Абдессалям Яссін

ВипробуВАннЯ мусульмАнського розуму:

між ВлАдою одкроВеннЯ тА пАнуВАннЯм сліпої Волі

Острог – БрюссельВидавництво Національного університету «Острозька академія»

2013

УДК 297ББК 86

Я 81

Переклад з арабської Михайла Якубовича та Ольги СвиріпиПередмова Михайла Якубовича

Яcсін Абдессалям. Випробування мусульманського розуму: між владою од-

кровення та пануванням сліпої волі / Яcсін Абдессалям ; переклад з арабської М. Якубовича та О. Свиріпи ; предм. М. Якубовича. – Острог-Брюссель : Видавництво Національ-ного університету «Острозька академія», Європейський ін-ститут ісламських наук, 2013. – 104 с.

ISBN 978-966-2254-77-8

Абдессалям Яcсін – один із найавторитетніших ісламських мис-лителів сучасності. У своїх працях вчений наголошує на потребі взаємозв’язку між знаннями та вірою, серцем та розумом. На його погляд, важливою умовою суспільних змін є духовний розвиток. Технологічний процес повинен супроводжуватися розвоєм мораль-ності. Мислитель на власному прикладі показав, що духовність безмежна, якщо серце людини пізнало Бога. Пронизана категорі-єю людяності, наукова спадщина вченого зацікавить представників різних віросповідань та націй.

УДК 297ББК 86

@ Якубович М., переклад та передмова, 2013

@ Свиріпа О., переклад, 2013@ Видавництво Національного університету

«Острозька академія», 2013

Я 81

ISBN 978-966-2254-77-8

5

передмоВА

Імам Абдессалям Яссін народився 1928 року на півдні Марокко в містечку Аулюз (провінція Тарудант). Початко-

ву освіту отримав у Марракеші. У 1947 році вступив до педа-гогічного факультету в Рабаті.

Рано розпочав духовні пошуки, ознайомився із усіма на-прямами мусульманської релігійної думки. Певний час від-відував суфійську обитель братства Будшішійя. Обіймав високі посади в Міністерстві освіти Королівства Марокко (до 1967 р.). Усвідомлюючи потребу духовного й політичного оновлення країни, у 1974 році пише королю Марокко послан-ня «Іслам або потоп», в якому закликає до реформ за іслам-ським зразком. У цей час активно публікується в газетах, ви-ступає з критикою авторитарних режимів в ісламському світі.

На початку 80-их років минулого століття ініціює створен-ня організації, яка відстоюватиме потребу змін в країні. У 1987 р. це об’єднання отримує назву «Товариство справед-ливості й доброчесності».

Абдессалям Яссін зазнає переслідувань з боку влади Ма-рокко. З 1989 року перебуває під домашнім арештом, проте продовжує активну письменницьку діяльність.

Імам Абдессалям Яссін є автором кількох десятків книг та сотень статей арабською та французькою мовами («Іслам між закликом і державою», «Іслам та світський націоналізм», «Діалог із демократами», «Іслам і сучасність», «Пророчий метод», «Звичай Божий», «Справедливість: ісламісти та вла-да» та ін.). Його книги перекладені англійською, німецькою, турецькою та іншими мовами.

Учений відійшов у вічність 2012 року. На думку багатьох дослідників, творча та наукова спадщина Абдессаляма Яссі-на є одним із найбільш визначних здобутків ісламських мис-лителів сучасності. Його праці користуються популярністю в країнах мусульманського світу, а також серед представників

6

арабської діаспори в країнах Європи та Північної Америки.Книга «Випробування мусульманського розуму: між вла-

дою одкровення та пануванням сліпої волі» (1994 р.), яка вперше презентується україномовному читачеві, була напи-сана Абдессалямом Яссіном на початку 90-их років. Автор розглядає актуальніші питання сучасного ісламського світо-гляду: як мусульманська культура, що поєднує у собі відгомін «золотих століть» середньовіччя й трансформації доби коло-ніалізму, може будувати своє майбутнє? Як знайти баланс між релігійною всеосяжністю ісламу та сучасним науковим світоглядом? Чи можна побудувати суспільство на «іслам-ських цінностях», запозичивши найкращі здобутки західних цивілізацій? Яким шляхом іти: повертатися до «чистого ісла-му» часів Пророка Мухаммада чи й далі толерувати вестер-нізацію як єдиний напрям розвитку?

Абдессалям Яссін, на відміну від багатьох інших араб-ських авторів, не схильний обмежуватися типовою анти-західною риторикою чи, навпаки, пропагандою тотального вестернофільства. Учений намагається простежити глибин-ні витоки західного демократизму та східної релігійності. На прикладі здобутків мусульманської культури (зокрема, науко-вої спадщини ібн Рушда, яка вплинула й на середньовічну європейську філософію) Абдессалям Яссін показує «вну-трішній ресурс» мусульманского розуму, викриває вади, які перешкоджають його сучасному розвитку, показує втрати, яких цей розум зазнав упродовж останніх століть. Показова позиція автора щодо проблем сучасності. Він не ховає про-блему за традиційним ригоризмом. На думку Абдассаляма Яссіна, лише викривши вади, можна зробити світ кращим.

«Випробування мусульманського розуму» закликає до від-новлення справжніх цінностей мусульманської культури: по-шани до людини як Божого творіння – «намісника Аллаха на землі», чесності, справедливості, доброти та інших мораль-них принципів. Абдессалям Яссін звертається до епістемо-логії «мусульманського розуму», наголошуючи, що цінності можуть бути обґрунтовані не лише духовно, а й раціональ-

7

но. Він стверджує, що раціональність у мусульманській та в європейській культурах має деякі відмінності, про які треба пам’ятати й не ховати їх за лаштунками «загальнолюдських» (читай: західних) цінностей. Коранічний «розум», на думку Яс-сіна, не можна ототожнювати із розумом «буденним», культи-вованим на Заході. Проте вчений не відкидає також спільних рис. Ісламській культурі не є чужою ні ідея парламентариз-му, ні вільних виборів, ні дотримання базових прав людини, спільних для авраамічних релігій. Ісламська культура, не про-сто закликає до, вона вимагає справедливості. Тому такі не-гативи сучасного ісламського світу як авторитаризм, терор, репресії та приниження людської гідності, якими б гаслами вони не прикривалися, суперечать «Пророчому методу», тоб-то шляху втілення у життя цінностей Корану й Сунни.

Чим може бути цікава книга «Випробування для мусуль-манського розуму» сучасному українському читачу? Пере-дусім тим, що твір сучасного арабського мислителя вперше доступний українською мовою. Читач зможе осягнути ті про-цеси, які хвилюють сьогодні чверть людства, поглянути на ісламську культуру зсередини, відчути ту духовну боротьбу, яка сьогодні розгорнулася в мусульманському світі, прикла-дом чого стали події нещодавної «арабської весни».

За влучним та емоційним стилем автора, який максималь-но збережений при перекладі, відчутна принципова небайду-жість до подальшої долі не лише мусульман, а й людства в цілому. Абдессалям Яссін був одним із найбільш вимогливих представників сучасної мусульманської творчої еліти, еліти, розділеної між різними школами, континентами й навіть ци-вілізаціями. Тому читання «Випробування мусульманського розуму» може відкрити читачу нові релігійні інтепретації су-часності, в яких чимало мусульман, зокрема, в Марокко та інших країнах, вбачають надію на звільнення від пут неспра-ведливості, террору та постколоніального рабства.

Михайло ЯКУБович,кандидат історичних наук, сходознавець

8

Вступ

Чи існує суттєва відмінність між розумом того, хто спи-рається на абстрактний секуляризм та глобалізовану

західну філософську культуру, та між розумом інших людей?Невже структура розуму в усіх людей не є однаковою?

Невже це неправда, що люди можуть бути або розумними й інтелігентними, або неосвіченими?

Приміром «релігійне одкровення» психологи й орієнталіс-ти вважають за вияв такої хвороби, як божевілля. Проте ті ж психологи не ставлять під сумнів різні безглузді вигадки, чим сприяють їхньому поширенню. Деякі вірні та вірянки, мусуль-мани й мусульманки, тримаються цих оманливих кажанів буденного розуму, глухих та сліпих, які ховаються від світла релігійного одкровення та не можуть дати людині нічого, крім як увести у ще більшу оману.

На щастя у вірних та вірянок є книга Всевишнього Бога, Творця людини, Який подарував їй усі засоби до пізнання та веде прямим шляхом.

У цьому треба шукати особливі риси віруючого розуму та його відмінність від загальнолюдського розуму, який вважає себе незалежним та божественним. Цей буденний розум, який керує світськими справами, не може осягнути істин по-таємного, доки не почує релігійного одкровення й не осягне його світла.

Треба відокремлювати поняття «віруючий розум», який подарований самим Богом, від поняття «буденний розум», чітко вказуючи на відмінності між ними. Неправильно гово-рити, що буденний розум, філософський розум, наділений більшою чи меншою мудрістю та кмітливістю, аніж віруючий розум. Між цими поняттями є родова відмінність.

Буденний, глобальний розум здатен широко та логічно осмислити все суще. Коли такий розум намагається вийти

9

за все, що перевершує його можливості, то поринає в океани філософських думок, теорем та різних гіпотез.

Трапляється, що Бог змилується над ним, та, не дозво-ливши блукати на верхніх обріях, поверне до вродженої людської природи.1 Природи, яка однакова і для звичайної людини, не зіпсованої вихованням чи суспільством, і для фі-лософа, який відмовився від власних теорій.

Суть вродженої людської природи – потяг до свого Твор-ця. Вона пов’язана з інтуїтивними витоками чистого людсько-го розуму, які філософія намагається розділити та обрамими численними гіпотезами. Коли людський буденний розум усві-домлює свою правильність, то закриває очі на все інтуїтив-не і, засинаючи, починає думати, що створений сам заради себе самого.

Великий філософ Дарвін створив свою відому теорію та переконався в її правильності, відвідавши Галапагоські ост-рови. Там він вивчав природу, яка мільйони років була від-окремлена від материка й розвинула свою власну флору й фауну. «Розвинула», звісно, згідно з помилковою думкою Дарвіна.

Упродовж тривалого часу ящірка розвинула свої легені настільки, що змогла пірнати в море й діставати звідти водо-рослі, коли на суші для неї вже не лишилося їжі.

Призвичаїлася до нових умов також самка черепах із Га-лапагоських островів. Та й назва самих островів походить від черепах – Galapago в перекладі з іспанської означає «че-репаха».

Що ж сталося із цією хитрою істотою? Її шия розвинулася настільки, що вона, на відміну від інших звичайних черепах, може досягнутися до гілок дерев.

Прослідкувавши за своєю вчителькою – черепахою, Дар-він винайшов свою еволюційну теорію, яку й презентував лю-

1 Фітра (від араб. фатара – «розколювати», «залишати слід») – згідно з Кораном (Ар-Рум, 30), вроджена природа людини. Тра-ди ційно пояснюється мусульманськими коментаторами як ін ту-їтив ний потяг до визнання єдності Творця (прим. пер.).

10

дям. Проводячи дослідження також на інших континентах: на рівнинах і горах, у пустелях та лісах – він дійшов висновку, що закон еволюційного розвитку загальний для усієї приро-ди, яка створила сама себе. Природа сама розвинула в осо-бинах частини їхнього тіла, зробивши це під впливом змін у навколишньому середовищі.

Такими видалися Дарвіну ящірки й черепахи з Галапагось-ких островів, пустельні комахи та океанічні риби. Такими ви-далися йому й мавпи, які, після тривалого часу, випрямилися й почали використовувати кам’яні знаряддя, завдяки чому в них з’явився розум, збільшився череп, став тяжчим мозок, розвинулися навички, облізла стара шкіра, став прямим ніс та, загалом, став гармонійнішим зовнішній вигляд. І ось, уже після використання знаків, з’явилася мова, а потім навіть де-кілька, а далі знання й філософія.

Саме так буденний філософський розум довів людську логіку до замкненого кола. Відкинувши релігійне одкровення, закрилися інші шляхи пізнання, осліпли очі й стали глухими вуха.

11

метАфорА й реАльність

У книзі «Права людини» ми вже розповідали про мета-фору «око розуму», з його «сітківкою», «рогівкою»,

«кришталиком» та усіма можливими їхніми «хворобами». Також ми вже розповідали про метафору «культурна крово-носна система», її «кровообіг», її «артерії» та «функції», які відповідають функціям біологічної кровоносної системи.

Зараз ми хочемо навести один значний факт, про неодно-разово йдеться у одкровенні, який проте залишається непо-міченим читачам Корану.

Насправді поняття «розум» двозначне. Те, що називаєть-ся «розумом» лексично й термінологічно (тобто риса, при-таманна усім людям), зовсім не є розумом, що згадується у Корані.

У Корані «розум» (’акль) – це дія внутрішнього чуттєвого начала людини, яке називається серцем. Тому розум осягає реалії одкровення за посередництвом серця.

«Усвідомлення» (фікг) у Корані – це знання, яке з’являється у внутрішньому світі людини, в її серці. А «мис-лення» (тафаккур) – прагнення серця осягнути суще з ме-тою знаходження доказів існування Бога.

Буденний розум, який спільний для усіх людей, може бути або знаряддям для серця, допомогаючи йому отримати зна-ння про свого Творця, або знаряддям спліпої волі, яка сама себе перетворює у божество. Це може бути також душа за-галом чи пристрасть, філософія чи якісь раціональні мірку-вання, певний вплив на суще або збір інформації та форму-лювання певних висновків.

Цей інструментальний розум може вважатися доскона-лим тоді, коли служить серцю та усім його пізнавальним рухам, перебуваючи з ним у постійному зв’язку і тут, і там. «Тут» – означає у бутті, об’єднуючи людей у їхньому осягенні сущого, а «там» – за межами нашого пізнання, у світі пота-

12

ємного, пізнати яке неможливо, окрім як почувши про нього в одкровенні.

«Серце» (кальб) згадується в Корані більше 130 разів. Не-має жодного випадку, коли під «серцем» розумівся б орган людського тіла.

«Розум» (’акль) згадується у Корані 50 разів. Немає жод-ного місця, де б це слово просто вказувало на рису, спільну для всіх людей.

«Усвідомлення» (фікг) згадується у Корані 20 разів, а «мислення» (фікр) – 18. Завше йдеться про специфічну ду-ховну (іманійя) функцію серця.

Інструментальний розум отримує знання про суще за по-середництвом почуттів, а також інтуїтивних відчуттів вродже-ної людської природи, а вже потім використовує логіку, яка походить від дослідження сталих речей, взаємної необхід-ності та взаємної зумовленості.

Досконалий розум отримує знання від одкровення, тобто знання про потаємне, використовуючи також ті шляхі пізнан-ня, які доступні у видимому світі (’алям аш-шагада).

Розум, який вірить в Бога та переконаний в істинності од-кровення, стає незрячим, коли слабшають шляхи пізнання, спільні для усіх людей. Такий розум стає неспроможним до вивчення сущого, адже відмовляється від засобів пізнання, опиняючись у забутті. Такий розум не може досягнути вер-шин земного життя й перебуває далеко.

Розум не може скористатися усіма своїми правами та стає нездатним до пізнання одкровення. Саме в одкровенні Бог засвідчив, що суще підкориться нам. В одкровенні Бог нака-зав нам подорожувати по землі, розбудовувати її та доклада-ти зусиль на цьому шляху. Це стає неможливим, якщо ми не укріпимо нашу волю й не зрозуміємо переваг цього дивовиж-ного знаряддя, яке й називається «розумом».

Спільний інструментальний розум сьогодні уражений то-тальною сліпотою, яка не дозволяє побачити найвищих обріїв, не дозволяє осягнути існування Бога, Божої волі, наступного життя й того, що може зробити людину щасливою і тут, і там.

13

Слабкість вражає й віруючий розум. Вражає тоді, коли він заплющує одне зі своїх очей та відвертається від протисто-яння поміж наукою й технікою, за якого мав би де мав би бути поруч із спільним інструментальним розумом.

Засліплений розум, який звертає зі шляху, відвертаєть-ся від одкровення й не може знайти шлях до єдиної справді важливої мети, від якої залежить земна й потойбічна доля людини. Людина не може знайти шлях до вічного щастя, на-віть якщо бачить, як можна досягнути матеріального щастя в житті земному.

«Сліпота» (’ама) згадується в Корані 33 рази. Три рази сказа-но про справжню сліпоту, а тридцять разів – про сліпоту серця.

Тож, такі спільні для усіх людей відчуття, як слух та зір, позбавляються своїх функцій. Людина слухає, але не чує, дивиться, але не може знайти дороги.

Це стається, коли невір’я стає між людиною та одкровен-ням, коли сумнів позбавляє таку людину змоги слухати.

Описуючи людей, у яких немає віри, Бог звернувся до сво-го Посланця Мухаммада (мир йому й благословення Боже!), із наступними словами: «Є серед них і ті, які тебе вислу-ховують. Та як ти примусиш чути глухих, якщо вони не розуміють? Є серед них і ті, які дивляться на тебе. Та як ти зможеш повести прямим шляхом сліпих, якщо вони не бачать?» (Йунус, 42-43).2 Так, вони здатні чути те, що від-бувається у навколишньому світі, але, як сказано у Корані, «глухі, німі, сліпі! вони не розуміють!» (Аль-Бакара, 17).

Коли розум відвертається від одкровення й заперечує бо-жественну владу Господа, возвишуючи себе, то, за законом істини й вічності, опускається до рівня тварин.

Преславний же Господь, Який принизив цей розум на-стільки, що той став пишатися власною тваринністю та до-водити свою незалежність!

2 Тут і далі всі цитати наведено за виданням: Преславний Коран. Переклад смислів українською мовою / пер. М. Якубович. – Медина: Центр короля Фагда з друку Преславного Сувою, 1434/2013. – 992 с. (прим. пер.).

14

Описуючи глухих, німих та сліпих, які не здатні розуміти, Всевишній говорить: «Ми створили для пекла багато джи-нів і людей. вони мають серця, якими не розуміють, ма-ють очі, якими не бачать, мають вуха, якими не чують. вони подібні до худоби, але перебувають у ще більшій омані. вони – невігласи!» (Аль-’Араф, 179).

У цих людей є справжні тілесні серця, які стали хворими від цивілізаційної розкоші, хворими від споживацтва, серця, які божеволіють від прагнення накопичення матеріальних благ. Але у них немає сердець, які усвідомлювали б одкро-вення, немає вух, які б слухали одкровення, немає очей, які бачили б світло одкровення.

«вони подібні до худоби, але перебувають у ще біль-шій омані. вони – невігласи!» (Аль-’Араф, 179).

«вони є тими, кого Аллах прокляв та позбавив слуху і зору. То чи не поміркують вони над Кораном? Невже на їхніх серцях – замки?» (Мухаммад, 23, 24).

Ці серця запечатані, закуті в кайдани, кайдани, які створи-ла їхня впертість, гординя та невігластво. Нехай збереже нас від цього Бог!

15

ШлЯх із мечеті тА до неї

Розпочнемо з першоджерела мусульманського розуму. На початку існував первісний арабський джагілійський

розум,3 відокремлений від вродженої природи психологічни-ми чинниками й матеріальними надбаннями. Важливу роль відігравала приналежність до племені (аль-асабійя аль-кабілійя), сліпе наслідування звичаїв давнини та прагнення до влади. Найбільшими здобутками первісної арабської при-роди були різні забави та ігрища.

Цей розум не мав значних цивілізаційних здобутків. На-приклад, він не дозрів до хмарочосів, ракет чи медичних наук, які вивчали б органи людського тіла чи генну інженерію.

Не було в цього первісного розуму філософської думки з різни-ми школами чи політичних ідеологій, які змагалися б між собою.

Цей розум не перебував на межі ядерної війни. Не було поряд із ним жодних ідей, які продукувала б його власна цивілізація.

Від наставництва згори цей розум відокремлювали пе-реважно психологічні бар’єри. З одного боку цінності патрі-архальної культури (аль-кийам аль-муру’увійя) – гідність, хоробрість, вірність, правдивість, самопожертва та відпові-дальність. А з іншого, існувало чимало суспільно-політичних проблем, пов’язаних із племінними суперечками та ворожіс-тю між різними групами.

