

5 Унікальність технології Незначна Висока Висока, середня 6 Унікальність продукції Незначна Висока Середня 7 Рівень спеціалізації продукції Середній або високий Високий Низький 8 Обсяг фінансових ресурсів Значні Середні Середні 9 Стабільність зв’язку із клієнтами Низька, середня Висока Низька Контрольовані, умовно-змінні

10 Обсяг виробництва Великий Малий або середній

Великий

11 Розмір підприємства Середній або великий Малий або середній

Великий

12 Номенклатурний тип продукції Диверсифіко ваний Монономенклатурний, домінантно-номенклатурний

Монономенклатурний, домінантно-номенклатурний

13 Можливість сегментування ринку Висока Низька Низька, середня 14 Характер очікуваного зростання Екстенсивний Інтенсивний Екстенсивний або

інтенсивний


Таким чином, стратегічна позиція промисло-вого підприємства, яку сформовано з використан-ням моделі суміщених стратегій, потребує уточ-нення, виходячи з характеру вибраної взаємодії пі-дприємства з суб’єктами зовнішнього середовища, серед яких найбільшу увагу приділено конкурен-там. Режимами взаємодії підприємства з конкурен-тами є конкурентна боротьба або співпраця. Вибір такого режиму зумовлено впливом низки чинників. Оцінити вплив чинників на вибір співпраці або бо-ротьби підприємства з конкурентами можна з ви-користанням кількісного та якісного підходів, кож-ному з яких властиві переваги та обмеження [6].

Для ефективного ведення конкурентного супер-ництва необхідно мати певні конкурентні переваги, які створюють свого роду «міцне підґрунтя» для забезпе-чення конкурентоспроможності підприємства порів-няно з підприємствами – конкурентами.

Добитися конкурентних переваг можна рішен-ням наступних завдань: підвищенням якості і спожи-вчих властивостей продукту (послуги); зниженням витрат і збереженням максимально прийнятного рів-ня цін; орієнтацією своєї продукції на цільові сегмен-ти ринку, де конкуренція, в силу високого ступеня неоднорідності ринку ослаблена [9].

Оцінку конкурентних позицій промислового підприємства можна здійснювати за допомогою мо-делі п’яти конкурентних сил М. Портера, стратегіч-них ринкових зон Бостонської консультативної гру-пи, балансу життєвих циклів, методів екстраполяції та контрольних цифр.

Останніми роками набувають поширення нові методи і прийоми управління, ранжування стратегі-чних завдань; управління слабкими сигналами; управління за умов стратегічних несподіванок.

Ці методи і прийоми управління впливатимуть на зміни та вибір стратегії, але вони не завжди бу-дуть мати радикальний характер. Проте керівництво промислового підприємства зобов’язане встановити, наскільки існуюча організаційна структура відпові-дає стратегії, а вже потім, якщо це необхідно, про-водити відповідні зміни [1].

Висновок. Ефективним засобом підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств є інвестування інноваційного розвитку або інвесту-вання у власні дослідження, інноваційно-комунікаційні технології, маркетинг, дизайн, житло, навчання персоналу, придбання нових розробок, су-часного високотехнологічного обладнання тощо.

Стратегічне управління розвитком промисло-вого підприємства не обмежується вибором іннова-ційної або інвестиційної стратегії. Йому передує де-талізований аналіз можливостей та перешкод щодо реалізації обраних цілей, успіх яких залежить від встановлення оптимального переліку зовнішніх і внутрішніх чинників. Останні повинні відображати організаційні, технологічні, інфраструктурні, еко-номічні, культурні, логістичні та інші аспекти фун-кціонування підприємства.

Обґрунтування обраної дієвої стратегії управ-ління конкурентним потенціалом промислового під-приємства, яка з самого початку скерована на досяг-нення підприємством стану конкурентоспроможно-сті на ринку, її реформування, точна діагностика стану економіки підприємства, вивчення ризиків, прогнозування рівня динамічності, що визначається темпом і частотою змін, ступеня мінливості та скла-дності бізнес-середовища потрібні передусім для ви-значення стабільності, інвестиційного потенціалу, аналізу ресурсної забезпеченості та інвестиційного клімату; формування позитивних і негативних чин-ників, що впливають на формування і надходження внутрішніх та іноземних інвестицій з метою їхнього врахування в стратегічних управлінських рішеннях.

Л і т е р а т у р а 1. Черняєва О. В. Сутність проблеми і особливості оцін-

ки конкурентоспроможності промислового підприємс-тва / О.В. Черняєва, А.О. Ноздріна // Науковий журнал «Молодий вчений». – 2015. – № 2 (17) Ч. III. – С. 126-129.

2. Курбацкая Л. Н. Влияние бенчмаркинга на повышение конкурентоспособности аграрних предприятий / Л.Н. Курбацкая, А.С. Донских // Науковий журнал «Моло-дий вчений». – 2015. – № 6 (21) Ч. II. – C. 21-23.

3. Капітова І. В. Оцінка оптимальності організаційної структури управління при зміні стратегії підприємства / І.В. Капітова // Ефективна економіка. – 2014. – № 5. – Електронне наукове фахове видання.

4. Гросул В.А. Домінанти визначення конкурентної стра-тегії торговельного підприємства / В.А. Гросул, М.В. Афанасьєва // Регіональний збірник наукових праць «Прометей». Вип. 3(45). – Донецьк: Вид-во «Юго-восток ЛТД», 2014. – С. 87-91.

5. Сєрєбряк К.І. Інвестиційна політика як фактор гаран-тування економічної пролітики / К.І. Сєрєбряк // Еко-номіка, менеджмент, бізнес. Зб. наук. праць ДУІТ. Вип. 2 (6). – Київ, 2012. – С. 100-108.

6. Погорелов Ю.С. Технологія визначення стратегічної позиції промислового підприємства на базі моделі су-міщених стратегій / Ю.С. Погорелов, К.І. Бєлоусова // Монографія, Луганськ: Вид-во «Ноулідж». – С. 316-388.

7. Закон України «Про інноваційну діяльність» [Елект-ронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 36, ст.266. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/40-15.

8. Котенко Н.М. Формування джерел інвестиційної дія-льності на сільських територіях / Н.М. Котенко // Ін-новаційна економіка. – 2012. – № 9 (35). – С. 255-268.

9. Портер М. Конкуренция / М. Портер, Э. Майкл; пер. с англ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2005. – 609 с.

10. Лікун Н.В. Стратегія інноваційного розвитку підпри-ємств нафтопереробної галузі / Н.В. Лікун // Науковий журнал «Молодий вчений». – 2015. – № 6 (21) Ч. II. – С. 24-26.

11. Виханский О.С. Стратегическое управление: ученик / О.С. Виханский. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Эко-номист, 2008. – 296 с.

12. Редько Н.В. Інноваційні стратегічні управління підп-риємства виробництва безалкогольних напоїв /


Н.В. Редько // Науковий журнал «Молодий вчений». – 2015. – № 2 (17) Ч. III. – С. 26-28.

R e f e r e n c e s 1. Cherniaieva О.V., Nozdrina А.О. Naukovyi zhurnal "Mo-

lodyi vchenyi". 2015. no. 2 (17) V. III. pp. 126-129. (Ukr) 2. Kurbatskaya L.N., Donskikh А.S. Naukovyi zhurnal "Mo-

lodyi vchenyi". 2015. no. 6 (21) V. II. pp. 21-23. (Russ) 3. Kapitova І.V. Efektyvna ekonomika. 2014. no. 5. Elec-

tronic scientific specialized edition. (Ukr) 4. Hrosul V.А., Afanasieva М.V. Dominants determine the

competitive strategy of trade enterprises. Rehionalnyi zbirnyk naukovykh prats "Prometei" [Regional collection of scientific papers "Prometheus"]. Vol. 3(45). – Donetsk: "Yuho-voctok LTD", 2014. pp. 87-91. (Ukr)

5. Sieriebriak K.І. Investment policy as a factor in guarantee-ing economic policy. Economics, management, business. Coll. Science. works SUIT. Vol. 2 (6). Kyiv, 2012. pp. 100-108. (Ukr)

6. Pohorelov Y.S., Bielousova K.I. Detection strategic posi-tion on the industrial base model combined strategies. Monograph, Luhansk: “Noulidzh”. pp. 316-388. (Ukr)

7. The Law of Ukraine "On innovation activity". Collected Legislation of Ukraine, 2002, N 36, Article 266. Access: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/40-15. (Ukr)

8. Kotenko N.М. Innovatsiina ekonomika. 2012. no. 9 (35). pp. 255-268. (Ukr)

9. Porter М. Michael Е. Competition, transl. from Engl. Moscow: “Vilyams”, 2005. 609 p. (Russ)

10. Likun N.V. Naukovyi zhurnal "Molodyi vchenyi". 2015. no. 6 (21) V. II. pp. 24-26. (Ukr)

11. Vikhanskiy О.S. Strategic management. 2nd ed. Мoscow: Ekonomist, 2008. 296 p. (Russ)

12. Redko N.V. Naukovyi zhurnal "Molodyi vchenyi". 2015. no. 2 (17) V. III. pp. 26-28. (Ukr) Белоусова Л.И., Марченко Н.А. Влияние страте-

гического управления и выбранной стратегии на кон-курентоспособность промышленного предприятия

В статье исследован актуальный вопрос влияния стратегического управления и выбранной стратегии на конкурентоспособность промышленного предприятия. Исследованы наиболее значимые приоритеты использо-вания эффективных инновационных, инвестиционных стратегий и совмещенных стратегий; выявлены опреде-ленные преимущества и недостатки, возможности их использования промышленными предприятиями. Страте-гическому управлению отводится важное место в про-цессе функционирования промышленного предприятия при осуществлении выбранной стратегии, поскольку именно на этой стадии формируются условия для ее вы-полнения.

Стратегическое управление предполагает опреде-ление ключевых позиций на перспективу в зависимости от поставленных целей; выделение ресурсов под стратегиче-ские цели; создание центров руководства каждой стра-тегической целью; оценку и стимулирование производст-венных подразделений и их руководителей по степени до-стижения стратегических целей. Конкурентная страте-гия промышленного предприятия состоит из действен-

ных подходов и инициатив, которые она использует для привлечения потребителей, сопротивления конкурентно-му давлению и укрепления своих рыночных позиций. Реали-зация стратегии невозможна без стратегического управления, которое в свою очередь базируется на стра-тегическом планировании. Для эффективного ведения конкурентного соперничества необходимо иметь опреде-ленные конкурентные преимущества, которые создают своего рода «крепкий фундамент» для обеспечения конку-рентоспособности предприятия по сравнению с предпри-ятиями конкуренты.

Ключевые слова: влияние, конкурентоспособность промышленных предприятий, стратегическое управление, инновационные, инвестиционные стратегии, совмещен-ные стратегии, цели, реализация.

Bielousova L., Marchenko N. Influence of

strategic management and chosen strategy on industrial competitiveness

In the article the topical issue of the impact of strategic management and the strategy chosen on the industrial competitiveness of the enterprise. We studied the most important priorities for the use of effective innovation, investment strategies and common policies; revealed certain advantages and disadvantages, possibilities of their use by industry. Strategic management role to play in the process of functioning of industrial enterprise in the implementation of the chosen strategy, because it is at this stage, formed the conditions for its implementation.

Strategic management involves the identification of key positions in the future, depending on the goals; the allocation of resources by strategic objectives; creation of management centers of each of the strategic goal; evaluation and promotion of the production units and their leaders on the degree of achievement of strategic objectives. Competitive strategy of an industrial enterprise is the most effective approaches and initiatives, which it uses to attract consumers, competitive pressure resistance and to strengthen its market positions. The strategy is not possible without strategic management, which in turn is based on strategic planning. For effective management of competitive rivalry is necessary to have certain competitive advantages that create a kind of "solid foundation" for enterprise competitiveness compared with companies competitors.

Keywords: influence the competitiveness of industrial enterprises, strategic management, innovation, investment strategy, combined strategies, objectives, implementation.

Бєлоусова Любов Іванівна – доцент кафедри маркетингу Східноукраїнського національного університету імені Во-лодимира Даля. Марченко Наталія Олексіївна – старший викладач ка-федри маркетингу Східноукраїнського національного уні-верситету імені Володимира Даля. Рецензент: д.е.н., проф. Чернявська Є.І

Стаття подана 15.09.2016


УДК 334.716:338

ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ ОРІЄНТИРІВ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

ТА ВИЗНАЧЕННЯ ОЦІНКИ РІВНЯ ЇХНЬОГО РОЗВИТКУ

Бєлоусова Л.І., Марченко Н.О.

FORMING STRATEGIC OBJECTIVES OF REGIONAL DEVELOPMENT

AND DETERMINING THE ASSESSMENT OF LEVEL OF DEVELOPMENT

Belousova L. I., Marchenko N. O.

В статті досліджені сучасні проблеми розвитку регіонів та фактори впливу на визначення оцінки рівня розвитку регіонів. Досліджені стратегічні орієнтири розвитку ре-гіонів та визначена залежність між оцінками рівня соці-ально-економічного розвитку регіону та якості життя працюючого населення. Досліджені індикатори, які хара-ктеризують рівень життя і розвиток регіону обумов-люють сукупність оцінок визначеного виду більш особис-тих властивостей та критеріїв цього поняття, які мо-жуть бути представленими у вигляді різних комбінацій звітних статистичних показників, а в деяких випадках. відповідних експертних оцінок. Пропоноване застосуван-ня підходу, який дозволятиме визначити основні напрями розвитку регіонів по інноваційній траєкторії та визначи-ти механізми реалізації цих напрямів. Ключові слова: регіони, економіка, стратегічні орієнти-ри, оцінка, рівень, розвиток, стратегічне планування.

Постановка проблеми. Регіональна система

є складовою частиною єдиної соціально-економічної системи країни. Вона складається з ієрархічно взає-мозв’язаних територіальних утворень, які в свою чергу, також є різні, складені і взаємозв’язані соціа-льно-економічні підсистеми меншого масштабу. Саме тому регіональна економіка, виступаюча в ролі мезорівня української економіки, представляє окре-мий самостійний сегмент економіки країни .

В стратегічному розвитку територій питання стратегічного планування розвитку регіонів є, безу-мовно, актуальним в час змін ринкових умов, роз-балансування регіональних механізмів використан-ня ресурсного потенціалу територій.

Науковці, підприємці, керівники організацій і підприємств як і сама держава ставлять завдання, пов’язані з розробкою стратегічних орієнтирів роз-витку регіонів, ключових показників оцінки їх по-ложення визначення оцінки рівня розвитку.

Аналіз останніх досліджень. Стратегічні орієнтири розвитку регіонів та оцінка рівня їхнього розвитку окреслюються в загальному вигляді, фра-гментарно, хоча ці питання є, безумовно, актуаль-ними. Відсутність наукових основ організації фор-мування стратегічних орієнтирів розвитку регіонів спричинила безсистемне вирішення цих питань на практиці. Окремі аспекти формування стратегіч-них орієнтирів розвитку регіонів розглядали у своїх наукових працях Заблодська І.В., Бузько І.Р., Єпі-фанов А.О., Артеменко В.І., Куцик В.І., Гаврилов А.І., Макогон Ю., Жаліло Я.А., Кудріна О.Ю., Ге-расимчук З.В. Варто звернути увагу на ґрунтовні дослідження Заблодської І.В., Василенка В.О., Куд-ріної О.Ю, Невелєва О.М. в яких на засадах взаємо-дії соціально-економічної системи країни, її сталого розвитку досліджуються економічні аспекти фор-мування стратегічних орієнтирів розвитку регіонів, його соціально-економічний статус в системі міжре-гіональних відносин, ключових показників оцінки їх положення та визначення оцінки рівня їхнього роз-витку, проблеми стратегічного планування на регі-ональному рівні при визначенні загальних концеп-туальних напрямів розвитку регіону, тощо.

Метою статті є дослідження проблем у фо-рмуванні стратегічних орієнтирів розвитку регіонів та визначення оцінки рівня їхнього розвитку.

Результати досліджень. Велике значення на етапі стратегічного планування набуває аналіз існу-ючого положення регіону та його конкурентної по-зиції, визначення його потенціалу, в тому числі економічного, промислового, сировинного, кадрово-го. Безпосередньо на розвиток регіону впливає бага-то внутрішніх і зовнішніх факторів. Зовнішнє сере-довище регіону включає цілий комплекс комуніка-цій не тільки з зовнішніми постачальниками товарів і послуг, зовнішніми споживачами, транспортними


компаніями, сусідніми регіонами, але й сукупність факторів макросередовища. Особливе значення на-буває геополітичне положення регіону, історичне минуле, збалансованість місцевого бюджету, актив-ність міжрегіональних відносин [1].

Стратегічному плануванню перешкоджають: – декларативний, номінальний характер ба-

гатьох стратегічних планів, невідповідність стра-тегічного плану нормативно-правовим актам;

– відсутність конкретних джерел фінансу-вання;

– нерозвиненість та незастосування такої фу-нкції управління, як моніторинг реалізації стратегі-чних планів;

– відсутність новизни інструментарію розро-бки і реалізації стратегічних планів, які добре себе зарекомендували в інших державах, без врахування вітчизняної сучасної специфіки;

– недостатність маркетингових досліджень в формуванні стратегічних орієнтирів;

– неузгодженість стратегічних планів держа-ви, регіонів і приватного бізнесу;

– невідповідність математичного моделюван-ня стратегій, не часте його застосування [5].

Аналізуючи об’єктивні і суб’єктивні фактори впливу можна визначити оцінку рівня розвитку ре-гіонів.

Об’єктивні фактори характеризуються чисе-льністю та ефективністю використання сировинних ресурсів регіону, рівнем розвитку виробництва і то-ргівлі, обсягом міжрегіональної і міжнародної торгі-влі, науково-технічним рівнем розвитку і потенціа-лом регіону, характером трудових ресурсів тощо. Наведені фактори і характеристики, у більшості ви-падків самі є виробничими діями іншого роду при-чин, які мають суб’єктивну, особистісну основу.

Суб’єктивні фактори пов’язані з наступними характеристиками:

– інноваційна та інвестиційна привабливість регіону;

– фінансова стійкість; – зацікавленість регіону в регіональних і мі-

жнародних проектах; – взаємовідносини з суб’єктами - природними

монополіями та рівень приватизації в регіоні; – додержання принципів власності соціаль-

но-економічної політики, яка проводиться в регіоні тощо [2].

Останнім часом окрім проблем, пов’язаних з управлінням розвитку соціально-економічної основи регіону, встало гостре питання пов’язане з модерні-зацією регіональною економіки. Україна зіткнулася з серйозними економічними проблемами, а також із зниженням рівня якості життя населення. Подібні проблеми не можуть бути цілком вирішені з вико-ристанням тільки інструментів управління соціаль-но-економічним розвитком. У зв’язку з цим необ-хідно застосувати якісно нові модернізовані методи і інструменти розвитку соціально-економічної сис-теми як держави в цілому, так і регіонів окремо.

При аналізі стратегічних орієнтирів розвитку регіонів науковці спостерігають залежність між оцінками рівня соціально-економічного розвитку регіону і якості життя працюючого населення.

Це майже пряма залежність: чим більша час-тина високих оцінок регіону, тим більша доля від-повідних оцінок якості життя працюючого населен-ня.

Закономірність між рівнями оцінок регіону і якості життя дітей і молоді існує та відрізняється лише тим, що при середніх оцінках регіону доля ни-зьких оцінок якості життя дітей і молоді ненабагато більше середніх.

При абсолютному домінуванні низьких оці-нок, оцінки якості життя пенсіонерів і непрацездат-ного населення декілька інакше залежать від оці-нок регіонів: при знижені оцінки регіону від високо-го до низького збільшується доля низьких та знижу-ється доля середніх оцінок якості життя.

Аналізуючи якість життя, як фактор форму-вання регіональної ідентичності, можна прослідку-вати що об’єктивні показники характеризують зов-нішню ідентичність регіону, його соціально-економічний статус в системі міжрегіональних вза-ємодій. Суб’єктивні показники відображають про-цес самоідентифікації регіонального суспільства, формування образу регіону з позицій оцінки якісно-го задоволення потреб мешканців регіону [3].

На сьогодні не розроблений інструментарій адекватний сучасним умовам, який би дозволив ви-значати пріоритетні напрями розвитку державної ці-лісної стратегії інноваційного розвитку регіонів, але в такому випадку доречним буде застосування під-ходу, який дозволятиме визначити основні напрями розвитку регіонів по інноваційній траєкторії та ви-значати основні механізми реалізації цих напрямів.

Рівень життя і інноваційного розвитку регіо-ну, який в свою чергу має високу вартість, харак-теризують індикатори, які обумовлюють сукупність оцінок визначеного виду більш особистих властиво-стей та критеріїв цього поняття, які можуть бути представленими у вигляді різних комбінацій звіт-них статистичних показників, а в деяких випадках, відповідних експертних оцінок.

Розраховується інтегральний індекс іннова-ційного розвитку регіону, виходячи з визначення місця інноваційного бізнесу в економіці і допоміж-ного системного процесу розробки, узгодження та вибору стратегічних цілей по їх змісту, вимірниках і чисельних показниках.

Процес розробки, узгодження та вибору стратегічних цілей базується за наступними конце-птуальними положеннями:

– розроблено багато стратегічних цілей або банк цілей;

– існує багато шляхів досягнення єдиної цілі, простору стратегій;

– цілі і стратегії мають різний масштаб часу, можуть бути довгостроковими, середньостроковими і короткостроковими;


– цілі і стратегії утворюють багаторівневу си-стему;

– реалізація вибраних цілей соціально-економічного розвитку регіону є свідомим, вольо-вим актом та пов’язаний з економічною політикою держави [4].

На території регіону циркулює різноманіття фінансових потоків, які зв’язують в єдину систему всі інституційні одиниці регіону. Із-за високої мобі-льності фінансових ресурсів і відсутності адресності грошових потоків визначити їх територіальну нале-жність не представляється можливим. Проте фінан-сові ресурси, циркулюючи на території регіону, здійснюють серйозний вплив на всі сторони соціа-льно-економічного розвитку регіональної системи, удосконалюючи, поліпшуючи її. Основною метою створення державного простору регіону є ефективна інтеграція в національну економіку, яка базується на принципах взаємозв’язку інтересів і рівноправ’я стосунків. При цьому основою регіонального еко-номічного простору повинна стати самостійність товаровиробників, як головних суб’єктів економіч-них стосунків.

Висновок. Наприкінці, необхідно додати, що розвиток комплексу управлінських заходів, орієн-тири, завдання - ключові індикатори розвитку кож-ного регіону, які впливають на стратегічні орієнти-ри розвитку держави в цілому. З метою забезпечен-ня реалізації умов стабільного розвитку держави не-обхідно чітко визначити шляхи підвищення рівня життя населення з урахуванням найбільш повного використання економічного, виробничого, транспо-ртного, сировинного, кадрового, організаційного потенціалу кожного окремого регіону.

Щодо формування стратегічних орієнтирів розвитку регіонів, можна зазначити, що проблеми полягають у тому, що на сьогодні воно здійснюється без наявності чіткого плану дій з розвитку, що дає підстави вести мову про подальші наукові дослі-дження направлені на вирішення проблем, пов’язаних з управлінням розвитку соціально-економічної основи регіону через модернізацію ре-гіональної економіки.

Л і т е р а т у р а 1. Заблодська І.В. Моніторинг реалізації стратегії еконо-

мічного та соціального розвитку регіону: Монографія /І.В. Заблодська – Луганськ: Вид-во «Ноулидж», 2012. – 157 с.

2. Коломийченко О., Тимофеева Т. Субьективный фак-тор развития региона //Конкуренция и рынок, 2002, № 14.

3. Еремина А.С. Качество жизни как фактор формирова-ния региональной идентичности //Теория и практика общественного развития, 2012, № 5.

4. Старостенко Г.Г. Методологія фінансового аналізу ді-яльності суб’єктів господарювання /Г.Г. Старостен-ко// Вісник Хмельницького університету, 2010, № 1, Т.1. –С. 34-39.

5. Заблодська І.В. Формування територіально-виробничих структур регіону: монографія / І.В. За-

блодська, О.С. Корсакова, С.А. Носкова, І.А. Хороши-лова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2015. – 152с.

R e f e r e n c e s 1. Zablodska I. V., Monitoring of the implementation of the

strategy for economic and social development of the re-gion: Monograph / I. V. Zablodska – Lugansk: Publish. “Knowledge”, 2012. – 157 p.

2. Kolomiychenko O., Timofeeva T., The subjective factor of the region development // Competition and the market, 2002, №14.

3. Eryomina A. S., Quality of life as a factor of regional identity // Theory and practice of social development, 2012, № 5.

4. Starostenko G. G., The methodology of financial analysis of business entities / G. G. Starostenko // Journal of Khmelnitsky University, 2010, № 1, vol. 1. – p. 34-39.

5. Zablodska I. V., Formation of territorial and industrial structures in the region: Monograph / I. V. Zablodska, O. S. Korsakova, S. A. Noskova, I. A. Horoshilova. – Cher-nigiv: Desna Poligraph, 2015. – 152 p.

Белоусова Л.И., Марченко Н.А. Формирование стратегических ориентиров развития регионов и опре-деление оценки уровня их развития.

В статье исследованы современные проблемы развития регионов и факторы влияния на определение оценки уровня развития регионов.

Исследованы стратегические ориентиры разви-тия регионов и определенная зависимость между оцен-ками уровня социально-экономического развития региона и качества жизни работающего населения. Исследованы индикаторы, характеризующие уровень жизни и разви-тие региона обусловливают совокупность оценок опреде-ленного вида более личных свойств и критериев этого понятия, которые могут быть представлены в виде раз-личных комбинаций отчетных статистических показа-телей, а в некоторых случаях. соответствующих экспертных оценок. Предлагаемое применение подхода, который позволит определить основные направления раз-вития регионов по инновационной траектории и опреде-лить механизмы реализации этих направлений. Ключевые слова: регионы, экономика, стратегические ориентиры, оценка, уровень, развитие, стратегическое планирование.

Belousova L. I., Marchenko N. O. Forming strate-gic objectives of regional development and determining the assessment of level of development.

The article explored contemporary issues of regional development and the factors influencing the assessment of lev-el of development. Researched strategic objectives of regional development and defined the relationship between the estimat-ed level of socio-economic development and quality of life of the working population. Investigated indicators that charac-terize the quality of life and development of the region, deter-mine the aggregate estimates a certain kind of most important characteristics and criteria of this concept, which can be rep-resented in a variety of combinations of reporting statistical indicators and in some cases appropriate expert estimates. The proposed approach, which will allow to identify the main directions of development of regions on innovation trajectory and determine the mechanisms for implementing these direc-tions.

Keywords: regions, economic, strategic objectives, as-sessment, level, development, strategic planning.


Бєлоусова Любов Іванівна– доц., к.е.н., доцент кафедри менеджменту і маркетингу Східноукраїнського націона-льного університету імені Володимира Даля. Марченко Наталія Олексіївна – старший викладач ка-федри менеджменту і маркетингу Східноукраїнського на-ціонального університету імені Володимира Даля

Рецензент: д.е.н., проф. Заблодська І.В.



УДК 664

АНАЛІЗ ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Бєлоусов Я.І.

ANALYSIS OF TECHNICAL AND ECONOMIC INDICATORS

OF MODERN DEVELOPMENT OF FOOD INDUSTRY IN UKRAINE

Belousov Y. I.

У статті результати аналіз розвитку харчової промис-ловості України. Визначено галузевий склад харчової про-мисловості. Схарактеризовано перспектив розвитку ха-рчової промисловості України. Сформовано структурно-логічну схему використання результатів аналізу техніко-економічних показників розвитку харчової промисловості. Ключові слова: харчова промисловість, техніко-економічний аналіз.

Поставника проблеми. Харчова промисло-

вість – одна з провідних стратегічних і найважливі-ших галузей агропромислового комплексу. Від рівня її розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки та продовольча безпека, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, а також рівень життя населення. Харчова промисловість виступає організатором та інтегратором виробництва продо-вольства, рушійною силою всього агропромислово-го комплексу, сприяє розвитку і розміщенню скла-дових інших галузей як споживач їх продукції.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженням та аналізом техніко-економічних по-казників розвитку харчової промисловості займали-ся такі науковці та дослідники як Мостенська Т., Пильник Л. М., Якуненко Н. І., Кириченко О.В., Вишневецька О. В., Товста Т.Л. та інші [1-6]. Про-те, подальший розвиток потребує потайного аналізу та оцінювання.

Постановка завдання. Метою статті є прове-дення аналізу техніко-економічних показників роз-витку харчової промисловості України задля визна-чення перспектив розвитку.

Результати дослідження. З 2000 до 2007 року обсяги виробництва у харчовій галузі зросли в 2,3 раза. В 2008, 2009 роках було відмічено незначне падіння обсягів промислової продукції, проте почи-наючи з 2010 року галузь стабільно нарощує вироб-ництво - в 2011 році виробництво зросло на 2,9%, в 2012 році – на 1%. В 2013 році відмічено падіння на 5,1% у зв’язку зі зменшення обсягів виробництва пі-

дакцизної групи товарів, цукру та олії. Проте в порі-внянні з 2000 роком обсяги промислової продукції зросли в 2,7 раза. В 2014 році галузь знову нарощує обсяги промислової продукції – індекс промислової продукції виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів склав 102,5%. Починаючи з 2012 року харчова промисловість вийшла на перше місце за обсягами реалізованої промислової продук-ції серед всіх галузей промисловості України. В 2012 році було реалізовано продукції на суму 254,5 млрд грн., що склало 18,2% в загальному обсязі. В 2013 році обсяги реалізованої продукції галузі скла-ли 261,8 млрд грн. або 19,3% від загального обсягу в Україні. В 2014 році реалізовано продукції на суму 254,5 млрд грн., що складає 21,5% в загальному об-сязі реалізованої промислової продукції в Україні.

За оперативними даними Держстату індекс промислової продукції виробництва харчових про-дуктів, напоїв та тютюнових виробів в Україні (без урахування тимчасово окупованої території АР Крим і м. Севастополя) у 2015 році, у порівнянні до 2014 року, склав 88,8 відсотка (індекс промислової продукції промисловості в цілому склав 86,6 %, пе-реробної промисловості – 85,9 %). У 2015 року до листопада 2015 року індекс склав 85,1 %, до грудня 2014 року – 92,7%. За січень - грудень 2015 року у порівнянні до січня – грудня 2014 ро-ку збільшено обсяги виробництва: м'яса великої ро-гатої худоби свіжого чи охолодженого – на 1,2% (вироблено 52,8 тис. тонн); м'яса свиней свіжого чи охолодженого – на 6,6% (вироблено 244 тис. тонн), замороженого – на 10,1% (вироблено 15,8 тис. тонн); м'яса свійської птиці свіжого чи охолоджено-го – на 0,8% (вироблено 707 тис. тонн), заморожено-го - на 15,7% (вироблено175 тис. тонн); виробів кондитерських цукрових (у т.ч. білий шоколад), що не містять какао – на 0,9% (вироблено188 тис. тонн); коньяків, бренді – на 12,9% (вироблено 2,95 млн дал); сигарет, які містять тютюн, або суміші тютюну з замінниками тютюну – на 8% (вироблено 92,9


млрд шт.). Разом з тим, обсяги виробництва більшо-сті видів продукції харчової промисловості у 2015 році знизились. Значний вплив на загальне знижен-ня промислової продукції галузі мало зменшення обсягів виробництва продукції кондитерської та мо-лочної промисловості як наслідок застосування в поточному році країнами Митного союзу обмежува-льних заходів стосовно імпорту українських виро-бів. Так, за січень - грудень 2015 року у порівнянні до аналогічного періоду 2014 ро-ку зменшено: виробництво шоколаду та готових ха-рчових продуктів, що містять какао – на 21,3% (ви-роблено 182 тис. тонн), молока рідкого обробленого – на 11,3% (вироблено 966 тис. тонн), масла верш-кового – на 11,4% (вироблено 101 тис. тонн), сиру свіжого неферментованого – на 9,4% (вироблено 67,2 тис. тонн), сирів жирних – на 4,8% (вироблено 123 тис. тонн), йогурту та інших ферментованих чи сквашених молока та вершків – на 9,4% (вироблено 426 тис.тонн).

Також зниження індексу промислової продук-ції відбулося за рахунок зменшення обсягів вироб-ництва деяких видів підакцизних товарів. Зокрема, у 2015 році у порівнянні до 2014 ро-ку, зменшено обсяги виробництва пива солодового, крім пива безалкогольного та пива з вмістом алко-голю менше 0,5% – на 19,6%, горілки з вмістом спирту менше 45,4% – на 13%, лікерів та інших спиртних напоїв – на 16,1%. На зниження індексу продукції харчової промисловості вплинуло також зменшення обсягів виробництва основної продукції олійно-жирової промисловості. Так, за 12 місяців 2015 року, у порівнянні з 2014 роком, обсяги вироб-ництва олії соняшникової нерафінованої зменшено на 5,7%, на 30,1% зменшено обсяги виробництва маргарину і жирів подібних та на 30,9% - спредів та сумішей жирових.

Крім того, зменшено обсяги виробництва про-дукції інших галузей харчової промисловості, зок-

рема виробів ковбасних, соків фруктових та овоче-вих, їх сумішей, овочів консервованих натуральних, борошна, цукру, більшості круп, пшеничного хліба та виробів хлібобулочних, печива солодкого і ва-фель, соусів і приправ та прянощів змішаних, про-дуктів молоковмісних, вод натуральних мінеральних та напоїв безалкогольних та інших.

За даними Держстату у 2015 році реалізовано продукції виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (у відпускних цінах без ПДВ і акцизу) на суму 339,8 млрд грн, що складає 22,6% в загальному обсязі реалізованої промислової продук-ції України. При цьому необхідно зазначити, що внутрішній ринок забезпечений продовольчими то-варами в повному обсязі. Крім того, завдяки наявно-сті достатніх потужностей з виробництва харчових продуктів та запасів сировини і надалі буде забезпе-чено насичення внутрішнього ринку відповідно до його потреб.

У харчовій промисловості України створені сприятливі умови для іноземних інвестицій, обсяги яких за останні 5 років зросли майже вдвічі. На роз-виток галузі залучено майже 3 млрд. доларів США іноземних інвестицій, що складає 18,4% від обсягу прямих іноземних інвестицій у промисловість краї-ни та майже 6% загального обсягу прямих інозем-них інвестицій в економіку України.

За результатами проведеного аналізу техніко-економічних показників розвитку харчової промис-ловості України можна стверджувати, що промис-ловість потребує: забезпечення реальних заходів з енергоефективності (перехід на альтернативні види палива, заміна обладнання на більш енергоефектив-не, організація виробництва біопалива, переробка відходів на біогаз, випуск додаткової продукції шляхом забезпечення глибини переробки), гаранту-вання високої якості продукції (удосконалення за-конодавства, гармонізація стандартів, розробка та

Рис. 1. Галузевий склад харчової промисловості


запровадження технічних регламентів, реформа сис-теми державного контролю за безпечністю та якістю продукції, запровадження систем НАССР або анало-гічних систем забезпечення безпеки при виробницт-ві харчових продуктів), виробництво органічної продукції (розроблення необхідної нормативно-правової бази, організація виробництва та збуту ор-ганічної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринку) і ефективне державне регулювання (рефор-мування системи державного контролю за цінами шляхом відмови від прямого регулювання цін на продовольчі товари на користь захисту економічної конкуренції, непрямого регулювання ринку, у тому числі шляхом формування державного продоволь-чого резерву та своєчасного здійснення товарних ін-тервенцій, та впровадження системи надання адрес-ної допомоги незахищеним верствам населення, здійснення зваженої політики щодо оподаткування, встановлення тарифів на перевезення, приватизація державних підприємств тощо).Крім того, що для зростання обсягів виробництва харчової продукції,

необхідно: 1) здійснити заходи щодо реконструкції та технічного переозброєння основних засобів та поліпшення на цій основі асортименту і якості про-дукції; 2) розробити відповідний фінансово-кредитний механізм функціонування підприємств харчової промисловості; 3) створити сприятливі умови для підприємництва, удосконалення взаємо-відносин з сільськогосподарськими товаровиробни-ками та розвитку агропромислової інтеграції.

У процесі реструктуризації підгалузей харчової промисловості доцільно поступово удосконалювати розміщення підприємств для формування спеціалі-зованих зон виробництва і переробки основних ви-дів сировини. Україна може бути продовольче неза-лежною по життєво важливих продуктах харчуван-ня, для виробництва яких у неї є достатній природ-но-економічний потенціал.

На рис 2 подано структурно-логічну схему ви-користання результатів аналізу техніко-економічних показників розвитку харчової промисловості Украї-ни.

Внутрішнє

середовищ

е виробників

харчової продукції

Форми держ

авного

регулю

вання якості

харчової

п родукції

Технічні

Організаційні

Соціально-економічні

Постійне вдосконалення виробів, оновлення техніко-технологічної бази виробництва

Аналіз Показники

Упровадження сучасних форм і методів організації виробництва й управління ним

Узгодження методів планування, аналізу й ціноутворення, стимулювання праці, використання людського чинника

Результати аналізу Використання результатів аналізу

Стандартизація

Сертифікація

Державний нагляд за безпекою вживання

Запровадження сучасних принципів стандартизації, упровадження вітчизняних та міжнародних стандартів

Впровадження часткової обов’язкової сертифікації і стимулювання добровільної сертифікації

Впровадження норм і законів щодо суб’єктів господарювання

Коригування

Рис. 2. Структурно-логічна схему використання результатів

аналізу техніко-економічних показників розвитку харчової промисловості


Законом України „Про Державний бюджет України на 2016 рік” (зі змінами) Мінагрополітики передбачені видатки в обсязі 1615,4 млн гривень. Станом на 29.04.2016 Державною казначейською службою України виконавцям бюджетних програм згідно помісячного розпису асигнувань загального фонду Державного бюджету України спрямовано всього – 235,5 млн гривень. Законом України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” Мінагро-політики передбачені видатки в обсязі 1524,6 млн грн, з них на підтримку розвитку підприємств АПК – 1424,6 млн грн (93,0 % від загального обсягу). Станом на 29.04.2016 Державною казначейською службою України спрямовано Аграрному фонду України – 11,8 млн грн, в тому числіза КПКВК: 2801250 «Витрати Аграрного фонду, пов’язані з комплексом заходів із зберігання, перевезення, пе-реробки та експортом об’єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду» – 11,7 млн грн; 2801560 «Формування Аграрним фо-ндом державного інтервенційного фонду, а також закупівлі матеріально-технічних ресурсів для потреб сільськогосподарських товаровиробників» - 0,1 млн гривень [6]. Однак у сучасних умовах, через обме-женість фінансових засобів, можна використати тільки ті фактори зростання виробництва, які не ви-магають додаткових інвестицій, зокрема – здій-снення інституціональних перетворень, удоскона-лення фінансово-кредитної системи, оптимальне по-єднання ринкових регуляторів, посилення дер-жавного впливу на всі сфери діяльності.

Таким чином, проведення аналізу техніко-економічних показників розвитку харчової промис-ловості України дозволяє визначити перспективи розвитку та обґрунтувати заходи щодо державного регулювання якості харчових продуктів.

Л і т е р а т у р а

1. Мостенська Т. Стан та перспективи розвитку ринку продовольчих товарів в Україні [Текст] // Харчова і переробна промисловість. – 2009. – № 1. – C. 8-12.

2. Пильник Л. М. Наукове забезпечення і конкурентос-проможність харчової продукції [Текст] / Л. М. Пиль-ник // Харчова і переробна промисловість. – 2007. – № 5–6. – С. 10–11.

3. Якуненко Н. І. Продовольчий ринок України: пробле-ми та тенденції розвитку [Текст] / Н. І. Якуненко // Економічні реформи сьогодні. – 2008. – № 13. – С. 32–37.

4. Кириченко О. До проблеми розвитку харчової проми-словості [Текст] // Економіка України. – 2000. – № 10. – С. 82-84.

5. Вишневецька О. В. Динаміка відтворення основних засобів на підприємствах харчової промисловості / О. В. Вишневецька // Економіка харчової промислово-сті. – 2011. – № 4. – С. 12–16.

6. Товста Т.Л. Актуальні проблеми і перспективи розви-тку харчової промисловості України / Т.Л. Товста // АгроСвіт. – 2008. - №6. – С.8 – 12.

7. Законом України „Про Державний бюджет України на 2016 рік” Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/

R e f e r e n c e s

1. Mostenska 1. T. Status and prospects of development of dis-food market in Ukraine [Text] // Food and processing industry. - 2009. - № 1. - C. 8-12.

2. Pylnyk LM Scientific support and competitive food pro-duction [Text] / LM Pylnyk // Food and processing indus-try. - 2007. - № 5-6. - P. 10-11.

3. Yakunenko NI Food Market of Ukraine: problems and trends [Text] / NI Yakunenko // Economic reforms today. - 2008. - № 13. - P. 32-37.

4. Kirichenko A. The problem of the food industry [Text] // Economics of Ukraine. - 2000. - № 10. - P. 82-84.

5. Vyshnevetska O.V. “Dynamics of fixed assets reproduc-tion in the food industry”, Ekonomika harchovoi promus-lovosti, vol. 4, pp.12-16.

6. Thick TL Recent challenges and trends the Persian-food in-dustry of Ukraine / TL Thick // Agrosvit. - 2008. - №6. - P.8 - 12.

7. Law of Ukraine "On the State Budget of Ukraine for 2016" [Elektronnij resurs]. – Rezhim dostupu: http://www.niss.gov.ua/

Белоусов Я.И. Анализ технико-экономичес-ких

показателей современного развития пищевой про-мышленности украины.

В статье результаты анализ развития харчо-вой промышленности Украины. Определены отраслевой со-став пищевой промышленности. Охарактеризован пер-спектив развития пищевой промышленности Украины. Сформирован структурно-логическую схему использова-ния результатов анализа технико-экономических показа-телей развития пищевой промышленности.

Ключевые слова: пищевая промышленность, техни-ко-экономический анализ.

Belousov Y.I. Analysis of technical and economic in-

dicators of modern development of food industry in Ukraine.

In the article the results of analysis of food industry de-velopment in Ukraine are defined. Determined the industry sector of food industry. Described the prospects of food indus-try development in Ukraine. Formed the structural-logical scheme of using the results of technical-economic indicators analysis of food industry.

Key words: food industry, technical and economic anal-ysis

Бєлоусов Я.І. – к.е.н., доцент кафедри легкої і харчової промисловості Східноукраїнського національного універ-ситету ім. В. Даля (м. Сєвєродонецьк) [email protected] Рецензент: д.е.н., проф. Заблодська І.В.



УДК 664

ДОСЛІДЖЕННЯ СУТНІСНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ

ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ

Бєлоусов Я.І RESEARCH OF ESSENTIAL CHARACTERISTICS OF REGIONAL MANAGEMENT

INFRASTRUCTURE OF REGIONAL ECONOMIC RESOURCE PROVISION

Belousov Ya. I.

Досліджена регіональна інфраструктура управління ре-сурсним забезпеченням економіки регіону. Опрацьована трьохмірна класифікація потоків на основі взаємодопов-нюючого характеру їх реалізації в процесі збору інформа-ції між всіма елементами інфраструктури, її узагальнен-ня і формування пропозицій з ефективного управління ре-гіональними ресурсами менеджерами організацій і підп-риємств, і співробітниками профільних по ресурсному пі-дходу департаментів, при адміністраціях різних рівнів державної влади яка дає можливість реалізації сталого і збалансованого соціально-економічного розвитку тери-торій. Ключові слова: інфраструктура, елементи інфраструк-тури, управління, ресурсне забезпечення, регіони, еконо-міка, потоки.

Постановка проблеми. В умовах ринкових

трансформацій, глобалізації та інноваційної моделі розвитку національної економіки особливого зна-чення набувають рішення, пов’язані із пошуком но-вих підходів до підвищення ефективності управлін-ня ресурсним забезпеченням економіки регіону. У зв’язку з цим необхідно приймати адекватні стра-тегічні управлінські рішення з оптимального впли-ву на процеси суспільного відтворювання для за-безпечення економічного розвитку в державі, її ре-гіонах та розширеного виробництва вітчизняних то-варовиробників. Потрібна подальша розробка та удосконалення системи бачення основних напрямів та етапів роботи, що мають бути проведені для до-сягнення мети в дослідженні регіональної інфра-структури управління ресурсним забезпеченням економіки регіону.

Аналіз останніх досліджень. Управлінню ресурсним забезпеченням економіки регіонів в сис-темі її регіональної інфраструктури, пошуку шляхів його вдосконалення присвячені праці багатьох вче-них економістів. В регіональній інфраструктурі

управління ресурсним забезпеченням важливу роль відіграє системність та складність структури. Існу-ючи розробки провідних вчених, їх досвід в теорії дослідження принципів, методів управління ресурс-ним забезпеченням економіки регіону, інструментів сучасного управління регіональною інфраструкту-рою ресурсного забезпечення їх практичного за-стосування набули неабиякого значення. Але існує нагальна потреба в критичному аналізі сучасних проблем розвитку інфраструктури регіонів та їх ре-сурсного забезпечення, а необхідність комплексного підходу в дослідженні регіональної інфраструктури управління ресурсним забезпеченням економіки ре-гіону залишається актуальним та повністю не вирі-шеним. Перспективні пропозиції науковців стосовно інфраструктури управління ресурсним забезпечен-ням економіки регіону не знаходять свого практи-чного застосування. Через це виникає теоретичний і практичний інтерес у досліджені регіональної ін-фраструктури управління ресурсним забезпеченням економіки регіону в подальшому.

Представниками наукових підходів до регі-ональної інфраструктури управління ресурсним за-безпеченням економіки регіону, дослідження поте-нціалу регіонів є О.Ф. Балацький, Ю.А Дорошенко, Є.В. Лапін, І.В. Заблодська, В.О. Василенко, Д.М. Стеченко, В.В Момонова, П.А. Стецюк, І.Р. Бузько та ін.

Метою статті є дослідження сутнісної харак-теристики регіональної інфраструктури управління ресурсним забезпеченням економіки регіону з ме-тою визначення найбільш перспективних напрямів подальшого розвитку та удосконалення.

Результати досліджень. Управління механі-змом відтворювання динаміки регіональної еконо-міки на основі сталого та збалансованого ресурсно-го забезпечення є важливою умовою подолання


розбалансування регіональних механізмів викорис-тання ресурсного та сировинного потенціалів тери-торій, деформації відтворювальних пропорцій в сфері матеріального виробництва, практично повної відсутності ефективного механізму розподілу кад-рових, трудових, інвестиційних, фінансових ресур-сів, поглиблених міжрегіональних диференціацій в рівнях соціально-економічного розвитку територій. Реалізація останнього можлива завдяки застосуван-ню комплексного підходу отримання вірогідної, повної первинної інформації про наявність ресурс-ного, сировинного потенціалу, джерелах їх отри-мання та в рамках регіону і за його межами обміну, на основі інфраструктури управління ефективним ресурсним забезпеченням. Сукупність галузей і ви-дів діяльності підприємств, організацій, які входять до них і забезпечують умови управління ресурсним забезпеченням конкретного регіону за для досяг-нення сталого та збалансованого розвитку, склада-ють регіональну інфраструктуру управління ефек-тивним ресурсним забезпеченням.

Формування умов для досягнення стратегіч-них цілей регіональної економіки на підставі обслу-говуючих потоків окремих видів ресурсів забезпе-чуються підприємствами, організаціями та цілими галузями і видами їхньої діяльності [1].

На території регіону циркулює різноманіття фінансових потоків, які зв’язують в єдину систему всі інституційні одиниці регіону. Із-за високої мобі-льності фінансових ресурсів і не адресності грошо-вих потоків визначити їх територіальну належність не представляється можливим. Проте фінансові ре-сурси, циркулюючи на території регіону, здійсню-ють серйозний вплив на всі сторони соціально-економічного розвитку регіональної системи, удо-сконалюючи, поліпшуючи її. Основною метою створення державного простору регіону є ефективна інтеграція в національну економіку, яка базується на принципах взаємозв’язку інтересів і рівноправ’я стосунків. При цьому основою регіонального еко-номічного простору повинна стати самостійність товаровиробників, як головних суб’єктів економіч-них стосунків.

Діяльність цих структур, які в своїй сукуп-ності утворюють регіональну інфраструктуру управління ресурсним забезпеченням обслуговують фінансові та грошові потоки, які забезпечують пе-реміщення готівкових и безготівкових грошових коштів між суб’єктами – власниками ресурсів, а та-кож іншими елементами системи стратегічного управління ефективним ресурсним забезпеченням регіону через кредитні організації.

Сировинні потоки забезпечують сировиною, напівфабрикатами, комплектуючими підприємства і організації тобто власників або користувачів ресур-сів в економіці регіону за допомогою організацій дорожнього і транспортного господарства агропро-мислового комплексу, логістики, послугами з забез-печення енергоресурсами, скорочення непродуктив-них витрат, більш повне використання потенціалу

вторинних теплових і паливних ресурсів, заміщення традиційних джерел енергії відновлюваними. ЦІ по-токи є невід’ємною складовою механізму регулю-вання стратегічних управлінських дій [2].

В елементах інфраструктури переважним ви-дом потоків являється інформаційний, однак, у зв’язку з особливостями сучасного функціонування фінансових інститутів з цими елементами також безпосередньо пов’язані фінансові потоки. Відпові-дно, кореспондуючи види ресурсів – інформаційні і фінансові – мають перевагу.

Інформаційні потоки забезпечують обмін да-ними між окремими елементами управління ресурс-ним забезпеченням регіональної економіки (як суб’єктами так і об’єктами) на основі встановлення зв’язку і телекомунікацій.

Досліджуючи властивості інформаційного за-безпечення регіональної інфраструктури ресурсного забезпечення можна виділити такі проблеми:

– відомість слід відбирати з огляду на їх акту-альність, необхідність і користь для державно-управлінських явищ, відносин і процесів, тобто пот-рібна передусім управлінська інформація;

– науковий супровід управлінських даних. До інформації не можна підходити інтуїтивно, емоцій-но, імпульсивно. Розуміння, аналіз і осмислення да-них вимагають серйозних наукових знань і досвіду.

– управління не можливе без зворотних зв’язків [3].

Кадрові потоки забезпечують ефективність реалізації функції системи керування, функціону-вання стимулюючого впливу системи керування че-рез принципові траєкторії руху людини в рамках професії або організації, формування ефективної комунікаційної системи між окремими елементами управління ресурсним забезпеченням регіону.

Наведена класифікація потоків на основі вза-ємодоповнюючого характеру їх реалізації в процесі збору інформації між усіма елементами інфраструк-тури, її узагальнення і формування пропозицій з ефективного управління регіональними ресурсами, менеджерами організацій і співробітниками профі-льних по ресурсному походу департаментів, напри-клад, при адміністраціях різних рівнів державної влади, дає можливість реалізації сталого і збалансо-ваного соціально-економічного розвитку територій.

