Національна академія наук УкраїниІнститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса

Українська академія наукМузей гетьманства

Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В.

Неурядова старшинаГетьманщини

Київ«Стилос»

2009

© Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В.© «Стилос», видання, 2009 © Камінська О., обкладинка, 2009

ББК 6.3К 59

Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. – К.: «Сти-лос», 2009. – 432 с.К 59

Рецензенти:

Мицик Юрій Андрійович, доктор історичних наук, професор кафедри історії

Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Щербак Микола Григорович, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри архiвознавства i спецiальних галузей

iсторичної науки iсторичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Рекомендовано до друку Вченою радою Уманського державного педагогічного університету ім. П.Тичини

ISBN 978-966-8009-84-6

ISBN 978-966-8009-84-6

ББК 6.3

В українській, російській, польській мовах слово «товариш» має дещо різне значення. Словник В.Даля стверджує, що товариш – «ровня в чем-либо», «односум», «сослуживец», «пеший конному не то-варищ», тобто не рівня, «конь коню товарищ»1. Б. Грінченко вважає, що товариш – це «член общества,участник предприятия»2, Є. Тимченко – «товарищество, компанія»3, тобто рівна спільнота сотні, полку,війська. Товариш (maistre) серед найманців — кіннотник першої шеренги, який служив з власним по-чтом, утримуваним за його кошт, у складі челядників: почтового або шерегового (друга шеренга) і джур,особистих слуг товариша (третя шеренга), що наглядали за кіньми й зброєю4.

В українській історіографії найбільший внесок у дослідження історії неурядової старшини зробивЛев Окиншевич5. Автор цікавився проблемою виділення зверхнього козацького стану до 1648 р. і за-уважував, що відповідно до вживаної тоді номенклатури всі належні до козацького війська особи вва-жались за членів «військового товариства», а сама назва запозичена з польської традиції. Та вже в тойчас виділялись «товариші» більш культурні і заможні6. Після 1648 р. Л. Окиншевич виділяв як «знат-них», «значних» товаришів, перш за все шляхту, яка служила з свого ґрунту у Війську Запорозькому. Вінвважав, що ще чисельнішим було коло значних товаришів нешляхетського походження7. На думку до-слідника, назва «знатне військове товариство» усталюється не одразу, і якийсь час відбувається їх виді-лення з загалу товаришів. Історик аналізував різні терміни, які співіснували тривалий час:«заслужоний», «знатний», «значний», «старовинний» – і на прикладах показує виразне відокремленнязнатного військового товариства у 70–90-х роках XVII ст.8 Дослідник вважав, що регіоном первісногоформування знатного військового товариства є Стародубський полк, а точніше – північні полки, як на-слідок збереження землеволодіння, на півдні ж цей процес почався значно пізніше9.

Л. Окиншевич досліджував і зародження бунчукового товариства, наголошуючи, що процес ви-ділення товаришів полку починався одночасно з виділенням бунчукових з 70-х років XVII ст.10, за-уважував тривале співіснування знатного військового товариства поруч з бунчуковим і виділяв 1723рік як початок процесу офіційного оформлення трьох відламів неурядової старшини, який розтяг-нувся і на 30-ті роки11.

Значну увагу дослідник приділяв соціальному складу різних рівнів товариства, його освіті та побуту.Він характеризував значне товариство як поміщиків, що володіли населеними маєтками, і вивчав їхекономічний стан12. Розглядаючи питання про замкненість зверхнього стану в Гетьманщині і шукаючивідповідь на питання, чи не проходили до зверхнього стану всі, хто наближався до нього за економічнимстановищем, вказував на незамкнені соціальні межі у XVIII ст. на прикладі входження до складу знач-ного товариства, особливо до значкового, представників торгівельного і лихварського капіталу. Поясниввін такий стан речей слабшими зв’язками українського шляхетства зі старими феодальними тради-ціями, порівнюючи із Західною Європою13.

Історик зробив спробу дослідити кількісний склад різних розрядів товариства і дані про їх склад завіком14. Ліміт, який обмежував кількість значкового товариства, на думку Л. Окиншевича, долався за ра-хунок таких категорій, як «асигновані» в значкове товариство, «підвідомні полковій канцелярії»15.

Особливо його цікавив характер службових зобов’язань і сама служба товариства. Л. Окиншевичзвернув увагу на те, що вона здійснюється за старим феодальним принципом дворянської служби з на-селеної маєтності16. Він визначив, що бунчукове товариство виконувало такі доручення центральноївлади – гетьмана, ГВК, МК: участь у походах, командування окремими загонами, організація в похідзначкових, зустріч і супровід коронованих осіб, бути для «посилок» при гетьмані, супровід гетьмана впоїздках, пишний почет при гетьмані, участь у судовому слідстві (з 1727 р. як асесори суду Генераль-ного, інколи і в полкових судах), участь в судах комісарських (слідство на місці та ухвала рішення), працяв переписах («у ревізіях»), доручення дипломатичного характеру (участь у посольствах, ведення пере-говорів в XVII ст., у XVIIІ ст. гінці до Петербургу), участь у перекладі і зведенні правничих книг, скла-

3

Вступ

дання інструкцій для комісарів, складання опису речей після смерті старшин різного рангу, збиранняпідвод для надсилання в різні місця, догляд за будівництвом і виправленням шляхів, догляд за геть-манськими маєтностями, головні доглядачі за поштою, догляд за поштою на окремих трактах, головніекзактори малоросійської індукти, керування Похідною канцелярією гетьмана, роздача державної до-помоги бідним та неімущим, засідателі Генеральної рахункової комісії, при розділі маєтностей (добр) по-мерлих старшин та російських військових.

За Л. Окіншевичем, військове товариство було приписане до Генеральної військової кацелярії і ви-конувало різні її доручення: командування спеціальними частинами, служба на форпостах, вартоваслужба, постачання козацького війська, командування загонами на будівництві, участь у судовому слід-стві (інколи і в полкових судах), участь в судах комісарських (слідство на місці та ухвала рішення), до-ручення, пов’язані з податками, особливо з 1722 р., коли було впорядковано скарбову службу: полковийзбирач (полковий комісар), з 1727 р. це переважно тільки значкові товариші, контроль над фінансами(«рахункові комісії»), праця в переписах («у ревізіях»), доручення дипломатичного характеру (участь упосольствах в XVII ст.), доставка звірини і напоїв до Петербургу, виконання доручень у маєтностях, щоналежали гетьманській булаві, здійснення покупок для дому гетьмана як у полках, так і за межами «вдругих иностранных местах», контроль на будівництві (гетьманський палац у Батурині в команді гене-рального підскарбія та інші), доглядачі пошти.