Нестача ресурсів, з якою стикалися мешканці пустелі, контрастувала з тією розкішшю, в якій жили мекканські купці. Саме у їньому середовищі з’явився чоловік, відомий своєю вірністю, принциповістю та гідністю.

Цим чоловіком був Мухаммад (мир йому й благословення Боже!) – найшляхетніший за походженням, найкмітливіший розумом та найпереконаніший у прагненні до змін.

3 Джагілійя («невігластво», «незнання» [ісламу]) – коранічне поняття, яке позначає доісламське (або неісламське) суспільство (прим. пер.).

16

Саме біля Священної Мечеті в Мецці, в дворі Преславної Кааби, Посланець Божий (мир йому й благословення Боже!) виголошував одкровення, яке прийшло до нього. Він і сам дивувався тому, що хтось незнайомий звернувся до нього, відкрив йому знання, почав читати Коран, сповістив про те, шо він – Посланець Божий, і що на нього покладена місія пе-реказати це одкровення.

Мухаммад (мир йому й благословення Боже!) злякався та, прийшовши до своєї дружини Хадіджи, замислився, що на-справді трапилося. Зібравшись із духом, він доніс послання до людей.

Частина з них повірила його заклику. Увірували чоловіки та жінки, сильніші та слабші. І сталося це всупереч репресіям з боку курайшитів.4

Наймогутніші ж були глухими та не хотіли слухати серцем. Їхній розум почав усе заперечувати, сягнувши в своїй зверх-ності найвищої межі. Глухота й сліпота сердець відвернула цих людей від віри й завела в невір’я. І сказав Бог:

«він усе обдумав та розрахував. Нехай він згине – як він усе розрахував! Нехай він згине ще раз – як він усе розрахував! Потім він замислився, далі нахмурився та насупився, а потім відвернувся та загордився! І сказав: «Це – лише переказане чаклунство! Це – лише слово лю-дини!» (Аль-Мудассір, 18-25).

Слово «думати» (факара) та його похідні зустрічаються у Корані 18 разів. За винятком окремих фрагментів йдеться переважно про «думання серцем».

Зійшла милість наставництва, відкрилися серця, зачув-ши істину. Мусульманський розум почав розуміти, увірував, почав творити добро та примножувати віру. Укріпилася віра й від почутих знамень Божих, зісланих добрими вісниками й наставниками для людства. У мусульманському розумі утвердилася впевненість та посилився зв’язок із одкровен-ням, що сприймалося як повчання.

4 Арабське плем’я, з якого походив Пророк Мухаммад (мир йому й благословення Аллаха!) (прим. пер.).

17

нАродженнЯ... і нАродженнЯ

Так сформувався мусульманський розум: на подвір’ї Ка-аби, у Священній Мечеті. Розпочалася історія ісламу

та історія ісламського розуму.Мусульманський розум зародився у мечеті, а філософ-

ський розум – на площі народних зібрань. Сталося це на майдані, яким ходили послідовники Аристотеля, поблизу па-горба Агори.

Агора – це грецьке слово, яким позначається площа в центрі міста. Як відомо грецька демократія передувала єв-ропейській. Ця демократія зароджувалася паралельно із філософією. З лона ж розуму, який вірує в Аллаха та Його Посланця, народилася шура.5 Ідея шури була зіслана в од-кровенні, тож віруючий розум почав докладати усіх зусиль, щоб втілити її у життя. Трактування шури як теорії, яку роз-робили середньовічні вчені, суперечить особливостям місії Посланця (мир йому й благословення Бога!), який прийшов, щоб зробити все можливе для звільнення мусульманського розуму від сліпого наслідування звичаїв давнини.

Римське право зародилося на Форумі, що, в перекладі з латини, також означає площу для загальних зборів.

Грецьку Агору і римський Форум оточували суди, лавки купців та храми. На площах відбувалися масові зібрання, від-значали важливі релігійні свята.

Проте релігія не котувалася у суспільстві, перебуваючи на одному рівні із торгівлею та судами. Панівну роль у суспіль-стві відігравала політика, яка реалізовувалася на площі для загальних зборів.

Так виник західний греко-римський розум, попередник су-часного розуму, який виріс із расистської грецької демократії.

5 Араб. «рада». Коранічне поняття (див. Аш-Шура, 38), у лексиконі ісламських теоретиків сучасності традиційно позначає ісламську концепцію парламентаризму (прим. пер.).

18

За цієї системи дюди поділялися на два види: вільні люди-співгромадяни, права яких не можна порушувати, а також люди-раби, єдиним правом яких була можливість жити доти, доки вони коряться господарю.

Західний греко-римський розум виник із римського пра-ва. Останнє декларувало Рим панівним центром, якому мав підкорятися увесь світ. Римські громадяни отримали широкі права за рахунок військової могутності.

У мекканській мечеті та на площах Афін і Риму сформу-валися дві системи людського розуму. Вплив цих систем спостерігається і сьогодні. Ми не можемо позбутися ілюзій політики, модернізації, раціональності та декларацій прав людини, доки не зрозуміємо, про яку саме людину йдеться, про яке право говорить розум та в чому полягає його сутність.

19

ВлАдА одкроВеннЯ тА ВлАдА площі

Мусульманський розум вийшов із мечеті на площі в той час, коли там панував інший розум.

Коли до Риму, Афін та інших західних країн проникло християнство, то місце на площі уже було зайняте іншим сві-тоглядом. Християнство прагнуло якнайкраще вкорінитися. Проте це було не можливим без прийняття грецької естетич-ної культури, афінської філософії та раціоналізму римського права. Християнство увібрало в себе ці елементи, зробивши їх своїми вірними знаряддями.

Натомість мусульманський розум зробив своїм знаряддям розум буденний, перейнявши також «фарбу Аллаха»: «А хто кращий за Аллаха фарбою? І ми Йому поклоняємось!» (Аль-Бакара, 138).6 Іслам поступово знищив матеріальних та духовних ідолів, пропонуючи замість пошановування ідолів любов до Бога, Бога Єдиного та Всепереможного.

Церква ж перейняла собі статуї Агори та скультуптури Форуму, увівши до літургії грецьку методику виконання піс-неспівів, пишноту одежі священика та оздоблення вівтаря. З’явилися ікони, хрести, величні колони храмів.

Розум, який ішов прямим шляхом, намагався не вийти за межі вродженої людської природи. Цей розум ставив при-родні питання про Творця та про кінцеву долю людини. Од-кровення розповіло йому про єдність Бога, про Рай, обіцяний віруючим, а також Пекло – місце для тих, хто знехтував по-клонінням. Рай та Пекло були описані так детально, наче їх бачили на власні очі.

6 «Фарбу Аллаха» (сібгат Аллаг) мусульманські тлумачі Корану розуміють як «іслам» або «вроджену природу людини» (фітра) (прим. пер.).

20

Церква, яка дещо інакше сприйняла віру Божого Послан-ця Ісуса Христа (мир йому!), почала вчити віруючих доктрині Трійці, яка існувала й у не-християнських релігіях, а також пе-реселенню на небеса після смерті. «Небеса» в церковному лексиконі тих часів означали щось схоже на грецький Олімп, де живуть та ведуть між собою боротьбу боги-небожителі.

Зародилася також расистська демократія, сформувався західний розум, який увібрав у себе римське право та грецьку міфологію, ставши язичницьким та матеріалістичним. Хрис-тиянство не лише не могло звільнити його від цих рис, але й допомогло їм розвинутись.

Коли ми говоримо про вибір між двома типами розуму та двома типами раціоналізму, то обираємо або рятівну владу одкровення, яке походить із Писання Бога та Сунни Його По-сланця, або владу площі, підпорядковану матеріалізму, ра-сизму та іншим насильницьким ідеалам.

Іслам, підпорядковуючись, суспільним та культурним чинникам, також по-різному взаємодіяв із одкровенням, але сила одкровення здолала слабкість тих, хто його сприймав.

Натомість юдео-християнский світогляд, увібравши філо-софську культуру, расистську демократію та імперіалістичну правову систему, зазнавав подальших впливів. Відтак, цей тип світогляду більше переймав зовні, ніж пропонував сам.

Церква у епоху Французької революції, втративши під впливом філософії просвітництва панівні позиції, залишила площу й віддала кесарю кесареве. Отже, цезаризм, матеріа-лізм та язичництво залишилися єдиною релігійною, військо-вою та політичною силою.

21

що тАке одкроВеннЯ?

Божественне провидіння привело Мухаммада (мир йому й благословення Боже!) до місця сходження одкровен-

ня. У 40-річному віці він почав усамітнюватись для благочес-тивих роздумів. Часто Мухаммад (мир йому й благословення Боже!) бував у печері на горі Хіра.

Аль-Бухарі й Муслім переказали від ’Айші (нехай буде вдо-волений нею Бог!), що одкровення прийшло до Мухаммада (мир йому й благословення Боже!) в печері. «Ангел Джибріл (мир йому!) прийшов до нього й сказав: читай! «Я сказав, що не вмію читати, але він із усієї сили здушив мене», і так було ще раз, і ще раз. А потім він сказав йому: читай! Ім’ям Господа твого, Який створив, створив людину зі згустку крові! читай! І Господь твій – Найщедріший, Який навчив письму пером. Навчив людину тому, чого вона не знала!» (Аль-’Аляк, 96).

’Айша (нехай буде вдоволений нею Бог!) розповіла: «Посла-нець Божий (мир йому й благословення Аллаха!) повернувся із страхом у серці й сказав Хадіджі: накрий мене, накрий мене, поки лихоманка не припинилася. Тоді він розповів Хадіджі все, що з ним трапилося, і сказав, що боявся за своє життя.

Хадіджа сказала: «Ні! Радій! Клянуся Богом, Господь ні-коли не принизить тебе! Адже ти добре ставишся до своїх родичів, долаєш перешкоди, допомагаєш нужденним, поша-новуєш гостей та підтримуєш тих, хто опинився у скруті».

Потім Хадіджа відвела його до Вараки ібн Науфаля ібн Абд аль-Уззи бін Кусая, свого двоюрідного брата, який став християнином ще до появи ісламу. Варака ібн Науфаль переписував єврейські книги, і навіть переписав чимало з Євангелія єврейською мовою. Будучи вже старим чоловіком, втратив зір». Хадіджа сказала йому: «О, мій брате, послухай сина твого брата!» Варака запитав «О, син мого брата, що ти бачив?» Посланець Аллаха (мир йому й благословення

22

Боже!) розповів йому все, що бачив. Варака сказав: «Це за-кон, із яким Бог відіслав Мойсея. Якби я був молодший! Якби ж мені застати той час, коли твій народ вижене тебе!» По-сланець Божий (мир йому й благословення Боже!) запитав: «Невже вони справді збираються вигнати мене?» Той ска-зав: «О так! Жодна людина не приходить із тим, що приніс ти, не відчувши на собі ворожого ставлення. Якщо я доживу до того дня, то допоможу тобі всім, чим зможу».

Так одкровення прийшло до людини, яка не знала зако-ну; одкровення, яке Бог посилає тому з рабів Своїх, кому за-бажає. У нього не було таких знань, він був наляканий, по-бачивши дивну людину, яка зверталася до нього, вмовляла його й сказала йому робити те, чого він не міг, адже був не-письменним.

Мухаммад (мир йому й благословення Боже!) не був філо-софом, який осягнув вершин метафізики, не був добре осві-ченим читачем, якому відома історія пророків. Він був про-стою людиною, яка займалася торгівлею та справами своєї родини. Одного дня його вроджена природа прокинулася від сну, а очі його серця відкрилися назустріч вищим обрі-ям. Прийшла до нього особлива відповідь, яку Бог посилає Своїм обраним рабам, тобто посланцям та пророкам (мир їм усім!).

Ми акцентували на сходженні одкровення. А тепер дамо визначення його сутності.

Що ж це таке – одкровення?Кожен може дати відповідь на це питання виходячи із влас-

ного досвіду чи знання лексичного значення цього слова. Орієнталіст, який послуговується методом психоаналізу,

скаже, що така людина може говорити правду про якусь по-дію, так, як це часом виходить у осіб із роздвоєнням особис-тості та інших, але ж у будь-якому випадку їхні слова будуть лишень галюцинаціями.

Сучасник, який «сприйняв істину за неправду й відвернув-ся», скаже: «Це – лише переказане чаклунство! Це – лише слово людини!»

23

Глухі до Божого заклику, скажуть: «Божевільний! Брехун! Вигадник!»

Знавець арабської мови скаже: «Одкровення (вахі) – швидка передача якихось знань».

Всевишній Аллах говорить нам: «Не дано людині того, щоб із нею говорив Аллах, окрім як через одкровення, поза завісою чи скерувавши посланця, який, із Його до-зволу, відкриває те, що він бажає. воістину, він – все-вишній, Мудрий!» (Аш-Шура, 52).

Одкровення – це мова, якою Аллах говорить зі Своїми об-раними рабами. Аби вони вказували іншим прямий шлях – і таке одкровення називається «пророцтвом» (нубувва), або з метою донесення Свого «послання» (рісала). Послання включає в себе й пророцтво.

Господь передає своє одкровення словом, як це було у випадку з Мойсеєм (мир йому!), або направляє провісника, ангела Джібріла (мир йому!). До всіх інших Господь зверта-ється через посланців: «І Ми відкрили їм, як робити добро, звершувати молитву й давати закят» (Аль-Анбійа, 73).

Також Господь дарує одкровення через навіювання (іль-гам), як Він сказав про бджолу: «І відкрив твій Господь бджолі: «Роби собі будинки у горах, на деревах і в спо-рудах. А потім споживай із різних плодів і смиренно йди шляхами Господа твого» (Ан-Нахль, 68-69). Так само Господь дарує одкровення жителям небес, тобто ангелам: «І відкрив кожному небу його обов’язок!» (Фуссілат, 12). Господь дарує одкровення ангелам і в особливих випадках: «Я – з вами! Зміцніть же тих, які увірували! Я посію страх у серцях тих, які не увірували. Рубайте їм шиї та рубайте їм усі пальці!» (Аль-Анфаль, 12).

Господь дарував одкровення через навіювання матері Муси, говорячи про опіку над її щасливим сином: «Ми від-крили матері Муси: «Годуй його своїм молоком. А коли боятимешся за нього, то кинь його в ріку. Не бійся та не сумуй, Ми повернемо його тобі й зробимо одним із по-сланців!» (Аль-Касас, 7).

24

Бували й випадки, коли Господь дарував одкровення де-яким віруючим у вигляді снів. Адже Посланець Божий (мир йому й благословення Боже!) сказав, що після нього вже не буде пророцтва на землі, але залишаться правдиві сни, які складають одну сорок шосту частину від пророцтва.

Прийшло до нього одкровення, якого він злякався, адже не очікував подібного. Господь після цього сказав йому: «Ти не чекав, що тобі буде дано Писання, але така милість від Господа твого!» (Аль-Касас, 86), «Ти не знав, що таке Писання, що таке віра, але Ми зробили його світлом, яким вказуємо прямий шлях тим із Наших рабів, кому по-бажаємо!» (Аш-Шура, 49).

Та одкровення все ж пришло до Мухаммада (мир йому й благословення Боже!). Господь говорив із ним через шляхет-ного ангела, закликавши читати, адже читання – це початок знання. Господь навчив його найбільш всеосяжним відповід-ям на ті природні запитання, які хвилюють кожного, в кого чисте серце, але до яких сліпі усі ті, чия вроджена природа вражена духовними хворобами.

«читай! Ім’ям Господа твого, Який створив! Створив людину зі згустку крові!» (Аль-’Аляк, 1-2).

У першому реченні Істинний звертається до останнього зі Своїх пророків та посланців. І маємо свідчення, що насправ-ді лише Бог є творцем, а не ідоли, прабатьки, природа чи черепаха з Галапагоських островів, яка пристосовується до навколишнього середовища.

У другому реченні розповідається про основу, з якої лю-дина твориться ще в утробі матері. Зі «згустку крові» виникає тіло, яке народжується на світ слабким та немічним, чекаючи Божественної допомоги.

Посланець (мир йому й Боже благословення!) розпочав свою місію до мешканців світів, сповістивши їм про Творця, Його єдність та необхідність поклоніння лише Йому.

Послання прийшло на землю для того, щоб з’явилися люди, які будуть закликати до істини, допомогати Посланцю та боротися разом із ним. Всезнаючий та Премудрий Гос-

25

подь обрав задля цього неписьменний народ, у якого майже не було цивілізаційних здобутків, розрізненні племена, яким Посланець явив своє диво, неосвічених людей, які через ко-роткий проміжок часу стануть учителями для всього світу.

З часів джагілійї араби поклонялися ідолам. Кожне плем’я, рід та навіть родина мали своїх ідолів. Ідоли виготовлялися із дерева, каменю чи продуктів харчування (наприклад, хлі-ба). Люди привозили майстерно виконаних ідолів із Сирії, де ще з часів Олександра Македонського панувала елліністич-на культура.

Одкровення дивувало своїм красномовством неписьмен-них. Кинутий арабам виклик, вражав. Посланець (мир йому й Боже благословення!) явив ще й інші дива, якими Господь укріпив його – так, як це відбувалося з іншими посланцями (мир їм усім!).

Одкровення приніс чоловік, відомий іншим своєю вірніс-тю, правдивістю, гідністю, а також дивами – наприклад, та-кими, як розкол місяця навпіл. За ним прийшли неписьменні, близькі до вродженої людської природи, не зіпсовані тягарем цивілізації, яка тисне на людину важелем її власних творінь та різними ідеологіями.

Дехто вороже сприйняв Посланця Божого (мир йому й благословення Боже!) та виступив зі зброєю проти нього. Дехто ж пристав на його бік та пішов шляхом одкровення, про що сказано в життєписі Пророка.

Одкровення було з Посланцем Божим (мир йому й благо-словення Боже!) постійно, супроводжувало у великих подіях, таких як «нічна подорож», а також у битвах заради справед-ливості – коло Бадру, Ухуду, вступу до Мекки, Хунайну, по-ходу на Табук.

Одкровення пояснювало йому та його громаді їхні обов’язки, встановлені самим Богом, вказувало на те, що до-зволене, а що – заборонене, сповіщало добрі звістки та за-стерігало.

Тринадцять років – під час перебування Мухаммада (мир йому й благословення Боже!) в Мецці – одкровення спонука-

26

ло віруючих до єдинобожжя та віри в потойбічне життя. Далі одкровення почало спонукати до духовної боротьби, показу-ючи, якими терплячими були інші посланці, скеровуючи му-сульман до правил, встановлених Божим законом.

Одкровення не намагалося витіснити буденний розум, який впорядковує щоденні справи людського буття. Одкро-венням призначено цей розум головним у питаннях, спільних для всіх людей. Адже Посланець Божий (мир йому й бла-гословення Боже!) сказав жителям Медини про запилення пальм: «Ви краще знаєте про свої мирські справи».

Одкровення не обмежує оригінальних ідей, які виникають у людському розумі та прагнуть відокремити шкідливе від ко-рисного, правильне від помилкового. Саме тому Посланець Божий (мир йому й благословення Боже!) радився зі своїми сподвижниками та прислухався до їхніх порад у питаннях війни, подорожі, облаштування міст, розподілу грошей. Він разом зі сподвижниками керувалися одкровенням, намагаю-чись діяти відповідно до його суті, та, враховуючи нові обста-вини – мету, час, місце та інші.

Одкровення приходило до Посланця Божого (мир йому й благословення Боже!) по-різному. Сподвижники були свідка-ми цього. Це додавало їм упевненості в його істинності та примножувало їхню віру.

Усевишній сказав: «А коли зіслано суру, то серед [ли-цемірів] є той, хто говорить: «Кому це додало віри?» Тим, які увірували, це додає віри, і радіють вони! А тим, у чиїх серцях хвороба, це збільшує нечистоту, і помира-ють вони невіруючими» (Ат-Тауба, 124-125).

Серце Посланця Божого (мир йому й благословення Боже!) та його сподвижників (нехай буде вдоволений ними Бог!) було сповненене богобоязливості. Між Посланцем (мир йому й благословення Боже!), який був звичайною людиною, а також його сподвижниками, був постійний зв’язок: вони споживали однакову їжу, вбиралися в однаковий одяг, жили в однакових будинках, разом переживали горе й радість,

27

здоров’я та хворобу, бідність та багатство. Одкровення та-кож відкрило зв’язок між ним та між Священним.