Необхідно також приділити увагу дуже важ-ливій сукупності галузі, яка об’єднує вищі навчальні заклади освіти, які переймаються підготовкою, пе-репідготовкою, підвищенням кваліфікації кадрів для рішення поставлених завдань за відповідними спе-ціальностями та організації, які здійснюють як со-ціально-побутові обслуговування, головними зада-чами якого є надання соціальних послуг та духовних благ для задоволення суспільних і особистих потреб так і забезпечуючи безпеку.

Ці організації також являються елементами інфраструктури, зв’язок між якими забезпечується потоками.


Сполучним елементом інфраструктури є без-пека, захищеність від внутрішніх та зовнішніх за-гроз життєво важливих інтересів суб’єктів господа-рювання, яка дозволяє зберегти та ефективно вико-ристовувати фінансовий, матеріальний і кадровий потенціали та інші ресурси. Перед системою безпе-ки організації або підприємства стоїть ціла сукуп-ність задач, які вирішують питання захисту закон-них прав і інтересів, в тому числі як суб’єктів еко-номічної діяльності так і його співробітників;

Необхідність постійної підтримки економіч-ної безпеки обумовлена об’єктивною наявністю для кожного підприємства, яке забезпечує умови управління ресурсним забезпеченням конкретного регіону, завдань по забезпеченню стабільності фун-кціонування і досягнення головних цілей своєї дія-льності. Рівень економічної безпеки залежить від того, наскільки ефективно керівництво підприємст-ва запобігає можливих загроз та усуває негативні наслідки окремих заперечних елементів внутріш-нього та зовнішнього середовища [5].

Ефективність системи безпеки може оцінюва-тися за допомогою індикаторів економічної стабіль-ності, який визначається на основі показників про приріст середнього значення щоденного прибутку суб’єкта. Якщо приріст позитивний, то індикатор руху в бік економічної стабільності. Якщо приріст прибутку негативний, то індикатор руху в бік зони критичного ризику [4].

В регіональній інфраструктурі управління ресурсами регіональної економіки є особливості в процесах і технологіях, головними виступають:

– мобільність і динамічність у використанні ресурсів, проведенні змін, реалізації інноваційних програм;

– здійснення програмно-цільових підходів у технологіях розробки та реалізації управлінських рішень;

– підвищення чутливості до фактору часу в процесах управління та здійснення своєчасних дій з динаміки ситуацій;

– посилення уваги до попередніх і наступних оцінок управлінських рішень і вибору альтернатив поведінки і діяльності;

– використання антикризового критерію яко-сті рішень при їхній розробці та реалізації [6].

Добре налагоджений механізм формування, розміщення та ефективного використання фінансо-вих ресурсів, розробка фінансової стратегії фінансо-вого планування і прогнозування, здійснення конт-ролю виконання планових завдань, вміння операти-вно реагувати на відхилення від планів, своєчасно вносити необхідні корективи в фінансовий план з урахуванням змін зовнішніх вимог, (а ефективність їх ви користування означає правильний їх розподіл, забезпечене оптимальним співвідношенням для здійснення розширеного відтворювального проце-су), фінансування господарської діяльності та отри-мання максимального результату від їх використан-

ня впливає на економіку регіону через успіх функ-ціонування організацій і підприємств.

Висновок. Трьохмірна класифікація потоків на основі взаємодоповнюючого характеру їх реалі-зації в процесі збору інформації між всіма елемен-тами інфраструктури, її узагальнення і формування пропозицій з ефективного управління регіональни-ми ресурсами менеджерами організацій і підпри-ємств, і співробітниками профільних по ресурсному підходу департаментів, при адміністраціях різних рівнів державної влади дає можливість реалізації сталого і збалансованого соціально-економічного розвитку територій.

Л і т е р а т у р а 1. Заблодська І.В., Дроботенко С. П., Моніторинг та оці-

нка реалізації стратегії економічного та соціального розвитку регіону/ І.В. Заблодська, С.П. Дроботенко та інш// Монографія. – Луганськ: Вид-во «Ноулідж», 2012. –160с.

2. Стецюк П.А. Економічна сутність фінансових ресурсів / П.А. Стецюк // Фінанси України. – 2010.

3. Атаманчук Г. Информационное обеспечение государс-твенного управления (электронный ресурс) / Г. Атама-нчук // Наша власть. – 2006. – № 2 –( електронний ре-сурс) – режим доступу http://www.nachavlast.ru/archile/2006//02index.htm[02-10-2013.

4. Храпкина В.В., Коломыцева А.О. Моделирование экономической безопасности предприятий в условиях нестабильной экономической среды. «Прометей» регі-ональний збірник наукових праць з економіки № 3 (45) 2014. – стр. 125-130.

5. Василенко В.О. Антикризове управління. п/п навчаль-ний посібник/ В.О. Василенко. – К.: ЦУЛ, 2003.- 504 с.

6. Економика предприятия (електронный ресурс) /под. редакцией проф. В.Я. Горфинкеля, проф. В.А. Шван-дара. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – Режим доступа: http: //www. Alleng.ru /d//econ/econ026.htm.

R e f e r e n c e s

1. Zablodska I. V., Drobotenko S. P., Monitoring and assessment of the implementation of the strategy for eco-nomic and social development of the region / I. V. Zab-lodska, S. P. Drobotenko and other// Monograph. – Lug-ansk: Publish. “Knowledge”, 2012. -160 p.

2. Stetsyuk P. A. The economic nature of financial resources / P. A. Stetsyuk // Finance of Ukraine. – 2010.

3. Atamanchuk G. Information support of government management (electronic resource) / G. Atamanchuk // Our Governance. – 2006. - № 2 -(electronic resource) - access mode http://www.nachavlast.ru/archile/2006//02index.htm[02-10-2013

4. Hrapkina V. V., Kolomytseva A. O., Modeling of companies economic security in a volatile economic env-ironment. “Prometey” regional collection of works on economics № 3 (45) 2014. – p. 125-130.

5. Vasylenko V. O. Crisis management. Educational manual / V. O. Vasylenko. – K.: CUL, 2003. – 504 p.

6. Business Economics (electronic resource) / edited by prof. V. Ya. Gorfinkel, prof. V. A. Shvandar. – M.: UNITY-DANA, 2007. – access mode: http://www.Alleng.ru/d//econ/econ026.htm.


Белоусов Я.И. Исследования сущностной ха-рактеристики региональной инфраструктуры управ-ления ресурсным обеспечением экономики региона

Исследована региональная инфраструктура управления ресурсным обеспечением экономики региона. Проработана трехмерная классификация потоков на основе взаимодополняющего характера их реализации в процессе сбора информации между всеми элементами инфраструктуры, ее обобщение и формирование предложений по эффективному управлению региональ-ноыми ресурсами менеджерами организаций и пред-приятий и сотрудниками профильных по ресурсному под-ходу департаментов, при администрациях различных уровней государственной власти, которая дает возможность реализации устойчивого и сбалансованого социально-экономического развития территорий.

Ключевые слова: инфраструктура, элементы ин-фраструктуры, управления, ресурсное обеспечение, реги-оны, экономика, потоки.

Belousov Ya. I. Research of essential characteris-tics of regional management infrastructure of regional economic resource provision

Regional management infrastructure of regional eco-nomic resource provision was investigated. Processed three-dimensional flows classification based on the complementari-ty of their realization in the process of gathering information between all elements of the infrastructure, its synthesis and formation of proposals for the effective management of re-gional resources managers of organizations and businesses, and employees specialized in resource approach departments in the administrations of different levels of government that gives the possibility of implementing sustainable and balanced socio-economic areas development.

Keywords: infrastructure, infrastructure elements, management, resource provision, regions, economic, flows.

Бєлоусов Я.І. – доц., к.е.н., доцент кафедри технологій легкої промисловості Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.




УДК 332.122:339.9

ПРОБЛЕМАТИКА ВИЗНАЧЕННЯ МЕЖІ ВНУТРІШНЬОКЛАСТЕРНОЇ ТА МІЖКЛАСТЕРНОЇ СТРАТЕГІЧНОЇ КООРДИНАЦІЇ В РЕГІОНІ

Галгаш Р. А.

PROBLEMS DEFINITION LANDMARK VNUTRISHNOKLASTERNOYI AND MIZHKLASTERNOYI STRATEGIC COORDINATION IN THE REGION

Galgash R.

У статті розглянуто стан сучасного підходу щодо поня-тійного та реального визначення кластерів як об’єктів координованого спільного впливу економічних суб’єктів та надано аргументацію на користь потреби в станов-ленні наукових засад для визначення меж економічних кластерів, які б розгалужували сфери дії різних механізмів та форм координації, яка не може бути адміністратив-ною, бо має в першу чергу впорядковувати стратегічні аспекти відносин економічних суб’єктів. Ключові слова: стратегічна координація, кластер, межа, регіон, механізм, адміністрування, субординація.

Постановка питання. Упродовж останніх ро-

ків спостерігається виражена тенденція до просто-рового скупчення підприємств. Причинами геогра-фічного концентрування є переваги від спільного ін-вестування в розвиток специфічних виробничих ре-сурсів, обмін неявними знаннями, можливість спі-льного проведення коштовних досліджень тощо. Ви-вчення феномена географічного скупчення фірм бе-ре початок з робіт А. Маршала кінця ХІХ століття. Однак поширеності такі дослідження набули з робіт М. Портера 1990-х років, які присвячено перевагам спільної організації виробництва, що дістала назву економічних кластерів. У сучасній економічній науці кластер є предметом як дескриптивних, так і преск-риптивних економічних досліджень. Перші мають на меті виявлення закономірностей виникнення й функціонування "природних" кластерних утворень, другі – обґрунтування ефективних методів і прийо-мів для їх цілеспрямованого культивування. Остан-ній підхід – кластерна політика – дедалі вкорінюєть-ся в якості основи планування соціально-економічного розвитку регіонів. У межах американ-ської економіки донедавна панувало уявлення про принципову неможливість "штучного" культивуван-ня кластерів, тоді як в Європі, в тому числі й в Укра-їні, виходять з можливості й доречності ведення кластерної політики. Спроба такого "штучного" ку-льтивування кластерів приводить до того, що поряд

з усім, що було зазначено ініціаторами культивуван-ня як сподівані результати (а у багатьох випадках і без отримання сподіваних результатів), відбуваються й процеси з зовсім іншою спрямованістю, які приз-водять до негативних наслідків "стимулювання" ро-звитку регіональних кластерів. На нашу думку ці не-гативні наслідки відбуваються через те, що відбува-ється спроба підменити, з одного боку, поняття "кла-стеру" звичним радянським поняття "ТВК" (терито-ріально-виробничій комплекс), а з іншого боку, під-минити координаційні механізми владнання й упо-рядкування економічної кооперації субординацій-ними механізмами. Саме така комбінована підміна призводе до того, що замість стратегічного коорди-нування інтересів економічних інтересів відбуваєть-ся створення нових груп інтересів та нехтування ін-тересів тих груп, дії яких мали бути скоординовани-ми.

Огляд стану вирішення питання. Сполучення "економічний кластер" є наскільки новим, настільки і швидко розповсюджуваним в управлінській науці і практиці: беручи свій початок від роботи М. Порте-ра "Конкурентна перевага народів" (Competitive Advantage of Nations, 1990) [11], це поняття стає де-далі більш цікавим як для науковців і практиків-управлінців, так і для державців, відповідальних за формування національної і регіональної економічної політики. Інтерес менеджерів компаній підживлю-ється можливістю переходу на істотно інший рівень ефективності функціонування керованих ними підп-риємств; державці зацікавлені у створенні альтерна-тивного галузевому підходу до управління економі-кою головно через обнадійливість виправданості майбутніх результатів. Практична значущість ре-зультатів досліджень кластерів відіграє значну роль в актуалізації наукових досліджень цікавого самого по собі економічного феномену.

Питанням ідентифікації сприятливих умов роз-витку кластерів присвячені дослідження М. Портера, П. Десрочерса, Ф. Саутета,


Дж. Кортрайта та ін. Проблеми визначення сутності економічного кластера знайшли відображення в ро-ботах К. Кетелса, О. Мемедович, С. Розенфельда, О. Тищенка, М. Войнаренка, З. Варналія, А. Олійник, С. Соколенка, Ж. Мінгалевої, О. Кундеуса, Л. Бойко, Д. Пруненка, В. Гоблика, К. Дудкіної, С. Кропельницької, Ю. Ковальової та ін. Вивченню різновидів економічних кластерів і ство-ренню їхніх класифікацій присвячено праці П. Біан-чі, Л. Міллера, С. Бертіні, Е. Маркусен, І. Гордона, Ф. МакКана та ін. Опис одиничних виражених клас-терних утворень, а також траєкторій їхнього розвит-ку знайшов відображення в роботах М. Піоре, Ч. Сабела, Х. Майєра та ін. Разом із тим, низка важли-вих фундаментальних і прикладних завдань лиша-ється невирішеними, одним з яких є визначення меж економічних кластерів. В роботах М. Портера, К. Кетелса, Е. Фесера, Е. Бергмана, Е. Хілла, Дж. Бреннана, Дж. Хелда, А. Джеффі, М. Трахтенберга, Р. Хендерсон та ін. представлено підходи до визна-чення галузей, підприємства яких "тяжіють" до фо-рмування кластерів; дослідженню меж кластерних утворень на "мікрорівні" присвячено роботи вітчиз-няних учених О. Несторенка, А. Пилипенка, О. Фі-щука, І. Заблодської та ін. Утім, отримані результати – здебільшого через множинність інтерпретацій до-сліджуваного поняття – виявляються суперечливи-ми, а питання оцінки раціональності сформованих меж того чи іншого кластера доки не знайшли відо-браження в роботах ані закордонних, ані вітчизня-них учених. На наш погляд, продуктивним при роз-в'язанні задачі визначення меж економічного класте-ра є залучення міждисциплінарних аналогій, перед-усім – із тих галузей знань, де відомі подібні задачі й напрацьовані методологічні й методичні результати. Особливо перспективним у цьому сенсі вбачаються екологічні аналогії, зокрема уявлення про екосисте-ми різних типів, їхню структуру, функціонування та стійкість.

Під час попереднього аналізу проблеми вияв-лено низку суперечностей: між проголошеними Україною пріоритетом кластерного підходу у регіо-нальній політиці, з одного боку, та недостатньою ро-зробленістю теоретико-методологічної бази й ін-струментарію для його реалізації; між визнанням керованості процесів кластероутворення, з одного боку, та необґрунтованістю критеріїв управління ними, з іншого; між міждисциплінарністю проблем, які постають перед сучасною економікою, з одного боку, та її відносною закритістю до положень інших галузей знань, особливо в частині методології, з ін-шого. Більш того, ті підходи, які пропонує більшість авторів, яки займаються пошуком форм стимулю-вання економічного розвитку регіонів на засадах ви-користання кластерного підходу та "впровадження кластерів" (одне тільке це "впровадження" певною мірою вступає у протиріччя з економічними погля-дами на кластерний спосіб аналізу національної економіки та міжнаціональних економічних відно-син), – ці підходи вбачають створення певних надбу-

дов над апаратами управління підприємств, що за-мість вирішення питання стратегічного владннання природних конфліктів інтересів стане механізмом де мотивування підприємців та встановлення нової структури конфліктів. Стимулювання розвитку клас-терів вимагає використовувати не субординаційні механізми владнання конфліктів інтересів, а коорди-наційні, – задля того, щоб розрізняти ці механізми від тих, що інколи використовуються в відносинах типу "суб’єкт-об’єкт" та "об’єкт-суб’єкт" (такі сто-сунки за уявою В. Д. Граждана [1] мають відноси-тись до групи соціальної взаємодії, яка має назву "субординації" на відміну від другої групи – "коор-динації") від стосунків типу "суб’єкт-суб’єкт" та "об’єкт-об’єкт", нами у більш ранніх роботах було запропоновано поняття стратегічної координації, яке би повністю виключало зі свого складу форми адмі-ністративної координації (які строго кажучи мають бути віднесені до субординації, а не до координації) або підпорядковувало використання таких форм власним формам стратегічної координації. Одно з можливих визначень поняття стратегічної координа-ції таке: це вид управлінської діяльності, спрямова-ний на досягнення збалансованості сукупності стра-тегічних критеріальних ознак у координаційний комплекс, який поєднує елементи різних підсистем внутрішнього та і зовнішнього середовища органі-зації. Але поняття "стратегічної координацій" до цього часу зостається більш інтуїтивним, ніж чітко визначеним, бо область його використання (перева-жно відносини типа "суб’єкт-суб’єкт") відрізняється від традиційної області використання функцій управління, до якої зазвичай відносили координа-цію.

Практична значущість даної проблеми, її недо-статня розробленість і наявні суперечності й зумо-вили вибір мети дослідження.

Мета статті. Метою роботи є розробка теоре-тичних основ і методичного інструментарію аналізу стану регіональної економіки задля визначення реа-льних і раціональних меж економічних кластерів, які б надавали змогу визначати склад суб’єктів, які вступають у різні форми координування кооперацій-них та стратегічних аспектів власних стосунків, тоб-то встановлюють доповнюючи форми стратегічної координації.

Основні матеріали дослідження. Для того, щоб встановити проблематику визначення межи внутрішньокластерної та міжкластерної стратегічної координації в регіоні слід звернути увагу на саму проблемність встановлення межи економічного кла-стеру: реально існуючої, чи сподіваної, чи раціона-льної, чи регіонально-територіальної, чи галузевої або за ознакою гру акторів та власників. Ускладнює умови такого визначення межи й те, що дослідники питання з часом все більше розгалужують поняття кластеру так тлумачення його економічного значен-ня.

У авторському (оригінальному у відповідності до терміну "економічний кластер") викладенні кон-


цепції економічних кластерів М. Портер пояснює ін-терес до кластерів тим, що вони є більш адекватним об’єктом аналізу, оскільки "відбивають важливі зв’язки у сенсі технологій, умінь, інформації, потреб споживачів тощо, які неможливі в термінах аналізу фірми або галузі" [10, с. 4], через що обґрунтовують "раціональність колективної взаємодії і адекватної ролі уряду" [10, с. 4].

Визначення інших дослідників у межах оригі-нальної концепції кластера не є істотно відмінними. Так, К. Кетелс визначає кластери як "групи компаній і інституцій, співрозміщених у специфічному геог-рафічному регіоні і пов’язаних одна з іншою взаємо-залежностями при виробництві споріднених товарів і послуг" [8, с. 3]. Дж. Кортрайт визначає кластер як "групу географічно зближених фірм і споріднених економічних агентів і інституцій, які демонструють продуктивні переваги від своєї зближеності і взає-мозв’язків" [5, с. 25]. Дещо альтернативним є визна-чення кластера, запропоноване С. Розенфельдом – як "просторово обмеженої критичної маси (достатньої для залучення спеціалізованих постачальників, ре-сурсів і послуг) компаній, які мають певні система-тичні взаємозв’язки, що базуються на комплімента-рності і подібності" (цит. за [5, с. 3-4]).

Дещо альтернативний погляд на атрибути клас-тера представлено в роботі К. Кетелса і О. Мемедо-вич: "Визначення кластерів основане на трьох клю-чових моментах. Перше – це географія: рушієм роз-витку кластерів є географічна близькість. Друге – це створення вартості: кластери містять в собі фірми різних галузей, споріднених одна іншій в сенсі ви-робництва товарів і послуг, затребуваних спожива-чами. Третє – це бізнес-оточення: кластери розвива-ються під впливом широкого спектру певних умов" [7, с. 378].

Дж. Кортрайт, у намаганні виокремити спільні риси у множині різноманітних проявів конкретних кластерів, говорить: "здається, після двадцяти років досліджень і дебатів неможливо дійти єдиного, уні-версального визначення кластерів. Утім, здається можливим погодитись з низкою характеристик, що описують і дають змогу класифікувати множину кластерів. Найбільш очевидною вбачається фізична відстань між фірмами – всі погляди науковців і практиків збігаються у питанні щодо важливості ге-ографічної близькості компаній-учасників. Однак, іншими можливими різновидами відстані гіпотетич-но можна вважати технологічну відстань компаній, відстань типових знань, умінь і навичок працівників фірм кластеру, ринкову відстань (міру ідентичності множин споживачів), а також соціальну відстань (подібність специфіки взаємодії між менеджерами та підлеглими) в компаніях" [5, с. 4].

Розуміння сутності кластера, на переконання М. Портера, неможливе поза межами розгляду ши-ршої концепції – конкуренції і конкурентної страте-гії в глобальній економіці. Стверджуючи, що сучас-на конкуренція йде шляхом пошуку інновацій та стратегічної диференціації, автор наголошує, що мі-

цні коопераційні зв’язки (зі споживачами, постача-льниками, іншими інституціями) в межах кластера продукують низку переваг для кожного з його учас-ників: підприємства не тільки (і не стільки) підви-щують ефективність своєї діяльності, скільки виві-льняють ресурси для створення інновацій. У свою чергу, використання інноваційних методів і техноло-гій, пропонування унікальних продуктів і послуг ро-бить підприємства більш продуктивними, а це ро-бить їх більш конкурентоспроможними відносно пі-дприємств поза кластером [10, с. 1, 5]. Таким чином, ми бачимо першу з найбільш важливих "стратегіч-них" складових поняття стратегічної координації, яка діє у кластері та дозволяє говорити про те, що економічний кластер дозволяє через коопераційні зв’язки посилювати конкурентні сили економічних суб’єктів.

Конкурентні ж стосунки в кластері проявля-ються з-поміж ідентичних (кластеротвірних) фірм – у боротьбі за споживача і утриманні його прихиль-ності. М. Портер пояснює можливість співіснування кооперації і конкуренції в кластері тим, що "вони ві-дбуваються на різних напрямах взаємодії", і що "ко-операція на одних рівнях обумовлює одержання конкурентної перемоги на інших рівнях" [10, с. 12]. Таким чином, ми бачимо другу з найбільш важливих "стратегічних" складових поняття стратегічної коор-динації, яка діє у кластері та дозволяє говорити про те, що економічний кластер дозволяє через коопера-ційні зв’язки посилювати конкурентні сили економі-чних суб’єктів.

Детально описуючи переваги кластерної взає-модії, М. Портер вказує на те, що "за певних обста-вин кластери можуть відхиляти інновації – це трап-ляється, якщо фірми демонструють уніфікований пі-дхід до конкуренції, тим самим підсилюючи тради-ційну поведінку, ветуючи нові ідеї, а також унемож-ливлюючи сприйняття покращень" [10, с. 11]. М. Портер наголошує також на тому, що, попри широку розповсюджуваність кластерів, "їхні переваги є да-леко не тотожними в різних галузях економіки: чим значнішими є переваги кластерів, і чим менш "прив’язаними" вони є до конкретних ринків сиро-вини або споживачів, тим меншою є кількість місць, придатних для існування таких кластерів" [10, с. 12]. Співзвучну думку висловлює К. Кетелс: "для певних галузей потреба у розташуванні поблизу ринків є набагато відчутнішою, аніж потенційні вигоди від географічної близькості до інших компаній тієї ж га-лузі" [7, с. 378].

Поняття, на позначення якого наразі використо-вується термін "економічний кластер", не є новим для управлінської наукової спільноти, –можимо пев-ну змістовну спорідненість побачити з деякими по-няттями, які з’явились у економічній літературі ра-ніше. Так, в "Принципах економіки" 1920 року (за [5]) А. Маршалл досліджує поняття "індустріальний район" (industrial district), яке є спорідненим сучас-ному економічному кластеру (підтвердженням цієї тези можна вважати той факт, що одним із різнови-


дів кластерів дослідники вважають саме Маршалів-ські індустріальні райони: в термінах Е. Маркусен – "Маршалівські" кластери, І. Гордона і Ф. МакКана – "чисті агломерації". Концепція індустріальних райо-нів А. Маршалла була побудована за результатами спостережень діяльності індустріальних районів Ан-глії в XIX столітті і побачила світ в 1890 році. Він виокремив три причини, що спонукають фірми роз-міщуватись на невеликих відстанях одна від іншої, аби дістати додаткових переваг: можливість корис-тування загальним "банком" працівників, можли-вість спеціалізації постачальників, можливість обмі-ну знаннями. Створення спільного спеціалізованого ринку праці приваблює індивідуальних працівників, оскільки ті мінімізують свої ризики, якщо знахо-дяться у місці скупчення декількох потенційних ро-ботодавців; те саме стосується і постачальників ре-сурсів. А. Маршал вказував також на легкий обмін знаннями, або наявність "ідей у повітрі" індустріа-льного кластеру як на фактор, що обумовлює отри-мання підприємством вигід, недоступних при "відо-кремленій" діяльності.

Інтерес до індустріальних районів у західному світі не проявляв себе до середини ХХ століття: в роботі Е. Хувера і Ф. Джирратані 1948 року [6] ідею екстернальних вигід А. Маршалла було розвинуто і виділено два типи взаємодії, що їх спричиняють: взаємодія подібних фірм – фірм, які належать до од-нієї галузі, і взаємодія різних фірм – фірм, які нале-жать до різних галузей1.

Інтерес до цієї концепції був сповна відродже-ний лише в 1980-ті роки – з моменту, коли інтерес науковців привернули глобально конкурентоспро-можні мережі малих італійських фірм. М. Піоре і Ч. Сабел досліджували і описували італійські індустрі-альні райони [9]. Вони показали, що мережі малих індустріальних фірм завойовували міжнародні рин-ки завдяки пропозиції диференційованої високоякі-сної продукції широкого асортименту – від кераміки і текстилю до меблів. Ці райони досягали успіху за-вдяки гнучкій спеціалізації – їхній можливості шви-дко перепрофілюватися та відповідати змінам рин-кового попиту і заповнювати ніші потрібної проду-кції; це виступало їхньою конкурентною перевагою перед великими фірмами, які випускали стандарти-зовану продукцію та не мали змоги швидко переорі-єнтувати виробництво. Групи фірм індустріальних районів було підтримано численними інституціями та культурою кооперації, що давало їм змогу компе-нсувати відсутність ефекту масштабу.

В радянській економіці широко поширеним бу-ло поняття територіально-виробничого комплексу. Цим терміном, введеним до вжитку наприкінці 1940-х років М. Колосовським, позначали взаємо-пов’язані та взаємообумовлені виробництва, від ро-зміщення яких на певній території сягається додат-ковий економічний ефект завдяки використання за-гальної інфраструктури, кадрової бази, енергопоту-

1 Перше призводить до "Localization economies", друге – до "Ur-banization economies".

жностей тощо [4]. У радянські часи територіально-виробничий комплекс виступав однією з форм орга-нізації виробництва (див., наприклад, [3]). Іншим прикладом агломерацій підприємств у радянські ча-си виступали науково-виробничі об’єднання – орга-нізації, що проводять наукові дослідження, а також їх освоєння у виробництві продукції [1]. Істотною характеристикою агломерацій радянських підпри-ємств виступало те, що вони створювались не "при-родним" шляхом, тобто не "кластеризувались", а проектувались "згори". Крім того, вони створюва-лись в плановій економічній системі, а отже, конку-ренція не була властива стосункам підприємств ані у межах територіально-виробничого комплексу, ані поза ним; комплекси – так само, як і кластери, – створювали екстернальні вигоди2, але виключно для національної економіки.

Теорія кластерів набирає популярності і у вітчи-зняному управлінні. Дослідження українських уче-них мають свій "колорит": якщо західні автори зде-більшого (за незначними виключеннями) розуміють кластер за М. Портером і подальші дослідження ба-зують на цьому розумінні, то вітчизняні дослідники – принаймні, за формою – здебільшого намагаються надати кластерові авторського бачення. Утім, сутні-сна різноманітність інтерпретацій виявляється знач-но меншою.

Стан поглядів (та їхні розбіжності) на сутність економічного кластеру говорить про потребу дослі-дження ряду питань, які зумовлені прагматичною складовою використання поняття "економічний кла-стер": багато дослідників надають цьому терміну свого розуміння, але навіщо потрібно це чи інше ро-зуміння можно побачити тільки в оригінальних дос-лідженнях, які є більш дескриптивними (тобто пра-гматична сутність таких досліджень теж має бути з’ясованою).

Оскільки ключовим питанням у вітчизняних до-слідженнях бачимо питання визначення суб’єкту кластер них перетворень (інши питання певною мі-рою залежать від цього), то вважаємо доцільним на-дати цьому питанню декілька інтерпретувань, які й будуть визначати спрямованість інших досліджень. Поперше, визначення суб’єкту економічного клас-теру слід розуміти як визначення коаліції зі спіль-ними стратегічними економічними інтересами. Под-руге, визначення суб’єкту економічного кластеру слід розуміти як визначення межи коопераційних зв’язків, які достатньо щільні, щоб бути віднесени-ми до інсайдерські по відношенню до економічного кластеру. Потретє, визначення суб’єкту економічно-го кластеру слід розуміти як визначення доцільного координаційного механізму позбавлення стратегіч-них мотивів різних економічних суб’єктів, які всту-

2 Власне кажучи, "екстернальні вигоди підприємства" не є у да-ному випадку адекватним виразом: підприємство власних вигід з цієї кооперації не набувало – отже, це не вигоди для підприємст-ва, а для національної економіки ці вигоди не екстернальні; річ у даному випадку лише про те, що синергетичний ефект, так само, як у випадку з економічними кластерами, присутній.


пають до коаліції інтересів. Почетверте, визначення суб’єкту економічного кластеру слід розуміти як ви-значення змісту стратегічної диспозиції у економіч-ному кластері наявних у ньому економічних суб’єктів: ця диспозиція визначає ваги у полі коопе-раційних та стратегічних мотивів взаємодії економі-чних субїектів та переваги окремих кооперативних та стратегічних рішень щодо задівльнення спільних та окремих економічних інтересів. Але навіть таке багатоаспектне визначення змісту суб’єкту економі-чного кластеру показує, що встановлення межи кла-стера є не суто технологічним розмежування взає-модії економічних суб’єктів, та навіть не суто рин-ковим розмежування сегментів економічниї інте-ресів цих суб’єктів, а є розмежуванням коаліцій ін-тересів та коаліцій дії, які мають та задовольняють інтереси у межах кластера. Тому можна казати, що таких меж може бути багато, а коаліції можуть змі-нюватись, бути діючими або потенційним, бути складними за масштабом, бути експліцитними та імпліцитним, бути стійкими та нестійкими, та таке інше. Тобто меж у економічного кластеру багато, та коаліцій (складних економічних суб’єктів) теж бага-то, а тому й стратегічна координація має проходити згідно до цих різних меж у різних формах та у різній інтенсивності: неможна казати про монолітні еко-номічні кластери та про прості механізми координа-ції взаємодії у них, а слід казати про межи внутріш-ньокластерної та міжкластерної стратегічної коор-динації економічних суб’єктів регіону.

Проведений огляд стану вирішення питання на-дає змоги відповідно до мети дослідження постави-ти до вирішення такі наукові та практичні завдання стосовно визначення межи внутрішньокластерної та міжкластерної стратегічної координації в регіоні :

1) проаналізувати множину наявних економі-чних кластерів і умов, що сприяють їхньому станов-ленню та розвитку;

2) співвіднести та узагальнити підходи до ви-значення поняття "економічний кластер", виділити облігатні та факультативні його характеристики;

3) розглянути наявні в управлінській науці пі-дходи до ідентифікації меж кластерів;

4) запропонувати узагальнену схему визна-чення реальних і раціональних меж кластерів, які б мали прагматичний сенс з огляду на поведінку еко-номічних суб’єктів, які докладають зусиль до коор-динації спільної господарчої діяльності;

5) знайти та обґрунтувати адекватний міждис-циплінарний аналог поняттю "економічний клас-тер", використання якого би спростило розробку за-гальної концепції стратегічної координації у межах кластерної взаємодії економічних суб’єктів;

6) адаптувати міждисциплінарні методологічні засади до визначення реальних і раціональних меж економічного кластера;

7) запропонувати та на чисельних прикладах верифікувати методичні засоби ідентифікації реаль-них і раціональних меж економічних кластерів, пра-гматичних меж використання різних форм стратегі-

чної координації дій економічних суб’єктів, які є учасниками економічного кластеру певного регіону.

Висновки та шляхи подальшого дослідження. Головний висновок, на якому вважаємо необхідним зазначити, є те, що неможна спрощувати, з одного боку, погляди на "економічні кластери" як на один простий та зрозумілий підхід до аналізу угрупованя економічних суб’єктів, а з іншого боку неприпусти-мо ставитись до створення економічних кластерів (чи навпаки) як до процесу з певною конотативною інтерпретацією, бо всяке явище має різни прояви, може бути доречним чи ні за формою та масштабом у різних історичних чи регіональних умовах. Вирі-шення ж призначення, умовно кажучи, утворення кластерів не може абстрагуватися від мотивації еко-номічних суб’єктів, від конфлікту їхніх інтересів та стратегічної поведінки, яка може бути як мотором їхнього спільного розвитку у кластері, так і гальмом цього розвитку, – тому й потребує координування. Але й стратегічна координація діяльності економіч-них суб’єктів у кластері не може бути однотипною та механістичною, а потребує комплексного викори-стання різних форм, кожна з яких має бути викорис-таною на різному рівні угруповування. Це й актуалі-зує визначення не тільки реальних меж економічно-го кластеру, а й раціональних, та навіть суб’єктивних прагматичних меж, які суб’єкти вста-новлюють для надання необхідного різноманіття формам своєї взаємодії.

Л і т е р а т у р а 1. Граждан В.Д. Теория управления : [учеб. пособ.] / В.Д.

Граждан. М.: Гардарики, 2006. 416 с. 2. Научно-производственное объединение [Электронный

ресурс] // Википедия. – Режим доступа : http://ru.wikipedia.org/wiki/Научно-производственное_объединение.

3. О комплексном развитии производительных сил / [Электронный ресурс] // Lawmix: актуальная правовая информация. – Режим доступа : http://www.lawmix.ru/docs_cccp/2589/.

4. Территориально-производственный комплекс [Элект-ронный ресурс] // Википедия. – Режим доступа : http://ru.wikipedia.org/wiki/Территориально-производственный_комплекс.

5. Cortright J. Making sense of clusters: regional competitiveness and economic development / J. Cortright. – Washington, DC : The Brookings Institution, 2006. – 58 p.

6. Hoover E. The location of economic activity / E. Hoover, F. Giarratani. – N.Y. : McGraw-Hill, 1948. – 310 p.

7. Ketels C. From clusters to cluster-based economic development / C. Ketels, O. Memedovic // International Journal of Technological Learning, Innovation and Development. – 2008. – V. 1. – No. 3. – P. 375-392.

8. Ketels C. The development of the cluster concept – present experiences and further developments [Electronic resource] / C. Ketels // NRW Conference on Clusters : proc. of the conf. (Dec 5, 2003, Duisburg, Germany). – Access mode : http://www.isc.hbs.edu/pdf/Frontiers_of_Cluster_Research_2003.11.23.pdf.


9. Piore M. The second industrial divide: possibilities for prosperity / M. Piore, C. Sabel. – N.Y. : Basic Books, 1984. – 355 p.

10. Porter M. Location, competition, and economic development: local clusters in a global economy / M. Porter // Economic Development Quarterly. –2000. – V. 14. – No. 1. – P. 15-20.

11. Porter M. The competitive advantage of nations / M. Porter. – N.Y. : Free Press, 1990. – 896 p.

R e f e r e n c e s 1. Grazhdan V.D. Teoriya upravleniya [Management theo-

ry]. Moscow: Gardariki, 2006. 416 p. 2. Scientific and Production Association. Wikipedia. Access:

http://ru.wikipedia.org/wiki/Научно-производственное_объединение. (Russ)

3. On the comprehensive development of the productive forces. Lawmix: actual legal information. Access: http://www.lawmix.ru/docs_cccp/2589/. (Russ)

4. Regional industrial complexes. Wikipedia. Access: http://ru.wikipedia.org/wiki/Территориально-производственный_комплекс. (Russ)

5. Cortright J. Making sense of clusters: regional competitiveness and economic development. Washington, DC : The Brookings Institution, 2006. 58 p.

6. Hoover E., Giarratani F. The location of economic activi-ty. N.Y. : McGraw-Hill, 1948. 310 p.

7. Ketels C., Memedovic O. From clusters to cluster-based economic development. International Journal of Technological Learning, Innovation and Development. 2008. V. 1, No. 3, pp. 375-392.

8. Ketels C. The development of the cluster concept – present experiences and further developments. NRW Conference on Clusters : proc. of the conf. (Dec 5, 2003, Duisburg, Germany). Access mode : http://www.isc.hbs.edu/pdf/Frontiers_of_Cluster_Research_2003.11.23.pdf.

9. Piore M. Sabel C. The second industrial divide: possibilities for prosperity. N.Y.: Basic Books, 1984. 355 p.

10. Porter M. Location, competition, and economic development: local clusters in a global economy. Economic Development Quarterly. 2000. V. 14. No. 1, pp. 15-20.

11. Porter M. The competitive advantage of nations. N.Y.: Free Press, 1990. 896 p. Галгаш Р. А. Проблематика определения границы

внутрикластерной и межкластерной стратегической координации в регионе

В статье рассмотрено состояние современного под-хода к понятийному и реальному определению кластеров как объектов координированного совместного влияния экономических субъектов и предоставлено аргументацию в пользу необходимости в становлении научных основ для определения границ экономических кластеров, которые развивали бы сферы действия различных механизмов и форм координации, которая не может быть админист-ративной, имея в первую очередь упорядочить стратеги-ческие аспекты отношений экономических субъектов.

Ключевые слова: стратегическая координация, кла-стер, сеть, регион, механизм, администрирование, субор-динация.

Galgash R. Problems definition landmark

vnutrishnoklasternoyi and mizhklasternoyi strategic coordination in the region

The article examines the state of the current approach to the conceptual and the real definition of clusters as objects coordinated joint impact of economic and presented arguments in favor of the need for the development of scientific bases for determining the boundaries of economic clusters that would rozhaluzhuvaly scope of the various mechanisms and forms of coordination, which can be administrative, which has a primarily manage the strategic aspects of the economic actors.

Keywords: strategic coordination, cluster, network, region, gear, administration, subordination.

Галгаш Р.А. – директор Інституту економіки та управ-ління СНУ ім. В. Даля, к.е.н., доц. Рецензент: д.е.н., проф. Заблодська І.В.



УДК 332.12

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ ЯК ПЛОЩИНА ФОРМУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗРОСТАНЬ

Держак Н.О.

TERRITORIAL COMMUNITIES AS PLANE OF FORMING OF INDIVIDUAL HEIGHT

Derzhak N.

В статті розглянуто соціалізуючу функцію громади, як різновиду соціального середовища, що забезпечує прийн-яття членами громади суспільних цінностей, на основі чого формується особистісна система цінностей, що є площиною формування індивідуальних зростань для її ме-шканців. Визначено, що територіальні громади, як соціа-льно-правове середовище, мають за мету стимулювати економічну активність та підприємництво, що можуть стати соціальним ліфтом для населення відповідного ре-гіону. Ключові слова: територіальна громада, соціальне сере-довище, соціальний ліфт, відкрите суспільство, життє-вий успіх, довіра, міграція

Вступ. Важливим елементом політичної систе-

ми суспільства є місцеве самоврядування, яке забез-печує визнання та гарантування в суспільстві місце-вих і регіональних інтересів, інтересів територіаль-них громад, та їх відповідність інтересам особистос-ті.

Про громаду говорять як спільноту, постійно або тимчасово об`єднану спільними проблемами чи інтересами, наприклад тих, хто бере участь у зборах, зустрічах, або ж представників етнічних . Найчасті-ше мова йде про формування нового адміністратив-ного устрою України, проблеми реформування та правове забезпечення діяльності громад. Але ж ос-новним бенефіціаром таких процесів є безпосеред-ньо людина, яка має свої потреби, інтереси та мож-ливості. Люди можуть бути одночасно членами те-риторіальних громад і спільнот, об'єднаних певними потребами. Як члени територіальної громади, люди мають певні спільні інтереси, і саме ця спільність інтересів дає їм можливість вирішувати спільні про-блеми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Пи-таннями розвитку територіальних громад в Україні займалася велика кількість науковців, таких як: О. В. Батанов, О. Мороз, В. Кравченко, М. Орзік, В. Малишко, І. Ідесіс і багато інших. Також питання

стосовно територіальних громад розглянуто в різ-номанітних законодавчих актах і в Конституції України.

Мета статті полягає у з’ясуванні та обґрунту-ванні того, що територіальна громада є соціальним середовищем та має умови формування індивідуа-льних зростань для її мешканців.

Матеріали і результати досліджень. В Украї-ні місцеве самоврядування тільки встановлюється та розвивається, воно існує в загальній системі органі-зації публічної влади і в теперішній час вимагає зна-чного зусилля в впровадженні, управлінні та пода-льшому розвитку. Місцеве самоврядування є вира-женням самоорганізації громадян на найнижчому рівні публічного управління, яким в Україні є тери-торіальна громада. Територіальна громада як пер-винний суб’єкт місцевого самоврядування є логіч-ним продовженням іншого конституційного поло-ження: джерелом державної влади є народ.

У Конституції України, ухваленій 1996 року, місцеве самоврядування має проводити тери-торіальна громада. Згідно зі статею 140 місцеве са-моврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - само-стійно вирішувати питання місцевого значення.[1]

Частіше українські дослідники О. Батанов [2], В. Малишко[6], І. Ідесіс [4], та інші оперують дефі-ніцією територіальна громада, як «територіальна самоорганізація громадян», «громадяни, які прожи-вають на території», «населення адміністративно-територіальних одиниць», «територіальний колек-тив громадян», тобто основною категорією в таких визначеннях є належність до повної території. З правового погляду – це так і є. Але ж, територіальна громада виконує в першу чергу соціальні завдання, де головним системоутворюючим елементом є лю-дина, асоціальні цілі виявляються першорядними.

Громада є свого роду соціальним інститутом, побудованим на територіальній спільності та соціа-


льно-економічному базисі, що виступає регулятором суспільного життя населення. Тому її основними функціями є: виробництво-споживання, соціалізація, соціальний контроль, соціальна участь, взаємна під-тримка. Ці функції спрямовані на розвиток життєво-го сценарію як самої громади, так і окремої особис-тості. Завдяки цим функціям громада є тією сферою, де реалізуються всі важливі потреби людини в соці-умі: визначаються патерни соціально необхідної по-ведінки; здійснюється контроль за соціальним фун-кціонуванням індивіда в соціумі через систему фор-мальних принципів; здійснюється підтримка індиві-да через різні типи організацій: релігійні, громадсь-кі, спеціалізовані.

Провідні соціалізуючі функції громади, як різ-новиду соціального середовища, такі: ціннісно-орієнтована функція, що забезпечує прийняття чле-ном громади суспільних цінностей, на основі чого формується особистісна система цінностей; культу-рологічна функція, яка передбачає формування осо-бистісної культури на основі практичного й вибір-кового засвоєння кожним членом громади. Тому, можна сказати, що територіальна громада є площи-ною формування індивідуальних зростань для її ме-шканців. В цьому дослідженні індивідуальне зрос-тання ототожнюється з визначеннями прийнятими в соціології мобільності.

Питаннями інтегральної соціології, соціальної мобільності займався відомий американський вче-ний російського походження П.Сорокін [7]. П. Со-рокін ввів поняття соціального простору, який пред-ставив науковому світу як «всесвіт невизначеного виду, що складається з народів тих, що населяють землю. Згідно його теорії в просторі індивідуум за-ймає певне місце, як в горизонтальному, так і верти-кальному вимірі. При цьому позиція будь-якого члена соціуму визначається Сорокіним як"соціальне положення", яке у свою чергу є сукупністю зв'язків, як у середині груп, так і зовнішніх зв'язків з група-ми, відмінними від групи індивідуума. Зважаючи на це ним вводяться такі поняття, як соціальне схо-дження і соціальний спуск. Серед цих двох понять утворилася група горизонтальної мобільності, що характеризується рухом індивідуума, який не спри-чиняє собою змін в його соціальному статусі. При-чому, горизонтальною мобільністю можна вважати будь-які зміни такі, як:зміна місця проживання, ві-росповідання і тому подібне. Тільки на основі цих понять стало можливим виведення Сорокіним ви-значення соціальної стратифікації, яке в його інтер-претації має наступне значення:"диференціація груп людей в класи і ієрархічні ранги за допомогою нері-вномірності розподілу різних прав, обов'язків, при-вілеїв, цінностей, влади і інших способів впливу од-них індивідуумів на інших як усередині, так і між групою. Таким чином, територіальна громада має всі ознаки соціального простору, в якому індивідуум має певне місце, згідно з його ступенем активності та колом інтересів.

Соціальна мобільність – важлива характерис-тика суспільства, показник міри його відкритості. Питання закритого та відкритого суспільства було досліджено відомим філософом Карлом Поппером. Згідно з його дослідженням закрите суспільство ста-тичною соціальною структурою, обмеженою мобі-льністю, нездатністю до інновацій, традиціоналіз-мом, догматичною авторитарною ідеологією (має місце система, коли більшість членів суспільства охоче приймають ті цінності, які їм призначені, зви-чайно це тоталітарне суспільство). Відкрите суспі-льство – за К. Поппером – тип суспільства, що хара-ктеризується динамічною соціальною структурою, високою мобільністю, здатністю до інновацій, кри-тицизмом, індивідуалізмом і демократичною плю-ралістичною ідеологією (тут людині надається мож-ливість самому вибирати світоглядні, моральні цін-ності. Закрите суспільство схильне до спеціалізації, а відкрите – до творчості [8].

У відкритому суспільстві кожен учасник відпо-відальний за своє життя і піклується переважно про себе, при цьому в суспільстві поважним є право на приватну власність і особисту гідність. У закритому суспільстві свята справа – піклуватися про інших, а приватна власність щось сумнівне або навіть зло-чинне та негідне. Не дивлячись на те, що висновки К. Поппера торкались окремої держави, можна кон-статувати, що в сьогоденні територіальні громади мають ознаки відкритого суспільства, тому що вра-ховують індивідуальність людини, надають можли-вість зробити політичну або управлінську кар'єру, здійснювати підприємницьку діяльність. В територі-альній громаді, як відкритому суспільстві ,високо цінується досягнутий статус і існують відносно ши-рокі можливості для переходу з однієї соціальної групи в іншу.

Економічна активність основної маси населен-ня грає дуже незначну роль в громадському розвит-ку. Тобто в економіці первинна роль належить не рядовим споживачам, а підприємцям і їх інвестиці-ям в розвиток територій: якщо вкладень недостат-ньо, економіка розвивається слабо і населення, як правило, нічого не може з цим поробити. Більше то-го, основна маса людей вважає за краще залишатися на колишньому місці, не роблячи ніяких серйозних заходів для того, щоб вирватися з бідності.

Соціальні ліфти починають діяти, коли хтось з гори запускає їх в роботу. Напевно, в цьому є пев-ний сенс: соціологічні дослідження показують, що підприємницькі таланти є присутніми не більше ніж у 10% населення. Підприємницький талант означає загострене почуття вигоди, бізнесмени на багато швидше і рішучіше реагують на нові можливості і запускають механізми,які збагачують не лише їх,але і тих, хто на них працює. Інші 90% більшої частини чекають, поки їм запропонують нові можливості для працевлаштування і підвищення якості життя. Якщо перед ними відкриваються двері соціального ліфта,


вони скористаються можливістю, що представилася. Інакше, вони так і залишаться внизу, оскільки него-тові до ризику та змін, що ведуть до успіху та бла-гополуччя.

У населення є сьогодні дві можливості підви-щити якість життя. Перша – проявити економічну активність, самостійно зайнятися підприємництвом. Друга можливість - чекати, поки хтось більш актив-ний знову увіллє в економіку інвестиції, які приве-дуть до зростання попиту на робочі руки і дадуть людям можливість більше заробляти. Перехід на більш високу соціальну позицію призводить не ли-ше до отримання благ і привілеїв, але і до зростання відповідальності. Не усі люди морально готові до підвищення соціального статусу, оскільки це припу-скає нові обов'язки і додаткові навантаження. До-сить проблематичний і сам процес освоєння нових манер, прийнятих в цій соціальній групі, етикету і типів взаємовідносин. Крім того, індивід, що доби-вся високого статусу в суспільстві, відчуває страх перед можливістю соціального падіння, втрати до-сягнутих соціальних позицій. Стан знепокоєння найбільш характерен для представників середнього класу, ряди якого поповнюють переважно вихідці з нижчих верств суспільства.

З погляду на вище викладене, можна зробити висновок, що територіальні громади, як соціально-правове середовище має за мету стимулювати еко-номічну активність та підприємництво, що стануть тим самим соціальним ліфтом для населення відпо-відного регіону.

Таблиця 1

Що на Вашу думку є сьогодні найголовнішою ознакою успіху людини в нашій країні? (N=1798,%)[3]

Варіанти відповідей % до відповідей Слава, визнання 9,9 Гарне здоров’я 36,8 Досягнення влади 20,7 Гарна сім’я 35,8 Кохання 8,4 Престижні речі (гарна машину, будинок, дача)

20,8

Багатство (гроші) 44,5 Успішна кар’єра 40,8 Гарна освіта 11,9 Можливість подорожувати світом 5,5 Доброчинність 2,8 Самореалізація, внутрішня свобода 13,5 Наявність хороших друзів 11,0 Можливість добре відпочивати (фітнес-центри, гарний курорт)

2,9

В Україні є фактичні умови для подальшого

розвитку малого та середнього підприємництва в територіальних громадах. В теперішній час життє-вий успіх є найсильнішою мотивацією в суспільстві. За результатами соціологічних досліджень, що про-водяться інститутом соціологічних досліджень НАН

України життєвий успіх та ресурси його досягнення знаходяться в площині багатства та кар’єри, які є стимуляторами соціальної мобільності. В таблиці 1 наведено розподіл відповідей щодо ознак успіху людини.

Як бачимо, багатство (44,5%), успішна кар’єра (40,8) та гарне здоров’я (36,8%), престижні речі (20,8%), досягнення влади (20,7%) мають більше значення для опитаних, ніж інші запропоновані по-казники. Треба звернути увагу, що дуже невисоко стоять у рейтингу успішності гарна освіта, наявність друзів, самореалізація та доброчинність.

Мешканці міст і сіл продемонстрували різні бачення успішного життя, таблиця 2. Тут досить ви-сокий рейтинг дав показник гарна сім’я. Протягом просування від великих міст до селищ міського типу цей показник зростає, але зниження показують меш-канці села до 31,4%. При цьому для них показник багатство має найвищий рейтинг до 54,3%.

Таблиця 2

Що на Вашу думку є сьогодні найголовнішою ознакою успіху людини в нашій країні? (N=1798,%) [3]

Варіанти від-повідей

Місто

Понад

1 млн

.