Історик вважав, що значкове товариство залежало від полковника і часто, окрім урядових доручень,змушене було виконувати приватні доручення полковників. Обов’язки значкових товаришів він визна-чав так: варта, служба на форпостах, постачання провіанту для війська, догляд за полоненими, зби-рання і надсилання в похід козаків, збирання інформації стосовно місцеперебування бунчуковихтоваришів, даних щодо походів бунчукових товаришів, тобто збирали «сказки», супровід хворих коза-ків з походу додому, супровід російських військових (з російськими рекрутами до Києва), перевірка ка-раулів і роз’їздів проти злодіїв і грабіжників, в командах для викорінення розбійників у задніпровськихмісцях, фортифікаційні роботи в нових фортецях з командами козаків-робітників (наприклад, фортеціСв. Єлизавети), розвідувальні і шпигунські відрядження, участь у судовому слідстві (судова колегія по-лкового суду), участь в судах комісарських (слідство на місці та ухвала рішення), доручення, пов’язані зподатками, особливо з 1722 р., коли було впорядковано скарбову службу: полковий збирач (полковийкомісар); збір окремих податків, контроль над фінансами («рахункові комісії»), праця в переписах («уревізіях»), доручення дипломатичного характеру (супровід послів, розмежування кордонів, гінці з лис-тами до провінційної влади, інколи до Петербурга), так як бунчукові і військові товариші знаходилисьдля виконання поточних доручень при гетьмані і ГВК, то і значкові товариші повинні були чергуватипри полковому центрі («були на ординарсі»). Їх називали ординарсовими чи ординарними. До їхобов’язків входило виконувати розпорядження полкової влади, навіть купувати канцелярське приладдя(папір, сургуч, свічки), виконувати дрібні доручення Генеральної Канцелярії (для посилок від полку по2 значкових товариші (1737), потім по 3 (з 1740)), з командою козаків полювати дичину для імператор-ського двору, передача символів влади при «обранні» сотників (корогву), складати описи спадковогомайна старшин, завідувати різними перевозами (наприклад переволочанським), були при пожежнійкоманді (Полтава, 1750), нагляд за заходами під час епідемій хвороб, в командах по боротьбі з сараною,в командах на будівництві мостів, при вівчарнях «у догляду за полковими комісарами», доглядачі завідбірними вівцями, догляд за ранговими маєтностями, доглядачі над тимчасовими командами робіт-ників (заготівля дрів, сіна для кінських заводів), супроводжувати команди робітників на будівництво,охороняти майно, яке залишилось по смерті старшин (полковника), супровід колодників, прийманняскарбових сум, при тютюнових конторах, при будівництві в’язниць, збір і висилка возів на різні потреби,збір биків для різних потреб, приставами при «возах волових», «певчі» при петербурзькому дворі, ко-місія «прав Малороссійских», обслуговували Генеральну Артилерію по лінії адміністративних та гос-подарських доручень.

Слідом за О. Лазаревським, Л. Окиншевич вважав 1740 р. початковим у процесі надання звання бун-чукових, військових і знакових товаришів у відставку17.

Дослідник вивчав також форми прийняття і виключення з рядів знатного товариства. Він відмітивкурінний поділ бунчукових товаришів та поширення компутів значного товариства18.

Окремою сферою зацікавленості дослідника була система привілеїв і пільг у владі та в судовій і по-датковій системі щодо неурядової старшини19. Аналізуючи питання проходження відламів товариствадо зверхнього стану Російської імперії, Л. Окиншевич зробив висновок про незаперечне проходженнядо дворянства бунчукового товариства, а от нащадкам військового і значкового товариства довелось тя-гатися з Герольдією аж до указу 1835 р., який визнав права дворянства за військовими товаришами івідмовив значковим20.

Новою значною сторінкою в історіографії неурядової старшини стала спадщина В. Панашенко. Часвиникнення бунчукового товариства вона трактує як «започатковане наприкінці ХVII ст.» і вважає, щовоно «рельєфно проявилося за гетьманування І. Мазепи та І. Скоропадського»21. Дослідниця звер-

4

нула увагу на заохочення і покарання бунчукових товаришів до несення служби, функції наказнихполковників, командирів команд на форпостах і порубіжних лініях, прийом провіанту для армії, пе-ревірку стану шляхів, організацію роботи поштових станцій, супровід значних світських і духовнихперсон, засідання в полковому і Генеральному судах22. Вона вказала на соціальну неоднорідність середбунчукового товариства, яка визначала «первостатейність» і «второстатейність»23. На жаль, наявнідокументи не дозволяють більш детально дослідити цю проблему, в наявних реєстрах і відомостяхподібна ієрархія відсутня. Здійснила порівняльний аналіз козацької старшини Чернігівського полкуна час Генерального слідства про маєтності 1729–1730 рр., вказавши на маєткові комплекси бунчуко-вих товаришів Андрія і Якова Полуботків (1609 дворів), Семена Лизогуба (1170 дворів), Андрія Бор-ковського (401 двір), Івана і Михайла Скоропадських (224 двори24). Автор робить висновок, що«основна частина приватновласницьких маєтностей у Лівобережній Україні (крім Гадяцького полку)належала бунчуковим товаришам»25. Не викликає заперечень теза про те, що «сімейні зв’язки міжбунчуковими товаришами були одним із чинників зміцнення їх політичної ваги в суспільстві та при-множення їхніх маєтностей», проте слід розширити це твердження: не тільке сімейних зв’язків з бун-чуковими товариша, а з представниками всієї козацької, духовної і міщанської еліти Гетьманщини.Так, бунчуковий товариш Йосип Васильович Рославець (1725 – 1798 – ?) першим шлюбом був одру-жений з донькою генерального хорунжого Ганною Миколаївною Ханенко, а другим – з донькою ге-нерального судді Оленою Олександрівною Дублянською26, Михайло Гнатович Рубець (? – ран. 1735)був зятем (1729) генерального обозного Якова Лизогуба, Іван Михайлович Миклашевський (? –1740.26.02.) – полковника лубенського Василя Савича, Степан Іванович Лашкевич – полковника при-луцького Григорія Галагана.