Приклад посередництва, про яке говорить сам Бог, вигля-дає так: «Скажи: я – людина, така сама, як і ви. Мені тіль-ки відкрито, що ваш Бог – Бог єдиний!» (Коран, 18:110).

Людська природа Мухаммада зустрілася із одкровенням. Один із його сподвижників, аль-Харіс бін Гішам запитав: «О Посланець Божий! Як приходить до тебе одкровення?» Той сказав: «Інколи воно приходить до мене, наче дзвін, і для мене це є найважчою формою. Воно покидає мене, коли я вже запам’ятав його. Іноді ж ангел постає переді мною в об-разі чоловіка. Він розмовляє зі мною, і я запам’ятовую те, що він говорить».

Інколи до них проходив вірний ангел Джибріл (мир йому!), втілюючись в образі чоловіка на ім’я Діхйа. Сподвижники вва-жали, що це якийсь знайомий Мухаммада (мир йому й благо-словення Боже!), але насправді, як потім говорив їм Пророк, це був Джибріл, який приходив навчити їх вірі.

Також сподвижники відчували ті моменти, коли до Мухам-мада (мир йому й благословення Боже!) приходило одкро-вення. Уббада ібн ас-Саміт, нехай буде вдоволений ним Бог, розповів: «Коли Пророку Божому відсилали одкровення, його обличчя ставало серйозним та блідим». Згідно з іншим пере-казом, «у нього закривалися очі й ставало блідим обличчя».

Одкровення було щоденною справою, відомою та очевидною.

28

ВихоВАннЯ і нАВчАннЯ

Важливість місії Пророка (мир йому й благословення Боже!) не обмежується лише передачею послання,

як може здатися. Насправді, виконуючи довірену йому спра-ву, Пророк (мир йому й благословення Боже!) мав ще й інші обов’язки.

Найважливішими з цих обов’язків, як сказано у Корані, були: «він – Той, Хто відіслав до неписьменних посланця з-посеред них самих. читає він їм знамення Його, очи-щує їх ними, вчить їх Писанню та мудрості, хоча раніше вони перебували у справжній омані» (Аль-Джумуа, 2).

Тут розкрито два важливі аспекти місії Посланця (мир йому й благословення Боже!). З одного боку, його було віді-слано до людей самим Господом, а з іншого – він був таким самим, як вони, людиною, арабом, неписьменним, неосвіче-ним, який не мав таких здобутків у пізнанні, як Варака бін На-уфаль, який читав єврейською мовою та переписував Єван-геліє. Якби у Мухаммада (мир йому й благословення Боже!) справді було якесь знання про інші богоодкровенні книги, то люди мали б підставу говорити, що він лише переказує вже відомі речі. Деякі із сучасників Мухаммада (мир йому й бла-гословення Боже!) так і вважали: «Його навчає людина!» (Ан-Нахль, 103). Нині саме так думають деякі «сходо-» й «за-ходознавці».

Наведені аспекти мали доповнювати один одного, щоб Посланець (мир йому й благословення Боже!) міг донести послання та вплинути на своїх слухачів, ставши для них чу-довим прикладом.

Йому дарували одкровення, підсилили чудесами, дарува-ли благословення й допомогу від Аллаха.

Згаданий вище аят вказує на чотири важливі обов’язки, які виконував Пророк (мир йому й благословення Боже!): він

29

читав їм одкровення Господа, очищував їх, навчав Писанню та навчав мудрості.

«Читання одкровення» – це переказ його слухачам та пе-реконання інших в його істинності через правдивість послан-ця. Доречно сказати про богобоязливість Пророка, пояснен-ня ним цього одкровення й вказання на його незрівнянність. Згадаємо і про неухильне виконання Пророком (мир йому й благословення Боже!) всього, що йому відкрито, а також кон-кретизацію того, про що сказано лише в загальному. Все це належить до одкровення, адже Пророк (мир йому й благо-словення Боже!) говорив не від себе, а від Бога.

«Очищення» – це, як пояснюють тлумачі Корану, «прагнен-ня зробитися чистим та примножити Боже благословення».

Далі сказано про освіту: «вчить їх Писанню» означає, що він навчає їх правилам релігійного закону, а «вчить їх мудрості» треба розуміти як «практичне й конкретне знання про те, що і як робити». Мудрість – це «пізнання сущого, ви-конання добрих справ і досягнення істини розумом».7

Такими є складові виховної функції. Коли Посланця (мир йому й благословення Боже!) запитали про очищення від не-чистоти, він сказав: «Я для вас наче батько, який вчить своїх дітей».8

Батько, який виховує, вчитель, який навчає. Це взаємодо-повнюючі іпостасі: щирість батька, його любов та прагнення зробити щось корисне для своїх дітей, його відповідальність та прихильність, а також повнота знань та велике терпіння до своїх учнів. Так було завжди, навіть коли Пророк (мир йому й благословення Боже!) повчав найменшим дрібницям людського буття. У нього було і знання, яке прийшло в одкро-венні, і людська мудрість, поєднана із високою моральністю та кмітливістю.

7 Муфрадат Рагіба аль-Ісфагані (прим. авт.).8 Переказали імам Ахмад, Абу Давуд та ан-Нісаї (прим. авт.).

30

послухАй же, людино!

Релігія – це закон та метод. Закон – це те, з чим прий-шов Коран, а шлях – те, з чим прийшла Сунна. Так ска-

зав учений цієї громади, ’Абд Аллах, син ’Аббаса (нехай Бог буде вдоволений ними обома!). Закон звернений до людини із настановами, а шлях показує, як їх втілити.

У такому значенні слово «метод» (мінгадж) вживається у Корані.

Метод означає практичне виконання чогось, впорядко-ване й поступове. Так виховував віруючих Посланець (мир йому й благословення Боже!).

Одкровення і наступне за ним виховання розпочалося із культивування уявлення про єдність Творця, воскресін-ня, Судний День, а також потойбічну відплату, тобто рай та пекло.

Преславний Коран звернений до неписьменних людей із найсильнішим посланням. Коран звернувся до людини, апе-люючи до її людськості, вродженої природи й того, що вона є лише творінням Божим. Коран звертається до людей і нині. Відміність між тими неписьменними людьми й сучасниками полягає в тому, що перші майже не мали уявлень про циві-лізацію, яка б своїми досягненнями затуляла їм вуха, а другі вже обтяжені безмежними світоглядними обріями, з їх тех-нічними здобутками, філософіями, матеріальними статками та усім іншим.

Так Коран буде звертатися до людини й надалі, заклика-ючи її до освіти й до виховання, переказуючи слова Пророка (мир йому й благословення Боже!) та повторюючи те, що ро-бив він.

У мекканських сурах Коран звертається безпосередньо до людини тринадцять разів. Наприклад, у цьому аяті: «о лю-дино! воістину, ти наполегливо прагнеш до Господа сво-го, тож зустрінеш Його! І той, кому дана буде книга його в

31

праву руку, отримає розрахунок легкий. Повернеться він до родини своєї, радіючи! А той же, кому дана буде книга його з-за спини, буде накликати собі погибель, і увійде у вогняне полум’я. він радів, будучи з родиною своєю, і, воістину, вважав, що не повернеться. Але ж, воістину, Господь його спостерігав за ним!» (Аль-Іншікак, 6-15).

Господь застерігає людину від надмірного захоплення мирським життям та неуважності до своєї суті. Саме для того перед ним відкрилися двері пізнання таємниці його буття та існування після смерті: «о людино! Що ж спокусило тебе відносно Господа твого Щедрого, Який створив тебе і розмірив образ твій, і впорядкував тебе у такому ви-гляді, в якому побажав Господь твій? Але ж ні! ви все ж заперечуєте Суд! Та, воістину, над вами є наглядачі – благородні писарі, які знають, що ви робите! воістину, праведники опиняться в блаженстві! А грішники, воіс-тину, опиняться в пеклі! Увійдуть вони туди в Судний День! І не зможуть вони уникнути цього! Звідки тобі зна-ти про те, що таке Судний День? І ще раз: звідки тобі зна-ти про те, що таке Судний День? Це – День, коли жодна душа не зможе допомогти іншій, а рішення в той День буде належати Аллаху!» (Аль-Інфітар, 6-19).

Коран звертається до людської спільноти в цілому: «о люди! Бійтеся Господа вашого! воістину, землетрус часу – жахлива річ! Того Дня, коли ви побачите його, кожна годувальниця забуде про тих, кого годувала, а кожна вагітна жінка викине свій плід. Ти побачиш людей, наче п’яних, але насправді вони не п’яні – це кара Гос-подня буде тяжкою!» (Аль-Хаддж, 1-2).

Людину, яка разом із іншими закриває очі на все, крім мир-ського життя й забуває про життя наступне, Коран застерігає так: «о люди! воістину, обіцянка Аллаха правдива! Не-хай не спокушає вас земне життя, і нехай спокусник не спокушає вас проти Аллаха!» (Фатір, 5).

Ці переконливі аяти змушують людину вийти зі стану бай-дужості й неуважності, звільнитися від взаємної несправед-

32

ливості, боротьби заради неправди, ворожості у ставленні до іншого.

«о люди! воістину, Ми створили вас із чоловіка та жінки і зробили вас народами та племенами, щоб ви зна-ли одне одного. воістину, найшанованіші з-посеред вас перед Аллахом – найбільш богобоязливі! воістину, Ал-лах – всезнаючий, всевідаючий!» (Аль-Худжурат, 13).

Ці аяти, актуальні у всі часи, поступово вказують дорогу тим давнім неписьменним і сучасникам: дорогу від рабства й залежності до усвідомленного доброчесного життя, завдяки якому можна досягнути найшанованішого місця у наступно-му світі.

Чоловік і жінка не обирають своєї статі. Ніхто не може вплинути на те, де й коли народиться: жоден народ, жодне плем’я, жодна раса та жоден етнос. Навпаки, існування лю-дини зумовлюється цими чинниками.

У кожної людини є вибір. Кожен може робити добрі спра-ви, залежно від наявних у нього ресурсів, може знайомити-ся із представниками інших етносів. Кожен може дякувати Богу за свою віру, переказуючи іншим народам послання про милість ісламу та добру новину про те, що людина не була створена даремно.

33

про Яке ВихоВАннЯ йдетьсЯ?

Пробудженя, а також знання про життя після смерті, вимагало виховання певних рис у віруючого, а також

сили, з якою він може долати випробування мирського життя. Людина повинна знати, в якому стані перебуває її дух та її сутність.

Чи можна, перечитуючи життєпис Пророка, про який ска-зано в Корані й переказах, побачити щось чистіше й святіше від пророчого шляху виховання?

Яким же було це очищення, очищення, якому вчив наш Пророк (мир йому й милість Божа!)? Як він «очищував лю-дей», тобто неписьменних арабів і як ми можемо це пов-торити?

Пророцтво, вказане у Корані, зійшло до нас як закон від Творця, а втілював його в усі сфери життя сам Посланець (мир йому й благословення Боже!).

Пророчий шлях, шлях виховання й освіти, має те ж саме походження, що й тіло, розум та душа людини. Те, завдяки чому стали кращими перші покоління, допоможе стати кра-щими й усім їхнім наступникам – і так аж до Дня Воскресіння. За умови, що виховання і освіта будуть походити від Корану й від Пророка (мир йому й благословення Боже!).

Учитель, який отримував одкровення, очищував свої оде-жі й молився вся ніч, читаючи Коран, згадуючи Аллаха, бла-гаючи про прощення й поклоняючись Йому.

Третя із відісланих сур закликала Посланця й тих, хто був із ним, звершувати нічну молитву. Так час неуважності змі-нився часом уславлення Бога.

О розуме! Ти справді прагнеш дізнатися про своє призна-чення? Сказано для тебе в першій за часом зіслання сурі: «Але ж ні! Порушує людина межі, коли здається їй, що вона не потребує нічого» (Аль-’Аляк, 6-7). Чи звільнився ти

34

від гордині, через яку видавався самодостатнім, чи хочеш ти повернутися до свого Господа?

Чи хочеш ти успіху й чистоти для своєї душі? «Істинно, здобув успіх той, хто очистив її! Істинно, зазнав втрат той, хто пошкодив її!» (Аш-Шамс, 9-10). Справді, завдав шкоди своїй душі той, хто затягнув її в кайдани невір’я та не-послуху.

35

ніч, ЯкА минАє у поклонінні, день, Який проходить у зАйнЯтості

Звідси розпочалося очищення та розпочався іслам! Вони розпочинаються зі змін у твоєму звичному житті.

Тут посинається каяття, яке докорінно змінює стан людини.Усевишній сказав у сурі, яку було зіслано третьою: «о за-

горнутий! Звершуй молитву цілу ніч, окрім якогось часу – половину ночі, трохи менше за це, або й більше. читай Коран розмірено!» (Аль-Муззаміль, 1-4).

Пророк (мир йому й благословення Боже!) звершував цю нічну молитву. Те ж упродовж багатьох років робили його сподвижники. Пізніше нічна молитва стала одним із добро-вільних приписів ісламу, супроводжуючись читанням Корану, закликами до Аллаха та покорою перед Ним. Лише так мож-на відчинити двері у світ чистоти й цнотливості.

Віруючий, який прагне духовної чистоти – це не той, хто проводить ніч та день у земних поклонах. Такий віруючий на-справді втікає від світу, ніяк не допомагаючи Божій справі. Такий віруючий віддає перевагу особистісному розвитку пе-ред шляхом Корану й Пророка.

Ця ж сура гласить: «воістину, молитва вночі набагато сильніша та набагато ясніша. воістину, вдень ти довго зайнятий іншим. Згадуй же ім’я Господа твого та цілком віддай себе Йому!» (Аль-Муззаміль, 6-8).

Віруючий повинен присвячувати ніч поклонінню Господу, а вдень займатися іншими справами. Зокрема, земними – пошуком засобів до прожиття, а також духовними – боротьбі на шляху Аллаха. Чітко розмежувати справи земні та духовні складно, адже все, що робить віруючий – це і є духовна бо-ротьба на шляху Аллаха удень і вночі.

Нічна молитва, читання Корану, прохання до Аллаха й згадування Його імені були обов’язковими задовго до появи припису про щоденну п’ятиразову обрядову молитву.

36

Вказана молитва очищує душу, вирівнює дзеркало серця й дозволяє викорінити чимало вад.

Від початку ісламу ця молитва була обов’язком, а зараз стала добровільною та заохочуваною справою (сунна) для кожного, хто прагне щирого каяття.

У віруючих, як чоловіків, так і жінок, є два проміжки часу для дій. Якщо вночі вони моляться, а вдень ведуть духо-вну боротьбу на шляху Аллаха, то проводять своє життя у чистоті.

Якщо людина важко працює цілий день, але не зважає на обов’язкові молитви та нічну молитву, то забруднює свою душу нечистотами й невіглаством. Так людина вже не веде духовної боротьби й не прагне себе очищувати.

Якщо людина свої нічні молитви проголошує до настання дня, нікуди не виходить, а лише звершує поклоніння, це не є свідченням того, що вона не матиме успіху. Проте вона й не належатиме до тих, хто веде духовну боротьбу на шляху Аллаха.

Лицеміри можуть запитити: «Який сенс у цих довгих мір-куваннях про одкровення, поклоніння та нічну молитву? Як вони стосуються розуму та його звільнення?»

Ця книга не має полемічного характеру. Наша мета – на-гадування про Пророчий метод.

Ми пишемо про рух, який ґрунтується на виховані, що може звільнити від ночі неуважності й показати, чим зайняти день. Рух, який залишить позаду беззмістовне й безвідпові-дальне життя, показавши життя сповнене смислу.

37

обрЯдоВА чистотА

Ісламське виховання пропонує засвідчити істину, аби лю-дина зреклася неправдивих богів, які керували її життям

та визначали духовні цінності. Людина прийме те, що приніс Божий вісник, учитель та батько. Це свідчення – слова «не-має бога, крім Єдиного Бога, і Мухаммад – Посланець Бога!»

Промовляючи це свідчення, розум підкоряється Творцю, скеровуючи свої екзистенційні питання до вчення Послан-ця (мир йому й благословення Боже!) й того, що Посланець (мир йому й благословення Боже!) читав.

З цього починається всеосяжне очищення, пошук благо-словення та непорочність. Очищення видаляє нечистоти, мале омовіння виконується після великого. Згідно правил на тіло потрапляє вода

Велике омовіння змінює стан нечистоти, нівелюючи ті впливи на душу, які виникли після певних тілесних дій. Вони зникають, коли вода потрапляє на всі частини тіла. Духовне поєднується із тілесним; дух віруючої людини стає чистішим через чистоту тіла, щирість намірів, покору Богу та насліду-вання Посланця (мир йому й благословення Боже!).

Чистота – складова віри. Адже Аллах – Прекрасний та лю-бить прекрасне, Пречистий та любить пречисте, Шляхетний та любить шляхетність, Щедрий та любить щедрість. Так ска-зав Пророк (мир йому й благословення Боже!).

Саме по собі очищення не має жодної духовної цінності, якщо воно виконується без щирого наміру й без відповідності релігійному закону. Лише зі щирим наміром та слідуючи букві закону велике омовіння стає духовним очищенням, а мале – світлом, яке проходить крізь усе тіло й досягає серця та душі.

Прийнявши іслам, людина, яка здійснює велике омовін-ня, очищує себе від термяви невір’я та нечестивої поведінки. Людина, яка звертається до свого Господа в каятті, навіть

38

не знає, скільки накопичилося у її душі темряви й непослуху, поки вона не виконувала великого й малого омовіння.

Ісламське виховання охоплює усі аспекти життя віруючо-го, включно із тілесністю. Йдеться про потребу двох видів омовіння. Той, хто знехтує омовінням або не виконає яко-їсь із його умов, не може звершувати молитву. А той, хто не звершує молитву, не належить до числа мусульман.

Саме тому Пророк (мир йому й благословення Боже!) так піклувався про омовіння та навчав віруючих, як чоловіків, так і жінок, правилам його виконання.

Тому в книгах, присвячених ісламському праву, відведено чимало місця омовінню, правилам його звершення, власти-востям особливостям чистої води, пересторогам для тих, хто не звершує його.

У книгах з ісламського права, укладених авторитетами ісламської громади, питанням системи правління відведе-но значно менш еуваги у порівнянні з обрядовою чистотою. Проте питання шури залишається не менш важливим для життя ісламської громади, ніж питання ритуальної чистоти та духовного вдосконалення.

Якщо хтось розкритикує вас, наприклад, політик, який не надає жодного значення приписам віри, то можна зауважити, що коли в шурі будуть сидіти люди, які не дійснюють риту-ального омовіння, вона не буде легітимною.

Якщо з’явиться інший критик та, без жодних упереджень, почне порівнювати кількість написаного про омовіння із на-писаним про справедливість, шуру та систему правління, то скажемо, що ісламське бачення індивіда не повинно бути менш важливим, ніж ісламське бачення системи правління. Про все сказано стільки, скільки потрібно. Якби людина жила в часи функціонування найдосконалішої та найсправедливі-шої системи правління, а саме в часи Пророка (мир йому й благословення Боже!), але не дотримувалася б ритуальної чистоти, то перетворила б свій іслам на показуху.

Ми ж прагнемо простежити взаємозв’язок між ісламом окремого індивіда та ісламськість суспільного устрою (ан-

39

нізам аль-’амм). Перше без другого буде виглядати як буди-нок, споруджений без фундаменту, а друге без першого – як зотліла трава.

Тут треба ґрунтовніше пояснення, щоб різні політичні віян-ня не знесли намет ісламської індивідуальності, щоб певний політичний режим не встановився взагалі без мусульман.

Чому мусульмани залишаються мусульманами, віруючі – віруючими, праведники – праведниками? Завдяки молитві, одній із найважливіших частин релігії. А молитва без риту-альної чистоти – це просто тілесні рухи або гра, наруга над вірою.

Укорінення агресивного та атеїстичного матеріалізму у свідомості людей дало підстави стверджувати, що намаз – це просто фізична вправа, піст – це дієта, обрядова милос-тиня – форма оподаткування й т.д.

На жаль, у багатьох сучасних ісламських текстах не йдеться про очищення душі шляхом очищення органів тіла, а також духовне значення намазу, великого й малого палом-ництва, відвідування мечеті та інших приписів віри.