Місто

25

1-50

0 Тис

. осіб

Місто

21

-50

Тис

. осіб

Селищ

е міського

типу

Село

N=265 N=266 N=153 N=153 N=267

Слава, визнан-ня

6,8 9,4 6,5 12,4 12,5

Гарне здоров’я 28,7 34,2 37,3 44,4 38,8 Досягнення влади

19,3 21,8 19,6 13,7 22,6

Гарна сім’я 33,2 34,6 40,5 52,9 31,4 Кохання 5,3 4,9 15,0 14,4 8,3 Престижні речі (гарна машину, будинок, дача)

27,2 21,4 17,7 17,7 21,0

Багатство (гроші)

44,2 44,7 39,9 34,6 54,3

Успішна кар’єра

51,7 44,4 39,9 31,4 33,7

Гарна освіта 14,7 10,2 6,5 15,7 11,1 Можливість подорожувати світом

8,3 9,0 4,6 2,6 3,9

Доброчинність 2,6 3,4 2,0 3,9 2,8 Самореаліза-ція, внутрішня свобода

19,6 15,4 11,8 10,5 8,8

Наявність хо-роших друзів

9,8 10,5 11,8 9,8 13,1

Можливість добре відпочи-вати (фітнес-центри, гарний курорт)

1,9 5,6 1,3 2,0 2,5

Серед чинників, які негативно впливають на

формування та розвиток територіальних громад не-


довіра та міграція. Між громадянами України останнім часом дуже гостро стали проявлятися різкі відмінності за політичними, ідеологічними, світо-глядними, ціннісними, регіональними, мовними, ку-льтурними, етнічними ознаками. Такі явища не сприяють розвитку соціального середовища, зни-жують рівень згуртованості та суспільної довіри; збільшують соціальне напруження та нестабіль-ність. Тотальна недовіра, яка панує в Україні, є од-ним із негативних чинників, що визначає характер та формує умови людського розвитку. Лише довіра – виправдані очікування дотримання законів та мо-ральних норм може бути ефективним стабілізатором суспільних відносин. Поле довіри поширюється і на особистісні відносини, і на політичні, і на економіч-ні сфери, на інститути й організації. Саме довіра до абстрактних систем відіграє визначальну роль у за-безпеченні стійкості суспільства.

Причини високого рівня суспільної недовіри (і передусім – недовіри до влади) криються як у спад-щині радянського періоду, так і у відчутті розчару-вання змінами у період незалежності. За швидкоїз-міни економічних та політичних підвалин, більшість у суспільстві не в змозі була адекватно реагувати на них, обираючи нові орієнтири та цінності, віднести себе до певної соціальної групи, усвідомлюючи її інтереси та відчуваючи солідарність з її членами.

Нині в Україні значні масштаби придбав такий вид соціальної мобільності, як міграція – процес пе-реміщення людей, пов'язаний зі зміною місця про-живання. Це пов'язано з серйозними соціальними потрясіннями, такими як проведення АТО в Україні та системна економічна криза. Має місце і висока індивідуальна міграція обумовлена найчастіше осо-бистими проблемами (невдача в кар'єрі, самотність, непідходящий клімат і т.п.). Крім того українське населення мігрує в пошуках кращих умов для про-живання в інших місцях (наприклад, регіони, де більш висока оплата праці, де велика політична ста-більність, де можна зайняти більш високий соціаль-ний статус і т.п.) [9].

До певних меж усі види міграції вважаються природними і нормальними. Проте надмірна мігра-ція може привести до зміни демографічного складу регіону (наприклад, виїзд молоді і "старіння насе-лення", переважання чоловіків або жінок в регіоні, що позначається на народжуваності), нестачі або, навпаки, надлишку робочої сили, неконтрольовано-го зростання міст, негативних змін соціокультурно-го середовища регіону і багатьох інших наслідків.

Висновки. Таким чином, територіальні грома-ди перш за все мають всі ознаки соціального прос-тору та формує рівні можливості для соціальної мо-більності всіх її мешканців. Соціальна мобільність може приймати най різноманітніші форми і іноді носити суперечливий характер. Територіальні гро-мади мають ознаки відкритого суспільства, і тому враховують індивідуальність людини, надають мо-

жливість зробити політичну або управлінську кар'є-ру, здійснювати підприємницьку діяльність. В тери-торіальній громаді, як відкритому суспільстві, висо-ко цінується досягнутий статус і існують відносно широкі можливості для переходу з однієї соціальної групи в іншу. Вільне переміщення в соціальному се-редовищі єдиний шлях розвитку для складного сус-пільства.


1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28.06.1996р. // Відомості Верховної Ради - 1996,-№30. Ст. 140.

2. Батанов О. В. Муніципальна влада в Україні: пробле-ми теорії та практики: Монографія / О. В. Батанов; Відп. ред. М. О. Баймуратов. – К.: Вид-во «Наукова думка», 2010. – 656с.

3. Бевзенко Л. Уявлення українців про ознаки життєвого успіху в нашій країні. Українське суспільство 1992-2013: стан та динаміка змін. Соціологічний моніто-ринг.// За ред. д.е.н. В.Ворони, д.соц.н. М.Шульги. – К.: Інститут соціології НАН України, 2013. – 566с.

4. Ідесіс І. Статути територіальних громад українських міст: проблеми теорії та практики. Автореферат дис. к.ю.н.12.00.02 – конституційне право; муніципальне право/ Ірина Валеріївна Ідесіс.– Херсон. Видавничий дім «Гельветика», 2016– 19 с.

5. Комплексний демографічний прогноз України на пе-ріод до 2050 р. (колектив авторів) / за ред. чл.-кор. НАНУ, д.е.н., проф. Е.М. Лібанової. – К.: Український центр соціальних реформ, 2006. – 138 с.

6. Малишко В.М. Правові засади територіальної громади як основи місцевого самоврядування в україні // Юри-дичний вісник. - 3(16) 2010. С. 60-63

7. Сорокин П.А. Кризис нашего времени. Социальный и культурный обзор [Текст] / Питирим Александрович Сорокин. – М. : ИСПИ РАН, 2009. – 384 с.

8. Поппер Карл. Відкрите суспільство та його вороги. Том 1. / Карл Поппер. – К.: Основи, 1994.- 494 с.

9. Населення України. Трудова еміграція в Україні. / за ред. чл.-кор. НАНУ, д.е.н., проф. Е.М. Лібанової– К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М.В.Птухи НАН України, 2010. – 233 с

R e f e r e n c e s 1. Konstytutsiia Ukrainy: Pryiniata Verkhovnoiu Radoiu

Ukrainy 28.06.1996r. // Vidomosti Verkhovnoi Rady - 1996,-№30. St. 140.

2. Batanov O. V. Munitsypalna vlada v Ukraini: problemy teorii ta praktyky: Monohrafiia / O. V. Batanov; Vidp. red. M. O. Baimuratov. – K.: Vyd-vo «Naukova dumka», 2010. – 656s.

3. Bevzenko L. Uiavlennia ukraintsiv pro oznaky zhyttievoho uspikhu v nashii kraini. Ukrainske suspilstvo 1992-2013: stan ta dynamika zmin. Sotsiolohichnyi monitorynh.// Za red. d.e.n. V.Vorony, d.sots.n. M.Shulhy. – K.: Instytut sotsiolohii NAN Ukrainy, 2013. – 566s.

4. Idesis I. Statuty terytorialnykh hromad ukrainskykh mist: problemy teorii ta praktyky. Avtoreferat dys. k.iu.n.12.00.02 – konstytutsiine pravo; munitsypalne


pravo/ Iryna Valeriivna Idesis.– Kherson. Vydavnychyi dim «Helvetyka», 2016– 19 s.

5. Kompleksnyi demohrafichnyi prohnoz Ukrainy na period do 2050 r. (kolektyv avtoriv) / za red. chl.-kor. NANU, d.e.n., prof. E.M. Libanovoi. – K.: Ukrainskyi tsentr sotsialnykh reform, 2006. – 138 s.

6. Malyshko V.M. Pravovi zasady terytorialnoi hromady yak osnovy mistsevoho samovriaduvannia v ukraini // Yurydychnyi visnyk. - 3(16) 2010. S. 60-63

7. Sorokyn P.A. Kryzys nasheho vremeny. Sotsyalnыi y kulturnыi obzor [Tekst] / Pytyrym Aleksandrovych Sorokyn. – M. : YSPY RAN, 2009. – 384 s.

8. Popper Karl. Vidkryte suspilstvo ta yoho vorohy. Tom 1. / Karl Popper. – K.: Osnovy, 1994.- 494 s.

9. Naselennia Ukrainy. Trudova emihratsiia v Ukraini. / za red. chl.-kor. NANU, d.e.n., prof. E.M. Libanovoi– K.: In-t demohrafii ta sotsialnykh doslidzhen im. M.V.Ptukhy NAN Ukrainy, 2010. – 233 s

Держак Н. А. Территориальная община как пло-

скость формирования индивидуального роста В статье рассмотрена социализирующая функция

территориальной общины, как разновидности социаль-ной среды, которая обеспечивает принятие членами об-щества общественных ценностей, на основе чего форми-руется личностная система ценностей. Приведеы обос-нования того, что территориальная община является плоскостью формирования индивидуального роста для ее жителей. Определено, что территориальные общины, как социально-правовая среда, имеет цель стимулиро-

вать экономическую активность и предпринимательство и могут стать социальным лифтом для населения соот-ветствующего региона.

Ключевые слов :территориальная общи-на,социальная среда, социальный лифт, открытое обще-ство, жизненный успех, доверие, миграция

Derzhak N. Territorial communities as plane of

forming of individual height In the article it is considered socializing function of ter-

ritorial community, as varieties of social environment that provides an acceptance the members of society of public val-ues, what the personality system of values is formed on the ba-sis of, that is the plane of forming of individual height for her habitants. Territorial communities, as a socially-legal envi-ronment has for anaim to stimulat economic activity and en-terprise and can become a socialel evator for the population of corresponding region.

Keywords: : Territorial community, social environment, social elevator, open society, vital success, trust, migration

Держак Н. О. – к.е.н., доцент кафедри менеджменту і ма-ркетингу СНУ ім. В. Даля. Рецензент: д.е.н., проф. Надьон Г.О.

Стаття подана 05.10.2016 р.


УДК 330.34

ОБҐРУНТУВАННЯ БЮДЖЕТНИХ ВИТРАТ ДЛЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПІЛОТНОГО ПРОЕКТУ

З РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

Заблодська І.В., Рогозян Ю.С., Плєтньов М.В.

JUSTIFICATION OF BUDGET EXPENDITURES FOR THE FINANCIAL SUPPORT OF ENTREPRENEURSHIP DEVELOPMENT

IN THE REGIONS OF UKRAINE

Zablodska I.V., Rohozian Yu.S., Pletnev M.V.

У статті розглянуто сутність фінансової допомоги як стимулюючого механізму в контексті реалізації пілотно-го проекту з розвитку підприємництва. Визначено грани-чний розмір фінансової допомоги за окремими напрямами підприємницької діяльності для організації самозайнято-сті учасників пілотного проекту у відповідному регіоні та обґрунтовано необхідні бюджетні витрати для реалізації проекту з урахуванням нормативів вартості створення робочого місця. Ключові слова: пілотний проект, фінансова допомога, пі-дприємницька діяльність, бюджетні витрати, регіони України

Вступ. Останні роки внесли в соціально-економічний стан України докорінні зміни: війсь-кові дії на сході країни та перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, змі-ни форм власності призвели до різкого зниження рі-вня життя населення та зростання бідності. Саме тому на сьогоднішній день потребують посиленої уваги питання допомоги особам з організацією про-цесу само зайнятості. А відтак особливої актуально-сті набуває питання конкретного розміру для забез-печення такої допомоги та її обґрунтування з точки зору бюджетних відносин в країні.

Аналіз попередніх досліджень. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 р. № 1154 „Про реалізацію пілотного проекту із залу-чення до роботи членів малозабезпечених сімей та внутрішньо переміщених осіб”, розробленої в межах проекту „Модернізація системи соціальної підтрим-ки населення України”, який підтримується Міжна-родним банком реконструкції та розвитку, передба-чено реалізацію з 1 листопада 2016 р. по 1 червня

2018 р. у Львівській, Полтавській та Харківській об-ластях пілотного проекту із запровадження стиму-люючих механізмів залучення до роботи непрацю-ючих працездатних одержувачів державної соціаль-ної допомоги малозабезпеченим сім’ям і внутрішньо переміщеним особам (далі – пілотний проект).

Метою статті є обґрунтування бюджетних ви-трат для фінансового забезпечення реалізації пілот-ного проекту з розвитку підприємництва в різних регіонах України (Львівській, Полтавській, Харків-ській).

Виклад основного матеріалу. Завданням піло-тного проекту є залучення до діяльності на легаль-ному ринку праці непрацюючих працездатних гро-мадян, які є членами малозабезпечених сімей, та внутрішньо переміщеними особами, шляхом надан-ня учасникам пілотного проекту безвідсоткової фі-нансової допомоги на поворотній основі для органі-зації підприємницької діяльності.

Фінансова допомога надається одноразово шляхом оплати обласним центром зайнятості за зая-вою-дорученням учасника пілотного проекту витрат на закупівлю обладнання та матеріалів для організа-ції підприємницької діяльності, передбачених його бізнес-планом.

Фінансова допомога надається на підставі зая-ви-доручення учасника пілотного проекту про отримання такої допомоги та інших документів, не-обхідних для проведення її оплати. Документи по-даються за місцем реєстрації чи постійного прожи-вання учасника пілотного проекту до базового центру зайнятості, який подає їх протягом одного робочого дня з дати їх надходження до обласного центру зайнятості. Оплата витрат учасника пілотно-


го проекту на закупівлю обладнання та матеріалів для організації підприємницької діяльності, перед-бачених його бізнес-планом, проводиться обласним центром зайнятості згідно з умовами договору, ук-ладеного між учасником пілотного проекту та про-давцем обладнання і матеріалів.

Проектом Постанови Кабінету Міністрів Укра-їни „Про внесення змін до постанови Кабінету Міні-стрів України від 2 грудня 2015 р. № 1154” [1] ви-значено, що розмір фінансової допомоги не може перевищувати 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на початок відповідного року, таблиця 1.

Таблиця 1

Визначення максимального розміру фінансової допомоги для організації підприємницької діяльності у відповідності до положень проекту Закону України

про держаний бюджет на 2017 рік [2]

Показник

з 01.01. 2017 р.

з 01.05. 2017 р.

з 01.12.2017 р.

1 пів-річчя

2018 р.Прожитковий мінімум для працездатних осіб

1600 грн.

1684 грн.

1762 грн.

≈ 1800 грн

х 40 розмірів прожиткового мінімуму =Максимальний розмір фінансо-вої допомоги для працездат-них осіб

64000 грн.

67360 грн

70480 грн

≈ 72000 грн

Визначення граничного розміру фінансової до-

помоги для організації підприємницької діяльності для самозайнятості учасників пілотного проекту у відповідному регіоні здійснено (узгоджено із Замов-ником) у відповідності до вимог Наказ № 613 від 15.06.2015 Міністерства соціальної політики Украї-ни «Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяль-ності» [2]. Розрахунок суми одноразової виплати до-помоги по безробіттю для організації безробітними підприємницької діяльності здійснюється з ураху-ванням максимального та мінімального розміру до-помоги, встановленого Фондом загальноо-бов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Мінімальний розмір допомоги по безробіттю для осіб, зазначених у частині другій статті 22 Закону України „Про зага-льнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” становить 544 гривні. У разі якщо розмір допомоги по безробіттю, розрахований застрахованій особі, зазначеній у частині пер-шій статті 22 Закону України „Про загальноо-бов’язкове державне соціальне страхування на випа-док безробіття”, відповідно до частини першої статті 23 цього Закону, менший 80 % від прожиткового мі-німуму для працездатних осіб, встановленого зако-ном, допомога по безробіттю такій особі виплачу-ється у розмірі 80 % від прожиткового мінімуму для

працездатних осіб, встановленого законом. Тобто це дорівнює 1450 грн. станом на 1.05.2016 р. (згідно Закону України від 25.12.2015 № 928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік» [3]). Проте за даними Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безро-біття середній розмір одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації підприємницької дія-льності передбачених його бізнес-планом доречно становити – 40000 грн. Отже, граничний розмір фі-нансової допомоги у 2017 році варто становити 40000 гривень, а у 2018 році (з урахуванням індексу інфляції 1,25) 50000 гривень. Тобто визначний гра-ничний розмір фінансової допомоги для організації підприємницької діяльності для самозайнятості уча-сників пілотного проекту не перевищує максималь-ний розмір фінансової допомоги, який було закладе-но у проекті Закону України про держаний бюджет на 2017 рік, таблиця 2.

Таблиця 2

Порівняння максимального і граничного розміру фінансової допомоги для організації підприємницької діяльності для самозайнятості учасників пілотного

проекту

Показник

з 01.01. 2017 р.

з 01.05.

2017 р.

з 01.12.

2017 р.

1 півріччя 2018 р.

Максимальний розмір фінан-сової допомо-ги для працез-датних осіб

64000 грн

67360 грн

70480 грн

≈ 72000 грн

Граничний ро-змір фінансо-вої допомоги для працездат-них осіб

40000 грн

40000 грн

40000 грн

50000 грн

Для обґрунтування бюджетних витрат, необхід-

них для фінансового забезпечення реалізації пілот-ного проекту з урахуванням окремих напрямів підп-риємницької діяльності, рекомендується використа-ти положення Наказу від 19.07.2002 № 13 «Про за-твердження нормативів вартості створення одного робочого місця у різних галузях економіки» [4]. Но-рмативи вартості створення одного робочого місця на підприємствах різних напрямів підприємницької діяльності подано у таблиці 3.

Найбільша вартість створення одного робочого місця на підприємствах електроенергетики (вироб-ництво електроенергії тепловими електростанція-ми), а найменша - у сфері торгівлі, громадського ха-рчування та побутового обслуговування населення. Хлібопекарське та кондитерське (м'які борошняні вироби) виробництво має різну вартість створення одного робочого місця в залежності від того, чи здійснюється реконструкція, технічне переоснащен-ня або нове будівництво виробництва. Проте, розмір фінансової допомоги на може дорівнювати вартості створення одного робочого місця на підприємствах різних сфер економічної діяльності, оскільки потре-бується, як мінімум, індексація цієї вартості.


Таблиця 3

Нормативи вартості створення одного робочого місця на підприємствах різних напрямів підприємницької діяльності

Вид економічної діяльності Сума витрат

(тис. грн.) Дисконтована сума витрат (тис. грн.)

Електроенергетика - виробництво електроенергії тепло-вими електростанціями - міні-ТЕЦ на шахтному метані (код за КВЕД D35.1)

233,15 363,48

Хімічна промисловість (код за КВЕД C20) 197,30 307,59 Агропромисловий комплекс - підприємства птахівничої промисловості (м'ясного напрямку продуктивності) (код за КВЕД С10.1)

152,00 236,97

Автомобільний транспорт - автотранспортні підприємства зі змішаних (вантажо-пасажирських) перевезень (код за КВЕД H49.39)

146,25 228,01

Автомобільний транспорт - автотранспортні підприємства з вантажних перевезень(код за КВЕД H49.41)

135,43 211,13

Промисловість будівельних матеріалів - підприємства з виробництва нерудних матеріалів (код за КВЕД C23)

120,0 187,08

Вугільна промисловість - виробництво вугільних та інших брикетів (код за КВЕД В05)

92,25 143,82

Хлібопекарське та кондитерське (м'які борошняні вироби) виробництво (код за КВЕД C10.7): при новому будівництві

215,00 335,18- при реконструкції, технічному переоснащенні підприємств борошномельне ви-робництво:

74,60

116,30

- при новому будівництві 101,70 158,55- при реконструкції, технічному переоснащенні підприємств макаронне виробни-цтво:

60,10

93,69

- при новому будівництві 100,90 157,30- при реконструкції, технічному переоснащенні підприємств 55,70 86,84 Легка промисловість (секція С за КВЕД): 74,55 116,22 Освіта, наука, культура (код за КВЕД R85; M72; R93): 70,70 110,22 Металургійна і гірничодобувна промисловість (код за КВЕД C24): 70,20 109,44 Вугільна галузь - підземні роботи (код за КВЕД B09): 61,90 96,50 Машинобудування (код за КВЕД C28): 59,70 93,07 Промисловість будівельних матеріалів - реконструкція і технічне переоснащення підприємств з виробництва керамічних стінових матеріалів (керамічної цегли) (код за КВЕД C33):

56,20 87,61

Виробництво біомінеральних добрив на основі бурого вугілля (код за КВЕД C19.20):

49,2 76,70

Деревообробна промисловість (код за КВЕД C16): 43,0 67,04 Торгівля, громадське харчування та побутове обслуговування населення (капіта-льні будівлі) (код за КВЕД I56; S96):

26,7 41,62

Торгівля, громадське харчування та побутове обслуговування населення (будівлі павільйонного типу) (код за КВЕД I56; S96):

11,8 18,40

Наказ «Про затвердження нормативів вартості створення одного робочого місця у різних галузях економіки» було затверджено наприкінці 2002 року, тому для проведення індексації треба визначити по-казник інфляції за останні 14 років, який дорівнює 1,559 [5]. Тобто вартість створення одного робочого місця на підприємствах електроенергетики буде до-рівнювати 363,48 тис. грн. (233,15 тис. грн. х 1,559), а вартість створення одного робочого місця на підп-риємствах торгівлі, громадського харчування та по-бутового обслуговування населення дорівнює 18,4 тис. грн. (11,8 тис. грн. х 1,559). Але слід зауважити, що задля реалізації пілотного проекту із залучення до роботи членів малозабезпечених сімей та внутрі-шньо переміщених осіб не може бути створені робо-ті місця у деяких видах економічної діяльності, оскільки вони потребують великих обсягів витрат, через специфіку виробництва. Тому, для реалізації

пілотного проекту у Львівській, Полтавській та Хар-ківській областях доречно визначити пріоритетні види підприємницької діяльності, які будуть підхо-дящі для суб’єктів підприємницької діяльності та сприяти розвитку економіки регіонів. Так наприклад у Львівській області було визначено пріоритетні ви-ди підприємницької діяльності, які подано у таблиці 4. Наведені види підприємницької діяльності свід-чать, що для їхньої організації вистачить у серед-ньому 40000 грн. А для обґрунтування бюджетних витрат, необхідних для фінансового забезпечення реалізації усього пілотного проекту у регіонах необ-хідно зауважити, що орієнтовно планується 1500 отримувачів фінансової допомоги у 2017 році та 500 отримувачів у 2018 році.


Таблиця 4

Перелік пріоритетних видів підприємницької діяльності у Львівській області для залучення

до роботи членів малозабезпечених сімей та внутрішньо переміщених осіб

Найменування виду економічної діяльності Код згідно з КВЕД

Сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство

А

Переробна промисловість C Будівництво F

Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотра-нспортних засобів і мотоциклів

G

Транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність

H

Тимчасове розміщування й організація харчу-вання

I

Інформація та телекомунікації J Професійна, наукова та технічна діяльність M Діяльність у сфері адміністративного та допо-міжного обслуговування

N

Охорона здоров’я та надання соціальної допо-моги

Q

Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок R Надання інших видів послуг S

У таблиця 5 подано розрахунки обсягів видат-

ків з державного бюджету необхідних для надання учасникам пілотного проекту безвідсоткової фінан-сової допомоги на поворотній основі для організації підприємницької діяльності. Водночас, реалізація пілотного проекту потребуватиме видатків з держа-вного бюджету в 2017 році для надання учасникам пілотного проекту фінансової допомоги для органі-зації підприємницької діяльності орієнтовно у сумі 60 млн. гривень, а у 2018 році – 25 млн. гривень.

Таблиця 5

Обсяг видатків з державного бюджету необхідних для надання учасникам пілотного проекту безвідсоткової

фінансової допомоги на поворотній основі для організації підприємницької діяльності

Показник 2017 р. 1 півріччя 2018 р.

Всього

Кількість учасників в 3 областях, осіб

1 500 500 2 000

Граничний розмір фі-нансової допомоги, грн.

40 000 50 000

Загальна сума видатків, тис. грн.

60 000 25 000 85 000

Висновки. Проведений економіко-правовий і

соціально-економічний аналіз самозайнятості учас-ників пілотного проекту дозволили прийти до ви-сновку, що граничний розмір фінансової допомоги у 2017 році варто становити 40000 гривень, а у 2018 році (з урахуванням індексу інфляції 1,25) 50000 гривень. Визначний граничний розмір фінансової допомоги не перевищує максимальний розмір фі-нансової допомоги, який було закладено у проекті

Закону України про держаний бюджет на 2017 рік, і не нижче розміру допомоги, встановленого Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Для об-ґрунтування бюджетних витрат, необхідних для фі-нансового забезпечення реалізації пілотного проекту з урахуванням пріоритетних напрямів підприємни-цької діяльності було використано нормативи варто-сті створення одного робочого місця на підприємст-вах. У досліджуваних областях було визначено ос-новні групи пріоритетних видів підприємницької ді-яльності, які свідчать, що для їхнього започаткуван-ня вистачить у 40000 грн. А для визначення суми бюджетних витрат, необхідних для фінансового за-безпечення реалізації усього пілотного проекту було враховано, що орієнтовно планується 1500 отриму-вачів фінансової допомоги у 2017 році та 500 отри-мувачів у 2018 році. А відтак реалізація пілотного проекту потребуватиме видатків з державного бю-джету в 2017 році у сумі 60 млн. гривень, а у 2018 році – 25 млн. гривень.

Л і т е р а т у р а 1. Постанова Кабінету Міністрів України „Про внесення

змін до постанови Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1154”. - [Електронний ресурс]. – Ре-жим доступу: http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/index

2. Наказ Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 № 613 «Про затвердження Порядку на-дання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразо-вої її виплати для організації безробітним підприєм-ницької діяльності». - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0821-15

3. Закон України від 25.12.2015 № 928-VIII «Про Держа-вний бюджет України на 2016 рік». - [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/928-19

4. Наказ Державного комітету України з будівництва та архітектури від 19.07.2002 № 13 «Про затвердження нормативів вартості створення одного робочого місця у різних галузях економіки» - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0628-02

5. Індекси споживчих цін у 1991-2015 рр. (до поперед-нього місяця). Державна служба статистики України. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

R e f e r e n c e s

1. Cabinet of Ministers of Ukraine (2016), “On Amendments to the Cabinet of Ministers of Ukraine on December 2, 2015 r. Number 1154”, available at: http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/index (Ac-cessed 30 September 2016).

2. Ministry of Social Policy of Ukraine (2016), “On approval of unemployment benefits, including lump-sum payment to her of unemployed entrepreneurship”, available at: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0821-15 (Accessed 30 September 2016).

3. The Verkhovna Rada of Ukraine (2016), “On the State Budget of Ukraine for 2016”, available at:


http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/928-19 (Accessed 30 September 2016).

4. State Committee of Ukraine for Construction and Archi-tecture (2002), “On approval of the cost of creating one job in different economic sectors”, available at: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0628-02 (Accessed 30 September 2016).

5. State Statistics Service of Ukraine (2015), “Consumer price indices in the years 1991-2015”, available at: http://www.ukrstat.gov.ua/ (Accessed 30 September 2016).

Заблодская И. В., Рогозян Ю. С., Плєтньов М.В. Обоснование бюджетных расходов для финансового обеспечения развития предпринимательства в регио-нах Украины

В статье рассмотрено сущность финансовой по-мощи как стимулирующего механизма в контексте реа-лизации пилотного проекта по развитию предпринима-тельства. Определен предельный размер финансовой по-мощи по отдельным направлениям предпринимательской деятельности для организации самозанятости участни-ков пилотного проекта в соответствующем регионе и обосновано необходимые бюджетные расходы для реали-зации проекта с учетом нормативов стоимости создания рабочего места.

Ключевые слова: пилотный проект, финансовая помощь, предпринимательская деятельность, бюджет-ные расходы, регионы Украины

Zablodska I. V., Rohozian Yu. S., Pletnev M.V. Jus-tification of budget expenditures for the financial support of entrepreneurship development in the regions of Ukraine

In the article the essence of financial assistance as the incentive mechanism in the context of the pilot project for the development of entrepreneurship is revealed. The limiting the size of financial assistance in certain areas of business activity for the organization of self-employment participants of the pi-lot project in the region concerned is justified and necessary budgetary costs for the project, taking into account the cost of regulations to create jobs are outlined.

Keywords: pilot project, financial assistance, entrepre-neurship, budget expenditures, the regions of Ukraine

Заблодська Інна Володимирівна – д.е.н., професор, ди-ректор Луганської філії Інституту економіко-правових до-сліджень НАН України (м. Сєвєродонецьк), [email protected] Рогозян Юлія Сергіївна – к.е.н., старший науковий спів-робітник Луганської філії Інституту економіко-правових досліджень НАН України (м. Cєвєродонецьк), [email protected] Плєтньов Михайло Васильович – к.т.н., доцент, доцент кафедри економіки і підприємництва Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля (м. Сєвєродо-нецьк). Рецензент: д.е.н., проф. Костирко Л.А.



УДК 330.11:007.5

ПРИРОДА ТРАНСФОРМАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ФЕНОМЕНУ ТА ЙОГО ВПЛИВ

НА СИСТЕМУ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

Івченко Є.А.

THE NATURE OF THE TRANSFORMATION PROCESS AS A SOCIAL AND ECONOMIC PHENOMENON AND ITS IMPACT ON THE ECONOMIC

SECURITY SYSTEM OF THE ENTERPRISE

Ivchenko E.A.

У статті досліджується природа трансформаційного процесу як соціально-економічного феномену. Визначено вплив трансформаційних процесів на систему економічної безпеки підприємства. Ключові слова: трансформація, трансформаційний про-цес, соціальний процес соціально-економічна система, економічна безпека, система економічної безпеки.

Постановка проблеми. Діяльність підпри-

ємств в сучасних умовах потребує розуміння приро-ди трансформаційних процесів. Вплив зовнішнього середовища, зміни внутрішнього середовища, умови невизначеності інформаційного простору, глобалі-заційні процесу ведуть до трансформацій функціо-нування підприємства та його системи економічної безпеки. Трансформаційні процеси за своєю сутніс-тю представляють собою взаємозв’язок економічної поведінки та взаємодії учасників мікрорівня та ін-ституціональними змінами макросередовища. Будь-які кардинальні перетворення в суспільстві передба-чають зміну інституціонального простору, яке в значній мірі визначає спектр вибору як цілей еконо-мічних суб'єктів, так і способів досягнення цих ці-лей.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Актуальність дослідження трансформаційних про-цесів викликає зацікавленість багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Теоретичні підходи до ви-значення природи трансформаційних процесів ви-світлені у працях таких зарубіжних науковців, як Е. Шилза, Т.І. Заславської, П. Штомки, Н.В. Паніної, Т. Загороднюк, О. О. Долженкова, П. С.А. Єрохіна.

Проблематиці дослідження економічної безпе-ки багато уваги було присвячено у працях таких віт-чизняних вчених: Г. А. Пастернак-Таранушенко, М.М. Єрмошенко, Г.В. Козаченко, О.М. Ляшенко, А.М. Гуменюк, Ю.С. Погорелов.

Аналіз літературних джерел дозволяє зробити висновок, що в економічній літературі, як іноземній, так і вітчизняній, відсутня єдність поглядів вчених щодо впливу та значення трансформаційних проце-сів на діяльність підприємств, що й обумовлює ак-туальність дослідження.

Формулювання цілі статті. Метою статті є дослідження природи та впливу трансформаційних процесів як соціально-економічного феномену на діяльність підприємства та його економічну безпеку.

Виклад основного матеріалу дослідження. Структурні перетворення суспільства та економіки цікавили науковців багатьох поколінь. Поняття тра-нсформаційного процесу як соціально-економічного феномену має інституціональне значення та знахо-диться на перехресті наукових підходів. Так в еко-номічних науках трансформація та трансформаційні процеси розглядається як якісна зміна економічної системи. В той час в соціологічних дослідженнях, які мають істотну теоретико-методологічну та прак-тичну значимість, дослідження соціальних змін від-носять до окремих проблем трансформаційних сус-пільств і є відправною крапкою різних наукових те-орії.

Трансформаційні процеси є невід’ємною час-тиною розвитку соціально-економічних систем. Роз-виток у свою чергу є необхідною умовою функціо-нування підприємства та забезпечення його системи економічної безпеки. Для розуміння природи транс-формаційних процесів в системі економічної безпе-


ки підприємства необхідно проаналізувати соціаль-но-економічні умови їх виникнення Дослідження природи та впливу трансформаційних процесів пот-ребує розуміння його інституціональних і фундаме-нтальних основ.

Трансформація – перетворення суспільної сис-теми різного масштабу, глибини, спрямованості, спричинені внутрішніми або зовнішніми факторами чи їх комбінацією. Такі процеси відбуваються на пе-вних етапах розвитку, так званих точках біфуркації, коли системи дуже чутливо реагують на будь-які впливи. Точки біфуркації відображають збуджений стан систем, що знаходяться немовби на перехресті, і навіть незначні зовнішні коливання можуть приз-вести до зміни подальших еволюційних шляхів, пе-реходів до інших атракторів. Еволюція не передба-чає понять доброго чи поганого, всі зміни оціню-ються через людське сприйняття, тобто проходять соціальну оцінку [1, с. 125].

Природа трансформаційного процесу полягає у тому, що він позначається на стани різних систем. Невід’ємне відношення до суспільства та соціально-економічної системи в цілому, надає йому ознак за-гальносистемності. Трансформація позначає зміну чого-небудь, перетворення системи різного масшта-бу, глибини, спрямованості, спричинені внутрішні-ми або зовнішніми факторами.

Враxовуючи, що трансформаційні процеси змі-нюють якісні і кількісні характеристики, вони за своєю глибиною та системністю змінюють саму ос-нову, природу суспільства. Однією з видатних робіт з цієї проблематики виявляють праці Т.І. Заславсь-кої. У монографії «Концепции постсоветской тран-сформации общества Т.И. Заславской и Н.В. Пани-ной» Т. Загороднюк [2] згідно теорії соціетальної трансформації Т.И. Заславської надає системні ознаки трансформаціям та пропонує вивчати їх рух одночасно по трьох осям. Першою складовою три-вимірного простору пострадянських трансформацій є ефективність функціонування соціальних та базо-вих інститутів. Головним критерієм якості інститу-ціональної системи в роботі вважається адаптаційна здатність, тобто здатність суспільства конструктив-но та своєчасно відповідати на глобальні виклики, на зміни геополітичних і економічних умов, вирішу-вати проблеми, пов’язані з природними та соціаль-ними катаклізмами. Другою віссю соціетального простору пропонується якість соціально-групової структури. Причому під соціально-груповою струк-турою відомі дослідники мають на увазі соціально-груповий аспект суспільного устрою, який включає інституціональний аспект. Зв’язок цих структур ви-ражається у тому, що соціально-групова структура визначається системою ролей і статусів, породженої інституційною моделлю суспільства. Третьою скла-дою соціетального простору трансформації пропо-нується рівень людського потенціалу. Науковець Т. Загороднюк [2] наводить визначення Т.І. Заславсь-

кої людського потенціалу: «…під людським потен-ціалом необхідно розуміти фактор життєдіяльності суспільства (країни, держави), інтегрально характе-ризуючи його людські ресурси як суб’єкта власного відтворення та розвитку» [2, с. 36-39].

Відомий науковець у сфері соціології П. Што-мка [3] у своїх працях розглядає саму природу сус-пільства, його еволюцію та модернізацію. Дослі-джуючи праці зазначеного науковця, можна сказати, що науковець розглядає еволюцію, модернізую та трансформаційний процес як майже взаємозалежні та тотожні поняття. У працях П. Штомки [3] розк-риваються різні фундаментальні проблеми соціаль-ної теорії та теоретичні підходи соціальних змін. На його думку всі людські суспільства постійно змі-нюються на всіх рівнях своєї внутрішньої структу-ри: на макрорівні (економіка, політика, культура), на мезорівні (спільноти, групи, організації) та на мак-рорівні (індивідуальні дії, взаємодія). Тобто, суспі-льство має багаторівневе направлення процесів. За висловом Е. Шилза [4, c.86]: «Суспільство – транс-тимчасовий феномен. Воно не утворюється буттям у даний час. Воно складається за допомогою часу».

Трансформаційні процеси в системі економіч-ної безпеки підприємства можуть відбуватись, під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних чинни-ків. Суб’єктивним чинником є свідомий вольовий вплив людей, направлений на її зміну, що означає реформування системи. Однак трансформація може бути наслідком поступових (еволюційних) процесів, що виявляються в кількісних, і, відповідно, якісних змінах системи [5, с. 19]. Необхідно зазначити, що дослідженню суб’єктивних чинників в системі еко-номічної безпеки потрібно приділяти багато уваги. Прийняття неякісних рішень, складний процес при-йняття рішень на підприємстві, низький рівень ком-петентності або вплив зовнішніх факторів може призвести до негативних наслідків.

За висловом О.О. Долженкова [6], трансформа-ція є однією із форм соціальних процесів. Він вва-жає, що трансформація може бути спрямованою або неспрямованою; екзогенною або ендогенною; спон-танною або спланованою [6, с.44]. Науковець ствер-джує, що виходячи з досвіду трансформаційних процесів останнього історичного періоду їх змістом є процес модернізації, тобто переведення «тради-ційного» суспільства у «сучасне». При цьому, вихо-дячи саме із сучасного розуміння модернізації не як лінійного, однозначно позитивного, заснованого на ідеї прогресу явища, а як процесу, який постійно су-проводжують конфліктні і кризові явища. Відповід-но аналізується соціальна трансформація у розрізі структурних елементів соціальної системи. Так О.О. Долженков [6] розглядає трансформацію в економі-чній, культурній, політичній сферах. Що стосується економічної сфери, то на думку науковця трансфор-мація при всіх конкретних історичних, географічних і т. п. контекстних особливостях має ряд спільних


рис. Загалом їх можна звести до появи та розвитку товарного виробництва й вільного ринку або при-наймні окремих ознак названих феноменів. Насам-перед формується вільний ринок споживчих товарів; згодом, з подальшим наростанням трансформацій-них процесів, формуються ринок робочої сили, фон-довий ринок і так далі, аж до появи «віртуальних» ринків – ф'ючерсного і т. ін. [6, с.46-47].

Трансформаційні процеси виникають і здійс-нюються спільнотами людей, що свідомо коорди-нують свою діяльність для досягнення певних цілей. Кожне таке співтовариство індивідуумів у менедж-менті прийнято називати організацією. Ту організа-цію, для якої характерний (або в якій відбувається) трансформаційний процес, називатимемо організа-цією, що трансформується. Організація, що транс-формується - це різновид організації, що досягає ме-ти свого функціонування за допомогою трансфор-мацій [7].

Так В.Д. Ураков [7] виділяє чотири фундамен-тальних принципи, які лежать в основі трансформа-ційних процесів, що проходять у організації та соці-умі під впливом феномена менеджменту. Ці процеси спрямовані на формування сталої і цілісної органі-зації, яка гармонійно інтегрована в соціум і є каталі-затором соціальної інновації. Вищезазначені прин-ципи він формулює у такий спосіб:

1) трансформація стратегії конкуренції в стра-тегічне оновлення компанії за допомогою природ-них трансформаційних потоків (процесів);

2) трансформація процесу організаційного роз-витку в культурні динамічні процеси (cultural dynamics) за допомогою міжкультурної взаємодії;

3) трансформація процесів НДДКР (R & D) у процеси соціальної інновації за допомогою міждис-циплінарних взаємодій;

4) трансформація функцій менеджменту з ме-тою формування «цілісної організації» [7].

Ці чотири принципи на думку науковця [7] по суті є елементами, які відсутні в деконтекстуалізо-ваних, монокультурних, монофункціональних і мо-нодисциплінарних, тобто в економічно орієнтова-них, концепціях менеджменту та лідерства.

У цьому контексті слід відзначити, що для уни-кнення неправильних висновків важливе значення має дослідження ступеня масштабності трансфор-маційного процесу, який відбувається в економічних системах. Еволюція економічних систем може від-буватись за рахунок поєднання кількох типів транс-формацій: функціональних (внутрішньосистемних), системних і міжсистемних [8, с 21].

Для розуміння природи трансформаційних процесів необхідно проаналізувати його різновиди, відомі класифікації та основні предмети досліджен-ня. В роботі [8] виділено шість теоретичних розро-бок, де трансформаційний стан є основним предме-том дослідження.

Рис. Теорія трансформаційних станів [8]

Але зазначена класифікація відтворює стани

соціально-економічних систем. Причому трансфор-маційні процеси на мікрорівні майже завжди отото-жнюються із такими процесами як реорганізація, реструктуризація, інтеграція та інші.

В роботі [9] запропоновано чотири типи транс-формаційних процесів: галузево-компонентну; фун-кціональну; територіальну; організаційно-управлінську. До першого типу відноситься переорі-єнтація підприємств з традиційних видів діяльності до інноваційних видів. До функціонального типу трансформації відноситься в першу чергу зміна тех-нологій, матеріально-технічної бази підприємства, зміна спеціалізації, тощо. Третій вид територіальної трансформації пов’язаний з місцезнаходженням під-приємства, деконцентрації виробництва винесення та будівництво нових підприємств які небезпечні для навколишнього середовища та населених пунк-тів. Організаційно-управлінська трансформація в першу чергу пов’язана зі зміною організаційних структур перерозподілом функцій управління між різного роду підприємницькими структурами і та ін.

В роботі [10] трансформаційні процеси типізу-ють наступним чином:

1. За економічним змістом: перехід від ринко-вих механізмів до внутрішньогосподарських і на-впаки (інтеграція, дезінтеграція); переформування прав власності управління (реорганізація); перефор-мування, перегрупування ресурсів (реструктуриза-ція); переформування, перегрупування процесів (ре-інжиринг).

2. За спрямованістю: трансформації, спрямова-ні на досягнення фінансових цілей.; трансформації, спрямовані на досягнення не фінансових цілей.

3. За основним завданням: трансформації, пов’язані із забезпеченням повного чи ефективного використання наявних можливостей; трансформації, пов’язані із нарощуванням можливостей; трансфор-мації, пов’язані із створенням якісно нових можли-востей.

4. За причинами: трансформації, викликані внутрішніми чинниками; трансформації, в кликані зовнішніми чинниками.

5. За масштабом: в межах країни; в межах регі-ону; в межах галузі; в межах підприємства.

Теорія перехідної економіки

Теорія капіталістичних трансформацій

Теорія економічних трансформацій

Теорія патоекономіки

Теорія циклу

Теорія криз і катастроф ТЕОРІЯ

ТРА

НСФОРМ

АЦІЙНИХ

СТАНІВ


6. За охопленням елементів: одноелементні; функціональні внутрішньо елементні; системні; глобальні.

7. За характером: еволюційні; революційні. 8. За часовим інтервалом: стратегічні; ситуа-

ційні [10, с. 58-59]. У своїх дослідженнях С.А. Єрохін [11] пропо-

нує структуризацію трансформаційного процесу за найсуттєвішими суспільними ознаками: виробницт-во і відтворення, технологічна та інституційна стру-ктура, цивілізація та глобалізм. Причому могутніми важелями зрушень в трансформаційному процесі на його думку виступають ендогенні (внутрішні) та ек-зогенні (зовнішні) чинники. У такому визначенні науковець розглядає трансформаційний процес як самоорганізуючу систему, представленою сучасною науковою парадигмою – синергетикою [11, c. 5]

Трансформацій процес в науковій літературі [13] включає певні стадії. Так В.А.Ребкала та Л.Є.Шкляра [12] виділяють стадію, що має переоці-нку існуючого стану суспільства та змісту й масш-табів кризи, що, як правило, має системний харак-тер. Наступною стадією трансформаційного процесу науковці пропонують неупереджену об’єктивну ха-рактеристику реального стану речей, його джерел та причин виникнення, можливостей і шляхів виходу з кризової ситуації, тобто соціальну діагностику. По-дальшою стадією вважається демонтаж віджилої си-стеми, ліквідацію її явних невідповідностей досяг-нутому рівню суспільного розвитку та його тенден-ціям. І останню стадію, яку пропонують науковці є пошук якісно нових стратегій розвитку, елементами яких є: політична, економічна та соціальна (інколи й національна) ідентичність суспільства.

На думку О.В. Корнуха [13] трансформація є економічною категорією, яка пов’язана з економіч-ною сферою, притаманною різним рівням господа-рювання, відображає складний процес, що здійсню-ється одночасно в просторі і часі. Науковець вважає, що економічна трансформація відбувається під впливом об’єктивних та суб’єктивних чинників і ключовою ознакою якого є сукупність змін, які в кі-нцевому підсумку призводять до нового економіч-ного стану, нових економічних результатів та пос-тановки нових економічних цілей та завдань [13, с.190 ].

Дане визначення економічної трансформації за своєю сутністю співпадає із визначенням економіч-ної безпеки підприємства. Так Г.В. Козаченко, В.П. Пономарьова, О.М. Ляшенко [14] пропонують ви-значати економічну систему як міру гармонізації в часі й просторі економічних інтересів підприємства з інтересами пов’язаних з ним суб’єктів навколиш-нього середовища, які діють поза межами підприєм-ства.

Отже, діяльність підприємства та його система економічної безпеки знаходиться під впливом тран-сформаційних процесів.

Висновки. Трансформаційний процес являє собою складний об’єкт, який потребує багатогран-ного розгляду. Трансформаційний процес в системі економічної безпеки підприємства необхідно розг-лядати як суб’єктивний, об’єктивний процес, що ві-дбувається в просторі та часу [2, с. 190]. Слід зазна-чити, що при дослідженні зазначеного питання не-обхідно визначати параметри процесу як по підпри-ємству в цілому, так і по його окремим складовим.

Таким чином, контекстуальна основа генезису та протікання трансформаційних процесів в системі економічної безпеки підприємства потребує пода-льших досліджень. Визначення місця трансформа-ційного процесу в системі економічної безпеки під-приємства дозволить підприємству розробити меха-нізм протидії внутрішнім і зовнішнім загрозам, ана-лізувати складні соціально-економічні умови для вирішення стратегічних завдань підприємства

Л і т е р а т у р а 1. Поченчук, Г. М. Закономірності трансформаційних

процесів національної економіки [Текст] / Галина Ми-хайлівна Поченчук // Економічний аналіз : зб. наук. праць / Тернопільський національний економічний університет; редкол. : В. А. Дерій (голов. ред. ) та ін. – Тернопіль : Видавничо-поліграфічний центр Терно-пільського національного економічного університету “Економічна думка”, 2014. – Том 16. – № 1. – С. 123-129.

2. Загороднюк Т. Концепции постсоветской трансформа-ции общества Т.И. Заславской и Н.В. Паниной : Мон. – К.: Институт социологии НАН Украины, 2013. – 164 с.

3. Штомка П. Социология социальных изменений / Пер. с англ. под ред. В.А. Ядова. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 416 с.

4. Shils, Edward 1981 Tradition, Chicago: University of Chi-cago Press

5. Кирилюк Є. М. Понятійний апарат досліджень транс-формації економічних систем / Є. М. Кирилюк // Еко-номіка та підприємництво: зб. наук. праць молодих учених та аспірантів / М-во освіти і науки України, ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана" ; відп. ред. С. І. Дем’яненко. – 2011. – Вип. 26. – С.14–25.

6. Долженков О. О. Політична та соціальна трансформа-ція: взаємозв’язок та особливості / О. О. Долженков // Актуальні проблеми політики. - 2013. - Вип. 49. - С. 40-50.

7. Ураков Д. В. Трансформаційний менеджмент як засіб перетворення соціуму / Д. В. Ураков // Простір і час сучасної науки (25-27.04.2014 р.) -Режим доступу: htt-p://int-konf.org/konf042014/778-urakov-d-v-transformacyniy-menedzhment-yak-zasb-peretvorennya-socumu.html.

8. Савушкін Д. І. Особливості та закономірності транс-формаційної економіки в ринковому середовищі / Са-вушкін Д. І. // Вісник Бердянського університету мене-джменту і бізнесу. — 2014. — №2(26). — С.49-54.

9. Гаєвська Л. М., Гацька Л. П., Горленко І. О., Лазебник Л. Л., Ляшенко Г. П. Трансформаційні процеси і регу-ляторна політика в економіці України / Державна по-даткова адміністрація України; Національна академія


держ. податкової служби України / Л.Л. Тарангул (заг.ред.). — Ірпінь : Національна академія ДПС Укра-їни, 2004. — 222с.

10. Сосницька Я. С. Трансформаційні процеси у сільсько-му господарстві, як об’єкт дослідження суспільно-географічними науками / Я. С. Сосницька // Науковий огляд. – 2015. – № 3 (13). – С. 54–60

11. Єрохін С. А. Трансформаційний процес та його струк-туризація / С. А. Єрохін // Актуальні проблеми еконо-міки. — 2005. — № 2 (44). — С. 4—12.

12. Ребкало В.А., Шкляр Л.Є. Політичні інститути у про-цесі реформування системи влади: Навч.-метод. посіб. - К.: Міленіум, 2003. - С. 46-62.

13. Корнух О.В. «Економічна трансформація» як ключове поняття сучасного громадського розвитку / О.В. Кор-нух, А.М. Турило // Науковий вісник Херсонського державного університету. 2014. — № 6, частина 3. — С. 189-191.

14. Козаченко А.В. Экономическая безопасность предпри-ятия: сущность и механизм обеспечения [Текст] / Ко-заченко А.В., Пономарев В.П., Ляшенко А.Н. – К.: Из-дательство «Либра», 2003. – 280 с.

R e f e r e n c e s

1. Pochenchuk H. Common factors of transformation processes of the national economy [Text] / Halyna Poc-henchuk // Economic analysis: Ternopil National Eco-nomic University. - Ternopil: Publishing and printing cen-ter of Ternopil National Economic University, "Economic Thought", 2014. – Vol. 16. - № 1. - P. 123-129.

2. Zagorodniuk T. Concept of post-Soviet transformation of the society by .Zaslavskia T. and Panina N.: Monograph. - K .: Institute of Sociology of NAS of Ukraine, 2013. - 164 p.

3. Shtomka P. Sociology of social changes/Transl. from English. ed. V. Yadova. - Moscow: Aspekt Press, 1996. - 416 p.

4. Shils, Edward 1981 Tradition, Chicago: University of Chicago Press.

5. Kyryliuk Ye. Conceptual structure of the research of economic sysrems’ transformation / Ye. Kyryliuk // Eco-nomics and Business. - 2011. - Vol. 26. - P.14-25.

6. O. Political and social transformation, interconnection and features / A. Dolzhenkov // Actual problems of policy. - 2013 - Vol. 49. - P. 40-50.

7. Urakov D. Transform management as a means to transform society / D. Urakov // Space and time of modern science (25-27.04.2014). – Available at: http://int-konf.org/konf042014/778-urakov-d-v-transformacyniy-menedzhment-yak-zasb-peretvorennya-socumu.html.

8. Savushkin D. Features and patterns of transformation economy in the market environment / Savushkin D. // Vis-nyk of Berdyansk University of Management and Bus-iness. - 2014. - №2 (26). - P. 49-54.