Значковий товариш Леон Семенович Пілатович одружився з донькою війта стародубського Спи-ридона Ширая, донька новгород-сіверського війта Євфимія Костянтинівна Пригара стала дружиноюзначного військового товариша Федора Самійловича Добронизького (? – 1706), син війта погарськогоІван Климович Пісоцький (1734 – ?) мав двох дружин: Марфу Артемівну Лашкевич (? – ран. 1783),доньку військового товариша27 і Уляну Осипівну Рославець, доньку бунчукового товариша. Бунчуко-вий товариш Антон Максимович28 одружився з донькою чернігівського війта Оленою СтепанівноюОтрохович (? – 1752).

Абшитований бунчуковий товариш Павло Петрович Сахновський (1724 – 1784 – ?) був одружений здонькою протопопа сосницького Євдокією Федорівною Полторацькою (1736 – ?), бунчуковий товаришФедір Олександрович Чуйкевич (? – 1684 – 1760) – протопопа кролевецького Марією Дем’янівною Ма-ковською29, військовий товариш з Лубенського полку Іван Ковалевський (1743 – ?) одружився з донькоюпротопопа лохвицького Ганною Корниліївною Кривецькою30, донька бунчукового товариша Ганна Гри-горівна Андріанопольська була дружиною протопопа Якова Павловича Світа (1747 – ?), у їх володіннібуло 276 підданих в 1 селі і 1 хуторі (1788). Протопоп Олексій Жуковський (1723 – ?) був чоловікомдоньки бунчукового товариша Уляни Григорівни Богданович31. Абшитований військовий товаришПавло Коробов (1730 – ?) – доньки прилуцького протопопа Параски Карпенської, абшитований вій-ськовий товариш Семен Рубан (1740/1748 – ?) – доньки протопопа опішнянського Марини Яківни Кос-тенської32, військовий товариш Онисим Білогруд (1750 – ?) – доньки протопопа роменського ТетяниДанилівни Паскевич33, військовий товариш Олексій Островський (1746 – 1782 – ?) – доньки протопопаіркліївського Уляни Йосипівни Кононович34.

В основі принципу родової спадковості лежала земля і заслуги предків. У пропонований довідниквключені бунчукові товариші зі спадкових родин Гамалії, які дали Війську Запорізькому 20 старшин вцьому ранзі, Забіл (18), Лизогубів (18), Марковичів (18), Борозн (17), Кулябок (16), Солонин (16), Мик-лашевських (13), Новицьких (13), Губчиц (11), Бутовичів (10), Милорадовичів (10), Савичів (9), Скоро-падських (8), Рубців (8), Карпек (8), Сахновських (8), Горленків (7), Домонтовичів (7), Кочубеїв (6),Покорських (6), Раковичів (6), Романовичів (6).

В. Панашенко визначила функції військових товаришів так: нерідко командували сотнею, супро-воджували головну артилерію, відали скарбницею, боєприпасами, робота в комісіях рахункових, слід-чих, межових, порубіжних, купівля для армії коней та волів, заготівля провіанту та фуражу, нагляд зашляхами та поштовими трактами, будівництво в Глухові та Батурині гетьманських резиденцій, спо-рудження фортець, облік гербового паперу, догляд за вільними військовими посполитими35. До функ-цій, які нею називаються, але з якими погодитися не можна, віднесемо службу «в полковій канцелярії«в званіи войсковых канцелярист» та «полковых канцелярист»36. Полковий канцелярист міг отри-мати чин значкового, а іноді військового товариша, військовий канцелярист, як правило, отримувавнаступний чин військового товариша, лише іноді (у зв’язку з особистими причинами і неможливістюпродовження служби та невислугою чину військового товариша) – значкового товариша. Були ви-падки, коли старшина знаходився на посаді старшого полкового канцеляриста і одночасно мав чинвійськового товариша.

Значкове товариство дослідниця вважає нижчою ланкою знатного військового товариства37.

5

6

Найбільшою заслугою В. Панашенко в дослідженні неурядової старшини є фундаментальне розши-рення джерельної бази її дослідження. Цей напрям продовжили О. Репан, І. Ситий, С. Горобець та І.Кривошея38. Серед опублікованих реєстрів – бунчукових товаришів 1729 р.39, 1736 р.40, значкових това-ришів Чернігівського полку 1732 і 1737 рр.41, перелік неурядової старшини 1756 р., чиї «сказки» зберег-лися у ЦДІА України в Києві42, табель військових товаришів 1763 р.43, компут бунчукового товариства1729, 1734 рр., про можливість залучення бунчукових товаришів Стародубського полку на цивільнуслужбу 1775 р., значкові товариші Київського 1779 р., Прилуцького 1775 р., Переяславського 1778 р., Ста-родубського 1778 р. полків44.

Увагу неурядовій старшині приділив В. Кривошея, який відзначив перехід полкового товариства узначкове товариство, вказав на існування куренів значкових товаришів, наголосив на існуванні пере-хідної форми, такої як значні бунчукові товариші45, висловив думку про те, що бунчукове товариствобуло інституцією гетьманської влади46. Дещо пізніше назвав часовий проміжок, в який згадувалисязначні бунчукові товариші (1723–1729 рр.) 47. Розглядаючи роль значних військових товаришів, він вва-жає, що «наявність цієї категорії засвідчувала республіканські традиції, коли «славні» у Війську това-риші нарівні з діючою старшиною могли впливати на гетьмана, на події в полку»48.

Канадський історик З. Когут вважає, що неурядова старшина «мала свою формальну організацію –Значне військове товариство». Дещо необґрунтованою є заява про те, що неурядова старшина «в сере-дині ХVІІІ ст. поділялася на три соціальні категорії». З нашої точки зору, вірніше буде стверджувати, щосоціальний стан значною мірою впливав на отримання одного з трьох звань неурядової ієрархії. «Гра-дації у Значному військовому товаристві визначав не військовий чи адміністративний, а соціальнийранг, фактично від нього залежало призначення на всі посади, тому найвищі урядовці набиралися зчисла перших двох категорій»49. Зауважимо, що найвищі урядовці обиралися не з двох категорій, а лишез бунчукового товариства.

Джерелознавчі, регіональні, генеалогічні50 і майнові51 аспекти проблеми досліджує І. Кривошея.Г. Швидько слушно вказала на те, що гетьман бунчукове товариство використовував, «вилучаючи

його з-під сотенної і полкової юрисдикції і підпорядковуючи своїй владі і суду»52. С. Горобець зазначив, що «володіння козацькими грунтами, що давало змогу відбувати військову

службу власним коштом, слугувало головною підставою для здобуття чину значкового товаришу»53, сто-совно складу значкового товариства він небезпідставно вважає, що «до складу значкових потрапляли ко-заки із заможних родин, полкової і сотенної старшини, канцеляристів, міських урядовців, навітьвихідців з духовенства»54.