Це спричинене політичними віяннями, недоліками де-яких приписів ісламського права, які набули поширення у минулому.

Якби проблема стосувалася лише ритуалів, то відповідь була б дуже простою.

Я бачив відеозапис, як на якомусь симпозіумі один уче-ний, відомий своїми виступами на ісламську тематику, на-звав ісламське право «туалетним».

Насправді він порівнював ті норми права, які стосуються омовіння, із нормами, які стосуються політичної системи, про яку говорили перші вчені мусульманської громади (нехай простить Бог і їх, і нас). У підсумку подібні жарти можуть при-звести до поганих наслідків.

Чи не будуть сміятися із нас, представників цієї епохи, які забули про справжнє значення очищення, очищення, яке на-лежить до важливих основ місії нашого Пророка (мир йому й благословення Боже!)? Справді, забагто уваги відведено

40

політиці, дуже мало сказано про те, що зробив важливим Бог та Його Пророк (мир йому й благословення Боже!) та про що ми читаємо в хадісах.

Хто ж ближчий до наставництва й пророчого шляху? Фа-хівці з ісламського права, які пишуть про ритуальну чистоту, смиренність та їхню ефективність, чи прибічники політичного ісламу, які, навіть почувши заклик до полуденної молитви, продовжують сидіти в сесійному залі й складати план побу-дови нового ісламського халіфату аж до вечірньої молитви? Чи ті, хто насміхається над вірою, кажучи, що «молитва – це поклоніння, але й наша справа – це теж поклоніння»?!

41

нАмАз

Після ритуального очищення звершують намаз. Намаз, який виконується п’ять разів на день та включає у себе

обов’язкові й бажані елементи – поясний уклін, земний уклін, стояння, сидіння, читання Корану, виголошення свідчення віри, правила індивідуальної та колективної молитви та ін.

Намаз – це вияв покори, який стосується і тіла, і розуму. Під час намазу віруючий стає перед своїм Господом та звер-тається до Нього із закликами. Муедзин закликає до молит-ви, кличе до спасіння, адже намаз – це спасіння. Той, хто нехтує намазом, його складовими чи духовними аспектами, відходить від своєї релігії. Марними будуть його вчинки, на-віть якщо усе своє майно та всі свої сили ця людина витра-тить на встановлення того, що видається йому «ісламським халіфатом».

Те ж саме стосується і закяту, і посту, і хаджу.Такими є п’ять стовпів ісламу, стовпів будинку, в якому

живе мусульманин. І якщо цей будинок не ґрунтується на та-ких основах, як намір очиститись та щиро йти за Пророком (мир йому й благословення Боже!), то його стан, брате, нічим не відрізняється від мурашника.

42

смАк Віри

Мусульманин відчуває солодкий смак віри щоразу, коли звершує належне поклоніння.

Коли такий розум, не виходячи за межі внутрішньої при-роди людини, запитує про істину, то Всемилостивий та Все-прощающий Господь ніколи не залишає його в невігластві, дозволяючи спробувати смак віри. З’являються й слушні до-кази. Глибоке переконання приходить зі змін у стані віруючо-го, змін, до яких веде поклоніння.

За кожним поклонінням слідує винагорода; на кожен запит вродженої природи передбачена правдива відповідь.

Саме цим шляхом мусульманин йде по сходинкам віри та зупинкам доброчесності.

Віруючий відчуває смак внутрішнього спокою, згадуючи Бога, відчуває смак віри, звершуючи ті вчинки, якими задо-волений Бог та які відповідають Сунні Його Посланця (мир йому й благословення Боже!).

Аль-Аббас (нехай буде вдоволений ним Бог!) розповів, що Посланець Божий (мир йому й благословення Боже!) сказав: «Смак віри пізнав той, хто задоволений Богом як Господом, ісламом як релігією та Мухаммадом як Посланцем».9

О мусульманине! Прислухайся до свого серця, щоб знати, коли ти починаєш відчувати свою віру. Відчуття змін та від-чуття світла –пізнання смаку віри. Солодкий смак віри пере-конає тебе карще, ніж будь-який мислитель, який розповіда-тиме тобі про переваги ісламу.

Прости Господи! Я написав, що інтелектуальна дискусія та полеміка відвертає від шляху Божого!

Часто так трапляється. За винятком спірних ситуацій, про те, «що найкраще». Найкраще – це каяття, обрядова чисто-та, молитва, згадка про Господа, які очищують твоє тіло від

9 Муслім, ат-Тірмізі (прим. авт.).

43

усталених звичок, виганяють з душі гординю та розповіда-ють, що намаз утримує людину від усього відразного й не-прийнятного, що віру можна відчути, що Бог – істина, що пророцтво – істина, що наступне життя – теж істина. Розум зможе подолати випробування, випробування, яке стало ре-альністю через те, що людина відвертається від одкровення або нехтує всеосяжністю його приписів. Добробут, спасіння й свобода прийдуть від віри, впевненості та праці.

Скажи мені! Про що ми взагалі говоримо – про випробу-вання для розуму чи про обрядову чистоту й молитву? Що таке розум? Що таке людина? Це просто тіло? Чи істота, яка відсутня й присутня водночас, відома й невідома, яка нази-вається «я», але не знає сама себе?

Якщо «я» – це розум, розум, який розглядає тіло окре-мо від усього не-тілесного, який вірить своїм відчуттям, але не вірить одкровенню, то це випробування не завершиться ніколи.

44

під крилом іслАму

Виховний метод Пророка – це метод, який відповідає вродженій природі людини, це не якась ідеологічна

конструкція. Це метод дії, а не метод полеміки.Ти заходиш у мечеть, стаючи поряд із іншими мусульма-

нами. Ти чекаєш на час молитви, залишаючись у стані обря-дової чистоти. Через певний час твоє серце радісно сприй-має заклик до молитви. Духовність мечеті входить у тебе; Бог веде до Свого світла, кого побажає.

Іслам закликає віруючого до поклоніння; його тіло – пер-ше, на що іслам звертає увагу.

Релігійний закон вимагає оберігати органи тіла, зокрема, язик. Зберігати від пліток, лихослів’я, наклепу. Він учить язик говорити лише добро, коли потрібно дати стверджувальну відповідь, а також дозволяє мовчати тоді, коли в мовчані є певна мудрість. Релігійний закон учить закликає до бажано-го, коли, людина може слугувати прикладом для інших, та забороняє неприйнятне.

Релігійний закон вимагає захищати свої вуха від слухання неправди й відвертатися від непотрібних пліток.

Цей закон вимагає відводити погляд від заборонених ре-чей та займати його читанням Корану.

О вуха, о очі! Як же можна захистити вас у час супутнико-вого телебачення, коли мерзенні фільми й пісні претендують на роль високого мистецтва?

Мусульманин повинен тримати свій шлунок, статеві орга-ни, руки й ноги в межах дозволеного шаріатом. Треба відга-няти погані думки про Бога та про людей.

Одяг мусульманина повинен бути відповідним, як у чоло-віка, так і у жінки.

Ті, хто хоче зняти із жінки хіджаб, не розуміють ісламу. Так само, як ті, хто намагається одянути на жінку хіджаб силою.

45

У світлі хадісу про каяття й виховання, про необхідність виконання приписів шаріату та про солодкий смак віри, пе-ред мусульманською жінкою постає вибір між показом своєї зовнішності через сатанинські прикраси та між справжньою сутністю її тіла, шанованої Богом, якщо в одязі вона така ж покірна Богу, як в обрядовій чистоті й молитві.

А що робить тіло, яке дивиться на себе як на тварину?У межах суспільної моралі, хіджаб мусульманської жінки

належить до ознак ісламськості. І коли ісламські цінності пе-реможуть, то жінка, яка оголює себе, або засоромиться сама, або буде присоромлена іншими.

Мусульманин повинен берегти своє тіло як загалом, так і частково, зберігати як зовнішні, так і внутрішні органи тіла, уважно ставитися до їжі, не вживаючи свинини, мертвечини, вина та інших заборонених речей, не наближаючись до різ-них одурманюючих засобів, зокрема табаку та всього іншого.

Усі ці вказівки – фундаментальні умови гідності людської істоти, фундаментальні права, які впливають на досягнення кінцевої мети людини.

Нечестива душа псує тіло, тож у рай увійдуть лише добро-чесні люди, яким ангели скажуть: «Мир вам! ви були добрі! Увійдіть сюди навіки!» (Аз-Зумар, 73).

Грішне тіло заслуговує пекельного вогоню. Заслуговують його й ті, хто не поклонявся Богу, хіба що Він, із милості Сво-єї, простить їх. Ті, хто порушував закони віри, будуть пали-вом для вогнища, якщо Бог не відпустить їхні гріхи.

Пророк (мир йому й благословення Боже!) був чудовим прикладом для віруючих. Братерство під час втілення у жит-тя пророчого методу є необхідною складовою духовного ви-ховання віруючих. Таким є братерство віруючих, які відвід-ують мечеть, таким є братерство віруючих, які збираються разом для згадування Бога та зміцнення віри. Це і є важлива особливість ісламу.

46

одкроВеннЯ Як ліки тА пророцтВо Як зціленнЯ

Всемилостивий Господь створив людину в найкращо-му вигляді та вказав для неї шлях. «о людино! Що ж

спокусило тебе відносно Господа твого Щедрого, Який створив тебе і розмірив образ твій, і впорядкував тебе у такому вигляді, в якому побажав Господь твій?» (Інфі-тар, 6-8).

Завдяки Йому, людино, ти з’явилася зі світу небуття у сві-ті буття. Потім Господь воскресить тебе та помилує через Свою милості, або покарає Своєю силою.

Людино! Ти маєш певні зобов’язання, а, отже, відповіда-тимеш за них незважаючи на те, що Бог створив і тебе, і твої вчинки.

У цьому криється перша суперечність, яку вражений ро-зум не може вирішити без складнощів.

Мусульманський розум уражений хворобою подвійного бачення, коли сприйняття логічного розуму не єднається із натхненним вірою серцем. Наслідком цього є мінливість пе-реконань, словами фаталізм та свавілля, які постійно захо-плюють мусульманський розум.

Уражений розум, що не прийняв спокою віри, апелює до існування двох протилежностей водночас.

Пильний віруючий розум приймає те, що принесло Од-кровення і те, що вивів розум. Коли ж щось не піддається логіці, він цілковито довіряє це реальності, що очевидна його серцю: що Бог – Всезнаючий, Наймудріший. Він не бачить протиріч між призначеним для слуги та творінням Всемогут-нього Бога.

Люди не перестають говорити про фаталізм, байдужість та апатію поміж мусульман. Це підриває вірування, бо для чого ж тоді стільки зусиль, якщо все просто визначено на-перед?

47

Наші інтелектуали, послідовники орієнталізму, приймають свавільну доктрину мутазилітів,10 яка відкидає припис Бог у Своїй Книзі – що Він створив нас і наші вчинки. Неприйнятне вірування!

Дозвольте тепер перейти до нашої теми, розглянути Од-кровення як ліки та пророцтво як зцілення. Ми радимо тим, хто скаржиться на роздвоєння у поглядах побачитись із Ліка-рем і застосувати ліки нашого Батька і Учителя (нехай благо-словить його Аллах). Керівництво дане Богом (Слава Йому!), Який відкриває будь-чиї серця, які хоче привести до ісламу, наповнюючи їх світлом віри та певністю. Він каже: «Кому Аллах бажає вказати прямий шлях, тому він розкриває груди для ісламу, а кого він бажає збити зі шляху, тому здавлює та стискає груди, ніби той підіймається на небо! Так Аллах зводить покарання на тих, які не вірують!» (Аль-Ан’ам, 125).

Слузі даються настанови, аби він змінився: «Аллах не змінює людей, доки вони не змінять самих себе» (Ар-Ра’д, 11).

Для тих, хто має два ока, у цих поглядах не існує проти-річ. Важливим і доречним питанням є: «Як мені змінитись та розкаятись, щоб Господь змилувався наді мною?» Запи-тання можна і переформулювати: «Як Господь змилується наді мною, якщо я розкаюсь, довірюсь Йому (у своїх добрих справах)?»

Запитання стосується того, як Господь розкриває серця для ісламу, і як мусульманин відчуває смак релігії. Пророк (мир йому й благословення Боже!) говорив, що смак релі-гії відчутний тому, хто вдоволений Богом як Господом, ісла-мом як релігією, та Мухаммадом (мир йому й благословення Боже!) як Посланцем.

Вдоволення – це психологічний, сердечний стан. Це задо-волення, яке охоплює людину цілком: її емоції, розум і рухи.

10 Раціоналістичний напрям ісламської філософської думки се ред ньо віччя, який обґрунтовував їдею автономії людської волі (прим. пер.).

48

Розкажи мені, Лікарю, як досягти вдоволення та спокою?Невже медичними препаратами, як кажуть лікарі?Одкровення відповідає через Промовців, Батьків, Вчите-

лів (нехай благословить їх Господь). Як сказано у збірках хадісів Аль-Бухарі та Мусліма від Анаса (мир йому й благо-словення Боже!): «Якщо хтось має наступні три чесноти, той пізнає смак віри: (1) Любов до Господа та його Посланця, яка дорожча понад усе. (2) Любов заради Господа. (3) Ненависть до повернення у невіру, після того, як Господь відкрився».

Ті, що жили із Великим Пророком (мир йому й благосло-вення Боже!), увійшли в любов Господню через любов По-сланця – Посланця доброго до своїх вірних послідовників – і вони відкрили смак віри. Пісня нього кожне покоління має свої потрійні значення доступу: кожен, хто прагне фітри, по-винен любити лише заради Господа та бути у мечеті серед інших віруючих, яких він любить заради Господа.

Ця любов стає очевидною для тих, хто вперше прийшов до мечеті, будучи спраглим до віри. Приклад вірних людей мечеті переконає його, показуючи істинність та щирість на-мірів його наближення до Господа, до місця, де смак віри від-чутний.

Разом із ними він виконує ритуальну молитву, п’ять разів на день. Він перебуває у їхньому товаристві і перебуває із ними у взаємному зв’язку. Любов заради Господа вилива-ється у всеосяжне вдоволення, яке розділяється чистим ро-зумом, почуттями та диханням. Розум не ув’язнений сухою логікою та егоїзмом.

Це передумови повного наближення, а не простої інтелек-туальної зацікавленості.

Віра допитливого, відкритого та віруючого новоприбулого зростає під впливом Лікаревої дієти та рекомендованих ме-дикаментів.

У Священному Корані та у Пророчих хадісах є десятки по-милувань та встановлених рекомендацій: «Якщо хтось чи-нить так і так, йому за це належить те і те».

49

Відчуття смаку віри – це миттєва винагорода, тому віру-ючий певний свого шляху. Відчуття смаку віри та душевний спокій – дорогоцінні дари Господа, але це лише початок шляху.

Тому, хто починає приймати ліки Посланця щоразу легше дихати. Він молить Господа про добро. Віра його у Благо-родного (Слава Йому) укріплюється, коли він благає про най-краще у світі цьому та в наступному.

У лікуванні Одкровенням діє правило: якщо людину пере-повнюють благання та щира віра, вона буде щиро обдарова-на різними благами.

Як свідчить ат-Тірімзі, Божий Посланець (мир йому й благословення Боже!) якось сказав: «Якщо хтось засинає чистим, пам’ятаючи про Господа, доки сон не здолає його, Господь даруватиме йому усе, що той захоче, коли б він не прокинувся і що б не попросив».

Відтак бажання зростає, перетворюючись у готовність до дій та духовної боротьби. Відчивши смак релігії, та, отри-мавши за свої благання від Бога, людина просить собі кра-щих чеснот, щоб потрапити в обійми всеосяжної турботи та милості.

Застереження йому подані від Посланця (мир йому й бла-гословення Боже!), який сказав, як передано від Мусліма, посилаючись на Абу Зарра: «Бог (Славетний і Возвишений) каже: Якщо хтось чинить добро (у останній Судний День), то буде винагороджений за десятьох, або ж і більше. Якщо хтось коїть зло, того буде покарано або помилувано. Якщо хтось наблизиться до Мене на крок, Я підійду до нього на де-сять. Якщо хтось ступить до Мене на десять кроків, Я підійду до нього на сотню. Якщо хтось піде в Моєму напрямку, Я піду в його напрямку, але швидше. Якщо хтось прийде до Мене з помилкою, розміром із Землю, але не рівнятиме нікого до Мене – Я зустріну його з прощенням».

О Милостивий Господь! О Милосердний!Хтось довіриться лікарю і прийматиме жовті таблетки

вранці, червоні вдень та ще якісь надвечір. Вони звернуться

50

до лікаря, коли вже відчують агонію хвороби у власному тілі і страждають від болю у нирках та серці. Та ніхто не певен, що існують ліки для сердець та грудей, крім тих, хто впав у роз-пач від власного затуманеного мислення, від даремних потуг у житті та жахливих помилок. Хто спромігся послухати заклик хоча б один день, годину, мить: «Прийдіть до спасіння!»

Ліки, як сказано у Корані та Сунні, такі: «Якщо хтось так чи-нить, тому буде дано те і те». Потрібно змінити щось у собі, щоб Господь зміг змінити щось у тобі. Необхідно наблизи-тися до Нього у тому, що Він сказав: чистоті, ритуальній мо-литві, милостині, пості, паломництві, у згадуванні Господа та праведних діяннях.

І коли ти наближаєшся крок за кроком, Господь скорочува-тиме відстань удвічі.

І ти, о егоїст, станеш на шлях порятунку від суду!

51

глобус тА орбітА

Людина дуже самовпевнена істота. Те засвідчують її переконання, розум та її власна персона, боротьба

проти природи, яку вона поступово підкорює. Чи зрозуміє вона, що усі досягнення її життя – марні, доки вона не ста-вить вищих цілей, аніж задоволення, радощі, секс та егоїзм?

Чи вона може зрозуміти, що її тваринні задоволення – це найбільше нещастя.

Логічно обґрунтувавши, явища природи, людина взялась за власну душу. Вона ампутує найбільш важливу свою части-ну, або ж і всю себе. Ігнорує гідність людської істоти, власне високе право знати Господа та готуватись до зустрічі із Ним.

Егоцентричний, впертий та злий розум опускається через власну пристрасть до порожньої орбіти. Мусульманський розум обертається довкола сонця одкровення, купаючись у його цілющому промінні. Злий розум не вірить у жодну із релігій, особливо, коли дізнається щось про таїнства та скан-дали церкви.

Як же швидко найщиріший мусульманський розум відвер-тається від примітивної ідеології, яка боготворить хліб, який потрібно вживати у скрутні часи!

Що ж стосується розуму мирського «просвітництва», то він спостерігає, як Церква виготовляє свого бога щоранку та щовечора, потім споживає його, придушуючи усі допити про «таїнства», незрозумілі для «невдоволеного» розуму.

Священик трактує цю божественність за необхідності, пропонуючи її людям до споживання. Ця дивна практика на-звана «Євхаристією». Священик бере шматок хліба та трохи вина, «освячує» їх. Відтоді хліб стає тілом Господнім, а вино – кров’ю. Потім він згодовує свого Господа кому забажає.

І як винахідливому розумові не осміяти це? Церквою керувала сім’я Борджіа. Це ім’я в історії заплямо-

вано ганьбою, яку негоже й описувати.

52

Щодня у вогонь церкви «священна церковна відправа» ки-дала людей, як паливо. Це відбувалося майже шесті століть.

Коперник виступив проти церковної доктрини бачення сві-ту, доводячи, що Земля обертається навколо сонця. Філо-софія Просвітлення виникла із коперникових поглядів, коли Кант змінив установлені концепти. Для нього розум – центр існування усього, довкола нього все обертається.

Шопенгауер поставив у центр волю. «Пристрасть, що воз-вишає ідол розуму, замість ідола церковного».

Філософ Ніцше надавав перевагу пристрасті над жагою знання. Він вважав, що сила волі – основа для «етики рабів», які століттями використовувались церковним інтелектуаль-ним, репресивним та безперспективним деспотизмом. Той дивак-філософ обґрунтував боротьбу за виживання як важ-ливий етап поміж народженням та смертю і висловив ідею «Надлюдини» – ідеалу.