9. Gaievska L., Gatska L., Gorlenko I., Lazebnyk L. Liashenko G. Transformation processes and regulatory policy in the economy of Ukraine / State Tax Adm-inistration of Ukraine; National Academy of State Tax

Service of Ukraine / L. Tarangul. - Irpin, National Aca-demy of STS of Ukraine, 2004. - 222 p.

10. Sosnytska Ya. Transformation processes in agriculture as an object of study of social and geographical sciences / Y. Sosnytska // Scientific Review. - 2015. - № 3 (13). - P. 54-60

11. Yerokhin S. Transformation process and its structuring / S. Yerokhin // Actual problems of economy. - 2005. - № 2 (44). - P. 4-12.

12. Rebkalo V. Shkliar L. Political institutions in the process of reforming the system of governance: Study guide. - Kyiv: Milenium, 2003. - P. 46-62.

13. Kornuh A. "Economic transformation" as a key concept of modern public development / O. Kornuh, A. Turylo // Sci-entific bulletin of Kherson State University. 2014. – no. 6, Part 3. - P. 189-191.

14. Kozachenko A. Economic safety of the enterprise: the nature and facilitating mechanism [Text] / A. Kozachenko, V. Ponomarev, Liashenko A. - Kyiv: "Libra", 2003. - 280 p.

Ивченко Е.А. Природа трансформационного про-

цесса как социально-экономического феномена и его влияние на систему экономической безопасности предприятия

В статье исследуется природа трансформационно-го процесса как социально-экономического феномена. Проанализированы подходы и классификации трансфор-мационного процесса. Определено влияние трансформа-ционного процесса на систему экономической безопасно-сти

Ключевые слова: трансформация, трансформаци-онный процесс, социальный процесс, социально-экономическая система, экономическая безопасность, си-стема экономической безопасности.

Ivchenko Ye. The nature of the transformation pro-

cess as a social and economic phenomenon and its impact on the economic security system of the enterprise.

The nature of the transformation process as a social and economic phenomenon has been studied. Approaches and classification of the transformation process have been ana-lysed. The impact of the transformation process on the eco-nomic security system has been identified.

Keywords: transformation, transformation process, so-cial process, social and economic system, economic security, economic security system.

Івченко Є. А. – заступник директора Інституту економіки та управління СНУ ім. В. Даля, доцент кафедри менедж-менту і маркетингу, к.е.н., доц. Рецензент: д.е.н., проф. Заблодська І.В.



УДК 338.931 ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОЛЕ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ

Клюс Ю. І.

INFORMATION FIELD OF CORPORATE GOVERNANCE INNOVATION

Klus Y.

Розглянуто проблеми інформаційного забезпечення кор-поративного управління; доведено роль інформаційних технологій в успішному управлінні інноваціями, дослідже-но типи технологій, що забезпечують функціональні рі-шення в галузі управління інноваціями; розроблено корпо-ративний портал як засіб управління інноваціями та де-тально досліджено усі його складники; виявлено типи ін-формаційних систем зовнішніх опитувань; виділено групи інструментів, що використовуються для організації по-шуку в інформаційно-пошукових системах. Ключові слова: інформаційне поле, корпорація, інновації, модуль, управління

Вступ. Актуальність поставленої проблеми пі-

дтверджується тим фактом, що українська економі-чна теорія не має поки розробленої методики ство-рення комплексної системи інформації, що задово-льняє сучасним вимогам і дозволяє проводити оцін-ку управління інноваційною діяльністю підприємст-ва в цілому. На стику проблеми корпоративного управління (розвиток корпоративних відносин, що визначають необхідність комплексної оцінки підп-риємства) і проблеми інформаційного забезпечення корпоративного управління (побудова системи ін-формації) була визначена проблема інформаційного забезпечення корпоративного управління.

У багатьох вчених, а саме: В. Горніка, О. Дація, В. Селіванова, Н. Тулєнкова, А. Шадріна та інших вітчизняних і зарубіжних дослідників. проблема правління інноваційними процесами стала однією з пріоритетних. В їхніх працях систематизовано дос-від управління інноваційними процесами, виділено цільовий аспект такого управління. Проте і на сьо-годнішній день питання застосування інформацій-них технологій в корпоративному управлінні інно-ваційною діяльністю підприємства залишається об’єктом дискусій.

Тому метою даної статті є висвітлення необ-хідності дослідження інформаційного поля корпора-тивного управління інноваціями підприємств та їх застосування в умовах кризового стану.

Поставлено завдання обґрунтувати необхід-ність застосування інформаційних технологій в кор-поративному управлінні інноваціями.

Матеріали і результати досліджень. Розвиток корпоративних форм Україні – один з перспектив-них напрямів реформування економіки. Вступаючи на світовий ринок Україна, стикається з тенденцією глобалізації економіки. Статистика об'єднань в про-мислово-розвинених країнах очевидно вказує на ак-туальність таких форм в сучасному періоді.

Інформаційні технології відіграють важливу роль в успішному управлінні інноваціями. Їх реалі-зація, як правило, здійснюється у вигляді мережевих багатофункціональних інформаційних систем, що складаються з настроюваних модулів, в яких вико-ристовуються різні підходи до зберігання даних, ме-режевого спілкування і методам передачі інформа-ційних ресурсів.

Активність корпоративних структур у створен-ні нових інновацій та ефективних комунікацій для їх трансферу стає чинником економічного розвитку та конкурентоспроможності промислових підприємств. Вартість сучасних продуктів визначається не тільки витратами на матеріальне виробництво, але і на нау-ково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, а також витратами на технологічну підготовку до вла-сне виробництва, що в свою чергу може бути інно-ваційною складовою. Використання інновацій до-зволяє підвищити не тільки ефективність окремих складових корпоративної структури, а й при приді-ленні належної уваги інтеграційним процесам – всієї корпоративної системи управління інноваціями.

При розробці інструментів інформаційного управління інноваціями організації необхідно вихо-дити з можливості використання та трансформуван-ня інформаційних технологій для управління знан-нями та інноваціями [3].

Можна виділити чотири типи технологій, що забезпечують функціональні рішення в галузі управління інноваціями:

семантичні технології; технології спільної роботи;


технології візуалізації; технології масштабування. Семантичні технології - це інструменти сумі-

щення термінології користувачів з термінологією інформаційної системи, а також організація їх взає-мозв'язку. У даному випадку семантична функціо-нальність використовує такі технології, як вилучен-ня даних, категоризація, кластеризація, вилучення даних лінгвістичного аналізу та побудова семантич-них мереж, що забезпечують належний рівень реле-вантності між запитами користувачів і одержуваною інформацією. Дані технології можуть бути реалізо-вані як простими способами, наприклад, за допомо-гою вибірки тільки тих документів (інформаційних ресурсів), які містять певний термін, так і більш складними, як наприклад, використання семантич-ного аналізу для трансформації запиту користувача і алгоритму TF-IDF для обмеження результуючої ви-бірки, що дозволяє досягти більш високого рівня точності результатів [5].

Технології спільної роботи дозволяють співро-бітникам організації здійснювати спільну діяльність, спрямовану на відбір інновацій та організацію ко-мунікації з носіями інновацій або експертами. У да-ну категорію можна віднести засоби об'єднання ко-ристувачів в активні робочі групи, співтовариства (такі засоби часто називають Groupware), засоби ідентифікації експертів, організації фільтрації, вибі-рки на основі результатів спільної роботи. Техноло-гії можуть бути як внутрішніми, тобто забезпечува-ти доступ до даних та інформації власних інновацій, так і зовнішніми, тобто забезпечують доступ до ко-рпоративних інновацій зовнішнім контрагентам (мережі, спільноти, експерти, носії).

Технології візуалізації несуть в собі функціо-нальність забезпечення навігації і способи швидкого вилучення інформації в середовищі управління ін-новаціями. Дані технології використовуються для підтримки аналізу вмісту інновацій. Прикладом та-кої технології навігації видається застосування карт інновацій для незалежної від знаходження і першо-джерела орієнтації в інформаційних ресурсах.

Технології масштабування призначені для ви-рішення питань, пов'язаних з гетерогенністю, з точ-ки зору різноманітності, типів зберігання і надання інформації для забезпечення їх доступності корис-тувачам. Як приклади таких типів зберігання можна навести: реляційні бази даних, документарні баз да-них, об'єктні бази даних, звукові і відеоінформаційні ресурси. Слід звернути увагу на те, що співробітни-ки, як користувачі таких технологій, не повинні за-мислюватися про фізичне розташування даних, які можуть розташовуватися як у межах організації (або її частини), так і в зовнішньому світі на «віддале-них» джерелах [1].

Як інструмент управління інноваціями пред-ставляється корпоративна мережева гетерогенна ін-формаційна система, основу якої складають модулі трансферного, алгоритмічного, креативного управ-ління інноваціями, об'єднані єдиним корпоративним

порталом в єдине інформаційно-комунікаційне ін-формаційне середовище. Модулі корпоративної ін-формаційної системи управління інноваціями реалі-зують певний тип управління інноваціями та забез-печують її функціонування.

Модуль трансферного управління інноваціями забезпечує функціонування соціальної мережі ком-панії, системи блогів співробітників та їх персона-льних сайтів, а також єдину wiki-систему.

Соціальна мережа організації дозволяє значним чином підвищити ефективність командної роботи. Кожен співробітник є користувачем соціальної ме-режі і має свій персональний простір. Внутрішньо-корпоративні спільноти формуються як робочі гру-пи, що визначають зміст соціальної мережі і, відпо-відно, її якість. Таке об'єднання необхідно для тран-сферного управління інноваціями, у зв'язку з тим що в робочих групах відбуваються колективні тематич-ні обговорення, диспути, результати яких обов'язко-вим чином записуються.

У соціальній мережі організації має бути при-сутня своя система класифікації, на основі якої опи-суються створювані в ній спільноти. Таким чином, відбувається формування груп співробітників для роботи над певними проектами. Обов'язковою є на-явність механізмів аутентифікації і авторизації, не-зважаючи на внутрішню публічність соціальної ме-режі організації.

Блоги співробітників, як і соціальна мережа, покращують комунікацію як між співробітниками організації, так і між бізнес-партнерами і співробіт-никами організації в цілому.

Система блогів дозволяє об'єднувати дані про інновації багатьох людей в тих чи інших сферах дія-льності організації, отримуючи на виході якісну і опрацьовану інформацію. У блозі можна відповідати на робочі питання і обговорювати їх.

Відмінність персонального сайту і блогу поля-гає в тому, що інформація в блозі представляється у вигляді набору записів і пов'язаних з ними обгово-рень в хронологічному порядку, а персональний сайт дозволяє структурувати інноваційні знання в довільній формі і фіксувати їх [2].

Система wiki призначена для спільного ство-рення контенту, забезпечуючи спільне редагування матеріалу або деякого інформаційного ресурсу. При цьому wiki-система обов'язковим чином реєструє всі зміни, що дозволяє переглянути старі версії, забез-печує можливість створення нових сторінок. У да-ному контексті система wiki може розглядатися в якості засобу для зберігання, оновлення та викорис-тання матеріалів. Технологія дозволяє не тільки створювати нові сторінки, встановлювати посилання між сторінками, а й автоматично розставляти по те-ксту документа гіпертекстові посилання на терміни або ключові слова, навіть в тому випадку, коли опис терміна ще не внесений в дану систему.

Модуль алгоритмічного управління надає мож-ливості використання таких систем, як інформацій-


но-пошукові, інформаційні системи організації опи-тувань, інформаційні системи виявлення знань.

Інформаційно-пошукові системи забезпечують пошук і фільтрацію необхідних інновацій у спеціа-льній базі, в мережі Інтернет з описами джерел ін-формації на основі інформаційно-пошукової мови і відповідних правил пошуку. Інформаційно-пошукові системи повинні здійснювати пошук реле-вантної інформації, тобто відповідної інформацій-ним потребам користувача.

Можна розділити всі пошукові системи на ло-кальні, що здійснюють пошук в межах окремого ін-формаційного ресурси, сервера і глобальні інформа-ційно-пошукові системи, які дозволяють здійснюва-ти пошук по всьому інформаційному простору ме-режі Інтернет.

Інструменти, використовувані для організації пошуку в інформаційно-пошукових системах можна розбити на наступні групи:

пошукові машини, індексуючі переважну біль-шість veb-сторінок Інтернету. Їх головною перева-гою є те, що вони дозволяють знайти велику кіль-кість інформації. Однак це призводить до того, що виникає необхідність опрацювання значного обсягу інформації, що вимагає великої кількості часу. Більш того, істотний обсяг витягнутої інформації може виявитися не відповідним цілям управління інноваціями;

мета-засоби пошуку за рахунок використання термінів і наборів ключових слів дозволяють удо-сконалити виконання пошукового процесу шляхом передачі спеціальних аргументів декількох пошуко-вих систем, однак такі кошти не дозволяють вико-ристовувати функціонал мов запитів кожної із за-стосовуваних пошукових систем;

спеціалізовані програми, або «роботи», в авто-матичному режимі переглядають сторінки мережі Інтернет і виявляють на них потрібну інформацію;

каталоги, які, за аналогією з пошуковими ма-шинами, здійснюють пошук необхідної інформації, але на основі впорядкованої ієрархічної структури інформаційних ресурсів, внесених користувачами. У даному випадку обсяг корисної інформації є ранжи-руваним і обмеженим завдяки організації ієрархіч-ної структури, так, наприклад, пошук інновацій у сфері будівництва може бути обмежений тільки ін-формаційними ресурсами, що відносяться до елеме-нтів каталогу, пов'язаним з будівництвом.

Інформаційні системи організації опитувань є досить зрозумілими, проте необхідно їх класифіку-вати залежно від опитувальної аудиторії. Їх можна розглядати як інформаційні системи внутрішнього опитування (працівників) та інформаційні системи зовнішнього опитування (бізнес-партнерів, предста-вників різних спільнот, експертів, співробітників інших організацій).

Інформаційні системи проведення внутрішніх опитувань надають керівнику повну інформацію про попередні і поточні результати атестації співробіт-ників та опитувань, про відповіді на значущі з точки

зору пошуку інновацій питання, мають засоби візуа-лізації результатів, причому як самих опитувань, так і атестації.

Інформаційні системи зовнішніх опитувань можуть бути двох типів: інтернет-системи та термі-нальні системи.

Ефективність опитувань в Інтернеті поясню-ється тим, що він максимально «зближує» анкетова-них і інтерв'юера. Завдяки Інтернету знижується час, що витрачається на проходження анкети «інтерв'ю-ер - анкетовані - анкета - введення інформації в базу даних - аналіз анкети - представлення результатів».

Одним з найскладніших питань при організації опитування в мережі Інтернет є питання визначення вибірки, тобто вибір аудиторії контакту, на якій бу-де дослідження [8].

Існують різні способи організації опитування: розміщення анкети на сайтах, відвідуваних контакт-ної аудиторією, за допомогою електронної розсилки, в блогах, соціальних мережах, надання доступу до опитувальників на інтернет-сайті організації, за до-помогою пропозицій заповнити анкету в конферен-ціях, участь у телеконференціях, причому в телеко-нференції разом з ключовими питаннями можна по-містити посилання на повну анкету, розташовану на інтернет-сайті організації.

Термінал для збору даних про думки спожива-чів або для організації опитувань складається з сто-рінки пред'явлення питань і кнопки для відповіді на поставлені питання. Простота термінальної конс-трукції дозволяє споживачеві інтуїтивно зрозуміти спосіб взаємодії з терміналом і акцентуватися на се-нсі питання, а не на те, яким чином він може на це питання відповісти. Термінал є зовнішнім пристро-єм введення-виведення для комп'ютера, які забезпе-чує автоматичний збір статистики відповідей на пи-тання анкети.

Модуль креативного управління містить засоби організації спільної роботи співробітників, експерт-ні системи, системи підтримки прийняття рішень. Засоби спільної роботи забезпечують практично всі форми переходу знань з неявних в явні (зафіксовані в інформаційних системах). З їх допомогою органі-зуються віртуальні простори для взаємодії робочих груп користувачів і проектних команд. У рамках спільної роботи користувачів застосовуються, як правило, такі засоби, як: робота групи користувачів з електронною поштою, організація зустрічей на ос-нові спільного календаря, ведення списку завдань робочої групи, відправка миттєвих повідомлень, управління особистим профілем, зберігання і управ-ління документів в різних форматах, включаючи фотографії, організація робочих груп, організація спільного доступу, формування віртуального прос-тору робочої групи.

Системи підтримки прийняття рішень (СППР) дозволяють особам, які приймають рішення, скорис-татися даними і знаннями об'єктивного і суб'єктив-ного характеру для вирішення слабо формалізова-них проблем. Обов'язковою умовою для викорис-


тання СППР є наявність трьох первинних модулів: модуля управління, модуля управління даними для збору та ручної обробки даних і модуля управління діалогом для полегшення роботи користувачів до СППР.

Взаємодія користувачів з СППР відбувається за допомогою інтерфейсу користувача, в якому виби-рається приватна модель і набір даних, які потрібно використовувати, а потім СППР представляє резуль-тати користувачеві через той же самий користуваль-ницький інтерфейс. Моделі управління даними ді-ють в основному непомітно і варіюються від простої моделі до складної, комплексної моделі планування, заснованої на математичному програмуванні.

Експертні системи (ЕС) в організації з точки зору управління інноваціями орієнтовані на вияв-лення досвіду або вже створеного несуперечливого результату висококваліфікованих фахівців у чітко обмеженій предметній області, з можливістю пояс-нення ходу і результату вже існуючого рішення зро-зумілим для користувача способом і поповненням бази знань, нарощуванням системи.

Експертні системи (ЕС) в організації з точки зору управління інноваціями орієнтовані на тиражу-вання досвіду висококваліфікованих фахівців в об-ластях, де якість прийняття рішень традиційно за-лежить від рівня експертизи [7].

Характерними рисами експертної системи є: чітка обмеженість предметної області; здатність приймати рішення в умовах невизна-

ченості; здатність пояснювати хід і результат рішення

зрозумілим для користувача способом; чіткий поділ декларативних і процедурних

знань (фактів і механізмів виводу); здатність поповнювати базу знань, можливість

нарощування системи; видача результату у вигляді конкретних реко-

мендацій для дій в ситуації, що склалася, не поступ-ливих рішенням кращих фахівців;

орієнтація на вирішення неформалізованих за-дач (спосіб формалізації поки не відомий);

побудова алгоритму рішення самої експертною системою, а не опис його заздалегідь;

відсутність гарантії знаходження оптимального рішення з можливістю вчитися на помилках.

Крім описаних модулів, корпоративна система управління інноваціями включає в себе базу знань для акумуляції знань і корпоративний портал як то-чку персоніфікованого доступу до модулів корпора-тивної інформаційної системи.

Висновки. В сучасних умовах, коли багатьом корпораціям доводиться балансувати на грані рен-табельності, в умовах загострення ринкової конку-ренції втрати підприємств від неефективного управ-ління стають особливо болючими, а найчастіше, не-поправними. Сьогодні дозволити подібні проблеми управління можна, лише спираючись на інформа-ційної управлінської системи з застосуванням су-часних інформаційних технологій. Є і залишаються

проблеми, з якими зустрічаються управлінські кадри у процесі управління нововведеннями. Подальше вивчення цієї проблематики може бути перспектив-ним напрямом досліджень.

Л і т е р а т у р а 1. Кокорин Д. И. Инновационная деятельность / И. Д.

Кокорин. – М.: Экзамен, 2011. – 576 с. 2. Иноземцев В.Л. За пределами экономического общес-

тва: Постиндустриальные теории и постэкономичес-кие тенденции в современном мире / В. Л. Иноземцев. – М.: Наука, 2008 – 475 с.

3. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие / Под ред. Л.Н. Оголевой. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 238 с.

4. Туленков Н. В. Особенности государственного управ-ления в переходном обществе / Н. В. Туленков // Еко-номіка та держава. – 2005. – № 2. – С. 12–14.

5. Шадрин А. Е. Направления и параметры российской административной реформы / А. Е. Щадрин // ПОЛИС. – 2003. – № 4. – С. 59–70.

6. Селіванов В. Людський вимір політики трансформації державного управління в Україні / В. Селиванов // Право України. – 2011. – № 10. – С. 4–10.

7. Горник В. Концепція та система управління іннова-ційним розвитком промисловості України / В. Горник // Вісник НАДУ. – 2012. – № 4. – С. 168–174.

8. Дацій О. Формування моделі інноваційно активних пі-дприємств / О. Дацій // Вісник НАДУ. – 2012. – № 4. – С. 174–179.

R e f e r e n c e s 1. Kokorin D. I. Innovatsionnaya deyatelnost / I. D. Kokorin.

– M.: Ekzamen, 2011. – 576 s. 2. Inozemtsev V.L. Za predelami ekonomicheskogo

obschestva: Postindustrialnyie teorii i postekonomicheskie tendentsii v sovremennom mire / V. L. Inozemtsev. – M.: Nauka, 2008 – 475 s.

3. Innovatsionnyiy menedzhment: Ucheb. posobie / Pod red. L.N. Ogolevoy. – M.: INFRA-M, 2003. – 238 s.

4. Tulenkov N. V. Osobennosti gosudarstvennogo upravleniya v perehodnom obschestve / N. V. Tulenkov // EkonomIka ta derzhava. – 2005. – № 2. – S. 12–14.

5. Shadrin A. E. Napravleniya i parametryi rossiyskoy administrativnoy reformyi / A. E. Schadrin // POLIS. – 2003. – № 4. – S. 59–70.

6. SelIvanov V. Lyudskiy vimIr polItiki transformatsIYi derzhavnogo upravlInnya v UkraYinI / V. Selivanov // Pravo UkraYini. – 2011. – № 10. – S. 4–10.

7. Gornik V. KontseptsIya ta sistema upravlInnya InnovatsIynim rozvitkom promislovostI UkraYini / V. Gornik // VIsnik NADU. – 2012. – № 4. – S. 168–174.

8. DatsIy O. Formuvannya modelI InnovatsIyno aktivnih pIdpriеmstv / O. DatsIy // VIsnik NADU. – 2012. – # 4. – S. 174–179. Клюс Ю. И. Информационное поле в корпоратив-

ном управлении инновациями В статье рассмотрены проблемы информационного

обеспечения корпоративного управления; доказана роль информационных технологий в успешном управлении ин-новациями, исследованы типы технологий, обеспечиваю-щих функциональные решения в области управления инно-вациями; разработан корпоративный портал как средст-во управления инновациями и подробно исследованы его


составляющие; выявлены типы информационных систем внешних опросов; выделены группы инструментов, испо-льзуемых для организации поиска в информационно-поисковых системах.

Ключевые слова: информационное поле, корпорация, инновации, модуль, управление

Klus Y. Information field of corporate governance

innovation The problems of information support of corporate

governance; proved the role of information technology in the successful management of innovation, researched the types of technologies that provide functional solutions in the field of innovation; A corporate portal as a means of managing

innovation and thoroughly investigated all of its components; identified the types of information systems External surveys; selected group of tools used to organize search information and search engines.

Keywords: information field, corporation, innovation, module management

Клюс Ю. І. – в.о. завідувача кафедри обліку і оподатку-вання СНУ ім. В. Даля, к.е.н. Рецензент: д.е.н., проф. Чернявська Є.І.



УДК 338.486:001.76(045)

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ В ДІЯЛЬНОСТІ ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ

Мазуркевич І.О., Дзюба Т.А.

THE INNOVATIVE APPROACHES IN ACTIVITIES OF TOURISM

Mazurkevych I.O., Dzyuba T.A.

Стаття присвячена особливостям застосування інно-ваційних підходів в діяльності підприємств туристичної галузі. Вивчено та узагальнено підходи до визначення ін-новаційного продукту, мотивів та спонукальних чинників їх застосування в практичній діяльності туристичних фірм. Ключові слова: туристичний бізнес, мотиви інноваційної діяльності, туристичний продукт, Інтернет-тур.

Вступ. Туристичний бізнес являє собою основ-ний вид економічної діяльності, що має позитивний вплив на економічний ріст і занятість у країні. Ту-ризм постає як складний міжгалузевий комплекс, що потребує системного підходу до регулювання соціально-економічних взаємовідносин галузей народного господарства як на державному, так і на регіональних рівнях. Цей бізнес приваблює підприємців невеликим стартовим капіталом, швид-ким терміном його окупності, постійним зростанням попиту на туристичні послуги, високим рівнем рен-табельності. Феноменальний успіх туризму зумов-лений ще й тим, що в його основі лежить задово-лення постійних прагнень людства пізнати навко-лишній світ. Це пізнання через туризм уможливило підвищення в багатьох країнах життєвого рівня населення, розвитку транспорту, інформаційних та інших технологій, глобалізації в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Чин-ники зовнішнього та внутрішнього середовища та їх вплив на стратегічну діяльність підприємств достат-ньо охарактеризовані у відомих наукових працях Г. Гольдштейна, О. Удалова, В. Пастухової та ін. [1, с.26; 2, с. 18; 3, с. 604]. Дослідження щодо суб'єктів ринку туристичних послуг представлені такими на-уковцями: Л. Гонтаржевська, І. Зорін, В. Кварталь-нов, О. Любіцева та ін. [4, c.105; 5, с.4; 6, с.11]. Аналіз останніх публікацій показує, що зовнішні та внутрішні чинники системи внутрішніх еко-номічних відносин компанії, засоби взаємодії з чин-никами зовнішнього середовища та внутрішні ре-

сурси туристичних підприємств створюють умови, які необхідно враховувати у виборі інноваційної стратегії підприємства.

Мета наукового дослідження - узагальнити та систематизувати інноваційні методи та підходи в діяльності підприємств туристичного бізнесу та обґрунтування застосування їх з метою підвищення конкурентоспроможності галузі в цілому.

Виклад основного матеріалу. За даними ста-тистики Всесвітньої організації туризму, на туризм припадає 10% валового національного продукту, 7% загального обсягу інвестицій, 5% усіх податкових надходжень. На сучасному етапі розвитку тури-стичної діяльності істотне значення має формування та ефективне впровадження системи інноваційного менеджменту. Незважаючи на складне економічне становище більшості туристичних підприємств, в сучасних умовах проявляється тенденція до поси-лення їх інноваційної активності, особливо в галузі технологічних інновацій.

Відповідно до перебігу суспільного розвитку країн, яким притаманна поляризація економічних та соціальних процесів, відбувається перехід від моделі життєзабезпечення до моделі урізноманітнення вільного часу, коли роль туризму зростає і розши-рюється його функціональне значення. За цими ознаками країни світу можна поділити на такі групи:

- країни, де туризм розвивається еволюційно, органічно вплітаючись у стиль життя, і забезпече-ний розвиненою індустрією туризму, яка здатна створювати інноваційний туристичний продукт (це переважно країни високо розвинуті);

- країни привнесеного туризму, де він розгля-дається тільки як сфера прикладання праці, а інду-стрія туризму формується зусиллями транснаціо-нального капіталу при державному сприянні (країни, що розвиваються);

- країни, де туризм входив до стилю життя значного прошарку населення за умов його соціалізації і за умов стабілізації соціально-


економічного розвитку і зростання рівня прибутків населення одразу відновлюється (постсоціалістичні країни).

Останнім часом були зроблені значні кроки в бік застосування інноваційного менеджменту в ту-ристичній індустрії. Однак багато ще попереду, оскільки ряд фахівців продовжують вважати, що до-сягнуто незначного прогресу в справі застосування теорії менеджменту в туристичній індустрії в цілому та управлінні інноваціями в туризмі зокрема. Сьогодні багато наукових розробок присвячено проблемам інноваційного розвитку в туристичному бізнесі.

Розвиток сучасного туризму багато в чому за-лежить від розробки і впровадження інноваційних технологій, спрямованих на вдосконалення обслуго-вування клієнтів і розширення сервісних туристич-них можливостей. Саме тому особливого значення набуває впровадження науково-обґрунтованого ін-струментарію інноваційного менеджменту з метою забезпечення ефективності і результативності даної сфери послуг. В умовах ринкової економіки всі ту-ристичні організації усвідомлюють необхідність ро-зробки нових товарів і послуг, відмінних від товарів і послуг конкурентів, і пов'язану з цим вигоду. Саме своєчасний вихід нового товару на ринок здатний залучити нових покупців та забезпечити зростання основних результативних показників господарської діяльності підприємства. Обчислення майбутнього очікуваного прибутку від нового туристичного про-дукту є головним завданням інноваційного менедж-менту. Інноваційний менеджмент представляє со-бою поєднання різних функцій, таких як: маркетинг, планування, організація, розробка, контроль.

Основними завданнями інноваційного ме-неджменту є вивчення стану сфери господарської діяльності та господарських систем, що здійснюють нововведення, а також вивчення самої специфіки ін-новаційного процесу. Успішні інноватори туризму своїм досвідом доводять, що сьогодні створення і впровадження нового – це умова виживання в найжорстокішій конкуренції між туристичними фірмами. В.С. Новіков, який займається досліджен-ням інноваційної діяльності в туризмі, зазначає, що туристичний бізнес спирається на фундамент нако-пичених знань і приступати до втілення нових ідей і створення нових напрямків туризму слід лише після пізнання та вивчення форм і методів роботи як ми-нулого, так і сьогодення [4]. Глибоке розуміння сут-ності інноваційної діяльності дозволяє використо-вувати нові методи організації туризму, нові техно-логії обслуговування мандрівників і випереджати конкурентів. Т.А. Фролова стверджує, що основни-ми напрямками інноваційної діяльності туристичних організацій є: використання нової техніки і техно-логій у наданні традиційних послуг; впровадження нових послуг з новими властивостями; використан-ня нових туристських ресурсів, що раніше не вико-ристовувалися; зміни в організації виробництва і споживання традиційних туристських послуг; вияв-

лення і використання нових ринків збуту туристич-них послуг і товарів [3].

Специфіка інноваційної діяльності в туризмі визначається:

1) використанням передових інформаційних технологій у наданні традиційних транспортних, го-тельних та інших послуг;

2) наповненням новими властивостями тра-диційних послуг та впровадженням нових послуг;

3) освоєнням нових туристичних ресурсів; 4) використанням сучасних форм ор-

ганізаційно-управлінської діяльності у сфері вироб-ництва і споживання традиційних туристичних по-слуг;

5) виявленням і використанням нових ринків збуту туристичних послуг і товарів.

Мотиви та причини розробки та впровадження інновацій на підприємствах туристичної сфери різ-них країн є різними та мають свої характерні риси. Для українського туристичного бізнесу притаманні наступні характерні риси:

- загострення конкуренції; - необхідність стримувати виїзд громадян

України до місць відпочинку, аналогічних за умова-ми до вітчизняних регіонів;

- гармонійне поєднання привабливих умов відпочинку та мандрівок для повного задоволення потреб найвибагливіших туристів;

- перехід від економіки пропозиції до еко-номіки попиту.

На сучасному етапі в міждержавних і націо-нальних системах управління туристичною діяль-ністю почали проходити інноваційні процеси; настав час освоєння та застосування нових техно-логій (електронна торгівля, створення віртуальних туристичних фірм); удосконалюються форми марке-тингу та створення туристичного продукту. Інно-ваційна діяльність у сфері туристичних послуг ро-звивається за кількома напрямами. Перший напря-мок – це випуск нових видів туристичного продук-ту. Іншими напрямками є: використання нових ту-ристичних ресурсів; зміна в організації виробництва і споживання (застосування передових принципів маркетингу і менеджменту); виявлення і викори-стання нових ринків збуту продукції, а також вико-ристання нової техніки і технології. Саме на остан-ньому напрямку хотілося б зупинити увагу, тому що саме використання нових технологій приносить ве-ликий ефект для діяльності підприємств туристичної індустрії.

На сьогоднішній день ці технології в основно-му полягають в комп'ютеризації, глобалізації та пе-реході на електроніку. Електронний бізнес відкриває великі можливості розвитку будь-якому підприєм-ству. Це нова форма ринкових відносин, заснована на застосуванні новітніх телекомунікаційних техно-логій та Інтернету. Ця система торгівлі прийнятна і для покупця, і для продавця. Але головне, що ту-ризм має важливу перевагу перед іншими секторами електронної торгівлі – його споживач отримує товар


безпосередньо в місці його виробництва, в тури-стичному центрі. На сьогоднішній день в туристич-ній індустрії широкого використання набули інно-ваційні технології – програми електронного бро-нювання та складання турів. Поява нової програми даного виду дозволила не тільки здешевити засоби зв'язку, але й дала можливість працювати всім учас-никам туристичного ринку як єдиного офісу.

Робота з такими програмами дозволяє агентству отримувати оперативну та достовірну ін-формацію про ціни і кількість вільних місць у будь-який момент часу, а також мати можливість стежити за проходженням замовлення на всіх етапах його здійснення. Існують різні системи бронювання, вони відрізняються одна від одної набором пропонованих послуг і технологією своєї роботи. Наприклад, найбільш популярними у світі є такі програми як Galileo, Amadeus, Sabre, Worldspan та багато інших. Amadeus є провідним процесором угоди для гло-бальної індустрії туризму і авіаперевезень. Охоплює майже 30% світового ринку і в основному викори-стовується в Європі та Азії. Обслуговування клієнтів здійснюється в 195 країнах. Ресурсна база Amadeus складається з 250000 готелів по всьому світу. У 2013 році через рішення Amadeus було оброблено більше 948000000 оплачених туристич-них транзакцій. На 31 грудня 2013 року дохід ком-панії склав 2707 млн. євро, а показник EBITDA – 1,039 млн. євро. Компанія має штат співробітників, який складається з 10000 чоловік по всьому світу, що представляють 123 національності.

За даними Європейської Комісії, компанія Amadeus, провідний технологічний партнер світової туристичної галузі, знову стала лідером у своєму секторі за обсягом інвестицій у науково-дослідну роботу серед ТОП-1000 європейських компаній. Об-сяг інвестицій Amadeus за 2013 рік, спрямованих на дослідження і розробку технологій для індустрії ту-ризму, склав € 347500000, що на 6,7% більше, ніж у 2012 році. Таким чином, компанія зберегла перше місце за загальним обсягом інвестицій в R&D в сфері туризму і подорожей. Система Galileo oхо-плює 22% світового ринку і в основному використо-вується в Європі та Північній Америці. Системою користуються більше 67000 туристичних агентств в 160 країнах світу. Galileo обробляє близько 197000000 запитів на день, створює більш 2000000000 розрахунків тарифів на рік, генерує більше 250000000 квитків на рік. За допомогою си-стеми Galileo користувачі отримують доступ до: 420 авіакомпаній, 90000 готелів; 30000 локацій з оренди автомобілів. Через Sabre пов'язані більш ніж 55000 туристичних агентств, більше 400 авіакомпаній, 86000 готелів, 25 компаній з прокату автомобілів, 12 круїзних компаній. Охоплює 35% світового ринку і в основному використовується в Америці. Такі ін-новаційні системи дозволяють резервувати всі ос-новні складові туристичної інфраструктури, тобто вони фактично утворюють загальну інформаційну

систему, яка пропонує розподільні мережі для всієї туристичної галузі [6].

Базуючись на положеннях Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС), в туристичній сфері ро-звивається інноваційна діяльність за трьома напрям-ками: впровадження нововведень (організаційні ін-новації), що пов'язані з розвитком туристичного підприємства, включаючи реорганізацію, укрупнен-ня, поглинання конкуруючих суб'єктів на основі новітньої техніки і передових технологій; кадрової політики: оновлення і заміна кадрового складу, си-стема підвищення кваліфікації, перепідготовка і стимулювання працівників; раціональної економіч-ної та фінансової діяльності через впровадження су-часних форм обліку та звітності, що забезпечують стійкість положення і розвитку підприємства.

Періодичні нововведення (продуктові інно-вації), спрямовані на зміну споживчих властивостей туристичного продукту, його позиціонування і да-ють конкурентні переваги. Інновація як процес або як продукт може стати однією з головних статей до-ходу підприємства, істотно впливаючи на збільшен-ня прибутку. Чим вищий потенціал нововведень, тим вищий очікуваний реальний прибуток.

Доцільно виділити наступні види інноваційних технологій у сфері туризму:

- за сферою новизни: нові для галузі, нові для країни, нові для світу, нові для підприємства;

- за змістом: організаційно-управлінські, ін-формаційні, технологічні, технічні;

- за причиною виникнення: реактивні та стра-тегічні;

- за потенціалом: радикальні та модифікуючи. Згідно цієї класифікації Інтернет-технології бу-

дуть відноситися до інформаційних інноваційних технологій, що можуть використовуватися і при формуванні туристичного продукту туристичними фірмами для:

1) проведення рекламних заходів; 2) інформування споживачів про новинки та

акції; 3) формування позитивного іміджу у туристів

про фірму; 4) просунення нових видів туристичних послуг

(відвідування через мережу Інтернет музеїв не тіль-ки України, але і світу).

Слід зазначити, що останнім часом послуга з відвідування визначних місць через мережу Інтернет набувала поширення і є цікавою для багатьох цільових груп, зокрема школярів, які під час прове-дення уроків за допомогою Інтернету можуть відвідувати музеї різних країн, знайомитися із здо-бутками світової культури і мистецтва. Сьогодні можливим є відвідування Національного музею Та-раса Шевченка в Києві, Києво-Печерської лаври, Лувру в Парижі, Ермітажу у Санкт-Петербурзі, Метрополітен музей у Нью-Йорку

Є цікавим також віртуальні подорожі, коли ви можете не тільки відвідати окремі музеї, але і поди-витися пам’ятки культури, мальовничі місця приро-


ди. У даному напряму цікавою є пропозиція ком-паній Google і «Російських залізничних доріг», які пропонують подорожувати по маршруту «Москва-Владивосток», який проходить через дві частини світу, 12 областей і 87 міст. Одночасно можна поди-витися на Байкал, Хехцирський хребет, Баргузінські гори тощо. Також компанія Google запустила новий сервіс Hotel Finder, розроблений на основі продукту ITA Software. Завдання цього сервісу – пошук готе-лю за параметрами, введеними користувачем. Новий сервіс дозволяє шукати готелі по місцю розташу-вання, ціні, кількості зірок, відгукам і наявності знижок на розміщення. Користувачі можуть розгля-нути фотографії обраних готелів, дізнатися їх адреси і телефони, а також забронювати номер, перей-шовши за посиланням на сайти партнерів Google (наприклад, Priceline або Travelocity). Поки що по-слуга поширюється лише на територію США, ін-формація про розташування готелів можна отримати з картографічного сервісу Google Maps. Проект ого-лошений експериментальним, пізніше на його ос-нові планують запуск повноцінної версії.

Особливістю розвитку інноваційної діяльності в туризмі є створення нового або зміна існуючого продукту, вдосконалення транспортних, готельних та інших послуг, освоєння нових ринків, впро-вадження передових інформаційних і телеко-мунікаційних технологій і сучасних форм ор-ганізаційно-управлінської діяльності. Успіх функціонування підприємства в сфері туризму бага-то в чому залежить від інноваційного менеджменту. Практичне застосування інновацій в туристичній сфері дозволить не тільки підвищити рівень конку-рентоспроможності підприємства, але й оцінити до-цільність впровадження нових видів послуг. Вкла-дення невеликих інвестицій в інновації дає великий економічний ефект у вигляді прибутку, з одного бо-ку, та економії власних коштів – з іншого. А за-стосування інновацій в цілому дає суттєвий прорив в розвитку туристичної фірми.

У сучасних умовах жорсткої конкуренції на ринку туристичних послуг довгостроковий успіх компанії нерозривно пов'язаний з її здатністю без-перервно впроваджувати інновації. Традиційно ін-новації та інноваційна діяльність у першу чергу асоціюються з підприємствами наукоємних високо-технологічних галузей (комп'ютерні та телеко-мунікаційні технології, хімія, фармацевтична про-мисловість тощо), проте зміст поняття «інновація» більш широкий. Інноваційна діяльність передбачає не лише практичне використання науково-технічних розробок і винаходів, але і включає зміни в продук-тах, процесах, маркетингу, організації та управлінні виробництвом. Інноваційна діяльність у туризмі знаходить своє втілення у створенні нових або поліпшенні існуючих турпродуктів, удосконаленні транспортних, готельних та інших послуг, освоєнні нових ринків, упровадженні провідних інформацій-них і телекомунікаційних технологій, сучасних форм організаційно-управлінської діяльності, нових підходів до задоволення потреб туристів.

Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає інновації як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні техно-логії, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. Відповідно інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конку-рентоспроможних товарів і послуг [1].

До інновацій в туризмі слід відносити пе-редусім ті нововведення, які супроводжуються:

- відновленням і розвитком духовних та фізич-них сил туристів;

- якісно новими змінами туристичного продук-ту;

- підвищенням ефективності функціонування інфраструктури туризму;

- підвищенням ефективності процесів фор-мування, позиціонування та споживання туристич-них послуг, прогресивними змінами факторів виро-бництва.

Характерними рисами появи інновацій у тури-стичній діяльності для будь-якої країни є:

1) зростаючі потреби населення у знайомстві з життям в інших регіонах та отримані нових знань;

2) велика кількість класичних і традиційних направлень (дестинацій);

3) загострення конкуренції, зростання пропозиції;

4) необхідність стримувати виїзд своїх громадян до регіонів з аналогічними умовами;

5) гармонійне поєднання привабливих умов відпочинку для повного задоволення потреб найбільш вимогливих туристів;

6) технологічна революція та експансія послуг в економіці;

7) перехід від економіки пропозиції до економіки попиту[4].

Базуючись на положеннях Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС), виділяють три напрями розвитку інновацій у туризмі:

1. Організаційні інновації – впровадження нововведень, пов'язаних із розвитком підприємництва й туристського бізнесу в системі та структурі управління, включаючи реорганізацію, укрупнення, поглинання конкуруючих суб'єктів на основі новітньої техніки і провідних технологій, удосконалення кадрової політики (оновлення та заміна кадрового складу, підвищення кваліфікації, перепідготовка та стимулювання працівників); раціоналізація економічної та фінансової діяльності (впровадження сучасних форм обліку та звітності, що забезпечують стійкість становища та розвитку підприємства).

2. Маркетингові інновації, що дозволяють охоплювати потреби цільових споживачів або залучати неохоплених на даний період часу клієнтів.

3. Продуктові інновації – періодичні нововведення, які спрямовані на зміну споживчих


властивостей туристського продукту, його позиціонування і дають конкурентні переваги.

Більшість дослідників інноваційних процесів у туризмі відзначають, що туризм є активним споживачем технічних інновацій, вироблених іншими галузями: спеціальне туристське спорядження на основі сучасних матеріалів, системи клімат-контролю в готелях, електронні гіди-путівники, супутникові навігатори, комп'ютерні системи управління та обліку, електронна реклама та комерція. Разом з тим питання про те, чи здійснюють підприємства туристичної індустрії нововведення самостійно і що вважати інновацією в туризмі, залишається відкритим. По суті, проблема звужується до наявності сервісних інновацій у туризмі, що не цілком правомірно, оскільки індустрія туризму є багатогалузевим виробничим комплексом. Крім типових сервісних підприємств (підприємства з розміщення, харчування туристів, транспортні підприємства, туристичні фірми тощо), індустрія туризму включає також і підприємства виробничої сфери (з виробництва туристського спорядження та інвентарю, спорттоварів, одягу для відпочинку та туризму, сувенірів тощо), які мають найбільш широкі можливості впровадження інновацій.

Інновації безпосередньо у сфері послуг (сервісні інновації) можуть бути визначені як нова

концепція сервісу, нові канали зв'язку з клієнтами, нові системи розподілу й технологічні рішення, які найчастіше спільно змінюють пропозицію послуг на ринку, оновлюють функції фірми і потребують структурно нових організаційних, технологічних і людських можливостей фірми.

Спираючись на класифікацію інновацій, запропоновану Й. Шумпетером, можна дати таку класифікацію інновацій у туризмі за об'єктом застосування.

Зазначені види інновацій тісно взаємопов'язані та перетікають одна в одну. Наприклад, розробка нових турів часто базується на освоєнні нових ту-ристських ресурсів, при цьому новий турпродукт може орієнтуватися на нові групи споживачів. Зупинимось окремо на продуктових і ресурсних ін-новаціях у туризмі. Успіх комерційної діяльності на ринку туризму визначається, в першу чергу, при-вабливістю пропонованого туристичного продукту. Розробка нових турів і вдосконалення існуючих ту-ристичних продуктів є головним напрямом інно-ваційної діяльності туроператорів. Туристичний продукт (тур) – це туристична подорож (поїздка) за визначеним маршрутом у конкретні терміни, забез-печена комплексом туристичних послуг (бронюван-ня, розміщення, харчування, транспорт, рекреація, екскурсії тощо).

Таблиця 1

Типи інновацій за Й. Шумпетером Типи інновацій у туризмі Приклади

1. Упровадження нової продукції та продукції з новими властивостями

Продуктові інновації – впроваджен-ня на туристський ринок нового і удосконалення існуючого турпро-дукту (туру, послуги)

Розробка нового туру, нового екскурсійного маршруту, нового напряму подорожей (наприклад, тури в Антарктиду). Пропозиція нових послуг (наприклад, оздоровчі послуги в готелях).

2. Використання нової сировини

Ресурсні інновації – використання нового виду туристичних ресурсів для організації туризму та розробки нових турів і послуг

Освоєння нетрадиційних об'єктів показу (наприклад, індустріальний і дігг-туризм (сталкінг), мілітарі-туризм). Будівництво но-вих інфраструктурних об'єктів (наприклад, для заняття екстремальними видами спорту). Пропозиція ринку нової події (наприклад, фестивалю).

3. Використання нової техніки, тех-нологічних процесів

Техніко-технологічні інновації –впровадження нової або істотно поліпшеної техніки і технології об-слуговування клієнтів, просування і реалізації послуг

Електронні системи бронювання в готелях. Електронні системи продажу авіаквитків. Ін-тегровані системи управління інфраструкту-рою готелю; Інтернет-реклама. Е-комерція (в мережі Інтернет), наприклад, створення віртуальних тур агентств.

4. Зміни в організації виробництва і його матеріально-технічному забез-печенні

Організаційні інновації – впро-вадження більш ефективних струк-тур управління й порядку організації діяльності фірми, нових профілів ро-бочих місць і професійних вимог

Розвиток інтегрованих готельних ланцюгів. Використання систем управління готелем за контрактом. Використання комп'ютерних клієнтських баз даних, CRM-Систем.

5. Поява нових ринків збуту

Маркетингові інновації – виділення нових сегментів ринку, обслуго-вування нових груп клієнтів (виділе-них за географічною, соціально-демографічною, поведінковою озна-ками)

Вихід на нові географічні ринки;розробка спеціальних турів і послуг для окремих груп споживачів (наприклад, людей з обмеженими можливостями) тощо


Основу будь-якого туристичного продукту ста-новить необхідність задоволення будь-якої потреби. Адже насправді споживач купує не продукт як та-кий, а його здатність задовольнити певну потребу. Тому «серцевиною» продукту є його спрямованість на вирішення проблеми, задоволення конкретної по-треби споживача. Отже, для туристичного підприємства величезне значення має виявлення цієї потреби, стосовно якої конкретні властивості тур-продукту (рівень якості, комфорт, престиж, еко-номічність) відіграють другорядну роль. Наприклад, зміна способу життя людей останнім часом привела до інтенсивного розвитку таких видів туризму, як пригодницький, екстремальний та екологічний. Лю-дей, які живуть у високоурбанізрованому середо-вищі в атмосфері постійного стресу, приваблюють подорожі з пригодницькими цілями, отримання но-вих відчуттів, можливість зняти стрес, вилити заряд негативної енергії, провести час у природному здо-ровому середовищі тощо. Набуває популярності та-кож езотеричний туризм, обумовлений зростаючим інтересом сучасної людини, затиснутої в рамках техногенної цивілізації, до езотерики, астрології, непізнаного, магічного. Учені відзначають, що втеча від реальності в містику, як правило, обумовлена соціально-економічними проблемами в суспільстві, зокрема, пік популярності езотерики та астрології в нашій країні спостерігався після розпаду СРСР. Ос-новними напрямами подорожей є Єгипет, Єрусалим, Тибет, Індія. Однак в останні кілька років Крим став місцем паломництва спраглих підживитися косміч-ною енергією, підправити ауру, піднятися на черго-ву сходинку самовдосконалення. Є й охочі по-спілкуватися з представниками інопланетних ци-вілізацій, які, якщо вірити уфологам, регулярно навідуються на півострів. Наприклад, у Криму ро-зроблені триденні езотеричні тури «Сяйво діви» (подорожі по місцях Жіночої Сили), «Залучення до-статку», «Цілющі й омолоджуючи джерела», аюрве-дичні тури (на базі аюрведичного йога-центру «Са-расваті», м. Євпаторія).

Розробка турів, основу яких становить нова по-треба споживачів, складає сутність базисних про-дуктових інновацій у туризмі. Удосконалення окре-мих властивостей і характеристик пропонованого турпродукту становить сутність поліпшуючих про-дуктових інновацій (наприклад, розміщення ту-ристів у більш комфортних номерах, включення в пакет додаткових послуг). Оскільки тур являє собою подорож за визначеним маршрутом, то освоєння но-вих напрямів поїздок (у нові країни, регіони) також є продуктовою інновацією. Наприклад, Великобри-танія і Нова Зеландія пропонують туристам відвіду-вання своїх полярних станцій в Антарктиді.

До продуктових інновацій також можна за-рахувати розробку нових послуг, пропонованих гос-тям у готелях, ресторанах та інших підприємствах туристичного сервісу.

Матеріальну основу турпродукту становлять певні туристичні ресурси – це ті об'єкти природи,

історії, культури, поточні події, явища, які можуть бути використані при створенні й реалізації тури-стичного продукту, а також туристична інфраструк-тура, яка сприяє комфортності подорожування, створюючи умови споживання турпродукту (підприємства розміщення, харчування, транспорту, екскурсійного обслуговування та проведення дозвілля). Туристичні ресурси – це частина турист-сько-рекреаційного потенціалу певної території, яка включена до складу туристичного продукту і підля-гає реалізації з туристичною метою.

Окрім ресурсів, які вже використовуються в туристичній діяльності, розрізняють також потен-ційні ресурси, які можуть бути задіяні за певних умов (реставрація, реконструкція, розвиток транс-портної, туристичної інфраструктури тощо) і ста-новлять базу для нарощування пропозиції, створен-ня нових турпродуктів. Причому крім традиційних геокліматичних систем, природних об'єктів, пам'ят-ників історії і культури, етнічних груп населення з його традиційною культурою, об'єктами показу мо-жуть виступати зовсім несподівані об'єкти, які ста-ють основою розробки нових турів. Наприклад, од-ним із найпопулярніших зараз нових видів туризму є екскурсії до місць великих катастроф або незвич-них місць.

Основою розробки нових турпродуктів може бути будівництво нових інфраструктурних об'єктів, що привертають увагу певних груп туристів, напри-клад, об'єктів для заняття спортом: парашутизмом, дельтапланеризмом, яхтінгом, гірськолижним спор-том.