Історіографія неурядової старшини, незважаючи на наявність монографії Л. Окиншевича, потребуєсучасного серйозного дослідження. Навіть в найзагальніших рисах, проблема еволюції неурядової стар-шини вимагає уточнення хронологічних меж переходу від однієї категорії до іншої, пояснення причинзміни статусу окремих категорій товариства, відмови і повернення до звання військового товариша в30-40-х роках XVIII ст. та багатьох інших аспектів проблеми.

Класифікація джерел досліджуваної проблеми спирається на загальну джерелознавчукласифікацію. Враховуючи особливості дослідження з письмових джерел, особливу увагунадаємо документальним. З нашої точки зору, у класифікації варто відобразити доку-менти державного (як центральних органів влади, так і місцевих), громадського (різнихнедержавних організацій, насамперед станово-дворянських), церковного і приватного по-ходження. В повній мірі використані законодавчі акти, актові джерела, справочинні до-кументи, статистичні матеріали, причому останні для вказаної проблематики маютьпершочергове значення.

Серед законодавчих актів важливі вказівки щодо старшини маємо в універсалах гетьманів та по-лковників. Універсали різних гетьманів частково опубліковані, деякі знаходяться в архівосховищах.Серед гетьманських універсалів для досліджуваної тематики першочергове значення мають універсалипро призначення на уряди, їх доповнюють полковничі універсали на чин значкових товаришів.

Два універсали гетьмана Ю. Хмельницького від 23 липня 1660 р. викликають запитання щодо їх ав-тентичності: датовані одним днем, а Карпо Мокрієвич в одному із них названий військовим товаришем,а в іншому – полковим писарем чернігівським55. На жаль, всі знані варіанти цих універсалів – копії.

Документи спеціально фіксували призначення неурядової старшини. Наприклад, справа «Пропризначення значкового товариша Петровського писарем в 3-й компанійський полк (1769)»56, га-дяцьким полковим суддею – бунчукового товариша Василя Биковського (1738)57, універсал про при-значення значкового товариша Івана Кущинського на посаду царичанського сотника (174858),звільнення у відставку та надання чину значкового товариша бурмістру Полтавського магістратуАндрію Терентенку (1758)59, призначення значкового товариша Василя Потоцького сотником Ки-шенської сотні на місце покійного брата Тимофія (1759)60 тощо. В одній справі зосереджена інфор-мація про приведення до присяги і отримання патенту на чин військового товариша Пошевні вжовтні 1771 р.61.

Крім призначення, джерельна база дозволяє відстежити звільнення з посади. Зразком таких доку-ментів може слугувати справа про звільнення у відставку через хворобу військового товариша Сулими10 січня 1771 р.62, універсал гетьмана Розумовського про звільнення від служб бунчукового товаришаЛеонтія Метельського за його проханням через старість63. Цікавими є справи і про неприсвоєння чинучерез відсутність вакансії, наприклад, козаку Ярошу в 1770 р.64, справа про призначення отаманом м.Орель сина значкового товариша Чорниша Данила 1760 р.65

Надання земель від гетьманів, Малоросійських колегій, підтверджуючі універсали дозволяють по-бачити в еволюції формування маєткових комплексів, земельних та інших надань. В Київському полкуотримав землі військовий товариш Євреїнов66, ротмістр Дніпровського пікінерного полку Кагановськийподав зиск про перегляд справи щодо визнання рішення Малоросійської колегії про відняття у йоготестя, військового товариша Ковалевського, с. Шкурати для передачі до Генеральної скарбової канце-лярії67. Універсал гетьмана Д. Апостола підтвердив права військовому товаришу Осипу Ситенському нас. Серединка в полковій сотні Гадяцького полку68. Бунчуковий товариш Юхим Дараган 1751 р. отримавуніверсал гетьмана К. Розумовського з підтвердженням прав на с. Бошни69. Універсалом гетьмана І. Ско-ропадського відновлювалося право на власність військового товариша Івана Забіли, яку відібрав Ма-зепа70. Так, в універсалі про розмежування вовчківських і церковищанських земель вказується на листЗахара Шийкевича і Василя Чуйкевича від 1694 р.71 Перший в універсалі названий значним військовимтоваришем, а другий – реєнтом. Ці звання обидва старшини мали на час видання універсалу, але не в1694 р., коли перший з них був писарем ГВС і військовим товаришем, а другий – старшим військовимканцеляристом.

Особливо багатий на вживання терміна «значний бунчуковий товариш» 1729 р. Лише в лютому цьогороку в журналі діловодства гетьманської канцелярії ним титулувалися Семен Чуйкевич, Василь Томара,Андрій Горленко72.

Як вже зазначалося вище, першочергове значення для вивчення неурядової старшини мають ста-тистичні матеріали. Звичайно, найбільш цінним джерелом цієї групи є реєстри чи компути.

Особливо цінною є інформація у компутах бунчукових, значкових товаришів, щорічних “Ведомостях”про старшину по кожному полку, а також зведених реєстрах старшини Гетьманщини (насамперед 1725,1744, 1746, 1750 рр.). Неурядова старшина також фіксувалася у реєстрах учасників походів, як-от реєстрікозаків, полкової, сотенної старшини, бунчукових і значкових товаришів з переліком військових похо-дів, в яких вони брали участь, та козаків, які через убогість були звільнені від походів 1724, 1725, 1734рр.73, відомості і особистому табелі полкових канцелярій про значкових товаришів і козаків, які знахо-дяться в військових походах, на форпостах та вдома від 5 січня 1735 р.74, справі про призначення знач-кових товаришів з козаків в 1736–1740 рр.75