Розум, що осягнув Одкровення за життя Посланця (нехай Господь благословить його) – початковий, не зіпсований до-сягненнями цивілізації. Він прийняв Одкровення й, будучи світлим та здоровим, певний час демонстрував людству до-вершеність.

Сьогодні спадковий мусульманський розум дотримується Ісламу. Хоча й протистоїть іншому розумові, що подібно дия-волові, який хоче звести людину, взявся контролювати думки пропоновані інституціями міжнародної культури.

Бунтарський розум не спить, він підсилений прогресивни-ми винаходами. Чи зможуть ліки Одкровення та Пророцтва бути ефективними у лікуванні цього безумства?

53

іслАм: релігіЯ суспільстВА

Із каяття та звернення до Господа, запитань про сутність існування – починається велична подорож, захищена Ві-

чним Божественним Провидінням.На цьому шляху підтримують та скерують світло покло-

ніння, віра в істинного Господа (Слава Йому!), неухильне до-тримання правил та утримання від забороненого.

«воістину, молитва стримує від розпусти й непри-йнятного!» (Аль-Анкабут, 45).

Кожен акт поклоніння освітлює розум. Деякі дарують смак віри. Серед принципів цілющої практики та просвітлення – приєднання до зборів у мечеті.

Мусульманин стримує свою душу, докоряє їй, закликає її до каяття, спрямовує її до пізнання істини та духовної бо-ротьби. Стримуватися допомагають ритуальна молитва та набожна відданість. Товариші мусульмани допомагають стримуватись, закликаючи до праведності та істинності, від-водячи від злого і негідного. Так відбувається єднання у на-божності.

«А тому, хто боявся постати перед Господом своїм, і утримував себе від пристрастей, тому, воістину, рай буде притулком» (Ан-Назійят, 40-41).

«Тож допомагайте одне одному в справах праведнос-ті та богобоязливості, але не допомагайте одне одному в справах гріха та ворожнечі» (Аль-Маїдда, 2).

«віруючі чоловіки та жінки – приятелі одні з одними; вони закликають до заохочуваного та забороняють від-разне, звершують молитву, дають закят, коряться Алла-ху та Його Посланцю. Аллах змилується над ними. воіс-тину, Аллах – всемогутній, Мудрий!» (Ат-Тауба, 71).

Істинно віруючий намагається виправитися, щоб постати перед Богом невинним. Він притлумлює пристрасті та прак-тикує істинну відданість. У товаристві, крім інших благ віри,

54

він користується шаною, любов’ю, правдивістю та знаннями. Він суворий до себе, бо ж не гоже лестити собі. Товаристо також виявляє прихильне ставлення, радить йому продовжу-вати шлях. Доброта в ставленні до інших – це мудрість та шлях Пророка.

«За милістю від Аллаха ти був м’який із ними. Якби ти був грубим чи жорстоким, то вони неодмінно залишили б тебе. вибач їх та благай про прощення для них; радь-ся з ними у справах. А коли щось вирішиш, то покладай сподівання на Аллаха! воістину, Аллах любить тих, які сподіваються на Нього!» (Аль Імран, 159).

Щирий віруючий, який є частиною Істинно віруючих, контр-олює пориви душі, усвідомивши, що його порятунок у на-ступному житті залежить від приходу до Господа із чистим серцем. Він прагне очиститися внутрішньо так само, як він очищується зовні.

Він очищується та поступово стає ближчим до Бога. Істин-но віруючі, жінки та чоловіки, мають допомагати одне одному скорочувати цю відстані.

55

зупинки тА гонитВА

Вислів «скорочення відстаней» має метафоричний сенс. Насправді не існує відстаней між Богом (Велич-

ним та Всемогутнім) та Його слугами. Це просто спосіб на-вчити істинно віруючих, жінок та чоловіків, руху вперед. Та-кож це спосіб повідомити, що існує змагання між старанними та лінивими, між тими, хто серйозно ставиться до подорожі та тими, хто постійно байдикує. Воістину, змагання бажане Господом (Всевишнім).

«Змагайтеся ж у добрих справах» (Аль-Маїдда, 48).«Нехай же змагаються заради цього!» (Мутаффіфін,

26).Мусульманин повільний, усамітнений або байдужий не

зможе зрозуміти релігію у таких місцях: іслам, потім іман, а згодом іхсан. Безініціативний, він не готовий до серйозних зобов’язань, які зцілять його душу та доповнять благими ді-лами, щоб він зміг наблизитись до Бога.

Бог (Слава Йому) возвишає лиш тих серед Своїх слуг, хто має потребу у Ньому, невідкладну, істинну, щиру. Слуг, які шукатимуть шляхів до свого Господа. Його бажання одне і центр його серця – єдиний. Господь (Слава Йому) сказав: «Ті, до яких ви закликаєте, самі шукають шляху до Гос-пода свого, змагаючись у наближенні. вони сподівають-ся на Його милість і бояться Його кари, бо слід стерегти-ся кари Господа твого» (Аль-Ісра’, 57).

Розум і загалом вся сутність слуги, перебувають на шляху до добробуту та звільнення від суду та нещасть.

Такими є незрівнянні чесноти взаємодопомоги у товари-стві Істинно Віруючих.

56

небезпекА зВільненнЯ

Існують відповідні загрози, яких варто уникати. Новопри-булий та товариство можуть зосередитись на зціленні

власних душ, насолоді від тепла любові та щирості спілку-вання. Відтак, вони звільняються від місіонеських справ, єд-наються між собою та залишаються у тісному колі.

Така ситуація викликає брак розуміння, розлад у думках та параліч у діях. Поза навчальним лікуванням перебуває полум’я ненависті суспільства, огидних слів та вчинків, по-хмурі погляди синів та дочок цього світу. Новоприбулий та товариство можуть відступитись від перепон, залишившись у тиші раю.

У такій ізоляції вони можуть проводити час прославляючи самих себе, що заборонено Господніми словами: «Не про-славляйте самих себе, бо Аллах краще знає тих, які бого-боязливі» (Ан-Наджм, 32).

Таке прославлення осуджується та забороняється, як і нахваляння робітника своєю роботою, віруючого – власною молитвою, а бородатого чоловіка – своєю бородою.

Ті ж, хто надміру пишається, стануть жертвами власної зарозумілості. Вона змушує думати про власну винятковість тоді, коли інші приречені на вічні муки. Уражені пихою стають лихом для людства та природи.

Яка ж із двох груп більш віддалена від пророчої традиції: зарозумілі чи агресивні?

57

ВихоВАннЯ місіонеріВ

Істинний супровід та Пророчий метод вимагають, щоб в основі підготовки місіонерів було тепло прийняття, ще-

дра доброта та радісні історії, адресовані суспільству. Призначенням малої освіченої групи є поширення вчення

усьому людству із розумінням того, що люди поспішають до мечетей і їхнє лідерство прийняте.

Якщо ж мала група відокремлюється, поводиться невід-повідно, культивує невіру, вона відриває себе від тіла умми зарозумілим прославленням самої себе. Вона стане безплід-ною та загине. Людям, що віддаляються та усамітнюються, буде безпечніше.

Поза навчальним лікуванням – пекло ненависті суспіль-ства, небезпека розчинитися у криках життя, ідеї джагілійї та суцільні перепони. Контакти із натовпом, суперечки з від-стоюванням певних ідей та спротивом – частина заохочення навернених на шляху духовної боротьби. Це одна із пере-шкод на їхньому шляху, це перевірка їхньої мужності та тер-піння, щоб оцінити відповідальність за добробут ісламської громади.

Бог (Усевишній) каже:«одних із вас Ми зробили спокусою для інших – чи

будете ви терплячі? А Господь твій – всевидячий!» (Аль-Фуркан, 20).

У пророчому хадісі сказано, що той, хто змішується із людьми та терпляче зносить їхнє насилля – кращий від тих, хто цього не робить.

Якщо людина знайшла в собі сміливість та самоконтроль, то на такого істинно віруючого, чоловіка чи жінку, поклада-ється обов’язок протистояти іншим поглядам, які відкидають віру та доброчесність.

58

професіЯ лікуВАти хВорих

Вчора по радіо я слухав передачу за участю відповідних спеціалістів. Вона називалася «Релігійна магія». На-

зву вони не розцінювали як щось ганебне. Професори були ерудованими, вільно розмовляли кількома мовами, були представниками найбільших та найкращих дослідницьких установ. Будучи відкритими, вони говорили із приязню та то-лерантністю про усі можливі позиції.

Іслам та Сатана – обоє на орбіті міжнародного культурно-го розуму – верховного судді. Святий Іслам та святий Сатана – обоє на суді.

Інтелектуали, які черпають свої знання не з першоджерел, пропагують консервативні погляди. Освічений інтелектуал, що використовує міжнародний досвід, поважає розмаїття по-зицій і терпимий до суперечностей. Натомість представник правих лібералів або лівих революціонерів, веде війну про-ти релігії та її легендарних переконань, розкриваючи обійми для всіх «священних позицій».

Один веде війну у власних фантазіях, наче Дон Кіхот із млинами. Інший, оперуючи широкими категоріями, готовий визнати будь-яку фантазію, реальність чи фрагмент думки.

В той час, як Дон, наділений простодушністю та великим серцем, то для більшості немудрих, чиї серця пройняті нена-вистю до усього святого (насправді божественного, або ж не-правдиво релігійного, магічного, чарівного або сатанинсько-го), усе буде сміттям та брудом.

Професори говорили про святого диявола, якого вони звали духом. Начебто він присутній пвд час гри в нарди, яку ми називаємо «дардаба» у Марокко. Вони порівнювали місцеве ворожіння зі схомим у Китаї та Бразилії. Їхні докази гарно задокументовані та пов’язані із етнографічними джере-лами, африканськими, стародавніми культами, священними пожертвами та музичними концертами.

59

Як же істинно віруючим, чоловікам та жінкам, вийти зі сво-їх мечетей у суспільство, що тоне у марновірстві, забобонах та перелюбі?

Хтось може увійти до мечеті, немов вихор, звинувачуючи людей у єресі, перериванні чужої молитви, спричиняючи про-блеми та незручності. Хтось буде тихим та відстороненим. Який же мудрий підхід використовувати, щоб достукатися до людей усіх рас: примирливий, поблажливий та спокійний тон, чи ж ворожий, повний розпачу й безсилля?

Можливо, серед цих інтелектуалів є великі та відкриті сер-ця, готові почути правду, що лунає із уст мудрих жінок та чо-ловіків.

60

спільність цього тА нАступного життіВ

Хто піклується про наступне життя, засинає у стані чи-стоти. Коли він стелить ліжко, то просить Бога про

найкраще у цьому житті та наступному. Він виконує праведні дії: «Якщо хтось чинить так і так, йому належне те і те».

Коли Абд Аллах ібн Джафар робив комусь послугу або виконував обов’язок, він казав: «Ласкаво прошу до того, хто веде нас до наступного життя!»

Слуга не наближається до Господа (Слава Йому), тільки через діяння описані у Його Книзі та у сунні Пророка (мир йому й благословення Боже!). Господь (Слава Йому) дозво-лив Своїм слугам всерйоз прагнути життя наступного:

«о ви, які увірували! чи не вказати вам на справу, яка врятує вас від кари болісної? Увіруйте в Аллаха і По-сланця Його та борітеся на шляху Аллаха своїм майном і життям! Це краще для вас, якщо ви розумієте! Простить він вам гріхи ваші та введе в сади, де течуть ріки, у пре-красне житло та у сади Едену. Це – успіх великий! Ще й інше, що миле вам – допомога від Аллаха і близька пе-ремога; тож сповісти віруючим добру звістку! о ви, які увірували! Будьте помічниками Аллаха, як сказав Іса, син Мар’ям, учням своїм: «Хто мої помічники на шляху до Аллаха?» Сказали учні: «Ми – помічники Аллаха». І увірувала частина серед синів Ісраїла, а інша частина не увірувала. Підтримали Ми тих, які увірували, і перемо-гли вони ворогів своїх» (Ас-Сафф, 10-13).

Випускник сучасної школи сказав би: «Це спекулятивна мораль, мораль найманців. Це примус, що далекий від до-брих справ в ім’я Господа».

Ідеал вчинків в ім’я Господа, любов до краси та справед-ливості – близькі до платонізму. Він швидше протистоїть ре-

61

лігійності або ж викриває розлад та крах матеріалістичних цінностей, егоїстичних інтересів та практик, що переважають у світі, який керується політикою домінантності та понево-лення людства через всесвітньо визнані «права людини».

Грішник, який кається через любов до цього світу, егоїс-тичну пристрасть, через вчення та очищення чесними ста-раннями перетворюється у гостя наступного життя. Яке пре-красне перетворення! Він перенесений зі страждань цього світу у благість наступного життя. Яка відстань!

Це подарунок від Творця (Слава Йому), Який судить слуг за діяннями. Він каже: «Якщо хтось чинить так і так, йому на-лежне те і те».

Сподіваємось, що Господь (Слава Йому) позбавить своїх слуг страждань та подарує Його всеохопну милість. Такий слуга бачитиме у собі тільки недоліки та ставитиметься до себе суворіше, щоб здійснити більше благих діянь.

Істинно віруючий, духовно розвиваючись, бажає бути ві-рним Господнім слугою. Його ж велична милість міцнішає, а Його близькість більш відчутна.

Віруючий серцем відчуває винагороду. Він оплакує свої помилки та гріхи, боячись та соромлячись свого Господа. Ви-словлюючи вдячність, він благає Господа про Райські сади, бо Він обіцяв їх нам та розповідав про них. Прагненням ві-руючого є наближення до Господа. Сади – місце призначен-ня наближених. Перебування там – найвище і найближче до Творця.

Тому істинно віруючий має про що просити у Господа. Гос-подній лик – його мета, а любов Його – стимул. Прямий шлях до Господньої милості та прихильності – духовна боротьба.

Слуга, переходячи від іману та іхсану, має бути активним. Його власна ініціатива зливається із ініціативою товариства, а його власне прагнення наступного життя – із колективним, яке миле нам, про яке Книга Господа дала нам радісні оповіді:

«Підтримали Ми тих, які увірували, і перемогли вони ворогів своїх» (Ас-Сафф, 13).

62

дВА стимули: обоВ’Язок і прАВо

Усе добро у Божих руках (Слава Йому), а зло Його не стосується. Істинно віруючий, певний у своєму Гос-

поді, щедрий до своєї власності та до себе самого, шанує права іншого. Він розглядає це як обов’язок, яким він знімає з себе відповідальність, і положення, яким він озброюється для подорожі у наступне життя. Він ніколи не розглядає їх як права, викрадені у нього людськими законами.

Два стимули не рівні: з одного боку, стимул істинно віру-ючого, який знімає із себе покладений на нього обов’язок, а з іншого – стимул спостерігача прерогатив та санкцій люд-ських законів.

Система прав у двох підходів не ідентична. Психологічна та ментальна структури віруючого та невіруючого різні.

Товариство мусульман та істинно віруючих має відмін-ні характеристики від того об’єднання, яке ґрунтується на спільності соціальних, расових, конституційних та національ-них інтересів. Попередні керуються правилами Закону, який забезпечує права та забороняє некерованість та несправед-ливість. Поштовх до щирості та правдивості, у повазі до цих правил, – запал мусульман та істинно віруючих до їхнього наступного життя, і до чистоти, у якій вони зустрінуть свого Господа.

Ми говоримо про іслам праведний, а не успадкований, бездіяльний чи байдужий.

У суспільстві, що пропагує братство та перевагу навчан-ня й очищення, мусульмани в своїх стосунках із міжнарод-ним співтовариством керуватимуться правилами, керуючись лише Кораном та Сунною.

63

ВипромінюВАннЯ ШлЯхетних чеснот

У мечеті шляхетні чесноти та наміри єднаються: одна кибла, один Коран, одне бажання єднання і один

спільний тягар. П’ять щоденних молитв, п’ятничні збори та церемонії гуртують людей. Це ціла система, що передається від одного до іншого.

У мечеті піднято знамено духовної боротьби. Через свою святість та місце зборів мусульман, заповіт набуває святості та всезагальності. Дуже істотними для мусульманина є прав-да та знання його прав та обов’язків, які наближають його до Господа. Це цілком відмінний від секулярного світ! Це не той світ, що розглядає методичні сумніви як шляхетні чесноти, обирає егоїзм за релігію, і обертається довкола позитивно-го права, яке базується на припущеннях, що не існує ніякого божества і наступного життя, ніякого страху, окрім неспро-можності боротись за свої права, і жодних сподівань, крім можливості втілити власну волю.

З мечеті мусульмани виходять уклавши договір з Богом, зі своїми браттями чи сестрами у вірі. Вони мають спеці-альний час вночі, вдень, спеціальну угоду та братство. Їхні слова правдиві, їхні погодження – міцні рішення, їхня шура – обов’язок, і слухняність до лідерства виходить із слухняності Богу та Посланецьу.

У товаристві істинно віруючих, якщо віддаєш правдивість – то правдивість і отримуєш. Але якщо даєш сумніви – то сумніви і збираєш, а прийняті сумніви ведуть лиш до невіри та її наслідків.

«Той, хто прийшов із правдою, і той, хто впевнений у ній, – саме вони богобоязливі! У Господа свого вони матимуть усе, що побажають. Така винагорода правед-ників» (Аз-Зумар, 33-34).

Зв’язані священною угодою із Богом та взаємним обов’язком поміж собою, як товариством, істинно віруючі ви-

64

ходять з мечеті із абсолютним бажанням бути вільними, по-важати та славити іслам людям.

Із піднятим стягом та прийнятою угодою вони виходять, щоб навертати мусульман до Пророчої традиції – традиції очищення, традиції Вчителя, Батька (мир йому й благосло-вення Боже!). Вони виходять, щоб об’єднати умму, щоб до-сягти сили в єдності, щоб зміцнити майбутні покоління, дати їм надію та навчити духовній боротьбі. Вони виходять, щоб розділити світові радощі та нещастя, щоб огорнути людей добром місіонерства та щедрістю тих, хто готується до на-ступного життя, та сподіваються, діючи так, щоб отримати Божу благодать та наблизитись до Нього.

65

людськА гідність

Істинно віруючі відкривають світові радісні оповіді:«Ми пошанували синів Адама й дозволили їм пе-

ресуватися сушею та морем, наділили їх благами й від-дали їм велику перевагу перед багатьма іншими творін-нями!» (Аль-Ісра’, 70)

Вони дотримуються обов’язків людської гідності, як за-гальних, так і окремих. Першими з тих обов’язків є найбільш священні, які підносять людину – пошана і покора Господові. За часів правління Рустама, вождя персів сьомого століття, один із мусульман, залучених до духовної боротьби, сказав: «Бог послав нас, щоб привести кого Він захоче у поклоніння, із страждань цього світу у благість, і з тиранії релігій до спра-ведливості Ісламу».

Це твердження висловлене солдатом з армії незрілої, але могутньої сили. Світ почує це від нас лиш тоді, коли ми отри-маємо достатньо сил від Божої помочі, за нашу єдність та творення братньої співдружності, яка надихає людей чисто-тою, справедливістю та турботою про людську гідність.

Наш заклик має бути зразковим, привабливим, закличним, він має проголошувати єдність, щоб ісламська громада ста-ла єдиною, як наказував Господь. Він має виходити із Корану та Сунни, як заклик, що повідомляє кожній людині її права. Воістину, це заклик заохочений вірою, а не продиктований сильними для слабких.

Гарне ставлення до батьків – священний обов’язок, що в коранічному контексті слідує за проголошенням того, що Бог Єдиний. Яка ж це втрата – покинуті люди в в будинках для старих у цивілізованій Європі та сильній Америці!

Віддавати родичам належне – один із основних обов’язків братерської взаємності. Родичі мають права. Бідняки мають права. Якщо вони благають через свій стан або ж через сло-ва, то вони мають права.

66

«віддавай належне родичу, бідняку, подорожньому й не витрачай марно!» (Аль-Ісра, 26).

Дірки у сучасних законодавчих та соціальних структурах не заповнюються державами. Вони, радше, заповнюються близькою, люблячою і співчутливою рукою, яка наближаєть-ся із прагнень добра людям заради Доброго, Щедрого, Спів-чутливого Творця.

