Download - Генеалогічні записки. № 8

Ëüâiâ 2010

ISSN 2074–8345

Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. VIII (нової серії IІ). – 100 с.

Genealogical Memoirs. – Lviv, 2010. – No. 8/2. – 100 pgs.

Збірник є продовженням видання «Генеалогічні записки Українського геральдичноготовариства», яке виходило протягом 2000-2007 рр. Випуски 1-3 вийшли у Білій Церкві,а випуски 4-6 видавалися у Львові за сприяння Львівського відділення Інститутуукраїнської археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського Національної академіїнаук України та Львівського національного університету імені Івана Франка.

Редакційна колегія:Сохань П. С., д. і. н., чл.-кор. НАН України (голова редколегії),

Войтович Л. В., д. і. н., Гречило А. Б., к. і. н. (відповідальний редактор),Дашкевич Я. Р., д. і. н., Капраль М. М., д. і. н., Купчинський О. А., д. і. н.,

Лисенко С. М., Скочиляс І. Я., к. і. н., Целуйко О. П., к. і.н. (відповідальний секретар),Чернецький Є. А., Шуст Р. М., к. і. н.

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформаціїсерія КВ, № 15044-3616Р, видане Міністерством юстиції України 17 березня 2009 р.

Рекомендовано до друку Вченою радою Львівського відділення Інституту українськоїархеографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України від 7 грудня 2009 р.(протокол № 8)

Видання здійснене власним коштом Андрія Гречила.

ISSN 2074–8345© Автори статей, 2010

1

Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. 8 (нової серії 2)Студії

УДК 929.52.7.031(477)"15/16"

Олег ОДНОРОЖЕНКО(Харків)

ДО ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕНЕАЛОГІЇ ТА ГЕРАЛЬДИКИ:КНЯЖІ РОДИ XIV–ХVII СТ.*

1. Герб князів ЧетвертинськихПоходження князів Четвертинських в науковій літературі дотепер викликає певні дискусії.

Свого часу Ю. Вольф, спираючись на родовідну легенду Четвертинських, виводив генеалогію останніхвід турівських князів1. Дану версію підтримали також сучасні українські дослідники Н. Яковенко2 таЛ. Войтович3. Натомість, І. Мицько на підставі аналізу монастирських синодиків запропонував версіюпоходження Четвертинських від князя Данила Васильковича з Острога4. Не менш заплутаним єтакож питання походження та еволюції геральдики Четвертинських, чому причиною була недостатнякількість джерел, що перебувала в розпорядженні дослідників. А оскільки рід Четвертинських бувнадзвичайно розгалуженим, то ці спорадичні відомості зовсім не надавалися для відображення повноїкартини княжого герботворення.

Найдавніша пам’ятка геральдичної спадщини князів Четвертинських походить з 1387–1388 рр.Під цими роками в геральдичних виписках Яна Замойського5 вміщено прориси гербів з печатоккнязя Олександра Четвертні6. Княжий герб в обох випадках складається з двох перехрещених півкіл.Дане зображення своїм зовнішнім виглядом та складовими елементами знаходить найближчі паралелів найдавніших геральдичних пам’ятках князів Острозьких, родові герби яких також мали в своїйоснові зображення двох півкіл, щоправда з дещо іншим розміщенням та додатковими елементами7.Як бачимо, геральдичний матеріал підтверджує версію І. Мицька про спільне походження Острозькихта Четвертинських і дозволяє з великою часткою вірогідності стверджувати, що Олександр Четвертнябув одним з молодших синів князя Данила Васильковича з Острога, і що саме він фігурує середінших князів Острозьких в монастирських синодиках під іменем Олександра-Олексія8.

Наступні відомості про геральдичні пам’ятки князів Четвертинських походять вже з останньоїчверті XV ст., і приносять нам несподіване різноманіття видозмін герба роду, що саме в цей періодпочав розгалужуватися на окремі лінії. Так, при документі від 1477 р. бачимо відразу три печаткикнязів Четвертинських, кожна з яких містить в собі відмінне зображення родового герба, що, водночас,відрізняються і від герба з печатки Олександра Четвертні з 1387–1388 рр. В коробораційній формулі“листа” 1477 р. знаходимо наступний перелік князів, що засвідчили його власними печатками: “... àïðè òîì áûëè êí>çü Ìèõàèëî Ãðèãîðåâè÷ ×åòâåðòèíñêèè, êí>çü Àëåêñàíäð Èâàíîâè÷×åòâåðòèíñêèè, êí>çü Fåäwðú Ìèõàèëîâè÷ ×åòâåðòèíñêèè ... è ïå÷àòè ñâîè ïðèâåñèëè”9.

Представником старшої гілки роду в цьому переліку є князь Олександр Іванович – один ізсинів князя Івана Четвертинського, який, очевидно, був старшим сином протопласти родуЧетвертинських – князя Олександра Четвертні10. На його печатці з 1477 р. несподівано знаходимозображення герба, який згодом, в дещо змодифікованій формі, буде доволі широко представлений напечатках князів Сокольських (молодша галузь Четвертинських), хоча Олександр Іванович і не бувїхнім безпосереднім предком. На печатці, що має круглу форму та розмір 21 мм, вміщено овальнийщит, на якому знаходиться знак у вигляді двох півкіл кінцями додолу, які перетинає хрест. Частковозберігся також коловий напис: ... АЛЕКСАNДРА11.

Сином Олександра Івановича був, ймовірно, “êí>çü Èâàí Ïuò#òè÷ íàìhñòíèêïåðåìèëñêèè”, печатку якого бачимо при документі з 10 березня 1506 р.12, в полі якої зображеноготичний щит, на якому вміщено знак у вигляді півкола, що лежить кінцями додолу в супроводі двоххрестиків над восьмипроменевою зіркою13. Своїм зовнішнім виглядом даний герб безперечно вказуєна приналежність його власника до роду князів Четвертинських, на що свого часу звернув увагуФ. Пєкосінський14. З іншого боку іменування цього князя Путятичем дало підставу дослідникамговорити про його приналежність до однієї з галузей князів Друцьких15, що входить в нерозв’язуванепротиріччя з наведеною вище геральдичною інформацією, оскільки князі Друцькі, в тому числі йІван Семенович Путята, від якого пішли князі Путятичі, користувалися іншими гербами16, цілком неподібними до того зображення, яке бачимо на печатці з 1506 р., і яке невдовзі буде широкопредставлене на печатках різноманітних представників роду князів Четвертинських. Нашеприпущення про приналежність Івана Путятича саме до Четвертинських перегукується з інформацією___________________* Продовження. Початок у Генеалогічних записках УГТ, вип. 6.

2


“Genealogii xx. Światopełków Czetwertyńskich” 1793 р.17, яка знає князя Івана ОлександровичаПутятича Четвертинського18.

Старша галузь роду Четвертинських, що походила від Івана Олександровича, очевидно, вигасаєвже на початку XVІ ст.19 Натомість, молодша гілка мала куди довшу історію. Першим її представником,герб якого знаходиться в нашому розпорядженні, є князь Михайло Григорович Четвертинський,

Мал. 1: Прорис герба князя ОлександраЧетвертні з печатки 1387 р. в геральдичнихвиписах Яна Замойського.

Мал. 2: Прорис герба князя ОлександраЧетвертні з печатки 1388 р. в геральдичнихвиписах Яна Замойського.

Мал. 3: Печатка Олександра Івановичакнязя Четвертинського з 1477 р.

Мал. 4: Печатка князя Івана Путятича з1487–1506 рр.

3


знаний нам з наведеного вище документу з 1477 р. Його ім’я по-батькові вказує на те, що він був несином князя Олександра Четвертні, як про те говориться в генеалогічних довідниках20, а швидше завсе – його онуком. Незнаного з інших джерел князя Григорія [Олександровича], таким чином, можемовважати засновником молодшої гілки Четвертинських.

Печатка Михайла Григоровича, що має круглу форму та розмір 28 мм, містить в своєму полізнак у вигляді загостреного здолу овалу, який перетинає балка з загнутими догори кінцями21. Печаткамала також коловий напис, який через незадовільний стан збереження єдиного відомого на сьогоднівідбитку відчитати не вдалося. Даний герб є перехідною формою між зображенням, яке складає гербкнязя Олександра Четвертні та пізнішими видозмінами герба Четвертинських, які бачимо вже напечатках синів та онуків Михайла Григоровича.

Так, на печатці його старшого сина – Юрія Михайловича князя на Четвертні з 1490 р., щомає круглу форму та розмір 23 мм, князівський герб має вигляд трьох ламаних балок, які перетинаєхрест22. Натомість, герб середнього сина Михайла Григоровича – Федора Четвертинського князя наВишкові, який зображено на печатці з 1477–1487 рр., круглої форми розміром 25 мм, має більшспрощену конструкцію і являє собою знак у вигляді двох півкіл, горішнє з яких лежить кінцямивгору, долішнє – додолу, які перетинає стовп23.

Герб молодшого сина Михайла Григоровича – Михайла князя на Соколі є на сьогодніневідомим. Натомість, ми маємо в своєму розпорядженні інформацію про герби трьох його синів –князів Сокольських. На печатці Василя Михайловича з 1525 р., круглої форми розміром 24 мм, вміщенознак у вигляді двох півкіл, горішнє з яких лежить кінцями вгору, долішнє – додолу, які перетинаєхрест24. Аналогічне зображення бачимо також на іншій печатці цього ж князя з 1528 р., з тією лишерізницею, що княжий знак внесено в поле готичного щита25.

Мал. 5: Печатка МихайлаГригоровича князяЧетвертинського з 1477 р.

Мал. 6: Печатка ЮріяМихайловича князя наЧетвертні з 1490 р.

Мал. 7: Печатка ФедораМихайловича князя наВишкові з 1477 р.

Мал. 8: Печатка Василя Михайловичакнязя Сокольського з 1525 р.

Мал. 9: Печатка Василя Михайловичакнязя Сокольського з 1528 р.

4


Дещо інший вигляд має герб на печатках молодших братів Василя Михайловича – Солтаната Юрія князів Сокольських. Печатка першого з них з 1528 р., що має круглу форму розміром 22 ммта коловий напис: + ПЕЧАТЬ СОЛТАNОВО, містить в своєму полі знак у вигляді кола під хрестикомі з чотирма півкруглими відгалуженнями згори26. На печатці Юрія Михайловича з 1528–1532 рр.,восьмикутної форми розміром 15х11 мм, бачимо аналогічний знак, який розміщено на щиті27.

Геральдика наступного покоління князів Сокольських представлена гербами дітей ВасиляМихайловича. Вони в цілому повторюють, з незначними відмінностями, зображення, яке присутнєна печатках їхнього батька. Скажімо, князь Юрій Васильович Сокольський користувався 1557 р.печаткою овальної форми, розміром 15х13 мм, в полі якої на щиті розміщувався знак у вигляді двохпівкіл кінцями додолу, які перетинає хрест з загнутими додолу кінцями на поземій перекладині28.

Подібне зображення містить також печатка Максима Васильовича Сокольського29 з 1557 р.,овальної форми розміром 15х12 мм, з тією лише відмінністю, що знак на печатці князя Максима мавв долішній частині замкнене коло, а кінці поземої перекладини хреста було загнуто кінцями догори30.Дещо несподіване зображення знаходимо на наступній печатці Максима Васильовича з 1570 р.,овальної форми розміром 15х13 мм. Вона має в своєму полі щит, на якому зображено знак у виглядікола в супроводі трьох хрестиків з загнутими кінцями31. Над щитом розміщено ініціали: MV, які незалишають сумнівів, що перед нами печатка саме Максима Васильовича Сокольського, але знайтизадовільне пояснення цій раптовій зміні герба на княжій печатці нам наразі не вдалося.

Молодший син Василя Михайловича – князь Остафій Сокольський користувався на протязісвого життя принаймні чотирма печатками. Перша з них з 1557 р., овальної форми розміром 15х13 мм,має на щиті знак у вигляді двох кіл, які перетинає хрест з загнутими кінцями32. Дещо інший вигляд

Мал. 12: Печатка ЮріяВасильовича князя Со-кольського з 1557 р

Мал. 13: Печатка МаксимаВасильовича князя Соколь-ського з 1557 р.

Мал. 14: Печатка МаксимаВасильовича князя Со-кольського з 1570 р.

Мал. 10: Печатка Солтана Михайловичакнязя Сокольського з 1528 р.

Мал. 11: Печатка Юрія Михайловичакнязя Сокольського з 1528 р.

5


Мал. 15: Печатка ОстафіяВасильовича князя Соко-льського від 1557 р.

Мал. 16: Печатка ОстафіяВасильовича князя Со-кольського від 1558 р.

Мал. 17: Печатка ОстафіяВасильовича князя Со-кольського від 1560 р.

має княжий знак на трьох наступних печатках Остафія Васильовича з 155833, 1560–157134 та 1575 рр.35

Він нагадує коло, горішня частина якого перехрещена і має чотири півкруглих відгалуження згори.

Сестра трьох названих вище князів – Марія Василівна Сокольська у 1546 р. користуваласяпечаткою овальної форми розміром 11х9 мм, на якій було зображено щит зі знаком у вигляді двохпівкіл кінцями додолу, які перетинає хрест з загнутими додолу кінцями на поземій перекладині (згоримістився напис: МАРИ)36. Своїм зовнішнім виглядом цей герб, як бачимо, найближче стоїть довидозміни герба, яка знаходилася на печатці князя Юрія Васильовича.

З пізнішого часу ми вже не маємо інформації про геральдику князів Сокольських, рід якихвигас в першій половині XVI ст.37 Не потрапив герб князів на Соколі також до жодного зрічпосполитських гербовників, що і зумовило ту прикру обставину, що до останніх часів геральдикацього відгалуження княжого роду Четвертинських в науковій літературі була практично незнаною.Натомість, значно більш відомою була геральдична спадщина нащадків Федора МихайловичаЧетвертинського князя на Вишкові, герб якого було описано вище.

Від трьох синів цього князя – Василя, Федора та Андрія пішло три галузі роду Четвертинських– князі на Четвертні та Яровиці, князі на Четвертні та Боровичах, князі на Четвертні та Галузювідповідно. Від останньої з цих гілок в свою чергу відокремилося ще дві галузі – князі на НовійЧетвертні та князі на Старій Четвертні. Крім, того Федір Михайлович мав ще кілька доньок та синів,серед яких лише Богдана Федорівна Вишковська-Четвертинська знана нам за своєю печаткою з1552–1559 рр., в полі якої на ренесансному щиті знаходився знак у вигляді літери Ф38.

Але повернімося до чоловічих нащадків князя Федора Михайловича. Його старший син –Василь Четвертинський, князь на Четвертні та Яровиці, користувався впродовж 1528–1539 рр.

Мал. 19: Печатка Богдани ФедорівниВишковської-Четвертинської з 1552 р.

Мал. 18: Печатка Марії ВасилівниСокольської з 1546 р.

6


печаткою круглої форми та розміром 23 мм, в полі якої було вміщено щит зі знаком у вигляді кола зчотирма півкруглими відгалуженнями згори, а також коловий напис: + ВАТСИЛЬЕВАЧЕТВЕРТЕНЬСК39. Як бачимо, даний герб своїм зовнішнім виглядом є доволі подібним до гербівкнязів Сокольських, хоча представники інших гілок роду Четвертинських, що походили від князяФедора Михайловича користувалися в своїх гербах іншим зображенням – знаком у вигляді півкола,яке лежить кінцями додолу в супроводі двох хрестиків над шестипроменевою зіркою.

Це зображення присутнє також на печатці сина Василя Федоровича – Матвія князя на Четвертніта Яровиці з 1544–1561 рр. Воно займає першу та четверту частини чотиридільного ренесансногощита. Натомість, в другій та третій частинах вміщено знак подібний до того, який бачимо набатьківській печатці та гербах князів Сокольських40. Таким чином, на печатці князя МатвіяВасильовича знайшли своє місце обидва родових герба князів Четвертинських, що ними користувалисярізні його галузі, незважаючи на те, що обидва ці герба були наслідком еволюції одного й того жсамого герба – з печатки Олександра Четвертні з 1387 р.

Знак з першої та четвертої частин герба Матвія Васильовича незмінно присутній на печаткахпредставників іншої галузі Четвертинських – князів на Четвертні та Боровичах. Перший з них –Федір Федорович впродовж 1523–1529 рр. користувався печаткою круглої форми та розміром 29 мм,в полі якої розміщувався щит зі знаком у вигляді півкола, що лежить кінцями додолу в супроводі двоххрестиків над шестипроменевою зіркою та коловий напис: + FEWДОР ЧЕТВЕРТЕНС41.

Сини Федора Федоровича користувалися подібними гербами з незначними відмінностями.Так, на першій печатці Михайла Федоровича з 1535 р., круглої форми розміром 18 мм, княжий знакподано в перевернутому вигляді, півколо замінено на півмісяць, а замість шестипроменевої зіркизображено восьмипроменеву42. Втім, на другій печатці цього князя з 1542 р., овальної форми розміром14х13 мм, знову бачимо півколо, а зображення зірки стилізовано в восьмикутний знак з розширенимикінцями43.

Мал. 20: Печатка ВасиляФедоровича князя на Чет-вертні та Яровиці з 1528 р.

Мал. 21: Печатка МатвіяВасильовича князя наЧетвертні та Яровиці з 1544 р.

Мал. 22: Печатка ФедораФедоровича князя на Чет-вертні та Боровичах з 1523 р.

Мал. 23: Печатка Михайла Федоровичакнязя на Четвертні та Боровичах з 1535 р.

Мал. 24: Печатка Михайла Федоровича князяна Четвертні та Боровичах з 1542 р.

7


Аналогічне зображення присутнє також на першій печатці Івана Федоровича князя на Четвертніта Боровичах з 1542 р., овальної форми розміром 15х13 мм44. Але друга печатка цього князя з 1552–1553 рр., овальної форми розміром 14х12 мм, має дещо інше зображення, яке своїм виглядом нагадуєзнак з печатки князя Федора Федоровича з 1523 р., з тією лише відміною, що знак на печатці ІванаФедоровича виходить за горішній пруг щита45.

Знак з печатки Федора Федоровича 1523 р. присутній також на обох печатках князя ВасиляФедоровича 153846 та 1542 рр.47 Але на першій з цих печаток зірка є восьмипроменевою. Зовсімвідсутнє зображення зірки на гербі сина Івана Федоровича – Федора, який був останнім з князів наЧетвертні та Боровичах. Його герб з печатки 1578 р. складається лише з півкола, яке лежить кінцямидогори в супроводі двох хрестиків48.

Єдиною відомою на сьогодні пам’яткою, що репрезентує геральдичну спадщину наймолодшоїгалузі Четвертинських – князів на Четвертні та Галузю, є печатка Якова Андрійовича з 1589–1608 рр.,восьмикутної форми розміром 15х13 мм, в полі якої вміщено ренесансний щит, на якому зображенознак у вигляді півмісяця, що лежить рогами додолу з двома хрестиками над шестипроменевою зіркою49.

Натомість, в джерелах значно репрезентативніше представлена геральдична спадщина двохмолодших відгалужень лінії князів на Четвертні та Галузю – князів на Новій та Старій Четвертні.Герби цих князів, що прибрали собі ім’я Святополк-Четвертинських, відомі нам щойно з другоїчверті XVII ст. і містять в собі нові для геральдики Четвертинських сюжети. Так, якщо на першійпечатці Миколи Стефановича Святополк-Четвертинського, князя на Новій Четвертні, з 1635 р. бачимотрадиційний родовий герб Четвертинських у вигляді півмісяця, що лежить рогами додолу в супроводі

Мал. 25: Печатка Івана Федоро-вича князя на Четвертні таБоровичах з 1542 р.

Мал. 26: Печатка Івана Федоро-вича князя на Четвертні таБоровичах з 1552 р.

Мал. 27: Печатка ВасиляФедоровича князя на Чет-вертні та Боровичах з 1538 р.

Мал. 28: Печатка Василя Федо-ровича князя на Четвертні таБоровичах з 1542 р.

Мал. 29: Печатка Федора Іва-новича князя на Четвертні таБоровичах з 1578 р.

8


двох хрестиків над шестипроменевою зіркою (з позащитових елементів повного герба наявні: шолому вигляді заборола, корона, нашоломник у вигляді леопардового лева та намет)50, то вже на другіййого печатці з 1644–1651 рр. на бароковому щиті зображено святого Юрія на коні вліво, що влучаєсписом змія (над щитом вміщено корону, в нашоломнику три страусових пера)51. Поєднання обохгербів (зображення родового знаку та святого Юрія) в одному щиті бачимо на печатці молодшогобрата Миколи – Януша Стефановича Святополк-Четвертинського52. Згодом, в річпосполитськихгербовниках обидва вищеназвані зображення фігурують як родові герби Четвертинських53.

Присутність святого Юрія в гербах Четвертинських не була випадковою. Вже від XIV ст.його зображення набуло характеру загально-руського державно-династичного герба, якимпослуговувалися представники княжих династій, що правили на руських землях54. Слідом за іншимикняжими родами (такими як Острозькі55 та Заславські56), які від середини XVІ ст. поновили практикувикористання на своїх гербах зображення святого Юрія, Четвертинські звернулися до цього загально-руськогогерба, висловлюючи в такий спосіб претензію на провідну роль в політичному житті руських земель57.

У другій половині XVII ст. князі на Новій Четвертні продовжували користуватися гербом зісвятим Юрієм. На печатці Миколи Миколайовича Святополк-Четвертинського з 1680–1688 рр. йогозображено на овальному бароковому щиті, який увінчує князівська корона58. Подібна композиціяприсутня також на печатці Олександра Миколайовича з 1673 р.59 Але вже на печатці СтефанаМиколайовича з першої половини XVIІI ст. в гербі несподівано з’являється постать рицаря на коні,що тримає в правиці меч60, тобто – Погоня литовська – герб, що ним зазвичай користувалися князі,які вели свій родовід від Гедиміна.

Задовільного пояснення дана обставина не знаходить, але характерно, що вже у 1624 р. Погонялитовська була присутня в долішній частині герба Четвертинських, яким його бачимо в надрукованиху Києві “Бесhдахъ Иоанна Златоуста”61. Горішню частину цього герба займає святий Юрій,

Мал. 30: Печатка Якова Андрійовичакнязя на Четвертні та Галузю з 1589 р.

Мал. 31: Печатка Миколи Стефановичакнязя на Новій Четвертні з 1635 р.

Мал. 32: Печатка Миколи Стефано-вича князя на Новій Четвертні з 1644 р.

Мал. 33: Печатка Януша Стефановичакнязя на Новій Четвертні з 1644 р.

9


зображення якого знаходимо також в оздобленні інших стародруків XVII ст., таких як “Τερατυργεµα”Афанасія Кальнофойського 1638 р.62 та “Ключ разумени”” Іоаникія Галятовського 1663 р.63

Мал. 34: Печатка Миколи Мико-лайовича князя на НовійЧетвертні з 1680 р.

Мал. 35: Печатка ОлександраМиколайовича князя на НовійЧетвертні з 1673 р.

Мал. 36: Печатка СтефанаМиколайовича князя на Но-вій Четвертні.

Мал. 37: Герб Четвертинських в “БесhдахъИоанна Златоуста” 1624 р.

Мал. 38: Печатка Григорія Остафійо-вича князя на Старій Четвертні з 1628 р.

Мал. 39: Печатка ГригоріяОстафійовича князя наСтарій Четвертні з 1643 р.

Мал. 40: Печатка ГригоріяОстафійовича князя наСтарій Четвертні з 1647 р.

Мал. 41: Печатка ЗахаріашаГригоровича князя на СтарійЧетвертні з 1647 р.

10


Князі на Старій Четвертні на своїх печатках також незмінно зображували святого Юрія, авідмінності в їхніх гербах стосувалися лише позащитових елементів повного герба. Скажімо, напечатках Григорія Остафійовича з 1628–163264 та 1643 рр.65 герб оздоблено шоломом під шоломовоюкороною, нашоломником у вигляді трьох страусових пер та наметом. Натомість, на печатках ГригоріяОстафійовича з 1647 р.66 та Захаріаша Григоровича з 1647–1648 рр.67 в якості оздоблення гербавикористано князівську корону.

2. Герб князів КорецькихКнязі Корецькі вели свій родовід від князя Олександра Патрикійовича – онука Наримунта

Гедиміновича68. На цій підставі річпосполитські гербовники XVIІ–XVIІІ ст.69 називають гербомКорецьких Погоню литовську (лицар на коні, що тримає в правиці меч) – державно-династичнийгерб, що ним користувалися княжі роди, які вели свій родовід від Гедиміна. У вірші КирилаТранквіліона-Ставровецького “На старожитний герб ясне освецоных и велможных их милостей княжатКорецких”70 княжий герб описано наступним чином:

Â òîé ïðåçàöíåé ôàìèëèè êíÿæàò ÊîðåöêèõÒàêîâûè ñóòü êëåéíîòû ñâhäêîì ñìhëîñòè è öíîòû:Ðèöåð, ñìhëîñòþ óïîéîíûé, ìå÷ â ðóöh åãî îáíàæîíûé,Êîíü, áûñòðîñòþ ðîçïóùîíûéÇà íåïðèÿòåëìè â øèðîêîì ïîëþ,Ðèöåðà ñìhëîãî âûêîíûâà âîëþ.Íåïðèÿòåëè ïhðõàþòü ðîçñòðhëÿíh,Òðóïû âñþäó, ïîëÿ êðîâèþ ïîëëÿíè.Â òîì çâèòÿçñòâî ïåâíîå è çíàìåíèòîå,Âñhõ öíîò è ìóäðîñòè ãíhçäî óâèòîå –Ñàìîåëü Êàðóëüîâè÷, êíÿæà Êîðåöêîå.

Інформація, як бачимо, була доволі однозначною і до недавнього часу ніщо не вказувало нанаявність у цього княжого роду іншої геральдичної традиції, зовсім не пов’язаної з використаннямПогоні литовської в якості родового герба. А між тим, знайдені нещодавно печатки князів Корецькихз першої половини XVI ст. беззастережно вказують на існування цієї традиції і то доволі несподіваноїза своїм змістом. Погоня ж литовська з’являється в гербі Корецьких в своєму звичному вигляді лишена зламі XVI–XVIІ ст., що і знайшло своє відображення в гербовниках та гербовній поезії.

На печатці князя Івана Івановича Корецького з 1517 р., що має овальну форму розміром18х12 мм та дещо пошкоджений коловий напис: ... WА ... АНД ... КОРЕ ..., зображено знак у вигляділітери K над основою71. Значення цього символу залишається наразі нез’ясованим, він може означатиабо родовий знак, або початкову літеру-сигл прізвища князів Корецьких, виконану в готичномустилі.

Не менш загадковою та водночас несподіваною є символіка наступної видозміни герба князівКорецьких, який зображено на першій печатці Богуша-Євфимія Федоровича від 1547 р., восьмикутноїформи та розміром 16х14 мм. В її полі розміщено ренесансовий щит, на якому знаходиться лев вліво,

Мал. 1: Печатка Івана Івановичакнязя Корецького з 1517 р.

Мал. 2: Печатка Богуша-Євфимія Фе-доровича князя Корецького з 1547 р.

11


між передніми лапами якого вміщено знак у вигляді роздвоєної здолу стріли, здолу – хрест і знак увигляді літери Е72. По-перше, вражає розмаїття княжих знаків, що оточують головну фігуру герба,про походження та значення яких нічого напевно сказати не можна. По-друге, неясною видаєтьсятакож причина появи на гербі Корецьких фігури лева.

Щодо походження останньої можна висунути принаймні три версії. В першу чергу спадає надумку можливість проведення аналогії між гербом Корецьких 1547 р. та геральдикою КоролівстваРуського, в якій зображення лева посідало чільне місце73. Князі Корецькі, які одержали володіння уволинській частині Руської держави на початку XV ст.74, могли відобразити факт знаходження їхньогокнязівства на теренах Русі у власному гербі, що не було новиною в тогочасній практиці, якщо згадати,скажімо, використання руського державно-династичного герба із зображенням святого Юріялитовськими за походженням князями Коріатовичами75. Втім, в даному разі, не можна оминути значнийхронологічний розрив між часом функціонування зображення лева в якості герба Королівства Руськогота появою цієї фігури на гербі Корецьких. Розв’язати дану проблему видається можливим лише вразі знаходження відповідних геральдичних пам’яток XV ст., які могли б підтвердити або спростуватиприпущення про руські корені герба Корецьких 1547 р.

Другою версією з повним правом можна вважати припущення про походження герба князівКорецьких від одного з державних гербів Великого князівства Литовського – лева, який спорадичноз’являється на великокнязівських монетах часів правління Витовта76 та печатках окремих литовськихкнязів77. Але при цьому незрозумілим залишаються причини та шляхи потрапляння цього герба напечатку Богуша-Євфимія Корецького, та ще й, знову ж таки, через доволі тривалий проміжок часу.

Нарешті, не варто скидати з рахунку можливий вплив смоленської великокнязівськоїгеральдики на герботворення Корецьких. Адже мати Богуша-Євфимія Федоровича – Анна Михайлівнапоходила з роду князів Жижемських, які були одним з відгалужень смоленської династії78. Внаслідокцього князі Жижемські використовували в якості герба зображення лева79, що було присутнє насмоленському великокнязівському гербі з середини XІV ст.80 Разом з тим, залишається нерозв’язанимпитання, чи міг Богуш-Євфимій взагалі взяти в якості власного – герб своєї матері, знехтувавшигеральдичною спадщиною предків по чоловічій лінії, адже подібна практика є в цілому незнаною дляруської геральдики. Так чи інакше, дане питання на сьогодні не можна вважати остаточно вирішеним.

Про те, що зображення лева в гербі князів Корецьких не було випадковим, свідчать наступнідві печатки Богуша-Євфимія Федоровича від 1552–156181 та 1570 рр.82 У першому випадку дануфігуру розміщено в щиті німецької геральдичної форми в супроводі пагонів. У другому – геральдичнезображення лева розташовано безпосередньо в полі печатки.

Втім, паралельно з цим гербом князь Богуш-Євфимій використовував також інше геральдичнезображення у вигляді лицаря на коні, що тримає в правиці меч, здолу під копитами коня знаходитьсязмій. Вперше подібний сюжет спостерігаємо на печатці князя з 1569–1571 рр.83 А вже на наступніййого печатці з 1572 р. це зображення в щиті супроводжує ціла низка позащитових елементів: шоломпід князівською короною, сім страусових пер в нашоломнику та намет84.

Зображення лицаря на коні, що перемагає змія, має паралелі відразу в двох державно-династичних гербах Литовсько-Руської держави – у т.зв. Погоні литовській (лицар на коні) та Погоніруській (святий Юрій на коні перемагає змія). З першим з цих гербів зображення на гербі Корецьких

Мал. 3: Печатка Богуша-Євфимія Федо-ровича князя Корецького з 1552 р.


12


зближується іконографічно та характером озброєння лицаря, а з другим – наявністю змія. Очевидно,подібним геральдичним синтезом князі Корецькі мали намір відобразити, як своє походження відГедиміна, так і факт розміщення своїх володінь на руських землях.

Погоня князів Корецьких присутня і на печатках наступного князя – Яхима Богушовича з1586 та 1596–1597 рр. На першій з них зображення розміщене в півкруглому бароковому щиті85. А надругій – на ренесансовому, лицаря озброєно замість меча – шаблею86. І лише на останній печатціЯхима Корецького з 1601 р. бачимо класичне зображення Погоні литовської – лицаря на коні, щотримає в правиці меч, в лівиці – щит, на якому двораменний хрест87, яке річпосполитські гербовникиі фіксують згодом як герб Корецьких.

3. Герб князів РужинськихЩодо походження князів Ружинських існує певна непевність. Більшість дослідників вважає їх

нащадками Наримунта Гедиміновича88. Хоча, свого часу, Б. Папроцький називав їхнім предкомОлександра Коріатовича: “Koryat syn piąty Gedyminów, od którego … dom Rożyńskich”89, подаючи прицьому зображення родового герба Ружинських, який мав вигляд подвійної перехрещеної на кінцяхстріли, що лежить в стовп. Аналогічні відомості про герб наявні також в пізніших річпосполитськихгербовниках – Окольського90, Кояловича91 та Нєсєцького92. Останній подає також забарвлення герба:поля – в блакитний, фігури – в золотий кольори. Коялович вказує на ще одну видозміну княжогогерба, яка відрізняється від вище описаної лише тим, що замість доземої лінії знаку зображено стрілувістрям вгору93.

Сфрагістичні пам’ятки приносять нам відомості про геральдику Ружинських з початку XVI ст.,і вони дещо відрізняються від тієї інформації, яку подають річпосполитські гербовники. Так, на

Мал. 5: Печатка Богуша-Євфимія Фе-доровича князя Корецького з 1569 р.


Мал. 7: Печатка Яхима Богу-шовича князя Корецького з1586 р.



13


найдавнішій відомій на сьогодні княжій печатці Михайла Івановича князя Ружинського і Роговицькогоз 1504–1517 рр., круглої форми розміром 22 мм, зображено знак у вигляді подвійної перехрещеної надолішніх кінцях стріли в стовп94.

Аналогічне зображення присутнє і на печатці його сина – князя Федора Михайловича з 1542 р.95,а також онука – князя Михайла Івановича, знаменитого гетьмана Війська Запорозького Низового(1584–1586 рр.)96. Перша печатка останнього з 1553 р. має круглу форму та розмір 14 мм, а в її полі

Мал. 1: Герб князів Ружинських в гербовнику Папроцького “Gniazdo cnoty” 1578 р.

Мал. 2: Герби князів Ружинських вгербовнику Кояловича “Сompendium”.

Мал. 3: Печатка Михайла Івановичакнязя Ружинського і Роговицькоговід 1504 р.

14


розміщено щит, на якому зображено описаний вище знак97. Натомість, на другій печатці цього князяз 1571 р. зображення знаку набуває тих обрисів, які знані з пізніших гербовників, тобто – всі чотирикінця подвійної стріли мають перехрестя. Фігуру розміщено на ренесансовому щиті, над яким бачимолітери: МR98.

В подальшому герб князів Ружинських не зазнає суттєвих змін. На печатках братів МихайлаІвановича – Остафія, отамана Війська Запорозького Низового (1580–1583 рр.), з 1575–157699 і1584 рр.100 та Дмитра з 1569 р.101 бачимо все той же ренесансовий щит, на якому вміщено звичнезображення княжого знаку. Їхній двоюрідний брат – Стефан Васильович 1576 р. користувався печаткоюз аналогічним зображенням102.

Дещо іншу конструкцію має герб на печатці князя Кирика Остафійовича, отамана ВійськаЗапорозького Низового (1588 р.), від 1598 р. Єдиний відомий на сьогодні відбиток цієї печатки маєне надто добрий стан збереження, що не дозволяє повністю відчитати зміст розміщеного в поліпечатки герба. Останній складається з чотиридільного півкруглого барокового щита, на якому впершій частині зображено родовий герб князів Ружинських, в другій частині – знак у вигляді двохтрираменних літер T, які розміщено одну над одною (родовий герб матері князя – Богдани Олізар-Волчкович), в третій і четвертій частинах – зображення стерте, а також шолому під шоломовоюкороною103.

Нарешті, на печатці князя Яна Михайловича Наримунтовича-Ружинського з 1602 р. на щитізображено лише княжий знак без жодних додаткових елементів104.

Мал. 4: Печатка МихайлаІвановича князя Ружин-ського від 1553 р.

Мал. 5: Печатка МихайлаІвановича князя Ружин-ського від 1571 р.

Мал. 6: Печатка ОстафіяІвановича князя Ружин-ського від 1575 р.

Мал. 7: Печатка ОстафіяІвановича князя Ружин-ського від 1584 р.

Мал. 8: Печатка ДмитраІвановича князя Ружин-ського від 1569 р.

Мал. 9: Печатка Стефана Ва-сильовича князя Ружинськоговід 1576 р.

15


4. Герб князів Порицьких, Вороницьких і ТристенськихКняжі роди на Порицьку, Ворончині та Тристені свій родовід вели від молодшого сина Василя

Васильовича Збаразького – Федора князя Збаразького і Порицького105. З огляду на це герботворенняцих родів було взоровано на геральдичну традицію старших галузей роду – Вишневецьких і Збаразьких.Разом з тим, твердження про повну подібність родових гербів цих відгалужень старого княжого родуНесвіцьких-Збаразьких, які подано в пізніших річпосполитських гербовниках106, відповідає дійсностілише частково і то лише починаючи з другої половини XVI ст.

Вже перша відома нам геральдична пам’ятка, що стосується князів Порицьких, а саме печаткасереднього сина Федора Васильовича – Олександра І князя на Збаражу і Порицьку з 1519 р.(восьмикутної форми розміром 15х12 мм)107, має доволі істотні відмінності від тогочасних зразківкняжого герботворення Вишневецьких і Збаразьких. Складають даний герб все ті ж фігури, які зазвичайбачимо на гербах представників старших відгалужень роду Несвіцьких-Збаразьких, – перехрещенийхрест, півколо, шестипроменева зірка. Але їх розташування створюють цілком оригінальнуконструкцію, паралелей якій не знаходимо в усій геральдичній спадщині нащадків Федора князяНесвіцького. Так, зображення зірки винесено в горішню частину родового знаку, натомість долішнючастину складає продовження хреста, що перетинає півколо, яке лежить кінцями додолу. Власне цяостання деталь (долішня частина у вигляді потрійного розгалуження) являє собою найхарактернішуознаку герботворення князів Порицьких і Вороницьких.

Зокрема, вона незмінно присутня на всіх наступних видозмінах герба на печатках князяОлександра І з 1525108, 1531–1542109, 1546110, 1549111 та 1549–1551 рр.112 Дещо осібно в цьомугеральдичному ряді стоїть лише зображення на печатці 1525 р., де горішня частина родового знакумає вигляд простого хреста, в той час як в подальшому вона стабільно подається у виглядіперехрещеного хреста. Взагалі пізніші печатки Олександра І не відзначалися великою різноманітністюв своєму оздобленні. Видозміни герба, що їх вміщено в полях цих печаток, різняться між собою хіба,що формами щитів.

Мал. 10: Печатка Кирика Остафійовичакнязя Ружинського від 1598 р.

Мал. 11: Печатка Яна МихайловичаНаримунтовича-Ружинського від 1602 р.

Мал. 1: Печатка Олександра І Федо-ровича князя Порицького з 1519 р.

16


Повторюється зображення з пізніших печаток Олександра І Федоровича Порицького такожна печатці його сина – князя Олександра ІІ від 1569 р. Остання має овальну форму розміром 15х13 ммі містить в своєму полі щит, на якому зображено знак у вигляді довгого перехрещеного хреста, якийперетинає півколо, що лежить кінцями додолу113. Аналогічне зображення, але цього разу в щитіренесансової форми, бачимо також на печатці Януша ІІ Олександровича з 1600 р.114

І лише на печатці Олександра ІІІ Олександровича князя Порицького з 1617 р.115 знаходимозображення (в овальному бароковому щиті знак у вигляді перехрещеного хреста над півмісяцем, щолежить рогами додолу), яке суттєво відрізняється від інших видозмін герба князів Порицьких, натомістьмає виразну тотожність з тогочасними геральдичними пам’ятками князів Збаразьких. Зокрема, саме

Мал. 2: Печатка Олександра ІФедоровича князя Пориць-кого з 1525 р.

Мал. 3: Печатка Олександра ІФедоровича князя Порицькогоз 1531 р.

Мал. 4: Печатка ОлександраІ Федоровича князя Пориць-кого з 1546 р.

Мал. 5: Печатка Олександра І Фе-доровича князя Порицького з 1549 р.

Мал. 6: Печатка Олександра І Федо-ровича князя Порицького з 1549–1551 рр.

Мал. 7: Печатка Олександра ІІОлександровича князя Порицькогоз 1569 р.

Мал. 8: Печатка Януша ІІ Олекса-ндровича князя Порицького з 1600 р.

17


таку конфігурацію має герб на печатках Януша Миколайовича князя Збаразького з 1584–1598116,1584117, 1588–1598 рр.118

Першим князем на Ворончині був старший син Федора Васильовича князя Збаразького іПорицького – Юрій Федорович119. Зовнішній вигляд його герба залишається, наразі, невідомим.Втім, можемо зробити припущення, що він навряд чи суттєво відрізнявся від того варіанту, якийприсутній на печатці одного з його синів – Януша Юрійовича князя Вороницького з 1571 р.120 В їїполі вміщено щит зі знаком у вигляді перехрещеного хреста, що перетинає півколо, яке лежитькінцями додолу; над щитом шолом, в нашоломнику аналогічний, до зображеного в щиті, знак, навколощита намет. Як бачимо, дане зображення є доволі подібним до того, яке наявне на печатці князяОлександра І Порицького з 1525 р. (див. мал. 2), що може вказувати на спільну геральдичну традиціюкняжих родів Порицьких і Вороницьких, принаймні в XVI ст.

Сказати щось докладніше про герботворення князів Вороницьких, наразі, доволі складночерез несподіваний брак джерел – єдина печатка, і та відома лише з опису. На сьогодні геральдичнаспадщина князів на Ворончині представлена чи не найбідніше серед усіх княжих родів Волині. Значноширше в джерелознавчому плані представлено інформацію про геральдичну спадщину князів наТристені. В нашому розпорядженні є печатка вже першого з них – молодшого сина Федора Васильовичакнязя на Збаражу і Порицьку – Войни Федоровича князя Тристенського з 1554 р.121 В її полі вміщенощит, на якому подано знак у вигляді перехрещеного хреста над півколом, що лежить кінцями додолунад шестипроменевою зіркою; при цьому остання являє собою інтегральну частину родового знаку,з’єднуючись з півколом своїм горішнім променем, що знаходить виразні паралелі з тогочаснимгерботворенням князів Вишневецьких, де не раз зустрічаємо аналогічний сюжет, скажімо, на печаткахФедора Михайловича Вишневецького122.

Старший син Войни Федоровича – Лев зі Збаража Вороницький князь на Тристені на першійсвоїй печатці з 1564 р.123 використовував аналогічне зображення герба. Натомість, вже на його

Мал. 9: Печатка Олександра ІІІ Олек-сандровича князя Порицького з 1617 р.

Мал. 10: Печатка Януша Миколайовичакнязя Збаразького з 1584–1598 рр.

Мал. 11: Герб Януша Юрі-йовича зі Збаража князя Воро-ницького на печатці 1571 р.

Мал. 12: Печатка Войни Федоро-вича Вороницького князяТристенського з 1554 р.

Мал. 13: Печатка Федора Ми-хайловича князя Вишне-вецького з 1544 р.

18


наступній печатці з 1566 р.124 герб має вигляд подібний до того, який спостерігаємо на більшостіпечаток князів Порицьких, тобто – довгий перехрещений хрест, який перетинає півколо, що лежитькінцями додолу. Наступну зміну в композиції герба спостерігаємо на іншій печатці князя Льва з тогож 1566 р. В полі печатки на ренесансному щиті вибагливої форми зображено знак у виглядіперехрещеного хреста над півколом, що лежить кінцями додолу над шестипроменевою зіркою. Цьогоразу останню подано окремо від інших частин родового знаку125.

Інші чотири печатки Льва Войнича з останньої чверті XVI ст. (з 1589126, 1593–1597127, 1597–1600128 та 1598 рр.129) всі мали зображення, яке нічим не відрізнялося від тогочасного герба князівВишневецьких130, тобто – в ренесансному щиті перехрещений хрест над півмісяцем, що лежитьрогами додолу над шестипроменевою зіркою. Характерною особливістю першої з цих печаток буланаявність в гербі позащитових елементів – шолома, нашоломника у вигляді трьох страусових пер танамету.

Мал. 14: Печатка ЛьваВойнича зі ЗбаражаВороницького князя наТристені з 1564 р.

Мал. 15: Печатка ЛьваВойнича зі Збаража Воро-ницького князя наТристені з 1566 р.

Мал. 16: Печатка Льва Войничазі Збаража Вороницького князяна Тристені з 1566–1568 рр.

Мал. 17: Печатка Льва Войнича зі ЗбаражаВороницького князя на Тристені з 1589 р.




19


Аналогічне зображення присутнє також на першій печатці молодшого сина Войни Федоровича– Матуша зі Збаража Вороницького князя на Тристені з 1584 р.131 Але цього разу родовий знакрозміщено в бароковому картуші. Інші три печатки Матуша Войнича вирізняються відсутністю вгербі шестипроменевої зірки, а також наявністю позащитових елементів повного герба. Так, на печатціз 1586–1599 рр. бачимо шолом, намет і три страусових пера в нашоломнику132. На печатці з 1598–1599 рр., крім того, зображено шоломову корону над шоломом133. Нарешті, на печатці з 1601 р. внашоломнику замість страусових пер вміщено павичеві134.

Наразі, в нашому розпорядженні немає лише інформації про герб старшого з синів ВойниФедоровича – Станіслава князя Тристенського. Натомість, збереглася печатка одного з синів останнього– Петра Станіславовича зі Збаража Вороницького князя на Тристені з 1598 р. В її полі зображеноренесансний щит, на якому вміщено все той же знак у вигляді перехрещеного хреста над півмісяцем,що лежить рогами додолу над шестипроменевою зіркою; згори літери: KPW135.

Наступні відомості про геральдику князів Вороницьких-Тристенських походять вже з серединиXVIII ст. На печатці Володислава Корибута Валеріановича зі Збаража Вороницького, який писавсякнязем Любецьким, з 1747–1751 рр., що має круглу форму розміром 52 мм та коловий напис:*WLADYSLAW XIAZE KORYBUT Z ZBARAZA NA XIESTWIE LUBECKIM WORONIECKI STARO• LUCKI, зображено овальний бароковий щит, на якому вміщено знак у вигляді перехрещеногохреста над півмісяцем, що лежить рогами додолу над шестипроменевою зіркою; за щитом мантія підкнязівською короною136. Дане зображення має виразну тотожність з гербом князів Вишневецьких137

і очевидно взоровано на останньому. В даному разі не обійшлося, імовірно, без впливурічпосполитських гербовників, що містили відповідну інформацію.

5. Герб князів Буремльських і КурцевичівЩодо походження князів Буремльських та їх молодшого відгалуження – князів Курцевичів, у

істориків, які вивчали проблеми литовсько-руської князівської генеалогії доби середньовіччя, немаєодностайності. Свого часу Ю. Вольф зробив припущення щодо походження князів на Буремлю відНаримунта-Гліба Гедиміновича князя Пинського138. Аналогічної думки дотримується такожН. Яковенко139. Натомість, Л. Войтович волів виводити походження Буремльських та Курцевичів відКостянтина Коріатовича князя і господаря Подільської землі140.

Мусимо зазначити, що генеалогічні відомості, які перебувають сьогодні в руках істориків, недають достатніх підстав для остаточних висновків. В свою чергу, геральдичний матеріал також неможе зарадити в розв’язанні даної проблеми: герби князів Буремльських та Курцевичів не маютьжодної подібності ні з герботворенням княжих родів Корецьких та Ружинських141, генеалогія якихбеззастережно виводиться від Наримунта Гедиміновича142, ні з геральдичною спадщиноюКоріатовичів143.