Неурядову старшину фіксували і в кожному полку. У Гадяцькому полку її представляють такі до-кументи: «Відомості і особистий табель Гадяцької полкової канцелярії про значкових товаришів» 1735р., «Послужні списки» про службу значкових, війскових товаришів 1763 р., справи про присвоєннячинів і звільнення у відставку старшин полку в 1769–1770 рр., відомості і особистий табель Гадяцькоїполкової канцелярії про значкових товаришів. 30 вересня 1735 р.76, відомість і особисті табелі Га-дяцької полкової канцелярії про наявність значкових товаришів і козаків та ступінь їх готовності довійськового походу в жовтні 1735 р.77, особова відомість Гадяцької полкової канцелярії про значковихтоваришів і козаків, відправлених у перший польський похід в жовтні 1735 р.78. Останній період існу-вання козацької держави і персональний склад старшини в Київському полку розкривається «по-служними» списками полкової старшини, сотників, війскових і значкових товаришів, отаманів,осавулів, хорунжих і писарів 1782 р., «Ведомістю» про службовців Київського полку з вказівкою часувступу на службу, отримання чину, участі в походах, кількості підданних (177579), «Послужними спис-ками» службовців Київської полкової канцелярії (1774–1775)80, бунчукових і військових товаришів Ки-ївського полку станом на 8 січня і 24 жовтня 1776 р.81. Ці дані доповнюють послужні списки чиновниківКозелецького, Остерського земських, Київського гродського судів і Київської сотенної комісії за сі-чень 1776 р.82. Миргородський полк документований справами про присвоєння звань значкових то-варишів дітям старшини 1752–1754 рр., формулярними списками сотенних отаманів, значковихтоваришів початку 80-х рр. ХVIII ст., Лубенський – «сказками» військових, значкових товаришів Лу-бенського полку (1761), формулярним списком війскових товаришів, возних і канцеляристів 1782 р.Джерельну базу дослідження Переялавського полку складають формулярний список сотенних ота-манів, осавулів і значкових товаришів полку 1783 р., послужні списки значкових товаришів, сотеннихосавулів, сотенних отаманів 1785 р., послужні списки возних станом на 13 липня 1775 р.83. З джерел цієїгрупи, які присвячені Полтавському полку, вдалося залучити «Именной список значковых товари-щей и козаков рядовых и пеших орвжейных, без орвжейных, которые на лицо обретаются в полку икто в яких отлучках в 1735 г.», список значкових товаришів 1736 р., бунчукових, значкових, військо-вих товаришів (1761 р.). Стосовно неурядової старшини Прилуцького полку збереглися відомості пробунчукових, військових, абшитованих значкових товаришів (1761 р.), «Ведомость о присутвующих в

7

Прилуцкой полковой канцелярии и во всех полковых и сотенных чинах за 1774 г.»84. Їх доповнюють«Ведомость уволеных со службы чинах Прилуцкого полка за 1772 г.»85, «Ведомость о присутствую-щих в Прилуцкой полковой канцелярии и во всех полковых и сотенных чинах за 1773 г.»86, «Ведо-мость уволеных со службы чинах Прилуцкого полка за первую половину 1779 г.»87. Значні прогалинив документації цієї групи є стосовно Стародубського, Ніжинського полків, яка представлена лише«сказками» бунчукових, військових і значкових, абшитованих значкових товаришів 1762 р. Чернігів-ський полк, крім таких самих документів, представлений «річною» і «піврічною» відомістю прослужби полкових старшин, значкових товаришів і сотенної старшини 1779 р.

Поруч з реєстрами виключне значення мають присяжні книги. Відомості про присягу імператриці ко-заків та духовенства Київського (1741–1742 рр.)88, Лубенського (1741 р.)89, Ніжинського (1741 р.)90, Пере-яславського (1741–1742 рр.)91, Миргородського (1741–1742 рр.)92 полків досить часто наводять реєстри нетільки неурядових старшин, що присягала, але і їх дітей.

Окремою групою джерел є документи Генерального слідства про маєтності і Румянцевської ревізії. Для вивчення неурядової старшини неабияку вагу мають судові документи, купчі. Ці дже-

рела переважно зосереджені у міських актових книгах, актах полкових судів. Серед судовихдокументів значна частина стосується захоплення земель: 1771 р. козаки 1-ї Пирятинськоїсотні звинуватили бунчукового товариша Гамалію і значкового товариша Вакуловича у за-хопленні землі в с. Малютинці93, 1769 р. священик с. Велико-Селецкого 2-ї Пирятинськоїсотні С. Габич сповіщав про напад на його дім отамана Клепана з козаками і захоплення мли-нових жерновів бунчуковим товаришем Кулябкою94, батька і братів козака Басанської сотніПереяславського полку П. Галаса спробував закріпачити та захопити їх майно бунчуковийтовариш Стрешенцов 95. Ще 1768 р. бунчуковий товариш Іваненко здійснював покріпаченнямешканців с. Гостролуччя Переяславського полку96. Судові джерела засвідчують прояви ха-барництва. Так, збереглася справа зі звинуваченням військового товариша Соболевского ухабарництві і розкраданні провіанту (1769 р.97), справа бунчукового товариша Новаковичапро хабарництво (1769 р.98).

В останній період існування козацької держави з’явилося таке джерело, як послужнісписки земських, судових і підкоморних установ. Більшість службовців цих установ по-передньо перебували у козацько-старшинському середовищі самі чи належали до ко-зацько-старшинських фамілій. Виключне значення мають фонди намісницькихуправлінь. Найбільше таких матеріалів у фонді Київського намісництва (1782–1799 рр.)(ф. 193), найменше – Катеринославського (1781–1796 рр.) (ф. 209), яке збереглося най-гірше. Деякі матеріали знаходимо в Чернігівському (1782–1797 рр.) (ф. 204) і Новгород-Сіверському (1781–1797 рр.) (ф. 206) намісницьких правліннях, канцеляріїмалоросійського генерал-губернатора (1765–1795 рр.) (ф.763), київської губернської кан-целярії (1709–1781 рр.) (ф. 59). Комплексною групою джерел є здійснені у 1779–1783 рр.описи намісництв. Опис Новгород-Сіверського намісництва відзначається серед них най-більшою інформативністю. У ньому згадані неурядові старшини з географічною локалі-зацією у кожному селі. Опис Київського намісництва фіксує всіх власників-старшин на1781 і 1787 рр. В описі Чернігівського намісництва є лише окремі згадки, і у питанні пер-соніфікації він значно поступається двом попереднім описам, причому так званий опис Д.Пащенка порівняно з описом Шафонського має більшу інформативність для дослідженнянашої проблематики.