Сучасна цивілізація холодна та нелюдяна. Вона широко розвиває егоїзм, нікчемність у старечих домах, а вулиці Нью-Йорка потопають у бідності.

Виплата податків– частина духовної боротьюи. Ісламська громада має свої зобов’язання. Але нині ми ув’язнені міжна-родним капіталістичним законом, обтяжені закордонним по-датком та лихварською вигодою – яка ж це ганебна печать на людському обличчі, ідол для поклонінь сучасності.

Розтрата грошей – справа диявола. Додайте це до лих-варської зацікавленості капіталізму – і знайдете співвідно-шення банкрутства та нерозвинених народів з мусульмана-ми на противагу. Багато керівників нерозвинутих країн мають депозити у банках, рівні боргам своїх країн.

Розтрата та незаконне привласнення мусульманської власності гірше від великих природніх катастроф. Відновлен-ня тіла умми – неможливе, доки вона проливає кров через такі практики.

Заповіді ісламу включають приязне ставлення до людей, виховання дітей у добрі та турботі, навчанні їх принципів віри та рицарства.

Одне із прав та обов’язків людини – кожен чоловік чи жін-ка відповідальний за своїх підлеглих.

Взаємне приєднання правильного та належного й відмова від неналежного – право та обов’язок.

Шура та справедливість – примусові зобов’язання.Доброта до знайомих та незнайомих – чеснота, хоч би то

були люди, чи інши живі істоти. У пророчій традиції чоловік увійшов в Рай завдяки собаці, яка хотіла пити – напоївши її.

67

«І коли сказав Лукман своєму сину, повчаючи його: «Сину мій! Не поклоняйся крім Аллаха нікому, бо багато-божжя – великий гріх!» (Лукман, 13).

Такою є перша порада від мусульманина мусульманину. А далі – покора батькам, правдиві свідчення, стійкість на полі бою, розумне витрачання грошей, правдивість, чесність.

Не можна вбивати душу, яку Господь зробив священною, крім як по праву та закону. Не чини перелюбу. Не наближай-ся до непристойного. Не чіпай майна сироти, крім як задля допомоги (доки він не досягне віку). Не применшуй ваги спра-ведливості. Не користай із подвійних стандартів для того, що незаконне.

«Наказав вам Господь ваш не поклонятися нікому, крім Нього, а також ставитися якнайкраще до батьків» (Аль-Ісра, 23).

Із цих священних принципів починається відповідальність кожного мусульманина та істинний мусульманський заклик, від читання Корану та Сунни, що Бог приписав кожному разом із низкою обов’язків, індивідуальних та колективних зобов’язань, справедливості, ішану, шури, братерства та взаємного співчуття поміж людьми.

Це священне читання священних обов’язків. У цьому світі, де політиці надано перевагу над моральністю, такі політики, що закликають до моральності та людських прав – лицемірні опортуністи. Моральні та чесні жінки та чоловіки серед них – велика рідкість.

Ісламська мудрість відповідає на запитання: «Як може свідомість мусульман зустрітись із моральністю чоловіків та жінок цілісно та з бажанням доброї волі у світі? Як рука пра-ведності має простягтись серед них усіх – доброчесних та вільних?»

Імам Умар ібн аль-Хаттаб (нехай Господь змилується над ним) був пильним та передбачливим. Він казав: «Ось одна із відповідей на запитання: Бог – Єдиний, від Кого слід чекати помочі!»

68

історіЯ тА фАкти

Сполучені Штати Америки, декларуючи права людини, озброюються міжнародними правами, необмеженою

підтримкою Ради Безпеки ООН та всесвітньою моральніс-тю, щоб силоміць змушувати нерозвинені нації до прийняття власних поглядів та інтересів.

У випадку Палестини, США вважає правомірним окупа-цію її територій та вигнання її народу. Вони також вважають правомірним винищення мусульман у Боснії та Герцоговині сербами. Вони втручалися у справи Палестини останні сорок п’ять років, щоб завершити роботу британських колоніаліс-тів, доки це не довело жорстоких сербів до кривавої різанини у Боснії.

Війна у Перській затоці показала ці права людству – світові військові суперсили не дозволяють торкатись арабської на-фти, контролю за цінами, і захисту стандартів життя поваж-ного американця. Нехай діти Іраку та його мешканці вмрають заради спасіння американської нафти!

Арабські країни, від Перської затоки до Атлантики – ціл-ковитий американський протекторат. Це гірка реальність у царині прав людини.

Вище ми ілюстрували засадничі принципи етичних чес-нот, оскільки наші практичні дані ганебно бліді. Та людина, яка виступила проти перського царя Рустама для того, щоб вчити персів та й увесь світ, щоб підняти Божих слуг від по-клоніння ідолам до прославлення Єдиного Бога – чи мав він засоби щоб зрівняти сили двох могутніх держав тієї епохи?

Він не мав войовничого духу та організованості персів і не тренував легіони Риму. Він мав етичі чесноти та віру у Господа (Величного та Могутнього). Він вийшов із мечеті, за-ключивши угоду з Господом та передаючи послання світові, зі стягом, що майорів над головою.

69

Всемогутній Господь зробив його та його умму великим знаменням у історії людства. Мусульмани не були гнобите-лячи чи тиранами, бо Коран був їхніми думками та закон був їхньою системою. Їхня ісламська спонука була духовною си-лою. Це показує відмінність між матеріальною силою армій та безстрашність солдата, що бореться в ім’я Господа.

У наш час існує величезна відмінність між матеріальною міцністю суперсили та розкиданою і ослабленою ісламською громадою. Допоки ми вимірюємо лиш матеріальні стандарти, та користаємо із запозичених рішень для порятунку – діра розростатиметься і права людини нагадуватимуть лиш мас-ку, що приховує наші випробування та поразки.

70

дВА удАри

Від часу появи, мусульманські тіло та розум боролися із іншим розумом та тілом. Ця боротьба не вщухає. Іно-

ді інший розум та тіло перебували у стані такої слабкості та агонії, що не можна було засвідчити протистояння, бо ж живі істоти не виявляють агресії до мертвих.

Іноді наші тіла та розум були у стані такої слабкості та стаг-нації, що не можна було говорити про конфронтацію, а лише описати ситуацію, як це робив Пророк (мир йому й благосло-вення Боже!): «Чи буде це характерне нашій сутності у той день?» Він повторював (нехай Господь благословить Його): «Ні, воістину, ви будете численні у той день, але будете як піна на потоці. Господь викаже вам свою милість, вбереже від ворогів та зміцнить ваші серця». Хтось запитав: «О По-сланець! Що таке стійкість?» Він сказав (мир йому й благо-словення Боже!): «Любов цього світу та ненависть до смерті».

Наш розумі та тіло розбалансовані, ми вражені та знище-ні цивілізованими та індустріальними націями, що люблять своє життя, розвиаають науку та технології, ненавидять смерть, та все ж умертвляють людей. Нам важливе саме життя, ми ненавидимо насильницьку смерть, але приймаємо смерть нашої гідності та людської природи.

Боротьба мала два кульмінаційні моменти. Перший – марш мусульман проти персів та колоній Візантії, для прого-лошення мирної декларації, яка відкрила серця націй. Другий почався два століття тому, зі змагання в якому інший розум набув переваги та спричинив поширення жахливих наслідків. Що ж сталося із першим мусульманським розумом, який мав просту культуру та скромне розуміння світу, коли увійшов до інших країн?

Це важливе запитання, оскільки вплив появи мусульман та зіткнення із іншими цивілізаціями, ментальностями та фі-лософіями відбувається й досі.

71

Ми не можемо знати, що означають слова «людські пра-ва» для нас та для інших, доки не порівняємо еволюцію му-сульманського та інших розумів, аж до теперішньої позиції.

Із наших та їхніх джерел можна почерпнути найбільш важ-ливі історичні фази двох розумів, аж до фази, де напрями та стосунки між двома сутностями сягають точки, де співісну-вання стає примусовим.

Простий розум, виходячи з мечеті у світ, повинен був зустрітись із викликами та закликами сучасних цивілізацій, релігійних філософій, римського та перського сусідства та із відповідальністю передачі незрілої імперії у повну покору.

Те, що простодушні приймали одностайно, необхідно було доводити логічно націям, що сперечались, але чий на-род широко приймав іслам. Мусульмани зустрічали супротив від єврейських раббинів, християнських монахів, грецьких філософів, прихильників зороастризму, маніхейства, які про-тестували, сперечалися та захищали власні вірування.

Центри опору були у Сирії, у колисці еллінської культури, Іраці та Персії.

Іслам перемагав на полі бою та швидко здобував попу-лярність серед народів різних рас від кордонів Китаю до Пів-нічної Африки.

Опісля політичної перемоги, необхідно було об’єднати народи, щоб затвердити Закон, встановити наукові методи, привести кочівників до цивілізації, навчити опиратись проти-вникам.

Необхідно було довести, що іслам – це не зміна Одкро-вення та розмахування зброєю перед лицем сект та віров-чень, які поширювались серед мусульманського населення.

Мусульманський розум взаємодіям, навчався, єднався та запозичував. Чи сонце арістотелевої філософії освітлювало шлях арабському розуму, доки той не досяг нинішнього його стану?

Сьогодні перед нами стоїть те ж запитання та ті ж пере-пони, та все ж із величезною різницею: у своїх сутичках із грецькою філософією, індійською наукою, римським імпера-

72

торством – мусульмани були сильними. Сьогодні ж наші по-зиції слабкі.

Теперішні виклики кажуть нам: ми не можемо вижити у світі суворої конкуренції та гегемонічних суперсил без розви-тку технологій, фінансових ресурсів, політичної стабільності, соціальної гармонії, об’єднаних зусиль та мобілізації. Нічого з цього не можна досягти без політичної раціоналізації. Інши-ми словами, не існує іншого виходу, крім як відкинути Іслам та прийняти матеріалістичну релігію, систему секулярної де-мократії, яка запихає релігію у найвіддаленіші закутки.

Нашою ціллю із самого початку є слідувати секулярним доказам та спростовувати модерністичні наклепи. Ми хочемо довести, що правила, засновані на шурі та релігійному розу-мові, вивчені без перешкод із Книги Господа, цілком можуть забезпечити гідне життя, силу, розвиток, ріст та єднання му-сульман.

У першій епосі та крізь багато століть, філософи серед мусульман намагались інтегрувати релігію у філософію та філософію у релігію. Починаючи від Аль-Кінді, аль-Фарабі та Ібн Сіни до Ібн Туфаїла та Ібн Рушда, філософське гасло було: «Спрямування Закону до мудрості». Такою була фор-мула інтегративного секуляризму. Сьогодні ж секуляризм на-шої сучасності – сепаратистський. Він прагне звести релігію до приватної сфери, у той час, як публічна сфера зводити-меться до політики.

Усі дороги ведуть до секуляризму!Ісламські правознавці наполягають на тому, що мусуль-

манські джерела права, Коран та Сунна, не перебувають у конфлікті із логічними доказами.

Від мутазілітів, які сперечалися з філософію іллюмінатиз-му та грецькою логікою; до Ібн Таймійї, який полемізував із мутазілітами та іншими сектам; до аль-Газалі, який боровся із прихильниками езотеричних вчень – мусульманські школи пранули та йшли до сучасного ісламу, бо це завжди була до-сконала релігія, яка говорить, що розум є лише слугою Од-кровення.

73

Імам аль-Газалі (нехай Господь буде милостивим до ньо-го) є представником вільного розуму, який шукає вдоскона-лення та стукається у кожні двері, прагнучи знайти лампу, якою шлях буде освітлено.

Озброєний правознавчою зброєю, він сперечався із філо-софами та демонстрував їхню асбурдність. Це розглядалось як образа, за яку сучасні наші філософи його не пробачать. Його спадщиную вважають причиною занепаду ісламської думки, та описують його приєднання до суфіїв як прояв невір’я, розповідають про виправдання байдужості та відсто-роненості, яка вразила мусульманський розум.

Аль-Газалі використовував інтелекутальну зброю право-знавчої теології. Він вірив, що теологія та її дедуктивні мето-ди не суперечать арістотелевій логіці. У своїх книгах він про-славляє дефініції та аргументи – двом принципам, що були засновані Арістотелем як підсумок наукових знань. Сучасни-ки ганили його за це, як і вчені, особливо шейх аль-Іслам Ібн Таймійя.

Щодо методів грецької логіки, то він сказав прон них у вступі до власної книги Аль-Макасід:11 «Більшість із них вірні, а помилок в них зовсім мало. Вони відрізняються від думок прибічників істини (мусульман) у термінології, але не в цілях. Їхня мета – правльний умовивід, якого прагнуть всі, в кого є здоровий глузд».

Окремо від аль-Газалі на перших етапах дослідження, та кількох учнів, що прийшли опісля нього, мусульманські учні загалом відкидали грецьку логіку. Вони боролись із єретич-ними доктринами та новітніми філософіями зі зброєю анало-гій, силогізмів та їхніми інструментами.

Прешим, хто відкинув арістотелівські логічні методи, був геніальний учитель, Імам аш-Шафі’ї (нехай Господь буде милостивим до нього), одни з творців науки про принципи ісламського права. Вчені, які прийшли потому, чинили так

11 Йдеться про твір аль-Газалі Макасід аль-Фалясіфа («Праг-нення фі лософів»), у якому він критично оцінює філософію схід-них пе ри па те тиків та неоплатоніків.

74

само, оскільки грецька логіка базується на матеріалістичній фізиці та метафізиці, що є двома суперечними суб’єктами для мусульманського віровчення, так само як грецька мова конфліктує із мовою Корану.

Вони відкидали інструментарій, бо відкидали зміст. Чи може запозичений інструментарій бути безпечним від вну-трішніх протиріч? Вони розробили логіку, яка надала перева-гу тому, що «поширено серед людей, як логічне». Після при-йняття ісламу, чимало людей почали займатися граматикою, юриспуденцією, тлумаченням Корану, Сунною та рештою наук. Але вони критикували грецький логічний інструмента-рій, адже, на відміну від мусульманського, він не базувався на дослідженнях та експериментах.

Наука про принципи ісламського права, юриспуденція, лінгвістика та граматика досягнули великих зрушень через покладання на мусульманський методологічний інструмента-рій. На противагу арістотелівським визначенням та доказам, науки використовували правознавчу аналогію із інструмен-тарієм та доктриною у дослідженнях, класифікаціях та інших правилах науки про принципи ісламського права.

Практичне дослідження та класифікація – експеремен-тальна методологія, яка розвивається через поділ суб’єкту на окремі елементи, дослідження виокремлених особливос-тей та загальних причин, та відкидаючи можливості, які не вдається довести через експеримент.

Не важливо, як рогорталася дискусія поміж мусульма-нами: взаємна повага завжди була важливішою. Філософи жили у безпеці. Нікого з них не спалювали і жодного з них не осуджували. Аль-Кінді, Аль-Фарабі та Ібн Сіна, потім Ібн Баджа, Ібн Туфаїль та Ібн Рушд не були ув’язнені. Юристи питливо оглядали їх, учнів Хадисів, похмурими поглядами, покоління за поколінням, сперечались із ними та спростову-вали їхні аргументи. Але ніколи не застосовувались жорстокі розправи над ними.

Чи поважала арістотелівська логіка мусульманський ро-зум? І, з іншого боку, чи не був саме Ібн Рушд із його новітнім

75

чистим арістотелізмом одним із творців європейського рене-сансу? Якщо так, дайте нам бути арістотеліанцями рушдів-ської традиції, щоб звільнитись та доєднатись розвинених країн! Арістотелевська філософія звільнення, яку Ібн Рушд надіслав до Європи, була стовпом для найвеличнішого цер-ковного філософа, Томи Аквінського. Усім нам відомо, яку свободу практикувала церква!

Щодо достовірності, яка є нашою невід’ємною потребою, то вона є видужанням емпіричної методології, яка була на-роджена від нашої правознавчої пналогії, яку інші неправо-мірно називають своєю.

Ми візьмемо до розгляду базову формулу як ключ до кон-кретних наук. Цей ключ, на жаль, – заручник наукового розу-му, що керує світом.

Ось що сказав на цю тему Ібн аль-Хайсам: «Ми почина-ємо наше дослідження з побудови умовиводу, розкриття станів видимих речей та особливостей їхніх складових. По-тім ми переходимо до вивчення особливостей зору, коли він споглядає ці речі, того, що не змінюється, а також того, що залежить від погляду».

«Потім, переходячи до самого дослідження, ми вико-ристовуємо аналогію та впорядковуємо процес пошуку. Ми тримаємося певних принципів, від яких переходимо до ви-сновків. Також ми свідомі своєї мети в процесі пошуку та на-магаємося бути об’єктивними, а не видавати бажане за дій-сне. Адже хочемо в підсумку досягнути істини в усьому, а не просто схилитись до якогось погляду».

«Ось таким шляхом ми прямуємо до істини, поступово до-сягаючи мети, за якою й постає впевненість. Критично сприй-маючи й тримаючись дійсності, ми позбавляємося сумнівів».

Я цитую його ібн аль-Хайсама із книги Манагідж аль-Бахс інда Муфаккірі аль-Іслам доктора Алі ан-Нашшара, який, в свою чергу, цитує Мустафу Назіфа (нехай Господь буде ми-лостивим до них обох).

Сучасні арабські та інші філософи не погоджуються із тим, що ця прекрасна методологія вийшла із науки про основи іс-

76

ламського права. Захоплення тим, «що єднає між собою всіх людей із здоровим глуздом»12, можна знайти у книгах Ібн аль-Хайсама так само, які в книгах знайти у книгах аль-Газалі.

Не важливо чи знайдеться зв’язок між емпіризмом та аріс-тотелізмом. Найбільш важливим є наступне: Твердження, яке ми прочитали – виведене мусульманським розумом, яко-му не потрібно було відкидати релігію, щоб ступити на шлях прогресу.

Історія подає неправдивий зв’язок між Арістотелем та Бе-коном. Є два Бекони (їх є два, Френсис та Роджер, і обидва займалися емпіричним методом дослідження).

Якщо Ібн Рушд був посередником, то певно, він був на-ставником церкви у вигляді сина – Томи Аквінського.

Роджер Бекон, до якого відносять емпіричний метод, був відомим англійським науковцем свого часу. Він навчався у Андалузії та був одним із Посланців науки. Він приніс науко-вий інструментарій до багатьох країн світу. Але він ніколи не оминав можливості подякувати тим, кому належить. Згідно із твердженнями англійських учених, він казав, що «знання та наука арабів – унікальний шлях до знання істини».

Англійські вчені довели, що Роджер Бекон глибоко дослі-джував арабську наукову діяльність, тож відкриття емпірич-ного методу в Європі – не лише його заслуга. Щирі свідки кажуть, що Роджер Бекон був, насправді, лише одним із по-сланців арабської науки та ісламського емпіричного методу до християнської Європи. Він завжди казав, що знання та на-ука арабів були єдиним шляхом до пізнання істини.

Європейська мудрість потім зазначила, що виникло ба-гато дебатів довкола винахідників емпіричного методу і усі вони базувались на невірному та викривленому прочитанні джерел європейської цивілізації.

Науковці кажуть, що істинним джерелом європейської ци-вілізації був арабський емпіричний метод, поширений за ча-сів Бекона та глибоко вивчений людьми Європи.

12 Тобто логікою (прим. пер.).

77

Науковці додають, що найбільший вплив ісламської куль-тури на європейську науку був у «природничих науках та на-уковому дусі, що є двома базовими рисами сучасної науки та двома джерелами її процвітання».

Європейські свідки також підтвердили, що «наша наука завдячує арабам не лише у тому, що вони показали нам з відкриттів та активних теорій. Наука завдячує їм у набагато більшому… Завдячує її існуванню… Астрономія та матема-тика були чужими елементами, яким не знайшлось належно-го місця у грецькій культурі».

Також науковці кажуть: «Методи дослідження, збори та накопичення позитивного знання, належні методи дослі-дження – це детальна та кропітка робота й емпіричні дослі-дження, далекі та чужі для грецького менталітету… Те, що ми звемо наукою, виникло у Європі у результаті нового духу досліджень та нових процедур… експерименти, аналогії та перевірки – результат розвитку математики у формі, що не була знайома грекам. Такий дух і такі методи були запропо-новані арабами свропейському світові».