Засновник роду – Михайло Костянтинович Курцевич князь Ольшанський і Буремльськиймав двох синів – Федора та Василя князів на Буремлю та Липовцю144. Від старшого з них бере свійпочаток рід князів Буремльських (Курцевичів-Буремльських), від молодшого – князів Курцевичів

Мал. 21: Печатка МатушаВойнича зі Збаража Воро-ницького князя на Три-стені з 1584 р.

Мал. 22: Печатка Матуша Войни-ча зі Збаража Вороницького кня-зя на Тристені з 1586 р.

Мал. 23: Печатка Матуша Вой-нича зі Збаража Вороницькогокнязя на Тристені з 1601 р.

20


(Курцевичів-Булиг). Геральдична спадщина старшої галузі роду Михайла Костянтиновичапредставлена кількома сфрагістичними пам’ятками першої половини XVI ст. Найдавнішою з них єпечатка середнього сина Федора Михайловича – Льва Курцевича князя Буремльського з 1522 р. В їїполі бачимо готичний щит, на якому вміщено знак у вигляді перехрещених роздвоєних здолу вил;згори подано напис: ЛЕВЪ145.

На печатці молодшого брата Льва Федоровича – Олександра Курцевича князя Буремльськоговід 1525 р. знаходиться подібне зображення, що відрізняється від герба з печатки князя Льва Курцевичалише наявністю відгалуження на лівій частині вил, а також тим що долішні розгалуження знаку незагострені, а розширені на кінцях146. Наступним етапом еволюції герба князів Буремльських єзображення на печатці сина Олександра Федоровича – Дмитра Курцевича князя Буремльського з1540–1550 рр. Цього разу відгалуження на вилах міститься з правого боку, а долішня частина родовогознаку має вигляд півмісяця, що лежить рогами догори147.

Значно ширшими є наші відомості про герботворення молодшої галузі роду МихайлаКостянтиновича. Еволюцію герба князів Курцевичів ми можемо прослідкувати впродовж принаймнідвох з половиною сторіч – від початку XVI – по середину XVIII ст. Першою пам’яткою княжоїгеральдики Курцевичів є зображення на печатці сина Василя Михайловича князя Буремльського іЛиповецького – Івана Курцевича з 1504 р. В її полі вміщено готичний щит, на якому знаходитьсязнак, що в точності відповідає зображенню, яке бачимо на печатці Льва Федоровича Курцевичакнязя Буремльського (див.: мал. 1)148. Очевидно, що впродовж принаймні перших двох поколіньнащадки Михайла Курцевича князя на Буремлю та Ольшаниці зберігали єдність геральдичної традиції,що знайшло своє відображення у сфрагістичному матеріалі.

Істотні зміни в княжому герботворенні наступили, допіру, лише в наступному поколінні.Так, на печатці старшого сина Івана Васильовича – Василя Курцевича-Булиги з 1540 р. в щитізображено знак у вигляді перехрещених вил на основі з загнутими догори, та вбік з правого боку,

Мал. 1: Печатка Льва Федоровича Курцевичакнязя Буремльського від 1522 р.

Мал. 2: Печатка Олександра Федоро-вича Курцевича князя Буремльськоговід 1525 р.

Мал. 3: Печатка Дмитра Олексан-дровича Курцевича князя Буремль-ського від 1540 р.

21


кінцями в супроводі півмісяця, що лежить рогами вправо та шестипроменевої зірки; герб супроводжуєнапис вгорі: ВАСИЛ149. Подібне зображення міститься також на наступній печатці Василя Івановичавід 1 травня 1542 р., але цього разу основа не має бічного, а лише доземі загини, крім того в гербівідсутніми є фігури півмісяця та зірки150.

Втім, на всіх наступних печатках князя Василя Курцевича зірка та півмісяць наявні вженезмінно. Стабільним є також зображення родового знаку, а відміни в гербах стосуються лишедругорядних деталей. Так, на печатці з кінця 1542 р. основа має крім доземих, також бічні загини,причому на обох кінцях151. На печатці з 10 квітня 1546 р. бічні загини відсутні, разом з тим іншим єрозташування півмісяця та зірки, а остання, до того ж, – не шести- а п’ятипроменева152. Зображенняна печатці з 27 червня – 27 липня 1546 р. є аналогічним до того, яке бачимо на печатці з 1540 р.(див.: мал.5), лише доземі загини основи є значно довшими, а шестипроменеву зірку покладенонабік153. Нарешті, в гербі на печатці з 1550 р. бічний загин є лише на лівому кінці основи, а зірка, якацього разу розміщена праворуч має вісім променів154.

Мал. 4: Печатка Івана Васи-льовича Курцевича від 1504 р.

Мал. 5: Печатка ВасиляІвановича Курцевича-Булиги від 1540 р.

Мал. 6: Печатка Василя Іва-новича Курцевича-Булиги від1 травня 1542 р.

Мал. 7: Печатка Василя ІвановичаКурцевича-Булиги від 1542 р.

Мал. 8: Печатка Василя ІвановичаКурцевича-Булиги від 10 квітня 1546 р.

Мал. 9: Печатка Василя Івановича Курце-вича-Булиги від 27.6.1546 р.

Мал. 10: Печатка Василя Івановича Кур-цевича-Булиги від 1550 р.

22


Молодший брат Василя Курцевича-Булиги – Михайло Іванович Курцевич на першій своїйпечатці з 1552 р. використовував зображення родового знаку, що своїм зовнішнім виглядом був доволіподібним до ранніх, з початку XVI ст., гербів князів Буремльських і Курцевичів (див. мал. 1, 2 та 4),тобто – перехрещені роздвоєні здолу вила155. Втім вже на двох наступних печатках князя МихайлаІвановича з 1560156 та 1564 рр.157 бачимо звичне зображення перехрещених вил на основі з загнутимидогори кінцями в супроводі шестипроменевої зірки та півмісяця, що лежить рогами вправо.

У наступному поколінні князів Курцевичів відбулася подальша еволюція родового герба.Скажімо, на печатці Дмитра Васильовича Курцевича-Булиги з 1581 р. у щиті бачимо знак у виглядіперехрещених вил на основі з загнутими догори та вбік, і перехрещеним праворуч кінцями, в супроводішестипроменевої зірки та півмісяця, що лежить рогами вправо158. А на печатці ОлександраМихайловича Курцевича з 1582–1584 рр. взагалі знаходимо незвичну конструкцію у виглядіперехрещених вил над півмісяцем, що лежить рогами догори, здолу – п’ятипроменева зірка надпівмісяцем, який лежить рогами догори159.

Лише на печатці Федора Михайловича Курцевича з 1580–1585 рр. бачимо звичний длягерботворення попереднього покоління князів Курцевичів сюжет – знак у вигляді перехрещених вилна основі з загнутими догори та вбік з лівого боку кінцями в супроводі півмісяця, що лежить рогамивліво та шестипроменевої зірки; над щитом розміщено шолом, в нашоломнику – два страусовихпера, навколо щита намет доволі вибагливої форми, що повторює контури щита160.

Цілком імовірно, що саме зображення на цій печатці послужило основою для малюнку герба,який бачимо в гербовниках Бартоша Папроцького – “Gniazdo cnoty”161 та “Herby rycerstwa polskiego”162.Принаймні, іконографія герба Курч, як іменує його Папроцький, є цілком ідентичною до тієї, якубачимо на печатці князя Федора Михайловича. Польський історик, щоправда, згадує поруч з малюнкомта описом герба особи Дмитра Васильовича Курцевича-Булиги та Олександра Михайловича

Мал. 14: Печатка Олександра Михай-ловича Курцевича від 1582 р.

Мал. 15: Печатка Федора Михай-ловича Курцевича від 1580 р.

Мал. 11: Печатка Михайла Іва-новича Курцевича від 1552 р.



23


Курцевича, але як ми бачили вище їхні герби дещо відрізнялися від того знаку, який бачимо в “Gniazdiecnoty”. Крім всього іншого в геральдичних творах Папроцького подано також відомості проколористику поля гербового щита, яке мало бути червоним. У подальшому дану інформаціюповторюють також пізніші річпосполитські гербовники, такі як “Orbis Polonus” Окольського163 та“Korona Polska” Нєсєцького164 та ін.

Наступні відомості про герб князів Курцевичів походять вже з XVII ст. Від 1619 р. маємопечатку однієї з найбільш яскравих постатей Руської церкви доби національного відродження – Івана(Ієзекіїла) Дмитровича Курцевича-Булиги, підстарости черкаського (1601) та білоцерківського (1609–1613), ігумена Трахтемирівського (1619–1624) та Дерманського монастирів (1624), єпископаволодимирського (1620–1624) та архієпископа суздальського (1625). Герб, який вміщено на цій печатцівражає складністю своєї конструкції, яка є незвичною навіть для руської геральдики, основу якоїскладають саме знакоподібні герби, але все ж таки не такого рівня складності. Родовий знак напечатці Ієзекіїла ігумена Трахтемирівського внесено в півкруглий бароковий щит, на якому розміщенознак у вигляді довгого хреста, перехрещеного знаком у вигляді літери М, стрілою, що лежить вістрямдодолу і костурним хрестом, на основі з загнутими догори кінцями165.

Вже з XVIIІ ст. маємо відомості про ще дві печатки князів Курцевичів. Перша з них, щоналежала незнаному з імені представнику цього роду, мала в щиті знак у вигляді перехрещених вилнад стрілою вістрям додолу в супроводі двох п’ятипроменевих зірок; над щитом було розміщенокнязівську корону166. Дещо відмінне зображення бачимо на печатці Яна Курцевича-Коріатовича з1755 р. В її полі зображено щит, на якому вміщено знак у вигляді перехрещених вил над стрілою, щолежить вістрям додолу на основі з загнутими догори та вбік кінцями в супроводі шестипроменевоїзірки та півмісяця, що лежить рогами вправо; над щитом – князівська корона167.

Наостанок маємо зробити певний відступ від теми нашого дослідження, адже не можна незауважити, що гербу Курцевичів судилося стати однією з найпізнаваніших пам’яток українськоїгеральдики. Щоправда, пов’язана ця слава не зі старою руською геральдичною традицією, а з новою,козацькою добою розвитку української геральдики. Річ в тім, що гербом Курч (Kurcz), як називають

Мал. 17: Печатка Івана-ІєзекіїлаДмитровича Курцевича-Булиги від 1619 р.

Мал. 16: Герб Курцевичівв гербовнику Папро-цького “Gniazdo cnoty”1578 р.

24


його гербовники, користувався в якості власного родового герба гетьман Війська Запорозького обохбоків Дніпра Іван Мазепа168.

Сам гетьман навряд чи був якимось чином пов’язаний з родом князів Курцевичів, максимум,що можна припустити, це споріднення по жіночій лінії, але, як би там не було, вже від початкугетьманування Івана Мазепи центральною фігурою його гетьманського герба є зображення родовогознаку Курцевичів. Перший варіант гетьманського герба бачимо в чернігівському виданні поемиСтефана Яворського “Echo głosu wołającego na puszczy” 1689 р. Родовий герб Курч вміщено всередньому щитку в оточенні чотирьох гербів, що, ймовірно, належали предкам гетьмана: вчотиридільному щиті в першій частині вміщено герб Ясона (ключ), в другій частині – герб Сас(стріла над півмісяцем на кінцях якого дві шестипроменеві зірки), в третій частині – герб Одровонж(стріла з подвійним розгалуженням здолу), в четвертій частині – герб Корчак (три вруба). Над щитомрозміщено шолом з шоломовою короною, наметом і трьома страусовими перами в нашоломнику169.

Кольорову видозміну гетьманського герба знаходимо на молитовнику 1692 р., виданомуархієпископом Чернігівським Лазарем Барановичем: на червоному полі знак у вигляді срібнихперехрещених вил, які поставлено на брус з загнутими догори кінцями, праворуч золоташестипроменева зірка, ліворуч золотий півмісяць, що лежить рогами вправо170. Подібне зображеннявміщено на срібних воротах Борисоглібського собору в Чернігові, в оздобленні різноманітних церков,відновлених або побудованих гетьманом, на різноманітному посуді та особистій бандурі гетьмана171,на кількох його портретах, на гравюрі виконаній І. Мигурою у 1706 р.172 та водяному знакові нааркушах книги “Зерцало” від 1705 р.173

Зображення повного гетьманського герба подано на зворотному боці восьмикутногосанктуаріуму гетьмана. Герб складається з щита, на якому вміщено герб Курч, над щитом вміщеносрібний шолом під золотою шоломовою короною, навколо щита червоно-срібний намет174. Іншівидозміни гетьманського герба вміщено на гравюрі Данила Галяховського 1708 р. (знак подано всупроводі двох золотих півмісяців, які обернено рогами один до одного)175, в літописі СамійлаВеличка176, а також на арабському Євангелії, виданому 1708 р. в Алепо на кошти гетьмана (в даномуразі герб має зворотне, ніж на видозміні 1692 р., розташування місяця та зірки)177. У вірші ВацлаваПотоцького на герб Івана Мазепи178 подано тлумачення символіки герба Курч в звичаях тогочасноїгербової поезії:

Корчем зветься цей герб, але від болю не корчиться;Пізнав не раз татар, пізнав і шию турків,

Бо на коні і тих, і інших діставав,Так в руці, як живу, у тятиві витягав.

Мал. 18: Герб гетьмана ІванаМазепи в чернігівському виданніпоеми Стефана Яворського “Echogłosu wołającego na puszczy” 1689 р.

25


Іпсилон це грецький знак, це має бути літера,Що цей герб на Волині, започаткований на Русі,

Хрест як меч посередині, сам у засідці стоїть,Місяць із зіркою світять з обох сторін.

Значить він був десь у ночі: сховався у засідці,Щоб ворога на принаду заманити,

А потім обома крилами швидко його вдарив,Людей на кшталт літери Іпсилон поширив.

1 вересня 1707 р. з’являється новий варіант герба Івана Мазепи, який пов’язаний з наданнямгетьманові княжого титулу Священної Римської імперії. В дипломi імператора він має наступнийвигляд: на червоному полі срібні перехрещені вила, які поставлено на брус, праворуч золотий півмісяць,що лежить рогами вліво, ліворуч золота шестипроменева зірка, згори срібний панцир, над щитомзолота шоломова корона, за щитом пурпурова мантія з горностаєвою підкладкою, з золотимоздобленням і золотими шнурами, під золотою князівською короною з червоною підкладкою ігорностаєвим низом179.

Гетьманському гербу на довгі роки судилося стати символом боротьби за незалежністьукраїнської держави. Вже від середини XVIIІ ст. його активно використовують в політичнійсимволіці180. А згодом він стає одним із загальнонаціональних символів політичної боротьби,набуваючи особливої популярності в періоди національно-визвольних змагань українського народу.

6. Герб князів Головнів-ОстрожецькихПершим представником княжого роду Головнів-Острожецьких був, очевидно, князь Дмитро,

який десь на зламі XІV–XV ст. одержав у володіння князівство з центром в місті Острожець, щознаходилося в Луцькій землі181. Принаймні, в розпорядженні науковців є звістка, що у 1446 р. великийкнязь Свидригайло повертає ці володіння своєму вірному слузі князеві Іванові Дмитровичу та йогосинові Глібові з братами182.

Походження князів з Острожця дотепер викликає численні запитання. Зокрема, Л. Войтовичвідніс цей рід до князів невстановленого походження, але висловив припущення про їх приналежністьдо Рюриковичів183. В свою чергу, Н. Яковенко висунула версію про походження Головнів-Острожецьких від Гедиміна184. Допомогти вирішити це питання могли б геральдичні пам’ятки даногокняжого роду, але до недавнього часу відомостей про них не існувало взагалі.

Те зображення, яке науковці сприймали за герб князів Головнів-Острожецьких, насправдібуло гербом шляхетських родів Головнів та Головнів-Якимовичів, що походили з Новогородоцькоговоєводства і не мали, очевидно, жодного стосунку до княжого роду Головнів-Острожецьких. Нагербі цих шляхетських родів було зображено в червоному полі срібний знак у вигляді літери Т, внашоломнику було вміщено три страусових пера, як про це повідомляє Коялович в своїх гербовниках“Сompendium”185 та “Nomenclator”186.

Мал. 1: Герб шляхетських родів Головнів таГоловнів-Якимовичів в гербовнику Кояловича“Сompendium”.

26


Герб цей бачимо також на печатках земських суддів новгородських Ісидора Івановича Головніз 1580–1594 рр.187 та Осипа Івановича Головні з 1590 р.188 Він в обох випадках займає першу частинучотиридільного щита. Натомість другу та третю частини щита на обох суддівських печатках займаєзображення знаку у вигляді трьох ламаних балок, які з’єднано стовпом. Дана фігура своїм зовнішнімвиглядом нагадує знак з герба шляхетського роду Головнів-Острожецьких зі Слонімського повіту,яким його було зображено на фундованому Яном Головнею вівтарі ольшевської церкви (срібна фігурана червоному полі, в нашоломнику – три страусових пера)189.

Втім, у 1626 р. Ян Головня з Острожця користувався печаткою, круглої форми розміром 25 мм,з коловим написом: • IAN • HOLOWNIA • Z OSTROZCA • та чотиридільним полем, на якому булозображено зовсім інші знаки: в першій частині – знак у вигляді стріли вістрям вгору над півколом,яке лежить кінцями додолу (очевидно – родовий герб), в другій – знак у вигляді зав’язаної кінцямивгору пов’язки, в третій – знак у вигляді хреста над півколом, яке лежить кінцями вгору, в четвертій– знак у вигляді стріли на основі з загнутими догори кінцями190.

Обидва герба Яна Головні (з ольшевської церкви та першого поля печатки 1626 р.), яквиявилося, мали пряме відношення до геральдичної спадщини князів Головнів-Острожецьких (прощо докладніше скажемо далі). З огляду на це, можна зробити припущення, що княжий рід Головнів-Острожецьких не вигас 1585 р. зі смертю князя Андрія Федоровича, як на тому наголошувалося вгенеалогічній літературі191. Імовірно, Ян Головня був представником якоїсь бічної галузі князів Головнів-Острожецьких, хоч і не користувався, очевидно, княжим титулом. Подібна практика, коли молодшігілки певних княжих родів могли втрачати княжий титул, була доволі поширеною на руських земляхв кінці XVI – першій половині XVII ст.192

Втім, дана інформація є лише епілогом історії герботворення князів Головнів-Острожецьких.Натомість, не менш цікаві відомості дають нам геральдичні пам’ятки часів існування удільного

Мал. 2: Печатка ІсидораІвановича Головні від 1580 р.

Мал. 3: Печатка ОсипаІвановича Головні від 1590 р.

Мал. 4: Герб шляхетського родуГоловнів-Острожецьких в гер-бовнику Кояловича “Сom-pendium”.

Мал. 5: Печатка Яна Головні з Острожцявід 1626 р.

Мал. 6: Печатка князя Петра МихайловичаГоловні-Острожецького від 1507 р.

27


Острожецького князівства (кінець XIV ст. –1585 р.), які нам вдалося виявити в українських тапольських архівосховищах. Першою подібною пам’яткою є печатка князя Петра Михайловича Головні-Острожецького з 1507–1533 рр. В її полі зображено щит, на якому вміщено знак у вигляді з’єднанихстовпом двох півкіл з кінцями загнутими додолу і вбік; над щитом – шолом, в нашоломнику двадерева, навколо щита намет; коловий напис виконано на стрічці мінускульним шрифтом: sigillum pe ...193

Не може не впадати у вічі виразна подібність між цим найдавнішим з відомих нам гербівкнязів Головнів-Острожецьких та гербом князів Острозьких, яким його знаємо впродовж другоїполовини XIV–першої половини XVI ст.194 (див. для прикладу печатку Костянтина Івановича князяОстрозького з 1508 р.195). Власне, відмінність полягає лише у відсутності зображення зірки на гербіГоловнів-Острожецьких. На нашу думку, така подібність геральдичних знаків не може бутивипадковою, і, очевидно, вказує на спорідненість даних княжих родів.

Нам видається цілком вірогідним припущення, що князі Головні-Острожецькі могли походитивід одного з молодших синів Данила Васильковича з Острога – князя Дмитра, який загинув у битвіна Ворсклі 1399 р.196 Відомості про цього князя є вкрай обмеженими – власне, крім факту участі внещасливій для литовсько-руської держави битві, жодної достовірної інформації в нашомурозпорядженні немає. З іншого боку, не менш проблемною, щодо висвітлення в джерелах, є такожпостать першого з князів Острожецьких, який відомий лише за іменем по-батькові князя ІванаДмитровича, якого знаємо з документу з 1446 р.197

На нашу думку, не було б великим перебільшенням припустити, що князь ДмитроОстрожецький та князь Дмитро Данилович Острозький є однією й тією ж самою особою. Хронологічнавідстань між битвою на Ворсклі, в якій загинув Дмитро Данилович, та актом 1446 р., в якій згаданосина князя Дмитра Острожецького – Івана, не є надто великою, щоб зробити дане припущеннянеможливим. Вирішальним же аргументом для підтвердження даної версії має послужитивстановлений нами факт подібності геральдичних знаків князів Острозьких та Острожецьких.

Щодо часу утворення Острожецького князівства, то можемо висунути припущення, що цесталося впродовж 1386–1399 рр., адже Острожець198, який знаходився неподалік столиці Волинськоїземлі – Луцька, міг потрапити у власність Дмитра Даниловича після 1386 р., коли його батько ставлуцьким намісником199. В подальшому Острожець для нащадків князя Дмитра було, очевидно, надеякий час втрачено, оскільки великий князь Свидригайло 1446 р. повертає ці володіння ІвановіДмитровичу за вірну службу, що вказує на перерву у володінні цим містом родом князів Острожецьких.

Наступні відомості про геральдику Головнів-Острожецьких походять з середини XVI ст. Напечатці князя Федора Петровича з 1551 р., овальної форми розміром 16х13 мм, бачимо щит ззображенням княжого знак у вигляді з’єднаних стовпом двох півкіл з кінцями загнутими додолу івбік у горішнього півкола200, що лише в незначній мірі відрізняється від знаку зображеного на печатціПетра Михайловича з 1507 р.

Іншу картину спостерігаємо у випадку з гербом на печатці молодшого брата Федора Петровича– Юрія, від 1542 р. В її полі в щиті зображено знак у вигляді півкола з кінцями загнутими додолу івбік під хрестиком з ламаним подвійним розгалуженням згори201. В даному разі, очевидно, маємосправу з поширеною в руській геральдиці практикою відмінювання родових знаків-гербів в молодшихгалузях роду202. Скажімо, в аналогічний спосіб було змінено родовий герб князів Острозьких одним змолодших синів Федора Даниловича – князем Андрушком 1431 р.203

Мал. 7: Печатка Костянтина Івановичакнязя Острозького від 1508 р.

Мал. 8: Печатка князя Федора Петро-вича Головні-Острожецького від 1551 р.

28


Не важко помітити, що знак з печатки князя Юрія Петровича своїми обрисами є доволіподібним до пізнішого герба шляхетського роду Головнів-Острожецьких з вівтаря ольшевськоїцеркви204. Дана обставина дозволяє припустити, що саме від Юрія Петровича вели свій родовідГоловні-Острожецькі Слонімського повіту, що станом на XVIІ ст. вже втратили свій князівськийтитул, але продовжували користуватися старим родовим гербом.

Печатка останнього з князів Острожецьких, що користувалися цим титулом, – АндріяФедоровича Головні-Острожецького з 1569 р. подає не менш цікаву інформацію. В її полі розміщеноповний герб, що складається зі щита, на якому зображено знак у вигляді стріли вістрям вгору надпівколом, яке лежить кінцями додолу, шолома під короною, нашоломника у вигляді страусового перата намету205.

Зміну, яка відбулася в іконографії княжого знаку на печатці Андрія Федоровича, важко пояснити,якщо не взяти до уваги аналогічну трансформацію (заміна горішнього півкола на вістря стріли) княжогознаку на гербі князів Острозьких, яка також відбулася в третій чверті XVI ст.206 Дана обставинатакож красномовно свідчить на користь нашої версії про спільне походження князів Острозьких таОстрожецьких. Інакше, ніж пам’яттю про наявність цього споріднення, важко пояснити чому АндрійФедорович змодифікував свій герб цілком в тому ж напрямі, в якому відбулася зміна герба Острозьких.Характерно, що й на печатці Яна Головні з Острожця з 1626 р., про яку йшла мова вище, наявна цяостання видозміна родового герба Головнів-Острожецьких.

Мал. 9: Печатка князя ЮріяПетровича Головні-Остро-жецького від 1542 р.

Мал. 10: Печатка князя АндріяФедоровича Головні-Остро-жецького від 1569 р.

Мал. 11: Печатка Василя-Кос-тянтина князя Острозького від1551 р.

__________________Примітки:

1 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy do końca czternastego wieku. – Warszawa, 1895. – S. 35.2 Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993. –С. 313-316.3 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець ІХ – початок XVІ ст.): Склад, суспільна і політична роль.Історико-генеалогічне дослідження. – Львів, 2000. – С. 160.4 Мицько І. Синодики монастирів як унікальне джерело української генеалогії: князі Острозькі // Мицько І. Статті,написані після вигнання з Інституту українознавства НАН України. – Львів, 2000. – С. 10-15.5 Piekosiński F. Jana Zamojskiego notaty heraldyczno-sfragistyczne // Studya, rozprawy i materyały z dziedziny historyipolskiej i prawa polskiego. – Kraków, 1907. – T. VII. – S. 61-62.6 AGAD. – Archiwum Zamoyskich. – Sygn.33. – S. 678, 679.7 Там само. – Sygn.33. – S. 678; Perg. 1212; BCz. – Perg. 254.8 Мицько І. Синодики монастирів. – С. 11-13.9 BCz. – Perg. 1278.10 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. – S. 35.11 BCz. – Perg. 1278.12 Дана печатка, очевидно, з’явилася в ужитку дещо раніше. Ймовірно, до документу з 1487 р. (див.: AGAD. –Perg. 7375) було прикладено саме її відбиток, який до нашого часу не зберігся.13 Archiwum Państwowe w Krakowie. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Perg. 115; Archiwum książątLubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lwów, 1877. – T. I. – S. 132 (кругла, розмір 19 мм).14 Piekosiński F. Heraldika polska wiekόw średnich. – Krakόw, 1899. – S. 256.

29


15 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. – S. 405; Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. – С.143.16 BCz. – Perg. 374.17 Żabicki F., Żabicki K. Genealogia xx. Światopełków Czetwertyńskich. – Łuck, 1793. – 450 s.18 Niesiecki K. Herbarz Polski. – Lipsk, 1839. – Т. ІII. – S. 264.19 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. – S. 35-36; Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. – С. 162.20 Там само. – С.162.21 BCz. – Perg.1278.22 AGAD. – Perg. 7380.23 BCz. – Perg. 1278; AGAD. – Perg. 7375.24 Болсуновский К. Сфрагистические и геральдические памятники Юго-Западного края. – К., 1914. – Вып. ІІІ. – С. 3.25 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 1; Алфьоров О. Шляхетська сфрагістика Центральної України заматеріалами фонду Замойських Центрального державного історичного архіву України у місті Києві [Статтяготується до друку. – Табл. 2, мал. 2 (кругла, розмір 18 мм)].26 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 1; Алфьоров О. Шляхетська сфрагістика Центральної України. – Табл.2, мал. 3; Алфьоров О. Особові печатки Правобережної України: кінець XVIII – перша половина ХІХ ст. – БілаЦерква, 2005. – С. 75.27 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 1; AGAD. – Perg. 4789; Алфьоров О. Шляхетська сфрагістика. – Табл.2, мал. 4.28 AGAD. – Perg. 7730.29 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. – S. 490.30 AGAD. – Perg. 7730.31 ЦДІАК. – Ф. 44. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 204.32 AGAD. – Perg. 7730.33 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 56, 57; Алфьоров О. Шляхетська сфрагістика Центральної України. –Табл. 2, мал. 13; Алфьоров О. Особові печатки Правобережної України. – С. 75 (овальна, розмір 14х11 мм).34 ЦДІАК. – Ф. 223. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 5, 57; APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ІХ, plik7; Teka ХІI, plik 16; plik 30; plik 37; plik 96 (овальна, розмір 14х13 мм).35 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ХІІI, plik 83, s. 386 (восьмикутна, розмір 15х14 мм).36 AGAD. – Perg. 7647.37 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. – S. 492.38 ЦДІАК. – Ф. 220. – Оп. 1. – Спр. 27. – Арк. 1; спр.37. – Арк. 1; ф.256. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 13 зв., 26; АлфьоровО. Шляхетська сфрагістика Центральної України. – Табл. 2, мал. 8.39 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 1; AGAD. – Perg. 4789; BCz. – Perg.1287; Perg.1288; Алфьоров О.Шляхетська сфрагістика Центральної України. – Табл. 2, мал. 1; Алфьоров О. Особові печатки ПравобережноїУкраїни. – С. 75.40 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka V, plik 69; plik 71; Teka VI, plik 51; Teka IX, plik 23; MNK.– Rkps. 892, t. 1, s. 2 (овальна, розмір 15х12 мм).41 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka II, plik 56; BCz. – Perg.783; Boniecki A. Herbarz Polski. –T. IV. – S .1; Puzyna J. O pochodzeniu kniazia Fedka Nieswizkiego // Miesięcznik heraldyczny. – T. IV. – S.77.42 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka III, plik 32.43 BCz. – Perg.850; Piekosiński F. Heraldika polska wiekόw średnich. – S. 300-301; Puzyna J. O pochodzeniukniazia Fedka Nieswizkiego. – S. 77.44 BCz. – Perg.850; Piekosiński F. Heraldika polska wiekόw średnich. – S. 300-301; Boniecki A. Herbarz Polski. – T. IV. –S. 1; Puzyna J. O pochodzeniu kniazia Fedka Nieswizkiego. – S. 77.45 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 3 зв.; APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka VІI, plik81; Алфьоров О. Шляхетська сфрагістика Центральної України. – Табл. 3, мал. 6; Алфьоров О. Особові печаткиПравобережної України. – С. 75.46 AGAD. – Perg. 4787 (овальна, розмір 16х14 мм).47 BCz. – Perg.850; Piekosiński F. Heraldika polska wiekόw średnich. – S. 300–301 (овальна, розмір 14х12 мм).48 ЦДІАК. – Ф. 220. – Оп. 1. – Спр. 64. – Арк. 1 (овальна, розмір 14х12 мм).49 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 90. – Арк. 7; APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ХVІІа, plik74; Алфьоров О. Шляхетська сфрагістика Центральної України. – Табл. 1, мал. 7; Алфьоров О. Особові печаткиПравобережної України. – С. 75.50 ЦДІАК. – Ф. 223. – Оп. 1. – Спр. 223. – Арк. 2 (восьмикутна, розмір 13х11 мм).51 Там само. – Ф. 220. – Оп. 1. – Спр. 140. – Арк. 3; ф.256. – Оп. 1. – Спр. 226. – Арк. 28, 38; Алфьоров О. Особовіпечатки Правобережної України. – С. 75 (овальна, розмір 26х23 мм).52 ЦДІАК. – Ф. 220. – Оп. 1. – Спр. 140. – Арк. 3 (овальна, розмір 28х23 мм).53 Niesiecki K. Korona Polska. – Lwów, 1728. – Т. І. – S. 383; Niesiecki K. Herbarz Polski. – Lipsk, 1839. – Т. ІII. – S. 255.

30


54 Львівський національний університет ім. І.Франка. – Збірка Павліковських. – N 296; APK. – Archiwum AktówDawnych Miasta Krakowa. – Luź. 90 (Sygn. 51); Perg. 61; Погорілець О., Саввов Р. Карбування монети на Поділлі вдругій половині XIV ст. // Грошовий обіг і банківська справа в Україні: минуле та сучасність. – Львів, 2005. – С.145–153.55 ЦДІАЛ. – Ф. 131. – Оп. 1. – Спр. 615. – Арк. 1; AGAD. – Archiwum Radziwiłłów. – Dział V. – Sygn. 11078. – S. 234,236; Болсуновский К. Сфрагистические и геральдические памятники Юго-Западного края. – К., 1908. – Вып. ІІ. –С. 1-3; Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1992. – С. 199; Азбука Ивана Федорова 1578. – Москва,1983. – С. 1-2; Буслаев Ф. Историческая хрестоматия церковнославянского и древнерусского языков. – Москва,1861. – С. 209; Голубев С. Описание и истолкование дворянских гербов южно-русских фамилий в произведенияхдуховных писателей XVII века // Труды Киевской духовной академии. – К., 1872. – Кн. Х. – С. 348-349, 373-374;Українська графіка ХІ – початку ХХ ст. Альбом. – К., 1994. – С. 116; Назаренко Є. Герб Острозьких і початокгеральдичної поезії в Україні // Знак. – 2000. – Ч. 22. – С. 3; Помазан І. Інтерпретація герба князя КостянтинаКостянтиновича Острозького в деяких зразках української поезії кінця XVI – початку XVІI ст. // Знак. – 2000. – Ч.22. – С. 4-5; Назаренко Є. Зображення герба Острозьких на книгах і архітектурних пам’ятках // Знак. – 2001. – Ч. 24.– С. 5; Українська поезія. Кінець XVI – початок XVII ст. – К., 1978. – С. 61-62; Перетц В. Историко-литературныеисследования и материалы. – Т. І. – Ч. І. – С. 66; Чижевський Д. Українське літературне бароко. – К., 2003. – С. 227–228.56 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka V, plik 44; Teka VІІ, plik 64.57 Cetwiński M. Mityczne wzorce i społeczne funkcje legend herbowych Czartoryskich i Czetwertyńskich // Genealogia.Studia i materiały historyczne. – Poznań, Wrocław, 1991. – T. I. – S. 53–54.58 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 226. – Арк. 87, 110 зв.; Алфьоров О. Особові печатки Правобережної України.– С. 76 (восьмикутна, розмір 12х11 мм).59 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 226. – Арк. 81; Алфьоров О. Особові печатки Правобережної України. – С. 76(восьмикутна, розмір 8х7 мм).60 Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського Національної академії наук України. – Інститут рукописів.– Ф. 2. – Спр. 8217 (кругла, розмір 49 мм).61 Українська графіка ХІ – початку ХХ ст. – С. 117; Арсеньев Ю. Геральдика. Лекции, читанные в МосковскомАрхеологическом институте в 1907–1908 году. – Москва, 2001. – С. 347.62 Дашкевич Я. Дослідницькі проблеми української генеалогії // Знак. – 1995. – Ч. 9. – С. 7.63 Бірюліна О., Рудецький П. Геральдичні символи владик Луцько-Острозької єпархії // Четверта науковагеральдична конференція. – Львів, 1994. – С. 9-10.64 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 79. – Арк. 46; AGAD. – AZ. – Sygn. 2896. – S. 120; Алфьоров О. Шляхетськасфрагістика Центральної України. – Табл. 7, мал. 23; Алфьоров О. Особові печатки Правобережної України. – С.75 (овальна, розмір 19х16 мм).65 ЦДІАК. – Ф. 223. – Оп. 1. – Спр. 42. – Арк. 4 (овальна, розмір 36х30 мм).66 APK. – Asang. – Teka 141, plik 14, s. 43 (овальна, розмір 20х17 мм).67 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 90. – Арк. 108, 128 зв.; Алфьоров О. Шляхетська сфрагістика ЦентральноїУкраїни. – Табл. 1, мал. 27.68 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy do końca czternastego wieku. – S. 172; Войтович Л. Князівські династії СхідноїЄвропи (кінець ІХ – початок XVІ ст.). – С. 300-301.69 Kojałowicz W. Herbarz rycerstwa Wielkiego Księstwa Litewskiego. – Krakόw, 1897. – S. 9; Niesiecki K. Herbarz Polski.– Lipsk, 1840. – T. V. – S. 228.70 Українська поезія. Кінець XVI – початок XVII ст. – К., 1978. – C. 233; Українська література XVII ст. – К., 1987. –C. 272.71 Fundacja Książąt Czartoryskich przy Muzeum Narodowym w Krakowie, Biblioteka Książąt Czartoryskich w Krakowie.– Perg.729.72 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka VI, plik 62; BCz. – Perg.878.73 Барвінський Б. Українські сфрагістичні пам’ятки XII – XIV ст. // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. –Львів, 1996. – Т. CCXXXI. – С. 254-255; Дашкевич Я. Геральдичне зображення лева в період Галицько-Волинськоїдержави (перша половина XIV сторіччя) // Знак. – 1998. – Ч. 16. – С. 6-8; Лаппо-Данилевский А. Печати последнихГалицко-Владимирских князей и их советников // Болеслав Юрий II, князь всей Малой Руси. – Санкт-Петербург,1907. – С. 222-249 та ін.74 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. – С. 300.75 Львівський національний університет ім. І.Франка. – Збірка Павліковських. – N 296; APK. – Archiwum AktówDawnych Miasta Krakowa. – Luź. 90 (Sygn. 51); Perg. 61; Погорілець О., Саввов Р. Карбування монети на Поділлі вдругій половині XIV ст. – С. 145–153.76 Kopicki E. Monety Wielkiego Księstwa Litewskiego. 1387–1707. – Warszawa, 2005. – S. 13–16.77 AGAD. – Perg. 4436; Perg. 4439.

31


78 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. – С. 245–246.79 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ХI, plik 84; Teka ХIV a, plik 31; ЦДІАК. – Ф. 223. – Оп. 1.– Спр. 43. – Арк.2 зв.80 BCz. – Perg.202; Янин В., Гайдуков П. Актовые печати Древней Руси X–XV веков. – Москва, 1998. – Т. III. – С.173, 221.81 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka VII, plik 84; Teka IХ, plik 27 (овальна, розмір 15х13 мм).82 Muzeum Narodowe w Krakowie. – Rkps., t. 4, st. 3 (кругла, розмір 21 мм).83 ЦДІАК. – Ф. 221. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 4; APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ХІІI, plik 25;plik 27 (восьмикутна, розмір 15х13 мм).84 ЦДІАК. – Ф. 223. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 3 (прямокутна, розмір 18х14 мм).85 ЦДІАК. – Ф. 2228. – Оп. 1. – Спр. 210. – Арк. 2 зв. (восьмикутна, розмір 18х15 мм).86 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ХХІI, plik 34; Teka XХІІ а, plik 14 (восьмикутна, розмір16х14 мм).87 Там само. – Teka ХХІV, plik 37 (овальна, розмір 17х15 мм).88 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy do końca czternastego wieku.– S. 413; Яковенко Н. Українська шляхта з кінцяХІV до середини ХVІІ ст. (Волинь і Центральна Україна). – С. 282–283; Войтович Л. Князівські династії СхідноїЄвропи (кінець ІХ – початок XVІ ст.). – С. 303.89 Paprocki B. Gniazdo cnoty skąd herby rycerstwa sławnego Krόlestwa Polskiego, Wielkiego Księstwa Litewskiego,Ruskiego y inszych panstw początek swoy maia. – Krakόw, 1578. – S. 1145; Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. –Krakόw, 1858. – S. 835.90 Kojałowicz W. Herbarz rycerstwa Wielkiego Księstwa Litewskiego. – Krakόw, 1897. – S. 266-267.91 Okolski S. Orbis Polonus. – Cracoviae, 1643. – T. IІ. – S. 649.92 Niesiecki K. Herbarz Polski. – Lipsk, 1841. – Т. VIIІ. – S. 167–168.93 Kojałowicz W. Herbarz rycerstwa Wielkiego Księstwa Litewskiego. – S. 266.94 AGAD. – Perg. 4791; BCz. – Perg. 588.95 Там само. – Perg. 1168 (овальна, розмір 17х15 мм).96 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. – С. 303.97 Archiwum Państwowe w Krakowie, Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka VIІІ, plik 8; plik 9.98 Там само. – Teka ХІІ, plik 64 (овальна, розмір 14х12 мм).99 Там само. – Teka ХІІІ, plik 76; Teka ХІV, plik 9 (восьмикутна, розмір 13х12 мм).100 AGAD. – Archiwum Zamoyskich. – Sygn. 2633. – S. 60 (овальна, розмір 16х14 мм).101 ЦДІАК. – Ф. 44. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 261 (овальна, розмір 15х12 мм).102 Там само. – Арк. 685 (овальна, розмір 15х13 мм).103 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ХХІІІ, plik 20 (восьмикутна, розмір 18х16 мм).104 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 91. – Арк. 11; Алфьоров О. Шляхетська сфрагістика Центральної України заматеріалами фонду Замойських Центрального державного історичного архіву України у місті Києві. – Табл. 4,мал. 7 (восьмикутна, розмір 14х11 мм)].105 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy do końca czternastego wieku. – Warszawa, 1895. – S. 392, 608, 619.106 Niesiecki K. Herbarz Polski. – Lipsk, 1841. – Т. VII. – S. 424; Ibid. – Lipsk, 1842. – T. IX. – S. 430.107 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka IІ, plik 38.108 Там само. – Teka IІ, plik 65 (кругла, розмір 23 мм).109 Archiwum Głόwne Akt Dawnych w Warszawie. – Archiwum Zamoyskich. – Sygn. 2633. – S. 14; Perg. 4801; BCz. –Perg. 850 (восьмикутна, розмір 17х12 мм).110 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka V, plik 69; plik 71 (овальна, розмір 16х15 мм).111 Там само. – Teka VIII, plik 22 (овальна, розмір 16х14 мм).112 Там само. – Teka VI, plik 43; plik 51; Teka VII, plik 33 (овальна, розмір 13х11 мм).113 ЦДІАК. – Ф. 44. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 263.114 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ХХІV, plik 5 (овальна, розмір 15х14 мм).115 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 15. – Арк. 12; Алфьоров О. Шляхетська сфрагістика Центральної України заматеріалами фонду Замойських Центрального державного історичного архіву України у місті Києві. – Табл. 6,мал. 7 (овальна, розмір 20х18 мм)].116 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ХV а, s. 210, 221; Teka ХVІ, plik 43; Teka ХVІІ а, plik 57,s. 361 (кругла, розмір 22 мм).117 Там само. – Teka ХVІ, plik 46 (кругла, розмір 23 мм).118 Там само. – Teka ХVII а, plik 36; plik 57, s. 345; plik 59; plik 60; Teka ХIХ, plik 4; plik 5; plik 10; plik 12; plik 13; plik14; plik 16; plik 22; plik 23; plik 29; plik 40; plik 42; plik 45; plik 46; plik 51; plik 61; plik 62; plik 66, s. 408, 413; Teka ХХ,plik 52; Teka XXІ, plik 4; plik 5; plik 6; plik 7; plik 8; plik 18; Teka XХІІ, plik 18; Teka ХХІI а, plik 31; plik 35; plik 36; plik37; plik 38; plik 39; plik 40; plik 47; plik 49; plik 50; plik 59; Teka ХХІIІ, plik 22; plik 34; plik 35; plik 57 (кругла, розмір24 мм).

32


119 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. – S. 578.120 Wittyg W. Nieznana szlachta polska i jej herby. – Krakόw, 1908. – S. 358.121 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka VIIІ, plik 21 (овальна, розмір 15х12 мм).122 Там само. – Teka V, plik 42; AGAD. – Perg. 4790; Perg. 7639; BCz. – Perg. 878.123 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ІХ, plik 110 (восьмикутна, розмір 14х10 мм).124 Там само. – Teka Х, plik 29; plik 31; plik 35 (восьмикутна, розмір 15х13 мм).125 Там само. – Teka Х, plik 54; Teka ХI, plik 29; plik 32 (восьмикутна, розмір 13х11 мм).126 Там само. – Teka ХVII a, plik 74 (восьмикутна, розмір 16х14 мм).127 Там само. – Teka ХV a, s. 184, 190, 199, 203; Teka XХ, plik 37; plik 60; plik 70, s..552, 553, 559, 561; Teka XХІ, plik 93;Teka XХІІ, plik 25; Teka XХІІ а, plik 54, s. 293; plik 55; plik 64 (восьмикутна, розмір 17х15 мм).128 Там само. – Teka ХV a, s. 213; Teka XХІІ а, plik 54, s. 285, 289, 297, 301, 305, 309, 313, 318; plik 56, s. 325, 329; TekaХХІV, plik 5 (овальна, розмір 17х14 мм).129 Там само. – Teka ХХ, plik 70, s. 571, 575; Teka XХІІІ, plik 41; plik 43 (овальна, розмір 15х14 мм).130 Цітоў А. Пячаткі старажытнай Беларусі. – Мінск, 1993. – С. 76–77.131 ЦДІАК. – Ф. 256. – Оп. 1. – Спр. 19. – Арк. 3; AGAD. – Archiwum Zamoyskich. – Sygn. 2633. – S. 60; APK. –Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ХVІ, plik 12; Алфьоров О. Шляхетська сфрагістика ЦентральноїУкраїни. – Табл. 3, мал. 1 (овальна, розмір 15х13 мм).132 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ХХІІІ, plik 14; plik 70; Teka XХІІІ, plik 77; ZbiόrRusieckich. – Rkps 65. – S. 7 (восьмикутна, розмір 18х16 мм).133 Там само. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ХХІІІ, plik 14; plik 70; Teka XХІІІ, plik 77 (овальна,розмір 17х16 мм).134 Там само. – Teka 101, plik 34, s. 3 (прямокутна, розмір 17х15 мм).135 Львівський національний університет ім. І.Франка. – Збірка Павліковських. – N 479 (овальна, розмір 16х12 мм).136 Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. – Інститут рукописів. - Ф. 2. – Спр. 20648; Спр. 20660;Спр. 20997; APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka IV, s. 375, 383, 391, 396, 415, 423, 471, 475, 479,486, 498.137 Kojałowicz W. Herbarz rycerstwa Wielkiego Księstwa Litewskiego. – Krakόw, 1897. – S. 95-97; Okolski S. OrbisPolonus. – Cracoviae, 1641. – T. I. – S. 524; Niesiecki K. Korona Polska. – Lwów, 1743. – T. IV. – S. 540; Niesiecki K.Herbarz Polski. – Lipsk, 1842. – T. IX. – S. 345–346.138 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy do końca czternastego wieku. – Warszawa, 1895. – S. 13–14.139 Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. (Волинь і Центральна Україна). – С. 280–281.140 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець ІХ – початок XVІ ст.). – С. 345.141 BCz. – Perg. 588; Perg. 729; Perg. 878; Perg. 1168; APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka VI, plik62; Teka VІI, plik 84; Teka VIІІ, plik 8; plik 9; Teka IХ, plik 27; Teka ХІІ, plik 64; Teka ХІІI, plik 25; plik 27; MuzeumNarodowe w Krakowie. – Rkps., t. 4, st. 3; ЦДІАК. – Ф. 221. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 4; Ф. 223. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк.3; AGAD. – Perg. 4791.142 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. – S. 172, 413; Яковенко Н. Українська шляхта. – С. 282–283; Войтович Л.Князівські династії Східної Європи. – С. 300–301, 303.143 ЛНУ ім. І.Франка. – Збірка Павліковських. – N. 296; APK. – Archiwum Aktów Dawnych Miasta Krakowa. – Luź. 90 (Sygn. 51);Perg. 61; Погорілець О., Саввов Р. Монета подільського князя Констянтина // Нумизматика и сфрагистика. – К., 2004. – № 3.– С. 24-29; Погорілець О., Саввов Р. Карбування монети на Поділлі в другій половині XIV ст. – С. 145–153.144 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. – S. 15.145 ЦДІАК. – Ф. 220. – Оп. 1. – Спр. 17. – Арк.1 (кругла, розмір 18 мм).146 Болсуновский К. Сфрагистические и геральдические памятники Юго-Западного края. – К., 1914. – Вып. ІІІ. –С. 3 (овальна, розмір 18х12 мм).147 Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника Національної академії наук України. – Відділ рукописів. – Ф. 5. –Оп. 2. – Спр. 7444/3. – Арк.67; Спр. 7445. – Арк. 989; APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka V, plik69; plik 71; Teka VII, plik 1 (овальна, розмір 15х13 мм).148 BCz. – Perg. 588 (кругла, розмір 26 мм).149 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ІV, plik 6; plik 14 (овальна, розмір 16х13 мм).150 BCz. – Perg. 850 (овальна, розмір 15х13 мм).151 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ІІ, plik 95 (кругла, розмір 13 мм).152 Там само. – Teka V, plik 42 (кругла, розмір 14 мм).153 Там само. – Teka V, plik 69; plik 71 (овальна, розмір 16х14 мм).154 Там само. – Teka VII, plik 18 (кругла, розмір 16 мм).155 Там само. – Teka VІІ, plik 71 (кругла, розмір 18 мм).156 AGAD. – Perg. 7751; Perg. 7752; Perg. 7754; Perg. 7755 (овальна, розмір 14х13 мм).157 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ІХ, plik 129 (кругла, розмір 14 мм).158 Wittyg W. Nieznana szlachta polska i jej herby. – Krakόw, 1908. – S. 169.

