комунікативні вміння, що забезпечують спілкування, є суттєвим засобом

здійснення будь-якої професійної діяльності, у тому числі фахової діяльності

судноводія.

Від рівня володіння професійної комунікативної взаємодії залежить не

лише діяльність, а й життя учасників комунікації. Саме від того, як розуміють

один одного учасники цієї взаємодії, залежить безпека судноводіння. Таким

чином, для успішної реалізації професійної діяльності фахівців з навігації та

управління судном треба вміти здійснювати ефективну комунікацію.

Необхідне також здійснення комунікації в моносоціумних групах, таких як

капітан, старший помічник капітана, другий помічник капітана, суднові

офіцери, старший механік, другий, третій механіки та електромеханік

(електрик), боцман, матроси, мотористи. Отже, професійне спілкування

майбутніх судноводіїв буде ефективним, якщо воно базується на знанні

професійно орієнтованих дисциплін та за умови сформованих комунікативних

умінь, необхідних для успішного спілкування та обміну інформацією.

Формування комунікативних умінь майбутніх фахівців з навігації та

управління судном під час навчання у ВМНЗ – це активний освітній процес,

зумовлений потребою суспільства в професійній підготовці кваліфікованих

фахівців у морській галузі.

У цьому контексті дослідження В. Я. Желяскова є актуальним та

своєчасним, оскільки репрезентує теоретико-методичні засади формування

готовності майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії.

Коротко схарактеризуємо структурні елементи рецензованої праці.

Категорійний апарат роботи упорядковано логічно й чітко. Автор

визначив об’єкт, предмет, мету, основні завдання та методологічну основу

наукового проєкту, схарактеризував етапи наукового пошуку, обґрунтував

новизну, вказав на практичне й теоретичне значення одержаних результатів.

Засадничим у роботі є розділ І – «Теоретичні засади підготовки майбутніх

судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії», у якому автором

висвітлено сутність, зміст і характеристику ключових понять дослідження,

розкрито особливості професійної комунікативної взаємодії судноводіїв,

проаналізовано зарубіжний досвід підготовки майбутніх судноводіїв до

професійної комунікативної взаємодії.

Дисертант досить вдало визначив методологічне підґрунтя дослідження –

вказав на суть та зміст понять «взаємодія», «професійна комунікативна

взаємодія», «підготовка до професійної комунікативної взаємодії майбутніх

судноводіїв», «готовність до професійної комунікативної взаємодії майбутніх

судноводіїв», які розкривають специфіку готовності майбутніх судноводіїв до

професійної комунікативної взаємодії.

У процесі аналізу ключових положень нормативно-правових документів,

що регламентують процес професійної комунікативної взаємодії майбутніх

судноводіїв (модельних курсів Міжнародної морської організації –

1.39 «Лідерство й робота в команді», 1.21 «Особиста безпека та соціальна

відповідальність», 3.17 «Морська англійська мова», «Загальноєвропейські

Рекомендації з мовної освіти», «Рамкова програма з англійської мови для

професійного спілкування»), дисертант зазначає, що однією з основних

компетентностей майбутніх судноводіїв є професійна комунікативна взаємодія,

характерна риса якої – комунікативні уміння судноводія, які визначено як

здатність точно, ефективно й правильно здійснювати комунікативну діяльність

(або окремі дії) під час навігації й управління суднами на основі набутих знань

і навичок у сфері професійної комунікації.

Ціннісним є визначення поняття «професійна комунікативна взаємодія

майбутніх судноводіїв» у контексті дослідження, яке автор розглядає як

організований процес обміну інформацією фахівців з навігації й управління

суднами, спрямований на вирішення різнопланових завдань і практичних

ситуацій у сфері судноплавства та навігації на основі професійно важливих

комунікативних властивостей, знань, умінь і навичок у сфері комунікації,

навігації, експлуатації засобів транспорту та управління ресурсами (с. 63).

Зокрема, Василь Якович вказує на те, що діалог в процесі комунікативної

взаємодії не передбачає зорового сприйняття комунікантів, тобто під час

спілкування фахівці з навігації та управління судном часом не можуть

спиратися на зоровий контекст мовленнєвої взаємодії, який складається з

міміки, жестів, рухів тіла, тощо. Автор також зауважує, що відсутність

можливості спілкуватися рідною мовою мінімізує ймовірність створення

згуртованої соціальної спільності та позитивного робочого клімату в

полінаціональних екіпажах (с. 71).