Тепер, коли я завершив цитувати його промову, я виправ-лю два твердження. Перший – термін науки, як такої. Наука, як така – це ідеальне знання, знання Господнє. Її джерелом є одкровення, якого людина прагне, але не отримує, крім як через Пророків (мир їм).

Друге виправлення стосується того, що ці науки не під-давались розгляду, як арабські науки Андалузії, Багдада, Дамаска чи Каїра. Їхня арабська мова – була мовою мусуль-ман. Тому, вони були ісламськими науками без жодної расо-вої приналежності. У них був залучений ген усіх мусульман, включаючи арабів, персів, турків, афганців, берберів, та ре-шту не-арабів, які прийняли арабську мову, ставши мусуль-манами.

Більше того, Андалузія, чиє світло осяяло Європу, була колискою геніїв астрономії, математики та медицини, а не лише філософів та їхнього попередника, Ібн Рушда.

78

Можливо, рушдизм13, чиї думки охоплювали Європу сто-літтями, був піонером у фундаментальному відторгненні внесення релігії у філософію, та у «спрямуванні права до му-дрості». Можливо чистий арістотелівський рушдизм (тільки арістотелівський!) вчив Тому Аквінського логічній дедукції, що релігія церкви – істина, та вчив нащадків, які дали життя Вольтеру та філософії просвітництва, що релігія може не до-єднуватись філософії, як і філософія – релігії.

Рушдизм був піонером у двох сферах, вчителем двох мис-тецтв. Можливо, він був доктриною, за якої церква стала до-бре зміцненою у зневіреному світі, хоч і не толерантною та протидіючою, та за якої раби церкви чулися наче у ярмі.

Сучасні арабські філософи шукають попередників секуля-ризму. Таким чином вони закликають до ідей Ібн Рушда та шукають серед Мутазілітів справжніх отців сміливого раціо-налізму.

Але для чого нам сьогодні ці старі філософії? Арістоте-лівська філософія віджила своє та померла. Інші філософії-наступниці – при смерті, спростовані розвитком наук. Коли б науковий розум не відкрив горизонти знань, філософський розум бачить затемнення первісного горизонту. Нові відкрит-тя в різних науках призводять до того, що споруда філософії руйнується. Потім філософія шукає допомоги свого брата – наукового розуму – щоб збудувати нову структуру.

Філософії помирали і досі вмирають. Вони оголошували про свій розпад, і досі так роблять. Їхнє пізнання таємниці існування завжди було, є і буде безплідним. Вони б’ються головами об стіни загадок та запитань, коли фітра запитує про принципи, причини та значення. Їхні голови перестають кровоточити. Метафізика не спромоглася дати єдиний пра-вильний варіант відповіді.

Філософія оголошена збанкрутілою та некомпетентною, коли емпіричний розум задає запитання, на які не існує від-повідей. Вона виокремила такі запитання та віднесла їх у

13 У Європі традиційно використовується термін аверроїзм, за латиномовним ім’ям ібн Рушда (Аверроес).

79

класифікації до сфери невідомого, та піднесла на щабель «парапсихології». Вона діяла так, наче класифікація невідо-мих речей та прикріплення помпезних ярликів, заповнення енциклопедій – робить їх науковим відкриттям.

Наука Галілея, що вийшла прямо із астрономії Андалузії, яка, створила надійну платформу для Декарта, через яку він прославився. Йому здавалось,що методологія сумніву та віра в розум («Я думаю – отже існую») вправі доводити іс-нування Бога. Картезіанці згодом взяли принцип сумніву та довіри до умовиводів розуму, щоб довести існування метафі-зики понад сенсорним сприйняттям. Але й декартова мето-дологія філософії померла, незважаючи на важливість його наукових досягнень.

Як ми читали раніше, Роджер Бекон перетворив методо-логію мусульман на англійську, яким вона насадила дух праг-матизму, висловлений Локком та Юмом. Вони почали вірити лиш у те, що вони бачили та відчували.

Ньютонова фізика дала основу кантіанській філософії, та надихнула її на певність в самовпевненому розумі, довкола якого усе обертається, точно так, як планети довкола сонця.

Кантіанська філософія померла, коли на початку 20-го століття виникли квантова фізика Планка та теорія віднос-ності Ейнштейна. Філософії, які будувались на славі учених того століття, були спресовані одна з одною. І вони були при-реченими на смерть з останніми тенденціями наукового сві-ту: теорією космічного хаосу.

Наукам характерна певність у відкриттях. Сьогодні вони усвідомлюють, що винайдене сьогодні щезне завтра. Детер-мінізм та порядок всесвіту – два знаки, що Господь (Велич-ний та Славетний) відкрив своїм творінням. Сьогодні Він від-крив, що не існує ніякого детермінізму і порядку. Дослідники залишаються біля своїх мікроскопів, розщеплюючи атоми. Чи зможуть вони щось відкрити? Чи з’являться вони як про-мені чи енергії, чи будуть лише фрагментами матерії.

Впорядкований хаос, таємниці всесвіту: яка велика таєм-ниця в тобі, о людино!

80

поВерненнЯ додому!

Наприкінці зазначимо таке. Чи відмовились мусульмани від ісламу після утворення наукової методології? Чи

зрадили вони мусульманському розумові у його основних функціях? Чи надали вони перевагу наукам лише через твер-ду у них впевненість?

За намірами тієї ж юридичної аналогії, адаптованої до суб’єкта (якщо вже вона стала однією із корінних правил та принципів ісламської юриспуденції), почалось власне розумін-ня божого права та дослідження всесвіту, створеного Богом.

Це правда, що гіркота розуму сувора, виснажлива та смерт-на. Напад зчинився зі сторони тиранічних режимів: вони закри-ли двері духовної боротьби та змусили людей мовчати, щоб ніхто не говорив нічого, крім того, що говорить правитель. Аб-басид аль-Мамун14 сказав: «Будьте мутазилітами!» Доктрина мутазилітів отримала владу, а на спини учених впали батоги.

На наших землях розтанув мислячий розум. Тому відій-шов і науковий дух. Він оселився у інших країнах, не знай-шовши притулку на мусульманських землях, не знайшовши ні підтримки, ні турботи, ані захисту.

Як нам змусити науковий розум повернутись до власних зе-мель? Яка ціна наукового духу мусульманського суспільства?

Відповідь очевидна. Науковий розум не повернеться до-дому доти, доки злочинці, що пожирають свободу та порушу-ють людські права, залишаються при владі.

Він не повернеться без жорсткої боротьби. Ось він, там, заручник під суворою вартою.

Їхні представники серед нас торгуються за викуп: Ви не досягнете успіху, доки не приймете релігію виплекану бать-ками. Будьте секуляристами, як і вони. Інші умови досі від-криті для обговорення.

14 Абдаллаг Аль-Мамун (786 – 833) – халіф з династії Аббасидів, який прийняв мутазилізм як «офіційне» тлумачення ісламу.

81

зВАлищА… і зВАлищА

Інші умови складні, адже елементи запозичених цивіліза-цій насичені реліктами інтелектуальної історії та прониз-

ливими філософськими звалками, які протирічать ісламу.Згідно із грецьким корінням західного матеріалістичного

ідолопоклонства: «Людина створена для мистецтва», тож доєднуйтесь нашого мистецтва! Вони також проголошують: «Людина нащадок Прометея на землі»! Прийміть грецьку ес-тетику, поклоніння жінці, поклоніння тілу, фізичному досвіду та олімпійським вигадкам.

Також, безпринципний макіавеліанізм, згідно із яким кі-нець владний над намірами, погоджується із теорією у обох термінах: міці та спритності.

Матеріалістична філософія, яка засновується на геологіч-них формаціях Західної культури, проголошує: «Людина – іс-тота, що еволюціонує інтелектуально, вона давно перерос-ла інфантильність релігій. Вона має вивчати вільні науки, за умови, що Богом обрані люди не проти».

Екзистенціалізм додає: «Людина – абсурд, вкинутий у всесвіт. Вона має право на горе та суїцид, або ж на запро-шення до марксистського класу, у якому вона може забезпе-чити собі гідне існування».

Дарвінізм, заснований на культурній геології, стверджує: «Людина – розвинена мавпа, яка має право вільно практи-кувати содомію». Його аксіомою є: «Життя найсильнішим, смерть найслабшим».

Для агностиків: «Людина – нерозбірлива загадка. Вона приречена на метафізичні страждання».

Атеїзм в основі має таке твердження: «Людина – лиш зу-бець у водяному колесі життя. Їй підвласні усі можливості, які надає їй життя».

Економічна доктрина говорить: «Людина – один із осно-вних ресурсів, їй належить виконувати свій обов’язок».

82

Згідно із марксизмом: «Людина – фактор виробництва». Або вона обертає колесо, або ж вона вигнанець до Гулагу.

Для капіталізму: «Людина – ринок і покупець». Їй належно мати товари, які стають привабливими через рекламну ін дустрію.

Сексуальна революція радить: «Людина – інструмент за-доволення». А отже, вона має право на секс без обмежень.

Ніцше каже: «Людина – могутня. Слабкі особи не мають права на життя».

Фрейд постулює: «Людина – це низка раптових настро-їв». Тобто вона насичена бажаннями у власній слабкості, так само як і уві сні. Вона не повинна бути обмеженою у задово-ленні власних бажань та потреб.

Націоналізм стверджує: «Людина – це Я, а моя нація – це моє життя та смерть, моя війна та мій мир». Люди, що не були знищені у часи двох Світових воєн, і не були навчені єдності про-тягом холодної війни та конфлікту суперсил, – ці люди тут, щоб насолоджуватись буттям маленьких країн, що потопають у бід-ності. Вони культивують націю, як монахи культивують Хрест.

Колективна пам’ять, яка не забула, що Саладин зробив зі Східним Королівством Франків, говорить: іслам – ворог. Пра-во світу проти мусульманина, який пишається своє релігією, у тому, щоб знущатися та іронізувати з нього, остерігаючись його тероризму.

У колективній пам’яті відбивається луна розпаду Візантій-ської імперії у Константинополі за часів Мухаммада II Побор-ника. Також чути відлуння облоги, покладеної турецькими мусульманами до Відня. Слово джихад, духовна боротьба в західній колективній пам’яті – непокоїть, насторожує, та на-віть заслуговує того, щоб бути викресленим із усіх словників!

Привид колонізації майорить перед джихадом мусульман, щоб вигнати колоніальні війська, бойовий дух алжирських мусульман у їхній війні проти Франції, революцію Іранських та Афганістанських левів. Він каже: Не хвилюйтеся! Ми за-лишили наших дітей, протеже і посередників вдома.

Ми розглянули негативні аспекти цивілізації, тиранічної, мар-нотратної та сатаністичної. Вона забруднила небо і землю, воду і повітря. Вона ж забруднила розуми шаленою філософією.

83

поріВнЯннЯ… тА поріВнЯннЯ

Ми судили вади та сили філософії за стандартами Ко-рану. Та все ж, це не зовсім доречні міри порівняння.

Порівняння наших практичних вад із їхніми практичними чеснотами утворює доречне та збалансоване порівняння, бо ж ми не шукаємо словесної помсти. Ми шукаємо способу звільнити наші уми від звалищ, від того, що принесла озбро-єна цивілізація, від того, що лишилось у нас від змішання із колонізаторами, і від того, що з самого початку дісталось нам у спадок від традиційних вад та хвороб.

Величезні звалища нагромадились у наших думках та ду-шах. Негативні аспекти взаємодіяли між собою, збільшува-лись та ускладнювались. Тому наша хвороба така складна.

Наша хвороба увічнена, а рабство наших умів – посилене, бо ми відмовляємось усвідомити власні вади. Ми тішимось, критикуючи інших.

«Ви не могли бути колонізованими, бо були не привабливі для колонізаторів». Так сказав Малік ібн Набі (нехай Господь змилується над ним).15 Вони не залишили б ганебного потом-ства, щоб правити в наших землях, якби ви не були вражені успадкованим занепадом.

Вони не спромоглись би заповнити ваші уми та ваше жит-тя своїми філософськими ідеями, своїми інструментаріями цивілізації, своїми продовольчими товарами та культурою моди, якби ви не були відкритим до цього.

Дозвольте нам порівняти їхні чесноти із нашими вадами, щоб побачити наскільки ми відстали. Тільки тоді ми матиме-мо право думати про слова, що людина чекає від нас задля підтвердження своїх законних прав. Він не почує нас аж доки ми не визнаємо власних вад, не вилікуємось від своїх хво-

15 Малік бін Набі (1905 – 1973) – алжирський письменник, учений, мислитель.

84

роб, та, доки через вимогливість до себе не сягнемо чеснот та сили.

Майстерні шевці глузуватимуть над голою людиною, яка критикує їхні ткацькі знаряддя, кольори їхнього одягу, ткани-ни та економність їхньої майстерні. Вони скажуть: «Вдягнись спершу, а потім приходь говорити!»

Як соромно порівнювати чесноти майстрів-європейців із нашим традиційним ганчір’ям та запозиченою наготою! Це навіть більш соромно, аніж порівнювати нашу убогість та ін-дустріальну нестачу із японським багатством, індустрією та наукою.

«Тільки вчора ви ще були як ми! Як вам вдалося вийти так далеко вперед за одне століття?»

Скоро ми ставитимемо подібне запитання Китаю та іншим націям. Вони будуть проходити повз нас, а ми тим часом бу-демо оглядати наш жебрацький одяг.

85

деЯкі їхні чесноти

Ми звернемося до деяких сильних сторін, які глибоко вкорінились у Західній культурі та опираються де-

структивним елементам їхньої застрарілої цивілізації. Вони включають:

Свободу, свободу і свободу. Вони не усвідомлюють поко-ру Господу, бо вони невіруючі. Та все ж, вони мають імунітет до людської автократії.

Науки, плоди наукових пошуків та витрачання коштів на наукові дослідження.

Доброчесність та компетенцію у роботі.Чесноту керованості організованими графіками, у той час

як ми керуємося темпераментом та імпровізацією. Чесноту керованості планами, ініціативами та передчут-

тям результатів, у той час як ми спимо аж до самого початку катастроф.

Організованість та настороженість.Демократію, яка у наших країнах перетворюється на ко-

медію, фолкльорний фестиваль, політичне спорядження та вміння перевершити інших.

Реалізм, що змушує їх поглянути на демократію, як на най-кращу існуючу систему для їхнього цивілізаційного тла. Вони користуються демократією, усвідомлюючи її недоліки, ліміти та маніпуляції. Для нас – це містичний та ідеалістичний світ, який ми вміщуємо у пантеон наших мрій.

Громадянське суспільство з його реальним плюралізмом, активними асоціаціями, уніями та гуманітарними заслугами, які поспішають до Сомалі, щоб нагодувати наших голодних та вилікувати поранених.

Закон, який апелює до сильних та слабких. Ми не судимо їх згідно із принципами Корану та законами Божими, бо вони невігласи, які дотримуються вибору людей у насадженні сво-їх правил та приписуванні власних законів. Наслідком цього

86

стало існування легальної системи, яка має певні обмежен-ня та права. Вона не залишає простору для абсолютної волі правителя.

Законність відносно незалежна.Житель має власні права, та може, якщо буде ображений,

покарати свого кривдника.Вільна преса приглядає за головами штатів, критикує їх та

навіть розпускає, якщо вони порушують закон.Наш політичний біженець, вигнаний у заслання тиранами,

знаходить там притулок, безпеку, підтримку та людяну тур-боту. Цього вже більш ніж достатньо!

Їхні чесноти настільки ж численні, як і наші вади та недо-ліки. Вони постійно ослаблюють наш іслам та умму.

87

дзеркАло нАШих недолікіВ

Їхні чесноти – негативне дзеркало для наших недоліків. Що нам здається чорним, у їхній релігії – осяйно біле.

Дозвольте нам залишити порівняння осяйної білизни та чорноти світу ідей. Натомість, зосередитись на нас самих із усією можливою суворістю. Це добра порада (насіха), яка є частиною віри, чи, радше, сутністю віри.

Ми звертаємось до доброї поради не заради самобичу-вання, а заради того, щоб побачити наскільки відстали у ли-царстві, та щоб осягнути скільки зусиль необхідно для рекон-струкції особистості, основою якої є Пророчий метод.

Якщо їхній расизм, народжений націоналістичною, етніч-ною, шовіністичною афінською демократією, властивий єв-ропейській білій людині, то наш – примітивному племінному устрою. Деякі племена вдягнені у нафтовий одяг у той час як інші зовсім голі. Деякі клани охопили території мусульман, у той час як інші – нужденні. Шлунки переповнені незаконною їжею, розлягаються на ліжках розпусти, у той час як діти Со-малі помирають від голоду на очах у всього світу.

Вони досягли єдності демократичного суспільства та по-стійної зміни урядів, коли наші правителі – вічні, а суспіль-ство наше – розпорошене. Це тільки позначає досягнення необхідні для відновлення.

Їхнє мислення розвивалися, доки наші уми та душі пере-слідувались чаклунством та різними видами «сакральної ре-лігійної магії». Ми – вигнанці цього світу. Ми можемо марно засуджувати абсурд екзистенціалізму, втішаючи себе ілюзі-ями, що у них є цей світ, а у нас – наступне життя. Наше наступне життя – примарне та загадкове, якщо ми нехтуємо нашою місією та живемо у цьому світі, як вигнанці.

Ми – мавпи. Вони приїздять у наші краї на канікули, щоб потішитись нашим фолькльором у готелях, казино, нічних тавернах та із нашими дівчатами. Неможливо описати усе

88

зло лібертініщму, що труїть наших жінок та чоловіків. Ми ім-потруємо СНІД разом із білявками-повіями. У наших країнах нещастя на нещасті, починаючи від доларів, які наші діти ви-прошують на вулицях у туристів.

Виробництво, робота, свідомість та дбайливість – це те, що не проростає у наших країнах, через перевагу таких па-разитів, як хабарництво, фаворитизм та безвідповідальність.

Ми – лише зубець на водяному колесі економічної, соці-альної, політичної недорозвиненості. У чому суть скарг на мавпячий дарвінізм та атеїстичний вакуум, коли у нас немає ніякої індустрії, крім туризму, а наші лібертіанські умови ка-жуть: «Немає нічого іншого, крім земного життя!»

Ми просто демографічні фігури, нещасні вигнанці. Ми не знаєо, як почати пишатись собою серед такої кількості на-цій. І як може пишатись нами наш Пророк (мир йому й благо-словення Боже!), коли ми лиш сміття, яке відносить вдаль потоком?

Ми – всього лише додатковий маргінальний ринок. Вони скидають нам залишки своїх фабрик, які забруднюють на-вколишнє середовище, так само вони скидають нам іграш-ки власних технологій та надлишки сільського господарства. Зрештою, ми споживаємо те, що не виробляємо, та їмо те, що не вирощуємо.

Тому, ми нічого не важимо на терезах міжнародного ба-лансу.

89

уникАннЯ професії

Ті, кому бракує сміливості щоб оцінити гнійний світ, за-разні хвороби та передумови лікування, уникають ме-

дичних професій.Якщо хтось припускає, що люди, які виходить із мечеті,

щоб очистити світ – це вірні ангели послані з небес, то він витає у фантазіях та ілюзіях.

Вони – лиш частина суспільства, у якого ми щойно зна-йшли симптоми хвороби. Вони – сини та дочки цього серед-овища. Вони очищуються намірами своєї місіонерської робо-ти. Вони самі є суб’єктами лікування під час їхнього вступу до публічного простору.

Якщо лікар ховає обличчя, – то не побачить справжньої хвороби свого пацієнта. Якщо ж розглядає хворобу через ко-льорові скельця – то погляд його буде затуманеним. Якщо діагност помиляється або перекручує дані – лікування буде цілковитим чаклунством, навіть якщо виписані ліки загалом зцілюючі.

«Богові належить наслідок усіх речей!»

90

гнилА циВілізАціЯ

Ми відходимо від порівняння людського лицарства. Воно відсутнє, подавлене та зневажене тут, у той час

як воно присутнє, процвітає та розвивається там. Тому ми можемо внести порівняння у ісламську перспективу, яка під-носить людину та історію до світла віри.

У такій перспективі, вони – невігласи, а ми – мусульмани. У цьому суттєва відмінність, бо той, хто вірить у Господа та судний день не такий, як невіруючий. Невіруючі та цивілізації доби джагіліїй – вищі у силі та прикрасах світового життя, та вони залишаються на шальках вічності у згубі та банкрутстві.