Серед матеріалів намісницьких, губернських і повітових дворянських зібрань відзначимо відомостіщодо проходження служби, майнового і сімейного стану дворян різних років і різних повітів, рапорти ісписки, подані графу Румянцеву-Задунайському про дворян різних повітів. Першочергове значеннямають матеріали кінця ХVІІІ ст., пов’язані з входженням неурядової старшини до дворянства. Поко-лінні родовідні розписи заносилися в особові справи, які потім узагальнювалися у родовідні книги. Не-вичерпний матеріал про старшину знаходиться у такій книзі Новгород–Сіверського намісництва, де навідміну від Чернігівського (що теж збереглися), робилися записи не лише про конкретного старшину начас запису (10 січня 1788 р., 15 грудня 1790 р.), але і фіксувалася вся інформація стосовно його родоводу,згадувалися його попередники з вказівкою чину, серед яких були і представники неурядової старшини.

Зі статистичних джерел церковного походження велике значення мають метричні і сповідальнікниги. З метричних книг дізнаємося, що Левицький-Леоновський Михайло з дружиною Марією 11 лис-топада 1781 р. стали батьками Марка99. Згідно з даними родовідної книги дворянства Чернігівського на-місництва, Марія була донькою бунчукового товариша Стрешенцова100. Метрична книга дозволилавстановити вік і дату смерті військового Артема Білоцерківця, значкових товаришів Стефана Кисло-вича, Івана Чепурки101.

Документами особистого походження є «сказки», заповіти, яким значну увагу надавав ще О. Лаза-ревський. Для біограм як окреме джерело мають непересічне значення автобіографічні матеріали, до-

8

сліджені як масиви “сказок” 1756 і 1761/1762 рр., так і окремих старшин. Наприклад, «сказка» сотникановоміського Стародубського полку Тимофія Силенка детально знайомить з його бойовою біографієюпротягом 1705–1734 рр.102. Проте автор не вказав того факту, що його сотництву передувало знаход-ження в компуті значкового товариства, хоча дотичні факти і в «сказці» про це свідчать, як-от його ко-місарство полкове у 1729 р. З ранніх «сказок» варто згадати борзнянського сотника Михайла Забілу 1727р., який попередньо був і значковим товаришем103.

В Інституті рукописів НБУ ім. В. І. Вернадського зберігається цілий збірник тестаментів 1636–1761рр.104, окремі тестаменти розпорошені у різних архівних фондах. Про всяк випадок заповіт «в походевойсковом за Халчею» склав значний військовий товариш Пантелеймон Радич в липні 1701 р. Заповітвійськового товариша Стародубського полку Івана Тимошенка 4 липня 1701 р. вперше опублікований1854 р. і нещодавно перевиданий С. Павленком105. В цьому документі зафіксовані статки військового то-вариша, який був сином полковника. Вдова бунчукового товариша Михайла Єсимонтовського (? – 1746),донька полкового писаря Марина Григорівна Скорупа перед смертю, згідно «порядку малоросійському»,1 лютого 1765 р. написала заповіт, в якому все рухоме і нерухоме майно відписала Павлу Скорупі: с. Буду,д. Писарівку та мглинський ґрунт106. Об’єктивна цінність цих документів полягає в тому, що фіксуєтьсяматеріальний стан на час написання заповіту, іноді вказується час і джерела його формування, в кара-барації (звістці про підтверджуючі знаки) фіксується група старшин, яка підписувалася. Крім того, про-стежується вся система родинних зв’язків. Мотив створення подібних документів є основою їхдостовірності.

З цією групою джерел тісно пов’язані матеріали чолобитних, як, наприклад, Павла Миклашевськогозі скаргою на бунчукового товариша, писаря генерального військового суду Данила Поморського про не-законне володіння ним землями, що належали Миклашевським107.

Досить поширеною була практика звільнення від нарядів. З архівних справ дізнаємося, що абшито-ваний військовий товариш Зарудний через стан здоров’я був звільнений від присутності в Яресківськомусотенному правлінні, бунчуковий товариш Новицький за станом же здоров’я – від несення нарядів108,військовий товариш Короленко через втрату майна в результаті пожежі – від призначення в похід 1769р.109. Сюди ж варто додати звільнення від податків. Серед документів такого характеру зустрічається«супліка» від 5 січня 1729 р. значкового товариша Опанаса Адаменка про звільнення від сплати податкуза володіння млином110.

Особливу увагу привертають документи особистого походження про розподіл майна чи подальшісуперечки. Часто в таких справах зосереджується інформація про кілька родин, як, наприклад, усправі про значкового товариша Родіона Янченка з бунчуковими товаришами Миколою і МихайломБорознами Лопазенськими про ґрунти 1741 р. Типовими справами цієї групи є справа про розподілмайна між спадкоємцями померлого військового товариша Левицького (1767–1768 рр.), про супе-речку за спадок між братами і сестрами Требинськими (1779–1782 рр.), справа дружини померлогобунчукового товариша Романа Янова Параски з її доньками, дружиною колезького асесора ОсипаТуманського та іншими її сестрами про порушення ними батьківського духовного тестаменту 1770р., через захоплення яготинської греблі з млинами і ґрунтами у 1782 р. між полковником Лукаше-вичем і бунчуковим товаришем Марковичем ще за позивом останнього до матері Лукашевича, якавже померла. Більш рівний характер мають договірні записи бунчукових товаришів братів Микла-шевських про розподіл спадкових маєтків 1754 р., а також між спадкоємцями маєтностей померлогобунчукового товариша Стороженка (15 вересня 1767 р.). Такі справи дозволяють простежити склад таформування маєткових комплексів, від яких власників переходили ті чи інші надбання, доповнитицими даними біограми.

Джерельний аналіз дає можливість зробити висновок про те, що надійними джерелами є реєстри,присяги, «сказки», послужні списки, метричні і сповідальні книги, Генеральне слідство про маєтності,Рум’янцевська ревізія, пом’яники, заповіти, метричні і сповідальні книги, судові та маєткові документи.Для дослідження неурядової старшини першочергове значення мають дворянські родовідні книги,контрольним джерелом є поминальні записи синодиків. З наративних же джерел найбільшу увагу при-вертає листування, в меншій мірі – літописи.

Охарактеризована вище джерельна база відзначається різноманітністю і дає можливість вирішитипоставлені завдання комплексного дослідження персонального складу козацької старшини. Прагнучиспертись на повноту фактів, автори використали всі наведені вище групи джерел, здійснивши пере-хресне співставлення їх даних.

Географія поширення товариства була загальнодержавною і виникла вона ще в козацьких полкахдореволюційної доби, тобто до 1648 р. Так, Адам Пясецький названий товаришем сотні Остапа Слуць-кого у війську гетьмана Лободи111, у купчій Іван Тихонович Волевач значиться як “значний реєстровийкозак и обиватель мескій Чегринский” (1615)112.