Схвально оцінюємо той факт, що автор проводить власний лінгвістичний

пошук особливостей професійної комунікативної взаємодії судноводіїв, серед

яких виокремлено такі: нормативність і регламентація комунікативної

взаємодії вимогами статутів, інструкцій та настанов; обов’язковість,

категоричність, стислість повідомлень; екстремальність і часові обмеження;

спонтанність та ситуативність; відповідальність; підвищена стресогенність і

психологічна динаміка; наявність комунікативних бар’єрів під час передання

повідомлень; опосередкованість комунікативної взаємодії; використання

професійної термінології; використання більше однієї мови в процесі

комунікативної взаємодії (білінгвізм, перемикання кодів); міжкультурний

характер професійної взаємодії (п. 1.2 дисертації).

Автором наголошено, що у багатонаціональних морських екіпажах

широко варіюються національності, культура, освіта, мотивація. Іноді в

процесі професійної комунікативної взаємодії виникають бар’єри в

спілкуванні, або комунікативні бар’єри, які також є характерною особливістю

морської мови радіообміну. Комунікативні бар’єри розглядаються автором як

перешкоди, що обмежують передання повідомлень, погіршуючи їх розуміння й

інтерпретацію. На підставі аналізу різних класифікацій комунікативних

бар’єрів та осмислення авторського досвіду запропоновано авторську

класифікацію комунікативних бар’єрів у практиці професійної комунікативної

взаємодії судноводіїв: семантичні (термінологічні), фонетичні, інформаційні,

технічні, міжкультурні, психологічні (с. 80-85).

На підставі опрацювання наявних моделей комунікації автором

розроблено модель професійної комунікативної взаємодії судноводіїв, у якій

подано основні компоненти: суб’єкти професійної комунікативної взаємодії –

адресант та адресат; повідомлення, що передають у процесі взаємодії; процеси

(кодування, декодування інформації); інтерпретація отриманої інформації;

реакція адресата на отриману інформацію, необхідна для якісної та

продуктивної комунікативної взаємодії з диспетчером (с. 96-97).

Однак пропоновану тему наукового пошуку неможливо дослідити повною

мірою без аналізу зарубіжного досвіду підготовки морських фахівців. У ньому

розглянуто досвід країн-членів Міжнародної асоціації морських університетів

(IAMU) – Фінляндії, Хорватії, Німеччини, Румунії, Канади. Результати

узагальнення й аналізу навчальних планів і програм підготовки фахівців з

навігації та управління морськими суднами у морських університетах цих

країн дозволили виокремити загальні тенденції щодо підготовки майбутніх

судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії, а саме: вивчення

гуманітарних дисциплін, зміст яких спрямовано на формування й розвиток

мовних навичок майбутніх судноводіїв, навичок роботи в команді та здатності

до міжкультурної комунікації; навчання професійних дисциплін англійською

мовою; проходження практики за кордоном, у результаті чого курсанти

(студенти) набувають умінь і навичок адаптуватися до різних ситуацій, брати

на себе відповідальність, гнучкості у міжкультурній спільноті; участь курсантів

(студентів) у програмі Erasmus+, що дає їм змогу набути досвіду і розширити

свої професійні знання (п. 1.3).

Вартісним у роботі є розділ ІІ дисертації – «Науково-організаційні засади

формування готовності майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної

взаємодії», у якому розкрито особливості підготовки майбутніх судноводіїв до

професійної комунікативної взаємодії, охарактеризовано сутність і структуру

їхньої готовності до професійної комунікативної взаємодії, подано

характеристику критеріїв, показників і рівнів цієї готовності, висвітлено

результати дослідження стану її сформованості в майбутніх судноводіїв за

традиційної системи навчання.

Окремої уваги заслуговує аналіз змістового наповнення навчальних планів

та навчальних програм, які займають першорядне місце у професійної

підготовці майбутніх судноводіїв вищих морських навчальних закладів.

Проаналізувавши освітньо-професійну програму підготовки бакалавра

спеціалізації «Судноводіння», галузі знань 27 «Транспорт», спеціальності 271

«Річковий та морський транспорт», автор дослідження систематизував

дисципліни залежно від їх значущості в досягненні цілей щодо формування

готовності до професійної комунікативної взаємодії майбутніх судноводіїв:

1) дисципліни загальної гуманітарної комунікативної підготовки;

2) дисципліни професійно-комунікативної підготовки; 3) дисципліни

професійно-практичної комунікативної підготовки (с. 121-135).