Особливу категорію туристських ресурсів ста-новлять певні події, які хоч і мають короткочасний характер (декілька днів на рік), але здебільшого відбуваються регулярно, що дозволяє формувати тури на більш-менш постійній основі. Подієвий ту-ризм – порівняно молодий напрям у туризмі, що поєднує традиційний відпочинок та участь у різно-манітних видовищних заходах: національні фести-валі та свята, театралізовані шоу та карнавали, фе-стивалі кіно та театру, гастрономічні фестивалі, фе-стивалі й виставки квітів, модні покази, фестивалі музики й музичні конкурси, спортивні події, міжнародні технічні салони тощо. Особливість подієвого туризму полягає в тому, що щороку він поповнюється новими подієвими турами, які з випадкових переходять у розряд регулярних. Таким чином, особливим напрямом інноваційної діяльності в туризмі є пропозиція ринку нової події. Причому організація таких подій під час низького сезону є одним із способів боротьби із сезонністю в туризмі.

Специфіка інноваційної діяльності в туризмі полягає в тому, що розробка окремих видів інно-вацій потребує спільних зусиль підприємств регіону та певної підтримки з боку місцевих органів дер-жавної влади та місцевого самоврядування. Зокрема, організація нової масштабної події, що забезпечує приплив туристів у місце її проведення, потребує


злагодженої роботи всіх зацікавлених учасників – як туристичних підприємств, так і владних структур.

Висновки. Упровадження продуктових, ре-сурсних, техніко-технологічних, організаційних та маркетингових інновацій у практику вітчизняних підприємств індустрії туризму не тільки дозволить залучити додатковий туристичний потік, поліпшити економічні показники діяльності туристичних підприємств і підвищити їх конкурентоспро-можність як на внутрішньому, так і зовнішньому ту-ристичному ринках, але і забезпечить підвищення якості обслуговування гостей, більш повне задово-лення їх потреб з урахуванням специфічних запитів окремих груп споживачів.

Таким чином, інноваційні технології у тури-стичній галузі є вимогою часу, що дозволяють не тільки підвищувати якість послуг, але і раціонально використовувати всі наявні ресурси як для туристів, так і для власників туристичного бізнесу. Із розвит-ком науково-технічного прогресу будуть розвивати-ся і інноваційні технології у туристичній галузі, які дозволяють відкривати нові можливості для іннова-торів та роблять туризм доступним для різних кате-горій населення.

Л і т е р а т у р а 1. Закон України «Про інноваційну діяльність» // Відо-

мості Верховної Ради України (ВВР), №36. - ст.266 2. Гайдук А.Б. Дослідження розвитку світової туристич-

ної індустрії з використанням методу сценаріїв/ А.Б.Гайдук// Регіональна економіка. - 2013.- № 3.- С. 152-160

3. Давидова О.Г. Особливості інноваційних процесів у сфері туристичних послуг // Проблеми науки. -2013. -№5 С.19-24

4. Михайліченко Г.І. Методологічні основи оцінювання інноваційного потенціалу туристичного підприємства // Економічний часопис. - 2013.- №1-2 - С.80-83

5. Федулова Л.І. Інноваційні контури розвитку туризму: [Основні світові тенденції розвитку інноваційної діяльності туризму]// Актуальні проблеми економіки.- 2014.- № 2.- С. 137-147

6. Інноваційні стратегії підприємств туризму/Фаховий журнал « Ефективна економіка» //режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1946

R e f e r e n c e s

1. Zakon Ukrajiny «Pro innovacijnu dijaljnistj» // Vidomosti Verkhovnoji Rady Ukrajiny (VVR), №36. - st.266

2. GHajduk A.B. Doslidzhennja rozvytku svitovoji turystychnoji industriji z vykorystannjam metodu scenari-jiv/ A.B.GHajduk// Reghionaljna ekonomika. - 2013.- № 3.- S. 152-160

3. Davydova O.GH. Osoblyvosti innovacijnykh procesiv u sferi turystychnykh poslugh // Problemy nauky. -2013. -№5 S.19-24

4. Mykhajlichenko GH.I. Metodologhichni osnovy ocinju-vannja innovacijnogho potencialu turystychnogho pidpr-yjemstva // Ekonomichnyj chasopys. - 2013.- №1-2 - S.80-83

5. Fedulova L.I. Innovacijni kontury rozvytku turyzmu: [Os-novni svitovi tendenciji rozvytku innovacijnoji dijaljnosti turyzmu]// Aktualjni problemy ekonomiky.- 2014.- № 2.- S. 137-147

6. Innovacijni strateghiji pidpryjemstv turyzmu/Fakhovyj zhurnal « Efektyvna ekonomika» //rezhym dostupu: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1946

Мазуркевич И.А., Дзюба Т.А. Инновационные подходы в деятельности туристического бизнеса.

Статья посвящена особенностям применения ин-новационных подходов в деятельности предприятий ту-ристической отрасли. Изучены и обобщены подходы к определению инновационного продукта, мотивов и побу-дительных факторов их приложения в практической де-ятельности туристических фирм.

Ключевые слова: туристический бизнес, мотивы инновационной деятельности, туристический продукт, Интернет-тур.

Mazurkevych I.O.Dzyuba T.A. The innovative ap-

proaches in activities of tourism The article is dedicated to the analysis of the innovative

approach to the tourism business. Investigated and general-ized approaches to determining product innovation, motiva-tion and incentive factors of their application in practical ac-tivities for travel agencies.

Key words: tourism business, motives of innovation ac-tivities, tourism product, Internet tour.

Мазуркевич Ірина Олександрівна – доцент кафедри ту-ризму та готельно-ресторанної справи, Вінницький торго-вельно-економічний інститут Київського торговельно-економічного університету. [email protected] Дзюба Тетяна Анатоліївна – асистент кафедри туризму та готельно-ресторанної справи, Вінницький торговельно-економічний інститут Київського торговельно-економічного університету. [email protected]

Рецензент: д.е.н., проф. Чернявська Є.І.



УДК 378.147

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Макаренко М. Б.

MODERN TRENDS OF THE PROFESSIONAL TRAINING OF STUDENTS SPECIALIZING IN ECONOMICS IN HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS

Makarenko M. B.

У статті запропоновано шляхи вдосконалення професійної підготовки студентів економічних спеціальностей вищої школи з метою інтеграції національної освіти до світового освітнього простору. Наведено структуру мотивації навчальної діяльності студентів економічних спеціальностей як систему складних взаємопов’язаних факторів, що потребують постійного спостереження та управління. Визначено роль рівня розвитку інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури вищого навчального закладу для подальшого ефективного навчання майбутніх економістів. Ключові слова: інформаційне суспільство, комп’ютерне середовище, мотивація, індивідуальний підхід, вищі навчальні заклади.

1. Постановка проблеми. Сучасний розвиток інформаційного суспільства, докорінні зміни в соціально-економічному та духовному розвитку країни потребують підготовки економістів нової генерації. Вдала реалізація підготовки майбутніх фахівців зумовлена також суттєвими змінами в системі й структурі вищої школи та необхідністю інтеграції національної освіти до світового освітнього простору. Це вимагає визначення концептуальних довгострокових стратегій щодо подальшого вдосконалення та розвитку вищої економічної освіти з метою підготовки конкурентоспроможних фахівців з високим рівнем професійної компетентності, сформованими вміннями й навичками, розвиненою мотивацією до саморозвитку й самовдосконалення.

2. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми формування освітнього середовища у ВНЗ на основі широкого запровадження комп’ютерних технологій дослідники розглядають як один з провідних засобів підвищення якості навчально-виховного процесу у вищій школі та професійної підготовки фахівців (В. Биков, М. Жалдак, Ю. Жук, В. Кухаренко, Н. Морзе).

3. Матеріали і результати досліджень. Навчальна діяльність майбутніх економістів характеризується динамічними змінами багатьох аспектів, які постійно вступають у нові співвідношення між собою та створюють нові або перетворені суспільні ідеали, враховують зміни в сучасній освітній системі та організації навчального процесу, досліджують новий погляд на сенс навчання для студентів економічних спеціальностей, існуючи мотиви, сформовані цілі, емоції, інтереси, рівень навчальних досягнень, особисті можливості. Тому визначення мотивації навчальної діяльності є не просто встановлення відношення студента до навчання, а система складних взаємопов’язаних структур, що потребують постійного спостереження та управління. Відповідно при аналізі існуючої мотивації навчання необхідно враховувати всю структуру мотивації навчальної діяльності, в якій домінуючими можуть бути соціальні мотиви, що пов’язані з потребою особистості бути успішним у системі суспільних відносин, або внутрішні мотиви, що пов’язані зі змістом навчальної діяльності (рис.).

Ефективна організація навчальної діяльності у комп’ютерному середовищі залежить як від організаційних, так і технічних чинників. Важливу роль відіграє рівень розвитку інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури вищого навчального закладу та існуючий рівень включення в комп’ютерну інфраструктуру педагогів та студентів. Разом з цим потребує постійного оновлення комплекс педагогічних умов, які необхідно розвивати в процесі взаємодії суб’єктів навчального процесу для цілеспрямованого використання отриманих знань у майбутній професійній діяльності студентів.


Рис. Загальна структура забезпечення мотивації навчальної діяльності студентів економічних

спеціальностей

Для подальшого ефективного розвитку вищої школи визначені наступні пріоритети:

орієнтація вищої школи на особистість; формування національних та

загальнолюдських цінностей; створення для громадян рівних

можливостей для здобуття вищої освіти; постійне підвищення якості освіти,

оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

впровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій;

інтеграція вітчизняної вищої освіти в європейський та світовий освітній простір [3, с.26].

Всі вищезгадані важливі напрямки розвитку вищої школи розкривають глибинні взаємозв’язки з метою реалізації гуманістичної розвивальної парадигми вищої освіти України. Сучасна вища освіта потребує заміни суб’єкт-об’єктних відносин на відносини суб’єкт-суб’єктні з метою визначення за особистістю права бути не тільки головною цінністю освіти, а й стати активним учасником навчального процесу.

Сучасне суспільство вимагає від фахівця економічного профілю високого рівня умінь роботи з інформацією. Особливого значення набуває здатність знаходити, накопичувати знання та використовувати їх для розв’язання поставлених економічних завдань, що вимагає від студентів економічних спеціальностей відповідного рівня професійних знань, умінь та навичок. Процес формування мотивації навчальної діяльності сприяє розвитку в студентів економічних спеціальностей раціональних підходів до формування базових знань та умінь, їх використання в майбутній професійній діяльності. Успіху зможе досягти лише той фахівець

з економіки, хто вміє зібрати найбільш важливу в даний момент часу інформацію, критично її осмислити і розробити ефективну стратегію щодо реалізації отриманої економічної інформації. Важливими особливостями фахівців економічних спеціальностей є знання з актуальних питань: управління економікою, стратегічного економічного розвитку, інноваційних процесів у економіці, планування економічної діяльності, здійснення економічної та фінансової діяльності, особливостей ринкової кон’юнктури, правове регулювання економічної діяльності. Майбутні фахівці з економіки повинні вміти ставити проблеми, усвідомлювати поставлені економічні завдання, систематизовано збирати дані, проводити аналіз та узагальнення даних, досліджувати реальні економічні ситуації, знаходити виважені рішення та володіти навичками застосовувати набуті знання в практичній роботі, проведення наукового дослідження, швидкої адаптації до різних видів економічної ситуації, вироблення чіткої і аргументованої власної точки зору.

Розробці ефективного алгоритму формування мотивації студента економічних спеціальностей до навчання у комп’ютерному середовищі повинно передувати вивчення закономірностей цієї мотивації, як особистісної характеристики майбутнього фахівця з економіки, обумовленою його індивідуальністю. Вивчення мотивації дозволяє виявити її реальний рівень і прогнозувати можливі перспективи розвитку мотивації для кожного студента, академічної групи, курсу. Результати вивчення мотивації стають основою для планування процесу її формування. Разом з тим в процесі формування мотивації розкриваються нові резерви росту її рівня, тому діагностику мотивації необхідно здійснювати в ході навчального процесу.

На думку А. Маркової [9] вивчення та формування мотивації в реальній роботі викладача нерозривно зв’язані. Дослідниця віддає велику перевагу процесу розвитку мотивації і підкреслює важливість виявлення не тільки успішності виконання завдання, але й труднощів, не тільки фіксувати результат, але і способи його одержання, визначати не тільки рівні засвоєння, але і переходи від одного до іншого. Вона підкреслює, що мотивацію навчання можна не тільки вивчати, але й ,,вимірювати”. Х. Хекхаузен [11] при аналізі особливостей експериментальної процедури виміру мотивації вказує на необхідність перетворення ситуації діагностики у вимір контрольованих чинників.

Теоретико-методологічними засобами дослідження процесу формування мотивації навчальної діяльності у комп’ютерному середовищі можуть виступати системний підхід, методи та інструменти моделювання, які потенційно і об’єктивно дозволяють оцінити педагогічний вплив на формування мотивації навчальної діяльності студентів і, що найголовніше, надають можливість


визначити шляхи і підходи до визначення рівня мотивації, її складових і структури відповідно до вимог розвитку сучасних педагогічних систем.

Процес формування мотивації у комп’ютерному середовищі під час навчальної діяльності передбачає можливість вибору студентом різних варіантів навчальної траєкторії та різних варіантів сприйняття навчальної інформації. Крім того, мотивація навчальної діяльності передбачає інтенсивність і завзятість у здійсненні обраної дії і досягнення бажаного результату. Методисту або викладачу дуже важливо мати зворотній зв’язок зі студентом. Проблема якості отриманих знань студентом переходить до необхідності оцінювання рівня його мотивації навчальної діяльності під час роботи у комп’ютерному середовищі. У цьому випадку ми зіштовхуємося з проблемою різноманіття впливів процесу формування мотивації на відповідні результати навчальної діяльності студента. Забезпеченість методики формування мотивації навчальної діяльності діагностичними засобами допомагає викладачеві відслідковувати як сам процес, так і результати педагогічних впливів на навчальну діяльність студентів. Засоби аналізу, у свою чергу, реалізують стратегію оцінних дій викладача по саморозвитку і самовихованню студентами відношення до навчальної діяльності, тобто допомагають оцінити педагогічну технологію з боку її ефективності. Саме це дає можливість виявити закономірності, що дозволяють розробити ряд пропозицій для оптимізації керування мотивацією студента до навчання у комп’ютерному середовищі.

Використання комп’ютерного середовища для формування мотивації навчальної діяльності студентів економічних спеціальностей дає можливість комплексного вивчення та проведення аналізу навчальної траєкторії кожного студента для подальшого прогнозування результатів засвоєння професійних знань, сформованості у майбутнього економіста умінь і навичок, досвіду творчої діяльності. Кредитно-модульна система організації навчального процесу у вищих навчальних закладах дозволяє проектувати індивідуальні освітні траєкторії студентів і забезпечує можливість проходження навчального матеріалу як по лінійній траєкторії (послідовне проходження модулів), так і по нелінійній схемі, у рамках якої ті або інші теми можуть бути виключені або додатково включені в програму вивчення дисципліни залежно від вхідної підготовки студента і його індивідуальних інтересів. Використання обох видів траєкторій говорить про врахування особливостей кожного студента. Але варто підкреслити, що саме нелінійна траєкторія навчання дає можливості всебічно розглядати всі існуючі інтерпретації процесу навчання у комп’ютерному середовищі і є засобом формування мотивації навчальної діяльності студентів, при цьому лінійна траєкторія стає лише одним із шляхів освоєння знань.

4. Висновки. Вдосконалення професійної підготовки студентів економічних спеціальностей вищої школи базується на формуванні мотивації навчальної діяльності майбутніх економістів, що сприяє організації навчальної діяльності студентів у комп’ютерному середовищі завдяки можливості прогнозувати результати навчання в наступних етапах залежно від досягнень студента на даному етапі навчання. Послідовність подання навчального матеріалу повинна корегуватись залежно від попередньої інтерактивної діяльності та результатів самооцінки знань, а не бути однаковою для всіх студентів.

5. Перспективи подальших досліджень. Використання інноваційних педагогічних технологій навчання створює умови для організації індивідуального підходу до кожного майбутнього фахівця з економіки в процесі навчання, що враховує взаємопов’язані дидактичні принципи різних рівнів для реалізації, спостереження, аналізу та прийняття рішень до подальшого процесу формування мотивації навчальної діяльності студента у комп’ютерному середовищі.

Л и т е р а т у р а

Асеев В. Г. Мотивация поведения и формирование личности / В. Г. Асеев – М. : Мысль, 1976. – 160 с.

Биков В. Ю. Ключові чинники та сучасні інструменти розвитку системи освіти [Електронний ресурс] / В. Ю. Биков // Інформаційні технології і засоби навчання – 2007. – № 2. – Режим доступу до журн.: www.ime.edu-ua.net/em2/emg.html. – Назва з екрана. – Дата звернення: 17.10.08.

Болонський процес: тенденції, проблеми, перспективи / под ред. В. П. Андрущенка. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2004. – 221 с.

Болюбаш Я. Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти : навч. посіб. / Я. Я. Болюбаш – К. : Компас, 1997. – 63 с.

Дементієвська Н. П. Комп’ютерні технології для розвитку учнів та вчителів / Н. П. Дементієвська, Н. В. Морзе // Інформаційні технології і засоби навчання : зб. наук. пр. / под ред. В. Ю. Бикова, Ю. О. Жука. – К.: Атіка, 2005. – 272 с.

Жалдак М. І. Проблеми інформатизації навчального процесу в школі і в вузі / М. І. Жалдак // Сучасна інформаційна технологія в навчальному процесі : зб. наук. пр. / редкол.: М. І. Шкіль та ін. – К., 1991. – С. 3–16.

Макаренко М. Б. Використання освітніх траєкторій студента для формування мотивації навчальної діяльності у комп’ютерно-орієнтовному середовищі / М. Б. Макаренко // Нові технології навчання : наук.-метод. зб. – К., 2010. – Вип. 61. – С. 165–169.

Макаренко М. Б. Комплексна оцінка мотиваційного потенціалу студентів вищої школи / М. Б. Макаренко // Духовність особистості: методологія, теорія і практика : зб. наук. пр. – 2009. – Вип. 3 (32). – С. 100–106.

Маркова А. К. Формирование мотивации учения / А. К. Маркова, Т. А. Матис, А. Б. Орлов. – М. : Просвещение, 1990. – 192 с.


Пат. № 25912 Спосіб вимірювання мотивації учнів до навчання при роботі в інтерактивному комп’ютерному середовищі / Макаренко М. Б., Лехцієр Л. Р. ; власник СНУ ім. В. Даля. – № u2007 04403 ; заявл. 20.04.07 ; опубл. 27.08.07, Бюл. № 13.

Хекхаузен X. Мотивация и деятельность : [пер. с нем.] / X. Хекхаузен – М. : Педагогика, 1986. – Т. 1. – 1986. – 407 с.

R e f e r e n c e s

1. Aseev V. G. Motivatsiya povedeniya i formirovanie lichnosti / V. G. Aseev – M. : Mysl, 1976. – 160 s.

2. Bykov V. Yu. Kliuchovi chynnyky ta suchasni instrumenty rozvytku systemy osvity [Elektronnyi resurs] / V. Yu. Bykov // Informatsiini tekhnolohii i zasoby navchannia – 2007. – # 2. – Rezhym dostupu do zhurn.: www.ime.edu-ua.net/em2/emg.html. – Nazva z ekrana. – Data zvernennia: 17.10.08

3. Bolonskiy protses: tendentsії, problemi, perspektivi / pod red. V. P. Andrushchenka. – K.: NPU іm. M. P. Dragomanova, 2004. – 221 s.

4. Boliubash Ya. Ya. Orhanizatsiia navchalnoho protsesu u vyshchykh zakladakh osvity : navch. posib. / Ya. Ya. Boliubash – K. : Kompas, 1997. – 63 s.

5. Dementiievska N. P. Kompiuterni tekhnolohii dlia rozvytku uchniv ta vchyteliv / N. P. Dementiievska, N. V. Morze // Informatsiini tekhnolohii i zasoby navchannia : zb. nauk. pr. / pod red. V. Yu. Bykova, Yu. O. Zhuka. – K. : Atika, 2005. – 272 s.

6. Zhaldak M. I. Problemy informatyzatsii navchalnoho protsesu v shkoli i v vuzi / M. I. Zhaldak // Suchasna informatsiina tekhnolohiia v navchalnomu protsesi : zb. nauk. pr. / redkol.: M. I. Shkil ta in. – K., 1991. – S. 3–16.

7. Makarenko M. B. Vykorystannia osvitnikh traiektorii studenta dlia formuvannia motyvatsii navchalnoi diialnosti u kompiuterno-oriientovnomu seredovyshchi / M. B. Makarenko // Novi tekhnolohii navchannia : nauk.-metod. zb. – K., 2010. – Vyp. 61. – S. 165–169.

8. Makarenko M. B. Kompleksna otsinka motyvatsiinoho potentsialu studentiv vyshchoi shkoly / M. B. Makarenko // Dukhovnist osobystosti: metodolohiia, teoriia i praktyka : zb. nauk. pr. – 2009. – Vyp. 3 (32). – S. 100–106.

9. Markova A. K. Formyrovanye motyvatsyy uchenyia / A. K. Markova, T. A. Matys, A. B. Orlov. – M.: Prosveshchenye, 1990. – 192 s.

10. Pat. # 25912 Sposib vymiriuvannia motyvatsii uchniv do navchannia pry roboti v interaktyvnomu kompiuternomu seredovyshchi / Makarenko M. B., Lekhtsiier L. R.; vlasnyk SNU im. V. Dalia. – # u2007 04403 ; zaiavl. 20.04.07 ; opubl. 27.08.07, Biul. # 13.

11. Khekkhauzen X. Motivatsiya i deyatelnost : [per. s nem.] / X. Khekkhauzen – M. : Pedagogika, 1986. – T. 1. – 1986. – 407 s. Макаренко М. Б. Современные тенденции

профессиональной подготовки студентов экономических специальностей высшей школы

В статье предложены пути совершенствования профессиональной подготовки студентов экономических специальностей высшей школы с целью интеграции национального образования в мировое образовательное пространство. Приведена структура мотивации учебной деятельности студентов экономических специальностей как система сложных взаимосвязанных факторов, требующих постоянного наблюдения и управления. Определена роль уровня развития информационно-телекоммуникационной инфраструктуры высшего учебного заведения для дальнейшего эффективного обучения будущих экономистов.

Ключевые слова: информационное общество, компьютерная среда, мотивация, индивидуальный подход, высшие учебные заведения.

Makarenko M. B. Modern trends of the professional

training of students specializing in economics in higher education institutions

The article suggests ways of improving training of students of economic specialties in higher educational establishments aimed at integration of the national educational system into the world educational environment. The structure of students’ motivation for learning as a complex system of interconnected factors that requires continuous monitoring and control has been shown. The importance of the university’s information and communications infrastructure development level for effective training of future economists has been defined.

Keywords: information society, computer environment, motivation, individual approach, universities. Макаренко Марина Борисівна – к.пед.н., доцент кафедри економіки та підприємництва, Інститут економіки і управління Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. [email protected] Рецензент: д.е.н., д.т.н., професор Рамазанов С. К. -



УДК 657.6

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ УМОВ ПРАЦІ ЗА ДОПОМОГОЮ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ БЕЗПЕКИ ЗДОРОВ’Я НА ПІДПРИЄМСТВІ

Омельченко О.В., Закладній О.А.

METHOD OF AUDIT WORK CONDITIONS BY MEANS OF HEALTH SAFETY PROGRAM FOR THE ENTERPRISE

Omelchenko O.V., Zakladniy O.A.

Статтю присвячено питанню методики проведення ау-диту умов праці. Досліджено основні джерела інформації для визначення показників подальшого аналізу та розра-хунку. Розроблено новий підхід до методики оцінки програм охорони праці. Визначено позитивний ефект від вдоскона-лення умов праці. Запропоновано метод оцінки якості програм покращення умов праці за статичними та дина-мічними критеріями. Сформовано основні критерії офор-млення аудиторського звіту. Ключові слова: охорона праці, аудит умов праці, аналіз ефективності витрат, аналіз витрат через захворюва-ність, аудиторський висновок.

Вступ. Охорона праці є одним з найважливі-ших факторів підвищення ефективності виробницт-ва в сучасних умовах.

Оцінка умов праці на виробництві здійснюєть-ся шляхом прямих вимірювань параметрів виробни-чого середовища і зіставлення їх з нормативами, а також шляхом контролю за функціональним станом, працездатністю і здоров’ям працівників.

Об’єктивна необхідність удосконалення умов праці для зняття напруги у системі трудових відносин зумовлює перегляд інструментів підготовки релева-нтної інформації – це все і вказує на актуальність дослідження, так як одним з таких інструментів ви-ступає аудит умов праці.

Проблему умов праці в Україні відобразили у своїх наукових роботах В. Костюк, Л.В. Крушель-ницька, К. Дорошенко, Л.В. Щур-Труханович, Ю.И. Александров, Л. Андросова, М. Лисюк, Д. Тімоши-на, Г. Лесенко, В. Вищипан, І. Лубянова.

Мета наукового дослідження – виявити вплив умов праці підприємства на економічне зростання і людський розвиток, розробити методику оцінки про-грам умов праці на підприємстві.

Згідно мети задачами дослідження виступають: – аналіз сучасного стану умов праці на підприєм-

ствах України за допомогою вивчення факторів вироб-ничого середовища;

– визначення методик аудиту умов праці; – розробка нового підходу методики оцінки про-

грам охорони праці. Виклад основного матеріалу. Стан і перспек-

тиви розвитку в Україні людського потенціалу в структурі виробничих сил є основними умовами добробуту країни і найважливішими чинниками національної безпеки. Проблема створення безпеч-них і здорових умов праці робітників є не тільки соціальною і економічною, але і політичною, тому її вирішення потребує комплексного підходу.

Адміністрація підприємства зобов’язана забез-печувати працівникам здорові і безпечні умови пра-ці. Для цього впроваджуються сучасні засоби техні-ки безпеки, які запобігають виробничому травмати-зму, і забезпечуються санітарно-гігієнічні умови, що запобігають професійним захворюванням. У цій ро-боті орієнтиром повинні служити міжгалузеві та га-лузеві правила з охорони праці, санітарні правила і норми.

Так як метою аудиту умов праці є оцінка пра-вильності реалізації програм безпеки та здоров’я на підприємстві, то аудитору необхідно розуміти на що направлені ці програми.

Можна охарактеризувати основну проблему аудиту умов праці – недосконалість методики про-ведення аудиту, яка направлена на діагностику умов праці і перевірку їх відповідності нормам, тобто ви-явлення допущених помилок.

Ст.13 Закону України «Про охорону праці» для забезпечення функціонування системи управління охороною праці на підприємстві зобов’язує робото-давця організовувати проведення аудиту охорони праці [1]. При цьому основною метою такого аудиту може бути визначення відповідності діяльності під-приємства (або його структурних підрозділів), спрямованої на забезпечення безпеки праці на робо-чих місцях, виконання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань охорони праці,


а також оцінки ефективності функціонування сис-теми управління охороною праці (СУОП).

Залежно від виду аудиту, складу аудиторської групи, програми та завдань аудиту, можуть розгля-датися наступні питання:

виконання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань охорони праці;

ефективність управління наявними ризика-ми (наприклад, безпека персоналу під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, експлуатація обладнання підвищеної небезпеки);

забезпеченість ресурсами для ефективного функціонування СУОП, забезпеченість навчання та рівень знань персоналу з питань охорони праці, розподіл функцій, обов’язків та прав посадових осіб і спеціалістів з питань ОП;

дані про нещасні випадки, результати їх розслідування, виконання коригувальних дій з раніше виявлених невідповідностей;

участь у роботі з питань ОП керівництва підприємства, якість аналізу роботи, що проводить-ся посадовими особами тощо.

Матеріалом для вивчення та аналізу є періодичні звіти спеціалістів по безпеці, журнали фіксації інцидентів, опитування робітників та мене-джерів, а також джерела зовнішньої інформації (періодичні видання та останні розробки в цій сфері). На основі матеріалів робиться розрахунок показників інцидентів в організації, регіоні, державі для визначення якості безпеки.

Як показують дослідження, підприємства ма-ють успішні програми безпеки там, де існує відповідальність в питаннях безпеки з боку власни-ка. Робота по таким програмам ведеться за напрям-ками:

попереджальні заходи та підготовка умов праці;

регулярні перевірки та аналіз; пропаганда та навчання; позитивне стимулювання за безпечне

виконання роботи. Для досягнення реалізації програм безпеки на

підприємстві пропонуємо наступні етапи проведен-ня аудиту умов праці:

1. Збір інформації. 2. Аналіз і розрахунок показників. 3. Оцінка якості програм безпеки здоров’я. 4. Оформлення висновку та звіту. Розпочинати збір інформації необхідно з вив-

чення статуту підприємства, колективного договору, трудового контракту, науково-обґрунтованих ерго-номічних рекомендацій, санітарних норм, законо-давчих актів, бо саме там визначені основні напрям-ки і стратегія здійснення програм та охорони праці.

Так сталося, що сьогодні нічого неможливо без грошей, тому етап збору інформації необхідно про-довжувати з дослідження бухгалтерської звітності, щоб визначити фінансове забезпечення програм поліпшення умов праці і безпеки здоров’я. Увагу необхідно зосередити на «казні», тобто місці фор-

мування засобів для реалізації програм покращення умов праці – рахунок 43 «Резервний капітал», 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». Опе-раціям покриття витрат підприємства з усунення наслідків надзвичайних ситуацій: Д-т 43 «Резервний капітал» К-т 66 «Розрахунки за виплатами праців-никам», К-т 65 «Розрахунки за страхуванням» та визначення руху коштів за рахунками 66, 65. І як наслідок, використання цих коштів повинні бути відображені на рахунках витрат, а саме: 81 «Витрати на оплату праці», 82 «Відрахування на соціальні за-ходи» (для підприємств, які використовують облік витрат за елементами), 91 «Загальновиробничі вит-рати» (якщо облік витрат ведеться за видами діяль-ності).

Для подальшого збору інформації про умови праці та стан соціального захисту працівників вико-ристовуються форми державної статистичної звіт-ності підприємств. Також для визначення кількості і якості «небезпечних місць», необхідно використо-вувати звіти з: атестації робочих місць, атестації умов праці (карти умов праці), атестації робітників, охорони праці, скарги.

Джерелом інформації виступає і психологічний клімат: розклад роботи; зміст роботи; організаційне оточення; виконання завдань; стиль управління; ін-дивід та групи; оцінка, кар’єрне зростання та інші.

Без уваги не слід залишати і психофізіологічні показники (добова витрата енергії, інтенсивність праці, зміна працездатності).

Таким чином, у аудитора буде вся необхідна інформація і показники для аналізу і розрахунку, як вже зазначалося, ці показники повинні довести підприємцю – які вигоди він матиме від вдоскона-лення умов праці.

Накопичений досвід у працеохоронній сфері свідчить про існування низки методичних підходів до економічної оцінки заходів щодо охорони праці. Розглянемо найважливіші з них.

Метод «АВД» (аналіз витрат і доходів) висту-пає специфічним інструментом, що виявляє еконо-мічні наслідки й одночасно досить успішно присто-совується до виробничих робіт. Він зіставляє в гро-шовому виразі сукупні витрати в області охорони праці з доходами, у ролі яких виступає зниження витрат чи збитків плюс додатковий прибуток. Але цей метод не є ідеальним та має деякі обмеження. Аналіз витрат і доходів доцільно використовувати у тому випадку, коли розподіл вартості на витрати та доходи є чіткими, а в області безпеки і гігієни праці виникають певні труднощі при розподілі грошової вартості, особливо в частині доходів.

Метод «АЕВ» (аналіз ефективності витрат) – це метод економічної оцінки заходів щодо охорони праці, який передбачає розрахунок балансу між грошовими витратами та результатами заходів.

Два вищеперерахованих методи найбільш успішно застосовуються при зіставленні кількох варіантів вирішення однієї і тієї самої задачі, заради вибору оптимальнішого рішення.


Метод «АВЗ» (аналіз витрат через захворюва-ність) виявляє масштаб проблеми в кількісному ви-раженні. Аналіз витрат, які пов’язані з виробничим травматизмом та захворюваністю працівників при-стосовується як до фінансових, так і до соціально-економічних витрат залежно від адресата, для якого проводиться розрахунок.

Згідно з методиками оцінки результатів прове-дення заходів щодо поліпшення умов та охорони праці, розробленими ВЦНДІОП ВЦРПС та ННДІОП України, запропоновано чотири групи показників: зміна стану умов і охорони праці; соціальні; соціально-економічні; економічні [3].

Технічна ефективність передбачає аналіз змін стану умов праці на конкретному робочому місці, вимірюється звичайними фізичними одиницями за допомогою приладів.

Соціальна ефективність передбачає скорочення кількості робочих місць, що не відповідають вимо-гам нормативних актів щодо безпеки виробництва; збільшення кількості машин, механізмів та вироб-ничих приміщень, що відповідають вимогам норм охорони праці; зменшення коефіцієнта частоти тра-вматизму.

Соціально-економічна ефективність визнача-ється для вибору оптимального напрямку вдоскона-лення умов і охорони праці; встановлення впливу заходів з удосконалення умов праці на основні пока-зники господарської діяльності підприємства; об-ґрунтування збільшення продуктивності праці за ра-хунок покращення умов праці.

Економічна ефективність передбачає скоро-чення витрат робочого часу за рахунок зменшення рівня захворюваності (травматизму) за певний час; зростання продуктивності праці; річну економію зарплати за рахунок зростання продуктивності праці та зменшення рівня захворюваності і травматизму.

Перелік цих показників дозволяє майже всебіч-но оцінити ефективність заходів щодо вдосконален-ня умов і охорони праці, однак існують деякі труд-нощі в розмежуванні соціальних і соціально-економічних показників.

У сфері охорони праці існує значна кількість підходів і методів оцінки економічної й соціальної ефективності заходів щодо покращення умов і охо-рони праці. Головним правилом оцінки стану охо-рони праці на підприємстві залишається те, що всі види ефективності (економічна, технічна, соціальна тощо) повинні визначатися на всіх стадіях розробки й здійснення заходів щодо охорони праці: на стадії планування та після її реалізації [5].

Оцінку якості програм безпеки праці доцільно проводити по запропонованій Шаровською Т.С. си-стемі оцінки якості внутрішнього контролю. Згідно цій системі, аудитор зможе надати інформацію не тільки в кількісному показнику, а й відобразити якість програми умов праці [7].

Для оцінки будь-чого необхідне виділення якісних характеристик, у відповідності до яких і бу-де проходити процес оцінювання. При оцінці якості

зазвичай використовують нерегламентовану шкалу оцінок, яка визначає задовільнення критерія необ-хідним вимогам. Але такій шкалі притаманні деякі недоліки, серед яких можна виділити нечітке визна-чення (відсутня кількісна характеристика), неповно-ту та суб’єктивність.

Однак, використання тільки кількісних показ-ників також не надає достатньої чіткості результатів оцінювання, тому що не всі показники можна об’єднати за однією цифровою шкалою.

У запропонованій методиці оцінювання якості за статичними та динамічними критеріями об’єднано кількісні та якісні показники, де система-тизуємо критерії, що визначають якість програми; оцінюємо рівень критеріїв, які впливають на якість системи; розраховуємо значення критеріїв якості у відповідності до визначених показників; аналізуємо визначений показник за якісними критеріями.

Використовуючи запропоновану методику, керівництво підприємств зможе оцінити якість про-грами безпеки на підприємстві. Отримані результати призводять до змін, спрямованих на зростання якості функціонування системи, на зміни у забезпе-ченні цієї системи.

Формування аудиторського висновку також має деякі проблеми, які розкриті в роботі Радської В.В. [6]. Відносно завдань з надання впевненості в цілому та завдань з аудиту звітності, зокрема, якість доцільно розглядати з позицій двох груп характери-стик, які безпосередньо наповнюють зміст цієї кате-горії: якість проведення аудиту та якість результатів аудиту.

Вирішення зазначеної проблеми може бути до-сягнуто шляхом того, що зміст аудиторського звіту про результати проведеного аудиту фінансової звіт-ності повинен містити розділи, в яких розкривають-ся застосовувані оцінки аудитора до визначення суттєвості на рівні фінансової звітності в цілому, а також ідентифіковані ризики суттєвих викривлень внаслідок помилок та шахрайства.

Висновки. Під час виконання наукового дослі-дження було виявлено, що сучасність від аудиту че-кає виконання функцій не тільки оцінки, підтвер-дження та контролю, а й діагностики, консультації та стимулювання, так як відбулося зміщення акцен-тів від контрольно-ревізійних перевірок до характе-ристики господарчого стану суб’єкта з метою ефек-тивного управління і визначення напрямку вдоско-налення. Але наявна методика проведення аудиту умов праці направлена тільки на виконання перших трьох функцій.

Тому виникає потреба в розробці нової мето-дики проведення аудиту умов праці, яка б надала інформацію для забезпечення всіх функцій. У новій методиці ми надали 4 етапи проведення аудиту:

1. Збір інформації. 2. Аналіз і розрахунок показників. 3. Оцінка якості програм безпеки здоров’я. 4. Оформлення висновку та звіту.


Створення сприятливих умов праці забезпечує збереження високої працездатності і здоров’я пра-цівників, сприяє розвитку творчої ініціативи та під-вищенню ефективності праці.

Л і т е р а т у р а 1. Про охорону праці: Закон України від 14.10.1992

№2692-ХІІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – №49. – Ст.668.

2. Андросова Л. Аналіз умов праці на підприємствах України як необхідна умова реалізації державної соці-альної політики / Л. Андросова // Схід. – К. – №6. – 2006. – С. 25-31.

3. Керб Л.П. Основи охорони праці: навч. посібник / Л.П. Керб. – К.: КНЕУ, 2003. – 215 с.

4. Лесенко Г. Методика контролю стану умов та безпеки праці / Г. Лесенко // Охорона праці. – №9. – 2003. – С. 37-38.

5. Следь О., Землякова Є. Економічні та соціальні аспек-ти поліпшення умов та охорони праці в ринковій сис-темі господарювання / О. Следь, Є. Землякова // Еко-номічний аналіз. – 2011. – №9. – С. 51-55.

6. Радська В.В. Підвищення якості результатів аудиту через розширення змісту аудиторського звіту / В.В. Радська // Збірка тез доповідей I Міжн. науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання» / Ред. кол. Веретенников В.І. та ін. – Макіївка: МЕГІ. – 2012. – С. 163-167.

7. Шаровська Т.С. Оцінка якості системи внутрішнього контролю / Т.С. Шаровська // Збірка тез доповідей I Міжн. науково-практичної конференції «Удоскона-лення обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання» / Ред. кол. Ве-ретенников В.І. та ін. – Макіївка: МЕГІ. – 2012. – С. 242-248.

R e f e r e n c e s

1. Pro ohoronu расі: Zakon Ukraіni vіd 14.10.1992 №2692-ХІІ // Vіdomostі Verhovnoї Radi Ukraіni (VVR). – 1992. – №49. – St.668.

2. Androsova L. Analіz umov pracі na pіdpriєmstvah Ukraіni yak neobhіdna umova realіzacії derjavnoї socіal-noї polіtiki / L. Androsova // Shіd. – K. – №6. – 2006. – S. 25-31.

3. Kerb L.P. Osnovi ohoroni pracі: navch. Posіbnik / L.P. Kerb. – K.: KNEU, 2003. – 215 s.

4. Lesenko G. Metodika kontrolyu stanu umov ta bezpeki pracі / G. Lesenko // Ohorona pracі. – №9. – 2003. – S. 37-38.

5. Sled O., Zemlyakova Е. Ekonomіchnі ta socіalnі aspekti polіpshennya umov ta ohoroni pracі v rinkovіi sistemі gospodaryuvannya / О, Sled, Е. Zemlyakova // Ekonomіchnii analіz. – 2011. – №9. – S. 51-55.

6. Radska V.V. Pіdvischennya yakostі rezultatіv auditu che-rez rozshirennya zmіstu auditorskogo zvіtu / V.V. Radska

// Zbіrka tez dopovіdei I Mіjn. naukovo-praktichnoї kon-ferencії «Udoskonalennya oblіkovo-analіtichnogo zab-ezpechennya upravlіnnya dіyalnіstyu sub’єktіv gospo-daryuvannya» / Red. kol. Veretennikov V.І. ta іn. – Makіїvka: MEGІ. – 2012. – S. 163-167.

7. Sharovska T.S. Ocіnka yakostі sistemi vnutrіshnogo kontrolyu / T.S. Sharovska // Zbіrka tez dopovіdei I Mіjn. naukovo-praktichnoї konferencії «Udoskonalennya oblіkovo-analіtichnogo zabezpechennya upravlіnnya dіyalnіstyu sub’єktіv gospodaryuvannya» / Red. kol. Veretennikov V.І. ta іn. – Makіїvka: MEGІ. – 2012. – S. 242-248.

Омельченко Е.В., Закладний Е.А. Методика про-ведения аудита условий труда с помощью реализации программы безопасности здоровья на предприятии

Статья посвящена вопросу методики проведения аудита условий труда. Исследованы основные источники информации для определения показателей дальнейшего анализа и расчета. Разработан новый подход к методике оценки программ охраны труда. Определен положитель-ный эффект от совершенствования условий труда. Пред-ложен метод оценки качества программ улучшения усло-вий труда по статическим и динамическим критериям. Сформированы основные критерии оформления аудитор-ского отчета.

Ключевые слова: охрана труда, аудит условий тру-да, анализ эффективности затрат, анализ затрат из-за заболеваемости, аудиторское заключение.

Omelchenko O.V. Zakladniy O.A. Method of audit work conditions by means of health safety program for the enterprise

The article is devoted to the methodology of audit work-ing conditions. The basic sources of information for the de-termination of the further analysis and calculation are ana-lyzed. A new approach to program evaluation methodologies of occupational safety. Positive effects of improving working conditions are identified. The method for assessing the quality of programs to improve working conditions for static and dy-namic criteria are offered. Formed the basic criteria for regis-tration the audit report.

Keywords: labor protection, audit of working condi-tions, cost-effectiveness analysis, cost analysis by disease, the auditor's report. Омельченко Олена Валеріївна – викладач кафедри біз-несу та права, Вінницький соціально-економічний інсти-тут Університету «Україна». omelchenko.o.v.1 @mail.ru Закладній Олена Анатоліївна – викладач кафедри еко-номіки та управління, ПрАТ «ВНЗ «МАУП». [email protected] Рецензент: д.е.н., проф. Костирко Л.А.



УДК 338.124.4

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ МЕХАНІЗМУ РОЗВИТКУ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ В УМОВАХ ВИРОБНИЧО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

Райчева Л. І.

ORGANIZATIONAL PRINCIPLES OF IMPLEMENTATION MECHANISM ENGINEERING INDUSTRIES UNDER PRODUCTION-ECONOMIC CRISIS

Raycheva L. I.

Статтю присвячено удосконаленню організаційних засад впровадження механізму розвитку машинобудівної галузі в умовах виробничо-економічної кризи. Наразі в Україні можна констатувати відсутність будь-яких цільових програм, які б уможливили забезпечення розвитку проми-слового виробництва. Пропоновано організаційні засади розробки Антикризової програми розвитку машинобуду-вання, окреслено її мету, етапи, виокремленні суб’єкти відповідальності в межах правового поля щодо внесення відповідних змін у законодавство. На відміну від існуючо-го організаційного забезпечення механізму розвитку ма-шинобудівної галузі в умовах виробничо-економічної кризи, запропоноване полягає в узгодженні пропозицій у різних сферах державного регулювання через розробку означеної Антикризової програми в межах «Концепції Загальноде-ржавної цільової економічної програми розвитку промис-ловості на період до 2020 року». Ключові слова: організаційне забезпечення, механізм, роз-виток, машинобудівна галузь, виробничо-економічна кри-за, програма

Вступ. Чинна «Концепція Загальнодержавної

цільової економічної програми розвитку промисло-вості на період до 2020 року» від 17 липня 2013 р. № 603-р основними напрямами розв’язання проблем розвитку промисловості України визначає «поси-лення координуючої ролі держави у створенні на-лежних умов та організаційно-економічного механі-зму реалізації політики та завдань програмних до-кументів у цій сфері, по-друге, інтеграція промисло-вої політики в наукову, технологічну та інноваційну політику» [1]. Не дивлячись на те, що Міністерству промислової політики (яке 23 березня 2014 року Ка-бінет Міністрів України постановив приєднати до Міністерства економічного розвитку і торгівлі [2]) було доручено розробити та подати до 31 березня 2014 р. Кабінетові Міністрів України проект Загаль-нодержавної цільової економічної програми розвит-ку промисловості на період до 2020 року, будь-яких цільових програм, які б уможливили виконання цієї

концепції затверджено не було. Однак деструктивні зміни показників розвитку промисловості та маши-нобудування тощо загрожують подальшому падін-ню національної економіки. За нагальної потреби в підтримці розвитку машинобудівної галузі України необхідним є удосконалення організаційних засад державного регулювання галузі, що реалізуються через розробку Антикризової програми, окреслення її мети, положень, основних пріоритетів галузевого розвитку, виокремленні суб’єктів відповідальності в межах правового поля щодо внесення відповідних змін у законодавство.

Метою статті є удосконалення організаційних засад впровадження механізму розвитку машинобу-дівної галузі в умовах виробничо-економічної кри-зи.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню організаційних та законодавчих засад машинобудування присвячено монографії Ю. Вели-кого [3], М. Кизима та О. Тищенка [4], наукові праці В. Дикань [5], О. Мазуренок [6]. Разом з тим, напра-цювання науковців не знайшли відображення у промисловій політиці України, тоді як маючи знач-ний кадровий технологічний потенціал, вітчизняне машинобудування здатне підвищити конкурентосп-роможність країни за умови відповідної державної комплексної підтримки.

Матеріали та результати дослідження. Як вказувалося вище, бачиться необхідною розробка Антикризової програми розвитку машинобудування на 2017–2020 роки, головна мета якої полягатиме у забезпеченні сталого розвитку машинобудування в умовах біфуркаційних процесів.

У відповідності до поставлених завдань подо-лання кризових явищ у машинобудівній галузі, роз-поділу функціональних повноважень за Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі від 27.02.2015 № 171 «Про структуру апарату Міністер-ства економічного розвитку і торгівлі України» [7],


регулюючого впливу державних інститутів сформо-вано систему суб’єктів, на яких покладатимуться зобов’язання щодо вироблення конкретних напрямів реалізації програми:

Департамент регулювання зовнішньоекономіч-ної діяльності, Департамент міжнародного торгове-льно-економічного співробітництва та європейської інтеграції, Департамент доступу до ринків та взає-модії з СОТ, Департамент торговельного захисту Міністерства економічного розвитку і торгівлі Укра-їни мають забезпечити формування результативної зовнішньоекономічної політики задля зростання об-сягів експорту машинобудівної продукції;

Департамент залучення інвестицій Міністерст-ва економічного розвитку і торгівлі України пропо-нуватиме пропозиції щодо забезпечення сприятли-вого інвестиційного клімату на ринку машинобуду-вання, що уможливлюватиме залучення інвестицій та оновлення виробничих фондів;

Департамент розвитку інновацій та інтелектуа-льної власності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України формуватиме положення відносно підвищення результативності інноваційної політики через стимулювання промислових досліджень, удо-сконалення технологій, обґрунтованих заходів із стандартизації і сертифікації;

Департамент економічної стратегії та макрое-кономічного прогнозування, Департамент промис-лової політики Міністерства економічного розвитку і торгівлі України мають обґрунтовано підійти до зміни структурно-галузевої політики в напрямі підт-римки високотехнологічних галузей, до яких нале-жить машинобудування, та їх ресурсної бази - гір-ничо-металургійного комплексу;

Державна фіскальна служба та Міністерство фінансів України готуватимуть пропозиції по удо-сконаленню податкової та митної політи-ки реформування податкового законодавства в на-прямі мотивування виробників до нарощення обся-гів виробництва високотехнологічної продукції та оновлення виробничої бази за рахунок амортизацій-ної політики;

На керівництво Національного банку України покладатиметься завдання розробки та прийняття «Положення про основи процентної політики коме-рційних банків відносно кредитування підприємств машинобудівної галузі» задля формування переду-мов пільгового кредитування фінансовими устано-вами підприємств машинобудівної галузі.

Враховуючи різноплановість впливу означених завдань на стан національної економіки, потрібним є їх узагальнення, координація та узгодження шляхом обговорення, прогнозування наслідків для машино-будування та економічного стану держави, виявлен-ня найбільш вагомих та дієвих заходів. З цією ме-тою пропонується створити Комітет антикризового державного управління у промисловості при Кабіне-ті Міністрів України як регулюючого органу в тому числі галузі машинобудування. Задля підвищення обґрунтованості та забезпечення неупередженості прийняття рішень доцільно до роботи Комітету за-лучати незалежних консультантів, які представля-

ють громадські організації підприємстві машинобу-дівної галузі, аудиторські компанії, наукових спів-робітників, що займаються проблемами антикризо-вого державного управління та представляють сус-пільні інтереси.

Діяльність означеного Комітету уможливіть пі-двищення адаптивності процесів реагування на де-структивні зміни зовнішнього і внутрішнього сере-довища, реалізацію комплексного підходу до розви-тку галузі за умови прояву симптомів кризових явищ, розробку та оптимізацію пріоритетності різ-носпрямованих заходів щодо їх подолання, врахо-вуючи стан та спроможність підтримки національ-ної економіки.

Функціональними обов’язками запропоновано-го органу у регулюванні галузі машинобудування мають бути: аналіз тенденцій зовнішнього середо-вища та стану галузі, обробка та координація пропо-зицій окремих суб’єктів, обговорення та узгодження плану дій щодо подолання кризових явищ у галузі з делегованими представниками та експертами, вису-вання програм та проектів для затвердження зако-нодавчими органами влади.

Критеріями прийняття рішень щодо впрова-дження пропозицій мають бути прогнозні показни-ки:

- зростання обсягів виробництва і реалізації машинобудівної продукції на внутрішньому та зов-нішніх ринках;

- підвищення операційної рентабельності ма-шинобудівних підприємств;

- збільшення бюджетних надходжень. Цільовою оптимізаційною функцією має бути

встановлено забезпечення економічного росту краї-ни.

Організаційне забезпечення механізму розвит-ку машинобудування в умовах виробничо-економічної кризи представлено на рис. 1.

Методичний підхід до організації механізму розвитку галузі через реалізацію Антикризової про-грами має відбуватися за наступними етапами:

підготовчий етап (2017 р.), на якому визнача-ються проблемні аспекти розвитку галузі через діаг-ностування її стану, встановлення причин дестабілі-зуючих змін, визначення напрямів структурної пе-ребудови напрямів галузевої підтримки високотех-нологічних підгалузей машинобудування;

етап створення сприятливих передумов розвит-ку машинобудівної галузі (2018 р.). На цьому етапі мають впроваджуватися податкові та фінансово-кредитні важелі стимулювання розвитку, бути за-проваджено методи макроекономічної стабілізації, що сприятиме покращенню інвестиційного клімату;

інноваційно-інвестиційний етап (2019-2020 рр.) передбачає активізацію інвестиційних та відповід-них ним інноваційних процесів у галузі, підвищення конкурентоспроможності продукції, збільшення державних замовлень на вітчизняному ринку та реа-лізацію зовнішньоекономічної політики для зрос-тання обсягів експорту на світових ринках машино-будування.