33


159 Там само. – S.169; APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ХV, plik 38 (восьмикутна, розмір15х12 мм).160 Там само. – Teka ХIV a, plik 21, st.120; Teka ХV, plik 27; plik 34; plik 41; Teka ХVІ, plik 4; plik 20 (овальна, розмір18х16 мм).161 Paprocki B. Gniazdo cnoty skąd herby rycerstwa sławnego Krόlestwa Polskiego, Wielkiego Księstwa Litewskiego,Ruskiego y inszych panstw początek swoy maia. – Krakόw, 1578. – S. 1128.162 Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. – Krakόw, 1584. – S. 677.163 Okolski S. Orbis Polonus. – Cracoviae, 1641. – T. I. – P. 510.164 Niesiecki K. Herbarz Polski. – Т. V. – S. 451-452.165 ЦДІАК. – Ф. 220. – Оп. 1. – Спр. 98. – Арк.1 (прямокутна, розмір 16х14 мм).166 ЛНБ. – Відділ рукописів. – Ф. 5. – Оп. 2. – Спр. 7445. – Арк. 1044.167 Wittyg W. Nieznana szlachta polska i jej herby. – S. 169.168 Лукомский В., Модзалевский В. Малороссийский гербовник. – Санкт-Петербург, 1912. – С. 104.169 Jaworski S. Echo głosu wołającego na puszczy. – Czernichów, 1689; Kroll W. Heraldische Dichtung bei den Slaven.Mit einer Bibliographie zur Rezeption der Heraldik und Emblematik bei den Slaven (XVI – XVIII Jahrhundert) // OperaSlavica. Neue Folge. – Wiesbaden, 1986. – Band VII. – S. 114.170 Малороссийский гербовник. – C. 104.171 Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1992. – C. 380.172 Там само. – С. 387.173 Січинський В. Гравюри на честь Мазепи і гравіровані портрети гетьмана // Мазепа. – Варшава, 1939. – Т. І. – С. 145.174 Смаль-Стоцький Р. Санктуаріум Мазепи // Мазепа. – Варшава, 1939. – Т. II. – С. 36–37.175 Січинський В. Гравюри на честь Мазепи. – С. 151.176 Величко С. Літопис. – К., 1991. – Т. II. – C. 345.177 Січинський В. Гравюри на честь Мазепи. – С. 147.178 Ситий І. Козацькі печатки Гетьманщини (середина XVII– XVIII ст.). За матеріалами Чернігівського історичногомузею ім. В. В. Тарновського. Дисертація ... кандидата історичних наук. – К., 2002. – С. 136–137 (переклад).179 Siebmacher J. Grosses und allgemeines Wappenbuch. 1.3.3: Die Fürsten des Heiligen Römischen Reiches. – Nürnberg,1887. – S. 161.180 Однороженко О. Геральдичні традиції українського козацтва // Історія українського козацтва. Нариси у двохтомах. – К., 2006. – Т. ІІ. – С. 203.181 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець ІХ – початок XVІ ст.). – С. 358.182 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy do końca czternastego wieku. – Warszawa, 1895. – S. 131.183 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. – С. 358.184 Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. (Волинь і Центральна Україна). – С. 99-100, 278–279.185 Kojałowicz W. Herbarz rycerstwa Wielkiego Księstwa Litewskiego. – Krakόw, 1897. – S. 71.186 Kojałowicz W. Herbarz szlachty Wielkiego Księstwa Litewskiego zwany Nomenclator. – Krakόw, 1905–1906. – S. 226.187 Цітоў А. Пячаткі старажытнай Беларусі. – С. 84; APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka XІX,plik 47, s. 175; Teka XXІ, plik 2 (кругла, розмір 26 мм).188 Цітоў А. Пячаткі старажытнай Беларусі. – С. 84 (восьмикутна, розмір 16х13 мм).189 Kojałowicz W. Nomenclator. – S. 227.190 Цітоў А. Пячаткі старажытнай Беларусі. – С. 84.191 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. – S. 134; Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. – С. 358.192 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. – С. 337 та ін.193 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ІІ, plik 11; Teka ІII, plik 16 (кругла, розмір 26 мм).194 BCz. – Perg. 254; APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka ІІ, plik 39; plik 41; AGAD w Warszawie.– Archiwum Zamoyskich. – Sygn. 33. – S. 678; Archiwum Radziwiłłów. – Dz. XI. – Sygn. 17. – S. 68; Sygn. 18. – S. 1;Perg. 1212; Perg. 8409; ЦДІАК. – Ф. 220. – Оп. 1. – Спр. 644. – Арк. 1.195 ЦДІАК. – Ф. 220. – Оп. 1. – Спр. 644. – Арк. 1; AGAD. – Perg. 8409; Archiwum Radziwiłłów. – Dz. XI. – Sygn. 18. –S. 1.196 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. – S. 343; Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. – С. 232.197 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy. – S. 131.198 Характерно, що назва столиці Острожецького князівства вже сама по собі вказує на зв’язок з Острогом такнязями Острозькими.199 Троневич П. Волинь в сутінках української історії XIV–XVІ ст. – Луцьк, 2003. – С. 24.200 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka VІІ, plik 34.201 AGAD. – Perg. 7621 (овальна, розмір 16х13 мм).202 Токаржевський-Карашевич Я. Герб і походження гетьмана Мазепи // Мазепа. – Варшава, 1939. – Т. І. – С. 55.203 AGAD. – Archiwum Zamoyskich. – Sygn.33. – S. 668.

34


204 Kojałowicz W. Nomenclator. – S. 227.205 ЦДІАК. – Ф. 44. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 201 зв. (восьмикутна, розмір 16х13 мм).206 APK. – Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie. – Teka VІІ, plik 59; plik 69; Teka VІIІ, plik 48; plik 60.

* * *Олег Однороженко (Харків): До історії української генеалогії та геральдики: княжі роди

XIV–ХVII ст.На підставі сфрагістичного матеріалу у статті продовжено дослідження генеалогії та геральдики

княжих родів з Волині (XIV–ХVII ст.).Ключові слова: генеалогія, печатка, Волинь.

* * *Олег Однороженко (Харьков): К истории украинской генеалогии и геральдики: княжеские

роды XIV–ХVII в.На основании сфрагистического материала в статье проводится исследование генеалогии и

геральдики княжеских родов из Волыни (XIV–ХVII в.).Ключевые слова: генеалогия, печать, Волынь.

* * *Oleh Odnorozhenko (Kharkiv): To the History of Ukrainian Genealogy and Heraldry: Prince’s

Kins of the 14th–17th cc.New researche work on the genealogy and heraldry of the prince’s kins from Volhynia (14th–17th

centuries) is made on the basis of the sphragistical materials.Key words: genealogy, seal, Volhynia.

35


УДК 27-282"1759":929.645Л.Шептицький

Тетяна ДЕНИСОВА(Львів)

ГЕРБИ ЛЕВА ШЕПТИЦЬКОГО НА СЛУЖЕБНИКУ 1759 р.ІЗ ЗБІРКИ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ ім. АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

Одним із завдань, що стоять перед дослідниками геральдики, є виявлення і вивчення пам'яток,на яких присутні геральдичні символи. Особливо тих, які стосуються духовних осіб, що належали довищого духовенства, мали давній родовід й широко використовували родинні герби у поєднанні затрибутами духовної влади.

Владика Лев Шептицький походив із старого українського боярського роду, який здавна осів наперемишльській землі, відігравши вагому роль в її історії. Рід Шептицьких дав чимало відомихцерковних діячів та ієрархів1. Родинний герб Шептиці використовував і єпископ Львівський, Галицькийта Кам'янець-Подільський Лев Людовик Шептицький.

Предметом нашого дослідження став Служебник (Літургікон) 1759 р. з оправою, прикрашеноюгербом Лева Шептицького, що зберігається у фонді кириличних стародруків Національного музею уЛьвові ім. Андрея Шептицького (далі – НМЛ). За своїм призначенням стародрук відноситься добогослужбових, літургійних книг, за якими здійснюється богослужіння добового кола (вечірня, утренятощо) в християнському храмі. Відомості про зміст Служебника містяться на титульному аркуші,займаючи майже всю його площу у вигляді довгої докладної назви. В ній зазначено, що Літургікон єСлужебником, й містить літургії "святих отців наших" Іоана Златоуста, Василія Великого та ГригоріяДвоєслова, "папи римського, із всіма службами недільними та святковими". Наприкінці аркуша поданадата виходу книги – "року божого" 1759. Зазначимо, що датування проставлено кириличними літерами,які відповідають певним числам, що характерно для того часу.

Титульний аркуш не має якого-небуть мистецького оздоблення, натомість на його зворотіпредставлено герб, а нижче від нього – вірш "На герб Ясновельможних Шептицьких". Використаннягеральдики для оформлення титулу характерне майже для всіх друкованих книг даного періоду. Описиі тлумачення геральдичної символіки шляхетських родових гербів було досить розповсюдженимявищем у XVIII ст.2

Служебник вийшов у світ із львівської друкарні Ставропігійського братства при храмі УспінняПресвятої Богородиці. Благословіння і дозвіл на друк,завізований єпископом Левом Шептицьким, вміщений укнизі й датований 3 вересня 1757 р. В ньомупідкреслюється, що всі тексти "у Богословів" виправлені ібудуть сприяти однаковому богослужінню у всіх церквах.Братство, турбуючись про кращий продаж книги, укладає19 лютого 1759 р. контракт з відомим українським граверомІваном Филиповичем3. Спеціально для Служебника вінвиконує п'ять аркушевих гравюр на міді із зображеннямитворців літургії, Розп'яття і фронтиспис із храмом Успіння.

За контрактом, згадуваний нами герб епископа ЛеваШептицького для Служебника, мав бути вирізаний надереві4. Така практика використання спеціальнихдереворитів із гербами для друку в книгах і на антимінсахбула доволі поширеною, що підтверджує низка збережениху фонді сфрагістики НМЛ вирізаних на дереві гербів владикГалицької митрополії, які датуються XIX ст. Проте, яксвідчить підпис, автором герба Шептицьких на зворотітитульного аркуша стародруку став Георгій Вишльовський,львівський майстер, що здебільшого займався естампами5.За технікою виконання ця робота є не дереворитом, агравюрою на міді. Мистецьке оформлення Служебника1759 р. великими аркушевими мідьоритами наочно1

36


ілюструє істотні зрушення, що відбулися у художньому оздобленні братських видань середини XVIIIст., адже раніше використовувались лише гравюри на дереві.

Гравер Георгій Вишльовський, виконуючи герб Шептицьких, зобразив гербовий щит складноїоктагональної форми, бічні частини якого утворені увігнутими до середини сегментами (мал. 1).Посеред нього – підкова з рівнораменним хрестом над нею. Біля лівого боку підкови вміщена стріла,спрямована вістрям вгору, дещо навскоси, до лівого кута гербового щита. Такі фігури складаютьоснову давнього родового герба Шептицьких – Шептиці. Гербовий щит вміщений на багатодекорованому рокайлевому картуші, з рогами достатку, увінчаному короною, обабіч якої митра(праворуч) й жезл (ліворуч). Завершує геральдичну композицію капелюх з китицями, по шість з кожногобоку.

При дослідженні мистецького оформлення львівського Служебника нашу увагу привернула одназ кінцівок, про яку досі у літературі нема згадок. Найвірогідніше, раніше це було друкарське дереворитнекліше із відповідним гербом. Напевно, даний герб перестали використовувати в друкарні запризначенням, тому вилучили зображення щита з гербовими фігурами й нашоломника. Фактично нааркуші представлено намет, у вигляді рослинного орнаменту, та шолом, які слугують прикрасоюстародруку.

Зазвичай, богослужбова книга, якою є Служебник, мала досить великий формат. У нашомуприкладі – приблизно половина паперового аркуша – 365х223мм. Прийоми створення оправ для такихкниг та їх оздоблення походять від традицій оправлення рукописних кодексів, де на чільній кришці всереднику зображалося Розп'яття, досить часто із пристоячими, в кутах – з євангелістами та їхсимволами6. За своїм типом оправа на Служебнику 1759 р. є оксамитною7. Обидві кришки оправильвівського стародруку обтягнуті вохристим оксамитом, корінець – темнішого відтінку. Коштовнаоксамитна оправа, як правило, була монохромною й служила декоративним тлом для металевихприкрас. У XVIII ст. значного розповсюдження набувають оклади. Такі оздоблювальні й захисніпокриття оправ із застосуванням технік золотарства були різноманітними. Для прикладу, згадаємооправу з гербом на Євангелії московського друку 1663 р. з Чернігівського історичного музею іменіВ. В. Тарновського8. Кришки цієї пам'ятки обтягнуті оксамитом вишневого кольору, який тількипроглядає крізь прорізний орнамент карбованих деталей. По центру спідньої кришки Євангеліярозташовано герб архімандрита Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря МихайлаЛежайського. Натомість, львівська пам'ятка має оклад набірний, із кількох окремих деталей,закріплених на обтягнутих вохристим оксамитом кришках. Раніше мистецьке оздоблення нарозглядуваній оправі Служебника 1759 р. не було предметом наукового аналізу.

Посередині чільної кришки оправи стародруку прикріплено опуклу пластину складної конфігурації,наближену до вертикально видовженого овалу. На ній – об'ємно модельоване Розп'яття в оточенні

гравійованого рослинного орнаменту. На спідній кришці– подібна пластина з викарбуваним гербом єпископаЛева Шептицького. Кути обидвох кришок оправиприкрашають вісім великих ажурних наріжників зангеликами. Для закривання книги використовувалисядві металеві застібки. Пластини й інші металевідекоративні прикраси оправи, згідно з маргінальнимизаписами, виготовлені із срібла. Правдоподібно,працюючи над гербом владики Лева Шептицького,золотар взорувався на мідьорит гравера ГеоргіяВишльовського, зі звороту титульного аркуша. Відомо,що до найбільших надбань міського ремесла ЗахідноїУкраїни належить універсальність самого майстра, якийвиконував роль і проектанта, й виконавця, що потребувалошироких теоретичних і практичних знань, неабиякоїтворчої фантазії9. Перш ніж приступати до роботи зматеріалом, спочатку робили абрис – контурний рисунокреального розміру. Проте герб роботи золотаря не єдостеменним повтором гравюри на міді. Подаємомалюнок карбованого герба владики Лева Шептицького(автор малюнку – Т. Денисова, 2009 р.) та його опис, щопублікуються вперше (мал. 2).2

37


Герб Шептиці розміщений на щиті, накладеному на картуш, що своєю увігнутою формою нагадуємушлю. Барокова інтерпретація форми щита, картуша та інших елементів ілюструє впливизахідноєвропейського мистецтва. Посередині картуша - корона, праворуч неї - митра, ліворуч - жезл.Вгорі - капелюх із шістьма китицями обабіч картуша. Обрамлює герб владики абревіатура із восьмилітер: L S B L H K O M. Перший директор НМЛ, знаний дослідник української писемності, професорІларіон Свєнціцький у науковому каталозі 1908 р., виданому Церковним музеєм (тогочасна назваНМЛ), згадавши про цей стародрук, лише зазначив абревіатуру, без її тлумачення10. Вперше подаєморозшифрування згадуваного скорочення : Лев Шептицький, єпископ Львівський, Галицький, Кам'янець-Подільський, настоятель Милецький.

Злет львівського золотарства припадає на XVI - першу половину XVII ст.11 Після захоплення у1704 р. Карлом XII, місто опиняється в смузі воєнних дій і подальша розруха приводить до занепадуремесла, яке так і не змогло відродитися до колишнього рівня12. Розглянута вище оправа на львівськомуСлужебнику є одним з прикладів золотарського мистецтва середини XVIII ст.

Проведення атрибуції оправи, а разом з нею й герба є доволі складним завданням, обумовленимтим, що в маргінальних записах нема жодних згадок про те, хто і коли займався оправленням книги.Виготовлення оправи, матеріал (оксамит, срібло, золочення обрізу) потребували значних видатків.Можна припустити, що оправа на богослужбовій книзі постала як коштовний дарунок, або з нагодипевних визначних подій. Появу і датування герба на оксамитній оправі пов'язуємо з ім'ям та діяльністюєпископа, якому він належить. Відомо, що 14 травня 1749 р. Лев Шептицький був висвячений наєпископа Львівського, Галицького та Кам'янець-Подільського в Милецькому монастирі єпископомЛуцька Теодосієм Рудницьким, єпископом Володимира Теофілом Годебським та латинськимпомічником єпископа Кам'янця Адамом Оранським13. Ймовірно, книга була прикрашена гербом ЛеваШептицького з нагоди десятиліття цієї події. Зауважимо, що стародрук вийшов у світ рівно за місяцьдо цієї дати.

Щоправда, вірогідним є й інше припущення. Так, 9 липня 1762 р. єпископ Лев Шептицькийотримує королівську номінацію на коад'ютора Києва, яка була затверджена Римом у папському бревев грудні того ж року14. З цією визначною подією також можемо пов'язати оправлення Служебника.Отже, появу оправи на львівському стародруці слід віднести до згадуваних років. Крім того, слідзазначити, що книга знаходилася у львівському архікатедральному соборі Святого Юра. Маргінальнийзапис свідчить, що стародрук був власністю цього собору.

Таким чином, оправа із гербом єпископа Лева Шептицького є цінним джерелом для вивченнягеральдики, історії церкви, золотарського ремесла та входить до культурної спадщини України.

_________________Примітки:

1 Енциклопедія Українознавства. Словникова частина / Гол. ред. проф. д-р В. Кубійович. – Вид-во "Молоде життя",1984. – Т. 10. – С. 3845.2 Гречило А. Емблематика // Спеціальні історичні дисципліни. – Київ: Либідь, 2008. – С. 220.3 Центральний державний історичний архів України у Львові, ф. 129, оп.1, спр.1187, арк.6.4 Вуйцик В. Нові документальні відомості про українського гравера і друкаря XVIII століття Івана Филиповича //Записки Наукового Товариства ім. Шевченка: Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. – Львів,1998. – Т. CCXXXVI. – С. 460.5 Дві ілюстрації зі стародруку подано у каталозі Я. Запаска та Я. Ісаєвича: фронтиспис із зображенням Успенськогохраму (автор – І. Филипович) та герб Шептицьких (автор – Г. Вишльовський). Проте, фактично замість гербуШептиці, який використовувала родина Шептицьких, надруковано герб Корчак. Див.: Запаско Я., Ісаєвич Я.Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні. Книга друга. Частина перша (1701-1764). – Львів, 1984. – С. 113, 114.6 Вергун Н. Пам'ятки писемності // Національний музей у Львові. 100 років: Альбом / Ред. О. Біла, А. Забитівська.– Київ: Родовід, 2005. – С.103.7 Encyklopedia wiedzy o książce. – Wrocław-Warszawa-Kraków, 1971. – S. 1694.8 Петренко М. Українське золотарство XVI-XVIII ст. – Київ: Наукова думка, 1970. – С.88.9 Голод І. В. Міське ремесло Західної України XIV-XVIII століть. – Львів: ЛАМ, 1994. – С. 136.10 Свънцицкій И. Каталогъ книгъ церковно-славянской печати. – Жовква: Печатня оо. Василіянъ, 1908. – С. 62.11 Про це свідчать, зокрема, підрахунки кількості працюючих золотарів, проведені за документами Львова. Так, уXVI столітті відмічають імена 30 майстрів, а на початку XVII століття їх було не менше 90. Про це докладніше див.:Łoziński W. Złotnictwo lwowskie. – Lwów, 1912. – S. 60-117.

38


12 Історія Львова. – Львів: Центр Європи, 2006. – Т. 1. – С. 235-237. Зуб Д. Нариси з історії золотарства Галичини. –Львів, 2003. – 360 с.13 Блажейовський Д. Ієрархія Київської церкви (861-1996). – Львів: Каменяр, 1996. – С. 254.14 Там само.

* * *Тетяна Денисова (Львів): Герби Лева Шептицького на Служебнику 1759 р. із збірки

Національного музею у Львові ім. Андрея ШептицькогоКомплексно аналізується літургийная книга (Служебник 1759 р., Львів) разом із оправою,

проводиться її атрибуція. Вперше публікується і вводиться в науковий обіг герб єпископа ЛьваШептицького на оправі пам’ятки.

Ключові слова: герб, Шептицький, літургійна книга.* * *

Татьяна Денисова (Львов): Гербы Льва Шептицкого на Служебнике 1759 г. из собранияНационального музея во Львове им. Андрея Шептицкого

Комплексно анализируется литургийная книга (Служебник 1759 г., Львов) вместе с оправой,проводится ее атрибуция. Впервые публикуется и вводится в научный оборот герб епископа ЛьваШептицкого на оправе памятки.

Ключевые слова: герб, Шептицкий, литургийная книга.* * *

Tetyana Denysova (Lviv): Lew Sheptytsky emblems on the Litourgikon 1759 from the collectionof the Andrey Sheptytsky National Museum in Lviv

The liturgical book (Litourgikon, Lviv 1759 ) and its cover are analysed and authenticated. For thefirst time the emblem of the bishop Lew Sheptytsky from the Litourgikon cover is published and scientificallyissued.

Key words: Coat of Arms, Sheptytskyi, liturgical book.

39


УДК 929.52:81’373.232

Євген ЧЕРНЕЦЬКИЙ(Біла Церква)

ЗМІНА ПРІЗВИЩА ЯК ГЕНЕАЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА ТА АЛЬБОМЧИК“КУМЕДНІ ПРІЗВИЩА” ГЕНРІХА ОЛЕШКЕВИЧА

Зміна прізвища, побутування кількох прізвищ та співіснування з прізвищем особових чи родовихпрізвиськ займають помітне місце в генеалогічних дослідженнях. Часом такі сюжети ускладнюютьчи навіть унеможливлюють подальшу реконструкцію родоводу. Прикладом може слугувати родовідодного з визначних діячів Хмельниччини полковника Івана Богуна. Триває вже столітня дискусія проідентичність Івана Богуна та Івана Федоровича1. Обґрунтовується припущення, що Мазепи згадуютьсяв різних джерелах з прізвиськами Писаренко та іншими2. Очевидно, що вирішення подібних питаньлежить на межі різних наукових дисциплін та потребує залучення широкого методичногоінструментарію. Можна виділити кілька найпроблемніших напрямків з питань, які стосуються теренівУкраїни:

– зміни власницьких прізвищ у середовищі пізньосередньовічного боярства Великогокнязівства Литовського;

– побутування прізвищ та прізвиськ у козацькому середовищі другої половини XVI–XVIII ст.;– зміни прізвиськ у селянському середовищі до ХХ ст.;– зміни прізвищ у ХХ – на початку ХХІ ст.До цього можна додати ще чимало проблем, можливо, дещо меншого масштабу. Відомі факти

зміни прізвища представниками духівництва у XVIII ст.3 Чимало аналогічних проблем пов’язано іззміною соціального статусу (наприклад, коли зубожілий шляхтич перетворювався на посполитого4).

Неусвідомленою спробою долучитися до розв’язання проблем окресленого напрямку можнарозглядати публікацію, яку 2005 р. здійснило видавництво “Факт” за фінансової підтримки меценатаГалини Хоткевич. Йдеться про книгу “Пані Каккі стає Врублевською: ремонт прізвищ”5, яку окресленояк “видання для організації дозвілля”6. Книга складається з коротенької передмови Олени Олешкевичта публікації 398 оголошень про зміну прізвища, надрукованих у радянській пресі 1930-х рр. Ці об’явисвого часу були вирізані з газет її татом Генріхом Генріховичем Олешкевичем. Він був дотепноюлюдиною та збирав об’яви, що мали гумористичний зміст. Згодом Олешкевич систематизував збіркута уклав альбомчик під назвою “Кумедні прізвища”7.

Перш ніж перейти до аналізу цієї книги необхідно коротко зупинитися на особі самого ГенріхаОлешкевича. В списках шляхетських родів Олешкевичі зафіксовані з гербами Яструбець, Кораб,Сас8 та Сліповрон. Відомо, що в XV-XVI ст. предки цих родів мешкали на теренах Великого князівстваЛитовського та згадуються в багатьох тогочасних джерелах9. Предком родини, яка нас цікавить,був художник і містик Юзеф Олешкевич (1777–1830) родом з парафії Шидлув у Литві10. Він одруживсяіз Кароліною Анджейовською, сестрою відомого ботаніка і мемуариста Антонія Анджейовського11.Їх нащадком був скульптор Генріх Олешкевич – автор пам’ятника О. Пушкіну в Житомирі. В цьомумісті в його родині народився син, якого також назвали Генріхом. Саме він – Генріх ГенріховичОлешкевич (1893–1982) – і зібрав колекцію вирізок з газет. Свого часу він закінчив Московськевище технічне училище та прожив більшу частину життя в Києві. Олена Олешкевич так окреслилапостать свого батька: “Був особистістю в усіх відношеннях неординарною, дуже здібною таерудованою. Мав художні та музичні здібності. Людина виняткової доброти, він викликав до себезагальну любов та повагу. І ще – розумів і дуже любив гумор”12.

З вміщених у книзі об’яв уродженцям України присвячено 102, що складає 25,6% від всієїопублікованої колекції. Очевидно, що частка цікавих для українських дослідників об’яв з цієї книги єдещо більшою, адже в цих підрахунках ми не враховували інформацію про вихідців з таких українськихземель як Кубань, Холмщина, Стародубщина та українських етнічних територій сучасної Білорусі.Слід відзначити, що об’яви, які друкувалися в радянській пресі 1930-х рр., дозволяють не лишез’ясувати метаморфози прізвищ, але й містять надзвичайно цінну інформацію про походження особита її мешкання на момент оприлюднення інформації. Для прикладу наведемо одну з об’яв: “Гр. ПелагеяАлександровна Блядищева, происх. из Рязанской губ., Данковского у., Знаменской вол., дер. Свищевка,прожив.: Москва, Сивцев Вражек, д. 24, кв. 28, меняет фамилию Блядищева на Николаева. Лиц,

40


имеющих препятствия к перем. фамил. просят сообщ. в Мосгуббюро ЗАГС, Петровка, 38, зд. 5”13.Окрім об’яв про зміну прізвища в збірці Олешкевича містяться відомості про зміну імені та по-батькові. Кілька об’яв повідомляють про розірвання шлюбу та прийняття одним з колишніх учасниківподружжя іншого прізвища.

Опублікована збірка Олешкевича, поза сумнівом, є цінним генеалогічним доробком і можеприслужитися в багатьох дослідженнях. Недоліком книги є відсутність іменного покажчика, що легкопояснити тим, що її ініціатори та видавці не брали до уваги наукове значення публікації. Певноюмірою позбутися цього недоліку допоможе список прізвищ, згаданих в об’явах, поданий нижче.Позначки “<” та “>” вказують напрямок зміни прізвища. Наприклад, запис “Алєксєєв < Нєгодяйкін”означає, що спочатку Алєксєєви мали прізвище Нєгодяйкіни і т. д.

Список прізвищ з опублікованої збірки Генріха ОлешкевичаАбакумцев < Пузік, с. 58Абрікосови < Свінови, с. 42Авальський < Лапа, с. 85Авраменко < Жирний, с. 29Айдаркіна < Пупова, с. 58Акімов < Дух-Моряк, с. 60Алабишев, с. 117Алєксандров < Нос, с. 84Алєксандров < Свістун, с. 6Алєксандрова < Тряпкіна, с. 26Алєксандрови < Сабакіни, с. 44Алєксєєв < Вшивцев, с. 46Алєксєєв < Нєгодяйкін, с. 73Алєксєєв < Сороксобак, с. 60Алєксєєв > Кім, с. 107Алєксєєви < Кабак, с. 89Аллілуєв > Дмітрієв, с. 94Алтайські < Портянкіни, с. 10Альошко < Внук, с. 80Амурови < Тонкошкурови, с. 14Ангарський < Малий, с. 33Ангарський < Широкобрюхов, с. 15Ангєлов > Фьодоров, с. 94Андрєєв < Отческіц, с. 112Антівєров < Ілліодоров, с. 120Антіка < Владіміров, с. 122Антонов < Піхун, с. 114Аполлонський < Болтушкін, с. 11Апостол > Ленський, с. 91Апрельський < Козел, с. 56Арбінін < Слюнтяєв, с. 6Арнольдов < Мєтла, с. 83Архангелови > Харькови, с. 91Архірєєв > Зємлянов, с. 121Асєнкова < Голодная, с. 35Астахов, с. 117Атом < Вошколупа, с. 46Афанасьєв < Нєгодяєв, с. 72Бабін > Баррікадний, с. 105Багрянцеви < Безштаннікови, с. 9Балаба < Легоцький, с. 102Балда > Богданов, с. 69Баран > Баранов, с. 51Баранов < Баран, с. 51

Баратов < Богоспасаєв, с. 92Бардак > Борісов, с. 66Бардаков > Молотов, с. 64Барон > Кревер, с. 81Баррікадний < Бабін, с. 105Басманов < Гноєвой, с. 34Башкінський < Желудков, с. 20Бевзюк > Молот, с. 107Безбабний > Чаплигін, с. 31Безмозгий > Ленський, с. 27Безносик < Татай, с. 102Безносов > Невський, с. 8Безштаннікови > Багрянцеви, с. 9Бек < Бик, с. 52Белявський < Блоха, с. 57Бельман > Карадо, с. 110Беспорточний > Дубровський, с. 28Бєда > Вінниченко, с. 83Бєдовой > Бєлов, с. 34Бєздєтний > Бойченко, с. 35Бєзфамілії < Полякова, с. 99Бєлєнькій > Мілославський, с. 109Бєлінський < Копєйка, с. 86Бєлінський < Нечитайло, с. 118Бєлов < Бєдовой, с. 34Бєльський < Бичьок, с. 52Бєсови > Мановські, с. 113Бєшений > Веселовський, с. 32Бзднікіни > Ленські, с. 68Бздюкін > Віноградов, с. 68Бздюлєв > Віноградов, с. 63Бик > Бек, с. 52Бичьок > Бєльський, с. 52Благовєщенський > Горн, с. 93Блоха > Белявський, с. 57Блоха > Заручейський, с. 54Блохін > Розанов, с. 47Блохінов > Стелл, с. 50Блудов див. Старік-БлудовБлядік > Пєтров, с. 66Блядіщева > Ніколаєва, с. 66Богард < Свінолупов, с. 41Богданов < Балда, с. 69Богданов < Ленивий, с. 30

41


Богієв < Пєрєпєчкін, с. 113Богомазов > Роменський, с. 92Богоспасаєв > Баратов, с. 92Богоявленський > Енський, с. 92Бойченко < Бєздєтний, с. 35Болванович > Нович, с. 77Болтушкін > Аполлонський, с. 11Бордакова < Єсіна, с. 100Борисенко > Король, с. 108Борісов < Бардак, с. 66Борісова < Чижик, с. 56Боров > Василевський, с. 52Борський < Об’єдкін, с. 20Боярський < Нетюкайло, с. 118Бравін < Лягушкін, с. 49Брехунов > Марс, с. 11Бугай > Маяковський, с. 54Буза > Горський, с. 85Булашевич < Молєбнова, с. 94Бунтарь < Цуманков, с. 106Буянов, с. 69Варламови < Свінкіни, с. 41Василевський < Боров, с. 52Васільєв < Печений, с. 35Васільєва < Холуйська, с. 77Васільєви < Полуплєшеви, с. 115Васільков < Можелюк-Котлячков-Васільков, с. 7Вербицький < Індюк, с. 57Веселовський < Бєшений, с. 32Вешневський < Слинявий, с. 32Вєніни < Сєроштанови, с. 9Вєтчінкін > Ірвінг, с. 21Видра > Островський, с. 57Виницький < Тріпєрман, с. 65Вирвіхвост > Віноградов, с. 37Вирвіхвостов > Віноградов, с. 14Вишневський < Голопупкін, с. 15Вишневський < Дрищенко, с. 67Вишневський < Чернопятов, с. 19Вінниченко < Бєда, с. 83Віновський < Задериголова, с. 62Віноградов < Бздюкін, с. 68Віноградов < Бздюлєв, с. 63Віноградов < Вирвіхвост, с. 37Віноградов < Вирвіхвостов, с. 14Віноградов < Дурачкін, с. 70Віноградов < Мєлкій, с. 30Віноградов < Пупков, с. 58Віноградов < Убийсобака, с. 61Владіміров < Пузов, с. 58Владіміров > Антіка, с. 122Владімірський < Цапа, с. 97Влюбінін < Грігорінас, с. 103Внук > Альошко, с. 80Войнович < Цирульник, с. 79Войт < Ворон, с. 56

Волгін < Ухо, с. 90Волгіни < Дохлови, с. 5Волгіни < Іконопісцеви, с. 95Воліна < Гробокопатєль, с. 79Воліни < Вошини, с. 46Волк > Волкови, с. 53Волкови < Волк, с. 53Волкодав > Зорін, с. 45Вольнов < Дрістушкін, с. 67Вольський < Вшивкін, с. 48Вольський < Тик-Пук, с. 61Вольський < Чєрнодиров, с. 23Ворожбицька < Ткач, с. 81Ворон > Войт, с. 56Ворони > Львови, с. 53Воронов < Рижий, с. 29Ворота див. Забєй-ВоротаВостоков < Хрістолюбов, с. 94Вошини > Воліни, с. 46Вошкіни > Літвінови, с. 48Вошколупа > Атом, с. 46Врублевська < Каккі, с. 98Вулканов < Нєхороших, с. 116Вшивкін > Вольський, с. 48Вшивцев > Алєксєєв, с. 46Гадюка > Громов, с. 54Гадюкін > Новіков, с. 49Гадючка > Панасенко, с. 57Гадючкови > Орленко, с. 47Гаєв < Сковорода, с. 86Гаєва < Пузиня, с. 86Гаєвський < Цуцин, с. 45Гайліт < Слонопас, с. 37Галич < Заплюйсвєчка, с. 61Галінський < Картофєль, с. 89Галкін > Майстерт, с. 122Гандельман > Ленський, с. 109Ганецький < Дурносвістов, с. 38Гарін < Недригайлов, с. 118Ге < Герштейн, с. 110Генералов < Шиченок, с. 108Герман < Нечестний, с. 27Герцен < Крисін, с. 47Герштейн > Ге, с. 110Гзгзян > Гізгізов, с. 96Гізгізов < Гзгзян, с. 96Гітлер > Каменський, с. 119Глухой-Глушенок > Глущенко, с. 39Глушенок див. Глухой-ГлушенокГлущенко < Глухой-Глушенок, с. 39Гнида > Дмітров, с. 55Гноєвой > Басманов, с. 34Говенчук > Серкевич, с. 68Говорун > Ітенко, с. 12Голодная > Асєнкова, с. 35Голопузови > Горські, с. 13

42


Голопупкін > Вишневський, с. 15Голубь < Шолохов, с. 102Голяшкіна > Ленська, с. 25Горн < Благовєщенський, с. 93Горська < Крєстовоздвіженська, с. 93Горський < Буза, с. 85Горський < Могила, с. 83Горський < Поцерухо, с. 60Горські < Голопузови, с. 13Горцев < Сукін, с. 44Грановський < Курячий, с. 28Грен < Холодков, с. 123Гринюк < Тупіца, с. 70Грігорінас > Влюбінін, с. 103Грігорьєв < Малофєєв, с. 65Грігорьєв < Черноротий, с. 34Грігорьєва < Дригалкіна, с. 25Гробокопатєль > Воліна, с. 79Грозови < Хєри, с. 63Громов < Гадюка, с. 54Громов < Краснобородкін, с. 14Громов < Ноздря, с. 89Громов < Овєчка, с. 54Громов < Оя, с. 97Громов < Слєпой, с. 33Громов < Убєй-Кобила, с. 60Груша > Грушевський, с. 90Грушевський < Груша, с. 90Грушинська < Штаніна, с. 10Губа > Губінський, с. 86Губінський < Губа, с. 86Гудін > Онєгін, с. 104Гузик > Холоден, с. 102Гурський < Псіха, с. 69Гуц < Гуцеви, с. 99Гуцеви > Гуц, с. 99Давидов < Половой, с. 33Давлятчін > Смірнов, с. 111Далініна < Мокріцина, с. 24Дамбровський < Святой, с. 36Даров < Долгорожев, с. 8Даунглі < Пихтін, с. 114Дворнік > Яровой, с. 79Двухбабний > Донський, с. 31Деріглазов > Кальман, с. 17Дєвкін > Комлєв, с. 76Диклоп < Ростфельдт, с. 100Диріни > Ленські, с. 23Дмітрієв < Аллілуєв, с. 94Дмітрієв < Навозніков, с. 5Дмітров < Гнида, с. 55Днєпров < Муха, с. 55Днєпровський < Рвач, с. 82Днєпровський < Хвостик, с. 87Днєпровський < Шиш, с. 84Долгий > Дорошенко, с. 36

Долгорожев > Даров, с. 8Домбровський < Полубєсов, с. 113Донський < Двухбабний, с. 31Донцов < Зануда, с. 70Дорошенко < Долгий, с. 36Дорошенко < Рябокобила, с. 38Дохлови > Волгіни, с. 5Дригалкіна > Грігорьєва, с. 25Дрищ > Платонов, с. 63Дрищенко > Вишневський, с. 67Дрістунов > Соловйов, с. 67Дрістушкін > Вольнов, с. 67Дрянін > Ніколаєв, с. 76Дубина > Москвін, с. 88Дубови < Дуппа, с. 63Дубровін < Сова, с. 55Дубровський < Беспорточний, с. 28Дубровський < Нитка, с. 84Дуля > Шевченко, с. 86Дуппа > Дубови, с. 63Дураков > Смірнов, с. 74Дураков > Чєрвонєц, с. 105Дурачкін > Віноградов, с. 70Дурілкін > Каменський, с. 71Дуркін > Пєтров, с. 75Дурнєв > Руднєв, с. 75Дурносвістов > Ганецький, с. 38Дух-Моряк > Акімов, с. 60Дядя > Лейцихович, с. 82Дьячков > Пролетарський, с. 106Енський < Богоявленський, с. 92Єгоров > Нортон, с. 122Єлізарови < Толстопятови, с. 19Єлісєєви < Здорови, с. 35Єсіна > Бордакова, с. 100Жандармов > Стєклов, с. 120Желудков > Башкінський, с. 20Женевський < Женіх, с. 80Женіх > Женевський, с. 80Жидконогови > Маєви, с. 18Жирний > Авраменко, с. 29Забєй-Ворота > Сиров, с. 62Задериголова > Віновський, с. 62Заїка > Шевченко, с. 81Зайчик > Погорельський, с. 55Закройщик > Кодарєв, с. 78Замахаєв > Ленський, с. 5Замойський < Зєвалкін, с. 6Зануда > Донцов, с. 70Заплюйсвєчка > Галич, с. 61Заручейський < Блоха, с. 54Засєркін > Смолкін, с. 64Здорови > Єлісєєви, с. 35Зєвалкін > Замойський, с. 6Зємлянов < Архірєєв, с. 121Златогорський < Распутний, с. 34

43


Злодєєв > Сєльський, с. 74Зорін < Волкодав, с. 45Зоріни < Прєступнікови, с. 72Ібаковський > Іваковський, с. 68Іваковський < Ібаковський, с. 68Іванов > Пост, с. 101Іконопісцеви > Волгіни, с. 95Ілліодоров > Антівєров, с. 120Індюк > Вербицький, с. 57Іонов < Полузадов, с. 115Ірвінг < Вєтчінкін, с. 21Істомін див. Пресс-ІстомінІтенко < Говорун, с. 12Іханен < Хірі, с. 98Кабак > Алєксєєви, с. 89Казак > Казакови, с. 80Казакови < Казак, с. 80Казанський < Мухометзанов, с. 111Кайрамбаєв > Стєбляков, с. 111Каккі > Врублевська, с. 98Какушкін > Осіпов, с. 66Калімуллін > Клімов, с. 112Калякайкін > Кін, с. 12Кальман < Деріглазов, с. 17Каменський < Гітлер, с. 119Каменський < Дурілкін, с. 71Карадо < Бельман, с. 110Кармель < Сорочкін, с. 123Карнєєва < Холуєнкова, с. 74Карпов < Тараканов, с. 50Картофєль > Галінський, с. 89Квос > Куява, с. 98Кислий > Кіслов, с. 30Кім < Алєксєєв, с. 107Кін < Калякайкін, с. 12Кіслов < Кислий, с. 30Кічо > Тобоівцев, с. 96Клімов < Калімуллін, с. 112Клопов < Шпінєв, с. 100Кобель > Ленський, с. 57Кобила див. Убєй-КобилаКоврига > Малиновський, с. 87Ковязін < Крівоногов, с. 18Кодарєв < Закройщик, с. 78Коза > Крашин, с. 51Козарєз > Крилов, с. 18Козел > Апрельський, с. 56Козявкін > Крумінг, с. 48Колбаса > Колосов, с. 87Колбасюк > Колбін, с. 22Колбін < Колбасюк, с. 22Колібрі < Котови, с. 101Колосов < Колбаса, с. 87Колоша > Кораллов, с. 88Комлєв < Дєвкін, с. 76Кондрашев, с. 117

Копєйка > Бєлінський, с. 86Корабльов < Сторож, с. 79Кораллов < Колоша, с. 88Корєнюшкін > Новий, с. 106Корнєви < Остолопови, с. 69Король < Борисенко, с. 108Кособрюхова > Румянцева, с. 16Косолапов > Молчанов, с. 18Костров < Лєнтяєв, с. 77Костромські < Яічкіни, с. 21Кот > Усиніна, с. 50Котлячков див. Можелюк-Котлячков-ВасільковКотови > Колібрі, с. 101Кравченко < Пастушек, с. 78Краєвський < Кріворотєнков, с. 15Краснобородкін > Громов, с. 14Красноносенко > Майський, с. 17Красноштанов > Орлов, с. 13Красовська < Цюпа, с. 97Крашин < Коза, с. 51Кревер < Барон, с. 81Кремнєв < Пєц, с. 98Крєстовоздвіженська > Горська, с. 93Крилов < Козарєз, с. 18Крилов < Тєлєга, с. 83Крисін > Герцен, с. 47Крівогузов > Максімов, с. 15Крівоногов > Ковязін, с. 18Кріворотєнков > Краєвський, с. 15Крівошляпов > Сєргєєв, с. 13Крот > Ланін, с. 56Крумінг < Козявкін, с. 48Кудрявцев < Нємитих, с. 116Кукурєкіна > Любська, с. 24Кулак > Ленський, с. 88Кулак див. Около-КулакКуніна < Разговорова, с. 12Курносов > Орлеанський, с. 8Курячий > Грановський, с. 28Куций > Кучеренко, с. 36Кучеренко < Куций, с. 36Куява < Квос, с. 98Куян > Уралов, с. 96Ланін < Крот, с. 56Лапа > Авальський, с. 85Легоцький > Балаба, с. 102Лейцихович < Дядя, с. 82Ленивий > Богданов, с. 30Ленська < Голяшкіна, с. 25Ленський < Апостол, с. 91Ленський < Безмозгий, с. 27Ленський < Гандельман, с. 109Ленський < Замахаєв, с. 5Ленський < Кобель, с. 57Ленський < Кулак, с. 88Ленський < Ніщій, с. 32

44


Ленський < Свінарьов, с. 40Ленський < Свінухов, с. 41Ленський < Собачкін, с. 45Ленські < Бзднікіни, с. 68Ленські < Диріни, с. 23Ленські < Пшик, с. 96Ленські < Сєнібрюкови, с. 9Ленські < Уряднікови, с. 120Лєнтяєв > Костров, с. 77Лєонідов < Сопляков, с. 7Лєонов > Чуб, с. 99Лєпьошкін > Попов, с. 22Лєсной < Псянін, с. 45Лисий > Лисов, с. 29Лисов < Лисий, с. 29Лисокобилка > Шевченко, с. 38Лі < Ніколаєв, с. 103Ліманов < Лімонад, с. 87Ліманов < Молибога, с. 95Лімонад > Ліманов, с. 87Літвінови < Вошкіни, с. 48Луганська < Нікогда, с. 26Лупинос > Томський, с. 37Любська < Кукурєкіна, с. 24Лягушкін > Бравін, с. 49Львов < Рєбьонок, с. 82Львови < Ворони, с. 53Льогкій > Романовський, с. 33Маєви < Жидконогови, с. 18Маєвський < Пирожок, с. 88Майстерт < Галкін, с. 122Майський < Красноносенко, с. 17Майський < Разувайло, с. 118Майський < Ротозєй, с. 76Майський < Троцький, с. 119Максімов < Крівогузов, с. 15Малий > Ангарський, с. 33Малиновський < Коврига, с. 87Маліновський < Мальований, с. 27Малофєєв > Грігорьєв, с. 65Мальований > Маліновський, с. 27Мандюк > Морозов, с. 64Мановські < Бєсови, с. 113Маріновський < Хляпа, с. 71Марс < Брехунов, с. 11Маяковський < Бугай, с. 54Мєлкій > Віноградов, с. 30Мєтла > Арнольдов, с. 83Мілославський < Бєлєнькій, с. 109Міхайлов < Рак, с. 52Могила > Горський, с. 83Модовошкін > Новіков, с. 47Можелюк-Котлячков-Васільков > Васільков, с. 7Мозильов < Мозоль, с. 85Мозоль > Мозильов, с. 85Мокріцина > Далініна, с. 24