Привертає увагу інноваційний погляд автора дисертації щодо

конкретизації сучасних підходів до формування професійної готовності

фахівців у закладах вищої освіти. У цьому руслі автор дослідження вдало

розкриває сутність понять «готовність» та «готовність до діяльності».

Опираючись на визначення готовності до діяльності, автор пропонує дефініцію

поняття «готовність майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної

взаємодії» – це динамічна та стійка характеристика фахівця з навігації й

управління суднами, що відображає його стан і здатність до застосування

професійних комунікативних знань, умінь й навичок, досвіду й особистісних

властивостей, необхідних для ефективного вирішення різнопланових завдань і

практичних ситуацій у стандартних та нестандартних умовах професійної

комунікативної діяльності

(с. 144).

Осмислення досліджень структури готовності з позицій комунікативної

підготовки стали підставою для виокремлення структурних компонентів

підготовки майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії, а

саме: мотиваційного, когнітивного, діяльнісного, що є взаємозалежними та

функціонують у певній послідовності.

На підставі виокремлених компонентів автором обґрунтовано критерії,

показники та рівні готовності майбутніх судноводіїв до професійної

комунікативної взаємодії. З’ясовано, що мотиваційно-ціннісному критерію

відповідають такі основні показники: професійні мотиви і мотиви досягнення

успіху в майбутній професійній діяльності; пізнавальні інтереси під час

вивчення професійної комунікативної взаємодії; прагнення до саморозвитку та

самовдосконалення; лідерські якості. Показниками когнітивного критерію є

знання з англійської мови загалом; знання з професійно орієнтованої

англійської мови морського спрямування; знання про особливості професійної

комунікативної взаємодії; знання про основні норми й правила поведінки з

огляду на міжкультурний аспект комунікативної взаємодії. Показниками

комунікативно-діяльнісного критерію є сформованість мовленнєвих умінь;

уміння налагоджувати комунікативну взаємодію; уміння провадити

інтерактивну діяльність; копінг-поведінка в стресових комунікативних

ситуаціях; уміння контролювати комунікативну взаємодію; уміння

здійснювати мовленнєвий вплив. З урахуванням напрацювань учених

(Є. Бондаренко, Ю. Бузовської, С. Глікман, Л. Ліпшиць, О. Тимофєєвої,

Н. Черненко та ін.) зроблено висновок, що готовність майбутніх судноводіїв до

професійної комунікативної взаємодії може виявлятися на високому,

середньому і низькому рівнях (п. 2.3 дисертації).

Визначивши критерії, показники та рівні готовності до професійної

комунікативної взаємодії, у п. 2.4 рецензованої праці автор акцентує увагу на

необхідності проведення констатувального етапу експерименту для виявлення

фактичного стану сформованості готовності майбутніх судноводіїв до

професійної комунікативної взаємодії. Окремо автор представив результати

дослідження стану освітнього процесу з формування готовності майбутніх

судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії в умовах традиційної

системи навчання. За результатами опрацювання відповідей на запропоновані

запитання підсумовано, що опитані усвідомлюють актуальність професійної

комунікативної взаємодії в професійній підготовці майбутніх судноводіїв.

Серед найбільш важливих умінь, властивих судноводієві, курсанти (студенти)

називають володіння професійною термінологією й організацію мовлення.

Водночас результати анкетування засвідчили, що не всі респонденти

усвідомлюють значущість мовленнєвого впливу на партнера зі спілкування,

зокрема вміння переконувати, заохочувати, аргументувати; недооцінюють

комунікативну роль володіння голосом.

У третьому розділі дисертації «Концептуальні засади розроблення

педагогічної системи підготовки майбутніх судноводіїв до професійної

комунікативної взаємодії» автором висвітлено методологічні підходи і

принципи, а також обґрунтовано концептуальні засади підготовки майбутніх

судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії.

Дисертантом проаналізовано основні методологічні підходи до

формування готовності майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної

взаємодії: системний, компетентнісний, особистісно орієнтований,

диференційований, культурологічний, комунікативний, діяльнісний,

професійно орієнтований, контекстний, аксіологічний. Диференційовано

принципи підготовки майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної

взаємодії: загальнодидактичні (активності, наочності, свідомості, доступності

та посильності, індивідуалізації навчання) і методичні (професійної

спрямованості, комунікативності, взаємодії основних видів мовленнєвої

діяльності, інтерактивності, проблемності, автентичності навчальних

матеріалів, міжпредметних зв’язків). Реалізація цих принципів сприятиме, на

думку В. Я. Желяскова, оптимізації системи підготовки професійної

комунікативної взаємодії майбутніх судноводіїв (п. 3.1).