Рис. 1. Організаційне забезпечення механізму розвитку машинобудування в умовах виробничо-економічної кризи

Представлення методичного підходу до органі-зації механізму розвитку галузі через реалізацію Антикризової програми проілюстровано на рис. 2.

Результатом реалізації Антикризової програми розвитку машинобудування стане підвищення тех-нологічного рівня галузі, інноваційності та наукомі-сткі її продукції, зростання конкурентоспроможнос-ті не тільки галузі, а й національної економіки, пок-ращення платіжного балансу та фінансової безпеки країни за рахунок збільшення експорту.

Запропонована Антикризова програма відпові-дає третьому (оптимальному) варіанту розв’язання проблем у промисловості, наведеному у чинній

«Концепції Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року» від 17 липня 2013 р. № 603-р та є частиною формування загальної програми розвитку промис-ловості. Відповідно до означеної Концепції, опти-мальним є вирішення проблем, що «полягає у реалі-зації державної політики структурно-технологічних перетворень промисловості на середньо- і високоте-хнологічні виробництва шляхом збільшення частки вітчизняних розробок на основі поєднання іннова-ційної та промислової політики» [1]. Відповідність пропонованої Антикризової програми за етапами та Концепції наведено у табл.

Комітет антикризового державного управління

у промисловості

формування

резуль-

тативної

зовнішньо-

економ

ічної політики зад-

ля зростання

обсягів

екс

-порту маш

инобудівної

продукції

забезпечення

спри-

ятливого

інвестиційного

клімату на

ринку

маш

ино-

будування,

що ум

ожлив-

люватиме залучення інве

-стицій

підвищ

ення

резуль-

тативності

інноваційної

політики

через

стимулю

-вання про-мислових дос-

лідж

ень,

удосконалення

технологій

зміна структурно

-галузевої політики в на

-прямі підтрим

ки високо-

технологічних галузей

формування

передум

ов

пільгового

кредитування

та інвестування

реформування

подат

-кового

законодавства

в

напрямі м

отивування

ви-

робників

до нарощення

обсягів виробництва ви

-соко

-технологічної

про

-дукції

та оновлення виро

-бничої

бази

Професійні організації

Аудитори і консультан-

ти

Антикризо-ві галузеві управляючі

Суб’єкти державного регулювання галуззю

Департамент регулювання зовні-шньоекономічної діяльності, Де-партамент міжнародного торгове-льно-економічного співробітниц-тва та європейської інтеграції,

Департамент доступу до ринків та взаємодії з СОТ, Департамент то-

рговельного захисту

Департамент залучення ін

-вестицій

Департамент розвитку

інно

-вацій та

інтелектуальної

власності

Департамент економ

ічної

стратегії та макроеконом

іч-

ного

прогнозування

, Депар

-тамент пром

ислової політи-

ки

Міністерство фінансів, Дер-жавна фіска-льна служба

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

НБУ

Делегування представників для винесення пропозицій щодо:

Компіляція про-позицій

Делегування консультантів

Законодавчо-нормативне втілення

Антикризова програма розвитку машинобуду-

вання

Внесення змін до Податкового

Кодексу

Положення про основи процентної політики комерційних банків відносно кредитування

підприємств машинобудівної галузі

Узгодження про-позицій


Перший етап - підготовчий

(2017 р.)

Визначення проблемних аспектів розвитку галузі через діагностування її стану, встановлення причин

дестабілізуючих змін, визначення напрямів структурної перебудови напрямів галузевої підтримки

високотехнологічних підгалузей машинобудування

Департамент економічної стратегії та макроекономічного

прогнозування, Департамент промислової політики Міністерства економічного розвитку і торгівлі

України

Другий етап - створення

сприятливих передумов розвитку

машинобудівної галузі (2018 р.)

Впровадження податкових та фінансово-кредитних важелів стимулювання розвитку, запроваджено методи

макроекономічної стабілізації, що сприятиме покращенню інвестиційного клімату

Міністерство фінансів, Державна фіскальна служба, НБУ,

Департамент залучення інвестицій Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

Третій етап - інноваційно-

інвестиційний (2019-2020 рр.)

Активізація інвестиційних та відповідних їм інноваційних процесів у галузі, підвищення конкурентоспроможності

продукції, збільшення державних замовлень на вітчизняному ринку та реалізація зовнішньоекономічної політики для

зростання обсягів експорту на світових ринках машинобудування

Департамент залучення інвестицій, Департамент розвитку інновацій та

інтелектуальної власності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

Рис. 2. Методичний підхід до організації механізму розвитку машинобудівної галузі

Таблиця

Відповідність Антикризової програми розвитку машинобудування за етапами та Концепції Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року

Положення Концепції [1] Етап Антикризової програми

визначення національних пріоритетів у промисловості шляхом забезпечення взаємоузгодже-ності параметрів промислової політики з бюджетною, податковою, митною політикою

Перший етап

накопичення та подальше використання у виробництві науково-технологічного, ресурсного та інтелектуального потенціалу

Третій етап

створення умов для проведення інноваційно-технологічної модернізації виробництва із збіль-шенням промислових виробництв новітніх технологічних укладів з поглибленою переробкою та випуском інноваційної продукції кінцевого споживання

Другий етап

оптимізація структури промислового виробництва з посиленням ролі внутрішнього ринку і прискореним розвитком видів діяльності, здатних забезпечити імпортозаміщення та приріст експорту в конкурентоспроможних секторах економіки

Третій етап

Висновки. На відміну від існуючого організа-

ційного забезпечення механізму розвитку машино-будівної галузі в умовах виробничо-економічної кризи, запропоноване полягає в узгодженні пропо-зицій у різних сферах державного регулювання че-рез розробку Антикризової програми в межах «Кон-цепції Загальнодержавної цільової економічної про-грами розвитку промисловості на період до 2020 ро-ку». Реалізація запропонованого організаційного за-безпечення сприятиме економічному росту країни.

Перспективою подальших досліджень є розро-бка конкретних заходів розвитку машинобудування та їх аналітичне обґрунтування.

Л і т е р а т у р а 1. Розпорядження Кабінету міністрів України від 17 лип-

ня 2013 р. № 603-р «Про схвалення Концепції Загаль-нодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року». – [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу: htt-p://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/603-2013-%D1%80

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 2014 року № 94 «Про реорганізацію Міністерства

промислової політики». – [Електронний ресурс]. – Ре-жим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/94-2014-%D0%BF

3. Великий Ю. В. Потенціал інноваційного розвитку ма-шинобудівних підприємств України: теорія, методоло-гія та практика державного регулювання : монографія / Ю. В. Великий; Акад. екон. наук України, Чорномор. держ. ун-т ім. Петра Могили, МОГО "Об-ня економіс-тів". - Миколаїв, 2012. - 487 c.

4. Конкурентоспроможність та інновації: проблеми науки та практики : монографія / ред.: М. О. Кизим, О. М. Тищенко; НАН України, Н.-д. центр індустр. пробл. розв. - Харків : ІНЖЕК, 2013. - 342 c. - укp.

5. Дикань В. В. Забезпечення розвитку машинобудівного комплексу України в умовах створення промислово-логістичної системи : автореф. дис. ... д-ра екон. наук : 08.00.03 / В. В. Дикань; Харків. нац. ун-т ім. В.Н. Ка-разіна. - Харків, 2014. - 37 c.

6. Мазуренок О. Р. Особливості формування законодавчо-нормативної бази розвитку сектору машинобудування (на прикладі автопрому) / О. Р. Мазуренок // Вісн. Сум. держ. ун-ту. Сер. Економіка. - 2012. - № 2. - С. 105-115.

7. Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.02.2015 № 171 «Про структуру апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі Украї-ни» (зі змінами). - [Електронний ресурс]. – Режим дос-


тупу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ ME150113.html

R e f e r e n c e s

1. Rozporyadzhennya Kabinetu ministriv Ukrayiny` vid 17 ly`pnya 2013 r. # 603-r «Pro sxvalennya Koncepciyi Zagal`noderzhavnoyi cil`ovoyi eko-nomichnoyi programy` rozvy`tku promy`slovosti na period do 2020 roku». – [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: htt-p://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/603-2013-%D1%80

2. Postanova Kabinetu Ministriv Ukrayiny` vid 23 bereznya 2014 roku # 94 «Pro reorganizaciyu Min-isterstva promy`slovoyi polity`ky`». – [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: htt-p://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/94-2014-%D0%BF

3. Vely`ky`j Yu. V. Potencial innovacijnogo rozvy`tku mashy`nobudivny`x pidpry`yemstv Ukrayiny`: teo-riya, metodologiya ta prakty`ka derzhavnogo reg-ulyuvannya : monografiya / Yu. V. Vely`ky`j; Akad. ekon. nauk Ukrayiny`, Chornomor. derzh. un-t im. Petra Mogy`ly`, MOGO "Ob-nya ekonomistiv". - My`kolayiv, 2012. - 487 c.

4. Konkurentospromozhnist` ta innovaciyi: problemy` nauky` ta prakty`ky` : monografiya / red.: M. O. Ky`zy`m, O. M. Ty`shhenko; NAN Ukrayiny`, N.-d. centr industr. probl. rozv. - Xarkiv : INZhEK, 2013. - 342 c. - ukp.

5. Dy`kan` V. V. Zabezpechennya rozvy`tku mashy`nobudivnogo kompleksu Ukrayiny` v umo-vax stvorennya promy`slovo-logisty`chnoyi sy`stemy` : avtoref. dy`s. ... d-ra ekon. nauk : 08.00.03 / V. V. Dy`kan`; Xarkiv. nacz. un-t im. V.N. Karazina. - Xarkiv, 2014. - 37 c.

6. Mazurenok O. R. Osobly`vosti formuvannya zakonodavcho-normaty`vnoyi bazy` rozvy`tku sek-toru mashy`nobuduvannya (na pry`kladi avtopromu) / O. R. Mazurenok // Visn. Sum. derzh. un-tu. Ser. Ekonomika. - 2012. - # 2. - S. 105-115.

7. Nakaz Ministerstva ekonomichnogo rozvy`tku i torgivli Ukrayiny` vid 27.02.2015 # 171 «Pro str-ukturu aparatu Ministerstva ekonomichnogo roz-vy`tku i torgivli Ukrayiny`» (zi zminamy`). - [Ele-ktronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: htt-p://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ME150113.html

Райчева Л. И. Организационные основы внедре-ния механизма развития машиностроительной отрас-ли в условиях производственно-экономического кри-зиса

Статья посвящена совершенствованию организа-ционных основ внедрения механизма развития машино-строительной отрасли в условиях производственно-экономического кризиса. Сейчас в Украине можно кон-статировать отсутствие каких-либо целевых программ, которые бы позволили обеспечение развития промышлен-ного производства. Предложены организационные основы разработки антикризисной программы развития маши-ностроения, определены ее цели, этапы, выделении субъ-екты ответственности в рамках правового поля по вне-сению соответствующих изменений в законодательство. В отличие от существующего организационного обеспе-чения механизма развития машиностроительной отрасли в условиях производственно-экономического кризиса, предложенное заключается в согласовании предложений в различных сферах государственного регулирования пу-тем разработки обозначенной Антикризисной программы в рамках «Концепции Общегосударственной целевой эко-номической программы развития промышленности на пе-риод до 2020 года».

Ключевые слова: организационное обеспечение, ме-ханизм, развитие, машиностроительная отрасль, произ-водственно-экономический кризис, программа

Raycheva L.I. Оrganizational principles of imple-

mentation mechanism engineering industries under pro-duction-economic crisis

This article is dedicated to improving organizational principles implementation mechanism of the engineering in-dustry in terms of production and the economic crisis. In Ukraine can state the absence of any programs to allow for the provision of commercial production. The proposed organi-zational principles of design engineering of anti-crisis pro-gram, outlines its goals, milestones, isolating subjects of re-sponsibility within the legal framework for relevant changes in legislation. Unlike existing organizational support mechanism of the engineering industry in terms of production and the economic crisis is the proposed harmonization proposals in various areas of state regulation because the development of the designated anti-crisis program within the "Concept of the State target economic program of industrial development for the period till 2020".

Keywords: organizational support mechanism, devel-opment, engineering industry, production and economic crisis, program

Райчева Лариса Іванівна – аспірант Донбаської державної машинобудівної академії (м. Краматорськ). [email protected]




УДК 330.681.657

АУДИТ ПРОГНОЗНОЇ ФІНАНСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЯК СКЛАДОВА ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Розмислов О.М.

AUDIT FORECASTED FINANCIAL INFORMATION AS PART OF IMPROVING THE COMPETITIVENESS OF ENTERPRISES

Rozmyslov A.N.

Проаналізовано показники прогнозної фінансової інфор-мації і принципи прогнозування фінансового стану та конкурентоспроможності підприємств. Вивчено причини проведення аудиту фінансової інформації та докази, що підтверджують можливість зниження конкурентоспро-можності підприємства, спрямовані на досягнення клю-чових цілей, що стоять перед підприємством в довго-строковій перспективі. Було встановлено, що основним змістом дослідження питань аудиту прогнозної фінансо-вої інформації на шляху підвищення конкурентоспромож-ності підприємства є вироблення концепції оцінки такої інформації, яка не повинна перевищувати тимчасові рам-ки, що дозволяють керівництву економічного суб'єкта ро-зумно оцінювати економічний розвиток підприємства. За результатами дослідження сформовані критерії прове-дення аудиту прогнозної фінансової інформації відповідно до норм аудиторських процедур МСА 810 і загальних принципів аудиту. Ключові слова: аудит, прогноз, фінансова інформація, пі-дприємство, припущення, оцінка, кредитоспроможність, розвиток, система.

Вступ. Однією з найважливіших функцій

управління є прогнозування, яке практично завжди передує плануванню і має своїй на меті зниження всіляких ризиків при ухваленні тих або інших управлінських рішень. Наприклад, інвестор приймає рішення про вкладення фінансових ресурсів в якийсь проект лише після ретельних розрахунків, пов'язаних з прогнозуванням майбутнього стану ри-нку, визначенням рентабельності вкладень і оцінка-ми вищезгаданих ризиків. Інакше ініціативу можуть перехопити конкуренти, що уміють надійнішим чи-ном оцінювати ситуації і прогнозувати перспективи розвитку економічного суб'єкта [1, с. 531].

В умовах розвитку ринкової економіки прогно-зування різних ситуацій і результатів фінансово-господарської діяльності економічних суб'єктів складає основу планування виробничих потужнос-тей, формування запасів, розрахунку потреб в тру-дових ресурсах, об'єму продажів і бюджетування,

проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, а також вироблення страте-гічних установок вищою керівною ланкою будь-якого економічного суб'єкта.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемам формування прогнозної фінансової ін-формації та питанням удосконалення механізму ау-диту прогнозної інформації присвячені праці бага-тьох відомих вчених, таких як:

Проблемам використання інструментів аудиту на шляху визначення ефективності використання прогнозної фінансової інформації присвячені дослі-дження багатьох зарубіжних та вітчизняних науков-ців. Зокрема концептуальним аспектам аудиту про-гнозної фінансової інформації присвячені праці та-ких вчених, як Л.І. Донець, О.І. Ястремький, В.В. Вітлінський, М.М. Клменюк, Н.М. Проскуріна та інших.

При цьому, складні явища сучасного економіч-ного становища України потребують проведення додаткових досліджень з корегування складових ме-ханізму аудит прогнозної фінансової інформації на шляху підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств.

Загальна мета дослідження. Кризові процеси сучасної України та складне фінансове становище багатьох підприємств потребує проведення додатко-вих досліджень щодо прогнозування фінансової ін-формації в тому рахунку завдяки досконалої систе-ми аудиту. Метою написання статі є пошук доміна-нтного блоку управління фінансовою інформацією на основі даних аудиту в умовах недостатнього рів-ня забезпеченості підприємств ресурсним базисом.

Виклад основного матеріалу. Під прогнозом слід розуміти науково обґрунтований опис можли-вих станів об'єктів в майбутньому, а також альтер-нативних шляхів досягнення цього стану, засноване на допущеннях, пов'язаних з майбутніми подіями, які, по різних припущеннях, можливо матимуть міс-


це, а також з діями, які необхідно зробити на даний момент часу (на дату підготовки прогнозної інфор-мації) [2, с. 83].

Процес підготовки прогнозної інформації нази-вається прогнозуванням (від грецького prognosis - передбачення, пророцтво). Воно відповідає голов-ним чином на два альтернативні питання:

що найімовірніше станеться в майбутньому? що необхідно здійснити у нинішній момент для

досягнення встановленого стану прогнозованого об'єкту?

Перший тип прогнозів називається пошуковим, а другий тип - нормативним.

Для реалізації завдань, пов'язаних з аналізом і оцінкою різних інформаційних потоків, призначе-ний потужний апарат різних методів прогнозування, які можна підрозділити на дві основні групи:

якісні (думки фахівців, метод експертних оці-нок, впорядковане опитування, вивчення покупців і ін.);

кількісні (прогнозування на основі ретроспек-тивної інформації, причинно-наслідкове прогнозу-вання) [3, с. 100].

У загальному вигляді процес прогнозування наведено на рис.

Незважаючи на відмінності різних методів про-гнозування, в їх основі лежать, як правило, однакові принципи і допущення. До найбільш важливим з них відносяться:

причинно-наслідкові закономірності, які були присутніми в минулих періодах, переважатимуть і в майбутньому;

не існує абсолютно точних прогнозів, тому ва-жливий облік відхилень фактичних результатів від прогнозних;

точність прогнозу знижується у міру збільшен-ня часу попередження (наприклад, короткостроко-вий прогноз точніший, ніж довгостроковий);

прогноз відносно великого об'єкту (наприклад, галузі в цілому) точніший, ніж його окремого ком-понента (наприклад, підприємства), оскільки більше число подій компенсує погрішності пророцтв.

Проте слід зазначити, що будь-яка прогнозна інформація готується як в якості інструменту внут-рішнього управління, так і для надання зацікавле-ним користувачам. З цієї причини виникає необхід-ність її аудиту.

Прогнозна фінансова інформація - це фінансова інформація, що базується на припущеннях про дії, які можуть відбутися в майбутньому, та про можли-вість дії суб'єкта господарювання. Ця інформація має суб'єктивний характер, а її підготовка значною мірою базується на припущеннях. Прогнозна фінан-сова інформація може мати форму прогнозу, перс-пективної оцінки чи поєднання, наприклад, прогно-зу на один рік та перспективної оцінки на п'ять ро-ків. Що ж таке прогноз?

визначення мети

прогнозу

установка часу попередження

прогнозу вибір методу прогнозування

збір початкової інформації

визначення можливих

допущень і їх аналіз

власне прогнозування

перевірка адекватності прогнозу

Процес прогнозування фінансової інформації

Рис. 1. Процес прогнозування фінансової інформації


Прогноз - це прогнозна фінансова інформація, підготовлена на основі припущень щодо майбутніх подій, які, як очікує управлінський персонал, відбу-дуться, і дій, що їх управлінський персонал має на-мір здійснити на дату підготовки інформації (при-пущення про найкращу оцінку) [4].

Крім того, існує інша прогнозна фінансова ін-формація - перспективна оцінка.

Перспективна оцінка - це прогнозна фінансова інформація, складена на основі гіпотетичних при-пущень про майбутні події та дії управлінського пе-рсоналу, які, як очікується, не обов'язково відбу-дуться; або поєднання найкращої попередньої оцін-ки та гіпотетичних припущень.

Сама ж прогнозна інформація має охоплювати фінансові звіти і може бути підготовлена як інстру-мент внутрішнього управління або для надання тре-тім особам. Управлінський персонал несе відповіда-льність за підготовку та надання прогнозної інфор-мації, а вже аудитор перевіряє прогнозну фінансову інформацію і надає висновок для підвищення її дос-товірності.

Складаючи висновок щодо обґрунтування при-пущень управлінського персоналу, аудитор забезпе-чує лише середній рівень упевненості. Упевненість аудитора щодо прогнозної інформації стосується дій або подій, що дотепер не відбувалися і можуть не відбутися.

Аудитор розглядає такі завдання з перевірки прогнозної інформації:

використання інформації за призначенням; призначення інформації (загальне або обмеже-

не поширення); характер припущень; елементи, які треба включити до інформації; період, який охоплюється інформацією. Аудитор повинен мати достатній рівень знань з

бізнесу, щоб мати змогу оцінити наявність усіх сут-тєвих припущень, необхідних для підготовки про-гнозної інформації, щоб оцінити, чи підготовлена прогнозна фінансова інформація на тій самій основі, що й інформація, яка була підставою для прогнозів.

Якщо аудиторський висновок фінансової інфо-рмації був модифікований або якщо суб'єкт госпо-дарювання лише починає свою діяльність, аудитор має розглянути всі супутні фактори та їх вплив на перевірку прогнозної фінансової інформації.

Оскільки припущення стають більш спекуляти-вними зі збільшенням тривалості періоду, аудитор повинен розглянути період, охоплений прогнозною фінансовою інформацією. Період повинен переви-щувати часові межі, які дають змогу управлінському персоналу мати обґрунтовану підставу для припу-щень.

До факторів, які аудитор бере до уваги під час розгляду того, що охоплено прогнозною фінансовою інформацією, включають: операційний цикл, сту-пінь достовірності припущень, потреби користува-чів.

Для того, щоб визначити характер, термін і об-сяг процедур перевірки, аудитор повинен:

враховувати ймовірність суттєвих викривлень; знання, отримані під час виконання будь-яких

попередніх завдань; розглянути компетентність управлінського пе-

рсоналу щодо підготовки прогнозної фінансової ін-формації;

встановити ступінь впливу суджень управлін-ського персоналу на прогнозну фінансову інформа-цію, а також відповідність і достовірність покладе-них в основу даних.

Достовірність і відповідність доказів підтвер-джує і оцінює аудитор. Достовірні докази повинні підтверджуватися і отримуватися з внутрішніх та зовнішніх джерел. Також аудитор розглядає, чи бе-руться до уваги при використанні гіпотетичних припущень суттєві наслідки цих припущень.

Хоча потреби в доказах, що підтверджують гі-потетичні припущення, відсутні, аудитор повинен переконатися в тому, що вони відповідають призна-ченню прогнозної фінансової інформації й немає причин вважати, що вони є повністю нереальними.

Аудитор повинен зосереджувати увагу на сту-пені суттєвого впливу ділянок, найчутливіших до змін результатів, наведених у прогнозній фінансовій інформації. Щоб розглянути взаємозв'язок з іншими компонентами фінансових звітів, аудиторові необ-хідно мати завдання з перевірок одного чи кількох елементів прогнозної фінансової інформації.

Які завдання стоять перед управлінським пер-соналом? Управлінський персонал повинен надати аудиторові письмові пояснення щодо передбачува-ного використання прогнозної фінансової інформа-ції, повноти суттєвих припущень управлінського персоналу і прийняту ним відповідальність за про-гнозну фінансову інформацію.

Оцінюючи подання і розкриття фінансової ін-формації, аудитор повинен розглянути:

ступінь утримання інформативності; ступінь розкриття облікової політики в приміт-

ках до прогнозної фінансової інформації; визначення основ об'єктивності або необ'єкти-

вності інформації; зміни в обліковій політиці, що відбувалися піс-

ля дати останніх фінансових звітів за попередні пе-ріоди;

причини змін та їх вплив на прогнозну фінан-сову інформацію. На основі розглянутої інформації аудитор складає висновок щодо

перевірки прогнозної фінансової інформації, який включає:

заголовок; адресу; опис прогнозної фінансової інформації; посилання на практику, що застосовується до

перевірки прогнозної фінансової інформації; твердження про те, що управлінський персонал

несе відповідальність за прогнозну фінансову інфо-


рмацію, у тому числі за припущення, на підставі яких її складено;

посилання на мету та поширення прогнозної фінансової інформації;

думка про те, чи прогнозна фінансова інформа-ція підготовлена належним чином;

застереження щодо можливості досягнення ре-зультатів;

дату звіту, що є датою завершення процедур; адресу аудитора; підписи. Взагалі ж, висновок констатує, чи виявив ауди-

тор, що припущення не є обґрунтованою підставою для прогнозної фінансової інформації на підставі припущень і чи подають її відповідно до концептуа-льної основи фінансової звітності. Умовно-позитивну або негативну думку аудитор висловлює, якщо переконаний у невідповідності подання та ро-зкриття прогнозної фінансової інформації, або ж ві-дмовляється від завдання, якщо це доречно.

Якщо аудитор переконаний, що одне чи кілька суттєвих припущень не надають обґрунтованої підс-тави для прогнозної фінансової інформації, підгото-вленої на основі припущення найкращої оцінки, або що одне чи кілька суттєвих припущень не надають обґрунтованої підстави для прогнозної фінансової інформації, яку надають гіпотетичні припущення, аудитор повинен висловити негативну думку у ви-сновку щодо прогнозної фінансової інформації або відмовитися від завдання.

Якщо на перевірку впливають умови, які пере-шкоджають виконанню однієї чи кількох процедур, необхідних за цих обставин, аудитор повинен від-мовитися від висловлення думки та описати обме-ження обсягу аудиту у висновку щодо прогнозної фінансової інформації.

При проведенні аудиторської перевірки про-гнозної фінансової інформації аудиторові необхідно:

оцінити обґрунтованість дій, на яких ґрунту-ється прогнозна інформація;

оцінити узгодженість допущень з призначен-ням прогнозної інформації;

дати оцінку належній підготовці прогнозної фінансової інформації на основі прийнятих допу-щень;

визначити, чи усі допущення, вживані керівни-цтвом економічного суб'єкта при прогнозуванні, ро-зкриті і чи являються вони найкращими оцінками або лише гіпотетичними допущеннями;

встановити, чи використовувалися при підгото-вці прогнозної фінансової інформації постулати, що відповідають принципам бухгалтерського обліку, які застосовувалися при формуванні бухгалтерської (фінансовою) звітності за попередні звітні періоди.

За підготовку прогнозної фінансової інформації відповідає керівництво економічного суб'єкта. Про-те аудитор може отримати завдання про перевірку цієї інформації з метою підвищення міри довіри до неї.

Прогнозна фінансова інформація відноситься до подій, які ще не настали і з певною мірою вірогі-дності можуть не статися. Крім того, існує можли-вість отримати достатні і доречні докази прийнятих керівництвом економічного суб'єкта допущень. Проте слід враховувати, що ці допущення також орієнтовані на майбутнє, суб'єктивні по своєму ха-рактеру і відрізняються від аудиторських доказів, що отримуються при аудиті бухгалтерської (фінан-совою) звітності [5, с. 128].

Таким чином, аудитор не може висловити дум-ки про можливість досягнення саме тих результати-вних показників, які містяться в прогнозній фінан-совій інформації. Іншими словами, МСА 810 "Дос-лідження очікуваної фінансової інформації" рекоме-ндує аудиторові при підготовці звіту з приводу об-ґрунтованості прийнятих при формуванні прогноз-ної фінансової інформації допущень виходити з вла-сної думки з певною долею професійного скептици-зму відносно достатньої міри упевненості в цих до-пущеннях [6].

Приймаючи завдання по аудиторській перевір-ці прогнозної (тобто очікуваною) фінансової інфор-мації, аудитор повинен:

визначити призначення перевіреної інформації (чи служить вона для внутрішнього, тобто обмеже-ного, використання або для будь-яких зацікавлених в ній користувачів, тобто для загального викорис-тання);

оцінити характер допущень (це найкращі оцін-ки або гіпотетичні допущення);

визначити склад елементів, що включаються в інформацію;

встановити часові рамки (час попередження) прогнозної фінансової інформації.

Усі перераховані питання аудитор відбиває в листі про завдання, що направляється керівництву економічного суб'єкта перед початком проведення аудиту прогнозної фінансової інформації. У цьому листі також розкривається відповідальність керів-ництва економічного суб'єкта за допущення, що приймаються їм, і що надається аудиторові для пе-ревірки первинну інформацію.

Перед початком аудиторської перевірки ауди-тор повинен ознайомитися з діяльністю економічно-го суб'єкта для уточнення того, що усі істотні допу-щення були виявлені. Він може відмовитися від ви-конання аудиторської перевірки прогнозної (фінан-совою) інформації, якщо прийняті керівництвом економічного суб'єкта допущення не реальні або якщо ця інформація не відповідає своїм цільовим установкам.

На цьому етапі аудиторської перевірки аудито-рові необхідно передусім ознайомитися з процесом підготовки керівництвом економічного суб'єкта прогнозної фінансової інформації. З цією метою слід оцінити:

систему внутрішнього контролю економічного суб'єкта, орієнтовану на процес прогнозування;


характер підготовленої керівництвом економі-чного суб'єкта документації, що підтверджує зроб-лені ним допущення;

міра використання тих або інших методів про-гнозування;

міра застосування комп'ютерної техніки; методи, вживані при розробці допущень; точність прогнозної фінансової інформації, під-

готовленої в попередні періоди, і причини виниклих істотних відхилень.

Аудитор повинен оцінити міру достовірності бухгалтерської (фінансовою) інформації за переду-ючі перевірці періоди, для того, щоб якнайкраще ви-значити, чи застосовувалася у минулому та ж основа формування прогнозної (очікуваною) фінансової ін-формації, яка підлягає аудиту що і при формуванні бухгалтерської (фінансовою) звітності. Крім того, це дає можливість встановити точку відліку ("історич-ну точку відліку") для оцінки допущень, вживаних керівництвом економічного суб'єкта.

Аудиторові слід пам'ятати, що період, що охо-плюється прогнозною фінансовою інформацією, не повинен перевищувати часові рамки, що дозволяють керівництву економічного суб'єкта розумно оціню-вати ситуацію. Крім того, існує цілий ряд чинників, що роблять безпосереднє і при цьому дуже істотний вплив на цей період. До них відносяться:

операційний цикл економічного суб'єкта; міра надійності вживаних допущень; потреби зацікавлених користувачів. При визначенні характеру, термінів і об'єму ау-

диторських процедур МСА 810 рекомендує сконце-нтрувати особливу увагу:

на вірогідності істотних спотворень; знаннях, отриманих при виконанні інших ауди-

торських завдань по цьому економічному суб'єктові; компетентності керівництва економічного су-

б'єкта в частині підготовки прогнозної фінансової інформації;

суб'єктивності суджень керівництва економіч-ного суб'єкта при підготовці прогнозної фінансової інформації і міри впливу на неї;

адекватності і достовірності представлених по-чаткових даних.

На етапі аудиторської перевірки прогнозної фі-нансової інформації аудитор повинен зібрати доста-тні і доречні докази того, що :

ця інформація носить лише інформативний ха-рактер, тобто розсилається для додаткового інфор-мування зацікавлених користувачів;

облікова політика розкрита належним чином; усі вживані керівництвом економічного суб'єк-

та істотні допущення адекватно розкриті в приміт-ках до прогнозної фінансової інформації;

вказана конкретна дата підготовки прогнозної фінансової інформації;

рівні ряду відбиті ясно і об'єктивно; вказані будь-які зміни в обліковій політиці, да-

ти її формування, що сталися потім, а також розкри-

ті усі причини цих змін і їх вплив на прогнозну фі-нансову інформацію.

Висновки і перспективи подальших дослі-джень. Таким чином, при аналізі прогнозної фінан-сової інформації аудитор повинен оцінити джерела і надійність доказів, що підтверджують найкращі оці-нки керівництва економічного суб'єкта. Для цього необхідно ретельно вивчити інформацію, отриману як з внутрішніх, так і із зовнішніх джерел. При за-стосуванні керівництвом економічного суб'єкта гі-потетичних допущень потрібно визначити, чи бе-руться до уваги істотні наслідки таких допущень.

Аудиторові необхідно отримати від керівницт-ва економічного суб'єкта письмову заяву відносно передбачуваного використання прогнозній фінансо-вій інформації, повноту істотних допущень і ви-знання відповідальності за надану інформацію.

Слід враховувати, що у разі, коли одне або де-кілька істотних допущень не являються, на думку аудитора, прийнятною основою для підготовки про-гнозної фінансової інформації, він повинен вислови-ти негативну думку або відмовитися від самої пере-вірки. При обмеженні об'єму аудиторської перевірки аудитор повинен відмовитися від аудиту або від ви-словлювання думки і представити відповідний опис вищезгаданого обмеження в підсумковому звіті.

Л і т е р а т у р а 1. Шевчук о. Аудит в України - проблеми та перспективи

розвитку / О. Шевчук, Н. Здирко // Економічний ана-ліз: збірник наукових праць, 2010. - Вип. 6. - С. 530 - 532.

2. Ільїн В. Ю. Інноваційні аспекти розвитку аудиту в Україні / В.Ю. Ільїн // Інноваційна економіка. - 2010. - № 16. - С. 83 - 86.

3. Перевірка прогнозної фінансової інформації. [Елект-ронний ресурс]. Режим доступу - http://pidruchniki.com/1117082741232/buhgalterskiy_oblik_ta_audit/perevirka_prognoznoyi_finansovoyi_informatsiyi

4. Гуцаленко Л. В. Аудит в Україні: розвиток, проблеми та шляхи їх вирішення / Л. В. Гупаленко // Інноваційна економіка. - 2011. - № 20. - С. 97 -101.

5. Гончарук В. В. Аудит в Україні: сучасний стан та пер-спективи розвитку / В. В. Гончарук // Управління роз-витком. - 2012. - № 7 (128). - С. 127 - 128.

6. Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огля-ду, іншого надання впевненості та супутніх послуг. – Київ: Міжнародна федерація бухгалтерів. Аудиторська палата України, 2010 – 410 с.

R e f e r e n c e s

1. Shevchuk o. Audy`t v Ukrayiny` - problemy` ta perspekty`vy` rozvy`tku / O. Shevchuk, N. Zdy`rko // Ekonomichny`j analiz: zbirny`k naukovy`x pracz`, 2010. - Vy`p. 6. - S. 530 - 532.

2. Il`yin V. Yu. Innovacijni aspekty` rozvy`tku audy`tu v Ukrayini / V.Yu. Il`yin // Innovacijna ekonomika. - 2010. - # 16. - S. 83 - 86.

3. Perevirka prognoznoyi finansovoyi informaciyi. [Elektronny`j resurs]. Rezhy`m dostupu - http://pidruchniki.com/1117082741232/buhgalterskiy_obli


k_ta_audit/perevirka_prognoznoyi_finansovoyi_informatsiyi

4. Guczalenko L. V. Audy`t v Ukrayini: rozvy`tok, problemy` ta shlyaxy` yix vy`rishennya / L. V. Gupalenko // Innovacijna ekonomika. - 2011. - # 20. - S. 97 -101.

5. Goncharuk V. V. Audy`t v Ukrayini: suchasny`j stan ta perspekty`vy` rozvy`tku / V. V. Goncharuk // Upravlinnya rozvy`tkom. - 2012. - # 7 (128). - S. 127 - 128.

6. Mizhnarodni standarty` kontrolyu yakosti, audy`tu, oglyadu, inshogo nadannya vpevnenosti ta suputnix poslug. – Ky`yiv: Mizhnarodna federaciya buxgalteriv. Audy`tors`ka palata Ukrayiny`, 2010 – 410 s.

Розмыслов А.Н. Аудит прогнозной финансовой

информации, как составляющая повышения конку-рентоспособности предприятий

Проанализированы показатели прогнозной финансо-вой информации и принципы прогнозирования финансово-го состояния и конкурентоспособности предприятий. Изучены причины проведения аудита финансовой инфор-мации и доказательства, подтверждающие возмож-ность снижения конкурентоспособности предприятия, направленные на достижение ключевых целей, стоящих перед предприятием в долгосрочной перспективе. Было установлено, что основным содержанием исследования вопросов аудита прогнозной финансовой информации на пути повышения конкурентоспособности предприятия является выработка концепции оценки такой информа-ции, которая не должна превышать временные рамки, позволяющие руководству экономического субъекта ра-зумно оценивать экономическое развитие предприятия. По результатам исследования сформированы критерии проведения аудита прогнозной финансовой информации в

соответствии с нормами аудиторских процедур МСА 810 и общих принципов аудита.

Ключевые слова: аудит, прогноз, финансовая ин-формация, предприятие, предположение, оценка, креди-тоспособность, развитие, система.

Rozmyslov A.N. Auditing of the prospective financial

information, as part of improving the competitiveness of enterprises

We analyzed the performance of the prospective finan-cial information and the principles of forecasting the financial condition and competitiveness of enterprises. Examine the reasons for the audit of financial information and evidence to support the possibility of reducing the competitiveness of en-terprises to achieve the key objectives of the company in the long term. It was found that the main content of the research questions the audit of prospective financial information on ways to improve the competitiveness of the enterprise is to de-velop the concept of evaluation of such information, which should not exceed the time frame, allowing the management of the economic subject reasonably to assess the economic de-velopment of the enterprise. The study formed the criteria for the audit of the prospective financial information in accord-ance with the audit procedures ISA 810 and the general prin-ciples of auditing.

Keywords: audit, forecasting, financial information, company expectations, estimates, credit status, the develop-ment system.

Розмислов О.М. – доц. каф. «Облік і аудит» Східноукра-їнського національного університету ім. В.Даля. Рецензент: д.е.н., проф. Костирко Л.А.



УДК 330.34

РЕЗУЛЬТАТИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЩОДО АКТИВІЗАЦІЇ МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В УКРАЇНИ

Сєрєбряк К.І., Заблодська Д.В.

THE RESULTS OF SCIENTIFIC RESEARCH AS TO THE REALIZATION OF INTERREGIONAL COOPERATION IN UKRAINE

Sieriebriak K.I., Zablodska D.V.

У статті наведено результати науково-дослідної робо-ти, яку було проведено задля активізації міжрегіонально-го співробітництва в Україні шляхом розвитку інфра-структурного забезпечення. Означено систему термінів міжрегіонального співробітництва. Уточнено сутність поняття міжрегіонального співробітництва. Схаракте-ризовано основні результати науково-дослідної роботи, до яких віднесено науково-методичні і правові положення інфраструктурного забезпечення активізації міжрегіона-льного співробітництва. Ключові слова: міжрегіональне співробітництво, інфра-структурне забезпечення, активізація, міжрегіональне інноваційне співробітництво, транспортна інфраструк-тура, інформаційна інфраструктура.

Постановка проблеми. Міжрегіональне спів-робітництво є інструментом вирішення внутрішніх проблем територій не на підґрунті конкуренції за за-лучення централізованих фінансових ресурсів (отримання бюджетних дотацій і субвенцій чи регі-ональних податкових преференцій), а на основі су-місного ефективнішого використання регіональних ресурсів. У світі склалися потужні наукові школи, в рамках яких вирішуються теоретичні та практичні проблеми міжрегіонального співробітництва, серед яких і українська – в Інституті регіональних дослі-джень ім. М. І. Долішнього НАН України. Проте сучасні події на Сході країни потребують втручання і науковців і практиці задля вирішення проблеми руйнування міжрегіональних зв’язків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Се-ред вітчизняних науковців і практиків також існує розуміння необхідності виконувати поглиблені дос-лідження міжрегіонального співробітництва задля його активізації через Євроінтеграцію. Про це свід-чать публікації, в яких розглядаються питання тео-рії, методології та практики міжрегіонального спів-робітництв [1-11].

Науковці розгладять та досліджують різні век-тори міжрегіонального співробітництва, тоді як ідея нашого дослідження полягає у активізації міжрегіо-нального співробітництва через розвиток саме ін-фраструктурного забезпечення.

Виділення невирішених раніше частин зага-льної проблеми. З огляду на глибину наукових дос-ліджень, отриманих науково-практичних здобутків збіжні дослідження здійснює не тільки Інститут ре-гіональних досліджень ім. М. І. Долішнього НАН України, а і Національний інститут стратегічних до-сліджень, Інститут економіки промисловості НАН України, але вектори наукових досліджень мають суттєві відмінності як теоретико-практичного, так і правового характеру. З погляду на ці обставини у ро-зробників цієї теми є окреме поле для наукового по-шуку і реалізації задуманого.

Постановка завдання. Головною ідеєю запро-понованого наукового дослідження виступає розви-ток науково-методичних та правових положень ін-фраструктурного забезпечення активізації міжрегіо-нального співробітництва в Україні за рахунок вико-ристання відповідних сучасних (нових) організацій-но-правових форм.

Викладення основного матеріалу досліджен-ня. Для проведення наукового дослідження було здійснено декомпозицію категорії «міжрегіональне співробітництво», яке наведено на рис. 1.

Отже, міжрегіональне співробітництво це спів-робітництво регіонів у межах одної країни або з ре-гіонами інших країн. Видами міжрегіональне спів-робітництво є прикордонне співробітництво - спів-робітництво регіонів, які знаходяться на кордоні країн-сусідів і транскордонне співробітництво це співробітництво регіонів різних країн (не обов’язково сусідів). У нашому випадку міжрегіона-льне співробітництво це співробітництво регіонів у межах одної країни - України. За результатами дос-


лідження термінологічного апарату міжрегіонально-го співробітництва в Україні науковцями Інституту економіко-правових досліджень НАН України було

виокремлено правове і термінологічне забезпечення міжрегіонального співробітництва, яке наведено на рис.2.

Країна А Країна Б

Регіон Б1

Регіон Б2

Регіон А1

Регіон А3

Регіон А2

Регіон Б3

МР

МР

ПС

ПС

МР

ТКС

Рис. 1. Карта-схема декомпозиції категорії «міжрегіональне співробітництво» Міжрегіональне співробітництво - МС Прикордонне співробітництво - ПС Транскордонне співробітництво - ТКС

Закону України «Про співробітництво

територіальних громад» [12]

Модельний закон України «Про міжрегіональне співробітництво» [13]

Учасники

МС

Форми М

С

Етап

и здійснен

ня

МС

Сфер

и М

С

Принципи М

С

Договір про М

С

Умов припинен

ня

МС

Міжрегіональне співробітництво

Рис. 2. Система термінів міжрегіонального співробітництва


Отже, за результатами досліджень правового і термінологічного забезпечення міжрегіонального співробітництва було уточнено визначення сутності поняття міжрегіональне співробітництво, та під яким слід вважати взаємоузгоджену екстериторіаль-ну діяльність органів влади всіх рівнів, юридичних осіб та громадських організацій, що здійснюється в межах правового поля з метою економічної, соціа-льної, культурної, екологічної та іншої співпраці. \ Також було визначено склад і роль суб’єктів міжре-гіонального співробітництва, які зведені (умовно) у чотири групи: суб’єкти державної та місцевої влади, суб’єкти корпоративного сектору, суб’єкти приват-ного сектору економіки, а також громадські органі-зації та об’єднання громадян; запропонувати пріори-тетні напрями розвитку міжрегіонального співробіт-ництва; доведено, що міжрегіональне співробітниц-тво є не тільки інструментом розв’язання поточних проблем розвитку регіонів, але й визначає напрям розвитку економічних відносин в країні, а також є потужним чинником впливу на процес відтворення суспільного продукту та економічного зростання. Також було виділено переваги та негативні ефекти від участі регіонів у міжрегіональному співробітни-цтві; запропоновано методичний підхід до форму-вання системи показників міжрегіонального співро-бітництва та за його допомогою побудовано відпові-дну систему. Її застосування має спростити оціню-вання результатів міжрегіонального співробітництва як загалом, так і за окремими програмами чи проек-тами.

Дослідниками запропоновано концептуальні підходи до забезпечення розвитку міжрегіонального співробітництва на засадах формування системи ві-дповідних уявлень про визначення загальних цілей, форм і критеріїв оцінювання очікуваних результатів міжрегіонального співробітництва з урахуванням ін-тересів усіх його учасників, що сприяє розширенню існуючих і налагодженню нових міжрегіональних зв'язків; удосконалено механізм забезпечення розви-тку міжрегіонального співробітництва, шляхом встановлення аналітичного, методичного та процес-ного блоків, що дає змогу узгодити інтереси регіо-нів-партнерів завдяки використанню відповідних організаційних форм (еврорегіонів, кластерів, спеці-альних економічних зон, територій пріоритетного розвитку) з метою підвищення ефективності розвит-ку міжрегіонального співробітництва; запропонова-но підхід до аналізу стану і тенденцій розвитку су-часного міжрегіонального співробітництва в Україні, який ґрунтується на аналізі показників розвитку об-ластей, що входять до єврорегіонів України та дає змогу визначити, що сучасною організаційною фор-мою міжрегіонального співробітництва є єврорегіо-ни, а напрямом – транскордонне співробітництво, що сприяє ефективній міжрегіональній взаємодії державних, суспільних установ і господарюючих суб'єктів регіонів-партнерів.

Науковцями Інституту запропоновано алгоритм оцінки ефективності міжрегіонального співробітни-

цтва, що включає чотири етапи, а його використання дозволить оцінити ефективність міжрегіональних зв’язків. Доведено, що для ефективного міжрегіона-льного співробітництва необхідно враховувати такі принципи: цільова спрямованість; комплексність; оперативність; багаторівневість. Також було запро-поновано напрями, критерії та показники оцінки мі-жрегіонального співробітництва, які дають можли-вість розрахувати інтеграційні можливості регіонів, оцінити наявний рівень співробітництва та резерви для подальшого поглиблення співпраці між регіона-ми.

Вченими Інституту удосконалено механізм реа-лізації політики міжрегіонального інноваційного співробітництва шляхом визначення сукупності елементів (принципи, інструментарій, методи та рі-вні реалізації політики міжрегіонального інновацій-ного співробітництва), способів їхньої взаємодії з урахуванням стратегічних орієнтирів реалізації по-літики міжрегіонального інноваційного співробіт-ництва та ефектів його розвитку, що сприяє знижен-ню міжрегіональних економічних нерівностей; уто-чнено сутність політики міжрегіонального іннова-ційного співробітництва як комплексу заходів, спря-мованих на розроблення, впровадження й викорис-тання інновацій задля відтворення знань, наукової інформації і нововведень за допомогою консолідації науки, освіти, бізнесу та за участю держави з метою посилення економічного потенціалу регіонів-партнерів, що дає змогу поглибити термінологічний апарат регіональної економіки; досліджено підхід до формування та реалізації політики міжрегіонального інноваційного співробітництва шляхом визначення напрямів взаємодії всіх компонентів міжрегіональ-ного інноваційного співробітництва, які забезпечу-ють формування та реалізацію такої політики на державному, регіональному й корпоративному рів-нях, що дає змогу узгодити інтереси регіонів-учасників міжрегіонального інноваційного співробі-тництва.

Науковцями обґрунтовано, що під інформацій-ною інфраструктурою міжрегіонального співробіт-ництва слід розуміти сукупність суб’єктів (підпри-ємств, установ, організацій тощо), діяльність яких пов’язана зі збором, фіксацією, обробкою, накопи-ченням, зберіганням і використанням будь-яких ін-ших інформаційних даних, необхідних для повно-цінного й ефективного функціонування цих суб’єктів з метою реалізації функцій міжрегіональ-ного співробітництва; визначено проблеми розвитку інформаційної інфраструктури; визначено рівні суб’єктів інформаційного забезпечення міжрегіона-льного співробітництва; запропоновано заходи з мо-дернізації інформаційної інфраструктури.

За результатами дослідної роботи було визна-чено чинники впливу на інфраструктуру ринку пра-ці; доведено, що вдосконалення інфраструктури ри-нку праці повинно забезпечити збалансування попи-ту та пропозиції на робочу силу; доведено, що осно-вні проблеми розвитку інфраструктури ринку праці


акумулюються на регіональному рівні, проте у знач-ній мірі залежать від заходів державного регулюван-ня у сфері соціально-трудових відносин. Досліджено елементи, функції та роль суб’єктів інфраструктур-ного забезпечення регіонального ринку праці, здійс-нено класифікацію основних видів послуг, які нада-ються інфраструктурними посередниками та запро-поновано напрями щодо удосконалення їх функціо-нування. Визначено напрями підвищення ефектив-ного функціонування ринку праці та запропоновано модель конфігурації інфраструктури ринку праці, яка враховує вплив внутрішніх та зовнішніх факто-рів на розвиток регіональної інфраструктури ринку праці.

Дослідниками запропоновано теоретико-методичні та організаційно-економічні засади ство-рення територіально-виробничої структури регіону у формі кластеру диверсифікованого типу, що дає інструментарій для обґрунтування доцільності ство-рення й функціонування кластеру в паливно-енергетичному комплексі регіону; удосконалено під-хід до визначення сили взаємозв’язку між парамет-рами (виробничим, трудовим, фінансовим, іннова-ційним, управлінським, інформаційним, мотивацій-ним) функціонування кластеру на основі системи рі-внянь, які зведено в матрицю, що дало змогу ранжу-вати параметри функціонування кластеру задля за-безпечення його ефективного функціонування.

За результатами науково-дослідної роботи за-пропоновано принциповий підхід до визначення на-прямів розвитку транспортної системи старопроми-слових регіонів на засадах логістичного підходу, що дає можливість використати логістичні переваги за-для вирішення проблем розвитку транспортної сис-теми Харківського регіону через створення й функ-ціонування транспортно-логістичного центру.

Науковими співробітниками запропоновано си-стему показників оцінювання розвитку транспортної системи регіону шляхом додання до неї інтегрально-го індикатора, що дає змогу проводити ґрунтовний аналіз розвитку транспортної системи України та її регіонів; сформульовано підхід до оцінювання роз-витку транспортних систем старопромислових регі-онів у контексті їх інфраструктурного забезпечення шляхом формування набору показників, які дали можливість здійснити оцінку розвитку транспортних систем Харківського, Луганського і Донецького ре-гіонів у порівнянні з показниками розвитку транс-портної системи України, і це дозволило обґрунтува-ти напрями подальшого розвитку транспортних сис-тем старопромислових регіонів у контексті їх інфра-структурного забезпечення; досліджена процедура проведення ситуаційної оцінки розвитку транспорт-ної системи регіону, яка передбачає проведення опе-ративного аналізу показників функціонування тран-спортної системи регіону порівняно з європейськи-ми вимогами до інтегрованих транспортних мереж, що дало можливість встановити, що побудова тран-спортної системи Харківського регіону відбувається на основі самоорганізації, а також визначити доці-

льність застосування логістичного підходу до розви-тку транспортної системи регіону.

З точки зору практичних розробок, то науков-цями: підготовлено типову угоду про міжрегіональ-не співробітництво між обласними держаними адмі-ністраціями; розроблено етапи процесу створення й функціонування транспортно-логістичного центру із встановленням складу його учасників, функцій і на-прямів взаємодії між партнерами; обґрунтована пос-лідовності дій щодо застосування логістичного під-ходу до розвитку транспортної системи регіону, яка передбачає визначення й використання логістичних переваг задля вирішення проблем розвитку транспо-ртної системи Харківського регіону, обґрунтовано витрати на створення й функціонування транспорт-но-логістичного центру; доопрацьовано Закон Укра-їни «Про співробітництво територіальних громад» шляхом визначення особливостей забезпечення ра-йонними і обласними радами спільних інтересів те-риторіальних громад сіл, селищ та міст у відносинах із співробітництва.