Шайх Мухаммад Абдуг (нехай Господь змилується над ним) відвідав Європу і опісля повернення сказав наступне: «Там іслам без мусульман, а тут – мусульмани без ісламу!»16

Чи був цей першопрохідець засліплений матеріальною перевагою красивих вулиць цивілізації, порядком, індустрі-єю, законністю, соціальною рівністю, військовою силою та іншими чеснотами?

Ми пізнаємо ці чесноти та викриваємо свої недоліки. Ми повинні зробити це приземлене порівняння, інакше житиме-мо у мріях, дивлячись на світ крізь призму наших бажань, а не на об’єктивну реальність. Але мусульмани, навіть якщо вони відкинули свій іслам та чесноти, – залишаються мусуль-манами.

Люди джихалії стримують свій характер, не зважаючи на власні досягнення у матеріальному та світовому комфорті, у силі та у прекрасному. Там закінчується невіра, а віра у Бога та Судний День – закінчується тут. Істотна відмінність. Інші відмінності – випадкові.

Вони випадкові, та все ж вирішальні. Наскільки серйозною є відмінність між ними та нами стосовно матеріальних чес-

16 Мухаммад Абдуг (1849 – 1905) – відомий ісламський реформатор, походив з Єгипту.

91

нот? Таких, як наука, лицарство та організованість. Сильна модель – приваблива, і вона протиставляє їхні чесноти на-шим недолікам, їхню силу нашій слабкості. Так вона руйнує наш іслам.

Як нове покоління ми могли би стати – Боже спаси! – фак-тично номінальними мусульманами, на кшталт тих наших нащадків, які оселились у фабриках вестернізації, чий іслам поступово стерся культурною асиміляцією. Того дня – Боже спаси! – ми зможемо сказати: «Ми мусульмани без ісламу». Та чи матимуть інші іслам без того, щоб зватись мусульма-нами? Чи ісламом є багатство, хмарочоси, атомні бомби, на-уки, організації та матеріальна міць?

Ні!Іслам є істина, а джагілійя – хиба. Якими б не були випад-

кові чесноти та недоліки, важливішими є світло та темрява. Я візьму порівняння землі, неба та життя у світі на противагу вічним сценам. Тож:

«Нехай не вабить тебе земна суєта тих, які не увірува-ли, бо незначна ця насолода! А потім домівкою їхньою буде геєна, і мерзотний же це притулок» (Аль Імран, 196-197).

92

божий зВичАй у історії

Не дозвольте чарам невігластва ввести вас в оману лиш через те, що основи поступово з’їдаються. Ефект

гниття стане видимим із плином часу, рік за роком. За будь-якої божественної волі, божий звичай Його слугам та творін-ням буде оприлюдено несправедливим цивілізаціям, як у Ко-ранічному вірші:

«ось їхні будинки, зруйновані за те, що вони були не-справедливі. воістину, в цьому знамення для знаючих людей!» (Ан-Намль, 52)

Цей вірш було послано Самуду, народу Сахіха (нехай Гос-подь благословить його). У них була цивілізація, сади, ба-гатства, ферми, структура, будинки та сполучення. Та вони були невдячними Богові і діяли негідно. Вони не вірили у сво-го Посланця, що є найгіршим із усіх злодіянь. Господь (Все-вишній) сказав про них:

«вони хитрували, але хитрували й Ми, а вони цього не знали! Поглянь, до чого призвели їхні хитрощі: Ми зни-щили їх разом з усім їхнім народом!» (Ан-Намль, 50-51).

Він (Возвишений) також сказав про тих, хто вірив у свого Посланця Сахіха (мир йому):

«Ми врятували тих, які увірували й були богобоязли-ві.» (Ан-Намль, 53).

Маючи справу із невіруючими, Його винахідливі методи були спрямовані на те, щоб вони потішились собою якйись час, дозволяючи їм утопати у власних гріхах, даючи їм ба-гатство та нащадків. Потім він охоплював їх своєю владою (слава Йому).

Такий Його звичай (слава Йому): Він спричиняє зміну днів у людей, встановлює докази проти гріховних неправедників, що відвертаються від Господа, а потім знищує їх. Він сказав (Славетне його ім’я):

93

«Скільки ж несправедливих селищ Ми знищили! вони зруйновані вщент. Скільки ж закинутих колодязів і висо-ких замків!» (Аль-Хаддж, 45).

Такі знамення для людей знання, істинно набожних! Зна-ння включає усвідомлення Його звичаю (Славетне його ім’я) та повернення до Його звичаю та пророчої традиції.

«Ми вже записали у Псалтирі, після нагадування, що землю успадкують Наші праведні раби» (Аль-Анбія, 105).

Цивілізація атомних бомб – несправедлива. Це анонс її руйнації, за Господньої волі. Яке б майно вона не накопичила – це не має значення, бо ж ми перевіряємось убогістю, коли вона переповнена, бідністю, коли вона багата, слабкістю, коли вона сильна, і розпорошеністю, коли вона об’єднується у змові проти нас.

Із їхньої забезпеченості ми бачимо показ Господнього Звичаю у спритності, терпимості та перевірці, як сказано у Його висловлюванні:

«Якби люди не могли стати єдиною громадою, то Ми зробили би у будинках тих, які не вірують у Милостиво-го, срібні дахи та сходи, якими вони підіймалися б, такі ж двері та ложа у їхніх будинках, на яких вони лежали б, а також прикраси! воістину, усе це – лише блага земного життя; життя останнє чекає у Господа твого на богобояз-ливих!» (Аз-Зухруф, 33-35)

Потім, після відшукання правильного керівництва у Гос-подньому Звичаї, як передано Одкровенням, ми обдумуємо Боже ставлення до своїх слуг.

Основою цього несправедливого суспільства є почут-тя вини за несправедливість, у будь-якому зі значень. Його основи – гниють. Структури – ламаються. Філософія – стає тривіальною та віждиває своє.

Гонитва цієї даремної, марнотратної цивілізації поширює забруднення, особливо у недорозвинених регіонах.

Її культурні, мистецькі, цинічні, оголені, танцюючі, шалені огульності вкривають світ телевізійним мовленням, який вби-ває народи та людину.

94

Наркотики, злочинність, насилля, прохолода міжлюдських відносин, безсоромний егоїзм, перелюб, гомосексуалізм, розлучення сімей – список довжелезний.

Спадкоємці уже постукують у двері. Мусульманам дозво-лено було населити землю, а Божий звичай – незламна обі-цянка. Та і умови добре відомі.

Це може статись за століття чи два, можливо менше, а може і більше. Можливо, коли Господь (Величний, Славет-ний) розділятиме владу на землі між двома, або й більше, полями джагілійї. Можливо після обернення Японії, Європи, Китаю та інших, угодних Господу.

Або ж Господь винайме Японію, Китай, Америку, Францію, Німеччину, чи будь-яку іншу країну для поширення слова іс-ламу, після того, як вони отримають його від нас. Іслам уже поширюється серед окремих представників цих народів. Мі-сія стане серйозною та всеохопною, за волі Божої, коли місі-онери будуть готовими та навченими. «Ті, що вдягнені – не чують слів оголених».

95

зерно історії

Чим би вона не була, подорож розпочалась. Якою б дов-гою вона не була – караван уже на шляху. Ісламське

пробудження – не ілюзорний спалах світла – не дай Боже! Це не чарівна казка – ми покладаємо свої сподівання на Госпо-да! «Успіх тільки від Бога!»

Пророчий метод подає історії Халіфату, базовані на Про-рочому методі опісля століть деспотичних правил. Пророчий метод – універсальна у своїй місії та силі. Це Боже керівни-цтво для Його творінь.

Західна цивілізація паде, навіть якщо для цього потрібен буде якийсь час.

Не зважаючи на це, попердні умови – незмінні, наша хво-роба має бути вилікувана. Наші обов’язки мають бути вико-нані, – Бог не милує нікого і не зробить вийнятків. Двері за-чиняться перед самим носом. Нас виженуть, якщо прийдемо за винагородою без напрацювань та виконаного обов’язку.

Підкоряючись Господу та слідуючи пророчій традиції – до-сягнемо успіху.

Якийсь час потому, ви помітите хід історії, прочитавши Бо-жий звичай у Його ж словах:

«о, скільки ж поколінь до них Ми знищили! А вони переважали їх і багатством, і зовнішнім виглядом» (Мар’ям, 74).

І ще«А скільки поколінь перед ними Ми знищили! чи

ти знайдеш хоч одного з них, чи почуєш їхній шепіт?» (Мар’ям, 98).

Чи є це серйозною помилкою мусульманського розуму: читати історію та дивитись у майбутнє з матеріалістичної перспективи. Це маніфестація впливу мислення джагілії, Безбожного та далекого від Господньої традиції. Канали орі-

96

єнталістської думки скинуті у наші уми Західною елітою. Про-грами колонізаторської освіти зробили історію поверховою для нас. Ми приймаємо минуле лише як боротьбу між людь-ми, баланс сил, життя без майбутнього, через боротьбу між переможцями та переможеними, через беззмістовні зусилля абурдної людини на околиці життя.

Історія віри, Ісламу, праведності та успіху, була передана до решти нагромаджень. Її осміяли та визнали беззмістов-ною люди, що не вірять у Бога та Судний День.

Матеріалістична історія спокушає свого ісламського опо-нента та виводить його за територію вдосконалення до по-вного від’єднання. Тож, він піддається спокусам, на відміну від Ісламського духу, забуваючи про Божий Звичай та смисл існування.

Це подібно до того, як хтось бере квиток на потяг до пев-ної станції. Тривале перебування поруч із іншими пасажира-ми змушує його забути про пункт призначення; світ для нього обмежується пасажирами у потязі; він настільки втягується у розмову, що зовсім забуває про подорож.

Спільна основа та розділені чесноти – це об’єднуючий фактор, доля і випробування, вигода і збиток.

Запитання, які слід поставити: Хто ми є? Куди йдемо? Звідки?

На землях людей джагілійї споруджені численні хмарочо-си. Атомні науки набувають жахливої сили, електроніка та комп’ютерна техніки – важкий коловорот, а прориви у меди-цині та генній інженерії вимальовують жахливі перспективи. Хто ж дасть вам концентруватись на собі та своєму Господі, пам’ятаючи про зустріч із Ним?

Зерно історії – це послання Богом Проповідників (мир та благословення їм), для керівництва творіннями. Існує попе-редня історія, у якій Бог послав Ноя, Авраама, Мойсея, Іс-уса та Мухаммада (мир їм). Буде і майбутня історія, у якій ми будемо чимось на кшталт рогатої худоби, якщо не дослу-хаємось Послання. Влно було виголошене хлопчиною, що

97

вийшов із мечеті. Він говорив красномовно. Трапилось це за часів правління Рустама. Хлопчина сказав: «Бог послав нас щоб вивести вас, де б ви не були, до поклоніння Господу, від складності цього життя до легкості, від несправедливості релігій до справедливості ісламу. Він послав нас до усіх тво-рінь, щоб запросити їх до Нього».

98

корАнічний ключ

Через Коран Господь відкрив замкнені серця та уми, які були у житті джагілійї далекими від керівництва. Бо-

жий Посланець (мир йому й благословення Боже!) благосло-вив народ, що жив під його керівництвом, та звільнив його від оков.

Так само, через Коран, Бог приведе друге мусульманське творіння. Методами Посланця Він полегшить нас, і кожна на-ція під Його керівництвом через одкровення та пророцтво, зі звалищ ментальностей, егоїзму, звичок, що затуманили наші душі та уми, буде виведена до мудрості.

Емоції спостережливої душі та порухи мусульманського розуму, освітлені одкровенням, не кружняють довкола за-питання «як?», а, радше, отримують відповідь на запитання «чому?»

Спрямовуючи мусульманський розум до запитання «як?», Преславний Коран намагається відобразити те, що лежить поза появою.

«Та невже ж вони не поглянуть на верблюдів – як створені вони?» (Аль-Гашійя, 17).

Коран змушує тебе запитати творіння про його походжен-ня, особливості, Творця, замість простої зацікавленості в описі його форми, структури, висоти та корисності.

Розумні уми, майстри у ставленні запитання «як?», не від-чувають потреби у запитанні «чому?». Майстерні уми дають детальні відповіді на запитання, очищені та заплямовані фі-зикою, хімією, променями діагнозу, історією епохи, емпірич-ними даними, та вони недбалі до Життя Наступного, і не ду-мають про їхнього Господа і Творця.

Як може затуманений розум очиститись? Як віра може оновитись? Як відвести від очей скептичний філософський туман? Хто підніме мертвих у День, якщо усі погляди буде опущено від сорому?

99

Це те, що відкриває Коран та виховна Пророчий метод, полегшуючи обтяжений розум та душу від оков. Відкрит-тя, принесене Кораном, спонукає розум читати, писати на запам’ятовувати. Мусульманам не вартувало жодних зусиль вивчити спадок інших народів. У них був фільтр віри та кри-терій істини та хиби. Поза тим, що стосується Бог як Творця, та повернення розуму від запитання «як» до рефлексій над глибинним смислом, усе інше для них – марне.

Коранічне відкриття та пророче керівництво дозволило мусульманам ступати широкими кроками. Протягом чоти-рьох століть мусульманський розум йшов в ногу із науковим. Потім він впав у летаргію, доки європейський ренесанс та колонізація не розбудили його.

На кожному фронті агресивний колоніалізм розривав єд-ності між мусульманьским минулим та майбутнім. Це транс-формувало їх від епохи до епохи та показувало брак їхнього наукового та емпіричного розуму. Врешті, мусульмани при-пустили, що така відсталість може мати свої причини, які під силу знайти лише порівняльному розумові. Вони підняли питання: «Чому мусульмани впали, в той час, як інші підня-лись?»

Світове порівняння переважило. Дискусія про істину та хибу, віру та невіру розбилась об політичні зусилля та істо-ричний аналіз.

Західні модерністи звинувачують мусульманський розум у не-історичності, а згодом і у вірі в Коран. Західні інтелекту-альні пропозиції – це модернізм без віри та історія без одкро-вення. Сповнені самовпевненості, гордовитості та впертості, західні уми приїхали із колонізацією, висталяючи напоказ свою зброю. Потім це втіснилось у підростаюче мусульман-ське покоління, що піддалось радіації, не маючи імунної сис-теми.

100

зВільненнЯ мусульмАнського розуму

Тепер – Хвала Господу! – свідомі та активні члени іс-ламської підростаючої громади читають Коран свого

Господа та вивчають методи свого Пророка. Звільнення му-сульманського розуму є перевагою з переваг.

Звільнення мусульманського розуму – це звільнення від глибокого трансу під впливом інших культур.

Таке звільнення необхідне, адже змогу усвідомити, що наша відсталість у науковій діяльності, індустріальному роз-витку, силі життя – це результат нашої недбалості до ісламу та неприйняття законів Корану.

Звільнення мусульманського розуму необхідне, щоб роз-винути сучасну економіку, здатну до конкуренції на ринку. Це потрібно для встановлення міцної держави, яка готова засто-совувати силу для об’єднання інших підростаючих держав. Не існує стабільності без ісламу та немає ісламу без єдності.

Немає стабільності без шури, і немає єдності націоналіс-тичних демократій, які протистоять ісламу та керуються ма-теріалізмом.

Звільнення мусульманського розуму необхідне, щоб му-сульмани звільнились від вузького, етнічного та регіонально-го націоналізму. Це необхідно для наукового розвою.

Вестернізовані мислителі скажуть: «Давайте ми проведе-мо вас у сучасність, скоротивши шлях!»

Ми відповімо: «Краще нам самим будувати собі фунда-мент, бо шлях інтергації закритий, а інтеграція ісламу в не-віру – це форма відступництва. Такий шлях відкритий для перешкод цього світу, пекла та наступного життя. Наш шлях – незалежність. Ми готові зустрітись із викликами сучасності».

Сучасність перебуває у кризі. Не обманюймося тим, що будували інші: наукові нагромадження не мають реального

101

стосунку до жодного людського проекту. Для них людина не має жодного значення, крім егоїзму сильних, марнотратства та задоволень багатих і смертей бідних у Сомалі від грома-дянської війни.

Мусульмани тісно зв’язані зі світом, як людські істоти та місіонери. Ми – посланці милосердя, істини та справедли-вості для світу.

Для мусульманського розуму важливо бути вільним від ілюзій, натхненних західним розумом.

Вибір на користь вільного мусульманського розуму – це те, чого варто прагнути усіма нашими силами, щоб одного дня у майбутньому, за Господньої волі, ми могли очолити людський карван, будучи цілком певними у змісті послання та обов’язків щодо інших людей та усіх живих творінь.

Вільний мусульманський розум дивиться у Господньому напрямку, дослухаючись Його наказів та побажань.

Єдність – наш горизонт. Для мізерних сутностей немає місця на Землі, ні сьогодні, ні завтра. І жодної місії немає для малих етнічних груп на дрібних географічних територіях.

Цей віддалений горизонт – поруч, за Божої волі. Ми бачи-мо його.

Перемога – тільки від Бога. Слава Йому та Хвала. Немає іншого божества, крім Нього. Він, Величний, Єдиний.

Нехай Господь благословить свого Посланця Мухаммада та усіх Пророків та Посланців.

Наші останні слова про те, що вся хвала – Господові, Богу над усіма світами.

102

змістПередмОВа 5

ВстуП 8

метафОра й реальНість 11

Шлях із мечеті та дО Неї 15

НарОджеННя... і НарОджеННя 17

Влада ОдкрОВеННя та Влада ПлОщі 19

щО таке ОдкрОВеННя? 21

ВихОВаННя і НаВчаННя 28

ПОслухай же, людиНО! 30

ПрО яке ВихОВаННя йдеться? 33

Ніч, яка миНає у ПОклОНіННі, деНь, який ПрОхОдить у зайНятОсті 35

ОБрядОВа чистОта 37

Намаз 41

смак Віри 42

Під крилОм ісламу 44

ОдкрОВеННя як ліки та ПрОрОцтВО як зцілеННя 46

ГлОБус та ОрБіта 51

іслам: реліГія сусПільстВа 53

зуПиНки та ГОНитВа 55

НеБезПека зВільНеННя 56

ВихОВаННя місіОНеріВ 57

ПрОфесія лікуВати хВОрих 58

сПільНість цьОГО та НастуПНОГО життіВ 60

103

дВа стимули: ОБОВ’язОк і ПраВО 62

ВиПрОміНюВаННя ШляхетНих чесНОт 63

людська ГідНість 65

істОрія та факти 68

дВа удари 70

ПОВерНеННя дОдОму! 80

зВалища… і зВалища 81

ПОріВНяННя… та ПОріВНяННя 83

деякі їхНі чесНОти 85

дзеркалО НаШих НедОлікіВ 87

уНикаННя ПрОфесії 89

ГНила циВілізація 90

БОжий зВичай у істОрії 92

зерНО істОрії 95

кОраНічНий ключ 98

зВільНеННя мусульмаНськОГО рОзуму 100

Наукове видання

Яcсін Абдессалям

виПРоБУвАННЯ МУСУЛьМАНСьКоГо РоЗУМУ: МІж вЛАДою оДКРовЕННЯ

ТА ПАНУвАННЯМ СЛІПої воЛІ

Переклад М. Якубовича та О. Свиріпи

Головний редактор І. Д. Пасічник

Технічний редактор Р. В. Свинарчук

Комп’ютерна верстка Н. О. Крушинської

Літературний редактор В. М. Назарук

Художнє оформлення обкладинки К. О. Олексійчук

Формат 42х30/4. Ум. друк. арк. 6,045. Тираж 300 пр. Зам. № 158-13Папір офсетний. Друк цифровий. Гарнітура «Arial»

Оригінал-макет виготовлено у видавництві Національного університету «Острозька академія»,

Україна, 35800, Рівненська обл., м. Острог, вул. Семінарська, 2.Свідоцтво суб’єкта видавничої справи РВ № 1 від 8 серпня 2000 року.

Видавець СПД Свинарчук Р. В.Свідоцтво суб’єкта видавничої справи РВ № 27 від 29 липня 2004 року.

Тел. (+38067) 771 28 70, e-mail: 35800@ukr.net.