На підставі аналізу праць провідних науковців, фундаментальних ідей і

педагогічних досягнень Ю. Бабанського, В. Беспалька, Г. Васяновича,

Н. Волкової, А. Вербицького, П. Гальперіна, О. Діденка, І. Зимньої,

В. Загвязинського, Н. Зверєвої, І. Зязюна, В. Кременя, О. Леонтьєва, І. Огієнка,

О. Пометун, В. Філатова, А. Щукіна, Є. Яковлева та ін., автором розроблено

концепцію підготовки майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної

взаємодії. Правомірність концепції забезпечено теоретичною та

методологічною обґрунтованістю її складників; узгодженістю із

загальновизнаними педагогічними ідеями, теоріями, науковим досвідом і

нормативно-правовою базою педагогічної теорії і практики у системі морської

освіти; всебічним вивченням досліджуваного педагогічного явища;

дотриманням міжнародних вимог ІМО щодо підготовки фахівців з навігації й

управління суднами; комплексним використанням методів наукового пошуку.

Концепцію підготовки майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної

взаємодії утворюють методологічний, теоретичний і практичний концепти (п.

3.2 дисертації).

Погоджуємося з думками В. Я. Желяскова про те, що комунікативна

взаємодія між членами екіпажу в процесі професійної діяльності має бути

бездоганною, оскільки може вплинути на перебіг переговорів та безпеку

судноплавства. Саме судноводій покликаний використовувати всі засоби

професійного спілкування для формування конструктивної комунікативної

взаємодії, яка є основою ефективного управління судном і запорукою

безпечного рейсу.

У четвертому розділі дисертації «Організаційно-методичне забезпечення

підготовки майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії»

автором визначено та обґрунтовано педагогічні умови підготовки майбутніх

судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії, охарактеризовано

педагогічну систему підготовки майбутніх судноводіїв до професійної

комунікативної взаємодії та технологію її впровадження в освітній процес

ВМНЗ.

Розкриваючи специфіку професійної діяльності фахівців з навігації та

управління судном, дисертант зазначає, що ефективність формування їхньої

готовності до професійної комунікативної взаємодії зумовлюється реалізацією

педагогічних умов, а саме: розвиток мотивації до навчання професійної

комунікативної взаємодії майбутніх судноводіїв шляхом активізації

пізнавальної діяльності та розвитку навичок критичного мислення; оптимізація

змісту навчальних дисциплін, під час яких формується готовність до

професійної комунікативної взаємодії, на основі міждисциплінарного підходу;

удосконалення підготовки до професійної комунікативної взаємодії на основі

впровадження у цей процес елементів змішаного навчання; організація

позааудиторної роботи у процесі підготовки майбутніх судноводіїв до

професійної комунікативної взаємодії. Змістове наповнення кожної з

педагогічних умов розкрито на с. 230-262 рецензованої праці.

Педагогічні умови потрактовано як сукупність взаємопов’язаних чинників

(змісту, форм, методів, засобів, прийомів, навчального середовища),

спрямованих на досягнення освітніх завдань і конкретної педагогічної мети –

сформованості готовності майбутніх судноводіїв до професійної

комунікативної взаємодії (с. 236).

Обґрунтування концептуальних засад системи підготовки майбутніх

судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії дало змогу автору

дисертації дійти висновку про те, що процес фахової підготовки майбутніх

судноводіїв у ВМНЗ України містить потенціал, який сприяє формуванню

готовності майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії.

Виходячи з цього, у п. 4.2 дисертації подано обґрунтування педагогічної

системи підготовки майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної

взаємодії.

Позитивно оцінюємо той факт, що автор, використовуючи метод

педагогічного моделювання, розробив модель педагогічної системи підготовки

майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії, яку графічно

представлено на с. 270 роботи, що об’єднує п’ять структурних блоків:

цільовий, концептуально-стратегічний, змістовий, організаційно-методичний,

діагностико-результативний.

Складниками педагогічної системи є мета й завдання підготовки,

методологічні підходи та принципи, нормативно-правова база, учасники

освітнього процесу, зміст професійної підготовки, компоненти готовності до

професійної комунікативної взаємодії, педагогічні умови, етапи, форми,

методи, засоби підготовки, критерії, показники й рівні готовності

допрофесійної комунікативної взаємодії, моніторинг навчального процесу та

результат навчання.