Висновки. Отже, проведені дослідження та отримані науко-практичні результати сприяють ак-тивізації міжрегіонального співробітництва в Украї-ні завдяки розробки та впровадженню сучасних нау-ково-методичних і правових положень інфраструк-турного забезпечення.


1. Міжрегіональне співробітництво у системі нової регі-ональної політики України / С. О. Біла, І. Г. Бабець, І. В. Валюшко, Я. А. Жаліло [та ін.]; за ред. Я. А. Жалі-ла. – К. : НІСД, 2011. – 32 с.

2. Посібник «Розвиток міжмуніципального співробітни-цтва: вітчизняний та зарубіжний досвід». Під редакці-єю В.В. Толкованова. – Київ, Видавництво «Крамар», 2011. - 261 с.

3. Балян А. В. Міжрегіональне транскордонне співробіт-ництво України за умов розширення Європейського Союзу (на прикладі прикордонних регіонів України та Угорщини). - Ужгород: Ліра, 2005. - 320 с.

4. Мікула Н. Міжтериторіальне та транскордонне спів-робітництво: монографія. / Н. Мікула – Львів: ІРД НАН України, 2004. – 395 с.

5. Тимечко І. Р. Конвергенція конкурентоспроможності прикордонних регіонів в українсько-російському тра-нскордонному просторі / Тимечко І. Р., Федоришин О. З. // Соціально-економічні проблеми сучасного періо-ду України. Регіональна конвергенція та транскордон-ні ринки (зб. наук. пр.) / НАН України. Ін-т регіональ-них досліджень; редкол.: відп. ред. Кравців В.С. – Львів, 2011. – Вип. 5(91). – 2011. – С. 44-59.

6. Матвеєв Є. Е. Статистичний аналіз транскордонної конвергенції регіонів// Соціально-економічні пробле-ми сучасного періоду України. Регіональна конверге-нція та транскордонні ринки (зб. наук. пр.) / НАН України. Ін-т регіональних досліджень; редкол.: відп. ред. Кравців В.С. – Львів, 2011. – Вип. 5(91) – 2011. – С. 33-43.

7. Макогон Ю.В. Формы и направления межрегиональ-ного трансграничного экономического сотрудничества / Ю.В. Макогон, В.И. Ляшенко. – 2 изд., испр. и доп. – Донецк: Юго_Восток, 2003. – 510 с.


8. Методичні рекомендації щодо реалізації в Україні Концепції міжрегіонального та прикордонного співро-бітництва держав-учасниць СНД / В.І. Ляшенко: Мін-регіонбуд України, ін-т економіки промисловості НАН України. – Донецьк, 2011. – 248 с.

9. Алфьоров М.А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945-1991 рр: Монографія/ М.А.Алфьоров – Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Схід-ний видавничий дім» 2012. – 552 с.

10. Розвиток міжрегіонального співробітництва: [моног-рафія] / І.В. Заблодська, О.М. Татарченко, А.С. Алек-сєєв, А.В. Сивоконь. – Чернігів : Десна Поліграф, 2015. – 152 с.

11. Домінанти політики міжрегіонального інноваційного співробітництва: монографія / І.В. Заблодська, Ю.В. Завойських, С.О. Бурбело, М.С. Кроленко. – Чернігів: Десна Поліграф, 2015. – 152 с.

12. Закон України «Про співробітництво територіальних громад» Відомості Верховної Ради України від 22.08.2014 2014 р., № 34, стор. 2544

13. Модельний Закон України «Про міжрегіональне спів-робітництво» [Електронний ресурс]. – Доступно з: http://docs.cntd.ru/document/902092618

R e f e r e n c e s

1. Interregional cooperation in the new regional policy of Ukraine / Sec. A. White, I. G. babets, I. V. Walusko, Y. A. Zhalilo [et al.]; under the editorship of J. A. Spared. – K. : NISHI, 2011. – 32 p.

2. Grant "Development of inter-municipal cooperation: Rus-sian and foreign experience". Under the editorship of V. V. Tolkovanov. – Kiev, Publishing House "Shopkeeper", 2011. - 261 p.

3. Balyan A.V. Interregional cross-border cooperation of Ukraine in conditions of European Union enlargement (on the example of the border regions of Ukraine and Hunga-ry). - Uzhgorod: Lira, 2005. - 320 p.

4. Mikula N. Mitaritonna and cross-border cooperation: monograph. / N. Mikula – Lviv: IRR of NAS of Ukraine, 2004. – 395 p.

5. Timochko I. G. Convergence of competitiveness of border regions in the Ukrainian-Russian cross-border space / Ti-mochko I. G., Fedoryshyn A. Of. // Socio-economic prob-lems of modern period of Ukraine. Regional convergence and cross-border markets (SB. Sciences. etc.) / NAS of Ukraine. Institute of regional studies; redkol.: resp. ed Tai-lors V. S. – Kyiv, 2011. – Vol. 5(91). – 2011. – P. 44-59.

6. Matveev I. E. Statistical analysis of cross-border conver-gence of regions// Socio-economic problems of modern period of Ukraine. Regional convergence and cross-border markets (SB. Sciences. etc.) / NAS of Ukraine. Institute of regional studies; redkol.: resp. ed Tailors V. S. – Kyiv, 2011. – Vol. 5(91) – 2011. – P. 33-43.

7. Makogon Y. V. forms and directions of interregional cross-border economic cooperation / Y. V. Makogon,.S. Lyashenko. – 2nd ed. Rev. and extra – Donetsk: Ugovsek, 2003. – 510 p.

8. Guidelines for implementation of the Concept of interre-gional and border cooperation of the States-participants of the CIS / V. I. Lyashenko: minregionstroy of Ukraine, In-stitute of economy of industry of NAS of Ukraine. – Do-netsk, 2011. – 248 p.

9. Alferov N.. Urbanization processes in Ukraine in 1945-1991: Monograph/ M. A. Alferov – Donetsk: Donetsk branch of the Shevchenko scientific society to them. Shevchenko, JSC "Eastern publishing house" 2012. – 552 p.

10. The development of interregional cooperation: [mono-graph] / I. V. Zablotska, A.M., Tatarchenko, A. S. Ale-kseev, A.V. Sivokon. – Chernigov: Gum Polygraph, 2015. – 152 p.

11. Dominant interregional innovation policy cooperation: monograph / I. V. Zablotsky, Y. V. Zavoysky, S. A. bur-bela, M. S. Krolenko. – Chernigov: Gum Polygraph, 2015. – 152 p.

12. The law of Ukraine "On cooperation of territorial commu-nities" Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine 22.08.2014 2014, No. 34, p. 2544

13. Model Law "On interregional cooperation" [Electronic re-source]. – Available from: http://docs.cntd.ru/ document /902092618

Серебряк К.И., Заблодская Д.В. Результаты научных исследований по активизации межрегио-нального сотрудничества

В статье приведены результаты научно-исследовательской работы, которая была проведена в целях активизации межрегионального сотрудничества в Украине путем развития инфраструктурного обеспече-ния. Определено систему терминов межрегионального сотрудничества. Уточнена сущность понятия межреги-онального сотрудничества. Охарактеризован основные результаты научно-исследовательской работы, к кото-рым относятся научно-методические и правовые поло-жения инфраструктурного обеспечения активизации межрегионального сотрудничества.

Ключевые слова: межрегиональное сотрудниче-ство, инфраструктурное обеспечение, активизация, межрегиональное инновационное сотрудничество, транспортная инфраструктура, информационная ин-фраструктура

Sieriebriak K.I., Zablodska D. V. The results of sci-

entific research as to the realization of interregional coop-eration in ukraine

In the article the results of research work, which was carried out in order to enhance interregional cooperation in Ukraine through the development of infrastructure support are revealed. Defined the system of terms of interregional cooper-ation. Refined essence of the concept of interregional coopera-tion. The main results of the research work, which include methodological and legal provision of infrastructure support more interregional cooperation are characterized.

Key words: regional cooperation, infrastructure devel-opment, intensification, interregional innovative cooperation, transport infrastructure, information infrastructure.

Сєрєбряк Ксенія Ігорівна – к.е.н., доцент, доцент кафед-ри економіки і підприємництва Східноукраїнського наці-онального університету ім. В. Даля (м. Сєвєродонецьк). Заблодська Дар’я Вадимівна – аспірант Інституту еко-номіко-правових досліджень НАН України (м. Київ), [email protected]




УДК 336.71:343.35

ФІНАНСОВИЙ МОНІТОРИНГ ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ БАНКУ

Тищенко В.В.

FINANCIAL MONITORING AS PART OF THE SYSTEM OF ECONOMIC SECURITY OF THE BANK

Tishchenko V.V.

В статті розглянуто фінансовий моніторинг як елемент системи економічної безпеки банку. Проаналізовано під-ходи до визначення поняття «фінансовий моніторинг», виділено суб’єкти первинного фінансового моніторингу, окреслено місце фінансового моніторингу у банківській системі України, виокремлено загальні вимоги Національ-ного банку України до банків та певні їх зобов'язання, описано фінансовий моніторинг у банку. Ключевые слова: фінансовий моніторинг, економічна безпека, банк, суб’єкти, вимоги, зобов’язання.

Постановка проблеми. Глобалізаційні процеси

в світі супроводжуються виникненням проблем, які пов’язані з збільшенням операцій по відмиванню грошей та фінансуванню тероризму. За умов недос-коналості українських національних механізмів ре-гулювання фінансово-кредитної системи це сприяє переміщенню «брудних» грошей через національні кордони. Найбільш привабливою для відмивання грошей є банківська система, оскільки ця система пов’язана з іноземними банківськими та іншими установами і дозволяє швидко виконувати широкий спектр банківських операцій та оперувати значними сумами грошей.

В таких умовах, суттєву загрозу для економіч-ної безпеки банку становлять дії його клієнтів з ак-тивами, отриманими злочинним шляхом, оскільки вони є джерелом репутаційного та юридичного ри-зиків. Стабільність банківських установ можуть бу-ти під загрозою, якщо у суспільній думці ці фінан-сово-кредитні установи асоціюватимуться із злочи-нцями. Крім того, банки самі можуть зазнати прямих збитків від шахрайства або через необережність у виявленні небажаних клієнтів, або через падіння до-бропорядності своїх співробітників, пов’язаних із злочинцями. Тому в розрізі банківського менеджме-нту високої актуальності набувають питання забез-печення процесу протидії легалізації злочинних до-

ходів та фінансуванню тероризму в банківських установах.

Аналіз останніх досліджень та виділення не-вирішених частин загальної проблеми. Окремі питання визначення сутності поняття «фінансовий моніторинг» розглядались в наукових працях О.М. Бандурки, С.А. Буткевича, Л.К. Воронової, О.М Горбунової, В.А. Журавля, В.С. Зеленецького, В.Л. Кротюка, В.А. Некрасова, О.П. Орлюка, Л.А. Савченка, С.В. Сімов’яна, В.А. Тимошенка, М.І. Хі-мічевої, Д.А. Файера тощо. Проте серед вчених все ще не існує єдиної думки щодо визначення поняття «фінансовий моніторинг».

Метою статті є теоретичне обґрунтування фі-нансового моніторингу, який є невід'ємним елемен-том економічної безпеки банку.

Виклад основного матеріалу дослідження. Фі-нансовий моніторинг – сукупність заходів, які здійс-нюються суб’єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиван-ню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінан-суванню тероризму та фінансуванню розповсю-дження зброї масового знищення, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу [1].

Для узагальнення поняття «фінансовий моніто-ринг» слід розглянути основні підходи до визначен-ня цього поняття, які наведено на рис. 1.

Представниками юридичного підходу є законо-давство, В.М. Берізко, А.П. Гаврилишин [1; 2; 3].

До переваг цього підходу можна віднести те, що він визначає основне призначення фінансового моніторингу.

До недоліків цього підходу можна віднести те, що він не розкриває економічної сутності фінансо-вого моніторингу.

Представниками економічного підходу, як захо-дів фінансового контролю є М.І. Хімічева, С.В. Си-мов’ян [4; 5].


ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ФІНАНСОВИЙ МОНІТОРИНГ» Юридичний підхід

(фінансовий моніторинг як сукупність заходів, що здійснюються у сфері проти-дії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню терори-зму)

Економічний підхід

(фінансовий моніторинг як складова фінансо-вого контролю)

Заходи Методи Специфічна форма

Рис. 1. Основні підходи до визначення поняття «фінансовий моніторинг»

До переваг цього підходу можна віднести те,

що він предмет та об’єкт фінансового моніторингу відносить до предмета фінансового контролю.

До недоліків цього підходу можна віднести те, що він не виявляє місце фінансового моніторингу в системі фінансового контролю.

Представниками економічного підходу, як ме-тоду фінансового контролю є Л.К. Воронова, М.П. Кучерявенко, І.Є. Криницький. [6; 7].

До переваг цього підходу можна віднести те, що він виділяє місце фінансового моніторингу в си-стемі фінансового контролю.

До недоліків цього підходу можна віднести: – ототожнення понять «моніторинг» та «спо-

стереження»; – позбавляє моніторинг рис системності, безпе-

рервності, превентивності; – позбавляє моніторинг можливості застосу-

вання інших методів контролю окрім спостережен-ня.

Представниками економічного підходу, як спе-цифічної форми фінансового контролю є Л.А. Сав-ченко, О.П. Орлюк, І.О. Кузнєцова [8; 9; 10].

До переваг цього підходу можна віднести: – предмет та об’єкт фінансового моніторингу

відносить до предмета фінансового контролю; – виділяє місце фінансового моніторингу в сис-

темі фінансового контролю; – забезпечує моніторинг можливістю оперувати

іншими методами фінансового контролю окрім спо-стереження.

До недоліків цього підходу можна віднести: – обмеження мети фінансового моніторингу

лише виявленням операцій, схем та механізмів лега-лізації доходів та фінансування тероризму;

– обмеження кола суб’єктів фінансового моні-торингу.

Враховуючи вище наведені підходи до розумін-ня сутності поняття «фінансовий моніторинг» буде-мо використовувати наступне визначення: фінансо-вий моніторинг – це специфічна форма фінансового контролю, яка являє собою систематичне здійснення уповноваженими державними органами та особами, що обслуговують фінансові операції чи надають фі-нансові послуги, заходів, спрямованих на запобіган-

ня та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування те-роризму.

Основні питання здійснення фінансового моні-торингу в банківській системі України визначаються сукупністю нормативно-правових документів осно-вними з яких є:

- Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло-чинним шляхом, або фінансуванню тероризм" [1];

- Закон України "Про банки і банківську діяль-ність" [11];

- Кримінальний кодекс України [12]; - Кодекс України про адміністративні правопо-

рушення [13]. Система фінансового моніторингу складається

з первинного та державного рівнів. Суб’єкти пер-винного фінансового моніторингу зображено на рис. 2.

До спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу відносять наступні:

а) суб’єкти підприємницької діяльності, які на-дають посередницькі послуги під час здійснення операцій з купівлі-продажу нерухомого майна;

б) суб’єкти господарювання, які здійснюють торгівлю за готівку дорогоцінними металами і доро-гоцінним камінням та виробами з них;

в) суб’єкти господарювання, які проводять ло-тереї та азартні ігри, у тому числі казино, електрон-не (віртуальне) казино;

г) нотаріуси, адвокати, адвокатські бюро та об’єднання, аудитори, аудиторські фірми, суб’єкти господарювання, що надають послуги з бухгалтер-ського обліку, суб’єкти господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових правовідносин);

Національний банк України є одним із суб’єктів державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одер-жаних злочинним шляхом, або фінансуванню теро-ризму щодо банків, платіжних організацій та членів платіжних систем, що є банківськими установами.

Схематично фінансовий моніторинг в банківсь-кій системі України зображено на рис. 3.


СУБ’ЄКТИ ПЕРВИННОГО ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ банки, страховики (перестраховики), страхові (перестрахові) брокери, кредитні спілки, ломба-

рди та інші фінансові установи платіжні організації, учасники чи члени платіжних систем товарні та інші біржі, що проводять фінансові операції з товарами професійні учасники фондового ринку (ринку цінних паперів) оператори поштового зв’язку, інші установи, які проводять фінансові операції з переказу кош-

тів філії або представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які надають фінансові

послуги на території України спеціально визначені суб’єкти первинного фінансового моніторингу інші юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але нада-

ють окремі фінансові послуги

Рис. 2. Суб’єкти первинного фінансового моніторингу

Рис. 3. Фінансовий моніторинг у банківській системі України ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ЩОДО обліку банку в спеціально уповноваженому органі як суб'єкта первинного фінансового моніто-

рингу виявлення та реєстрації банками фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторин-

гу або стосовно яких є достатні підстави підозрювати, що вони пов'язані, стосуються або приз-начені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищен-ня

розроблення, затвердження, постійного оновлення внутрішніх документів банку з питань фі-нансового моніторингу

ідентифікації (спрощеної ідентифікації), верифікації клієнтів (представників клієнтів), вивчен-ня клієнтів, уточнення/додаткового уточнення інформації про клієнтів

надання банками спеціально уповноваженому органу інформації відповідно до вимог законо-давства України з питань запобігання легалізації кримінальних доходів/фінансуванню терори-зму

забезпечення управління ризиками легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму зупинення, поновлення фінансових операцій та виконання рішень (доручень) спеціально упов-

новаженого органу погодження призначення та звільнення відповідального працівника банку

Рис. 4. Загальні вимоги Національного банку України щодо порядку діяльності банків


З метою запобігання використанню банківської системи для легалізації (відмивання) доходів, одер-жаних злочинним шляхом, або фінансування теро-ризму постановою Правління Національного банку України затверджене Положення про здійснення ба-нками фінансового моніторингу [14]. В цьому поло-женні виділено загальні вимоги Національного бан-ку України до банків (рис. 4).

На рівні банківської установи встановлюються правила, розробляються програми проведення фі-нансового моніторингу та призначаються працівни-

ки, відповідальні за його проведення. Банківські установи мають певні зобов'язання (рис. 5).

Банківські установи з метою виконання покла-дених на нього завдань мають право звертатися із запитами до органів виконавчої влади, правоохорон-них органів, Національного банку України, юридич-них осіб, які в установленому законодавством по-рядку інформують про результати розгляду такого запиту.

Схематично фінансовий моніторинг у банку зо-бражено на рис. 6.

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ стати на облік в ДСФМУ (Державна служба фінансового моніторингу України) як суб'єкт пер-

винного фінансового моніторингу виявляти та реєструвати фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, стосовно

яких є достатні підстави підозрювати, що вони пов'язані, стосуються або призначені для фінан-сування тероризму

здійснювати ідентифікацію, вивчення та класифікацію клієнтів з урахуванням установлених ба-нком критеріїв ризиків

надавати ДСФМУ інформацію відповідно до вимог законодавства України з питань запобігання легалізації кримінальних доходів / фінансуванню тероризму

забезпечувати управління ризиками легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму зупиняти фінансові операції у разі, якщо такі операції містять ознаки легалізації, чи якщо учас-

ником або вигодоодержувачем за фінансовою операцією є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні сан-кції

забезпечувати зупинення та/або відстеження (моніторингу) фінансових операцій клієнтів за рі-шенням (дорученням) ДСФМУ

погоджувати призначення та звільнення відповідального працівника банку Рис. 5. Зобов'язання банківської установи

Рис. 6. Фінансовий моніторинг у банку


Таким чином можна сказати, що важливим елементом системи протидії легалізації незаконних доходів в державі є банківська система. В сучасних умовах банківська система працює не дуже ефекти-вно, що пов’язане з відсутністю зв’язку між окре-мими елементами законодавства і системи протидії легалізації незаконних доходів.

Для підвищення ефективності протидії легалі-зації незаконних доходів на рівні банківських уста-нов треба [15, с. 232]:

– виявити проблемні аспекти діяльності банків-ських установ та забезпечити оперативність і ефек-тивність заходів щодо планування інспекційних пе-ревірок;

– розробити і впровадити на рівні законодавст-ва методичні підходи щодо визначення рівня довіри клієнта та дій банківських установ в сфері фінансо-вого моніторингу;

– зосередити зусилля саме на оптимізації сис-теми фінансового моніторингу на рівні окремого банку, ніж на рекомендаціях для банківської систе-ми в цілому;

– на законодавчому рівні запровадити норму про обов’язковість виділення окремого структурно-го підрозділу банком для забезпечення ефективної діяльності з фінансового моніторингу.

Висновки. Ураховуючи складність національ-ного механізму протидії легалізації злочинних до-ходів та фінансуванню тероризму особливої уваги набувають питання забезпечення високого ступеня координації між суб’єктами фінансового моніторин-гу. Адже, узгоджене функціонування суб’єктів фі-нансового моніторингу у великій мірі визначає стан та ефективність боротьби з відмиванням грошей, економічною злочинністю, розповсюдженням тіньо-вого сектора, а отже – надійність кредитно-фінансової системи країни і економічну безпеку конкретних банківських установ.

Л і т е р а т у р а 1. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)

доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї ма-сового знищення [Текст]: закон України від 14 жовтня 2014 року № 1702-18 – VII: [Електрон. ресурс]. – Ре-жим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1702-18

2. Берізко В.М. Щодо питання понятійного апарату «фі-нансовий моніторинг» / В.М. Берізко // Право України. – 2006. − № 12. – С. 52–53.

3. Гаврилишин А.П. Щодо питання понятійного апарату «фінансовий моніторинг» / А.П. Гаврилишин // Орга-нізаційно-правове забезпечення діяльності контролю-ючих та правоохоронних органів у сфері господарю-вання: проблеми сьогодення і перспективи розвитку: матеріали всеукраїнської науково-практичної конфере-нції. – Ірпінь: Національний університет ДПС України, 2008. – 588 с.

4. Финансовое право: учебник / под. ред. Н.И. Химиче-вой. – 3-е изд., перераб. и доп. − М.: Юристъ, 2002. − 733 с.

5. Симов’ян С.В. Засоби протидії легалізації злочинних доходів у системі державного фінансового контролю / С.В. Симов’ян // Юридична наука. – 2011. – № 2. – С. 142-149.

6. Фінансове право України: навч. посібник [для студ. вищ. навч. закл.] / Л.К. Воронова, М.П. Кучерявенко, Н.Ю. Пришва [та інші]. – К.: Правова єдність, 2009. – 395 с.

7. Криницький І.Є. Моніторинг як метод фінансового ко-нтролю / І.Є. Криницький: [Електрон. ресурс]. – Ре-жим доступу: http://intkonf.org/kand-yurid-n-krinitskiy-ie-monitoring-yakmetod-finansovogo-kontrolyu/

8. Савченко Л.А. Правові основи фінансового контролю: навч. посіб. / Л.А. Савченко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 504 с.

9. Орлюк О.П. Фінансове право. Академічний курс: під-ручник / О.П. Орлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 808 с.

10. Кузнецова І.О. Моніторинг як складова процесу управління підприємством хлібопродуктів: теорія та методологія: монографія / І.О. Кузнецова. – О.: Дру-карський дім, 2009. – 228 с.

11. Про банки і банківську діяльність: [Текст]: закон Укра-їни від 7 грудня 2000 року № 2121-ІII: [Електрон. ре-сурс]. – Режим доступу: htt-p://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2121-14

12. Кримінальний кодекс України: [Текст]: від 7 грудня 2000 року № 2121-ІII: [Електрон. ресурс]. – Режим до-ступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

13. Кодекс України про адміністративні правопорушення: [Текст]: від 7 грудня 1984 року № 8073-X: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: htt-p://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10

14. Положення про здійснення банками фінансового моні-торингу [Текст]: постановою Правління Національно-го банку України від 26 червня 2015 року № 417: [Еле-ктрон. ресурс]. – Режим доступу: htt-p://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0417500-15

15. Горалько О.В. Финансовый мониторинг в банке как инструмент экономической безопасности / О.В. Гора-лько // Науковий вісник Львівського державного уні-верситету внутрішніх справ. – 2012. – № 2. – С. 222–233.

R e f e r e n c e s

1. Pro zapobigannya ta proty`diyu legalizaciyi (vidmy`vannyu) doxodiv, oderzhany`x zlochy`nny`m shl-yaxom, finansuvannyu terory`zmu ta finansuvannyu roz-povsyudzhennya zbroyi masovogo zny`shhennya [Tekst]: zakon Ukrayiny` vid 14 zhovtnya 2014 roku № 1702-18 – VII: [Elektron. resurs]. – Rezhy`m dostupu: htt-p://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1702-18

2. Berizko V.M. Shhodo py`tannya ponyatijnogo aparatu «finansovy`j monitory`ng» / V.M. Berizko // Pravo Ukr-ayiny`. – 2006. − № 12. – S. 52–53.

3. Gavry`ly`shy`n A.P. Shhodo py`tannya ponyatijnogo aparatu «finansovy`j monitory`ng» / A.P. Gavry`ly`shy`n // Organizacijno-pravove zabezpechennya diyal`nosti kon-trolyuyuchy`x ta pravooxoronny`x organiv u sferi gos-podaryuvannya: problemy` s`ogodennya i perspekty`vy` rozvy`tku: materialy` vseukrayins`koyi naukovo-prakty`chnoyi konferenciyi. – Irpin`: Nacional`ny`j uni-versy`tet DPS Ukrayiny`, 2008. – 588 s.

4. Fy`nansovoe pravo: uchebny`k / pod. red. N.Y`. Xy`my`chevoj. – 3-e y`zd., pererab. y` dop. − M.: Yur-y`stъ, 2002. − 733 s.


5. Sy`mov'yan S.V. Zasoby` proty`diyi legalizaciyi zlochy`nny`x doxodiv u sy`stemi derzhavnogo fin-ansovogo kontrolyu / S.V. Sy`mov'yan // Yury`dy`chna nauka. – 2011. – № 2. – S. 142-149.

6. Finansove pravo Ukrayiny`: navch. posibny`k [dlya stud. vy`shh. navch. zakl.] / L.K. Voronova, M.P. Kuc-heryavenko, N.Yu. Pry`shva [ta inshi]. – K.: Pravova yed-nist`, 2009. – 395 s.

7. Kry`ny`cz`ky`j I.Ye. Monitory`ng yak metod finansovogo kontrolyu / I.Ye. Kry`ny`cz`ky`j: [Elektron. resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://intkonf.org/kand-yurid-n-krinitskiy-ie-monitoring-yakmetod-finansovogo-kontrolyu/

8. Savchenko L.A. Pravovi osnovy` finansovogo kontrolyu: navch. posib. / L.A. Savchenko. – K.: Yurinkom Inter, 2008. – 504 s.

9. Orlyuk O.P. Finansove pravo. Akademichny`j kurs: pidruchny`k / O.P. Orlyuk. – K.: Yurinkom Inter, 2010. – 808 s.

10. Kuzneczova I.O. Monitory`ng yak skladova procesu upravlinnya pidpry`yemstvom xliboproduktiv: teoriya ta metodologiya: monografiya / I.O. Kuzneczova. – O.: Dru-kars`ky`j dim, 2009. – 228 s.

11. Pro banky` i bankivs`ku diyal`nist`: [Tekst]: zakon Ukrayiny` vid 7 grudnya 2000 roku № 2121-III: [Elektron. resurs]. – Rezhy`m dostupu: htt-p://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2121-14

12. Kry`minal`ny`j kodeks Ukrayiny`: [Tekst]: vid 7 grudnya 2000 roku № 2121-III: [Elektron. resurs]. – Rezhy`m dos-tupu: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

13. Kodeks Ukrayiny` pro administraty`vni pravoporushennya: [Tekst]: vid 7 grudnya 1984 roku № 8073-X: [Elektron. resurs]. – Rezhy`m dostupu: htt-p://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10

14. Polozhennya pro zdijsnennya bankamy` finansovogo monitory`ngu [Tekst]: postanovoyu Pravlinnya Nac-ional`nogo banku Ukrayiny` vid 26 chervnya 2015 roku № 417: [Elektron. resurs]. – Rezhy`m dostupu: htt-p://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0417500-15

15. Goral`ko O.V. Fy`nansovыj mony`tory`ng v banke kak y`nstrument эkonomy`cheskoj bezopasnosty` / O.V. Gor-al`ko // Naukovy`j visny`k L`vivs`kogo derzhavnogo uni-versy`tetu vnutrishnix sprav. – 2012. – № 2. – S. 222–233.

Тищенко В.В. Финансовый мониторинг как эле-

мент системы экономической безопасности банка В статье рассмотрен финансовый мониторинг как

элемент системы экономической безопасности банка. Проанализированы подходы к определению понятия «фи-

нансовый мониторинг», выделены субъекты первичного финансового мониторинга, очерчено место финансового мониторинга в банковской системе Украины, выделены общие требования Национального банка Украины к бан-кам и определены их обязательства, описано финансовый мониторинг в банке.

Особого внимания приобретают вопросы обеспече-ния высокой степени координации между субъектами финансового мониторинга, так как, согласованное функ-ционирование субъектов финансового мониторинга в большой степени определяет состояние и эффектив-ность борьбы с отмыванием денег, организованной пре-ступностью, распространением теневого сектора, а сле-довательно – надежность кредитно-финансовой систе-мы страны и экономическую безопасность конкретных банковских учреждений.

Ключевые слова: финансовый мониторинг, эконо-мическая безопасность, банк, субъекты, требования, обя-зательства.

Tishchenko V. V. Financial monitoring as part of the

system of economic security of the Bank The article considers financial monitoring as part of the

system of economic security of the Bank. Analyzes approaches to the definition of "financial monitoring" is allocated to the entities of initial financial monitoring, outlines the place of fi-nancial monitoring in the banking system of Ukraine, and the General requirements of the National Bank of Ukraine to banks and are obligations of the financial monitoring in the Bank.

Special attention to issues of ensuring a high degree of coordination between the entities subject to financial monitor-ing, as coordinated functioning of subjects of financial moni-toring to a large extent on the status and effectiveness of ef-forts to combat money laundering, organized crime, prolifera-tion of the informal sector, and consequently the reliability of the credit and financial system of the country and the econom-ic security of specific banking institutions.

Keywords: financial monitoring, economic security, banking, subjects, requirements, obligations.

Тищенко Володимир Валентинович – к.е.н., доцент кафедри фінансів і банківської справи, Інститут економіки і управління Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля (м. Сєвєродонецьк). [email protected] Рецензент: д.е.н. проф. Костирко Л.А.



УДК 658:330

ВІДТВОРЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В УМОВАХ СТВОРЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В РЕГІОНІ

Топух І.П., Білоус Я.Ю.

REPRODUCTION INTELLECTUAL CAPITAL IN THE CONDITIONS OF CREATION OF TERRITORIAL COMMUNITIES IN THE REGION

Topukh I., Bilous Y.

У статті сформульована проблема відтворення інтелек-туального капіталу в умовах створення територіальних громад в регіоні. Визначено передумови та проаналізовано процеси створення територіальних громад в Луганській області. Визначено необхідність відтворення інтелекту-ального капіталу у відносинах власності. Визначено сут-ність, форми і методи ефективної організації відтворен-ня інтелектуального капіталу. Ключові слова: інтелектуальний капітал, громада, регі-он, власність, капітал, ресурс, відтворення, організація, активність.

Постановка проблеми. Інтелектуальний капі-

тал як сукупність нематеріальних активів поклика-ний сприяти більш інтенсивному та результативно-му використанню всіх інших факторів виробництва та в підсумку розвитку регіону в умовах економіки сталого розвитку. Призначенням інтелектуального капіталу є формування у внутрішньому середовищі економічної системи умов та стимулів до збільшен-ня результативності та зменшення негативних нас-лідків від впливу зовнішнього середовища, що в під-сумку сприяє збільшенню результатів інноваційної діяльності. Використання інтелектуального капіталу в управлінні інноваційною діяльністю в підсумку сприяє розвитку та збільшенню результатів іннова-ційної діяльності регіону та країни.

Інтелектуальний капітал в сучасних умовах ба-зується на потенціалі соціальних інновацій. Специ-фіка соціальних інновацій полягає в тому, що в центрі уваги знаходиться людина, її відношення до світу, пізнавальні здібності, духовні потреби і її іні-ціативі та активності. Соціальна інновація є джере-лом інноваційного капіталу і в той же час – це ре-зультат його використання, що отримав реалізацію у вигляді нового або вдосконаленого продукту, техно-логічного процесу, організаційного удосконалення функціонування, що зменшує або запобігає негатив-ній дії на навколишнє середовище і служить підста-вою для значущих змін в соціальній сфері.

Розвиток на основі соціальних інновацій – це сукупність способів, прийомів і процедур, що дозво-ляють вирішувати соціальні проблеми на основі на-укового підходу, знання закономірностей протікання соціальних процесів, аналітичного розрахунку і пев-них соціальних нормативів. У XXI столітті стратегі-чною перспективою і основною тенденцією сталого розвитку регіонів стає соціально-орієнтований роз-виток – зміни в політиці, економіці і суспільних від-носинах, орієнтовані на розширюване відтворення соціального і людського потенціалу. Одним з голов-них генераторів такого розвитку можуть і повинні стати соціальні інновації, націлені на гармонійний, збалансований розвиток людини і суспільства, бе-режливе і раціональне використання ресурсів. У ре-гіонах, орієнтованих на сталий розвиток, саме соці-альні інновації формують інноваційне середовище, яке сприяє науково-технічним, технологічним і ін-формаційним нововведенням, забезпечують їх прис-корення, підвищення ефективності використання нової техніки і технологій, скорочення інноваційних витрат.

Потреба в соціальних інноваціях виникла в кі-нці XIX – початку XX століття у зв'язку з необхідні-стю осмислення методології впровадження нових форм мотивації і стимулювання діяльності, подо-лання психологічного опору людей нововведенням. У XXI столітті інноваційний розвиток все частіше зв'язується з креативністю – здатністю суб'єкта до інноваційної діяльності, висунення нових ідей, принципів і механізмів їх реалізації, що мають кори-сний науково-технічний, технологічний або соціаль-ний ефект.

Особлива соціальна значущість інноваційної діяльності полягає в тому, що інновації в максима-льній мірі сприяють розвитку творчості і трудового потенціалу особи, чим істотно розвивають соціаль-ний потенціал. Нововведення виступає як конкрет-ний результат наукових досліджень і розробок у ви-


гляді нової продукції, техніки, технології, інформа-ції, методики. У свою чергу, інновація є процесом впровадження нововведення з метою зміни об'єкту управління і отримання науково-технічного, еконо-мічного і соціального ефекту.

Особливої значущості та актуальності питання відтворення інтелектуального капіталу набувають в умовах реформування системи державного та регіо-нального управління, децентралізації та створення в регіонах територіальних громад. Звісно, соціально-економічний розвиток будь-якої країни значною мі-рою залежить від розвитку її регіонів (територій). Такого розвитку можна досягти через надання само-стійності територіальним громадам щодо вирішення питань місцевого розвитку. Але питання створення територіальних громад в регіонах поки ще носять характер політичний та декларативний, а організа-ційно-економічні механізми та інструменти управ-ління в нових утвореннях майже не розглядаються. Тому, такий напрям наукових розвідок, як відтво-рення інтелектуального капіталу в умовах створення територіальних громад в регіоні є нині вельми акту-альним та значущим.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний внесок у розвиток теорії інноваційного управління внесли вітчизняні вчені-економісти: І. Тульпа, С. Ілляшенко, О. Сумец, В. Александрова, Н. Краснокутськая, І. Павленко, В. Геєць, О. Осика. Авторами вирішене велике коло питань теоретично-го і методологічного характеру. Проте, не дивлячись на значну кількість робіт в області управління інно-ваційними процесами, багато методологічних і ме-тодичних питань цієї важливої проблеми в нових умовах господарювання ще не достатньо розробле-но. Поняття інтелектуального капіталу ввів у науко-вий оборот Дж. Ґелбрєйт. У 1990-х роках завдяки роботам Т. Стюарта цей термін набув поширення. Розвиток теоретичних засад дослідження концепції інтелектуального капіталу відображення в багатьох роботах вітчизняних і зарубіжних учених. Фундаме-нтальні аспекти цієї наукової проблеми вивчали у своїх працях Е. Брукінг, Л. Едвінсон, М. Мелоун, П. Салліван, О. Бутнік-Сіверський, А. Гапоненко, О. Грішнова, Б. Леонтьєв, В. Іноземцев, Л. Федулова, А. Чухно, І. Мойсеєнко, М. Демчишин.

Дослідження вітчизняної системи місцевого самоврядування ведуться в різних напрямах. Зокре-ма, становлення та розвиток місцевого самовряду-вання вивчають В. Заблоцький, І. Козюра, В. Пархоменко, А. Ткачук. За роки становлення міс-цевого самоврядування в Україні основними про-блемами його розвитку науковці і практики назива-ють відсутність достатнього фінансування та нечіт-кість формулювання повноважень [9,10]. На нашу думку, реформування системи місцевого самовряду-вання повинне здійснюватися на основі розробки та наукового обґрунтування результативного організа-ційно-економічного механізму управління територі-альними громадами в регіоні, відсутність якого збі-льшує кількість конфліктів на місцевому рівні

Метою статті є постановка проблеми відтво-рення інтелектуального капіталу в умовах створення територіальних громад в регіоні.

Виклад основного матеріалу дослідження. Згідно з чинним законодавством носієм права на мі-сцеве самоврядування в Україні виступає територіа-льна громада [7]. Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування може здійснюватися тери-торіальною громадою як самостійно, так і через ор-гани місцевого самоврядування [8]. Саме тому осно-вне призначення територіальної громади полягає в забезпеченні життєдіяльності певної території або прямо (самостійно), або опосередковано (через ор-гани місцевого самоврядування).

Поняття «територіальна громада» у своєму роз-витку набувало різних трактувань. Кожен автор по-різному розкривав сутність поняття територіальної громади. Зокрема, О. В. Батанов надав таке визна-чення поняття територіальної громади: територіаль-на громада – це первинний суб’єкт місцевого самов-рядування, що складається з фізичних осіб – жителів (громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, біженців, вимушених переселенців), що постійно мешкають, працюють на території села (або добровільного об’єднання в спільну громаду кі-лькох сіл), селища або міста, безпосередньо або че-рез сформовані ними муніципальні структури вирі-шують питання місцевого значення, мають спільну комунальну власність, володіють на даній території нерухомим майном, сплачують комунальні податки та пов’язані індивідуальними територіальними зв’язками системного характеру [11]. Нормативне визначення надано в ст. 1 Закону України «Про міс-цеве самоврядування в Україні»: територіальна гро-мада – це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними ад-міністративно територіальними одиницями, або до-бровільне об’єднання жителів кількох сіл, селищ, що мають єдиний адміністративний центр, сільську ра-ду [7]. Територіальна громада – спільнота мешкан-ців, жителів населених пунктів (сіл, селищ, міст), об’єднана загальними інтересами власного життєза-безпечення, самостійного, в межах законів вирішен-ня питань місцевого значення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування [12]. Про-аналізувавши різні визначення поняття територіаль-ної громади, можна погодитись з О. Шаповаловим, який ствверджує, що територіальна громада в Украї-ні є базовим суспільствоутворювальним елементом, основним стрижнем місцевого самоврядування. Від її якісних характеристик, дієвості, здатності вирішу-вати питання місцевого значення залежить загаль-ний поступ суспільства, держави [13].

На жаль, нині існує ціла низка проблем, що по-требують вирішення, зокрема проблема фінансуван-ня розвитку територіальних громад, сіл, селищ і міст сьогодні виходять на перший план. Аналізуючи роз-виток місцевого самоврядування як передумову ор-ганізації активної територіальної громади І. Гонча-ренко зазначив, що одним із недоліків останньої є те,


що вона не є цілісним об’єднанням та не має спіль-них чітко визначених інтересів [14]. Незважаючи на широке коло прав, які закріплені за територіальною громадою, її безпосередня участь у суспільно-політичному житті, контроль за органами місцевого самоврядування обмежуються переважно виборчи-ми функціями: формування виборних органів місце-вого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад); обран-ня виборних посадових осіб місцевого самовряду-вання (сільського, селищного, міського голови). Од-нак вибори не гарантують повноцінного контролю громади за діяльністю органів та посадових осіб мі-сцевого самоврядування [15].

Основними законами, що регламентують здійс-нення місцевого самоврядування, тобто права тери-торіальних громад – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення є Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні» (від 21 травня 1997 р.), «Про місцеві державні адміністрації» (від 9 квітня 1999 p.) і «Про органи самоорганізації населення» (від 11 липня 2001 р.). Концепція реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади (Розпорядження КМУ від 1 квітня 2014 року, №333). Закон України «Про засади державної регіональної політики» (від 5 лютого 2015 року, №156-VІІІ). За-кон України «Про добровільне об’єднання територі-альних громад» (від 5 лютого 2015 року, №157-VІІІ). Закон України «Про співробітництво територіальних громад» (від 17 червня 2014 року). Методика форму-вання спроможних територіальних громад (Поста-нова КМУ від 8 квітня 2015 року) – [7, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22].

В цілому майже всі дослідники та практики згодні, що для ефективного впровадження націона-льних реформ на місцевому рівні потрібна організа-ційна, методична та технічна допомога як в загаль-них питаннях ефективного управління та плануван-ня власного розвитку, так і в окремих, специфічних галузях. Володіння, користування та розпорядження місцевими ресурсами створить економічне підґрунтя для розвитку територіальних громад, та стимулюва-тиме до ефективного управління. Варіантом системи державного управління для України обрано надання широких повноважень органам місцевого самовря-дування щодо територіального розвитку, а місцевим державним адміністраціям надання виключно конт-рольно-наглядових функцій.

Стосовно практичних шагів щодо створення територіальних громад, розглянемо як приклад цей процес в Донецькій та Луганській областях, де, не дивлячись на складну соціально-економічну ситуа-цію, цей процес все ж таки відбувається. В Донець-кій області на сьогодні створено чотири територіа-льні громади: Краснолиманська (Краснолиманська міська, Ямпільська, Дробишевська, Кіровська, Но-воселівська, Ярівська селищні, Рубцівська, Корово-ярська, Яцьківська, Рідкодубівська, Шандриголівсь-

ка, Криволуцька, Тернівська сільські ради), Микола-ївська (Миколаївська міська, Райгородоцька селищ-на, Рай-Олександрівська, Малинівська сільські ра-да), Октябрська (Октябрська, Никанорівська, Ново-торецька сільські ради), Черкаська (Черкаська, Оле-ксандрівська, Привільська, Прелесненська сільські ради). В Луганській області створено лише дві об’єднані територіальні громади, а саме: Білокура-кинська (Білокуракинська селищна, Нещеретівська, Бунчуківська, Олександропільська, Лизинська, Оле-ксіївська, Курячівська, Дем'янівська сільські ради) та Новопсковська (Новопсковська селищна, Осинівська сільська ради). Наразі у Старобільському районі створено Чмирівську об’єднану територіальну гро-маду, до якої увійшли села Чмирівка, Бутове та Ви-шневе. Відповідно до частини восьмої статті 7 Зако-ну України «Про добровільне об’єднання територіа-льних громад» Луганська облдержадміністрація зве-рнулася до Центральної виборчої комісії щодо пер-ших виборів депутатів сільської ради Чмирівської об’єднаної територіальної громади та Чмирівського сільського голови.

Ще в двох об’єднаних територіальних громадах Луганської області – Новоайдарській та Щастинсь-кій, перші вибори на теперішній час не призначені.

Питанню створення територіальних громад в Луганській області приділено значну увагу в актуа-лізованій «Стратегії розвитку Луганської області до 2020 року» [23], де окреслені виклики та завдання, що постануть перед новоствореними територіаль-ними громадами. В документі чітко визначено, що вкрай важливо надати органам місцевого самовря-дування в Луганській області більшу самостійність, але діяти вони повинні в рамках закону і нести від-повідальність за свою діяльність.

За результатами аналізу нормативних докумен-тів та реальних процесів створення територіальних громад в Донецькій та Луганській областях слід за-значити, що поряд зі значними позитивними досяг-неннями в цьому питанні, створення територіальних громад в регіонах поки ще носять характер політич-ний та декларативний, а організаційно-економічні механізми та інструменти управління в нових утво-реннях майже не розглядаються. Одним з практич-них напрямів досліджень в цій галузі є пошук шля-хів відтворення інтелектуального капіталу в умовах створення територіальних громад в регіоні.

Інтелектуальний капітал (від лат. іntellectuаlis capitalis – розумовий головний або головні пізнання) – це один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу й одночасно відтворює характерну лише йому специфіку та особливості. Економічний, соціальний і науково-технічний прогрес в світі по-родили цілком винятковий вид товарного виробниц-тва, за якого об'єктом купівлі-продажу стає не зви-чайний, усім звичний продукт, що має матеріальну оболонку, а суто інтелектуальний продукт нематері-ального характеру, що виступає у вигляді прав на то-варні знаки фірми, програми або бази даних, патен-ти на винаходи, промислові зразки, "ноу-хау". Вирі-


шальне значення набувають наступні найважливіші компоненти інтелектуального капіталу, а саме: удо-сконалення технологій; організація і управління ви-робництвом; упровадження інновацій. Властивості цього нового товару вельми специфічні, а процеси розробки, виробництва, розповсюдження, викорис-тання, обслуговування дуже своєрідні, і їх пізнання вимагає проведення глибоких досліджень комплекс-ного характеру. Інтелектуальний капітал є основою будь-якої активності та ініціативи окремих громадян та громад, але здебільшого все ж таки поняття «ін-телектуальний капітал» використовується щодо під-приємств, економічних систем та розглядається в контексті дослідження відносин власності.

У звичайному розумінні, частіше за все, влас-ність розглядається як юридичне поняття. Лише не-значна частина власності як економічної категорії знаходиться безпосередньо в практиці життєдіяль-ності системи господарювання, її найголовніша, сутнісна частина лежить у найскладнішій системі соціально-економічних відносин суспільства.

Відносини з приводу власності на фактори ви-робництва (праця, капітал, земля, інформаційні і ін-телектуальні ресурси) завжди грали істотну роль в організації і соціально-економічному характері ви-робництва і були визначальним моментом для розу-міння принципу розподілу матеріальних і духовних благ. Більш того, без розуміння сутнісних аспектів власності, знання її основних типів, видів і форм не представляється можливим повною мірою з'ясувати зміст економіки, основу якої складають ринкові від-носини.

Володіння це базовий момент відносин власно-сті. Слід ураховувати, що об'єкти володіння розді-ляються на фактори, умови і засоби виробництва, з одного боку, і споживацькі блага, з іншої. Особа, що придбала умови виробництва, одержує особливий монопольний статус по відношенню до інших членів суспільства, тим самим одержуючи в суспільстві економічну владу. У сучасних умовах такими моно-полістами є власники унікальної інформації на рин-ку.

Сутність відносин користування (повного гос-подарського ведення), які мають місце в правовій системі, полягає в передачі власником підприємства прав на його управління найманому керівнику (ме-неджеру). У цьому випадку власник підприємства (засоби виробництва) особисто не займається твор-чою діяльністю, надаючи право іншим особам на основі договору володіти і користуватися даним майном. Прикладом таких відносин є оренда — до-говір про надання майна якоїсь людини (власника) у тимчасове користування іншій особі за певну плат-ню. Економічне значення розпорядження полягає у процесі «відчуження-привласнення», тобто в реалі-зації особи, що володіє об'єктом власності, права ро-зпоряджатися як цим об’єктом, так і привласнювати результати від його використовування. На перший план виходять не формальні права власності, а реа-льний контроль над розподілом результатів інвести-

цій і нововведень. Відсутність такого контролю поз-бавляє підприємця стимулів до поліпшення вироб-ництва.

У кожному товарі закладені результати інтелек-туальної діяльності конкретних людей. Це науково-технічні, комерційні або організаційні рішення, у ре-зультаті яких у продукції з'явилися необхідні спожи-вчі властивості і її сталі купувати. Використовуючи тільки звичні управлінські, технологічні, економічні важелі при плануванні, виробництві, виробленні стратегії і інших діях, пов'язаних з управлінням під-приємством і його активами для отримання якнайк-ращого результату — збільшення прибутку, необхід-но залучати до господарського обороту і використо-вувати всі інструменти, що є у підприємства, основ-ними з яких можуть стати об'єкти інтелектуальної власності і права користування ними.

Слід відзначити, що процес комерціалізації ре-зультатів НДДКР принципово відрізняється від дію-чої у радянські часи системи упровадження науко-вих розробок у виробництво, що вимагав від учених доведення кожного дослідження до практичного ви-користання. У результаті витрачалися величезні за-соби і зусилля на створення зразків техніки і техно-логій, які не знаходили споживача і не використову-валися у масовому виробництві. Легкість отримання бюджетних засобів на НДДКР створювала сприят-ливі умови для проведення досліджень і розробок, які не мають практичної потреби.

У ринковій економіці в умовах високої конку-ренції лише 6-8 % наукових досліджень перетворю-ються на новий продукт або процес. З цього випли-ває, що економічно доцільно при проведенні дослі-джень і розробок припиняти або профілювати ті з них, які не мають або втратили комерційний потен-ціал. Для цього необхідно мати методику яка дозво-ляє оцінювати комерційний потенціал розробок, що знаходяться на різних стадіях інноваційного проце-су.

Необхідність постійної оцінки на шляху просу-вання по інноваційному циклу реалізації комерцій-ного потенціалу результатів НДДКР диктується і економічними чинниками. Оскільки у міру переходу від фундаментальних досліджень до дослідно-конструкторських і до освоєння виробництва нової продукції на кожній стадії інноваційного циклу від-бувається збільшення витрат приблизно в 10 разів. Тому припинення безперспективних досліджень економить значні фінансові кошти.

Як правило, розробники інтелектуальної части-ни – невеликі групи людей. Якщо їх розробки прива-тизувати з участю організацій, то з'явиться ринкова інтелектуальна власність. Тоді вже інвестору за його вкладення можна виділити частину цієї власності. А самі установки залишаться в інтелектуальній влас-ності. Приватизована інтелектуальна власність ство-рить ринок, і частина науки перестане вимагати грошей з бюджету. Держава у такому разі тільки ви-грає.


Проведене дослідження показує, що нині важ-ливим є питання створення дієвих організаційно-економічних механізмів та інструментів управління інтелектуальним капіталом в умовах створення те-риторіальних громад в регіоні. Втім, створення гро-мад повинне носити не формальний та декларатив-ний характер, а здійснюватися на основі активності та ініціативи в самій громаді. З цього приводу деякі вчені та практики зазначають, що «формування діє-здатної громади з активною позицією щодо реаліза-ції державної політики на місцевому рівні є складо-вою частиною реформування системи місцевого са-моврядування в Україні на сучасному етапі. Волон-терський рух, який останнім часом активізувався в Україні, довів, що українці є небайдужими до того, що відбувається навколо та в державі в цілому. Це є гарним підґрунтям для подальшого становлення те-риторіальних громад, їх саморозвитку та самоорга-нізації» [24]. Метою реформи місцевого самовряду-вання є, передусім, забезпечення його спроможності самостійно, за рахунок власних ресурсів, вирішува-ти питання місцевого значення. Йдеться про наді-лення територіальних громад більшими ресурсами та про мобілізацію їхніх внутрішніх резервів [25].