Мокротоваров > Моторов, с. 37Молєбнова > Булашевич, с. 94Молибога > Ліманов, с. 95Молот < Бевзюк, с. 107Молотов < Бардаков, с. 64Молчанов < Косолапов, с. 18Мордясов > Пєтров, с. 77Морозов < Мандюк, с. 64Моряк див. Дух-МорякМосквін < Дубина, с. 88Моторов < Мокротоваров, с. 37Мудрий, с. 28Муха > Днєпров, с. 55Муха див. Хватай-МухаМухометзанов > Казанський, с. 111Мятєжний < Піпкін, с. 59Навозніков > Дмітрієв, с. 5Нагнойний > Тесленко, с. 29Надбахкієдеса < Серединський, с. 104Напольський < Старік-Блудов, с. 62Напханюк > Сан, с. 103Нахалов > Соколов, с. 74Невський < Безносов, с. 8Невський < Нєізвєстний, с. 30Невський < Хайкін, с. 110Недригайлов > Гарін, с. 118Некрасов < Писін-Хорохоркін, с. 59Нетюкайло > Боярський, с. 118Нечестний > Герман, с. 27Нечитайло > Бєлінський, с. 118Нєгодяєв > Афанасьєв, с. 72Нєгодяйкін > Алєксєєв, с. 73Нєізвєстний > Невський, с. 30Нємитих > Кудрявцев, с. 116Нєхороших > Вулканов, с. 116Нитка > Дубровський, с. 84Нікогда > Луганська, с. 26Ніколаєв < Дрянін, с. 76Ніколаєв < Собакін, с. 44Ніколаєв > Лі, с. 103Ніколаєва < Блядіщева, с. 66Ніщій > Ленський, с. 32Новий < Корєнюшкін, с. 106Нович < Болванович, с. 77Новіков < Гадюкін, с. 49Новіков < Модовошкін, с. 47Новлянська < Хаврошкіна, с. 42Ноздря > Громов, с. 89Нортон < Єгоров, с. 122Нос > Алєксандров, с. 84Об’єдкін > Борський, с. 20Обєзьянін > Олєсов, с. 49Облєзов > Римський, с. 6Овєчка > Громов, с. 54Одінцов < Плєшивий, с. 33Около-Кулак > Снєжинський, с. 90

45


Окороков > Штеккер, с. 21Олевич > Штурм, с. 107Олєсов < Обєзьянін, с. 49Онєгін < Гудін, с. 104Орлеанський < Курносов, с. 8Орленко < Гадючкови, с. 47Орлов < Красноштанов, с. 13Орлов < Пизін (Позін), с. 59Орлов < Шпріц, с. 85Осіпов < Какушкін, с. 66Осіпов < Срулікіс, с. 109Остолопови > Корнєви, с. 69Островський < Видра, с. 57Отческіц > Андрєєв, с. 112Оя > Громов, с. 97Павлови < Хєрови, с. 65Пальм < Юкк, с. 43Панасенко < Гадючка, с. 57Пасісвінья > Рибкіни, с. 42Пастушек > Кравченко, с. 78Печений > Васільєв, с. 35Пєрвомайський < Хохулін, с. 105Пєрдаков > Розанов, с. 64Пєрєдирьєв > Романов, с. 23Пєрєпєчкін > Богієв, с. 113Пєрєтикін > Самборський, с. 113Пєтров < Блядік, с. 66Пєтров < Дуркін, с. 75Пєтров < Мордясов, с. 77Пєтров < Похльобкін, с. 20Пєтух > Стєпанов, с. 55Пєц > Кремнєв, с. 98Пизін (Позін) > Орлов, с. 59Пирожок > Маєвський, с. 88Писін-Хорохоркін > Некрасов, с. 59Пихтін > Даунглі, с. 114Піпкін > Мятєжний, с. 59Піскун > Соколовський, с. 6Піхун > Антонов, с. 114Платонов < Дрищ, с. 63Плєшивий > Одінцов, с. 33Плєшивий > Смірнов, с. 31Погорельський < Зайчик, с. 55Подимін < Подиміногін, с. 19Подиміногін > Подимін, с. 19Подосьонов, с. 117Позін див. ПизінПоловой > Давидов, с. 33Полубєсов > Домбровський, с. 113Полузадов > Іонов, с. 115Полуплєшеви > Васільєви, с. 115Полфунтіков > Строєв, с. 115Полякова > Бєзфамілії, с. 99Помаз > Сєвєр, с. 104Попов < Лєпьошкін, с. 22Поросьонков > Разаєв, с. 41

Портянкіни > Алтайські, с. 10Пост < Іванов, с. 101Похльобкін > Пєтров, с. 20Поцерухо > Горський, с. 60Пресс < Пресс-Істомін, с. 101Пресс-Істомін > Пресс, с. 101Прєступнікови > Зоріни, с. 72Приморський < Ротозєєв, с. 7Прібоєв < Ящеріцин, с. 48Пріказчік > Русінов, с. 78Пролетарський < Дьячков, с. 106Простібогов > Хатавський, с. 93Псіха > Гурський, с. 69Псянін > Лєсной, с. 45Пузиня > Гаєва, с. 86Пузік > Абакумцев, с. 58Пузов > Владіміров, с. 58Пук див. Тик-ПукПупков > Віноградов, с. 58Пупова > Айдаркіна, с. 58Пшик > Ленські, с. 96Пяткін > Соколов, с. 114Пятчін < Пьятчіп, с. 112Пьятчіп > Пятчін, с. 112Раєвський < Шмаровоз, с. 5Разаєв < Поросьонков, с. 41Разговорова > Куніна, с. 12Размазня > Ясенко, с. 70Разувайло > Майський, с. 118Рак > Міхайлов, с. 52Раневська < Родной, с. 32Распутний > Златогорський, с. 34Рвач > Днєпровський, с. 82Рєбьонок > Львов, с. 82Рибкіни < Пасісвінья, с. 42Рижий > Воронов, с. 29Римський < Облєзов, с. 6Родной > Раневська, с. 32Розанов < Блохін, с. 47Розанов < Пєрдаков, с. 64Розанов < Свіньїн, с. 40Романов < Пєрєдирьєв, с. 23Романовський < Льогкій, с. 33Роменський < Богомазов, с. 92Ростфельдт > Диклоп, с. 100Ротозєєв > Приморський, с. 7Ротозєй > Майський, с. 76Руднєв < Дурнєв, с. 75Рудницький < Хватай-Муха, с. 61Румянцева < Кособрюхова, с. 16Русінов < Пріказчік, с. 78Рябокобила > Дорошенко, с. 38Сабакіни > Алєксандрови, с. 44Самарін < Творогов, с. 22Самборський < Пєрєтикін, с. 113Сан < Напханюк, с. 103

46


Свєтлови < Свінєнкови, с. 40Свєтлови < Цісс, с. 97Свінарьов > Ленський, с. 40Свінєнкови > Свєтлови, с. 40Свінін > Свінцов, с. 42Свінкін > Юрьєв, с. 39Свінкіни > Варламови, с. 41Свінови > Абрікосови, с. 42Свінолупов > Богард, с. 41Свінухов > Ленський, с. 41Свінцов < Свінін, с. 42Свіньїн > Розанов, с. 40Свістун > Алєксандров, с. 6Світковський < Шлюхін, с. 75Святой > Дамбровський, с. 36Серединський > Надбахкієдеса, с. 104Серкевич < Говенчук, с. 68Сєвєр < Помаз, с. 104Сєльський < Злодєєв, с. 74Сєнібрюкови > Ленські, с. 9Сєргєєв < Крівошляпов, с. 13Сєрий < Сєрін-Нєдоносков, с. 17Сєрий > Сінєв, с. 32Сєрін-Нєдоносков > Сєрий, с. 17Сєроштанови > Вєніни, с. 9Сиров < Забєй-Ворота, с. 62Сібірін < Царь, с. 121Сінєбрюхов > Соловйов, с. 16Сінєв < Сєрий, с. 32Сковорода > Гаєв, с. 86Славін < Череп, с. 84Слєпоглазов > Смірнов, с. 14Слєпой > Громов, с. 33Слинявий > Вешневський, с. 32Слонопас > Гайліт, с. 37Слюнтяєв > Арбінін, с. 6Смірнов < Давлятчін, с. 111Смірнов < Дураков, с. 74Смірнов < Плєшивий, с. 31Смірнов < Слєпоглазов, с. 14Смірнов < Соплік, с. 71Смолкін < Засєркін, с. 64Снєжинський < Около-Кулак, с. 90Собакін > Ніколаєв, с. 44Собачкін > Ленський, с. 45Соболєви < Соплєви, с. 24Сова > Дубровін, с. 55Соколов < Нахалов, с. 74Соколов < Пяткін, с. 114Соколовський < Піскун, с. 6Соловйов < Дрістунов, с. 67Соловйов < Сінєбрюхов, с. 16Соплєви > Соболєви, с. 24Соплік > Смірнов, с. 71Сопляков > Лєонідов, с. 7Сороксобак > Алєксєєв, с. 60

Сорочкін > Кармель, с. 123Срулікіс > Осіпов, с. 109Старік-Блудов > Напольський, с. 62Стелл < Блохінов, с. 50Стєбляков < Кайрамбаєв, с. 111Стєклов < Жандармов, с. 120Стєпанов < Пєтух, с. 55Сторож > Корабльов, с. 79Строєв < Полфунтіков, с. 115Стучебнікова < Стучебрюхова, с. 16Стучебрюхова > Стучебнікова, с. 16Сукін > Горцев, с. 44Сухар > Сухарьов, с. 83Сухарьов < Сухар, с. 83Сучкін > Сучков, с. 45Сучков < Сучкін, с. 45Тараканов > Карпов, с. 50Татай > Безносик, с. 102Творогов > Самарін, с. 22Тесленко < Нагнойний, с. 29Тєлєга > Крилов, с. 83Тикіна > Томська, с. 25Тик-Пук > Вольський, с. 61Ткач > Ворожбицька, с. 81Тобоівцев < Кічо, с. 96Толстопятови > Єлізарови, с. 19Томська < Тикіна, с. 25Томський < Лупинос, с. 37Тонкошкурови > Амурови, с. 14Тріпєрман > Виницький, с. 65Троцький > Майський, с. 119Тряпкіна > Алєксандрова, с. 26Тупіца > Гринюк, с. 70Тупорилов > Туппор, с. 8Туппор < Тупорилов, с. 8Тютькіна > Яковлєва, с. 24Убєй-Кобила > Громов, с. 60Убийсобака > Віноградов, с. 61Уралов < Куян, с. 96Уряднікови > Ленські, с. 120Усиніна < Кот, с. 50Ухо > Волгін, с. 90Фьодоров < Ангєлов, с. 94Хаврошкіна > Новлянська, с. 42Хайкін > Невський, с. 110Харькови < Архангелови, с. 91Хатавський < Простібогов, с. 93Хватай-Муха > Рудницький, с. 61Хвостик > Днєпровський, с. 87Хєри > Грозови, с. 63Хєрови > Павлови, с. 65Хірі > Іханен, с. 98Хляпа > Маріновський, с. 71Холоден < Гузик, с. 102Холодков > Грен, с. 123Холуєнкова > Карнєєва, с. 74

47


Холуйська > Васільєва, с. 77Хорохоркін див. Писін-ХорохоркінХохулін > Пєрвомайський, с. 105Хрістолюбов > Востоков, с. 94Цапа > Владімірський, с. 97Царь > Сібірін, с. 121Цирульник > Войнович, с. 79Цісс > Свєтлови, с. 97Цуманков > Бунтарь, с. 106Цуцин > Гаєвський, с. 45Цюпа > Красовська, с. 97Чаплигін < Безбабний, с. 31Череп > Славін, с. 84Чернишеви < Чудотворцеви, с. 95Чернопятов > Вишневський, с. 19Черноротий > Грігорьєв, с. 34Чєрвонєц < Дураков, с. 105Чєрнодиров > Вольський, с. 23Чижик > Борісова, с. 56Чуб < Лєонов, с. 99Чудак, с. 69Чудотворцеви > Чернишеви, с. 95

Шевченко < Дуля, с. 86Шевченко < Заїка, с. 81Шевченко < Лисокобилка, с. 38Широкобрюхов > Ангарський, с. 15Шиченок > Генералов, с. 108Шиш > Днєпровський, с. 84Шлюхін > Світковський, с. 75Шмаровоз > Раєвський, с. 5Шолохов > Голубь, с. 102Шпінєв > Клопов, с. 100Шпріц > Орлов, с. 85Штаніна > Грушинська, с. 10Штеккер < Окороков, с. 21Штурм < Олевич, с. 107Юкк > Пальм, с. 43Юрьєв < Свінкін, с. 39Яічкіни > Костромські, с. 21Яковлєва < Тютькіна, с. 24Яровой < Дворнік, с. 79Ясенко < Размазня, с. 70Ящеріцин > Прібоєв, с. 48

____________Примітки:

1 Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків. – Вид. 2-е, доп. – К., 2004. –С.116-117.2 Чернецький Є. До проблеми родоводу гетьмана Івана Мазепи // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич,2003. – Вип. VII. – С. 173-181.3 Чернецький Є. Левицькі в Стеблеві (1793-1905). Родовід // Студії над життєписом Івана Нечуя-Левицького. – БілаЦерква, 2000. – Вип. 1. – С. 11-23.4 Чернецький Є. Правобережна шляхта за російського панування (кінець XVIII – початок ХХ ст.). Джерела,структура стану, родоводи. – Біла Церква, 2007. – С. 41-42.5 Пані Каккі стає Врублевською: ремонт прізвищ. – К., 2005. – 124 с.6 Там само. – С. 124.7 Там само. – С. 2-4.8 Gajl T. Herbarz polski od średniowiecza do XX wieku. – Gdańsk, 2007. – S. 483.9 Ciechanowicz J. Rody rycerskie Wielkiego Księstwa Litewskiego. – T. IV. L–R. – Rzeszów, 2001. – S. 264–267.10 Kuczman K. Oleszkiewicz Józef // Słownik biograficzny historii Polski. – Tom 2. L–Ż / Pod redakcją J. Chodery i F.Kiryka. – Wrocław-Warszawa-Kraków, 2005. – S. 1068–1069.11 Колесник В. Відомі поляки в історії Вінничини: Біографічний словник. – Вінниця, 2007. – С. 27-29.12 Пані Каккі стає Врублевською... – С. 4.13 Там само. – С. 66.

* * *Євген Чернецький (Біла Церква): Зміна прізвища як генеалогічна проблема та альбомчик

“Кумедні прізвища” Генріха ОлешкевичаЗміна прізвища, побутування кількох прізвищ та співіснування з прізвищем особових чи родових

прізвиськ займають помітне місце в генеалогічних дослідженнях. Часом такі сюжети ускладнюютьчи навіть унеможливлюють подальшу реконструкцію родоводу. Генріх Олешкевичем систематизувавзбірку оголошень про зміну прізвищ у 1930-х рр. та уклав альбомчик під назвою “Кумедні прізвища”.

Ключові слова: прізвище, родовід, Олешкевич.* * *

Евгений Чернецкий (Белая Церковь): Изменение фамилии как генеалогическая проблемаи альбомчик “Забавные фамилии” Генриха Олешкевича

Изменение фамилии, существование нескольких фамилий и сосуществования с фамилиейличных или родовых прозвищ занимают заметное место в генеалогических исследованиях. Поройтакие сюжеты затрудняют или даже делают невозможным дальнейшую реконструкцию родословной.

48


Генрих Олешкевича систематизировал сборник объявлений об изменении фамилий в 1930-х гг. исоставил альбомчик под названием “Забавные фамилии”.

Ключевые слова: фамилия, родословная, Олешкевич.* * *

Yevhen Chernetskyi (Bila Tserkva): Change of Surname as a Genealogical Problem and theAlbum “Amusing surnames” by Henrikh Oleshkevych

Change of a surname, existence of several surnames and coexistences with a surname of personal orpatrimonial nicknames take an appreciable place in genealogic researches. At times such plots complicate oreven make impossible the further reconstruction of a family tree. Henrikh Oleshkevych systematized thecollection of announcements of change of surnames in 1930th and has made the album under the name“Amusing surnames”.

Keywords: surname, pedigree, Oleshkevych.

49


УДК 929.53:004.738.5Потоцький

Ігор КРИВОШЕЯ(Львів)

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ ЯК ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇЗ РОДИННОЇ ІСТОРІЇ ПОЛЬСКИХ АРИСТОКРАТІВ ПОТОЦЬКИХ

Починаючи з останньої третини ХХ ст. у світі активно розвивається новий напрям історичноїнауки – історична інформатика1.

“Історична інформатика — це наукова дисципліна, що вивчає історичну інформацію та різнішляхи її створення, зберігання, обробки, вивчення, передавання тощо за допомогою інформаційних(комп’ютерних) технологій”2.

В програмі курсу “Історичної інформатики”, який викладається у Московському державномууніверситеті, сформульовано основні напрями використання “комп’ютерних технологій в історичнихдослідженнях:

створення і використання комп’ютерних баз і банків даних;створення і використання електронних текстів;комп’ютеризований аналіз описових джерел;статистична обробка даних історичних джерел на комп’ютері;комп’ютерне моделювання історичних процесів і явищ;сканування текстів та зображень, комп’ютеризований аналіз візуальних джерел та

картографічного матеріалу;використання мультимедіа технологій в історичних дослідженнях та у вивченні історії;інформатизація архівів, музеїв та бібліотек;Internet – нові інформаційні ресурси для істориків”3.Сучасний світ неможливо уявити без Інтернету. Швидкість та глобальність інформаційних

процесів спонукає істориків йти в ногу з новими інформаційними технологіями. Президент Асоціації“Історія і комп’ютер” (далі – АІК), яку створено у 1992 р., д-р іст. наук, проф. Алтайського державногоуніверситету В. Владіміров у своїй статті окреслив три періоди в знайомстві істориків з глобальнимимережами:

перший період, до 1996 р., “характеризується самим початком доступу до найбільш простихпротоколів Інтернету для наших істориків, при цьому незначна частина досить активно користуєтьсяелектронною поштою, а деякі періодично виходять у web-простір”;

на другому етапі (1996–1998 рр., до конференції “Інтернет – нове інформаційне середовищеісторичної науки” у Барнаулі в 1998 р.) відбулася “перша серйозна постановка питання про роль тазначення Інтернету для історика на V конференції АІК. Це був час підключення більшості істориківдо Інтернету, дискусій про роль та значення Мережі для історичних досліджень та освіти і початкустворення науково-освітніх ресурсів з історії”;

на третьому, сучасному етапі (з 1998 р.), бачимо, що “по-перше, суттєво розширився доступв Інтернет для істориків, по-друге, безперервним, а в окремих випадках потоковим виробництвомісторичних web-ресурсів, по-третє, незначними, щоправда, поки що слабкими спробами теоретичногоосмислення сучасного стану”4.

“Приблизно з цього часу в Мережі розпочинається масове розміщення історичних матеріалівсамого різного ґатунку: від науково коректних і суворо перевірених електронних публікацій історичнихджерел до історичних анекдотів й відверто антинаукових вигадок”5.

В той же час, ми повинні пам’ятати, що “інформаційна взаємодія в історії – це завжди діалогкультур. Таким чином, кожне історичне джерело полікультурне. Всередині любого суб’єкта і об’єктає інформаційна модель зовнішнього середовища та його взаємодії з ним. Ця модель знаходить своюреалізацію в історичних джерелах. Кожний суб’єкт фіксує лиш ту інформацію про зовнішнє середовище,яка відповідає його інформаційній моделі”6.

Питання використання істориком інформаційного потенціалу розглядали у своїх працяхВ. Владіміров7, Г. Можаєвої8, О. Жданович9 та інші. Разом з тим, жодна з публікацій не була спробоюпроаналізувати цей потенціал на предмет вивчення історії роду Потоцьких.

Таким чином, пропонована стаття є пілотним кроком у вивченні питання про висвітлення історіїта генеалогії польських графів Потоцьких в Інтернет-просторі. Мета студії полягає у визначенні

50


інформаційного потенціалу Інтернету як джерела щодо вивчення минулого відомого польськогоаристократичного роду.

Існує багато пошукових систем, які суттєво полегшують пошук необхідної інформації вІнтернеті. Для прикладу, було обрано “google.com”, що відома у світі й користується великоюпопулярністю.

На запит польською мовою “Potoccy” в “google.com” отримали 18500 посилань, коли ввелиназву родового герба “Pilawa”, то цифра скоротилась до 693 одиниць. На запит “Potocki” в польськійчастині “google.com” отримали 454000 посилань, коли було введено титул герба “Pilawa” цифрастановила 10800 одиниць.

Унікальна інформаційна база з генеалогії Потоцьких, яка включає короткі біографічні дані на747 осіб, з фотографіями окремих представників роду знаходиться на сайті Genealogia dynastycznaза адресою http://genealog.home.pl/.

Сайт Великого Сейму 1788–1792 рр. (http://www.sejm-wielki.pl/b.php?o=11.1.1140) міститьінформацію генеалогічного й соціально-політичного характеру про магнатів Потоцьких.

Електронні версії окремих документів Потоцьких в добу Великого Сейму Речі Посполитої(1788–1792 рр.) можна прочитати за адресою:

http://www.pbi.edu.pl/site.php?s=Y2M0M2VhZTkwOTY4&tyt=Potocki&aut=&wyd=&pg=2.

51


Офіційний портал Державних архівів Польщі пропонує користувачеві он-лайн бази данихархівних документів з історії аристократичного роду Потоцьких10.

Сайт Biblioteka Kórnicka пропонує своїм користувачам електронний каталог, що значноюмірою полегшує дослідникові пошук джерел і літератури про Потоцьких11.

Найбільш популярна електронна енциклопедія Wikipedia містить кілька статей на згаданутему як про герб, так і про історію роду Потоцьких й про окремих його представників12.

Інший електронний енциклопедичний ресурс пропонує статю про Станіслава Потоцького –лідера Торговицької конфедерації13.

52


Одна з багатьох сторінок польського Інтернет-ресурсу www.saga.inet.krakow.pl/index.php?a_id=8 інформує користувача про минуле Потоцьких, пов’язане з Краковом.

На сторінці www.info.krzeszowice.pl/palac/index.html дослідник може здійснити віртуальнуподорож залами одного з найславетніших палаців, що знаходиться у Кшешовицах і належав графамПотоцьким.

Запит “Потоцький” українською мовою в “google.com” дав наступні результати – 37500 позицій,а на “Потоцькі” – 734. Пошук інформації про родовий герб “Пилява” дав результат у 30 посилань.

Портал “Замки і храми України” – це цікавий концентрований ресурс, який надає можливістьза короткий час не лише прочитати, але й побачити замки і палаци, що належали Потоцьким наукраїнських землях. Інформація про резиденції доповнюється історико-біографічними матеріалами14.

Інтернет-ресурси e-uman.org.ua/node/1218 та goroduman.com/node/944 на своїх сторінкахподають багато відомостей про Потоцьких та “Софіївку”, однак вміщена тут інформація носитькомпіляційний характер.

Офіційний веб-сайт Державного комітету архівів України містить не лише інформацію пропошук джерел з історії роду Потоцьких, а також надає можливість прочитати наукові статті з цієїтеми. Наприклад, статтю Н. Черкаської, присвячену долі печерського архіву Потоцьких15.

53


Стаття І. Кривошеї про демагнатеризацію землеволодіння Потоцьких, опублікована в одномуіз збірників Інституту історії України НАН України, доступна за адресою http://www.history.org.ua/XIX/6/4.pdf .

На офіційному сайті Національного університету “Києво-Могилянська академія” середпублікацій фахового видання “Записки” розташовані статті О. Лобко про землеволодіння Потоцьких,Строганових и Щербатових на Правобережній Україні16.

Значний блок цікавої інформації про “Софіївку” та Потоцьких, що були почерпнуті із різнихджерел, знаходимо за адресою www.sofiyivka.org.ua, яка є офіційним Інтернет-ресурсом Національногодендропарку “Софіївка” НАН України.

Історія Поділля крізь призму історії землеволодінь Потоцьких в регіоні, представлена у статтіВ. Вінюкової, що була опублікована в “Подолянині” 4 серпня 2006 року, викладена на сайтіwww.tovtry.km.ua/ua/history/statti/potocki_na_podilli.html.

54


Запит російською мовою на гасло “Потоцкие” в “google.com” дав 245000 позицій, відповіднона “Потоцкий” – 568. Введення назви герба «Пилява» дало такі ж результати, що і пошук українськоюмовою – 30 посилань.

Сайт “Русский Биографический Словарь”, який є на сьогодні головним російським біографічнимресурсом Інтернету, також звернув увагу на відомий польський магнатський рід Потоцьких, що відігравважливу роль в історії польсько-російських стосунків17.

За адресою http://ricolor.org/history/mn/ekv/2/ розміщено матеріал про Софію Потоцьку, грекиню,на честь якої було збудовано чарівний парк “Софіївка”. Викладений він цікаво і доступно, однак міститьмасу вигадок.

Непересічна інформація про те, як живуть в третьому тисячолітті нащадки знаногоаристократичного роду Потоцьких, розташовано на сайті http://www.svoboda.org/ll/soc/0205/ll.020105-2.asp.

Про історію кримських володінь польських аристократів Потоцьких можна прочитати на ресурсіwww.yaltinfo.com/main/livaddvor.htm.

55


До категорії суто наукових ресурсів Інтернету варто віднести і сайт rusnauka.com, на якомуостаннім часом часто публікуються статті про Потоцьких Т. Чубіної18.

Отже, підсумовуючи огляд інформаційних ресурсів, зазначимо наступне:1. Історія та генеалогія аристократичного роду Потоцьких цікавить користувачів Всесвітньої

павутини;2. Інформація, репрезентована в Інтернеті, охоплює широке коло проблем, пов’язаних з

дослідженням минулого цього графського роду;3. Всесвітня павутина пропонує різноманітні портали, з різним інформаційним потенціалом.

Вони, на нашу думку, певною мірою задовольняють потреби дослідників різного рівня – від аматорівдо вчених професіоналів;

4. Інформаційний потенціал Інтернету щодо наукового вивчення минулого роду Потоцьких є,на нашу думку, недостатнім, адже пропонує передусім інформацію, яка вже знайшла своєвідображення у вигляді друкованих джерел;

5. Разом із тим, варто відзначити, що електронні каталоги архівів та бібліотек суттєвополегшують пошукову евристику історика-дослідника;

6. Пропонований огляд не претендує на “правду в останній інстанції”, адже Інтернет – цеінформаційна безодня, в якій з’являються та зникають сайти, і всі проаналізувати або хоча бпредставити немає можливості.

__________________Примітки:

1 Миницкий Н. И. Психолого-педагогические аспекты исторической информатики: когнитивно-дидактическиемодели и процессы // Педагогические аспекты исторической информатики. – Вып. 1. Опыт компьютеризацииисторического образования в странах СНГ / Ред. В. Н. Сидорцов, Е. Н. Балыкина. – Минск: БГУ, 1999 // http://kleio.asu.ru/aik/ped/5.shtml#1.2 http://uk.wikipedia.org/wiki/Історична_інформатика.3 http://www.hist.msu.ru/Labs/HisLab/html/pr_inf_mat.htm4 Владимиров В. Н. Интернет для историка: и все-таки новая парадигма! // Круг идей: историческая информатикав информационном обществе: Труды VII конференции АИК / Ред. Л. И. Бородкин, В. Н. Владимиров, И. Ф. Юшин.– М., 2001 // http://kleio.asu.ru/aik/krug/7/14.html5 Там само.6 Можаева Г. В. Роль исторической информации в современном источниковедении // Откры-тый междисциплинарный электронный журнал «Гуманитарная информатика». – Вып. 1 // http://huminf.tsu.ru/e-jurnal/magazine/1/mojaeva.htm.7 Владимиров В. Н. Интернет для историка: и все-таки новая парадигма!8 Можаева Г.В. Роль исторической информации в современном источниковедении.

56


9 Жданович А. Историческая информация в Интернет. Краткая история сети Интернет и использование ееинформационных ресурсов // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики [Число 5].Історіографічні дослідження в Україні [Вип. 10]: Зб. наук. праць на пошану академіка НАН України В.А. Смолія:У 2 ч. / Відп. ред. М.Ф. Дмитрієнко, Ю.А. Пінчук; НАН України. Інститут історії України. – К., 2000. – Ч. 1.:Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – С. 336–346.10 http://baza.archiwa.gov.pl/sezam/karta.php?arch=29&zesp=635&cd=0&referer=&offset=50.11 http://baza1-bis.man.poznan.pl/cgi-bin/makwww.exe?BM=02&IM=04&TX=&PD=dalej&WI=POReBSKIbA.12 http://pl.wikipedia.org/wiki/Potoccy.13 http://wapedia.mobi/pl/Stanisław_Szczęsny_Potocki.14 http://www.castles.com.ua/n4n.html.15 http://www.archives.gov.ua/Publicat/Pamjatky/Cherkaska_2005.php.16 http://www.library.ukma.kiev.ua/ e-lib/NZ/NZV52_2006_history/_authors.pdf.17 http://www.rulex.ru/01160526.htm.18 http://www.rusnauka.com/CCN/Istoria/1_chubina%20t2.doc.htm

* * *Ігор Кривошея (Умань): Інтернет-ресурси як джерела інформації з родинної історії

польських аристократів ПотоцькихВ контексті розвитку нового напряму історичних знань – історичної інформатики – Всесвітня

павутина (Internet) набуває особливого значення як джерело інформації для історика. В статті поданоогляд польських, українських та російських Інтернет-ресурсів щодо висвітлення історії та генеалогіїпольського аристократичного роду Потоцьких.

Ключові слова: Історична інформатика, Інтернет-ресурси, Потоцькі, генеалогія.* * *

Игорь Кривошея (Умань): Интернет-ресурсы как источник информации о родовойистории польских аристократов Потоцких

В контексте развития нового направления исторических знаний – исторической информатики– Всемирная паутина (Internet) получасет особенное значение как источник информации для историка.В статье приведен обзор польских, украинских и российских интернет-ресурсов, касающихся историии генеалогии польского аристократического рода Потоцких.

Ключевые слова: Историческая информатика, интернет-ресурсы, Потоцкие, генеалогия.* * *

Ihor Kryvosheya (Uman): Internet resources as sources of information about family history ofPolish aristocrats Pototskis

In the context of development of new direction of historical knowledge – historical informatics –Worldwide net (Internet) acquires special importance as a source of information for historians. The articlecontains an overview of Polish, Ukrainian and Russian Internet resources on history and genealogy of thePolish aristocratic kin of Pototskis.

Key words: Historical informatics, Internet resources, Pototski, genealogy.

57

Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. 8 (нової серії 2)Родоводи

УДК 929.52Голуб"14/15"

Олександр АЛФЬОРОВ(Київ)

ВИНИКНЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ РОДУ ГОЛУБІВ: КІНЕЦЬ ХV–XVI ст.

Помітний слід, що залишили представники роду Голубів у XVIІ ст., викликав не абиякий інтерессеред вітчизняних дослідників. Так, майже в усіх фундаментальних працях, присвячених подіямXVIІ ст., ця родина наводиться як приклад. У часи Речі Посполитої – це шляхта, яка за рівнемекономічної могутності досягає магнатського рівня1; одні з захисників православ’я2; старий козачийта гетьманський рід3; славні польські полковники у війні з козаками4. В дослідженнях Гетьманату –це міщанський рід5; шляхетський рід6; рід невідомого походження7; аристократичний рід, щопоріднився із Самойловичами, Скоропадськими, Забілами, Марковичами, Горленками. Звісно, періодXVIІ ст. несе за собою кардинальні зміни в вітчизняній історії і є занадто суперечливим, щоб вимагативід істориків детальних досліджень окремих родів. Проте, із наростаючою зацікавленістю до“доленосних” династій і генеалогії взагалі, маємо сподівання, що в майбутньому історія країни (століть)стане розглядатись і в призмі дослідження окремо взятих родин.

Дана розвідка має на меті відтворення моделі виникнення родини Голубів та її існування вXVI ст., коли представники цього роду, нарощують необхідний фундамент своєї могутності XVIІ ст.

Перші відомості про носіїв шляхетського прізвища Голуб припадає на 1528 р. Проте одні зперших відомостей про представників цього роду знаходимо під 1498 р. У цей рік Ганко Михайловичотримав від Великого князя Олександра с. Ольшаниця під Києвом8. Детальнішої інформації – за щобув наданий цей лен і ким був сам Ганко, – не збереглось. Можемо хіба що зазначити: на Київщиніцей шляхтич або представники його сім’ї раніше не були помічені. Не набагато більшою інформацієюволодіємо про його сина Голубка Ганковича. Останній фіксується в документах тричі, але і з цихзгадок перед нами виникає образ досить “енергійного” пана. В 1510 р. Голубко отримує 9 кіп грошей.Причому 5 кіп грошей він отримує зі “скарбу”, а 4 копи з митних грошей9. З цих відомостей можназробити висновок про прикордонну службу Голубка Ганковича. В 1513 р. він згадується, яккоролівський дворянин10, а 1520 р. фіксується в колі слуг князя Костянтина Івановича Острозького11.Помер Голубко Ганкович до 1528 р., залишивши по собі дружину “Голубчиную”, яка по смерті чоловікамешкала в Новогрудському замку та зі своїх маєтків виставляла на війну двох вершників12. Відомихдітей у Голубка було декілька. Всі вони використовували патронім Голубо(е)вич. Вотчина, щозалишилась по смерті Голубка, була подрібнена між його дітьми та онуками. Зафіксувати в джерелахвдалось тільки двох синів Голубка Ганковича, проте, є певні факти, що говорять про існування щекількох його нащадків. На 1520-і рр. сім’я Голубка Ганковича складалась з синів Марка та Гліба. Упереписі війська ВКЛ (1528 р.) з Марком Голубовичем фіксуються два сини Войтех та Якуб Голуби13.Саме ці двоє представників родини і дали початок прізвищу Голуб. Другий син Голубка Гліб помердо 1528 р., залишивши після себе кілька нащадків чоловічої статі, серед них сина, відомого на ім’яЯцька Голубовича (у цьому разі патронім переходить у прізвище), та доньку Ганну, яка була дружиноюТимофія Гурка14. Яцько Голубович помер 1569 р., передавши маєток Голубівщизну (або Дворище)своїй сестрі15. Наведені вище діти та онуки Голубка володіли незначними маєтками, що розташувалисьчи не по всій території сучасної Білорусі. Однак кілька невідомих нам на ім’я синів Голубка, ймовірно,ще з часу його перебування під патронатом князів Острозьких, залишились на терені Волинськоговоєводства. Таким чином у другій половині XVI ст., коли джерельна база з історії Волині таЦентральної України значно розширюється, в полі зору дослідників “виникають” кілька родин Голубів.Вище вже було зазначено, що лише онуки Голубка фіксуються за прізвищем Голуб, діти ж – Голубовичі.Проте трансформація Голубовичів у Голубів пройшла не на всіх рівнях. Сини Гліба Голубовича,померлого раніше за діда Голубка, іменувались так само як Голубовичі16. З цієї ж сім’ї в результатіспрощення виникає і ще одне прізвище – Голубич. Слід зауважити, що і сама форма прізвища Голуббула неусталена до середини XVI ст., коли воно могло вимовлятись і як Голуба17. В“загальнородинному” процесі “отримування” прізвищ виникла ще одна модифікація – Голубок (упольській традиції – Голубек). Один з Голубків, Якуб Голубок, у 1567 р. мав (вірогідно) сина, щозвав себе Борис Голубков18.

Тож, можна побачити, що неусталеність прізвища даної родини тривала до другої половиниXVI ст. Це пояснюється досить великою кількістю дітей у родині Голубка Ганковича, віковими


58

коливаннями всередині родини. Відмітимо, що в разі, коли смерть Гліба Голубовича наступила ранішесмерті самого Голубка, це, ймовірно, і призвело до консервації у синів Гліба імені їх живого діда, якне лише ім’я по-батькові їх батька, а вже у формі їхнього власного прізвища. Щодо родини Ганковичів,то фактів, пов’язаних із цією ними, мало. Невідомий на ім’я Ганкович належав до слуг князяКостянтина-Василя Острозького і володів на Київщині згаданим маєтком Ольшаниця. У 1583 р. вінбув страчений у Києві за розбій19. Припускаємо, що один з синів Голубка, успадкувавши землі дідана Київщині, прозивав себе Голубом-Ганковичем, принаймні у ХІХ ст. в Києві ще ходила легендакінця XVI ст. про страченого за розбій Голуба20.

Таким чином, в XVI ст. на території Речі Посполитої нащадки Голубка Ганковича, з тих абоінших причин, починають вживати прізвища: Голуб, Голуба, Голубо(е)к, Голубо(е)вич, Голубич.Поступово прізвища Голуба та Голубо(е)к модифікувались у Голуб. Голубо(е)вичі, які походять відГолубка Ганковича, згадуються в ХІХ ст.21, Голубичі і до нині22. Проте останні два відгалуження вполе дослідження даної статті не входять.

Тож зупинимось на генеалогії носіїв прізвища Голуб. В нашому випадку простежити їх повнийродовід поки що неможливо. З урахуванням цього деякі представники родини будуть віднесені дотого чи іншого коліна нашої схеми теоретично, за сукупністю показників.

Як зазначалось вище, Голубко Ганкович мав синів Якуба та Войтеха Голубів. Найповнішим єродинний розпис Якуба Голуба. Про нього, окрім наведеної згадки 1528 р. та його появи у 1533 р. натериторії Литви, більше нічого не відомо. Після себе він залишив сина Андрія. В 1566 р. той отримуєкоролівські привілеї на сс. Скоревщина та Городщина Вітебського повіту Лужицької волості23. Ще вХІХ ст. деякі польські генеалоги на рівні гіпотези звернули увагу на ймовірність існування двохАндріїв Голубів в один час і, фактично, на одній території. Зараз стало відомо про існування АндріяЯковича та Андрія Гнатовича Голубів.

Мало відомо про Гната Голуба. Ймовірно, він був сином Войтеха або Якуба Голуба і помер до1567 р. Саме від нього бере свої початки магнатська гілка Голубів, фундамент якої заклав АндрійГнатович Голуб.

Андрій Гнатович згадується вперше під 1562 р. як королівський дворянин. У березні-травніцього ж року він за королівськими дорученнями виїжджав до Луцька, де долею випадку “зчепився”з Іваном Борзобогатим, і це ледь не коштувало йому життя24. Надалі він фіксується в Речицькійземлі, де своєвільно заволодів сс. Євтиховичі та Карповичі (1566 р.)25, а також отримав привілей на50 волок землі (1576–1580 рр.)26. Згадуються й інші тримання цього дворянина, що він накопичувавв Новогрудському воєводстві, де переважно й перебував. Авторитет Андрія Голуба серед місцевоїшляхти був значним. Про це свідчить його перебування на Сеймі 1576 р. від Новогрудськоївоєводства27. Тут він проявив себе палким прихильником православної партії, яка намагаласьлобіювати зайняття польсько-литовського престолу московським царевичем28. Одна з останніх згадокпро цю особу відноситься до 1578 р., коли він обійняв уряд поборця слонімського29. Акцентуємо, щотакому кар’єрному росту Андрій Голуб завдячує великій ласці короля Сигізмунда-Августа. Останнійв одному із своїх привілеїв згадує: “не шкодуючи крові та горла свого” Андрій Голуб в битві ізмосквинами полонив одного з командуючих московської армії Захара Плєщеєва30. Андрій Голуб мавкількох синів: Пилипа, Івана, Олександра та Станіслава. Пилип був вітебським возним. Відомо, щойого двоюрідний брат Степан Матвійович 1595 р. продав йому на Вітебщині “Голубовські землі”. В1597 р. Олександр Андрійович уступив села Євтиховичі та Карповичі братові Станіславу31, а в 1598 р.подав скаргу до гродського луцького суду на Ст. Білецького32. Цим обмежуються відомості про цихдвох братів. Набагато яскравіший слід по собі залишив Іван (Ян) Андрійович Голуб. В 1583 р. Іванвже числиться серед слуг кн. Юхима Корецького і позичає йому 500 кіп грошей у заставу селаБогате33. Для нащадків Івана Андрійовича це була знакова дата: по-перше – с. Богате стало “титульним”маєтком, що генерувало появу в XVII ст. нового прізвища Голуб-Богацький, трансформованого вкозацькому середовищі на Голуб-Богатий34; по-друге – з часу, коли Голуби увійшли під опіку могутньогопатрона й до початку Хмельниччини, вони стали одними з найбільших кредиторів Корецьких іотримали від них в заставу значні маєтності. З відомих нам джерел дізнаємось, що Іван Андрійовичкористувався повагою Юхима Корецького. Останній надав йому уряд білилівського підстарости35, ав 1598–99 рр. він згадується як корецький намісник36. Окрім цього, 1587 р. князь силою виручаєсвого слугу з-під арешту в луцькому замку, куди той потрапив під час нічних гулянь з друзями37, і,ймовірно, допомогає в 1597 р., коли Іван Голуб був банітований38. Цей син Андрія Гнатовича разоміз дружиною Катериною Бісікерською мав велику сім’ю: синів Петра, Павла, Юрія, Данила, Самуеля,Романа і доньок Софію та Регіну39.


59

Вище зазначалось, що Пилип Андрійович Голуб мав двоюрідного брата Степана Матвійовича.Це єдина віднайдена згадка імен другого сина разом із онуком Гната Голуба. Зафіксовано існування ітретього його сина. У 1567 р. під час перепису війська ВКЛ разом із Андрієм Гнатовичем згадуєтьсяЖдан Голуб, який виставляв на війну одного панцирного вершника з маєтків Морозовичі та Стаєк40.Детальнішої інформації про нього немає. Немає сумнівів, що Андрій та Ждан були родичами, оскількиобидва виходили на війну з Новогрудського повіту і в переписі записані разом. Ждан Голуб не мігбути сином Андрія (хоча саме на ці роки і припадає молодість Івана Андрійовича), оскільки останніймав народитися десь у середині 1530-х рр. Тобто Ждан за віковим цензом ще не міг виставляти відсебе вояків. Встановити істину допомагає згадка його маєтку Морозовичі. В XVII ст. між онукамиАндрія Гнатовича Юрієм та Данилом розпочнеться справжня ворожнеча за володіння с. МорозівкаЖитомирського повіту. Обидва будуть називати себе Голуб з Морозович – за часом утримування всвоїх руках села Морозівки41. Це селище до того не належало Голубам, а перейшло до Юрія ІвановичаГолуба в 1630 р. від його дружини Маґдалени Бутович42. Нею ж в 1650 р. Морозівка передається вспадок її дітям від Юрія Голуба (це її другий шлюб) – Томашу та Якобу43, чим наново підкреслюєтьсявелике значення цього маєтку (Томаш Юрійович 1673 р., так само, як і батько, вживає назву всвоєму імені: “пан Томаш з Морозович Голуб”44). Підкреслимо, що з потраплянням Морозівки дородичів Ждана Голуба “воскресла” якась стара традиція, що пов’язана із Морозовичами. Ані Юрія,ані Данила не лякало, що це два різних маєтки, бачимо, що обом була потрібна лише подібна, “тотемна”назва. Ймовірно з маєтком Ждана Голуба пов’язана якась більш давня історія, ніж його разова фіксаціяв 1567 р. Ждан з Морозович не був ні сином, ні батьком Андрія Яковича, але той факт, що саме йогоонуки сприймали себе спадкоємцями цієї сакральної “титулатури”, наводить на думку, що маєтокміг належати лише старшому синові в сім’ї Якова Марковича Голуба. Тож можемо стверджувати, щоАндрій та Ждан були братами і, вірогідніше за все, останній спадкоємців не залишив.

Окрім синів Ждана, Андрія та Степана, Гнат Голуб мав ще одного сина – Михайла. МихайлоГолуб був володимирським повітовим возним (1580–1593 рр.45). Утримуючи маєток Сердятичі тогож повіту він називав себе Голуб-Сердятицький. Найімовірніше, що він був наймолодшим синомГната Голуба. На це наштовхують роздуми про його можливе життя з матір’ю-вдовою вВолодимирському повіті, де 1567 р. фіксується і сама Марія Гнатова Голуб46.

Саме так виглядає приблизна реконструкція генеалогії нащадків Гната Голуба, що в серединіXVI ст. перебралась з земель Новогрудщини та Вітебщини на Волинь, а згодом і Київщину.

В українських джерелах XVI ст. є велика кількість фрагментарних згадок про інші уламкиродини Голубів. І якщо 1562 р. Андрій Гнатович, недовго перебуваючи в Луцьку, поспішав виїхати знього через погрози місцевої шляхти вбити його, то саме в цей час інші його родичі почували себевже тутешніми. Як зазначалось вище, можливо, що ще кілька синів Голубка Ганковича залишилисьпід патронатом Острозьких. Принаймні те, що як і вихідці з литовських теренів, так і місцеві українськіГолуби належали до однієї родини – не підлягає сумніву. Так, під 1571 р. знаходимо згадку проігумена Острозького монастиря Св. П’ятниці о. Іова та його сина Флора Голуба47. Фіксуємо сім’юОстапа Голуба – Оліфер (гетьман України: 1622, 1624, 1626 рр.), Дмитро та Єфросинія48. З родуГолубів походить і уславлений герой Речі Посполитої, соратник Стефана Баторія – Гаврило Голуб(Габріель Голубек), польською короною якому забов’язаний Сигізмунд ІІІ49. Ще в XVII ст. цьогокозацького ватажка порівнювали із Підковою та Сагайдачним50.