«Товариш сотні», відповідник польського «товариш корогви», як бачимо, мав загальнодержавнепоширення, а його згадки в джерелах залежать від збереження її в тому чи іншому регіоні.

9

Товариші і значні товариші сотні

Таблиця засвідчує загальногетьманську географію і час використання терміну «товариш полку» в90-ті рр. ХVІІ – 20 –ті рр. ХVІІІ ст.

Товариші і значні товариші полку

10

Сотня Ім’я і прізвище Дата Джерело Місце

створенняджерела

Товариш Глухівської сотні113 Юрій Годун 1664 Універсал М. Вороніж

Товариш сотні Сосницької114 Опанас Олексійович 1680 Купча М. Сосниця

Товариш значний сотні Сосницької115

Петро Онуфрійович 1698 купча М. Чернігів

Знатний товариш сотні Пирятинської116

Леонтій Кичкаров син 1699 тестамент М. Пирятин

Значний товариш глухівський Василь Федорович 1687 Гетьманський

універсалМ. Батурин

Товариш сотні117 Ян Павловський 1701 купча М. Глухів

Товариш сотні Глухівської118 Іван Шкирмот 1690 Гетьманський

універсал М. Батурин

Товариш Батуринської сотні119 Дмитро Нестеренко 1685

Товариш сотні Сенчанської120 Василь Тройка 1690 Полковничий

універсал М. Пирятин

Товариш і обиватель почепський121

Яків Павлович Великосович 1703 Гетьманський

універсал М. Батурин

Товариш сотні Ромненської122 Семен Остапович Ласкевич 1709 Гетьманський

універсал

Полк Ім’я і прізвище Дата ДжерелаМісце

створенняджерела

Товариш полку Чернігівського123 Іван Молявка 1693 купча С. Мохнатин

Товариш полку Чернігівського 124 Семен Ялинський 1698 тестамент М. Чернігів

Товариш значний полку Чернігівського125

Сава Іовенко 1692 Гетьманський

універсал М. Батурин

Товариш полку Стародубського126

Стефан Ширай 1697 Гетьманський

універсал Іванполе

Товариш значний полку Чернігівського127

Павло Полуботок 1698 купча М. Чернігів

Знатний товариш полку Полтавського128

Захар Старицький 1700 Гетьманський

універсал М. Батурин

Товариш значний полку Переяславського

Парфен Томара 1702 Гетьманський

універсал М. Батурин

Знатний товариш полку Чернігівського129

Мойсей Дмитрович Несте-ренко

1716

Знатний товариш полку Полтавського130

Федір Случановський 1707 Гетьманський

універсал М. Батурин

Товариш полковий Недоведцкий Василь 1706 купча М. Чернігів

Знатний товариш полку Полтавського131

Кованька Петро 1709 Гетьманський

універсал Під Решетилів-

кою Значний товариш полку Лубенського132

Опанас МихайловичЖуковський

1716 універсал

Пошуки ж коренів військового товариства на Стародубщині, на противагу південним полкам, є хиб-ними. Джерела засвідчують розвиток значного військового і військового товариств в Полтавськомуполку133 як символу республіканізму і незначне проникнення туди інституту бунчукового товариства.

Задля забезпечення деяких родин гетьманською опікою і захистом, гетьмани (розпочинаючи з Са-мойловича (1685 р.)) брали їх представників під бунчук – головний військовий знак.

Бунчукове товариство, яке почало в той час складатися, існувало поруч із значним військовим това-риством, але, на відміну від нього, було явищем, народженим не традиціями Війська Запорозького, агетьманом – як інституція його влади. З цієї точки зору є цікавим спостереження О. Шафонського, якийстверджував, що статус значних військових товаришів і військових товаришів був значно вищим, ніж уновоутворених бунчукових товаришів,134 і це вірно, бо перші вислужили це своєю військовою службоюперед полчанами і серед полчан, а другі – перед гетьманом.

Майновий стан бунчукового товариша залежав від нього самого, його батьків чи родичів. Військовуслужбу він здійснював за свій кошт, використовуючи свою «козацьку» чи «шляхетську» землю, яку вінотримав від батька, матері, діда, тестя. На жаль, в літературі продовжується тиражування ненауковихтверджень про якісь 200 дворів на чин бунчукового товариша135.

Деяке непорозуміння викликає і фактична служба бунчуковим, військовим, значковим товаришем,а отримання універсалу на цей чин лише через кілька років. Це пояснюється протиріччям між тради-цією і новою практикою. Наявність козацької землі, з якої служили, була гарантією твого козацького ста-тусу. В козацькому середовищі це переносилося і на землі значних козаків, тобто діти значковоготовариша служили з батьківської землі і самі були значковими товаришами, а з 1734 р. на це необхіднобуло обов’язкове офіційне підтвердження владних інституцій, яке претенденти не дуже намагалися от-римати, особливо якщо їх майновий стан дозволяв ігнорувати соціальну статусність чи, навпаки, статкине дозволяли виконувати передбачувані обов’язки.

Поступово, ліквідуючи залишки республіканізму в організації війська, гетьмани (насамперед І. Ско-ропадський) заміняють значне військове товариство бунчуковим, військовим і значковим товарист-вами. Колишні значні військові товариші (хто ще залишався живим у 1710-х – 1720-х рр.), в залежностівід ласки гетмана, отримували чин бунчукового, військового, чи навіть значкового товариша. Як пере-хідні форми зустрічаються значні бунчукові товариші, значні військові канцеляристи. Так, ще у 1723 р.Василь Полоницький, Петро Корецький іменувалися значними бунчуковими товаришами136, а ВасильТомара навіть у 1729 р. Іноді такі родини бралися під гетьманську протекцію. Наступна таблиця засвід-чує, що значне військове товариство також мало загальнодержавне поширення.