Для проведення насправді добровільного об’єднання територіальних громад недостатньо про-бувати зверху нав’язувати методики або плани. Адже такий радянський підхід до примусової колек-тивізації не забезпечить якісних реформ. Першочер-гово потрібно активізувати і реанімовувати механіз-ми місцевої демократії та самоорганізації населення. Без можливості затвердження відповідного рішення самими людьми на місцевих референдумах чи без-посередньої участі населення в ініціювання та обго-воренні цих питань такі об’єднання залишатимуться черговою фасадною реформою, яка не приживеться до сільських, селищних і міських громад [26].

Вирівнювання якості життя людей у містах та селах – одна з найважливіших цілей децентралізації. Ще один важливий її аспект – пробудження ініціати-ви на місцях, громадської активності, розуміння, що ти особисто можеш впливати на життя своєї об’єднаної громади. Головне – не кошти, а людський капітал, уміння його організувати, вибудувати про-граму розвитку територіальної громади [27].

Висновки. Отже, сталий розвиток регіону ціл-ком залежить від наявності та результативного вико-ристання інтелектуального капіталу. Нині процеси відновлення та відтворення інтелектуального капі-талу відбуваються в умовах децентралізації та ство-рення нової системи державного управління в регіо-нах.

Інтелектуальний капітал та інноваційна діяль-ність сприяє довготривалому існуванню регіонів, пі-двищенню їхньої конкурентоспроможності на наці-ональному та світовому рівнях економіки. Вельми різноманітними є напрями інноваційної діяльності, зокрема це технологія виробництва, організація управління та матеріально-технічного постачання, збуту, маркетингу, фінансового та кадрового забез-

печення. В умовах глобалізації, зростання конкурен-ції, збільшення рівня інновативності та наукоємкості виробництва інноваційно змінюється і розуміння процесів формування та використання факторів ви-робництва, зокрема капіталу. Якщо в економіці тра-диційного технологічного укладу під капіталом ро-зумілися фінансові ресурси, які здебільшого втілені у матеріальні активи, то в умовах інноваційної еко-номіки капітал втілюється у фактори виробництва, які впливають на розвиток: інтелектуальні, соціаль-ні, інформаційні, інноваційні. Саме тому, поширення в дослідженнях вчених та актуальності, обумовленої об’єктивними перетвореннями в економіці, отриму-ють процеси формування та використання інтелек-туального капіталу. Враховуючи те, що в основі ін-новаційних змін для будь-якої системи покладено свідомі та цільоспрямовані дії людини, результатом яких є певні інновації, основним джерелом розвитку слід вважати використання інтелектуального капіта-лу та впровадження інновацій у забезпеченні стало-го розвитку регіону.

Л і т е р а т у р а 1. Бутнік-Сіверський О. Б. Інтелектуальний капітал (тео-

ретичний аспект) [Електронний ресурс]. – Режим дос-тупу: http://www.ipdo.kiev.ua/files/articles.

2. Городянська Л. В. Управління інтелектуальним капі-талом і забезпечення підприємств інтелектуальними ресурсами // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №1. – С. 127-132.

3. Ілляшенко С. Сутність, структура і методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства // Еко-номіка України. – 2008. – №11. – С. 16-26.

4. Кошулько О. П. Взаємозв’язок людського й інтелекту-ального капіталів для економічного піднесення підп-риємств / О. П. Кошулько, С. В. Сладка // Економіка. Фінанси. Право. – 2008. – №11. – С. 6-9.

5. Орлова Т. Интеллектуальный капитал: понятие, сущ-ность, виды // Проблеми теорії і практики управління. – 2008. – №4.– С. 109-118.

6. Терон І. В. Інтелектуальний капітал як основне джере-ло багатства в постіндустріальному суспільстві // Фо-рмування ринкових відносин в Україні. – 2007. – №7. – С. 90-94.

7. Про місцеве самоврядування в Україні [Електронний ресурс] : Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр.

8. Конституція України [Електронний ресурс] // Відомо-сті Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0.

9. Олуйко В. Муніципальна реформа: на часі кроки впе-ред / В. Олуйко // Уряд. кур’єр. – 2002. – 25 груд.

10. Петришин О. В. Нормативно-правова база регіональ-ної влади в Україні: шляхи удосконалення / О. В. Пет-ришин, Т. В. Кучеренко // Державне будівництво та місцеве самоврядування : зб. пр. – С. 23–33.

11. Батанов О. В. Територіальна громада – первинний суб’єкт муніципальної влади в Україні: поняття та ознаки [Електронний ресурс] / О. В. Батанов // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2008. – № 2 (12). – С.


51–57. – Режим доступу : http://www.cvk.gov.ua/visnyk/pdf/2008_2/visnik_st_13.pdf.

12. Місцеве самоврядування в Україні: сучасний стан та основні напрями модернізації : наук. доп. / [ редкол. : Ю. В. Ковбасюк, К. О. Ващенко, В. В. Толкованов та ін.] ; за заг. ред. д-ра наук з держ. упр., проф. Ю. В. Ковбасюка. – К. : НАДУ, 2014. – 128 с.

13. Шаповалов О. Надаймо самостійності, вивільнімо ди-намізм та енергію / О. Шаповалов // Віче. – Режим до-ступу : http://www.vіche.іnfo/journal/147/.

14. Гончаренко І.В. Розвиток місцевого самоврядування як передумова організації активної територіально гро-мади/І.В.Гончаренко// Збірник наукових праць НУК. – 2011. –№ 6. – С.126.

15. Гончаренко, І.В.Регулювання територіально-економічних процесів [Текст] / І. В. Гончаренко // Тези доповідей Причорноморської регіональної науково- практичної конференції професорськовикладацького складу (15-17 квітня 2009р.). — Миколаїв : МДАУ, 2009. — С. 40-43.

16. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 20-21, ст.190. – Режим досту-пу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/586-14.

17. Закон України «Про органи самоорганізації населен-ня» [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 48, ст. 254. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2625-14.

18. Про схвалення Концепції реформування місцевого са-моврядування та територіальної організації влади в Україні [Електронний ресурс] // Розпорядження КМУ від 1 квітня 2014 року, №333. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-%F0/.

19. Закон України «Про засади державної регіональної політики» [Електронний ресурс] // Відомості Верхов-ної Ради (ВВР), 2015, № 13, ст.90. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/156-19.

20. Закон України «Про добровільне об’єднання територі-альних громад» [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 13, ст.91. – Режим дос-тупу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/157-19.

21. Закон України «Про співробітництво територіальних громад» [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 34, ст.1167. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1508-18.

22. Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад [Електронний ресурс] // Поста-нова КМУ від 8 квітня 2015 року. № 214. – Режим дос-тупу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/214-2015-%D0%BF.

23. Стратегія розвитку Луганської області до 2020 року. — Сєвєродонецьк, 2016. — 68 с.

24. Козлова Л.В. Механізми розвитку дієвих та ефектив-них громад в контексті реформування та децентралі-зації [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://escii.eu/artyku%C5%82y/artykul-lk.

25. Суть реформи органів місцевого самоврядування (де-централізації) [Електронний ресурс]. — Режим досту-пу: http://icps.com.ua/assets/uploads/images/files/verstka_decentralizaciya.pdf.

26. Лепак А. Об’єднання тергромад: де межа між доброві-льністю і фасадністю? [Електронний ресурс] / Україн-ська правда (01 квітня 2015). — Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/columns/2015/04/1/7063340/.

27. Децентралізація пробуджує ініціативу і робить соціа-льні послуги ближчими до людей [Електронний ре-сурс]. — Режим доступу: http://reforms.in.ua/ua/news/decentralizaciya-probudzhuye-iniciatyvu-i-robyt-socialni-poslugy-blyzhchymy-do-lyudey.

R e f e r e n c e s 1. Butnik-Siverskyi O.B. Intellectual capital (theoretical as-

pect). Access: http://www.ipdo.kiev.ua/files/articles. (Ukr) 2. Horodyanska L.V. Actual problems of economy. 2008.

no.1. P. 127-132. (Ukr) 3. Illyashenko S. Ekonomika Ukrainy. 2008. no.11. P. 16-26.

(Ukr) 4. Koshulko O.P., Sladka S.V. В. Ekonomika. Finansy. Pra-

vo. 2008. no.11. P. 6-9. (Ukr) 5. Orlova Т. Problemy teorii i praktyky upravlinnia. 2008.

no.4. P. 109-118. (Russ) 6. Teron І.V. Formuvannia rynkovykh vidnosyn v Ukraini.

2007. no.7. P. 90-94. (Ukr) 7. On Local Governance in Ukraine. Law of Ukraine on

21.05.1997 no.280/97-ВР. Access: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр.

8. Constitution of Ukraine. Collected Legislation of Ukraine, 1996, no.30, ст. 141. Access: http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0. (Ukr)

9. Oluiko V. Uriadovyi kurier. 2002. 25 December. 10. Petryshyn O.V., Kucherenko T.V. The legal framework

regional authorities in Ukraine: ways to improve. Derzhavne budivnytstvo ta mistseve samovriaduvannia : zb. prats. [State construction and local government: col-lected papers]. P. 23–33. (Ukr)

11. Banov О.V. Visnyk Tsentralnoi vyborchoi komisii. 2008. no.2 (12). P. 51–57. Access: http:// www.cvk.gov.ua/visnyk/pdf/2008_2/visnik_st_13.pdf. (Ukr)

12. Local government in Ukraine: Current State and main di-rections of modernization: Science report. Ed. by Y.V. Kovbasiuk. Kyiv: NADU, 2014. 128 p. (Ukr)

13. Shapovalov О. Viche. Access: http://www.vіche.іnfo/journal/147/. (Ukr)

14. Goncharenko І.V. Development of local government as a precondition for the organization of territorial communities. Zbirnyk naukovykh prats NUK [Collected Papers of the Na-tional University of Shipbuilding]. 2011. no.6. P. 126. (Ukr)

15. Goncharenko І.V. Regulation of territorial and economic processes. Tezy dopovidei Prychernomorskoi rehionalnoi naukovo-praktychnoi konferentsii profesorsko-vykladatskoho skladu [Abstracts of the Black Sea regional scientific conference of the faculty (April 15-16, 2009)]. Mykolaiv: MDAU, 2009. P. 40-43. (Ukr)

16. Law of Ukraine “On local state administrations”. Collect-ed Legislation of Ukraine, 1999, N 20-21, Article 190. Access: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/586-14. (Ukr)

17. Law of Ukraine “Bodies of self-organization of popula-tion”. Collected Legislation of Ukraine, 2001, N 48, Arti-cle 254. Access: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2625-14. (Ukr)

18. On approval of the Concept of reforming the local self-government and territorial organization of power in Ukraine. CMU on April 1, 2014, no.333. Access: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-%F0/. (Ukr)


19. Law of Ukraine “On Principles of regional policy” Col-lected Legislation of Ukraine, 2015, no.13, Article 90. Ac-cess: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/156-19. (Ukr)

20. Law of Ukraine “On a voluntary association of territorial communities”. Collected Legislation of Ukraine, 2015, no.13, Article 91. Access: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/157-19. (Ukr)

21. Law of Ukraine “On cooperation of territorial communi-ties”. Collected Legislation of Ukraine, 2014, no.34, Arti-cle 1167. Access: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1508-18. (Ukr)

22. On approval of methodologies capable of forming of terri-torial communities. CMU on April 8, 2015. no. 214. Ac-cess: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/214-2015-%D0%BF. (Ukr)

23. Luhansk region development strategy until 2020. Severo-donetsk, 2016. 68 p. (Ukr)

24. Kozlova L.V. Mechanisms of effective and efficient community in the context of reform and decentralization. Access: http://escii.eu/artyku%C5%82y/artykul-lk. (Ukr)

25. The essence of the reform of local government (decentral-ization). Access: http://icps.com.ua/assets/uploads/images/files/verstka_decentralizaciya.pdf. (Ukr)

26. Lepak А. Ukrainska pravda (April 1, 2015). Access: http://www.pravda.com.ua/columns/2015/04/1/7063340/. (Ukr)

27. Decentralization awakens initiative and making social ser-vices closer to people. Access: http://reforms.in.ua/ua/news/decentralizaciya-probudzhuye-iniciatyvu-i-robyt-socialni-poslugy-blyzhchymy-do-lyudey. (Ukr)

Топух И.П., Белоус Я.Ю. Воспроизведение интел-лектуального капитала в условиях создания террито-риальных громад в регионе

В статье сформулирована проблема воспроизводст-ва интеллектуального капитала в условиях создания тер-риториальных громад в регионе. Определены предпосылки и проанализированы процессы создания территориальных громад в Луганской области. Определена необходимость воспроизведения интеллектуального капитала в отноше-ниях собственности. Определена сущность, формы и ме-тоды эффективной организации воспроизводства интел-лектуального капитала.

Ключевые слова: интеллектуальный капитал, гро-мада, регион, собственность, капитал, ресурс, воспроиз-ведение, организация, активность.

Topukh I., Bilous Y. Reproduction intellectual capital

in the conditions of creation of territorial communities in the region

The problem of reproduction intellectual capital in the conditions of the creation of territorial communities in the re-gion has been formulated. Preconditions identified and ana-lyzed the processes of creation of territorial communities in the Luhansk region. The necessity of reproduction of intellec-tual capital in property relations has been determined. The es-sence, forms and methods of effective organization of repro-duction intellectual capital has been determined.

Keywords: intellectual capital, communities, region, property, capital, resources, reproduction, organization, ac-tivity.

Топух І.П. – здобувач кафедри економіки і підприємниц-тва СНУ ім. В. Даля. Білоус Я.Ю. – асистент кафедри менеджменту та марке-тингу СНУ ім. В. Даля. Рецензент: д.е.н., проф. Заблодська І.В.



УДК: 331.3

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВПЛИВУ НА НЕФОРМАЛЬНІ ГРУПИ В МІЖНАРОДНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

Швед В.В.

METHODOLOGICAL BASIS OF INFORMAL INFLUENCE IN INTERNATIONAL MANAGEMENT

Shved V.V.

У статті розглядаються ключові питання управління пе-рсоналом в міжнародних корпораціях. Виділяються клю-чові базиси впливу в розрізі формального та неформаль-ного управління відповідними групами співробітників. Особлива увага приділяється полінаціональності персона-лу міжнародної корпорації в контексті особливостей управління такою спільнотою співробітників з урахуван-ням різниці у ментальності, національних особливостях та поглядах на відповідні життєві цінності. Ключові слова: управління персоналом, формальні та не-формальні методи впливу, міжнародна корпорація.

Вступ. Відомо, що в будь-якому колективі завжди існують формальні та неформальні лідери. При чому, неформальні лідери завжди гуртують навколо себе відповідні неформальні групи, склад та розмір яких найчастіше не співпадає із формальним складом колективу підприємства. Особливо великого значення дане питання набуває в контексті міжнародного менеджменту, оскільки управління інтернаціональним колективом значно відрізняється від управління мононаціональним, зважаючи на різницю у ментальності, національних якостях та поглядах на життєві цінності.

Питаннями управління неформальними групами в міжнародному бізнесі приділяють увагу такі вчені, як: М.В. Грачев [1], П.М. Дизель та Р.У. Мак-Кинли [2], А.П. Егоршин [3], Р.С. Иванюженко та А.П. Блинов [4], Д.М. Иванцевич та А.А. Лобанов [5], Д. Карнеги [6], М.И. Кузнецова [7], Е.Ю. Смирнова [8].

Виклад основного матеріалу. Для збільшення ефективності роботи міжнародної корпорації в цілому, керівники повинні використовувати потенційну користь неформальних організацій, намагаючись одночасно зменшити їх негативний вплив. Для цього в процесі функціонування корпорації можуть застосовуватися різні методи впливу на неформальні групи. До таких методів відносять: консультації, навчання і навіювання,

лояльність, зміна керівника, переведення на інше місце роботи, розміщення кабінетів, визнання природних лідерів, обмін інформацією.

Розглянемо детально кожний метод впливу на неформальні групи.

Першим методом впливу на неформальні групи в корпорації є консультації з групою замість спроби нав’язати їй свою думку. Даний метод говорить про повагу, визнання гідності групи і окремої людини, а також послаблює опір змінам з боку неформальної організації. Колективні обговорення також сприяють зміцненню співробітництва і в інших відношеннях:

– вони дають можливість групі та її членам взяти на себе частину заслуг у прийнятті рішення – це цінність, яка часом має дуже важливе значення;

– вони задовольняють бажання групи та її лідерів отримати певний статус;

– консультації часто покращують взаєморозуміння між групою і вищим керівним складом організації.

Коли рішення надходять зверху, працівники можуть приписувати вказівкам самі різні мотиви і приховані наміри і цим самим неправильно їх тлумачити. За допомогою консультацій керівники та робочі групи мають можливість переконати один одного у взаємних добрих намірах і це може сприяти руйнуванню уявлення про неминучий конфлікт інтересів між ними. Звичайно, коли реальний конфлікт інтересів існує, наприклад, питання про заробітну плату, то, можливо, консультація і не допоможе його усунути. Але навіть у цьому випадку, отримавши можливість поставити себе на місце керівника і зрозуміти, як ця проблема виглядає з точки зору його обов’язків, група може з більшою готовністю погодитися з неприємним рішенням.

В останні роки дорадчі методи набувають все більшої популярності, проте в багатьох організаціях консультативної практики досі уникають як


керівники вищої, так і нижчої ланки, які вважають, що вона призведе до зниження їхнього статусу, обмеживши їх «права» в реалізації владних повноважень.

Другим методом впливу на неформальні групи в міжнародній корпорації є навчання та навіювання. Корпорації необхідно сформувати у своїх службовців лояльність за допомогою навчання або пропаганди. Для цієї мети необхідно «рекламуватися» перед усіма її членами або за допомогою спеціальних навчальних курсів і загальних зборів, або іншими способами. Організації потрібно намагатися переконати своїх співробітників в тому, що усе, що допомагає цілям корпорації, найкращим чином сприяє і цілям окремої людини, навіть якщо в конкретних випадках це неочевидно. Влаштовуючи свята, корпоративи та спортивні змагання, формальна організація може спробувати створити у своїх службовців відчуття приналежності до «однієї великої сім’ї». Деякі установи намагаються інформувати всіх своїх працівників про всі важливі рішення і про те, що за ними стоїть. Зазвичай цей прийом створює у людини відчуття, що він – частина корпорації і що її досягнення це і його досягнення.

На низовому рівні цей прийом зводитися до пояснення людям причин, за якими здійснюється те або інше призначення на посаду, або того, як їх робота співвідноситься з важливими цілями корпорації. Використання цього методу безперечно впливає на позицію багатьох людей і тому служить важливим механізмом управління.

Третім методом впливу на неформальні групи в корпорації є лояльність. Вище керівництво зазвичай намагається завоювати відданість керівного складу – начальників підрозділів, філій, відділів і бюро. Керівництво робить це, шляхом створення клубів керівних працівників, відведених спеціально для керівників їдалень в установах, а також за допомогою офіційних обідів і конференцій. Зусилля тут спрямовані на створення базової групи керівників, щоб відвоювати лояльність окремого начальника у колективу. Після того як адміністрація домоглася лояльності своїх керівників, вони стають захисниками точки зору корпорації перед своїми колективами. Досить рідко буває легко завоювати лояльність керівних працівників і тим самим домогтися їх самоутотожнення з організацією, тому що кожен адміністратор не може бути абсолютно несприйнятливим до позицій і вимог підлеглих працівників.

Четвертий метод впливу на неформальні групи в корпорації – заміна керівника. Якщо домогтися лояльності голови підрозділу не вдалося, то установа може замінити його – і часом замінює – тим, хто йому відданий. Однак застосування цього методу має свої негативні сторони. По-перше, якщо трудовий колектив відмовився утримати лояльність колишнього керівника, то він цілком може виявитися здатним і завоювати лояльність нового. По-друге, у тих випадках, коли новий керівник чинить опір самоутотожненню зі своїм підрозділом і зберігає лояльність установі в цілому, з’являються

нові труднощі. Колишній розрив в ланцюжку утотожнення між підрозділом і установою може змінитися новим пробілом між керівником і його підрозділом. Новий керівник може не зуміти забезпечити співпрацю і необхідний внесок своїх підлеглих, і становище з точки зору установи може виявитися не краще, ніж раніше. Тому заміна керівників – це механізм обмеженої придатності для зміцнення лояльності з боку структурного підрозділу по відношенню до установи.

П’ятим методом впливу на неформальні групи в корпорації є переведення на інше місце роботи. Багатообіцяючим механізмом зміцнення лояльності членів корпорації та посилення їх самоутотожнення з організацією в цілому служить практика частих переведень співробітників з підрозділу в підрозділ. Подібна практика, якщо її суворо і розумно дотримуватися, ймовірно, призведе до появи в корпорації значної кількості людей, що володіють вельми різноманітним досвідом, що сприяє самоідентифікації з більш великими структурними підрозділами, – хоча немає ніяких підстав вважати, що така практика повністю знищить відданість працівників неформальним групам. Подібні індивідууми, широко утотожнюють себе з організацією, покликані стати своєрідним корпусом місіонерів корпорації та стати противагою.

Шостий метод впливу на неформальні групи в корпорації – правильне розміщення кабінетів. Ще один з механізмів впливу, який полягає у правильному розподілі кабінетів. Вже зазначалося, що службовці зустрічаються і встановлюють неформальні стосунки з тими, хто працює поруч з ними, частіше, ніж із тими, хто працює на віддалі. Тому формуванню цього керівного апарату, відділу або управління може сприяти розміщення керівників в одному місці або на одному поверсі. Терміни «верхній поверх» або «перший кабінет», часто застосовувані до вищого керівного складі, ймовірно, походять від відповідного розташування кабінетів.

Сьомим методом впливу на неформальні групи в корпорації є визнання природних лідерів. Вирішальний адміністративний механізм контролю за груповою поведінкою – це виявлення природних лідерів і керування ними. Якщо природний лідер знаходиться поза формальною організаційною схемою, він часто розглядається як «порушник спокою». Він може стати центром колективного опору впливу корпорації, і якщо в ньому дуже розвинена схильність до домінування, тобто якщо він активно проявляє владолюбство, то він, можливо, почне усвідомлено або неусвідомлено робити вчинки, які дозволять йому очолити неформальну групу в її опорі корпорації. Здатна людина на посаді, яка вимагає набагато нижчі здібності може просто з відчаю направити свою енергію на те, щоб стимулювати невдоволення у своєму трудовому колективі. Такі особистості часто стають організаторами угруповань, які вони залучають у змову з метою домогтися офіційного лідерства в корпорації, на їх погляд, що належить їм по праву. Пильному керівництву нерідко вдається


контролювати і використовувати ці руйнівні тенденції шляхом «поглинання» природних лідерів і надання їм офіційного визнання.

Оскільки кількість керівних посад в організаційній ієрархії обмежена, проблему природного лідера не завжди можна вирішити підвищенням. Часом альтернативне рішення дає горизонтальне переміщення. Працівника можна перевести на таку посаду, де він здатний принести менше шкоди, або ж його можна переводити достатньо часто, щоб у нього не було часу завдати шкоди.

Восьмий метод впливу на неформальні групи в корпорації – обмін інформацією. Процес обміну інформацією в організаціях умовно можна розділити на дві категорії: формальна і неформальна передача інформації. У кожній корпорації існує якась офіційна структура, за допомогою якої відомості передаються за призначенням. Але ця формальна їх передача доповнюється великою кількістю інформації, передача якої походить від бажання і навіть нетерпіння працівників поділитися нею один з одним навіть тоді, коли це офіційно не дозволено або навіть заборонено.

Висновки. Таким чином варто відзначити, що система неформальної передачі інформації є одночасно необхідною, неминучою і іноді дратує. У той час як вона часто дає можливість корпорації швидше, ніж за формальною процедурою, одержувати інформацію і пристосуватися до мінливих умов, вона ж вносить розлад у офіційні співвідношення повноважень і ускладнює координацію. Досить часто неофіційно передана інформація буває спотвореною і невірною, оскільки вона не підлягає офіційному контролю. Гнучке використання розвиненої системи формальної і, що особливо важливо, неформальної передачі інформації дає можливість корпорації виконувати свої завдання швидко і оперативно. При цьому співробітники можуть досягти повноти розуміння, а керівництву корпорації домогтися більшого впливу на неформальні групи, що було б неможливо за наявності лише формальної системи.

Отже, при достатніх знаннях та компетентному підході керівника за допомогою вищеназваних методів можна ефективно впливати на неформальні групи в міжнародній корпорації, забезпечуючи психологічну рівновагу, та підвищуючи ефективності праці.

Л і т е р а т у р а 1. Грачев М.В. Суперкадры. Управление персоналом в

международной корпорации / М.В. Грачев. – М.: Дело, 1993. – 208 с.

2. Дизель П.М., Мак-Кинли Р.У. Поведение человека в организации: пер. с англ. / П.М. Дизель, Р.У. Мак-Кинли. – М.: Фонд «За экономическую грамотность», 1993. – 272 с.

3. Егоршин А.П. Управление персоналом / А.П. Егор-шин. – Н. Новг.: Дело, 2006. – 720 с.

4. Иванюженко Р.С., Блинов А.П. Принципы работы с персоналом на крупном предприятии / Р.С. Иванюже-нко, А.П. Блинов. – СПб.: Наука, 2005. – 302 с.

5. Иванцевич Д.М., Лобанов А.А. Человеческие ресурсы как объект управления / Д.М. Иванцевич, А.А. Лоба-нов. – М.: Дело, 2000. – 304 с.

6. Карнеги Д. Мотивационные теории / Д. Карнеги. – М.: Дело, 2007. – 105 с.

7. Кузнецова М.И. Мотивация деятельности / М.И. Куз-нецова. – Спб.: Фирма, 2005. – 301 с.

8. Смирнова Е.Ю. Менеджмент персонала / Е.Ю. Смир-нова. – М.: Элит, 2007 – 437 с.

R e f e r e n c e s

1. Grachev M.V. Superkadry. Upravlenie personalom v mezhdunarodnoj korporacii / M.V. Grachev. – M.: Delo, 1993. – 208 s.

2. Dizel’ P.M., Mak-Kinli R.U. Povedenie cheloveka v or-ganizacii: per.s angl. / P.M. Dizel’, R.U. Mak-Kinli – M.: Fond «Za jekonomicheskuju gramotnost’», 1993. – 272 s.

3. Egorshin A.P. Upravlenie personalom / A.P. Egorshin. – N. Novg.: Delo, 2006. – 720 s.

4. Ivanjuzhenko R.S., Blinov A.P. Principy raboty s person-alom na krupnom predprijatii / R.S. Ivanjuzhenko. – SPb.: Nauka, 2005. – 302 s.

5. Ivancevich D.M., Lobanov A.A. Chelovecheskie resursy kak ob#ekt upravlenija / D.M. Ivancevich, A.A. Lobanov. – M.: Delo, 2000. – 304 s.

6. Karnegi D. Motivacionnye teorii / D. Karnegi – M.: Delo, 2007. – 105 s.

7. Kuznecova M.I. Motivacija dejatel’nosti / M.I. Kuzne-cova. – Spb.: Firma, 2005. – 301 s.

8. Smirnova E.Ju. Menedzhment personala / E.Ju. Smirnova – M.: Jelit, 2007 – 437 s.

Швед В.В. Методологические основы влияния на

неформальные группы в международном менеджменте В статье рассматриваются ключевые вопросы

управления персоналом в международных корпорациях. Выделяются ключевые базисы влияния в разрезе форма-льного и неформального управления соответствующими группами сотрудников. Особое внимание уделяется поли-национальности персонала международной корпорации в контексте особенностей управления таким сообществом сотрудников с учетом разницы в ментальности, нацио-нальных особенностях и взглядах на соответствующие жизненные ценности.

Ключевые слова: управление персоналом, формаль-ные и неформальные методы воздействия, международ-ная корпорация.

Shved V.V. Methodological basis of informal

influence in international management The article examines the key issues of personnel man-

agement in international corporations. There are the key ba-ses of influence in terms of formal and informal governance related to the groups of employees. Particular attention is paid to the multinational of staff of the international corpora-tion in the context of a community of employees taking into account differences in mentality, national characteristics and attitudes related to values.

Keywords: HR, formal and informal methods of influ-ence, an international corporation.

Швед Вадим Валерійович – кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри бізнесу та права, Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна». [email protected]




УДК 657.6

КРИТЕРІЇ, ЕЛЕМЕНТИ ТА ВИДИ УПЕВНЕНОСТІ КОРИСТУВАЧІВ ФІНАНСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Шерстюк О.Л.

CRITERIA, ELEMENTS AND KINDS OF ASSURANCE OF USERS OF FINANCIAL INFORMATION

Sherstiuk O.L.

У статті розкривається зміст критеріїв, елементів та видів упевненості користувачів фінансової інформації. Пропонується розглядати критерії упевненості щодо ха-рактеристик фінансової інформації та щодо роботи аудитора. Запропонований алгоритм формалізації очіку-вань користувачів фінансової інформації. Елементи упев-неності користувачів фінансової інформації можуть бу-ти ідентифіковані на основі змісту завдань та заходів аудиту. За кожним з критеріїв може бути запропоновано щонайменше два способи оцінювання інформації: прямий (позитивний) та непрямий (негативний). Ключові слова: фінансова інформація, аудит, користу-вачі фінансової інформації,упевненість користу-вачів,критерії упевненості, елементи упевненості, види упевненості.

Вступ. Основною місією аудиту фінансової ін-формації є надання користувачам упевненості в оцінці можливості її використання під час підготов-ки, обґрунтування та реалізації управлінських рішень. Джерелом упевненості користувачів є про-фесійна думка аудитора, яка формується за резуль-татами виконаних ним процедур, і висловлюється в аудиторському звіті.

Чинною редакцією міжнародних стандартів контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та супутніх послуг [1] (далі - МСА) пе-редбачено, що за результатами аудиту користувач фінансової звітності може отримати позитивну впевненість високого, але не абсолютного рівня, а за результатами аудиторської перевірки перспективної інформації – негативну впевненість щодо забезпе-чення припущеннями її обґрунтованої підстави.

Огляд публікацій за темою дослідження. В публікаціях вітчизняних (С.В. Бардаша [2], Ф.Ф. Бутинця [3], В.В. Головача [4], О.А. Петрик [5], О.Ю. Редька [6] та ін.) та зарубіжних науковців (зокрема Р. Адамса [7], Ф. Аренса [8], Дж. Робертсона [9] та ін.), а також практикуючих аудиторів, що оприлюднюються професійними

об’єднаннями аудиторів та бухгалтерів, багато уваги приділено організаційним та методичним аспектам контролю, зокрема аудиту фінансової інформації. Серед іншого, розглядаються проблеми планування, вибору та виконання аудиторських процедур, особ-ливостей оцінювання виявлених фактів, узагальнен-ня результатів контрольних заходів, оцінювання якості їх проведення тощо. Водночас, в наукових та практичних публікаціях, зрештою, як і в норматив-но-правових документах, недостатньо уваги при-діляється вирішенню проблем оцінювання впевне-ності, яку отримує користувач фінансової інфор-мації за результатами аудиту.

Проблеми аудиту фінансової інформації, які розкриваються у наукових публікаціях вітчизняних та закордонних авторів, у більшості випадків розглядаються, виходячи з необхідності висловлен-ня аудитором думки, яка є джерелом такої упевне-ності. При цьому, має місце акцентування саме на тому, що аудит – є одним із завдань з надання упев-неності, виходячи з визначення, викладеного у чин-ній редакції МСА. Водночас, серед наукових публікаціях, на наш погляд, недостатньо уваги при-ділено аспектам ідентифікації упевненості, визна-ченню її елементів, критеріям та процедурам її оцінювання.

Зважаючи на це, метою статті визначається визначення змісту критеріїв та елементів упевне-ності користувачів фінансової інформації та ї видів.

Основні результати дослідження. Дослідив-ши аспекти, пов’язані з визначенням змісту фінан-сової інформації, ідентифікацією мети і завдань її аудиту, а також характером заходів, пов’язаних з їх виконанням, ми дійшли висновку, що упевненість користувачів фінансової інформації може бути визначена наступним чином як його неформалізова-ним ставленням до фінансової інформації, основою якого визнається довіра до процедур її створення, подання та можливості використання

.


Рис. 1. Критерії упевненості користувачів фінансової інформації [Розробка автора] Критерії упевненості, що її отримують корис-

тувачі фінансової інформації, можуть бути визначе-ні як ознаки інформації, на відповідність яким вона досліджується. Основні критерії упевненості корис-тувачів фінансової інформації можуть бути поділені на 2 групи: критерії, що висуваються до фінансової інформації, та критерії, що стосуються забезпечення якісної роботи аудиторів (рис. 1).

Як правило, такі ознаки визначаються на основі очікувань користувачів. Як свідчать результати про-веденого опитування користувачів фінансової ін-формації, найважливішими критеріями є її до-стовірність або відповідність вимогам щодо порядку її створення та подання.

Cтруктура очікувань користувачів фінансової інформації пояснюється низкою обставин суб’єктивного характеру. Насамперед, це стосується суб’єктивного ставлення користувачів до процесів підготовки фінансової інформації, зокрема – на ос-нові застосованої концептуальної основи під час підготовки історичної фінансової інформації, або припущень, які використовуються під час підготов-ки інформації прогнозного характеру.

Зважаючи на це, можна зробити висновок про те, що зміст очікувань користувачів, переважно, має суб’єктивний характер, що призводить до імовір-ності їх неадекватного формування і висловлення.

Водночас, аудитор для ідентифікації змісту за-вдань аудиту фінансової інформації має визначити зміст таких очікувань. У зв’язку з цим виникає необхідність врахування впливу суб’єктивного ро-зуміння користувачем фінансової інформації влас-них очікувань для цілей визнання професійної відповідальності, забезпечення належного управлін-ня якістю надання послуг, а також – ідентифікації та об’єктивного оцінювання запланованого рівня ауди-торського ризику.

Іншою групою критеріїв, за якими може бути надана упевненість користувачам фінансової інфор-мації, є критерії щодо роботи аудитора. При цьому, користувачі, як правило, розглядають в якості таких критеріїв необхідність (в тому числі – обов’язковість) проведення аудиту, а також – якість проведеної аудитором роботи.

Проте, слід зазначити, що термін «якість робо-ти аудитора» з точки зору користувача обмежується виключно його власним розумінням як мети аудиту, так і змісту заходів, які реалізуються аудитором для її досягнення. Водночас, для аудитора термін «якість роботи» узгоджується, насамперед, з термінами «професійна відповідальність» та «ауди-торський ризик». Таким чином, отримання аудито-ром розуміння очікувань користувача щодо упевне-ності залежить не лише від його інформаційних по-треб та обізнаності в особливостях формування фінансової інформації різних видів, але й від ро-зуміння змісту роботи, пов’язаної з оцінюванням відповідної інформації.

Виходячи з цього, можна визначити наступний алгоритм формалізації очікувань користувачів фінансової інформації на основі критеріїв, за якими може бути надана упевненість (рис. 2).

Ще однією характеристикою упевненості кори-стувачів фінансової інформації, що надається ауди-тором, є її елементи.

Види елементів, відносно яких надається упев-неність користувачам, на наш погляд, можуть бути визначені, виходячи зі змісту завдань, які викону-ються аудитором, а також – зі змісту заходів, що здійснюються в процесі виконання.

Виходячи зі змісту та характеру завдань, які мають бути вирішені для досягнення мети аудиту фінансової інформації, існує можливість ідентифі-кації елементів упевненості, що її може отримати користувач фінансової інформації за результатами аудиту. Це дає нам підстави запропонувати наступні елементи упевненості стосовно фінансової інфор-мації (рис. 3).

Наведені на рис. 3 елементи упевненості як окремо, так і у своїй сукупності безпосередньо вип-ливають на визначення рівня упевненості в цілому. При цьому, слід відзначити, що наведені елементи не розглядаються користувачами окремо один від одного, а, у більшості випадків складають відповідний інтерес лише для цілей визначення за-гального рівня упевненості.

Критерії упевненості користувачів фінан-сової інформації

Критерії упевненості щодо характеристик фінансової інформації

Критерії упевненості щодо роботи аудито-

ра

Критерії щодо змісту фінансової інформації

Критерії щодо підго-товки фінансової ін-

формації

Критерії щодо необ-хідності проведення

аудиту

Критерії щодо якості роботи аудитора


Визначення критеріїв надання упевненості користувачам фінансової інформації

Розуміння користувачем

змісту інформації

процедур формування інформації

мети роботи аудитора

змісту заходів аудиту

Формалізація очікувань користувачів фінансової інформації щодо упевненості за результатами

аудиту

Отримання розуміння аудитором

Рис.2. Алгоритм формалізації очікувань користувачів фінансової інформації [Розробка автора]

Водночас, аудитори, виконуючи відповідні за-

вдання, мають забезпечити виконання низки захо-дів, спрямованих на отримання упевненості щодо дотримання загальних вимог, що стосуються підго-товки інформації, а також – стосовно її окремих складових.

Це може стосуватися, зокрема, необхідності припущень щодо суттєвості інформації, обачності у формуванні даних стосовно вартісних характерис-тик активів, зобов’язань, доходів і витрат, припу-щень, що стосуються підготовки прогнозної інфор-мації, можливості впливу подій, які мають бути вра-ховані для цілей гіпотетичної інформації, впливу людського чинника на процедури розкриття даних у носіях фінансової інформації, облікових оцінок, в тому числі даних на початок звітного періоду тощо.

На основі отриманої впевненості аудитор може розробити критерії щодо оцінювання інших харак-теристик фінансової інформації та окремих її показ-ників. Зокрема, упевненість щодо інформації про перспективи безперервної діяльності суб’єкта гос-подарювання дає підстави для визначення критеріїв для перевірки правильності обчислення вартості ак-тивів, ідентифікація ознак шахрайства призводить до необхідності виконання аудитором додаткових заходів, а оцінка отриманих аудиторських доказів може вплинути на загальну думку аудитора щодо фінансової інформації. Оцінка реагування системи внутрішнього контролю на виявлення відхилень зо-внішнім аудитором [10] може забезпечити зміну рі-вня довіри до неї з боку виконавця завдань аудиту і, як наслідок, перегляд змісту та обсягу процедур.

З іншого боку, користувачі можуть бути за-цікавлені в упевненості щодо окремих даних як за власною ініціативою (наприклад, наявність чи від-сутність ознак можливого припинення безперервної діяльності) так і відповідно до вимог чинного зако-нодавства (зокрема – щодо оцінювання фінансового стану суб’єктів ринків фінансових послуг). На-явність ознак навмисних дій управлінського персо-налу для внесення необґрунтованих змін до інфор-мації може свідчити з точки зору потенційного інве-стора про можливість неефективного використання ресурсів або їх незаконного привласнення іншими особами.

Важливим аспектом виконання завдань аудиту фінансової інформації є обґрунтованість застосу-вання професійних суджень аудитора, належне пла-нування та виконання аудиторських процедур та оцінювання їх результатів, реалізація аудиторських процесів, спрямованих на вирішення відповідних завдань. Іншими словами, упевненість у здійснених аудитором заходах також може бути визнана чинни-ком упевненості користувачів фінансової інфор-мації. При цьому, відповідні заходи здійснюються під час виконання кожного з завдань аудиту.

Таким чином, ідентифікація елементів упевне-ності користувачів, перелік яких наведений на рис. 3, має здійснюватися комплексно, з урахуванням ас-пектів, що характеризують саму інформацію, ре-зультати її дослідження, а також – пов’язані з таким дослідженням відповідні заходи, що здійснюються аудитором.

Комплексна ідентифікація відповідних елемен-тів сприятиме підвищенню довіри користувачів до результатів роботи аудитора, його оцінки перевіре-ної інформації та до самої інформації.

Іншою характеристикою упевненості користу-вачів фінансової інформації, що надається за резуль-татами аудиту, є її види.

За кожним з критеріїв може бути запропонова-но щонайменше два способи оцінювання інфор-мації: прямий (позитивний) та непрямий (негатив-ний).

Позитивний спосіб оцінювання фінансової ін-формації, що здійснюється під час аудиту, передба-чає констатацію фактичної характеристики (напри-клад, наявність чи відсутність відхилень, до-стовірність чи недостовірність інформації тощо).

В даному випадку упевненість, яка надається користувачам фінансової інформації, може бути визнана як позитивна.

Альтернативний (непрямий) спосіб застосо-вується у випадку, коли існує необхідність визна-чення не характеристик фінансової інформації, а на-явності чи відсутності їх ознак. Як правило, такий підхід дає можливість надати користувачам нега-тивну упевненість.


Рис. 3. Елементи упевненості користувачів фінансової інформації [Розробка автора] Висновки. Таким чином, формалізація кри-

теріїв та елементів упевненості, що надається кори-стувачам фінансової інформації за результатами аудиту, а також ідентифікація її видів сприяють ре-алізації місії аудиту. Це досягається шляхом визна-чення його завдань, а також – змісту заходів, вико-нання яких має бути передбачене, ідентифікації та оцінювання отриманих результатів.

Водночас, на наше переконання, упевненість користувачів може бути охарактеризована і в кон-тексті врахування інших параметрів, ідентифікація та аналіз яких має стати предметом подальших до-сліджень.

Л і т е р а т у р а 1. Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огля-

ду, іншого надання впевненості та супутніх послуг [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

Елементи

упевненості

користувачів

фінансової інформації

За змістом завдань

Упевненість щодо резуль-татів виконання опе-раційних завдань

Упевненість щодо результатів виконання функціональних завдань

Упевненість щодо умов завдання

Упевненість щодо си-стеми внутрішнього

контролю

Упевненість щодо сут-тєвості інформації

Упевненість щодо аудиторського ризику

Упевненість щодо аудиторських доказів

Упевненість щодо до-тримання законодав-

ства

Упевненість щодо фактів шахрайства

Упевненість щодо опе-рацій з пов’язаними

сторонами

Упевненість щодо облікових оцінок

Упевненість щодо пер-спектив безперервної

діяльності

Упевненість щодо резуль-татів роботи внутрішніх

аудиторів

Упевненість щодо по-дальших подій

Упевненість щодо до-кументування

Упевненість щодо надан-ня послуг сторонніми ор-

ганізаціями

Упевненість щодо почат-кових залишків на рахун-

ках

За змістом заходів аудиту

Упевненість щодо професійних суджень

Упевненість щодо проце-дур

Упевненість щодо процесів

Упевненість щодо обґрунтованості про-фесійних суджень

Упевненість щодо ре-зультатів застосування

процедур

Упевненість щодо до-цільності застосування

процедур

Упевненість щодо змісту процедур

Упевненість щодо алго-ритму процедур Упевненість щодо обсягу

процедур

Упевненість щодо планування процесів

Упевненість щодо виконання процесів

Упевненість щодо результатів процесів


http://www.apu.com.ua/891-mizhnarodni-standarti-kontrolyu-yakosti-auditu-oglyadu-inshogo-nadannya-vpevnenosti-ta-suputnikh-poslug-vidannya-2014-roku – Назва з екрана (25.07.2016).

2. Бардаш С.В. Захист інтересів користувачів фінансової звітності: стан та підходи до гарантування / С.В. Бар-даш // Науковий вісник. НАСОА. – Вип. №2. – 2013. – С. 20-27.

3. Бутинець Ф.Ф. Аудит: стан і тенденції розвитку в Україні та світі : монографія / Ф.Ф. Бутинець, Н.М. Малюга, Н.І. Петренко ; за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. — Житомир : ЖДТУ, 2008. — 564 с.

4. Головач В.В. Відповідальність аудиторів / В.В. Голо-вач // Економіка, фінанси, право. – 2012. – №5. – С. 27-39.

5. Петрик О.А. Стан та перспективи розвитку аудиту в Україні: методологічні та організаційні аспекти : авто-реф. дис. … докт. екон. наук : [спец.] 08.06.04 "Бухгал-терський облік, аналіз та аудит" / Петрик Олена Ана-толіївна ; Київський національний економічний університет. — К., 2004. — 34 с.

6. Редько О. Ю. Якість аудиторських послуг: філософія та міфологія / О. Ю. Редько // Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. – № 1. – С. 46–54.

7. Адамс Р. Основы аудита : пер. с англ. / Под ред. Я.В. Соколова / Р. Адамс. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1995. – 398 с.

8. Аренс А. Аудит : пер с англ. / А.Аренс, Дж. Лоббек / Гл. редактор серии проф. Я.В. Соколов. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 560 с.

9. Робертсон Дж. Аудит : пер. с англ. / Дж. Робертсон. – М.: KPMG, Аудиторская фирма «Контакт», 1993. – 456 с.

10. Бардаш С.В. Оцінка реагування системи внутрішнього контролю на відхилення, виявлені зовнішнім аудито-ром / С.В. Бардаш, О.Л. Шерстюк. // Соціально-економічний розвиток України: проблеми та перспек-тиви : кол. монографія / За ред. О.В. Манойленко. – Харків : НТУ «ХПІ», 2015. – 537 с. (с.30-58).

R e f e r e n c e s

1. Mizhnarodni standarty kontroliu yakosti, audytu, ohliadu, inshoho nadannia vpevnenosti ta suputnikh posluh [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.apu.com.ua/891-mizhnarodni-standarti-kontrolyu-yakosti-auditu-oglyadu-inshogo-nadannya-vpevnenosti-ta-suputnikh-poslug-vidannya-2014-roku – Nazva z ekrana (25.07.16).

2. Bardash S.V. Zakhyst interesiv korystuvachiv finansovoi zvitnosti: stan ta pidkhody do harantuvannia / S.V. Bar-dash // Naukovyi visnyk. NASOA. – Vyp. №2. – 2013. – S. 20-27.

3. Butynets F.F. Audyt: stan i tendentsii rozvytku v Ukraini ta sviti : monohrafiia / F.F. Butynets, N.M. Maliuha, N.I. Petrenko ; za red. prof. F.F. Butyntsia. — Zhytomyr : ZhDTU, 2008. —564 s.

4. Holovach V.V. Vidpovidalnist audytoriv / V.V. Holovach // Ekonomika, finansy, pravo. – 2012. – №5. – S. 27-39.

5. Petryk O.A. Stan ta perspektyvy rozvytku audytu v Ukraini: metodolohichni ta orhanizatsiini aspekty : avtoref. dys. … dokt. ekon. nauk : [spets.] 08.06.04 "Bu-khhalterskyi oblik, analiz ta audyt" / Petryk Olena Anato-liivna ; Kyivskyi natsionalnyi ekonomichnyi universytet. – K., 2004. — 34 s.

6. Redko O. Yu. Yakist audytorskykh posluh: filosofiia ta mifolohiia / O. Yu. Redko // Bukhhalterskyi oblik i audyt. – 2009. – № 1. – S. 46–54.

7. Adams R. Osnovы audyta : per. s anhl. / Pod red. Ya.V. Sokolova / R. Adams. – M.: Audyt, YuNYTY, 1995. – 398 s.

8. Arens A. Audyt : per s anhl. / A.Arens, Dzh. Lobbek / Hl. redaktor seryy prof. Ya.V. Sokolov. – M.: Fynansы y stat-ystyka, 2001. – 560 s.

9. Robertson Dzh. Audyt : per. s anhl. / Dzh. Robertson. – M.: KPMG, Audytorskaia fyrma «Kontakt», 1993. – 456 s.

10. Bardash S.V. Otsinka reahuvannia systemy vnutrishnoho kontroliu na vidkhylennia, vyiavleni zovnishnim audyto-rom / S.V. Bardash, O.L. Sherstiuk. // Sotsialno-ekonomichnyi rozvytok Ukrainy: problemy ta perspektyvy : kol. monohrafiia / Za red. O.V. Manoilenko. – Kharkiv : NTU «KhPI», 2015. – 537 s. (s.30-58).

Шерстюк А.Л. Критерии, элементы и виды уве-

ренности пользователей финансовой информации. В статье раскрывается содержание критериев,

элементов и видов уверенности пользователей финансо-вой информации. Предлагается рассматривать критерии уверенности относительно характеристик финансовой информации и относительно работы аудитора. Предло-жен алгоритм формализации ожиданий пользователей финансовой информации. Элементы уверенности пользо-вателей финансовой информации могут быть идентифи-цированы на основе содержания заданий и мероприятий аудита. По каждому из критериев может быть предло-жено минимум два способа оценивания информации: пря-мой (положительный) и косвенный (отрицательный).

Ключевые слова: финансовая информация, аудит, пользователи финансовой информации, уверенность поль-зователей, критерии уверенности, элементы уверенно-сти, виды уверенности.

Sherstiuk O.L. Сriteria, elements and kinds of assur-

ance of users of financial information The article describes the contents of the criteria, ele-

ments and kinds of the assurance of users of financial infor-mation. As a result of research we have proposed to consider the criteria of assurance on the characteristics of the financial information and about the work of auditor. We have described the formalization algorithm of the expectations of users of fi-nancial information. The elements of assurance of users of fi-nancial information can be identified as the derived from the contents of tasks and audit measures. It is possible to offer two ways at least of assessment of information for each of the cri-teria of assurance: direct (positive) and indirect (negative).

Thus the formalization of criteria and elements of assur-ance that could be received by users of financial information as the audit results and also identification of its kinds promote for realization of audit mission. This would achieved by de-termining of tasks and content of measures for implementation by auditor, and also as the result of identifying and evaluating of the results.

Keywords: financial information, audit, users of finan-cial information, assurance of users, criteria assurance, ele-ments of assurance, kinds of assurance.

Шерстюк Олександр Леонідович – к.е.н., доц., докто-рант кафедри фінансового аудиту, Київський національ-ний торговельно-економічний університет, (м. Київ). [email protected] Рецензент: д.е.н., проф. Заблодська І.В.


ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО

УНІВЕРСИТЕТУ імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

№ 3(227) 2016

Науковий журнал

Відповідальний за випуск Галгаш Р.А.

Оригінал-макет Могильна О.В.

Статті надруковано в авторській редакції

Підписано до друку 09.11.2016 р. Формат 60 х 84 1/8. Папір офсетний. Гарнітура Times.

Друк офсетний. Умов. друк. арк. 11,8. Обл.-вид. арк. 12,4. Наклад 300 прим. Вид. № 3073. Ціна вільна.

Видавництво Східноукраїнського національного університету

імені Володимира Даля

Свідоцтво про реєстрацію: серія ДК № 1620 від 18.12.03 р.

Адреса університета: просп. Центральний 59-А м. Сєвєродонецьк, 93400, Україна

E-mail: [email protected]

dspace.snu.edu.ua:8080dspace.snu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/123456789/1258/1/Вiсник_3... ·...

Documents