Такі досить розлогі відомості про Голубів, що вже на початку виникнення родини розійшлисьпо всій території Речі Посполитої, наводять на думку про штучне зведення кількох родів в один.Проте, це не так. На користь кровної єдності всіх представників роду Голубів свідчить геральдика,якою користувалась дана родина. Проблема родового герба Голубів є надто широкою і заслуговує наокреме дослідження. Зауважимо, що в XVI ст. Голуби використовували три герби. Вживання т. зв.герба “Голуб-І” завершилось на початку XVI ст. Врешті, використання цього герба Голубами, окрімяк зі слів польських геральдистів, поки не підтвердилось. Опис герба: “На трьох зелених пагорбахстоїть фігура, що нагадує перегорнуту літеру Ш. Середній стовп подовжується до гори, перехрещується,роздвоюється і округлюється до боків. Поле червоне. Над щитом князівська корона”51. Так званийгерб “Голуб-ІІ”, або “Сирокомля Голубов”52 чи “Три крокви”53, має такий опис: “На фігуру, що схожана “дубель-ве”, згори покладено гак (стрілу) з одним краєм”. Подібність герба з Абданком призвеладо їх повного ототожнення. В панегіричному вірші на цей герб Голубів 1650 р. його називаютьАбданком54. Третій герб Голубів, званий серед польських істориків як герб “Голуб-ІІІ”, відомий їм небув: “herb znany tylko z nazwy”55, проте, віднайдений на сучасному етапі: “Хрест, що його верхнійстовп роздвоюється і округлюється до боків”56. Як бачимо, третій герб є нічим іншим, як спрощеним


60

варіантом герба “Голуб-І”. Якщо один з гербів Голубів дослідники назвали “Абданком”, то останнійза подібністю називали “Юнчиком”57, “Котвичем”58 чи “Ясенчиком”59.

________________Примітки:

1 Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993. –С. 194.2 Антонович В. Б. О происхождении шляхетских родов в Юго-Западном крае. – К., 1867. – Табл. XXVIII.3 Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: нариси історії козацьких полків. – Вид. 2-е, доп. – К., 2004. – С. 78.4 Słownik geograficzny królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.– Warszawa, 1880. – T. І. – S. 389-390.5 Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV – середина XVII ст. – К.,2000. – С. 185.6 Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – К., 2005. – С. 405.7 Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник.– К., 1908. – Т. 1. – С. 296-298.8 Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) Метрики 1569-1673 рр. Студія з історії українського реґіоналізмув Речі Посполитій. – Острог, Львів, 2002. – С. 173.9 Lietuvos Metrika. Knyga № 8 (1499-1514). – Vilnius, 1995. – S. 422.10 Boniecki A. Herbarz Polski.– Warszawa, 1904. – T. VII. – S. 320.11 Кулаковський П. Канцелярія... – С. 173.12 Русская историческая библиотека. – Санкт-Петербург, 1915. – Т. XXXIII /Литовская метрика. Отдел первый.Часть третья: Книги публичных дел. Перепись войска Литовского. – С. 35.13 Там само. – С. 172.14 Słownik geograficzny...– Warszawa, 1885. – T. VI. – S. 85415 Там само.16 Вкажемо на існування вірменської родини Голубовичів, так-само як і вірменської родини Голубів. Голубовичі-вірмени, користувались гербом “Яніна”. В кінці ХVIII ст., ці Голубовичі переїхали на Київщини та Черкащину. Внаслідок цього, місцеві Голубовичі, побоючись декласації, почали приписувати себе до Голубовичів герба“Яніна”, які у 1794 та 1829-х рр. отримували підтвердження на шляхетство. Тим самими, вдавшись до фальсифікацій,з’єднали два окремих роди в один (справи Голубовичів див.: Державний архів Київської області (далі – ДАКО). –Ф. 782. – Оп. 1. – Спр. 2465, 2466, 2596).17 Boniecki A. Herbarz Polski. – Warszawa, 1904. – T. VII. – S. 320.18 Русская историческая библиотека. – Т. XXXIII /Литовская метрика... – С. 909, 1023.19 Кулаковський П. Канцелярія… – С. 17320 Українські перекази / Збір М. Возняк. – К., 1993. – С. 36-37.21 ДАКО. – Ф. 782. – Оп. 1. – Спр. 2596.22 З архіву автора.23 Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі – ЦДІАК України). – Ф. КМФ-36. – Оп. 1. –Спр. 51. – Арк. 27 зв.–28.24 Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 466. – Арк. 9, 16, 19.25 Там само. – Ф. 257. – Оп. 1. – Спр. 52. – Арк. 11 зв.–18 зв.26 Там само. – Арк. 14 зв.27 Źródła dziejowe.– Warszawa, 1877. – T. IV. – S. 19-2028 Соловьев С. М. Сочинения. – Москва, 1989. – Кн. 3. – Т. 5-6.– С. 617.29 Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. – Warszawa, 1912. – T. IX. – S. 128.30 Російський державний архів давніх актів (далі – РДАДА). – Ф. 389. – Оп. 1. – Спр. 38. – Арк. 539 зв.31 ЦДІАК України. – Ф. 26. – Оп. 1. – Спр. 75. – Арк. 8.32 Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 519. – Арк. 23.33 Там само. – Ф. 26. – Оп. 1. – Спр. 65. – Арк. 20.34 Алфьоров О. Показачення роду Голубів-Княжицьких, як вияв соціально-політичних змін на українських земляху XVII ст. // Nad Wisłą i Dnieprem: Polska i Ukraina w przestrzeni europejskiej – przeszłość i teraźniejszość. – Toruń,Kijów, 2003-2004. – № 2-3. – S. 22–27.35 Яковенко Н. М. Склад шляхти-землевласників Київського воєводства напередодні Визвольної війни українськогонароду 1648-1654 рр. // Феодалізм на Україні. – К., 1990. – С. 85.36 ЦДІАК України. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 522. – Арк. 43 зв.; Спр. 519. – Арк. 37 зв.37 Там само. – Спр. 503. – Арк. 93-93 зв.38 Там само. – Спр. 517. - Арк. 38.


61

39 Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. – T. IX. – S. 128; Boniecki A. Herbarz Polski. – Warszawa, 1904. – T. VII.– S. 320; Niesiecki K. Herbarz Polski. – Lipsk, 1839. – T. IV. – S. 366. Віднести ж Регіну до доньок Івана Голуба,дозволили нам ряд фактів про опіку над нею Юрія Івановича Голуба та передачу її чоловікові маєтку, вірогідно,або спадку по-батькові, або посагу (ЦДІАК України. – Ф. 11. – Оп. 1. – Спр. 8. – Арк. 825).40 Русская историческая библиотека. – Т. XXXIII /Литовская метрика... – С. 816.41 Архив Юго-Западной России. – К., 1861. – Ч. ІІ. – Т. І.– С. 343-347; Кривошея В.В., Орел В.М. Українська шляхтанапередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали).– К., 2000. – С. 28.42 ЦДІАК України. – Ф. 11. – Оп. 1. – Спр. 188. – Арк. 56.43 Там само. – Спр. 13. – Арк. 404-406.44 Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 340. – Арк. 268, 271.45 Памятники, изданные Киевскою коммиссиею для разбора древних актов. – К., 1898. – Т. 1-2. – С. 150; ЦДІАКУкраїни. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 553; Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 186. – Арк. 8, 34, 36; Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 534.– Арк. 4, 5, 59; Архив Юго-Западной России. – К., 1863. – Ч. ІІІ. – Т. І. – С. 47-48.46 ЦДІАК України. – Ф. 28. – Оп. 2. – Спр. 2. – Арк. 177 зв.; Володимирський ґродський суд. Подокументні описиАктових книг. Справа 1–5, 1566–1570. – К., 2002. – Вип. 1. – С. 60.47 ЦДІАК України. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 534. – Арк. 37.48 Bartoszewicz J. Kniaź i xiąże. – Kraków, 1876. – S. 39.49 РДАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. – Спр. 37. – Арк. 538зв.; Polski słownik biograficzny. – Wroсław, Warszawa, Kraków, 1960-1961. – T. IX. – S. 602; Wielka encyklopedya powszechna ilustrowana. – Warszawa, 1902. – T. XXIX-XXX. – S. 278.50 Винар Л.-Р. Козацька Україна: вибрані праці. – К., Львів, Нью-Йорк, Париж, 2003. – С. 369.51 Wielka encyklopedia powszechna ilustrowana. – T. XXIX-XXX. – S. 278.52 Piekosiński F. O dynastycznem szlahty polskiej pochodzeniu. – Kraków, 1888. – S. 230.53 Kojałowicz W. W. Herbarz rycerstwa W. X. Litewskiego tak zwany compedium czyli o Klejnotach albo herbachktórych familie stanu rycerskiego w prowincyach Wielkiego Xięstwa Litewskiego zażywaja. – Kraków, 1897. – S. 276.54 Грушевський М. С. Історія України-Руси. – К., 1997. – Т. 9, кн. 2. – С. 1525.55 Polska encyklopedia szlachecka. – Warszawa, 1935. – T. II. – S. 375.56 Алфьоров О. Показачення роду Голубів-Княжицьких... – С. 27.57 Лукомский Д. К., Модзалевский В. Л. Малороссийский гербовник. – К. 1993. – С. 33; Яковенко Н. Нарис історіїсередньовічної та ранньомодерної України. – К., 2005. – С. 405.58 Boniecki A. Herbarz Polski. – T. VII. – S. 320.59 ДАКО. – Ф. 782. – Оп. 1. – Спр. 2465. – Арк. 9.

* * *Олександр Алфьоров (Київ): Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст.У статті розглядається історія виникнення роду Голубів у XV-XVI ст. Подано аналіз різних

гербів роду.Ключові слова: Голуб, Велике князівство Литовське, генеалогія.

* * *Александр Алфёров (Киев): Возникновение и становление рода Голубов: конец ХV–XVI в.В статье рассматривается история возникновения рода Голубов в ХV–XVI в. Приведен анализ

гербов рода.Ключевые слова: Голуб, Великое княжество Литовское, генеалогия.

* * *Oleksandr Alfyorov (Kyiv): Origin of the Gobub’s Kin: end of the 15th – 16th c.This article has examined the history of the origin of the Golubs family in the 15th–16th c. Also family

coat of arms were analized.Key words: Golub, the Grand Duchy of Lithuania, genealogy.


62

УДК 929.52Бачинський"14/15"

Ігор СМУТОК(Дрогобич)

БАЧИНСЬКІ ГЕРБУ САС У XVI – НА ПОЧАТКУ XVII ст.

Точкою відліку історії більшості родів дрібнопомісної шляхти Перемиської землі є надавчийакт князівської або королівської канцелярій групі осіб або особі (які вважаються, як правило,протопластами роду) на володіння існуючими поселеннями або необжитими пустками з правом їхколонізації (які, відповідно, перетворилися з часом на родові гнізда). Інша група родів дрібнопомісноїшляхти таких документів не мала, тому обставини та час появи їхніх перших представників у родовихмаєтках залишаються таємницею. В контексті цього розмежування слід наголосити, що Бачинськіналежали до другої групи.

На сьогодні не виявлено документу, який би засвідчував надання с. Бачини, земель, де згодомвиникло село, особам–протопластам роду. Однак питання, чи існував такий документ, чи ні,залишається відкритим. Попри те, що він відсутній у актах Коронної метрики часів правління Ягеллоніві його не віднайшли польські дослідники С. Курась й І. Сульковська–Курась, упорядники та видавцінайбільш фундаментального корпусу документів XII – середини XV ст. для Малопольщі та Руськоговоєводства, є певні підстави припускати, що у Бачинських все таки були якісь документи на їх родовімаєтки.

Під час ревізії прав власників земельної нерухомості у Руському воєводстві 1564 р. Бачинськіпоказали «вічний лист» на Бачину (“Polozili listh wieczny na dziedzisthwo na Bacziną. Dobrÿ”)1. Нажаль, у актах ревізії привілеїв Руського воєводства 1564 р., що у вигляді окремої книги зберігаєтьсясеред актів Перемиського гродського суду у Центральному державному історичному архіві Україниу м. Львів, не зазначено, коли, ким і кому с. Бачина була надана у довічне володіння. Відповідь на ціпитання можуть дати лише пошуки у Головному архіві давніх актів у Варшаві, де також зберігаютьсяакти ревізії прав і привілеїв землевласників Руського воєводства, проведеної у середині 1560–х років2.

Відсутністю монаршого акту донації Бачинським на с. Бачину не вичерпуються проблеми,що неминуче виникають перед дослідником ранньої історії цього роду. Бачина, чи не єдине селоСамбірського повіту – дрібношляхетська власність, – згадки про яке повністю відсутні у актахПеремиського гроду та земського суду, опублікованих К. Ліске (охоплюють період до 1505 р.)3. Бабільше, його також немає у переліку зем’янських і королівських поселень Перемиської землі першихпоборових реєстрів Руського воєводства. Зокрема, відсутні згадки про Бачину та Бачинських упоборових реєстрах 1508, 1515 рр., опублікованих О. Яблоновським та реєстрах за 1507, 1510, 1511,1512. 1517 рр.4

Отже, коли і за яких обставин з’являються Бачинські?Перша згадка припадає на 1513 р. Тоді на Вишенському сеймику Станіслав Хотецький,

львівський староста й маршалок, спираючись на певні свідчення, задекларував приналежність дошляхетського стану власників сс. Винників, Сільця та Бачини5. Складений на основі цього документ,внесений згодом до Коронної метрики, містив перелік осіб, яким підтверджувалося шляхетство.Серед них названі Сенько Чепель з братом Ігнатом та їхні племінники, імена яких не вказані, – усі зБачини (“Szyenko Czepyel et cum fratre Ihnath ac cum filiastris ipsorum de Baczyny”)6. Пізніших відомостейпро Сенька Чепеля немає, натомість, дещо більше інформації про його брата.

У 1526 р. Ігнат провадив судову справу в Перемиському гроді з Данилом Бачинським7. Останнійзгадується один–єдиний раз в цьому році. Якими були його родинні зв’язки з рештою відомих на тойчас представників роду з’ясувати не вдалося. 21 квітня 1531 р. Ігнат Бачинський бере участь узасіданні самбірського замкового уряду8. Через рік він виступає у Перемиському гроді від іменіВасиля Ортинського, який позивався з Удею, дружиною Михайла Шептицького, звинувачуючи її узавданні тілесних ушкоджень9. А наприкінці 1534 р. він провадив судову справу з племінником ГринемБачинським10. Невдовзі після цього Ігнат помирає, оскільки його ім’я відсутнє у позові королевиБони проти Бачинських з приводу незаконного володіння с. Бачиною та вимогою показати привілеї йінші документи, на основі яких вони володіють селом11.

Можливо, ровесником Сенька та Ігната Чепелів був Хома Бачинський. Його ім’я з’являєтьсяу 1539–1540 рр. під час судового процесу між священиком Лавром і Давидом Винницькими з одногобоку, та Олюхною, дружиною Василя Тимковича Гортинського, й Тацею, дочкою вже покійного на

63


той час Ігната Чепеля, власницями частини Бачини – з іншого. Брати Винницькі звинуватили жінок унезаконному захопленні частки в Бачині, яка їм належала по покійних матері Марухні й дідові ХоміБачинському12. Отже, маючи цілком дорослих внуків на кінець 1530–х років, можна припустити, щоХома жив наприкінці XV– на початку XVI ст. Ким він доводився братам Чепелям, документи неповідомляють.

Нарешті, ще один виходець з Бачини, Ілля, сучасник Сенька, Ігната Чепелів, Данила та Хомиу 1519 р. отримав королівський привілей на заснування с. Вовче у Самбірському старостві13. Пройого приналежність до власників Бачини, принаймні, попереднє місце проживання саме в цьому селі,промовляє те, що наприкінці XVIII ст., під час отримання легітимації, його нащадки – Вовчанські –виводили своє коріння з Бачини (“Wołczańscy z Baczyny”)14.

Наступне покоління Бачинських представлене нащадками Ігната Чепеля та його племінниками.Зокрема, це вже згаданий Гринь Бачинський, що вперше з’являється у 1534 р., позиваючи доСамбірського замкового суду свого дядька Ігната. На той час він вже був немолодого віку, оскількимав дорослу дочку, одружену з Яцьком Созанським (1536 р.)15. Починаючи з середини 1530-х років,маємо більш–менш регулярні згадки про нього у перемиських гродських та земських актах. Гриньпрожив до 1567 р. Востаннє він з’являється, протестуючи в Перемиському гроді проти СозанськихВороничів. Останні, збудувавши млин, залили водою частину його земельної власності у Бачині16. У1557 р. Гринь став ченцем, але невідомо, якого саме монастиря17.

Не менш відомим сучасником Гриня був Лехно (Олехно) Бачинський. Перша згадка пронього датується 1537 р. Королева Бона позивала його разом з Гринем та Василем Бачинськими докоролівського суду, звинувачуючи у незаконному володінні с. Бачиною18. Він також, як і Гринь, активнийучасник майнових операцій та судових процесів, тому його ім’я практично не зникає зі сторінок актовихкниг Перемиського земського та гродського судів впродовж 1540–1550-х рр. Помер Лехно чи то у1561 р., чи то у 1562 р. Ще на початку 1561 р. він та Андрій Бачинський позивалися своїмиплемінниками до суду у зв’язку із захопленням частки у Бачині, яка належала Монці, сестрі Лехна таАндрія й матері позивачів19. Натомість у травні 1562 р. під час судового розгляду скарги синів тавнуків Гриня Бачинського на синів Лехна, останній названий покійником20.

Лехно Бачинський мав кількох братів. Вже згаданий Андрій на прізвисько Угрин помернезадовго перед 1571 р.21 Інший – Лукач Бачинський – у 1537 р. заставив свою частку у Бачинібрату Лехну за 14 злотих, а через три роки, у 1540 р., продав йому свій маєток у цьому ж селі за 34злотих22. Лукач був священиком у Беньковій23. Після 1540 р. жодних відомостей про нього немає.Третій брат Іван був також священиком. Як і Лукач, він у 1542 р. усю земельну власність у Бачиніпродав Олехну Бачинському за 40 злотих24.

З середини XVI – до початку XVII ст. рід Бачинських представлений нащадками Гриня, Лехна,Андрія Угрина та Чепелів.

Бачинськими Гриньовичами називалися діти та внуки Гриня. Його рід продовжили двоє синів– священик Петро та Василь. Молодший син Яцко загинув у 1555 р. у сутичці з Бачинським Лехном25,доля іншого – Івахна, згаданого єдиний раз у 1548 р. – невідома26. Священик Петро, ймовірно, старшийвід брата Василя, помер наприкінці 1570-х років, залишивши п’ятеро синів та дочку27. Його дружиноюбула Марухна, дочка Леська Комарницького. Сини Петра наприкінці XVI – початку XVII ст.використовували прізвисько “Попович”, “попов’ята”, зрідка – “попович Петрович”28.

Василь Гриньович, бiльше відомий як Василь Котел (“Kothel, Koczliel, Kothlik”), пережив братаПетра й згадується ще у середині 1585 р29. Його четверо синів та внуки в останній чверті XVI –початку XVII ст. регулярно з’являються в актах Перемиського гроду та земського суду з прізвиськом“Котлович”.

Лехно Бачинський залишив чисельну родину, що складалася з семи синів й однієї дочки тавнуків30. Всі вони послуговувалися прізвиськом Лехнович або Леськович. У третьому поколінні цяродина використовувала вже подвійні прізвиська, похідні від імені діда та від імені батьків, наприклад,Юркович Леськович, Лукашович Леськович, Петрович Леськович31.

Брат Лехна Андрій започаткував відгалуження Бачинських Угриновичів, які у другому поколіннібули представлені його п’ятьма синами та шістьма внуками32.

Бачинські Чепелі найбільш складне для генеалогічної реконструкції відгалуження роду. У другійполовині XVI– початку XVII ст. за різних обставин натрапляємо на згадки про священика Стецька зсинами Ігнатом та Павлом33; Юрка та Івана й Лукаша Юрковичів34; Івана Пукшина з сином ІваномПукшиновичем35; братів Хому та священника Сенька та їхніх племінників священника Тимка таЛеська36. Всі вони належать до третього або четвертого покоління Чепелів. Лише у випадку з Хомою,

64


священиками Сеньком, Тимком та Леськом відсутні переконливі докази приналежності до цьоговідгалуження Бачинських. Так само всі вони, окрім останніх чотирьох осіб, були нащадками ІгнатаЧепеля.

РозселенняУ XVI– початку XVІI ст. Бачинські проживали у своєму родовому гнізді, що у с. Бачині.

Лише окремі представники роду за різних обставин опинялися в сусідніх селах Самбірського повіту.Найбільш віддалений населений пункт, де на цей час віднаходимо носіїв цього прізвища, був Дрогобичта навколишні села Котів і Попелі.

У 1551 р. Павло Бачинський вперше згадується серед власників с. Білини Великої. Зокрема,він заставив за 10 гривень півдворища у цьому селі Сенькові Татомиру37. Будучи власником нерухомостіу Білині Великій, Павло Бачинський залишався землевласником у Бачині. У 1568 р. він заставив всюсвою частку у родовому селі Івану Бачинському38. Ймовірно, Павло на цей час остаточно перебравсядо Білини Великої у зв’язку з одруженням з дочкою Гринька Білинського Качкина. Останній дарувавполовину свого маєтку дочці Ганці, дружині Павла39. Можливо, незабаром право власності на цеймаєток поширилося й на Павла. Його нащадки продовжували мешкати у Білині Великій, при цьомуяк на шляхетській частині села, так і на королівській. Зокрема, у 1567 р. син Павла – Андрій –отримав від самбірського старости Яна Стажеховського привілей на попівство у Білині40.

Ще один Бачинський – Лазар – у 1550–60-х роках проживав у Дрогобицьому повіті. Вдокументах він вперше з’являється у 1552 р. у зв’язку із заставою Андрієм Кропивницьким часткиу с. Східниці. Тут Лазар названий попом з Котова41. Через декілька років, у 1556 р., він провадивсудову справу з Павлом Брошньовським про несплату 4 злотих. Цього разу він фігурує як священикз Дрогобича (“nlis ac rel. Lazur Baczinsky pop ritus rutheni in civis Drohobycz ”)42. В такому статусіЛазар Бачинський згадується ще в кількох судових і майнових справах Перемишльського суду (“La-zar Baczinsky pop troyeczky Drohobyczen”, “Lazur pop de drohobycz”, “Lazur Baczinski protopop deDrohobycz”). То він позиває Павла Попеля Кунашовича Клюса за несплату 10 гривень та 2 злотих(1556 р.)43, а Демка Попеля Столбановича – 7 злотих (1559 р.)44, то судиться з Андрієм Кропивницькимза порушення умов оренди землі у Східниці та повернення 100 злотих (1559, 1561 рр.).45 ВостаннєЛазар Бачинський з’являється у 1566 р. Він відступає частку в Попелях, записану йому ЯцькомПопельом Стояном, Бартоломею Найдаковському46.

Серед власників Попелів і Котова у 1560–70-х роках були й інші Бачинські. Зокрема, у 1567 р.якийсь Яцько Бачинський заставив Попелям Мальвичам свого кметя у Котові за 10 злотих47. У1579 р. Іван Бачинський відступив свою частку у Попелях і Котові Мартину Попелю48.

Залишається невідомим, у яких родинних зв’язках перебували між собою всі три згаданіособи з роду Бачинських. Так само нез’ясованим є питання, яким чином вони опинилися у Дрогобичіта Дрогобицькому повіті. Пізніших згадок – з 1580–1600-х років – про перебування Бачинських увказаних населених пунктах сусіднього повіту немає.

Десь перед 1570-ми роками Бачинські з’являються у сусідньому шляхетському селі Созані.Це, зокрема:

- Федько Бачинський, який одружився з Марухною, дочкою Станка Созанського. Подружжямало кількох дітей, які претендували на маєтності свого діда по материнській лінії у с. Созані.

- Левко Бачинський Федькович, згаданий у 1575 р. власником частки у Созані, яку заставив за 37злотих Івану Созанському Солтану. Після смерті останнього заставу тримав Іван Созанський Фашула49.

- Марухна, сестра Левка Бачинського й дочка Федька, яка у 1577 р. продала свою частку вСозані тому ж Івані Созанському Фашулі за 50 зл.50

- З 1570-х років один з Бачинських – Васько – проживав у с. Гордині. Його ім’я згадується урізноманітних майнових і судових справах власників с. Гордині до початку 1600-х років. Цікаво, що вдокументах він часто вказується з прізвищем Гординський51.

На початку 1600-х років у Топільниці серед землевласників з’явився Андрій БачинськийФедорович. Зокрема, у 1603 р. він набув частку у Миська Топільницького Поповича52. Десь у цейчас Андрій стає власником часток Василя і Проця Топільницьких Галков’ят. Розміри його земельноївласності у Топільниці були чималими, якщо лише третина його маєтності у цьому селі була заставленаза 400 зл. Міськові Топільницькому Поповичу53.

У XVI– початку XVII ст. Бачинські тримали у вигляді застави земельну власність у Комарниках(1557 р.)54, Корналовичах (1583 р.)55, Кульчицях (1597 і 1605 р.)56. Однак, ця форма землекористуваннябула тимчасовою й не передбачала постійного проживання власника застави у вказаних селах.

65


Одним з напрямків міграції Бачинських зі свого родового гнізда були землі Самбірськогостароства (економії). Першим, хто залишив Бачину, був вже згаданий Ілля – засновник с. Вовчого тародоначальник Вовчанських. Впродовж 1550–1560-х років наступні покоління цього роду продовжуваликолонізаційну діяльність, закладаючи нові поселення та започатковуючи нові роди князів–війтів у цихселах. Зокрема, у 1522 р. брати Михалко та Іван з Вовчого отримали дозвіл Сигизмунда І назаснування с. Присліп та князівства у ньому57. Іван, Василь та Ілля, сини Михалка з Прислопа,спираючись на привілей Сигизмунда Августа від 12 березня 1559 р., заснували с. Яблінку Дубову58.У 1553 р. князі з Вовчого заснували Жукотин, а у 1567 р. – Дністрик Дубовий59.

Пам’ять про приналежність до одного роду та виведення свого коріння з Бачини нащадкизасновників цих сіл зберігали впродовж століть. Наприклад, у 1677 р. під час укладання угоди уСамбірському замку між священиком Григорієм з Жукотина з одного боку, й батьком та синомЖукотинськими – з іншого, останні підписалися: “Joan з Бачины Жукотинскы … Theodor z BaczynyZukotynski”60. Серед шляхти, що підтвердила приналежність до привілейованого стану та отрималалегітимацію, були також Дністрянські з Бачини та Вовчанські з Бачини61.

Наприкінці XVI– на початку XVII ст. Бачинські зустрічаються ще у кількох королівськихселах Самбірської економії. Зокрема, у 1570 р. Юрко Бачинський Чепельович купив за 166 злотихполовину війтівства у с. Вицьові від князів з Головецького62. Між іншим, у акті купівлі–продажу вказано,що Юрко перебрався у Виців з села Ісаї, також розташованих на королівських землях. До Бачинськихмогли належати також Ігнат Холевчич та Іван Холєвин, князі з Віцьова, згадані у самбірських замковихактах, відповідно, у 1605 і 1612 рр.63 Можна припустити, що вони були нащадками Лехна Бачинського,який послуговувався прізвиськом Холєва64. У першому десятилітті XVII ст. у с. Волошинова навійтівстві мешкав Тимко Бачинський65.

ШлюбиЗа період з початку XVI– до 1605 р. в перемишльських земських та гродських актах

зафіксовано 58 подружніх пар, створених за участю Бачинських. Їхніми шлюбними партнерами буливихідці з таких родин як: Бережницькі (1 подружжя), Білинські (2), Блажовські (2), Братковські (1),Винницькі (2), Гординські (1), Городиські (2), Ільницькі (1), Коблянські (1), Комарницькі (1), Кульчицькі(8), Любенецькі (1), Пацлавські (1), Попелі (3), Сілецькі (1), Созанські (6), Сроковські (1), Топільницькі(1), Турянські (1), Чайковські (2), Чолганські (1). У п’яти випадках шлюб укладено між самимиБачинськими.

Цілком очевидно, що Бачинські, в першу чергу, родичалися з такими, як і вони, дрібнопоміснимиродами. Однак, доволі значною була частка одружень з вихідцями нешляхетного стану. Джерелафіксують 7 таких випадків. Зокрема, у 1584 р. Лукач Бачинський засвідчив отримання відстаросамбірського міщанина Станіслава 20 злотих посагу, які Станіслав записав своїй дочці Анні,дружині Івана Бачинського Лукачовича66. У тому ж році Марухна Бачинська, вдруге одружена зЮрком, міщанином з Хирова, зреклася своїх прав на батьківське і материнське майно на користьрешти співвласників Бачини67.

Двічі Бачинські одружувалися з представниками селянського стану. Зокрема, дружиною АндріяБачинського була Марухна, дочка працьовитого Бориса з Дережич біля Дрогобича (1572 р.)68.Натомість інша Марухна, дочка священика Павла Бачинського, вийшла заміж за працьовитого Яцьказ с. Бистрого Самбірської економії69.

У 1570-х роках мав місце випадок одруження Бачинської з сином священика з ТорчиновичСамбірської економії70. Статус чоловіка окреслено як “учтивий”. Ще один з категорії “учтивих” наім’я Ігнат був чоловіком Монки Бачинської (1561 р.)71. До категорії “учтивих” (honestus, providus) натой час зараховувалися представники різноманітних верств населення, включно з вихідцями зішляхетного стану, котрі мешкали на князівствах–війтівствах, попівствах у Самбірській економії72.Таким чином, священик з Торчинович та його нащадки разом з Ігнатом могли в однаковій мірі бутияк представниками непривілейованого стану, так і вихідцями зі шляхти.

Географія шлюбних контактів Бачинських у більшості випадків обмежується територієюСамбірського повіту. Просторовий фактор відігравав не останню роль у виборі партнера дляподружнього життя. За кількістю одружень з Бачинськими перші місця посідають Кульчицькі таСозанські. Їхні родові гнізда розташовані неподалік с. Бачини. Кількість одружень зі шляхтою рівнинноїчастини Самбірського повіту, де проживали самі Бачинські (усього – 12), домінує над кількістюодружень зі шляхтою південної, гірської частини цього ж повіту (4). Найвіддаленішим від Бачининаселеним пунктом Самбірського повіту, де в результаті одруження опинилася одна з представниць

66


роду, було королівське село Гусне, розташоване на кордоні з Угорщиною. Тут на війтівстві мешкалародина Ільницьких Телеп’яновичів. Дружиною Стецька Ільницького Телеп’яновича була ОленаБачинська73.

У чотирьох випадках маємо справу з одруженням Бачинських з вихідцями сусідніх повітівПеремишльської землі. Зокрема, двічі вони обирали собі жінок з с. Попелів, що у Дрогобицькомуповіті74. У 1580–90-х роках їхніми дружинами ставали шляхтянки з родів Любенецьких (1) таБратковських, які мешкали у Стрийському повіті75.

Інтенсивними були контакти Бачинських з родами сусідньої Львівської землі, насампередтими, що проживали на лівому березі Дністра у сс. Підгірці та Чайковичі. Це засвідчено одруженнямДашка Бачинського з Федькою Чайківською, дочкою Тараса Трунка (1580 р.), та Лехна Бачинськогоз Фенною Чайківською, дочкою Васька Слонинки (1578 р.)76. Натомість дочка Петра БачинськогоМарухна вийшла заміж за Матвія Попеля, який мешкав у Підгірцях (1580 р.)77.

Немаємо жодного шлюбу Бачинських з вихідцями Сяноцької землі та територій, розташованихна захід від Бачини – Перемишльського та Пшеворського повітів, не кажучи вже про Краківське абоСандомирське воєводства. Шлюб Марухни Бачинської з Сеньком Пацлавським, зафіксований у1581 р., не був винятком. На той час родина Пацлавських міцно вкорінилася серед дрібнопомісноїшляхти Самбірського повіту, будучи співвласником часток у Гордині78.

Географія шлюбних зв’язків Бачинських не позбавлена певних особливостей. Попри очевиднийвплив на вибір шлюбного партнера такого фактору, як місце його проживання, останній не завжди євизначальним. Родичаючись з Кульчицькими, Бачинські “ігнорують” Радиловських, чиє родове гніздорозташоване ближче до Бачини, аніж Кульчиці. Віддаючи своїх дочок до Винників, Блажова та беручисобі в дружини шляхтянок з родів Винницьких, Блажівських, Бачинські впродовж XVI ст. не створилижодної сім’ї з Уруськими, Монастирськими, чиї володіння межують з Винниками, Блажовом таБлажівською Волею. Так само, родичаючись з Городиськими й Сілецькими, жодного разу Бачинськіне згадуються серед шлюбних партнерів Ступницьких. Нарешті, виникнення родинних звязківБачинських з Попелями і їхня відсутність у випадку з Бориславськими, Тустановськими – ці тавищенаведені приклади вказують на існування додаткових чинників, які впливали на вибір шлюбнихпартнерів. Такими чинниками, на нашу думку, були певні відмінності, що існували серед родівдрібнопомісної шляхти, пов’язані з часом та обставинами їхньої появи у Перемишльській землі.

Созанські, Кульчицькі, Винницькі, Березницькі, Сілецькі, Гординські тощо – це шляхта, чиєпоходження залишається до кінця не з’ясованим. Частина цих родів декларувала своє давньоруськепоходження, посилаючись на грамоти князя Лева (Кульчицькі, Березницькі, Гординські), або невідоміпривілеї руських князів (Созанські). Решта не мали грамот та привілеїв, які б засвідчували, у якийспосіб та на яких умовах вони набули у власність свої поселення та потрапили до шляхетського стану.

Ступницькі, Уруські, Монастирські, Радиловські, Тустановські, тощо належали до категоріїшляхти, перші представники якої з’являються в кінці XIV – початку XV ст. Волоське походженнячастини з них не викликає сумнівів. Всі ці роди володіли відповідними привілеями ВладиславаОпольчика або польських монархів, які засвідчували їхній статус власників одного, двох та більшепоселень, що, у свою чергу, гарантувало входження до шляхетського стану.

Бачинські, за всіма ознаками, належали до першої групи, тому їхні шлюбні контакти з іншимиродами цієї категорії дрібнопомісної шляхти були такими інтенсивними. Щойно наприкінці XVI ст.,коли відмінності між цими двома групами нівелюються, Бачинські починають одружуватися зособами, що представляли другу групу, наприклад, з Блажовськими (1581, 1597 рр.), Чолганськими(1589 р.), Любенецькими (1581 р.), Турянськими (1597 р.).

З-поміж 58 зафіксованих у XVI ст. сімей 35 створили представники чоловічої статі родуБачинських, решта – представниці жіночої статі. Шлюби чоловіків різняться більшоюрепрезентативністю шляхетських родів, з якими вони родичалися. Зокрема, це – Бережницькі (1),Білинські (2), Блажовські (2), Братковські (1), Гординські (1), Городиські (2), Коблянські (2),Комарницькі (1), Кульчицькі (3), Любенецькі (1), Попелі (2), Созанські (3), Сроковські (1), Топільницькі(1), Чайковські (1), Чолганські (1). Всього перелік охоплює 16 прізвищ. Саме чоловіки одружувалисяз представницями шляхетських родів Дрогобицького, Стрийського повітів та сусідньої Львівськоїземлі.

Шляхтянки з родини Бачинських за межі території Самбірського повіту заміж не виходили (завинятком одного шлюбу з Попелем). Вони частіше одружувалися з представниками непривілейованихверств населення (5 випадків з 7). У їхньому випадку очевидним є домінування Созанських та

67


Кульчицьких в якості шлюбних партнерів з–поміж решти родів. На них відповідно припадає 3 і 5 шлюбів,натомість на інші – по одному шлюбу (Білинські, Вінницькі, Гортинські, Ільницькі, Сілецькі, Турянські).

Підсумовуючи, варто зазначити, що згадки про Бачинських з’являються доволі пізно, щойнона початку XVI ст. На цей час рід був представлений кількома сім’ями, які започаткували окремівідгалуження. Кожне з них на кінець XVI ст. нараховувало до десяти дорослих чоловіків з сім’ями. Увказаний період Бачинські продовжували в основній масі проживати у родовому гнізді. Лише декількаосіб зилишили Бачину та опинилися у сусідніх селах Самбірського та Дрогобицького повітів. ДляБачинських було властивим в однаковій мірі переселення як у шляхетські маєтки, так і у королівські.Шлюбні звязки представників цього роду демонструють їхній соціальний статус, тобто приналежністьдо дрібнопомісної шляхти. Вони одружуються з рівними собі та, в окремих випадках, з міщанами чиселянами.

_______________Примітки:

1 Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі – ЦДІАУЛ). – Ф.13 (Перемишльськийгродський суд). – Оп. 1. – Спр. 286. – С. 76.2 Archiwum Główne Akt Dawnych. – tzw. Metryka Litewska, IV–B. – Sygn. 8, 9.3 Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie, wydanestaraniem Galicijskiego Wydziału krajowego / Wyd. K.Liske, A. Prochaska, W. Hejnosz. – Lwów, 1888. – T.XIII; 1901. T.XVII; 1903. – TXVIII.4 Źródła dziejowe. – Warszawa, 1903. – T. XVIII, cz.1: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym.Ziemie Ruskie. Ruś Czerwona. – 1902. – S. 114–116, 139–142. Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie.– ArchiwumSkarbu Koronnego. – Oddział I.– Rps. 20. – k.1–604, rps. 21. – K. 406, 422, 441–449.5 Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservatntur/ Ed. Th. Wierzbowski. (MRPS) – Varsoviae, 1912. – Pars IV: Sigismundi I regis tempora complectens (1507–1548). Vol.2:Acta vicecancellariorum 1507–1535. – Nr 10437. – S.167.6 Ibidem.7 ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 26. – С. 15, 613–614; 627–628, спр. 16. – С. 5–7, 15–18, 64–65, 95–96.8 Там само. – Ф.9 (Львівський гродський суд). – Оп. 1. – Спр. 961/1. – С. 21.9 Там само. – Ф. 14 (Перемишльсьский земський суд). – Оп. 1. – Спр. 261. – С. 404.10 Там само. – Ф. 9. – Оп. 1. – Спр. 961/1. – С.159.11 Там само. – С. 244–245.12 Там само. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 263. – С. 86, 539–540,13 MRPS. – P.IV, Vol.1. – Nr 3016. Грушевський М. Матеріали до історії суспільно–політичних і економічних відносинЗахідної України // Записки НТШ. – Львів, 1905. – Т. 64. – № 73.14 Poczet szlachty galicyjskiej i bukowińskiej. – Lwów, 1857. – S. 356.15 ЦДІАУЛ. – Ф.14. – Оп. 1. – Спр. 12. – С. 307.16 Там само. – Ф. 13. – Оп.1. – Спр. 287. – С. 77–78.17 Там само. – Спр. 284. – С. 192; Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 271. – С. 606.18 Там само. – Ф.9. – Оп.1. – Спр. 961/1. – С. 244–245.19 Там само. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 271. – С. 1300.20 Там само. – Ф. 13. – Оп.1. – Спр. 285. – С. 374.21 Там само. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 276. – С. 236.22 Там само. – Спр. 14. – С. 221–222.23 Там само. – Ф. 9. – Оп.1. – Спр. 961/1. – С. 311–312.24 Там само. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 14. – С. 469–470.25 Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.28. – С.243.26 Там само. – Спр. 25. – С. 23.27 Там само. – Спр.293. – С.135–136.28 Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 44. – С.57–58. Ф.13. – Оп.1. – Спр. 307. – С.599.29 Там само. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 44. – С.1930–1931.30 Там само. – Спр. 276. – С.236.31 Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 312. – С. 1277; спр.311. – С.65.32 Там само. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 276. – С.236.33 Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 35. – С,953–954.34 Źródła dziejowe. – Warszawa, 1903. – T. XVIII, cz.1: Polska XVI wielu pod względem geograficzno-statystycznym.Ziemie Ruskie. Ruś Czerwona. – 1902. – S. 34; Наукова бібліотека. Львівського національного університету. Відділрідкісної книги і рукописів (далі – НБ ЛНУ. ВРКіР). – Спр. 520/ІІІ. – Арк. 495зв.

68


35 ЦДІАУЛ. – Ф. 13. – Оп.1. – Спр. 316. – С.1525–1526.36 Там само. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 28. – С.736–737.37 Там само. – Спр. 16. – С. 298–299.38 Там само. – Спр.25. – С. 699–700.39 Там само. – Спр.12. – С. 422–423.40 Грушевський М. Сторінка з істориї українсько–руського сільського духовенства (по самбірським актам XVI в.)// Записки НТШ. – 1900. – Т. 34. – С.77.41 ЦДІАУЛ. – Ф.14. – Оп. 1. – Спр. 16. – С. 478.42 Там само. – Спр. 269. – С.24.43 там само. – Спр. 269. – С.24; спр. 267. – С.963–964.44 Там само. – Спр. 271. – С.461.45 Там само. – спр. 267. – С.479–480; спр. 271. – С.411–12.46 Там само. – Спр.25. – С. 382–383.47 Там само. – Спр. 25. – С.382–383.48 Там само. – Спр. 36. – С. 103–104.49 Там само. – Спр. 33. – С. 907–908.50 Там само. – Спр. 34. – С.478–480.51 Там само. – Спр. 69, c. 898–901; спр.275. – С.1415; спр. 276. – С.205. Ф. 13. – Оп.1. – Спр. 317. – С.481; спр. 62. –С.1577–1579.52 Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 68. – С.825–827.53 Там само. – Спр. 69. – С. 854–857.54 Там само. – Спр. 19. – С. 24.55 Там само. – Спр. 42. – С.1530.56 Там само. – Спр. 62. – С. 1440–1442; спр. 70. – С.424–425.57 MRPS. – P.4, V.1. – Nr.4051.58 Ibidem. – P.5, V.2. – Nr. 8646.59 Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. – Ф. 5 (Осолінських). – Оп.1. –Спр. 2837. – С.18; AGAD. – Archiwum Zamojskich. – Nr 2978. – S. 111–112; ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп. 1. – Спр. 410. –С.1388–1390.60 НБ ЛНУ. ВРКіР. – Спр. 536/ІІІ. – Арк. 137.61 Marcinek R., Ślusarek K. Materiały do genealogii szlachnty galickiej. – Kraków, 1996. – Cz.1: A–K. – Nr. 1092; Poczetszlachty galicyjskiej i bukowińskiej. – Lwów, 1857. – S. 282–283.62 НБ ЛНУ. ВРКіР. – Спр. 520/ІІІ. – Арк. 495 зв.63 Там само. – Спр. 517/ІІІ. – Арк.429, 516зв.–517, 871–2, 868зв.–869.64 ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп. 1. – Спр. 293. – С. 267–268.65 НБ ЛНУ. ВРКіР. – Спр. 517/ІІІ. – Арк.779–780, спр. 551. – Арк. 7–7зв., 12зв., 22зв.–3, 26–26зв., 32, 39зв.–40.66 ЦДІАУЛ. – Ф.14. – оп.1. – Спр.43. – С.1322–1324.67 Там само. – Спр. 44. – С.60.68 У 1571 р. Андрій Бачинський, син Павла записав 40 гривень віна дружині Марухні, дочці працьовитого Борисаз с. Дережич біля Дрогобича на половині своїх маєтків (ЦДІАУЛ. Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 28. – С.385–386.)69 У 1602 р. вона квитувала брата Яцька Бачинського з батьківських і материнських маєтків (Там само. – Спр. 67.– С.1004.)70 Там само. – Ф. 14. – оп.1. – Спр. 34. – С.478–480.71 Там само. – Спр. 271. – С.1300.72 Див., наприклад: НБ ЛНУ. ВРКіР. – Спр. 517/ІІІ.73 ЦДІАЛ. – Ф.13. – Оп. 1. – Спр. 395. – С. 1102.74 Там само. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 24. – С.497, 527–528.75 Там само. – Спр. 38. – С.572–573; спр. 62. – С. 132.76 Там само. Спр. 35. – С.783–784; спр. 279. – С.38–39.77 Там само. – Спр. 280. – С.122.78 Там само. – Спр. 38. – С.948.

* * *Ігор Смуток (Дрогобич): Бачинські гербу Сас у XVI – на початку XVII ст.У статті пропонується реконструкція роду Бачинських – від перших згадок про нього й до

XVII ст. Рід Бачинських виник на початку XVI ст., а протягом наступних десятиліть кількість йогопредставників виросло вже до кількох десятків сімей. Існувало кілька ліній роду. Бачинських поєднувало

69


спільне походження. Їх фінансовий стан обмежувався розміром власного родового села.Ключові слова: Бачинські, герб Сас, генеалогія.

* * *Игорь Смуток (Дрогобыч): Бачинские герба Сас в XVI – начале XVII в.В статье исследуется реконструкция рода Бачинских, начиная от первых упоминаний о нем и

до XVII в. Род Бачинских появляется в начале XVI в., а на протяжении следующих десятилетийколичество его представителей возростаек уже к нескольким десяткам семейств. Существуетнесколько линий рода. Бачинских объединяло общее происхождение. Их финансовое состояние былоограничено размерами собственного родового села.

Ключевые слова: Бачинские, герб Сас, генеалогия.* * *

Ihor Smutok (Drohobych): Bachynskyis in th 16th – beginnig of the 17th c.The article suggests the reconstruction of the Bachynskyis kin since its first mentions till the 17th c.

The Bachynskyis kin appears at the beginning of the 16th century, but during the next decades his quantitygrows to a large number of families. There are some family lines. The Bachynskyis was brought togetherwith the same gentry. Their financial state was limited to the sizes of own family village.

Key words: Bachynskyis, Sas, genealogy.

70


УДК 271.2-726.2(477.83/.86)"16"Єремія:929.52.7.031

Ігор СКОЧИЛЯС(Львів)

ЄПИСКОП ЛЬВІВСЬКИЙ, ГАЛИЦЬКИЙ І КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ ЄРЕМІЯ(СВИСТЕЛЬНИЦЬКИЙ, 1668-1676)

Єремія (Свистельницький) (??? – † не раніше червня 1678), православний єпископ львівський,галицький и кам’янецький у 1668-1676 гг. Найвірогідніше, народився у родовому маєтку – селіСвистельники (Свистільники) Галицького повіту Руського воєводства. Дата його народження невідома.Хресне ім’я – Євстафій (Євстахій, Остап, Остапій). Напередодні хіротонії на єпископа, весною1668 р., вступив до Скиту Манявського, де був пострижений у монахи під іменем Єремія. Батькоммайбутнього львівського єпископа здогадно був Ілля Свистельницкий, якого вважають фундаторомправославної парафії у Свистельниках (1630 р.)1. Згідно із заявами опонентів Євстафія (непідтвердженими іншими джерелами), до своєї хіротонії був двічі одружений, причому вдруге на вдові,що суперечило церковному праву й вважалося канонічною перепоною для отримання єпископськогосану (“quemvis bigamum et viduogamum non minus ad solum altare in praesbiterum ordinari, multo magis inepiscopum consecrari”). Можливо, сином Євстафія був фундатор церкви Воскресення Христового уродовому маєтку (1699 р.)2 Олександр Свистельницький, посмертний портрет якого зберігся у фондахНаціонального музею у Львові3. Євстафій походив з дрібної руської (української) шляхти гербу Сас4.Рід Свистельницьких став відомим у Галицькій землі вже у першій третині XV ст. У петиціяхправославної шляхти Галичини до київського митрополита Макарія з 1539-1540 гг. фіґурує, зокрема,Никандро Свистельницький5, – один из предків Євстафія.