Практичну реалізацію педагогічної системи підготовки майбутніх

судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії та педагогічних умов, які

є її змістовим ядром, запропоновано впровадити за допомогою авторської

технології. Технологія охоплює концептуальну основу, змістову,

процесуальну, діагностичну частини, та передбачає три послідовні етапи:

організаційний, практикo-діяльнісний і креативний. Запропоновані у

дослідженні педагогічні умови впроваджено під час викладання таких

навчальних дисциплін, як «Організація колективної діяльності та лідерство»,

«Безпека та охорона на морі», «Дії під час аварій, пошуку і рятування на морі»,

«Морське право», «Англійська мова», «Англійська мова (за професійним

спрямуванням)», «Маневрування й управління судном», «Глобальний

морський зв’язок для пошуку та рятування (GMDSS)» (п. 4.3).

Переконливими є результати експериментального дослідження, які

містяться на сторінках п. 5.1 та 5.2 рецензованої наукової праці.

Результативність педагогічної системи підготовки майбутніх судноводіїв

до професійної комунікативної взаємодії експериментально перевірено під час

навчання курсантів (студентів) спеціалізації «Судноводіння» у ВМНЗ.

Статистично значуща розбіжність показників готовності до професійної

комунікативної взаємодії майбутніх судноводіїв з ЕГ на контрольному етапі

експерименту засвідчила доцільність подальшого впровадження

запропонованих заходів у процес професійної підготовки майбутніх

судноводіїв.

За результатами проведеного дослідження запропоновано практичні

рекомендації науково-педагогічним працівникам вищих морських навчальних

закладів щодо підготовки майбутніх судноводіїв до професійної

комунікативної взаємодії (п. 5.3). Зокрема, рекомендується розвивати

педагогічну компетентність викладачів технічних дисциплін шляхом

проведення методичних семінарів, метою яких є ознайомлення з

інтерактивними методами навчання технічних дисциплін морського

спрямування; підвищувати рівень знань з англійської мови; складати

міжнародний іспит для викладачів технічних дисциплін «FCE» («First

Certificate in English») на рівень В2, а для викладачів із професійної англійської

мови ‒ іспит «CAE» («Cambridge Advanced English») на рівень С1;

організувати курс з англійської мови для спеціальних цілей («ESP syllabus»)

для викладачів технічних дисциплін, адаптувати його до вимог стосовно

викладання технічних дисциплін у ВМНЗ; організувати експрес-курс («ESP

syllabus») для викладачів англійської мови, що передбачає опанування основ

морської термінології (насамперед 10 дисциплін, які найбільше пов’язані з

професійною взаємодією судноводіїв); формувати міждисциплінарне

методичне середовище – налагодити професійну взаємодію з викладачами

технічних дисциплін, брати участь у колективних і групових формах

методичної роботи, інтегрувати викладачів англійської мови й викладачів

технічних дисциплін у групи по 3–4 особи з подальшою перспективою роботи

в команді для виконання англомовного проекту; підвищувати рівень

комп’ютерної грамотності викладачів, розвивати вміння знаходити,

обмінюватися, використовувати й поширювати навчальні матеріали з

використанням інформаційно-комунікаційних технологій; розвивати програми

академічної мобільності викладачів, основним завданням яких є

інтернаціоналізація вищої освіти та культурна інтеграція країн, у межах яких

викладачі й дослідники університетів можуть пройти практику, стажування,

навчання або викладання за кордоном, підвищити свій професійний рівень з

методики формування готовності майбутніх судноводіїв до професійної

взаємодії.

У результаті копіткої роботи автором одержано такі нові факти:

обґрунтовано концепцію підготовки майбутніх судноводіїв до професійної

комунікативної взаємодії у ВМНЗ, що охоплює методологічний, теоретичний і

практичний концепти;

розроблено педагогічну систему підготовки майбутніх судноводіїв до

професійної комунікативної взаємодії, що складається з п’яти

взаємопов’язаних блоків – цільового, концептуально-стратегічного, змістового,

організаційно-методичного, діагнoстикo-результативного;

обґрунтовано педагогічні умови підготовки майбутніх судноводіїв до

професійної комунікативної взаємодії у ВМНЗ (підвищення мотивації

майбутніх судноводіїв до навчання професійної комунікативної взаємодії

шляхом активізації їхньої пізнавальної діяльності та розвитку навичок

критичного мислення; оптимізація змісту навчальних дисциплін, під час яких

формується готовність до професійної комунікативної взаємодії, на основі

міждисциплінарного підходу; вдосконалення підготовки до професійної

комунікативної взаємодії через впровадження у цей процес елементів

змішаного навчання; організація позааудиторної роботи для підготовки

майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії);