Значні військові товариші

11

Полк Ім’я і прізвище Дата Джерела Місце

створення джерела

Значний військовий товариш 137 Яків Солонина 1687 Гетьманський

універсал М. Батурин

Значний військовий товариш138 Юхим Вечорка 1687 Значний військовий товариш Тишко Підлісний 1688 Вирок суду М. Гадяч Знатний військовий товариш139 Данило Лісницький 1689 Царська грамота М. Москва Значний військовий товариш140 Іван Сулима 1689 Скарга М. Переяслав

Значний військовий товариш 141 Леонтій Черняк 1690 Гетьманський

універсал М. Батурин

Значний військовий товариш142 Стефан Улізько 1692 тестаментС. Курознів

Стародубського полку

Значний товариш військовий143 Павло Полуботок 1699 Купча М. Чернігів

Значний військовий товариш144 Загура Стилевич 1702 Гетьманський

універсал М. Батурин

Значний військовий товариш145 Юрій Харевич 1704 Гетьманський

універсалМ. Батурин

Значний товариш військовий Григорій Нечитало 1707 тестамент М. Новгород-

Сіверський Значний товариш військовий 146 Роман Проскура 1708 Купча М. Богачка Значний військовий товариш147 Максим Борохович 1709 Значний військовий товариш 148 Роман Борохович 1718

Бунчукові товариші визначалися з першостатейних братів, дітей і онуків гетьманських, генеральноїстаршини і полковників, на службу ходили при гетьманах, завжди лише у гетьманській диспозиції ібули лише під його ж судом, служили без винагороди. Їх не дозволялося використовувати за ордерамиполкових канцелярій, а лише – ГВК. Бунчукові товариші дозволяли собі вести суперечки навіть з гене-ральною старшиною, як це було в 1727–1731 рр. між бунчуковим товаришем Іваном Рашевським і гене-ральним обозним Яковом Лизогубом за с. Осняки.

Значкове товариство, поруч з бунчуковим, утверджувалося на місце військового і полкового това-риства ХVІІ ст. Товариш полку став значковим товаришем. В полках існували спеціальні курені значноготовариства на чолі з отаманом.

Неурядова старшина несла військову та інші види служб з власних земельних володінь. Жодна з не-урядових категорій старшини не отримувала маєтності на чин. Земля, з якої вони служили, була козачачи шляхетська, і її часто не вистачало, щоб забезпечити відповідний матеріальний стан, в першу чергу,значкових товаришів. Не отримували землю і бунчукові товариші. Вони користувалися спадковою зем-лею своїх батьків і дідів.

З 30-х років XVIIІ ст. кількість значкових товаришів різко зростає за рахунок несення служби кіль-кома представниками родини з одного земельного володіння «як за одного». Всі вони себе називализначковими товаришами, тоді як патенту не мали, точніше патент виписаний на одного. З часом, до 50-х років більшість з них отримали вже персональні патенти. Часто служили одночасно кілька представ-ників родини, що викликало невдоволення, адже економічно нестабільне значкове товариство рідкомогло собі дозволити додаткові матеріальні витрати, які тягла за собою військова чи цивільна служба.

З самого початку (з середини 30-х років) спроби російської влади унормувати кількість неурядовоїстаршини наштовхнулись на пасивний спротив. Протягом наступних десятиліть до середини 60-х роківвиникли різні форми, з допомогою яких Генеральна і полкові канцелярії долали обмеження чисель-ності неурядової старшини. Так з’явились атестовані, асигновані в значкові товариші, приписані з іншихполків. Збережені списки значкових товаришів за полками дозволяють лише частково зафіксувати за-гальну чисельність і персональний склад товариства, так як зі смертю або абшитом значкового, вій-ськового чи бунчукового товариша його місце займав черговий претендент на звання. Зміниперсонального складу здійснювались протягом року.

З середини 60-х років XVIIІ ст., з ліквідацією гетьманства, настав новий етап в розвитку неурядовоїстаршини. Обмеження на чисельність товариства фактично вже не діють. Отримують патенти на званнязначкового чи військового товариша дуже різні категорії населення Гетьманщини. З кінця 50-х, а особ-ливо в 60-х роках все частіше звання військового товариша отримує багата міщанська верхівка. ДругаМалоросійська колегія з часу свого виникнення здійснювала чисельні призначення. При цьому бунчу-кові, військові, значкові товариші розглядалися уже як звання і посада передбачала отримання цьогозвання. Сотники одночасно отримували і звання бунчукового товариша, сотенні отамани – значковихчи військових товаришів, війти – бунчукових, бурмістри, лавники – військових товаришів. Звання при-своюють як військовим, так і цивільним урядовцям.

З початку 40-х років XVIIІ ст. простежується відновлення практики надання звання військового то-вариша. Відчутна послідовність у званнях: більшість новоспечених військових товаришів була передтим військовими канцеляристами.

Знелюднена українська історія не могла дати відповідей на чимало питань. Сучасна історична наукаповернулась обличчям до особи в історії і вже багато епізодів української історії потрактовані інакше зогляду на людський чинник. Не виключення й історія України XVII–XVIII ст., в проблематиці якої ак-тивно здійснюється персоніфікація колись сухих історичних подій. Пропонований біографічний довід-ник 8628 представників неурядової старшини має заповнити чималу лакуну в українській історіївказаного періоду.

Серед завдань, які ставили перед собою автори довідника, були встановлення прізвища, імені, побатькові, датування народження, смерті, початку і основних віх службової кар’єри, каденції знаходженняна посаді чи у відповідному чині, участь у різноманітних акціях, як-от комісії, керівництво чи участь укомандах, походах, битвах, штурмах, дані про матеріальний стан: кількість підсусідків, підданих, наяв-ність маєтків, млинів, селітряних заводів, винокурень, генеалогічні дані, пов’язані з родоводами ко-зацьких старшин, шлюбність, вік чоловіка і жінки, що шлюбляться, тривалість шлюбу, повторний інаступні шлюби, склад сім’ї.

1 Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. – М., 1956. – Т. IV. – С. 409.2 Словар української мови / Упорядкував Б.Грінченко. – К., 1997. – Т. IV. – С. 269.3 Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови ХV – ХVІІІ ст. – К., 2003. – Кн. 2. – С. 393.4 Linde S. B. Słownik języka polskiego. – 2-е wyd. – Lwów 1855. – T. 2. – S. 684; T. 5. – S. 689 – 690.5 Окиншевич Л. Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині XVII – XVIII ст. // Записки наукового то-

вариства імені Шевченка. Т. CLVII. – Мюнхен, 1948.

12

6 Там само. – С. 7.7 Там само. – С. 11.8 Там само. – С. 22.9 Там само. – С. 30–37.10 Там само. – С. 28–29.11 Там само. – С. 43–50.12 Там само. – С. 58.13 Там само. – С. 67–69.14 Там само. – С. 90–98.15 Там само. – С. 100–101.16 Там само. – С. 52, 55, 58, 120–152.17 Там само. – С. 100.18 Там само. – С. 106–117.19 Там само. – С. 153–163.20 Там само. – С. 165, 170.21 Панашенко В. Бунчукові, військові і значкові товариші в Гетьм