Як кандидат на Львівську православну катедру, вперше запропонований наприкінці 1667 р., напротивагу Йосифові (Шумлянському), вже обраного місцевою руською шляхтою в січні-квітні1667 р.6 За обранням Свистельницького стояв адміністратор Київської митрополії (в межаї РечіПосполитої) Антоній (Винницький, 1663-1679)7. Після смерті владики Атанасія (Желіборського) в 1666р. Винницький виконував також обов’язки адміністратора вакантної Львівської єпископії, й поставленнямСвистельницького він намагався зберегти за Святоюрською катедрою свій контроль. КандидатуруЄвстафія також активно підтримували Львівське ставропігійське братство, православна шляхтаГалицької землі й правобережний гетьман України Павло Тетеря8. На елекційному (виборчому) соборі,який відбувся 11 (21) січня 1668 р. в Святоюрському соборі (незадовго до цього захопленогоприбічниками Винницького), єпископом-електом з-поміж чотирьої кандидатів був обраний ЄвстафійСвистельницький “чималою кількістю духовенства, капітули й обивателів рицарського стану Руськогоі Подільського воєводств”, а також Успенського й інших церковних братств. “Хроніка міста Львова”повідомляє, что собор проходив “під головуванням києво-галицького митрополита АнтоніяВинницького”9. Опоненти Свистельницького наполягали на тому, що насправді в його елекції приймалаучасть невелика група осіб, переважно зі середовища руської шляхти сусідньої Перемишльської єпархіїй православних греків Львівської ставропігії. Незважаючи на протести, кандидатура Свистельницькогобула запропонована православними для затвердження королеві Яну II Казимиру (1648-1668), згідно з“правом подавання”, польському. У своїй грамоті мотивом номинації король називав неканонічністьобрання Шумлянського, здійсненого нібито “приватно, без відома старших” і “в незвичайному місці”.

Привілей на владичий престол Свистельницький отримав 5 травня 1668 р., він неоднократнопідтверджувався, зокрема, королем Міхалом Вишневецьким 20 вересня 1670 р. і 6 квітня 1671 р.10

Хіротонію владики Єремії в братській церкві Успення Богородиці у Львові 30 квітня (10 травня)1668 р., на празник Вознесення Господнього, здійснили адміністратор Київської митрополії Антоній(Винницький) і коад’ютор Перемишльської православної єпархії Юрій (Гошовський). Незважаючи наочевидний успіх дипломатії митрополита Антонія, 12 липня 1668 р. король оголосив недійсною елекціюСвистельницького, взявши до уваги скарги прихильників Шумлянського11. Вони наполягали на тому,що вибір Єремії відбувся у присутності всього п’яти осіб, до того ж родичів митрополита, а парафіяльнийклир і церковні братства Львівської єпархії в цьому виборі участі не брали. Одночасно Шумлянськийзахопив Святоюрську катедру, змусивши Свистельницького залишити Львів, позбавивши його такимчином змоги здійснити акт консекрації в канонічній столиці єпархії. Нову політику королівського дворупідтримали частина шляхти, духовенства і братств, які вважали своїм кандидатом Йосифа

71


(Шумлянського) і не прийняли Свистельницького12. Однак навіть після цього король МіхалВишневецький неодноразово апробовував елекцію Єремії, одночасно відкидаючи вибір Шумлянського.Незважаючи на це, Свистельницькому не вдалося оволодіти Святоюрським собором, і в травні1668 р. він перебрався у Галич – древню катедру Львівської єпархії, де він користувався значноюпідтримкою місцевого православного люду. У Галичі владика Єремія влаштував резиденцію таєпископський двір, а також отримав доступ до духовних посілостей у Крилосі. Збережені джерелазасвідчують, що він реґулярно здійснював архиєрейські богослуження, висвячував новоєреїв таадміністративно управляв тими парафіями й намісництвами Львівської єпархії, котрі визнавали йогопастирську юрисдикцію.

Протягом 1668-1673 рр. Свистельницький був заанґажований у тривалі й виснажливі судовісуперечки зі Шумлянським, звинувачуючи його в неканонічності поставлення і намагаючись відкликатикоролівські привілеї, котрі він отримав на Львівську катедру. У цей період конкуруючі між собоюєпископи неодноразово здійснювали взаємні напади, що нерідко завершувалися кривавими розправами,людськими жертвами й приниженням особистої гідності обидвох електів-кандидатів13. Уже в першімісяці боротьби за Львівську єпископію частина православних трактувала Шумлянського як “уніата”,підозрюючи його в тому, що він “змінив віру”. Однако становище Свистельницького ускладнювалосятією обставиною, що єрархічний статус Шумлянського визнавався частиною духовної та світськоївлади. У червні 1667 р. правовірність електа Йосифа визнав Теофіл, ігумен Хрестовоздвиженськогомонастиря, а через декілька років і Константинопільський патріархат14. Отримав Шумлянськийпідтримку і від александрійського патріарха Паїсія, який перебував осінню 1669 р. у Могилеві-Подільському, на території Львівської єпархії. 8 квітня 1670 р. на прохання гетьмана України ПетраДорошенка та київського митрополита Йосифа (Нелюбовича-Тукальського) вселенський патріархМетодій III підтвердив хіротонію Шумлянського і зажадав відсторонення Свистельницького15.Водночас Єремія (Свистельницький) заручився підтримкою східних патріархів. У 1670 р. один з них– єрусалимський патріарх Доситей – проголосив у молдавських Яссах клятву на Шумлянського як“фальшивого пастиря” і закликав вірних Львівської єпархії виявляти послух владиці Єремії як їхньомуєдиному “істинному єпископу”.

Одним із наслідків цього безпрецедентного, майже десятилітнього протистояння16, була частковадезорганізація пастирської й адміністративної структури Львівської єпархії. У ці роки відбувся фактичнийподіл духовенства і вірних на два табори, а також з’явилися дві паралельні православні юрисдикції, зі“своїми” катедрами, намісництвами й парафіями. Виразно дані процеси відображені в діяннях і правилах(конституціях) єпархіального собору, скликаного Йосифом (Шумлянським) 26 квітня 1669 р.17

Тодісеред 37-ми намісників (протопопів) Львівського владицтва духовну владу Шумлянського не визналий не прибули на собор п’ять намісників Львівського, майже всі (13) намісники Галицького (разом зкатедральним протопопом) і три з п’яти намісників Кам’янецького (Подільського) крилосів(офіціалатів)18. Вони залишилися вірними Свистельницькому й адміністративно підпорядковувалисяйого генеральному намісникові (“офіціалові”) о. Михаїлу Ловецькому. Такий “розподіл” території міжконкурентами за Львівський владичий престол загалом зберігався протягом усієї першої половини1670-х рр. Таким чином, більшість православного духовенства Галичини й Поділля спочаткупідтримувала Єремію (Свистельницького), який в основному контролював православні парафії впівденних районах Руського воєводства й, частково, Кам’янецького крилосу. Окремі намісники, якізайняли вичікувальну позицію, невдовзі визнали юрисдикцію Шумлянського. Наприкінці вересня1671 р. крилошани Святоюрської катедри та 12 намісників єпархії публічно підтримали владику Йосифау Львівському ґродському суді19. Ті ж намісники, котрі залишились вірними Свестильницькому, буливідсторонені від священнодійства та засуджені духовним єпископським судом. Натомість на єреїв,які отримали рукоположення від “пана Свистельницького”, єпархіальный собор 1669 р. наклав клятвута заборонив усім православним визнавати їх “правдивими священиками”20. Найближчихспівробітників Свистельницького Йосиф (Шумлянський) переслідував та відсторонював від парафійі церковних урядів. У боротьбі зі своїм опонентом Йосиф (Шумлянський) досить успішновикористовував фіскальні важелі. Одно з правил собору 1669 р. передбачало звільнення від сплатипастирського податку “куниче” (“катедратик”) священиків тих протопопій (намісництв), яківідмовлялися підлягати єпископові Єремії21. У 1670 р. за посередництвом королівського двору міжСвистельницьким і Шумлянським було укладено угоду про відмову останнього від Львівської катедри,його вірогідне переведення до Мстиславсько-Оршансько-Могилівської православної єпископії та виплатуйому матеріальної компенсації за втрату архиєрейського престолу. Однак Шумлянський порушив ціумови й продовжив боротьбу за Святоюрську катедру. Наступного року він проіґнорував королівський

72


декрет про своє відсторонення від катедри, сплату матеріальної компенсації своєму опоненту тавведення його у володіння Львівською єпископією на основі нового королівського привілею. Незважаючина те, що в 1673 р. Свистельницькому вдалося отримати новий монарший привілей, йому так і невдалося нейтралізувати свого конкурента22. З обранням королем Яна Собеського – особистого другаШумлянського – владика Єремія втратив будь-які шанси на успіх у цій виснажливій боротьбі. 16вересня 1674 р. король видав нову грамоту, якою підтвердив статус Шумлянського як єпископальвівського, мотивуючи своє рішення його “заслугами перед Річчю Посполитою”. У привілеї від 10березня 1675 р., адресованому православній єрархії в Польсько-Литовскій державі, Собеськийзвинуватив Свистельницького у симонії й втручанні в духовну юрисдикцію, запропонувавши йомуусамітнитися в одному з православних монастирій. Іґноруючи позицію шляхти Руського воєводствана Вишенському сеймику, король 6 лютого 1676 р. остаточно утвердив Шумлянського на Святоюрськійгорі “всупереч домаганням Єремії Свистельницького”23, а Люблінский трибунал 25 травня 1677 р.наклав на Єремію інфамію, тобто постановив вигнати його з країни.

Не беручи до уваги очевидних вад вікових традицій соборноправності та виборності у СхіднійЦеркві, а також фактичного поділу з 1660-х рр. Київської православної митрополії, вирішальнимфактором у позбавленні Єремії (Свистельницького) Львівського владичого престолу була тодішняполітика королівського двору, який відверто й брутально зловживав своїм “правом патронату” (“juspatronatus”)24. З появою на варшавському троні Яна Собеського ця політика набула яскраво вираженихконфесійних рис, метою якої було практична реалізація ідеї “нової” унії в Речі Посполитій.Інструментуючи “право патронату”, в кінцевому підсумку правлячі кола Польсько-Литовської державизробили ставку не на Єремію (Свистельницького), а на Йосифа (Шумлянського), який на початках невиявляв зацікавлення унійними проектами. Однак саме він зарекомендував себе лояльним до державипастирем, будучи інтеґрованим у його політичну й соціальну структуру, а також ефективнимадміністратором25, котрий проводив на території Львівської єпархії досить успішні церковні реформи удусі “могилянського відродження” Київської православної митрополії.

Місце й час смерті Єремії (Свистельницького) невідомі. Востаннє він фіґурує в декретіГалицького ґродського суду від 1 червня 1678 р., що стосувався його родового маєтку Свистельники.

_________________Примітки:

1 Візитаційні описи Воскресенської церкви у Свистельниках з 1733 і 1762 рр. зберігаються в: Національний музей

ім. Митрополита Андрея Шептицького у Львові. Відділ рукописної та стародрукованої книги (далі – НМЛ). – Ркл-11. – Арк. 168-168 зв.; Ркл-20. – Арк. 558-561 зв.2 Słownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa, 1890. – T. 11. – S. 721.3 Опис пам’ятки у: Жеплинська О. Натрунний портрет Олександра Свистельницького у збірці Національногомузею у Львові // Літопис Національного музею у Львові. – Львів, 2001. – № 2 (7). – С. 103-107.4 Niesiecki K. Herbarz Polski. – Lipsk, 1841. – T. 8. – S. 588; Wyrostek L. Rod Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiej

// Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego. – Kraków, 1932. – Rok 1931/2. – T. 11. – S. 101.5 Акты ЗР. – Санкт-Петербург, 1853. – Т. 2. – № 193, 198; Т. 5. – С. 113-114; Грушевський М. Історія України-Руси. –Київ, 1995. – Т. 6. – С. 239-240.6 Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІА України у Львові). – Ф. 9 (Львівськийґродський суд). – Оп. 1. – Спр. 418. – С. 1151-1155, 1157-1162; Спр. 419. – С. 2162-2164. Опубл: Архивъ Юго-ЗападнойРоссіи, издаваемый Временною коммиссіею для разбора древнихъ актовъ, высочайше учрежденною приКіевскомъ, Подольскомъ и Волынскомъ генералъ-губернаторh (далі – Архивъ ЮЗР). – Кіевъ, 1904. – Ч. 1. – Т. 10.– С. 203-214, 248, 253-257, 263, 285-288, 290-293, 636-642.7 ЦДІА України у Львові. – Ф. 129 (Львівське Ставропігійське братство). – Оп. 1. – Спр. 653. – Арк. 1.8 Зубрицкій Д. Лhтопись Львовскаго Ставропигійскаго братства. Переводъ съ польскаго. – Львовъ, 1926. – С. 78-

79, 282-283, 376; Крыловскій А. Львовское Ставропигіальное братство. (Опыт церковно-историческаго изслhдованія).– Кіевъ, 1904. – С. 166-167.9 Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / Перекл. з польської І. Сварника; наук. коментар М. Капраля. – Львів, 2002.

– С. 376-377.10 Див. загальну інформацію про Свистельницького в: Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861-1996). –Львів, 1996. – С. 234.11 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України (далі – ІР НБУ). – Ф.

XVIII (Колекція та архів митрополита Андрея Шептицького). – № 76. – Арк. 1; № 77. – Арк. 1; № 78. – Арк. 1; № 83.– Арк. 1 (ориґінали королівських привілеїв).12 Огляд тогочасної релігійної ситуації в українсько-білоруських землях у: Макарий (Булгаков). История Русской

73


Церкви. – Москва, 1996. – Кн. 7. – С. 532-543.13 Розгляду цих подій у ширшому контексті історії Львівської єпархії присвячена низка публікацій, найважливішимиз яких є: Андрусяк М. Львівське, Галицьке й Кам’янець-Подільське православне (в 1539-1700 рр.) та й уніятське (в1700-1808 рр.) єпископство у Львові // Логос. – Йорктон (Саскачеван, Канада), 1959. – Т. 10. – Ч. 1. – С. 43-49; Ч. 3.– С. 201-205; Ч. 4. – С. 256-264; 1960. – Т. 11. – Ч. 1. – С. 30-36; Його ж. Львівський Єпископ Йосиф Шумлянський тайого змагання за права для духовенства й об’єднання церков // Логос. – Йорктон, 1978. – Т. 29. – Ч. 1. – С. 23-58;1979. – Т. 30. – Ч. 3. – С. 193-214; Ч. 4. – С. 292-307; Мирон [Франко И.]. Иосифъ Шумлянскій, послhдний православныйепископъ львовскій и его “Метрика” // Киевская старина. – 1891. – № 33. – С. 339-345; Andrusiak M. Józef Szumlański,pierwszy biskup unicki lwowski (1667-1708). Zarys biograficzny. – Lwów, 1934. – S. 25-30, 32-33, 36-65.14 ІР НБУ. – Ф. XVIII. – № 73. – Арк. 1; № 79. – Арк. 1 (ориґінали грамот церковнослов’янською мовою).15 ІР НБУ. – Ф. XVIII. – № 98. – Арк. 1 (ориґінал патріаршої грамоти грецькою мовою).16 Аналіз цього протистояння, з публікацію вартісних документів, можна знайти в: Андрусяк М. Боротьба заепископську катедру. (Картина з історії православної Церкви на Україні в друній половині XVII ст.) // Записки ЧинаСв. Василія Великого. – Львів, 1935. – Т. 6. – Вип. 1-2. – С. 85-200.17 НМЛ. – Ркк-151. – С. 23-30; опубл.: Собори Львівської єпархії XVI–XVIII століть / Упор. та істор. нарис І. Скочи-ляса. – Львів, 2006. – С. 96-108.18 НМЛ. – Ркк-151. – С. 23-24; 28-30; опубл.: Собори Львівської єпархії XVI–XVIII століть / Упор. та істор. нарисІ. Скочиляса. – Львів, 2006. – С. 96-98, 101-104, 108.19 Архивъ ЮЗР. – Ч. 1. – Т. 10. – С. 306-310 (док. № CXV).20 НМЛ. – Ркк-151. – С. 26; опубл.: Собори Львівської єпархії... – С. 99, 105.21 НМЛ. – Ркк-151. – С. 23-30; опубл.: Собори Львівської єпархії... – С. 100, 106.22 ІР НБУ. – Ф. XVIII. – № 106. – Арк. 1 (ориґінал королівського привілею).23 ІР НБУ. – Ф. XVIII. – № 112. – Арк. 1 (ориґінал королівського привілею).24 Становище Східної церкви в Речі Посполитій розглядає: Bienkowski L. Organizacja Kościoła wschodniego w

Polsce // Kościół w Polsce. Studia nad historią Kościoła katolickiego w Polsce / Pod red. J. Kłoczowskiego. – Kraków,1969. – T. 2: Wieki XVI–XVIII. – S. 779-899.25 Достатньо сказати, що за час свого архиєрейського служіння Шумлянський висвятив понад 3000 єреїв дляЛьвівської та низки інших єпархій Київської митрополії. Реєстри цих актів рукоположення зберігаються в: НМЛ. –Ркк-89. – С. 2-132. Аналізу реформ владики Йосифа у ширшому західноєвропейському контексті присвячені праціПетра Вавренюка (Вавженюка): Wawrzeniuk P. Confessional Civilising in Ukraine: The Bishop Iosyf Shumliansky andthe Introduction of Reforms in the Diocese of Lviv 1668-1708. – Stockholm, 2005; Ejusd. Social Disciplining and SocialControl in the L’viv diocese during the Episcopate of Iosyf Shumlians’kyi in the European context // Україна XVIIстоліття: суспільство, філософія, культура. Зб. наук. праць на пошану пам’яті проф. Валерії Михайлівни Нічик /Ред.-упор. Л. Довга, Н. Яковенко. – Київ, 2005. – С. 347-366.

* * *Ігор Скочиляс (Львів): Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія

(Свистельницький, 1668-1676)У статті в ширшому контексті культурного й релігійного життя Православної церкви у Галичині

постмогилянської доби розглядається генеалогія та пастирсько-адміністративна діяльність львівськоговладики Єремії-Євстафія (Свистельницького). Євстафій походив з відомого українського шляхетськогороду Свистельницьких гербу Сас. Його хіротонія на Святоюрську катедру в 1668 р. засвідчувалапровідну роль православного нобілітету (поряд з владичим двором і церковними братствами) якрепрезентанта руського соціуму в тогочасному публічному житті реґіону. Багаторічне протистояннявладики Єремії з його опонентом і контркандидатом Йосифом (Шумлянським, 1667-1708) увиразнює,з одного боку, інституційну кризу Київської митрополії в другій половині XVII ст., а з іншого –зловживання королівською владою Речі Посполитої своїм правом патронату над українсько-білоруською Східною церквою.

Ключові слова: Свистельницький, українська шляхта, Львівська єпархія* * *

Игорь Скочиляс (Львов): Епископ львовский, галицкий и каменецкий Иеремия(Свистельницкий, 1668-1676)

В статье в широком контексте культурной и религиозной жизни Православной церкви Галичиныпостмогилянской эпохи рассматривается генеалогия и пастырско-административная деятельностьльвовского епископа Иеремии (в миру Евстафия) Свистельницкого. Евстафий происходил с известногоукраинского мелкопоместного шляхетского рода Свистельницких герба Сас. Его хиротония на

74


Святоюрскую кафедру в 1668 г. свидетельствовала о ключевой роли православного нобилитета (наряду с владычим двором и церковными братствами) как репрезентанта руського социума в тогдашнейпубличной жизни региона. Многолетнее противостояние владыки Иеремии с его оппонентом иконтркандидатом Иосифом (Шумлянским, 1667-1708) указывает, с одной стороны, на институционныйкризис Киевской митрополии во второй половине XVII ст., а с другой – на злоупотребление королевскойвластью Речи Посполитой своим правом патроната над украинско-белорусской Восточной церковью.

Ключевые слова: Свистельницкий, украинская шляхта, Львовськая епархия* * *

Ihor Skochylyas (Lviv): Yeremiya Svystelnytskyi, the Bishop of Lviv, Halych and Kamyanets(1668-1676)

The article concerns the genealogy, pastoral and administrative activity of Yeremiya-EustathiusSvystelnytskyi, the bishop of Lviv, in a broad context of the cultural and religious life of the Orthodox Churchin Galicia during the time of Petro Mohyla. Eustathius descended from the famous noble family of Svystelnytskyibelonging to the arms of Sas. The fact that he, as a representative of the Ruthenian society, was consecratedas a bishop for the see of Lviv in 1668 testified to the leading role of Orthodox nobility (along with the royalcourt and church brotherhoods) in the public life of this region at that time. The long-term confrontation ofEustathius Svystelnytskyi with his opponent and counter-candidate Josef Shumlyanskyi (1667-1708) clearlydisplays the institutional crisis of the Metropolitanate of Kyiv in the second half of the 17th century, on the onehand, and the misuses of the right of patronage by the royal power of the Polish-Lithuanian Commonwealthover the Ukrainian-Byelorussian Oriental Church, on the other.

Key words: Svystelnytskyi, Ukrainian nobility, Lviv eparkhy

75


УДК 929.52Незабитовський(477.42)"18/19"

Сергій ЛИСЕНКО(Боярка)

ЖИТОМИРСЬКА ПІДЛІНІЯ РАДОМИШЛЬСЬКОЇ ГЕНЕАЛОГІЧНОЇ ЛІНІЇРОДУ НЕЗАБИТОВСЬКИХ (СЕРЕДИНА XIX – XX ст.)

Так звана Радомишльська1 генеалогічна лінія Незабитовських2 є молодшим відгалуженням“волинської гілки”3 придомку4 Троян дрібношляхетського клану5 Незабитовських герба Любич6.Перший з “радомишльських” Незабитовських – Томаш, що жив у середині XVIII ст., молодший синчерського підстарости Якуба Трояна Незабитовського з Черської землі Мазовецького воєводстваРечі Посполитої, дідича частини села Детинець у Житомирському повіті Київського воєводства7 тачастини села Свиняхи, що у Сандомирському воєводстві8.

Представники цієї лінії пройшли протягом десяти генерацій (поколінь) соціальний шлях віддрібної шляхти (дідичів частин сіл) через російське дворянство, однодвірців, міщанство до службовців,технічної і педагогічної інтелігенції радянської доби. Традиційною для Правобережної України була ізміна їх конфесійної приналежності впродовж ХІХ ст.: від римо-католицтва та уніатства (греко-католицтва) до російського православ’я. Для більшості з них цей процес розпочався у 1820-ті роки ізакінчився на початку ХХ ст.

В генеалогічній лінії можна виділити три зовсім різні за соціальністю підлінії: “потіївська”або “горбулівська” (кінець XVIII ст. – перша половина XX ст.), “кутаїська” (друга половина XIX ст.– XX ст.) і “житомирська” (друга половина XIX ст. – XX ст.).

Так звана “Житомирська” підлінія охоплює частину V-X генерації (поколінь) “радомишльської”лінії роду. Її заснував Василь (184... –1926), син Рафала-Людвика, який в результаті одруження полишивРадомишльський повіт Київської губернії і перебрався зі своєю сім’єю у село Крошню на околицігубернського міста Житомира. Очевидно, це відбулося дякуючи родинному кланові його дружини –Брановицьким. Численні нащадки Василя, вже православні в другій половині ХІХ ст., будучи меншезаможнішими ніж представники інших двох підліній, під кінець ХІХ ст. не клопотавши про підтвердженняправ свого спадкового дворянства потрапили9, як свідчать метричні записи, до житомирського талевківського міщанства10. Інколи вони були дрібними службовцями, частіше поштовими, а в радянськудобу перетворились в технічну та педагогічну інтелігенцію. І в “кутаїській”, і в “житомирській” підлініяхспостерігається двоякість (подвійність) ментальних установок та нестабільна подвійна конфесійність.Прикладом може слугувати так званий фактор подвійної обрядності або конфесійності, тобто коли всім’ях і родинах11 і тепер визнаються календарно свята як православні, так і римо-католицькі.

Саме у представників “житомирської” підлінії більше всього зустрічається “деформаціяпрізвища” в метричних православних записах. Сам Василь Людвикович кілька разів записаний уметричних книгах як “Забитовський”. Це зафіксовано у записі при хрещенні сина Самуїла у1867 р. і дочки Марії у 1870 р. Дочка Василя при вінчанні в Хрестовоздвиженській церквіЖитомира у 1883 р. записана так само: “Однодворка деревни Крошня Епистимия ВасильеваЗабытовская”.

Джерелами для демонстрації генеалогії підлінії стали документи з державних архівів Житомира,Києва, Санкт-Петербурга, а також документи і інформація з приватних родинних архівів сучаснихносіїв прізвища та їх родичів12.

Генеалогічно-біограмний розпис підлініїV. 31. ВАСИЛЬСин Рафала-Людвика і Параски Петрівни. Під час ревізького перепису оподаткованого

населення імперії, що проводився в Радомишльському повіті на початку 1854 р. серед трьохгосподарств однодвірців села Торчина “2-го Ходоровського однодворческого участка” записана 1лютого 1854 р. родина за №1: “Франц Иванов Nезабитовский” 47 років, “Францова жена ЕкатеринаИосифова” 39 років, їх дочки Лукія 18 років і Олександра 5 років, “Франца брат Людвик” 42 років,“Людвика жена Парасковия Петрова” 41 року, сини Василь 12 і Михайло 7 років та дочки Марія 18років і Катерина віком 3 років13.

76


10 загальноросійська ревізія на 1858 р. зафіксувала, що за селом Торчином приписаний ЛюдвикНезабитовський віком 46 років разом з синами Василем 16 років і Михайлом 11 років та старшимбратом Францом, всі вони однодвірці Ходорівського товариства14.

У сповідному росписі церкви села Торчин за 1863 р. у розділі “Дворяне и их домашние” вподвір’ї №… згадується Василь 22 років в списку сім’ї свого батька Людвика СеменовичаНезабитовського і його дружини Єфросинії Петрівни разом з рідними братом Михайлом і сестроюКатериною. У цьому розділі записана родина також його дядька Франца Незабитовського15.

Одружився з Оленою (Геленою), дочкою шляхтича Йосипа (Юзефа) Брановицького. Напочатку 60-х років проживав з ріднею в селі Торчин як однодворець. Не раніше кінця 1864 р.перебирається на околицю Житомира до села Крошня, де гніздилася багаточисельна рідня йогодружини з роду Брановицьких.

Київська казенна палата від 15 липня 1865 р. послала запит до Волинського дворянськогозібрання для з’ясування того, чи справді Франц Незабитовський та його брат Людвик з синамиВасилем і Михайлом мають бути “исключены из однодворцев Радомисльского уезда”, оскількизгадані Незабитовські твердили, що вони знову визнані дворянами згідно указу Герольдії від 18 вересня1862 р. за № 7508, а як виявляється згідно тексту “определения” того ж зібрання від 11 липня 1861 р.і згаданого указу говорилося лише, що: “Франц, Рафал Людвик 2-х им. и Антон с сыновьями, родныебратья, Шимоновы сыновья Незабитовские в сем достоинстве окончательно утверждены”16. Томучи отримали патенти про дворянство Рафаїл-Людвик з синами Василем і Михайлом залишається нез’ясованим, у всякому випадку документи про це відсутні в справі про дворянство їх роду.

В записі хрещення доньки Катерини від 22 листопада 1864 р. записано “Села Торчина жительоднодворец Василий Людвиков Незабитовский и законная жена Его Елена Иосифова обаправославного веросповедания”)17, сина Самуїла від 30 серпня 1867 р. значиться “Крестьянин ВасилийЛюдвиков Забытовский и законной жены его Элены Осиповны, оба православные”18, доньки Маріївід 29 березня 1870 р. записано – “Проживающих в деревне Крошня Дворянин Василий ЛюдвиковЗабитовский и законная жена его Єлена Осипова, оба православного исповедания”19, а сина Антоніявід 15 лютого 1882 р. він поданий як “Дворянин Василий Людвиков Незабытовский, римско-католического исповедания и законная его жена Элена Иосифова православного исповедания”20.Відомо, що в серпні 1886 р. його сім’я проживала у Житомирі, дружині було 35 років21.

Дружина – Олена Йосипівна Броновицька померла у віці 67 років у Житомирі 3 листопада1909 р. Похована на Руденському римо-католицькому цвинтарі у Житомирі22. Вдівцем ВасильНезабитовський помер 19 квітня 1926 р. у Житомирі, похований на Вільському православномукладовищі23.

Діти: Єпистима (186..–1933), Катерина (1864–193..), Самуїл (1867–19...), Марія (1870–1943),Антоніна (1877–1968), Анна (187..–1942), Антон (1882–1941) і Федір (1886–1967). Їх багаточисельнепотомство проживає тепер не лише в Україні, а й Білорусі, Росії, Латвії, Німеччині, Румунії,Канаді тощо.

VI. 46. ЄПИСТИМА (Целестина)Дочка Василя і Олени Йосипівни Брановицької. Вінчалася у Хрестовоздвиженській церкві

міста Житомира 6 лютого 1883 р. як “Однодворка деревни Крошня Епистимия Васильева Забытовская,православного исповедания, первым браком”, наречений – “Служащий в 125 пехотном Курском полкурядовой Иван Федорович Витвицкий, православного исповедания, первым браком 27 лет”24. В родиніі серед нащадків звалася як Целестина, або тьотя Целя25. Садиба Вітвицьких знаходилася заБердичівським мостом, що через ріку Тетерів, де прожила вона з сім’єю Вітвицьких багато років.Померла у 1933 р. і похована на Смолянському православному кладовищі у Житомирі26.

Мали синів Миколу (1891 р. нар.) і Павла та двох дочок27.

VI. 47. КАТЕРИНАДочка Василя і Олени Йосипівни Брановицької. Народилася у селі Торчин 21 листопада і

хрещена під іменем “Екатерина”, тут у церкві Різдва Богородиці 22 листопада 1864 р. Батьки записаніяк “Села Торчина жители однодворец Василий Людвиков Незабитовский и законная жена его ЕленаИосифова, оба православного вероисповедания”. Хрещеними батьками були “того же села жительоднодворец Антоний Иванов Тишкевич и Антония Федорова Брановицкого жена Варвара Антониева”.Обряд хрещення здійснив священик Григорій Веледницький з дяком Миколою Самойловичем іпономарем Порфирієм Самойловичем28.

77


Вінчалася у Михайлівській церкві м. Житомира 20 січня 1885 р., де вона записана як “селаТорчина однодворца дочь, Екатерина Васильева Незабитовская, православная, первым браком, 21год”, наречений — “Крестьянин Левковской волости Тимофей Иванов Белецкий, православный,первым браком, 23 лет”. Свідками були: з боку нареченого міщанин Пантелеймон Тимофійович Байі дворянин Антон Андрійович Яновський; з боку нареченої – дворянин Василь Андрійович Яновськийі селянин Максим Іванович Білецький29. З запису хрещення 26 вересня 1893 р. дочки брата дружини,де він записаний хрещеним батьком як “хутора Хинчанки крестьянин”30, в записі про хрещення їхсина Василя у кафедральному соборі м. Житомира від 21 вересня 1897 р. батько його значиться“Кресьянин слободы Генисовки Левковской волости, Житомирского уезда Тимофей ИвановБелецкий”31. Садиба Білецьких знаходилася на Міщанській вулиці. Чоловік Білецький помер у кінці20-х років, сама Катерина розбита паралічем померла у Житомирі навесні 1932 чи 1933 р. і похованана Смолянському православному цвинтарі32.

Мали синів Павла, Івана (нар. 1893 р.), Андрія (нар. 1895 р.) і Василя (нар. 14.09.1897 р.) тадочок Марію, Руфіну (Єфросінію, нар. 1891 р.) та Ольгу33.

VI. 48. САМУЇЛСин Василя і Олени Йосипівни Брановицької. Народився 19 серпня і хрещений у

Хрестовоздвиженській церкві м. Житомира 30 серпня 1867 р. Батько записаний як “крестьянинВасилий Людвиков Забытовский”. Хрещеними батьками були “однодворец Антон Иванов Козирацкийи мещанка Елена Игнатиева Перегудова”34. Будучи “мещанином Левковского общества”,православним у віці 23 літ обвінчався з Марією, 20 років, православною — дочкою Карла Радовича,мешканця села Крошня, вінчання відбулося у Воздвиженській церкві Житомира 28 жовтня 1890 р.Свідками були: з боку нареченого – міщанин “деревни” Крошня Павло Йосипович Мошковський іміщанин Антоній Піонтковський; з боку наречено – “крестьянин деревни Крошня Франц ОсиповСтаховский и запасной рядовой Иван Александров Чередник”. Обряд вінчання провели: священикАлександер Селецький, дяк Макар Гвоздіковський і пономар Микола Левицький35. Записаний у формі“Мещанин местечка Левкова Самуил Василиев Незабытовский” в актах хрещення своїх дітей: синаЙосипа выд 2 лютого 1897 р.36, доньки Антоніни від 24 серпня 1899 р.37 В актах хрещення: дочкиПавли від 24 липня 1891 р. записаний як “Житомирский мещанин Самуил Василиев Незабытовский”,дочки Любові від 26 вересня 1893 р. і сина Михайла від 30 серпня 1894 р. як “Житомирский мещанинЕмилиан Василиев Незабытовский” з тою ж дружиною38.

Діти: народилось три доньки: Павла (Пауліна) 21 липня 1891 р.; Любов – 29 листопада 1893 р.;Антоніна – 22 серпня 1899 р. і двоє синів: Михайло – 28 серпня 1894 р. та Йосип – 1 лютого 1897 р.

VI. 49. МАРІЯДочка Василя і Олени Йосипівни Брановицької. Народилася у “деревне” Крошня (околиця

Житомира) 28 березня і хрещена у Хрестовоздвиженьській церкві Житомира 29 березня 1870 р.Хрещеними батьками були: “Житель той же деревни Пулинского общества мещанин Эдуард ОсиповБрановицкий и мещанина Кароля Зилинского жена Юзефа Гаврилова дочь”. Обряд хрещення здійснили:священик Федір Сольський і дяк Олександр Мелецький39. Після одруження все життя прожила зісвоєю сім’єю у власній садибі, що знаходилась на вул. Вільській (тепер – вул. Миру, № 183). Померлав Житомирі під час фашистської окупації 6 серпня 1943 р., похована на Вільському кладовищі40.

Чоловік – Олексій Якович Сидорук (1862-1928), походив з селян села ВасильковецьБердичівського повіту Київської губернії41. Був військовим фельдшером, про що зафіксовано уметричному записі хрещення доньки Антоніни від 10 червні 1890 р., у записі хрещення доньки Любовівід 14 травні 1895 р., у записі хрещення сина Йосипа від 12 жовтня 1897 р. записаний як “запаснойфельдшер”42. Після установлення радянської влади працював на різних роботах в тому числі істолярував43, похований на Вільському кладовищі м. Житомира44.

Діти: Антоніна (3.06.1890, Житомир – 1921, Житомир), Леонід, Любов (9.5.1895, Житомир –1967, Житомир), Йосип (нар. 7.10.1897 р.), Варвара (6.12.1899, Житомир – 1952, с. Мельниця,Тернопільської обл.), Катерина, Лідія (1906, Житомир – 1947, Львів), Ольга (31.03.1910, Житомир –5.08.1998, Житомир).

VI. 50. АНТОНІНАДочка Василя і Олени Йосипівни Брановицької. Записана разом з чоловіком рідної сестри

Катерини як “Крестьяне: Тимофей Иванов Белецкий и Антонина Васильева Незабитовская, девица”

78


хрещеними батьками у Йосипа — сина рідного брата Самуїла Незабитовського при хрещенні 2лютого 1897 р.45. Записана в метричній книзі Кафедрального собору хрещеною матір’ю з хрещенимбатьком житомирським міщанином Йосипом Григоровичем Стародубенком при хрещенні 2 серпня1898 р. Олени дочки своєї рідної сестри Анни Василівни Незабитовської та її чоловіка селянинаЮхима Степановича Олійника46.

Вінчалася у Михайлівській церкві м. Житомира 26 серпня 1901 р. як “дочь дворянина, АнтонинаВасильевна Незабытовская, православная перым браком, 23 лет”, її чоловіком став “Житомирскиймещанин Юлиан Сохацкий, православный, первым браком, 29 лет”, “поручителями” “по жениху”були житомирські міщани Микола Сохацький і Йосип Стародубенко, а “по невесте” Василь Лукашевичі Олексій “Сидорчук”47.

Деякий час молода сім’я проживала на квартирах. Так у 1904 р. проживали на Подолі уЖитомирі, ставши свідками чергового єврейського погрому48. Після революції 1905–1907 рр. ЮліанСохацький звів невеликий приватний будинок у Нобелівському провулку в районі навпроти вокзалузалізничної ст. Житомир. Цю садибу, де у 20–30-х роках виросли діти і виховувалися онуки Сохацьких,де було пережито сім’єю загальнонародну трагедію – Голодомор 1932–1933 рр., вже достатньопошкоджену під час німецької окупації було продано десь у 1945 р., коли Антоніна Василівна переїхалана постійне проживання до Києва, до дочки Лідії і зятя Юхима Дубинського. Разом з ними вонадовгий час проживала на вул. Леніна у домі №52 в квартирі №3.

Померла у Києві 31 жовтня 1968 р. в квартирі свого зятя Юхима Петровича Дубинського.Відспівана у Володимирському кафедральному соборі міста Києва і поховала 1 листопада наБайковому кладовищі в кварталі №13 біля своєї дочки Анастасії Юліанівни Сохацької-Шмідт-Щипанської49.

Чоловік – Юліан Сохацький. Відомо, що народився не в Житомирі, користувався статусомжитомирського міщанина, з молоду служив у царському війську на території Царства Польського.Якийсь час тримав столярну майстерню, що виконувала серед інших й замовлення Преображенськогособору. Очевидно, в результаті роботи в залізничному депо станції Житомир став власником ділянкипід забудову за вокзалом ст. Житомир. Тут на вулиці яка отримала назву Нобелевський провулок, вінзвів досить скромний одноповерховий будинок для своєї сім’ї. У Житомирі у нього був старший братМихайло Михайлович Сохацький якого пам’ятали і з яким дружили у родині Незабитовських. Зметричних книг Михайлівської церкви, що існує і тепер на вулиці Київській, видно, що у Юліана щебув один рідний брат Микола Сохацький який зі своєю сім’єю проживав на території Житомирапідпорядкованій згаданій парафії. Юліан маючи підірване серце, після пережитого погромупривокзального району міста Житомира в дні відходу польської армії у 1920 р., помер раптово, у віці49 років “от восполения легких” 27 травня 1921 р. в “І советской больнице” Житомира50;поховано його сім’єю на Смолянському православному цвинтарі близько на північ від дерев’яноїцеркви.

Мали сина Петра (12.07.1902, Житомир – 18.05.1976, Левків під Житомиром) та дочок: Олену(Галину) (16.05.1904, Житомир – 23.11.1984, Боярка), Анастасію (16.02.1906, Житомир – 7.10.1953,Київ), Лідію (..02.1908, Житомир – 14.03.1975, Київ), Раїсу (25.09.1910, Житомир – 14.04.1988, Київ) іЄлизавету (16.04.1913, Житомир – 14.07.1973, Київ).

VI. 51. АННАДочка Василя і Олени Йосипівни Брановицької. Записана міщанкою м. Житомира, незаміжньою,

як хрещена матір Любові Незабитовської – доньки старшого брата Самуїла у відповідному акті від26 вересня 1893 р.51 та Йосипа Сидорука – сина рідної сестри Марії, при його хрещенні 12 жовтня1897 р.52

Анна обвінчалася з багатим селянином-землевласником з с. Псище Юхимом Олійником.Шлюб відбувся до 1898 р. тому, що в одному з метричних записів Олійник записаний тоді вже чоловікомі значиться як: з «Запасной рядовой крестьянин Левковской волости Житомирского уезда ЕвфимийСтефанов Олейник... православный».53 На той час у Псищах у них була велика садиба розміщенабільшою мірою у віковому сосновому лісі поблизу ріки Тетерів. На основі цієї садиби в роки радянськоївлади було створено будинок відпочинку ім. Цюрупи. В господарстві Олійників завжди було багатороботи. Сам Олійник загинув випадково, в роки Першої світової війни, спилюючи високу сосну якапотім на нього впала54.

Десь у 1933 р. була змушена покинути село Псище і переїхала на проживання до дочкиАнастасії у Дніпропетровськ, а згодом перебралась до іншої дочки Лідії до Луганська. Померла уЛуганську у 1944 р. В сім’ї і серед рідні Анну Незабитовську називали “Ганьою”, або “тьотя Ганя”55.

79


Мали дітей: Олена (26.07.1898–...), Любов (1901–1975), Анастасія (1903–1980), Лідія (1906–...) і Антон (1909–1979, Київ).

VI. 52. АНТОН (Антоній)Син Василя і Олени Йосипівни Брановицької. Народився 14 лютого і хрещений у

Хрестовоздвиженській церкві м. Житомира 15 лютого 1882 р. під іменем Антоній, хрещенимибатьками були: “мещанин Торяновского общества Иосиф Войцехов Липский и мещанка ФеклаИосифова Омецинская”. Обряд хрещення здійснив священик Антоній Морачевич з псаломникомМакарієм Гвоздіковським та пономарем Миколою Левицьким56.

Одружився у Житомирі 1907 р. з Софією (1886–1953), дочкою Йосипа Ружицького, вінчаннявідбувалось в Йосипівській церкві на території Вільського міського православного кладовища 11листопада 1907 р. З запису вінчання “Левковский мещанин Житомирского уезда Антон ВасильевНезабитовский, православного вероисповедания, первым браком, 22 лет” та “Житомирская мещанкаСофия Иосифовна Ружицкая, православного вероисповедания, первым браком, 23 лет”, “поручителямибыли: по женихе: чиновник Волынской казенной палаты Вацлав Романов Рыхлинский и житомирскиймещанин Александр Марковский, по невесте: крестьянин Алексей Сидорук и Житомирский мещанинАлександр Микитов Король”, вінчав їх священик Костянтин Лєбєдєв з діаконом Сергійом Палецьким57.

В записі акту хрещення свого сина Миколи від 15.ХІІ.1910 р. значиться як «Левковский мещанинАнтон Василиев Незабитовский... православный», а доньки Наталії від 8.ІХ.1912 р. як «Мещанинместечка Левкова Житомирского уезда Антон Василиев Незабытовский... православный».58 В записіхрещення Элизавети Сохацької – доньки рідної сестри Антоніни від 25 квітня 1913 р. значиться як«Мещанин Левковского общества Антон Василиев Незабитовский»59. Проживав увесь час уЖитомирі. В часи НЕПу у 20-ті роки мав свій “рундук” у Житомирі, здається на Житньому ринку, депродавав ковбаси власного виробництва60. Після Голодомору працював в артілі “Багатопромінь”столярем. Серед сусідів ходили чутки, що під час НЕПу накопив великий скарб золотих монет. Двоєйого співробітників донесли на нього, що він із “бывших” і ховав цінності, проводив контрреволюційнуагітацію. В результаті цього він був арештований 17 грудня 1937 р. третім відділом УДБ УНКВС поЖитомирській області. Перебував у в’язниці м. Житомира під час якого велось слідство. 28 січня1938 р. винесено йому вирок «за контрреволюційну діяльність заключить у виправний трудовий табірстроком на 10 років». До того ж винним себе не визнав, що дозволило його синові у 1940 р. подати наапеляцію, хоча б ще й тому, що два свідки від своїх свідчень відмовилися. Але НКВС у Москвівідхилило прохання. Андрій Васильович помер в таборі під Карагандою 6 січня 1941 р. Реабілітаціявідбулася тільки 1975 р.61

Дружина – Софія Йосипівна Ружицька. Народилася у 1886 р., померла у Житомирі у 1953 р.,похована на Вільському кладовищі62.

Діти: Андрій (1908–1985), Микола (1910–193..) і Наталія (1912–1945).

VI. 53. ФЕДІРСин Василя і Олени Йосипівни Брановицької. Народився у Житомирі 10 серпня 1886 р. о 8

годині вечора, будучи восьмою дитиною в сім’ї, матір його народила без лікаря і акушерки63. ФедірВасильович під час революції 1905–1907 рр., будучи під слідством у поліції покидає рідний край івиїжджає до Сибіру, де працював в різних місцях на пошті в Єнісейській губернії. У 1922 р. бувначальником поштового відділення у с. Ямінське Бійського району на Алтаї. У 1924 р. разом із своєюсім’єю повертається у рідний Житомир, деякий час проживаючи в приватному будинку де мешкаласім’я рідного брата – Антона Незабитовського, у Вацьківському провулку. В тому ж році отримавпосаду начальника поштового відділення у Коростишеві, куди на роботу переїхав зі своєю сім’єю,отримавши службову квартиру в будинку пошти, що розміщувалась тоді в історичному будинкупоштової станції. Восени 1925 р. сім’я повернулась до Житомира і продовжила проживання в садибіНезабитовських у Вацьківському провулку, а Федір отримав роботу на головній пошті Житомира. Напочатку 1926 р. купив приватний будинок “на бульварах” у Житомирі, за адресою вул. Сінельниківська,дім 8, а тоді вулиця “Деткоммуны”. Тут довгий час проживала його сім’я і після війни. До 1928 р.,коли почалася кампанія звільнення з роботи спеціалістів зі старих кадрів, працював якийсь часначальником пошти у Василькові Київської області. Після звільнення з пошти перекваліфікувався набухгалтера закінчивши курси бухгалтерів-ревізорів. Працював в управлінні колгоспів Житомирськоїобласті, часто перебуваючи в різних колгоспах з бухгалтерською перевіркою. У 1931 р. десь піврокупроживав у Бердянську. Потім повернувся до сім’ї у Житомир. З осені 1932 р. до літа 1934 р. сам

80


перебував у Сибіру. У 1938–1939 рр. періодично виїжджав до Києва, де під кінець 1939 р. отримавпостійну роботу бухгалтера у дитсадку. У 1940 р. полишив сім’ю і перебрався до Києва. На початку1941 р. виїхав до Сибіру, де працював бухгалтером. Після закінчення війни повернувся в Україну,працював бухгалтером у різних установах. Помер у Києві 23 листопада 1967 р. Похований наБерковецькому міському кладовищі на Нивках64.