розроблено технологію впровадження педагогічної системи підготовки

майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії у ВМНЗ

(поетапна реалізація педагогічних умов, змісту, форм і методів навчання, що

забезпечують підготовку майбутніх фахівців з навігації та управління суднами

до професійної комунікативної взаємодії, сформованість високого рівня

комунікативних знань, умінь і навичок, а також передбачають вплив на всі

компоненти готовності (мотиваційний, когнітивний, діяльнісний) упродовж

трьох етапів (організаційного, практикo-діяльнісного, креативного) з

урахуванням специфіки професійної комунікативної взаємодії майбутньої

діяльності, особливостей мовної підготовки у ВМНЗ та індивідуальних

властивостей курсантів (студентів) на різних курсах навчання).

Висновки в дисертаційному дослідженні логічні й переконливі.

Схвально оцінюємо додатки до наукової роботи, що репрезентують повну

картину проведення експериментальних студій (їх 12). Представлений матеріал

ретельно систематизований, має практичне значення для подальшого його

використання в межах аудиторної та позааудиторної роботи підготовки

майбутніх фахівців з навігації та управління судном.

Достовірність наукових положень і висновків забезпечується

багатоаспектним аналізом досліджуваної проблеми, вдало та логічно

дібраними теоретичними й емпіричними методами: теоретичний аналіз

нормативно-правових документів і наукових джерел із проблеми дослідження

аналіз, синтез; узагальнення й систематизація; логіко-системний аналіз;

моделювання; педагогічне спостереження, опитування, анкетування,

тестування, інтерв’ювання; педагогічний експеримент (констатувальний і

формувальний етапи); статистико-математичний аналіз одержаних показників

(критерій Пірсона, Z-критерій).

Дисертаційна робота розвиває теоретико-практичні положення й

методологічну базу вітчизняної дидактики вищої школи, оскільки в ній

визначено зміст, методи, прийоми, засоби розвитку компонентів цілісного

утворення.

Дисертант наприкінці дослідження окреслює подальші напрями роботи,

вказує на ті проблеми, які потребують першочергового вирішення. На його

думку, це: розроблення науково-методичного супроводу підготовки майбутніх

фахівців з навігації й управління морськими суднами до професійної

комунікативної взаємодії в умовах глобалізації світового судноплавства,

дослідження особливостей професійного спілкування судноводіїв в

екстремальних умовах діяльності та опрацювання на цій основі практичних

рекомендацій; розроблення науково-методичного супроводу підготовки

майбутніх судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії для системи

самоосвіти й дистанційного навчання.

Підкреслимо також ідентичність змісту автореферату й основних

положень дисертації. Робота вдало ілюстрована рисунками (22) та таблицями

(50). Це сприяє унаочненню теоретичних положень, викладених автором.

При цьому хочемо звернути увагу на дискусійні моменти та зауваження

дисертації:

1. У підготовці майбутніх судноводіїв необхідним є міжнародне морське

право. Варто було б у підрозділі 1.2 або в окремому підрозділі (1.3) додати цю

інформацію та розкрити нормативно-правове підґрунтя підготовки майбутніх

судноводіїв до професійної комунікативної взаємодії.

2. У параграфі 2.4 автор вдало представив результати дослідження стану

освітнього процесу з формування готовності майбутніх судноводіїв до

професійної комунікативної взаємодії в умовах традиційної системи навчання.

Більш детальний аналіз результатів експерименту міститься у розділі 5

дисертації. На нашу думку, краще було б чітко розмежувати констатувальний

та формувальний етапи дослідження та подати ці дані у відповідних

параграфах, що сприяло б кращому розумінню опрацьованих даних.

2. Дисертант провів ґрунтовний теоретичний аналіз особливостей

професійної комунікативної взаємодії майбутніх судноводіїв (параграф 1.2

дисертації), проте варто було б підкріпити актуальність обраної теми

статистичними відомостями морських подій за останні роки, проаналізувати

причини, внаслідок яких вони відбулися, виявити кількість морських

нестандартних ситуацій, пов’язаних з людським чинником, в тому числі ті, які

стосуються професійної комунікативної взаємодії, та навести конкретні

приклади з таких ситуацій.

3. Цінність роботи як наукової праці зросла б, якби автор провів

ретроспективний аналіз розвитку морської освіти в Україні.