Одружився у 1915 р. в одному з естонських поселень Сибіру з Марією (1898–1968), дочкою,наймолодшою дитиною Івана (Йогана) Лемберга, естонського колоніста, інженера шляхів сполученнята його дружини – “дворянки”. Марія (Мера) народилась у місті Нарві 14 квітня 1898 р. у Естляндськійгубернії. Вже потім сім’я її батька переселилась до Сибіру. Під час війни з фашистами Марія Іванівнабула в підпільній групі, яка діяла у Житомирі з липня по грудень 1943 р., про це свідчить виданий їйпісля війни партизанський квиток №4607. Мешкаючи в самому центрі міста у власному будинку,надавала проживання на квартирі німецьким офіцерам. Під цим прикриттям пані Марія ризикуючижиттям успішно координувала підпільну роботу своєї групи65. У травні 1965 р. Указом ПрезидіїВерховної Ради СРСР нагороджена ювілейною медаллю “Двадцать лет Победы в ВеликойОтечественной войне 1941–1945 гг.”66

Завжди була “красивой женщиной с голубыми глазами с красивой длинной косой, высокойстройной... Она была очень уважаемым человеком и осталась в памяти такой у всех, кто ее знал иобщался с ней. Многие племянницы и племянники мужа считались с ее мнением и советовались.Своих сестер и братьев она потеряла после возвращения с мужем на Украину. Она прожила оченьтяжелую жизнь и морально, и материально, была большая труженица, часто ей приходилось самойобеспечивать семью всем необходимым, растить детей”67. Померла у Житомирі від тяжкої хвороби1 грудня 1969 р. Вже після смерті Марії Іванівни, у 1980 р. прийшов пам’ятний знак від ради ветеранівІ-го Воронезького партизанського з’єднання68.

Діти: Капітоліна (1916–1916), Аполлінарій (1918–1991) і Людмила (нар. 5 червня 1922 р.).

VII. 65. ПАВЛАДочка Самуїла і Марії Карлівни. Народилася у м. Житомирі 21 липня, а охрещена тут у

Воздвиженській церкві 24 липня 1891 р.69 Відомо, що Павла або Поліна була репресована 1921 р. заучасть у стихійному заворушенні на базарі в центрі Житомира. Їй було засуджено за антикомуністичнуагітацію, відправлено до виправного табору на північ країни Рад на 5 років, де вона й померла.70

VII. 66. ЛЮБОВДочка Самуїла і Марії Карлівни. Народилася у Житомирі 20 вересня і хрещена тут у

Воздвиженській церкві 26 вересня 1893 р. Батьки її записані у акті про хрещення як “Житомирскиймещанин Емилиан Василиев Незабитовский и его законная жена Мария Карлова”, а хрещенимибатьками “хутора Хинчанки крестьянин Тимофей Иванов Белецкий и мещанка Анна ВасильеваНезабытовская, девица”. Таїнство хрещення здійснили священик Олексій Селецький з діакономМакарієм Гвоздіковським і пономарем Миколою Левицьким71.

VII. 67. МИХАЙЛОСин Самуїла і Марії Карлівни. Народився у Житомирі 23 серпня і хрещений тут у

Воздвиженській церкві 30 серпня 1894 р. Батьки його записані у акті про хрещення як “Житомирскиймещанин Емилиан Василиев Незабитовский и его законная жена Мария Карпова”, а хрещенимибатьками Були “села Крошня Петр Андреев Синявский и мещанина Осипа Янчинского жена МарияИосифова”. Таїнство хрещення здійснили священик Олексій Селецький з дяком МакаріємГвоздіковським і пономарем Миколою Левицьким72. Вінчався у Воздвиженській церкві Житомира26 січня 1914 р. де записаний “Мещанин местечка Левкова Житомирского уезда Михаил СамуиловНезабытовский, православного исповедания, первым браком 20 лет”, наречена – “Житомирскаямещанка Вера Тимофеева Августинович, православного исповедания, первым браком 17 лет”, свідки“по женихе: крестьяне с. Свиды Радомысльского уезда Стефан Иванов Евфимчук и с. Новой Сотни,Острогожского уезда Воронежской губ. Иван Михайлов Лисовцев, по невесте: житомирские мещанеМихаил Касперов Подухов и Петр Владимиров Портянко”, обвінчав протоієрей Олександа Селецькийз діяконом П. Тарасевичем73.

Діти: син Василь (нар. 1927 р.).VII. 68. ЙОСИП

81


Син Самуїла і Марії Карлівни. Народився у Житомирі 1 лютого і хрещений тут у“Кладбищенской Яковлевской церкви”, що на Вильському “русском” кладовищі 2 лютого 1897 р. зіменем “Іосіф”. Хрещеними батьками були: “крестьяне Тимофій Іванов Белецкий и АнтонинаВасильева Незабитовская, девица”. Здійснили “таїнство крещения” протоієрей Іполит Ліпський здяком Іоанном Рачинським і псаломником Михайлом Сірадським74.

VII. 69. АНТОНІНАДочка Самуїла і Марії Карлівни. Народилася у Житомирі 22 серпня і хрещена тут у

Хрестовоздвиженській церкві 24 серпня 1899 р. Хрещеними батьками записані “житомирские мещанеФлориан Іванов Власенко и Фекла Сидорова Ситокова”. Обряд здійснили священик Олександрселюцький з дяком Миколою Биховським та псаломником Миколою Левицьким75.

VII. 70. АНДРІЙСин Антона і Софії Йосипівни Ружицької. Народився 30 листопада 1908 р. у Житомирі. У 1933

р. закінчив автодорожний технікум. Працював на різних підприємствах Житомира. У 1941–1945 рр.воював в лавах Радянської Армії. Ветеран Великої Вітчизняної війни. Помер у Житомирі 25 листопада1985 р., похований на новому міському кладовищі на Корбутівці.

Дружина – Генріка Павлівна Гарлінська (1908.08.08, Житомир – 1996.04.07, Феодосія)76.Весілля відбувалося в Житомирі у садибі батька у Вацьківському провулку у 1927 р. 77.

Діти: син Андрій (1928–1999) та дочки: Алла (1931–1995) і Валентина (нар. 7 лютого 1940 р.)78.

VII. 71. МИКОЛАСин Антона і Софії Йосипівни Ружицької. Народився у Житомирі 6 грудня і хрещений тут у

“Кладбищенской Яковлевской” церкві 15 грудня 1910 р. Хрещеними батьками були: “подпрапорщик20 пехотного Галицкого полка Федор Фомин Мушинский и житомирская мещанка Анна НиколаеваКукись”. Обряд хрещення здійснили священик Іоаким Рабчинський з дяком Сергієм Палецьким79. Усерпні 1931 р. разом з двоюрідним братом Антоном Олійником виїхав до Ташкенту з метою навчання80.Микола залишився у Середній Азії, де отримав професійну освіту і працював81. Одружився у 1932 р.Тяжко захворів і помер у 1933 р. в селищі зал. ст. Сир-Дарья82.

Дружина – Зиновія Семенівна Млєчковська, народилась у 1907 р. в Київській губернії. Виїхаладо Середньої Азії з родичами у 1921 р.

Діти: син Микола (1933–1968).

VII. 72. НАТАЛІЯДочка Антона і Софії Йосипівни Ружицької. Народилася у Житомирі 22 серпня і хрещена тут

у “Кладбищенской Яковлевской” церкві 8 вересня 1912 р. Хрещеними батьками були: “старший писарь3й батареи 5 артиллерийской бригады Герасим Петров Орел и житомирская мещанка НадеждаИосифова Хрущева”. Обряд хрещення здійснили священик Йоаким Рабчинський з дяком МихайломХаїмським83. Померла від туберкульозу у Житомирі у 1945 р.84

Одружилася з Леонідом Коренчевським, сином священика. Леонід після війни був звинуваченийв співробітництві з окупантами і заарештований85.

У подружжя у 1935 р. народилася в Житомирі дочка Людмила86.

VII. 73. КАПІТОЛІНАДочка Федора і Марії Іванівни Лемберг. Померла немовлям у 1916 р.87.

VII. 74. АПОЛЛІНАРІЙСин Федора і Марії Іванівни Лемберг. Народився 24 травня 1918 р. в селі Карагуш Бійського

району Алтайського краю. Після переїзду сім’ї батька до Житомира у 1924 р., закінчив тут 7-й класшколи і поступив у технікум, отримавши спеціальність столяра. У 1935 р. виїхав до Києва, де поступивна робітфак Політехнічного інституту, студентом якого став у 1937 р. Ще будучи студентом відвідавКоломию у 1940 р., де знаходилася сім’я двоюрідної сестри Лідії – дружини генерала Прошкіна,командуючого гірської стрілецької дивізії, що з осені 1939 року розмістилась в тій частині Прикарпаття.В квітні 1941 р. Аполлінарій виїхав до м. Шатура у Московську область на переддипломну практику.Після початку війни, 17 жовтня 1941 р. був призваний до Червоної армії, прийнявши військову присягу5 грудня. З грудня 1941 р. до лютого 1942 р. червоноармійцем приймав участь у бойових діях на

82


Північно-Західному фронті88. Тут 3 лютого отримав наскрізне кульове порання і важкопораненимпотрапив на лікування у військовий евакуаційний госпіталь №2814 у місто Горький, де перебував з 17лютого до 9 квітня 1942 р.89 По одужанні був відправлений у Самарканд90 у військову академіюхімічного захисту на курси удосконалення командного складу. Після курсів у жовтні 1942 р. отримавзвання лейтенанта і призначення начальника хімслужби полку. З листопада 1942 р. по травень 1945р. приймав участь у бойових діях І Білоруського фронту91, де в складі хімічної служби був учасникомбоїв на теренах Білорусі, Польщі та Німеччини. Мав військові нагороди – орден “Червоної Зірки”,орден “Вітчизняної війни” тощо92. Після Другої світової війни 1 лютого 1946 р., будучи начальникомхімслужби військової бригади, звільнився “у запас”93.

У березні 1946 р. прийшов працювати на завод № 786 у Києві – відповідальним за технікубезпеки, а вже у серпні був призначений начальником “сборочного цеха”94. У 1946 р. закінчив Гідро-Меліоративний інститут95. З 1 червня 1947 р. працював начальником виробництва заводу96. Під часроботи на заводі у березні 1951 р. “за участие в разработке и организации массового производствановых электроизмерительных приборов” разом з інженером М. Огорелим був удостоєний званнялауреата Сталінської премії СРСР97. Тут на заводі № 786 у січні 1958 р. стає замісником головногоінженера. 5 жовтня 1960 р. призначений директором згаданого заводу, яким керував до 13 квітня1962 р.98 У 1961 р. вже займається партійною роботою у Київському МК КПРС, де 7 квітня 1962 р.його обрано на посаду секретаря МК, на якій перебував до 1 січня 1963 р., до звільнення в зв’язку зпартійною реорганізацією і ліквідацією Київського МК КПРС. З 1 лютого 1963 р. працював начальникомУправління електротехнічної та приладобудівної промисловості, після реорганізації якого 21 жовтня1965 р. призначається директором заводу “Електронмаш”99, який лише будувався. Завод цейпереростає у виробничо-технічне об’єднання обчислювальної техніки, або як його тоді почали називати– ВУМ. Саме розбудовуючи це виробництво на околиці Києва в ті роки, Незабитовський “возглавилматериализацию идей великого теоретика (С.Л. – теж киянина, вченого-кібернетика – академікаВіктора Глушкова), обеспечил их бестелесных, плотью электронно-вычислительной техники (всовременном начертании – компьютеров). ... В конце шестидесятых годов им были urbi et orbi (“городуи миру”) предьявлены первые общественные плоды тонкого интеллектуального замысла –вычислительные машины “Проминь”, “Каштан”, сімейство “Мир”, “Днепр”. Киев стал Меккой длявзалкавших новой техники. На завод ВУМ двинулись колонны представителей космических отраслей,оборонных предприятий, академической науки, исследовательских институтов, медицинскихучреждений, промишленности”100. З 3 липня 1972 р. Аполлінарій Незабитовський — генеральнийдиректор цього об’єднання з назвою – “Производственно-техническое объединение электронныхвычислительных и управляючих машин”101. Як керівник великого радянського передового виробництвапостійно займався модернізацією і удосконаленням виробничого процесу, переконував партійнекерівництво республіки і галузеве начальство у необхідності загальної роботизації виробництва. У 1983р. на “Електронмаші” реалізовував програму з автоматизації цехів по виробництву друкованих плат,вантажних операцій, лиття пластмаси та збірного, регулюючого і контрольного виробництв102.

Полишив посаду генерального директора лише 14 лютого 1987 р. “ВО “Електронмаш” ім.В.І.Леніна” в зв’язку з пенсійним віком і перейшов 1 квітня 1987 р. на посаду заступника директора.На “Електронмаші” працював до 26 листопада 1990 р.103, коли ушанований трудовим колективомпішов на заслужений відпочинок.

За великий внесок в розвиток вітчизняної технічної промисловості був нагороджений урядовиминагородами: за успіхи у виконанні VIII п’ятирічки Указом Президії ВР СРСР у 1971 р. – орден Жовтневоїреволюції104, за “высокие качественные показатели в работе и успехи достигнутые в выполнениизаданий IX пятилетки” Указом Президії ВР СРСР у 1976 р. – орден Леніна105, в тому ж 1976 р.Державною премією Української РСР за розробку і освоєння в серійне виробництво комплексу “М-4030”106, Указом Президії ВР СРСР у 1981 р. присвоєно звання Герой соціалістичної праці з врученнямдругого ордена Леніна та Золотої медалі “Серп і Молот”, того ж 1981 р. присуджено Державнупремію СРСР за розробку та організацію серійного виробництва “СМ-3” “СМ-4”107; Указом ПрезидіїВерховної Ради СРСР від 10 червня 1986 р. за успіхи досягнуті у виконанні завдань ХІ п’ятирічкинагороджений орден “Дружби народів”108.

Помер від онкологічного захворювання в урядовій лікарні у Феофанії 16 листопада 1991 р.,урочисто похований колективом “Електронмаш” на Байковому кладовищі у Києві.

Дружина – Яніна Вікентіївна Ярошевська (6.07.1916, Київ –28.02.1995, Київ). Одружились вКиєві 14 лютого 1946 р.

Діти: дочка Маргарита (нар. 26.02.1947 р.), син Леонід (нар. 28.10.1949 р.)109.

83


VII. 75. ЛЮДМИЛАДочка Федора і Марії Іванівни Лемберг. Народилася 5 червня 1922 р. в селищі Яйма Бійського

району в Алтайському краї. У 1924 р. з сім’єю батьків переїхала на проживання до Житомира. У1930–1940 рр. навчалась у школі, отримала середню освіту. У серпні 1940 р. почала трудову діяльність,почала працювати претензіоністом Облспоживспілки у Житомирі, оформлюючи різну документаціющодо браковки, недостачі та судових позовів на поставки різних партій товарів і продукції, що проходиличерез облбазу. Тут працювала до 5 липня 1941 р., коли довелося покинути Житомир.

З березня 1942 р. служила в Радянській армії “вільнонайманою” на Кубані і Кавказі, бралаучасть у бойових діях. Повернулась до Житомира 22 травня 1944 р. і поступила на підготовчі курсиПедагогічного інституту. 13 серпня отримала звістку про смерть на фронті дорогої любимої людини,чоловіка – Івана Косякова. Це привело до психологічної депресії, зі стану якої вдалося вийти лишечерез кілька тижнів. Однак час було втрачено, і курси не вдалось закінчити. В цей час на вул.Пушкінській вивозився військовий госпіталь, а в тому будинку створювався Будинок офіцерів, куди івлаштувалась Людмила працювати діловодом 17 листопада 1944 р. Доводилось виконувати різніроботи, особливо запам’яталась підготовка і проведення свята Нового 1945 року, підготовказапрошень, білетів, новорічних іграшок і подарунків. В цей час у будинку на вул. Диткомуни у матеріпоселились головлікар військового лазарету і начальник госпчастини дивізії. Саме лікар Фролов,дізнавшись про роботу Людмили під час евакуації, запросив працювати діловодом у лазарет. Так уберезні 1945 р. перейшла у лазарет. Доводилося оформлювати багато різної документації і особливодокументи воїнам Радянської армії. Дивізію було розформовано, тому у жовтні 1945 р. залишиласьбез працевлаштування. Змінюється життя, Людмила Незабитовська вийшла заміж і залишиласьвдома на роки, оскліьки народилися дві доньки110.

В червні 1946 р. Указом Президії ВР СРСР нагороджена медаллю “За Перемогу надНімеччиною в Великій Вітчизняній війні”111.

У 1962 р. продовжила трудову діяльність на заводі “Електровимірювач” у Житомирі, депрацювала до 1978 р.

У травні 1965 р. Указом Президії ВР СРСР нагороджена ювілейною медаллю “20 роківПеремоги в Великій Вітчизняній війні”. У квітні 1975 р. Указом Президії ВР СРСР нагородженаювілейною медаллю “30 років Перемоги в Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.”112

У 1975 р. продала успадкований від матері будинок в Житомирі “на бульварах” за адресоювул. Дитячої комуни, дім № 8 і перебралась на постійне проживання до Києва в район Святошина.

У Києві з листопада 1978 р. по травень 1979 р. працювала черговою у гуртожитку швейноїфабрики “Каштан”. В тому ж році полишила Київ і виїхала до Новосибірська, де проживала дочкаВікторія з чоловіком офіцером Радянської армії, що служив у Новосибірську. Перебувала там до1984 р., де тимчасово працювала у системі пошти, а літом, коли онуки виїздили до Ленінграду,поверталась до рідного Житомира. В Києві у 1984 р. влаштовується на постійну роботу у позавідомчуохорону Сільськогосподарської академії в Голосієві, де працює до 1991 р.113

У березні 1985 р. Указом Президії ВР СРСР нагороджена орденом “Вітчизняної війни” ІІстепеню, а у квітні ювілейною медаллю “40 років Перемоги в Великій Вітчизняній війні”. У січні 1988р. Указом Президії ВР СРСР нагороджена ювілейною медаллю “70 років Збройних Сил СРСР”. У1995 р. нагороджена ювілейною медаллю “50 років Перемоги в Великій Вітчизняній війні 1941–1945рр.” У 2005 р. нагороджена орденом “За мужність” ІІІ ступеню та медаллю “Захисник Вітчизни”114.

Перший чоловік Людмили Федорівни – Іван Іванович Косяков (1918–1944). Народився 27лютого 1918 р. Відомо, що у 1939 р. закінчив гірничо-механічний технікум у Ірпені, а у вересні ставстудентом. Командиром стрілецької роти загинув на фронті під Виборгом під час бою біля озераВуоксі-Ярве.

Друге одруження відбулося у Житомирі з Сергієм Петровичем Горбаченком (1.02.1917 –3.01.1966, Житомир). Цей шлюб привів на світ двох дочок: Вероніку (нар. 19 листопада 1946 р.) і Лідію(нар. 11 грудня 1952 р.), нащадки яких зараз проживають у Бобруйську, Києві та Санкт-Петербурзі115.

VIII. 79. ВАСИЛЬСин Михайла. Народився у 1927 році. Проживав до війни у с. Мала Жмеринка Жмеринського

району. Репресований (після 1944 р.)116

84


VIII. 80. АНДРІЙСин Андрія і Генріки Павлівни Гарлінської. Народився 13 грудня 1928 р. у Житомирі. По

закінченню залізничного технікуму у 1946 р. добровольцем пішов служити на флот. В лавах Радянськоїармії з серпня 1947 по жовтень 1956 р. Нагороджений 22 лютого 1948 р. ювілейною медаллю “30років Радянській Армії та Флоту” та був зарахований до Виборзького мінно-артилерійського морськогоучилища. По його закінченнюу 1950 р. служив на Балтійському флоті. Після скорочення у 1957 р.повернувся до Житомира. У 1958–1959 рр. працював на військовому заводі № 141. У 1959–1960 рр.диспетчер планового та виробничого відділів на згаданому заводі. У 1960 р. деякий час працювавтехніком на заводі електроприладів у Житомирі, з того ж року до 1963 р. інженер-конструктор вЖитомирській обласній раді профспілок. У 1963 р. закінчив Житомирський технікум механічної обробкидеревини, здобувши спеціальність електроприладобудування. Тоді ж починає працю в профспілках, у1963–1964 рр. був секретарем сільської облради Житомирської сільської Облрадпрофу. У 1964–1967рр. секретар облради Житомирського Облрадпрофу. У 1967 р. закінчив Ризький інститутпатентознавства. З 1967 по 1990 рр. був головою облради Житомирського Облрадпрофу. У 1970 р.Президією Верховної Ради СРСР нагороджений ювілейною медаллю “За доблесний труд. До 100-ліття з дня народження В. І. Леніна”, у 1971 р. орденом “Знак Пошани”, а 20 березня 1978 р. ГрамотоюПрезидії Верховної Ради Української РСР за багаторічну плодотворну роботу по розвитку винахідництваі раціоналізації. У 1973 р. нагороджений нагрудним знаком “За активну роботу в ВТВР” (ВТВР –ВОИР, Всесоюзное Общество Изобретателей и Рационализаторов) та медаллю “ПятидесятиліттяСоюзу РСР”. У 1981 р. закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут за спеціальністюекономіка і організація сільського господарства117. З 1981 р. – заслужений раціоналізатор УкраїнськоїРСР118. Нагороджений у 1984 р. та наступному 1985 р. медалями “Ветеран праці”. СекретаріатомВсесоюзної Центральної Ради Профспілкових Союзів нагороджений нагрудним знаком “ВЦСПС”“За активну роботу в профспілках”119.

Помер у Житомирі 19 березня 1999 р.Дружина – Марія Олексіївна Семенець (нар. 18.06.1938 р.). Навчалась в Житомирській

середній школі № 8, потім в музичному училищі за спеціальністю народні інструменти, грала наакордеоні. Перекваліфікувалась на майстра пошиття жіночого одягу, працювала на Трикотажній фабриціпри центральному будинку побуту у Житомирі. Ветеран праці. Тепер на заслуженому відпочинку –пенсіонерка120.

Діти: сини Ігор (нар. 18.10.1956 р.) і Геннадій (нар. 18.05.1962 р.)121.

VIII. 81. АЛЛАДочка Андрія і Генріки Павлівни Гарлінської. Народилася у Житомирі 26 липня 1931 р.

Одружилася у січні 1953 р. з Анатолієм Борисовичем Воронкевичем (нар. 1928 р.), сім’я постійнопроживала в Феодосії. Померла 30 листопада 1995 р.122.

Діти: сини Євгеній (нар. 1953 р.) і В’ячеслав (нар. 1961 р.).

VIII. 82. ВАЛЕНТИНАДочка Андрія і Генріки Павлівни Гарлінської. Народилася 7 лютого 1940 р. Одружилася з

Леонідом Васильовичем Наприковським (нар. 1937 р.).Діти: дочка Єлена123.

VIII. 83. МИКОЛАСин Миколи і Зиновії Семенівни Млєчковської. Народився у 1933 р. в Чинарі на території Узбекистану.

У 50-ті роки отримав спеціальності геолога і вищу інженера-будівника, працював на Кавказі.Дружина – Єлизавета Луківна Новосельська, 1941 р. нар.Діти: син Ігор (1968 р. нар.)124.

VIII. 84. МАРГАРИТАДочка Аполлінарія і Яніни Вікентіївни Ярошевської. Народилася у Києві 26 лютого 1947 р.

Навчалась у спеціалізованій музичній середній школі ім. Миколи Лисенка, яку закінчила з золотоюмедаллю, а у подальшому – Київській державній консерваторії ім. Чайковського по класу фортепіано.Після закінчення консерваторії багато років працювала викладачем по класу фортепіано у згаданіймузичній школі ім. М. Лисенка. Останні роки часто працювала концертмейстером.

Має дочку Олену (1972 р. нар.).

85


VIII. 85. ЛЕОНІДСин Аполлінарія і Яніни Вікентіївни Ярошевської. Народився 28 жовтня 1950 р. у Києві. На

початку 70-х років закінчив Політехнічний інститут у Києві125. Тривалий час працював начальникомцеху на заводі “Точелектроприлад”. Тепер працює у приватній фірмі.

Перша дружина – Ірина Дубніцька, друга дружина – Ольга.Діти: Марія (нар. 17 листопада 1972 р.) та Олег (нар. 8 серпня 1984 р.).

IX. 87. ІГОРСин Андрія і Марії Олександрівни Семенець. Народився 18 жовтня 1956 р. у Житомирі126. У

1963–1973 рр. навчався у Житомирській середній школі № 8. Закінчив Житомирський автошляховийтехнікум у 1983 р. за спеціальністю механік. Працював за фахом в автоколоні № 2256 у місті Житомирі.Ліквідатор Чорнобильської аварії 2 категорії. Тепер на пенсії127.

Одружився 8 липня 1978 р.128.Дружина – Валентина Яківна Кротюк (народилась 8 липня 1959 р. у Житомирі)129. У 1966–

1976 рр. навчалась у Житомирській середній школі № 8. У 1982 р. здобула фах бухгалтера. У 1982–1999 р. працювала у дитсадку, з 2000 р. – працівник торгівлі130.

Діти: дочка Ірина (1979 р.н.), син Андрій (1983 р.н.).

IX. 88. ГЕННАДІЙСин Андрія і Марії Олександрівни Семенець. Народився 18 травня 1962 р. у Житомирі. У

1969–1979 рр. навчався у Житомирській середній школі № 8. Вищу освіту здобув на відмінно у 1979-1984 рр. по спеціальності інженер-механік у Житомирському філіалі Київського Політехнічногоінституту на факультеті технологій машинобудування, металообробні верстати та інструменти. Підчас навчання в вузі у 1981–1984 рр. працював у ньому ж лаборантом кафедри теоретичної механіки.Отримав скерування у 1984 р. до Києва на завод “Електронмаш”, де розпочав роботу інженером-конструктором СКБ заводу. Трудову діяльність перервав службою в лавах Збройних Сил СРСР у1984–1986 рр. Повернувся на “Електронмаш”, займався в СКБ проблемами розробки та застосуванняна виробництві компонентів прецизійного робототехнічного комплексу з автоматизації позиціюванняі встановлення мікросхем і мікроелементів на штамповані плати ПЕВМ, має винаходи в цій області.У 1992 р. стає менеджером І категорії у відділі маркетингу СКБ заводу “Електронмаш”. У 1992–1993 рр. комерційний агент в НПКП “Символ”. У 1993–1999 рр. створив і був директором науково-виробничої комерційної фірми “Fine Taste” – авторизованого дилера з продажу комп’ютерів “AppleMacintosh”, копіювально-розмножувальної та фототехніки “Minolta”. У 2000–2001 рр. працював законтрактом з канадською фірмою, займаючись маркетингом інструментального виробництва в Україні(штампи і пресформи). Продовжує працювати в секторі приватного підприємництва в сферіінформаційних і комп’ютерних технологій, поліграфії та деревообробки131.

Одружився 12 червня 1982 р.132

Дружина – Наталія Борисівна Титарчук (нар. 7 вересня 1961 р. у Житомирі)133. У 1968–1978 рр.навчалась та закінчила на відмінно Житомирську середню школу №32. Одночасно займалася покласу фортепіано в музичній школі при Житомирському музичному училищі ім. Косенка, яку закінчилау 1976 р. У 1978–1983 рр. здобувала вищу освіту в житомирському філіалі Київського політехнічногоінституту за спеціальністю інженер-електрик факультету автоматика і телемеханіка. У 1983 р. заскеруванням почала працювати на заводі “Промавтоматика” у Житомирі інженером-технологом увідділі головного технолога заводу. З переїздом сім’ї до Києва у 1987 р. влаштувалась на посадуінженера-технолога в цеху регулювання Київського заводу електронно-обчислювальних і управляючихмашин. У 1991–1994 рр. працювала інженером 1-ої категорії у відділі маркетингу вказаного заводу.У 1994–1998 рр. була менеджером НПКП “Fine Doors”, а у 1998–1999 рр. працювала заступникомголови Благодійного Фонду “Рідне місто” і членом редакції газети “Рідне місто”. У 2000–2001 рр.була торгівельним представником фірми “Баварія Вольтекс”. У 2002 р. закінчила курси учбовогоцентру “Терра”, отримавши диплом за спеціальністю адміністратор торгівельних залів, салонів, клінікта готелів. З 2002 р. менеджер виробничої комерційної фірми “Fine Doors”134.

Діти: дочка Олена (1982 р. нар.) і син Дмитро (1988 р. нар.).

IX. 89. ІГОРСин Миколи і Єлизавети Луківни Новосельської. Народився у 1968 р. в Київській області. У

1986-1988 рр. проходив дострокову службу у ЗС СРСР в Челябінській області. Закінчив фізико-

86


математичний факультет, а потім навчався в аспірантурі при Уральському педагогічному університетів Єкатеринбурзі135.

IX. 90. ОЛЕНАДочка Маргарити. Народилася в 1972 р. у Києві. Отримала вищу освіту в університеті Тарту

в Естонії. Проживає і працює в Києві. Має сина Георгія (1990 р. нар.)136.

IX. 91. МАРІЯДочка Леоніда і Ірини Дубніцької. Народилася у Києві 17(13) листопада 1972 р. Мешкає і

працює у Києві.Чоловік – Констянтин Сергійович Берковський (1975 р. нар.)137.

IX. 92. ОЛЕГСин Леоніда і Ольги. Народився у Києві 8 серпня 1984 р. Закінчив Автошляховий університет

за спеціальністю міжнародні перевезення138.

Х. 93. ІРИНАДочка Ігоря і Валентини Яківни Кротюк. Народилася 27 січня 1979 р. в Житомирі139. У 1986–

1996 рр. навчалась у середній школі №8 міста Житомира. У 1996–1999 рр. навчалась у Житомирськомукооперативному технікумі за спеціальністю бухгалтер. З 1999 р. працює бухгалтером на Панчішнійфабриці у Житомирі140.

Чоловік – Павло Михайлович Гришковський.Діти: дочка Катерина (нар. 12.02.1999 р. у Житомирі)141.

Х. 94. АНДРІЙСин Ігоря і Валентини Яківни Кротюк. Народився 27 лютого 1983 р.142 Навчався в

Житомирській загальноосвітній школі № 8 у 1990–2000 рр. У 2000–2002 рр. навчався в ПТУ заспеціальністю повар. З 2002 р. працює кухарем у кількох престижних ресторанах міста Житомира143.

Х. 95. ОЛЕНАДочка Геннадія і Наталії Борисівни Титарчук. Народилася 1 грудня 1982 р. у Житомирі144.

Середню освіту здобувала в Київських середніх школах: у 1989–1992 рр. в школі № 140, у 1992–1995 рр. у школі № 235, у 1996–2000 рр. у школі № 297. Закінчила у 1998 р. дворічні курси англійськоїмови при Всеукраїнському благодійному правозахисному фонді, а у 1999 р. курси іспанської мови уКиївських державних курсах іноземних мов “Інтерлінгва”. У 2000 р. була відмічена ГрамотоюМіжнародного інституту лінгвістики і права за перемогу на районній шкільній олімпіаді за успіхи увивченні іноземних мов та Похвальною грамотою Міністерства освіти України за особливі успіхи ввивченні англійської мови в шкільному курсі. У 2000 р. вступила до Київський національноголінгвістичного університету (КНЛУ) на спеціальність філолог-викладач іспанської, англійської мовта зарубіжної літератури145.

Х. 96. ДМИТРОСин Геннадія і Наталії Борисівни Титарчук. Народився 31 липня 1988 р. у Житомирі146. У

1995–1998 рр. навчався у Київській середній школі № 297, у 1998–2001 рр. продовжив навчання усередній школі № 161 зі спеціалізацією олімпійського резерву з плавання. За період 1994–1999 рр.нагороджений сімома Дипломами І-го та ІІ-го ступенів та грамотами за призові місця в змаганнях зплавання у відкритій першості Київської міської ради СТП “Україна” серед хлопчиків на дистанції25–50 м, за певних обставин припинив заняття спортивним плаванням у 2001 р. Повернувся у 2001 р.на навчання до Київській загальноосвітній школі № 297. Тепер активно займається сноубордингом таскейтбордингом. Захоплюється фото, відеозйомкою та комп’ютерною обробкою зображення147.

Х. 97. ГЕОРГІЙСин Олени, дочки Маргарити. Народився 31 липня 1990 р. Навчається в Національному

університеті ім. Тараса Шевченка в Києві148.

_______________

87


88


Примітки:1 Старовинне місто Радомишль Житомирської обл. називалось в російський імперський час як “Радомысль”, аповіт – “Радомысльский”. Сучасна назва – Радомишль, а району – Радомишльський. Тому автор генеалогічнулінію Незабитовських, представники якої проживали на території давнішого “Радомысльского уезда”, назвав по-сучасному “Радомишльська”. На сьогодні, лінія об’єднує 97 (№1–№97) представників роду Незабитовських.2 Робочу назву “Радомишльська генеалогічна лінія Незабитовських” автор почав вживати ще у 1996 р., а внаступному році, як результат виступу на науковій конференції у Житомирі, вийшла перша наукова публікація(Лисенко С.М. “Радомишльська” лінія роду Незабитовських сер. XVIII – сер. ХХ ст.: генеалого-біографічнедослідження // Житомирщина крізь призму століть. – Житомир, 1997. – С. 126–131).3 Старшою генеалогічною лінію так званої “волинської гілки” Незабитовських придомку Троян є “острозька”генеалогічна лінія, про певні результати дослідження якої автор писав в: (“Острозька” лінія роду Незабитовських(пер. пол. XVIII–XX ст.) // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. – Біла Церква, 2001. –Вип. II. – С. 147–154).4 “Придомок”, або шляхетське прізвисько це функціональні первинні або наступні, сталі або, як виняток, тимчасовіпрізвиська окремих генеалогій одного дрібношляхетського клану. Автор в усіх своїх публікаціях присвяченихшляхті використовує вже історичний термін “придомок”, який функціонував в діловодстві і житті України з часівпольсько-литовської державного огранізму. Таким чином термін “придомок”, на думку автора, більше властивийдо шляхтознавчих досліджень ніж “шляхетське прізвисько”, хоча б тому, що в розгалуджених селянських родахдля функціонального позначення різних генеалогій роду теж існували і існують прізвиська паралельно з офіційнимипрізвищами.5 Клан чи рід? Питання ще не врегульоване в широких і різнопланових генеалогічно-біографічних дослідженняхпро походження і генезу дрібної шляхти на теренах України, Польщі, Білорусі і Литви. Справа в тому, що для родувластива наявність спільного пращура, від якого через століття маємо подекуди дуже розгалужені лінії. Натомістьвідомо, що часто теж саме шляхетське прізвище і його герб приймали адаптовані до роду постаті через кровні,шлюбні, а може й з інших причин постаті, а вже на час XVI ст., коли шляхетські прізвища отримали широкефункціональне застосування і масово почали писалися у формі на “-ський”, походячи від назви села, де різніпредставники однокровного клану утримували різні дідичні частини земельного володіння. Тому автор у випадкуНезабитовських з Незабитова схиляється до вживання термін клан, так як історичні документи не збереглиінформацію про спільного і єдиного пращура роду, а лише на рівні XV ст. показують цілу групу “Незабитовських”у Незабитові. Див.: (Лисенко С.М. Початки та генеза роду Незабитовських в Люблінському воєводстві (XV –XVIII ст.): з студій над генеалогією дрібношляхетського роду // Вісник Київського інституту “Слов’янськийУніверситет”. – К., 2001. – Вип. 11 – С. 225–231).6 Про герб Любич див.: Лисенко С. Любич і Любичі: причинки до походження герба і гербового роду та належнихїм шляхетських родів // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства – Львів, 2004. – Вип. IV. –С. 41–54.7 Успадкував частину села Детинець за тестаментом від рідного брата Павла Трояна Незабитовського у 1740 р.(Лисенко С. Тестамент Павла Незабитовського з 1740 року як генеалогічне джерело // Дрогобицький краєзнавчийзбірник. – Дрогобич, 2003. – Вип. VІІ. – С. 539–545).8 Центральний державний історичний архів України у місті Києві (далі – ЦДІАК України). – Ф. 481. – Оп. 1. –Спр. 156 “Протоколы КЦРК по делам Волынской губернии за октябрь 1842 г.”. – Арк. 628.9 Дійсно, в справі роду Троян-Незабитовських з фонду “Волинського дворянського зібрання” відсутні документипро визнання Василя та його трьох синів в правах російського спадкового дворянства, натомість їх кузени з іншихпідліній “радомишльської” лінії роду підтверджували ці права для наступних своїх поколінь роду включно до1917 р. (Державний архів Житомирської області (далі – ДАЖО). – Ф. 146. – Оп. 1. – Спр. 4105 “Дело о дворянскомпроисхождении рода Троян-Незабитовских 1803–1917 гг.”).10 Губернське місто Житомир і поряд, в Житомирському повіті, містечко Левків.11 Автор розуміє сім’ю як спільне проживання двох поколінь одного роду, тобто батьків і дітей. Натомість родинав розумінні автора, це спільно проживаючі родичі, де присутні три, чотири покоління прямих і не лише родичів,або разом кілька сімей, наприклад: батька з синами чи сім’ї кількох братів тощо.12 Раїса Шмідт-Щипанська (Київ), Людмила Незабитовська-Горбаченко (Київ), Людмила Сівченко (Житомир),Андрій Незабитовський (Житомир), Генадій Незабитовський (Київ) та інших.13 Державний архів Київської області (далі – ДАКО). – Ф. 280. – Оп. 2. – Спр. 1176 “Ревизские сказки о гражданахи однодворцах Радомысльского уезда за 1854 г.”. – Арк. 143 зв.–144.14 ДАЖО. – Ф. 146. – Оп. 1. – Спр. 4105 “Дело о дворянском происхождении рода Троян-Незабитовских 1803–1917 гг.”. – Арк. 135.15 ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1015. – Спр. 1038 “Исповедные росписи церквей Радомысльского уезда за1863 г.”. – Арк. 1795 зв.

89


16 ДАЖО. – Ф. 146. – Оп. 1. – Спр. 4105 “Дело о дворянском происхождении рода Троян-Незабитовских 1803-1917 гг.”. – Арк. 135–136.17 ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1012. – Спр. 3558 “Метрические книги церквей Радомысльского уезда за 1864 г.”.– Арк. 937 зв.18 ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 706 “Метрическая книга рождений по Крестовоздвиженской церкви г.Житомира.1863–1883 гг.”. – Арк. 139 зв.19 Там само. – Арк. 219 зв.20 Там само. – Арк. 615 зв.21 Там само. – Ф. 67. – Оп. 4. – Спр. 837 “Наряд Волынского губернского правления 1886 г.”. – Арк. 15.22 З напису на уцілілому пам’ятнику у вигляді хреста на високому пні дуба на могилі О.Й.Незабитовської, щознаходиться на Руденському цвинтарі міста Житомира. Віднайдено Ігорем Миколайовичем Незабитовським,Раїсою Володимирівною Шмідт-Щипанською, Єлизаветою Петрівною Шаповаловою з автором у квітні 1990 р.Напис на пам’ятнику “Helena Nezabitowska żyła lat 67 zm. 3 listop. 1909 r.” був скопійований автором під часреставрації, організованої її трьома праправнуками на чолі з Олександром Олексійовичем Кравченком 9 червня1990 р. Цей напис опублікований у 1999 р. у виданні підготовленому польськими дослідниками з некрополістики(некрології): Cmientarze na dawnych Kresach Wschodnich Rzeczypospolitej. – Tom II “Cmientarz polski w Żytomierzu”.– Warszawa, 1999. – S. 238. Її правнучка Раїса Шмидт-Щипанська згадувала, що памятник на могилі дружинизамовляв Василь Незабитовський, оплатививши заощадженими і зібраними золотими монетами, 1990 р.23 З напису на табличці на металевому хресті поховання значиться: “Незабитовский Василий Людвигович 1836–1926”. Записав І.М.Незабитовський, 14–15 квітня 1990 р. під час родинного візиту до Левкова і Житомира на Великоднісвята. Раїса Шмідт-Щипанська записала дату смерті свого прадіда як 16.04.1926 р. (Шмидт-Щипанская Р.В. Семейнаяхроника Троян-Незабитовских, Сохацких.– Киев, 1991. – Первая тетрадь. – С. 53 (рукопис)).24 ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 708. – Арк. 43 зв.–44.25 Зі спогадів її племінниці Олени Юліанівни Сохацької (Галини Ульянівни Шаповалової), записаних у 1974 р. вБоярці.26 Зі спогадів її племінниці Олени Юліанівни Сохацької (Галини Ульянівни Шаповалової) у 1974 р., Боярка; Шмидт-Щипанская Р.В. Семейная хроника Троян-Незабитовских, Сохацких.– С. 13.27 Зі спогадів О.Ю.Сохацької випливає, що у її тітки Цилі Вітвіцької, що жила на Скоморохах “під Бердичевськиммостом” у Житомирі, було четверо синів і двоє дочок (Боярка, 1974 р., записував С. Лисенко).28 ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1012. – Спр. 3558 “Метрическая книга церквей Радомысльского уезда за 1864 г.”.– Арк. 937зв.–938.29 ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 714 “Метрическая книга брагосочетаний Михайловской церкви города Житомираза 1864–1897 гг.”. – Арк. 62зв.–63.30 Там само. – Спр. 707 “Метрическая книга рождений Воздвиженвкой церкви города Житомира за 1884–1897 гг.”– Арк. 62 зв. / 1893 р.31 Там само. – Спр. 1753 “Метрична книга народжень Преображенського Кафедрального Собору міста Житомираза 1888–1899 рр.” – Арк. 32 зв. –33./1897 р.32 Шмидт-Щипанская Р. В. Семейная хроника Троян-Незабитовских, Сохацких.– С. 32, 35.33 Зі спогадів О. Ю. Сохацької виходить, що у її тітки Касі Білецької були діти: Іван, Маруся, Рузя, Оля, Павло(Боярка, 1974 р.).34 ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 706 “Метрическая книга рождений по Крестовоздвиженской церкви г.Житомира.1863–1883 гг.” – Арк. 139 зв. –140.35 Там само. – Спр. 715 “Метрична книга шлюбів Воздвиженської церкви м. Житомира. 1863–1893 рр.” – Арк. 63зв.–64 (394зв. –395).36 Там само. – Спр. 1755 “Метрическая книга роджений Кладбищенской Яковлевской церкви города Житомираза 1870–1900 гг.” – Арк. 2 зв.37 Там само. – Спр. 1748 “Метрические записи по г. Житомиру Житомирского уезда Крестовоздвиженскаяцерковь 1898–1903 гг. рождения”. – Арк. 27зв.–28.38 Там само. – Спр. 707 “Метрическая книга рождений Воздвиженвкой церкви города Житомира за 1884–1897 гг.”.– Арк. 35зв./1891 р., Арк.32 зв./1893 р., Арк.43 зв./1894 р.39 Там само. – Спр. 706 “Метрическая книга рождений по Крестовоздвиженской церкви г.Житомира. 1863 – 1883г.”. – Арк. 219 зв.–220.40 На похованні М.В. Незабитовської-Сидорук, на табличці, що вмонтована на залізному хресті, зафіксовано:“Сидорук М. В., 25.03.1870 – 6.08.1943”. Записано С. Лисенком 18.04.1992 р. на Вільському кладовищі в Житомирі.41Те, що О.Я.Сидорук походить з селян с. Васильковець зазначено в метриці хрещення його дочки Варвари від 12грудня 1889 р. (ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 1755 “Метрическая книга роджений Кладбищенской Яковлевскойцеркви города Житомира за 1870–1900 гг.”. – Арк. 8зв. / 1889 р.).

90


42 ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 707. – Арк. 17зв./1890 р.; Спр. 1755 “Метрическая книга роджений КладбищенскойЯковлевской церкви города Житомира за 1870–1900 гг.”. – Арк. 5 зв. / 1895, 9зв. /1897 р.43 Інформація від її онуки Людмили Василівни Сивченко, Житомир, 2004 р.44 Похований поряд з батьком своєї дружини В.Л.Незабитовським на Вільському кладовищі міста Житомира.Описано І. М. Незабитовським 14 квітня 1990 р.45 ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 1755 “Метрическая книга роджений Кладбищенской Яковлевской церкви городаЖитомира за 1870–1900 гг.”. – Арк. 3/ 1897.46 Там само. – Спр. 1753 “Метрическая книга роджений Кафедрального собора г. Житомира за 1888–1899 гг.” –Арк. 25зв.47 Там само. – Спр. 1794. – Арк. 106зв.–107.48 Елена Юліанівна Сохацька згадувала, що з сім’єю батьків, котрі мешкали в кімнаті другого поверху будинку вісторичній дільниці Поділ, де традиційно жило чимало єврейського населення Житомира, трапився такий випадок.Під час єврейського погрому спровоковані селяни житомирських околиць та їх організатори і спільники увірвалисядо них в квартиру, де в колисці була вона немовлям. Погромники, побачивши пару вінчальних православних іконв кутку кімнати, зупинились, кажучи тут наші, руські. З інших кімнат другого поверху в цей час викидалиєврейських немовлят і старих немічних євреїв. Так пара сімейних ікон (“Спаситель” і “Казанська Богородиця знемовлям”) врятувала життя маленькій Лєні Сохацькій (Записав С. Лисенко, Боярка, 1974 р.).49 Шмидт-Щипанская Р. В. Семейная хроника Троян-Незабитовских, Сохацких. – С. 14. На пам’ятнику вибито, щоАнтоніна померла 31 жовтня 1968 р. на 88 році життя.50 Про це свідчить запис про смерть № 704 від 28 травня 1921 р. у “Общей губернской книге”. З довідки, виданої28 березня 1990 р. ОблархівЗАГС м. Житомир.51 ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 707 “Метрична книга народжень Воздвиженської церкви міста Житомира за1884–1897 рр.”. – Арк. 33/1893 р.52 Там само. – Спр. 1755 “Метрическая книга роджений Кладбищенской Яковлевской церкви города Житомираза 1870–1900 гг.”. – Арк. 10/1897 р.53 Там само. – Спр. 1753 “Метрична книга народжень Преображенського Кафедрального Собору міста Житомираза 1888–1899 рр. “. – Арк. 25 зв./1898 р.54 Шмидт-Щипанская Р. В. Семейная хроника Троян-Незабитовских, Сохацких. – С. 14.55 Зі спогадів Г.У.Шаповалової (тобто її племінниці О.Ю.Сохацької), Боярка, 1974 р.; Шмидт-Щипанская Р. В.Семейная хроника Троян-Незабитовских, Сохацких. – С. 45.56 ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 706 “Метрическая книга рождений по Крестовоздвиженской церкви г. Житомира.1863 – 1883 г.”. – Арк. 615зв.–616.57 Там само. – Спр. 1793 «Метрическая книга бракосочетаний Кладбищенской церкви г. Житомира 1870–1920 гг.».– Арк. 249зв.–250.58 Там само. – Спр. 1760а. – Арк. 22 зв.–23/1910 р., Арк.14зв. – 15/1912 р.59 Там само. – Спр. 1763. – Арк. 10 зв.–11/1913 р.60 Зі спогадів Г. У. Шаповалової, Боярка, 1974 р.61 Архів УСБУ Житомирської Області. – Спр. 18778–ІІ.62 Спільне поховання Незабитовських, де спочивають: В. Л. Незабитовський, немовля Луїза Володимирівна Війт(померла 10 вересня 1936 р., дочка Р. Ю. Сохацької, правнучка В. Л. Незабитовського, її не вказано на таблиці),Н. А. Коринчевська (його онука), С. Й. Незабитовська (синова дружина). Над спільною могилою один металевийхрест. Текст з таблички хреста списано І. М. Незабитовським 14 квітня 1990 р.63 ДАЖО. – Ф. 67. – Оп. 4. – Спр. 837 “Наряд Волынского губернского правления”. – Арк. 15.64 Зі спогадів його дочки Людмили Федорівни Незабитовської-Горбаченко, Київ, 1995, 2006 р.; Шмидт-Щипанская Р. В.Семейная хроника Троян-Незабитовских, Сохацких. – Киев, 1991. – Вторая тетрадь. – С. 8 (рукопис).65 Зі спогадів її дочки Людмили Федорівни Незабитовської-Горбаченко, Київ, 1995 р.66 Ксерокопія документу отримана від Людмили Федорівни Незабитовської-Горбаченко, Київ, 1997 р.67 Доповнення Людмили Незабитовської до “Спогадів” Раїси Шмідт-Щипанської, надіслані її дочці Ларисі Квітченко11 січня 2006 р. (Київ), с. 24а.68 Зі спогадів її дочки Людмили Федорівни Незабитовської-Горбаченко, Київ, 1998 р.69 ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 707 “Метрическая книга рождений Воздвиженской церкви г. Житомира за 1884–1897 гг.”. – Арк. 35 зв. – 36/1891 р.70 АУСБУ ЖО. – Спр. 28965–ІІ.71 ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 707. – Арк. 32 зв. – 33/1893 р.72 Там само. – Арк. 43 зв. – 44/1894 р.73 Там само. – Спр. 1791 “Метрическая книга бракосочетаний по г. Житомиру Воздвиженской церкви. 1895–1918 гг.” – Арк. 433зв.–434.

91


74 Там само. – Спр. 1755 “Рождения в г. Житомире. Кладбищенская Яковлевская церковь”. – Арк. 2зв. – 3/1897 р.75 Там само. – Спр. 1748 “Метрические записи по г. Житомиру Житомирского уезда Крестовоздвиженскойцеркви 1898–1903 гг. Рождения”. – Арк. 27зв. – 28 /1899 р.76 Інформація з листа Незабитовського Г. А. від 12 травня 1991 р. та його батька А.А. Незабитовського записанау Житомирі 12.03.1997 р.77 Зі спогадів Л.Ф. Незабитовської-Горбаченко, Київ, 2006 р.78 Родинний архів А.А.Незабитовського (Житомир). – З різних документів.79 ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 1760а “Метрическая книга о рождениях по Кладбищенской церкви г. Житомира.За 1901–1921 гг.” – Арк. 22 зв. – 23./1910 р.; Алфавит рождений...1900–10.80 Зі спогадів Л. Ф. Незабитовської–Горбаченко, Київ, 2006 р.81 Родинний архів А. А. Незабитовського (Житомир). – З різних документів.82 Лист до автора від З. С. Млечковської з Сухумі 7 січня 1991 р.83 ДАЖО. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 1760а “Метрическая книга о рождениях по Кладбищенской церкви г. Житомира.За 1901–1921 гг.” – Арк. 14 зв. – 15 /1912 р.84 З напису на спільному хресті родинного поховання Незабитовських на Вільському “русскому” кладовищім. Житомира – “Коринчевская Наталья Антоновна 1912–1945”. Записано І.М. Незабитовським у квітні 1990 р.85 Зі спогадів Л. Ф. Незабитовської-Горбаченко, Київ, 2006 р.86 Родинний архів А.А.Незабитовського (Житомир). – З різних документів.87 Зі спогадів Людмили Федорівни Незабитовської (Горбаченко). Київ, 1997 р.88 Военный билет офицера запаса Вооруженных сил СССР Незабитовского А.Ф., ГИ №123445.89 Справка красноармейца Незабитовского А. Ф. о нахождении в госпитале. (Ксерокопія документу наданоавтору Людмилою Федорівною Незабитовською-Горбаченко на весні 1997 р. у Києві).90 Людмила Федорівна Незабитовська-Горбаченко стверджує, що академія тоді була евакуйована до Самарканду.91 Военный билет офицера запаса Вооруженных сил СССР Незабитовского А. Ф.92 Зі спогадів Людмили Федорівни Незабитовської-Горбаченко на весні 1997 р. у Києві.93 Военный билет офицера запаса Вооруженных сил СССР Незабитовского А. Ф.94 Трудовая книжка Незабитовского А. Ф. – С. 2–5 (ксерокопію документу автор отримав від Людмили ФедірівниНезабитовської у Києві на вул. Саксаганського в квартирі Раїси Шмідт-Щипанської у 1997 р.).95 Военный билет офицера запаса Вооруженных сил СССР Незабитовского А. Ф.96 Трудовая книжка Незабитовского А. Ф. – С. 2–5.97 Правда Украины. – 1951. – 23 марта. – С. 1.98 Трудовая книжка Незабитовского А. Ф. – С. 4–5.99 Там само. – С. 6–9.100 З книги спогадів тодішнього співробітника А.Ф. Незабитовського, вченого-інженера Олександра Головцова(1970 р. нар.), який подарував свою книгу Л.Ф. Незабитовській-Горбаченко у Києві 18 жовтня 2007 р. (Головцов А.Л.Праздник жизни – молодости годы (сочинение на заданную тему). – Гатчина, 2006. – С. 277).101 Трудовая книжка Незабитовского А. Ф. – С. 2–7.102 Вечерний Киев. – 1983. – 24 июня. №145 (11860). – С. 2.103 Трудовая книжка Незабитовского А. Ф. – С. 2–7.104 Вкладыш в Трудовую книжку Незабитовского А. Ф. – С. 12–15.105 Там само. – С. 12–13.106 Там само. – С. 28–29.107 Там само. – С. 28–29.108 Прапор Комунізму. – 1986. – 8 серпня. – С. 2; Вкладыш в трудовую книжку Незабитовского А. Ф. – С. 30–31.109 Родинний архів Л.Ф. Незабитовської-Горбаченко (Київ). – З різних документів.110 Біографічну інформацію отримав автор по телефону від М. Ф. Незабитовської-Горбаченко, 3 лютого 2008 р.111 Лист до автора Незабитовської-Горбаченко Л.Ф. від 15 березня 2007 р.112 Ксерокопії посвідчень нагород автор отримав від Незабитовської-Горбаченко Л.Ф у 1997 р.113 Біографічну інформацію від Л. Ф. Незабитовської-Горбаченко отримав автор по телефону 3 лютого 2008 р.114 Ксерокопії посвідчень нагород автор отримав у 1997 і у 2007 рр. (Лист до автора Незабитовської-Горбаченко Л.Ф.від 15 березня 2007 р.).115 Родинний архів Л.Ф. Незабитовської-Горбаченко (Київ). – З різних документів.116 Інформація Управління СБ України по Вінницькій області, 1997 р.117 Інформація від Н. Б. Незабитовської, Київ, 2007 р.118 Інформація від А. А. Незабитовського записана автором у Житомирі 12. 03.1997 р.119 Інформація від Н. Б. Незабитовської, Київ, 2007 р.120 Там само.

92


121 Родинний архів А. А.Незабитовського (Житомир) – З різних документів.122 Інформація з листа Незабитовського Г. А. від 12 травня 1991 р. та його батька А. А. Незабитовського записанау Житомирі 12.03.1997 р.123 Там само.124 Лист до автора від З. С. Млечковської з Сухумі 7 січня 1991 р.125 Інформація від Лідії Сергійовни Демидюк, Київ, травень 2007 р.126 Інформація від його батька А. А. Незабитовського, записана у Житомирі під час зустрічі 12.03.1997 р.127 Інформація від Н. Б. Незабитовської, Київ, 2007 р.128 Інформація від його батька А.А.Незабитовського записана у Житомирі під час зустрічі 12.03.1997 р.129 Там само.130 Інформація від Н. Б. Незабитовської, Київ, 2007 р.131 Інформація з сімейного архіву Г. А. Незабитовського, Київ, 2004 р.132 Інформація від його батька А. А. Незабитовського, записана у Житомирі під час зустрічі 12.03.1997 р.133 Інформація з листа Незабитовського Г. А. від 12 травня 1991 р. та його батька А. А. Незабитовського (12.03.1997).134 Інформація з сімейного архіву Г. А. Незабитовського, Київ, 2004 р.135 Лист до автора від З. С. Млечковської з Сухумі від 7 січня 1991 р.136Інформація від Лідії Сергіївни Демидюк, Київ, травень 2007 р.137 Кучеренко М. О., Панькова С. М., Шевчук Г. В. Я був їх старший син (рід Михайла Грушевського). – К., 2006 –С. 328, 251.138 Інформація від Лідії Сергіївни Демидюк, Київ, травень 2007 р.139 Інформація з листа Незабитовського Г. А. від 12 травня 1991 р. та його батька А. А. Незабитовського (12.03.1997).140 Інформація від Н. Б. Незабитовської, Київ, 2007 р.141 Там само.142 Інформація з листа Незабитовського Г. А. від 12 травня 1991 р. та його батька А. А. Незабитовського (12.03.1997).143 Інформація від Н. Б. Незабитовської, Київ, 2004 р.144 Інформація з листа Незабитовського Г. А. від 12 травня 1991 р. та його батька А. А. Незабитовського (12.03.1997).145 Інформація від Н. Б. Незабитовської, Київ, 2007 р.146 Інформація з листа Незабитовського Г. А. від 12 травня 1991 р. та його батька А. А. Незабитовського (12.03.1997).147 З сімейного архіву Г. А. Незабитовського (Київ), з різних документів.148 Інформація від Лідії Сергійовни Демидюк, Київ, травень 2007 р.

* * *Сергій Лисенко (Боярка): Житомирська підлінія Радомишльської генеалогічної лінії роду

Незабитовських (середина XIX – XX ст.)У статті розглядається одна з генеалогічних ліній шляхетськогороду Незабитовських герба

Любич, представники якої з “земянської” дрібної шляхти трансформувалися в служиве російськедворянство сер. ХІХ – поч. ХХ ст.

Ключові слова: генеалогія, Незабитовські, Любич.* * *

Сергей Лысенко (Боярка): Житомирская подлиния Радомышльской генеалогической линиирода Незабытовских (средина XIX – XX в.)

В статье рассматривается одна из генеалогических линий шляхетского рода Незабытовскихгерба Любич, представители которой из “земянской” шляхты трансформировались в служилоероссийское дворянство средины XIX – начала XX в.

Ключевые слова: генеалогия, Незабытовские, Любич.* * *

Serhiy Lysenko (Boyarka): Zhytomyr Line of the Radomyshl Genealogical Branch of theNezabytowskis (middle of the 19th – beginning of the 20th c.)

The article is dedicated to one of genealogical line of the Lubicz Arms noble kin of the Nezabitowskis,which representatives from the land gentry bacome transformed into vassal Russian nobility in mid. 19 – beg.20 centuries.

Key words: genealogy, Nezabytowskis, Lubicz.

93

Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. 8 (нової серії 2)Рецензії, огляди, хроніка

Górzyński Sł. Arystokracja polska w Galicji. Studium heraldyczno-genealogiczne. –Warszawa: wydawnictwo DiG, 2009. – 434 s. ISBN-978-83-7181-597-3.

Цього року у рамках XVI Книжкового форуму уЛьвові було презентовано працю дослідника шляхти РечіПосполитої Славоміра Ґужиньського “Польська аристократіяв Галичині”, котра вийшла у видавництві DiG у рамах серії“Польська шляхта”. Презентація відбулась за участю автора,котрий коротко виклав головні положення своєї роботи, однакподальшої серйозної дискусії (на яку вона безперечнозаслуговує) не відбулось з огляду на незнайомість з текстомдослідження більшості учасників. Як випливає із доповідіСл. Ґужиньського, так і тексту самої книги, її написання булорезультатом довготривалої та кропіткої роботи із відповіднимигенеалогічно-геральдичними матеріалами, серед якихвідзначимо залучення матеріалів віденських архівів (а власнезбірки Adelsakten в Adelsdepartament AllgemeineVerwaltungsarchiv у Відні, у якому вміщено справи щодопідтвердження та надання титулів), матеріалів архівів Польщі,України, Росії, приватних збірок. Необхідність таких студійє безперечною з огляду як на брак подібних комплекснихдосліджень, так і можливості підтвердження, уточнення чиспростування фактів подібних надань, котрі зустрічаютьсяна сторінках класичних гербівників, сучасної генеалогічно-

геральдичної літератури, окремих біограм чи монографічних роботах.Сл. Ґужиньським було створено відповідну генеалогічно-геральдичну базу даних, на основі

якої і зроблено докладні узагальнення та висновки. Сама книга складається із вступу та зроблених увідповідності до встановленої схеми окремих статей щодо кожного надання чи підтвердження (“Poczetarystokracji w Galicji”). У цих статтях подано інформацію про дату надання, опис затвердженогогерба, час та порядок здійснення шляхетської легітимації, опис процесу старання про підтвердженнячи надання титулу, вказується на визначені канцелярією підстави підтвердження чи надання титулу,розмір заплаченої такси, генеалогія обдарованого, пізніші розширення і надання титулу (якщо були),пізніші легітимації титулу в інших державах (якщо були), додаткова інформація. Подібна схема аналізувиявилась доволі ефективною, оскільки дозволила шляхом порівняння дати підтвердження та наданнятитулу та дати, коли про це почали просити представники тієї чи іншої родини, вказати нам на зусилля,котрі були при цьому ними задіяні та загальну тривалість таких справ (S. 10). Обрахунок відповіднозаплачених квот дозволив автору виявити окремі підтвердження та надання, як у випадку ізЧарторийськими та Сангушками (S. 47–48). Детальний аналіз родинних пов’язань краще пояснивпояву окремих частин складених гербів, виявив випадки недостовірних відомостей та фальшувань упредставлених генеалогіях.

У самому вступі також можна виділити дві частини, у першій з яких розглянуто джерельнубазу та правові підстави отримання титулів аристократією Галичини, а друга містить аналіз окремихгруп надань (для князів, графів, баронів). Завершують роботу список бібліографічних скорочень таособовий індекс (“Indeks nazwisk i predykatów nadanych w Galicji”).

Як відомо, у самій Речі Посполитій не було суворо усталеної практики титулування, і хочаофіційно довший час (згідно із рішенням сеймів 1638, 1641 та 1673 рр.) діяла заборона на вживання напрактиці і у побуті будь-яких аристократичних титулів, окрім тих, що були підтверджені Люблінськоюунією (тобто князівських титулів нащадків давньоруських та литовських князів), це на заважалопредставникам магнатерії домагатись для себе надання чужоземними володарями тих чи іншихтитулів та широко їх використовувати не лише у приватній кореспонденції, але й на сторінках документівофіційних установ, конституціях сеймів тощо. Очевидно, що приєднання краю до Австрії відкривалонові можливості перед місцевою аристократією. На відміну від Речі Посполитої, де весь часнаголошувалось на рівності усієї шляхти, у Австрії місцеве дворянство ділилось на стан панів або жмагнатів (herrenstand, князі, графи і барони) та стан лицарський (ritterstand). Патентом імператриціМарії Терезії від 13 липня 1775 р. для новоприєднаних територій дозволялось вживання княжих та

94


графських титулів після їх підтвердження належними документами та складення відповідного проханняна ім’я імператора, було обіцяно і надання титулів шляхті: графів – тим, котра обіймала міністерськікоронні уряди або ж посади воєводи, каштеляна чи гродського старости; баронів – тим, хто обіймавземські уряди. Потрібно було лише довести своє шляхетство (легітимізуватися) та заплатитивідповідну суму грошей.

Автором було виявлено 155 відповідних підтверджень та надань титулів, що однак, як зазначаєСл. Ґужинський, не свідчить про отримання відповідних титулів 155 особами чи видання відповідноїкількості дипломів. Так, брати Любєнєцькі (von Lubieniec Lubieniecki) отримали два окремих привілеї.Нарізно йдуть і надання княжого та графського титулу представникам окремих гілок Оссолінських.А тому згадане вище число – це число родин, котрі отримали відповідні титули, та пов’язані міжсобою генеалогічно, або ж генеалогії яких є можливі до пов’язань та з’ясувань (S. 36). Усього жгрупа відповідних родин, котрі отримали підтвердження чи надання титулів впродовж 1775–1918 рр.становить 140 родин (S. 37).

Проведений Сл. Ґужинським аналіз документів, представлених пошукувачамиаристократичних титулів при доведенні своїх прав, дозволив вказати йому на два роди актів, що у нихзустрічались. 1) засвідчені в судах виписки з гербівників К. Нєсєцького та Ш. Окольського; 2)сумаріуши документів з гродських і земських книг, що містили інформацію про земельну власність,вказували на філяцію від зазначеного пробанта, могли містити виписи з метрик народжень, що повиннібули засвідчити ті чи інші родинні зв’язки (S. 29–30). Наскільки достовірними були ті докази, щопредставлялись пошукувачами? Як свідчить автор, у багатьох випадках ми зустрічаємося із багатьманеточностями, а то й свідомими фальшуваннями. (Додамо, що подібною була ситуація із легітимацієюдрібної шляхти, а тому останнім часом гостро піднімається питання достовірності таких доказів інасамперед їх генеалогічної складової). Тут ми можемо зустріти і анекдотичні випадки (наприклад,Ігнацій Мянчиньський (Miączyński) посилався на обдарування свого предка Антонія Мянчиньськогоімператором Леопольдом у часі Віденської виправи 1683 р. графським титулом, диплом на який,однак, був тоді ж загублений, оскільки віз, на якому перевозився він та здобуті у часі кампанії значнітрофеї, проламав міст і впав у воду (S. 66, 247)), і фальшування у виводах предків (намаганняпов’язатись із будь-якими особами, що згадувались у документах як воєводи чи комеси (S. 67)). Нерідко на підтвердження свого достоїнства претенденти представляли імператорські та королівськілисти, у котрих їхні предки або ж вони самі титулувались графами (як у випадку із згадкою у листіімператора Леопольда І до польського короля Августа ІІІ “графа” Єжи Дідушицького (S. 136) чибільш раннім таким же “титулуванням” когось із роду Денбіца-Денбіцьких (Dębica-Dębicki) у листахСигізмунда ІІІ. (С. 128–129)) або ж вказували на графське походження своїх пробантів згідно ізгербовниками К. Нєсєцького чи Ш. Окольського (останнє, щоправда, не суперечило нормам чинногопатенту 1775 р.). Як не дивно, ці подання серйозно сприймались у віденській канцелярії, а тому іпідтверджувались неіснуючі та вигадані титули, що призводило до появи цілого грона, як пишеСл. Ґужиньський, “grafów kopertowych” (S. 65–66). Зрозуміло, що практика таких фальсифікацій нестала новиною лише у часи австрійського панування. Достатньо згадати наведені у книзі випадкифальшування документу Казимира ІІІ з 1370 р. на підтвердження титулу для Лянцкороньських (S. 224)чи доведення пов’язання з давніми литовськими князями роду Сапігів у XVIII ст., коли канцлер ВКЛЯн Фридерик Сапіга сфабрикував, а потім у 1744 р. облятував у Литовській Метриці відповіднідокументи (S. 54).

Доволі цікавими є й інші висновки, зроблені автором. Зокрема проведений ним хронологічнийаналіз надань та підтверджень вказує, що уже протягом панування Марії Терезії (до 1780 р.) булозараховано до стану панів на підставі 20 дипломів 42 особи. За часів Йосифа ІІ (до 1790 р.) виставлено60 дипломів для 77 осіб, що склало одну третину усіх надань і підтверджень часів австрійськогопанування (S. 40–41). Інакше кажучи, польська аристократія активно включилась у процес пошукунових титулів ще до моменту кінцевої ліквідації Речі Посполитої, тим самим визнавши як самеприєднання краю, так і права до нього династії Габсбургів1. У відповідних поданнях з’являютьсячисленні згадки про заслуги перед цією династією та вказується на старання у процесі приєднання.Очевидно така лояльність була оцінена офіційною владою, оскільки, як стверджує Сл. Ґужинський,віденська канцелярія досить ліберально дивилась на дотримання під час підтвердження чи наданнятитулів відповідних правових норм, встановлених для нової провінції (S. 69). Практично всі наданняграфських титулів були здійснені із недотриманням тих чи інших пунктів патенту 1775 р. (насампередпомічений брак необхідних оригінальних документів, не здійснення процесу легітимації передотриманням титулу тощо). Як пише автор, урядники канцелярії не були занадто прискіпливими, а


95

тому надання для польської шляхти сипались одне за другим. Не слугувало перепоною для подібнихсправ і фінансове питання, оскільки встановлена в імперії оплата за надання титулу була суттєво (учотири рази)зменшена у порівнянні з іншими провінціями, а що стосується більшості підтвердженьтитулу (які автор іронічно називає “urojonemy”), то їх власники взагалі були звільнені від оплати. Упоодиноких випадках, коли справа не завершувалось для пошукувача успішно, причиною цього було,як правило, не порушення відповідних правил його подання, а зміна монарха чи смерть самогопошукувача (S. 69–70). На основі аналізу створеної для роботи над книгою генеалогічної бази даних,автор прийшов до висновку про незмінність еліт на теренах Галицької Русі та Малопольщі, а пізнішевідповідної австрійської провінції у XVIII – на початку ХХ ст. Як стверджує Ст. Ґужинський, мінялисьродини, імена, зміщувались акценти, однак і надалі маємо справу не із суттєвими зміною, алепересуненням тих чи інших акцентів (S. 78). Додамо, щоправда, що такий висновок потребує більшшироко розгляду, а не лише сухої констатації факту.

Не менш вагомою є і геральдична складова роботи. Кожна відповідна стаття “Poczetuarystokracji w Galicji” супроводжується не лише словесним описом герба, але й містить відповіднечорно-біле зображення. Деякі з цих гербів подані у кольорі на винесеній окремо в середині книгивкладці. На думку автора, усі затверджені віденською канцелярією у відповідних патентах герби –це герби нові, герби власне тих родин, котрим вони відтепер слугували. У них з’являються відповіднікорони, відбуваються зміни із окремими клейнодами (наприклад, кольори страусиного пір’я),збільшується число шоломів над щитом тощо. А тому якщо їх і можна співвідносити із давнімигербами (Гриф, Сас, Прус тощо), то лише частково. Активно утворюються і щити з кількома полями,що свідчить про бажання вказати не так фактичних предків, як прийнято вважати в геральдиці, а нанайважливіші на думку даної особи генеалогічні пов’язання (S. 75–77). Такі герби Сл. Ґужинськийназиває родинними (S. 11).

Наголосимо і на деяких інших моментах. Дискусійним є питання, наскільки “польською” булаперерахована автором аристократія у Галичині? Уже не раз відмічалось широке вживання польськимидослідниками щодо шляхти провінції титулу “польська”. Очевидно, цим шляхом пішов іСл. Ґужинський. Однак, хочемо наголосити, таке визначення не є вірним. Якщо говорити про державнуприналежність, то маємо справу з аристократією Священної Римської імперії чи, пізніше, Австрійськоїта Австро-Угорської держав. Більше того, як свідчить і книга, в цих наданнях йдеться про князів,графів і баронів Священної Римської імперії (SRI), Австрії або ж Галичини, а не Польщі! Якщо жйдеться про колишню шляхту Речі Посполитої, то потрібно пам’ятати про її багатоетнічну складову.Що стосується часів кінця XVIII–початку ХХ ст., то й тут слід ретельно придивлятись до кожної ізродин, і у випадку самоідентифікації вказувати на це. Зрозуміло, що представники більшостіпредставлених у книзі родів вважали себе поляками. Однак як бути у випадку із Блажов-Блажовськими, Явор Боброніч-Яворськими чи Павлікович-Комарніцькими гербу Сас? Як вони себеідентифікували? Ким вважали? Поляками як gente Polonus natione Polonius чи gente Ruthenus nationePolonus? А як бути із графом Романом Шептицьким – у подальшому митрополитом Андреєм?Стосовно останніх, то можемо вказати на не згадану Сл. Ґужинським роботу І. Шпитковського прорід і герб Шептицьких. Викликає застереження широке використання при розбудові численнихгенеалогій довідника “Rodzinа” Сиверина Уруського. Можливо дійсно, матеріали, що стосуютьсядосліджуваного періоду, є достовірними, однак практика роботи з цим довідником щодо родуДаниловичів дозволяє нам стверджувати про наявність у ньому численних помилок і описок.

Хочемо привітати появу піонерського дослідження Сл. Ґужинського та порекомендувати їїусім, хто займається генеалогією аристократією Галичини чи досліджує історії краю доби пануванняГабсбургів.

_________________Примітки:

1 Як написав автор про одного із таких претендентів – Міхала Буков-Буковського – той, якщо слідувати відповіднійстатті, вміщеній у PSB, “miał mocno przeboleć zabór Galicji, co jednak – jak widać – nie przeszkodziło mu ubiegać sięo tytuł hrabiowski” вже 1782 р. (S. 113). Ще один пошукувач – Міхал Вєльхорський – у листі до імператриці МаріїТерезії пояснював це тим, що раніше Польща мала республіканський устрій, а тепер він, будучи щасливимпідданим імператриці, просить про надання графського титулу (S. 378).

Олександр ЦЕЛУЙКО (Львів)

96


Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства та Руських земельКорони Польської ХІV-ХVІ ст. – Харків, 2009. – 312 с. ISBN-966-7409-52-Х.

Тема виникнення та становлення української родової таособової геральдики на ранньому етапі надалі залишається“білою плямою” в українській історіографії. Тому й нічогодивного, що в багатьох сучасних публікаціях це питаннярозглядається в рамках схем, запропонованих ще польськимидослідниками в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., окремі з якихнамагалися трактувати руську (українську) геральдику як“доньку” або “молодшу сестру” польської. У свою чергу цепризводило й до спекуляцій, що, мовляв, основна маса руськоїшляхти була прийшлою, немісцевою, хоча і складно буловитлумачити з якого дива вона раптом так швидко“зрущилася” за своєю культурою та традицією. Праця ОлегаОднороженка пропонує новий погляд на цю проблему.

Розглядана книжка складається зі вступу, трьох глав,що викладають матеріал за хронологічним принципом (ХІV,ХV та ХVІ ст.) і діляться у свою чергу на підрозділи, висновківі списку використаних джерел і літератури. Авторомспівставлено повідомлення різних рукописних та публікованихгербовників разом зі сфрагістичним матеріалом. На підставіцього вдалося довести самобутній характер руської родовоїгеральдики, показати її відмінність від польськогогерботворення та визначити причини її пізнішої

“стандартизації” за зразком польської геральдичної системи. Подібні висновки дають змогу зрозуміти,що руська родова геральдика на тих українських землях, які потрапили після упадку Руськогокоролівства до складу Польської корони, мала ідентичний характер, що й на Волині, Брацлавщині чиКиївщині, тобто – на землях, які до Люблінської унії перебували в складі Великого князівстваЛитовського й де індивідуальний характер давніх родових гербів зберігся значно краще до кінця ХVІст.

Ще одним цікавим здобутком монографії є розгляд термінологічного питання про українськіназви родових гербів у польській геральдичній системі (с. 33-56). Хоча цей матеріал і був давнішеопублікований як окрема стаття1 , проте він вдало доповнює зміст розгляданої книжки. Суть проблемиполягала в тому, що тривалий час специфічні польські терміни для визначення назв окремих гербів вукраїнській мові намагалися або дослівно калькувати, або перекладати, або й створювали якісьнеоковирні мовні конструкції. Запропонований же автором шлях опирається на практику передачігербових назв у руськомовних оригінальних джерелах. Такий підхід дійсно дозволяє максимальнограмотно відобразити специфічні терміни. Можливо, після додаткових обговорень спірних моментів іврахування певних філологічних особливостей, у цьому питанні можна буде поставити крапку.

У розгляданій монографії автор досить мало уваги приділяє історіографії проблеми та критицівже усталених постулатів. Некритичне ставлення до окремих джерел особливо стає відчутним, коливід загальних проблем переходиться до розгляду конкретних родів чи гербів. У цьому разі інформаціїз гербовників і печаток вже недостатньо, а необхідно залучати ширші генеалогічні дослідження. Якприклад можна навести проблему герба Копистинських, котрі мали би вживати два різні знаки: і Сас,і Леліву (с. 191-192). Проте вже в самому розгляді маємо інше написання прізвища як Копистенські,а архівні джерела приносять ще іншу форму – Копистянські. Етимологічно появу такого прізвищапов’язують з поселенням Кописно біля Перемишля, хоча є й спроби виводити його від Копистина наПоділлі. Тому очевидно, що для конкретних висновків у таких випадках необхідно проводити детальнігенеалогічні дослідження, щоб з’ясувати – чи мова йде про представників одного роду (з різнимнаписанням прізвища), чи кількох різних родів, для яких використання відмінних гербів буде цілкомприродним.

До третьої глави включено окремий підрозділ “Родова геральдика львівських міщан”, який, намою думку, дещо випадає з контексту. Автор обґрунтовує потребу розгляду цього питання в рамкахтеми тим, що “по-перше, зовнішнє оформлення міщанських гербів практично нічим не відрізняєтьсявід витворів шляхетської геральдики”, а “по-друге, з юридичної точки зору геральдична практика


97

доби середньовіччя не знала жодної різниці між шляхетським та міщанським гербом” (с. 233). Дляпідтвердження другої тези як доказ наводиться цитата з трактату Бартоло ді Сасоферато. Проте цейаргумент є вельми невдалим, оскільки зсунутий “у часі й просторі”: згаданий трактат датується ХІVст., а знаки львівських міщан – ХVІ ст., й також очевидно, що геральдична практика в італійськихземлях відрізнялася від юридичного статусу гербів у Східній Европі (й на західноукраїнських земляхзокрема). Далі автор подає вже відомі тези, що геральдика міщанства “мала в своїй основі німецькігеральдичні традиції” (с. 234) та дає виклад матеріалу, що, фактично, є компіляцією з праць В.Лозінського. На жаль, цей підрозділ залишає більше запитань, ніж відповідей: чи герби-ґмеркивживалися лише у Львові, чи функціонували і в інших “руських” містах (оскільки й у Перемишлі,Сяніку, Дрогобичі чи Самборі німецьких колоністів також вистачало); якщо ні, то чим був обумовленийособливий статус цього явища у Львові; де ще діяла подібна система в польських, чеських чи німецькихземлях?

Чи не найбільшим недоліком праці О. Однороженка є відсутність іменного та географічногопокажчиків. Для робіт такого роду, з великою кількістю згадуваних у тексті власних назв, а особливо– при різночитанні та спотворенні окремих з них у цитованих джерелах, брак покажчиків значноутруднює використання книжки. Подекуди навіть годі зрозуміти про що йде мова, оскільки назви осібнеідентифіковані, а населені пункти – нелокалізовані. Викликає запитання й поданий переліквикористаних джерел і літератури, оскільки деякі з указаних у ньому праць ні тематично, ні хронологічновідношення до теми монографії не мають. Натомість чомусь опущено низку новіших публікацій, якімогли б доповнити чи уточнити окремі спірні моменти.

Певні зауваження викликає вживана автором термінологія. Особливо це стосується визначенняформ щитів, які у тексті подаються як “готичні”, “ренесансові”, “іспанські” або “німецькі”. Тут інепосвяченому в тонкощі геральдичного блазонування видно не зовсім вдале змішування різних понять– визначення форми за художнім стилем та за надуманою “національною приналежністю”. Очевидно,що оптимальним було б характеризувати форму щита за геометричним виглядом, або й взагалі цівизначення опускати, оскільки принципового значення для загальних підсумків вони не мають. Аджеу висновках автор наголошує, що значення не має навіть “наявність чи відсутність щита на печатці”(с. 290).

Судячи з тексту, праця видана в авторській редакції без літературного редагування. Тому доволічасто в ній трапляються русизми (особливо – у закінченнях називного відмінку множини іменниківдругої відміни чоловічого роду: 54 герба (с. 20), три стовпа (с. 86), три вруба (с. 124, 200), три ріжка(с. 204) тощо), полонізми чи діалектизми (“поземо” (с. 31, 83, 97), “доземний” (с. 86, 124, 223)), або йневдалі новотвори (наприклад – “довколовий напис” (очевидно, малося на увазі “коловий напис” чи“напис по колу”) або “волов’ячі роги”). Ці “технічні” помилки псують загальне враження від книжкий при належному літредагуванні їх можна було уникнути.

Підсумовуючи, треба зазначити, що монографія О. Однороженка не вирішує повністю питанняпро виникнення та становлення родової геральдики Руського королівства та Руських земель Польськоїкорони ХІV-ХVІ ст. Однак вона озвучує проблему, окреслює нову схему розвитку українського родовогогерботворення на цих землях, а також провокує (в позитивному значенні цього слова) до дискусії тапоглиблення досліджень із застосуванням ширших методів. У цьому її основна цінність. Тому маємонадію, що невдовзі ця тема збагатиться новими публікаціями, які значно розширять наші знання простановлення української геральдики на ранньому періоді.

____________________Примітки:

1 Однороженко О. До питання про українські назви родових гербів Корони Польської // Спеціальні історичнідисципліни: питання теорії та методики. – К., 2007. – Ч. 14. – С. 116-129.

Андрій ГРЕЧИЛО (Львів)* * *

Нові видання

Реєстр особових гербів Українського геральдичного товариства / Ред. А. Б. Гречило.– Львів, 2009. – Вип. 11. – 20 с.; – Вип. 12. – 20 с. ISSN 2075-1540.

Продовження публікацій сучасних особових гербів, внесених до реєстру Українськогогеральдичного товариства.

98


Марусин М. Архіпастир скитальців архієпископ Іван Бучко. –Львів: Опілля, 2008. – 360 с. ISBN 978-966-02-4795-6.

У виданні розкрито життєвий шлях і діяльність духовного провідника,визначного організатора й покровителя української культури і науки, архієпископаІвана Бучка. Книга написана на основі архівних матеріалів, численних публікацій,спогадів учасників та очевидців історичних подій.

* * *Пилипчук П. Футбольні постаті Львова. – Львів: Галицька

видавнича спілка, 2008. – 160 с. ISBN 966-7893-98-7.Видання є своєрідною футбольною енциклопедією про футболістів, які

народилися у Львові і зробили спортивну кар’єру поза рідним містом, а такожфутболістів, які прославились у львівських клубах. Цей біографічний словникзнайомить не лише з футболістами, але й із функціонерами, тренерами тажурналістами, які зробили великий внесок у розвиток львівського футболу.

* * *Старчак-Вавричин М. Село Мшана на Лемківщині: історичний

нарис. – 2-е вид., випр. і доп. – Львів, 2009. – 132 с. ISBN 978-966-02-4689-8.

У книзі на підставі архівних першоджерел, документальних публікацій іспогадів висвітлено історію одного з найдавніших лемківських сіл – Мшани, відпершої письмової згадки про нього до повного знищення села поляками під час іпісля Другої світової війни. Подаються відомості про топографію і мікротопоніміюсела, землеволодіння і землекористування, демографічні процеси, історію церквита школи, громадсько-культурне життя. Публікуються списки власників землі уМшані.

* * *Войтович Л. Формування кримськотатарського народу: вступ до

етногенезу. – Біла Церква, 2009. – 214 с. ISBN-978-966-2083-65-1.Дослідження відомого українського історика, генеалога присвячене

подоланню стереотипів сприйняття формування кримськотатарського народу якпродукту монгольського завоювання, продукту симбіозу біля 30 племен і народівчи різних етнічних спільнот, які лише тепер формуються в окремийкримськотатарський народ. Проаналізована участь різних етносів, які перебувалив Криму (таври, скіфи, сармати, греки, римляни, готи, алани, гуни, авари, хазари,печеніги, половці, монголи, турки, вірмени та ін.), в етногенезі кримськотатарськогонароду, виділено етапи цього етногенезу, етнографічні групи, які сформувалися впроцесі цих етапів. Особлива увага приділена походженню династії Гіреїв та процесам утворення Кримського ханства.

Книга розрахована на науковців-істориків, генеалогів, етнологів, археологів,філологів, освітян та всіх тих, кого цікавить етнічна історія України такримськотатарського народу, а також рання генеалогія династії Гіреїв і історіястановлення Кримського ханства.

Книгу можна замовити: тел. 044-33-111-42 або E-mail: [email protected] * * *

Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси / Упоряд.Г. Сварник, А. Фелонюк. – Львів: Піраміда, 2009. – 632+XLVIII с.

Вміщено спогади і нариси двох видатних діячів української історії першоїполовини ХХ ст. – старшини УСС Олени Степанів і генерал-хорунжого АрміїУНР Романа Дашкевича, та про них. У збірник увійшло 107 текстів, 10 з якихпублікуються вперше. Спогади охоплюють переважно ранній період життя О.Степанівни і Р. Дашкевича, в яких описано події передодня Першої світової війни,бойовий шлях Легіону УСС, артилерії київськиї Січових Стрільців тощо. Середавторів спогадів читач знайде також Ірину Вільде, Ярослава Дашкевича,Володимира Дорошенка, Івана Карпинця, Остапа Луцького, Осипа Назарука,Надію Суровцову, Кирила Трильовського та ін.

99


XVIІІ наукова геральдична конференція

Програма конференції(Львів, вул. Винниченка, 24)

П’ятниця, 9 жовтня 2009 р.10.00-11.30: Відкриття конференції (конференц-зал НТШ)

1. Олександр АЛФЬОРОВ (Київ): Дорогичинські пломби ХІІ-ХІV ст.: аналіз символіки2. Олександр ЖЕЛІБА (Ніжин): Герб Війська Запорізького: Іконографія постаті3. Іван СВАРНИК (Львів): Українська символіка Мазепинської доби4. Анатолій МИСЕЧКО (Одеса): Символіка шкіл Одещини періоду “коренізації”5. Ярослав ДАШКЕВИЧ (Львів): Етнічна символіка в україно-руській літературі ХІІІ ст.6. Сергій ЛИСЕНКО (Боярка): Родина Тараса Шевченка за метричними джерелами 2-ї половиниХVІІІ – середини ХІХ ст.7. Наталія ГОЛУБ (Львів): Молекулярні методи ідентифікації особи8. Зиновія СЛУЖИНСЬКА, Олександра СЛУЖИНСЬКА (Львів): Презентація книжки “Від родинидо популяції”

12.00-14.30: Секція 1 (інститут археографії)1. Леонід ТИМОШЕНКО (Дрогобич): Релігійні аспекти формування геральдичних і генеалогічнихлегенд князів Острозьких2. Ігор СМУТОК (Дрогобич): До питання про походження Петра Сагайдачного3. Ігор СКОЧИЛЯС (Львів): Львівсько-галицько-кам’янецький владика Йосиф Шумлянський (1667-1708)4. Ольга БАРВІНОК (Умань): Документи про родовід Розмариновських у фондах Державного архівуВінницької області5. Роман ЗАХАРЧЕНКО (Київ): Уманські православні та унійні духовні намісники у ХVІІІ ст.: матеріалидо біографічного словника6. Руслан КОНДРАТЮК (Житомир): Джерела до родоводів уніатського духовенства ПравобережноїУкраїни з 1-ї пол. ХІХ ст.7. Валентина ЛОСЬ (Київ): Біографічні дослідження монахів Василіанського чину Руської провінції(поч. ХІХ ст.)8. Олексій МОНЬКІН (Київ): Київська гілка роду Монькіних (2-а пол. ХІХ-ХХ ст.)9. Євген ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Біла Церква): Джерельна база історико-демографічного Дослідження шляхтиРадомиського повіту (кін. ХVІІІ – 1-а третина ХІХ ст.)10. Ігор КРИВОШЕЯ (Умань): Біограми Потоцьких (герб “Пилява”) на сторінках новітніх польськихбіографічних довідників/словників11. Ігор СМОЛЬСЬКИЙ (Львів): Метричні книги єврейських релігійних громад: методика опрацювання12. Михайло ЄМЕЛЬЯНОВ (Одеса): Деякі пропозиції щодо уніфікації особових гербів

12.00-15.45: Секція 2 (конференц-зал НТШ)1. Богдана ПЕТРИШАК (Львів): Нотаріальні знаки публічних нотаріїв у Львові ХІV-ХVІ ст.2. Стелла ПОДГУРСЬКА (Хмельницький): До питання про герб Богдана Хмельницького: нові версії3. Тетяна ДЕНИСОВА (Львів): Герб Лева Шептицького на оправі “Служебника” 1759 р.4. Валентин ІЛЬЇНСЬКИЙ (Хмельницький): ерб Мархоцького і символіка Міньковецької держави5. Михайло СЛОБОДЯНЮК (Львів): Пам’ятні нагрудні знаки Збройних Сил України: реалії тапроблеми6. Микола ЧМИР (Київ): Геральдика у Збройних Силах України: сучасний стан, проблеми таперспективи розвитку7. Олександр МУРАВЙОВ (Київ): Нова система знаків розрізнення військовиків: розробка Відділувійськової символіки та геральдики Генерального штабу Збройних Сил України8. Максим ЦАРЕНКО (Вінниця): Включення польських орденів до нагородної системи Російськоїімперії як спроба дискредитації атрибутів польської державності9. Степан ПАХОЛКО, Ольга МАРТИН (Львів): Легенда львівського боксу Антон Білий уфалеристичних пам’ятках 1930-х рр.10. Віталій МАНЗУРЕНКО (Львів): Встановлення пам’ятної відзнаки “60 років рейду УПА в Румунію”


100

11. Генадій ЧИЖОВ (Одеса): Розробка символіки “Гайдамацького куреня” та інших козацькихформувань Одещини12. Орест КРУКОВСЬКИЙ (Львів): Печатка військової частини “Українська запорізька січ” отаманаЮ. Бошка13. Андрій СОВА (Львів): Печатки пластового куреня “Лісові Чорти” у Львові14. Ірина СКОЧИЛЯС (Львів): Парафіяльні печатки Устрицького деканату Перемиської греко-католицької єпархії ХІХ – початку ХХ ст.15. Віталій ПЕРКУН (Київ): Печатки православних інституцій та духівництва Правобережної УкраїниXIX-XX ст.16. Богдан ЯКИМОВИЧ (Львів): До питання про українську вексилологічну терміносистему17. Петро БОНДАРЕНКО (Одеса): Огляд стану “геральдизації” Одеської області18. Юрій ТЕРЛЕЦЬКИЙ (Рівне): Герб і прапор Демидівського району19. Андрій ГРЕЧИЛО (Львів): Великий державний герб – чи потрібен він Україні?

16.00-17.00: Організаційні збори УГТ (конференц-зал НТШ)

Субота, 10 жовтня 2009 р.11.00-12.00: Підбиття підсумків конференції (конференц-зал НТШ)

* * *

Форум Українського геральдичного товариства

18 грудня 2009 року на офіційному сайті Українського геральдичного товариства розпочавроботу форум (http://uht.org.ua/forum). На ньому планується вести обговорення різних питань з основнихнапрямків діяльності Товариства. Створено окремі підфоруми: «Новини», «Геральдика, вексилологіята сфрагістика», «Генеалогія», «Військова символіка», «Емблематика», «Фалеристика» та «Різне».Натомість підфорум «Генеалогія» складається з розділів «Архіви та джерела», «Антропоніміка»,«Родоводи», «ДНК-генеалогія» та «Запити», метою яких є спопуляризувати генеалогічні дослідження,організувати активніший обмін інформації, зацікавити більше людей вивченням родоводів, а такождопомогти їм консультаціями та корисними порадами. В інших розділах планується подавати відомостіпро нові видання, обговорювати їх, повідомляти про можливість придбання цих публікацій.

Запрошуємо до участі в роботі форуму членів УГТ і всіх, хто цікавиться геральдикою,прапорництвом, емблематикою, сфрагістикою, фалеристикою та генеалогією.

Зміст

СтудіїОлег Однороженко: До історії української генеалогії та геральдики: княжіроди XIV–ХVII ст. ..................................................................................................................................1Тетяна Денисова: Герби Лева Шептицького на Служебнику 1759 р.із збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького .......................................................35Євген Чернецький: Зміна прізвища як генеалогічна проблема та альбомчик“Кумедні прізвища” Генріха Олешкевича ............................................................................................39Ігор Кривошея: Інтернет-ресурси як джерела інформації з родинної історіїпольських аристократів Потоцьких .....................................................................................................49

РодоводиОлександр Алфьоров: Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст. ..........................57Ігор Смуток: Бачинські гербу Сас у XVI – на початку XVII ст. .........................................................62Ігор Скочиляс: Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія(Свистельницький, 1668–1676) ..............................................................................................................70Сергій Лисенко: Житомирська підлінія Радомишльської генеалогічноїлінії роду Незабитовських (середина XIX – XX ст.) .............................................................................75

Рецензії, огляди, хронікаОлександр Целуйко: Górzyński Sł. Arystokracja polska w Galicji. Studiumheraldyczno-genealogiczne. – Warszawa, 2009. – 434 s. ..........................................................................93Андрій Гречило: Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства таРуських земель Корони Польської ХІV-ХVІ ст. – Харків, 2009. – 312 с. .............................................96Нові видання ..........................................................................................................................................97XVІІI наукова геральдична конференція ...............................................................................................99Форум Українського геральдичного товариства .................................................................................100

* * *

Про авторів:

Алфьоров Олександр Анатолійович (Київ). Аспірант ІІІ курсу навчання Інституту історичноїосвіти Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова; радіоведучий національногорадіо “Культура”.

Гречило Андрій Богданович (Львів). Провідний науковий співробітник Львівського відділенняІнституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Національної академіїнаук України; голова Українського геральдичного товариства; кандидат історичних наук.

Денисова Тетяна Яківна (Львів). Науковий співробітник відділу фондів Національного музею уЛьвові імені Андрея Шептицького.

Кривошея Ігор Іванович (Умань). Доцент кафедри історії України Уманського державногопедагогічного університету імені Павла Тичини, учений секретар Державного історико-архітектурногозаповідника “Стара Умань”; кандидат історичних наук.

Лисенко Сергій Михайлович (Боярка). Старший вчитель історії Боярської вечірньої загально-освітня школи.

Однороженко Олег Анатолійович (Харків). Старший науковий співробітник Інституту українськоїархеографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Національної академії наук України; докторісторичних наук.

Скочиляс Ігор Ярославович (Львів). Старший науковий співробітник Львівського відділенняІнституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Національної академіїнаук України; кандидат історичних наук.

Смуток Ігор Іванович (Дрогобич). Доцент кафедри давньої історії України та спеціальнихісторичних дисциплін; кандидат історичних наук.

Целуйко Олександр Петрович (Львів). Доцент кафедри Давньої історії України та архівознавстваЛьвівського національного університету імені Івана Франка; кандидат історичних наук.

Чернецький Євген Анатолійович (Біла Церква). Завідувач відділом інформаційно-краєзнавчоїроботи Білоцерківської міської централізованої бібліотечної системи.

Підписано до друку 26.01.2010. Формат А4. Наклад 150 прим.Папір офсет. Гарн. Times New Roman. Обл. вид. арк. 16.

Адреса редакції:

а/с 1569, Львів, [email protected]

http://uht.org.ua

ISSN 2074 – 8345

Download - Генеалогічні записки. № 8

Top Related